Створення ситуації успіху та шляхи її реалізації на уроці як складової якості навчально-виховного процесу Мета: Удосконалити методику створення ситуації успіху та шляхів її реалізації на уроці.
Download ReportTranscript Створення ситуації успіху та шляхи її реалізації на уроці як складової якості навчально-виховного процесу Мета: Удосконалити методику створення ситуації успіху та шляхів її реалізації на уроці.
Slide 1
Створення ситуації успіху
та шляхи її реалізації
на уроці як складової якості
навчально-виховного процесу
Мета: Удосконалити методику
створення ситуації успіху та шляхів
її реалізації на уроці як стежки, що
веде до того куточка дитячого
серця, в якому горить вогник
бажання бути гарним.
На
відміну від традиційного розуміння
освіти як суми знань та навичок, нині освіту
починають розглядати як процес
становлення особистості .
Причому особистості, здатної до:
самоосвіти,
саморозвитку,
самовдосконалення,
яка вміє використовувати набуті знання,
яка прагне реалізувати себе,
спроможна змінити на краще своє життя,
життя своєї держави.
Алгоритм
створення та досягнення ситуації успіху
твердження про “Ситуацію успіху”;
особистісно-орієнтований підхід у справі
навчання та виховання - основа педагогічної
технології “Створення ситуації успіху”;
роль “Ситуації успіху” у навчальній діяльності;
створення “Ситуації успіху” на мотиваційному
етапі навчальної діяльності;
психолого-педагогічні прийоми при створенні
“Ситуації успіху”;
методика реалізації “Ситуації успіху”;
Виходячи із Положень Закону України “Про
освіту” завдання школи сьогодні полягає в
тому, щоб:
Виховувати в учнів здатність:
долати життєві труднощі;
самостійно приймати рішення;
розвивати себе як особистість, здатну:
робити вибір і контролювати своє життя;
брати на себе відповідальність за свої дії;
захищати себе і свої життєві цінності;
діяти відповідно до них;
піклуватись про інших;
Завдання вчителів:
прищепити учням потребу до здобуття
знань;
створити такі умови, щоб процес
здобуття знань був для них цікавим,
потрібним, комфортним;
і тому пріоритетним завданням вчителя
під час навчально-виховної діяльності є
створення ситуації успіху.
Що означає “Ситуація успіху?”
Ситуація успіху - це суб'єктивний
психічний стан задоволення наслідком
своєї фізичної, розумової праці чи
моральної напруги.
Успіх у навчанні - єдине джерело
внутрішніх сил дитини, які породжують
енергію для переборення труднощів,
бажання вчитися.
В.Сухомлинський
Ситуація успіху дарує атмосферу
приязні та взаємодопомоги, впевненості
і захищеності.
Учитель зобов’язаний створити джерело
внутрішніх сил дитини, джерело, яке дає
енергію для подолання труднощів і
формування бажання вчитися.
Використання ситуації успіху має
сприяти підвищенню робочого тонусу,
збільшенню продуктивності навчальної
роботи, а також допомогти учням
усвідомити себе повноцінною
особистістю і, відповідно, забезпечити
успіх у навчанні.
Основою педагогічної технології
“Створення ситуації успіху” є
особистісно-орієнтований підхід у справі
навчання та виховання.
А тому звернемося до рекомендацій
щодо особистісно-орієнтовного підходу
навчання та виховання.
–
Особистісно орієнтоване навчання
це навчання, центром якого є
особистість дитини, її самобутність та
самостійність: суб'єктивний досвід
кожного спочатку розкривається, а
потім узгоджується зі змістом освіти.
Визнання учня ключовою фігурою
всього освітнього процесу – це і є
особистісно орієнтована педагогіка.
У свідомості учня це має такий
вигляд: «Все, що я пізнаю, я знаю,
для чого мені потрібно і де я можу ці
знання застосувати».
Для педагога - це прагнення знайти
розумний баланс між знаннями,
уміннями та навичками учня.
Сучасність вимагає навчити учнів:
- самостійно та творчо розв'язувати
проблеми;
- шукати нову інформацію й робити
висновки, а не подавати дітям готові
знання.
В особистісно-орієнтованому підході
вчителю насамперед потрібен високий
рівень педагогічної майстерності, який
базується на розвитку:
дидактичних;
організаторських;
комунікативних;
науково-пізнавальних;
емоційних;
та поведінкових компонентностей;
-
-
Цілі особистісно орієнтованого
навчання полягають у тому, щоб:
визначити життєвий досвід кожного
учня;
його пізнавальні здібності;
рівень інтелекту;
інтереси, які спочатку треба розкрити,
а потім розвинути у навчальному
процесі;
Цілі особистісно орієнтованого навчання
полягають у тому, щоб:
Формувати позитивну мотивацію учнів до:
-
пізнавальної діяльності;
-
потребу в самопізнанні;
-
потребу в самореалізаціїї;
-
та потребу у самовдосконаленні школярів;
Цілі особистісно орієнтованого навчання
полягають у тому, щоб:
Озброїти учнів механізмом:
адаптації;
саморегуляції;
самозахисту;
самовиховання;
Цілі особистісно орієнтованого навчання
полягають у тому, щоб:
Розвинути індивідуальні позитивні
здібності кожного школяра;
Сформувати культуру життєдіяльності
максимально виявити і використати
індивідуальний досвід учня;
Правильно визначати лінії поведінки.
Основні принципи
особистісно-орієнтованого
навчання:
1. Принцип «розвивальної допомоги»
не робити за учня;
не вказувати йому, що робити,
а допомогти пробувати власні сили і власну
активність;
потрібно добитись, щоб учень сам обирав
рішення і відповідав за них.
Звідси - не потрібно подавати готові
знання, а створити умови, в яких
виявляється:
-
власна пізнавальна активність учня;
-
і він визначить для себе цілі, зміст та
методи роботи, власні цінності.
-
Навчання повинно бути дослідницьким
Це час, протягом якого діти вчаться:
самостійно діяти;
- дискутувати;
- приймати рішення.
-
При цьому розвивається самосвідомість і
самореалізується особистість.
Принцип - «свобода вміння»
- учні вільно обговорюють
проблеми;
- співпрацюють один з одним,
- а вчитель виступає в ролі
старшого члена колективу,
консультанта, джерела досвіду
Принцип - «свобода вміння»
Учителю:
-недостатньо
процес;
організувати навчальний
- потрібно ще визначити спосіб засвоєння
знань, тобто оприділити види діяльності
учня на уроці.
Основні вимоги до особистісноорієнтованого уроку:
раціональна єдність словесних,
наукових і практичних методів
навчання;
зв'язок з раніше вивченим досвідом,
набутим учнем;
Основні вимоги до особистісно
орієнтованого уроку:
-формування вмінь в учнів самостійно
здобувати знання і застосовувати їх на
практиці;
-заохочення прагнень учнів знаходити свій
спосіб роботи з навчальним матеріалом.
Метою
особистісноорієнтованого уроку є:
- створення умов для виявлення
пізнавальної активності учнів
Засобами досягнення вчителем цієї мети
можуть бути:
використання різних форм та методів
навчальної діяльності, які дозволяють
розкрити суб'єктивний досвід учнів;
створення атмосфери зацікавленості
кожного учня в результатах роботи
всього класу;
стимулювання учнів до висловлювань,
використання різних способів виконання
завдань без побоювань помилитися,
отримати хибну відповідь тощо;
Засобами досягнення вчителем цієї мети
можуть бути:
використання протягом уроку
дидактичного матеріалу, який дозволяє
отримати учневі найбільш значущі для
нього вид та форму змісту навчального
матеріалу;
оцінювання досягнень учня протягом
усього процесу його діяльності, а не
тільки за кінцевим результатом;
Засобами досягнення вчителем цієї мети
можуть бути:
заохочення прагнень учня знаходити свій
спосіб роботи;
аналізувати протягом уроку роботи інших
учнів; вибирати та засвоювати найбільш
раціональні з них;
створення на уроці педагогічних ситуацій
спілкування, які б дозволяли кожному учневі
виявляти ініціативу, самостійність, виборність у
справах роботи;
створення обстановки для природного
самовираження учня.
Технологія
особистісноорієнтованогоуроку
Для проведення особистісноорієнтованого уроку вчитель має
оволодіти його основними етапами:
1.
2.
3.
4.
5.
6.
7.
8.
Орієнтації.
Визначення мети.
Проектування.
Організації.
Реалізації.
Контролю.
Коригування.
Оцінювання
1. Етап орієнтації включає:
орієнтацію на позитивну роботу;
орієнтацію на визначення особистісного
досвіду учнів;
пов'язання цього досвіду з проблемами
навчального матеріалу.
2. Етап визначення мети передбачає:
визначення на уроці разом з учнями
значущої мети здійснення тієї діяльності,
яка запланована вчителем (учні повинні
зрозуміти, що може дати робота учням
саме на цьому уроці для складання,
наприклад, тематичного заліку,
державної атестації, свого майбутнього
життя тощо);
визначення показників досягнення
поставлених завдань;
3. Етап проектування включає:
передбачення залучення учнів до
виконання ними випереджальних
завдань;
підготовки повідомлень;
рефератів;
виготовлення та відбору наочності;
складання плану роботи тощо;
Етап організації виконання плану
діяльності передбачає:
Подання можливих варіантів і
способів виконання навчальної
діяльності (усна чи письмова форма,
індивідуальна робота чи робота в
групах, робота з текстом чи з іншими
засобами одержання інформації);
Етап організації виконання плану
діяльності передбачає:
2.Представлення учнями вибору способу
фіксації нового матеріалу (конспект,
схема, таблиця, опора, план, тези,
висновки тощо);
3.Варіативність домашнього завдання
(диференціація за рівнем складності та
способом виконання).
Етап контрольно-оцінювальний:
1.Залучення учнів до контролю за
перебігом навчальної діяльності шляхом
заохочення їх до різних видів контролю,
самоконтролю, взаємоконтролю, роботи
в групах;
2.Участь учнів у виправленні помилок і
недоліків у знаннях, усвідомлення їх
причин шляхом взаємо та самоаналізу;
Етап контрольно-оцінювальний:
3.Надання учням можливості самостійно
або за участі вчителя, інших учнів
порівнювати отримані ним результати з
критеріями стандарту, закладеного у
навчальній програмі;
4.Використання механізмів оцінного
методу (позитивного ставлення до
успіхів школяра);
Етап контрольно-оцінювальний:
5.Використання механізмів оцінного
методу (позитивного ставлення до
успіхів школяра).
6.Оцінювання (виставлення рівневих
оцінок за дванадцятибальною системою
оцінювання навчальних досягнень,
поурочного бала, рейтинг) не тільки
результатів, а й самого процесу
навчання.
6. Заключний етап передбачає:
усвідомлення учнями ситуації
досягнення мети;
відчуття успіху;
підкріплення позитивної мотивації
стосовно власної діяльності.
Методи та засоби психолого-педагогічної
підтримки діяльності учнів
заохочення;
навчально-пізнавальна гра;
створення ситуації успіху;
створення ситуації пізнавального інтересу;
створення проблемної ситуації;
спонукання до пошуку альтернативних
рішень;
виконання творчих завдань;
кооперація учнів;
створення ситуації взаємодопомоги тощо.
Висновок може бути таким: особистісноорієнтоване навчання ЦЕ–
загальнодидактичний принцип
індивідуального підходу до учнів.
Таке твердження ми дослідимо та
пояснимо за допомогою такого факту:
Відомий російський психолог
Л.С. Виготський своє теорією доводить,
що розум будь-якої людини має дві зони
розвитку: А і Б.
Перша зона (А) – це зона актуального
розвитку.
У цю зону потрапляють завдання, які
дитина може виконати сама без
допомоги вчителя.
Друга зона (В) – це зона найближчого
розвитку
Сюди потрапляють завдання, які дитина сама
виконати не може, але може з ними
впоратися з допомогою вчителя.
Зона найближчого розвитку, - це зона
“наступного дня”.
Те, що сьогодні є зона найближчого
розвитку, завтра у процесі навчання повинно
стати зоною актуального розвитку. Учитель
не повинен давати готову інформацію, адже
таке навчання може загальмувати мислення
дитини. А за допомогою вміло підібраних
запитань педагог підводить школяра до
правильної відповіді, розв’язку.
Те, що сьогодні є зоною найближчого
розвитку, завтра у процесі навчання
повинно стати зоною актуального
розвитку.
Учитель не повинен давати готову
інформацію, адже таке навчання може
загальмувати мислення дитини.
А за допомогою вміло підібраних
запитань педагог підводить школяра до
правильної відповіді, розв’язку.
Отже, як бачимо із цього прикладу, щоб
відбулися розвиток і навчання учнів,
завдання повинні потрапляти лише в
зону найближчого розвитку
(за Л.С. Виготським).
Припустимо, що два учні навчались в
одній школі, в одних і тих самих
учителів, закінчили школу з відзнакою,
рівень їхнього розвитку все одно буде
різним.
Ще більше відрізняється розвиток учнів
класу, які згідно з 12- бальною
системою досягли початкового і
високого рівнів.
Тому зрозуміло, що до таких дітей треба
підходити індивідуально, тобто ставити
перед ними різні завдання.
Якщо для цілого класу поставити одне
завдання, то для одних учнів воно
потрапить у зону актуального розвитку,
для інших – у зону найближчого
розвитку.
Отже, одне завдання для всього класу
ставити не бажано і не потрібно, а
здійснювати якісний особистісноорієнтований підхід до навчання та
виховання на практиці нам заважає ряд
причин, зокрема:
Причина 1. Щоб підійти індивідуально
до кожного учня, необхідно знати його
психологічні, фізіологічні та соціальні
особливості.
Лише психологія нараховує кілька
десятків індивідуальних особливостей
особистості. Це різні види уваги, уяви,
мислення, сприйняття, темпераменту,
характеру і т.д.
Пам’ять також поділяється більш ніж
на 10 типів: короткочасна,
довготривала, оперативна, рухова,
зорова, слухова, емоційна, словеснологічна і т.д.;
Причина 2. Виявити всі ці психологічні,
фізіологічні та соціальні особливості
вчитель без допомоги психолога, лікаря,
соціолога не може;
Причина 3.Навіть якщо теоретично
припустити, що в кожної дитини
виявили всі ці особливості, вчитель не
зможе запам’ятати їх у такій кількості
дітей, оскільки він одночасно навчає
свого предмета не один десяток учнів,
кожен з яких має не один десяток таких
особливостей.
Нарешті, якщо вчителю все-таки
вдається запам’ятати всі особливості
кожної дитини, він не зможе підійти
індивідуально тому, що урок триває
всього 40-45 хв, протягом яких
неможливо фізично попрацювати з
кожним учнем класу індивідуально.
Отже, існує суперечність: з одного боку,
вимоги до особистісно-орієнтованого
навчання, а з іншого причини, що
унеможливлюють якісне впровадження
цієї педагогічної технології у навчальновиховний процес.
Який же вихід з ситуації, що склалася ?
Філософія вчить, що джерелом і
рушійними силами будь-якого процесу
(у тому числі й навчального) є
розв’язання суперечностей і тому,
щоб навчальний процес розвивався,
вчителю необхідно вміти виявляти
суперечність навчального процесу, а
також вміти розв’язувати її.
Дана суперечність розв’язується шляхом
диференційованого підходу до учнів.
Диференціація (від лат. Differentia –
різниця, відмінність) – розчленування
цілого на якісно відмінні частини.
Розв’язування таких суперечностей
називається підходом до навчання.
Цей підхід, для прикладу, можна
здійснити таким чином:
Учнів класу розподілити на групи за
рівнем розвитку.
Критерії, якими слід керуватися - це
успішність.
Таких груп, наприклад, може бути
чотири:
низький рівень;
середній рівень;
достатній рівень;
високий рівень.
Зрозуміло, що такий поділ не
аргументується для учнів, для того щоб
у слабшого школяра не сформувалася
занижена самооцінка, а в сильного –
завищена.
Якщо учні однієї з груп підвищують свій
рівень – їх слід перевести до наступної
групи і навпаки.
Для кожної групи пропонуються різні за
ступенем складності завдання.
Диференційований підхід можна
здійснювати при різних формах
навчального процесу: під час уроку,
лабораторного заняття, екскурсії.
Під час проведеного уроку методом бесіди,
запитань слід орієнтувати учнів на певну
групу.
При цьому обов’язково слід враховувати,
щоб запитання було точним, стислим, не
мало елементів підказки.
Під час проведення уроку методом
пояснення, розповіді диференційований
підхід неможливий, оскільки вчитель будує
свою розповідь, орієнтуючись на
середнього учня,
але під час закріплення нового матеріалу
чи пояснення домашнього завдання учням
можна запропонувати різнорівневі
завдання.
Завершальним етапом навчальної
діяльності на уроці є:
усвідомлення ситуації досягнення мети;
переживання ситуації успіху;
підкріплення позитивної мотивації щодо
самої діяльності.
Ситуація успіху досягається тоді, коли
сама дитина визначає цей результат як
успіх.
Усвідомлення ситуації успіху самим
учнем, розуміння її значимості виникає у
суб'єкта після здолання своєї боязкості,
невміння, незнання, психологічного
враження та інших видів труднощів.
Роль “Ситуації успіху” у навчальній
діяльності
За останні роки термін
„Ситуація успіху” став звичним для
педагогів.
Ніхто не заперечує, що саме позитивні
емоції можуть стати для дитини одним
з найважливіших стимулів у навчанні,
але при цьому ми забуваємо про те, що
в педагогів не існує єдиного рецепта чи
правила, як саме створювати ситуації
успіху тому, що це слід на основі
індивідуального підходу, зважено, з
урахуванням багатьох факторів.
Діти прощають багато чого, але не
вибачають байдужість.
За відгуками дітей, найкращі їхні
вчителі вели уроки так, що здавалося,
ніби весь урок вони зайняті саме тобою.
Як цього досягти?
Іноді це „Іскра Божа”,
а частіше – майстерність, доведена до
мистецтва.
Важливо мати на увазі, що навіть
одноразове переживання успіху може
докорінно змінити психологічне
самопочуття дитини.
Ситуація успіху може стати пусковим
механізмом подальшого розвитку
особистості.
Безперечно, переживання успіху навіює
людині впевненість у власних силах.
З`являється бажання знову досягти
добрих результатів, виникає відчуття
внутрішнього благополуччя, що, у свою
чергу, покращує ставлення до
навколишнього світу.
На перший погляд здається, що вчитель,
кілька разів давши учню можливість
відчути успіх, далі вже само собою
забезпечує високий рівень мотивації,
інтересу, пізнавальної активності.
Але може бути й протилежний
результат: постійна успішність здатна
сформувати байдуже ставлення до
навчання.
Крім того, постійне очікування лише
позитивного результату згубно впливає
на розвиток вольових якостей учня:
він ухиляється від подолання
труднощів;
губиться в складних ситуаціях
(навчальних та життєвих);
у його поведінці починає домінувати
мотив „уникнення невдач”.
Досвідчені психологи та педагоги
попереджують про можливість
негативних наслідків пережитого успіху.
Чому ж виникає такий парадокс?
По-перше, успіх, що діставався ціною
незначних зусиль, може призвести до
переоцінки, точніше, до завищеної
оцінки своїх можливостей.
По-друге, за сильним переживанням
будь-якої емоції обов`язково настає
релаксація (розслаблення).
І якщо в цей період запропонувати
людині якусь діяльність, то, швидше за
все, ця діяльність буде менш успішною,
ніж попередня.
По-третє, переживання успіху може бути
потьмареним, якщо результат, важливий
і значимий для самого учня, не буде
адекватно оцінений іншими людьми.
І нарешті:
Емоція успіху не стане сильним
переживанням, якщо результати діяльності
не значимі для її суб`єкта.
Дитина, особливо на початку навчання,
однаково інтенсивно переживає успіх у
„головних” і „неголовних” навчальних
предметах.
Але часто знижують цю інтенсивність:
„12 балів з музики ! Та краще б ти
отримав 12 балів з читання”.
Знижуючи значимості успіху, що
переживається дитиною, ми, дорослі,
впливаємо на формування у дитини
ставлення до навчального процесу в
цілому.
Ось чому, оцінюючи дітей, необхідно
виходити з індивідуальних особливостей
кожного учня.
Просування вперед треба заохочувати,
підбадьорювати, щоб дитина не
відчувала невдачу, порівнюючи свої
результати з раніше встановленими
нормами, особливо якщо вони для неї
недосяжні.
Отже, ситуація успіху у навчальній
діяльності створюється вчителем або ж
психологом.
Як і будь-яку іншу діяльність, навчання
можна уявити у вигляді простого
ланцюжка дій:
1. Установка на діяльність (емоційна
підготовка учнів на вирішення
навчального завдання) – мотиваційний
етап;
2.Забезпечення діяльності (створення
умов для успішного вирішення
навчального завдання) –підготовчий,
робочий етап;
3.Порівняння отриманих результатів з
очікуваними (усвідомлення ставлення до
результатів своєї навчальної праці) –
результативний етап.
Отже, якщо ситуація успіху створюється
вчителем послідовно і свідомо, її
3.Порівняння отриманих результатів з
очікуваними (усвідомлення ставлення
до результатів своєї навчальної праці) –
результативний етап.
Отже, якщо ситуація успіху створюється
вчителем послідовно і свідомо, її
структура повинна врахувати всі
перелічені компоненти.
Створення ситуації успіху на
мотиваційному етапі навчальної
діяльності
Дослідження психологів свідчать, що рівень
засвоєння людиною знань істотно залежить
від рівня сформованості її мотивації
навчитися.
Тож давайте проаналізуємо, як провести
мотиваційний етап уроку так, щоб створити
ситуацію успіху для того учня.
Перед учителем стоїть завдання:
сформувати в учня настанову на
успішне виконання завдання
Інакше кажучи, вчитель повинен
сформувати в учнів мотив досягнення
мети.
Але при цьому вчитель часто
зустрічається з неадекватною
реакцією учнівського колективу:
1.Хтось уже виконував подібне
завдання, і його результати
виявились невдалими, так що у цієї
категорії учнів уже сформоване
негативне ставлення на успішне
виконання завдання.
2.Інша група учнів не стикалась з
такою роботою, тому вони не знають,
чого можна очікувати від майбутньої
діяльності.
3.Третя група, яка виконувала потрібні
завдання і успішно з ними впоралася,
знаходиться у стані мобілізації, готова
виконувати навчальне завдання.
Зрозуміло, що найлегше вчителю буде
працювати з учнями третьої групи, де
необхідно лише активізувати позитивні
емоції, які діти пережили раніше.
У другої групи учнів слід передбачити
емоційну реакцію, намалювати
перспективу вдалого виконання
завдання, пов`язавши її з тими чи
іншими умовами діяльності, які в
минулому забезпечували успіх.
Найбільш клопітною буде робота
першою групою учнів.
Перш за все доведеться нейтралізувати
спогади про невдачу в попередній
діяльності, а потім створити перспективу
для нової.
Зробити це можна, наприклад, так:
дати завдання учневі попрацювати над
своїми помилками, або повідомити його,
що завдання для нього змінено
порівняно з попереднім і т. д.
Учитель може запропонувати різні
варіанти мотивів досягнення ситуації
успіху:
прагнення самостійно розв`язати цікаві
задачі;
завоювати авторитет у своїх товаришів;
стати першим;
розглядати свою діяльність з точки зору
її корисності для інших людей;
встановити нові контакти між
товаришами у ході виконання завдання
тощо.
Отже, на етапі мотивації навчальної
діяльності учитель організовує певні
ситуації з метою активізувати чи
нейтралізувати емоції для наступної
діяльності
На етапі мотивації створення ситуації
успіху більшою мірою визначається
психологічними аспектами.
Тут доречним буде використання в
роботі вчителя таких психологопедагогічних прийомів, як:
Ефект Розенталя, або „Ефект
навіювання”: „Ти це можеш”, „Тобі це
вдається” тощо.
Якщо педагог буде переконувати учнів
у реальності успіху, то успіх прийде.
Англійський учений Стоуенс довів, що
учні, яких заохочували, досягли значно
більших успіхів, ніж ті, кого ніяк не
заохочували.
Прийом „Емоційне погладжування” –
це констатація будь-якого факту успіху,
прищеплювання дитині віри в себе,
відкритість учителя для довіри і співчуття.
◦ Прийом „Анонсування” –
репетиція майбутньої дії, яка створює
психологічний настрій на успіх перед
класом.
Це можуть бути додаткові індивідуальні
заняття з окремими учнями чи
заздалегідь оголошенні запитання
самостійної роботи.
Прийом „Шикуйсь!” містить такі кроки:
психологічна атака;
емоційне блокування;
вибір головного напрямку;
вибір рівних можливостей;
несподіване порівняння;
стабілізація.
Цей прийом полягає в тому, щоб:
учителем блокувалось припущення на
невдачу в діяльності учня;
відволікалася увага школяра від
чергового неуспіху;
вчитель повинен знайти той напрямок
діяльності, яким учень зможе
реалізувати себе набагато краще, тим
самим забезпечити його на успіх, на
стабільність у навчанні.
Розглянемо деякі
алгоритми створення ситуацій успіху та
методику їх реалізації:
Прийом „Даю шанс” – це заздалегідь
підготовлена вчителем ситуація, в якій
учень отримує можливість зненацька
для себе розкрити свої можливості.
Прийом “ Зняття страху”-
допомогає перебороти невпевненість у
власних силах (Люди вчаться на своїх
помилках і знаходять інші шляхи
вирішення проблем).
Прийом “Авансування успішного
результату” –
допомогає вчителю висловити тверду
переконаніність у тому, що його учень
обов’язково впорається з поставленим
завданням.
Це, в свою чергу, переконує дитину у
своїх силах і можливостях.
“У тебе обов’язково вийде”, “Я навіть не
сумніваюсь у позитивному результаті” і
т. д.
Прийом “Прихований інструктаж”
Допомагає дитині уникнути поразки.
Досягається шляхом побажання,
наприклад:
Можливо краще почати з ...,
Виконуючи роботу не забудьте про ...
Прийом “Внесення мотиву”.
Показує дитині заради чого, кого
здійснюється ця діяльність, кому буде
добре після виконання, наприклад, “Без
твоєї допомоги твоїм друзям не
впоратись...” тощо.
Прийом “Персональна винятковість.”
Визначає важливість зусиль дитини в
діяльності, що здійснюється або
здійснюватиметься, наприклад:
Тільки ти міг би…
Тільки тобі і можу доручити… і т.п.
Прийом “Висока оцінка деталі”.
Допомагає емоційно пережити не
результат в цілому, а якої її окремої
деталі:
Найбільше мені сподобалось у твоїй
роботі…
Найбільше тобі вдалося…
Прийом „Еврика”.
Створюються умови, за яких дитина,
виконуючи навчальне завдання,
несподівано відкриває в собі невідомі
досі здібності.
Завдання вчителя – помітити це глибоко
особисте відкриття, всіляко підтримати
дитину, поставити нову мету і надихнути
на її досягнення.
Допомога вчителя у створенні ситуації
відкриття має бути ненав`язливою,
прихованою.
Створюючи ситуації успіху на етапі
організації навчальної діяльності, слід
пам`ятати кілька основних правил:
у кожній дитині є задатки, які можуть
розвинутися у здібності;
Побачити їх, відчути, розвити – це
справа педагога;
ставлення до дитини як до рівної, як до
себе, спілкування, що повністю включає
грубість, різкість, образливий тон, має
стати обов`язковою нормою всієї
педагогічної діяльності;
Ставлення до дитини:
як до рівної,
як до себе,
спілкування, що повністю виключає:
- грубість,
- різкість,
- образливий тон
має стати обов`язковою нормою всієї
педагогічної діяльності;
чим більше напрямків діяльності, в яких
бере участь дитина, тим більше в неї
можливостей знайти себе;
кількість і різноманітність ситуацій і
обставин, в тому числі і штучно
створених, у які може потрапити
дитина, визначають шляхи її сьогодення
і віддаленого інтересу та можливі шляхи
успіху.
ТИПИ УСПІХУ:
Неочікувана радість – це почуття
задоволення від того, що результати
діяльності учня перевершили його
очікування.
З педагогічної та психологічної точки
зору – це результат продуманої,
підготовленої діяльності вчителя.
Спільна радість – полягає в тому, щоб учень
досяг необхідної для себе реакції колективу.
Вона може бути підготовленою вчителем
або спонтаною.
Спільною радістю вважають тільки ті реакції
колективу, які дають можливість дитині
відчутні себе задоволеним, стимулюють її
зусиля.
Це, перш за все, має бути емоційний відгук
оточуючих на успіх члена свого колективу.
Важливо, щоб у досягненнях кожного
школяра всі бачили результати своєї
праці, а сама дитина розуміла, що її
радість – це радість підтримки,
отримання статусу „свій серед своїх”.
Зрештою у тому, як реагує дитячий
колектив на успіхи або невдачі своїх
учителів, виявляється його моральна
сутність.
Радість пізнання – це радість пізнання
нового, хоча вона по своїй суті
альтруїстична (виникає на основі
допомоги, підтримки інших людей).
Пізнання спираїться на самоосвіту й
самопізнання.
Така радість не може вирости на
пустому місці, появитися без серйозних
причин. Це слід клопіткої роботи
учителя –учня-учнів.
ВИСНОВОК:
1.Ситуація успіху досягається тоді, коли
сама дитина визначає цей результат як
успіх.
2 Усвідомлення ситуації успіху самим
учнем, розуміння її значимості виникає у
школяра після здолання своєї боязкості,
невміння, незнання, психологічного
враження та інших видів труднощів.
3. Завдання педагога :
допомогти особистості дитини зрости в
успіху;
дати відчути радість від здолання
труднощів;
дати зрозуміти, що задарма в житті в
житті нічого не дається, скрізь необхідно
докласти зусиль.
І успіх буде еквівалентним витраченим
зусиллям.
ШАНОВНІ КОЛЕГИ !
Дайте, будь ласка, відповідь на такі
запитання:
1.Ваше ставлення до технології “Створення
ситуації успіху”.
2.Як Ви оцінюєте стан “Створення ситуації
успіху у Вашому навчальному закладі”.
3.Які ще методичні рекомендації, ідеї,
міркування щодо “Створення ситуації успіху”,
Ви можете запропонувати учасникам нашого
семінару ?
ВДЯЧНІ ВАМ ЗА ВІДВЕРТІСТЬ, ЗА ПОРАДИ
Slide 2
Створення ситуації успіху
та шляхи її реалізації
на уроці як складової якості
навчально-виховного процесу
Мета: Удосконалити методику
створення ситуації успіху та шляхів
її реалізації на уроці як стежки, що
веде до того куточка дитячого
серця, в якому горить вогник
бажання бути гарним.
На
відміну від традиційного розуміння
освіти як суми знань та навичок, нині освіту
починають розглядати як процес
становлення особистості .
Причому особистості, здатної до:
самоосвіти,
саморозвитку,
самовдосконалення,
яка вміє використовувати набуті знання,
яка прагне реалізувати себе,
спроможна змінити на краще своє життя,
життя своєї держави.
Алгоритм
створення та досягнення ситуації успіху
твердження про “Ситуацію успіху”;
особистісно-орієнтований підхід у справі
навчання та виховання - основа педагогічної
технології “Створення ситуації успіху”;
роль “Ситуації успіху” у навчальній діяльності;
створення “Ситуації успіху” на мотиваційному
етапі навчальної діяльності;
психолого-педагогічні прийоми при створенні
“Ситуації успіху”;
методика реалізації “Ситуації успіху”;
Виходячи із Положень Закону України “Про
освіту” завдання школи сьогодні полягає в
тому, щоб:
Виховувати в учнів здатність:
долати життєві труднощі;
самостійно приймати рішення;
розвивати себе як особистість, здатну:
робити вибір і контролювати своє життя;
брати на себе відповідальність за свої дії;
захищати себе і свої життєві цінності;
діяти відповідно до них;
піклуватись про інших;
Завдання вчителів:
прищепити учням потребу до здобуття
знань;
створити такі умови, щоб процес
здобуття знань був для них цікавим,
потрібним, комфортним;
і тому пріоритетним завданням вчителя
під час навчально-виховної діяльності є
створення ситуації успіху.
Що означає “Ситуація успіху?”
Ситуація успіху - це суб'єктивний
психічний стан задоволення наслідком
своєї фізичної, розумової праці чи
моральної напруги.
Успіх у навчанні - єдине джерело
внутрішніх сил дитини, які породжують
енергію для переборення труднощів,
бажання вчитися.
В.Сухомлинський
Ситуація успіху дарує атмосферу
приязні та взаємодопомоги, впевненості
і захищеності.
Учитель зобов’язаний створити джерело
внутрішніх сил дитини, джерело, яке дає
енергію для подолання труднощів і
формування бажання вчитися.
Використання ситуації успіху має
сприяти підвищенню робочого тонусу,
збільшенню продуктивності навчальної
роботи, а також допомогти учням
усвідомити себе повноцінною
особистістю і, відповідно, забезпечити
успіх у навчанні.
Основою педагогічної технології
“Створення ситуації успіху” є
особистісно-орієнтований підхід у справі
навчання та виховання.
А тому звернемося до рекомендацій
щодо особистісно-орієнтовного підходу
навчання та виховання.
–
Особистісно орієнтоване навчання
це навчання, центром якого є
особистість дитини, її самобутність та
самостійність: суб'єктивний досвід
кожного спочатку розкривається, а
потім узгоджується зі змістом освіти.
Визнання учня ключовою фігурою
всього освітнього процесу – це і є
особистісно орієнтована педагогіка.
У свідомості учня це має такий
вигляд: «Все, що я пізнаю, я знаю,
для чого мені потрібно і де я можу ці
знання застосувати».
Для педагога - це прагнення знайти
розумний баланс між знаннями,
уміннями та навичками учня.
Сучасність вимагає навчити учнів:
- самостійно та творчо розв'язувати
проблеми;
- шукати нову інформацію й робити
висновки, а не подавати дітям готові
знання.
В особистісно-орієнтованому підході
вчителю насамперед потрібен високий
рівень педагогічної майстерності, який
базується на розвитку:
дидактичних;
організаторських;
комунікативних;
науково-пізнавальних;
емоційних;
та поведінкових компонентностей;
-
-
Цілі особистісно орієнтованого
навчання полягають у тому, щоб:
визначити життєвий досвід кожного
учня;
його пізнавальні здібності;
рівень інтелекту;
інтереси, які спочатку треба розкрити,
а потім розвинути у навчальному
процесі;
Цілі особистісно орієнтованого навчання
полягають у тому, щоб:
Формувати позитивну мотивацію учнів до:
-
пізнавальної діяльності;
-
потребу в самопізнанні;
-
потребу в самореалізаціїї;
-
та потребу у самовдосконаленні школярів;
Цілі особистісно орієнтованого навчання
полягають у тому, щоб:
Озброїти учнів механізмом:
адаптації;
саморегуляції;
самозахисту;
самовиховання;
Цілі особистісно орієнтованого навчання
полягають у тому, щоб:
Розвинути індивідуальні позитивні
здібності кожного школяра;
Сформувати культуру життєдіяльності
максимально виявити і використати
індивідуальний досвід учня;
Правильно визначати лінії поведінки.
Основні принципи
особистісно-орієнтованого
навчання:
1. Принцип «розвивальної допомоги»
не робити за учня;
не вказувати йому, що робити,
а допомогти пробувати власні сили і власну
активність;
потрібно добитись, щоб учень сам обирав
рішення і відповідав за них.
Звідси - не потрібно подавати готові
знання, а створити умови, в яких
виявляється:
-
власна пізнавальна активність учня;
-
і він визначить для себе цілі, зміст та
методи роботи, власні цінності.
-
Навчання повинно бути дослідницьким
Це час, протягом якого діти вчаться:
самостійно діяти;
- дискутувати;
- приймати рішення.
-
При цьому розвивається самосвідомість і
самореалізується особистість.
Принцип - «свобода вміння»
- учні вільно обговорюють
проблеми;
- співпрацюють один з одним,
- а вчитель виступає в ролі
старшого члена колективу,
консультанта, джерела досвіду
Принцип - «свобода вміння»
Учителю:
-недостатньо
процес;
організувати навчальний
- потрібно ще визначити спосіб засвоєння
знань, тобто оприділити види діяльності
учня на уроці.
Основні вимоги до особистісноорієнтованого уроку:
раціональна єдність словесних,
наукових і практичних методів
навчання;
зв'язок з раніше вивченим досвідом,
набутим учнем;
Основні вимоги до особистісно
орієнтованого уроку:
-формування вмінь в учнів самостійно
здобувати знання і застосовувати їх на
практиці;
-заохочення прагнень учнів знаходити свій
спосіб роботи з навчальним матеріалом.
Метою
особистісноорієнтованого уроку є:
- створення умов для виявлення
пізнавальної активності учнів
Засобами досягнення вчителем цієї мети
можуть бути:
використання різних форм та методів
навчальної діяльності, які дозволяють
розкрити суб'єктивний досвід учнів;
створення атмосфери зацікавленості
кожного учня в результатах роботи
всього класу;
стимулювання учнів до висловлювань,
використання різних способів виконання
завдань без побоювань помилитися,
отримати хибну відповідь тощо;
Засобами досягнення вчителем цієї мети
можуть бути:
використання протягом уроку
дидактичного матеріалу, який дозволяє
отримати учневі найбільш значущі для
нього вид та форму змісту навчального
матеріалу;
оцінювання досягнень учня протягом
усього процесу його діяльності, а не
тільки за кінцевим результатом;
Засобами досягнення вчителем цієї мети
можуть бути:
заохочення прагнень учня знаходити свій
спосіб роботи;
аналізувати протягом уроку роботи інших
учнів; вибирати та засвоювати найбільш
раціональні з них;
створення на уроці педагогічних ситуацій
спілкування, які б дозволяли кожному учневі
виявляти ініціативу, самостійність, виборність у
справах роботи;
створення обстановки для природного
самовираження учня.
Технологія
особистісноорієнтованогоуроку
Для проведення особистісноорієнтованого уроку вчитель має
оволодіти його основними етапами:
1.
2.
3.
4.
5.
6.
7.
8.
Орієнтації.
Визначення мети.
Проектування.
Організації.
Реалізації.
Контролю.
Коригування.
Оцінювання
1. Етап орієнтації включає:
орієнтацію на позитивну роботу;
орієнтацію на визначення особистісного
досвіду учнів;
пов'язання цього досвіду з проблемами
навчального матеріалу.
2. Етап визначення мети передбачає:
визначення на уроці разом з учнями
значущої мети здійснення тієї діяльності,
яка запланована вчителем (учні повинні
зрозуміти, що може дати робота учням
саме на цьому уроці для складання,
наприклад, тематичного заліку,
державної атестації, свого майбутнього
життя тощо);
визначення показників досягнення
поставлених завдань;
3. Етап проектування включає:
передбачення залучення учнів до
виконання ними випереджальних
завдань;
підготовки повідомлень;
рефератів;
виготовлення та відбору наочності;
складання плану роботи тощо;
Етап організації виконання плану
діяльності передбачає:
Подання можливих варіантів і
способів виконання навчальної
діяльності (усна чи письмова форма,
індивідуальна робота чи робота в
групах, робота з текстом чи з іншими
засобами одержання інформації);
Етап організації виконання плану
діяльності передбачає:
2.Представлення учнями вибору способу
фіксації нового матеріалу (конспект,
схема, таблиця, опора, план, тези,
висновки тощо);
3.Варіативність домашнього завдання
(диференціація за рівнем складності та
способом виконання).
Етап контрольно-оцінювальний:
1.Залучення учнів до контролю за
перебігом навчальної діяльності шляхом
заохочення їх до різних видів контролю,
самоконтролю, взаємоконтролю, роботи
в групах;
2.Участь учнів у виправленні помилок і
недоліків у знаннях, усвідомлення їх
причин шляхом взаємо та самоаналізу;
Етап контрольно-оцінювальний:
3.Надання учням можливості самостійно
або за участі вчителя, інших учнів
порівнювати отримані ним результати з
критеріями стандарту, закладеного у
навчальній програмі;
4.Використання механізмів оцінного
методу (позитивного ставлення до
успіхів школяра);
Етап контрольно-оцінювальний:
5.Використання механізмів оцінного
методу (позитивного ставлення до
успіхів школяра).
6.Оцінювання (виставлення рівневих
оцінок за дванадцятибальною системою
оцінювання навчальних досягнень,
поурочного бала, рейтинг) не тільки
результатів, а й самого процесу
навчання.
6. Заключний етап передбачає:
усвідомлення учнями ситуації
досягнення мети;
відчуття успіху;
підкріплення позитивної мотивації
стосовно власної діяльності.
Методи та засоби психолого-педагогічної
підтримки діяльності учнів
заохочення;
навчально-пізнавальна гра;
створення ситуації успіху;
створення ситуації пізнавального інтересу;
створення проблемної ситуації;
спонукання до пошуку альтернативних
рішень;
виконання творчих завдань;
кооперація учнів;
створення ситуації взаємодопомоги тощо.
Висновок може бути таким: особистісноорієнтоване навчання ЦЕ–
загальнодидактичний принцип
індивідуального підходу до учнів.
Таке твердження ми дослідимо та
пояснимо за допомогою такого факту:
Відомий російський психолог
Л.С. Виготський своє теорією доводить,
що розум будь-якої людини має дві зони
розвитку: А і Б.
Перша зона (А) – це зона актуального
розвитку.
У цю зону потрапляють завдання, які
дитина може виконати сама без
допомоги вчителя.
Друга зона (В) – це зона найближчого
розвитку
Сюди потрапляють завдання, які дитина сама
виконати не може, але може з ними
впоратися з допомогою вчителя.
Зона найближчого розвитку, - це зона
“наступного дня”.
Те, що сьогодні є зона найближчого
розвитку, завтра у процесі навчання повинно
стати зоною актуального розвитку. Учитель
не повинен давати готову інформацію, адже
таке навчання може загальмувати мислення
дитини. А за допомогою вміло підібраних
запитань педагог підводить школяра до
правильної відповіді, розв’язку.
Те, що сьогодні є зоною найближчого
розвитку, завтра у процесі навчання
повинно стати зоною актуального
розвитку.
Учитель не повинен давати готову
інформацію, адже таке навчання може
загальмувати мислення дитини.
А за допомогою вміло підібраних
запитань педагог підводить школяра до
правильної відповіді, розв’язку.
Отже, як бачимо із цього прикладу, щоб
відбулися розвиток і навчання учнів,
завдання повинні потрапляти лише в
зону найближчого розвитку
(за Л.С. Виготським).
Припустимо, що два учні навчались в
одній школі, в одних і тих самих
учителів, закінчили школу з відзнакою,
рівень їхнього розвитку все одно буде
різним.
Ще більше відрізняється розвиток учнів
класу, які згідно з 12- бальною
системою досягли початкового і
високого рівнів.
Тому зрозуміло, що до таких дітей треба
підходити індивідуально, тобто ставити
перед ними різні завдання.
Якщо для цілого класу поставити одне
завдання, то для одних учнів воно
потрапить у зону актуального розвитку,
для інших – у зону найближчого
розвитку.
Отже, одне завдання для всього класу
ставити не бажано і не потрібно, а
здійснювати якісний особистісноорієнтований підхід до навчання та
виховання на практиці нам заважає ряд
причин, зокрема:
Причина 1. Щоб підійти індивідуально
до кожного учня, необхідно знати його
психологічні, фізіологічні та соціальні
особливості.
Лише психологія нараховує кілька
десятків індивідуальних особливостей
особистості. Це різні види уваги, уяви,
мислення, сприйняття, темпераменту,
характеру і т.д.
Пам’ять також поділяється більш ніж
на 10 типів: короткочасна,
довготривала, оперативна, рухова,
зорова, слухова, емоційна, словеснологічна і т.д.;
Причина 2. Виявити всі ці психологічні,
фізіологічні та соціальні особливості
вчитель без допомоги психолога, лікаря,
соціолога не може;
Причина 3.Навіть якщо теоретично
припустити, що в кожної дитини
виявили всі ці особливості, вчитель не
зможе запам’ятати їх у такій кількості
дітей, оскільки він одночасно навчає
свого предмета не один десяток учнів,
кожен з яких має не один десяток таких
особливостей.
Нарешті, якщо вчителю все-таки
вдається запам’ятати всі особливості
кожної дитини, він не зможе підійти
індивідуально тому, що урок триває
всього 40-45 хв, протягом яких
неможливо фізично попрацювати з
кожним учнем класу індивідуально.
Отже, існує суперечність: з одного боку,
вимоги до особистісно-орієнтованого
навчання, а з іншого причини, що
унеможливлюють якісне впровадження
цієї педагогічної технології у навчальновиховний процес.
Який же вихід з ситуації, що склалася ?
Філософія вчить, що джерелом і
рушійними силами будь-якого процесу
(у тому числі й навчального) є
розв’язання суперечностей і тому,
щоб навчальний процес розвивався,
вчителю необхідно вміти виявляти
суперечність навчального процесу, а
також вміти розв’язувати її.
Дана суперечність розв’язується шляхом
диференційованого підходу до учнів.
Диференціація (від лат. Differentia –
різниця, відмінність) – розчленування
цілого на якісно відмінні частини.
Розв’язування таких суперечностей
називається підходом до навчання.
Цей підхід, для прикладу, можна
здійснити таким чином:
Учнів класу розподілити на групи за
рівнем розвитку.
Критерії, якими слід керуватися - це
успішність.
Таких груп, наприклад, може бути
чотири:
низький рівень;
середній рівень;
достатній рівень;
високий рівень.
Зрозуміло, що такий поділ не
аргументується для учнів, для того щоб
у слабшого школяра не сформувалася
занижена самооцінка, а в сильного –
завищена.
Якщо учні однієї з груп підвищують свій
рівень – їх слід перевести до наступної
групи і навпаки.
Для кожної групи пропонуються різні за
ступенем складності завдання.
Диференційований підхід можна
здійснювати при різних формах
навчального процесу: під час уроку,
лабораторного заняття, екскурсії.
Під час проведеного уроку методом бесіди,
запитань слід орієнтувати учнів на певну
групу.
При цьому обов’язково слід враховувати,
щоб запитання було точним, стислим, не
мало елементів підказки.
Під час проведення уроку методом
пояснення, розповіді диференційований
підхід неможливий, оскільки вчитель будує
свою розповідь, орієнтуючись на
середнього учня,
але під час закріплення нового матеріалу
чи пояснення домашнього завдання учням
можна запропонувати різнорівневі
завдання.
Завершальним етапом навчальної
діяльності на уроці є:
усвідомлення ситуації досягнення мети;
переживання ситуації успіху;
підкріплення позитивної мотивації щодо
самої діяльності.
Ситуація успіху досягається тоді, коли
сама дитина визначає цей результат як
успіх.
Усвідомлення ситуації успіху самим
учнем, розуміння її значимості виникає у
суб'єкта після здолання своєї боязкості,
невміння, незнання, психологічного
враження та інших видів труднощів.
Роль “Ситуації успіху” у навчальній
діяльності
За останні роки термін
„Ситуація успіху” став звичним для
педагогів.
Ніхто не заперечує, що саме позитивні
емоції можуть стати для дитини одним
з найважливіших стимулів у навчанні,
але при цьому ми забуваємо про те, що
в педагогів не існує єдиного рецепта чи
правила, як саме створювати ситуації
успіху тому, що це слід на основі
індивідуального підходу, зважено, з
урахуванням багатьох факторів.
Діти прощають багато чого, але не
вибачають байдужість.
За відгуками дітей, найкращі їхні
вчителі вели уроки так, що здавалося,
ніби весь урок вони зайняті саме тобою.
Як цього досягти?
Іноді це „Іскра Божа”,
а частіше – майстерність, доведена до
мистецтва.
Важливо мати на увазі, що навіть
одноразове переживання успіху може
докорінно змінити психологічне
самопочуття дитини.
Ситуація успіху може стати пусковим
механізмом подальшого розвитку
особистості.
Безперечно, переживання успіху навіює
людині впевненість у власних силах.
З`являється бажання знову досягти
добрих результатів, виникає відчуття
внутрішнього благополуччя, що, у свою
чергу, покращує ставлення до
навколишнього світу.
На перший погляд здається, що вчитель,
кілька разів давши учню можливість
відчути успіх, далі вже само собою
забезпечує високий рівень мотивації,
інтересу, пізнавальної активності.
Але може бути й протилежний
результат: постійна успішність здатна
сформувати байдуже ставлення до
навчання.
Крім того, постійне очікування лише
позитивного результату згубно впливає
на розвиток вольових якостей учня:
він ухиляється від подолання
труднощів;
губиться в складних ситуаціях
(навчальних та життєвих);
у його поведінці починає домінувати
мотив „уникнення невдач”.
Досвідчені психологи та педагоги
попереджують про можливість
негативних наслідків пережитого успіху.
Чому ж виникає такий парадокс?
По-перше, успіх, що діставався ціною
незначних зусиль, може призвести до
переоцінки, точніше, до завищеної
оцінки своїх можливостей.
По-друге, за сильним переживанням
будь-якої емоції обов`язково настає
релаксація (розслаблення).
І якщо в цей період запропонувати
людині якусь діяльність, то, швидше за
все, ця діяльність буде менш успішною,
ніж попередня.
По-третє, переживання успіху може бути
потьмареним, якщо результат, важливий
і значимий для самого учня, не буде
адекватно оцінений іншими людьми.
І нарешті:
Емоція успіху не стане сильним
переживанням, якщо результати діяльності
не значимі для її суб`єкта.
Дитина, особливо на початку навчання,
однаково інтенсивно переживає успіх у
„головних” і „неголовних” навчальних
предметах.
Але часто знижують цю інтенсивність:
„12 балів з музики ! Та краще б ти
отримав 12 балів з читання”.
Знижуючи значимості успіху, що
переживається дитиною, ми, дорослі,
впливаємо на формування у дитини
ставлення до навчального процесу в
цілому.
Ось чому, оцінюючи дітей, необхідно
виходити з індивідуальних особливостей
кожного учня.
Просування вперед треба заохочувати,
підбадьорювати, щоб дитина не
відчувала невдачу, порівнюючи свої
результати з раніше встановленими
нормами, особливо якщо вони для неї
недосяжні.
Отже, ситуація успіху у навчальній
діяльності створюється вчителем або ж
психологом.
Як і будь-яку іншу діяльність, навчання
можна уявити у вигляді простого
ланцюжка дій:
1. Установка на діяльність (емоційна
підготовка учнів на вирішення
навчального завдання) – мотиваційний
етап;
2.Забезпечення діяльності (створення
умов для успішного вирішення
навчального завдання) –підготовчий,
робочий етап;
3.Порівняння отриманих результатів з
очікуваними (усвідомлення ставлення до
результатів своєї навчальної праці) –
результативний етап.
Отже, якщо ситуація успіху створюється
вчителем послідовно і свідомо, її
3.Порівняння отриманих результатів з
очікуваними (усвідомлення ставлення
до результатів своєї навчальної праці) –
результативний етап.
Отже, якщо ситуація успіху створюється
вчителем послідовно і свідомо, її
структура повинна врахувати всі
перелічені компоненти.
Створення ситуації успіху на
мотиваційному етапі навчальної
діяльності
Дослідження психологів свідчать, що рівень
засвоєння людиною знань істотно залежить
від рівня сформованості її мотивації
навчитися.
Тож давайте проаналізуємо, як провести
мотиваційний етап уроку так, щоб створити
ситуацію успіху для того учня.
Перед учителем стоїть завдання:
сформувати в учня настанову на
успішне виконання завдання
Інакше кажучи, вчитель повинен
сформувати в учнів мотив досягнення
мети.
Але при цьому вчитель часто
зустрічається з неадекватною
реакцією учнівського колективу:
1.Хтось уже виконував подібне
завдання, і його результати
виявились невдалими, так що у цієї
категорії учнів уже сформоване
негативне ставлення на успішне
виконання завдання.
2.Інша група учнів не стикалась з
такою роботою, тому вони не знають,
чого можна очікувати від майбутньої
діяльності.
3.Третя група, яка виконувала потрібні
завдання і успішно з ними впоралася,
знаходиться у стані мобілізації, готова
виконувати навчальне завдання.
Зрозуміло, що найлегше вчителю буде
працювати з учнями третьої групи, де
необхідно лише активізувати позитивні
емоції, які діти пережили раніше.
У другої групи учнів слід передбачити
емоційну реакцію, намалювати
перспективу вдалого виконання
завдання, пов`язавши її з тими чи
іншими умовами діяльності, які в
минулому забезпечували успіх.
Найбільш клопітною буде робота
першою групою учнів.
Перш за все доведеться нейтралізувати
спогади про невдачу в попередній
діяльності, а потім створити перспективу
для нової.
Зробити це можна, наприклад, так:
дати завдання учневі попрацювати над
своїми помилками, або повідомити його,
що завдання для нього змінено
порівняно з попереднім і т. д.
Учитель може запропонувати різні
варіанти мотивів досягнення ситуації
успіху:
прагнення самостійно розв`язати цікаві
задачі;
завоювати авторитет у своїх товаришів;
стати першим;
розглядати свою діяльність з точки зору
її корисності для інших людей;
встановити нові контакти між
товаришами у ході виконання завдання
тощо.
Отже, на етапі мотивації навчальної
діяльності учитель організовує певні
ситуації з метою активізувати чи
нейтралізувати емоції для наступної
діяльності
На етапі мотивації створення ситуації
успіху більшою мірою визначається
психологічними аспектами.
Тут доречним буде використання в
роботі вчителя таких психологопедагогічних прийомів, як:
Ефект Розенталя, або „Ефект
навіювання”: „Ти це можеш”, „Тобі це
вдається” тощо.
Якщо педагог буде переконувати учнів
у реальності успіху, то успіх прийде.
Англійський учений Стоуенс довів, що
учні, яких заохочували, досягли значно
більших успіхів, ніж ті, кого ніяк не
заохочували.
Прийом „Емоційне погладжування” –
це констатація будь-якого факту успіху,
прищеплювання дитині віри в себе,
відкритість учителя для довіри і співчуття.
◦ Прийом „Анонсування” –
репетиція майбутньої дії, яка створює
психологічний настрій на успіх перед
класом.
Це можуть бути додаткові індивідуальні
заняття з окремими учнями чи
заздалегідь оголошенні запитання
самостійної роботи.
Прийом „Шикуйсь!” містить такі кроки:
психологічна атака;
емоційне блокування;
вибір головного напрямку;
вибір рівних можливостей;
несподіване порівняння;
стабілізація.
Цей прийом полягає в тому, щоб:
учителем блокувалось припущення на
невдачу в діяльності учня;
відволікалася увага школяра від
чергового неуспіху;
вчитель повинен знайти той напрямок
діяльності, яким учень зможе
реалізувати себе набагато краще, тим
самим забезпечити його на успіх, на
стабільність у навчанні.
Розглянемо деякі
алгоритми створення ситуацій успіху та
методику їх реалізації:
Прийом „Даю шанс” – це заздалегідь
підготовлена вчителем ситуація, в якій
учень отримує можливість зненацька
для себе розкрити свої можливості.
Прийом “ Зняття страху”-
допомогає перебороти невпевненість у
власних силах (Люди вчаться на своїх
помилках і знаходять інші шляхи
вирішення проблем).
Прийом “Авансування успішного
результату” –
допомогає вчителю висловити тверду
переконаніність у тому, що його учень
обов’язково впорається з поставленим
завданням.
Це, в свою чергу, переконує дитину у
своїх силах і можливостях.
“У тебе обов’язково вийде”, “Я навіть не
сумніваюсь у позитивному результаті” і
т. д.
Прийом “Прихований інструктаж”
Допомагає дитині уникнути поразки.
Досягається шляхом побажання,
наприклад:
Можливо краще почати з ...,
Виконуючи роботу не забудьте про ...
Прийом “Внесення мотиву”.
Показує дитині заради чого, кого
здійснюється ця діяльність, кому буде
добре після виконання, наприклад, “Без
твоєї допомоги твоїм друзям не
впоратись...” тощо.
Прийом “Персональна винятковість.”
Визначає важливість зусиль дитини в
діяльності, що здійснюється або
здійснюватиметься, наприклад:
Тільки ти міг би…
Тільки тобі і можу доручити… і т.п.
Прийом “Висока оцінка деталі”.
Допомагає емоційно пережити не
результат в цілому, а якої її окремої
деталі:
Найбільше мені сподобалось у твоїй
роботі…
Найбільше тобі вдалося…
Прийом „Еврика”.
Створюються умови, за яких дитина,
виконуючи навчальне завдання,
несподівано відкриває в собі невідомі
досі здібності.
Завдання вчителя – помітити це глибоко
особисте відкриття, всіляко підтримати
дитину, поставити нову мету і надихнути
на її досягнення.
Допомога вчителя у створенні ситуації
відкриття має бути ненав`язливою,
прихованою.
Створюючи ситуації успіху на етапі
організації навчальної діяльності, слід
пам`ятати кілька основних правил:
у кожній дитині є задатки, які можуть
розвинутися у здібності;
Побачити їх, відчути, розвити – це
справа педагога;
ставлення до дитини як до рівної, як до
себе, спілкування, що повністю включає
грубість, різкість, образливий тон, має
стати обов`язковою нормою всієї
педагогічної діяльності;
Ставлення до дитини:
як до рівної,
як до себе,
спілкування, що повністю виключає:
- грубість,
- різкість,
- образливий тон
має стати обов`язковою нормою всієї
педагогічної діяльності;
чим більше напрямків діяльності, в яких
бере участь дитина, тим більше в неї
можливостей знайти себе;
кількість і різноманітність ситуацій і
обставин, в тому числі і штучно
створених, у які може потрапити
дитина, визначають шляхи її сьогодення
і віддаленого інтересу та можливі шляхи
успіху.
ТИПИ УСПІХУ:
Неочікувана радість – це почуття
задоволення від того, що результати
діяльності учня перевершили його
очікування.
З педагогічної та психологічної точки
зору – це результат продуманої,
підготовленої діяльності вчителя.
Спільна радість – полягає в тому, щоб учень
досяг необхідної для себе реакції колективу.
Вона може бути підготовленою вчителем
або спонтаною.
Спільною радістю вважають тільки ті реакції
колективу, які дають можливість дитині
відчутні себе задоволеним, стимулюють її
зусиля.
Це, перш за все, має бути емоційний відгук
оточуючих на успіх члена свого колективу.
Важливо, щоб у досягненнях кожного
школяра всі бачили результати своєї
праці, а сама дитина розуміла, що її
радість – це радість підтримки,
отримання статусу „свій серед своїх”.
Зрештою у тому, як реагує дитячий
колектив на успіхи або невдачі своїх
учителів, виявляється його моральна
сутність.
Радість пізнання – це радість пізнання
нового, хоча вона по своїй суті
альтруїстична (виникає на основі
допомоги, підтримки інших людей).
Пізнання спираїться на самоосвіту й
самопізнання.
Така радість не може вирости на
пустому місці, появитися без серйозних
причин. Це слід клопіткої роботи
учителя –учня-учнів.
ВИСНОВОК:
1.Ситуація успіху досягається тоді, коли
сама дитина визначає цей результат як
успіх.
2 Усвідомлення ситуації успіху самим
учнем, розуміння її значимості виникає у
школяра після здолання своєї боязкості,
невміння, незнання, психологічного
враження та інших видів труднощів.
3. Завдання педагога :
допомогти особистості дитини зрости в
успіху;
дати відчути радість від здолання
труднощів;
дати зрозуміти, що задарма в житті в
житті нічого не дається, скрізь необхідно
докласти зусиль.
І успіх буде еквівалентним витраченим
зусиллям.
ШАНОВНІ КОЛЕГИ !
Дайте, будь ласка, відповідь на такі
запитання:
1.Ваше ставлення до технології “Створення
ситуації успіху”.
2.Як Ви оцінюєте стан “Створення ситуації
успіху у Вашому навчальному закладі”.
3.Які ще методичні рекомендації, ідеї,
міркування щодо “Створення ситуації успіху”,
Ви можете запропонувати учасникам нашого
семінару ?
ВДЯЧНІ ВАМ ЗА ВІДВЕРТІСТЬ, ЗА ПОРАДИ
Slide 3
Створення ситуації успіху
та шляхи її реалізації
на уроці як складової якості
навчально-виховного процесу
Мета: Удосконалити методику
створення ситуації успіху та шляхів
її реалізації на уроці як стежки, що
веде до того куточка дитячого
серця, в якому горить вогник
бажання бути гарним.
На
відміну від традиційного розуміння
освіти як суми знань та навичок, нині освіту
починають розглядати як процес
становлення особистості .
Причому особистості, здатної до:
самоосвіти,
саморозвитку,
самовдосконалення,
яка вміє використовувати набуті знання,
яка прагне реалізувати себе,
спроможна змінити на краще своє життя,
життя своєї держави.
Алгоритм
створення та досягнення ситуації успіху
твердження про “Ситуацію успіху”;
особистісно-орієнтований підхід у справі
навчання та виховання - основа педагогічної
технології “Створення ситуації успіху”;
роль “Ситуації успіху” у навчальній діяльності;
створення “Ситуації успіху” на мотиваційному
етапі навчальної діяльності;
психолого-педагогічні прийоми при створенні
“Ситуації успіху”;
методика реалізації “Ситуації успіху”;
Виходячи із Положень Закону України “Про
освіту” завдання школи сьогодні полягає в
тому, щоб:
Виховувати в учнів здатність:
долати життєві труднощі;
самостійно приймати рішення;
розвивати себе як особистість, здатну:
робити вибір і контролювати своє життя;
брати на себе відповідальність за свої дії;
захищати себе і свої життєві цінності;
діяти відповідно до них;
піклуватись про інших;
Завдання вчителів:
прищепити учням потребу до здобуття
знань;
створити такі умови, щоб процес
здобуття знань був для них цікавим,
потрібним, комфортним;
і тому пріоритетним завданням вчителя
під час навчально-виховної діяльності є
створення ситуації успіху.
Що означає “Ситуація успіху?”
Ситуація успіху - це суб'єктивний
психічний стан задоволення наслідком
своєї фізичної, розумової праці чи
моральної напруги.
Успіх у навчанні - єдине джерело
внутрішніх сил дитини, які породжують
енергію для переборення труднощів,
бажання вчитися.
В.Сухомлинський
Ситуація успіху дарує атмосферу
приязні та взаємодопомоги, впевненості
і захищеності.
Учитель зобов’язаний створити джерело
внутрішніх сил дитини, джерело, яке дає
енергію для подолання труднощів і
формування бажання вчитися.
Використання ситуації успіху має
сприяти підвищенню робочого тонусу,
збільшенню продуктивності навчальної
роботи, а також допомогти учням
усвідомити себе повноцінною
особистістю і, відповідно, забезпечити
успіх у навчанні.
Основою педагогічної технології
“Створення ситуації успіху” є
особистісно-орієнтований підхід у справі
навчання та виховання.
А тому звернемося до рекомендацій
щодо особистісно-орієнтовного підходу
навчання та виховання.
–
Особистісно орієнтоване навчання
це навчання, центром якого є
особистість дитини, її самобутність та
самостійність: суб'єктивний досвід
кожного спочатку розкривається, а
потім узгоджується зі змістом освіти.
Визнання учня ключовою фігурою
всього освітнього процесу – це і є
особистісно орієнтована педагогіка.
У свідомості учня це має такий
вигляд: «Все, що я пізнаю, я знаю,
для чого мені потрібно і де я можу ці
знання застосувати».
Для педагога - це прагнення знайти
розумний баланс між знаннями,
уміннями та навичками учня.
Сучасність вимагає навчити учнів:
- самостійно та творчо розв'язувати
проблеми;
- шукати нову інформацію й робити
висновки, а не подавати дітям готові
знання.
В особистісно-орієнтованому підході
вчителю насамперед потрібен високий
рівень педагогічної майстерності, який
базується на розвитку:
дидактичних;
організаторських;
комунікативних;
науково-пізнавальних;
емоційних;
та поведінкових компонентностей;
-
-
Цілі особистісно орієнтованого
навчання полягають у тому, щоб:
визначити життєвий досвід кожного
учня;
його пізнавальні здібності;
рівень інтелекту;
інтереси, які спочатку треба розкрити,
а потім розвинути у навчальному
процесі;
Цілі особистісно орієнтованого навчання
полягають у тому, щоб:
Формувати позитивну мотивацію учнів до:
-
пізнавальної діяльності;
-
потребу в самопізнанні;
-
потребу в самореалізаціїї;
-
та потребу у самовдосконаленні школярів;
Цілі особистісно орієнтованого навчання
полягають у тому, щоб:
Озброїти учнів механізмом:
адаптації;
саморегуляції;
самозахисту;
самовиховання;
Цілі особистісно орієнтованого навчання
полягають у тому, щоб:
Розвинути індивідуальні позитивні
здібності кожного школяра;
Сформувати культуру життєдіяльності
максимально виявити і використати
індивідуальний досвід учня;
Правильно визначати лінії поведінки.
Основні принципи
особистісно-орієнтованого
навчання:
1. Принцип «розвивальної допомоги»
не робити за учня;
не вказувати йому, що робити,
а допомогти пробувати власні сили і власну
активність;
потрібно добитись, щоб учень сам обирав
рішення і відповідав за них.
Звідси - не потрібно подавати готові
знання, а створити умови, в яких
виявляється:
-
власна пізнавальна активність учня;
-
і він визначить для себе цілі, зміст та
методи роботи, власні цінності.
-
Навчання повинно бути дослідницьким
Це час, протягом якого діти вчаться:
самостійно діяти;
- дискутувати;
- приймати рішення.
-
При цьому розвивається самосвідомість і
самореалізується особистість.
Принцип - «свобода вміння»
- учні вільно обговорюють
проблеми;
- співпрацюють один з одним,
- а вчитель виступає в ролі
старшого члена колективу,
консультанта, джерела досвіду
Принцип - «свобода вміння»
Учителю:
-недостатньо
процес;
організувати навчальний
- потрібно ще визначити спосіб засвоєння
знань, тобто оприділити види діяльності
учня на уроці.
Основні вимоги до особистісноорієнтованого уроку:
раціональна єдність словесних,
наукових і практичних методів
навчання;
зв'язок з раніше вивченим досвідом,
набутим учнем;
Основні вимоги до особистісно
орієнтованого уроку:
-формування вмінь в учнів самостійно
здобувати знання і застосовувати їх на
практиці;
-заохочення прагнень учнів знаходити свій
спосіб роботи з навчальним матеріалом.
Метою
особистісноорієнтованого уроку є:
- створення умов для виявлення
пізнавальної активності учнів
Засобами досягнення вчителем цієї мети
можуть бути:
використання різних форм та методів
навчальної діяльності, які дозволяють
розкрити суб'єктивний досвід учнів;
створення атмосфери зацікавленості
кожного учня в результатах роботи
всього класу;
стимулювання учнів до висловлювань,
використання різних способів виконання
завдань без побоювань помилитися,
отримати хибну відповідь тощо;
Засобами досягнення вчителем цієї мети
можуть бути:
використання протягом уроку
дидактичного матеріалу, який дозволяє
отримати учневі найбільш значущі для
нього вид та форму змісту навчального
матеріалу;
оцінювання досягнень учня протягом
усього процесу його діяльності, а не
тільки за кінцевим результатом;
Засобами досягнення вчителем цієї мети
можуть бути:
заохочення прагнень учня знаходити свій
спосіб роботи;
аналізувати протягом уроку роботи інших
учнів; вибирати та засвоювати найбільш
раціональні з них;
створення на уроці педагогічних ситуацій
спілкування, які б дозволяли кожному учневі
виявляти ініціативу, самостійність, виборність у
справах роботи;
створення обстановки для природного
самовираження учня.
Технологія
особистісноорієнтованогоуроку
Для проведення особистісноорієнтованого уроку вчитель має
оволодіти його основними етапами:
1.
2.
3.
4.
5.
6.
7.
8.
Орієнтації.
Визначення мети.
Проектування.
Організації.
Реалізації.
Контролю.
Коригування.
Оцінювання
1. Етап орієнтації включає:
орієнтацію на позитивну роботу;
орієнтацію на визначення особистісного
досвіду учнів;
пов'язання цього досвіду з проблемами
навчального матеріалу.
2. Етап визначення мети передбачає:
визначення на уроці разом з учнями
значущої мети здійснення тієї діяльності,
яка запланована вчителем (учні повинні
зрозуміти, що може дати робота учням
саме на цьому уроці для складання,
наприклад, тематичного заліку,
державної атестації, свого майбутнього
життя тощо);
визначення показників досягнення
поставлених завдань;
3. Етап проектування включає:
передбачення залучення учнів до
виконання ними випереджальних
завдань;
підготовки повідомлень;
рефератів;
виготовлення та відбору наочності;
складання плану роботи тощо;
Етап організації виконання плану
діяльності передбачає:
Подання можливих варіантів і
способів виконання навчальної
діяльності (усна чи письмова форма,
індивідуальна робота чи робота в
групах, робота з текстом чи з іншими
засобами одержання інформації);
Етап організації виконання плану
діяльності передбачає:
2.Представлення учнями вибору способу
фіксації нового матеріалу (конспект,
схема, таблиця, опора, план, тези,
висновки тощо);
3.Варіативність домашнього завдання
(диференціація за рівнем складності та
способом виконання).
Етап контрольно-оцінювальний:
1.Залучення учнів до контролю за
перебігом навчальної діяльності шляхом
заохочення їх до різних видів контролю,
самоконтролю, взаємоконтролю, роботи
в групах;
2.Участь учнів у виправленні помилок і
недоліків у знаннях, усвідомлення їх
причин шляхом взаємо та самоаналізу;
Етап контрольно-оцінювальний:
3.Надання учням можливості самостійно
або за участі вчителя, інших учнів
порівнювати отримані ним результати з
критеріями стандарту, закладеного у
навчальній програмі;
4.Використання механізмів оцінного
методу (позитивного ставлення до
успіхів школяра);
Етап контрольно-оцінювальний:
5.Використання механізмів оцінного
методу (позитивного ставлення до
успіхів школяра).
6.Оцінювання (виставлення рівневих
оцінок за дванадцятибальною системою
оцінювання навчальних досягнень,
поурочного бала, рейтинг) не тільки
результатів, а й самого процесу
навчання.
6. Заключний етап передбачає:
усвідомлення учнями ситуації
досягнення мети;
відчуття успіху;
підкріплення позитивної мотивації
стосовно власної діяльності.
Методи та засоби психолого-педагогічної
підтримки діяльності учнів
заохочення;
навчально-пізнавальна гра;
створення ситуації успіху;
створення ситуації пізнавального інтересу;
створення проблемної ситуації;
спонукання до пошуку альтернативних
рішень;
виконання творчих завдань;
кооперація учнів;
створення ситуації взаємодопомоги тощо.
Висновок може бути таким: особистісноорієнтоване навчання ЦЕ–
загальнодидактичний принцип
індивідуального підходу до учнів.
Таке твердження ми дослідимо та
пояснимо за допомогою такого факту:
Відомий російський психолог
Л.С. Виготський своє теорією доводить,
що розум будь-якої людини має дві зони
розвитку: А і Б.
Перша зона (А) – це зона актуального
розвитку.
У цю зону потрапляють завдання, які
дитина може виконати сама без
допомоги вчителя.
Друга зона (В) – це зона найближчого
розвитку
Сюди потрапляють завдання, які дитина сама
виконати не може, але може з ними
впоратися з допомогою вчителя.
Зона найближчого розвитку, - це зона
“наступного дня”.
Те, що сьогодні є зона найближчого
розвитку, завтра у процесі навчання повинно
стати зоною актуального розвитку. Учитель
не повинен давати готову інформацію, адже
таке навчання може загальмувати мислення
дитини. А за допомогою вміло підібраних
запитань педагог підводить школяра до
правильної відповіді, розв’язку.
Те, що сьогодні є зоною найближчого
розвитку, завтра у процесі навчання
повинно стати зоною актуального
розвитку.
Учитель не повинен давати готову
інформацію, адже таке навчання може
загальмувати мислення дитини.
А за допомогою вміло підібраних
запитань педагог підводить школяра до
правильної відповіді, розв’язку.
Отже, як бачимо із цього прикладу, щоб
відбулися розвиток і навчання учнів,
завдання повинні потрапляти лише в
зону найближчого розвитку
(за Л.С. Виготським).
Припустимо, що два учні навчались в
одній школі, в одних і тих самих
учителів, закінчили школу з відзнакою,
рівень їхнього розвитку все одно буде
різним.
Ще більше відрізняється розвиток учнів
класу, які згідно з 12- бальною
системою досягли початкового і
високого рівнів.
Тому зрозуміло, що до таких дітей треба
підходити індивідуально, тобто ставити
перед ними різні завдання.
Якщо для цілого класу поставити одне
завдання, то для одних учнів воно
потрапить у зону актуального розвитку,
для інших – у зону найближчого
розвитку.
Отже, одне завдання для всього класу
ставити не бажано і не потрібно, а
здійснювати якісний особистісноорієнтований підхід до навчання та
виховання на практиці нам заважає ряд
причин, зокрема:
Причина 1. Щоб підійти індивідуально
до кожного учня, необхідно знати його
психологічні, фізіологічні та соціальні
особливості.
Лише психологія нараховує кілька
десятків індивідуальних особливостей
особистості. Це різні види уваги, уяви,
мислення, сприйняття, темпераменту,
характеру і т.д.
Пам’ять також поділяється більш ніж
на 10 типів: короткочасна,
довготривала, оперативна, рухова,
зорова, слухова, емоційна, словеснологічна і т.д.;
Причина 2. Виявити всі ці психологічні,
фізіологічні та соціальні особливості
вчитель без допомоги психолога, лікаря,
соціолога не може;
Причина 3.Навіть якщо теоретично
припустити, що в кожної дитини
виявили всі ці особливості, вчитель не
зможе запам’ятати їх у такій кількості
дітей, оскільки він одночасно навчає
свого предмета не один десяток учнів,
кожен з яких має не один десяток таких
особливостей.
Нарешті, якщо вчителю все-таки
вдається запам’ятати всі особливості
кожної дитини, він не зможе підійти
індивідуально тому, що урок триває
всього 40-45 хв, протягом яких
неможливо фізично попрацювати з
кожним учнем класу індивідуально.
Отже, існує суперечність: з одного боку,
вимоги до особистісно-орієнтованого
навчання, а з іншого причини, що
унеможливлюють якісне впровадження
цієї педагогічної технології у навчальновиховний процес.
Який же вихід з ситуації, що склалася ?
Філософія вчить, що джерелом і
рушійними силами будь-якого процесу
(у тому числі й навчального) є
розв’язання суперечностей і тому,
щоб навчальний процес розвивався,
вчителю необхідно вміти виявляти
суперечність навчального процесу, а
також вміти розв’язувати її.
Дана суперечність розв’язується шляхом
диференційованого підходу до учнів.
Диференціація (від лат. Differentia –
різниця, відмінність) – розчленування
цілого на якісно відмінні частини.
Розв’язування таких суперечностей
називається підходом до навчання.
Цей підхід, для прикладу, можна
здійснити таким чином:
Учнів класу розподілити на групи за
рівнем розвитку.
Критерії, якими слід керуватися - це
успішність.
Таких груп, наприклад, може бути
чотири:
низький рівень;
середній рівень;
достатній рівень;
високий рівень.
Зрозуміло, що такий поділ не
аргументується для учнів, для того щоб
у слабшого школяра не сформувалася
занижена самооцінка, а в сильного –
завищена.
Якщо учні однієї з груп підвищують свій
рівень – їх слід перевести до наступної
групи і навпаки.
Для кожної групи пропонуються різні за
ступенем складності завдання.
Диференційований підхід можна
здійснювати при різних формах
навчального процесу: під час уроку,
лабораторного заняття, екскурсії.
Під час проведеного уроку методом бесіди,
запитань слід орієнтувати учнів на певну
групу.
При цьому обов’язково слід враховувати,
щоб запитання було точним, стислим, не
мало елементів підказки.
Під час проведення уроку методом
пояснення, розповіді диференційований
підхід неможливий, оскільки вчитель будує
свою розповідь, орієнтуючись на
середнього учня,
але під час закріплення нового матеріалу
чи пояснення домашнього завдання учням
можна запропонувати різнорівневі
завдання.
Завершальним етапом навчальної
діяльності на уроці є:
усвідомлення ситуації досягнення мети;
переживання ситуації успіху;
підкріплення позитивної мотивації щодо
самої діяльності.
Ситуація успіху досягається тоді, коли
сама дитина визначає цей результат як
успіх.
Усвідомлення ситуації успіху самим
учнем, розуміння її значимості виникає у
суб'єкта після здолання своєї боязкості,
невміння, незнання, психологічного
враження та інших видів труднощів.
Роль “Ситуації успіху” у навчальній
діяльності
За останні роки термін
„Ситуація успіху” став звичним для
педагогів.
Ніхто не заперечує, що саме позитивні
емоції можуть стати для дитини одним
з найважливіших стимулів у навчанні,
але при цьому ми забуваємо про те, що
в педагогів не існує єдиного рецепта чи
правила, як саме створювати ситуації
успіху тому, що це слід на основі
індивідуального підходу, зважено, з
урахуванням багатьох факторів.
Діти прощають багато чого, але не
вибачають байдужість.
За відгуками дітей, найкращі їхні
вчителі вели уроки так, що здавалося,
ніби весь урок вони зайняті саме тобою.
Як цього досягти?
Іноді це „Іскра Божа”,
а частіше – майстерність, доведена до
мистецтва.
Важливо мати на увазі, що навіть
одноразове переживання успіху може
докорінно змінити психологічне
самопочуття дитини.
Ситуація успіху може стати пусковим
механізмом подальшого розвитку
особистості.
Безперечно, переживання успіху навіює
людині впевненість у власних силах.
З`являється бажання знову досягти
добрих результатів, виникає відчуття
внутрішнього благополуччя, що, у свою
чергу, покращує ставлення до
навколишнього світу.
На перший погляд здається, що вчитель,
кілька разів давши учню можливість
відчути успіх, далі вже само собою
забезпечує високий рівень мотивації,
інтересу, пізнавальної активності.
Але може бути й протилежний
результат: постійна успішність здатна
сформувати байдуже ставлення до
навчання.
Крім того, постійне очікування лише
позитивного результату згубно впливає
на розвиток вольових якостей учня:
він ухиляється від подолання
труднощів;
губиться в складних ситуаціях
(навчальних та життєвих);
у його поведінці починає домінувати
мотив „уникнення невдач”.
Досвідчені психологи та педагоги
попереджують про можливість
негативних наслідків пережитого успіху.
Чому ж виникає такий парадокс?
По-перше, успіх, що діставався ціною
незначних зусиль, може призвести до
переоцінки, точніше, до завищеної
оцінки своїх можливостей.
По-друге, за сильним переживанням
будь-якої емоції обов`язково настає
релаксація (розслаблення).
І якщо в цей період запропонувати
людині якусь діяльність, то, швидше за
все, ця діяльність буде менш успішною,
ніж попередня.
По-третє, переживання успіху може бути
потьмареним, якщо результат, важливий
і значимий для самого учня, не буде
адекватно оцінений іншими людьми.
І нарешті:
Емоція успіху не стане сильним
переживанням, якщо результати діяльності
не значимі для її суб`єкта.
Дитина, особливо на початку навчання,
однаково інтенсивно переживає успіх у
„головних” і „неголовних” навчальних
предметах.
Але часто знижують цю інтенсивність:
„12 балів з музики ! Та краще б ти
отримав 12 балів з читання”.
Знижуючи значимості успіху, що
переживається дитиною, ми, дорослі,
впливаємо на формування у дитини
ставлення до навчального процесу в
цілому.
Ось чому, оцінюючи дітей, необхідно
виходити з індивідуальних особливостей
кожного учня.
Просування вперед треба заохочувати,
підбадьорювати, щоб дитина не
відчувала невдачу, порівнюючи свої
результати з раніше встановленими
нормами, особливо якщо вони для неї
недосяжні.
Отже, ситуація успіху у навчальній
діяльності створюється вчителем або ж
психологом.
Як і будь-яку іншу діяльність, навчання
можна уявити у вигляді простого
ланцюжка дій:
1. Установка на діяльність (емоційна
підготовка учнів на вирішення
навчального завдання) – мотиваційний
етап;
2.Забезпечення діяльності (створення
умов для успішного вирішення
навчального завдання) –підготовчий,
робочий етап;
3.Порівняння отриманих результатів з
очікуваними (усвідомлення ставлення до
результатів своєї навчальної праці) –
результативний етап.
Отже, якщо ситуація успіху створюється
вчителем послідовно і свідомо, її
3.Порівняння отриманих результатів з
очікуваними (усвідомлення ставлення
до результатів своєї навчальної праці) –
результативний етап.
Отже, якщо ситуація успіху створюється
вчителем послідовно і свідомо, її
структура повинна врахувати всі
перелічені компоненти.
Створення ситуації успіху на
мотиваційному етапі навчальної
діяльності
Дослідження психологів свідчать, що рівень
засвоєння людиною знань істотно залежить
від рівня сформованості її мотивації
навчитися.
Тож давайте проаналізуємо, як провести
мотиваційний етап уроку так, щоб створити
ситуацію успіху для того учня.
Перед учителем стоїть завдання:
сформувати в учня настанову на
успішне виконання завдання
Інакше кажучи, вчитель повинен
сформувати в учнів мотив досягнення
мети.
Але при цьому вчитель часто
зустрічається з неадекватною
реакцією учнівського колективу:
1.Хтось уже виконував подібне
завдання, і його результати
виявились невдалими, так що у цієї
категорії учнів уже сформоване
негативне ставлення на успішне
виконання завдання.
2.Інша група учнів не стикалась з
такою роботою, тому вони не знають,
чого можна очікувати від майбутньої
діяльності.
3.Третя група, яка виконувала потрібні
завдання і успішно з ними впоралася,
знаходиться у стані мобілізації, готова
виконувати навчальне завдання.
Зрозуміло, що найлегше вчителю буде
працювати з учнями третьої групи, де
необхідно лише активізувати позитивні
емоції, які діти пережили раніше.
У другої групи учнів слід передбачити
емоційну реакцію, намалювати
перспективу вдалого виконання
завдання, пов`язавши її з тими чи
іншими умовами діяльності, які в
минулому забезпечували успіх.
Найбільш клопітною буде робота
першою групою учнів.
Перш за все доведеться нейтралізувати
спогади про невдачу в попередній
діяльності, а потім створити перспективу
для нової.
Зробити це можна, наприклад, так:
дати завдання учневі попрацювати над
своїми помилками, або повідомити його,
що завдання для нього змінено
порівняно з попереднім і т. д.
Учитель може запропонувати різні
варіанти мотивів досягнення ситуації
успіху:
прагнення самостійно розв`язати цікаві
задачі;
завоювати авторитет у своїх товаришів;
стати першим;
розглядати свою діяльність з точки зору
її корисності для інших людей;
встановити нові контакти між
товаришами у ході виконання завдання
тощо.
Отже, на етапі мотивації навчальної
діяльності учитель організовує певні
ситуації з метою активізувати чи
нейтралізувати емоції для наступної
діяльності
На етапі мотивації створення ситуації
успіху більшою мірою визначається
психологічними аспектами.
Тут доречним буде використання в
роботі вчителя таких психологопедагогічних прийомів, як:
Ефект Розенталя, або „Ефект
навіювання”: „Ти це можеш”, „Тобі це
вдається” тощо.
Якщо педагог буде переконувати учнів
у реальності успіху, то успіх прийде.
Англійський учений Стоуенс довів, що
учні, яких заохочували, досягли значно
більших успіхів, ніж ті, кого ніяк не
заохочували.
Прийом „Емоційне погладжування” –
це констатація будь-якого факту успіху,
прищеплювання дитині віри в себе,
відкритість учителя для довіри і співчуття.
◦ Прийом „Анонсування” –
репетиція майбутньої дії, яка створює
психологічний настрій на успіх перед
класом.
Це можуть бути додаткові індивідуальні
заняття з окремими учнями чи
заздалегідь оголошенні запитання
самостійної роботи.
Прийом „Шикуйсь!” містить такі кроки:
психологічна атака;
емоційне блокування;
вибір головного напрямку;
вибір рівних можливостей;
несподіване порівняння;
стабілізація.
Цей прийом полягає в тому, щоб:
учителем блокувалось припущення на
невдачу в діяльності учня;
відволікалася увага школяра від
чергового неуспіху;
вчитель повинен знайти той напрямок
діяльності, яким учень зможе
реалізувати себе набагато краще, тим
самим забезпечити його на успіх, на
стабільність у навчанні.
Розглянемо деякі
алгоритми створення ситуацій успіху та
методику їх реалізації:
Прийом „Даю шанс” – це заздалегідь
підготовлена вчителем ситуація, в якій
учень отримує можливість зненацька
для себе розкрити свої можливості.
Прийом “ Зняття страху”-
допомогає перебороти невпевненість у
власних силах (Люди вчаться на своїх
помилках і знаходять інші шляхи
вирішення проблем).
Прийом “Авансування успішного
результату” –
допомогає вчителю висловити тверду
переконаніність у тому, що його учень
обов’язково впорається з поставленим
завданням.
Це, в свою чергу, переконує дитину у
своїх силах і можливостях.
“У тебе обов’язково вийде”, “Я навіть не
сумніваюсь у позитивному результаті” і
т. д.
Прийом “Прихований інструктаж”
Допомагає дитині уникнути поразки.
Досягається шляхом побажання,
наприклад:
Можливо краще почати з ...,
Виконуючи роботу не забудьте про ...
Прийом “Внесення мотиву”.
Показує дитині заради чого, кого
здійснюється ця діяльність, кому буде
добре після виконання, наприклад, “Без
твоєї допомоги твоїм друзям не
впоратись...” тощо.
Прийом “Персональна винятковість.”
Визначає важливість зусиль дитини в
діяльності, що здійснюється або
здійснюватиметься, наприклад:
Тільки ти міг би…
Тільки тобі і можу доручити… і т.п.
Прийом “Висока оцінка деталі”.
Допомагає емоційно пережити не
результат в цілому, а якої її окремої
деталі:
Найбільше мені сподобалось у твоїй
роботі…
Найбільше тобі вдалося…
Прийом „Еврика”.
Створюються умови, за яких дитина,
виконуючи навчальне завдання,
несподівано відкриває в собі невідомі
досі здібності.
Завдання вчителя – помітити це глибоко
особисте відкриття, всіляко підтримати
дитину, поставити нову мету і надихнути
на її досягнення.
Допомога вчителя у створенні ситуації
відкриття має бути ненав`язливою,
прихованою.
Створюючи ситуації успіху на етапі
організації навчальної діяльності, слід
пам`ятати кілька основних правил:
у кожній дитині є задатки, які можуть
розвинутися у здібності;
Побачити їх, відчути, розвити – це
справа педагога;
ставлення до дитини як до рівної, як до
себе, спілкування, що повністю включає
грубість, різкість, образливий тон, має
стати обов`язковою нормою всієї
педагогічної діяльності;
Ставлення до дитини:
як до рівної,
як до себе,
спілкування, що повністю виключає:
- грубість,
- різкість,
- образливий тон
має стати обов`язковою нормою всієї
педагогічної діяльності;
чим більше напрямків діяльності, в яких
бере участь дитина, тим більше в неї
можливостей знайти себе;
кількість і різноманітність ситуацій і
обставин, в тому числі і штучно
створених, у які може потрапити
дитина, визначають шляхи її сьогодення
і віддаленого інтересу та можливі шляхи
успіху.
ТИПИ УСПІХУ:
Неочікувана радість – це почуття
задоволення від того, що результати
діяльності учня перевершили його
очікування.
З педагогічної та психологічної точки
зору – це результат продуманої,
підготовленої діяльності вчителя.
Спільна радість – полягає в тому, щоб учень
досяг необхідної для себе реакції колективу.
Вона може бути підготовленою вчителем
або спонтаною.
Спільною радістю вважають тільки ті реакції
колективу, які дають можливість дитині
відчутні себе задоволеним, стимулюють її
зусиля.
Це, перш за все, має бути емоційний відгук
оточуючих на успіх члена свого колективу.
Важливо, щоб у досягненнях кожного
школяра всі бачили результати своєї
праці, а сама дитина розуміла, що її
радість – це радість підтримки,
отримання статусу „свій серед своїх”.
Зрештою у тому, як реагує дитячий
колектив на успіхи або невдачі своїх
учителів, виявляється його моральна
сутність.
Радість пізнання – це радість пізнання
нового, хоча вона по своїй суті
альтруїстична (виникає на основі
допомоги, підтримки інших людей).
Пізнання спираїться на самоосвіту й
самопізнання.
Така радість не може вирости на
пустому місці, появитися без серйозних
причин. Це слід клопіткої роботи
учителя –учня-учнів.
ВИСНОВОК:
1.Ситуація успіху досягається тоді, коли
сама дитина визначає цей результат як
успіх.
2 Усвідомлення ситуації успіху самим
учнем, розуміння її значимості виникає у
школяра після здолання своєї боязкості,
невміння, незнання, психологічного
враження та інших видів труднощів.
3. Завдання педагога :
допомогти особистості дитини зрости в
успіху;
дати відчути радість від здолання
труднощів;
дати зрозуміти, що задарма в житті в
житті нічого не дається, скрізь необхідно
докласти зусиль.
І успіх буде еквівалентним витраченим
зусиллям.
ШАНОВНІ КОЛЕГИ !
Дайте, будь ласка, відповідь на такі
запитання:
1.Ваше ставлення до технології “Створення
ситуації успіху”.
2.Як Ви оцінюєте стан “Створення ситуації
успіху у Вашому навчальному закладі”.
3.Які ще методичні рекомендації, ідеї,
міркування щодо “Створення ситуації успіху”,
Ви можете запропонувати учасникам нашого
семінару ?
ВДЯЧНІ ВАМ ЗА ВІДВЕРТІСТЬ, ЗА ПОРАДИ
Slide 4
Створення ситуації успіху
та шляхи її реалізації
на уроці як складової якості
навчально-виховного процесу
Мета: Удосконалити методику
створення ситуації успіху та шляхів
її реалізації на уроці як стежки, що
веде до того куточка дитячого
серця, в якому горить вогник
бажання бути гарним.
На
відміну від традиційного розуміння
освіти як суми знань та навичок, нині освіту
починають розглядати як процес
становлення особистості .
Причому особистості, здатної до:
самоосвіти,
саморозвитку,
самовдосконалення,
яка вміє використовувати набуті знання,
яка прагне реалізувати себе,
спроможна змінити на краще своє життя,
життя своєї держави.
Алгоритм
створення та досягнення ситуації успіху
твердження про “Ситуацію успіху”;
особистісно-орієнтований підхід у справі
навчання та виховання - основа педагогічної
технології “Створення ситуації успіху”;
роль “Ситуації успіху” у навчальній діяльності;
створення “Ситуації успіху” на мотиваційному
етапі навчальної діяльності;
психолого-педагогічні прийоми при створенні
“Ситуації успіху”;
методика реалізації “Ситуації успіху”;
Виходячи із Положень Закону України “Про
освіту” завдання школи сьогодні полягає в
тому, щоб:
Виховувати в учнів здатність:
долати життєві труднощі;
самостійно приймати рішення;
розвивати себе як особистість, здатну:
робити вибір і контролювати своє життя;
брати на себе відповідальність за свої дії;
захищати себе і свої життєві цінності;
діяти відповідно до них;
піклуватись про інших;
Завдання вчителів:
прищепити учням потребу до здобуття
знань;
створити такі умови, щоб процес
здобуття знань був для них цікавим,
потрібним, комфортним;
і тому пріоритетним завданням вчителя
під час навчально-виховної діяльності є
створення ситуації успіху.
Що означає “Ситуація успіху?”
Ситуація успіху - це суб'єктивний
психічний стан задоволення наслідком
своєї фізичної, розумової праці чи
моральної напруги.
Успіх у навчанні - єдине джерело
внутрішніх сил дитини, які породжують
енергію для переборення труднощів,
бажання вчитися.
В.Сухомлинський
Ситуація успіху дарує атмосферу
приязні та взаємодопомоги, впевненості
і захищеності.
Учитель зобов’язаний створити джерело
внутрішніх сил дитини, джерело, яке дає
енергію для подолання труднощів і
формування бажання вчитися.
Використання ситуації успіху має
сприяти підвищенню робочого тонусу,
збільшенню продуктивності навчальної
роботи, а також допомогти учням
усвідомити себе повноцінною
особистістю і, відповідно, забезпечити
успіх у навчанні.
Основою педагогічної технології
“Створення ситуації успіху” є
особистісно-орієнтований підхід у справі
навчання та виховання.
А тому звернемося до рекомендацій
щодо особистісно-орієнтовного підходу
навчання та виховання.
–
Особистісно орієнтоване навчання
це навчання, центром якого є
особистість дитини, її самобутність та
самостійність: суб'єктивний досвід
кожного спочатку розкривається, а
потім узгоджується зі змістом освіти.
Визнання учня ключовою фігурою
всього освітнього процесу – це і є
особистісно орієнтована педагогіка.
У свідомості учня це має такий
вигляд: «Все, що я пізнаю, я знаю,
для чого мені потрібно і де я можу ці
знання застосувати».
Для педагога - це прагнення знайти
розумний баланс між знаннями,
уміннями та навичками учня.
Сучасність вимагає навчити учнів:
- самостійно та творчо розв'язувати
проблеми;
- шукати нову інформацію й робити
висновки, а не подавати дітям готові
знання.
В особистісно-орієнтованому підході
вчителю насамперед потрібен високий
рівень педагогічної майстерності, який
базується на розвитку:
дидактичних;
організаторських;
комунікативних;
науково-пізнавальних;
емоційних;
та поведінкових компонентностей;
-
-
Цілі особистісно орієнтованого
навчання полягають у тому, щоб:
визначити життєвий досвід кожного
учня;
його пізнавальні здібності;
рівень інтелекту;
інтереси, які спочатку треба розкрити,
а потім розвинути у навчальному
процесі;
Цілі особистісно орієнтованого навчання
полягають у тому, щоб:
Формувати позитивну мотивацію учнів до:
-
пізнавальної діяльності;
-
потребу в самопізнанні;
-
потребу в самореалізаціїї;
-
та потребу у самовдосконаленні школярів;
Цілі особистісно орієнтованого навчання
полягають у тому, щоб:
Озброїти учнів механізмом:
адаптації;
саморегуляції;
самозахисту;
самовиховання;
Цілі особистісно орієнтованого навчання
полягають у тому, щоб:
Розвинути індивідуальні позитивні
здібності кожного школяра;
Сформувати культуру життєдіяльності
максимально виявити і використати
індивідуальний досвід учня;
Правильно визначати лінії поведінки.
Основні принципи
особистісно-орієнтованого
навчання:
1. Принцип «розвивальної допомоги»
не робити за учня;
не вказувати йому, що робити,
а допомогти пробувати власні сили і власну
активність;
потрібно добитись, щоб учень сам обирав
рішення і відповідав за них.
Звідси - не потрібно подавати готові
знання, а створити умови, в яких
виявляється:
-
власна пізнавальна активність учня;
-
і він визначить для себе цілі, зміст та
методи роботи, власні цінності.
-
Навчання повинно бути дослідницьким
Це час, протягом якого діти вчаться:
самостійно діяти;
- дискутувати;
- приймати рішення.
-
При цьому розвивається самосвідомість і
самореалізується особистість.
Принцип - «свобода вміння»
- учні вільно обговорюють
проблеми;
- співпрацюють один з одним,
- а вчитель виступає в ролі
старшого члена колективу,
консультанта, джерела досвіду
Принцип - «свобода вміння»
Учителю:
-недостатньо
процес;
організувати навчальний
- потрібно ще визначити спосіб засвоєння
знань, тобто оприділити види діяльності
учня на уроці.
Основні вимоги до особистісноорієнтованого уроку:
раціональна єдність словесних,
наукових і практичних методів
навчання;
зв'язок з раніше вивченим досвідом,
набутим учнем;
Основні вимоги до особистісно
орієнтованого уроку:
-формування вмінь в учнів самостійно
здобувати знання і застосовувати їх на
практиці;
-заохочення прагнень учнів знаходити свій
спосіб роботи з навчальним матеріалом.
Метою
особистісноорієнтованого уроку є:
- створення умов для виявлення
пізнавальної активності учнів
Засобами досягнення вчителем цієї мети
можуть бути:
використання різних форм та методів
навчальної діяльності, які дозволяють
розкрити суб'єктивний досвід учнів;
створення атмосфери зацікавленості
кожного учня в результатах роботи
всього класу;
стимулювання учнів до висловлювань,
використання різних способів виконання
завдань без побоювань помилитися,
отримати хибну відповідь тощо;
Засобами досягнення вчителем цієї мети
можуть бути:
використання протягом уроку
дидактичного матеріалу, який дозволяє
отримати учневі найбільш значущі для
нього вид та форму змісту навчального
матеріалу;
оцінювання досягнень учня протягом
усього процесу його діяльності, а не
тільки за кінцевим результатом;
Засобами досягнення вчителем цієї мети
можуть бути:
заохочення прагнень учня знаходити свій
спосіб роботи;
аналізувати протягом уроку роботи інших
учнів; вибирати та засвоювати найбільш
раціональні з них;
створення на уроці педагогічних ситуацій
спілкування, які б дозволяли кожному учневі
виявляти ініціативу, самостійність, виборність у
справах роботи;
створення обстановки для природного
самовираження учня.
Технологія
особистісноорієнтованогоуроку
Для проведення особистісноорієнтованого уроку вчитель має
оволодіти його основними етапами:
1.
2.
3.
4.
5.
6.
7.
8.
Орієнтації.
Визначення мети.
Проектування.
Організації.
Реалізації.
Контролю.
Коригування.
Оцінювання
1. Етап орієнтації включає:
орієнтацію на позитивну роботу;
орієнтацію на визначення особистісного
досвіду учнів;
пов'язання цього досвіду з проблемами
навчального матеріалу.
2. Етап визначення мети передбачає:
визначення на уроці разом з учнями
значущої мети здійснення тієї діяльності,
яка запланована вчителем (учні повинні
зрозуміти, що може дати робота учням
саме на цьому уроці для складання,
наприклад, тематичного заліку,
державної атестації, свого майбутнього
життя тощо);
визначення показників досягнення
поставлених завдань;
3. Етап проектування включає:
передбачення залучення учнів до
виконання ними випереджальних
завдань;
підготовки повідомлень;
рефератів;
виготовлення та відбору наочності;
складання плану роботи тощо;
Етап організації виконання плану
діяльності передбачає:
Подання можливих варіантів і
способів виконання навчальної
діяльності (усна чи письмова форма,
індивідуальна робота чи робота в
групах, робота з текстом чи з іншими
засобами одержання інформації);
Етап організації виконання плану
діяльності передбачає:
2.Представлення учнями вибору способу
фіксації нового матеріалу (конспект,
схема, таблиця, опора, план, тези,
висновки тощо);
3.Варіативність домашнього завдання
(диференціація за рівнем складності та
способом виконання).
Етап контрольно-оцінювальний:
1.Залучення учнів до контролю за
перебігом навчальної діяльності шляхом
заохочення їх до різних видів контролю,
самоконтролю, взаємоконтролю, роботи
в групах;
2.Участь учнів у виправленні помилок і
недоліків у знаннях, усвідомлення їх
причин шляхом взаємо та самоаналізу;
Етап контрольно-оцінювальний:
3.Надання учням можливості самостійно
або за участі вчителя, інших учнів
порівнювати отримані ним результати з
критеріями стандарту, закладеного у
навчальній програмі;
4.Використання механізмів оцінного
методу (позитивного ставлення до
успіхів школяра);
Етап контрольно-оцінювальний:
5.Використання механізмів оцінного
методу (позитивного ставлення до
успіхів школяра).
6.Оцінювання (виставлення рівневих
оцінок за дванадцятибальною системою
оцінювання навчальних досягнень,
поурочного бала, рейтинг) не тільки
результатів, а й самого процесу
навчання.
6. Заключний етап передбачає:
усвідомлення учнями ситуації
досягнення мети;
відчуття успіху;
підкріплення позитивної мотивації
стосовно власної діяльності.
Методи та засоби психолого-педагогічної
підтримки діяльності учнів
заохочення;
навчально-пізнавальна гра;
створення ситуації успіху;
створення ситуації пізнавального інтересу;
створення проблемної ситуації;
спонукання до пошуку альтернативних
рішень;
виконання творчих завдань;
кооперація учнів;
створення ситуації взаємодопомоги тощо.
Висновок може бути таким: особистісноорієнтоване навчання ЦЕ–
загальнодидактичний принцип
індивідуального підходу до учнів.
Таке твердження ми дослідимо та
пояснимо за допомогою такого факту:
Відомий російський психолог
Л.С. Виготський своє теорією доводить,
що розум будь-якої людини має дві зони
розвитку: А і Б.
Перша зона (А) – це зона актуального
розвитку.
У цю зону потрапляють завдання, які
дитина може виконати сама без
допомоги вчителя.
Друга зона (В) – це зона найближчого
розвитку
Сюди потрапляють завдання, які дитина сама
виконати не може, але може з ними
впоратися з допомогою вчителя.
Зона найближчого розвитку, - це зона
“наступного дня”.
Те, що сьогодні є зона найближчого
розвитку, завтра у процесі навчання повинно
стати зоною актуального розвитку. Учитель
не повинен давати готову інформацію, адже
таке навчання може загальмувати мислення
дитини. А за допомогою вміло підібраних
запитань педагог підводить школяра до
правильної відповіді, розв’язку.
Те, що сьогодні є зоною найближчого
розвитку, завтра у процесі навчання
повинно стати зоною актуального
розвитку.
Учитель не повинен давати готову
інформацію, адже таке навчання може
загальмувати мислення дитини.
А за допомогою вміло підібраних
запитань педагог підводить школяра до
правильної відповіді, розв’язку.
Отже, як бачимо із цього прикладу, щоб
відбулися розвиток і навчання учнів,
завдання повинні потрапляти лише в
зону найближчого розвитку
(за Л.С. Виготським).
Припустимо, що два учні навчались в
одній школі, в одних і тих самих
учителів, закінчили школу з відзнакою,
рівень їхнього розвитку все одно буде
різним.
Ще більше відрізняється розвиток учнів
класу, які згідно з 12- бальною
системою досягли початкового і
високого рівнів.
Тому зрозуміло, що до таких дітей треба
підходити індивідуально, тобто ставити
перед ними різні завдання.
Якщо для цілого класу поставити одне
завдання, то для одних учнів воно
потрапить у зону актуального розвитку,
для інших – у зону найближчого
розвитку.
Отже, одне завдання для всього класу
ставити не бажано і не потрібно, а
здійснювати якісний особистісноорієнтований підхід до навчання та
виховання на практиці нам заважає ряд
причин, зокрема:
Причина 1. Щоб підійти індивідуально
до кожного учня, необхідно знати його
психологічні, фізіологічні та соціальні
особливості.
Лише психологія нараховує кілька
десятків індивідуальних особливостей
особистості. Це різні види уваги, уяви,
мислення, сприйняття, темпераменту,
характеру і т.д.
Пам’ять також поділяється більш ніж
на 10 типів: короткочасна,
довготривала, оперативна, рухова,
зорова, слухова, емоційна, словеснологічна і т.д.;
Причина 2. Виявити всі ці психологічні,
фізіологічні та соціальні особливості
вчитель без допомоги психолога, лікаря,
соціолога не може;
Причина 3.Навіть якщо теоретично
припустити, що в кожної дитини
виявили всі ці особливості, вчитель не
зможе запам’ятати їх у такій кількості
дітей, оскільки він одночасно навчає
свого предмета не один десяток учнів,
кожен з яких має не один десяток таких
особливостей.
Нарешті, якщо вчителю все-таки
вдається запам’ятати всі особливості
кожної дитини, він не зможе підійти
індивідуально тому, що урок триває
всього 40-45 хв, протягом яких
неможливо фізично попрацювати з
кожним учнем класу індивідуально.
Отже, існує суперечність: з одного боку,
вимоги до особистісно-орієнтованого
навчання, а з іншого причини, що
унеможливлюють якісне впровадження
цієї педагогічної технології у навчальновиховний процес.
Який же вихід з ситуації, що склалася ?
Філософія вчить, що джерелом і
рушійними силами будь-якого процесу
(у тому числі й навчального) є
розв’язання суперечностей і тому,
щоб навчальний процес розвивався,
вчителю необхідно вміти виявляти
суперечність навчального процесу, а
також вміти розв’язувати її.
Дана суперечність розв’язується шляхом
диференційованого підходу до учнів.
Диференціація (від лат. Differentia –
різниця, відмінність) – розчленування
цілого на якісно відмінні частини.
Розв’язування таких суперечностей
називається підходом до навчання.
Цей підхід, для прикладу, можна
здійснити таким чином:
Учнів класу розподілити на групи за
рівнем розвитку.
Критерії, якими слід керуватися - це
успішність.
Таких груп, наприклад, може бути
чотири:
низький рівень;
середній рівень;
достатній рівень;
високий рівень.
Зрозуміло, що такий поділ не
аргументується для учнів, для того щоб
у слабшого школяра не сформувалася
занижена самооцінка, а в сильного –
завищена.
Якщо учні однієї з груп підвищують свій
рівень – їх слід перевести до наступної
групи і навпаки.
Для кожної групи пропонуються різні за
ступенем складності завдання.
Диференційований підхід можна
здійснювати при різних формах
навчального процесу: під час уроку,
лабораторного заняття, екскурсії.
Під час проведеного уроку методом бесіди,
запитань слід орієнтувати учнів на певну
групу.
При цьому обов’язково слід враховувати,
щоб запитання було точним, стислим, не
мало елементів підказки.
Під час проведення уроку методом
пояснення, розповіді диференційований
підхід неможливий, оскільки вчитель будує
свою розповідь, орієнтуючись на
середнього учня,
але під час закріплення нового матеріалу
чи пояснення домашнього завдання учням
можна запропонувати різнорівневі
завдання.
Завершальним етапом навчальної
діяльності на уроці є:
усвідомлення ситуації досягнення мети;
переживання ситуації успіху;
підкріплення позитивної мотивації щодо
самої діяльності.
Ситуація успіху досягається тоді, коли
сама дитина визначає цей результат як
успіх.
Усвідомлення ситуації успіху самим
учнем, розуміння її значимості виникає у
суб'єкта після здолання своєї боязкості,
невміння, незнання, психологічного
враження та інших видів труднощів.
Роль “Ситуації успіху” у навчальній
діяльності
За останні роки термін
„Ситуація успіху” став звичним для
педагогів.
Ніхто не заперечує, що саме позитивні
емоції можуть стати для дитини одним
з найважливіших стимулів у навчанні,
але при цьому ми забуваємо про те, що
в педагогів не існує єдиного рецепта чи
правила, як саме створювати ситуації
успіху тому, що це слід на основі
індивідуального підходу, зважено, з
урахуванням багатьох факторів.
Діти прощають багато чого, але не
вибачають байдужість.
За відгуками дітей, найкращі їхні
вчителі вели уроки так, що здавалося,
ніби весь урок вони зайняті саме тобою.
Як цього досягти?
Іноді це „Іскра Божа”,
а частіше – майстерність, доведена до
мистецтва.
Важливо мати на увазі, що навіть
одноразове переживання успіху може
докорінно змінити психологічне
самопочуття дитини.
Ситуація успіху може стати пусковим
механізмом подальшого розвитку
особистості.
Безперечно, переживання успіху навіює
людині впевненість у власних силах.
З`являється бажання знову досягти
добрих результатів, виникає відчуття
внутрішнього благополуччя, що, у свою
чергу, покращує ставлення до
навколишнього світу.
На перший погляд здається, що вчитель,
кілька разів давши учню можливість
відчути успіх, далі вже само собою
забезпечує високий рівень мотивації,
інтересу, пізнавальної активності.
Але може бути й протилежний
результат: постійна успішність здатна
сформувати байдуже ставлення до
навчання.
Крім того, постійне очікування лише
позитивного результату згубно впливає
на розвиток вольових якостей учня:
він ухиляється від подолання
труднощів;
губиться в складних ситуаціях
(навчальних та життєвих);
у його поведінці починає домінувати
мотив „уникнення невдач”.
Досвідчені психологи та педагоги
попереджують про можливість
негативних наслідків пережитого успіху.
Чому ж виникає такий парадокс?
По-перше, успіх, що діставався ціною
незначних зусиль, може призвести до
переоцінки, точніше, до завищеної
оцінки своїх можливостей.
По-друге, за сильним переживанням
будь-якої емоції обов`язково настає
релаксація (розслаблення).
І якщо в цей період запропонувати
людині якусь діяльність, то, швидше за
все, ця діяльність буде менш успішною,
ніж попередня.
По-третє, переживання успіху може бути
потьмареним, якщо результат, важливий
і значимий для самого учня, не буде
адекватно оцінений іншими людьми.
І нарешті:
Емоція успіху не стане сильним
переживанням, якщо результати діяльності
не значимі для її суб`єкта.
Дитина, особливо на початку навчання,
однаково інтенсивно переживає успіх у
„головних” і „неголовних” навчальних
предметах.
Але часто знижують цю інтенсивність:
„12 балів з музики ! Та краще б ти
отримав 12 балів з читання”.
Знижуючи значимості успіху, що
переживається дитиною, ми, дорослі,
впливаємо на формування у дитини
ставлення до навчального процесу в
цілому.
Ось чому, оцінюючи дітей, необхідно
виходити з індивідуальних особливостей
кожного учня.
Просування вперед треба заохочувати,
підбадьорювати, щоб дитина не
відчувала невдачу, порівнюючи свої
результати з раніше встановленими
нормами, особливо якщо вони для неї
недосяжні.
Отже, ситуація успіху у навчальній
діяльності створюється вчителем або ж
психологом.
Як і будь-яку іншу діяльність, навчання
можна уявити у вигляді простого
ланцюжка дій:
1. Установка на діяльність (емоційна
підготовка учнів на вирішення
навчального завдання) – мотиваційний
етап;
2.Забезпечення діяльності (створення
умов для успішного вирішення
навчального завдання) –підготовчий,
робочий етап;
3.Порівняння отриманих результатів з
очікуваними (усвідомлення ставлення до
результатів своєї навчальної праці) –
результативний етап.
Отже, якщо ситуація успіху створюється
вчителем послідовно і свідомо, її
3.Порівняння отриманих результатів з
очікуваними (усвідомлення ставлення
до результатів своєї навчальної праці) –
результативний етап.
Отже, якщо ситуація успіху створюється
вчителем послідовно і свідомо, її
структура повинна врахувати всі
перелічені компоненти.
Створення ситуації успіху на
мотиваційному етапі навчальної
діяльності
Дослідження психологів свідчать, що рівень
засвоєння людиною знань істотно залежить
від рівня сформованості її мотивації
навчитися.
Тож давайте проаналізуємо, як провести
мотиваційний етап уроку так, щоб створити
ситуацію успіху для того учня.
Перед учителем стоїть завдання:
сформувати в учня настанову на
успішне виконання завдання
Інакше кажучи, вчитель повинен
сформувати в учнів мотив досягнення
мети.
Але при цьому вчитель часто
зустрічається з неадекватною
реакцією учнівського колективу:
1.Хтось уже виконував подібне
завдання, і його результати
виявились невдалими, так що у цієї
категорії учнів уже сформоване
негативне ставлення на успішне
виконання завдання.
2.Інша група учнів не стикалась з
такою роботою, тому вони не знають,
чого можна очікувати від майбутньої
діяльності.
3.Третя група, яка виконувала потрібні
завдання і успішно з ними впоралася,
знаходиться у стані мобілізації, готова
виконувати навчальне завдання.
Зрозуміло, що найлегше вчителю буде
працювати з учнями третьої групи, де
необхідно лише активізувати позитивні
емоції, які діти пережили раніше.
У другої групи учнів слід передбачити
емоційну реакцію, намалювати
перспективу вдалого виконання
завдання, пов`язавши її з тими чи
іншими умовами діяльності, які в
минулому забезпечували успіх.
Найбільш клопітною буде робота
першою групою учнів.
Перш за все доведеться нейтралізувати
спогади про невдачу в попередній
діяльності, а потім створити перспективу
для нової.
Зробити це можна, наприклад, так:
дати завдання учневі попрацювати над
своїми помилками, або повідомити його,
що завдання для нього змінено
порівняно з попереднім і т. д.
Учитель може запропонувати різні
варіанти мотивів досягнення ситуації
успіху:
прагнення самостійно розв`язати цікаві
задачі;
завоювати авторитет у своїх товаришів;
стати першим;
розглядати свою діяльність з точки зору
її корисності для інших людей;
встановити нові контакти між
товаришами у ході виконання завдання
тощо.
Отже, на етапі мотивації навчальної
діяльності учитель організовує певні
ситуації з метою активізувати чи
нейтралізувати емоції для наступної
діяльності
На етапі мотивації створення ситуації
успіху більшою мірою визначається
психологічними аспектами.
Тут доречним буде використання в
роботі вчителя таких психологопедагогічних прийомів, як:
Ефект Розенталя, або „Ефект
навіювання”: „Ти це можеш”, „Тобі це
вдається” тощо.
Якщо педагог буде переконувати учнів
у реальності успіху, то успіх прийде.
Англійський учений Стоуенс довів, що
учні, яких заохочували, досягли значно
більших успіхів, ніж ті, кого ніяк не
заохочували.
Прийом „Емоційне погладжування” –
це констатація будь-якого факту успіху,
прищеплювання дитині віри в себе,
відкритість учителя для довіри і співчуття.
◦ Прийом „Анонсування” –
репетиція майбутньої дії, яка створює
психологічний настрій на успіх перед
класом.
Це можуть бути додаткові індивідуальні
заняття з окремими учнями чи
заздалегідь оголошенні запитання
самостійної роботи.
Прийом „Шикуйсь!” містить такі кроки:
психологічна атака;
емоційне блокування;
вибір головного напрямку;
вибір рівних можливостей;
несподіване порівняння;
стабілізація.
Цей прийом полягає в тому, щоб:
учителем блокувалось припущення на
невдачу в діяльності учня;
відволікалася увага школяра від
чергового неуспіху;
вчитель повинен знайти той напрямок
діяльності, яким учень зможе
реалізувати себе набагато краще, тим
самим забезпечити його на успіх, на
стабільність у навчанні.
Розглянемо деякі
алгоритми створення ситуацій успіху та
методику їх реалізації:
Прийом „Даю шанс” – це заздалегідь
підготовлена вчителем ситуація, в якій
учень отримує можливість зненацька
для себе розкрити свої можливості.
Прийом “ Зняття страху”-
допомогає перебороти невпевненість у
власних силах (Люди вчаться на своїх
помилках і знаходять інші шляхи
вирішення проблем).
Прийом “Авансування успішного
результату” –
допомогає вчителю висловити тверду
переконаніність у тому, що його учень
обов’язково впорається з поставленим
завданням.
Це, в свою чергу, переконує дитину у
своїх силах і можливостях.
“У тебе обов’язково вийде”, “Я навіть не
сумніваюсь у позитивному результаті” і
т. д.
Прийом “Прихований інструктаж”
Допомагає дитині уникнути поразки.
Досягається шляхом побажання,
наприклад:
Можливо краще почати з ...,
Виконуючи роботу не забудьте про ...
Прийом “Внесення мотиву”.
Показує дитині заради чого, кого
здійснюється ця діяльність, кому буде
добре після виконання, наприклад, “Без
твоєї допомоги твоїм друзям не
впоратись...” тощо.
Прийом “Персональна винятковість.”
Визначає важливість зусиль дитини в
діяльності, що здійснюється або
здійснюватиметься, наприклад:
Тільки ти міг би…
Тільки тобі і можу доручити… і т.п.
Прийом “Висока оцінка деталі”.
Допомагає емоційно пережити не
результат в цілому, а якої її окремої
деталі:
Найбільше мені сподобалось у твоїй
роботі…
Найбільше тобі вдалося…
Прийом „Еврика”.
Створюються умови, за яких дитина,
виконуючи навчальне завдання,
несподівано відкриває в собі невідомі
досі здібності.
Завдання вчителя – помітити це глибоко
особисте відкриття, всіляко підтримати
дитину, поставити нову мету і надихнути
на її досягнення.
Допомога вчителя у створенні ситуації
відкриття має бути ненав`язливою,
прихованою.
Створюючи ситуації успіху на етапі
організації навчальної діяльності, слід
пам`ятати кілька основних правил:
у кожній дитині є задатки, які можуть
розвинутися у здібності;
Побачити їх, відчути, розвити – це
справа педагога;
ставлення до дитини як до рівної, як до
себе, спілкування, що повністю включає
грубість, різкість, образливий тон, має
стати обов`язковою нормою всієї
педагогічної діяльності;
Ставлення до дитини:
як до рівної,
як до себе,
спілкування, що повністю виключає:
- грубість,
- різкість,
- образливий тон
має стати обов`язковою нормою всієї
педагогічної діяльності;
чим більше напрямків діяльності, в яких
бере участь дитина, тим більше в неї
можливостей знайти себе;
кількість і різноманітність ситуацій і
обставин, в тому числі і штучно
створених, у які може потрапити
дитина, визначають шляхи її сьогодення
і віддаленого інтересу та можливі шляхи
успіху.
ТИПИ УСПІХУ:
Неочікувана радість – це почуття
задоволення від того, що результати
діяльності учня перевершили його
очікування.
З педагогічної та психологічної точки
зору – це результат продуманої,
підготовленої діяльності вчителя.
Спільна радість – полягає в тому, щоб учень
досяг необхідної для себе реакції колективу.
Вона може бути підготовленою вчителем
або спонтаною.
Спільною радістю вважають тільки ті реакції
колективу, які дають можливість дитині
відчутні себе задоволеним, стимулюють її
зусиля.
Це, перш за все, має бути емоційний відгук
оточуючих на успіх члена свого колективу.
Важливо, щоб у досягненнях кожного
школяра всі бачили результати своєї
праці, а сама дитина розуміла, що її
радість – це радість підтримки,
отримання статусу „свій серед своїх”.
Зрештою у тому, як реагує дитячий
колектив на успіхи або невдачі своїх
учителів, виявляється його моральна
сутність.
Радість пізнання – це радість пізнання
нового, хоча вона по своїй суті
альтруїстична (виникає на основі
допомоги, підтримки інших людей).
Пізнання спираїться на самоосвіту й
самопізнання.
Така радість не може вирости на
пустому місці, появитися без серйозних
причин. Це слід клопіткої роботи
учителя –учня-учнів.
ВИСНОВОК:
1.Ситуація успіху досягається тоді, коли
сама дитина визначає цей результат як
успіх.
2 Усвідомлення ситуації успіху самим
учнем, розуміння її значимості виникає у
школяра після здолання своєї боязкості,
невміння, незнання, психологічного
враження та інших видів труднощів.
3. Завдання педагога :
допомогти особистості дитини зрости в
успіху;
дати відчути радість від здолання
труднощів;
дати зрозуміти, що задарма в житті в
житті нічого не дається, скрізь необхідно
докласти зусиль.
І успіх буде еквівалентним витраченим
зусиллям.
ШАНОВНІ КОЛЕГИ !
Дайте, будь ласка, відповідь на такі
запитання:
1.Ваше ставлення до технології “Створення
ситуації успіху”.
2.Як Ви оцінюєте стан “Створення ситуації
успіху у Вашому навчальному закладі”.
3.Які ще методичні рекомендації, ідеї,
міркування щодо “Створення ситуації успіху”,
Ви можете запропонувати учасникам нашого
семінару ?
ВДЯЧНІ ВАМ ЗА ВІДВЕРТІСТЬ, ЗА ПОРАДИ
Slide 5
Створення ситуації успіху
та шляхи її реалізації
на уроці як складової якості
навчально-виховного процесу
Мета: Удосконалити методику
створення ситуації успіху та шляхів
її реалізації на уроці як стежки, що
веде до того куточка дитячого
серця, в якому горить вогник
бажання бути гарним.
На
відміну від традиційного розуміння
освіти як суми знань та навичок, нині освіту
починають розглядати як процес
становлення особистості .
Причому особистості, здатної до:
самоосвіти,
саморозвитку,
самовдосконалення,
яка вміє використовувати набуті знання,
яка прагне реалізувати себе,
спроможна змінити на краще своє життя,
життя своєї держави.
Алгоритм
створення та досягнення ситуації успіху
твердження про “Ситуацію успіху”;
особистісно-орієнтований підхід у справі
навчання та виховання - основа педагогічної
технології “Створення ситуації успіху”;
роль “Ситуації успіху” у навчальній діяльності;
створення “Ситуації успіху” на мотиваційному
етапі навчальної діяльності;
психолого-педагогічні прийоми при створенні
“Ситуації успіху”;
методика реалізації “Ситуації успіху”;
Виходячи із Положень Закону України “Про
освіту” завдання школи сьогодні полягає в
тому, щоб:
Виховувати в учнів здатність:
долати життєві труднощі;
самостійно приймати рішення;
розвивати себе як особистість, здатну:
робити вибір і контролювати своє життя;
брати на себе відповідальність за свої дії;
захищати себе і свої життєві цінності;
діяти відповідно до них;
піклуватись про інших;
Завдання вчителів:
прищепити учням потребу до здобуття
знань;
створити такі умови, щоб процес
здобуття знань був для них цікавим,
потрібним, комфортним;
і тому пріоритетним завданням вчителя
під час навчально-виховної діяльності є
створення ситуації успіху.
Що означає “Ситуація успіху?”
Ситуація успіху - це суб'єктивний
психічний стан задоволення наслідком
своєї фізичної, розумової праці чи
моральної напруги.
Успіх у навчанні - єдине джерело
внутрішніх сил дитини, які породжують
енергію для переборення труднощів,
бажання вчитися.
В.Сухомлинський
Ситуація успіху дарує атмосферу
приязні та взаємодопомоги, впевненості
і захищеності.
Учитель зобов’язаний створити джерело
внутрішніх сил дитини, джерело, яке дає
енергію для подолання труднощів і
формування бажання вчитися.
Використання ситуації успіху має
сприяти підвищенню робочого тонусу,
збільшенню продуктивності навчальної
роботи, а також допомогти учням
усвідомити себе повноцінною
особистістю і, відповідно, забезпечити
успіх у навчанні.
Основою педагогічної технології
“Створення ситуації успіху” є
особистісно-орієнтований підхід у справі
навчання та виховання.
А тому звернемося до рекомендацій
щодо особистісно-орієнтовного підходу
навчання та виховання.
–
Особистісно орієнтоване навчання
це навчання, центром якого є
особистість дитини, її самобутність та
самостійність: суб'єктивний досвід
кожного спочатку розкривається, а
потім узгоджується зі змістом освіти.
Визнання учня ключовою фігурою
всього освітнього процесу – це і є
особистісно орієнтована педагогіка.
У свідомості учня це має такий
вигляд: «Все, що я пізнаю, я знаю,
для чого мені потрібно і де я можу ці
знання застосувати».
Для педагога - це прагнення знайти
розумний баланс між знаннями,
уміннями та навичками учня.
Сучасність вимагає навчити учнів:
- самостійно та творчо розв'язувати
проблеми;
- шукати нову інформацію й робити
висновки, а не подавати дітям готові
знання.
В особистісно-орієнтованому підході
вчителю насамперед потрібен високий
рівень педагогічної майстерності, який
базується на розвитку:
дидактичних;
організаторських;
комунікативних;
науково-пізнавальних;
емоційних;
та поведінкових компонентностей;
-
-
Цілі особистісно орієнтованого
навчання полягають у тому, щоб:
визначити життєвий досвід кожного
учня;
його пізнавальні здібності;
рівень інтелекту;
інтереси, які спочатку треба розкрити,
а потім розвинути у навчальному
процесі;
Цілі особистісно орієнтованого навчання
полягають у тому, щоб:
Формувати позитивну мотивацію учнів до:
-
пізнавальної діяльності;
-
потребу в самопізнанні;
-
потребу в самореалізаціїї;
-
та потребу у самовдосконаленні школярів;
Цілі особистісно орієнтованого навчання
полягають у тому, щоб:
Озброїти учнів механізмом:
адаптації;
саморегуляції;
самозахисту;
самовиховання;
Цілі особистісно орієнтованого навчання
полягають у тому, щоб:
Розвинути індивідуальні позитивні
здібності кожного школяра;
Сформувати культуру життєдіяльності
максимально виявити і використати
індивідуальний досвід учня;
Правильно визначати лінії поведінки.
Основні принципи
особистісно-орієнтованого
навчання:
1. Принцип «розвивальної допомоги»
не робити за учня;
не вказувати йому, що робити,
а допомогти пробувати власні сили і власну
активність;
потрібно добитись, щоб учень сам обирав
рішення і відповідав за них.
Звідси - не потрібно подавати готові
знання, а створити умови, в яких
виявляється:
-
власна пізнавальна активність учня;
-
і він визначить для себе цілі, зміст та
методи роботи, власні цінності.
-
Навчання повинно бути дослідницьким
Це час, протягом якого діти вчаться:
самостійно діяти;
- дискутувати;
- приймати рішення.
-
При цьому розвивається самосвідомість і
самореалізується особистість.
Принцип - «свобода вміння»
- учні вільно обговорюють
проблеми;
- співпрацюють один з одним,
- а вчитель виступає в ролі
старшого члена колективу,
консультанта, джерела досвіду
Принцип - «свобода вміння»
Учителю:
-недостатньо
процес;
організувати навчальний
- потрібно ще визначити спосіб засвоєння
знань, тобто оприділити види діяльності
учня на уроці.
Основні вимоги до особистісноорієнтованого уроку:
раціональна єдність словесних,
наукових і практичних методів
навчання;
зв'язок з раніше вивченим досвідом,
набутим учнем;
Основні вимоги до особистісно
орієнтованого уроку:
-формування вмінь в учнів самостійно
здобувати знання і застосовувати їх на
практиці;
-заохочення прагнень учнів знаходити свій
спосіб роботи з навчальним матеріалом.
Метою
особистісноорієнтованого уроку є:
- створення умов для виявлення
пізнавальної активності учнів
Засобами досягнення вчителем цієї мети
можуть бути:
використання різних форм та методів
навчальної діяльності, які дозволяють
розкрити суб'єктивний досвід учнів;
створення атмосфери зацікавленості
кожного учня в результатах роботи
всього класу;
стимулювання учнів до висловлювань,
використання різних способів виконання
завдань без побоювань помилитися,
отримати хибну відповідь тощо;
Засобами досягнення вчителем цієї мети
можуть бути:
використання протягом уроку
дидактичного матеріалу, який дозволяє
отримати учневі найбільш значущі для
нього вид та форму змісту навчального
матеріалу;
оцінювання досягнень учня протягом
усього процесу його діяльності, а не
тільки за кінцевим результатом;
Засобами досягнення вчителем цієї мети
можуть бути:
заохочення прагнень учня знаходити свій
спосіб роботи;
аналізувати протягом уроку роботи інших
учнів; вибирати та засвоювати найбільш
раціональні з них;
створення на уроці педагогічних ситуацій
спілкування, які б дозволяли кожному учневі
виявляти ініціативу, самостійність, виборність у
справах роботи;
створення обстановки для природного
самовираження учня.
Технологія
особистісноорієнтованогоуроку
Для проведення особистісноорієнтованого уроку вчитель має
оволодіти його основними етапами:
1.
2.
3.
4.
5.
6.
7.
8.
Орієнтації.
Визначення мети.
Проектування.
Організації.
Реалізації.
Контролю.
Коригування.
Оцінювання
1. Етап орієнтації включає:
орієнтацію на позитивну роботу;
орієнтацію на визначення особистісного
досвіду учнів;
пов'язання цього досвіду з проблемами
навчального матеріалу.
2. Етап визначення мети передбачає:
визначення на уроці разом з учнями
значущої мети здійснення тієї діяльності,
яка запланована вчителем (учні повинні
зрозуміти, що може дати робота учням
саме на цьому уроці для складання,
наприклад, тематичного заліку,
державної атестації, свого майбутнього
життя тощо);
визначення показників досягнення
поставлених завдань;
3. Етап проектування включає:
передбачення залучення учнів до
виконання ними випереджальних
завдань;
підготовки повідомлень;
рефератів;
виготовлення та відбору наочності;
складання плану роботи тощо;
Етап організації виконання плану
діяльності передбачає:
Подання можливих варіантів і
способів виконання навчальної
діяльності (усна чи письмова форма,
індивідуальна робота чи робота в
групах, робота з текстом чи з іншими
засобами одержання інформації);
Етап організації виконання плану
діяльності передбачає:
2.Представлення учнями вибору способу
фіксації нового матеріалу (конспект,
схема, таблиця, опора, план, тези,
висновки тощо);
3.Варіативність домашнього завдання
(диференціація за рівнем складності та
способом виконання).
Етап контрольно-оцінювальний:
1.Залучення учнів до контролю за
перебігом навчальної діяльності шляхом
заохочення їх до різних видів контролю,
самоконтролю, взаємоконтролю, роботи
в групах;
2.Участь учнів у виправленні помилок і
недоліків у знаннях, усвідомлення їх
причин шляхом взаємо та самоаналізу;
Етап контрольно-оцінювальний:
3.Надання учням можливості самостійно
або за участі вчителя, інших учнів
порівнювати отримані ним результати з
критеріями стандарту, закладеного у
навчальній програмі;
4.Використання механізмів оцінного
методу (позитивного ставлення до
успіхів школяра);
Етап контрольно-оцінювальний:
5.Використання механізмів оцінного
методу (позитивного ставлення до
успіхів школяра).
6.Оцінювання (виставлення рівневих
оцінок за дванадцятибальною системою
оцінювання навчальних досягнень,
поурочного бала, рейтинг) не тільки
результатів, а й самого процесу
навчання.
6. Заключний етап передбачає:
усвідомлення учнями ситуації
досягнення мети;
відчуття успіху;
підкріплення позитивної мотивації
стосовно власної діяльності.
Методи та засоби психолого-педагогічної
підтримки діяльності учнів
заохочення;
навчально-пізнавальна гра;
створення ситуації успіху;
створення ситуації пізнавального інтересу;
створення проблемної ситуації;
спонукання до пошуку альтернативних
рішень;
виконання творчих завдань;
кооперація учнів;
створення ситуації взаємодопомоги тощо.
Висновок може бути таким: особистісноорієнтоване навчання ЦЕ–
загальнодидактичний принцип
індивідуального підходу до учнів.
Таке твердження ми дослідимо та
пояснимо за допомогою такого факту:
Відомий російський психолог
Л.С. Виготський своє теорією доводить,
що розум будь-якої людини має дві зони
розвитку: А і Б.
Перша зона (А) – це зона актуального
розвитку.
У цю зону потрапляють завдання, які
дитина може виконати сама без
допомоги вчителя.
Друга зона (В) – це зона найближчого
розвитку
Сюди потрапляють завдання, які дитина сама
виконати не може, але може з ними
впоратися з допомогою вчителя.
Зона найближчого розвитку, - це зона
“наступного дня”.
Те, що сьогодні є зона найближчого
розвитку, завтра у процесі навчання повинно
стати зоною актуального розвитку. Учитель
не повинен давати готову інформацію, адже
таке навчання може загальмувати мислення
дитини. А за допомогою вміло підібраних
запитань педагог підводить школяра до
правильної відповіді, розв’язку.
Те, що сьогодні є зоною найближчого
розвитку, завтра у процесі навчання
повинно стати зоною актуального
розвитку.
Учитель не повинен давати готову
інформацію, адже таке навчання може
загальмувати мислення дитини.
А за допомогою вміло підібраних
запитань педагог підводить школяра до
правильної відповіді, розв’язку.
Отже, як бачимо із цього прикладу, щоб
відбулися розвиток і навчання учнів,
завдання повинні потрапляти лише в
зону найближчого розвитку
(за Л.С. Виготським).
Припустимо, що два учні навчались в
одній школі, в одних і тих самих
учителів, закінчили школу з відзнакою,
рівень їхнього розвитку все одно буде
різним.
Ще більше відрізняється розвиток учнів
класу, які згідно з 12- бальною
системою досягли початкового і
високого рівнів.
Тому зрозуміло, що до таких дітей треба
підходити індивідуально, тобто ставити
перед ними різні завдання.
Якщо для цілого класу поставити одне
завдання, то для одних учнів воно
потрапить у зону актуального розвитку,
для інших – у зону найближчого
розвитку.
Отже, одне завдання для всього класу
ставити не бажано і не потрібно, а
здійснювати якісний особистісноорієнтований підхід до навчання та
виховання на практиці нам заважає ряд
причин, зокрема:
Причина 1. Щоб підійти індивідуально
до кожного учня, необхідно знати його
психологічні, фізіологічні та соціальні
особливості.
Лише психологія нараховує кілька
десятків індивідуальних особливостей
особистості. Це різні види уваги, уяви,
мислення, сприйняття, темпераменту,
характеру і т.д.
Пам’ять також поділяється більш ніж
на 10 типів: короткочасна,
довготривала, оперативна, рухова,
зорова, слухова, емоційна, словеснологічна і т.д.;
Причина 2. Виявити всі ці психологічні,
фізіологічні та соціальні особливості
вчитель без допомоги психолога, лікаря,
соціолога не може;
Причина 3.Навіть якщо теоретично
припустити, що в кожної дитини
виявили всі ці особливості, вчитель не
зможе запам’ятати їх у такій кількості
дітей, оскільки він одночасно навчає
свого предмета не один десяток учнів,
кожен з яких має не один десяток таких
особливостей.
Нарешті, якщо вчителю все-таки
вдається запам’ятати всі особливості
кожної дитини, він не зможе підійти
індивідуально тому, що урок триває
всього 40-45 хв, протягом яких
неможливо фізично попрацювати з
кожним учнем класу індивідуально.
Отже, існує суперечність: з одного боку,
вимоги до особистісно-орієнтованого
навчання, а з іншого причини, що
унеможливлюють якісне впровадження
цієї педагогічної технології у навчальновиховний процес.
Який же вихід з ситуації, що склалася ?
Філософія вчить, що джерелом і
рушійними силами будь-якого процесу
(у тому числі й навчального) є
розв’язання суперечностей і тому,
щоб навчальний процес розвивався,
вчителю необхідно вміти виявляти
суперечність навчального процесу, а
також вміти розв’язувати її.
Дана суперечність розв’язується шляхом
диференційованого підходу до учнів.
Диференціація (від лат. Differentia –
різниця, відмінність) – розчленування
цілого на якісно відмінні частини.
Розв’язування таких суперечностей
називається підходом до навчання.
Цей підхід, для прикладу, можна
здійснити таким чином:
Учнів класу розподілити на групи за
рівнем розвитку.
Критерії, якими слід керуватися - це
успішність.
Таких груп, наприклад, може бути
чотири:
низький рівень;
середній рівень;
достатній рівень;
високий рівень.
Зрозуміло, що такий поділ не
аргументується для учнів, для того щоб
у слабшого школяра не сформувалася
занижена самооцінка, а в сильного –
завищена.
Якщо учні однієї з груп підвищують свій
рівень – їх слід перевести до наступної
групи і навпаки.
Для кожної групи пропонуються різні за
ступенем складності завдання.
Диференційований підхід можна
здійснювати при різних формах
навчального процесу: під час уроку,
лабораторного заняття, екскурсії.
Під час проведеного уроку методом бесіди,
запитань слід орієнтувати учнів на певну
групу.
При цьому обов’язково слід враховувати,
щоб запитання було точним, стислим, не
мало елементів підказки.
Під час проведення уроку методом
пояснення, розповіді диференційований
підхід неможливий, оскільки вчитель будує
свою розповідь, орієнтуючись на
середнього учня,
але під час закріплення нового матеріалу
чи пояснення домашнього завдання учням
можна запропонувати різнорівневі
завдання.
Завершальним етапом навчальної
діяльності на уроці є:
усвідомлення ситуації досягнення мети;
переживання ситуації успіху;
підкріплення позитивної мотивації щодо
самої діяльності.
Ситуація успіху досягається тоді, коли
сама дитина визначає цей результат як
успіх.
Усвідомлення ситуації успіху самим
учнем, розуміння її значимості виникає у
суб'єкта після здолання своєї боязкості,
невміння, незнання, психологічного
враження та інших видів труднощів.
Роль “Ситуації успіху” у навчальній
діяльності
За останні роки термін
„Ситуація успіху” став звичним для
педагогів.
Ніхто не заперечує, що саме позитивні
емоції можуть стати для дитини одним
з найважливіших стимулів у навчанні,
але при цьому ми забуваємо про те, що
в педагогів не існує єдиного рецепта чи
правила, як саме створювати ситуації
успіху тому, що це слід на основі
індивідуального підходу, зважено, з
урахуванням багатьох факторів.
Діти прощають багато чого, але не
вибачають байдужість.
За відгуками дітей, найкращі їхні
вчителі вели уроки так, що здавалося,
ніби весь урок вони зайняті саме тобою.
Як цього досягти?
Іноді це „Іскра Божа”,
а частіше – майстерність, доведена до
мистецтва.
Важливо мати на увазі, що навіть
одноразове переживання успіху може
докорінно змінити психологічне
самопочуття дитини.
Ситуація успіху може стати пусковим
механізмом подальшого розвитку
особистості.
Безперечно, переживання успіху навіює
людині впевненість у власних силах.
З`являється бажання знову досягти
добрих результатів, виникає відчуття
внутрішнього благополуччя, що, у свою
чергу, покращує ставлення до
навколишнього світу.
На перший погляд здається, що вчитель,
кілька разів давши учню можливість
відчути успіх, далі вже само собою
забезпечує високий рівень мотивації,
інтересу, пізнавальної активності.
Але може бути й протилежний
результат: постійна успішність здатна
сформувати байдуже ставлення до
навчання.
Крім того, постійне очікування лише
позитивного результату згубно впливає
на розвиток вольових якостей учня:
він ухиляється від подолання
труднощів;
губиться в складних ситуаціях
(навчальних та життєвих);
у його поведінці починає домінувати
мотив „уникнення невдач”.
Досвідчені психологи та педагоги
попереджують про можливість
негативних наслідків пережитого успіху.
Чому ж виникає такий парадокс?
По-перше, успіх, що діставався ціною
незначних зусиль, може призвести до
переоцінки, точніше, до завищеної
оцінки своїх можливостей.
По-друге, за сильним переживанням
будь-якої емоції обов`язково настає
релаксація (розслаблення).
І якщо в цей період запропонувати
людині якусь діяльність, то, швидше за
все, ця діяльність буде менш успішною,
ніж попередня.
По-третє, переживання успіху може бути
потьмареним, якщо результат, важливий
і значимий для самого учня, не буде
адекватно оцінений іншими людьми.
І нарешті:
Емоція успіху не стане сильним
переживанням, якщо результати діяльності
не значимі для її суб`єкта.
Дитина, особливо на початку навчання,
однаково інтенсивно переживає успіх у
„головних” і „неголовних” навчальних
предметах.
Але часто знижують цю інтенсивність:
„12 балів з музики ! Та краще б ти
отримав 12 балів з читання”.
Знижуючи значимості успіху, що
переживається дитиною, ми, дорослі,
впливаємо на формування у дитини
ставлення до навчального процесу в
цілому.
Ось чому, оцінюючи дітей, необхідно
виходити з індивідуальних особливостей
кожного учня.
Просування вперед треба заохочувати,
підбадьорювати, щоб дитина не
відчувала невдачу, порівнюючи свої
результати з раніше встановленими
нормами, особливо якщо вони для неї
недосяжні.
Отже, ситуація успіху у навчальній
діяльності створюється вчителем або ж
психологом.
Як і будь-яку іншу діяльність, навчання
можна уявити у вигляді простого
ланцюжка дій:
1. Установка на діяльність (емоційна
підготовка учнів на вирішення
навчального завдання) – мотиваційний
етап;
2.Забезпечення діяльності (створення
умов для успішного вирішення
навчального завдання) –підготовчий,
робочий етап;
3.Порівняння отриманих результатів з
очікуваними (усвідомлення ставлення до
результатів своєї навчальної праці) –
результативний етап.
Отже, якщо ситуація успіху створюється
вчителем послідовно і свідомо, її
3.Порівняння отриманих результатів з
очікуваними (усвідомлення ставлення
до результатів своєї навчальної праці) –
результативний етап.
Отже, якщо ситуація успіху створюється
вчителем послідовно і свідомо, її
структура повинна врахувати всі
перелічені компоненти.
Створення ситуації успіху на
мотиваційному етапі навчальної
діяльності
Дослідження психологів свідчать, що рівень
засвоєння людиною знань істотно залежить
від рівня сформованості її мотивації
навчитися.
Тож давайте проаналізуємо, як провести
мотиваційний етап уроку так, щоб створити
ситуацію успіху для того учня.
Перед учителем стоїть завдання:
сформувати в учня настанову на
успішне виконання завдання
Інакше кажучи, вчитель повинен
сформувати в учнів мотив досягнення
мети.
Але при цьому вчитель часто
зустрічається з неадекватною
реакцією учнівського колективу:
1.Хтось уже виконував подібне
завдання, і його результати
виявились невдалими, так що у цієї
категорії учнів уже сформоване
негативне ставлення на успішне
виконання завдання.
2.Інша група учнів не стикалась з
такою роботою, тому вони не знають,
чого можна очікувати від майбутньої
діяльності.
3.Третя група, яка виконувала потрібні
завдання і успішно з ними впоралася,
знаходиться у стані мобілізації, готова
виконувати навчальне завдання.
Зрозуміло, що найлегше вчителю буде
працювати з учнями третьої групи, де
необхідно лише активізувати позитивні
емоції, які діти пережили раніше.
У другої групи учнів слід передбачити
емоційну реакцію, намалювати
перспективу вдалого виконання
завдання, пов`язавши її з тими чи
іншими умовами діяльності, які в
минулому забезпечували успіх.
Найбільш клопітною буде робота
першою групою учнів.
Перш за все доведеться нейтралізувати
спогади про невдачу в попередній
діяльності, а потім створити перспективу
для нової.
Зробити це можна, наприклад, так:
дати завдання учневі попрацювати над
своїми помилками, або повідомити його,
що завдання для нього змінено
порівняно з попереднім і т. д.
Учитель може запропонувати різні
варіанти мотивів досягнення ситуації
успіху:
прагнення самостійно розв`язати цікаві
задачі;
завоювати авторитет у своїх товаришів;
стати першим;
розглядати свою діяльність з точки зору
її корисності для інших людей;
встановити нові контакти між
товаришами у ході виконання завдання
тощо.
Отже, на етапі мотивації навчальної
діяльності учитель організовує певні
ситуації з метою активізувати чи
нейтралізувати емоції для наступної
діяльності
На етапі мотивації створення ситуації
успіху більшою мірою визначається
психологічними аспектами.
Тут доречним буде використання в
роботі вчителя таких психологопедагогічних прийомів, як:
Ефект Розенталя, або „Ефект
навіювання”: „Ти це можеш”, „Тобі це
вдається” тощо.
Якщо педагог буде переконувати учнів
у реальності успіху, то успіх прийде.
Англійський учений Стоуенс довів, що
учні, яких заохочували, досягли значно
більших успіхів, ніж ті, кого ніяк не
заохочували.
Прийом „Емоційне погладжування” –
це констатація будь-якого факту успіху,
прищеплювання дитині віри в себе,
відкритість учителя для довіри і співчуття.
◦ Прийом „Анонсування” –
репетиція майбутньої дії, яка створює
психологічний настрій на успіх перед
класом.
Це можуть бути додаткові індивідуальні
заняття з окремими учнями чи
заздалегідь оголошенні запитання
самостійної роботи.
Прийом „Шикуйсь!” містить такі кроки:
психологічна атака;
емоційне блокування;
вибір головного напрямку;
вибір рівних можливостей;
несподіване порівняння;
стабілізація.
Цей прийом полягає в тому, щоб:
учителем блокувалось припущення на
невдачу в діяльності учня;
відволікалася увага школяра від
чергового неуспіху;
вчитель повинен знайти той напрямок
діяльності, яким учень зможе
реалізувати себе набагато краще, тим
самим забезпечити його на успіх, на
стабільність у навчанні.
Розглянемо деякі
алгоритми створення ситуацій успіху та
методику їх реалізації:
Прийом „Даю шанс” – це заздалегідь
підготовлена вчителем ситуація, в якій
учень отримує можливість зненацька
для себе розкрити свої можливості.
Прийом “ Зняття страху”-
допомогає перебороти невпевненість у
власних силах (Люди вчаться на своїх
помилках і знаходять інші шляхи
вирішення проблем).
Прийом “Авансування успішного
результату” –
допомогає вчителю висловити тверду
переконаніність у тому, що його учень
обов’язково впорається з поставленим
завданням.
Це, в свою чергу, переконує дитину у
своїх силах і можливостях.
“У тебе обов’язково вийде”, “Я навіть не
сумніваюсь у позитивному результаті” і
т. д.
Прийом “Прихований інструктаж”
Допомагає дитині уникнути поразки.
Досягається шляхом побажання,
наприклад:
Можливо краще почати з ...,
Виконуючи роботу не забудьте про ...
Прийом “Внесення мотиву”.
Показує дитині заради чого, кого
здійснюється ця діяльність, кому буде
добре після виконання, наприклад, “Без
твоєї допомоги твоїм друзям не
впоратись...” тощо.
Прийом “Персональна винятковість.”
Визначає важливість зусиль дитини в
діяльності, що здійснюється або
здійснюватиметься, наприклад:
Тільки ти міг би…
Тільки тобі і можу доручити… і т.п.
Прийом “Висока оцінка деталі”.
Допомагає емоційно пережити не
результат в цілому, а якої її окремої
деталі:
Найбільше мені сподобалось у твоїй
роботі…
Найбільше тобі вдалося…
Прийом „Еврика”.
Створюються умови, за яких дитина,
виконуючи навчальне завдання,
несподівано відкриває в собі невідомі
досі здібності.
Завдання вчителя – помітити це глибоко
особисте відкриття, всіляко підтримати
дитину, поставити нову мету і надихнути
на її досягнення.
Допомога вчителя у створенні ситуації
відкриття має бути ненав`язливою,
прихованою.
Створюючи ситуації успіху на етапі
організації навчальної діяльності, слід
пам`ятати кілька основних правил:
у кожній дитині є задатки, які можуть
розвинутися у здібності;
Побачити їх, відчути, розвити – це
справа педагога;
ставлення до дитини як до рівної, як до
себе, спілкування, що повністю включає
грубість, різкість, образливий тон, має
стати обов`язковою нормою всієї
педагогічної діяльності;
Ставлення до дитини:
як до рівної,
як до себе,
спілкування, що повністю виключає:
- грубість,
- різкість,
- образливий тон
має стати обов`язковою нормою всієї
педагогічної діяльності;
чим більше напрямків діяльності, в яких
бере участь дитина, тим більше в неї
можливостей знайти себе;
кількість і різноманітність ситуацій і
обставин, в тому числі і штучно
створених, у які може потрапити
дитина, визначають шляхи її сьогодення
і віддаленого інтересу та можливі шляхи
успіху.
ТИПИ УСПІХУ:
Неочікувана радість – це почуття
задоволення від того, що результати
діяльності учня перевершили його
очікування.
З педагогічної та психологічної точки
зору – це результат продуманої,
підготовленої діяльності вчителя.
Спільна радість – полягає в тому, щоб учень
досяг необхідної для себе реакції колективу.
Вона може бути підготовленою вчителем
або спонтаною.
Спільною радістю вважають тільки ті реакції
колективу, які дають можливість дитині
відчутні себе задоволеним, стимулюють її
зусиля.
Це, перш за все, має бути емоційний відгук
оточуючих на успіх члена свого колективу.
Важливо, щоб у досягненнях кожного
школяра всі бачили результати своєї
праці, а сама дитина розуміла, що її
радість – це радість підтримки,
отримання статусу „свій серед своїх”.
Зрештою у тому, як реагує дитячий
колектив на успіхи або невдачі своїх
учителів, виявляється його моральна
сутність.
Радість пізнання – це радість пізнання
нового, хоча вона по своїй суті
альтруїстична (виникає на основі
допомоги, підтримки інших людей).
Пізнання спираїться на самоосвіту й
самопізнання.
Така радість не може вирости на
пустому місці, появитися без серйозних
причин. Це слід клопіткої роботи
учителя –учня-учнів.
ВИСНОВОК:
1.Ситуація успіху досягається тоді, коли
сама дитина визначає цей результат як
успіх.
2 Усвідомлення ситуації успіху самим
учнем, розуміння її значимості виникає у
школяра після здолання своєї боязкості,
невміння, незнання, психологічного
враження та інших видів труднощів.
3. Завдання педагога :
допомогти особистості дитини зрости в
успіху;
дати відчути радість від здолання
труднощів;
дати зрозуміти, що задарма в житті в
житті нічого не дається, скрізь необхідно
докласти зусиль.
І успіх буде еквівалентним витраченим
зусиллям.
ШАНОВНІ КОЛЕГИ !
Дайте, будь ласка, відповідь на такі
запитання:
1.Ваше ставлення до технології “Створення
ситуації успіху”.
2.Як Ви оцінюєте стан “Створення ситуації
успіху у Вашому навчальному закладі”.
3.Які ще методичні рекомендації, ідеї,
міркування щодо “Створення ситуації успіху”,
Ви можете запропонувати учасникам нашого
семінару ?
ВДЯЧНІ ВАМ ЗА ВІДВЕРТІСТЬ, ЗА ПОРАДИ
Slide 6
Створення ситуації успіху
та шляхи її реалізації
на уроці як складової якості
навчально-виховного процесу
Мета: Удосконалити методику
створення ситуації успіху та шляхів
її реалізації на уроці як стежки, що
веде до того куточка дитячого
серця, в якому горить вогник
бажання бути гарним.
На
відміну від традиційного розуміння
освіти як суми знань та навичок, нині освіту
починають розглядати як процес
становлення особистості .
Причому особистості, здатної до:
самоосвіти,
саморозвитку,
самовдосконалення,
яка вміє використовувати набуті знання,
яка прагне реалізувати себе,
спроможна змінити на краще своє життя,
життя своєї держави.
Алгоритм
створення та досягнення ситуації успіху
твердження про “Ситуацію успіху”;
особистісно-орієнтований підхід у справі
навчання та виховання - основа педагогічної
технології “Створення ситуації успіху”;
роль “Ситуації успіху” у навчальній діяльності;
створення “Ситуації успіху” на мотиваційному
етапі навчальної діяльності;
психолого-педагогічні прийоми при створенні
“Ситуації успіху”;
методика реалізації “Ситуації успіху”;
Виходячи із Положень Закону України “Про
освіту” завдання школи сьогодні полягає в
тому, щоб:
Виховувати в учнів здатність:
долати життєві труднощі;
самостійно приймати рішення;
розвивати себе як особистість, здатну:
робити вибір і контролювати своє життя;
брати на себе відповідальність за свої дії;
захищати себе і свої життєві цінності;
діяти відповідно до них;
піклуватись про інших;
Завдання вчителів:
прищепити учням потребу до здобуття
знань;
створити такі умови, щоб процес
здобуття знань був для них цікавим,
потрібним, комфортним;
і тому пріоритетним завданням вчителя
під час навчально-виховної діяльності є
створення ситуації успіху.
Що означає “Ситуація успіху?”
Ситуація успіху - це суб'єктивний
психічний стан задоволення наслідком
своєї фізичної, розумової праці чи
моральної напруги.
Успіх у навчанні - єдине джерело
внутрішніх сил дитини, які породжують
енергію для переборення труднощів,
бажання вчитися.
В.Сухомлинський
Ситуація успіху дарує атмосферу
приязні та взаємодопомоги, впевненості
і захищеності.
Учитель зобов’язаний створити джерело
внутрішніх сил дитини, джерело, яке дає
енергію для подолання труднощів і
формування бажання вчитися.
Використання ситуації успіху має
сприяти підвищенню робочого тонусу,
збільшенню продуктивності навчальної
роботи, а також допомогти учням
усвідомити себе повноцінною
особистістю і, відповідно, забезпечити
успіх у навчанні.
Основою педагогічної технології
“Створення ситуації успіху” є
особистісно-орієнтований підхід у справі
навчання та виховання.
А тому звернемося до рекомендацій
щодо особистісно-орієнтовного підходу
навчання та виховання.
–
Особистісно орієнтоване навчання
це навчання, центром якого є
особистість дитини, її самобутність та
самостійність: суб'єктивний досвід
кожного спочатку розкривається, а
потім узгоджується зі змістом освіти.
Визнання учня ключовою фігурою
всього освітнього процесу – це і є
особистісно орієнтована педагогіка.
У свідомості учня це має такий
вигляд: «Все, що я пізнаю, я знаю,
для чого мені потрібно і де я можу ці
знання застосувати».
Для педагога - це прагнення знайти
розумний баланс між знаннями,
уміннями та навичками учня.
Сучасність вимагає навчити учнів:
- самостійно та творчо розв'язувати
проблеми;
- шукати нову інформацію й робити
висновки, а не подавати дітям готові
знання.
В особистісно-орієнтованому підході
вчителю насамперед потрібен високий
рівень педагогічної майстерності, який
базується на розвитку:
дидактичних;
організаторських;
комунікативних;
науково-пізнавальних;
емоційних;
та поведінкових компонентностей;
-
-
Цілі особистісно орієнтованого
навчання полягають у тому, щоб:
визначити життєвий досвід кожного
учня;
його пізнавальні здібності;
рівень інтелекту;
інтереси, які спочатку треба розкрити,
а потім розвинути у навчальному
процесі;
Цілі особистісно орієнтованого навчання
полягають у тому, щоб:
Формувати позитивну мотивацію учнів до:
-
пізнавальної діяльності;
-
потребу в самопізнанні;
-
потребу в самореалізаціїї;
-
та потребу у самовдосконаленні школярів;
Цілі особистісно орієнтованого навчання
полягають у тому, щоб:
Озброїти учнів механізмом:
адаптації;
саморегуляції;
самозахисту;
самовиховання;
Цілі особистісно орієнтованого навчання
полягають у тому, щоб:
Розвинути індивідуальні позитивні
здібності кожного школяра;
Сформувати культуру життєдіяльності
максимально виявити і використати
індивідуальний досвід учня;
Правильно визначати лінії поведінки.
Основні принципи
особистісно-орієнтованого
навчання:
1. Принцип «розвивальної допомоги»
не робити за учня;
не вказувати йому, що робити,
а допомогти пробувати власні сили і власну
активність;
потрібно добитись, щоб учень сам обирав
рішення і відповідав за них.
Звідси - не потрібно подавати готові
знання, а створити умови, в яких
виявляється:
-
власна пізнавальна активність учня;
-
і він визначить для себе цілі, зміст та
методи роботи, власні цінності.
-
Навчання повинно бути дослідницьким
Це час, протягом якого діти вчаться:
самостійно діяти;
- дискутувати;
- приймати рішення.
-
При цьому розвивається самосвідомість і
самореалізується особистість.
Принцип - «свобода вміння»
- учні вільно обговорюють
проблеми;
- співпрацюють один з одним,
- а вчитель виступає в ролі
старшого члена колективу,
консультанта, джерела досвіду
Принцип - «свобода вміння»
Учителю:
-недостатньо
процес;
організувати навчальний
- потрібно ще визначити спосіб засвоєння
знань, тобто оприділити види діяльності
учня на уроці.
Основні вимоги до особистісноорієнтованого уроку:
раціональна єдність словесних,
наукових і практичних методів
навчання;
зв'язок з раніше вивченим досвідом,
набутим учнем;
Основні вимоги до особистісно
орієнтованого уроку:
-формування вмінь в учнів самостійно
здобувати знання і застосовувати їх на
практиці;
-заохочення прагнень учнів знаходити свій
спосіб роботи з навчальним матеріалом.
Метою
особистісноорієнтованого уроку є:
- створення умов для виявлення
пізнавальної активності учнів
Засобами досягнення вчителем цієї мети
можуть бути:
використання різних форм та методів
навчальної діяльності, які дозволяють
розкрити суб'єктивний досвід учнів;
створення атмосфери зацікавленості
кожного учня в результатах роботи
всього класу;
стимулювання учнів до висловлювань,
використання різних способів виконання
завдань без побоювань помилитися,
отримати хибну відповідь тощо;
Засобами досягнення вчителем цієї мети
можуть бути:
використання протягом уроку
дидактичного матеріалу, який дозволяє
отримати учневі найбільш значущі для
нього вид та форму змісту навчального
матеріалу;
оцінювання досягнень учня протягом
усього процесу його діяльності, а не
тільки за кінцевим результатом;
Засобами досягнення вчителем цієї мети
можуть бути:
заохочення прагнень учня знаходити свій
спосіб роботи;
аналізувати протягом уроку роботи інших
учнів; вибирати та засвоювати найбільш
раціональні з них;
створення на уроці педагогічних ситуацій
спілкування, які б дозволяли кожному учневі
виявляти ініціативу, самостійність, виборність у
справах роботи;
створення обстановки для природного
самовираження учня.
Технологія
особистісноорієнтованогоуроку
Для проведення особистісноорієнтованого уроку вчитель має
оволодіти його основними етапами:
1.
2.
3.
4.
5.
6.
7.
8.
Орієнтації.
Визначення мети.
Проектування.
Організації.
Реалізації.
Контролю.
Коригування.
Оцінювання
1. Етап орієнтації включає:
орієнтацію на позитивну роботу;
орієнтацію на визначення особистісного
досвіду учнів;
пов'язання цього досвіду з проблемами
навчального матеріалу.
2. Етап визначення мети передбачає:
визначення на уроці разом з учнями
значущої мети здійснення тієї діяльності,
яка запланована вчителем (учні повинні
зрозуміти, що може дати робота учням
саме на цьому уроці для складання,
наприклад, тематичного заліку,
державної атестації, свого майбутнього
життя тощо);
визначення показників досягнення
поставлених завдань;
3. Етап проектування включає:
передбачення залучення учнів до
виконання ними випереджальних
завдань;
підготовки повідомлень;
рефератів;
виготовлення та відбору наочності;
складання плану роботи тощо;
Етап організації виконання плану
діяльності передбачає:
Подання можливих варіантів і
способів виконання навчальної
діяльності (усна чи письмова форма,
індивідуальна робота чи робота в
групах, робота з текстом чи з іншими
засобами одержання інформації);
Етап організації виконання плану
діяльності передбачає:
2.Представлення учнями вибору способу
фіксації нового матеріалу (конспект,
схема, таблиця, опора, план, тези,
висновки тощо);
3.Варіативність домашнього завдання
(диференціація за рівнем складності та
способом виконання).
Етап контрольно-оцінювальний:
1.Залучення учнів до контролю за
перебігом навчальної діяльності шляхом
заохочення їх до різних видів контролю,
самоконтролю, взаємоконтролю, роботи
в групах;
2.Участь учнів у виправленні помилок і
недоліків у знаннях, усвідомлення їх
причин шляхом взаємо та самоаналізу;
Етап контрольно-оцінювальний:
3.Надання учням можливості самостійно
або за участі вчителя, інших учнів
порівнювати отримані ним результати з
критеріями стандарту, закладеного у
навчальній програмі;
4.Використання механізмів оцінного
методу (позитивного ставлення до
успіхів школяра);
Етап контрольно-оцінювальний:
5.Використання механізмів оцінного
методу (позитивного ставлення до
успіхів школяра).
6.Оцінювання (виставлення рівневих
оцінок за дванадцятибальною системою
оцінювання навчальних досягнень,
поурочного бала, рейтинг) не тільки
результатів, а й самого процесу
навчання.
6. Заключний етап передбачає:
усвідомлення учнями ситуації
досягнення мети;
відчуття успіху;
підкріплення позитивної мотивації
стосовно власної діяльності.
Методи та засоби психолого-педагогічної
підтримки діяльності учнів
заохочення;
навчально-пізнавальна гра;
створення ситуації успіху;
створення ситуації пізнавального інтересу;
створення проблемної ситуації;
спонукання до пошуку альтернативних
рішень;
виконання творчих завдань;
кооперація учнів;
створення ситуації взаємодопомоги тощо.
Висновок може бути таким: особистісноорієнтоване навчання ЦЕ–
загальнодидактичний принцип
індивідуального підходу до учнів.
Таке твердження ми дослідимо та
пояснимо за допомогою такого факту:
Відомий російський психолог
Л.С. Виготський своє теорією доводить,
що розум будь-якої людини має дві зони
розвитку: А і Б.
Перша зона (А) – це зона актуального
розвитку.
У цю зону потрапляють завдання, які
дитина може виконати сама без
допомоги вчителя.
Друга зона (В) – це зона найближчого
розвитку
Сюди потрапляють завдання, які дитина сама
виконати не може, але може з ними
впоратися з допомогою вчителя.
Зона найближчого розвитку, - це зона
“наступного дня”.
Те, що сьогодні є зона найближчого
розвитку, завтра у процесі навчання повинно
стати зоною актуального розвитку. Учитель
не повинен давати готову інформацію, адже
таке навчання може загальмувати мислення
дитини. А за допомогою вміло підібраних
запитань педагог підводить школяра до
правильної відповіді, розв’язку.
Те, що сьогодні є зоною найближчого
розвитку, завтра у процесі навчання
повинно стати зоною актуального
розвитку.
Учитель не повинен давати готову
інформацію, адже таке навчання може
загальмувати мислення дитини.
А за допомогою вміло підібраних
запитань педагог підводить школяра до
правильної відповіді, розв’язку.
Отже, як бачимо із цього прикладу, щоб
відбулися розвиток і навчання учнів,
завдання повинні потрапляти лише в
зону найближчого розвитку
(за Л.С. Виготським).
Припустимо, що два учні навчались в
одній школі, в одних і тих самих
учителів, закінчили школу з відзнакою,
рівень їхнього розвитку все одно буде
різним.
Ще більше відрізняється розвиток учнів
класу, які згідно з 12- бальною
системою досягли початкового і
високого рівнів.
Тому зрозуміло, що до таких дітей треба
підходити індивідуально, тобто ставити
перед ними різні завдання.
Якщо для цілого класу поставити одне
завдання, то для одних учнів воно
потрапить у зону актуального розвитку,
для інших – у зону найближчого
розвитку.
Отже, одне завдання для всього класу
ставити не бажано і не потрібно, а
здійснювати якісний особистісноорієнтований підхід до навчання та
виховання на практиці нам заважає ряд
причин, зокрема:
Причина 1. Щоб підійти індивідуально
до кожного учня, необхідно знати його
психологічні, фізіологічні та соціальні
особливості.
Лише психологія нараховує кілька
десятків індивідуальних особливостей
особистості. Це різні види уваги, уяви,
мислення, сприйняття, темпераменту,
характеру і т.д.
Пам’ять також поділяється більш ніж
на 10 типів: короткочасна,
довготривала, оперативна, рухова,
зорова, слухова, емоційна, словеснологічна і т.д.;
Причина 2. Виявити всі ці психологічні,
фізіологічні та соціальні особливості
вчитель без допомоги психолога, лікаря,
соціолога не може;
Причина 3.Навіть якщо теоретично
припустити, що в кожної дитини
виявили всі ці особливості, вчитель не
зможе запам’ятати їх у такій кількості
дітей, оскільки він одночасно навчає
свого предмета не один десяток учнів,
кожен з яких має не один десяток таких
особливостей.
Нарешті, якщо вчителю все-таки
вдається запам’ятати всі особливості
кожної дитини, він не зможе підійти
індивідуально тому, що урок триває
всього 40-45 хв, протягом яких
неможливо фізично попрацювати з
кожним учнем класу індивідуально.
Отже, існує суперечність: з одного боку,
вимоги до особистісно-орієнтованого
навчання, а з іншого причини, що
унеможливлюють якісне впровадження
цієї педагогічної технології у навчальновиховний процес.
Який же вихід з ситуації, що склалася ?
Філософія вчить, що джерелом і
рушійними силами будь-якого процесу
(у тому числі й навчального) є
розв’язання суперечностей і тому,
щоб навчальний процес розвивався,
вчителю необхідно вміти виявляти
суперечність навчального процесу, а
також вміти розв’язувати її.
Дана суперечність розв’язується шляхом
диференційованого підходу до учнів.
Диференціація (від лат. Differentia –
різниця, відмінність) – розчленування
цілого на якісно відмінні частини.
Розв’язування таких суперечностей
називається підходом до навчання.
Цей підхід, для прикладу, можна
здійснити таким чином:
Учнів класу розподілити на групи за
рівнем розвитку.
Критерії, якими слід керуватися - це
успішність.
Таких груп, наприклад, може бути
чотири:
низький рівень;
середній рівень;
достатній рівень;
високий рівень.
Зрозуміло, що такий поділ не
аргументується для учнів, для того щоб
у слабшого школяра не сформувалася
занижена самооцінка, а в сильного –
завищена.
Якщо учні однієї з груп підвищують свій
рівень – їх слід перевести до наступної
групи і навпаки.
Для кожної групи пропонуються різні за
ступенем складності завдання.
Диференційований підхід можна
здійснювати при різних формах
навчального процесу: під час уроку,
лабораторного заняття, екскурсії.
Під час проведеного уроку методом бесіди,
запитань слід орієнтувати учнів на певну
групу.
При цьому обов’язково слід враховувати,
щоб запитання було точним, стислим, не
мало елементів підказки.
Під час проведення уроку методом
пояснення, розповіді диференційований
підхід неможливий, оскільки вчитель будує
свою розповідь, орієнтуючись на
середнього учня,
але під час закріплення нового матеріалу
чи пояснення домашнього завдання учням
можна запропонувати різнорівневі
завдання.
Завершальним етапом навчальної
діяльності на уроці є:
усвідомлення ситуації досягнення мети;
переживання ситуації успіху;
підкріплення позитивної мотивації щодо
самої діяльності.
Ситуація успіху досягається тоді, коли
сама дитина визначає цей результат як
успіх.
Усвідомлення ситуації успіху самим
учнем, розуміння її значимості виникає у
суб'єкта після здолання своєї боязкості,
невміння, незнання, психологічного
враження та інших видів труднощів.
Роль “Ситуації успіху” у навчальній
діяльності
За останні роки термін
„Ситуація успіху” став звичним для
педагогів.
Ніхто не заперечує, що саме позитивні
емоції можуть стати для дитини одним
з найважливіших стимулів у навчанні,
але при цьому ми забуваємо про те, що
в педагогів не існує єдиного рецепта чи
правила, як саме створювати ситуації
успіху тому, що це слід на основі
індивідуального підходу, зважено, з
урахуванням багатьох факторів.
Діти прощають багато чого, але не
вибачають байдужість.
За відгуками дітей, найкращі їхні
вчителі вели уроки так, що здавалося,
ніби весь урок вони зайняті саме тобою.
Як цього досягти?
Іноді це „Іскра Божа”,
а частіше – майстерність, доведена до
мистецтва.
Важливо мати на увазі, що навіть
одноразове переживання успіху може
докорінно змінити психологічне
самопочуття дитини.
Ситуація успіху може стати пусковим
механізмом подальшого розвитку
особистості.
Безперечно, переживання успіху навіює
людині впевненість у власних силах.
З`являється бажання знову досягти
добрих результатів, виникає відчуття
внутрішнього благополуччя, що, у свою
чергу, покращує ставлення до
навколишнього світу.
На перший погляд здається, що вчитель,
кілька разів давши учню можливість
відчути успіх, далі вже само собою
забезпечує високий рівень мотивації,
інтересу, пізнавальної активності.
Але може бути й протилежний
результат: постійна успішність здатна
сформувати байдуже ставлення до
навчання.
Крім того, постійне очікування лише
позитивного результату згубно впливає
на розвиток вольових якостей учня:
він ухиляється від подолання
труднощів;
губиться в складних ситуаціях
(навчальних та життєвих);
у його поведінці починає домінувати
мотив „уникнення невдач”.
Досвідчені психологи та педагоги
попереджують про можливість
негативних наслідків пережитого успіху.
Чому ж виникає такий парадокс?
По-перше, успіх, що діставався ціною
незначних зусиль, може призвести до
переоцінки, точніше, до завищеної
оцінки своїх можливостей.
По-друге, за сильним переживанням
будь-якої емоції обов`язково настає
релаксація (розслаблення).
І якщо в цей період запропонувати
людині якусь діяльність, то, швидше за
все, ця діяльність буде менш успішною,
ніж попередня.
По-третє, переживання успіху може бути
потьмареним, якщо результат, важливий
і значимий для самого учня, не буде
адекватно оцінений іншими людьми.
І нарешті:
Емоція успіху не стане сильним
переживанням, якщо результати діяльності
не значимі для її суб`єкта.
Дитина, особливо на початку навчання,
однаково інтенсивно переживає успіх у
„головних” і „неголовних” навчальних
предметах.
Але часто знижують цю інтенсивність:
„12 балів з музики ! Та краще б ти
отримав 12 балів з читання”.
Знижуючи значимості успіху, що
переживається дитиною, ми, дорослі,
впливаємо на формування у дитини
ставлення до навчального процесу в
цілому.
Ось чому, оцінюючи дітей, необхідно
виходити з індивідуальних особливостей
кожного учня.
Просування вперед треба заохочувати,
підбадьорювати, щоб дитина не
відчувала невдачу, порівнюючи свої
результати з раніше встановленими
нормами, особливо якщо вони для неї
недосяжні.
Отже, ситуація успіху у навчальній
діяльності створюється вчителем або ж
психологом.
Як і будь-яку іншу діяльність, навчання
можна уявити у вигляді простого
ланцюжка дій:
1. Установка на діяльність (емоційна
підготовка учнів на вирішення
навчального завдання) – мотиваційний
етап;
2.Забезпечення діяльності (створення
умов для успішного вирішення
навчального завдання) –підготовчий,
робочий етап;
3.Порівняння отриманих результатів з
очікуваними (усвідомлення ставлення до
результатів своєї навчальної праці) –
результативний етап.
Отже, якщо ситуація успіху створюється
вчителем послідовно і свідомо, її
3.Порівняння отриманих результатів з
очікуваними (усвідомлення ставлення
до результатів своєї навчальної праці) –
результативний етап.
Отже, якщо ситуація успіху створюється
вчителем послідовно і свідомо, її
структура повинна врахувати всі
перелічені компоненти.
Створення ситуації успіху на
мотиваційному етапі навчальної
діяльності
Дослідження психологів свідчать, що рівень
засвоєння людиною знань істотно залежить
від рівня сформованості її мотивації
навчитися.
Тож давайте проаналізуємо, як провести
мотиваційний етап уроку так, щоб створити
ситуацію успіху для того учня.
Перед учителем стоїть завдання:
сформувати в учня настанову на
успішне виконання завдання
Інакше кажучи, вчитель повинен
сформувати в учнів мотив досягнення
мети.
Але при цьому вчитель часто
зустрічається з неадекватною
реакцією учнівського колективу:
1.Хтось уже виконував подібне
завдання, і його результати
виявились невдалими, так що у цієї
категорії учнів уже сформоване
негативне ставлення на успішне
виконання завдання.
2.Інша група учнів не стикалась з
такою роботою, тому вони не знають,
чого можна очікувати від майбутньої
діяльності.
3.Третя група, яка виконувала потрібні
завдання і успішно з ними впоралася,
знаходиться у стані мобілізації, готова
виконувати навчальне завдання.
Зрозуміло, що найлегше вчителю буде
працювати з учнями третьої групи, де
необхідно лише активізувати позитивні
емоції, які діти пережили раніше.
У другої групи учнів слід передбачити
емоційну реакцію, намалювати
перспективу вдалого виконання
завдання, пов`язавши її з тими чи
іншими умовами діяльності, які в
минулому забезпечували успіх.
Найбільш клопітною буде робота
першою групою учнів.
Перш за все доведеться нейтралізувати
спогади про невдачу в попередній
діяльності, а потім створити перспективу
для нової.
Зробити це можна, наприклад, так:
дати завдання учневі попрацювати над
своїми помилками, або повідомити його,
що завдання для нього змінено
порівняно з попереднім і т. д.
Учитель може запропонувати різні
варіанти мотивів досягнення ситуації
успіху:
прагнення самостійно розв`язати цікаві
задачі;
завоювати авторитет у своїх товаришів;
стати першим;
розглядати свою діяльність з точки зору
її корисності для інших людей;
встановити нові контакти між
товаришами у ході виконання завдання
тощо.
Отже, на етапі мотивації навчальної
діяльності учитель організовує певні
ситуації з метою активізувати чи
нейтралізувати емоції для наступної
діяльності
На етапі мотивації створення ситуації
успіху більшою мірою визначається
психологічними аспектами.
Тут доречним буде використання в
роботі вчителя таких психологопедагогічних прийомів, як:
Ефект Розенталя, або „Ефект
навіювання”: „Ти це можеш”, „Тобі це
вдається” тощо.
Якщо педагог буде переконувати учнів
у реальності успіху, то успіх прийде.
Англійський учений Стоуенс довів, що
учні, яких заохочували, досягли значно
більших успіхів, ніж ті, кого ніяк не
заохочували.
Прийом „Емоційне погладжування” –
це констатація будь-якого факту успіху,
прищеплювання дитині віри в себе,
відкритість учителя для довіри і співчуття.
◦ Прийом „Анонсування” –
репетиція майбутньої дії, яка створює
психологічний настрій на успіх перед
класом.
Це можуть бути додаткові індивідуальні
заняття з окремими учнями чи
заздалегідь оголошенні запитання
самостійної роботи.
Прийом „Шикуйсь!” містить такі кроки:
психологічна атака;
емоційне блокування;
вибір головного напрямку;
вибір рівних можливостей;
несподіване порівняння;
стабілізація.
Цей прийом полягає в тому, щоб:
учителем блокувалось припущення на
невдачу в діяльності учня;
відволікалася увага школяра від
чергового неуспіху;
вчитель повинен знайти той напрямок
діяльності, яким учень зможе
реалізувати себе набагато краще, тим
самим забезпечити його на успіх, на
стабільність у навчанні.
Розглянемо деякі
алгоритми створення ситуацій успіху та
методику їх реалізації:
Прийом „Даю шанс” – це заздалегідь
підготовлена вчителем ситуація, в якій
учень отримує можливість зненацька
для себе розкрити свої можливості.
Прийом “ Зняття страху”-
допомогає перебороти невпевненість у
власних силах (Люди вчаться на своїх
помилках і знаходять інші шляхи
вирішення проблем).
Прийом “Авансування успішного
результату” –
допомогає вчителю висловити тверду
переконаніність у тому, що його учень
обов’язково впорається з поставленим
завданням.
Це, в свою чергу, переконує дитину у
своїх силах і можливостях.
“У тебе обов’язково вийде”, “Я навіть не
сумніваюсь у позитивному результаті” і
т. д.
Прийом “Прихований інструктаж”
Допомагає дитині уникнути поразки.
Досягається шляхом побажання,
наприклад:
Можливо краще почати з ...,
Виконуючи роботу не забудьте про ...
Прийом “Внесення мотиву”.
Показує дитині заради чого, кого
здійснюється ця діяльність, кому буде
добре після виконання, наприклад, “Без
твоєї допомоги твоїм друзям не
впоратись...” тощо.
Прийом “Персональна винятковість.”
Визначає важливість зусиль дитини в
діяльності, що здійснюється або
здійснюватиметься, наприклад:
Тільки ти міг би…
Тільки тобі і можу доручити… і т.п.
Прийом “Висока оцінка деталі”.
Допомагає емоційно пережити не
результат в цілому, а якої її окремої
деталі:
Найбільше мені сподобалось у твоїй
роботі…
Найбільше тобі вдалося…
Прийом „Еврика”.
Створюються умови, за яких дитина,
виконуючи навчальне завдання,
несподівано відкриває в собі невідомі
досі здібності.
Завдання вчителя – помітити це глибоко
особисте відкриття, всіляко підтримати
дитину, поставити нову мету і надихнути
на її досягнення.
Допомога вчителя у створенні ситуації
відкриття має бути ненав`язливою,
прихованою.
Створюючи ситуації успіху на етапі
організації навчальної діяльності, слід
пам`ятати кілька основних правил:
у кожній дитині є задатки, які можуть
розвинутися у здібності;
Побачити їх, відчути, розвити – це
справа педагога;
ставлення до дитини як до рівної, як до
себе, спілкування, що повністю включає
грубість, різкість, образливий тон, має
стати обов`язковою нормою всієї
педагогічної діяльності;
Ставлення до дитини:
як до рівної,
як до себе,
спілкування, що повністю виключає:
- грубість,
- різкість,
- образливий тон
має стати обов`язковою нормою всієї
педагогічної діяльності;
чим більше напрямків діяльності, в яких
бере участь дитина, тим більше в неї
можливостей знайти себе;
кількість і різноманітність ситуацій і
обставин, в тому числі і штучно
створених, у які може потрапити
дитина, визначають шляхи її сьогодення
і віддаленого інтересу та можливі шляхи
успіху.
ТИПИ УСПІХУ:
Неочікувана радість – це почуття
задоволення від того, що результати
діяльності учня перевершили його
очікування.
З педагогічної та психологічної точки
зору – це результат продуманої,
підготовленої діяльності вчителя.
Спільна радість – полягає в тому, щоб учень
досяг необхідної для себе реакції колективу.
Вона може бути підготовленою вчителем
або спонтаною.
Спільною радістю вважають тільки ті реакції
колективу, які дають можливість дитині
відчутні себе задоволеним, стимулюють її
зусиля.
Це, перш за все, має бути емоційний відгук
оточуючих на успіх члена свого колективу.
Важливо, щоб у досягненнях кожного
школяра всі бачили результати своєї
праці, а сама дитина розуміла, що її
радість – це радість підтримки,
отримання статусу „свій серед своїх”.
Зрештою у тому, як реагує дитячий
колектив на успіхи або невдачі своїх
учителів, виявляється його моральна
сутність.
Радість пізнання – це радість пізнання
нового, хоча вона по своїй суті
альтруїстична (виникає на основі
допомоги, підтримки інших людей).
Пізнання спираїться на самоосвіту й
самопізнання.
Така радість не може вирости на
пустому місці, появитися без серйозних
причин. Це слід клопіткої роботи
учителя –учня-учнів.
ВИСНОВОК:
1.Ситуація успіху досягається тоді, коли
сама дитина визначає цей результат як
успіх.
2 Усвідомлення ситуації успіху самим
учнем, розуміння її значимості виникає у
школяра після здолання своєї боязкості,
невміння, незнання, психологічного
враження та інших видів труднощів.
3. Завдання педагога :
допомогти особистості дитини зрости в
успіху;
дати відчути радість від здолання
труднощів;
дати зрозуміти, що задарма в житті в
житті нічого не дається, скрізь необхідно
докласти зусиль.
І успіх буде еквівалентним витраченим
зусиллям.
ШАНОВНІ КОЛЕГИ !
Дайте, будь ласка, відповідь на такі
запитання:
1.Ваше ставлення до технології “Створення
ситуації успіху”.
2.Як Ви оцінюєте стан “Створення ситуації
успіху у Вашому навчальному закладі”.
3.Які ще методичні рекомендації, ідеї,
міркування щодо “Створення ситуації успіху”,
Ви можете запропонувати учасникам нашого
семінару ?
ВДЯЧНІ ВАМ ЗА ВІДВЕРТІСТЬ, ЗА ПОРАДИ
Slide 7
Створення ситуації успіху
та шляхи її реалізації
на уроці як складової якості
навчально-виховного процесу
Мета: Удосконалити методику
створення ситуації успіху та шляхів
її реалізації на уроці як стежки, що
веде до того куточка дитячого
серця, в якому горить вогник
бажання бути гарним.
На
відміну від традиційного розуміння
освіти як суми знань та навичок, нині освіту
починають розглядати як процес
становлення особистості .
Причому особистості, здатної до:
самоосвіти,
саморозвитку,
самовдосконалення,
яка вміє використовувати набуті знання,
яка прагне реалізувати себе,
спроможна змінити на краще своє життя,
життя своєї держави.
Алгоритм
створення та досягнення ситуації успіху
твердження про “Ситуацію успіху”;
особистісно-орієнтований підхід у справі
навчання та виховання - основа педагогічної
технології “Створення ситуації успіху”;
роль “Ситуації успіху” у навчальній діяльності;
створення “Ситуації успіху” на мотиваційному
етапі навчальної діяльності;
психолого-педагогічні прийоми при створенні
“Ситуації успіху”;
методика реалізації “Ситуації успіху”;
Виходячи із Положень Закону України “Про
освіту” завдання школи сьогодні полягає в
тому, щоб:
Виховувати в учнів здатність:
долати життєві труднощі;
самостійно приймати рішення;
розвивати себе як особистість, здатну:
робити вибір і контролювати своє життя;
брати на себе відповідальність за свої дії;
захищати себе і свої життєві цінності;
діяти відповідно до них;
піклуватись про інших;
Завдання вчителів:
прищепити учням потребу до здобуття
знань;
створити такі умови, щоб процес
здобуття знань був для них цікавим,
потрібним, комфортним;
і тому пріоритетним завданням вчителя
під час навчально-виховної діяльності є
створення ситуації успіху.
Що означає “Ситуація успіху?”
Ситуація успіху - це суб'єктивний
психічний стан задоволення наслідком
своєї фізичної, розумової праці чи
моральної напруги.
Успіх у навчанні - єдине джерело
внутрішніх сил дитини, які породжують
енергію для переборення труднощів,
бажання вчитися.
В.Сухомлинський
Ситуація успіху дарує атмосферу
приязні та взаємодопомоги, впевненості
і захищеності.
Учитель зобов’язаний створити джерело
внутрішніх сил дитини, джерело, яке дає
енергію для подолання труднощів і
формування бажання вчитися.
Використання ситуації успіху має
сприяти підвищенню робочого тонусу,
збільшенню продуктивності навчальної
роботи, а також допомогти учням
усвідомити себе повноцінною
особистістю і, відповідно, забезпечити
успіх у навчанні.
Основою педагогічної технології
“Створення ситуації успіху” є
особистісно-орієнтований підхід у справі
навчання та виховання.
А тому звернемося до рекомендацій
щодо особистісно-орієнтовного підходу
навчання та виховання.
–
Особистісно орієнтоване навчання
це навчання, центром якого є
особистість дитини, її самобутність та
самостійність: суб'єктивний досвід
кожного спочатку розкривається, а
потім узгоджується зі змістом освіти.
Визнання учня ключовою фігурою
всього освітнього процесу – це і є
особистісно орієнтована педагогіка.
У свідомості учня це має такий
вигляд: «Все, що я пізнаю, я знаю,
для чого мені потрібно і де я можу ці
знання застосувати».
Для педагога - це прагнення знайти
розумний баланс між знаннями,
уміннями та навичками учня.
Сучасність вимагає навчити учнів:
- самостійно та творчо розв'язувати
проблеми;
- шукати нову інформацію й робити
висновки, а не подавати дітям готові
знання.
В особистісно-орієнтованому підході
вчителю насамперед потрібен високий
рівень педагогічної майстерності, який
базується на розвитку:
дидактичних;
організаторських;
комунікативних;
науково-пізнавальних;
емоційних;
та поведінкових компонентностей;
-
-
Цілі особистісно орієнтованого
навчання полягають у тому, щоб:
визначити життєвий досвід кожного
учня;
його пізнавальні здібності;
рівень інтелекту;
інтереси, які спочатку треба розкрити,
а потім розвинути у навчальному
процесі;
Цілі особистісно орієнтованого навчання
полягають у тому, щоб:
Формувати позитивну мотивацію учнів до:
-
пізнавальної діяльності;
-
потребу в самопізнанні;
-
потребу в самореалізаціїї;
-
та потребу у самовдосконаленні школярів;
Цілі особистісно орієнтованого навчання
полягають у тому, щоб:
Озброїти учнів механізмом:
адаптації;
саморегуляції;
самозахисту;
самовиховання;
Цілі особистісно орієнтованого навчання
полягають у тому, щоб:
Розвинути індивідуальні позитивні
здібності кожного школяра;
Сформувати культуру життєдіяльності
максимально виявити і використати
індивідуальний досвід учня;
Правильно визначати лінії поведінки.
Основні принципи
особистісно-орієнтованого
навчання:
1. Принцип «розвивальної допомоги»
не робити за учня;
не вказувати йому, що робити,
а допомогти пробувати власні сили і власну
активність;
потрібно добитись, щоб учень сам обирав
рішення і відповідав за них.
Звідси - не потрібно подавати готові
знання, а створити умови, в яких
виявляється:
-
власна пізнавальна активність учня;
-
і він визначить для себе цілі, зміст та
методи роботи, власні цінності.
-
Навчання повинно бути дослідницьким
Це час, протягом якого діти вчаться:
самостійно діяти;
- дискутувати;
- приймати рішення.
-
При цьому розвивається самосвідомість і
самореалізується особистість.
Принцип - «свобода вміння»
- учні вільно обговорюють
проблеми;
- співпрацюють один з одним,
- а вчитель виступає в ролі
старшого члена колективу,
консультанта, джерела досвіду
Принцип - «свобода вміння»
Учителю:
-недостатньо
процес;
організувати навчальний
- потрібно ще визначити спосіб засвоєння
знань, тобто оприділити види діяльності
учня на уроці.
Основні вимоги до особистісноорієнтованого уроку:
раціональна єдність словесних,
наукових і практичних методів
навчання;
зв'язок з раніше вивченим досвідом,
набутим учнем;
Основні вимоги до особистісно
орієнтованого уроку:
-формування вмінь в учнів самостійно
здобувати знання і застосовувати їх на
практиці;
-заохочення прагнень учнів знаходити свій
спосіб роботи з навчальним матеріалом.
Метою
особистісноорієнтованого уроку є:
- створення умов для виявлення
пізнавальної активності учнів
Засобами досягнення вчителем цієї мети
можуть бути:
використання різних форм та методів
навчальної діяльності, які дозволяють
розкрити суб'єктивний досвід учнів;
створення атмосфери зацікавленості
кожного учня в результатах роботи
всього класу;
стимулювання учнів до висловлювань,
використання різних способів виконання
завдань без побоювань помилитися,
отримати хибну відповідь тощо;
Засобами досягнення вчителем цієї мети
можуть бути:
використання протягом уроку
дидактичного матеріалу, який дозволяє
отримати учневі найбільш значущі для
нього вид та форму змісту навчального
матеріалу;
оцінювання досягнень учня протягом
усього процесу його діяльності, а не
тільки за кінцевим результатом;
Засобами досягнення вчителем цієї мети
можуть бути:
заохочення прагнень учня знаходити свій
спосіб роботи;
аналізувати протягом уроку роботи інших
учнів; вибирати та засвоювати найбільш
раціональні з них;
створення на уроці педагогічних ситуацій
спілкування, які б дозволяли кожному учневі
виявляти ініціативу, самостійність, виборність у
справах роботи;
створення обстановки для природного
самовираження учня.
Технологія
особистісноорієнтованогоуроку
Для проведення особистісноорієнтованого уроку вчитель має
оволодіти його основними етапами:
1.
2.
3.
4.
5.
6.
7.
8.
Орієнтації.
Визначення мети.
Проектування.
Організації.
Реалізації.
Контролю.
Коригування.
Оцінювання
1. Етап орієнтації включає:
орієнтацію на позитивну роботу;
орієнтацію на визначення особистісного
досвіду учнів;
пов'язання цього досвіду з проблемами
навчального матеріалу.
2. Етап визначення мети передбачає:
визначення на уроці разом з учнями
значущої мети здійснення тієї діяльності,
яка запланована вчителем (учні повинні
зрозуміти, що може дати робота учням
саме на цьому уроці для складання,
наприклад, тематичного заліку,
державної атестації, свого майбутнього
життя тощо);
визначення показників досягнення
поставлених завдань;
3. Етап проектування включає:
передбачення залучення учнів до
виконання ними випереджальних
завдань;
підготовки повідомлень;
рефератів;
виготовлення та відбору наочності;
складання плану роботи тощо;
Етап організації виконання плану
діяльності передбачає:
Подання можливих варіантів і
способів виконання навчальної
діяльності (усна чи письмова форма,
індивідуальна робота чи робота в
групах, робота з текстом чи з іншими
засобами одержання інформації);
Етап організації виконання плану
діяльності передбачає:
2.Представлення учнями вибору способу
фіксації нового матеріалу (конспект,
схема, таблиця, опора, план, тези,
висновки тощо);
3.Варіативність домашнього завдання
(диференціація за рівнем складності та
способом виконання).
Етап контрольно-оцінювальний:
1.Залучення учнів до контролю за
перебігом навчальної діяльності шляхом
заохочення їх до різних видів контролю,
самоконтролю, взаємоконтролю, роботи
в групах;
2.Участь учнів у виправленні помилок і
недоліків у знаннях, усвідомлення їх
причин шляхом взаємо та самоаналізу;
Етап контрольно-оцінювальний:
3.Надання учням можливості самостійно
або за участі вчителя, інших учнів
порівнювати отримані ним результати з
критеріями стандарту, закладеного у
навчальній програмі;
4.Використання механізмів оцінного
методу (позитивного ставлення до
успіхів школяра);
Етап контрольно-оцінювальний:
5.Використання механізмів оцінного
методу (позитивного ставлення до
успіхів школяра).
6.Оцінювання (виставлення рівневих
оцінок за дванадцятибальною системою
оцінювання навчальних досягнень,
поурочного бала, рейтинг) не тільки
результатів, а й самого процесу
навчання.
6. Заключний етап передбачає:
усвідомлення учнями ситуації
досягнення мети;
відчуття успіху;
підкріплення позитивної мотивації
стосовно власної діяльності.
Методи та засоби психолого-педагогічної
підтримки діяльності учнів
заохочення;
навчально-пізнавальна гра;
створення ситуації успіху;
створення ситуації пізнавального інтересу;
створення проблемної ситуації;
спонукання до пошуку альтернативних
рішень;
виконання творчих завдань;
кооперація учнів;
створення ситуації взаємодопомоги тощо.
Висновок може бути таким: особистісноорієнтоване навчання ЦЕ–
загальнодидактичний принцип
індивідуального підходу до учнів.
Таке твердження ми дослідимо та
пояснимо за допомогою такого факту:
Відомий російський психолог
Л.С. Виготський своє теорією доводить,
що розум будь-якої людини має дві зони
розвитку: А і Б.
Перша зона (А) – це зона актуального
розвитку.
У цю зону потрапляють завдання, які
дитина може виконати сама без
допомоги вчителя.
Друга зона (В) – це зона найближчого
розвитку
Сюди потрапляють завдання, які дитина сама
виконати не може, але може з ними
впоратися з допомогою вчителя.
Зона найближчого розвитку, - це зона
“наступного дня”.
Те, що сьогодні є зона найближчого
розвитку, завтра у процесі навчання повинно
стати зоною актуального розвитку. Учитель
не повинен давати готову інформацію, адже
таке навчання може загальмувати мислення
дитини. А за допомогою вміло підібраних
запитань педагог підводить школяра до
правильної відповіді, розв’язку.
Те, що сьогодні є зоною найближчого
розвитку, завтра у процесі навчання
повинно стати зоною актуального
розвитку.
Учитель не повинен давати готову
інформацію, адже таке навчання може
загальмувати мислення дитини.
А за допомогою вміло підібраних
запитань педагог підводить школяра до
правильної відповіді, розв’язку.
Отже, як бачимо із цього прикладу, щоб
відбулися розвиток і навчання учнів,
завдання повинні потрапляти лише в
зону найближчого розвитку
(за Л.С. Виготським).
Припустимо, що два учні навчались в
одній школі, в одних і тих самих
учителів, закінчили школу з відзнакою,
рівень їхнього розвитку все одно буде
різним.
Ще більше відрізняється розвиток учнів
класу, які згідно з 12- бальною
системою досягли початкового і
високого рівнів.
Тому зрозуміло, що до таких дітей треба
підходити індивідуально, тобто ставити
перед ними різні завдання.
Якщо для цілого класу поставити одне
завдання, то для одних учнів воно
потрапить у зону актуального розвитку,
для інших – у зону найближчого
розвитку.
Отже, одне завдання для всього класу
ставити не бажано і не потрібно, а
здійснювати якісний особистісноорієнтований підхід до навчання та
виховання на практиці нам заважає ряд
причин, зокрема:
Причина 1. Щоб підійти індивідуально
до кожного учня, необхідно знати його
психологічні, фізіологічні та соціальні
особливості.
Лише психологія нараховує кілька
десятків індивідуальних особливостей
особистості. Це різні види уваги, уяви,
мислення, сприйняття, темпераменту,
характеру і т.д.
Пам’ять також поділяється більш ніж
на 10 типів: короткочасна,
довготривала, оперативна, рухова,
зорова, слухова, емоційна, словеснологічна і т.д.;
Причина 2. Виявити всі ці психологічні,
фізіологічні та соціальні особливості
вчитель без допомоги психолога, лікаря,
соціолога не може;
Причина 3.Навіть якщо теоретично
припустити, що в кожної дитини
виявили всі ці особливості, вчитель не
зможе запам’ятати їх у такій кількості
дітей, оскільки він одночасно навчає
свого предмета не один десяток учнів,
кожен з яких має не один десяток таких
особливостей.
Нарешті, якщо вчителю все-таки
вдається запам’ятати всі особливості
кожної дитини, він не зможе підійти
індивідуально тому, що урок триває
всього 40-45 хв, протягом яких
неможливо фізично попрацювати з
кожним учнем класу індивідуально.
Отже, існує суперечність: з одного боку,
вимоги до особистісно-орієнтованого
навчання, а з іншого причини, що
унеможливлюють якісне впровадження
цієї педагогічної технології у навчальновиховний процес.
Який же вихід з ситуації, що склалася ?
Філософія вчить, що джерелом і
рушійними силами будь-якого процесу
(у тому числі й навчального) є
розв’язання суперечностей і тому,
щоб навчальний процес розвивався,
вчителю необхідно вміти виявляти
суперечність навчального процесу, а
також вміти розв’язувати її.
Дана суперечність розв’язується шляхом
диференційованого підходу до учнів.
Диференціація (від лат. Differentia –
різниця, відмінність) – розчленування
цілого на якісно відмінні частини.
Розв’язування таких суперечностей
називається підходом до навчання.
Цей підхід, для прикладу, можна
здійснити таким чином:
Учнів класу розподілити на групи за
рівнем розвитку.
Критерії, якими слід керуватися - це
успішність.
Таких груп, наприклад, може бути
чотири:
низький рівень;
середній рівень;
достатній рівень;
високий рівень.
Зрозуміло, що такий поділ не
аргументується для учнів, для того щоб
у слабшого школяра не сформувалася
занижена самооцінка, а в сильного –
завищена.
Якщо учні однієї з груп підвищують свій
рівень – їх слід перевести до наступної
групи і навпаки.
Для кожної групи пропонуються різні за
ступенем складності завдання.
Диференційований підхід можна
здійснювати при різних формах
навчального процесу: під час уроку,
лабораторного заняття, екскурсії.
Під час проведеного уроку методом бесіди,
запитань слід орієнтувати учнів на певну
групу.
При цьому обов’язково слід враховувати,
щоб запитання було точним, стислим, не
мало елементів підказки.
Під час проведення уроку методом
пояснення, розповіді диференційований
підхід неможливий, оскільки вчитель будує
свою розповідь, орієнтуючись на
середнього учня,
але під час закріплення нового матеріалу
чи пояснення домашнього завдання учням
можна запропонувати різнорівневі
завдання.
Завершальним етапом навчальної
діяльності на уроці є:
усвідомлення ситуації досягнення мети;
переживання ситуації успіху;
підкріплення позитивної мотивації щодо
самої діяльності.
Ситуація успіху досягається тоді, коли
сама дитина визначає цей результат як
успіх.
Усвідомлення ситуації успіху самим
учнем, розуміння її значимості виникає у
суб'єкта після здолання своєї боязкості,
невміння, незнання, психологічного
враження та інших видів труднощів.
Роль “Ситуації успіху” у навчальній
діяльності
За останні роки термін
„Ситуація успіху” став звичним для
педагогів.
Ніхто не заперечує, що саме позитивні
емоції можуть стати для дитини одним
з найважливіших стимулів у навчанні,
але при цьому ми забуваємо про те, що
в педагогів не існує єдиного рецепта чи
правила, як саме створювати ситуації
успіху тому, що це слід на основі
індивідуального підходу, зважено, з
урахуванням багатьох факторів.
Діти прощають багато чого, але не
вибачають байдужість.
За відгуками дітей, найкращі їхні
вчителі вели уроки так, що здавалося,
ніби весь урок вони зайняті саме тобою.
Як цього досягти?
Іноді це „Іскра Божа”,
а частіше – майстерність, доведена до
мистецтва.
Важливо мати на увазі, що навіть
одноразове переживання успіху може
докорінно змінити психологічне
самопочуття дитини.
Ситуація успіху може стати пусковим
механізмом подальшого розвитку
особистості.
Безперечно, переживання успіху навіює
людині впевненість у власних силах.
З`являється бажання знову досягти
добрих результатів, виникає відчуття
внутрішнього благополуччя, що, у свою
чергу, покращує ставлення до
навколишнього світу.
На перший погляд здається, що вчитель,
кілька разів давши учню можливість
відчути успіх, далі вже само собою
забезпечує високий рівень мотивації,
інтересу, пізнавальної активності.
Але може бути й протилежний
результат: постійна успішність здатна
сформувати байдуже ставлення до
навчання.
Крім того, постійне очікування лише
позитивного результату згубно впливає
на розвиток вольових якостей учня:
він ухиляється від подолання
труднощів;
губиться в складних ситуаціях
(навчальних та життєвих);
у його поведінці починає домінувати
мотив „уникнення невдач”.
Досвідчені психологи та педагоги
попереджують про можливість
негативних наслідків пережитого успіху.
Чому ж виникає такий парадокс?
По-перше, успіх, що діставався ціною
незначних зусиль, може призвести до
переоцінки, точніше, до завищеної
оцінки своїх можливостей.
По-друге, за сильним переживанням
будь-якої емоції обов`язково настає
релаксація (розслаблення).
І якщо в цей період запропонувати
людині якусь діяльність, то, швидше за
все, ця діяльність буде менш успішною,
ніж попередня.
По-третє, переживання успіху може бути
потьмареним, якщо результат, важливий
і значимий для самого учня, не буде
адекватно оцінений іншими людьми.
І нарешті:
Емоція успіху не стане сильним
переживанням, якщо результати діяльності
не значимі для її суб`єкта.
Дитина, особливо на початку навчання,
однаково інтенсивно переживає успіх у
„головних” і „неголовних” навчальних
предметах.
Але часто знижують цю інтенсивність:
„12 балів з музики ! Та краще б ти
отримав 12 балів з читання”.
Знижуючи значимості успіху, що
переживається дитиною, ми, дорослі,
впливаємо на формування у дитини
ставлення до навчального процесу в
цілому.
Ось чому, оцінюючи дітей, необхідно
виходити з індивідуальних особливостей
кожного учня.
Просування вперед треба заохочувати,
підбадьорювати, щоб дитина не
відчувала невдачу, порівнюючи свої
результати з раніше встановленими
нормами, особливо якщо вони для неї
недосяжні.
Отже, ситуація успіху у навчальній
діяльності створюється вчителем або ж
психологом.
Як і будь-яку іншу діяльність, навчання
можна уявити у вигляді простого
ланцюжка дій:
1. Установка на діяльність (емоційна
підготовка учнів на вирішення
навчального завдання) – мотиваційний
етап;
2.Забезпечення діяльності (створення
умов для успішного вирішення
навчального завдання) –підготовчий,
робочий етап;
3.Порівняння отриманих результатів з
очікуваними (усвідомлення ставлення до
результатів своєї навчальної праці) –
результативний етап.
Отже, якщо ситуація успіху створюється
вчителем послідовно і свідомо, її
3.Порівняння отриманих результатів з
очікуваними (усвідомлення ставлення
до результатів своєї навчальної праці) –
результативний етап.
Отже, якщо ситуація успіху створюється
вчителем послідовно і свідомо, її
структура повинна врахувати всі
перелічені компоненти.
Створення ситуації успіху на
мотиваційному етапі навчальної
діяльності
Дослідження психологів свідчать, що рівень
засвоєння людиною знань істотно залежить
від рівня сформованості її мотивації
навчитися.
Тож давайте проаналізуємо, як провести
мотиваційний етап уроку так, щоб створити
ситуацію успіху для того учня.
Перед учителем стоїть завдання:
сформувати в учня настанову на
успішне виконання завдання
Інакше кажучи, вчитель повинен
сформувати в учнів мотив досягнення
мети.
Але при цьому вчитель часто
зустрічається з неадекватною
реакцією учнівського колективу:
1.Хтось уже виконував подібне
завдання, і його результати
виявились невдалими, так що у цієї
категорії учнів уже сформоване
негативне ставлення на успішне
виконання завдання.
2.Інша група учнів не стикалась з
такою роботою, тому вони не знають,
чого можна очікувати від майбутньої
діяльності.
3.Третя група, яка виконувала потрібні
завдання і успішно з ними впоралася,
знаходиться у стані мобілізації, готова
виконувати навчальне завдання.
Зрозуміло, що найлегше вчителю буде
працювати з учнями третьої групи, де
необхідно лише активізувати позитивні
емоції, які діти пережили раніше.
У другої групи учнів слід передбачити
емоційну реакцію, намалювати
перспективу вдалого виконання
завдання, пов`язавши її з тими чи
іншими умовами діяльності, які в
минулому забезпечували успіх.
Найбільш клопітною буде робота
першою групою учнів.
Перш за все доведеться нейтралізувати
спогади про невдачу в попередній
діяльності, а потім створити перспективу
для нової.
Зробити це можна, наприклад, так:
дати завдання учневі попрацювати над
своїми помилками, або повідомити його,
що завдання для нього змінено
порівняно з попереднім і т. д.
Учитель може запропонувати різні
варіанти мотивів досягнення ситуації
успіху:
прагнення самостійно розв`язати цікаві
задачі;
завоювати авторитет у своїх товаришів;
стати першим;
розглядати свою діяльність з точки зору
її корисності для інших людей;
встановити нові контакти між
товаришами у ході виконання завдання
тощо.
Отже, на етапі мотивації навчальної
діяльності учитель організовує певні
ситуації з метою активізувати чи
нейтралізувати емоції для наступної
діяльності
На етапі мотивації створення ситуації
успіху більшою мірою визначається
психологічними аспектами.
Тут доречним буде використання в
роботі вчителя таких психологопедагогічних прийомів, як:
Ефект Розенталя, або „Ефект
навіювання”: „Ти це можеш”, „Тобі це
вдається” тощо.
Якщо педагог буде переконувати учнів
у реальності успіху, то успіх прийде.
Англійський учений Стоуенс довів, що
учні, яких заохочували, досягли значно
більших успіхів, ніж ті, кого ніяк не
заохочували.
Прийом „Емоційне погладжування” –
це констатація будь-якого факту успіху,
прищеплювання дитині віри в себе,
відкритість учителя для довіри і співчуття.
◦ Прийом „Анонсування” –
репетиція майбутньої дії, яка створює
психологічний настрій на успіх перед
класом.
Це можуть бути додаткові індивідуальні
заняття з окремими учнями чи
заздалегідь оголошенні запитання
самостійної роботи.
Прийом „Шикуйсь!” містить такі кроки:
психологічна атака;
емоційне блокування;
вибір головного напрямку;
вибір рівних можливостей;
несподіване порівняння;
стабілізація.
Цей прийом полягає в тому, щоб:
учителем блокувалось припущення на
невдачу в діяльності учня;
відволікалася увага школяра від
чергового неуспіху;
вчитель повинен знайти той напрямок
діяльності, яким учень зможе
реалізувати себе набагато краще, тим
самим забезпечити його на успіх, на
стабільність у навчанні.
Розглянемо деякі
алгоритми створення ситуацій успіху та
методику їх реалізації:
Прийом „Даю шанс” – це заздалегідь
підготовлена вчителем ситуація, в якій
учень отримує можливість зненацька
для себе розкрити свої можливості.
Прийом “ Зняття страху”-
допомогає перебороти невпевненість у
власних силах (Люди вчаться на своїх
помилках і знаходять інші шляхи
вирішення проблем).
Прийом “Авансування успішного
результату” –
допомогає вчителю висловити тверду
переконаніність у тому, що його учень
обов’язково впорається з поставленим
завданням.
Це, в свою чергу, переконує дитину у
своїх силах і можливостях.
“У тебе обов’язково вийде”, “Я навіть не
сумніваюсь у позитивному результаті” і
т. д.
Прийом “Прихований інструктаж”
Допомагає дитині уникнути поразки.
Досягається шляхом побажання,
наприклад:
Можливо краще почати з ...,
Виконуючи роботу не забудьте про ...
Прийом “Внесення мотиву”.
Показує дитині заради чого, кого
здійснюється ця діяльність, кому буде
добре після виконання, наприклад, “Без
твоєї допомоги твоїм друзям не
впоратись...” тощо.
Прийом “Персональна винятковість.”
Визначає важливість зусиль дитини в
діяльності, що здійснюється або
здійснюватиметься, наприклад:
Тільки ти міг би…
Тільки тобі і можу доручити… і т.п.
Прийом “Висока оцінка деталі”.
Допомагає емоційно пережити не
результат в цілому, а якої її окремої
деталі:
Найбільше мені сподобалось у твоїй
роботі…
Найбільше тобі вдалося…
Прийом „Еврика”.
Створюються умови, за яких дитина,
виконуючи навчальне завдання,
несподівано відкриває в собі невідомі
досі здібності.
Завдання вчителя – помітити це глибоко
особисте відкриття, всіляко підтримати
дитину, поставити нову мету і надихнути
на її досягнення.
Допомога вчителя у створенні ситуації
відкриття має бути ненав`язливою,
прихованою.
Створюючи ситуації успіху на етапі
організації навчальної діяльності, слід
пам`ятати кілька основних правил:
у кожній дитині є задатки, які можуть
розвинутися у здібності;
Побачити їх, відчути, розвити – це
справа педагога;
ставлення до дитини як до рівної, як до
себе, спілкування, що повністю включає
грубість, різкість, образливий тон, має
стати обов`язковою нормою всієї
педагогічної діяльності;
Ставлення до дитини:
як до рівної,
як до себе,
спілкування, що повністю виключає:
- грубість,
- різкість,
- образливий тон
має стати обов`язковою нормою всієї
педагогічної діяльності;
чим більше напрямків діяльності, в яких
бере участь дитина, тим більше в неї
можливостей знайти себе;
кількість і різноманітність ситуацій і
обставин, в тому числі і штучно
створених, у які може потрапити
дитина, визначають шляхи її сьогодення
і віддаленого інтересу та можливі шляхи
успіху.
ТИПИ УСПІХУ:
Неочікувана радість – це почуття
задоволення від того, що результати
діяльності учня перевершили його
очікування.
З педагогічної та психологічної точки
зору – це результат продуманої,
підготовленої діяльності вчителя.
Спільна радість – полягає в тому, щоб учень
досяг необхідної для себе реакції колективу.
Вона може бути підготовленою вчителем
або спонтаною.
Спільною радістю вважають тільки ті реакції
колективу, які дають можливість дитині
відчутні себе задоволеним, стимулюють її
зусиля.
Це, перш за все, має бути емоційний відгук
оточуючих на успіх члена свого колективу.
Важливо, щоб у досягненнях кожного
школяра всі бачили результати своєї
праці, а сама дитина розуміла, що її
радість – це радість підтримки,
отримання статусу „свій серед своїх”.
Зрештою у тому, як реагує дитячий
колектив на успіхи або невдачі своїх
учителів, виявляється його моральна
сутність.
Радість пізнання – це радість пізнання
нового, хоча вона по своїй суті
альтруїстична (виникає на основі
допомоги, підтримки інших людей).
Пізнання спираїться на самоосвіту й
самопізнання.
Така радість не може вирости на
пустому місці, появитися без серйозних
причин. Це слід клопіткої роботи
учителя –учня-учнів.
ВИСНОВОК:
1.Ситуація успіху досягається тоді, коли
сама дитина визначає цей результат як
успіх.
2 Усвідомлення ситуації успіху самим
учнем, розуміння її значимості виникає у
школяра після здолання своєї боязкості,
невміння, незнання, психологічного
враження та інших видів труднощів.
3. Завдання педагога :
допомогти особистості дитини зрости в
успіху;
дати відчути радість від здолання
труднощів;
дати зрозуміти, що задарма в житті в
житті нічого не дається, скрізь необхідно
докласти зусиль.
І успіх буде еквівалентним витраченим
зусиллям.
ШАНОВНІ КОЛЕГИ !
Дайте, будь ласка, відповідь на такі
запитання:
1.Ваше ставлення до технології “Створення
ситуації успіху”.
2.Як Ви оцінюєте стан “Створення ситуації
успіху у Вашому навчальному закладі”.
3.Які ще методичні рекомендації, ідеї,
міркування щодо “Створення ситуації успіху”,
Ви можете запропонувати учасникам нашого
семінару ?
ВДЯЧНІ ВАМ ЗА ВІДВЕРТІСТЬ, ЗА ПОРАДИ
Slide 8
Створення ситуації успіху
та шляхи її реалізації
на уроці як складової якості
навчально-виховного процесу
Мета: Удосконалити методику
створення ситуації успіху та шляхів
її реалізації на уроці як стежки, що
веде до того куточка дитячого
серця, в якому горить вогник
бажання бути гарним.
На
відміну від традиційного розуміння
освіти як суми знань та навичок, нині освіту
починають розглядати як процес
становлення особистості .
Причому особистості, здатної до:
самоосвіти,
саморозвитку,
самовдосконалення,
яка вміє використовувати набуті знання,
яка прагне реалізувати себе,
спроможна змінити на краще своє життя,
життя своєї держави.
Алгоритм
створення та досягнення ситуації успіху
твердження про “Ситуацію успіху”;
особистісно-орієнтований підхід у справі
навчання та виховання - основа педагогічної
технології “Створення ситуації успіху”;
роль “Ситуації успіху” у навчальній діяльності;
створення “Ситуації успіху” на мотиваційному
етапі навчальної діяльності;
психолого-педагогічні прийоми при створенні
“Ситуації успіху”;
методика реалізації “Ситуації успіху”;
Виходячи із Положень Закону України “Про
освіту” завдання школи сьогодні полягає в
тому, щоб:
Виховувати в учнів здатність:
долати життєві труднощі;
самостійно приймати рішення;
розвивати себе як особистість, здатну:
робити вибір і контролювати своє життя;
брати на себе відповідальність за свої дії;
захищати себе і свої життєві цінності;
діяти відповідно до них;
піклуватись про інших;
Завдання вчителів:
прищепити учням потребу до здобуття
знань;
створити такі умови, щоб процес
здобуття знань був для них цікавим,
потрібним, комфортним;
і тому пріоритетним завданням вчителя
під час навчально-виховної діяльності є
створення ситуації успіху.
Що означає “Ситуація успіху?”
Ситуація успіху - це суб'єктивний
психічний стан задоволення наслідком
своєї фізичної, розумової праці чи
моральної напруги.
Успіх у навчанні - єдине джерело
внутрішніх сил дитини, які породжують
енергію для переборення труднощів,
бажання вчитися.
В.Сухомлинський
Ситуація успіху дарує атмосферу
приязні та взаємодопомоги, впевненості
і захищеності.
Учитель зобов’язаний створити джерело
внутрішніх сил дитини, джерело, яке дає
енергію для подолання труднощів і
формування бажання вчитися.
Використання ситуації успіху має
сприяти підвищенню робочого тонусу,
збільшенню продуктивності навчальної
роботи, а також допомогти учням
усвідомити себе повноцінною
особистістю і, відповідно, забезпечити
успіх у навчанні.
Основою педагогічної технології
“Створення ситуації успіху” є
особистісно-орієнтований підхід у справі
навчання та виховання.
А тому звернемося до рекомендацій
щодо особистісно-орієнтовного підходу
навчання та виховання.
–
Особистісно орієнтоване навчання
це навчання, центром якого є
особистість дитини, її самобутність та
самостійність: суб'єктивний досвід
кожного спочатку розкривається, а
потім узгоджується зі змістом освіти.
Визнання учня ключовою фігурою
всього освітнього процесу – це і є
особистісно орієнтована педагогіка.
У свідомості учня це має такий
вигляд: «Все, що я пізнаю, я знаю,
для чого мені потрібно і де я можу ці
знання застосувати».
Для педагога - це прагнення знайти
розумний баланс між знаннями,
уміннями та навичками учня.
Сучасність вимагає навчити учнів:
- самостійно та творчо розв'язувати
проблеми;
- шукати нову інформацію й робити
висновки, а не подавати дітям готові
знання.
В особистісно-орієнтованому підході
вчителю насамперед потрібен високий
рівень педагогічної майстерності, який
базується на розвитку:
дидактичних;
організаторських;
комунікативних;
науково-пізнавальних;
емоційних;
та поведінкових компонентностей;
-
-
Цілі особистісно орієнтованого
навчання полягають у тому, щоб:
визначити життєвий досвід кожного
учня;
його пізнавальні здібності;
рівень інтелекту;
інтереси, які спочатку треба розкрити,
а потім розвинути у навчальному
процесі;
Цілі особистісно орієнтованого навчання
полягають у тому, щоб:
Формувати позитивну мотивацію учнів до:
-
пізнавальної діяльності;
-
потребу в самопізнанні;
-
потребу в самореалізаціїї;
-
та потребу у самовдосконаленні школярів;
Цілі особистісно орієнтованого навчання
полягають у тому, щоб:
Озброїти учнів механізмом:
адаптації;
саморегуляції;
самозахисту;
самовиховання;
Цілі особистісно орієнтованого навчання
полягають у тому, щоб:
Розвинути індивідуальні позитивні
здібності кожного школяра;
Сформувати культуру життєдіяльності
максимально виявити і використати
індивідуальний досвід учня;
Правильно визначати лінії поведінки.
Основні принципи
особистісно-орієнтованого
навчання:
1. Принцип «розвивальної допомоги»
не робити за учня;
не вказувати йому, що робити,
а допомогти пробувати власні сили і власну
активність;
потрібно добитись, щоб учень сам обирав
рішення і відповідав за них.
Звідси - не потрібно подавати готові
знання, а створити умови, в яких
виявляється:
-
власна пізнавальна активність учня;
-
і він визначить для себе цілі, зміст та
методи роботи, власні цінності.
-
Навчання повинно бути дослідницьким
Це час, протягом якого діти вчаться:
самостійно діяти;
- дискутувати;
- приймати рішення.
-
При цьому розвивається самосвідомість і
самореалізується особистість.
Принцип - «свобода вміння»
- учні вільно обговорюють
проблеми;
- співпрацюють один з одним,
- а вчитель виступає в ролі
старшого члена колективу,
консультанта, джерела досвіду
Принцип - «свобода вміння»
Учителю:
-недостатньо
процес;
організувати навчальний
- потрібно ще визначити спосіб засвоєння
знань, тобто оприділити види діяльності
учня на уроці.
Основні вимоги до особистісноорієнтованого уроку:
раціональна єдність словесних,
наукових і практичних методів
навчання;
зв'язок з раніше вивченим досвідом,
набутим учнем;
Основні вимоги до особистісно
орієнтованого уроку:
-формування вмінь в учнів самостійно
здобувати знання і застосовувати їх на
практиці;
-заохочення прагнень учнів знаходити свій
спосіб роботи з навчальним матеріалом.
Метою
особистісноорієнтованого уроку є:
- створення умов для виявлення
пізнавальної активності учнів
Засобами досягнення вчителем цієї мети
можуть бути:
використання різних форм та методів
навчальної діяльності, які дозволяють
розкрити суб'єктивний досвід учнів;
створення атмосфери зацікавленості
кожного учня в результатах роботи
всього класу;
стимулювання учнів до висловлювань,
використання різних способів виконання
завдань без побоювань помилитися,
отримати хибну відповідь тощо;
Засобами досягнення вчителем цієї мети
можуть бути:
використання протягом уроку
дидактичного матеріалу, який дозволяє
отримати учневі найбільш значущі для
нього вид та форму змісту навчального
матеріалу;
оцінювання досягнень учня протягом
усього процесу його діяльності, а не
тільки за кінцевим результатом;
Засобами досягнення вчителем цієї мети
можуть бути:
заохочення прагнень учня знаходити свій
спосіб роботи;
аналізувати протягом уроку роботи інших
учнів; вибирати та засвоювати найбільш
раціональні з них;
створення на уроці педагогічних ситуацій
спілкування, які б дозволяли кожному учневі
виявляти ініціативу, самостійність, виборність у
справах роботи;
створення обстановки для природного
самовираження учня.
Технологія
особистісноорієнтованогоуроку
Для проведення особистісноорієнтованого уроку вчитель має
оволодіти його основними етапами:
1.
2.
3.
4.
5.
6.
7.
8.
Орієнтації.
Визначення мети.
Проектування.
Організації.
Реалізації.
Контролю.
Коригування.
Оцінювання
1. Етап орієнтації включає:
орієнтацію на позитивну роботу;
орієнтацію на визначення особистісного
досвіду учнів;
пов'язання цього досвіду з проблемами
навчального матеріалу.
2. Етап визначення мети передбачає:
визначення на уроці разом з учнями
значущої мети здійснення тієї діяльності,
яка запланована вчителем (учні повинні
зрозуміти, що може дати робота учням
саме на цьому уроці для складання,
наприклад, тематичного заліку,
державної атестації, свого майбутнього
життя тощо);
визначення показників досягнення
поставлених завдань;
3. Етап проектування включає:
передбачення залучення учнів до
виконання ними випереджальних
завдань;
підготовки повідомлень;
рефератів;
виготовлення та відбору наочності;
складання плану роботи тощо;
Етап організації виконання плану
діяльності передбачає:
Подання можливих варіантів і
способів виконання навчальної
діяльності (усна чи письмова форма,
індивідуальна робота чи робота в
групах, робота з текстом чи з іншими
засобами одержання інформації);
Етап організації виконання плану
діяльності передбачає:
2.Представлення учнями вибору способу
фіксації нового матеріалу (конспект,
схема, таблиця, опора, план, тези,
висновки тощо);
3.Варіативність домашнього завдання
(диференціація за рівнем складності та
способом виконання).
Етап контрольно-оцінювальний:
1.Залучення учнів до контролю за
перебігом навчальної діяльності шляхом
заохочення їх до різних видів контролю,
самоконтролю, взаємоконтролю, роботи
в групах;
2.Участь учнів у виправленні помилок і
недоліків у знаннях, усвідомлення їх
причин шляхом взаємо та самоаналізу;
Етап контрольно-оцінювальний:
3.Надання учням можливості самостійно
або за участі вчителя, інших учнів
порівнювати отримані ним результати з
критеріями стандарту, закладеного у
навчальній програмі;
4.Використання механізмів оцінного
методу (позитивного ставлення до
успіхів школяра);
Етап контрольно-оцінювальний:
5.Використання механізмів оцінного
методу (позитивного ставлення до
успіхів школяра).
6.Оцінювання (виставлення рівневих
оцінок за дванадцятибальною системою
оцінювання навчальних досягнень,
поурочного бала, рейтинг) не тільки
результатів, а й самого процесу
навчання.
6. Заключний етап передбачає:
усвідомлення учнями ситуації
досягнення мети;
відчуття успіху;
підкріплення позитивної мотивації
стосовно власної діяльності.
Методи та засоби психолого-педагогічної
підтримки діяльності учнів
заохочення;
навчально-пізнавальна гра;
створення ситуації успіху;
створення ситуації пізнавального інтересу;
створення проблемної ситуації;
спонукання до пошуку альтернативних
рішень;
виконання творчих завдань;
кооперація учнів;
створення ситуації взаємодопомоги тощо.
Висновок може бути таким: особистісноорієнтоване навчання ЦЕ–
загальнодидактичний принцип
індивідуального підходу до учнів.
Таке твердження ми дослідимо та
пояснимо за допомогою такого факту:
Відомий російський психолог
Л.С. Виготський своє теорією доводить,
що розум будь-якої людини має дві зони
розвитку: А і Б.
Перша зона (А) – це зона актуального
розвитку.
У цю зону потрапляють завдання, які
дитина може виконати сама без
допомоги вчителя.
Друга зона (В) – це зона найближчого
розвитку
Сюди потрапляють завдання, які дитина сама
виконати не може, але може з ними
впоратися з допомогою вчителя.
Зона найближчого розвитку, - це зона
“наступного дня”.
Те, що сьогодні є зона найближчого
розвитку, завтра у процесі навчання повинно
стати зоною актуального розвитку. Учитель
не повинен давати готову інформацію, адже
таке навчання може загальмувати мислення
дитини. А за допомогою вміло підібраних
запитань педагог підводить школяра до
правильної відповіді, розв’язку.
Те, що сьогодні є зоною найближчого
розвитку, завтра у процесі навчання
повинно стати зоною актуального
розвитку.
Учитель не повинен давати готову
інформацію, адже таке навчання може
загальмувати мислення дитини.
А за допомогою вміло підібраних
запитань педагог підводить школяра до
правильної відповіді, розв’язку.
Отже, як бачимо із цього прикладу, щоб
відбулися розвиток і навчання учнів,
завдання повинні потрапляти лише в
зону найближчого розвитку
(за Л.С. Виготським).
Припустимо, що два учні навчались в
одній школі, в одних і тих самих
учителів, закінчили школу з відзнакою,
рівень їхнього розвитку все одно буде
різним.
Ще більше відрізняється розвиток учнів
класу, які згідно з 12- бальною
системою досягли початкового і
високого рівнів.
Тому зрозуміло, що до таких дітей треба
підходити індивідуально, тобто ставити
перед ними різні завдання.
Якщо для цілого класу поставити одне
завдання, то для одних учнів воно
потрапить у зону актуального розвитку,
для інших – у зону найближчого
розвитку.
Отже, одне завдання для всього класу
ставити не бажано і не потрібно, а
здійснювати якісний особистісноорієнтований підхід до навчання та
виховання на практиці нам заважає ряд
причин, зокрема:
Причина 1. Щоб підійти індивідуально
до кожного учня, необхідно знати його
психологічні, фізіологічні та соціальні
особливості.
Лише психологія нараховує кілька
десятків індивідуальних особливостей
особистості. Це різні види уваги, уяви,
мислення, сприйняття, темпераменту,
характеру і т.д.
Пам’ять також поділяється більш ніж
на 10 типів: короткочасна,
довготривала, оперативна, рухова,
зорова, слухова, емоційна, словеснологічна і т.д.;
Причина 2. Виявити всі ці психологічні,
фізіологічні та соціальні особливості
вчитель без допомоги психолога, лікаря,
соціолога не може;
Причина 3.Навіть якщо теоретично
припустити, що в кожної дитини
виявили всі ці особливості, вчитель не
зможе запам’ятати їх у такій кількості
дітей, оскільки він одночасно навчає
свого предмета не один десяток учнів,
кожен з яких має не один десяток таких
особливостей.
Нарешті, якщо вчителю все-таки
вдається запам’ятати всі особливості
кожної дитини, він не зможе підійти
індивідуально тому, що урок триває
всього 40-45 хв, протягом яких
неможливо фізично попрацювати з
кожним учнем класу індивідуально.
Отже, існує суперечність: з одного боку,
вимоги до особистісно-орієнтованого
навчання, а з іншого причини, що
унеможливлюють якісне впровадження
цієї педагогічної технології у навчальновиховний процес.
Який же вихід з ситуації, що склалася ?
Філософія вчить, що джерелом і
рушійними силами будь-якого процесу
(у тому числі й навчального) є
розв’язання суперечностей і тому,
щоб навчальний процес розвивався,
вчителю необхідно вміти виявляти
суперечність навчального процесу, а
також вміти розв’язувати її.
Дана суперечність розв’язується шляхом
диференційованого підходу до учнів.
Диференціація (від лат. Differentia –
різниця, відмінність) – розчленування
цілого на якісно відмінні частини.
Розв’язування таких суперечностей
називається підходом до навчання.
Цей підхід, для прикладу, можна
здійснити таким чином:
Учнів класу розподілити на групи за
рівнем розвитку.
Критерії, якими слід керуватися - це
успішність.
Таких груп, наприклад, може бути
чотири:
низький рівень;
середній рівень;
достатній рівень;
високий рівень.
Зрозуміло, що такий поділ не
аргументується для учнів, для того щоб
у слабшого школяра не сформувалася
занижена самооцінка, а в сильного –
завищена.
Якщо учні однієї з груп підвищують свій
рівень – їх слід перевести до наступної
групи і навпаки.
Для кожної групи пропонуються різні за
ступенем складності завдання.
Диференційований підхід можна
здійснювати при різних формах
навчального процесу: під час уроку,
лабораторного заняття, екскурсії.
Під час проведеного уроку методом бесіди,
запитань слід орієнтувати учнів на певну
групу.
При цьому обов’язково слід враховувати,
щоб запитання було точним, стислим, не
мало елементів підказки.
Під час проведення уроку методом
пояснення, розповіді диференційований
підхід неможливий, оскільки вчитель будує
свою розповідь, орієнтуючись на
середнього учня,
але під час закріплення нового матеріалу
чи пояснення домашнього завдання учням
можна запропонувати різнорівневі
завдання.
Завершальним етапом навчальної
діяльності на уроці є:
усвідомлення ситуації досягнення мети;
переживання ситуації успіху;
підкріплення позитивної мотивації щодо
самої діяльності.
Ситуація успіху досягається тоді, коли
сама дитина визначає цей результат як
успіх.
Усвідомлення ситуації успіху самим
учнем, розуміння її значимості виникає у
суб'єкта після здолання своєї боязкості,
невміння, незнання, психологічного
враження та інших видів труднощів.
Роль “Ситуації успіху” у навчальній
діяльності
За останні роки термін
„Ситуація успіху” став звичним для
педагогів.
Ніхто не заперечує, що саме позитивні
емоції можуть стати для дитини одним
з найважливіших стимулів у навчанні,
але при цьому ми забуваємо про те, що
в педагогів не існує єдиного рецепта чи
правила, як саме створювати ситуації
успіху тому, що це слід на основі
індивідуального підходу, зважено, з
урахуванням багатьох факторів.
Діти прощають багато чого, але не
вибачають байдужість.
За відгуками дітей, найкращі їхні
вчителі вели уроки так, що здавалося,
ніби весь урок вони зайняті саме тобою.
Як цього досягти?
Іноді це „Іскра Божа”,
а частіше – майстерність, доведена до
мистецтва.
Важливо мати на увазі, що навіть
одноразове переживання успіху може
докорінно змінити психологічне
самопочуття дитини.
Ситуація успіху може стати пусковим
механізмом подальшого розвитку
особистості.
Безперечно, переживання успіху навіює
людині впевненість у власних силах.
З`являється бажання знову досягти
добрих результатів, виникає відчуття
внутрішнього благополуччя, що, у свою
чергу, покращує ставлення до
навколишнього світу.
На перший погляд здається, що вчитель,
кілька разів давши учню можливість
відчути успіх, далі вже само собою
забезпечує високий рівень мотивації,
інтересу, пізнавальної активності.
Але може бути й протилежний
результат: постійна успішність здатна
сформувати байдуже ставлення до
навчання.
Крім того, постійне очікування лише
позитивного результату згубно впливає
на розвиток вольових якостей учня:
він ухиляється від подолання
труднощів;
губиться в складних ситуаціях
(навчальних та життєвих);
у його поведінці починає домінувати
мотив „уникнення невдач”.
Досвідчені психологи та педагоги
попереджують про можливість
негативних наслідків пережитого успіху.
Чому ж виникає такий парадокс?
По-перше, успіх, що діставався ціною
незначних зусиль, може призвести до
переоцінки, точніше, до завищеної
оцінки своїх можливостей.
По-друге, за сильним переживанням
будь-якої емоції обов`язково настає
релаксація (розслаблення).
І якщо в цей період запропонувати
людині якусь діяльність, то, швидше за
все, ця діяльність буде менш успішною,
ніж попередня.
По-третє, переживання успіху може бути
потьмареним, якщо результат, важливий
і значимий для самого учня, не буде
адекватно оцінений іншими людьми.
І нарешті:
Емоція успіху не стане сильним
переживанням, якщо результати діяльності
не значимі для її суб`єкта.
Дитина, особливо на початку навчання,
однаково інтенсивно переживає успіх у
„головних” і „неголовних” навчальних
предметах.
Але часто знижують цю інтенсивність:
„12 балів з музики ! Та краще б ти
отримав 12 балів з читання”.
Знижуючи значимості успіху, що
переживається дитиною, ми, дорослі,
впливаємо на формування у дитини
ставлення до навчального процесу в
цілому.
Ось чому, оцінюючи дітей, необхідно
виходити з індивідуальних особливостей
кожного учня.
Просування вперед треба заохочувати,
підбадьорювати, щоб дитина не
відчувала невдачу, порівнюючи свої
результати з раніше встановленими
нормами, особливо якщо вони для неї
недосяжні.
Отже, ситуація успіху у навчальній
діяльності створюється вчителем або ж
психологом.
Як і будь-яку іншу діяльність, навчання
можна уявити у вигляді простого
ланцюжка дій:
1. Установка на діяльність (емоційна
підготовка учнів на вирішення
навчального завдання) – мотиваційний
етап;
2.Забезпечення діяльності (створення
умов для успішного вирішення
навчального завдання) –підготовчий,
робочий етап;
3.Порівняння отриманих результатів з
очікуваними (усвідомлення ставлення до
результатів своєї навчальної праці) –
результативний етап.
Отже, якщо ситуація успіху створюється
вчителем послідовно і свідомо, її
3.Порівняння отриманих результатів з
очікуваними (усвідомлення ставлення
до результатів своєї навчальної праці) –
результативний етап.
Отже, якщо ситуація успіху створюється
вчителем послідовно і свідомо, її
структура повинна врахувати всі
перелічені компоненти.
Створення ситуації успіху на
мотиваційному етапі навчальної
діяльності
Дослідження психологів свідчать, що рівень
засвоєння людиною знань істотно залежить
від рівня сформованості її мотивації
навчитися.
Тож давайте проаналізуємо, як провести
мотиваційний етап уроку так, щоб створити
ситуацію успіху для того учня.
Перед учителем стоїть завдання:
сформувати в учня настанову на
успішне виконання завдання
Інакше кажучи, вчитель повинен
сформувати в учнів мотив досягнення
мети.
Але при цьому вчитель часто
зустрічається з неадекватною
реакцією учнівського колективу:
1.Хтось уже виконував подібне
завдання, і його результати
виявились невдалими, так що у цієї
категорії учнів уже сформоване
негативне ставлення на успішне
виконання завдання.
2.Інша група учнів не стикалась з
такою роботою, тому вони не знають,
чого можна очікувати від майбутньої
діяльності.
3.Третя група, яка виконувала потрібні
завдання і успішно з ними впоралася,
знаходиться у стані мобілізації, готова
виконувати навчальне завдання.
Зрозуміло, що найлегше вчителю буде
працювати з учнями третьої групи, де
необхідно лише активізувати позитивні
емоції, які діти пережили раніше.
У другої групи учнів слід передбачити
емоційну реакцію, намалювати
перспективу вдалого виконання
завдання, пов`язавши її з тими чи
іншими умовами діяльності, які в
минулому забезпечували успіх.
Найбільш клопітною буде робота
першою групою учнів.
Перш за все доведеться нейтралізувати
спогади про невдачу в попередній
діяльності, а потім створити перспективу
для нової.
Зробити це можна, наприклад, так:
дати завдання учневі попрацювати над
своїми помилками, або повідомити його,
що завдання для нього змінено
порівняно з попереднім і т. д.
Учитель може запропонувати різні
варіанти мотивів досягнення ситуації
успіху:
прагнення самостійно розв`язати цікаві
задачі;
завоювати авторитет у своїх товаришів;
стати першим;
розглядати свою діяльність з точки зору
її корисності для інших людей;
встановити нові контакти між
товаришами у ході виконання завдання
тощо.
Отже, на етапі мотивації навчальної
діяльності учитель організовує певні
ситуації з метою активізувати чи
нейтралізувати емоції для наступної
діяльності
На етапі мотивації створення ситуації
успіху більшою мірою визначається
психологічними аспектами.
Тут доречним буде використання в
роботі вчителя таких психологопедагогічних прийомів, як:
Ефект Розенталя, або „Ефект
навіювання”: „Ти це можеш”, „Тобі це
вдається” тощо.
Якщо педагог буде переконувати учнів
у реальності успіху, то успіх прийде.
Англійський учений Стоуенс довів, що
учні, яких заохочували, досягли значно
більших успіхів, ніж ті, кого ніяк не
заохочували.
Прийом „Емоційне погладжування” –
це констатація будь-якого факту успіху,
прищеплювання дитині віри в себе,
відкритість учителя для довіри і співчуття.
◦ Прийом „Анонсування” –
репетиція майбутньої дії, яка створює
психологічний настрій на успіх перед
класом.
Це можуть бути додаткові індивідуальні
заняття з окремими учнями чи
заздалегідь оголошенні запитання
самостійної роботи.
Прийом „Шикуйсь!” містить такі кроки:
психологічна атака;
емоційне блокування;
вибір головного напрямку;
вибір рівних можливостей;
несподіване порівняння;
стабілізація.
Цей прийом полягає в тому, щоб:
учителем блокувалось припущення на
невдачу в діяльності учня;
відволікалася увага школяра від
чергового неуспіху;
вчитель повинен знайти той напрямок
діяльності, яким учень зможе
реалізувати себе набагато краще, тим
самим забезпечити його на успіх, на
стабільність у навчанні.
Розглянемо деякі
алгоритми створення ситуацій успіху та
методику їх реалізації:
Прийом „Даю шанс” – це заздалегідь
підготовлена вчителем ситуація, в якій
учень отримує можливість зненацька
для себе розкрити свої можливості.
Прийом “ Зняття страху”-
допомогає перебороти невпевненість у
власних силах (Люди вчаться на своїх
помилках і знаходять інші шляхи
вирішення проблем).
Прийом “Авансування успішного
результату” –
допомогає вчителю висловити тверду
переконаніність у тому, що його учень
обов’язково впорається з поставленим
завданням.
Це, в свою чергу, переконує дитину у
своїх силах і можливостях.
“У тебе обов’язково вийде”, “Я навіть не
сумніваюсь у позитивному результаті” і
т. д.
Прийом “Прихований інструктаж”
Допомагає дитині уникнути поразки.
Досягається шляхом побажання,
наприклад:
Можливо краще почати з ...,
Виконуючи роботу не забудьте про ...
Прийом “Внесення мотиву”.
Показує дитині заради чого, кого
здійснюється ця діяльність, кому буде
добре після виконання, наприклад, “Без
твоєї допомоги твоїм друзям не
впоратись...” тощо.
Прийом “Персональна винятковість.”
Визначає важливість зусиль дитини в
діяльності, що здійснюється або
здійснюватиметься, наприклад:
Тільки ти міг би…
Тільки тобі і можу доручити… і т.п.
Прийом “Висока оцінка деталі”.
Допомагає емоційно пережити не
результат в цілому, а якої її окремої
деталі:
Найбільше мені сподобалось у твоїй
роботі…
Найбільше тобі вдалося…
Прийом „Еврика”.
Створюються умови, за яких дитина,
виконуючи навчальне завдання,
несподівано відкриває в собі невідомі
досі здібності.
Завдання вчителя – помітити це глибоко
особисте відкриття, всіляко підтримати
дитину, поставити нову мету і надихнути
на її досягнення.
Допомога вчителя у створенні ситуації
відкриття має бути ненав`язливою,
прихованою.
Створюючи ситуації успіху на етапі
організації навчальної діяльності, слід
пам`ятати кілька основних правил:
у кожній дитині є задатки, які можуть
розвинутися у здібності;
Побачити їх, відчути, розвити – це
справа педагога;
ставлення до дитини як до рівної, як до
себе, спілкування, що повністю включає
грубість, різкість, образливий тон, має
стати обов`язковою нормою всієї
педагогічної діяльності;
Ставлення до дитини:
як до рівної,
як до себе,
спілкування, що повністю виключає:
- грубість,
- різкість,
- образливий тон
має стати обов`язковою нормою всієї
педагогічної діяльності;
чим більше напрямків діяльності, в яких
бере участь дитина, тим більше в неї
можливостей знайти себе;
кількість і різноманітність ситуацій і
обставин, в тому числі і штучно
створених, у які може потрапити
дитина, визначають шляхи її сьогодення
і віддаленого інтересу та можливі шляхи
успіху.
ТИПИ УСПІХУ:
Неочікувана радість – це почуття
задоволення від того, що результати
діяльності учня перевершили його
очікування.
З педагогічної та психологічної точки
зору – це результат продуманої,
підготовленої діяльності вчителя.
Спільна радість – полягає в тому, щоб учень
досяг необхідної для себе реакції колективу.
Вона може бути підготовленою вчителем
або спонтаною.
Спільною радістю вважають тільки ті реакції
колективу, які дають можливість дитині
відчутні себе задоволеним, стимулюють її
зусиля.
Це, перш за все, має бути емоційний відгук
оточуючих на успіх члена свого колективу.
Важливо, щоб у досягненнях кожного
школяра всі бачили результати своєї
праці, а сама дитина розуміла, що її
радість – це радість підтримки,
отримання статусу „свій серед своїх”.
Зрештою у тому, як реагує дитячий
колектив на успіхи або невдачі своїх
учителів, виявляється його моральна
сутність.
Радість пізнання – це радість пізнання
нового, хоча вона по своїй суті
альтруїстична (виникає на основі
допомоги, підтримки інших людей).
Пізнання спираїться на самоосвіту й
самопізнання.
Така радість не може вирости на
пустому місці, появитися без серйозних
причин. Це слід клопіткої роботи
учителя –учня-учнів.
ВИСНОВОК:
1.Ситуація успіху досягається тоді, коли
сама дитина визначає цей результат як
успіх.
2 Усвідомлення ситуації успіху самим
учнем, розуміння її значимості виникає у
школяра після здолання своєї боязкості,
невміння, незнання, психологічного
враження та інших видів труднощів.
3. Завдання педагога :
допомогти особистості дитини зрости в
успіху;
дати відчути радість від здолання
труднощів;
дати зрозуміти, що задарма в житті в
житті нічого не дається, скрізь необхідно
докласти зусиль.
І успіх буде еквівалентним витраченим
зусиллям.
ШАНОВНІ КОЛЕГИ !
Дайте, будь ласка, відповідь на такі
запитання:
1.Ваше ставлення до технології “Створення
ситуації успіху”.
2.Як Ви оцінюєте стан “Створення ситуації
успіху у Вашому навчальному закладі”.
3.Які ще методичні рекомендації, ідеї,
міркування щодо “Створення ситуації успіху”,
Ви можете запропонувати учасникам нашого
семінару ?
ВДЯЧНІ ВАМ ЗА ВІДВЕРТІСТЬ, ЗА ПОРАДИ
Slide 9
Створення ситуації успіху
та шляхи її реалізації
на уроці як складової якості
навчально-виховного процесу
Мета: Удосконалити методику
створення ситуації успіху та шляхів
її реалізації на уроці як стежки, що
веде до того куточка дитячого
серця, в якому горить вогник
бажання бути гарним.
На
відміну від традиційного розуміння
освіти як суми знань та навичок, нині освіту
починають розглядати як процес
становлення особистості .
Причому особистості, здатної до:
самоосвіти,
саморозвитку,
самовдосконалення,
яка вміє використовувати набуті знання,
яка прагне реалізувати себе,
спроможна змінити на краще своє життя,
життя своєї держави.
Алгоритм
створення та досягнення ситуації успіху
твердження про “Ситуацію успіху”;
особистісно-орієнтований підхід у справі
навчання та виховання - основа педагогічної
технології “Створення ситуації успіху”;
роль “Ситуації успіху” у навчальній діяльності;
створення “Ситуації успіху” на мотиваційному
етапі навчальної діяльності;
психолого-педагогічні прийоми при створенні
“Ситуації успіху”;
методика реалізації “Ситуації успіху”;
Виходячи із Положень Закону України “Про
освіту” завдання школи сьогодні полягає в
тому, щоб:
Виховувати в учнів здатність:
долати життєві труднощі;
самостійно приймати рішення;
розвивати себе як особистість, здатну:
робити вибір і контролювати своє життя;
брати на себе відповідальність за свої дії;
захищати себе і свої життєві цінності;
діяти відповідно до них;
піклуватись про інших;
Завдання вчителів:
прищепити учням потребу до здобуття
знань;
створити такі умови, щоб процес
здобуття знань був для них цікавим,
потрібним, комфортним;
і тому пріоритетним завданням вчителя
під час навчально-виховної діяльності є
створення ситуації успіху.
Що означає “Ситуація успіху?”
Ситуація успіху - це суб'єктивний
психічний стан задоволення наслідком
своєї фізичної, розумової праці чи
моральної напруги.
Успіх у навчанні - єдине джерело
внутрішніх сил дитини, які породжують
енергію для переборення труднощів,
бажання вчитися.
В.Сухомлинський
Ситуація успіху дарує атмосферу
приязні та взаємодопомоги, впевненості
і захищеності.
Учитель зобов’язаний створити джерело
внутрішніх сил дитини, джерело, яке дає
енергію для подолання труднощів і
формування бажання вчитися.
Використання ситуації успіху має
сприяти підвищенню робочого тонусу,
збільшенню продуктивності навчальної
роботи, а також допомогти учням
усвідомити себе повноцінною
особистістю і, відповідно, забезпечити
успіх у навчанні.
Основою педагогічної технології
“Створення ситуації успіху” є
особистісно-орієнтований підхід у справі
навчання та виховання.
А тому звернемося до рекомендацій
щодо особистісно-орієнтовного підходу
навчання та виховання.
–
Особистісно орієнтоване навчання
це навчання, центром якого є
особистість дитини, її самобутність та
самостійність: суб'єктивний досвід
кожного спочатку розкривається, а
потім узгоджується зі змістом освіти.
Визнання учня ключовою фігурою
всього освітнього процесу – це і є
особистісно орієнтована педагогіка.
У свідомості учня це має такий
вигляд: «Все, що я пізнаю, я знаю,
для чого мені потрібно і де я можу ці
знання застосувати».
Для педагога - це прагнення знайти
розумний баланс між знаннями,
уміннями та навичками учня.
Сучасність вимагає навчити учнів:
- самостійно та творчо розв'язувати
проблеми;
- шукати нову інформацію й робити
висновки, а не подавати дітям готові
знання.
В особистісно-орієнтованому підході
вчителю насамперед потрібен високий
рівень педагогічної майстерності, який
базується на розвитку:
дидактичних;
організаторських;
комунікативних;
науково-пізнавальних;
емоційних;
та поведінкових компонентностей;
-
-
Цілі особистісно орієнтованого
навчання полягають у тому, щоб:
визначити життєвий досвід кожного
учня;
його пізнавальні здібності;
рівень інтелекту;
інтереси, які спочатку треба розкрити,
а потім розвинути у навчальному
процесі;
Цілі особистісно орієнтованого навчання
полягають у тому, щоб:
Формувати позитивну мотивацію учнів до:
-
пізнавальної діяльності;
-
потребу в самопізнанні;
-
потребу в самореалізаціїї;
-
та потребу у самовдосконаленні школярів;
Цілі особистісно орієнтованого навчання
полягають у тому, щоб:
Озброїти учнів механізмом:
адаптації;
саморегуляції;
самозахисту;
самовиховання;
Цілі особистісно орієнтованого навчання
полягають у тому, щоб:
Розвинути індивідуальні позитивні
здібності кожного школяра;
Сформувати культуру життєдіяльності
максимально виявити і використати
індивідуальний досвід учня;
Правильно визначати лінії поведінки.
Основні принципи
особистісно-орієнтованого
навчання:
1. Принцип «розвивальної допомоги»
не робити за учня;
не вказувати йому, що робити,
а допомогти пробувати власні сили і власну
активність;
потрібно добитись, щоб учень сам обирав
рішення і відповідав за них.
Звідси - не потрібно подавати готові
знання, а створити умови, в яких
виявляється:
-
власна пізнавальна активність учня;
-
і він визначить для себе цілі, зміст та
методи роботи, власні цінності.
-
Навчання повинно бути дослідницьким
Це час, протягом якого діти вчаться:
самостійно діяти;
- дискутувати;
- приймати рішення.
-
При цьому розвивається самосвідомість і
самореалізується особистість.
Принцип - «свобода вміння»
- учні вільно обговорюють
проблеми;
- співпрацюють один з одним,
- а вчитель виступає в ролі
старшого члена колективу,
консультанта, джерела досвіду
Принцип - «свобода вміння»
Учителю:
-недостатньо
процес;
організувати навчальний
- потрібно ще визначити спосіб засвоєння
знань, тобто оприділити види діяльності
учня на уроці.
Основні вимоги до особистісноорієнтованого уроку:
раціональна єдність словесних,
наукових і практичних методів
навчання;
зв'язок з раніше вивченим досвідом,
набутим учнем;
Основні вимоги до особистісно
орієнтованого уроку:
-формування вмінь в учнів самостійно
здобувати знання і застосовувати їх на
практиці;
-заохочення прагнень учнів знаходити свій
спосіб роботи з навчальним матеріалом.
Метою
особистісноорієнтованого уроку є:
- створення умов для виявлення
пізнавальної активності учнів
Засобами досягнення вчителем цієї мети
можуть бути:
використання різних форм та методів
навчальної діяльності, які дозволяють
розкрити суб'єктивний досвід учнів;
створення атмосфери зацікавленості
кожного учня в результатах роботи
всього класу;
стимулювання учнів до висловлювань,
використання різних способів виконання
завдань без побоювань помилитися,
отримати хибну відповідь тощо;
Засобами досягнення вчителем цієї мети
можуть бути:
використання протягом уроку
дидактичного матеріалу, який дозволяє
отримати учневі найбільш значущі для
нього вид та форму змісту навчального
матеріалу;
оцінювання досягнень учня протягом
усього процесу його діяльності, а не
тільки за кінцевим результатом;
Засобами досягнення вчителем цієї мети
можуть бути:
заохочення прагнень учня знаходити свій
спосіб роботи;
аналізувати протягом уроку роботи інших
учнів; вибирати та засвоювати найбільш
раціональні з них;
створення на уроці педагогічних ситуацій
спілкування, які б дозволяли кожному учневі
виявляти ініціативу, самостійність, виборність у
справах роботи;
створення обстановки для природного
самовираження учня.
Технологія
особистісноорієнтованогоуроку
Для проведення особистісноорієнтованого уроку вчитель має
оволодіти його основними етапами:
1.
2.
3.
4.
5.
6.
7.
8.
Орієнтації.
Визначення мети.
Проектування.
Організації.
Реалізації.
Контролю.
Коригування.
Оцінювання
1. Етап орієнтації включає:
орієнтацію на позитивну роботу;
орієнтацію на визначення особистісного
досвіду учнів;
пов'язання цього досвіду з проблемами
навчального матеріалу.
2. Етап визначення мети передбачає:
визначення на уроці разом з учнями
значущої мети здійснення тієї діяльності,
яка запланована вчителем (учні повинні
зрозуміти, що може дати робота учням
саме на цьому уроці для складання,
наприклад, тематичного заліку,
державної атестації, свого майбутнього
життя тощо);
визначення показників досягнення
поставлених завдань;
3. Етап проектування включає:
передбачення залучення учнів до
виконання ними випереджальних
завдань;
підготовки повідомлень;
рефератів;
виготовлення та відбору наочності;
складання плану роботи тощо;
Етап організації виконання плану
діяльності передбачає:
Подання можливих варіантів і
способів виконання навчальної
діяльності (усна чи письмова форма,
індивідуальна робота чи робота в
групах, робота з текстом чи з іншими
засобами одержання інформації);
Етап організації виконання плану
діяльності передбачає:
2.Представлення учнями вибору способу
фіксації нового матеріалу (конспект,
схема, таблиця, опора, план, тези,
висновки тощо);
3.Варіативність домашнього завдання
(диференціація за рівнем складності та
способом виконання).
Етап контрольно-оцінювальний:
1.Залучення учнів до контролю за
перебігом навчальної діяльності шляхом
заохочення їх до різних видів контролю,
самоконтролю, взаємоконтролю, роботи
в групах;
2.Участь учнів у виправленні помилок і
недоліків у знаннях, усвідомлення їх
причин шляхом взаємо та самоаналізу;
Етап контрольно-оцінювальний:
3.Надання учням можливості самостійно
або за участі вчителя, інших учнів
порівнювати отримані ним результати з
критеріями стандарту, закладеного у
навчальній програмі;
4.Використання механізмів оцінного
методу (позитивного ставлення до
успіхів школяра);
Етап контрольно-оцінювальний:
5.Використання механізмів оцінного
методу (позитивного ставлення до
успіхів школяра).
6.Оцінювання (виставлення рівневих
оцінок за дванадцятибальною системою
оцінювання навчальних досягнень,
поурочного бала, рейтинг) не тільки
результатів, а й самого процесу
навчання.
6. Заключний етап передбачає:
усвідомлення учнями ситуації
досягнення мети;
відчуття успіху;
підкріплення позитивної мотивації
стосовно власної діяльності.
Методи та засоби психолого-педагогічної
підтримки діяльності учнів
заохочення;
навчально-пізнавальна гра;
створення ситуації успіху;
створення ситуації пізнавального інтересу;
створення проблемної ситуації;
спонукання до пошуку альтернативних
рішень;
виконання творчих завдань;
кооперація учнів;
створення ситуації взаємодопомоги тощо.
Висновок може бути таким: особистісноорієнтоване навчання ЦЕ–
загальнодидактичний принцип
індивідуального підходу до учнів.
Таке твердження ми дослідимо та
пояснимо за допомогою такого факту:
Відомий російський психолог
Л.С. Виготський своє теорією доводить,
що розум будь-якої людини має дві зони
розвитку: А і Б.
Перша зона (А) – це зона актуального
розвитку.
У цю зону потрапляють завдання, які
дитина може виконати сама без
допомоги вчителя.
Друга зона (В) – це зона найближчого
розвитку
Сюди потрапляють завдання, які дитина сама
виконати не може, але може з ними
впоратися з допомогою вчителя.
Зона найближчого розвитку, - це зона
“наступного дня”.
Те, що сьогодні є зона найближчого
розвитку, завтра у процесі навчання повинно
стати зоною актуального розвитку. Учитель
не повинен давати готову інформацію, адже
таке навчання може загальмувати мислення
дитини. А за допомогою вміло підібраних
запитань педагог підводить школяра до
правильної відповіді, розв’язку.
Те, що сьогодні є зоною найближчого
розвитку, завтра у процесі навчання
повинно стати зоною актуального
розвитку.
Учитель не повинен давати готову
інформацію, адже таке навчання може
загальмувати мислення дитини.
А за допомогою вміло підібраних
запитань педагог підводить школяра до
правильної відповіді, розв’язку.
Отже, як бачимо із цього прикладу, щоб
відбулися розвиток і навчання учнів,
завдання повинні потрапляти лише в
зону найближчого розвитку
(за Л.С. Виготським).
Припустимо, що два учні навчались в
одній школі, в одних і тих самих
учителів, закінчили школу з відзнакою,
рівень їхнього розвитку все одно буде
різним.
Ще більше відрізняється розвиток учнів
класу, які згідно з 12- бальною
системою досягли початкового і
високого рівнів.
Тому зрозуміло, що до таких дітей треба
підходити індивідуально, тобто ставити
перед ними різні завдання.
Якщо для цілого класу поставити одне
завдання, то для одних учнів воно
потрапить у зону актуального розвитку,
для інших – у зону найближчого
розвитку.
Отже, одне завдання для всього класу
ставити не бажано і не потрібно, а
здійснювати якісний особистісноорієнтований підхід до навчання та
виховання на практиці нам заважає ряд
причин, зокрема:
Причина 1. Щоб підійти індивідуально
до кожного учня, необхідно знати його
психологічні, фізіологічні та соціальні
особливості.
Лише психологія нараховує кілька
десятків індивідуальних особливостей
особистості. Це різні види уваги, уяви,
мислення, сприйняття, темпераменту,
характеру і т.д.
Пам’ять також поділяється більш ніж
на 10 типів: короткочасна,
довготривала, оперативна, рухова,
зорова, слухова, емоційна, словеснологічна і т.д.;
Причина 2. Виявити всі ці психологічні,
фізіологічні та соціальні особливості
вчитель без допомоги психолога, лікаря,
соціолога не може;
Причина 3.Навіть якщо теоретично
припустити, що в кожної дитини
виявили всі ці особливості, вчитель не
зможе запам’ятати їх у такій кількості
дітей, оскільки він одночасно навчає
свого предмета не один десяток учнів,
кожен з яких має не один десяток таких
особливостей.
Нарешті, якщо вчителю все-таки
вдається запам’ятати всі особливості
кожної дитини, він не зможе підійти
індивідуально тому, що урок триває
всього 40-45 хв, протягом яких
неможливо фізично попрацювати з
кожним учнем класу індивідуально.
Отже, існує суперечність: з одного боку,
вимоги до особистісно-орієнтованого
навчання, а з іншого причини, що
унеможливлюють якісне впровадження
цієї педагогічної технології у навчальновиховний процес.
Який же вихід з ситуації, що склалася ?
Філософія вчить, що джерелом і
рушійними силами будь-якого процесу
(у тому числі й навчального) є
розв’язання суперечностей і тому,
щоб навчальний процес розвивався,
вчителю необхідно вміти виявляти
суперечність навчального процесу, а
також вміти розв’язувати її.
Дана суперечність розв’язується шляхом
диференційованого підходу до учнів.
Диференціація (від лат. Differentia –
різниця, відмінність) – розчленування
цілого на якісно відмінні частини.
Розв’язування таких суперечностей
називається підходом до навчання.
Цей підхід, для прикладу, можна
здійснити таким чином:
Учнів класу розподілити на групи за
рівнем розвитку.
Критерії, якими слід керуватися - це
успішність.
Таких груп, наприклад, може бути
чотири:
низький рівень;
середній рівень;
достатній рівень;
високий рівень.
Зрозуміло, що такий поділ не
аргументується для учнів, для того щоб
у слабшого школяра не сформувалася
занижена самооцінка, а в сильного –
завищена.
Якщо учні однієї з груп підвищують свій
рівень – їх слід перевести до наступної
групи і навпаки.
Для кожної групи пропонуються різні за
ступенем складності завдання.
Диференційований підхід можна
здійснювати при різних формах
навчального процесу: під час уроку,
лабораторного заняття, екскурсії.
Під час проведеного уроку методом бесіди,
запитань слід орієнтувати учнів на певну
групу.
При цьому обов’язково слід враховувати,
щоб запитання було точним, стислим, не
мало елементів підказки.
Під час проведення уроку методом
пояснення, розповіді диференційований
підхід неможливий, оскільки вчитель будує
свою розповідь, орієнтуючись на
середнього учня,
але під час закріплення нового матеріалу
чи пояснення домашнього завдання учням
можна запропонувати різнорівневі
завдання.
Завершальним етапом навчальної
діяльності на уроці є:
усвідомлення ситуації досягнення мети;
переживання ситуації успіху;
підкріплення позитивної мотивації щодо
самої діяльності.
Ситуація успіху досягається тоді, коли
сама дитина визначає цей результат як
успіх.
Усвідомлення ситуації успіху самим
учнем, розуміння її значимості виникає у
суб'єкта після здолання своєї боязкості,
невміння, незнання, психологічного
враження та інших видів труднощів.
Роль “Ситуації успіху” у навчальній
діяльності
За останні роки термін
„Ситуація успіху” став звичним для
педагогів.
Ніхто не заперечує, що саме позитивні
емоції можуть стати для дитини одним
з найважливіших стимулів у навчанні,
але при цьому ми забуваємо про те, що
в педагогів не існує єдиного рецепта чи
правила, як саме створювати ситуації
успіху тому, що це слід на основі
індивідуального підходу, зважено, з
урахуванням багатьох факторів.
Діти прощають багато чого, але не
вибачають байдужість.
За відгуками дітей, найкращі їхні
вчителі вели уроки так, що здавалося,
ніби весь урок вони зайняті саме тобою.
Як цього досягти?
Іноді це „Іскра Божа”,
а частіше – майстерність, доведена до
мистецтва.
Важливо мати на увазі, що навіть
одноразове переживання успіху може
докорінно змінити психологічне
самопочуття дитини.
Ситуація успіху може стати пусковим
механізмом подальшого розвитку
особистості.
Безперечно, переживання успіху навіює
людині впевненість у власних силах.
З`являється бажання знову досягти
добрих результатів, виникає відчуття
внутрішнього благополуччя, що, у свою
чергу, покращує ставлення до
навколишнього світу.
На перший погляд здається, що вчитель,
кілька разів давши учню можливість
відчути успіх, далі вже само собою
забезпечує високий рівень мотивації,
інтересу, пізнавальної активності.
Але може бути й протилежний
результат: постійна успішність здатна
сформувати байдуже ставлення до
навчання.
Крім того, постійне очікування лише
позитивного результату згубно впливає
на розвиток вольових якостей учня:
він ухиляється від подолання
труднощів;
губиться в складних ситуаціях
(навчальних та життєвих);
у його поведінці починає домінувати
мотив „уникнення невдач”.
Досвідчені психологи та педагоги
попереджують про можливість
негативних наслідків пережитого успіху.
Чому ж виникає такий парадокс?
По-перше, успіх, що діставався ціною
незначних зусиль, може призвести до
переоцінки, точніше, до завищеної
оцінки своїх можливостей.
По-друге, за сильним переживанням
будь-якої емоції обов`язково настає
релаксація (розслаблення).
І якщо в цей період запропонувати
людині якусь діяльність, то, швидше за
все, ця діяльність буде менш успішною,
ніж попередня.
По-третє, переживання успіху може бути
потьмареним, якщо результат, важливий
і значимий для самого учня, не буде
адекватно оцінений іншими людьми.
І нарешті:
Емоція успіху не стане сильним
переживанням, якщо результати діяльності
не значимі для її суб`єкта.
Дитина, особливо на початку навчання,
однаково інтенсивно переживає успіх у
„головних” і „неголовних” навчальних
предметах.
Але часто знижують цю інтенсивність:
„12 балів з музики ! Та краще б ти
отримав 12 балів з читання”.
Знижуючи значимості успіху, що
переживається дитиною, ми, дорослі,
впливаємо на формування у дитини
ставлення до навчального процесу в
цілому.
Ось чому, оцінюючи дітей, необхідно
виходити з індивідуальних особливостей
кожного учня.
Просування вперед треба заохочувати,
підбадьорювати, щоб дитина не
відчувала невдачу, порівнюючи свої
результати з раніше встановленими
нормами, особливо якщо вони для неї
недосяжні.
Отже, ситуація успіху у навчальній
діяльності створюється вчителем або ж
психологом.
Як і будь-яку іншу діяльність, навчання
можна уявити у вигляді простого
ланцюжка дій:
1. Установка на діяльність (емоційна
підготовка учнів на вирішення
навчального завдання) – мотиваційний
етап;
2.Забезпечення діяльності (створення
умов для успішного вирішення
навчального завдання) –підготовчий,
робочий етап;
3.Порівняння отриманих результатів з
очікуваними (усвідомлення ставлення до
результатів своєї навчальної праці) –
результативний етап.
Отже, якщо ситуація успіху створюється
вчителем послідовно і свідомо, її
3.Порівняння отриманих результатів з
очікуваними (усвідомлення ставлення
до результатів своєї навчальної праці) –
результативний етап.
Отже, якщо ситуація успіху створюється
вчителем послідовно і свідомо, її
структура повинна врахувати всі
перелічені компоненти.
Створення ситуації успіху на
мотиваційному етапі навчальної
діяльності
Дослідження психологів свідчать, що рівень
засвоєння людиною знань істотно залежить
від рівня сформованості її мотивації
навчитися.
Тож давайте проаналізуємо, як провести
мотиваційний етап уроку так, щоб створити
ситуацію успіху для того учня.
Перед учителем стоїть завдання:
сформувати в учня настанову на
успішне виконання завдання
Інакше кажучи, вчитель повинен
сформувати в учнів мотив досягнення
мети.
Але при цьому вчитель часто
зустрічається з неадекватною
реакцією учнівського колективу:
1.Хтось уже виконував подібне
завдання, і його результати
виявились невдалими, так що у цієї
категорії учнів уже сформоване
негативне ставлення на успішне
виконання завдання.
2.Інша група учнів не стикалась з
такою роботою, тому вони не знають,
чого можна очікувати від майбутньої
діяльності.
3.Третя група, яка виконувала потрібні
завдання і успішно з ними впоралася,
знаходиться у стані мобілізації, готова
виконувати навчальне завдання.
Зрозуміло, що найлегше вчителю буде
працювати з учнями третьої групи, де
необхідно лише активізувати позитивні
емоції, які діти пережили раніше.
У другої групи учнів слід передбачити
емоційну реакцію, намалювати
перспективу вдалого виконання
завдання, пов`язавши її з тими чи
іншими умовами діяльності, які в
минулому забезпечували успіх.
Найбільш клопітною буде робота
першою групою учнів.
Перш за все доведеться нейтралізувати
спогади про невдачу в попередній
діяльності, а потім створити перспективу
для нової.
Зробити це можна, наприклад, так:
дати завдання учневі попрацювати над
своїми помилками, або повідомити його,
що завдання для нього змінено
порівняно з попереднім і т. д.
Учитель може запропонувати різні
варіанти мотивів досягнення ситуації
успіху:
прагнення самостійно розв`язати цікаві
задачі;
завоювати авторитет у своїх товаришів;
стати першим;
розглядати свою діяльність з точки зору
її корисності для інших людей;
встановити нові контакти між
товаришами у ході виконання завдання
тощо.
Отже, на етапі мотивації навчальної
діяльності учитель організовує певні
ситуації з метою активізувати чи
нейтралізувати емоції для наступної
діяльності
На етапі мотивації створення ситуації
успіху більшою мірою визначається
психологічними аспектами.
Тут доречним буде використання в
роботі вчителя таких психологопедагогічних прийомів, як:
Ефект Розенталя, або „Ефект
навіювання”: „Ти це можеш”, „Тобі це
вдається” тощо.
Якщо педагог буде переконувати учнів
у реальності успіху, то успіх прийде.
Англійський учений Стоуенс довів, що
учні, яких заохочували, досягли значно
більших успіхів, ніж ті, кого ніяк не
заохочували.
Прийом „Емоційне погладжування” –
це констатація будь-якого факту успіху,
прищеплювання дитині віри в себе,
відкритість учителя для довіри і співчуття.
◦ Прийом „Анонсування” –
репетиція майбутньої дії, яка створює
психологічний настрій на успіх перед
класом.
Це можуть бути додаткові індивідуальні
заняття з окремими учнями чи
заздалегідь оголошенні запитання
самостійної роботи.
Прийом „Шикуйсь!” містить такі кроки:
психологічна атака;
емоційне блокування;
вибір головного напрямку;
вибір рівних можливостей;
несподіване порівняння;
стабілізація.
Цей прийом полягає в тому, щоб:
учителем блокувалось припущення на
невдачу в діяльності учня;
відволікалася увага школяра від
чергового неуспіху;
вчитель повинен знайти той напрямок
діяльності, яким учень зможе
реалізувати себе набагато краще, тим
самим забезпечити його на успіх, на
стабільність у навчанні.
Розглянемо деякі
алгоритми створення ситуацій успіху та
методику їх реалізації:
Прийом „Даю шанс” – це заздалегідь
підготовлена вчителем ситуація, в якій
учень отримує можливість зненацька
для себе розкрити свої можливості.
Прийом “ Зняття страху”-
допомогає перебороти невпевненість у
власних силах (Люди вчаться на своїх
помилках і знаходять інші шляхи
вирішення проблем).
Прийом “Авансування успішного
результату” –
допомогає вчителю висловити тверду
переконаніність у тому, що його учень
обов’язково впорається з поставленим
завданням.
Це, в свою чергу, переконує дитину у
своїх силах і можливостях.
“У тебе обов’язково вийде”, “Я навіть не
сумніваюсь у позитивному результаті” і
т. д.
Прийом “Прихований інструктаж”
Допомагає дитині уникнути поразки.
Досягається шляхом побажання,
наприклад:
Можливо краще почати з ...,
Виконуючи роботу не забудьте про ...
Прийом “Внесення мотиву”.
Показує дитині заради чого, кого
здійснюється ця діяльність, кому буде
добре після виконання, наприклад, “Без
твоєї допомоги твоїм друзям не
впоратись...” тощо.
Прийом “Персональна винятковість.”
Визначає важливість зусиль дитини в
діяльності, що здійснюється або
здійснюватиметься, наприклад:
Тільки ти міг би…
Тільки тобі і можу доручити… і т.п.
Прийом “Висока оцінка деталі”.
Допомагає емоційно пережити не
результат в цілому, а якої її окремої
деталі:
Найбільше мені сподобалось у твоїй
роботі…
Найбільше тобі вдалося…
Прийом „Еврика”.
Створюються умови, за яких дитина,
виконуючи навчальне завдання,
несподівано відкриває в собі невідомі
досі здібності.
Завдання вчителя – помітити це глибоко
особисте відкриття, всіляко підтримати
дитину, поставити нову мету і надихнути
на її досягнення.
Допомога вчителя у створенні ситуації
відкриття має бути ненав`язливою,
прихованою.
Створюючи ситуації успіху на етапі
організації навчальної діяльності, слід
пам`ятати кілька основних правил:
у кожній дитині є задатки, які можуть
розвинутися у здібності;
Побачити їх, відчути, розвити – це
справа педагога;
ставлення до дитини як до рівної, як до
себе, спілкування, що повністю включає
грубість, різкість, образливий тон, має
стати обов`язковою нормою всієї
педагогічної діяльності;
Ставлення до дитини:
як до рівної,
як до себе,
спілкування, що повністю виключає:
- грубість,
- різкість,
- образливий тон
має стати обов`язковою нормою всієї
педагогічної діяльності;
чим більше напрямків діяльності, в яких
бере участь дитина, тим більше в неї
можливостей знайти себе;
кількість і різноманітність ситуацій і
обставин, в тому числі і штучно
створених, у які може потрапити
дитина, визначають шляхи її сьогодення
і віддаленого інтересу та можливі шляхи
успіху.
ТИПИ УСПІХУ:
Неочікувана радість – це почуття
задоволення від того, що результати
діяльності учня перевершили його
очікування.
З педагогічної та психологічної точки
зору – це результат продуманої,
підготовленої діяльності вчителя.
Спільна радість – полягає в тому, щоб учень
досяг необхідної для себе реакції колективу.
Вона може бути підготовленою вчителем
або спонтаною.
Спільною радістю вважають тільки ті реакції
колективу, які дають можливість дитині
відчутні себе задоволеним, стимулюють її
зусиля.
Це, перш за все, має бути емоційний відгук
оточуючих на успіх члена свого колективу.
Важливо, щоб у досягненнях кожного
школяра всі бачили результати своєї
праці, а сама дитина розуміла, що її
радість – це радість підтримки,
отримання статусу „свій серед своїх”.
Зрештою у тому, як реагує дитячий
колектив на успіхи або невдачі своїх
учителів, виявляється його моральна
сутність.
Радість пізнання – це радість пізнання
нового, хоча вона по своїй суті
альтруїстична (виникає на основі
допомоги, підтримки інших людей).
Пізнання спираїться на самоосвіту й
самопізнання.
Така радість не може вирости на
пустому місці, появитися без серйозних
причин. Це слід клопіткої роботи
учителя –учня-учнів.
ВИСНОВОК:
1.Ситуація успіху досягається тоді, коли
сама дитина визначає цей результат як
успіх.
2 Усвідомлення ситуації успіху самим
учнем, розуміння її значимості виникає у
школяра після здолання своєї боязкості,
невміння, незнання, психологічного
враження та інших видів труднощів.
3. Завдання педагога :
допомогти особистості дитини зрости в
успіху;
дати відчути радість від здолання
труднощів;
дати зрозуміти, що задарма в житті в
житті нічого не дається, скрізь необхідно
докласти зусиль.
І успіх буде еквівалентним витраченим
зусиллям.
ШАНОВНІ КОЛЕГИ !
Дайте, будь ласка, відповідь на такі
запитання:
1.Ваше ставлення до технології “Створення
ситуації успіху”.
2.Як Ви оцінюєте стан “Створення ситуації
успіху у Вашому навчальному закладі”.
3.Які ще методичні рекомендації, ідеї,
міркування щодо “Створення ситуації успіху”,
Ви можете запропонувати учасникам нашого
семінару ?
ВДЯЧНІ ВАМ ЗА ВІДВЕРТІСТЬ, ЗА ПОРАДИ
Slide 10
Створення ситуації успіху
та шляхи її реалізації
на уроці як складової якості
навчально-виховного процесу
Мета: Удосконалити методику
створення ситуації успіху та шляхів
її реалізації на уроці як стежки, що
веде до того куточка дитячого
серця, в якому горить вогник
бажання бути гарним.
На
відміну від традиційного розуміння
освіти як суми знань та навичок, нині освіту
починають розглядати як процес
становлення особистості .
Причому особистості, здатної до:
самоосвіти,
саморозвитку,
самовдосконалення,
яка вміє використовувати набуті знання,
яка прагне реалізувати себе,
спроможна змінити на краще своє життя,
життя своєї держави.
Алгоритм
створення та досягнення ситуації успіху
твердження про “Ситуацію успіху”;
особистісно-орієнтований підхід у справі
навчання та виховання - основа педагогічної
технології “Створення ситуації успіху”;
роль “Ситуації успіху” у навчальній діяльності;
створення “Ситуації успіху” на мотиваційному
етапі навчальної діяльності;
психолого-педагогічні прийоми при створенні
“Ситуації успіху”;
методика реалізації “Ситуації успіху”;
Виходячи із Положень Закону України “Про
освіту” завдання школи сьогодні полягає в
тому, щоб:
Виховувати в учнів здатність:
долати життєві труднощі;
самостійно приймати рішення;
розвивати себе як особистість, здатну:
робити вибір і контролювати своє життя;
брати на себе відповідальність за свої дії;
захищати себе і свої життєві цінності;
діяти відповідно до них;
піклуватись про інших;
Завдання вчителів:
прищепити учням потребу до здобуття
знань;
створити такі умови, щоб процес
здобуття знань був для них цікавим,
потрібним, комфортним;
і тому пріоритетним завданням вчителя
під час навчально-виховної діяльності є
створення ситуації успіху.
Що означає “Ситуація успіху?”
Ситуація успіху - це суб'єктивний
психічний стан задоволення наслідком
своєї фізичної, розумової праці чи
моральної напруги.
Успіх у навчанні - єдине джерело
внутрішніх сил дитини, які породжують
енергію для переборення труднощів,
бажання вчитися.
В.Сухомлинський
Ситуація успіху дарує атмосферу
приязні та взаємодопомоги, впевненості
і захищеності.
Учитель зобов’язаний створити джерело
внутрішніх сил дитини, джерело, яке дає
енергію для подолання труднощів і
формування бажання вчитися.
Використання ситуації успіху має
сприяти підвищенню робочого тонусу,
збільшенню продуктивності навчальної
роботи, а також допомогти учням
усвідомити себе повноцінною
особистістю і, відповідно, забезпечити
успіх у навчанні.
Основою педагогічної технології
“Створення ситуації успіху” є
особистісно-орієнтований підхід у справі
навчання та виховання.
А тому звернемося до рекомендацій
щодо особистісно-орієнтовного підходу
навчання та виховання.
–
Особистісно орієнтоване навчання
це навчання, центром якого є
особистість дитини, її самобутність та
самостійність: суб'єктивний досвід
кожного спочатку розкривається, а
потім узгоджується зі змістом освіти.
Визнання учня ключовою фігурою
всього освітнього процесу – це і є
особистісно орієнтована педагогіка.
У свідомості учня це має такий
вигляд: «Все, що я пізнаю, я знаю,
для чого мені потрібно і де я можу ці
знання застосувати».
Для педагога - це прагнення знайти
розумний баланс між знаннями,
уміннями та навичками учня.
Сучасність вимагає навчити учнів:
- самостійно та творчо розв'язувати
проблеми;
- шукати нову інформацію й робити
висновки, а не подавати дітям готові
знання.
В особистісно-орієнтованому підході
вчителю насамперед потрібен високий
рівень педагогічної майстерності, який
базується на розвитку:
дидактичних;
організаторських;
комунікативних;
науково-пізнавальних;
емоційних;
та поведінкових компонентностей;
-
-
Цілі особистісно орієнтованого
навчання полягають у тому, щоб:
визначити життєвий досвід кожного
учня;
його пізнавальні здібності;
рівень інтелекту;
інтереси, які спочатку треба розкрити,
а потім розвинути у навчальному
процесі;
Цілі особистісно орієнтованого навчання
полягають у тому, щоб:
Формувати позитивну мотивацію учнів до:
-
пізнавальної діяльності;
-
потребу в самопізнанні;
-
потребу в самореалізаціїї;
-
та потребу у самовдосконаленні школярів;
Цілі особистісно орієнтованого навчання
полягають у тому, щоб:
Озброїти учнів механізмом:
адаптації;
саморегуляції;
самозахисту;
самовиховання;
Цілі особистісно орієнтованого навчання
полягають у тому, щоб:
Розвинути індивідуальні позитивні
здібності кожного школяра;
Сформувати культуру життєдіяльності
максимально виявити і використати
індивідуальний досвід учня;
Правильно визначати лінії поведінки.
Основні принципи
особистісно-орієнтованого
навчання:
1. Принцип «розвивальної допомоги»
не робити за учня;
не вказувати йому, що робити,
а допомогти пробувати власні сили і власну
активність;
потрібно добитись, щоб учень сам обирав
рішення і відповідав за них.
Звідси - не потрібно подавати готові
знання, а створити умови, в яких
виявляється:
-
власна пізнавальна активність учня;
-
і він визначить для себе цілі, зміст та
методи роботи, власні цінності.
-
Навчання повинно бути дослідницьким
Це час, протягом якого діти вчаться:
самостійно діяти;
- дискутувати;
- приймати рішення.
-
При цьому розвивається самосвідомість і
самореалізується особистість.
Принцип - «свобода вміння»
- учні вільно обговорюють
проблеми;
- співпрацюють один з одним,
- а вчитель виступає в ролі
старшого члена колективу,
консультанта, джерела досвіду
Принцип - «свобода вміння»
Учителю:
-недостатньо
процес;
організувати навчальний
- потрібно ще визначити спосіб засвоєння
знань, тобто оприділити види діяльності
учня на уроці.
Основні вимоги до особистісноорієнтованого уроку:
раціональна єдність словесних,
наукових і практичних методів
навчання;
зв'язок з раніше вивченим досвідом,
набутим учнем;
Основні вимоги до особистісно
орієнтованого уроку:
-формування вмінь в учнів самостійно
здобувати знання і застосовувати їх на
практиці;
-заохочення прагнень учнів знаходити свій
спосіб роботи з навчальним матеріалом.
Метою
особистісноорієнтованого уроку є:
- створення умов для виявлення
пізнавальної активності учнів
Засобами досягнення вчителем цієї мети
можуть бути:
використання різних форм та методів
навчальної діяльності, які дозволяють
розкрити суб'єктивний досвід учнів;
створення атмосфери зацікавленості
кожного учня в результатах роботи
всього класу;
стимулювання учнів до висловлювань,
використання різних способів виконання
завдань без побоювань помилитися,
отримати хибну відповідь тощо;
Засобами досягнення вчителем цієї мети
можуть бути:
використання протягом уроку
дидактичного матеріалу, який дозволяє
отримати учневі найбільш значущі для
нього вид та форму змісту навчального
матеріалу;
оцінювання досягнень учня протягом
усього процесу його діяльності, а не
тільки за кінцевим результатом;
Засобами досягнення вчителем цієї мети
можуть бути:
заохочення прагнень учня знаходити свій
спосіб роботи;
аналізувати протягом уроку роботи інших
учнів; вибирати та засвоювати найбільш
раціональні з них;
створення на уроці педагогічних ситуацій
спілкування, які б дозволяли кожному учневі
виявляти ініціативу, самостійність, виборність у
справах роботи;
створення обстановки для природного
самовираження учня.
Технологія
особистісноорієнтованогоуроку
Для проведення особистісноорієнтованого уроку вчитель має
оволодіти його основними етапами:
1.
2.
3.
4.
5.
6.
7.
8.
Орієнтації.
Визначення мети.
Проектування.
Організації.
Реалізації.
Контролю.
Коригування.
Оцінювання
1. Етап орієнтації включає:
орієнтацію на позитивну роботу;
орієнтацію на визначення особистісного
досвіду учнів;
пов'язання цього досвіду з проблемами
навчального матеріалу.
2. Етап визначення мети передбачає:
визначення на уроці разом з учнями
значущої мети здійснення тієї діяльності,
яка запланована вчителем (учні повинні
зрозуміти, що може дати робота учням
саме на цьому уроці для складання,
наприклад, тематичного заліку,
державної атестації, свого майбутнього
життя тощо);
визначення показників досягнення
поставлених завдань;
3. Етап проектування включає:
передбачення залучення учнів до
виконання ними випереджальних
завдань;
підготовки повідомлень;
рефератів;
виготовлення та відбору наочності;
складання плану роботи тощо;
Етап організації виконання плану
діяльності передбачає:
Подання можливих варіантів і
способів виконання навчальної
діяльності (усна чи письмова форма,
індивідуальна робота чи робота в
групах, робота з текстом чи з іншими
засобами одержання інформації);
Етап організації виконання плану
діяльності передбачає:
2.Представлення учнями вибору способу
фіксації нового матеріалу (конспект,
схема, таблиця, опора, план, тези,
висновки тощо);
3.Варіативність домашнього завдання
(диференціація за рівнем складності та
способом виконання).
Етап контрольно-оцінювальний:
1.Залучення учнів до контролю за
перебігом навчальної діяльності шляхом
заохочення їх до різних видів контролю,
самоконтролю, взаємоконтролю, роботи
в групах;
2.Участь учнів у виправленні помилок і
недоліків у знаннях, усвідомлення їх
причин шляхом взаємо та самоаналізу;
Етап контрольно-оцінювальний:
3.Надання учням можливості самостійно
або за участі вчителя, інших учнів
порівнювати отримані ним результати з
критеріями стандарту, закладеного у
навчальній програмі;
4.Використання механізмів оцінного
методу (позитивного ставлення до
успіхів школяра);
Етап контрольно-оцінювальний:
5.Використання механізмів оцінного
методу (позитивного ставлення до
успіхів школяра).
6.Оцінювання (виставлення рівневих
оцінок за дванадцятибальною системою
оцінювання навчальних досягнень,
поурочного бала, рейтинг) не тільки
результатів, а й самого процесу
навчання.
6. Заключний етап передбачає:
усвідомлення учнями ситуації
досягнення мети;
відчуття успіху;
підкріплення позитивної мотивації
стосовно власної діяльності.
Методи та засоби психолого-педагогічної
підтримки діяльності учнів
заохочення;
навчально-пізнавальна гра;
створення ситуації успіху;
створення ситуації пізнавального інтересу;
створення проблемної ситуації;
спонукання до пошуку альтернативних
рішень;
виконання творчих завдань;
кооперація учнів;
створення ситуації взаємодопомоги тощо.
Висновок може бути таким: особистісноорієнтоване навчання ЦЕ–
загальнодидактичний принцип
індивідуального підходу до учнів.
Таке твердження ми дослідимо та
пояснимо за допомогою такого факту:
Відомий російський психолог
Л.С. Виготський своє теорією доводить,
що розум будь-якої людини має дві зони
розвитку: А і Б.
Перша зона (А) – це зона актуального
розвитку.
У цю зону потрапляють завдання, які
дитина може виконати сама без
допомоги вчителя.
Друга зона (В) – це зона найближчого
розвитку
Сюди потрапляють завдання, які дитина сама
виконати не може, але може з ними
впоратися з допомогою вчителя.
Зона найближчого розвитку, - це зона
“наступного дня”.
Те, що сьогодні є зона найближчого
розвитку, завтра у процесі навчання повинно
стати зоною актуального розвитку. Учитель
не повинен давати готову інформацію, адже
таке навчання може загальмувати мислення
дитини. А за допомогою вміло підібраних
запитань педагог підводить школяра до
правильної відповіді, розв’язку.
Те, що сьогодні є зоною найближчого
розвитку, завтра у процесі навчання
повинно стати зоною актуального
розвитку.
Учитель не повинен давати готову
інформацію, адже таке навчання може
загальмувати мислення дитини.
А за допомогою вміло підібраних
запитань педагог підводить школяра до
правильної відповіді, розв’язку.
Отже, як бачимо із цього прикладу, щоб
відбулися розвиток і навчання учнів,
завдання повинні потрапляти лише в
зону найближчого розвитку
(за Л.С. Виготським).
Припустимо, що два учні навчались в
одній школі, в одних і тих самих
учителів, закінчили школу з відзнакою,
рівень їхнього розвитку все одно буде
різним.
Ще більше відрізняється розвиток учнів
класу, які згідно з 12- бальною
системою досягли початкового і
високого рівнів.
Тому зрозуміло, що до таких дітей треба
підходити індивідуально, тобто ставити
перед ними різні завдання.
Якщо для цілого класу поставити одне
завдання, то для одних учнів воно
потрапить у зону актуального розвитку,
для інших – у зону найближчого
розвитку.
Отже, одне завдання для всього класу
ставити не бажано і не потрібно, а
здійснювати якісний особистісноорієнтований підхід до навчання та
виховання на практиці нам заважає ряд
причин, зокрема:
Причина 1. Щоб підійти індивідуально
до кожного учня, необхідно знати його
психологічні, фізіологічні та соціальні
особливості.
Лише психологія нараховує кілька
десятків індивідуальних особливостей
особистості. Це різні види уваги, уяви,
мислення, сприйняття, темпераменту,
характеру і т.д.
Пам’ять також поділяється більш ніж
на 10 типів: короткочасна,
довготривала, оперативна, рухова,
зорова, слухова, емоційна, словеснологічна і т.д.;
Причина 2. Виявити всі ці психологічні,
фізіологічні та соціальні особливості
вчитель без допомоги психолога, лікаря,
соціолога не може;
Причина 3.Навіть якщо теоретично
припустити, що в кожної дитини
виявили всі ці особливості, вчитель не
зможе запам’ятати їх у такій кількості
дітей, оскільки він одночасно навчає
свого предмета не один десяток учнів,
кожен з яких має не один десяток таких
особливостей.
Нарешті, якщо вчителю все-таки
вдається запам’ятати всі особливості
кожної дитини, він не зможе підійти
індивідуально тому, що урок триває
всього 40-45 хв, протягом яких
неможливо фізично попрацювати з
кожним учнем класу індивідуально.
Отже, існує суперечність: з одного боку,
вимоги до особистісно-орієнтованого
навчання, а з іншого причини, що
унеможливлюють якісне впровадження
цієї педагогічної технології у навчальновиховний процес.
Який же вихід з ситуації, що склалася ?
Філософія вчить, що джерелом і
рушійними силами будь-якого процесу
(у тому числі й навчального) є
розв’язання суперечностей і тому,
щоб навчальний процес розвивався,
вчителю необхідно вміти виявляти
суперечність навчального процесу, а
також вміти розв’язувати її.
Дана суперечність розв’язується шляхом
диференційованого підходу до учнів.
Диференціація (від лат. Differentia –
різниця, відмінність) – розчленування
цілого на якісно відмінні частини.
Розв’язування таких суперечностей
називається підходом до навчання.
Цей підхід, для прикладу, можна
здійснити таким чином:
Учнів класу розподілити на групи за
рівнем розвитку.
Критерії, якими слід керуватися - це
успішність.
Таких груп, наприклад, може бути
чотири:
низький рівень;
середній рівень;
достатній рівень;
високий рівень.
Зрозуміло, що такий поділ не
аргументується для учнів, для того щоб
у слабшого школяра не сформувалася
занижена самооцінка, а в сильного –
завищена.
Якщо учні однієї з груп підвищують свій
рівень – їх слід перевести до наступної
групи і навпаки.
Для кожної групи пропонуються різні за
ступенем складності завдання.
Диференційований підхід можна
здійснювати при різних формах
навчального процесу: під час уроку,
лабораторного заняття, екскурсії.
Під час проведеного уроку методом бесіди,
запитань слід орієнтувати учнів на певну
групу.
При цьому обов’язково слід враховувати,
щоб запитання було точним, стислим, не
мало елементів підказки.
Під час проведення уроку методом
пояснення, розповіді диференційований
підхід неможливий, оскільки вчитель будує
свою розповідь, орієнтуючись на
середнього учня,
але під час закріплення нового матеріалу
чи пояснення домашнього завдання учням
можна запропонувати різнорівневі
завдання.
Завершальним етапом навчальної
діяльності на уроці є:
усвідомлення ситуації досягнення мети;
переживання ситуації успіху;
підкріплення позитивної мотивації щодо
самої діяльності.
Ситуація успіху досягається тоді, коли
сама дитина визначає цей результат як
успіх.
Усвідомлення ситуації успіху самим
учнем, розуміння її значимості виникає у
суб'єкта після здолання своєї боязкості,
невміння, незнання, психологічного
враження та інших видів труднощів.
Роль “Ситуації успіху” у навчальній
діяльності
За останні роки термін
„Ситуація успіху” став звичним для
педагогів.
Ніхто не заперечує, що саме позитивні
емоції можуть стати для дитини одним
з найважливіших стимулів у навчанні,
але при цьому ми забуваємо про те, що
в педагогів не існує єдиного рецепта чи
правила, як саме створювати ситуації
успіху тому, що це слід на основі
індивідуального підходу, зважено, з
урахуванням багатьох факторів.
Діти прощають багато чого, але не
вибачають байдужість.
За відгуками дітей, найкращі їхні
вчителі вели уроки так, що здавалося,
ніби весь урок вони зайняті саме тобою.
Як цього досягти?
Іноді це „Іскра Божа”,
а частіше – майстерність, доведена до
мистецтва.
Важливо мати на увазі, що навіть
одноразове переживання успіху може
докорінно змінити психологічне
самопочуття дитини.
Ситуація успіху може стати пусковим
механізмом подальшого розвитку
особистості.
Безперечно, переживання успіху навіює
людині впевненість у власних силах.
З`являється бажання знову досягти
добрих результатів, виникає відчуття
внутрішнього благополуччя, що, у свою
чергу, покращує ставлення до
навколишнього світу.
На перший погляд здається, що вчитель,
кілька разів давши учню можливість
відчути успіх, далі вже само собою
забезпечує високий рівень мотивації,
інтересу, пізнавальної активності.
Але може бути й протилежний
результат: постійна успішність здатна
сформувати байдуже ставлення до
навчання.
Крім того, постійне очікування лише
позитивного результату згубно впливає
на розвиток вольових якостей учня:
він ухиляється від подолання
труднощів;
губиться в складних ситуаціях
(навчальних та життєвих);
у його поведінці починає домінувати
мотив „уникнення невдач”.
Досвідчені психологи та педагоги
попереджують про можливість
негативних наслідків пережитого успіху.
Чому ж виникає такий парадокс?
По-перше, успіх, що діставався ціною
незначних зусиль, може призвести до
переоцінки, точніше, до завищеної
оцінки своїх можливостей.
По-друге, за сильним переживанням
будь-якої емоції обов`язково настає
релаксація (розслаблення).
І якщо в цей період запропонувати
людині якусь діяльність, то, швидше за
все, ця діяльність буде менш успішною,
ніж попередня.
По-третє, переживання успіху може бути
потьмареним, якщо результат, важливий
і значимий для самого учня, не буде
адекватно оцінений іншими людьми.
І нарешті:
Емоція успіху не стане сильним
переживанням, якщо результати діяльності
не значимі для її суб`єкта.
Дитина, особливо на початку навчання,
однаково інтенсивно переживає успіх у
„головних” і „неголовних” навчальних
предметах.
Але часто знижують цю інтенсивність:
„12 балів з музики ! Та краще б ти
отримав 12 балів з читання”.
Знижуючи значимості успіху, що
переживається дитиною, ми, дорослі,
впливаємо на формування у дитини
ставлення до навчального процесу в
цілому.
Ось чому, оцінюючи дітей, необхідно
виходити з індивідуальних особливостей
кожного учня.
Просування вперед треба заохочувати,
підбадьорювати, щоб дитина не
відчувала невдачу, порівнюючи свої
результати з раніше встановленими
нормами, особливо якщо вони для неї
недосяжні.
Отже, ситуація успіху у навчальній
діяльності створюється вчителем або ж
психологом.
Як і будь-яку іншу діяльність, навчання
можна уявити у вигляді простого
ланцюжка дій:
1. Установка на діяльність (емоційна
підготовка учнів на вирішення
навчального завдання) – мотиваційний
етап;
2.Забезпечення діяльності (створення
умов для успішного вирішення
навчального завдання) –підготовчий,
робочий етап;
3.Порівняння отриманих результатів з
очікуваними (усвідомлення ставлення до
результатів своєї навчальної праці) –
результативний етап.
Отже, якщо ситуація успіху створюється
вчителем послідовно і свідомо, її
3.Порівняння отриманих результатів з
очікуваними (усвідомлення ставлення
до результатів своєї навчальної праці) –
результативний етап.
Отже, якщо ситуація успіху створюється
вчителем послідовно і свідомо, її
структура повинна врахувати всі
перелічені компоненти.
Створення ситуації успіху на
мотиваційному етапі навчальної
діяльності
Дослідження психологів свідчать, що рівень
засвоєння людиною знань істотно залежить
від рівня сформованості її мотивації
навчитися.
Тож давайте проаналізуємо, як провести
мотиваційний етап уроку так, щоб створити
ситуацію успіху для того учня.
Перед учителем стоїть завдання:
сформувати в учня настанову на
успішне виконання завдання
Інакше кажучи, вчитель повинен
сформувати в учнів мотив досягнення
мети.
Але при цьому вчитель часто
зустрічається з неадекватною
реакцією учнівського колективу:
1.Хтось уже виконував подібне
завдання, і його результати
виявились невдалими, так що у цієї
категорії учнів уже сформоване
негативне ставлення на успішне
виконання завдання.
2.Інша група учнів не стикалась з
такою роботою, тому вони не знають,
чого можна очікувати від майбутньої
діяльності.
3.Третя група, яка виконувала потрібні
завдання і успішно з ними впоралася,
знаходиться у стані мобілізації, готова
виконувати навчальне завдання.
Зрозуміло, що найлегше вчителю буде
працювати з учнями третьої групи, де
необхідно лише активізувати позитивні
емоції, які діти пережили раніше.
У другої групи учнів слід передбачити
емоційну реакцію, намалювати
перспективу вдалого виконання
завдання, пов`язавши її з тими чи
іншими умовами діяльності, які в
минулому забезпечували успіх.
Найбільш клопітною буде робота
першою групою учнів.
Перш за все доведеться нейтралізувати
спогади про невдачу в попередній
діяльності, а потім створити перспективу
для нової.
Зробити це можна, наприклад, так:
дати завдання учневі попрацювати над
своїми помилками, або повідомити його,
що завдання для нього змінено
порівняно з попереднім і т. д.
Учитель може запропонувати різні
варіанти мотивів досягнення ситуації
успіху:
прагнення самостійно розв`язати цікаві
задачі;
завоювати авторитет у своїх товаришів;
стати першим;
розглядати свою діяльність з точки зору
її корисності для інших людей;
встановити нові контакти між
товаришами у ході виконання завдання
тощо.
Отже, на етапі мотивації навчальної
діяльності учитель організовує певні
ситуації з метою активізувати чи
нейтралізувати емоції для наступної
діяльності
На етапі мотивації створення ситуації
успіху більшою мірою визначається
психологічними аспектами.
Тут доречним буде використання в
роботі вчителя таких психологопедагогічних прийомів, як:
Ефект Розенталя, або „Ефект
навіювання”: „Ти це можеш”, „Тобі це
вдається” тощо.
Якщо педагог буде переконувати учнів
у реальності успіху, то успіх прийде.
Англійський учений Стоуенс довів, що
учні, яких заохочували, досягли значно
більших успіхів, ніж ті, кого ніяк не
заохочували.
Прийом „Емоційне погладжування” –
це констатація будь-якого факту успіху,
прищеплювання дитині віри в себе,
відкритість учителя для довіри і співчуття.
◦ Прийом „Анонсування” –
репетиція майбутньої дії, яка створює
психологічний настрій на успіх перед
класом.
Це можуть бути додаткові індивідуальні
заняття з окремими учнями чи
заздалегідь оголошенні запитання
самостійної роботи.
Прийом „Шикуйсь!” містить такі кроки:
психологічна атака;
емоційне блокування;
вибір головного напрямку;
вибір рівних можливостей;
несподіване порівняння;
стабілізація.
Цей прийом полягає в тому, щоб:
учителем блокувалось припущення на
невдачу в діяльності учня;
відволікалася увага школяра від
чергового неуспіху;
вчитель повинен знайти той напрямок
діяльності, яким учень зможе
реалізувати себе набагато краще, тим
самим забезпечити його на успіх, на
стабільність у навчанні.
Розглянемо деякі
алгоритми створення ситуацій успіху та
методику їх реалізації:
Прийом „Даю шанс” – це заздалегідь
підготовлена вчителем ситуація, в якій
учень отримує можливість зненацька
для себе розкрити свої можливості.
Прийом “ Зняття страху”-
допомогає перебороти невпевненість у
власних силах (Люди вчаться на своїх
помилках і знаходять інші шляхи
вирішення проблем).
Прийом “Авансування успішного
результату” –
допомогає вчителю висловити тверду
переконаніність у тому, що його учень
обов’язково впорається з поставленим
завданням.
Це, в свою чергу, переконує дитину у
своїх силах і можливостях.
“У тебе обов’язково вийде”, “Я навіть не
сумніваюсь у позитивному результаті” і
т. д.
Прийом “Прихований інструктаж”
Допомагає дитині уникнути поразки.
Досягається шляхом побажання,
наприклад:
Можливо краще почати з ...,
Виконуючи роботу не забудьте про ...
Прийом “Внесення мотиву”.
Показує дитині заради чого, кого
здійснюється ця діяльність, кому буде
добре після виконання, наприклад, “Без
твоєї допомоги твоїм друзям не
впоратись...” тощо.
Прийом “Персональна винятковість.”
Визначає важливість зусиль дитини в
діяльності, що здійснюється або
здійснюватиметься, наприклад:
Тільки ти міг би…
Тільки тобі і можу доручити… і т.п.
Прийом “Висока оцінка деталі”.
Допомагає емоційно пережити не
результат в цілому, а якої її окремої
деталі:
Найбільше мені сподобалось у твоїй
роботі…
Найбільше тобі вдалося…
Прийом „Еврика”.
Створюються умови, за яких дитина,
виконуючи навчальне завдання,
несподівано відкриває в собі невідомі
досі здібності.
Завдання вчителя – помітити це глибоко
особисте відкриття, всіляко підтримати
дитину, поставити нову мету і надихнути
на її досягнення.
Допомога вчителя у створенні ситуації
відкриття має бути ненав`язливою,
прихованою.
Створюючи ситуації успіху на етапі
організації навчальної діяльності, слід
пам`ятати кілька основних правил:
у кожній дитині є задатки, які можуть
розвинутися у здібності;
Побачити їх, відчути, розвити – це
справа педагога;
ставлення до дитини як до рівної, як до
себе, спілкування, що повністю включає
грубість, різкість, образливий тон, має
стати обов`язковою нормою всієї
педагогічної діяльності;
Ставлення до дитини:
як до рівної,
як до себе,
спілкування, що повністю виключає:
- грубість,
- різкість,
- образливий тон
має стати обов`язковою нормою всієї
педагогічної діяльності;
чим більше напрямків діяльності, в яких
бере участь дитина, тим більше в неї
можливостей знайти себе;
кількість і різноманітність ситуацій і
обставин, в тому числі і штучно
створених, у які може потрапити
дитина, визначають шляхи її сьогодення
і віддаленого інтересу та можливі шляхи
успіху.
ТИПИ УСПІХУ:
Неочікувана радість – це почуття
задоволення від того, що результати
діяльності учня перевершили його
очікування.
З педагогічної та психологічної точки
зору – це результат продуманої,
підготовленої діяльності вчителя.
Спільна радість – полягає в тому, щоб учень
досяг необхідної для себе реакції колективу.
Вона може бути підготовленою вчителем
або спонтаною.
Спільною радістю вважають тільки ті реакції
колективу, які дають можливість дитині
відчутні себе задоволеним, стимулюють її
зусиля.
Це, перш за все, має бути емоційний відгук
оточуючих на успіх члена свого колективу.
Важливо, щоб у досягненнях кожного
школяра всі бачили результати своєї
праці, а сама дитина розуміла, що її
радість – це радість підтримки,
отримання статусу „свій серед своїх”.
Зрештою у тому, як реагує дитячий
колектив на успіхи або невдачі своїх
учителів, виявляється його моральна
сутність.
Радість пізнання – це радість пізнання
нового, хоча вона по своїй суті
альтруїстична (виникає на основі
допомоги, підтримки інших людей).
Пізнання спираїться на самоосвіту й
самопізнання.
Така радість не може вирости на
пустому місці, появитися без серйозних
причин. Це слід клопіткої роботи
учителя –учня-учнів.
ВИСНОВОК:
1.Ситуація успіху досягається тоді, коли
сама дитина визначає цей результат як
успіх.
2 Усвідомлення ситуації успіху самим
учнем, розуміння її значимості виникає у
школяра після здолання своєї боязкості,
невміння, незнання, психологічного
враження та інших видів труднощів.
3. Завдання педагога :
допомогти особистості дитини зрости в
успіху;
дати відчути радість від здолання
труднощів;
дати зрозуміти, що задарма в житті в
житті нічого не дається, скрізь необхідно
докласти зусиль.
І успіх буде еквівалентним витраченим
зусиллям.
ШАНОВНІ КОЛЕГИ !
Дайте, будь ласка, відповідь на такі
запитання:
1.Ваше ставлення до технології “Створення
ситуації успіху”.
2.Як Ви оцінюєте стан “Створення ситуації
успіху у Вашому навчальному закладі”.
3.Які ще методичні рекомендації, ідеї,
міркування щодо “Створення ситуації успіху”,
Ви можете запропонувати учасникам нашого
семінару ?
ВДЯЧНІ ВАМ ЗА ВІДВЕРТІСТЬ, ЗА ПОРАДИ
Slide 11
Створення ситуації успіху
та шляхи її реалізації
на уроці як складової якості
навчально-виховного процесу
Мета: Удосконалити методику
створення ситуації успіху та шляхів
її реалізації на уроці як стежки, що
веде до того куточка дитячого
серця, в якому горить вогник
бажання бути гарним.
На
відміну від традиційного розуміння
освіти як суми знань та навичок, нині освіту
починають розглядати як процес
становлення особистості .
Причому особистості, здатної до:
самоосвіти,
саморозвитку,
самовдосконалення,
яка вміє використовувати набуті знання,
яка прагне реалізувати себе,
спроможна змінити на краще своє життя,
життя своєї держави.
Алгоритм
створення та досягнення ситуації успіху
твердження про “Ситуацію успіху”;
особистісно-орієнтований підхід у справі
навчання та виховання - основа педагогічної
технології “Створення ситуації успіху”;
роль “Ситуації успіху” у навчальній діяльності;
створення “Ситуації успіху” на мотиваційному
етапі навчальної діяльності;
психолого-педагогічні прийоми при створенні
“Ситуації успіху”;
методика реалізації “Ситуації успіху”;
Виходячи із Положень Закону України “Про
освіту” завдання школи сьогодні полягає в
тому, щоб:
Виховувати в учнів здатність:
долати життєві труднощі;
самостійно приймати рішення;
розвивати себе як особистість, здатну:
робити вибір і контролювати своє життя;
брати на себе відповідальність за свої дії;
захищати себе і свої життєві цінності;
діяти відповідно до них;
піклуватись про інших;
Завдання вчителів:
прищепити учням потребу до здобуття
знань;
створити такі умови, щоб процес
здобуття знань був для них цікавим,
потрібним, комфортним;
і тому пріоритетним завданням вчителя
під час навчально-виховної діяльності є
створення ситуації успіху.
Що означає “Ситуація успіху?”
Ситуація успіху - це суб'єктивний
психічний стан задоволення наслідком
своєї фізичної, розумової праці чи
моральної напруги.
Успіх у навчанні - єдине джерело
внутрішніх сил дитини, які породжують
енергію для переборення труднощів,
бажання вчитися.
В.Сухомлинський
Ситуація успіху дарує атмосферу
приязні та взаємодопомоги, впевненості
і захищеності.
Учитель зобов’язаний створити джерело
внутрішніх сил дитини, джерело, яке дає
енергію для подолання труднощів і
формування бажання вчитися.
Використання ситуації успіху має
сприяти підвищенню робочого тонусу,
збільшенню продуктивності навчальної
роботи, а також допомогти учням
усвідомити себе повноцінною
особистістю і, відповідно, забезпечити
успіх у навчанні.
Основою педагогічної технології
“Створення ситуації успіху” є
особистісно-орієнтований підхід у справі
навчання та виховання.
А тому звернемося до рекомендацій
щодо особистісно-орієнтовного підходу
навчання та виховання.
–
Особистісно орієнтоване навчання
це навчання, центром якого є
особистість дитини, її самобутність та
самостійність: суб'єктивний досвід
кожного спочатку розкривається, а
потім узгоджується зі змістом освіти.
Визнання учня ключовою фігурою
всього освітнього процесу – це і є
особистісно орієнтована педагогіка.
У свідомості учня це має такий
вигляд: «Все, що я пізнаю, я знаю,
для чого мені потрібно і де я можу ці
знання застосувати».
Для педагога - це прагнення знайти
розумний баланс між знаннями,
уміннями та навичками учня.
Сучасність вимагає навчити учнів:
- самостійно та творчо розв'язувати
проблеми;
- шукати нову інформацію й робити
висновки, а не подавати дітям готові
знання.
В особистісно-орієнтованому підході
вчителю насамперед потрібен високий
рівень педагогічної майстерності, який
базується на розвитку:
дидактичних;
організаторських;
комунікативних;
науково-пізнавальних;
емоційних;
та поведінкових компонентностей;
-
-
Цілі особистісно орієнтованого
навчання полягають у тому, щоб:
визначити життєвий досвід кожного
учня;
його пізнавальні здібності;
рівень інтелекту;
інтереси, які спочатку треба розкрити,
а потім розвинути у навчальному
процесі;
Цілі особистісно орієнтованого навчання
полягають у тому, щоб:
Формувати позитивну мотивацію учнів до:
-
пізнавальної діяльності;
-
потребу в самопізнанні;
-
потребу в самореалізаціїї;
-
та потребу у самовдосконаленні школярів;
Цілі особистісно орієнтованого навчання
полягають у тому, щоб:
Озброїти учнів механізмом:
адаптації;
саморегуляції;
самозахисту;
самовиховання;
Цілі особистісно орієнтованого навчання
полягають у тому, щоб:
Розвинути індивідуальні позитивні
здібності кожного школяра;
Сформувати культуру життєдіяльності
максимально виявити і використати
індивідуальний досвід учня;
Правильно визначати лінії поведінки.
Основні принципи
особистісно-орієнтованого
навчання:
1. Принцип «розвивальної допомоги»
не робити за учня;
не вказувати йому, що робити,
а допомогти пробувати власні сили і власну
активність;
потрібно добитись, щоб учень сам обирав
рішення і відповідав за них.
Звідси - не потрібно подавати готові
знання, а створити умови, в яких
виявляється:
-
власна пізнавальна активність учня;
-
і він визначить для себе цілі, зміст та
методи роботи, власні цінності.
-
Навчання повинно бути дослідницьким
Це час, протягом якого діти вчаться:
самостійно діяти;
- дискутувати;
- приймати рішення.
-
При цьому розвивається самосвідомість і
самореалізується особистість.
Принцип - «свобода вміння»
- учні вільно обговорюють
проблеми;
- співпрацюють один з одним,
- а вчитель виступає в ролі
старшого члена колективу,
консультанта, джерела досвіду
Принцип - «свобода вміння»
Учителю:
-недостатньо
процес;
організувати навчальний
- потрібно ще визначити спосіб засвоєння
знань, тобто оприділити види діяльності
учня на уроці.
Основні вимоги до особистісноорієнтованого уроку:
раціональна єдність словесних,
наукових і практичних методів
навчання;
зв'язок з раніше вивченим досвідом,
набутим учнем;
Основні вимоги до особистісно
орієнтованого уроку:
-формування вмінь в учнів самостійно
здобувати знання і застосовувати їх на
практиці;
-заохочення прагнень учнів знаходити свій
спосіб роботи з навчальним матеріалом.
Метою
особистісноорієнтованого уроку є:
- створення умов для виявлення
пізнавальної активності учнів
Засобами досягнення вчителем цієї мети
можуть бути:
використання різних форм та методів
навчальної діяльності, які дозволяють
розкрити суб'єктивний досвід учнів;
створення атмосфери зацікавленості
кожного учня в результатах роботи
всього класу;
стимулювання учнів до висловлювань,
використання різних способів виконання
завдань без побоювань помилитися,
отримати хибну відповідь тощо;
Засобами досягнення вчителем цієї мети
можуть бути:
використання протягом уроку
дидактичного матеріалу, який дозволяє
отримати учневі найбільш значущі для
нього вид та форму змісту навчального
матеріалу;
оцінювання досягнень учня протягом
усього процесу його діяльності, а не
тільки за кінцевим результатом;
Засобами досягнення вчителем цієї мети
можуть бути:
заохочення прагнень учня знаходити свій
спосіб роботи;
аналізувати протягом уроку роботи інших
учнів; вибирати та засвоювати найбільш
раціональні з них;
створення на уроці педагогічних ситуацій
спілкування, які б дозволяли кожному учневі
виявляти ініціативу, самостійність, виборність у
справах роботи;
створення обстановки для природного
самовираження учня.
Технологія
особистісноорієнтованогоуроку
Для проведення особистісноорієнтованого уроку вчитель має
оволодіти його основними етапами:
1.
2.
3.
4.
5.
6.
7.
8.
Орієнтації.
Визначення мети.
Проектування.
Організації.
Реалізації.
Контролю.
Коригування.
Оцінювання
1. Етап орієнтації включає:
орієнтацію на позитивну роботу;
орієнтацію на визначення особистісного
досвіду учнів;
пов'язання цього досвіду з проблемами
навчального матеріалу.
2. Етап визначення мети передбачає:
визначення на уроці разом з учнями
значущої мети здійснення тієї діяльності,
яка запланована вчителем (учні повинні
зрозуміти, що може дати робота учням
саме на цьому уроці для складання,
наприклад, тематичного заліку,
державної атестації, свого майбутнього
життя тощо);
визначення показників досягнення
поставлених завдань;
3. Етап проектування включає:
передбачення залучення учнів до
виконання ними випереджальних
завдань;
підготовки повідомлень;
рефератів;
виготовлення та відбору наочності;
складання плану роботи тощо;
Етап організації виконання плану
діяльності передбачає:
Подання можливих варіантів і
способів виконання навчальної
діяльності (усна чи письмова форма,
індивідуальна робота чи робота в
групах, робота з текстом чи з іншими
засобами одержання інформації);
Етап організації виконання плану
діяльності передбачає:
2.Представлення учнями вибору способу
фіксації нового матеріалу (конспект,
схема, таблиця, опора, план, тези,
висновки тощо);
3.Варіативність домашнього завдання
(диференціація за рівнем складності та
способом виконання).
Етап контрольно-оцінювальний:
1.Залучення учнів до контролю за
перебігом навчальної діяльності шляхом
заохочення їх до різних видів контролю,
самоконтролю, взаємоконтролю, роботи
в групах;
2.Участь учнів у виправленні помилок і
недоліків у знаннях, усвідомлення їх
причин шляхом взаємо та самоаналізу;
Етап контрольно-оцінювальний:
3.Надання учням можливості самостійно
або за участі вчителя, інших учнів
порівнювати отримані ним результати з
критеріями стандарту, закладеного у
навчальній програмі;
4.Використання механізмів оцінного
методу (позитивного ставлення до
успіхів школяра);
Етап контрольно-оцінювальний:
5.Використання механізмів оцінного
методу (позитивного ставлення до
успіхів школяра).
6.Оцінювання (виставлення рівневих
оцінок за дванадцятибальною системою
оцінювання навчальних досягнень,
поурочного бала, рейтинг) не тільки
результатів, а й самого процесу
навчання.
6. Заключний етап передбачає:
усвідомлення учнями ситуації
досягнення мети;
відчуття успіху;
підкріплення позитивної мотивації
стосовно власної діяльності.
Методи та засоби психолого-педагогічної
підтримки діяльності учнів
заохочення;
навчально-пізнавальна гра;
створення ситуації успіху;
створення ситуації пізнавального інтересу;
створення проблемної ситуації;
спонукання до пошуку альтернативних
рішень;
виконання творчих завдань;
кооперація учнів;
створення ситуації взаємодопомоги тощо.
Висновок може бути таким: особистісноорієнтоване навчання ЦЕ–
загальнодидактичний принцип
індивідуального підходу до учнів.
Таке твердження ми дослідимо та
пояснимо за допомогою такого факту:
Відомий російський психолог
Л.С. Виготський своє теорією доводить,
що розум будь-якої людини має дві зони
розвитку: А і Б.
Перша зона (А) – це зона актуального
розвитку.
У цю зону потрапляють завдання, які
дитина може виконати сама без
допомоги вчителя.
Друга зона (В) – це зона найближчого
розвитку
Сюди потрапляють завдання, які дитина сама
виконати не може, але може з ними
впоратися з допомогою вчителя.
Зона найближчого розвитку, - це зона
“наступного дня”.
Те, що сьогодні є зона найближчого
розвитку, завтра у процесі навчання повинно
стати зоною актуального розвитку. Учитель
не повинен давати готову інформацію, адже
таке навчання може загальмувати мислення
дитини. А за допомогою вміло підібраних
запитань педагог підводить школяра до
правильної відповіді, розв’язку.
Те, що сьогодні є зоною найближчого
розвитку, завтра у процесі навчання
повинно стати зоною актуального
розвитку.
Учитель не повинен давати готову
інформацію, адже таке навчання може
загальмувати мислення дитини.
А за допомогою вміло підібраних
запитань педагог підводить школяра до
правильної відповіді, розв’язку.
Отже, як бачимо із цього прикладу, щоб
відбулися розвиток і навчання учнів,
завдання повинні потрапляти лише в
зону найближчого розвитку
(за Л.С. Виготським).
Припустимо, що два учні навчались в
одній школі, в одних і тих самих
учителів, закінчили школу з відзнакою,
рівень їхнього розвитку все одно буде
різним.
Ще більше відрізняється розвиток учнів
класу, які згідно з 12- бальною
системою досягли початкового і
високого рівнів.
Тому зрозуміло, що до таких дітей треба
підходити індивідуально, тобто ставити
перед ними різні завдання.
Якщо для цілого класу поставити одне
завдання, то для одних учнів воно
потрапить у зону актуального розвитку,
для інших – у зону найближчого
розвитку.
Отже, одне завдання для всього класу
ставити не бажано і не потрібно, а
здійснювати якісний особистісноорієнтований підхід до навчання та
виховання на практиці нам заважає ряд
причин, зокрема:
Причина 1. Щоб підійти індивідуально
до кожного учня, необхідно знати його
психологічні, фізіологічні та соціальні
особливості.
Лише психологія нараховує кілька
десятків індивідуальних особливостей
особистості. Це різні види уваги, уяви,
мислення, сприйняття, темпераменту,
характеру і т.д.
Пам’ять також поділяється більш ніж
на 10 типів: короткочасна,
довготривала, оперативна, рухова,
зорова, слухова, емоційна, словеснологічна і т.д.;
Причина 2. Виявити всі ці психологічні,
фізіологічні та соціальні особливості
вчитель без допомоги психолога, лікаря,
соціолога не може;
Причина 3.Навіть якщо теоретично
припустити, що в кожної дитини
виявили всі ці особливості, вчитель не
зможе запам’ятати їх у такій кількості
дітей, оскільки він одночасно навчає
свого предмета не один десяток учнів,
кожен з яких має не один десяток таких
особливостей.
Нарешті, якщо вчителю все-таки
вдається запам’ятати всі особливості
кожної дитини, він не зможе підійти
індивідуально тому, що урок триває
всього 40-45 хв, протягом яких
неможливо фізично попрацювати з
кожним учнем класу індивідуально.
Отже, існує суперечність: з одного боку,
вимоги до особистісно-орієнтованого
навчання, а з іншого причини, що
унеможливлюють якісне впровадження
цієї педагогічної технології у навчальновиховний процес.
Який же вихід з ситуації, що склалася ?
Філософія вчить, що джерелом і
рушійними силами будь-якого процесу
(у тому числі й навчального) є
розв’язання суперечностей і тому,
щоб навчальний процес розвивався,
вчителю необхідно вміти виявляти
суперечність навчального процесу, а
також вміти розв’язувати її.
Дана суперечність розв’язується шляхом
диференційованого підходу до учнів.
Диференціація (від лат. Differentia –
різниця, відмінність) – розчленування
цілого на якісно відмінні частини.
Розв’язування таких суперечностей
називається підходом до навчання.
Цей підхід, для прикладу, можна
здійснити таким чином:
Учнів класу розподілити на групи за
рівнем розвитку.
Критерії, якими слід керуватися - це
успішність.
Таких груп, наприклад, може бути
чотири:
низький рівень;
середній рівень;
достатній рівень;
високий рівень.
Зрозуміло, що такий поділ не
аргументується для учнів, для того щоб
у слабшого школяра не сформувалася
занижена самооцінка, а в сильного –
завищена.
Якщо учні однієї з груп підвищують свій
рівень – їх слід перевести до наступної
групи і навпаки.
Для кожної групи пропонуються різні за
ступенем складності завдання.
Диференційований підхід можна
здійснювати при різних формах
навчального процесу: під час уроку,
лабораторного заняття, екскурсії.
Під час проведеного уроку методом бесіди,
запитань слід орієнтувати учнів на певну
групу.
При цьому обов’язково слід враховувати,
щоб запитання було точним, стислим, не
мало елементів підказки.
Під час проведення уроку методом
пояснення, розповіді диференційований
підхід неможливий, оскільки вчитель будує
свою розповідь, орієнтуючись на
середнього учня,
але під час закріплення нового матеріалу
чи пояснення домашнього завдання учням
можна запропонувати різнорівневі
завдання.
Завершальним етапом навчальної
діяльності на уроці є:
усвідомлення ситуації досягнення мети;
переживання ситуації успіху;
підкріплення позитивної мотивації щодо
самої діяльності.
Ситуація успіху досягається тоді, коли
сама дитина визначає цей результат як
успіх.
Усвідомлення ситуації успіху самим
учнем, розуміння її значимості виникає у
суб'єкта після здолання своєї боязкості,
невміння, незнання, психологічного
враження та інших видів труднощів.
Роль “Ситуації успіху” у навчальній
діяльності
За останні роки термін
„Ситуація успіху” став звичним для
педагогів.
Ніхто не заперечує, що саме позитивні
емоції можуть стати для дитини одним
з найважливіших стимулів у навчанні,
але при цьому ми забуваємо про те, що
в педагогів не існує єдиного рецепта чи
правила, як саме створювати ситуації
успіху тому, що це слід на основі
індивідуального підходу, зважено, з
урахуванням багатьох факторів.
Діти прощають багато чого, але не
вибачають байдужість.
За відгуками дітей, найкращі їхні
вчителі вели уроки так, що здавалося,
ніби весь урок вони зайняті саме тобою.
Як цього досягти?
Іноді це „Іскра Божа”,
а частіше – майстерність, доведена до
мистецтва.
Важливо мати на увазі, що навіть
одноразове переживання успіху може
докорінно змінити психологічне
самопочуття дитини.
Ситуація успіху може стати пусковим
механізмом подальшого розвитку
особистості.
Безперечно, переживання успіху навіює
людині впевненість у власних силах.
З`являється бажання знову досягти
добрих результатів, виникає відчуття
внутрішнього благополуччя, що, у свою
чергу, покращує ставлення до
навколишнього світу.
На перший погляд здається, що вчитель,
кілька разів давши учню можливість
відчути успіх, далі вже само собою
забезпечує високий рівень мотивації,
інтересу, пізнавальної активності.
Але може бути й протилежний
результат: постійна успішність здатна
сформувати байдуже ставлення до
навчання.
Крім того, постійне очікування лише
позитивного результату згубно впливає
на розвиток вольових якостей учня:
він ухиляється від подолання
труднощів;
губиться в складних ситуаціях
(навчальних та життєвих);
у його поведінці починає домінувати
мотив „уникнення невдач”.
Досвідчені психологи та педагоги
попереджують про можливість
негативних наслідків пережитого успіху.
Чому ж виникає такий парадокс?
По-перше, успіх, що діставався ціною
незначних зусиль, може призвести до
переоцінки, точніше, до завищеної
оцінки своїх можливостей.
По-друге, за сильним переживанням
будь-якої емоції обов`язково настає
релаксація (розслаблення).
І якщо в цей період запропонувати
людині якусь діяльність, то, швидше за
все, ця діяльність буде менш успішною,
ніж попередня.
По-третє, переживання успіху може бути
потьмареним, якщо результат, важливий
і значимий для самого учня, не буде
адекватно оцінений іншими людьми.
І нарешті:
Емоція успіху не стане сильним
переживанням, якщо результати діяльності
не значимі для її суб`єкта.
Дитина, особливо на початку навчання,
однаково інтенсивно переживає успіх у
„головних” і „неголовних” навчальних
предметах.
Але часто знижують цю інтенсивність:
„12 балів з музики ! Та краще б ти
отримав 12 балів з читання”.
Знижуючи значимості успіху, що
переживається дитиною, ми, дорослі,
впливаємо на формування у дитини
ставлення до навчального процесу в
цілому.
Ось чому, оцінюючи дітей, необхідно
виходити з індивідуальних особливостей
кожного учня.
Просування вперед треба заохочувати,
підбадьорювати, щоб дитина не
відчувала невдачу, порівнюючи свої
результати з раніше встановленими
нормами, особливо якщо вони для неї
недосяжні.
Отже, ситуація успіху у навчальній
діяльності створюється вчителем або ж
психологом.
Як і будь-яку іншу діяльність, навчання
можна уявити у вигляді простого
ланцюжка дій:
1. Установка на діяльність (емоційна
підготовка учнів на вирішення
навчального завдання) – мотиваційний
етап;
2.Забезпечення діяльності (створення
умов для успішного вирішення
навчального завдання) –підготовчий,
робочий етап;
3.Порівняння отриманих результатів з
очікуваними (усвідомлення ставлення до
результатів своєї навчальної праці) –
результативний етап.
Отже, якщо ситуація успіху створюється
вчителем послідовно і свідомо, її
3.Порівняння отриманих результатів з
очікуваними (усвідомлення ставлення
до результатів своєї навчальної праці) –
результативний етап.
Отже, якщо ситуація успіху створюється
вчителем послідовно і свідомо, її
структура повинна врахувати всі
перелічені компоненти.
Створення ситуації успіху на
мотиваційному етапі навчальної
діяльності
Дослідження психологів свідчать, що рівень
засвоєння людиною знань істотно залежить
від рівня сформованості її мотивації
навчитися.
Тож давайте проаналізуємо, як провести
мотиваційний етап уроку так, щоб створити
ситуацію успіху для того учня.
Перед учителем стоїть завдання:
сформувати в учня настанову на
успішне виконання завдання
Інакше кажучи, вчитель повинен
сформувати в учнів мотив досягнення
мети.
Але при цьому вчитель часто
зустрічається з неадекватною
реакцією учнівського колективу:
1.Хтось уже виконував подібне
завдання, і його результати
виявились невдалими, так що у цієї
категорії учнів уже сформоване
негативне ставлення на успішне
виконання завдання.
2.Інша група учнів не стикалась з
такою роботою, тому вони не знають,
чого можна очікувати від майбутньої
діяльності.
3.Третя група, яка виконувала потрібні
завдання і успішно з ними впоралася,
знаходиться у стані мобілізації, готова
виконувати навчальне завдання.
Зрозуміло, що найлегше вчителю буде
працювати з учнями третьої групи, де
необхідно лише активізувати позитивні
емоції, які діти пережили раніше.
У другої групи учнів слід передбачити
емоційну реакцію, намалювати
перспективу вдалого виконання
завдання, пов`язавши її з тими чи
іншими умовами діяльності, які в
минулому забезпечували успіх.
Найбільш клопітною буде робота
першою групою учнів.
Перш за все доведеться нейтралізувати
спогади про невдачу в попередній
діяльності, а потім створити перспективу
для нової.
Зробити це можна, наприклад, так:
дати завдання учневі попрацювати над
своїми помилками, або повідомити його,
що завдання для нього змінено
порівняно з попереднім і т. д.
Учитель може запропонувати різні
варіанти мотивів досягнення ситуації
успіху:
прагнення самостійно розв`язати цікаві
задачі;
завоювати авторитет у своїх товаришів;
стати першим;
розглядати свою діяльність з точки зору
її корисності для інших людей;
встановити нові контакти між
товаришами у ході виконання завдання
тощо.
Отже, на етапі мотивації навчальної
діяльності учитель організовує певні
ситуації з метою активізувати чи
нейтралізувати емоції для наступної
діяльності
На етапі мотивації створення ситуації
успіху більшою мірою визначається
психологічними аспектами.
Тут доречним буде використання в
роботі вчителя таких психологопедагогічних прийомів, як:
Ефект Розенталя, або „Ефект
навіювання”: „Ти це можеш”, „Тобі це
вдається” тощо.
Якщо педагог буде переконувати учнів
у реальності успіху, то успіх прийде.
Англійський учений Стоуенс довів, що
учні, яких заохочували, досягли значно
більших успіхів, ніж ті, кого ніяк не
заохочували.
Прийом „Емоційне погладжування” –
це констатація будь-якого факту успіху,
прищеплювання дитині віри в себе,
відкритість учителя для довіри і співчуття.
◦ Прийом „Анонсування” –
репетиція майбутньої дії, яка створює
психологічний настрій на успіх перед
класом.
Це можуть бути додаткові індивідуальні
заняття з окремими учнями чи
заздалегідь оголошенні запитання
самостійної роботи.
Прийом „Шикуйсь!” містить такі кроки:
психологічна атака;
емоційне блокування;
вибір головного напрямку;
вибір рівних можливостей;
несподіване порівняння;
стабілізація.
Цей прийом полягає в тому, щоб:
учителем блокувалось припущення на
невдачу в діяльності учня;
відволікалася увага школяра від
чергового неуспіху;
вчитель повинен знайти той напрямок
діяльності, яким учень зможе
реалізувати себе набагато краще, тим
самим забезпечити його на успіх, на
стабільність у навчанні.
Розглянемо деякі
алгоритми створення ситуацій успіху та
методику їх реалізації:
Прийом „Даю шанс” – це заздалегідь
підготовлена вчителем ситуація, в якій
учень отримує можливість зненацька
для себе розкрити свої можливості.
Прийом “ Зняття страху”-
допомогає перебороти невпевненість у
власних силах (Люди вчаться на своїх
помилках і знаходять інші шляхи
вирішення проблем).
Прийом “Авансування успішного
результату” –
допомогає вчителю висловити тверду
переконаніність у тому, що його учень
обов’язково впорається з поставленим
завданням.
Це, в свою чергу, переконує дитину у
своїх силах і можливостях.
“У тебе обов’язково вийде”, “Я навіть не
сумніваюсь у позитивному результаті” і
т. д.
Прийом “Прихований інструктаж”
Допомагає дитині уникнути поразки.
Досягається шляхом побажання,
наприклад:
Можливо краще почати з ...,
Виконуючи роботу не забудьте про ...
Прийом “Внесення мотиву”.
Показує дитині заради чого, кого
здійснюється ця діяльність, кому буде
добре після виконання, наприклад, “Без
твоєї допомоги твоїм друзям не
впоратись...” тощо.
Прийом “Персональна винятковість.”
Визначає важливість зусиль дитини в
діяльності, що здійснюється або
здійснюватиметься, наприклад:
Тільки ти міг би…
Тільки тобі і можу доручити… і т.п.
Прийом “Висока оцінка деталі”.
Допомагає емоційно пережити не
результат в цілому, а якої її окремої
деталі:
Найбільше мені сподобалось у твоїй
роботі…
Найбільше тобі вдалося…
Прийом „Еврика”.
Створюються умови, за яких дитина,
виконуючи навчальне завдання,
несподівано відкриває в собі невідомі
досі здібності.
Завдання вчителя – помітити це глибоко
особисте відкриття, всіляко підтримати
дитину, поставити нову мету і надихнути
на її досягнення.
Допомога вчителя у створенні ситуації
відкриття має бути ненав`язливою,
прихованою.
Створюючи ситуації успіху на етапі
організації навчальної діяльності, слід
пам`ятати кілька основних правил:
у кожній дитині є задатки, які можуть
розвинутися у здібності;
Побачити їх, відчути, розвити – це
справа педагога;
ставлення до дитини як до рівної, як до
себе, спілкування, що повністю включає
грубість, різкість, образливий тон, має
стати обов`язковою нормою всієї
педагогічної діяльності;
Ставлення до дитини:
як до рівної,
як до себе,
спілкування, що повністю виключає:
- грубість,
- різкість,
- образливий тон
має стати обов`язковою нормою всієї
педагогічної діяльності;
чим більше напрямків діяльності, в яких
бере участь дитина, тим більше в неї
можливостей знайти себе;
кількість і різноманітність ситуацій і
обставин, в тому числі і штучно
створених, у які може потрапити
дитина, визначають шляхи її сьогодення
і віддаленого інтересу та можливі шляхи
успіху.
ТИПИ УСПІХУ:
Неочікувана радість – це почуття
задоволення від того, що результати
діяльності учня перевершили його
очікування.
З педагогічної та психологічної точки
зору – це результат продуманої,
підготовленої діяльності вчителя.
Спільна радість – полягає в тому, щоб учень
досяг необхідної для себе реакції колективу.
Вона може бути підготовленою вчителем
або спонтаною.
Спільною радістю вважають тільки ті реакції
колективу, які дають можливість дитині
відчутні себе задоволеним, стимулюють її
зусиля.
Це, перш за все, має бути емоційний відгук
оточуючих на успіх члена свого колективу.
Важливо, щоб у досягненнях кожного
школяра всі бачили результати своєї
праці, а сама дитина розуміла, що її
радість – це радість підтримки,
отримання статусу „свій серед своїх”.
Зрештою у тому, як реагує дитячий
колектив на успіхи або невдачі своїх
учителів, виявляється його моральна
сутність.
Радість пізнання – це радість пізнання
нового, хоча вона по своїй суті
альтруїстична (виникає на основі
допомоги, підтримки інших людей).
Пізнання спираїться на самоосвіту й
самопізнання.
Така радість не може вирости на
пустому місці, появитися без серйозних
причин. Це слід клопіткої роботи
учителя –учня-учнів.
ВИСНОВОК:
1.Ситуація успіху досягається тоді, коли
сама дитина визначає цей результат як
успіх.
2 Усвідомлення ситуації успіху самим
учнем, розуміння її значимості виникає у
школяра після здолання своєї боязкості,
невміння, незнання, психологічного
враження та інших видів труднощів.
3. Завдання педагога :
допомогти особистості дитини зрости в
успіху;
дати відчути радість від здолання
труднощів;
дати зрозуміти, що задарма в житті в
житті нічого не дається, скрізь необхідно
докласти зусиль.
І успіх буде еквівалентним витраченим
зусиллям.
ШАНОВНІ КОЛЕГИ !
Дайте, будь ласка, відповідь на такі
запитання:
1.Ваше ставлення до технології “Створення
ситуації успіху”.
2.Як Ви оцінюєте стан “Створення ситуації
успіху у Вашому навчальному закладі”.
3.Які ще методичні рекомендації, ідеї,
міркування щодо “Створення ситуації успіху”,
Ви можете запропонувати учасникам нашого
семінару ?
ВДЯЧНІ ВАМ ЗА ВІДВЕРТІСТЬ, ЗА ПОРАДИ
Slide 12
Створення ситуації успіху
та шляхи її реалізації
на уроці як складової якості
навчально-виховного процесу
Мета: Удосконалити методику
створення ситуації успіху та шляхів
її реалізації на уроці як стежки, що
веде до того куточка дитячого
серця, в якому горить вогник
бажання бути гарним.
На
відміну від традиційного розуміння
освіти як суми знань та навичок, нині освіту
починають розглядати як процес
становлення особистості .
Причому особистості, здатної до:
самоосвіти,
саморозвитку,
самовдосконалення,
яка вміє використовувати набуті знання,
яка прагне реалізувати себе,
спроможна змінити на краще своє життя,
життя своєї держави.
Алгоритм
створення та досягнення ситуації успіху
твердження про “Ситуацію успіху”;
особистісно-орієнтований підхід у справі
навчання та виховання - основа педагогічної
технології “Створення ситуації успіху”;
роль “Ситуації успіху” у навчальній діяльності;
створення “Ситуації успіху” на мотиваційному
етапі навчальної діяльності;
психолого-педагогічні прийоми при створенні
“Ситуації успіху”;
методика реалізації “Ситуації успіху”;
Виходячи із Положень Закону України “Про
освіту” завдання школи сьогодні полягає в
тому, щоб:
Виховувати в учнів здатність:
долати життєві труднощі;
самостійно приймати рішення;
розвивати себе як особистість, здатну:
робити вибір і контролювати своє життя;
брати на себе відповідальність за свої дії;
захищати себе і свої життєві цінності;
діяти відповідно до них;
піклуватись про інших;
Завдання вчителів:
прищепити учням потребу до здобуття
знань;
створити такі умови, щоб процес
здобуття знань був для них цікавим,
потрібним, комфортним;
і тому пріоритетним завданням вчителя
під час навчально-виховної діяльності є
створення ситуації успіху.
Що означає “Ситуація успіху?”
Ситуація успіху - це суб'єктивний
психічний стан задоволення наслідком
своєї фізичної, розумової праці чи
моральної напруги.
Успіх у навчанні - єдине джерело
внутрішніх сил дитини, які породжують
енергію для переборення труднощів,
бажання вчитися.
В.Сухомлинський
Ситуація успіху дарує атмосферу
приязні та взаємодопомоги, впевненості
і захищеності.
Учитель зобов’язаний створити джерело
внутрішніх сил дитини, джерело, яке дає
енергію для подолання труднощів і
формування бажання вчитися.
Використання ситуації успіху має
сприяти підвищенню робочого тонусу,
збільшенню продуктивності навчальної
роботи, а також допомогти учням
усвідомити себе повноцінною
особистістю і, відповідно, забезпечити
успіх у навчанні.
Основою педагогічної технології
“Створення ситуації успіху” є
особистісно-орієнтований підхід у справі
навчання та виховання.
А тому звернемося до рекомендацій
щодо особистісно-орієнтовного підходу
навчання та виховання.
–
Особистісно орієнтоване навчання
це навчання, центром якого є
особистість дитини, її самобутність та
самостійність: суб'єктивний досвід
кожного спочатку розкривається, а
потім узгоджується зі змістом освіти.
Визнання учня ключовою фігурою
всього освітнього процесу – це і є
особистісно орієнтована педагогіка.
У свідомості учня це має такий
вигляд: «Все, що я пізнаю, я знаю,
для чого мені потрібно і де я можу ці
знання застосувати».
Для педагога - це прагнення знайти
розумний баланс між знаннями,
уміннями та навичками учня.
Сучасність вимагає навчити учнів:
- самостійно та творчо розв'язувати
проблеми;
- шукати нову інформацію й робити
висновки, а не подавати дітям готові
знання.
В особистісно-орієнтованому підході
вчителю насамперед потрібен високий
рівень педагогічної майстерності, який
базується на розвитку:
дидактичних;
організаторських;
комунікативних;
науково-пізнавальних;
емоційних;
та поведінкових компонентностей;
-
-
Цілі особистісно орієнтованого
навчання полягають у тому, щоб:
визначити життєвий досвід кожного
учня;
його пізнавальні здібності;
рівень інтелекту;
інтереси, які спочатку треба розкрити,
а потім розвинути у навчальному
процесі;
Цілі особистісно орієнтованого навчання
полягають у тому, щоб:
Формувати позитивну мотивацію учнів до:
-
пізнавальної діяльності;
-
потребу в самопізнанні;
-
потребу в самореалізаціїї;
-
та потребу у самовдосконаленні школярів;
Цілі особистісно орієнтованого навчання
полягають у тому, щоб:
Озброїти учнів механізмом:
адаптації;
саморегуляції;
самозахисту;
самовиховання;
Цілі особистісно орієнтованого навчання
полягають у тому, щоб:
Розвинути індивідуальні позитивні
здібності кожного школяра;
Сформувати культуру життєдіяльності
максимально виявити і використати
індивідуальний досвід учня;
Правильно визначати лінії поведінки.
Основні принципи
особистісно-орієнтованого
навчання:
1. Принцип «розвивальної допомоги»
не робити за учня;
не вказувати йому, що робити,
а допомогти пробувати власні сили і власну
активність;
потрібно добитись, щоб учень сам обирав
рішення і відповідав за них.
Звідси - не потрібно подавати готові
знання, а створити умови, в яких
виявляється:
-
власна пізнавальна активність учня;
-
і він визначить для себе цілі, зміст та
методи роботи, власні цінності.
-
Навчання повинно бути дослідницьким
Це час, протягом якого діти вчаться:
самостійно діяти;
- дискутувати;
- приймати рішення.
-
При цьому розвивається самосвідомість і
самореалізується особистість.
Принцип - «свобода вміння»
- учні вільно обговорюють
проблеми;
- співпрацюють один з одним,
- а вчитель виступає в ролі
старшого члена колективу,
консультанта, джерела досвіду
Принцип - «свобода вміння»
Учителю:
-недостатньо
процес;
організувати навчальний
- потрібно ще визначити спосіб засвоєння
знань, тобто оприділити види діяльності
учня на уроці.
Основні вимоги до особистісноорієнтованого уроку:
раціональна єдність словесних,
наукових і практичних методів
навчання;
зв'язок з раніше вивченим досвідом,
набутим учнем;
Основні вимоги до особистісно
орієнтованого уроку:
-формування вмінь в учнів самостійно
здобувати знання і застосовувати їх на
практиці;
-заохочення прагнень учнів знаходити свій
спосіб роботи з навчальним матеріалом.
Метою
особистісноорієнтованого уроку є:
- створення умов для виявлення
пізнавальної активності учнів
Засобами досягнення вчителем цієї мети
можуть бути:
використання різних форм та методів
навчальної діяльності, які дозволяють
розкрити суб'єктивний досвід учнів;
створення атмосфери зацікавленості
кожного учня в результатах роботи
всього класу;
стимулювання учнів до висловлювань,
використання різних способів виконання
завдань без побоювань помилитися,
отримати хибну відповідь тощо;
Засобами досягнення вчителем цієї мети
можуть бути:
використання протягом уроку
дидактичного матеріалу, який дозволяє
отримати учневі найбільш значущі для
нього вид та форму змісту навчального
матеріалу;
оцінювання досягнень учня протягом
усього процесу його діяльності, а не
тільки за кінцевим результатом;
Засобами досягнення вчителем цієї мети
можуть бути:
заохочення прагнень учня знаходити свій
спосіб роботи;
аналізувати протягом уроку роботи інших
учнів; вибирати та засвоювати найбільш
раціональні з них;
створення на уроці педагогічних ситуацій
спілкування, які б дозволяли кожному учневі
виявляти ініціативу, самостійність, виборність у
справах роботи;
створення обстановки для природного
самовираження учня.
Технологія
особистісноорієнтованогоуроку
Для проведення особистісноорієнтованого уроку вчитель має
оволодіти його основними етапами:
1.
2.
3.
4.
5.
6.
7.
8.
Орієнтації.
Визначення мети.
Проектування.
Організації.
Реалізації.
Контролю.
Коригування.
Оцінювання
1. Етап орієнтації включає:
орієнтацію на позитивну роботу;
орієнтацію на визначення особистісного
досвіду учнів;
пов'язання цього досвіду з проблемами
навчального матеріалу.
2. Етап визначення мети передбачає:
визначення на уроці разом з учнями
значущої мети здійснення тієї діяльності,
яка запланована вчителем (учні повинні
зрозуміти, що може дати робота учням
саме на цьому уроці для складання,
наприклад, тематичного заліку,
державної атестації, свого майбутнього
життя тощо);
визначення показників досягнення
поставлених завдань;
3. Етап проектування включає:
передбачення залучення учнів до
виконання ними випереджальних
завдань;
підготовки повідомлень;
рефератів;
виготовлення та відбору наочності;
складання плану роботи тощо;
Етап організації виконання плану
діяльності передбачає:
Подання можливих варіантів і
способів виконання навчальної
діяльності (усна чи письмова форма,
індивідуальна робота чи робота в
групах, робота з текстом чи з іншими
засобами одержання інформації);
Етап організації виконання плану
діяльності передбачає:
2.Представлення учнями вибору способу
фіксації нового матеріалу (конспект,
схема, таблиця, опора, план, тези,
висновки тощо);
3.Варіативність домашнього завдання
(диференціація за рівнем складності та
способом виконання).
Етап контрольно-оцінювальний:
1.Залучення учнів до контролю за
перебігом навчальної діяльності шляхом
заохочення їх до різних видів контролю,
самоконтролю, взаємоконтролю, роботи
в групах;
2.Участь учнів у виправленні помилок і
недоліків у знаннях, усвідомлення їх
причин шляхом взаємо та самоаналізу;
Етап контрольно-оцінювальний:
3.Надання учням можливості самостійно
або за участі вчителя, інших учнів
порівнювати отримані ним результати з
критеріями стандарту, закладеного у
навчальній програмі;
4.Використання механізмів оцінного
методу (позитивного ставлення до
успіхів школяра);
Етап контрольно-оцінювальний:
5.Використання механізмів оцінного
методу (позитивного ставлення до
успіхів школяра).
6.Оцінювання (виставлення рівневих
оцінок за дванадцятибальною системою
оцінювання навчальних досягнень,
поурочного бала, рейтинг) не тільки
результатів, а й самого процесу
навчання.
6. Заключний етап передбачає:
усвідомлення учнями ситуації
досягнення мети;
відчуття успіху;
підкріплення позитивної мотивації
стосовно власної діяльності.
Методи та засоби психолого-педагогічної
підтримки діяльності учнів
заохочення;
навчально-пізнавальна гра;
створення ситуації успіху;
створення ситуації пізнавального інтересу;
створення проблемної ситуації;
спонукання до пошуку альтернативних
рішень;
виконання творчих завдань;
кооперація учнів;
створення ситуації взаємодопомоги тощо.
Висновок може бути таким: особистісноорієнтоване навчання ЦЕ–
загальнодидактичний принцип
індивідуального підходу до учнів.
Таке твердження ми дослідимо та
пояснимо за допомогою такого факту:
Відомий російський психолог
Л.С. Виготський своє теорією доводить,
що розум будь-якої людини має дві зони
розвитку: А і Б.
Перша зона (А) – це зона актуального
розвитку.
У цю зону потрапляють завдання, які
дитина може виконати сама без
допомоги вчителя.
Друга зона (В) – це зона найближчого
розвитку
Сюди потрапляють завдання, які дитина сама
виконати не може, але може з ними
впоратися з допомогою вчителя.
Зона найближчого розвитку, - це зона
“наступного дня”.
Те, що сьогодні є зона найближчого
розвитку, завтра у процесі навчання повинно
стати зоною актуального розвитку. Учитель
не повинен давати готову інформацію, адже
таке навчання може загальмувати мислення
дитини. А за допомогою вміло підібраних
запитань педагог підводить школяра до
правильної відповіді, розв’язку.
Те, що сьогодні є зоною найближчого
розвитку, завтра у процесі навчання
повинно стати зоною актуального
розвитку.
Учитель не повинен давати готову
інформацію, адже таке навчання може
загальмувати мислення дитини.
А за допомогою вміло підібраних
запитань педагог підводить школяра до
правильної відповіді, розв’язку.
Отже, як бачимо із цього прикладу, щоб
відбулися розвиток і навчання учнів,
завдання повинні потрапляти лише в
зону найближчого розвитку
(за Л.С. Виготським).
Припустимо, що два учні навчались в
одній школі, в одних і тих самих
учителів, закінчили школу з відзнакою,
рівень їхнього розвитку все одно буде
різним.
Ще більше відрізняється розвиток учнів
класу, які згідно з 12- бальною
системою досягли початкового і
високого рівнів.
Тому зрозуміло, що до таких дітей треба
підходити індивідуально, тобто ставити
перед ними різні завдання.
Якщо для цілого класу поставити одне
завдання, то для одних учнів воно
потрапить у зону актуального розвитку,
для інших – у зону найближчого
розвитку.
Отже, одне завдання для всього класу
ставити не бажано і не потрібно, а
здійснювати якісний особистісноорієнтований підхід до навчання та
виховання на практиці нам заважає ряд
причин, зокрема:
Причина 1. Щоб підійти індивідуально
до кожного учня, необхідно знати його
психологічні, фізіологічні та соціальні
особливості.
Лише психологія нараховує кілька
десятків індивідуальних особливостей
особистості. Це різні види уваги, уяви,
мислення, сприйняття, темпераменту,
характеру і т.д.
Пам’ять також поділяється більш ніж
на 10 типів: короткочасна,
довготривала, оперативна, рухова,
зорова, слухова, емоційна, словеснологічна і т.д.;
Причина 2. Виявити всі ці психологічні,
фізіологічні та соціальні особливості
вчитель без допомоги психолога, лікаря,
соціолога не може;
Причина 3.Навіть якщо теоретично
припустити, що в кожної дитини
виявили всі ці особливості, вчитель не
зможе запам’ятати їх у такій кількості
дітей, оскільки він одночасно навчає
свого предмета не один десяток учнів,
кожен з яких має не один десяток таких
особливостей.
Нарешті, якщо вчителю все-таки
вдається запам’ятати всі особливості
кожної дитини, він не зможе підійти
індивідуально тому, що урок триває
всього 40-45 хв, протягом яких
неможливо фізично попрацювати з
кожним учнем класу індивідуально.
Отже, існує суперечність: з одного боку,
вимоги до особистісно-орієнтованого
навчання, а з іншого причини, що
унеможливлюють якісне впровадження
цієї педагогічної технології у навчальновиховний процес.
Який же вихід з ситуації, що склалася ?
Філософія вчить, що джерелом і
рушійними силами будь-якого процесу
(у тому числі й навчального) є
розв’язання суперечностей і тому,
щоб навчальний процес розвивався,
вчителю необхідно вміти виявляти
суперечність навчального процесу, а
також вміти розв’язувати її.
Дана суперечність розв’язується шляхом
диференційованого підходу до учнів.
Диференціація (від лат. Differentia –
різниця, відмінність) – розчленування
цілого на якісно відмінні частини.
Розв’язування таких суперечностей
називається підходом до навчання.
Цей підхід, для прикладу, можна
здійснити таким чином:
Учнів класу розподілити на групи за
рівнем розвитку.
Критерії, якими слід керуватися - це
успішність.
Таких груп, наприклад, може бути
чотири:
низький рівень;
середній рівень;
достатній рівень;
високий рівень.
Зрозуміло, що такий поділ не
аргументується для учнів, для того щоб
у слабшого школяра не сформувалася
занижена самооцінка, а в сильного –
завищена.
Якщо учні однієї з груп підвищують свій
рівень – їх слід перевести до наступної
групи і навпаки.
Для кожної групи пропонуються різні за
ступенем складності завдання.
Диференційований підхід можна
здійснювати при різних формах
навчального процесу: під час уроку,
лабораторного заняття, екскурсії.
Під час проведеного уроку методом бесіди,
запитань слід орієнтувати учнів на певну
групу.
При цьому обов’язково слід враховувати,
щоб запитання було точним, стислим, не
мало елементів підказки.
Під час проведення уроку методом
пояснення, розповіді диференційований
підхід неможливий, оскільки вчитель будує
свою розповідь, орієнтуючись на
середнього учня,
але під час закріплення нового матеріалу
чи пояснення домашнього завдання учням
можна запропонувати різнорівневі
завдання.
Завершальним етапом навчальної
діяльності на уроці є:
усвідомлення ситуації досягнення мети;
переживання ситуації успіху;
підкріплення позитивної мотивації щодо
самої діяльності.
Ситуація успіху досягається тоді, коли
сама дитина визначає цей результат як
успіх.
Усвідомлення ситуації успіху самим
учнем, розуміння її значимості виникає у
суб'єкта після здолання своєї боязкості,
невміння, незнання, психологічного
враження та інших видів труднощів.
Роль “Ситуації успіху” у навчальній
діяльності
За останні роки термін
„Ситуація успіху” став звичним для
педагогів.
Ніхто не заперечує, що саме позитивні
емоції можуть стати для дитини одним
з найважливіших стимулів у навчанні,
але при цьому ми забуваємо про те, що
в педагогів не існує єдиного рецепта чи
правила, як саме створювати ситуації
успіху тому, що це слід на основі
індивідуального підходу, зважено, з
урахуванням багатьох факторів.
Діти прощають багато чого, але не
вибачають байдужість.
За відгуками дітей, найкращі їхні
вчителі вели уроки так, що здавалося,
ніби весь урок вони зайняті саме тобою.
Як цього досягти?
Іноді це „Іскра Божа”,
а частіше – майстерність, доведена до
мистецтва.
Важливо мати на увазі, що навіть
одноразове переживання успіху може
докорінно змінити психологічне
самопочуття дитини.
Ситуація успіху може стати пусковим
механізмом подальшого розвитку
особистості.
Безперечно, переживання успіху навіює
людині впевненість у власних силах.
З`являється бажання знову досягти
добрих результатів, виникає відчуття
внутрішнього благополуччя, що, у свою
чергу, покращує ставлення до
навколишнього світу.
На перший погляд здається, що вчитель,
кілька разів давши учню можливість
відчути успіх, далі вже само собою
забезпечує високий рівень мотивації,
інтересу, пізнавальної активності.
Але може бути й протилежний
результат: постійна успішність здатна
сформувати байдуже ставлення до
навчання.
Крім того, постійне очікування лише
позитивного результату згубно впливає
на розвиток вольових якостей учня:
він ухиляється від подолання
труднощів;
губиться в складних ситуаціях
(навчальних та життєвих);
у його поведінці починає домінувати
мотив „уникнення невдач”.
Досвідчені психологи та педагоги
попереджують про можливість
негативних наслідків пережитого успіху.
Чому ж виникає такий парадокс?
По-перше, успіх, що діставався ціною
незначних зусиль, може призвести до
переоцінки, точніше, до завищеної
оцінки своїх можливостей.
По-друге, за сильним переживанням
будь-якої емоції обов`язково настає
релаксація (розслаблення).
І якщо в цей період запропонувати
людині якусь діяльність, то, швидше за
все, ця діяльність буде менш успішною,
ніж попередня.
По-третє, переживання успіху може бути
потьмареним, якщо результат, важливий
і значимий для самого учня, не буде
адекватно оцінений іншими людьми.
І нарешті:
Емоція успіху не стане сильним
переживанням, якщо результати діяльності
не значимі для її суб`єкта.
Дитина, особливо на початку навчання,
однаково інтенсивно переживає успіх у
„головних” і „неголовних” навчальних
предметах.
Але часто знижують цю інтенсивність:
„12 балів з музики ! Та краще б ти
отримав 12 балів з читання”.
Знижуючи значимості успіху, що
переживається дитиною, ми, дорослі,
впливаємо на формування у дитини
ставлення до навчального процесу в
цілому.
Ось чому, оцінюючи дітей, необхідно
виходити з індивідуальних особливостей
кожного учня.
Просування вперед треба заохочувати,
підбадьорювати, щоб дитина не
відчувала невдачу, порівнюючи свої
результати з раніше встановленими
нормами, особливо якщо вони для неї
недосяжні.
Отже, ситуація успіху у навчальній
діяльності створюється вчителем або ж
психологом.
Як і будь-яку іншу діяльність, навчання
можна уявити у вигляді простого
ланцюжка дій:
1. Установка на діяльність (емоційна
підготовка учнів на вирішення
навчального завдання) – мотиваційний
етап;
2.Забезпечення діяльності (створення
умов для успішного вирішення
навчального завдання) –підготовчий,
робочий етап;
3.Порівняння отриманих результатів з
очікуваними (усвідомлення ставлення до
результатів своєї навчальної праці) –
результативний етап.
Отже, якщо ситуація успіху створюється
вчителем послідовно і свідомо, її
3.Порівняння отриманих результатів з
очікуваними (усвідомлення ставлення
до результатів своєї навчальної праці) –
результативний етап.
Отже, якщо ситуація успіху створюється
вчителем послідовно і свідомо, її
структура повинна врахувати всі
перелічені компоненти.
Створення ситуації успіху на
мотиваційному етапі навчальної
діяльності
Дослідження психологів свідчать, що рівень
засвоєння людиною знань істотно залежить
від рівня сформованості її мотивації
навчитися.
Тож давайте проаналізуємо, як провести
мотиваційний етап уроку так, щоб створити
ситуацію успіху для того учня.
Перед учителем стоїть завдання:
сформувати в учня настанову на
успішне виконання завдання
Інакше кажучи, вчитель повинен
сформувати в учнів мотив досягнення
мети.
Але при цьому вчитель часто
зустрічається з неадекватною
реакцією учнівського колективу:
1.Хтось уже виконував подібне
завдання, і його результати
виявились невдалими, так що у цієї
категорії учнів уже сформоване
негативне ставлення на успішне
виконання завдання.
2.Інша група учнів не стикалась з
такою роботою, тому вони не знають,
чого можна очікувати від майбутньої
діяльності.
3.Третя група, яка виконувала потрібні
завдання і успішно з ними впоралася,
знаходиться у стані мобілізації, готова
виконувати навчальне завдання.
Зрозуміло, що найлегше вчителю буде
працювати з учнями третьої групи, де
необхідно лише активізувати позитивні
емоції, які діти пережили раніше.
У другої групи учнів слід передбачити
емоційну реакцію, намалювати
перспективу вдалого виконання
завдання, пов`язавши її з тими чи
іншими умовами діяльності, які в
минулому забезпечували успіх.
Найбільш клопітною буде робота
першою групою учнів.
Перш за все доведеться нейтралізувати
спогади про невдачу в попередній
діяльності, а потім створити перспективу
для нової.
Зробити це можна, наприклад, так:
дати завдання учневі попрацювати над
своїми помилками, або повідомити його,
що завдання для нього змінено
порівняно з попереднім і т. д.
Учитель може запропонувати різні
варіанти мотивів досягнення ситуації
успіху:
прагнення самостійно розв`язати цікаві
задачі;
завоювати авторитет у своїх товаришів;
стати першим;
розглядати свою діяльність з точки зору
її корисності для інших людей;
встановити нові контакти між
товаришами у ході виконання завдання
тощо.
Отже, на етапі мотивації навчальної
діяльності учитель організовує певні
ситуації з метою активізувати чи
нейтралізувати емоції для наступної
діяльності
На етапі мотивації створення ситуації
успіху більшою мірою визначається
психологічними аспектами.
Тут доречним буде використання в
роботі вчителя таких психологопедагогічних прийомів, як:
Ефект Розенталя, або „Ефект
навіювання”: „Ти це можеш”, „Тобі це
вдається” тощо.
Якщо педагог буде переконувати учнів
у реальності успіху, то успіх прийде.
Англійський учений Стоуенс довів, що
учні, яких заохочували, досягли значно
більших успіхів, ніж ті, кого ніяк не
заохочували.
Прийом „Емоційне погладжування” –
це констатація будь-якого факту успіху,
прищеплювання дитині віри в себе,
відкритість учителя для довіри і співчуття.
◦ Прийом „Анонсування” –
репетиція майбутньої дії, яка створює
психологічний настрій на успіх перед
класом.
Це можуть бути додаткові індивідуальні
заняття з окремими учнями чи
заздалегідь оголошенні запитання
самостійної роботи.
Прийом „Шикуйсь!” містить такі кроки:
психологічна атака;
емоційне блокування;
вибір головного напрямку;
вибір рівних можливостей;
несподіване порівняння;
стабілізація.
Цей прийом полягає в тому, щоб:
учителем блокувалось припущення на
невдачу в діяльності учня;
відволікалася увага школяра від
чергового неуспіху;
вчитель повинен знайти той напрямок
діяльності, яким учень зможе
реалізувати себе набагато краще, тим
самим забезпечити його на успіх, на
стабільність у навчанні.
Розглянемо деякі
алгоритми створення ситуацій успіху та
методику їх реалізації:
Прийом „Даю шанс” – це заздалегідь
підготовлена вчителем ситуація, в якій
учень отримує можливість зненацька
для себе розкрити свої можливості.
Прийом “ Зняття страху”-
допомогає перебороти невпевненість у
власних силах (Люди вчаться на своїх
помилках і знаходять інші шляхи
вирішення проблем).
Прийом “Авансування успішного
результату” –
допомогає вчителю висловити тверду
переконаніність у тому, що його учень
обов’язково впорається з поставленим
завданням.
Це, в свою чергу, переконує дитину у
своїх силах і можливостях.
“У тебе обов’язково вийде”, “Я навіть не
сумніваюсь у позитивному результаті” і
т. д.
Прийом “Прихований інструктаж”
Допомагає дитині уникнути поразки.
Досягається шляхом побажання,
наприклад:
Можливо краще почати з ...,
Виконуючи роботу не забудьте про ...
Прийом “Внесення мотиву”.
Показує дитині заради чого, кого
здійснюється ця діяльність, кому буде
добре після виконання, наприклад, “Без
твоєї допомоги твоїм друзям не
впоратись...” тощо.
Прийом “Персональна винятковість.”
Визначає важливість зусиль дитини в
діяльності, що здійснюється або
здійснюватиметься, наприклад:
Тільки ти міг би…
Тільки тобі і можу доручити… і т.п.
Прийом “Висока оцінка деталі”.
Допомагає емоційно пережити не
результат в цілому, а якої її окремої
деталі:
Найбільше мені сподобалось у твоїй
роботі…
Найбільше тобі вдалося…
Прийом „Еврика”.
Створюються умови, за яких дитина,
виконуючи навчальне завдання,
несподівано відкриває в собі невідомі
досі здібності.
Завдання вчителя – помітити це глибоко
особисте відкриття, всіляко підтримати
дитину, поставити нову мету і надихнути
на її досягнення.
Допомога вчителя у створенні ситуації
відкриття має бути ненав`язливою,
прихованою.
Створюючи ситуації успіху на етапі
організації навчальної діяльності, слід
пам`ятати кілька основних правил:
у кожній дитині є задатки, які можуть
розвинутися у здібності;
Побачити їх, відчути, розвити – це
справа педагога;
ставлення до дитини як до рівної, як до
себе, спілкування, що повністю включає
грубість, різкість, образливий тон, має
стати обов`язковою нормою всієї
педагогічної діяльності;
Ставлення до дитини:
як до рівної,
як до себе,
спілкування, що повністю виключає:
- грубість,
- різкість,
- образливий тон
має стати обов`язковою нормою всієї
педагогічної діяльності;
чим більше напрямків діяльності, в яких
бере участь дитина, тим більше в неї
можливостей знайти себе;
кількість і різноманітність ситуацій і
обставин, в тому числі і штучно
створених, у які може потрапити
дитина, визначають шляхи її сьогодення
і віддаленого інтересу та можливі шляхи
успіху.
ТИПИ УСПІХУ:
Неочікувана радість – це почуття
задоволення від того, що результати
діяльності учня перевершили його
очікування.
З педагогічної та психологічної точки
зору – це результат продуманої,
підготовленої діяльності вчителя.
Спільна радість – полягає в тому, щоб учень
досяг необхідної для себе реакції колективу.
Вона може бути підготовленою вчителем
або спонтаною.
Спільною радістю вважають тільки ті реакції
колективу, які дають можливість дитині
відчутні себе задоволеним, стимулюють її
зусиля.
Це, перш за все, має бути емоційний відгук
оточуючих на успіх члена свого колективу.
Важливо, щоб у досягненнях кожного
школяра всі бачили результати своєї
праці, а сама дитина розуміла, що її
радість – це радість підтримки,
отримання статусу „свій серед своїх”.
Зрештою у тому, як реагує дитячий
колектив на успіхи або невдачі своїх
учителів, виявляється його моральна
сутність.
Радість пізнання – це радість пізнання
нового, хоча вона по своїй суті
альтруїстична (виникає на основі
допомоги, підтримки інших людей).
Пізнання спираїться на самоосвіту й
самопізнання.
Така радість не може вирости на
пустому місці, появитися без серйозних
причин. Це слід клопіткої роботи
учителя –учня-учнів.
ВИСНОВОК:
1.Ситуація успіху досягається тоді, коли
сама дитина визначає цей результат як
успіх.
2 Усвідомлення ситуації успіху самим
учнем, розуміння її значимості виникає у
школяра після здолання своєї боязкості,
невміння, незнання, психологічного
враження та інших видів труднощів.
3. Завдання педагога :
допомогти особистості дитини зрости в
успіху;
дати відчути радість від здолання
труднощів;
дати зрозуміти, що задарма в житті в
житті нічого не дається, скрізь необхідно
докласти зусиль.
І успіх буде еквівалентним витраченим
зусиллям.
ШАНОВНІ КОЛЕГИ !
Дайте, будь ласка, відповідь на такі
запитання:
1.Ваше ставлення до технології “Створення
ситуації успіху”.
2.Як Ви оцінюєте стан “Створення ситуації
успіху у Вашому навчальному закладі”.
3.Які ще методичні рекомендації, ідеї,
міркування щодо “Створення ситуації успіху”,
Ви можете запропонувати учасникам нашого
семінару ?
ВДЯЧНІ ВАМ ЗА ВІДВЕРТІСТЬ, ЗА ПОРАДИ
Slide 13
Створення ситуації успіху
та шляхи її реалізації
на уроці як складової якості
навчально-виховного процесу
Мета: Удосконалити методику
створення ситуації успіху та шляхів
її реалізації на уроці як стежки, що
веде до того куточка дитячого
серця, в якому горить вогник
бажання бути гарним.
На
відміну від традиційного розуміння
освіти як суми знань та навичок, нині освіту
починають розглядати як процес
становлення особистості .
Причому особистості, здатної до:
самоосвіти,
саморозвитку,
самовдосконалення,
яка вміє використовувати набуті знання,
яка прагне реалізувати себе,
спроможна змінити на краще своє життя,
життя своєї держави.
Алгоритм
створення та досягнення ситуації успіху
твердження про “Ситуацію успіху”;
особистісно-орієнтований підхід у справі
навчання та виховання - основа педагогічної
технології “Створення ситуації успіху”;
роль “Ситуації успіху” у навчальній діяльності;
створення “Ситуації успіху” на мотиваційному
етапі навчальної діяльності;
психолого-педагогічні прийоми при створенні
“Ситуації успіху”;
методика реалізації “Ситуації успіху”;
Виходячи із Положень Закону України “Про
освіту” завдання школи сьогодні полягає в
тому, щоб:
Виховувати в учнів здатність:
долати життєві труднощі;
самостійно приймати рішення;
розвивати себе як особистість, здатну:
робити вибір і контролювати своє життя;
брати на себе відповідальність за свої дії;
захищати себе і свої життєві цінності;
діяти відповідно до них;
піклуватись про інших;
Завдання вчителів:
прищепити учням потребу до здобуття
знань;
створити такі умови, щоб процес
здобуття знань був для них цікавим,
потрібним, комфортним;
і тому пріоритетним завданням вчителя
під час навчально-виховної діяльності є
створення ситуації успіху.
Що означає “Ситуація успіху?”
Ситуація успіху - це суб'єктивний
психічний стан задоволення наслідком
своєї фізичної, розумової праці чи
моральної напруги.
Успіх у навчанні - єдине джерело
внутрішніх сил дитини, які породжують
енергію для переборення труднощів,
бажання вчитися.
В.Сухомлинський
Ситуація успіху дарує атмосферу
приязні та взаємодопомоги, впевненості
і захищеності.
Учитель зобов’язаний створити джерело
внутрішніх сил дитини, джерело, яке дає
енергію для подолання труднощів і
формування бажання вчитися.
Використання ситуації успіху має
сприяти підвищенню робочого тонусу,
збільшенню продуктивності навчальної
роботи, а також допомогти учням
усвідомити себе повноцінною
особистістю і, відповідно, забезпечити
успіх у навчанні.
Основою педагогічної технології
“Створення ситуації успіху” є
особистісно-орієнтований підхід у справі
навчання та виховання.
А тому звернемося до рекомендацій
щодо особистісно-орієнтовного підходу
навчання та виховання.
–
Особистісно орієнтоване навчання
це навчання, центром якого є
особистість дитини, її самобутність та
самостійність: суб'єктивний досвід
кожного спочатку розкривається, а
потім узгоджується зі змістом освіти.
Визнання учня ключовою фігурою
всього освітнього процесу – це і є
особистісно орієнтована педагогіка.
У свідомості учня це має такий
вигляд: «Все, що я пізнаю, я знаю,
для чого мені потрібно і де я можу ці
знання застосувати».
Для педагога - це прагнення знайти
розумний баланс між знаннями,
уміннями та навичками учня.
Сучасність вимагає навчити учнів:
- самостійно та творчо розв'язувати
проблеми;
- шукати нову інформацію й робити
висновки, а не подавати дітям готові
знання.
В особистісно-орієнтованому підході
вчителю насамперед потрібен високий
рівень педагогічної майстерності, який
базується на розвитку:
дидактичних;
організаторських;
комунікативних;
науково-пізнавальних;
емоційних;
та поведінкових компонентностей;
-
-
Цілі особистісно орієнтованого
навчання полягають у тому, щоб:
визначити життєвий досвід кожного
учня;
його пізнавальні здібності;
рівень інтелекту;
інтереси, які спочатку треба розкрити,
а потім розвинути у навчальному
процесі;
Цілі особистісно орієнтованого навчання
полягають у тому, щоб:
Формувати позитивну мотивацію учнів до:
-
пізнавальної діяльності;
-
потребу в самопізнанні;
-
потребу в самореалізаціїї;
-
та потребу у самовдосконаленні школярів;
Цілі особистісно орієнтованого навчання
полягають у тому, щоб:
Озброїти учнів механізмом:
адаптації;
саморегуляції;
самозахисту;
самовиховання;
Цілі особистісно орієнтованого навчання
полягають у тому, щоб:
Розвинути індивідуальні позитивні
здібності кожного школяра;
Сформувати культуру життєдіяльності
максимально виявити і використати
індивідуальний досвід учня;
Правильно визначати лінії поведінки.
Основні принципи
особистісно-орієнтованого
навчання:
1. Принцип «розвивальної допомоги»
не робити за учня;
не вказувати йому, що робити,
а допомогти пробувати власні сили і власну
активність;
потрібно добитись, щоб учень сам обирав
рішення і відповідав за них.
Звідси - не потрібно подавати готові
знання, а створити умови, в яких
виявляється:
-
власна пізнавальна активність учня;
-
і він визначить для себе цілі, зміст та
методи роботи, власні цінності.
-
Навчання повинно бути дослідницьким
Це час, протягом якого діти вчаться:
самостійно діяти;
- дискутувати;
- приймати рішення.
-
При цьому розвивається самосвідомість і
самореалізується особистість.
Принцип - «свобода вміння»
- учні вільно обговорюють
проблеми;
- співпрацюють один з одним,
- а вчитель виступає в ролі
старшого члена колективу,
консультанта, джерела досвіду
Принцип - «свобода вміння»
Учителю:
-недостатньо
процес;
організувати навчальний
- потрібно ще визначити спосіб засвоєння
знань, тобто оприділити види діяльності
учня на уроці.
Основні вимоги до особистісноорієнтованого уроку:
раціональна єдність словесних,
наукових і практичних методів
навчання;
зв'язок з раніше вивченим досвідом,
набутим учнем;
Основні вимоги до особистісно
орієнтованого уроку:
-формування вмінь в учнів самостійно
здобувати знання і застосовувати їх на
практиці;
-заохочення прагнень учнів знаходити свій
спосіб роботи з навчальним матеріалом.
Метою
особистісноорієнтованого уроку є:
- створення умов для виявлення
пізнавальної активності учнів
Засобами досягнення вчителем цієї мети
можуть бути:
використання різних форм та методів
навчальної діяльності, які дозволяють
розкрити суб'єктивний досвід учнів;
створення атмосфери зацікавленості
кожного учня в результатах роботи
всього класу;
стимулювання учнів до висловлювань,
використання різних способів виконання
завдань без побоювань помилитися,
отримати хибну відповідь тощо;
Засобами досягнення вчителем цієї мети
можуть бути:
використання протягом уроку
дидактичного матеріалу, який дозволяє
отримати учневі найбільш значущі для
нього вид та форму змісту навчального
матеріалу;
оцінювання досягнень учня протягом
усього процесу його діяльності, а не
тільки за кінцевим результатом;
Засобами досягнення вчителем цієї мети
можуть бути:
заохочення прагнень учня знаходити свій
спосіб роботи;
аналізувати протягом уроку роботи інших
учнів; вибирати та засвоювати найбільш
раціональні з них;
створення на уроці педагогічних ситуацій
спілкування, які б дозволяли кожному учневі
виявляти ініціативу, самостійність, виборність у
справах роботи;
створення обстановки для природного
самовираження учня.
Технологія
особистісноорієнтованогоуроку
Для проведення особистісноорієнтованого уроку вчитель має
оволодіти його основними етапами:
1.
2.
3.
4.
5.
6.
7.
8.
Орієнтації.
Визначення мети.
Проектування.
Організації.
Реалізації.
Контролю.
Коригування.
Оцінювання
1. Етап орієнтації включає:
орієнтацію на позитивну роботу;
орієнтацію на визначення особистісного
досвіду учнів;
пов'язання цього досвіду з проблемами
навчального матеріалу.
2. Етап визначення мети передбачає:
визначення на уроці разом з учнями
значущої мети здійснення тієї діяльності,
яка запланована вчителем (учні повинні
зрозуміти, що може дати робота учням
саме на цьому уроці для складання,
наприклад, тематичного заліку,
державної атестації, свого майбутнього
життя тощо);
визначення показників досягнення
поставлених завдань;
3. Етап проектування включає:
передбачення залучення учнів до
виконання ними випереджальних
завдань;
підготовки повідомлень;
рефератів;
виготовлення та відбору наочності;
складання плану роботи тощо;
Етап організації виконання плану
діяльності передбачає:
Подання можливих варіантів і
способів виконання навчальної
діяльності (усна чи письмова форма,
індивідуальна робота чи робота в
групах, робота з текстом чи з іншими
засобами одержання інформації);
Етап організації виконання плану
діяльності передбачає:
2.Представлення учнями вибору способу
фіксації нового матеріалу (конспект,
схема, таблиця, опора, план, тези,
висновки тощо);
3.Варіативність домашнього завдання
(диференціація за рівнем складності та
способом виконання).
Етап контрольно-оцінювальний:
1.Залучення учнів до контролю за
перебігом навчальної діяльності шляхом
заохочення їх до різних видів контролю,
самоконтролю, взаємоконтролю, роботи
в групах;
2.Участь учнів у виправленні помилок і
недоліків у знаннях, усвідомлення їх
причин шляхом взаємо та самоаналізу;
Етап контрольно-оцінювальний:
3.Надання учням можливості самостійно
або за участі вчителя, інших учнів
порівнювати отримані ним результати з
критеріями стандарту, закладеного у
навчальній програмі;
4.Використання механізмів оцінного
методу (позитивного ставлення до
успіхів школяра);
Етап контрольно-оцінювальний:
5.Використання механізмів оцінного
методу (позитивного ставлення до
успіхів школяра).
6.Оцінювання (виставлення рівневих
оцінок за дванадцятибальною системою
оцінювання навчальних досягнень,
поурочного бала, рейтинг) не тільки
результатів, а й самого процесу
навчання.
6. Заключний етап передбачає:
усвідомлення учнями ситуації
досягнення мети;
відчуття успіху;
підкріплення позитивної мотивації
стосовно власної діяльності.
Методи та засоби психолого-педагогічної
підтримки діяльності учнів
заохочення;
навчально-пізнавальна гра;
створення ситуації успіху;
створення ситуації пізнавального інтересу;
створення проблемної ситуації;
спонукання до пошуку альтернативних
рішень;
виконання творчих завдань;
кооперація учнів;
створення ситуації взаємодопомоги тощо.
Висновок може бути таким: особистісноорієнтоване навчання ЦЕ–
загальнодидактичний принцип
індивідуального підходу до учнів.
Таке твердження ми дослідимо та
пояснимо за допомогою такого факту:
Відомий російський психолог
Л.С. Виготський своє теорією доводить,
що розум будь-якої людини має дві зони
розвитку: А і Б.
Перша зона (А) – це зона актуального
розвитку.
У цю зону потрапляють завдання, які
дитина може виконати сама без
допомоги вчителя.
Друга зона (В) – це зона найближчого
розвитку
Сюди потрапляють завдання, які дитина сама
виконати не може, але може з ними
впоратися з допомогою вчителя.
Зона найближчого розвитку, - це зона
“наступного дня”.
Те, що сьогодні є зона найближчого
розвитку, завтра у процесі навчання повинно
стати зоною актуального розвитку. Учитель
не повинен давати готову інформацію, адже
таке навчання може загальмувати мислення
дитини. А за допомогою вміло підібраних
запитань педагог підводить школяра до
правильної відповіді, розв’язку.
Те, що сьогодні є зоною найближчого
розвитку, завтра у процесі навчання
повинно стати зоною актуального
розвитку.
Учитель не повинен давати готову
інформацію, адже таке навчання може
загальмувати мислення дитини.
А за допомогою вміло підібраних
запитань педагог підводить школяра до
правильної відповіді, розв’язку.
Отже, як бачимо із цього прикладу, щоб
відбулися розвиток і навчання учнів,
завдання повинні потрапляти лише в
зону найближчого розвитку
(за Л.С. Виготським).
Припустимо, що два учні навчались в
одній школі, в одних і тих самих
учителів, закінчили школу з відзнакою,
рівень їхнього розвитку все одно буде
різним.
Ще більше відрізняється розвиток учнів
класу, які згідно з 12- бальною
системою досягли початкового і
високого рівнів.
Тому зрозуміло, що до таких дітей треба
підходити індивідуально, тобто ставити
перед ними різні завдання.
Якщо для цілого класу поставити одне
завдання, то для одних учнів воно
потрапить у зону актуального розвитку,
для інших – у зону найближчого
розвитку.
Отже, одне завдання для всього класу
ставити не бажано і не потрібно, а
здійснювати якісний особистісноорієнтований підхід до навчання та
виховання на практиці нам заважає ряд
причин, зокрема:
Причина 1. Щоб підійти індивідуально
до кожного учня, необхідно знати його
психологічні, фізіологічні та соціальні
особливості.
Лише психологія нараховує кілька
десятків індивідуальних особливостей
особистості. Це різні види уваги, уяви,
мислення, сприйняття, темпераменту,
характеру і т.д.
Пам’ять також поділяється більш ніж
на 10 типів: короткочасна,
довготривала, оперативна, рухова,
зорова, слухова, емоційна, словеснологічна і т.д.;
Причина 2. Виявити всі ці психологічні,
фізіологічні та соціальні особливості
вчитель без допомоги психолога, лікаря,
соціолога не може;
Причина 3.Навіть якщо теоретично
припустити, що в кожної дитини
виявили всі ці особливості, вчитель не
зможе запам’ятати їх у такій кількості
дітей, оскільки він одночасно навчає
свого предмета не один десяток учнів,
кожен з яких має не один десяток таких
особливостей.
Нарешті, якщо вчителю все-таки
вдається запам’ятати всі особливості
кожної дитини, він не зможе підійти
індивідуально тому, що урок триває
всього 40-45 хв, протягом яких
неможливо фізично попрацювати з
кожним учнем класу індивідуально.
Отже, існує суперечність: з одного боку,
вимоги до особистісно-орієнтованого
навчання, а з іншого причини, що
унеможливлюють якісне впровадження
цієї педагогічної технології у навчальновиховний процес.
Який же вихід з ситуації, що склалася ?
Філософія вчить, що джерелом і
рушійними силами будь-якого процесу
(у тому числі й навчального) є
розв’язання суперечностей і тому,
щоб навчальний процес розвивався,
вчителю необхідно вміти виявляти
суперечність навчального процесу, а
також вміти розв’язувати її.
Дана суперечність розв’язується шляхом
диференційованого підходу до учнів.
Диференціація (від лат. Differentia –
різниця, відмінність) – розчленування
цілого на якісно відмінні частини.
Розв’язування таких суперечностей
називається підходом до навчання.
Цей підхід, для прикладу, можна
здійснити таким чином:
Учнів класу розподілити на групи за
рівнем розвитку.
Критерії, якими слід керуватися - це
успішність.
Таких груп, наприклад, може бути
чотири:
низький рівень;
середній рівень;
достатній рівень;
високий рівень.
Зрозуміло, що такий поділ не
аргументується для учнів, для того щоб
у слабшого школяра не сформувалася
занижена самооцінка, а в сильного –
завищена.
Якщо учні однієї з груп підвищують свій
рівень – їх слід перевести до наступної
групи і навпаки.
Для кожної групи пропонуються різні за
ступенем складності завдання.
Диференційований підхід можна
здійснювати при різних формах
навчального процесу: під час уроку,
лабораторного заняття, екскурсії.
Під час проведеного уроку методом бесіди,
запитань слід орієнтувати учнів на певну
групу.
При цьому обов’язково слід враховувати,
щоб запитання було точним, стислим, не
мало елементів підказки.
Під час проведення уроку методом
пояснення, розповіді диференційований
підхід неможливий, оскільки вчитель будує
свою розповідь, орієнтуючись на
середнього учня,
але під час закріплення нового матеріалу
чи пояснення домашнього завдання учням
можна запропонувати різнорівневі
завдання.
Завершальним етапом навчальної
діяльності на уроці є:
усвідомлення ситуації досягнення мети;
переживання ситуації успіху;
підкріплення позитивної мотивації щодо
самої діяльності.
Ситуація успіху досягається тоді, коли
сама дитина визначає цей результат як
успіх.
Усвідомлення ситуації успіху самим
учнем, розуміння її значимості виникає у
суб'єкта після здолання своєї боязкості,
невміння, незнання, психологічного
враження та інших видів труднощів.
Роль “Ситуації успіху” у навчальній
діяльності
За останні роки термін
„Ситуація успіху” став звичним для
педагогів.
Ніхто не заперечує, що саме позитивні
емоції можуть стати для дитини одним
з найважливіших стимулів у навчанні,
але при цьому ми забуваємо про те, що
в педагогів не існує єдиного рецепта чи
правила, як саме створювати ситуації
успіху тому, що це слід на основі
індивідуального підходу, зважено, з
урахуванням багатьох факторів.
Діти прощають багато чого, але не
вибачають байдужість.
За відгуками дітей, найкращі їхні
вчителі вели уроки так, що здавалося,
ніби весь урок вони зайняті саме тобою.
Як цього досягти?
Іноді це „Іскра Божа”,
а частіше – майстерність, доведена до
мистецтва.
Важливо мати на увазі, що навіть
одноразове переживання успіху може
докорінно змінити психологічне
самопочуття дитини.
Ситуація успіху може стати пусковим
механізмом подальшого розвитку
особистості.
Безперечно, переживання успіху навіює
людині впевненість у власних силах.
З`являється бажання знову досягти
добрих результатів, виникає відчуття
внутрішнього благополуччя, що, у свою
чергу, покращує ставлення до
навколишнього світу.
На перший погляд здається, що вчитель,
кілька разів давши учню можливість
відчути успіх, далі вже само собою
забезпечує високий рівень мотивації,
інтересу, пізнавальної активності.
Але може бути й протилежний
результат: постійна успішність здатна
сформувати байдуже ставлення до
навчання.
Крім того, постійне очікування лише
позитивного результату згубно впливає
на розвиток вольових якостей учня:
він ухиляється від подолання
труднощів;
губиться в складних ситуаціях
(навчальних та життєвих);
у його поведінці починає домінувати
мотив „уникнення невдач”.
Досвідчені психологи та педагоги
попереджують про можливість
негативних наслідків пережитого успіху.
Чому ж виникає такий парадокс?
По-перше, успіх, що діставався ціною
незначних зусиль, може призвести до
переоцінки, точніше, до завищеної
оцінки своїх можливостей.
По-друге, за сильним переживанням
будь-якої емоції обов`язково настає
релаксація (розслаблення).
І якщо в цей період запропонувати
людині якусь діяльність, то, швидше за
все, ця діяльність буде менш успішною,
ніж попередня.
По-третє, переживання успіху може бути
потьмареним, якщо результат, важливий
і значимий для самого учня, не буде
адекватно оцінений іншими людьми.
І нарешті:
Емоція успіху не стане сильним
переживанням, якщо результати діяльності
не значимі для її суб`єкта.
Дитина, особливо на початку навчання,
однаково інтенсивно переживає успіх у
„головних” і „неголовних” навчальних
предметах.
Але часто знижують цю інтенсивність:
„12 балів з музики ! Та краще б ти
отримав 12 балів з читання”.
Знижуючи значимості успіху, що
переживається дитиною, ми, дорослі,
впливаємо на формування у дитини
ставлення до навчального процесу в
цілому.
Ось чому, оцінюючи дітей, необхідно
виходити з індивідуальних особливостей
кожного учня.
Просування вперед треба заохочувати,
підбадьорювати, щоб дитина не
відчувала невдачу, порівнюючи свої
результати з раніше встановленими
нормами, особливо якщо вони для неї
недосяжні.
Отже, ситуація успіху у навчальній
діяльності створюється вчителем або ж
психологом.
Як і будь-яку іншу діяльність, навчання
можна уявити у вигляді простого
ланцюжка дій:
1. Установка на діяльність (емоційна
підготовка учнів на вирішення
навчального завдання) – мотиваційний
етап;
2.Забезпечення діяльності (створення
умов для успішного вирішення
навчального завдання) –підготовчий,
робочий етап;
3.Порівняння отриманих результатів з
очікуваними (усвідомлення ставлення до
результатів своєї навчальної праці) –
результативний етап.
Отже, якщо ситуація успіху створюється
вчителем послідовно і свідомо, її
3.Порівняння отриманих результатів з
очікуваними (усвідомлення ставлення
до результатів своєї навчальної праці) –
результативний етап.
Отже, якщо ситуація успіху створюється
вчителем послідовно і свідомо, її
структура повинна врахувати всі
перелічені компоненти.
Створення ситуації успіху на
мотиваційному етапі навчальної
діяльності
Дослідження психологів свідчать, що рівень
засвоєння людиною знань істотно залежить
від рівня сформованості її мотивації
навчитися.
Тож давайте проаналізуємо, як провести
мотиваційний етап уроку так, щоб створити
ситуацію успіху для того учня.
Перед учителем стоїть завдання:
сформувати в учня настанову на
успішне виконання завдання
Інакше кажучи, вчитель повинен
сформувати в учнів мотив досягнення
мети.
Але при цьому вчитель часто
зустрічається з неадекватною
реакцією учнівського колективу:
1.Хтось уже виконував подібне
завдання, і його результати
виявились невдалими, так що у цієї
категорії учнів уже сформоване
негативне ставлення на успішне
виконання завдання.
2.Інша група учнів не стикалась з
такою роботою, тому вони не знають,
чого можна очікувати від майбутньої
діяльності.
3.Третя група, яка виконувала потрібні
завдання і успішно з ними впоралася,
знаходиться у стані мобілізації, готова
виконувати навчальне завдання.
Зрозуміло, що найлегше вчителю буде
працювати з учнями третьої групи, де
необхідно лише активізувати позитивні
емоції, які діти пережили раніше.
У другої групи учнів слід передбачити
емоційну реакцію, намалювати
перспективу вдалого виконання
завдання, пов`язавши її з тими чи
іншими умовами діяльності, які в
минулому забезпечували успіх.
Найбільш клопітною буде робота
першою групою учнів.
Перш за все доведеться нейтралізувати
спогади про невдачу в попередній
діяльності, а потім створити перспективу
для нової.
Зробити це можна, наприклад, так:
дати завдання учневі попрацювати над
своїми помилками, або повідомити його,
що завдання для нього змінено
порівняно з попереднім і т. д.
Учитель може запропонувати різні
варіанти мотивів досягнення ситуації
успіху:
прагнення самостійно розв`язати цікаві
задачі;
завоювати авторитет у своїх товаришів;
стати першим;
розглядати свою діяльність з точки зору
її корисності для інших людей;
встановити нові контакти між
товаришами у ході виконання завдання
тощо.
Отже, на етапі мотивації навчальної
діяльності учитель організовує певні
ситуації з метою активізувати чи
нейтралізувати емоції для наступної
діяльності
На етапі мотивації створення ситуації
успіху більшою мірою визначається
психологічними аспектами.
Тут доречним буде використання в
роботі вчителя таких психологопедагогічних прийомів, як:
Ефект Розенталя, або „Ефект
навіювання”: „Ти це можеш”, „Тобі це
вдається” тощо.
Якщо педагог буде переконувати учнів
у реальності успіху, то успіх прийде.
Англійський учений Стоуенс довів, що
учні, яких заохочували, досягли значно
більших успіхів, ніж ті, кого ніяк не
заохочували.
Прийом „Емоційне погладжування” –
це констатація будь-якого факту успіху,
прищеплювання дитині віри в себе,
відкритість учителя для довіри і співчуття.
◦ Прийом „Анонсування” –
репетиція майбутньої дії, яка створює
психологічний настрій на успіх перед
класом.
Це можуть бути додаткові індивідуальні
заняття з окремими учнями чи
заздалегідь оголошенні запитання
самостійної роботи.
Прийом „Шикуйсь!” містить такі кроки:
психологічна атака;
емоційне блокування;
вибір головного напрямку;
вибір рівних можливостей;
несподіване порівняння;
стабілізація.
Цей прийом полягає в тому, щоб:
учителем блокувалось припущення на
невдачу в діяльності учня;
відволікалася увага школяра від
чергового неуспіху;
вчитель повинен знайти той напрямок
діяльності, яким учень зможе
реалізувати себе набагато краще, тим
самим забезпечити його на успіх, на
стабільність у навчанні.
Розглянемо деякі
алгоритми створення ситуацій успіху та
методику їх реалізації:
Прийом „Даю шанс” – це заздалегідь
підготовлена вчителем ситуація, в якій
учень отримує можливість зненацька
для себе розкрити свої можливості.
Прийом “ Зняття страху”-
допомогає перебороти невпевненість у
власних силах (Люди вчаться на своїх
помилках і знаходять інші шляхи
вирішення проблем).
Прийом “Авансування успішного
результату” –
допомогає вчителю висловити тверду
переконаніність у тому, що його учень
обов’язково впорається з поставленим
завданням.
Це, в свою чергу, переконує дитину у
своїх силах і можливостях.
“У тебе обов’язково вийде”, “Я навіть не
сумніваюсь у позитивному результаті” і
т. д.
Прийом “Прихований інструктаж”
Допомагає дитині уникнути поразки.
Досягається шляхом побажання,
наприклад:
Можливо краще почати з ...,
Виконуючи роботу не забудьте про ...
Прийом “Внесення мотиву”.
Показує дитині заради чого, кого
здійснюється ця діяльність, кому буде
добре після виконання, наприклад, “Без
твоєї допомоги твоїм друзям не
впоратись...” тощо.
Прийом “Персональна винятковість.”
Визначає важливість зусиль дитини в
діяльності, що здійснюється або
здійснюватиметься, наприклад:
Тільки ти міг би…
Тільки тобі і можу доручити… і т.п.
Прийом “Висока оцінка деталі”.
Допомагає емоційно пережити не
результат в цілому, а якої її окремої
деталі:
Найбільше мені сподобалось у твоїй
роботі…
Найбільше тобі вдалося…
Прийом „Еврика”.
Створюються умови, за яких дитина,
виконуючи навчальне завдання,
несподівано відкриває в собі невідомі
досі здібності.
Завдання вчителя – помітити це глибоко
особисте відкриття, всіляко підтримати
дитину, поставити нову мету і надихнути
на її досягнення.
Допомога вчителя у створенні ситуації
відкриття має бути ненав`язливою,
прихованою.
Створюючи ситуації успіху на етапі
організації навчальної діяльності, слід
пам`ятати кілька основних правил:
у кожній дитині є задатки, які можуть
розвинутися у здібності;
Побачити їх, відчути, розвити – це
справа педагога;
ставлення до дитини як до рівної, як до
себе, спілкування, що повністю включає
грубість, різкість, образливий тон, має
стати обов`язковою нормою всієї
педагогічної діяльності;
Ставлення до дитини:
як до рівної,
як до себе,
спілкування, що повністю виключає:
- грубість,
- різкість,
- образливий тон
має стати обов`язковою нормою всієї
педагогічної діяльності;
чим більше напрямків діяльності, в яких
бере участь дитина, тим більше в неї
можливостей знайти себе;
кількість і різноманітність ситуацій і
обставин, в тому числі і штучно
створених, у які може потрапити
дитина, визначають шляхи її сьогодення
і віддаленого інтересу та можливі шляхи
успіху.
ТИПИ УСПІХУ:
Неочікувана радість – це почуття
задоволення від того, що результати
діяльності учня перевершили його
очікування.
З педагогічної та психологічної точки
зору – це результат продуманої,
підготовленої діяльності вчителя.
Спільна радість – полягає в тому, щоб учень
досяг необхідної для себе реакції колективу.
Вона може бути підготовленою вчителем
або спонтаною.
Спільною радістю вважають тільки ті реакції
колективу, які дають можливість дитині
відчутні себе задоволеним, стимулюють її
зусиля.
Це, перш за все, має бути емоційний відгук
оточуючих на успіх члена свого колективу.
Важливо, щоб у досягненнях кожного
школяра всі бачили результати своєї
праці, а сама дитина розуміла, що її
радість – це радість підтримки,
отримання статусу „свій серед своїх”.
Зрештою у тому, як реагує дитячий
колектив на успіхи або невдачі своїх
учителів, виявляється його моральна
сутність.
Радість пізнання – це радість пізнання
нового, хоча вона по своїй суті
альтруїстична (виникає на основі
допомоги, підтримки інших людей).
Пізнання спираїться на самоосвіту й
самопізнання.
Така радість не може вирости на
пустому місці, появитися без серйозних
причин. Це слід клопіткої роботи
учителя –учня-учнів.
ВИСНОВОК:
1.Ситуація успіху досягається тоді, коли
сама дитина визначає цей результат як
успіх.
2 Усвідомлення ситуації успіху самим
учнем, розуміння її значимості виникає у
школяра після здолання своєї боязкості,
невміння, незнання, психологічного
враження та інших видів труднощів.
3. Завдання педагога :
допомогти особистості дитини зрости в
успіху;
дати відчути радість від здолання
труднощів;
дати зрозуміти, що задарма в житті в
житті нічого не дається, скрізь необхідно
докласти зусиль.
І успіх буде еквівалентним витраченим
зусиллям.
ШАНОВНІ КОЛЕГИ !
Дайте, будь ласка, відповідь на такі
запитання:
1.Ваше ставлення до технології “Створення
ситуації успіху”.
2.Як Ви оцінюєте стан “Створення ситуації
успіху у Вашому навчальному закладі”.
3.Які ще методичні рекомендації, ідеї,
міркування щодо “Створення ситуації успіху”,
Ви можете запропонувати учасникам нашого
семінару ?
ВДЯЧНІ ВАМ ЗА ВІДВЕРТІСТЬ, ЗА ПОРАДИ
Slide 14
Створення ситуації успіху
та шляхи її реалізації
на уроці як складової якості
навчально-виховного процесу
Мета: Удосконалити методику
створення ситуації успіху та шляхів
її реалізації на уроці як стежки, що
веде до того куточка дитячого
серця, в якому горить вогник
бажання бути гарним.
На
відміну від традиційного розуміння
освіти як суми знань та навичок, нині освіту
починають розглядати як процес
становлення особистості .
Причому особистості, здатної до:
самоосвіти,
саморозвитку,
самовдосконалення,
яка вміє використовувати набуті знання,
яка прагне реалізувати себе,
спроможна змінити на краще своє життя,
життя своєї держави.
Алгоритм
створення та досягнення ситуації успіху
твердження про “Ситуацію успіху”;
особистісно-орієнтований підхід у справі
навчання та виховання - основа педагогічної
технології “Створення ситуації успіху”;
роль “Ситуації успіху” у навчальній діяльності;
створення “Ситуації успіху” на мотиваційному
етапі навчальної діяльності;
психолого-педагогічні прийоми при створенні
“Ситуації успіху”;
методика реалізації “Ситуації успіху”;
Виходячи із Положень Закону України “Про
освіту” завдання школи сьогодні полягає в
тому, щоб:
Виховувати в учнів здатність:
долати життєві труднощі;
самостійно приймати рішення;
розвивати себе як особистість, здатну:
робити вибір і контролювати своє життя;
брати на себе відповідальність за свої дії;
захищати себе і свої життєві цінності;
діяти відповідно до них;
піклуватись про інших;
Завдання вчителів:
прищепити учням потребу до здобуття
знань;
створити такі умови, щоб процес
здобуття знань був для них цікавим,
потрібним, комфортним;
і тому пріоритетним завданням вчителя
під час навчально-виховної діяльності є
створення ситуації успіху.
Що означає “Ситуація успіху?”
Ситуація успіху - це суб'єктивний
психічний стан задоволення наслідком
своєї фізичної, розумової праці чи
моральної напруги.
Успіх у навчанні - єдине джерело
внутрішніх сил дитини, які породжують
енергію для переборення труднощів,
бажання вчитися.
В.Сухомлинський
Ситуація успіху дарує атмосферу
приязні та взаємодопомоги, впевненості
і захищеності.
Учитель зобов’язаний створити джерело
внутрішніх сил дитини, джерело, яке дає
енергію для подолання труднощів і
формування бажання вчитися.
Використання ситуації успіху має
сприяти підвищенню робочого тонусу,
збільшенню продуктивності навчальної
роботи, а також допомогти учням
усвідомити себе повноцінною
особистістю і, відповідно, забезпечити
успіх у навчанні.
Основою педагогічної технології
“Створення ситуації успіху” є
особистісно-орієнтований підхід у справі
навчання та виховання.
А тому звернемося до рекомендацій
щодо особистісно-орієнтовного підходу
навчання та виховання.
–
Особистісно орієнтоване навчання
це навчання, центром якого є
особистість дитини, її самобутність та
самостійність: суб'єктивний досвід
кожного спочатку розкривається, а
потім узгоджується зі змістом освіти.
Визнання учня ключовою фігурою
всього освітнього процесу – це і є
особистісно орієнтована педагогіка.
У свідомості учня це має такий
вигляд: «Все, що я пізнаю, я знаю,
для чого мені потрібно і де я можу ці
знання застосувати».
Для педагога - це прагнення знайти
розумний баланс між знаннями,
уміннями та навичками учня.
Сучасність вимагає навчити учнів:
- самостійно та творчо розв'язувати
проблеми;
- шукати нову інформацію й робити
висновки, а не подавати дітям готові
знання.
В особистісно-орієнтованому підході
вчителю насамперед потрібен високий
рівень педагогічної майстерності, який
базується на розвитку:
дидактичних;
організаторських;
комунікативних;
науково-пізнавальних;
емоційних;
та поведінкових компонентностей;
-
-
Цілі особистісно орієнтованого
навчання полягають у тому, щоб:
визначити життєвий досвід кожного
учня;
його пізнавальні здібності;
рівень інтелекту;
інтереси, які спочатку треба розкрити,
а потім розвинути у навчальному
процесі;
Цілі особистісно орієнтованого навчання
полягають у тому, щоб:
Формувати позитивну мотивацію учнів до:
-
пізнавальної діяльності;
-
потребу в самопізнанні;
-
потребу в самореалізаціїї;
-
та потребу у самовдосконаленні школярів;
Цілі особистісно орієнтованого навчання
полягають у тому, щоб:
Озброїти учнів механізмом:
адаптації;
саморегуляції;
самозахисту;
самовиховання;
Цілі особистісно орієнтованого навчання
полягають у тому, щоб:
Розвинути індивідуальні позитивні
здібності кожного школяра;
Сформувати культуру життєдіяльності
максимально виявити і використати
індивідуальний досвід учня;
Правильно визначати лінії поведінки.
Основні принципи
особистісно-орієнтованого
навчання:
1. Принцип «розвивальної допомоги»
не робити за учня;
не вказувати йому, що робити,
а допомогти пробувати власні сили і власну
активність;
потрібно добитись, щоб учень сам обирав
рішення і відповідав за них.
Звідси - не потрібно подавати готові
знання, а створити умови, в яких
виявляється:
-
власна пізнавальна активність учня;
-
і він визначить для себе цілі, зміст та
методи роботи, власні цінності.
-
Навчання повинно бути дослідницьким
Це час, протягом якого діти вчаться:
самостійно діяти;
- дискутувати;
- приймати рішення.
-
При цьому розвивається самосвідомість і
самореалізується особистість.
Принцип - «свобода вміння»
- учні вільно обговорюють
проблеми;
- співпрацюють один з одним,
- а вчитель виступає в ролі
старшого члена колективу,
консультанта, джерела досвіду
Принцип - «свобода вміння»
Учителю:
-недостатньо
процес;
організувати навчальний
- потрібно ще визначити спосіб засвоєння
знань, тобто оприділити види діяльності
учня на уроці.
Основні вимоги до особистісноорієнтованого уроку:
раціональна єдність словесних,
наукових і практичних методів
навчання;
зв'язок з раніше вивченим досвідом,
набутим учнем;
Основні вимоги до особистісно
орієнтованого уроку:
-формування вмінь в учнів самостійно
здобувати знання і застосовувати їх на
практиці;
-заохочення прагнень учнів знаходити свій
спосіб роботи з навчальним матеріалом.
Метою
особистісноорієнтованого уроку є:
- створення умов для виявлення
пізнавальної активності учнів
Засобами досягнення вчителем цієї мети
можуть бути:
використання різних форм та методів
навчальної діяльності, які дозволяють
розкрити суб'єктивний досвід учнів;
створення атмосфери зацікавленості
кожного учня в результатах роботи
всього класу;
стимулювання учнів до висловлювань,
використання різних способів виконання
завдань без побоювань помилитися,
отримати хибну відповідь тощо;
Засобами досягнення вчителем цієї мети
можуть бути:
використання протягом уроку
дидактичного матеріалу, який дозволяє
отримати учневі найбільш значущі для
нього вид та форму змісту навчального
матеріалу;
оцінювання досягнень учня протягом
усього процесу його діяльності, а не
тільки за кінцевим результатом;
Засобами досягнення вчителем цієї мети
можуть бути:
заохочення прагнень учня знаходити свій
спосіб роботи;
аналізувати протягом уроку роботи інших
учнів; вибирати та засвоювати найбільш
раціональні з них;
створення на уроці педагогічних ситуацій
спілкування, які б дозволяли кожному учневі
виявляти ініціативу, самостійність, виборність у
справах роботи;
створення обстановки для природного
самовираження учня.
Технологія
особистісноорієнтованогоуроку
Для проведення особистісноорієнтованого уроку вчитель має
оволодіти його основними етапами:
1.
2.
3.
4.
5.
6.
7.
8.
Орієнтації.
Визначення мети.
Проектування.
Організації.
Реалізації.
Контролю.
Коригування.
Оцінювання
1. Етап орієнтації включає:
орієнтацію на позитивну роботу;
орієнтацію на визначення особистісного
досвіду учнів;
пов'язання цього досвіду з проблемами
навчального матеріалу.
2. Етап визначення мети передбачає:
визначення на уроці разом з учнями
значущої мети здійснення тієї діяльності,
яка запланована вчителем (учні повинні
зрозуміти, що може дати робота учням
саме на цьому уроці для складання,
наприклад, тематичного заліку,
державної атестації, свого майбутнього
життя тощо);
визначення показників досягнення
поставлених завдань;
3. Етап проектування включає:
передбачення залучення учнів до
виконання ними випереджальних
завдань;
підготовки повідомлень;
рефератів;
виготовлення та відбору наочності;
складання плану роботи тощо;
Етап організації виконання плану
діяльності передбачає:
Подання можливих варіантів і
способів виконання навчальної
діяльності (усна чи письмова форма,
індивідуальна робота чи робота в
групах, робота з текстом чи з іншими
засобами одержання інформації);
Етап організації виконання плану
діяльності передбачає:
2.Представлення учнями вибору способу
фіксації нового матеріалу (конспект,
схема, таблиця, опора, план, тези,
висновки тощо);
3.Варіативність домашнього завдання
(диференціація за рівнем складності та
способом виконання).
Етап контрольно-оцінювальний:
1.Залучення учнів до контролю за
перебігом навчальної діяльності шляхом
заохочення їх до різних видів контролю,
самоконтролю, взаємоконтролю, роботи
в групах;
2.Участь учнів у виправленні помилок і
недоліків у знаннях, усвідомлення їх
причин шляхом взаємо та самоаналізу;
Етап контрольно-оцінювальний:
3.Надання учням можливості самостійно
або за участі вчителя, інших учнів
порівнювати отримані ним результати з
критеріями стандарту, закладеного у
навчальній програмі;
4.Використання механізмів оцінного
методу (позитивного ставлення до
успіхів школяра);
Етап контрольно-оцінювальний:
5.Використання механізмів оцінного
методу (позитивного ставлення до
успіхів школяра).
6.Оцінювання (виставлення рівневих
оцінок за дванадцятибальною системою
оцінювання навчальних досягнень,
поурочного бала, рейтинг) не тільки
результатів, а й самого процесу
навчання.
6. Заключний етап передбачає:
усвідомлення учнями ситуації
досягнення мети;
відчуття успіху;
підкріплення позитивної мотивації
стосовно власної діяльності.
Методи та засоби психолого-педагогічної
підтримки діяльності учнів
заохочення;
навчально-пізнавальна гра;
створення ситуації успіху;
створення ситуації пізнавального інтересу;
створення проблемної ситуації;
спонукання до пошуку альтернативних
рішень;
виконання творчих завдань;
кооперація учнів;
створення ситуації взаємодопомоги тощо.
Висновок може бути таким: особистісноорієнтоване навчання ЦЕ–
загальнодидактичний принцип
індивідуального підходу до учнів.
Таке твердження ми дослідимо та
пояснимо за допомогою такого факту:
Відомий російський психолог
Л.С. Виготський своє теорією доводить,
що розум будь-якої людини має дві зони
розвитку: А і Б.
Перша зона (А) – це зона актуального
розвитку.
У цю зону потрапляють завдання, які
дитина може виконати сама без
допомоги вчителя.
Друга зона (В) – це зона найближчого
розвитку
Сюди потрапляють завдання, які дитина сама
виконати не може, але може з ними
впоратися з допомогою вчителя.
Зона найближчого розвитку, - це зона
“наступного дня”.
Те, що сьогодні є зона найближчого
розвитку, завтра у процесі навчання повинно
стати зоною актуального розвитку. Учитель
не повинен давати готову інформацію, адже
таке навчання може загальмувати мислення
дитини. А за допомогою вміло підібраних
запитань педагог підводить школяра до
правильної відповіді, розв’язку.
Те, що сьогодні є зоною найближчого
розвитку, завтра у процесі навчання
повинно стати зоною актуального
розвитку.
Учитель не повинен давати готову
інформацію, адже таке навчання може
загальмувати мислення дитини.
А за допомогою вміло підібраних
запитань педагог підводить школяра до
правильної відповіді, розв’язку.
Отже, як бачимо із цього прикладу, щоб
відбулися розвиток і навчання учнів,
завдання повинні потрапляти лише в
зону найближчого розвитку
(за Л.С. Виготським).
Припустимо, що два учні навчались в
одній школі, в одних і тих самих
учителів, закінчили школу з відзнакою,
рівень їхнього розвитку все одно буде
різним.
Ще більше відрізняється розвиток учнів
класу, які згідно з 12- бальною
системою досягли початкового і
високого рівнів.
Тому зрозуміло, що до таких дітей треба
підходити індивідуально, тобто ставити
перед ними різні завдання.
Якщо для цілого класу поставити одне
завдання, то для одних учнів воно
потрапить у зону актуального розвитку,
для інших – у зону найближчого
розвитку.
Отже, одне завдання для всього класу
ставити не бажано і не потрібно, а
здійснювати якісний особистісноорієнтований підхід до навчання та
виховання на практиці нам заважає ряд
причин, зокрема:
Причина 1. Щоб підійти індивідуально
до кожного учня, необхідно знати його
психологічні, фізіологічні та соціальні
особливості.
Лише психологія нараховує кілька
десятків індивідуальних особливостей
особистості. Це різні види уваги, уяви,
мислення, сприйняття, темпераменту,
характеру і т.д.
Пам’ять також поділяється більш ніж
на 10 типів: короткочасна,
довготривала, оперативна, рухова,
зорова, слухова, емоційна, словеснологічна і т.д.;
Причина 2. Виявити всі ці психологічні,
фізіологічні та соціальні особливості
вчитель без допомоги психолога, лікаря,
соціолога не може;
Причина 3.Навіть якщо теоретично
припустити, що в кожної дитини
виявили всі ці особливості, вчитель не
зможе запам’ятати їх у такій кількості
дітей, оскільки він одночасно навчає
свого предмета не один десяток учнів,
кожен з яких має не один десяток таких
особливостей.
Нарешті, якщо вчителю все-таки
вдається запам’ятати всі особливості
кожної дитини, він не зможе підійти
індивідуально тому, що урок триває
всього 40-45 хв, протягом яких
неможливо фізично попрацювати з
кожним учнем класу індивідуально.
Отже, існує суперечність: з одного боку,
вимоги до особистісно-орієнтованого
навчання, а з іншого причини, що
унеможливлюють якісне впровадження
цієї педагогічної технології у навчальновиховний процес.
Який же вихід з ситуації, що склалася ?
Філософія вчить, що джерелом і
рушійними силами будь-якого процесу
(у тому числі й навчального) є
розв’язання суперечностей і тому,
щоб навчальний процес розвивався,
вчителю необхідно вміти виявляти
суперечність навчального процесу, а
також вміти розв’язувати її.
Дана суперечність розв’язується шляхом
диференційованого підходу до учнів.
Диференціація (від лат. Differentia –
різниця, відмінність) – розчленування
цілого на якісно відмінні частини.
Розв’язування таких суперечностей
називається підходом до навчання.
Цей підхід, для прикладу, можна
здійснити таким чином:
Учнів класу розподілити на групи за
рівнем розвитку.
Критерії, якими слід керуватися - це
успішність.
Таких груп, наприклад, може бути
чотири:
низький рівень;
середній рівень;
достатній рівень;
високий рівень.
Зрозуміло, що такий поділ не
аргументується для учнів, для того щоб
у слабшого школяра не сформувалася
занижена самооцінка, а в сильного –
завищена.
Якщо учні однієї з груп підвищують свій
рівень – їх слід перевести до наступної
групи і навпаки.
Для кожної групи пропонуються різні за
ступенем складності завдання.
Диференційований підхід можна
здійснювати при різних формах
навчального процесу: під час уроку,
лабораторного заняття, екскурсії.
Під час проведеного уроку методом бесіди,
запитань слід орієнтувати учнів на певну
групу.
При цьому обов’язково слід враховувати,
щоб запитання було точним, стислим, не
мало елементів підказки.
Під час проведення уроку методом
пояснення, розповіді диференційований
підхід неможливий, оскільки вчитель будує
свою розповідь, орієнтуючись на
середнього учня,
але під час закріплення нового матеріалу
чи пояснення домашнього завдання учням
можна запропонувати різнорівневі
завдання.
Завершальним етапом навчальної
діяльності на уроці є:
усвідомлення ситуації досягнення мети;
переживання ситуації успіху;
підкріплення позитивної мотивації щодо
самої діяльності.
Ситуація успіху досягається тоді, коли
сама дитина визначає цей результат як
успіх.
Усвідомлення ситуації успіху самим
учнем, розуміння її значимості виникає у
суб'єкта після здолання своєї боязкості,
невміння, незнання, психологічного
враження та інших видів труднощів.
Роль “Ситуації успіху” у навчальній
діяльності
За останні роки термін
„Ситуація успіху” став звичним для
педагогів.
Ніхто не заперечує, що саме позитивні
емоції можуть стати для дитини одним
з найважливіших стимулів у навчанні,
але при цьому ми забуваємо про те, що
в педагогів не існує єдиного рецепта чи
правила, як саме створювати ситуації
успіху тому, що це слід на основі
індивідуального підходу, зважено, з
урахуванням багатьох факторів.
Діти прощають багато чого, але не
вибачають байдужість.
За відгуками дітей, найкращі їхні
вчителі вели уроки так, що здавалося,
ніби весь урок вони зайняті саме тобою.
Як цього досягти?
Іноді це „Іскра Божа”,
а частіше – майстерність, доведена до
мистецтва.
Важливо мати на увазі, що навіть
одноразове переживання успіху може
докорінно змінити психологічне
самопочуття дитини.
Ситуація успіху може стати пусковим
механізмом подальшого розвитку
особистості.
Безперечно, переживання успіху навіює
людині впевненість у власних силах.
З`являється бажання знову досягти
добрих результатів, виникає відчуття
внутрішнього благополуччя, що, у свою
чергу, покращує ставлення до
навколишнього світу.
На перший погляд здається, що вчитель,
кілька разів давши учню можливість
відчути успіх, далі вже само собою
забезпечує високий рівень мотивації,
інтересу, пізнавальної активності.
Але може бути й протилежний
результат: постійна успішність здатна
сформувати байдуже ставлення до
навчання.
Крім того, постійне очікування лише
позитивного результату згубно впливає
на розвиток вольових якостей учня:
він ухиляється від подолання
труднощів;
губиться в складних ситуаціях
(навчальних та життєвих);
у його поведінці починає домінувати
мотив „уникнення невдач”.
Досвідчені психологи та педагоги
попереджують про можливість
негативних наслідків пережитого успіху.
Чому ж виникає такий парадокс?
По-перше, успіх, що діставався ціною
незначних зусиль, може призвести до
переоцінки, точніше, до завищеної
оцінки своїх можливостей.
По-друге, за сильним переживанням
будь-якої емоції обов`язково настає
релаксація (розслаблення).
І якщо в цей період запропонувати
людині якусь діяльність, то, швидше за
все, ця діяльність буде менш успішною,
ніж попередня.
По-третє, переживання успіху може бути
потьмареним, якщо результат, важливий
і значимий для самого учня, не буде
адекватно оцінений іншими людьми.
І нарешті:
Емоція успіху не стане сильним
переживанням, якщо результати діяльності
не значимі для її суб`єкта.
Дитина, особливо на початку навчання,
однаково інтенсивно переживає успіх у
„головних” і „неголовних” навчальних
предметах.
Але часто знижують цю інтенсивність:
„12 балів з музики ! Та краще б ти
отримав 12 балів з читання”.
Знижуючи значимості успіху, що
переживається дитиною, ми, дорослі,
впливаємо на формування у дитини
ставлення до навчального процесу в
цілому.
Ось чому, оцінюючи дітей, необхідно
виходити з індивідуальних особливостей
кожного учня.
Просування вперед треба заохочувати,
підбадьорювати, щоб дитина не
відчувала невдачу, порівнюючи свої
результати з раніше встановленими
нормами, особливо якщо вони для неї
недосяжні.
Отже, ситуація успіху у навчальній
діяльності створюється вчителем або ж
психологом.
Як і будь-яку іншу діяльність, навчання
можна уявити у вигляді простого
ланцюжка дій:
1. Установка на діяльність (емоційна
підготовка учнів на вирішення
навчального завдання) – мотиваційний
етап;
2.Забезпечення діяльності (створення
умов для успішного вирішення
навчального завдання) –підготовчий,
робочий етап;
3.Порівняння отриманих результатів з
очікуваними (усвідомлення ставлення до
результатів своєї навчальної праці) –
результативний етап.
Отже, якщо ситуація успіху створюється
вчителем послідовно і свідомо, її
3.Порівняння отриманих результатів з
очікуваними (усвідомлення ставлення
до результатів своєї навчальної праці) –
результативний етап.
Отже, якщо ситуація успіху створюється
вчителем послідовно і свідомо, її
структура повинна врахувати всі
перелічені компоненти.
Створення ситуації успіху на
мотиваційному етапі навчальної
діяльності
Дослідження психологів свідчать, що рівень
засвоєння людиною знань істотно залежить
від рівня сформованості її мотивації
навчитися.
Тож давайте проаналізуємо, як провести
мотиваційний етап уроку так, щоб створити
ситуацію успіху для того учня.
Перед учителем стоїть завдання:
сформувати в учня настанову на
успішне виконання завдання
Інакше кажучи, вчитель повинен
сформувати в учнів мотив досягнення
мети.
Але при цьому вчитель часто
зустрічається з неадекватною
реакцією учнівського колективу:
1.Хтось уже виконував подібне
завдання, і його результати
виявились невдалими, так що у цієї
категорії учнів уже сформоване
негативне ставлення на успішне
виконання завдання.
2.Інша група учнів не стикалась з
такою роботою, тому вони не знають,
чого можна очікувати від майбутньої
діяльності.
3.Третя група, яка виконувала потрібні
завдання і успішно з ними впоралася,
знаходиться у стані мобілізації, готова
виконувати навчальне завдання.
Зрозуміло, що найлегше вчителю буде
працювати з учнями третьої групи, де
необхідно лише активізувати позитивні
емоції, які діти пережили раніше.
У другої групи учнів слід передбачити
емоційну реакцію, намалювати
перспективу вдалого виконання
завдання, пов`язавши її з тими чи
іншими умовами діяльності, які в
минулому забезпечували успіх.
Найбільш клопітною буде робота
першою групою учнів.
Перш за все доведеться нейтралізувати
спогади про невдачу в попередній
діяльності, а потім створити перспективу
для нової.
Зробити це можна, наприклад, так:
дати завдання учневі попрацювати над
своїми помилками, або повідомити його,
що завдання для нього змінено
порівняно з попереднім і т. д.
Учитель може запропонувати різні
варіанти мотивів досягнення ситуації
успіху:
прагнення самостійно розв`язати цікаві
задачі;
завоювати авторитет у своїх товаришів;
стати першим;
розглядати свою діяльність з точки зору
її корисності для інших людей;
встановити нові контакти між
товаришами у ході виконання завдання
тощо.
Отже, на етапі мотивації навчальної
діяльності учитель організовує певні
ситуації з метою активізувати чи
нейтралізувати емоції для наступної
діяльності
На етапі мотивації створення ситуації
успіху більшою мірою визначається
психологічними аспектами.
Тут доречним буде використання в
роботі вчителя таких психологопедагогічних прийомів, як:
Ефект Розенталя, або „Ефект
навіювання”: „Ти це можеш”, „Тобі це
вдається” тощо.
Якщо педагог буде переконувати учнів
у реальності успіху, то успіх прийде.
Англійський учений Стоуенс довів, що
учні, яких заохочували, досягли значно
більших успіхів, ніж ті, кого ніяк не
заохочували.
Прийом „Емоційне погладжування” –
це констатація будь-якого факту успіху,
прищеплювання дитині віри в себе,
відкритість учителя для довіри і співчуття.
◦ Прийом „Анонсування” –
репетиція майбутньої дії, яка створює
психологічний настрій на успіх перед
класом.
Це можуть бути додаткові індивідуальні
заняття з окремими учнями чи
заздалегідь оголошенні запитання
самостійної роботи.
Прийом „Шикуйсь!” містить такі кроки:
психологічна атака;
емоційне блокування;
вибір головного напрямку;
вибір рівних можливостей;
несподіване порівняння;
стабілізація.
Цей прийом полягає в тому, щоб:
учителем блокувалось припущення на
невдачу в діяльності учня;
відволікалася увага школяра від
чергового неуспіху;
вчитель повинен знайти той напрямок
діяльності, яким учень зможе
реалізувати себе набагато краще, тим
самим забезпечити його на успіх, на
стабільність у навчанні.
Розглянемо деякі
алгоритми створення ситуацій успіху та
методику їх реалізації:
Прийом „Даю шанс” – це заздалегідь
підготовлена вчителем ситуація, в якій
учень отримує можливість зненацька
для себе розкрити свої можливості.
Прийом “ Зняття страху”-
допомогає перебороти невпевненість у
власних силах (Люди вчаться на своїх
помилках і знаходять інші шляхи
вирішення проблем).
Прийом “Авансування успішного
результату” –
допомогає вчителю висловити тверду
переконаніність у тому, що його учень
обов’язково впорається з поставленим
завданням.
Це, в свою чергу, переконує дитину у
своїх силах і можливостях.
“У тебе обов’язково вийде”, “Я навіть не
сумніваюсь у позитивному результаті” і
т. д.
Прийом “Прихований інструктаж”
Допомагає дитині уникнути поразки.
Досягається шляхом побажання,
наприклад:
Можливо краще почати з ...,
Виконуючи роботу не забудьте про ...
Прийом “Внесення мотиву”.
Показує дитині заради чого, кого
здійснюється ця діяльність, кому буде
добре після виконання, наприклад, “Без
твоєї допомоги твоїм друзям не
впоратись...” тощо.
Прийом “Персональна винятковість.”
Визначає важливість зусиль дитини в
діяльності, що здійснюється або
здійснюватиметься, наприклад:
Тільки ти міг би…
Тільки тобі і можу доручити… і т.п.
Прийом “Висока оцінка деталі”.
Допомагає емоційно пережити не
результат в цілому, а якої її окремої
деталі:
Найбільше мені сподобалось у твоїй
роботі…
Найбільше тобі вдалося…
Прийом „Еврика”.
Створюються умови, за яких дитина,
виконуючи навчальне завдання,
несподівано відкриває в собі невідомі
досі здібності.
Завдання вчителя – помітити це глибоко
особисте відкриття, всіляко підтримати
дитину, поставити нову мету і надихнути
на її досягнення.
Допомога вчителя у створенні ситуації
відкриття має бути ненав`язливою,
прихованою.
Створюючи ситуації успіху на етапі
організації навчальної діяльності, слід
пам`ятати кілька основних правил:
у кожній дитині є задатки, які можуть
розвинутися у здібності;
Побачити їх, відчути, розвити – це
справа педагога;
ставлення до дитини як до рівної, як до
себе, спілкування, що повністю включає
грубість, різкість, образливий тон, має
стати обов`язковою нормою всієї
педагогічної діяльності;
Ставлення до дитини:
як до рівної,
як до себе,
спілкування, що повністю виключає:
- грубість,
- різкість,
- образливий тон
має стати обов`язковою нормою всієї
педагогічної діяльності;
чим більше напрямків діяльності, в яких
бере участь дитина, тим більше в неї
можливостей знайти себе;
кількість і різноманітність ситуацій і
обставин, в тому числі і штучно
створених, у які може потрапити
дитина, визначають шляхи її сьогодення
і віддаленого інтересу та можливі шляхи
успіху.
ТИПИ УСПІХУ:
Неочікувана радість – це почуття
задоволення від того, що результати
діяльності учня перевершили його
очікування.
З педагогічної та психологічної точки
зору – це результат продуманої,
підготовленої діяльності вчителя.
Спільна радість – полягає в тому, щоб учень
досяг необхідної для себе реакції колективу.
Вона може бути підготовленою вчителем
або спонтаною.
Спільною радістю вважають тільки ті реакції
колективу, які дають можливість дитині
відчутні себе задоволеним, стимулюють її
зусиля.
Це, перш за все, має бути емоційний відгук
оточуючих на успіх члена свого колективу.
Важливо, щоб у досягненнях кожного
школяра всі бачили результати своєї
праці, а сама дитина розуміла, що її
радість – це радість підтримки,
отримання статусу „свій серед своїх”.
Зрештою у тому, як реагує дитячий
колектив на успіхи або невдачі своїх
учителів, виявляється його моральна
сутність.
Радість пізнання – це радість пізнання
нового, хоча вона по своїй суті
альтруїстична (виникає на основі
допомоги, підтримки інших людей).
Пізнання спираїться на самоосвіту й
самопізнання.
Така радість не може вирости на
пустому місці, появитися без серйозних
причин. Це слід клопіткої роботи
учителя –учня-учнів.
ВИСНОВОК:
1.Ситуація успіху досягається тоді, коли
сама дитина визначає цей результат як
успіх.
2 Усвідомлення ситуації успіху самим
учнем, розуміння її значимості виникає у
школяра після здолання своєї боязкості,
невміння, незнання, психологічного
враження та інших видів труднощів.
3. Завдання педагога :
допомогти особистості дитини зрости в
успіху;
дати відчути радість від здолання
труднощів;
дати зрозуміти, що задарма в житті в
житті нічого не дається, скрізь необхідно
докласти зусиль.
І успіх буде еквівалентним витраченим
зусиллям.
ШАНОВНІ КОЛЕГИ !
Дайте, будь ласка, відповідь на такі
запитання:
1.Ваше ставлення до технології “Створення
ситуації успіху”.
2.Як Ви оцінюєте стан “Створення ситуації
успіху у Вашому навчальному закладі”.
3.Які ще методичні рекомендації, ідеї,
міркування щодо “Створення ситуації успіху”,
Ви можете запропонувати учасникам нашого
семінару ?
ВДЯЧНІ ВАМ ЗА ВІДВЕРТІСТЬ, ЗА ПОРАДИ
Slide 15
Створення ситуації успіху
та шляхи її реалізації
на уроці як складової якості
навчально-виховного процесу
Мета: Удосконалити методику
створення ситуації успіху та шляхів
її реалізації на уроці як стежки, що
веде до того куточка дитячого
серця, в якому горить вогник
бажання бути гарним.
На
відміну від традиційного розуміння
освіти як суми знань та навичок, нині освіту
починають розглядати як процес
становлення особистості .
Причому особистості, здатної до:
самоосвіти,
саморозвитку,
самовдосконалення,
яка вміє використовувати набуті знання,
яка прагне реалізувати себе,
спроможна змінити на краще своє життя,
життя своєї держави.
Алгоритм
створення та досягнення ситуації успіху
твердження про “Ситуацію успіху”;
особистісно-орієнтований підхід у справі
навчання та виховання - основа педагогічної
технології “Створення ситуації успіху”;
роль “Ситуації успіху” у навчальній діяльності;
створення “Ситуації успіху” на мотиваційному
етапі навчальної діяльності;
психолого-педагогічні прийоми при створенні
“Ситуації успіху”;
методика реалізації “Ситуації успіху”;
Виходячи із Положень Закону України “Про
освіту” завдання школи сьогодні полягає в
тому, щоб:
Виховувати в учнів здатність:
долати життєві труднощі;
самостійно приймати рішення;
розвивати себе як особистість, здатну:
робити вибір і контролювати своє життя;
брати на себе відповідальність за свої дії;
захищати себе і свої життєві цінності;
діяти відповідно до них;
піклуватись про інших;
Завдання вчителів:
прищепити учням потребу до здобуття
знань;
створити такі умови, щоб процес
здобуття знань був для них цікавим,
потрібним, комфортним;
і тому пріоритетним завданням вчителя
під час навчально-виховної діяльності є
створення ситуації успіху.
Що означає “Ситуація успіху?”
Ситуація успіху - це суб'єктивний
психічний стан задоволення наслідком
своєї фізичної, розумової праці чи
моральної напруги.
Успіх у навчанні - єдине джерело
внутрішніх сил дитини, які породжують
енергію для переборення труднощів,
бажання вчитися.
В.Сухомлинський
Ситуація успіху дарує атмосферу
приязні та взаємодопомоги, впевненості
і захищеності.
Учитель зобов’язаний створити джерело
внутрішніх сил дитини, джерело, яке дає
енергію для подолання труднощів і
формування бажання вчитися.
Використання ситуації успіху має
сприяти підвищенню робочого тонусу,
збільшенню продуктивності навчальної
роботи, а також допомогти учням
усвідомити себе повноцінною
особистістю і, відповідно, забезпечити
успіх у навчанні.
Основою педагогічної технології
“Створення ситуації успіху” є
особистісно-орієнтований підхід у справі
навчання та виховання.
А тому звернемося до рекомендацій
щодо особистісно-орієнтовного підходу
навчання та виховання.
–
Особистісно орієнтоване навчання
це навчання, центром якого є
особистість дитини, її самобутність та
самостійність: суб'єктивний досвід
кожного спочатку розкривається, а
потім узгоджується зі змістом освіти.
Визнання учня ключовою фігурою
всього освітнього процесу – це і є
особистісно орієнтована педагогіка.
У свідомості учня це має такий
вигляд: «Все, що я пізнаю, я знаю,
для чого мені потрібно і де я можу ці
знання застосувати».
Для педагога - це прагнення знайти
розумний баланс між знаннями,
уміннями та навичками учня.
Сучасність вимагає навчити учнів:
- самостійно та творчо розв'язувати
проблеми;
- шукати нову інформацію й робити
висновки, а не подавати дітям готові
знання.
В особистісно-орієнтованому підході
вчителю насамперед потрібен високий
рівень педагогічної майстерності, який
базується на розвитку:
дидактичних;
організаторських;
комунікативних;
науково-пізнавальних;
емоційних;
та поведінкових компонентностей;
-
-
Цілі особистісно орієнтованого
навчання полягають у тому, щоб:
визначити життєвий досвід кожного
учня;
його пізнавальні здібності;
рівень інтелекту;
інтереси, які спочатку треба розкрити,
а потім розвинути у навчальному
процесі;
Цілі особистісно орієнтованого навчання
полягають у тому, щоб:
Формувати позитивну мотивацію учнів до:
-
пізнавальної діяльності;
-
потребу в самопізнанні;
-
потребу в самореалізаціїї;
-
та потребу у самовдосконаленні школярів;
Цілі особистісно орієнтованого навчання
полягають у тому, щоб:
Озброїти учнів механізмом:
адаптації;
саморегуляції;
самозахисту;
самовиховання;
Цілі особистісно орієнтованого навчання
полягають у тому, щоб:
Розвинути індивідуальні позитивні
здібності кожного школяра;
Сформувати культуру життєдіяльності
максимально виявити і використати
індивідуальний досвід учня;
Правильно визначати лінії поведінки.
Основні принципи
особистісно-орієнтованого
навчання:
1. Принцип «розвивальної допомоги»
не робити за учня;
не вказувати йому, що робити,
а допомогти пробувати власні сили і власну
активність;
потрібно добитись, щоб учень сам обирав
рішення і відповідав за них.
Звідси - не потрібно подавати готові
знання, а створити умови, в яких
виявляється:
-
власна пізнавальна активність учня;
-
і він визначить для себе цілі, зміст та
методи роботи, власні цінності.
-
Навчання повинно бути дослідницьким
Це час, протягом якого діти вчаться:
самостійно діяти;
- дискутувати;
- приймати рішення.
-
При цьому розвивається самосвідомість і
самореалізується особистість.
Принцип - «свобода вміння»
- учні вільно обговорюють
проблеми;
- співпрацюють один з одним,
- а вчитель виступає в ролі
старшого члена колективу,
консультанта, джерела досвіду
Принцип - «свобода вміння»
Учителю:
-недостатньо
процес;
організувати навчальний
- потрібно ще визначити спосіб засвоєння
знань, тобто оприділити види діяльності
учня на уроці.
Основні вимоги до особистісноорієнтованого уроку:
раціональна єдність словесних,
наукових і практичних методів
навчання;
зв'язок з раніше вивченим досвідом,
набутим учнем;
Основні вимоги до особистісно
орієнтованого уроку:
-формування вмінь в учнів самостійно
здобувати знання і застосовувати їх на
практиці;
-заохочення прагнень учнів знаходити свій
спосіб роботи з навчальним матеріалом.
Метою
особистісноорієнтованого уроку є:
- створення умов для виявлення
пізнавальної активності учнів
Засобами досягнення вчителем цієї мети
можуть бути:
використання різних форм та методів
навчальної діяльності, які дозволяють
розкрити суб'єктивний досвід учнів;
створення атмосфери зацікавленості
кожного учня в результатах роботи
всього класу;
стимулювання учнів до висловлювань,
використання різних способів виконання
завдань без побоювань помилитися,
отримати хибну відповідь тощо;
Засобами досягнення вчителем цієї мети
можуть бути:
використання протягом уроку
дидактичного матеріалу, який дозволяє
отримати учневі найбільш значущі для
нього вид та форму змісту навчального
матеріалу;
оцінювання досягнень учня протягом
усього процесу його діяльності, а не
тільки за кінцевим результатом;
Засобами досягнення вчителем цієї мети
можуть бути:
заохочення прагнень учня знаходити свій
спосіб роботи;
аналізувати протягом уроку роботи інших
учнів; вибирати та засвоювати найбільш
раціональні з них;
створення на уроці педагогічних ситуацій
спілкування, які б дозволяли кожному учневі
виявляти ініціативу, самостійність, виборність у
справах роботи;
створення обстановки для природного
самовираження учня.
Технологія
особистісноорієнтованогоуроку
Для проведення особистісноорієнтованого уроку вчитель має
оволодіти його основними етапами:
1.
2.
3.
4.
5.
6.
7.
8.
Орієнтації.
Визначення мети.
Проектування.
Організації.
Реалізації.
Контролю.
Коригування.
Оцінювання
1. Етап орієнтації включає:
орієнтацію на позитивну роботу;
орієнтацію на визначення особистісного
досвіду учнів;
пов'язання цього досвіду з проблемами
навчального матеріалу.
2. Етап визначення мети передбачає:
визначення на уроці разом з учнями
значущої мети здійснення тієї діяльності,
яка запланована вчителем (учні повинні
зрозуміти, що може дати робота учням
саме на цьому уроці для складання,
наприклад, тематичного заліку,
державної атестації, свого майбутнього
життя тощо);
визначення показників досягнення
поставлених завдань;
3. Етап проектування включає:
передбачення залучення учнів до
виконання ними випереджальних
завдань;
підготовки повідомлень;
рефератів;
виготовлення та відбору наочності;
складання плану роботи тощо;
Етап організації виконання плану
діяльності передбачає:
Подання можливих варіантів і
способів виконання навчальної
діяльності (усна чи письмова форма,
індивідуальна робота чи робота в
групах, робота з текстом чи з іншими
засобами одержання інформації);
Етап організації виконання плану
діяльності передбачає:
2.Представлення учнями вибору способу
фіксації нового матеріалу (конспект,
схема, таблиця, опора, план, тези,
висновки тощо);
3.Варіативність домашнього завдання
(диференціація за рівнем складності та
способом виконання).
Етап контрольно-оцінювальний:
1.Залучення учнів до контролю за
перебігом навчальної діяльності шляхом
заохочення їх до різних видів контролю,
самоконтролю, взаємоконтролю, роботи
в групах;
2.Участь учнів у виправленні помилок і
недоліків у знаннях, усвідомлення їх
причин шляхом взаємо та самоаналізу;
Етап контрольно-оцінювальний:
3.Надання учням можливості самостійно
або за участі вчителя, інших учнів
порівнювати отримані ним результати з
критеріями стандарту, закладеного у
навчальній програмі;
4.Використання механізмів оцінного
методу (позитивного ставлення до
успіхів школяра);
Етап контрольно-оцінювальний:
5.Використання механізмів оцінного
методу (позитивного ставлення до
успіхів школяра).
6.Оцінювання (виставлення рівневих
оцінок за дванадцятибальною системою
оцінювання навчальних досягнень,
поурочного бала, рейтинг) не тільки
результатів, а й самого процесу
навчання.
6. Заключний етап передбачає:
усвідомлення учнями ситуації
досягнення мети;
відчуття успіху;
підкріплення позитивної мотивації
стосовно власної діяльності.
Методи та засоби психолого-педагогічної
підтримки діяльності учнів
заохочення;
навчально-пізнавальна гра;
створення ситуації успіху;
створення ситуації пізнавального інтересу;
створення проблемної ситуації;
спонукання до пошуку альтернативних
рішень;
виконання творчих завдань;
кооперація учнів;
створення ситуації взаємодопомоги тощо.
Висновок може бути таким: особистісноорієнтоване навчання ЦЕ–
загальнодидактичний принцип
індивідуального підходу до учнів.
Таке твердження ми дослідимо та
пояснимо за допомогою такого факту:
Відомий російський психолог
Л.С. Виготський своє теорією доводить,
що розум будь-якої людини має дві зони
розвитку: А і Б.
Перша зона (А) – це зона актуального
розвитку.
У цю зону потрапляють завдання, які
дитина може виконати сама без
допомоги вчителя.
Друга зона (В) – це зона найближчого
розвитку
Сюди потрапляють завдання, які дитина сама
виконати не може, але може з ними
впоратися з допомогою вчителя.
Зона найближчого розвитку, - це зона
“наступного дня”.
Те, що сьогодні є зона найближчого
розвитку, завтра у процесі навчання повинно
стати зоною актуального розвитку. Учитель
не повинен давати готову інформацію, адже
таке навчання може загальмувати мислення
дитини. А за допомогою вміло підібраних
запитань педагог підводить школяра до
правильної відповіді, розв’язку.
Те, що сьогодні є зоною найближчого
розвитку, завтра у процесі навчання
повинно стати зоною актуального
розвитку.
Учитель не повинен давати готову
інформацію, адже таке навчання може
загальмувати мислення дитини.
А за допомогою вміло підібраних
запитань педагог підводить школяра до
правильної відповіді, розв’язку.
Отже, як бачимо із цього прикладу, щоб
відбулися розвиток і навчання учнів,
завдання повинні потрапляти лише в
зону найближчого розвитку
(за Л.С. Виготським).
Припустимо, що два учні навчались в
одній школі, в одних і тих самих
учителів, закінчили школу з відзнакою,
рівень їхнього розвитку все одно буде
різним.
Ще більше відрізняється розвиток учнів
класу, які згідно з 12- бальною
системою досягли початкового і
високого рівнів.
Тому зрозуміло, що до таких дітей треба
підходити індивідуально, тобто ставити
перед ними різні завдання.
Якщо для цілого класу поставити одне
завдання, то для одних учнів воно
потрапить у зону актуального розвитку,
для інших – у зону найближчого
розвитку.
Отже, одне завдання для всього класу
ставити не бажано і не потрібно, а
здійснювати якісний особистісноорієнтований підхід до навчання та
виховання на практиці нам заважає ряд
причин, зокрема:
Причина 1. Щоб підійти індивідуально
до кожного учня, необхідно знати його
психологічні, фізіологічні та соціальні
особливості.
Лише психологія нараховує кілька
десятків індивідуальних особливостей
особистості. Це різні види уваги, уяви,
мислення, сприйняття, темпераменту,
характеру і т.д.
Пам’ять також поділяється більш ніж
на 10 типів: короткочасна,
довготривала, оперативна, рухова,
зорова, слухова, емоційна, словеснологічна і т.д.;
Причина 2. Виявити всі ці психологічні,
фізіологічні та соціальні особливості
вчитель без допомоги психолога, лікаря,
соціолога не може;
Причина 3.Навіть якщо теоретично
припустити, що в кожної дитини
виявили всі ці особливості, вчитель не
зможе запам’ятати їх у такій кількості
дітей, оскільки він одночасно навчає
свого предмета не один десяток учнів,
кожен з яких має не один десяток таких
особливостей.
Нарешті, якщо вчителю все-таки
вдається запам’ятати всі особливості
кожної дитини, він не зможе підійти
індивідуально тому, що урок триває
всього 40-45 хв, протягом яких
неможливо фізично попрацювати з
кожним учнем класу індивідуально.
Отже, існує суперечність: з одного боку,
вимоги до особистісно-орієнтованого
навчання, а з іншого причини, що
унеможливлюють якісне впровадження
цієї педагогічної технології у навчальновиховний процес.
Який же вихід з ситуації, що склалася ?
Філософія вчить, що джерелом і
рушійними силами будь-якого процесу
(у тому числі й навчального) є
розв’язання суперечностей і тому,
щоб навчальний процес розвивався,
вчителю необхідно вміти виявляти
суперечність навчального процесу, а
також вміти розв’язувати її.
Дана суперечність розв’язується шляхом
диференційованого підходу до учнів.
Диференціація (від лат. Differentia –
різниця, відмінність) – розчленування
цілого на якісно відмінні частини.
Розв’язування таких суперечностей
називається підходом до навчання.
Цей підхід, для прикладу, можна
здійснити таким чином:
Учнів класу розподілити на групи за
рівнем розвитку.
Критерії, якими слід керуватися - це
успішність.
Таких груп, наприклад, може бути
чотири:
низький рівень;
середній рівень;
достатній рівень;
високий рівень.
Зрозуміло, що такий поділ не
аргументується для учнів, для того щоб
у слабшого школяра не сформувалася
занижена самооцінка, а в сильного –
завищена.
Якщо учні однієї з груп підвищують свій
рівень – їх слід перевести до наступної
групи і навпаки.
Для кожної групи пропонуються різні за
ступенем складності завдання.
Диференційований підхід можна
здійснювати при різних формах
навчального процесу: під час уроку,
лабораторного заняття, екскурсії.
Під час проведеного уроку методом бесіди,
запитань слід орієнтувати учнів на певну
групу.
При цьому обов’язково слід враховувати,
щоб запитання було точним, стислим, не
мало елементів підказки.
Під час проведення уроку методом
пояснення, розповіді диференційований
підхід неможливий, оскільки вчитель будує
свою розповідь, орієнтуючись на
середнього учня,
але під час закріплення нового матеріалу
чи пояснення домашнього завдання учням
можна запропонувати різнорівневі
завдання.
Завершальним етапом навчальної
діяльності на уроці є:
усвідомлення ситуації досягнення мети;
переживання ситуації успіху;
підкріплення позитивної мотивації щодо
самої діяльності.
Ситуація успіху досягається тоді, коли
сама дитина визначає цей результат як
успіх.
Усвідомлення ситуації успіху самим
учнем, розуміння її значимості виникає у
суб'єкта після здолання своєї боязкості,
невміння, незнання, психологічного
враження та інших видів труднощів.
Роль “Ситуації успіху” у навчальній
діяльності
За останні роки термін
„Ситуація успіху” став звичним для
педагогів.
Ніхто не заперечує, що саме позитивні
емоції можуть стати для дитини одним
з найважливіших стимулів у навчанні,
але при цьому ми забуваємо про те, що
в педагогів не існує єдиного рецепта чи
правила, як саме створювати ситуації
успіху тому, що це слід на основі
індивідуального підходу, зважено, з
урахуванням багатьох факторів.
Діти прощають багато чого, але не
вибачають байдужість.
За відгуками дітей, найкращі їхні
вчителі вели уроки так, що здавалося,
ніби весь урок вони зайняті саме тобою.
Як цього досягти?
Іноді це „Іскра Божа”,
а частіше – майстерність, доведена до
мистецтва.
Важливо мати на увазі, що навіть
одноразове переживання успіху може
докорінно змінити психологічне
самопочуття дитини.
Ситуація успіху може стати пусковим
механізмом подальшого розвитку
особистості.
Безперечно, переживання успіху навіює
людині впевненість у власних силах.
З`являється бажання знову досягти
добрих результатів, виникає відчуття
внутрішнього благополуччя, що, у свою
чергу, покращує ставлення до
навколишнього світу.
На перший погляд здається, що вчитель,
кілька разів давши учню можливість
відчути успіх, далі вже само собою
забезпечує високий рівень мотивації,
інтересу, пізнавальної активності.
Але може бути й протилежний
результат: постійна успішність здатна
сформувати байдуже ставлення до
навчання.
Крім того, постійне очікування лише
позитивного результату згубно впливає
на розвиток вольових якостей учня:
він ухиляється від подолання
труднощів;
губиться в складних ситуаціях
(навчальних та життєвих);
у його поведінці починає домінувати
мотив „уникнення невдач”.
Досвідчені психологи та педагоги
попереджують про можливість
негативних наслідків пережитого успіху.
Чому ж виникає такий парадокс?
По-перше, успіх, що діставався ціною
незначних зусиль, може призвести до
переоцінки, точніше, до завищеної
оцінки своїх можливостей.
По-друге, за сильним переживанням
будь-якої емоції обов`язково настає
релаксація (розслаблення).
І якщо в цей період запропонувати
людині якусь діяльність, то, швидше за
все, ця діяльність буде менш успішною,
ніж попередня.
По-третє, переживання успіху може бути
потьмареним, якщо результат, важливий
і значимий для самого учня, не буде
адекватно оцінений іншими людьми.
І нарешті:
Емоція успіху не стане сильним
переживанням, якщо результати діяльності
не значимі для її суб`єкта.
Дитина, особливо на початку навчання,
однаково інтенсивно переживає успіх у
„головних” і „неголовних” навчальних
предметах.
Але часто знижують цю інтенсивність:
„12 балів з музики ! Та краще б ти
отримав 12 балів з читання”.
Знижуючи значимості успіху, що
переживається дитиною, ми, дорослі,
впливаємо на формування у дитини
ставлення до навчального процесу в
цілому.
Ось чому, оцінюючи дітей, необхідно
виходити з індивідуальних особливостей
кожного учня.
Просування вперед треба заохочувати,
підбадьорювати, щоб дитина не
відчувала невдачу, порівнюючи свої
результати з раніше встановленими
нормами, особливо якщо вони для неї
недосяжні.
Отже, ситуація успіху у навчальній
діяльності створюється вчителем або ж
психологом.
Як і будь-яку іншу діяльність, навчання
можна уявити у вигляді простого
ланцюжка дій:
1. Установка на діяльність (емоційна
підготовка учнів на вирішення
навчального завдання) – мотиваційний
етап;
2.Забезпечення діяльності (створення
умов для успішного вирішення
навчального завдання) –підготовчий,
робочий етап;
3.Порівняння отриманих результатів з
очікуваними (усвідомлення ставлення до
результатів своєї навчальної праці) –
результативний етап.
Отже, якщо ситуація успіху створюється
вчителем послідовно і свідомо, її
3.Порівняння отриманих результатів з
очікуваними (усвідомлення ставлення
до результатів своєї навчальної праці) –
результативний етап.
Отже, якщо ситуація успіху створюється
вчителем послідовно і свідомо, її
структура повинна врахувати всі
перелічені компоненти.
Створення ситуації успіху на
мотиваційному етапі навчальної
діяльності
Дослідження психологів свідчать, що рівень
засвоєння людиною знань істотно залежить
від рівня сформованості її мотивації
навчитися.
Тож давайте проаналізуємо, як провести
мотиваційний етап уроку так, щоб створити
ситуацію успіху для того учня.
Перед учителем стоїть завдання:
сформувати в учня настанову на
успішне виконання завдання
Інакше кажучи, вчитель повинен
сформувати в учнів мотив досягнення
мети.
Але при цьому вчитель часто
зустрічається з неадекватною
реакцією учнівського колективу:
1.Хтось уже виконував подібне
завдання, і його результати
виявились невдалими, так що у цієї
категорії учнів уже сформоване
негативне ставлення на успішне
виконання завдання.
2.Інша група учнів не стикалась з
такою роботою, тому вони не знають,
чого можна очікувати від майбутньої
діяльності.
3.Третя група, яка виконувала потрібні
завдання і успішно з ними впоралася,
знаходиться у стані мобілізації, готова
виконувати навчальне завдання.
Зрозуміло, що найлегше вчителю буде
працювати з учнями третьої групи, де
необхідно лише активізувати позитивні
емоції, які діти пережили раніше.
У другої групи учнів слід передбачити
емоційну реакцію, намалювати
перспективу вдалого виконання
завдання, пов`язавши її з тими чи
іншими умовами діяльності, які в
минулому забезпечували успіх.
Найбільш клопітною буде робота
першою групою учнів.
Перш за все доведеться нейтралізувати
спогади про невдачу в попередній
діяльності, а потім створити перспективу
для нової.
Зробити це можна, наприклад, так:
дати завдання учневі попрацювати над
своїми помилками, або повідомити його,
що завдання для нього змінено
порівняно з попереднім і т. д.
Учитель може запропонувати різні
варіанти мотивів досягнення ситуації
успіху:
прагнення самостійно розв`язати цікаві
задачі;
завоювати авторитет у своїх товаришів;
стати першим;
розглядати свою діяльність з точки зору
її корисності для інших людей;
встановити нові контакти між
товаришами у ході виконання завдання
тощо.
Отже, на етапі мотивації навчальної
діяльності учитель організовує певні
ситуації з метою активізувати чи
нейтралізувати емоції для наступної
діяльності
На етапі мотивації створення ситуації
успіху більшою мірою визначається
психологічними аспектами.
Тут доречним буде використання в
роботі вчителя таких психологопедагогічних прийомів, як:
Ефект Розенталя, або „Ефект
навіювання”: „Ти це можеш”, „Тобі це
вдається” тощо.
Якщо педагог буде переконувати учнів
у реальності успіху, то успіх прийде.
Англійський учений Стоуенс довів, що
учні, яких заохочували, досягли значно
більших успіхів, ніж ті, кого ніяк не
заохочували.
Прийом „Емоційне погладжування” –
це констатація будь-якого факту успіху,
прищеплювання дитині віри в себе,
відкритість учителя для довіри і співчуття.
◦ Прийом „Анонсування” –
репетиція майбутньої дії, яка створює
психологічний настрій на успіх перед
класом.
Це можуть бути додаткові індивідуальні
заняття з окремими учнями чи
заздалегідь оголошенні запитання
самостійної роботи.
Прийом „Шикуйсь!” містить такі кроки:
психологічна атака;
емоційне блокування;
вибір головного напрямку;
вибір рівних можливостей;
несподіване порівняння;
стабілізація.
Цей прийом полягає в тому, щоб:
учителем блокувалось припущення на
невдачу в діяльності учня;
відволікалася увага школяра від
чергового неуспіху;
вчитель повинен знайти той напрямок
діяльності, яким учень зможе
реалізувати себе набагато краще, тим
самим забезпечити його на успіх, на
стабільність у навчанні.
Розглянемо деякі
алгоритми створення ситуацій успіху та
методику їх реалізації:
Прийом „Даю шанс” – це заздалегідь
підготовлена вчителем ситуація, в якій
учень отримує можливість зненацька
для себе розкрити свої можливості.
Прийом “ Зняття страху”-
допомогає перебороти невпевненість у
власних силах (Люди вчаться на своїх
помилках і знаходять інші шляхи
вирішення проблем).
Прийом “Авансування успішного
результату” –
допомогає вчителю висловити тверду
переконаніність у тому, що його учень
обов’язково впорається з поставленим
завданням.
Це, в свою чергу, переконує дитину у
своїх силах і можливостях.
“У тебе обов’язково вийде”, “Я навіть не
сумніваюсь у позитивному результаті” і
т. д.
Прийом “Прихований інструктаж”
Допомагає дитині уникнути поразки.
Досягається шляхом побажання,
наприклад:
Можливо краще почати з ...,
Виконуючи роботу не забудьте про ...
Прийом “Внесення мотиву”.
Показує дитині заради чого, кого
здійснюється ця діяльність, кому буде
добре після виконання, наприклад, “Без
твоєї допомоги твоїм друзям не
впоратись...” тощо.
Прийом “Персональна винятковість.”
Визначає важливість зусиль дитини в
діяльності, що здійснюється або
здійснюватиметься, наприклад:
Тільки ти міг би…
Тільки тобі і можу доручити… і т.п.
Прийом “Висока оцінка деталі”.
Допомагає емоційно пережити не
результат в цілому, а якої її окремої
деталі:
Найбільше мені сподобалось у твоїй
роботі…
Найбільше тобі вдалося…
Прийом „Еврика”.
Створюються умови, за яких дитина,
виконуючи навчальне завдання,
несподівано відкриває в собі невідомі
досі здібності.
Завдання вчителя – помітити це глибоко
особисте відкриття, всіляко підтримати
дитину, поставити нову мету і надихнути
на її досягнення.
Допомога вчителя у створенні ситуації
відкриття має бути ненав`язливою,
прихованою.
Створюючи ситуації успіху на етапі
організації навчальної діяльності, слід
пам`ятати кілька основних правил:
у кожній дитині є задатки, які можуть
розвинутися у здібності;
Побачити їх, відчути, розвити – це
справа педагога;
ставлення до дитини як до рівної, як до
себе, спілкування, що повністю включає
грубість, різкість, образливий тон, має
стати обов`язковою нормою всієї
педагогічної діяльності;
Ставлення до дитини:
як до рівної,
як до себе,
спілкування, що повністю виключає:
- грубість,
- різкість,
- образливий тон
має стати обов`язковою нормою всієї
педагогічної діяльності;
чим більше напрямків діяльності, в яких
бере участь дитина, тим більше в неї
можливостей знайти себе;
кількість і різноманітність ситуацій і
обставин, в тому числі і штучно
створених, у які може потрапити
дитина, визначають шляхи її сьогодення
і віддаленого інтересу та можливі шляхи
успіху.
ТИПИ УСПІХУ:
Неочікувана радість – це почуття
задоволення від того, що результати
діяльності учня перевершили його
очікування.
З педагогічної та психологічної точки
зору – це результат продуманої,
підготовленої діяльності вчителя.
Спільна радість – полягає в тому, щоб учень
досяг необхідної для себе реакції колективу.
Вона може бути підготовленою вчителем
або спонтаною.
Спільною радістю вважають тільки ті реакції
колективу, які дають можливість дитині
відчутні себе задоволеним, стимулюють її
зусиля.
Це, перш за все, має бути емоційний відгук
оточуючих на успіх члена свого колективу.
Важливо, щоб у досягненнях кожного
школяра всі бачили результати своєї
праці, а сама дитина розуміла, що її
радість – це радість підтримки,
отримання статусу „свій серед своїх”.
Зрештою у тому, як реагує дитячий
колектив на успіхи або невдачі своїх
учителів, виявляється його моральна
сутність.
Радість пізнання – це радість пізнання
нового, хоча вона по своїй суті
альтруїстична (виникає на основі
допомоги, підтримки інших людей).
Пізнання спираїться на самоосвіту й
самопізнання.
Така радість не може вирости на
пустому місці, появитися без серйозних
причин. Це слід клопіткої роботи
учителя –учня-учнів.
ВИСНОВОК:
1.Ситуація успіху досягається тоді, коли
сама дитина визначає цей результат як
успіх.
2 Усвідомлення ситуації успіху самим
учнем, розуміння її значимості виникає у
школяра після здолання своєї боязкості,
невміння, незнання, психологічного
враження та інших видів труднощів.
3. Завдання педагога :
допомогти особистості дитини зрости в
успіху;
дати відчути радість від здолання
труднощів;
дати зрозуміти, що задарма в житті в
житті нічого не дається, скрізь необхідно
докласти зусиль.
І успіх буде еквівалентним витраченим
зусиллям.
ШАНОВНІ КОЛЕГИ !
Дайте, будь ласка, відповідь на такі
запитання:
1.Ваше ставлення до технології “Створення
ситуації успіху”.
2.Як Ви оцінюєте стан “Створення ситуації
успіху у Вашому навчальному закладі”.
3.Які ще методичні рекомендації, ідеї,
міркування щодо “Створення ситуації успіху”,
Ви можете запропонувати учасникам нашого
семінару ?
ВДЯЧНІ ВАМ ЗА ВІДВЕРТІСТЬ, ЗА ПОРАДИ
Slide 16
Створення ситуації успіху
та шляхи її реалізації
на уроці як складової якості
навчально-виховного процесу
Мета: Удосконалити методику
створення ситуації успіху та шляхів
її реалізації на уроці як стежки, що
веде до того куточка дитячого
серця, в якому горить вогник
бажання бути гарним.
На
відміну від традиційного розуміння
освіти як суми знань та навичок, нині освіту
починають розглядати як процес
становлення особистості .
Причому особистості, здатної до:
самоосвіти,
саморозвитку,
самовдосконалення,
яка вміє використовувати набуті знання,
яка прагне реалізувати себе,
спроможна змінити на краще своє життя,
життя своєї держави.
Алгоритм
створення та досягнення ситуації успіху
твердження про “Ситуацію успіху”;
особистісно-орієнтований підхід у справі
навчання та виховання - основа педагогічної
технології “Створення ситуації успіху”;
роль “Ситуації успіху” у навчальній діяльності;
створення “Ситуації успіху” на мотиваційному
етапі навчальної діяльності;
психолого-педагогічні прийоми при створенні
“Ситуації успіху”;
методика реалізації “Ситуації успіху”;
Виходячи із Положень Закону України “Про
освіту” завдання школи сьогодні полягає в
тому, щоб:
Виховувати в учнів здатність:
долати життєві труднощі;
самостійно приймати рішення;
розвивати себе як особистість, здатну:
робити вибір і контролювати своє життя;
брати на себе відповідальність за свої дії;
захищати себе і свої життєві цінності;
діяти відповідно до них;
піклуватись про інших;
Завдання вчителів:
прищепити учням потребу до здобуття
знань;
створити такі умови, щоб процес
здобуття знань був для них цікавим,
потрібним, комфортним;
і тому пріоритетним завданням вчителя
під час навчально-виховної діяльності є
створення ситуації успіху.
Що означає “Ситуація успіху?”
Ситуація успіху - це суб'єктивний
психічний стан задоволення наслідком
своєї фізичної, розумової праці чи
моральної напруги.
Успіх у навчанні - єдине джерело
внутрішніх сил дитини, які породжують
енергію для переборення труднощів,
бажання вчитися.
В.Сухомлинський
Ситуація успіху дарує атмосферу
приязні та взаємодопомоги, впевненості
і захищеності.
Учитель зобов’язаний створити джерело
внутрішніх сил дитини, джерело, яке дає
енергію для подолання труднощів і
формування бажання вчитися.
Використання ситуації успіху має
сприяти підвищенню робочого тонусу,
збільшенню продуктивності навчальної
роботи, а також допомогти учням
усвідомити себе повноцінною
особистістю і, відповідно, забезпечити
успіх у навчанні.
Основою педагогічної технології
“Створення ситуації успіху” є
особистісно-орієнтований підхід у справі
навчання та виховання.
А тому звернемося до рекомендацій
щодо особистісно-орієнтовного підходу
навчання та виховання.
–
Особистісно орієнтоване навчання
це навчання, центром якого є
особистість дитини, її самобутність та
самостійність: суб'єктивний досвід
кожного спочатку розкривається, а
потім узгоджується зі змістом освіти.
Визнання учня ключовою фігурою
всього освітнього процесу – це і є
особистісно орієнтована педагогіка.
У свідомості учня це має такий
вигляд: «Все, що я пізнаю, я знаю,
для чого мені потрібно і де я можу ці
знання застосувати».
Для педагога - це прагнення знайти
розумний баланс між знаннями,
уміннями та навичками учня.
Сучасність вимагає навчити учнів:
- самостійно та творчо розв'язувати
проблеми;
- шукати нову інформацію й робити
висновки, а не подавати дітям готові
знання.
В особистісно-орієнтованому підході
вчителю насамперед потрібен високий
рівень педагогічної майстерності, який
базується на розвитку:
дидактичних;
організаторських;
комунікативних;
науково-пізнавальних;
емоційних;
та поведінкових компонентностей;
-
-
Цілі особистісно орієнтованого
навчання полягають у тому, щоб:
визначити життєвий досвід кожного
учня;
його пізнавальні здібності;
рівень інтелекту;
інтереси, які спочатку треба розкрити,
а потім розвинути у навчальному
процесі;
Цілі особистісно орієнтованого навчання
полягають у тому, щоб:
Формувати позитивну мотивацію учнів до:
-
пізнавальної діяльності;
-
потребу в самопізнанні;
-
потребу в самореалізаціїї;
-
та потребу у самовдосконаленні школярів;
Цілі особистісно орієнтованого навчання
полягають у тому, щоб:
Озброїти учнів механізмом:
адаптації;
саморегуляції;
самозахисту;
самовиховання;
Цілі особистісно орієнтованого навчання
полягають у тому, щоб:
Розвинути індивідуальні позитивні
здібності кожного школяра;
Сформувати культуру життєдіяльності
максимально виявити і використати
індивідуальний досвід учня;
Правильно визначати лінії поведінки.
Основні принципи
особистісно-орієнтованого
навчання:
1. Принцип «розвивальної допомоги»
не робити за учня;
не вказувати йому, що робити,
а допомогти пробувати власні сили і власну
активність;
потрібно добитись, щоб учень сам обирав
рішення і відповідав за них.
Звідси - не потрібно подавати готові
знання, а створити умови, в яких
виявляється:
-
власна пізнавальна активність учня;
-
і він визначить для себе цілі, зміст та
методи роботи, власні цінності.
-
Навчання повинно бути дослідницьким
Це час, протягом якого діти вчаться:
самостійно діяти;
- дискутувати;
- приймати рішення.
-
При цьому розвивається самосвідомість і
самореалізується особистість.
Принцип - «свобода вміння»
- учні вільно обговорюють
проблеми;
- співпрацюють один з одним,
- а вчитель виступає в ролі
старшого члена колективу,
консультанта, джерела досвіду
Принцип - «свобода вміння»
Учителю:
-недостатньо
процес;
організувати навчальний
- потрібно ще визначити спосіб засвоєння
знань, тобто оприділити види діяльності
учня на уроці.
Основні вимоги до особистісноорієнтованого уроку:
раціональна єдність словесних,
наукових і практичних методів
навчання;
зв'язок з раніше вивченим досвідом,
набутим учнем;
Основні вимоги до особистісно
орієнтованого уроку:
-формування вмінь в учнів самостійно
здобувати знання і застосовувати їх на
практиці;
-заохочення прагнень учнів знаходити свій
спосіб роботи з навчальним матеріалом.
Метою
особистісноорієнтованого уроку є:
- створення умов для виявлення
пізнавальної активності учнів
Засобами досягнення вчителем цієї мети
можуть бути:
використання різних форм та методів
навчальної діяльності, які дозволяють
розкрити суб'єктивний досвід учнів;
створення атмосфери зацікавленості
кожного учня в результатах роботи
всього класу;
стимулювання учнів до висловлювань,
використання різних способів виконання
завдань без побоювань помилитися,
отримати хибну відповідь тощо;
Засобами досягнення вчителем цієї мети
можуть бути:
використання протягом уроку
дидактичного матеріалу, який дозволяє
отримати учневі найбільш значущі для
нього вид та форму змісту навчального
матеріалу;
оцінювання досягнень учня протягом
усього процесу його діяльності, а не
тільки за кінцевим результатом;
Засобами досягнення вчителем цієї мети
можуть бути:
заохочення прагнень учня знаходити свій
спосіб роботи;
аналізувати протягом уроку роботи інших
учнів; вибирати та засвоювати найбільш
раціональні з них;
створення на уроці педагогічних ситуацій
спілкування, які б дозволяли кожному учневі
виявляти ініціативу, самостійність, виборність у
справах роботи;
створення обстановки для природного
самовираження учня.
Технологія
особистісноорієнтованогоуроку
Для проведення особистісноорієнтованого уроку вчитель має
оволодіти його основними етапами:
1.
2.
3.
4.
5.
6.
7.
8.
Орієнтації.
Визначення мети.
Проектування.
Організації.
Реалізації.
Контролю.
Коригування.
Оцінювання
1. Етап орієнтації включає:
орієнтацію на позитивну роботу;
орієнтацію на визначення особистісного
досвіду учнів;
пов'язання цього досвіду з проблемами
навчального матеріалу.
2. Етап визначення мети передбачає:
визначення на уроці разом з учнями
значущої мети здійснення тієї діяльності,
яка запланована вчителем (учні повинні
зрозуміти, що може дати робота учням
саме на цьому уроці для складання,
наприклад, тематичного заліку,
державної атестації, свого майбутнього
життя тощо);
визначення показників досягнення
поставлених завдань;
3. Етап проектування включає:
передбачення залучення учнів до
виконання ними випереджальних
завдань;
підготовки повідомлень;
рефератів;
виготовлення та відбору наочності;
складання плану роботи тощо;
Етап організації виконання плану
діяльності передбачає:
Подання можливих варіантів і
способів виконання навчальної
діяльності (усна чи письмова форма,
індивідуальна робота чи робота в
групах, робота з текстом чи з іншими
засобами одержання інформації);
Етап організації виконання плану
діяльності передбачає:
2.Представлення учнями вибору способу
фіксації нового матеріалу (конспект,
схема, таблиця, опора, план, тези,
висновки тощо);
3.Варіативність домашнього завдання
(диференціація за рівнем складності та
способом виконання).
Етап контрольно-оцінювальний:
1.Залучення учнів до контролю за
перебігом навчальної діяльності шляхом
заохочення їх до різних видів контролю,
самоконтролю, взаємоконтролю, роботи
в групах;
2.Участь учнів у виправленні помилок і
недоліків у знаннях, усвідомлення їх
причин шляхом взаємо та самоаналізу;
Етап контрольно-оцінювальний:
3.Надання учням можливості самостійно
або за участі вчителя, інших учнів
порівнювати отримані ним результати з
критеріями стандарту, закладеного у
навчальній програмі;
4.Використання механізмів оцінного
методу (позитивного ставлення до
успіхів школяра);
Етап контрольно-оцінювальний:
5.Використання механізмів оцінного
методу (позитивного ставлення до
успіхів школяра).
6.Оцінювання (виставлення рівневих
оцінок за дванадцятибальною системою
оцінювання навчальних досягнень,
поурочного бала, рейтинг) не тільки
результатів, а й самого процесу
навчання.
6. Заключний етап передбачає:
усвідомлення учнями ситуації
досягнення мети;
відчуття успіху;
підкріплення позитивної мотивації
стосовно власної діяльності.
Методи та засоби психолого-педагогічної
підтримки діяльності учнів
заохочення;
навчально-пізнавальна гра;
створення ситуації успіху;
створення ситуації пізнавального інтересу;
створення проблемної ситуації;
спонукання до пошуку альтернативних
рішень;
виконання творчих завдань;
кооперація учнів;
створення ситуації взаємодопомоги тощо.
Висновок може бути таким: особистісноорієнтоване навчання ЦЕ–
загальнодидактичний принцип
індивідуального підходу до учнів.
Таке твердження ми дослідимо та
пояснимо за допомогою такого факту:
Відомий російський психолог
Л.С. Виготський своє теорією доводить,
що розум будь-якої людини має дві зони
розвитку: А і Б.
Перша зона (А) – це зона актуального
розвитку.
У цю зону потрапляють завдання, які
дитина може виконати сама без
допомоги вчителя.
Друга зона (В) – це зона найближчого
розвитку
Сюди потрапляють завдання, які дитина сама
виконати не може, але може з ними
впоратися з допомогою вчителя.
Зона найближчого розвитку, - це зона
“наступного дня”.
Те, що сьогодні є зона найближчого
розвитку, завтра у процесі навчання повинно
стати зоною актуального розвитку. Учитель
не повинен давати готову інформацію, адже
таке навчання може загальмувати мислення
дитини. А за допомогою вміло підібраних
запитань педагог підводить школяра до
правильної відповіді, розв’язку.
Те, що сьогодні є зоною найближчого
розвитку, завтра у процесі навчання
повинно стати зоною актуального
розвитку.
Учитель не повинен давати готову
інформацію, адже таке навчання може
загальмувати мислення дитини.
А за допомогою вміло підібраних
запитань педагог підводить школяра до
правильної відповіді, розв’язку.
Отже, як бачимо із цього прикладу, щоб
відбулися розвиток і навчання учнів,
завдання повинні потрапляти лише в
зону найближчого розвитку
(за Л.С. Виготським).
Припустимо, що два учні навчались в
одній школі, в одних і тих самих
учителів, закінчили школу з відзнакою,
рівень їхнього розвитку все одно буде
різним.
Ще більше відрізняється розвиток учнів
класу, які згідно з 12- бальною
системою досягли початкового і
високого рівнів.
Тому зрозуміло, що до таких дітей треба
підходити індивідуально, тобто ставити
перед ними різні завдання.
Якщо для цілого класу поставити одне
завдання, то для одних учнів воно
потрапить у зону актуального розвитку,
для інших – у зону найближчого
розвитку.
Отже, одне завдання для всього класу
ставити не бажано і не потрібно, а
здійснювати якісний особистісноорієнтований підхід до навчання та
виховання на практиці нам заважає ряд
причин, зокрема:
Причина 1. Щоб підійти індивідуально
до кожного учня, необхідно знати його
психологічні, фізіологічні та соціальні
особливості.
Лише психологія нараховує кілька
десятків індивідуальних особливостей
особистості. Це різні види уваги, уяви,
мислення, сприйняття, темпераменту,
характеру і т.д.
Пам’ять також поділяється більш ніж
на 10 типів: короткочасна,
довготривала, оперативна, рухова,
зорова, слухова, емоційна, словеснологічна і т.д.;
Причина 2. Виявити всі ці психологічні,
фізіологічні та соціальні особливості
вчитель без допомоги психолога, лікаря,
соціолога не може;
Причина 3.Навіть якщо теоретично
припустити, що в кожної дитини
виявили всі ці особливості, вчитель не
зможе запам’ятати їх у такій кількості
дітей, оскільки він одночасно навчає
свого предмета не один десяток учнів,
кожен з яких має не один десяток таких
особливостей.
Нарешті, якщо вчителю все-таки
вдається запам’ятати всі особливості
кожної дитини, він не зможе підійти
індивідуально тому, що урок триває
всього 40-45 хв, протягом яких
неможливо фізично попрацювати з
кожним учнем класу індивідуально.
Отже, існує суперечність: з одного боку,
вимоги до особистісно-орієнтованого
навчання, а з іншого причини, що
унеможливлюють якісне впровадження
цієї педагогічної технології у навчальновиховний процес.
Який же вихід з ситуації, що склалася ?
Філософія вчить, що джерелом і
рушійними силами будь-якого процесу
(у тому числі й навчального) є
розв’язання суперечностей і тому,
щоб навчальний процес розвивався,
вчителю необхідно вміти виявляти
суперечність навчального процесу, а
також вміти розв’язувати її.
Дана суперечність розв’язується шляхом
диференційованого підходу до учнів.
Диференціація (від лат. Differentia –
різниця, відмінність) – розчленування
цілого на якісно відмінні частини.
Розв’язування таких суперечностей
називається підходом до навчання.
Цей підхід, для прикладу, можна
здійснити таким чином:
Учнів класу розподілити на групи за
рівнем розвитку.
Критерії, якими слід керуватися - це
успішність.
Таких груп, наприклад, може бути
чотири:
низький рівень;
середній рівень;
достатній рівень;
високий рівень.
Зрозуміло, що такий поділ не
аргументується для учнів, для того щоб
у слабшого школяра не сформувалася
занижена самооцінка, а в сильного –
завищена.
Якщо учні однієї з груп підвищують свій
рівень – їх слід перевести до наступної
групи і навпаки.
Для кожної групи пропонуються різні за
ступенем складності завдання.
Диференційований підхід можна
здійснювати при різних формах
навчального процесу: під час уроку,
лабораторного заняття, екскурсії.
Під час проведеного уроку методом бесіди,
запитань слід орієнтувати учнів на певну
групу.
При цьому обов’язково слід враховувати,
щоб запитання було точним, стислим, не
мало елементів підказки.
Під час проведення уроку методом
пояснення, розповіді диференційований
підхід неможливий, оскільки вчитель будує
свою розповідь, орієнтуючись на
середнього учня,
але під час закріплення нового матеріалу
чи пояснення домашнього завдання учням
можна запропонувати різнорівневі
завдання.
Завершальним етапом навчальної
діяльності на уроці є:
усвідомлення ситуації досягнення мети;
переживання ситуації успіху;
підкріплення позитивної мотивації щодо
самої діяльності.
Ситуація успіху досягається тоді, коли
сама дитина визначає цей результат як
успіх.
Усвідомлення ситуації успіху самим
учнем, розуміння її значимості виникає у
суб'єкта після здолання своєї боязкості,
невміння, незнання, психологічного
враження та інших видів труднощів.
Роль “Ситуації успіху” у навчальній
діяльності
За останні роки термін
„Ситуація успіху” став звичним для
педагогів.
Ніхто не заперечує, що саме позитивні
емоції можуть стати для дитини одним
з найважливіших стимулів у навчанні,
але при цьому ми забуваємо про те, що
в педагогів не існує єдиного рецепта чи
правила, як саме створювати ситуації
успіху тому, що це слід на основі
індивідуального підходу, зважено, з
урахуванням багатьох факторів.
Діти прощають багато чого, але не
вибачають байдужість.
За відгуками дітей, найкращі їхні
вчителі вели уроки так, що здавалося,
ніби весь урок вони зайняті саме тобою.
Як цього досягти?
Іноді це „Іскра Божа”,
а частіше – майстерність, доведена до
мистецтва.
Важливо мати на увазі, що навіть
одноразове переживання успіху може
докорінно змінити психологічне
самопочуття дитини.
Ситуація успіху може стати пусковим
механізмом подальшого розвитку
особистості.
Безперечно, переживання успіху навіює
людині впевненість у власних силах.
З`являється бажання знову досягти
добрих результатів, виникає відчуття
внутрішнього благополуччя, що, у свою
чергу, покращує ставлення до
навколишнього світу.
На перший погляд здається, що вчитель,
кілька разів давши учню можливість
відчути успіх, далі вже само собою
забезпечує високий рівень мотивації,
інтересу, пізнавальної активності.
Але може бути й протилежний
результат: постійна успішність здатна
сформувати байдуже ставлення до
навчання.
Крім того, постійне очікування лише
позитивного результату згубно впливає
на розвиток вольових якостей учня:
він ухиляється від подолання
труднощів;
губиться в складних ситуаціях
(навчальних та життєвих);
у його поведінці починає домінувати
мотив „уникнення невдач”.
Досвідчені психологи та педагоги
попереджують про можливість
негативних наслідків пережитого успіху.
Чому ж виникає такий парадокс?
По-перше, успіх, що діставався ціною
незначних зусиль, може призвести до
переоцінки, точніше, до завищеної
оцінки своїх можливостей.
По-друге, за сильним переживанням
будь-якої емоції обов`язково настає
релаксація (розслаблення).
І якщо в цей період запропонувати
людині якусь діяльність, то, швидше за
все, ця діяльність буде менш успішною,
ніж попередня.
По-третє, переживання успіху може бути
потьмареним, якщо результат, важливий
і значимий для самого учня, не буде
адекватно оцінений іншими людьми.
І нарешті:
Емоція успіху не стане сильним
переживанням, якщо результати діяльності
не значимі для її суб`єкта.
Дитина, особливо на початку навчання,
однаково інтенсивно переживає успіх у
„головних” і „неголовних” навчальних
предметах.
Але часто знижують цю інтенсивність:
„12 балів з музики ! Та краще б ти
отримав 12 балів з читання”.
Знижуючи значимості успіху, що
переживається дитиною, ми, дорослі,
впливаємо на формування у дитини
ставлення до навчального процесу в
цілому.
Ось чому, оцінюючи дітей, необхідно
виходити з індивідуальних особливостей
кожного учня.
Просування вперед треба заохочувати,
підбадьорювати, щоб дитина не
відчувала невдачу, порівнюючи свої
результати з раніше встановленими
нормами, особливо якщо вони для неї
недосяжні.
Отже, ситуація успіху у навчальній
діяльності створюється вчителем або ж
психологом.
Як і будь-яку іншу діяльність, навчання
можна уявити у вигляді простого
ланцюжка дій:
1. Установка на діяльність (емоційна
підготовка учнів на вирішення
навчального завдання) – мотиваційний
етап;
2.Забезпечення діяльності (створення
умов для успішного вирішення
навчального завдання) –підготовчий,
робочий етап;
3.Порівняння отриманих результатів з
очікуваними (усвідомлення ставлення до
результатів своєї навчальної праці) –
результативний етап.
Отже, якщо ситуація успіху створюється
вчителем послідовно і свідомо, її
3.Порівняння отриманих результатів з
очікуваними (усвідомлення ставлення
до результатів своєї навчальної праці) –
результативний етап.
Отже, якщо ситуація успіху створюється
вчителем послідовно і свідомо, її
структура повинна врахувати всі
перелічені компоненти.
Створення ситуації успіху на
мотиваційному етапі навчальної
діяльності
Дослідження психологів свідчать, що рівень
засвоєння людиною знань істотно залежить
від рівня сформованості її мотивації
навчитися.
Тож давайте проаналізуємо, як провести
мотиваційний етап уроку так, щоб створити
ситуацію успіху для того учня.
Перед учителем стоїть завдання:
сформувати в учня настанову на
успішне виконання завдання
Інакше кажучи, вчитель повинен
сформувати в учнів мотив досягнення
мети.
Але при цьому вчитель часто
зустрічається з неадекватною
реакцією учнівського колективу:
1.Хтось уже виконував подібне
завдання, і його результати
виявились невдалими, так що у цієї
категорії учнів уже сформоване
негативне ставлення на успішне
виконання завдання.
2.Інша група учнів не стикалась з
такою роботою, тому вони не знають,
чого можна очікувати від майбутньої
діяльності.
3.Третя група, яка виконувала потрібні
завдання і успішно з ними впоралася,
знаходиться у стані мобілізації, готова
виконувати навчальне завдання.
Зрозуміло, що найлегше вчителю буде
працювати з учнями третьої групи, де
необхідно лише активізувати позитивні
емоції, які діти пережили раніше.
У другої групи учнів слід передбачити
емоційну реакцію, намалювати
перспективу вдалого виконання
завдання, пов`язавши її з тими чи
іншими умовами діяльності, які в
минулому забезпечували успіх.
Найбільш клопітною буде робота
першою групою учнів.
Перш за все доведеться нейтралізувати
спогади про невдачу в попередній
діяльності, а потім створити перспективу
для нової.
Зробити це можна, наприклад, так:
дати завдання учневі попрацювати над
своїми помилками, або повідомити його,
що завдання для нього змінено
порівняно з попереднім і т. д.
Учитель може запропонувати різні
варіанти мотивів досягнення ситуації
успіху:
прагнення самостійно розв`язати цікаві
задачі;
завоювати авторитет у своїх товаришів;
стати першим;
розглядати свою діяльність з точки зору
її корисності для інших людей;
встановити нові контакти між
товаришами у ході виконання завдання
тощо.
Отже, на етапі мотивації навчальної
діяльності учитель організовує певні
ситуації з метою активізувати чи
нейтралізувати емоції для наступної
діяльності
На етапі мотивації створення ситуації
успіху більшою мірою визначається
психологічними аспектами.
Тут доречним буде використання в
роботі вчителя таких психологопедагогічних прийомів, як:
Ефект Розенталя, або „Ефект
навіювання”: „Ти це можеш”, „Тобі це
вдається” тощо.
Якщо педагог буде переконувати учнів
у реальності успіху, то успіх прийде.
Англійський учений Стоуенс довів, що
учні, яких заохочували, досягли значно
більших успіхів, ніж ті, кого ніяк не
заохочували.
Прийом „Емоційне погладжування” –
це констатація будь-якого факту успіху,
прищеплювання дитині віри в себе,
відкритість учителя для довіри і співчуття.
◦ Прийом „Анонсування” –
репетиція майбутньої дії, яка створює
психологічний настрій на успіх перед
класом.
Це можуть бути додаткові індивідуальні
заняття з окремими учнями чи
заздалегідь оголошенні запитання
самостійної роботи.
Прийом „Шикуйсь!” містить такі кроки:
психологічна атака;
емоційне блокування;
вибір головного напрямку;
вибір рівних можливостей;
несподіване порівняння;
стабілізація.
Цей прийом полягає в тому, щоб:
учителем блокувалось припущення на
невдачу в діяльності учня;
відволікалася увага школяра від
чергового неуспіху;
вчитель повинен знайти той напрямок
діяльності, яким учень зможе
реалізувати себе набагато краще, тим
самим забезпечити його на успіх, на
стабільність у навчанні.
Розглянемо деякі
алгоритми створення ситуацій успіху та
методику їх реалізації:
Прийом „Даю шанс” – це заздалегідь
підготовлена вчителем ситуація, в якій
учень отримує можливість зненацька
для себе розкрити свої можливості.
Прийом “ Зняття страху”-
допомогає перебороти невпевненість у
власних силах (Люди вчаться на своїх
помилках і знаходять інші шляхи
вирішення проблем).
Прийом “Авансування успішного
результату” –
допомогає вчителю висловити тверду
переконаніність у тому, що його учень
обов’язково впорається з поставленим
завданням.
Це, в свою чергу, переконує дитину у
своїх силах і можливостях.
“У тебе обов’язково вийде”, “Я навіть не
сумніваюсь у позитивному результаті” і
т. д.
Прийом “Прихований інструктаж”
Допомагає дитині уникнути поразки.
Досягається шляхом побажання,
наприклад:
Можливо краще почати з ...,
Виконуючи роботу не забудьте про ...
Прийом “Внесення мотиву”.
Показує дитині заради чого, кого
здійснюється ця діяльність, кому буде
добре після виконання, наприклад, “Без
твоєї допомоги твоїм друзям не
впоратись...” тощо.
Прийом “Персональна винятковість.”
Визначає важливість зусиль дитини в
діяльності, що здійснюється або
здійснюватиметься, наприклад:
Тільки ти міг би…
Тільки тобі і можу доручити… і т.п.
Прийом “Висока оцінка деталі”.
Допомагає емоційно пережити не
результат в цілому, а якої її окремої
деталі:
Найбільше мені сподобалось у твоїй
роботі…
Найбільше тобі вдалося…
Прийом „Еврика”.
Створюються умови, за яких дитина,
виконуючи навчальне завдання,
несподівано відкриває в собі невідомі
досі здібності.
Завдання вчителя – помітити це глибоко
особисте відкриття, всіляко підтримати
дитину, поставити нову мету і надихнути
на її досягнення.
Допомога вчителя у створенні ситуації
відкриття має бути ненав`язливою,
прихованою.
Створюючи ситуації успіху на етапі
організації навчальної діяльності, слід
пам`ятати кілька основних правил:
у кожній дитині є задатки, які можуть
розвинутися у здібності;
Побачити їх, відчути, розвити – це
справа педагога;
ставлення до дитини як до рівної, як до
себе, спілкування, що повністю включає
грубість, різкість, образливий тон, має
стати обов`язковою нормою всієї
педагогічної діяльності;
Ставлення до дитини:
як до рівної,
як до себе,
спілкування, що повністю виключає:
- грубість,
- різкість,
- образливий тон
має стати обов`язковою нормою всієї
педагогічної діяльності;
чим більше напрямків діяльності, в яких
бере участь дитина, тим більше в неї
можливостей знайти себе;
кількість і різноманітність ситуацій і
обставин, в тому числі і штучно
створених, у які може потрапити
дитина, визначають шляхи її сьогодення
і віддаленого інтересу та можливі шляхи
успіху.
ТИПИ УСПІХУ:
Неочікувана радість – це почуття
задоволення від того, що результати
діяльності учня перевершили його
очікування.
З педагогічної та психологічної точки
зору – це результат продуманої,
підготовленої діяльності вчителя.
Спільна радість – полягає в тому, щоб учень
досяг необхідної для себе реакції колективу.
Вона може бути підготовленою вчителем
або спонтаною.
Спільною радістю вважають тільки ті реакції
колективу, які дають можливість дитині
відчутні себе задоволеним, стимулюють її
зусиля.
Це, перш за все, має бути емоційний відгук
оточуючих на успіх члена свого колективу.
Важливо, щоб у досягненнях кожного
школяра всі бачили результати своєї
праці, а сама дитина розуміла, що її
радість – це радість підтримки,
отримання статусу „свій серед своїх”.
Зрештою у тому, як реагує дитячий
колектив на успіхи або невдачі своїх
учителів, виявляється його моральна
сутність.
Радість пізнання – це радість пізнання
нового, хоча вона по своїй суті
альтруїстична (виникає на основі
допомоги, підтримки інших людей).
Пізнання спираїться на самоосвіту й
самопізнання.
Така радість не може вирости на
пустому місці, появитися без серйозних
причин. Це слід клопіткої роботи
учителя –учня-учнів.
ВИСНОВОК:
1.Ситуація успіху досягається тоді, коли
сама дитина визначає цей результат як
успіх.
2 Усвідомлення ситуації успіху самим
учнем, розуміння її значимості виникає у
школяра після здолання своєї боязкості,
невміння, незнання, психологічного
враження та інших видів труднощів.
3. Завдання педагога :
допомогти особистості дитини зрости в
успіху;
дати відчути радість від здолання
труднощів;
дати зрозуміти, що задарма в житті в
житті нічого не дається, скрізь необхідно
докласти зусиль.
І успіх буде еквівалентним витраченим
зусиллям.
ШАНОВНІ КОЛЕГИ !
Дайте, будь ласка, відповідь на такі
запитання:
1.Ваше ставлення до технології “Створення
ситуації успіху”.
2.Як Ви оцінюєте стан “Створення ситуації
успіху у Вашому навчальному закладі”.
3.Які ще методичні рекомендації, ідеї,
міркування щодо “Створення ситуації успіху”,
Ви можете запропонувати учасникам нашого
семінару ?
ВДЯЧНІ ВАМ ЗА ВІДВЕРТІСТЬ, ЗА ПОРАДИ
Slide 17
Створення ситуації успіху
та шляхи її реалізації
на уроці як складової якості
навчально-виховного процесу
Мета: Удосконалити методику
створення ситуації успіху та шляхів
її реалізації на уроці як стежки, що
веде до того куточка дитячого
серця, в якому горить вогник
бажання бути гарним.
На
відміну від традиційного розуміння
освіти як суми знань та навичок, нині освіту
починають розглядати як процес
становлення особистості .
Причому особистості, здатної до:
самоосвіти,
саморозвитку,
самовдосконалення,
яка вміє використовувати набуті знання,
яка прагне реалізувати себе,
спроможна змінити на краще своє життя,
життя своєї держави.
Алгоритм
створення та досягнення ситуації успіху
твердження про “Ситуацію успіху”;
особистісно-орієнтований підхід у справі
навчання та виховання - основа педагогічної
технології “Створення ситуації успіху”;
роль “Ситуації успіху” у навчальній діяльності;
створення “Ситуації успіху” на мотиваційному
етапі навчальної діяльності;
психолого-педагогічні прийоми при створенні
“Ситуації успіху”;
методика реалізації “Ситуації успіху”;
Виходячи із Положень Закону України “Про
освіту” завдання школи сьогодні полягає в
тому, щоб:
Виховувати в учнів здатність:
долати життєві труднощі;
самостійно приймати рішення;
розвивати себе як особистість, здатну:
робити вибір і контролювати своє життя;
брати на себе відповідальність за свої дії;
захищати себе і свої життєві цінності;
діяти відповідно до них;
піклуватись про інших;
Завдання вчителів:
прищепити учням потребу до здобуття
знань;
створити такі умови, щоб процес
здобуття знань був для них цікавим,
потрібним, комфортним;
і тому пріоритетним завданням вчителя
під час навчально-виховної діяльності є
створення ситуації успіху.
Що означає “Ситуація успіху?”
Ситуація успіху - це суб'єктивний
психічний стан задоволення наслідком
своєї фізичної, розумової праці чи
моральної напруги.
Успіх у навчанні - єдине джерело
внутрішніх сил дитини, які породжують
енергію для переборення труднощів,
бажання вчитися.
В.Сухомлинський
Ситуація успіху дарує атмосферу
приязні та взаємодопомоги, впевненості
і захищеності.
Учитель зобов’язаний створити джерело
внутрішніх сил дитини, джерело, яке дає
енергію для подолання труднощів і
формування бажання вчитися.
Використання ситуації успіху має
сприяти підвищенню робочого тонусу,
збільшенню продуктивності навчальної
роботи, а також допомогти учням
усвідомити себе повноцінною
особистістю і, відповідно, забезпечити
успіх у навчанні.
Основою педагогічної технології
“Створення ситуації успіху” є
особистісно-орієнтований підхід у справі
навчання та виховання.
А тому звернемося до рекомендацій
щодо особистісно-орієнтовного підходу
навчання та виховання.
–
Особистісно орієнтоване навчання
це навчання, центром якого є
особистість дитини, її самобутність та
самостійність: суб'єктивний досвід
кожного спочатку розкривається, а
потім узгоджується зі змістом освіти.
Визнання учня ключовою фігурою
всього освітнього процесу – це і є
особистісно орієнтована педагогіка.
У свідомості учня це має такий
вигляд: «Все, що я пізнаю, я знаю,
для чого мені потрібно і де я можу ці
знання застосувати».
Для педагога - це прагнення знайти
розумний баланс між знаннями,
уміннями та навичками учня.
Сучасність вимагає навчити учнів:
- самостійно та творчо розв'язувати
проблеми;
- шукати нову інформацію й робити
висновки, а не подавати дітям готові
знання.
В особистісно-орієнтованому підході
вчителю насамперед потрібен високий
рівень педагогічної майстерності, який
базується на розвитку:
дидактичних;
організаторських;
комунікативних;
науково-пізнавальних;
емоційних;
та поведінкових компонентностей;
-
-
Цілі особистісно орієнтованого
навчання полягають у тому, щоб:
визначити життєвий досвід кожного
учня;
його пізнавальні здібності;
рівень інтелекту;
інтереси, які спочатку треба розкрити,
а потім розвинути у навчальному
процесі;
Цілі особистісно орієнтованого навчання
полягають у тому, щоб:
Формувати позитивну мотивацію учнів до:
-
пізнавальної діяльності;
-
потребу в самопізнанні;
-
потребу в самореалізаціїї;
-
та потребу у самовдосконаленні школярів;
Цілі особистісно орієнтованого навчання
полягають у тому, щоб:
Озброїти учнів механізмом:
адаптації;
саморегуляції;
самозахисту;
самовиховання;
Цілі особистісно орієнтованого навчання
полягають у тому, щоб:
Розвинути індивідуальні позитивні
здібності кожного школяра;
Сформувати культуру життєдіяльності
максимально виявити і використати
індивідуальний досвід учня;
Правильно визначати лінії поведінки.
Основні принципи
особистісно-орієнтованого
навчання:
1. Принцип «розвивальної допомоги»
не робити за учня;
не вказувати йому, що робити,
а допомогти пробувати власні сили і власну
активність;
потрібно добитись, щоб учень сам обирав
рішення і відповідав за них.
Звідси - не потрібно подавати готові
знання, а створити умови, в яких
виявляється:
-
власна пізнавальна активність учня;
-
і він визначить для себе цілі, зміст та
методи роботи, власні цінності.
-
Навчання повинно бути дослідницьким
Це час, протягом якого діти вчаться:
самостійно діяти;
- дискутувати;
- приймати рішення.
-
При цьому розвивається самосвідомість і
самореалізується особистість.
Принцип - «свобода вміння»
- учні вільно обговорюють
проблеми;
- співпрацюють один з одним,
- а вчитель виступає в ролі
старшого члена колективу,
консультанта, джерела досвіду
Принцип - «свобода вміння»
Учителю:
-недостатньо
процес;
організувати навчальний
- потрібно ще визначити спосіб засвоєння
знань, тобто оприділити види діяльності
учня на уроці.
Основні вимоги до особистісноорієнтованого уроку:
раціональна єдність словесних,
наукових і практичних методів
навчання;
зв'язок з раніше вивченим досвідом,
набутим учнем;
Основні вимоги до особистісно
орієнтованого уроку:
-формування вмінь в учнів самостійно
здобувати знання і застосовувати їх на
практиці;
-заохочення прагнень учнів знаходити свій
спосіб роботи з навчальним матеріалом.
Метою
особистісноорієнтованого уроку є:
- створення умов для виявлення
пізнавальної активності учнів
Засобами досягнення вчителем цієї мети
можуть бути:
використання різних форм та методів
навчальної діяльності, які дозволяють
розкрити суб'єктивний досвід учнів;
створення атмосфери зацікавленості
кожного учня в результатах роботи
всього класу;
стимулювання учнів до висловлювань,
використання різних способів виконання
завдань без побоювань помилитися,
отримати хибну відповідь тощо;
Засобами досягнення вчителем цієї мети
можуть бути:
використання протягом уроку
дидактичного матеріалу, який дозволяє
отримати учневі найбільш значущі для
нього вид та форму змісту навчального
матеріалу;
оцінювання досягнень учня протягом
усього процесу його діяльності, а не
тільки за кінцевим результатом;
Засобами досягнення вчителем цієї мети
можуть бути:
заохочення прагнень учня знаходити свій
спосіб роботи;
аналізувати протягом уроку роботи інших
учнів; вибирати та засвоювати найбільш
раціональні з них;
створення на уроці педагогічних ситуацій
спілкування, які б дозволяли кожному учневі
виявляти ініціативу, самостійність, виборність у
справах роботи;
створення обстановки для природного
самовираження учня.
Технологія
особистісноорієнтованогоуроку
Для проведення особистісноорієнтованого уроку вчитель має
оволодіти його основними етапами:
1.
2.
3.
4.
5.
6.
7.
8.
Орієнтації.
Визначення мети.
Проектування.
Організації.
Реалізації.
Контролю.
Коригування.
Оцінювання
1. Етап орієнтації включає:
орієнтацію на позитивну роботу;
орієнтацію на визначення особистісного
досвіду учнів;
пов'язання цього досвіду з проблемами
навчального матеріалу.
2. Етап визначення мети передбачає:
визначення на уроці разом з учнями
значущої мети здійснення тієї діяльності,
яка запланована вчителем (учні повинні
зрозуміти, що може дати робота учням
саме на цьому уроці для складання,
наприклад, тематичного заліку,
державної атестації, свого майбутнього
життя тощо);
визначення показників досягнення
поставлених завдань;
3. Етап проектування включає:
передбачення залучення учнів до
виконання ними випереджальних
завдань;
підготовки повідомлень;
рефератів;
виготовлення та відбору наочності;
складання плану роботи тощо;
Етап організації виконання плану
діяльності передбачає:
Подання можливих варіантів і
способів виконання навчальної
діяльності (усна чи письмова форма,
індивідуальна робота чи робота в
групах, робота з текстом чи з іншими
засобами одержання інформації);
Етап організації виконання плану
діяльності передбачає:
2.Представлення учнями вибору способу
фіксації нового матеріалу (конспект,
схема, таблиця, опора, план, тези,
висновки тощо);
3.Варіативність домашнього завдання
(диференціація за рівнем складності та
способом виконання).
Етап контрольно-оцінювальний:
1.Залучення учнів до контролю за
перебігом навчальної діяльності шляхом
заохочення їх до різних видів контролю,
самоконтролю, взаємоконтролю, роботи
в групах;
2.Участь учнів у виправленні помилок і
недоліків у знаннях, усвідомлення їх
причин шляхом взаємо та самоаналізу;
Етап контрольно-оцінювальний:
3.Надання учням можливості самостійно
або за участі вчителя, інших учнів
порівнювати отримані ним результати з
критеріями стандарту, закладеного у
навчальній програмі;
4.Використання механізмів оцінного
методу (позитивного ставлення до
успіхів школяра);
Етап контрольно-оцінювальний:
5.Використання механізмів оцінного
методу (позитивного ставлення до
успіхів школяра).
6.Оцінювання (виставлення рівневих
оцінок за дванадцятибальною системою
оцінювання навчальних досягнень,
поурочного бала, рейтинг) не тільки
результатів, а й самого процесу
навчання.
6. Заключний етап передбачає:
усвідомлення учнями ситуації
досягнення мети;
відчуття успіху;
підкріплення позитивної мотивації
стосовно власної діяльності.
Методи та засоби психолого-педагогічної
підтримки діяльності учнів
заохочення;
навчально-пізнавальна гра;
створення ситуації успіху;
створення ситуації пізнавального інтересу;
створення проблемної ситуації;
спонукання до пошуку альтернативних
рішень;
виконання творчих завдань;
кооперація учнів;
створення ситуації взаємодопомоги тощо.
Висновок може бути таким: особистісноорієнтоване навчання ЦЕ–
загальнодидактичний принцип
індивідуального підходу до учнів.
Таке твердження ми дослідимо та
пояснимо за допомогою такого факту:
Відомий російський психолог
Л.С. Виготський своє теорією доводить,
що розум будь-якої людини має дві зони
розвитку: А і Б.
Перша зона (А) – це зона актуального
розвитку.
У цю зону потрапляють завдання, які
дитина може виконати сама без
допомоги вчителя.
Друга зона (В) – це зона найближчого
розвитку
Сюди потрапляють завдання, які дитина сама
виконати не може, але може з ними
впоратися з допомогою вчителя.
Зона найближчого розвитку, - це зона
“наступного дня”.
Те, що сьогодні є зона найближчого
розвитку, завтра у процесі навчання повинно
стати зоною актуального розвитку. Учитель
не повинен давати готову інформацію, адже
таке навчання може загальмувати мислення
дитини. А за допомогою вміло підібраних
запитань педагог підводить школяра до
правильної відповіді, розв’язку.
Те, що сьогодні є зоною найближчого
розвитку, завтра у процесі навчання
повинно стати зоною актуального
розвитку.
Учитель не повинен давати готову
інформацію, адже таке навчання може
загальмувати мислення дитини.
А за допомогою вміло підібраних
запитань педагог підводить школяра до
правильної відповіді, розв’язку.
Отже, як бачимо із цього прикладу, щоб
відбулися розвиток і навчання учнів,
завдання повинні потрапляти лише в
зону найближчого розвитку
(за Л.С. Виготським).
Припустимо, що два учні навчались в
одній школі, в одних і тих самих
учителів, закінчили школу з відзнакою,
рівень їхнього розвитку все одно буде
різним.
Ще більше відрізняється розвиток учнів
класу, які згідно з 12- бальною
системою досягли початкового і
високого рівнів.
Тому зрозуміло, що до таких дітей треба
підходити індивідуально, тобто ставити
перед ними різні завдання.
Якщо для цілого класу поставити одне
завдання, то для одних учнів воно
потрапить у зону актуального розвитку,
для інших – у зону найближчого
розвитку.
Отже, одне завдання для всього класу
ставити не бажано і не потрібно, а
здійснювати якісний особистісноорієнтований підхід до навчання та
виховання на практиці нам заважає ряд
причин, зокрема:
Причина 1. Щоб підійти індивідуально
до кожного учня, необхідно знати його
психологічні, фізіологічні та соціальні
особливості.
Лише психологія нараховує кілька
десятків індивідуальних особливостей
особистості. Це різні види уваги, уяви,
мислення, сприйняття, темпераменту,
характеру і т.д.
Пам’ять також поділяється більш ніж
на 10 типів: короткочасна,
довготривала, оперативна, рухова,
зорова, слухова, емоційна, словеснологічна і т.д.;
Причина 2. Виявити всі ці психологічні,
фізіологічні та соціальні особливості
вчитель без допомоги психолога, лікаря,
соціолога не може;
Причина 3.Навіть якщо теоретично
припустити, що в кожної дитини
виявили всі ці особливості, вчитель не
зможе запам’ятати їх у такій кількості
дітей, оскільки він одночасно навчає
свого предмета не один десяток учнів,
кожен з яких має не один десяток таких
особливостей.
Нарешті, якщо вчителю все-таки
вдається запам’ятати всі особливості
кожної дитини, він не зможе підійти
індивідуально тому, що урок триває
всього 40-45 хв, протягом яких
неможливо фізично попрацювати з
кожним учнем класу індивідуально.
Отже, існує суперечність: з одного боку,
вимоги до особистісно-орієнтованого
навчання, а з іншого причини, що
унеможливлюють якісне впровадження
цієї педагогічної технології у навчальновиховний процес.
Який же вихід з ситуації, що склалася ?
Філософія вчить, що джерелом і
рушійними силами будь-якого процесу
(у тому числі й навчального) є
розв’язання суперечностей і тому,
щоб навчальний процес розвивався,
вчителю необхідно вміти виявляти
суперечність навчального процесу, а
також вміти розв’язувати її.
Дана суперечність розв’язується шляхом
диференційованого підходу до учнів.
Диференціація (від лат. Differentia –
різниця, відмінність) – розчленування
цілого на якісно відмінні частини.
Розв’язування таких суперечностей
називається підходом до навчання.
Цей підхід, для прикладу, можна
здійснити таким чином:
Учнів класу розподілити на групи за
рівнем розвитку.
Критерії, якими слід керуватися - це
успішність.
Таких груп, наприклад, може бути
чотири:
низький рівень;
середній рівень;
достатній рівень;
високий рівень.
Зрозуміло, що такий поділ не
аргументується для учнів, для того щоб
у слабшого школяра не сформувалася
занижена самооцінка, а в сильного –
завищена.
Якщо учні однієї з груп підвищують свій
рівень – їх слід перевести до наступної
групи і навпаки.
Для кожної групи пропонуються різні за
ступенем складності завдання.
Диференційований підхід можна
здійснювати при різних формах
навчального процесу: під час уроку,
лабораторного заняття, екскурсії.
Під час проведеного уроку методом бесіди,
запитань слід орієнтувати учнів на певну
групу.
При цьому обов’язково слід враховувати,
щоб запитання було точним, стислим, не
мало елементів підказки.
Під час проведення уроку методом
пояснення, розповіді диференційований
підхід неможливий, оскільки вчитель будує
свою розповідь, орієнтуючись на
середнього учня,
але під час закріплення нового матеріалу
чи пояснення домашнього завдання учням
можна запропонувати різнорівневі
завдання.
Завершальним етапом навчальної
діяльності на уроці є:
усвідомлення ситуації досягнення мети;
переживання ситуації успіху;
підкріплення позитивної мотивації щодо
самої діяльності.
Ситуація успіху досягається тоді, коли
сама дитина визначає цей результат як
успіх.
Усвідомлення ситуації успіху самим
учнем, розуміння її значимості виникає у
суб'єкта після здолання своєї боязкості,
невміння, незнання, психологічного
враження та інших видів труднощів.
Роль “Ситуації успіху” у навчальній
діяльності
За останні роки термін
„Ситуація успіху” став звичним для
педагогів.
Ніхто не заперечує, що саме позитивні
емоції можуть стати для дитини одним
з найважливіших стимулів у навчанні,
але при цьому ми забуваємо про те, що
в педагогів не існує єдиного рецепта чи
правила, як саме створювати ситуації
успіху тому, що це слід на основі
індивідуального підходу, зважено, з
урахуванням багатьох факторів.
Діти прощають багато чого, але не
вибачають байдужість.
За відгуками дітей, найкращі їхні
вчителі вели уроки так, що здавалося,
ніби весь урок вони зайняті саме тобою.
Як цього досягти?
Іноді це „Іскра Божа”,
а частіше – майстерність, доведена до
мистецтва.
Важливо мати на увазі, що навіть
одноразове переживання успіху може
докорінно змінити психологічне
самопочуття дитини.
Ситуація успіху може стати пусковим
механізмом подальшого розвитку
особистості.
Безперечно, переживання успіху навіює
людині впевненість у власних силах.
З`являється бажання знову досягти
добрих результатів, виникає відчуття
внутрішнього благополуччя, що, у свою
чергу, покращує ставлення до
навколишнього світу.
На перший погляд здається, що вчитель,
кілька разів давши учню можливість
відчути успіх, далі вже само собою
забезпечує високий рівень мотивації,
інтересу, пізнавальної активності.
Але може бути й протилежний
результат: постійна успішність здатна
сформувати байдуже ставлення до
навчання.
Крім того, постійне очікування лише
позитивного результату згубно впливає
на розвиток вольових якостей учня:
він ухиляється від подолання
труднощів;
губиться в складних ситуаціях
(навчальних та життєвих);
у його поведінці починає домінувати
мотив „уникнення невдач”.
Досвідчені психологи та педагоги
попереджують про можливість
негативних наслідків пережитого успіху.
Чому ж виникає такий парадокс?
По-перше, успіх, що діставався ціною
незначних зусиль, може призвести до
переоцінки, точніше, до завищеної
оцінки своїх можливостей.
По-друге, за сильним переживанням
будь-якої емоції обов`язково настає
релаксація (розслаблення).
І якщо в цей період запропонувати
людині якусь діяльність, то, швидше за
все, ця діяльність буде менш успішною,
ніж попередня.
По-третє, переживання успіху може бути
потьмареним, якщо результат, важливий
і значимий для самого учня, не буде
адекватно оцінений іншими людьми.
І нарешті:
Емоція успіху не стане сильним
переживанням, якщо результати діяльності
не значимі для її суб`єкта.
Дитина, особливо на початку навчання,
однаково інтенсивно переживає успіх у
„головних” і „неголовних” навчальних
предметах.
Але часто знижують цю інтенсивність:
„12 балів з музики ! Та краще б ти
отримав 12 балів з читання”.
Знижуючи значимості успіху, що
переживається дитиною, ми, дорослі,
впливаємо на формування у дитини
ставлення до навчального процесу в
цілому.
Ось чому, оцінюючи дітей, необхідно
виходити з індивідуальних особливостей
кожного учня.
Просування вперед треба заохочувати,
підбадьорювати, щоб дитина не
відчувала невдачу, порівнюючи свої
результати з раніше встановленими
нормами, особливо якщо вони для неї
недосяжні.
Отже, ситуація успіху у навчальній
діяльності створюється вчителем або ж
психологом.
Як і будь-яку іншу діяльність, навчання
можна уявити у вигляді простого
ланцюжка дій:
1. Установка на діяльність (емоційна
підготовка учнів на вирішення
навчального завдання) – мотиваційний
етап;
2.Забезпечення діяльності (створення
умов для успішного вирішення
навчального завдання) –підготовчий,
робочий етап;
3.Порівняння отриманих результатів з
очікуваними (усвідомлення ставлення до
результатів своєї навчальної праці) –
результативний етап.
Отже, якщо ситуація успіху створюється
вчителем послідовно і свідомо, її
3.Порівняння отриманих результатів з
очікуваними (усвідомлення ставлення
до результатів своєї навчальної праці) –
результативний етап.
Отже, якщо ситуація успіху створюється
вчителем послідовно і свідомо, її
структура повинна врахувати всі
перелічені компоненти.
Створення ситуації успіху на
мотиваційному етапі навчальної
діяльності
Дослідження психологів свідчать, що рівень
засвоєння людиною знань істотно залежить
від рівня сформованості її мотивації
навчитися.
Тож давайте проаналізуємо, як провести
мотиваційний етап уроку так, щоб створити
ситуацію успіху для того учня.
Перед учителем стоїть завдання:
сформувати в учня настанову на
успішне виконання завдання
Інакше кажучи, вчитель повинен
сформувати в учнів мотив досягнення
мети.
Але при цьому вчитель часто
зустрічається з неадекватною
реакцією учнівського колективу:
1.Хтось уже виконував подібне
завдання, і його результати
виявились невдалими, так що у цієї
категорії учнів уже сформоване
негативне ставлення на успішне
виконання завдання.
2.Інша група учнів не стикалась з
такою роботою, тому вони не знають,
чого можна очікувати від майбутньої
діяльності.
3.Третя група, яка виконувала потрібні
завдання і успішно з ними впоралася,
знаходиться у стані мобілізації, готова
виконувати навчальне завдання.
Зрозуміло, що найлегше вчителю буде
працювати з учнями третьої групи, де
необхідно лише активізувати позитивні
емоції, які діти пережили раніше.
У другої групи учнів слід передбачити
емоційну реакцію, намалювати
перспективу вдалого виконання
завдання, пов`язавши її з тими чи
іншими умовами діяльності, які в
минулому забезпечували успіх.
Найбільш клопітною буде робота
першою групою учнів.
Перш за все доведеться нейтралізувати
спогади про невдачу в попередній
діяльності, а потім створити перспективу
для нової.
Зробити це можна, наприклад, так:
дати завдання учневі попрацювати над
своїми помилками, або повідомити його,
що завдання для нього змінено
порівняно з попереднім і т. д.
Учитель може запропонувати різні
варіанти мотивів досягнення ситуації
успіху:
прагнення самостійно розв`язати цікаві
задачі;
завоювати авторитет у своїх товаришів;
стати першим;
розглядати свою діяльність з точки зору
її корисності для інших людей;
встановити нові контакти між
товаришами у ході виконання завдання
тощо.
Отже, на етапі мотивації навчальної
діяльності учитель організовує певні
ситуації з метою активізувати чи
нейтралізувати емоції для наступної
діяльності
На етапі мотивації створення ситуації
успіху більшою мірою визначається
психологічними аспектами.
Тут доречним буде використання в
роботі вчителя таких психологопедагогічних прийомів, як:
Ефект Розенталя, або „Ефект
навіювання”: „Ти це можеш”, „Тобі це
вдається” тощо.
Якщо педагог буде переконувати учнів
у реальності успіху, то успіх прийде.
Англійський учений Стоуенс довів, що
учні, яких заохочували, досягли значно
більших успіхів, ніж ті, кого ніяк не
заохочували.
Прийом „Емоційне погладжування” –
це констатація будь-якого факту успіху,
прищеплювання дитині віри в себе,
відкритість учителя для довіри і співчуття.
◦ Прийом „Анонсування” –
репетиція майбутньої дії, яка створює
психологічний настрій на успіх перед
класом.
Це можуть бути додаткові індивідуальні
заняття з окремими учнями чи
заздалегідь оголошенні запитання
самостійної роботи.
Прийом „Шикуйсь!” містить такі кроки:
психологічна атака;
емоційне блокування;
вибір головного напрямку;
вибір рівних можливостей;
несподіване порівняння;
стабілізація.
Цей прийом полягає в тому, щоб:
учителем блокувалось припущення на
невдачу в діяльності учня;
відволікалася увага школяра від
чергового неуспіху;
вчитель повинен знайти той напрямок
діяльності, яким учень зможе
реалізувати себе набагато краще, тим
самим забезпечити його на успіх, на
стабільність у навчанні.
Розглянемо деякі
алгоритми створення ситуацій успіху та
методику їх реалізації:
Прийом „Даю шанс” – це заздалегідь
підготовлена вчителем ситуація, в якій
учень отримує можливість зненацька
для себе розкрити свої можливості.
Прийом “ Зняття страху”-
допомогає перебороти невпевненість у
власних силах (Люди вчаться на своїх
помилках і знаходять інші шляхи
вирішення проблем).
Прийом “Авансування успішного
результату” –
допомогає вчителю висловити тверду
переконаніність у тому, що його учень
обов’язково впорається з поставленим
завданням.
Це, в свою чергу, переконує дитину у
своїх силах і можливостях.
“У тебе обов’язково вийде”, “Я навіть не
сумніваюсь у позитивному результаті” і
т. д.
Прийом “Прихований інструктаж”
Допомагає дитині уникнути поразки.
Досягається шляхом побажання,
наприклад:
Можливо краще почати з ...,
Виконуючи роботу не забудьте про ...
Прийом “Внесення мотиву”.
Показує дитині заради чого, кого
здійснюється ця діяльність, кому буде
добре після виконання, наприклад, “Без
твоєї допомоги твоїм друзям не
впоратись...” тощо.
Прийом “Персональна винятковість.”
Визначає важливість зусиль дитини в
діяльності, що здійснюється або
здійснюватиметься, наприклад:
Тільки ти міг би…
Тільки тобі і можу доручити… і т.п.
Прийом “Висока оцінка деталі”.
Допомагає емоційно пережити не
результат в цілому, а якої її окремої
деталі:
Найбільше мені сподобалось у твоїй
роботі…
Найбільше тобі вдалося…
Прийом „Еврика”.
Створюються умови, за яких дитина,
виконуючи навчальне завдання,
несподівано відкриває в собі невідомі
досі здібності.
Завдання вчителя – помітити це глибоко
особисте відкриття, всіляко підтримати
дитину, поставити нову мету і надихнути
на її досягнення.
Допомога вчителя у створенні ситуації
відкриття має бути ненав`язливою,
прихованою.
Створюючи ситуації успіху на етапі
організації навчальної діяльності, слід
пам`ятати кілька основних правил:
у кожній дитині є задатки, які можуть
розвинутися у здібності;
Побачити їх, відчути, розвити – це
справа педагога;
ставлення до дитини як до рівної, як до
себе, спілкування, що повністю включає
грубість, різкість, образливий тон, має
стати обов`язковою нормою всієї
педагогічної діяльності;
Ставлення до дитини:
як до рівної,
як до себе,
спілкування, що повністю виключає:
- грубість,
- різкість,
- образливий тон
має стати обов`язковою нормою всієї
педагогічної діяльності;
чим більше напрямків діяльності, в яких
бере участь дитина, тим більше в неї
можливостей знайти себе;
кількість і різноманітність ситуацій і
обставин, в тому числі і штучно
створених, у які може потрапити
дитина, визначають шляхи її сьогодення
і віддаленого інтересу та можливі шляхи
успіху.
ТИПИ УСПІХУ:
Неочікувана радість – це почуття
задоволення від того, що результати
діяльності учня перевершили його
очікування.
З педагогічної та психологічної точки
зору – це результат продуманої,
підготовленої діяльності вчителя.
Спільна радість – полягає в тому, щоб учень
досяг необхідної для себе реакції колективу.
Вона може бути підготовленою вчителем
або спонтаною.
Спільною радістю вважають тільки ті реакції
колективу, які дають можливість дитині
відчутні себе задоволеним, стимулюють її
зусиля.
Це, перш за все, має бути емоційний відгук
оточуючих на успіх члена свого колективу.
Важливо, щоб у досягненнях кожного
школяра всі бачили результати своєї
праці, а сама дитина розуміла, що її
радість – це радість підтримки,
отримання статусу „свій серед своїх”.
Зрештою у тому, як реагує дитячий
колектив на успіхи або невдачі своїх
учителів, виявляється його моральна
сутність.
Радість пізнання – це радість пізнання
нового, хоча вона по своїй суті
альтруїстична (виникає на основі
допомоги, підтримки інших людей).
Пізнання спираїться на самоосвіту й
самопізнання.
Така радість не може вирости на
пустому місці, появитися без серйозних
причин. Це слід клопіткої роботи
учителя –учня-учнів.
ВИСНОВОК:
1.Ситуація успіху досягається тоді, коли
сама дитина визначає цей результат як
успіх.
2 Усвідомлення ситуації успіху самим
учнем, розуміння її значимості виникає у
школяра після здолання своєї боязкості,
невміння, незнання, психологічного
враження та інших видів труднощів.
3. Завдання педагога :
допомогти особистості дитини зрости в
успіху;
дати відчути радість від здолання
труднощів;
дати зрозуміти, що задарма в житті в
житті нічого не дається, скрізь необхідно
докласти зусиль.
І успіх буде еквівалентним витраченим
зусиллям.
ШАНОВНІ КОЛЕГИ !
Дайте, будь ласка, відповідь на такі
запитання:
1.Ваше ставлення до технології “Створення
ситуації успіху”.
2.Як Ви оцінюєте стан “Створення ситуації
успіху у Вашому навчальному закладі”.
3.Які ще методичні рекомендації, ідеї,
міркування щодо “Створення ситуації успіху”,
Ви можете запропонувати учасникам нашого
семінару ?
ВДЯЧНІ ВАМ ЗА ВІДВЕРТІСТЬ, ЗА ПОРАДИ
Slide 18
Створення ситуації успіху
та шляхи її реалізації
на уроці як складової якості
навчально-виховного процесу
Мета: Удосконалити методику
створення ситуації успіху та шляхів
її реалізації на уроці як стежки, що
веде до того куточка дитячого
серця, в якому горить вогник
бажання бути гарним.
На
відміну від традиційного розуміння
освіти як суми знань та навичок, нині освіту
починають розглядати як процес
становлення особистості .
Причому особистості, здатної до:
самоосвіти,
саморозвитку,
самовдосконалення,
яка вміє використовувати набуті знання,
яка прагне реалізувати себе,
спроможна змінити на краще своє життя,
життя своєї держави.
Алгоритм
створення та досягнення ситуації успіху
твердження про “Ситуацію успіху”;
особистісно-орієнтований підхід у справі
навчання та виховання - основа педагогічної
технології “Створення ситуації успіху”;
роль “Ситуації успіху” у навчальній діяльності;
створення “Ситуації успіху” на мотиваційному
етапі навчальної діяльності;
психолого-педагогічні прийоми при створенні
“Ситуації успіху”;
методика реалізації “Ситуації успіху”;
Виходячи із Положень Закону України “Про
освіту” завдання школи сьогодні полягає в
тому, щоб:
Виховувати в учнів здатність:
долати життєві труднощі;
самостійно приймати рішення;
розвивати себе як особистість, здатну:
робити вибір і контролювати своє життя;
брати на себе відповідальність за свої дії;
захищати себе і свої життєві цінності;
діяти відповідно до них;
піклуватись про інших;
Завдання вчителів:
прищепити учням потребу до здобуття
знань;
створити такі умови, щоб процес
здобуття знань був для них цікавим,
потрібним, комфортним;
і тому пріоритетним завданням вчителя
під час навчально-виховної діяльності є
створення ситуації успіху.
Що означає “Ситуація успіху?”
Ситуація успіху - це суб'єктивний
психічний стан задоволення наслідком
своєї фізичної, розумової праці чи
моральної напруги.
Успіх у навчанні - єдине джерело
внутрішніх сил дитини, які породжують
енергію для переборення труднощів,
бажання вчитися.
В.Сухомлинський
Ситуація успіху дарує атмосферу
приязні та взаємодопомоги, впевненості
і захищеності.
Учитель зобов’язаний створити джерело
внутрішніх сил дитини, джерело, яке дає
енергію для подолання труднощів і
формування бажання вчитися.
Використання ситуації успіху має
сприяти підвищенню робочого тонусу,
збільшенню продуктивності навчальної
роботи, а також допомогти учням
усвідомити себе повноцінною
особистістю і, відповідно, забезпечити
успіх у навчанні.
Основою педагогічної технології
“Створення ситуації успіху” є
особистісно-орієнтований підхід у справі
навчання та виховання.
А тому звернемося до рекомендацій
щодо особистісно-орієнтовного підходу
навчання та виховання.
–
Особистісно орієнтоване навчання
це навчання, центром якого є
особистість дитини, її самобутність та
самостійність: суб'єктивний досвід
кожного спочатку розкривається, а
потім узгоджується зі змістом освіти.
Визнання учня ключовою фігурою
всього освітнього процесу – це і є
особистісно орієнтована педагогіка.
У свідомості учня це має такий
вигляд: «Все, що я пізнаю, я знаю,
для чого мені потрібно і де я можу ці
знання застосувати».
Для педагога - це прагнення знайти
розумний баланс між знаннями,
уміннями та навичками учня.
Сучасність вимагає навчити учнів:
- самостійно та творчо розв'язувати
проблеми;
- шукати нову інформацію й робити
висновки, а не подавати дітям готові
знання.
В особистісно-орієнтованому підході
вчителю насамперед потрібен високий
рівень педагогічної майстерності, який
базується на розвитку:
дидактичних;
організаторських;
комунікативних;
науково-пізнавальних;
емоційних;
та поведінкових компонентностей;
-
-
Цілі особистісно орієнтованого
навчання полягають у тому, щоб:
визначити життєвий досвід кожного
учня;
його пізнавальні здібності;
рівень інтелекту;
інтереси, які спочатку треба розкрити,
а потім розвинути у навчальному
процесі;
Цілі особистісно орієнтованого навчання
полягають у тому, щоб:
Формувати позитивну мотивацію учнів до:
-
пізнавальної діяльності;
-
потребу в самопізнанні;
-
потребу в самореалізаціїї;
-
та потребу у самовдосконаленні школярів;
Цілі особистісно орієнтованого навчання
полягають у тому, щоб:
Озброїти учнів механізмом:
адаптації;
саморегуляції;
самозахисту;
самовиховання;
Цілі особистісно орієнтованого навчання
полягають у тому, щоб:
Розвинути індивідуальні позитивні
здібності кожного школяра;
Сформувати культуру життєдіяльності
максимально виявити і використати
індивідуальний досвід учня;
Правильно визначати лінії поведінки.
Основні принципи
особистісно-орієнтованого
навчання:
1. Принцип «розвивальної допомоги»
не робити за учня;
не вказувати йому, що робити,
а допомогти пробувати власні сили і власну
активність;
потрібно добитись, щоб учень сам обирав
рішення і відповідав за них.
Звідси - не потрібно подавати готові
знання, а створити умови, в яких
виявляється:
-
власна пізнавальна активність учня;
-
і він визначить для себе цілі, зміст та
методи роботи, власні цінності.
-
Навчання повинно бути дослідницьким
Це час, протягом якого діти вчаться:
самостійно діяти;
- дискутувати;
- приймати рішення.
-
При цьому розвивається самосвідомість і
самореалізується особистість.
Принцип - «свобода вміння»
- учні вільно обговорюють
проблеми;
- співпрацюють один з одним,
- а вчитель виступає в ролі
старшого члена колективу,
консультанта, джерела досвіду
Принцип - «свобода вміння»
Учителю:
-недостатньо
процес;
організувати навчальний
- потрібно ще визначити спосіб засвоєння
знань, тобто оприділити види діяльності
учня на уроці.
Основні вимоги до особистісноорієнтованого уроку:
раціональна єдність словесних,
наукових і практичних методів
навчання;
зв'язок з раніше вивченим досвідом,
набутим учнем;
Основні вимоги до особистісно
орієнтованого уроку:
-формування вмінь в учнів самостійно
здобувати знання і застосовувати їх на
практиці;
-заохочення прагнень учнів знаходити свій
спосіб роботи з навчальним матеріалом.
Метою
особистісноорієнтованого уроку є:
- створення умов для виявлення
пізнавальної активності учнів
Засобами досягнення вчителем цієї мети
можуть бути:
використання різних форм та методів
навчальної діяльності, які дозволяють
розкрити суб'єктивний досвід учнів;
створення атмосфери зацікавленості
кожного учня в результатах роботи
всього класу;
стимулювання учнів до висловлювань,
використання різних способів виконання
завдань без побоювань помилитися,
отримати хибну відповідь тощо;
Засобами досягнення вчителем цієї мети
можуть бути:
використання протягом уроку
дидактичного матеріалу, який дозволяє
отримати учневі найбільш значущі для
нього вид та форму змісту навчального
матеріалу;
оцінювання досягнень учня протягом
усього процесу його діяльності, а не
тільки за кінцевим результатом;
Засобами досягнення вчителем цієї мети
можуть бути:
заохочення прагнень учня знаходити свій
спосіб роботи;
аналізувати протягом уроку роботи інших
учнів; вибирати та засвоювати найбільш
раціональні з них;
створення на уроці педагогічних ситуацій
спілкування, які б дозволяли кожному учневі
виявляти ініціативу, самостійність, виборність у
справах роботи;
створення обстановки для природного
самовираження учня.
Технологія
особистісноорієнтованогоуроку
Для проведення особистісноорієнтованого уроку вчитель має
оволодіти його основними етапами:
1.
2.
3.
4.
5.
6.
7.
8.
Орієнтації.
Визначення мети.
Проектування.
Організації.
Реалізації.
Контролю.
Коригування.
Оцінювання
1. Етап орієнтації включає:
орієнтацію на позитивну роботу;
орієнтацію на визначення особистісного
досвіду учнів;
пов'язання цього досвіду з проблемами
навчального матеріалу.
2. Етап визначення мети передбачає:
визначення на уроці разом з учнями
значущої мети здійснення тієї діяльності,
яка запланована вчителем (учні повинні
зрозуміти, що може дати робота учням
саме на цьому уроці для складання,
наприклад, тематичного заліку,
державної атестації, свого майбутнього
життя тощо);
визначення показників досягнення
поставлених завдань;
3. Етап проектування включає:
передбачення залучення учнів до
виконання ними випереджальних
завдань;
підготовки повідомлень;
рефератів;
виготовлення та відбору наочності;
складання плану роботи тощо;
Етап організації виконання плану
діяльності передбачає:
Подання можливих варіантів і
способів виконання навчальної
діяльності (усна чи письмова форма,
індивідуальна робота чи робота в
групах, робота з текстом чи з іншими
засобами одержання інформації);
Етап організації виконання плану
діяльності передбачає:
2.Представлення учнями вибору способу
фіксації нового матеріалу (конспект,
схема, таблиця, опора, план, тези,
висновки тощо);
3.Варіативність домашнього завдання
(диференціація за рівнем складності та
способом виконання).
Етап контрольно-оцінювальний:
1.Залучення учнів до контролю за
перебігом навчальної діяльності шляхом
заохочення їх до різних видів контролю,
самоконтролю, взаємоконтролю, роботи
в групах;
2.Участь учнів у виправленні помилок і
недоліків у знаннях, усвідомлення їх
причин шляхом взаємо та самоаналізу;
Етап контрольно-оцінювальний:
3.Надання учням можливості самостійно
або за участі вчителя, інших учнів
порівнювати отримані ним результати з
критеріями стандарту, закладеного у
навчальній програмі;
4.Використання механізмів оцінного
методу (позитивного ставлення до
успіхів школяра);
Етап контрольно-оцінювальний:
5.Використання механізмів оцінного
методу (позитивного ставлення до
успіхів школяра).
6.Оцінювання (виставлення рівневих
оцінок за дванадцятибальною системою
оцінювання навчальних досягнень,
поурочного бала, рейтинг) не тільки
результатів, а й самого процесу
навчання.
6. Заключний етап передбачає:
усвідомлення учнями ситуації
досягнення мети;
відчуття успіху;
підкріплення позитивної мотивації
стосовно власної діяльності.
Методи та засоби психолого-педагогічної
підтримки діяльності учнів
заохочення;
навчально-пізнавальна гра;
створення ситуації успіху;
створення ситуації пізнавального інтересу;
створення проблемної ситуації;
спонукання до пошуку альтернативних
рішень;
виконання творчих завдань;
кооперація учнів;
створення ситуації взаємодопомоги тощо.
Висновок може бути таким: особистісноорієнтоване навчання ЦЕ–
загальнодидактичний принцип
індивідуального підходу до учнів.
Таке твердження ми дослідимо та
пояснимо за допомогою такого факту:
Відомий російський психолог
Л.С. Виготський своє теорією доводить,
що розум будь-якої людини має дві зони
розвитку: А і Б.
Перша зона (А) – це зона актуального
розвитку.
У цю зону потрапляють завдання, які
дитина може виконати сама без
допомоги вчителя.
Друга зона (В) – це зона найближчого
розвитку
Сюди потрапляють завдання, які дитина сама
виконати не може, але може з ними
впоратися з допомогою вчителя.
Зона найближчого розвитку, - це зона
“наступного дня”.
Те, що сьогодні є зона найближчого
розвитку, завтра у процесі навчання повинно
стати зоною актуального розвитку. Учитель
не повинен давати готову інформацію, адже
таке навчання може загальмувати мислення
дитини. А за допомогою вміло підібраних
запитань педагог підводить школяра до
правильної відповіді, розв’язку.
Те, що сьогодні є зоною найближчого
розвитку, завтра у процесі навчання
повинно стати зоною актуального
розвитку.
Учитель не повинен давати готову
інформацію, адже таке навчання може
загальмувати мислення дитини.
А за допомогою вміло підібраних
запитань педагог підводить школяра до
правильної відповіді, розв’язку.
Отже, як бачимо із цього прикладу, щоб
відбулися розвиток і навчання учнів,
завдання повинні потрапляти лише в
зону найближчого розвитку
(за Л.С. Виготським).
Припустимо, що два учні навчались в
одній школі, в одних і тих самих
учителів, закінчили школу з відзнакою,
рівень їхнього розвитку все одно буде
різним.
Ще більше відрізняється розвиток учнів
класу, які згідно з 12- бальною
системою досягли початкового і
високого рівнів.
Тому зрозуміло, що до таких дітей треба
підходити індивідуально, тобто ставити
перед ними різні завдання.
Якщо для цілого класу поставити одне
завдання, то для одних учнів воно
потрапить у зону актуального розвитку,
для інших – у зону найближчого
розвитку.
Отже, одне завдання для всього класу
ставити не бажано і не потрібно, а
здійснювати якісний особистісноорієнтований підхід до навчання та
виховання на практиці нам заважає ряд
причин, зокрема:
Причина 1. Щоб підійти індивідуально
до кожного учня, необхідно знати його
психологічні, фізіологічні та соціальні
особливості.
Лише психологія нараховує кілька
десятків індивідуальних особливостей
особистості. Це різні види уваги, уяви,
мислення, сприйняття, темпераменту,
характеру і т.д.
Пам’ять також поділяється більш ніж
на 10 типів: короткочасна,
довготривала, оперативна, рухова,
зорова, слухова, емоційна, словеснологічна і т.д.;
Причина 2. Виявити всі ці психологічні,
фізіологічні та соціальні особливості
вчитель без допомоги психолога, лікаря,
соціолога не може;
Причина 3.Навіть якщо теоретично
припустити, що в кожної дитини
виявили всі ці особливості, вчитель не
зможе запам’ятати їх у такій кількості
дітей, оскільки він одночасно навчає
свого предмета не один десяток учнів,
кожен з яких має не один десяток таких
особливостей.
Нарешті, якщо вчителю все-таки
вдається запам’ятати всі особливості
кожної дитини, він не зможе підійти
індивідуально тому, що урок триває
всього 40-45 хв, протягом яких
неможливо фізично попрацювати з
кожним учнем класу індивідуально.
Отже, існує суперечність: з одного боку,
вимоги до особистісно-орієнтованого
навчання, а з іншого причини, що
унеможливлюють якісне впровадження
цієї педагогічної технології у навчальновиховний процес.
Який же вихід з ситуації, що склалася ?
Філософія вчить, що джерелом і
рушійними силами будь-якого процесу
(у тому числі й навчального) є
розв’язання суперечностей і тому,
щоб навчальний процес розвивався,
вчителю необхідно вміти виявляти
суперечність навчального процесу, а
також вміти розв’язувати її.
Дана суперечність розв’язується шляхом
диференційованого підходу до учнів.
Диференціація (від лат. Differentia –
різниця, відмінність) – розчленування
цілого на якісно відмінні частини.
Розв’язування таких суперечностей
називається підходом до навчання.
Цей підхід, для прикладу, можна
здійснити таким чином:
Учнів класу розподілити на групи за
рівнем розвитку.
Критерії, якими слід керуватися - це
успішність.
Таких груп, наприклад, може бути
чотири:
низький рівень;
середній рівень;
достатній рівень;
високий рівень.
Зрозуміло, що такий поділ не
аргументується для учнів, для того щоб
у слабшого школяра не сформувалася
занижена самооцінка, а в сильного –
завищена.
Якщо учні однієї з груп підвищують свій
рівень – їх слід перевести до наступної
групи і навпаки.
Для кожної групи пропонуються різні за
ступенем складності завдання.
Диференційований підхід можна
здійснювати при різних формах
навчального процесу: під час уроку,
лабораторного заняття, екскурсії.
Під час проведеного уроку методом бесіди,
запитань слід орієнтувати учнів на певну
групу.
При цьому обов’язково слід враховувати,
щоб запитання було точним, стислим, не
мало елементів підказки.
Під час проведення уроку методом
пояснення, розповіді диференційований
підхід неможливий, оскільки вчитель будує
свою розповідь, орієнтуючись на
середнього учня,
але під час закріплення нового матеріалу
чи пояснення домашнього завдання учням
можна запропонувати різнорівневі
завдання.
Завершальним етапом навчальної
діяльності на уроці є:
усвідомлення ситуації досягнення мети;
переживання ситуації успіху;
підкріплення позитивної мотивації щодо
самої діяльності.
Ситуація успіху досягається тоді, коли
сама дитина визначає цей результат як
успіх.
Усвідомлення ситуації успіху самим
учнем, розуміння її значимості виникає у
суб'єкта після здолання своєї боязкості,
невміння, незнання, психологічного
враження та інших видів труднощів.
Роль “Ситуації успіху” у навчальній
діяльності
За останні роки термін
„Ситуація успіху” став звичним для
педагогів.
Ніхто не заперечує, що саме позитивні
емоції можуть стати для дитини одним
з найважливіших стимулів у навчанні,
але при цьому ми забуваємо про те, що
в педагогів не існує єдиного рецепта чи
правила, як саме створювати ситуації
успіху тому, що це слід на основі
індивідуального підходу, зважено, з
урахуванням багатьох факторів.
Діти прощають багато чого, але не
вибачають байдужість.
За відгуками дітей, найкращі їхні
вчителі вели уроки так, що здавалося,
ніби весь урок вони зайняті саме тобою.
Як цього досягти?
Іноді це „Іскра Божа”,
а частіше – майстерність, доведена до
мистецтва.
Важливо мати на увазі, що навіть
одноразове переживання успіху може
докорінно змінити психологічне
самопочуття дитини.
Ситуація успіху може стати пусковим
механізмом подальшого розвитку
особистості.
Безперечно, переживання успіху навіює
людині впевненість у власних силах.
З`являється бажання знову досягти
добрих результатів, виникає відчуття
внутрішнього благополуччя, що, у свою
чергу, покращує ставлення до
навколишнього світу.
На перший погляд здається, що вчитель,
кілька разів давши учню можливість
відчути успіх, далі вже само собою
забезпечує високий рівень мотивації,
інтересу, пізнавальної активності.
Але може бути й протилежний
результат: постійна успішність здатна
сформувати байдуже ставлення до
навчання.
Крім того, постійне очікування лише
позитивного результату згубно впливає
на розвиток вольових якостей учня:
він ухиляється від подолання
труднощів;
губиться в складних ситуаціях
(навчальних та життєвих);
у його поведінці починає домінувати
мотив „уникнення невдач”.
Досвідчені психологи та педагоги
попереджують про можливість
негативних наслідків пережитого успіху.
Чому ж виникає такий парадокс?
По-перше, успіх, що діставався ціною
незначних зусиль, може призвести до
переоцінки, точніше, до завищеної
оцінки своїх можливостей.
По-друге, за сильним переживанням
будь-якої емоції обов`язково настає
релаксація (розслаблення).
І якщо в цей період запропонувати
людині якусь діяльність, то, швидше за
все, ця діяльність буде менш успішною,
ніж попередня.
По-третє, переживання успіху може бути
потьмареним, якщо результат, важливий
і значимий для самого учня, не буде
адекватно оцінений іншими людьми.
І нарешті:
Емоція успіху не стане сильним
переживанням, якщо результати діяльності
не значимі для її суб`єкта.
Дитина, особливо на початку навчання,
однаково інтенсивно переживає успіх у
„головних” і „неголовних” навчальних
предметах.
Але часто знижують цю інтенсивність:
„12 балів з музики ! Та краще б ти
отримав 12 балів з читання”.
Знижуючи значимості успіху, що
переживається дитиною, ми, дорослі,
впливаємо на формування у дитини
ставлення до навчального процесу в
цілому.
Ось чому, оцінюючи дітей, необхідно
виходити з індивідуальних особливостей
кожного учня.
Просування вперед треба заохочувати,
підбадьорювати, щоб дитина не
відчувала невдачу, порівнюючи свої
результати з раніше встановленими
нормами, особливо якщо вони для неї
недосяжні.
Отже, ситуація успіху у навчальній
діяльності створюється вчителем або ж
психологом.
Як і будь-яку іншу діяльність, навчання
можна уявити у вигляді простого
ланцюжка дій:
1. Установка на діяльність (емоційна
підготовка учнів на вирішення
навчального завдання) – мотиваційний
етап;
2.Забезпечення діяльності (створення
умов для успішного вирішення
навчального завдання) –підготовчий,
робочий етап;
3.Порівняння отриманих результатів з
очікуваними (усвідомлення ставлення до
результатів своєї навчальної праці) –
результативний етап.
Отже, якщо ситуація успіху створюється
вчителем послідовно і свідомо, її
3.Порівняння отриманих результатів з
очікуваними (усвідомлення ставлення
до результатів своєї навчальної праці) –
результативний етап.
Отже, якщо ситуація успіху створюється
вчителем послідовно і свідомо, її
структура повинна врахувати всі
перелічені компоненти.
Створення ситуації успіху на
мотиваційному етапі навчальної
діяльності
Дослідження психологів свідчать, що рівень
засвоєння людиною знань істотно залежить
від рівня сформованості її мотивації
навчитися.
Тож давайте проаналізуємо, як провести
мотиваційний етап уроку так, щоб створити
ситуацію успіху для того учня.
Перед учителем стоїть завдання:
сформувати в учня настанову на
успішне виконання завдання
Інакше кажучи, вчитель повинен
сформувати в учнів мотив досягнення
мети.
Але при цьому вчитель часто
зустрічається з неадекватною
реакцією учнівського колективу:
1.Хтось уже виконував подібне
завдання, і його результати
виявились невдалими, так що у цієї
категорії учнів уже сформоване
негативне ставлення на успішне
виконання завдання.
2.Інша група учнів не стикалась з
такою роботою, тому вони не знають,
чого можна очікувати від майбутньої
діяльності.
3.Третя група, яка виконувала потрібні
завдання і успішно з ними впоралася,
знаходиться у стані мобілізації, готова
виконувати навчальне завдання.
Зрозуміло, що найлегше вчителю буде
працювати з учнями третьої групи, де
необхідно лише активізувати позитивні
емоції, які діти пережили раніше.
У другої групи учнів слід передбачити
емоційну реакцію, намалювати
перспективу вдалого виконання
завдання, пов`язавши її з тими чи
іншими умовами діяльності, які в
минулому забезпечували успіх.
Найбільш клопітною буде робота
першою групою учнів.
Перш за все доведеться нейтралізувати
спогади про невдачу в попередній
діяльності, а потім створити перспективу
для нової.
Зробити це можна, наприклад, так:
дати завдання учневі попрацювати над
своїми помилками, або повідомити його,
що завдання для нього змінено
порівняно з попереднім і т. д.
Учитель може запропонувати різні
варіанти мотивів досягнення ситуації
успіху:
прагнення самостійно розв`язати цікаві
задачі;
завоювати авторитет у своїх товаришів;
стати першим;
розглядати свою діяльність з точки зору
її корисності для інших людей;
встановити нові контакти між
товаришами у ході виконання завдання
тощо.
Отже, на етапі мотивації навчальної
діяльності учитель організовує певні
ситуації з метою активізувати чи
нейтралізувати емоції для наступної
діяльності
На етапі мотивації створення ситуації
успіху більшою мірою визначається
психологічними аспектами.
Тут доречним буде використання в
роботі вчителя таких психологопедагогічних прийомів, як:
Ефект Розенталя, або „Ефект
навіювання”: „Ти це можеш”, „Тобі це
вдається” тощо.
Якщо педагог буде переконувати учнів
у реальності успіху, то успіх прийде.
Англійський учений Стоуенс довів, що
учні, яких заохочували, досягли значно
більших успіхів, ніж ті, кого ніяк не
заохочували.
Прийом „Емоційне погладжування” –
це констатація будь-якого факту успіху,
прищеплювання дитині віри в себе,
відкритість учителя для довіри і співчуття.
◦ Прийом „Анонсування” –
репетиція майбутньої дії, яка створює
психологічний настрій на успіх перед
класом.
Це можуть бути додаткові індивідуальні
заняття з окремими учнями чи
заздалегідь оголошенні запитання
самостійної роботи.
Прийом „Шикуйсь!” містить такі кроки:
психологічна атака;
емоційне блокування;
вибір головного напрямку;
вибір рівних можливостей;
несподіване порівняння;
стабілізація.
Цей прийом полягає в тому, щоб:
учителем блокувалось припущення на
невдачу в діяльності учня;
відволікалася увага школяра від
чергового неуспіху;
вчитель повинен знайти той напрямок
діяльності, яким учень зможе
реалізувати себе набагато краще, тим
самим забезпечити його на успіх, на
стабільність у навчанні.
Розглянемо деякі
алгоритми створення ситуацій успіху та
методику їх реалізації:
Прийом „Даю шанс” – це заздалегідь
підготовлена вчителем ситуація, в якій
учень отримує можливість зненацька
для себе розкрити свої можливості.
Прийом “ Зняття страху”-
допомогає перебороти невпевненість у
власних силах (Люди вчаться на своїх
помилках і знаходять інші шляхи
вирішення проблем).
Прийом “Авансування успішного
результату” –
допомогає вчителю висловити тверду
переконаніність у тому, що його учень
обов’язково впорається з поставленим
завданням.
Це, в свою чергу, переконує дитину у
своїх силах і можливостях.
“У тебе обов’язково вийде”, “Я навіть не
сумніваюсь у позитивному результаті” і
т. д.
Прийом “Прихований інструктаж”
Допомагає дитині уникнути поразки.
Досягається шляхом побажання,
наприклад:
Можливо краще почати з ...,
Виконуючи роботу не забудьте про ...
Прийом “Внесення мотиву”.
Показує дитині заради чого, кого
здійснюється ця діяльність, кому буде
добре після виконання, наприклад, “Без
твоєї допомоги твоїм друзям не
впоратись...” тощо.
Прийом “Персональна винятковість.”
Визначає важливість зусиль дитини в
діяльності, що здійснюється або
здійснюватиметься, наприклад:
Тільки ти міг би…
Тільки тобі і можу доручити… і т.п.
Прийом “Висока оцінка деталі”.
Допомагає емоційно пережити не
результат в цілому, а якої її окремої
деталі:
Найбільше мені сподобалось у твоїй
роботі…
Найбільше тобі вдалося…
Прийом „Еврика”.
Створюються умови, за яких дитина,
виконуючи навчальне завдання,
несподівано відкриває в собі невідомі
досі здібності.
Завдання вчителя – помітити це глибоко
особисте відкриття, всіляко підтримати
дитину, поставити нову мету і надихнути
на її досягнення.
Допомога вчителя у створенні ситуації
відкриття має бути ненав`язливою,
прихованою.
Створюючи ситуації успіху на етапі
організації навчальної діяльності, слід
пам`ятати кілька основних правил:
у кожній дитині є задатки, які можуть
розвинутися у здібності;
Побачити їх, відчути, розвити – це
справа педагога;
ставлення до дитини як до рівної, як до
себе, спілкування, що повністю включає
грубість, різкість, образливий тон, має
стати обов`язковою нормою всієї
педагогічної діяльності;
Ставлення до дитини:
як до рівної,
як до себе,
спілкування, що повністю виключає:
- грубість,
- різкість,
- образливий тон
має стати обов`язковою нормою всієї
педагогічної діяльності;
чим більше напрямків діяльності, в яких
бере участь дитина, тим більше в неї
можливостей знайти себе;
кількість і різноманітність ситуацій і
обставин, в тому числі і штучно
створених, у які може потрапити
дитина, визначають шляхи її сьогодення
і віддаленого інтересу та можливі шляхи
успіху.
ТИПИ УСПІХУ:
Неочікувана радість – це почуття
задоволення від того, що результати
діяльності учня перевершили його
очікування.
З педагогічної та психологічної точки
зору – це результат продуманої,
підготовленої діяльності вчителя.
Спільна радість – полягає в тому, щоб учень
досяг необхідної для себе реакції колективу.
Вона може бути підготовленою вчителем
або спонтаною.
Спільною радістю вважають тільки ті реакції
колективу, які дають можливість дитині
відчутні себе задоволеним, стимулюють її
зусиля.
Це, перш за все, має бути емоційний відгук
оточуючих на успіх члена свого колективу.
Важливо, щоб у досягненнях кожного
школяра всі бачили результати своєї
праці, а сама дитина розуміла, що її
радість – це радість підтримки,
отримання статусу „свій серед своїх”.
Зрештою у тому, як реагує дитячий
колектив на успіхи або невдачі своїх
учителів, виявляється його моральна
сутність.
Радість пізнання – це радість пізнання
нового, хоча вона по своїй суті
альтруїстична (виникає на основі
допомоги, підтримки інших людей).
Пізнання спираїться на самоосвіту й
самопізнання.
Така радість не може вирости на
пустому місці, появитися без серйозних
причин. Це слід клопіткої роботи
учителя –учня-учнів.
ВИСНОВОК:
1.Ситуація успіху досягається тоді, коли
сама дитина визначає цей результат як
успіх.
2 Усвідомлення ситуації успіху самим
учнем, розуміння її значимості виникає у
школяра після здолання своєї боязкості,
невміння, незнання, психологічного
враження та інших видів труднощів.
3. Завдання педагога :
допомогти особистості дитини зрости в
успіху;
дати відчути радість від здолання
труднощів;
дати зрозуміти, що задарма в житті в
житті нічого не дається, скрізь необхідно
докласти зусиль.
І успіх буде еквівалентним витраченим
зусиллям.
ШАНОВНІ КОЛЕГИ !
Дайте, будь ласка, відповідь на такі
запитання:
1.Ваше ставлення до технології “Створення
ситуації успіху”.
2.Як Ви оцінюєте стан “Створення ситуації
успіху у Вашому навчальному закладі”.
3.Які ще методичні рекомендації, ідеї,
міркування щодо “Створення ситуації успіху”,
Ви можете запропонувати учасникам нашого
семінару ?
ВДЯЧНІ ВАМ ЗА ВІДВЕРТІСТЬ, ЗА ПОРАДИ
Slide 19
Створення ситуації успіху
та шляхи її реалізації
на уроці як складової якості
навчально-виховного процесу
Мета: Удосконалити методику
створення ситуації успіху та шляхів
її реалізації на уроці як стежки, що
веде до того куточка дитячого
серця, в якому горить вогник
бажання бути гарним.
На
відміну від традиційного розуміння
освіти як суми знань та навичок, нині освіту
починають розглядати як процес
становлення особистості .
Причому особистості, здатної до:
самоосвіти,
саморозвитку,
самовдосконалення,
яка вміє використовувати набуті знання,
яка прагне реалізувати себе,
спроможна змінити на краще своє життя,
життя своєї держави.
Алгоритм
створення та досягнення ситуації успіху
твердження про “Ситуацію успіху”;
особистісно-орієнтований підхід у справі
навчання та виховання - основа педагогічної
технології “Створення ситуації успіху”;
роль “Ситуації успіху” у навчальній діяльності;
створення “Ситуації успіху” на мотиваційному
етапі навчальної діяльності;
психолого-педагогічні прийоми при створенні
“Ситуації успіху”;
методика реалізації “Ситуації успіху”;
Виходячи із Положень Закону України “Про
освіту” завдання школи сьогодні полягає в
тому, щоб:
Виховувати в учнів здатність:
долати життєві труднощі;
самостійно приймати рішення;
розвивати себе як особистість, здатну:
робити вибір і контролювати своє життя;
брати на себе відповідальність за свої дії;
захищати себе і свої життєві цінності;
діяти відповідно до них;
піклуватись про інших;
Завдання вчителів:
прищепити учням потребу до здобуття
знань;
створити такі умови, щоб процес
здобуття знань був для них цікавим,
потрібним, комфортним;
і тому пріоритетним завданням вчителя
під час навчально-виховної діяльності є
створення ситуації успіху.
Що означає “Ситуація успіху?”
Ситуація успіху - це суб'єктивний
психічний стан задоволення наслідком
своєї фізичної, розумової праці чи
моральної напруги.
Успіх у навчанні - єдине джерело
внутрішніх сил дитини, які породжують
енергію для переборення труднощів,
бажання вчитися.
В.Сухомлинський
Ситуація успіху дарує атмосферу
приязні та взаємодопомоги, впевненості
і захищеності.
Учитель зобов’язаний створити джерело
внутрішніх сил дитини, джерело, яке дає
енергію для подолання труднощів і
формування бажання вчитися.
Використання ситуації успіху має
сприяти підвищенню робочого тонусу,
збільшенню продуктивності навчальної
роботи, а також допомогти учням
усвідомити себе повноцінною
особистістю і, відповідно, забезпечити
успіх у навчанні.
Основою педагогічної технології
“Створення ситуації успіху” є
особистісно-орієнтований підхід у справі
навчання та виховання.
А тому звернемося до рекомендацій
щодо особистісно-орієнтовного підходу
навчання та виховання.
–
Особистісно орієнтоване навчання
це навчання, центром якого є
особистість дитини, її самобутність та
самостійність: суб'єктивний досвід
кожного спочатку розкривається, а
потім узгоджується зі змістом освіти.
Визнання учня ключовою фігурою
всього освітнього процесу – це і є
особистісно орієнтована педагогіка.
У свідомості учня це має такий
вигляд: «Все, що я пізнаю, я знаю,
для чого мені потрібно і де я можу ці
знання застосувати».
Для педагога - це прагнення знайти
розумний баланс між знаннями,
уміннями та навичками учня.
Сучасність вимагає навчити учнів:
- самостійно та творчо розв'язувати
проблеми;
- шукати нову інформацію й робити
висновки, а не подавати дітям готові
знання.
В особистісно-орієнтованому підході
вчителю насамперед потрібен високий
рівень педагогічної майстерності, який
базується на розвитку:
дидактичних;
організаторських;
комунікативних;
науково-пізнавальних;
емоційних;
та поведінкових компонентностей;
-
-
Цілі особистісно орієнтованого
навчання полягають у тому, щоб:
визначити життєвий досвід кожного
учня;
його пізнавальні здібності;
рівень інтелекту;
інтереси, які спочатку треба розкрити,
а потім розвинути у навчальному
процесі;
Цілі особистісно орієнтованого навчання
полягають у тому, щоб:
Формувати позитивну мотивацію учнів до:
-
пізнавальної діяльності;
-
потребу в самопізнанні;
-
потребу в самореалізаціїї;
-
та потребу у самовдосконаленні школярів;
Цілі особистісно орієнтованого навчання
полягають у тому, щоб:
Озброїти учнів механізмом:
адаптації;
саморегуляції;
самозахисту;
самовиховання;
Цілі особистісно орієнтованого навчання
полягають у тому, щоб:
Розвинути індивідуальні позитивні
здібності кожного школяра;
Сформувати культуру життєдіяльності
максимально виявити і використати
індивідуальний досвід учня;
Правильно визначати лінії поведінки.
Основні принципи
особистісно-орієнтованого
навчання:
1. Принцип «розвивальної допомоги»
не робити за учня;
не вказувати йому, що робити,
а допомогти пробувати власні сили і власну
активність;
потрібно добитись, щоб учень сам обирав
рішення і відповідав за них.
Звідси - не потрібно подавати готові
знання, а створити умови, в яких
виявляється:
-
власна пізнавальна активність учня;
-
і він визначить для себе цілі, зміст та
методи роботи, власні цінності.
-
Навчання повинно бути дослідницьким
Це час, протягом якого діти вчаться:
самостійно діяти;
- дискутувати;
- приймати рішення.
-
При цьому розвивається самосвідомість і
самореалізується особистість.
Принцип - «свобода вміння»
- учні вільно обговорюють
проблеми;
- співпрацюють один з одним,
- а вчитель виступає в ролі
старшого члена колективу,
консультанта, джерела досвіду
Принцип - «свобода вміння»
Учителю:
-недостатньо
процес;
організувати навчальний
- потрібно ще визначити спосіб засвоєння
знань, тобто оприділити види діяльності
учня на уроці.
Основні вимоги до особистісноорієнтованого уроку:
раціональна єдність словесних,
наукових і практичних методів
навчання;
зв'язок з раніше вивченим досвідом,
набутим учнем;
Основні вимоги до особистісно
орієнтованого уроку:
-формування вмінь в учнів самостійно
здобувати знання і застосовувати їх на
практиці;
-заохочення прагнень учнів знаходити свій
спосіб роботи з навчальним матеріалом.
Метою
особистісноорієнтованого уроку є:
- створення умов для виявлення
пізнавальної активності учнів
Засобами досягнення вчителем цієї мети
можуть бути:
використання різних форм та методів
навчальної діяльності, які дозволяють
розкрити суб'єктивний досвід учнів;
створення атмосфери зацікавленості
кожного учня в результатах роботи
всього класу;
стимулювання учнів до висловлювань,
використання різних способів виконання
завдань без побоювань помилитися,
отримати хибну відповідь тощо;
Засобами досягнення вчителем цієї мети
можуть бути:
використання протягом уроку
дидактичного матеріалу, який дозволяє
отримати учневі найбільш значущі для
нього вид та форму змісту навчального
матеріалу;
оцінювання досягнень учня протягом
усього процесу його діяльності, а не
тільки за кінцевим результатом;
Засобами досягнення вчителем цієї мети
можуть бути:
заохочення прагнень учня знаходити свій
спосіб роботи;
аналізувати протягом уроку роботи інших
учнів; вибирати та засвоювати найбільш
раціональні з них;
створення на уроці педагогічних ситуацій
спілкування, які б дозволяли кожному учневі
виявляти ініціативу, самостійність, виборність у
справах роботи;
створення обстановки для природного
самовираження учня.
Технологія
особистісноорієнтованогоуроку
Для проведення особистісноорієнтованого уроку вчитель має
оволодіти його основними етапами:
1.
2.
3.
4.
5.
6.
7.
8.
Орієнтації.
Визначення мети.
Проектування.
Організації.
Реалізації.
Контролю.
Коригування.
Оцінювання
1. Етап орієнтації включає:
орієнтацію на позитивну роботу;
орієнтацію на визначення особистісного
досвіду учнів;
пов'язання цього досвіду з проблемами
навчального матеріалу.
2. Етап визначення мети передбачає:
визначення на уроці разом з учнями
значущої мети здійснення тієї діяльності,
яка запланована вчителем (учні повинні
зрозуміти, що може дати робота учням
саме на цьому уроці для складання,
наприклад, тематичного заліку,
державної атестації, свого майбутнього
життя тощо);
визначення показників досягнення
поставлених завдань;
3. Етап проектування включає:
передбачення залучення учнів до
виконання ними випереджальних
завдань;
підготовки повідомлень;
рефератів;
виготовлення та відбору наочності;
складання плану роботи тощо;
Етап організації виконання плану
діяльності передбачає:
Подання можливих варіантів і
способів виконання навчальної
діяльності (усна чи письмова форма,
індивідуальна робота чи робота в
групах, робота з текстом чи з іншими
засобами одержання інформації);
Етап організації виконання плану
діяльності передбачає:
2.Представлення учнями вибору способу
фіксації нового матеріалу (конспект,
схема, таблиця, опора, план, тези,
висновки тощо);
3.Варіативність домашнього завдання
(диференціація за рівнем складності та
способом виконання).
Етап контрольно-оцінювальний:
1.Залучення учнів до контролю за
перебігом навчальної діяльності шляхом
заохочення їх до різних видів контролю,
самоконтролю, взаємоконтролю, роботи
в групах;
2.Участь учнів у виправленні помилок і
недоліків у знаннях, усвідомлення їх
причин шляхом взаємо та самоаналізу;
Етап контрольно-оцінювальний:
3.Надання учням можливості самостійно
або за участі вчителя, інших учнів
порівнювати отримані ним результати з
критеріями стандарту, закладеного у
навчальній програмі;
4.Використання механізмів оцінного
методу (позитивного ставлення до
успіхів школяра);
Етап контрольно-оцінювальний:
5.Використання механізмів оцінного
методу (позитивного ставлення до
успіхів школяра).
6.Оцінювання (виставлення рівневих
оцінок за дванадцятибальною системою
оцінювання навчальних досягнень,
поурочного бала, рейтинг) не тільки
результатів, а й самого процесу
навчання.
6. Заключний етап передбачає:
усвідомлення учнями ситуації
досягнення мети;
відчуття успіху;
підкріплення позитивної мотивації
стосовно власної діяльності.
Методи та засоби психолого-педагогічної
підтримки діяльності учнів
заохочення;
навчально-пізнавальна гра;
створення ситуації успіху;
створення ситуації пізнавального інтересу;
створення проблемної ситуації;
спонукання до пошуку альтернативних
рішень;
виконання творчих завдань;
кооперація учнів;
створення ситуації взаємодопомоги тощо.
Висновок може бути таким: особистісноорієнтоване навчання ЦЕ–
загальнодидактичний принцип
індивідуального підходу до учнів.
Таке твердження ми дослідимо та
пояснимо за допомогою такого факту:
Відомий російський психолог
Л.С. Виготський своє теорією доводить,
що розум будь-якої людини має дві зони
розвитку: А і Б.
Перша зона (А) – це зона актуального
розвитку.
У цю зону потрапляють завдання, які
дитина може виконати сама без
допомоги вчителя.
Друга зона (В) – це зона найближчого
розвитку
Сюди потрапляють завдання, які дитина сама
виконати не може, але може з ними
впоратися з допомогою вчителя.
Зона найближчого розвитку, - це зона
“наступного дня”.
Те, що сьогодні є зона найближчого
розвитку, завтра у процесі навчання повинно
стати зоною актуального розвитку. Учитель
не повинен давати готову інформацію, адже
таке навчання може загальмувати мислення
дитини. А за допомогою вміло підібраних
запитань педагог підводить школяра до
правильної відповіді, розв’язку.
Те, що сьогодні є зоною найближчого
розвитку, завтра у процесі навчання
повинно стати зоною актуального
розвитку.
Учитель не повинен давати готову
інформацію, адже таке навчання може
загальмувати мислення дитини.
А за допомогою вміло підібраних
запитань педагог підводить школяра до
правильної відповіді, розв’язку.
Отже, як бачимо із цього прикладу, щоб
відбулися розвиток і навчання учнів,
завдання повинні потрапляти лише в
зону найближчого розвитку
(за Л.С. Виготським).
Припустимо, що два учні навчались в
одній школі, в одних і тих самих
учителів, закінчили школу з відзнакою,
рівень їхнього розвитку все одно буде
різним.
Ще більше відрізняється розвиток учнів
класу, які згідно з 12- бальною
системою досягли початкового і
високого рівнів.
Тому зрозуміло, що до таких дітей треба
підходити індивідуально, тобто ставити
перед ними різні завдання.
Якщо для цілого класу поставити одне
завдання, то для одних учнів воно
потрапить у зону актуального розвитку,
для інших – у зону найближчого
розвитку.
Отже, одне завдання для всього класу
ставити не бажано і не потрібно, а
здійснювати якісний особистісноорієнтований підхід до навчання та
виховання на практиці нам заважає ряд
причин, зокрема:
Причина 1. Щоб підійти індивідуально
до кожного учня, необхідно знати його
психологічні, фізіологічні та соціальні
особливості.
Лише психологія нараховує кілька
десятків індивідуальних особливостей
особистості. Це різні види уваги, уяви,
мислення, сприйняття, темпераменту,
характеру і т.д.
Пам’ять також поділяється більш ніж
на 10 типів: короткочасна,
довготривала, оперативна, рухова,
зорова, слухова, емоційна, словеснологічна і т.д.;
Причина 2. Виявити всі ці психологічні,
фізіологічні та соціальні особливості
вчитель без допомоги психолога, лікаря,
соціолога не може;
Причина 3.Навіть якщо теоретично
припустити, що в кожної дитини
виявили всі ці особливості, вчитель не
зможе запам’ятати їх у такій кількості
дітей, оскільки він одночасно навчає
свого предмета не один десяток учнів,
кожен з яких має не один десяток таких
особливостей.
Нарешті, якщо вчителю все-таки
вдається запам’ятати всі особливості
кожної дитини, він не зможе підійти
індивідуально тому, що урок триває
всього 40-45 хв, протягом яких
неможливо фізично попрацювати з
кожним учнем класу індивідуально.
Отже, існує суперечність: з одного боку,
вимоги до особистісно-орієнтованого
навчання, а з іншого причини, що
унеможливлюють якісне впровадження
цієї педагогічної технології у навчальновиховний процес.
Який же вихід з ситуації, що склалася ?
Філософія вчить, що джерелом і
рушійними силами будь-якого процесу
(у тому числі й навчального) є
розв’язання суперечностей і тому,
щоб навчальний процес розвивався,
вчителю необхідно вміти виявляти
суперечність навчального процесу, а
також вміти розв’язувати її.
Дана суперечність розв’язується шляхом
диференційованого підходу до учнів.
Диференціація (від лат. Differentia –
різниця, відмінність) – розчленування
цілого на якісно відмінні частини.
Розв’язування таких суперечностей
називається підходом до навчання.
Цей підхід, для прикладу, можна
здійснити таким чином:
Учнів класу розподілити на групи за
рівнем розвитку.
Критерії, якими слід керуватися - це
успішність.
Таких груп, наприклад, може бути
чотири:
низький рівень;
середній рівень;
достатній рівень;
високий рівень.
Зрозуміло, що такий поділ не
аргументується для учнів, для того щоб
у слабшого школяра не сформувалася
занижена самооцінка, а в сильного –
завищена.
Якщо учні однієї з груп підвищують свій
рівень – їх слід перевести до наступної
групи і навпаки.
Для кожної групи пропонуються різні за
ступенем складності завдання.
Диференційований підхід можна
здійснювати при різних формах
навчального процесу: під час уроку,
лабораторного заняття, екскурсії.
Під час проведеного уроку методом бесіди,
запитань слід орієнтувати учнів на певну
групу.
При цьому обов’язково слід враховувати,
щоб запитання було точним, стислим, не
мало елементів підказки.
Під час проведення уроку методом
пояснення, розповіді диференційований
підхід неможливий, оскільки вчитель будує
свою розповідь, орієнтуючись на
середнього учня,
але під час закріплення нового матеріалу
чи пояснення домашнього завдання учням
можна запропонувати різнорівневі
завдання.
Завершальним етапом навчальної
діяльності на уроці є:
усвідомлення ситуації досягнення мети;
переживання ситуації успіху;
підкріплення позитивної мотивації щодо
самої діяльності.
Ситуація успіху досягається тоді, коли
сама дитина визначає цей результат як
успіх.
Усвідомлення ситуації успіху самим
учнем, розуміння її значимості виникає у
суб'єкта після здолання своєї боязкості,
невміння, незнання, психологічного
враження та інших видів труднощів.
Роль “Ситуації успіху” у навчальній
діяльності
За останні роки термін
„Ситуація успіху” став звичним для
педагогів.
Ніхто не заперечує, що саме позитивні
емоції можуть стати для дитини одним
з найважливіших стимулів у навчанні,
але при цьому ми забуваємо про те, що
в педагогів не існує єдиного рецепта чи
правила, як саме створювати ситуації
успіху тому, що це слід на основі
індивідуального підходу, зважено, з
урахуванням багатьох факторів.
Діти прощають багато чого, але не
вибачають байдужість.
За відгуками дітей, найкращі їхні
вчителі вели уроки так, що здавалося,
ніби весь урок вони зайняті саме тобою.
Як цього досягти?
Іноді це „Іскра Божа”,
а частіше – майстерність, доведена до
мистецтва.
Важливо мати на увазі, що навіть
одноразове переживання успіху може
докорінно змінити психологічне
самопочуття дитини.
Ситуація успіху може стати пусковим
механізмом подальшого розвитку
особистості.
Безперечно, переживання успіху навіює
людині впевненість у власних силах.
З`являється бажання знову досягти
добрих результатів, виникає відчуття
внутрішнього благополуччя, що, у свою
чергу, покращує ставлення до
навколишнього світу.
На перший погляд здається, що вчитель,
кілька разів давши учню можливість
відчути успіх, далі вже само собою
забезпечує високий рівень мотивації,
інтересу, пізнавальної активності.
Але може бути й протилежний
результат: постійна успішність здатна
сформувати байдуже ставлення до
навчання.
Крім того, постійне очікування лише
позитивного результату згубно впливає
на розвиток вольових якостей учня:
він ухиляється від подолання
труднощів;
губиться в складних ситуаціях
(навчальних та життєвих);
у його поведінці починає домінувати
мотив „уникнення невдач”.
Досвідчені психологи та педагоги
попереджують про можливість
негативних наслідків пережитого успіху.
Чому ж виникає такий парадокс?
По-перше, успіх, що діставався ціною
незначних зусиль, може призвести до
переоцінки, точніше, до завищеної
оцінки своїх можливостей.
По-друге, за сильним переживанням
будь-якої емоції обов`язково настає
релаксація (розслаблення).
І якщо в цей період запропонувати
людині якусь діяльність, то, швидше за
все, ця діяльність буде менш успішною,
ніж попередня.
По-третє, переживання успіху може бути
потьмареним, якщо результат, важливий
і значимий для самого учня, не буде
адекватно оцінений іншими людьми.
І нарешті:
Емоція успіху не стане сильним
переживанням, якщо результати діяльності
не значимі для її суб`єкта.
Дитина, особливо на початку навчання,
однаково інтенсивно переживає успіх у
„головних” і „неголовних” навчальних
предметах.
Але часто знижують цю інтенсивність:
„12 балів з музики ! Та краще б ти
отримав 12 балів з читання”.
Знижуючи значимості успіху, що
переживається дитиною, ми, дорослі,
впливаємо на формування у дитини
ставлення до навчального процесу в
цілому.
Ось чому, оцінюючи дітей, необхідно
виходити з індивідуальних особливостей
кожного учня.
Просування вперед треба заохочувати,
підбадьорювати, щоб дитина не
відчувала невдачу, порівнюючи свої
результати з раніше встановленими
нормами, особливо якщо вони для неї
недосяжні.
Отже, ситуація успіху у навчальній
діяльності створюється вчителем або ж
психологом.
Як і будь-яку іншу діяльність, навчання
можна уявити у вигляді простого
ланцюжка дій:
1. Установка на діяльність (емоційна
підготовка учнів на вирішення
навчального завдання) – мотиваційний
етап;
2.Забезпечення діяльності (створення
умов для успішного вирішення
навчального завдання) –підготовчий,
робочий етап;
3.Порівняння отриманих результатів з
очікуваними (усвідомлення ставлення до
результатів своєї навчальної праці) –
результативний етап.
Отже, якщо ситуація успіху створюється
вчителем послідовно і свідомо, її
3.Порівняння отриманих результатів з
очікуваними (усвідомлення ставлення
до результатів своєї навчальної праці) –
результативний етап.
Отже, якщо ситуація успіху створюється
вчителем послідовно і свідомо, її
структура повинна врахувати всі
перелічені компоненти.
Створення ситуації успіху на
мотиваційному етапі навчальної
діяльності
Дослідження психологів свідчать, що рівень
засвоєння людиною знань істотно залежить
від рівня сформованості її мотивації
навчитися.
Тож давайте проаналізуємо, як провести
мотиваційний етап уроку так, щоб створити
ситуацію успіху для того учня.
Перед учителем стоїть завдання:
сформувати в учня настанову на
успішне виконання завдання
Інакше кажучи, вчитель повинен
сформувати в учнів мотив досягнення
мети.
Але при цьому вчитель часто
зустрічається з неадекватною
реакцією учнівського колективу:
1.Хтось уже виконував подібне
завдання, і його результати
виявились невдалими, так що у цієї
категорії учнів уже сформоване
негативне ставлення на успішне
виконання завдання.
2.Інша група учнів не стикалась з
такою роботою, тому вони не знають,
чого можна очікувати від майбутньої
діяльності.
3.Третя група, яка виконувала потрібні
завдання і успішно з ними впоралася,
знаходиться у стані мобілізації, готова
виконувати навчальне завдання.
Зрозуміло, що найлегше вчителю буде
працювати з учнями третьої групи, де
необхідно лише активізувати позитивні
емоції, які діти пережили раніше.
У другої групи учнів слід передбачити
емоційну реакцію, намалювати
перспективу вдалого виконання
завдання, пов`язавши її з тими чи
іншими умовами діяльності, які в
минулому забезпечували успіх.
Найбільш клопітною буде робота
першою групою учнів.
Перш за все доведеться нейтралізувати
спогади про невдачу в попередній
діяльності, а потім створити перспективу
для нової.
Зробити це можна, наприклад, так:
дати завдання учневі попрацювати над
своїми помилками, або повідомити його,
що завдання для нього змінено
порівняно з попереднім і т. д.
Учитель може запропонувати різні
варіанти мотивів досягнення ситуації
успіху:
прагнення самостійно розв`язати цікаві
задачі;
завоювати авторитет у своїх товаришів;
стати першим;
розглядати свою діяльність з точки зору
її корисності для інших людей;
встановити нові контакти між
товаришами у ході виконання завдання
тощо.
Отже, на етапі мотивації навчальної
діяльності учитель організовує певні
ситуації з метою активізувати чи
нейтралізувати емоції для наступної
діяльності
На етапі мотивації створення ситуації
успіху більшою мірою визначається
психологічними аспектами.
Тут доречним буде використання в
роботі вчителя таких психологопедагогічних прийомів, як:
Ефект Розенталя, або „Ефект
навіювання”: „Ти це можеш”, „Тобі це
вдається” тощо.
Якщо педагог буде переконувати учнів
у реальності успіху, то успіх прийде.
Англійський учений Стоуенс довів, що
учні, яких заохочували, досягли значно
більших успіхів, ніж ті, кого ніяк не
заохочували.
Прийом „Емоційне погладжування” –
це констатація будь-якого факту успіху,
прищеплювання дитині віри в себе,
відкритість учителя для довіри і співчуття.
◦ Прийом „Анонсування” –
репетиція майбутньої дії, яка створює
психологічний настрій на успіх перед
класом.
Це можуть бути додаткові індивідуальні
заняття з окремими учнями чи
заздалегідь оголошенні запитання
самостійної роботи.
Прийом „Шикуйсь!” містить такі кроки:
психологічна атака;
емоційне блокування;
вибір головного напрямку;
вибір рівних можливостей;
несподіване порівняння;
стабілізація.
Цей прийом полягає в тому, щоб:
учителем блокувалось припущення на
невдачу в діяльності учня;
відволікалася увага школяра від
чергового неуспіху;
вчитель повинен знайти той напрямок
діяльності, яким учень зможе
реалізувати себе набагато краще, тим
самим забезпечити його на успіх, на
стабільність у навчанні.
Розглянемо деякі
алгоритми створення ситуацій успіху та
методику їх реалізації:
Прийом „Даю шанс” – це заздалегідь
підготовлена вчителем ситуація, в якій
учень отримує можливість зненацька
для себе розкрити свої можливості.
Прийом “ Зняття страху”-
допомогає перебороти невпевненість у
власних силах (Люди вчаться на своїх
помилках і знаходять інші шляхи
вирішення проблем).
Прийом “Авансування успішного
результату” –
допомогає вчителю висловити тверду
переконаніність у тому, що його учень
обов’язково впорається з поставленим
завданням.
Це, в свою чергу, переконує дитину у
своїх силах і можливостях.
“У тебе обов’язково вийде”, “Я навіть не
сумніваюсь у позитивному результаті” і
т. д.
Прийом “Прихований інструктаж”
Допомагає дитині уникнути поразки.
Досягається шляхом побажання,
наприклад:
Можливо краще почати з ...,
Виконуючи роботу не забудьте про ...
Прийом “Внесення мотиву”.
Показує дитині заради чого, кого
здійснюється ця діяльність, кому буде
добре після виконання, наприклад, “Без
твоєї допомоги твоїм друзям не
впоратись...” тощо.
Прийом “Персональна винятковість.”
Визначає важливість зусиль дитини в
діяльності, що здійснюється або
здійснюватиметься, наприклад:
Тільки ти міг би…
Тільки тобі і можу доручити… і т.п.
Прийом “Висока оцінка деталі”.
Допомагає емоційно пережити не
результат в цілому, а якої її окремої
деталі:
Найбільше мені сподобалось у твоїй
роботі…
Найбільше тобі вдалося…
Прийом „Еврика”.
Створюються умови, за яких дитина,
виконуючи навчальне завдання,
несподівано відкриває в собі невідомі
досі здібності.
Завдання вчителя – помітити це глибоко
особисте відкриття, всіляко підтримати
дитину, поставити нову мету і надихнути
на її досягнення.
Допомога вчителя у створенні ситуації
відкриття має бути ненав`язливою,
прихованою.
Створюючи ситуації успіху на етапі
організації навчальної діяльності, слід
пам`ятати кілька основних правил:
у кожній дитині є задатки, які можуть
розвинутися у здібності;
Побачити їх, відчути, розвити – це
справа педагога;
ставлення до дитини як до рівної, як до
себе, спілкування, що повністю включає
грубість, різкість, образливий тон, має
стати обов`язковою нормою всієї
педагогічної діяльності;
Ставлення до дитини:
як до рівної,
як до себе,
спілкування, що повністю виключає:
- грубість,
- різкість,
- образливий тон
має стати обов`язковою нормою всієї
педагогічної діяльності;
чим більше напрямків діяльності, в яких
бере участь дитина, тим більше в неї
можливостей знайти себе;
кількість і різноманітність ситуацій і
обставин, в тому числі і штучно
створених, у які може потрапити
дитина, визначають шляхи її сьогодення
і віддаленого інтересу та можливі шляхи
успіху.
ТИПИ УСПІХУ:
Неочікувана радість – це почуття
задоволення від того, що результати
діяльності учня перевершили його
очікування.
З педагогічної та психологічної точки
зору – це результат продуманої,
підготовленої діяльності вчителя.
Спільна радість – полягає в тому, щоб учень
досяг необхідної для себе реакції колективу.
Вона може бути підготовленою вчителем
або спонтаною.
Спільною радістю вважають тільки ті реакції
колективу, які дають можливість дитині
відчутні себе задоволеним, стимулюють її
зусиля.
Це, перш за все, має бути емоційний відгук
оточуючих на успіх члена свого колективу.
Важливо, щоб у досягненнях кожного
школяра всі бачили результати своєї
праці, а сама дитина розуміла, що її
радість – це радість підтримки,
отримання статусу „свій серед своїх”.
Зрештою у тому, як реагує дитячий
колектив на успіхи або невдачі своїх
учителів, виявляється його моральна
сутність.
Радість пізнання – це радість пізнання
нового, хоча вона по своїй суті
альтруїстична (виникає на основі
допомоги, підтримки інших людей).
Пізнання спираїться на самоосвіту й
самопізнання.
Така радість не може вирости на
пустому місці, появитися без серйозних
причин. Це слід клопіткої роботи
учителя –учня-учнів.
ВИСНОВОК:
1.Ситуація успіху досягається тоді, коли
сама дитина визначає цей результат як
успіх.
2 Усвідомлення ситуації успіху самим
учнем, розуміння її значимості виникає у
школяра після здолання своєї боязкості,
невміння, незнання, психологічного
враження та інших видів труднощів.
3. Завдання педагога :
допомогти особистості дитини зрости в
успіху;
дати відчути радість від здолання
труднощів;
дати зрозуміти, що задарма в житті в
житті нічого не дається, скрізь необхідно
докласти зусиль.
І успіх буде еквівалентним витраченим
зусиллям.
ШАНОВНІ КОЛЕГИ !
Дайте, будь ласка, відповідь на такі
запитання:
1.Ваше ставлення до технології “Створення
ситуації успіху”.
2.Як Ви оцінюєте стан “Створення ситуації
успіху у Вашому навчальному закладі”.
3.Які ще методичні рекомендації, ідеї,
міркування щодо “Створення ситуації успіху”,
Ви можете запропонувати учасникам нашого
семінару ?
ВДЯЧНІ ВАМ ЗА ВІДВЕРТІСТЬ, ЗА ПОРАДИ
Slide 20
Створення ситуації успіху
та шляхи її реалізації
на уроці як складової якості
навчально-виховного процесу
Мета: Удосконалити методику
створення ситуації успіху та шляхів
її реалізації на уроці як стежки, що
веде до того куточка дитячого
серця, в якому горить вогник
бажання бути гарним.
На
відміну від традиційного розуміння
освіти як суми знань та навичок, нині освіту
починають розглядати як процес
становлення особистості .
Причому особистості, здатної до:
самоосвіти,
саморозвитку,
самовдосконалення,
яка вміє використовувати набуті знання,
яка прагне реалізувати себе,
спроможна змінити на краще своє життя,
життя своєї держави.
Алгоритм
створення та досягнення ситуації успіху
твердження про “Ситуацію успіху”;
особистісно-орієнтований підхід у справі
навчання та виховання - основа педагогічної
технології “Створення ситуації успіху”;
роль “Ситуації успіху” у навчальній діяльності;
створення “Ситуації успіху” на мотиваційному
етапі навчальної діяльності;
психолого-педагогічні прийоми при створенні
“Ситуації успіху”;
методика реалізації “Ситуації успіху”;
Виходячи із Положень Закону України “Про
освіту” завдання школи сьогодні полягає в
тому, щоб:
Виховувати в учнів здатність:
долати життєві труднощі;
самостійно приймати рішення;
розвивати себе як особистість, здатну:
робити вибір і контролювати своє життя;
брати на себе відповідальність за свої дії;
захищати себе і свої життєві цінності;
діяти відповідно до них;
піклуватись про інших;
Завдання вчителів:
прищепити учням потребу до здобуття
знань;
створити такі умови, щоб процес
здобуття знань був для них цікавим,
потрібним, комфортним;
і тому пріоритетним завданням вчителя
під час навчально-виховної діяльності є
створення ситуації успіху.
Що означає “Ситуація успіху?”
Ситуація успіху - це суб'єктивний
психічний стан задоволення наслідком
своєї фізичної, розумової праці чи
моральної напруги.
Успіх у навчанні - єдине джерело
внутрішніх сил дитини, які породжують
енергію для переборення труднощів,
бажання вчитися.
В.Сухомлинський
Ситуація успіху дарує атмосферу
приязні та взаємодопомоги, впевненості
і захищеності.
Учитель зобов’язаний створити джерело
внутрішніх сил дитини, джерело, яке дає
енергію для подолання труднощів і
формування бажання вчитися.
Використання ситуації успіху має
сприяти підвищенню робочого тонусу,
збільшенню продуктивності навчальної
роботи, а також допомогти учням
усвідомити себе повноцінною
особистістю і, відповідно, забезпечити
успіх у навчанні.
Основою педагогічної технології
“Створення ситуації успіху” є
особистісно-орієнтований підхід у справі
навчання та виховання.
А тому звернемося до рекомендацій
щодо особистісно-орієнтовного підходу
навчання та виховання.
–
Особистісно орієнтоване навчання
це навчання, центром якого є
особистість дитини, її самобутність та
самостійність: суб'єктивний досвід
кожного спочатку розкривається, а
потім узгоджується зі змістом освіти.
Визнання учня ключовою фігурою
всього освітнього процесу – це і є
особистісно орієнтована педагогіка.
У свідомості учня це має такий
вигляд: «Все, що я пізнаю, я знаю,
для чого мені потрібно і де я можу ці
знання застосувати».
Для педагога - це прагнення знайти
розумний баланс між знаннями,
уміннями та навичками учня.
Сучасність вимагає навчити учнів:
- самостійно та творчо розв'язувати
проблеми;
- шукати нову інформацію й робити
висновки, а не подавати дітям готові
знання.
В особистісно-орієнтованому підході
вчителю насамперед потрібен високий
рівень педагогічної майстерності, який
базується на розвитку:
дидактичних;
організаторських;
комунікативних;
науково-пізнавальних;
емоційних;
та поведінкових компонентностей;
-
-
Цілі особистісно орієнтованого
навчання полягають у тому, щоб:
визначити життєвий досвід кожного
учня;
його пізнавальні здібності;
рівень інтелекту;
інтереси, які спочатку треба розкрити,
а потім розвинути у навчальному
процесі;
Цілі особистісно орієнтованого навчання
полягають у тому, щоб:
Формувати позитивну мотивацію учнів до:
-
пізнавальної діяльності;
-
потребу в самопізнанні;
-
потребу в самореалізаціїї;
-
та потребу у самовдосконаленні школярів;
Цілі особистісно орієнтованого навчання
полягають у тому, щоб:
Озброїти учнів механізмом:
адаптації;
саморегуляції;
самозахисту;
самовиховання;
Цілі особистісно орієнтованого навчання
полягають у тому, щоб:
Розвинути індивідуальні позитивні
здібності кожного школяра;
Сформувати культуру життєдіяльності
максимально виявити і використати
індивідуальний досвід учня;
Правильно визначати лінії поведінки.
Основні принципи
особистісно-орієнтованого
навчання:
1. Принцип «розвивальної допомоги»
не робити за учня;
не вказувати йому, що робити,
а допомогти пробувати власні сили і власну
активність;
потрібно добитись, щоб учень сам обирав
рішення і відповідав за них.
Звідси - не потрібно подавати готові
знання, а створити умови, в яких
виявляється:
-
власна пізнавальна активність учня;
-
і він визначить для себе цілі, зміст та
методи роботи, власні цінності.
-
Навчання повинно бути дослідницьким
Це час, протягом якого діти вчаться:
самостійно діяти;
- дискутувати;
- приймати рішення.
-
При цьому розвивається самосвідомість і
самореалізується особистість.
Принцип - «свобода вміння»
- учні вільно обговорюють
проблеми;
- співпрацюють один з одним,
- а вчитель виступає в ролі
старшого члена колективу,
консультанта, джерела досвіду
Принцип - «свобода вміння»
Учителю:
-недостатньо
процес;
організувати навчальний
- потрібно ще визначити спосіб засвоєння
знань, тобто оприділити види діяльності
учня на уроці.
Основні вимоги до особистісноорієнтованого уроку:
раціональна єдність словесних,
наукових і практичних методів
навчання;
зв'язок з раніше вивченим досвідом,
набутим учнем;
Основні вимоги до особистісно
орієнтованого уроку:
-формування вмінь в учнів самостійно
здобувати знання і застосовувати їх на
практиці;
-заохочення прагнень учнів знаходити свій
спосіб роботи з навчальним матеріалом.
Метою
особистісноорієнтованого уроку є:
- створення умов для виявлення
пізнавальної активності учнів
Засобами досягнення вчителем цієї мети
можуть бути:
використання різних форм та методів
навчальної діяльності, які дозволяють
розкрити суб'єктивний досвід учнів;
створення атмосфери зацікавленості
кожного учня в результатах роботи
всього класу;
стимулювання учнів до висловлювань,
використання різних способів виконання
завдань без побоювань помилитися,
отримати хибну відповідь тощо;
Засобами досягнення вчителем цієї мети
можуть бути:
використання протягом уроку
дидактичного матеріалу, який дозволяє
отримати учневі найбільш значущі для
нього вид та форму змісту навчального
матеріалу;
оцінювання досягнень учня протягом
усього процесу його діяльності, а не
тільки за кінцевим результатом;
Засобами досягнення вчителем цієї мети
можуть бути:
заохочення прагнень учня знаходити свій
спосіб роботи;
аналізувати протягом уроку роботи інших
учнів; вибирати та засвоювати найбільш
раціональні з них;
створення на уроці педагогічних ситуацій
спілкування, які б дозволяли кожному учневі
виявляти ініціативу, самостійність, виборність у
справах роботи;
створення обстановки для природного
самовираження учня.
Технологія
особистісноорієнтованогоуроку
Для проведення особистісноорієнтованого уроку вчитель має
оволодіти його основними етапами:
1.
2.
3.
4.
5.
6.
7.
8.
Орієнтації.
Визначення мети.
Проектування.
Організації.
Реалізації.
Контролю.
Коригування.
Оцінювання
1. Етап орієнтації включає:
орієнтацію на позитивну роботу;
орієнтацію на визначення особистісного
досвіду учнів;
пов'язання цього досвіду з проблемами
навчального матеріалу.
2. Етап визначення мети передбачає:
визначення на уроці разом з учнями
значущої мети здійснення тієї діяльності,
яка запланована вчителем (учні повинні
зрозуміти, що може дати робота учням
саме на цьому уроці для складання,
наприклад, тематичного заліку,
державної атестації, свого майбутнього
життя тощо);
визначення показників досягнення
поставлених завдань;
3. Етап проектування включає:
передбачення залучення учнів до
виконання ними випереджальних
завдань;
підготовки повідомлень;
рефератів;
виготовлення та відбору наочності;
складання плану роботи тощо;
Етап організації виконання плану
діяльності передбачає:
Подання можливих варіантів і
способів виконання навчальної
діяльності (усна чи письмова форма,
індивідуальна робота чи робота в
групах, робота з текстом чи з іншими
засобами одержання інформації);
Етап організації виконання плану
діяльності передбачає:
2.Представлення учнями вибору способу
фіксації нового матеріалу (конспект,
схема, таблиця, опора, план, тези,
висновки тощо);
3.Варіативність домашнього завдання
(диференціація за рівнем складності та
способом виконання).
Етап контрольно-оцінювальний:
1.Залучення учнів до контролю за
перебігом навчальної діяльності шляхом
заохочення їх до різних видів контролю,
самоконтролю, взаємоконтролю, роботи
в групах;
2.Участь учнів у виправленні помилок і
недоліків у знаннях, усвідомлення їх
причин шляхом взаємо та самоаналізу;
Етап контрольно-оцінювальний:
3.Надання учням можливості самостійно
або за участі вчителя, інших учнів
порівнювати отримані ним результати з
критеріями стандарту, закладеного у
навчальній програмі;
4.Використання механізмів оцінного
методу (позитивного ставлення до
успіхів школяра);
Етап контрольно-оцінювальний:
5.Використання механізмів оцінного
методу (позитивного ставлення до
успіхів школяра).
6.Оцінювання (виставлення рівневих
оцінок за дванадцятибальною системою
оцінювання навчальних досягнень,
поурочного бала, рейтинг) не тільки
результатів, а й самого процесу
навчання.
6. Заключний етап передбачає:
усвідомлення учнями ситуації
досягнення мети;
відчуття успіху;
підкріплення позитивної мотивації
стосовно власної діяльності.
Методи та засоби психолого-педагогічної
підтримки діяльності учнів
заохочення;
навчально-пізнавальна гра;
створення ситуації успіху;
створення ситуації пізнавального інтересу;
створення проблемної ситуації;
спонукання до пошуку альтернативних
рішень;
виконання творчих завдань;
кооперація учнів;
створення ситуації взаємодопомоги тощо.
Висновок може бути таким: особистісноорієнтоване навчання ЦЕ–
загальнодидактичний принцип
індивідуального підходу до учнів.
Таке твердження ми дослідимо та
пояснимо за допомогою такого факту:
Відомий російський психолог
Л.С. Виготський своє теорією доводить,
що розум будь-якої людини має дві зони
розвитку: А і Б.
Перша зона (А) – це зона актуального
розвитку.
У цю зону потрапляють завдання, які
дитина може виконати сама без
допомоги вчителя.
Друга зона (В) – це зона найближчого
розвитку
Сюди потрапляють завдання, які дитина сама
виконати не може, але може з ними
впоратися з допомогою вчителя.
Зона найближчого розвитку, - це зона
“наступного дня”.
Те, що сьогодні є зона найближчого
розвитку, завтра у процесі навчання повинно
стати зоною актуального розвитку. Учитель
не повинен давати готову інформацію, адже
таке навчання може загальмувати мислення
дитини. А за допомогою вміло підібраних
запитань педагог підводить школяра до
правильної відповіді, розв’язку.
Те, що сьогодні є зоною найближчого
розвитку, завтра у процесі навчання
повинно стати зоною актуального
розвитку.
Учитель не повинен давати готову
інформацію, адже таке навчання може
загальмувати мислення дитини.
А за допомогою вміло підібраних
запитань педагог підводить школяра до
правильної відповіді, розв’язку.
Отже, як бачимо із цього прикладу, щоб
відбулися розвиток і навчання учнів,
завдання повинні потрапляти лише в
зону найближчого розвитку
(за Л.С. Виготським).
Припустимо, що два учні навчались в
одній школі, в одних і тих самих
учителів, закінчили школу з відзнакою,
рівень їхнього розвитку все одно буде
різним.
Ще більше відрізняється розвиток учнів
класу, які згідно з 12- бальною
системою досягли початкового і
високого рівнів.
Тому зрозуміло, що до таких дітей треба
підходити індивідуально, тобто ставити
перед ними різні завдання.
Якщо для цілого класу поставити одне
завдання, то для одних учнів воно
потрапить у зону актуального розвитку,
для інших – у зону найближчого
розвитку.
Отже, одне завдання для всього класу
ставити не бажано і не потрібно, а
здійснювати якісний особистісноорієнтований підхід до навчання та
виховання на практиці нам заважає ряд
причин, зокрема:
Причина 1. Щоб підійти індивідуально
до кожного учня, необхідно знати його
психологічні, фізіологічні та соціальні
особливості.
Лише психологія нараховує кілька
десятків індивідуальних особливостей
особистості. Це різні види уваги, уяви,
мислення, сприйняття, темпераменту,
характеру і т.д.
Пам’ять також поділяється більш ніж
на 10 типів: короткочасна,
довготривала, оперативна, рухова,
зорова, слухова, емоційна, словеснологічна і т.д.;
Причина 2. Виявити всі ці психологічні,
фізіологічні та соціальні особливості
вчитель без допомоги психолога, лікаря,
соціолога не може;
Причина 3.Навіть якщо теоретично
припустити, що в кожної дитини
виявили всі ці особливості, вчитель не
зможе запам’ятати їх у такій кількості
дітей, оскільки він одночасно навчає
свого предмета не один десяток учнів,
кожен з яких має не один десяток таких
особливостей.
Нарешті, якщо вчителю все-таки
вдається запам’ятати всі особливості
кожної дитини, він не зможе підійти
індивідуально тому, що урок триває
всього 40-45 хв, протягом яких
неможливо фізично попрацювати з
кожним учнем класу індивідуально.
Отже, існує суперечність: з одного боку,
вимоги до особистісно-орієнтованого
навчання, а з іншого причини, що
унеможливлюють якісне впровадження
цієї педагогічної технології у навчальновиховний процес.
Який же вихід з ситуації, що склалася ?
Філософія вчить, що джерелом і
рушійними силами будь-якого процесу
(у тому числі й навчального) є
розв’язання суперечностей і тому,
щоб навчальний процес розвивався,
вчителю необхідно вміти виявляти
суперечність навчального процесу, а
також вміти розв’язувати її.
Дана суперечність розв’язується шляхом
диференційованого підходу до учнів.
Диференціація (від лат. Differentia –
різниця, відмінність) – розчленування
цілого на якісно відмінні частини.
Розв’язування таких суперечностей
називається підходом до навчання.
Цей підхід, для прикладу, можна
здійснити таким чином:
Учнів класу розподілити на групи за
рівнем розвитку.
Критерії, якими слід керуватися - це
успішність.
Таких груп, наприклад, може бути
чотири:
низький рівень;
середній рівень;
достатній рівень;
високий рівень.
Зрозуміло, що такий поділ не
аргументується для учнів, для того щоб
у слабшого школяра не сформувалася
занижена самооцінка, а в сильного –
завищена.
Якщо учні однієї з груп підвищують свій
рівень – їх слід перевести до наступної
групи і навпаки.
Для кожної групи пропонуються різні за
ступенем складності завдання.
Диференційований підхід можна
здійснювати при різних формах
навчального процесу: під час уроку,
лабораторного заняття, екскурсії.
Під час проведеного уроку методом бесіди,
запитань слід орієнтувати учнів на певну
групу.
При цьому обов’язково слід враховувати,
щоб запитання було точним, стислим, не
мало елементів підказки.
Під час проведення уроку методом
пояснення, розповіді диференційований
підхід неможливий, оскільки вчитель будує
свою розповідь, орієнтуючись на
середнього учня,
але під час закріплення нового матеріалу
чи пояснення домашнього завдання учням
можна запропонувати різнорівневі
завдання.
Завершальним етапом навчальної
діяльності на уроці є:
усвідомлення ситуації досягнення мети;
переживання ситуації успіху;
підкріплення позитивної мотивації щодо
самої діяльності.
Ситуація успіху досягається тоді, коли
сама дитина визначає цей результат як
успіх.
Усвідомлення ситуації успіху самим
учнем, розуміння її значимості виникає у
суб'єкта після здолання своєї боязкості,
невміння, незнання, психологічного
враження та інших видів труднощів.
Роль “Ситуації успіху” у навчальній
діяльності
За останні роки термін
„Ситуація успіху” став звичним для
педагогів.
Ніхто не заперечує, що саме позитивні
емоції можуть стати для дитини одним
з найважливіших стимулів у навчанні,
але при цьому ми забуваємо про те, що
в педагогів не існує єдиного рецепта чи
правила, як саме створювати ситуації
успіху тому, що це слід на основі
індивідуального підходу, зважено, з
урахуванням багатьох факторів.
Діти прощають багато чого, але не
вибачають байдужість.
За відгуками дітей, найкращі їхні
вчителі вели уроки так, що здавалося,
ніби весь урок вони зайняті саме тобою.
Як цього досягти?
Іноді це „Іскра Божа”,
а частіше – майстерність, доведена до
мистецтва.
Важливо мати на увазі, що навіть
одноразове переживання успіху може
докорінно змінити психологічне
самопочуття дитини.
Ситуація успіху може стати пусковим
механізмом подальшого розвитку
особистості.
Безперечно, переживання успіху навіює
людині впевненість у власних силах.
З`являється бажання знову досягти
добрих результатів, виникає відчуття
внутрішнього благополуччя, що, у свою
чергу, покращує ставлення до
навколишнього світу.
На перший погляд здається, що вчитель,
кілька разів давши учню можливість
відчути успіх, далі вже само собою
забезпечує високий рівень мотивації,
інтересу, пізнавальної активності.
Але може бути й протилежний
результат: постійна успішність здатна
сформувати байдуже ставлення до
навчання.
Крім того, постійне очікування лише
позитивного результату згубно впливає
на розвиток вольових якостей учня:
він ухиляється від подолання
труднощів;
губиться в складних ситуаціях
(навчальних та життєвих);
у його поведінці починає домінувати
мотив „уникнення невдач”.
Досвідчені психологи та педагоги
попереджують про можливість
негативних наслідків пережитого успіху.
Чому ж виникає такий парадокс?
По-перше, успіх, що діставався ціною
незначних зусиль, може призвести до
переоцінки, точніше, до завищеної
оцінки своїх можливостей.
По-друге, за сильним переживанням
будь-якої емоції обов`язково настає
релаксація (розслаблення).
І якщо в цей період запропонувати
людині якусь діяльність, то, швидше за
все, ця діяльність буде менш успішною,
ніж попередня.
По-третє, переживання успіху може бути
потьмареним, якщо результат, важливий
і значимий для самого учня, не буде
адекватно оцінений іншими людьми.
І нарешті:
Емоція успіху не стане сильним
переживанням, якщо результати діяльності
не значимі для її суб`єкта.
Дитина, особливо на початку навчання,
однаково інтенсивно переживає успіх у
„головних” і „неголовних” навчальних
предметах.
Але часто знижують цю інтенсивність:
„12 балів з музики ! Та краще б ти
отримав 12 балів з читання”.
Знижуючи значимості успіху, що
переживається дитиною, ми, дорослі,
впливаємо на формування у дитини
ставлення до навчального процесу в
цілому.
Ось чому, оцінюючи дітей, необхідно
виходити з індивідуальних особливостей
кожного учня.
Просування вперед треба заохочувати,
підбадьорювати, щоб дитина не
відчувала невдачу, порівнюючи свої
результати з раніше встановленими
нормами, особливо якщо вони для неї
недосяжні.
Отже, ситуація успіху у навчальній
діяльності створюється вчителем або ж
психологом.
Як і будь-яку іншу діяльність, навчання
можна уявити у вигляді простого
ланцюжка дій:
1. Установка на діяльність (емоційна
підготовка учнів на вирішення
навчального завдання) – мотиваційний
етап;
2.Забезпечення діяльності (створення
умов для успішного вирішення
навчального завдання) –підготовчий,
робочий етап;
3.Порівняння отриманих результатів з
очікуваними (усвідомлення ставлення до
результатів своєї навчальної праці) –
результативний етап.
Отже, якщо ситуація успіху створюється
вчителем послідовно і свідомо, її
3.Порівняння отриманих результатів з
очікуваними (усвідомлення ставлення
до результатів своєї навчальної праці) –
результативний етап.
Отже, якщо ситуація успіху створюється
вчителем послідовно і свідомо, її
структура повинна врахувати всі
перелічені компоненти.
Створення ситуації успіху на
мотиваційному етапі навчальної
діяльності
Дослідження психологів свідчать, що рівень
засвоєння людиною знань істотно залежить
від рівня сформованості її мотивації
навчитися.
Тож давайте проаналізуємо, як провести
мотиваційний етап уроку так, щоб створити
ситуацію успіху для того учня.
Перед учителем стоїть завдання:
сформувати в учня настанову на
успішне виконання завдання
Інакше кажучи, вчитель повинен
сформувати в учнів мотив досягнення
мети.
Але при цьому вчитель часто
зустрічається з неадекватною
реакцією учнівського колективу:
1.Хтось уже виконував подібне
завдання, і його результати
виявились невдалими, так що у цієї
категорії учнів уже сформоване
негативне ставлення на успішне
виконання завдання.
2.Інша група учнів не стикалась з
такою роботою, тому вони не знають,
чого можна очікувати від майбутньої
діяльності.
3.Третя група, яка виконувала потрібні
завдання і успішно з ними впоралася,
знаходиться у стані мобілізації, готова
виконувати навчальне завдання.
Зрозуміло, що найлегше вчителю буде
працювати з учнями третьої групи, де
необхідно лише активізувати позитивні
емоції, які діти пережили раніше.
У другої групи учнів слід передбачити
емоційну реакцію, намалювати
перспективу вдалого виконання
завдання, пов`язавши її з тими чи
іншими умовами діяльності, які в
минулому забезпечували успіх.
Найбільш клопітною буде робота
першою групою учнів.
Перш за все доведеться нейтралізувати
спогади про невдачу в попередній
діяльності, а потім створити перспективу
для нової.
Зробити це можна, наприклад, так:
дати завдання учневі попрацювати над
своїми помилками, або повідомити його,
що завдання для нього змінено
порівняно з попереднім і т. д.
Учитель може запропонувати різні
варіанти мотивів досягнення ситуації
успіху:
прагнення самостійно розв`язати цікаві
задачі;
завоювати авторитет у своїх товаришів;
стати першим;
розглядати свою діяльність з точки зору
її корисності для інших людей;
встановити нові контакти між
товаришами у ході виконання завдання
тощо.
Отже, на етапі мотивації навчальної
діяльності учитель організовує певні
ситуації з метою активізувати чи
нейтралізувати емоції для наступної
діяльності
На етапі мотивації створення ситуації
успіху більшою мірою визначається
психологічними аспектами.
Тут доречним буде використання в
роботі вчителя таких психологопедагогічних прийомів, як:
Ефект Розенталя, або „Ефект
навіювання”: „Ти це можеш”, „Тобі це
вдається” тощо.
Якщо педагог буде переконувати учнів
у реальності успіху, то успіх прийде.
Англійський учений Стоуенс довів, що
учні, яких заохочували, досягли значно
більших успіхів, ніж ті, кого ніяк не
заохочували.
Прийом „Емоційне погладжування” –
це констатація будь-якого факту успіху,
прищеплювання дитині віри в себе,
відкритість учителя для довіри і співчуття.
◦ Прийом „Анонсування” –
репетиція майбутньої дії, яка створює
психологічний настрій на успіх перед
класом.
Це можуть бути додаткові індивідуальні
заняття з окремими учнями чи
заздалегідь оголошенні запитання
самостійної роботи.
Прийом „Шикуйсь!” містить такі кроки:
психологічна атака;
емоційне блокування;
вибір головного напрямку;
вибір рівних можливостей;
несподіване порівняння;
стабілізація.
Цей прийом полягає в тому, щоб:
учителем блокувалось припущення на
невдачу в діяльності учня;
відволікалася увага школяра від
чергового неуспіху;
вчитель повинен знайти той напрямок
діяльності, яким учень зможе
реалізувати себе набагато краще, тим
самим забезпечити його на успіх, на
стабільність у навчанні.
Розглянемо деякі
алгоритми створення ситуацій успіху та
методику їх реалізації:
Прийом „Даю шанс” – це заздалегідь
підготовлена вчителем ситуація, в якій
учень отримує можливість зненацька
для себе розкрити свої можливості.
Прийом “ Зняття страху”-
допомогає перебороти невпевненість у
власних силах (Люди вчаться на своїх
помилках і знаходять інші шляхи
вирішення проблем).
Прийом “Авансування успішного
результату” –
допомогає вчителю висловити тверду
переконаніність у тому, що його учень
обов’язково впорається з поставленим
завданням.
Це, в свою чергу, переконує дитину у
своїх силах і можливостях.
“У тебе обов’язково вийде”, “Я навіть не
сумніваюсь у позитивному результаті” і
т. д.
Прийом “Прихований інструктаж”
Допомагає дитині уникнути поразки.
Досягається шляхом побажання,
наприклад:
Можливо краще почати з ...,
Виконуючи роботу не забудьте про ...
Прийом “Внесення мотиву”.
Показує дитині заради чого, кого
здійснюється ця діяльність, кому буде
добре після виконання, наприклад, “Без
твоєї допомоги твоїм друзям не
впоратись...” тощо.
Прийом “Персональна винятковість.”
Визначає важливість зусиль дитини в
діяльності, що здійснюється або
здійснюватиметься, наприклад:
Тільки ти міг би…
Тільки тобі і можу доручити… і т.п.
Прийом “Висока оцінка деталі”.
Допомагає емоційно пережити не
результат в цілому, а якої її окремої
деталі:
Найбільше мені сподобалось у твоїй
роботі…
Найбільше тобі вдалося…
Прийом „Еврика”.
Створюються умови, за яких дитина,
виконуючи навчальне завдання,
несподівано відкриває в собі невідомі
досі здібності.
Завдання вчителя – помітити це глибоко
особисте відкриття, всіляко підтримати
дитину, поставити нову мету і надихнути
на її досягнення.
Допомога вчителя у створенні ситуації
відкриття має бути ненав`язливою,
прихованою.
Створюючи ситуації успіху на етапі
організації навчальної діяльності, слід
пам`ятати кілька основних правил:
у кожній дитині є задатки, які можуть
розвинутися у здібності;
Побачити їх, відчути, розвити – це
справа педагога;
ставлення до дитини як до рівної, як до
себе, спілкування, що повністю включає
грубість, різкість, образливий тон, має
стати обов`язковою нормою всієї
педагогічної діяльності;
Ставлення до дитини:
як до рівної,
як до себе,
спілкування, що повністю виключає:
- грубість,
- різкість,
- образливий тон
має стати обов`язковою нормою всієї
педагогічної діяльності;
чим більше напрямків діяльності, в яких
бере участь дитина, тим більше в неї
можливостей знайти себе;
кількість і різноманітність ситуацій і
обставин, в тому числі і штучно
створених, у які може потрапити
дитина, визначають шляхи її сьогодення
і віддаленого інтересу та можливі шляхи
успіху.
ТИПИ УСПІХУ:
Неочікувана радість – це почуття
задоволення від того, що результати
діяльності учня перевершили його
очікування.
З педагогічної та психологічної точки
зору – це результат продуманої,
підготовленої діяльності вчителя.
Спільна радість – полягає в тому, щоб учень
досяг необхідної для себе реакції колективу.
Вона може бути підготовленою вчителем
або спонтаною.
Спільною радістю вважають тільки ті реакції
колективу, які дають можливість дитині
відчутні себе задоволеним, стимулюють її
зусиля.
Це, перш за все, має бути емоційний відгук
оточуючих на успіх члена свого колективу.
Важливо, щоб у досягненнях кожного
школяра всі бачили результати своєї
праці, а сама дитина розуміла, що її
радість – це радість підтримки,
отримання статусу „свій серед своїх”.
Зрештою у тому, як реагує дитячий
колектив на успіхи або невдачі своїх
учителів, виявляється його моральна
сутність.
Радість пізнання – це радість пізнання
нового, хоча вона по своїй суті
альтруїстична (виникає на основі
допомоги, підтримки інших людей).
Пізнання спираїться на самоосвіту й
самопізнання.
Така радість не може вирости на
пустому місці, появитися без серйозних
причин. Це слід клопіткої роботи
учителя –учня-учнів.
ВИСНОВОК:
1.Ситуація успіху досягається тоді, коли
сама дитина визначає цей результат як
успіх.
2 Усвідомлення ситуації успіху самим
учнем, розуміння її значимості виникає у
школяра після здолання своєї боязкості,
невміння, незнання, психологічного
враження та інших видів труднощів.
3. Завдання педагога :
допомогти особистості дитини зрости в
успіху;
дати відчути радість від здолання
труднощів;
дати зрозуміти, що задарма в житті в
житті нічого не дається, скрізь необхідно
докласти зусиль.
І успіх буде еквівалентним витраченим
зусиллям.
ШАНОВНІ КОЛЕГИ !
Дайте, будь ласка, відповідь на такі
запитання:
1.Ваше ставлення до технології “Створення
ситуації успіху”.
2.Як Ви оцінюєте стан “Створення ситуації
успіху у Вашому навчальному закладі”.
3.Які ще методичні рекомендації, ідеї,
міркування щодо “Створення ситуації успіху”,
Ви можете запропонувати учасникам нашого
семінару ?
ВДЯЧНІ ВАМ ЗА ВІДВЕРТІСТЬ, ЗА ПОРАДИ
Slide 21
Створення ситуації успіху
та шляхи її реалізації
на уроці як складової якості
навчально-виховного процесу
Мета: Удосконалити методику
створення ситуації успіху та шляхів
її реалізації на уроці як стежки, що
веде до того куточка дитячого
серця, в якому горить вогник
бажання бути гарним.
На
відміну від традиційного розуміння
освіти як суми знань та навичок, нині освіту
починають розглядати як процес
становлення особистості .
Причому особистості, здатної до:
самоосвіти,
саморозвитку,
самовдосконалення,
яка вміє використовувати набуті знання,
яка прагне реалізувати себе,
спроможна змінити на краще своє життя,
життя своєї держави.
Алгоритм
створення та досягнення ситуації успіху
твердження про “Ситуацію успіху”;
особистісно-орієнтований підхід у справі
навчання та виховання - основа педагогічної
технології “Створення ситуації успіху”;
роль “Ситуації успіху” у навчальній діяльності;
створення “Ситуації успіху” на мотиваційному
етапі навчальної діяльності;
психолого-педагогічні прийоми при створенні
“Ситуації успіху”;
методика реалізації “Ситуації успіху”;
Виходячи із Положень Закону України “Про
освіту” завдання школи сьогодні полягає в
тому, щоб:
Виховувати в учнів здатність:
долати життєві труднощі;
самостійно приймати рішення;
розвивати себе як особистість, здатну:
робити вибір і контролювати своє життя;
брати на себе відповідальність за свої дії;
захищати себе і свої життєві цінності;
діяти відповідно до них;
піклуватись про інших;
Завдання вчителів:
прищепити учням потребу до здобуття
знань;
створити такі умови, щоб процес
здобуття знань був для них цікавим,
потрібним, комфортним;
і тому пріоритетним завданням вчителя
під час навчально-виховної діяльності є
створення ситуації успіху.
Що означає “Ситуація успіху?”
Ситуація успіху - це суб'єктивний
психічний стан задоволення наслідком
своєї фізичної, розумової праці чи
моральної напруги.
Успіх у навчанні - єдине джерело
внутрішніх сил дитини, які породжують
енергію для переборення труднощів,
бажання вчитися.
В.Сухомлинський
Ситуація успіху дарує атмосферу
приязні та взаємодопомоги, впевненості
і захищеності.
Учитель зобов’язаний створити джерело
внутрішніх сил дитини, джерело, яке дає
енергію для подолання труднощів і
формування бажання вчитися.
Використання ситуації успіху має
сприяти підвищенню робочого тонусу,
збільшенню продуктивності навчальної
роботи, а також допомогти учням
усвідомити себе повноцінною
особистістю і, відповідно, забезпечити
успіх у навчанні.
Основою педагогічної технології
“Створення ситуації успіху” є
особистісно-орієнтований підхід у справі
навчання та виховання.
А тому звернемося до рекомендацій
щодо особистісно-орієнтовного підходу
навчання та виховання.
–
Особистісно орієнтоване навчання
це навчання, центром якого є
особистість дитини, її самобутність та
самостійність: суб'єктивний досвід
кожного спочатку розкривається, а
потім узгоджується зі змістом освіти.
Визнання учня ключовою фігурою
всього освітнього процесу – це і є
особистісно орієнтована педагогіка.
У свідомості учня це має такий
вигляд: «Все, що я пізнаю, я знаю,
для чого мені потрібно і де я можу ці
знання застосувати».
Для педагога - це прагнення знайти
розумний баланс між знаннями,
уміннями та навичками учня.
Сучасність вимагає навчити учнів:
- самостійно та творчо розв'язувати
проблеми;
- шукати нову інформацію й робити
висновки, а не подавати дітям готові
знання.
В особистісно-орієнтованому підході
вчителю насамперед потрібен високий
рівень педагогічної майстерності, який
базується на розвитку:
дидактичних;
організаторських;
комунікативних;
науково-пізнавальних;
емоційних;
та поведінкових компонентностей;
-
-
Цілі особистісно орієнтованого
навчання полягають у тому, щоб:
визначити життєвий досвід кожного
учня;
його пізнавальні здібності;
рівень інтелекту;
інтереси, які спочатку треба розкрити,
а потім розвинути у навчальному
процесі;
Цілі особистісно орієнтованого навчання
полягають у тому, щоб:
Формувати позитивну мотивацію учнів до:
-
пізнавальної діяльності;
-
потребу в самопізнанні;
-
потребу в самореалізаціїї;
-
та потребу у самовдосконаленні школярів;
Цілі особистісно орієнтованого навчання
полягають у тому, щоб:
Озброїти учнів механізмом:
адаптації;
саморегуляції;
самозахисту;
самовиховання;
Цілі особистісно орієнтованого навчання
полягають у тому, щоб:
Розвинути індивідуальні позитивні
здібності кожного школяра;
Сформувати культуру життєдіяльності
максимально виявити і використати
індивідуальний досвід учня;
Правильно визначати лінії поведінки.
Основні принципи
особистісно-орієнтованого
навчання:
1. Принцип «розвивальної допомоги»
не робити за учня;
не вказувати йому, що робити,
а допомогти пробувати власні сили і власну
активність;
потрібно добитись, щоб учень сам обирав
рішення і відповідав за них.
Звідси - не потрібно подавати готові
знання, а створити умови, в яких
виявляється:
-
власна пізнавальна активність учня;
-
і він визначить для себе цілі, зміст та
методи роботи, власні цінності.
-
Навчання повинно бути дослідницьким
Це час, протягом якого діти вчаться:
самостійно діяти;
- дискутувати;
- приймати рішення.
-
При цьому розвивається самосвідомість і
самореалізується особистість.
Принцип - «свобода вміння»
- учні вільно обговорюють
проблеми;
- співпрацюють один з одним,
- а вчитель виступає в ролі
старшого члена колективу,
консультанта, джерела досвіду
Принцип - «свобода вміння»
Учителю:
-недостатньо
процес;
організувати навчальний
- потрібно ще визначити спосіб засвоєння
знань, тобто оприділити види діяльності
учня на уроці.
Основні вимоги до особистісноорієнтованого уроку:
раціональна єдність словесних,
наукових і практичних методів
навчання;
зв'язок з раніше вивченим досвідом,
набутим учнем;
Основні вимоги до особистісно
орієнтованого уроку:
-формування вмінь в учнів самостійно
здобувати знання і застосовувати їх на
практиці;
-заохочення прагнень учнів знаходити свій
спосіб роботи з навчальним матеріалом.
Метою
особистісноорієнтованого уроку є:
- створення умов для виявлення
пізнавальної активності учнів
Засобами досягнення вчителем цієї мети
можуть бути:
використання різних форм та методів
навчальної діяльності, які дозволяють
розкрити суб'єктивний досвід учнів;
створення атмосфери зацікавленості
кожного учня в результатах роботи
всього класу;
стимулювання учнів до висловлювань,
використання різних способів виконання
завдань без побоювань помилитися,
отримати хибну відповідь тощо;
Засобами досягнення вчителем цієї мети
можуть бути:
використання протягом уроку
дидактичного матеріалу, який дозволяє
отримати учневі найбільш значущі для
нього вид та форму змісту навчального
матеріалу;
оцінювання досягнень учня протягом
усього процесу його діяльності, а не
тільки за кінцевим результатом;
Засобами досягнення вчителем цієї мети
можуть бути:
заохочення прагнень учня знаходити свій
спосіб роботи;
аналізувати протягом уроку роботи інших
учнів; вибирати та засвоювати найбільш
раціональні з них;
створення на уроці педагогічних ситуацій
спілкування, які б дозволяли кожному учневі
виявляти ініціативу, самостійність, виборність у
справах роботи;
створення обстановки для природного
самовираження учня.
Технологія
особистісноорієнтованогоуроку
Для проведення особистісноорієнтованого уроку вчитель має
оволодіти його основними етапами:
1.
2.
3.
4.
5.
6.
7.
8.
Орієнтації.
Визначення мети.
Проектування.
Організації.
Реалізації.
Контролю.
Коригування.
Оцінювання
1. Етап орієнтації включає:
орієнтацію на позитивну роботу;
орієнтацію на визначення особистісного
досвіду учнів;
пов'язання цього досвіду з проблемами
навчального матеріалу.
2. Етап визначення мети передбачає:
визначення на уроці разом з учнями
значущої мети здійснення тієї діяльності,
яка запланована вчителем (учні повинні
зрозуміти, що може дати робота учням
саме на цьому уроці для складання,
наприклад, тематичного заліку,
державної атестації, свого майбутнього
життя тощо);
визначення показників досягнення
поставлених завдань;
3. Етап проектування включає:
передбачення залучення учнів до
виконання ними випереджальних
завдань;
підготовки повідомлень;
рефератів;
виготовлення та відбору наочності;
складання плану роботи тощо;
Етап організації виконання плану
діяльності передбачає:
Подання можливих варіантів і
способів виконання навчальної
діяльності (усна чи письмова форма,
індивідуальна робота чи робота в
групах, робота з текстом чи з іншими
засобами одержання інформації);
Етап організації виконання плану
діяльності передбачає:
2.Представлення учнями вибору способу
фіксації нового матеріалу (конспект,
схема, таблиця, опора, план, тези,
висновки тощо);
3.Варіативність домашнього завдання
(диференціація за рівнем складності та
способом виконання).
Етап контрольно-оцінювальний:
1.Залучення учнів до контролю за
перебігом навчальної діяльності шляхом
заохочення їх до різних видів контролю,
самоконтролю, взаємоконтролю, роботи
в групах;
2.Участь учнів у виправленні помилок і
недоліків у знаннях, усвідомлення їх
причин шляхом взаємо та самоаналізу;
Етап контрольно-оцінювальний:
3.Надання учням можливості самостійно
або за участі вчителя, інших учнів
порівнювати отримані ним результати з
критеріями стандарту, закладеного у
навчальній програмі;
4.Використання механізмів оцінного
методу (позитивного ставлення до
успіхів школяра);
Етап контрольно-оцінювальний:
5.Використання механізмів оцінного
методу (позитивного ставлення до
успіхів школяра).
6.Оцінювання (виставлення рівневих
оцінок за дванадцятибальною системою
оцінювання навчальних досягнень,
поурочного бала, рейтинг) не тільки
результатів, а й самого процесу
навчання.
6. Заключний етап передбачає:
усвідомлення учнями ситуації
досягнення мети;
відчуття успіху;
підкріплення позитивної мотивації
стосовно власної діяльності.
Методи та засоби психолого-педагогічної
підтримки діяльності учнів
заохочення;
навчально-пізнавальна гра;
створення ситуації успіху;
створення ситуації пізнавального інтересу;
створення проблемної ситуації;
спонукання до пошуку альтернативних
рішень;
виконання творчих завдань;
кооперація учнів;
створення ситуації взаємодопомоги тощо.
Висновок може бути таким: особистісноорієнтоване навчання ЦЕ–
загальнодидактичний принцип
індивідуального підходу до учнів.
Таке твердження ми дослідимо та
пояснимо за допомогою такого факту:
Відомий російський психолог
Л.С. Виготський своє теорією доводить,
що розум будь-якої людини має дві зони
розвитку: А і Б.
Перша зона (А) – це зона актуального
розвитку.
У цю зону потрапляють завдання, які
дитина може виконати сама без
допомоги вчителя.
Друга зона (В) – це зона найближчого
розвитку
Сюди потрапляють завдання, які дитина сама
виконати не може, але може з ними
впоратися з допомогою вчителя.
Зона найближчого розвитку, - це зона
“наступного дня”.
Те, що сьогодні є зона найближчого
розвитку, завтра у процесі навчання повинно
стати зоною актуального розвитку. Учитель
не повинен давати готову інформацію, адже
таке навчання може загальмувати мислення
дитини. А за допомогою вміло підібраних
запитань педагог підводить школяра до
правильної відповіді, розв’язку.
Те, що сьогодні є зоною найближчого
розвитку, завтра у процесі навчання
повинно стати зоною актуального
розвитку.
Учитель не повинен давати готову
інформацію, адже таке навчання може
загальмувати мислення дитини.
А за допомогою вміло підібраних
запитань педагог підводить школяра до
правильної відповіді, розв’язку.
Отже, як бачимо із цього прикладу, щоб
відбулися розвиток і навчання учнів,
завдання повинні потрапляти лише в
зону найближчого розвитку
(за Л.С. Виготським).
Припустимо, що два учні навчались в
одній школі, в одних і тих самих
учителів, закінчили школу з відзнакою,
рівень їхнього розвитку все одно буде
різним.
Ще більше відрізняється розвиток учнів
класу, які згідно з 12- бальною
системою досягли початкового і
високого рівнів.
Тому зрозуміло, що до таких дітей треба
підходити індивідуально, тобто ставити
перед ними різні завдання.
Якщо для цілого класу поставити одне
завдання, то для одних учнів воно
потрапить у зону актуального розвитку,
для інших – у зону найближчого
розвитку.
Отже, одне завдання для всього класу
ставити не бажано і не потрібно, а
здійснювати якісний особистісноорієнтований підхід до навчання та
виховання на практиці нам заважає ряд
причин, зокрема:
Причина 1. Щоб підійти індивідуально
до кожного учня, необхідно знати його
психологічні, фізіологічні та соціальні
особливості.
Лише психологія нараховує кілька
десятків індивідуальних особливостей
особистості. Це різні види уваги, уяви,
мислення, сприйняття, темпераменту,
характеру і т.д.
Пам’ять також поділяється більш ніж
на 10 типів: короткочасна,
довготривала, оперативна, рухова,
зорова, слухова, емоційна, словеснологічна і т.д.;
Причина 2. Виявити всі ці психологічні,
фізіологічні та соціальні особливості
вчитель без допомоги психолога, лікаря,
соціолога не може;
Причина 3.Навіть якщо теоретично
припустити, що в кожної дитини
виявили всі ці особливості, вчитель не
зможе запам’ятати їх у такій кількості
дітей, оскільки він одночасно навчає
свого предмета не один десяток учнів,
кожен з яких має не один десяток таких
особливостей.
Нарешті, якщо вчителю все-таки
вдається запам’ятати всі особливості
кожної дитини, він не зможе підійти
індивідуально тому, що урок триває
всього 40-45 хв, протягом яких
неможливо фізично попрацювати з
кожним учнем класу індивідуально.
Отже, існує суперечність: з одного боку,
вимоги до особистісно-орієнтованого
навчання, а з іншого причини, що
унеможливлюють якісне впровадження
цієї педагогічної технології у навчальновиховний процес.
Який же вихід з ситуації, що склалася ?
Філософія вчить, що джерелом і
рушійними силами будь-якого процесу
(у тому числі й навчального) є
розв’язання суперечностей і тому,
щоб навчальний процес розвивався,
вчителю необхідно вміти виявляти
суперечність навчального процесу, а
також вміти розв’язувати її.
Дана суперечність розв’язується шляхом
диференційованого підходу до учнів.
Диференціація (від лат. Differentia –
різниця, відмінність) – розчленування
цілого на якісно відмінні частини.
Розв’язування таких суперечностей
називається підходом до навчання.
Цей підхід, для прикладу, можна
здійснити таким чином:
Учнів класу розподілити на групи за
рівнем розвитку.
Критерії, якими слід керуватися - це
успішність.
Таких груп, наприклад, може бути
чотири:
низький рівень;
середній рівень;
достатній рівень;
високий рівень.
Зрозуміло, що такий поділ не
аргументується для учнів, для того щоб
у слабшого школяра не сформувалася
занижена самооцінка, а в сильного –
завищена.
Якщо учні однієї з груп підвищують свій
рівень – їх слід перевести до наступної
групи і навпаки.
Для кожної групи пропонуються різні за
ступенем складності завдання.
Диференційований підхід можна
здійснювати при різних формах
навчального процесу: під час уроку,
лабораторного заняття, екскурсії.
Під час проведеного уроку методом бесіди,
запитань слід орієнтувати учнів на певну
групу.
При цьому обов’язково слід враховувати,
щоб запитання було точним, стислим, не
мало елементів підказки.
Під час проведення уроку методом
пояснення, розповіді диференційований
підхід неможливий, оскільки вчитель будує
свою розповідь, орієнтуючись на
середнього учня,
але під час закріплення нового матеріалу
чи пояснення домашнього завдання учням
можна запропонувати різнорівневі
завдання.
Завершальним етапом навчальної
діяльності на уроці є:
усвідомлення ситуації досягнення мети;
переживання ситуації успіху;
підкріплення позитивної мотивації щодо
самої діяльності.
Ситуація успіху досягається тоді, коли
сама дитина визначає цей результат як
успіх.
Усвідомлення ситуації успіху самим
учнем, розуміння її значимості виникає у
суб'єкта після здолання своєї боязкості,
невміння, незнання, психологічного
враження та інших видів труднощів.
Роль “Ситуації успіху” у навчальній
діяльності
За останні роки термін
„Ситуація успіху” став звичним для
педагогів.
Ніхто не заперечує, що саме позитивні
емоції можуть стати для дитини одним
з найважливіших стимулів у навчанні,
але при цьому ми забуваємо про те, що
в педагогів не існує єдиного рецепта чи
правила, як саме створювати ситуації
успіху тому, що це слід на основі
індивідуального підходу, зважено, з
урахуванням багатьох факторів.
Діти прощають багато чого, але не
вибачають байдужість.
За відгуками дітей, найкращі їхні
вчителі вели уроки так, що здавалося,
ніби весь урок вони зайняті саме тобою.
Як цього досягти?
Іноді це „Іскра Божа”,
а частіше – майстерність, доведена до
мистецтва.
Важливо мати на увазі, що навіть
одноразове переживання успіху може
докорінно змінити психологічне
самопочуття дитини.
Ситуація успіху може стати пусковим
механізмом подальшого розвитку
особистості.
Безперечно, переживання успіху навіює
людині впевненість у власних силах.
З`являється бажання знову досягти
добрих результатів, виникає відчуття
внутрішнього благополуччя, що, у свою
чергу, покращує ставлення до
навколишнього світу.
На перший погляд здається, що вчитель,
кілька разів давши учню можливість
відчути успіх, далі вже само собою
забезпечує високий рівень мотивації,
інтересу, пізнавальної активності.
Але може бути й протилежний
результат: постійна успішність здатна
сформувати байдуже ставлення до
навчання.
Крім того, постійне очікування лише
позитивного результату згубно впливає
на розвиток вольових якостей учня:
він ухиляється від подолання
труднощів;
губиться в складних ситуаціях
(навчальних та життєвих);
у його поведінці починає домінувати
мотив „уникнення невдач”.
Досвідчені психологи та педагоги
попереджують про можливість
негативних наслідків пережитого успіху.
Чому ж виникає такий парадокс?
По-перше, успіх, що діставався ціною
незначних зусиль, може призвести до
переоцінки, точніше, до завищеної
оцінки своїх можливостей.
По-друге, за сильним переживанням
будь-якої емоції обов`язково настає
релаксація (розслаблення).
І якщо в цей період запропонувати
людині якусь діяльність, то, швидше за
все, ця діяльність буде менш успішною,
ніж попередня.
По-третє, переживання успіху може бути
потьмареним, якщо результат, важливий
і значимий для самого учня, не буде
адекватно оцінений іншими людьми.
І нарешті:
Емоція успіху не стане сильним
переживанням, якщо результати діяльності
не значимі для її суб`єкта.
Дитина, особливо на початку навчання,
однаково інтенсивно переживає успіх у
„головних” і „неголовних” навчальних
предметах.
Але часто знижують цю інтенсивність:
„12 балів з музики ! Та краще б ти
отримав 12 балів з читання”.
Знижуючи значимості успіху, що
переживається дитиною, ми, дорослі,
впливаємо на формування у дитини
ставлення до навчального процесу в
цілому.
Ось чому, оцінюючи дітей, необхідно
виходити з індивідуальних особливостей
кожного учня.
Просування вперед треба заохочувати,
підбадьорювати, щоб дитина не
відчувала невдачу, порівнюючи свої
результати з раніше встановленими
нормами, особливо якщо вони для неї
недосяжні.
Отже, ситуація успіху у навчальній
діяльності створюється вчителем або ж
психологом.
Як і будь-яку іншу діяльність, навчання
можна уявити у вигляді простого
ланцюжка дій:
1. Установка на діяльність (емоційна
підготовка учнів на вирішення
навчального завдання) – мотиваційний
етап;
2.Забезпечення діяльності (створення
умов для успішного вирішення
навчального завдання) –підготовчий,
робочий етап;
3.Порівняння отриманих результатів з
очікуваними (усвідомлення ставлення до
результатів своєї навчальної праці) –
результативний етап.
Отже, якщо ситуація успіху створюється
вчителем послідовно і свідомо, її
3.Порівняння отриманих результатів з
очікуваними (усвідомлення ставлення
до результатів своєї навчальної праці) –
результативний етап.
Отже, якщо ситуація успіху створюється
вчителем послідовно і свідомо, її
структура повинна врахувати всі
перелічені компоненти.
Створення ситуації успіху на
мотиваційному етапі навчальної
діяльності
Дослідження психологів свідчать, що рівень
засвоєння людиною знань істотно залежить
від рівня сформованості її мотивації
навчитися.
Тож давайте проаналізуємо, як провести
мотиваційний етап уроку так, щоб створити
ситуацію успіху для того учня.
Перед учителем стоїть завдання:
сформувати в учня настанову на
успішне виконання завдання
Інакше кажучи, вчитель повинен
сформувати в учнів мотив досягнення
мети.
Але при цьому вчитель часто
зустрічається з неадекватною
реакцією учнівського колективу:
1.Хтось уже виконував подібне
завдання, і його результати
виявились невдалими, так що у цієї
категорії учнів уже сформоване
негативне ставлення на успішне
виконання завдання.
2.Інша група учнів не стикалась з
такою роботою, тому вони не знають,
чого можна очікувати від майбутньої
діяльності.
3.Третя група, яка виконувала потрібні
завдання і успішно з ними впоралася,
знаходиться у стані мобілізації, готова
виконувати навчальне завдання.
Зрозуміло, що найлегше вчителю буде
працювати з учнями третьої групи, де
необхідно лише активізувати позитивні
емоції, які діти пережили раніше.
У другої групи учнів слід передбачити
емоційну реакцію, намалювати
перспективу вдалого виконання
завдання, пов`язавши її з тими чи
іншими умовами діяльності, які в
минулому забезпечували успіх.
Найбільш клопітною буде робота
першою групою учнів.
Перш за все доведеться нейтралізувати
спогади про невдачу в попередній
діяльності, а потім створити перспективу
для нової.
Зробити це можна, наприклад, так:
дати завдання учневі попрацювати над
своїми помилками, або повідомити його,
що завдання для нього змінено
порівняно з попереднім і т. д.
Учитель може запропонувати різні
варіанти мотивів досягнення ситуації
успіху:
прагнення самостійно розв`язати цікаві
задачі;
завоювати авторитет у своїх товаришів;
стати першим;
розглядати свою діяльність з точки зору
її корисності для інших людей;
встановити нові контакти між
товаришами у ході виконання завдання
тощо.
Отже, на етапі мотивації навчальної
діяльності учитель організовує певні
ситуації з метою активізувати чи
нейтралізувати емоції для наступної
діяльності
На етапі мотивації створення ситуації
успіху більшою мірою визначається
психологічними аспектами.
Тут доречним буде використання в
роботі вчителя таких психологопедагогічних прийомів, як:
Ефект Розенталя, або „Ефект
навіювання”: „Ти це можеш”, „Тобі це
вдається” тощо.
Якщо педагог буде переконувати учнів
у реальності успіху, то успіх прийде.
Англійський учений Стоуенс довів, що
учні, яких заохочували, досягли значно
більших успіхів, ніж ті, кого ніяк не
заохочували.
Прийом „Емоційне погладжування” –
це констатація будь-якого факту успіху,
прищеплювання дитині віри в себе,
відкритість учителя для довіри і співчуття.
◦ Прийом „Анонсування” –
репетиція майбутньої дії, яка створює
психологічний настрій на успіх перед
класом.
Це можуть бути додаткові індивідуальні
заняття з окремими учнями чи
заздалегідь оголошенні запитання
самостійної роботи.
Прийом „Шикуйсь!” містить такі кроки:
психологічна атака;
емоційне блокування;
вибір головного напрямку;
вибір рівних можливостей;
несподіване порівняння;
стабілізація.
Цей прийом полягає в тому, щоб:
учителем блокувалось припущення на
невдачу в діяльності учня;
відволікалася увага школяра від
чергового неуспіху;
вчитель повинен знайти той напрямок
діяльності, яким учень зможе
реалізувати себе набагато краще, тим
самим забезпечити його на успіх, на
стабільність у навчанні.
Розглянемо деякі
алгоритми створення ситуацій успіху та
методику їх реалізації:
Прийом „Даю шанс” – це заздалегідь
підготовлена вчителем ситуація, в якій
учень отримує можливість зненацька
для себе розкрити свої можливості.
Прийом “ Зняття страху”-
допомогає перебороти невпевненість у
власних силах (Люди вчаться на своїх
помилках і знаходять інші шляхи
вирішення проблем).
Прийом “Авансування успішного
результату” –
допомогає вчителю висловити тверду
переконаніність у тому, що його учень
обов’язково впорається з поставленим
завданням.
Це, в свою чергу, переконує дитину у
своїх силах і можливостях.
“У тебе обов’язково вийде”, “Я навіть не
сумніваюсь у позитивному результаті” і
т. д.
Прийом “Прихований інструктаж”
Допомагає дитині уникнути поразки.
Досягається шляхом побажання,
наприклад:
Можливо краще почати з ...,
Виконуючи роботу не забудьте про ...
Прийом “Внесення мотиву”.
Показує дитині заради чого, кого
здійснюється ця діяльність, кому буде
добре після виконання, наприклад, “Без
твоєї допомоги твоїм друзям не
впоратись...” тощо.
Прийом “Персональна винятковість.”
Визначає важливість зусиль дитини в
діяльності, що здійснюється або
здійснюватиметься, наприклад:
Тільки ти міг би…
Тільки тобі і можу доручити… і т.п.
Прийом “Висока оцінка деталі”.
Допомагає емоційно пережити не
результат в цілому, а якої її окремої
деталі:
Найбільше мені сподобалось у твоїй
роботі…
Найбільше тобі вдалося…
Прийом „Еврика”.
Створюються умови, за яких дитина,
виконуючи навчальне завдання,
несподівано відкриває в собі невідомі
досі здібності.
Завдання вчителя – помітити це глибоко
особисте відкриття, всіляко підтримати
дитину, поставити нову мету і надихнути
на її досягнення.
Допомога вчителя у створенні ситуації
відкриття має бути ненав`язливою,
прихованою.
Створюючи ситуації успіху на етапі
організації навчальної діяльності, слід
пам`ятати кілька основних правил:
у кожній дитині є задатки, які можуть
розвинутися у здібності;
Побачити їх, відчути, розвити – це
справа педагога;
ставлення до дитини як до рівної, як до
себе, спілкування, що повністю включає
грубість, різкість, образливий тон, має
стати обов`язковою нормою всієї
педагогічної діяльності;
Ставлення до дитини:
як до рівної,
як до себе,
спілкування, що повністю виключає:
- грубість,
- різкість,
- образливий тон
має стати обов`язковою нормою всієї
педагогічної діяльності;
чим більше напрямків діяльності, в яких
бере участь дитина, тим більше в неї
можливостей знайти себе;
кількість і різноманітність ситуацій і
обставин, в тому числі і штучно
створених, у які може потрапити
дитина, визначають шляхи її сьогодення
і віддаленого інтересу та можливі шляхи
успіху.
ТИПИ УСПІХУ:
Неочікувана радість – це почуття
задоволення від того, що результати
діяльності учня перевершили його
очікування.
З педагогічної та психологічної точки
зору – це результат продуманої,
підготовленої діяльності вчителя.
Спільна радість – полягає в тому, щоб учень
досяг необхідної для себе реакції колективу.
Вона може бути підготовленою вчителем
або спонтаною.
Спільною радістю вважають тільки ті реакції
колективу, які дають можливість дитині
відчутні себе задоволеним, стимулюють її
зусиля.
Це, перш за все, має бути емоційний відгук
оточуючих на успіх члена свого колективу.
Важливо, щоб у досягненнях кожного
школяра всі бачили результати своєї
праці, а сама дитина розуміла, що її
радість – це радість підтримки,
отримання статусу „свій серед своїх”.
Зрештою у тому, як реагує дитячий
колектив на успіхи або невдачі своїх
учителів, виявляється його моральна
сутність.
Радість пізнання – це радість пізнання
нового, хоча вона по своїй суті
альтруїстична (виникає на основі
допомоги, підтримки інших людей).
Пізнання спираїться на самоосвіту й
самопізнання.
Така радість не може вирости на
пустому місці, появитися без серйозних
причин. Це слід клопіткої роботи
учителя –учня-учнів.
ВИСНОВОК:
1.Ситуація успіху досягається тоді, коли
сама дитина визначає цей результат як
успіх.
2 Усвідомлення ситуації успіху самим
учнем, розуміння її значимості виникає у
школяра після здолання своєї боязкості,
невміння, незнання, психологічного
враження та інших видів труднощів.
3. Завдання педагога :
допомогти особистості дитини зрости в
успіху;
дати відчути радість від здолання
труднощів;
дати зрозуміти, що задарма в житті в
житті нічого не дається, скрізь необхідно
докласти зусиль.
І успіх буде еквівалентним витраченим
зусиллям.
ШАНОВНІ КОЛЕГИ !
Дайте, будь ласка, відповідь на такі
запитання:
1.Ваше ставлення до технології “Створення
ситуації успіху”.
2.Як Ви оцінюєте стан “Створення ситуації
успіху у Вашому навчальному закладі”.
3.Які ще методичні рекомендації, ідеї,
міркування щодо “Створення ситуації успіху”,
Ви можете запропонувати учасникам нашого
семінару ?
ВДЯЧНІ ВАМ ЗА ВІДВЕРТІСТЬ, ЗА ПОРАДИ
Slide 22
Створення ситуації успіху
та шляхи її реалізації
на уроці як складової якості
навчально-виховного процесу
Мета: Удосконалити методику
створення ситуації успіху та шляхів
її реалізації на уроці як стежки, що
веде до того куточка дитячого
серця, в якому горить вогник
бажання бути гарним.
На
відміну від традиційного розуміння
освіти як суми знань та навичок, нині освіту
починають розглядати як процес
становлення особистості .
Причому особистості, здатної до:
самоосвіти,
саморозвитку,
самовдосконалення,
яка вміє використовувати набуті знання,
яка прагне реалізувати себе,
спроможна змінити на краще своє життя,
життя своєї держави.
Алгоритм
створення та досягнення ситуації успіху
твердження про “Ситуацію успіху”;
особистісно-орієнтований підхід у справі
навчання та виховання - основа педагогічної
технології “Створення ситуації успіху”;
роль “Ситуації успіху” у навчальній діяльності;
створення “Ситуації успіху” на мотиваційному
етапі навчальної діяльності;
психолого-педагогічні прийоми при створенні
“Ситуації успіху”;
методика реалізації “Ситуації успіху”;
Виходячи із Положень Закону України “Про
освіту” завдання школи сьогодні полягає в
тому, щоб:
Виховувати в учнів здатність:
долати життєві труднощі;
самостійно приймати рішення;
розвивати себе як особистість, здатну:
робити вибір і контролювати своє життя;
брати на себе відповідальність за свої дії;
захищати себе і свої життєві цінності;
діяти відповідно до них;
піклуватись про інших;
Завдання вчителів:
прищепити учням потребу до здобуття
знань;
створити такі умови, щоб процес
здобуття знань був для них цікавим,
потрібним, комфортним;
і тому пріоритетним завданням вчителя
під час навчально-виховної діяльності є
створення ситуації успіху.
Що означає “Ситуація успіху?”
Ситуація успіху - це суб'єктивний
психічний стан задоволення наслідком
своєї фізичної, розумової праці чи
моральної напруги.
Успіх у навчанні - єдине джерело
внутрішніх сил дитини, які породжують
енергію для переборення труднощів,
бажання вчитися.
В.Сухомлинський
Ситуація успіху дарує атмосферу
приязні та взаємодопомоги, впевненості
і захищеності.
Учитель зобов’язаний створити джерело
внутрішніх сил дитини, джерело, яке дає
енергію для подолання труднощів і
формування бажання вчитися.
Використання ситуації успіху має
сприяти підвищенню робочого тонусу,
збільшенню продуктивності навчальної
роботи, а також допомогти учням
усвідомити себе повноцінною
особистістю і, відповідно, забезпечити
успіх у навчанні.
Основою педагогічної технології
“Створення ситуації успіху” є
особистісно-орієнтований підхід у справі
навчання та виховання.
А тому звернемося до рекомендацій
щодо особистісно-орієнтовного підходу
навчання та виховання.
–
Особистісно орієнтоване навчання
це навчання, центром якого є
особистість дитини, її самобутність та
самостійність: суб'єктивний досвід
кожного спочатку розкривається, а
потім узгоджується зі змістом освіти.
Визнання учня ключовою фігурою
всього освітнього процесу – це і є
особистісно орієнтована педагогіка.
У свідомості учня це має такий
вигляд: «Все, що я пізнаю, я знаю,
для чого мені потрібно і де я можу ці
знання застосувати».
Для педагога - це прагнення знайти
розумний баланс між знаннями,
уміннями та навичками учня.
Сучасність вимагає навчити учнів:
- самостійно та творчо розв'язувати
проблеми;
- шукати нову інформацію й робити
висновки, а не подавати дітям готові
знання.
В особистісно-орієнтованому підході
вчителю насамперед потрібен високий
рівень педагогічної майстерності, який
базується на розвитку:
дидактичних;
організаторських;
комунікативних;
науково-пізнавальних;
емоційних;
та поведінкових компонентностей;
-
-
Цілі особистісно орієнтованого
навчання полягають у тому, щоб:
визначити життєвий досвід кожного
учня;
його пізнавальні здібності;
рівень інтелекту;
інтереси, які спочатку треба розкрити,
а потім розвинути у навчальному
процесі;
Цілі особистісно орієнтованого навчання
полягають у тому, щоб:
Формувати позитивну мотивацію учнів до:
-
пізнавальної діяльності;
-
потребу в самопізнанні;
-
потребу в самореалізаціїї;
-
та потребу у самовдосконаленні школярів;
Цілі особистісно орієнтованого навчання
полягають у тому, щоб:
Озброїти учнів механізмом:
адаптації;
саморегуляції;
самозахисту;
самовиховання;
Цілі особистісно орієнтованого навчання
полягають у тому, щоб:
Розвинути індивідуальні позитивні
здібності кожного школяра;
Сформувати культуру життєдіяльності
максимально виявити і використати
індивідуальний досвід учня;
Правильно визначати лінії поведінки.
Основні принципи
особистісно-орієнтованого
навчання:
1. Принцип «розвивальної допомоги»
не робити за учня;
не вказувати йому, що робити,
а допомогти пробувати власні сили і власну
активність;
потрібно добитись, щоб учень сам обирав
рішення і відповідав за них.
Звідси - не потрібно подавати готові
знання, а створити умови, в яких
виявляється:
-
власна пізнавальна активність учня;
-
і він визначить для себе цілі, зміст та
методи роботи, власні цінності.
-
Навчання повинно бути дослідницьким
Це час, протягом якого діти вчаться:
самостійно діяти;
- дискутувати;
- приймати рішення.
-
При цьому розвивається самосвідомість і
самореалізується особистість.
Принцип - «свобода вміння»
- учні вільно обговорюють
проблеми;
- співпрацюють один з одним,
- а вчитель виступає в ролі
старшого члена колективу,
консультанта, джерела досвіду
Принцип - «свобода вміння»
Учителю:
-недостатньо
процес;
організувати навчальний
- потрібно ще визначити спосіб засвоєння
знань, тобто оприділити види діяльності
учня на уроці.
Основні вимоги до особистісноорієнтованого уроку:
раціональна єдність словесних,
наукових і практичних методів
навчання;
зв'язок з раніше вивченим досвідом,
набутим учнем;
Основні вимоги до особистісно
орієнтованого уроку:
-формування вмінь в учнів самостійно
здобувати знання і застосовувати їх на
практиці;
-заохочення прагнень учнів знаходити свій
спосіб роботи з навчальним матеріалом.
Метою
особистісноорієнтованого уроку є:
- створення умов для виявлення
пізнавальної активності учнів
Засобами досягнення вчителем цієї мети
можуть бути:
використання різних форм та методів
навчальної діяльності, які дозволяють
розкрити суб'єктивний досвід учнів;
створення атмосфери зацікавленості
кожного учня в результатах роботи
всього класу;
стимулювання учнів до висловлювань,
використання різних способів виконання
завдань без побоювань помилитися,
отримати хибну відповідь тощо;
Засобами досягнення вчителем цієї мети
можуть бути:
використання протягом уроку
дидактичного матеріалу, який дозволяє
отримати учневі найбільш значущі для
нього вид та форму змісту навчального
матеріалу;
оцінювання досягнень учня протягом
усього процесу його діяльності, а не
тільки за кінцевим результатом;
Засобами досягнення вчителем цієї мети
можуть бути:
заохочення прагнень учня знаходити свій
спосіб роботи;
аналізувати протягом уроку роботи інших
учнів; вибирати та засвоювати найбільш
раціональні з них;
створення на уроці педагогічних ситуацій
спілкування, які б дозволяли кожному учневі
виявляти ініціативу, самостійність, виборність у
справах роботи;
створення обстановки для природного
самовираження учня.
Технологія
особистісноорієнтованогоуроку
Для проведення особистісноорієнтованого уроку вчитель має
оволодіти його основними етапами:
1.
2.
3.
4.
5.
6.
7.
8.
Орієнтації.
Визначення мети.
Проектування.
Організації.
Реалізації.
Контролю.
Коригування.
Оцінювання
1. Етап орієнтації включає:
орієнтацію на позитивну роботу;
орієнтацію на визначення особистісного
досвіду учнів;
пов'язання цього досвіду з проблемами
навчального матеріалу.
2. Етап визначення мети передбачає:
визначення на уроці разом з учнями
значущої мети здійснення тієї діяльності,
яка запланована вчителем (учні повинні
зрозуміти, що може дати робота учням
саме на цьому уроці для складання,
наприклад, тематичного заліку,
державної атестації, свого майбутнього
життя тощо);
визначення показників досягнення
поставлених завдань;
3. Етап проектування включає:
передбачення залучення учнів до
виконання ними випереджальних
завдань;
підготовки повідомлень;
рефератів;
виготовлення та відбору наочності;
складання плану роботи тощо;
Етап організації виконання плану
діяльності передбачає:
Подання можливих варіантів і
способів виконання навчальної
діяльності (усна чи письмова форма,
індивідуальна робота чи робота в
групах, робота з текстом чи з іншими
засобами одержання інформації);
Етап організації виконання плану
діяльності передбачає:
2.Представлення учнями вибору способу
фіксації нового матеріалу (конспект,
схема, таблиця, опора, план, тези,
висновки тощо);
3.Варіативність домашнього завдання
(диференціація за рівнем складності та
способом виконання).
Етап контрольно-оцінювальний:
1.Залучення учнів до контролю за
перебігом навчальної діяльності шляхом
заохочення їх до різних видів контролю,
самоконтролю, взаємоконтролю, роботи
в групах;
2.Участь учнів у виправленні помилок і
недоліків у знаннях, усвідомлення їх
причин шляхом взаємо та самоаналізу;
Етап контрольно-оцінювальний:
3.Надання учням можливості самостійно
або за участі вчителя, інших учнів
порівнювати отримані ним результати з
критеріями стандарту, закладеного у
навчальній програмі;
4.Використання механізмів оцінного
методу (позитивного ставлення до
успіхів школяра);
Етап контрольно-оцінювальний:
5.Використання механізмів оцінного
методу (позитивного ставлення до
успіхів школяра).
6.Оцінювання (виставлення рівневих
оцінок за дванадцятибальною системою
оцінювання навчальних досягнень,
поурочного бала, рейтинг) не тільки
результатів, а й самого процесу
навчання.
6. Заключний етап передбачає:
усвідомлення учнями ситуації
досягнення мети;
відчуття успіху;
підкріплення позитивної мотивації
стосовно власної діяльності.
Методи та засоби психолого-педагогічної
підтримки діяльності учнів
заохочення;
навчально-пізнавальна гра;
створення ситуації успіху;
створення ситуації пізнавального інтересу;
створення проблемної ситуації;
спонукання до пошуку альтернативних
рішень;
виконання творчих завдань;
кооперація учнів;
створення ситуації взаємодопомоги тощо.
Висновок може бути таким: особистісноорієнтоване навчання ЦЕ–
загальнодидактичний принцип
індивідуального підходу до учнів.
Таке твердження ми дослідимо та
пояснимо за допомогою такого факту:
Відомий російський психолог
Л.С. Виготський своє теорією доводить,
що розум будь-якої людини має дві зони
розвитку: А і Б.
Перша зона (А) – це зона актуального
розвитку.
У цю зону потрапляють завдання, які
дитина може виконати сама без
допомоги вчителя.
Друга зона (В) – це зона найближчого
розвитку
Сюди потрапляють завдання, які дитина сама
виконати не може, але може з ними
впоратися з допомогою вчителя.
Зона найближчого розвитку, - це зона
“наступного дня”.
Те, що сьогодні є зона найближчого
розвитку, завтра у процесі навчання повинно
стати зоною актуального розвитку. Учитель
не повинен давати готову інформацію, адже
таке навчання може загальмувати мислення
дитини. А за допомогою вміло підібраних
запитань педагог підводить школяра до
правильної відповіді, розв’язку.
Те, що сьогодні є зоною найближчого
розвитку, завтра у процесі навчання
повинно стати зоною актуального
розвитку.
Учитель не повинен давати готову
інформацію, адже таке навчання може
загальмувати мислення дитини.
А за допомогою вміло підібраних
запитань педагог підводить школяра до
правильної відповіді, розв’язку.
Отже, як бачимо із цього прикладу, щоб
відбулися розвиток і навчання учнів,
завдання повинні потрапляти лише в
зону найближчого розвитку
(за Л.С. Виготським).
Припустимо, що два учні навчались в
одній школі, в одних і тих самих
учителів, закінчили школу з відзнакою,
рівень їхнього розвитку все одно буде
різним.
Ще більше відрізняється розвиток учнів
класу, які згідно з 12- бальною
системою досягли початкового і
високого рівнів.
Тому зрозуміло, що до таких дітей треба
підходити індивідуально, тобто ставити
перед ними різні завдання.
Якщо для цілого класу поставити одне
завдання, то для одних учнів воно
потрапить у зону актуального розвитку,
для інших – у зону найближчого
розвитку.
Отже, одне завдання для всього класу
ставити не бажано і не потрібно, а
здійснювати якісний особистісноорієнтований підхід до навчання та
виховання на практиці нам заважає ряд
причин, зокрема:
Причина 1. Щоб підійти індивідуально
до кожного учня, необхідно знати його
психологічні, фізіологічні та соціальні
особливості.
Лише психологія нараховує кілька
десятків індивідуальних особливостей
особистості. Це різні види уваги, уяви,
мислення, сприйняття, темпераменту,
характеру і т.д.
Пам’ять також поділяється більш ніж
на 10 типів: короткочасна,
довготривала, оперативна, рухова,
зорова, слухова, емоційна, словеснологічна і т.д.;
Причина 2. Виявити всі ці психологічні,
фізіологічні та соціальні особливості
вчитель без допомоги психолога, лікаря,
соціолога не може;
Причина 3.Навіть якщо теоретично
припустити, що в кожної дитини
виявили всі ці особливості, вчитель не
зможе запам’ятати їх у такій кількості
дітей, оскільки він одночасно навчає
свого предмета не один десяток учнів,
кожен з яких має не один десяток таких
особливостей.
Нарешті, якщо вчителю все-таки
вдається запам’ятати всі особливості
кожної дитини, він не зможе підійти
індивідуально тому, що урок триває
всього 40-45 хв, протягом яких
неможливо фізично попрацювати з
кожним учнем класу індивідуально.
Отже, існує суперечність: з одного боку,
вимоги до особистісно-орієнтованого
навчання, а з іншого причини, що
унеможливлюють якісне впровадження
цієї педагогічної технології у навчальновиховний процес.
Який же вихід з ситуації, що склалася ?
Філософія вчить, що джерелом і
рушійними силами будь-якого процесу
(у тому числі й навчального) є
розв’язання суперечностей і тому,
щоб навчальний процес розвивався,
вчителю необхідно вміти виявляти
суперечність навчального процесу, а
також вміти розв’язувати її.
Дана суперечність розв’язується шляхом
диференційованого підходу до учнів.
Диференціація (від лат. Differentia –
різниця, відмінність) – розчленування
цілого на якісно відмінні частини.
Розв’язування таких суперечностей
називається підходом до навчання.
Цей підхід, для прикладу, можна
здійснити таким чином:
Учнів класу розподілити на групи за
рівнем розвитку.
Критерії, якими слід керуватися - це
успішність.
Таких груп, наприклад, може бути
чотири:
низький рівень;
середній рівень;
достатній рівень;
високий рівень.
Зрозуміло, що такий поділ не
аргументується для учнів, для того щоб
у слабшого школяра не сформувалася
занижена самооцінка, а в сильного –
завищена.
Якщо учні однієї з груп підвищують свій
рівень – їх слід перевести до наступної
групи і навпаки.
Для кожної групи пропонуються різні за
ступенем складності завдання.
Диференційований підхід можна
здійснювати при різних формах
навчального процесу: під час уроку,
лабораторного заняття, екскурсії.
Під час проведеного уроку методом бесіди,
запитань слід орієнтувати учнів на певну
групу.
При цьому обов’язково слід враховувати,
щоб запитання було точним, стислим, не
мало елементів підказки.
Під час проведення уроку методом
пояснення, розповіді диференційований
підхід неможливий, оскільки вчитель будує
свою розповідь, орієнтуючись на
середнього учня,
але під час закріплення нового матеріалу
чи пояснення домашнього завдання учням
можна запропонувати різнорівневі
завдання.
Завершальним етапом навчальної
діяльності на уроці є:
усвідомлення ситуації досягнення мети;
переживання ситуації успіху;
підкріплення позитивної мотивації щодо
самої діяльності.
Ситуація успіху досягається тоді, коли
сама дитина визначає цей результат як
успіх.
Усвідомлення ситуації успіху самим
учнем, розуміння її значимості виникає у
суб'єкта після здолання своєї боязкості,
невміння, незнання, психологічного
враження та інших видів труднощів.
Роль “Ситуації успіху” у навчальній
діяльності
За останні роки термін
„Ситуація успіху” став звичним для
педагогів.
Ніхто не заперечує, що саме позитивні
емоції можуть стати для дитини одним
з найважливіших стимулів у навчанні,
але при цьому ми забуваємо про те, що
в педагогів не існує єдиного рецепта чи
правила, як саме створювати ситуації
успіху тому, що це слід на основі
індивідуального підходу, зважено, з
урахуванням багатьох факторів.
Діти прощають багато чого, але не
вибачають байдужість.
За відгуками дітей, найкращі їхні
вчителі вели уроки так, що здавалося,
ніби весь урок вони зайняті саме тобою.
Як цього досягти?
Іноді це „Іскра Божа”,
а частіше – майстерність, доведена до
мистецтва.
Важливо мати на увазі, що навіть
одноразове переживання успіху може
докорінно змінити психологічне
самопочуття дитини.
Ситуація успіху може стати пусковим
механізмом подальшого розвитку
особистості.
Безперечно, переживання успіху навіює
людині впевненість у власних силах.
З`являється бажання знову досягти
добрих результатів, виникає відчуття
внутрішнього благополуччя, що, у свою
чергу, покращує ставлення до
навколишнього світу.
На перший погляд здається, що вчитель,
кілька разів давши учню можливість
відчути успіх, далі вже само собою
забезпечує високий рівень мотивації,
інтересу, пізнавальної активності.
Але може бути й протилежний
результат: постійна успішність здатна
сформувати байдуже ставлення до
навчання.
Крім того, постійне очікування лише
позитивного результату згубно впливає
на розвиток вольових якостей учня:
він ухиляється від подолання
труднощів;
губиться в складних ситуаціях
(навчальних та життєвих);
у його поведінці починає домінувати
мотив „уникнення невдач”.
Досвідчені психологи та педагоги
попереджують про можливість
негативних наслідків пережитого успіху.
Чому ж виникає такий парадокс?
По-перше, успіх, що діставався ціною
незначних зусиль, може призвести до
переоцінки, точніше, до завищеної
оцінки своїх можливостей.
По-друге, за сильним переживанням
будь-якої емоції обов`язково настає
релаксація (розслаблення).
І якщо в цей період запропонувати
людині якусь діяльність, то, швидше за
все, ця діяльність буде менш успішною,
ніж попередня.
По-третє, переживання успіху може бути
потьмареним, якщо результат, важливий
і значимий для самого учня, не буде
адекватно оцінений іншими людьми.
І нарешті:
Емоція успіху не стане сильним
переживанням, якщо результати діяльності
не значимі для її суб`єкта.
Дитина, особливо на початку навчання,
однаково інтенсивно переживає успіх у
„головних” і „неголовних” навчальних
предметах.
Але часто знижують цю інтенсивність:
„12 балів з музики ! Та краще б ти
отримав 12 балів з читання”.
Знижуючи значимості успіху, що
переживається дитиною, ми, дорослі,
впливаємо на формування у дитини
ставлення до навчального процесу в
цілому.
Ось чому, оцінюючи дітей, необхідно
виходити з індивідуальних особливостей
кожного учня.
Просування вперед треба заохочувати,
підбадьорювати, щоб дитина не
відчувала невдачу, порівнюючи свої
результати з раніше встановленими
нормами, особливо якщо вони для неї
недосяжні.
Отже, ситуація успіху у навчальній
діяльності створюється вчителем або ж
психологом.
Як і будь-яку іншу діяльність, навчання
можна уявити у вигляді простого
ланцюжка дій:
1. Установка на діяльність (емоційна
підготовка учнів на вирішення
навчального завдання) – мотиваційний
етап;
2.Забезпечення діяльності (створення
умов для успішного вирішення
навчального завдання) –підготовчий,
робочий етап;
3.Порівняння отриманих результатів з
очікуваними (усвідомлення ставлення до
результатів своєї навчальної праці) –
результативний етап.
Отже, якщо ситуація успіху створюється
вчителем послідовно і свідомо, її
3.Порівняння отриманих результатів з
очікуваними (усвідомлення ставлення
до результатів своєї навчальної праці) –
результативний етап.
Отже, якщо ситуація успіху створюється
вчителем послідовно і свідомо, її
структура повинна врахувати всі
перелічені компоненти.
Створення ситуації успіху на
мотиваційному етапі навчальної
діяльності
Дослідження психологів свідчать, що рівень
засвоєння людиною знань істотно залежить
від рівня сформованості її мотивації
навчитися.
Тож давайте проаналізуємо, як провести
мотиваційний етап уроку так, щоб створити
ситуацію успіху для того учня.
Перед учителем стоїть завдання:
сформувати в учня настанову на
успішне виконання завдання
Інакше кажучи, вчитель повинен
сформувати в учнів мотив досягнення
мети.
Але при цьому вчитель часто
зустрічається з неадекватною
реакцією учнівського колективу:
1.Хтось уже виконував подібне
завдання, і його результати
виявились невдалими, так що у цієї
категорії учнів уже сформоване
негативне ставлення на успішне
виконання завдання.
2.Інша група учнів не стикалась з
такою роботою, тому вони не знають,
чого можна очікувати від майбутньої
діяльності.
3.Третя група, яка виконувала потрібні
завдання і успішно з ними впоралася,
знаходиться у стані мобілізації, готова
виконувати навчальне завдання.
Зрозуміло, що найлегше вчителю буде
працювати з учнями третьої групи, де
необхідно лише активізувати позитивні
емоції, які діти пережили раніше.
У другої групи учнів слід передбачити
емоційну реакцію, намалювати
перспективу вдалого виконання
завдання, пов`язавши її з тими чи
іншими умовами діяльності, які в
минулому забезпечували успіх.
Найбільш клопітною буде робота
першою групою учнів.
Перш за все доведеться нейтралізувати
спогади про невдачу в попередній
діяльності, а потім створити перспективу
для нової.
Зробити це можна, наприклад, так:
дати завдання учневі попрацювати над
своїми помилками, або повідомити його,
що завдання для нього змінено
порівняно з попереднім і т. д.
Учитель може запропонувати різні
варіанти мотивів досягнення ситуації
успіху:
прагнення самостійно розв`язати цікаві
задачі;
завоювати авторитет у своїх товаришів;
стати першим;
розглядати свою діяльність з точки зору
її корисності для інших людей;
встановити нові контакти між
товаришами у ході виконання завдання
тощо.
Отже, на етапі мотивації навчальної
діяльності учитель організовує певні
ситуації з метою активізувати чи
нейтралізувати емоції для наступної
діяльності
На етапі мотивації створення ситуації
успіху більшою мірою визначається
психологічними аспектами.
Тут доречним буде використання в
роботі вчителя таких психологопедагогічних прийомів, як:
Ефект Розенталя, або „Ефект
навіювання”: „Ти це можеш”, „Тобі це
вдається” тощо.
Якщо педагог буде переконувати учнів
у реальності успіху, то успіх прийде.
Англійський учений Стоуенс довів, що
учні, яких заохочували, досягли значно
більших успіхів, ніж ті, кого ніяк не
заохочували.
Прийом „Емоційне погладжування” –
це констатація будь-якого факту успіху,
прищеплювання дитині віри в себе,
відкритість учителя для довіри і співчуття.
◦ Прийом „Анонсування” –
репетиція майбутньої дії, яка створює
психологічний настрій на успіх перед
класом.
Це можуть бути додаткові індивідуальні
заняття з окремими учнями чи
заздалегідь оголошенні запитання
самостійної роботи.
Прийом „Шикуйсь!” містить такі кроки:
психологічна атака;
емоційне блокування;
вибір головного напрямку;
вибір рівних можливостей;
несподіване порівняння;
стабілізація.
Цей прийом полягає в тому, щоб:
учителем блокувалось припущення на
невдачу в діяльності учня;
відволікалася увага школяра від
чергового неуспіху;
вчитель повинен знайти той напрямок
діяльності, яким учень зможе
реалізувати себе набагато краще, тим
самим забезпечити його на успіх, на
стабільність у навчанні.
Розглянемо деякі
алгоритми створення ситуацій успіху та
методику їх реалізації:
Прийом „Даю шанс” – це заздалегідь
підготовлена вчителем ситуація, в якій
учень отримує можливість зненацька
для себе розкрити свої можливості.
Прийом “ Зняття страху”-
допомогає перебороти невпевненість у
власних силах (Люди вчаться на своїх
помилках і знаходять інші шляхи
вирішення проблем).
Прийом “Авансування успішного
результату” –
допомогає вчителю висловити тверду
переконаніність у тому, що його учень
обов’язково впорається з поставленим
завданням.
Це, в свою чергу, переконує дитину у
своїх силах і можливостях.
“У тебе обов’язково вийде”, “Я навіть не
сумніваюсь у позитивному результаті” і
т. д.
Прийом “Прихований інструктаж”
Допомагає дитині уникнути поразки.
Досягається шляхом побажання,
наприклад:
Можливо краще почати з ...,
Виконуючи роботу не забудьте про ...
Прийом “Внесення мотиву”.
Показує дитині заради чого, кого
здійснюється ця діяльність, кому буде
добре після виконання, наприклад, “Без
твоєї допомоги твоїм друзям не
впоратись...” тощо.
Прийом “Персональна винятковість.”
Визначає важливість зусиль дитини в
діяльності, що здійснюється або
здійснюватиметься, наприклад:
Тільки ти міг би…
Тільки тобі і можу доручити… і т.п.
Прийом “Висока оцінка деталі”.
Допомагає емоційно пережити не
результат в цілому, а якої її окремої
деталі:
Найбільше мені сподобалось у твоїй
роботі…
Найбільше тобі вдалося…
Прийом „Еврика”.
Створюються умови, за яких дитина,
виконуючи навчальне завдання,
несподівано відкриває в собі невідомі
досі здібності.
Завдання вчителя – помітити це глибоко
особисте відкриття, всіляко підтримати
дитину, поставити нову мету і надихнути
на її досягнення.
Допомога вчителя у створенні ситуації
відкриття має бути ненав`язливою,
прихованою.
Створюючи ситуації успіху на етапі
організації навчальної діяльності, слід
пам`ятати кілька основних правил:
у кожній дитині є задатки, які можуть
розвинутися у здібності;
Побачити їх, відчути, розвити – це
справа педагога;
ставлення до дитини як до рівної, як до
себе, спілкування, що повністю включає
грубість, різкість, образливий тон, має
стати обов`язковою нормою всієї
педагогічної діяльності;
Ставлення до дитини:
як до рівної,
як до себе,
спілкування, що повністю виключає:
- грубість,
- різкість,
- образливий тон
має стати обов`язковою нормою всієї
педагогічної діяльності;
чим більше напрямків діяльності, в яких
бере участь дитина, тим більше в неї
можливостей знайти себе;
кількість і різноманітність ситуацій і
обставин, в тому числі і штучно
створених, у які може потрапити
дитина, визначають шляхи її сьогодення
і віддаленого інтересу та можливі шляхи
успіху.
ТИПИ УСПІХУ:
Неочікувана радість – це почуття
задоволення від того, що результати
діяльності учня перевершили його
очікування.
З педагогічної та психологічної точки
зору – це результат продуманої,
підготовленої діяльності вчителя.
Спільна радість – полягає в тому, щоб учень
досяг необхідної для себе реакції колективу.
Вона може бути підготовленою вчителем
або спонтаною.
Спільною радістю вважають тільки ті реакції
колективу, які дають можливість дитині
відчутні себе задоволеним, стимулюють її
зусиля.
Це, перш за все, має бути емоційний відгук
оточуючих на успіх члена свого колективу.
Важливо, щоб у досягненнях кожного
школяра всі бачили результати своєї
праці, а сама дитина розуміла, що її
радість – це радість підтримки,
отримання статусу „свій серед своїх”.
Зрештою у тому, як реагує дитячий
колектив на успіхи або невдачі своїх
учителів, виявляється його моральна
сутність.
Радість пізнання – це радість пізнання
нового, хоча вона по своїй суті
альтруїстична (виникає на основі
допомоги, підтримки інших людей).
Пізнання спираїться на самоосвіту й
самопізнання.
Така радість не може вирости на
пустому місці, появитися без серйозних
причин. Це слід клопіткої роботи
учителя –учня-учнів.
ВИСНОВОК:
1.Ситуація успіху досягається тоді, коли
сама дитина визначає цей результат як
успіх.
2 Усвідомлення ситуації успіху самим
учнем, розуміння її значимості виникає у
школяра після здолання своєї боязкості,
невміння, незнання, психологічного
враження та інших видів труднощів.
3. Завдання педагога :
допомогти особистості дитини зрости в
успіху;
дати відчути радість від здолання
труднощів;
дати зрозуміти, що задарма в житті в
житті нічого не дається, скрізь необхідно
докласти зусиль.
І успіх буде еквівалентним витраченим
зусиллям.
ШАНОВНІ КОЛЕГИ !
Дайте, будь ласка, відповідь на такі
запитання:
1.Ваше ставлення до технології “Створення
ситуації успіху”.
2.Як Ви оцінюєте стан “Створення ситуації
успіху у Вашому навчальному закладі”.
3.Які ще методичні рекомендації, ідеї,
міркування щодо “Створення ситуації успіху”,
Ви можете запропонувати учасникам нашого
семінару ?
ВДЯЧНІ ВАМ ЗА ВІДВЕРТІСТЬ, ЗА ПОРАДИ
Slide 23
Створення ситуації успіху
та шляхи її реалізації
на уроці як складової якості
навчально-виховного процесу
Мета: Удосконалити методику
створення ситуації успіху та шляхів
її реалізації на уроці як стежки, що
веде до того куточка дитячого
серця, в якому горить вогник
бажання бути гарним.
На
відміну від традиційного розуміння
освіти як суми знань та навичок, нині освіту
починають розглядати як процес
становлення особистості .
Причому особистості, здатної до:
самоосвіти,
саморозвитку,
самовдосконалення,
яка вміє використовувати набуті знання,
яка прагне реалізувати себе,
спроможна змінити на краще своє життя,
життя своєї держави.
Алгоритм
створення та досягнення ситуації успіху
твердження про “Ситуацію успіху”;
особистісно-орієнтований підхід у справі
навчання та виховання - основа педагогічної
технології “Створення ситуації успіху”;
роль “Ситуації успіху” у навчальній діяльності;
створення “Ситуації успіху” на мотиваційному
етапі навчальної діяльності;
психолого-педагогічні прийоми при створенні
“Ситуації успіху”;
методика реалізації “Ситуації успіху”;
Виходячи із Положень Закону України “Про
освіту” завдання школи сьогодні полягає в
тому, щоб:
Виховувати в учнів здатність:
долати життєві труднощі;
самостійно приймати рішення;
розвивати себе як особистість, здатну:
робити вибір і контролювати своє життя;
брати на себе відповідальність за свої дії;
захищати себе і свої життєві цінності;
діяти відповідно до них;
піклуватись про інших;
Завдання вчителів:
прищепити учням потребу до здобуття
знань;
створити такі умови, щоб процес
здобуття знань був для них цікавим,
потрібним, комфортним;
і тому пріоритетним завданням вчителя
під час навчально-виховної діяльності є
створення ситуації успіху.
Що означає “Ситуація успіху?”
Ситуація успіху - це суб'єктивний
психічний стан задоволення наслідком
своєї фізичної, розумової праці чи
моральної напруги.
Успіх у навчанні - єдине джерело
внутрішніх сил дитини, які породжують
енергію для переборення труднощів,
бажання вчитися.
В.Сухомлинський
Ситуація успіху дарує атмосферу
приязні та взаємодопомоги, впевненості
і захищеності.
Учитель зобов’язаний створити джерело
внутрішніх сил дитини, джерело, яке дає
енергію для подолання труднощів і
формування бажання вчитися.
Використання ситуації успіху має
сприяти підвищенню робочого тонусу,
збільшенню продуктивності навчальної
роботи, а також допомогти учням
усвідомити себе повноцінною
особистістю і, відповідно, забезпечити
успіх у навчанні.
Основою педагогічної технології
“Створення ситуації успіху” є
особистісно-орієнтований підхід у справі
навчання та виховання.
А тому звернемося до рекомендацій
щодо особистісно-орієнтовного підходу
навчання та виховання.
–
Особистісно орієнтоване навчання
це навчання, центром якого є
особистість дитини, її самобутність та
самостійність: суб'єктивний досвід
кожного спочатку розкривається, а
потім узгоджується зі змістом освіти.
Визнання учня ключовою фігурою
всього освітнього процесу – це і є
особистісно орієнтована педагогіка.
У свідомості учня це має такий
вигляд: «Все, що я пізнаю, я знаю,
для чого мені потрібно і де я можу ці
знання застосувати».
Для педагога - це прагнення знайти
розумний баланс між знаннями,
уміннями та навичками учня.
Сучасність вимагає навчити учнів:
- самостійно та творчо розв'язувати
проблеми;
- шукати нову інформацію й робити
висновки, а не подавати дітям готові
знання.
В особистісно-орієнтованому підході
вчителю насамперед потрібен високий
рівень педагогічної майстерності, який
базується на розвитку:
дидактичних;
організаторських;
комунікативних;
науково-пізнавальних;
емоційних;
та поведінкових компонентностей;
-
-
Цілі особистісно орієнтованого
навчання полягають у тому, щоб:
визначити життєвий досвід кожного
учня;
його пізнавальні здібності;
рівень інтелекту;
інтереси, які спочатку треба розкрити,
а потім розвинути у навчальному
процесі;
Цілі особистісно орієнтованого навчання
полягають у тому, щоб:
Формувати позитивну мотивацію учнів до:
-
пізнавальної діяльності;
-
потребу в самопізнанні;
-
потребу в самореалізаціїї;
-
та потребу у самовдосконаленні школярів;
Цілі особистісно орієнтованого навчання
полягають у тому, щоб:
Озброїти учнів механізмом:
адаптації;
саморегуляції;
самозахисту;
самовиховання;
Цілі особистісно орієнтованого навчання
полягають у тому, щоб:
Розвинути індивідуальні позитивні
здібності кожного школяра;
Сформувати культуру життєдіяльності
максимально виявити і використати
індивідуальний досвід учня;
Правильно визначати лінії поведінки.
Основні принципи
особистісно-орієнтованого
навчання:
1. Принцип «розвивальної допомоги»
не робити за учня;
не вказувати йому, що робити,
а допомогти пробувати власні сили і власну
активність;
потрібно добитись, щоб учень сам обирав
рішення і відповідав за них.
Звідси - не потрібно подавати готові
знання, а створити умови, в яких
виявляється:
-
власна пізнавальна активність учня;
-
і він визначить для себе цілі, зміст та
методи роботи, власні цінності.
-
Навчання повинно бути дослідницьким
Це час, протягом якого діти вчаться:
самостійно діяти;
- дискутувати;
- приймати рішення.
-
При цьому розвивається самосвідомість і
самореалізується особистість.
Принцип - «свобода вміння»
- учні вільно обговорюють
проблеми;
- співпрацюють один з одним,
- а вчитель виступає в ролі
старшого члена колективу,
консультанта, джерела досвіду
Принцип - «свобода вміння»
Учителю:
-недостатньо
процес;
організувати навчальний
- потрібно ще визначити спосіб засвоєння
знань, тобто оприділити види діяльності
учня на уроці.
Основні вимоги до особистісноорієнтованого уроку:
раціональна єдність словесних,
наукових і практичних методів
навчання;
зв'язок з раніше вивченим досвідом,
набутим учнем;
Основні вимоги до особистісно
орієнтованого уроку:
-формування вмінь в учнів самостійно
здобувати знання і застосовувати їх на
практиці;
-заохочення прагнень учнів знаходити свій
спосіб роботи з навчальним матеріалом.
Метою
особистісноорієнтованого уроку є:
- створення умов для виявлення
пізнавальної активності учнів
Засобами досягнення вчителем цієї мети
можуть бути:
використання різних форм та методів
навчальної діяльності, які дозволяють
розкрити суб'єктивний досвід учнів;
створення атмосфери зацікавленості
кожного учня в результатах роботи
всього класу;
стимулювання учнів до висловлювань,
використання різних способів виконання
завдань без побоювань помилитися,
отримати хибну відповідь тощо;
Засобами досягнення вчителем цієї мети
можуть бути:
використання протягом уроку
дидактичного матеріалу, який дозволяє
отримати учневі найбільш значущі для
нього вид та форму змісту навчального
матеріалу;
оцінювання досягнень учня протягом
усього процесу його діяльності, а не
тільки за кінцевим результатом;
Засобами досягнення вчителем цієї мети
можуть бути:
заохочення прагнень учня знаходити свій
спосіб роботи;
аналізувати протягом уроку роботи інших
учнів; вибирати та засвоювати найбільш
раціональні з них;
створення на уроці педагогічних ситуацій
спілкування, які б дозволяли кожному учневі
виявляти ініціативу, самостійність, виборність у
справах роботи;
створення обстановки для природного
самовираження учня.
Технологія
особистісноорієнтованогоуроку
Для проведення особистісноорієнтованого уроку вчитель має
оволодіти його основними етапами:
1.
2.
3.
4.
5.
6.
7.
8.
Орієнтації.
Визначення мети.
Проектування.
Організації.
Реалізації.
Контролю.
Коригування.
Оцінювання
1. Етап орієнтації включає:
орієнтацію на позитивну роботу;
орієнтацію на визначення особистісного
досвіду учнів;
пов'язання цього досвіду з проблемами
навчального матеріалу.
2. Етап визначення мети передбачає:
визначення на уроці разом з учнями
значущої мети здійснення тієї діяльності,
яка запланована вчителем (учні повинні
зрозуміти, що може дати робота учням
саме на цьому уроці для складання,
наприклад, тематичного заліку,
державної атестації, свого майбутнього
життя тощо);
визначення показників досягнення
поставлених завдань;
3. Етап проектування включає:
передбачення залучення учнів до
виконання ними випереджальних
завдань;
підготовки повідомлень;
рефератів;
виготовлення та відбору наочності;
складання плану роботи тощо;
Етап організації виконання плану
діяльності передбачає:
Подання можливих варіантів і
способів виконання навчальної
діяльності (усна чи письмова форма,
індивідуальна робота чи робота в
групах, робота з текстом чи з іншими
засобами одержання інформації);
Етап організації виконання плану
діяльності передбачає:
2.Представлення учнями вибору способу
фіксації нового матеріалу (конспект,
схема, таблиця, опора, план, тези,
висновки тощо);
3.Варіативність домашнього завдання
(диференціація за рівнем складності та
способом виконання).
Етап контрольно-оцінювальний:
1.Залучення учнів до контролю за
перебігом навчальної діяльності шляхом
заохочення їх до різних видів контролю,
самоконтролю, взаємоконтролю, роботи
в групах;
2.Участь учнів у виправленні помилок і
недоліків у знаннях, усвідомлення їх
причин шляхом взаємо та самоаналізу;
Етап контрольно-оцінювальний:
3.Надання учням можливості самостійно
або за участі вчителя, інших учнів
порівнювати отримані ним результати з
критеріями стандарту, закладеного у
навчальній програмі;
4.Використання механізмів оцінного
методу (позитивного ставлення до
успіхів школяра);
Етап контрольно-оцінювальний:
5.Використання механізмів оцінного
методу (позитивного ставлення до
успіхів школяра).
6.Оцінювання (виставлення рівневих
оцінок за дванадцятибальною системою
оцінювання навчальних досягнень,
поурочного бала, рейтинг) не тільки
результатів, а й самого процесу
навчання.
6. Заключний етап передбачає:
усвідомлення учнями ситуації
досягнення мети;
відчуття успіху;
підкріплення позитивної мотивації
стосовно власної діяльності.
Методи та засоби психолого-педагогічної
підтримки діяльності учнів
заохочення;
навчально-пізнавальна гра;
створення ситуації успіху;
створення ситуації пізнавального інтересу;
створення проблемної ситуації;
спонукання до пошуку альтернативних
рішень;
виконання творчих завдань;
кооперація учнів;
створення ситуації взаємодопомоги тощо.
Висновок може бути таким: особистісноорієнтоване навчання ЦЕ–
загальнодидактичний принцип
індивідуального підходу до учнів.
Таке твердження ми дослідимо та
пояснимо за допомогою такого факту:
Відомий російський психолог
Л.С. Виготський своє теорією доводить,
що розум будь-якої людини має дві зони
розвитку: А і Б.
Перша зона (А) – це зона актуального
розвитку.
У цю зону потрапляють завдання, які
дитина може виконати сама без
допомоги вчителя.
Друга зона (В) – це зона найближчого
розвитку
Сюди потрапляють завдання, які дитина сама
виконати не може, але може з ними
впоратися з допомогою вчителя.
Зона найближчого розвитку, - це зона
“наступного дня”.
Те, що сьогодні є зона найближчого
розвитку, завтра у процесі навчання повинно
стати зоною актуального розвитку. Учитель
не повинен давати готову інформацію, адже
таке навчання може загальмувати мислення
дитини. А за допомогою вміло підібраних
запитань педагог підводить школяра до
правильної відповіді, розв’язку.
Те, що сьогодні є зоною найближчого
розвитку, завтра у процесі навчання
повинно стати зоною актуального
розвитку.
Учитель не повинен давати готову
інформацію, адже таке навчання може
загальмувати мислення дитини.
А за допомогою вміло підібраних
запитань педагог підводить школяра до
правильної відповіді, розв’язку.
Отже, як бачимо із цього прикладу, щоб
відбулися розвиток і навчання учнів,
завдання повинні потрапляти лише в
зону найближчого розвитку
(за Л.С. Виготським).
Припустимо, що два учні навчались в
одній школі, в одних і тих самих
учителів, закінчили школу з відзнакою,
рівень їхнього розвитку все одно буде
різним.
Ще більше відрізняється розвиток учнів
класу, які згідно з 12- бальною
системою досягли початкового і
високого рівнів.
Тому зрозуміло, що до таких дітей треба
підходити індивідуально, тобто ставити
перед ними різні завдання.
Якщо для цілого класу поставити одне
завдання, то для одних учнів воно
потрапить у зону актуального розвитку,
для інших – у зону найближчого
розвитку.
Отже, одне завдання для всього класу
ставити не бажано і не потрібно, а
здійснювати якісний особистісноорієнтований підхід до навчання та
виховання на практиці нам заважає ряд
причин, зокрема:
Причина 1. Щоб підійти індивідуально
до кожного учня, необхідно знати його
психологічні, фізіологічні та соціальні
особливості.
Лише психологія нараховує кілька
десятків індивідуальних особливостей
особистості. Це різні види уваги, уяви,
мислення, сприйняття, темпераменту,
характеру і т.д.
Пам’ять також поділяється більш ніж
на 10 типів: короткочасна,
довготривала, оперативна, рухова,
зорова, слухова, емоційна, словеснологічна і т.д.;
Причина 2. Виявити всі ці психологічні,
фізіологічні та соціальні особливості
вчитель без допомоги психолога, лікаря,
соціолога не може;
Причина 3.Навіть якщо теоретично
припустити, що в кожної дитини
виявили всі ці особливості, вчитель не
зможе запам’ятати їх у такій кількості
дітей, оскільки він одночасно навчає
свого предмета не один десяток учнів,
кожен з яких має не один десяток таких
особливостей.
Нарешті, якщо вчителю все-таки
вдається запам’ятати всі особливості
кожної дитини, він не зможе підійти
індивідуально тому, що урок триває
всього 40-45 хв, протягом яких
неможливо фізично попрацювати з
кожним учнем класу індивідуально.
Отже, існує суперечність: з одного боку,
вимоги до особистісно-орієнтованого
навчання, а з іншого причини, що
унеможливлюють якісне впровадження
цієї педагогічної технології у навчальновиховний процес.
Який же вихід з ситуації, що склалася ?
Філософія вчить, що джерелом і
рушійними силами будь-якого процесу
(у тому числі й навчального) є
розв’язання суперечностей і тому,
щоб навчальний процес розвивався,
вчителю необхідно вміти виявляти
суперечність навчального процесу, а
також вміти розв’язувати її.
Дана суперечність розв’язується шляхом
диференційованого підходу до учнів.
Диференціація (від лат. Differentia –
різниця, відмінність) – розчленування
цілого на якісно відмінні частини.
Розв’язування таких суперечностей
називається підходом до навчання.
Цей підхід, для прикладу, можна
здійснити таким чином:
Учнів класу розподілити на групи за
рівнем розвитку.
Критерії, якими слід керуватися - це
успішність.
Таких груп, наприклад, може бути
чотири:
низький рівень;
середній рівень;
достатній рівень;
високий рівень.
Зрозуміло, що такий поділ не
аргументується для учнів, для того щоб
у слабшого школяра не сформувалася
занижена самооцінка, а в сильного –
завищена.
Якщо учні однієї з груп підвищують свій
рівень – їх слід перевести до наступної
групи і навпаки.
Для кожної групи пропонуються різні за
ступенем складності завдання.
Диференційований підхід можна
здійснювати при різних формах
навчального процесу: під час уроку,
лабораторного заняття, екскурсії.
Під час проведеного уроку методом бесіди,
запитань слід орієнтувати учнів на певну
групу.
При цьому обов’язково слід враховувати,
щоб запитання було точним, стислим, не
мало елементів підказки.
Під час проведення уроку методом
пояснення, розповіді диференційований
підхід неможливий, оскільки вчитель будує
свою розповідь, орієнтуючись на
середнього учня,
але під час закріплення нового матеріалу
чи пояснення домашнього завдання учням
можна запропонувати різнорівневі
завдання.
Завершальним етапом навчальної
діяльності на уроці є:
усвідомлення ситуації досягнення мети;
переживання ситуації успіху;
підкріплення позитивної мотивації щодо
самої діяльності.
Ситуація успіху досягається тоді, коли
сама дитина визначає цей результат як
успіх.
Усвідомлення ситуації успіху самим
учнем, розуміння її значимості виникає у
суб'єкта після здолання своєї боязкості,
невміння, незнання, психологічного
враження та інших видів труднощів.
Роль “Ситуації успіху” у навчальній
діяльності
За останні роки термін
„Ситуація успіху” став звичним для
педагогів.
Ніхто не заперечує, що саме позитивні
емоції можуть стати для дитини одним
з найважливіших стимулів у навчанні,
але при цьому ми забуваємо про те, що
в педагогів не існує єдиного рецепта чи
правила, як саме створювати ситуації
успіху тому, що це слід на основі
індивідуального підходу, зважено, з
урахуванням багатьох факторів.
Діти прощають багато чого, але не
вибачають байдужість.
За відгуками дітей, найкращі їхні
вчителі вели уроки так, що здавалося,
ніби весь урок вони зайняті саме тобою.
Як цього досягти?
Іноді це „Іскра Божа”,
а частіше – майстерність, доведена до
мистецтва.
Важливо мати на увазі, що навіть
одноразове переживання успіху може
докорінно змінити психологічне
самопочуття дитини.
Ситуація успіху може стати пусковим
механізмом подальшого розвитку
особистості.
Безперечно, переживання успіху навіює
людині впевненість у власних силах.
З`являється бажання знову досягти
добрих результатів, виникає відчуття
внутрішнього благополуччя, що, у свою
чергу, покращує ставлення до
навколишнього світу.
На перший погляд здається, що вчитель,
кілька разів давши учню можливість
відчути успіх, далі вже само собою
забезпечує високий рівень мотивації,
інтересу, пізнавальної активності.
Але може бути й протилежний
результат: постійна успішність здатна
сформувати байдуже ставлення до
навчання.
Крім того, постійне очікування лише
позитивного результату згубно впливає
на розвиток вольових якостей учня:
він ухиляється від подолання
труднощів;
губиться в складних ситуаціях
(навчальних та життєвих);
у його поведінці починає домінувати
мотив „уникнення невдач”.
Досвідчені психологи та педагоги
попереджують про можливість
негативних наслідків пережитого успіху.
Чому ж виникає такий парадокс?
По-перше, успіх, що діставався ціною
незначних зусиль, може призвести до
переоцінки, точніше, до завищеної
оцінки своїх можливостей.
По-друге, за сильним переживанням
будь-якої емоції обов`язково настає
релаксація (розслаблення).
І якщо в цей період запропонувати
людині якусь діяльність, то, швидше за
все, ця діяльність буде менш успішною,
ніж попередня.
По-третє, переживання успіху може бути
потьмареним, якщо результат, важливий
і значимий для самого учня, не буде
адекватно оцінений іншими людьми.
І нарешті:
Емоція успіху не стане сильним
переживанням, якщо результати діяльності
не значимі для її суб`єкта.
Дитина, особливо на початку навчання,
однаково інтенсивно переживає успіх у
„головних” і „неголовних” навчальних
предметах.
Але часто знижують цю інтенсивність:
„12 балів з музики ! Та краще б ти
отримав 12 балів з читання”.
Знижуючи значимості успіху, що
переживається дитиною, ми, дорослі,
впливаємо на формування у дитини
ставлення до навчального процесу в
цілому.
Ось чому, оцінюючи дітей, необхідно
виходити з індивідуальних особливостей
кожного учня.
Просування вперед треба заохочувати,
підбадьорювати, щоб дитина не
відчувала невдачу, порівнюючи свої
результати з раніше встановленими
нормами, особливо якщо вони для неї
недосяжні.
Отже, ситуація успіху у навчальній
діяльності створюється вчителем або ж
психологом.
Як і будь-яку іншу діяльність, навчання
можна уявити у вигляді простого
ланцюжка дій:
1. Установка на діяльність (емоційна
підготовка учнів на вирішення
навчального завдання) – мотиваційний
етап;
2.Забезпечення діяльності (створення
умов для успішного вирішення
навчального завдання) –підготовчий,
робочий етап;
3.Порівняння отриманих результатів з
очікуваними (усвідомлення ставлення до
результатів своєї навчальної праці) –
результативний етап.
Отже, якщо ситуація успіху створюється
вчителем послідовно і свідомо, її
3.Порівняння отриманих результатів з
очікуваними (усвідомлення ставлення
до результатів своєї навчальної праці) –
результативний етап.
Отже, якщо ситуація успіху створюється
вчителем послідовно і свідомо, її
структура повинна врахувати всі
перелічені компоненти.
Створення ситуації успіху на
мотиваційному етапі навчальної
діяльності
Дослідження психологів свідчать, що рівень
засвоєння людиною знань істотно залежить
від рівня сформованості її мотивації
навчитися.
Тож давайте проаналізуємо, як провести
мотиваційний етап уроку так, щоб створити
ситуацію успіху для того учня.
Перед учителем стоїть завдання:
сформувати в учня настанову на
успішне виконання завдання
Інакше кажучи, вчитель повинен
сформувати в учнів мотив досягнення
мети.
Але при цьому вчитель часто
зустрічається з неадекватною
реакцією учнівського колективу:
1.Хтось уже виконував подібне
завдання, і його результати
виявились невдалими, так що у цієї
категорії учнів уже сформоване
негативне ставлення на успішне
виконання завдання.
2.Інша група учнів не стикалась з
такою роботою, тому вони не знають,
чого можна очікувати від майбутньої
діяльності.
3.Третя група, яка виконувала потрібні
завдання і успішно з ними впоралася,
знаходиться у стані мобілізації, готова
виконувати навчальне завдання.
Зрозуміло, що найлегше вчителю буде
працювати з учнями третьої групи, де
необхідно лише активізувати позитивні
емоції, які діти пережили раніше.
У другої групи учнів слід передбачити
емоційну реакцію, намалювати
перспективу вдалого виконання
завдання, пов`язавши її з тими чи
іншими умовами діяльності, які в
минулому забезпечували успіх.
Найбільш клопітною буде робота
першою групою учнів.
Перш за все доведеться нейтралізувати
спогади про невдачу в попередній
діяльності, а потім створити перспективу
для нової.
Зробити це можна, наприклад, так:
дати завдання учневі попрацювати над
своїми помилками, або повідомити його,
що завдання для нього змінено
порівняно з попереднім і т. д.
Учитель може запропонувати різні
варіанти мотивів досягнення ситуації
успіху:
прагнення самостійно розв`язати цікаві
задачі;
завоювати авторитет у своїх товаришів;
стати першим;
розглядати свою діяльність з точки зору
її корисності для інших людей;
встановити нові контакти між
товаришами у ході виконання завдання
тощо.
Отже, на етапі мотивації навчальної
діяльності учитель організовує певні
ситуації з метою активізувати чи
нейтралізувати емоції для наступної
діяльності
На етапі мотивації створення ситуації
успіху більшою мірою визначається
психологічними аспектами.
Тут доречним буде використання в
роботі вчителя таких психологопедагогічних прийомів, як:
Ефект Розенталя, або „Ефект
навіювання”: „Ти це можеш”, „Тобі це
вдається” тощо.
Якщо педагог буде переконувати учнів
у реальності успіху, то успіх прийде.
Англійський учений Стоуенс довів, що
учні, яких заохочували, досягли значно
більших успіхів, ніж ті, кого ніяк не
заохочували.
Прийом „Емоційне погладжування” –
це констатація будь-якого факту успіху,
прищеплювання дитині віри в себе,
відкритість учителя для довіри і співчуття.
◦ Прийом „Анонсування” –
репетиція майбутньої дії, яка створює
психологічний настрій на успіх перед
класом.
Це можуть бути додаткові індивідуальні
заняття з окремими учнями чи
заздалегідь оголошенні запитання
самостійної роботи.
Прийом „Шикуйсь!” містить такі кроки:
психологічна атака;
емоційне блокування;
вибір головного напрямку;
вибір рівних можливостей;
несподіване порівняння;
стабілізація.
Цей прийом полягає в тому, щоб:
учителем блокувалось припущення на
невдачу в діяльності учня;
відволікалася увага школяра від
чергового неуспіху;
вчитель повинен знайти той напрямок
діяльності, яким учень зможе
реалізувати себе набагато краще, тим
самим забезпечити його на успіх, на
стабільність у навчанні.
Розглянемо деякі
алгоритми створення ситуацій успіху та
методику їх реалізації:
Прийом „Даю шанс” – це заздалегідь
підготовлена вчителем ситуація, в якій
учень отримує можливість зненацька
для себе розкрити свої можливості.
Прийом “ Зняття страху”-
допомогає перебороти невпевненість у
власних силах (Люди вчаться на своїх
помилках і знаходять інші шляхи
вирішення проблем).
Прийом “Авансування успішного
результату” –
допомогає вчителю висловити тверду
переконаніність у тому, що його учень
обов’язково впорається з поставленим
завданням.
Це, в свою чергу, переконує дитину у
своїх силах і можливостях.
“У тебе обов’язково вийде”, “Я навіть не
сумніваюсь у позитивному результаті” і
т. д.
Прийом “Прихований інструктаж”
Допомагає дитині уникнути поразки.
Досягається шляхом побажання,
наприклад:
Можливо краще почати з ...,
Виконуючи роботу не забудьте про ...
Прийом “Внесення мотиву”.
Показує дитині заради чого, кого
здійснюється ця діяльність, кому буде
добре після виконання, наприклад, “Без
твоєї допомоги твоїм друзям не
впоратись...” тощо.
Прийом “Персональна винятковість.”
Визначає важливість зусиль дитини в
діяльності, що здійснюється або
здійснюватиметься, наприклад:
Тільки ти міг би…
Тільки тобі і можу доручити… і т.п.
Прийом “Висока оцінка деталі”.
Допомагає емоційно пережити не
результат в цілому, а якої її окремої
деталі:
Найбільше мені сподобалось у твоїй
роботі…
Найбільше тобі вдалося…
Прийом „Еврика”.
Створюються умови, за яких дитина,
виконуючи навчальне завдання,
несподівано відкриває в собі невідомі
досі здібності.
Завдання вчителя – помітити це глибоко
особисте відкриття, всіляко підтримати
дитину, поставити нову мету і надихнути
на її досягнення.
Допомога вчителя у створенні ситуації
відкриття має бути ненав`язливою,
прихованою.
Створюючи ситуації успіху на етапі
організації навчальної діяльності, слід
пам`ятати кілька основних правил:
у кожній дитині є задатки, які можуть
розвинутися у здібності;
Побачити їх, відчути, розвити – це
справа педагога;
ставлення до дитини як до рівної, як до
себе, спілкування, що повністю включає
грубість, різкість, образливий тон, має
стати обов`язковою нормою всієї
педагогічної діяльності;
Ставлення до дитини:
як до рівної,
як до себе,
спілкування, що повністю виключає:
- грубість,
- різкість,
- образливий тон
має стати обов`язковою нормою всієї
педагогічної діяльності;
чим більше напрямків діяльності, в яких
бере участь дитина, тим більше в неї
можливостей знайти себе;
кількість і різноманітність ситуацій і
обставин, в тому числі і штучно
створених, у які може потрапити
дитина, визначають шляхи її сьогодення
і віддаленого інтересу та можливі шляхи
успіху.
ТИПИ УСПІХУ:
Неочікувана радість – це почуття
задоволення від того, що результати
діяльності учня перевершили його
очікування.
З педагогічної та психологічної точки
зору – це результат продуманої,
підготовленої діяльності вчителя.
Спільна радість – полягає в тому, щоб учень
досяг необхідної для себе реакції колективу.
Вона може бути підготовленою вчителем
або спонтаною.
Спільною радістю вважають тільки ті реакції
колективу, які дають можливість дитині
відчутні себе задоволеним, стимулюють її
зусиля.
Це, перш за все, має бути емоційний відгук
оточуючих на успіх члена свого колективу.
Важливо, щоб у досягненнях кожного
школяра всі бачили результати своєї
праці, а сама дитина розуміла, що її
радість – це радість підтримки,
отримання статусу „свій серед своїх”.
Зрештою у тому, як реагує дитячий
колектив на успіхи або невдачі своїх
учителів, виявляється його моральна
сутність.
Радість пізнання – це радість пізнання
нового, хоча вона по своїй суті
альтруїстична (виникає на основі
допомоги, підтримки інших людей).
Пізнання спираїться на самоосвіту й
самопізнання.
Така радість не може вирости на
пустому місці, появитися без серйозних
причин. Це слід клопіткої роботи
учителя –учня-учнів.
ВИСНОВОК:
1.Ситуація успіху досягається тоді, коли
сама дитина визначає цей результат як
успіх.
2 Усвідомлення ситуації успіху самим
учнем, розуміння її значимості виникає у
школяра після здолання своєї боязкості,
невміння, незнання, психологічного
враження та інших видів труднощів.
3. Завдання педагога :
допомогти особистості дитини зрости в
успіху;
дати відчути радість від здолання
труднощів;
дати зрозуміти, що задарма в житті в
житті нічого не дається, скрізь необхідно
докласти зусиль.
І успіх буде еквівалентним витраченим
зусиллям.
ШАНОВНІ КОЛЕГИ !
Дайте, будь ласка, відповідь на такі
запитання:
1.Ваше ставлення до технології “Створення
ситуації успіху”.
2.Як Ви оцінюєте стан “Створення ситуації
успіху у Вашому навчальному закладі”.
3.Які ще методичні рекомендації, ідеї,
міркування щодо “Створення ситуації успіху”,
Ви можете запропонувати учасникам нашого
семінару ?
ВДЯЧНІ ВАМ ЗА ВІДВЕРТІСТЬ, ЗА ПОРАДИ
Slide 24
Створення ситуації успіху
та шляхи її реалізації
на уроці як складової якості
навчально-виховного процесу
Мета: Удосконалити методику
створення ситуації успіху та шляхів
її реалізації на уроці як стежки, що
веде до того куточка дитячого
серця, в якому горить вогник
бажання бути гарним.
На
відміну від традиційного розуміння
освіти як суми знань та навичок, нині освіту
починають розглядати як процес
становлення особистості .
Причому особистості, здатної до:
самоосвіти,
саморозвитку,
самовдосконалення,
яка вміє використовувати набуті знання,
яка прагне реалізувати себе,
спроможна змінити на краще своє життя,
життя своєї держави.
Алгоритм
створення та досягнення ситуації успіху
твердження про “Ситуацію успіху”;
особистісно-орієнтований підхід у справі
навчання та виховання - основа педагогічної
технології “Створення ситуації успіху”;
роль “Ситуації успіху” у навчальній діяльності;
створення “Ситуації успіху” на мотиваційному
етапі навчальної діяльності;
психолого-педагогічні прийоми при створенні
“Ситуації успіху”;
методика реалізації “Ситуації успіху”;
Виходячи із Положень Закону України “Про
освіту” завдання школи сьогодні полягає в
тому, щоб:
Виховувати в учнів здатність:
долати життєві труднощі;
самостійно приймати рішення;
розвивати себе як особистість, здатну:
робити вибір і контролювати своє життя;
брати на себе відповідальність за свої дії;
захищати себе і свої життєві цінності;
діяти відповідно до них;
піклуватись про інших;
Завдання вчителів:
прищепити учням потребу до здобуття
знань;
створити такі умови, щоб процес
здобуття знань був для них цікавим,
потрібним, комфортним;
і тому пріоритетним завданням вчителя
під час навчально-виховної діяльності є
створення ситуації успіху.
Що означає “Ситуація успіху?”
Ситуація успіху - це суб'єктивний
психічний стан задоволення наслідком
своєї фізичної, розумової праці чи
моральної напруги.
Успіх у навчанні - єдине джерело
внутрішніх сил дитини, які породжують
енергію для переборення труднощів,
бажання вчитися.
В.Сухомлинський
Ситуація успіху дарує атмосферу
приязні та взаємодопомоги, впевненості
і захищеності.
Учитель зобов’язаний створити джерело
внутрішніх сил дитини, джерело, яке дає
енергію для подолання труднощів і
формування бажання вчитися.
Використання ситуації успіху має
сприяти підвищенню робочого тонусу,
збільшенню продуктивності навчальної
роботи, а також допомогти учням
усвідомити себе повноцінною
особистістю і, відповідно, забезпечити
успіх у навчанні.
Основою педагогічної технології
“Створення ситуації успіху” є
особистісно-орієнтований підхід у справі
навчання та виховання.
А тому звернемося до рекомендацій
щодо особистісно-орієнтовного підходу
навчання та виховання.
–
Особистісно орієнтоване навчання
це навчання, центром якого є
особистість дитини, її самобутність та
самостійність: суб'єктивний досвід
кожного спочатку розкривається, а
потім узгоджується зі змістом освіти.
Визнання учня ключовою фігурою
всього освітнього процесу – це і є
особистісно орієнтована педагогіка.
У свідомості учня це має такий
вигляд: «Все, що я пізнаю, я знаю,
для чого мені потрібно і де я можу ці
знання застосувати».
Для педагога - це прагнення знайти
розумний баланс між знаннями,
уміннями та навичками учня.
Сучасність вимагає навчити учнів:
- самостійно та творчо розв'язувати
проблеми;
- шукати нову інформацію й робити
висновки, а не подавати дітям готові
знання.
В особистісно-орієнтованому підході
вчителю насамперед потрібен високий
рівень педагогічної майстерності, який
базується на розвитку:
дидактичних;
організаторських;
комунікативних;
науково-пізнавальних;
емоційних;
та поведінкових компонентностей;
-
-
Цілі особистісно орієнтованого
навчання полягають у тому, щоб:
визначити життєвий досвід кожного
учня;
його пізнавальні здібності;
рівень інтелекту;
інтереси, які спочатку треба розкрити,
а потім розвинути у навчальному
процесі;
Цілі особистісно орієнтованого навчання
полягають у тому, щоб:
Формувати позитивну мотивацію учнів до:
-
пізнавальної діяльності;
-
потребу в самопізнанні;
-
потребу в самореалізаціїї;
-
та потребу у самовдосконаленні школярів;
Цілі особистісно орієнтованого навчання
полягають у тому, щоб:
Озброїти учнів механізмом:
адаптації;
саморегуляції;
самозахисту;
самовиховання;
Цілі особистісно орієнтованого навчання
полягають у тому, щоб:
Розвинути індивідуальні позитивні
здібності кожного школяра;
Сформувати культуру життєдіяльності
максимально виявити і використати
індивідуальний досвід учня;
Правильно визначати лінії поведінки.
Основні принципи
особистісно-орієнтованого
навчання:
1. Принцип «розвивальної допомоги»
не робити за учня;
не вказувати йому, що робити,
а допомогти пробувати власні сили і власну
активність;
потрібно добитись, щоб учень сам обирав
рішення і відповідав за них.
Звідси - не потрібно подавати готові
знання, а створити умови, в яких
виявляється:
-
власна пізнавальна активність учня;
-
і він визначить для себе цілі, зміст та
методи роботи, власні цінності.
-
Навчання повинно бути дослідницьким
Це час, протягом якого діти вчаться:
самостійно діяти;
- дискутувати;
- приймати рішення.
-
При цьому розвивається самосвідомість і
самореалізується особистість.
Принцип - «свобода вміння»
- учні вільно обговорюють
проблеми;
- співпрацюють один з одним,
- а вчитель виступає в ролі
старшого члена колективу,
консультанта, джерела досвіду
Принцип - «свобода вміння»
Учителю:
-недостатньо
процес;
організувати навчальний
- потрібно ще визначити спосіб засвоєння
знань, тобто оприділити види діяльності
учня на уроці.
Основні вимоги до особистісноорієнтованого уроку:
раціональна єдність словесних,
наукових і практичних методів
навчання;
зв'язок з раніше вивченим досвідом,
набутим учнем;
Основні вимоги до особистісно
орієнтованого уроку:
-формування вмінь в учнів самостійно
здобувати знання і застосовувати їх на
практиці;
-заохочення прагнень учнів знаходити свій
спосіб роботи з навчальним матеріалом.
Метою
особистісноорієнтованого уроку є:
- створення умов для виявлення
пізнавальної активності учнів
Засобами досягнення вчителем цієї мети
можуть бути:
використання різних форм та методів
навчальної діяльності, які дозволяють
розкрити суб'єктивний досвід учнів;
створення атмосфери зацікавленості
кожного учня в результатах роботи
всього класу;
стимулювання учнів до висловлювань,
використання різних способів виконання
завдань без побоювань помилитися,
отримати хибну відповідь тощо;
Засобами досягнення вчителем цієї мети
можуть бути:
використання протягом уроку
дидактичного матеріалу, який дозволяє
отримати учневі найбільш значущі для
нього вид та форму змісту навчального
матеріалу;
оцінювання досягнень учня протягом
усього процесу його діяльності, а не
тільки за кінцевим результатом;
Засобами досягнення вчителем цієї мети
можуть бути:
заохочення прагнень учня знаходити свій
спосіб роботи;
аналізувати протягом уроку роботи інших
учнів; вибирати та засвоювати найбільш
раціональні з них;
створення на уроці педагогічних ситуацій
спілкування, які б дозволяли кожному учневі
виявляти ініціативу, самостійність, виборність у
справах роботи;
створення обстановки для природного
самовираження учня.
Технологія
особистісноорієнтованогоуроку
Для проведення особистісноорієнтованого уроку вчитель має
оволодіти його основними етапами:
1.
2.
3.
4.
5.
6.
7.
8.
Орієнтації.
Визначення мети.
Проектування.
Організації.
Реалізації.
Контролю.
Коригування.
Оцінювання
1. Етап орієнтації включає:
орієнтацію на позитивну роботу;
орієнтацію на визначення особистісного
досвіду учнів;
пов'язання цього досвіду з проблемами
навчального матеріалу.
2. Етап визначення мети передбачає:
визначення на уроці разом з учнями
значущої мети здійснення тієї діяльності,
яка запланована вчителем (учні повинні
зрозуміти, що може дати робота учням
саме на цьому уроці для складання,
наприклад, тематичного заліку,
державної атестації, свого майбутнього
життя тощо);
визначення показників досягнення
поставлених завдань;
3. Етап проектування включає:
передбачення залучення учнів до
виконання ними випереджальних
завдань;
підготовки повідомлень;
рефератів;
виготовлення та відбору наочності;
складання плану роботи тощо;
Етап організації виконання плану
діяльності передбачає:
Подання можливих варіантів і
способів виконання навчальної
діяльності (усна чи письмова форма,
індивідуальна робота чи робота в
групах, робота з текстом чи з іншими
засобами одержання інформації);
Етап організації виконання плану
діяльності передбачає:
2.Представлення учнями вибору способу
фіксації нового матеріалу (конспект,
схема, таблиця, опора, план, тези,
висновки тощо);
3.Варіативність домашнього завдання
(диференціація за рівнем складності та
способом виконання).
Етап контрольно-оцінювальний:
1.Залучення учнів до контролю за
перебігом навчальної діяльності шляхом
заохочення їх до різних видів контролю,
самоконтролю, взаємоконтролю, роботи
в групах;
2.Участь учнів у виправленні помилок і
недоліків у знаннях, усвідомлення їх
причин шляхом взаємо та самоаналізу;
Етап контрольно-оцінювальний:
3.Надання учням можливості самостійно
або за участі вчителя, інших учнів
порівнювати отримані ним результати з
критеріями стандарту, закладеного у
навчальній програмі;
4.Використання механізмів оцінного
методу (позитивного ставлення до
успіхів школяра);
Етап контрольно-оцінювальний:
5.Використання механізмів оцінного
методу (позитивного ставлення до
успіхів школяра).
6.Оцінювання (виставлення рівневих
оцінок за дванадцятибальною системою
оцінювання навчальних досягнень,
поурочного бала, рейтинг) не тільки
результатів, а й самого процесу
навчання.
6. Заключний етап передбачає:
усвідомлення учнями ситуації
досягнення мети;
відчуття успіху;
підкріплення позитивної мотивації
стосовно власної діяльності.
Методи та засоби психолого-педагогічної
підтримки діяльності учнів
заохочення;
навчально-пізнавальна гра;
створення ситуації успіху;
створення ситуації пізнавального інтересу;
створення проблемної ситуації;
спонукання до пошуку альтернативних
рішень;
виконання творчих завдань;
кооперація учнів;
створення ситуації взаємодопомоги тощо.
Висновок може бути таким: особистісноорієнтоване навчання ЦЕ–
загальнодидактичний принцип
індивідуального підходу до учнів.
Таке твердження ми дослідимо та
пояснимо за допомогою такого факту:
Відомий російський психолог
Л.С. Виготський своє теорією доводить,
що розум будь-якої людини має дві зони
розвитку: А і Б.
Перша зона (А) – це зона актуального
розвитку.
У цю зону потрапляють завдання, які
дитина може виконати сама без
допомоги вчителя.
Друга зона (В) – це зона найближчого
розвитку
Сюди потрапляють завдання, які дитина сама
виконати не може, але може з ними
впоратися з допомогою вчителя.
Зона найближчого розвитку, - це зона
“наступного дня”.
Те, що сьогодні є зона найближчого
розвитку, завтра у процесі навчання повинно
стати зоною актуального розвитку. Учитель
не повинен давати готову інформацію, адже
таке навчання може загальмувати мислення
дитини. А за допомогою вміло підібраних
запитань педагог підводить школяра до
правильної відповіді, розв’язку.
Те, що сьогодні є зоною найближчого
розвитку, завтра у процесі навчання
повинно стати зоною актуального
розвитку.
Учитель не повинен давати готову
інформацію, адже таке навчання може
загальмувати мислення дитини.
А за допомогою вміло підібраних
запитань педагог підводить школяра до
правильної відповіді, розв’язку.
Отже, як бачимо із цього прикладу, щоб
відбулися розвиток і навчання учнів,
завдання повинні потрапляти лише в
зону найближчого розвитку
(за Л.С. Виготським).
Припустимо, що два учні навчались в
одній школі, в одних і тих самих
учителів, закінчили школу з відзнакою,
рівень їхнього розвитку все одно буде
різним.
Ще більше відрізняється розвиток учнів
класу, які згідно з 12- бальною
системою досягли початкового і
високого рівнів.
Тому зрозуміло, що до таких дітей треба
підходити індивідуально, тобто ставити
перед ними різні завдання.
Якщо для цілого класу поставити одне
завдання, то для одних учнів воно
потрапить у зону актуального розвитку,
для інших – у зону найближчого
розвитку.
Отже, одне завдання для всього класу
ставити не бажано і не потрібно, а
здійснювати якісний особистісноорієнтований підхід до навчання та
виховання на практиці нам заважає ряд
причин, зокрема:
Причина 1. Щоб підійти індивідуально
до кожного учня, необхідно знати його
психологічні, фізіологічні та соціальні
особливості.
Лише психологія нараховує кілька
десятків індивідуальних особливостей
особистості. Це різні види уваги, уяви,
мислення, сприйняття, темпераменту,
характеру і т.д.
Пам’ять також поділяється більш ніж
на 10 типів: короткочасна,
довготривала, оперативна, рухова,
зорова, слухова, емоційна, словеснологічна і т.д.;
Причина 2. Виявити всі ці психологічні,
фізіологічні та соціальні особливості
вчитель без допомоги психолога, лікаря,
соціолога не може;
Причина 3.Навіть якщо теоретично
припустити, що в кожної дитини
виявили всі ці особливості, вчитель не
зможе запам’ятати їх у такій кількості
дітей, оскільки він одночасно навчає
свого предмета не один десяток учнів,
кожен з яких має не один десяток таких
особливостей.
Нарешті, якщо вчителю все-таки
вдається запам’ятати всі особливості
кожної дитини, він не зможе підійти
індивідуально тому, що урок триває
всього 40-45 хв, протягом яких
неможливо фізично попрацювати з
кожним учнем класу індивідуально.
Отже, існує суперечність: з одного боку,
вимоги до особистісно-орієнтованого
навчання, а з іншого причини, що
унеможливлюють якісне впровадження
цієї педагогічної технології у навчальновиховний процес.
Який же вихід з ситуації, що склалася ?
Філософія вчить, що джерелом і
рушійними силами будь-якого процесу
(у тому числі й навчального) є
розв’язання суперечностей і тому,
щоб навчальний процес розвивався,
вчителю необхідно вміти виявляти
суперечність навчального процесу, а
також вміти розв’язувати її.
Дана суперечність розв’язується шляхом
диференційованого підходу до учнів.
Диференціація (від лат. Differentia –
різниця, відмінність) – розчленування
цілого на якісно відмінні частини.
Розв’язування таких суперечностей
називається підходом до навчання.
Цей підхід, для прикладу, можна
здійснити таким чином:
Учнів класу розподілити на групи за
рівнем розвитку.
Критерії, якими слід керуватися - це
успішність.
Таких груп, наприклад, може бути
чотири:
низький рівень;
середній рівень;
достатній рівень;
високий рівень.
Зрозуміло, що такий поділ не
аргументується для учнів, для того щоб
у слабшого школяра не сформувалася
занижена самооцінка, а в сильного –
завищена.
Якщо учні однієї з груп підвищують свій
рівень – їх слід перевести до наступної
групи і навпаки.
Для кожної групи пропонуються різні за
ступенем складності завдання.
Диференційований підхід можна
здійснювати при різних формах
навчального процесу: під час уроку,
лабораторного заняття, екскурсії.
Під час проведеного уроку методом бесіди,
запитань слід орієнтувати учнів на певну
групу.
При цьому обов’язково слід враховувати,
щоб запитання було точним, стислим, не
мало елементів підказки.
Під час проведення уроку методом
пояснення, розповіді диференційований
підхід неможливий, оскільки вчитель будує
свою розповідь, орієнтуючись на
середнього учня,
але під час закріплення нового матеріалу
чи пояснення домашнього завдання учням
можна запропонувати різнорівневі
завдання.
Завершальним етапом навчальної
діяльності на уроці є:
усвідомлення ситуації досягнення мети;
переживання ситуації успіху;
підкріплення позитивної мотивації щодо
самої діяльності.
Ситуація успіху досягається тоді, коли
сама дитина визначає цей результат як
успіх.
Усвідомлення ситуації успіху самим
учнем, розуміння її значимості виникає у
суб'єкта після здолання своєї боязкості,
невміння, незнання, психологічного
враження та інших видів труднощів.
Роль “Ситуації успіху” у навчальній
діяльності
За останні роки термін
„Ситуація успіху” став звичним для
педагогів.
Ніхто не заперечує, що саме позитивні
емоції можуть стати для дитини одним
з найважливіших стимулів у навчанні,
але при цьому ми забуваємо про те, що
в педагогів не існує єдиного рецепта чи
правила, як саме створювати ситуації
успіху тому, що це слід на основі
індивідуального підходу, зважено, з
урахуванням багатьох факторів.
Діти прощають багато чого, але не
вибачають байдужість.
За відгуками дітей, найкращі їхні
вчителі вели уроки так, що здавалося,
ніби весь урок вони зайняті саме тобою.
Як цього досягти?
Іноді це „Іскра Божа”,
а частіше – майстерність, доведена до
мистецтва.
Важливо мати на увазі, що навіть
одноразове переживання успіху може
докорінно змінити психологічне
самопочуття дитини.
Ситуація успіху може стати пусковим
механізмом подальшого розвитку
особистості.
Безперечно, переживання успіху навіює
людині впевненість у власних силах.
З`являється бажання знову досягти
добрих результатів, виникає відчуття
внутрішнього благополуччя, що, у свою
чергу, покращує ставлення до
навколишнього світу.
На перший погляд здається, що вчитель,
кілька разів давши учню можливість
відчути успіх, далі вже само собою
забезпечує високий рівень мотивації,
інтересу, пізнавальної активності.
Але може бути й протилежний
результат: постійна успішність здатна
сформувати байдуже ставлення до
навчання.
Крім того, постійне очікування лише
позитивного результату згубно впливає
на розвиток вольових якостей учня:
він ухиляється від подолання
труднощів;
губиться в складних ситуаціях
(навчальних та життєвих);
у його поведінці починає домінувати
мотив „уникнення невдач”.
Досвідчені психологи та педагоги
попереджують про можливість
негативних наслідків пережитого успіху.
Чому ж виникає такий парадокс?
По-перше, успіх, що діставався ціною
незначних зусиль, може призвести до
переоцінки, точніше, до завищеної
оцінки своїх можливостей.
По-друге, за сильним переживанням
будь-якої емоції обов`язково настає
релаксація (розслаблення).
І якщо в цей період запропонувати
людині якусь діяльність, то, швидше за
все, ця діяльність буде менш успішною,
ніж попередня.
По-третє, переживання успіху може бути
потьмареним, якщо результат, важливий
і значимий для самого учня, не буде
адекватно оцінений іншими людьми.
І нарешті:
Емоція успіху не стане сильним
переживанням, якщо результати діяльності
не значимі для її суб`єкта.
Дитина, особливо на початку навчання,
однаково інтенсивно переживає успіх у
„головних” і „неголовних” навчальних
предметах.
Але часто знижують цю інтенсивність:
„12 балів з музики ! Та краще б ти
отримав 12 балів з читання”.
Знижуючи значимості успіху, що
переживається дитиною, ми, дорослі,
впливаємо на формування у дитини
ставлення до навчального процесу в
цілому.
Ось чому, оцінюючи дітей, необхідно
виходити з індивідуальних особливостей
кожного учня.
Просування вперед треба заохочувати,
підбадьорювати, щоб дитина не
відчувала невдачу, порівнюючи свої
результати з раніше встановленими
нормами, особливо якщо вони для неї
недосяжні.
Отже, ситуація успіху у навчальній
діяльності створюється вчителем або ж
психологом.
Як і будь-яку іншу діяльність, навчання
можна уявити у вигляді простого
ланцюжка дій:
1. Установка на діяльність (емоційна
підготовка учнів на вирішення
навчального завдання) – мотиваційний
етап;
2.Забезпечення діяльності (створення
умов для успішного вирішення
навчального завдання) –підготовчий,
робочий етап;
3.Порівняння отриманих результатів з
очікуваними (усвідомлення ставлення до
результатів своєї навчальної праці) –
результативний етап.
Отже, якщо ситуація успіху створюється
вчителем послідовно і свідомо, її
3.Порівняння отриманих результатів з
очікуваними (усвідомлення ставлення
до результатів своєї навчальної праці) –
результативний етап.
Отже, якщо ситуація успіху створюється
вчителем послідовно і свідомо, її
структура повинна врахувати всі
перелічені компоненти.
Створення ситуації успіху на
мотиваційному етапі навчальної
діяльності
Дослідження психологів свідчать, що рівень
засвоєння людиною знань істотно залежить
від рівня сформованості її мотивації
навчитися.
Тож давайте проаналізуємо, як провести
мотиваційний етап уроку так, щоб створити
ситуацію успіху для того учня.
Перед учителем стоїть завдання:
сформувати в учня настанову на
успішне виконання завдання
Інакше кажучи, вчитель повинен
сформувати в учнів мотив досягнення
мети.
Але при цьому вчитель часто
зустрічається з неадекватною
реакцією учнівського колективу:
1.Хтось уже виконував подібне
завдання, і його результати
виявились невдалими, так що у цієї
категорії учнів уже сформоване
негативне ставлення на успішне
виконання завдання.
2.Інша група учнів не стикалась з
такою роботою, тому вони не знають,
чого можна очікувати від майбутньої
діяльності.
3.Третя група, яка виконувала потрібні
завдання і успішно з ними впоралася,
знаходиться у стані мобілізації, готова
виконувати навчальне завдання.
Зрозуміло, що найлегше вчителю буде
працювати з учнями третьої групи, де
необхідно лише активізувати позитивні
емоції, які діти пережили раніше.
У другої групи учнів слід передбачити
емоційну реакцію, намалювати
перспективу вдалого виконання
завдання, пов`язавши її з тими чи
іншими умовами діяльності, які в
минулому забезпечували успіх.
Найбільш клопітною буде робота
першою групою учнів.
Перш за все доведеться нейтралізувати
спогади про невдачу в попередній
діяльності, а потім створити перспективу
для нової.
Зробити це можна, наприклад, так:
дати завдання учневі попрацювати над
своїми помилками, або повідомити його,
що завдання для нього змінено
порівняно з попереднім і т. д.
Учитель може запропонувати різні
варіанти мотивів досягнення ситуації
успіху:
прагнення самостійно розв`язати цікаві
задачі;
завоювати авторитет у своїх товаришів;
стати першим;
розглядати свою діяльність з точки зору
її корисності для інших людей;
встановити нові контакти між
товаришами у ході виконання завдання
тощо.
Отже, на етапі мотивації навчальної
діяльності учитель організовує певні
ситуації з метою активізувати чи
нейтралізувати емоції для наступної
діяльності
На етапі мотивації створення ситуації
успіху більшою мірою визначається
психологічними аспектами.
Тут доречним буде використання в
роботі вчителя таких психологопедагогічних прийомів, як:
Ефект Розенталя, або „Ефект
навіювання”: „Ти це можеш”, „Тобі це
вдається” тощо.
Якщо педагог буде переконувати учнів
у реальності успіху, то успіх прийде.
Англійський учений Стоуенс довів, що
учні, яких заохочували, досягли значно
більших успіхів, ніж ті, кого ніяк не
заохочували.
Прийом „Емоційне погладжування” –
це констатація будь-якого факту успіху,
прищеплювання дитині віри в себе,
відкритість учителя для довіри і співчуття.
◦ Прийом „Анонсування” –
репетиція майбутньої дії, яка створює
психологічний настрій на успіх перед
класом.
Це можуть бути додаткові індивідуальні
заняття з окремими учнями чи
заздалегідь оголошенні запитання
самостійної роботи.
Прийом „Шикуйсь!” містить такі кроки:
психологічна атака;
емоційне блокування;
вибір головного напрямку;
вибір рівних можливостей;
несподіване порівняння;
стабілізація.
Цей прийом полягає в тому, щоб:
учителем блокувалось припущення на
невдачу в діяльності учня;
відволікалася увага школяра від
чергового неуспіху;
вчитель повинен знайти той напрямок
діяльності, яким учень зможе
реалізувати себе набагато краще, тим
самим забезпечити його на успіх, на
стабільність у навчанні.
Розглянемо деякі
алгоритми створення ситуацій успіху та
методику їх реалізації:
Прийом „Даю шанс” – це заздалегідь
підготовлена вчителем ситуація, в якій
учень отримує можливість зненацька
для себе розкрити свої можливості.
Прийом “ Зняття страху”-
допомогає перебороти невпевненість у
власних силах (Люди вчаться на своїх
помилках і знаходять інші шляхи
вирішення проблем).
Прийом “Авансування успішного
результату” –
допомогає вчителю висловити тверду
переконаніність у тому, що його учень
обов’язково впорається з поставленим
завданням.
Це, в свою чергу, переконує дитину у
своїх силах і можливостях.
“У тебе обов’язково вийде”, “Я навіть не
сумніваюсь у позитивному результаті” і
т. д.
Прийом “Прихований інструктаж”
Допомагає дитині уникнути поразки.
Досягається шляхом побажання,
наприклад:
Можливо краще почати з ...,
Виконуючи роботу не забудьте про ...
Прийом “Внесення мотиву”.
Показує дитині заради чого, кого
здійснюється ця діяльність, кому буде
добре після виконання, наприклад, “Без
твоєї допомоги твоїм друзям не
впоратись...” тощо.
Прийом “Персональна винятковість.”
Визначає важливість зусиль дитини в
діяльності, що здійснюється або
здійснюватиметься, наприклад:
Тільки ти міг би…
Тільки тобі і можу доручити… і т.п.
Прийом “Висока оцінка деталі”.
Допомагає емоційно пережити не
результат в цілому, а якої її окремої
деталі:
Найбільше мені сподобалось у твоїй
роботі…
Найбільше тобі вдалося…
Прийом „Еврика”.
Створюються умови, за яких дитина,
виконуючи навчальне завдання,
несподівано відкриває в собі невідомі
досі здібності.
Завдання вчителя – помітити це глибоко
особисте відкриття, всіляко підтримати
дитину, поставити нову мету і надихнути
на її досягнення.
Допомога вчителя у створенні ситуації
відкриття має бути ненав`язливою,
прихованою.
Створюючи ситуації успіху на етапі
організації навчальної діяльності, слід
пам`ятати кілька основних правил:
у кожній дитині є задатки, які можуть
розвинутися у здібності;
Побачити їх, відчути, розвити – це
справа педагога;
ставлення до дитини як до рівної, як до
себе, спілкування, що повністю включає
грубість, різкість, образливий тон, має
стати обов`язковою нормою всієї
педагогічної діяльності;
Ставлення до дитини:
як до рівної,
як до себе,
спілкування, що повністю виключає:
- грубість,
- різкість,
- образливий тон
має стати обов`язковою нормою всієї
педагогічної діяльності;
чим більше напрямків діяльності, в яких
бере участь дитина, тим більше в неї
можливостей знайти себе;
кількість і різноманітність ситуацій і
обставин, в тому числі і штучно
створених, у які може потрапити
дитина, визначають шляхи її сьогодення
і віддаленого інтересу та можливі шляхи
успіху.
ТИПИ УСПІХУ:
Неочікувана радість – це почуття
задоволення від того, що результати
діяльності учня перевершили його
очікування.
З педагогічної та психологічної точки
зору – це результат продуманої,
підготовленої діяльності вчителя.
Спільна радість – полягає в тому, щоб учень
досяг необхідної для себе реакції колективу.
Вона може бути підготовленою вчителем
або спонтаною.
Спільною радістю вважають тільки ті реакції
колективу, які дають можливість дитині
відчутні себе задоволеним, стимулюють її
зусиля.
Це, перш за все, має бути емоційний відгук
оточуючих на успіх члена свого колективу.
Важливо, щоб у досягненнях кожного
школяра всі бачили результати своєї
праці, а сама дитина розуміла, що її
радість – це радість підтримки,
отримання статусу „свій серед своїх”.
Зрештою у тому, як реагує дитячий
колектив на успіхи або невдачі своїх
учителів, виявляється його моральна
сутність.
Радість пізнання – це радість пізнання
нового, хоча вона по своїй суті
альтруїстична (виникає на основі
допомоги, підтримки інших людей).
Пізнання спираїться на самоосвіту й
самопізнання.
Така радість не може вирости на
пустому місці, появитися без серйозних
причин. Це слід клопіткої роботи
учителя –учня-учнів.
ВИСНОВОК:
1.Ситуація успіху досягається тоді, коли
сама дитина визначає цей результат як
успіх.
2 Усвідомлення ситуації успіху самим
учнем, розуміння її значимості виникає у
школяра після здолання своєї боязкості,
невміння, незнання, психологічного
враження та інших видів труднощів.
3. Завдання педагога :
допомогти особистості дитини зрости в
успіху;
дати відчути радість від здолання
труднощів;
дати зрозуміти, що задарма в житті в
житті нічого не дається, скрізь необхідно
докласти зусиль.
І успіх буде еквівалентним витраченим
зусиллям.
ШАНОВНІ КОЛЕГИ !
Дайте, будь ласка, відповідь на такі
запитання:
1.Ваше ставлення до технології “Створення
ситуації успіху”.
2.Як Ви оцінюєте стан “Створення ситуації
успіху у Вашому навчальному закладі”.
3.Які ще методичні рекомендації, ідеї,
міркування щодо “Створення ситуації успіху”,
Ви можете запропонувати учасникам нашого
семінару ?
ВДЯЧНІ ВАМ ЗА ВІДВЕРТІСТЬ, ЗА ПОРАДИ
Slide 25
Створення ситуації успіху
та шляхи її реалізації
на уроці як складової якості
навчально-виховного процесу
Мета: Удосконалити методику
створення ситуації успіху та шляхів
її реалізації на уроці як стежки, що
веде до того куточка дитячого
серця, в якому горить вогник
бажання бути гарним.
На
відміну від традиційного розуміння
освіти як суми знань та навичок, нині освіту
починають розглядати як процес
становлення особистості .
Причому особистості, здатної до:
самоосвіти,
саморозвитку,
самовдосконалення,
яка вміє використовувати набуті знання,
яка прагне реалізувати себе,
спроможна змінити на краще своє життя,
життя своєї держави.
Алгоритм
створення та досягнення ситуації успіху
твердження про “Ситуацію успіху”;
особистісно-орієнтований підхід у справі
навчання та виховання - основа педагогічної
технології “Створення ситуації успіху”;
роль “Ситуації успіху” у навчальній діяльності;
створення “Ситуації успіху” на мотиваційному
етапі навчальної діяльності;
психолого-педагогічні прийоми при створенні
“Ситуації успіху”;
методика реалізації “Ситуації успіху”;
Виходячи із Положень Закону України “Про
освіту” завдання школи сьогодні полягає в
тому, щоб:
Виховувати в учнів здатність:
долати життєві труднощі;
самостійно приймати рішення;
розвивати себе як особистість, здатну:
робити вибір і контролювати своє життя;
брати на себе відповідальність за свої дії;
захищати себе і свої життєві цінності;
діяти відповідно до них;
піклуватись про інших;
Завдання вчителів:
прищепити учням потребу до здобуття
знань;
створити такі умови, щоб процес
здобуття знань був для них цікавим,
потрібним, комфортним;
і тому пріоритетним завданням вчителя
під час навчально-виховної діяльності є
створення ситуації успіху.
Що означає “Ситуація успіху?”
Ситуація успіху - це суб'єктивний
психічний стан задоволення наслідком
своєї фізичної, розумової праці чи
моральної напруги.
Успіх у навчанні - єдине джерело
внутрішніх сил дитини, які породжують
енергію для переборення труднощів,
бажання вчитися.
В.Сухомлинський
Ситуація успіху дарує атмосферу
приязні та взаємодопомоги, впевненості
і захищеності.
Учитель зобов’язаний створити джерело
внутрішніх сил дитини, джерело, яке дає
енергію для подолання труднощів і
формування бажання вчитися.
Використання ситуації успіху має
сприяти підвищенню робочого тонусу,
збільшенню продуктивності навчальної
роботи, а також допомогти учням
усвідомити себе повноцінною
особистістю і, відповідно, забезпечити
успіх у навчанні.
Основою педагогічної технології
“Створення ситуації успіху” є
особистісно-орієнтований підхід у справі
навчання та виховання.
А тому звернемося до рекомендацій
щодо особистісно-орієнтовного підходу
навчання та виховання.
–
Особистісно орієнтоване навчання
це навчання, центром якого є
особистість дитини, її самобутність та
самостійність: суб'єктивний досвід
кожного спочатку розкривається, а
потім узгоджується зі змістом освіти.
Визнання учня ключовою фігурою
всього освітнього процесу – це і є
особистісно орієнтована педагогіка.
У свідомості учня це має такий
вигляд: «Все, що я пізнаю, я знаю,
для чого мені потрібно і де я можу ці
знання застосувати».
Для педагога - це прагнення знайти
розумний баланс між знаннями,
уміннями та навичками учня.
Сучасність вимагає навчити учнів:
- самостійно та творчо розв'язувати
проблеми;
- шукати нову інформацію й робити
висновки, а не подавати дітям готові
знання.
В особистісно-орієнтованому підході
вчителю насамперед потрібен високий
рівень педагогічної майстерності, який
базується на розвитку:
дидактичних;
організаторських;
комунікативних;
науково-пізнавальних;
емоційних;
та поведінкових компонентностей;
-
-
Цілі особистісно орієнтованого
навчання полягають у тому, щоб:
визначити життєвий досвід кожного
учня;
його пізнавальні здібності;
рівень інтелекту;
інтереси, які спочатку треба розкрити,
а потім розвинути у навчальному
процесі;
Цілі особистісно орієнтованого навчання
полягають у тому, щоб:
Формувати позитивну мотивацію учнів до:
-
пізнавальної діяльності;
-
потребу в самопізнанні;
-
потребу в самореалізаціїї;
-
та потребу у самовдосконаленні школярів;
Цілі особистісно орієнтованого навчання
полягають у тому, щоб:
Озброїти учнів механізмом:
адаптації;
саморегуляції;
самозахисту;
самовиховання;
Цілі особистісно орієнтованого навчання
полягають у тому, щоб:
Розвинути індивідуальні позитивні
здібності кожного школяра;
Сформувати культуру життєдіяльності
максимально виявити і використати
індивідуальний досвід учня;
Правильно визначати лінії поведінки.
Основні принципи
особистісно-орієнтованого
навчання:
1. Принцип «розвивальної допомоги»
не робити за учня;
не вказувати йому, що робити,
а допомогти пробувати власні сили і власну
активність;
потрібно добитись, щоб учень сам обирав
рішення і відповідав за них.
Звідси - не потрібно подавати готові
знання, а створити умови, в яких
виявляється:
-
власна пізнавальна активність учня;
-
і він визначить для себе цілі, зміст та
методи роботи, власні цінності.
-
Навчання повинно бути дослідницьким
Це час, протягом якого діти вчаться:
самостійно діяти;
- дискутувати;
- приймати рішення.
-
При цьому розвивається самосвідомість і
самореалізується особистість.
Принцип - «свобода вміння»
- учні вільно обговорюють
проблеми;
- співпрацюють один з одним,
- а вчитель виступає в ролі
старшого члена колективу,
консультанта, джерела досвіду
Принцип - «свобода вміння»
Учителю:
-недостатньо
процес;
організувати навчальний
- потрібно ще визначити спосіб засвоєння
знань, тобто оприділити види діяльності
учня на уроці.
Основні вимоги до особистісноорієнтованого уроку:
раціональна єдність словесних,
наукових і практичних методів
навчання;
зв'язок з раніше вивченим досвідом,
набутим учнем;
Основні вимоги до особистісно
орієнтованого уроку:
-формування вмінь в учнів самостійно
здобувати знання і застосовувати їх на
практиці;
-заохочення прагнень учнів знаходити свій
спосіб роботи з навчальним матеріалом.
Метою
особистісноорієнтованого уроку є:
- створення умов для виявлення
пізнавальної активності учнів
Засобами досягнення вчителем цієї мети
можуть бути:
використання різних форм та методів
навчальної діяльності, які дозволяють
розкрити суб'єктивний досвід учнів;
створення атмосфери зацікавленості
кожного учня в результатах роботи
всього класу;
стимулювання учнів до висловлювань,
використання різних способів виконання
завдань без побоювань помилитися,
отримати хибну відповідь тощо;
Засобами досягнення вчителем цієї мети
можуть бути:
використання протягом уроку
дидактичного матеріалу, який дозволяє
отримати учневі найбільш значущі для
нього вид та форму змісту навчального
матеріалу;
оцінювання досягнень учня протягом
усього процесу його діяльності, а не
тільки за кінцевим результатом;
Засобами досягнення вчителем цієї мети
можуть бути:
заохочення прагнень учня знаходити свій
спосіб роботи;
аналізувати протягом уроку роботи інших
учнів; вибирати та засвоювати найбільш
раціональні з них;
створення на уроці педагогічних ситуацій
спілкування, які б дозволяли кожному учневі
виявляти ініціативу, самостійність, виборність у
справах роботи;
створення обстановки для природного
самовираження учня.
Технологія
особистісноорієнтованогоуроку
Для проведення особистісноорієнтованого уроку вчитель має
оволодіти його основними етапами:
1.
2.
3.
4.
5.
6.
7.
8.
Орієнтації.
Визначення мети.
Проектування.
Організації.
Реалізації.
Контролю.
Коригування.
Оцінювання
1. Етап орієнтації включає:
орієнтацію на позитивну роботу;
орієнтацію на визначення особистісного
досвіду учнів;
пов'язання цього досвіду з проблемами
навчального матеріалу.
2. Етап визначення мети передбачає:
визначення на уроці разом з учнями
значущої мети здійснення тієї діяльності,
яка запланована вчителем (учні повинні
зрозуміти, що може дати робота учням
саме на цьому уроці для складання,
наприклад, тематичного заліку,
державної атестації, свого майбутнього
життя тощо);
визначення показників досягнення
поставлених завдань;
3. Етап проектування включає:
передбачення залучення учнів до
виконання ними випереджальних
завдань;
підготовки повідомлень;
рефератів;
виготовлення та відбору наочності;
складання плану роботи тощо;
Етап організації виконання плану
діяльності передбачає:
Подання можливих варіантів і
способів виконання навчальної
діяльності (усна чи письмова форма,
індивідуальна робота чи робота в
групах, робота з текстом чи з іншими
засобами одержання інформації);
Етап організації виконання плану
діяльності передбачає:
2.Представлення учнями вибору способу
фіксації нового матеріалу (конспект,
схема, таблиця, опора, план, тези,
висновки тощо);
3.Варіативність домашнього завдання
(диференціація за рівнем складності та
способом виконання).
Етап контрольно-оцінювальний:
1.Залучення учнів до контролю за
перебігом навчальної діяльності шляхом
заохочення їх до різних видів контролю,
самоконтролю, взаємоконтролю, роботи
в групах;
2.Участь учнів у виправленні помилок і
недоліків у знаннях, усвідомлення їх
причин шляхом взаємо та самоаналізу;
Етап контрольно-оцінювальний:
3.Надання учням можливості самостійно
або за участі вчителя, інших учнів
порівнювати отримані ним результати з
критеріями стандарту, закладеного у
навчальній програмі;
4.Використання механізмів оцінного
методу (позитивного ставлення до
успіхів школяра);
Етап контрольно-оцінювальний:
5.Використання механізмів оцінного
методу (позитивного ставлення до
успіхів школяра).
6.Оцінювання (виставлення рівневих
оцінок за дванадцятибальною системою
оцінювання навчальних досягнень,
поурочного бала, рейтинг) не тільки
результатів, а й самого процесу
навчання.
6. Заключний етап передбачає:
усвідомлення учнями ситуації
досягнення мети;
відчуття успіху;
підкріплення позитивної мотивації
стосовно власної діяльності.
Методи та засоби психолого-педагогічної
підтримки діяльності учнів
заохочення;
навчально-пізнавальна гра;
створення ситуації успіху;
створення ситуації пізнавального інтересу;
створення проблемної ситуації;
спонукання до пошуку альтернативних
рішень;
виконання творчих завдань;
кооперація учнів;
створення ситуації взаємодопомоги тощо.
Висновок може бути таким: особистісноорієнтоване навчання ЦЕ–
загальнодидактичний принцип
індивідуального підходу до учнів.
Таке твердження ми дослідимо та
пояснимо за допомогою такого факту:
Відомий російський психолог
Л.С. Виготський своє теорією доводить,
що розум будь-якої людини має дві зони
розвитку: А і Б.
Перша зона (А) – це зона актуального
розвитку.
У цю зону потрапляють завдання, які
дитина може виконати сама без
допомоги вчителя.
Друга зона (В) – це зона найближчого
розвитку
Сюди потрапляють завдання, які дитина сама
виконати не може, але може з ними
впоратися з допомогою вчителя.
Зона найближчого розвитку, - це зона
“наступного дня”.
Те, що сьогодні є зона найближчого
розвитку, завтра у процесі навчання повинно
стати зоною актуального розвитку. Учитель
не повинен давати готову інформацію, адже
таке навчання може загальмувати мислення
дитини. А за допомогою вміло підібраних
запитань педагог підводить школяра до
правильної відповіді, розв’язку.
Те, що сьогодні є зоною найближчого
розвитку, завтра у процесі навчання
повинно стати зоною актуального
розвитку.
Учитель не повинен давати готову
інформацію, адже таке навчання може
загальмувати мислення дитини.
А за допомогою вміло підібраних
запитань педагог підводить школяра до
правильної відповіді, розв’язку.
Отже, як бачимо із цього прикладу, щоб
відбулися розвиток і навчання учнів,
завдання повинні потрапляти лише в
зону найближчого розвитку
(за Л.С. Виготським).
Припустимо, що два учні навчались в
одній школі, в одних і тих самих
учителів, закінчили школу з відзнакою,
рівень їхнього розвитку все одно буде
різним.
Ще більше відрізняється розвиток учнів
класу, які згідно з 12- бальною
системою досягли початкового і
високого рівнів.
Тому зрозуміло, що до таких дітей треба
підходити індивідуально, тобто ставити
перед ними різні завдання.
Якщо для цілого класу поставити одне
завдання, то для одних учнів воно
потрапить у зону актуального розвитку,
для інших – у зону найближчого
розвитку.
Отже, одне завдання для всього класу
ставити не бажано і не потрібно, а
здійснювати якісний особистісноорієнтований підхід до навчання та
виховання на практиці нам заважає ряд
причин, зокрема:
Причина 1. Щоб підійти індивідуально
до кожного учня, необхідно знати його
психологічні, фізіологічні та соціальні
особливості.
Лише психологія нараховує кілька
десятків індивідуальних особливостей
особистості. Це різні види уваги, уяви,
мислення, сприйняття, темпераменту,
характеру і т.д.
Пам’ять також поділяється більш ніж
на 10 типів: короткочасна,
довготривала, оперативна, рухова,
зорова, слухова, емоційна, словеснологічна і т.д.;
Причина 2. Виявити всі ці психологічні,
фізіологічні та соціальні особливості
вчитель без допомоги психолога, лікаря,
соціолога не може;
Причина 3.Навіть якщо теоретично
припустити, що в кожної дитини
виявили всі ці особливості, вчитель не
зможе запам’ятати їх у такій кількості
дітей, оскільки він одночасно навчає
свого предмета не один десяток учнів,
кожен з яких має не один десяток таких
особливостей.
Нарешті, якщо вчителю все-таки
вдається запам’ятати всі особливості
кожної дитини, він не зможе підійти
індивідуально тому, що урок триває
всього 40-45 хв, протягом яких
неможливо фізично попрацювати з
кожним учнем класу індивідуально.
Отже, існує суперечність: з одного боку,
вимоги до особистісно-орієнтованого
навчання, а з іншого причини, що
унеможливлюють якісне впровадження
цієї педагогічної технології у навчальновиховний процес.
Який же вихід з ситуації, що склалася ?
Філософія вчить, що джерелом і
рушійними силами будь-якого процесу
(у тому числі й навчального) є
розв’язання суперечностей і тому,
щоб навчальний процес розвивався,
вчителю необхідно вміти виявляти
суперечність навчального процесу, а
також вміти розв’язувати її.
Дана суперечність розв’язується шляхом
диференційованого підходу до учнів.
Диференціація (від лат. Differentia –
різниця, відмінність) – розчленування
цілого на якісно відмінні частини.
Розв’язування таких суперечностей
називається підходом до навчання.
Цей підхід, для прикладу, можна
здійснити таким чином:
Учнів класу розподілити на групи за
рівнем розвитку.
Критерії, якими слід керуватися - це
успішність.
Таких груп, наприклад, може бути
чотири:
низький рівень;
середній рівень;
достатній рівень;
високий рівень.
Зрозуміло, що такий поділ не
аргументується для учнів, для того щоб
у слабшого школяра не сформувалася
занижена самооцінка, а в сильного –
завищена.
Якщо учні однієї з груп підвищують свій
рівень – їх слід перевести до наступної
групи і навпаки.
Для кожної групи пропонуються різні за
ступенем складності завдання.
Диференційований підхід можна
здійснювати при різних формах
навчального процесу: під час уроку,
лабораторного заняття, екскурсії.
Під час проведеного уроку методом бесіди,
запитань слід орієнтувати учнів на певну
групу.
При цьому обов’язково слід враховувати,
щоб запитання було точним, стислим, не
мало елементів підказки.
Під час проведення уроку методом
пояснення, розповіді диференційований
підхід неможливий, оскільки вчитель будує
свою розповідь, орієнтуючись на
середнього учня,
але під час закріплення нового матеріалу
чи пояснення домашнього завдання учням
можна запропонувати різнорівневі
завдання.
Завершальним етапом навчальної
діяльності на уроці є:
усвідомлення ситуації досягнення мети;
переживання ситуації успіху;
підкріплення позитивної мотивації щодо
самої діяльності.
Ситуація успіху досягається тоді, коли
сама дитина визначає цей результат як
успіх.
Усвідомлення ситуації успіху самим
учнем, розуміння її значимості виникає у
суб'єкта після здолання своєї боязкості,
невміння, незнання, психологічного
враження та інших видів труднощів.
Роль “Ситуації успіху” у навчальній
діяльності
За останні роки термін
„Ситуація успіху” став звичним для
педагогів.
Ніхто не заперечує, що саме позитивні
емоції можуть стати для дитини одним
з найважливіших стимулів у навчанні,
але при цьому ми забуваємо про те, що
в педагогів не існує єдиного рецепта чи
правила, як саме створювати ситуації
успіху тому, що це слід на основі
індивідуального підходу, зважено, з
урахуванням багатьох факторів.
Діти прощають багато чого, але не
вибачають байдужість.
За відгуками дітей, найкращі їхні
вчителі вели уроки так, що здавалося,
ніби весь урок вони зайняті саме тобою.
Як цього досягти?
Іноді це „Іскра Божа”,
а частіше – майстерність, доведена до
мистецтва.
Важливо мати на увазі, що навіть
одноразове переживання успіху може
докорінно змінити психологічне
самопочуття дитини.
Ситуація успіху може стати пусковим
механізмом подальшого розвитку
особистості.
Безперечно, переживання успіху навіює
людині впевненість у власних силах.
З`являється бажання знову досягти
добрих результатів, виникає відчуття
внутрішнього благополуччя, що, у свою
чергу, покращує ставлення до
навколишнього світу.
На перший погляд здається, що вчитель,
кілька разів давши учню можливість
відчути успіх, далі вже само собою
забезпечує високий рівень мотивації,
інтересу, пізнавальної активності.
Але може бути й протилежний
результат: постійна успішність здатна
сформувати байдуже ставлення до
навчання.
Крім того, постійне очікування лише
позитивного результату згубно впливає
на розвиток вольових якостей учня:
він ухиляється від подолання
труднощів;
губиться в складних ситуаціях
(навчальних та життєвих);
у його поведінці починає домінувати
мотив „уникнення невдач”.
Досвідчені психологи та педагоги
попереджують про можливість
негативних наслідків пережитого успіху.
Чому ж виникає такий парадокс?
По-перше, успіх, що діставався ціною
незначних зусиль, може призвести до
переоцінки, точніше, до завищеної
оцінки своїх можливостей.
По-друге, за сильним переживанням
будь-якої емоції обов`язково настає
релаксація (розслаблення).
І якщо в цей період запропонувати
людині якусь діяльність, то, швидше за
все, ця діяльність буде менш успішною,
ніж попередня.
По-третє, переживання успіху може бути
потьмареним, якщо результат, важливий
і значимий для самого учня, не буде
адекватно оцінений іншими людьми.
І нарешті:
Емоція успіху не стане сильним
переживанням, якщо результати діяльності
не значимі для її суб`єкта.
Дитина, особливо на початку навчання,
однаково інтенсивно переживає успіх у
„головних” і „неголовних” навчальних
предметах.
Але часто знижують цю інтенсивність:
„12 балів з музики ! Та краще б ти
отримав 12 балів з читання”.
Знижуючи значимості успіху, що
переживається дитиною, ми, дорослі,
впливаємо на формування у дитини
ставлення до навчального процесу в
цілому.
Ось чому, оцінюючи дітей, необхідно
виходити з індивідуальних особливостей
кожного учня.
Просування вперед треба заохочувати,
підбадьорювати, щоб дитина не
відчувала невдачу, порівнюючи свої
результати з раніше встановленими
нормами, особливо якщо вони для неї
недосяжні.
Отже, ситуація успіху у навчальній
діяльності створюється вчителем або ж
психологом.
Як і будь-яку іншу діяльність, навчання
можна уявити у вигляді простого
ланцюжка дій:
1. Установка на діяльність (емоційна
підготовка учнів на вирішення
навчального завдання) – мотиваційний
етап;
2.Забезпечення діяльності (створення
умов для успішного вирішення
навчального завдання) –підготовчий,
робочий етап;
3.Порівняння отриманих результатів з
очікуваними (усвідомлення ставлення до
результатів своєї навчальної праці) –
результативний етап.
Отже, якщо ситуація успіху створюється
вчителем послідовно і свідомо, її
3.Порівняння отриманих результатів з
очікуваними (усвідомлення ставлення
до результатів своєї навчальної праці) –
результативний етап.
Отже, якщо ситуація успіху створюється
вчителем послідовно і свідомо, її
структура повинна врахувати всі
перелічені компоненти.
Створення ситуації успіху на
мотиваційному етапі навчальної
діяльності
Дослідження психологів свідчать, що рівень
засвоєння людиною знань істотно залежить
від рівня сформованості її мотивації
навчитися.
Тож давайте проаналізуємо, як провести
мотиваційний етап уроку так, щоб створити
ситуацію успіху для того учня.
Перед учителем стоїть завдання:
сформувати в учня настанову на
успішне виконання завдання
Інакше кажучи, вчитель повинен
сформувати в учнів мотив досягнення
мети.
Але при цьому вчитель часто
зустрічається з неадекватною
реакцією учнівського колективу:
1.Хтось уже виконував подібне
завдання, і його результати
виявились невдалими, так що у цієї
категорії учнів уже сформоване
негативне ставлення на успішне
виконання завдання.
2.Інша група учнів не стикалась з
такою роботою, тому вони не знають,
чого можна очікувати від майбутньої
діяльності.
3.Третя група, яка виконувала потрібні
завдання і успішно з ними впоралася,
знаходиться у стані мобілізації, готова
виконувати навчальне завдання.
Зрозуміло, що найлегше вчителю буде
працювати з учнями третьої групи, де
необхідно лише активізувати позитивні
емоції, які діти пережили раніше.
У другої групи учнів слід передбачити
емоційну реакцію, намалювати
перспективу вдалого виконання
завдання, пов`язавши її з тими чи
іншими умовами діяльності, які в
минулому забезпечували успіх.
Найбільш клопітною буде робота
першою групою учнів.
Перш за все доведеться нейтралізувати
спогади про невдачу в попередній
діяльності, а потім створити перспективу
для нової.
Зробити це можна, наприклад, так:
дати завдання учневі попрацювати над
своїми помилками, або повідомити його,
що завдання для нього змінено
порівняно з попереднім і т. д.
Учитель може запропонувати різні
варіанти мотивів досягнення ситуації
успіху:
прагнення самостійно розв`язати цікаві
задачі;
завоювати авторитет у своїх товаришів;
стати першим;
розглядати свою діяльність з точки зору
її корисності для інших людей;
встановити нові контакти між
товаришами у ході виконання завдання
тощо.
Отже, на етапі мотивації навчальної
діяльності учитель організовує певні
ситуації з метою активізувати чи
нейтралізувати емоції для наступної
діяльності
На етапі мотивації створення ситуації
успіху більшою мірою визначається
психологічними аспектами.
Тут доречним буде використання в
роботі вчителя таких психологопедагогічних прийомів, як:
Ефект Розенталя, або „Ефект
навіювання”: „Ти це можеш”, „Тобі це
вдається” тощо.
Якщо педагог буде переконувати учнів
у реальності успіху, то успіх прийде.
Англійський учений Стоуенс довів, що
учні, яких заохочували, досягли значно
більших успіхів, ніж ті, кого ніяк не
заохочували.
Прийом „Емоційне погладжування” –
це констатація будь-якого факту успіху,
прищеплювання дитині віри в себе,
відкритість учителя для довіри і співчуття.
◦ Прийом „Анонсування” –
репетиція майбутньої дії, яка створює
психологічний настрій на успіх перед
класом.
Це можуть бути додаткові індивідуальні
заняття з окремими учнями чи
заздалегідь оголошенні запитання
самостійної роботи.
Прийом „Шикуйсь!” містить такі кроки:
психологічна атака;
емоційне блокування;
вибір головного напрямку;
вибір рівних можливостей;
несподіване порівняння;
стабілізація.
Цей прийом полягає в тому, щоб:
учителем блокувалось припущення на
невдачу в діяльності учня;
відволікалася увага школяра від
чергового неуспіху;
вчитель повинен знайти той напрямок
діяльності, яким учень зможе
реалізувати себе набагато краще, тим
самим забезпечити його на успіх, на
стабільність у навчанні.
Розглянемо деякі
алгоритми створення ситуацій успіху та
методику їх реалізації:
Прийом „Даю шанс” – це заздалегідь
підготовлена вчителем ситуація, в якій
учень отримує можливість зненацька
для себе розкрити свої можливості.
Прийом “ Зняття страху”-
допомогає перебороти невпевненість у
власних силах (Люди вчаться на своїх
помилках і знаходять інші шляхи
вирішення проблем).
Прийом “Авансування успішного
результату” –
допомогає вчителю висловити тверду
переконаніність у тому, що його учень
обов’язково впорається з поставленим
завданням.
Це, в свою чергу, переконує дитину у
своїх силах і можливостях.
“У тебе обов’язково вийде”, “Я навіть не
сумніваюсь у позитивному результаті” і
т. д.
Прийом “Прихований інструктаж”
Допомагає дитині уникнути поразки.
Досягається шляхом побажання,
наприклад:
Можливо краще почати з ...,
Виконуючи роботу не забудьте про ...
Прийом “Внесення мотиву”.
Показує дитині заради чого, кого
здійснюється ця діяльність, кому буде
добре після виконання, наприклад, “Без
твоєї допомоги твоїм друзям не
впоратись...” тощо.
Прийом “Персональна винятковість.”
Визначає важливість зусиль дитини в
діяльності, що здійснюється або
здійснюватиметься, наприклад:
Тільки ти міг би…
Тільки тобі і можу доручити… і т.п.
Прийом “Висока оцінка деталі”.
Допомагає емоційно пережити не
результат в цілому, а якої її окремої
деталі:
Найбільше мені сподобалось у твоїй
роботі…
Найбільше тобі вдалося…
Прийом „Еврика”.
Створюються умови, за яких дитина,
виконуючи навчальне завдання,
несподівано відкриває в собі невідомі
досі здібності.
Завдання вчителя – помітити це глибоко
особисте відкриття, всіляко підтримати
дитину, поставити нову мету і надихнути
на її досягнення.
Допомога вчителя у створенні ситуації
відкриття має бути ненав`язливою,
прихованою.
Створюючи ситуації успіху на етапі
організації навчальної діяльності, слід
пам`ятати кілька основних правил:
у кожній дитині є задатки, які можуть
розвинутися у здібності;
Побачити їх, відчути, розвити – це
справа педагога;
ставлення до дитини як до рівної, як до
себе, спілкування, що повністю включає
грубість, різкість, образливий тон, має
стати обов`язковою нормою всієї
педагогічної діяльності;
Ставлення до дитини:
як до рівної,
як до себе,
спілкування, що повністю виключає:
- грубість,
- різкість,
- образливий тон
має стати обов`язковою нормою всієї
педагогічної діяльності;
чим більше напрямків діяльності, в яких
бере участь дитина, тим більше в неї
можливостей знайти себе;
кількість і різноманітність ситуацій і
обставин, в тому числі і штучно
створених, у які може потрапити
дитина, визначають шляхи її сьогодення
і віддаленого інтересу та можливі шляхи
успіху.
ТИПИ УСПІХУ:
Неочікувана радість – це почуття
задоволення від того, що результати
діяльності учня перевершили його
очікування.
З педагогічної та психологічної точки
зору – це результат продуманої,
підготовленої діяльності вчителя.
Спільна радість – полягає в тому, щоб учень
досяг необхідної для себе реакції колективу.
Вона може бути підготовленою вчителем
або спонтаною.
Спільною радістю вважають тільки ті реакції
колективу, які дають можливість дитині
відчутні себе задоволеним, стимулюють її
зусиля.
Це, перш за все, має бути емоційний відгук
оточуючих на успіх члена свого колективу.
Важливо, щоб у досягненнях кожного
школяра всі бачили результати своєї
праці, а сама дитина розуміла, що її
радість – це радість підтримки,
отримання статусу „свій серед своїх”.
Зрештою у тому, як реагує дитячий
колектив на успіхи або невдачі своїх
учителів, виявляється його моральна
сутність.
Радість пізнання – це радість пізнання
нового, хоча вона по своїй суті
альтруїстична (виникає на основі
допомоги, підтримки інших людей).
Пізнання спираїться на самоосвіту й
самопізнання.
Така радість не може вирости на
пустому місці, появитися без серйозних
причин. Це слід клопіткої роботи
учителя –учня-учнів.
ВИСНОВОК:
1.Ситуація успіху досягається тоді, коли
сама дитина визначає цей результат як
успіх.
2 Усвідомлення ситуації успіху самим
учнем, розуміння її значимості виникає у
школяра після здолання своєї боязкості,
невміння, незнання, психологічного
враження та інших видів труднощів.
3. Завдання педагога :
допомогти особистості дитини зрости в
успіху;
дати відчути радість від здолання
труднощів;
дати зрозуміти, що задарма в житті в
житті нічого не дається, скрізь необхідно
докласти зусиль.
І успіх буде еквівалентним витраченим
зусиллям.
ШАНОВНІ КОЛЕГИ !
Дайте, будь ласка, відповідь на такі
запитання:
1.Ваше ставлення до технології “Створення
ситуації успіху”.
2.Як Ви оцінюєте стан “Створення ситуації
успіху у Вашому навчальному закладі”.
3.Які ще методичні рекомендації, ідеї,
міркування щодо “Створення ситуації успіху”,
Ви можете запропонувати учасникам нашого
семінару ?
ВДЯЧНІ ВАМ ЗА ВІДВЕРТІСТЬ, ЗА ПОРАДИ
Slide 26
Створення ситуації успіху
та шляхи її реалізації
на уроці як складової якості
навчально-виховного процесу
Мета: Удосконалити методику
створення ситуації успіху та шляхів
її реалізації на уроці як стежки, що
веде до того куточка дитячого
серця, в якому горить вогник
бажання бути гарним.
На
відміну від традиційного розуміння
освіти як суми знань та навичок, нині освіту
починають розглядати як процес
становлення особистості .
Причому особистості, здатної до:
самоосвіти,
саморозвитку,
самовдосконалення,
яка вміє використовувати набуті знання,
яка прагне реалізувати себе,
спроможна змінити на краще своє життя,
життя своєї держави.
Алгоритм
створення та досягнення ситуації успіху
твердження про “Ситуацію успіху”;
особистісно-орієнтований підхід у справі
навчання та виховання - основа педагогічної
технології “Створення ситуації успіху”;
роль “Ситуації успіху” у навчальній діяльності;
створення “Ситуації успіху” на мотиваційному
етапі навчальної діяльності;
психолого-педагогічні прийоми при створенні
“Ситуації успіху”;
методика реалізації “Ситуації успіху”;
Виходячи із Положень Закону України “Про
освіту” завдання школи сьогодні полягає в
тому, щоб:
Виховувати в учнів здатність:
долати життєві труднощі;
самостійно приймати рішення;
розвивати себе як особистість, здатну:
робити вибір і контролювати своє життя;
брати на себе відповідальність за свої дії;
захищати себе і свої життєві цінності;
діяти відповідно до них;
піклуватись про інших;
Завдання вчителів:
прищепити учням потребу до здобуття
знань;
створити такі умови, щоб процес
здобуття знань був для них цікавим,
потрібним, комфортним;
і тому пріоритетним завданням вчителя
під час навчально-виховної діяльності є
створення ситуації успіху.
Що означає “Ситуація успіху?”
Ситуація успіху - це суб'єктивний
психічний стан задоволення наслідком
своєї фізичної, розумової праці чи
моральної напруги.
Успіх у навчанні - єдине джерело
внутрішніх сил дитини, які породжують
енергію для переборення труднощів,
бажання вчитися.
В.Сухомлинський
Ситуація успіху дарує атмосферу
приязні та взаємодопомоги, впевненості
і захищеності.
Учитель зобов’язаний створити джерело
внутрішніх сил дитини, джерело, яке дає
енергію для подолання труднощів і
формування бажання вчитися.
Використання ситуації успіху має
сприяти підвищенню робочого тонусу,
збільшенню продуктивності навчальної
роботи, а також допомогти учням
усвідомити себе повноцінною
особистістю і, відповідно, забезпечити
успіх у навчанні.
Основою педагогічної технології
“Створення ситуації успіху” є
особистісно-орієнтований підхід у справі
навчання та виховання.
А тому звернемося до рекомендацій
щодо особистісно-орієнтовного підходу
навчання та виховання.
–
Особистісно орієнтоване навчання
це навчання, центром якого є
особистість дитини, її самобутність та
самостійність: суб'єктивний досвід
кожного спочатку розкривається, а
потім узгоджується зі змістом освіти.
Визнання учня ключовою фігурою
всього освітнього процесу – це і є
особистісно орієнтована педагогіка.
У свідомості учня це має такий
вигляд: «Все, що я пізнаю, я знаю,
для чого мені потрібно і де я можу ці
знання застосувати».
Для педагога - це прагнення знайти
розумний баланс між знаннями,
уміннями та навичками учня.
Сучасність вимагає навчити учнів:
- самостійно та творчо розв'язувати
проблеми;
- шукати нову інформацію й робити
висновки, а не подавати дітям готові
знання.
В особистісно-орієнтованому підході
вчителю насамперед потрібен високий
рівень педагогічної майстерності, який
базується на розвитку:
дидактичних;
організаторських;
комунікативних;
науково-пізнавальних;
емоційних;
та поведінкових компонентностей;
-
-
Цілі особистісно орієнтованого
навчання полягають у тому, щоб:
визначити життєвий досвід кожного
учня;
його пізнавальні здібності;
рівень інтелекту;
інтереси, які спочатку треба розкрити,
а потім розвинути у навчальному
процесі;
Цілі особистісно орієнтованого навчання
полягають у тому, щоб:
Формувати позитивну мотивацію учнів до:
-
пізнавальної діяльності;
-
потребу в самопізнанні;
-
потребу в самореалізаціїї;
-
та потребу у самовдосконаленні школярів;
Цілі особистісно орієнтованого навчання
полягають у тому, щоб:
Озброїти учнів механізмом:
адаптації;
саморегуляції;
самозахисту;
самовиховання;
Цілі особистісно орієнтованого навчання
полягають у тому, щоб:
Розвинути індивідуальні позитивні
здібності кожного школяра;
Сформувати культуру життєдіяльності
максимально виявити і використати
індивідуальний досвід учня;
Правильно визначати лінії поведінки.
Основні принципи
особистісно-орієнтованого
навчання:
1. Принцип «розвивальної допомоги»
не робити за учня;
не вказувати йому, що робити,
а допомогти пробувати власні сили і власну
активність;
потрібно добитись, щоб учень сам обирав
рішення і відповідав за них.
Звідси - не потрібно подавати готові
знання, а створити умови, в яких
виявляється:
-
власна пізнавальна активність учня;
-
і він визначить для себе цілі, зміст та
методи роботи, власні цінності.
-
Навчання повинно бути дослідницьким
Це час, протягом якого діти вчаться:
самостійно діяти;
- дискутувати;
- приймати рішення.
-
При цьому розвивається самосвідомість і
самореалізується особистість.
Принцип - «свобода вміння»
- учні вільно обговорюють
проблеми;
- співпрацюють один з одним,
- а вчитель виступає в ролі
старшого члена колективу,
консультанта, джерела досвіду
Принцип - «свобода вміння»
Учителю:
-недостатньо
процес;
організувати навчальний
- потрібно ще визначити спосіб засвоєння
знань, тобто оприділити види діяльності
учня на уроці.
Основні вимоги до особистісноорієнтованого уроку:
раціональна єдність словесних,
наукових і практичних методів
навчання;
зв'язок з раніше вивченим досвідом,
набутим учнем;
Основні вимоги до особистісно
орієнтованого уроку:
-формування вмінь в учнів самостійно
здобувати знання і застосовувати їх на
практиці;
-заохочення прагнень учнів знаходити свій
спосіб роботи з навчальним матеріалом.
Метою
особистісноорієнтованого уроку є:
- створення умов для виявлення
пізнавальної активності учнів
Засобами досягнення вчителем цієї мети
можуть бути:
використання різних форм та методів
навчальної діяльності, які дозволяють
розкрити суб'єктивний досвід учнів;
створення атмосфери зацікавленості
кожного учня в результатах роботи
всього класу;
стимулювання учнів до висловлювань,
використання різних способів виконання
завдань без побоювань помилитися,
отримати хибну відповідь тощо;
Засобами досягнення вчителем цієї мети
можуть бути:
використання протягом уроку
дидактичного матеріалу, який дозволяє
отримати учневі найбільш значущі для
нього вид та форму змісту навчального
матеріалу;
оцінювання досягнень учня протягом
усього процесу його діяльності, а не
тільки за кінцевим результатом;
Засобами досягнення вчителем цієї мети
можуть бути:
заохочення прагнень учня знаходити свій
спосіб роботи;
аналізувати протягом уроку роботи інших
учнів; вибирати та засвоювати найбільш
раціональні з них;
створення на уроці педагогічних ситуацій
спілкування, які б дозволяли кожному учневі
виявляти ініціативу, самостійність, виборність у
справах роботи;
створення обстановки для природного
самовираження учня.
Технологія
особистісноорієнтованогоуроку
Для проведення особистісноорієнтованого уроку вчитель має
оволодіти його основними етапами:
1.
2.
3.
4.
5.
6.
7.
8.
Орієнтації.
Визначення мети.
Проектування.
Організації.
Реалізації.
Контролю.
Коригування.
Оцінювання
1. Етап орієнтації включає:
орієнтацію на позитивну роботу;
орієнтацію на визначення особистісного
досвіду учнів;
пов'язання цього досвіду з проблемами
навчального матеріалу.
2. Етап визначення мети передбачає:
визначення на уроці разом з учнями
значущої мети здійснення тієї діяльності,
яка запланована вчителем (учні повинні
зрозуміти, що може дати робота учням
саме на цьому уроці для складання,
наприклад, тематичного заліку,
державної атестації, свого майбутнього
життя тощо);
визначення показників досягнення
поставлених завдань;
3. Етап проектування включає:
передбачення залучення учнів до
виконання ними випереджальних
завдань;
підготовки повідомлень;
рефератів;
виготовлення та відбору наочності;
складання плану роботи тощо;
Етап організації виконання плану
діяльності передбачає:
Подання можливих варіантів і
способів виконання навчальної
діяльності (усна чи письмова форма,
індивідуальна робота чи робота в
групах, робота з текстом чи з іншими
засобами одержання інформації);
Етап організації виконання плану
діяльності передбачає:
2.Представлення учнями вибору способу
фіксації нового матеріалу (конспект,
схема, таблиця, опора, план, тези,
висновки тощо);
3.Варіативність домашнього завдання
(диференціація за рівнем складності та
способом виконання).
Етап контрольно-оцінювальний:
1.Залучення учнів до контролю за
перебігом навчальної діяльності шляхом
заохочення їх до різних видів контролю,
самоконтролю, взаємоконтролю, роботи
в групах;
2.Участь учнів у виправленні помилок і
недоліків у знаннях, усвідомлення їх
причин шляхом взаємо та самоаналізу;
Етап контрольно-оцінювальний:
3.Надання учням можливості самостійно
або за участі вчителя, інших учнів
порівнювати отримані ним результати з
критеріями стандарту, закладеного у
навчальній програмі;
4.Використання механізмів оцінного
методу (позитивного ставлення до
успіхів школяра);
Етап контрольно-оцінювальний:
5.Використання механізмів оцінного
методу (позитивного ставлення до
успіхів школяра).
6.Оцінювання (виставлення рівневих
оцінок за дванадцятибальною системою
оцінювання навчальних досягнень,
поурочного бала, рейтинг) не тільки
результатів, а й самого процесу
навчання.
6. Заключний етап передбачає:
усвідомлення учнями ситуації
досягнення мети;
відчуття успіху;
підкріплення позитивної мотивації
стосовно власної діяльності.
Методи та засоби психолого-педагогічної
підтримки діяльності учнів
заохочення;
навчально-пізнавальна гра;
створення ситуації успіху;
створення ситуації пізнавального інтересу;
створення проблемної ситуації;
спонукання до пошуку альтернативних
рішень;
виконання творчих завдань;
кооперація учнів;
створення ситуації взаємодопомоги тощо.
Висновок може бути таким: особистісноорієнтоване навчання ЦЕ–
загальнодидактичний принцип
індивідуального підходу до учнів.
Таке твердження ми дослідимо та
пояснимо за допомогою такого факту:
Відомий російський психолог
Л.С. Виготський своє теорією доводить,
що розум будь-якої людини має дві зони
розвитку: А і Б.
Перша зона (А) – це зона актуального
розвитку.
У цю зону потрапляють завдання, які
дитина може виконати сама без
допомоги вчителя.
Друга зона (В) – це зона найближчого
розвитку
Сюди потрапляють завдання, які дитина сама
виконати не може, але може з ними
впоратися з допомогою вчителя.
Зона найближчого розвитку, - це зона
“наступного дня”.
Те, що сьогодні є зона найближчого
розвитку, завтра у процесі навчання повинно
стати зоною актуального розвитку. Учитель
не повинен давати готову інформацію, адже
таке навчання може загальмувати мислення
дитини. А за допомогою вміло підібраних
запитань педагог підводить школяра до
правильної відповіді, розв’язку.
Те, що сьогодні є зоною найближчого
розвитку, завтра у процесі навчання
повинно стати зоною актуального
розвитку.
Учитель не повинен давати готову
інформацію, адже таке навчання може
загальмувати мислення дитини.
А за допомогою вміло підібраних
запитань педагог підводить школяра до
правильної відповіді, розв’язку.
Отже, як бачимо із цього прикладу, щоб
відбулися розвиток і навчання учнів,
завдання повинні потрапляти лише в
зону найближчого розвитку
(за Л.С. Виготським).
Припустимо, що два учні навчались в
одній школі, в одних і тих самих
учителів, закінчили школу з відзнакою,
рівень їхнього розвитку все одно буде
різним.
Ще більше відрізняється розвиток учнів
класу, які згідно з 12- бальною
системою досягли початкового і
високого рівнів.
Тому зрозуміло, що до таких дітей треба
підходити індивідуально, тобто ставити
перед ними різні завдання.
Якщо для цілого класу поставити одне
завдання, то для одних учнів воно
потрапить у зону актуального розвитку,
для інших – у зону найближчого
розвитку.
Отже, одне завдання для всього класу
ставити не бажано і не потрібно, а
здійснювати якісний особистісноорієнтований підхід до навчання та
виховання на практиці нам заважає ряд
причин, зокрема:
Причина 1. Щоб підійти індивідуально
до кожного учня, необхідно знати його
психологічні, фізіологічні та соціальні
особливості.
Лише психологія нараховує кілька
десятків індивідуальних особливостей
особистості. Це різні види уваги, уяви,
мислення, сприйняття, темпераменту,
характеру і т.д.
Пам’ять також поділяється більш ніж
на 10 типів: короткочасна,
довготривала, оперативна, рухова,
зорова, слухова, емоційна, словеснологічна і т.д.;
Причина 2. Виявити всі ці психологічні,
фізіологічні та соціальні особливості
вчитель без допомоги психолога, лікаря,
соціолога не може;
Причина 3.Навіть якщо теоретично
припустити, що в кожної дитини
виявили всі ці особливості, вчитель не
зможе запам’ятати їх у такій кількості
дітей, оскільки він одночасно навчає
свого предмета не один десяток учнів,
кожен з яких має не один десяток таких
особливостей.
Нарешті, якщо вчителю все-таки
вдається запам’ятати всі особливості
кожної дитини, він не зможе підійти
індивідуально тому, що урок триває
всього 40-45 хв, протягом яких
неможливо фізично попрацювати з
кожним учнем класу індивідуально.
Отже, існує суперечність: з одного боку,
вимоги до особистісно-орієнтованого
навчання, а з іншого причини, що
унеможливлюють якісне впровадження
цієї педагогічної технології у навчальновиховний процес.
Який же вихід з ситуації, що склалася ?
Філософія вчить, що джерелом і
рушійними силами будь-якого процесу
(у тому числі й навчального) є
розв’язання суперечностей і тому,
щоб навчальний процес розвивався,
вчителю необхідно вміти виявляти
суперечність навчального процесу, а
також вміти розв’язувати її.
Дана суперечність розв’язується шляхом
диференційованого підходу до учнів.
Диференціація (від лат. Differentia –
різниця, відмінність) – розчленування
цілого на якісно відмінні частини.
Розв’язування таких суперечностей
називається підходом до навчання.
Цей підхід, для прикладу, можна
здійснити таким чином:
Учнів класу розподілити на групи за
рівнем розвитку.
Критерії, якими слід керуватися - це
успішність.
Таких груп, наприклад, може бути
чотири:
низький рівень;
середній рівень;
достатній рівень;
високий рівень.
Зрозуміло, що такий поділ не
аргументується для учнів, для того щоб
у слабшого школяра не сформувалася
занижена самооцінка, а в сильного –
завищена.
Якщо учні однієї з груп підвищують свій
рівень – їх слід перевести до наступної
групи і навпаки.
Для кожної групи пропонуються різні за
ступенем складності завдання.
Диференційований підхід можна
здійснювати при різних формах
навчального процесу: під час уроку,
лабораторного заняття, екскурсії.
Під час проведеного уроку методом бесіди,
запитань слід орієнтувати учнів на певну
групу.
При цьому обов’язково слід враховувати,
щоб запитання було точним, стислим, не
мало елементів підказки.
Під час проведення уроку методом
пояснення, розповіді диференційований
підхід неможливий, оскільки вчитель будує
свою розповідь, орієнтуючись на
середнього учня,
але під час закріплення нового матеріалу
чи пояснення домашнього завдання учням
можна запропонувати різнорівневі
завдання.
Завершальним етапом навчальної
діяльності на уроці є:
усвідомлення ситуації досягнення мети;
переживання ситуації успіху;
підкріплення позитивної мотивації щодо
самої діяльності.
Ситуація успіху досягається тоді, коли
сама дитина визначає цей результат як
успіх.
Усвідомлення ситуації успіху самим
учнем, розуміння її значимості виникає у
суб'єкта після здолання своєї боязкості,
невміння, незнання, психологічного
враження та інших видів труднощів.
Роль “Ситуації успіху” у навчальній
діяльності
За останні роки термін
„Ситуація успіху” став звичним для
педагогів.
Ніхто не заперечує, що саме позитивні
емоції можуть стати для дитини одним
з найважливіших стимулів у навчанні,
але при цьому ми забуваємо про те, що
в педагогів не існує єдиного рецепта чи
правила, як саме створювати ситуації
успіху тому, що це слід на основі
індивідуального підходу, зважено, з
урахуванням багатьох факторів.
Діти прощають багато чого, але не
вибачають байдужість.
За відгуками дітей, найкращі їхні
вчителі вели уроки так, що здавалося,
ніби весь урок вони зайняті саме тобою.
Як цього досягти?
Іноді це „Іскра Божа”,
а частіше – майстерність, доведена до
мистецтва.
Важливо мати на увазі, що навіть
одноразове переживання успіху може
докорінно змінити психологічне
самопочуття дитини.
Ситуація успіху може стати пусковим
механізмом подальшого розвитку
особистості.
Безперечно, переживання успіху навіює
людині впевненість у власних силах.
З`являється бажання знову досягти
добрих результатів, виникає відчуття
внутрішнього благополуччя, що, у свою
чергу, покращує ставлення до
навколишнього світу.
На перший погляд здається, що вчитель,
кілька разів давши учню можливість
відчути успіх, далі вже само собою
забезпечує високий рівень мотивації,
інтересу, пізнавальної активності.
Але може бути й протилежний
результат: постійна успішність здатна
сформувати байдуже ставлення до
навчання.
Крім того, постійне очікування лише
позитивного результату згубно впливає
на розвиток вольових якостей учня:
він ухиляється від подолання
труднощів;
губиться в складних ситуаціях
(навчальних та життєвих);
у його поведінці починає домінувати
мотив „уникнення невдач”.
Досвідчені психологи та педагоги
попереджують про можливість
негативних наслідків пережитого успіху.
Чому ж виникає такий парадокс?
По-перше, успіх, що діставався ціною
незначних зусиль, може призвести до
переоцінки, точніше, до завищеної
оцінки своїх можливостей.
По-друге, за сильним переживанням
будь-якої емоції обов`язково настає
релаксація (розслаблення).
І якщо в цей період запропонувати
людині якусь діяльність, то, швидше за
все, ця діяльність буде менш успішною,
ніж попередня.
По-третє, переживання успіху може бути
потьмареним, якщо результат, важливий
і значимий для самого учня, не буде
адекватно оцінений іншими людьми.
І нарешті:
Емоція успіху не стане сильним
переживанням, якщо результати діяльності
не значимі для її суб`єкта.
Дитина, особливо на початку навчання,
однаково інтенсивно переживає успіх у
„головних” і „неголовних” навчальних
предметах.
Але часто знижують цю інтенсивність:
„12 балів з музики ! Та краще б ти
отримав 12 балів з читання”.
Знижуючи значимості успіху, що
переживається дитиною, ми, дорослі,
впливаємо на формування у дитини
ставлення до навчального процесу в
цілому.
Ось чому, оцінюючи дітей, необхідно
виходити з індивідуальних особливостей
кожного учня.
Просування вперед треба заохочувати,
підбадьорювати, щоб дитина не
відчувала невдачу, порівнюючи свої
результати з раніше встановленими
нормами, особливо якщо вони для неї
недосяжні.
Отже, ситуація успіху у навчальній
діяльності створюється вчителем або ж
психологом.
Як і будь-яку іншу діяльність, навчання
можна уявити у вигляді простого
ланцюжка дій:
1. Установка на діяльність (емоційна
підготовка учнів на вирішення
навчального завдання) – мотиваційний
етап;
2.Забезпечення діяльності (створення
умов для успішного вирішення
навчального завдання) –підготовчий,
робочий етап;
3.Порівняння отриманих результатів з
очікуваними (усвідомлення ставлення до
результатів своєї навчальної праці) –
результативний етап.
Отже, якщо ситуація успіху створюється
вчителем послідовно і свідомо, її
3.Порівняння отриманих результатів з
очікуваними (усвідомлення ставлення
до результатів своєї навчальної праці) –
результативний етап.
Отже, якщо ситуація успіху створюється
вчителем послідовно і свідомо, її
структура повинна врахувати всі
перелічені компоненти.
Створення ситуації успіху на
мотиваційному етапі навчальної
діяльності
Дослідження психологів свідчать, що рівень
засвоєння людиною знань істотно залежить
від рівня сформованості її мотивації
навчитися.
Тож давайте проаналізуємо, як провести
мотиваційний етап уроку так, щоб створити
ситуацію успіху для того учня.
Перед учителем стоїть завдання:
сформувати в учня настанову на
успішне виконання завдання
Інакше кажучи, вчитель повинен
сформувати в учнів мотив досягнення
мети.
Але при цьому вчитель часто
зустрічається з неадекватною
реакцією учнівського колективу:
1.Хтось уже виконував подібне
завдання, і його результати
виявились невдалими, так що у цієї
категорії учнів уже сформоване
негативне ставлення на успішне
виконання завдання.
2.Інша група учнів не стикалась з
такою роботою, тому вони не знають,
чого можна очікувати від майбутньої
діяльності.
3.Третя група, яка виконувала потрібні
завдання і успішно з ними впоралася,
знаходиться у стані мобілізації, готова
виконувати навчальне завдання.
Зрозуміло, що найлегше вчителю буде
працювати з учнями третьої групи, де
необхідно лише активізувати позитивні
емоції, які діти пережили раніше.
У другої групи учнів слід передбачити
емоційну реакцію, намалювати
перспективу вдалого виконання
завдання, пов`язавши її з тими чи
іншими умовами діяльності, які в
минулому забезпечували успіх.
Найбільш клопітною буде робота
першою групою учнів.
Перш за все доведеться нейтралізувати
спогади про невдачу в попередній
діяльності, а потім створити перспективу
для нової.
Зробити це можна, наприклад, так:
дати завдання учневі попрацювати над
своїми помилками, або повідомити його,
що завдання для нього змінено
порівняно з попереднім і т. д.
Учитель може запропонувати різні
варіанти мотивів досягнення ситуації
успіху:
прагнення самостійно розв`язати цікаві
задачі;
завоювати авторитет у своїх товаришів;
стати першим;
розглядати свою діяльність з точки зору
її корисності для інших людей;
встановити нові контакти між
товаришами у ході виконання завдання
тощо.
Отже, на етапі мотивації навчальної
діяльності учитель організовує певні
ситуації з метою активізувати чи
нейтралізувати емоції для наступної
діяльності
На етапі мотивації створення ситуації
успіху більшою мірою визначається
психологічними аспектами.
Тут доречним буде використання в
роботі вчителя таких психологопедагогічних прийомів, як:
Ефект Розенталя, або „Ефект
навіювання”: „Ти це можеш”, „Тобі це
вдається” тощо.
Якщо педагог буде переконувати учнів
у реальності успіху, то успіх прийде.
Англійський учений Стоуенс довів, що
учні, яких заохочували, досягли значно
більших успіхів, ніж ті, кого ніяк не
заохочували.
Прийом „Емоційне погладжування” –
це констатація будь-якого факту успіху,
прищеплювання дитині віри в себе,
відкритість учителя для довіри і співчуття.
◦ Прийом „Анонсування” –
репетиція майбутньої дії, яка створює
психологічний настрій на успіх перед
класом.
Це можуть бути додаткові індивідуальні
заняття з окремими учнями чи
заздалегідь оголошенні запитання
самостійної роботи.
Прийом „Шикуйсь!” містить такі кроки:
психологічна атака;
емоційне блокування;
вибір головного напрямку;
вибір рівних можливостей;
несподіване порівняння;
стабілізація.
Цей прийом полягає в тому, щоб:
учителем блокувалось припущення на
невдачу в діяльності учня;
відволікалася увага школяра від
чергового неуспіху;
вчитель повинен знайти той напрямок
діяльності, яким учень зможе
реалізувати себе набагато краще, тим
самим забезпечити його на успіх, на
стабільність у навчанні.
Розглянемо деякі
алгоритми створення ситуацій успіху та
методику їх реалізації:
Прийом „Даю шанс” – це заздалегідь
підготовлена вчителем ситуація, в якій
учень отримує можливість зненацька
для себе розкрити свої можливості.
Прийом “ Зняття страху”-
допомогає перебороти невпевненість у
власних силах (Люди вчаться на своїх
помилках і знаходять інші шляхи
вирішення проблем).
Прийом “Авансування успішного
результату” –
допомогає вчителю висловити тверду
переконаніність у тому, що його учень
обов’язково впорається з поставленим
завданням.
Це, в свою чергу, переконує дитину у
своїх силах і можливостях.
“У тебе обов’язково вийде”, “Я навіть не
сумніваюсь у позитивному результаті” і
т. д.
Прийом “Прихований інструктаж”
Допомагає дитині уникнути поразки.
Досягається шляхом побажання,
наприклад:
Можливо краще почати з ...,
Виконуючи роботу не забудьте про ...
Прийом “Внесення мотиву”.
Показує дитині заради чого, кого
здійснюється ця діяльність, кому буде
добре після виконання, наприклад, “Без
твоєї допомоги твоїм друзям не
впоратись...” тощо.
Прийом “Персональна винятковість.”
Визначає важливість зусиль дитини в
діяльності, що здійснюється або
здійснюватиметься, наприклад:
Тільки ти міг би…
Тільки тобі і можу доручити… і т.п.
Прийом “Висока оцінка деталі”.
Допомагає емоційно пережити не
результат в цілому, а якої її окремої
деталі:
Найбільше мені сподобалось у твоїй
роботі…
Найбільше тобі вдалося…
Прийом „Еврика”.
Створюються умови, за яких дитина,
виконуючи навчальне завдання,
несподівано відкриває в собі невідомі
досі здібності.
Завдання вчителя – помітити це глибоко
особисте відкриття, всіляко підтримати
дитину, поставити нову мету і надихнути
на її досягнення.
Допомога вчителя у створенні ситуації
відкриття має бути ненав`язливою,
прихованою.
Створюючи ситуації успіху на етапі
організації навчальної діяльності, слід
пам`ятати кілька основних правил:
у кожній дитині є задатки, які можуть
розвинутися у здібності;
Побачити їх, відчути, розвити – це
справа педагога;
ставлення до дитини як до рівної, як до
себе, спілкування, що повністю включає
грубість, різкість, образливий тон, має
стати обов`язковою нормою всієї
педагогічної діяльності;
Ставлення до дитини:
як до рівної,
як до себе,
спілкування, що повністю виключає:
- грубість,
- різкість,
- образливий тон
має стати обов`язковою нормою всієї
педагогічної діяльності;
чим більше напрямків діяльності, в яких
бере участь дитина, тим більше в неї
можливостей знайти себе;
кількість і різноманітність ситуацій і
обставин, в тому числі і штучно
створених, у які може потрапити
дитина, визначають шляхи її сьогодення
і віддаленого інтересу та можливі шляхи
успіху.
ТИПИ УСПІХУ:
Неочікувана радість – це почуття
задоволення від того, що результати
діяльності учня перевершили його
очікування.
З педагогічної та психологічної точки
зору – це результат продуманої,
підготовленої діяльності вчителя.
Спільна радість – полягає в тому, щоб учень
досяг необхідної для себе реакції колективу.
Вона може бути підготовленою вчителем
або спонтаною.
Спільною радістю вважають тільки ті реакції
колективу, які дають можливість дитині
відчутні себе задоволеним, стимулюють її
зусиля.
Це, перш за все, має бути емоційний відгук
оточуючих на успіх члена свого колективу.
Важливо, щоб у досягненнях кожного
школяра всі бачили результати своєї
праці, а сама дитина розуміла, що її
радість – це радість підтримки,
отримання статусу „свій серед своїх”.
Зрештою у тому, як реагує дитячий
колектив на успіхи або невдачі своїх
учителів, виявляється його моральна
сутність.
Радість пізнання – це радість пізнання
нового, хоча вона по своїй суті
альтруїстична (виникає на основі
допомоги, підтримки інших людей).
Пізнання спираїться на самоосвіту й
самопізнання.
Така радість не може вирости на
пустому місці, появитися без серйозних
причин. Це слід клопіткої роботи
учителя –учня-учнів.
ВИСНОВОК:
1.Ситуація успіху досягається тоді, коли
сама дитина визначає цей результат як
успіх.
2 Усвідомлення ситуації успіху самим
учнем, розуміння її значимості виникає у
школяра після здолання своєї боязкості,
невміння, незнання, психологічного
враження та інших видів труднощів.
3. Завдання педагога :
допомогти особистості дитини зрости в
успіху;
дати відчути радість від здолання
труднощів;
дати зрозуміти, що задарма в житті в
житті нічого не дається, скрізь необхідно
докласти зусиль.
І успіх буде еквівалентним витраченим
зусиллям.
ШАНОВНІ КОЛЕГИ !
Дайте, будь ласка, відповідь на такі
запитання:
1.Ваше ставлення до технології “Створення
ситуації успіху”.
2.Як Ви оцінюєте стан “Створення ситуації
успіху у Вашому навчальному закладі”.
3.Які ще методичні рекомендації, ідеї,
міркування щодо “Створення ситуації успіху”,
Ви можете запропонувати учасникам нашого
семінару ?
ВДЯЧНІ ВАМ ЗА ВІДВЕРТІСТЬ, ЗА ПОРАДИ
Slide 27
Створення ситуації успіху
та шляхи її реалізації
на уроці як складової якості
навчально-виховного процесу
Мета: Удосконалити методику
створення ситуації успіху та шляхів
її реалізації на уроці як стежки, що
веде до того куточка дитячого
серця, в якому горить вогник
бажання бути гарним.
На
відміну від традиційного розуміння
освіти як суми знань та навичок, нині освіту
починають розглядати як процес
становлення особистості .
Причому особистості, здатної до:
самоосвіти,
саморозвитку,
самовдосконалення,
яка вміє використовувати набуті знання,
яка прагне реалізувати себе,
спроможна змінити на краще своє життя,
життя своєї держави.
Алгоритм
створення та досягнення ситуації успіху
твердження про “Ситуацію успіху”;
особистісно-орієнтований підхід у справі
навчання та виховання - основа педагогічної
технології “Створення ситуації успіху”;
роль “Ситуації успіху” у навчальній діяльності;
створення “Ситуації успіху” на мотиваційному
етапі навчальної діяльності;
психолого-педагогічні прийоми при створенні
“Ситуації успіху”;
методика реалізації “Ситуації успіху”;
Виходячи із Положень Закону України “Про
освіту” завдання школи сьогодні полягає в
тому, щоб:
Виховувати в учнів здатність:
долати життєві труднощі;
самостійно приймати рішення;
розвивати себе як особистість, здатну:
робити вибір і контролювати своє життя;
брати на себе відповідальність за свої дії;
захищати себе і свої життєві цінності;
діяти відповідно до них;
піклуватись про інших;
Завдання вчителів:
прищепити учням потребу до здобуття
знань;
створити такі умови, щоб процес
здобуття знань був для них цікавим,
потрібним, комфортним;
і тому пріоритетним завданням вчителя
під час навчально-виховної діяльності є
створення ситуації успіху.
Що означає “Ситуація успіху?”
Ситуація успіху - це суб'єктивний
психічний стан задоволення наслідком
своєї фізичної, розумової праці чи
моральної напруги.
Успіх у навчанні - єдине джерело
внутрішніх сил дитини, які породжують
енергію для переборення труднощів,
бажання вчитися.
В.Сухомлинський
Ситуація успіху дарує атмосферу
приязні та взаємодопомоги, впевненості
і захищеності.
Учитель зобов’язаний створити джерело
внутрішніх сил дитини, джерело, яке дає
енергію для подолання труднощів і
формування бажання вчитися.
Використання ситуації успіху має
сприяти підвищенню робочого тонусу,
збільшенню продуктивності навчальної
роботи, а також допомогти учням
усвідомити себе повноцінною
особистістю і, відповідно, забезпечити
успіх у навчанні.
Основою педагогічної технології
“Створення ситуації успіху” є
особистісно-орієнтований підхід у справі
навчання та виховання.
А тому звернемося до рекомендацій
щодо особистісно-орієнтовного підходу
навчання та виховання.
–
Особистісно орієнтоване навчання
це навчання, центром якого є
особистість дитини, її самобутність та
самостійність: суб'єктивний досвід
кожного спочатку розкривається, а
потім узгоджується зі змістом освіти.
Визнання учня ключовою фігурою
всього освітнього процесу – це і є
особистісно орієнтована педагогіка.
У свідомості учня це має такий
вигляд: «Все, що я пізнаю, я знаю,
для чого мені потрібно і де я можу ці
знання застосувати».
Для педагога - це прагнення знайти
розумний баланс між знаннями,
уміннями та навичками учня.
Сучасність вимагає навчити учнів:
- самостійно та творчо розв'язувати
проблеми;
- шукати нову інформацію й робити
висновки, а не подавати дітям готові
знання.
В особистісно-орієнтованому підході
вчителю насамперед потрібен високий
рівень педагогічної майстерності, який
базується на розвитку:
дидактичних;
організаторських;
комунікативних;
науково-пізнавальних;
емоційних;
та поведінкових компонентностей;
-
-
Цілі особистісно орієнтованого
навчання полягають у тому, щоб:
визначити життєвий досвід кожного
учня;
його пізнавальні здібності;
рівень інтелекту;
інтереси, які спочатку треба розкрити,
а потім розвинути у навчальному
процесі;
Цілі особистісно орієнтованого навчання
полягають у тому, щоб:
Формувати позитивну мотивацію учнів до:
-
пізнавальної діяльності;
-
потребу в самопізнанні;
-
потребу в самореалізаціїї;
-
та потребу у самовдосконаленні школярів;
Цілі особистісно орієнтованого навчання
полягають у тому, щоб:
Озброїти учнів механізмом:
адаптації;
саморегуляції;
самозахисту;
самовиховання;
Цілі особистісно орієнтованого навчання
полягають у тому, щоб:
Розвинути індивідуальні позитивні
здібності кожного школяра;
Сформувати культуру життєдіяльності
максимально виявити і використати
індивідуальний досвід учня;
Правильно визначати лінії поведінки.
Основні принципи
особистісно-орієнтованого
навчання:
1. Принцип «розвивальної допомоги»
не робити за учня;
не вказувати йому, що робити,
а допомогти пробувати власні сили і власну
активність;
потрібно добитись, щоб учень сам обирав
рішення і відповідав за них.
Звідси - не потрібно подавати готові
знання, а створити умови, в яких
виявляється:
-
власна пізнавальна активність учня;
-
і він визначить для себе цілі, зміст та
методи роботи, власні цінності.
-
Навчання повинно бути дослідницьким
Це час, протягом якого діти вчаться:
самостійно діяти;
- дискутувати;
- приймати рішення.
-
При цьому розвивається самосвідомість і
самореалізується особистість.
Принцип - «свобода вміння»
- учні вільно обговорюють
проблеми;
- співпрацюють один з одним,
- а вчитель виступає в ролі
старшого члена колективу,
консультанта, джерела досвіду
Принцип - «свобода вміння»
Учителю:
-недостатньо
процес;
організувати навчальний
- потрібно ще визначити спосіб засвоєння
знань, тобто оприділити види діяльності
учня на уроці.
Основні вимоги до особистісноорієнтованого уроку:
раціональна єдність словесних,
наукових і практичних методів
навчання;
зв'язок з раніше вивченим досвідом,
набутим учнем;
Основні вимоги до особистісно
орієнтованого уроку:
-формування вмінь в учнів самостійно
здобувати знання і застосовувати їх на
практиці;
-заохочення прагнень учнів знаходити свій
спосіб роботи з навчальним матеріалом.
Метою
особистісноорієнтованого уроку є:
- створення умов для виявлення
пізнавальної активності учнів
Засобами досягнення вчителем цієї мети
можуть бути:
використання різних форм та методів
навчальної діяльності, які дозволяють
розкрити суб'єктивний досвід учнів;
створення атмосфери зацікавленості
кожного учня в результатах роботи
всього класу;
стимулювання учнів до висловлювань,
використання різних способів виконання
завдань без побоювань помилитися,
отримати хибну відповідь тощо;
Засобами досягнення вчителем цієї мети
можуть бути:
використання протягом уроку
дидактичного матеріалу, який дозволяє
отримати учневі найбільш значущі для
нього вид та форму змісту навчального
матеріалу;
оцінювання досягнень учня протягом
усього процесу його діяльності, а не
тільки за кінцевим результатом;
Засобами досягнення вчителем цієї мети
можуть бути:
заохочення прагнень учня знаходити свій
спосіб роботи;
аналізувати протягом уроку роботи інших
учнів; вибирати та засвоювати найбільш
раціональні з них;
створення на уроці педагогічних ситуацій
спілкування, які б дозволяли кожному учневі
виявляти ініціативу, самостійність, виборність у
справах роботи;
створення обстановки для природного
самовираження учня.
Технологія
особистісноорієнтованогоуроку
Для проведення особистісноорієнтованого уроку вчитель має
оволодіти його основними етапами:
1.
2.
3.
4.
5.
6.
7.
8.
Орієнтації.
Визначення мети.
Проектування.
Організації.
Реалізації.
Контролю.
Коригування.
Оцінювання
1. Етап орієнтації включає:
орієнтацію на позитивну роботу;
орієнтацію на визначення особистісного
досвіду учнів;
пов'язання цього досвіду з проблемами
навчального матеріалу.
2. Етап визначення мети передбачає:
визначення на уроці разом з учнями
значущої мети здійснення тієї діяльності,
яка запланована вчителем (учні повинні
зрозуміти, що може дати робота учням
саме на цьому уроці для складання,
наприклад, тематичного заліку,
державної атестації, свого майбутнього
життя тощо);
визначення показників досягнення
поставлених завдань;
3. Етап проектування включає:
передбачення залучення учнів до
виконання ними випереджальних
завдань;
підготовки повідомлень;
рефератів;
виготовлення та відбору наочності;
складання плану роботи тощо;
Етап організації виконання плану
діяльності передбачає:
Подання можливих варіантів і
способів виконання навчальної
діяльності (усна чи письмова форма,
індивідуальна робота чи робота в
групах, робота з текстом чи з іншими
засобами одержання інформації);
Етап організації виконання плану
діяльності передбачає:
2.Представлення учнями вибору способу
фіксації нового матеріалу (конспект,
схема, таблиця, опора, план, тези,
висновки тощо);
3.Варіативність домашнього завдання
(диференціація за рівнем складності та
способом виконання).
Етап контрольно-оцінювальний:
1.Залучення учнів до контролю за
перебігом навчальної діяльності шляхом
заохочення їх до різних видів контролю,
самоконтролю, взаємоконтролю, роботи
в групах;
2.Участь учнів у виправленні помилок і
недоліків у знаннях, усвідомлення їх
причин шляхом взаємо та самоаналізу;
Етап контрольно-оцінювальний:
3.Надання учням можливості самостійно
або за участі вчителя, інших учнів
порівнювати отримані ним результати з
критеріями стандарту, закладеного у
навчальній програмі;
4.Використання механізмів оцінного
методу (позитивного ставлення до
успіхів школяра);
Етап контрольно-оцінювальний:
5.Використання механізмів оцінного
методу (позитивного ставлення до
успіхів школяра).
6.Оцінювання (виставлення рівневих
оцінок за дванадцятибальною системою
оцінювання навчальних досягнень,
поурочного бала, рейтинг) не тільки
результатів, а й самого процесу
навчання.
6. Заключний етап передбачає:
усвідомлення учнями ситуації
досягнення мети;
відчуття успіху;
підкріплення позитивної мотивації
стосовно власної діяльності.
Методи та засоби психолого-педагогічної
підтримки діяльності учнів
заохочення;
навчально-пізнавальна гра;
створення ситуації успіху;
створення ситуації пізнавального інтересу;
створення проблемної ситуації;
спонукання до пошуку альтернативних
рішень;
виконання творчих завдань;
кооперація учнів;
створення ситуації взаємодопомоги тощо.
Висновок може бути таким: особистісноорієнтоване навчання ЦЕ–
загальнодидактичний принцип
індивідуального підходу до учнів.
Таке твердження ми дослідимо та
пояснимо за допомогою такого факту:
Відомий російський психолог
Л.С. Виготський своє теорією доводить,
що розум будь-якої людини має дві зони
розвитку: А і Б.
Перша зона (А) – це зона актуального
розвитку.
У цю зону потрапляють завдання, які
дитина може виконати сама без
допомоги вчителя.
Друга зона (В) – це зона найближчого
розвитку
Сюди потрапляють завдання, які дитина сама
виконати не може, але може з ними
впоратися з допомогою вчителя.
Зона найближчого розвитку, - це зона
“наступного дня”.
Те, що сьогодні є зона найближчого
розвитку, завтра у процесі навчання повинно
стати зоною актуального розвитку. Учитель
не повинен давати готову інформацію, адже
таке навчання може загальмувати мислення
дитини. А за допомогою вміло підібраних
запитань педагог підводить школяра до
правильної відповіді, розв’язку.
Те, що сьогодні є зоною найближчого
розвитку, завтра у процесі навчання
повинно стати зоною актуального
розвитку.
Учитель не повинен давати готову
інформацію, адже таке навчання може
загальмувати мислення дитини.
А за допомогою вміло підібраних
запитань педагог підводить школяра до
правильної відповіді, розв’язку.
Отже, як бачимо із цього прикладу, щоб
відбулися розвиток і навчання учнів,
завдання повинні потрапляти лише в
зону найближчого розвитку
(за Л.С. Виготським).
Припустимо, що два учні навчались в
одній школі, в одних і тих самих
учителів, закінчили школу з відзнакою,
рівень їхнього розвитку все одно буде
різним.
Ще більше відрізняється розвиток учнів
класу, які згідно з 12- бальною
системою досягли початкового і
високого рівнів.
Тому зрозуміло, що до таких дітей треба
підходити індивідуально, тобто ставити
перед ними різні завдання.
Якщо для цілого класу поставити одне
завдання, то для одних учнів воно
потрапить у зону актуального розвитку,
для інших – у зону найближчого
розвитку.
Отже, одне завдання для всього класу
ставити не бажано і не потрібно, а
здійснювати якісний особистісноорієнтований підхід до навчання та
виховання на практиці нам заважає ряд
причин, зокрема:
Причина 1. Щоб підійти індивідуально
до кожного учня, необхідно знати його
психологічні, фізіологічні та соціальні
особливості.
Лише психологія нараховує кілька
десятків індивідуальних особливостей
особистості. Це різні види уваги, уяви,
мислення, сприйняття, темпераменту,
характеру і т.д.
Пам’ять також поділяється більш ніж
на 10 типів: короткочасна,
довготривала, оперативна, рухова,
зорова, слухова, емоційна, словеснологічна і т.д.;
Причина 2. Виявити всі ці психологічні,
фізіологічні та соціальні особливості
вчитель без допомоги психолога, лікаря,
соціолога не може;
Причина 3.Навіть якщо теоретично
припустити, що в кожної дитини
виявили всі ці особливості, вчитель не
зможе запам’ятати їх у такій кількості
дітей, оскільки він одночасно навчає
свого предмета не один десяток учнів,
кожен з яких має не один десяток таких
особливостей.
Нарешті, якщо вчителю все-таки
вдається запам’ятати всі особливості
кожної дитини, він не зможе підійти
індивідуально тому, що урок триває
всього 40-45 хв, протягом яких
неможливо фізично попрацювати з
кожним учнем класу індивідуально.
Отже, існує суперечність: з одного боку,
вимоги до особистісно-орієнтованого
навчання, а з іншого причини, що
унеможливлюють якісне впровадження
цієї педагогічної технології у навчальновиховний процес.
Який же вихід з ситуації, що склалася ?
Філософія вчить, що джерелом і
рушійними силами будь-якого процесу
(у тому числі й навчального) є
розв’язання суперечностей і тому,
щоб навчальний процес розвивався,
вчителю необхідно вміти виявляти
суперечність навчального процесу, а
також вміти розв’язувати її.
Дана суперечність розв’язується шляхом
диференційованого підходу до учнів.
Диференціація (від лат. Differentia –
різниця, відмінність) – розчленування
цілого на якісно відмінні частини.
Розв’язування таких суперечностей
називається підходом до навчання.
Цей підхід, для прикладу, можна
здійснити таким чином:
Учнів класу розподілити на групи за
рівнем розвитку.
Критерії, якими слід керуватися - це
успішність.
Таких груп, наприклад, може бути
чотири:
низький рівень;
середній рівень;
достатній рівень;
високий рівень.
Зрозуміло, що такий поділ не
аргументується для учнів, для того щоб
у слабшого школяра не сформувалася
занижена самооцінка, а в сильного –
завищена.
Якщо учні однієї з груп підвищують свій
рівень – їх слід перевести до наступної
групи і навпаки.
Для кожної групи пропонуються різні за
ступенем складності завдання.
Диференційований підхід можна
здійснювати при різних формах
навчального процесу: під час уроку,
лабораторного заняття, екскурсії.
Під час проведеного уроку методом бесіди,
запитань слід орієнтувати учнів на певну
групу.
При цьому обов’язково слід враховувати,
щоб запитання було точним, стислим, не
мало елементів підказки.
Під час проведення уроку методом
пояснення, розповіді диференційований
підхід неможливий, оскільки вчитель будує
свою розповідь, орієнтуючись на
середнього учня,
але під час закріплення нового матеріалу
чи пояснення домашнього завдання учням
можна запропонувати різнорівневі
завдання.
Завершальним етапом навчальної
діяльності на уроці є:
усвідомлення ситуації досягнення мети;
переживання ситуації успіху;
підкріплення позитивної мотивації щодо
самої діяльності.
Ситуація успіху досягається тоді, коли
сама дитина визначає цей результат як
успіх.
Усвідомлення ситуації успіху самим
учнем, розуміння її значимості виникає у
суб'єкта після здолання своєї боязкості,
невміння, незнання, психологічного
враження та інших видів труднощів.
Роль “Ситуації успіху” у навчальній
діяльності
За останні роки термін
„Ситуація успіху” став звичним для
педагогів.
Ніхто не заперечує, що саме позитивні
емоції можуть стати для дитини одним
з найважливіших стимулів у навчанні,
але при цьому ми забуваємо про те, що
в педагогів не існує єдиного рецепта чи
правила, як саме створювати ситуації
успіху тому, що це слід на основі
індивідуального підходу, зважено, з
урахуванням багатьох факторів.
Діти прощають багато чого, але не
вибачають байдужість.
За відгуками дітей, найкращі їхні
вчителі вели уроки так, що здавалося,
ніби весь урок вони зайняті саме тобою.
Як цього досягти?
Іноді це „Іскра Божа”,
а частіше – майстерність, доведена до
мистецтва.
Важливо мати на увазі, що навіть
одноразове переживання успіху може
докорінно змінити психологічне
самопочуття дитини.
Ситуація успіху може стати пусковим
механізмом подальшого розвитку
особистості.
Безперечно, переживання успіху навіює
людині впевненість у власних силах.
З`являється бажання знову досягти
добрих результатів, виникає відчуття
внутрішнього благополуччя, що, у свою
чергу, покращує ставлення до
навколишнього світу.
На перший погляд здається, що вчитель,
кілька разів давши учню можливість
відчути успіх, далі вже само собою
забезпечує високий рівень мотивації,
інтересу, пізнавальної активності.
Але може бути й протилежний
результат: постійна успішність здатна
сформувати байдуже ставлення до
навчання.
Крім того, постійне очікування лише
позитивного результату згубно впливає
на розвиток вольових якостей учня:
він ухиляється від подолання
труднощів;
губиться в складних ситуаціях
(навчальних та життєвих);
у його поведінці починає домінувати
мотив „уникнення невдач”.
Досвідчені психологи та педагоги
попереджують про можливість
негативних наслідків пережитого успіху.
Чому ж виникає такий парадокс?
По-перше, успіх, що діставався ціною
незначних зусиль, може призвести до
переоцінки, точніше, до завищеної
оцінки своїх можливостей.
По-друге, за сильним переживанням
будь-якої емоції обов`язково настає
релаксація (розслаблення).
І якщо в цей період запропонувати
людині якусь діяльність, то, швидше за
все, ця діяльність буде менш успішною,
ніж попередня.
По-третє, переживання успіху може бути
потьмареним, якщо результат, важливий
і значимий для самого учня, не буде
адекватно оцінений іншими людьми.
І нарешті:
Емоція успіху не стане сильним
переживанням, якщо результати діяльності
не значимі для її суб`єкта.
Дитина, особливо на початку навчання,
однаково інтенсивно переживає успіх у
„головних” і „неголовних” навчальних
предметах.
Але часто знижують цю інтенсивність:
„12 балів з музики ! Та краще б ти
отримав 12 балів з читання”.
Знижуючи значимості успіху, що
переживається дитиною, ми, дорослі,
впливаємо на формування у дитини
ставлення до навчального процесу в
цілому.
Ось чому, оцінюючи дітей, необхідно
виходити з індивідуальних особливостей
кожного учня.
Просування вперед треба заохочувати,
підбадьорювати, щоб дитина не
відчувала невдачу, порівнюючи свої
результати з раніше встановленими
нормами, особливо якщо вони для неї
недосяжні.
Отже, ситуація успіху у навчальній
діяльності створюється вчителем або ж
психологом.
Як і будь-яку іншу діяльність, навчання
можна уявити у вигляді простого
ланцюжка дій:
1. Установка на діяльність (емоційна
підготовка учнів на вирішення
навчального завдання) – мотиваційний
етап;
2.Забезпечення діяльності (створення
умов для успішного вирішення
навчального завдання) –підготовчий,
робочий етап;
3.Порівняння отриманих результатів з
очікуваними (усвідомлення ставлення до
результатів своєї навчальної праці) –
результативний етап.
Отже, якщо ситуація успіху створюється
вчителем послідовно і свідомо, її
3.Порівняння отриманих результатів з
очікуваними (усвідомлення ставлення
до результатів своєї навчальної праці) –
результативний етап.
Отже, якщо ситуація успіху створюється
вчителем послідовно і свідомо, її
структура повинна врахувати всі
перелічені компоненти.
Створення ситуації успіху на
мотиваційному етапі навчальної
діяльності
Дослідження психологів свідчать, що рівень
засвоєння людиною знань істотно залежить
від рівня сформованості її мотивації
навчитися.
Тож давайте проаналізуємо, як провести
мотиваційний етап уроку так, щоб створити
ситуацію успіху для того учня.
Перед учителем стоїть завдання:
сформувати в учня настанову на
успішне виконання завдання
Інакше кажучи, вчитель повинен
сформувати в учнів мотив досягнення
мети.
Але при цьому вчитель часто
зустрічається з неадекватною
реакцією учнівського колективу:
1.Хтось уже виконував подібне
завдання, і його результати
виявились невдалими, так що у цієї
категорії учнів уже сформоване
негативне ставлення на успішне
виконання завдання.
2.Інша група учнів не стикалась з
такою роботою, тому вони не знають,
чого можна очікувати від майбутньої
діяльності.
3.Третя група, яка виконувала потрібні
завдання і успішно з ними впоралася,
знаходиться у стані мобілізації, готова
виконувати навчальне завдання.
Зрозуміло, що найлегше вчителю буде
працювати з учнями третьої групи, де
необхідно лише активізувати позитивні
емоції, які діти пережили раніше.
У другої групи учнів слід передбачити
емоційну реакцію, намалювати
перспективу вдалого виконання
завдання, пов`язавши її з тими чи
іншими умовами діяльності, які в
минулому забезпечували успіх.
Найбільш клопітною буде робота
першою групою учнів.
Перш за все доведеться нейтралізувати
спогади про невдачу в попередній
діяльності, а потім створити перспективу
для нової.
Зробити це можна, наприклад, так:
дати завдання учневі попрацювати над
своїми помилками, або повідомити його,
що завдання для нього змінено
порівняно з попереднім і т. д.
Учитель може запропонувати різні
варіанти мотивів досягнення ситуації
успіху:
прагнення самостійно розв`язати цікаві
задачі;
завоювати авторитет у своїх товаришів;
стати першим;
розглядати свою діяльність з точки зору
її корисності для інших людей;
встановити нові контакти між
товаришами у ході виконання завдання
тощо.
Отже, на етапі мотивації навчальної
діяльності учитель організовує певні
ситуації з метою активізувати чи
нейтралізувати емоції для наступної
діяльності
На етапі мотивації створення ситуації
успіху більшою мірою визначається
психологічними аспектами.
Тут доречним буде використання в
роботі вчителя таких психологопедагогічних прийомів, як:
Ефект Розенталя, або „Ефект
навіювання”: „Ти це можеш”, „Тобі це
вдається” тощо.
Якщо педагог буде переконувати учнів
у реальності успіху, то успіх прийде.
Англійський учений Стоуенс довів, що
учні, яких заохочували, досягли значно
більших успіхів, ніж ті, кого ніяк не
заохочували.
Прийом „Емоційне погладжування” –
це констатація будь-якого факту успіху,
прищеплювання дитині віри в себе,
відкритість учителя для довіри і співчуття.
◦ Прийом „Анонсування” –
репетиція майбутньої дії, яка створює
психологічний настрій на успіх перед
класом.
Це можуть бути додаткові індивідуальні
заняття з окремими учнями чи
заздалегідь оголошенні запитання
самостійної роботи.
Прийом „Шикуйсь!” містить такі кроки:
психологічна атака;
емоційне блокування;
вибір головного напрямку;
вибір рівних можливостей;
несподіване порівняння;
стабілізація.
Цей прийом полягає в тому, щоб:
учителем блокувалось припущення на
невдачу в діяльності учня;
відволікалася увага школяра від
чергового неуспіху;
вчитель повинен знайти той напрямок
діяльності, яким учень зможе
реалізувати себе набагато краще, тим
самим забезпечити його на успіх, на
стабільність у навчанні.
Розглянемо деякі
алгоритми створення ситуацій успіху та
методику їх реалізації:
Прийом „Даю шанс” – це заздалегідь
підготовлена вчителем ситуація, в якій
учень отримує можливість зненацька
для себе розкрити свої можливості.
Прийом “ Зняття страху”-
допомогає перебороти невпевненість у
власних силах (Люди вчаться на своїх
помилках і знаходять інші шляхи
вирішення проблем).
Прийом “Авансування успішного
результату” –
допомогає вчителю висловити тверду
переконаніність у тому, що його учень
обов’язково впорається з поставленим
завданням.
Це, в свою чергу, переконує дитину у
своїх силах і можливостях.
“У тебе обов’язково вийде”, “Я навіть не
сумніваюсь у позитивному результаті” і
т. д.
Прийом “Прихований інструктаж”
Допомагає дитині уникнути поразки.
Досягається шляхом побажання,
наприклад:
Можливо краще почати з ...,
Виконуючи роботу не забудьте про ...
Прийом “Внесення мотиву”.
Показує дитині заради чого, кого
здійснюється ця діяльність, кому буде
добре після виконання, наприклад, “Без
твоєї допомоги твоїм друзям не
впоратись...” тощо.
Прийом “Персональна винятковість.”
Визначає важливість зусиль дитини в
діяльності, що здійснюється або
здійснюватиметься, наприклад:
Тільки ти міг би…
Тільки тобі і можу доручити… і т.п.
Прийом “Висока оцінка деталі”.
Допомагає емоційно пережити не
результат в цілому, а якої її окремої
деталі:
Найбільше мені сподобалось у твоїй
роботі…
Найбільше тобі вдалося…
Прийом „Еврика”.
Створюються умови, за яких дитина,
виконуючи навчальне завдання,
несподівано відкриває в собі невідомі
досі здібності.
Завдання вчителя – помітити це глибоко
особисте відкриття, всіляко підтримати
дитину, поставити нову мету і надихнути
на її досягнення.
Допомога вчителя у створенні ситуації
відкриття має бути ненав`язливою,
прихованою.
Створюючи ситуації успіху на етапі
організації навчальної діяльності, слід
пам`ятати кілька основних правил:
у кожній дитині є задатки, які можуть
розвинутися у здібності;
Побачити їх, відчути, розвити – це
справа педагога;
ставлення до дитини як до рівної, як до
себе, спілкування, що повністю включає
грубість, різкість, образливий тон, має
стати обов`язковою нормою всієї
педагогічної діяльності;
Ставлення до дитини:
як до рівної,
як до себе,
спілкування, що повністю виключає:
- грубість,
- різкість,
- образливий тон
має стати обов`язковою нормою всієї
педагогічної діяльності;
чим більше напрямків діяльності, в яких
бере участь дитина, тим більше в неї
можливостей знайти себе;
кількість і різноманітність ситуацій і
обставин, в тому числі і штучно
створених, у які може потрапити
дитина, визначають шляхи її сьогодення
і віддаленого інтересу та можливі шляхи
успіху.
ТИПИ УСПІХУ:
Неочікувана радість – це почуття
задоволення від того, що результати
діяльності учня перевершили його
очікування.
З педагогічної та психологічної точки
зору – це результат продуманої,
підготовленої діяльності вчителя.
Спільна радість – полягає в тому, щоб учень
досяг необхідної для себе реакції колективу.
Вона може бути підготовленою вчителем
або спонтаною.
Спільною радістю вважають тільки ті реакції
колективу, які дають можливість дитині
відчутні себе задоволеним, стимулюють її
зусиля.
Це, перш за все, має бути емоційний відгук
оточуючих на успіх члена свого колективу.
Важливо, щоб у досягненнях кожного
школяра всі бачили результати своєї
праці, а сама дитина розуміла, що її
радість – це радість підтримки,
отримання статусу „свій серед своїх”.
Зрештою у тому, як реагує дитячий
колектив на успіхи або невдачі своїх
учителів, виявляється його моральна
сутність.
Радість пізнання – це радість пізнання
нового, хоча вона по своїй суті
альтруїстична (виникає на основі
допомоги, підтримки інших людей).
Пізнання спираїться на самоосвіту й
самопізнання.
Така радість не може вирости на
пустому місці, появитися без серйозних
причин. Це слід клопіткої роботи
учителя –учня-учнів.
ВИСНОВОК:
1.Ситуація успіху досягається тоді, коли
сама дитина визначає цей результат як
успіх.
2 Усвідомлення ситуації успіху самим
учнем, розуміння її значимості виникає у
школяра після здолання своєї боязкості,
невміння, незнання, психологічного
враження та інших видів труднощів.
3. Завдання педагога :
допомогти особистості дитини зрости в
успіху;
дати відчути радість від здолання
труднощів;
дати зрозуміти, що задарма в житті в
житті нічого не дається, скрізь необхідно
докласти зусиль.
І успіх буде еквівалентним витраченим
зусиллям.
ШАНОВНІ КОЛЕГИ !
Дайте, будь ласка, відповідь на такі
запитання:
1.Ваше ставлення до технології “Створення
ситуації успіху”.
2.Як Ви оцінюєте стан “Створення ситуації
успіху у Вашому навчальному закладі”.
3.Які ще методичні рекомендації, ідеї,
міркування щодо “Створення ситуації успіху”,
Ви можете запропонувати учасникам нашого
семінару ?
ВДЯЧНІ ВАМ ЗА ВІДВЕРТІСТЬ, ЗА ПОРАДИ
Slide 28
Створення ситуації успіху
та шляхи її реалізації
на уроці як складової якості
навчально-виховного процесу
Мета: Удосконалити методику
створення ситуації успіху та шляхів
її реалізації на уроці як стежки, що
веде до того куточка дитячого
серця, в якому горить вогник
бажання бути гарним.
На
відміну від традиційного розуміння
освіти як суми знань та навичок, нині освіту
починають розглядати як процес
становлення особистості .
Причому особистості, здатної до:
самоосвіти,
саморозвитку,
самовдосконалення,
яка вміє використовувати набуті знання,
яка прагне реалізувати себе,
спроможна змінити на краще своє життя,
життя своєї держави.
Алгоритм
створення та досягнення ситуації успіху
твердження про “Ситуацію успіху”;
особистісно-орієнтований підхід у справі
навчання та виховання - основа педагогічної
технології “Створення ситуації успіху”;
роль “Ситуації успіху” у навчальній діяльності;
створення “Ситуації успіху” на мотиваційному
етапі навчальної діяльності;
психолого-педагогічні прийоми при створенні
“Ситуації успіху”;
методика реалізації “Ситуації успіху”;
Виходячи із Положень Закону України “Про
освіту” завдання школи сьогодні полягає в
тому, щоб:
Виховувати в учнів здатність:
долати життєві труднощі;
самостійно приймати рішення;
розвивати себе як особистість, здатну:
робити вибір і контролювати своє життя;
брати на себе відповідальність за свої дії;
захищати себе і свої життєві цінності;
діяти відповідно до них;
піклуватись про інших;
Завдання вчителів:
прищепити учням потребу до здобуття
знань;
створити такі умови, щоб процес
здобуття знань був для них цікавим,
потрібним, комфортним;
і тому пріоритетним завданням вчителя
під час навчально-виховної діяльності є
створення ситуації успіху.
Що означає “Ситуація успіху?”
Ситуація успіху - це суб'єктивний
психічний стан задоволення наслідком
своєї фізичної, розумової праці чи
моральної напруги.
Успіх у навчанні - єдине джерело
внутрішніх сил дитини, які породжують
енергію для переборення труднощів,
бажання вчитися.
В.Сухомлинський
Ситуація успіху дарує атмосферу
приязні та взаємодопомоги, впевненості
і захищеності.
Учитель зобов’язаний створити джерело
внутрішніх сил дитини, джерело, яке дає
енергію для подолання труднощів і
формування бажання вчитися.
Використання ситуації успіху має
сприяти підвищенню робочого тонусу,
збільшенню продуктивності навчальної
роботи, а також допомогти учням
усвідомити себе повноцінною
особистістю і, відповідно, забезпечити
успіх у навчанні.
Основою педагогічної технології
“Створення ситуації успіху” є
особистісно-орієнтований підхід у справі
навчання та виховання.
А тому звернемося до рекомендацій
щодо особистісно-орієнтовного підходу
навчання та виховання.
–
Особистісно орієнтоване навчання
це навчання, центром якого є
особистість дитини, її самобутність та
самостійність: суб'єктивний досвід
кожного спочатку розкривається, а
потім узгоджується зі змістом освіти.
Визнання учня ключовою фігурою
всього освітнього процесу – це і є
особистісно орієнтована педагогіка.
У свідомості учня це має такий
вигляд: «Все, що я пізнаю, я знаю,
для чого мені потрібно і де я можу ці
знання застосувати».
Для педагога - це прагнення знайти
розумний баланс між знаннями,
уміннями та навичками учня.
Сучасність вимагає навчити учнів:
- самостійно та творчо розв'язувати
проблеми;
- шукати нову інформацію й робити
висновки, а не подавати дітям готові
знання.
В особистісно-орієнтованому підході
вчителю насамперед потрібен високий
рівень педагогічної майстерності, який
базується на розвитку:
дидактичних;
організаторських;
комунікативних;
науково-пізнавальних;
емоційних;
та поведінкових компонентностей;
-
-
Цілі особистісно орієнтованого
навчання полягають у тому, щоб:
визначити життєвий досвід кожного
учня;
його пізнавальні здібності;
рівень інтелекту;
інтереси, які спочатку треба розкрити,
а потім розвинути у навчальному
процесі;
Цілі особистісно орієнтованого навчання
полягають у тому, щоб:
Формувати позитивну мотивацію учнів до:
-
пізнавальної діяльності;
-
потребу в самопізнанні;
-
потребу в самореалізаціїї;
-
та потребу у самовдосконаленні школярів;
Цілі особистісно орієнтованого навчання
полягають у тому, щоб:
Озброїти учнів механізмом:
адаптації;
саморегуляції;
самозахисту;
самовиховання;
Цілі особистісно орієнтованого навчання
полягають у тому, щоб:
Розвинути індивідуальні позитивні
здібності кожного школяра;
Сформувати культуру життєдіяльності
максимально виявити і використати
індивідуальний досвід учня;
Правильно визначати лінії поведінки.
Основні принципи
особистісно-орієнтованого
навчання:
1. Принцип «розвивальної допомоги»
не робити за учня;
не вказувати йому, що робити,
а допомогти пробувати власні сили і власну
активність;
потрібно добитись, щоб учень сам обирав
рішення і відповідав за них.
Звідси - не потрібно подавати готові
знання, а створити умови, в яких
виявляється:
-
власна пізнавальна активність учня;
-
і він визначить для себе цілі, зміст та
методи роботи, власні цінності.
-
Навчання повинно бути дослідницьким
Це час, протягом якого діти вчаться:
самостійно діяти;
- дискутувати;
- приймати рішення.
-
При цьому розвивається самосвідомість і
самореалізується особистість.
Принцип - «свобода вміння»
- учні вільно обговорюють
проблеми;
- співпрацюють один з одним,
- а вчитель виступає в ролі
старшого члена колективу,
консультанта, джерела досвіду
Принцип - «свобода вміння»
Учителю:
-недостатньо
процес;
організувати навчальний
- потрібно ще визначити спосіб засвоєння
знань, тобто оприділити види діяльності
учня на уроці.
Основні вимоги до особистісноорієнтованого уроку:
раціональна єдність словесних,
наукових і практичних методів
навчання;
зв'язок з раніше вивченим досвідом,
набутим учнем;
Основні вимоги до особистісно
орієнтованого уроку:
-формування вмінь в учнів самостійно
здобувати знання і застосовувати їх на
практиці;
-заохочення прагнень учнів знаходити свій
спосіб роботи з навчальним матеріалом.
Метою
особистісноорієнтованого уроку є:
- створення умов для виявлення
пізнавальної активності учнів
Засобами досягнення вчителем цієї мети
можуть бути:
використання різних форм та методів
навчальної діяльності, які дозволяють
розкрити суб'єктивний досвід учнів;
створення атмосфери зацікавленості
кожного учня в результатах роботи
всього класу;
стимулювання учнів до висловлювань,
використання різних способів виконання
завдань без побоювань помилитися,
отримати хибну відповідь тощо;
Засобами досягнення вчителем цієї мети
можуть бути:
використання протягом уроку
дидактичного матеріалу, який дозволяє
отримати учневі найбільш значущі для
нього вид та форму змісту навчального
матеріалу;
оцінювання досягнень учня протягом
усього процесу його діяльності, а не
тільки за кінцевим результатом;
Засобами досягнення вчителем цієї мети
можуть бути:
заохочення прагнень учня знаходити свій
спосіб роботи;
аналізувати протягом уроку роботи інших
учнів; вибирати та засвоювати найбільш
раціональні з них;
створення на уроці педагогічних ситуацій
спілкування, які б дозволяли кожному учневі
виявляти ініціативу, самостійність, виборність у
справах роботи;
створення обстановки для природного
самовираження учня.
Технологія
особистісноорієнтованогоуроку
Для проведення особистісноорієнтованого уроку вчитель має
оволодіти його основними етапами:
1.
2.
3.
4.
5.
6.
7.
8.
Орієнтації.
Визначення мети.
Проектування.
Організації.
Реалізації.
Контролю.
Коригування.
Оцінювання
1. Етап орієнтації включає:
орієнтацію на позитивну роботу;
орієнтацію на визначення особистісного
досвіду учнів;
пов'язання цього досвіду з проблемами
навчального матеріалу.
2. Етап визначення мети передбачає:
визначення на уроці разом з учнями
значущої мети здійснення тієї діяльності,
яка запланована вчителем (учні повинні
зрозуміти, що може дати робота учням
саме на цьому уроці для складання,
наприклад, тематичного заліку,
державної атестації, свого майбутнього
життя тощо);
визначення показників досягнення
поставлених завдань;
3. Етап проектування включає:
передбачення залучення учнів до
виконання ними випереджальних
завдань;
підготовки повідомлень;
рефератів;
виготовлення та відбору наочності;
складання плану роботи тощо;
Етап організації виконання плану
діяльності передбачає:
Подання можливих варіантів і
способів виконання навчальної
діяльності (усна чи письмова форма,
індивідуальна робота чи робота в
групах, робота з текстом чи з іншими
засобами одержання інформації);
Етап організації виконання плану
діяльності передбачає:
2.Представлення учнями вибору способу
фіксації нового матеріалу (конспект,
схема, таблиця, опора, план, тези,
висновки тощо);
3.Варіативність домашнього завдання
(диференціація за рівнем складності та
способом виконання).
Етап контрольно-оцінювальний:
1.Залучення учнів до контролю за
перебігом навчальної діяльності шляхом
заохочення їх до різних видів контролю,
самоконтролю, взаємоконтролю, роботи
в групах;
2.Участь учнів у виправленні помилок і
недоліків у знаннях, усвідомлення їх
причин шляхом взаємо та самоаналізу;
Етап контрольно-оцінювальний:
3.Надання учням можливості самостійно
або за участі вчителя, інших учнів
порівнювати отримані ним результати з
критеріями стандарту, закладеного у
навчальній програмі;
4.Використання механізмів оцінного
методу (позитивного ставлення до
успіхів школяра);
Етап контрольно-оцінювальний:
5.Використання механізмів оцінного
методу (позитивного ставлення до
успіхів школяра).
6.Оцінювання (виставлення рівневих
оцінок за дванадцятибальною системою
оцінювання навчальних досягнень,
поурочного бала, рейтинг) не тільки
результатів, а й самого процесу
навчання.
6. Заключний етап передбачає:
усвідомлення учнями ситуації
досягнення мети;
відчуття успіху;
підкріплення позитивної мотивації
стосовно власної діяльності.
Методи та засоби психолого-педагогічної
підтримки діяльності учнів
заохочення;
навчально-пізнавальна гра;
створення ситуації успіху;
створення ситуації пізнавального інтересу;
створення проблемної ситуації;
спонукання до пошуку альтернативних
рішень;
виконання творчих завдань;
кооперація учнів;
створення ситуації взаємодопомоги тощо.
Висновок може бути таким: особистісноорієнтоване навчання ЦЕ–
загальнодидактичний принцип
індивідуального підходу до учнів.
Таке твердження ми дослідимо та
пояснимо за допомогою такого факту:
Відомий російський психолог
Л.С. Виготський своє теорією доводить,
що розум будь-якої людини має дві зони
розвитку: А і Б.
Перша зона (А) – це зона актуального
розвитку.
У цю зону потрапляють завдання, які
дитина може виконати сама без
допомоги вчителя.
Друга зона (В) – це зона найближчого
розвитку
Сюди потрапляють завдання, які дитина сама
виконати не може, але може з ними
впоратися з допомогою вчителя.
Зона найближчого розвитку, - це зона
“наступного дня”.
Те, що сьогодні є зона найближчого
розвитку, завтра у процесі навчання повинно
стати зоною актуального розвитку. Учитель
не повинен давати готову інформацію, адже
таке навчання може загальмувати мислення
дитини. А за допомогою вміло підібраних
запитань педагог підводить школяра до
правильної відповіді, розв’язку.
Те, що сьогодні є зоною найближчого
розвитку, завтра у процесі навчання
повинно стати зоною актуального
розвитку.
Учитель не повинен давати готову
інформацію, адже таке навчання може
загальмувати мислення дитини.
А за допомогою вміло підібраних
запитань педагог підводить школяра до
правильної відповіді, розв’язку.
Отже, як бачимо із цього прикладу, щоб
відбулися розвиток і навчання учнів,
завдання повинні потрапляти лише в
зону найближчого розвитку
(за Л.С. Виготським).
Припустимо, що два учні навчались в
одній школі, в одних і тих самих
учителів, закінчили школу з відзнакою,
рівень їхнього розвитку все одно буде
різним.
Ще більше відрізняється розвиток учнів
класу, які згідно з 12- бальною
системою досягли початкового і
високого рівнів.
Тому зрозуміло, що до таких дітей треба
підходити індивідуально, тобто ставити
перед ними різні завдання.
Якщо для цілого класу поставити одне
завдання, то для одних учнів воно
потрапить у зону актуального розвитку,
для інших – у зону найближчого
розвитку.
Отже, одне завдання для всього класу
ставити не бажано і не потрібно, а
здійснювати якісний особистісноорієнтований підхід до навчання та
виховання на практиці нам заважає ряд
причин, зокрема:
Причина 1. Щоб підійти індивідуально
до кожного учня, необхідно знати його
психологічні, фізіологічні та соціальні
особливості.
Лише психологія нараховує кілька
десятків індивідуальних особливостей
особистості. Це різні види уваги, уяви,
мислення, сприйняття, темпераменту,
характеру і т.д.
Пам’ять також поділяється більш ніж
на 10 типів: короткочасна,
довготривала, оперативна, рухова,
зорова, слухова, емоційна, словеснологічна і т.д.;
Причина 2. Виявити всі ці психологічні,
фізіологічні та соціальні особливості
вчитель без допомоги психолога, лікаря,
соціолога не може;
Причина 3.Навіть якщо теоретично
припустити, що в кожної дитини
виявили всі ці особливості, вчитель не
зможе запам’ятати їх у такій кількості
дітей, оскільки він одночасно навчає
свого предмета не один десяток учнів,
кожен з яких має не один десяток таких
особливостей.
Нарешті, якщо вчителю все-таки
вдається запам’ятати всі особливості
кожної дитини, він не зможе підійти
індивідуально тому, що урок триває
всього 40-45 хв, протягом яких
неможливо фізично попрацювати з
кожним учнем класу індивідуально.
Отже, існує суперечність: з одного боку,
вимоги до особистісно-орієнтованого
навчання, а з іншого причини, що
унеможливлюють якісне впровадження
цієї педагогічної технології у навчальновиховний процес.
Який же вихід з ситуації, що склалася ?
Філософія вчить, що джерелом і
рушійними силами будь-якого процесу
(у тому числі й навчального) є
розв’язання суперечностей і тому,
щоб навчальний процес розвивався,
вчителю необхідно вміти виявляти
суперечність навчального процесу, а
також вміти розв’язувати її.
Дана суперечність розв’язується шляхом
диференційованого підходу до учнів.
Диференціація (від лат. Differentia –
різниця, відмінність) – розчленування
цілого на якісно відмінні частини.
Розв’язування таких суперечностей
називається підходом до навчання.
Цей підхід, для прикладу, можна
здійснити таким чином:
Учнів класу розподілити на групи за
рівнем розвитку.
Критерії, якими слід керуватися - це
успішність.
Таких груп, наприклад, може бути
чотири:
низький рівень;
середній рівень;
достатній рівень;
високий рівень.
Зрозуміло, що такий поділ не
аргументується для учнів, для того щоб
у слабшого школяра не сформувалася
занижена самооцінка, а в сильного –
завищена.
Якщо учні однієї з груп підвищують свій
рівень – їх слід перевести до наступної
групи і навпаки.
Для кожної групи пропонуються різні за
ступенем складності завдання.
Диференційований підхід можна
здійснювати при різних формах
навчального процесу: під час уроку,
лабораторного заняття, екскурсії.
Під час проведеного уроку методом бесіди,
запитань слід орієнтувати учнів на певну
групу.
При цьому обов’язково слід враховувати,
щоб запитання було точним, стислим, не
мало елементів підказки.
Під час проведення уроку методом
пояснення, розповіді диференційований
підхід неможливий, оскільки вчитель будує
свою розповідь, орієнтуючись на
середнього учня,
але під час закріплення нового матеріалу
чи пояснення домашнього завдання учням
можна запропонувати різнорівневі
завдання.
Завершальним етапом навчальної
діяльності на уроці є:
усвідомлення ситуації досягнення мети;
переживання ситуації успіху;
підкріплення позитивної мотивації щодо
самої діяльності.
Ситуація успіху досягається тоді, коли
сама дитина визначає цей результат як
успіх.
Усвідомлення ситуації успіху самим
учнем, розуміння її значимості виникає у
суб'єкта після здолання своєї боязкості,
невміння, незнання, психологічного
враження та інших видів труднощів.
Роль “Ситуації успіху” у навчальній
діяльності
За останні роки термін
„Ситуація успіху” став звичним для
педагогів.
Ніхто не заперечує, що саме позитивні
емоції можуть стати для дитини одним
з найважливіших стимулів у навчанні,
але при цьому ми забуваємо про те, що
в педагогів не існує єдиного рецепта чи
правила, як саме створювати ситуації
успіху тому, що це слід на основі
індивідуального підходу, зважено, з
урахуванням багатьох факторів.
Діти прощають багато чого, але не
вибачають байдужість.
За відгуками дітей, найкращі їхні
вчителі вели уроки так, що здавалося,
ніби весь урок вони зайняті саме тобою.
Як цього досягти?
Іноді це „Іскра Божа”,
а частіше – майстерність, доведена до
мистецтва.
Важливо мати на увазі, що навіть
одноразове переживання успіху може
докорінно змінити психологічне
самопочуття дитини.
Ситуація успіху може стати пусковим
механізмом подальшого розвитку
особистості.
Безперечно, переживання успіху навіює
людині впевненість у власних силах.
З`являється бажання знову досягти
добрих результатів, виникає відчуття
внутрішнього благополуччя, що, у свою
чергу, покращує ставлення до
навколишнього світу.
На перший погляд здається, що вчитель,
кілька разів давши учню можливість
відчути успіх, далі вже само собою
забезпечує високий рівень мотивації,
інтересу, пізнавальної активності.
Але може бути й протилежний
результат: постійна успішність здатна
сформувати байдуже ставлення до
навчання.
Крім того, постійне очікування лише
позитивного результату згубно впливає
на розвиток вольових якостей учня:
він ухиляється від подолання
труднощів;
губиться в складних ситуаціях
(навчальних та життєвих);
у його поведінці починає домінувати
мотив „уникнення невдач”.
Досвідчені психологи та педагоги
попереджують про можливість
негативних наслідків пережитого успіху.
Чому ж виникає такий парадокс?
По-перше, успіх, що діставався ціною
незначних зусиль, може призвести до
переоцінки, точніше, до завищеної
оцінки своїх можливостей.
По-друге, за сильним переживанням
будь-якої емоції обов`язково настає
релаксація (розслаблення).
І якщо в цей період запропонувати
людині якусь діяльність, то, швидше за
все, ця діяльність буде менш успішною,
ніж попередня.
По-третє, переживання успіху може бути
потьмареним, якщо результат, важливий
і значимий для самого учня, не буде
адекватно оцінений іншими людьми.
І нарешті:
Емоція успіху не стане сильним
переживанням, якщо результати діяльності
не значимі для її суб`єкта.
Дитина, особливо на початку навчання,
однаково інтенсивно переживає успіх у
„головних” і „неголовних” навчальних
предметах.
Але часто знижують цю інтенсивність:
„12 балів з музики ! Та краще б ти
отримав 12 балів з читання”.
Знижуючи значимості успіху, що
переживається дитиною, ми, дорослі,
впливаємо на формування у дитини
ставлення до навчального процесу в
цілому.
Ось чому, оцінюючи дітей, необхідно
виходити з індивідуальних особливостей
кожного учня.
Просування вперед треба заохочувати,
підбадьорювати, щоб дитина не
відчувала невдачу, порівнюючи свої
результати з раніше встановленими
нормами, особливо якщо вони для неї
недосяжні.
Отже, ситуація успіху у навчальній
діяльності створюється вчителем або ж
психологом.
Як і будь-яку іншу діяльність, навчання
можна уявити у вигляді простого
ланцюжка дій:
1. Установка на діяльність (емоційна
підготовка учнів на вирішення
навчального завдання) – мотиваційний
етап;
2.Забезпечення діяльності (створення
умов для успішного вирішення
навчального завдання) –підготовчий,
робочий етап;
3.Порівняння отриманих результатів з
очікуваними (усвідомлення ставлення до
результатів своєї навчальної праці) –
результативний етап.
Отже, якщо ситуація успіху створюється
вчителем послідовно і свідомо, її
3.Порівняння отриманих результатів з
очікуваними (усвідомлення ставлення
до результатів своєї навчальної праці) –
результативний етап.
Отже, якщо ситуація успіху створюється
вчителем послідовно і свідомо, її
структура повинна врахувати всі
перелічені компоненти.
Створення ситуації успіху на
мотиваційному етапі навчальної
діяльності
Дослідження психологів свідчать, що рівень
засвоєння людиною знань істотно залежить
від рівня сформованості її мотивації
навчитися.
Тож давайте проаналізуємо, як провести
мотиваційний етап уроку так, щоб створити
ситуацію успіху для того учня.
Перед учителем стоїть завдання:
сформувати в учня настанову на
успішне виконання завдання
Інакше кажучи, вчитель повинен
сформувати в учнів мотив досягнення
мети.
Але при цьому вчитель часто
зустрічається з неадекватною
реакцією учнівського колективу:
1.Хтось уже виконував подібне
завдання, і його результати
виявились невдалими, так що у цієї
категорії учнів уже сформоване
негативне ставлення на успішне
виконання завдання.
2.Інша група учнів не стикалась з
такою роботою, тому вони не знають,
чого можна очікувати від майбутньої
діяльності.
3.Третя група, яка виконувала потрібні
завдання і успішно з ними впоралася,
знаходиться у стані мобілізації, готова
виконувати навчальне завдання.
Зрозуміло, що найлегше вчителю буде
працювати з учнями третьої групи, де
необхідно лише активізувати позитивні
емоції, які діти пережили раніше.
У другої групи учнів слід передбачити
емоційну реакцію, намалювати
перспективу вдалого виконання
завдання, пов`язавши її з тими чи
іншими умовами діяльності, які в
минулому забезпечували успіх.
Найбільш клопітною буде робота
першою групою учнів.
Перш за все доведеться нейтралізувати
спогади про невдачу в попередній
діяльності, а потім створити перспективу
для нової.
Зробити це можна, наприклад, так:
дати завдання учневі попрацювати над
своїми помилками, або повідомити його,
що завдання для нього змінено
порівняно з попереднім і т. д.
Учитель може запропонувати різні
варіанти мотивів досягнення ситуації
успіху:
прагнення самостійно розв`язати цікаві
задачі;
завоювати авторитет у своїх товаришів;
стати першим;
розглядати свою діяльність з точки зору
її корисності для інших людей;
встановити нові контакти між
товаришами у ході виконання завдання
тощо.
Отже, на етапі мотивації навчальної
діяльності учитель організовує певні
ситуації з метою активізувати чи
нейтралізувати емоції для наступної
діяльності
На етапі мотивації створення ситуації
успіху більшою мірою визначається
психологічними аспектами.
Тут доречним буде використання в
роботі вчителя таких психологопедагогічних прийомів, як:
Ефект Розенталя, або „Ефект
навіювання”: „Ти це можеш”, „Тобі це
вдається” тощо.
Якщо педагог буде переконувати учнів
у реальності успіху, то успіх прийде.
Англійський учений Стоуенс довів, що
учні, яких заохочували, досягли значно
більших успіхів, ніж ті, кого ніяк не
заохочували.
Прийом „Емоційне погладжування” –
це констатація будь-якого факту успіху,
прищеплювання дитині віри в себе,
відкритість учителя для довіри і співчуття.
◦ Прийом „Анонсування” –
репетиція майбутньої дії, яка створює
психологічний настрій на успіх перед
класом.
Це можуть бути додаткові індивідуальні
заняття з окремими учнями чи
заздалегідь оголошенні запитання
самостійної роботи.
Прийом „Шикуйсь!” містить такі кроки:
психологічна атака;
емоційне блокування;
вибір головного напрямку;
вибір рівних можливостей;
несподіване порівняння;
стабілізація.
Цей прийом полягає в тому, щоб:
учителем блокувалось припущення на
невдачу в діяльності учня;
відволікалася увага школяра від
чергового неуспіху;
вчитель повинен знайти той напрямок
діяльності, яким учень зможе
реалізувати себе набагато краще, тим
самим забезпечити його на успіх, на
стабільність у навчанні.
Розглянемо деякі
алгоритми створення ситуацій успіху та
методику їх реалізації:
Прийом „Даю шанс” – це заздалегідь
підготовлена вчителем ситуація, в якій
учень отримує можливість зненацька
для себе розкрити свої можливості.
Прийом “ Зняття страху”-
допомогає перебороти невпевненість у
власних силах (Люди вчаться на своїх
помилках і знаходять інші шляхи
вирішення проблем).
Прийом “Авансування успішного
результату” –
допомогає вчителю висловити тверду
переконаніність у тому, що його учень
обов’язково впорається з поставленим
завданням.
Це, в свою чергу, переконує дитину у
своїх силах і можливостях.
“У тебе обов’язково вийде”, “Я навіть не
сумніваюсь у позитивному результаті” і
т. д.
Прийом “Прихований інструктаж”
Допомагає дитині уникнути поразки.
Досягається шляхом побажання,
наприклад:
Можливо краще почати з ...,
Виконуючи роботу не забудьте про ...
Прийом “Внесення мотиву”.
Показує дитині заради чого, кого
здійснюється ця діяльність, кому буде
добре після виконання, наприклад, “Без
твоєї допомоги твоїм друзям не
впоратись...” тощо.
Прийом “Персональна винятковість.”
Визначає важливість зусиль дитини в
діяльності, що здійснюється або
здійснюватиметься, наприклад:
Тільки ти міг би…
Тільки тобі і можу доручити… і т.п.
Прийом “Висока оцінка деталі”.
Допомагає емоційно пережити не
результат в цілому, а якої її окремої
деталі:
Найбільше мені сподобалось у твоїй
роботі…
Найбільше тобі вдалося…
Прийом „Еврика”.
Створюються умови, за яких дитина,
виконуючи навчальне завдання,
несподівано відкриває в собі невідомі
досі здібності.
Завдання вчителя – помітити це глибоко
особисте відкриття, всіляко підтримати
дитину, поставити нову мету і надихнути
на її досягнення.
Допомога вчителя у створенні ситуації
відкриття має бути ненав`язливою,
прихованою.
Створюючи ситуації успіху на етапі
організації навчальної діяльності, слід
пам`ятати кілька основних правил:
у кожній дитині є задатки, які можуть
розвинутися у здібності;
Побачити їх, відчути, розвити – це
справа педагога;
ставлення до дитини як до рівної, як до
себе, спілкування, що повністю включає
грубість, різкість, образливий тон, має
стати обов`язковою нормою всієї
педагогічної діяльності;
Ставлення до дитини:
як до рівної,
як до себе,
спілкування, що повністю виключає:
- грубість,
- різкість,
- образливий тон
має стати обов`язковою нормою всієї
педагогічної діяльності;
чим більше напрямків діяльності, в яких
бере участь дитина, тим більше в неї
можливостей знайти себе;
кількість і різноманітність ситуацій і
обставин, в тому числі і штучно
створених, у які може потрапити
дитина, визначають шляхи її сьогодення
і віддаленого інтересу та можливі шляхи
успіху.
ТИПИ УСПІХУ:
Неочікувана радість – це почуття
задоволення від того, що результати
діяльності учня перевершили його
очікування.
З педагогічної та психологічної точки
зору – це результат продуманої,
підготовленої діяльності вчителя.
Спільна радість – полягає в тому, щоб учень
досяг необхідної для себе реакції колективу.
Вона може бути підготовленою вчителем
або спонтаною.
Спільною радістю вважають тільки ті реакції
колективу, які дають можливість дитині
відчутні себе задоволеним, стимулюють її
зусиля.
Це, перш за все, має бути емоційний відгук
оточуючих на успіх члена свого колективу.
Важливо, щоб у досягненнях кожного
школяра всі бачили результати своєї
праці, а сама дитина розуміла, що її
радість – це радість підтримки,
отримання статусу „свій серед своїх”.
Зрештою у тому, як реагує дитячий
колектив на успіхи або невдачі своїх
учителів, виявляється його моральна
сутність.
Радість пізнання – це радість пізнання
нового, хоча вона по своїй суті
альтруїстична (виникає на основі
допомоги, підтримки інших людей).
Пізнання спираїться на самоосвіту й
самопізнання.
Така радість не може вирости на
пустому місці, появитися без серйозних
причин. Це слід клопіткої роботи
учителя –учня-учнів.
ВИСНОВОК:
1.Ситуація успіху досягається тоді, коли
сама дитина визначає цей результат як
успіх.
2 Усвідомлення ситуації успіху самим
учнем, розуміння її значимості виникає у
школяра після здолання своєї боязкості,
невміння, незнання, психологічного
враження та інших видів труднощів.
3. Завдання педагога :
допомогти особистості дитини зрости в
успіху;
дати відчути радість від здолання
труднощів;
дати зрозуміти, що задарма в житті в
житті нічого не дається, скрізь необхідно
докласти зусиль.
І успіх буде еквівалентним витраченим
зусиллям.
ШАНОВНІ КОЛЕГИ !
Дайте, будь ласка, відповідь на такі
запитання:
1.Ваше ставлення до технології “Створення
ситуації успіху”.
2.Як Ви оцінюєте стан “Створення ситуації
успіху у Вашому навчальному закладі”.
3.Які ще методичні рекомендації, ідеї,
міркування щодо “Створення ситуації успіху”,
Ви можете запропонувати учасникам нашого
семінару ?
ВДЯЧНІ ВАМ ЗА ВІДВЕРТІСТЬ, ЗА ПОРАДИ
Slide 29
Створення ситуації успіху
та шляхи її реалізації
на уроці як складової якості
навчально-виховного процесу
Мета: Удосконалити методику
створення ситуації успіху та шляхів
її реалізації на уроці як стежки, що
веде до того куточка дитячого
серця, в якому горить вогник
бажання бути гарним.
На
відміну від традиційного розуміння
освіти як суми знань та навичок, нині освіту
починають розглядати як процес
становлення особистості .
Причому особистості, здатної до:
самоосвіти,
саморозвитку,
самовдосконалення,
яка вміє використовувати набуті знання,
яка прагне реалізувати себе,
спроможна змінити на краще своє життя,
життя своєї держави.
Алгоритм
створення та досягнення ситуації успіху
твердження про “Ситуацію успіху”;
особистісно-орієнтований підхід у справі
навчання та виховання - основа педагогічної
технології “Створення ситуації успіху”;
роль “Ситуації успіху” у навчальній діяльності;
створення “Ситуації успіху” на мотиваційному
етапі навчальної діяльності;
психолого-педагогічні прийоми при створенні
“Ситуації успіху”;
методика реалізації “Ситуації успіху”;
Виходячи із Положень Закону України “Про
освіту” завдання школи сьогодні полягає в
тому, щоб:
Виховувати в учнів здатність:
долати життєві труднощі;
самостійно приймати рішення;
розвивати себе як особистість, здатну:
робити вибір і контролювати своє життя;
брати на себе відповідальність за свої дії;
захищати себе і свої життєві цінності;
діяти відповідно до них;
піклуватись про інших;
Завдання вчителів:
прищепити учням потребу до здобуття
знань;
створити такі умови, щоб процес
здобуття знань був для них цікавим,
потрібним, комфортним;
і тому пріоритетним завданням вчителя
під час навчально-виховної діяльності є
створення ситуації успіху.
Що означає “Ситуація успіху?”
Ситуація успіху - це суб'єктивний
психічний стан задоволення наслідком
своєї фізичної, розумової праці чи
моральної напруги.
Успіх у навчанні - єдине джерело
внутрішніх сил дитини, які породжують
енергію для переборення труднощів,
бажання вчитися.
В.Сухомлинський
Ситуація успіху дарує атмосферу
приязні та взаємодопомоги, впевненості
і захищеності.
Учитель зобов’язаний створити джерело
внутрішніх сил дитини, джерело, яке дає
енергію для подолання труднощів і
формування бажання вчитися.
Використання ситуації успіху має
сприяти підвищенню робочого тонусу,
збільшенню продуктивності навчальної
роботи, а також допомогти учням
усвідомити себе повноцінною
особистістю і, відповідно, забезпечити
успіх у навчанні.
Основою педагогічної технології
“Створення ситуації успіху” є
особистісно-орієнтований підхід у справі
навчання та виховання.
А тому звернемося до рекомендацій
щодо особистісно-орієнтовного підходу
навчання та виховання.
–
Особистісно орієнтоване навчання
це навчання, центром якого є
особистість дитини, її самобутність та
самостійність: суб'єктивний досвід
кожного спочатку розкривається, а
потім узгоджується зі змістом освіти.
Визнання учня ключовою фігурою
всього освітнього процесу – це і є
особистісно орієнтована педагогіка.
У свідомості учня це має такий
вигляд: «Все, що я пізнаю, я знаю,
для чого мені потрібно і де я можу ці
знання застосувати».
Для педагога - це прагнення знайти
розумний баланс між знаннями,
уміннями та навичками учня.
Сучасність вимагає навчити учнів:
- самостійно та творчо розв'язувати
проблеми;
- шукати нову інформацію й робити
висновки, а не подавати дітям готові
знання.
В особистісно-орієнтованому підході
вчителю насамперед потрібен високий
рівень педагогічної майстерності, який
базується на розвитку:
дидактичних;
організаторських;
комунікативних;
науково-пізнавальних;
емоційних;
та поведінкових компонентностей;
-
-
Цілі особистісно орієнтованого
навчання полягають у тому, щоб:
визначити життєвий досвід кожного
учня;
його пізнавальні здібності;
рівень інтелекту;
інтереси, які спочатку треба розкрити,
а потім розвинути у навчальному
процесі;
Цілі особистісно орієнтованого навчання
полягають у тому, щоб:
Формувати позитивну мотивацію учнів до:
-
пізнавальної діяльності;
-
потребу в самопізнанні;
-
потребу в самореалізаціїї;
-
та потребу у самовдосконаленні школярів;
Цілі особистісно орієнтованого навчання
полягають у тому, щоб:
Озброїти учнів механізмом:
адаптації;
саморегуляції;
самозахисту;
самовиховання;
Цілі особистісно орієнтованого навчання
полягають у тому, щоб:
Розвинути індивідуальні позитивні
здібності кожного школяра;
Сформувати культуру життєдіяльності
максимально виявити і використати
індивідуальний досвід учня;
Правильно визначати лінії поведінки.
Основні принципи
особистісно-орієнтованого
навчання:
1. Принцип «розвивальної допомоги»
не робити за учня;
не вказувати йому, що робити,
а допомогти пробувати власні сили і власну
активність;
потрібно добитись, щоб учень сам обирав
рішення і відповідав за них.
Звідси - не потрібно подавати готові
знання, а створити умови, в яких
виявляється:
-
власна пізнавальна активність учня;
-
і він визначить для себе цілі, зміст та
методи роботи, власні цінності.
-
Навчання повинно бути дослідницьким
Це час, протягом якого діти вчаться:
самостійно діяти;
- дискутувати;
- приймати рішення.
-
При цьому розвивається самосвідомість і
самореалізується особистість.
Принцип - «свобода вміння»
- учні вільно обговорюють
проблеми;
- співпрацюють один з одним,
- а вчитель виступає в ролі
старшого члена колективу,
консультанта, джерела досвіду
Принцип - «свобода вміння»
Учителю:
-недостатньо
процес;
організувати навчальний
- потрібно ще визначити спосіб засвоєння
знань, тобто оприділити види діяльності
учня на уроці.
Основні вимоги до особистісноорієнтованого уроку:
раціональна єдність словесних,
наукових і практичних методів
навчання;
зв'язок з раніше вивченим досвідом,
набутим учнем;
Основні вимоги до особистісно
орієнтованого уроку:
-формування вмінь в учнів самостійно
здобувати знання і застосовувати їх на
практиці;
-заохочення прагнень учнів знаходити свій
спосіб роботи з навчальним матеріалом.
Метою
особистісноорієнтованого уроку є:
- створення умов для виявлення
пізнавальної активності учнів
Засобами досягнення вчителем цієї мети
можуть бути:
використання різних форм та методів
навчальної діяльності, які дозволяють
розкрити суб'єктивний досвід учнів;
створення атмосфери зацікавленості
кожного учня в результатах роботи
всього класу;
стимулювання учнів до висловлювань,
використання різних способів виконання
завдань без побоювань помилитися,
отримати хибну відповідь тощо;
Засобами досягнення вчителем цієї мети
можуть бути:
використання протягом уроку
дидактичного матеріалу, який дозволяє
отримати учневі найбільш значущі для
нього вид та форму змісту навчального
матеріалу;
оцінювання досягнень учня протягом
усього процесу його діяльності, а не
тільки за кінцевим результатом;
Засобами досягнення вчителем цієї мети
можуть бути:
заохочення прагнень учня знаходити свій
спосіб роботи;
аналізувати протягом уроку роботи інших
учнів; вибирати та засвоювати найбільш
раціональні з них;
створення на уроці педагогічних ситуацій
спілкування, які б дозволяли кожному учневі
виявляти ініціативу, самостійність, виборність у
справах роботи;
створення обстановки для природного
самовираження учня.
Технологія
особистісноорієнтованогоуроку
Для проведення особистісноорієнтованого уроку вчитель має
оволодіти його основними етапами:
1.
2.
3.
4.
5.
6.
7.
8.
Орієнтації.
Визначення мети.
Проектування.
Організації.
Реалізації.
Контролю.
Коригування.
Оцінювання
1. Етап орієнтації включає:
орієнтацію на позитивну роботу;
орієнтацію на визначення особистісного
досвіду учнів;
пов'язання цього досвіду з проблемами
навчального матеріалу.
2. Етап визначення мети передбачає:
визначення на уроці разом з учнями
значущої мети здійснення тієї діяльності,
яка запланована вчителем (учні повинні
зрозуміти, що може дати робота учням
саме на цьому уроці для складання,
наприклад, тематичного заліку,
державної атестації, свого майбутнього
життя тощо);
визначення показників досягнення
поставлених завдань;
3. Етап проектування включає:
передбачення залучення учнів до
виконання ними випереджальних
завдань;
підготовки повідомлень;
рефератів;
виготовлення та відбору наочності;
складання плану роботи тощо;
Етап організації виконання плану
діяльності передбачає:
Подання можливих варіантів і
способів виконання навчальної
діяльності (усна чи письмова форма,
індивідуальна робота чи робота в
групах, робота з текстом чи з іншими
засобами одержання інформації);
Етап організації виконання плану
діяльності передбачає:
2.Представлення учнями вибору способу
фіксації нового матеріалу (конспект,
схема, таблиця, опора, план, тези,
висновки тощо);
3.Варіативність домашнього завдання
(диференціація за рівнем складності та
способом виконання).
Етап контрольно-оцінювальний:
1.Залучення учнів до контролю за
перебігом навчальної діяльності шляхом
заохочення їх до різних видів контролю,
самоконтролю, взаємоконтролю, роботи
в групах;
2.Участь учнів у виправленні помилок і
недоліків у знаннях, усвідомлення їх
причин шляхом взаємо та самоаналізу;
Етап контрольно-оцінювальний:
3.Надання учням можливості самостійно
або за участі вчителя, інших учнів
порівнювати отримані ним результати з
критеріями стандарту, закладеного у
навчальній програмі;
4.Використання механізмів оцінного
методу (позитивного ставлення до
успіхів школяра);
Етап контрольно-оцінювальний:
5.Використання механізмів оцінного
методу (позитивного ставлення до
успіхів школяра).
6.Оцінювання (виставлення рівневих
оцінок за дванадцятибальною системою
оцінювання навчальних досягнень,
поурочного бала, рейтинг) не тільки
результатів, а й самого процесу
навчання.
6. Заключний етап передбачає:
усвідомлення учнями ситуації
досягнення мети;
відчуття успіху;
підкріплення позитивної мотивації
стосовно власної діяльності.
Методи та засоби психолого-педагогічної
підтримки діяльності учнів
заохочення;
навчально-пізнавальна гра;
створення ситуації успіху;
створення ситуації пізнавального інтересу;
створення проблемної ситуації;
спонукання до пошуку альтернативних
рішень;
виконання творчих завдань;
кооперація учнів;
створення ситуації взаємодопомоги тощо.
Висновок може бути таким: особистісноорієнтоване навчання ЦЕ–
загальнодидактичний принцип
індивідуального підходу до учнів.
Таке твердження ми дослідимо та
пояснимо за допомогою такого факту:
Відомий російський психолог
Л.С. Виготський своє теорією доводить,
що розум будь-якої людини має дві зони
розвитку: А і Б.
Перша зона (А) – це зона актуального
розвитку.
У цю зону потрапляють завдання, які
дитина може виконати сама без
допомоги вчителя.
Друга зона (В) – це зона найближчого
розвитку
Сюди потрапляють завдання, які дитина сама
виконати не може, але може з ними
впоратися з допомогою вчителя.
Зона найближчого розвитку, - це зона
“наступного дня”.
Те, що сьогодні є зона найближчого
розвитку, завтра у процесі навчання повинно
стати зоною актуального розвитку. Учитель
не повинен давати готову інформацію, адже
таке навчання може загальмувати мислення
дитини. А за допомогою вміло підібраних
запитань педагог підводить школяра до
правильної відповіді, розв’язку.
Те, що сьогодні є зоною найближчого
розвитку, завтра у процесі навчання
повинно стати зоною актуального
розвитку.
Учитель не повинен давати готову
інформацію, адже таке навчання може
загальмувати мислення дитини.
А за допомогою вміло підібраних
запитань педагог підводить школяра до
правильної відповіді, розв’язку.
Отже, як бачимо із цього прикладу, щоб
відбулися розвиток і навчання учнів,
завдання повинні потрапляти лише в
зону найближчого розвитку
(за Л.С. Виготським).
Припустимо, що два учні навчались в
одній школі, в одних і тих самих
учителів, закінчили школу з відзнакою,
рівень їхнього розвитку все одно буде
різним.
Ще більше відрізняється розвиток учнів
класу, які згідно з 12- бальною
системою досягли початкового і
високого рівнів.
Тому зрозуміло, що до таких дітей треба
підходити індивідуально, тобто ставити
перед ними різні завдання.
Якщо для цілого класу поставити одне
завдання, то для одних учнів воно
потрапить у зону актуального розвитку,
для інших – у зону найближчого
розвитку.
Отже, одне завдання для всього класу
ставити не бажано і не потрібно, а
здійснювати якісний особистісноорієнтований підхід до навчання та
виховання на практиці нам заважає ряд
причин, зокрема:
Причина 1. Щоб підійти індивідуально
до кожного учня, необхідно знати його
психологічні, фізіологічні та соціальні
особливості.
Лише психологія нараховує кілька
десятків індивідуальних особливостей
особистості. Це різні види уваги, уяви,
мислення, сприйняття, темпераменту,
характеру і т.д.
Пам’ять також поділяється більш ніж
на 10 типів: короткочасна,
довготривала, оперативна, рухова,
зорова, слухова, емоційна, словеснологічна і т.д.;
Причина 2. Виявити всі ці психологічні,
фізіологічні та соціальні особливості
вчитель без допомоги психолога, лікаря,
соціолога не може;
Причина 3.Навіть якщо теоретично
припустити, що в кожної дитини
виявили всі ці особливості, вчитель не
зможе запам’ятати їх у такій кількості
дітей, оскільки він одночасно навчає
свого предмета не один десяток учнів,
кожен з яких має не один десяток таких
особливостей.
Нарешті, якщо вчителю все-таки
вдається запам’ятати всі особливості
кожної дитини, він не зможе підійти
індивідуально тому, що урок триває
всього 40-45 хв, протягом яких
неможливо фізично попрацювати з
кожним учнем класу індивідуально.
Отже, існує суперечність: з одного боку,
вимоги до особистісно-орієнтованого
навчання, а з іншого причини, що
унеможливлюють якісне впровадження
цієї педагогічної технології у навчальновиховний процес.
Який же вихід з ситуації, що склалася ?
Філософія вчить, що джерелом і
рушійними силами будь-якого процесу
(у тому числі й навчального) є
розв’язання суперечностей і тому,
щоб навчальний процес розвивався,
вчителю необхідно вміти виявляти
суперечність навчального процесу, а
також вміти розв’язувати її.
Дана суперечність розв’язується шляхом
диференційованого підходу до учнів.
Диференціація (від лат. Differentia –
різниця, відмінність) – розчленування
цілого на якісно відмінні частини.
Розв’язування таких суперечностей
називається підходом до навчання.
Цей підхід, для прикладу, можна
здійснити таким чином:
Учнів класу розподілити на групи за
рівнем розвитку.
Критерії, якими слід керуватися - це
успішність.
Таких груп, наприклад, може бути
чотири:
низький рівень;
середній рівень;
достатній рівень;
високий рівень.
Зрозуміло, що такий поділ не
аргументується для учнів, для того щоб
у слабшого школяра не сформувалася
занижена самооцінка, а в сильного –
завищена.
Якщо учні однієї з груп підвищують свій
рівень – їх слід перевести до наступної
групи і навпаки.
Для кожної групи пропонуються різні за
ступенем складності завдання.
Диференційований підхід можна
здійснювати при різних формах
навчального процесу: під час уроку,
лабораторного заняття, екскурсії.
Під час проведеного уроку методом бесіди,
запитань слід орієнтувати учнів на певну
групу.
При цьому обов’язково слід враховувати,
щоб запитання було точним, стислим, не
мало елементів підказки.
Під час проведення уроку методом
пояснення, розповіді диференційований
підхід неможливий, оскільки вчитель будує
свою розповідь, орієнтуючись на
середнього учня,
але під час закріплення нового матеріалу
чи пояснення домашнього завдання учням
можна запропонувати різнорівневі
завдання.
Завершальним етапом навчальної
діяльності на уроці є:
усвідомлення ситуації досягнення мети;
переживання ситуації успіху;
підкріплення позитивної мотивації щодо
самої діяльності.
Ситуація успіху досягається тоді, коли
сама дитина визначає цей результат як
успіх.
Усвідомлення ситуації успіху самим
учнем, розуміння її значимості виникає у
суб'єкта після здолання своєї боязкості,
невміння, незнання, психологічного
враження та інших видів труднощів.
Роль “Ситуації успіху” у навчальній
діяльності
За останні роки термін
„Ситуація успіху” став звичним для
педагогів.
Ніхто не заперечує, що саме позитивні
емоції можуть стати для дитини одним
з найважливіших стимулів у навчанні,
але при цьому ми забуваємо про те, що
в педагогів не існує єдиного рецепта чи
правила, як саме створювати ситуації
успіху тому, що це слід на основі
індивідуального підходу, зважено, з
урахуванням багатьох факторів.
Діти прощають багато чого, але не
вибачають байдужість.
За відгуками дітей, найкращі їхні
вчителі вели уроки так, що здавалося,
ніби весь урок вони зайняті саме тобою.
Як цього досягти?
Іноді це „Іскра Божа”,
а частіше – майстерність, доведена до
мистецтва.
Важливо мати на увазі, що навіть
одноразове переживання успіху може
докорінно змінити психологічне
самопочуття дитини.
Ситуація успіху може стати пусковим
механізмом подальшого розвитку
особистості.
Безперечно, переживання успіху навіює
людині впевненість у власних силах.
З`являється бажання знову досягти
добрих результатів, виникає відчуття
внутрішнього благополуччя, що, у свою
чергу, покращує ставлення до
навколишнього світу.
На перший погляд здається, що вчитель,
кілька разів давши учню можливість
відчути успіх, далі вже само собою
забезпечує високий рівень мотивації,
інтересу, пізнавальної активності.
Але може бути й протилежний
результат: постійна успішність здатна
сформувати байдуже ставлення до
навчання.
Крім того, постійне очікування лише
позитивного результату згубно впливає
на розвиток вольових якостей учня:
він ухиляється від подолання
труднощів;
губиться в складних ситуаціях
(навчальних та життєвих);
у його поведінці починає домінувати
мотив „уникнення невдач”.
Досвідчені психологи та педагоги
попереджують про можливість
негативних наслідків пережитого успіху.
Чому ж виникає такий парадокс?
По-перше, успіх, що діставався ціною
незначних зусиль, може призвести до
переоцінки, точніше, до завищеної
оцінки своїх можливостей.
По-друге, за сильним переживанням
будь-якої емоції обов`язково настає
релаксація (розслаблення).
І якщо в цей період запропонувати
людині якусь діяльність, то, швидше за
все, ця діяльність буде менш успішною,
ніж попередня.
По-третє, переживання успіху може бути
потьмареним, якщо результат, важливий
і значимий для самого учня, не буде
адекватно оцінений іншими людьми.
І нарешті:
Емоція успіху не стане сильним
переживанням, якщо результати діяльності
не значимі для її суб`єкта.
Дитина, особливо на початку навчання,
однаково інтенсивно переживає успіх у
„головних” і „неголовних” навчальних
предметах.
Але часто знижують цю інтенсивність:
„12 балів з музики ! Та краще б ти
отримав 12 балів з читання”.
Знижуючи значимості успіху, що
переживається дитиною, ми, дорослі,
впливаємо на формування у дитини
ставлення до навчального процесу в
цілому.
Ось чому, оцінюючи дітей, необхідно
виходити з індивідуальних особливостей
кожного учня.
Просування вперед треба заохочувати,
підбадьорювати, щоб дитина не
відчувала невдачу, порівнюючи свої
результати з раніше встановленими
нормами, особливо якщо вони для неї
недосяжні.
Отже, ситуація успіху у навчальній
діяльності створюється вчителем або ж
психологом.
Як і будь-яку іншу діяльність, навчання
можна уявити у вигляді простого
ланцюжка дій:
1. Установка на діяльність (емоційна
підготовка учнів на вирішення
навчального завдання) – мотиваційний
етап;
2.Забезпечення діяльності (створення
умов для успішного вирішення
навчального завдання) –підготовчий,
робочий етап;
3.Порівняння отриманих результатів з
очікуваними (усвідомлення ставлення до
результатів своєї навчальної праці) –
результативний етап.
Отже, якщо ситуація успіху створюється
вчителем послідовно і свідомо, її
3.Порівняння отриманих результатів з
очікуваними (усвідомлення ставлення
до результатів своєї навчальної праці) –
результативний етап.
Отже, якщо ситуація успіху створюється
вчителем послідовно і свідомо, її
структура повинна врахувати всі
перелічені компоненти.
Створення ситуації успіху на
мотиваційному етапі навчальної
діяльності
Дослідження психологів свідчать, що рівень
засвоєння людиною знань істотно залежить
від рівня сформованості її мотивації
навчитися.
Тож давайте проаналізуємо, як провести
мотиваційний етап уроку так, щоб створити
ситуацію успіху для того учня.
Перед учителем стоїть завдання:
сформувати в учня настанову на
успішне виконання завдання
Інакше кажучи, вчитель повинен
сформувати в учнів мотив досягнення
мети.
Але при цьому вчитель часто
зустрічається з неадекватною
реакцією учнівського колективу:
1.Хтось уже виконував подібне
завдання, і його результати
виявились невдалими, так що у цієї
категорії учнів уже сформоване
негативне ставлення на успішне
виконання завдання.
2.Інша група учнів не стикалась з
такою роботою, тому вони не знають,
чого можна очікувати від майбутньої
діяльності.
3.Третя група, яка виконувала потрібні
завдання і успішно з ними впоралася,
знаходиться у стані мобілізації, готова
виконувати навчальне завдання.
Зрозуміло, що найлегше вчителю буде
працювати з учнями третьої групи, де
необхідно лише активізувати позитивні
емоції, які діти пережили раніше.
У другої групи учнів слід передбачити
емоційну реакцію, намалювати
перспективу вдалого виконання
завдання, пов`язавши її з тими чи
іншими умовами діяльності, які в
минулому забезпечували успіх.
Найбільш клопітною буде робота
першою групою учнів.
Перш за все доведеться нейтралізувати
спогади про невдачу в попередній
діяльності, а потім створити перспективу
для нової.
Зробити це можна, наприклад, так:
дати завдання учневі попрацювати над
своїми помилками, або повідомити його,
що завдання для нього змінено
порівняно з попереднім і т. д.
Учитель може запропонувати різні
варіанти мотивів досягнення ситуації
успіху:
прагнення самостійно розв`язати цікаві
задачі;
завоювати авторитет у своїх товаришів;
стати першим;
розглядати свою діяльність з точки зору
її корисності для інших людей;
встановити нові контакти між
товаришами у ході виконання завдання
тощо.
Отже, на етапі мотивації навчальної
діяльності учитель організовує певні
ситуації з метою активізувати чи
нейтралізувати емоції для наступної
діяльності
На етапі мотивації створення ситуації
успіху більшою мірою визначається
психологічними аспектами.
Тут доречним буде використання в
роботі вчителя таких психологопедагогічних прийомів, як:
Ефект Розенталя, або „Ефект
навіювання”: „Ти це можеш”, „Тобі це
вдається” тощо.
Якщо педагог буде переконувати учнів
у реальності успіху, то успіх прийде.
Англійський учений Стоуенс довів, що
учні, яких заохочували, досягли значно
більших успіхів, ніж ті, кого ніяк не
заохочували.
Прийом „Емоційне погладжування” –
це констатація будь-якого факту успіху,
прищеплювання дитині віри в себе,
відкритість учителя для довіри і співчуття.
◦ Прийом „Анонсування” –
репетиція майбутньої дії, яка створює
психологічний настрій на успіх перед
класом.
Це можуть бути додаткові індивідуальні
заняття з окремими учнями чи
заздалегідь оголошенні запитання
самостійної роботи.
Прийом „Шикуйсь!” містить такі кроки:
психологічна атака;
емоційне блокування;
вибір головного напрямку;
вибір рівних можливостей;
несподіване порівняння;
стабілізація.
Цей прийом полягає в тому, щоб:
учителем блокувалось припущення на
невдачу в діяльності учня;
відволікалася увага школяра від
чергового неуспіху;
вчитель повинен знайти той напрямок
діяльності, яким учень зможе
реалізувати себе набагато краще, тим
самим забезпечити його на успіх, на
стабільність у навчанні.
Розглянемо деякі
алгоритми створення ситуацій успіху та
методику їх реалізації:
Прийом „Даю шанс” – це заздалегідь
підготовлена вчителем ситуація, в якій
учень отримує можливість зненацька
для себе розкрити свої можливості.
Прийом “ Зняття страху”-
допомогає перебороти невпевненість у
власних силах (Люди вчаться на своїх
помилках і знаходять інші шляхи
вирішення проблем).
Прийом “Авансування успішного
результату” –
допомогає вчителю висловити тверду
переконаніність у тому, що його учень
обов’язково впорається з поставленим
завданням.
Це, в свою чергу, переконує дитину у
своїх силах і можливостях.
“У тебе обов’язково вийде”, “Я навіть не
сумніваюсь у позитивному результаті” і
т. д.
Прийом “Прихований інструктаж”
Допомагає дитині уникнути поразки.
Досягається шляхом побажання,
наприклад:
Можливо краще почати з ...,
Виконуючи роботу не забудьте про ...
Прийом “Внесення мотиву”.
Показує дитині заради чого, кого
здійснюється ця діяльність, кому буде
добре після виконання, наприклад, “Без
твоєї допомоги твоїм друзям не
впоратись...” тощо.
Прийом “Персональна винятковість.”
Визначає важливість зусиль дитини в
діяльності, що здійснюється або
здійснюватиметься, наприклад:
Тільки ти міг би…
Тільки тобі і можу доручити… і т.п.
Прийом “Висока оцінка деталі”.
Допомагає емоційно пережити не
результат в цілому, а якої її окремої
деталі:
Найбільше мені сподобалось у твоїй
роботі…
Найбільше тобі вдалося…
Прийом „Еврика”.
Створюються умови, за яких дитина,
виконуючи навчальне завдання,
несподівано відкриває в собі невідомі
досі здібності.
Завдання вчителя – помітити це глибоко
особисте відкриття, всіляко підтримати
дитину, поставити нову мету і надихнути
на її досягнення.
Допомога вчителя у створенні ситуації
відкриття має бути ненав`язливою,
прихованою.
Створюючи ситуації успіху на етапі
організації навчальної діяльності, слід
пам`ятати кілька основних правил:
у кожній дитині є задатки, які можуть
розвинутися у здібності;
Побачити їх, відчути, розвити – це
справа педагога;
ставлення до дитини як до рівної, як до
себе, спілкування, що повністю включає
грубість, різкість, образливий тон, має
стати обов`язковою нормою всієї
педагогічної діяльності;
Ставлення до дитини:
як до рівної,
як до себе,
спілкування, що повністю виключає:
- грубість,
- різкість,
- образливий тон
має стати обов`язковою нормою всієї
педагогічної діяльності;
чим більше напрямків діяльності, в яких
бере участь дитина, тим більше в неї
можливостей знайти себе;
кількість і різноманітність ситуацій і
обставин, в тому числі і штучно
створених, у які може потрапити
дитина, визначають шляхи її сьогодення
і віддаленого інтересу та можливі шляхи
успіху.
ТИПИ УСПІХУ:
Неочікувана радість – це почуття
задоволення від того, що результати
діяльності учня перевершили його
очікування.
З педагогічної та психологічної точки
зору – це результат продуманої,
підготовленої діяльності вчителя.
Спільна радість – полягає в тому, щоб учень
досяг необхідної для себе реакції колективу.
Вона може бути підготовленою вчителем
або спонтаною.
Спільною радістю вважають тільки ті реакції
колективу, які дають можливість дитині
відчутні себе задоволеним, стимулюють її
зусиля.
Це, перш за все, має бути емоційний відгук
оточуючих на успіх члена свого колективу.
Важливо, щоб у досягненнях кожного
школяра всі бачили результати своєї
праці, а сама дитина розуміла, що її
радість – це радість підтримки,
отримання статусу „свій серед своїх”.
Зрештою у тому, як реагує дитячий
колектив на успіхи або невдачі своїх
учителів, виявляється його моральна
сутність.
Радість пізнання – це радість пізнання
нового, хоча вона по своїй суті
альтруїстична (виникає на основі
допомоги, підтримки інших людей).
Пізнання спираїться на самоосвіту й
самопізнання.
Така радість не може вирости на
пустому місці, появитися без серйозних
причин. Це слід клопіткої роботи
учителя –учня-учнів.
ВИСНОВОК:
1.Ситуація успіху досягається тоді, коли
сама дитина визначає цей результат як
успіх.
2 Усвідомлення ситуації успіху самим
учнем, розуміння її значимості виникає у
школяра після здолання своєї боязкості,
невміння, незнання, психологічного
враження та інших видів труднощів.
3. Завдання педагога :
допомогти особистості дитини зрости в
успіху;
дати відчути радість від здолання
труднощів;
дати зрозуміти, що задарма в житті в
житті нічого не дається, скрізь необхідно
докласти зусиль.
І успіх буде еквівалентним витраченим
зусиллям.
ШАНОВНІ КОЛЕГИ !
Дайте, будь ласка, відповідь на такі
запитання:
1.Ваше ставлення до технології “Створення
ситуації успіху”.
2.Як Ви оцінюєте стан “Створення ситуації
успіху у Вашому навчальному закладі”.
3.Які ще методичні рекомендації, ідеї,
міркування щодо “Створення ситуації успіху”,
Ви можете запропонувати учасникам нашого
семінару ?
ВДЯЧНІ ВАМ ЗА ВІДВЕРТІСТЬ, ЗА ПОРАДИ
Slide 30
Створення ситуації успіху
та шляхи її реалізації
на уроці як складової якості
навчально-виховного процесу
Мета: Удосконалити методику
створення ситуації успіху та шляхів
її реалізації на уроці як стежки, що
веде до того куточка дитячого
серця, в якому горить вогник
бажання бути гарним.
На
відміну від традиційного розуміння
освіти як суми знань та навичок, нині освіту
починають розглядати як процес
становлення особистості .
Причому особистості, здатної до:
самоосвіти,
саморозвитку,
самовдосконалення,
яка вміє використовувати набуті знання,
яка прагне реалізувати себе,
спроможна змінити на краще своє життя,
життя своєї держави.
Алгоритм
створення та досягнення ситуації успіху
твердження про “Ситуацію успіху”;
особистісно-орієнтований підхід у справі
навчання та виховання - основа педагогічної
технології “Створення ситуації успіху”;
роль “Ситуації успіху” у навчальній діяльності;
створення “Ситуації успіху” на мотиваційному
етапі навчальної діяльності;
психолого-педагогічні прийоми при створенні
“Ситуації успіху”;
методика реалізації “Ситуації успіху”;
Виходячи із Положень Закону України “Про
освіту” завдання школи сьогодні полягає в
тому, щоб:
Виховувати в учнів здатність:
долати життєві труднощі;
самостійно приймати рішення;
розвивати себе як особистість, здатну:
робити вибір і контролювати своє життя;
брати на себе відповідальність за свої дії;
захищати себе і свої життєві цінності;
діяти відповідно до них;
піклуватись про інших;
Завдання вчителів:
прищепити учням потребу до здобуття
знань;
створити такі умови, щоб процес
здобуття знань був для них цікавим,
потрібним, комфортним;
і тому пріоритетним завданням вчителя
під час навчально-виховної діяльності є
створення ситуації успіху.
Що означає “Ситуація успіху?”
Ситуація успіху - це суб'єктивний
психічний стан задоволення наслідком
своєї фізичної, розумової праці чи
моральної напруги.
Успіх у навчанні - єдине джерело
внутрішніх сил дитини, які породжують
енергію для переборення труднощів,
бажання вчитися.
В.Сухомлинський
Ситуація успіху дарує атмосферу
приязні та взаємодопомоги, впевненості
і захищеності.
Учитель зобов’язаний створити джерело
внутрішніх сил дитини, джерело, яке дає
енергію для подолання труднощів і
формування бажання вчитися.
Використання ситуації успіху має
сприяти підвищенню робочого тонусу,
збільшенню продуктивності навчальної
роботи, а також допомогти учням
усвідомити себе повноцінною
особистістю і, відповідно, забезпечити
успіх у навчанні.
Основою педагогічної технології
“Створення ситуації успіху” є
особистісно-орієнтований підхід у справі
навчання та виховання.
А тому звернемося до рекомендацій
щодо особистісно-орієнтовного підходу
навчання та виховання.
–
Особистісно орієнтоване навчання
це навчання, центром якого є
особистість дитини, її самобутність та
самостійність: суб'єктивний досвід
кожного спочатку розкривається, а
потім узгоджується зі змістом освіти.
Визнання учня ключовою фігурою
всього освітнього процесу – це і є
особистісно орієнтована педагогіка.
У свідомості учня це має такий
вигляд: «Все, що я пізнаю, я знаю,
для чого мені потрібно і де я можу ці
знання застосувати».
Для педагога - це прагнення знайти
розумний баланс між знаннями,
уміннями та навичками учня.
Сучасність вимагає навчити учнів:
- самостійно та творчо розв'язувати
проблеми;
- шукати нову інформацію й робити
висновки, а не подавати дітям готові
знання.
В особистісно-орієнтованому підході
вчителю насамперед потрібен високий
рівень педагогічної майстерності, який
базується на розвитку:
дидактичних;
організаторських;
комунікативних;
науково-пізнавальних;
емоційних;
та поведінкових компонентностей;
-
-
Цілі особистісно орієнтованого
навчання полягають у тому, щоб:
визначити життєвий досвід кожного
учня;
його пізнавальні здібності;
рівень інтелекту;
інтереси, які спочатку треба розкрити,
а потім розвинути у навчальному
процесі;
Цілі особистісно орієнтованого навчання
полягають у тому, щоб:
Формувати позитивну мотивацію учнів до:
-
пізнавальної діяльності;
-
потребу в самопізнанні;
-
потребу в самореалізаціїї;
-
та потребу у самовдосконаленні школярів;
Цілі особистісно орієнтованого навчання
полягають у тому, щоб:
Озброїти учнів механізмом:
адаптації;
саморегуляції;
самозахисту;
самовиховання;
Цілі особистісно орієнтованого навчання
полягають у тому, щоб:
Розвинути індивідуальні позитивні
здібності кожного школяра;
Сформувати культуру життєдіяльності
максимально виявити і використати
індивідуальний досвід учня;
Правильно визначати лінії поведінки.
Основні принципи
особистісно-орієнтованого
навчання:
1. Принцип «розвивальної допомоги»
не робити за учня;
не вказувати йому, що робити,
а допомогти пробувати власні сили і власну
активність;
потрібно добитись, щоб учень сам обирав
рішення і відповідав за них.
Звідси - не потрібно подавати готові
знання, а створити умови, в яких
виявляється:
-
власна пізнавальна активність учня;
-
і він визначить для себе цілі, зміст та
методи роботи, власні цінності.
-
Навчання повинно бути дослідницьким
Це час, протягом якого діти вчаться:
самостійно діяти;
- дискутувати;
- приймати рішення.
-
При цьому розвивається самосвідомість і
самореалізується особистість.
Принцип - «свобода вміння»
- учні вільно обговорюють
проблеми;
- співпрацюють один з одним,
- а вчитель виступає в ролі
старшого члена колективу,
консультанта, джерела досвіду
Принцип - «свобода вміння»
Учителю:
-недостатньо
процес;
організувати навчальний
- потрібно ще визначити спосіб засвоєння
знань, тобто оприділити види діяльності
учня на уроці.
Основні вимоги до особистісноорієнтованого уроку:
раціональна єдність словесних,
наукових і практичних методів
навчання;
зв'язок з раніше вивченим досвідом,
набутим учнем;
Основні вимоги до особистісно
орієнтованого уроку:
-формування вмінь в учнів самостійно
здобувати знання і застосовувати їх на
практиці;
-заохочення прагнень учнів знаходити свій
спосіб роботи з навчальним матеріалом.
Метою
особистісноорієнтованого уроку є:
- створення умов для виявлення
пізнавальної активності учнів
Засобами досягнення вчителем цієї мети
можуть бути:
використання різних форм та методів
навчальної діяльності, які дозволяють
розкрити суб'єктивний досвід учнів;
створення атмосфери зацікавленості
кожного учня в результатах роботи
всього класу;
стимулювання учнів до висловлювань,
використання різних способів виконання
завдань без побоювань помилитися,
отримати хибну відповідь тощо;
Засобами досягнення вчителем цієї мети
можуть бути:
використання протягом уроку
дидактичного матеріалу, який дозволяє
отримати учневі найбільш значущі для
нього вид та форму змісту навчального
матеріалу;
оцінювання досягнень учня протягом
усього процесу його діяльності, а не
тільки за кінцевим результатом;
Засобами досягнення вчителем цієї мети
можуть бути:
заохочення прагнень учня знаходити свій
спосіб роботи;
аналізувати протягом уроку роботи інших
учнів; вибирати та засвоювати найбільш
раціональні з них;
створення на уроці педагогічних ситуацій
спілкування, які б дозволяли кожному учневі
виявляти ініціативу, самостійність, виборність у
справах роботи;
створення обстановки для природного
самовираження учня.
Технологія
особистісноорієнтованогоуроку
Для проведення особистісноорієнтованого уроку вчитель має
оволодіти його основними етапами:
1.
2.
3.
4.
5.
6.
7.
8.
Орієнтації.
Визначення мети.
Проектування.
Організації.
Реалізації.
Контролю.
Коригування.
Оцінювання
1. Етап орієнтації включає:
орієнтацію на позитивну роботу;
орієнтацію на визначення особистісного
досвіду учнів;
пов'язання цього досвіду з проблемами
навчального матеріалу.
2. Етап визначення мети передбачає:
визначення на уроці разом з учнями
значущої мети здійснення тієї діяльності,
яка запланована вчителем (учні повинні
зрозуміти, що може дати робота учням
саме на цьому уроці для складання,
наприклад, тематичного заліку,
державної атестації, свого майбутнього
життя тощо);
визначення показників досягнення
поставлених завдань;
3. Етап проектування включає:
передбачення залучення учнів до
виконання ними випереджальних
завдань;
підготовки повідомлень;
рефератів;
виготовлення та відбору наочності;
складання плану роботи тощо;
Етап організації виконання плану
діяльності передбачає:
Подання можливих варіантів і
способів виконання навчальної
діяльності (усна чи письмова форма,
індивідуальна робота чи робота в
групах, робота з текстом чи з іншими
засобами одержання інформації);
Етап організації виконання плану
діяльності передбачає:
2.Представлення учнями вибору способу
фіксації нового матеріалу (конспект,
схема, таблиця, опора, план, тези,
висновки тощо);
3.Варіативність домашнього завдання
(диференціація за рівнем складності та
способом виконання).
Етап контрольно-оцінювальний:
1.Залучення учнів до контролю за
перебігом навчальної діяльності шляхом
заохочення їх до різних видів контролю,
самоконтролю, взаємоконтролю, роботи
в групах;
2.Участь учнів у виправленні помилок і
недоліків у знаннях, усвідомлення їх
причин шляхом взаємо та самоаналізу;
Етап контрольно-оцінювальний:
3.Надання учням можливості самостійно
або за участі вчителя, інших учнів
порівнювати отримані ним результати з
критеріями стандарту, закладеного у
навчальній програмі;
4.Використання механізмів оцінного
методу (позитивного ставлення до
успіхів школяра);
Етап контрольно-оцінювальний:
5.Використання механізмів оцінного
методу (позитивного ставлення до
успіхів школяра).
6.Оцінювання (виставлення рівневих
оцінок за дванадцятибальною системою
оцінювання навчальних досягнень,
поурочного бала, рейтинг) не тільки
результатів, а й самого процесу
навчання.
6. Заключний етап передбачає:
усвідомлення учнями ситуації
досягнення мети;
відчуття успіху;
підкріплення позитивної мотивації
стосовно власної діяльності.
Методи та засоби психолого-педагогічної
підтримки діяльності учнів
заохочення;
навчально-пізнавальна гра;
створення ситуації успіху;
створення ситуації пізнавального інтересу;
створення проблемної ситуації;
спонукання до пошуку альтернативних
рішень;
виконання творчих завдань;
кооперація учнів;
створення ситуації взаємодопомоги тощо.
Висновок може бути таким: особистісноорієнтоване навчання ЦЕ–
загальнодидактичний принцип
індивідуального підходу до учнів.
Таке твердження ми дослідимо та
пояснимо за допомогою такого факту:
Відомий російський психолог
Л.С. Виготський своє теорією доводить,
що розум будь-якої людини має дві зони
розвитку: А і Б.
Перша зона (А) – це зона актуального
розвитку.
У цю зону потрапляють завдання, які
дитина може виконати сама без
допомоги вчителя.
Друга зона (В) – це зона найближчого
розвитку
Сюди потрапляють завдання, які дитина сама
виконати не може, але може з ними
впоратися з допомогою вчителя.
Зона найближчого розвитку, - це зона
“наступного дня”.
Те, що сьогодні є зона найближчого
розвитку, завтра у процесі навчання повинно
стати зоною актуального розвитку. Учитель
не повинен давати готову інформацію, адже
таке навчання може загальмувати мислення
дитини. А за допомогою вміло підібраних
запитань педагог підводить школяра до
правильної відповіді, розв’язку.
Те, що сьогодні є зоною найближчого
розвитку, завтра у процесі навчання
повинно стати зоною актуального
розвитку.
Учитель не повинен давати готову
інформацію, адже таке навчання може
загальмувати мислення дитини.
А за допомогою вміло підібраних
запитань педагог підводить школяра до
правильної відповіді, розв’язку.
Отже, як бачимо із цього прикладу, щоб
відбулися розвиток і навчання учнів,
завдання повинні потрапляти лише в
зону найближчого розвитку
(за Л.С. Виготським).
Припустимо, що два учні навчались в
одній школі, в одних і тих самих
учителів, закінчили школу з відзнакою,
рівень їхнього розвитку все одно буде
різним.
Ще більше відрізняється розвиток учнів
класу, які згідно з 12- бальною
системою досягли початкового і
високого рівнів.
Тому зрозуміло, що до таких дітей треба
підходити індивідуально, тобто ставити
перед ними різні завдання.
Якщо для цілого класу поставити одне
завдання, то для одних учнів воно
потрапить у зону актуального розвитку,
для інших – у зону найближчого
розвитку.
Отже, одне завдання для всього класу
ставити не бажано і не потрібно, а
здійснювати якісний особистісноорієнтований підхід до навчання та
виховання на практиці нам заважає ряд
причин, зокрема:
Причина 1. Щоб підійти індивідуально
до кожного учня, необхідно знати його
психологічні, фізіологічні та соціальні
особливості.
Лише психологія нараховує кілька
десятків індивідуальних особливостей
особистості. Це різні види уваги, уяви,
мислення, сприйняття, темпераменту,
характеру і т.д.
Пам’ять також поділяється більш ніж
на 10 типів: короткочасна,
довготривала, оперативна, рухова,
зорова, слухова, емоційна, словеснологічна і т.д.;
Причина 2. Виявити всі ці психологічні,
фізіологічні та соціальні особливості
вчитель без допомоги психолога, лікаря,
соціолога не може;
Причина 3.Навіть якщо теоретично
припустити, що в кожної дитини
виявили всі ці особливості, вчитель не
зможе запам’ятати їх у такій кількості
дітей, оскільки він одночасно навчає
свого предмета не один десяток учнів,
кожен з яких має не один десяток таких
особливостей.
Нарешті, якщо вчителю все-таки
вдається запам’ятати всі особливості
кожної дитини, він не зможе підійти
індивідуально тому, що урок триває
всього 40-45 хв, протягом яких
неможливо фізично попрацювати з
кожним учнем класу індивідуально.
Отже, існує суперечність: з одного боку,
вимоги до особистісно-орієнтованого
навчання, а з іншого причини, що
унеможливлюють якісне впровадження
цієї педагогічної технології у навчальновиховний процес.
Який же вихід з ситуації, що склалася ?
Філософія вчить, що джерелом і
рушійними силами будь-якого процесу
(у тому числі й навчального) є
розв’язання суперечностей і тому,
щоб навчальний процес розвивався,
вчителю необхідно вміти виявляти
суперечність навчального процесу, а
також вміти розв’язувати її.
Дана суперечність розв’язується шляхом
диференційованого підходу до учнів.
Диференціація (від лат. Differentia –
різниця, відмінність) – розчленування
цілого на якісно відмінні частини.
Розв’язування таких суперечностей
називається підходом до навчання.
Цей підхід, для прикладу, можна
здійснити таким чином:
Учнів класу розподілити на групи за
рівнем розвитку.
Критерії, якими слід керуватися - це
успішність.
Таких груп, наприклад, може бути
чотири:
низький рівень;
середній рівень;
достатній рівень;
високий рівень.
Зрозуміло, що такий поділ не
аргументується для учнів, для того щоб
у слабшого школяра не сформувалася
занижена самооцінка, а в сильного –
завищена.
Якщо учні однієї з груп підвищують свій
рівень – їх слід перевести до наступної
групи і навпаки.
Для кожної групи пропонуються різні за
ступенем складності завдання.
Диференційований підхід можна
здійснювати при різних формах
навчального процесу: під час уроку,
лабораторного заняття, екскурсії.
Під час проведеного уроку методом бесіди,
запитань слід орієнтувати учнів на певну
групу.
При цьому обов’язково слід враховувати,
щоб запитання було точним, стислим, не
мало елементів підказки.
Під час проведення уроку методом
пояснення, розповіді диференційований
підхід неможливий, оскільки вчитель будує
свою розповідь, орієнтуючись на
середнього учня,
але під час закріплення нового матеріалу
чи пояснення домашнього завдання учням
можна запропонувати різнорівневі
завдання.
Завершальним етапом навчальної
діяльності на уроці є:
усвідомлення ситуації досягнення мети;
переживання ситуації успіху;
підкріплення позитивної мотивації щодо
самої діяльності.
Ситуація успіху досягається тоді, коли
сама дитина визначає цей результат як
успіх.
Усвідомлення ситуації успіху самим
учнем, розуміння її значимості виникає у
суб'єкта після здолання своєї боязкості,
невміння, незнання, психологічного
враження та інших видів труднощів.
Роль “Ситуації успіху” у навчальній
діяльності
За останні роки термін
„Ситуація успіху” став звичним для
педагогів.
Ніхто не заперечує, що саме позитивні
емоції можуть стати для дитини одним
з найважливіших стимулів у навчанні,
але при цьому ми забуваємо про те, що
в педагогів не існує єдиного рецепта чи
правила, як саме створювати ситуації
успіху тому, що це слід на основі
індивідуального підходу, зважено, з
урахуванням багатьох факторів.
Діти прощають багато чого, але не
вибачають байдужість.
За відгуками дітей, найкращі їхні
вчителі вели уроки так, що здавалося,
ніби весь урок вони зайняті саме тобою.
Як цього досягти?
Іноді це „Іскра Божа”,
а частіше – майстерність, доведена до
мистецтва.
Важливо мати на увазі, що навіть
одноразове переживання успіху може
докорінно змінити психологічне
самопочуття дитини.
Ситуація успіху може стати пусковим
механізмом подальшого розвитку
особистості.
Безперечно, переживання успіху навіює
людині впевненість у власних силах.
З`являється бажання знову досягти
добрих результатів, виникає відчуття
внутрішнього благополуччя, що, у свою
чергу, покращує ставлення до
навколишнього світу.
На перший погляд здається, що вчитель,
кілька разів давши учню можливість
відчути успіх, далі вже само собою
забезпечує високий рівень мотивації,
інтересу, пізнавальної активності.
Але може бути й протилежний
результат: постійна успішність здатна
сформувати байдуже ставлення до
навчання.
Крім того, постійне очікування лише
позитивного результату згубно впливає
на розвиток вольових якостей учня:
він ухиляється від подолання
труднощів;
губиться в складних ситуаціях
(навчальних та життєвих);
у його поведінці починає домінувати
мотив „уникнення невдач”.
Досвідчені психологи та педагоги
попереджують про можливість
негативних наслідків пережитого успіху.
Чому ж виникає такий парадокс?
По-перше, успіх, що діставався ціною
незначних зусиль, може призвести до
переоцінки, точніше, до завищеної
оцінки своїх можливостей.
По-друге, за сильним переживанням
будь-якої емоції обов`язково настає
релаксація (розслаблення).
І якщо в цей період запропонувати
людині якусь діяльність, то, швидше за
все, ця діяльність буде менш успішною,
ніж попередня.
По-третє, переживання успіху може бути
потьмареним, якщо результат, важливий
і значимий для самого учня, не буде
адекватно оцінений іншими людьми.
І нарешті:
Емоція успіху не стане сильним
переживанням, якщо результати діяльності
не значимі для її суб`єкта.
Дитина, особливо на початку навчання,
однаково інтенсивно переживає успіх у
„головних” і „неголовних” навчальних
предметах.
Але часто знижують цю інтенсивність:
„12 балів з музики ! Та краще б ти
отримав 12 балів з читання”.
Знижуючи значимості успіху, що
переживається дитиною, ми, дорослі,
впливаємо на формування у дитини
ставлення до навчального процесу в
цілому.
Ось чому, оцінюючи дітей, необхідно
виходити з індивідуальних особливостей
кожного учня.
Просування вперед треба заохочувати,
підбадьорювати, щоб дитина не
відчувала невдачу, порівнюючи свої
результати з раніше встановленими
нормами, особливо якщо вони для неї
недосяжні.
Отже, ситуація успіху у навчальній
діяльності створюється вчителем або ж
психологом.
Як і будь-яку іншу діяльність, навчання
можна уявити у вигляді простого
ланцюжка дій:
1. Установка на діяльність (емоційна
підготовка учнів на вирішення
навчального завдання) – мотиваційний
етап;
2.Забезпечення діяльності (створення
умов для успішного вирішення
навчального завдання) –підготовчий,
робочий етап;
3.Порівняння отриманих результатів з
очікуваними (усвідомлення ставлення до
результатів своєї навчальної праці) –
результативний етап.
Отже, якщо ситуація успіху створюється
вчителем послідовно і свідомо, її
3.Порівняння отриманих результатів з
очікуваними (усвідомлення ставлення
до результатів своєї навчальної праці) –
результативний етап.
Отже, якщо ситуація успіху створюється
вчителем послідовно і свідомо, її
структура повинна врахувати всі
перелічені компоненти.
Створення ситуації успіху на
мотиваційному етапі навчальної
діяльності
Дослідження психологів свідчать, що рівень
засвоєння людиною знань істотно залежить
від рівня сформованості її мотивації
навчитися.
Тож давайте проаналізуємо, як провести
мотиваційний етап уроку так, щоб створити
ситуацію успіху для того учня.
Перед учителем стоїть завдання:
сформувати в учня настанову на
успішне виконання завдання
Інакше кажучи, вчитель повинен
сформувати в учнів мотив досягнення
мети.
Але при цьому вчитель часто
зустрічається з неадекватною
реакцією учнівського колективу:
1.Хтось уже виконував подібне
завдання, і його результати
виявились невдалими, так що у цієї
категорії учнів уже сформоване
негативне ставлення на успішне
виконання завдання.
2.Інша група учнів не стикалась з
такою роботою, тому вони не знають,
чого можна очікувати від майбутньої
діяльності.
3.Третя група, яка виконувала потрібні
завдання і успішно з ними впоралася,
знаходиться у стані мобілізації, готова
виконувати навчальне завдання.
Зрозуміло, що найлегше вчителю буде
працювати з учнями третьої групи, де
необхідно лише активізувати позитивні
емоції, які діти пережили раніше.
У другої групи учнів слід передбачити
емоційну реакцію, намалювати
перспективу вдалого виконання
завдання, пов`язавши її з тими чи
іншими умовами діяльності, які в
минулому забезпечували успіх.
Найбільш клопітною буде робота
першою групою учнів.
Перш за все доведеться нейтралізувати
спогади про невдачу в попередній
діяльності, а потім створити перспективу
для нової.
Зробити це можна, наприклад, так:
дати завдання учневі попрацювати над
своїми помилками, або повідомити його,
що завдання для нього змінено
порівняно з попереднім і т. д.
Учитель може запропонувати різні
варіанти мотивів досягнення ситуації
успіху:
прагнення самостійно розв`язати цікаві
задачі;
завоювати авторитет у своїх товаришів;
стати першим;
розглядати свою діяльність з точки зору
її корисності для інших людей;
встановити нові контакти між
товаришами у ході виконання завдання
тощо.
Отже, на етапі мотивації навчальної
діяльності учитель організовує певні
ситуації з метою активізувати чи
нейтралізувати емоції для наступної
діяльності
На етапі мотивації створення ситуації
успіху більшою мірою визначається
психологічними аспектами.
Тут доречним буде використання в
роботі вчителя таких психологопедагогічних прийомів, як:
Ефект Розенталя, або „Ефект
навіювання”: „Ти це можеш”, „Тобі це
вдається” тощо.
Якщо педагог буде переконувати учнів
у реальності успіху, то успіх прийде.
Англійський учений Стоуенс довів, що
учні, яких заохочували, досягли значно
більших успіхів, ніж ті, кого ніяк не
заохочували.
Прийом „Емоційне погладжування” –
це констатація будь-якого факту успіху,
прищеплювання дитині віри в себе,
відкритість учителя для довіри і співчуття.
◦ Прийом „Анонсування” –
репетиція майбутньої дії, яка створює
психологічний настрій на успіх перед
класом.
Це можуть бути додаткові індивідуальні
заняття з окремими учнями чи
заздалегідь оголошенні запитання
самостійної роботи.
Прийом „Шикуйсь!” містить такі кроки:
психологічна атака;
емоційне блокування;
вибір головного напрямку;
вибір рівних можливостей;
несподіване порівняння;
стабілізація.
Цей прийом полягає в тому, щоб:
учителем блокувалось припущення на
невдачу в діяльності учня;
відволікалася увага школяра від
чергового неуспіху;
вчитель повинен знайти той напрямок
діяльності, яким учень зможе
реалізувати себе набагато краще, тим
самим забезпечити його на успіх, на
стабільність у навчанні.
Розглянемо деякі
алгоритми створення ситуацій успіху та
методику їх реалізації:
Прийом „Даю шанс” – це заздалегідь
підготовлена вчителем ситуація, в якій
учень отримує можливість зненацька
для себе розкрити свої можливості.
Прийом “ Зняття страху”-
допомогає перебороти невпевненість у
власних силах (Люди вчаться на своїх
помилках і знаходять інші шляхи
вирішення проблем).
Прийом “Авансування успішного
результату” –
допомогає вчителю висловити тверду
переконаніність у тому, що його учень
обов’язково впорається з поставленим
завданням.
Це, в свою чергу, переконує дитину у
своїх силах і можливостях.
“У тебе обов’язково вийде”, “Я навіть не
сумніваюсь у позитивному результаті” і
т. д.
Прийом “Прихований інструктаж”
Допомагає дитині уникнути поразки.
Досягається шляхом побажання,
наприклад:
Можливо краще почати з ...,
Виконуючи роботу не забудьте про ...
Прийом “Внесення мотиву”.
Показує дитині заради чого, кого
здійснюється ця діяльність, кому буде
добре після виконання, наприклад, “Без
твоєї допомоги твоїм друзям не
впоратись...” тощо.
Прийом “Персональна винятковість.”
Визначає важливість зусиль дитини в
діяльності, що здійснюється або
здійснюватиметься, наприклад:
Тільки ти міг би…
Тільки тобі і можу доручити… і т.п.
Прийом “Висока оцінка деталі”.
Допомагає емоційно пережити не
результат в цілому, а якої її окремої
деталі:
Найбільше мені сподобалось у твоїй
роботі…
Найбільше тобі вдалося…
Прийом „Еврика”.
Створюються умови, за яких дитина,
виконуючи навчальне завдання,
несподівано відкриває в собі невідомі
досі здібності.
Завдання вчителя – помітити це глибоко
особисте відкриття, всіляко підтримати
дитину, поставити нову мету і надихнути
на її досягнення.
Допомога вчителя у створенні ситуації
відкриття має бути ненав`язливою,
прихованою.
Створюючи ситуації успіху на етапі
організації навчальної діяльності, слід
пам`ятати кілька основних правил:
у кожній дитині є задатки, які можуть
розвинутися у здібності;
Побачити їх, відчути, розвити – це
справа педагога;
ставлення до дитини як до рівної, як до
себе, спілкування, що повністю включає
грубість, різкість, образливий тон, має
стати обов`язковою нормою всієї
педагогічної діяльності;
Ставлення до дитини:
як до рівної,
як до себе,
спілкування, що повністю виключає:
- грубість,
- різкість,
- образливий тон
має стати обов`язковою нормою всієї
педагогічної діяльності;
чим більше напрямків діяльності, в яких
бере участь дитина, тим більше в неї
можливостей знайти себе;
кількість і різноманітність ситуацій і
обставин, в тому числі і штучно
створених, у які може потрапити
дитина, визначають шляхи її сьогодення
і віддаленого інтересу та можливі шляхи
успіху.
ТИПИ УСПІХУ:
Неочікувана радість – це почуття
задоволення від того, що результати
діяльності учня перевершили його
очікування.
З педагогічної та психологічної точки
зору – це результат продуманої,
підготовленої діяльності вчителя.
Спільна радість – полягає в тому, щоб учень
досяг необхідної для себе реакції колективу.
Вона може бути підготовленою вчителем
або спонтаною.
Спільною радістю вважають тільки ті реакції
колективу, які дають можливість дитині
відчутні себе задоволеним, стимулюють її
зусиля.
Це, перш за все, має бути емоційний відгук
оточуючих на успіх члена свого колективу.
Важливо, щоб у досягненнях кожного
школяра всі бачили результати своєї
праці, а сама дитина розуміла, що її
радість – це радість підтримки,
отримання статусу „свій серед своїх”.
Зрештою у тому, як реагує дитячий
колектив на успіхи або невдачі своїх
учителів, виявляється його моральна
сутність.
Радість пізнання – це радість пізнання
нового, хоча вона по своїй суті
альтруїстична (виникає на основі
допомоги, підтримки інших людей).
Пізнання спираїться на самоосвіту й
самопізнання.
Така радість не може вирости на
пустому місці, появитися без серйозних
причин. Це слід клопіткої роботи
учителя –учня-учнів.
ВИСНОВОК:
1.Ситуація успіху досягається тоді, коли
сама дитина визначає цей результат як
успіх.
2 Усвідомлення ситуації успіху самим
учнем, розуміння її значимості виникає у
школяра після здолання своєї боязкості,
невміння, незнання, психологічного
враження та інших видів труднощів.
3. Завдання педагога :
допомогти особистості дитини зрости в
успіху;
дати відчути радість від здолання
труднощів;
дати зрозуміти, що задарма в житті в
житті нічого не дається, скрізь необхідно
докласти зусиль.
І успіх буде еквівалентним витраченим
зусиллям.
ШАНОВНІ КОЛЕГИ !
Дайте, будь ласка, відповідь на такі
запитання:
1.Ваше ставлення до технології “Створення
ситуації успіху”.
2.Як Ви оцінюєте стан “Створення ситуації
успіху у Вашому навчальному закладі”.
3.Які ще методичні рекомендації, ідеї,
міркування щодо “Створення ситуації успіху”,
Ви можете запропонувати учасникам нашого
семінару ?
ВДЯЧНІ ВАМ ЗА ВІДВЕРТІСТЬ, ЗА ПОРАДИ
Slide 31
Створення ситуації успіху
та шляхи її реалізації
на уроці як складової якості
навчально-виховного процесу
Мета: Удосконалити методику
створення ситуації успіху та шляхів
її реалізації на уроці як стежки, що
веде до того куточка дитячого
серця, в якому горить вогник
бажання бути гарним.
На
відміну від традиційного розуміння
освіти як суми знань та навичок, нині освіту
починають розглядати як процес
становлення особистості .
Причому особистості, здатної до:
самоосвіти,
саморозвитку,
самовдосконалення,
яка вміє використовувати набуті знання,
яка прагне реалізувати себе,
спроможна змінити на краще своє життя,
життя своєї держави.
Алгоритм
створення та досягнення ситуації успіху
твердження про “Ситуацію успіху”;
особистісно-орієнтований підхід у справі
навчання та виховання - основа педагогічної
технології “Створення ситуації успіху”;
роль “Ситуації успіху” у навчальній діяльності;
створення “Ситуації успіху” на мотиваційному
етапі навчальної діяльності;
психолого-педагогічні прийоми при створенні
“Ситуації успіху”;
методика реалізації “Ситуації успіху”;
Виходячи із Положень Закону України “Про
освіту” завдання школи сьогодні полягає в
тому, щоб:
Виховувати в учнів здатність:
долати життєві труднощі;
самостійно приймати рішення;
розвивати себе як особистість, здатну:
робити вибір і контролювати своє життя;
брати на себе відповідальність за свої дії;
захищати себе і свої життєві цінності;
діяти відповідно до них;
піклуватись про інших;
Завдання вчителів:
прищепити учням потребу до здобуття
знань;
створити такі умови, щоб процес
здобуття знань був для них цікавим,
потрібним, комфортним;
і тому пріоритетним завданням вчителя
під час навчально-виховної діяльності є
створення ситуації успіху.
Що означає “Ситуація успіху?”
Ситуація успіху - це суб'єктивний
психічний стан задоволення наслідком
своєї фізичної, розумової праці чи
моральної напруги.
Успіх у навчанні - єдине джерело
внутрішніх сил дитини, які породжують
енергію для переборення труднощів,
бажання вчитися.
В.Сухомлинський
Ситуація успіху дарує атмосферу
приязні та взаємодопомоги, впевненості
і захищеності.
Учитель зобов’язаний створити джерело
внутрішніх сил дитини, джерело, яке дає
енергію для подолання труднощів і
формування бажання вчитися.
Використання ситуації успіху має
сприяти підвищенню робочого тонусу,
збільшенню продуктивності навчальної
роботи, а також допомогти учням
усвідомити себе повноцінною
особистістю і, відповідно, забезпечити
успіх у навчанні.
Основою педагогічної технології
“Створення ситуації успіху” є
особистісно-орієнтований підхід у справі
навчання та виховання.
А тому звернемося до рекомендацій
щодо особистісно-орієнтовного підходу
навчання та виховання.
–
Особистісно орієнтоване навчання
це навчання, центром якого є
особистість дитини, її самобутність та
самостійність: суб'єктивний досвід
кожного спочатку розкривається, а
потім узгоджується зі змістом освіти.
Визнання учня ключовою фігурою
всього освітнього процесу – це і є
особистісно орієнтована педагогіка.
У свідомості учня це має такий
вигляд: «Все, що я пізнаю, я знаю,
для чого мені потрібно і де я можу ці
знання застосувати».
Для педагога - це прагнення знайти
розумний баланс між знаннями,
уміннями та навичками учня.
Сучасність вимагає навчити учнів:
- самостійно та творчо розв'язувати
проблеми;
- шукати нову інформацію й робити
висновки, а не подавати дітям готові
знання.
В особистісно-орієнтованому підході
вчителю насамперед потрібен високий
рівень педагогічної майстерності, який
базується на розвитку:
дидактичних;
організаторських;
комунікативних;
науково-пізнавальних;
емоційних;
та поведінкових компонентностей;
-
-
Цілі особистісно орієнтованого
навчання полягають у тому, щоб:
визначити життєвий досвід кожного
учня;
його пізнавальні здібності;
рівень інтелекту;
інтереси, які спочатку треба розкрити,
а потім розвинути у навчальному
процесі;
Цілі особистісно орієнтованого навчання
полягають у тому, щоб:
Формувати позитивну мотивацію учнів до:
-
пізнавальної діяльності;
-
потребу в самопізнанні;
-
потребу в самореалізаціїї;
-
та потребу у самовдосконаленні школярів;
Цілі особистісно орієнтованого навчання
полягають у тому, щоб:
Озброїти учнів механізмом:
адаптації;
саморегуляції;
самозахисту;
самовиховання;
Цілі особистісно орієнтованого навчання
полягають у тому, щоб:
Розвинути індивідуальні позитивні
здібності кожного школяра;
Сформувати культуру життєдіяльності
максимально виявити і використати
індивідуальний досвід учня;
Правильно визначати лінії поведінки.
Основні принципи
особистісно-орієнтованого
навчання:
1. Принцип «розвивальної допомоги»
не робити за учня;
не вказувати йому, що робити,
а допомогти пробувати власні сили і власну
активність;
потрібно добитись, щоб учень сам обирав
рішення і відповідав за них.
Звідси - не потрібно подавати готові
знання, а створити умови, в яких
виявляється:
-
власна пізнавальна активність учня;
-
і він визначить для себе цілі, зміст та
методи роботи, власні цінності.
-
Навчання повинно бути дослідницьким
Це час, протягом якого діти вчаться:
самостійно діяти;
- дискутувати;
- приймати рішення.
-
При цьому розвивається самосвідомість і
самореалізується особистість.
Принцип - «свобода вміння»
- учні вільно обговорюють
проблеми;
- співпрацюють один з одним,
- а вчитель виступає в ролі
старшого члена колективу,
консультанта, джерела досвіду
Принцип - «свобода вміння»
Учителю:
-недостатньо
процес;
організувати навчальний
- потрібно ще визначити спосіб засвоєння
знань, тобто оприділити види діяльності
учня на уроці.
Основні вимоги до особистісноорієнтованого уроку:
раціональна єдність словесних,
наукових і практичних методів
навчання;
зв'язок з раніше вивченим досвідом,
набутим учнем;
Основні вимоги до особистісно
орієнтованого уроку:
-формування вмінь в учнів самостійно
здобувати знання і застосовувати їх на
практиці;
-заохочення прагнень учнів знаходити свій
спосіб роботи з навчальним матеріалом.
Метою
особистісноорієнтованого уроку є:
- створення умов для виявлення
пізнавальної активності учнів
Засобами досягнення вчителем цієї мети
можуть бути:
використання різних форм та методів
навчальної діяльності, які дозволяють
розкрити суб'єктивний досвід учнів;
створення атмосфери зацікавленості
кожного учня в результатах роботи
всього класу;
стимулювання учнів до висловлювань,
використання різних способів виконання
завдань без побоювань помилитися,
отримати хибну відповідь тощо;
Засобами досягнення вчителем цієї мети
можуть бути:
використання протягом уроку
дидактичного матеріалу, який дозволяє
отримати учневі найбільш значущі для
нього вид та форму змісту навчального
матеріалу;
оцінювання досягнень учня протягом
усього процесу його діяльності, а не
тільки за кінцевим результатом;
Засобами досягнення вчителем цієї мети
можуть бути:
заохочення прагнень учня знаходити свій
спосіб роботи;
аналізувати протягом уроку роботи інших
учнів; вибирати та засвоювати найбільш
раціональні з них;
створення на уроці педагогічних ситуацій
спілкування, які б дозволяли кожному учневі
виявляти ініціативу, самостійність, виборність у
справах роботи;
створення обстановки для природного
самовираження учня.
Технологія
особистісноорієнтованогоуроку
Для проведення особистісноорієнтованого уроку вчитель має
оволодіти його основними етапами:
1.
2.
3.
4.
5.
6.
7.
8.
Орієнтації.
Визначення мети.
Проектування.
Організації.
Реалізації.
Контролю.
Коригування.
Оцінювання
1. Етап орієнтації включає:
орієнтацію на позитивну роботу;
орієнтацію на визначення особистісного
досвіду учнів;
пов'язання цього досвіду з проблемами
навчального матеріалу.
2. Етап визначення мети передбачає:
визначення на уроці разом з учнями
значущої мети здійснення тієї діяльності,
яка запланована вчителем (учні повинні
зрозуміти, що може дати робота учням
саме на цьому уроці для складання,
наприклад, тематичного заліку,
державної атестації, свого майбутнього
життя тощо);
визначення показників досягнення
поставлених завдань;
3. Етап проектування включає:
передбачення залучення учнів до
виконання ними випереджальних
завдань;
підготовки повідомлень;
рефератів;
виготовлення та відбору наочності;
складання плану роботи тощо;
Етап організації виконання плану
діяльності передбачає:
Подання можливих варіантів і
способів виконання навчальної
діяльності (усна чи письмова форма,
індивідуальна робота чи робота в
групах, робота з текстом чи з іншими
засобами одержання інформації);
Етап організації виконання плану
діяльності передбачає:
2.Представлення учнями вибору способу
фіксації нового матеріалу (конспект,
схема, таблиця, опора, план, тези,
висновки тощо);
3.Варіативність домашнього завдання
(диференціація за рівнем складності та
способом виконання).
Етап контрольно-оцінювальний:
1.Залучення учнів до контролю за
перебігом навчальної діяльності шляхом
заохочення їх до різних видів контролю,
самоконтролю, взаємоконтролю, роботи
в групах;
2.Участь учнів у виправленні помилок і
недоліків у знаннях, усвідомлення їх
причин шляхом взаємо та самоаналізу;
Етап контрольно-оцінювальний:
3.Надання учням можливості самостійно
або за участі вчителя, інших учнів
порівнювати отримані ним результати з
критеріями стандарту, закладеного у
навчальній програмі;
4.Використання механізмів оцінного
методу (позитивного ставлення до
успіхів школяра);
Етап контрольно-оцінювальний:
5.Використання механізмів оцінного
методу (позитивного ставлення до
успіхів школяра).
6.Оцінювання (виставлення рівневих
оцінок за дванадцятибальною системою
оцінювання навчальних досягнень,
поурочного бала, рейтинг) не тільки
результатів, а й самого процесу
навчання.
6. Заключний етап передбачає:
усвідомлення учнями ситуації
досягнення мети;
відчуття успіху;
підкріплення позитивної мотивації
стосовно власної діяльності.
Методи та засоби психолого-педагогічної
підтримки діяльності учнів
заохочення;
навчально-пізнавальна гра;
створення ситуації успіху;
створення ситуації пізнавального інтересу;
створення проблемної ситуації;
спонукання до пошуку альтернативних
рішень;
виконання творчих завдань;
кооперація учнів;
створення ситуації взаємодопомоги тощо.
Висновок може бути таким: особистісноорієнтоване навчання ЦЕ–
загальнодидактичний принцип
індивідуального підходу до учнів.
Таке твердження ми дослідимо та
пояснимо за допомогою такого факту:
Відомий російський психолог
Л.С. Виготський своє теорією доводить,
що розум будь-якої людини має дві зони
розвитку: А і Б.
Перша зона (А) – це зона актуального
розвитку.
У цю зону потрапляють завдання, які
дитина може виконати сама без
допомоги вчителя.
Друга зона (В) – це зона найближчого
розвитку
Сюди потрапляють завдання, які дитина сама
виконати не може, але може з ними
впоратися з допомогою вчителя.
Зона найближчого розвитку, - це зона
“наступного дня”.
Те, що сьогодні є зона найближчого
розвитку, завтра у процесі навчання повинно
стати зоною актуального розвитку. Учитель
не повинен давати готову інформацію, адже
таке навчання може загальмувати мислення
дитини. А за допомогою вміло підібраних
запитань педагог підводить школяра до
правильної відповіді, розв’язку.
Те, що сьогодні є зоною найближчого
розвитку, завтра у процесі навчання
повинно стати зоною актуального
розвитку.
Учитель не повинен давати готову
інформацію, адже таке навчання може
загальмувати мислення дитини.
А за допомогою вміло підібраних
запитань педагог підводить школяра до
правильної відповіді, розв’язку.
Отже, як бачимо із цього прикладу, щоб
відбулися розвиток і навчання учнів,
завдання повинні потрапляти лише в
зону найближчого розвитку
(за Л.С. Виготським).
Припустимо, що два учні навчались в
одній школі, в одних і тих самих
учителів, закінчили школу з відзнакою,
рівень їхнього розвитку все одно буде
різним.
Ще більше відрізняється розвиток учнів
класу, які згідно з 12- бальною
системою досягли початкового і
високого рівнів.
Тому зрозуміло, що до таких дітей треба
підходити індивідуально, тобто ставити
перед ними різні завдання.
Якщо для цілого класу поставити одне
завдання, то для одних учнів воно
потрапить у зону актуального розвитку,
для інших – у зону найближчого
розвитку.
Отже, одне завдання для всього класу
ставити не бажано і не потрібно, а
здійснювати якісний особистісноорієнтований підхід до навчання та
виховання на практиці нам заважає ряд
причин, зокрема:
Причина 1. Щоб підійти індивідуально
до кожного учня, необхідно знати його
психологічні, фізіологічні та соціальні
особливості.
Лише психологія нараховує кілька
десятків індивідуальних особливостей
особистості. Це різні види уваги, уяви,
мислення, сприйняття, темпераменту,
характеру і т.д.
Пам’ять також поділяється більш ніж
на 10 типів: короткочасна,
довготривала, оперативна, рухова,
зорова, слухова, емоційна, словеснологічна і т.д.;
Причина 2. Виявити всі ці психологічні,
фізіологічні та соціальні особливості
вчитель без допомоги психолога, лікаря,
соціолога не може;
Причина 3.Навіть якщо теоретично
припустити, що в кожної дитини
виявили всі ці особливості, вчитель не
зможе запам’ятати їх у такій кількості
дітей, оскільки він одночасно навчає
свого предмета не один десяток учнів,
кожен з яких має не один десяток таких
особливостей.
Нарешті, якщо вчителю все-таки
вдається запам’ятати всі особливості
кожної дитини, він не зможе підійти
індивідуально тому, що урок триває
всього 40-45 хв, протягом яких
неможливо фізично попрацювати з
кожним учнем класу індивідуально.
Отже, існує суперечність: з одного боку,
вимоги до особистісно-орієнтованого
навчання, а з іншого причини, що
унеможливлюють якісне впровадження
цієї педагогічної технології у навчальновиховний процес.
Який же вихід з ситуації, що склалася ?
Філософія вчить, що джерелом і
рушійними силами будь-якого процесу
(у тому числі й навчального) є
розв’язання суперечностей і тому,
щоб навчальний процес розвивався,
вчителю необхідно вміти виявляти
суперечність навчального процесу, а
також вміти розв’язувати її.
Дана суперечність розв’язується шляхом
диференційованого підходу до учнів.
Диференціація (від лат. Differentia –
різниця, відмінність) – розчленування
цілого на якісно відмінні частини.
Розв’язування таких суперечностей
називається підходом до навчання.
Цей підхід, для прикладу, можна
здійснити таким чином:
Учнів класу розподілити на групи за
рівнем розвитку.
Критерії, якими слід керуватися - це
успішність.
Таких груп, наприклад, може бути
чотири:
низький рівень;
середній рівень;
достатній рівень;
високий рівень.
Зрозуміло, що такий поділ не
аргументується для учнів, для того щоб
у слабшого школяра не сформувалася
занижена самооцінка, а в сильного –
завищена.
Якщо учні однієї з груп підвищують свій
рівень – їх слід перевести до наступної
групи і навпаки.
Для кожної групи пропонуються різні за
ступенем складності завдання.
Диференційований підхід можна
здійснювати при різних формах
навчального процесу: під час уроку,
лабораторного заняття, екскурсії.
Під час проведеного уроку методом бесіди,
запитань слід орієнтувати учнів на певну
групу.
При цьому обов’язково слід враховувати,
щоб запитання було точним, стислим, не
мало елементів підказки.
Під час проведення уроку методом
пояснення, розповіді диференційований
підхід неможливий, оскільки вчитель будує
свою розповідь, орієнтуючись на
середнього учня,
але під час закріплення нового матеріалу
чи пояснення домашнього завдання учням
можна запропонувати різнорівневі
завдання.
Завершальним етапом навчальної
діяльності на уроці є:
усвідомлення ситуації досягнення мети;
переживання ситуації успіху;
підкріплення позитивної мотивації щодо
самої діяльності.
Ситуація успіху досягається тоді, коли
сама дитина визначає цей результат як
успіх.
Усвідомлення ситуації успіху самим
учнем, розуміння її значимості виникає у
суб'єкта після здолання своєї боязкості,
невміння, незнання, психологічного
враження та інших видів труднощів.
Роль “Ситуації успіху” у навчальній
діяльності
За останні роки термін
„Ситуація успіху” став звичним для
педагогів.
Ніхто не заперечує, що саме позитивні
емоції можуть стати для дитини одним
з найважливіших стимулів у навчанні,
але при цьому ми забуваємо про те, що
в педагогів не існує єдиного рецепта чи
правила, як саме створювати ситуації
успіху тому, що це слід на основі
індивідуального підходу, зважено, з
урахуванням багатьох факторів.
Діти прощають багато чого, але не
вибачають байдужість.
За відгуками дітей, найкращі їхні
вчителі вели уроки так, що здавалося,
ніби весь урок вони зайняті саме тобою.
Як цього досягти?
Іноді це „Іскра Божа”,
а частіше – майстерність, доведена до
мистецтва.
Важливо мати на увазі, що навіть
одноразове переживання успіху може
докорінно змінити психологічне
самопочуття дитини.
Ситуація успіху може стати пусковим
механізмом подальшого розвитку
особистості.
Безперечно, переживання успіху навіює
людині впевненість у власних силах.
З`являється бажання знову досягти
добрих результатів, виникає відчуття
внутрішнього благополуччя, що, у свою
чергу, покращує ставлення до
навколишнього світу.
На перший погляд здається, що вчитель,
кілька разів давши учню можливість
відчути успіх, далі вже само собою
забезпечує високий рівень мотивації,
інтересу, пізнавальної активності.
Але може бути й протилежний
результат: постійна успішність здатна
сформувати байдуже ставлення до
навчання.
Крім того, постійне очікування лише
позитивного результату згубно впливає
на розвиток вольових якостей учня:
він ухиляється від подолання
труднощів;
губиться в складних ситуаціях
(навчальних та життєвих);
у його поведінці починає домінувати
мотив „уникнення невдач”.
Досвідчені психологи та педагоги
попереджують про можливість
негативних наслідків пережитого успіху.
Чому ж виникає такий парадокс?
По-перше, успіх, що діставався ціною
незначних зусиль, може призвести до
переоцінки, точніше, до завищеної
оцінки своїх можливостей.
По-друге, за сильним переживанням
будь-якої емоції обов`язково настає
релаксація (розслаблення).
І якщо в цей період запропонувати
людині якусь діяльність, то, швидше за
все, ця діяльність буде менш успішною,
ніж попередня.
По-третє, переживання успіху може бути
потьмареним, якщо результат, важливий
і значимий для самого учня, не буде
адекватно оцінений іншими людьми.
І нарешті:
Емоція успіху не стане сильним
переживанням, якщо результати діяльності
не значимі для її суб`єкта.
Дитина, особливо на початку навчання,
однаково інтенсивно переживає успіх у
„головних” і „неголовних” навчальних
предметах.
Але часто знижують цю інтенсивність:
„12 балів з музики ! Та краще б ти
отримав 12 балів з читання”.
Знижуючи значимості успіху, що
переживається дитиною, ми, дорослі,
впливаємо на формування у дитини
ставлення до навчального процесу в
цілому.
Ось чому, оцінюючи дітей, необхідно
виходити з індивідуальних особливостей
кожного учня.
Просування вперед треба заохочувати,
підбадьорювати, щоб дитина не
відчувала невдачу, порівнюючи свої
результати з раніше встановленими
нормами, особливо якщо вони для неї
недосяжні.
Отже, ситуація успіху у навчальній
діяльності створюється вчителем або ж
психологом.
Як і будь-яку іншу діяльність, навчання
можна уявити у вигляді простого
ланцюжка дій:
1. Установка на діяльність (емоційна
підготовка учнів на вирішення
навчального завдання) – мотиваційний
етап;
2.Забезпечення діяльності (створення
умов для успішного вирішення
навчального завдання) –підготовчий,
робочий етап;
3.Порівняння отриманих результатів з
очікуваними (усвідомлення ставлення до
результатів своєї навчальної праці) –
результативний етап.
Отже, якщо ситуація успіху створюється
вчителем послідовно і свідомо, її
3.Порівняння отриманих результатів з
очікуваними (усвідомлення ставлення
до результатів своєї навчальної праці) –
результативний етап.
Отже, якщо ситуація успіху створюється
вчителем послідовно і свідомо, її
структура повинна врахувати всі
перелічені компоненти.
Створення ситуації успіху на
мотиваційному етапі навчальної
діяльності
Дослідження психологів свідчать, що рівень
засвоєння людиною знань істотно залежить
від рівня сформованості її мотивації
навчитися.
Тож давайте проаналізуємо, як провести
мотиваційний етап уроку так, щоб створити
ситуацію успіху для того учня.
Перед учителем стоїть завдання:
сформувати в учня настанову на
успішне виконання завдання
Інакше кажучи, вчитель повинен
сформувати в учнів мотив досягнення
мети.
Але при цьому вчитель часто
зустрічається з неадекватною
реакцією учнівського колективу:
1.Хтось уже виконував подібне
завдання, і його результати
виявились невдалими, так що у цієї
категорії учнів уже сформоване
негативне ставлення на успішне
виконання завдання.
2.Інша група учнів не стикалась з
такою роботою, тому вони не знають,
чого можна очікувати від майбутньої
діяльності.
3.Третя група, яка виконувала потрібні
завдання і успішно з ними впоралася,
знаходиться у стані мобілізації, готова
виконувати навчальне завдання.
Зрозуміло, що найлегше вчителю буде
працювати з учнями третьої групи, де
необхідно лише активізувати позитивні
емоції, які діти пережили раніше.
У другої групи учнів слід передбачити
емоційну реакцію, намалювати
перспективу вдалого виконання
завдання, пов`язавши її з тими чи
іншими умовами діяльності, які в
минулому забезпечували успіх.
Найбільш клопітною буде робота
першою групою учнів.
Перш за все доведеться нейтралізувати
спогади про невдачу в попередній
діяльності, а потім створити перспективу
для нової.
Зробити це можна, наприклад, так:
дати завдання учневі попрацювати над
своїми помилками, або повідомити його,
що завдання для нього змінено
порівняно з попереднім і т. д.
Учитель може запропонувати різні
варіанти мотивів досягнення ситуації
успіху:
прагнення самостійно розв`язати цікаві
задачі;
завоювати авторитет у своїх товаришів;
стати першим;
розглядати свою діяльність з точки зору
її корисності для інших людей;
встановити нові контакти між
товаришами у ході виконання завдання
тощо.
Отже, на етапі мотивації навчальної
діяльності учитель організовує певні
ситуації з метою активізувати чи
нейтралізувати емоції для наступної
діяльності
На етапі мотивації створення ситуації
успіху більшою мірою визначається
психологічними аспектами.
Тут доречним буде використання в
роботі вчителя таких психологопедагогічних прийомів, як:
Ефект Розенталя, або „Ефект
навіювання”: „Ти це можеш”, „Тобі це
вдається” тощо.
Якщо педагог буде переконувати учнів
у реальності успіху, то успіх прийде.
Англійський учений Стоуенс довів, що
учні, яких заохочували, досягли значно
більших успіхів, ніж ті, кого ніяк не
заохочували.
Прийом „Емоційне погладжування” –
це констатація будь-якого факту успіху,
прищеплювання дитині віри в себе,
відкритість учителя для довіри і співчуття.
◦ Прийом „Анонсування” –
репетиція майбутньої дії, яка створює
психологічний настрій на успіх перед
класом.
Це можуть бути додаткові індивідуальні
заняття з окремими учнями чи
заздалегідь оголошенні запитання
самостійної роботи.
Прийом „Шикуйсь!” містить такі кроки:
психологічна атака;
емоційне блокування;
вибір головного напрямку;
вибір рівних можливостей;
несподіване порівняння;
стабілізація.
Цей прийом полягає в тому, щоб:
учителем блокувалось припущення на
невдачу в діяльності учня;
відволікалася увага школяра від
чергового неуспіху;
вчитель повинен знайти той напрямок
діяльності, яким учень зможе
реалізувати себе набагато краще, тим
самим забезпечити його на успіх, на
стабільність у навчанні.
Розглянемо деякі
алгоритми створення ситуацій успіху та
методику їх реалізації:
Прийом „Даю шанс” – це заздалегідь
підготовлена вчителем ситуація, в якій
учень отримує можливість зненацька
для себе розкрити свої можливості.
Прийом “ Зняття страху”-
допомогає перебороти невпевненість у
власних силах (Люди вчаться на своїх
помилках і знаходять інші шляхи
вирішення проблем).
Прийом “Авансування успішного
результату” –
допомогає вчителю висловити тверду
переконаніність у тому, що його учень
обов’язково впорається з поставленим
завданням.
Це, в свою чергу, переконує дитину у
своїх силах і можливостях.
“У тебе обов’язково вийде”, “Я навіть не
сумніваюсь у позитивному результаті” і
т. д.
Прийом “Прихований інструктаж”
Допомагає дитині уникнути поразки.
Досягається шляхом побажання,
наприклад:
Можливо краще почати з ...,
Виконуючи роботу не забудьте про ...
Прийом “Внесення мотиву”.
Показує дитині заради чого, кого
здійснюється ця діяльність, кому буде
добре після виконання, наприклад, “Без
твоєї допомоги твоїм друзям не
впоратись...” тощо.
Прийом “Персональна винятковість.”
Визначає важливість зусиль дитини в
діяльності, що здійснюється або
здійснюватиметься, наприклад:
Тільки ти міг би…
Тільки тобі і можу доручити… і т.п.
Прийом “Висока оцінка деталі”.
Допомагає емоційно пережити не
результат в цілому, а якої її окремої
деталі:
Найбільше мені сподобалось у твоїй
роботі…
Найбільше тобі вдалося…
Прийом „Еврика”.
Створюються умови, за яких дитина,
виконуючи навчальне завдання,
несподівано відкриває в собі невідомі
досі здібності.
Завдання вчителя – помітити це глибоко
особисте відкриття, всіляко підтримати
дитину, поставити нову мету і надихнути
на її досягнення.
Допомога вчителя у створенні ситуації
відкриття має бути ненав`язливою,
прихованою.
Створюючи ситуації успіху на етапі
організації навчальної діяльності, слід
пам`ятати кілька основних правил:
у кожній дитині є задатки, які можуть
розвинутися у здібності;
Побачити їх, відчути, розвити – це
справа педагога;
ставлення до дитини як до рівної, як до
себе, спілкування, що повністю включає
грубість, різкість, образливий тон, має
стати обов`язковою нормою всієї
педагогічної діяльності;
Ставлення до дитини:
як до рівної,
як до себе,
спілкування, що повністю виключає:
- грубість,
- різкість,
- образливий тон
має стати обов`язковою нормою всієї
педагогічної діяльності;
чим більше напрямків діяльності, в яких
бере участь дитина, тим більше в неї
можливостей знайти себе;
кількість і різноманітність ситуацій і
обставин, в тому числі і штучно
створених, у які може потрапити
дитина, визначають шляхи її сьогодення
і віддаленого інтересу та можливі шляхи
успіху.
ТИПИ УСПІХУ:
Неочікувана радість – це почуття
задоволення від того, що результати
діяльності учня перевершили його
очікування.
З педагогічної та психологічної точки
зору – це результат продуманої,
підготовленої діяльності вчителя.
Спільна радість – полягає в тому, щоб учень
досяг необхідної для себе реакції колективу.
Вона може бути підготовленою вчителем
або спонтаною.
Спільною радістю вважають тільки ті реакції
колективу, які дають можливість дитині
відчутні себе задоволеним, стимулюють її
зусиля.
Це, перш за все, має бути емоційний відгук
оточуючих на успіх члена свого колективу.
Важливо, щоб у досягненнях кожного
школяра всі бачили результати своєї
праці, а сама дитина розуміла, що її
радість – це радість підтримки,
отримання статусу „свій серед своїх”.
Зрештою у тому, як реагує дитячий
колектив на успіхи або невдачі своїх
учителів, виявляється його моральна
сутність.
Радість пізнання – це радість пізнання
нового, хоча вона по своїй суті
альтруїстична (виникає на основі
допомоги, підтримки інших людей).
Пізнання спираїться на самоосвіту й
самопізнання.
Така радість не може вирости на
пустому місці, появитися без серйозних
причин. Це слід клопіткої роботи
учителя –учня-учнів.
ВИСНОВОК:
1.Ситуація успіху досягається тоді, коли
сама дитина визначає цей результат як
успіх.
2 Усвідомлення ситуації успіху самим
учнем, розуміння її значимості виникає у
школяра після здолання своєї боязкості,
невміння, незнання, психологічного
враження та інших видів труднощів.
3. Завдання педагога :
допомогти особистості дитини зрости в
успіху;
дати відчути радість від здолання
труднощів;
дати зрозуміти, що задарма в житті в
житті нічого не дається, скрізь необхідно
докласти зусиль.
І успіх буде еквівалентним витраченим
зусиллям.
ШАНОВНІ КОЛЕГИ !
Дайте, будь ласка, відповідь на такі
запитання:
1.Ваше ставлення до технології “Створення
ситуації успіху”.
2.Як Ви оцінюєте стан “Створення ситуації
успіху у Вашому навчальному закладі”.
3.Які ще методичні рекомендації, ідеї,
міркування щодо “Створення ситуації успіху”,
Ви можете запропонувати учасникам нашого
семінару ?
ВДЯЧНІ ВАМ ЗА ВІДВЕРТІСТЬ, ЗА ПОРАДИ
Slide 32
Створення ситуації успіху
та шляхи її реалізації
на уроці як складової якості
навчально-виховного процесу
Мета: Удосконалити методику
створення ситуації успіху та шляхів
її реалізації на уроці як стежки, що
веде до того куточка дитячого
серця, в якому горить вогник
бажання бути гарним.
На
відміну від традиційного розуміння
освіти як суми знань та навичок, нині освіту
починають розглядати як процес
становлення особистості .
Причому особистості, здатної до:
самоосвіти,
саморозвитку,
самовдосконалення,
яка вміє використовувати набуті знання,
яка прагне реалізувати себе,
спроможна змінити на краще своє життя,
життя своєї держави.
Алгоритм
створення та досягнення ситуації успіху
твердження про “Ситуацію успіху”;
особистісно-орієнтований підхід у справі
навчання та виховання - основа педагогічної
технології “Створення ситуації успіху”;
роль “Ситуації успіху” у навчальній діяльності;
створення “Ситуації успіху” на мотиваційному
етапі навчальної діяльності;
психолого-педагогічні прийоми при створенні
“Ситуації успіху”;
методика реалізації “Ситуації успіху”;
Виходячи із Положень Закону України “Про
освіту” завдання школи сьогодні полягає в
тому, щоб:
Виховувати в учнів здатність:
долати життєві труднощі;
самостійно приймати рішення;
розвивати себе як особистість, здатну:
робити вибір і контролювати своє життя;
брати на себе відповідальність за свої дії;
захищати себе і свої життєві цінності;
діяти відповідно до них;
піклуватись про інших;
Завдання вчителів:
прищепити учням потребу до здобуття
знань;
створити такі умови, щоб процес
здобуття знань був для них цікавим,
потрібним, комфортним;
і тому пріоритетним завданням вчителя
під час навчально-виховної діяльності є
створення ситуації успіху.
Що означає “Ситуація успіху?”
Ситуація успіху - це суб'єктивний
психічний стан задоволення наслідком
своєї фізичної, розумової праці чи
моральної напруги.
Успіх у навчанні - єдине джерело
внутрішніх сил дитини, які породжують
енергію для переборення труднощів,
бажання вчитися.
В.Сухомлинський
Ситуація успіху дарує атмосферу
приязні та взаємодопомоги, впевненості
і захищеності.
Учитель зобов’язаний створити джерело
внутрішніх сил дитини, джерело, яке дає
енергію для подолання труднощів і
формування бажання вчитися.
Використання ситуації успіху має
сприяти підвищенню робочого тонусу,
збільшенню продуктивності навчальної
роботи, а також допомогти учням
усвідомити себе повноцінною
особистістю і, відповідно, забезпечити
успіх у навчанні.
Основою педагогічної технології
“Створення ситуації успіху” є
особистісно-орієнтований підхід у справі
навчання та виховання.
А тому звернемося до рекомендацій
щодо особистісно-орієнтовного підходу
навчання та виховання.
–
Особистісно орієнтоване навчання
це навчання, центром якого є
особистість дитини, її самобутність та
самостійність: суб'єктивний досвід
кожного спочатку розкривається, а
потім узгоджується зі змістом освіти.
Визнання учня ключовою фігурою
всього освітнього процесу – це і є
особистісно орієнтована педагогіка.
У свідомості учня це має такий
вигляд: «Все, що я пізнаю, я знаю,
для чого мені потрібно і де я можу ці
знання застосувати».
Для педагога - це прагнення знайти
розумний баланс між знаннями,
уміннями та навичками учня.
Сучасність вимагає навчити учнів:
- самостійно та творчо розв'язувати
проблеми;
- шукати нову інформацію й робити
висновки, а не подавати дітям готові
знання.
В особистісно-орієнтованому підході
вчителю насамперед потрібен високий
рівень педагогічної майстерності, який
базується на розвитку:
дидактичних;
організаторських;
комунікативних;
науково-пізнавальних;
емоційних;
та поведінкових компонентностей;
-
-
Цілі особистісно орієнтованого
навчання полягають у тому, щоб:
визначити життєвий досвід кожного
учня;
його пізнавальні здібності;
рівень інтелекту;
інтереси, які спочатку треба розкрити,
а потім розвинути у навчальному
процесі;
Цілі особистісно орієнтованого навчання
полягають у тому, щоб:
Формувати позитивну мотивацію учнів до:
-
пізнавальної діяльності;
-
потребу в самопізнанні;
-
потребу в самореалізаціїї;
-
та потребу у самовдосконаленні школярів;
Цілі особистісно орієнтованого навчання
полягають у тому, щоб:
Озброїти учнів механізмом:
адаптації;
саморегуляції;
самозахисту;
самовиховання;
Цілі особистісно орієнтованого навчання
полягають у тому, щоб:
Розвинути індивідуальні позитивні
здібності кожного школяра;
Сформувати культуру життєдіяльності
максимально виявити і використати
індивідуальний досвід учня;
Правильно визначати лінії поведінки.
Основні принципи
особистісно-орієнтованого
навчання:
1. Принцип «розвивальної допомоги»
не робити за учня;
не вказувати йому, що робити,
а допомогти пробувати власні сили і власну
активність;
потрібно добитись, щоб учень сам обирав
рішення і відповідав за них.
Звідси - не потрібно подавати готові
знання, а створити умови, в яких
виявляється:
-
власна пізнавальна активність учня;
-
і він визначить для себе цілі, зміст та
методи роботи, власні цінності.
-
Навчання повинно бути дослідницьким
Це час, протягом якого діти вчаться:
самостійно діяти;
- дискутувати;
- приймати рішення.
-
При цьому розвивається самосвідомість і
самореалізується особистість.
Принцип - «свобода вміння»
- учні вільно обговорюють
проблеми;
- співпрацюють один з одним,
- а вчитель виступає в ролі
старшого члена колективу,
консультанта, джерела досвіду
Принцип - «свобода вміння»
Учителю:
-недостатньо
процес;
організувати навчальний
- потрібно ще визначити спосіб засвоєння
знань, тобто оприділити види діяльності
учня на уроці.
Основні вимоги до особистісноорієнтованого уроку:
раціональна єдність словесних,
наукових і практичних методів
навчання;
зв'язок з раніше вивченим досвідом,
набутим учнем;
Основні вимоги до особистісно
орієнтованого уроку:
-формування вмінь в учнів самостійно
здобувати знання і застосовувати їх на
практиці;
-заохочення прагнень учнів знаходити свій
спосіб роботи з навчальним матеріалом.
Метою
особистісноорієнтованого уроку є:
- створення умов для виявлення
пізнавальної активності учнів
Засобами досягнення вчителем цієї мети
можуть бути:
використання різних форм та методів
навчальної діяльності, які дозволяють
розкрити суб'єктивний досвід учнів;
створення атмосфери зацікавленості
кожного учня в результатах роботи
всього класу;
стимулювання учнів до висловлювань,
використання різних способів виконання
завдань без побоювань помилитися,
отримати хибну відповідь тощо;
Засобами досягнення вчителем цієї мети
можуть бути:
використання протягом уроку
дидактичного матеріалу, який дозволяє
отримати учневі найбільш значущі для
нього вид та форму змісту навчального
матеріалу;
оцінювання досягнень учня протягом
усього процесу його діяльності, а не
тільки за кінцевим результатом;
Засобами досягнення вчителем цієї мети
можуть бути:
заохочення прагнень учня знаходити свій
спосіб роботи;
аналізувати протягом уроку роботи інших
учнів; вибирати та засвоювати найбільш
раціональні з них;
створення на уроці педагогічних ситуацій
спілкування, які б дозволяли кожному учневі
виявляти ініціативу, самостійність, виборність у
справах роботи;
створення обстановки для природного
самовираження учня.
Технологія
особистісноорієнтованогоуроку
Для проведення особистісноорієнтованого уроку вчитель має
оволодіти його основними етапами:
1.
2.
3.
4.
5.
6.
7.
8.
Орієнтації.
Визначення мети.
Проектування.
Організації.
Реалізації.
Контролю.
Коригування.
Оцінювання
1. Етап орієнтації включає:
орієнтацію на позитивну роботу;
орієнтацію на визначення особистісного
досвіду учнів;
пов'язання цього досвіду з проблемами
навчального матеріалу.
2. Етап визначення мети передбачає:
визначення на уроці разом з учнями
значущої мети здійснення тієї діяльності,
яка запланована вчителем (учні повинні
зрозуміти, що може дати робота учням
саме на цьому уроці для складання,
наприклад, тематичного заліку,
державної атестації, свого майбутнього
життя тощо);
визначення показників досягнення
поставлених завдань;
3. Етап проектування включає:
передбачення залучення учнів до
виконання ними випереджальних
завдань;
підготовки повідомлень;
рефератів;
виготовлення та відбору наочності;
складання плану роботи тощо;
Етап організації виконання плану
діяльності передбачає:
Подання можливих варіантів і
способів виконання навчальної
діяльності (усна чи письмова форма,
індивідуальна робота чи робота в
групах, робота з текстом чи з іншими
засобами одержання інформації);
Етап організації виконання плану
діяльності передбачає:
2.Представлення учнями вибору способу
фіксації нового матеріалу (конспект,
схема, таблиця, опора, план, тези,
висновки тощо);
3.Варіативність домашнього завдання
(диференціація за рівнем складності та
способом виконання).
Етап контрольно-оцінювальний:
1.Залучення учнів до контролю за
перебігом навчальної діяльності шляхом
заохочення їх до різних видів контролю,
самоконтролю, взаємоконтролю, роботи
в групах;
2.Участь учнів у виправленні помилок і
недоліків у знаннях, усвідомлення їх
причин шляхом взаємо та самоаналізу;
Етап контрольно-оцінювальний:
3.Надання учням можливості самостійно
або за участі вчителя, інших учнів
порівнювати отримані ним результати з
критеріями стандарту, закладеного у
навчальній програмі;
4.Використання механізмів оцінного
методу (позитивного ставлення до
успіхів школяра);
Етап контрольно-оцінювальний:
5.Використання механізмів оцінного
методу (позитивного ставлення до
успіхів школяра).
6.Оцінювання (виставлення рівневих
оцінок за дванадцятибальною системою
оцінювання навчальних досягнень,
поурочного бала, рейтинг) не тільки
результатів, а й самого процесу
навчання.
6. Заключний етап передбачає:
усвідомлення учнями ситуації
досягнення мети;
відчуття успіху;
підкріплення позитивної мотивації
стосовно власної діяльності.
Методи та засоби психолого-педагогічної
підтримки діяльності учнів
заохочення;
навчально-пізнавальна гра;
створення ситуації успіху;
створення ситуації пізнавального інтересу;
створення проблемної ситуації;
спонукання до пошуку альтернативних
рішень;
виконання творчих завдань;
кооперація учнів;
створення ситуації взаємодопомоги тощо.
Висновок може бути таким: особистісноорієнтоване навчання ЦЕ–
загальнодидактичний принцип
індивідуального підходу до учнів.
Таке твердження ми дослідимо та
пояснимо за допомогою такого факту:
Відомий російський психолог
Л.С. Виготський своє теорією доводить,
що розум будь-якої людини має дві зони
розвитку: А і Б.
Перша зона (А) – це зона актуального
розвитку.
У цю зону потрапляють завдання, які
дитина може виконати сама без
допомоги вчителя.
Друга зона (В) – це зона найближчого
розвитку
Сюди потрапляють завдання, які дитина сама
виконати не може, але може з ними
впоратися з допомогою вчителя.
Зона найближчого розвитку, - це зона
“наступного дня”.
Те, що сьогодні є зона найближчого
розвитку, завтра у процесі навчання повинно
стати зоною актуального розвитку. Учитель
не повинен давати готову інформацію, адже
таке навчання може загальмувати мислення
дитини. А за допомогою вміло підібраних
запитань педагог підводить школяра до
правильної відповіді, розв’язку.
Те, що сьогодні є зоною найближчого
розвитку, завтра у процесі навчання
повинно стати зоною актуального
розвитку.
Учитель не повинен давати готову
інформацію, адже таке навчання може
загальмувати мислення дитини.
А за допомогою вміло підібраних
запитань педагог підводить школяра до
правильної відповіді, розв’язку.
Отже, як бачимо із цього прикладу, щоб
відбулися розвиток і навчання учнів,
завдання повинні потрапляти лише в
зону найближчого розвитку
(за Л.С. Виготським).
Припустимо, що два учні навчались в
одній школі, в одних і тих самих
учителів, закінчили школу з відзнакою,
рівень їхнього розвитку все одно буде
різним.
Ще більше відрізняється розвиток учнів
класу, які згідно з 12- бальною
системою досягли початкового і
високого рівнів.
Тому зрозуміло, що до таких дітей треба
підходити індивідуально, тобто ставити
перед ними різні завдання.
Якщо для цілого класу поставити одне
завдання, то для одних учнів воно
потрапить у зону актуального розвитку,
для інших – у зону найближчого
розвитку.
Отже, одне завдання для всього класу
ставити не бажано і не потрібно, а
здійснювати якісний особистісноорієнтований підхід до навчання та
виховання на практиці нам заважає ряд
причин, зокрема:
Причина 1. Щоб підійти індивідуально
до кожного учня, необхідно знати його
психологічні, фізіологічні та соціальні
особливості.
Лише психологія нараховує кілька
десятків індивідуальних особливостей
особистості. Це різні види уваги, уяви,
мислення, сприйняття, темпераменту,
характеру і т.д.
Пам’ять також поділяється більш ніж
на 10 типів: короткочасна,
довготривала, оперативна, рухова,
зорова, слухова, емоційна, словеснологічна і т.д.;
Причина 2. Виявити всі ці психологічні,
фізіологічні та соціальні особливості
вчитель без допомоги психолога, лікаря,
соціолога не може;
Причина 3.Навіть якщо теоретично
припустити, що в кожної дитини
виявили всі ці особливості, вчитель не
зможе запам’ятати їх у такій кількості
дітей, оскільки він одночасно навчає
свого предмета не один десяток учнів,
кожен з яких має не один десяток таких
особливостей.
Нарешті, якщо вчителю все-таки
вдається запам’ятати всі особливості
кожної дитини, він не зможе підійти
індивідуально тому, що урок триває
всього 40-45 хв, протягом яких
неможливо фізично попрацювати з
кожним учнем класу індивідуально.
Отже, існує суперечність: з одного боку,
вимоги до особистісно-орієнтованого
навчання, а з іншого причини, що
унеможливлюють якісне впровадження
цієї педагогічної технології у навчальновиховний процес.
Який же вихід з ситуації, що склалася ?
Філософія вчить, що джерелом і
рушійними силами будь-якого процесу
(у тому числі й навчального) є
розв’язання суперечностей і тому,
щоб навчальний процес розвивався,
вчителю необхідно вміти виявляти
суперечність навчального процесу, а
також вміти розв’язувати її.
Дана суперечність розв’язується шляхом
диференційованого підходу до учнів.
Диференціація (від лат. Differentia –
різниця, відмінність) – розчленування
цілого на якісно відмінні частини.
Розв’язування таких суперечностей
називається підходом до навчання.
Цей підхід, для прикладу, можна
здійснити таким чином:
Учнів класу розподілити на групи за
рівнем розвитку.
Критерії, якими слід керуватися - це
успішність.
Таких груп, наприклад, може бути
чотири:
низький рівень;
середній рівень;
достатній рівень;
високий рівень.
Зрозуміло, що такий поділ не
аргументується для учнів, для того щоб
у слабшого школяра не сформувалася
занижена самооцінка, а в сильного –
завищена.
Якщо учні однієї з груп підвищують свій
рівень – їх слід перевести до наступної
групи і навпаки.
Для кожної групи пропонуються різні за
ступенем складності завдання.
Диференційований підхід можна
здійснювати при різних формах
навчального процесу: під час уроку,
лабораторного заняття, екскурсії.
Під час проведеного уроку методом бесіди,
запитань слід орієнтувати учнів на певну
групу.
При цьому обов’язково слід враховувати,
щоб запитання було точним, стислим, не
мало елементів підказки.
Під час проведення уроку методом
пояснення, розповіді диференційований
підхід неможливий, оскільки вчитель будує
свою розповідь, орієнтуючись на
середнього учня,
але під час закріплення нового матеріалу
чи пояснення домашнього завдання учням
можна запропонувати різнорівневі
завдання.
Завершальним етапом навчальної
діяльності на уроці є:
усвідомлення ситуації досягнення мети;
переживання ситуації успіху;
підкріплення позитивної мотивації щодо
самої діяльності.
Ситуація успіху досягається тоді, коли
сама дитина визначає цей результат як
успіх.
Усвідомлення ситуації успіху самим
учнем, розуміння її значимості виникає у
суб'єкта після здолання своєї боязкості,
невміння, незнання, психологічного
враження та інших видів труднощів.
Роль “Ситуації успіху” у навчальній
діяльності
За останні роки термін
„Ситуація успіху” став звичним для
педагогів.
Ніхто не заперечує, що саме позитивні
емоції можуть стати для дитини одним
з найважливіших стимулів у навчанні,
але при цьому ми забуваємо про те, що
в педагогів не існує єдиного рецепта чи
правила, як саме створювати ситуації
успіху тому, що це слід на основі
індивідуального підходу, зважено, з
урахуванням багатьох факторів.
Діти прощають багато чого, але не
вибачають байдужість.
За відгуками дітей, найкращі їхні
вчителі вели уроки так, що здавалося,
ніби весь урок вони зайняті саме тобою.
Як цього досягти?
Іноді це „Іскра Божа”,
а частіше – майстерність, доведена до
мистецтва.
Важливо мати на увазі, що навіть
одноразове переживання успіху може
докорінно змінити психологічне
самопочуття дитини.
Ситуація успіху може стати пусковим
механізмом подальшого розвитку
особистості.
Безперечно, переживання успіху навіює
людині впевненість у власних силах.
З`являється бажання знову досягти
добрих результатів, виникає відчуття
внутрішнього благополуччя, що, у свою
чергу, покращує ставлення до
навколишнього світу.
На перший погляд здається, що вчитель,
кілька разів давши учню можливість
відчути успіх, далі вже само собою
забезпечує високий рівень мотивації,
інтересу, пізнавальної активності.
Але може бути й протилежний
результат: постійна успішність здатна
сформувати байдуже ставлення до
навчання.
Крім того, постійне очікування лише
позитивного результату згубно впливає
на розвиток вольових якостей учня:
він ухиляється від подолання
труднощів;
губиться в складних ситуаціях
(навчальних та життєвих);
у його поведінці починає домінувати
мотив „уникнення невдач”.
Досвідчені психологи та педагоги
попереджують про можливість
негативних наслідків пережитого успіху.
Чому ж виникає такий парадокс?
По-перше, успіх, що діставався ціною
незначних зусиль, може призвести до
переоцінки, точніше, до завищеної
оцінки своїх можливостей.
По-друге, за сильним переживанням
будь-якої емоції обов`язково настає
релаксація (розслаблення).
І якщо в цей період запропонувати
людині якусь діяльність, то, швидше за
все, ця діяльність буде менш успішною,
ніж попередня.
По-третє, переживання успіху може бути
потьмареним, якщо результат, важливий
і значимий для самого учня, не буде
адекватно оцінений іншими людьми.
І нарешті:
Емоція успіху не стане сильним
переживанням, якщо результати діяльності
не значимі для її суб`єкта.
Дитина, особливо на початку навчання,
однаково інтенсивно переживає успіх у
„головних” і „неголовних” навчальних
предметах.
Але часто знижують цю інтенсивність:
„12 балів з музики ! Та краще б ти
отримав 12 балів з читання”.
Знижуючи значимості успіху, що
переживається дитиною, ми, дорослі,
впливаємо на формування у дитини
ставлення до навчального процесу в
цілому.
Ось чому, оцінюючи дітей, необхідно
виходити з індивідуальних особливостей
кожного учня.
Просування вперед треба заохочувати,
підбадьорювати, щоб дитина не
відчувала невдачу, порівнюючи свої
результати з раніше встановленими
нормами, особливо якщо вони для неї
недосяжні.
Отже, ситуація успіху у навчальній
діяльності створюється вчителем або ж
психологом.
Як і будь-яку іншу діяльність, навчання
можна уявити у вигляді простого
ланцюжка дій:
1. Установка на діяльність (емоційна
підготовка учнів на вирішення
навчального завдання) – мотиваційний
етап;
2.Забезпечення діяльності (створення
умов для успішного вирішення
навчального завдання) –підготовчий,
робочий етап;
3.Порівняння отриманих результатів з
очікуваними (усвідомлення ставлення до
результатів своєї навчальної праці) –
результативний етап.
Отже, якщо ситуація успіху створюється
вчителем послідовно і свідомо, її
3.Порівняння отриманих результатів з
очікуваними (усвідомлення ставлення
до результатів своєї навчальної праці) –
результативний етап.
Отже, якщо ситуація успіху створюється
вчителем послідовно і свідомо, її
структура повинна врахувати всі
перелічені компоненти.
Створення ситуації успіху на
мотиваційному етапі навчальної
діяльності
Дослідження психологів свідчать, що рівень
засвоєння людиною знань істотно залежить
від рівня сформованості її мотивації
навчитися.
Тож давайте проаналізуємо, як провести
мотиваційний етап уроку так, щоб створити
ситуацію успіху для того учня.
Перед учителем стоїть завдання:
сформувати в учня настанову на
успішне виконання завдання
Інакше кажучи, вчитель повинен
сформувати в учнів мотив досягнення
мети.
Але при цьому вчитель часто
зустрічається з неадекватною
реакцією учнівського колективу:
1.Хтось уже виконував подібне
завдання, і його результати
виявились невдалими, так що у цієї
категорії учнів уже сформоване
негативне ставлення на успішне
виконання завдання.
2.Інша група учнів не стикалась з
такою роботою, тому вони не знають,
чого можна очікувати від майбутньої
діяльності.
3.Третя група, яка виконувала потрібні
завдання і успішно з ними впоралася,
знаходиться у стані мобілізації, готова
виконувати навчальне завдання.
Зрозуміло, що найлегше вчителю буде
працювати з учнями третьої групи, де
необхідно лише активізувати позитивні
емоції, які діти пережили раніше.
У другої групи учнів слід передбачити
емоційну реакцію, намалювати
перспективу вдалого виконання
завдання, пов`язавши її з тими чи
іншими умовами діяльності, які в
минулому забезпечували успіх.
Найбільш клопітною буде робота
першою групою учнів.
Перш за все доведеться нейтралізувати
спогади про невдачу в попередній
діяльності, а потім створити перспективу
для нової.
Зробити це можна, наприклад, так:
дати завдання учневі попрацювати над
своїми помилками, або повідомити його,
що завдання для нього змінено
порівняно з попереднім і т. д.
Учитель може запропонувати різні
варіанти мотивів досягнення ситуації
успіху:
прагнення самостійно розв`язати цікаві
задачі;
завоювати авторитет у своїх товаришів;
стати першим;
розглядати свою діяльність з точки зору
її корисності для інших людей;
встановити нові контакти між
товаришами у ході виконання завдання
тощо.
Отже, на етапі мотивації навчальної
діяльності учитель організовує певні
ситуації з метою активізувати чи
нейтралізувати емоції для наступної
діяльності
На етапі мотивації створення ситуації
успіху більшою мірою визначається
психологічними аспектами.
Тут доречним буде використання в
роботі вчителя таких психологопедагогічних прийомів, як:
Ефект Розенталя, або „Ефект
навіювання”: „Ти це можеш”, „Тобі це
вдається” тощо.
Якщо педагог буде переконувати учнів
у реальності успіху, то успіх прийде.
Англійський учений Стоуенс довів, що
учні, яких заохочували, досягли значно
більших успіхів, ніж ті, кого ніяк не
заохочували.
Прийом „Емоційне погладжування” –
це констатація будь-якого факту успіху,
прищеплювання дитині віри в себе,
відкритість учителя для довіри і співчуття.
◦ Прийом „Анонсування” –
репетиція майбутньої дії, яка створює
психологічний настрій на успіх перед
класом.
Це можуть бути додаткові індивідуальні
заняття з окремими учнями чи
заздалегідь оголошенні запитання
самостійної роботи.
Прийом „Шикуйсь!” містить такі кроки:
психологічна атака;
емоційне блокування;
вибір головного напрямку;
вибір рівних можливостей;
несподіване порівняння;
стабілізація.
Цей прийом полягає в тому, щоб:
учителем блокувалось припущення на
невдачу в діяльності учня;
відволікалася увага школяра від
чергового неуспіху;
вчитель повинен знайти той напрямок
діяльності, яким учень зможе
реалізувати себе набагато краще, тим
самим забезпечити його на успіх, на
стабільність у навчанні.
Розглянемо деякі
алгоритми створення ситуацій успіху та
методику їх реалізації:
Прийом „Даю шанс” – це заздалегідь
підготовлена вчителем ситуація, в якій
учень отримує можливість зненацька
для себе розкрити свої можливості.
Прийом “ Зняття страху”-
допомогає перебороти невпевненість у
власних силах (Люди вчаться на своїх
помилках і знаходять інші шляхи
вирішення проблем).
Прийом “Авансування успішного
результату” –
допомогає вчителю висловити тверду
переконаніність у тому, що його учень
обов’язково впорається з поставленим
завданням.
Це, в свою чергу, переконує дитину у
своїх силах і можливостях.
“У тебе обов’язково вийде”, “Я навіть не
сумніваюсь у позитивному результаті” і
т. д.
Прийом “Прихований інструктаж”
Допомагає дитині уникнути поразки.
Досягається шляхом побажання,
наприклад:
Можливо краще почати з ...,
Виконуючи роботу не забудьте про ...
Прийом “Внесення мотиву”.
Показує дитині заради чого, кого
здійснюється ця діяльність, кому буде
добре після виконання, наприклад, “Без
твоєї допомоги твоїм друзям не
впоратись...” тощо.
Прийом “Персональна винятковість.”
Визначає важливість зусиль дитини в
діяльності, що здійснюється або
здійснюватиметься, наприклад:
Тільки ти міг би…
Тільки тобі і можу доручити… і т.п.
Прийом “Висока оцінка деталі”.
Допомагає емоційно пережити не
результат в цілому, а якої її окремої
деталі:
Найбільше мені сподобалось у твоїй
роботі…
Найбільше тобі вдалося…
Прийом „Еврика”.
Створюються умови, за яких дитина,
виконуючи навчальне завдання,
несподівано відкриває в собі невідомі
досі здібності.
Завдання вчителя – помітити це глибоко
особисте відкриття, всіляко підтримати
дитину, поставити нову мету і надихнути
на її досягнення.
Допомога вчителя у створенні ситуації
відкриття має бути ненав`язливою,
прихованою.
Створюючи ситуації успіху на етапі
організації навчальної діяльності, слід
пам`ятати кілька основних правил:
у кожній дитині є задатки, які можуть
розвинутися у здібності;
Побачити їх, відчути, розвити – це
справа педагога;
ставлення до дитини як до рівної, як до
себе, спілкування, що повністю включає
грубість, різкість, образливий тон, має
стати обов`язковою нормою всієї
педагогічної діяльності;
Ставлення до дитини:
як до рівної,
як до себе,
спілкування, що повністю виключає:
- грубість,
- різкість,
- образливий тон
має стати обов`язковою нормою всієї
педагогічної діяльності;
чим більше напрямків діяльності, в яких
бере участь дитина, тим більше в неї
можливостей знайти себе;
кількість і різноманітність ситуацій і
обставин, в тому числі і штучно
створених, у які може потрапити
дитина, визначають шляхи її сьогодення
і віддаленого інтересу та можливі шляхи
успіху.
ТИПИ УСПІХУ:
Неочікувана радість – це почуття
задоволення від того, що результати
діяльності учня перевершили його
очікування.
З педагогічної та психологічної точки
зору – це результат продуманої,
підготовленої діяльності вчителя.
Спільна радість – полягає в тому, щоб учень
досяг необхідної для себе реакції колективу.
Вона може бути підготовленою вчителем
або спонтаною.
Спільною радістю вважають тільки ті реакції
колективу, які дають можливість дитині
відчутні себе задоволеним, стимулюють її
зусиля.
Це, перш за все, має бути емоційний відгук
оточуючих на успіх члена свого колективу.
Важливо, щоб у досягненнях кожного
школяра всі бачили результати своєї
праці, а сама дитина розуміла, що її
радість – це радість підтримки,
отримання статусу „свій серед своїх”.
Зрештою у тому, як реагує дитячий
колектив на успіхи або невдачі своїх
учителів, виявляється його моральна
сутність.
Радість пізнання – це радість пізнання
нового, хоча вона по своїй суті
альтруїстична (виникає на основі
допомоги, підтримки інших людей).
Пізнання спираїться на самоосвіту й
самопізнання.
Така радість не може вирости на
пустому місці, появитися без серйозних
причин. Це слід клопіткої роботи
учителя –учня-учнів.
ВИСНОВОК:
1.Ситуація успіху досягається тоді, коли
сама дитина визначає цей результат як
успіх.
2 Усвідомлення ситуації успіху самим
учнем, розуміння її значимості виникає у
школяра після здолання своєї боязкості,
невміння, незнання, психологічного
враження та інших видів труднощів.
3. Завдання педагога :
допомогти особистості дитини зрости в
успіху;
дати відчути радість від здолання
труднощів;
дати зрозуміти, що задарма в житті в
житті нічого не дається, скрізь необхідно
докласти зусиль.
І успіх буде еквівалентним витраченим
зусиллям.
ШАНОВНІ КОЛЕГИ !
Дайте, будь ласка, відповідь на такі
запитання:
1.Ваше ставлення до технології “Створення
ситуації успіху”.
2.Як Ви оцінюєте стан “Створення ситуації
успіху у Вашому навчальному закладі”.
3.Які ще методичні рекомендації, ідеї,
міркування щодо “Створення ситуації успіху”,
Ви можете запропонувати учасникам нашого
семінару ?
ВДЯЧНІ ВАМ ЗА ВІДВЕРТІСТЬ, ЗА ПОРАДИ
Slide 33
Створення ситуації успіху
та шляхи її реалізації
на уроці як складової якості
навчально-виховного процесу
Мета: Удосконалити методику
створення ситуації успіху та шляхів
її реалізації на уроці як стежки, що
веде до того куточка дитячого
серця, в якому горить вогник
бажання бути гарним.
На
відміну від традиційного розуміння
освіти як суми знань та навичок, нині освіту
починають розглядати як процес
становлення особистості .
Причому особистості, здатної до:
самоосвіти,
саморозвитку,
самовдосконалення,
яка вміє використовувати набуті знання,
яка прагне реалізувати себе,
спроможна змінити на краще своє життя,
життя своєї держави.
Алгоритм
створення та досягнення ситуації успіху
твердження про “Ситуацію успіху”;
особистісно-орієнтований підхід у справі
навчання та виховання - основа педагогічної
технології “Створення ситуації успіху”;
роль “Ситуації успіху” у навчальній діяльності;
створення “Ситуації успіху” на мотиваційному
етапі навчальної діяльності;
психолого-педагогічні прийоми при створенні
“Ситуації успіху”;
методика реалізації “Ситуації успіху”;
Виходячи із Положень Закону України “Про
освіту” завдання школи сьогодні полягає в
тому, щоб:
Виховувати в учнів здатність:
долати життєві труднощі;
самостійно приймати рішення;
розвивати себе як особистість, здатну:
робити вибір і контролювати своє життя;
брати на себе відповідальність за свої дії;
захищати себе і свої життєві цінності;
діяти відповідно до них;
піклуватись про інших;
Завдання вчителів:
прищепити учням потребу до здобуття
знань;
створити такі умови, щоб процес
здобуття знань був для них цікавим,
потрібним, комфортним;
і тому пріоритетним завданням вчителя
під час навчально-виховної діяльності є
створення ситуації успіху.
Що означає “Ситуація успіху?”
Ситуація успіху - це суб'єктивний
психічний стан задоволення наслідком
своєї фізичної, розумової праці чи
моральної напруги.
Успіх у навчанні - єдине джерело
внутрішніх сил дитини, які породжують
енергію для переборення труднощів,
бажання вчитися.
В.Сухомлинський
Ситуація успіху дарує атмосферу
приязні та взаємодопомоги, впевненості
і захищеності.
Учитель зобов’язаний створити джерело
внутрішніх сил дитини, джерело, яке дає
енергію для подолання труднощів і
формування бажання вчитися.
Використання ситуації успіху має
сприяти підвищенню робочого тонусу,
збільшенню продуктивності навчальної
роботи, а також допомогти учням
усвідомити себе повноцінною
особистістю і, відповідно, забезпечити
успіх у навчанні.
Основою педагогічної технології
“Створення ситуації успіху” є
особистісно-орієнтований підхід у справі
навчання та виховання.
А тому звернемося до рекомендацій
щодо особистісно-орієнтовного підходу
навчання та виховання.
–
Особистісно орієнтоване навчання
це навчання, центром якого є
особистість дитини, її самобутність та
самостійність: суб'єктивний досвід
кожного спочатку розкривається, а
потім узгоджується зі змістом освіти.
Визнання учня ключовою фігурою
всього освітнього процесу – це і є
особистісно орієнтована педагогіка.
У свідомості учня це має такий
вигляд: «Все, що я пізнаю, я знаю,
для чого мені потрібно і де я можу ці
знання застосувати».
Для педагога - це прагнення знайти
розумний баланс між знаннями,
уміннями та навичками учня.
Сучасність вимагає навчити учнів:
- самостійно та творчо розв'язувати
проблеми;
- шукати нову інформацію й робити
висновки, а не подавати дітям готові
знання.
В особистісно-орієнтованому підході
вчителю насамперед потрібен високий
рівень педагогічної майстерності, який
базується на розвитку:
дидактичних;
організаторських;
комунікативних;
науково-пізнавальних;
емоційних;
та поведінкових компонентностей;
-
-
Цілі особистісно орієнтованого
навчання полягають у тому, щоб:
визначити життєвий досвід кожного
учня;
його пізнавальні здібності;
рівень інтелекту;
інтереси, які спочатку треба розкрити,
а потім розвинути у навчальному
процесі;
Цілі особистісно орієнтованого навчання
полягають у тому, щоб:
Формувати позитивну мотивацію учнів до:
-
пізнавальної діяльності;
-
потребу в самопізнанні;
-
потребу в самореалізаціїї;
-
та потребу у самовдосконаленні школярів;
Цілі особистісно орієнтованого навчання
полягають у тому, щоб:
Озброїти учнів механізмом:
адаптації;
саморегуляції;
самозахисту;
самовиховання;
Цілі особистісно орієнтованого навчання
полягають у тому, щоб:
Розвинути індивідуальні позитивні
здібності кожного школяра;
Сформувати культуру життєдіяльності
максимально виявити і використати
індивідуальний досвід учня;
Правильно визначати лінії поведінки.
Основні принципи
особистісно-орієнтованого
навчання:
1. Принцип «розвивальної допомоги»
не робити за учня;
не вказувати йому, що робити,
а допомогти пробувати власні сили і власну
активність;
потрібно добитись, щоб учень сам обирав
рішення і відповідав за них.
Звідси - не потрібно подавати готові
знання, а створити умови, в яких
виявляється:
-
власна пізнавальна активність учня;
-
і він визначить для себе цілі, зміст та
методи роботи, власні цінності.
-
Навчання повинно бути дослідницьким
Це час, протягом якого діти вчаться:
самостійно діяти;
- дискутувати;
- приймати рішення.
-
При цьому розвивається самосвідомість і
самореалізується особистість.
Принцип - «свобода вміння»
- учні вільно обговорюють
проблеми;
- співпрацюють один з одним,
- а вчитель виступає в ролі
старшого члена колективу,
консультанта, джерела досвіду
Принцип - «свобода вміння»
Учителю:
-недостатньо
процес;
організувати навчальний
- потрібно ще визначити спосіб засвоєння
знань, тобто оприділити види діяльності
учня на уроці.
Основні вимоги до особистісноорієнтованого уроку:
раціональна єдність словесних,
наукових і практичних методів
навчання;
зв'язок з раніше вивченим досвідом,
набутим учнем;
Основні вимоги до особистісно
орієнтованого уроку:
-формування вмінь в учнів самостійно
здобувати знання і застосовувати їх на
практиці;
-заохочення прагнень учнів знаходити свій
спосіб роботи з навчальним матеріалом.
Метою
особистісноорієнтованого уроку є:
- створення умов для виявлення
пізнавальної активності учнів
Засобами досягнення вчителем цієї мети
можуть бути:
використання різних форм та методів
навчальної діяльності, які дозволяють
розкрити суб'єктивний досвід учнів;
створення атмосфери зацікавленості
кожного учня в результатах роботи
всього класу;
стимулювання учнів до висловлювань,
використання різних способів виконання
завдань без побоювань помилитися,
отримати хибну відповідь тощо;
Засобами досягнення вчителем цієї мети
можуть бути:
використання протягом уроку
дидактичного матеріалу, який дозволяє
отримати учневі найбільш значущі для
нього вид та форму змісту навчального
матеріалу;
оцінювання досягнень учня протягом
усього процесу його діяльності, а не
тільки за кінцевим результатом;
Засобами досягнення вчителем цієї мети
можуть бути:
заохочення прагнень учня знаходити свій
спосіб роботи;
аналізувати протягом уроку роботи інших
учнів; вибирати та засвоювати найбільш
раціональні з них;
створення на уроці педагогічних ситуацій
спілкування, які б дозволяли кожному учневі
виявляти ініціативу, самостійність, виборність у
справах роботи;
створення обстановки для природного
самовираження учня.
Технологія
особистісноорієнтованогоуроку
Для проведення особистісноорієнтованого уроку вчитель має
оволодіти його основними етапами:
1.
2.
3.
4.
5.
6.
7.
8.
Орієнтації.
Визначення мети.
Проектування.
Організації.
Реалізації.
Контролю.
Коригування.
Оцінювання
1. Етап орієнтації включає:
орієнтацію на позитивну роботу;
орієнтацію на визначення особистісного
досвіду учнів;
пов'язання цього досвіду з проблемами
навчального матеріалу.
2. Етап визначення мети передбачає:
визначення на уроці разом з учнями
значущої мети здійснення тієї діяльності,
яка запланована вчителем (учні повинні
зрозуміти, що може дати робота учням
саме на цьому уроці для складання,
наприклад, тематичного заліку,
державної атестації, свого майбутнього
життя тощо);
визначення показників досягнення
поставлених завдань;
3. Етап проектування включає:
передбачення залучення учнів до
виконання ними випереджальних
завдань;
підготовки повідомлень;
рефератів;
виготовлення та відбору наочності;
складання плану роботи тощо;
Етап організації виконання плану
діяльності передбачає:
Подання можливих варіантів і
способів виконання навчальної
діяльності (усна чи письмова форма,
індивідуальна робота чи робота в
групах, робота з текстом чи з іншими
засобами одержання інформації);
Етап організації виконання плану
діяльності передбачає:
2.Представлення учнями вибору способу
фіксації нового матеріалу (конспект,
схема, таблиця, опора, план, тези,
висновки тощо);
3.Варіативність домашнього завдання
(диференціація за рівнем складності та
способом виконання).
Етап контрольно-оцінювальний:
1.Залучення учнів до контролю за
перебігом навчальної діяльності шляхом
заохочення їх до різних видів контролю,
самоконтролю, взаємоконтролю, роботи
в групах;
2.Участь учнів у виправленні помилок і
недоліків у знаннях, усвідомлення їх
причин шляхом взаємо та самоаналізу;
Етап контрольно-оцінювальний:
3.Надання учням можливості самостійно
або за участі вчителя, інших учнів
порівнювати отримані ним результати з
критеріями стандарту, закладеного у
навчальній програмі;
4.Використання механізмів оцінного
методу (позитивного ставлення до
успіхів школяра);
Етап контрольно-оцінювальний:
5.Використання механізмів оцінного
методу (позитивного ставлення до
успіхів школяра).
6.Оцінювання (виставлення рівневих
оцінок за дванадцятибальною системою
оцінювання навчальних досягнень,
поурочного бала, рейтинг) не тільки
результатів, а й самого процесу
навчання.
6. Заключний етап передбачає:
усвідомлення учнями ситуації
досягнення мети;
відчуття успіху;
підкріплення позитивної мотивації
стосовно власної діяльності.
Методи та засоби психолого-педагогічної
підтримки діяльності учнів
заохочення;
навчально-пізнавальна гра;
створення ситуації успіху;
створення ситуації пізнавального інтересу;
створення проблемної ситуації;
спонукання до пошуку альтернативних
рішень;
виконання творчих завдань;
кооперація учнів;
створення ситуації взаємодопомоги тощо.
Висновок може бути таким: особистісноорієнтоване навчання ЦЕ–
загальнодидактичний принцип
індивідуального підходу до учнів.
Таке твердження ми дослідимо та
пояснимо за допомогою такого факту:
Відомий російський психолог
Л.С. Виготський своє теорією доводить,
що розум будь-якої людини має дві зони
розвитку: А і Б.
Перша зона (А) – це зона актуального
розвитку.
У цю зону потрапляють завдання, які
дитина може виконати сама без
допомоги вчителя.
Друга зона (В) – це зона найближчого
розвитку
Сюди потрапляють завдання, які дитина сама
виконати не може, але може з ними
впоратися з допомогою вчителя.
Зона найближчого розвитку, - це зона
“наступного дня”.
Те, що сьогодні є зона найближчого
розвитку, завтра у процесі навчання повинно
стати зоною актуального розвитку. Учитель
не повинен давати готову інформацію, адже
таке навчання може загальмувати мислення
дитини. А за допомогою вміло підібраних
запитань педагог підводить школяра до
правильної відповіді, розв’язку.
Те, що сьогодні є зоною найближчого
розвитку, завтра у процесі навчання
повинно стати зоною актуального
розвитку.
Учитель не повинен давати готову
інформацію, адже таке навчання може
загальмувати мислення дитини.
А за допомогою вміло підібраних
запитань педагог підводить школяра до
правильної відповіді, розв’язку.
Отже, як бачимо із цього прикладу, щоб
відбулися розвиток і навчання учнів,
завдання повинні потрапляти лише в
зону найближчого розвитку
(за Л.С. Виготським).
Припустимо, що два учні навчались в
одній школі, в одних і тих самих
учителів, закінчили школу з відзнакою,
рівень їхнього розвитку все одно буде
різним.
Ще більше відрізняється розвиток учнів
класу, які згідно з 12- бальною
системою досягли початкового і
високого рівнів.
Тому зрозуміло, що до таких дітей треба
підходити індивідуально, тобто ставити
перед ними різні завдання.
Якщо для цілого класу поставити одне
завдання, то для одних учнів воно
потрапить у зону актуального розвитку,
для інших – у зону найближчого
розвитку.
Отже, одне завдання для всього класу
ставити не бажано і не потрібно, а
здійснювати якісний особистісноорієнтований підхід до навчання та
виховання на практиці нам заважає ряд
причин, зокрема:
Причина 1. Щоб підійти індивідуально
до кожного учня, необхідно знати його
психологічні, фізіологічні та соціальні
особливості.
Лише психологія нараховує кілька
десятків індивідуальних особливостей
особистості. Це різні види уваги, уяви,
мислення, сприйняття, темпераменту,
характеру і т.д.
Пам’ять також поділяється більш ніж
на 10 типів: короткочасна,
довготривала, оперативна, рухова,
зорова, слухова, емоційна, словеснологічна і т.д.;
Причина 2. Виявити всі ці психологічні,
фізіологічні та соціальні особливості
вчитель без допомоги психолога, лікаря,
соціолога не може;
Причина 3.Навіть якщо теоретично
припустити, що в кожної дитини
виявили всі ці особливості, вчитель не
зможе запам’ятати їх у такій кількості
дітей, оскільки він одночасно навчає
свого предмета не один десяток учнів,
кожен з яких має не один десяток таких
особливостей.
Нарешті, якщо вчителю все-таки
вдається запам’ятати всі особливості
кожної дитини, він не зможе підійти
індивідуально тому, що урок триває
всього 40-45 хв, протягом яких
неможливо фізично попрацювати з
кожним учнем класу індивідуально.
Отже, існує суперечність: з одного боку,
вимоги до особистісно-орієнтованого
навчання, а з іншого причини, що
унеможливлюють якісне впровадження
цієї педагогічної технології у навчальновиховний процес.
Який же вихід з ситуації, що склалася ?
Філософія вчить, що джерелом і
рушійними силами будь-якого процесу
(у тому числі й навчального) є
розв’язання суперечностей і тому,
щоб навчальний процес розвивався,
вчителю необхідно вміти виявляти
суперечність навчального процесу, а
також вміти розв’язувати її.
Дана суперечність розв’язується шляхом
диференційованого підходу до учнів.
Диференціація (від лат. Differentia –
різниця, відмінність) – розчленування
цілого на якісно відмінні частини.
Розв’язування таких суперечностей
називається підходом до навчання.
Цей підхід, для прикладу, можна
здійснити таким чином:
Учнів класу розподілити на групи за
рівнем розвитку.
Критерії, якими слід керуватися - це
успішність.
Таких груп, наприклад, може бути
чотири:
низький рівень;
середній рівень;
достатній рівень;
високий рівень.
Зрозуміло, що такий поділ не
аргументується для учнів, для того щоб
у слабшого школяра не сформувалася
занижена самооцінка, а в сильного –
завищена.
Якщо учні однієї з груп підвищують свій
рівень – їх слід перевести до наступної
групи і навпаки.
Для кожної групи пропонуються різні за
ступенем складності завдання.
Диференційований підхід можна
здійснювати при різних формах
навчального процесу: під час уроку,
лабораторного заняття, екскурсії.
Під час проведеного уроку методом бесіди,
запитань слід орієнтувати учнів на певну
групу.
При цьому обов’язково слід враховувати,
щоб запитання було точним, стислим, не
мало елементів підказки.
Під час проведення уроку методом
пояснення, розповіді диференційований
підхід неможливий, оскільки вчитель будує
свою розповідь, орієнтуючись на
середнього учня,
але під час закріплення нового матеріалу
чи пояснення домашнього завдання учням
можна запропонувати різнорівневі
завдання.
Завершальним етапом навчальної
діяльності на уроці є:
усвідомлення ситуації досягнення мети;
переживання ситуації успіху;
підкріплення позитивної мотивації щодо
самої діяльності.
Ситуація успіху досягається тоді, коли
сама дитина визначає цей результат як
успіх.
Усвідомлення ситуації успіху самим
учнем, розуміння її значимості виникає у
суб'єкта після здолання своєї боязкості,
невміння, незнання, психологічного
враження та інших видів труднощів.
Роль “Ситуації успіху” у навчальній
діяльності
За останні роки термін
„Ситуація успіху” став звичним для
педагогів.
Ніхто не заперечує, що саме позитивні
емоції можуть стати для дитини одним
з найважливіших стимулів у навчанні,
але при цьому ми забуваємо про те, що
в педагогів не існує єдиного рецепта чи
правила, як саме створювати ситуації
успіху тому, що це слід на основі
індивідуального підходу, зважено, з
урахуванням багатьох факторів.
Діти прощають багато чого, але не
вибачають байдужість.
За відгуками дітей, найкращі їхні
вчителі вели уроки так, що здавалося,
ніби весь урок вони зайняті саме тобою.
Як цього досягти?
Іноді це „Іскра Божа”,
а частіше – майстерність, доведена до
мистецтва.
Важливо мати на увазі, що навіть
одноразове переживання успіху може
докорінно змінити психологічне
самопочуття дитини.
Ситуація успіху може стати пусковим
механізмом подальшого розвитку
особистості.
Безперечно, переживання успіху навіює
людині впевненість у власних силах.
З`являється бажання знову досягти
добрих результатів, виникає відчуття
внутрішнього благополуччя, що, у свою
чергу, покращує ставлення до
навколишнього світу.
На перший погляд здається, що вчитель,
кілька разів давши учню можливість
відчути успіх, далі вже само собою
забезпечує високий рівень мотивації,
інтересу, пізнавальної активності.
Але може бути й протилежний
результат: постійна успішність здатна
сформувати байдуже ставлення до
навчання.
Крім того, постійне очікування лише
позитивного результату згубно впливає
на розвиток вольових якостей учня:
він ухиляється від подолання
труднощів;
губиться в складних ситуаціях
(навчальних та життєвих);
у його поведінці починає домінувати
мотив „уникнення невдач”.
Досвідчені психологи та педагоги
попереджують про можливість
негативних наслідків пережитого успіху.
Чому ж виникає такий парадокс?
По-перше, успіх, що діставався ціною
незначних зусиль, може призвести до
переоцінки, точніше, до завищеної
оцінки своїх можливостей.
По-друге, за сильним переживанням
будь-якої емоції обов`язково настає
релаксація (розслаблення).
І якщо в цей період запропонувати
людині якусь діяльність, то, швидше за
все, ця діяльність буде менш успішною,
ніж попередня.
По-третє, переживання успіху може бути
потьмареним, якщо результат, важливий
і значимий для самого учня, не буде
адекватно оцінений іншими людьми.
І нарешті:
Емоція успіху не стане сильним
переживанням, якщо результати діяльності
не значимі для її суб`єкта.
Дитина, особливо на початку навчання,
однаково інтенсивно переживає успіх у
„головних” і „неголовних” навчальних
предметах.
Але часто знижують цю інтенсивність:
„12 балів з музики ! Та краще б ти
отримав 12 балів з читання”.
Знижуючи значимості успіху, що
переживається дитиною, ми, дорослі,
впливаємо на формування у дитини
ставлення до навчального процесу в
цілому.
Ось чому, оцінюючи дітей, необхідно
виходити з індивідуальних особливостей
кожного учня.
Просування вперед треба заохочувати,
підбадьорювати, щоб дитина не
відчувала невдачу, порівнюючи свої
результати з раніше встановленими
нормами, особливо якщо вони для неї
недосяжні.
Отже, ситуація успіху у навчальній
діяльності створюється вчителем або ж
психологом.
Як і будь-яку іншу діяльність, навчання
можна уявити у вигляді простого
ланцюжка дій:
1. Установка на діяльність (емоційна
підготовка учнів на вирішення
навчального завдання) – мотиваційний
етап;
2.Забезпечення діяльності (створення
умов для успішного вирішення
навчального завдання) –підготовчий,
робочий етап;
3.Порівняння отриманих результатів з
очікуваними (усвідомлення ставлення до
результатів своєї навчальної праці) –
результативний етап.
Отже, якщо ситуація успіху створюється
вчителем послідовно і свідомо, її
3.Порівняння отриманих результатів з
очікуваними (усвідомлення ставлення
до результатів своєї навчальної праці) –
результативний етап.
Отже, якщо ситуація успіху створюється
вчителем послідовно і свідомо, її
структура повинна врахувати всі
перелічені компоненти.
Створення ситуації успіху на
мотиваційному етапі навчальної
діяльності
Дослідження психологів свідчать, що рівень
засвоєння людиною знань істотно залежить
від рівня сформованості її мотивації
навчитися.
Тож давайте проаналізуємо, як провести
мотиваційний етап уроку так, щоб створити
ситуацію успіху для того учня.
Перед учителем стоїть завдання:
сформувати в учня настанову на
успішне виконання завдання
Інакше кажучи, вчитель повинен
сформувати в учнів мотив досягнення
мети.
Але при цьому вчитель часто
зустрічається з неадекватною
реакцією учнівського колективу:
1.Хтось уже виконував подібне
завдання, і його результати
виявились невдалими, так що у цієї
категорії учнів уже сформоване
негативне ставлення на успішне
виконання завдання.
2.Інша група учнів не стикалась з
такою роботою, тому вони не знають,
чого можна очікувати від майбутньої
діяльності.
3.Третя група, яка виконувала потрібні
завдання і успішно з ними впоралася,
знаходиться у стані мобілізації, готова
виконувати навчальне завдання.
Зрозуміло, що найлегше вчителю буде
працювати з учнями третьої групи, де
необхідно лише активізувати позитивні
емоції, які діти пережили раніше.
У другої групи учнів слід передбачити
емоційну реакцію, намалювати
перспективу вдалого виконання
завдання, пов`язавши її з тими чи
іншими умовами діяльності, які в
минулому забезпечували успіх.
Найбільш клопітною буде робота
першою групою учнів.
Перш за все доведеться нейтралізувати
спогади про невдачу в попередній
діяльності, а потім створити перспективу
для нової.
Зробити це можна, наприклад, так:
дати завдання учневі попрацювати над
своїми помилками, або повідомити його,
що завдання для нього змінено
порівняно з попереднім і т. д.
Учитель може запропонувати різні
варіанти мотивів досягнення ситуації
успіху:
прагнення самостійно розв`язати цікаві
задачі;
завоювати авторитет у своїх товаришів;
стати першим;
розглядати свою діяльність з точки зору
її корисності для інших людей;
встановити нові контакти між
товаришами у ході виконання завдання
тощо.
Отже, на етапі мотивації навчальної
діяльності учитель організовує певні
ситуації з метою активізувати чи
нейтралізувати емоції для наступної
діяльності
На етапі мотивації створення ситуації
успіху більшою мірою визначається
психологічними аспектами.
Тут доречним буде використання в
роботі вчителя таких психологопедагогічних прийомів, як:
Ефект Розенталя, або „Ефект
навіювання”: „Ти це можеш”, „Тобі це
вдається” тощо.
Якщо педагог буде переконувати учнів
у реальності успіху, то успіх прийде.
Англійський учений Стоуенс довів, що
учні, яких заохочували, досягли значно
більших успіхів, ніж ті, кого ніяк не
заохочували.
Прийом „Емоційне погладжування” –
це констатація будь-якого факту успіху,
прищеплювання дитині віри в себе,
відкритість учителя для довіри і співчуття.
◦ Прийом „Анонсування” –
репетиція майбутньої дії, яка створює
психологічний настрій на успіх перед
класом.
Це можуть бути додаткові індивідуальні
заняття з окремими учнями чи
заздалегідь оголошенні запитання
самостійної роботи.
Прийом „Шикуйсь!” містить такі кроки:
психологічна атака;
емоційне блокування;
вибір головного напрямку;
вибір рівних можливостей;
несподіване порівняння;
стабілізація.
Цей прийом полягає в тому, щоб:
учителем блокувалось припущення на
невдачу в діяльності учня;
відволікалася увага школяра від
чергового неуспіху;
вчитель повинен знайти той напрямок
діяльності, яким учень зможе
реалізувати себе набагато краще, тим
самим забезпечити його на успіх, на
стабільність у навчанні.
Розглянемо деякі
алгоритми створення ситуацій успіху та
методику їх реалізації:
Прийом „Даю шанс” – це заздалегідь
підготовлена вчителем ситуація, в якій
учень отримує можливість зненацька
для себе розкрити свої можливості.
Прийом “ Зняття страху”-
допомогає перебороти невпевненість у
власних силах (Люди вчаться на своїх
помилках і знаходять інші шляхи
вирішення проблем).
Прийом “Авансування успішного
результату” –
допомогає вчителю висловити тверду
переконаніність у тому, що його учень
обов’язково впорається з поставленим
завданням.
Це, в свою чергу, переконує дитину у
своїх силах і можливостях.
“У тебе обов’язково вийде”, “Я навіть не
сумніваюсь у позитивному результаті” і
т. д.
Прийом “Прихований інструктаж”
Допомагає дитині уникнути поразки.
Досягається шляхом побажання,
наприклад:
Можливо краще почати з ...,
Виконуючи роботу не забудьте про ...
Прийом “Внесення мотиву”.
Показує дитині заради чого, кого
здійснюється ця діяльність, кому буде
добре після виконання, наприклад, “Без
твоєї допомоги твоїм друзям не
впоратись...” тощо.
Прийом “Персональна винятковість.”
Визначає важливість зусиль дитини в
діяльності, що здійснюється або
здійснюватиметься, наприклад:
Тільки ти міг би…
Тільки тобі і можу доручити… і т.п.
Прийом “Висока оцінка деталі”.
Допомагає емоційно пережити не
результат в цілому, а якої її окремої
деталі:
Найбільше мені сподобалось у твоїй
роботі…
Найбільше тобі вдалося…
Прийом „Еврика”.
Створюються умови, за яких дитина,
виконуючи навчальне завдання,
несподівано відкриває в собі невідомі
досі здібності.
Завдання вчителя – помітити це глибоко
особисте відкриття, всіляко підтримати
дитину, поставити нову мету і надихнути
на її досягнення.
Допомога вчителя у створенні ситуації
відкриття має бути ненав`язливою,
прихованою.
Створюючи ситуації успіху на етапі
організації навчальної діяльності, слід
пам`ятати кілька основних правил:
у кожній дитині є задатки, які можуть
розвинутися у здібності;
Побачити їх, відчути, розвити – це
справа педагога;
ставлення до дитини як до рівної, як до
себе, спілкування, що повністю включає
грубість, різкість, образливий тон, має
стати обов`язковою нормою всієї
педагогічної діяльності;
Ставлення до дитини:
як до рівної,
як до себе,
спілкування, що повністю виключає:
- грубість,
- різкість,
- образливий тон
має стати обов`язковою нормою всієї
педагогічної діяльності;
чим більше напрямків діяльності, в яких
бере участь дитина, тим більше в неї
можливостей знайти себе;
кількість і різноманітність ситуацій і
обставин, в тому числі і штучно
створених, у які може потрапити
дитина, визначають шляхи її сьогодення
і віддаленого інтересу та можливі шляхи
успіху.
ТИПИ УСПІХУ:
Неочікувана радість – це почуття
задоволення від того, що результати
діяльності учня перевершили його
очікування.
З педагогічної та психологічної точки
зору – це результат продуманої,
підготовленої діяльності вчителя.
Спільна радість – полягає в тому, щоб учень
досяг необхідної для себе реакції колективу.
Вона може бути підготовленою вчителем
або спонтаною.
Спільною радістю вважають тільки ті реакції
колективу, які дають можливість дитині
відчутні себе задоволеним, стимулюють її
зусиля.
Це, перш за все, має бути емоційний відгук
оточуючих на успіх члена свого колективу.
Важливо, щоб у досягненнях кожного
школяра всі бачили результати своєї
праці, а сама дитина розуміла, що її
радість – це радість підтримки,
отримання статусу „свій серед своїх”.
Зрештою у тому, як реагує дитячий
колектив на успіхи або невдачі своїх
учителів, виявляється його моральна
сутність.
Радість пізнання – це радість пізнання
нового, хоча вона по своїй суті
альтруїстична (виникає на основі
допомоги, підтримки інших людей).
Пізнання спираїться на самоосвіту й
самопізнання.
Така радість не може вирости на
пустому місці, появитися без серйозних
причин. Це слід клопіткої роботи
учителя –учня-учнів.
ВИСНОВОК:
1.Ситуація успіху досягається тоді, коли
сама дитина визначає цей результат як
успіх.
2 Усвідомлення ситуації успіху самим
учнем, розуміння її значимості виникає у
школяра після здолання своєї боязкості,
невміння, незнання, психологічного
враження та інших видів труднощів.
3. Завдання педагога :
допомогти особистості дитини зрости в
успіху;
дати відчути радість від здолання
труднощів;
дати зрозуміти, що задарма в житті в
житті нічого не дається, скрізь необхідно
докласти зусиль.
І успіх буде еквівалентним витраченим
зусиллям.
ШАНОВНІ КОЛЕГИ !
Дайте, будь ласка, відповідь на такі
запитання:
1.Ваше ставлення до технології “Створення
ситуації успіху”.
2.Як Ви оцінюєте стан “Створення ситуації
успіху у Вашому навчальному закладі”.
3.Які ще методичні рекомендації, ідеї,
міркування щодо “Створення ситуації успіху”,
Ви можете запропонувати учасникам нашого
семінару ?
ВДЯЧНІ ВАМ ЗА ВІДВЕРТІСТЬ, ЗА ПОРАДИ
Slide 34
Створення ситуації успіху
та шляхи її реалізації
на уроці як складової якості
навчально-виховного процесу
Мета: Удосконалити методику
створення ситуації успіху та шляхів
її реалізації на уроці як стежки, що
веде до того куточка дитячого
серця, в якому горить вогник
бажання бути гарним.
На
відміну від традиційного розуміння
освіти як суми знань та навичок, нині освіту
починають розглядати як процес
становлення особистості .
Причому особистості, здатної до:
самоосвіти,
саморозвитку,
самовдосконалення,
яка вміє використовувати набуті знання,
яка прагне реалізувати себе,
спроможна змінити на краще своє життя,
життя своєї держави.
Алгоритм
створення та досягнення ситуації успіху
твердження про “Ситуацію успіху”;
особистісно-орієнтований підхід у справі
навчання та виховання - основа педагогічної
технології “Створення ситуації успіху”;
роль “Ситуації успіху” у навчальній діяльності;
створення “Ситуації успіху” на мотиваційному
етапі навчальної діяльності;
психолого-педагогічні прийоми при створенні
“Ситуації успіху”;
методика реалізації “Ситуації успіху”;
Виходячи із Положень Закону України “Про
освіту” завдання школи сьогодні полягає в
тому, щоб:
Виховувати в учнів здатність:
долати життєві труднощі;
самостійно приймати рішення;
розвивати себе як особистість, здатну:
робити вибір і контролювати своє життя;
брати на себе відповідальність за свої дії;
захищати себе і свої життєві цінності;
діяти відповідно до них;
піклуватись про інших;
Завдання вчителів:
прищепити учням потребу до здобуття
знань;
створити такі умови, щоб процес
здобуття знань був для них цікавим,
потрібним, комфортним;
і тому пріоритетним завданням вчителя
під час навчально-виховної діяльності є
створення ситуації успіху.
Що означає “Ситуація успіху?”
Ситуація успіху - це суб'єктивний
психічний стан задоволення наслідком
своєї фізичної, розумової праці чи
моральної напруги.
Успіх у навчанні - єдине джерело
внутрішніх сил дитини, які породжують
енергію для переборення труднощів,
бажання вчитися.
В.Сухомлинський
Ситуація успіху дарує атмосферу
приязні та взаємодопомоги, впевненості
і захищеності.
Учитель зобов’язаний створити джерело
внутрішніх сил дитини, джерело, яке дає
енергію для подолання труднощів і
формування бажання вчитися.
Використання ситуації успіху має
сприяти підвищенню робочого тонусу,
збільшенню продуктивності навчальної
роботи, а також допомогти учням
усвідомити себе повноцінною
особистістю і, відповідно, забезпечити
успіх у навчанні.
Основою педагогічної технології
“Створення ситуації успіху” є
особистісно-орієнтований підхід у справі
навчання та виховання.
А тому звернемося до рекомендацій
щодо особистісно-орієнтовного підходу
навчання та виховання.
–
Особистісно орієнтоване навчання
це навчання, центром якого є
особистість дитини, її самобутність та
самостійність: суб'єктивний досвід
кожного спочатку розкривається, а
потім узгоджується зі змістом освіти.
Визнання учня ключовою фігурою
всього освітнього процесу – це і є
особистісно орієнтована педагогіка.
У свідомості учня це має такий
вигляд: «Все, що я пізнаю, я знаю,
для чого мені потрібно і де я можу ці
знання застосувати».
Для педагога - це прагнення знайти
розумний баланс між знаннями,
уміннями та навичками учня.
Сучасність вимагає навчити учнів:
- самостійно та творчо розв'язувати
проблеми;
- шукати нову інформацію й робити
висновки, а не подавати дітям готові
знання.
В особистісно-орієнтованому підході
вчителю насамперед потрібен високий
рівень педагогічної майстерності, який
базується на розвитку:
дидактичних;
організаторських;
комунікативних;
науково-пізнавальних;
емоційних;
та поведінкових компонентностей;
-
-
Цілі особистісно орієнтованого
навчання полягають у тому, щоб:
визначити життєвий досвід кожного
учня;
його пізнавальні здібності;
рівень інтелекту;
інтереси, які спочатку треба розкрити,
а потім розвинути у навчальному
процесі;
Цілі особистісно орієнтованого навчання
полягають у тому, щоб:
Формувати позитивну мотивацію учнів до:
-
пізнавальної діяльності;
-
потребу в самопізнанні;
-
потребу в самореалізаціїї;
-
та потребу у самовдосконаленні школярів;
Цілі особистісно орієнтованого навчання
полягають у тому, щоб:
Озброїти учнів механізмом:
адаптації;
саморегуляції;
самозахисту;
самовиховання;
Цілі особистісно орієнтованого навчання
полягають у тому, щоб:
Розвинути індивідуальні позитивні
здібності кожного школяра;
Сформувати культуру життєдіяльності
максимально виявити і використати
індивідуальний досвід учня;
Правильно визначати лінії поведінки.
Основні принципи
особистісно-орієнтованого
навчання:
1. Принцип «розвивальної допомоги»
не робити за учня;
не вказувати йому, що робити,
а допомогти пробувати власні сили і власну
активність;
потрібно добитись, щоб учень сам обирав
рішення і відповідав за них.
Звідси - не потрібно подавати готові
знання, а створити умови, в яких
виявляється:
-
власна пізнавальна активність учня;
-
і він визначить для себе цілі, зміст та
методи роботи, власні цінності.
-
Навчання повинно бути дослідницьким
Це час, протягом якого діти вчаться:
самостійно діяти;
- дискутувати;
- приймати рішення.
-
При цьому розвивається самосвідомість і
самореалізується особистість.
Принцип - «свобода вміння»
- учні вільно обговорюють
проблеми;
- співпрацюють один з одним,
- а вчитель виступає в ролі
старшого члена колективу,
консультанта, джерела досвіду
Принцип - «свобода вміння»
Учителю:
-недостатньо
процес;
організувати навчальний
- потрібно ще визначити спосіб засвоєння
знань, тобто оприділити види діяльності
учня на уроці.
Основні вимоги до особистісноорієнтованого уроку:
раціональна єдність словесних,
наукових і практичних методів
навчання;
зв'язок з раніше вивченим досвідом,
набутим учнем;
Основні вимоги до особистісно
орієнтованого уроку:
-формування вмінь в учнів самостійно
здобувати знання і застосовувати їх на
практиці;
-заохочення прагнень учнів знаходити свій
спосіб роботи з навчальним матеріалом.
Метою
особистісноорієнтованого уроку є:
- створення умов для виявлення
пізнавальної активності учнів
Засобами досягнення вчителем цієї мети
можуть бути:
використання різних форм та методів
навчальної діяльності, які дозволяють
розкрити суб'єктивний досвід учнів;
створення атмосфери зацікавленості
кожного учня в результатах роботи
всього класу;
стимулювання учнів до висловлювань,
використання різних способів виконання
завдань без побоювань помилитися,
отримати хибну відповідь тощо;
Засобами досягнення вчителем цієї мети
можуть бути:
використання протягом уроку
дидактичного матеріалу, який дозволяє
отримати учневі найбільш значущі для
нього вид та форму змісту навчального
матеріалу;
оцінювання досягнень учня протягом
усього процесу його діяльності, а не
тільки за кінцевим результатом;
Засобами досягнення вчителем цієї мети
можуть бути:
заохочення прагнень учня знаходити свій
спосіб роботи;
аналізувати протягом уроку роботи інших
учнів; вибирати та засвоювати найбільш
раціональні з них;
створення на уроці педагогічних ситуацій
спілкування, які б дозволяли кожному учневі
виявляти ініціативу, самостійність, виборність у
справах роботи;
створення обстановки для природного
самовираження учня.
Технологія
особистісноорієнтованогоуроку
Для проведення особистісноорієнтованого уроку вчитель має
оволодіти його основними етапами:
1.
2.
3.
4.
5.
6.
7.
8.
Орієнтації.
Визначення мети.
Проектування.
Організації.
Реалізації.
Контролю.
Коригування.
Оцінювання
1. Етап орієнтації включає:
орієнтацію на позитивну роботу;
орієнтацію на визначення особистісного
досвіду учнів;
пов'язання цього досвіду з проблемами
навчального матеріалу.
2. Етап визначення мети передбачає:
визначення на уроці разом з учнями
значущої мети здійснення тієї діяльності,
яка запланована вчителем (учні повинні
зрозуміти, що може дати робота учням
саме на цьому уроці для складання,
наприклад, тематичного заліку,
державної атестації, свого майбутнього
життя тощо);
визначення показників досягнення
поставлених завдань;
3. Етап проектування включає:
передбачення залучення учнів до
виконання ними випереджальних
завдань;
підготовки повідомлень;
рефератів;
виготовлення та відбору наочності;
складання плану роботи тощо;
Етап організації виконання плану
діяльності передбачає:
Подання можливих варіантів і
способів виконання навчальної
діяльності (усна чи письмова форма,
індивідуальна робота чи робота в
групах, робота з текстом чи з іншими
засобами одержання інформації);
Етап організації виконання плану
діяльності передбачає:
2.Представлення учнями вибору способу
фіксації нового матеріалу (конспект,
схема, таблиця, опора, план, тези,
висновки тощо);
3.Варіативність домашнього завдання
(диференціація за рівнем складності та
способом виконання).
Етап контрольно-оцінювальний:
1.Залучення учнів до контролю за
перебігом навчальної діяльності шляхом
заохочення їх до різних видів контролю,
самоконтролю, взаємоконтролю, роботи
в групах;
2.Участь учнів у виправленні помилок і
недоліків у знаннях, усвідомлення їх
причин шляхом взаємо та самоаналізу;
Етап контрольно-оцінювальний:
3.Надання учням можливості самостійно
або за участі вчителя, інших учнів
порівнювати отримані ним результати з
критеріями стандарту, закладеного у
навчальній програмі;
4.Використання механізмів оцінного
методу (позитивного ставлення до
успіхів школяра);
Етап контрольно-оцінювальний:
5.Використання механізмів оцінного
методу (позитивного ставлення до
успіхів школяра).
6.Оцінювання (виставлення рівневих
оцінок за дванадцятибальною системою
оцінювання навчальних досягнень,
поурочного бала, рейтинг) не тільки
результатів, а й самого процесу
навчання.
6. Заключний етап передбачає:
усвідомлення учнями ситуації
досягнення мети;
відчуття успіху;
підкріплення позитивної мотивації
стосовно власної діяльності.
Методи та засоби психолого-педагогічної
підтримки діяльності учнів
заохочення;
навчально-пізнавальна гра;
створення ситуації успіху;
створення ситуації пізнавального інтересу;
створення проблемної ситуації;
спонукання до пошуку альтернативних
рішень;
виконання творчих завдань;
кооперація учнів;
створення ситуації взаємодопомоги тощо.
Висновок може бути таким: особистісноорієнтоване навчання ЦЕ–
загальнодидактичний принцип
індивідуального підходу до учнів.
Таке твердження ми дослідимо та
пояснимо за допомогою такого факту:
Відомий російський психолог
Л.С. Виготський своє теорією доводить,
що розум будь-якої людини має дві зони
розвитку: А і Б.
Перша зона (А) – це зона актуального
розвитку.
У цю зону потрапляють завдання, які
дитина може виконати сама без
допомоги вчителя.
Друга зона (В) – це зона найближчого
розвитку
Сюди потрапляють завдання, які дитина сама
виконати не може, але може з ними
впоратися з допомогою вчителя.
Зона найближчого розвитку, - це зона
“наступного дня”.
Те, що сьогодні є зона найближчого
розвитку, завтра у процесі навчання повинно
стати зоною актуального розвитку. Учитель
не повинен давати готову інформацію, адже
таке навчання може загальмувати мислення
дитини. А за допомогою вміло підібраних
запитань педагог підводить школяра до
правильної відповіді, розв’язку.
Те, що сьогодні є зоною найближчого
розвитку, завтра у процесі навчання
повинно стати зоною актуального
розвитку.
Учитель не повинен давати готову
інформацію, адже таке навчання може
загальмувати мислення дитини.
А за допомогою вміло підібраних
запитань педагог підводить школяра до
правильної відповіді, розв’язку.
Отже, як бачимо із цього прикладу, щоб
відбулися розвиток і навчання учнів,
завдання повинні потрапляти лише в
зону найближчого розвитку
(за Л.С. Виготським).
Припустимо, що два учні навчались в
одній школі, в одних і тих самих
учителів, закінчили школу з відзнакою,
рівень їхнього розвитку все одно буде
різним.
Ще більше відрізняється розвиток учнів
класу, які згідно з 12- бальною
системою досягли початкового і
високого рівнів.
Тому зрозуміло, що до таких дітей треба
підходити індивідуально, тобто ставити
перед ними різні завдання.
Якщо для цілого класу поставити одне
завдання, то для одних учнів воно
потрапить у зону актуального розвитку,
для інших – у зону найближчого
розвитку.
Отже, одне завдання для всього класу
ставити не бажано і не потрібно, а
здійснювати якісний особистісноорієнтований підхід до навчання та
виховання на практиці нам заважає ряд
причин, зокрема:
Причина 1. Щоб підійти індивідуально
до кожного учня, необхідно знати його
психологічні, фізіологічні та соціальні
особливості.
Лише психологія нараховує кілька
десятків індивідуальних особливостей
особистості. Це різні види уваги, уяви,
мислення, сприйняття, темпераменту,
характеру і т.д.
Пам’ять також поділяється більш ніж
на 10 типів: короткочасна,
довготривала, оперативна, рухова,
зорова, слухова, емоційна, словеснологічна і т.д.;
Причина 2. Виявити всі ці психологічні,
фізіологічні та соціальні особливості
вчитель без допомоги психолога, лікаря,
соціолога не може;
Причина 3.Навіть якщо теоретично
припустити, що в кожної дитини
виявили всі ці особливості, вчитель не
зможе запам’ятати їх у такій кількості
дітей, оскільки він одночасно навчає
свого предмета не один десяток учнів,
кожен з яких має не один десяток таких
особливостей.
Нарешті, якщо вчителю все-таки
вдається запам’ятати всі особливості
кожної дитини, він не зможе підійти
індивідуально тому, що урок триває
всього 40-45 хв, протягом яких
неможливо фізично попрацювати з
кожним учнем класу індивідуально.
Отже, існує суперечність: з одного боку,
вимоги до особистісно-орієнтованого
навчання, а з іншого причини, що
унеможливлюють якісне впровадження
цієї педагогічної технології у навчальновиховний процес.
Який же вихід з ситуації, що склалася ?
Філософія вчить, що джерелом і
рушійними силами будь-якого процесу
(у тому числі й навчального) є
розв’язання суперечностей і тому,
щоб навчальний процес розвивався,
вчителю необхідно вміти виявляти
суперечність навчального процесу, а
також вміти розв’язувати її.
Дана суперечність розв’язується шляхом
диференційованого підходу до учнів.
Диференціація (від лат. Differentia –
різниця, відмінність) – розчленування
цілого на якісно відмінні частини.
Розв’язування таких суперечностей
називається підходом до навчання.
Цей підхід, для прикладу, можна
здійснити таким чином:
Учнів класу розподілити на групи за
рівнем розвитку.
Критерії, якими слід керуватися - це
успішність.
Таких груп, наприклад, може бути
чотири:
низький рівень;
середній рівень;
достатній рівень;
високий рівень.
Зрозуміло, що такий поділ не
аргументується для учнів, для того щоб
у слабшого школяра не сформувалася
занижена самооцінка, а в сильного –
завищена.
Якщо учні однієї з груп підвищують свій
рівень – їх слід перевести до наступної
групи і навпаки.
Для кожної групи пропонуються різні за
ступенем складності завдання.
Диференційований підхід можна
здійснювати при різних формах
навчального процесу: під час уроку,
лабораторного заняття, екскурсії.
Під час проведеного уроку методом бесіди,
запитань слід орієнтувати учнів на певну
групу.
При цьому обов’язково слід враховувати,
щоб запитання було точним, стислим, не
мало елементів підказки.
Під час проведення уроку методом
пояснення, розповіді диференційований
підхід неможливий, оскільки вчитель будує
свою розповідь, орієнтуючись на
середнього учня,
але під час закріплення нового матеріалу
чи пояснення домашнього завдання учням
можна запропонувати різнорівневі
завдання.
Завершальним етапом навчальної
діяльності на уроці є:
усвідомлення ситуації досягнення мети;
переживання ситуації успіху;
підкріплення позитивної мотивації щодо
самої діяльності.
Ситуація успіху досягається тоді, коли
сама дитина визначає цей результат як
успіх.
Усвідомлення ситуації успіху самим
учнем, розуміння її значимості виникає у
суб'єкта після здолання своєї боязкості,
невміння, незнання, психологічного
враження та інших видів труднощів.
Роль “Ситуації успіху” у навчальній
діяльності
За останні роки термін
„Ситуація успіху” став звичним для
педагогів.
Ніхто не заперечує, що саме позитивні
емоції можуть стати для дитини одним
з найважливіших стимулів у навчанні,
але при цьому ми забуваємо про те, що
в педагогів не існує єдиного рецепта чи
правила, як саме створювати ситуації
успіху тому, що це слід на основі
індивідуального підходу, зважено, з
урахуванням багатьох факторів.
Діти прощають багато чого, але не
вибачають байдужість.
За відгуками дітей, найкращі їхні
вчителі вели уроки так, що здавалося,
ніби весь урок вони зайняті саме тобою.
Як цього досягти?
Іноді це „Іскра Божа”,
а частіше – майстерність, доведена до
мистецтва.
Важливо мати на увазі, що навіть
одноразове переживання успіху може
докорінно змінити психологічне
самопочуття дитини.
Ситуація успіху може стати пусковим
механізмом подальшого розвитку
особистості.
Безперечно, переживання успіху навіює
людині впевненість у власних силах.
З`являється бажання знову досягти
добрих результатів, виникає відчуття
внутрішнього благополуччя, що, у свою
чергу, покращує ставлення до
навколишнього світу.
На перший погляд здається, що вчитель,
кілька разів давши учню можливість
відчути успіх, далі вже само собою
забезпечує високий рівень мотивації,
інтересу, пізнавальної активності.
Але може бути й протилежний
результат: постійна успішність здатна
сформувати байдуже ставлення до
навчання.
Крім того, постійне очікування лише
позитивного результату згубно впливає
на розвиток вольових якостей учня:
він ухиляється від подолання
труднощів;
губиться в складних ситуаціях
(навчальних та життєвих);
у його поведінці починає домінувати
мотив „уникнення невдач”.
Досвідчені психологи та педагоги
попереджують про можливість
негативних наслідків пережитого успіху.
Чому ж виникає такий парадокс?
По-перше, успіх, що діставався ціною
незначних зусиль, може призвести до
переоцінки, точніше, до завищеної
оцінки своїх можливостей.
По-друге, за сильним переживанням
будь-якої емоції обов`язково настає
релаксація (розслаблення).
І якщо в цей період запропонувати
людині якусь діяльність, то, швидше за
все, ця діяльність буде менш успішною,
ніж попередня.
По-третє, переживання успіху може бути
потьмареним, якщо результат, важливий
і значимий для самого учня, не буде
адекватно оцінений іншими людьми.
І нарешті:
Емоція успіху не стане сильним
переживанням, якщо результати діяльності
не значимі для її суб`єкта.
Дитина, особливо на початку навчання,
однаково інтенсивно переживає успіх у
„головних” і „неголовних” навчальних
предметах.
Але часто знижують цю інтенсивність:
„12 балів з музики ! Та краще б ти
отримав 12 балів з читання”.
Знижуючи значимості успіху, що
переживається дитиною, ми, дорослі,
впливаємо на формування у дитини
ставлення до навчального процесу в
цілому.
Ось чому, оцінюючи дітей, необхідно
виходити з індивідуальних особливостей
кожного учня.
Просування вперед треба заохочувати,
підбадьорювати, щоб дитина не
відчувала невдачу, порівнюючи свої
результати з раніше встановленими
нормами, особливо якщо вони для неї
недосяжні.
Отже, ситуація успіху у навчальній
діяльності створюється вчителем або ж
психологом.
Як і будь-яку іншу діяльність, навчання
можна уявити у вигляді простого
ланцюжка дій:
1. Установка на діяльність (емоційна
підготовка учнів на вирішення
навчального завдання) – мотиваційний
етап;
2.Забезпечення діяльності (створення
умов для успішного вирішення
навчального завдання) –підготовчий,
робочий етап;
3.Порівняння отриманих результатів з
очікуваними (усвідомлення ставлення до
результатів своєї навчальної праці) –
результативний етап.
Отже, якщо ситуація успіху створюється
вчителем послідовно і свідомо, її
3.Порівняння отриманих результатів з
очікуваними (усвідомлення ставлення
до результатів своєї навчальної праці) –
результативний етап.
Отже, якщо ситуація успіху створюється
вчителем послідовно і свідомо, її
структура повинна врахувати всі
перелічені компоненти.
Створення ситуації успіху на
мотиваційному етапі навчальної
діяльності
Дослідження психологів свідчать, що рівень
засвоєння людиною знань істотно залежить
від рівня сформованості її мотивації
навчитися.
Тож давайте проаналізуємо, як провести
мотиваційний етап уроку так, щоб створити
ситуацію успіху для того учня.
Перед учителем стоїть завдання:
сформувати в учня настанову на
успішне виконання завдання
Інакше кажучи, вчитель повинен
сформувати в учнів мотив досягнення
мети.
Але при цьому вчитель часто
зустрічається з неадекватною
реакцією учнівського колективу:
1.Хтось уже виконував подібне
завдання, і його результати
виявились невдалими, так що у цієї
категорії учнів уже сформоване
негативне ставлення на успішне
виконання завдання.
2.Інша група учнів не стикалась з
такою роботою, тому вони не знають,
чого можна очікувати від майбутньої
діяльності.
3.Третя група, яка виконувала потрібні
завдання і успішно з ними впоралася,
знаходиться у стані мобілізації, готова
виконувати навчальне завдання.
Зрозуміло, що найлегше вчителю буде
працювати з учнями третьої групи, де
необхідно лише активізувати позитивні
емоції, які діти пережили раніше.
У другої групи учнів слід передбачити
емоційну реакцію, намалювати
перспективу вдалого виконання
завдання, пов`язавши її з тими чи
іншими умовами діяльності, які в
минулому забезпечували успіх.
Найбільш клопітною буде робота
першою групою учнів.
Перш за все доведеться нейтралізувати
спогади про невдачу в попередній
діяльності, а потім створити перспективу
для нової.
Зробити це можна, наприклад, так:
дати завдання учневі попрацювати над
своїми помилками, або повідомити його,
що завдання для нього змінено
порівняно з попереднім і т. д.
Учитель може запропонувати різні
варіанти мотивів досягнення ситуації
успіху:
прагнення самостійно розв`язати цікаві
задачі;
завоювати авторитет у своїх товаришів;
стати першим;
розглядати свою діяльність з точки зору
її корисності для інших людей;
встановити нові контакти між
товаришами у ході виконання завдання
тощо.
Отже, на етапі мотивації навчальної
діяльності учитель організовує певні
ситуації з метою активізувати чи
нейтралізувати емоції для наступної
діяльності
На етапі мотивації створення ситуації
успіху більшою мірою визначається
психологічними аспектами.
Тут доречним буде використання в
роботі вчителя таких психологопедагогічних прийомів, як:
Ефект Розенталя, або „Ефект
навіювання”: „Ти це можеш”, „Тобі це
вдається” тощо.
Якщо педагог буде переконувати учнів
у реальності успіху, то успіх прийде.
Англійський учений Стоуенс довів, що
учні, яких заохочували, досягли значно
більших успіхів, ніж ті, кого ніяк не
заохочували.
Прийом „Емоційне погладжування” –
це констатація будь-якого факту успіху,
прищеплювання дитині віри в себе,
відкритість учителя для довіри і співчуття.
◦ Прийом „Анонсування” –
репетиція майбутньої дії, яка створює
психологічний настрій на успіх перед
класом.
Це можуть бути додаткові індивідуальні
заняття з окремими учнями чи
заздалегідь оголошенні запитання
самостійної роботи.
Прийом „Шикуйсь!” містить такі кроки:
психологічна атака;
емоційне блокування;
вибір головного напрямку;
вибір рівних можливостей;
несподіване порівняння;
стабілізація.
Цей прийом полягає в тому, щоб:
учителем блокувалось припущення на
невдачу в діяльності учня;
відволікалася увага школяра від
чергового неуспіху;
вчитель повинен знайти той напрямок
діяльності, яким учень зможе
реалізувати себе набагато краще, тим
самим забезпечити його на успіх, на
стабільність у навчанні.
Розглянемо деякі
алгоритми створення ситуацій успіху та
методику їх реалізації:
Прийом „Даю шанс” – це заздалегідь
підготовлена вчителем ситуація, в якій
учень отримує можливість зненацька
для себе розкрити свої можливості.
Прийом “ Зняття страху”-
допомогає перебороти невпевненість у
власних силах (Люди вчаться на своїх
помилках і знаходять інші шляхи
вирішення проблем).
Прийом “Авансування успішного
результату” –
допомогає вчителю висловити тверду
переконаніність у тому, що його учень
обов’язково впорається з поставленим
завданням.
Це, в свою чергу, переконує дитину у
своїх силах і можливостях.
“У тебе обов’язково вийде”, “Я навіть не
сумніваюсь у позитивному результаті” і
т. д.
Прийом “Прихований інструктаж”
Допомагає дитині уникнути поразки.
Досягається шляхом побажання,
наприклад:
Можливо краще почати з ...,
Виконуючи роботу не забудьте про ...
Прийом “Внесення мотиву”.
Показує дитині заради чого, кого
здійснюється ця діяльність, кому буде
добре після виконання, наприклад, “Без
твоєї допомоги твоїм друзям не
впоратись...” тощо.
Прийом “Персональна винятковість.”
Визначає важливість зусиль дитини в
діяльності, що здійснюється або
здійснюватиметься, наприклад:
Тільки ти міг би…
Тільки тобі і можу доручити… і т.п.
Прийом “Висока оцінка деталі”.
Допомагає емоційно пережити не
результат в цілому, а якої її окремої
деталі:
Найбільше мені сподобалось у твоїй
роботі…
Найбільше тобі вдалося…
Прийом „Еврика”.
Створюються умови, за яких дитина,
виконуючи навчальне завдання,
несподівано відкриває в собі невідомі
досі здібності.
Завдання вчителя – помітити це глибоко
особисте відкриття, всіляко підтримати
дитину, поставити нову мету і надихнути
на її досягнення.
Допомога вчителя у створенні ситуації
відкриття має бути ненав`язливою,
прихованою.
Створюючи ситуації успіху на етапі
організації навчальної діяльності, слід
пам`ятати кілька основних правил:
у кожній дитині є задатки, які можуть
розвинутися у здібності;
Побачити їх, відчути, розвити – це
справа педагога;
ставлення до дитини як до рівної, як до
себе, спілкування, що повністю включає
грубість, різкість, образливий тон, має
стати обов`язковою нормою всієї
педагогічної діяльності;
Ставлення до дитини:
як до рівної,
як до себе,
спілкування, що повністю виключає:
- грубість,
- різкість,
- образливий тон
має стати обов`язковою нормою всієї
педагогічної діяльності;
чим більше напрямків діяльності, в яких
бере участь дитина, тим більше в неї
можливостей знайти себе;
кількість і різноманітність ситуацій і
обставин, в тому числі і штучно
створених, у які може потрапити
дитина, визначають шляхи її сьогодення
і віддаленого інтересу та можливі шляхи
успіху.
ТИПИ УСПІХУ:
Неочікувана радість – це почуття
задоволення від того, що результати
діяльності учня перевершили його
очікування.
З педагогічної та психологічної точки
зору – це результат продуманої,
підготовленої діяльності вчителя.
Спільна радість – полягає в тому, щоб учень
досяг необхідної для себе реакції колективу.
Вона може бути підготовленою вчителем
або спонтаною.
Спільною радістю вважають тільки ті реакції
колективу, які дають можливість дитині
відчутні себе задоволеним, стимулюють її
зусиля.
Це, перш за все, має бути емоційний відгук
оточуючих на успіх члена свого колективу.
Важливо, щоб у досягненнях кожного
школяра всі бачили результати своєї
праці, а сама дитина розуміла, що її
радість – це радість підтримки,
отримання статусу „свій серед своїх”.
Зрештою у тому, як реагує дитячий
колектив на успіхи або невдачі своїх
учителів, виявляється його моральна
сутність.
Радість пізнання – це радість пізнання
нового, хоча вона по своїй суті
альтруїстична (виникає на основі
допомоги, підтримки інших людей).
Пізнання спираїться на самоосвіту й
самопізнання.
Така радість не може вирости на
пустому місці, появитися без серйозних
причин. Це слід клопіткої роботи
учителя –учня-учнів.
ВИСНОВОК:
1.Ситуація успіху досягається тоді, коли
сама дитина визначає цей результат як
успіх.
2 Усвідомлення ситуації успіху самим
учнем, розуміння її значимості виникає у
школяра після здолання своєї боязкості,
невміння, незнання, психологічного
враження та інших видів труднощів.
3. Завдання педагога :
допомогти особистості дитини зрости в
успіху;
дати відчути радість від здолання
труднощів;
дати зрозуміти, що задарма в житті в
житті нічого не дається, скрізь необхідно
докласти зусиль.
І успіх буде еквівалентним витраченим
зусиллям.
ШАНОВНІ КОЛЕГИ !
Дайте, будь ласка, відповідь на такі
запитання:
1.Ваше ставлення до технології “Створення
ситуації успіху”.
2.Як Ви оцінюєте стан “Створення ситуації
успіху у Вашому навчальному закладі”.
3.Які ще методичні рекомендації, ідеї,
міркування щодо “Створення ситуації успіху”,
Ви можете запропонувати учасникам нашого
семінару ?
ВДЯЧНІ ВАМ ЗА ВІДВЕРТІСТЬ, ЗА ПОРАДИ
Slide 35
Створення ситуації успіху
та шляхи її реалізації
на уроці як складової якості
навчально-виховного процесу
Мета: Удосконалити методику
створення ситуації успіху та шляхів
її реалізації на уроці як стежки, що
веде до того куточка дитячого
серця, в якому горить вогник
бажання бути гарним.
На
відміну від традиційного розуміння
освіти як суми знань та навичок, нині освіту
починають розглядати як процес
становлення особистості .
Причому особистості, здатної до:
самоосвіти,
саморозвитку,
самовдосконалення,
яка вміє використовувати набуті знання,
яка прагне реалізувати себе,
спроможна змінити на краще своє життя,
життя своєї держави.
Алгоритм
створення та досягнення ситуації успіху
твердження про “Ситуацію успіху”;
особистісно-орієнтований підхід у справі
навчання та виховання - основа педагогічної
технології “Створення ситуації успіху”;
роль “Ситуації успіху” у навчальній діяльності;
створення “Ситуації успіху” на мотиваційному
етапі навчальної діяльності;
психолого-педагогічні прийоми при створенні
“Ситуації успіху”;
методика реалізації “Ситуації успіху”;
Виходячи із Положень Закону України “Про
освіту” завдання школи сьогодні полягає в
тому, щоб:
Виховувати в учнів здатність:
долати життєві труднощі;
самостійно приймати рішення;
розвивати себе як особистість, здатну:
робити вибір і контролювати своє життя;
брати на себе відповідальність за свої дії;
захищати себе і свої життєві цінності;
діяти відповідно до них;
піклуватись про інших;
Завдання вчителів:
прищепити учням потребу до здобуття
знань;
створити такі умови, щоб процес
здобуття знань був для них цікавим,
потрібним, комфортним;
і тому пріоритетним завданням вчителя
під час навчально-виховної діяльності є
створення ситуації успіху.
Що означає “Ситуація успіху?”
Ситуація успіху - це суб'єктивний
психічний стан задоволення наслідком
своєї фізичної, розумової праці чи
моральної напруги.
Успіх у навчанні - єдине джерело
внутрішніх сил дитини, які породжують
енергію для переборення труднощів,
бажання вчитися.
В.Сухомлинський
Ситуація успіху дарує атмосферу
приязні та взаємодопомоги, впевненості
і захищеності.
Учитель зобов’язаний створити джерело
внутрішніх сил дитини, джерело, яке дає
енергію для подолання труднощів і
формування бажання вчитися.
Використання ситуації успіху має
сприяти підвищенню робочого тонусу,
збільшенню продуктивності навчальної
роботи, а також допомогти учням
усвідомити себе повноцінною
особистістю і, відповідно, забезпечити
успіх у навчанні.
Основою педагогічної технології
“Створення ситуації успіху” є
особистісно-орієнтований підхід у справі
навчання та виховання.
А тому звернемося до рекомендацій
щодо особистісно-орієнтовного підходу
навчання та виховання.
–
Особистісно орієнтоване навчання
це навчання, центром якого є
особистість дитини, її самобутність та
самостійність: суб'єктивний досвід
кожного спочатку розкривається, а
потім узгоджується зі змістом освіти.
Визнання учня ключовою фігурою
всього освітнього процесу – це і є
особистісно орієнтована педагогіка.
У свідомості учня це має такий
вигляд: «Все, що я пізнаю, я знаю,
для чого мені потрібно і де я можу ці
знання застосувати».
Для педагога - це прагнення знайти
розумний баланс між знаннями,
уміннями та навичками учня.
Сучасність вимагає навчити учнів:
- самостійно та творчо розв'язувати
проблеми;
- шукати нову інформацію й робити
висновки, а не подавати дітям готові
знання.
В особистісно-орієнтованому підході
вчителю насамперед потрібен високий
рівень педагогічної майстерності, який
базується на розвитку:
дидактичних;
організаторських;
комунікативних;
науково-пізнавальних;
емоційних;
та поведінкових компонентностей;
-
-
Цілі особистісно орієнтованого
навчання полягають у тому, щоб:
визначити життєвий досвід кожного
учня;
його пізнавальні здібності;
рівень інтелекту;
інтереси, які спочатку треба розкрити,
а потім розвинути у навчальному
процесі;
Цілі особистісно орієнтованого навчання
полягають у тому, щоб:
Формувати позитивну мотивацію учнів до:
-
пізнавальної діяльності;
-
потребу в самопізнанні;
-
потребу в самореалізаціїї;
-
та потребу у самовдосконаленні школярів;
Цілі особистісно орієнтованого навчання
полягають у тому, щоб:
Озброїти учнів механізмом:
адаптації;
саморегуляції;
самозахисту;
самовиховання;
Цілі особистісно орієнтованого навчання
полягають у тому, щоб:
Розвинути індивідуальні позитивні
здібності кожного школяра;
Сформувати культуру життєдіяльності
максимально виявити і використати
індивідуальний досвід учня;
Правильно визначати лінії поведінки.
Основні принципи
особистісно-орієнтованого
навчання:
1. Принцип «розвивальної допомоги»
не робити за учня;
не вказувати йому, що робити,
а допомогти пробувати власні сили і власну
активність;
потрібно добитись, щоб учень сам обирав
рішення і відповідав за них.
Звідси - не потрібно подавати готові
знання, а створити умови, в яких
виявляється:
-
власна пізнавальна активність учня;
-
і він визначить для себе цілі, зміст та
методи роботи, власні цінності.
-
Навчання повинно бути дослідницьким
Це час, протягом якого діти вчаться:
самостійно діяти;
- дискутувати;
- приймати рішення.
-
При цьому розвивається самосвідомість і
самореалізується особистість.
Принцип - «свобода вміння»
- учні вільно обговорюють
проблеми;
- співпрацюють один з одним,
- а вчитель виступає в ролі
старшого члена колективу,
консультанта, джерела досвіду
Принцип - «свобода вміння»
Учителю:
-недостатньо
процес;
організувати навчальний
- потрібно ще визначити спосіб засвоєння
знань, тобто оприділити види діяльності
учня на уроці.
Основні вимоги до особистісноорієнтованого уроку:
раціональна єдність словесних,
наукових і практичних методів
навчання;
зв'язок з раніше вивченим досвідом,
набутим учнем;
Основні вимоги до особистісно
орієнтованого уроку:
-формування вмінь в учнів самостійно
здобувати знання і застосовувати їх на
практиці;
-заохочення прагнень учнів знаходити свій
спосіб роботи з навчальним матеріалом.
Метою
особистісноорієнтованого уроку є:
- створення умов для виявлення
пізнавальної активності учнів
Засобами досягнення вчителем цієї мети
можуть бути:
використання різних форм та методів
навчальної діяльності, які дозволяють
розкрити суб'єктивний досвід учнів;
створення атмосфери зацікавленості
кожного учня в результатах роботи
всього класу;
стимулювання учнів до висловлювань,
використання різних способів виконання
завдань без побоювань помилитися,
отримати хибну відповідь тощо;
Засобами досягнення вчителем цієї мети
можуть бути:
використання протягом уроку
дидактичного матеріалу, який дозволяє
отримати учневі найбільш значущі для
нього вид та форму змісту навчального
матеріалу;
оцінювання досягнень учня протягом
усього процесу його діяльності, а не
тільки за кінцевим результатом;
Засобами досягнення вчителем цієї мети
можуть бути:
заохочення прагнень учня знаходити свій
спосіб роботи;
аналізувати протягом уроку роботи інших
учнів; вибирати та засвоювати найбільш
раціональні з них;
створення на уроці педагогічних ситуацій
спілкування, які б дозволяли кожному учневі
виявляти ініціативу, самостійність, виборність у
справах роботи;
створення обстановки для природного
самовираження учня.
Технологія
особистісноорієнтованогоуроку
Для проведення особистісноорієнтованого уроку вчитель має
оволодіти його основними етапами:
1.
2.
3.
4.
5.
6.
7.
8.
Орієнтації.
Визначення мети.
Проектування.
Організації.
Реалізації.
Контролю.
Коригування.
Оцінювання
1. Етап орієнтації включає:
орієнтацію на позитивну роботу;
орієнтацію на визначення особистісного
досвіду учнів;
пов'язання цього досвіду з проблемами
навчального матеріалу.
2. Етап визначення мети передбачає:
визначення на уроці разом з учнями
значущої мети здійснення тієї діяльності,
яка запланована вчителем (учні повинні
зрозуміти, що може дати робота учням
саме на цьому уроці для складання,
наприклад, тематичного заліку,
державної атестації, свого майбутнього
життя тощо);
визначення показників досягнення
поставлених завдань;
3. Етап проектування включає:
передбачення залучення учнів до
виконання ними випереджальних
завдань;
підготовки повідомлень;
рефератів;
виготовлення та відбору наочності;
складання плану роботи тощо;
Етап організації виконання плану
діяльності передбачає:
Подання можливих варіантів і
способів виконання навчальної
діяльності (усна чи письмова форма,
індивідуальна робота чи робота в
групах, робота з текстом чи з іншими
засобами одержання інформації);
Етап організації виконання плану
діяльності передбачає:
2.Представлення учнями вибору способу
фіксації нового матеріалу (конспект,
схема, таблиця, опора, план, тези,
висновки тощо);
3.Варіативність домашнього завдання
(диференціація за рівнем складності та
способом виконання).
Етап контрольно-оцінювальний:
1.Залучення учнів до контролю за
перебігом навчальної діяльності шляхом
заохочення їх до різних видів контролю,
самоконтролю, взаємоконтролю, роботи
в групах;
2.Участь учнів у виправленні помилок і
недоліків у знаннях, усвідомлення їх
причин шляхом взаємо та самоаналізу;
Етап контрольно-оцінювальний:
3.Надання учням можливості самостійно
або за участі вчителя, інших учнів
порівнювати отримані ним результати з
критеріями стандарту, закладеного у
навчальній програмі;
4.Використання механізмів оцінного
методу (позитивного ставлення до
успіхів школяра);
Етап контрольно-оцінювальний:
5.Використання механізмів оцінного
методу (позитивного ставлення до
успіхів школяра).
6.Оцінювання (виставлення рівневих
оцінок за дванадцятибальною системою
оцінювання навчальних досягнень,
поурочного бала, рейтинг) не тільки
результатів, а й самого процесу
навчання.
6. Заключний етап передбачає:
усвідомлення учнями ситуації
досягнення мети;
відчуття успіху;
підкріплення позитивної мотивації
стосовно власної діяльності.
Методи та засоби психолого-педагогічної
підтримки діяльності учнів
заохочення;
навчально-пізнавальна гра;
створення ситуації успіху;
створення ситуації пізнавального інтересу;
створення проблемної ситуації;
спонукання до пошуку альтернативних
рішень;
виконання творчих завдань;
кооперація учнів;
створення ситуації взаємодопомоги тощо.
Висновок може бути таким: особистісноорієнтоване навчання ЦЕ–
загальнодидактичний принцип
індивідуального підходу до учнів.
Таке твердження ми дослідимо та
пояснимо за допомогою такого факту:
Відомий російський психолог
Л.С. Виготський своє теорією доводить,
що розум будь-якої людини має дві зони
розвитку: А і Б.
Перша зона (А) – це зона актуального
розвитку.
У цю зону потрапляють завдання, які
дитина може виконати сама без
допомоги вчителя.
Друга зона (В) – це зона найближчого
розвитку
Сюди потрапляють завдання, які дитина сама
виконати не може, але може з ними
впоратися з допомогою вчителя.
Зона найближчого розвитку, - це зона
“наступного дня”.
Те, що сьогодні є зона найближчого
розвитку, завтра у процесі навчання повинно
стати зоною актуального розвитку. Учитель
не повинен давати готову інформацію, адже
таке навчання може загальмувати мислення
дитини. А за допомогою вміло підібраних
запитань педагог підводить школяра до
правильної відповіді, розв’язку.
Те, що сьогодні є зоною найближчого
розвитку, завтра у процесі навчання
повинно стати зоною актуального
розвитку.
Учитель не повинен давати готову
інформацію, адже таке навчання може
загальмувати мислення дитини.
А за допомогою вміло підібраних
запитань педагог підводить школяра до
правильної відповіді, розв’язку.
Отже, як бачимо із цього прикладу, щоб
відбулися розвиток і навчання учнів,
завдання повинні потрапляти лише в
зону найближчого розвитку
(за Л.С. Виготським).
Припустимо, що два учні навчались в
одній школі, в одних і тих самих
учителів, закінчили школу з відзнакою,
рівень їхнього розвитку все одно буде
різним.
Ще більше відрізняється розвиток учнів
класу, які згідно з 12- бальною
системою досягли початкового і
високого рівнів.
Тому зрозуміло, що до таких дітей треба
підходити індивідуально, тобто ставити
перед ними різні завдання.
Якщо для цілого класу поставити одне
завдання, то для одних учнів воно
потрапить у зону актуального розвитку,
для інших – у зону найближчого
розвитку.
Отже, одне завдання для всього класу
ставити не бажано і не потрібно, а
здійснювати якісний особистісноорієнтований підхід до навчання та
виховання на практиці нам заважає ряд
причин, зокрема:
Причина 1. Щоб підійти індивідуально
до кожного учня, необхідно знати його
психологічні, фізіологічні та соціальні
особливості.
Лише психологія нараховує кілька
десятків індивідуальних особливостей
особистості. Це різні види уваги, уяви,
мислення, сприйняття, темпераменту,
характеру і т.д.
Пам’ять також поділяється більш ніж
на 10 типів: короткочасна,
довготривала, оперативна, рухова,
зорова, слухова, емоційна, словеснологічна і т.д.;
Причина 2. Виявити всі ці психологічні,
фізіологічні та соціальні особливості
вчитель без допомоги психолога, лікаря,
соціолога не може;
Причина 3.Навіть якщо теоретично
припустити, що в кожної дитини
виявили всі ці особливості, вчитель не
зможе запам’ятати їх у такій кількості
дітей, оскільки він одночасно навчає
свого предмета не один десяток учнів,
кожен з яких має не один десяток таких
особливостей.
Нарешті, якщо вчителю все-таки
вдається запам’ятати всі особливості
кожної дитини, він не зможе підійти
індивідуально тому, що урок триває
всього 40-45 хв, протягом яких
неможливо фізично попрацювати з
кожним учнем класу індивідуально.
Отже, існує суперечність: з одного боку,
вимоги до особистісно-орієнтованого
навчання, а з іншого причини, що
унеможливлюють якісне впровадження
цієї педагогічної технології у навчальновиховний процес.
Який же вихід з ситуації, що склалася ?
Філософія вчить, що джерелом і
рушійними силами будь-якого процесу
(у тому числі й навчального) є
розв’язання суперечностей і тому,
щоб навчальний процес розвивався,
вчителю необхідно вміти виявляти
суперечність навчального процесу, а
також вміти розв’язувати її.
Дана суперечність розв’язується шляхом
диференційованого підходу до учнів.
Диференціація (від лат. Differentia –
різниця, відмінність) – розчленування
цілого на якісно відмінні частини.
Розв’язування таких суперечностей
називається підходом до навчання.
Цей підхід, для прикладу, можна
здійснити таким чином:
Учнів класу розподілити на групи за
рівнем розвитку.
Критерії, якими слід керуватися - це
успішність.
Таких груп, наприклад, може бути
чотири:
низький рівень;
середній рівень;
достатній рівень;
високий рівень.
Зрозуміло, що такий поділ не
аргументується для учнів, для того щоб
у слабшого школяра не сформувалася
занижена самооцінка, а в сильного –
завищена.
Якщо учні однієї з груп підвищують свій
рівень – їх слід перевести до наступної
групи і навпаки.
Для кожної групи пропонуються різні за
ступенем складності завдання.
Диференційований підхід можна
здійснювати при різних формах
навчального процесу: під час уроку,
лабораторного заняття, екскурсії.
Під час проведеного уроку методом бесіди,
запитань слід орієнтувати учнів на певну
групу.
При цьому обов’язково слід враховувати,
щоб запитання було точним, стислим, не
мало елементів підказки.
Під час проведення уроку методом
пояснення, розповіді диференційований
підхід неможливий, оскільки вчитель будує
свою розповідь, орієнтуючись на
середнього учня,
але під час закріплення нового матеріалу
чи пояснення домашнього завдання учням
можна запропонувати різнорівневі
завдання.
Завершальним етапом навчальної
діяльності на уроці є:
усвідомлення ситуації досягнення мети;
переживання ситуації успіху;
підкріплення позитивної мотивації щодо
самої діяльності.
Ситуація успіху досягається тоді, коли
сама дитина визначає цей результат як
успіх.
Усвідомлення ситуації успіху самим
учнем, розуміння її значимості виникає у
суб'єкта після здолання своєї боязкості,
невміння, незнання, психологічного
враження та інших видів труднощів.
Роль “Ситуації успіху” у навчальній
діяльності
За останні роки термін
„Ситуація успіху” став звичним для
педагогів.
Ніхто не заперечує, що саме позитивні
емоції можуть стати для дитини одним
з найважливіших стимулів у навчанні,
але при цьому ми забуваємо про те, що
в педагогів не існує єдиного рецепта чи
правила, як саме створювати ситуації
успіху тому, що це слід на основі
індивідуального підходу, зважено, з
урахуванням багатьох факторів.
Діти прощають багато чого, але не
вибачають байдужість.
За відгуками дітей, найкращі їхні
вчителі вели уроки так, що здавалося,
ніби весь урок вони зайняті саме тобою.
Як цього досягти?
Іноді це „Іскра Божа”,
а частіше – майстерність, доведена до
мистецтва.
Важливо мати на увазі, що навіть
одноразове переживання успіху може
докорінно змінити психологічне
самопочуття дитини.
Ситуація успіху може стати пусковим
механізмом подальшого розвитку
особистості.
Безперечно, переживання успіху навіює
людині впевненість у власних силах.
З`являється бажання знову досягти
добрих результатів, виникає відчуття
внутрішнього благополуччя, що, у свою
чергу, покращує ставлення до
навколишнього світу.
На перший погляд здається, що вчитель,
кілька разів давши учню можливість
відчути успіх, далі вже само собою
забезпечує високий рівень мотивації,
інтересу, пізнавальної активності.
Але може бути й протилежний
результат: постійна успішність здатна
сформувати байдуже ставлення до
навчання.
Крім того, постійне очікування лише
позитивного результату згубно впливає
на розвиток вольових якостей учня:
він ухиляється від подолання
труднощів;
губиться в складних ситуаціях
(навчальних та життєвих);
у його поведінці починає домінувати
мотив „уникнення невдач”.
Досвідчені психологи та педагоги
попереджують про можливість
негативних наслідків пережитого успіху.
Чому ж виникає такий парадокс?
По-перше, успіх, що діставався ціною
незначних зусиль, може призвести до
переоцінки, точніше, до завищеної
оцінки своїх можливостей.
По-друге, за сильним переживанням
будь-якої емоції обов`язково настає
релаксація (розслаблення).
І якщо в цей період запропонувати
людині якусь діяльність, то, швидше за
все, ця діяльність буде менш успішною,
ніж попередня.
По-третє, переживання успіху може бути
потьмареним, якщо результат, важливий
і значимий для самого учня, не буде
адекватно оцінений іншими людьми.
І нарешті:
Емоція успіху не стане сильним
переживанням, якщо результати діяльності
не значимі для її суб`єкта.
Дитина, особливо на початку навчання,
однаково інтенсивно переживає успіх у
„головних” і „неголовних” навчальних
предметах.
Але часто знижують цю інтенсивність:
„12 балів з музики ! Та краще б ти
отримав 12 балів з читання”.
Знижуючи значимості успіху, що
переживається дитиною, ми, дорослі,
впливаємо на формування у дитини
ставлення до навчального процесу в
цілому.
Ось чому, оцінюючи дітей, необхідно
виходити з індивідуальних особливостей
кожного учня.
Просування вперед треба заохочувати,
підбадьорювати, щоб дитина не
відчувала невдачу, порівнюючи свої
результати з раніше встановленими
нормами, особливо якщо вони для неї
недосяжні.
Отже, ситуація успіху у навчальній
діяльності створюється вчителем або ж
психологом.
Як і будь-яку іншу діяльність, навчання
можна уявити у вигляді простого
ланцюжка дій:
1. Установка на діяльність (емоційна
підготовка учнів на вирішення
навчального завдання) – мотиваційний
етап;
2.Забезпечення діяльності (створення
умов для успішного вирішення
навчального завдання) –підготовчий,
робочий етап;
3.Порівняння отриманих результатів з
очікуваними (усвідомлення ставлення до
результатів своєї навчальної праці) –
результативний етап.
Отже, якщо ситуація успіху створюється
вчителем послідовно і свідомо, її
3.Порівняння отриманих результатів з
очікуваними (усвідомлення ставлення
до результатів своєї навчальної праці) –
результативний етап.
Отже, якщо ситуація успіху створюється
вчителем послідовно і свідомо, її
структура повинна врахувати всі
перелічені компоненти.
Створення ситуації успіху на
мотиваційному етапі навчальної
діяльності
Дослідження психологів свідчать, що рівень
засвоєння людиною знань істотно залежить
від рівня сформованості її мотивації
навчитися.
Тож давайте проаналізуємо, як провести
мотиваційний етап уроку так, щоб створити
ситуацію успіху для того учня.
Перед учителем стоїть завдання:
сформувати в учня настанову на
успішне виконання завдання
Інакше кажучи, вчитель повинен
сформувати в учнів мотив досягнення
мети.
Але при цьому вчитель часто
зустрічається з неадекватною
реакцією учнівського колективу:
1.Хтось уже виконував подібне
завдання, і його результати
виявились невдалими, так що у цієї
категорії учнів уже сформоване
негативне ставлення на успішне
виконання завдання.
2.Інша група учнів не стикалась з
такою роботою, тому вони не знають,
чого можна очікувати від майбутньої
діяльності.
3.Третя група, яка виконувала потрібні
завдання і успішно з ними впоралася,
знаходиться у стані мобілізації, готова
виконувати навчальне завдання.
Зрозуміло, що найлегше вчителю буде
працювати з учнями третьої групи, де
необхідно лише активізувати позитивні
емоції, які діти пережили раніше.
У другої групи учнів слід передбачити
емоційну реакцію, намалювати
перспективу вдалого виконання
завдання, пов`язавши її з тими чи
іншими умовами діяльності, які в
минулому забезпечували успіх.
Найбільш клопітною буде робота
першою групою учнів.
Перш за все доведеться нейтралізувати
спогади про невдачу в попередній
діяльності, а потім створити перспективу
для нової.
Зробити це можна, наприклад, так:
дати завдання учневі попрацювати над
своїми помилками, або повідомити його,
що завдання для нього змінено
порівняно з попереднім і т. д.
Учитель може запропонувати різні
варіанти мотивів досягнення ситуації
успіху:
прагнення самостійно розв`язати цікаві
задачі;
завоювати авторитет у своїх товаришів;
стати першим;
розглядати свою діяльність з точки зору
її корисності для інших людей;
встановити нові контакти між
товаришами у ході виконання завдання
тощо.
Отже, на етапі мотивації навчальної
діяльності учитель організовує певні
ситуації з метою активізувати чи
нейтралізувати емоції для наступної
діяльності
На етапі мотивації створення ситуації
успіху більшою мірою визначається
психологічними аспектами.
Тут доречним буде використання в
роботі вчителя таких психологопедагогічних прийомів, як:
Ефект Розенталя, або „Ефект
навіювання”: „Ти це можеш”, „Тобі це
вдається” тощо.
Якщо педагог буде переконувати учнів
у реальності успіху, то успіх прийде.
Англійський учений Стоуенс довів, що
учні, яких заохочували, досягли значно
більших успіхів, ніж ті, кого ніяк не
заохочували.
Прийом „Емоційне погладжування” –
це констатація будь-якого факту успіху,
прищеплювання дитині віри в себе,
відкритість учителя для довіри і співчуття.
◦ Прийом „Анонсування” –
репетиція майбутньої дії, яка створює
психологічний настрій на успіх перед
класом.
Це можуть бути додаткові індивідуальні
заняття з окремими учнями чи
заздалегідь оголошенні запитання
самостійної роботи.
Прийом „Шикуйсь!” містить такі кроки:
психологічна атака;
емоційне блокування;
вибір головного напрямку;
вибір рівних можливостей;
несподіване порівняння;
стабілізація.
Цей прийом полягає в тому, щоб:
учителем блокувалось припущення на
невдачу в діяльності учня;
відволікалася увага школяра від
чергового неуспіху;
вчитель повинен знайти той напрямок
діяльності, яким учень зможе
реалізувати себе набагато краще, тим
самим забезпечити його на успіх, на
стабільність у навчанні.
Розглянемо деякі
алгоритми створення ситуацій успіху та
методику їх реалізації:
Прийом „Даю шанс” – це заздалегідь
підготовлена вчителем ситуація, в якій
учень отримує можливість зненацька
для себе розкрити свої можливості.
Прийом “ Зняття страху”-
допомогає перебороти невпевненість у
власних силах (Люди вчаться на своїх
помилках і знаходять інші шляхи
вирішення проблем).
Прийом “Авансування успішного
результату” –
допомогає вчителю висловити тверду
переконаніність у тому, що його учень
обов’язково впорається з поставленим
завданням.
Це, в свою чергу, переконує дитину у
своїх силах і можливостях.
“У тебе обов’язково вийде”, “Я навіть не
сумніваюсь у позитивному результаті” і
т. д.
Прийом “Прихований інструктаж”
Допомагає дитині уникнути поразки.
Досягається шляхом побажання,
наприклад:
Можливо краще почати з ...,
Виконуючи роботу не забудьте про ...
Прийом “Внесення мотиву”.
Показує дитині заради чого, кого
здійснюється ця діяльність, кому буде
добре після виконання, наприклад, “Без
твоєї допомоги твоїм друзям не
впоратись...” тощо.
Прийом “Персональна винятковість.”
Визначає важливість зусиль дитини в
діяльності, що здійснюється або
здійснюватиметься, наприклад:
Тільки ти міг би…
Тільки тобі і можу доручити… і т.п.
Прийом “Висока оцінка деталі”.
Допомагає емоційно пережити не
результат в цілому, а якої її окремої
деталі:
Найбільше мені сподобалось у твоїй
роботі…
Найбільше тобі вдалося…
Прийом „Еврика”.
Створюються умови, за яких дитина,
виконуючи навчальне завдання,
несподівано відкриває в собі невідомі
досі здібності.
Завдання вчителя – помітити це глибоко
особисте відкриття, всіляко підтримати
дитину, поставити нову мету і надихнути
на її досягнення.
Допомога вчителя у створенні ситуації
відкриття має бути ненав`язливою,
прихованою.
Створюючи ситуації успіху на етапі
організації навчальної діяльності, слід
пам`ятати кілька основних правил:
у кожній дитині є задатки, які можуть
розвинутися у здібності;
Побачити їх, відчути, розвити – це
справа педагога;
ставлення до дитини як до рівної, як до
себе, спілкування, що повністю включає
грубість, різкість, образливий тон, має
стати обов`язковою нормою всієї
педагогічної діяльності;
Ставлення до дитини:
як до рівної,
як до себе,
спілкування, що повністю виключає:
- грубість,
- різкість,
- образливий тон
має стати обов`язковою нормою всієї
педагогічної діяльності;
чим більше напрямків діяльності, в яких
бере участь дитина, тим більше в неї
можливостей знайти себе;
кількість і різноманітність ситуацій і
обставин, в тому числі і штучно
створених, у які може потрапити
дитина, визначають шляхи її сьогодення
і віддаленого інтересу та можливі шляхи
успіху.
ТИПИ УСПІХУ:
Неочікувана радість – це почуття
задоволення від того, що результати
діяльності учня перевершили його
очікування.
З педагогічної та психологічної точки
зору – це результат продуманої,
підготовленої діяльності вчителя.
Спільна радість – полягає в тому, щоб учень
досяг необхідної для себе реакції колективу.
Вона може бути підготовленою вчителем
або спонтаною.
Спільною радістю вважають тільки ті реакції
колективу, які дають можливість дитині
відчутні себе задоволеним, стимулюють її
зусиля.
Це, перш за все, має бути емоційний відгук
оточуючих на успіх члена свого колективу.
Важливо, щоб у досягненнях кожного
школяра всі бачили результати своєї
праці, а сама дитина розуміла, що її
радість – це радість підтримки,
отримання статусу „свій серед своїх”.
Зрештою у тому, як реагує дитячий
колектив на успіхи або невдачі своїх
учителів, виявляється його моральна
сутність.
Радість пізнання – це радість пізнання
нового, хоча вона по своїй суті
альтруїстична (виникає на основі
допомоги, підтримки інших людей).
Пізнання спираїться на самоосвіту й
самопізнання.
Така радість не може вирости на
пустому місці, появитися без серйозних
причин. Це слід клопіткої роботи
учителя –учня-учнів.
ВИСНОВОК:
1.Ситуація успіху досягається тоді, коли
сама дитина визначає цей результат як
успіх.
2 Усвідомлення ситуації успіху самим
учнем, розуміння її значимості виникає у
школяра після здолання своєї боязкості,
невміння, незнання, психологічного
враження та інших видів труднощів.
3. Завдання педагога :
допомогти особистості дитини зрости в
успіху;
дати відчути радість від здолання
труднощів;
дати зрозуміти, що задарма в житті в
житті нічого не дається, скрізь необхідно
докласти зусиль.
І успіх буде еквівалентним витраченим
зусиллям.
ШАНОВНІ КОЛЕГИ !
Дайте, будь ласка, відповідь на такі
запитання:
1.Ваше ставлення до технології “Створення
ситуації успіху”.
2.Як Ви оцінюєте стан “Створення ситуації
успіху у Вашому навчальному закладі”.
3.Які ще методичні рекомендації, ідеї,
міркування щодо “Створення ситуації успіху”,
Ви можете запропонувати учасникам нашого
семінару ?
ВДЯЧНІ ВАМ ЗА ВІДВЕРТІСТЬ, ЗА ПОРАДИ
Slide 36
Створення ситуації успіху
та шляхи її реалізації
на уроці як складової якості
навчально-виховного процесу
Мета: Удосконалити методику
створення ситуації успіху та шляхів
її реалізації на уроці як стежки, що
веде до того куточка дитячого
серця, в якому горить вогник
бажання бути гарним.
На
відміну від традиційного розуміння
освіти як суми знань та навичок, нині освіту
починають розглядати як процес
становлення особистості .
Причому особистості, здатної до:
самоосвіти,
саморозвитку,
самовдосконалення,
яка вміє використовувати набуті знання,
яка прагне реалізувати себе,
спроможна змінити на краще своє життя,
життя своєї держави.
Алгоритм
створення та досягнення ситуації успіху
твердження про “Ситуацію успіху”;
особистісно-орієнтований підхід у справі
навчання та виховання - основа педагогічної
технології “Створення ситуації успіху”;
роль “Ситуації успіху” у навчальній діяльності;
створення “Ситуації успіху” на мотиваційному
етапі навчальної діяльності;
психолого-педагогічні прийоми при створенні
“Ситуації успіху”;
методика реалізації “Ситуації успіху”;
Виходячи із Положень Закону України “Про
освіту” завдання школи сьогодні полягає в
тому, щоб:
Виховувати в учнів здатність:
долати життєві труднощі;
самостійно приймати рішення;
розвивати себе як особистість, здатну:
робити вибір і контролювати своє життя;
брати на себе відповідальність за свої дії;
захищати себе і свої життєві цінності;
діяти відповідно до них;
піклуватись про інших;
Завдання вчителів:
прищепити учням потребу до здобуття
знань;
створити такі умови, щоб процес
здобуття знань був для них цікавим,
потрібним, комфортним;
і тому пріоритетним завданням вчителя
під час навчально-виховної діяльності є
створення ситуації успіху.
Що означає “Ситуація успіху?”
Ситуація успіху - це суб'єктивний
психічний стан задоволення наслідком
своєї фізичної, розумової праці чи
моральної напруги.
Успіх у навчанні - єдине джерело
внутрішніх сил дитини, які породжують
енергію для переборення труднощів,
бажання вчитися.
В.Сухомлинський
Ситуація успіху дарує атмосферу
приязні та взаємодопомоги, впевненості
і захищеності.
Учитель зобов’язаний створити джерело
внутрішніх сил дитини, джерело, яке дає
енергію для подолання труднощів і
формування бажання вчитися.
Використання ситуації успіху має
сприяти підвищенню робочого тонусу,
збільшенню продуктивності навчальної
роботи, а також допомогти учням
усвідомити себе повноцінною
особистістю і, відповідно, забезпечити
успіх у навчанні.
Основою педагогічної технології
“Створення ситуації успіху” є
особистісно-орієнтований підхід у справі
навчання та виховання.
А тому звернемося до рекомендацій
щодо особистісно-орієнтовного підходу
навчання та виховання.
–
Особистісно орієнтоване навчання
це навчання, центром якого є
особистість дитини, її самобутність та
самостійність: суб'єктивний досвід
кожного спочатку розкривається, а
потім узгоджується зі змістом освіти.
Визнання учня ключовою фігурою
всього освітнього процесу – це і є
особистісно орієнтована педагогіка.
У свідомості учня це має такий
вигляд: «Все, що я пізнаю, я знаю,
для чого мені потрібно і де я можу ці
знання застосувати».
Для педагога - це прагнення знайти
розумний баланс між знаннями,
уміннями та навичками учня.
Сучасність вимагає навчити учнів:
- самостійно та творчо розв'язувати
проблеми;
- шукати нову інформацію й робити
висновки, а не подавати дітям готові
знання.
В особистісно-орієнтованому підході
вчителю насамперед потрібен високий
рівень педагогічної майстерності, який
базується на розвитку:
дидактичних;
організаторських;
комунікативних;
науково-пізнавальних;
емоційних;
та поведінкових компонентностей;
-
-
Цілі особистісно орієнтованого
навчання полягають у тому, щоб:
визначити життєвий досвід кожного
учня;
його пізнавальні здібності;
рівень інтелекту;
інтереси, які спочатку треба розкрити,
а потім розвинути у навчальному
процесі;
Цілі особистісно орієнтованого навчання
полягають у тому, щоб:
Формувати позитивну мотивацію учнів до:
-
пізнавальної діяльності;
-
потребу в самопізнанні;
-
потребу в самореалізаціїї;
-
та потребу у самовдосконаленні школярів;
Цілі особистісно орієнтованого навчання
полягають у тому, щоб:
Озброїти учнів механізмом:
адаптації;
саморегуляції;
самозахисту;
самовиховання;
Цілі особистісно орієнтованого навчання
полягають у тому, щоб:
Розвинути індивідуальні позитивні
здібності кожного школяра;
Сформувати культуру життєдіяльності
максимально виявити і використати
індивідуальний досвід учня;
Правильно визначати лінії поведінки.
Основні принципи
особистісно-орієнтованого
навчання:
1. Принцип «розвивальної допомоги»
не робити за учня;
не вказувати йому, що робити,
а допомогти пробувати власні сили і власну
активність;
потрібно добитись, щоб учень сам обирав
рішення і відповідав за них.
Звідси - не потрібно подавати готові
знання, а створити умови, в яких
виявляється:
-
власна пізнавальна активність учня;
-
і він визначить для себе цілі, зміст та
методи роботи, власні цінності.
-
Навчання повинно бути дослідницьким
Це час, протягом якого діти вчаться:
самостійно діяти;
- дискутувати;
- приймати рішення.
-
При цьому розвивається самосвідомість і
самореалізується особистість.
Принцип - «свобода вміння»
- учні вільно обговорюють
проблеми;
- співпрацюють один з одним,
- а вчитель виступає в ролі
старшого члена колективу,
консультанта, джерела досвіду
Принцип - «свобода вміння»
Учителю:
-недостатньо
процес;
організувати навчальний
- потрібно ще визначити спосіб засвоєння
знань, тобто оприділити види діяльності
учня на уроці.
Основні вимоги до особистісноорієнтованого уроку:
раціональна єдність словесних,
наукових і практичних методів
навчання;
зв'язок з раніше вивченим досвідом,
набутим учнем;
Основні вимоги до особистісно
орієнтованого уроку:
-формування вмінь в учнів самостійно
здобувати знання і застосовувати їх на
практиці;
-заохочення прагнень учнів знаходити свій
спосіб роботи з навчальним матеріалом.
Метою
особистісноорієнтованого уроку є:
- створення умов для виявлення
пізнавальної активності учнів
Засобами досягнення вчителем цієї мети
можуть бути:
використання різних форм та методів
навчальної діяльності, які дозволяють
розкрити суб'єктивний досвід учнів;
створення атмосфери зацікавленості
кожного учня в результатах роботи
всього класу;
стимулювання учнів до висловлювань,
використання різних способів виконання
завдань без побоювань помилитися,
отримати хибну відповідь тощо;
Засобами досягнення вчителем цієї мети
можуть бути:
використання протягом уроку
дидактичного матеріалу, який дозволяє
отримати учневі найбільш значущі для
нього вид та форму змісту навчального
матеріалу;
оцінювання досягнень учня протягом
усього процесу його діяльності, а не
тільки за кінцевим результатом;
Засобами досягнення вчителем цієї мети
можуть бути:
заохочення прагнень учня знаходити свій
спосіб роботи;
аналізувати протягом уроку роботи інших
учнів; вибирати та засвоювати найбільш
раціональні з них;
створення на уроці педагогічних ситуацій
спілкування, які б дозволяли кожному учневі
виявляти ініціативу, самостійність, виборність у
справах роботи;
створення обстановки для природного
самовираження учня.
Технологія
особистісноорієнтованогоуроку
Для проведення особистісноорієнтованого уроку вчитель має
оволодіти його основними етапами:
1.
2.
3.
4.
5.
6.
7.
8.
Орієнтації.
Визначення мети.
Проектування.
Організації.
Реалізації.
Контролю.
Коригування.
Оцінювання
1. Етап орієнтації включає:
орієнтацію на позитивну роботу;
орієнтацію на визначення особистісного
досвіду учнів;
пов'язання цього досвіду з проблемами
навчального матеріалу.
2. Етап визначення мети передбачає:
визначення на уроці разом з учнями
значущої мети здійснення тієї діяльності,
яка запланована вчителем (учні повинні
зрозуміти, що може дати робота учням
саме на цьому уроці для складання,
наприклад, тематичного заліку,
державної атестації, свого майбутнього
життя тощо);
визначення показників досягнення
поставлених завдань;
3. Етап проектування включає:
передбачення залучення учнів до
виконання ними випереджальних
завдань;
підготовки повідомлень;
рефератів;
виготовлення та відбору наочності;
складання плану роботи тощо;
Етап організації виконання плану
діяльності передбачає:
Подання можливих варіантів і
способів виконання навчальної
діяльності (усна чи письмова форма,
індивідуальна робота чи робота в
групах, робота з текстом чи з іншими
засобами одержання інформації);
Етап організації виконання плану
діяльності передбачає:
2.Представлення учнями вибору способу
фіксації нового матеріалу (конспект,
схема, таблиця, опора, план, тези,
висновки тощо);
3.Варіативність домашнього завдання
(диференціація за рівнем складності та
способом виконання).
Етап контрольно-оцінювальний:
1.Залучення учнів до контролю за
перебігом навчальної діяльності шляхом
заохочення їх до різних видів контролю,
самоконтролю, взаємоконтролю, роботи
в групах;
2.Участь учнів у виправленні помилок і
недоліків у знаннях, усвідомлення їх
причин шляхом взаємо та самоаналізу;
Етап контрольно-оцінювальний:
3.Надання учням можливості самостійно
або за участі вчителя, інших учнів
порівнювати отримані ним результати з
критеріями стандарту, закладеного у
навчальній програмі;
4.Використання механізмів оцінного
методу (позитивного ставлення до
успіхів школяра);
Етап контрольно-оцінювальний:
5.Використання механізмів оцінного
методу (позитивного ставлення до
успіхів школяра).
6.Оцінювання (виставлення рівневих
оцінок за дванадцятибальною системою
оцінювання навчальних досягнень,
поурочного бала, рейтинг) не тільки
результатів, а й самого процесу
навчання.
6. Заключний етап передбачає:
усвідомлення учнями ситуації
досягнення мети;
відчуття успіху;
підкріплення позитивної мотивації
стосовно власної діяльності.
Методи та засоби психолого-педагогічної
підтримки діяльності учнів
заохочення;
навчально-пізнавальна гра;
створення ситуації успіху;
створення ситуації пізнавального інтересу;
створення проблемної ситуації;
спонукання до пошуку альтернативних
рішень;
виконання творчих завдань;
кооперація учнів;
створення ситуації взаємодопомоги тощо.
Висновок може бути таким: особистісноорієнтоване навчання ЦЕ–
загальнодидактичний принцип
індивідуального підходу до учнів.
Таке твердження ми дослідимо та
пояснимо за допомогою такого факту:
Відомий російський психолог
Л.С. Виготський своє теорією доводить,
що розум будь-якої людини має дві зони
розвитку: А і Б.
Перша зона (А) – це зона актуального
розвитку.
У цю зону потрапляють завдання, які
дитина може виконати сама без
допомоги вчителя.
Друга зона (В) – це зона найближчого
розвитку
Сюди потрапляють завдання, які дитина сама
виконати не може, але може з ними
впоратися з допомогою вчителя.
Зона найближчого розвитку, - це зона
“наступного дня”.
Те, що сьогодні є зона найближчого
розвитку, завтра у процесі навчання повинно
стати зоною актуального розвитку. Учитель
не повинен давати готову інформацію, адже
таке навчання може загальмувати мислення
дитини. А за допомогою вміло підібраних
запитань педагог підводить школяра до
правильної відповіді, розв’язку.
Те, що сьогодні є зоною найближчого
розвитку, завтра у процесі навчання
повинно стати зоною актуального
розвитку.
Учитель не повинен давати готову
інформацію, адже таке навчання може
загальмувати мислення дитини.
А за допомогою вміло підібраних
запитань педагог підводить школяра до
правильної відповіді, розв’язку.
Отже, як бачимо із цього прикладу, щоб
відбулися розвиток і навчання учнів,
завдання повинні потрапляти лише в
зону найближчого розвитку
(за Л.С. Виготським).
Припустимо, що два учні навчались в
одній школі, в одних і тих самих
учителів, закінчили школу з відзнакою,
рівень їхнього розвитку все одно буде
різним.
Ще більше відрізняється розвиток учнів
класу, які згідно з 12- бальною
системою досягли початкового і
високого рівнів.
Тому зрозуміло, що до таких дітей треба
підходити індивідуально, тобто ставити
перед ними різні завдання.
Якщо для цілого класу поставити одне
завдання, то для одних учнів воно
потрапить у зону актуального розвитку,
для інших – у зону найближчого
розвитку.
Отже, одне завдання для всього класу
ставити не бажано і не потрібно, а
здійснювати якісний особистісноорієнтований підхід до навчання та
виховання на практиці нам заважає ряд
причин, зокрема:
Причина 1. Щоб підійти індивідуально
до кожного учня, необхідно знати його
психологічні, фізіологічні та соціальні
особливості.
Лише психологія нараховує кілька
десятків індивідуальних особливостей
особистості. Це різні види уваги, уяви,
мислення, сприйняття, темпераменту,
характеру і т.д.
Пам’ять також поділяється більш ніж
на 10 типів: короткочасна,
довготривала, оперативна, рухова,
зорова, слухова, емоційна, словеснологічна і т.д.;
Причина 2. Виявити всі ці психологічні,
фізіологічні та соціальні особливості
вчитель без допомоги психолога, лікаря,
соціолога не може;
Причина 3.Навіть якщо теоретично
припустити, що в кожної дитини
виявили всі ці особливості, вчитель не
зможе запам’ятати їх у такій кількості
дітей, оскільки він одночасно навчає
свого предмета не один десяток учнів,
кожен з яких має не один десяток таких
особливостей.
Нарешті, якщо вчителю все-таки
вдається запам’ятати всі особливості
кожної дитини, він не зможе підійти
індивідуально тому, що урок триває
всього 40-45 хв, протягом яких
неможливо фізично попрацювати з
кожним учнем класу індивідуально.
Отже, існує суперечність: з одного боку,
вимоги до особистісно-орієнтованого
навчання, а з іншого причини, що
унеможливлюють якісне впровадження
цієї педагогічної технології у навчальновиховний процес.
Який же вихід з ситуації, що склалася ?
Філософія вчить, що джерелом і
рушійними силами будь-якого процесу
(у тому числі й навчального) є
розв’язання суперечностей і тому,
щоб навчальний процес розвивався,
вчителю необхідно вміти виявляти
суперечність навчального процесу, а
також вміти розв’язувати її.
Дана суперечність розв’язується шляхом
диференційованого підходу до учнів.
Диференціація (від лат. Differentia –
різниця, відмінність) – розчленування
цілого на якісно відмінні частини.
Розв’язування таких суперечностей
називається підходом до навчання.
Цей підхід, для прикладу, можна
здійснити таким чином:
Учнів класу розподілити на групи за
рівнем розвитку.
Критерії, якими слід керуватися - це
успішність.
Таких груп, наприклад, може бути
чотири:
низький рівень;
середній рівень;
достатній рівень;
високий рівень.
Зрозуміло, що такий поділ не
аргументується для учнів, для того щоб
у слабшого школяра не сформувалася
занижена самооцінка, а в сильного –
завищена.
Якщо учні однієї з груп підвищують свій
рівень – їх слід перевести до наступної
групи і навпаки.
Для кожної групи пропонуються різні за
ступенем складності завдання.
Диференційований підхід можна
здійснювати при різних формах
навчального процесу: під час уроку,
лабораторного заняття, екскурсії.
Під час проведеного уроку методом бесіди,
запитань слід орієнтувати учнів на певну
групу.
При цьому обов’язково слід враховувати,
щоб запитання було точним, стислим, не
мало елементів підказки.
Під час проведення уроку методом
пояснення, розповіді диференційований
підхід неможливий, оскільки вчитель будує
свою розповідь, орієнтуючись на
середнього учня,
але під час закріплення нового матеріалу
чи пояснення домашнього завдання учням
можна запропонувати різнорівневі
завдання.
Завершальним етапом навчальної
діяльності на уроці є:
усвідомлення ситуації досягнення мети;
переживання ситуації успіху;
підкріплення позитивної мотивації щодо
самої діяльності.
Ситуація успіху досягається тоді, коли
сама дитина визначає цей результат як
успіх.
Усвідомлення ситуації успіху самим
учнем, розуміння її значимості виникає у
суб'єкта після здолання своєї боязкості,
невміння, незнання, психологічного
враження та інших видів труднощів.
Роль “Ситуації успіху” у навчальній
діяльності
За останні роки термін
„Ситуація успіху” став звичним для
педагогів.
Ніхто не заперечує, що саме позитивні
емоції можуть стати для дитини одним
з найважливіших стимулів у навчанні,
але при цьому ми забуваємо про те, що
в педагогів не існує єдиного рецепта чи
правила, як саме створювати ситуації
успіху тому, що це слід на основі
індивідуального підходу, зважено, з
урахуванням багатьох факторів.
Діти прощають багато чого, але не
вибачають байдужість.
За відгуками дітей, найкращі їхні
вчителі вели уроки так, що здавалося,
ніби весь урок вони зайняті саме тобою.
Як цього досягти?
Іноді це „Іскра Божа”,
а частіше – майстерність, доведена до
мистецтва.
Важливо мати на увазі, що навіть
одноразове переживання успіху може
докорінно змінити психологічне
самопочуття дитини.
Ситуація успіху може стати пусковим
механізмом подальшого розвитку
особистості.
Безперечно, переживання успіху навіює
людині впевненість у власних силах.
З`являється бажання знову досягти
добрих результатів, виникає відчуття
внутрішнього благополуччя, що, у свою
чергу, покращує ставлення до
навколишнього світу.
На перший погляд здається, що вчитель,
кілька разів давши учню можливість
відчути успіх, далі вже само собою
забезпечує високий рівень мотивації,
інтересу, пізнавальної активності.
Але може бути й протилежний
результат: постійна успішність здатна
сформувати байдуже ставлення до
навчання.
Крім того, постійне очікування лише
позитивного результату згубно впливає
на розвиток вольових якостей учня:
він ухиляється від подолання
труднощів;
губиться в складних ситуаціях
(навчальних та життєвих);
у його поведінці починає домінувати
мотив „уникнення невдач”.
Досвідчені психологи та педагоги
попереджують про можливість
негативних наслідків пережитого успіху.
Чому ж виникає такий парадокс?
По-перше, успіх, що діставався ціною
незначних зусиль, може призвести до
переоцінки, точніше, до завищеної
оцінки своїх можливостей.
По-друге, за сильним переживанням
будь-якої емоції обов`язково настає
релаксація (розслаблення).
І якщо в цей період запропонувати
людині якусь діяльність, то, швидше за
все, ця діяльність буде менш успішною,
ніж попередня.
По-третє, переживання успіху може бути
потьмареним, якщо результат, важливий
і значимий для самого учня, не буде
адекватно оцінений іншими людьми.
І нарешті:
Емоція успіху не стане сильним
переживанням, якщо результати діяльності
не значимі для її суб`єкта.
Дитина, особливо на початку навчання,
однаково інтенсивно переживає успіх у
„головних” і „неголовних” навчальних
предметах.
Але часто знижують цю інтенсивність:
„12 балів з музики ! Та краще б ти
отримав 12 балів з читання”.
Знижуючи значимості успіху, що
переживається дитиною, ми, дорослі,
впливаємо на формування у дитини
ставлення до навчального процесу в
цілому.
Ось чому, оцінюючи дітей, необхідно
виходити з індивідуальних особливостей
кожного учня.
Просування вперед треба заохочувати,
підбадьорювати, щоб дитина не
відчувала невдачу, порівнюючи свої
результати з раніше встановленими
нормами, особливо якщо вони для неї
недосяжні.
Отже, ситуація успіху у навчальній
діяльності створюється вчителем або ж
психологом.
Як і будь-яку іншу діяльність, навчання
можна уявити у вигляді простого
ланцюжка дій:
1. Установка на діяльність (емоційна
підготовка учнів на вирішення
навчального завдання) – мотиваційний
етап;
2.Забезпечення діяльності (створення
умов для успішного вирішення
навчального завдання) –підготовчий,
робочий етап;
3.Порівняння отриманих результатів з
очікуваними (усвідомлення ставлення до
результатів своєї навчальної праці) –
результативний етап.
Отже, якщо ситуація успіху створюється
вчителем послідовно і свідомо, її
3.Порівняння отриманих результатів з
очікуваними (усвідомлення ставлення
до результатів своєї навчальної праці) –
результативний етап.
Отже, якщо ситуація успіху створюється
вчителем послідовно і свідомо, її
структура повинна врахувати всі
перелічені компоненти.
Створення ситуації успіху на
мотиваційному етапі навчальної
діяльності
Дослідження психологів свідчать, що рівень
засвоєння людиною знань істотно залежить
від рівня сформованості її мотивації
навчитися.
Тож давайте проаналізуємо, як провести
мотиваційний етап уроку так, щоб створити
ситуацію успіху для того учня.
Перед учителем стоїть завдання:
сформувати в учня настанову на
успішне виконання завдання
Інакше кажучи, вчитель повинен
сформувати в учнів мотив досягнення
мети.
Але при цьому вчитель часто
зустрічається з неадекватною
реакцією учнівського колективу:
1.Хтось уже виконував подібне
завдання, і його результати
виявились невдалими, так що у цієї
категорії учнів уже сформоване
негативне ставлення на успішне
виконання завдання.
2.Інша група учнів не стикалась з
такою роботою, тому вони не знають,
чого можна очікувати від майбутньої
діяльності.
3.Третя група, яка виконувала потрібні
завдання і успішно з ними впоралася,
знаходиться у стані мобілізації, готова
виконувати навчальне завдання.
Зрозуміло, що найлегше вчителю буде
працювати з учнями третьої групи, де
необхідно лише активізувати позитивні
емоції, які діти пережили раніше.
У другої групи учнів слід передбачити
емоційну реакцію, намалювати
перспективу вдалого виконання
завдання, пов`язавши її з тими чи
іншими умовами діяльності, які в
минулому забезпечували успіх.
Найбільш клопітною буде робота
першою групою учнів.
Перш за все доведеться нейтралізувати
спогади про невдачу в попередній
діяльності, а потім створити перспективу
для нової.
Зробити це можна, наприклад, так:
дати завдання учневі попрацювати над
своїми помилками, або повідомити його,
що завдання для нього змінено
порівняно з попереднім і т. д.
Учитель може запропонувати різні
варіанти мотивів досягнення ситуації
успіху:
прагнення самостійно розв`язати цікаві
задачі;
завоювати авторитет у своїх товаришів;
стати першим;
розглядати свою діяльність з точки зору
її корисності для інших людей;
встановити нові контакти між
товаришами у ході виконання завдання
тощо.
Отже, на етапі мотивації навчальної
діяльності учитель організовує певні
ситуації з метою активізувати чи
нейтралізувати емоції для наступної
діяльності
На етапі мотивації створення ситуації
успіху більшою мірою визначається
психологічними аспектами.
Тут доречним буде використання в
роботі вчителя таких психологопедагогічних прийомів, як:
Ефект Розенталя, або „Ефект
навіювання”: „Ти це можеш”, „Тобі це
вдається” тощо.
Якщо педагог буде переконувати учнів
у реальності успіху, то успіх прийде.
Англійський учений Стоуенс довів, що
учні, яких заохочували, досягли значно
більших успіхів, ніж ті, кого ніяк не
заохочували.
Прийом „Емоційне погладжування” –
це констатація будь-якого факту успіху,
прищеплювання дитині віри в себе,
відкритість учителя для довіри і співчуття.
◦ Прийом „Анонсування” –
репетиція майбутньої дії, яка створює
психологічний настрій на успіх перед
класом.
Це можуть бути додаткові індивідуальні
заняття з окремими учнями чи
заздалегідь оголошенні запитання
самостійної роботи.
Прийом „Шикуйсь!” містить такі кроки:
психологічна атака;
емоційне блокування;
вибір головного напрямку;
вибір рівних можливостей;
несподіване порівняння;
стабілізація.
Цей прийом полягає в тому, щоб:
учителем блокувалось припущення на
невдачу в діяльності учня;
відволікалася увага школяра від
чергового неуспіху;
вчитель повинен знайти той напрямок
діяльності, яким учень зможе
реалізувати себе набагато краще, тим
самим забезпечити його на успіх, на
стабільність у навчанні.
Розглянемо деякі
алгоритми створення ситуацій успіху та
методику їх реалізації:
Прийом „Даю шанс” – це заздалегідь
підготовлена вчителем ситуація, в якій
учень отримує можливість зненацька
для себе розкрити свої можливості.
Прийом “ Зняття страху”-
допомогає перебороти невпевненість у
власних силах (Люди вчаться на своїх
помилках і знаходять інші шляхи
вирішення проблем).
Прийом “Авансування успішного
результату” –
допомогає вчителю висловити тверду
переконаніність у тому, що його учень
обов’язково впорається з поставленим
завданням.
Це, в свою чергу, переконує дитину у
своїх силах і можливостях.
“У тебе обов’язково вийде”, “Я навіть не
сумніваюсь у позитивному результаті” і
т. д.
Прийом “Прихований інструктаж”
Допомагає дитині уникнути поразки.
Досягається шляхом побажання,
наприклад:
Можливо краще почати з ...,
Виконуючи роботу не забудьте про ...
Прийом “Внесення мотиву”.
Показує дитині заради чого, кого
здійснюється ця діяльність, кому буде
добре після виконання, наприклад, “Без
твоєї допомоги твоїм друзям не
впоратись...” тощо.
Прийом “Персональна винятковість.”
Визначає важливість зусиль дитини в
діяльності, що здійснюється або
здійснюватиметься, наприклад:
Тільки ти міг би…
Тільки тобі і можу доручити… і т.п.
Прийом “Висока оцінка деталі”.
Допомагає емоційно пережити не
результат в цілому, а якої її окремої
деталі:
Найбільше мені сподобалось у твоїй
роботі…
Найбільше тобі вдалося…
Прийом „Еврика”.
Створюються умови, за яких дитина,
виконуючи навчальне завдання,
несподівано відкриває в собі невідомі
досі здібності.
Завдання вчителя – помітити це глибоко
особисте відкриття, всіляко підтримати
дитину, поставити нову мету і надихнути
на її досягнення.
Допомога вчителя у створенні ситуації
відкриття має бути ненав`язливою,
прихованою.
Створюючи ситуації успіху на етапі
організації навчальної діяльності, слід
пам`ятати кілька основних правил:
у кожній дитині є задатки, які можуть
розвинутися у здібності;
Побачити їх, відчути, розвити – це
справа педагога;
ставлення до дитини як до рівної, як до
себе, спілкування, що повністю включає
грубість, різкість, образливий тон, має
стати обов`язковою нормою всієї
педагогічної діяльності;
Ставлення до дитини:
як до рівної,
як до себе,
спілкування, що повністю виключає:
- грубість,
- різкість,
- образливий тон
має стати обов`язковою нормою всієї
педагогічної діяльності;
чим більше напрямків діяльності, в яких
бере участь дитина, тим більше в неї
можливостей знайти себе;
кількість і різноманітність ситуацій і
обставин, в тому числі і штучно
створених, у які може потрапити
дитина, визначають шляхи її сьогодення
і віддаленого інтересу та можливі шляхи
успіху.
ТИПИ УСПІХУ:
Неочікувана радість – це почуття
задоволення від того, що результати
діяльності учня перевершили його
очікування.
З педагогічної та психологічної точки
зору – це результат продуманої,
підготовленої діяльності вчителя.
Спільна радість – полягає в тому, щоб учень
досяг необхідної для себе реакції колективу.
Вона може бути підготовленою вчителем
або спонтаною.
Спільною радістю вважають тільки ті реакції
колективу, які дають можливість дитині
відчутні себе задоволеним, стимулюють її
зусиля.
Це, перш за все, має бути емоційний відгук
оточуючих на успіх члена свого колективу.
Важливо, щоб у досягненнях кожного
школяра всі бачили результати своєї
праці, а сама дитина розуміла, що її
радість – це радість підтримки,
отримання статусу „свій серед своїх”.
Зрештою у тому, як реагує дитячий
колектив на успіхи або невдачі своїх
учителів, виявляється його моральна
сутність.
Радість пізнання – це радість пізнання
нового, хоча вона по своїй суті
альтруїстична (виникає на основі
допомоги, підтримки інших людей).
Пізнання спираїться на самоосвіту й
самопізнання.
Така радість не може вирости на
пустому місці, появитися без серйозних
причин. Це слід клопіткої роботи
учителя –учня-учнів.
ВИСНОВОК:
1.Ситуація успіху досягається тоді, коли
сама дитина визначає цей результат як
успіх.
2 Усвідомлення ситуації успіху самим
учнем, розуміння її значимості виникає у
школяра після здолання своєї боязкості,
невміння, незнання, психологічного
враження та інших видів труднощів.
3. Завдання педагога :
допомогти особистості дитини зрости в
успіху;
дати відчути радість від здолання
труднощів;
дати зрозуміти, що задарма в житті в
житті нічого не дається, скрізь необхідно
докласти зусиль.
І успіх буде еквівалентним витраченим
зусиллям.
ШАНОВНІ КОЛЕГИ !
Дайте, будь ласка, відповідь на такі
запитання:
1.Ваше ставлення до технології “Створення
ситуації успіху”.
2.Як Ви оцінюєте стан “Створення ситуації
успіху у Вашому навчальному закладі”.
3.Які ще методичні рекомендації, ідеї,
міркування щодо “Створення ситуації успіху”,
Ви можете запропонувати учасникам нашого
семінару ?
ВДЯЧНІ ВАМ ЗА ВІДВЕРТІСТЬ, ЗА ПОРАДИ
Slide 37
Створення ситуації успіху
та шляхи її реалізації
на уроці як складової якості
навчально-виховного процесу
Мета: Удосконалити методику
створення ситуації успіху та шляхів
її реалізації на уроці як стежки, що
веде до того куточка дитячого
серця, в якому горить вогник
бажання бути гарним.
На
відміну від традиційного розуміння
освіти як суми знань та навичок, нині освіту
починають розглядати як процес
становлення особистості .
Причому особистості, здатної до:
самоосвіти,
саморозвитку,
самовдосконалення,
яка вміє використовувати набуті знання,
яка прагне реалізувати себе,
спроможна змінити на краще своє життя,
життя своєї держави.
Алгоритм
створення та досягнення ситуації успіху
твердження про “Ситуацію успіху”;
особистісно-орієнтований підхід у справі
навчання та виховання - основа педагогічної
технології “Створення ситуації успіху”;
роль “Ситуації успіху” у навчальній діяльності;
створення “Ситуації успіху” на мотиваційному
етапі навчальної діяльності;
психолого-педагогічні прийоми при створенні
“Ситуації успіху”;
методика реалізації “Ситуації успіху”;
Виходячи із Положень Закону України “Про
освіту” завдання школи сьогодні полягає в
тому, щоб:
Виховувати в учнів здатність:
долати життєві труднощі;
самостійно приймати рішення;
розвивати себе як особистість, здатну:
робити вибір і контролювати своє життя;
брати на себе відповідальність за свої дії;
захищати себе і свої життєві цінності;
діяти відповідно до них;
піклуватись про інших;
Завдання вчителів:
прищепити учням потребу до здобуття
знань;
створити такі умови, щоб процес
здобуття знань був для них цікавим,
потрібним, комфортним;
і тому пріоритетним завданням вчителя
під час навчально-виховної діяльності є
створення ситуації успіху.
Що означає “Ситуація успіху?”
Ситуація успіху - це суб'єктивний
психічний стан задоволення наслідком
своєї фізичної, розумової праці чи
моральної напруги.
Успіх у навчанні - єдине джерело
внутрішніх сил дитини, які породжують
енергію для переборення труднощів,
бажання вчитися.
В.Сухомлинський
Ситуація успіху дарує атмосферу
приязні та взаємодопомоги, впевненості
і захищеності.
Учитель зобов’язаний створити джерело
внутрішніх сил дитини, джерело, яке дає
енергію для подолання труднощів і
формування бажання вчитися.
Використання ситуації успіху має
сприяти підвищенню робочого тонусу,
збільшенню продуктивності навчальної
роботи, а також допомогти учням
усвідомити себе повноцінною
особистістю і, відповідно, забезпечити
успіх у навчанні.
Основою педагогічної технології
“Створення ситуації успіху” є
особистісно-орієнтований підхід у справі
навчання та виховання.
А тому звернемося до рекомендацій
щодо особистісно-орієнтовного підходу
навчання та виховання.
–
Особистісно орієнтоване навчання
це навчання, центром якого є
особистість дитини, її самобутність та
самостійність: суб'єктивний досвід
кожного спочатку розкривається, а
потім узгоджується зі змістом освіти.
Визнання учня ключовою фігурою
всього освітнього процесу – це і є
особистісно орієнтована педагогіка.
У свідомості учня це має такий
вигляд: «Все, що я пізнаю, я знаю,
для чого мені потрібно і де я можу ці
знання застосувати».
Для педагога - це прагнення знайти
розумний баланс між знаннями,
уміннями та навичками учня.
Сучасність вимагає навчити учнів:
- самостійно та творчо розв'язувати
проблеми;
- шукати нову інформацію й робити
висновки, а не подавати дітям готові
знання.
В особистісно-орієнтованому підході
вчителю насамперед потрібен високий
рівень педагогічної майстерності, який
базується на розвитку:
дидактичних;
організаторських;
комунікативних;
науково-пізнавальних;
емоційних;
та поведінкових компонентностей;
-
-
Цілі особистісно орієнтованого
навчання полягають у тому, щоб:
визначити життєвий досвід кожного
учня;
його пізнавальні здібності;
рівень інтелекту;
інтереси, які спочатку треба розкрити,
а потім розвинути у навчальному
процесі;
Цілі особистісно орієнтованого навчання
полягають у тому, щоб:
Формувати позитивну мотивацію учнів до:
-
пізнавальної діяльності;
-
потребу в самопізнанні;
-
потребу в самореалізаціїї;
-
та потребу у самовдосконаленні школярів;
Цілі особистісно орієнтованого навчання
полягають у тому, щоб:
Озброїти учнів механізмом:
адаптації;
саморегуляції;
самозахисту;
самовиховання;
Цілі особистісно орієнтованого навчання
полягають у тому, щоб:
Розвинути індивідуальні позитивні
здібності кожного школяра;
Сформувати культуру життєдіяльності
максимально виявити і використати
індивідуальний досвід учня;
Правильно визначати лінії поведінки.
Основні принципи
особистісно-орієнтованого
навчання:
1. Принцип «розвивальної допомоги»
не робити за учня;
не вказувати йому, що робити,
а допомогти пробувати власні сили і власну
активність;
потрібно добитись, щоб учень сам обирав
рішення і відповідав за них.
Звідси - не потрібно подавати готові
знання, а створити умови, в яких
виявляється:
-
власна пізнавальна активність учня;
-
і він визначить для себе цілі, зміст та
методи роботи, власні цінності.
-
Навчання повинно бути дослідницьким
Це час, протягом якого діти вчаться:
самостійно діяти;
- дискутувати;
- приймати рішення.
-
При цьому розвивається самосвідомість і
самореалізується особистість.
Принцип - «свобода вміння»
- учні вільно обговорюють
проблеми;
- співпрацюють один з одним,
- а вчитель виступає в ролі
старшого члена колективу,
консультанта, джерела досвіду
Принцип - «свобода вміння»
Учителю:
-недостатньо
процес;
організувати навчальний
- потрібно ще визначити спосіб засвоєння
знань, тобто оприділити види діяльності
учня на уроці.
Основні вимоги до особистісноорієнтованого уроку:
раціональна єдність словесних,
наукових і практичних методів
навчання;
зв'язок з раніше вивченим досвідом,
набутим учнем;
Основні вимоги до особистісно
орієнтованого уроку:
-формування вмінь в учнів самостійно
здобувати знання і застосовувати їх на
практиці;
-заохочення прагнень учнів знаходити свій
спосіб роботи з навчальним матеріалом.
Метою
особистісноорієнтованого уроку є:
- створення умов для виявлення
пізнавальної активності учнів
Засобами досягнення вчителем цієї мети
можуть бути:
використання різних форм та методів
навчальної діяльності, які дозволяють
розкрити суб'єктивний досвід учнів;
створення атмосфери зацікавленості
кожного учня в результатах роботи
всього класу;
стимулювання учнів до висловлювань,
використання різних способів виконання
завдань без побоювань помилитися,
отримати хибну відповідь тощо;
Засобами досягнення вчителем цієї мети
можуть бути:
використання протягом уроку
дидактичного матеріалу, який дозволяє
отримати учневі найбільш значущі для
нього вид та форму змісту навчального
матеріалу;
оцінювання досягнень учня протягом
усього процесу його діяльності, а не
тільки за кінцевим результатом;
Засобами досягнення вчителем цієї мети
можуть бути:
заохочення прагнень учня знаходити свій
спосіб роботи;
аналізувати протягом уроку роботи інших
учнів; вибирати та засвоювати найбільш
раціональні з них;
створення на уроці педагогічних ситуацій
спілкування, які б дозволяли кожному учневі
виявляти ініціативу, самостійність, виборність у
справах роботи;
створення обстановки для природного
самовираження учня.
Технологія
особистісноорієнтованогоуроку
Для проведення особистісноорієнтованого уроку вчитель має
оволодіти його основними етапами:
1.
2.
3.
4.
5.
6.
7.
8.
Орієнтації.
Визначення мети.
Проектування.
Організації.
Реалізації.
Контролю.
Коригування.
Оцінювання
1. Етап орієнтації включає:
орієнтацію на позитивну роботу;
орієнтацію на визначення особистісного
досвіду учнів;
пов'язання цього досвіду з проблемами
навчального матеріалу.
2. Етап визначення мети передбачає:
визначення на уроці разом з учнями
значущої мети здійснення тієї діяльності,
яка запланована вчителем (учні повинні
зрозуміти, що може дати робота учням
саме на цьому уроці для складання,
наприклад, тематичного заліку,
державної атестації, свого майбутнього
життя тощо);
визначення показників досягнення
поставлених завдань;
3. Етап проектування включає:
передбачення залучення учнів до
виконання ними випереджальних
завдань;
підготовки повідомлень;
рефератів;
виготовлення та відбору наочності;
складання плану роботи тощо;
Етап організації виконання плану
діяльності передбачає:
Подання можливих варіантів і
способів виконання навчальної
діяльності (усна чи письмова форма,
індивідуальна робота чи робота в
групах, робота з текстом чи з іншими
засобами одержання інформації);
Етап організації виконання плану
діяльності передбачає:
2.Представлення учнями вибору способу
фіксації нового матеріалу (конспект,
схема, таблиця, опора, план, тези,
висновки тощо);
3.Варіативність домашнього завдання
(диференціація за рівнем складності та
способом виконання).
Етап контрольно-оцінювальний:
1.Залучення учнів до контролю за
перебігом навчальної діяльності шляхом
заохочення їх до різних видів контролю,
самоконтролю, взаємоконтролю, роботи
в групах;
2.Участь учнів у виправленні помилок і
недоліків у знаннях, усвідомлення їх
причин шляхом взаємо та самоаналізу;
Етап контрольно-оцінювальний:
3.Надання учням можливості самостійно
або за участі вчителя, інших учнів
порівнювати отримані ним результати з
критеріями стандарту, закладеного у
навчальній програмі;
4.Використання механізмів оцінного
методу (позитивного ставлення до
успіхів школяра);
Етап контрольно-оцінювальний:
5.Використання механізмів оцінного
методу (позитивного ставлення до
успіхів школяра).
6.Оцінювання (виставлення рівневих
оцінок за дванадцятибальною системою
оцінювання навчальних досягнень,
поурочного бала, рейтинг) не тільки
результатів, а й самого процесу
навчання.
6. Заключний етап передбачає:
усвідомлення учнями ситуації
досягнення мети;
відчуття успіху;
підкріплення позитивної мотивації
стосовно власної діяльності.
Методи та засоби психолого-педагогічної
підтримки діяльності учнів
заохочення;
навчально-пізнавальна гра;
створення ситуації успіху;
створення ситуації пізнавального інтересу;
створення проблемної ситуації;
спонукання до пошуку альтернативних
рішень;
виконання творчих завдань;
кооперація учнів;
створення ситуації взаємодопомоги тощо.
Висновок може бути таким: особистісноорієнтоване навчання ЦЕ–
загальнодидактичний принцип
індивідуального підходу до учнів.
Таке твердження ми дослідимо та
пояснимо за допомогою такого факту:
Відомий російський психолог
Л.С. Виготський своє теорією доводить,
що розум будь-якої людини має дві зони
розвитку: А і Б.
Перша зона (А) – це зона актуального
розвитку.
У цю зону потрапляють завдання, які
дитина може виконати сама без
допомоги вчителя.
Друга зона (В) – це зона найближчого
розвитку
Сюди потрапляють завдання, які дитина сама
виконати не може, але може з ними
впоратися з допомогою вчителя.
Зона найближчого розвитку, - це зона
“наступного дня”.
Те, що сьогодні є зона найближчого
розвитку, завтра у процесі навчання повинно
стати зоною актуального розвитку. Учитель
не повинен давати готову інформацію, адже
таке навчання може загальмувати мислення
дитини. А за допомогою вміло підібраних
запитань педагог підводить школяра до
правильної відповіді, розв’язку.
Те, що сьогодні є зоною найближчого
розвитку, завтра у процесі навчання
повинно стати зоною актуального
розвитку.
Учитель не повинен давати готову
інформацію, адже таке навчання може
загальмувати мислення дитини.
А за допомогою вміло підібраних
запитань педагог підводить школяра до
правильної відповіді, розв’язку.
Отже, як бачимо із цього прикладу, щоб
відбулися розвиток і навчання учнів,
завдання повинні потрапляти лише в
зону найближчого розвитку
(за Л.С. Виготським).
Припустимо, що два учні навчались в
одній школі, в одних і тих самих
учителів, закінчили школу з відзнакою,
рівень їхнього розвитку все одно буде
різним.
Ще більше відрізняється розвиток учнів
класу, які згідно з 12- бальною
системою досягли початкового і
високого рівнів.
Тому зрозуміло, що до таких дітей треба
підходити індивідуально, тобто ставити
перед ними різні завдання.
Якщо для цілого класу поставити одне
завдання, то для одних учнів воно
потрапить у зону актуального розвитку,
для інших – у зону найближчого
розвитку.
Отже, одне завдання для всього класу
ставити не бажано і не потрібно, а
здійснювати якісний особистісноорієнтований підхід до навчання та
виховання на практиці нам заважає ряд
причин, зокрема:
Причина 1. Щоб підійти індивідуально
до кожного учня, необхідно знати його
психологічні, фізіологічні та соціальні
особливості.
Лише психологія нараховує кілька
десятків індивідуальних особливостей
особистості. Це різні види уваги, уяви,
мислення, сприйняття, темпераменту,
характеру і т.д.
Пам’ять також поділяється більш ніж
на 10 типів: короткочасна,
довготривала, оперативна, рухова,
зорова, слухова, емоційна, словеснологічна і т.д.;
Причина 2. Виявити всі ці психологічні,
фізіологічні та соціальні особливості
вчитель без допомоги психолога, лікаря,
соціолога не може;
Причина 3.Навіть якщо теоретично
припустити, що в кожної дитини
виявили всі ці особливості, вчитель не
зможе запам’ятати їх у такій кількості
дітей, оскільки він одночасно навчає
свого предмета не один десяток учнів,
кожен з яких має не один десяток таких
особливостей.
Нарешті, якщо вчителю все-таки
вдається запам’ятати всі особливості
кожної дитини, він не зможе підійти
індивідуально тому, що урок триває
всього 40-45 хв, протягом яких
неможливо фізично попрацювати з
кожним учнем класу індивідуально.
Отже, існує суперечність: з одного боку,
вимоги до особистісно-орієнтованого
навчання, а з іншого причини, що
унеможливлюють якісне впровадження
цієї педагогічної технології у навчальновиховний процес.
Який же вихід з ситуації, що склалася ?
Філософія вчить, що джерелом і
рушійними силами будь-якого процесу
(у тому числі й навчального) є
розв’язання суперечностей і тому,
щоб навчальний процес розвивався,
вчителю необхідно вміти виявляти
суперечність навчального процесу, а
також вміти розв’язувати її.
Дана суперечність розв’язується шляхом
диференційованого підходу до учнів.
Диференціація (від лат. Differentia –
різниця, відмінність) – розчленування
цілого на якісно відмінні частини.
Розв’язування таких суперечностей
називається підходом до навчання.
Цей підхід, для прикладу, можна
здійснити таким чином:
Учнів класу розподілити на групи за
рівнем розвитку.
Критерії, якими слід керуватися - це
успішність.
Таких груп, наприклад, може бути
чотири:
низький рівень;
середній рівень;
достатній рівень;
високий рівень.
Зрозуміло, що такий поділ не
аргументується для учнів, для того щоб
у слабшого школяра не сформувалася
занижена самооцінка, а в сильного –
завищена.
Якщо учні однієї з груп підвищують свій
рівень – їх слід перевести до наступної
групи і навпаки.
Для кожної групи пропонуються різні за
ступенем складності завдання.
Диференційований підхід можна
здійснювати при різних формах
навчального процесу: під час уроку,
лабораторного заняття, екскурсії.
Під час проведеного уроку методом бесіди,
запитань слід орієнтувати учнів на певну
групу.
При цьому обов’язково слід враховувати,
щоб запитання було точним, стислим, не
мало елементів підказки.
Під час проведення уроку методом
пояснення, розповіді диференційований
підхід неможливий, оскільки вчитель будує
свою розповідь, орієнтуючись на
середнього учня,
але під час закріплення нового матеріалу
чи пояснення домашнього завдання учням
можна запропонувати різнорівневі
завдання.
Завершальним етапом навчальної
діяльності на уроці є:
усвідомлення ситуації досягнення мети;
переживання ситуації успіху;
підкріплення позитивної мотивації щодо
самої діяльності.
Ситуація успіху досягається тоді, коли
сама дитина визначає цей результат як
успіх.
Усвідомлення ситуації успіху самим
учнем, розуміння її значимості виникає у
суб'єкта після здолання своєї боязкості,
невміння, незнання, психологічного
враження та інших видів труднощів.
Роль “Ситуації успіху” у навчальній
діяльності
За останні роки термін
„Ситуація успіху” став звичним для
педагогів.
Ніхто не заперечує, що саме позитивні
емоції можуть стати для дитини одним
з найважливіших стимулів у навчанні,
але при цьому ми забуваємо про те, що
в педагогів не існує єдиного рецепта чи
правила, як саме створювати ситуації
успіху тому, що це слід на основі
індивідуального підходу, зважено, з
урахуванням багатьох факторів.
Діти прощають багато чого, але не
вибачають байдужість.
За відгуками дітей, найкращі їхні
вчителі вели уроки так, що здавалося,
ніби весь урок вони зайняті саме тобою.
Як цього досягти?
Іноді це „Іскра Божа”,
а частіше – майстерність, доведена до
мистецтва.
Важливо мати на увазі, що навіть
одноразове переживання успіху може
докорінно змінити психологічне
самопочуття дитини.
Ситуація успіху може стати пусковим
механізмом подальшого розвитку
особистості.
Безперечно, переживання успіху навіює
людині впевненість у власних силах.
З`являється бажання знову досягти
добрих результатів, виникає відчуття
внутрішнього благополуччя, що, у свою
чергу, покращує ставлення до
навколишнього світу.
На перший погляд здається, що вчитель,
кілька разів давши учню можливість
відчути успіх, далі вже само собою
забезпечує високий рівень мотивації,
інтересу, пізнавальної активності.
Але може бути й протилежний
результат: постійна успішність здатна
сформувати байдуже ставлення до
навчання.
Крім того, постійне очікування лише
позитивного результату згубно впливає
на розвиток вольових якостей учня:
він ухиляється від подолання
труднощів;
губиться в складних ситуаціях
(навчальних та життєвих);
у його поведінці починає домінувати
мотив „уникнення невдач”.
Досвідчені психологи та педагоги
попереджують про можливість
негативних наслідків пережитого успіху.
Чому ж виникає такий парадокс?
По-перше, успіх, що діставався ціною
незначних зусиль, може призвести до
переоцінки, точніше, до завищеної
оцінки своїх можливостей.
По-друге, за сильним переживанням
будь-якої емоції обов`язково настає
релаксація (розслаблення).
І якщо в цей період запропонувати
людині якусь діяльність, то, швидше за
все, ця діяльність буде менш успішною,
ніж попередня.
По-третє, переживання успіху може бути
потьмареним, якщо результат, важливий
і значимий для самого учня, не буде
адекватно оцінений іншими людьми.
І нарешті:
Емоція успіху не стане сильним
переживанням, якщо результати діяльності
не значимі для її суб`єкта.
Дитина, особливо на початку навчання,
однаково інтенсивно переживає успіх у
„головних” і „неголовних” навчальних
предметах.
Але часто знижують цю інтенсивність:
„12 балів з музики ! Та краще б ти
отримав 12 балів з читання”.
Знижуючи значимості успіху, що
переживається дитиною, ми, дорослі,
впливаємо на формування у дитини
ставлення до навчального процесу в
цілому.
Ось чому, оцінюючи дітей, необхідно
виходити з індивідуальних особливостей
кожного учня.
Просування вперед треба заохочувати,
підбадьорювати, щоб дитина не
відчувала невдачу, порівнюючи свої
результати з раніше встановленими
нормами, особливо якщо вони для неї
недосяжні.
Отже, ситуація успіху у навчальній
діяльності створюється вчителем або ж
психологом.
Як і будь-яку іншу діяльність, навчання
можна уявити у вигляді простого
ланцюжка дій:
1. Установка на діяльність (емоційна
підготовка учнів на вирішення
навчального завдання) – мотиваційний
етап;
2.Забезпечення діяльності (створення
умов для успішного вирішення
навчального завдання) –підготовчий,
робочий етап;
3.Порівняння отриманих результатів з
очікуваними (усвідомлення ставлення до
результатів своєї навчальної праці) –
результативний етап.
Отже, якщо ситуація успіху створюється
вчителем послідовно і свідомо, її
3.Порівняння отриманих результатів з
очікуваними (усвідомлення ставлення
до результатів своєї навчальної праці) –
результативний етап.
Отже, якщо ситуація успіху створюється
вчителем послідовно і свідомо, її
структура повинна врахувати всі
перелічені компоненти.
Створення ситуації успіху на
мотиваційному етапі навчальної
діяльності
Дослідження психологів свідчать, що рівень
засвоєння людиною знань істотно залежить
від рівня сформованості її мотивації
навчитися.
Тож давайте проаналізуємо, як провести
мотиваційний етап уроку так, щоб створити
ситуацію успіху для того учня.
Перед учителем стоїть завдання:
сформувати в учня настанову на
успішне виконання завдання
Інакше кажучи, вчитель повинен
сформувати в учнів мотив досягнення
мети.
Але при цьому вчитель часто
зустрічається з неадекватною
реакцією учнівського колективу:
1.Хтось уже виконував подібне
завдання, і його результати
виявились невдалими, так що у цієї
категорії учнів уже сформоване
негативне ставлення на успішне
виконання завдання.
2.Інша група учнів не стикалась з
такою роботою, тому вони не знають,
чого можна очікувати від майбутньої
діяльності.
3.Третя група, яка виконувала потрібні
завдання і успішно з ними впоралася,
знаходиться у стані мобілізації, готова
виконувати навчальне завдання.
Зрозуміло, що найлегше вчителю буде
працювати з учнями третьої групи, де
необхідно лише активізувати позитивні
емоції, які діти пережили раніше.
У другої групи учнів слід передбачити
емоційну реакцію, намалювати
перспективу вдалого виконання
завдання, пов`язавши її з тими чи
іншими умовами діяльності, які в
минулому забезпечували успіх.
Найбільш клопітною буде робота
першою групою учнів.
Перш за все доведеться нейтралізувати
спогади про невдачу в попередній
діяльності, а потім створити перспективу
для нової.
Зробити це можна, наприклад, так:
дати завдання учневі попрацювати над
своїми помилками, або повідомити його,
що завдання для нього змінено
порівняно з попереднім і т. д.
Учитель може запропонувати різні
варіанти мотивів досягнення ситуації
успіху:
прагнення самостійно розв`язати цікаві
задачі;
завоювати авторитет у своїх товаришів;
стати першим;
розглядати свою діяльність з точки зору
її корисності для інших людей;
встановити нові контакти між
товаришами у ході виконання завдання
тощо.
Отже, на етапі мотивації навчальної
діяльності учитель організовує певні
ситуації з метою активізувати чи
нейтралізувати емоції для наступної
діяльності
На етапі мотивації створення ситуації
успіху більшою мірою визначається
психологічними аспектами.
Тут доречним буде використання в
роботі вчителя таких психологопедагогічних прийомів, як:
Ефект Розенталя, або „Ефект
навіювання”: „Ти це можеш”, „Тобі це
вдається” тощо.
Якщо педагог буде переконувати учнів
у реальності успіху, то успіх прийде.
Англійський учений Стоуенс довів, що
учні, яких заохочували, досягли значно
більших успіхів, ніж ті, кого ніяк не
заохочували.
Прийом „Емоційне погладжування” –
це констатація будь-якого факту успіху,
прищеплювання дитині віри в себе,
відкритість учителя для довіри і співчуття.
◦ Прийом „Анонсування” –
репетиція майбутньої дії, яка створює
психологічний настрій на успіх перед
класом.
Це можуть бути додаткові індивідуальні
заняття з окремими учнями чи
заздалегідь оголошенні запитання
самостійної роботи.
Прийом „Шикуйсь!” містить такі кроки:
психологічна атака;
емоційне блокування;
вибір головного напрямку;
вибір рівних можливостей;
несподіване порівняння;
стабілізація.
Цей прийом полягає в тому, щоб:
учителем блокувалось припущення на
невдачу в діяльності учня;
відволікалася увага школяра від
чергового неуспіху;
вчитель повинен знайти той напрямок
діяльності, яким учень зможе
реалізувати себе набагато краще, тим
самим забезпечити його на успіх, на
стабільність у навчанні.
Розглянемо деякі
алгоритми створення ситуацій успіху та
методику їх реалізації:
Прийом „Даю шанс” – це заздалегідь
підготовлена вчителем ситуація, в якій
учень отримує можливість зненацька
для себе розкрити свої можливості.
Прийом “ Зняття страху”-
допомогає перебороти невпевненість у
власних силах (Люди вчаться на своїх
помилках і знаходять інші шляхи
вирішення проблем).
Прийом “Авансування успішного
результату” –
допомогає вчителю висловити тверду
переконаніність у тому, що його учень
обов’язково впорається з поставленим
завданням.
Це, в свою чергу, переконує дитину у
своїх силах і можливостях.
“У тебе обов’язково вийде”, “Я навіть не
сумніваюсь у позитивному результаті” і
т. д.
Прийом “Прихований інструктаж”
Допомагає дитині уникнути поразки.
Досягається шляхом побажання,
наприклад:
Можливо краще почати з ...,
Виконуючи роботу не забудьте про ...
Прийом “Внесення мотиву”.
Показує дитині заради чого, кого
здійснюється ця діяльність, кому буде
добре після виконання, наприклад, “Без
твоєї допомоги твоїм друзям не
впоратись...” тощо.
Прийом “Персональна винятковість.”
Визначає важливість зусиль дитини в
діяльності, що здійснюється або
здійснюватиметься, наприклад:
Тільки ти міг би…
Тільки тобі і можу доручити… і т.п.
Прийом “Висока оцінка деталі”.
Допомагає емоційно пережити не
результат в цілому, а якої її окремої
деталі:
Найбільше мені сподобалось у твоїй
роботі…
Найбільше тобі вдалося…
Прийом „Еврика”.
Створюються умови, за яких дитина,
виконуючи навчальне завдання,
несподівано відкриває в собі невідомі
досі здібності.
Завдання вчителя – помітити це глибоко
особисте відкриття, всіляко підтримати
дитину, поставити нову мету і надихнути
на її досягнення.
Допомога вчителя у створенні ситуації
відкриття має бути ненав`язливою,
прихованою.
Створюючи ситуації успіху на етапі
організації навчальної діяльності, слід
пам`ятати кілька основних правил:
у кожній дитині є задатки, які можуть
розвинутися у здібності;
Побачити їх, відчути, розвити – це
справа педагога;
ставлення до дитини як до рівної, як до
себе, спілкування, що повністю включає
грубість, різкість, образливий тон, має
стати обов`язковою нормою всієї
педагогічної діяльності;
Ставлення до дитини:
як до рівної,
як до себе,
спілкування, що повністю виключає:
- грубість,
- різкість,
- образливий тон
має стати обов`язковою нормою всієї
педагогічної діяльності;
чим більше напрямків діяльності, в яких
бере участь дитина, тим більше в неї
можливостей знайти себе;
кількість і різноманітність ситуацій і
обставин, в тому числі і штучно
створених, у які може потрапити
дитина, визначають шляхи її сьогодення
і віддаленого інтересу та можливі шляхи
успіху.
ТИПИ УСПІХУ:
Неочікувана радість – це почуття
задоволення від того, що результати
діяльності учня перевершили його
очікування.
З педагогічної та психологічної точки
зору – це результат продуманої,
підготовленої діяльності вчителя.
Спільна радість – полягає в тому, щоб учень
досяг необхідної для себе реакції колективу.
Вона може бути підготовленою вчителем
або спонтаною.
Спільною радістю вважають тільки ті реакції
колективу, які дають можливість дитині
відчутні себе задоволеним, стимулюють її
зусиля.
Це, перш за все, має бути емоційний відгук
оточуючих на успіх члена свого колективу.
Важливо, щоб у досягненнях кожного
школяра всі бачили результати своєї
праці, а сама дитина розуміла, що її
радість – це радість підтримки,
отримання статусу „свій серед своїх”.
Зрештою у тому, як реагує дитячий
колектив на успіхи або невдачі своїх
учителів, виявляється його моральна
сутність.
Радість пізнання – це радість пізнання
нового, хоча вона по своїй суті
альтруїстична (виникає на основі
допомоги, підтримки інших людей).
Пізнання спираїться на самоосвіту й
самопізнання.
Така радість не може вирости на
пустому місці, появитися без серйозних
причин. Це слід клопіткої роботи
учителя –учня-учнів.
ВИСНОВОК:
1.Ситуація успіху досягається тоді, коли
сама дитина визначає цей результат як
успіх.
2 Усвідомлення ситуації успіху самим
учнем, розуміння її значимості виникає у
школяра після здолання своєї боязкості,
невміння, незнання, психологічного
враження та інших видів труднощів.
3. Завдання педагога :
допомогти особистості дитини зрости в
успіху;
дати відчути радість від здолання
труднощів;
дати зрозуміти, що задарма в житті в
житті нічого не дається, скрізь необхідно
докласти зусиль.
І успіх буде еквівалентним витраченим
зусиллям.
ШАНОВНІ КОЛЕГИ !
Дайте, будь ласка, відповідь на такі
запитання:
1.Ваше ставлення до технології “Створення
ситуації успіху”.
2.Як Ви оцінюєте стан “Створення ситуації
успіху у Вашому навчальному закладі”.
3.Які ще методичні рекомендації, ідеї,
міркування щодо “Створення ситуації успіху”,
Ви можете запропонувати учасникам нашого
семінару ?
ВДЯЧНІ ВАМ ЗА ВІДВЕРТІСТЬ, ЗА ПОРАДИ
Slide 38
Створення ситуації успіху
та шляхи її реалізації
на уроці як складової якості
навчально-виховного процесу
Мета: Удосконалити методику
створення ситуації успіху та шляхів
її реалізації на уроці як стежки, що
веде до того куточка дитячого
серця, в якому горить вогник
бажання бути гарним.
На
відміну від традиційного розуміння
освіти як суми знань та навичок, нині освіту
починають розглядати як процес
становлення особистості .
Причому особистості, здатної до:
самоосвіти,
саморозвитку,
самовдосконалення,
яка вміє використовувати набуті знання,
яка прагне реалізувати себе,
спроможна змінити на краще своє життя,
життя своєї держави.
Алгоритм
створення та досягнення ситуації успіху
твердження про “Ситуацію успіху”;
особистісно-орієнтований підхід у справі
навчання та виховання - основа педагогічної
технології “Створення ситуації успіху”;
роль “Ситуації успіху” у навчальній діяльності;
створення “Ситуації успіху” на мотиваційному
етапі навчальної діяльності;
психолого-педагогічні прийоми при створенні
“Ситуації успіху”;
методика реалізації “Ситуації успіху”;
Виходячи із Положень Закону України “Про
освіту” завдання школи сьогодні полягає в
тому, щоб:
Виховувати в учнів здатність:
долати життєві труднощі;
самостійно приймати рішення;
розвивати себе як особистість, здатну:
робити вибір і контролювати своє життя;
брати на себе відповідальність за свої дії;
захищати себе і свої життєві цінності;
діяти відповідно до них;
піклуватись про інших;
Завдання вчителів:
прищепити учням потребу до здобуття
знань;
створити такі умови, щоб процес
здобуття знань був для них цікавим,
потрібним, комфортним;
і тому пріоритетним завданням вчителя
під час навчально-виховної діяльності є
створення ситуації успіху.
Що означає “Ситуація успіху?”
Ситуація успіху - це суб'єктивний
психічний стан задоволення наслідком
своєї фізичної, розумової праці чи
моральної напруги.
Успіх у навчанні - єдине джерело
внутрішніх сил дитини, які породжують
енергію для переборення труднощів,
бажання вчитися.
В.Сухомлинський
Ситуація успіху дарує атмосферу
приязні та взаємодопомоги, впевненості
і захищеності.
Учитель зобов’язаний створити джерело
внутрішніх сил дитини, джерело, яке дає
енергію для подолання труднощів і
формування бажання вчитися.
Використання ситуації успіху має
сприяти підвищенню робочого тонусу,
збільшенню продуктивності навчальної
роботи, а також допомогти учням
усвідомити себе повноцінною
особистістю і, відповідно, забезпечити
успіх у навчанні.
Основою педагогічної технології
“Створення ситуації успіху” є
особистісно-орієнтований підхід у справі
навчання та виховання.
А тому звернемося до рекомендацій
щодо особистісно-орієнтовного підходу
навчання та виховання.
–
Особистісно орієнтоване навчання
це навчання, центром якого є
особистість дитини, її самобутність та
самостійність: суб'єктивний досвід
кожного спочатку розкривається, а
потім узгоджується зі змістом освіти.
Визнання учня ключовою фігурою
всього освітнього процесу – це і є
особистісно орієнтована педагогіка.
У свідомості учня це має такий
вигляд: «Все, що я пізнаю, я знаю,
для чого мені потрібно і де я можу ці
знання застосувати».
Для педагога - це прагнення знайти
розумний баланс між знаннями,
уміннями та навичками учня.
Сучасність вимагає навчити учнів:
- самостійно та творчо розв'язувати
проблеми;
- шукати нову інформацію й робити
висновки, а не подавати дітям готові
знання.
В особистісно-орієнтованому підході
вчителю насамперед потрібен високий
рівень педагогічної майстерності, який
базується на розвитку:
дидактичних;
організаторських;
комунікативних;
науково-пізнавальних;
емоційних;
та поведінкових компонентностей;
-
-
Цілі особистісно орієнтованого
навчання полягають у тому, щоб:
визначити життєвий досвід кожного
учня;
його пізнавальні здібності;
рівень інтелекту;
інтереси, які спочатку треба розкрити,
а потім розвинути у навчальному
процесі;
Цілі особистісно орієнтованого навчання
полягають у тому, щоб:
Формувати позитивну мотивацію учнів до:
-
пізнавальної діяльності;
-
потребу в самопізнанні;
-
потребу в самореалізаціїї;
-
та потребу у самовдосконаленні школярів;
Цілі особистісно орієнтованого навчання
полягають у тому, щоб:
Озброїти учнів механізмом:
адаптації;
саморегуляції;
самозахисту;
самовиховання;
Цілі особистісно орієнтованого навчання
полягають у тому, щоб:
Розвинути індивідуальні позитивні
здібності кожного школяра;
Сформувати культуру життєдіяльності
максимально виявити і використати
індивідуальний досвід учня;
Правильно визначати лінії поведінки.
Основні принципи
особистісно-орієнтованого
навчання:
1. Принцип «розвивальної допомоги»
не робити за учня;
не вказувати йому, що робити,
а допомогти пробувати власні сили і власну
активність;
потрібно добитись, щоб учень сам обирав
рішення і відповідав за них.
Звідси - не потрібно подавати готові
знання, а створити умови, в яких
виявляється:
-
власна пізнавальна активність учня;
-
і він визначить для себе цілі, зміст та
методи роботи, власні цінності.
-
Навчання повинно бути дослідницьким
Це час, протягом якого діти вчаться:
самостійно діяти;
- дискутувати;
- приймати рішення.
-
При цьому розвивається самосвідомість і
самореалізується особистість.
Принцип - «свобода вміння»
- учні вільно обговорюють
проблеми;
- співпрацюють один з одним,
- а вчитель виступає в ролі
старшого члена колективу,
консультанта, джерела досвіду
Принцип - «свобода вміння»
Учителю:
-недостатньо
процес;
організувати навчальний
- потрібно ще визначити спосіб засвоєння
знань, тобто оприділити види діяльності
учня на уроці.
Основні вимоги до особистісноорієнтованого уроку:
раціональна єдність словесних,
наукових і практичних методів
навчання;
зв'язок з раніше вивченим досвідом,
набутим учнем;
Основні вимоги до особистісно
орієнтованого уроку:
-формування вмінь в учнів самостійно
здобувати знання і застосовувати їх на
практиці;
-заохочення прагнень учнів знаходити свій
спосіб роботи з навчальним матеріалом.
Метою
особистісноорієнтованого уроку є:
- створення умов для виявлення
пізнавальної активності учнів
Засобами досягнення вчителем цієї мети
можуть бути:
використання різних форм та методів
навчальної діяльності, які дозволяють
розкрити суб'єктивний досвід учнів;
створення атмосфери зацікавленості
кожного учня в результатах роботи
всього класу;
стимулювання учнів до висловлювань,
використання різних способів виконання
завдань без побоювань помилитися,
отримати хибну відповідь тощо;
Засобами досягнення вчителем цієї мети
можуть бути:
використання протягом уроку
дидактичного матеріалу, який дозволяє
отримати учневі найбільш значущі для
нього вид та форму змісту навчального
матеріалу;
оцінювання досягнень учня протягом
усього процесу його діяльності, а не
тільки за кінцевим результатом;
Засобами досягнення вчителем цієї мети
можуть бути:
заохочення прагнень учня знаходити свій
спосіб роботи;
аналізувати протягом уроку роботи інших
учнів; вибирати та засвоювати найбільш
раціональні з них;
створення на уроці педагогічних ситуацій
спілкування, які б дозволяли кожному учневі
виявляти ініціативу, самостійність, виборність у
справах роботи;
створення обстановки для природного
самовираження учня.
Технологія
особистісноорієнтованогоуроку
Для проведення особистісноорієнтованого уроку вчитель має
оволодіти його основними етапами:
1.
2.
3.
4.
5.
6.
7.
8.
Орієнтації.
Визначення мети.
Проектування.
Організації.
Реалізації.
Контролю.
Коригування.
Оцінювання
1. Етап орієнтації включає:
орієнтацію на позитивну роботу;
орієнтацію на визначення особистісного
досвіду учнів;
пов'язання цього досвіду з проблемами
навчального матеріалу.
2. Етап визначення мети передбачає:
визначення на уроці разом з учнями
значущої мети здійснення тієї діяльності,
яка запланована вчителем (учні повинні
зрозуміти, що може дати робота учням
саме на цьому уроці для складання,
наприклад, тематичного заліку,
державної атестації, свого майбутнього
життя тощо);
визначення показників досягнення
поставлених завдань;
3. Етап проектування включає:
передбачення залучення учнів до
виконання ними випереджальних
завдань;
підготовки повідомлень;
рефератів;
виготовлення та відбору наочності;
складання плану роботи тощо;
Етап організації виконання плану
діяльності передбачає:
Подання можливих варіантів і
способів виконання навчальної
діяльності (усна чи письмова форма,
індивідуальна робота чи робота в
групах, робота з текстом чи з іншими
засобами одержання інформації);
Етап організації виконання плану
діяльності передбачає:
2.Представлення учнями вибору способу
фіксації нового матеріалу (конспект,
схема, таблиця, опора, план, тези,
висновки тощо);
3.Варіативність домашнього завдання
(диференціація за рівнем складності та
способом виконання).
Етап контрольно-оцінювальний:
1.Залучення учнів до контролю за
перебігом навчальної діяльності шляхом
заохочення їх до різних видів контролю,
самоконтролю, взаємоконтролю, роботи
в групах;
2.Участь учнів у виправленні помилок і
недоліків у знаннях, усвідомлення їх
причин шляхом взаємо та самоаналізу;
Етап контрольно-оцінювальний:
3.Надання учням можливості самостійно
або за участі вчителя, інших учнів
порівнювати отримані ним результати з
критеріями стандарту, закладеного у
навчальній програмі;
4.Використання механізмів оцінного
методу (позитивного ставлення до
успіхів школяра);
Етап контрольно-оцінювальний:
5.Використання механізмів оцінного
методу (позитивного ставлення до
успіхів школяра).
6.Оцінювання (виставлення рівневих
оцінок за дванадцятибальною системою
оцінювання навчальних досягнень,
поурочного бала, рейтинг) не тільки
результатів, а й самого процесу
навчання.
6. Заключний етап передбачає:
усвідомлення учнями ситуації
досягнення мети;
відчуття успіху;
підкріплення позитивної мотивації
стосовно власної діяльності.
Методи та засоби психолого-педагогічної
підтримки діяльності учнів
заохочення;
навчально-пізнавальна гра;
створення ситуації успіху;
створення ситуації пізнавального інтересу;
створення проблемної ситуації;
спонукання до пошуку альтернативних
рішень;
виконання творчих завдань;
кооперація учнів;
створення ситуації взаємодопомоги тощо.
Висновок може бути таким: особистісноорієнтоване навчання ЦЕ–
загальнодидактичний принцип
індивідуального підходу до учнів.
Таке твердження ми дослідимо та
пояснимо за допомогою такого факту:
Відомий російський психолог
Л.С. Виготський своє теорією доводить,
що розум будь-якої людини має дві зони
розвитку: А і Б.
Перша зона (А) – це зона актуального
розвитку.
У цю зону потрапляють завдання, які
дитина може виконати сама без
допомоги вчителя.
Друга зона (В) – це зона найближчого
розвитку
Сюди потрапляють завдання, які дитина сама
виконати не може, але може з ними
впоратися з допомогою вчителя.
Зона найближчого розвитку, - це зона
“наступного дня”.
Те, що сьогодні є зона найближчого
розвитку, завтра у процесі навчання повинно
стати зоною актуального розвитку. Учитель
не повинен давати готову інформацію, адже
таке навчання може загальмувати мислення
дитини. А за допомогою вміло підібраних
запитань педагог підводить школяра до
правильної відповіді, розв’язку.
Те, що сьогодні є зоною найближчого
розвитку, завтра у процесі навчання
повинно стати зоною актуального
розвитку.
Учитель не повинен давати готову
інформацію, адже таке навчання може
загальмувати мислення дитини.
А за допомогою вміло підібраних
запитань педагог підводить школяра до
правильної відповіді, розв’язку.
Отже, як бачимо із цього прикладу, щоб
відбулися розвиток і навчання учнів,
завдання повинні потрапляти лише в
зону найближчого розвитку
(за Л.С. Виготським).
Припустимо, що два учні навчались в
одній школі, в одних і тих самих
учителів, закінчили школу з відзнакою,
рівень їхнього розвитку все одно буде
різним.
Ще більше відрізняється розвиток учнів
класу, які згідно з 12- бальною
системою досягли початкового і
високого рівнів.
Тому зрозуміло, що до таких дітей треба
підходити індивідуально, тобто ставити
перед ними різні завдання.
Якщо для цілого класу поставити одне
завдання, то для одних учнів воно
потрапить у зону актуального розвитку,
для інших – у зону найближчого
розвитку.
Отже, одне завдання для всього класу
ставити не бажано і не потрібно, а
здійснювати якісний особистісноорієнтований підхід до навчання та
виховання на практиці нам заважає ряд
причин, зокрема:
Причина 1. Щоб підійти індивідуально
до кожного учня, необхідно знати його
психологічні, фізіологічні та соціальні
особливості.
Лише психологія нараховує кілька
десятків індивідуальних особливостей
особистості. Це різні види уваги, уяви,
мислення, сприйняття, темпераменту,
характеру і т.д.
Пам’ять також поділяється більш ніж
на 10 типів: короткочасна,
довготривала, оперативна, рухова,
зорова, слухова, емоційна, словеснологічна і т.д.;
Причина 2. Виявити всі ці психологічні,
фізіологічні та соціальні особливості
вчитель без допомоги психолога, лікаря,
соціолога не може;
Причина 3.Навіть якщо теоретично
припустити, що в кожної дитини
виявили всі ці особливості, вчитель не
зможе запам’ятати їх у такій кількості
дітей, оскільки він одночасно навчає
свого предмета не один десяток учнів,
кожен з яких має не один десяток таких
особливостей.
Нарешті, якщо вчителю все-таки
вдається запам’ятати всі особливості
кожної дитини, він не зможе підійти
індивідуально тому, що урок триває
всього 40-45 хв, протягом яких
неможливо фізично попрацювати з
кожним учнем класу індивідуально.
Отже, існує суперечність: з одного боку,
вимоги до особистісно-орієнтованого
навчання, а з іншого причини, що
унеможливлюють якісне впровадження
цієї педагогічної технології у навчальновиховний процес.
Який же вихід з ситуації, що склалася ?
Філософія вчить, що джерелом і
рушійними силами будь-якого процесу
(у тому числі й навчального) є
розв’язання суперечностей і тому,
щоб навчальний процес розвивався,
вчителю необхідно вміти виявляти
суперечність навчального процесу, а
також вміти розв’язувати її.
Дана суперечність розв’язується шляхом
диференційованого підходу до учнів.
Диференціація (від лат. Differentia –
різниця, відмінність) – розчленування
цілого на якісно відмінні частини.
Розв’язування таких суперечностей
називається підходом до навчання.
Цей підхід, для прикладу, можна
здійснити таким чином:
Учнів класу розподілити на групи за
рівнем розвитку.
Критерії, якими слід керуватися - це
успішність.
Таких груп, наприклад, може бути
чотири:
низький рівень;
середній рівень;
достатній рівень;
високий рівень.
Зрозуміло, що такий поділ не
аргументується для учнів, для того щоб
у слабшого школяра не сформувалася
занижена самооцінка, а в сильного –
завищена.
Якщо учні однієї з груп підвищують свій
рівень – їх слід перевести до наступної
групи і навпаки.
Для кожної групи пропонуються різні за
ступенем складності завдання.
Диференційований підхід можна
здійснювати при різних формах
навчального процесу: під час уроку,
лабораторного заняття, екскурсії.
Під час проведеного уроку методом бесіди,
запитань слід орієнтувати учнів на певну
групу.
При цьому обов’язково слід враховувати,
щоб запитання було точним, стислим, не
мало елементів підказки.
Під час проведення уроку методом
пояснення, розповіді диференційований
підхід неможливий, оскільки вчитель будує
свою розповідь, орієнтуючись на
середнього учня,
але під час закріплення нового матеріалу
чи пояснення домашнього завдання учням
можна запропонувати різнорівневі
завдання.
Завершальним етапом навчальної
діяльності на уроці є:
усвідомлення ситуації досягнення мети;
переживання ситуації успіху;
підкріплення позитивної мотивації щодо
самої діяльності.
Ситуація успіху досягається тоді, коли
сама дитина визначає цей результат як
успіх.
Усвідомлення ситуації успіху самим
учнем, розуміння її значимості виникає у
суб'єкта після здолання своєї боязкості,
невміння, незнання, психологічного
враження та інших видів труднощів.
Роль “Ситуації успіху” у навчальній
діяльності
За останні роки термін
„Ситуація успіху” став звичним для
педагогів.
Ніхто не заперечує, що саме позитивні
емоції можуть стати для дитини одним
з найважливіших стимулів у навчанні,
але при цьому ми забуваємо про те, що
в педагогів не існує єдиного рецепта чи
правила, як саме створювати ситуації
успіху тому, що це слід на основі
індивідуального підходу, зважено, з
урахуванням багатьох факторів.
Діти прощають багато чого, але не
вибачають байдужість.
За відгуками дітей, найкращі їхні
вчителі вели уроки так, що здавалося,
ніби весь урок вони зайняті саме тобою.
Як цього досягти?
Іноді це „Іскра Божа”,
а частіше – майстерність, доведена до
мистецтва.
Важливо мати на увазі, що навіть
одноразове переживання успіху може
докорінно змінити психологічне
самопочуття дитини.
Ситуація успіху може стати пусковим
механізмом подальшого розвитку
особистості.
Безперечно, переживання успіху навіює
людині впевненість у власних силах.
З`являється бажання знову досягти
добрих результатів, виникає відчуття
внутрішнього благополуччя, що, у свою
чергу, покращує ставлення до
навколишнього світу.
На перший погляд здається, що вчитель,
кілька разів давши учню можливість
відчути успіх, далі вже само собою
забезпечує високий рівень мотивації,
інтересу, пізнавальної активності.
Але може бути й протилежний
результат: постійна успішність здатна
сформувати байдуже ставлення до
навчання.
Крім того, постійне очікування лише
позитивного результату згубно впливає
на розвиток вольових якостей учня:
він ухиляється від подолання
труднощів;
губиться в складних ситуаціях
(навчальних та життєвих);
у його поведінці починає домінувати
мотив „уникнення невдач”.
Досвідчені психологи та педагоги
попереджують про можливість
негативних наслідків пережитого успіху.
Чому ж виникає такий парадокс?
По-перше, успіх, що діставався ціною
незначних зусиль, може призвести до
переоцінки, точніше, до завищеної
оцінки своїх можливостей.
По-друге, за сильним переживанням
будь-якої емоції обов`язково настає
релаксація (розслаблення).
І якщо в цей період запропонувати
людині якусь діяльність, то, швидше за
все, ця діяльність буде менш успішною,
ніж попередня.
По-третє, переживання успіху може бути
потьмареним, якщо результат, важливий
і значимий для самого учня, не буде
адекватно оцінений іншими людьми.
І нарешті:
Емоція успіху не стане сильним
переживанням, якщо результати діяльності
не значимі для її суб`єкта.
Дитина, особливо на початку навчання,
однаково інтенсивно переживає успіх у
„головних” і „неголовних” навчальних
предметах.
Але часто знижують цю інтенсивність:
„12 балів з музики ! Та краще б ти
отримав 12 балів з читання”.
Знижуючи значимості успіху, що
переживається дитиною, ми, дорослі,
впливаємо на формування у дитини
ставлення до навчального процесу в
цілому.
Ось чому, оцінюючи дітей, необхідно
виходити з індивідуальних особливостей
кожного учня.
Просування вперед треба заохочувати,
підбадьорювати, щоб дитина не
відчувала невдачу, порівнюючи свої
результати з раніше встановленими
нормами, особливо якщо вони для неї
недосяжні.
Отже, ситуація успіху у навчальній
діяльності створюється вчителем або ж
психологом.
Як і будь-яку іншу діяльність, навчання
можна уявити у вигляді простого
ланцюжка дій:
1. Установка на діяльність (емоційна
підготовка учнів на вирішення
навчального завдання) – мотиваційний
етап;
2.Забезпечення діяльності (створення
умов для успішного вирішення
навчального завдання) –підготовчий,
робочий етап;
3.Порівняння отриманих результатів з
очікуваними (усвідомлення ставлення до
результатів своєї навчальної праці) –
результативний етап.
Отже, якщо ситуація успіху створюється
вчителем послідовно і свідомо, її
3.Порівняння отриманих результатів з
очікуваними (усвідомлення ставлення
до результатів своєї навчальної праці) –
результативний етап.
Отже, якщо ситуація успіху створюється
вчителем послідовно і свідомо, її
структура повинна врахувати всі
перелічені компоненти.
Створення ситуації успіху на
мотиваційному етапі навчальної
діяльності
Дослідження психологів свідчать, що рівень
засвоєння людиною знань істотно залежить
від рівня сформованості її мотивації
навчитися.
Тож давайте проаналізуємо, як провести
мотиваційний етап уроку так, щоб створити
ситуацію успіху для того учня.
Перед учителем стоїть завдання:
сформувати в учня настанову на
успішне виконання завдання
Інакше кажучи, вчитель повинен
сформувати в учнів мотив досягнення
мети.
Але при цьому вчитель часто
зустрічається з неадекватною
реакцією учнівського колективу:
1.Хтось уже виконував подібне
завдання, і його результати
виявились невдалими, так що у цієї
категорії учнів уже сформоване
негативне ставлення на успішне
виконання завдання.
2.Інша група учнів не стикалась з
такою роботою, тому вони не знають,
чого можна очікувати від майбутньої
діяльності.
3.Третя група, яка виконувала потрібні
завдання і успішно з ними впоралася,
знаходиться у стані мобілізації, готова
виконувати навчальне завдання.
Зрозуміло, що найлегше вчителю буде
працювати з учнями третьої групи, де
необхідно лише активізувати позитивні
емоції, які діти пережили раніше.
У другої групи учнів слід передбачити
емоційну реакцію, намалювати
перспективу вдалого виконання
завдання, пов`язавши її з тими чи
іншими умовами діяльності, які в
минулому забезпечували успіх.
Найбільш клопітною буде робота
першою групою учнів.
Перш за все доведеться нейтралізувати
спогади про невдачу в попередній
діяльності, а потім створити перспективу
для нової.
Зробити це можна, наприклад, так:
дати завдання учневі попрацювати над
своїми помилками, або повідомити його,
що завдання для нього змінено
порівняно з попереднім і т. д.
Учитель може запропонувати різні
варіанти мотивів досягнення ситуації
успіху:
прагнення самостійно розв`язати цікаві
задачі;
завоювати авторитет у своїх товаришів;
стати першим;
розглядати свою діяльність з точки зору
її корисності для інших людей;
встановити нові контакти між
товаришами у ході виконання завдання
тощо.
Отже, на етапі мотивації навчальної
діяльності учитель організовує певні
ситуації з метою активізувати чи
нейтралізувати емоції для наступної
діяльності
На етапі мотивації створення ситуації
успіху більшою мірою визначається
психологічними аспектами.
Тут доречним буде використання в
роботі вчителя таких психологопедагогічних прийомів, як:
Ефект Розенталя, або „Ефект
навіювання”: „Ти це можеш”, „Тобі це
вдається” тощо.
Якщо педагог буде переконувати учнів
у реальності успіху, то успіх прийде.
Англійський учений Стоуенс довів, що
учні, яких заохочували, досягли значно
більших успіхів, ніж ті, кого ніяк не
заохочували.
Прийом „Емоційне погладжування” –
це констатація будь-якого факту успіху,
прищеплювання дитині віри в себе,
відкритість учителя для довіри і співчуття.
◦ Прийом „Анонсування” –
репетиція майбутньої дії, яка створює
психологічний настрій на успіх перед
класом.
Це можуть бути додаткові індивідуальні
заняття з окремими учнями чи
заздалегідь оголошенні запитання
самостійної роботи.
Прийом „Шикуйсь!” містить такі кроки:
психологічна атака;
емоційне блокування;
вибір головного напрямку;
вибір рівних можливостей;
несподіване порівняння;
стабілізація.
Цей прийом полягає в тому, щоб:
учителем блокувалось припущення на
невдачу в діяльності учня;
відволікалася увага школяра від
чергового неуспіху;
вчитель повинен знайти той напрямок
діяльності, яким учень зможе
реалізувати себе набагато краще, тим
самим забезпечити його на успіх, на
стабільність у навчанні.
Розглянемо деякі
алгоритми створення ситуацій успіху та
методику їх реалізації:
Прийом „Даю шанс” – це заздалегідь
підготовлена вчителем ситуація, в якій
учень отримує можливість зненацька
для себе розкрити свої можливості.
Прийом “ Зняття страху”-
допомогає перебороти невпевненість у
власних силах (Люди вчаться на своїх
помилках і знаходять інші шляхи
вирішення проблем).
Прийом “Авансування успішного
результату” –
допомогає вчителю висловити тверду
переконаніність у тому, що його учень
обов’язково впорається з поставленим
завданням.
Це, в свою чергу, переконує дитину у
своїх силах і можливостях.
“У тебе обов’язково вийде”, “Я навіть не
сумніваюсь у позитивному результаті” і
т. д.
Прийом “Прихований інструктаж”
Допомагає дитині уникнути поразки.
Досягається шляхом побажання,
наприклад:
Можливо краще почати з ...,
Виконуючи роботу не забудьте про ...
Прийом “Внесення мотиву”.
Показує дитині заради чого, кого
здійснюється ця діяльність, кому буде
добре після виконання, наприклад, “Без
твоєї допомоги твоїм друзям не
впоратись...” тощо.
Прийом “Персональна винятковість.”
Визначає важливість зусиль дитини в
діяльності, що здійснюється або
здійснюватиметься, наприклад:
Тільки ти міг би…
Тільки тобі і можу доручити… і т.п.
Прийом “Висока оцінка деталі”.
Допомагає емоційно пережити не
результат в цілому, а якої її окремої
деталі:
Найбільше мені сподобалось у твоїй
роботі…
Найбільше тобі вдалося…
Прийом „Еврика”.
Створюються умови, за яких дитина,
виконуючи навчальне завдання,
несподівано відкриває в собі невідомі
досі здібності.
Завдання вчителя – помітити це глибоко
особисте відкриття, всіляко підтримати
дитину, поставити нову мету і надихнути
на її досягнення.
Допомога вчителя у створенні ситуації
відкриття має бути ненав`язливою,
прихованою.
Створюючи ситуації успіху на етапі
організації навчальної діяльності, слід
пам`ятати кілька основних правил:
у кожній дитині є задатки, які можуть
розвинутися у здібності;
Побачити їх, відчути, розвити – це
справа педагога;
ставлення до дитини як до рівної, як до
себе, спілкування, що повністю включає
грубість, різкість, образливий тон, має
стати обов`язковою нормою всієї
педагогічної діяльності;
Ставлення до дитини:
як до рівної,
як до себе,
спілкування, що повністю виключає:
- грубість,
- різкість,
- образливий тон
має стати обов`язковою нормою всієї
педагогічної діяльності;
чим більше напрямків діяльності, в яких
бере участь дитина, тим більше в неї
можливостей знайти себе;
кількість і різноманітність ситуацій і
обставин, в тому числі і штучно
створених, у які може потрапити
дитина, визначають шляхи її сьогодення
і віддаленого інтересу та можливі шляхи
успіху.
ТИПИ УСПІХУ:
Неочікувана радість – це почуття
задоволення від того, що результати
діяльності учня перевершили його
очікування.
З педагогічної та психологічної точки
зору – це результат продуманої,
підготовленої діяльності вчителя.
Спільна радість – полягає в тому, щоб учень
досяг необхідної для себе реакції колективу.
Вона може бути підготовленою вчителем
або спонтаною.
Спільною радістю вважають тільки ті реакції
колективу, які дають можливість дитині
відчутні себе задоволеним, стимулюють її
зусиля.
Це, перш за все, має бути емоційний відгук
оточуючих на успіх члена свого колективу.
Важливо, щоб у досягненнях кожного
школяра всі бачили результати своєї
праці, а сама дитина розуміла, що її
радість – це радість підтримки,
отримання статусу „свій серед своїх”.
Зрештою у тому, як реагує дитячий
колектив на успіхи або невдачі своїх
учителів, виявляється його моральна
сутність.
Радість пізнання – це радість пізнання
нового, хоча вона по своїй суті
альтруїстична (виникає на основі
допомоги, підтримки інших людей).
Пізнання спираїться на самоосвіту й
самопізнання.
Така радість не може вирости на
пустому місці, появитися без серйозних
причин. Це слід клопіткої роботи
учителя –учня-учнів.
ВИСНОВОК:
1.Ситуація успіху досягається тоді, коли
сама дитина визначає цей результат як
успіх.
2 Усвідомлення ситуації успіху самим
учнем, розуміння її значимості виникає у
школяра після здолання своєї боязкості,
невміння, незнання, психологічного
враження та інших видів труднощів.
3. Завдання педагога :
допомогти особистості дитини зрости в
успіху;
дати відчути радість від здолання
труднощів;
дати зрозуміти, що задарма в житті в
житті нічого не дається, скрізь необхідно
докласти зусиль.
І успіх буде еквівалентним витраченим
зусиллям.
ШАНОВНІ КОЛЕГИ !
Дайте, будь ласка, відповідь на такі
запитання:
1.Ваше ставлення до технології “Створення
ситуації успіху”.
2.Як Ви оцінюєте стан “Створення ситуації
успіху у Вашому навчальному закладі”.
3.Які ще методичні рекомендації, ідеї,
міркування щодо “Створення ситуації успіху”,
Ви можете запропонувати учасникам нашого
семінару ?
ВДЯЧНІ ВАМ ЗА ВІДВЕРТІСТЬ, ЗА ПОРАДИ
Slide 39
Створення ситуації успіху
та шляхи її реалізації
на уроці як складової якості
навчально-виховного процесу
Мета: Удосконалити методику
створення ситуації успіху та шляхів
її реалізації на уроці як стежки, що
веде до того куточка дитячого
серця, в якому горить вогник
бажання бути гарним.
На
відміну від традиційного розуміння
освіти як суми знань та навичок, нині освіту
починають розглядати як процес
становлення особистості .
Причому особистості, здатної до:
самоосвіти,
саморозвитку,
самовдосконалення,
яка вміє використовувати набуті знання,
яка прагне реалізувати себе,
спроможна змінити на краще своє життя,
життя своєї держави.
Алгоритм
створення та досягнення ситуації успіху
твердження про “Ситуацію успіху”;
особистісно-орієнтований підхід у справі
навчання та виховання - основа педагогічної
технології “Створення ситуації успіху”;
роль “Ситуації успіху” у навчальній діяльності;
створення “Ситуації успіху” на мотиваційному
етапі навчальної діяльності;
психолого-педагогічні прийоми при створенні
“Ситуації успіху”;
методика реалізації “Ситуації успіху”;
Виходячи із Положень Закону України “Про
освіту” завдання школи сьогодні полягає в
тому, щоб:
Виховувати в учнів здатність:
долати життєві труднощі;
самостійно приймати рішення;
розвивати себе як особистість, здатну:
робити вибір і контролювати своє життя;
брати на себе відповідальність за свої дії;
захищати себе і свої життєві цінності;
діяти відповідно до них;
піклуватись про інших;
Завдання вчителів:
прищепити учням потребу до здобуття
знань;
створити такі умови, щоб процес
здобуття знань був для них цікавим,
потрібним, комфортним;
і тому пріоритетним завданням вчителя
під час навчально-виховної діяльності є
створення ситуації успіху.
Що означає “Ситуація успіху?”
Ситуація успіху - це суб'єктивний
психічний стан задоволення наслідком
своєї фізичної, розумової праці чи
моральної напруги.
Успіх у навчанні - єдине джерело
внутрішніх сил дитини, які породжують
енергію для переборення труднощів,
бажання вчитися.
В.Сухомлинський
Ситуація успіху дарує атмосферу
приязні та взаємодопомоги, впевненості
і захищеності.
Учитель зобов’язаний створити джерело
внутрішніх сил дитини, джерело, яке дає
енергію для подолання труднощів і
формування бажання вчитися.
Використання ситуації успіху має
сприяти підвищенню робочого тонусу,
збільшенню продуктивності навчальної
роботи, а також допомогти учням
усвідомити себе повноцінною
особистістю і, відповідно, забезпечити
успіх у навчанні.
Основою педагогічної технології
“Створення ситуації успіху” є
особистісно-орієнтований підхід у справі
навчання та виховання.
А тому звернемося до рекомендацій
щодо особистісно-орієнтовного підходу
навчання та виховання.
–
Особистісно орієнтоване навчання
це навчання, центром якого є
особистість дитини, її самобутність та
самостійність: суб'єктивний досвід
кожного спочатку розкривається, а
потім узгоджується зі змістом освіти.
Визнання учня ключовою фігурою
всього освітнього процесу – це і є
особистісно орієнтована педагогіка.
У свідомості учня це має такий
вигляд: «Все, що я пізнаю, я знаю,
для чого мені потрібно і де я можу ці
знання застосувати».
Для педагога - це прагнення знайти
розумний баланс між знаннями,
уміннями та навичками учня.
Сучасність вимагає навчити учнів:
- самостійно та творчо розв'язувати
проблеми;
- шукати нову інформацію й робити
висновки, а не подавати дітям готові
знання.
В особистісно-орієнтованому підході
вчителю насамперед потрібен високий
рівень педагогічної майстерності, який
базується на розвитку:
дидактичних;
організаторських;
комунікативних;
науково-пізнавальних;
емоційних;
та поведінкових компонентностей;
-
-
Цілі особистісно орієнтованого
навчання полягають у тому, щоб:
визначити життєвий досвід кожного
учня;
його пізнавальні здібності;
рівень інтелекту;
інтереси, які спочатку треба розкрити,
а потім розвинути у навчальному
процесі;
Цілі особистісно орієнтованого навчання
полягають у тому, щоб:
Формувати позитивну мотивацію учнів до:
-
пізнавальної діяльності;
-
потребу в самопізнанні;
-
потребу в самореалізаціїї;
-
та потребу у самовдосконаленні школярів;
Цілі особистісно орієнтованого навчання
полягають у тому, щоб:
Озброїти учнів механізмом:
адаптації;
саморегуляції;
самозахисту;
самовиховання;
Цілі особистісно орієнтованого навчання
полягають у тому, щоб:
Розвинути індивідуальні позитивні
здібності кожного школяра;
Сформувати культуру життєдіяльності
максимально виявити і використати
індивідуальний досвід учня;
Правильно визначати лінії поведінки.
Основні принципи
особистісно-орієнтованого
навчання:
1. Принцип «розвивальної допомоги»
не робити за учня;
не вказувати йому, що робити,
а допомогти пробувати власні сили і власну
активність;
потрібно добитись, щоб учень сам обирав
рішення і відповідав за них.
Звідси - не потрібно подавати готові
знання, а створити умови, в яких
виявляється:
-
власна пізнавальна активність учня;
-
і він визначить для себе цілі, зміст та
методи роботи, власні цінності.
-
Навчання повинно бути дослідницьким
Це час, протягом якого діти вчаться:
самостійно діяти;
- дискутувати;
- приймати рішення.
-
При цьому розвивається самосвідомість і
самореалізується особистість.
Принцип - «свобода вміння»
- учні вільно обговорюють
проблеми;
- співпрацюють один з одним,
- а вчитель виступає в ролі
старшого члена колективу,
консультанта, джерела досвіду
Принцип - «свобода вміння»
Учителю:
-недостатньо
процес;
організувати навчальний
- потрібно ще визначити спосіб засвоєння
знань, тобто оприділити види діяльності
учня на уроці.
Основні вимоги до особистісноорієнтованого уроку:
раціональна єдність словесних,
наукових і практичних методів
навчання;
зв'язок з раніше вивченим досвідом,
набутим учнем;
Основні вимоги до особистісно
орієнтованого уроку:
-формування вмінь в учнів самостійно
здобувати знання і застосовувати їх на
практиці;
-заохочення прагнень учнів знаходити свій
спосіб роботи з навчальним матеріалом.
Метою
особистісноорієнтованого уроку є:
- створення умов для виявлення
пізнавальної активності учнів
Засобами досягнення вчителем цієї мети
можуть бути:
використання різних форм та методів
навчальної діяльності, які дозволяють
розкрити суб'єктивний досвід учнів;
створення атмосфери зацікавленості
кожного учня в результатах роботи
всього класу;
стимулювання учнів до висловлювань,
використання різних способів виконання
завдань без побоювань помилитися,
отримати хибну відповідь тощо;
Засобами досягнення вчителем цієї мети
можуть бути:
використання протягом уроку
дидактичного матеріалу, який дозволяє
отримати учневі найбільш значущі для
нього вид та форму змісту навчального
матеріалу;
оцінювання досягнень учня протягом
усього процесу його діяльності, а не
тільки за кінцевим результатом;
Засобами досягнення вчителем цієї мети
можуть бути:
заохочення прагнень учня знаходити свій
спосіб роботи;
аналізувати протягом уроку роботи інших
учнів; вибирати та засвоювати найбільш
раціональні з них;
створення на уроці педагогічних ситуацій
спілкування, які б дозволяли кожному учневі
виявляти ініціативу, самостійність, виборність у
справах роботи;
створення обстановки для природного
самовираження учня.
Технологія
особистісноорієнтованогоуроку
Для проведення особистісноорієнтованого уроку вчитель має
оволодіти його основними етапами:
1.
2.
3.
4.
5.
6.
7.
8.
Орієнтації.
Визначення мети.
Проектування.
Організації.
Реалізації.
Контролю.
Коригування.
Оцінювання
1. Етап орієнтації включає:
орієнтацію на позитивну роботу;
орієнтацію на визначення особистісного
досвіду учнів;
пов'язання цього досвіду з проблемами
навчального матеріалу.
2. Етап визначення мети передбачає:
визначення на уроці разом з учнями
значущої мети здійснення тієї діяльності,
яка запланована вчителем (учні повинні
зрозуміти, що може дати робота учням
саме на цьому уроці для складання,
наприклад, тематичного заліку,
державної атестації, свого майбутнього
життя тощо);
визначення показників досягнення
поставлених завдань;
3. Етап проектування включає:
передбачення залучення учнів до
виконання ними випереджальних
завдань;
підготовки повідомлень;
рефератів;
виготовлення та відбору наочності;
складання плану роботи тощо;
Етап організації виконання плану
діяльності передбачає:
Подання можливих варіантів і
способів виконання навчальної
діяльності (усна чи письмова форма,
індивідуальна робота чи робота в
групах, робота з текстом чи з іншими
засобами одержання інформації);
Етап організації виконання плану
діяльності передбачає:
2.Представлення учнями вибору способу
фіксації нового матеріалу (конспект,
схема, таблиця, опора, план, тези,
висновки тощо);
3.Варіативність домашнього завдання
(диференціація за рівнем складності та
способом виконання).
Етап контрольно-оцінювальний:
1.Залучення учнів до контролю за
перебігом навчальної діяльності шляхом
заохочення їх до різних видів контролю,
самоконтролю, взаємоконтролю, роботи
в групах;
2.Участь учнів у виправленні помилок і
недоліків у знаннях, усвідомлення їх
причин шляхом взаємо та самоаналізу;
Етап контрольно-оцінювальний:
3.Надання учням можливості самостійно
або за участі вчителя, інших учнів
порівнювати отримані ним результати з
критеріями стандарту, закладеного у
навчальній програмі;
4.Використання механізмів оцінного
методу (позитивного ставлення до
успіхів школяра);
Етап контрольно-оцінювальний:
5.Використання механізмів оцінного
методу (позитивного ставлення до
успіхів школяра).
6.Оцінювання (виставлення рівневих
оцінок за дванадцятибальною системою
оцінювання навчальних досягнень,
поурочного бала, рейтинг) не тільки
результатів, а й самого процесу
навчання.
6. Заключний етап передбачає:
усвідомлення учнями ситуації
досягнення мети;
відчуття успіху;
підкріплення позитивної мотивації
стосовно власної діяльності.
Методи та засоби психолого-педагогічної
підтримки діяльності учнів
заохочення;
навчально-пізнавальна гра;
створення ситуації успіху;
створення ситуації пізнавального інтересу;
створення проблемної ситуації;
спонукання до пошуку альтернативних
рішень;
виконання творчих завдань;
кооперація учнів;
створення ситуації взаємодопомоги тощо.
Висновок може бути таким: особистісноорієнтоване навчання ЦЕ–
загальнодидактичний принцип
індивідуального підходу до учнів.
Таке твердження ми дослідимо та
пояснимо за допомогою такого факту:
Відомий російський психолог
Л.С. Виготський своє теорією доводить,
що розум будь-якої людини має дві зони
розвитку: А і Б.
Перша зона (А) – це зона актуального
розвитку.
У цю зону потрапляють завдання, які
дитина може виконати сама без
допомоги вчителя.
Друга зона (В) – це зона найближчого
розвитку
Сюди потрапляють завдання, які дитина сама
виконати не може, але може з ними
впоратися з допомогою вчителя.
Зона найближчого розвитку, - це зона
“наступного дня”.
Те, що сьогодні є зона найближчого
розвитку, завтра у процесі навчання повинно
стати зоною актуального розвитку. Учитель
не повинен давати готову інформацію, адже
таке навчання може загальмувати мислення
дитини. А за допомогою вміло підібраних
запитань педагог підводить школяра до
правильної відповіді, розв’язку.
Те, що сьогодні є зоною найближчого
розвитку, завтра у процесі навчання
повинно стати зоною актуального
розвитку.
Учитель не повинен давати готову
інформацію, адже таке навчання може
загальмувати мислення дитини.
А за допомогою вміло підібраних
запитань педагог підводить школяра до
правильної відповіді, розв’язку.
Отже, як бачимо із цього прикладу, щоб
відбулися розвиток і навчання учнів,
завдання повинні потрапляти лише в
зону найближчого розвитку
(за Л.С. Виготським).
Припустимо, що два учні навчались в
одній школі, в одних і тих самих
учителів, закінчили школу з відзнакою,
рівень їхнього розвитку все одно буде
різним.
Ще більше відрізняється розвиток учнів
класу, які згідно з 12- бальною
системою досягли початкового і
високого рівнів.
Тому зрозуміло, що до таких дітей треба
підходити індивідуально, тобто ставити
перед ними різні завдання.
Якщо для цілого класу поставити одне
завдання, то для одних учнів воно
потрапить у зону актуального розвитку,
для інших – у зону найближчого
розвитку.
Отже, одне завдання для всього класу
ставити не бажано і не потрібно, а
здійснювати якісний особистісноорієнтований підхід до навчання та
виховання на практиці нам заважає ряд
причин, зокрема:
Причина 1. Щоб підійти індивідуально
до кожного учня, необхідно знати його
психологічні, фізіологічні та соціальні
особливості.
Лише психологія нараховує кілька
десятків індивідуальних особливостей
особистості. Це різні види уваги, уяви,
мислення, сприйняття, темпераменту,
характеру і т.д.
Пам’ять також поділяється більш ніж
на 10 типів: короткочасна,
довготривала, оперативна, рухова,
зорова, слухова, емоційна, словеснологічна і т.д.;
Причина 2. Виявити всі ці психологічні,
фізіологічні та соціальні особливості
вчитель без допомоги психолога, лікаря,
соціолога не може;
Причина 3.Навіть якщо теоретично
припустити, що в кожної дитини
виявили всі ці особливості, вчитель не
зможе запам’ятати їх у такій кількості
дітей, оскільки він одночасно навчає
свого предмета не один десяток учнів,
кожен з яких має не один десяток таких
особливостей.
Нарешті, якщо вчителю все-таки
вдається запам’ятати всі особливості
кожної дитини, він не зможе підійти
індивідуально тому, що урок триває
всього 40-45 хв, протягом яких
неможливо фізично попрацювати з
кожним учнем класу індивідуально.
Отже, існує суперечність: з одного боку,
вимоги до особистісно-орієнтованого
навчання, а з іншого причини, що
унеможливлюють якісне впровадження
цієї педагогічної технології у навчальновиховний процес.
Який же вихід з ситуації, що склалася ?
Філософія вчить, що джерелом і
рушійними силами будь-якого процесу
(у тому числі й навчального) є
розв’язання суперечностей і тому,
щоб навчальний процес розвивався,
вчителю необхідно вміти виявляти
суперечність навчального процесу, а
також вміти розв’язувати її.
Дана суперечність розв’язується шляхом
диференційованого підходу до учнів.
Диференціація (від лат. Differentia –
різниця, відмінність) – розчленування
цілого на якісно відмінні частини.
Розв’язування таких суперечностей
називається підходом до навчання.
Цей підхід, для прикладу, можна
здійснити таким чином:
Учнів класу розподілити на групи за
рівнем розвитку.
Критерії, якими слід керуватися - це
успішність.
Таких груп, наприклад, може бути
чотири:
низький рівень;
середній рівень;
достатній рівень;
високий рівень.
Зрозуміло, що такий поділ не
аргументується для учнів, для того щоб
у слабшого школяра не сформувалася
занижена самооцінка, а в сильного –
завищена.
Якщо учні однієї з груп підвищують свій
рівень – їх слід перевести до наступної
групи і навпаки.
Для кожної групи пропонуються різні за
ступенем складності завдання.
Диференційований підхід можна
здійснювати при різних формах
навчального процесу: під час уроку,
лабораторного заняття, екскурсії.
Під час проведеного уроку методом бесіди,
запитань слід орієнтувати учнів на певну
групу.
При цьому обов’язково слід враховувати,
щоб запитання було точним, стислим, не
мало елементів підказки.
Під час проведення уроку методом
пояснення, розповіді диференційований
підхід неможливий, оскільки вчитель будує
свою розповідь, орієнтуючись на
середнього учня,
але під час закріплення нового матеріалу
чи пояснення домашнього завдання учням
можна запропонувати різнорівневі
завдання.
Завершальним етапом навчальної
діяльності на уроці є:
усвідомлення ситуації досягнення мети;
переживання ситуації успіху;
підкріплення позитивної мотивації щодо
самої діяльності.
Ситуація успіху досягається тоді, коли
сама дитина визначає цей результат як
успіх.
Усвідомлення ситуації успіху самим
учнем, розуміння її значимості виникає у
суб'єкта після здолання своєї боязкості,
невміння, незнання, психологічного
враження та інших видів труднощів.
Роль “Ситуації успіху” у навчальній
діяльності
За останні роки термін
„Ситуація успіху” став звичним для
педагогів.
Ніхто не заперечує, що саме позитивні
емоції можуть стати для дитини одним
з найважливіших стимулів у навчанні,
але при цьому ми забуваємо про те, що
в педагогів не існує єдиного рецепта чи
правила, як саме створювати ситуації
успіху тому, що це слід на основі
індивідуального підходу, зважено, з
урахуванням багатьох факторів.
Діти прощають багато чого, але не
вибачають байдужість.
За відгуками дітей, найкращі їхні
вчителі вели уроки так, що здавалося,
ніби весь урок вони зайняті саме тобою.
Як цього досягти?
Іноді це „Іскра Божа”,
а частіше – майстерність, доведена до
мистецтва.
Важливо мати на увазі, що навіть
одноразове переживання успіху може
докорінно змінити психологічне
самопочуття дитини.
Ситуація успіху може стати пусковим
механізмом подальшого розвитку
особистості.
Безперечно, переживання успіху навіює
людині впевненість у власних силах.
З`являється бажання знову досягти
добрих результатів, виникає відчуття
внутрішнього благополуччя, що, у свою
чергу, покращує ставлення до
навколишнього світу.
На перший погляд здається, що вчитель,
кілька разів давши учню можливість
відчути успіх, далі вже само собою
забезпечує високий рівень мотивації,
інтересу, пізнавальної активності.
Але може бути й протилежний
результат: постійна успішність здатна
сформувати байдуже ставлення до
навчання.
Крім того, постійне очікування лише
позитивного результату згубно впливає
на розвиток вольових якостей учня:
він ухиляється від подолання
труднощів;
губиться в складних ситуаціях
(навчальних та життєвих);
у його поведінці починає домінувати
мотив „уникнення невдач”.
Досвідчені психологи та педагоги
попереджують про можливість
негативних наслідків пережитого успіху.
Чому ж виникає такий парадокс?
По-перше, успіх, що діставався ціною
незначних зусиль, може призвести до
переоцінки, точніше, до завищеної
оцінки своїх можливостей.
По-друге, за сильним переживанням
будь-якої емоції обов`язково настає
релаксація (розслаблення).
І якщо в цей період запропонувати
людині якусь діяльність, то, швидше за
все, ця діяльність буде менш успішною,
ніж попередня.
По-третє, переживання успіху може бути
потьмареним, якщо результат, важливий
і значимий для самого учня, не буде
адекватно оцінений іншими людьми.
І нарешті:
Емоція успіху не стане сильним
переживанням, якщо результати діяльності
не значимі для її суб`єкта.
Дитина, особливо на початку навчання,
однаково інтенсивно переживає успіх у
„головних” і „неголовних” навчальних
предметах.
Але часто знижують цю інтенсивність:
„12 балів з музики ! Та краще б ти
отримав 12 балів з читання”.
Знижуючи значимості успіху, що
переживається дитиною, ми, дорослі,
впливаємо на формування у дитини
ставлення до навчального процесу в
цілому.
Ось чому, оцінюючи дітей, необхідно
виходити з індивідуальних особливостей
кожного учня.
Просування вперед треба заохочувати,
підбадьорювати, щоб дитина не
відчувала невдачу, порівнюючи свої
результати з раніше встановленими
нормами, особливо якщо вони для неї
недосяжні.
Отже, ситуація успіху у навчальній
діяльності створюється вчителем або ж
психологом.
Як і будь-яку іншу діяльність, навчання
можна уявити у вигляді простого
ланцюжка дій:
1. Установка на діяльність (емоційна
підготовка учнів на вирішення
навчального завдання) – мотиваційний
етап;
2.Забезпечення діяльності (створення
умов для успішного вирішення
навчального завдання) –підготовчий,
робочий етап;
3.Порівняння отриманих результатів з
очікуваними (усвідомлення ставлення до
результатів своєї навчальної праці) –
результативний етап.
Отже, якщо ситуація успіху створюється
вчителем послідовно і свідомо, її
3.Порівняння отриманих результатів з
очікуваними (усвідомлення ставлення
до результатів своєї навчальної праці) –
результативний етап.
Отже, якщо ситуація успіху створюється
вчителем послідовно і свідомо, її
структура повинна врахувати всі
перелічені компоненти.
Створення ситуації успіху на
мотиваційному етапі навчальної
діяльності
Дослідження психологів свідчать, що рівень
засвоєння людиною знань істотно залежить
від рівня сформованості її мотивації
навчитися.
Тож давайте проаналізуємо, як провести
мотиваційний етап уроку так, щоб створити
ситуацію успіху для того учня.
Перед учителем стоїть завдання:
сформувати в учня настанову на
успішне виконання завдання
Інакше кажучи, вчитель повинен
сформувати в учнів мотив досягнення
мети.
Але при цьому вчитель часто
зустрічається з неадекватною
реакцією учнівського колективу:
1.Хтось уже виконував подібне
завдання, і його результати
виявились невдалими, так що у цієї
категорії учнів уже сформоване
негативне ставлення на успішне
виконання завдання.
2.Інша група учнів не стикалась з
такою роботою, тому вони не знають,
чого можна очікувати від майбутньої
діяльності.
3.Третя група, яка виконувала потрібні
завдання і успішно з ними впоралася,
знаходиться у стані мобілізації, готова
виконувати навчальне завдання.
Зрозуміло, що найлегше вчителю буде
працювати з учнями третьої групи, де
необхідно лише активізувати позитивні
емоції, які діти пережили раніше.
У другої групи учнів слід передбачити
емоційну реакцію, намалювати
перспективу вдалого виконання
завдання, пов`язавши її з тими чи
іншими умовами діяльності, які в
минулому забезпечували успіх.
Найбільш клопітною буде робота
першою групою учнів.
Перш за все доведеться нейтралізувати
спогади про невдачу в попередній
діяльності, а потім створити перспективу
для нової.
Зробити це можна, наприклад, так:
дати завдання учневі попрацювати над
своїми помилками, або повідомити його,
що завдання для нього змінено
порівняно з попереднім і т. д.
Учитель може запропонувати різні
варіанти мотивів досягнення ситуації
успіху:
прагнення самостійно розв`язати цікаві
задачі;
завоювати авторитет у своїх товаришів;
стати першим;
розглядати свою діяльність з точки зору
її корисності для інших людей;
встановити нові контакти між
товаришами у ході виконання завдання
тощо.
Отже, на етапі мотивації навчальної
діяльності учитель організовує певні
ситуації з метою активізувати чи
нейтралізувати емоції для наступної
діяльності
На етапі мотивації створення ситуації
успіху більшою мірою визначається
психологічними аспектами.
Тут доречним буде використання в
роботі вчителя таких психологопедагогічних прийомів, як:
Ефект Розенталя, або „Ефект
навіювання”: „Ти це можеш”, „Тобі це
вдається” тощо.
Якщо педагог буде переконувати учнів
у реальності успіху, то успіх прийде.
Англійський учений Стоуенс довів, що
учні, яких заохочували, досягли значно
більших успіхів, ніж ті, кого ніяк не
заохочували.
Прийом „Емоційне погладжування” –
це констатація будь-якого факту успіху,
прищеплювання дитині віри в себе,
відкритість учителя для довіри і співчуття.
◦ Прийом „Анонсування” –
репетиція майбутньої дії, яка створює
психологічний настрій на успіх перед
класом.
Це можуть бути додаткові індивідуальні
заняття з окремими учнями чи
заздалегідь оголошенні запитання
самостійної роботи.
Прийом „Шикуйсь!” містить такі кроки:
психологічна атака;
емоційне блокування;
вибір головного напрямку;
вибір рівних можливостей;
несподіване порівняння;
стабілізація.
Цей прийом полягає в тому, щоб:
учителем блокувалось припущення на
невдачу в діяльності учня;
відволікалася увага школяра від
чергового неуспіху;
вчитель повинен знайти той напрямок
діяльності, яким учень зможе
реалізувати себе набагато краще, тим
самим забезпечити його на успіх, на
стабільність у навчанні.
Розглянемо деякі
алгоритми створення ситуацій успіху та
методику їх реалізації:
Прийом „Даю шанс” – це заздалегідь
підготовлена вчителем ситуація, в якій
учень отримує можливість зненацька
для себе розкрити свої можливості.
Прийом “ Зняття страху”-
допомогає перебороти невпевненість у
власних силах (Люди вчаться на своїх
помилках і знаходять інші шляхи
вирішення проблем).
Прийом “Авансування успішного
результату” –
допомогає вчителю висловити тверду
переконаніність у тому, що його учень
обов’язково впорається з поставленим
завданням.
Це, в свою чергу, переконує дитину у
своїх силах і можливостях.
“У тебе обов’язково вийде”, “Я навіть не
сумніваюсь у позитивному результаті” і
т. д.
Прийом “Прихований інструктаж”
Допомагає дитині уникнути поразки.
Досягається шляхом побажання,
наприклад:
Можливо краще почати з ...,
Виконуючи роботу не забудьте про ...
Прийом “Внесення мотиву”.
Показує дитині заради чого, кого
здійснюється ця діяльність, кому буде
добре після виконання, наприклад, “Без
твоєї допомоги твоїм друзям не
впоратись...” тощо.
Прийом “Персональна винятковість.”
Визначає важливість зусиль дитини в
діяльності, що здійснюється або
здійснюватиметься, наприклад:
Тільки ти міг би…
Тільки тобі і можу доручити… і т.п.
Прийом “Висока оцінка деталі”.
Допомагає емоційно пережити не
результат в цілому, а якої її окремої
деталі:
Найбільше мені сподобалось у твоїй
роботі…
Найбільше тобі вдалося…
Прийом „Еврика”.
Створюються умови, за яких дитина,
виконуючи навчальне завдання,
несподівано відкриває в собі невідомі
досі здібності.
Завдання вчителя – помітити це глибоко
особисте відкриття, всіляко підтримати
дитину, поставити нову мету і надихнути
на її досягнення.
Допомога вчителя у створенні ситуації
відкриття має бути ненав`язливою,
прихованою.
Створюючи ситуації успіху на етапі
організації навчальної діяльності, слід
пам`ятати кілька основних правил:
у кожній дитині є задатки, які можуть
розвинутися у здібності;
Побачити їх, відчути, розвити – це
справа педагога;
ставлення до дитини як до рівної, як до
себе, спілкування, що повністю включає
грубість, різкість, образливий тон, має
стати обов`язковою нормою всієї
педагогічної діяльності;
Ставлення до дитини:
як до рівної,
як до себе,
спілкування, що повністю виключає:
- грубість,
- різкість,
- образливий тон
має стати обов`язковою нормою всієї
педагогічної діяльності;
чим більше напрямків діяльності, в яких
бере участь дитина, тим більше в неї
можливостей знайти себе;
кількість і різноманітність ситуацій і
обставин, в тому числі і штучно
створених, у які може потрапити
дитина, визначають шляхи її сьогодення
і віддаленого інтересу та можливі шляхи
успіху.
ТИПИ УСПІХУ:
Неочікувана радість – це почуття
задоволення від того, що результати
діяльності учня перевершили його
очікування.
З педагогічної та психологічної точки
зору – це результат продуманої,
підготовленої діяльності вчителя.
Спільна радість – полягає в тому, щоб учень
досяг необхідної для себе реакції колективу.
Вона може бути підготовленою вчителем
або спонтаною.
Спільною радістю вважають тільки ті реакції
колективу, які дають можливість дитині
відчутні себе задоволеним, стимулюють її
зусиля.
Це, перш за все, має бути емоційний відгук
оточуючих на успіх члена свого колективу.
Важливо, щоб у досягненнях кожного
школяра всі бачили результати своєї
праці, а сама дитина розуміла, що її
радість – це радість підтримки,
отримання статусу „свій серед своїх”.
Зрештою у тому, як реагує дитячий
колектив на успіхи або невдачі своїх
учителів, виявляється його моральна
сутність.
Радість пізнання – це радість пізнання
нового, хоча вона по своїй суті
альтруїстична (виникає на основі
допомоги, підтримки інших людей).
Пізнання спираїться на самоосвіту й
самопізнання.
Така радість не може вирости на
пустому місці, появитися без серйозних
причин. Це слід клопіткої роботи
учителя –учня-учнів.
ВИСНОВОК:
1.Ситуація успіху досягається тоді, коли
сама дитина визначає цей результат як
успіх.
2 Усвідомлення ситуації успіху самим
учнем, розуміння її значимості виникає у
школяра після здолання своєї боязкості,
невміння, незнання, психологічного
враження та інших видів труднощів.
3. Завдання педагога :
допомогти особистості дитини зрости в
успіху;
дати відчути радість від здолання
труднощів;
дати зрозуміти, що задарма в житті в
житті нічого не дається, скрізь необхідно
докласти зусиль.
І успіх буде еквівалентним витраченим
зусиллям.
ШАНОВНІ КОЛЕГИ !
Дайте, будь ласка, відповідь на такі
запитання:
1.Ваше ставлення до технології “Створення
ситуації успіху”.
2.Як Ви оцінюєте стан “Створення ситуації
успіху у Вашому навчальному закладі”.
3.Які ще методичні рекомендації, ідеї,
міркування щодо “Створення ситуації успіху”,
Ви можете запропонувати учасникам нашого
семінару ?
ВДЯЧНІ ВАМ ЗА ВІДВЕРТІСТЬ, ЗА ПОРАДИ
Slide 40
Створення ситуації успіху
та шляхи її реалізації
на уроці як складової якості
навчально-виховного процесу
Мета: Удосконалити методику
створення ситуації успіху та шляхів
її реалізації на уроці як стежки, що
веде до того куточка дитячого
серця, в якому горить вогник
бажання бути гарним.
На
відміну від традиційного розуміння
освіти як суми знань та навичок, нині освіту
починають розглядати як процес
становлення особистості .
Причому особистості, здатної до:
самоосвіти,
саморозвитку,
самовдосконалення,
яка вміє використовувати набуті знання,
яка прагне реалізувати себе,
спроможна змінити на краще своє життя,
життя своєї держави.
Алгоритм
створення та досягнення ситуації успіху
твердження про “Ситуацію успіху”;
особистісно-орієнтований підхід у справі
навчання та виховання - основа педагогічної
технології “Створення ситуації успіху”;
роль “Ситуації успіху” у навчальній діяльності;
створення “Ситуації успіху” на мотиваційному
етапі навчальної діяльності;
психолого-педагогічні прийоми при створенні
“Ситуації успіху”;
методика реалізації “Ситуації успіху”;
Виходячи із Положень Закону України “Про
освіту” завдання школи сьогодні полягає в
тому, щоб:
Виховувати в учнів здатність:
долати життєві труднощі;
самостійно приймати рішення;
розвивати себе як особистість, здатну:
робити вибір і контролювати своє життя;
брати на себе відповідальність за свої дії;
захищати себе і свої життєві цінності;
діяти відповідно до них;
піклуватись про інших;
Завдання вчителів:
прищепити учням потребу до здобуття
знань;
створити такі умови, щоб процес
здобуття знань був для них цікавим,
потрібним, комфортним;
і тому пріоритетним завданням вчителя
під час навчально-виховної діяльності є
створення ситуації успіху.
Що означає “Ситуація успіху?”
Ситуація успіху - це суб'єктивний
психічний стан задоволення наслідком
своєї фізичної, розумової праці чи
моральної напруги.
Успіх у навчанні - єдине джерело
внутрішніх сил дитини, які породжують
енергію для переборення труднощів,
бажання вчитися.
В.Сухомлинський
Ситуація успіху дарує атмосферу
приязні та взаємодопомоги, впевненості
і захищеності.
Учитель зобов’язаний створити джерело
внутрішніх сил дитини, джерело, яке дає
енергію для подолання труднощів і
формування бажання вчитися.
Використання ситуації успіху має
сприяти підвищенню робочого тонусу,
збільшенню продуктивності навчальної
роботи, а також допомогти учням
усвідомити себе повноцінною
особистістю і, відповідно, забезпечити
успіх у навчанні.
Основою педагогічної технології
“Створення ситуації успіху” є
особистісно-орієнтований підхід у справі
навчання та виховання.
А тому звернемося до рекомендацій
щодо особистісно-орієнтовного підходу
навчання та виховання.
–
Особистісно орієнтоване навчання
це навчання, центром якого є
особистість дитини, її самобутність та
самостійність: суб'єктивний досвід
кожного спочатку розкривається, а
потім узгоджується зі змістом освіти.
Визнання учня ключовою фігурою
всього освітнього процесу – це і є
особистісно орієнтована педагогіка.
У свідомості учня це має такий
вигляд: «Все, що я пізнаю, я знаю,
для чого мені потрібно і де я можу ці
знання застосувати».
Для педагога - це прагнення знайти
розумний баланс між знаннями,
уміннями та навичками учня.
Сучасність вимагає навчити учнів:
- самостійно та творчо розв'язувати
проблеми;
- шукати нову інформацію й робити
висновки, а не подавати дітям готові
знання.
В особистісно-орієнтованому підході
вчителю насамперед потрібен високий
рівень педагогічної майстерності, який
базується на розвитку:
дидактичних;
організаторських;
комунікативних;
науково-пізнавальних;
емоційних;
та поведінкових компонентностей;
-
-
Цілі особистісно орієнтованого
навчання полягають у тому, щоб:
визначити життєвий досвід кожного
учня;
його пізнавальні здібності;
рівень інтелекту;
інтереси, які спочатку треба розкрити,
а потім розвинути у навчальному
процесі;
Цілі особистісно орієнтованого навчання
полягають у тому, щоб:
Формувати позитивну мотивацію учнів до:
-
пізнавальної діяльності;
-
потребу в самопізнанні;
-
потребу в самореалізаціїї;
-
та потребу у самовдосконаленні школярів;
Цілі особистісно орієнтованого навчання
полягають у тому, щоб:
Озброїти учнів механізмом:
адаптації;
саморегуляції;
самозахисту;
самовиховання;
Цілі особистісно орієнтованого навчання
полягають у тому, щоб:
Розвинути індивідуальні позитивні
здібності кожного школяра;
Сформувати культуру життєдіяльності
максимально виявити і використати
індивідуальний досвід учня;
Правильно визначати лінії поведінки.
Основні принципи
особистісно-орієнтованого
навчання:
1. Принцип «розвивальної допомоги»
не робити за учня;
не вказувати йому, що робити,
а допомогти пробувати власні сили і власну
активність;
потрібно добитись, щоб учень сам обирав
рішення і відповідав за них.
Звідси - не потрібно подавати готові
знання, а створити умови, в яких
виявляється:
-
власна пізнавальна активність учня;
-
і він визначить для себе цілі, зміст та
методи роботи, власні цінності.
-
Навчання повинно бути дослідницьким
Це час, протягом якого діти вчаться:
самостійно діяти;
- дискутувати;
- приймати рішення.
-
При цьому розвивається самосвідомість і
самореалізується особистість.
Принцип - «свобода вміння»
- учні вільно обговорюють
проблеми;
- співпрацюють один з одним,
- а вчитель виступає в ролі
старшого члена колективу,
консультанта, джерела досвіду
Принцип - «свобода вміння»
Учителю:
-недостатньо
процес;
організувати навчальний
- потрібно ще визначити спосіб засвоєння
знань, тобто оприділити види діяльності
учня на уроці.
Основні вимоги до особистісноорієнтованого уроку:
раціональна єдність словесних,
наукових і практичних методів
навчання;
зв'язок з раніше вивченим досвідом,
набутим учнем;
Основні вимоги до особистісно
орієнтованого уроку:
-формування вмінь в учнів самостійно
здобувати знання і застосовувати їх на
практиці;
-заохочення прагнень учнів знаходити свій
спосіб роботи з навчальним матеріалом.
Метою
особистісноорієнтованого уроку є:
- створення умов для виявлення
пізнавальної активності учнів
Засобами досягнення вчителем цієї мети
можуть бути:
використання різних форм та методів
навчальної діяльності, які дозволяють
розкрити суб'єктивний досвід учнів;
створення атмосфери зацікавленості
кожного учня в результатах роботи
всього класу;
стимулювання учнів до висловлювань,
використання різних способів виконання
завдань без побоювань помилитися,
отримати хибну відповідь тощо;
Засобами досягнення вчителем цієї мети
можуть бути:
використання протягом уроку
дидактичного матеріалу, який дозволяє
отримати учневі найбільш значущі для
нього вид та форму змісту навчального
матеріалу;
оцінювання досягнень учня протягом
усього процесу його діяльності, а не
тільки за кінцевим результатом;
Засобами досягнення вчителем цієї мети
можуть бути:
заохочення прагнень учня знаходити свій
спосіб роботи;
аналізувати протягом уроку роботи інших
учнів; вибирати та засвоювати найбільш
раціональні з них;
створення на уроці педагогічних ситуацій
спілкування, які б дозволяли кожному учневі
виявляти ініціативу, самостійність, виборність у
справах роботи;
створення обстановки для природного
самовираження учня.
Технологія
особистісноорієнтованогоуроку
Для проведення особистісноорієнтованого уроку вчитель має
оволодіти його основними етапами:
1.
2.
3.
4.
5.
6.
7.
8.
Орієнтації.
Визначення мети.
Проектування.
Організації.
Реалізації.
Контролю.
Коригування.
Оцінювання
1. Етап орієнтації включає:
орієнтацію на позитивну роботу;
орієнтацію на визначення особистісного
досвіду учнів;
пов'язання цього досвіду з проблемами
навчального матеріалу.
2. Етап визначення мети передбачає:
визначення на уроці разом з учнями
значущої мети здійснення тієї діяльності,
яка запланована вчителем (учні повинні
зрозуміти, що може дати робота учням
саме на цьому уроці для складання,
наприклад, тематичного заліку,
державної атестації, свого майбутнього
життя тощо);
визначення показників досягнення
поставлених завдань;
3. Етап проектування включає:
передбачення залучення учнів до
виконання ними випереджальних
завдань;
підготовки повідомлень;
рефератів;
виготовлення та відбору наочності;
складання плану роботи тощо;
Етап організації виконання плану
діяльності передбачає:
Подання можливих варіантів і
способів виконання навчальної
діяльності (усна чи письмова форма,
індивідуальна робота чи робота в
групах, робота з текстом чи з іншими
засобами одержання інформації);
Етап організації виконання плану
діяльності передбачає:
2.Представлення учнями вибору способу
фіксації нового матеріалу (конспект,
схема, таблиця, опора, план, тези,
висновки тощо);
3.Варіативність домашнього завдання
(диференціація за рівнем складності та
способом виконання).
Етап контрольно-оцінювальний:
1.Залучення учнів до контролю за
перебігом навчальної діяльності шляхом
заохочення їх до різних видів контролю,
самоконтролю, взаємоконтролю, роботи
в групах;
2.Участь учнів у виправленні помилок і
недоліків у знаннях, усвідомлення їх
причин шляхом взаємо та самоаналізу;
Етап контрольно-оцінювальний:
3.Надання учням можливості самостійно
або за участі вчителя, інших учнів
порівнювати отримані ним результати з
критеріями стандарту, закладеного у
навчальній програмі;
4.Використання механізмів оцінного
методу (позитивного ставлення до
успіхів школяра);
Етап контрольно-оцінювальний:
5.Використання механізмів оцінного
методу (позитивного ставлення до
успіхів школяра).
6.Оцінювання (виставлення рівневих
оцінок за дванадцятибальною системою
оцінювання навчальних досягнень,
поурочного бала, рейтинг) не тільки
результатів, а й самого процесу
навчання.
6. Заключний етап передбачає:
усвідомлення учнями ситуації
досягнення мети;
відчуття успіху;
підкріплення позитивної мотивації
стосовно власної діяльності.
Методи та засоби психолого-педагогічної
підтримки діяльності учнів
заохочення;
навчально-пізнавальна гра;
створення ситуації успіху;
створення ситуації пізнавального інтересу;
створення проблемної ситуації;
спонукання до пошуку альтернативних
рішень;
виконання творчих завдань;
кооперація учнів;
створення ситуації взаємодопомоги тощо.
Висновок може бути таким: особистісноорієнтоване навчання ЦЕ–
загальнодидактичний принцип
індивідуального підходу до учнів.
Таке твердження ми дослідимо та
пояснимо за допомогою такого факту:
Відомий російський психолог
Л.С. Виготський своє теорією доводить,
що розум будь-якої людини має дві зони
розвитку: А і Б.
Перша зона (А) – це зона актуального
розвитку.
У цю зону потрапляють завдання, які
дитина може виконати сама без
допомоги вчителя.
Друга зона (В) – це зона найближчого
розвитку
Сюди потрапляють завдання, які дитина сама
виконати не може, але може з ними
впоратися з допомогою вчителя.
Зона найближчого розвитку, - це зона
“наступного дня”.
Те, що сьогодні є зона найближчого
розвитку, завтра у процесі навчання повинно
стати зоною актуального розвитку. Учитель
не повинен давати готову інформацію, адже
таке навчання може загальмувати мислення
дитини. А за допомогою вміло підібраних
запитань педагог підводить школяра до
правильної відповіді, розв’язку.
Те, що сьогодні є зоною найближчого
розвитку, завтра у процесі навчання
повинно стати зоною актуального
розвитку.
Учитель не повинен давати готову
інформацію, адже таке навчання може
загальмувати мислення дитини.
А за допомогою вміло підібраних
запитань педагог підводить школяра до
правильної відповіді, розв’язку.
Отже, як бачимо із цього прикладу, щоб
відбулися розвиток і навчання учнів,
завдання повинні потрапляти лише в
зону найближчого розвитку
(за Л.С. Виготським).
Припустимо, що два учні навчались в
одній школі, в одних і тих самих
учителів, закінчили школу з відзнакою,
рівень їхнього розвитку все одно буде
різним.
Ще більше відрізняється розвиток учнів
класу, які згідно з 12- бальною
системою досягли початкового і
високого рівнів.
Тому зрозуміло, що до таких дітей треба
підходити індивідуально, тобто ставити
перед ними різні завдання.
Якщо для цілого класу поставити одне
завдання, то для одних учнів воно
потрапить у зону актуального розвитку,
для інших – у зону найближчого
розвитку.
Отже, одне завдання для всього класу
ставити не бажано і не потрібно, а
здійснювати якісний особистісноорієнтований підхід до навчання та
виховання на практиці нам заважає ряд
причин, зокрема:
Причина 1. Щоб підійти індивідуально
до кожного учня, необхідно знати його
психологічні, фізіологічні та соціальні
особливості.
Лише психологія нараховує кілька
десятків індивідуальних особливостей
особистості. Це різні види уваги, уяви,
мислення, сприйняття, темпераменту,
характеру і т.д.
Пам’ять також поділяється більш ніж
на 10 типів: короткочасна,
довготривала, оперативна, рухова,
зорова, слухова, емоційна, словеснологічна і т.д.;
Причина 2. Виявити всі ці психологічні,
фізіологічні та соціальні особливості
вчитель без допомоги психолога, лікаря,
соціолога не може;
Причина 3.Навіть якщо теоретично
припустити, що в кожної дитини
виявили всі ці особливості, вчитель не
зможе запам’ятати їх у такій кількості
дітей, оскільки він одночасно навчає
свого предмета не один десяток учнів,
кожен з яких має не один десяток таких
особливостей.
Нарешті, якщо вчителю все-таки
вдається запам’ятати всі особливості
кожної дитини, він не зможе підійти
індивідуально тому, що урок триває
всього 40-45 хв, протягом яких
неможливо фізично попрацювати з
кожним учнем класу індивідуально.
Отже, існує суперечність: з одного боку,
вимоги до особистісно-орієнтованого
навчання, а з іншого причини, що
унеможливлюють якісне впровадження
цієї педагогічної технології у навчальновиховний процес.
Який же вихід з ситуації, що склалася ?
Філософія вчить, що джерелом і
рушійними силами будь-якого процесу
(у тому числі й навчального) є
розв’язання суперечностей і тому,
щоб навчальний процес розвивався,
вчителю необхідно вміти виявляти
суперечність навчального процесу, а
також вміти розв’язувати її.
Дана суперечність розв’язується шляхом
диференційованого підходу до учнів.
Диференціація (від лат. Differentia –
різниця, відмінність) – розчленування
цілого на якісно відмінні частини.
Розв’язування таких суперечностей
називається підходом до навчання.
Цей підхід, для прикладу, можна
здійснити таким чином:
Учнів класу розподілити на групи за
рівнем розвитку.
Критерії, якими слід керуватися - це
успішність.
Таких груп, наприклад, може бути
чотири:
низький рівень;
середній рівень;
достатній рівень;
високий рівень.
Зрозуміло, що такий поділ не
аргументується для учнів, для того щоб
у слабшого школяра не сформувалася
занижена самооцінка, а в сильного –
завищена.
Якщо учні однієї з груп підвищують свій
рівень – їх слід перевести до наступної
групи і навпаки.
Для кожної групи пропонуються різні за
ступенем складності завдання.
Диференційований підхід можна
здійснювати при різних формах
навчального процесу: під час уроку,
лабораторного заняття, екскурсії.
Під час проведеного уроку методом бесіди,
запитань слід орієнтувати учнів на певну
групу.
При цьому обов’язково слід враховувати,
щоб запитання було точним, стислим, не
мало елементів підказки.
Під час проведення уроку методом
пояснення, розповіді диференційований
підхід неможливий, оскільки вчитель будує
свою розповідь, орієнтуючись на
середнього учня,
але під час закріплення нового матеріалу
чи пояснення домашнього завдання учням
можна запропонувати різнорівневі
завдання.
Завершальним етапом навчальної
діяльності на уроці є:
усвідомлення ситуації досягнення мети;
переживання ситуації успіху;
підкріплення позитивної мотивації щодо
самої діяльності.
Ситуація успіху досягається тоді, коли
сама дитина визначає цей результат як
успіх.
Усвідомлення ситуації успіху самим
учнем, розуміння її значимості виникає у
суб'єкта після здолання своєї боязкості,
невміння, незнання, психологічного
враження та інших видів труднощів.
Роль “Ситуації успіху” у навчальній
діяльності
За останні роки термін
„Ситуація успіху” став звичним для
педагогів.
Ніхто не заперечує, що саме позитивні
емоції можуть стати для дитини одним
з найважливіших стимулів у навчанні,
але при цьому ми забуваємо про те, що
в педагогів не існує єдиного рецепта чи
правила, як саме створювати ситуації
успіху тому, що це слід на основі
індивідуального підходу, зважено, з
урахуванням багатьох факторів.
Діти прощають багато чого, але не
вибачають байдужість.
За відгуками дітей, найкращі їхні
вчителі вели уроки так, що здавалося,
ніби весь урок вони зайняті саме тобою.
Як цього досягти?
Іноді це „Іскра Божа”,
а частіше – майстерність, доведена до
мистецтва.
Важливо мати на увазі, що навіть
одноразове переживання успіху може
докорінно змінити психологічне
самопочуття дитини.
Ситуація успіху може стати пусковим
механізмом подальшого розвитку
особистості.
Безперечно, переживання успіху навіює
людині впевненість у власних силах.
З`являється бажання знову досягти
добрих результатів, виникає відчуття
внутрішнього благополуччя, що, у свою
чергу, покращує ставлення до
навколишнього світу.
На перший погляд здається, що вчитель,
кілька разів давши учню можливість
відчути успіх, далі вже само собою
забезпечує високий рівень мотивації,
інтересу, пізнавальної активності.
Але може бути й протилежний
результат: постійна успішність здатна
сформувати байдуже ставлення до
навчання.
Крім того, постійне очікування лише
позитивного результату згубно впливає
на розвиток вольових якостей учня:
він ухиляється від подолання
труднощів;
губиться в складних ситуаціях
(навчальних та життєвих);
у його поведінці починає домінувати
мотив „уникнення невдач”.
Досвідчені психологи та педагоги
попереджують про можливість
негативних наслідків пережитого успіху.
Чому ж виникає такий парадокс?
По-перше, успіх, що діставався ціною
незначних зусиль, може призвести до
переоцінки, точніше, до завищеної
оцінки своїх можливостей.
По-друге, за сильним переживанням
будь-якої емоції обов`язково настає
релаксація (розслаблення).
І якщо в цей період запропонувати
людині якусь діяльність, то, швидше за
все, ця діяльність буде менш успішною,
ніж попередня.
По-третє, переживання успіху може бути
потьмареним, якщо результат, важливий
і значимий для самого учня, не буде
адекватно оцінений іншими людьми.
І нарешті:
Емоція успіху не стане сильним
переживанням, якщо результати діяльності
не значимі для її суб`єкта.
Дитина, особливо на початку навчання,
однаково інтенсивно переживає успіх у
„головних” і „неголовних” навчальних
предметах.
Але часто знижують цю інтенсивність:
„12 балів з музики ! Та краще б ти
отримав 12 балів з читання”.
Знижуючи значимості успіху, що
переживається дитиною, ми, дорослі,
впливаємо на формування у дитини
ставлення до навчального процесу в
цілому.
Ось чому, оцінюючи дітей, необхідно
виходити з індивідуальних особливостей
кожного учня.
Просування вперед треба заохочувати,
підбадьорювати, щоб дитина не
відчувала невдачу, порівнюючи свої
результати з раніше встановленими
нормами, особливо якщо вони для неї
недосяжні.
Отже, ситуація успіху у навчальній
діяльності створюється вчителем або ж
психологом.
Як і будь-яку іншу діяльність, навчання
можна уявити у вигляді простого
ланцюжка дій:
1. Установка на діяльність (емоційна
підготовка учнів на вирішення
навчального завдання) – мотиваційний
етап;
2.Забезпечення діяльності (створення
умов для успішного вирішення
навчального завдання) –підготовчий,
робочий етап;
3.Порівняння отриманих результатів з
очікуваними (усвідомлення ставлення до
результатів своєї навчальної праці) –
результативний етап.
Отже, якщо ситуація успіху створюється
вчителем послідовно і свідомо, її
3.Порівняння отриманих результатів з
очікуваними (усвідомлення ставлення
до результатів своєї навчальної праці) –
результативний етап.
Отже, якщо ситуація успіху створюється
вчителем послідовно і свідомо, її
структура повинна врахувати всі
перелічені компоненти.
Створення ситуації успіху на
мотиваційному етапі навчальної
діяльності
Дослідження психологів свідчать, що рівень
засвоєння людиною знань істотно залежить
від рівня сформованості її мотивації
навчитися.
Тож давайте проаналізуємо, як провести
мотиваційний етап уроку так, щоб створити
ситуацію успіху для того учня.
Перед учителем стоїть завдання:
сформувати в учня настанову на
успішне виконання завдання
Інакше кажучи, вчитель повинен
сформувати в учнів мотив досягнення
мети.
Але при цьому вчитель часто
зустрічається з неадекватною
реакцією учнівського колективу:
1.Хтось уже виконував подібне
завдання, і його результати
виявились невдалими, так що у цієї
категорії учнів уже сформоване
негативне ставлення на успішне
виконання завдання.
2.Інша група учнів не стикалась з
такою роботою, тому вони не знають,
чого можна очікувати від майбутньої
діяльності.
3.Третя група, яка виконувала потрібні
завдання і успішно з ними впоралася,
знаходиться у стані мобілізації, готова
виконувати навчальне завдання.
Зрозуміло, що найлегше вчителю буде
працювати з учнями третьої групи, де
необхідно лише активізувати позитивні
емоції, які діти пережили раніше.
У другої групи учнів слід передбачити
емоційну реакцію, намалювати
перспективу вдалого виконання
завдання, пов`язавши її з тими чи
іншими умовами діяльності, які в
минулому забезпечували успіх.
Найбільш клопітною буде робота
першою групою учнів.
Перш за все доведеться нейтралізувати
спогади про невдачу в попередній
діяльності, а потім створити перспективу
для нової.
Зробити це можна, наприклад, так:
дати завдання учневі попрацювати над
своїми помилками, або повідомити його,
що завдання для нього змінено
порівняно з попереднім і т. д.
Учитель може запропонувати різні
варіанти мотивів досягнення ситуації
успіху:
прагнення самостійно розв`язати цікаві
задачі;
завоювати авторитет у своїх товаришів;
стати першим;
розглядати свою діяльність з точки зору
її корисності для інших людей;
встановити нові контакти між
товаришами у ході виконання завдання
тощо.
Отже, на етапі мотивації навчальної
діяльності учитель організовує певні
ситуації з метою активізувати чи
нейтралізувати емоції для наступної
діяльності
На етапі мотивації створення ситуації
успіху більшою мірою визначається
психологічними аспектами.
Тут доречним буде використання в
роботі вчителя таких психологопедагогічних прийомів, як:
Ефект Розенталя, або „Ефект
навіювання”: „Ти це можеш”, „Тобі це
вдається” тощо.
Якщо педагог буде переконувати учнів
у реальності успіху, то успіх прийде.
Англійський учений Стоуенс довів, що
учні, яких заохочували, досягли значно
більших успіхів, ніж ті, кого ніяк не
заохочували.
Прийом „Емоційне погладжування” –
це констатація будь-якого факту успіху,
прищеплювання дитині віри в себе,
відкритість учителя для довіри і співчуття.
◦ Прийом „Анонсування” –
репетиція майбутньої дії, яка створює
психологічний настрій на успіх перед
класом.
Це можуть бути додаткові індивідуальні
заняття з окремими учнями чи
заздалегідь оголошенні запитання
самостійної роботи.
Прийом „Шикуйсь!” містить такі кроки:
психологічна атака;
емоційне блокування;
вибір головного напрямку;
вибір рівних можливостей;
несподіване порівняння;
стабілізація.
Цей прийом полягає в тому, щоб:
учителем блокувалось припущення на
невдачу в діяльності учня;
відволікалася увага школяра від
чергового неуспіху;
вчитель повинен знайти той напрямок
діяльності, яким учень зможе
реалізувати себе набагато краще, тим
самим забезпечити його на успіх, на
стабільність у навчанні.
Розглянемо деякі
алгоритми створення ситуацій успіху та
методику їх реалізації:
Прийом „Даю шанс” – це заздалегідь
підготовлена вчителем ситуація, в якій
учень отримує можливість зненацька
для себе розкрити свої можливості.
Прийом “ Зняття страху”-
допомогає перебороти невпевненість у
власних силах (Люди вчаться на своїх
помилках і знаходять інші шляхи
вирішення проблем).
Прийом “Авансування успішного
результату” –
допомогає вчителю висловити тверду
переконаніність у тому, що його учень
обов’язково впорається з поставленим
завданням.
Це, в свою чергу, переконує дитину у
своїх силах і можливостях.
“У тебе обов’язково вийде”, “Я навіть не
сумніваюсь у позитивному результаті” і
т. д.
Прийом “Прихований інструктаж”
Допомагає дитині уникнути поразки.
Досягається шляхом побажання,
наприклад:
Можливо краще почати з ...,
Виконуючи роботу не забудьте про ...
Прийом “Внесення мотиву”.
Показує дитині заради чого, кого
здійснюється ця діяльність, кому буде
добре після виконання, наприклад, “Без
твоєї допомоги твоїм друзям не
впоратись...” тощо.
Прийом “Персональна винятковість.”
Визначає важливість зусиль дитини в
діяльності, що здійснюється або
здійснюватиметься, наприклад:
Тільки ти міг би…
Тільки тобі і можу доручити… і т.п.
Прийом “Висока оцінка деталі”.
Допомагає емоційно пережити не
результат в цілому, а якої її окремої
деталі:
Найбільше мені сподобалось у твоїй
роботі…
Найбільше тобі вдалося…
Прийом „Еврика”.
Створюються умови, за яких дитина,
виконуючи навчальне завдання,
несподівано відкриває в собі невідомі
досі здібності.
Завдання вчителя – помітити це глибоко
особисте відкриття, всіляко підтримати
дитину, поставити нову мету і надихнути
на її досягнення.
Допомога вчителя у створенні ситуації
відкриття має бути ненав`язливою,
прихованою.
Створюючи ситуації успіху на етапі
організації навчальної діяльності, слід
пам`ятати кілька основних правил:
у кожній дитині є задатки, які можуть
розвинутися у здібності;
Побачити їх, відчути, розвити – це
справа педагога;
ставлення до дитини як до рівної, як до
себе, спілкування, що повністю включає
грубість, різкість, образливий тон, має
стати обов`язковою нормою всієї
педагогічної діяльності;
Ставлення до дитини:
як до рівної,
як до себе,
спілкування, що повністю виключає:
- грубість,
- різкість,
- образливий тон
має стати обов`язковою нормою всієї
педагогічної діяльності;
чим більше напрямків діяльності, в яких
бере участь дитина, тим більше в неї
можливостей знайти себе;
кількість і різноманітність ситуацій і
обставин, в тому числі і штучно
створених, у які може потрапити
дитина, визначають шляхи її сьогодення
і віддаленого інтересу та можливі шляхи
успіху.
ТИПИ УСПІХУ:
Неочікувана радість – це почуття
задоволення від того, що результати
діяльності учня перевершили його
очікування.
З педагогічної та психологічної точки
зору – це результат продуманої,
підготовленої діяльності вчителя.
Спільна радість – полягає в тому, щоб учень
досяг необхідної для себе реакції колективу.
Вона може бути підготовленою вчителем
або спонтаною.
Спільною радістю вважають тільки ті реакції
колективу, які дають можливість дитині
відчутні себе задоволеним, стимулюють її
зусиля.
Це, перш за все, має бути емоційний відгук
оточуючих на успіх члена свого колективу.
Важливо, щоб у досягненнях кожного
школяра всі бачили результати своєї
праці, а сама дитина розуміла, що її
радість – це радість підтримки,
отримання статусу „свій серед своїх”.
Зрештою у тому, як реагує дитячий
колектив на успіхи або невдачі своїх
учителів, виявляється його моральна
сутність.
Радість пізнання – це радість пізнання
нового, хоча вона по своїй суті
альтруїстична (виникає на основі
допомоги, підтримки інших людей).
Пізнання спираїться на самоосвіту й
самопізнання.
Така радість не може вирости на
пустому місці, появитися без серйозних
причин. Це слід клопіткої роботи
учителя –учня-учнів.
ВИСНОВОК:
1.Ситуація успіху досягається тоді, коли
сама дитина визначає цей результат як
успіх.
2 Усвідомлення ситуації успіху самим
учнем, розуміння її значимості виникає у
школяра після здолання своєї боязкості,
невміння, незнання, психологічного
враження та інших видів труднощів.
3. Завдання педагога :
допомогти особистості дитини зрости в
успіху;
дати відчути радість від здолання
труднощів;
дати зрозуміти, що задарма в житті в
житті нічого не дається, скрізь необхідно
докласти зусиль.
І успіх буде еквівалентним витраченим
зусиллям.
ШАНОВНІ КОЛЕГИ !
Дайте, будь ласка, відповідь на такі
запитання:
1.Ваше ставлення до технології “Створення
ситуації успіху”.
2.Як Ви оцінюєте стан “Створення ситуації
успіху у Вашому навчальному закладі”.
3.Які ще методичні рекомендації, ідеї,
міркування щодо “Створення ситуації успіху”,
Ви можете запропонувати учасникам нашого
семінару ?
ВДЯЧНІ ВАМ ЗА ВІДВЕРТІСТЬ, ЗА ПОРАДИ
Slide 41
Створення ситуації успіху
та шляхи її реалізації
на уроці як складової якості
навчально-виховного процесу
Мета: Удосконалити методику
створення ситуації успіху та шляхів
її реалізації на уроці як стежки, що
веде до того куточка дитячого
серця, в якому горить вогник
бажання бути гарним.
На
відміну від традиційного розуміння
освіти як суми знань та навичок, нині освіту
починають розглядати як процес
становлення особистості .
Причому особистості, здатної до:
самоосвіти,
саморозвитку,
самовдосконалення,
яка вміє використовувати набуті знання,
яка прагне реалізувати себе,
спроможна змінити на краще своє життя,
життя своєї держави.
Алгоритм
створення та досягнення ситуації успіху
твердження про “Ситуацію успіху”;
особистісно-орієнтований підхід у справі
навчання та виховання - основа педагогічної
технології “Створення ситуації успіху”;
роль “Ситуації успіху” у навчальній діяльності;
створення “Ситуації успіху” на мотиваційному
етапі навчальної діяльності;
психолого-педагогічні прийоми при створенні
“Ситуації успіху”;
методика реалізації “Ситуації успіху”;
Виходячи із Положень Закону України “Про
освіту” завдання школи сьогодні полягає в
тому, щоб:
Виховувати в учнів здатність:
долати життєві труднощі;
самостійно приймати рішення;
розвивати себе як особистість, здатну:
робити вибір і контролювати своє життя;
брати на себе відповідальність за свої дії;
захищати себе і свої життєві цінності;
діяти відповідно до них;
піклуватись про інших;
Завдання вчителів:
прищепити учням потребу до здобуття
знань;
створити такі умови, щоб процес
здобуття знань був для них цікавим,
потрібним, комфортним;
і тому пріоритетним завданням вчителя
під час навчально-виховної діяльності є
створення ситуації успіху.
Що означає “Ситуація успіху?”
Ситуація успіху - це суб'єктивний
психічний стан задоволення наслідком
своєї фізичної, розумової праці чи
моральної напруги.
Успіх у навчанні - єдине джерело
внутрішніх сил дитини, які породжують
енергію для переборення труднощів,
бажання вчитися.
В.Сухомлинський
Ситуація успіху дарує атмосферу
приязні та взаємодопомоги, впевненості
і захищеності.
Учитель зобов’язаний створити джерело
внутрішніх сил дитини, джерело, яке дає
енергію для подолання труднощів і
формування бажання вчитися.
Використання ситуації успіху має
сприяти підвищенню робочого тонусу,
збільшенню продуктивності навчальної
роботи, а також допомогти учням
усвідомити себе повноцінною
особистістю і, відповідно, забезпечити
успіх у навчанні.
Основою педагогічної технології
“Створення ситуації успіху” є
особистісно-орієнтований підхід у справі
навчання та виховання.
А тому звернемося до рекомендацій
щодо особистісно-орієнтовного підходу
навчання та виховання.
–
Особистісно орієнтоване навчання
це навчання, центром якого є
особистість дитини, її самобутність та
самостійність: суб'єктивний досвід
кожного спочатку розкривається, а
потім узгоджується зі змістом освіти.
Визнання учня ключовою фігурою
всього освітнього процесу – це і є
особистісно орієнтована педагогіка.
У свідомості учня це має такий
вигляд: «Все, що я пізнаю, я знаю,
для чого мені потрібно і де я можу ці
знання застосувати».
Для педагога - це прагнення знайти
розумний баланс між знаннями,
уміннями та навичками учня.
Сучасність вимагає навчити учнів:
- самостійно та творчо розв'язувати
проблеми;
- шукати нову інформацію й робити
висновки, а не подавати дітям готові
знання.
В особистісно-орієнтованому підході
вчителю насамперед потрібен високий
рівень педагогічної майстерності, який
базується на розвитку:
дидактичних;
організаторських;
комунікативних;
науково-пізнавальних;
емоційних;
та поведінкових компонентностей;
-
-
Цілі особистісно орієнтованого
навчання полягають у тому, щоб:
визначити життєвий досвід кожного
учня;
його пізнавальні здібності;
рівень інтелекту;
інтереси, які спочатку треба розкрити,
а потім розвинути у навчальному
процесі;
Цілі особистісно орієнтованого навчання
полягають у тому, щоб:
Формувати позитивну мотивацію учнів до:
-
пізнавальної діяльності;
-
потребу в самопізнанні;
-
потребу в самореалізаціїї;
-
та потребу у самовдосконаленні школярів;
Цілі особистісно орієнтованого навчання
полягають у тому, щоб:
Озброїти учнів механізмом:
адаптації;
саморегуляції;
самозахисту;
самовиховання;
Цілі особистісно орієнтованого навчання
полягають у тому, щоб:
Розвинути індивідуальні позитивні
здібності кожного школяра;
Сформувати культуру життєдіяльності
максимально виявити і використати
індивідуальний досвід учня;
Правильно визначати лінії поведінки.
Основні принципи
особистісно-орієнтованого
навчання:
1. Принцип «розвивальної допомоги»
не робити за учня;
не вказувати йому, що робити,
а допомогти пробувати власні сили і власну
активність;
потрібно добитись, щоб учень сам обирав
рішення і відповідав за них.
Звідси - не потрібно подавати готові
знання, а створити умови, в яких
виявляється:
-
власна пізнавальна активність учня;
-
і він визначить для себе цілі, зміст та
методи роботи, власні цінності.
-
Навчання повинно бути дослідницьким
Це час, протягом якого діти вчаться:
самостійно діяти;
- дискутувати;
- приймати рішення.
-
При цьому розвивається самосвідомість і
самореалізується особистість.
Принцип - «свобода вміння»
- учні вільно обговорюють
проблеми;
- співпрацюють один з одним,
- а вчитель виступає в ролі
старшого члена колективу,
консультанта, джерела досвіду
Принцип - «свобода вміння»
Учителю:
-недостатньо
процес;
організувати навчальний
- потрібно ще визначити спосіб засвоєння
знань, тобто оприділити види діяльності
учня на уроці.
Основні вимоги до особистісноорієнтованого уроку:
раціональна єдність словесних,
наукових і практичних методів
навчання;
зв'язок з раніше вивченим досвідом,
набутим учнем;
Основні вимоги до особистісно
орієнтованого уроку:
-формування вмінь в учнів самостійно
здобувати знання і застосовувати їх на
практиці;
-заохочення прагнень учнів знаходити свій
спосіб роботи з навчальним матеріалом.
Метою
особистісноорієнтованого уроку є:
- створення умов для виявлення
пізнавальної активності учнів
Засобами досягнення вчителем цієї мети
можуть бути:
використання різних форм та методів
навчальної діяльності, які дозволяють
розкрити суб'єктивний досвід учнів;
створення атмосфери зацікавленості
кожного учня в результатах роботи
всього класу;
стимулювання учнів до висловлювань,
використання різних способів виконання
завдань без побоювань помилитися,
отримати хибну відповідь тощо;
Засобами досягнення вчителем цієї мети
можуть бути:
використання протягом уроку
дидактичного матеріалу, який дозволяє
отримати учневі найбільш значущі для
нього вид та форму змісту навчального
матеріалу;
оцінювання досягнень учня протягом
усього процесу його діяльності, а не
тільки за кінцевим результатом;
Засобами досягнення вчителем цієї мети
можуть бути:
заохочення прагнень учня знаходити свій
спосіб роботи;
аналізувати протягом уроку роботи інших
учнів; вибирати та засвоювати найбільш
раціональні з них;
створення на уроці педагогічних ситуацій
спілкування, які б дозволяли кожному учневі
виявляти ініціативу, самостійність, виборність у
справах роботи;
створення обстановки для природного
самовираження учня.
Технологія
особистісноорієнтованогоуроку
Для проведення особистісноорієнтованого уроку вчитель має
оволодіти його основними етапами:
1.
2.
3.
4.
5.
6.
7.
8.
Орієнтації.
Визначення мети.
Проектування.
Організації.
Реалізації.
Контролю.
Коригування.
Оцінювання
1. Етап орієнтації включає:
орієнтацію на позитивну роботу;
орієнтацію на визначення особистісного
досвіду учнів;
пов'язання цього досвіду з проблемами
навчального матеріалу.
2. Етап визначення мети передбачає:
визначення на уроці разом з учнями
значущої мети здійснення тієї діяльності,
яка запланована вчителем (учні повинні
зрозуміти, що може дати робота учням
саме на цьому уроці для складання,
наприклад, тематичного заліку,
державної атестації, свого майбутнього
життя тощо);
визначення показників досягнення
поставлених завдань;
3. Етап проектування включає:
передбачення залучення учнів до
виконання ними випереджальних
завдань;
підготовки повідомлень;
рефератів;
виготовлення та відбору наочності;
складання плану роботи тощо;
Етап організації виконання плану
діяльності передбачає:
Подання можливих варіантів і
способів виконання навчальної
діяльності (усна чи письмова форма,
індивідуальна робота чи робота в
групах, робота з текстом чи з іншими
засобами одержання інформації);
Етап організації виконання плану
діяльності передбачає:
2.Представлення учнями вибору способу
фіксації нового матеріалу (конспект,
схема, таблиця, опора, план, тези,
висновки тощо);
3.Варіативність домашнього завдання
(диференціація за рівнем складності та
способом виконання).
Етап контрольно-оцінювальний:
1.Залучення учнів до контролю за
перебігом навчальної діяльності шляхом
заохочення їх до різних видів контролю,
самоконтролю, взаємоконтролю, роботи
в групах;
2.Участь учнів у виправленні помилок і
недоліків у знаннях, усвідомлення їх
причин шляхом взаємо та самоаналізу;
Етап контрольно-оцінювальний:
3.Надання учням можливості самостійно
або за участі вчителя, інших учнів
порівнювати отримані ним результати з
критеріями стандарту, закладеного у
навчальній програмі;
4.Використання механізмів оцінного
методу (позитивного ставлення до
успіхів школяра);
Етап контрольно-оцінювальний:
5.Використання механізмів оцінного
методу (позитивного ставлення до
успіхів школяра).
6.Оцінювання (виставлення рівневих
оцінок за дванадцятибальною системою
оцінювання навчальних досягнень,
поурочного бала, рейтинг) не тільки
результатів, а й самого процесу
навчання.
6. Заключний етап передбачає:
усвідомлення учнями ситуації
досягнення мети;
відчуття успіху;
підкріплення позитивної мотивації
стосовно власної діяльності.
Методи та засоби психолого-педагогічної
підтримки діяльності учнів
заохочення;
навчально-пізнавальна гра;
створення ситуації успіху;
створення ситуації пізнавального інтересу;
створення проблемної ситуації;
спонукання до пошуку альтернативних
рішень;
виконання творчих завдань;
кооперація учнів;
створення ситуації взаємодопомоги тощо.
Висновок може бути таким: особистісноорієнтоване навчання ЦЕ–
загальнодидактичний принцип
індивідуального підходу до учнів.
Таке твердження ми дослідимо та
пояснимо за допомогою такого факту:
Відомий російський психолог
Л.С. Виготський своє теорією доводить,
що розум будь-якої людини має дві зони
розвитку: А і Б.
Перша зона (А) – це зона актуального
розвитку.
У цю зону потрапляють завдання, які
дитина може виконати сама без
допомоги вчителя.
Друга зона (В) – це зона найближчого
розвитку
Сюди потрапляють завдання, які дитина сама
виконати не може, але може з ними
впоратися з допомогою вчителя.
Зона найближчого розвитку, - це зона
“наступного дня”.
Те, що сьогодні є зона найближчого
розвитку, завтра у процесі навчання повинно
стати зоною актуального розвитку. Учитель
не повинен давати готову інформацію, адже
таке навчання може загальмувати мислення
дитини. А за допомогою вміло підібраних
запитань педагог підводить школяра до
правильної відповіді, розв’язку.
Те, що сьогодні є зоною найближчого
розвитку, завтра у процесі навчання
повинно стати зоною актуального
розвитку.
Учитель не повинен давати готову
інформацію, адже таке навчання може
загальмувати мислення дитини.
А за допомогою вміло підібраних
запитань педагог підводить школяра до
правильної відповіді, розв’язку.
Отже, як бачимо із цього прикладу, щоб
відбулися розвиток і навчання учнів,
завдання повинні потрапляти лише в
зону найближчого розвитку
(за Л.С. Виготським).
Припустимо, що два учні навчались в
одній школі, в одних і тих самих
учителів, закінчили школу з відзнакою,
рівень їхнього розвитку все одно буде
різним.
Ще більше відрізняється розвиток учнів
класу, які згідно з 12- бальною
системою досягли початкового і
високого рівнів.
Тому зрозуміло, що до таких дітей треба
підходити індивідуально, тобто ставити
перед ними різні завдання.
Якщо для цілого класу поставити одне
завдання, то для одних учнів воно
потрапить у зону актуального розвитку,
для інших – у зону найближчого
розвитку.
Отже, одне завдання для всього класу
ставити не бажано і не потрібно, а
здійснювати якісний особистісноорієнтований підхід до навчання та
виховання на практиці нам заважає ряд
причин, зокрема:
Причина 1. Щоб підійти індивідуально
до кожного учня, необхідно знати його
психологічні, фізіологічні та соціальні
особливості.
Лише психологія нараховує кілька
десятків індивідуальних особливостей
особистості. Це різні види уваги, уяви,
мислення, сприйняття, темпераменту,
характеру і т.д.
Пам’ять також поділяється більш ніж
на 10 типів: короткочасна,
довготривала, оперативна, рухова,
зорова, слухова, емоційна, словеснологічна і т.д.;
Причина 2. Виявити всі ці психологічні,
фізіологічні та соціальні особливості
вчитель без допомоги психолога, лікаря,
соціолога не може;
Причина 3.Навіть якщо теоретично
припустити, що в кожної дитини
виявили всі ці особливості, вчитель не
зможе запам’ятати їх у такій кількості
дітей, оскільки він одночасно навчає
свого предмета не один десяток учнів,
кожен з яких має не один десяток таких
особливостей.
Нарешті, якщо вчителю все-таки
вдається запам’ятати всі особливості
кожної дитини, він не зможе підійти
індивідуально тому, що урок триває
всього 40-45 хв, протягом яких
неможливо фізично попрацювати з
кожним учнем класу індивідуально.
Отже, існує суперечність: з одного боку,
вимоги до особистісно-орієнтованого
навчання, а з іншого причини, що
унеможливлюють якісне впровадження
цієї педагогічної технології у навчальновиховний процес.
Який же вихід з ситуації, що склалася ?
Філософія вчить, що джерелом і
рушійними силами будь-якого процесу
(у тому числі й навчального) є
розв’язання суперечностей і тому,
щоб навчальний процес розвивався,
вчителю необхідно вміти виявляти
суперечність навчального процесу, а
також вміти розв’язувати її.
Дана суперечність розв’язується шляхом
диференційованого підходу до учнів.
Диференціація (від лат. Differentia –
різниця, відмінність) – розчленування
цілого на якісно відмінні частини.
Розв’язування таких суперечностей
називається підходом до навчання.
Цей підхід, для прикладу, можна
здійснити таким чином:
Учнів класу розподілити на групи за
рівнем розвитку.
Критерії, якими слід керуватися - це
успішність.
Таких груп, наприклад, може бути
чотири:
низький рівень;
середній рівень;
достатній рівень;
високий рівень.
Зрозуміло, що такий поділ не
аргументується для учнів, для того щоб
у слабшого школяра не сформувалася
занижена самооцінка, а в сильного –
завищена.
Якщо учні однієї з груп підвищують свій
рівень – їх слід перевести до наступної
групи і навпаки.
Для кожної групи пропонуються різні за
ступенем складності завдання.
Диференційований підхід можна
здійснювати при різних формах
навчального процесу: під час уроку,
лабораторного заняття, екскурсії.
Під час проведеного уроку методом бесіди,
запитань слід орієнтувати учнів на певну
групу.
При цьому обов’язково слід враховувати,
щоб запитання було точним, стислим, не
мало елементів підказки.
Під час проведення уроку методом
пояснення, розповіді диференційований
підхід неможливий, оскільки вчитель будує
свою розповідь, орієнтуючись на
середнього учня,
але під час закріплення нового матеріалу
чи пояснення домашнього завдання учням
можна запропонувати різнорівневі
завдання.
Завершальним етапом навчальної
діяльності на уроці є:
усвідомлення ситуації досягнення мети;
переживання ситуації успіху;
підкріплення позитивної мотивації щодо
самої діяльності.
Ситуація успіху досягається тоді, коли
сама дитина визначає цей результат як
успіх.
Усвідомлення ситуації успіху самим
учнем, розуміння її значимості виникає у
суб'єкта після здолання своєї боязкості,
невміння, незнання, психологічного
враження та інших видів труднощів.
Роль “Ситуації успіху” у навчальній
діяльності
За останні роки термін
„Ситуація успіху” став звичним для
педагогів.
Ніхто не заперечує, що саме позитивні
емоції можуть стати для дитини одним
з найважливіших стимулів у навчанні,
але при цьому ми забуваємо про те, що
в педагогів не існує єдиного рецепта чи
правила, як саме створювати ситуації
успіху тому, що це слід на основі
індивідуального підходу, зважено, з
урахуванням багатьох факторів.
Діти прощають багато чого, але не
вибачають байдужість.
За відгуками дітей, найкращі їхні
вчителі вели уроки так, що здавалося,
ніби весь урок вони зайняті саме тобою.
Як цього досягти?
Іноді це „Іскра Божа”,
а частіше – майстерність, доведена до
мистецтва.
Важливо мати на увазі, що навіть
одноразове переживання успіху може
докорінно змінити психологічне
самопочуття дитини.
Ситуація успіху може стати пусковим
механізмом подальшого розвитку
особистості.
Безперечно, переживання успіху навіює
людині впевненість у власних силах.
З`являється бажання знову досягти
добрих результатів, виникає відчуття
внутрішнього благополуччя, що, у свою
чергу, покращує ставлення до
навколишнього світу.
На перший погляд здається, що вчитель,
кілька разів давши учню можливість
відчути успіх, далі вже само собою
забезпечує високий рівень мотивації,
інтересу, пізнавальної активності.
Але може бути й протилежний
результат: постійна успішність здатна
сформувати байдуже ставлення до
навчання.
Крім того, постійне очікування лише
позитивного результату згубно впливає
на розвиток вольових якостей учня:
він ухиляється від подолання
труднощів;
губиться в складних ситуаціях
(навчальних та життєвих);
у його поведінці починає домінувати
мотив „уникнення невдач”.
Досвідчені психологи та педагоги
попереджують про можливість
негативних наслідків пережитого успіху.
Чому ж виникає такий парадокс?
По-перше, успіх, що діставався ціною
незначних зусиль, може призвести до
переоцінки, точніше, до завищеної
оцінки своїх можливостей.
По-друге, за сильним переживанням
будь-якої емоції обов`язково настає
релаксація (розслаблення).
І якщо в цей період запропонувати
людині якусь діяльність, то, швидше за
все, ця діяльність буде менш успішною,
ніж попередня.
По-третє, переживання успіху може бути
потьмареним, якщо результат, важливий
і значимий для самого учня, не буде
адекватно оцінений іншими людьми.
І нарешті:
Емоція успіху не стане сильним
переживанням, якщо результати діяльності
не значимі для її суб`єкта.
Дитина, особливо на початку навчання,
однаково інтенсивно переживає успіх у
„головних” і „неголовних” навчальних
предметах.
Але часто знижують цю інтенсивність:
„12 балів з музики ! Та краще б ти
отримав 12 балів з читання”.
Знижуючи значимості успіху, що
переживається дитиною, ми, дорослі,
впливаємо на формування у дитини
ставлення до навчального процесу в
цілому.
Ось чому, оцінюючи дітей, необхідно
виходити з індивідуальних особливостей
кожного учня.
Просування вперед треба заохочувати,
підбадьорювати, щоб дитина не
відчувала невдачу, порівнюючи свої
результати з раніше встановленими
нормами, особливо якщо вони для неї
недосяжні.
Отже, ситуація успіху у навчальній
діяльності створюється вчителем або ж
психологом.
Як і будь-яку іншу діяльність, навчання
можна уявити у вигляді простого
ланцюжка дій:
1. Установка на діяльність (емоційна
підготовка учнів на вирішення
навчального завдання) – мотиваційний
етап;
2.Забезпечення діяльності (створення
умов для успішного вирішення
навчального завдання) –підготовчий,
робочий етап;
3.Порівняння отриманих результатів з
очікуваними (усвідомлення ставлення до
результатів своєї навчальної праці) –
результативний етап.
Отже, якщо ситуація успіху створюється
вчителем послідовно і свідомо, її
3.Порівняння отриманих результатів з
очікуваними (усвідомлення ставлення
до результатів своєї навчальної праці) –
результативний етап.
Отже, якщо ситуація успіху створюється
вчителем послідовно і свідомо, її
структура повинна врахувати всі
перелічені компоненти.
Створення ситуації успіху на
мотиваційному етапі навчальної
діяльності
Дослідження психологів свідчать, що рівень
засвоєння людиною знань істотно залежить
від рівня сформованості її мотивації
навчитися.
Тож давайте проаналізуємо, як провести
мотиваційний етап уроку так, щоб створити
ситуацію успіху для того учня.
Перед учителем стоїть завдання:
сформувати в учня настанову на
успішне виконання завдання
Інакше кажучи, вчитель повинен
сформувати в учнів мотив досягнення
мети.
Але при цьому вчитель часто
зустрічається з неадекватною
реакцією учнівського колективу:
1.Хтось уже виконував подібне
завдання, і його результати
виявились невдалими, так що у цієї
категорії учнів уже сформоване
негативне ставлення на успішне
виконання завдання.
2.Інша група учнів не стикалась з
такою роботою, тому вони не знають,
чого можна очікувати від майбутньої
діяльності.
3.Третя група, яка виконувала потрібні
завдання і успішно з ними впоралася,
знаходиться у стані мобілізації, готова
виконувати навчальне завдання.
Зрозуміло, що найлегше вчителю буде
працювати з учнями третьої групи, де
необхідно лише активізувати позитивні
емоції, які діти пережили раніше.
У другої групи учнів слід передбачити
емоційну реакцію, намалювати
перспективу вдалого виконання
завдання, пов`язавши її з тими чи
іншими умовами діяльності, які в
минулому забезпечували успіх.
Найбільш клопітною буде робота
першою групою учнів.
Перш за все доведеться нейтралізувати
спогади про невдачу в попередній
діяльності, а потім створити перспективу
для нової.
Зробити це можна, наприклад, так:
дати завдання учневі попрацювати над
своїми помилками, або повідомити його,
що завдання для нього змінено
порівняно з попереднім і т. д.
Учитель може запропонувати різні
варіанти мотивів досягнення ситуації
успіху:
прагнення самостійно розв`язати цікаві
задачі;
завоювати авторитет у своїх товаришів;
стати першим;
розглядати свою діяльність з точки зору
її корисності для інших людей;
встановити нові контакти між
товаришами у ході виконання завдання
тощо.
Отже, на етапі мотивації навчальної
діяльності учитель організовує певні
ситуації з метою активізувати чи
нейтралізувати емоції для наступної
діяльності
На етапі мотивації створення ситуації
успіху більшою мірою визначається
психологічними аспектами.
Тут доречним буде використання в
роботі вчителя таких психологопедагогічних прийомів, як:
Ефект Розенталя, або „Ефект
навіювання”: „Ти це можеш”, „Тобі це
вдається” тощо.
Якщо педагог буде переконувати учнів
у реальності успіху, то успіх прийде.
Англійський учений Стоуенс довів, що
учні, яких заохочували, досягли значно
більших успіхів, ніж ті, кого ніяк не
заохочували.
Прийом „Емоційне погладжування” –
це констатація будь-якого факту успіху,
прищеплювання дитині віри в себе,
відкритість учителя для довіри і співчуття.
◦ Прийом „Анонсування” –
репетиція майбутньої дії, яка створює
психологічний настрій на успіх перед
класом.
Це можуть бути додаткові індивідуальні
заняття з окремими учнями чи
заздалегідь оголошенні запитання
самостійної роботи.
Прийом „Шикуйсь!” містить такі кроки:
психологічна атака;
емоційне блокування;
вибір головного напрямку;
вибір рівних можливостей;
несподіване порівняння;
стабілізація.
Цей прийом полягає в тому, щоб:
учителем блокувалось припущення на
невдачу в діяльності учня;
відволікалася увага школяра від
чергового неуспіху;
вчитель повинен знайти той напрямок
діяльності, яким учень зможе
реалізувати себе набагато краще, тим
самим забезпечити його на успіх, на
стабільність у навчанні.
Розглянемо деякі
алгоритми створення ситуацій успіху та
методику їх реалізації:
Прийом „Даю шанс” – це заздалегідь
підготовлена вчителем ситуація, в якій
учень отримує можливість зненацька
для себе розкрити свої можливості.
Прийом “ Зняття страху”-
допомогає перебороти невпевненість у
власних силах (Люди вчаться на своїх
помилках і знаходять інші шляхи
вирішення проблем).
Прийом “Авансування успішного
результату” –
допомогає вчителю висловити тверду
переконаніність у тому, що його учень
обов’язково впорається з поставленим
завданням.
Це, в свою чергу, переконує дитину у
своїх силах і можливостях.
“У тебе обов’язково вийде”, “Я навіть не
сумніваюсь у позитивному результаті” і
т. д.
Прийом “Прихований інструктаж”
Допомагає дитині уникнути поразки.
Досягається шляхом побажання,
наприклад:
Можливо краще почати з ...,
Виконуючи роботу не забудьте про ...
Прийом “Внесення мотиву”.
Показує дитині заради чого, кого
здійснюється ця діяльність, кому буде
добре після виконання, наприклад, “Без
твоєї допомоги твоїм друзям не
впоратись...” тощо.
Прийом “Персональна винятковість.”
Визначає важливість зусиль дитини в
діяльності, що здійснюється або
здійснюватиметься, наприклад:
Тільки ти міг би…
Тільки тобі і можу доручити… і т.п.
Прийом “Висока оцінка деталі”.
Допомагає емоційно пережити не
результат в цілому, а якої її окремої
деталі:
Найбільше мені сподобалось у твоїй
роботі…
Найбільше тобі вдалося…
Прийом „Еврика”.
Створюються умови, за яких дитина,
виконуючи навчальне завдання,
несподівано відкриває в собі невідомі
досі здібності.
Завдання вчителя – помітити це глибоко
особисте відкриття, всіляко підтримати
дитину, поставити нову мету і надихнути
на її досягнення.
Допомога вчителя у створенні ситуації
відкриття має бути ненав`язливою,
прихованою.
Створюючи ситуації успіху на етапі
організації навчальної діяльності, слід
пам`ятати кілька основних правил:
у кожній дитині є задатки, які можуть
розвинутися у здібності;
Побачити їх, відчути, розвити – це
справа педагога;
ставлення до дитини як до рівної, як до
себе, спілкування, що повністю включає
грубість, різкість, образливий тон, має
стати обов`язковою нормою всієї
педагогічної діяльності;
Ставлення до дитини:
як до рівної,
як до себе,
спілкування, що повністю виключає:
- грубість,
- різкість,
- образливий тон
має стати обов`язковою нормою всієї
педагогічної діяльності;
чим більше напрямків діяльності, в яких
бере участь дитина, тим більше в неї
можливостей знайти себе;
кількість і різноманітність ситуацій і
обставин, в тому числі і штучно
створених, у які може потрапити
дитина, визначають шляхи її сьогодення
і віддаленого інтересу та можливі шляхи
успіху.
ТИПИ УСПІХУ:
Неочікувана радість – це почуття
задоволення від того, що результати
діяльності учня перевершили його
очікування.
З педагогічної та психологічної точки
зору – це результат продуманої,
підготовленої діяльності вчителя.
Спільна радість – полягає в тому, щоб учень
досяг необхідної для себе реакції колективу.
Вона може бути підготовленою вчителем
або спонтаною.
Спільною радістю вважають тільки ті реакції
колективу, які дають можливість дитині
відчутні себе задоволеним, стимулюють її
зусиля.
Це, перш за все, має бути емоційний відгук
оточуючих на успіх члена свого колективу.
Важливо, щоб у досягненнях кожного
школяра всі бачили результати своєї
праці, а сама дитина розуміла, що її
радість – це радість підтримки,
отримання статусу „свій серед своїх”.
Зрештою у тому, як реагує дитячий
колектив на успіхи або невдачі своїх
учителів, виявляється його моральна
сутність.
Радість пізнання – це радість пізнання
нового, хоча вона по своїй суті
альтруїстична (виникає на основі
допомоги, підтримки інших людей).
Пізнання спираїться на самоосвіту й
самопізнання.
Така радість не може вирости на
пустому місці, появитися без серйозних
причин. Це слід клопіткої роботи
учителя –учня-учнів.
ВИСНОВОК:
1.Ситуація успіху досягається тоді, коли
сама дитина визначає цей результат як
успіх.
2 Усвідомлення ситуації успіху самим
учнем, розуміння її значимості виникає у
школяра після здолання своєї боязкості,
невміння, незнання, психологічного
враження та інших видів труднощів.
3. Завдання педагога :
допомогти особистості дитини зрости в
успіху;
дати відчути радість від здолання
труднощів;
дати зрозуміти, що задарма в житті в
житті нічого не дається, скрізь необхідно
докласти зусиль.
І успіх буде еквівалентним витраченим
зусиллям.
ШАНОВНІ КОЛЕГИ !
Дайте, будь ласка, відповідь на такі
запитання:
1.Ваше ставлення до технології “Створення
ситуації успіху”.
2.Як Ви оцінюєте стан “Створення ситуації
успіху у Вашому навчальному закладі”.
3.Які ще методичні рекомендації, ідеї,
міркування щодо “Створення ситуації успіху”,
Ви можете запропонувати учасникам нашого
семінару ?
ВДЯЧНІ ВАМ ЗА ВІДВЕРТІСТЬ, ЗА ПОРАДИ
Slide 42
Створення ситуації успіху
та шляхи її реалізації
на уроці як складової якості
навчально-виховного процесу
Мета: Удосконалити методику
створення ситуації успіху та шляхів
її реалізації на уроці як стежки, що
веде до того куточка дитячого
серця, в якому горить вогник
бажання бути гарним.
На
відміну від традиційного розуміння
освіти як суми знань та навичок, нині освіту
починають розглядати як процес
становлення особистості .
Причому особистості, здатної до:
самоосвіти,
саморозвитку,
самовдосконалення,
яка вміє використовувати набуті знання,
яка прагне реалізувати себе,
спроможна змінити на краще своє життя,
життя своєї держави.
Алгоритм
створення та досягнення ситуації успіху
твердження про “Ситуацію успіху”;
особистісно-орієнтований підхід у справі
навчання та виховання - основа педагогічної
технології “Створення ситуації успіху”;
роль “Ситуації успіху” у навчальній діяльності;
створення “Ситуації успіху” на мотиваційному
етапі навчальної діяльності;
психолого-педагогічні прийоми при створенні
“Ситуації успіху”;
методика реалізації “Ситуації успіху”;
Виходячи із Положень Закону України “Про
освіту” завдання школи сьогодні полягає в
тому, щоб:
Виховувати в учнів здатність:
долати життєві труднощі;
самостійно приймати рішення;
розвивати себе як особистість, здатну:
робити вибір і контролювати своє життя;
брати на себе відповідальність за свої дії;
захищати себе і свої життєві цінності;
діяти відповідно до них;
піклуватись про інших;
Завдання вчителів:
прищепити учням потребу до здобуття
знань;
створити такі умови, щоб процес
здобуття знань був для них цікавим,
потрібним, комфортним;
і тому пріоритетним завданням вчителя
під час навчально-виховної діяльності є
створення ситуації успіху.
Що означає “Ситуація успіху?”
Ситуація успіху - це суб'єктивний
психічний стан задоволення наслідком
своєї фізичної, розумової праці чи
моральної напруги.
Успіх у навчанні - єдине джерело
внутрішніх сил дитини, які породжують
енергію для переборення труднощів,
бажання вчитися.
В.Сухомлинський
Ситуація успіху дарує атмосферу
приязні та взаємодопомоги, впевненості
і захищеності.
Учитель зобов’язаний створити джерело
внутрішніх сил дитини, джерело, яке дає
енергію для подолання труднощів і
формування бажання вчитися.
Використання ситуації успіху має
сприяти підвищенню робочого тонусу,
збільшенню продуктивності навчальної
роботи, а також допомогти учням
усвідомити себе повноцінною
особистістю і, відповідно, забезпечити
успіх у навчанні.
Основою педагогічної технології
“Створення ситуації успіху” є
особистісно-орієнтований підхід у справі
навчання та виховання.
А тому звернемося до рекомендацій
щодо особистісно-орієнтовного підходу
навчання та виховання.
–
Особистісно орієнтоване навчання
це навчання, центром якого є
особистість дитини, її самобутність та
самостійність: суб'єктивний досвід
кожного спочатку розкривається, а
потім узгоджується зі змістом освіти.
Визнання учня ключовою фігурою
всього освітнього процесу – це і є
особистісно орієнтована педагогіка.
У свідомості учня це має такий
вигляд: «Все, що я пізнаю, я знаю,
для чого мені потрібно і де я можу ці
знання застосувати».
Для педагога - це прагнення знайти
розумний баланс між знаннями,
уміннями та навичками учня.
Сучасність вимагає навчити учнів:
- самостійно та творчо розв'язувати
проблеми;
- шукати нову інформацію й робити
висновки, а не подавати дітям готові
знання.
В особистісно-орієнтованому підході
вчителю насамперед потрібен високий
рівень педагогічної майстерності, який
базується на розвитку:
дидактичних;
організаторських;
комунікативних;
науково-пізнавальних;
емоційних;
та поведінкових компонентностей;
-
-
Цілі особистісно орієнтованого
навчання полягають у тому, щоб:
визначити життєвий досвід кожного
учня;
його пізнавальні здібності;
рівень інтелекту;
інтереси, які спочатку треба розкрити,
а потім розвинути у навчальному
процесі;
Цілі особистісно орієнтованого навчання
полягають у тому, щоб:
Формувати позитивну мотивацію учнів до:
-
пізнавальної діяльності;
-
потребу в самопізнанні;
-
потребу в самореалізаціїї;
-
та потребу у самовдосконаленні школярів;
Цілі особистісно орієнтованого навчання
полягають у тому, щоб:
Озброїти учнів механізмом:
адаптації;
саморегуляції;
самозахисту;
самовиховання;
Цілі особистісно орієнтованого навчання
полягають у тому, щоб:
Розвинути індивідуальні позитивні
здібності кожного школяра;
Сформувати культуру життєдіяльності
максимально виявити і використати
індивідуальний досвід учня;
Правильно визначати лінії поведінки.
Основні принципи
особистісно-орієнтованого
навчання:
1. Принцип «розвивальної допомоги»
не робити за учня;
не вказувати йому, що робити,
а допомогти пробувати власні сили і власну
активність;
потрібно добитись, щоб учень сам обирав
рішення і відповідав за них.
Звідси - не потрібно подавати готові
знання, а створити умови, в яких
виявляється:
-
власна пізнавальна активність учня;
-
і він визначить для себе цілі, зміст та
методи роботи, власні цінності.
-
Навчання повинно бути дослідницьким
Це час, протягом якого діти вчаться:
самостійно діяти;
- дискутувати;
- приймати рішення.
-
При цьому розвивається самосвідомість і
самореалізується особистість.
Принцип - «свобода вміння»
- учні вільно обговорюють
проблеми;
- співпрацюють один з одним,
- а вчитель виступає в ролі
старшого члена колективу,
консультанта, джерела досвіду
Принцип - «свобода вміння»
Учителю:
-недостатньо
процес;
організувати навчальний
- потрібно ще визначити спосіб засвоєння
знань, тобто оприділити види діяльності
учня на уроці.
Основні вимоги до особистісноорієнтованого уроку:
раціональна єдність словесних,
наукових і практичних методів
навчання;
зв'язок з раніше вивченим досвідом,
набутим учнем;
Основні вимоги до особистісно
орієнтованого уроку:
-формування вмінь в учнів самостійно
здобувати знання і застосовувати їх на
практиці;
-заохочення прагнень учнів знаходити свій
спосіб роботи з навчальним матеріалом.
Метою
особистісноорієнтованого уроку є:
- створення умов для виявлення
пізнавальної активності учнів
Засобами досягнення вчителем цієї мети
можуть бути:
використання різних форм та методів
навчальної діяльності, які дозволяють
розкрити суб'єктивний досвід учнів;
створення атмосфери зацікавленості
кожного учня в результатах роботи
всього класу;
стимулювання учнів до висловлювань,
використання різних способів виконання
завдань без побоювань помилитися,
отримати хибну відповідь тощо;
Засобами досягнення вчителем цієї мети
можуть бути:
використання протягом уроку
дидактичного матеріалу, який дозволяє
отримати учневі найбільш значущі для
нього вид та форму змісту навчального
матеріалу;
оцінювання досягнень учня протягом
усього процесу його діяльності, а не
тільки за кінцевим результатом;
Засобами досягнення вчителем цієї мети
можуть бути:
заохочення прагнень учня знаходити свій
спосіб роботи;
аналізувати протягом уроку роботи інших
учнів; вибирати та засвоювати найбільш
раціональні з них;
створення на уроці педагогічних ситуацій
спілкування, які б дозволяли кожному учневі
виявляти ініціативу, самостійність, виборність у
справах роботи;
створення обстановки для природного
самовираження учня.
Технологія
особистісноорієнтованогоуроку
Для проведення особистісноорієнтованого уроку вчитель має
оволодіти його основними етапами:
1.
2.
3.
4.
5.
6.
7.
8.
Орієнтації.
Визначення мети.
Проектування.
Організації.
Реалізації.
Контролю.
Коригування.
Оцінювання
1. Етап орієнтації включає:
орієнтацію на позитивну роботу;
орієнтацію на визначення особистісного
досвіду учнів;
пов'язання цього досвіду з проблемами
навчального матеріалу.
2. Етап визначення мети передбачає:
визначення на уроці разом з учнями
значущої мети здійснення тієї діяльності,
яка запланована вчителем (учні повинні
зрозуміти, що може дати робота учням
саме на цьому уроці для складання,
наприклад, тематичного заліку,
державної атестації, свого майбутнього
життя тощо);
визначення показників досягнення
поставлених завдань;
3. Етап проектування включає:
передбачення залучення учнів до
виконання ними випереджальних
завдань;
підготовки повідомлень;
рефератів;
виготовлення та відбору наочності;
складання плану роботи тощо;
Етап організації виконання плану
діяльності передбачає:
Подання можливих варіантів і
способів виконання навчальної
діяльності (усна чи письмова форма,
індивідуальна робота чи робота в
групах, робота з текстом чи з іншими
засобами одержання інформації);
Етап організації виконання плану
діяльності передбачає:
2.Представлення учнями вибору способу
фіксації нового матеріалу (конспект,
схема, таблиця, опора, план, тези,
висновки тощо);
3.Варіативність домашнього завдання
(диференціація за рівнем складності та
способом виконання).
Етап контрольно-оцінювальний:
1.Залучення учнів до контролю за
перебігом навчальної діяльності шляхом
заохочення їх до різних видів контролю,
самоконтролю, взаємоконтролю, роботи
в групах;
2.Участь учнів у виправленні помилок і
недоліків у знаннях, усвідомлення їх
причин шляхом взаємо та самоаналізу;
Етап контрольно-оцінювальний:
3.Надання учням можливості самостійно
або за участі вчителя, інших учнів
порівнювати отримані ним результати з
критеріями стандарту, закладеного у
навчальній програмі;
4.Використання механізмів оцінного
методу (позитивного ставлення до
успіхів школяра);
Етап контрольно-оцінювальний:
5.Використання механізмів оцінного
методу (позитивного ставлення до
успіхів школяра).
6.Оцінювання (виставлення рівневих
оцінок за дванадцятибальною системою
оцінювання навчальних досягнень,
поурочного бала, рейтинг) не тільки
результатів, а й самого процесу
навчання.
6. Заключний етап передбачає:
усвідомлення учнями ситуації
досягнення мети;
відчуття успіху;
підкріплення позитивної мотивації
стосовно власної діяльності.
Методи та засоби психолого-педагогічної
підтримки діяльності учнів
заохочення;
навчально-пізнавальна гра;
створення ситуації успіху;
створення ситуації пізнавального інтересу;
створення проблемної ситуації;
спонукання до пошуку альтернативних
рішень;
виконання творчих завдань;
кооперація учнів;
створення ситуації взаємодопомоги тощо.
Висновок може бути таким: особистісноорієнтоване навчання ЦЕ–
загальнодидактичний принцип
індивідуального підходу до учнів.
Таке твердження ми дослідимо та
пояснимо за допомогою такого факту:
Відомий російський психолог
Л.С. Виготський своє теорією доводить,
що розум будь-якої людини має дві зони
розвитку: А і Б.
Перша зона (А) – це зона актуального
розвитку.
У цю зону потрапляють завдання, які
дитина може виконати сама без
допомоги вчителя.
Друга зона (В) – це зона найближчого
розвитку
Сюди потрапляють завдання, які дитина сама
виконати не може, але може з ними
впоратися з допомогою вчителя.
Зона найближчого розвитку, - це зона
“наступного дня”.
Те, що сьогодні є зона найближчого
розвитку, завтра у процесі навчання повинно
стати зоною актуального розвитку. Учитель
не повинен давати готову інформацію, адже
таке навчання може загальмувати мислення
дитини. А за допомогою вміло підібраних
запитань педагог підводить школяра до
правильної відповіді, розв’язку.
Те, що сьогодні є зоною найближчого
розвитку, завтра у процесі навчання
повинно стати зоною актуального
розвитку.
Учитель не повинен давати готову
інформацію, адже таке навчання може
загальмувати мислення дитини.
А за допомогою вміло підібраних
запитань педагог підводить школяра до
правильної відповіді, розв’язку.
Отже, як бачимо із цього прикладу, щоб
відбулися розвиток і навчання учнів,
завдання повинні потрапляти лише в
зону найближчого розвитку
(за Л.С. Виготським).
Припустимо, що два учні навчались в
одній школі, в одних і тих самих
учителів, закінчили школу з відзнакою,
рівень їхнього розвитку все одно буде
різним.
Ще більше відрізняється розвиток учнів
класу, які згідно з 12- бальною
системою досягли початкового і
високого рівнів.
Тому зрозуміло, що до таких дітей треба
підходити індивідуально, тобто ставити
перед ними різні завдання.
Якщо для цілого класу поставити одне
завдання, то для одних учнів воно
потрапить у зону актуального розвитку,
для інших – у зону найближчого
розвитку.
Отже, одне завдання для всього класу
ставити не бажано і не потрібно, а
здійснювати якісний особистісноорієнтований підхід до навчання та
виховання на практиці нам заважає ряд
причин, зокрема:
Причина 1. Щоб підійти індивідуально
до кожного учня, необхідно знати його
психологічні, фізіологічні та соціальні
особливості.
Лише психологія нараховує кілька
десятків індивідуальних особливостей
особистості. Це різні види уваги, уяви,
мислення, сприйняття, темпераменту,
характеру і т.д.
Пам’ять також поділяється більш ніж
на 10 типів: короткочасна,
довготривала, оперативна, рухова,
зорова, слухова, емоційна, словеснологічна і т.д.;
Причина 2. Виявити всі ці психологічні,
фізіологічні та соціальні особливості
вчитель без допомоги психолога, лікаря,
соціолога не може;
Причина 3.Навіть якщо теоретично
припустити, що в кожної дитини
виявили всі ці особливості, вчитель не
зможе запам’ятати їх у такій кількості
дітей, оскільки він одночасно навчає
свого предмета не один десяток учнів,
кожен з яких має не один десяток таких
особливостей.
Нарешті, якщо вчителю все-таки
вдається запам’ятати всі особливості
кожної дитини, він не зможе підійти
індивідуально тому, що урок триває
всього 40-45 хв, протягом яких
неможливо фізично попрацювати з
кожним учнем класу індивідуально.
Отже, існує суперечність: з одного боку,
вимоги до особистісно-орієнтованого
навчання, а з іншого причини, що
унеможливлюють якісне впровадження
цієї педагогічної технології у навчальновиховний процес.
Який же вихід з ситуації, що склалася ?
Філософія вчить, що джерелом і
рушійними силами будь-якого процесу
(у тому числі й навчального) є
розв’язання суперечностей і тому,
щоб навчальний процес розвивався,
вчителю необхідно вміти виявляти
суперечність навчального процесу, а
також вміти розв’язувати її.
Дана суперечність розв’язується шляхом
диференційованого підходу до учнів.
Диференціація (від лат. Differentia –
різниця, відмінність) – розчленування
цілого на якісно відмінні частини.
Розв’язування таких суперечностей
називається підходом до навчання.
Цей підхід, для прикладу, можна
здійснити таким чином:
Учнів класу розподілити на групи за
рівнем розвитку.
Критерії, якими слід керуватися - це
успішність.
Таких груп, наприклад, може бути
чотири:
низький рівень;
середній рівень;
достатній рівень;
високий рівень.
Зрозуміло, що такий поділ не
аргументується для учнів, для того щоб
у слабшого школяра не сформувалася
занижена самооцінка, а в сильного –
завищена.
Якщо учні однієї з груп підвищують свій
рівень – їх слід перевести до наступної
групи і навпаки.
Для кожної групи пропонуються різні за
ступенем складності завдання.
Диференційований підхід можна
здійснювати при різних формах
навчального процесу: під час уроку,
лабораторного заняття, екскурсії.
Під час проведеного уроку методом бесіди,
запитань слід орієнтувати учнів на певну
групу.
При цьому обов’язково слід враховувати,
щоб запитання було точним, стислим, не
мало елементів підказки.
Під час проведення уроку методом
пояснення, розповіді диференційований
підхід неможливий, оскільки вчитель будує
свою розповідь, орієнтуючись на
середнього учня,
але під час закріплення нового матеріалу
чи пояснення домашнього завдання учням
можна запропонувати різнорівневі
завдання.
Завершальним етапом навчальної
діяльності на уроці є:
усвідомлення ситуації досягнення мети;
переживання ситуації успіху;
підкріплення позитивної мотивації щодо
самої діяльності.
Ситуація успіху досягається тоді, коли
сама дитина визначає цей результат як
успіх.
Усвідомлення ситуації успіху самим
учнем, розуміння її значимості виникає у
суб'єкта після здолання своєї боязкості,
невміння, незнання, психологічного
враження та інших видів труднощів.
Роль “Ситуації успіху” у навчальній
діяльності
За останні роки термін
„Ситуація успіху” став звичним для
педагогів.
Ніхто не заперечує, що саме позитивні
емоції можуть стати для дитини одним
з найважливіших стимулів у навчанні,
але при цьому ми забуваємо про те, що
в педагогів не існує єдиного рецепта чи
правила, як саме створювати ситуації
успіху тому, що це слід на основі
індивідуального підходу, зважено, з
урахуванням багатьох факторів.
Діти прощають багато чого, але не
вибачають байдужість.
За відгуками дітей, найкращі їхні
вчителі вели уроки так, що здавалося,
ніби весь урок вони зайняті саме тобою.
Як цього досягти?
Іноді це „Іскра Божа”,
а частіше – майстерність, доведена до
мистецтва.
Важливо мати на увазі, що навіть
одноразове переживання успіху може
докорінно змінити психологічне
самопочуття дитини.
Ситуація успіху може стати пусковим
механізмом подальшого розвитку
особистості.
Безперечно, переживання успіху навіює
людині впевненість у власних силах.
З`являється бажання знову досягти
добрих результатів, виникає відчуття
внутрішнього благополуччя, що, у свою
чергу, покращує ставлення до
навколишнього світу.
На перший погляд здається, що вчитель,
кілька разів давши учню можливість
відчути успіх, далі вже само собою
забезпечує високий рівень мотивації,
інтересу, пізнавальної активності.
Але може бути й протилежний
результат: постійна успішність здатна
сформувати байдуже ставлення до
навчання.
Крім того, постійне очікування лише
позитивного результату згубно впливає
на розвиток вольових якостей учня:
він ухиляється від подолання
труднощів;
губиться в складних ситуаціях
(навчальних та життєвих);
у його поведінці починає домінувати
мотив „уникнення невдач”.
Досвідчені психологи та педагоги
попереджують про можливість
негативних наслідків пережитого успіху.
Чому ж виникає такий парадокс?
По-перше, успіх, що діставався ціною
незначних зусиль, може призвести до
переоцінки, точніше, до завищеної
оцінки своїх можливостей.
По-друге, за сильним переживанням
будь-якої емоції обов`язково настає
релаксація (розслаблення).
І якщо в цей період запропонувати
людині якусь діяльність, то, швидше за
все, ця діяльність буде менш успішною,
ніж попередня.
По-третє, переживання успіху може бути
потьмареним, якщо результат, важливий
і значимий для самого учня, не буде
адекватно оцінений іншими людьми.
І нарешті:
Емоція успіху не стане сильним
переживанням, якщо результати діяльності
не значимі для її суб`єкта.
Дитина, особливо на початку навчання,
однаково інтенсивно переживає успіх у
„головних” і „неголовних” навчальних
предметах.
Але часто знижують цю інтенсивність:
„12 балів з музики ! Та краще б ти
отримав 12 балів з читання”.
Знижуючи значимості успіху, що
переживається дитиною, ми, дорослі,
впливаємо на формування у дитини
ставлення до навчального процесу в
цілому.
Ось чому, оцінюючи дітей, необхідно
виходити з індивідуальних особливостей
кожного учня.
Просування вперед треба заохочувати,
підбадьорювати, щоб дитина не
відчувала невдачу, порівнюючи свої
результати з раніше встановленими
нормами, особливо якщо вони для неї
недосяжні.
Отже, ситуація успіху у навчальній
діяльності створюється вчителем або ж
психологом.
Як і будь-яку іншу діяльність, навчання
можна уявити у вигляді простого
ланцюжка дій:
1. Установка на діяльність (емоційна
підготовка учнів на вирішення
навчального завдання) – мотиваційний
етап;
2.Забезпечення діяльності (створення
умов для успішного вирішення
навчального завдання) –підготовчий,
робочий етап;
3.Порівняння отриманих результатів з
очікуваними (усвідомлення ставлення до
результатів своєї навчальної праці) –
результативний етап.
Отже, якщо ситуація успіху створюється
вчителем послідовно і свідомо, її
3.Порівняння отриманих результатів з
очікуваними (усвідомлення ставлення
до результатів своєї навчальної праці) –
результативний етап.
Отже, якщо ситуація успіху створюється
вчителем послідовно і свідомо, її
структура повинна врахувати всі
перелічені компоненти.
Створення ситуації успіху на
мотиваційному етапі навчальної
діяльності
Дослідження психологів свідчать, що рівень
засвоєння людиною знань істотно залежить
від рівня сформованості її мотивації
навчитися.
Тож давайте проаналізуємо, як провести
мотиваційний етап уроку так, щоб створити
ситуацію успіху для того учня.
Перед учителем стоїть завдання:
сформувати в учня настанову на
успішне виконання завдання
Інакше кажучи, вчитель повинен
сформувати в учнів мотив досягнення
мети.
Але при цьому вчитель часто
зустрічається з неадекватною
реакцією учнівського колективу:
1.Хтось уже виконував подібне
завдання, і його результати
виявились невдалими, так що у цієї
категорії учнів уже сформоване
негативне ставлення на успішне
виконання завдання.
2.Інша група учнів не стикалась з
такою роботою, тому вони не знають,
чого можна очікувати від майбутньої
діяльності.
3.Третя група, яка виконувала потрібні
завдання і успішно з ними впоралася,
знаходиться у стані мобілізації, готова
виконувати навчальне завдання.
Зрозуміло, що найлегше вчителю буде
працювати з учнями третьої групи, де
необхідно лише активізувати позитивні
емоції, які діти пережили раніше.
У другої групи учнів слід передбачити
емоційну реакцію, намалювати
перспективу вдалого виконання
завдання, пов`язавши її з тими чи
іншими умовами діяльності, які в
минулому забезпечували успіх.
Найбільш клопітною буде робота
першою групою учнів.
Перш за все доведеться нейтралізувати
спогади про невдачу в попередній
діяльності, а потім створити перспективу
для нової.
Зробити це можна, наприклад, так:
дати завдання учневі попрацювати над
своїми помилками, або повідомити його,
що завдання для нього змінено
порівняно з попереднім і т. д.
Учитель може запропонувати різні
варіанти мотивів досягнення ситуації
успіху:
прагнення самостійно розв`язати цікаві
задачі;
завоювати авторитет у своїх товаришів;
стати першим;
розглядати свою діяльність з точки зору
її корисності для інших людей;
встановити нові контакти між
товаришами у ході виконання завдання
тощо.
Отже, на етапі мотивації навчальної
діяльності учитель організовує певні
ситуації з метою активізувати чи
нейтралізувати емоції для наступної
діяльності
На етапі мотивації створення ситуації
успіху більшою мірою визначається
психологічними аспектами.
Тут доречним буде використання в
роботі вчителя таких психологопедагогічних прийомів, як:
Ефект Розенталя, або „Ефект
навіювання”: „Ти це можеш”, „Тобі це
вдається” тощо.
Якщо педагог буде переконувати учнів
у реальності успіху, то успіх прийде.
Англійський учений Стоуенс довів, що
учні, яких заохочували, досягли значно
більших успіхів, ніж ті, кого ніяк не
заохочували.
Прийом „Емоційне погладжування” –
це констатація будь-якого факту успіху,
прищеплювання дитині віри в себе,
відкритість учителя для довіри і співчуття.
◦ Прийом „Анонсування” –
репетиція майбутньої дії, яка створює
психологічний настрій на успіх перед
класом.
Це можуть бути додаткові індивідуальні
заняття з окремими учнями чи
заздалегідь оголошенні запитання
самостійної роботи.
Прийом „Шикуйсь!” містить такі кроки:
психологічна атака;
емоційне блокування;
вибір головного напрямку;
вибір рівних можливостей;
несподіване порівняння;
стабілізація.
Цей прийом полягає в тому, щоб:
учителем блокувалось припущення на
невдачу в діяльності учня;
відволікалася увага школяра від
чергового неуспіху;
вчитель повинен знайти той напрямок
діяльності, яким учень зможе
реалізувати себе набагато краще, тим
самим забезпечити його на успіх, на
стабільність у навчанні.
Розглянемо деякі
алгоритми створення ситуацій успіху та
методику їх реалізації:
Прийом „Даю шанс” – це заздалегідь
підготовлена вчителем ситуація, в якій
учень отримує можливість зненацька
для себе розкрити свої можливості.
Прийом “ Зняття страху”-
допомогає перебороти невпевненість у
власних силах (Люди вчаться на своїх
помилках і знаходять інші шляхи
вирішення проблем).
Прийом “Авансування успішного
результату” –
допомогає вчителю висловити тверду
переконаніність у тому, що його учень
обов’язково впорається з поставленим
завданням.
Це, в свою чергу, переконує дитину у
своїх силах і можливостях.
“У тебе обов’язково вийде”, “Я навіть не
сумніваюсь у позитивному результаті” і
т. д.
Прийом “Прихований інструктаж”
Допомагає дитині уникнути поразки.
Досягається шляхом побажання,
наприклад:
Можливо краще почати з ...,
Виконуючи роботу не забудьте про ...
Прийом “Внесення мотиву”.
Показує дитині заради чого, кого
здійснюється ця діяльність, кому буде
добре після виконання, наприклад, “Без
твоєї допомоги твоїм друзям не
впоратись...” тощо.
Прийом “Персональна винятковість.”
Визначає важливість зусиль дитини в
діяльності, що здійснюється або
здійснюватиметься, наприклад:
Тільки ти міг би…
Тільки тобі і можу доручити… і т.п.
Прийом “Висока оцінка деталі”.
Допомагає емоційно пережити не
результат в цілому, а якої її окремої
деталі:
Найбільше мені сподобалось у твоїй
роботі…
Найбільше тобі вдалося…
Прийом „Еврика”.
Створюються умови, за яких дитина,
виконуючи навчальне завдання,
несподівано відкриває в собі невідомі
досі здібності.
Завдання вчителя – помітити це глибоко
особисте відкриття, всіляко підтримати
дитину, поставити нову мету і надихнути
на її досягнення.
Допомога вчителя у створенні ситуації
відкриття має бути ненав`язливою,
прихованою.
Створюючи ситуації успіху на етапі
організації навчальної діяльності, слід
пам`ятати кілька основних правил:
у кожній дитині є задатки, які можуть
розвинутися у здібності;
Побачити їх, відчути, розвити – це
справа педагога;
ставлення до дитини як до рівної, як до
себе, спілкування, що повністю включає
грубість, різкість, образливий тон, має
стати обов`язковою нормою всієї
педагогічної діяльності;
Ставлення до дитини:
як до рівної,
як до себе,
спілкування, що повністю виключає:
- грубість,
- різкість,
- образливий тон
має стати обов`язковою нормою всієї
педагогічної діяльності;
чим більше напрямків діяльності, в яких
бере участь дитина, тим більше в неї
можливостей знайти себе;
кількість і різноманітність ситуацій і
обставин, в тому числі і штучно
створених, у які може потрапити
дитина, визначають шляхи її сьогодення
і віддаленого інтересу та можливі шляхи
успіху.
ТИПИ УСПІХУ:
Неочікувана радість – це почуття
задоволення від того, що результати
діяльності учня перевершили його
очікування.
З педагогічної та психологічної точки
зору – це результат продуманої,
підготовленої діяльності вчителя.
Спільна радість – полягає в тому, щоб учень
досяг необхідної для себе реакції колективу.
Вона може бути підготовленою вчителем
або спонтаною.
Спільною радістю вважають тільки ті реакції
колективу, які дають можливість дитині
відчутні себе задоволеним, стимулюють її
зусиля.
Це, перш за все, має бути емоційний відгук
оточуючих на успіх члена свого колективу.
Важливо, щоб у досягненнях кожного
школяра всі бачили результати своєї
праці, а сама дитина розуміла, що її
радість – це радість підтримки,
отримання статусу „свій серед своїх”.
Зрештою у тому, як реагує дитячий
колектив на успіхи або невдачі своїх
учителів, виявляється його моральна
сутність.
Радість пізнання – це радість пізнання
нового, хоча вона по своїй суті
альтруїстична (виникає на основі
допомоги, підтримки інших людей).
Пізнання спираїться на самоосвіту й
самопізнання.
Така радість не може вирости на
пустому місці, появитися без серйозних
причин. Це слід клопіткої роботи
учителя –учня-учнів.
ВИСНОВОК:
1.Ситуація успіху досягається тоді, коли
сама дитина визначає цей результат як
успіх.
2 Усвідомлення ситуації успіху самим
учнем, розуміння її значимості виникає у
школяра після здолання своєї боязкості,
невміння, незнання, психологічного
враження та інших видів труднощів.
3. Завдання педагога :
допомогти особистості дитини зрости в
успіху;
дати відчути радість від здолання
труднощів;
дати зрозуміти, що задарма в житті в
житті нічого не дається, скрізь необхідно
докласти зусиль.
І успіх буде еквівалентним витраченим
зусиллям.
ШАНОВНІ КОЛЕГИ !
Дайте, будь ласка, відповідь на такі
запитання:
1.Ваше ставлення до технології “Створення
ситуації успіху”.
2.Як Ви оцінюєте стан “Створення ситуації
успіху у Вашому навчальному закладі”.
3.Які ще методичні рекомендації, ідеї,
міркування щодо “Створення ситуації успіху”,
Ви можете запропонувати учасникам нашого
семінару ?
ВДЯЧНІ ВАМ ЗА ВІДВЕРТІСТЬ, ЗА ПОРАДИ
Slide 43
Створення ситуації успіху
та шляхи її реалізації
на уроці як складової якості
навчально-виховного процесу
Мета: Удосконалити методику
створення ситуації успіху та шляхів
її реалізації на уроці як стежки, що
веде до того куточка дитячого
серця, в якому горить вогник
бажання бути гарним.
На
відміну від традиційного розуміння
освіти як суми знань та навичок, нині освіту
починають розглядати як процес
становлення особистості .
Причому особистості, здатної до:
самоосвіти,
саморозвитку,
самовдосконалення,
яка вміє використовувати набуті знання,
яка прагне реалізувати себе,
спроможна змінити на краще своє життя,
життя своєї держави.
Алгоритм
створення та досягнення ситуації успіху
твердження про “Ситуацію успіху”;
особистісно-орієнтований підхід у справі
навчання та виховання - основа педагогічної
технології “Створення ситуації успіху”;
роль “Ситуації успіху” у навчальній діяльності;
створення “Ситуації успіху” на мотиваційному
етапі навчальної діяльності;
психолого-педагогічні прийоми при створенні
“Ситуації успіху”;
методика реалізації “Ситуації успіху”;
Виходячи із Положень Закону України “Про
освіту” завдання школи сьогодні полягає в
тому, щоб:
Виховувати в учнів здатність:
долати життєві труднощі;
самостійно приймати рішення;
розвивати себе як особистість, здатну:
робити вибір і контролювати своє життя;
брати на себе відповідальність за свої дії;
захищати себе і свої життєві цінності;
діяти відповідно до них;
піклуватись про інших;
Завдання вчителів:
прищепити учням потребу до здобуття
знань;
створити такі умови, щоб процес
здобуття знань був для них цікавим,
потрібним, комфортним;
і тому пріоритетним завданням вчителя
під час навчально-виховної діяльності є
створення ситуації успіху.
Що означає “Ситуація успіху?”
Ситуація успіху - це суб'єктивний
психічний стан задоволення наслідком
своєї фізичної, розумової праці чи
моральної напруги.
Успіх у навчанні - єдине джерело
внутрішніх сил дитини, які породжують
енергію для переборення труднощів,
бажання вчитися.
В.Сухомлинський
Ситуація успіху дарує атмосферу
приязні та взаємодопомоги, впевненості
і захищеності.
Учитель зобов’язаний створити джерело
внутрішніх сил дитини, джерело, яке дає
енергію для подолання труднощів і
формування бажання вчитися.
Використання ситуації успіху має
сприяти підвищенню робочого тонусу,
збільшенню продуктивності навчальної
роботи, а також допомогти учням
усвідомити себе повноцінною
особистістю і, відповідно, забезпечити
успіх у навчанні.
Основою педагогічної технології
“Створення ситуації успіху” є
особистісно-орієнтований підхід у справі
навчання та виховання.
А тому звернемося до рекомендацій
щодо особистісно-орієнтовного підходу
навчання та виховання.
–
Особистісно орієнтоване навчання
це навчання, центром якого є
особистість дитини, її самобутність та
самостійність: суб'єктивний досвід
кожного спочатку розкривається, а
потім узгоджується зі змістом освіти.
Визнання учня ключовою фігурою
всього освітнього процесу – це і є
особистісно орієнтована педагогіка.
У свідомості учня це має такий
вигляд: «Все, що я пізнаю, я знаю,
для чого мені потрібно і де я можу ці
знання застосувати».
Для педагога - це прагнення знайти
розумний баланс між знаннями,
уміннями та навичками учня.
Сучасність вимагає навчити учнів:
- самостійно та творчо розв'язувати
проблеми;
- шукати нову інформацію й робити
висновки, а не подавати дітям готові
знання.
В особистісно-орієнтованому підході
вчителю насамперед потрібен високий
рівень педагогічної майстерності, який
базується на розвитку:
дидактичних;
організаторських;
комунікативних;
науково-пізнавальних;
емоційних;
та поведінкових компонентностей;
-
-
Цілі особистісно орієнтованого
навчання полягають у тому, щоб:
визначити життєвий досвід кожного
учня;
його пізнавальні здібності;
рівень інтелекту;
інтереси, які спочатку треба розкрити,
а потім розвинути у навчальному
процесі;
Цілі особистісно орієнтованого навчання
полягають у тому, щоб:
Формувати позитивну мотивацію учнів до:
-
пізнавальної діяльності;
-
потребу в самопізнанні;
-
потребу в самореалізаціїї;
-
та потребу у самовдосконаленні школярів;
Цілі особистісно орієнтованого навчання
полягають у тому, щоб:
Озброїти учнів механізмом:
адаптації;
саморегуляції;
самозахисту;
самовиховання;
Цілі особистісно орієнтованого навчання
полягають у тому, щоб:
Розвинути індивідуальні позитивні
здібності кожного школяра;
Сформувати культуру життєдіяльності
максимально виявити і використати
індивідуальний досвід учня;
Правильно визначати лінії поведінки.
Основні принципи
особистісно-орієнтованого
навчання:
1. Принцип «розвивальної допомоги»
не робити за учня;
не вказувати йому, що робити,
а допомогти пробувати власні сили і власну
активність;
потрібно добитись, щоб учень сам обирав
рішення і відповідав за них.
Звідси - не потрібно подавати готові
знання, а створити умови, в яких
виявляється:
-
власна пізнавальна активність учня;
-
і він визначить для себе цілі, зміст та
методи роботи, власні цінності.
-
Навчання повинно бути дослідницьким
Це час, протягом якого діти вчаться:
самостійно діяти;
- дискутувати;
- приймати рішення.
-
При цьому розвивається самосвідомість і
самореалізується особистість.
Принцип - «свобода вміння»
- учні вільно обговорюють
проблеми;
- співпрацюють один з одним,
- а вчитель виступає в ролі
старшого члена колективу,
консультанта, джерела досвіду
Принцип - «свобода вміння»
Учителю:
-недостатньо
процес;
організувати навчальний
- потрібно ще визначити спосіб засвоєння
знань, тобто оприділити види діяльності
учня на уроці.
Основні вимоги до особистісноорієнтованого уроку:
раціональна єдність словесних,
наукових і практичних методів
навчання;
зв'язок з раніше вивченим досвідом,
набутим учнем;
Основні вимоги до особистісно
орієнтованого уроку:
-формування вмінь в учнів самостійно
здобувати знання і застосовувати їх на
практиці;
-заохочення прагнень учнів знаходити свій
спосіб роботи з навчальним матеріалом.
Метою
особистісноорієнтованого уроку є:
- створення умов для виявлення
пізнавальної активності учнів
Засобами досягнення вчителем цієї мети
можуть бути:
використання різних форм та методів
навчальної діяльності, які дозволяють
розкрити суб'єктивний досвід учнів;
створення атмосфери зацікавленості
кожного учня в результатах роботи
всього класу;
стимулювання учнів до висловлювань,
використання різних способів виконання
завдань без побоювань помилитися,
отримати хибну відповідь тощо;
Засобами досягнення вчителем цієї мети
можуть бути:
використання протягом уроку
дидактичного матеріалу, який дозволяє
отримати учневі найбільш значущі для
нього вид та форму змісту навчального
матеріалу;
оцінювання досягнень учня протягом
усього процесу його діяльності, а не
тільки за кінцевим результатом;
Засобами досягнення вчителем цієї мети
можуть бути:
заохочення прагнень учня знаходити свій
спосіб роботи;
аналізувати протягом уроку роботи інших
учнів; вибирати та засвоювати найбільш
раціональні з них;
створення на уроці педагогічних ситуацій
спілкування, які б дозволяли кожному учневі
виявляти ініціативу, самостійність, виборність у
справах роботи;
створення обстановки для природного
самовираження учня.
Технологія
особистісноорієнтованогоуроку
Для проведення особистісноорієнтованого уроку вчитель має
оволодіти його основними етапами:
1.
2.
3.
4.
5.
6.
7.
8.
Орієнтації.
Визначення мети.
Проектування.
Організації.
Реалізації.
Контролю.
Коригування.
Оцінювання
1. Етап орієнтації включає:
орієнтацію на позитивну роботу;
орієнтацію на визначення особистісного
досвіду учнів;
пов'язання цього досвіду з проблемами
навчального матеріалу.
2. Етап визначення мети передбачає:
визначення на уроці разом з учнями
значущої мети здійснення тієї діяльності,
яка запланована вчителем (учні повинні
зрозуміти, що може дати робота учням
саме на цьому уроці для складання,
наприклад, тематичного заліку,
державної атестації, свого майбутнього
життя тощо);
визначення показників досягнення
поставлених завдань;
3. Етап проектування включає:
передбачення залучення учнів до
виконання ними випереджальних
завдань;
підготовки повідомлень;
рефератів;
виготовлення та відбору наочності;
складання плану роботи тощо;
Етап організації виконання плану
діяльності передбачає:
Подання можливих варіантів і
способів виконання навчальної
діяльності (усна чи письмова форма,
індивідуальна робота чи робота в
групах, робота з текстом чи з іншими
засобами одержання інформації);
Етап організації виконання плану
діяльності передбачає:
2.Представлення учнями вибору способу
фіксації нового матеріалу (конспект,
схема, таблиця, опора, план, тези,
висновки тощо);
3.Варіативність домашнього завдання
(диференціація за рівнем складності та
способом виконання).
Етап контрольно-оцінювальний:
1.Залучення учнів до контролю за
перебігом навчальної діяльності шляхом
заохочення їх до різних видів контролю,
самоконтролю, взаємоконтролю, роботи
в групах;
2.Участь учнів у виправленні помилок і
недоліків у знаннях, усвідомлення їх
причин шляхом взаємо та самоаналізу;
Етап контрольно-оцінювальний:
3.Надання учням можливості самостійно
або за участі вчителя, інших учнів
порівнювати отримані ним результати з
критеріями стандарту, закладеного у
навчальній програмі;
4.Використання механізмів оцінного
методу (позитивного ставлення до
успіхів школяра);
Етап контрольно-оцінювальний:
5.Використання механізмів оцінного
методу (позитивного ставлення до
успіхів школяра).
6.Оцінювання (виставлення рівневих
оцінок за дванадцятибальною системою
оцінювання навчальних досягнень,
поурочного бала, рейтинг) не тільки
результатів, а й самого процесу
навчання.
6. Заключний етап передбачає:
усвідомлення учнями ситуації
досягнення мети;
відчуття успіху;
підкріплення позитивної мотивації
стосовно власної діяльності.
Методи та засоби психолого-педагогічної
підтримки діяльності учнів
заохочення;
навчально-пізнавальна гра;
створення ситуації успіху;
створення ситуації пізнавального інтересу;
створення проблемної ситуації;
спонукання до пошуку альтернативних
рішень;
виконання творчих завдань;
кооперація учнів;
створення ситуації взаємодопомоги тощо.
Висновок може бути таким: особистісноорієнтоване навчання ЦЕ–
загальнодидактичний принцип
індивідуального підходу до учнів.
Таке твердження ми дослідимо та
пояснимо за допомогою такого факту:
Відомий російський психолог
Л.С. Виготський своє теорією доводить,
що розум будь-якої людини має дві зони
розвитку: А і Б.
Перша зона (А) – це зона актуального
розвитку.
У цю зону потрапляють завдання, які
дитина може виконати сама без
допомоги вчителя.
Друга зона (В) – це зона найближчого
розвитку
Сюди потрапляють завдання, які дитина сама
виконати не може, але може з ними
впоратися з допомогою вчителя.
Зона найближчого розвитку, - це зона
“наступного дня”.
Те, що сьогодні є зона найближчого
розвитку, завтра у процесі навчання повинно
стати зоною актуального розвитку. Учитель
не повинен давати готову інформацію, адже
таке навчання може загальмувати мислення
дитини. А за допомогою вміло підібраних
запитань педагог підводить школяра до
правильної відповіді, розв’язку.
Те, що сьогодні є зоною найближчого
розвитку, завтра у процесі навчання
повинно стати зоною актуального
розвитку.
Учитель не повинен давати готову
інформацію, адже таке навчання може
загальмувати мислення дитини.
А за допомогою вміло підібраних
запитань педагог підводить школяра до
правильної відповіді, розв’язку.
Отже, як бачимо із цього прикладу, щоб
відбулися розвиток і навчання учнів,
завдання повинні потрапляти лише в
зону найближчого розвитку
(за Л.С. Виготським).
Припустимо, що два учні навчались в
одній школі, в одних і тих самих
учителів, закінчили школу з відзнакою,
рівень їхнього розвитку все одно буде
різним.
Ще більше відрізняється розвиток учнів
класу, які згідно з 12- бальною
системою досягли початкового і
високого рівнів.
Тому зрозуміло, що до таких дітей треба
підходити індивідуально, тобто ставити
перед ними різні завдання.
Якщо для цілого класу поставити одне
завдання, то для одних учнів воно
потрапить у зону актуального розвитку,
для інших – у зону найближчого
розвитку.
Отже, одне завдання для всього класу
ставити не бажано і не потрібно, а
здійснювати якісний особистісноорієнтований підхід до навчання та
виховання на практиці нам заважає ряд
причин, зокрема:
Причина 1. Щоб підійти індивідуально
до кожного учня, необхідно знати його
психологічні, фізіологічні та соціальні
особливості.
Лише психологія нараховує кілька
десятків індивідуальних особливостей
особистості. Це різні види уваги, уяви,
мислення, сприйняття, темпераменту,
характеру і т.д.
Пам’ять також поділяється більш ніж
на 10 типів: короткочасна,
довготривала, оперативна, рухова,
зорова, слухова, емоційна, словеснологічна і т.д.;
Причина 2. Виявити всі ці психологічні,
фізіологічні та соціальні особливості
вчитель без допомоги психолога, лікаря,
соціолога не може;
Причина 3.Навіть якщо теоретично
припустити, що в кожної дитини
виявили всі ці особливості, вчитель не
зможе запам’ятати їх у такій кількості
дітей, оскільки він одночасно навчає
свого предмета не один десяток учнів,
кожен з яких має не один десяток таких
особливостей.
Нарешті, якщо вчителю все-таки
вдається запам’ятати всі особливості
кожної дитини, він не зможе підійти
індивідуально тому, що урок триває
всього 40-45 хв, протягом яких
неможливо фізично попрацювати з
кожним учнем класу індивідуально.
Отже, існує суперечність: з одного боку,
вимоги до особистісно-орієнтованого
навчання, а з іншого причини, що
унеможливлюють якісне впровадження
цієї педагогічної технології у навчальновиховний процес.
Який же вихід з ситуації, що склалася ?
Філософія вчить, що джерелом і
рушійними силами будь-якого процесу
(у тому числі й навчального) є
розв’язання суперечностей і тому,
щоб навчальний процес розвивався,
вчителю необхідно вміти виявляти
суперечність навчального процесу, а
також вміти розв’язувати її.
Дана суперечність розв’язується шляхом
диференційованого підходу до учнів.
Диференціація (від лат. Differentia –
різниця, відмінність) – розчленування
цілого на якісно відмінні частини.
Розв’язування таких суперечностей
називається підходом до навчання.
Цей підхід, для прикладу, можна
здійснити таким чином:
Учнів класу розподілити на групи за
рівнем розвитку.
Критерії, якими слід керуватися - це
успішність.
Таких груп, наприклад, може бути
чотири:
низький рівень;
середній рівень;
достатній рівень;
високий рівень.
Зрозуміло, що такий поділ не
аргументується для учнів, для того щоб
у слабшого школяра не сформувалася
занижена самооцінка, а в сильного –
завищена.
Якщо учні однієї з груп підвищують свій
рівень – їх слід перевести до наступної
групи і навпаки.
Для кожної групи пропонуються різні за
ступенем складності завдання.
Диференційований підхід можна
здійснювати при різних формах
навчального процесу: під час уроку,
лабораторного заняття, екскурсії.
Під час проведеного уроку методом бесіди,
запитань слід орієнтувати учнів на певну
групу.
При цьому обов’язково слід враховувати,
щоб запитання було точним, стислим, не
мало елементів підказки.
Під час проведення уроку методом
пояснення, розповіді диференційований
підхід неможливий, оскільки вчитель будує
свою розповідь, орієнтуючись на
середнього учня,
але під час закріплення нового матеріалу
чи пояснення домашнього завдання учням
можна запропонувати різнорівневі
завдання.
Завершальним етапом навчальної
діяльності на уроці є:
усвідомлення ситуації досягнення мети;
переживання ситуації успіху;
підкріплення позитивної мотивації щодо
самої діяльності.
Ситуація успіху досягається тоді, коли
сама дитина визначає цей результат як
успіх.
Усвідомлення ситуації успіху самим
учнем, розуміння її значимості виникає у
суб'єкта після здолання своєї боязкості,
невміння, незнання, психологічного
враження та інших видів труднощів.
Роль “Ситуації успіху” у навчальній
діяльності
За останні роки термін
„Ситуація успіху” став звичним для
педагогів.
Ніхто не заперечує, що саме позитивні
емоції можуть стати для дитини одним
з найважливіших стимулів у навчанні,
але при цьому ми забуваємо про те, що
в педагогів не існує єдиного рецепта чи
правила, як саме створювати ситуації
успіху тому, що це слід на основі
індивідуального підходу, зважено, з
урахуванням багатьох факторів.
Діти прощають багато чого, але не
вибачають байдужість.
За відгуками дітей, найкращі їхні
вчителі вели уроки так, що здавалося,
ніби весь урок вони зайняті саме тобою.
Як цього досягти?
Іноді це „Іскра Божа”,
а частіше – майстерність, доведена до
мистецтва.
Важливо мати на увазі, що навіть
одноразове переживання успіху може
докорінно змінити психологічне
самопочуття дитини.
Ситуація успіху може стати пусковим
механізмом подальшого розвитку
особистості.
Безперечно, переживання успіху навіює
людині впевненість у власних силах.
З`являється бажання знову досягти
добрих результатів, виникає відчуття
внутрішнього благополуччя, що, у свою
чергу, покращує ставлення до
навколишнього світу.
На перший погляд здається, що вчитель,
кілька разів давши учню можливість
відчути успіх, далі вже само собою
забезпечує високий рівень мотивації,
інтересу, пізнавальної активності.
Але може бути й протилежний
результат: постійна успішність здатна
сформувати байдуже ставлення до
навчання.
Крім того, постійне очікування лише
позитивного результату згубно впливає
на розвиток вольових якостей учня:
він ухиляється від подолання
труднощів;
губиться в складних ситуаціях
(навчальних та життєвих);
у його поведінці починає домінувати
мотив „уникнення невдач”.
Досвідчені психологи та педагоги
попереджують про можливість
негативних наслідків пережитого успіху.
Чому ж виникає такий парадокс?
По-перше, успіх, що діставався ціною
незначних зусиль, може призвести до
переоцінки, точніше, до завищеної
оцінки своїх можливостей.
По-друге, за сильним переживанням
будь-якої емоції обов`язково настає
релаксація (розслаблення).
І якщо в цей період запропонувати
людині якусь діяльність, то, швидше за
все, ця діяльність буде менш успішною,
ніж попередня.
По-третє, переживання успіху може бути
потьмареним, якщо результат, важливий
і значимий для самого учня, не буде
адекватно оцінений іншими людьми.
І нарешті:
Емоція успіху не стане сильним
переживанням, якщо результати діяльності
не значимі для її суб`єкта.
Дитина, особливо на початку навчання,
однаково інтенсивно переживає успіх у
„головних” і „неголовних” навчальних
предметах.
Але часто знижують цю інтенсивність:
„12 балів з музики ! Та краще б ти
отримав 12 балів з читання”.
Знижуючи значимості успіху, що
переживається дитиною, ми, дорослі,
впливаємо на формування у дитини
ставлення до навчального процесу в
цілому.
Ось чому, оцінюючи дітей, необхідно
виходити з індивідуальних особливостей
кожного учня.
Просування вперед треба заохочувати,
підбадьорювати, щоб дитина не
відчувала невдачу, порівнюючи свої
результати з раніше встановленими
нормами, особливо якщо вони для неї
недосяжні.
Отже, ситуація успіху у навчальній
діяльності створюється вчителем або ж
психологом.
Як і будь-яку іншу діяльність, навчання
можна уявити у вигляді простого
ланцюжка дій:
1. Установка на діяльність (емоційна
підготовка учнів на вирішення
навчального завдання) – мотиваційний
етап;
2.Забезпечення діяльності (створення
умов для успішного вирішення
навчального завдання) –підготовчий,
робочий етап;
3.Порівняння отриманих результатів з
очікуваними (усвідомлення ставлення до
результатів своєї навчальної праці) –
результативний етап.
Отже, якщо ситуація успіху створюється
вчителем послідовно і свідомо, її
3.Порівняння отриманих результатів з
очікуваними (усвідомлення ставлення
до результатів своєї навчальної праці) –
результативний етап.
Отже, якщо ситуація успіху створюється
вчителем послідовно і свідомо, її
структура повинна врахувати всі
перелічені компоненти.
Створення ситуації успіху на
мотиваційному етапі навчальної
діяльності
Дослідження психологів свідчать, що рівень
засвоєння людиною знань істотно залежить
від рівня сформованості її мотивації
навчитися.
Тож давайте проаналізуємо, як провести
мотиваційний етап уроку так, щоб створити
ситуацію успіху для того учня.
Перед учителем стоїть завдання:
сформувати в учня настанову на
успішне виконання завдання
Інакше кажучи, вчитель повинен
сформувати в учнів мотив досягнення
мети.
Але при цьому вчитель часто
зустрічається з неадекватною
реакцією учнівського колективу:
1.Хтось уже виконував подібне
завдання, і його результати
виявились невдалими, так що у цієї
категорії учнів уже сформоване
негативне ставлення на успішне
виконання завдання.
2.Інша група учнів не стикалась з
такою роботою, тому вони не знають,
чого можна очікувати від майбутньої
діяльності.
3.Третя група, яка виконувала потрібні
завдання і успішно з ними впоралася,
знаходиться у стані мобілізації, готова
виконувати навчальне завдання.
Зрозуміло, що найлегше вчителю буде
працювати з учнями третьої групи, де
необхідно лише активізувати позитивні
емоції, які діти пережили раніше.
У другої групи учнів слід передбачити
емоційну реакцію, намалювати
перспективу вдалого виконання
завдання, пов`язавши її з тими чи
іншими умовами діяльності, які в
минулому забезпечували успіх.
Найбільш клопітною буде робота
першою групою учнів.
Перш за все доведеться нейтралізувати
спогади про невдачу в попередній
діяльності, а потім створити перспективу
для нової.
Зробити це можна, наприклад, так:
дати завдання учневі попрацювати над
своїми помилками, або повідомити його,
що завдання для нього змінено
порівняно з попереднім і т. д.
Учитель може запропонувати різні
варіанти мотивів досягнення ситуації
успіху:
прагнення самостійно розв`язати цікаві
задачі;
завоювати авторитет у своїх товаришів;
стати першим;
розглядати свою діяльність з точки зору
її корисності для інших людей;
встановити нові контакти між
товаришами у ході виконання завдання
тощо.
Отже, на етапі мотивації навчальної
діяльності учитель організовує певні
ситуації з метою активізувати чи
нейтралізувати емоції для наступної
діяльності
На етапі мотивації створення ситуації
успіху більшою мірою визначається
психологічними аспектами.
Тут доречним буде використання в
роботі вчителя таких психологопедагогічних прийомів, як:
Ефект Розенталя, або „Ефект
навіювання”: „Ти це можеш”, „Тобі це
вдається” тощо.
Якщо педагог буде переконувати учнів
у реальності успіху, то успіх прийде.
Англійський учений Стоуенс довів, що
учні, яких заохочували, досягли значно
більших успіхів, ніж ті, кого ніяк не
заохочували.
Прийом „Емоційне погладжування” –
це констатація будь-якого факту успіху,
прищеплювання дитині віри в себе,
відкритість учителя для довіри і співчуття.
◦ Прийом „Анонсування” –
репетиція майбутньої дії, яка створює
психологічний настрій на успіх перед
класом.
Це можуть бути додаткові індивідуальні
заняття з окремими учнями чи
заздалегідь оголошенні запитання
самостійної роботи.
Прийом „Шикуйсь!” містить такі кроки:
психологічна атака;
емоційне блокування;
вибір головного напрямку;
вибір рівних можливостей;
несподіване порівняння;
стабілізація.
Цей прийом полягає в тому, щоб:
учителем блокувалось припущення на
невдачу в діяльності учня;
відволікалася увага школяра від
чергового неуспіху;
вчитель повинен знайти той напрямок
діяльності, яким учень зможе
реалізувати себе набагато краще, тим
самим забезпечити його на успіх, на
стабільність у навчанні.
Розглянемо деякі
алгоритми створення ситуацій успіху та
методику їх реалізації:
Прийом „Даю шанс” – це заздалегідь
підготовлена вчителем ситуація, в якій
учень отримує можливість зненацька
для себе розкрити свої можливості.
Прийом “ Зняття страху”-
допомогає перебороти невпевненість у
власних силах (Люди вчаться на своїх
помилках і знаходять інші шляхи
вирішення проблем).
Прийом “Авансування успішного
результату” –
допомогає вчителю висловити тверду
переконаніність у тому, що його учень
обов’язково впорається з поставленим
завданням.
Це, в свою чергу, переконує дитину у
своїх силах і можливостях.
“У тебе обов’язково вийде”, “Я навіть не
сумніваюсь у позитивному результаті” і
т. д.
Прийом “Прихований інструктаж”
Допомагає дитині уникнути поразки.
Досягається шляхом побажання,
наприклад:
Можливо краще почати з ...,
Виконуючи роботу не забудьте про ...
Прийом “Внесення мотиву”.
Показує дитині заради чого, кого
здійснюється ця діяльність, кому буде
добре після виконання, наприклад, “Без
твоєї допомоги твоїм друзям не
впоратись...” тощо.
Прийом “Персональна винятковість.”
Визначає важливість зусиль дитини в
діяльності, що здійснюється або
здійснюватиметься, наприклад:
Тільки ти міг би…
Тільки тобі і можу доручити… і т.п.
Прийом “Висока оцінка деталі”.
Допомагає емоційно пережити не
результат в цілому, а якої її окремої
деталі:
Найбільше мені сподобалось у твоїй
роботі…
Найбільше тобі вдалося…
Прийом „Еврика”.
Створюються умови, за яких дитина,
виконуючи навчальне завдання,
несподівано відкриває в собі невідомі
досі здібності.
Завдання вчителя – помітити це глибоко
особисте відкриття, всіляко підтримати
дитину, поставити нову мету і надихнути
на її досягнення.
Допомога вчителя у створенні ситуації
відкриття має бути ненав`язливою,
прихованою.
Створюючи ситуації успіху на етапі
організації навчальної діяльності, слід
пам`ятати кілька основних правил:
у кожній дитині є задатки, які можуть
розвинутися у здібності;
Побачити їх, відчути, розвити – це
справа педагога;
ставлення до дитини як до рівної, як до
себе, спілкування, що повністю включає
грубість, різкість, образливий тон, має
стати обов`язковою нормою всієї
педагогічної діяльності;
Ставлення до дитини:
як до рівної,
як до себе,
спілкування, що повністю виключає:
- грубість,
- різкість,
- образливий тон
має стати обов`язковою нормою всієї
педагогічної діяльності;
чим більше напрямків діяльності, в яких
бере участь дитина, тим більше в неї
можливостей знайти себе;
кількість і різноманітність ситуацій і
обставин, в тому числі і штучно
створених, у які може потрапити
дитина, визначають шляхи її сьогодення
і віддаленого інтересу та можливі шляхи
успіху.
ТИПИ УСПІХУ:
Неочікувана радість – це почуття
задоволення від того, що результати
діяльності учня перевершили його
очікування.
З педагогічної та психологічної точки
зору – це результат продуманої,
підготовленої діяльності вчителя.
Спільна радість – полягає в тому, щоб учень
досяг необхідної для себе реакції колективу.
Вона може бути підготовленою вчителем
або спонтаною.
Спільною радістю вважають тільки ті реакції
колективу, які дають можливість дитині
відчутні себе задоволеним, стимулюють її
зусиля.
Це, перш за все, має бути емоційний відгук
оточуючих на успіх члена свого колективу.
Важливо, щоб у досягненнях кожного
школяра всі бачили результати своєї
праці, а сама дитина розуміла, що її
радість – це радість підтримки,
отримання статусу „свій серед своїх”.
Зрештою у тому, як реагує дитячий
колектив на успіхи або невдачі своїх
учителів, виявляється його моральна
сутність.
Радість пізнання – це радість пізнання
нового, хоча вона по своїй суті
альтруїстична (виникає на основі
допомоги, підтримки інших людей).
Пізнання спираїться на самоосвіту й
самопізнання.
Така радість не може вирости на
пустому місці, появитися без серйозних
причин. Це слід клопіткої роботи
учителя –учня-учнів.
ВИСНОВОК:
1.Ситуація успіху досягається тоді, коли
сама дитина визначає цей результат як
успіх.
2 Усвідомлення ситуації успіху самим
учнем, розуміння її значимості виникає у
школяра після здолання своєї боязкості,
невміння, незнання, психологічного
враження та інших видів труднощів.
3. Завдання педагога :
допомогти особистості дитини зрости в
успіху;
дати відчути радість від здолання
труднощів;
дати зрозуміти, що задарма в житті в
житті нічого не дається, скрізь необхідно
докласти зусиль.
І успіх буде еквівалентним витраченим
зусиллям.
ШАНОВНІ КОЛЕГИ !
Дайте, будь ласка, відповідь на такі
запитання:
1.Ваше ставлення до технології “Створення
ситуації успіху”.
2.Як Ви оцінюєте стан “Створення ситуації
успіху у Вашому навчальному закладі”.
3.Які ще методичні рекомендації, ідеї,
міркування щодо “Створення ситуації успіху”,
Ви можете запропонувати учасникам нашого
семінару ?
ВДЯЧНІ ВАМ ЗА ВІДВЕРТІСТЬ, ЗА ПОРАДИ
Slide 44
Створення ситуації успіху
та шляхи її реалізації
на уроці як складової якості
навчально-виховного процесу
Мета: Удосконалити методику
створення ситуації успіху та шляхів
її реалізації на уроці як стежки, що
веде до того куточка дитячого
серця, в якому горить вогник
бажання бути гарним.
На
відміну від традиційного розуміння
освіти як суми знань та навичок, нині освіту
починають розглядати як процес
становлення особистості .
Причому особистості, здатної до:
самоосвіти,
саморозвитку,
самовдосконалення,
яка вміє використовувати набуті знання,
яка прагне реалізувати себе,
спроможна змінити на краще своє життя,
життя своєї держави.
Алгоритм
створення та досягнення ситуації успіху
твердження про “Ситуацію успіху”;
особистісно-орієнтований підхід у справі
навчання та виховання - основа педагогічної
технології “Створення ситуації успіху”;
роль “Ситуації успіху” у навчальній діяльності;
створення “Ситуації успіху” на мотиваційному
етапі навчальної діяльності;
психолого-педагогічні прийоми при створенні
“Ситуації успіху”;
методика реалізації “Ситуації успіху”;
Виходячи із Положень Закону України “Про
освіту” завдання школи сьогодні полягає в
тому, щоб:
Виховувати в учнів здатність:
долати життєві труднощі;
самостійно приймати рішення;
розвивати себе як особистість, здатну:
робити вибір і контролювати своє життя;
брати на себе відповідальність за свої дії;
захищати себе і свої життєві цінності;
діяти відповідно до них;
піклуватись про інших;
Завдання вчителів:
прищепити учням потребу до здобуття
знань;
створити такі умови, щоб процес
здобуття знань був для них цікавим,
потрібним, комфортним;
і тому пріоритетним завданням вчителя
під час навчально-виховної діяльності є
створення ситуації успіху.
Що означає “Ситуація успіху?”
Ситуація успіху - це суб'єктивний
психічний стан задоволення наслідком
своєї фізичної, розумової праці чи
моральної напруги.
Успіх у навчанні - єдине джерело
внутрішніх сил дитини, які породжують
енергію для переборення труднощів,
бажання вчитися.
В.Сухомлинський
Ситуація успіху дарує атмосферу
приязні та взаємодопомоги, впевненості
і захищеності.
Учитель зобов’язаний створити джерело
внутрішніх сил дитини, джерело, яке дає
енергію для подолання труднощів і
формування бажання вчитися.
Використання ситуації успіху має
сприяти підвищенню робочого тонусу,
збільшенню продуктивності навчальної
роботи, а також допомогти учням
усвідомити себе повноцінною
особистістю і, відповідно, забезпечити
успіх у навчанні.
Основою педагогічної технології
“Створення ситуації успіху” є
особистісно-орієнтований підхід у справі
навчання та виховання.
А тому звернемося до рекомендацій
щодо особистісно-орієнтовного підходу
навчання та виховання.
–
Особистісно орієнтоване навчання
це навчання, центром якого є
особистість дитини, її самобутність та
самостійність: суб'єктивний досвід
кожного спочатку розкривається, а
потім узгоджується зі змістом освіти.
Визнання учня ключовою фігурою
всього освітнього процесу – це і є
особистісно орієнтована педагогіка.
У свідомості учня це має такий
вигляд: «Все, що я пізнаю, я знаю,
для чого мені потрібно і де я можу ці
знання застосувати».
Для педагога - це прагнення знайти
розумний баланс між знаннями,
уміннями та навичками учня.
Сучасність вимагає навчити учнів:
- самостійно та творчо розв'язувати
проблеми;
- шукати нову інформацію й робити
висновки, а не подавати дітям готові
знання.
В особистісно-орієнтованому підході
вчителю насамперед потрібен високий
рівень педагогічної майстерності, який
базується на розвитку:
дидактичних;
організаторських;
комунікативних;
науково-пізнавальних;
емоційних;
та поведінкових компонентностей;
-
-
Цілі особистісно орієнтованого
навчання полягають у тому, щоб:
визначити життєвий досвід кожного
учня;
його пізнавальні здібності;
рівень інтелекту;
інтереси, які спочатку треба розкрити,
а потім розвинути у навчальному
процесі;
Цілі особистісно орієнтованого навчання
полягають у тому, щоб:
Формувати позитивну мотивацію учнів до:
-
пізнавальної діяльності;
-
потребу в самопізнанні;
-
потребу в самореалізаціїї;
-
та потребу у самовдосконаленні школярів;
Цілі особистісно орієнтованого навчання
полягають у тому, щоб:
Озброїти учнів механізмом:
адаптації;
саморегуляції;
самозахисту;
самовиховання;
Цілі особистісно орієнтованого навчання
полягають у тому, щоб:
Розвинути індивідуальні позитивні
здібності кожного школяра;
Сформувати культуру життєдіяльності
максимально виявити і використати
індивідуальний досвід учня;
Правильно визначати лінії поведінки.
Основні принципи
особистісно-орієнтованого
навчання:
1. Принцип «розвивальної допомоги»
не робити за учня;
не вказувати йому, що робити,
а допомогти пробувати власні сили і власну
активність;
потрібно добитись, щоб учень сам обирав
рішення і відповідав за них.
Звідси - не потрібно подавати готові
знання, а створити умови, в яких
виявляється:
-
власна пізнавальна активність учня;
-
і він визначить для себе цілі, зміст та
методи роботи, власні цінності.
-
Навчання повинно бути дослідницьким
Це час, протягом якого діти вчаться:
самостійно діяти;
- дискутувати;
- приймати рішення.
-
При цьому розвивається самосвідомість і
самореалізується особистість.
Принцип - «свобода вміння»
- учні вільно обговорюють
проблеми;
- співпрацюють один з одним,
- а вчитель виступає в ролі
старшого члена колективу,
консультанта, джерела досвіду
Принцип - «свобода вміння»
Учителю:
-недостатньо
процес;
організувати навчальний
- потрібно ще визначити спосіб засвоєння
знань, тобто оприділити види діяльності
учня на уроці.
Основні вимоги до особистісноорієнтованого уроку:
раціональна єдність словесних,
наукових і практичних методів
навчання;
зв'язок з раніше вивченим досвідом,
набутим учнем;
Основні вимоги до особистісно
орієнтованого уроку:
-формування вмінь в учнів самостійно
здобувати знання і застосовувати їх на
практиці;
-заохочення прагнень учнів знаходити свій
спосіб роботи з навчальним матеріалом.
Метою
особистісноорієнтованого уроку є:
- створення умов для виявлення
пізнавальної активності учнів
Засобами досягнення вчителем цієї мети
можуть бути:
використання різних форм та методів
навчальної діяльності, які дозволяють
розкрити суб'єктивний досвід учнів;
створення атмосфери зацікавленості
кожного учня в результатах роботи
всього класу;
стимулювання учнів до висловлювань,
використання різних способів виконання
завдань без побоювань помилитися,
отримати хибну відповідь тощо;
Засобами досягнення вчителем цієї мети
можуть бути:
використання протягом уроку
дидактичного матеріалу, який дозволяє
отримати учневі найбільш значущі для
нього вид та форму змісту навчального
матеріалу;
оцінювання досягнень учня протягом
усього процесу його діяльності, а не
тільки за кінцевим результатом;
Засобами досягнення вчителем цієї мети
можуть бути:
заохочення прагнень учня знаходити свій
спосіб роботи;
аналізувати протягом уроку роботи інших
учнів; вибирати та засвоювати найбільш
раціональні з них;
створення на уроці педагогічних ситуацій
спілкування, які б дозволяли кожному учневі
виявляти ініціативу, самостійність, виборність у
справах роботи;
створення обстановки для природного
самовираження учня.
Технологія
особистісноорієнтованогоуроку
Для проведення особистісноорієнтованого уроку вчитель має
оволодіти його основними етапами:
1.
2.
3.
4.
5.
6.
7.
8.
Орієнтації.
Визначення мети.
Проектування.
Організації.
Реалізації.
Контролю.
Коригування.
Оцінювання
1. Етап орієнтації включає:
орієнтацію на позитивну роботу;
орієнтацію на визначення особистісного
досвіду учнів;
пов'язання цього досвіду з проблемами
навчального матеріалу.
2. Етап визначення мети передбачає:
визначення на уроці разом з учнями
значущої мети здійснення тієї діяльності,
яка запланована вчителем (учні повинні
зрозуміти, що може дати робота учням
саме на цьому уроці для складання,
наприклад, тематичного заліку,
державної атестації, свого майбутнього
життя тощо);
визначення показників досягнення
поставлених завдань;
3. Етап проектування включає:
передбачення залучення учнів до
виконання ними випереджальних
завдань;
підготовки повідомлень;
рефератів;
виготовлення та відбору наочності;
складання плану роботи тощо;
Етап організації виконання плану
діяльності передбачає:
Подання можливих варіантів і
способів виконання навчальної
діяльності (усна чи письмова форма,
індивідуальна робота чи робота в
групах, робота з текстом чи з іншими
засобами одержання інформації);
Етап організації виконання плану
діяльності передбачає:
2.Представлення учнями вибору способу
фіксації нового матеріалу (конспект,
схема, таблиця, опора, план, тези,
висновки тощо);
3.Варіативність домашнього завдання
(диференціація за рівнем складності та
способом виконання).
Етап контрольно-оцінювальний:
1.Залучення учнів до контролю за
перебігом навчальної діяльності шляхом
заохочення їх до різних видів контролю,
самоконтролю, взаємоконтролю, роботи
в групах;
2.Участь учнів у виправленні помилок і
недоліків у знаннях, усвідомлення їх
причин шляхом взаємо та самоаналізу;
Етап контрольно-оцінювальний:
3.Надання учням можливості самостійно
або за участі вчителя, інших учнів
порівнювати отримані ним результати з
критеріями стандарту, закладеного у
навчальній програмі;
4.Використання механізмів оцінного
методу (позитивного ставлення до
успіхів школяра);
Етап контрольно-оцінювальний:
5.Використання механізмів оцінного
методу (позитивного ставлення до
успіхів школяра).
6.Оцінювання (виставлення рівневих
оцінок за дванадцятибальною системою
оцінювання навчальних досягнень,
поурочного бала, рейтинг) не тільки
результатів, а й самого процесу
навчання.
6. Заключний етап передбачає:
усвідомлення учнями ситуації
досягнення мети;
відчуття успіху;
підкріплення позитивної мотивації
стосовно власної діяльності.
Методи та засоби психолого-педагогічної
підтримки діяльності учнів
заохочення;
навчально-пізнавальна гра;
створення ситуації успіху;
створення ситуації пізнавального інтересу;
створення проблемної ситуації;
спонукання до пошуку альтернативних
рішень;
виконання творчих завдань;
кооперація учнів;
створення ситуації взаємодопомоги тощо.
Висновок може бути таким: особистісноорієнтоване навчання ЦЕ–
загальнодидактичний принцип
індивідуального підходу до учнів.
Таке твердження ми дослідимо та
пояснимо за допомогою такого факту:
Відомий російський психолог
Л.С. Виготський своє теорією доводить,
що розум будь-якої людини має дві зони
розвитку: А і Б.
Перша зона (А) – це зона актуального
розвитку.
У цю зону потрапляють завдання, які
дитина може виконати сама без
допомоги вчителя.
Друга зона (В) – це зона найближчого
розвитку
Сюди потрапляють завдання, які дитина сама
виконати не може, але може з ними
впоратися з допомогою вчителя.
Зона найближчого розвитку, - це зона
“наступного дня”.
Те, що сьогодні є зона найближчого
розвитку, завтра у процесі навчання повинно
стати зоною актуального розвитку. Учитель
не повинен давати готову інформацію, адже
таке навчання може загальмувати мислення
дитини. А за допомогою вміло підібраних
запитань педагог підводить школяра до
правильної відповіді, розв’язку.
Те, що сьогодні є зоною найближчого
розвитку, завтра у процесі навчання
повинно стати зоною актуального
розвитку.
Учитель не повинен давати готову
інформацію, адже таке навчання може
загальмувати мислення дитини.
А за допомогою вміло підібраних
запитань педагог підводить школяра до
правильної відповіді, розв’язку.
Отже, як бачимо із цього прикладу, щоб
відбулися розвиток і навчання учнів,
завдання повинні потрапляти лише в
зону найближчого розвитку
(за Л.С. Виготським).
Припустимо, що два учні навчались в
одній школі, в одних і тих самих
учителів, закінчили школу з відзнакою,
рівень їхнього розвитку все одно буде
різним.
Ще більше відрізняється розвиток учнів
класу, які згідно з 12- бальною
системою досягли початкового і
високого рівнів.
Тому зрозуміло, що до таких дітей треба
підходити індивідуально, тобто ставити
перед ними різні завдання.
Якщо для цілого класу поставити одне
завдання, то для одних учнів воно
потрапить у зону актуального розвитку,
для інших – у зону найближчого
розвитку.
Отже, одне завдання для всього класу
ставити не бажано і не потрібно, а
здійснювати якісний особистісноорієнтований підхід до навчання та
виховання на практиці нам заважає ряд
причин, зокрема:
Причина 1. Щоб підійти індивідуально
до кожного учня, необхідно знати його
психологічні, фізіологічні та соціальні
особливості.
Лише психологія нараховує кілька
десятків індивідуальних особливостей
особистості. Це різні види уваги, уяви,
мислення, сприйняття, темпераменту,
характеру і т.д.
Пам’ять також поділяється більш ніж
на 10 типів: короткочасна,
довготривала, оперативна, рухова,
зорова, слухова, емоційна, словеснологічна і т.д.;
Причина 2. Виявити всі ці психологічні,
фізіологічні та соціальні особливості
вчитель без допомоги психолога, лікаря,
соціолога не може;
Причина 3.Навіть якщо теоретично
припустити, що в кожної дитини
виявили всі ці особливості, вчитель не
зможе запам’ятати їх у такій кількості
дітей, оскільки він одночасно навчає
свого предмета не один десяток учнів,
кожен з яких має не один десяток таких
особливостей.
Нарешті, якщо вчителю все-таки
вдається запам’ятати всі особливості
кожної дитини, він не зможе підійти
індивідуально тому, що урок триває
всього 40-45 хв, протягом яких
неможливо фізично попрацювати з
кожним учнем класу індивідуально.
Отже, існує суперечність: з одного боку,
вимоги до особистісно-орієнтованого
навчання, а з іншого причини, що
унеможливлюють якісне впровадження
цієї педагогічної технології у навчальновиховний процес.
Який же вихід з ситуації, що склалася ?
Філософія вчить, що джерелом і
рушійними силами будь-якого процесу
(у тому числі й навчального) є
розв’язання суперечностей і тому,
щоб навчальний процес розвивався,
вчителю необхідно вміти виявляти
суперечність навчального процесу, а
також вміти розв’язувати її.
Дана суперечність розв’язується шляхом
диференційованого підходу до учнів.
Диференціація (від лат. Differentia –
різниця, відмінність) – розчленування
цілого на якісно відмінні частини.
Розв’язування таких суперечностей
називається підходом до навчання.
Цей підхід, для прикладу, можна
здійснити таким чином:
Учнів класу розподілити на групи за
рівнем розвитку.
Критерії, якими слід керуватися - це
успішність.
Таких груп, наприклад, може бути
чотири:
низький рівень;
середній рівень;
достатній рівень;
високий рівень.
Зрозуміло, що такий поділ не
аргументується для учнів, для того щоб
у слабшого школяра не сформувалася
занижена самооцінка, а в сильного –
завищена.
Якщо учні однієї з груп підвищують свій
рівень – їх слід перевести до наступної
групи і навпаки.
Для кожної групи пропонуються різні за
ступенем складності завдання.
Диференційований підхід можна
здійснювати при різних формах
навчального процесу: під час уроку,
лабораторного заняття, екскурсії.
Під час проведеного уроку методом бесіди,
запитань слід орієнтувати учнів на певну
групу.
При цьому обов’язково слід враховувати,
щоб запитання було точним, стислим, не
мало елементів підказки.
Під час проведення уроку методом
пояснення, розповіді диференційований
підхід неможливий, оскільки вчитель будує
свою розповідь, орієнтуючись на
середнього учня,
але під час закріплення нового матеріалу
чи пояснення домашнього завдання учням
можна запропонувати різнорівневі
завдання.
Завершальним етапом навчальної
діяльності на уроці є:
усвідомлення ситуації досягнення мети;
переживання ситуації успіху;
підкріплення позитивної мотивації щодо
самої діяльності.
Ситуація успіху досягається тоді, коли
сама дитина визначає цей результат як
успіх.
Усвідомлення ситуації успіху самим
учнем, розуміння її значимості виникає у
суб'єкта після здолання своєї боязкості,
невміння, незнання, психологічного
враження та інших видів труднощів.
Роль “Ситуації успіху” у навчальній
діяльності
За останні роки термін
„Ситуація успіху” став звичним для
педагогів.
Ніхто не заперечує, що саме позитивні
емоції можуть стати для дитини одним
з найважливіших стимулів у навчанні,
але при цьому ми забуваємо про те, що
в педагогів не існує єдиного рецепта чи
правила, як саме створювати ситуації
успіху тому, що це слід на основі
індивідуального підходу, зважено, з
урахуванням багатьох факторів.
Діти прощають багато чого, але не
вибачають байдужість.
За відгуками дітей, найкращі їхні
вчителі вели уроки так, що здавалося,
ніби весь урок вони зайняті саме тобою.
Як цього досягти?
Іноді це „Іскра Божа”,
а частіше – майстерність, доведена до
мистецтва.
Важливо мати на увазі, що навіть
одноразове переживання успіху може
докорінно змінити психологічне
самопочуття дитини.
Ситуація успіху може стати пусковим
механізмом подальшого розвитку
особистості.
Безперечно, переживання успіху навіює
людині впевненість у власних силах.
З`являється бажання знову досягти
добрих результатів, виникає відчуття
внутрішнього благополуччя, що, у свою
чергу, покращує ставлення до
навколишнього світу.
На перший погляд здається, що вчитель,
кілька разів давши учню можливість
відчути успіх, далі вже само собою
забезпечує високий рівень мотивації,
інтересу, пізнавальної активності.
Але може бути й протилежний
результат: постійна успішність здатна
сформувати байдуже ставлення до
навчання.
Крім того, постійне очікування лише
позитивного результату згубно впливає
на розвиток вольових якостей учня:
він ухиляється від подолання
труднощів;
губиться в складних ситуаціях
(навчальних та життєвих);
у його поведінці починає домінувати
мотив „уникнення невдач”.
Досвідчені психологи та педагоги
попереджують про можливість
негативних наслідків пережитого успіху.
Чому ж виникає такий парадокс?
По-перше, успіх, що діставався ціною
незначних зусиль, може призвести до
переоцінки, точніше, до завищеної
оцінки своїх можливостей.
По-друге, за сильним переживанням
будь-якої емоції обов`язково настає
релаксація (розслаблення).
І якщо в цей період запропонувати
людині якусь діяльність, то, швидше за
все, ця діяльність буде менш успішною,
ніж попередня.
По-третє, переживання успіху може бути
потьмареним, якщо результат, важливий
і значимий для самого учня, не буде
адекватно оцінений іншими людьми.
І нарешті:
Емоція успіху не стане сильним
переживанням, якщо результати діяльності
не значимі для її суб`єкта.
Дитина, особливо на початку навчання,
однаково інтенсивно переживає успіх у
„головних” і „неголовних” навчальних
предметах.
Але часто знижують цю інтенсивність:
„12 балів з музики ! Та краще б ти
отримав 12 балів з читання”.
Знижуючи значимості успіху, що
переживається дитиною, ми, дорослі,
впливаємо на формування у дитини
ставлення до навчального процесу в
цілому.
Ось чому, оцінюючи дітей, необхідно
виходити з індивідуальних особливостей
кожного учня.
Просування вперед треба заохочувати,
підбадьорювати, щоб дитина не
відчувала невдачу, порівнюючи свої
результати з раніше встановленими
нормами, особливо якщо вони для неї
недосяжні.
Отже, ситуація успіху у навчальній
діяльності створюється вчителем або ж
психологом.
Як і будь-яку іншу діяльність, навчання
можна уявити у вигляді простого
ланцюжка дій:
1. Установка на діяльність (емоційна
підготовка учнів на вирішення
навчального завдання) – мотиваційний
етап;
2.Забезпечення діяльності (створення
умов для успішного вирішення
навчального завдання) –підготовчий,
робочий етап;
3.Порівняння отриманих результатів з
очікуваними (усвідомлення ставлення до
результатів своєї навчальної праці) –
результативний етап.
Отже, якщо ситуація успіху створюється
вчителем послідовно і свідомо, її
3.Порівняння отриманих результатів з
очікуваними (усвідомлення ставлення
до результатів своєї навчальної праці) –
результативний етап.
Отже, якщо ситуація успіху створюється
вчителем послідовно і свідомо, її
структура повинна врахувати всі
перелічені компоненти.
Створення ситуації успіху на
мотиваційному етапі навчальної
діяльності
Дослідження психологів свідчать, що рівень
засвоєння людиною знань істотно залежить
від рівня сформованості її мотивації
навчитися.
Тож давайте проаналізуємо, як провести
мотиваційний етап уроку так, щоб створити
ситуацію успіху для того учня.
Перед учителем стоїть завдання:
сформувати в учня настанову на
успішне виконання завдання
Інакше кажучи, вчитель повинен
сформувати в учнів мотив досягнення
мети.
Але при цьому вчитель часто
зустрічається з неадекватною
реакцією учнівського колективу:
1.Хтось уже виконував подібне
завдання, і його результати
виявились невдалими, так що у цієї
категорії учнів уже сформоване
негативне ставлення на успішне
виконання завдання.
2.Інша група учнів не стикалась з
такою роботою, тому вони не знають,
чого можна очікувати від майбутньої
діяльності.
3.Третя група, яка виконувала потрібні
завдання і успішно з ними впоралася,
знаходиться у стані мобілізації, готова
виконувати навчальне завдання.
Зрозуміло, що найлегше вчителю буде
працювати з учнями третьої групи, де
необхідно лише активізувати позитивні
емоції, які діти пережили раніше.
У другої групи учнів слід передбачити
емоційну реакцію, намалювати
перспективу вдалого виконання
завдання, пов`язавши її з тими чи
іншими умовами діяльності, які в
минулому забезпечували успіх.
Найбільш клопітною буде робота
першою групою учнів.
Перш за все доведеться нейтралізувати
спогади про невдачу в попередній
діяльності, а потім створити перспективу
для нової.
Зробити це можна, наприклад, так:
дати завдання учневі попрацювати над
своїми помилками, або повідомити його,
що завдання для нього змінено
порівняно з попереднім і т. д.
Учитель може запропонувати різні
варіанти мотивів досягнення ситуації
успіху:
прагнення самостійно розв`язати цікаві
задачі;
завоювати авторитет у своїх товаришів;
стати першим;
розглядати свою діяльність з точки зору
її корисності для інших людей;
встановити нові контакти між
товаришами у ході виконання завдання
тощо.
Отже, на етапі мотивації навчальної
діяльності учитель організовує певні
ситуації з метою активізувати чи
нейтралізувати емоції для наступної
діяльності
На етапі мотивації створення ситуації
успіху більшою мірою визначається
психологічними аспектами.
Тут доречним буде використання в
роботі вчителя таких психологопедагогічних прийомів, як:
Ефект Розенталя, або „Ефект
навіювання”: „Ти це можеш”, „Тобі це
вдається” тощо.
Якщо педагог буде переконувати учнів
у реальності успіху, то успіх прийде.
Англійський учений Стоуенс довів, що
учні, яких заохочували, досягли значно
більших успіхів, ніж ті, кого ніяк не
заохочували.
Прийом „Емоційне погладжування” –
це констатація будь-якого факту успіху,
прищеплювання дитині віри в себе,
відкритість учителя для довіри і співчуття.
◦ Прийом „Анонсування” –
репетиція майбутньої дії, яка створює
психологічний настрій на успіх перед
класом.
Це можуть бути додаткові індивідуальні
заняття з окремими учнями чи
заздалегідь оголошенні запитання
самостійної роботи.
Прийом „Шикуйсь!” містить такі кроки:
психологічна атака;
емоційне блокування;
вибір головного напрямку;
вибір рівних можливостей;
несподіване порівняння;
стабілізація.
Цей прийом полягає в тому, щоб:
учителем блокувалось припущення на
невдачу в діяльності учня;
відволікалася увага школяра від
чергового неуспіху;
вчитель повинен знайти той напрямок
діяльності, яким учень зможе
реалізувати себе набагато краще, тим
самим забезпечити його на успіх, на
стабільність у навчанні.
Розглянемо деякі
алгоритми створення ситуацій успіху та
методику їх реалізації:
Прийом „Даю шанс” – це заздалегідь
підготовлена вчителем ситуація, в якій
учень отримує можливість зненацька
для себе розкрити свої можливості.
Прийом “ Зняття страху”-
допомогає перебороти невпевненість у
власних силах (Люди вчаться на своїх
помилках і знаходять інші шляхи
вирішення проблем).
Прийом “Авансування успішного
результату” –
допомогає вчителю висловити тверду
переконаніність у тому, що його учень
обов’язково впорається з поставленим
завданням.
Це, в свою чергу, переконує дитину у
своїх силах і можливостях.
“У тебе обов’язково вийде”, “Я навіть не
сумніваюсь у позитивному результаті” і
т. д.
Прийом “Прихований інструктаж”
Допомагає дитині уникнути поразки.
Досягається шляхом побажання,
наприклад:
Можливо краще почати з ...,
Виконуючи роботу не забудьте про ...
Прийом “Внесення мотиву”.
Показує дитині заради чого, кого
здійснюється ця діяльність, кому буде
добре після виконання, наприклад, “Без
твоєї допомоги твоїм друзям не
впоратись...” тощо.
Прийом “Персональна винятковість.”
Визначає важливість зусиль дитини в
діяльності, що здійснюється або
здійснюватиметься, наприклад:
Тільки ти міг би…
Тільки тобі і можу доручити… і т.п.
Прийом “Висока оцінка деталі”.
Допомагає емоційно пережити не
результат в цілому, а якої її окремої
деталі:
Найбільше мені сподобалось у твоїй
роботі…
Найбільше тобі вдалося…
Прийом „Еврика”.
Створюються умови, за яких дитина,
виконуючи навчальне завдання,
несподівано відкриває в собі невідомі
досі здібності.
Завдання вчителя – помітити це глибоко
особисте відкриття, всіляко підтримати
дитину, поставити нову мету і надихнути
на її досягнення.
Допомога вчителя у створенні ситуації
відкриття має бути ненав`язливою,
прихованою.
Створюючи ситуації успіху на етапі
організації навчальної діяльності, слід
пам`ятати кілька основних правил:
у кожній дитині є задатки, які можуть
розвинутися у здібності;
Побачити їх, відчути, розвити – це
справа педагога;
ставлення до дитини як до рівної, як до
себе, спілкування, що повністю включає
грубість, різкість, образливий тон, має
стати обов`язковою нормою всієї
педагогічної діяльності;
Ставлення до дитини:
як до рівної,
як до себе,
спілкування, що повністю виключає:
- грубість,
- різкість,
- образливий тон
має стати обов`язковою нормою всієї
педагогічної діяльності;
чим більше напрямків діяльності, в яких
бере участь дитина, тим більше в неї
можливостей знайти себе;
кількість і різноманітність ситуацій і
обставин, в тому числі і штучно
створених, у які може потрапити
дитина, визначають шляхи її сьогодення
і віддаленого інтересу та можливі шляхи
успіху.
ТИПИ УСПІХУ:
Неочікувана радість – це почуття
задоволення від того, що результати
діяльності учня перевершили його
очікування.
З педагогічної та психологічної точки
зору – це результат продуманої,
підготовленої діяльності вчителя.
Спільна радість – полягає в тому, щоб учень
досяг необхідної для себе реакції колективу.
Вона може бути підготовленою вчителем
або спонтаною.
Спільною радістю вважають тільки ті реакції
колективу, які дають можливість дитині
відчутні себе задоволеним, стимулюють її
зусиля.
Це, перш за все, має бути емоційний відгук
оточуючих на успіх члена свого колективу.
Важливо, щоб у досягненнях кожного
школяра всі бачили результати своєї
праці, а сама дитина розуміла, що її
радість – це радість підтримки,
отримання статусу „свій серед своїх”.
Зрештою у тому, як реагує дитячий
колектив на успіхи або невдачі своїх
учителів, виявляється його моральна
сутність.
Радість пізнання – це радість пізнання
нового, хоча вона по своїй суті
альтруїстична (виникає на основі
допомоги, підтримки інших людей).
Пізнання спираїться на самоосвіту й
самопізнання.
Така радість не може вирости на
пустому місці, появитися без серйозних
причин. Це слід клопіткої роботи
учителя –учня-учнів.
ВИСНОВОК:
1.Ситуація успіху досягається тоді, коли
сама дитина визначає цей результат як
успіх.
2 Усвідомлення ситуації успіху самим
учнем, розуміння її значимості виникає у
школяра після здолання своєї боязкості,
невміння, незнання, психологічного
враження та інших видів труднощів.
3. Завдання педагога :
допомогти особистості дитини зрости в
успіху;
дати відчути радість від здолання
труднощів;
дати зрозуміти, що задарма в житті в
житті нічого не дається, скрізь необхідно
докласти зусиль.
І успіх буде еквівалентним витраченим
зусиллям.
ШАНОВНІ КОЛЕГИ !
Дайте, будь ласка, відповідь на такі
запитання:
1.Ваше ставлення до технології “Створення
ситуації успіху”.
2.Як Ви оцінюєте стан “Створення ситуації
успіху у Вашому навчальному закладі”.
3.Які ще методичні рекомендації, ідеї,
міркування щодо “Створення ситуації успіху”,
Ви можете запропонувати учасникам нашого
семінару ?
ВДЯЧНІ ВАМ ЗА ВІДВЕРТІСТЬ, ЗА ПОРАДИ
Slide 45
Створення ситуації успіху
та шляхи її реалізації
на уроці як складової якості
навчально-виховного процесу
Мета: Удосконалити методику
створення ситуації успіху та шляхів
її реалізації на уроці як стежки, що
веде до того куточка дитячого
серця, в якому горить вогник
бажання бути гарним.
На
відміну від традиційного розуміння
освіти як суми знань та навичок, нині освіту
починають розглядати як процес
становлення особистості .
Причому особистості, здатної до:
самоосвіти,
саморозвитку,
самовдосконалення,
яка вміє використовувати набуті знання,
яка прагне реалізувати себе,
спроможна змінити на краще своє життя,
життя своєї держави.
Алгоритм
створення та досягнення ситуації успіху
твердження про “Ситуацію успіху”;
особистісно-орієнтований підхід у справі
навчання та виховання - основа педагогічної
технології “Створення ситуації успіху”;
роль “Ситуації успіху” у навчальній діяльності;
створення “Ситуації успіху” на мотиваційному
етапі навчальної діяльності;
психолого-педагогічні прийоми при створенні
“Ситуації успіху”;
методика реалізації “Ситуації успіху”;
Виходячи із Положень Закону України “Про
освіту” завдання школи сьогодні полягає в
тому, щоб:
Виховувати в учнів здатність:
долати життєві труднощі;
самостійно приймати рішення;
розвивати себе як особистість, здатну:
робити вибір і контролювати своє життя;
брати на себе відповідальність за свої дії;
захищати себе і свої життєві цінності;
діяти відповідно до них;
піклуватись про інших;
Завдання вчителів:
прищепити учням потребу до здобуття
знань;
створити такі умови, щоб процес
здобуття знань був для них цікавим,
потрібним, комфортним;
і тому пріоритетним завданням вчителя
під час навчально-виховної діяльності є
створення ситуації успіху.
Що означає “Ситуація успіху?”
Ситуація успіху - це суб'єктивний
психічний стан задоволення наслідком
своєї фізичної, розумової праці чи
моральної напруги.
Успіх у навчанні - єдине джерело
внутрішніх сил дитини, які породжують
енергію для переборення труднощів,
бажання вчитися.
В.Сухомлинський
Ситуація успіху дарує атмосферу
приязні та взаємодопомоги, впевненості
і захищеності.
Учитель зобов’язаний створити джерело
внутрішніх сил дитини, джерело, яке дає
енергію для подолання труднощів і
формування бажання вчитися.
Використання ситуації успіху має
сприяти підвищенню робочого тонусу,
збільшенню продуктивності навчальної
роботи, а також допомогти учням
усвідомити себе повноцінною
особистістю і, відповідно, забезпечити
успіх у навчанні.
Основою педагогічної технології
“Створення ситуації успіху” є
особистісно-орієнтований підхід у справі
навчання та виховання.
А тому звернемося до рекомендацій
щодо особистісно-орієнтовного підходу
навчання та виховання.
–
Особистісно орієнтоване навчання
це навчання, центром якого є
особистість дитини, її самобутність та
самостійність: суб'єктивний досвід
кожного спочатку розкривається, а
потім узгоджується зі змістом освіти.
Визнання учня ключовою фігурою
всього освітнього процесу – це і є
особистісно орієнтована педагогіка.
У свідомості учня це має такий
вигляд: «Все, що я пізнаю, я знаю,
для чого мені потрібно і де я можу ці
знання застосувати».
Для педагога - це прагнення знайти
розумний баланс між знаннями,
уміннями та навичками учня.
Сучасність вимагає навчити учнів:
- самостійно та творчо розв'язувати
проблеми;
- шукати нову інформацію й робити
висновки, а не подавати дітям готові
знання.
В особистісно-орієнтованому підході
вчителю насамперед потрібен високий
рівень педагогічної майстерності, який
базується на розвитку:
дидактичних;
організаторських;
комунікативних;
науково-пізнавальних;
емоційних;
та поведінкових компонентностей;
-
-
Цілі особистісно орієнтованого
навчання полягають у тому, щоб:
визначити життєвий досвід кожного
учня;
його пізнавальні здібності;
рівень інтелекту;
інтереси, які спочатку треба розкрити,
а потім розвинути у навчальному
процесі;
Цілі особистісно орієнтованого навчання
полягають у тому, щоб:
Формувати позитивну мотивацію учнів до:
-
пізнавальної діяльності;
-
потребу в самопізнанні;
-
потребу в самореалізаціїї;
-
та потребу у самовдосконаленні школярів;
Цілі особистісно орієнтованого навчання
полягають у тому, щоб:
Озброїти учнів механізмом:
адаптації;
саморегуляції;
самозахисту;
самовиховання;
Цілі особистісно орієнтованого навчання
полягають у тому, щоб:
Розвинути індивідуальні позитивні
здібності кожного школяра;
Сформувати культуру життєдіяльності
максимально виявити і використати
індивідуальний досвід учня;
Правильно визначати лінії поведінки.
Основні принципи
особистісно-орієнтованого
навчання:
1. Принцип «розвивальної допомоги»
не робити за учня;
не вказувати йому, що робити,
а допомогти пробувати власні сили і власну
активність;
потрібно добитись, щоб учень сам обирав
рішення і відповідав за них.
Звідси - не потрібно подавати готові
знання, а створити умови, в яких
виявляється:
-
власна пізнавальна активність учня;
-
і він визначить для себе цілі, зміст та
методи роботи, власні цінності.
-
Навчання повинно бути дослідницьким
Це час, протягом якого діти вчаться:
самостійно діяти;
- дискутувати;
- приймати рішення.
-
При цьому розвивається самосвідомість і
самореалізується особистість.
Принцип - «свобода вміння»
- учні вільно обговорюють
проблеми;
- співпрацюють один з одним,
- а вчитель виступає в ролі
старшого члена колективу,
консультанта, джерела досвіду
Принцип - «свобода вміння»
Учителю:
-недостатньо
процес;
організувати навчальний
- потрібно ще визначити спосіб засвоєння
знань, тобто оприділити види діяльності
учня на уроці.
Основні вимоги до особистісноорієнтованого уроку:
раціональна єдність словесних,
наукових і практичних методів
навчання;
зв'язок з раніше вивченим досвідом,
набутим учнем;
Основні вимоги до особистісно
орієнтованого уроку:
-формування вмінь в учнів самостійно
здобувати знання і застосовувати їх на
практиці;
-заохочення прагнень учнів знаходити свій
спосіб роботи з навчальним матеріалом.
Метою
особистісноорієнтованого уроку є:
- створення умов для виявлення
пізнавальної активності учнів
Засобами досягнення вчителем цієї мети
можуть бути:
використання різних форм та методів
навчальної діяльності, які дозволяють
розкрити суб'єктивний досвід учнів;
створення атмосфери зацікавленості
кожного учня в результатах роботи
всього класу;
стимулювання учнів до висловлювань,
використання різних способів виконання
завдань без побоювань помилитися,
отримати хибну відповідь тощо;
Засобами досягнення вчителем цієї мети
можуть бути:
використання протягом уроку
дидактичного матеріалу, який дозволяє
отримати учневі найбільш значущі для
нього вид та форму змісту навчального
матеріалу;
оцінювання досягнень учня протягом
усього процесу його діяльності, а не
тільки за кінцевим результатом;
Засобами досягнення вчителем цієї мети
можуть бути:
заохочення прагнень учня знаходити свій
спосіб роботи;
аналізувати протягом уроку роботи інших
учнів; вибирати та засвоювати найбільш
раціональні з них;
створення на уроці педагогічних ситуацій
спілкування, які б дозволяли кожному учневі
виявляти ініціативу, самостійність, виборність у
справах роботи;
створення обстановки для природного
самовираження учня.
Технологія
особистісноорієнтованогоуроку
Для проведення особистісноорієнтованого уроку вчитель має
оволодіти його основними етапами:
1.
2.
3.
4.
5.
6.
7.
8.
Орієнтації.
Визначення мети.
Проектування.
Організації.
Реалізації.
Контролю.
Коригування.
Оцінювання
1. Етап орієнтації включає:
орієнтацію на позитивну роботу;
орієнтацію на визначення особистісного
досвіду учнів;
пов'язання цього досвіду з проблемами
навчального матеріалу.
2. Етап визначення мети передбачає:
визначення на уроці разом з учнями
значущої мети здійснення тієї діяльності,
яка запланована вчителем (учні повинні
зрозуміти, що може дати робота учням
саме на цьому уроці для складання,
наприклад, тематичного заліку,
державної атестації, свого майбутнього
життя тощо);
визначення показників досягнення
поставлених завдань;
3. Етап проектування включає:
передбачення залучення учнів до
виконання ними випереджальних
завдань;
підготовки повідомлень;
рефератів;
виготовлення та відбору наочності;
складання плану роботи тощо;
Етап організації виконання плану
діяльності передбачає:
Подання можливих варіантів і
способів виконання навчальної
діяльності (усна чи письмова форма,
індивідуальна робота чи робота в
групах, робота з текстом чи з іншими
засобами одержання інформації);
Етап організації виконання плану
діяльності передбачає:
2.Представлення учнями вибору способу
фіксації нового матеріалу (конспект,
схема, таблиця, опора, план, тези,
висновки тощо);
3.Варіативність домашнього завдання
(диференціація за рівнем складності та
способом виконання).
Етап контрольно-оцінювальний:
1.Залучення учнів до контролю за
перебігом навчальної діяльності шляхом
заохочення їх до різних видів контролю,
самоконтролю, взаємоконтролю, роботи
в групах;
2.Участь учнів у виправленні помилок і
недоліків у знаннях, усвідомлення їх
причин шляхом взаємо та самоаналізу;
Етап контрольно-оцінювальний:
3.Надання учням можливості самостійно
або за участі вчителя, інших учнів
порівнювати отримані ним результати з
критеріями стандарту, закладеного у
навчальній програмі;
4.Використання механізмів оцінного
методу (позитивного ставлення до
успіхів школяра);
Етап контрольно-оцінювальний:
5.Використання механізмів оцінного
методу (позитивного ставлення до
успіхів школяра).
6.Оцінювання (виставлення рівневих
оцінок за дванадцятибальною системою
оцінювання навчальних досягнень,
поурочного бала, рейтинг) не тільки
результатів, а й самого процесу
навчання.
6. Заключний етап передбачає:
усвідомлення учнями ситуації
досягнення мети;
відчуття успіху;
підкріплення позитивної мотивації
стосовно власної діяльності.
Методи та засоби психолого-педагогічної
підтримки діяльності учнів
заохочення;
навчально-пізнавальна гра;
створення ситуації успіху;
створення ситуації пізнавального інтересу;
створення проблемної ситуації;
спонукання до пошуку альтернативних
рішень;
виконання творчих завдань;
кооперація учнів;
створення ситуації взаємодопомоги тощо.
Висновок може бути таким: особистісноорієнтоване навчання ЦЕ–
загальнодидактичний принцип
індивідуального підходу до учнів.
Таке твердження ми дослідимо та
пояснимо за допомогою такого факту:
Відомий російський психолог
Л.С. Виготський своє теорією доводить,
що розум будь-якої людини має дві зони
розвитку: А і Б.
Перша зона (А) – це зона актуального
розвитку.
У цю зону потрапляють завдання, які
дитина може виконати сама без
допомоги вчителя.
Друга зона (В) – це зона найближчого
розвитку
Сюди потрапляють завдання, які дитина сама
виконати не може, але може з ними
впоратися з допомогою вчителя.
Зона найближчого розвитку, - це зона
“наступного дня”.
Те, що сьогодні є зона найближчого
розвитку, завтра у процесі навчання повинно
стати зоною актуального розвитку. Учитель
не повинен давати готову інформацію, адже
таке навчання може загальмувати мислення
дитини. А за допомогою вміло підібраних
запитань педагог підводить школяра до
правильної відповіді, розв’язку.
Те, що сьогодні є зоною найближчого
розвитку, завтра у процесі навчання
повинно стати зоною актуального
розвитку.
Учитель не повинен давати готову
інформацію, адже таке навчання може
загальмувати мислення дитини.
А за допомогою вміло підібраних
запитань педагог підводить школяра до
правильної відповіді, розв’язку.
Отже, як бачимо із цього прикладу, щоб
відбулися розвиток і навчання учнів,
завдання повинні потрапляти лише в
зону найближчого розвитку
(за Л.С. Виготським).
Припустимо, що два учні навчались в
одній школі, в одних і тих самих
учителів, закінчили школу з відзнакою,
рівень їхнього розвитку все одно буде
різним.
Ще більше відрізняється розвиток учнів
класу, які згідно з 12- бальною
системою досягли початкового і
високого рівнів.
Тому зрозуміло, що до таких дітей треба
підходити індивідуально, тобто ставити
перед ними різні завдання.
Якщо для цілого класу поставити одне
завдання, то для одних учнів воно
потрапить у зону актуального розвитку,
для інших – у зону найближчого
розвитку.
Отже, одне завдання для всього класу
ставити не бажано і не потрібно, а
здійснювати якісний особистісноорієнтований підхід до навчання та
виховання на практиці нам заважає ряд
причин, зокрема:
Причина 1. Щоб підійти індивідуально
до кожного учня, необхідно знати його
психологічні, фізіологічні та соціальні
особливості.
Лише психологія нараховує кілька
десятків індивідуальних особливостей
особистості. Це різні види уваги, уяви,
мислення, сприйняття, темпераменту,
характеру і т.д.
Пам’ять також поділяється більш ніж
на 10 типів: короткочасна,
довготривала, оперативна, рухова,
зорова, слухова, емоційна, словеснологічна і т.д.;
Причина 2. Виявити всі ці психологічні,
фізіологічні та соціальні особливості
вчитель без допомоги психолога, лікаря,
соціолога не може;
Причина 3.Навіть якщо теоретично
припустити, що в кожної дитини
виявили всі ці особливості, вчитель не
зможе запам’ятати їх у такій кількості
дітей, оскільки він одночасно навчає
свого предмета не один десяток учнів,
кожен з яких має не один десяток таких
особливостей.
Нарешті, якщо вчителю все-таки
вдається запам’ятати всі особливості
кожної дитини, він не зможе підійти
індивідуально тому, що урок триває
всього 40-45 хв, протягом яких
неможливо фізично попрацювати з
кожним учнем класу індивідуально.
Отже, існує суперечність: з одного боку,
вимоги до особистісно-орієнтованого
навчання, а з іншого причини, що
унеможливлюють якісне впровадження
цієї педагогічної технології у навчальновиховний процес.
Який же вихід з ситуації, що склалася ?
Філософія вчить, що джерелом і
рушійними силами будь-якого процесу
(у тому числі й навчального) є
розв’язання суперечностей і тому,
щоб навчальний процес розвивався,
вчителю необхідно вміти виявляти
суперечність навчального процесу, а
також вміти розв’язувати її.
Дана суперечність розв’язується шляхом
диференційованого підходу до учнів.
Диференціація (від лат. Differentia –
різниця, відмінність) – розчленування
цілого на якісно відмінні частини.
Розв’язування таких суперечностей
називається підходом до навчання.
Цей підхід, для прикладу, можна
здійснити таким чином:
Учнів класу розподілити на групи за
рівнем розвитку.
Критерії, якими слід керуватися - це
успішність.
Таких груп, наприклад, може бути
чотири:
низький рівень;
середній рівень;
достатній рівень;
високий рівень.
Зрозуміло, що такий поділ не
аргументується для учнів, для того щоб
у слабшого школяра не сформувалася
занижена самооцінка, а в сильного –
завищена.
Якщо учні однієї з груп підвищують свій
рівень – їх слід перевести до наступної
групи і навпаки.
Для кожної групи пропонуються різні за
ступенем складності завдання.
Диференційований підхід можна
здійснювати при різних формах
навчального процесу: під час уроку,
лабораторного заняття, екскурсії.
Під час проведеного уроку методом бесіди,
запитань слід орієнтувати учнів на певну
групу.
При цьому обов’язково слід враховувати,
щоб запитання було точним, стислим, не
мало елементів підказки.
Під час проведення уроку методом
пояснення, розповіді диференційований
підхід неможливий, оскільки вчитель будує
свою розповідь, орієнтуючись на
середнього учня,
але під час закріплення нового матеріалу
чи пояснення домашнього завдання учням
можна запропонувати різнорівневі
завдання.
Завершальним етапом навчальної
діяльності на уроці є:
усвідомлення ситуації досягнення мети;
переживання ситуації успіху;
підкріплення позитивної мотивації щодо
самої діяльності.
Ситуація успіху досягається тоді, коли
сама дитина визначає цей результат як
успіх.
Усвідомлення ситуації успіху самим
учнем, розуміння її значимості виникає у
суб'єкта після здолання своєї боязкості,
невміння, незнання, психологічного
враження та інших видів труднощів.
Роль “Ситуації успіху” у навчальній
діяльності
За останні роки термін
„Ситуація успіху” став звичним для
педагогів.
Ніхто не заперечує, що саме позитивні
емоції можуть стати для дитини одним
з найважливіших стимулів у навчанні,
але при цьому ми забуваємо про те, що
в педагогів не існує єдиного рецепта чи
правила, як саме створювати ситуації
успіху тому, що це слід на основі
індивідуального підходу, зважено, з
урахуванням багатьох факторів.
Діти прощають багато чого, але не
вибачають байдужість.
За відгуками дітей, найкращі їхні
вчителі вели уроки так, що здавалося,
ніби весь урок вони зайняті саме тобою.
Як цього досягти?
Іноді це „Іскра Божа”,
а частіше – майстерність, доведена до
мистецтва.
Важливо мати на увазі, що навіть
одноразове переживання успіху може
докорінно змінити психологічне
самопочуття дитини.
Ситуація успіху може стати пусковим
механізмом подальшого розвитку
особистості.
Безперечно, переживання успіху навіює
людині впевненість у власних силах.
З`являється бажання знову досягти
добрих результатів, виникає відчуття
внутрішнього благополуччя, що, у свою
чергу, покращує ставлення до
навколишнього світу.
На перший погляд здається, що вчитель,
кілька разів давши учню можливість
відчути успіх, далі вже само собою
забезпечує високий рівень мотивації,
інтересу, пізнавальної активності.
Але може бути й протилежний
результат: постійна успішність здатна
сформувати байдуже ставлення до
навчання.
Крім того, постійне очікування лише
позитивного результату згубно впливає
на розвиток вольових якостей учня:
він ухиляється від подолання
труднощів;
губиться в складних ситуаціях
(навчальних та життєвих);
у його поведінці починає домінувати
мотив „уникнення невдач”.
Досвідчені психологи та педагоги
попереджують про можливість
негативних наслідків пережитого успіху.
Чому ж виникає такий парадокс?
По-перше, успіх, що діставався ціною
незначних зусиль, може призвести до
переоцінки, точніше, до завищеної
оцінки своїх можливостей.
По-друге, за сильним переживанням
будь-якої емоції обов`язково настає
релаксація (розслаблення).
І якщо в цей період запропонувати
людині якусь діяльність, то, швидше за
все, ця діяльність буде менш успішною,
ніж попередня.
По-третє, переживання успіху може бути
потьмареним, якщо результат, важливий
і значимий для самого учня, не буде
адекватно оцінений іншими людьми.
І нарешті:
Емоція успіху не стане сильним
переживанням, якщо результати діяльності
не значимі для її суб`єкта.
Дитина, особливо на початку навчання,
однаково інтенсивно переживає успіх у
„головних” і „неголовних” навчальних
предметах.
Але часто знижують цю інтенсивність:
„12 балів з музики ! Та краще б ти
отримав 12 балів з читання”.
Знижуючи значимості успіху, що
переживається дитиною, ми, дорослі,
впливаємо на формування у дитини
ставлення до навчального процесу в
цілому.
Ось чому, оцінюючи дітей, необхідно
виходити з індивідуальних особливостей
кожного учня.
Просування вперед треба заохочувати,
підбадьорювати, щоб дитина не
відчувала невдачу, порівнюючи свої
результати з раніше встановленими
нормами, особливо якщо вони для неї
недосяжні.
Отже, ситуація успіху у навчальній
діяльності створюється вчителем або ж
психологом.
Як і будь-яку іншу діяльність, навчання
можна уявити у вигляді простого
ланцюжка дій:
1. Установка на діяльність (емоційна
підготовка учнів на вирішення
навчального завдання) – мотиваційний
етап;
2.Забезпечення діяльності (створення
умов для успішного вирішення
навчального завдання) –підготовчий,
робочий етап;
3.Порівняння отриманих результатів з
очікуваними (усвідомлення ставлення до
результатів своєї навчальної праці) –
результативний етап.
Отже, якщо ситуація успіху створюється
вчителем послідовно і свідомо, її
3.Порівняння отриманих результатів з
очікуваними (усвідомлення ставлення
до результатів своєї навчальної праці) –
результативний етап.
Отже, якщо ситуація успіху створюється
вчителем послідовно і свідомо, її
структура повинна врахувати всі
перелічені компоненти.
Створення ситуації успіху на
мотиваційному етапі навчальної
діяльності
Дослідження психологів свідчать, що рівень
засвоєння людиною знань істотно залежить
від рівня сформованості її мотивації
навчитися.
Тож давайте проаналізуємо, як провести
мотиваційний етап уроку так, щоб створити
ситуацію успіху для того учня.
Перед учителем стоїть завдання:
сформувати в учня настанову на
успішне виконання завдання
Інакше кажучи, вчитель повинен
сформувати в учнів мотив досягнення
мети.
Але при цьому вчитель часто
зустрічається з неадекватною
реакцією учнівського колективу:
1.Хтось уже виконував подібне
завдання, і його результати
виявились невдалими, так що у цієї
категорії учнів уже сформоване
негативне ставлення на успішне
виконання завдання.
2.Інша група учнів не стикалась з
такою роботою, тому вони не знають,
чого можна очікувати від майбутньої
діяльності.
3.Третя група, яка виконувала потрібні
завдання і успішно з ними впоралася,
знаходиться у стані мобілізації, готова
виконувати навчальне завдання.
Зрозуміло, що найлегше вчителю буде
працювати з учнями третьої групи, де
необхідно лише активізувати позитивні
емоції, які діти пережили раніше.
У другої групи учнів слід передбачити
емоційну реакцію, намалювати
перспективу вдалого виконання
завдання, пов`язавши її з тими чи
іншими умовами діяльності, які в
минулому забезпечували успіх.
Найбільш клопітною буде робота
першою групою учнів.
Перш за все доведеться нейтралізувати
спогади про невдачу в попередній
діяльності, а потім створити перспективу
для нової.
Зробити це можна, наприклад, так:
дати завдання учневі попрацювати над
своїми помилками, або повідомити його,
що завдання для нього змінено
порівняно з попереднім і т. д.
Учитель може запропонувати різні
варіанти мотивів досягнення ситуації
успіху:
прагнення самостійно розв`язати цікаві
задачі;
завоювати авторитет у своїх товаришів;
стати першим;
розглядати свою діяльність з точки зору
її корисності для інших людей;
встановити нові контакти між
товаришами у ході виконання завдання
тощо.
Отже, на етапі мотивації навчальної
діяльності учитель організовує певні
ситуації з метою активізувати чи
нейтралізувати емоції для наступної
діяльності
На етапі мотивації створення ситуації
успіху більшою мірою визначається
психологічними аспектами.
Тут доречним буде використання в
роботі вчителя таких психологопедагогічних прийомів, як:
Ефект Розенталя, або „Ефект
навіювання”: „Ти це можеш”, „Тобі це
вдається” тощо.
Якщо педагог буде переконувати учнів
у реальності успіху, то успіх прийде.
Англійський учений Стоуенс довів, що
учні, яких заохочували, досягли значно
більших успіхів, ніж ті, кого ніяк не
заохочували.
Прийом „Емоційне погладжування” –
це констатація будь-якого факту успіху,
прищеплювання дитині віри в себе,
відкритість учителя для довіри і співчуття.
◦ Прийом „Анонсування” –
репетиція майбутньої дії, яка створює
психологічний настрій на успіх перед
класом.
Це можуть бути додаткові індивідуальні
заняття з окремими учнями чи
заздалегідь оголошенні запитання
самостійної роботи.
Прийом „Шикуйсь!” містить такі кроки:
психологічна атака;
емоційне блокування;
вибір головного напрямку;
вибір рівних можливостей;
несподіване порівняння;
стабілізація.
Цей прийом полягає в тому, щоб:
учителем блокувалось припущення на
невдачу в діяльності учня;
відволікалася увага школяра від
чергового неуспіху;
вчитель повинен знайти той напрямок
діяльності, яким учень зможе
реалізувати себе набагато краще, тим
самим забезпечити його на успіх, на
стабільність у навчанні.
Розглянемо деякі
алгоритми створення ситуацій успіху та
методику їх реалізації:
Прийом „Даю шанс” – це заздалегідь
підготовлена вчителем ситуація, в якій
учень отримує можливість зненацька
для себе розкрити свої можливості.
Прийом “ Зняття страху”-
допомогає перебороти невпевненість у
власних силах (Люди вчаться на своїх
помилках і знаходять інші шляхи
вирішення проблем).
Прийом “Авансування успішного
результату” –
допомогає вчителю висловити тверду
переконаніність у тому, що його учень
обов’язково впорається з поставленим
завданням.
Це, в свою чергу, переконує дитину у
своїх силах і можливостях.
“У тебе обов’язково вийде”, “Я навіть не
сумніваюсь у позитивному результаті” і
т. д.
Прийом “Прихований інструктаж”
Допомагає дитині уникнути поразки.
Досягається шляхом побажання,
наприклад:
Можливо краще почати з ...,
Виконуючи роботу не забудьте про ...
Прийом “Внесення мотиву”.
Показує дитині заради чого, кого
здійснюється ця діяльність, кому буде
добре після виконання, наприклад, “Без
твоєї допомоги твоїм друзям не
впоратись...” тощо.
Прийом “Персональна винятковість.”
Визначає важливість зусиль дитини в
діяльності, що здійснюється або
здійснюватиметься, наприклад:
Тільки ти міг би…
Тільки тобі і можу доручити… і т.п.
Прийом “Висока оцінка деталі”.
Допомагає емоційно пережити не
результат в цілому, а якої її окремої
деталі:
Найбільше мені сподобалось у твоїй
роботі…
Найбільше тобі вдалося…
Прийом „Еврика”.
Створюються умови, за яких дитина,
виконуючи навчальне завдання,
несподівано відкриває в собі невідомі
досі здібності.
Завдання вчителя – помітити це глибоко
особисте відкриття, всіляко підтримати
дитину, поставити нову мету і надихнути
на її досягнення.
Допомога вчителя у створенні ситуації
відкриття має бути ненав`язливою,
прихованою.
Створюючи ситуації успіху на етапі
організації навчальної діяльності, слід
пам`ятати кілька основних правил:
у кожній дитині є задатки, які можуть
розвинутися у здібності;
Побачити їх, відчути, розвити – це
справа педагога;
ставлення до дитини як до рівної, як до
себе, спілкування, що повністю включає
грубість, різкість, образливий тон, має
стати обов`язковою нормою всієї
педагогічної діяльності;
Ставлення до дитини:
як до рівної,
як до себе,
спілкування, що повністю виключає:
- грубість,
- різкість,
- образливий тон
має стати обов`язковою нормою всієї
педагогічної діяльності;
чим більше напрямків діяльності, в яких
бере участь дитина, тим більше в неї
можливостей знайти себе;
кількість і різноманітність ситуацій і
обставин, в тому числі і штучно
створених, у які може потрапити
дитина, визначають шляхи її сьогодення
і віддаленого інтересу та можливі шляхи
успіху.
ТИПИ УСПІХУ:
Неочікувана радість – це почуття
задоволення від того, що результати
діяльності учня перевершили його
очікування.
З педагогічної та психологічної точки
зору – це результат продуманої,
підготовленої діяльності вчителя.
Спільна радість – полягає в тому, щоб учень
досяг необхідної для себе реакції колективу.
Вона може бути підготовленою вчителем
або спонтаною.
Спільною радістю вважають тільки ті реакції
колективу, які дають можливість дитині
відчутні себе задоволеним, стимулюють її
зусиля.
Це, перш за все, має бути емоційний відгук
оточуючих на успіх члена свого колективу.
Важливо, щоб у досягненнях кожного
школяра всі бачили результати своєї
праці, а сама дитина розуміла, що її
радість – це радість підтримки,
отримання статусу „свій серед своїх”.
Зрештою у тому, як реагує дитячий
колектив на успіхи або невдачі своїх
учителів, виявляється його моральна
сутність.
Радість пізнання – це радість пізнання
нового, хоча вона по своїй суті
альтруїстична (виникає на основі
допомоги, підтримки інших людей).
Пізнання спираїться на самоосвіту й
самопізнання.
Така радість не може вирости на
пустому місці, появитися без серйозних
причин. Це слід клопіткої роботи
учителя –учня-учнів.
ВИСНОВОК:
1.Ситуація успіху досягається тоді, коли
сама дитина визначає цей результат як
успіх.
2 Усвідомлення ситуації успіху самим
учнем, розуміння її значимості виникає у
школяра після здолання своєї боязкості,
невміння, незнання, психологічного
враження та інших видів труднощів.
3. Завдання педагога :
допомогти особистості дитини зрости в
успіху;
дати відчути радість від здолання
труднощів;
дати зрозуміти, що задарма в житті в
житті нічого не дається, скрізь необхідно
докласти зусиль.
І успіх буде еквівалентним витраченим
зусиллям.
ШАНОВНІ КОЛЕГИ !
Дайте, будь ласка, відповідь на такі
запитання:
1.Ваше ставлення до технології “Створення
ситуації успіху”.
2.Як Ви оцінюєте стан “Створення ситуації
успіху у Вашому навчальному закладі”.
3.Які ще методичні рекомендації, ідеї,
міркування щодо “Створення ситуації успіху”,
Ви можете запропонувати учасникам нашого
семінару ?
ВДЯЧНІ ВАМ ЗА ВІДВЕРТІСТЬ, ЗА ПОРАДИ
Slide 46
Створення ситуації успіху
та шляхи її реалізації
на уроці як складової якості
навчально-виховного процесу
Мета: Удосконалити методику
створення ситуації успіху та шляхів
її реалізації на уроці як стежки, що
веде до того куточка дитячого
серця, в якому горить вогник
бажання бути гарним.
На
відміну від традиційного розуміння
освіти як суми знань та навичок, нині освіту
починають розглядати як процес
становлення особистості .
Причому особистості, здатної до:
самоосвіти,
саморозвитку,
самовдосконалення,
яка вміє використовувати набуті знання,
яка прагне реалізувати себе,
спроможна змінити на краще своє життя,
життя своєї держави.
Алгоритм
створення та досягнення ситуації успіху
твердження про “Ситуацію успіху”;
особистісно-орієнтований підхід у справі
навчання та виховання - основа педагогічної
технології “Створення ситуації успіху”;
роль “Ситуації успіху” у навчальній діяльності;
створення “Ситуації успіху” на мотиваційному
етапі навчальної діяльності;
психолого-педагогічні прийоми при створенні
“Ситуації успіху”;
методика реалізації “Ситуації успіху”;
Виходячи із Положень Закону України “Про
освіту” завдання школи сьогодні полягає в
тому, щоб:
Виховувати в учнів здатність:
долати життєві труднощі;
самостійно приймати рішення;
розвивати себе як особистість, здатну:
робити вибір і контролювати своє життя;
брати на себе відповідальність за свої дії;
захищати себе і свої життєві цінності;
діяти відповідно до них;
піклуватись про інших;
Завдання вчителів:
прищепити учням потребу до здобуття
знань;
створити такі умови, щоб процес
здобуття знань був для них цікавим,
потрібним, комфортним;
і тому пріоритетним завданням вчителя
під час навчально-виховної діяльності є
створення ситуації успіху.
Що означає “Ситуація успіху?”
Ситуація успіху - це суб'єктивний
психічний стан задоволення наслідком
своєї фізичної, розумової праці чи
моральної напруги.
Успіх у навчанні - єдине джерело
внутрішніх сил дитини, які породжують
енергію для переборення труднощів,
бажання вчитися.
В.Сухомлинський
Ситуація успіху дарує атмосферу
приязні та взаємодопомоги, впевненості
і захищеності.
Учитель зобов’язаний створити джерело
внутрішніх сил дитини, джерело, яке дає
енергію для подолання труднощів і
формування бажання вчитися.
Використання ситуації успіху має
сприяти підвищенню робочого тонусу,
збільшенню продуктивності навчальної
роботи, а також допомогти учням
усвідомити себе повноцінною
особистістю і, відповідно, забезпечити
успіх у навчанні.
Основою педагогічної технології
“Створення ситуації успіху” є
особистісно-орієнтований підхід у справі
навчання та виховання.
А тому звернемося до рекомендацій
щодо особистісно-орієнтовного підходу
навчання та виховання.
–
Особистісно орієнтоване навчання
це навчання, центром якого є
особистість дитини, її самобутність та
самостійність: суб'єктивний досвід
кожного спочатку розкривається, а
потім узгоджується зі змістом освіти.
Визнання учня ключовою фігурою
всього освітнього процесу – це і є
особистісно орієнтована педагогіка.
У свідомості учня це має такий
вигляд: «Все, що я пізнаю, я знаю,
для чого мені потрібно і де я можу ці
знання застосувати».
Для педагога - це прагнення знайти
розумний баланс між знаннями,
уміннями та навичками учня.
Сучасність вимагає навчити учнів:
- самостійно та творчо розв'язувати
проблеми;
- шукати нову інформацію й робити
висновки, а не подавати дітям готові
знання.
В особистісно-орієнтованому підході
вчителю насамперед потрібен високий
рівень педагогічної майстерності, який
базується на розвитку:
дидактичних;
організаторських;
комунікативних;
науково-пізнавальних;
емоційних;
та поведінкових компонентностей;
-
-
Цілі особистісно орієнтованого
навчання полягають у тому, щоб:
визначити життєвий досвід кожного
учня;
його пізнавальні здібності;
рівень інтелекту;
інтереси, які спочатку треба розкрити,
а потім розвинути у навчальному
процесі;
Цілі особистісно орієнтованого навчання
полягають у тому, щоб:
Формувати позитивну мотивацію учнів до:
-
пізнавальної діяльності;
-
потребу в самопізнанні;
-
потребу в самореалізаціїї;
-
та потребу у самовдосконаленні школярів;
Цілі особистісно орієнтованого навчання
полягають у тому, щоб:
Озброїти учнів механізмом:
адаптації;
саморегуляції;
самозахисту;
самовиховання;
Цілі особистісно орієнтованого навчання
полягають у тому, щоб:
Розвинути індивідуальні позитивні
здібності кожного школяра;
Сформувати культуру життєдіяльності
максимально виявити і використати
індивідуальний досвід учня;
Правильно визначати лінії поведінки.
Основні принципи
особистісно-орієнтованого
навчання:
1. Принцип «розвивальної допомоги»
не робити за учня;
не вказувати йому, що робити,
а допомогти пробувати власні сили і власну
активність;
потрібно добитись, щоб учень сам обирав
рішення і відповідав за них.
Звідси - не потрібно подавати готові
знання, а створити умови, в яких
виявляється:
-
власна пізнавальна активність учня;
-
і він визначить для себе цілі, зміст та
методи роботи, власні цінності.
-
Навчання повинно бути дослідницьким
Це час, протягом якого діти вчаться:
самостійно діяти;
- дискутувати;
- приймати рішення.
-
При цьому розвивається самосвідомість і
самореалізується особистість.
Принцип - «свобода вміння»
- учні вільно обговорюють
проблеми;
- співпрацюють один з одним,
- а вчитель виступає в ролі
старшого члена колективу,
консультанта, джерела досвіду
Принцип - «свобода вміння»
Учителю:
-недостатньо
процес;
організувати навчальний
- потрібно ще визначити спосіб засвоєння
знань, тобто оприділити види діяльності
учня на уроці.
Основні вимоги до особистісноорієнтованого уроку:
раціональна єдність словесних,
наукових і практичних методів
навчання;
зв'язок з раніше вивченим досвідом,
набутим учнем;
Основні вимоги до особистісно
орієнтованого уроку:
-формування вмінь в учнів самостійно
здобувати знання і застосовувати їх на
практиці;
-заохочення прагнень учнів знаходити свій
спосіб роботи з навчальним матеріалом.
Метою
особистісноорієнтованого уроку є:
- створення умов для виявлення
пізнавальної активності учнів
Засобами досягнення вчителем цієї мети
можуть бути:
використання різних форм та методів
навчальної діяльності, які дозволяють
розкрити суб'єктивний досвід учнів;
створення атмосфери зацікавленості
кожного учня в результатах роботи
всього класу;
стимулювання учнів до висловлювань,
використання різних способів виконання
завдань без побоювань помилитися,
отримати хибну відповідь тощо;
Засобами досягнення вчителем цієї мети
можуть бути:
використання протягом уроку
дидактичного матеріалу, який дозволяє
отримати учневі найбільш значущі для
нього вид та форму змісту навчального
матеріалу;
оцінювання досягнень учня протягом
усього процесу його діяльності, а не
тільки за кінцевим результатом;
Засобами досягнення вчителем цієї мети
можуть бути:
заохочення прагнень учня знаходити свій
спосіб роботи;
аналізувати протягом уроку роботи інших
учнів; вибирати та засвоювати найбільш
раціональні з них;
створення на уроці педагогічних ситуацій
спілкування, які б дозволяли кожному учневі
виявляти ініціативу, самостійність, виборність у
справах роботи;
створення обстановки для природного
самовираження учня.
Технологія
особистісноорієнтованогоуроку
Для проведення особистісноорієнтованого уроку вчитель має
оволодіти його основними етапами:
1.
2.
3.
4.
5.
6.
7.
8.
Орієнтації.
Визначення мети.
Проектування.
Організації.
Реалізації.
Контролю.
Коригування.
Оцінювання
1. Етап орієнтації включає:
орієнтацію на позитивну роботу;
орієнтацію на визначення особистісного
досвіду учнів;
пов'язання цього досвіду з проблемами
навчального матеріалу.
2. Етап визначення мети передбачає:
визначення на уроці разом з учнями
значущої мети здійснення тієї діяльності,
яка запланована вчителем (учні повинні
зрозуміти, що може дати робота учням
саме на цьому уроці для складання,
наприклад, тематичного заліку,
державної атестації, свого майбутнього
життя тощо);
визначення показників досягнення
поставлених завдань;
3. Етап проектування включає:
передбачення залучення учнів до
виконання ними випереджальних
завдань;
підготовки повідомлень;
рефератів;
виготовлення та відбору наочності;
складання плану роботи тощо;
Етап організації виконання плану
діяльності передбачає:
Подання можливих варіантів і
способів виконання навчальної
діяльності (усна чи письмова форма,
індивідуальна робота чи робота в
групах, робота з текстом чи з іншими
засобами одержання інформації);
Етап організації виконання плану
діяльності передбачає:
2.Представлення учнями вибору способу
фіксації нового матеріалу (конспект,
схема, таблиця, опора, план, тези,
висновки тощо);
3.Варіативність домашнього завдання
(диференціація за рівнем складності та
способом виконання).
Етап контрольно-оцінювальний:
1.Залучення учнів до контролю за
перебігом навчальної діяльності шляхом
заохочення їх до різних видів контролю,
самоконтролю, взаємоконтролю, роботи
в групах;
2.Участь учнів у виправленні помилок і
недоліків у знаннях, усвідомлення їх
причин шляхом взаємо та самоаналізу;
Етап контрольно-оцінювальний:
3.Надання учням можливості самостійно
або за участі вчителя, інших учнів
порівнювати отримані ним результати з
критеріями стандарту, закладеного у
навчальній програмі;
4.Використання механізмів оцінного
методу (позитивного ставлення до
успіхів школяра);
Етап контрольно-оцінювальний:
5.Використання механізмів оцінного
методу (позитивного ставлення до
успіхів школяра).
6.Оцінювання (виставлення рівневих
оцінок за дванадцятибальною системою
оцінювання навчальних досягнень,
поурочного бала, рейтинг) не тільки
результатів, а й самого процесу
навчання.
6. Заключний етап передбачає:
усвідомлення учнями ситуації
досягнення мети;
відчуття успіху;
підкріплення позитивної мотивації
стосовно власної діяльності.
Методи та засоби психолого-педагогічної
підтримки діяльності учнів
заохочення;
навчально-пізнавальна гра;
створення ситуації успіху;
створення ситуації пізнавального інтересу;
створення проблемної ситуації;
спонукання до пошуку альтернативних
рішень;
виконання творчих завдань;
кооперація учнів;
створення ситуації взаємодопомоги тощо.
Висновок може бути таким: особистісноорієнтоване навчання ЦЕ–
загальнодидактичний принцип
індивідуального підходу до учнів.
Таке твердження ми дослідимо та
пояснимо за допомогою такого факту:
Відомий російський психолог
Л.С. Виготський своє теорією доводить,
що розум будь-якої людини має дві зони
розвитку: А і Б.
Перша зона (А) – це зона актуального
розвитку.
У цю зону потрапляють завдання, які
дитина може виконати сама без
допомоги вчителя.
Друга зона (В) – це зона найближчого
розвитку
Сюди потрапляють завдання, які дитина сама
виконати не може, але може з ними
впоратися з допомогою вчителя.
Зона найближчого розвитку, - це зона
“наступного дня”.
Те, що сьогодні є зона найближчого
розвитку, завтра у процесі навчання повинно
стати зоною актуального розвитку. Учитель
не повинен давати готову інформацію, адже
таке навчання може загальмувати мислення
дитини. А за допомогою вміло підібраних
запитань педагог підводить школяра до
правильної відповіді, розв’язку.
Те, що сьогодні є зоною найближчого
розвитку, завтра у процесі навчання
повинно стати зоною актуального
розвитку.
Учитель не повинен давати готову
інформацію, адже таке навчання може
загальмувати мислення дитини.
А за допомогою вміло підібраних
запитань педагог підводить школяра до
правильної відповіді, розв’язку.
Отже, як бачимо із цього прикладу, щоб
відбулися розвиток і навчання учнів,
завдання повинні потрапляти лише в
зону найближчого розвитку
(за Л.С. Виготським).
Припустимо, що два учні навчались в
одній школі, в одних і тих самих
учителів, закінчили школу з відзнакою,
рівень їхнього розвитку все одно буде
різним.
Ще більше відрізняється розвиток учнів
класу, які згідно з 12- бальною
системою досягли початкового і
високого рівнів.
Тому зрозуміло, що до таких дітей треба
підходити індивідуально, тобто ставити
перед ними різні завдання.
Якщо для цілого класу поставити одне
завдання, то для одних учнів воно
потрапить у зону актуального розвитку,
для інших – у зону найближчого
розвитку.
Отже, одне завдання для всього класу
ставити не бажано і не потрібно, а
здійснювати якісний особистісноорієнтований підхід до навчання та
виховання на практиці нам заважає ряд
причин, зокрема:
Причина 1. Щоб підійти індивідуально
до кожного учня, необхідно знати його
психологічні, фізіологічні та соціальні
особливості.
Лише психологія нараховує кілька
десятків індивідуальних особливостей
особистості. Це різні види уваги, уяви,
мислення, сприйняття, темпераменту,
характеру і т.д.
Пам’ять також поділяється більш ніж
на 10 типів: короткочасна,
довготривала, оперативна, рухова,
зорова, слухова, емоційна, словеснологічна і т.д.;
Причина 2. Виявити всі ці психологічні,
фізіологічні та соціальні особливості
вчитель без допомоги психолога, лікаря,
соціолога не може;
Причина 3.Навіть якщо теоретично
припустити, що в кожної дитини
виявили всі ці особливості, вчитель не
зможе запам’ятати їх у такій кількості
дітей, оскільки він одночасно навчає
свого предмета не один десяток учнів,
кожен з яких має не один десяток таких
особливостей.
Нарешті, якщо вчителю все-таки
вдається запам’ятати всі особливості
кожної дитини, він не зможе підійти
індивідуально тому, що урок триває
всього 40-45 хв, протягом яких
неможливо фізично попрацювати з
кожним учнем класу індивідуально.
Отже, існує суперечність: з одного боку,
вимоги до особистісно-орієнтованого
навчання, а з іншого причини, що
унеможливлюють якісне впровадження
цієї педагогічної технології у навчальновиховний процес.
Який же вихід з ситуації, що склалася ?
Філософія вчить, що джерелом і
рушійними силами будь-якого процесу
(у тому числі й навчального) є
розв’язання суперечностей і тому,
щоб навчальний процес розвивався,
вчителю необхідно вміти виявляти
суперечність навчального процесу, а
також вміти розв’язувати її.
Дана суперечність розв’язується шляхом
диференційованого підходу до учнів.
Диференціація (від лат. Differentia –
різниця, відмінність) – розчленування
цілого на якісно відмінні частини.
Розв’язування таких суперечностей
називається підходом до навчання.
Цей підхід, для прикладу, можна
здійснити таким чином:
Учнів класу розподілити на групи за
рівнем розвитку.
Критерії, якими слід керуватися - це
успішність.
Таких груп, наприклад, може бути
чотири:
низький рівень;
середній рівень;
достатній рівень;
високий рівень.
Зрозуміло, що такий поділ не
аргументується для учнів, для того щоб
у слабшого школяра не сформувалася
занижена самооцінка, а в сильного –
завищена.
Якщо учні однієї з груп підвищують свій
рівень – їх слід перевести до наступної
групи і навпаки.
Для кожної групи пропонуються різні за
ступенем складності завдання.
Диференційований підхід можна
здійснювати при різних формах
навчального процесу: під час уроку,
лабораторного заняття, екскурсії.
Під час проведеного уроку методом бесіди,
запитань слід орієнтувати учнів на певну
групу.
При цьому обов’язково слід враховувати,
щоб запитання було точним, стислим, не
мало елементів підказки.
Під час проведення уроку методом
пояснення, розповіді диференційований
підхід неможливий, оскільки вчитель будує
свою розповідь, орієнтуючись на
середнього учня,
але під час закріплення нового матеріалу
чи пояснення домашнього завдання учням
можна запропонувати різнорівневі
завдання.
Завершальним етапом навчальної
діяльності на уроці є:
усвідомлення ситуації досягнення мети;
переживання ситуації успіху;
підкріплення позитивної мотивації щодо
самої діяльності.
Ситуація успіху досягається тоді, коли
сама дитина визначає цей результат як
успіх.
Усвідомлення ситуації успіху самим
учнем, розуміння її значимості виникає у
суб'єкта після здолання своєї боязкості,
невміння, незнання, психологічного
враження та інших видів труднощів.
Роль “Ситуації успіху” у навчальній
діяльності
За останні роки термін
„Ситуація успіху” став звичним для
педагогів.
Ніхто не заперечує, що саме позитивні
емоції можуть стати для дитини одним
з найважливіших стимулів у навчанні,
але при цьому ми забуваємо про те, що
в педагогів не існує єдиного рецепта чи
правила, як саме створювати ситуації
успіху тому, що це слід на основі
індивідуального підходу, зважено, з
урахуванням багатьох факторів.
Діти прощають багато чого, але не
вибачають байдужість.
За відгуками дітей, найкращі їхні
вчителі вели уроки так, що здавалося,
ніби весь урок вони зайняті саме тобою.
Як цього досягти?
Іноді це „Іскра Божа”,
а частіше – майстерність, доведена до
мистецтва.
Важливо мати на увазі, що навіть
одноразове переживання успіху може
докорінно змінити психологічне
самопочуття дитини.
Ситуація успіху може стати пусковим
механізмом подальшого розвитку
особистості.
Безперечно, переживання успіху навіює
людині впевненість у власних силах.
З`являється бажання знову досягти
добрих результатів, виникає відчуття
внутрішнього благополуччя, що, у свою
чергу, покращує ставлення до
навколишнього світу.
На перший погляд здається, що вчитель,
кілька разів давши учню можливість
відчути успіх, далі вже само собою
забезпечує високий рівень мотивації,
інтересу, пізнавальної активності.
Але може бути й протилежний
результат: постійна успішність здатна
сформувати байдуже ставлення до
навчання.
Крім того, постійне очікування лише
позитивного результату згубно впливає
на розвиток вольових якостей учня:
він ухиляється від подолання
труднощів;
губиться в складних ситуаціях
(навчальних та життєвих);
у його поведінці починає домінувати
мотив „уникнення невдач”.
Досвідчені психологи та педагоги
попереджують про можливість
негативних наслідків пережитого успіху.
Чому ж виникає такий парадокс?
По-перше, успіх, що діставався ціною
незначних зусиль, може призвести до
переоцінки, точніше, до завищеної
оцінки своїх можливостей.
По-друге, за сильним переживанням
будь-якої емоції обов`язково настає
релаксація (розслаблення).
І якщо в цей період запропонувати
людині якусь діяльність, то, швидше за
все, ця діяльність буде менш успішною,
ніж попередня.
По-третє, переживання успіху може бути
потьмареним, якщо результат, важливий
і значимий для самого учня, не буде
адекватно оцінений іншими людьми.
І нарешті:
Емоція успіху не стане сильним
переживанням, якщо результати діяльності
не значимі для її суб`єкта.
Дитина, особливо на початку навчання,
однаково інтенсивно переживає успіх у
„головних” і „неголовних” навчальних
предметах.
Але часто знижують цю інтенсивність:
„12 балів з музики ! Та краще б ти
отримав 12 балів з читання”.
Знижуючи значимості успіху, що
переживається дитиною, ми, дорослі,
впливаємо на формування у дитини
ставлення до навчального процесу в
цілому.
Ось чому, оцінюючи дітей, необхідно
виходити з індивідуальних особливостей
кожного учня.
Просування вперед треба заохочувати,
підбадьорювати, щоб дитина не
відчувала невдачу, порівнюючи свої
результати з раніше встановленими
нормами, особливо якщо вони для неї
недосяжні.
Отже, ситуація успіху у навчальній
діяльності створюється вчителем або ж
психологом.
Як і будь-яку іншу діяльність, навчання
можна уявити у вигляді простого
ланцюжка дій:
1. Установка на діяльність (емоційна
підготовка учнів на вирішення
навчального завдання) – мотиваційний
етап;
2.Забезпечення діяльності (створення
умов для успішного вирішення
навчального завдання) –підготовчий,
робочий етап;
3.Порівняння отриманих результатів з
очікуваними (усвідомлення ставлення до
результатів своєї навчальної праці) –
результативний етап.
Отже, якщо ситуація успіху створюється
вчителем послідовно і свідомо, її
3.Порівняння отриманих результатів з
очікуваними (усвідомлення ставлення
до результатів своєї навчальної праці) –
результативний етап.
Отже, якщо ситуація успіху створюється
вчителем послідовно і свідомо, її
структура повинна врахувати всі
перелічені компоненти.
Створення ситуації успіху на
мотиваційному етапі навчальної
діяльності
Дослідження психологів свідчать, що рівень
засвоєння людиною знань істотно залежить
від рівня сформованості її мотивації
навчитися.
Тож давайте проаналізуємо, як провести
мотиваційний етап уроку так, щоб створити
ситуацію успіху для того учня.
Перед учителем стоїть завдання:
сформувати в учня настанову на
успішне виконання завдання
Інакше кажучи, вчитель повинен
сформувати в учнів мотив досягнення
мети.
Але при цьому вчитель часто
зустрічається з неадекватною
реакцією учнівського колективу:
1.Хтось уже виконував подібне
завдання, і його результати
виявились невдалими, так що у цієї
категорії учнів уже сформоване
негативне ставлення на успішне
виконання завдання.
2.Інша група учнів не стикалась з
такою роботою, тому вони не знають,
чого можна очікувати від майбутньої
діяльності.
3.Третя група, яка виконувала потрібні
завдання і успішно з ними впоралася,
знаходиться у стані мобілізації, готова
виконувати навчальне завдання.
Зрозуміло, що найлегше вчителю буде
працювати з учнями третьої групи, де
необхідно лише активізувати позитивні
емоції, які діти пережили раніше.
У другої групи учнів слід передбачити
емоційну реакцію, намалювати
перспективу вдалого виконання
завдання, пов`язавши її з тими чи
іншими умовами діяльності, які в
минулому забезпечували успіх.
Найбільш клопітною буде робота
першою групою учнів.
Перш за все доведеться нейтралізувати
спогади про невдачу в попередній
діяльності, а потім створити перспективу
для нової.
Зробити це можна, наприклад, так:
дати завдання учневі попрацювати над
своїми помилками, або повідомити його,
що завдання для нього змінено
порівняно з попереднім і т. д.
Учитель може запропонувати різні
варіанти мотивів досягнення ситуації
успіху:
прагнення самостійно розв`язати цікаві
задачі;
завоювати авторитет у своїх товаришів;
стати першим;
розглядати свою діяльність з точки зору
її корисності для інших людей;
встановити нові контакти між
товаришами у ході виконання завдання
тощо.
Отже, на етапі мотивації навчальної
діяльності учитель організовує певні
ситуації з метою активізувати чи
нейтралізувати емоції для наступної
діяльності
На етапі мотивації створення ситуації
успіху більшою мірою визначається
психологічними аспектами.
Тут доречним буде використання в
роботі вчителя таких психологопедагогічних прийомів, як:
Ефект Розенталя, або „Ефект
навіювання”: „Ти це можеш”, „Тобі це
вдається” тощо.
Якщо педагог буде переконувати учнів
у реальності успіху, то успіх прийде.
Англійський учений Стоуенс довів, що
учні, яких заохочували, досягли значно
більших успіхів, ніж ті, кого ніяк не
заохочували.
Прийом „Емоційне погладжування” –
це констатація будь-якого факту успіху,
прищеплювання дитині віри в себе,
відкритість учителя для довіри і співчуття.
◦ Прийом „Анонсування” –
репетиція майбутньої дії, яка створює
психологічний настрій на успіх перед
класом.
Це можуть бути додаткові індивідуальні
заняття з окремими учнями чи
заздалегідь оголошенні запитання
самостійної роботи.
Прийом „Шикуйсь!” містить такі кроки:
психологічна атака;
емоційне блокування;
вибір головного напрямку;
вибір рівних можливостей;
несподіване порівняння;
стабілізація.
Цей прийом полягає в тому, щоб:
учителем блокувалось припущення на
невдачу в діяльності учня;
відволікалася увага школяра від
чергового неуспіху;
вчитель повинен знайти той напрямок
діяльності, яким учень зможе
реалізувати себе набагато краще, тим
самим забезпечити його на успіх, на
стабільність у навчанні.
Розглянемо деякі
алгоритми створення ситуацій успіху та
методику їх реалізації:
Прийом „Даю шанс” – це заздалегідь
підготовлена вчителем ситуація, в якій
учень отримує можливість зненацька
для себе розкрити свої можливості.
Прийом “ Зняття страху”-
допомогає перебороти невпевненість у
власних силах (Люди вчаться на своїх
помилках і знаходять інші шляхи
вирішення проблем).
Прийом “Авансування успішного
результату” –
допомогає вчителю висловити тверду
переконаніність у тому, що його учень
обов’язково впорається з поставленим
завданням.
Це, в свою чергу, переконує дитину у
своїх силах і можливостях.
“У тебе обов’язково вийде”, “Я навіть не
сумніваюсь у позитивному результаті” і
т. д.
Прийом “Прихований інструктаж”
Допомагає дитині уникнути поразки.
Досягається шляхом побажання,
наприклад:
Можливо краще почати з ...,
Виконуючи роботу не забудьте про ...
Прийом “Внесення мотиву”.
Показує дитині заради чого, кого
здійснюється ця діяльність, кому буде
добре після виконання, наприклад, “Без
твоєї допомоги твоїм друзям не
впоратись...” тощо.
Прийом “Персональна винятковість.”
Визначає важливість зусиль дитини в
діяльності, що здійснюється або
здійснюватиметься, наприклад:
Тільки ти міг би…
Тільки тобі і можу доручити… і т.п.
Прийом “Висока оцінка деталі”.
Допомагає емоційно пережити не
результат в цілому, а якої її окремої
деталі:
Найбільше мені сподобалось у твоїй
роботі…
Найбільше тобі вдалося…
Прийом „Еврика”.
Створюються умови, за яких дитина,
виконуючи навчальне завдання,
несподівано відкриває в собі невідомі
досі здібності.
Завдання вчителя – помітити це глибоко
особисте відкриття, всіляко підтримати
дитину, поставити нову мету і надихнути
на її досягнення.
Допомога вчителя у створенні ситуації
відкриття має бути ненав`язливою,
прихованою.
Створюючи ситуації успіху на етапі
організації навчальної діяльності, слід
пам`ятати кілька основних правил:
у кожній дитині є задатки, які можуть
розвинутися у здібності;
Побачити їх, відчути, розвити – це
справа педагога;
ставлення до дитини як до рівної, як до
себе, спілкування, що повністю включає
грубість, різкість, образливий тон, має
стати обов`язковою нормою всієї
педагогічної діяльності;
Ставлення до дитини:
як до рівної,
як до себе,
спілкування, що повністю виключає:
- грубість,
- різкість,
- образливий тон
має стати обов`язковою нормою всієї
педагогічної діяльності;
чим більше напрямків діяльності, в яких
бере участь дитина, тим більше в неї
можливостей знайти себе;
кількість і різноманітність ситуацій і
обставин, в тому числі і штучно
створених, у які може потрапити
дитина, визначають шляхи її сьогодення
і віддаленого інтересу та можливі шляхи
успіху.
ТИПИ УСПІХУ:
Неочікувана радість – це почуття
задоволення від того, що результати
діяльності учня перевершили його
очікування.
З педагогічної та психологічної точки
зору – це результат продуманої,
підготовленої діяльності вчителя.
Спільна радість – полягає в тому, щоб учень
досяг необхідної для себе реакції колективу.
Вона може бути підготовленою вчителем
або спонтаною.
Спільною радістю вважають тільки ті реакції
колективу, які дають можливість дитині
відчутні себе задоволеним, стимулюють її
зусиля.
Це, перш за все, має бути емоційний відгук
оточуючих на успіх члена свого колективу.
Важливо, щоб у досягненнях кожного
школяра всі бачили результати своєї
праці, а сама дитина розуміла, що її
радість – це радість підтримки,
отримання статусу „свій серед своїх”.
Зрештою у тому, як реагує дитячий
колектив на успіхи або невдачі своїх
учителів, виявляється його моральна
сутність.
Радість пізнання – це радість пізнання
нового, хоча вона по своїй суті
альтруїстична (виникає на основі
допомоги, підтримки інших людей).
Пізнання спираїться на самоосвіту й
самопізнання.
Така радість не може вирости на
пустому місці, появитися без серйозних
причин. Це слід клопіткої роботи
учителя –учня-учнів.
ВИСНОВОК:
1.Ситуація успіху досягається тоді, коли
сама дитина визначає цей результат як
успіх.
2 Усвідомлення ситуації успіху самим
учнем, розуміння її значимості виникає у
школяра після здолання своєї боязкості,
невміння, незнання, психологічного
враження та інших видів труднощів.
3. Завдання педагога :
допомогти особистості дитини зрости в
успіху;
дати відчути радість від здолання
труднощів;
дати зрозуміти, що задарма в житті в
житті нічого не дається, скрізь необхідно
докласти зусиль.
І успіх буде еквівалентним витраченим
зусиллям.
ШАНОВНІ КОЛЕГИ !
Дайте, будь ласка, відповідь на такі
запитання:
1.Ваше ставлення до технології “Створення
ситуації успіху”.
2.Як Ви оцінюєте стан “Створення ситуації
успіху у Вашому навчальному закладі”.
3.Які ще методичні рекомендації, ідеї,
міркування щодо “Створення ситуації успіху”,
Ви можете запропонувати учасникам нашого
семінару ?
ВДЯЧНІ ВАМ ЗА ВІДВЕРТІСТЬ, ЗА ПОРАДИ
Slide 47
Створення ситуації успіху
та шляхи її реалізації
на уроці як складової якості
навчально-виховного процесу
Мета: Удосконалити методику
створення ситуації успіху та шляхів
її реалізації на уроці як стежки, що
веде до того куточка дитячого
серця, в якому горить вогник
бажання бути гарним.
На
відміну від традиційного розуміння
освіти як суми знань та навичок, нині освіту
починають розглядати як процес
становлення особистості .
Причому особистості, здатної до:
самоосвіти,
саморозвитку,
самовдосконалення,
яка вміє використовувати набуті знання,
яка прагне реалізувати себе,
спроможна змінити на краще своє життя,
життя своєї держави.
Алгоритм
створення та досягнення ситуації успіху
твердження про “Ситуацію успіху”;
особистісно-орієнтований підхід у справі
навчання та виховання - основа педагогічної
технології “Створення ситуації успіху”;
роль “Ситуації успіху” у навчальній діяльності;
створення “Ситуації успіху” на мотиваційному
етапі навчальної діяльності;
психолого-педагогічні прийоми при створенні
“Ситуації успіху”;
методика реалізації “Ситуації успіху”;
Виходячи із Положень Закону України “Про
освіту” завдання школи сьогодні полягає в
тому, щоб:
Виховувати в учнів здатність:
долати життєві труднощі;
самостійно приймати рішення;
розвивати себе як особистість, здатну:
робити вибір і контролювати своє життя;
брати на себе відповідальність за свої дії;
захищати себе і свої життєві цінності;
діяти відповідно до них;
піклуватись про інших;
Завдання вчителів:
прищепити учням потребу до здобуття
знань;
створити такі умови, щоб процес
здобуття знань був для них цікавим,
потрібним, комфортним;
і тому пріоритетним завданням вчителя
під час навчально-виховної діяльності є
створення ситуації успіху.
Що означає “Ситуація успіху?”
Ситуація успіху - це суб'єктивний
психічний стан задоволення наслідком
своєї фізичної, розумової праці чи
моральної напруги.
Успіх у навчанні - єдине джерело
внутрішніх сил дитини, які породжують
енергію для переборення труднощів,
бажання вчитися.
В.Сухомлинський
Ситуація успіху дарує атмосферу
приязні та взаємодопомоги, впевненості
і захищеності.
Учитель зобов’язаний створити джерело
внутрішніх сил дитини, джерело, яке дає
енергію для подолання труднощів і
формування бажання вчитися.
Використання ситуації успіху має
сприяти підвищенню робочого тонусу,
збільшенню продуктивності навчальної
роботи, а також допомогти учням
усвідомити себе повноцінною
особистістю і, відповідно, забезпечити
успіх у навчанні.
Основою педагогічної технології
“Створення ситуації успіху” є
особистісно-орієнтований підхід у справі
навчання та виховання.
А тому звернемося до рекомендацій
щодо особистісно-орієнтовного підходу
навчання та виховання.
–
Особистісно орієнтоване навчання
це навчання, центром якого є
особистість дитини, її самобутність та
самостійність: суб'єктивний досвід
кожного спочатку розкривається, а
потім узгоджується зі змістом освіти.
Визнання учня ключовою фігурою
всього освітнього процесу – це і є
особистісно орієнтована педагогіка.
У свідомості учня це має такий
вигляд: «Все, що я пізнаю, я знаю,
для чого мені потрібно і де я можу ці
знання застосувати».
Для педагога - це прагнення знайти
розумний баланс між знаннями,
уміннями та навичками учня.
Сучасність вимагає навчити учнів:
- самостійно та творчо розв'язувати
проблеми;
- шукати нову інформацію й робити
висновки, а не подавати дітям готові
знання.
В особистісно-орієнтованому підході
вчителю насамперед потрібен високий
рівень педагогічної майстерності, який
базується на розвитку:
дидактичних;
організаторських;
комунікативних;
науково-пізнавальних;
емоційних;
та поведінкових компонентностей;
-
-
Цілі особистісно орієнтованого
навчання полягають у тому, щоб:
визначити життєвий досвід кожного
учня;
його пізнавальні здібності;
рівень інтелекту;
інтереси, які спочатку треба розкрити,
а потім розвинути у навчальному
процесі;
Цілі особистісно орієнтованого навчання
полягають у тому, щоб:
Формувати позитивну мотивацію учнів до:
-
пізнавальної діяльності;
-
потребу в самопізнанні;
-
потребу в самореалізаціїї;
-
та потребу у самовдосконаленні школярів;
Цілі особистісно орієнтованого навчання
полягають у тому, щоб:
Озброїти учнів механізмом:
адаптації;
саморегуляції;
самозахисту;
самовиховання;
Цілі особистісно орієнтованого навчання
полягають у тому, щоб:
Розвинути індивідуальні позитивні
здібності кожного школяра;
Сформувати культуру життєдіяльності
максимально виявити і використати
індивідуальний досвід учня;
Правильно визначати лінії поведінки.
Основні принципи
особистісно-орієнтованого
навчання:
1. Принцип «розвивальної допомоги»
не робити за учня;
не вказувати йому, що робити,
а допомогти пробувати власні сили і власну
активність;
потрібно добитись, щоб учень сам обирав
рішення і відповідав за них.
Звідси - не потрібно подавати готові
знання, а створити умови, в яких
виявляється:
-
власна пізнавальна активність учня;
-
і він визначить для себе цілі, зміст та
методи роботи, власні цінності.
-
Навчання повинно бути дослідницьким
Це час, протягом якого діти вчаться:
самостійно діяти;
- дискутувати;
- приймати рішення.
-
При цьому розвивається самосвідомість і
самореалізується особистість.
Принцип - «свобода вміння»
- учні вільно обговорюють
проблеми;
- співпрацюють один з одним,
- а вчитель виступає в ролі
старшого члена колективу,
консультанта, джерела досвіду
Принцип - «свобода вміння»
Учителю:
-недостатньо
процес;
організувати навчальний
- потрібно ще визначити спосіб засвоєння
знань, тобто оприділити види діяльності
учня на уроці.
Основні вимоги до особистісноорієнтованого уроку:
раціональна єдність словесних,
наукових і практичних методів
навчання;
зв'язок з раніше вивченим досвідом,
набутим учнем;
Основні вимоги до особистісно
орієнтованого уроку:
-формування вмінь в учнів самостійно
здобувати знання і застосовувати їх на
практиці;
-заохочення прагнень учнів знаходити свій
спосіб роботи з навчальним матеріалом.
Метою
особистісноорієнтованого уроку є:
- створення умов для виявлення
пізнавальної активності учнів
Засобами досягнення вчителем цієї мети
можуть бути:
використання різних форм та методів
навчальної діяльності, які дозволяють
розкрити суб'єктивний досвід учнів;
створення атмосфери зацікавленості
кожного учня в результатах роботи
всього класу;
стимулювання учнів до висловлювань,
використання різних способів виконання
завдань без побоювань помилитися,
отримати хибну відповідь тощо;
Засобами досягнення вчителем цієї мети
можуть бути:
використання протягом уроку
дидактичного матеріалу, який дозволяє
отримати учневі найбільш значущі для
нього вид та форму змісту навчального
матеріалу;
оцінювання досягнень учня протягом
усього процесу його діяльності, а не
тільки за кінцевим результатом;
Засобами досягнення вчителем цієї мети
можуть бути:
заохочення прагнень учня знаходити свій
спосіб роботи;
аналізувати протягом уроку роботи інших
учнів; вибирати та засвоювати найбільш
раціональні з них;
створення на уроці педагогічних ситуацій
спілкування, які б дозволяли кожному учневі
виявляти ініціативу, самостійність, виборність у
справах роботи;
створення обстановки для природного
самовираження учня.
Технологія
особистісноорієнтованогоуроку
Для проведення особистісноорієнтованого уроку вчитель має
оволодіти його основними етапами:
1.
2.
3.
4.
5.
6.
7.
8.
Орієнтації.
Визначення мети.
Проектування.
Організації.
Реалізації.
Контролю.
Коригування.
Оцінювання
1. Етап орієнтації включає:
орієнтацію на позитивну роботу;
орієнтацію на визначення особистісного
досвіду учнів;
пов'язання цього досвіду з проблемами
навчального матеріалу.
2. Етап визначення мети передбачає:
визначення на уроці разом з учнями
значущої мети здійснення тієї діяльності,
яка запланована вчителем (учні повинні
зрозуміти, що може дати робота учням
саме на цьому уроці для складання,
наприклад, тематичного заліку,
державної атестації, свого майбутнього
життя тощо);
визначення показників досягнення
поставлених завдань;
3. Етап проектування включає:
передбачення залучення учнів до
виконання ними випереджальних
завдань;
підготовки повідомлень;
рефератів;
виготовлення та відбору наочності;
складання плану роботи тощо;
Етап організації виконання плану
діяльності передбачає:
Подання можливих варіантів і
способів виконання навчальної
діяльності (усна чи письмова форма,
індивідуальна робота чи робота в
групах, робота з текстом чи з іншими
засобами одержання інформації);
Етап організації виконання плану
діяльності передбачає:
2.Представлення учнями вибору способу
фіксації нового матеріалу (конспект,
схема, таблиця, опора, план, тези,
висновки тощо);
3.Варіативність домашнього завдання
(диференціація за рівнем складності та
способом виконання).
Етап контрольно-оцінювальний:
1.Залучення учнів до контролю за
перебігом навчальної діяльності шляхом
заохочення їх до різних видів контролю,
самоконтролю, взаємоконтролю, роботи
в групах;
2.Участь учнів у виправленні помилок і
недоліків у знаннях, усвідомлення їх
причин шляхом взаємо та самоаналізу;
Етап контрольно-оцінювальний:
3.Надання учням можливості самостійно
або за участі вчителя, інших учнів
порівнювати отримані ним результати з
критеріями стандарту, закладеного у
навчальній програмі;
4.Використання механізмів оцінного
методу (позитивного ставлення до
успіхів школяра);
Етап контрольно-оцінювальний:
5.Використання механізмів оцінного
методу (позитивного ставлення до
успіхів школяра).
6.Оцінювання (виставлення рівневих
оцінок за дванадцятибальною системою
оцінювання навчальних досягнень,
поурочного бала, рейтинг) не тільки
результатів, а й самого процесу
навчання.
6. Заключний етап передбачає:
усвідомлення учнями ситуації
досягнення мети;
відчуття успіху;
підкріплення позитивної мотивації
стосовно власної діяльності.
Методи та засоби психолого-педагогічної
підтримки діяльності учнів
заохочення;
навчально-пізнавальна гра;
створення ситуації успіху;
створення ситуації пізнавального інтересу;
створення проблемної ситуації;
спонукання до пошуку альтернативних
рішень;
виконання творчих завдань;
кооперація учнів;
створення ситуації взаємодопомоги тощо.
Висновок може бути таким: особистісноорієнтоване навчання ЦЕ–
загальнодидактичний принцип
індивідуального підходу до учнів.
Таке твердження ми дослідимо та
пояснимо за допомогою такого факту:
Відомий російський психолог
Л.С. Виготський своє теорією доводить,
що розум будь-якої людини має дві зони
розвитку: А і Б.
Перша зона (А) – це зона актуального
розвитку.
У цю зону потрапляють завдання, які
дитина може виконати сама без
допомоги вчителя.
Друга зона (В) – це зона найближчого
розвитку
Сюди потрапляють завдання, які дитина сама
виконати не може, але може з ними
впоратися з допомогою вчителя.
Зона найближчого розвитку, - це зона
“наступного дня”.
Те, що сьогодні є зона найближчого
розвитку, завтра у процесі навчання повинно
стати зоною актуального розвитку. Учитель
не повинен давати готову інформацію, адже
таке навчання може загальмувати мислення
дитини. А за допомогою вміло підібраних
запитань педагог підводить школяра до
правильної відповіді, розв’язку.
Те, що сьогодні є зоною найближчого
розвитку, завтра у процесі навчання
повинно стати зоною актуального
розвитку.
Учитель не повинен давати готову
інформацію, адже таке навчання може
загальмувати мислення дитини.
А за допомогою вміло підібраних
запитань педагог підводить школяра до
правильної відповіді, розв’язку.
Отже, як бачимо із цього прикладу, щоб
відбулися розвиток і навчання учнів,
завдання повинні потрапляти лише в
зону найближчого розвитку
(за Л.С. Виготським).
Припустимо, що два учні навчались в
одній школі, в одних і тих самих
учителів, закінчили школу з відзнакою,
рівень їхнього розвитку все одно буде
різним.
Ще більше відрізняється розвиток учнів
класу, які згідно з 12- бальною
системою досягли початкового і
високого рівнів.
Тому зрозуміло, що до таких дітей треба
підходити індивідуально, тобто ставити
перед ними різні завдання.
Якщо для цілого класу поставити одне
завдання, то для одних учнів воно
потрапить у зону актуального розвитку,
для інших – у зону найближчого
розвитку.
Отже, одне завдання для всього класу
ставити не бажано і не потрібно, а
здійснювати якісний особистісноорієнтований підхід до навчання та
виховання на практиці нам заважає ряд
причин, зокрема:
Причина 1. Щоб підійти індивідуально
до кожного учня, необхідно знати його
психологічні, фізіологічні та соціальні
особливості.
Лише психологія нараховує кілька
десятків індивідуальних особливостей
особистості. Це різні види уваги, уяви,
мислення, сприйняття, темпераменту,
характеру і т.д.
Пам’ять також поділяється більш ніж
на 10 типів: короткочасна,
довготривала, оперативна, рухова,
зорова, слухова, емоційна, словеснологічна і т.д.;
Причина 2. Виявити всі ці психологічні,
фізіологічні та соціальні особливості
вчитель без допомоги психолога, лікаря,
соціолога не може;
Причина 3.Навіть якщо теоретично
припустити, що в кожної дитини
виявили всі ці особливості, вчитель не
зможе запам’ятати їх у такій кількості
дітей, оскільки він одночасно навчає
свого предмета не один десяток учнів,
кожен з яких має не один десяток таких
особливостей.
Нарешті, якщо вчителю все-таки
вдається запам’ятати всі особливості
кожної дитини, він не зможе підійти
індивідуально тому, що урок триває
всього 40-45 хв, протягом яких
неможливо фізично попрацювати з
кожним учнем класу індивідуально.
Отже, існує суперечність: з одного боку,
вимоги до особистісно-орієнтованого
навчання, а з іншого причини, що
унеможливлюють якісне впровадження
цієї педагогічної технології у навчальновиховний процес.
Який же вихід з ситуації, що склалася ?
Філософія вчить, що джерелом і
рушійними силами будь-якого процесу
(у тому числі й навчального) є
розв’язання суперечностей і тому,
щоб навчальний процес розвивався,
вчителю необхідно вміти виявляти
суперечність навчального процесу, а
також вміти розв’язувати її.
Дана суперечність розв’язується шляхом
диференційованого підходу до учнів.
Диференціація (від лат. Differentia –
різниця, відмінність) – розчленування
цілого на якісно відмінні частини.
Розв’язування таких суперечностей
називається підходом до навчання.
Цей підхід, для прикладу, можна
здійснити таким чином:
Учнів класу розподілити на групи за
рівнем розвитку.
Критерії, якими слід керуватися - це
успішність.
Таких груп, наприклад, може бути
чотири:
низький рівень;
середній рівень;
достатній рівень;
високий рівень.
Зрозуміло, що такий поділ не
аргументується для учнів, для того щоб
у слабшого школяра не сформувалася
занижена самооцінка, а в сильного –
завищена.
Якщо учні однієї з груп підвищують свій
рівень – їх слід перевести до наступної
групи і навпаки.
Для кожної групи пропонуються різні за
ступенем складності завдання.
Диференційований підхід можна
здійснювати при різних формах
навчального процесу: під час уроку,
лабораторного заняття, екскурсії.
Під час проведеного уроку методом бесіди,
запитань слід орієнтувати учнів на певну
групу.
При цьому обов’язково слід враховувати,
щоб запитання було точним, стислим, не
мало елементів підказки.
Під час проведення уроку методом
пояснення, розповіді диференційований
підхід неможливий, оскільки вчитель будує
свою розповідь, орієнтуючись на
середнього учня,
але під час закріплення нового матеріалу
чи пояснення домашнього завдання учням
можна запропонувати різнорівневі
завдання.
Завершальним етапом навчальної
діяльності на уроці є:
усвідомлення ситуації досягнення мети;
переживання ситуації успіху;
підкріплення позитивної мотивації щодо
самої діяльності.
Ситуація успіху досягається тоді, коли
сама дитина визначає цей результат як
успіх.
Усвідомлення ситуації успіху самим
учнем, розуміння її значимості виникає у
суб'єкта після здолання своєї боязкості,
невміння, незнання, психологічного
враження та інших видів труднощів.
Роль “Ситуації успіху” у навчальній
діяльності
За останні роки термін
„Ситуація успіху” став звичним для
педагогів.
Ніхто не заперечує, що саме позитивні
емоції можуть стати для дитини одним
з найважливіших стимулів у навчанні,
але при цьому ми забуваємо про те, що
в педагогів не існує єдиного рецепта чи
правила, як саме створювати ситуації
успіху тому, що це слід на основі
індивідуального підходу, зважено, з
урахуванням багатьох факторів.
Діти прощають багато чого, але не
вибачають байдужість.
За відгуками дітей, найкращі їхні
вчителі вели уроки так, що здавалося,
ніби весь урок вони зайняті саме тобою.
Як цього досягти?
Іноді це „Іскра Божа”,
а частіше – майстерність, доведена до
мистецтва.
Важливо мати на увазі, що навіть
одноразове переживання успіху може
докорінно змінити психологічне
самопочуття дитини.
Ситуація успіху може стати пусковим
механізмом подальшого розвитку
особистості.
Безперечно, переживання успіху навіює
людині впевненість у власних силах.
З`являється бажання знову досягти
добрих результатів, виникає відчуття
внутрішнього благополуччя, що, у свою
чергу, покращує ставлення до
навколишнього світу.
На перший погляд здається, що вчитель,
кілька разів давши учню можливість
відчути успіх, далі вже само собою
забезпечує високий рівень мотивації,
інтересу, пізнавальної активності.
Але може бути й протилежний
результат: постійна успішність здатна
сформувати байдуже ставлення до
навчання.
Крім того, постійне очікування лише
позитивного результату згубно впливає
на розвиток вольових якостей учня:
він ухиляється від подолання
труднощів;
губиться в складних ситуаціях
(навчальних та життєвих);
у його поведінці починає домінувати
мотив „уникнення невдач”.
Досвідчені психологи та педагоги
попереджують про можливість
негативних наслідків пережитого успіху.
Чому ж виникає такий парадокс?
По-перше, успіх, що діставався ціною
незначних зусиль, може призвести до
переоцінки, точніше, до завищеної
оцінки своїх можливостей.
По-друге, за сильним переживанням
будь-якої емоції обов`язково настає
релаксація (розслаблення).
І якщо в цей період запропонувати
людині якусь діяльність, то, швидше за
все, ця діяльність буде менш успішною,
ніж попередня.
По-третє, переживання успіху може бути
потьмареним, якщо результат, важливий
і значимий для самого учня, не буде
адекватно оцінений іншими людьми.
І нарешті:
Емоція успіху не стане сильним
переживанням, якщо результати діяльності
не значимі для її суб`єкта.
Дитина, особливо на початку навчання,
однаково інтенсивно переживає успіх у
„головних” і „неголовних” навчальних
предметах.
Але часто знижують цю інтенсивність:
„12 балів з музики ! Та краще б ти
отримав 12 балів з читання”.
Знижуючи значимості успіху, що
переживається дитиною, ми, дорослі,
впливаємо на формування у дитини
ставлення до навчального процесу в
цілому.
Ось чому, оцінюючи дітей, необхідно
виходити з індивідуальних особливостей
кожного учня.
Просування вперед треба заохочувати,
підбадьорювати, щоб дитина не
відчувала невдачу, порівнюючи свої
результати з раніше встановленими
нормами, особливо якщо вони для неї
недосяжні.
Отже, ситуація успіху у навчальній
діяльності створюється вчителем або ж
психологом.
Як і будь-яку іншу діяльність, навчання
можна уявити у вигляді простого
ланцюжка дій:
1. Установка на діяльність (емоційна
підготовка учнів на вирішення
навчального завдання) – мотиваційний
етап;
2.Забезпечення діяльності (створення
умов для успішного вирішення
навчального завдання) –підготовчий,
робочий етап;
3.Порівняння отриманих результатів з
очікуваними (усвідомлення ставлення до
результатів своєї навчальної праці) –
результативний етап.
Отже, якщо ситуація успіху створюється
вчителем послідовно і свідомо, її
3.Порівняння отриманих результатів з
очікуваними (усвідомлення ставлення
до результатів своєї навчальної праці) –
результативний етап.
Отже, якщо ситуація успіху створюється
вчителем послідовно і свідомо, її
структура повинна врахувати всі
перелічені компоненти.
Створення ситуації успіху на
мотиваційному етапі навчальної
діяльності
Дослідження психологів свідчать, що рівень
засвоєння людиною знань істотно залежить
від рівня сформованості її мотивації
навчитися.
Тож давайте проаналізуємо, як провести
мотиваційний етап уроку так, щоб створити
ситуацію успіху для того учня.
Перед учителем стоїть завдання:
сформувати в учня настанову на
успішне виконання завдання
Інакше кажучи, вчитель повинен
сформувати в учнів мотив досягнення
мети.
Але при цьому вчитель часто
зустрічається з неадекватною
реакцією учнівського колективу:
1.Хтось уже виконував подібне
завдання, і його результати
виявились невдалими, так що у цієї
категорії учнів уже сформоване
негативне ставлення на успішне
виконання завдання.
2.Інша група учнів не стикалась з
такою роботою, тому вони не знають,
чого можна очікувати від майбутньої
діяльності.
3.Третя група, яка виконувала потрібні
завдання і успішно з ними впоралася,
знаходиться у стані мобілізації, готова
виконувати навчальне завдання.
Зрозуміло, що найлегше вчителю буде
працювати з учнями третьої групи, де
необхідно лише активізувати позитивні
емоції, які діти пережили раніше.
У другої групи учнів слід передбачити
емоційну реакцію, намалювати
перспективу вдалого виконання
завдання, пов`язавши її з тими чи
іншими умовами діяльності, які в
минулому забезпечували успіх.
Найбільш клопітною буде робота
першою групою учнів.
Перш за все доведеться нейтралізувати
спогади про невдачу в попередній
діяльності, а потім створити перспективу
для нової.
Зробити це можна, наприклад, так:
дати завдання учневі попрацювати над
своїми помилками, або повідомити його,
що завдання для нього змінено
порівняно з попереднім і т. д.
Учитель може запропонувати різні
варіанти мотивів досягнення ситуації
успіху:
прагнення самостійно розв`язати цікаві
задачі;
завоювати авторитет у своїх товаришів;
стати першим;
розглядати свою діяльність з точки зору
її корисності для інших людей;
встановити нові контакти між
товаришами у ході виконання завдання
тощо.
Отже, на етапі мотивації навчальної
діяльності учитель організовує певні
ситуації з метою активізувати чи
нейтралізувати емоції для наступної
діяльності
На етапі мотивації створення ситуації
успіху більшою мірою визначається
психологічними аспектами.
Тут доречним буде використання в
роботі вчителя таких психологопедагогічних прийомів, як:
Ефект Розенталя, або „Ефект
навіювання”: „Ти це можеш”, „Тобі це
вдається” тощо.
Якщо педагог буде переконувати учнів
у реальності успіху, то успіх прийде.
Англійський учений Стоуенс довів, що
учні, яких заохочували, досягли значно
більших успіхів, ніж ті, кого ніяк не
заохочували.
Прийом „Емоційне погладжування” –
це констатація будь-якого факту успіху,
прищеплювання дитині віри в себе,
відкритість учителя для довіри і співчуття.
◦ Прийом „Анонсування” –
репетиція майбутньої дії, яка створює
психологічний настрій на успіх перед
класом.
Це можуть бути додаткові індивідуальні
заняття з окремими учнями чи
заздалегідь оголошенні запитання
самостійної роботи.
Прийом „Шикуйсь!” містить такі кроки:
психологічна атака;
емоційне блокування;
вибір головного напрямку;
вибір рівних можливостей;
несподіване порівняння;
стабілізація.
Цей прийом полягає в тому, щоб:
учителем блокувалось припущення на
невдачу в діяльності учня;
відволікалася увага школяра від
чергового неуспіху;
вчитель повинен знайти той напрямок
діяльності, яким учень зможе
реалізувати себе набагато краще, тим
самим забезпечити його на успіх, на
стабільність у навчанні.
Розглянемо деякі
алгоритми створення ситуацій успіху та
методику їх реалізації:
Прийом „Даю шанс” – це заздалегідь
підготовлена вчителем ситуація, в якій
учень отримує можливість зненацька
для себе розкрити свої можливості.
Прийом “ Зняття страху”-
допомогає перебороти невпевненість у
власних силах (Люди вчаться на своїх
помилках і знаходять інші шляхи
вирішення проблем).
Прийом “Авансування успішного
результату” –
допомогає вчителю висловити тверду
переконаніність у тому, що його учень
обов’язково впорається з поставленим
завданням.
Це, в свою чергу, переконує дитину у
своїх силах і можливостях.
“У тебе обов’язково вийде”, “Я навіть не
сумніваюсь у позитивному результаті” і
т. д.
Прийом “Прихований інструктаж”
Допомагає дитині уникнути поразки.
Досягається шляхом побажання,
наприклад:
Можливо краще почати з ...,
Виконуючи роботу не забудьте про ...
Прийом “Внесення мотиву”.
Показує дитині заради чого, кого
здійснюється ця діяльність, кому буде
добре після виконання, наприклад, “Без
твоєї допомоги твоїм друзям не
впоратись...” тощо.
Прийом “Персональна винятковість.”
Визначає важливість зусиль дитини в
діяльності, що здійснюється або
здійснюватиметься, наприклад:
Тільки ти міг би…
Тільки тобі і можу доручити… і т.п.
Прийом “Висока оцінка деталі”.
Допомагає емоційно пережити не
результат в цілому, а якої її окремої
деталі:
Найбільше мені сподобалось у твоїй
роботі…
Найбільше тобі вдалося…
Прийом „Еврика”.
Створюються умови, за яких дитина,
виконуючи навчальне завдання,
несподівано відкриває в собі невідомі
досі здібності.
Завдання вчителя – помітити це глибоко
особисте відкриття, всіляко підтримати
дитину, поставити нову мету і надихнути
на її досягнення.
Допомога вчителя у створенні ситуації
відкриття має бути ненав`язливою,
прихованою.
Створюючи ситуації успіху на етапі
організації навчальної діяльності, слід
пам`ятати кілька основних правил:
у кожній дитині є задатки, які можуть
розвинутися у здібності;
Побачити їх, відчути, розвити – це
справа педагога;
ставлення до дитини як до рівної, як до
себе, спілкування, що повністю включає
грубість, різкість, образливий тон, має
стати обов`язковою нормою всієї
педагогічної діяльності;
Ставлення до дитини:
як до рівної,
як до себе,
спілкування, що повністю виключає:
- грубість,
- різкість,
- образливий тон
має стати обов`язковою нормою всієї
педагогічної діяльності;
чим більше напрямків діяльності, в яких
бере участь дитина, тим більше в неї
можливостей знайти себе;
кількість і різноманітність ситуацій і
обставин, в тому числі і штучно
створених, у які може потрапити
дитина, визначають шляхи її сьогодення
і віддаленого інтересу та можливі шляхи
успіху.
ТИПИ УСПІХУ:
Неочікувана радість – це почуття
задоволення від того, що результати
діяльності учня перевершили його
очікування.
З педагогічної та психологічної точки
зору – це результат продуманої,
підготовленої діяльності вчителя.
Спільна радість – полягає в тому, щоб учень
досяг необхідної для себе реакції колективу.
Вона може бути підготовленою вчителем
або спонтаною.
Спільною радістю вважають тільки ті реакції
колективу, які дають можливість дитині
відчутні себе задоволеним, стимулюють її
зусиля.
Це, перш за все, має бути емоційний відгук
оточуючих на успіх члена свого колективу.
Важливо, щоб у досягненнях кожного
школяра всі бачили результати своєї
праці, а сама дитина розуміла, що її
радість – це радість підтримки,
отримання статусу „свій серед своїх”.
Зрештою у тому, як реагує дитячий
колектив на успіхи або невдачі своїх
учителів, виявляється його моральна
сутність.
Радість пізнання – це радість пізнання
нового, хоча вона по своїй суті
альтруїстична (виникає на основі
допомоги, підтримки інших людей).
Пізнання спираїться на самоосвіту й
самопізнання.
Така радість не може вирости на
пустому місці, появитися без серйозних
причин. Це слід клопіткої роботи
учителя –учня-учнів.
ВИСНОВОК:
1.Ситуація успіху досягається тоді, коли
сама дитина визначає цей результат як
успіх.
2 Усвідомлення ситуації успіху самим
учнем, розуміння її значимості виникає у
школяра після здолання своєї боязкості,
невміння, незнання, психологічного
враження та інших видів труднощів.
3. Завдання педагога :
допомогти особистості дитини зрости в
успіху;
дати відчути радість від здолання
труднощів;
дати зрозуміти, що задарма в житті в
житті нічого не дається, скрізь необхідно
докласти зусиль.
І успіх буде еквівалентним витраченим
зусиллям.
ШАНОВНІ КОЛЕГИ !
Дайте, будь ласка, відповідь на такі
запитання:
1.Ваше ставлення до технології “Створення
ситуації успіху”.
2.Як Ви оцінюєте стан “Створення ситуації
успіху у Вашому навчальному закладі”.
3.Які ще методичні рекомендації, ідеї,
міркування щодо “Створення ситуації успіху”,
Ви можете запропонувати учасникам нашого
семінару ?
ВДЯЧНІ ВАМ ЗА ВІДВЕРТІСТЬ, ЗА ПОРАДИ
Slide 48
Створення ситуації успіху
та шляхи її реалізації
на уроці як складової якості
навчально-виховного процесу
Мета: Удосконалити методику
створення ситуації успіху та шляхів
її реалізації на уроці як стежки, що
веде до того куточка дитячого
серця, в якому горить вогник
бажання бути гарним.
На
відміну від традиційного розуміння
освіти як суми знань та навичок, нині освіту
починають розглядати як процес
становлення особистості .
Причому особистості, здатної до:
самоосвіти,
саморозвитку,
самовдосконалення,
яка вміє використовувати набуті знання,
яка прагне реалізувати себе,
спроможна змінити на краще своє життя,
життя своєї держави.
Алгоритм
створення та досягнення ситуації успіху
твердження про “Ситуацію успіху”;
особистісно-орієнтований підхід у справі
навчання та виховання - основа педагогічної
технології “Створення ситуації успіху”;
роль “Ситуації успіху” у навчальній діяльності;
створення “Ситуації успіху” на мотиваційному
етапі навчальної діяльності;
психолого-педагогічні прийоми при створенні
“Ситуації успіху”;
методика реалізації “Ситуації успіху”;
Виходячи із Положень Закону України “Про
освіту” завдання школи сьогодні полягає в
тому, щоб:
Виховувати в учнів здатність:
долати життєві труднощі;
самостійно приймати рішення;
розвивати себе як особистість, здатну:
робити вибір і контролювати своє життя;
брати на себе відповідальність за свої дії;
захищати себе і свої життєві цінності;
діяти відповідно до них;
піклуватись про інших;
Завдання вчителів:
прищепити учням потребу до здобуття
знань;
створити такі умови, щоб процес
здобуття знань був для них цікавим,
потрібним, комфортним;
і тому пріоритетним завданням вчителя
під час навчально-виховної діяльності є
створення ситуації успіху.
Що означає “Ситуація успіху?”
Ситуація успіху - це суб'єктивний
психічний стан задоволення наслідком
своєї фізичної, розумової праці чи
моральної напруги.
Успіх у навчанні - єдине джерело
внутрішніх сил дитини, які породжують
енергію для переборення труднощів,
бажання вчитися.
В.Сухомлинський
Ситуація успіху дарує атмосферу
приязні та взаємодопомоги, впевненості
і захищеності.
Учитель зобов’язаний створити джерело
внутрішніх сил дитини, джерело, яке дає
енергію для подолання труднощів і
формування бажання вчитися.
Використання ситуації успіху має
сприяти підвищенню робочого тонусу,
збільшенню продуктивності навчальної
роботи, а також допомогти учням
усвідомити себе повноцінною
особистістю і, відповідно, забезпечити
успіх у навчанні.
Основою педагогічної технології
“Створення ситуації успіху” є
особистісно-орієнтований підхід у справі
навчання та виховання.
А тому звернемося до рекомендацій
щодо особистісно-орієнтовного підходу
навчання та виховання.
–
Особистісно орієнтоване навчання
це навчання, центром якого є
особистість дитини, її самобутність та
самостійність: суб'єктивний досвід
кожного спочатку розкривається, а
потім узгоджується зі змістом освіти.
Визнання учня ключовою фігурою
всього освітнього процесу – це і є
особистісно орієнтована педагогіка.
У свідомості учня це має такий
вигляд: «Все, що я пізнаю, я знаю,
для чого мені потрібно і де я можу ці
знання застосувати».
Для педагога - це прагнення знайти
розумний баланс між знаннями,
уміннями та навичками учня.
Сучасність вимагає навчити учнів:
- самостійно та творчо розв'язувати
проблеми;
- шукати нову інформацію й робити
висновки, а не подавати дітям готові
знання.
В особистісно-орієнтованому підході
вчителю насамперед потрібен високий
рівень педагогічної майстерності, який
базується на розвитку:
дидактичних;
організаторських;
комунікативних;
науково-пізнавальних;
емоційних;
та поведінкових компонентностей;
-
-
Цілі особистісно орієнтованого
навчання полягають у тому, щоб:
визначити життєвий досвід кожного
учня;
його пізнавальні здібності;
рівень інтелекту;
інтереси, які спочатку треба розкрити,
а потім розвинути у навчальному
процесі;
Цілі особистісно орієнтованого навчання
полягають у тому, щоб:
Формувати позитивну мотивацію учнів до:
-
пізнавальної діяльності;
-
потребу в самопізнанні;
-
потребу в самореалізаціїї;
-
та потребу у самовдосконаленні школярів;
Цілі особистісно орієнтованого навчання
полягають у тому, щоб:
Озброїти учнів механізмом:
адаптації;
саморегуляції;
самозахисту;
самовиховання;
Цілі особистісно орієнтованого навчання
полягають у тому, щоб:
Розвинути індивідуальні позитивні
здібності кожного школяра;
Сформувати культуру життєдіяльності
максимально виявити і використати
індивідуальний досвід учня;
Правильно визначати лінії поведінки.
Основні принципи
особистісно-орієнтованого
навчання:
1. Принцип «розвивальної допомоги»
не робити за учня;
не вказувати йому, що робити,
а допомогти пробувати власні сили і власну
активність;
потрібно добитись, щоб учень сам обирав
рішення і відповідав за них.
Звідси - не потрібно подавати готові
знання, а створити умови, в яких
виявляється:
-
власна пізнавальна активність учня;
-
і він визначить для себе цілі, зміст та
методи роботи, власні цінності.
-
Навчання повинно бути дослідницьким
Це час, протягом якого діти вчаться:
самостійно діяти;
- дискутувати;
- приймати рішення.
-
При цьому розвивається самосвідомість і
самореалізується особистість.
Принцип - «свобода вміння»
- учні вільно обговорюють
проблеми;
- співпрацюють один з одним,
- а вчитель виступає в ролі
старшого члена колективу,
консультанта, джерела досвіду
Принцип - «свобода вміння»
Учителю:
-недостатньо
процес;
організувати навчальний
- потрібно ще визначити спосіб засвоєння
знань, тобто оприділити види діяльності
учня на уроці.
Основні вимоги до особистісноорієнтованого уроку:
раціональна єдність словесних,
наукових і практичних методів
навчання;
зв'язок з раніше вивченим досвідом,
набутим учнем;
Основні вимоги до особистісно
орієнтованого уроку:
-формування вмінь в учнів самостійно
здобувати знання і застосовувати їх на
практиці;
-заохочення прагнень учнів знаходити свій
спосіб роботи з навчальним матеріалом.
Метою
особистісноорієнтованого уроку є:
- створення умов для виявлення
пізнавальної активності учнів
Засобами досягнення вчителем цієї мети
можуть бути:
використання різних форм та методів
навчальної діяльності, які дозволяють
розкрити суб'єктивний досвід учнів;
створення атмосфери зацікавленості
кожного учня в результатах роботи
всього класу;
стимулювання учнів до висловлювань,
використання різних способів виконання
завдань без побоювань помилитися,
отримати хибну відповідь тощо;
Засобами досягнення вчителем цієї мети
можуть бути:
використання протягом уроку
дидактичного матеріалу, який дозволяє
отримати учневі найбільш значущі для
нього вид та форму змісту навчального
матеріалу;
оцінювання досягнень учня протягом
усього процесу його діяльності, а не
тільки за кінцевим результатом;
Засобами досягнення вчителем цієї мети
можуть бути:
заохочення прагнень учня знаходити свій
спосіб роботи;
аналізувати протягом уроку роботи інших
учнів; вибирати та засвоювати найбільш
раціональні з них;
створення на уроці педагогічних ситуацій
спілкування, які б дозволяли кожному учневі
виявляти ініціативу, самостійність, виборність у
справах роботи;
створення обстановки для природного
самовираження учня.
Технологія
особистісноорієнтованогоуроку
Для проведення особистісноорієнтованого уроку вчитель має
оволодіти його основними етапами:
1.
2.
3.
4.
5.
6.
7.
8.
Орієнтації.
Визначення мети.
Проектування.
Організації.
Реалізації.
Контролю.
Коригування.
Оцінювання
1. Етап орієнтації включає:
орієнтацію на позитивну роботу;
орієнтацію на визначення особистісного
досвіду учнів;
пов'язання цього досвіду з проблемами
навчального матеріалу.
2. Етап визначення мети передбачає:
визначення на уроці разом з учнями
значущої мети здійснення тієї діяльності,
яка запланована вчителем (учні повинні
зрозуміти, що може дати робота учням
саме на цьому уроці для складання,
наприклад, тематичного заліку,
державної атестації, свого майбутнього
життя тощо);
визначення показників досягнення
поставлених завдань;
3. Етап проектування включає:
передбачення залучення учнів до
виконання ними випереджальних
завдань;
підготовки повідомлень;
рефератів;
виготовлення та відбору наочності;
складання плану роботи тощо;
Етап організації виконання плану
діяльності передбачає:
Подання можливих варіантів і
способів виконання навчальної
діяльності (усна чи письмова форма,
індивідуальна робота чи робота в
групах, робота з текстом чи з іншими
засобами одержання інформації);
Етап організації виконання плану
діяльності передбачає:
2.Представлення учнями вибору способу
фіксації нового матеріалу (конспект,
схема, таблиця, опора, план, тези,
висновки тощо);
3.Варіативність домашнього завдання
(диференціація за рівнем складності та
способом виконання).
Етап контрольно-оцінювальний:
1.Залучення учнів до контролю за
перебігом навчальної діяльності шляхом
заохочення їх до різних видів контролю,
самоконтролю, взаємоконтролю, роботи
в групах;
2.Участь учнів у виправленні помилок і
недоліків у знаннях, усвідомлення їх
причин шляхом взаємо та самоаналізу;
Етап контрольно-оцінювальний:
3.Надання учням можливості самостійно
або за участі вчителя, інших учнів
порівнювати отримані ним результати з
критеріями стандарту, закладеного у
навчальній програмі;
4.Використання механізмів оцінного
методу (позитивного ставлення до
успіхів школяра);
Етап контрольно-оцінювальний:
5.Використання механізмів оцінного
методу (позитивного ставлення до
успіхів школяра).
6.Оцінювання (виставлення рівневих
оцінок за дванадцятибальною системою
оцінювання навчальних досягнень,
поурочного бала, рейтинг) не тільки
результатів, а й самого процесу
навчання.
6. Заключний етап передбачає:
усвідомлення учнями ситуації
досягнення мети;
відчуття успіху;
підкріплення позитивної мотивації
стосовно власної діяльності.
Методи та засоби психолого-педагогічної
підтримки діяльності учнів
заохочення;
навчально-пізнавальна гра;
створення ситуації успіху;
створення ситуації пізнавального інтересу;
створення проблемної ситуації;
спонукання до пошуку альтернативних
рішень;
виконання творчих завдань;
кооперація учнів;
створення ситуації взаємодопомоги тощо.
Висновок може бути таким: особистісноорієнтоване навчання ЦЕ–
загальнодидактичний принцип
індивідуального підходу до учнів.
Таке твердження ми дослідимо та
пояснимо за допомогою такого факту:
Відомий російський психолог
Л.С. Виготський своє теорією доводить,
що розум будь-якої людини має дві зони
розвитку: А і Б.
Перша зона (А) – це зона актуального
розвитку.
У цю зону потрапляють завдання, які
дитина може виконати сама без
допомоги вчителя.
Друга зона (В) – це зона найближчого
розвитку
Сюди потрапляють завдання, які дитина сама
виконати не може, але може з ними
впоратися з допомогою вчителя.
Зона найближчого розвитку, - це зона
“наступного дня”.
Те, що сьогодні є зона найближчого
розвитку, завтра у процесі навчання повинно
стати зоною актуального розвитку. Учитель
не повинен давати готову інформацію, адже
таке навчання може загальмувати мислення
дитини. А за допомогою вміло підібраних
запитань педагог підводить школяра до
правильної відповіді, розв’язку.
Те, що сьогодні є зоною найближчого
розвитку, завтра у процесі навчання
повинно стати зоною актуального
розвитку.
Учитель не повинен давати готову
інформацію, адже таке навчання може
загальмувати мислення дитини.
А за допомогою вміло підібраних
запитань педагог підводить школяра до
правильної відповіді, розв’язку.
Отже, як бачимо із цього прикладу, щоб
відбулися розвиток і навчання учнів,
завдання повинні потрапляти лише в
зону найближчого розвитку
(за Л.С. Виготським).
Припустимо, що два учні навчались в
одній школі, в одних і тих самих
учителів, закінчили школу з відзнакою,
рівень їхнього розвитку все одно буде
різним.
Ще більше відрізняється розвиток учнів
класу, які згідно з 12- бальною
системою досягли початкового і
високого рівнів.
Тому зрозуміло, що до таких дітей треба
підходити індивідуально, тобто ставити
перед ними різні завдання.
Якщо для цілого класу поставити одне
завдання, то для одних учнів воно
потрапить у зону актуального розвитку,
для інших – у зону найближчого
розвитку.
Отже, одне завдання для всього класу
ставити не бажано і не потрібно, а
здійснювати якісний особистісноорієнтований підхід до навчання та
виховання на практиці нам заважає ряд
причин, зокрема:
Причина 1. Щоб підійти індивідуально
до кожного учня, необхідно знати його
психологічні, фізіологічні та соціальні
особливості.
Лише психологія нараховує кілька
десятків індивідуальних особливостей
особистості. Це різні види уваги, уяви,
мислення, сприйняття, темпераменту,
характеру і т.д.
Пам’ять також поділяється більш ніж
на 10 типів: короткочасна,
довготривала, оперативна, рухова,
зорова, слухова, емоційна, словеснологічна і т.д.;
Причина 2. Виявити всі ці психологічні,
фізіологічні та соціальні особливості
вчитель без допомоги психолога, лікаря,
соціолога не може;
Причина 3.Навіть якщо теоретично
припустити, що в кожної дитини
виявили всі ці особливості, вчитель не
зможе запам’ятати їх у такій кількості
дітей, оскільки він одночасно навчає
свого предмета не один десяток учнів,
кожен з яких має не один десяток таких
особливостей.
Нарешті, якщо вчителю все-таки
вдається запам’ятати всі особливості
кожної дитини, він не зможе підійти
індивідуально тому, що урок триває
всього 40-45 хв, протягом яких
неможливо фізично попрацювати з
кожним учнем класу індивідуально.
Отже, існує суперечність: з одного боку,
вимоги до особистісно-орієнтованого
навчання, а з іншого причини, що
унеможливлюють якісне впровадження
цієї педагогічної технології у навчальновиховний процес.
Який же вихід з ситуації, що склалася ?
Філософія вчить, що джерелом і
рушійними силами будь-якого процесу
(у тому числі й навчального) є
розв’язання суперечностей і тому,
щоб навчальний процес розвивався,
вчителю необхідно вміти виявляти
суперечність навчального процесу, а
також вміти розв’язувати її.
Дана суперечність розв’язується шляхом
диференційованого підходу до учнів.
Диференціація (від лат. Differentia –
різниця, відмінність) – розчленування
цілого на якісно відмінні частини.
Розв’язування таких суперечностей
називається підходом до навчання.
Цей підхід, для прикладу, можна
здійснити таким чином:
Учнів класу розподілити на групи за
рівнем розвитку.
Критерії, якими слід керуватися - це
успішність.
Таких груп, наприклад, може бути
чотири:
низький рівень;
середній рівень;
достатній рівень;
високий рівень.
Зрозуміло, що такий поділ не
аргументується для учнів, для того щоб
у слабшого школяра не сформувалася
занижена самооцінка, а в сильного –
завищена.
Якщо учні однієї з груп підвищують свій
рівень – їх слід перевести до наступної
групи і навпаки.
Для кожної групи пропонуються різні за
ступенем складності завдання.
Диференційований підхід можна
здійснювати при різних формах
навчального процесу: під час уроку,
лабораторного заняття, екскурсії.
Під час проведеного уроку методом бесіди,
запитань слід орієнтувати учнів на певну
групу.
При цьому обов’язково слід враховувати,
щоб запитання було точним, стислим, не
мало елементів підказки.
Під час проведення уроку методом
пояснення, розповіді диференційований
підхід неможливий, оскільки вчитель будує
свою розповідь, орієнтуючись на
середнього учня,
але під час закріплення нового матеріалу
чи пояснення домашнього завдання учням
можна запропонувати різнорівневі
завдання.
Завершальним етапом навчальної
діяльності на уроці є:
усвідомлення ситуації досягнення мети;
переживання ситуації успіху;
підкріплення позитивної мотивації щодо
самої діяльності.
Ситуація успіху досягається тоді, коли
сама дитина визначає цей результат як
успіх.
Усвідомлення ситуації успіху самим
учнем, розуміння її значимості виникає у
суб'єкта після здолання своєї боязкості,
невміння, незнання, психологічного
враження та інших видів труднощів.
Роль “Ситуації успіху” у навчальній
діяльності
За останні роки термін
„Ситуація успіху” став звичним для
педагогів.
Ніхто не заперечує, що саме позитивні
емоції можуть стати для дитини одним
з найважливіших стимулів у навчанні,
але при цьому ми забуваємо про те, що
в педагогів не існує єдиного рецепта чи
правила, як саме створювати ситуації
успіху тому, що це слід на основі
індивідуального підходу, зважено, з
урахуванням багатьох факторів.
Діти прощають багато чого, але не
вибачають байдужість.
За відгуками дітей, найкращі їхні
вчителі вели уроки так, що здавалося,
ніби весь урок вони зайняті саме тобою.
Як цього досягти?
Іноді це „Іскра Божа”,
а частіше – майстерність, доведена до
мистецтва.
Важливо мати на увазі, що навіть
одноразове переживання успіху може
докорінно змінити психологічне
самопочуття дитини.
Ситуація успіху може стати пусковим
механізмом подальшого розвитку
особистості.
Безперечно, переживання успіху навіює
людині впевненість у власних силах.
З`являється бажання знову досягти
добрих результатів, виникає відчуття
внутрішнього благополуччя, що, у свою
чергу, покращує ставлення до
навколишнього світу.
На перший погляд здається, що вчитель,
кілька разів давши учню можливість
відчути успіх, далі вже само собою
забезпечує високий рівень мотивації,
інтересу, пізнавальної активності.
Але може бути й протилежний
результат: постійна успішність здатна
сформувати байдуже ставлення до
навчання.
Крім того, постійне очікування лише
позитивного результату згубно впливає
на розвиток вольових якостей учня:
він ухиляється від подолання
труднощів;
губиться в складних ситуаціях
(навчальних та життєвих);
у його поведінці починає домінувати
мотив „уникнення невдач”.
Досвідчені психологи та педагоги
попереджують про можливість
негативних наслідків пережитого успіху.
Чому ж виникає такий парадокс?
По-перше, успіх, що діставався ціною
незначних зусиль, може призвести до
переоцінки, точніше, до завищеної
оцінки своїх можливостей.
По-друге, за сильним переживанням
будь-якої емоції обов`язково настає
релаксація (розслаблення).
І якщо в цей період запропонувати
людині якусь діяльність, то, швидше за
все, ця діяльність буде менш успішною,
ніж попередня.
По-третє, переживання успіху може бути
потьмареним, якщо результат, важливий
і значимий для самого учня, не буде
адекватно оцінений іншими людьми.
І нарешті:
Емоція успіху не стане сильним
переживанням, якщо результати діяльності
не значимі для її суб`єкта.
Дитина, особливо на початку навчання,
однаково інтенсивно переживає успіх у
„головних” і „неголовних” навчальних
предметах.
Але часто знижують цю інтенсивність:
„12 балів з музики ! Та краще б ти
отримав 12 балів з читання”.
Знижуючи значимості успіху, що
переживається дитиною, ми, дорослі,
впливаємо на формування у дитини
ставлення до навчального процесу в
цілому.
Ось чому, оцінюючи дітей, необхідно
виходити з індивідуальних особливостей
кожного учня.
Просування вперед треба заохочувати,
підбадьорювати, щоб дитина не
відчувала невдачу, порівнюючи свої
результати з раніше встановленими
нормами, особливо якщо вони для неї
недосяжні.
Отже, ситуація успіху у навчальній
діяльності створюється вчителем або ж
психологом.
Як і будь-яку іншу діяльність, навчання
можна уявити у вигляді простого
ланцюжка дій:
1. Установка на діяльність (емоційна
підготовка учнів на вирішення
навчального завдання) – мотиваційний
етап;
2.Забезпечення діяльності (створення
умов для успішного вирішення
навчального завдання) –підготовчий,
робочий етап;
3.Порівняння отриманих результатів з
очікуваними (усвідомлення ставлення до
результатів своєї навчальної праці) –
результативний етап.
Отже, якщо ситуація успіху створюється
вчителем послідовно і свідомо, її
3.Порівняння отриманих результатів з
очікуваними (усвідомлення ставлення
до результатів своєї навчальної праці) –
результативний етап.
Отже, якщо ситуація успіху створюється
вчителем послідовно і свідомо, її
структура повинна врахувати всі
перелічені компоненти.
Створення ситуації успіху на
мотиваційному етапі навчальної
діяльності
Дослідження психологів свідчать, що рівень
засвоєння людиною знань істотно залежить
від рівня сформованості її мотивації
навчитися.
Тож давайте проаналізуємо, як провести
мотиваційний етап уроку так, щоб створити
ситуацію успіху для того учня.
Перед учителем стоїть завдання:
сформувати в учня настанову на
успішне виконання завдання
Інакше кажучи, вчитель повинен
сформувати в учнів мотив досягнення
мети.
Але при цьому вчитель часто
зустрічається з неадекватною
реакцією учнівського колективу:
1.Хтось уже виконував подібне
завдання, і його результати
виявились невдалими, так що у цієї
категорії учнів уже сформоване
негативне ставлення на успішне
виконання завдання.
2.Інша група учнів не стикалась з
такою роботою, тому вони не знають,
чого можна очікувати від майбутньої
діяльності.
3.Третя група, яка виконувала потрібні
завдання і успішно з ними впоралася,
знаходиться у стані мобілізації, готова
виконувати навчальне завдання.
Зрозуміло, що найлегше вчителю буде
працювати з учнями третьої групи, де
необхідно лише активізувати позитивні
емоції, які діти пережили раніше.
У другої групи учнів слід передбачити
емоційну реакцію, намалювати
перспективу вдалого виконання
завдання, пов`язавши її з тими чи
іншими умовами діяльності, які в
минулому забезпечували успіх.
Найбільш клопітною буде робота
першою групою учнів.
Перш за все доведеться нейтралізувати
спогади про невдачу в попередній
діяльності, а потім створити перспективу
для нової.
Зробити це можна, наприклад, так:
дати завдання учневі попрацювати над
своїми помилками, або повідомити його,
що завдання для нього змінено
порівняно з попереднім і т. д.
Учитель може запропонувати різні
варіанти мотивів досягнення ситуації
успіху:
прагнення самостійно розв`язати цікаві
задачі;
завоювати авторитет у своїх товаришів;
стати першим;
розглядати свою діяльність з точки зору
її корисності для інших людей;
встановити нові контакти між
товаришами у ході виконання завдання
тощо.
Отже, на етапі мотивації навчальної
діяльності учитель організовує певні
ситуації з метою активізувати чи
нейтралізувати емоції для наступної
діяльності
На етапі мотивації створення ситуації
успіху більшою мірою визначається
психологічними аспектами.
Тут доречним буде використання в
роботі вчителя таких психологопедагогічних прийомів, як:
Ефект Розенталя, або „Ефект
навіювання”: „Ти це можеш”, „Тобі це
вдається” тощо.
Якщо педагог буде переконувати учнів
у реальності успіху, то успіх прийде.
Англійський учений Стоуенс довів, що
учні, яких заохочували, досягли значно
більших успіхів, ніж ті, кого ніяк не
заохочували.
Прийом „Емоційне погладжування” –
це констатація будь-якого факту успіху,
прищеплювання дитині віри в себе,
відкритість учителя для довіри і співчуття.
◦ Прийом „Анонсування” –
репетиція майбутньої дії, яка створює
психологічний настрій на успіх перед
класом.
Це можуть бути додаткові індивідуальні
заняття з окремими учнями чи
заздалегідь оголошенні запитання
самостійної роботи.
Прийом „Шикуйсь!” містить такі кроки:
психологічна атака;
емоційне блокування;
вибір головного напрямку;
вибір рівних можливостей;
несподіване порівняння;
стабілізація.
Цей прийом полягає в тому, щоб:
учителем блокувалось припущення на
невдачу в діяльності учня;
відволікалася увага школяра від
чергового неуспіху;
вчитель повинен знайти той напрямок
діяльності, яким учень зможе
реалізувати себе набагато краще, тим
самим забезпечити його на успіх, на
стабільність у навчанні.
Розглянемо деякі
алгоритми створення ситуацій успіху та
методику їх реалізації:
Прийом „Даю шанс” – це заздалегідь
підготовлена вчителем ситуація, в якій
учень отримує можливість зненацька
для себе розкрити свої можливості.
Прийом “ Зняття страху”-
допомогає перебороти невпевненість у
власних силах (Люди вчаться на своїх
помилках і знаходять інші шляхи
вирішення проблем).
Прийом “Авансування успішного
результату” –
допомогає вчителю висловити тверду
переконаніність у тому, що його учень
обов’язково впорається з поставленим
завданням.
Це, в свою чергу, переконує дитину у
своїх силах і можливостях.
“У тебе обов’язково вийде”, “Я навіть не
сумніваюсь у позитивному результаті” і
т. д.
Прийом “Прихований інструктаж”
Допомагає дитині уникнути поразки.
Досягається шляхом побажання,
наприклад:
Можливо краще почати з ...,
Виконуючи роботу не забудьте про ...
Прийом “Внесення мотиву”.
Показує дитині заради чого, кого
здійснюється ця діяльність, кому буде
добре після виконання, наприклад, “Без
твоєї допомоги твоїм друзям не
впоратись...” тощо.
Прийом “Персональна винятковість.”
Визначає важливість зусиль дитини в
діяльності, що здійснюється або
здійснюватиметься, наприклад:
Тільки ти міг би…
Тільки тобі і можу доручити… і т.п.
Прийом “Висока оцінка деталі”.
Допомагає емоційно пережити не
результат в цілому, а якої її окремої
деталі:
Найбільше мені сподобалось у твоїй
роботі…
Найбільше тобі вдалося…
Прийом „Еврика”.
Створюються умови, за яких дитина,
виконуючи навчальне завдання,
несподівано відкриває в собі невідомі
досі здібності.
Завдання вчителя – помітити це глибоко
особисте відкриття, всіляко підтримати
дитину, поставити нову мету і надихнути
на її досягнення.
Допомога вчителя у створенні ситуації
відкриття має бути ненав`язливою,
прихованою.
Створюючи ситуації успіху на етапі
організації навчальної діяльності, слід
пам`ятати кілька основних правил:
у кожній дитині є задатки, які можуть
розвинутися у здібності;
Побачити їх, відчути, розвити – це
справа педагога;
ставлення до дитини як до рівної, як до
себе, спілкування, що повністю включає
грубість, різкість, образливий тон, має
стати обов`язковою нормою всієї
педагогічної діяльності;
Ставлення до дитини:
як до рівної,
як до себе,
спілкування, що повністю виключає:
- грубість,
- різкість,
- образливий тон
має стати обов`язковою нормою всієї
педагогічної діяльності;
чим більше напрямків діяльності, в яких
бере участь дитина, тим більше в неї
можливостей знайти себе;
кількість і різноманітність ситуацій і
обставин, в тому числі і штучно
створених, у які може потрапити
дитина, визначають шляхи її сьогодення
і віддаленого інтересу та можливі шляхи
успіху.
ТИПИ УСПІХУ:
Неочікувана радість – це почуття
задоволення від того, що результати
діяльності учня перевершили його
очікування.
З педагогічної та психологічної точки
зору – це результат продуманої,
підготовленої діяльності вчителя.
Спільна радість – полягає в тому, щоб учень
досяг необхідної для себе реакції колективу.
Вона може бути підготовленою вчителем
або спонтаною.
Спільною радістю вважають тільки ті реакції
колективу, які дають можливість дитині
відчутні себе задоволеним, стимулюють її
зусиля.
Це, перш за все, має бути емоційний відгук
оточуючих на успіх члена свого колективу.
Важливо, щоб у досягненнях кожного
школяра всі бачили результати своєї
праці, а сама дитина розуміла, що її
радість – це радість підтримки,
отримання статусу „свій серед своїх”.
Зрештою у тому, як реагує дитячий
колектив на успіхи або невдачі своїх
учителів, виявляється його моральна
сутність.
Радість пізнання – це радість пізнання
нового, хоча вона по своїй суті
альтруїстична (виникає на основі
допомоги, підтримки інших людей).
Пізнання спираїться на самоосвіту й
самопізнання.
Така радість не може вирости на
пустому місці, появитися без серйозних
причин. Це слід клопіткої роботи
учителя –учня-учнів.
ВИСНОВОК:
1.Ситуація успіху досягається тоді, коли
сама дитина визначає цей результат як
успіх.
2 Усвідомлення ситуації успіху самим
учнем, розуміння її значимості виникає у
школяра після здолання своєї боязкості,
невміння, незнання, психологічного
враження та інших видів труднощів.
3. Завдання педагога :
допомогти особистості дитини зрости в
успіху;
дати відчути радість від здолання
труднощів;
дати зрозуміти, що задарма в житті в
житті нічого не дається, скрізь необхідно
докласти зусиль.
І успіх буде еквівалентним витраченим
зусиллям.
ШАНОВНІ КОЛЕГИ !
Дайте, будь ласка, відповідь на такі
запитання:
1.Ваше ставлення до технології “Створення
ситуації успіху”.
2.Як Ви оцінюєте стан “Створення ситуації
успіху у Вашому навчальному закладі”.
3.Які ще методичні рекомендації, ідеї,
міркування щодо “Створення ситуації успіху”,
Ви можете запропонувати учасникам нашого
семінару ?
ВДЯЧНІ ВАМ ЗА ВІДВЕРТІСТЬ, ЗА ПОРАДИ
Slide 49
Створення ситуації успіху
та шляхи її реалізації
на уроці як складової якості
навчально-виховного процесу
Мета: Удосконалити методику
створення ситуації успіху та шляхів
її реалізації на уроці як стежки, що
веде до того куточка дитячого
серця, в якому горить вогник
бажання бути гарним.
На
відміну від традиційного розуміння
освіти як суми знань та навичок, нині освіту
починають розглядати як процес
становлення особистості .
Причому особистості, здатної до:
самоосвіти,
саморозвитку,
самовдосконалення,
яка вміє використовувати набуті знання,
яка прагне реалізувати себе,
спроможна змінити на краще своє життя,
життя своєї держави.
Алгоритм
створення та досягнення ситуації успіху
твердження про “Ситуацію успіху”;
особистісно-орієнтований підхід у справі
навчання та виховання - основа педагогічної
технології “Створення ситуації успіху”;
роль “Ситуації успіху” у навчальній діяльності;
створення “Ситуації успіху” на мотиваційному
етапі навчальної діяльності;
психолого-педагогічні прийоми при створенні
“Ситуації успіху”;
методика реалізації “Ситуації успіху”;
Виходячи із Положень Закону України “Про
освіту” завдання школи сьогодні полягає в
тому, щоб:
Виховувати в учнів здатність:
долати життєві труднощі;
самостійно приймати рішення;
розвивати себе як особистість, здатну:
робити вибір і контролювати своє життя;
брати на себе відповідальність за свої дії;
захищати себе і свої життєві цінності;
діяти відповідно до них;
піклуватись про інших;
Завдання вчителів:
прищепити учням потребу до здобуття
знань;
створити такі умови, щоб процес
здобуття знань був для них цікавим,
потрібним, комфортним;
і тому пріоритетним завданням вчителя
під час навчально-виховної діяльності є
створення ситуації успіху.
Що означає “Ситуація успіху?”
Ситуація успіху - це суб'єктивний
психічний стан задоволення наслідком
своєї фізичної, розумової праці чи
моральної напруги.
Успіх у навчанні - єдине джерело
внутрішніх сил дитини, які породжують
енергію для переборення труднощів,
бажання вчитися.
В.Сухомлинський
Ситуація успіху дарує атмосферу
приязні та взаємодопомоги, впевненості
і захищеності.
Учитель зобов’язаний створити джерело
внутрішніх сил дитини, джерело, яке дає
енергію для подолання труднощів і
формування бажання вчитися.
Використання ситуації успіху має
сприяти підвищенню робочого тонусу,
збільшенню продуктивності навчальної
роботи, а також допомогти учням
усвідомити себе повноцінною
особистістю і, відповідно, забезпечити
успіх у навчанні.
Основою педагогічної технології
“Створення ситуації успіху” є
особистісно-орієнтований підхід у справі
навчання та виховання.
А тому звернемося до рекомендацій
щодо особистісно-орієнтовного підходу
навчання та виховання.
–
Особистісно орієнтоване навчання
це навчання, центром якого є
особистість дитини, її самобутність та
самостійність: суб'єктивний досвід
кожного спочатку розкривається, а
потім узгоджується зі змістом освіти.
Визнання учня ключовою фігурою
всього освітнього процесу – це і є
особистісно орієнтована педагогіка.
У свідомості учня це має такий
вигляд: «Все, що я пізнаю, я знаю,
для чого мені потрібно і де я можу ці
знання застосувати».
Для педагога - це прагнення знайти
розумний баланс між знаннями,
уміннями та навичками учня.
Сучасність вимагає навчити учнів:
- самостійно та творчо розв'язувати
проблеми;
- шукати нову інформацію й робити
висновки, а не подавати дітям готові
знання.
В особистісно-орієнтованому підході
вчителю насамперед потрібен високий
рівень педагогічної майстерності, який
базується на розвитку:
дидактичних;
організаторських;
комунікативних;
науково-пізнавальних;
емоційних;
та поведінкових компонентностей;
-
-
Цілі особистісно орієнтованого
навчання полягають у тому, щоб:
визначити життєвий досвід кожного
учня;
його пізнавальні здібності;
рівень інтелекту;
інтереси, які спочатку треба розкрити,
а потім розвинути у навчальному
процесі;
Цілі особистісно орієнтованого навчання
полягають у тому, щоб:
Формувати позитивну мотивацію учнів до:
-
пізнавальної діяльності;
-
потребу в самопізнанні;
-
потребу в самореалізаціїї;
-
та потребу у самовдосконаленні школярів;
Цілі особистісно орієнтованого навчання
полягають у тому, щоб:
Озброїти учнів механізмом:
адаптації;
саморегуляції;
самозахисту;
самовиховання;
Цілі особистісно орієнтованого навчання
полягають у тому, щоб:
Розвинути індивідуальні позитивні
здібності кожного школяра;
Сформувати культуру життєдіяльності
максимально виявити і використати
індивідуальний досвід учня;
Правильно визначати лінії поведінки.
Основні принципи
особистісно-орієнтованого
навчання:
1. Принцип «розвивальної допомоги»
не робити за учня;
не вказувати йому, що робити,
а допомогти пробувати власні сили і власну
активність;
потрібно добитись, щоб учень сам обирав
рішення і відповідав за них.
Звідси - не потрібно подавати готові
знання, а створити умови, в яких
виявляється:
-
власна пізнавальна активність учня;
-
і він визначить для себе цілі, зміст та
методи роботи, власні цінності.
-
Навчання повинно бути дослідницьким
Це час, протягом якого діти вчаться:
самостійно діяти;
- дискутувати;
- приймати рішення.
-
При цьому розвивається самосвідомість і
самореалізується особистість.
Принцип - «свобода вміння»
- учні вільно обговорюють
проблеми;
- співпрацюють один з одним,
- а вчитель виступає в ролі
старшого члена колективу,
консультанта, джерела досвіду
Принцип - «свобода вміння»
Учителю:
-недостатньо
процес;
організувати навчальний
- потрібно ще визначити спосіб засвоєння
знань, тобто оприділити види діяльності
учня на уроці.
Основні вимоги до особистісноорієнтованого уроку:
раціональна єдність словесних,
наукових і практичних методів
навчання;
зв'язок з раніше вивченим досвідом,
набутим учнем;
Основні вимоги до особистісно
орієнтованого уроку:
-формування вмінь в учнів самостійно
здобувати знання і застосовувати їх на
практиці;
-заохочення прагнень учнів знаходити свій
спосіб роботи з навчальним матеріалом.
Метою
особистісноорієнтованого уроку є:
- створення умов для виявлення
пізнавальної активності учнів
Засобами досягнення вчителем цієї мети
можуть бути:
використання різних форм та методів
навчальної діяльності, які дозволяють
розкрити суб'єктивний досвід учнів;
створення атмосфери зацікавленості
кожного учня в результатах роботи
всього класу;
стимулювання учнів до висловлювань,
використання різних способів виконання
завдань без побоювань помилитися,
отримати хибну відповідь тощо;
Засобами досягнення вчителем цієї мети
можуть бути:
використання протягом уроку
дидактичного матеріалу, який дозволяє
отримати учневі найбільш значущі для
нього вид та форму змісту навчального
матеріалу;
оцінювання досягнень учня протягом
усього процесу його діяльності, а не
тільки за кінцевим результатом;
Засобами досягнення вчителем цієї мети
можуть бути:
заохочення прагнень учня знаходити свій
спосіб роботи;
аналізувати протягом уроку роботи інших
учнів; вибирати та засвоювати найбільш
раціональні з них;
створення на уроці педагогічних ситуацій
спілкування, які б дозволяли кожному учневі
виявляти ініціативу, самостійність, виборність у
справах роботи;
створення обстановки для природного
самовираження учня.
Технологія
особистісноорієнтованогоуроку
Для проведення особистісноорієнтованого уроку вчитель має
оволодіти його основними етапами:
1.
2.
3.
4.
5.
6.
7.
8.
Орієнтації.
Визначення мети.
Проектування.
Організації.
Реалізації.
Контролю.
Коригування.
Оцінювання
1. Етап орієнтації включає:
орієнтацію на позитивну роботу;
орієнтацію на визначення особистісного
досвіду учнів;
пов'язання цього досвіду з проблемами
навчального матеріалу.
2. Етап визначення мети передбачає:
визначення на уроці разом з учнями
значущої мети здійснення тієї діяльності,
яка запланована вчителем (учні повинні
зрозуміти, що може дати робота учням
саме на цьому уроці для складання,
наприклад, тематичного заліку,
державної атестації, свого майбутнього
життя тощо);
визначення показників досягнення
поставлених завдань;
3. Етап проектування включає:
передбачення залучення учнів до
виконання ними випереджальних
завдань;
підготовки повідомлень;
рефератів;
виготовлення та відбору наочності;
складання плану роботи тощо;
Етап організації виконання плану
діяльності передбачає:
Подання можливих варіантів і
способів виконання навчальної
діяльності (усна чи письмова форма,
індивідуальна робота чи робота в
групах, робота з текстом чи з іншими
засобами одержання інформації);
Етап організації виконання плану
діяльності передбачає:
2.Представлення учнями вибору способу
фіксації нового матеріалу (конспект,
схема, таблиця, опора, план, тези,
висновки тощо);
3.Варіативність домашнього завдання
(диференціація за рівнем складності та
способом виконання).
Етап контрольно-оцінювальний:
1.Залучення учнів до контролю за
перебігом навчальної діяльності шляхом
заохочення їх до різних видів контролю,
самоконтролю, взаємоконтролю, роботи
в групах;
2.Участь учнів у виправленні помилок і
недоліків у знаннях, усвідомлення їх
причин шляхом взаємо та самоаналізу;
Етап контрольно-оцінювальний:
3.Надання учням можливості самостійно
або за участі вчителя, інших учнів
порівнювати отримані ним результати з
критеріями стандарту, закладеного у
навчальній програмі;
4.Використання механізмів оцінного
методу (позитивного ставлення до
успіхів школяра);
Етап контрольно-оцінювальний:
5.Використання механізмів оцінного
методу (позитивного ставлення до
успіхів школяра).
6.Оцінювання (виставлення рівневих
оцінок за дванадцятибальною системою
оцінювання навчальних досягнень,
поурочного бала, рейтинг) не тільки
результатів, а й самого процесу
навчання.
6. Заключний етап передбачає:
усвідомлення учнями ситуації
досягнення мети;
відчуття успіху;
підкріплення позитивної мотивації
стосовно власної діяльності.
Методи та засоби психолого-педагогічної
підтримки діяльності учнів
заохочення;
навчально-пізнавальна гра;
створення ситуації успіху;
створення ситуації пізнавального інтересу;
створення проблемної ситуації;
спонукання до пошуку альтернативних
рішень;
виконання творчих завдань;
кооперація учнів;
створення ситуації взаємодопомоги тощо.
Висновок може бути таким: особистісноорієнтоване навчання ЦЕ–
загальнодидактичний принцип
індивідуального підходу до учнів.
Таке твердження ми дослідимо та
пояснимо за допомогою такого факту:
Відомий російський психолог
Л.С. Виготський своє теорією доводить,
що розум будь-якої людини має дві зони
розвитку: А і Б.
Перша зона (А) – це зона актуального
розвитку.
У цю зону потрапляють завдання, які
дитина може виконати сама без
допомоги вчителя.
Друга зона (В) – це зона найближчого
розвитку
Сюди потрапляють завдання, які дитина сама
виконати не може, але може з ними
впоратися з допомогою вчителя.
Зона найближчого розвитку, - це зона
“наступного дня”.
Те, що сьогодні є зона найближчого
розвитку, завтра у процесі навчання повинно
стати зоною актуального розвитку. Учитель
не повинен давати готову інформацію, адже
таке навчання може загальмувати мислення
дитини. А за допомогою вміло підібраних
запитань педагог підводить школяра до
правильної відповіді, розв’язку.
Те, що сьогодні є зоною найближчого
розвитку, завтра у процесі навчання
повинно стати зоною актуального
розвитку.
Учитель не повинен давати готову
інформацію, адже таке навчання може
загальмувати мислення дитини.
А за допомогою вміло підібраних
запитань педагог підводить школяра до
правильної відповіді, розв’язку.
Отже, як бачимо із цього прикладу, щоб
відбулися розвиток і навчання учнів,
завдання повинні потрапляти лише в
зону найближчого розвитку
(за Л.С. Виготським).
Припустимо, що два учні навчались в
одній школі, в одних і тих самих
учителів, закінчили школу з відзнакою,
рівень їхнього розвитку все одно буде
різним.
Ще більше відрізняється розвиток учнів
класу, які згідно з 12- бальною
системою досягли початкового і
високого рівнів.
Тому зрозуміло, що до таких дітей треба
підходити індивідуально, тобто ставити
перед ними різні завдання.
Якщо для цілого класу поставити одне
завдання, то для одних учнів воно
потрапить у зону актуального розвитку,
для інших – у зону найближчого
розвитку.
Отже, одне завдання для всього класу
ставити не бажано і не потрібно, а
здійснювати якісний особистісноорієнтований підхід до навчання та
виховання на практиці нам заважає ряд
причин, зокрема:
Причина 1. Щоб підійти індивідуально
до кожного учня, необхідно знати його
психологічні, фізіологічні та соціальні
особливості.
Лише психологія нараховує кілька
десятків індивідуальних особливостей
особистості. Це різні види уваги, уяви,
мислення, сприйняття, темпераменту,
характеру і т.д.
Пам’ять також поділяється більш ніж
на 10 типів: короткочасна,
довготривала, оперативна, рухова,
зорова, слухова, емоційна, словеснологічна і т.д.;
Причина 2. Виявити всі ці психологічні,
фізіологічні та соціальні особливості
вчитель без допомоги психолога, лікаря,
соціолога не може;
Причина 3.Навіть якщо теоретично
припустити, що в кожної дитини
виявили всі ці особливості, вчитель не
зможе запам’ятати їх у такій кількості
дітей, оскільки він одночасно навчає
свого предмета не один десяток учнів,
кожен з яких має не один десяток таких
особливостей.
Нарешті, якщо вчителю все-таки
вдається запам’ятати всі особливості
кожної дитини, він не зможе підійти
індивідуально тому, що урок триває
всього 40-45 хв, протягом яких
неможливо фізично попрацювати з
кожним учнем класу індивідуально.
Отже, існує суперечність: з одного боку,
вимоги до особистісно-орієнтованого
навчання, а з іншого причини, що
унеможливлюють якісне впровадження
цієї педагогічної технології у навчальновиховний процес.
Який же вихід з ситуації, що склалася ?
Філософія вчить, що джерелом і
рушійними силами будь-якого процесу
(у тому числі й навчального) є
розв’язання суперечностей і тому,
щоб навчальний процес розвивався,
вчителю необхідно вміти виявляти
суперечність навчального процесу, а
також вміти розв’язувати її.
Дана суперечність розв’язується шляхом
диференційованого підходу до учнів.
Диференціація (від лат. Differentia –
різниця, відмінність) – розчленування
цілого на якісно відмінні частини.
Розв’язування таких суперечностей
називається підходом до навчання.
Цей підхід, для прикладу, можна
здійснити таким чином:
Учнів класу розподілити на групи за
рівнем розвитку.
Критерії, якими слід керуватися - це
успішність.
Таких груп, наприклад, може бути
чотири:
низький рівень;
середній рівень;
достатній рівень;
високий рівень.
Зрозуміло, що такий поділ не
аргументується для учнів, для того щоб
у слабшого школяра не сформувалася
занижена самооцінка, а в сильного –
завищена.
Якщо учні однієї з груп підвищують свій
рівень – їх слід перевести до наступної
групи і навпаки.
Для кожної групи пропонуються різні за
ступенем складності завдання.
Диференційований підхід можна
здійснювати при різних формах
навчального процесу: під час уроку,
лабораторного заняття, екскурсії.
Під час проведеного уроку методом бесіди,
запитань слід орієнтувати учнів на певну
групу.
При цьому обов’язково слід враховувати,
щоб запитання було точним, стислим, не
мало елементів підказки.
Під час проведення уроку методом
пояснення, розповіді диференційований
підхід неможливий, оскільки вчитель будує
свою розповідь, орієнтуючись на
середнього учня,
але під час закріплення нового матеріалу
чи пояснення домашнього завдання учням
можна запропонувати різнорівневі
завдання.
Завершальним етапом навчальної
діяльності на уроці є:
усвідомлення ситуації досягнення мети;
переживання ситуації успіху;
підкріплення позитивної мотивації щодо
самої діяльності.
Ситуація успіху досягається тоді, коли
сама дитина визначає цей результат як
успіх.
Усвідомлення ситуації успіху самим
учнем, розуміння її значимості виникає у
суб'єкта після здолання своєї боязкості,
невміння, незнання, психологічного
враження та інших видів труднощів.
Роль “Ситуації успіху” у навчальній
діяльності
За останні роки термін
„Ситуація успіху” став звичним для
педагогів.
Ніхто не заперечує, що саме позитивні
емоції можуть стати для дитини одним
з найважливіших стимулів у навчанні,
але при цьому ми забуваємо про те, що
в педагогів не існує єдиного рецепта чи
правила, як саме створювати ситуації
успіху тому, що це слід на основі
індивідуального підходу, зважено, з
урахуванням багатьох факторів.
Діти прощають багато чого, але не
вибачають байдужість.
За відгуками дітей, найкращі їхні
вчителі вели уроки так, що здавалося,
ніби весь урок вони зайняті саме тобою.
Як цього досягти?
Іноді це „Іскра Божа”,
а частіше – майстерність, доведена до
мистецтва.
Важливо мати на увазі, що навіть
одноразове переживання успіху може
докорінно змінити психологічне
самопочуття дитини.
Ситуація успіху може стати пусковим
механізмом подальшого розвитку
особистості.
Безперечно, переживання успіху навіює
людині впевненість у власних силах.
З`являється бажання знову досягти
добрих результатів, виникає відчуття
внутрішнього благополуччя, що, у свою
чергу, покращує ставлення до
навколишнього світу.
На перший погляд здається, що вчитель,
кілька разів давши учню можливість
відчути успіх, далі вже само собою
забезпечує високий рівень мотивації,
інтересу, пізнавальної активності.
Але може бути й протилежний
результат: постійна успішність здатна
сформувати байдуже ставлення до
навчання.
Крім того, постійне очікування лише
позитивного результату згубно впливає
на розвиток вольових якостей учня:
він ухиляється від подолання
труднощів;
губиться в складних ситуаціях
(навчальних та життєвих);
у його поведінці починає домінувати
мотив „уникнення невдач”.
Досвідчені психологи та педагоги
попереджують про можливість
негативних наслідків пережитого успіху.
Чому ж виникає такий парадокс?
По-перше, успіх, що діставався ціною
незначних зусиль, може призвести до
переоцінки, точніше, до завищеної
оцінки своїх можливостей.
По-друге, за сильним переживанням
будь-якої емоції обов`язково настає
релаксація (розслаблення).
І якщо в цей період запропонувати
людині якусь діяльність, то, швидше за
все, ця діяльність буде менш успішною,
ніж попередня.
По-третє, переживання успіху може бути
потьмареним, якщо результат, важливий
і значимий для самого учня, не буде
адекватно оцінений іншими людьми.
І нарешті:
Емоція успіху не стане сильним
переживанням, якщо результати діяльності
не значимі для її суб`єкта.
Дитина, особливо на початку навчання,
однаково інтенсивно переживає успіх у
„головних” і „неголовних” навчальних
предметах.
Але часто знижують цю інтенсивність:
„12 балів з музики ! Та краще б ти
отримав 12 балів з читання”.
Знижуючи значимості успіху, що
переживається дитиною, ми, дорослі,
впливаємо на формування у дитини
ставлення до навчального процесу в
цілому.
Ось чому, оцінюючи дітей, необхідно
виходити з індивідуальних особливостей
кожного учня.
Просування вперед треба заохочувати,
підбадьорювати, щоб дитина не
відчувала невдачу, порівнюючи свої
результати з раніше встановленими
нормами, особливо якщо вони для неї
недосяжні.
Отже, ситуація успіху у навчальній
діяльності створюється вчителем або ж
психологом.
Як і будь-яку іншу діяльність, навчання
можна уявити у вигляді простого
ланцюжка дій:
1. Установка на діяльність (емоційна
підготовка учнів на вирішення
навчального завдання) – мотиваційний
етап;
2.Забезпечення діяльності (створення
умов для успішного вирішення
навчального завдання) –підготовчий,
робочий етап;
3.Порівняння отриманих результатів з
очікуваними (усвідомлення ставлення до
результатів своєї навчальної праці) –
результативний етап.
Отже, якщо ситуація успіху створюється
вчителем послідовно і свідомо, її
3.Порівняння отриманих результатів з
очікуваними (усвідомлення ставлення
до результатів своєї навчальної праці) –
результативний етап.
Отже, якщо ситуація успіху створюється
вчителем послідовно і свідомо, її
структура повинна врахувати всі
перелічені компоненти.
Створення ситуації успіху на
мотиваційному етапі навчальної
діяльності
Дослідження психологів свідчать, що рівень
засвоєння людиною знань істотно залежить
від рівня сформованості її мотивації
навчитися.
Тож давайте проаналізуємо, як провести
мотиваційний етап уроку так, щоб створити
ситуацію успіху для того учня.
Перед учителем стоїть завдання:
сформувати в учня настанову на
успішне виконання завдання
Інакше кажучи, вчитель повинен
сформувати в учнів мотив досягнення
мети.
Але при цьому вчитель часто
зустрічається з неадекватною
реакцією учнівського колективу:
1.Хтось уже виконував подібне
завдання, і його результати
виявились невдалими, так що у цієї
категорії учнів уже сформоване
негативне ставлення на успішне
виконання завдання.
2.Інша група учнів не стикалась з
такою роботою, тому вони не знають,
чого можна очікувати від майбутньої
діяльності.
3.Третя група, яка виконувала потрібні
завдання і успішно з ними впоралася,
знаходиться у стані мобілізації, готова
виконувати навчальне завдання.
Зрозуміло, що найлегше вчителю буде
працювати з учнями третьої групи, де
необхідно лише активізувати позитивні
емоції, які діти пережили раніше.
У другої групи учнів слід передбачити
емоційну реакцію, намалювати
перспективу вдалого виконання
завдання, пов`язавши її з тими чи
іншими умовами діяльності, які в
минулому забезпечували успіх.
Найбільш клопітною буде робота
першою групою учнів.
Перш за все доведеться нейтралізувати
спогади про невдачу в попередній
діяльності, а потім створити перспективу
для нової.
Зробити це можна, наприклад, так:
дати завдання учневі попрацювати над
своїми помилками, або повідомити його,
що завдання для нього змінено
порівняно з попереднім і т. д.
Учитель може запропонувати різні
варіанти мотивів досягнення ситуації
успіху:
прагнення самостійно розв`язати цікаві
задачі;
завоювати авторитет у своїх товаришів;
стати першим;
розглядати свою діяльність з точки зору
її корисності для інших людей;
встановити нові контакти між
товаришами у ході виконання завдання
тощо.
Отже, на етапі мотивації навчальної
діяльності учитель організовує певні
ситуації з метою активізувати чи
нейтралізувати емоції для наступної
діяльності
На етапі мотивації створення ситуації
успіху більшою мірою визначається
психологічними аспектами.
Тут доречним буде використання в
роботі вчителя таких психологопедагогічних прийомів, як:
Ефект Розенталя, або „Ефект
навіювання”: „Ти це можеш”, „Тобі це
вдається” тощо.
Якщо педагог буде переконувати учнів
у реальності успіху, то успіх прийде.
Англійський учений Стоуенс довів, що
учні, яких заохочували, досягли значно
більших успіхів, ніж ті, кого ніяк не
заохочували.
Прийом „Емоційне погладжування” –
це констатація будь-якого факту успіху,
прищеплювання дитині віри в себе,
відкритість учителя для довіри і співчуття.
◦ Прийом „Анонсування” –
репетиція майбутньої дії, яка створює
психологічний настрій на успіх перед
класом.
Це можуть бути додаткові індивідуальні
заняття з окремими учнями чи
заздалегідь оголошенні запитання
самостійної роботи.
Прийом „Шикуйсь!” містить такі кроки:
психологічна атака;
емоційне блокування;
вибір головного напрямку;
вибір рівних можливостей;
несподіване порівняння;
стабілізація.
Цей прийом полягає в тому, щоб:
учителем блокувалось припущення на
невдачу в діяльності учня;
відволікалася увага школяра від
чергового неуспіху;
вчитель повинен знайти той напрямок
діяльності, яким учень зможе
реалізувати себе набагато краще, тим
самим забезпечити його на успіх, на
стабільність у навчанні.
Розглянемо деякі
алгоритми створення ситуацій успіху та
методику їх реалізації:
Прийом „Даю шанс” – це заздалегідь
підготовлена вчителем ситуація, в якій
учень отримує можливість зненацька
для себе розкрити свої можливості.
Прийом “ Зняття страху”-
допомогає перебороти невпевненість у
власних силах (Люди вчаться на своїх
помилках і знаходять інші шляхи
вирішення проблем).
Прийом “Авансування успішного
результату” –
допомогає вчителю висловити тверду
переконаніність у тому, що його учень
обов’язково впорається з поставленим
завданням.
Це, в свою чергу, переконує дитину у
своїх силах і можливостях.
“У тебе обов’язково вийде”, “Я навіть не
сумніваюсь у позитивному результаті” і
т. д.
Прийом “Прихований інструктаж”
Допомагає дитині уникнути поразки.
Досягається шляхом побажання,
наприклад:
Можливо краще почати з ...,
Виконуючи роботу не забудьте про ...
Прийом “Внесення мотиву”.
Показує дитині заради чого, кого
здійснюється ця діяльність, кому буде
добре після виконання, наприклад, “Без
твоєї допомоги твоїм друзям не
впоратись...” тощо.
Прийом “Персональна винятковість.”
Визначає важливість зусиль дитини в
діяльності, що здійснюється або
здійснюватиметься, наприклад:
Тільки ти міг би…
Тільки тобі і можу доручити… і т.п.
Прийом “Висока оцінка деталі”.
Допомагає емоційно пережити не
результат в цілому, а якої її окремої
деталі:
Найбільше мені сподобалось у твоїй
роботі…
Найбільше тобі вдалося…
Прийом „Еврика”.
Створюються умови, за яких дитина,
виконуючи навчальне завдання,
несподівано відкриває в собі невідомі
досі здібності.
Завдання вчителя – помітити це глибоко
особисте відкриття, всіляко підтримати
дитину, поставити нову мету і надихнути
на її досягнення.
Допомога вчителя у створенні ситуації
відкриття має бути ненав`язливою,
прихованою.
Створюючи ситуації успіху на етапі
організації навчальної діяльності, слід
пам`ятати кілька основних правил:
у кожній дитині є задатки, які можуть
розвинутися у здібності;
Побачити їх, відчути, розвити – це
справа педагога;
ставлення до дитини як до рівної, як до
себе, спілкування, що повністю включає
грубість, різкість, образливий тон, має
стати обов`язковою нормою всієї
педагогічної діяльності;
Ставлення до дитини:
як до рівної,
як до себе,
спілкування, що повністю виключає:
- грубість,
- різкість,
- образливий тон
має стати обов`язковою нормою всієї
педагогічної діяльності;
чим більше напрямків діяльності, в яких
бере участь дитина, тим більше в неї
можливостей знайти себе;
кількість і різноманітність ситуацій і
обставин, в тому числі і штучно
створених, у які може потрапити
дитина, визначають шляхи її сьогодення
і віддаленого інтересу та можливі шляхи
успіху.
ТИПИ УСПІХУ:
Неочікувана радість – це почуття
задоволення від того, що результати
діяльності учня перевершили його
очікування.
З педагогічної та психологічної точки
зору – це результат продуманої,
підготовленої діяльності вчителя.
Спільна радість – полягає в тому, щоб учень
досяг необхідної для себе реакції колективу.
Вона може бути підготовленою вчителем
або спонтаною.
Спільною радістю вважають тільки ті реакції
колективу, які дають можливість дитині
відчутні себе задоволеним, стимулюють її
зусиля.
Це, перш за все, має бути емоційний відгук
оточуючих на успіх члена свого колективу.
Важливо, щоб у досягненнях кожного
школяра всі бачили результати своєї
праці, а сама дитина розуміла, що її
радість – це радість підтримки,
отримання статусу „свій серед своїх”.
Зрештою у тому, як реагує дитячий
колектив на успіхи або невдачі своїх
учителів, виявляється його моральна
сутність.
Радість пізнання – це радість пізнання
нового, хоча вона по своїй суті
альтруїстична (виникає на основі
допомоги, підтримки інших людей).
Пізнання спираїться на самоосвіту й
самопізнання.
Така радість не може вирости на
пустому місці, появитися без серйозних
причин. Це слід клопіткої роботи
учителя –учня-учнів.
ВИСНОВОК:
1.Ситуація успіху досягається тоді, коли
сама дитина визначає цей результат як
успіх.
2 Усвідомлення ситуації успіху самим
учнем, розуміння її значимості виникає у
школяра після здолання своєї боязкості,
невміння, незнання, психологічного
враження та інших видів труднощів.
3. Завдання педагога :
допомогти особистості дитини зрости в
успіху;
дати відчути радість від здолання
труднощів;
дати зрозуміти, що задарма в житті в
житті нічого не дається, скрізь необхідно
докласти зусиль.
І успіх буде еквівалентним витраченим
зусиллям.
ШАНОВНІ КОЛЕГИ !
Дайте, будь ласка, відповідь на такі
запитання:
1.Ваше ставлення до технології “Створення
ситуації успіху”.
2.Як Ви оцінюєте стан “Створення ситуації
успіху у Вашому навчальному закладі”.
3.Які ще методичні рекомендації, ідеї,
міркування щодо “Створення ситуації успіху”,
Ви можете запропонувати учасникам нашого
семінару ?
ВДЯЧНІ ВАМ ЗА ВІДВЕРТІСТЬ, ЗА ПОРАДИ
Slide 50
Створення ситуації успіху
та шляхи її реалізації
на уроці як складової якості
навчально-виховного процесу
Мета: Удосконалити методику
створення ситуації успіху та шляхів
її реалізації на уроці як стежки, що
веде до того куточка дитячого
серця, в якому горить вогник
бажання бути гарним.
На
відміну від традиційного розуміння
освіти як суми знань та навичок, нині освіту
починають розглядати як процес
становлення особистості .
Причому особистості, здатної до:
самоосвіти,
саморозвитку,
самовдосконалення,
яка вміє використовувати набуті знання,
яка прагне реалізувати себе,
спроможна змінити на краще своє життя,
життя своєї держави.
Алгоритм
створення та досягнення ситуації успіху
твердження про “Ситуацію успіху”;
особистісно-орієнтований підхід у справі
навчання та виховання - основа педагогічної
технології “Створення ситуації успіху”;
роль “Ситуації успіху” у навчальній діяльності;
створення “Ситуації успіху” на мотиваційному
етапі навчальної діяльності;
психолого-педагогічні прийоми при створенні
“Ситуації успіху”;
методика реалізації “Ситуації успіху”;
Виходячи із Положень Закону України “Про
освіту” завдання школи сьогодні полягає в
тому, щоб:
Виховувати в учнів здатність:
долати життєві труднощі;
самостійно приймати рішення;
розвивати себе як особистість, здатну:
робити вибір і контролювати своє життя;
брати на себе відповідальність за свої дії;
захищати себе і свої життєві цінності;
діяти відповідно до них;
піклуватись про інших;
Завдання вчителів:
прищепити учням потребу до здобуття
знань;
створити такі умови, щоб процес
здобуття знань був для них цікавим,
потрібним, комфортним;
і тому пріоритетним завданням вчителя
під час навчально-виховної діяльності є
створення ситуації успіху.
Що означає “Ситуація успіху?”
Ситуація успіху - це суб'єктивний
психічний стан задоволення наслідком
своєї фізичної, розумової праці чи
моральної напруги.
Успіх у навчанні - єдине джерело
внутрішніх сил дитини, які породжують
енергію для переборення труднощів,
бажання вчитися.
В.Сухомлинський
Ситуація успіху дарує атмосферу
приязні та взаємодопомоги, впевненості
і захищеності.
Учитель зобов’язаний створити джерело
внутрішніх сил дитини, джерело, яке дає
енергію для подолання труднощів і
формування бажання вчитися.
Використання ситуації успіху має
сприяти підвищенню робочого тонусу,
збільшенню продуктивності навчальної
роботи, а також допомогти учням
усвідомити себе повноцінною
особистістю і, відповідно, забезпечити
успіх у навчанні.
Основою педагогічної технології
“Створення ситуації успіху” є
особистісно-орієнтований підхід у справі
навчання та виховання.
А тому звернемося до рекомендацій
щодо особистісно-орієнтовного підходу
навчання та виховання.
–
Особистісно орієнтоване навчання
це навчання, центром якого є
особистість дитини, її самобутність та
самостійність: суб'єктивний досвід
кожного спочатку розкривається, а
потім узгоджується зі змістом освіти.
Визнання учня ключовою фігурою
всього освітнього процесу – це і є
особистісно орієнтована педагогіка.
У свідомості учня це має такий
вигляд: «Все, що я пізнаю, я знаю,
для чого мені потрібно і де я можу ці
знання застосувати».
Для педагога - це прагнення знайти
розумний баланс між знаннями,
уміннями та навичками учня.
Сучасність вимагає навчити учнів:
- самостійно та творчо розв'язувати
проблеми;
- шукати нову інформацію й робити
висновки, а не подавати дітям готові
знання.
В особистісно-орієнтованому підході
вчителю насамперед потрібен високий
рівень педагогічної майстерності, який
базується на розвитку:
дидактичних;
організаторських;
комунікативних;
науково-пізнавальних;
емоційних;
та поведінкових компонентностей;
-
-
Цілі особистісно орієнтованого
навчання полягають у тому, щоб:
визначити життєвий досвід кожного
учня;
його пізнавальні здібності;
рівень інтелекту;
інтереси, які спочатку треба розкрити,
а потім розвинути у навчальному
процесі;
Цілі особистісно орієнтованого навчання
полягають у тому, щоб:
Формувати позитивну мотивацію учнів до:
-
пізнавальної діяльності;
-
потребу в самопізнанні;
-
потребу в самореалізаціїї;
-
та потребу у самовдосконаленні школярів;
Цілі особистісно орієнтованого навчання
полягають у тому, щоб:
Озброїти учнів механізмом:
адаптації;
саморегуляції;
самозахисту;
самовиховання;
Цілі особистісно орієнтованого навчання
полягають у тому, щоб:
Розвинути індивідуальні позитивні
здібності кожного школяра;
Сформувати культуру життєдіяльності
максимально виявити і використати
індивідуальний досвід учня;
Правильно визначати лінії поведінки.
Основні принципи
особистісно-орієнтованого
навчання:
1. Принцип «розвивальної допомоги»
не робити за учня;
не вказувати йому, що робити,
а допомогти пробувати власні сили і власну
активність;
потрібно добитись, щоб учень сам обирав
рішення і відповідав за них.
Звідси - не потрібно подавати готові
знання, а створити умови, в яких
виявляється:
-
власна пізнавальна активність учня;
-
і він визначить для себе цілі, зміст та
методи роботи, власні цінності.
-
Навчання повинно бути дослідницьким
Це час, протягом якого діти вчаться:
самостійно діяти;
- дискутувати;
- приймати рішення.
-
При цьому розвивається самосвідомість і
самореалізується особистість.
Принцип - «свобода вміння»
- учні вільно обговорюють
проблеми;
- співпрацюють один з одним,
- а вчитель виступає в ролі
старшого члена колективу,
консультанта, джерела досвіду
Принцип - «свобода вміння»
Учителю:
-недостатньо
процес;
організувати навчальний
- потрібно ще визначити спосіб засвоєння
знань, тобто оприділити види діяльності
учня на уроці.
Основні вимоги до особистісноорієнтованого уроку:
раціональна єдність словесних,
наукових і практичних методів
навчання;
зв'язок з раніше вивченим досвідом,
набутим учнем;
Основні вимоги до особистісно
орієнтованого уроку:
-формування вмінь в учнів самостійно
здобувати знання і застосовувати їх на
практиці;
-заохочення прагнень учнів знаходити свій
спосіб роботи з навчальним матеріалом.
Метою
особистісноорієнтованого уроку є:
- створення умов для виявлення
пізнавальної активності учнів
Засобами досягнення вчителем цієї мети
можуть бути:
використання різних форм та методів
навчальної діяльності, які дозволяють
розкрити суб'єктивний досвід учнів;
створення атмосфери зацікавленості
кожного учня в результатах роботи
всього класу;
стимулювання учнів до висловлювань,
використання різних способів виконання
завдань без побоювань помилитися,
отримати хибну відповідь тощо;
Засобами досягнення вчителем цієї мети
можуть бути:
використання протягом уроку
дидактичного матеріалу, який дозволяє
отримати учневі найбільш значущі для
нього вид та форму змісту навчального
матеріалу;
оцінювання досягнень учня протягом
усього процесу його діяльності, а не
тільки за кінцевим результатом;
Засобами досягнення вчителем цієї мети
можуть бути:
заохочення прагнень учня знаходити свій
спосіб роботи;
аналізувати протягом уроку роботи інших
учнів; вибирати та засвоювати найбільш
раціональні з них;
створення на уроці педагогічних ситуацій
спілкування, які б дозволяли кожному учневі
виявляти ініціативу, самостійність, виборність у
справах роботи;
створення обстановки для природного
самовираження учня.
Технологія
особистісноорієнтованогоуроку
Для проведення особистісноорієнтованого уроку вчитель має
оволодіти його основними етапами:
1.
2.
3.
4.
5.
6.
7.
8.
Орієнтації.
Визначення мети.
Проектування.
Організації.
Реалізації.
Контролю.
Коригування.
Оцінювання
1. Етап орієнтації включає:
орієнтацію на позитивну роботу;
орієнтацію на визначення особистісного
досвіду учнів;
пов'язання цього досвіду з проблемами
навчального матеріалу.
2. Етап визначення мети передбачає:
визначення на уроці разом з учнями
значущої мети здійснення тієї діяльності,
яка запланована вчителем (учні повинні
зрозуміти, що може дати робота учням
саме на цьому уроці для складання,
наприклад, тематичного заліку,
державної атестації, свого майбутнього
життя тощо);
визначення показників досягнення
поставлених завдань;
3. Етап проектування включає:
передбачення залучення учнів до
виконання ними випереджальних
завдань;
підготовки повідомлень;
рефератів;
виготовлення та відбору наочності;
складання плану роботи тощо;
Етап організації виконання плану
діяльності передбачає:
Подання можливих варіантів і
способів виконання навчальної
діяльності (усна чи письмова форма,
індивідуальна робота чи робота в
групах, робота з текстом чи з іншими
засобами одержання інформації);
Етап організації виконання плану
діяльності передбачає:
2.Представлення учнями вибору способу
фіксації нового матеріалу (конспект,
схема, таблиця, опора, план, тези,
висновки тощо);
3.Варіативність домашнього завдання
(диференціація за рівнем складності та
способом виконання).
Етап контрольно-оцінювальний:
1.Залучення учнів до контролю за
перебігом навчальної діяльності шляхом
заохочення їх до різних видів контролю,
самоконтролю, взаємоконтролю, роботи
в групах;
2.Участь учнів у виправленні помилок і
недоліків у знаннях, усвідомлення їх
причин шляхом взаємо та самоаналізу;
Етап контрольно-оцінювальний:
3.Надання учням можливості самостійно
або за участі вчителя, інших учнів
порівнювати отримані ним результати з
критеріями стандарту, закладеного у
навчальній програмі;
4.Використання механізмів оцінного
методу (позитивного ставлення до
успіхів школяра);
Етап контрольно-оцінювальний:
5.Використання механізмів оцінного
методу (позитивного ставлення до
успіхів школяра).
6.Оцінювання (виставлення рівневих
оцінок за дванадцятибальною системою
оцінювання навчальних досягнень,
поурочного бала, рейтинг) не тільки
результатів, а й самого процесу
навчання.
6. Заключний етап передбачає:
усвідомлення учнями ситуації
досягнення мети;
відчуття успіху;
підкріплення позитивної мотивації
стосовно власної діяльності.
Методи та засоби психолого-педагогічної
підтримки діяльності учнів
заохочення;
навчально-пізнавальна гра;
створення ситуації успіху;
створення ситуації пізнавального інтересу;
створення проблемної ситуації;
спонукання до пошуку альтернативних
рішень;
виконання творчих завдань;
кооперація учнів;
створення ситуації взаємодопомоги тощо.
Висновок може бути таким: особистісноорієнтоване навчання ЦЕ–
загальнодидактичний принцип
індивідуального підходу до учнів.
Таке твердження ми дослідимо та
пояснимо за допомогою такого факту:
Відомий російський психолог
Л.С. Виготський своє теорією доводить,
що розум будь-якої людини має дві зони
розвитку: А і Б.
Перша зона (А) – це зона актуального
розвитку.
У цю зону потрапляють завдання, які
дитина може виконати сама без
допомоги вчителя.
Друга зона (В) – це зона найближчого
розвитку
Сюди потрапляють завдання, які дитина сама
виконати не може, але може з ними
впоратися з допомогою вчителя.
Зона найближчого розвитку, - це зона
“наступного дня”.
Те, що сьогодні є зона найближчого
розвитку, завтра у процесі навчання повинно
стати зоною актуального розвитку. Учитель
не повинен давати готову інформацію, адже
таке навчання може загальмувати мислення
дитини. А за допомогою вміло підібраних
запитань педагог підводить школяра до
правильної відповіді, розв’язку.
Те, що сьогодні є зоною найближчого
розвитку, завтра у процесі навчання
повинно стати зоною актуального
розвитку.
Учитель не повинен давати готову
інформацію, адже таке навчання може
загальмувати мислення дитини.
А за допомогою вміло підібраних
запитань педагог підводить школяра до
правильної відповіді, розв’язку.
Отже, як бачимо із цього прикладу, щоб
відбулися розвиток і навчання учнів,
завдання повинні потрапляти лише в
зону найближчого розвитку
(за Л.С. Виготським).
Припустимо, що два учні навчались в
одній школі, в одних і тих самих
учителів, закінчили школу з відзнакою,
рівень їхнього розвитку все одно буде
різним.
Ще більше відрізняється розвиток учнів
класу, які згідно з 12- бальною
системою досягли початкового і
високого рівнів.
Тому зрозуміло, що до таких дітей треба
підходити індивідуально, тобто ставити
перед ними різні завдання.
Якщо для цілого класу поставити одне
завдання, то для одних учнів воно
потрапить у зону актуального розвитку,
для інших – у зону найближчого
розвитку.
Отже, одне завдання для всього класу
ставити не бажано і не потрібно, а
здійснювати якісний особистісноорієнтований підхід до навчання та
виховання на практиці нам заважає ряд
причин, зокрема:
Причина 1. Щоб підійти індивідуально
до кожного учня, необхідно знати його
психологічні, фізіологічні та соціальні
особливості.
Лише психологія нараховує кілька
десятків індивідуальних особливостей
особистості. Це різні види уваги, уяви,
мислення, сприйняття, темпераменту,
характеру і т.д.
Пам’ять також поділяється більш ніж
на 10 типів: короткочасна,
довготривала, оперативна, рухова,
зорова, слухова, емоційна, словеснологічна і т.д.;
Причина 2. Виявити всі ці психологічні,
фізіологічні та соціальні особливості
вчитель без допомоги психолога, лікаря,
соціолога не може;
Причина 3.Навіть якщо теоретично
припустити, що в кожної дитини
виявили всі ці особливості, вчитель не
зможе запам’ятати їх у такій кількості
дітей, оскільки він одночасно навчає
свого предмета не один десяток учнів,
кожен з яких має не один десяток таких
особливостей.
Нарешті, якщо вчителю все-таки
вдається запам’ятати всі особливості
кожної дитини, він не зможе підійти
індивідуально тому, що урок триває
всього 40-45 хв, протягом яких
неможливо фізично попрацювати з
кожним учнем класу індивідуально.
Отже, існує суперечність: з одного боку,
вимоги до особистісно-орієнтованого
навчання, а з іншого причини, що
унеможливлюють якісне впровадження
цієї педагогічної технології у навчальновиховний процес.
Який же вихід з ситуації, що склалася ?
Філософія вчить, що джерелом і
рушійними силами будь-якого процесу
(у тому числі й навчального) є
розв’язання суперечностей і тому,
щоб навчальний процес розвивався,
вчителю необхідно вміти виявляти
суперечність навчального процесу, а
також вміти розв’язувати її.
Дана суперечність розв’язується шляхом
диференційованого підходу до учнів.
Диференціація (від лат. Differentia –
різниця, відмінність) – розчленування
цілого на якісно відмінні частини.
Розв’язування таких суперечностей
називається підходом до навчання.
Цей підхід, для прикладу, можна
здійснити таким чином:
Учнів класу розподілити на групи за
рівнем розвитку.
Критерії, якими слід керуватися - це
успішність.
Таких груп, наприклад, може бути
чотири:
низький рівень;
середній рівень;
достатній рівень;
високий рівень.
Зрозуміло, що такий поділ не
аргументується для учнів, для того щоб
у слабшого школяра не сформувалася
занижена самооцінка, а в сильного –
завищена.
Якщо учні однієї з груп підвищують свій
рівень – їх слід перевести до наступної
групи і навпаки.
Для кожної групи пропонуються різні за
ступенем складності завдання.
Диференційований підхід можна
здійснювати при різних формах
навчального процесу: під час уроку,
лабораторного заняття, екскурсії.
Під час проведеного уроку методом бесіди,
запитань слід орієнтувати учнів на певну
групу.
При цьому обов’язково слід враховувати,
щоб запитання було точним, стислим, не
мало елементів підказки.
Під час проведення уроку методом
пояснення, розповіді диференційований
підхід неможливий, оскільки вчитель будує
свою розповідь, орієнтуючись на
середнього учня,
але під час закріплення нового матеріалу
чи пояснення домашнього завдання учням
можна запропонувати різнорівневі
завдання.
Завершальним етапом навчальної
діяльності на уроці є:
усвідомлення ситуації досягнення мети;
переживання ситуації успіху;
підкріплення позитивної мотивації щодо
самої діяльності.
Ситуація успіху досягається тоді, коли
сама дитина визначає цей результат як
успіх.
Усвідомлення ситуації успіху самим
учнем, розуміння її значимості виникає у
суб'єкта після здолання своєї боязкості,
невміння, незнання, психологічного
враження та інших видів труднощів.
Роль “Ситуації успіху” у навчальній
діяльності
За останні роки термін
„Ситуація успіху” став звичним для
педагогів.
Ніхто не заперечує, що саме позитивні
емоції можуть стати для дитини одним
з найважливіших стимулів у навчанні,
але при цьому ми забуваємо про те, що
в педагогів не існує єдиного рецепта чи
правила, як саме створювати ситуації
успіху тому, що це слід на основі
індивідуального підходу, зважено, з
урахуванням багатьох факторів.
Діти прощають багато чого, але не
вибачають байдужість.
За відгуками дітей, найкращі їхні
вчителі вели уроки так, що здавалося,
ніби весь урок вони зайняті саме тобою.
Як цього досягти?
Іноді це „Іскра Божа”,
а частіше – майстерність, доведена до
мистецтва.
Важливо мати на увазі, що навіть
одноразове переживання успіху може
докорінно змінити психологічне
самопочуття дитини.
Ситуація успіху може стати пусковим
механізмом подальшого розвитку
особистості.
Безперечно, переживання успіху навіює
людині впевненість у власних силах.
З`являється бажання знову досягти
добрих результатів, виникає відчуття
внутрішнього благополуччя, що, у свою
чергу, покращує ставлення до
навколишнього світу.
На перший погляд здається, що вчитель,
кілька разів давши учню можливість
відчути успіх, далі вже само собою
забезпечує високий рівень мотивації,
інтересу, пізнавальної активності.
Але може бути й протилежний
результат: постійна успішність здатна
сформувати байдуже ставлення до
навчання.
Крім того, постійне очікування лише
позитивного результату згубно впливає
на розвиток вольових якостей учня:
він ухиляється від подолання
труднощів;
губиться в складних ситуаціях
(навчальних та життєвих);
у його поведінці починає домінувати
мотив „уникнення невдач”.
Досвідчені психологи та педагоги
попереджують про можливість
негативних наслідків пережитого успіху.
Чому ж виникає такий парадокс?
По-перше, успіх, що діставався ціною
незначних зусиль, може призвести до
переоцінки, точніше, до завищеної
оцінки своїх можливостей.
По-друге, за сильним переживанням
будь-якої емоції обов`язково настає
релаксація (розслаблення).
І якщо в цей період запропонувати
людині якусь діяльність, то, швидше за
все, ця діяльність буде менш успішною,
ніж попередня.
По-третє, переживання успіху може бути
потьмареним, якщо результат, важливий
і значимий для самого учня, не буде
адекватно оцінений іншими людьми.
І нарешті:
Емоція успіху не стане сильним
переживанням, якщо результати діяльності
не значимі для її суб`єкта.
Дитина, особливо на початку навчання,
однаково інтенсивно переживає успіх у
„головних” і „неголовних” навчальних
предметах.
Але часто знижують цю інтенсивність:
„12 балів з музики ! Та краще б ти
отримав 12 балів з читання”.
Знижуючи значимості успіху, що
переживається дитиною, ми, дорослі,
впливаємо на формування у дитини
ставлення до навчального процесу в
цілому.
Ось чому, оцінюючи дітей, необхідно
виходити з індивідуальних особливостей
кожного учня.
Просування вперед треба заохочувати,
підбадьорювати, щоб дитина не
відчувала невдачу, порівнюючи свої
результати з раніше встановленими
нормами, особливо якщо вони для неї
недосяжні.
Отже, ситуація успіху у навчальній
діяльності створюється вчителем або ж
психологом.
Як і будь-яку іншу діяльність, навчання
можна уявити у вигляді простого
ланцюжка дій:
1. Установка на діяльність (емоційна
підготовка учнів на вирішення
навчального завдання) – мотиваційний
етап;
2.Забезпечення діяльності (створення
умов для успішного вирішення
навчального завдання) –підготовчий,
робочий етап;
3.Порівняння отриманих результатів з
очікуваними (усвідомлення ставлення до
результатів своєї навчальної праці) –
результативний етап.
Отже, якщо ситуація успіху створюється
вчителем послідовно і свідомо, її
3.Порівняння отриманих результатів з
очікуваними (усвідомлення ставлення
до результатів своєї навчальної праці) –
результативний етап.
Отже, якщо ситуація успіху створюється
вчителем послідовно і свідомо, її
структура повинна врахувати всі
перелічені компоненти.
Створення ситуації успіху на
мотиваційному етапі навчальної
діяльності
Дослідження психологів свідчать, що рівень
засвоєння людиною знань істотно залежить
від рівня сформованості її мотивації
навчитися.
Тож давайте проаналізуємо, як провести
мотиваційний етап уроку так, щоб створити
ситуацію успіху для того учня.
Перед учителем стоїть завдання:
сформувати в учня настанову на
успішне виконання завдання
Інакше кажучи, вчитель повинен
сформувати в учнів мотив досягнення
мети.
Але при цьому вчитель часто
зустрічається з неадекватною
реакцією учнівського колективу:
1.Хтось уже виконував подібне
завдання, і його результати
виявились невдалими, так що у цієї
категорії учнів уже сформоване
негативне ставлення на успішне
виконання завдання.
2.Інша група учнів не стикалась з
такою роботою, тому вони не знають,
чого можна очікувати від майбутньої
діяльності.
3.Третя група, яка виконувала потрібні
завдання і успішно з ними впоралася,
знаходиться у стані мобілізації, готова
виконувати навчальне завдання.
Зрозуміло, що найлегше вчителю буде
працювати з учнями третьої групи, де
необхідно лише активізувати позитивні
емоції, які діти пережили раніше.
У другої групи учнів слід передбачити
емоційну реакцію, намалювати
перспективу вдалого виконання
завдання, пов`язавши її з тими чи
іншими умовами діяльності, які в
минулому забезпечували успіх.
Найбільш клопітною буде робота
першою групою учнів.
Перш за все доведеться нейтралізувати
спогади про невдачу в попередній
діяльності, а потім створити перспективу
для нової.
Зробити це можна, наприклад, так:
дати завдання учневі попрацювати над
своїми помилками, або повідомити його,
що завдання для нього змінено
порівняно з попереднім і т. д.
Учитель може запропонувати різні
варіанти мотивів досягнення ситуації
успіху:
прагнення самостійно розв`язати цікаві
задачі;
завоювати авторитет у своїх товаришів;
стати першим;
розглядати свою діяльність з точки зору
її корисності для інших людей;
встановити нові контакти між
товаришами у ході виконання завдання
тощо.
Отже, на етапі мотивації навчальної
діяльності учитель організовує певні
ситуації з метою активізувати чи
нейтралізувати емоції для наступної
діяльності
На етапі мотивації створення ситуації
успіху більшою мірою визначається
психологічними аспектами.
Тут доречним буде використання в
роботі вчителя таких психологопедагогічних прийомів, як:
Ефект Розенталя, або „Ефект
навіювання”: „Ти це можеш”, „Тобі це
вдається” тощо.
Якщо педагог буде переконувати учнів
у реальності успіху, то успіх прийде.
Англійський учений Стоуенс довів, що
учні, яких заохочували, досягли значно
більших успіхів, ніж ті, кого ніяк не
заохочували.
Прийом „Емоційне погладжування” –
це констатація будь-якого факту успіху,
прищеплювання дитині віри в себе,
відкритість учителя для довіри і співчуття.
◦ Прийом „Анонсування” –
репетиція майбутньої дії, яка створює
психологічний настрій на успіх перед
класом.
Це можуть бути додаткові індивідуальні
заняття з окремими учнями чи
заздалегідь оголошенні запитання
самостійної роботи.
Прийом „Шикуйсь!” містить такі кроки:
психологічна атака;
емоційне блокування;
вибір головного напрямку;
вибір рівних можливостей;
несподіване порівняння;
стабілізація.
Цей прийом полягає в тому, щоб:
учителем блокувалось припущення на
невдачу в діяльності учня;
відволікалася увага школяра від
чергового неуспіху;
вчитель повинен знайти той напрямок
діяльності, яким учень зможе
реалізувати себе набагато краще, тим
самим забезпечити його на успіх, на
стабільність у навчанні.
Розглянемо деякі
алгоритми створення ситуацій успіху та
методику їх реалізації:
Прийом „Даю шанс” – це заздалегідь
підготовлена вчителем ситуація, в якій
учень отримує можливість зненацька
для себе розкрити свої можливості.
Прийом “ Зняття страху”-
допомогає перебороти невпевненість у
власних силах (Люди вчаться на своїх
помилках і знаходять інші шляхи
вирішення проблем).
Прийом “Авансування успішного
результату” –
допомогає вчителю висловити тверду
переконаніність у тому, що його учень
обов’язково впорається з поставленим
завданням.
Це, в свою чергу, переконує дитину у
своїх силах і можливостях.
“У тебе обов’язково вийде”, “Я навіть не
сумніваюсь у позитивному результаті” і
т. д.
Прийом “Прихований інструктаж”
Допомагає дитині уникнути поразки.
Досягається шляхом побажання,
наприклад:
Можливо краще почати з ...,
Виконуючи роботу не забудьте про ...
Прийом “Внесення мотиву”.
Показує дитині заради чого, кого
здійснюється ця діяльність, кому буде
добре після виконання, наприклад, “Без
твоєї допомоги твоїм друзям не
впоратись...” тощо.
Прийом “Персональна винятковість.”
Визначає важливість зусиль дитини в
діяльності, що здійснюється або
здійснюватиметься, наприклад:
Тільки ти міг би…
Тільки тобі і можу доручити… і т.п.
Прийом “Висока оцінка деталі”.
Допомагає емоційно пережити не
результат в цілому, а якої її окремої
деталі:
Найбільше мені сподобалось у твоїй
роботі…
Найбільше тобі вдалося…
Прийом „Еврика”.
Створюються умови, за яких дитина,
виконуючи навчальне завдання,
несподівано відкриває в собі невідомі
досі здібності.
Завдання вчителя – помітити це глибоко
особисте відкриття, всіляко підтримати
дитину, поставити нову мету і надихнути
на її досягнення.
Допомога вчителя у створенні ситуації
відкриття має бути ненав`язливою,
прихованою.
Створюючи ситуації успіху на етапі
організації навчальної діяльності, слід
пам`ятати кілька основних правил:
у кожній дитині є задатки, які можуть
розвинутися у здібності;
Побачити їх, відчути, розвити – це
справа педагога;
ставлення до дитини як до рівної, як до
себе, спілкування, що повністю включає
грубість, різкість, образливий тон, має
стати обов`язковою нормою всієї
педагогічної діяльності;
Ставлення до дитини:
як до рівної,
як до себе,
спілкування, що повністю виключає:
- грубість,
- різкість,
- образливий тон
має стати обов`язковою нормою всієї
педагогічної діяльності;
чим більше напрямків діяльності, в яких
бере участь дитина, тим більше в неї
можливостей знайти себе;
кількість і різноманітність ситуацій і
обставин, в тому числі і штучно
створених, у які може потрапити
дитина, визначають шляхи її сьогодення
і віддаленого інтересу та можливі шляхи
успіху.
ТИПИ УСПІХУ:
Неочікувана радість – це почуття
задоволення від того, що результати
діяльності учня перевершили його
очікування.
З педагогічної та психологічної точки
зору – це результат продуманої,
підготовленої діяльності вчителя.
Спільна радість – полягає в тому, щоб учень
досяг необхідної для себе реакції колективу.
Вона може бути підготовленою вчителем
або спонтаною.
Спільною радістю вважають тільки ті реакції
колективу, які дають можливість дитині
відчутні себе задоволеним, стимулюють її
зусиля.
Це, перш за все, має бути емоційний відгук
оточуючих на успіх члена свого колективу.
Важливо, щоб у досягненнях кожного
школяра всі бачили результати своєї
праці, а сама дитина розуміла, що її
радість – це радість підтримки,
отримання статусу „свій серед своїх”.
Зрештою у тому, як реагує дитячий
колектив на успіхи або невдачі своїх
учителів, виявляється його моральна
сутність.
Радість пізнання – це радість пізнання
нового, хоча вона по своїй суті
альтруїстична (виникає на основі
допомоги, підтримки інших людей).
Пізнання спираїться на самоосвіту й
самопізнання.
Така радість не може вирости на
пустому місці, появитися без серйозних
причин. Це слід клопіткої роботи
учителя –учня-учнів.
ВИСНОВОК:
1.Ситуація успіху досягається тоді, коли
сама дитина визначає цей результат як
успіх.
2 Усвідомлення ситуації успіху самим
учнем, розуміння її значимості виникає у
школяра після здолання своєї боязкості,
невміння, незнання, психологічного
враження та інших видів труднощів.
3. Завдання педагога :
допомогти особистості дитини зрости в
успіху;
дати відчути радість від здолання
труднощів;
дати зрозуміти, що задарма в житті в
житті нічого не дається, скрізь необхідно
докласти зусиль.
І успіх буде еквівалентним витраченим
зусиллям.
ШАНОВНІ КОЛЕГИ !
Дайте, будь ласка, відповідь на такі
запитання:
1.Ваше ставлення до технології “Створення
ситуації успіху”.
2.Як Ви оцінюєте стан “Створення ситуації
успіху у Вашому навчальному закладі”.
3.Які ще методичні рекомендації, ідеї,
міркування щодо “Створення ситуації успіху”,
Ви можете запропонувати учасникам нашого
семінару ?
ВДЯЧНІ ВАМ ЗА ВІДВЕРТІСТЬ, ЗА ПОРАДИ
Slide 51
Створення ситуації успіху
та шляхи її реалізації
на уроці як складової якості
навчально-виховного процесу
Мета: Удосконалити методику
створення ситуації успіху та шляхів
її реалізації на уроці як стежки, що
веде до того куточка дитячого
серця, в якому горить вогник
бажання бути гарним.
На
відміну від традиційного розуміння
освіти як суми знань та навичок, нині освіту
починають розглядати як процес
становлення особистості .
Причому особистості, здатної до:
самоосвіти,
саморозвитку,
самовдосконалення,
яка вміє використовувати набуті знання,
яка прагне реалізувати себе,
спроможна змінити на краще своє життя,
життя своєї держави.
Алгоритм
створення та досягнення ситуації успіху
твердження про “Ситуацію успіху”;
особистісно-орієнтований підхід у справі
навчання та виховання - основа педагогічної
технології “Створення ситуації успіху”;
роль “Ситуації успіху” у навчальній діяльності;
створення “Ситуації успіху” на мотиваційному
етапі навчальної діяльності;
психолого-педагогічні прийоми при створенні
“Ситуації успіху”;
методика реалізації “Ситуації успіху”;
Виходячи із Положень Закону України “Про
освіту” завдання школи сьогодні полягає в
тому, щоб:
Виховувати в учнів здатність:
долати життєві труднощі;
самостійно приймати рішення;
розвивати себе як особистість, здатну:
робити вибір і контролювати своє життя;
брати на себе відповідальність за свої дії;
захищати себе і свої життєві цінності;
діяти відповідно до них;
піклуватись про інших;
Завдання вчителів:
прищепити учням потребу до здобуття
знань;
створити такі умови, щоб процес
здобуття знань був для них цікавим,
потрібним, комфортним;
і тому пріоритетним завданням вчителя
під час навчально-виховної діяльності є
створення ситуації успіху.
Що означає “Ситуація успіху?”
Ситуація успіху - це суб'єктивний
психічний стан задоволення наслідком
своєї фізичної, розумової праці чи
моральної напруги.
Успіх у навчанні - єдине джерело
внутрішніх сил дитини, які породжують
енергію для переборення труднощів,
бажання вчитися.
В.Сухомлинський
Ситуація успіху дарує атмосферу
приязні та взаємодопомоги, впевненості
і захищеності.
Учитель зобов’язаний створити джерело
внутрішніх сил дитини, джерело, яке дає
енергію для подолання труднощів і
формування бажання вчитися.
Використання ситуації успіху має
сприяти підвищенню робочого тонусу,
збільшенню продуктивності навчальної
роботи, а також допомогти учням
усвідомити себе повноцінною
особистістю і, відповідно, забезпечити
успіх у навчанні.
Основою педагогічної технології
“Створення ситуації успіху” є
особистісно-орієнтований підхід у справі
навчання та виховання.
А тому звернемося до рекомендацій
щодо особистісно-орієнтовного підходу
навчання та виховання.
–
Особистісно орієнтоване навчання
це навчання, центром якого є
особистість дитини, її самобутність та
самостійність: суб'єктивний досвід
кожного спочатку розкривається, а
потім узгоджується зі змістом освіти.
Визнання учня ключовою фігурою
всього освітнього процесу – це і є
особистісно орієнтована педагогіка.
У свідомості учня це має такий
вигляд: «Все, що я пізнаю, я знаю,
для чого мені потрібно і де я можу ці
знання застосувати».
Для педагога - це прагнення знайти
розумний баланс між знаннями,
уміннями та навичками учня.
Сучасність вимагає навчити учнів:
- самостійно та творчо розв'язувати
проблеми;
- шукати нову інформацію й робити
висновки, а не подавати дітям готові
знання.
В особистісно-орієнтованому підході
вчителю насамперед потрібен високий
рівень педагогічної майстерності, який
базується на розвитку:
дидактичних;
організаторських;
комунікативних;
науково-пізнавальних;
емоційних;
та поведінкових компонентностей;
-
-
Цілі особистісно орієнтованого
навчання полягають у тому, щоб:
визначити життєвий досвід кожного
учня;
його пізнавальні здібності;
рівень інтелекту;
інтереси, які спочатку треба розкрити,
а потім розвинути у навчальному
процесі;
Цілі особистісно орієнтованого навчання
полягають у тому, щоб:
Формувати позитивну мотивацію учнів до:
-
пізнавальної діяльності;
-
потребу в самопізнанні;
-
потребу в самореалізаціїї;
-
та потребу у самовдосконаленні школярів;
Цілі особистісно орієнтованого навчання
полягають у тому, щоб:
Озброїти учнів механізмом:
адаптації;
саморегуляції;
самозахисту;
самовиховання;
Цілі особистісно орієнтованого навчання
полягають у тому, щоб:
Розвинути індивідуальні позитивні
здібності кожного школяра;
Сформувати культуру життєдіяльності
максимально виявити і використати
індивідуальний досвід учня;
Правильно визначати лінії поведінки.
Основні принципи
особистісно-орієнтованого
навчання:
1. Принцип «розвивальної допомоги»
не робити за учня;
не вказувати йому, що робити,
а допомогти пробувати власні сили і власну
активність;
потрібно добитись, щоб учень сам обирав
рішення і відповідав за них.
Звідси - не потрібно подавати готові
знання, а створити умови, в яких
виявляється:
-
власна пізнавальна активність учня;
-
і він визначить для себе цілі, зміст та
методи роботи, власні цінності.
-
Навчання повинно бути дослідницьким
Це час, протягом якого діти вчаться:
самостійно діяти;
- дискутувати;
- приймати рішення.
-
При цьому розвивається самосвідомість і
самореалізується особистість.
Принцип - «свобода вміння»
- учні вільно обговорюють
проблеми;
- співпрацюють один з одним,
- а вчитель виступає в ролі
старшого члена колективу,
консультанта, джерела досвіду
Принцип - «свобода вміння»
Учителю:
-недостатньо
процес;
організувати навчальний
- потрібно ще визначити спосіб засвоєння
знань, тобто оприділити види діяльності
учня на уроці.
Основні вимоги до особистісноорієнтованого уроку:
раціональна єдність словесних,
наукових і практичних методів
навчання;
зв'язок з раніше вивченим досвідом,
набутим учнем;
Основні вимоги до особистісно
орієнтованого уроку:
-формування вмінь в учнів самостійно
здобувати знання і застосовувати їх на
практиці;
-заохочення прагнень учнів знаходити свій
спосіб роботи з навчальним матеріалом.
Метою
особистісноорієнтованого уроку є:
- створення умов для виявлення
пізнавальної активності учнів
Засобами досягнення вчителем цієї мети
можуть бути:
використання різних форм та методів
навчальної діяльності, які дозволяють
розкрити суб'єктивний досвід учнів;
створення атмосфери зацікавленості
кожного учня в результатах роботи
всього класу;
стимулювання учнів до висловлювань,
використання різних способів виконання
завдань без побоювань помилитися,
отримати хибну відповідь тощо;
Засобами досягнення вчителем цієї мети
можуть бути:
використання протягом уроку
дидактичного матеріалу, який дозволяє
отримати учневі найбільш значущі для
нього вид та форму змісту навчального
матеріалу;
оцінювання досягнень учня протягом
усього процесу його діяльності, а не
тільки за кінцевим результатом;
Засобами досягнення вчителем цієї мети
можуть бути:
заохочення прагнень учня знаходити свій
спосіб роботи;
аналізувати протягом уроку роботи інших
учнів; вибирати та засвоювати найбільш
раціональні з них;
створення на уроці педагогічних ситуацій
спілкування, які б дозволяли кожному учневі
виявляти ініціативу, самостійність, виборність у
справах роботи;
створення обстановки для природного
самовираження учня.
Технологія
особистісноорієнтованогоуроку
Для проведення особистісноорієнтованого уроку вчитель має
оволодіти його основними етапами:
1.
2.
3.
4.
5.
6.
7.
8.
Орієнтації.
Визначення мети.
Проектування.
Організації.
Реалізації.
Контролю.
Коригування.
Оцінювання
1. Етап орієнтації включає:
орієнтацію на позитивну роботу;
орієнтацію на визначення особистісного
досвіду учнів;
пов'язання цього досвіду з проблемами
навчального матеріалу.
2. Етап визначення мети передбачає:
визначення на уроці разом з учнями
значущої мети здійснення тієї діяльності,
яка запланована вчителем (учні повинні
зрозуміти, що може дати робота учням
саме на цьому уроці для складання,
наприклад, тематичного заліку,
державної атестації, свого майбутнього
життя тощо);
визначення показників досягнення
поставлених завдань;
3. Етап проектування включає:
передбачення залучення учнів до
виконання ними випереджальних
завдань;
підготовки повідомлень;
рефератів;
виготовлення та відбору наочності;
складання плану роботи тощо;
Етап організації виконання плану
діяльності передбачає:
Подання можливих варіантів і
способів виконання навчальної
діяльності (усна чи письмова форма,
індивідуальна робота чи робота в
групах, робота з текстом чи з іншими
засобами одержання інформації);
Етап організації виконання плану
діяльності передбачає:
2.Представлення учнями вибору способу
фіксації нового матеріалу (конспект,
схема, таблиця, опора, план, тези,
висновки тощо);
3.Варіативність домашнього завдання
(диференціація за рівнем складності та
способом виконання).
Етап контрольно-оцінювальний:
1.Залучення учнів до контролю за
перебігом навчальної діяльності шляхом
заохочення їх до різних видів контролю,
самоконтролю, взаємоконтролю, роботи
в групах;
2.Участь учнів у виправленні помилок і
недоліків у знаннях, усвідомлення їх
причин шляхом взаємо та самоаналізу;
Етап контрольно-оцінювальний:
3.Надання учням можливості самостійно
або за участі вчителя, інших учнів
порівнювати отримані ним результати з
критеріями стандарту, закладеного у
навчальній програмі;
4.Використання механізмів оцінного
методу (позитивного ставлення до
успіхів школяра);
Етап контрольно-оцінювальний:
5.Використання механізмів оцінного
методу (позитивного ставлення до
успіхів школяра).
6.Оцінювання (виставлення рівневих
оцінок за дванадцятибальною системою
оцінювання навчальних досягнень,
поурочного бала, рейтинг) не тільки
результатів, а й самого процесу
навчання.
6. Заключний етап передбачає:
усвідомлення учнями ситуації
досягнення мети;
відчуття успіху;
підкріплення позитивної мотивації
стосовно власної діяльності.
Методи та засоби психолого-педагогічної
підтримки діяльності учнів
заохочення;
навчально-пізнавальна гра;
створення ситуації успіху;
створення ситуації пізнавального інтересу;
створення проблемної ситуації;
спонукання до пошуку альтернативних
рішень;
виконання творчих завдань;
кооперація учнів;
створення ситуації взаємодопомоги тощо.
Висновок може бути таким: особистісноорієнтоване навчання ЦЕ–
загальнодидактичний принцип
індивідуального підходу до учнів.
Таке твердження ми дослідимо та
пояснимо за допомогою такого факту:
Відомий російський психолог
Л.С. Виготський своє теорією доводить,
що розум будь-якої людини має дві зони
розвитку: А і Б.
Перша зона (А) – це зона актуального
розвитку.
У цю зону потрапляють завдання, які
дитина може виконати сама без
допомоги вчителя.
Друга зона (В) – це зона найближчого
розвитку
Сюди потрапляють завдання, які дитина сама
виконати не може, але може з ними
впоратися з допомогою вчителя.
Зона найближчого розвитку, - це зона
“наступного дня”.
Те, що сьогодні є зона найближчого
розвитку, завтра у процесі навчання повинно
стати зоною актуального розвитку. Учитель
не повинен давати готову інформацію, адже
таке навчання може загальмувати мислення
дитини. А за допомогою вміло підібраних
запитань педагог підводить школяра до
правильної відповіді, розв’язку.
Те, що сьогодні є зоною найближчого
розвитку, завтра у процесі навчання
повинно стати зоною актуального
розвитку.
Учитель не повинен давати готову
інформацію, адже таке навчання може
загальмувати мислення дитини.
А за допомогою вміло підібраних
запитань педагог підводить школяра до
правильної відповіді, розв’язку.
Отже, як бачимо із цього прикладу, щоб
відбулися розвиток і навчання учнів,
завдання повинні потрапляти лише в
зону найближчого розвитку
(за Л.С. Виготським).
Припустимо, що два учні навчались в
одній школі, в одних і тих самих
учителів, закінчили школу з відзнакою,
рівень їхнього розвитку все одно буде
різним.
Ще більше відрізняється розвиток учнів
класу, які згідно з 12- бальною
системою досягли початкового і
високого рівнів.
Тому зрозуміло, що до таких дітей треба
підходити індивідуально, тобто ставити
перед ними різні завдання.
Якщо для цілого класу поставити одне
завдання, то для одних учнів воно
потрапить у зону актуального розвитку,
для інших – у зону найближчого
розвитку.
Отже, одне завдання для всього класу
ставити не бажано і не потрібно, а
здійснювати якісний особистісноорієнтований підхід до навчання та
виховання на практиці нам заважає ряд
причин, зокрема:
Причина 1. Щоб підійти індивідуально
до кожного учня, необхідно знати його
психологічні, фізіологічні та соціальні
особливості.
Лише психологія нараховує кілька
десятків індивідуальних особливостей
особистості. Це різні види уваги, уяви,
мислення, сприйняття, темпераменту,
характеру і т.д.
Пам’ять також поділяється більш ніж
на 10 типів: короткочасна,
довготривала, оперативна, рухова,
зорова, слухова, емоційна, словеснологічна і т.д.;
Причина 2. Виявити всі ці психологічні,
фізіологічні та соціальні особливості
вчитель без допомоги психолога, лікаря,
соціолога не може;
Причина 3.Навіть якщо теоретично
припустити, що в кожної дитини
виявили всі ці особливості, вчитель не
зможе запам’ятати їх у такій кількості
дітей, оскільки він одночасно навчає
свого предмета не один десяток учнів,
кожен з яких має не один десяток таких
особливостей.
Нарешті, якщо вчителю все-таки
вдається запам’ятати всі особливості
кожної дитини, він не зможе підійти
індивідуально тому, що урок триває
всього 40-45 хв, протягом яких
неможливо фізично попрацювати з
кожним учнем класу індивідуально.
Отже, існує суперечність: з одного боку,
вимоги до особистісно-орієнтованого
навчання, а з іншого причини, що
унеможливлюють якісне впровадження
цієї педагогічної технології у навчальновиховний процес.
Який же вихід з ситуації, що склалася ?
Філософія вчить, що джерелом і
рушійними силами будь-якого процесу
(у тому числі й навчального) є
розв’язання суперечностей і тому,
щоб навчальний процес розвивався,
вчителю необхідно вміти виявляти
суперечність навчального процесу, а
також вміти розв’язувати її.
Дана суперечність розв’язується шляхом
диференційованого підходу до учнів.
Диференціація (від лат. Differentia –
різниця, відмінність) – розчленування
цілого на якісно відмінні частини.
Розв’язування таких суперечностей
називається підходом до навчання.
Цей підхід, для прикладу, можна
здійснити таким чином:
Учнів класу розподілити на групи за
рівнем розвитку.
Критерії, якими слід керуватися - це
успішність.
Таких груп, наприклад, може бути
чотири:
низький рівень;
середній рівень;
достатній рівень;
високий рівень.
Зрозуміло, що такий поділ не
аргументується для учнів, для того щоб
у слабшого школяра не сформувалася
занижена самооцінка, а в сильного –
завищена.
Якщо учні однієї з груп підвищують свій
рівень – їх слід перевести до наступної
групи і навпаки.
Для кожної групи пропонуються різні за
ступенем складності завдання.
Диференційований підхід можна
здійснювати при різних формах
навчального процесу: під час уроку,
лабораторного заняття, екскурсії.
Під час проведеного уроку методом бесіди,
запитань слід орієнтувати учнів на певну
групу.
При цьому обов’язково слід враховувати,
щоб запитання було точним, стислим, не
мало елементів підказки.
Під час проведення уроку методом
пояснення, розповіді диференційований
підхід неможливий, оскільки вчитель будує
свою розповідь, орієнтуючись на
середнього учня,
але під час закріплення нового матеріалу
чи пояснення домашнього завдання учням
можна запропонувати різнорівневі
завдання.
Завершальним етапом навчальної
діяльності на уроці є:
усвідомлення ситуації досягнення мети;
переживання ситуації успіху;
підкріплення позитивної мотивації щодо
самої діяльності.
Ситуація успіху досягається тоді, коли
сама дитина визначає цей результат як
успіх.
Усвідомлення ситуації успіху самим
учнем, розуміння її значимості виникає у
суб'єкта після здолання своєї боязкості,
невміння, незнання, психологічного
враження та інших видів труднощів.
Роль “Ситуації успіху” у навчальній
діяльності
За останні роки термін
„Ситуація успіху” став звичним для
педагогів.
Ніхто не заперечує, що саме позитивні
емоції можуть стати для дитини одним
з найважливіших стимулів у навчанні,
але при цьому ми забуваємо про те, що
в педагогів не існує єдиного рецепта чи
правила, як саме створювати ситуації
успіху тому, що це слід на основі
індивідуального підходу, зважено, з
урахуванням багатьох факторів.
Діти прощають багато чого, але не
вибачають байдужість.
За відгуками дітей, найкращі їхні
вчителі вели уроки так, що здавалося,
ніби весь урок вони зайняті саме тобою.
Як цього досягти?
Іноді це „Іскра Божа”,
а частіше – майстерність, доведена до
мистецтва.
Важливо мати на увазі, що навіть
одноразове переживання успіху може
докорінно змінити психологічне
самопочуття дитини.
Ситуація успіху може стати пусковим
механізмом подальшого розвитку
особистості.
Безперечно, переживання успіху навіює
людині впевненість у власних силах.
З`являється бажання знову досягти
добрих результатів, виникає відчуття
внутрішнього благополуччя, що, у свою
чергу, покращує ставлення до
навколишнього світу.
На перший погляд здається, що вчитель,
кілька разів давши учню можливість
відчути успіх, далі вже само собою
забезпечує високий рівень мотивації,
інтересу, пізнавальної активності.
Але може бути й протилежний
результат: постійна успішність здатна
сформувати байдуже ставлення до
навчання.
Крім того, постійне очікування лише
позитивного результату згубно впливає
на розвиток вольових якостей учня:
він ухиляється від подолання
труднощів;
губиться в складних ситуаціях
(навчальних та життєвих);
у його поведінці починає домінувати
мотив „уникнення невдач”.
Досвідчені психологи та педагоги
попереджують про можливість
негативних наслідків пережитого успіху.
Чому ж виникає такий парадокс?
По-перше, успіх, що діставався ціною
незначних зусиль, може призвести до
переоцінки, точніше, до завищеної
оцінки своїх можливостей.
По-друге, за сильним переживанням
будь-якої емоції обов`язково настає
релаксація (розслаблення).
І якщо в цей період запропонувати
людині якусь діяльність, то, швидше за
все, ця діяльність буде менш успішною,
ніж попередня.
По-третє, переживання успіху може бути
потьмареним, якщо результат, важливий
і значимий для самого учня, не буде
адекватно оцінений іншими людьми.
І нарешті:
Емоція успіху не стане сильним
переживанням, якщо результати діяльності
не значимі для її суб`єкта.
Дитина, особливо на початку навчання,
однаково інтенсивно переживає успіх у
„головних” і „неголовних” навчальних
предметах.
Але часто знижують цю інтенсивність:
„12 балів з музики ! Та краще б ти
отримав 12 балів з читання”.
Знижуючи значимості успіху, що
переживається дитиною, ми, дорослі,
впливаємо на формування у дитини
ставлення до навчального процесу в
цілому.
Ось чому, оцінюючи дітей, необхідно
виходити з індивідуальних особливостей
кожного учня.
Просування вперед треба заохочувати,
підбадьорювати, щоб дитина не
відчувала невдачу, порівнюючи свої
результати з раніше встановленими
нормами, особливо якщо вони для неї
недосяжні.
Отже, ситуація успіху у навчальній
діяльності створюється вчителем або ж
психологом.
Як і будь-яку іншу діяльність, навчання
можна уявити у вигляді простого
ланцюжка дій:
1. Установка на діяльність (емоційна
підготовка учнів на вирішення
навчального завдання) – мотиваційний
етап;
2.Забезпечення діяльності (створення
умов для успішного вирішення
навчального завдання) –підготовчий,
робочий етап;
3.Порівняння отриманих результатів з
очікуваними (усвідомлення ставлення до
результатів своєї навчальної праці) –
результативний етап.
Отже, якщо ситуація успіху створюється
вчителем послідовно і свідомо, її
3.Порівняння отриманих результатів з
очікуваними (усвідомлення ставлення
до результатів своєї навчальної праці) –
результативний етап.
Отже, якщо ситуація успіху створюється
вчителем послідовно і свідомо, її
структура повинна врахувати всі
перелічені компоненти.
Створення ситуації успіху на
мотиваційному етапі навчальної
діяльності
Дослідження психологів свідчать, що рівень
засвоєння людиною знань істотно залежить
від рівня сформованості її мотивації
навчитися.
Тож давайте проаналізуємо, як провести
мотиваційний етап уроку так, щоб створити
ситуацію успіху для того учня.
Перед учителем стоїть завдання:
сформувати в учня настанову на
успішне виконання завдання
Інакше кажучи, вчитель повинен
сформувати в учнів мотив досягнення
мети.
Але при цьому вчитель часто
зустрічається з неадекватною
реакцією учнівського колективу:
1.Хтось уже виконував подібне
завдання, і його результати
виявились невдалими, так що у цієї
категорії учнів уже сформоване
негативне ставлення на успішне
виконання завдання.
2.Інша група учнів не стикалась з
такою роботою, тому вони не знають,
чого можна очікувати від майбутньої
діяльності.
3.Третя група, яка виконувала потрібні
завдання і успішно з ними впоралася,
знаходиться у стані мобілізації, готова
виконувати навчальне завдання.
Зрозуміло, що найлегше вчителю буде
працювати з учнями третьої групи, де
необхідно лише активізувати позитивні
емоції, які діти пережили раніше.
У другої групи учнів слід передбачити
емоційну реакцію, намалювати
перспективу вдалого виконання
завдання, пов`язавши її з тими чи
іншими умовами діяльності, які в
минулому забезпечували успіх.
Найбільш клопітною буде робота
першою групою учнів.
Перш за все доведеться нейтралізувати
спогади про невдачу в попередній
діяльності, а потім створити перспективу
для нової.
Зробити це можна, наприклад, так:
дати завдання учневі попрацювати над
своїми помилками, або повідомити його,
що завдання для нього змінено
порівняно з попереднім і т. д.
Учитель може запропонувати різні
варіанти мотивів досягнення ситуації
успіху:
прагнення самостійно розв`язати цікаві
задачі;
завоювати авторитет у своїх товаришів;
стати першим;
розглядати свою діяльність з точки зору
її корисності для інших людей;
встановити нові контакти між
товаришами у ході виконання завдання
тощо.
Отже, на етапі мотивації навчальної
діяльності учитель організовує певні
ситуації з метою активізувати чи
нейтралізувати емоції для наступної
діяльності
На етапі мотивації створення ситуації
успіху більшою мірою визначається
психологічними аспектами.
Тут доречним буде використання в
роботі вчителя таких психологопедагогічних прийомів, як:
Ефект Розенталя, або „Ефект
навіювання”: „Ти це можеш”, „Тобі це
вдається” тощо.
Якщо педагог буде переконувати учнів
у реальності успіху, то успіх прийде.
Англійський учений Стоуенс довів, що
учні, яких заохочували, досягли значно
більших успіхів, ніж ті, кого ніяк не
заохочували.
Прийом „Емоційне погладжування” –
це констатація будь-якого факту успіху,
прищеплювання дитині віри в себе,
відкритість учителя для довіри і співчуття.
◦ Прийом „Анонсування” –
репетиція майбутньої дії, яка створює
психологічний настрій на успіх перед
класом.
Це можуть бути додаткові індивідуальні
заняття з окремими учнями чи
заздалегідь оголошенні запитання
самостійної роботи.
Прийом „Шикуйсь!” містить такі кроки:
психологічна атака;
емоційне блокування;
вибір головного напрямку;
вибір рівних можливостей;
несподіване порівняння;
стабілізація.
Цей прийом полягає в тому, щоб:
учителем блокувалось припущення на
невдачу в діяльності учня;
відволікалася увага школяра від
чергового неуспіху;
вчитель повинен знайти той напрямок
діяльності, яким учень зможе
реалізувати себе набагато краще, тим
самим забезпечити його на успіх, на
стабільність у навчанні.
Розглянемо деякі
алгоритми створення ситуацій успіху та
методику їх реалізації:
Прийом „Даю шанс” – це заздалегідь
підготовлена вчителем ситуація, в якій
учень отримує можливість зненацька
для себе розкрити свої можливості.
Прийом “ Зняття страху”-
допомогає перебороти невпевненість у
власних силах (Люди вчаться на своїх
помилках і знаходять інші шляхи
вирішення проблем).
Прийом “Авансування успішного
результату” –
допомогає вчителю висловити тверду
переконаніність у тому, що його учень
обов’язково впорається з поставленим
завданням.
Це, в свою чергу, переконує дитину у
своїх силах і можливостях.
“У тебе обов’язково вийде”, “Я навіть не
сумніваюсь у позитивному результаті” і
т. д.
Прийом “Прихований інструктаж”
Допомагає дитині уникнути поразки.
Досягається шляхом побажання,
наприклад:
Можливо краще почати з ...,
Виконуючи роботу не забудьте про ...
Прийом “Внесення мотиву”.
Показує дитині заради чого, кого
здійснюється ця діяльність, кому буде
добре після виконання, наприклад, “Без
твоєї допомоги твоїм друзям не
впоратись...” тощо.
Прийом “Персональна винятковість.”
Визначає важливість зусиль дитини в
діяльності, що здійснюється або
здійснюватиметься, наприклад:
Тільки ти міг би…
Тільки тобі і можу доручити… і т.п.
Прийом “Висока оцінка деталі”.
Допомагає емоційно пережити не
результат в цілому, а якої її окремої
деталі:
Найбільше мені сподобалось у твоїй
роботі…
Найбільше тобі вдалося…
Прийом „Еврика”.
Створюються умови, за яких дитина,
виконуючи навчальне завдання,
несподівано відкриває в собі невідомі
досі здібності.
Завдання вчителя – помітити це глибоко
особисте відкриття, всіляко підтримати
дитину, поставити нову мету і надихнути
на її досягнення.
Допомога вчителя у створенні ситуації
відкриття має бути ненав`язливою,
прихованою.
Створюючи ситуації успіху на етапі
організації навчальної діяльності, слід
пам`ятати кілька основних правил:
у кожній дитині є задатки, які можуть
розвинутися у здібності;
Побачити їх, відчути, розвити – це
справа педагога;
ставлення до дитини як до рівної, як до
себе, спілкування, що повністю включає
грубість, різкість, образливий тон, має
стати обов`язковою нормою всієї
педагогічної діяльності;
Ставлення до дитини:
як до рівної,
як до себе,
спілкування, що повністю виключає:
- грубість,
- різкість,
- образливий тон
має стати обов`язковою нормою всієї
педагогічної діяльності;
чим більше напрямків діяльності, в яких
бере участь дитина, тим більше в неї
можливостей знайти себе;
кількість і різноманітність ситуацій і
обставин, в тому числі і штучно
створених, у які може потрапити
дитина, визначають шляхи її сьогодення
і віддаленого інтересу та можливі шляхи
успіху.
ТИПИ УСПІХУ:
Неочікувана радість – це почуття
задоволення від того, що результати
діяльності учня перевершили його
очікування.
З педагогічної та психологічної точки
зору – це результат продуманої,
підготовленої діяльності вчителя.
Спільна радість – полягає в тому, щоб учень
досяг необхідної для себе реакції колективу.
Вона може бути підготовленою вчителем
або спонтаною.
Спільною радістю вважають тільки ті реакції
колективу, які дають можливість дитині
відчутні себе задоволеним, стимулюють її
зусиля.
Це, перш за все, має бути емоційний відгук
оточуючих на успіх члена свого колективу.
Важливо, щоб у досягненнях кожного
школяра всі бачили результати своєї
праці, а сама дитина розуміла, що її
радість – це радість підтримки,
отримання статусу „свій серед своїх”.
Зрештою у тому, як реагує дитячий
колектив на успіхи або невдачі своїх
учителів, виявляється його моральна
сутність.
Радість пізнання – це радість пізнання
нового, хоча вона по своїй суті
альтруїстична (виникає на основі
допомоги, підтримки інших людей).
Пізнання спираїться на самоосвіту й
самопізнання.
Така радість не може вирости на
пустому місці, появитися без серйозних
причин. Це слід клопіткої роботи
учителя –учня-учнів.
ВИСНОВОК:
1.Ситуація успіху досягається тоді, коли
сама дитина визначає цей результат як
успіх.
2 Усвідомлення ситуації успіху самим
учнем, розуміння її значимості виникає у
школяра після здолання своєї боязкості,
невміння, незнання, психологічного
враження та інших видів труднощів.
3. Завдання педагога :
допомогти особистості дитини зрости в
успіху;
дати відчути радість від здолання
труднощів;
дати зрозуміти, що задарма в житті в
житті нічого не дається, скрізь необхідно
докласти зусиль.
І успіх буде еквівалентним витраченим
зусиллям.
ШАНОВНІ КОЛЕГИ !
Дайте, будь ласка, відповідь на такі
запитання:
1.Ваше ставлення до технології “Створення
ситуації успіху”.
2.Як Ви оцінюєте стан “Створення ситуації
успіху у Вашому навчальному закладі”.
3.Які ще методичні рекомендації, ідеї,
міркування щодо “Створення ситуації успіху”,
Ви можете запропонувати учасникам нашого
семінару ?
ВДЯЧНІ ВАМ ЗА ВІДВЕРТІСТЬ, ЗА ПОРАДИ
Slide 52
Створення ситуації успіху
та шляхи її реалізації
на уроці як складової якості
навчально-виховного процесу
Мета: Удосконалити методику
створення ситуації успіху та шляхів
її реалізації на уроці як стежки, що
веде до того куточка дитячого
серця, в якому горить вогник
бажання бути гарним.
На
відміну від традиційного розуміння
освіти як суми знань та навичок, нині освіту
починають розглядати як процес
становлення особистості .
Причому особистості, здатної до:
самоосвіти,
саморозвитку,
самовдосконалення,
яка вміє використовувати набуті знання,
яка прагне реалізувати себе,
спроможна змінити на краще своє життя,
життя своєї держави.
Алгоритм
створення та досягнення ситуації успіху
твердження про “Ситуацію успіху”;
особистісно-орієнтований підхід у справі
навчання та виховання - основа педагогічної
технології “Створення ситуації успіху”;
роль “Ситуації успіху” у навчальній діяльності;
створення “Ситуації успіху” на мотиваційному
етапі навчальної діяльності;
психолого-педагогічні прийоми при створенні
“Ситуації успіху”;
методика реалізації “Ситуації успіху”;
Виходячи із Положень Закону України “Про
освіту” завдання школи сьогодні полягає в
тому, щоб:
Виховувати в учнів здатність:
долати життєві труднощі;
самостійно приймати рішення;
розвивати себе як особистість, здатну:
робити вибір і контролювати своє життя;
брати на себе відповідальність за свої дії;
захищати себе і свої життєві цінності;
діяти відповідно до них;
піклуватись про інших;
Завдання вчителів:
прищепити учням потребу до здобуття
знань;
створити такі умови, щоб процес
здобуття знань був для них цікавим,
потрібним, комфортним;
і тому пріоритетним завданням вчителя
під час навчально-виховної діяльності є
створення ситуації успіху.
Що означає “Ситуація успіху?”
Ситуація успіху - це суб'єктивний
психічний стан задоволення наслідком
своєї фізичної, розумової праці чи
моральної напруги.
Успіх у навчанні - єдине джерело
внутрішніх сил дитини, які породжують
енергію для переборення труднощів,
бажання вчитися.
В.Сухомлинський
Ситуація успіху дарує атмосферу
приязні та взаємодопомоги, впевненості
і захищеності.
Учитель зобов’язаний створити джерело
внутрішніх сил дитини, джерело, яке дає
енергію для подолання труднощів і
формування бажання вчитися.
Використання ситуації успіху має
сприяти підвищенню робочого тонусу,
збільшенню продуктивності навчальної
роботи, а також допомогти учням
усвідомити себе повноцінною
особистістю і, відповідно, забезпечити
успіх у навчанні.
Основою педагогічної технології
“Створення ситуації успіху” є
особистісно-орієнтований підхід у справі
навчання та виховання.
А тому звернемося до рекомендацій
щодо особистісно-орієнтовного підходу
навчання та виховання.
–
Особистісно орієнтоване навчання
це навчання, центром якого є
особистість дитини, її самобутність та
самостійність: суб'єктивний досвід
кожного спочатку розкривається, а
потім узгоджується зі змістом освіти.
Визнання учня ключовою фігурою
всього освітнього процесу – це і є
особистісно орієнтована педагогіка.
У свідомості учня це має такий
вигляд: «Все, що я пізнаю, я знаю,
для чого мені потрібно і де я можу ці
знання застосувати».
Для педагога - це прагнення знайти
розумний баланс між знаннями,
уміннями та навичками учня.
Сучасність вимагає навчити учнів:
- самостійно та творчо розв'язувати
проблеми;
- шукати нову інформацію й робити
висновки, а не подавати дітям готові
знання.
В особистісно-орієнтованому підході
вчителю насамперед потрібен високий
рівень педагогічної майстерності, який
базується на розвитку:
дидактичних;
організаторських;
комунікативних;
науково-пізнавальних;
емоційних;
та поведінкових компонентностей;
-
-
Цілі особистісно орієнтованого
навчання полягають у тому, щоб:
визначити життєвий досвід кожного
учня;
його пізнавальні здібності;
рівень інтелекту;
інтереси, які спочатку треба розкрити,
а потім розвинути у навчальному
процесі;
Цілі особистісно орієнтованого навчання
полягають у тому, щоб:
Формувати позитивну мотивацію учнів до:
-
пізнавальної діяльності;
-
потребу в самопізнанні;
-
потребу в самореалізаціїї;
-
та потребу у самовдосконаленні школярів;
Цілі особистісно орієнтованого навчання
полягають у тому, щоб:
Озброїти учнів механізмом:
адаптації;
саморегуляції;
самозахисту;
самовиховання;
Цілі особистісно орієнтованого навчання
полягають у тому, щоб:
Розвинути індивідуальні позитивні
здібності кожного школяра;
Сформувати культуру життєдіяльності
максимально виявити і використати
індивідуальний досвід учня;
Правильно визначати лінії поведінки.
Основні принципи
особистісно-орієнтованого
навчання:
1. Принцип «розвивальної допомоги»
не робити за учня;
не вказувати йому, що робити,
а допомогти пробувати власні сили і власну
активність;
потрібно добитись, щоб учень сам обирав
рішення і відповідав за них.
Звідси - не потрібно подавати готові
знання, а створити умови, в яких
виявляється:
-
власна пізнавальна активність учня;
-
і він визначить для себе цілі, зміст та
методи роботи, власні цінності.
-
Навчання повинно бути дослідницьким
Це час, протягом якого діти вчаться:
самостійно діяти;
- дискутувати;
- приймати рішення.
-
При цьому розвивається самосвідомість і
самореалізується особистість.
Принцип - «свобода вміння»
- учні вільно обговорюють
проблеми;
- співпрацюють один з одним,
- а вчитель виступає в ролі
старшого члена колективу,
консультанта, джерела досвіду
Принцип - «свобода вміння»
Учителю:
-недостатньо
процес;
організувати навчальний
- потрібно ще визначити спосіб засвоєння
знань, тобто оприділити види діяльності
учня на уроці.
Основні вимоги до особистісноорієнтованого уроку:
раціональна єдність словесних,
наукових і практичних методів
навчання;
зв'язок з раніше вивченим досвідом,
набутим учнем;
Основні вимоги до особистісно
орієнтованого уроку:
-формування вмінь в учнів самостійно
здобувати знання і застосовувати їх на
практиці;
-заохочення прагнень учнів знаходити свій
спосіб роботи з навчальним матеріалом.
Метою
особистісноорієнтованого уроку є:
- створення умов для виявлення
пізнавальної активності учнів
Засобами досягнення вчителем цієї мети
можуть бути:
використання різних форм та методів
навчальної діяльності, які дозволяють
розкрити суб'єктивний досвід учнів;
створення атмосфери зацікавленості
кожного учня в результатах роботи
всього класу;
стимулювання учнів до висловлювань,
використання різних способів виконання
завдань без побоювань помилитися,
отримати хибну відповідь тощо;
Засобами досягнення вчителем цієї мети
можуть бути:
використання протягом уроку
дидактичного матеріалу, який дозволяє
отримати учневі найбільш значущі для
нього вид та форму змісту навчального
матеріалу;
оцінювання досягнень учня протягом
усього процесу його діяльності, а не
тільки за кінцевим результатом;
Засобами досягнення вчителем цієї мети
можуть бути:
заохочення прагнень учня знаходити свій
спосіб роботи;
аналізувати протягом уроку роботи інших
учнів; вибирати та засвоювати найбільш
раціональні з них;
створення на уроці педагогічних ситуацій
спілкування, які б дозволяли кожному учневі
виявляти ініціативу, самостійність, виборність у
справах роботи;
створення обстановки для природного
самовираження учня.
Технологія
особистісноорієнтованогоуроку
Для проведення особистісноорієнтованого уроку вчитель має
оволодіти його основними етапами:
1.
2.
3.
4.
5.
6.
7.
8.
Орієнтації.
Визначення мети.
Проектування.
Організації.
Реалізації.
Контролю.
Коригування.
Оцінювання
1. Етап орієнтації включає:
орієнтацію на позитивну роботу;
орієнтацію на визначення особистісного
досвіду учнів;
пов'язання цього досвіду з проблемами
навчального матеріалу.
2. Етап визначення мети передбачає:
визначення на уроці разом з учнями
значущої мети здійснення тієї діяльності,
яка запланована вчителем (учні повинні
зрозуміти, що може дати робота учням
саме на цьому уроці для складання,
наприклад, тематичного заліку,
державної атестації, свого майбутнього
життя тощо);
визначення показників досягнення
поставлених завдань;
3. Етап проектування включає:
передбачення залучення учнів до
виконання ними випереджальних
завдань;
підготовки повідомлень;
рефератів;
виготовлення та відбору наочності;
складання плану роботи тощо;
Етап організації виконання плану
діяльності передбачає:
Подання можливих варіантів і
способів виконання навчальної
діяльності (усна чи письмова форма,
індивідуальна робота чи робота в
групах, робота з текстом чи з іншими
засобами одержання інформації);
Етап організації виконання плану
діяльності передбачає:
2.Представлення учнями вибору способу
фіксації нового матеріалу (конспект,
схема, таблиця, опора, план, тези,
висновки тощо);
3.Варіативність домашнього завдання
(диференціація за рівнем складності та
способом виконання).
Етап контрольно-оцінювальний:
1.Залучення учнів до контролю за
перебігом навчальної діяльності шляхом
заохочення їх до різних видів контролю,
самоконтролю, взаємоконтролю, роботи
в групах;
2.Участь учнів у виправленні помилок і
недоліків у знаннях, усвідомлення їх
причин шляхом взаємо та самоаналізу;
Етап контрольно-оцінювальний:
3.Надання учням можливості самостійно
або за участі вчителя, інших учнів
порівнювати отримані ним результати з
критеріями стандарту, закладеного у
навчальній програмі;
4.Використання механізмів оцінного
методу (позитивного ставлення до
успіхів школяра);
Етап контрольно-оцінювальний:
5.Використання механізмів оцінного
методу (позитивного ставлення до
успіхів школяра).
6.Оцінювання (виставлення рівневих
оцінок за дванадцятибальною системою
оцінювання навчальних досягнень,
поурочного бала, рейтинг) не тільки
результатів, а й самого процесу
навчання.
6. Заключний етап передбачає:
усвідомлення учнями ситуації
досягнення мети;
відчуття успіху;
підкріплення позитивної мотивації
стосовно власної діяльності.
Методи та засоби психолого-педагогічної
підтримки діяльності учнів
заохочення;
навчально-пізнавальна гра;
створення ситуації успіху;
створення ситуації пізнавального інтересу;
створення проблемної ситуації;
спонукання до пошуку альтернативних
рішень;
виконання творчих завдань;
кооперація учнів;
створення ситуації взаємодопомоги тощо.
Висновок може бути таким: особистісноорієнтоване навчання ЦЕ–
загальнодидактичний принцип
індивідуального підходу до учнів.
Таке твердження ми дослідимо та
пояснимо за допомогою такого факту:
Відомий російський психолог
Л.С. Виготський своє теорією доводить,
що розум будь-якої людини має дві зони
розвитку: А і Б.
Перша зона (А) – це зона актуального
розвитку.
У цю зону потрапляють завдання, які
дитина може виконати сама без
допомоги вчителя.
Друга зона (В) – це зона найближчого
розвитку
Сюди потрапляють завдання, які дитина сама
виконати не може, але може з ними
впоратися з допомогою вчителя.
Зона найближчого розвитку, - це зона
“наступного дня”.
Те, що сьогодні є зона найближчого
розвитку, завтра у процесі навчання повинно
стати зоною актуального розвитку. Учитель
не повинен давати готову інформацію, адже
таке навчання може загальмувати мислення
дитини. А за допомогою вміло підібраних
запитань педагог підводить школяра до
правильної відповіді, розв’язку.
Те, що сьогодні є зоною найближчого
розвитку, завтра у процесі навчання
повинно стати зоною актуального
розвитку.
Учитель не повинен давати готову
інформацію, адже таке навчання може
загальмувати мислення дитини.
А за допомогою вміло підібраних
запитань педагог підводить школяра до
правильної відповіді, розв’язку.
Отже, як бачимо із цього прикладу, щоб
відбулися розвиток і навчання учнів,
завдання повинні потрапляти лише в
зону найближчого розвитку
(за Л.С. Виготським).
Припустимо, що два учні навчались в
одній школі, в одних і тих самих
учителів, закінчили школу з відзнакою,
рівень їхнього розвитку все одно буде
різним.
Ще більше відрізняється розвиток учнів
класу, які згідно з 12- бальною
системою досягли початкового і
високого рівнів.
Тому зрозуміло, що до таких дітей треба
підходити індивідуально, тобто ставити
перед ними різні завдання.
Якщо для цілого класу поставити одне
завдання, то для одних учнів воно
потрапить у зону актуального розвитку,
для інших – у зону найближчого
розвитку.
Отже, одне завдання для всього класу
ставити не бажано і не потрібно, а
здійснювати якісний особистісноорієнтований підхід до навчання та
виховання на практиці нам заважає ряд
причин, зокрема:
Причина 1. Щоб підійти індивідуально
до кожного учня, необхідно знати його
психологічні, фізіологічні та соціальні
особливості.
Лише психологія нараховує кілька
десятків індивідуальних особливостей
особистості. Це різні види уваги, уяви,
мислення, сприйняття, темпераменту,
характеру і т.д.
Пам’ять також поділяється більш ніж
на 10 типів: короткочасна,
довготривала, оперативна, рухова,
зорова, слухова, емоційна, словеснологічна і т.д.;
Причина 2. Виявити всі ці психологічні,
фізіологічні та соціальні особливості
вчитель без допомоги психолога, лікаря,
соціолога не може;
Причина 3.Навіть якщо теоретично
припустити, що в кожної дитини
виявили всі ці особливості, вчитель не
зможе запам’ятати їх у такій кількості
дітей, оскільки він одночасно навчає
свого предмета не один десяток учнів,
кожен з яких має не один десяток таких
особливостей.
Нарешті, якщо вчителю все-таки
вдається запам’ятати всі особливості
кожної дитини, він не зможе підійти
індивідуально тому, що урок триває
всього 40-45 хв, протягом яких
неможливо фізично попрацювати з
кожним учнем класу індивідуально.
Отже, існує суперечність: з одного боку,
вимоги до особистісно-орієнтованого
навчання, а з іншого причини, що
унеможливлюють якісне впровадження
цієї педагогічної технології у навчальновиховний процес.
Який же вихід з ситуації, що склалася ?
Філософія вчить, що джерелом і
рушійними силами будь-якого процесу
(у тому числі й навчального) є
розв’язання суперечностей і тому,
щоб навчальний процес розвивався,
вчителю необхідно вміти виявляти
суперечність навчального процесу, а
також вміти розв’язувати її.
Дана суперечність розв’язується шляхом
диференційованого підходу до учнів.
Диференціація (від лат. Differentia –
різниця, відмінність) – розчленування
цілого на якісно відмінні частини.
Розв’язування таких суперечностей
називається підходом до навчання.
Цей підхід, для прикладу, можна
здійснити таким чином:
Учнів класу розподілити на групи за
рівнем розвитку.
Критерії, якими слід керуватися - це
успішність.
Таких груп, наприклад, може бути
чотири:
низький рівень;
середній рівень;
достатній рівень;
високий рівень.
Зрозуміло, що такий поділ не
аргументується для учнів, для того щоб
у слабшого школяра не сформувалася
занижена самооцінка, а в сильного –
завищена.
Якщо учні однієї з груп підвищують свій
рівень – їх слід перевести до наступної
групи і навпаки.
Для кожної групи пропонуються різні за
ступенем складності завдання.
Диференційований підхід можна
здійснювати при різних формах
навчального процесу: під час уроку,
лабораторного заняття, екскурсії.
Під час проведеного уроку методом бесіди,
запитань слід орієнтувати учнів на певну
групу.
При цьому обов’язково слід враховувати,
щоб запитання було точним, стислим, не
мало елементів підказки.
Під час проведення уроку методом
пояснення, розповіді диференційований
підхід неможливий, оскільки вчитель будує
свою розповідь, орієнтуючись на
середнього учня,
але під час закріплення нового матеріалу
чи пояснення домашнього завдання учням
можна запропонувати різнорівневі
завдання.
Завершальним етапом навчальної
діяльності на уроці є:
усвідомлення ситуації досягнення мети;
переживання ситуації успіху;
підкріплення позитивної мотивації щодо
самої діяльності.
Ситуація успіху досягається тоді, коли
сама дитина визначає цей результат як
успіх.
Усвідомлення ситуації успіху самим
учнем, розуміння її значимості виникає у
суб'єкта після здолання своєї боязкості,
невміння, незнання, психологічного
враження та інших видів труднощів.
Роль “Ситуації успіху” у навчальній
діяльності
За останні роки термін
„Ситуація успіху” став звичним для
педагогів.
Ніхто не заперечує, що саме позитивні
емоції можуть стати для дитини одним
з найважливіших стимулів у навчанні,
але при цьому ми забуваємо про те, що
в педагогів не існує єдиного рецепта чи
правила, як саме створювати ситуації
успіху тому, що це слід на основі
індивідуального підходу, зважено, з
урахуванням багатьох факторів.
Діти прощають багато чого, але не
вибачають байдужість.
За відгуками дітей, найкращі їхні
вчителі вели уроки так, що здавалося,
ніби весь урок вони зайняті саме тобою.
Як цього досягти?
Іноді це „Іскра Божа”,
а частіше – майстерність, доведена до
мистецтва.
Важливо мати на увазі, що навіть
одноразове переживання успіху може
докорінно змінити психологічне
самопочуття дитини.
Ситуація успіху може стати пусковим
механізмом подальшого розвитку
особистості.
Безперечно, переживання успіху навіює
людині впевненість у власних силах.
З`являється бажання знову досягти
добрих результатів, виникає відчуття
внутрішнього благополуччя, що, у свою
чергу, покращує ставлення до
навколишнього світу.
На перший погляд здається, що вчитель,
кілька разів давши учню можливість
відчути успіх, далі вже само собою
забезпечує високий рівень мотивації,
інтересу, пізнавальної активності.
Але може бути й протилежний
результат: постійна успішність здатна
сформувати байдуже ставлення до
навчання.
Крім того, постійне очікування лише
позитивного результату згубно впливає
на розвиток вольових якостей учня:
він ухиляється від подолання
труднощів;
губиться в складних ситуаціях
(навчальних та життєвих);
у його поведінці починає домінувати
мотив „уникнення невдач”.
Досвідчені психологи та педагоги
попереджують про можливість
негативних наслідків пережитого успіху.
Чому ж виникає такий парадокс?
По-перше, успіх, що діставався ціною
незначних зусиль, може призвести до
переоцінки, точніше, до завищеної
оцінки своїх можливостей.
По-друге, за сильним переживанням
будь-якої емоції обов`язково настає
релаксація (розслаблення).
І якщо в цей період запропонувати
людині якусь діяльність, то, швидше за
все, ця діяльність буде менш успішною,
ніж попередня.
По-третє, переживання успіху може бути
потьмареним, якщо результат, важливий
і значимий для самого учня, не буде
адекватно оцінений іншими людьми.
І нарешті:
Емоція успіху не стане сильним
переживанням, якщо результати діяльності
не значимі для її суб`єкта.
Дитина, особливо на початку навчання,
однаково інтенсивно переживає успіх у
„головних” і „неголовних” навчальних
предметах.
Але часто знижують цю інтенсивність:
„12 балів з музики ! Та краще б ти
отримав 12 балів з читання”.
Знижуючи значимості успіху, що
переживається дитиною, ми, дорослі,
впливаємо на формування у дитини
ставлення до навчального процесу в
цілому.
Ось чому, оцінюючи дітей, необхідно
виходити з індивідуальних особливостей
кожного учня.
Просування вперед треба заохочувати,
підбадьорювати, щоб дитина не
відчувала невдачу, порівнюючи свої
результати з раніше встановленими
нормами, особливо якщо вони для неї
недосяжні.
Отже, ситуація успіху у навчальній
діяльності створюється вчителем або ж
психологом.
Як і будь-яку іншу діяльність, навчання
можна уявити у вигляді простого
ланцюжка дій:
1. Установка на діяльність (емоційна
підготовка учнів на вирішення
навчального завдання) – мотиваційний
етап;
2.Забезпечення діяльності (створення
умов для успішного вирішення
навчального завдання) –підготовчий,
робочий етап;
3.Порівняння отриманих результатів з
очікуваними (усвідомлення ставлення до
результатів своєї навчальної праці) –
результативний етап.
Отже, якщо ситуація успіху створюється
вчителем послідовно і свідомо, її
3.Порівняння отриманих результатів з
очікуваними (усвідомлення ставлення
до результатів своєї навчальної праці) –
результативний етап.
Отже, якщо ситуація успіху створюється
вчителем послідовно і свідомо, її
структура повинна врахувати всі
перелічені компоненти.
Створення ситуації успіху на
мотиваційному етапі навчальної
діяльності
Дослідження психологів свідчать, що рівень
засвоєння людиною знань істотно залежить
від рівня сформованості її мотивації
навчитися.
Тож давайте проаналізуємо, як провести
мотиваційний етап уроку так, щоб створити
ситуацію успіху для того учня.
Перед учителем стоїть завдання:
сформувати в учня настанову на
успішне виконання завдання
Інакше кажучи, вчитель повинен
сформувати в учнів мотив досягнення
мети.
Але при цьому вчитель часто
зустрічається з неадекватною
реакцією учнівського колективу:
1.Хтось уже виконував подібне
завдання, і його результати
виявились невдалими, так що у цієї
категорії учнів уже сформоване
негативне ставлення на успішне
виконання завдання.
2.Інша група учнів не стикалась з
такою роботою, тому вони не знають,
чого можна очікувати від майбутньої
діяльності.
3.Третя група, яка виконувала потрібні
завдання і успішно з ними впоралася,
знаходиться у стані мобілізації, готова
виконувати навчальне завдання.
Зрозуміло, що найлегше вчителю буде
працювати з учнями третьої групи, де
необхідно лише активізувати позитивні
емоції, які діти пережили раніше.
У другої групи учнів слід передбачити
емоційну реакцію, намалювати
перспективу вдалого виконання
завдання, пов`язавши її з тими чи
іншими умовами діяльності, які в
минулому забезпечували успіх.
Найбільш клопітною буде робота
першою групою учнів.
Перш за все доведеться нейтралізувати
спогади про невдачу в попередній
діяльності, а потім створити перспективу
для нової.
Зробити це можна, наприклад, так:
дати завдання учневі попрацювати над
своїми помилками, або повідомити його,
що завдання для нього змінено
порівняно з попереднім і т. д.
Учитель може запропонувати різні
варіанти мотивів досягнення ситуації
успіху:
прагнення самостійно розв`язати цікаві
задачі;
завоювати авторитет у своїх товаришів;
стати першим;
розглядати свою діяльність з точки зору
її корисності для інших людей;
встановити нові контакти між
товаришами у ході виконання завдання
тощо.
Отже, на етапі мотивації навчальної
діяльності учитель організовує певні
ситуації з метою активізувати чи
нейтралізувати емоції для наступної
діяльності
На етапі мотивації створення ситуації
успіху більшою мірою визначається
психологічними аспектами.
Тут доречним буде використання в
роботі вчителя таких психологопедагогічних прийомів, як:
Ефект Розенталя, або „Ефект
навіювання”: „Ти це можеш”, „Тобі це
вдається” тощо.
Якщо педагог буде переконувати учнів
у реальності успіху, то успіх прийде.
Англійський учений Стоуенс довів, що
учні, яких заохочували, досягли значно
більших успіхів, ніж ті, кого ніяк не
заохочували.
Прийом „Емоційне погладжування” –
це констатація будь-якого факту успіху,
прищеплювання дитині віри в себе,
відкритість учителя для довіри і співчуття.
◦ Прийом „Анонсування” –
репетиція майбутньої дії, яка створює
психологічний настрій на успіх перед
класом.
Це можуть бути додаткові індивідуальні
заняття з окремими учнями чи
заздалегідь оголошенні запитання
самостійної роботи.
Прийом „Шикуйсь!” містить такі кроки:
психологічна атака;
емоційне блокування;
вибір головного напрямку;
вибір рівних можливостей;
несподіване порівняння;
стабілізація.
Цей прийом полягає в тому, щоб:
учителем блокувалось припущення на
невдачу в діяльності учня;
відволікалася увага школяра від
чергового неуспіху;
вчитель повинен знайти той напрямок
діяльності, яким учень зможе
реалізувати себе набагато краще, тим
самим забезпечити його на успіх, на
стабільність у навчанні.
Розглянемо деякі
алгоритми створення ситуацій успіху та
методику їх реалізації:
Прийом „Даю шанс” – це заздалегідь
підготовлена вчителем ситуація, в якій
учень отримує можливість зненацька
для себе розкрити свої можливості.
Прийом “ Зняття страху”-
допомогає перебороти невпевненість у
власних силах (Люди вчаться на своїх
помилках і знаходять інші шляхи
вирішення проблем).
Прийом “Авансування успішного
результату” –
допомогає вчителю висловити тверду
переконаніність у тому, що його учень
обов’язково впорається з поставленим
завданням.
Це, в свою чергу, переконує дитину у
своїх силах і можливостях.
“У тебе обов’язково вийде”, “Я навіть не
сумніваюсь у позитивному результаті” і
т. д.
Прийом “Прихований інструктаж”
Допомагає дитині уникнути поразки.
Досягається шляхом побажання,
наприклад:
Можливо краще почати з ...,
Виконуючи роботу не забудьте про ...
Прийом “Внесення мотиву”.
Показує дитині заради чого, кого
здійснюється ця діяльність, кому буде
добре після виконання, наприклад, “Без
твоєї допомоги твоїм друзям не
впоратись...” тощо.
Прийом “Персональна винятковість.”
Визначає важливість зусиль дитини в
діяльності, що здійснюється або
здійснюватиметься, наприклад:
Тільки ти міг би…
Тільки тобі і можу доручити… і т.п.
Прийом “Висока оцінка деталі”.
Допомагає емоційно пережити не
результат в цілому, а якої її окремої
деталі:
Найбільше мені сподобалось у твоїй
роботі…
Найбільше тобі вдалося…
Прийом „Еврика”.
Створюються умови, за яких дитина,
виконуючи навчальне завдання,
несподівано відкриває в собі невідомі
досі здібності.
Завдання вчителя – помітити це глибоко
особисте відкриття, всіляко підтримати
дитину, поставити нову мету і надихнути
на її досягнення.
Допомога вчителя у створенні ситуації
відкриття має бути ненав`язливою,
прихованою.
Створюючи ситуації успіху на етапі
організації навчальної діяльності, слід
пам`ятати кілька основних правил:
у кожній дитині є задатки, які можуть
розвинутися у здібності;
Побачити їх, відчути, розвити – це
справа педагога;
ставлення до дитини як до рівної, як до
себе, спілкування, що повністю включає
грубість, різкість, образливий тон, має
стати обов`язковою нормою всієї
педагогічної діяльності;
Ставлення до дитини:
як до рівної,
як до себе,
спілкування, що повністю виключає:
- грубість,
- різкість,
- образливий тон
має стати обов`язковою нормою всієї
педагогічної діяльності;
чим більше напрямків діяльності, в яких
бере участь дитина, тим більше в неї
можливостей знайти себе;
кількість і різноманітність ситуацій і
обставин, в тому числі і штучно
створених, у які може потрапити
дитина, визначають шляхи її сьогодення
і віддаленого інтересу та можливі шляхи
успіху.
ТИПИ УСПІХУ:
Неочікувана радість – це почуття
задоволення від того, що результати
діяльності учня перевершили його
очікування.
З педагогічної та психологічної точки
зору – це результат продуманої,
підготовленої діяльності вчителя.
Спільна радість – полягає в тому, щоб учень
досяг необхідної для себе реакції колективу.
Вона може бути підготовленою вчителем
або спонтаною.
Спільною радістю вважають тільки ті реакції
колективу, які дають можливість дитині
відчутні себе задоволеним, стимулюють її
зусиля.
Це, перш за все, має бути емоційний відгук
оточуючих на успіх члена свого колективу.
Важливо, щоб у досягненнях кожного
школяра всі бачили результати своєї
праці, а сама дитина розуміла, що її
радість – це радість підтримки,
отримання статусу „свій серед своїх”.
Зрештою у тому, як реагує дитячий
колектив на успіхи або невдачі своїх
учителів, виявляється його моральна
сутність.
Радість пізнання – це радість пізнання
нового, хоча вона по своїй суті
альтруїстична (виникає на основі
допомоги, підтримки інших людей).
Пізнання спираїться на самоосвіту й
самопізнання.
Така радість не може вирости на
пустому місці, появитися без серйозних
причин. Це слід клопіткої роботи
учителя –учня-учнів.
ВИСНОВОК:
1.Ситуація успіху досягається тоді, коли
сама дитина визначає цей результат як
успіх.
2 Усвідомлення ситуації успіху самим
учнем, розуміння її значимості виникає у
школяра після здолання своєї боязкості,
невміння, незнання, психологічного
враження та інших видів труднощів.
3. Завдання педагога :
допомогти особистості дитини зрости в
успіху;
дати відчути радість від здолання
труднощів;
дати зрозуміти, що задарма в житті в
житті нічого не дається, скрізь необхідно
докласти зусиль.
І успіх буде еквівалентним витраченим
зусиллям.
ШАНОВНІ КОЛЕГИ !
Дайте, будь ласка, відповідь на такі
запитання:
1.Ваше ставлення до технології “Створення
ситуації успіху”.
2.Як Ви оцінюєте стан “Створення ситуації
успіху у Вашому навчальному закладі”.
3.Які ще методичні рекомендації, ідеї,
міркування щодо “Створення ситуації успіху”,
Ви можете запропонувати учасникам нашого
семінару ?
ВДЯЧНІ ВАМ ЗА ВІДВЕРТІСТЬ, ЗА ПОРАДИ
Slide 53
Створення ситуації успіху
та шляхи її реалізації
на уроці як складової якості
навчально-виховного процесу
Мета: Удосконалити методику
створення ситуації успіху та шляхів
її реалізації на уроці як стежки, що
веде до того куточка дитячого
серця, в якому горить вогник
бажання бути гарним.
На
відміну від традиційного розуміння
освіти як суми знань та навичок, нині освіту
починають розглядати як процес
становлення особистості .
Причому особистості, здатної до:
самоосвіти,
саморозвитку,
самовдосконалення,
яка вміє використовувати набуті знання,
яка прагне реалізувати себе,
спроможна змінити на краще своє життя,
життя своєї держави.
Алгоритм
створення та досягнення ситуації успіху
твердження про “Ситуацію успіху”;
особистісно-орієнтований підхід у справі
навчання та виховання - основа педагогічної
технології “Створення ситуації успіху”;
роль “Ситуації успіху” у навчальній діяльності;
створення “Ситуації успіху” на мотиваційному
етапі навчальної діяльності;
психолого-педагогічні прийоми при створенні
“Ситуації успіху”;
методика реалізації “Ситуації успіху”;
Виходячи із Положень Закону України “Про
освіту” завдання школи сьогодні полягає в
тому, щоб:
Виховувати в учнів здатність:
долати життєві труднощі;
самостійно приймати рішення;
розвивати себе як особистість, здатну:
робити вибір і контролювати своє життя;
брати на себе відповідальність за свої дії;
захищати себе і свої життєві цінності;
діяти відповідно до них;
піклуватись про інших;
Завдання вчителів:
прищепити учням потребу до здобуття
знань;
створити такі умови, щоб процес
здобуття знань був для них цікавим,
потрібним, комфортним;
і тому пріоритетним завданням вчителя
під час навчально-виховної діяльності є
створення ситуації успіху.
Що означає “Ситуація успіху?”
Ситуація успіху - це суб'єктивний
психічний стан задоволення наслідком
своєї фізичної, розумової праці чи
моральної напруги.
Успіх у навчанні - єдине джерело
внутрішніх сил дитини, які породжують
енергію для переборення труднощів,
бажання вчитися.
В.Сухомлинський
Ситуація успіху дарує атмосферу
приязні та взаємодопомоги, впевненості
і захищеності.
Учитель зобов’язаний створити джерело
внутрішніх сил дитини, джерело, яке дає
енергію для подолання труднощів і
формування бажання вчитися.
Використання ситуації успіху має
сприяти підвищенню робочого тонусу,
збільшенню продуктивності навчальної
роботи, а також допомогти учням
усвідомити себе повноцінною
особистістю і, відповідно, забезпечити
успіх у навчанні.
Основою педагогічної технології
“Створення ситуації успіху” є
особистісно-орієнтований підхід у справі
навчання та виховання.
А тому звернемося до рекомендацій
щодо особистісно-орієнтовного підходу
навчання та виховання.
–
Особистісно орієнтоване навчання
це навчання, центром якого є
особистість дитини, її самобутність та
самостійність: суб'єктивний досвід
кожного спочатку розкривається, а
потім узгоджується зі змістом освіти.
Визнання учня ключовою фігурою
всього освітнього процесу – це і є
особистісно орієнтована педагогіка.
У свідомості учня це має такий
вигляд: «Все, що я пізнаю, я знаю,
для чого мені потрібно і де я можу ці
знання застосувати».
Для педагога - це прагнення знайти
розумний баланс між знаннями,
уміннями та навичками учня.
Сучасність вимагає навчити учнів:
- самостійно та творчо розв'язувати
проблеми;
- шукати нову інформацію й робити
висновки, а не подавати дітям готові
знання.
В особистісно-орієнтованому підході
вчителю насамперед потрібен високий
рівень педагогічної майстерності, який
базується на розвитку:
дидактичних;
організаторських;
комунікативних;
науково-пізнавальних;
емоційних;
та поведінкових компонентностей;
-
-
Цілі особистісно орієнтованого
навчання полягають у тому, щоб:
визначити життєвий досвід кожного
учня;
його пізнавальні здібності;
рівень інтелекту;
інтереси, які спочатку треба розкрити,
а потім розвинути у навчальному
процесі;
Цілі особистісно орієнтованого навчання
полягають у тому, щоб:
Формувати позитивну мотивацію учнів до:
-
пізнавальної діяльності;
-
потребу в самопізнанні;
-
потребу в самореалізаціїї;
-
та потребу у самовдосконаленні школярів;
Цілі особистісно орієнтованого навчання
полягають у тому, щоб:
Озброїти учнів механізмом:
адаптації;
саморегуляції;
самозахисту;
самовиховання;
Цілі особистісно орієнтованого навчання
полягають у тому, щоб:
Розвинути індивідуальні позитивні
здібності кожного школяра;
Сформувати культуру життєдіяльності
максимально виявити і використати
індивідуальний досвід учня;
Правильно визначати лінії поведінки.
Основні принципи
особистісно-орієнтованого
навчання:
1. Принцип «розвивальної допомоги»
не робити за учня;
не вказувати йому, що робити,
а допомогти пробувати власні сили і власну
активність;
потрібно добитись, щоб учень сам обирав
рішення і відповідав за них.
Звідси - не потрібно подавати готові
знання, а створити умови, в яких
виявляється:
-
власна пізнавальна активність учня;
-
і він визначить для себе цілі, зміст та
методи роботи, власні цінності.
-
Навчання повинно бути дослідницьким
Це час, протягом якого діти вчаться:
самостійно діяти;
- дискутувати;
- приймати рішення.
-
При цьому розвивається самосвідомість і
самореалізується особистість.
Принцип - «свобода вміння»
- учні вільно обговорюють
проблеми;
- співпрацюють один з одним,
- а вчитель виступає в ролі
старшого члена колективу,
консультанта, джерела досвіду
Принцип - «свобода вміння»
Учителю:
-недостатньо
процес;
організувати навчальний
- потрібно ще визначити спосіб засвоєння
знань, тобто оприділити види діяльності
учня на уроці.
Основні вимоги до особистісноорієнтованого уроку:
раціональна єдність словесних,
наукових і практичних методів
навчання;
зв'язок з раніше вивченим досвідом,
набутим учнем;
Основні вимоги до особистісно
орієнтованого уроку:
-формування вмінь в учнів самостійно
здобувати знання і застосовувати їх на
практиці;
-заохочення прагнень учнів знаходити свій
спосіб роботи з навчальним матеріалом.
Метою
особистісноорієнтованого уроку є:
- створення умов для виявлення
пізнавальної активності учнів
Засобами досягнення вчителем цієї мети
можуть бути:
використання різних форм та методів
навчальної діяльності, які дозволяють
розкрити суб'єктивний досвід учнів;
створення атмосфери зацікавленості
кожного учня в результатах роботи
всього класу;
стимулювання учнів до висловлювань,
використання різних способів виконання
завдань без побоювань помилитися,
отримати хибну відповідь тощо;
Засобами досягнення вчителем цієї мети
можуть бути:
використання протягом уроку
дидактичного матеріалу, який дозволяє
отримати учневі найбільш значущі для
нього вид та форму змісту навчального
матеріалу;
оцінювання досягнень учня протягом
усього процесу його діяльності, а не
тільки за кінцевим результатом;
Засобами досягнення вчителем цієї мети
можуть бути:
заохочення прагнень учня знаходити свій
спосіб роботи;
аналізувати протягом уроку роботи інших
учнів; вибирати та засвоювати найбільш
раціональні з них;
створення на уроці педагогічних ситуацій
спілкування, які б дозволяли кожному учневі
виявляти ініціативу, самостійність, виборність у
справах роботи;
створення обстановки для природного
самовираження учня.
Технологія
особистісноорієнтованогоуроку
Для проведення особистісноорієнтованого уроку вчитель має
оволодіти його основними етапами:
1.
2.
3.
4.
5.
6.
7.
8.
Орієнтації.
Визначення мети.
Проектування.
Організації.
Реалізації.
Контролю.
Коригування.
Оцінювання
1. Етап орієнтації включає:
орієнтацію на позитивну роботу;
орієнтацію на визначення особистісного
досвіду учнів;
пов'язання цього досвіду з проблемами
навчального матеріалу.
2. Етап визначення мети передбачає:
визначення на уроці разом з учнями
значущої мети здійснення тієї діяльності,
яка запланована вчителем (учні повинні
зрозуміти, що може дати робота учням
саме на цьому уроці для складання,
наприклад, тематичного заліку,
державної атестації, свого майбутнього
життя тощо);
визначення показників досягнення
поставлених завдань;
3. Етап проектування включає:
передбачення залучення учнів до
виконання ними випереджальних
завдань;
підготовки повідомлень;
рефератів;
виготовлення та відбору наочності;
складання плану роботи тощо;
Етап організації виконання плану
діяльності передбачає:
Подання можливих варіантів і
способів виконання навчальної
діяльності (усна чи письмова форма,
індивідуальна робота чи робота в
групах, робота з текстом чи з іншими
засобами одержання інформації);
Етап організації виконання плану
діяльності передбачає:
2.Представлення учнями вибору способу
фіксації нового матеріалу (конспект,
схема, таблиця, опора, план, тези,
висновки тощо);
3.Варіативність домашнього завдання
(диференціація за рівнем складності та
способом виконання).
Етап контрольно-оцінювальний:
1.Залучення учнів до контролю за
перебігом навчальної діяльності шляхом
заохочення їх до різних видів контролю,
самоконтролю, взаємоконтролю, роботи
в групах;
2.Участь учнів у виправленні помилок і
недоліків у знаннях, усвідомлення їх
причин шляхом взаємо та самоаналізу;
Етап контрольно-оцінювальний:
3.Надання учням можливості самостійно
або за участі вчителя, інших учнів
порівнювати отримані ним результати з
критеріями стандарту, закладеного у
навчальній програмі;
4.Використання механізмів оцінного
методу (позитивного ставлення до
успіхів школяра);
Етап контрольно-оцінювальний:
5.Використання механізмів оцінного
методу (позитивного ставлення до
успіхів школяра).
6.Оцінювання (виставлення рівневих
оцінок за дванадцятибальною системою
оцінювання навчальних досягнень,
поурочного бала, рейтинг) не тільки
результатів, а й самого процесу
навчання.
6. Заключний етап передбачає:
усвідомлення учнями ситуації
досягнення мети;
відчуття успіху;
підкріплення позитивної мотивації
стосовно власної діяльності.
Методи та засоби психолого-педагогічної
підтримки діяльності учнів
заохочення;
навчально-пізнавальна гра;
створення ситуації успіху;
створення ситуації пізнавального інтересу;
створення проблемної ситуації;
спонукання до пошуку альтернативних
рішень;
виконання творчих завдань;
кооперація учнів;
створення ситуації взаємодопомоги тощо.
Висновок може бути таким: особистісноорієнтоване навчання ЦЕ–
загальнодидактичний принцип
індивідуального підходу до учнів.
Таке твердження ми дослідимо та
пояснимо за допомогою такого факту:
Відомий російський психолог
Л.С. Виготський своє теорією доводить,
що розум будь-якої людини має дві зони
розвитку: А і Б.
Перша зона (А) – це зона актуального
розвитку.
У цю зону потрапляють завдання, які
дитина може виконати сама без
допомоги вчителя.
Друга зона (В) – це зона найближчого
розвитку
Сюди потрапляють завдання, які дитина сама
виконати не може, але може з ними
впоратися з допомогою вчителя.
Зона найближчого розвитку, - це зона
“наступного дня”.
Те, що сьогодні є зона найближчого
розвитку, завтра у процесі навчання повинно
стати зоною актуального розвитку. Учитель
не повинен давати готову інформацію, адже
таке навчання може загальмувати мислення
дитини. А за допомогою вміло підібраних
запитань педагог підводить школяра до
правильної відповіді, розв’язку.
Те, що сьогодні є зоною найближчого
розвитку, завтра у процесі навчання
повинно стати зоною актуального
розвитку.
Учитель не повинен давати готову
інформацію, адже таке навчання може
загальмувати мислення дитини.
А за допомогою вміло підібраних
запитань педагог підводить школяра до
правильної відповіді, розв’язку.
Отже, як бачимо із цього прикладу, щоб
відбулися розвиток і навчання учнів,
завдання повинні потрапляти лише в
зону найближчого розвитку
(за Л.С. Виготським).
Припустимо, що два учні навчались в
одній школі, в одних і тих самих
учителів, закінчили школу з відзнакою,
рівень їхнього розвитку все одно буде
різним.
Ще більше відрізняється розвиток учнів
класу, які згідно з 12- бальною
системою досягли початкового і
високого рівнів.
Тому зрозуміло, що до таких дітей треба
підходити індивідуально, тобто ставити
перед ними різні завдання.
Якщо для цілого класу поставити одне
завдання, то для одних учнів воно
потрапить у зону актуального розвитку,
для інших – у зону найближчого
розвитку.
Отже, одне завдання для всього класу
ставити не бажано і не потрібно, а
здійснювати якісний особистісноорієнтований підхід до навчання та
виховання на практиці нам заважає ряд
причин, зокрема:
Причина 1. Щоб підійти індивідуально
до кожного учня, необхідно знати його
психологічні, фізіологічні та соціальні
особливості.
Лише психологія нараховує кілька
десятків індивідуальних особливостей
особистості. Це різні види уваги, уяви,
мислення, сприйняття, темпераменту,
характеру і т.д.
Пам’ять також поділяється більш ніж
на 10 типів: короткочасна,
довготривала, оперативна, рухова,
зорова, слухова, емоційна, словеснологічна і т.д.;
Причина 2. Виявити всі ці психологічні,
фізіологічні та соціальні особливості
вчитель без допомоги психолога, лікаря,
соціолога не може;
Причина 3.Навіть якщо теоретично
припустити, що в кожної дитини
виявили всі ці особливості, вчитель не
зможе запам’ятати їх у такій кількості
дітей, оскільки він одночасно навчає
свого предмета не один десяток учнів,
кожен з яких має не один десяток таких
особливостей.
Нарешті, якщо вчителю все-таки
вдається запам’ятати всі особливості
кожної дитини, він не зможе підійти
індивідуально тому, що урок триває
всього 40-45 хв, протягом яких
неможливо фізично попрацювати з
кожним учнем класу індивідуально.
Отже, існує суперечність: з одного боку,
вимоги до особистісно-орієнтованого
навчання, а з іншого причини, що
унеможливлюють якісне впровадження
цієї педагогічної технології у навчальновиховний процес.
Який же вихід з ситуації, що склалася ?
Філософія вчить, що джерелом і
рушійними силами будь-якого процесу
(у тому числі й навчального) є
розв’язання суперечностей і тому,
щоб навчальний процес розвивався,
вчителю необхідно вміти виявляти
суперечність навчального процесу, а
також вміти розв’язувати її.
Дана суперечність розв’язується шляхом
диференційованого підходу до учнів.
Диференціація (від лат. Differentia –
різниця, відмінність) – розчленування
цілого на якісно відмінні частини.
Розв’язування таких суперечностей
називається підходом до навчання.
Цей підхід, для прикладу, можна
здійснити таким чином:
Учнів класу розподілити на групи за
рівнем розвитку.
Критерії, якими слід керуватися - це
успішність.
Таких груп, наприклад, може бути
чотири:
низький рівень;
середній рівень;
достатній рівень;
високий рівень.
Зрозуміло, що такий поділ не
аргументується для учнів, для того щоб
у слабшого школяра не сформувалася
занижена самооцінка, а в сильного –
завищена.
Якщо учні однієї з груп підвищують свій
рівень – їх слід перевести до наступної
групи і навпаки.
Для кожної групи пропонуються різні за
ступенем складності завдання.
Диференційований підхід можна
здійснювати при різних формах
навчального процесу: під час уроку,
лабораторного заняття, екскурсії.
Під час проведеного уроку методом бесіди,
запитань слід орієнтувати учнів на певну
групу.
При цьому обов’язково слід враховувати,
щоб запитання було точним, стислим, не
мало елементів підказки.
Під час проведення уроку методом
пояснення, розповіді диференційований
підхід неможливий, оскільки вчитель будує
свою розповідь, орієнтуючись на
середнього учня,
але під час закріплення нового матеріалу
чи пояснення домашнього завдання учням
можна запропонувати різнорівневі
завдання.
Завершальним етапом навчальної
діяльності на уроці є:
усвідомлення ситуації досягнення мети;
переживання ситуації успіху;
підкріплення позитивної мотивації щодо
самої діяльності.
Ситуація успіху досягається тоді, коли
сама дитина визначає цей результат як
успіх.
Усвідомлення ситуації успіху самим
учнем, розуміння її значимості виникає у
суб'єкта після здолання своєї боязкості,
невміння, незнання, психологічного
враження та інших видів труднощів.
Роль “Ситуації успіху” у навчальній
діяльності
За останні роки термін
„Ситуація успіху” став звичним для
педагогів.
Ніхто не заперечує, що саме позитивні
емоції можуть стати для дитини одним
з найважливіших стимулів у навчанні,
але при цьому ми забуваємо про те, що
в педагогів не існує єдиного рецепта чи
правила, як саме створювати ситуації
успіху тому, що це слід на основі
індивідуального підходу, зважено, з
урахуванням багатьох факторів.
Діти прощають багато чого, але не
вибачають байдужість.
За відгуками дітей, найкращі їхні
вчителі вели уроки так, що здавалося,
ніби весь урок вони зайняті саме тобою.
Як цього досягти?
Іноді це „Іскра Божа”,
а частіше – майстерність, доведена до
мистецтва.
Важливо мати на увазі, що навіть
одноразове переживання успіху може
докорінно змінити психологічне
самопочуття дитини.
Ситуація успіху може стати пусковим
механізмом подальшого розвитку
особистості.
Безперечно, переживання успіху навіює
людині впевненість у власних силах.
З`являється бажання знову досягти
добрих результатів, виникає відчуття
внутрішнього благополуччя, що, у свою
чергу, покращує ставлення до
навколишнього світу.
На перший погляд здається, що вчитель,
кілька разів давши учню можливість
відчути успіх, далі вже само собою
забезпечує високий рівень мотивації,
інтересу, пізнавальної активності.
Але може бути й протилежний
результат: постійна успішність здатна
сформувати байдуже ставлення до
навчання.
Крім того, постійне очікування лише
позитивного результату згубно впливає
на розвиток вольових якостей учня:
він ухиляється від подолання
труднощів;
губиться в складних ситуаціях
(навчальних та життєвих);
у його поведінці починає домінувати
мотив „уникнення невдач”.
Досвідчені психологи та педагоги
попереджують про можливість
негативних наслідків пережитого успіху.
Чому ж виникає такий парадокс?
По-перше, успіх, що діставався ціною
незначних зусиль, може призвести до
переоцінки, точніше, до завищеної
оцінки своїх можливостей.
По-друге, за сильним переживанням
будь-якої емоції обов`язково настає
релаксація (розслаблення).
І якщо в цей період запропонувати
людині якусь діяльність, то, швидше за
все, ця діяльність буде менш успішною,
ніж попередня.
По-третє, переживання успіху може бути
потьмареним, якщо результат, важливий
і значимий для самого учня, не буде
адекватно оцінений іншими людьми.
І нарешті:
Емоція успіху не стане сильним
переживанням, якщо результати діяльності
не значимі для її суб`єкта.
Дитина, особливо на початку навчання,
однаково інтенсивно переживає успіх у
„головних” і „неголовних” навчальних
предметах.
Але часто знижують цю інтенсивність:
„12 балів з музики ! Та краще б ти
отримав 12 балів з читання”.
Знижуючи значимості успіху, що
переживається дитиною, ми, дорослі,
впливаємо на формування у дитини
ставлення до навчального процесу в
цілому.
Ось чому, оцінюючи дітей, необхідно
виходити з індивідуальних особливостей
кожного учня.
Просування вперед треба заохочувати,
підбадьорювати, щоб дитина не
відчувала невдачу, порівнюючи свої
результати з раніше встановленими
нормами, особливо якщо вони для неї
недосяжні.
Отже, ситуація успіху у навчальній
діяльності створюється вчителем або ж
психологом.
Як і будь-яку іншу діяльність, навчання
можна уявити у вигляді простого
ланцюжка дій:
1. Установка на діяльність (емоційна
підготовка учнів на вирішення
навчального завдання) – мотиваційний
етап;
2.Забезпечення діяльності (створення
умов для успішного вирішення
навчального завдання) –підготовчий,
робочий етап;
3.Порівняння отриманих результатів з
очікуваними (усвідомлення ставлення до
результатів своєї навчальної праці) –
результативний етап.
Отже, якщо ситуація успіху створюється
вчителем послідовно і свідомо, її
3.Порівняння отриманих результатів з
очікуваними (усвідомлення ставлення
до результатів своєї навчальної праці) –
результативний етап.
Отже, якщо ситуація успіху створюється
вчителем послідовно і свідомо, її
структура повинна врахувати всі
перелічені компоненти.
Створення ситуації успіху на
мотиваційному етапі навчальної
діяльності
Дослідження психологів свідчать, що рівень
засвоєння людиною знань істотно залежить
від рівня сформованості її мотивації
навчитися.
Тож давайте проаналізуємо, як провести
мотиваційний етап уроку так, щоб створити
ситуацію успіху для того учня.
Перед учителем стоїть завдання:
сформувати в учня настанову на
успішне виконання завдання
Інакше кажучи, вчитель повинен
сформувати в учнів мотив досягнення
мети.
Але при цьому вчитель часто
зустрічається з неадекватною
реакцією учнівського колективу:
1.Хтось уже виконував подібне
завдання, і його результати
виявились невдалими, так що у цієї
категорії учнів уже сформоване
негативне ставлення на успішне
виконання завдання.
2.Інша група учнів не стикалась з
такою роботою, тому вони не знають,
чого можна очікувати від майбутньої
діяльності.
3.Третя група, яка виконувала потрібні
завдання і успішно з ними впоралася,
знаходиться у стані мобілізації, готова
виконувати навчальне завдання.
Зрозуміло, що найлегше вчителю буде
працювати з учнями третьої групи, де
необхідно лише активізувати позитивні
емоції, які діти пережили раніше.
У другої групи учнів слід передбачити
емоційну реакцію, намалювати
перспективу вдалого виконання
завдання, пов`язавши її з тими чи
іншими умовами діяльності, які в
минулому забезпечували успіх.
Найбільш клопітною буде робота
першою групою учнів.
Перш за все доведеться нейтралізувати
спогади про невдачу в попередній
діяльності, а потім створити перспективу
для нової.
Зробити це можна, наприклад, так:
дати завдання учневі попрацювати над
своїми помилками, або повідомити його,
що завдання для нього змінено
порівняно з попереднім і т. д.
Учитель може запропонувати різні
варіанти мотивів досягнення ситуації
успіху:
прагнення самостійно розв`язати цікаві
задачі;
завоювати авторитет у своїх товаришів;
стати першим;
розглядати свою діяльність з точки зору
її корисності для інших людей;
встановити нові контакти між
товаришами у ході виконання завдання
тощо.
Отже, на етапі мотивації навчальної
діяльності учитель організовує певні
ситуації з метою активізувати чи
нейтралізувати емоції для наступної
діяльності
На етапі мотивації створення ситуації
успіху більшою мірою визначається
психологічними аспектами.
Тут доречним буде використання в
роботі вчителя таких психологопедагогічних прийомів, як:
Ефект Розенталя, або „Ефект
навіювання”: „Ти це можеш”, „Тобі це
вдається” тощо.
Якщо педагог буде переконувати учнів
у реальності успіху, то успіх прийде.
Англійський учений Стоуенс довів, що
учні, яких заохочували, досягли значно
більших успіхів, ніж ті, кого ніяк не
заохочували.
Прийом „Емоційне погладжування” –
це констатація будь-якого факту успіху,
прищеплювання дитині віри в себе,
відкритість учителя для довіри і співчуття.
◦ Прийом „Анонсування” –
репетиція майбутньої дії, яка створює
психологічний настрій на успіх перед
класом.
Це можуть бути додаткові індивідуальні
заняття з окремими учнями чи
заздалегідь оголошенні запитання
самостійної роботи.
Прийом „Шикуйсь!” містить такі кроки:
психологічна атака;
емоційне блокування;
вибір головного напрямку;
вибір рівних можливостей;
несподіване порівняння;
стабілізація.
Цей прийом полягає в тому, щоб:
учителем блокувалось припущення на
невдачу в діяльності учня;
відволікалася увага школяра від
чергового неуспіху;
вчитель повинен знайти той напрямок
діяльності, яким учень зможе
реалізувати себе набагато краще, тим
самим забезпечити його на успіх, на
стабільність у навчанні.
Розглянемо деякі
алгоритми створення ситуацій успіху та
методику їх реалізації:
Прийом „Даю шанс” – це заздалегідь
підготовлена вчителем ситуація, в якій
учень отримує можливість зненацька
для себе розкрити свої можливості.
Прийом “ Зняття страху”-
допомогає перебороти невпевненість у
власних силах (Люди вчаться на своїх
помилках і знаходять інші шляхи
вирішення проблем).
Прийом “Авансування успішного
результату” –
допомогає вчителю висловити тверду
переконаніність у тому, що його учень
обов’язково впорається з поставленим
завданням.
Це, в свою чергу, переконує дитину у
своїх силах і можливостях.
“У тебе обов’язково вийде”, “Я навіть не
сумніваюсь у позитивному результаті” і
т. д.
Прийом “Прихований інструктаж”
Допомагає дитині уникнути поразки.
Досягається шляхом побажання,
наприклад:
Можливо краще почати з ...,
Виконуючи роботу не забудьте про ...
Прийом “Внесення мотиву”.
Показує дитині заради чого, кого
здійснюється ця діяльність, кому буде
добре після виконання, наприклад, “Без
твоєї допомоги твоїм друзям не
впоратись...” тощо.
Прийом “Персональна винятковість.”
Визначає важливість зусиль дитини в
діяльності, що здійснюється або
здійснюватиметься, наприклад:
Тільки ти міг би…
Тільки тобі і можу доручити… і т.п.
Прийом “Висока оцінка деталі”.
Допомагає емоційно пережити не
результат в цілому, а якої її окремої
деталі:
Найбільше мені сподобалось у твоїй
роботі…
Найбільше тобі вдалося…
Прийом „Еврика”.
Створюються умови, за яких дитина,
виконуючи навчальне завдання,
несподівано відкриває в собі невідомі
досі здібності.
Завдання вчителя – помітити це глибоко
особисте відкриття, всіляко підтримати
дитину, поставити нову мету і надихнути
на її досягнення.
Допомога вчителя у створенні ситуації
відкриття має бути ненав`язливою,
прихованою.
Створюючи ситуації успіху на етапі
організації навчальної діяльності, слід
пам`ятати кілька основних правил:
у кожній дитині є задатки, які можуть
розвинутися у здібності;
Побачити їх, відчути, розвити – це
справа педагога;
ставлення до дитини як до рівної, як до
себе, спілкування, що повністю включає
грубість, різкість, образливий тон, має
стати обов`язковою нормою всієї
педагогічної діяльності;
Ставлення до дитини:
як до рівної,
як до себе,
спілкування, що повністю виключає:
- грубість,
- різкість,
- образливий тон
має стати обов`язковою нормою всієї
педагогічної діяльності;
чим більше напрямків діяльності, в яких
бере участь дитина, тим більше в неї
можливостей знайти себе;
кількість і різноманітність ситуацій і
обставин, в тому числі і штучно
створених, у які може потрапити
дитина, визначають шляхи її сьогодення
і віддаленого інтересу та можливі шляхи
успіху.
ТИПИ УСПІХУ:
Неочікувана радість – це почуття
задоволення від того, що результати
діяльності учня перевершили його
очікування.
З педагогічної та психологічної точки
зору – це результат продуманої,
підготовленої діяльності вчителя.
Спільна радість – полягає в тому, щоб учень
досяг необхідної для себе реакції колективу.
Вона може бути підготовленою вчителем
або спонтаною.
Спільною радістю вважають тільки ті реакції
колективу, які дають можливість дитині
відчутні себе задоволеним, стимулюють її
зусиля.
Це, перш за все, має бути емоційний відгук
оточуючих на успіх члена свого колективу.
Важливо, щоб у досягненнях кожного
школяра всі бачили результати своєї
праці, а сама дитина розуміла, що її
радість – це радість підтримки,
отримання статусу „свій серед своїх”.
Зрештою у тому, як реагує дитячий
колектив на успіхи або невдачі своїх
учителів, виявляється його моральна
сутність.
Радість пізнання – це радість пізнання
нового, хоча вона по своїй суті
альтруїстична (виникає на основі
допомоги, підтримки інших людей).
Пізнання спираїться на самоосвіту й
самопізнання.
Така радість не може вирости на
пустому місці, появитися без серйозних
причин. Це слід клопіткої роботи
учителя –учня-учнів.
ВИСНОВОК:
1.Ситуація успіху досягається тоді, коли
сама дитина визначає цей результат як
успіх.
2 Усвідомлення ситуації успіху самим
учнем, розуміння її значимості виникає у
школяра після здолання своєї боязкості,
невміння, незнання, психологічного
враження та інших видів труднощів.
3. Завдання педагога :
допомогти особистості дитини зрости в
успіху;
дати відчути радість від здолання
труднощів;
дати зрозуміти, що задарма в житті в
житті нічого не дається, скрізь необхідно
докласти зусиль.
І успіх буде еквівалентним витраченим
зусиллям.
ШАНОВНІ КОЛЕГИ !
Дайте, будь ласка, відповідь на такі
запитання:
1.Ваше ставлення до технології “Створення
ситуації успіху”.
2.Як Ви оцінюєте стан “Створення ситуації
успіху у Вашому навчальному закладі”.
3.Які ще методичні рекомендації, ідеї,
міркування щодо “Створення ситуації успіху”,
Ви можете запропонувати учасникам нашого
семінару ?
ВДЯЧНІ ВАМ ЗА ВІДВЕРТІСТЬ, ЗА ПОРАДИ
Slide 54
Створення ситуації успіху
та шляхи її реалізації
на уроці як складової якості
навчально-виховного процесу
Мета: Удосконалити методику
створення ситуації успіху та шляхів
її реалізації на уроці як стежки, що
веде до того куточка дитячого
серця, в якому горить вогник
бажання бути гарним.
На
відміну від традиційного розуміння
освіти як суми знань та навичок, нині освіту
починають розглядати як процес
становлення особистості .
Причому особистості, здатної до:
самоосвіти,
саморозвитку,
самовдосконалення,
яка вміє використовувати набуті знання,
яка прагне реалізувати себе,
спроможна змінити на краще своє життя,
життя своєї держави.
Алгоритм
створення та досягнення ситуації успіху
твердження про “Ситуацію успіху”;
особистісно-орієнтований підхід у справі
навчання та виховання - основа педагогічної
технології “Створення ситуації успіху”;
роль “Ситуації успіху” у навчальній діяльності;
створення “Ситуації успіху” на мотиваційному
етапі навчальної діяльності;
психолого-педагогічні прийоми при створенні
“Ситуації успіху”;
методика реалізації “Ситуації успіху”;
Виходячи із Положень Закону України “Про
освіту” завдання школи сьогодні полягає в
тому, щоб:
Виховувати в учнів здатність:
долати життєві труднощі;
самостійно приймати рішення;
розвивати себе як особистість, здатну:
робити вибір і контролювати своє життя;
брати на себе відповідальність за свої дії;
захищати себе і свої життєві цінності;
діяти відповідно до них;
піклуватись про інших;
Завдання вчителів:
прищепити учням потребу до здобуття
знань;
створити такі умови, щоб процес
здобуття знань був для них цікавим,
потрібним, комфортним;
і тому пріоритетним завданням вчителя
під час навчально-виховної діяльності є
створення ситуації успіху.
Що означає “Ситуація успіху?”
Ситуація успіху - це суб'єктивний
психічний стан задоволення наслідком
своєї фізичної, розумової праці чи
моральної напруги.
Успіх у навчанні - єдине джерело
внутрішніх сил дитини, які породжують
енергію для переборення труднощів,
бажання вчитися.
В.Сухомлинський
Ситуація успіху дарує атмосферу
приязні та взаємодопомоги, впевненості
і захищеності.
Учитель зобов’язаний створити джерело
внутрішніх сил дитини, джерело, яке дає
енергію для подолання труднощів і
формування бажання вчитися.
Використання ситуації успіху має
сприяти підвищенню робочого тонусу,
збільшенню продуктивності навчальної
роботи, а також допомогти учням
усвідомити себе повноцінною
особистістю і, відповідно, забезпечити
успіх у навчанні.
Основою педагогічної технології
“Створення ситуації успіху” є
особистісно-орієнтований підхід у справі
навчання та виховання.
А тому звернемося до рекомендацій
щодо особистісно-орієнтовного підходу
навчання та виховання.
–
Особистісно орієнтоване навчання
це навчання, центром якого є
особистість дитини, її самобутність та
самостійність: суб'єктивний досвід
кожного спочатку розкривається, а
потім узгоджується зі змістом освіти.
Визнання учня ключовою фігурою
всього освітнього процесу – це і є
особистісно орієнтована педагогіка.
У свідомості учня це має такий
вигляд: «Все, що я пізнаю, я знаю,
для чого мені потрібно і де я можу ці
знання застосувати».
Для педагога - це прагнення знайти
розумний баланс між знаннями,
уміннями та навичками учня.
Сучасність вимагає навчити учнів:
- самостійно та творчо розв'язувати
проблеми;
- шукати нову інформацію й робити
висновки, а не подавати дітям готові
знання.
В особистісно-орієнтованому підході
вчителю насамперед потрібен високий
рівень педагогічної майстерності, який
базується на розвитку:
дидактичних;
організаторських;
комунікативних;
науково-пізнавальних;
емоційних;
та поведінкових компонентностей;
-
-
Цілі особистісно орієнтованого
навчання полягають у тому, щоб:
визначити життєвий досвід кожного
учня;
його пізнавальні здібності;
рівень інтелекту;
інтереси, які спочатку треба розкрити,
а потім розвинути у навчальному
процесі;
Цілі особистісно орієнтованого навчання
полягають у тому, щоб:
Формувати позитивну мотивацію учнів до:
-
пізнавальної діяльності;
-
потребу в самопізнанні;
-
потребу в самореалізаціїї;
-
та потребу у самовдосконаленні школярів;
Цілі особистісно орієнтованого навчання
полягають у тому, щоб:
Озброїти учнів механізмом:
адаптації;
саморегуляції;
самозахисту;
самовиховання;
Цілі особистісно орієнтованого навчання
полягають у тому, щоб:
Розвинути індивідуальні позитивні
здібності кожного школяра;
Сформувати культуру життєдіяльності
максимально виявити і використати
індивідуальний досвід учня;
Правильно визначати лінії поведінки.
Основні принципи
особистісно-орієнтованого
навчання:
1. Принцип «розвивальної допомоги»
не робити за учня;
не вказувати йому, що робити,
а допомогти пробувати власні сили і власну
активність;
потрібно добитись, щоб учень сам обирав
рішення і відповідав за них.
Звідси - не потрібно подавати готові
знання, а створити умови, в яких
виявляється:
-
власна пізнавальна активність учня;
-
і він визначить для себе цілі, зміст та
методи роботи, власні цінності.
-
Навчання повинно бути дослідницьким
Це час, протягом якого діти вчаться:
самостійно діяти;
- дискутувати;
- приймати рішення.
-
При цьому розвивається самосвідомість і
самореалізується особистість.
Принцип - «свобода вміння»
- учні вільно обговорюють
проблеми;
- співпрацюють один з одним,
- а вчитель виступає в ролі
старшого члена колективу,
консультанта, джерела досвіду
Принцип - «свобода вміння»
Учителю:
-недостатньо
процес;
організувати навчальний
- потрібно ще визначити спосіб засвоєння
знань, тобто оприділити види діяльності
учня на уроці.
Основні вимоги до особистісноорієнтованого уроку:
раціональна єдність словесних,
наукових і практичних методів
навчання;
зв'язок з раніше вивченим досвідом,
набутим учнем;
Основні вимоги до особистісно
орієнтованого уроку:
-формування вмінь в учнів самостійно
здобувати знання і застосовувати їх на
практиці;
-заохочення прагнень учнів знаходити свій
спосіб роботи з навчальним матеріалом.
Метою
особистісноорієнтованого уроку є:
- створення умов для виявлення
пізнавальної активності учнів
Засобами досягнення вчителем цієї мети
можуть бути:
використання різних форм та методів
навчальної діяльності, які дозволяють
розкрити суб'єктивний досвід учнів;
створення атмосфери зацікавленості
кожного учня в результатах роботи
всього класу;
стимулювання учнів до висловлювань,
використання різних способів виконання
завдань без побоювань помилитися,
отримати хибну відповідь тощо;
Засобами досягнення вчителем цієї мети
можуть бути:
використання протягом уроку
дидактичного матеріалу, який дозволяє
отримати учневі найбільш значущі для
нього вид та форму змісту навчального
матеріалу;
оцінювання досягнень учня протягом
усього процесу його діяльності, а не
тільки за кінцевим результатом;
Засобами досягнення вчителем цієї мети
можуть бути:
заохочення прагнень учня знаходити свій
спосіб роботи;
аналізувати протягом уроку роботи інших
учнів; вибирати та засвоювати найбільш
раціональні з них;
створення на уроці педагогічних ситуацій
спілкування, які б дозволяли кожному учневі
виявляти ініціативу, самостійність, виборність у
справах роботи;
створення обстановки для природного
самовираження учня.
Технологія
особистісноорієнтованогоуроку
Для проведення особистісноорієнтованого уроку вчитель має
оволодіти його основними етапами:
1.
2.
3.
4.
5.
6.
7.
8.
Орієнтації.
Визначення мети.
Проектування.
Організації.
Реалізації.
Контролю.
Коригування.
Оцінювання
1. Етап орієнтації включає:
орієнтацію на позитивну роботу;
орієнтацію на визначення особистісного
досвіду учнів;
пов'язання цього досвіду з проблемами
навчального матеріалу.
2. Етап визначення мети передбачає:
визначення на уроці разом з учнями
значущої мети здійснення тієї діяльності,
яка запланована вчителем (учні повинні
зрозуміти, що може дати робота учням
саме на цьому уроці для складання,
наприклад, тематичного заліку,
державної атестації, свого майбутнього
життя тощо);
визначення показників досягнення
поставлених завдань;
3. Етап проектування включає:
передбачення залучення учнів до
виконання ними випереджальних
завдань;
підготовки повідомлень;
рефератів;
виготовлення та відбору наочності;
складання плану роботи тощо;
Етап організації виконання плану
діяльності передбачає:
Подання можливих варіантів і
способів виконання навчальної
діяльності (усна чи письмова форма,
індивідуальна робота чи робота в
групах, робота з текстом чи з іншими
засобами одержання інформації);
Етап організації виконання плану
діяльності передбачає:
2.Представлення учнями вибору способу
фіксації нового матеріалу (конспект,
схема, таблиця, опора, план, тези,
висновки тощо);
3.Варіативність домашнього завдання
(диференціація за рівнем складності та
способом виконання).
Етап контрольно-оцінювальний:
1.Залучення учнів до контролю за
перебігом навчальної діяльності шляхом
заохочення їх до різних видів контролю,
самоконтролю, взаємоконтролю, роботи
в групах;
2.Участь учнів у виправленні помилок і
недоліків у знаннях, усвідомлення їх
причин шляхом взаємо та самоаналізу;
Етап контрольно-оцінювальний:
3.Надання учням можливості самостійно
або за участі вчителя, інших учнів
порівнювати отримані ним результати з
критеріями стандарту, закладеного у
навчальній програмі;
4.Використання механізмів оцінного
методу (позитивного ставлення до
успіхів школяра);
Етап контрольно-оцінювальний:
5.Використання механізмів оцінного
методу (позитивного ставлення до
успіхів школяра).
6.Оцінювання (виставлення рівневих
оцінок за дванадцятибальною системою
оцінювання навчальних досягнень,
поурочного бала, рейтинг) не тільки
результатів, а й самого процесу
навчання.
6. Заключний етап передбачає:
усвідомлення учнями ситуації
досягнення мети;
відчуття успіху;
підкріплення позитивної мотивації
стосовно власної діяльності.
Методи та засоби психолого-педагогічної
підтримки діяльності учнів
заохочення;
навчально-пізнавальна гра;
створення ситуації успіху;
створення ситуації пізнавального інтересу;
створення проблемної ситуації;
спонукання до пошуку альтернативних
рішень;
виконання творчих завдань;
кооперація учнів;
створення ситуації взаємодопомоги тощо.
Висновок може бути таким: особистісноорієнтоване навчання ЦЕ–
загальнодидактичний принцип
індивідуального підходу до учнів.
Таке твердження ми дослідимо та
пояснимо за допомогою такого факту:
Відомий російський психолог
Л.С. Виготський своє теорією доводить,
що розум будь-якої людини має дві зони
розвитку: А і Б.
Перша зона (А) – це зона актуального
розвитку.
У цю зону потрапляють завдання, які
дитина може виконати сама без
допомоги вчителя.
Друга зона (В) – це зона найближчого
розвитку
Сюди потрапляють завдання, які дитина сама
виконати не може, але може з ними
впоратися з допомогою вчителя.
Зона найближчого розвитку, - це зона
“наступного дня”.
Те, що сьогодні є зона найближчого
розвитку, завтра у процесі навчання повинно
стати зоною актуального розвитку. Учитель
не повинен давати готову інформацію, адже
таке навчання може загальмувати мислення
дитини. А за допомогою вміло підібраних
запитань педагог підводить школяра до
правильної відповіді, розв’язку.
Те, що сьогодні є зоною найближчого
розвитку, завтра у процесі навчання
повинно стати зоною актуального
розвитку.
Учитель не повинен давати готову
інформацію, адже таке навчання може
загальмувати мислення дитини.
А за допомогою вміло підібраних
запитань педагог підводить школяра до
правильної відповіді, розв’язку.
Отже, як бачимо із цього прикладу, щоб
відбулися розвиток і навчання учнів,
завдання повинні потрапляти лише в
зону найближчого розвитку
(за Л.С. Виготським).
Припустимо, що два учні навчались в
одній школі, в одних і тих самих
учителів, закінчили школу з відзнакою,
рівень їхнього розвитку все одно буде
різним.
Ще більше відрізняється розвиток учнів
класу, які згідно з 12- бальною
системою досягли початкового і
високого рівнів.
Тому зрозуміло, що до таких дітей треба
підходити індивідуально, тобто ставити
перед ними різні завдання.
Якщо для цілого класу поставити одне
завдання, то для одних учнів воно
потрапить у зону актуального розвитку,
для інших – у зону найближчого
розвитку.
Отже, одне завдання для всього класу
ставити не бажано і не потрібно, а
здійснювати якісний особистісноорієнтований підхід до навчання та
виховання на практиці нам заважає ряд
причин, зокрема:
Причина 1. Щоб підійти індивідуально
до кожного учня, необхідно знати його
психологічні, фізіологічні та соціальні
особливості.
Лише психологія нараховує кілька
десятків індивідуальних особливостей
особистості. Це різні види уваги, уяви,
мислення, сприйняття, темпераменту,
характеру і т.д.
Пам’ять також поділяється більш ніж
на 10 типів: короткочасна,
довготривала, оперативна, рухова,
зорова, слухова, емоційна, словеснологічна і т.д.;
Причина 2. Виявити всі ці психологічні,
фізіологічні та соціальні особливості
вчитель без допомоги психолога, лікаря,
соціолога не може;
Причина 3.Навіть якщо теоретично
припустити, що в кожної дитини
виявили всі ці особливості, вчитель не
зможе запам’ятати їх у такій кількості
дітей, оскільки він одночасно навчає
свого предмета не один десяток учнів,
кожен з яких має не один десяток таких
особливостей.
Нарешті, якщо вчителю все-таки
вдається запам’ятати всі особливості
кожної дитини, він не зможе підійти
індивідуально тому, що урок триває
всього 40-45 хв, протягом яких
неможливо фізично попрацювати з
кожним учнем класу індивідуально.
Отже, існує суперечність: з одного боку,
вимоги до особистісно-орієнтованого
навчання, а з іншого причини, що
унеможливлюють якісне впровадження
цієї педагогічної технології у навчальновиховний процес.
Який же вихід з ситуації, що склалася ?
Філософія вчить, що джерелом і
рушійними силами будь-якого процесу
(у тому числі й навчального) є
розв’язання суперечностей і тому,
щоб навчальний процес розвивався,
вчителю необхідно вміти виявляти
суперечність навчального процесу, а
також вміти розв’язувати її.
Дана суперечність розв’язується шляхом
диференційованого підходу до учнів.
Диференціація (від лат. Differentia –
різниця, відмінність) – розчленування
цілого на якісно відмінні частини.
Розв’язування таких суперечностей
називається підходом до навчання.
Цей підхід, для прикладу, можна
здійснити таким чином:
Учнів класу розподілити на групи за
рівнем розвитку.
Критерії, якими слід керуватися - це
успішність.
Таких груп, наприклад, може бути
чотири:
низький рівень;
середній рівень;
достатній рівень;
високий рівень.
Зрозуміло, що такий поділ не
аргументується для учнів, для того щоб
у слабшого школяра не сформувалася
занижена самооцінка, а в сильного –
завищена.
Якщо учні однієї з груп підвищують свій
рівень – їх слід перевести до наступної
групи і навпаки.
Для кожної групи пропонуються різні за
ступенем складності завдання.
Диференційований підхід можна
здійснювати при різних формах
навчального процесу: під час уроку,
лабораторного заняття, екскурсії.
Під час проведеного уроку методом бесіди,
запитань слід орієнтувати учнів на певну
групу.
При цьому обов’язково слід враховувати,
щоб запитання було точним, стислим, не
мало елементів підказки.
Під час проведення уроку методом
пояснення, розповіді диференційований
підхід неможливий, оскільки вчитель будує
свою розповідь, орієнтуючись на
середнього учня,
але під час закріплення нового матеріалу
чи пояснення домашнього завдання учням
можна запропонувати різнорівневі
завдання.
Завершальним етапом навчальної
діяльності на уроці є:
усвідомлення ситуації досягнення мети;
переживання ситуації успіху;
підкріплення позитивної мотивації щодо
самої діяльності.
Ситуація успіху досягається тоді, коли
сама дитина визначає цей результат як
успіх.
Усвідомлення ситуації успіху самим
учнем, розуміння її значимості виникає у
суб'єкта після здолання своєї боязкості,
невміння, незнання, психологічного
враження та інших видів труднощів.
Роль “Ситуації успіху” у навчальній
діяльності
За останні роки термін
„Ситуація успіху” став звичним для
педагогів.
Ніхто не заперечує, що саме позитивні
емоції можуть стати для дитини одним
з найважливіших стимулів у навчанні,
але при цьому ми забуваємо про те, що
в педагогів не існує єдиного рецепта чи
правила, як саме створювати ситуації
успіху тому, що це слід на основі
індивідуального підходу, зважено, з
урахуванням багатьох факторів.
Діти прощають багато чого, але не
вибачають байдужість.
За відгуками дітей, найкращі їхні
вчителі вели уроки так, що здавалося,
ніби весь урок вони зайняті саме тобою.
Як цього досягти?
Іноді це „Іскра Божа”,
а частіше – майстерність, доведена до
мистецтва.
Важливо мати на увазі, що навіть
одноразове переживання успіху може
докорінно змінити психологічне
самопочуття дитини.
Ситуація успіху може стати пусковим
механізмом подальшого розвитку
особистості.
Безперечно, переживання успіху навіює
людині впевненість у власних силах.
З`являється бажання знову досягти
добрих результатів, виникає відчуття
внутрішнього благополуччя, що, у свою
чергу, покращує ставлення до
навколишнього світу.
На перший погляд здається, що вчитель,
кілька разів давши учню можливість
відчути успіх, далі вже само собою
забезпечує високий рівень мотивації,
інтересу, пізнавальної активності.
Але може бути й протилежний
результат: постійна успішність здатна
сформувати байдуже ставлення до
навчання.
Крім того, постійне очікування лише
позитивного результату згубно впливає
на розвиток вольових якостей учня:
він ухиляється від подолання
труднощів;
губиться в складних ситуаціях
(навчальних та життєвих);
у його поведінці починає домінувати
мотив „уникнення невдач”.
Досвідчені психологи та педагоги
попереджують про можливість
негативних наслідків пережитого успіху.
Чому ж виникає такий парадокс?
По-перше, успіх, що діставався ціною
незначних зусиль, може призвести до
переоцінки, точніше, до завищеної
оцінки своїх можливостей.
По-друге, за сильним переживанням
будь-якої емоції обов`язково настає
релаксація (розслаблення).
І якщо в цей період запропонувати
людині якусь діяльність, то, швидше за
все, ця діяльність буде менш успішною,
ніж попередня.
По-третє, переживання успіху може бути
потьмареним, якщо результат, важливий
і значимий для самого учня, не буде
адекватно оцінений іншими людьми.
І нарешті:
Емоція успіху не стане сильним
переживанням, якщо результати діяльності
не значимі для її суб`єкта.
Дитина, особливо на початку навчання,
однаково інтенсивно переживає успіх у
„головних” і „неголовних” навчальних
предметах.
Але часто знижують цю інтенсивність:
„12 балів з музики ! Та краще б ти
отримав 12 балів з читання”.
Знижуючи значимості успіху, що
переживається дитиною, ми, дорослі,
впливаємо на формування у дитини
ставлення до навчального процесу в
цілому.
Ось чому, оцінюючи дітей, необхідно
виходити з індивідуальних особливостей
кожного учня.
Просування вперед треба заохочувати,
підбадьорювати, щоб дитина не
відчувала невдачу, порівнюючи свої
результати з раніше встановленими
нормами, особливо якщо вони для неї
недосяжні.
Отже, ситуація успіху у навчальній
діяльності створюється вчителем або ж
психологом.
Як і будь-яку іншу діяльність, навчання
можна уявити у вигляді простого
ланцюжка дій:
1. Установка на діяльність (емоційна
підготовка учнів на вирішення
навчального завдання) – мотиваційний
етап;
2.Забезпечення діяльності (створення
умов для успішного вирішення
навчального завдання) –підготовчий,
робочий етап;
3.Порівняння отриманих результатів з
очікуваними (усвідомлення ставлення до
результатів своєї навчальної праці) –
результативний етап.
Отже, якщо ситуація успіху створюється
вчителем послідовно і свідомо, її
3.Порівняння отриманих результатів з
очікуваними (усвідомлення ставлення
до результатів своєї навчальної праці) –
результативний етап.
Отже, якщо ситуація успіху створюється
вчителем послідовно і свідомо, її
структура повинна врахувати всі
перелічені компоненти.
Створення ситуації успіху на
мотиваційному етапі навчальної
діяльності
Дослідження психологів свідчать, що рівень
засвоєння людиною знань істотно залежить
від рівня сформованості її мотивації
навчитися.
Тож давайте проаналізуємо, як провести
мотиваційний етап уроку так, щоб створити
ситуацію успіху для того учня.
Перед учителем стоїть завдання:
сформувати в учня настанову на
успішне виконання завдання
Інакше кажучи, вчитель повинен
сформувати в учнів мотив досягнення
мети.
Але при цьому вчитель часто
зустрічається з неадекватною
реакцією учнівського колективу:
1.Хтось уже виконував подібне
завдання, і його результати
виявились невдалими, так що у цієї
категорії учнів уже сформоване
негативне ставлення на успішне
виконання завдання.
2.Інша група учнів не стикалась з
такою роботою, тому вони не знають,
чого можна очікувати від майбутньої
діяльності.
3.Третя група, яка виконувала потрібні
завдання і успішно з ними впоралася,
знаходиться у стані мобілізації, готова
виконувати навчальне завдання.
Зрозуміло, що найлегше вчителю буде
працювати з учнями третьої групи, де
необхідно лише активізувати позитивні
емоції, які діти пережили раніше.
У другої групи учнів слід передбачити
емоційну реакцію, намалювати
перспективу вдалого виконання
завдання, пов`язавши її з тими чи
іншими умовами діяльності, які в
минулому забезпечували успіх.
Найбільш клопітною буде робота
першою групою учнів.
Перш за все доведеться нейтралізувати
спогади про невдачу в попередній
діяльності, а потім створити перспективу
для нової.
Зробити це можна, наприклад, так:
дати завдання учневі попрацювати над
своїми помилками, або повідомити його,
що завдання для нього змінено
порівняно з попереднім і т. д.
Учитель може запропонувати різні
варіанти мотивів досягнення ситуації
успіху:
прагнення самостійно розв`язати цікаві
задачі;
завоювати авторитет у своїх товаришів;
стати першим;
розглядати свою діяльність з точки зору
її корисності для інших людей;
встановити нові контакти між
товаришами у ході виконання завдання
тощо.
Отже, на етапі мотивації навчальної
діяльності учитель організовує певні
ситуації з метою активізувати чи
нейтралізувати емоції для наступної
діяльності
На етапі мотивації створення ситуації
успіху більшою мірою визначається
психологічними аспектами.
Тут доречним буде використання в
роботі вчителя таких психологопедагогічних прийомів, як:
Ефект Розенталя, або „Ефект
навіювання”: „Ти це можеш”, „Тобі це
вдається” тощо.
Якщо педагог буде переконувати учнів
у реальності успіху, то успіх прийде.
Англійський учений Стоуенс довів, що
учні, яких заохочували, досягли значно
більших успіхів, ніж ті, кого ніяк не
заохочували.
Прийом „Емоційне погладжування” –
це констатація будь-якого факту успіху,
прищеплювання дитині віри в себе,
відкритість учителя для довіри і співчуття.
◦ Прийом „Анонсування” –
репетиція майбутньої дії, яка створює
психологічний настрій на успіх перед
класом.
Це можуть бути додаткові індивідуальні
заняття з окремими учнями чи
заздалегідь оголошенні запитання
самостійної роботи.
Прийом „Шикуйсь!” містить такі кроки:
психологічна атака;
емоційне блокування;
вибір головного напрямку;
вибір рівних можливостей;
несподіване порівняння;
стабілізація.
Цей прийом полягає в тому, щоб:
учителем блокувалось припущення на
невдачу в діяльності учня;
відволікалася увага школяра від
чергового неуспіху;
вчитель повинен знайти той напрямок
діяльності, яким учень зможе
реалізувати себе набагато краще, тим
самим забезпечити його на успіх, на
стабільність у навчанні.
Розглянемо деякі
алгоритми створення ситуацій успіху та
методику їх реалізації:
Прийом „Даю шанс” – це заздалегідь
підготовлена вчителем ситуація, в якій
учень отримує можливість зненацька
для себе розкрити свої можливості.
Прийом “ Зняття страху”-
допомогає перебороти невпевненість у
власних силах (Люди вчаться на своїх
помилках і знаходять інші шляхи
вирішення проблем).
Прийом “Авансування успішного
результату” –
допомогає вчителю висловити тверду
переконаніність у тому, що його учень
обов’язково впорається з поставленим
завданням.
Це, в свою чергу, переконує дитину у
своїх силах і можливостях.
“У тебе обов’язково вийде”, “Я навіть не
сумніваюсь у позитивному результаті” і
т. д.
Прийом “Прихований інструктаж”
Допомагає дитині уникнути поразки.
Досягається шляхом побажання,
наприклад:
Можливо краще почати з ...,
Виконуючи роботу не забудьте про ...
Прийом “Внесення мотиву”.
Показує дитині заради чого, кого
здійснюється ця діяльність, кому буде
добре після виконання, наприклад, “Без
твоєї допомоги твоїм друзям не
впоратись...” тощо.
Прийом “Персональна винятковість.”
Визначає важливість зусиль дитини в
діяльності, що здійснюється або
здійснюватиметься, наприклад:
Тільки ти міг би…
Тільки тобі і можу доручити… і т.п.
Прийом “Висока оцінка деталі”.
Допомагає емоційно пережити не
результат в цілому, а якої її окремої
деталі:
Найбільше мені сподобалось у твоїй
роботі…
Найбільше тобі вдалося…
Прийом „Еврика”.
Створюються умови, за яких дитина,
виконуючи навчальне завдання,
несподівано відкриває в собі невідомі
досі здібності.
Завдання вчителя – помітити це глибоко
особисте відкриття, всіляко підтримати
дитину, поставити нову мету і надихнути
на її досягнення.
Допомога вчителя у створенні ситуації
відкриття має бути ненав`язливою,
прихованою.
Створюючи ситуації успіху на етапі
організації навчальної діяльності, слід
пам`ятати кілька основних правил:
у кожній дитині є задатки, які можуть
розвинутися у здібності;
Побачити їх, відчути, розвити – це
справа педагога;
ставлення до дитини як до рівної, як до
себе, спілкування, що повністю включає
грубість, різкість, образливий тон, має
стати обов`язковою нормою всієї
педагогічної діяльності;
Ставлення до дитини:
як до рівної,
як до себе,
спілкування, що повністю виключає:
- грубість,
- різкість,
- образливий тон
має стати обов`язковою нормою всієї
педагогічної діяльності;
чим більше напрямків діяльності, в яких
бере участь дитина, тим більше в неї
можливостей знайти себе;
кількість і різноманітність ситуацій і
обставин, в тому числі і штучно
створених, у які може потрапити
дитина, визначають шляхи її сьогодення
і віддаленого інтересу та можливі шляхи
успіху.
ТИПИ УСПІХУ:
Неочікувана радість – це почуття
задоволення від того, що результати
діяльності учня перевершили його
очікування.
З педагогічної та психологічної точки
зору – це результат продуманої,
підготовленої діяльності вчителя.
Спільна радість – полягає в тому, щоб учень
досяг необхідної для себе реакції колективу.
Вона може бути підготовленою вчителем
або спонтаною.
Спільною радістю вважають тільки ті реакції
колективу, які дають можливість дитині
відчутні себе задоволеним, стимулюють її
зусиля.
Це, перш за все, має бути емоційний відгук
оточуючих на успіх члена свого колективу.
Важливо, щоб у досягненнях кожного
школяра всі бачили результати своєї
праці, а сама дитина розуміла, що її
радість – це радість підтримки,
отримання статусу „свій серед своїх”.
Зрештою у тому, як реагує дитячий
колектив на успіхи або невдачі своїх
учителів, виявляється його моральна
сутність.
Радість пізнання – це радість пізнання
нового, хоча вона по своїй суті
альтруїстична (виникає на основі
допомоги, підтримки інших людей).
Пізнання спираїться на самоосвіту й
самопізнання.
Така радість не може вирости на
пустому місці, появитися без серйозних
причин. Це слід клопіткої роботи
учителя –учня-учнів.
ВИСНОВОК:
1.Ситуація успіху досягається тоді, коли
сама дитина визначає цей результат як
успіх.
2 Усвідомлення ситуації успіху самим
учнем, розуміння її значимості виникає у
школяра після здолання своєї боязкості,
невміння, незнання, психологічного
враження та інших видів труднощів.
3. Завдання педагога :
допомогти особистості дитини зрости в
успіху;
дати відчути радість від здолання
труднощів;
дати зрозуміти, що задарма в житті в
житті нічого не дається, скрізь необхідно
докласти зусиль.
І успіх буде еквівалентним витраченим
зусиллям.
ШАНОВНІ КОЛЕГИ !
Дайте, будь ласка, відповідь на такі
запитання:
1.Ваше ставлення до технології “Створення
ситуації успіху”.
2.Як Ви оцінюєте стан “Створення ситуації
успіху у Вашому навчальному закладі”.
3.Які ще методичні рекомендації, ідеї,
міркування щодо “Створення ситуації успіху”,
Ви можете запропонувати учасникам нашого
семінару ?
ВДЯЧНІ ВАМ ЗА ВІДВЕРТІСТЬ, ЗА ПОРАДИ
Slide 55
Створення ситуації успіху
та шляхи її реалізації
на уроці як складової якості
навчально-виховного процесу
Мета: Удосконалити методику
створення ситуації успіху та шляхів
її реалізації на уроці як стежки, що
веде до того куточка дитячого
серця, в якому горить вогник
бажання бути гарним.
На
відміну від традиційного розуміння
освіти як суми знань та навичок, нині освіту
починають розглядати як процес
становлення особистості .
Причому особистості, здатної до:
самоосвіти,
саморозвитку,
самовдосконалення,
яка вміє використовувати набуті знання,
яка прагне реалізувати себе,
спроможна змінити на краще своє життя,
життя своєї держави.
Алгоритм
створення та досягнення ситуації успіху
твердження про “Ситуацію успіху”;
особистісно-орієнтований підхід у справі
навчання та виховання - основа педагогічної
технології “Створення ситуації успіху”;
роль “Ситуації успіху” у навчальній діяльності;
створення “Ситуації успіху” на мотиваційному
етапі навчальної діяльності;
психолого-педагогічні прийоми при створенні
“Ситуації успіху”;
методика реалізації “Ситуації успіху”;
Виходячи із Положень Закону України “Про
освіту” завдання школи сьогодні полягає в
тому, щоб:
Виховувати в учнів здатність:
долати життєві труднощі;
самостійно приймати рішення;
розвивати себе як особистість, здатну:
робити вибір і контролювати своє життя;
брати на себе відповідальність за свої дії;
захищати себе і свої життєві цінності;
діяти відповідно до них;
піклуватись про інших;
Завдання вчителів:
прищепити учням потребу до здобуття
знань;
створити такі умови, щоб процес
здобуття знань був для них цікавим,
потрібним, комфортним;
і тому пріоритетним завданням вчителя
під час навчально-виховної діяльності є
створення ситуації успіху.
Що означає “Ситуація успіху?”
Ситуація успіху - це суб'єктивний
психічний стан задоволення наслідком
своєї фізичної, розумової праці чи
моральної напруги.
Успіх у навчанні - єдине джерело
внутрішніх сил дитини, які породжують
енергію для переборення труднощів,
бажання вчитися.
В.Сухомлинський
Ситуація успіху дарує атмосферу
приязні та взаємодопомоги, впевненості
і захищеності.
Учитель зобов’язаний створити джерело
внутрішніх сил дитини, джерело, яке дає
енергію для подолання труднощів і
формування бажання вчитися.
Використання ситуації успіху має
сприяти підвищенню робочого тонусу,
збільшенню продуктивності навчальної
роботи, а також допомогти учням
усвідомити себе повноцінною
особистістю і, відповідно, забезпечити
успіх у навчанні.
Основою педагогічної технології
“Створення ситуації успіху” є
особистісно-орієнтований підхід у справі
навчання та виховання.
А тому звернемося до рекомендацій
щодо особистісно-орієнтовного підходу
навчання та виховання.
–
Особистісно орієнтоване навчання
це навчання, центром якого є
особистість дитини, її самобутність та
самостійність: суб'єктивний досвід
кожного спочатку розкривається, а
потім узгоджується зі змістом освіти.
Визнання учня ключовою фігурою
всього освітнього процесу – це і є
особистісно орієнтована педагогіка.
У свідомості учня це має такий
вигляд: «Все, що я пізнаю, я знаю,
для чого мені потрібно і де я можу ці
знання застосувати».
Для педагога - це прагнення знайти
розумний баланс між знаннями,
уміннями та навичками учня.
Сучасність вимагає навчити учнів:
- самостійно та творчо розв'язувати
проблеми;
- шукати нову інформацію й робити
висновки, а не подавати дітям готові
знання.
В особистісно-орієнтованому підході
вчителю насамперед потрібен високий
рівень педагогічної майстерності, який
базується на розвитку:
дидактичних;
організаторських;
комунікативних;
науково-пізнавальних;
емоційних;
та поведінкових компонентностей;
-
-
Цілі особистісно орієнтованого
навчання полягають у тому, щоб:
визначити життєвий досвід кожного
учня;
його пізнавальні здібності;
рівень інтелекту;
інтереси, які спочатку треба розкрити,
а потім розвинути у навчальному
процесі;
Цілі особистісно орієнтованого навчання
полягають у тому, щоб:
Формувати позитивну мотивацію учнів до:
-
пізнавальної діяльності;
-
потребу в самопізнанні;
-
потребу в самореалізаціїї;
-
та потребу у самовдосконаленні школярів;
Цілі особистісно орієнтованого навчання
полягають у тому, щоб:
Озброїти учнів механізмом:
адаптації;
саморегуляції;
самозахисту;
самовиховання;
Цілі особистісно орієнтованого навчання
полягають у тому, щоб:
Розвинути індивідуальні позитивні
здібності кожного школяра;
Сформувати культуру життєдіяльності
максимально виявити і використати
індивідуальний досвід учня;
Правильно визначати лінії поведінки.
Основні принципи
особистісно-орієнтованого
навчання:
1. Принцип «розвивальної допомоги»
не робити за учня;
не вказувати йому, що робити,
а допомогти пробувати власні сили і власну
активність;
потрібно добитись, щоб учень сам обирав
рішення і відповідав за них.
Звідси - не потрібно подавати готові
знання, а створити умови, в яких
виявляється:
-
власна пізнавальна активність учня;
-
і він визначить для себе цілі, зміст та
методи роботи, власні цінності.
-
Навчання повинно бути дослідницьким
Це час, протягом якого діти вчаться:
самостійно діяти;
- дискутувати;
- приймати рішення.
-
При цьому розвивається самосвідомість і
самореалізується особистість.
Принцип - «свобода вміння»
- учні вільно обговорюють
проблеми;
- співпрацюють один з одним,
- а вчитель виступає в ролі
старшого члена колективу,
консультанта, джерела досвіду
Принцип - «свобода вміння»
Учителю:
-недостатньо
процес;
організувати навчальний
- потрібно ще визначити спосіб засвоєння
знань, тобто оприділити види діяльності
учня на уроці.
Основні вимоги до особистісноорієнтованого уроку:
раціональна єдність словесних,
наукових і практичних методів
навчання;
зв'язок з раніше вивченим досвідом,
набутим учнем;
Основні вимоги до особистісно
орієнтованого уроку:
-формування вмінь в учнів самостійно
здобувати знання і застосовувати їх на
практиці;
-заохочення прагнень учнів знаходити свій
спосіб роботи з навчальним матеріалом.
Метою
особистісноорієнтованого уроку є:
- створення умов для виявлення
пізнавальної активності учнів
Засобами досягнення вчителем цієї мети
можуть бути:
використання різних форм та методів
навчальної діяльності, які дозволяють
розкрити суб'єктивний досвід учнів;
створення атмосфери зацікавленості
кожного учня в результатах роботи
всього класу;
стимулювання учнів до висловлювань,
використання різних способів виконання
завдань без побоювань помилитися,
отримати хибну відповідь тощо;
Засобами досягнення вчителем цієї мети
можуть бути:
використання протягом уроку
дидактичного матеріалу, який дозволяє
отримати учневі найбільш значущі для
нього вид та форму змісту навчального
матеріалу;
оцінювання досягнень учня протягом
усього процесу його діяльності, а не
тільки за кінцевим результатом;
Засобами досягнення вчителем цієї мети
можуть бути:
заохочення прагнень учня знаходити свій
спосіб роботи;
аналізувати протягом уроку роботи інших
учнів; вибирати та засвоювати найбільш
раціональні з них;
створення на уроці педагогічних ситуацій
спілкування, які б дозволяли кожному учневі
виявляти ініціативу, самостійність, виборність у
справах роботи;
створення обстановки для природного
самовираження учня.
Технологія
особистісноорієнтованогоуроку
Для проведення особистісноорієнтованого уроку вчитель має
оволодіти його основними етапами:
1.
2.
3.
4.
5.
6.
7.
8.
Орієнтації.
Визначення мети.
Проектування.
Організації.
Реалізації.
Контролю.
Коригування.
Оцінювання
1. Етап орієнтації включає:
орієнтацію на позитивну роботу;
орієнтацію на визначення особистісного
досвіду учнів;
пов'язання цього досвіду з проблемами
навчального матеріалу.
2. Етап визначення мети передбачає:
визначення на уроці разом з учнями
значущої мети здійснення тієї діяльності,
яка запланована вчителем (учні повинні
зрозуміти, що може дати робота учням
саме на цьому уроці для складання,
наприклад, тематичного заліку,
державної атестації, свого майбутнього
життя тощо);
визначення показників досягнення
поставлених завдань;
3. Етап проектування включає:
передбачення залучення учнів до
виконання ними випереджальних
завдань;
підготовки повідомлень;
рефератів;
виготовлення та відбору наочності;
складання плану роботи тощо;
Етап організації виконання плану
діяльності передбачає:
Подання можливих варіантів і
способів виконання навчальної
діяльності (усна чи письмова форма,
індивідуальна робота чи робота в
групах, робота з текстом чи з іншими
засобами одержання інформації);
Етап організації виконання плану
діяльності передбачає:
2.Представлення учнями вибору способу
фіксації нового матеріалу (конспект,
схема, таблиця, опора, план, тези,
висновки тощо);
3.Варіативність домашнього завдання
(диференціація за рівнем складності та
способом виконання).
Етап контрольно-оцінювальний:
1.Залучення учнів до контролю за
перебігом навчальної діяльності шляхом
заохочення їх до різних видів контролю,
самоконтролю, взаємоконтролю, роботи
в групах;
2.Участь учнів у виправленні помилок і
недоліків у знаннях, усвідомлення їх
причин шляхом взаємо та самоаналізу;
Етап контрольно-оцінювальний:
3.Надання учням можливості самостійно
або за участі вчителя, інших учнів
порівнювати отримані ним результати з
критеріями стандарту, закладеного у
навчальній програмі;
4.Використання механізмів оцінного
методу (позитивного ставлення до
успіхів школяра);
Етап контрольно-оцінювальний:
5.Використання механізмів оцінного
методу (позитивного ставлення до
успіхів школяра).
6.Оцінювання (виставлення рівневих
оцінок за дванадцятибальною системою
оцінювання навчальних досягнень,
поурочного бала, рейтинг) не тільки
результатів, а й самого процесу
навчання.
6. Заключний етап передбачає:
усвідомлення учнями ситуації
досягнення мети;
відчуття успіху;
підкріплення позитивної мотивації
стосовно власної діяльності.
Методи та засоби психолого-педагогічної
підтримки діяльності учнів
заохочення;
навчально-пізнавальна гра;
створення ситуації успіху;
створення ситуації пізнавального інтересу;
створення проблемної ситуації;
спонукання до пошуку альтернативних
рішень;
виконання творчих завдань;
кооперація учнів;
створення ситуації взаємодопомоги тощо.
Висновок може бути таким: особистісноорієнтоване навчання ЦЕ–
загальнодидактичний принцип
індивідуального підходу до учнів.
Таке твердження ми дослідимо та
пояснимо за допомогою такого факту:
Відомий російський психолог
Л.С. Виготський своє теорією доводить,
що розум будь-якої людини має дві зони
розвитку: А і Б.
Перша зона (А) – це зона актуального
розвитку.
У цю зону потрапляють завдання, які
дитина може виконати сама без
допомоги вчителя.
Друга зона (В) – це зона найближчого
розвитку
Сюди потрапляють завдання, які дитина сама
виконати не може, але може з ними
впоратися з допомогою вчителя.
Зона найближчого розвитку, - це зона
“наступного дня”.
Те, що сьогодні є зона найближчого
розвитку, завтра у процесі навчання повинно
стати зоною актуального розвитку. Учитель
не повинен давати готову інформацію, адже
таке навчання може загальмувати мислення
дитини. А за допомогою вміло підібраних
запитань педагог підводить школяра до
правильної відповіді, розв’язку.
Те, що сьогодні є зоною найближчого
розвитку, завтра у процесі навчання
повинно стати зоною актуального
розвитку.
Учитель не повинен давати готову
інформацію, адже таке навчання може
загальмувати мислення дитини.
А за допомогою вміло підібраних
запитань педагог підводить школяра до
правильної відповіді, розв’язку.
Отже, як бачимо із цього прикладу, щоб
відбулися розвиток і навчання учнів,
завдання повинні потрапляти лише в
зону найближчого розвитку
(за Л.С. Виготським).
Припустимо, що два учні навчались в
одній школі, в одних і тих самих
учителів, закінчили школу з відзнакою,
рівень їхнього розвитку все одно буде
різним.
Ще більше відрізняється розвиток учнів
класу, які згідно з 12- бальною
системою досягли початкового і
високого рівнів.
Тому зрозуміло, що до таких дітей треба
підходити індивідуально, тобто ставити
перед ними різні завдання.
Якщо для цілого класу поставити одне
завдання, то для одних учнів воно
потрапить у зону актуального розвитку,
для інших – у зону найближчого
розвитку.
Отже, одне завдання для всього класу
ставити не бажано і не потрібно, а
здійснювати якісний особистісноорієнтований підхід до навчання та
виховання на практиці нам заважає ряд
причин, зокрема:
Причина 1. Щоб підійти індивідуально
до кожного учня, необхідно знати його
психологічні, фізіологічні та соціальні
особливості.
Лише психологія нараховує кілька
десятків індивідуальних особливостей
особистості. Це різні види уваги, уяви,
мислення, сприйняття, темпераменту,
характеру і т.д.
Пам’ять також поділяється більш ніж
на 10 типів: короткочасна,
довготривала, оперативна, рухова,
зорова, слухова, емоційна, словеснологічна і т.д.;
Причина 2. Виявити всі ці психологічні,
фізіологічні та соціальні особливості
вчитель без допомоги психолога, лікаря,
соціолога не може;
Причина 3.Навіть якщо теоретично
припустити, що в кожної дитини
виявили всі ці особливості, вчитель не
зможе запам’ятати їх у такій кількості
дітей, оскільки він одночасно навчає
свого предмета не один десяток учнів,
кожен з яких має не один десяток таких
особливостей.
Нарешті, якщо вчителю все-таки
вдається запам’ятати всі особливості
кожної дитини, він не зможе підійти
індивідуально тому, що урок триває
всього 40-45 хв, протягом яких
неможливо фізично попрацювати з
кожним учнем класу індивідуально.
Отже, існує суперечність: з одного боку,
вимоги до особистісно-орієнтованого
навчання, а з іншого причини, що
унеможливлюють якісне впровадження
цієї педагогічної технології у навчальновиховний процес.
Який же вихід з ситуації, що склалася ?
Філософія вчить, що джерелом і
рушійними силами будь-якого процесу
(у тому числі й навчального) є
розв’язання суперечностей і тому,
щоб навчальний процес розвивався,
вчителю необхідно вміти виявляти
суперечність навчального процесу, а
також вміти розв’язувати її.
Дана суперечність розв’язується шляхом
диференційованого підходу до учнів.
Диференціація (від лат. Differentia –
різниця, відмінність) – розчленування
цілого на якісно відмінні частини.
Розв’язування таких суперечностей
називається підходом до навчання.
Цей підхід, для прикладу, можна
здійснити таким чином:
Учнів класу розподілити на групи за
рівнем розвитку.
Критерії, якими слід керуватися - це
успішність.
Таких груп, наприклад, може бути
чотири:
низький рівень;
середній рівень;
достатній рівень;
високий рівень.
Зрозуміло, що такий поділ не
аргументується для учнів, для того щоб
у слабшого школяра не сформувалася
занижена самооцінка, а в сильного –
завищена.
Якщо учні однієї з груп підвищують свій
рівень – їх слід перевести до наступної
групи і навпаки.
Для кожної групи пропонуються різні за
ступенем складності завдання.
Диференційований підхід можна
здійснювати при різних формах
навчального процесу: під час уроку,
лабораторного заняття, екскурсії.
Під час проведеного уроку методом бесіди,
запитань слід орієнтувати учнів на певну
групу.
При цьому обов’язково слід враховувати,
щоб запитання було точним, стислим, не
мало елементів підказки.
Під час проведення уроку методом
пояснення, розповіді диференційований
підхід неможливий, оскільки вчитель будує
свою розповідь, орієнтуючись на
середнього учня,
але під час закріплення нового матеріалу
чи пояснення домашнього завдання учням
можна запропонувати різнорівневі
завдання.
Завершальним етапом навчальної
діяльності на уроці є:
усвідомлення ситуації досягнення мети;
переживання ситуації успіху;
підкріплення позитивної мотивації щодо
самої діяльності.
Ситуація успіху досягається тоді, коли
сама дитина визначає цей результат як
успіх.
Усвідомлення ситуації успіху самим
учнем, розуміння її значимості виникає у
суб'єкта після здолання своєї боязкості,
невміння, незнання, психологічного
враження та інших видів труднощів.
Роль “Ситуації успіху” у навчальній
діяльності
За останні роки термін
„Ситуація успіху” став звичним для
педагогів.
Ніхто не заперечує, що саме позитивні
емоції можуть стати для дитини одним
з найважливіших стимулів у навчанні,
але при цьому ми забуваємо про те, що
в педагогів не існує єдиного рецепта чи
правила, як саме створювати ситуації
успіху тому, що це слід на основі
індивідуального підходу, зважено, з
урахуванням багатьох факторів.
Діти прощають багато чого, але не
вибачають байдужість.
За відгуками дітей, найкращі їхні
вчителі вели уроки так, що здавалося,
ніби весь урок вони зайняті саме тобою.
Як цього досягти?
Іноді це „Іскра Божа”,
а частіше – майстерність, доведена до
мистецтва.
Важливо мати на увазі, що навіть
одноразове переживання успіху може
докорінно змінити психологічне
самопочуття дитини.
Ситуація успіху може стати пусковим
механізмом подальшого розвитку
особистості.
Безперечно, переживання успіху навіює
людині впевненість у власних силах.
З`являється бажання знову досягти
добрих результатів, виникає відчуття
внутрішнього благополуччя, що, у свою
чергу, покращує ставлення до
навколишнього світу.
На перший погляд здається, що вчитель,
кілька разів давши учню можливість
відчути успіх, далі вже само собою
забезпечує високий рівень мотивації,
інтересу, пізнавальної активності.
Але може бути й протилежний
результат: постійна успішність здатна
сформувати байдуже ставлення до
навчання.
Крім того, постійне очікування лише
позитивного результату згубно впливає
на розвиток вольових якостей учня:
він ухиляється від подолання
труднощів;
губиться в складних ситуаціях
(навчальних та життєвих);
у його поведінці починає домінувати
мотив „уникнення невдач”.
Досвідчені психологи та педагоги
попереджують про можливість
негативних наслідків пережитого успіху.
Чому ж виникає такий парадокс?
По-перше, успіх, що діставався ціною
незначних зусиль, може призвести до
переоцінки, точніше, до завищеної
оцінки своїх можливостей.
По-друге, за сильним переживанням
будь-якої емоції обов`язково настає
релаксація (розслаблення).
І якщо в цей період запропонувати
людині якусь діяльність, то, швидше за
все, ця діяльність буде менш успішною,
ніж попередня.
По-третє, переживання успіху може бути
потьмареним, якщо результат, важливий
і значимий для самого учня, не буде
адекватно оцінений іншими людьми.
І нарешті:
Емоція успіху не стане сильним
переживанням, якщо результати діяльності
не значимі для її суб`єкта.
Дитина, особливо на початку навчання,
однаково інтенсивно переживає успіх у
„головних” і „неголовних” навчальних
предметах.
Але часто знижують цю інтенсивність:
„12 балів з музики ! Та краще б ти
отримав 12 балів з читання”.
Знижуючи значимості успіху, що
переживається дитиною, ми, дорослі,
впливаємо на формування у дитини
ставлення до навчального процесу в
цілому.
Ось чому, оцінюючи дітей, необхідно
виходити з індивідуальних особливостей
кожного учня.
Просування вперед треба заохочувати,
підбадьорювати, щоб дитина не
відчувала невдачу, порівнюючи свої
результати з раніше встановленими
нормами, особливо якщо вони для неї
недосяжні.
Отже, ситуація успіху у навчальній
діяльності створюється вчителем або ж
психологом.
Як і будь-яку іншу діяльність, навчання
можна уявити у вигляді простого
ланцюжка дій:
1. Установка на діяльність (емоційна
підготовка учнів на вирішення
навчального завдання) – мотиваційний
етап;
2.Забезпечення діяльності (створення
умов для успішного вирішення
навчального завдання) –підготовчий,
робочий етап;
3.Порівняння отриманих результатів з
очікуваними (усвідомлення ставлення до
результатів своєї навчальної праці) –
результативний етап.
Отже, якщо ситуація успіху створюється
вчителем послідовно і свідомо, її
3.Порівняння отриманих результатів з
очікуваними (усвідомлення ставлення
до результатів своєї навчальної праці) –
результативний етап.
Отже, якщо ситуація успіху створюється
вчителем послідовно і свідомо, її
структура повинна врахувати всі
перелічені компоненти.
Створення ситуації успіху на
мотиваційному етапі навчальної
діяльності
Дослідження психологів свідчать, що рівень
засвоєння людиною знань істотно залежить
від рівня сформованості її мотивації
навчитися.
Тож давайте проаналізуємо, як провести
мотиваційний етап уроку так, щоб створити
ситуацію успіху для того учня.
Перед учителем стоїть завдання:
сформувати в учня настанову на
успішне виконання завдання
Інакше кажучи, вчитель повинен
сформувати в учнів мотив досягнення
мети.
Але при цьому вчитель часто
зустрічається з неадекватною
реакцією учнівського колективу:
1.Хтось уже виконував подібне
завдання, і його результати
виявились невдалими, так що у цієї
категорії учнів уже сформоване
негативне ставлення на успішне
виконання завдання.
2.Інша група учнів не стикалась з
такою роботою, тому вони не знають,
чого можна очікувати від майбутньої
діяльності.
3.Третя група, яка виконувала потрібні
завдання і успішно з ними впоралася,
знаходиться у стані мобілізації, готова
виконувати навчальне завдання.
Зрозуміло, що найлегше вчителю буде
працювати з учнями третьої групи, де
необхідно лише активізувати позитивні
емоції, які діти пережили раніше.
У другої групи учнів слід передбачити
емоційну реакцію, намалювати
перспективу вдалого виконання
завдання, пов`язавши її з тими чи
іншими умовами діяльності, які в
минулому забезпечували успіх.
Найбільш клопітною буде робота
першою групою учнів.
Перш за все доведеться нейтралізувати
спогади про невдачу в попередній
діяльності, а потім створити перспективу
для нової.
Зробити це можна, наприклад, так:
дати завдання учневі попрацювати над
своїми помилками, або повідомити його,
що завдання для нього змінено
порівняно з попереднім і т. д.
Учитель може запропонувати різні
варіанти мотивів досягнення ситуації
успіху:
прагнення самостійно розв`язати цікаві
задачі;
завоювати авторитет у своїх товаришів;
стати першим;
розглядати свою діяльність з точки зору
її корисності для інших людей;
встановити нові контакти між
товаришами у ході виконання завдання
тощо.
Отже, на етапі мотивації навчальної
діяльності учитель організовує певні
ситуації з метою активізувати чи
нейтралізувати емоції для наступної
діяльності
На етапі мотивації створення ситуації
успіху більшою мірою визначається
психологічними аспектами.
Тут доречним буде використання в
роботі вчителя таких психологопедагогічних прийомів, як:
Ефект Розенталя, або „Ефект
навіювання”: „Ти це можеш”, „Тобі це
вдається” тощо.
Якщо педагог буде переконувати учнів
у реальності успіху, то успіх прийде.
Англійський учений Стоуенс довів, що
учні, яких заохочували, досягли значно
більших успіхів, ніж ті, кого ніяк не
заохочували.
Прийом „Емоційне погладжування” –
це констатація будь-якого факту успіху,
прищеплювання дитині віри в себе,
відкритість учителя для довіри і співчуття.
◦ Прийом „Анонсування” –
репетиція майбутньої дії, яка створює
психологічний настрій на успіх перед
класом.
Це можуть бути додаткові індивідуальні
заняття з окремими учнями чи
заздалегідь оголошенні запитання
самостійної роботи.
Прийом „Шикуйсь!” містить такі кроки:
психологічна атака;
емоційне блокування;
вибір головного напрямку;
вибір рівних можливостей;
несподіване порівняння;
стабілізація.
Цей прийом полягає в тому, щоб:
учителем блокувалось припущення на
невдачу в діяльності учня;
відволікалася увага школяра від
чергового неуспіху;
вчитель повинен знайти той напрямок
діяльності, яким учень зможе
реалізувати себе набагато краще, тим
самим забезпечити його на успіх, на
стабільність у навчанні.
Розглянемо деякі
алгоритми створення ситуацій успіху та
методику їх реалізації:
Прийом „Даю шанс” – це заздалегідь
підготовлена вчителем ситуація, в якій
учень отримує можливість зненацька
для себе розкрити свої можливості.
Прийом “ Зняття страху”-
допомогає перебороти невпевненість у
власних силах (Люди вчаться на своїх
помилках і знаходять інші шляхи
вирішення проблем).
Прийом “Авансування успішного
результату” –
допомогає вчителю висловити тверду
переконаніність у тому, що його учень
обов’язково впорається з поставленим
завданням.
Це, в свою чергу, переконує дитину у
своїх силах і можливостях.
“У тебе обов’язково вийде”, “Я навіть не
сумніваюсь у позитивному результаті” і
т. д.
Прийом “Прихований інструктаж”
Допомагає дитині уникнути поразки.
Досягається шляхом побажання,
наприклад:
Можливо краще почати з ...,
Виконуючи роботу не забудьте про ...
Прийом “Внесення мотиву”.
Показує дитині заради чого, кого
здійснюється ця діяльність, кому буде
добре після виконання, наприклад, “Без
твоєї допомоги твоїм друзям не
впоратись...” тощо.
Прийом “Персональна винятковість.”
Визначає важливість зусиль дитини в
діяльності, що здійснюється або
здійснюватиметься, наприклад:
Тільки ти міг би…
Тільки тобі і можу доручити… і т.п.
Прийом “Висока оцінка деталі”.
Допомагає емоційно пережити не
результат в цілому, а якої її окремої
деталі:
Найбільше мені сподобалось у твоїй
роботі…
Найбільше тобі вдалося…
Прийом „Еврика”.
Створюються умови, за яких дитина,
виконуючи навчальне завдання,
несподівано відкриває в собі невідомі
досі здібності.
Завдання вчителя – помітити це глибоко
особисте відкриття, всіляко підтримати
дитину, поставити нову мету і надихнути
на її досягнення.
Допомога вчителя у створенні ситуації
відкриття має бути ненав`язливою,
прихованою.
Створюючи ситуації успіху на етапі
організації навчальної діяльності, слід
пам`ятати кілька основних правил:
у кожній дитині є задатки, які можуть
розвинутися у здібності;
Побачити їх, відчути, розвити – це
справа педагога;
ставлення до дитини як до рівної, як до
себе, спілкування, що повністю включає
грубість, різкість, образливий тон, має
стати обов`язковою нормою всієї
педагогічної діяльності;
Ставлення до дитини:
як до рівної,
як до себе,
спілкування, що повністю виключає:
- грубість,
- різкість,
- образливий тон
має стати обов`язковою нормою всієї
педагогічної діяльності;
чим більше напрямків діяльності, в яких
бере участь дитина, тим більше в неї
можливостей знайти себе;
кількість і різноманітність ситуацій і
обставин, в тому числі і штучно
створених, у які може потрапити
дитина, визначають шляхи її сьогодення
і віддаленого інтересу та можливі шляхи
успіху.
ТИПИ УСПІХУ:
Неочікувана радість – це почуття
задоволення від того, що результати
діяльності учня перевершили його
очікування.
З педагогічної та психологічної точки
зору – це результат продуманої,
підготовленої діяльності вчителя.
Спільна радість – полягає в тому, щоб учень
досяг необхідної для себе реакції колективу.
Вона може бути підготовленою вчителем
або спонтаною.
Спільною радістю вважають тільки ті реакції
колективу, які дають можливість дитині
відчутні себе задоволеним, стимулюють її
зусиля.
Це, перш за все, має бути емоційний відгук
оточуючих на успіх члена свого колективу.
Важливо, щоб у досягненнях кожного
школяра всі бачили результати своєї
праці, а сама дитина розуміла, що її
радість – це радість підтримки,
отримання статусу „свій серед своїх”.
Зрештою у тому, як реагує дитячий
колектив на успіхи або невдачі своїх
учителів, виявляється його моральна
сутність.
Радість пізнання – це радість пізнання
нового, хоча вона по своїй суті
альтруїстична (виникає на основі
допомоги, підтримки інших людей).
Пізнання спираїться на самоосвіту й
самопізнання.
Така радість не може вирости на
пустому місці, появитися без серйозних
причин. Це слід клопіткої роботи
учителя –учня-учнів.
ВИСНОВОК:
1.Ситуація успіху досягається тоді, коли
сама дитина визначає цей результат як
успіх.
2 Усвідомлення ситуації успіху самим
учнем, розуміння її значимості виникає у
школяра після здолання своєї боязкості,
невміння, незнання, психологічного
враження та інших видів труднощів.
3. Завдання педагога :
допомогти особистості дитини зрости в
успіху;
дати відчути радість від здолання
труднощів;
дати зрозуміти, що задарма в житті в
житті нічого не дається, скрізь необхідно
докласти зусиль.
І успіх буде еквівалентним витраченим
зусиллям.
ШАНОВНІ КОЛЕГИ !
Дайте, будь ласка, відповідь на такі
запитання:
1.Ваше ставлення до технології “Створення
ситуації успіху”.
2.Як Ви оцінюєте стан “Створення ситуації
успіху у Вашому навчальному закладі”.
3.Які ще методичні рекомендації, ідеї,
міркування щодо “Створення ситуації успіху”,
Ви можете запропонувати учасникам нашого
семінару ?
ВДЯЧНІ ВАМ ЗА ВІДВЕРТІСТЬ, ЗА ПОРАДИ
Slide 56
Створення ситуації успіху
та шляхи її реалізації
на уроці як складової якості
навчально-виховного процесу
Мета: Удосконалити методику
створення ситуації успіху та шляхів
її реалізації на уроці як стежки, що
веде до того куточка дитячого
серця, в якому горить вогник
бажання бути гарним.
На
відміну від традиційного розуміння
освіти як суми знань та навичок, нині освіту
починають розглядати як процес
становлення особистості .
Причому особистості, здатної до:
самоосвіти,
саморозвитку,
самовдосконалення,
яка вміє використовувати набуті знання,
яка прагне реалізувати себе,
спроможна змінити на краще своє життя,
життя своєї держави.
Алгоритм
створення та досягнення ситуації успіху
твердження про “Ситуацію успіху”;
особистісно-орієнтований підхід у справі
навчання та виховання - основа педагогічної
технології “Створення ситуації успіху”;
роль “Ситуації успіху” у навчальній діяльності;
створення “Ситуації успіху” на мотиваційному
етапі навчальної діяльності;
психолого-педагогічні прийоми при створенні
“Ситуації успіху”;
методика реалізації “Ситуації успіху”;
Виходячи із Положень Закону України “Про
освіту” завдання школи сьогодні полягає в
тому, щоб:
Виховувати в учнів здатність:
долати життєві труднощі;
самостійно приймати рішення;
розвивати себе як особистість, здатну:
робити вибір і контролювати своє життя;
брати на себе відповідальність за свої дії;
захищати себе і свої життєві цінності;
діяти відповідно до них;
піклуватись про інших;
Завдання вчителів:
прищепити учням потребу до здобуття
знань;
створити такі умови, щоб процес
здобуття знань був для них цікавим,
потрібним, комфортним;
і тому пріоритетним завданням вчителя
під час навчально-виховної діяльності є
створення ситуації успіху.
Що означає “Ситуація успіху?”
Ситуація успіху - це суб'єктивний
психічний стан задоволення наслідком
своєї фізичної, розумової праці чи
моральної напруги.
Успіх у навчанні - єдине джерело
внутрішніх сил дитини, які породжують
енергію для переборення труднощів,
бажання вчитися.
В.Сухомлинський
Ситуація успіху дарує атмосферу
приязні та взаємодопомоги, впевненості
і захищеності.
Учитель зобов’язаний створити джерело
внутрішніх сил дитини, джерело, яке дає
енергію для подолання труднощів і
формування бажання вчитися.
Використання ситуації успіху має
сприяти підвищенню робочого тонусу,
збільшенню продуктивності навчальної
роботи, а також допомогти учням
усвідомити себе повноцінною
особистістю і, відповідно, забезпечити
успіх у навчанні.
Основою педагогічної технології
“Створення ситуації успіху” є
особистісно-орієнтований підхід у справі
навчання та виховання.
А тому звернемося до рекомендацій
щодо особистісно-орієнтовного підходу
навчання та виховання.
–
Особистісно орієнтоване навчання
це навчання, центром якого є
особистість дитини, її самобутність та
самостійність: суб'єктивний досвід
кожного спочатку розкривається, а
потім узгоджується зі змістом освіти.
Визнання учня ключовою фігурою
всього освітнього процесу – це і є
особистісно орієнтована педагогіка.
У свідомості учня це має такий
вигляд: «Все, що я пізнаю, я знаю,
для чого мені потрібно і де я можу ці
знання застосувати».
Для педагога - це прагнення знайти
розумний баланс між знаннями,
уміннями та навичками учня.
Сучасність вимагає навчити учнів:
- самостійно та творчо розв'язувати
проблеми;
- шукати нову інформацію й робити
висновки, а не подавати дітям готові
знання.
В особистісно-орієнтованому підході
вчителю насамперед потрібен високий
рівень педагогічної майстерності, який
базується на розвитку:
дидактичних;
організаторських;
комунікативних;
науково-пізнавальних;
емоційних;
та поведінкових компонентностей;
-
-
Цілі особистісно орієнтованого
навчання полягають у тому, щоб:
визначити життєвий досвід кожного
учня;
його пізнавальні здібності;
рівень інтелекту;
інтереси, які спочатку треба розкрити,
а потім розвинути у навчальному
процесі;
Цілі особистісно орієнтованого навчання
полягають у тому, щоб:
Формувати позитивну мотивацію учнів до:
-
пізнавальної діяльності;
-
потребу в самопізнанні;
-
потребу в самореалізаціїї;
-
та потребу у самовдосконаленні школярів;
Цілі особистісно орієнтованого навчання
полягають у тому, щоб:
Озброїти учнів механізмом:
адаптації;
саморегуляції;
самозахисту;
самовиховання;
Цілі особистісно орієнтованого навчання
полягають у тому, щоб:
Розвинути індивідуальні позитивні
здібності кожного школяра;
Сформувати культуру життєдіяльності
максимально виявити і використати
індивідуальний досвід учня;
Правильно визначати лінії поведінки.
Основні принципи
особистісно-орієнтованого
навчання:
1. Принцип «розвивальної допомоги»
не робити за учня;
не вказувати йому, що робити,
а допомогти пробувати власні сили і власну
активність;
потрібно добитись, щоб учень сам обирав
рішення і відповідав за них.
Звідси - не потрібно подавати готові
знання, а створити умови, в яких
виявляється:
-
власна пізнавальна активність учня;
-
і він визначить для себе цілі, зміст та
методи роботи, власні цінності.
-
Навчання повинно бути дослідницьким
Це час, протягом якого діти вчаться:
самостійно діяти;
- дискутувати;
- приймати рішення.
-
При цьому розвивається самосвідомість і
самореалізується особистість.
Принцип - «свобода вміння»
- учні вільно обговорюють
проблеми;
- співпрацюють один з одним,
- а вчитель виступає в ролі
старшого члена колективу,
консультанта, джерела досвіду
Принцип - «свобода вміння»
Учителю:
-недостатньо
процес;
організувати навчальний
- потрібно ще визначити спосіб засвоєння
знань, тобто оприділити види діяльності
учня на уроці.
Основні вимоги до особистісноорієнтованого уроку:
раціональна єдність словесних,
наукових і практичних методів
навчання;
зв'язок з раніше вивченим досвідом,
набутим учнем;
Основні вимоги до особистісно
орієнтованого уроку:
-формування вмінь в учнів самостійно
здобувати знання і застосовувати їх на
практиці;
-заохочення прагнень учнів знаходити свій
спосіб роботи з навчальним матеріалом.
Метою
особистісноорієнтованого уроку є:
- створення умов для виявлення
пізнавальної активності учнів
Засобами досягнення вчителем цієї мети
можуть бути:
використання різних форм та методів
навчальної діяльності, які дозволяють
розкрити суб'єктивний досвід учнів;
створення атмосфери зацікавленості
кожного учня в результатах роботи
всього класу;
стимулювання учнів до висловлювань,
використання різних способів виконання
завдань без побоювань помилитися,
отримати хибну відповідь тощо;
Засобами досягнення вчителем цієї мети
можуть бути:
використання протягом уроку
дидактичного матеріалу, який дозволяє
отримати учневі найбільш значущі для
нього вид та форму змісту навчального
матеріалу;
оцінювання досягнень учня протягом
усього процесу його діяльності, а не
тільки за кінцевим результатом;
Засобами досягнення вчителем цієї мети
можуть бути:
заохочення прагнень учня знаходити свій
спосіб роботи;
аналізувати протягом уроку роботи інших
учнів; вибирати та засвоювати найбільш
раціональні з них;
створення на уроці педагогічних ситуацій
спілкування, які б дозволяли кожному учневі
виявляти ініціативу, самостійність, виборність у
справах роботи;
створення обстановки для природного
самовираження учня.
Технологія
особистісноорієнтованогоуроку
Для проведення особистісноорієнтованого уроку вчитель має
оволодіти його основними етапами:
1.
2.
3.
4.
5.
6.
7.
8.
Орієнтації.
Визначення мети.
Проектування.
Організації.
Реалізації.
Контролю.
Коригування.
Оцінювання
1. Етап орієнтації включає:
орієнтацію на позитивну роботу;
орієнтацію на визначення особистісного
досвіду учнів;
пов'язання цього досвіду з проблемами
навчального матеріалу.
2. Етап визначення мети передбачає:
визначення на уроці разом з учнями
значущої мети здійснення тієї діяльності,
яка запланована вчителем (учні повинні
зрозуміти, що може дати робота учням
саме на цьому уроці для складання,
наприклад, тематичного заліку,
державної атестації, свого майбутнього
життя тощо);
визначення показників досягнення
поставлених завдань;
3. Етап проектування включає:
передбачення залучення учнів до
виконання ними випереджальних
завдань;
підготовки повідомлень;
рефератів;
виготовлення та відбору наочності;
складання плану роботи тощо;
Етап організації виконання плану
діяльності передбачає:
Подання можливих варіантів і
способів виконання навчальної
діяльності (усна чи письмова форма,
індивідуальна робота чи робота в
групах, робота з текстом чи з іншими
засобами одержання інформації);
Етап організації виконання плану
діяльності передбачає:
2.Представлення учнями вибору способу
фіксації нового матеріалу (конспект,
схема, таблиця, опора, план, тези,
висновки тощо);
3.Варіативність домашнього завдання
(диференціація за рівнем складності та
способом виконання).
Етап контрольно-оцінювальний:
1.Залучення учнів до контролю за
перебігом навчальної діяльності шляхом
заохочення їх до різних видів контролю,
самоконтролю, взаємоконтролю, роботи
в групах;
2.Участь учнів у виправленні помилок і
недоліків у знаннях, усвідомлення їх
причин шляхом взаємо та самоаналізу;
Етап контрольно-оцінювальний:
3.Надання учням можливості самостійно
або за участі вчителя, інших учнів
порівнювати отримані ним результати з
критеріями стандарту, закладеного у
навчальній програмі;
4.Використання механізмів оцінного
методу (позитивного ставлення до
успіхів школяра);
Етап контрольно-оцінювальний:
5.Використання механізмів оцінного
методу (позитивного ставлення до
успіхів школяра).
6.Оцінювання (виставлення рівневих
оцінок за дванадцятибальною системою
оцінювання навчальних досягнень,
поурочного бала, рейтинг) не тільки
результатів, а й самого процесу
навчання.
6. Заключний етап передбачає:
усвідомлення учнями ситуації
досягнення мети;
відчуття успіху;
підкріплення позитивної мотивації
стосовно власної діяльності.
Методи та засоби психолого-педагогічної
підтримки діяльності учнів
заохочення;
навчально-пізнавальна гра;
створення ситуації успіху;
створення ситуації пізнавального інтересу;
створення проблемної ситуації;
спонукання до пошуку альтернативних
рішень;
виконання творчих завдань;
кооперація учнів;
створення ситуації взаємодопомоги тощо.
Висновок може бути таким: особистісноорієнтоване навчання ЦЕ–
загальнодидактичний принцип
індивідуального підходу до учнів.
Таке твердження ми дослідимо та
пояснимо за допомогою такого факту:
Відомий російський психолог
Л.С. Виготський своє теорією доводить,
що розум будь-якої людини має дві зони
розвитку: А і Б.
Перша зона (А) – це зона актуального
розвитку.
У цю зону потрапляють завдання, які
дитина може виконати сама без
допомоги вчителя.
Друга зона (В) – це зона найближчого
розвитку
Сюди потрапляють завдання, які дитина сама
виконати не може, але може з ними
впоратися з допомогою вчителя.
Зона найближчого розвитку, - це зона
“наступного дня”.
Те, що сьогодні є зона найближчого
розвитку, завтра у процесі навчання повинно
стати зоною актуального розвитку. Учитель
не повинен давати готову інформацію, адже
таке навчання може загальмувати мислення
дитини. А за допомогою вміло підібраних
запитань педагог підводить школяра до
правильної відповіді, розв’язку.
Те, що сьогодні є зоною найближчого
розвитку, завтра у процесі навчання
повинно стати зоною актуального
розвитку.
Учитель не повинен давати готову
інформацію, адже таке навчання може
загальмувати мислення дитини.
А за допомогою вміло підібраних
запитань педагог підводить школяра до
правильної відповіді, розв’язку.
Отже, як бачимо із цього прикладу, щоб
відбулися розвиток і навчання учнів,
завдання повинні потрапляти лише в
зону найближчого розвитку
(за Л.С. Виготським).
Припустимо, що два учні навчались в
одній школі, в одних і тих самих
учителів, закінчили школу з відзнакою,
рівень їхнього розвитку все одно буде
різним.
Ще більше відрізняється розвиток учнів
класу, які згідно з 12- бальною
системою досягли початкового і
високого рівнів.
Тому зрозуміло, що до таких дітей треба
підходити індивідуально, тобто ставити
перед ними різні завдання.
Якщо для цілого класу поставити одне
завдання, то для одних учнів воно
потрапить у зону актуального розвитку,
для інших – у зону найближчого
розвитку.
Отже, одне завдання для всього класу
ставити не бажано і не потрібно, а
здійснювати якісний особистісноорієнтований підхід до навчання та
виховання на практиці нам заважає ряд
причин, зокрема:
Причина 1. Щоб підійти індивідуально
до кожного учня, необхідно знати його
психологічні, фізіологічні та соціальні
особливості.
Лише психологія нараховує кілька
десятків індивідуальних особливостей
особистості. Це різні види уваги, уяви,
мислення, сприйняття, темпераменту,
характеру і т.д.
Пам’ять також поділяється більш ніж
на 10 типів: короткочасна,
довготривала, оперативна, рухова,
зорова, слухова, емоційна, словеснологічна і т.д.;
Причина 2. Виявити всі ці психологічні,
фізіологічні та соціальні особливості
вчитель без допомоги психолога, лікаря,
соціолога не може;
Причина 3.Навіть якщо теоретично
припустити, що в кожної дитини
виявили всі ці особливості, вчитель не
зможе запам’ятати їх у такій кількості
дітей, оскільки він одночасно навчає
свого предмета не один десяток учнів,
кожен з яких має не один десяток таких
особливостей.
Нарешті, якщо вчителю все-таки
вдається запам’ятати всі особливості
кожної дитини, він не зможе підійти
індивідуально тому, що урок триває
всього 40-45 хв, протягом яких
неможливо фізично попрацювати з
кожним учнем класу індивідуально.
Отже, існує суперечність: з одного боку,
вимоги до особистісно-орієнтованого
навчання, а з іншого причини, що
унеможливлюють якісне впровадження
цієї педагогічної технології у навчальновиховний процес.
Який же вихід з ситуації, що склалася ?
Філософія вчить, що джерелом і
рушійними силами будь-якого процесу
(у тому числі й навчального) є
розв’язання суперечностей і тому,
щоб навчальний процес розвивався,
вчителю необхідно вміти виявляти
суперечність навчального процесу, а
також вміти розв’язувати її.
Дана суперечність розв’язується шляхом
диференційованого підходу до учнів.
Диференціація (від лат. Differentia –
різниця, відмінність) – розчленування
цілого на якісно відмінні частини.
Розв’язування таких суперечностей
називається підходом до навчання.
Цей підхід, для прикладу, можна
здійснити таким чином:
Учнів класу розподілити на групи за
рівнем розвитку.
Критерії, якими слід керуватися - це
успішність.
Таких груп, наприклад, може бути
чотири:
низький рівень;
середній рівень;
достатній рівень;
високий рівень.
Зрозуміло, що такий поділ не
аргументується для учнів, для того щоб
у слабшого школяра не сформувалася
занижена самооцінка, а в сильного –
завищена.
Якщо учні однієї з груп підвищують свій
рівень – їх слід перевести до наступної
групи і навпаки.
Для кожної групи пропонуються різні за
ступенем складності завдання.
Диференційований підхід можна
здійснювати при різних формах
навчального процесу: під час уроку,
лабораторного заняття, екскурсії.
Під час проведеного уроку методом бесіди,
запитань слід орієнтувати учнів на певну
групу.
При цьому обов’язково слід враховувати,
щоб запитання було точним, стислим, не
мало елементів підказки.
Під час проведення уроку методом
пояснення, розповіді диференційований
підхід неможливий, оскільки вчитель будує
свою розповідь, орієнтуючись на
середнього учня,
але під час закріплення нового матеріалу
чи пояснення домашнього завдання учням
можна запропонувати різнорівневі
завдання.
Завершальним етапом навчальної
діяльності на уроці є:
усвідомлення ситуації досягнення мети;
переживання ситуації успіху;
підкріплення позитивної мотивації щодо
самої діяльності.
Ситуація успіху досягається тоді, коли
сама дитина визначає цей результат як
успіх.
Усвідомлення ситуації успіху самим
учнем, розуміння її значимості виникає у
суб'єкта після здолання своєї боязкості,
невміння, незнання, психологічного
враження та інших видів труднощів.
Роль “Ситуації успіху” у навчальній
діяльності
За останні роки термін
„Ситуація успіху” став звичним для
педагогів.
Ніхто не заперечує, що саме позитивні
емоції можуть стати для дитини одним
з найважливіших стимулів у навчанні,
але при цьому ми забуваємо про те, що
в педагогів не існує єдиного рецепта чи
правила, як саме створювати ситуації
успіху тому, що це слід на основі
індивідуального підходу, зважено, з
урахуванням багатьох факторів.
Діти прощають багато чого, але не
вибачають байдужість.
За відгуками дітей, найкращі їхні
вчителі вели уроки так, що здавалося,
ніби весь урок вони зайняті саме тобою.
Як цього досягти?
Іноді це „Іскра Божа”,
а частіше – майстерність, доведена до
мистецтва.
Важливо мати на увазі, що навіть
одноразове переживання успіху може
докорінно змінити психологічне
самопочуття дитини.
Ситуація успіху може стати пусковим
механізмом подальшого розвитку
особистості.
Безперечно, переживання успіху навіює
людині впевненість у власних силах.
З`являється бажання знову досягти
добрих результатів, виникає відчуття
внутрішнього благополуччя, що, у свою
чергу, покращує ставлення до
навколишнього світу.
На перший погляд здається, що вчитель,
кілька разів давши учню можливість
відчути успіх, далі вже само собою
забезпечує високий рівень мотивації,
інтересу, пізнавальної активності.
Але може бути й протилежний
результат: постійна успішність здатна
сформувати байдуже ставлення до
навчання.
Крім того, постійне очікування лише
позитивного результату згубно впливає
на розвиток вольових якостей учня:
він ухиляється від подолання
труднощів;
губиться в складних ситуаціях
(навчальних та життєвих);
у його поведінці починає домінувати
мотив „уникнення невдач”.
Досвідчені психологи та педагоги
попереджують про можливість
негативних наслідків пережитого успіху.
Чому ж виникає такий парадокс?
По-перше, успіх, що діставався ціною
незначних зусиль, може призвести до
переоцінки, точніше, до завищеної
оцінки своїх можливостей.
По-друге, за сильним переживанням
будь-якої емоції обов`язково настає
релаксація (розслаблення).
І якщо в цей період запропонувати
людині якусь діяльність, то, швидше за
все, ця діяльність буде менш успішною,
ніж попередня.
По-третє, переживання успіху може бути
потьмареним, якщо результат, важливий
і значимий для самого учня, не буде
адекватно оцінений іншими людьми.
І нарешті:
Емоція успіху не стане сильним
переживанням, якщо результати діяльності
не значимі для її суб`єкта.
Дитина, особливо на початку навчання,
однаково інтенсивно переживає успіх у
„головних” і „неголовних” навчальних
предметах.
Але часто знижують цю інтенсивність:
„12 балів з музики ! Та краще б ти
отримав 12 балів з читання”.
Знижуючи значимості успіху, що
переживається дитиною, ми, дорослі,
впливаємо на формування у дитини
ставлення до навчального процесу в
цілому.
Ось чому, оцінюючи дітей, необхідно
виходити з індивідуальних особливостей
кожного учня.
Просування вперед треба заохочувати,
підбадьорювати, щоб дитина не
відчувала невдачу, порівнюючи свої
результати з раніше встановленими
нормами, особливо якщо вони для неї
недосяжні.
Отже, ситуація успіху у навчальній
діяльності створюється вчителем або ж
психологом.
Як і будь-яку іншу діяльність, навчання
можна уявити у вигляді простого
ланцюжка дій:
1. Установка на діяльність (емоційна
підготовка учнів на вирішення
навчального завдання) – мотиваційний
етап;
2.Забезпечення діяльності (створення
умов для успішного вирішення
навчального завдання) –підготовчий,
робочий етап;
3.Порівняння отриманих результатів з
очікуваними (усвідомлення ставлення до
результатів своєї навчальної праці) –
результативний етап.
Отже, якщо ситуація успіху створюється
вчителем послідовно і свідомо, її
3.Порівняння отриманих результатів з
очікуваними (усвідомлення ставлення
до результатів своєї навчальної праці) –
результативний етап.
Отже, якщо ситуація успіху створюється
вчителем послідовно і свідомо, її
структура повинна врахувати всі
перелічені компоненти.
Створення ситуації успіху на
мотиваційному етапі навчальної
діяльності
Дослідження психологів свідчать, що рівень
засвоєння людиною знань істотно залежить
від рівня сформованості її мотивації
навчитися.
Тож давайте проаналізуємо, як провести
мотиваційний етап уроку так, щоб створити
ситуацію успіху для того учня.
Перед учителем стоїть завдання:
сформувати в учня настанову на
успішне виконання завдання
Інакше кажучи, вчитель повинен
сформувати в учнів мотив досягнення
мети.
Але при цьому вчитель часто
зустрічається з неадекватною
реакцією учнівського колективу:
1.Хтось уже виконував подібне
завдання, і його результати
виявились невдалими, так що у цієї
категорії учнів уже сформоване
негативне ставлення на успішне
виконання завдання.
2.Інша група учнів не стикалась з
такою роботою, тому вони не знають,
чого можна очікувати від майбутньої
діяльності.
3.Третя група, яка виконувала потрібні
завдання і успішно з ними впоралася,
знаходиться у стані мобілізації, готова
виконувати навчальне завдання.
Зрозуміло, що найлегше вчителю буде
працювати з учнями третьої групи, де
необхідно лише активізувати позитивні
емоції, які діти пережили раніше.
У другої групи учнів слід передбачити
емоційну реакцію, намалювати
перспективу вдалого виконання
завдання, пов`язавши її з тими чи
іншими умовами діяльності, які в
минулому забезпечували успіх.
Найбільш клопітною буде робота
першою групою учнів.
Перш за все доведеться нейтралізувати
спогади про невдачу в попередній
діяльності, а потім створити перспективу
для нової.
Зробити це можна, наприклад, так:
дати завдання учневі попрацювати над
своїми помилками, або повідомити його,
що завдання для нього змінено
порівняно з попереднім і т. д.
Учитель може запропонувати різні
варіанти мотивів досягнення ситуації
успіху:
прагнення самостійно розв`язати цікаві
задачі;
завоювати авторитет у своїх товаришів;
стати першим;
розглядати свою діяльність з точки зору
її корисності для інших людей;
встановити нові контакти між
товаришами у ході виконання завдання
тощо.
Отже, на етапі мотивації навчальної
діяльності учитель організовує певні
ситуації з метою активізувати чи
нейтралізувати емоції для наступної
діяльності
На етапі мотивації створення ситуації
успіху більшою мірою визначається
психологічними аспектами.
Тут доречним буде використання в
роботі вчителя таких психологопедагогічних прийомів, як:
Ефект Розенталя, або „Ефект
навіювання”: „Ти це можеш”, „Тобі це
вдається” тощо.
Якщо педагог буде переконувати учнів
у реальності успіху, то успіх прийде.
Англійський учений Стоуенс довів, що
учні, яких заохочували, досягли значно
більших успіхів, ніж ті, кого ніяк не
заохочували.
Прийом „Емоційне погладжування” –
це констатація будь-якого факту успіху,
прищеплювання дитині віри в себе,
відкритість учителя для довіри і співчуття.
◦ Прийом „Анонсування” –
репетиція майбутньої дії, яка створює
психологічний настрій на успіх перед
класом.
Це можуть бути додаткові індивідуальні
заняття з окремими учнями чи
заздалегідь оголошенні запитання
самостійної роботи.
Прийом „Шикуйсь!” містить такі кроки:
психологічна атака;
емоційне блокування;
вибір головного напрямку;
вибір рівних можливостей;
несподіване порівняння;
стабілізація.
Цей прийом полягає в тому, щоб:
учителем блокувалось припущення на
невдачу в діяльності учня;
відволікалася увага школяра від
чергового неуспіху;
вчитель повинен знайти той напрямок
діяльності, яким учень зможе
реалізувати себе набагато краще, тим
самим забезпечити його на успіх, на
стабільність у навчанні.
Розглянемо деякі
алгоритми створення ситуацій успіху та
методику їх реалізації:
Прийом „Даю шанс” – це заздалегідь
підготовлена вчителем ситуація, в якій
учень отримує можливість зненацька
для себе розкрити свої можливості.
Прийом “ Зняття страху”-
допомогає перебороти невпевненість у
власних силах (Люди вчаться на своїх
помилках і знаходять інші шляхи
вирішення проблем).
Прийом “Авансування успішного
результату” –
допомогає вчителю висловити тверду
переконаніність у тому, що його учень
обов’язково впорається з поставленим
завданням.
Це, в свою чергу, переконує дитину у
своїх силах і можливостях.
“У тебе обов’язково вийде”, “Я навіть не
сумніваюсь у позитивному результаті” і
т. д.
Прийом “Прихований інструктаж”
Допомагає дитині уникнути поразки.
Досягається шляхом побажання,
наприклад:
Можливо краще почати з ...,
Виконуючи роботу не забудьте про ...
Прийом “Внесення мотиву”.
Показує дитині заради чого, кого
здійснюється ця діяльність, кому буде
добре після виконання, наприклад, “Без
твоєї допомоги твоїм друзям не
впоратись...” тощо.
Прийом “Персональна винятковість.”
Визначає важливість зусиль дитини в
діяльності, що здійснюється або
здійснюватиметься, наприклад:
Тільки ти міг би…
Тільки тобі і можу доручити… і т.п.
Прийом “Висока оцінка деталі”.
Допомагає емоційно пережити не
результат в цілому, а якої її окремої
деталі:
Найбільше мені сподобалось у твоїй
роботі…
Найбільше тобі вдалося…
Прийом „Еврика”.
Створюються умови, за яких дитина,
виконуючи навчальне завдання,
несподівано відкриває в собі невідомі
досі здібності.
Завдання вчителя – помітити це глибоко
особисте відкриття, всіляко підтримати
дитину, поставити нову мету і надихнути
на її досягнення.
Допомога вчителя у створенні ситуації
відкриття має бути ненав`язливою,
прихованою.
Створюючи ситуації успіху на етапі
організації навчальної діяльності, слід
пам`ятати кілька основних правил:
у кожній дитині є задатки, які можуть
розвинутися у здібності;
Побачити їх, відчути, розвити – це
справа педагога;
ставлення до дитини як до рівної, як до
себе, спілкування, що повністю включає
грубість, різкість, образливий тон, має
стати обов`язковою нормою всієї
педагогічної діяльності;
Ставлення до дитини:
як до рівної,
як до себе,
спілкування, що повністю виключає:
- грубість,
- різкість,
- образливий тон
має стати обов`язковою нормою всієї
педагогічної діяльності;
чим більше напрямків діяльності, в яких
бере участь дитина, тим більше в неї
можливостей знайти себе;
кількість і різноманітність ситуацій і
обставин, в тому числі і штучно
створених, у які може потрапити
дитина, визначають шляхи її сьогодення
і віддаленого інтересу та можливі шляхи
успіху.
ТИПИ УСПІХУ:
Неочікувана радість – це почуття
задоволення від того, що результати
діяльності учня перевершили його
очікування.
З педагогічної та психологічної точки
зору – це результат продуманої,
підготовленої діяльності вчителя.
Спільна радість – полягає в тому, щоб учень
досяг необхідної для себе реакції колективу.
Вона може бути підготовленою вчителем
або спонтаною.
Спільною радістю вважають тільки ті реакції
колективу, які дають можливість дитині
відчутні себе задоволеним, стимулюють її
зусиля.
Це, перш за все, має бути емоційний відгук
оточуючих на успіх члена свого колективу.
Важливо, щоб у досягненнях кожного
школяра всі бачили результати своєї
праці, а сама дитина розуміла, що її
радість – це радість підтримки,
отримання статусу „свій серед своїх”.
Зрештою у тому, як реагує дитячий
колектив на успіхи або невдачі своїх
учителів, виявляється його моральна
сутність.
Радість пізнання – це радість пізнання
нового, хоча вона по своїй суті
альтруїстична (виникає на основі
допомоги, підтримки інших людей).
Пізнання спираїться на самоосвіту й
самопізнання.
Така радість не може вирости на
пустому місці, появитися без серйозних
причин. Це слід клопіткої роботи
учителя –учня-учнів.
ВИСНОВОК:
1.Ситуація успіху досягається тоді, коли
сама дитина визначає цей результат як
успіх.
2 Усвідомлення ситуації успіху самим
учнем, розуміння її значимості виникає у
школяра після здолання своєї боязкості,
невміння, незнання, психологічного
враження та інших видів труднощів.
3. Завдання педагога :
допомогти особистості дитини зрости в
успіху;
дати відчути радість від здолання
труднощів;
дати зрозуміти, що задарма в житті в
житті нічого не дається, скрізь необхідно
докласти зусиль.
І успіх буде еквівалентним витраченим
зусиллям.
ШАНОВНІ КОЛЕГИ !
Дайте, будь ласка, відповідь на такі
запитання:
1.Ваше ставлення до технології “Створення
ситуації успіху”.
2.Як Ви оцінюєте стан “Створення ситуації
успіху у Вашому навчальному закладі”.
3.Які ще методичні рекомендації, ідеї,
міркування щодо “Створення ситуації успіху”,
Ви можете запропонувати учасникам нашого
семінару ?
ВДЯЧНІ ВАМ ЗА ВІДВЕРТІСТЬ, ЗА ПОРАДИ
Slide 57
Створення ситуації успіху
та шляхи її реалізації
на уроці як складової якості
навчально-виховного процесу
Мета: Удосконалити методику
створення ситуації успіху та шляхів
її реалізації на уроці як стежки, що
веде до того куточка дитячого
серця, в якому горить вогник
бажання бути гарним.
На
відміну від традиційного розуміння
освіти як суми знань та навичок, нині освіту
починають розглядати як процес
становлення особистості .
Причому особистості, здатної до:
самоосвіти,
саморозвитку,
самовдосконалення,
яка вміє використовувати набуті знання,
яка прагне реалізувати себе,
спроможна змінити на краще своє життя,
життя своєї держави.
Алгоритм
створення та досягнення ситуації успіху
твердження про “Ситуацію успіху”;
особистісно-орієнтований підхід у справі
навчання та виховання - основа педагогічної
технології “Створення ситуації успіху”;
роль “Ситуації успіху” у навчальній діяльності;
створення “Ситуації успіху” на мотиваційному
етапі навчальної діяльності;
психолого-педагогічні прийоми при створенні
“Ситуації успіху”;
методика реалізації “Ситуації успіху”;
Виходячи із Положень Закону України “Про
освіту” завдання школи сьогодні полягає в
тому, щоб:
Виховувати в учнів здатність:
долати життєві труднощі;
самостійно приймати рішення;
розвивати себе як особистість, здатну:
робити вибір і контролювати своє життя;
брати на себе відповідальність за свої дії;
захищати себе і свої життєві цінності;
діяти відповідно до них;
піклуватись про інших;
Завдання вчителів:
прищепити учням потребу до здобуття
знань;
створити такі умови, щоб процес
здобуття знань був для них цікавим,
потрібним, комфортним;
і тому пріоритетним завданням вчителя
під час навчально-виховної діяльності є
створення ситуації успіху.
Що означає “Ситуація успіху?”
Ситуація успіху - це суб'єктивний
психічний стан задоволення наслідком
своєї фізичної, розумової праці чи
моральної напруги.
Успіх у навчанні - єдине джерело
внутрішніх сил дитини, які породжують
енергію для переборення труднощів,
бажання вчитися.
В.Сухомлинський
Ситуація успіху дарує атмосферу
приязні та взаємодопомоги, впевненості
і захищеності.
Учитель зобов’язаний створити джерело
внутрішніх сил дитини, джерело, яке дає
енергію для подолання труднощів і
формування бажання вчитися.
Використання ситуації успіху має
сприяти підвищенню робочого тонусу,
збільшенню продуктивності навчальної
роботи, а також допомогти учням
усвідомити себе повноцінною
особистістю і, відповідно, забезпечити
успіх у навчанні.
Основою педагогічної технології
“Створення ситуації успіху” є
особистісно-орієнтований підхід у справі
навчання та виховання.
А тому звернемося до рекомендацій
щодо особистісно-орієнтовного підходу
навчання та виховання.
–
Особистісно орієнтоване навчання
це навчання, центром якого є
особистість дитини, її самобутність та
самостійність: суб'єктивний досвід
кожного спочатку розкривається, а
потім узгоджується зі змістом освіти.
Визнання учня ключовою фігурою
всього освітнього процесу – це і є
особистісно орієнтована педагогіка.
У свідомості учня це має такий
вигляд: «Все, що я пізнаю, я знаю,
для чого мені потрібно і де я можу ці
знання застосувати».
Для педагога - це прагнення знайти
розумний баланс між знаннями,
уміннями та навичками учня.
Сучасність вимагає навчити учнів:
- самостійно та творчо розв'язувати
проблеми;
- шукати нову інформацію й робити
висновки, а не подавати дітям готові
знання.
В особистісно-орієнтованому підході
вчителю насамперед потрібен високий
рівень педагогічної майстерності, який
базується на розвитку:
дидактичних;
організаторських;
комунікативних;
науково-пізнавальних;
емоційних;
та поведінкових компонентностей;
-
-
Цілі особистісно орієнтованого
навчання полягають у тому, щоб:
визначити життєвий досвід кожного
учня;
його пізнавальні здібності;
рівень інтелекту;
інтереси, які спочатку треба розкрити,
а потім розвинути у навчальному
процесі;
Цілі особистісно орієнтованого навчання
полягають у тому, щоб:
Формувати позитивну мотивацію учнів до:
-
пізнавальної діяльності;
-
потребу в самопізнанні;
-
потребу в самореалізаціїї;
-
та потребу у самовдосконаленні школярів;
Цілі особистісно орієнтованого навчання
полягають у тому, щоб:
Озброїти учнів механізмом:
адаптації;
саморегуляції;
самозахисту;
самовиховання;
Цілі особистісно орієнтованого навчання
полягають у тому, щоб:
Розвинути індивідуальні позитивні
здібності кожного школяра;
Сформувати культуру життєдіяльності
максимально виявити і використати
індивідуальний досвід учня;
Правильно визначати лінії поведінки.
Основні принципи
особистісно-орієнтованого
навчання:
1. Принцип «розвивальної допомоги»
не робити за учня;
не вказувати йому, що робити,
а допомогти пробувати власні сили і власну
активність;
потрібно добитись, щоб учень сам обирав
рішення і відповідав за них.
Звідси - не потрібно подавати готові
знання, а створити умови, в яких
виявляється:
-
власна пізнавальна активність учня;
-
і він визначить для себе цілі, зміст та
методи роботи, власні цінності.
-
Навчання повинно бути дослідницьким
Це час, протягом якого діти вчаться:
самостійно діяти;
- дискутувати;
- приймати рішення.
-
При цьому розвивається самосвідомість і
самореалізується особистість.
Принцип - «свобода вміння»
- учні вільно обговорюють
проблеми;
- співпрацюють один з одним,
- а вчитель виступає в ролі
старшого члена колективу,
консультанта, джерела досвіду
Принцип - «свобода вміння»
Учителю:
-недостатньо
процес;
організувати навчальний
- потрібно ще визначити спосіб засвоєння
знань, тобто оприділити види діяльності
учня на уроці.
Основні вимоги до особистісноорієнтованого уроку:
раціональна єдність словесних,
наукових і практичних методів
навчання;
зв'язок з раніше вивченим досвідом,
набутим учнем;
Основні вимоги до особистісно
орієнтованого уроку:
-формування вмінь в учнів самостійно
здобувати знання і застосовувати їх на
практиці;
-заохочення прагнень учнів знаходити свій
спосіб роботи з навчальним матеріалом.
Метою
особистісноорієнтованого уроку є:
- створення умов для виявлення
пізнавальної активності учнів
Засобами досягнення вчителем цієї мети
можуть бути:
використання різних форм та методів
навчальної діяльності, які дозволяють
розкрити суб'єктивний досвід учнів;
створення атмосфери зацікавленості
кожного учня в результатах роботи
всього класу;
стимулювання учнів до висловлювань,
використання різних способів виконання
завдань без побоювань помилитися,
отримати хибну відповідь тощо;
Засобами досягнення вчителем цієї мети
можуть бути:
використання протягом уроку
дидактичного матеріалу, який дозволяє
отримати учневі найбільш значущі для
нього вид та форму змісту навчального
матеріалу;
оцінювання досягнень учня протягом
усього процесу його діяльності, а не
тільки за кінцевим результатом;
Засобами досягнення вчителем цієї мети
можуть бути:
заохочення прагнень учня знаходити свій
спосіб роботи;
аналізувати протягом уроку роботи інших
учнів; вибирати та засвоювати найбільш
раціональні з них;
створення на уроці педагогічних ситуацій
спілкування, які б дозволяли кожному учневі
виявляти ініціативу, самостійність, виборність у
справах роботи;
створення обстановки для природного
самовираження учня.
Технологія
особистісноорієнтованогоуроку
Для проведення особистісноорієнтованого уроку вчитель має
оволодіти його основними етапами:
1.
2.
3.
4.
5.
6.
7.
8.
Орієнтації.
Визначення мети.
Проектування.
Організації.
Реалізації.
Контролю.
Коригування.
Оцінювання
1. Етап орієнтації включає:
орієнтацію на позитивну роботу;
орієнтацію на визначення особистісного
досвіду учнів;
пов'язання цього досвіду з проблемами
навчального матеріалу.
2. Етап визначення мети передбачає:
визначення на уроці разом з учнями
значущої мети здійснення тієї діяльності,
яка запланована вчителем (учні повинні
зрозуміти, що може дати робота учням
саме на цьому уроці для складання,
наприклад, тематичного заліку,
державної атестації, свого майбутнього
життя тощо);
визначення показників досягнення
поставлених завдань;
3. Етап проектування включає:
передбачення залучення учнів до
виконання ними випереджальних
завдань;
підготовки повідомлень;
рефератів;
виготовлення та відбору наочності;
складання плану роботи тощо;
Етап організації виконання плану
діяльності передбачає:
Подання можливих варіантів і
способів виконання навчальної
діяльності (усна чи письмова форма,
індивідуальна робота чи робота в
групах, робота з текстом чи з іншими
засобами одержання інформації);
Етап організації виконання плану
діяльності передбачає:
2.Представлення учнями вибору способу
фіксації нового матеріалу (конспект,
схема, таблиця, опора, план, тези,
висновки тощо);
3.Варіативність домашнього завдання
(диференціація за рівнем складності та
способом виконання).
Етап контрольно-оцінювальний:
1.Залучення учнів до контролю за
перебігом навчальної діяльності шляхом
заохочення їх до різних видів контролю,
самоконтролю, взаємоконтролю, роботи
в групах;
2.Участь учнів у виправленні помилок і
недоліків у знаннях, усвідомлення їх
причин шляхом взаємо та самоаналізу;
Етап контрольно-оцінювальний:
3.Надання учням можливості самостійно
або за участі вчителя, інших учнів
порівнювати отримані ним результати з
критеріями стандарту, закладеного у
навчальній програмі;
4.Використання механізмів оцінного
методу (позитивного ставлення до
успіхів школяра);
Етап контрольно-оцінювальний:
5.Використання механізмів оцінного
методу (позитивного ставлення до
успіхів школяра).
6.Оцінювання (виставлення рівневих
оцінок за дванадцятибальною системою
оцінювання навчальних досягнень,
поурочного бала, рейтинг) не тільки
результатів, а й самого процесу
навчання.
6. Заключний етап передбачає:
усвідомлення учнями ситуації
досягнення мети;
відчуття успіху;
підкріплення позитивної мотивації
стосовно власної діяльності.
Методи та засоби психолого-педагогічної
підтримки діяльності учнів
заохочення;
навчально-пізнавальна гра;
створення ситуації успіху;
створення ситуації пізнавального інтересу;
створення проблемної ситуації;
спонукання до пошуку альтернативних
рішень;
виконання творчих завдань;
кооперація учнів;
створення ситуації взаємодопомоги тощо.
Висновок може бути таким: особистісноорієнтоване навчання ЦЕ–
загальнодидактичний принцип
індивідуального підходу до учнів.
Таке твердження ми дослідимо та
пояснимо за допомогою такого факту:
Відомий російський психолог
Л.С. Виготський своє теорією доводить,
що розум будь-якої людини має дві зони
розвитку: А і Б.
Перша зона (А) – це зона актуального
розвитку.
У цю зону потрапляють завдання, які
дитина може виконати сама без
допомоги вчителя.
Друга зона (В) – це зона найближчого
розвитку
Сюди потрапляють завдання, які дитина сама
виконати не може, але може з ними
впоратися з допомогою вчителя.
Зона найближчого розвитку, - це зона
“наступного дня”.
Те, що сьогодні є зона найближчого
розвитку, завтра у процесі навчання повинно
стати зоною актуального розвитку. Учитель
не повинен давати готову інформацію, адже
таке навчання може загальмувати мислення
дитини. А за допомогою вміло підібраних
запитань педагог підводить школяра до
правильної відповіді, розв’язку.
Те, що сьогодні є зоною найближчого
розвитку, завтра у процесі навчання
повинно стати зоною актуального
розвитку.
Учитель не повинен давати готову
інформацію, адже таке навчання може
загальмувати мислення дитини.
А за допомогою вміло підібраних
запитань педагог підводить школяра до
правильної відповіді, розв’язку.
Отже, як бачимо із цього прикладу, щоб
відбулися розвиток і навчання учнів,
завдання повинні потрапляти лише в
зону найближчого розвитку
(за Л.С. Виготським).
Припустимо, що два учні навчались в
одній школі, в одних і тих самих
учителів, закінчили школу з відзнакою,
рівень їхнього розвитку все одно буде
різним.
Ще більше відрізняється розвиток учнів
класу, які згідно з 12- бальною
системою досягли початкового і
високого рівнів.
Тому зрозуміло, що до таких дітей треба
підходити індивідуально, тобто ставити
перед ними різні завдання.
Якщо для цілого класу поставити одне
завдання, то для одних учнів воно
потрапить у зону актуального розвитку,
для інших – у зону найближчого
розвитку.
Отже, одне завдання для всього класу
ставити не бажано і не потрібно, а
здійснювати якісний особистісноорієнтований підхід до навчання та
виховання на практиці нам заважає ряд
причин, зокрема:
Причина 1. Щоб підійти індивідуально
до кожного учня, необхідно знати його
психологічні, фізіологічні та соціальні
особливості.
Лише психологія нараховує кілька
десятків індивідуальних особливостей
особистості. Це різні види уваги, уяви,
мислення, сприйняття, темпераменту,
характеру і т.д.
Пам’ять також поділяється більш ніж
на 10 типів: короткочасна,
довготривала, оперативна, рухова,
зорова, слухова, емоційна, словеснологічна і т.д.;
Причина 2. Виявити всі ці психологічні,
фізіологічні та соціальні особливості
вчитель без допомоги психолога, лікаря,
соціолога не може;
Причина 3.Навіть якщо теоретично
припустити, що в кожної дитини
виявили всі ці особливості, вчитель не
зможе запам’ятати їх у такій кількості
дітей, оскільки він одночасно навчає
свого предмета не один десяток учнів,
кожен з яких має не один десяток таких
особливостей.
Нарешті, якщо вчителю все-таки
вдається запам’ятати всі особливості
кожної дитини, він не зможе підійти
індивідуально тому, що урок триває
всього 40-45 хв, протягом яких
неможливо фізично попрацювати з
кожним учнем класу індивідуально.
Отже, існує суперечність: з одного боку,
вимоги до особистісно-орієнтованого
навчання, а з іншого причини, що
унеможливлюють якісне впровадження
цієї педагогічної технології у навчальновиховний процес.
Який же вихід з ситуації, що склалася ?
Філософія вчить, що джерелом і
рушійними силами будь-якого процесу
(у тому числі й навчального) є
розв’язання суперечностей і тому,
щоб навчальний процес розвивався,
вчителю необхідно вміти виявляти
суперечність навчального процесу, а
також вміти розв’язувати її.
Дана суперечність розв’язується шляхом
диференційованого підходу до учнів.
Диференціація (від лат. Differentia –
різниця, відмінність) – розчленування
цілого на якісно відмінні частини.
Розв’язування таких суперечностей
називається підходом до навчання.
Цей підхід, для прикладу, можна
здійснити таким чином:
Учнів класу розподілити на групи за
рівнем розвитку.
Критерії, якими слід керуватися - це
успішність.
Таких груп, наприклад, може бути
чотири:
низький рівень;
середній рівень;
достатній рівень;
високий рівень.
Зрозуміло, що такий поділ не
аргументується для учнів, для того щоб
у слабшого школяра не сформувалася
занижена самооцінка, а в сильного –
завищена.
Якщо учні однієї з груп підвищують свій
рівень – їх слід перевести до наступної
групи і навпаки.
Для кожної групи пропонуються різні за
ступенем складності завдання.
Диференційований підхід можна
здійснювати при різних формах
навчального процесу: під час уроку,
лабораторного заняття, екскурсії.
Під час проведеного уроку методом бесіди,
запитань слід орієнтувати учнів на певну
групу.
При цьому обов’язково слід враховувати,
щоб запитання було точним, стислим, не
мало елементів підказки.
Під час проведення уроку методом
пояснення, розповіді диференційований
підхід неможливий, оскільки вчитель будує
свою розповідь, орієнтуючись на
середнього учня,
але під час закріплення нового матеріалу
чи пояснення домашнього завдання учням
можна запропонувати різнорівневі
завдання.
Завершальним етапом навчальної
діяльності на уроці є:
усвідомлення ситуації досягнення мети;
переживання ситуації успіху;
підкріплення позитивної мотивації щодо
самої діяльності.
Ситуація успіху досягається тоді, коли
сама дитина визначає цей результат як
успіх.
Усвідомлення ситуації успіху самим
учнем, розуміння її значимості виникає у
суб'єкта після здолання своєї боязкості,
невміння, незнання, психологічного
враження та інших видів труднощів.
Роль “Ситуації успіху” у навчальній
діяльності
За останні роки термін
„Ситуація успіху” став звичним для
педагогів.
Ніхто не заперечує, що саме позитивні
емоції можуть стати для дитини одним
з найважливіших стимулів у навчанні,
але при цьому ми забуваємо про те, що
в педагогів не існує єдиного рецепта чи
правила, як саме створювати ситуації
успіху тому, що це слід на основі
індивідуального підходу, зважено, з
урахуванням багатьох факторів.
Діти прощають багато чого, але не
вибачають байдужість.
За відгуками дітей, найкращі їхні
вчителі вели уроки так, що здавалося,
ніби весь урок вони зайняті саме тобою.
Як цього досягти?
Іноді це „Іскра Божа”,
а частіше – майстерність, доведена до
мистецтва.
Важливо мати на увазі, що навіть
одноразове переживання успіху може
докорінно змінити психологічне
самопочуття дитини.
Ситуація успіху може стати пусковим
механізмом подальшого розвитку
особистості.
Безперечно, переживання успіху навіює
людині впевненість у власних силах.
З`являється бажання знову досягти
добрих результатів, виникає відчуття
внутрішнього благополуччя, що, у свою
чергу, покращує ставлення до
навколишнього світу.
На перший погляд здається, що вчитель,
кілька разів давши учню можливість
відчути успіх, далі вже само собою
забезпечує високий рівень мотивації,
інтересу, пізнавальної активності.
Але може бути й протилежний
результат: постійна успішність здатна
сформувати байдуже ставлення до
навчання.
Крім того, постійне очікування лише
позитивного результату згубно впливає
на розвиток вольових якостей учня:
він ухиляється від подолання
труднощів;
губиться в складних ситуаціях
(навчальних та життєвих);
у його поведінці починає домінувати
мотив „уникнення невдач”.
Досвідчені психологи та педагоги
попереджують про можливість
негативних наслідків пережитого успіху.
Чому ж виникає такий парадокс?
По-перше, успіх, що діставався ціною
незначних зусиль, може призвести до
переоцінки, точніше, до завищеної
оцінки своїх можливостей.
По-друге, за сильним переживанням
будь-якої емоції обов`язково настає
релаксація (розслаблення).
І якщо в цей період запропонувати
людині якусь діяльність, то, швидше за
все, ця діяльність буде менш успішною,
ніж попередня.
По-третє, переживання успіху може бути
потьмареним, якщо результат, важливий
і значимий для самого учня, не буде
адекватно оцінений іншими людьми.
І нарешті:
Емоція успіху не стане сильним
переживанням, якщо результати діяльності
не значимі для її суб`єкта.
Дитина, особливо на початку навчання,
однаково інтенсивно переживає успіх у
„головних” і „неголовних” навчальних
предметах.
Але часто знижують цю інтенсивність:
„12 балів з музики ! Та краще б ти
отримав 12 балів з читання”.
Знижуючи значимості успіху, що
переживається дитиною, ми, дорослі,
впливаємо на формування у дитини
ставлення до навчального процесу в
цілому.
Ось чому, оцінюючи дітей, необхідно
виходити з індивідуальних особливостей
кожного учня.
Просування вперед треба заохочувати,
підбадьорювати, щоб дитина не
відчувала невдачу, порівнюючи свої
результати з раніше встановленими
нормами, особливо якщо вони для неї
недосяжні.
Отже, ситуація успіху у навчальній
діяльності створюється вчителем або ж
психологом.
Як і будь-яку іншу діяльність, навчання
можна уявити у вигляді простого
ланцюжка дій:
1. Установка на діяльність (емоційна
підготовка учнів на вирішення
навчального завдання) – мотиваційний
етап;
2.Забезпечення діяльності (створення
умов для успішного вирішення
навчального завдання) –підготовчий,
робочий етап;
3.Порівняння отриманих результатів з
очікуваними (усвідомлення ставлення до
результатів своєї навчальної праці) –
результативний етап.
Отже, якщо ситуація успіху створюється
вчителем послідовно і свідомо, її
3.Порівняння отриманих результатів з
очікуваними (усвідомлення ставлення
до результатів своєї навчальної праці) –
результативний етап.
Отже, якщо ситуація успіху створюється
вчителем послідовно і свідомо, її
структура повинна врахувати всі
перелічені компоненти.
Створення ситуації успіху на
мотиваційному етапі навчальної
діяльності
Дослідження психологів свідчать, що рівень
засвоєння людиною знань істотно залежить
від рівня сформованості її мотивації
навчитися.
Тож давайте проаналізуємо, як провести
мотиваційний етап уроку так, щоб створити
ситуацію успіху для того учня.
Перед учителем стоїть завдання:
сформувати в учня настанову на
успішне виконання завдання
Інакше кажучи, вчитель повинен
сформувати в учнів мотив досягнення
мети.
Але при цьому вчитель часто
зустрічається з неадекватною
реакцією учнівського колективу:
1.Хтось уже виконував подібне
завдання, і його результати
виявились невдалими, так що у цієї
категорії учнів уже сформоване
негативне ставлення на успішне
виконання завдання.
2.Інша група учнів не стикалась з
такою роботою, тому вони не знають,
чого можна очікувати від майбутньої
діяльності.
3.Третя група, яка виконувала потрібні
завдання і успішно з ними впоралася,
знаходиться у стані мобілізації, готова
виконувати навчальне завдання.
Зрозуміло, що найлегше вчителю буде
працювати з учнями третьої групи, де
необхідно лише активізувати позитивні
емоції, які діти пережили раніше.
У другої групи учнів слід передбачити
емоційну реакцію, намалювати
перспективу вдалого виконання
завдання, пов`язавши її з тими чи
іншими умовами діяльності, які в
минулому забезпечували успіх.
Найбільш клопітною буде робота
першою групою учнів.
Перш за все доведеться нейтралізувати
спогади про невдачу в попередній
діяльності, а потім створити перспективу
для нової.
Зробити це можна, наприклад, так:
дати завдання учневі попрацювати над
своїми помилками, або повідомити його,
що завдання для нього змінено
порівняно з попереднім і т. д.
Учитель може запропонувати різні
варіанти мотивів досягнення ситуації
успіху:
прагнення самостійно розв`язати цікаві
задачі;
завоювати авторитет у своїх товаришів;
стати першим;
розглядати свою діяльність з точки зору
її корисності для інших людей;
встановити нові контакти між
товаришами у ході виконання завдання
тощо.
Отже, на етапі мотивації навчальної
діяльності учитель організовує певні
ситуації з метою активізувати чи
нейтралізувати емоції для наступної
діяльності
На етапі мотивації створення ситуації
успіху більшою мірою визначається
психологічними аспектами.
Тут доречним буде використання в
роботі вчителя таких психологопедагогічних прийомів, як:
Ефект Розенталя, або „Ефект
навіювання”: „Ти це можеш”, „Тобі це
вдається” тощо.
Якщо педагог буде переконувати учнів
у реальності успіху, то успіх прийде.
Англійський учений Стоуенс довів, що
учні, яких заохочували, досягли значно
більших успіхів, ніж ті, кого ніяк не
заохочували.
Прийом „Емоційне погладжування” –
це констатація будь-якого факту успіху,
прищеплювання дитині віри в себе,
відкритість учителя для довіри і співчуття.
◦ Прийом „Анонсування” –
репетиція майбутньої дії, яка створює
психологічний настрій на успіх перед
класом.
Це можуть бути додаткові індивідуальні
заняття з окремими учнями чи
заздалегідь оголошенні запитання
самостійної роботи.
Прийом „Шикуйсь!” містить такі кроки:
психологічна атака;
емоційне блокування;
вибір головного напрямку;
вибір рівних можливостей;
несподіване порівняння;
стабілізація.
Цей прийом полягає в тому, щоб:
учителем блокувалось припущення на
невдачу в діяльності учня;
відволікалася увага школяра від
чергового неуспіху;
вчитель повинен знайти той напрямок
діяльності, яким учень зможе
реалізувати себе набагато краще, тим
самим забезпечити його на успіх, на
стабільність у навчанні.
Розглянемо деякі
алгоритми створення ситуацій успіху та
методику їх реалізації:
Прийом „Даю шанс” – це заздалегідь
підготовлена вчителем ситуація, в якій
учень отримує можливість зненацька
для себе розкрити свої можливості.
Прийом “ Зняття страху”-
допомогає перебороти невпевненість у
власних силах (Люди вчаться на своїх
помилках і знаходять інші шляхи
вирішення проблем).
Прийом “Авансування успішного
результату” –
допомогає вчителю висловити тверду
переконаніність у тому, що його учень
обов’язково впорається з поставленим
завданням.
Це, в свою чергу, переконує дитину у
своїх силах і можливостях.
“У тебе обов’язково вийде”, “Я навіть не
сумніваюсь у позитивному результаті” і
т. д.
Прийом “Прихований інструктаж”
Допомагає дитині уникнути поразки.
Досягається шляхом побажання,
наприклад:
Можливо краще почати з ...,
Виконуючи роботу не забудьте про ...
Прийом “Внесення мотиву”.
Показує дитині заради чого, кого
здійснюється ця діяльність, кому буде
добре після виконання, наприклад, “Без
твоєї допомоги твоїм друзям не
впоратись...” тощо.
Прийом “Персональна винятковість.”
Визначає важливість зусиль дитини в
діяльності, що здійснюється або
здійснюватиметься, наприклад:
Тільки ти міг би…
Тільки тобі і можу доручити… і т.п.
Прийом “Висока оцінка деталі”.
Допомагає емоційно пережити не
результат в цілому, а якої її окремої
деталі:
Найбільше мені сподобалось у твоїй
роботі…
Найбільше тобі вдалося…
Прийом „Еврика”.
Створюються умови, за яких дитина,
виконуючи навчальне завдання,
несподівано відкриває в собі невідомі
досі здібності.
Завдання вчителя – помітити це глибоко
особисте відкриття, всіляко підтримати
дитину, поставити нову мету і надихнути
на її досягнення.
Допомога вчителя у створенні ситуації
відкриття має бути ненав`язливою,
прихованою.
Створюючи ситуації успіху на етапі
організації навчальної діяльності, слід
пам`ятати кілька основних правил:
у кожній дитині є задатки, які можуть
розвинутися у здібності;
Побачити їх, відчути, розвити – це
справа педагога;
ставлення до дитини як до рівної, як до
себе, спілкування, що повністю включає
грубість, різкість, образливий тон, має
стати обов`язковою нормою всієї
педагогічної діяльності;
Ставлення до дитини:
як до рівної,
як до себе,
спілкування, що повністю виключає:
- грубість,
- різкість,
- образливий тон
має стати обов`язковою нормою всієї
педагогічної діяльності;
чим більше напрямків діяльності, в яких
бере участь дитина, тим більше в неї
можливостей знайти себе;
кількість і різноманітність ситуацій і
обставин, в тому числі і штучно
створених, у які може потрапити
дитина, визначають шляхи її сьогодення
і віддаленого інтересу та можливі шляхи
успіху.
ТИПИ УСПІХУ:
Неочікувана радість – це почуття
задоволення від того, що результати
діяльності учня перевершили його
очікування.
З педагогічної та психологічної точки
зору – це результат продуманої,
підготовленої діяльності вчителя.
Спільна радість – полягає в тому, щоб учень
досяг необхідної для себе реакції колективу.
Вона може бути підготовленою вчителем
або спонтаною.
Спільною радістю вважають тільки ті реакції
колективу, які дають можливість дитині
відчутні себе задоволеним, стимулюють її
зусиля.
Це, перш за все, має бути емоційний відгук
оточуючих на успіх члена свого колективу.
Важливо, щоб у досягненнях кожного
школяра всі бачили результати своєї
праці, а сама дитина розуміла, що її
радість – це радість підтримки,
отримання статусу „свій серед своїх”.
Зрештою у тому, як реагує дитячий
колектив на успіхи або невдачі своїх
учителів, виявляється його моральна
сутність.
Радість пізнання – це радість пізнання
нового, хоча вона по своїй суті
альтруїстична (виникає на основі
допомоги, підтримки інших людей).
Пізнання спираїться на самоосвіту й
самопізнання.
Така радість не може вирости на
пустому місці, появитися без серйозних
причин. Це слід клопіткої роботи
учителя –учня-учнів.
ВИСНОВОК:
1.Ситуація успіху досягається тоді, коли
сама дитина визначає цей результат як
успіх.
2 Усвідомлення ситуації успіху самим
учнем, розуміння її значимості виникає у
школяра після здолання своєї боязкості,
невміння, незнання, психологічного
враження та інших видів труднощів.
3. Завдання педагога :
допомогти особистості дитини зрости в
успіху;
дати відчути радість від здолання
труднощів;
дати зрозуміти, що задарма в житті в
житті нічого не дається, скрізь необхідно
докласти зусиль.
І успіх буде еквівалентним витраченим
зусиллям.
ШАНОВНІ КОЛЕГИ !
Дайте, будь ласка, відповідь на такі
запитання:
1.Ваше ставлення до технології “Створення
ситуації успіху”.
2.Як Ви оцінюєте стан “Створення ситуації
успіху у Вашому навчальному закладі”.
3.Які ще методичні рекомендації, ідеї,
міркування щодо “Створення ситуації успіху”,
Ви можете запропонувати учасникам нашого
семінару ?
ВДЯЧНІ ВАМ ЗА ВІДВЕРТІСТЬ, ЗА ПОРАДИ
Slide 58
Створення ситуації успіху
та шляхи її реалізації
на уроці як складової якості
навчально-виховного процесу
Мета: Удосконалити методику
створення ситуації успіху та шляхів
її реалізації на уроці як стежки, що
веде до того куточка дитячого
серця, в якому горить вогник
бажання бути гарним.
На
відміну від традиційного розуміння
освіти як суми знань та навичок, нині освіту
починають розглядати як процес
становлення особистості .
Причому особистості, здатної до:
самоосвіти,
саморозвитку,
самовдосконалення,
яка вміє використовувати набуті знання,
яка прагне реалізувати себе,
спроможна змінити на краще своє життя,
життя своєї держави.
Алгоритм
створення та досягнення ситуації успіху
твердження про “Ситуацію успіху”;
особистісно-орієнтований підхід у справі
навчання та виховання - основа педагогічної
технології “Створення ситуації успіху”;
роль “Ситуації успіху” у навчальній діяльності;
створення “Ситуації успіху” на мотиваційному
етапі навчальної діяльності;
психолого-педагогічні прийоми при створенні
“Ситуації успіху”;
методика реалізації “Ситуації успіху”;
Виходячи із Положень Закону України “Про
освіту” завдання школи сьогодні полягає в
тому, щоб:
Виховувати в учнів здатність:
долати життєві труднощі;
самостійно приймати рішення;
розвивати себе як особистість, здатну:
робити вибір і контролювати своє життя;
брати на себе відповідальність за свої дії;
захищати себе і свої життєві цінності;
діяти відповідно до них;
піклуватись про інших;
Завдання вчителів:
прищепити учням потребу до здобуття
знань;
створити такі умови, щоб процес
здобуття знань був для них цікавим,
потрібним, комфортним;
і тому пріоритетним завданням вчителя
під час навчально-виховної діяльності є
створення ситуації успіху.
Що означає “Ситуація успіху?”
Ситуація успіху - це суб'єктивний
психічний стан задоволення наслідком
своєї фізичної, розумової праці чи
моральної напруги.
Успіх у навчанні - єдине джерело
внутрішніх сил дитини, які породжують
енергію для переборення труднощів,
бажання вчитися.
В.Сухомлинський
Ситуація успіху дарує атмосферу
приязні та взаємодопомоги, впевненості
і захищеності.
Учитель зобов’язаний створити джерело
внутрішніх сил дитини, джерело, яке дає
енергію для подолання труднощів і
формування бажання вчитися.
Використання ситуації успіху має
сприяти підвищенню робочого тонусу,
збільшенню продуктивності навчальної
роботи, а також допомогти учням
усвідомити себе повноцінною
особистістю і, відповідно, забезпечити
успіх у навчанні.
Основою педагогічної технології
“Створення ситуації успіху” є
особистісно-орієнтований підхід у справі
навчання та виховання.
А тому звернемося до рекомендацій
щодо особистісно-орієнтовного підходу
навчання та виховання.
–
Особистісно орієнтоване навчання
це навчання, центром якого є
особистість дитини, її самобутність та
самостійність: суб'єктивний досвід
кожного спочатку розкривається, а
потім узгоджується зі змістом освіти.
Визнання учня ключовою фігурою
всього освітнього процесу – це і є
особистісно орієнтована педагогіка.
У свідомості учня це має такий
вигляд: «Все, що я пізнаю, я знаю,
для чого мені потрібно і де я можу ці
знання застосувати».
Для педагога - це прагнення знайти
розумний баланс між знаннями,
уміннями та навичками учня.
Сучасність вимагає навчити учнів:
- самостійно та творчо розв'язувати
проблеми;
- шукати нову інформацію й робити
висновки, а не подавати дітям готові
знання.
В особистісно-орієнтованому підході
вчителю насамперед потрібен високий
рівень педагогічної майстерності, який
базується на розвитку:
дидактичних;
організаторських;
комунікативних;
науково-пізнавальних;
емоційних;
та поведінкових компонентностей;
-
-
Цілі особистісно орієнтованого
навчання полягають у тому, щоб:
визначити життєвий досвід кожного
учня;
його пізнавальні здібності;
рівень інтелекту;
інтереси, які спочатку треба розкрити,
а потім розвинути у навчальному
процесі;
Цілі особистісно орієнтованого навчання
полягають у тому, щоб:
Формувати позитивну мотивацію учнів до:
-
пізнавальної діяльності;
-
потребу в самопізнанні;
-
потребу в самореалізаціїї;
-
та потребу у самовдосконаленні школярів;
Цілі особистісно орієнтованого навчання
полягають у тому, щоб:
Озброїти учнів механізмом:
адаптації;
саморегуляції;
самозахисту;
самовиховання;
Цілі особистісно орієнтованого навчання
полягають у тому, щоб:
Розвинути індивідуальні позитивні
здібності кожного школяра;
Сформувати культуру життєдіяльності
максимально виявити і використати
індивідуальний досвід учня;
Правильно визначати лінії поведінки.
Основні принципи
особистісно-орієнтованого
навчання:
1. Принцип «розвивальної допомоги»
не робити за учня;
не вказувати йому, що робити,
а допомогти пробувати власні сили і власну
активність;
потрібно добитись, щоб учень сам обирав
рішення і відповідав за них.
Звідси - не потрібно подавати готові
знання, а створити умови, в яких
виявляється:
-
власна пізнавальна активність учня;
-
і він визначить для себе цілі, зміст та
методи роботи, власні цінності.
-
Навчання повинно бути дослідницьким
Це час, протягом якого діти вчаться:
самостійно діяти;
- дискутувати;
- приймати рішення.
-
При цьому розвивається самосвідомість і
самореалізується особистість.
Принцип - «свобода вміння»
- учні вільно обговорюють
проблеми;
- співпрацюють один з одним,
- а вчитель виступає в ролі
старшого члена колективу,
консультанта, джерела досвіду
Принцип - «свобода вміння»
Учителю:
-недостатньо
процес;
організувати навчальний
- потрібно ще визначити спосіб засвоєння
знань, тобто оприділити види діяльності
учня на уроці.
Основні вимоги до особистісноорієнтованого уроку:
раціональна єдність словесних,
наукових і практичних методів
навчання;
зв'язок з раніше вивченим досвідом,
набутим учнем;
Основні вимоги до особистісно
орієнтованого уроку:
-формування вмінь в учнів самостійно
здобувати знання і застосовувати їх на
практиці;
-заохочення прагнень учнів знаходити свій
спосіб роботи з навчальним матеріалом.
Метою
особистісноорієнтованого уроку є:
- створення умов для виявлення
пізнавальної активності учнів
Засобами досягнення вчителем цієї мети
можуть бути:
використання різних форм та методів
навчальної діяльності, які дозволяють
розкрити суб'єктивний досвід учнів;
створення атмосфери зацікавленості
кожного учня в результатах роботи
всього класу;
стимулювання учнів до висловлювань,
використання різних способів виконання
завдань без побоювань помилитися,
отримати хибну відповідь тощо;
Засобами досягнення вчителем цієї мети
можуть бути:
використання протягом уроку
дидактичного матеріалу, який дозволяє
отримати учневі найбільш значущі для
нього вид та форму змісту навчального
матеріалу;
оцінювання досягнень учня протягом
усього процесу його діяльності, а не
тільки за кінцевим результатом;
Засобами досягнення вчителем цієї мети
можуть бути:
заохочення прагнень учня знаходити свій
спосіб роботи;
аналізувати протягом уроку роботи інших
учнів; вибирати та засвоювати найбільш
раціональні з них;
створення на уроці педагогічних ситуацій
спілкування, які б дозволяли кожному учневі
виявляти ініціативу, самостійність, виборність у
справах роботи;
створення обстановки для природного
самовираження учня.
Технологія
особистісноорієнтованогоуроку
Для проведення особистісноорієнтованого уроку вчитель має
оволодіти його основними етапами:
1.
2.
3.
4.
5.
6.
7.
8.
Орієнтації.
Визначення мети.
Проектування.
Організації.
Реалізації.
Контролю.
Коригування.
Оцінювання
1. Етап орієнтації включає:
орієнтацію на позитивну роботу;
орієнтацію на визначення особистісного
досвіду учнів;
пов'язання цього досвіду з проблемами
навчального матеріалу.
2. Етап визначення мети передбачає:
визначення на уроці разом з учнями
значущої мети здійснення тієї діяльності,
яка запланована вчителем (учні повинні
зрозуміти, що може дати робота учням
саме на цьому уроці для складання,
наприклад, тематичного заліку,
державної атестації, свого майбутнього
життя тощо);
визначення показників досягнення
поставлених завдань;
3. Етап проектування включає:
передбачення залучення учнів до
виконання ними випереджальних
завдань;
підготовки повідомлень;
рефератів;
виготовлення та відбору наочності;
складання плану роботи тощо;
Етап організації виконання плану
діяльності передбачає:
Подання можливих варіантів і
способів виконання навчальної
діяльності (усна чи письмова форма,
індивідуальна робота чи робота в
групах, робота з текстом чи з іншими
засобами одержання інформації);
Етап організації виконання плану
діяльності передбачає:
2.Представлення учнями вибору способу
фіксації нового матеріалу (конспект,
схема, таблиця, опора, план, тези,
висновки тощо);
3.Варіативність домашнього завдання
(диференціація за рівнем складності та
способом виконання).
Етап контрольно-оцінювальний:
1.Залучення учнів до контролю за
перебігом навчальної діяльності шляхом
заохочення їх до різних видів контролю,
самоконтролю, взаємоконтролю, роботи
в групах;
2.Участь учнів у виправленні помилок і
недоліків у знаннях, усвідомлення їх
причин шляхом взаємо та самоаналізу;
Етап контрольно-оцінювальний:
3.Надання учням можливості самостійно
або за участі вчителя, інших учнів
порівнювати отримані ним результати з
критеріями стандарту, закладеного у
навчальній програмі;
4.Використання механізмів оцінного
методу (позитивного ставлення до
успіхів школяра);
Етап контрольно-оцінювальний:
5.Використання механізмів оцінного
методу (позитивного ставлення до
успіхів школяра).
6.Оцінювання (виставлення рівневих
оцінок за дванадцятибальною системою
оцінювання навчальних досягнень,
поурочного бала, рейтинг) не тільки
результатів, а й самого процесу
навчання.
6. Заключний етап передбачає:
усвідомлення учнями ситуації
досягнення мети;
відчуття успіху;
підкріплення позитивної мотивації
стосовно власної діяльності.
Методи та засоби психолого-педагогічної
підтримки діяльності учнів
заохочення;
навчально-пізнавальна гра;
створення ситуації успіху;
створення ситуації пізнавального інтересу;
створення проблемної ситуації;
спонукання до пошуку альтернативних
рішень;
виконання творчих завдань;
кооперація учнів;
створення ситуації взаємодопомоги тощо.
Висновок може бути таким: особистісноорієнтоване навчання ЦЕ–
загальнодидактичний принцип
індивідуального підходу до учнів.
Таке твердження ми дослідимо та
пояснимо за допомогою такого факту:
Відомий російський психолог
Л.С. Виготський своє теорією доводить,
що розум будь-якої людини має дві зони
розвитку: А і Б.
Перша зона (А) – це зона актуального
розвитку.
У цю зону потрапляють завдання, які
дитина може виконати сама без
допомоги вчителя.
Друга зона (В) – це зона найближчого
розвитку
Сюди потрапляють завдання, які дитина сама
виконати не може, але може з ними
впоратися з допомогою вчителя.
Зона найближчого розвитку, - це зона
“наступного дня”.
Те, що сьогодні є зона найближчого
розвитку, завтра у процесі навчання повинно
стати зоною актуального розвитку. Учитель
не повинен давати готову інформацію, адже
таке навчання може загальмувати мислення
дитини. А за допомогою вміло підібраних
запитань педагог підводить школяра до
правильної відповіді, розв’язку.
Те, що сьогодні є зоною найближчого
розвитку, завтра у процесі навчання
повинно стати зоною актуального
розвитку.
Учитель не повинен давати готову
інформацію, адже таке навчання може
загальмувати мислення дитини.
А за допомогою вміло підібраних
запитань педагог підводить школяра до
правильної відповіді, розв’язку.
Отже, як бачимо із цього прикладу, щоб
відбулися розвиток і навчання учнів,
завдання повинні потрапляти лише в
зону найближчого розвитку
(за Л.С. Виготським).
Припустимо, що два учні навчались в
одній школі, в одних і тих самих
учителів, закінчили школу з відзнакою,
рівень їхнього розвитку все одно буде
різним.
Ще більше відрізняється розвиток учнів
класу, які згідно з 12- бальною
системою досягли початкового і
високого рівнів.
Тому зрозуміло, що до таких дітей треба
підходити індивідуально, тобто ставити
перед ними різні завдання.
Якщо для цілого класу поставити одне
завдання, то для одних учнів воно
потрапить у зону актуального розвитку,
для інших – у зону найближчого
розвитку.
Отже, одне завдання для всього класу
ставити не бажано і не потрібно, а
здійснювати якісний особистісноорієнтований підхід до навчання та
виховання на практиці нам заважає ряд
причин, зокрема:
Причина 1. Щоб підійти індивідуально
до кожного учня, необхідно знати його
психологічні, фізіологічні та соціальні
особливості.
Лише психологія нараховує кілька
десятків індивідуальних особливостей
особистості. Це різні види уваги, уяви,
мислення, сприйняття, темпераменту,
характеру і т.д.
Пам’ять також поділяється більш ніж
на 10 типів: короткочасна,
довготривала, оперативна, рухова,
зорова, слухова, емоційна, словеснологічна і т.д.;
Причина 2. Виявити всі ці психологічні,
фізіологічні та соціальні особливості
вчитель без допомоги психолога, лікаря,
соціолога не може;
Причина 3.Навіть якщо теоретично
припустити, що в кожної дитини
виявили всі ці особливості, вчитель не
зможе запам’ятати їх у такій кількості
дітей, оскільки він одночасно навчає
свого предмета не один десяток учнів,
кожен з яких має не один десяток таких
особливостей.
Нарешті, якщо вчителю все-таки
вдається запам’ятати всі особливості
кожної дитини, він не зможе підійти
індивідуально тому, що урок триває
всього 40-45 хв, протягом яких
неможливо фізично попрацювати з
кожним учнем класу індивідуально.
Отже, існує суперечність: з одного боку,
вимоги до особистісно-орієнтованого
навчання, а з іншого причини, що
унеможливлюють якісне впровадження
цієї педагогічної технології у навчальновиховний процес.
Який же вихід з ситуації, що склалася ?
Філософія вчить, що джерелом і
рушійними силами будь-якого процесу
(у тому числі й навчального) є
розв’язання суперечностей і тому,
щоб навчальний процес розвивався,
вчителю необхідно вміти виявляти
суперечність навчального процесу, а
також вміти розв’язувати її.
Дана суперечність розв’язується шляхом
диференційованого підходу до учнів.
Диференціація (від лат. Differentia –
різниця, відмінність) – розчленування
цілого на якісно відмінні частини.
Розв’язування таких суперечностей
називається підходом до навчання.
Цей підхід, для прикладу, можна
здійснити таким чином:
Учнів класу розподілити на групи за
рівнем розвитку.
Критерії, якими слід керуватися - це
успішність.
Таких груп, наприклад, може бути
чотири:
низький рівень;
середній рівень;
достатній рівень;
високий рівень.
Зрозуміло, що такий поділ не
аргументується для учнів, для того щоб
у слабшого школяра не сформувалася
занижена самооцінка, а в сильного –
завищена.
Якщо учні однієї з груп підвищують свій
рівень – їх слід перевести до наступної
групи і навпаки.
Для кожної групи пропонуються різні за
ступенем складності завдання.
Диференційований підхід можна
здійснювати при різних формах
навчального процесу: під час уроку,
лабораторного заняття, екскурсії.
Під час проведеного уроку методом бесіди,
запитань слід орієнтувати учнів на певну
групу.
При цьому обов’язково слід враховувати,
щоб запитання було точним, стислим, не
мало елементів підказки.
Під час проведення уроку методом
пояснення, розповіді диференційований
підхід неможливий, оскільки вчитель будує
свою розповідь, орієнтуючись на
середнього учня,
але під час закріплення нового матеріалу
чи пояснення домашнього завдання учням
можна запропонувати різнорівневі
завдання.
Завершальним етапом навчальної
діяльності на уроці є:
усвідомлення ситуації досягнення мети;
переживання ситуації успіху;
підкріплення позитивної мотивації щодо
самої діяльності.
Ситуація успіху досягається тоді, коли
сама дитина визначає цей результат як
успіх.
Усвідомлення ситуації успіху самим
учнем, розуміння її значимості виникає у
суб'єкта після здолання своєї боязкості,
невміння, незнання, психологічного
враження та інших видів труднощів.
Роль “Ситуації успіху” у навчальній
діяльності
За останні роки термін
„Ситуація успіху” став звичним для
педагогів.
Ніхто не заперечує, що саме позитивні
емоції можуть стати для дитини одним
з найважливіших стимулів у навчанні,
але при цьому ми забуваємо про те, що
в педагогів не існує єдиного рецепта чи
правила, як саме створювати ситуації
успіху тому, що це слід на основі
індивідуального підходу, зважено, з
урахуванням багатьох факторів.
Діти прощають багато чого, але не
вибачають байдужість.
За відгуками дітей, найкращі їхні
вчителі вели уроки так, що здавалося,
ніби весь урок вони зайняті саме тобою.
Як цього досягти?
Іноді це „Іскра Божа”,
а частіше – майстерність, доведена до
мистецтва.
Важливо мати на увазі, що навіть
одноразове переживання успіху може
докорінно змінити психологічне
самопочуття дитини.
Ситуація успіху може стати пусковим
механізмом подальшого розвитку
особистості.
Безперечно, переживання успіху навіює
людині впевненість у власних силах.
З`являється бажання знову досягти
добрих результатів, виникає відчуття
внутрішнього благополуччя, що, у свою
чергу, покращує ставлення до
навколишнього світу.
На перший погляд здається, що вчитель,
кілька разів давши учню можливість
відчути успіх, далі вже само собою
забезпечує високий рівень мотивації,
інтересу, пізнавальної активності.
Але може бути й протилежний
результат: постійна успішність здатна
сформувати байдуже ставлення до
навчання.
Крім того, постійне очікування лише
позитивного результату згубно впливає
на розвиток вольових якостей учня:
він ухиляється від подолання
труднощів;
губиться в складних ситуаціях
(навчальних та життєвих);
у його поведінці починає домінувати
мотив „уникнення невдач”.
Досвідчені психологи та педагоги
попереджують про можливість
негативних наслідків пережитого успіху.
Чому ж виникає такий парадокс?
По-перше, успіх, що діставався ціною
незначних зусиль, може призвести до
переоцінки, точніше, до завищеної
оцінки своїх можливостей.
По-друге, за сильним переживанням
будь-якої емоції обов`язково настає
релаксація (розслаблення).
І якщо в цей період запропонувати
людині якусь діяльність, то, швидше за
все, ця діяльність буде менш успішною,
ніж попередня.
По-третє, переживання успіху може бути
потьмареним, якщо результат, важливий
і значимий для самого учня, не буде
адекватно оцінений іншими людьми.
І нарешті:
Емоція успіху не стане сильним
переживанням, якщо результати діяльності
не значимі для її суб`єкта.
Дитина, особливо на початку навчання,
однаково інтенсивно переживає успіх у
„головних” і „неголовних” навчальних
предметах.
Але часто знижують цю інтенсивність:
„12 балів з музики ! Та краще б ти
отримав 12 балів з читання”.
Знижуючи значимості успіху, що
переживається дитиною, ми, дорослі,
впливаємо на формування у дитини
ставлення до навчального процесу в
цілому.
Ось чому, оцінюючи дітей, необхідно
виходити з індивідуальних особливостей
кожного учня.
Просування вперед треба заохочувати,
підбадьорювати, щоб дитина не
відчувала невдачу, порівнюючи свої
результати з раніше встановленими
нормами, особливо якщо вони для неї
недосяжні.
Отже, ситуація успіху у навчальній
діяльності створюється вчителем або ж
психологом.
Як і будь-яку іншу діяльність, навчання
можна уявити у вигляді простого
ланцюжка дій:
1. Установка на діяльність (емоційна
підготовка учнів на вирішення
навчального завдання) – мотиваційний
етап;
2.Забезпечення діяльності (створення
умов для успішного вирішення
навчального завдання) –підготовчий,
робочий етап;
3.Порівняння отриманих результатів з
очікуваними (усвідомлення ставлення до
результатів своєї навчальної праці) –
результативний етап.
Отже, якщо ситуація успіху створюється
вчителем послідовно і свідомо, її
3.Порівняння отриманих результатів з
очікуваними (усвідомлення ставлення
до результатів своєї навчальної праці) –
результативний етап.
Отже, якщо ситуація успіху створюється
вчителем послідовно і свідомо, її
структура повинна врахувати всі
перелічені компоненти.
Створення ситуації успіху на
мотиваційному етапі навчальної
діяльності
Дослідження психологів свідчать, що рівень
засвоєння людиною знань істотно залежить
від рівня сформованості її мотивації
навчитися.
Тож давайте проаналізуємо, як провести
мотиваційний етап уроку так, щоб створити
ситуацію успіху для того учня.
Перед учителем стоїть завдання:
сформувати в учня настанову на
успішне виконання завдання
Інакше кажучи, вчитель повинен
сформувати в учнів мотив досягнення
мети.
Але при цьому вчитель часто
зустрічається з неадекватною
реакцією учнівського колективу:
1.Хтось уже виконував подібне
завдання, і його результати
виявились невдалими, так що у цієї
категорії учнів уже сформоване
негативне ставлення на успішне
виконання завдання.
2.Інша група учнів не стикалась з
такою роботою, тому вони не знають,
чого можна очікувати від майбутньої
діяльності.
3.Третя група, яка виконувала потрібні
завдання і успішно з ними впоралася,
знаходиться у стані мобілізації, готова
виконувати навчальне завдання.
Зрозуміло, що найлегше вчителю буде
працювати з учнями третьої групи, де
необхідно лише активізувати позитивні
емоції, які діти пережили раніше.
У другої групи учнів слід передбачити
емоційну реакцію, намалювати
перспективу вдалого виконання
завдання, пов`язавши її з тими чи
іншими умовами діяльності, які в
минулому забезпечували успіх.
Найбільш клопітною буде робота
першою групою учнів.
Перш за все доведеться нейтралізувати
спогади про невдачу в попередній
діяльності, а потім створити перспективу
для нової.
Зробити це можна, наприклад, так:
дати завдання учневі попрацювати над
своїми помилками, або повідомити його,
що завдання для нього змінено
порівняно з попереднім і т. д.
Учитель може запропонувати різні
варіанти мотивів досягнення ситуації
успіху:
прагнення самостійно розв`язати цікаві
задачі;
завоювати авторитет у своїх товаришів;
стати першим;
розглядати свою діяльність з точки зору
її корисності для інших людей;
встановити нові контакти між
товаришами у ході виконання завдання
тощо.
Отже, на етапі мотивації навчальної
діяльності учитель організовує певні
ситуації з метою активізувати чи
нейтралізувати емоції для наступної
діяльності
На етапі мотивації створення ситуації
успіху більшою мірою визначається
психологічними аспектами.
Тут доречним буде використання в
роботі вчителя таких психологопедагогічних прийомів, як:
Ефект Розенталя, або „Ефект
навіювання”: „Ти це можеш”, „Тобі це
вдається” тощо.
Якщо педагог буде переконувати учнів
у реальності успіху, то успіх прийде.
Англійський учений Стоуенс довів, що
учні, яких заохочували, досягли значно
більших успіхів, ніж ті, кого ніяк не
заохочували.
Прийом „Емоційне погладжування” –
це констатація будь-якого факту успіху,
прищеплювання дитині віри в себе,
відкритість учителя для довіри і співчуття.
◦ Прийом „Анонсування” –
репетиція майбутньої дії, яка створює
психологічний настрій на успіх перед
класом.
Це можуть бути додаткові індивідуальні
заняття з окремими учнями чи
заздалегідь оголошенні запитання
самостійної роботи.
Прийом „Шикуйсь!” містить такі кроки:
психологічна атака;
емоційне блокування;
вибір головного напрямку;
вибір рівних можливостей;
несподіване порівняння;
стабілізація.
Цей прийом полягає в тому, щоб:
учителем блокувалось припущення на
невдачу в діяльності учня;
відволікалася увага школяра від
чергового неуспіху;
вчитель повинен знайти той напрямок
діяльності, яким учень зможе
реалізувати себе набагато краще, тим
самим забезпечити його на успіх, на
стабільність у навчанні.
Розглянемо деякі
алгоритми створення ситуацій успіху та
методику їх реалізації:
Прийом „Даю шанс” – це заздалегідь
підготовлена вчителем ситуація, в якій
учень отримує можливість зненацька
для себе розкрити свої можливості.
Прийом “ Зняття страху”-
допомогає перебороти невпевненість у
власних силах (Люди вчаться на своїх
помилках і знаходять інші шляхи
вирішення проблем).
Прийом “Авансування успішного
результату” –
допомогає вчителю висловити тверду
переконаніність у тому, що його учень
обов’язково впорається з поставленим
завданням.
Це, в свою чергу, переконує дитину у
своїх силах і можливостях.
“У тебе обов’язково вийде”, “Я навіть не
сумніваюсь у позитивному результаті” і
т. д.
Прийом “Прихований інструктаж”
Допомагає дитині уникнути поразки.
Досягається шляхом побажання,
наприклад:
Можливо краще почати з ...,
Виконуючи роботу не забудьте про ...
Прийом “Внесення мотиву”.
Показує дитині заради чого, кого
здійснюється ця діяльність, кому буде
добре після виконання, наприклад, “Без
твоєї допомоги твоїм друзям не
впоратись...” тощо.
Прийом “Персональна винятковість.”
Визначає важливість зусиль дитини в
діяльності, що здійснюється або
здійснюватиметься, наприклад:
Тільки ти міг би…
Тільки тобі і можу доручити… і т.п.
Прийом “Висока оцінка деталі”.
Допомагає емоційно пережити не
результат в цілому, а якої її окремої
деталі:
Найбільше мені сподобалось у твоїй
роботі…
Найбільше тобі вдалося…
Прийом „Еврика”.
Створюються умови, за яких дитина,
виконуючи навчальне завдання,
несподівано відкриває в собі невідомі
досі здібності.
Завдання вчителя – помітити це глибоко
особисте відкриття, всіляко підтримати
дитину, поставити нову мету і надихнути
на її досягнення.
Допомога вчителя у створенні ситуації
відкриття має бути ненав`язливою,
прихованою.
Створюючи ситуації успіху на етапі
організації навчальної діяльності, слід
пам`ятати кілька основних правил:
у кожній дитині є задатки, які можуть
розвинутися у здібності;
Побачити їх, відчути, розвити – це
справа педагога;
ставлення до дитини як до рівної, як до
себе, спілкування, що повністю включає
грубість, різкість, образливий тон, має
стати обов`язковою нормою всієї
педагогічної діяльності;
Ставлення до дитини:
як до рівної,
як до себе,
спілкування, що повністю виключає:
- грубість,
- різкість,
- образливий тон
має стати обов`язковою нормою всієї
педагогічної діяльності;
чим більше напрямків діяльності, в яких
бере участь дитина, тим більше в неї
можливостей знайти себе;
кількість і різноманітність ситуацій і
обставин, в тому числі і штучно
створених, у які може потрапити
дитина, визначають шляхи її сьогодення
і віддаленого інтересу та можливі шляхи
успіху.
ТИПИ УСПІХУ:
Неочікувана радість – це почуття
задоволення від того, що результати
діяльності учня перевершили його
очікування.
З педагогічної та психологічної точки
зору – це результат продуманої,
підготовленої діяльності вчителя.
Спільна радість – полягає в тому, щоб учень
досяг необхідної для себе реакції колективу.
Вона може бути підготовленою вчителем
або спонтаною.
Спільною радістю вважають тільки ті реакції
колективу, які дають можливість дитині
відчутні себе задоволеним, стимулюють її
зусиля.
Це, перш за все, має бути емоційний відгук
оточуючих на успіх члена свого колективу.
Важливо, щоб у досягненнях кожного
школяра всі бачили результати своєї
праці, а сама дитина розуміла, що її
радість – це радість підтримки,
отримання статусу „свій серед своїх”.
Зрештою у тому, як реагує дитячий
колектив на успіхи або невдачі своїх
учителів, виявляється його моральна
сутність.
Радість пізнання – це радість пізнання
нового, хоча вона по своїй суті
альтруїстична (виникає на основі
допомоги, підтримки інших людей).
Пізнання спираїться на самоосвіту й
самопізнання.
Така радість не може вирости на
пустому місці, появитися без серйозних
причин. Це слід клопіткої роботи
учителя –учня-учнів.
ВИСНОВОК:
1.Ситуація успіху досягається тоді, коли
сама дитина визначає цей результат як
успіх.
2 Усвідомлення ситуації успіху самим
учнем, розуміння її значимості виникає у
школяра після здолання своєї боязкості,
невміння, незнання, психологічного
враження та інших видів труднощів.
3. Завдання педагога :
допомогти особистості дитини зрости в
успіху;
дати відчути радість від здолання
труднощів;
дати зрозуміти, що задарма в житті в
житті нічого не дається, скрізь необхідно
докласти зусиль.
І успіх буде еквівалентним витраченим
зусиллям.
ШАНОВНІ КОЛЕГИ !
Дайте, будь ласка, відповідь на такі
запитання:
1.Ваше ставлення до технології “Створення
ситуації успіху”.
2.Як Ви оцінюєте стан “Створення ситуації
успіху у Вашому навчальному закладі”.
3.Які ще методичні рекомендації, ідеї,
міркування щодо “Створення ситуації успіху”,
Ви можете запропонувати учасникам нашого
семінару ?
ВДЯЧНІ ВАМ ЗА ВІДВЕРТІСТЬ, ЗА ПОРАДИ
Slide 59
Створення ситуації успіху
та шляхи її реалізації
на уроці як складової якості
навчально-виховного процесу
Мета: Удосконалити методику
створення ситуації успіху та шляхів
її реалізації на уроці як стежки, що
веде до того куточка дитячого
серця, в якому горить вогник
бажання бути гарним.
На
відміну від традиційного розуміння
освіти як суми знань та навичок, нині освіту
починають розглядати як процес
становлення особистості .
Причому особистості, здатної до:
самоосвіти,
саморозвитку,
самовдосконалення,
яка вміє використовувати набуті знання,
яка прагне реалізувати себе,
спроможна змінити на краще своє життя,
життя своєї держави.
Алгоритм
створення та досягнення ситуації успіху
твердження про “Ситуацію успіху”;
особистісно-орієнтований підхід у справі
навчання та виховання - основа педагогічної
технології “Створення ситуації успіху”;
роль “Ситуації успіху” у навчальній діяльності;
створення “Ситуації успіху” на мотиваційному
етапі навчальної діяльності;
психолого-педагогічні прийоми при створенні
“Ситуації успіху”;
методика реалізації “Ситуації успіху”;
Виходячи із Положень Закону України “Про
освіту” завдання школи сьогодні полягає в
тому, щоб:
Виховувати в учнів здатність:
долати життєві труднощі;
самостійно приймати рішення;
розвивати себе як особистість, здатну:
робити вибір і контролювати своє життя;
брати на себе відповідальність за свої дії;
захищати себе і свої життєві цінності;
діяти відповідно до них;
піклуватись про інших;
Завдання вчителів:
прищепити учням потребу до здобуття
знань;
створити такі умови, щоб процес
здобуття знань був для них цікавим,
потрібним, комфортним;
і тому пріоритетним завданням вчителя
під час навчально-виховної діяльності є
створення ситуації успіху.
Що означає “Ситуація успіху?”
Ситуація успіху - це суб'єктивний
психічний стан задоволення наслідком
своєї фізичної, розумової праці чи
моральної напруги.
Успіх у навчанні - єдине джерело
внутрішніх сил дитини, які породжують
енергію для переборення труднощів,
бажання вчитися.
В.Сухомлинський
Ситуація успіху дарує атмосферу
приязні та взаємодопомоги, впевненості
і захищеності.
Учитель зобов’язаний створити джерело
внутрішніх сил дитини, джерело, яке дає
енергію для подолання труднощів і
формування бажання вчитися.
Використання ситуації успіху має
сприяти підвищенню робочого тонусу,
збільшенню продуктивності навчальної
роботи, а також допомогти учням
усвідомити себе повноцінною
особистістю і, відповідно, забезпечити
успіх у навчанні.
Основою педагогічної технології
“Створення ситуації успіху” є
особистісно-орієнтований підхід у справі
навчання та виховання.
А тому звернемося до рекомендацій
щодо особистісно-орієнтовного підходу
навчання та виховання.
–
Особистісно орієнтоване навчання
це навчання, центром якого є
особистість дитини, її самобутність та
самостійність: суб'єктивний досвід
кожного спочатку розкривається, а
потім узгоджується зі змістом освіти.
Визнання учня ключовою фігурою
всього освітнього процесу – це і є
особистісно орієнтована педагогіка.
У свідомості учня це має такий
вигляд: «Все, що я пізнаю, я знаю,
для чого мені потрібно і де я можу ці
знання застосувати».
Для педагога - це прагнення знайти
розумний баланс між знаннями,
уміннями та навичками учня.
Сучасність вимагає навчити учнів:
- самостійно та творчо розв'язувати
проблеми;
- шукати нову інформацію й робити
висновки, а не подавати дітям готові
знання.
В особистісно-орієнтованому підході
вчителю насамперед потрібен високий
рівень педагогічної майстерності, який
базується на розвитку:
дидактичних;
організаторських;
комунікативних;
науково-пізнавальних;
емоційних;
та поведінкових компонентностей;
-
-
Цілі особистісно орієнтованого
навчання полягають у тому, щоб:
визначити життєвий досвід кожного
учня;
його пізнавальні здібності;
рівень інтелекту;
інтереси, які спочатку треба розкрити,
а потім розвинути у навчальному
процесі;
Цілі особистісно орієнтованого навчання
полягають у тому, щоб:
Формувати позитивну мотивацію учнів до:
-
пізнавальної діяльності;
-
потребу в самопізнанні;
-
потребу в самореалізаціїї;
-
та потребу у самовдосконаленні школярів;
Цілі особистісно орієнтованого навчання
полягають у тому, щоб:
Озброїти учнів механізмом:
адаптації;
саморегуляції;
самозахисту;
самовиховання;
Цілі особистісно орієнтованого навчання
полягають у тому, щоб:
Розвинути індивідуальні позитивні
здібності кожного школяра;
Сформувати культуру життєдіяльності
максимально виявити і використати
індивідуальний досвід учня;
Правильно визначати лінії поведінки.
Основні принципи
особистісно-орієнтованого
навчання:
1. Принцип «розвивальної допомоги»
не робити за учня;
не вказувати йому, що робити,
а допомогти пробувати власні сили і власну
активність;
потрібно добитись, щоб учень сам обирав
рішення і відповідав за них.
Звідси - не потрібно подавати готові
знання, а створити умови, в яких
виявляється:
-
власна пізнавальна активність учня;
-
і він визначить для себе цілі, зміст та
методи роботи, власні цінності.
-
Навчання повинно бути дослідницьким
Це час, протягом якого діти вчаться:
самостійно діяти;
- дискутувати;
- приймати рішення.
-
При цьому розвивається самосвідомість і
самореалізується особистість.
Принцип - «свобода вміння»
- учні вільно обговорюють
проблеми;
- співпрацюють один з одним,
- а вчитель виступає в ролі
старшого члена колективу,
консультанта, джерела досвіду
Принцип - «свобода вміння»
Учителю:
-недостатньо
процес;
організувати навчальний
- потрібно ще визначити спосіб засвоєння
знань, тобто оприділити види діяльності
учня на уроці.
Основні вимоги до особистісноорієнтованого уроку:
раціональна єдність словесних,
наукових і практичних методів
навчання;
зв'язок з раніше вивченим досвідом,
набутим учнем;
Основні вимоги до особистісно
орієнтованого уроку:
-формування вмінь в учнів самостійно
здобувати знання і застосовувати їх на
практиці;
-заохочення прагнень учнів знаходити свій
спосіб роботи з навчальним матеріалом.
Метою
особистісноорієнтованого уроку є:
- створення умов для виявлення
пізнавальної активності учнів
Засобами досягнення вчителем цієї мети
можуть бути:
використання різних форм та методів
навчальної діяльності, які дозволяють
розкрити суб'єктивний досвід учнів;
створення атмосфери зацікавленості
кожного учня в результатах роботи
всього класу;
стимулювання учнів до висловлювань,
використання різних способів виконання
завдань без побоювань помилитися,
отримати хибну відповідь тощо;
Засобами досягнення вчителем цієї мети
можуть бути:
використання протягом уроку
дидактичного матеріалу, який дозволяє
отримати учневі найбільш значущі для
нього вид та форму змісту навчального
матеріалу;
оцінювання досягнень учня протягом
усього процесу його діяльності, а не
тільки за кінцевим результатом;
Засобами досягнення вчителем цієї мети
можуть бути:
заохочення прагнень учня знаходити свій
спосіб роботи;
аналізувати протягом уроку роботи інших
учнів; вибирати та засвоювати найбільш
раціональні з них;
створення на уроці педагогічних ситуацій
спілкування, які б дозволяли кожному учневі
виявляти ініціативу, самостійність, виборність у
справах роботи;
створення обстановки для природного
самовираження учня.
Технологія
особистісноорієнтованогоуроку
Для проведення особистісноорієнтованого уроку вчитель має
оволодіти його основними етапами:
1.
2.
3.
4.
5.
6.
7.
8.
Орієнтації.
Визначення мети.
Проектування.
Організації.
Реалізації.
Контролю.
Коригування.
Оцінювання
1. Етап орієнтації включає:
орієнтацію на позитивну роботу;
орієнтацію на визначення особистісного
досвіду учнів;
пов'язання цього досвіду з проблемами
навчального матеріалу.
2. Етап визначення мети передбачає:
визначення на уроці разом з учнями
значущої мети здійснення тієї діяльності,
яка запланована вчителем (учні повинні
зрозуміти, що може дати робота учням
саме на цьому уроці для складання,
наприклад, тематичного заліку,
державної атестації, свого майбутнього
життя тощо);
визначення показників досягнення
поставлених завдань;
3. Етап проектування включає:
передбачення залучення учнів до
виконання ними випереджальних
завдань;
підготовки повідомлень;
рефератів;
виготовлення та відбору наочності;
складання плану роботи тощо;
Етап організації виконання плану
діяльності передбачає:
Подання можливих варіантів і
способів виконання навчальної
діяльності (усна чи письмова форма,
індивідуальна робота чи робота в
групах, робота з текстом чи з іншими
засобами одержання інформації);
Етап організації виконання плану
діяльності передбачає:
2.Представлення учнями вибору способу
фіксації нового матеріалу (конспект,
схема, таблиця, опора, план, тези,
висновки тощо);
3.Варіативність домашнього завдання
(диференціація за рівнем складності та
способом виконання).
Етап контрольно-оцінювальний:
1.Залучення учнів до контролю за
перебігом навчальної діяльності шляхом
заохочення їх до різних видів контролю,
самоконтролю, взаємоконтролю, роботи
в групах;
2.Участь учнів у виправленні помилок і
недоліків у знаннях, усвідомлення їх
причин шляхом взаємо та самоаналізу;
Етап контрольно-оцінювальний:
3.Надання учням можливості самостійно
або за участі вчителя, інших учнів
порівнювати отримані ним результати з
критеріями стандарту, закладеного у
навчальній програмі;
4.Використання механізмів оцінного
методу (позитивного ставлення до
успіхів школяра);
Етап контрольно-оцінювальний:
5.Використання механізмів оцінного
методу (позитивного ставлення до
успіхів школяра).
6.Оцінювання (виставлення рівневих
оцінок за дванадцятибальною системою
оцінювання навчальних досягнень,
поурочного бала, рейтинг) не тільки
результатів, а й самого процесу
навчання.
6. Заключний етап передбачає:
усвідомлення учнями ситуації
досягнення мети;
відчуття успіху;
підкріплення позитивної мотивації
стосовно власної діяльності.
Методи та засоби психолого-педагогічної
підтримки діяльності учнів
заохочення;
навчально-пізнавальна гра;
створення ситуації успіху;
створення ситуації пізнавального інтересу;
створення проблемної ситуації;
спонукання до пошуку альтернативних
рішень;
виконання творчих завдань;
кооперація учнів;
створення ситуації взаємодопомоги тощо.
Висновок може бути таким: особистісноорієнтоване навчання ЦЕ–
загальнодидактичний принцип
індивідуального підходу до учнів.
Таке твердження ми дослідимо та
пояснимо за допомогою такого факту:
Відомий російський психолог
Л.С. Виготський своє теорією доводить,
що розум будь-якої людини має дві зони
розвитку: А і Б.
Перша зона (А) – це зона актуального
розвитку.
У цю зону потрапляють завдання, які
дитина може виконати сама без
допомоги вчителя.
Друга зона (В) – це зона найближчого
розвитку
Сюди потрапляють завдання, які дитина сама
виконати не може, але може з ними
впоратися з допомогою вчителя.
Зона найближчого розвитку, - це зона
“наступного дня”.
Те, що сьогодні є зона найближчого
розвитку, завтра у процесі навчання повинно
стати зоною актуального розвитку. Учитель
не повинен давати готову інформацію, адже
таке навчання може загальмувати мислення
дитини. А за допомогою вміло підібраних
запитань педагог підводить школяра до
правильної відповіді, розв’язку.
Те, що сьогодні є зоною найближчого
розвитку, завтра у процесі навчання
повинно стати зоною актуального
розвитку.
Учитель не повинен давати готову
інформацію, адже таке навчання може
загальмувати мислення дитини.
А за допомогою вміло підібраних
запитань педагог підводить школяра до
правильної відповіді, розв’язку.
Отже, як бачимо із цього прикладу, щоб
відбулися розвиток і навчання учнів,
завдання повинні потрапляти лише в
зону найближчого розвитку
(за Л.С. Виготським).
Припустимо, що два учні навчались в
одній школі, в одних і тих самих
учителів, закінчили школу з відзнакою,
рівень їхнього розвитку все одно буде
різним.
Ще більше відрізняється розвиток учнів
класу, які згідно з 12- бальною
системою досягли початкового і
високого рівнів.
Тому зрозуміло, що до таких дітей треба
підходити індивідуально, тобто ставити
перед ними різні завдання.
Якщо для цілого класу поставити одне
завдання, то для одних учнів воно
потрапить у зону актуального розвитку,
для інших – у зону найближчого
розвитку.
Отже, одне завдання для всього класу
ставити не бажано і не потрібно, а
здійснювати якісний особистісноорієнтований підхід до навчання та
виховання на практиці нам заважає ряд
причин, зокрема:
Причина 1. Щоб підійти індивідуально
до кожного учня, необхідно знати його
психологічні, фізіологічні та соціальні
особливості.
Лише психологія нараховує кілька
десятків індивідуальних особливостей
особистості. Це різні види уваги, уяви,
мислення, сприйняття, темпераменту,
характеру і т.д.
Пам’ять також поділяється більш ніж
на 10 типів: короткочасна,
довготривала, оперативна, рухова,
зорова, слухова, емоційна, словеснологічна і т.д.;
Причина 2. Виявити всі ці психологічні,
фізіологічні та соціальні особливості
вчитель без допомоги психолога, лікаря,
соціолога не може;
Причина 3.Навіть якщо теоретично
припустити, що в кожної дитини
виявили всі ці особливості, вчитель не
зможе запам’ятати їх у такій кількості
дітей, оскільки він одночасно навчає
свого предмета не один десяток учнів,
кожен з яких має не один десяток таких
особливостей.
Нарешті, якщо вчителю все-таки
вдається запам’ятати всі особливості
кожної дитини, він не зможе підійти
індивідуально тому, що урок триває
всього 40-45 хв, протягом яких
неможливо фізично попрацювати з
кожним учнем класу індивідуально.
Отже, існує суперечність: з одного боку,
вимоги до особистісно-орієнтованого
навчання, а з іншого причини, що
унеможливлюють якісне впровадження
цієї педагогічної технології у навчальновиховний процес.
Який же вихід з ситуації, що склалася ?
Філософія вчить, що джерелом і
рушійними силами будь-якого процесу
(у тому числі й навчального) є
розв’язання суперечностей і тому,
щоб навчальний процес розвивався,
вчителю необхідно вміти виявляти
суперечність навчального процесу, а
також вміти розв’язувати її.
Дана суперечність розв’язується шляхом
диференційованого підходу до учнів.
Диференціація (від лат. Differentia –
різниця, відмінність) – розчленування
цілого на якісно відмінні частини.
Розв’язування таких суперечностей
називається підходом до навчання.
Цей підхід, для прикладу, можна
здійснити таким чином:
Учнів класу розподілити на групи за
рівнем розвитку.
Критерії, якими слід керуватися - це
успішність.
Таких груп, наприклад, може бути
чотири:
низький рівень;
середній рівень;
достатній рівень;
високий рівень.
Зрозуміло, що такий поділ не
аргументується для учнів, для того щоб
у слабшого школяра не сформувалася
занижена самооцінка, а в сильного –
завищена.
Якщо учні однієї з груп підвищують свій
рівень – їх слід перевести до наступної
групи і навпаки.
Для кожної групи пропонуються різні за
ступенем складності завдання.
Диференційований підхід можна
здійснювати при різних формах
навчального процесу: під час уроку,
лабораторного заняття, екскурсії.
Під час проведеного уроку методом бесіди,
запитань слід орієнтувати учнів на певну
групу.
При цьому обов’язково слід враховувати,
щоб запитання було точним, стислим, не
мало елементів підказки.
Під час проведення уроку методом
пояснення, розповіді диференційований
підхід неможливий, оскільки вчитель будує
свою розповідь, орієнтуючись на
середнього учня,
але під час закріплення нового матеріалу
чи пояснення домашнього завдання учням
можна запропонувати різнорівневі
завдання.
Завершальним етапом навчальної
діяльності на уроці є:
усвідомлення ситуації досягнення мети;
переживання ситуації успіху;
підкріплення позитивної мотивації щодо
самої діяльності.
Ситуація успіху досягається тоді, коли
сама дитина визначає цей результат як
успіх.
Усвідомлення ситуації успіху самим
учнем, розуміння її значимості виникає у
суб'єкта після здолання своєї боязкості,
невміння, незнання, психологічного
враження та інших видів труднощів.
Роль “Ситуації успіху” у навчальній
діяльності
За останні роки термін
„Ситуація успіху” став звичним для
педагогів.
Ніхто не заперечує, що саме позитивні
емоції можуть стати для дитини одним
з найважливіших стимулів у навчанні,
але при цьому ми забуваємо про те, що
в педагогів не існує єдиного рецепта чи
правила, як саме створювати ситуації
успіху тому, що це слід на основі
індивідуального підходу, зважено, з
урахуванням багатьох факторів.
Діти прощають багато чого, але не
вибачають байдужість.
За відгуками дітей, найкращі їхні
вчителі вели уроки так, що здавалося,
ніби весь урок вони зайняті саме тобою.
Як цього досягти?
Іноді це „Іскра Божа”,
а частіше – майстерність, доведена до
мистецтва.
Важливо мати на увазі, що навіть
одноразове переживання успіху може
докорінно змінити психологічне
самопочуття дитини.
Ситуація успіху може стати пусковим
механізмом подальшого розвитку
особистості.
Безперечно, переживання успіху навіює
людині впевненість у власних силах.
З`являється бажання знову досягти
добрих результатів, виникає відчуття
внутрішнього благополуччя, що, у свою
чергу, покращує ставлення до
навколишнього світу.
На перший погляд здається, що вчитель,
кілька разів давши учню можливість
відчути успіх, далі вже само собою
забезпечує високий рівень мотивації,
інтересу, пізнавальної активності.
Але може бути й протилежний
результат: постійна успішність здатна
сформувати байдуже ставлення до
навчання.
Крім того, постійне очікування лише
позитивного результату згубно впливає
на розвиток вольових якостей учня:
він ухиляється від подолання
труднощів;
губиться в складних ситуаціях
(навчальних та життєвих);
у його поведінці починає домінувати
мотив „уникнення невдач”.
Досвідчені психологи та педагоги
попереджують про можливість
негативних наслідків пережитого успіху.
Чому ж виникає такий парадокс?
По-перше, успіх, що діставався ціною
незначних зусиль, може призвести до
переоцінки, точніше, до завищеної
оцінки своїх можливостей.
По-друге, за сильним переживанням
будь-якої емоції обов`язково настає
релаксація (розслаблення).
І якщо в цей період запропонувати
людині якусь діяльність, то, швидше за
все, ця діяльність буде менш успішною,
ніж попередня.
По-третє, переживання успіху може бути
потьмареним, якщо результат, важливий
і значимий для самого учня, не буде
адекватно оцінений іншими людьми.
І нарешті:
Емоція успіху не стане сильним
переживанням, якщо результати діяльності
не значимі для її суб`єкта.
Дитина, особливо на початку навчання,
однаково інтенсивно переживає успіх у
„головних” і „неголовних” навчальних
предметах.
Але часто знижують цю інтенсивність:
„12 балів з музики ! Та краще б ти
отримав 12 балів з читання”.
Знижуючи значимості успіху, що
переживається дитиною, ми, дорослі,
впливаємо на формування у дитини
ставлення до навчального процесу в
цілому.
Ось чому, оцінюючи дітей, необхідно
виходити з індивідуальних особливостей
кожного учня.
Просування вперед треба заохочувати,
підбадьорювати, щоб дитина не
відчувала невдачу, порівнюючи свої
результати з раніше встановленими
нормами, особливо якщо вони для неї
недосяжні.
Отже, ситуація успіху у навчальній
діяльності створюється вчителем або ж
психологом.
Як і будь-яку іншу діяльність, навчання
можна уявити у вигляді простого
ланцюжка дій:
1. Установка на діяльність (емоційна
підготовка учнів на вирішення
навчального завдання) – мотиваційний
етап;
2.Забезпечення діяльності (створення
умов для успішного вирішення
навчального завдання) –підготовчий,
робочий етап;
3.Порівняння отриманих результатів з
очікуваними (усвідомлення ставлення до
результатів своєї навчальної праці) –
результативний етап.
Отже, якщо ситуація успіху створюється
вчителем послідовно і свідомо, її
3.Порівняння отриманих результатів з
очікуваними (усвідомлення ставлення
до результатів своєї навчальної праці) –
результативний етап.
Отже, якщо ситуація успіху створюється
вчителем послідовно і свідомо, її
структура повинна врахувати всі
перелічені компоненти.
Створення ситуації успіху на
мотиваційному етапі навчальної
діяльності
Дослідження психологів свідчать, що рівень
засвоєння людиною знань істотно залежить
від рівня сформованості її мотивації
навчитися.
Тож давайте проаналізуємо, як провести
мотиваційний етап уроку так, щоб створити
ситуацію успіху для того учня.
Перед учителем стоїть завдання:
сформувати в учня настанову на
успішне виконання завдання
Інакше кажучи, вчитель повинен
сформувати в учнів мотив досягнення
мети.
Але при цьому вчитель часто
зустрічається з неадекватною
реакцією учнівського колективу:
1.Хтось уже виконував подібне
завдання, і його результати
виявились невдалими, так що у цієї
категорії учнів уже сформоване
негативне ставлення на успішне
виконання завдання.
2.Інша група учнів не стикалась з
такою роботою, тому вони не знають,
чого можна очікувати від майбутньої
діяльності.
3.Третя група, яка виконувала потрібні
завдання і успішно з ними впоралася,
знаходиться у стані мобілізації, готова
виконувати навчальне завдання.
Зрозуміло, що найлегше вчителю буде
працювати з учнями третьої групи, де
необхідно лише активізувати позитивні
емоції, які діти пережили раніше.
У другої групи учнів слід передбачити
емоційну реакцію, намалювати
перспективу вдалого виконання
завдання, пов`язавши її з тими чи
іншими умовами діяльності, які в
минулому забезпечували успіх.
Найбільш клопітною буде робота
першою групою учнів.
Перш за все доведеться нейтралізувати
спогади про невдачу в попередній
діяльності, а потім створити перспективу
для нової.
Зробити це можна, наприклад, так:
дати завдання учневі попрацювати над
своїми помилками, або повідомити його,
що завдання для нього змінено
порівняно з попереднім і т. д.
Учитель може запропонувати різні
варіанти мотивів досягнення ситуації
успіху:
прагнення самостійно розв`язати цікаві
задачі;
завоювати авторитет у своїх товаришів;
стати першим;
розглядати свою діяльність з точки зору
її корисності для інших людей;
встановити нові контакти між
товаришами у ході виконання завдання
тощо.
Отже, на етапі мотивації навчальної
діяльності учитель організовує певні
ситуації з метою активізувати чи
нейтралізувати емоції для наступної
діяльності
На етапі мотивації створення ситуації
успіху більшою мірою визначається
психологічними аспектами.
Тут доречним буде використання в
роботі вчителя таких психологопедагогічних прийомів, як:
Ефект Розенталя, або „Ефект
навіювання”: „Ти це можеш”, „Тобі це
вдається” тощо.
Якщо педагог буде переконувати учнів
у реальності успіху, то успіх прийде.
Англійський учений Стоуенс довів, що
учні, яких заохочували, досягли значно
більших успіхів, ніж ті, кого ніяк не
заохочували.
Прийом „Емоційне погладжування” –
це констатація будь-якого факту успіху,
прищеплювання дитині віри в себе,
відкритість учителя для довіри і співчуття.
◦ Прийом „Анонсування” –
репетиція майбутньої дії, яка створює
психологічний настрій на успіх перед
класом.
Це можуть бути додаткові індивідуальні
заняття з окремими учнями чи
заздалегідь оголошенні запитання
самостійної роботи.
Прийом „Шикуйсь!” містить такі кроки:
психологічна атака;
емоційне блокування;
вибір головного напрямку;
вибір рівних можливостей;
несподіване порівняння;
стабілізація.
Цей прийом полягає в тому, щоб:
учителем блокувалось припущення на
невдачу в діяльності учня;
відволікалася увага школяра від
чергового неуспіху;
вчитель повинен знайти той напрямок
діяльності, яким учень зможе
реалізувати себе набагато краще, тим
самим забезпечити його на успіх, на
стабільність у навчанні.
Розглянемо деякі
алгоритми створення ситуацій успіху та
методику їх реалізації:
Прийом „Даю шанс” – це заздалегідь
підготовлена вчителем ситуація, в якій
учень отримує можливість зненацька
для себе розкрити свої можливості.
Прийом “ Зняття страху”-
допомогає перебороти невпевненість у
власних силах (Люди вчаться на своїх
помилках і знаходять інші шляхи
вирішення проблем).
Прийом “Авансування успішного
результату” –
допомогає вчителю висловити тверду
переконаніність у тому, що його учень
обов’язково впорається з поставленим
завданням.
Це, в свою чергу, переконує дитину у
своїх силах і можливостях.
“У тебе обов’язково вийде”, “Я навіть не
сумніваюсь у позитивному результаті” і
т. д.
Прийом “Прихований інструктаж”
Допомагає дитині уникнути поразки.
Досягається шляхом побажання,
наприклад:
Можливо краще почати з ...,
Виконуючи роботу не забудьте про ...
Прийом “Внесення мотиву”.
Показує дитині заради чого, кого
здійснюється ця діяльність, кому буде
добре після виконання, наприклад, “Без
твоєї допомоги твоїм друзям не
впоратись...” тощо.
Прийом “Персональна винятковість.”
Визначає важливість зусиль дитини в
діяльності, що здійснюється або
здійснюватиметься, наприклад:
Тільки ти міг би…
Тільки тобі і можу доручити… і т.п.
Прийом “Висока оцінка деталі”.
Допомагає емоційно пережити не
результат в цілому, а якої її окремої
деталі:
Найбільше мені сподобалось у твоїй
роботі…
Найбільше тобі вдалося…
Прийом „Еврика”.
Створюються умови, за яких дитина,
виконуючи навчальне завдання,
несподівано відкриває в собі невідомі
досі здібності.
Завдання вчителя – помітити це глибоко
особисте відкриття, всіляко підтримати
дитину, поставити нову мету і надихнути
на її досягнення.
Допомога вчителя у створенні ситуації
відкриття має бути ненав`язливою,
прихованою.
Створюючи ситуації успіху на етапі
організації навчальної діяльності, слід
пам`ятати кілька основних правил:
у кожній дитині є задатки, які можуть
розвинутися у здібності;
Побачити їх, відчути, розвити – це
справа педагога;
ставлення до дитини як до рівної, як до
себе, спілкування, що повністю включає
грубість, різкість, образливий тон, має
стати обов`язковою нормою всієї
педагогічної діяльності;
Ставлення до дитини:
як до рівної,
як до себе,
спілкування, що повністю виключає:
- грубість,
- різкість,
- образливий тон
має стати обов`язковою нормою всієї
педагогічної діяльності;
чим більше напрямків діяльності, в яких
бере участь дитина, тим більше в неї
можливостей знайти себе;
кількість і різноманітність ситуацій і
обставин, в тому числі і штучно
створених, у які може потрапити
дитина, визначають шляхи її сьогодення
і віддаленого інтересу та можливі шляхи
успіху.
ТИПИ УСПІХУ:
Неочікувана радість – це почуття
задоволення від того, що результати
діяльності учня перевершили його
очікування.
З педагогічної та психологічної точки
зору – це результат продуманої,
підготовленої діяльності вчителя.
Спільна радість – полягає в тому, щоб учень
досяг необхідної для себе реакції колективу.
Вона може бути підготовленою вчителем
або спонтаною.
Спільною радістю вважають тільки ті реакції
колективу, які дають можливість дитині
відчутні себе задоволеним, стимулюють її
зусиля.
Це, перш за все, має бути емоційний відгук
оточуючих на успіх члена свого колективу.
Важливо, щоб у досягненнях кожного
школяра всі бачили результати своєї
праці, а сама дитина розуміла, що її
радість – це радість підтримки,
отримання статусу „свій серед своїх”.
Зрештою у тому, як реагує дитячий
колектив на успіхи або невдачі своїх
учителів, виявляється його моральна
сутність.
Радість пізнання – це радість пізнання
нового, хоча вона по своїй суті
альтруїстична (виникає на основі
допомоги, підтримки інших людей).
Пізнання спираїться на самоосвіту й
самопізнання.
Така радість не може вирости на
пустому місці, появитися без серйозних
причин. Це слід клопіткої роботи
учителя –учня-учнів.
ВИСНОВОК:
1.Ситуація успіху досягається тоді, коли
сама дитина визначає цей результат як
успіх.
2 Усвідомлення ситуації успіху самим
учнем, розуміння її значимості виникає у
школяра після здолання своєї боязкості,
невміння, незнання, психологічного
враження та інших видів труднощів.
3. Завдання педагога :
допомогти особистості дитини зрости в
успіху;
дати відчути радість від здолання
труднощів;
дати зрозуміти, що задарма в житті в
житті нічого не дається, скрізь необхідно
докласти зусиль.
І успіх буде еквівалентним витраченим
зусиллям.
ШАНОВНІ КОЛЕГИ !
Дайте, будь ласка, відповідь на такі
запитання:
1.Ваше ставлення до технології “Створення
ситуації успіху”.
2.Як Ви оцінюєте стан “Створення ситуації
успіху у Вашому навчальному закладі”.
3.Які ще методичні рекомендації, ідеї,
міркування щодо “Створення ситуації успіху”,
Ви можете запропонувати учасникам нашого
семінару ?
ВДЯЧНІ ВАМ ЗА ВІДВЕРТІСТЬ, ЗА ПОРАДИ
Slide 60
Створення ситуації успіху
та шляхи її реалізації
на уроці як складової якості
навчально-виховного процесу
Мета: Удосконалити методику
створення ситуації успіху та шляхів
її реалізації на уроці як стежки, що
веде до того куточка дитячого
серця, в якому горить вогник
бажання бути гарним.
На
відміну від традиційного розуміння
освіти як суми знань та навичок, нині освіту
починають розглядати як процес
становлення особистості .
Причому особистості, здатної до:
самоосвіти,
саморозвитку,
самовдосконалення,
яка вміє використовувати набуті знання,
яка прагне реалізувати себе,
спроможна змінити на краще своє життя,
життя своєї держави.
Алгоритм
створення та досягнення ситуації успіху
твердження про “Ситуацію успіху”;
особистісно-орієнтований підхід у справі
навчання та виховання - основа педагогічної
технології “Створення ситуації успіху”;
роль “Ситуації успіху” у навчальній діяльності;
створення “Ситуації успіху” на мотиваційному
етапі навчальної діяльності;
психолого-педагогічні прийоми при створенні
“Ситуації успіху”;
методика реалізації “Ситуації успіху”;
Виходячи із Положень Закону України “Про
освіту” завдання школи сьогодні полягає в
тому, щоб:
Виховувати в учнів здатність:
долати життєві труднощі;
самостійно приймати рішення;
розвивати себе як особистість, здатну:
робити вибір і контролювати своє життя;
брати на себе відповідальність за свої дії;
захищати себе і свої життєві цінності;
діяти відповідно до них;
піклуватись про інших;
Завдання вчителів:
прищепити учням потребу до здобуття
знань;
створити такі умови, щоб процес
здобуття знань був для них цікавим,
потрібним, комфортним;
і тому пріоритетним завданням вчителя
під час навчально-виховної діяльності є
створення ситуації успіху.
Що означає “Ситуація успіху?”
Ситуація успіху - це суб'єктивний
психічний стан задоволення наслідком
своєї фізичної, розумової праці чи
моральної напруги.
Успіх у навчанні - єдине джерело
внутрішніх сил дитини, які породжують
енергію для переборення труднощів,
бажання вчитися.
В.Сухомлинський
Ситуація успіху дарує атмосферу
приязні та взаємодопомоги, впевненості
і захищеності.
Учитель зобов’язаний створити джерело
внутрішніх сил дитини, джерело, яке дає
енергію для подолання труднощів і
формування бажання вчитися.
Використання ситуації успіху має
сприяти підвищенню робочого тонусу,
збільшенню продуктивності навчальної
роботи, а також допомогти учням
усвідомити себе повноцінною
особистістю і, відповідно, забезпечити
успіх у навчанні.
Основою педагогічної технології
“Створення ситуації успіху” є
особистісно-орієнтований підхід у справі
навчання та виховання.
А тому звернемося до рекомендацій
щодо особистісно-орієнтовного підходу
навчання та виховання.
–
Особистісно орієнтоване навчання
це навчання, центром якого є
особистість дитини, її самобутність та
самостійність: суб'єктивний досвід
кожного спочатку розкривається, а
потім узгоджується зі змістом освіти.
Визнання учня ключовою фігурою
всього освітнього процесу – це і є
особистісно орієнтована педагогіка.
У свідомості учня це має такий
вигляд: «Все, що я пізнаю, я знаю,
для чого мені потрібно і де я можу ці
знання застосувати».
Для педагога - це прагнення знайти
розумний баланс між знаннями,
уміннями та навичками учня.
Сучасність вимагає навчити учнів:
- самостійно та творчо розв'язувати
проблеми;
- шукати нову інформацію й робити
висновки, а не подавати дітям готові
знання.
В особистісно-орієнтованому підході
вчителю насамперед потрібен високий
рівень педагогічної майстерності, який
базується на розвитку:
дидактичних;
організаторських;
комунікативних;
науково-пізнавальних;
емоційних;
та поведінкових компонентностей;
-
-
Цілі особистісно орієнтованого
навчання полягають у тому, щоб:
визначити життєвий досвід кожного
учня;
його пізнавальні здібності;
рівень інтелекту;
інтереси, які спочатку треба розкрити,
а потім розвинути у навчальному
процесі;
Цілі особистісно орієнтованого навчання
полягають у тому, щоб:
Формувати позитивну мотивацію учнів до:
-
пізнавальної діяльності;
-
потребу в самопізнанні;
-
потребу в самореалізаціїї;
-
та потребу у самовдосконаленні школярів;
Цілі особистісно орієнтованого навчання
полягають у тому, щоб:
Озброїти учнів механізмом:
адаптації;
саморегуляції;
самозахисту;
самовиховання;
Цілі особистісно орієнтованого навчання
полягають у тому, щоб:
Розвинути індивідуальні позитивні
здібності кожного школяра;
Сформувати культуру життєдіяльності
максимально виявити і використати
індивідуальний досвід учня;
Правильно визначати лінії поведінки.
Основні принципи
особистісно-орієнтованого
навчання:
1. Принцип «розвивальної допомоги»
не робити за учня;
не вказувати йому, що робити,
а допомогти пробувати власні сили і власну
активність;
потрібно добитись, щоб учень сам обирав
рішення і відповідав за них.
Звідси - не потрібно подавати готові
знання, а створити умови, в яких
виявляється:
-
власна пізнавальна активність учня;
-
і він визначить для себе цілі, зміст та
методи роботи, власні цінності.
-
Навчання повинно бути дослідницьким
Це час, протягом якого діти вчаться:
самостійно діяти;
- дискутувати;
- приймати рішення.
-
При цьому розвивається самосвідомість і
самореалізується особистість.
Принцип - «свобода вміння»
- учні вільно обговорюють
проблеми;
- співпрацюють один з одним,
- а вчитель виступає в ролі
старшого члена колективу,
консультанта, джерела досвіду
Принцип - «свобода вміння»
Учителю:
-недостатньо
процес;
організувати навчальний
- потрібно ще визначити спосіб засвоєння
знань, тобто оприділити види діяльності
учня на уроці.
Основні вимоги до особистісноорієнтованого уроку:
раціональна єдність словесних,
наукових і практичних методів
навчання;
зв'язок з раніше вивченим досвідом,
набутим учнем;
Основні вимоги до особистісно
орієнтованого уроку:
-формування вмінь в учнів самостійно
здобувати знання і застосовувати їх на
практиці;
-заохочення прагнень учнів знаходити свій
спосіб роботи з навчальним матеріалом.
Метою
особистісноорієнтованого уроку є:
- створення умов для виявлення
пізнавальної активності учнів
Засобами досягнення вчителем цієї мети
можуть бути:
використання різних форм та методів
навчальної діяльності, які дозволяють
розкрити суб'єктивний досвід учнів;
створення атмосфери зацікавленості
кожного учня в результатах роботи
всього класу;
стимулювання учнів до висловлювань,
використання різних способів виконання
завдань без побоювань помилитися,
отримати хибну відповідь тощо;
Засобами досягнення вчителем цієї мети
можуть бути:
використання протягом уроку
дидактичного матеріалу, який дозволяє
отримати учневі найбільш значущі для
нього вид та форму змісту навчального
матеріалу;
оцінювання досягнень учня протягом
усього процесу його діяльності, а не
тільки за кінцевим результатом;
Засобами досягнення вчителем цієї мети
можуть бути:
заохочення прагнень учня знаходити свій
спосіб роботи;
аналізувати протягом уроку роботи інших
учнів; вибирати та засвоювати найбільш
раціональні з них;
створення на уроці педагогічних ситуацій
спілкування, які б дозволяли кожному учневі
виявляти ініціативу, самостійність, виборність у
справах роботи;
створення обстановки для природного
самовираження учня.
Технологія
особистісноорієнтованогоуроку
Для проведення особистісноорієнтованого уроку вчитель має
оволодіти його основними етапами:
1.
2.
3.
4.
5.
6.
7.
8.
Орієнтації.
Визначення мети.
Проектування.
Організації.
Реалізації.
Контролю.
Коригування.
Оцінювання
1. Етап орієнтації включає:
орієнтацію на позитивну роботу;
орієнтацію на визначення особистісного
досвіду учнів;
пов'язання цього досвіду з проблемами
навчального матеріалу.
2. Етап визначення мети передбачає:
визначення на уроці разом з учнями
значущої мети здійснення тієї діяльності,
яка запланована вчителем (учні повинні
зрозуміти, що може дати робота учням
саме на цьому уроці для складання,
наприклад, тематичного заліку,
державної атестації, свого майбутнього
життя тощо);
визначення показників досягнення
поставлених завдань;
3. Етап проектування включає:
передбачення залучення учнів до
виконання ними випереджальних
завдань;
підготовки повідомлень;
рефератів;
виготовлення та відбору наочності;
складання плану роботи тощо;
Етап організації виконання плану
діяльності передбачає:
Подання можливих варіантів і
способів виконання навчальної
діяльності (усна чи письмова форма,
індивідуальна робота чи робота в
групах, робота з текстом чи з іншими
засобами одержання інформації);
Етап організації виконання плану
діяльності передбачає:
2.Представлення учнями вибору способу
фіксації нового матеріалу (конспект,
схема, таблиця, опора, план, тези,
висновки тощо);
3.Варіативність домашнього завдання
(диференціація за рівнем складності та
способом виконання).
Етап контрольно-оцінювальний:
1.Залучення учнів до контролю за
перебігом навчальної діяльності шляхом
заохочення їх до різних видів контролю,
самоконтролю, взаємоконтролю, роботи
в групах;
2.Участь учнів у виправленні помилок і
недоліків у знаннях, усвідомлення їх
причин шляхом взаємо та самоаналізу;
Етап контрольно-оцінювальний:
3.Надання учням можливості самостійно
або за участі вчителя, інших учнів
порівнювати отримані ним результати з
критеріями стандарту, закладеного у
навчальній програмі;
4.Використання механізмів оцінного
методу (позитивного ставлення до
успіхів школяра);
Етап контрольно-оцінювальний:
5.Використання механізмів оцінного
методу (позитивного ставлення до
успіхів школяра).
6.Оцінювання (виставлення рівневих
оцінок за дванадцятибальною системою
оцінювання навчальних досягнень,
поурочного бала, рейтинг) не тільки
результатів, а й самого процесу
навчання.
6. Заключний етап передбачає:
усвідомлення учнями ситуації
досягнення мети;
відчуття успіху;
підкріплення позитивної мотивації
стосовно власної діяльності.
Методи та засоби психолого-педагогічної
підтримки діяльності учнів
заохочення;
навчально-пізнавальна гра;
створення ситуації успіху;
створення ситуації пізнавального інтересу;
створення проблемної ситуації;
спонукання до пошуку альтернативних
рішень;
виконання творчих завдань;
кооперація учнів;
створення ситуації взаємодопомоги тощо.
Висновок може бути таким: особистісноорієнтоване навчання ЦЕ–
загальнодидактичний принцип
індивідуального підходу до учнів.
Таке твердження ми дослідимо та
пояснимо за допомогою такого факту:
Відомий російський психолог
Л.С. Виготський своє теорією доводить,
що розум будь-якої людини має дві зони
розвитку: А і Б.
Перша зона (А) – це зона актуального
розвитку.
У цю зону потрапляють завдання, які
дитина може виконати сама без
допомоги вчителя.
Друга зона (В) – це зона найближчого
розвитку
Сюди потрапляють завдання, які дитина сама
виконати не може, але може з ними
впоратися з допомогою вчителя.
Зона найближчого розвитку, - це зона
“наступного дня”.
Те, що сьогодні є зона найближчого
розвитку, завтра у процесі навчання повинно
стати зоною актуального розвитку. Учитель
не повинен давати готову інформацію, адже
таке навчання може загальмувати мислення
дитини. А за допомогою вміло підібраних
запитань педагог підводить школяра до
правильної відповіді, розв’язку.
Те, що сьогодні є зоною найближчого
розвитку, завтра у процесі навчання
повинно стати зоною актуального
розвитку.
Учитель не повинен давати готову
інформацію, адже таке навчання може
загальмувати мислення дитини.
А за допомогою вміло підібраних
запитань педагог підводить школяра до
правильної відповіді, розв’язку.
Отже, як бачимо із цього прикладу, щоб
відбулися розвиток і навчання учнів,
завдання повинні потрапляти лише в
зону найближчого розвитку
(за Л.С. Виготським).
Припустимо, що два учні навчались в
одній школі, в одних і тих самих
учителів, закінчили школу з відзнакою,
рівень їхнього розвитку все одно буде
різним.
Ще більше відрізняється розвиток учнів
класу, які згідно з 12- бальною
системою досягли початкового і
високого рівнів.
Тому зрозуміло, що до таких дітей треба
підходити індивідуально, тобто ставити
перед ними різні завдання.
Якщо для цілого класу поставити одне
завдання, то для одних учнів воно
потрапить у зону актуального розвитку,
для інших – у зону найближчого
розвитку.
Отже, одне завдання для всього класу
ставити не бажано і не потрібно, а
здійснювати якісний особистісноорієнтований підхід до навчання та
виховання на практиці нам заважає ряд
причин, зокрема:
Причина 1. Щоб підійти індивідуально
до кожного учня, необхідно знати його
психологічні, фізіологічні та соціальні
особливості.
Лише психологія нараховує кілька
десятків індивідуальних особливостей
особистості. Це різні види уваги, уяви,
мислення, сприйняття, темпераменту,
характеру і т.д.
Пам’ять також поділяється більш ніж
на 10 типів: короткочасна,
довготривала, оперативна, рухова,
зорова, слухова, емоційна, словеснологічна і т.д.;
Причина 2. Виявити всі ці психологічні,
фізіологічні та соціальні особливості
вчитель без допомоги психолога, лікаря,
соціолога не може;
Причина 3.Навіть якщо теоретично
припустити, що в кожної дитини
виявили всі ці особливості, вчитель не
зможе запам’ятати їх у такій кількості
дітей, оскільки він одночасно навчає
свого предмета не один десяток учнів,
кожен з яких має не один десяток таких
особливостей.
Нарешті, якщо вчителю все-таки
вдається запам’ятати всі особливості
кожної дитини, він не зможе підійти
індивідуально тому, що урок триває
всього 40-45 хв, протягом яких
неможливо фізично попрацювати з
кожним учнем класу індивідуально.
Отже, існує суперечність: з одного боку,
вимоги до особистісно-орієнтованого
навчання, а з іншого причини, що
унеможливлюють якісне впровадження
цієї педагогічної технології у навчальновиховний процес.
Який же вихід з ситуації, що склалася ?
Філософія вчить, що джерелом і
рушійними силами будь-якого процесу
(у тому числі й навчального) є
розв’язання суперечностей і тому,
щоб навчальний процес розвивався,
вчителю необхідно вміти виявляти
суперечність навчального процесу, а
також вміти розв’язувати її.
Дана суперечність розв’язується шляхом
диференційованого підходу до учнів.
Диференціація (від лат. Differentia –
різниця, відмінність) – розчленування
цілого на якісно відмінні частини.
Розв’язування таких суперечностей
називається підходом до навчання.
Цей підхід, для прикладу, можна
здійснити таким чином:
Учнів класу розподілити на групи за
рівнем розвитку.
Критерії, якими слід керуватися - це
успішність.
Таких груп, наприклад, може бути
чотири:
низький рівень;
середній рівень;
достатній рівень;
високий рівень.
Зрозуміло, що такий поділ не
аргументується для учнів, для того щоб
у слабшого школяра не сформувалася
занижена самооцінка, а в сильного –
завищена.
Якщо учні однієї з груп підвищують свій
рівень – їх слід перевести до наступної
групи і навпаки.
Для кожної групи пропонуються різні за
ступенем складності завдання.
Диференційований підхід можна
здійснювати при різних формах
навчального процесу: під час уроку,
лабораторного заняття, екскурсії.
Під час проведеного уроку методом бесіди,
запитань слід орієнтувати учнів на певну
групу.
При цьому обов’язково слід враховувати,
щоб запитання було точним, стислим, не
мало елементів підказки.
Під час проведення уроку методом
пояснення, розповіді диференційований
підхід неможливий, оскільки вчитель будує
свою розповідь, орієнтуючись на
середнього учня,
але під час закріплення нового матеріалу
чи пояснення домашнього завдання учням
можна запропонувати різнорівневі
завдання.
Завершальним етапом навчальної
діяльності на уроці є:
усвідомлення ситуації досягнення мети;
переживання ситуації успіху;
підкріплення позитивної мотивації щодо
самої діяльності.
Ситуація успіху досягається тоді, коли
сама дитина визначає цей результат як
успіх.
Усвідомлення ситуації успіху самим
учнем, розуміння її значимості виникає у
суб'єкта після здолання своєї боязкості,
невміння, незнання, психологічного
враження та інших видів труднощів.
Роль “Ситуації успіху” у навчальній
діяльності
За останні роки термін
„Ситуація успіху” став звичним для
педагогів.
Ніхто не заперечує, що саме позитивні
емоції можуть стати для дитини одним
з найважливіших стимулів у навчанні,
але при цьому ми забуваємо про те, що
в педагогів не існує єдиного рецепта чи
правила, як саме створювати ситуації
успіху тому, що це слід на основі
індивідуального підходу, зважено, з
урахуванням багатьох факторів.
Діти прощають багато чого, але не
вибачають байдужість.
За відгуками дітей, найкращі їхні
вчителі вели уроки так, що здавалося,
ніби весь урок вони зайняті саме тобою.
Як цього досягти?
Іноді це „Іскра Божа”,
а частіше – майстерність, доведена до
мистецтва.
Важливо мати на увазі, що навіть
одноразове переживання успіху може
докорінно змінити психологічне
самопочуття дитини.
Ситуація успіху може стати пусковим
механізмом подальшого розвитку
особистості.
Безперечно, переживання успіху навіює
людині впевненість у власних силах.
З`являється бажання знову досягти
добрих результатів, виникає відчуття
внутрішнього благополуччя, що, у свою
чергу, покращує ставлення до
навколишнього світу.
На перший погляд здається, що вчитель,
кілька разів давши учню можливість
відчути успіх, далі вже само собою
забезпечує високий рівень мотивації,
інтересу, пізнавальної активності.
Але може бути й протилежний
результат: постійна успішність здатна
сформувати байдуже ставлення до
навчання.
Крім того, постійне очікування лише
позитивного результату згубно впливає
на розвиток вольових якостей учня:
він ухиляється від подолання
труднощів;
губиться в складних ситуаціях
(навчальних та життєвих);
у його поведінці починає домінувати
мотив „уникнення невдач”.
Досвідчені психологи та педагоги
попереджують про можливість
негативних наслідків пережитого успіху.
Чому ж виникає такий парадокс?
По-перше, успіх, що діставався ціною
незначних зусиль, може призвести до
переоцінки, точніше, до завищеної
оцінки своїх можливостей.
По-друге, за сильним переживанням
будь-якої емоції обов`язково настає
релаксація (розслаблення).
І якщо в цей період запропонувати
людині якусь діяльність, то, швидше за
все, ця діяльність буде менш успішною,
ніж попередня.
По-третє, переживання успіху може бути
потьмареним, якщо результат, важливий
і значимий для самого учня, не буде
адекватно оцінений іншими людьми.
І нарешті:
Емоція успіху не стане сильним
переживанням, якщо результати діяльності
не значимі для її суб`єкта.
Дитина, особливо на початку навчання,
однаково інтенсивно переживає успіх у
„головних” і „неголовних” навчальних
предметах.
Але часто знижують цю інтенсивність:
„12 балів з музики ! Та краще б ти
отримав 12 балів з читання”.
Знижуючи значимості успіху, що
переживається дитиною, ми, дорослі,
впливаємо на формування у дитини
ставлення до навчального процесу в
цілому.
Ось чому, оцінюючи дітей, необхідно
виходити з індивідуальних особливостей
кожного учня.
Просування вперед треба заохочувати,
підбадьорювати, щоб дитина не
відчувала невдачу, порівнюючи свої
результати з раніше встановленими
нормами, особливо якщо вони для неї
недосяжні.
Отже, ситуація успіху у навчальній
діяльності створюється вчителем або ж
психологом.
Як і будь-яку іншу діяльність, навчання
можна уявити у вигляді простого
ланцюжка дій:
1. Установка на діяльність (емоційна
підготовка учнів на вирішення
навчального завдання) – мотиваційний
етап;
2.Забезпечення діяльності (створення
умов для успішного вирішення
навчального завдання) –підготовчий,
робочий етап;
3.Порівняння отриманих результатів з
очікуваними (усвідомлення ставлення до
результатів своєї навчальної праці) –
результативний етап.
Отже, якщо ситуація успіху створюється
вчителем послідовно і свідомо, її
3.Порівняння отриманих результатів з
очікуваними (усвідомлення ставлення
до результатів своєї навчальної праці) –
результативний етап.
Отже, якщо ситуація успіху створюється
вчителем послідовно і свідомо, її
структура повинна врахувати всі
перелічені компоненти.
Створення ситуації успіху на
мотиваційному етапі навчальної
діяльності
Дослідження психологів свідчать, що рівень
засвоєння людиною знань істотно залежить
від рівня сформованості її мотивації
навчитися.
Тож давайте проаналізуємо, як провести
мотиваційний етап уроку так, щоб створити
ситуацію успіху для того учня.
Перед учителем стоїть завдання:
сформувати в учня настанову на
успішне виконання завдання
Інакше кажучи, вчитель повинен
сформувати в учнів мотив досягнення
мети.
Але при цьому вчитель часто
зустрічається з неадекватною
реакцією учнівського колективу:
1.Хтось уже виконував подібне
завдання, і його результати
виявились невдалими, так що у цієї
категорії учнів уже сформоване
негативне ставлення на успішне
виконання завдання.
2.Інша група учнів не стикалась з
такою роботою, тому вони не знають,
чого можна очікувати від майбутньої
діяльності.
3.Третя група, яка виконувала потрібні
завдання і успішно з ними впоралася,
знаходиться у стані мобілізації, готова
виконувати навчальне завдання.
Зрозуміло, що найлегше вчителю буде
працювати з учнями третьої групи, де
необхідно лише активізувати позитивні
емоції, які діти пережили раніше.
У другої групи учнів слід передбачити
емоційну реакцію, намалювати
перспективу вдалого виконання
завдання, пов`язавши її з тими чи
іншими умовами діяльності, які в
минулому забезпечували успіх.
Найбільш клопітною буде робота
першою групою учнів.
Перш за все доведеться нейтралізувати
спогади про невдачу в попередній
діяльності, а потім створити перспективу
для нової.
Зробити це можна, наприклад, так:
дати завдання учневі попрацювати над
своїми помилками, або повідомити його,
що завдання для нього змінено
порівняно з попереднім і т. д.
Учитель може запропонувати різні
варіанти мотивів досягнення ситуації
успіху:
прагнення самостійно розв`язати цікаві
задачі;
завоювати авторитет у своїх товаришів;
стати першим;
розглядати свою діяльність з точки зору
її корисності для інших людей;
встановити нові контакти між
товаришами у ході виконання завдання
тощо.
Отже, на етапі мотивації навчальної
діяльності учитель організовує певні
ситуації з метою активізувати чи
нейтралізувати емоції для наступної
діяльності
На етапі мотивації створення ситуації
успіху більшою мірою визначається
психологічними аспектами.
Тут доречним буде використання в
роботі вчителя таких психологопедагогічних прийомів, як:
Ефект Розенталя, або „Ефект
навіювання”: „Ти це можеш”, „Тобі це
вдається” тощо.
Якщо педагог буде переконувати учнів
у реальності успіху, то успіх прийде.
Англійський учений Стоуенс довів, що
учні, яких заохочували, досягли значно
більших успіхів, ніж ті, кого ніяк не
заохочували.
Прийом „Емоційне погладжування” –
це констатація будь-якого факту успіху,
прищеплювання дитині віри в себе,
відкритість учителя для довіри і співчуття.
◦ Прийом „Анонсування” –
репетиція майбутньої дії, яка створює
психологічний настрій на успіх перед
класом.
Це можуть бути додаткові індивідуальні
заняття з окремими учнями чи
заздалегідь оголошенні запитання
самостійної роботи.
Прийом „Шикуйсь!” містить такі кроки:
психологічна атака;
емоційне блокування;
вибір головного напрямку;
вибір рівних можливостей;
несподіване порівняння;
стабілізація.
Цей прийом полягає в тому, щоб:
учителем блокувалось припущення на
невдачу в діяльності учня;
відволікалася увага школяра від
чергового неуспіху;
вчитель повинен знайти той напрямок
діяльності, яким учень зможе
реалізувати себе набагато краще, тим
самим забезпечити його на успіх, на
стабільність у навчанні.
Розглянемо деякі
алгоритми створення ситуацій успіху та
методику їх реалізації:
Прийом „Даю шанс” – це заздалегідь
підготовлена вчителем ситуація, в якій
учень отримує можливість зненацька
для себе розкрити свої можливості.
Прийом “ Зняття страху”-
допомогає перебороти невпевненість у
власних силах (Люди вчаться на своїх
помилках і знаходять інші шляхи
вирішення проблем).
Прийом “Авансування успішного
результату” –
допомогає вчителю висловити тверду
переконаніність у тому, що його учень
обов’язково впорається з поставленим
завданням.
Це, в свою чергу, переконує дитину у
своїх силах і можливостях.
“У тебе обов’язково вийде”, “Я навіть не
сумніваюсь у позитивному результаті” і
т. д.
Прийом “Прихований інструктаж”
Допомагає дитині уникнути поразки.
Досягається шляхом побажання,
наприклад:
Можливо краще почати з ...,
Виконуючи роботу не забудьте про ...
Прийом “Внесення мотиву”.
Показує дитині заради чого, кого
здійснюється ця діяльність, кому буде
добре після виконання, наприклад, “Без
твоєї допомоги твоїм друзям не
впоратись...” тощо.
Прийом “Персональна винятковість.”
Визначає важливість зусиль дитини в
діяльності, що здійснюється або
здійснюватиметься, наприклад:
Тільки ти міг би…
Тільки тобі і можу доручити… і т.п.
Прийом “Висока оцінка деталі”.
Допомагає емоційно пережити не
результат в цілому, а якої її окремої
деталі:
Найбільше мені сподобалось у твоїй
роботі…
Найбільше тобі вдалося…
Прийом „Еврика”.
Створюються умови, за яких дитина,
виконуючи навчальне завдання,
несподівано відкриває в собі невідомі
досі здібності.
Завдання вчителя – помітити це глибоко
особисте відкриття, всіляко підтримати
дитину, поставити нову мету і надихнути
на її досягнення.
Допомога вчителя у створенні ситуації
відкриття має бути ненав`язливою,
прихованою.
Створюючи ситуації успіху на етапі
організації навчальної діяльності, слід
пам`ятати кілька основних правил:
у кожній дитині є задатки, які можуть
розвинутися у здібності;
Побачити їх, відчути, розвити – це
справа педагога;
ставлення до дитини як до рівної, як до
себе, спілкування, що повністю включає
грубість, різкість, образливий тон, має
стати обов`язковою нормою всієї
педагогічної діяльності;
Ставлення до дитини:
як до рівної,
як до себе,
спілкування, що повністю виключає:
- грубість,
- різкість,
- образливий тон
має стати обов`язковою нормою всієї
педагогічної діяльності;
чим більше напрямків діяльності, в яких
бере участь дитина, тим більше в неї
можливостей знайти себе;
кількість і різноманітність ситуацій і
обставин, в тому числі і штучно
створених, у які може потрапити
дитина, визначають шляхи її сьогодення
і віддаленого інтересу та можливі шляхи
успіху.
ТИПИ УСПІХУ:
Неочікувана радість – це почуття
задоволення від того, що результати
діяльності учня перевершили його
очікування.
З педагогічної та психологічної точки
зору – це результат продуманої,
підготовленої діяльності вчителя.
Спільна радість – полягає в тому, щоб учень
досяг необхідної для себе реакції колективу.
Вона може бути підготовленою вчителем
або спонтаною.
Спільною радістю вважають тільки ті реакції
колективу, які дають можливість дитині
відчутні себе задоволеним, стимулюють її
зусиля.
Це, перш за все, має бути емоційний відгук
оточуючих на успіх члена свого колективу.
Важливо, щоб у досягненнях кожного
школяра всі бачили результати своєї
праці, а сама дитина розуміла, що її
радість – це радість підтримки,
отримання статусу „свій серед своїх”.
Зрештою у тому, як реагує дитячий
колектив на успіхи або невдачі своїх
учителів, виявляється його моральна
сутність.
Радість пізнання – це радість пізнання
нового, хоча вона по своїй суті
альтруїстична (виникає на основі
допомоги, підтримки інших людей).
Пізнання спираїться на самоосвіту й
самопізнання.
Така радість не може вирости на
пустому місці, появитися без серйозних
причин. Це слід клопіткої роботи
учителя –учня-учнів.
ВИСНОВОК:
1.Ситуація успіху досягається тоді, коли
сама дитина визначає цей результат як
успіх.
2 Усвідомлення ситуації успіху самим
учнем, розуміння її значимості виникає у
школяра після здолання своєї боязкості,
невміння, незнання, психологічного
враження та інших видів труднощів.
3. Завдання педагога :
допомогти особистості дитини зрости в
успіху;
дати відчути радість від здолання
труднощів;
дати зрозуміти, що задарма в житті в
житті нічого не дається, скрізь необхідно
докласти зусиль.
І успіх буде еквівалентним витраченим
зусиллям.
ШАНОВНІ КОЛЕГИ !
Дайте, будь ласка, відповідь на такі
запитання:
1.Ваше ставлення до технології “Створення
ситуації успіху”.
2.Як Ви оцінюєте стан “Створення ситуації
успіху у Вашому навчальному закладі”.
3.Які ще методичні рекомендації, ідеї,
міркування щодо “Створення ситуації успіху”,
Ви можете запропонувати учасникам нашого
семінару ?
ВДЯЧНІ ВАМ ЗА ВІДВЕРТІСТЬ, ЗА ПОРАДИ
Slide 61
Створення ситуації успіху
та шляхи її реалізації
на уроці як складової якості
навчально-виховного процесу
Мета: Удосконалити методику
створення ситуації успіху та шляхів
її реалізації на уроці як стежки, що
веде до того куточка дитячого
серця, в якому горить вогник
бажання бути гарним.
На
відміну від традиційного розуміння
освіти як суми знань та навичок, нині освіту
починають розглядати як процес
становлення особистості .
Причому особистості, здатної до:
самоосвіти,
саморозвитку,
самовдосконалення,
яка вміє використовувати набуті знання,
яка прагне реалізувати себе,
спроможна змінити на краще своє життя,
життя своєї держави.
Алгоритм
створення та досягнення ситуації успіху
твердження про “Ситуацію успіху”;
особистісно-орієнтований підхід у справі
навчання та виховання - основа педагогічної
технології “Створення ситуації успіху”;
роль “Ситуації успіху” у навчальній діяльності;
створення “Ситуації успіху” на мотиваційному
етапі навчальної діяльності;
психолого-педагогічні прийоми при створенні
“Ситуації успіху”;
методика реалізації “Ситуації успіху”;
Виходячи із Положень Закону України “Про
освіту” завдання школи сьогодні полягає в
тому, щоб:
Виховувати в учнів здатність:
долати життєві труднощі;
самостійно приймати рішення;
розвивати себе як особистість, здатну:
робити вибір і контролювати своє життя;
брати на себе відповідальність за свої дії;
захищати себе і свої життєві цінності;
діяти відповідно до них;
піклуватись про інших;
Завдання вчителів:
прищепити учням потребу до здобуття
знань;
створити такі умови, щоб процес
здобуття знань був для них цікавим,
потрібним, комфортним;
і тому пріоритетним завданням вчителя
під час навчально-виховної діяльності є
створення ситуації успіху.
Що означає “Ситуація успіху?”
Ситуація успіху - це суб'єктивний
психічний стан задоволення наслідком
своєї фізичної, розумової праці чи
моральної напруги.
Успіх у навчанні - єдине джерело
внутрішніх сил дитини, які породжують
енергію для переборення труднощів,
бажання вчитися.
В.Сухомлинський
Ситуація успіху дарує атмосферу
приязні та взаємодопомоги, впевненості
і захищеності.
Учитель зобов’язаний створити джерело
внутрішніх сил дитини, джерело, яке дає
енергію для подолання труднощів і
формування бажання вчитися.
Використання ситуації успіху має
сприяти підвищенню робочого тонусу,
збільшенню продуктивності навчальної
роботи, а також допомогти учням
усвідомити себе повноцінною
особистістю і, відповідно, забезпечити
успіх у навчанні.
Основою педагогічної технології
“Створення ситуації успіху” є
особистісно-орієнтований підхід у справі
навчання та виховання.
А тому звернемося до рекомендацій
щодо особистісно-орієнтовного підходу
навчання та виховання.
–
Особистісно орієнтоване навчання
це навчання, центром якого є
особистість дитини, її самобутність та
самостійність: суб'єктивний досвід
кожного спочатку розкривається, а
потім узгоджується зі змістом освіти.
Визнання учня ключовою фігурою
всього освітнього процесу – це і є
особистісно орієнтована педагогіка.
У свідомості учня це має такий
вигляд: «Все, що я пізнаю, я знаю,
для чого мені потрібно і де я можу ці
знання застосувати».
Для педагога - це прагнення знайти
розумний баланс між знаннями,
уміннями та навичками учня.
Сучасність вимагає навчити учнів:
- самостійно та творчо розв'язувати
проблеми;
- шукати нову інформацію й робити
висновки, а не подавати дітям готові
знання.
В особистісно-орієнтованому підході
вчителю насамперед потрібен високий
рівень педагогічної майстерності, який
базується на розвитку:
дидактичних;
організаторських;
комунікативних;
науково-пізнавальних;
емоційних;
та поведінкових компонентностей;
-
-
Цілі особистісно орієнтованого
навчання полягають у тому, щоб:
визначити життєвий досвід кожного
учня;
його пізнавальні здібності;
рівень інтелекту;
інтереси, які спочатку треба розкрити,
а потім розвинути у навчальному
процесі;
Цілі особистісно орієнтованого навчання
полягають у тому, щоб:
Формувати позитивну мотивацію учнів до:
-
пізнавальної діяльності;
-
потребу в самопізнанні;
-
потребу в самореалізаціїї;
-
та потребу у самовдосконаленні школярів;
Цілі особистісно орієнтованого навчання
полягають у тому, щоб:
Озброїти учнів механізмом:
адаптації;
саморегуляції;
самозахисту;
самовиховання;
Цілі особистісно орієнтованого навчання
полягають у тому, щоб:
Розвинути індивідуальні позитивні
здібності кожного школяра;
Сформувати культуру життєдіяльності
максимально виявити і використати
індивідуальний досвід учня;
Правильно визначати лінії поведінки.
Основні принципи
особистісно-орієнтованого
навчання:
1. Принцип «розвивальної допомоги»
не робити за учня;
не вказувати йому, що робити,
а допомогти пробувати власні сили і власну
активність;
потрібно добитись, щоб учень сам обирав
рішення і відповідав за них.
Звідси - не потрібно подавати готові
знання, а створити умови, в яких
виявляється:
-
власна пізнавальна активність учня;
-
і він визначить для себе цілі, зміст та
методи роботи, власні цінності.
-
Навчання повинно бути дослідницьким
Це час, протягом якого діти вчаться:
самостійно діяти;
- дискутувати;
- приймати рішення.
-
При цьому розвивається самосвідомість і
самореалізується особистість.
Принцип - «свобода вміння»
- учні вільно обговорюють
проблеми;
- співпрацюють один з одним,
- а вчитель виступає в ролі
старшого члена колективу,
консультанта, джерела досвіду
Принцип - «свобода вміння»
Учителю:
-недостатньо
процес;
організувати навчальний
- потрібно ще визначити спосіб засвоєння
знань, тобто оприділити види діяльності
учня на уроці.
Основні вимоги до особистісноорієнтованого уроку:
раціональна єдність словесних,
наукових і практичних методів
навчання;
зв'язок з раніше вивченим досвідом,
набутим учнем;
Основні вимоги до особистісно
орієнтованого уроку:
-формування вмінь в учнів самостійно
здобувати знання і застосовувати їх на
практиці;
-заохочення прагнень учнів знаходити свій
спосіб роботи з навчальним матеріалом.
Метою
особистісноорієнтованого уроку є:
- створення умов для виявлення
пізнавальної активності учнів
Засобами досягнення вчителем цієї мети
можуть бути:
використання різних форм та методів
навчальної діяльності, які дозволяють
розкрити суб'єктивний досвід учнів;
створення атмосфери зацікавленості
кожного учня в результатах роботи
всього класу;
стимулювання учнів до висловлювань,
використання різних способів виконання
завдань без побоювань помилитися,
отримати хибну відповідь тощо;
Засобами досягнення вчителем цієї мети
можуть бути:
використання протягом уроку
дидактичного матеріалу, який дозволяє
отримати учневі найбільш значущі для
нього вид та форму змісту навчального
матеріалу;
оцінювання досягнень учня протягом
усього процесу його діяльності, а не
тільки за кінцевим результатом;
Засобами досягнення вчителем цієї мети
можуть бути:
заохочення прагнень учня знаходити свій
спосіб роботи;
аналізувати протягом уроку роботи інших
учнів; вибирати та засвоювати найбільш
раціональні з них;
створення на уроці педагогічних ситуацій
спілкування, які б дозволяли кожному учневі
виявляти ініціативу, самостійність, виборність у
справах роботи;
створення обстановки для природного
самовираження учня.
Технологія
особистісноорієнтованогоуроку
Для проведення особистісноорієнтованого уроку вчитель має
оволодіти його основними етапами:
1.
2.
3.
4.
5.
6.
7.
8.
Орієнтації.
Визначення мети.
Проектування.
Організації.
Реалізації.
Контролю.
Коригування.
Оцінювання
1. Етап орієнтації включає:
орієнтацію на позитивну роботу;
орієнтацію на визначення особистісного
досвіду учнів;
пов'язання цього досвіду з проблемами
навчального матеріалу.
2. Етап визначення мети передбачає:
визначення на уроці разом з учнями
значущої мети здійснення тієї діяльності,
яка запланована вчителем (учні повинні
зрозуміти, що може дати робота учням
саме на цьому уроці для складання,
наприклад, тематичного заліку,
державної атестації, свого майбутнього
життя тощо);
визначення показників досягнення
поставлених завдань;
3. Етап проектування включає:
передбачення залучення учнів до
виконання ними випереджальних
завдань;
підготовки повідомлень;
рефератів;
виготовлення та відбору наочності;
складання плану роботи тощо;
Етап організації виконання плану
діяльності передбачає:
Подання можливих варіантів і
способів виконання навчальної
діяльності (усна чи письмова форма,
індивідуальна робота чи робота в
групах, робота з текстом чи з іншими
засобами одержання інформації);
Етап організації виконання плану
діяльності передбачає:
2.Представлення учнями вибору способу
фіксації нового матеріалу (конспект,
схема, таблиця, опора, план, тези,
висновки тощо);
3.Варіативність домашнього завдання
(диференціація за рівнем складності та
способом виконання).
Етап контрольно-оцінювальний:
1.Залучення учнів до контролю за
перебігом навчальної діяльності шляхом
заохочення їх до різних видів контролю,
самоконтролю, взаємоконтролю, роботи
в групах;
2.Участь учнів у виправленні помилок і
недоліків у знаннях, усвідомлення їх
причин шляхом взаємо та самоаналізу;
Етап контрольно-оцінювальний:
3.Надання учням можливості самостійно
або за участі вчителя, інших учнів
порівнювати отримані ним результати з
критеріями стандарту, закладеного у
навчальній програмі;
4.Використання механізмів оцінного
методу (позитивного ставлення до
успіхів школяра);
Етап контрольно-оцінювальний:
5.Використання механізмів оцінного
методу (позитивного ставлення до
успіхів школяра).
6.Оцінювання (виставлення рівневих
оцінок за дванадцятибальною системою
оцінювання навчальних досягнень,
поурочного бала, рейтинг) не тільки
результатів, а й самого процесу
навчання.
6. Заключний етап передбачає:
усвідомлення учнями ситуації
досягнення мети;
відчуття успіху;
підкріплення позитивної мотивації
стосовно власної діяльності.
Методи та засоби психолого-педагогічної
підтримки діяльності учнів
заохочення;
навчально-пізнавальна гра;
створення ситуації успіху;
створення ситуації пізнавального інтересу;
створення проблемної ситуації;
спонукання до пошуку альтернативних
рішень;
виконання творчих завдань;
кооперація учнів;
створення ситуації взаємодопомоги тощо.
Висновок може бути таким: особистісноорієнтоване навчання ЦЕ–
загальнодидактичний принцип
індивідуального підходу до учнів.
Таке твердження ми дослідимо та
пояснимо за допомогою такого факту:
Відомий російський психолог
Л.С. Виготський своє теорією доводить,
що розум будь-якої людини має дві зони
розвитку: А і Б.
Перша зона (А) – це зона актуального
розвитку.
У цю зону потрапляють завдання, які
дитина може виконати сама без
допомоги вчителя.
Друга зона (В) – це зона найближчого
розвитку
Сюди потрапляють завдання, які дитина сама
виконати не може, але може з ними
впоратися з допомогою вчителя.
Зона найближчого розвитку, - це зона
“наступного дня”.
Те, що сьогодні є зона найближчого
розвитку, завтра у процесі навчання повинно
стати зоною актуального розвитку. Учитель
не повинен давати готову інформацію, адже
таке навчання може загальмувати мислення
дитини. А за допомогою вміло підібраних
запитань педагог підводить школяра до
правильної відповіді, розв’язку.
Те, що сьогодні є зоною найближчого
розвитку, завтра у процесі навчання
повинно стати зоною актуального
розвитку.
Учитель не повинен давати готову
інформацію, адже таке навчання може
загальмувати мислення дитини.
А за допомогою вміло підібраних
запитань педагог підводить школяра до
правильної відповіді, розв’язку.
Отже, як бачимо із цього прикладу, щоб
відбулися розвиток і навчання учнів,
завдання повинні потрапляти лише в
зону найближчого розвитку
(за Л.С. Виготським).
Припустимо, що два учні навчались в
одній школі, в одних і тих самих
учителів, закінчили школу з відзнакою,
рівень їхнього розвитку все одно буде
різним.
Ще більше відрізняється розвиток учнів
класу, які згідно з 12- бальною
системою досягли початкового і
високого рівнів.
Тому зрозуміло, що до таких дітей треба
підходити індивідуально, тобто ставити
перед ними різні завдання.
Якщо для цілого класу поставити одне
завдання, то для одних учнів воно
потрапить у зону актуального розвитку,
для інших – у зону найближчого
розвитку.
Отже, одне завдання для всього класу
ставити не бажано і не потрібно, а
здійснювати якісний особистісноорієнтований підхід до навчання та
виховання на практиці нам заважає ряд
причин, зокрема:
Причина 1. Щоб підійти індивідуально
до кожного учня, необхідно знати його
психологічні, фізіологічні та соціальні
особливості.
Лише психологія нараховує кілька
десятків індивідуальних особливостей
особистості. Це різні види уваги, уяви,
мислення, сприйняття, темпераменту,
характеру і т.д.
Пам’ять також поділяється більш ніж
на 10 типів: короткочасна,
довготривала, оперативна, рухова,
зорова, слухова, емоційна, словеснологічна і т.д.;
Причина 2. Виявити всі ці психологічні,
фізіологічні та соціальні особливості
вчитель без допомоги психолога, лікаря,
соціолога не може;
Причина 3.Навіть якщо теоретично
припустити, що в кожної дитини
виявили всі ці особливості, вчитель не
зможе запам’ятати їх у такій кількості
дітей, оскільки він одночасно навчає
свого предмета не один десяток учнів,
кожен з яких має не один десяток таких
особливостей.
Нарешті, якщо вчителю все-таки
вдається запам’ятати всі особливості
кожної дитини, він не зможе підійти
індивідуально тому, що урок триває
всього 40-45 хв, протягом яких
неможливо фізично попрацювати з
кожним учнем класу індивідуально.
Отже, існує суперечність: з одного боку,
вимоги до особистісно-орієнтованого
навчання, а з іншого причини, що
унеможливлюють якісне впровадження
цієї педагогічної технології у навчальновиховний процес.
Який же вихід з ситуації, що склалася ?
Філософія вчить, що джерелом і
рушійними силами будь-якого процесу
(у тому числі й навчального) є
розв’язання суперечностей і тому,
щоб навчальний процес розвивався,
вчителю необхідно вміти виявляти
суперечність навчального процесу, а
також вміти розв’язувати її.
Дана суперечність розв’язується шляхом
диференційованого підходу до учнів.
Диференціація (від лат. Differentia –
різниця, відмінність) – розчленування
цілого на якісно відмінні частини.
Розв’язування таких суперечностей
називається підходом до навчання.
Цей підхід, для прикладу, можна
здійснити таким чином:
Учнів класу розподілити на групи за
рівнем розвитку.
Критерії, якими слід керуватися - це
успішність.
Таких груп, наприклад, може бути
чотири:
низький рівень;
середній рівень;
достатній рівень;
високий рівень.
Зрозуміло, що такий поділ не
аргументується для учнів, для того щоб
у слабшого школяра не сформувалася
занижена самооцінка, а в сильного –
завищена.
Якщо учні однієї з груп підвищують свій
рівень – їх слід перевести до наступної
групи і навпаки.
Для кожної групи пропонуються різні за
ступенем складності завдання.
Диференційований підхід можна
здійснювати при різних формах
навчального процесу: під час уроку,
лабораторного заняття, екскурсії.
Під час проведеного уроку методом бесіди,
запитань слід орієнтувати учнів на певну
групу.
При цьому обов’язково слід враховувати,
щоб запитання було точним, стислим, не
мало елементів підказки.
Під час проведення уроку методом
пояснення, розповіді диференційований
підхід неможливий, оскільки вчитель будує
свою розповідь, орієнтуючись на
середнього учня,
але під час закріплення нового матеріалу
чи пояснення домашнього завдання учням
можна запропонувати різнорівневі
завдання.
Завершальним етапом навчальної
діяльності на уроці є:
усвідомлення ситуації досягнення мети;
переживання ситуації успіху;
підкріплення позитивної мотивації щодо
самої діяльності.
Ситуація успіху досягається тоді, коли
сама дитина визначає цей результат як
успіх.
Усвідомлення ситуації успіху самим
учнем, розуміння її значимості виникає у
суб'єкта після здолання своєї боязкості,
невміння, незнання, психологічного
враження та інших видів труднощів.
Роль “Ситуації успіху” у навчальній
діяльності
За останні роки термін
„Ситуація успіху” став звичним для
педагогів.
Ніхто не заперечує, що саме позитивні
емоції можуть стати для дитини одним
з найважливіших стимулів у навчанні,
але при цьому ми забуваємо про те, що
в педагогів не існує єдиного рецепта чи
правила, як саме створювати ситуації
успіху тому, що це слід на основі
індивідуального підходу, зважено, з
урахуванням багатьох факторів.
Діти прощають багато чого, але не
вибачають байдужість.
За відгуками дітей, найкращі їхні
вчителі вели уроки так, що здавалося,
ніби весь урок вони зайняті саме тобою.
Як цього досягти?
Іноді це „Іскра Божа”,
а частіше – майстерність, доведена до
мистецтва.
Важливо мати на увазі, що навіть
одноразове переживання успіху може
докорінно змінити психологічне
самопочуття дитини.
Ситуація успіху може стати пусковим
механізмом подальшого розвитку
особистості.
Безперечно, переживання успіху навіює
людині впевненість у власних силах.
З`являється бажання знову досягти
добрих результатів, виникає відчуття
внутрішнього благополуччя, що, у свою
чергу, покращує ставлення до
навколишнього світу.
На перший погляд здається, що вчитель,
кілька разів давши учню можливість
відчути успіх, далі вже само собою
забезпечує високий рівень мотивації,
інтересу, пізнавальної активності.
Але може бути й протилежний
результат: постійна успішність здатна
сформувати байдуже ставлення до
навчання.
Крім того, постійне очікування лише
позитивного результату згубно впливає
на розвиток вольових якостей учня:
він ухиляється від подолання
труднощів;
губиться в складних ситуаціях
(навчальних та життєвих);
у його поведінці починає домінувати
мотив „уникнення невдач”.
Досвідчені психологи та педагоги
попереджують про можливість
негативних наслідків пережитого успіху.
Чому ж виникає такий парадокс?
По-перше, успіх, що діставався ціною
незначних зусиль, може призвести до
переоцінки, точніше, до завищеної
оцінки своїх можливостей.
По-друге, за сильним переживанням
будь-якої емоції обов`язково настає
релаксація (розслаблення).
І якщо в цей період запропонувати
людині якусь діяльність, то, швидше за
все, ця діяльність буде менш успішною,
ніж попередня.
По-третє, переживання успіху може бути
потьмареним, якщо результат, важливий
і значимий для самого учня, не буде
адекватно оцінений іншими людьми.
І нарешті:
Емоція успіху не стане сильним
переживанням, якщо результати діяльності
не значимі для її суб`єкта.
Дитина, особливо на початку навчання,
однаково інтенсивно переживає успіх у
„головних” і „неголовних” навчальних
предметах.
Але часто знижують цю інтенсивність:
„12 балів з музики ! Та краще б ти
отримав 12 балів з читання”.
Знижуючи значимості успіху, що
переживається дитиною, ми, дорослі,
впливаємо на формування у дитини
ставлення до навчального процесу в
цілому.
Ось чому, оцінюючи дітей, необхідно
виходити з індивідуальних особливостей
кожного учня.
Просування вперед треба заохочувати,
підбадьорювати, щоб дитина не
відчувала невдачу, порівнюючи свої
результати з раніше встановленими
нормами, особливо якщо вони для неї
недосяжні.
Отже, ситуація успіху у навчальній
діяльності створюється вчителем або ж
психологом.
Як і будь-яку іншу діяльність, навчання
можна уявити у вигляді простого
ланцюжка дій:
1. Установка на діяльність (емоційна
підготовка учнів на вирішення
навчального завдання) – мотиваційний
етап;
2.Забезпечення діяльності (створення
умов для успішного вирішення
навчального завдання) –підготовчий,
робочий етап;
3.Порівняння отриманих результатів з
очікуваними (усвідомлення ставлення до
результатів своєї навчальної праці) –
результативний етап.
Отже, якщо ситуація успіху створюється
вчителем послідовно і свідомо, її
3.Порівняння отриманих результатів з
очікуваними (усвідомлення ставлення
до результатів своєї навчальної праці) –
результативний етап.
Отже, якщо ситуація успіху створюється
вчителем послідовно і свідомо, її
структура повинна врахувати всі
перелічені компоненти.
Створення ситуації успіху на
мотиваційному етапі навчальної
діяльності
Дослідження психологів свідчать, що рівень
засвоєння людиною знань істотно залежить
від рівня сформованості її мотивації
навчитися.
Тож давайте проаналізуємо, як провести
мотиваційний етап уроку так, щоб створити
ситуацію успіху для того учня.
Перед учителем стоїть завдання:
сформувати в учня настанову на
успішне виконання завдання
Інакше кажучи, вчитель повинен
сформувати в учнів мотив досягнення
мети.
Але при цьому вчитель часто
зустрічається з неадекватною
реакцією учнівського колективу:
1.Хтось уже виконував подібне
завдання, і його результати
виявились невдалими, так що у цієї
категорії учнів уже сформоване
негативне ставлення на успішне
виконання завдання.
2.Інша група учнів не стикалась з
такою роботою, тому вони не знають,
чого можна очікувати від майбутньої
діяльності.
3.Третя група, яка виконувала потрібні
завдання і успішно з ними впоралася,
знаходиться у стані мобілізації, готова
виконувати навчальне завдання.
Зрозуміло, що найлегше вчителю буде
працювати з учнями третьої групи, де
необхідно лише активізувати позитивні
емоції, які діти пережили раніше.
У другої групи учнів слід передбачити
емоційну реакцію, намалювати
перспективу вдалого виконання
завдання, пов`язавши її з тими чи
іншими умовами діяльності, які в
минулому забезпечували успіх.
Найбільш клопітною буде робота
першою групою учнів.
Перш за все доведеться нейтралізувати
спогади про невдачу в попередній
діяльності, а потім створити перспективу
для нової.
Зробити це можна, наприклад, так:
дати завдання учневі попрацювати над
своїми помилками, або повідомити його,
що завдання для нього змінено
порівняно з попереднім і т. д.
Учитель може запропонувати різні
варіанти мотивів досягнення ситуації
успіху:
прагнення самостійно розв`язати цікаві
задачі;
завоювати авторитет у своїх товаришів;
стати першим;
розглядати свою діяльність з точки зору
її корисності для інших людей;
встановити нові контакти між
товаришами у ході виконання завдання
тощо.
Отже, на етапі мотивації навчальної
діяльності учитель організовує певні
ситуації з метою активізувати чи
нейтралізувати емоції для наступної
діяльності
На етапі мотивації створення ситуації
успіху більшою мірою визначається
психологічними аспектами.
Тут доречним буде використання в
роботі вчителя таких психологопедагогічних прийомів, як:
Ефект Розенталя, або „Ефект
навіювання”: „Ти це можеш”, „Тобі це
вдається” тощо.
Якщо педагог буде переконувати учнів
у реальності успіху, то успіх прийде.
Англійський учений Стоуенс довів, що
учні, яких заохочували, досягли значно
більших успіхів, ніж ті, кого ніяк не
заохочували.
Прийом „Емоційне погладжування” –
це констатація будь-якого факту успіху,
прищеплювання дитині віри в себе,
відкритість учителя для довіри і співчуття.
◦ Прийом „Анонсування” –
репетиція майбутньої дії, яка створює
психологічний настрій на успіх перед
класом.
Це можуть бути додаткові індивідуальні
заняття з окремими учнями чи
заздалегідь оголошенні запитання
самостійної роботи.
Прийом „Шикуйсь!” містить такі кроки:
психологічна атака;
емоційне блокування;
вибір головного напрямку;
вибір рівних можливостей;
несподіване порівняння;
стабілізація.
Цей прийом полягає в тому, щоб:
учителем блокувалось припущення на
невдачу в діяльності учня;
відволікалася увага школяра від
чергового неуспіху;
вчитель повинен знайти той напрямок
діяльності, яким учень зможе
реалізувати себе набагато краще, тим
самим забезпечити його на успіх, на
стабільність у навчанні.
Розглянемо деякі
алгоритми створення ситуацій успіху та
методику їх реалізації:
Прийом „Даю шанс” – це заздалегідь
підготовлена вчителем ситуація, в якій
учень отримує можливість зненацька
для себе розкрити свої можливості.
Прийом “ Зняття страху”-
допомогає перебороти невпевненість у
власних силах (Люди вчаться на своїх
помилках і знаходять інші шляхи
вирішення проблем).
Прийом “Авансування успішного
результату” –
допомогає вчителю висловити тверду
переконаніність у тому, що його учень
обов’язково впорається з поставленим
завданням.
Це, в свою чергу, переконує дитину у
своїх силах і можливостях.
“У тебе обов’язково вийде”, “Я навіть не
сумніваюсь у позитивному результаті” і
т. д.
Прийом “Прихований інструктаж”
Допомагає дитині уникнути поразки.
Досягається шляхом побажання,
наприклад:
Можливо краще почати з ...,
Виконуючи роботу не забудьте про ...
Прийом “Внесення мотиву”.
Показує дитині заради чого, кого
здійснюється ця діяльність, кому буде
добре після виконання, наприклад, “Без
твоєї допомоги твоїм друзям не
впоратись...” тощо.
Прийом “Персональна винятковість.”
Визначає важливість зусиль дитини в
діяльності, що здійснюється або
здійснюватиметься, наприклад:
Тільки ти міг би…
Тільки тобі і можу доручити… і т.п.
Прийом “Висока оцінка деталі”.
Допомагає емоційно пережити не
результат в цілому, а якої її окремої
деталі:
Найбільше мені сподобалось у твоїй
роботі…
Найбільше тобі вдалося…
Прийом „Еврика”.
Створюються умови, за яких дитина,
виконуючи навчальне завдання,
несподівано відкриває в собі невідомі
досі здібності.
Завдання вчителя – помітити це глибоко
особисте відкриття, всіляко підтримати
дитину, поставити нову мету і надихнути
на її досягнення.
Допомога вчителя у створенні ситуації
відкриття має бути ненав`язливою,
прихованою.
Створюючи ситуації успіху на етапі
організації навчальної діяльності, слід
пам`ятати кілька основних правил:
у кожній дитині є задатки, які можуть
розвинутися у здібності;
Побачити їх, відчути, розвити – це
справа педагога;
ставлення до дитини як до рівної, як до
себе, спілкування, що повністю включає
грубість, різкість, образливий тон, має
стати обов`язковою нормою всієї
педагогічної діяльності;
Ставлення до дитини:
як до рівної,
як до себе,
спілкування, що повністю виключає:
- грубість,
- різкість,
- образливий тон
має стати обов`язковою нормою всієї
педагогічної діяльності;
чим більше напрямків діяльності, в яких
бере участь дитина, тим більше в неї
можливостей знайти себе;
кількість і різноманітність ситуацій і
обставин, в тому числі і штучно
створених, у які може потрапити
дитина, визначають шляхи її сьогодення
і віддаленого інтересу та можливі шляхи
успіху.
ТИПИ УСПІХУ:
Неочікувана радість – це почуття
задоволення від того, що результати
діяльності учня перевершили його
очікування.
З педагогічної та психологічної точки
зору – це результат продуманої,
підготовленої діяльності вчителя.
Спільна радість – полягає в тому, щоб учень
досяг необхідної для себе реакції колективу.
Вона може бути підготовленою вчителем
або спонтаною.
Спільною радістю вважають тільки ті реакції
колективу, які дають можливість дитині
відчутні себе задоволеним, стимулюють її
зусиля.
Це, перш за все, має бути емоційний відгук
оточуючих на успіх члена свого колективу.
Важливо, щоб у досягненнях кожного
школяра всі бачили результати своєї
праці, а сама дитина розуміла, що її
радість – це радість підтримки,
отримання статусу „свій серед своїх”.
Зрештою у тому, як реагує дитячий
колектив на успіхи або невдачі своїх
учителів, виявляється його моральна
сутність.
Радість пізнання – це радість пізнання
нового, хоча вона по своїй суті
альтруїстична (виникає на основі
допомоги, підтримки інших людей).
Пізнання спираїться на самоосвіту й
самопізнання.
Така радість не може вирости на
пустому місці, появитися без серйозних
причин. Це слід клопіткої роботи
учителя –учня-учнів.
ВИСНОВОК:
1.Ситуація успіху досягається тоді, коли
сама дитина визначає цей результат як
успіх.
2 Усвідомлення ситуації успіху самим
учнем, розуміння її значимості виникає у
школяра після здолання своєї боязкості,
невміння, незнання, психологічного
враження та інших видів труднощів.
3. Завдання педагога :
допомогти особистості дитини зрости в
успіху;
дати відчути радість від здолання
труднощів;
дати зрозуміти, що задарма в житті в
житті нічого не дається, скрізь необхідно
докласти зусиль.
І успіх буде еквівалентним витраченим
зусиллям.
ШАНОВНІ КОЛЕГИ !
Дайте, будь ласка, відповідь на такі
запитання:
1.Ваше ставлення до технології “Створення
ситуації успіху”.
2.Як Ви оцінюєте стан “Створення ситуації
успіху у Вашому навчальному закладі”.
3.Які ще методичні рекомендації, ідеї,
міркування щодо “Створення ситуації успіху”,
Ви можете запропонувати учасникам нашого
семінару ?
ВДЯЧНІ ВАМ ЗА ВІДВЕРТІСТЬ, ЗА ПОРАДИ
Slide 62
Створення ситуації успіху
та шляхи її реалізації
на уроці як складової якості
навчально-виховного процесу
Мета: Удосконалити методику
створення ситуації успіху та шляхів
її реалізації на уроці як стежки, що
веде до того куточка дитячого
серця, в якому горить вогник
бажання бути гарним.
На
відміну від традиційного розуміння
освіти як суми знань та навичок, нині освіту
починають розглядати як процес
становлення особистості .
Причому особистості, здатної до:
самоосвіти,
саморозвитку,
самовдосконалення,
яка вміє використовувати набуті знання,
яка прагне реалізувати себе,
спроможна змінити на краще своє життя,
життя своєї держави.
Алгоритм
створення та досягнення ситуації успіху
твердження про “Ситуацію успіху”;
особистісно-орієнтований підхід у справі
навчання та виховання - основа педагогічної
технології “Створення ситуації успіху”;
роль “Ситуації успіху” у навчальній діяльності;
створення “Ситуації успіху” на мотиваційному
етапі навчальної діяльності;
психолого-педагогічні прийоми при створенні
“Ситуації успіху”;
методика реалізації “Ситуації успіху”;
Виходячи із Положень Закону України “Про
освіту” завдання школи сьогодні полягає в
тому, щоб:
Виховувати в учнів здатність:
долати життєві труднощі;
самостійно приймати рішення;
розвивати себе як особистість, здатну:
робити вибір і контролювати своє життя;
брати на себе відповідальність за свої дії;
захищати себе і свої життєві цінності;
діяти відповідно до них;
піклуватись про інших;
Завдання вчителів:
прищепити учням потребу до здобуття
знань;
створити такі умови, щоб процес
здобуття знань був для них цікавим,
потрібним, комфортним;
і тому пріоритетним завданням вчителя
під час навчально-виховної діяльності є
створення ситуації успіху.
Що означає “Ситуація успіху?”
Ситуація успіху - це суб'єктивний
психічний стан задоволення наслідком
своєї фізичної, розумової праці чи
моральної напруги.
Успіх у навчанні - єдине джерело
внутрішніх сил дитини, які породжують
енергію для переборення труднощів,
бажання вчитися.
В.Сухомлинський
Ситуація успіху дарує атмосферу
приязні та взаємодопомоги, впевненості
і захищеності.
Учитель зобов’язаний створити джерело
внутрішніх сил дитини, джерело, яке дає
енергію для подолання труднощів і
формування бажання вчитися.
Використання ситуації успіху має
сприяти підвищенню робочого тонусу,
збільшенню продуктивності навчальної
роботи, а також допомогти учням
усвідомити себе повноцінною
особистістю і, відповідно, забезпечити
успіх у навчанні.
Основою педагогічної технології
“Створення ситуації успіху” є
особистісно-орієнтований підхід у справі
навчання та виховання.
А тому звернемося до рекомендацій
щодо особистісно-орієнтовного підходу
навчання та виховання.
–
Особистісно орієнтоване навчання
це навчання, центром якого є
особистість дитини, її самобутність та
самостійність: суб'єктивний досвід
кожного спочатку розкривається, а
потім узгоджується зі змістом освіти.
Визнання учня ключовою фігурою
всього освітнього процесу – це і є
особистісно орієнтована педагогіка.
У свідомості учня це має такий
вигляд: «Все, що я пізнаю, я знаю,
для чого мені потрібно і де я можу ці
знання застосувати».
Для педагога - це прагнення знайти
розумний баланс між знаннями,
уміннями та навичками учня.
Сучасність вимагає навчити учнів:
- самостійно та творчо розв'язувати
проблеми;
- шукати нову інформацію й робити
висновки, а не подавати дітям готові
знання.
В особистісно-орієнтованому підході
вчителю насамперед потрібен високий
рівень педагогічної майстерності, який
базується на розвитку:
дидактичних;
організаторських;
комунікативних;
науково-пізнавальних;
емоційних;
та поведінкових компонентностей;
-
-
Цілі особистісно орієнтованого
навчання полягають у тому, щоб:
визначити життєвий досвід кожного
учня;
його пізнавальні здібності;
рівень інтелекту;
інтереси, які спочатку треба розкрити,
а потім розвинути у навчальному
процесі;
Цілі особистісно орієнтованого навчання
полягають у тому, щоб:
Формувати позитивну мотивацію учнів до:
-
пізнавальної діяльності;
-
потребу в самопізнанні;
-
потребу в самореалізаціїї;
-
та потребу у самовдосконаленні школярів;
Цілі особистісно орієнтованого навчання
полягають у тому, щоб:
Озброїти учнів механізмом:
адаптації;
саморегуляції;
самозахисту;
самовиховання;
Цілі особистісно орієнтованого навчання
полягають у тому, щоб:
Розвинути індивідуальні позитивні
здібності кожного школяра;
Сформувати культуру життєдіяльності
максимально виявити і використати
індивідуальний досвід учня;
Правильно визначати лінії поведінки.
Основні принципи
особистісно-орієнтованого
навчання:
1. Принцип «розвивальної допомоги»
не робити за учня;
не вказувати йому, що робити,
а допомогти пробувати власні сили і власну
активність;
потрібно добитись, щоб учень сам обирав
рішення і відповідав за них.
Звідси - не потрібно подавати готові
знання, а створити умови, в яких
виявляється:
-
власна пізнавальна активність учня;
-
і він визначить для себе цілі, зміст та
методи роботи, власні цінності.
-
Навчання повинно бути дослідницьким
Це час, протягом якого діти вчаться:
самостійно діяти;
- дискутувати;
- приймати рішення.
-
При цьому розвивається самосвідомість і
самореалізується особистість.
Принцип - «свобода вміння»
- учні вільно обговорюють
проблеми;
- співпрацюють один з одним,
- а вчитель виступає в ролі
старшого члена колективу,
консультанта, джерела досвіду
Принцип - «свобода вміння»
Учителю:
-недостатньо
процес;
організувати навчальний
- потрібно ще визначити спосіб засвоєння
знань, тобто оприділити види діяльності
учня на уроці.
Основні вимоги до особистісноорієнтованого уроку:
раціональна єдність словесних,
наукових і практичних методів
навчання;
зв'язок з раніше вивченим досвідом,
набутим учнем;
Основні вимоги до особистісно
орієнтованого уроку:
-формування вмінь в учнів самостійно
здобувати знання і застосовувати їх на
практиці;
-заохочення прагнень учнів знаходити свій
спосіб роботи з навчальним матеріалом.
Метою
особистісноорієнтованого уроку є:
- створення умов для виявлення
пізнавальної активності учнів
Засобами досягнення вчителем цієї мети
можуть бути:
використання різних форм та методів
навчальної діяльності, які дозволяють
розкрити суб'єктивний досвід учнів;
створення атмосфери зацікавленості
кожного учня в результатах роботи
всього класу;
стимулювання учнів до висловлювань,
використання різних способів виконання
завдань без побоювань помилитися,
отримати хибну відповідь тощо;
Засобами досягнення вчителем цієї мети
можуть бути:
використання протягом уроку
дидактичного матеріалу, який дозволяє
отримати учневі найбільш значущі для
нього вид та форму змісту навчального
матеріалу;
оцінювання досягнень учня протягом
усього процесу його діяльності, а не
тільки за кінцевим результатом;
Засобами досягнення вчителем цієї мети
можуть бути:
заохочення прагнень учня знаходити свій
спосіб роботи;
аналізувати протягом уроку роботи інших
учнів; вибирати та засвоювати найбільш
раціональні з них;
створення на уроці педагогічних ситуацій
спілкування, які б дозволяли кожному учневі
виявляти ініціативу, самостійність, виборність у
справах роботи;
створення обстановки для природного
самовираження учня.
Технологія
особистісноорієнтованогоуроку
Для проведення особистісноорієнтованого уроку вчитель має
оволодіти його основними етапами:
1.
2.
3.
4.
5.
6.
7.
8.
Орієнтації.
Визначення мети.
Проектування.
Організації.
Реалізації.
Контролю.
Коригування.
Оцінювання
1. Етап орієнтації включає:
орієнтацію на позитивну роботу;
орієнтацію на визначення особистісного
досвіду учнів;
пов'язання цього досвіду з проблемами
навчального матеріалу.
2. Етап визначення мети передбачає:
визначення на уроці разом з учнями
значущої мети здійснення тієї діяльності,
яка запланована вчителем (учні повинні
зрозуміти, що може дати робота учням
саме на цьому уроці для складання,
наприклад, тематичного заліку,
державної атестації, свого майбутнього
життя тощо);
визначення показників досягнення
поставлених завдань;
3. Етап проектування включає:
передбачення залучення учнів до
виконання ними випереджальних
завдань;
підготовки повідомлень;
рефератів;
виготовлення та відбору наочності;
складання плану роботи тощо;
Етап організації виконання плану
діяльності передбачає:
Подання можливих варіантів і
способів виконання навчальної
діяльності (усна чи письмова форма,
індивідуальна робота чи робота в
групах, робота з текстом чи з іншими
засобами одержання інформації);
Етап організації виконання плану
діяльності передбачає:
2.Представлення учнями вибору способу
фіксації нового матеріалу (конспект,
схема, таблиця, опора, план, тези,
висновки тощо);
3.Варіативність домашнього завдання
(диференціація за рівнем складності та
способом виконання).
Етап контрольно-оцінювальний:
1.Залучення учнів до контролю за
перебігом навчальної діяльності шляхом
заохочення їх до різних видів контролю,
самоконтролю, взаємоконтролю, роботи
в групах;
2.Участь учнів у виправленні помилок і
недоліків у знаннях, усвідомлення їх
причин шляхом взаємо та самоаналізу;
Етап контрольно-оцінювальний:
3.Надання учням можливості самостійно
або за участі вчителя, інших учнів
порівнювати отримані ним результати з
критеріями стандарту, закладеного у
навчальній програмі;
4.Використання механізмів оцінного
методу (позитивного ставлення до
успіхів школяра);
Етап контрольно-оцінювальний:
5.Використання механізмів оцінного
методу (позитивного ставлення до
успіхів школяра).
6.Оцінювання (виставлення рівневих
оцінок за дванадцятибальною системою
оцінювання навчальних досягнень,
поурочного бала, рейтинг) не тільки
результатів, а й самого процесу
навчання.
6. Заключний етап передбачає:
усвідомлення учнями ситуації
досягнення мети;
відчуття успіху;
підкріплення позитивної мотивації
стосовно власної діяльності.
Методи та засоби психолого-педагогічної
підтримки діяльності учнів
заохочення;
навчально-пізнавальна гра;
створення ситуації успіху;
створення ситуації пізнавального інтересу;
створення проблемної ситуації;
спонукання до пошуку альтернативних
рішень;
виконання творчих завдань;
кооперація учнів;
створення ситуації взаємодопомоги тощо.
Висновок може бути таким: особистісноорієнтоване навчання ЦЕ–
загальнодидактичний принцип
індивідуального підходу до учнів.
Таке твердження ми дослідимо та
пояснимо за допомогою такого факту:
Відомий російський психолог
Л.С. Виготський своє теорією доводить,
що розум будь-якої людини має дві зони
розвитку: А і Б.
Перша зона (А) – це зона актуального
розвитку.
У цю зону потрапляють завдання, які
дитина може виконати сама без
допомоги вчителя.
Друга зона (В) – це зона найближчого
розвитку
Сюди потрапляють завдання, які дитина сама
виконати не може, але може з ними
впоратися з допомогою вчителя.
Зона найближчого розвитку, - це зона
“наступного дня”.
Те, що сьогодні є зона найближчого
розвитку, завтра у процесі навчання повинно
стати зоною актуального розвитку. Учитель
не повинен давати готову інформацію, адже
таке навчання може загальмувати мислення
дитини. А за допомогою вміло підібраних
запитань педагог підводить школяра до
правильної відповіді, розв’язку.
Те, що сьогодні є зоною найближчого
розвитку, завтра у процесі навчання
повинно стати зоною актуального
розвитку.
Учитель не повинен давати готову
інформацію, адже таке навчання може
загальмувати мислення дитини.
А за допомогою вміло підібраних
запитань педагог підводить школяра до
правильної відповіді, розв’язку.
Отже, як бачимо із цього прикладу, щоб
відбулися розвиток і навчання учнів,
завдання повинні потрапляти лише в
зону найближчого розвитку
(за Л.С. Виготським).
Припустимо, що два учні навчались в
одній школі, в одних і тих самих
учителів, закінчили школу з відзнакою,
рівень їхнього розвитку все одно буде
різним.
Ще більше відрізняється розвиток учнів
класу, які згідно з 12- бальною
системою досягли початкового і
високого рівнів.
Тому зрозуміло, що до таких дітей треба
підходити індивідуально, тобто ставити
перед ними різні завдання.
Якщо для цілого класу поставити одне
завдання, то для одних учнів воно
потрапить у зону актуального розвитку,
для інших – у зону найближчого
розвитку.
Отже, одне завдання для всього класу
ставити не бажано і не потрібно, а
здійснювати якісний особистісноорієнтований підхід до навчання та
виховання на практиці нам заважає ряд
причин, зокрема:
Причина 1. Щоб підійти індивідуально
до кожного учня, необхідно знати його
психологічні, фізіологічні та соціальні
особливості.
Лише психологія нараховує кілька
десятків індивідуальних особливостей
особистості. Це різні види уваги, уяви,
мислення, сприйняття, темпераменту,
характеру і т.д.
Пам’ять також поділяється більш ніж
на 10 типів: короткочасна,
довготривала, оперативна, рухова,
зорова, слухова, емоційна, словеснологічна і т.д.;
Причина 2. Виявити всі ці психологічні,
фізіологічні та соціальні особливості
вчитель без допомоги психолога, лікаря,
соціолога не може;
Причина 3.Навіть якщо теоретично
припустити, що в кожної дитини
виявили всі ці особливості, вчитель не
зможе запам’ятати їх у такій кількості
дітей, оскільки він одночасно навчає
свого предмета не один десяток учнів,
кожен з яких має не один десяток таких
особливостей.
Нарешті, якщо вчителю все-таки
вдається запам’ятати всі особливості
кожної дитини, він не зможе підійти
індивідуально тому, що урок триває
всього 40-45 хв, протягом яких
неможливо фізично попрацювати з
кожним учнем класу індивідуально.
Отже, існує суперечність: з одного боку,
вимоги до особистісно-орієнтованого
навчання, а з іншого причини, що
унеможливлюють якісне впровадження
цієї педагогічної технології у навчальновиховний процес.
Який же вихід з ситуації, що склалася ?
Філософія вчить, що джерелом і
рушійними силами будь-якого процесу
(у тому числі й навчального) є
розв’язання суперечностей і тому,
щоб навчальний процес розвивався,
вчителю необхідно вміти виявляти
суперечність навчального процесу, а
також вміти розв’язувати її.
Дана суперечність розв’язується шляхом
диференційованого підходу до учнів.
Диференціація (від лат. Differentia –
різниця, відмінність) – розчленування
цілого на якісно відмінні частини.
Розв’язування таких суперечностей
називається підходом до навчання.
Цей підхід, для прикладу, можна
здійснити таким чином:
Учнів класу розподілити на групи за
рівнем розвитку.
Критерії, якими слід керуватися - це
успішність.
Таких груп, наприклад, може бути
чотири:
низький рівень;
середній рівень;
достатній рівень;
високий рівень.
Зрозуміло, що такий поділ не
аргументується для учнів, для того щоб
у слабшого школяра не сформувалася
занижена самооцінка, а в сильного –
завищена.
Якщо учні однієї з груп підвищують свій
рівень – їх слід перевести до наступної
групи і навпаки.
Для кожної групи пропонуються різні за
ступенем складності завдання.
Диференційований підхід можна
здійснювати при різних формах
навчального процесу: під час уроку,
лабораторного заняття, екскурсії.
Під час проведеного уроку методом бесіди,
запитань слід орієнтувати учнів на певну
групу.
При цьому обов’язково слід враховувати,
щоб запитання було точним, стислим, не
мало елементів підказки.
Під час проведення уроку методом
пояснення, розповіді диференційований
підхід неможливий, оскільки вчитель будує
свою розповідь, орієнтуючись на
середнього учня,
але під час закріплення нового матеріалу
чи пояснення домашнього завдання учням
можна запропонувати різнорівневі
завдання.
Завершальним етапом навчальної
діяльності на уроці є:
усвідомлення ситуації досягнення мети;
переживання ситуації успіху;
підкріплення позитивної мотивації щодо
самої діяльності.
Ситуація успіху досягається тоді, коли
сама дитина визначає цей результат як
успіх.
Усвідомлення ситуації успіху самим
учнем, розуміння її значимості виникає у
суб'єкта після здолання своєї боязкості,
невміння, незнання, психологічного
враження та інших видів труднощів.
Роль “Ситуації успіху” у навчальній
діяльності
За останні роки термін
„Ситуація успіху” став звичним для
педагогів.
Ніхто не заперечує, що саме позитивні
емоції можуть стати для дитини одним
з найважливіших стимулів у навчанні,
але при цьому ми забуваємо про те, що
в педагогів не існує єдиного рецепта чи
правила, як саме створювати ситуації
успіху тому, що це слід на основі
індивідуального підходу, зважено, з
урахуванням багатьох факторів.
Діти прощають багато чого, але не
вибачають байдужість.
За відгуками дітей, найкращі їхні
вчителі вели уроки так, що здавалося,
ніби весь урок вони зайняті саме тобою.
Як цього досягти?
Іноді це „Іскра Божа”,
а частіше – майстерність, доведена до
мистецтва.
Важливо мати на увазі, що навіть
одноразове переживання успіху може
докорінно змінити психологічне
самопочуття дитини.
Ситуація успіху може стати пусковим
механізмом подальшого розвитку
особистості.
Безперечно, переживання успіху навіює
людині впевненість у власних силах.
З`являється бажання знову досягти
добрих результатів, виникає відчуття
внутрішнього благополуччя, що, у свою
чергу, покращує ставлення до
навколишнього світу.
На перший погляд здається, що вчитель,
кілька разів давши учню можливість
відчути успіх, далі вже само собою
забезпечує високий рівень мотивації,
інтересу, пізнавальної активності.
Але може бути й протилежний
результат: постійна успішність здатна
сформувати байдуже ставлення до
навчання.
Крім того, постійне очікування лише
позитивного результату згубно впливає
на розвиток вольових якостей учня:
він ухиляється від подолання
труднощів;
губиться в складних ситуаціях
(навчальних та життєвих);
у його поведінці починає домінувати
мотив „уникнення невдач”.
Досвідчені психологи та педагоги
попереджують про можливість
негативних наслідків пережитого успіху.
Чому ж виникає такий парадокс?
По-перше, успіх, що діставався ціною
незначних зусиль, може призвести до
переоцінки, точніше, до завищеної
оцінки своїх можливостей.
По-друге, за сильним переживанням
будь-якої емоції обов`язково настає
релаксація (розслаблення).
І якщо в цей період запропонувати
людині якусь діяльність, то, швидше за
все, ця діяльність буде менш успішною,
ніж попередня.
По-третє, переживання успіху може бути
потьмареним, якщо результат, важливий
і значимий для самого учня, не буде
адекватно оцінений іншими людьми.
І нарешті:
Емоція успіху не стане сильним
переживанням, якщо результати діяльності
не значимі для її суб`єкта.
Дитина, особливо на початку навчання,
однаково інтенсивно переживає успіх у
„головних” і „неголовних” навчальних
предметах.
Але часто знижують цю інтенсивність:
„12 балів з музики ! Та краще б ти
отримав 12 балів з читання”.
Знижуючи значимості успіху, що
переживається дитиною, ми, дорослі,
впливаємо на формування у дитини
ставлення до навчального процесу в
цілому.
Ось чому, оцінюючи дітей, необхідно
виходити з індивідуальних особливостей
кожного учня.
Просування вперед треба заохочувати,
підбадьорювати, щоб дитина не
відчувала невдачу, порівнюючи свої
результати з раніше встановленими
нормами, особливо якщо вони для неї
недосяжні.
Отже, ситуація успіху у навчальній
діяльності створюється вчителем або ж
психологом.
Як і будь-яку іншу діяльність, навчання
можна уявити у вигляді простого
ланцюжка дій:
1. Установка на діяльність (емоційна
підготовка учнів на вирішення
навчального завдання) – мотиваційний
етап;
2.Забезпечення діяльності (створення
умов для успішного вирішення
навчального завдання) –підготовчий,
робочий етап;
3.Порівняння отриманих результатів з
очікуваними (усвідомлення ставлення до
результатів своєї навчальної праці) –
результативний етап.
Отже, якщо ситуація успіху створюється
вчителем послідовно і свідомо, її
3.Порівняння отриманих результатів з
очікуваними (усвідомлення ставлення
до результатів своєї навчальної праці) –
результативний етап.
Отже, якщо ситуація успіху створюється
вчителем послідовно і свідомо, її
структура повинна врахувати всі
перелічені компоненти.
Створення ситуації успіху на
мотиваційному етапі навчальної
діяльності
Дослідження психологів свідчать, що рівень
засвоєння людиною знань істотно залежить
від рівня сформованості її мотивації
навчитися.
Тож давайте проаналізуємо, як провести
мотиваційний етап уроку так, щоб створити
ситуацію успіху для того учня.
Перед учителем стоїть завдання:
сформувати в учня настанову на
успішне виконання завдання
Інакше кажучи, вчитель повинен
сформувати в учнів мотив досягнення
мети.
Але при цьому вчитель часто
зустрічається з неадекватною
реакцією учнівського колективу:
1.Хтось уже виконував подібне
завдання, і його результати
виявились невдалими, так що у цієї
категорії учнів уже сформоване
негативне ставлення на успішне
виконання завдання.
2.Інша група учнів не стикалась з
такою роботою, тому вони не знають,
чого можна очікувати від майбутньої
діяльності.
3.Третя група, яка виконувала потрібні
завдання і успішно з ними впоралася,
знаходиться у стані мобілізації, готова
виконувати навчальне завдання.
Зрозуміло, що найлегше вчителю буде
працювати з учнями третьої групи, де
необхідно лише активізувати позитивні
емоції, які діти пережили раніше.
У другої групи учнів слід передбачити
емоційну реакцію, намалювати
перспективу вдалого виконання
завдання, пов`язавши її з тими чи
іншими умовами діяльності, які в
минулому забезпечували успіх.
Найбільш клопітною буде робота
першою групою учнів.
Перш за все доведеться нейтралізувати
спогади про невдачу в попередній
діяльності, а потім створити перспективу
для нової.
Зробити це можна, наприклад, так:
дати завдання учневі попрацювати над
своїми помилками, або повідомити його,
що завдання для нього змінено
порівняно з попереднім і т. д.
Учитель може запропонувати різні
варіанти мотивів досягнення ситуації
успіху:
прагнення самостійно розв`язати цікаві
задачі;
завоювати авторитет у своїх товаришів;
стати першим;
розглядати свою діяльність з точки зору
її корисності для інших людей;
встановити нові контакти між
товаришами у ході виконання завдання
тощо.
Отже, на етапі мотивації навчальної
діяльності учитель організовує певні
ситуації з метою активізувати чи
нейтралізувати емоції для наступної
діяльності
На етапі мотивації створення ситуації
успіху більшою мірою визначається
психологічними аспектами.
Тут доречним буде використання в
роботі вчителя таких психологопедагогічних прийомів, як:
Ефект Розенталя, або „Ефект
навіювання”: „Ти це можеш”, „Тобі це
вдається” тощо.
Якщо педагог буде переконувати учнів
у реальності успіху, то успіх прийде.
Англійський учений Стоуенс довів, що
учні, яких заохочували, досягли значно
більших успіхів, ніж ті, кого ніяк не
заохочували.
Прийом „Емоційне погладжування” –
це констатація будь-якого факту успіху,
прищеплювання дитині віри в себе,
відкритість учителя для довіри і співчуття.
◦ Прийом „Анонсування” –
репетиція майбутньої дії, яка створює
психологічний настрій на успіх перед
класом.
Це можуть бути додаткові індивідуальні
заняття з окремими учнями чи
заздалегідь оголошенні запитання
самостійної роботи.
Прийом „Шикуйсь!” містить такі кроки:
психологічна атака;
емоційне блокування;
вибір головного напрямку;
вибір рівних можливостей;
несподіване порівняння;
стабілізація.
Цей прийом полягає в тому, щоб:
учителем блокувалось припущення на
невдачу в діяльності учня;
відволікалася увага школяра від
чергового неуспіху;
вчитель повинен знайти той напрямок
діяльності, яким учень зможе
реалізувати себе набагато краще, тим
самим забезпечити його на успіх, на
стабільність у навчанні.
Розглянемо деякі
алгоритми створення ситуацій успіху та
методику їх реалізації:
Прийом „Даю шанс” – це заздалегідь
підготовлена вчителем ситуація, в якій
учень отримує можливість зненацька
для себе розкрити свої можливості.
Прийом “ Зняття страху”-
допомогає перебороти невпевненість у
власних силах (Люди вчаться на своїх
помилках і знаходять інші шляхи
вирішення проблем).
Прийом “Авансування успішного
результату” –
допомогає вчителю висловити тверду
переконаніність у тому, що його учень
обов’язково впорається з поставленим
завданням.
Це, в свою чергу, переконує дитину у
своїх силах і можливостях.
“У тебе обов’язково вийде”, “Я навіть не
сумніваюсь у позитивному результаті” і
т. д.
Прийом “Прихований інструктаж”
Допомагає дитині уникнути поразки.
Досягається шляхом побажання,
наприклад:
Можливо краще почати з ...,
Виконуючи роботу не забудьте про ...
Прийом “Внесення мотиву”.
Показує дитині заради чого, кого
здійснюється ця діяльність, кому буде
добре після виконання, наприклад, “Без
твоєї допомоги твоїм друзям не
впоратись...” тощо.
Прийом “Персональна винятковість.”
Визначає важливість зусиль дитини в
діяльності, що здійснюється або
здійснюватиметься, наприклад:
Тільки ти міг би…
Тільки тобі і можу доручити… і т.п.
Прийом “Висока оцінка деталі”.
Допомагає емоційно пережити не
результат в цілому, а якої її окремої
деталі:
Найбільше мені сподобалось у твоїй
роботі…
Найбільше тобі вдалося…
Прийом „Еврика”.
Створюються умови, за яких дитина,
виконуючи навчальне завдання,
несподівано відкриває в собі невідомі
досі здібності.
Завдання вчителя – помітити це глибоко
особисте відкриття, всіляко підтримати
дитину, поставити нову мету і надихнути
на її досягнення.
Допомога вчителя у створенні ситуації
відкриття має бути ненав`язливою,
прихованою.
Створюючи ситуації успіху на етапі
організації навчальної діяльності, слід
пам`ятати кілька основних правил:
у кожній дитині є задатки, які можуть
розвинутися у здібності;
Побачити їх, відчути, розвити – це
справа педагога;
ставлення до дитини як до рівної, як до
себе, спілкування, що повністю включає
грубість, різкість, образливий тон, має
стати обов`язковою нормою всієї
педагогічної діяльності;
Ставлення до дитини:
як до рівної,
як до себе,
спілкування, що повністю виключає:
- грубість,
- різкість,
- образливий тон
має стати обов`язковою нормою всієї
педагогічної діяльності;
чим більше напрямків діяльності, в яких
бере участь дитина, тим більше в неї
можливостей знайти себе;
кількість і різноманітність ситуацій і
обставин, в тому числі і штучно
створених, у які може потрапити
дитина, визначають шляхи її сьогодення
і віддаленого інтересу та можливі шляхи
успіху.
ТИПИ УСПІХУ:
Неочікувана радість – це почуття
задоволення від того, що результати
діяльності учня перевершили його
очікування.
З педагогічної та психологічної точки
зору – це результат продуманої,
підготовленої діяльності вчителя.
Спільна радість – полягає в тому, щоб учень
досяг необхідної для себе реакції колективу.
Вона може бути підготовленою вчителем
або спонтаною.
Спільною радістю вважають тільки ті реакції
колективу, які дають можливість дитині
відчутні себе задоволеним, стимулюють її
зусиля.
Це, перш за все, має бути емоційний відгук
оточуючих на успіх члена свого колективу.
Важливо, щоб у досягненнях кожного
школяра всі бачили результати своєї
праці, а сама дитина розуміла, що її
радість – це радість підтримки,
отримання статусу „свій серед своїх”.
Зрештою у тому, як реагує дитячий
колектив на успіхи або невдачі своїх
учителів, виявляється його моральна
сутність.
Радість пізнання – це радість пізнання
нового, хоча вона по своїй суті
альтруїстична (виникає на основі
допомоги, підтримки інших людей).
Пізнання спираїться на самоосвіту й
самопізнання.
Така радість не може вирости на
пустому місці, появитися без серйозних
причин. Це слід клопіткої роботи
учителя –учня-учнів.
ВИСНОВОК:
1.Ситуація успіху досягається тоді, коли
сама дитина визначає цей результат як
успіх.
2 Усвідомлення ситуації успіху самим
учнем, розуміння її значимості виникає у
школяра після здолання своєї боязкості,
невміння, незнання, психологічного
враження та інших видів труднощів.
3. Завдання педагога :
допомогти особистості дитини зрости в
успіху;
дати відчути радість від здолання
труднощів;
дати зрозуміти, що задарма в житті в
житті нічого не дається, скрізь необхідно
докласти зусиль.
І успіх буде еквівалентним витраченим
зусиллям.
ШАНОВНІ КОЛЕГИ !
Дайте, будь ласка, відповідь на такі
запитання:
1.Ваше ставлення до технології “Створення
ситуації успіху”.
2.Як Ви оцінюєте стан “Створення ситуації
успіху у Вашому навчальному закладі”.
3.Які ще методичні рекомендації, ідеї,
міркування щодо “Створення ситуації успіху”,
Ви можете запропонувати учасникам нашого
семінару ?
ВДЯЧНІ ВАМ ЗА ВІДВЕРТІСТЬ, ЗА ПОРАДИ
Slide 63
Створення ситуації успіху
та шляхи її реалізації
на уроці як складової якості
навчально-виховного процесу
Мета: Удосконалити методику
створення ситуації успіху та шляхів
її реалізації на уроці як стежки, що
веде до того куточка дитячого
серця, в якому горить вогник
бажання бути гарним.
На
відміну від традиційного розуміння
освіти як суми знань та навичок, нині освіту
починають розглядати як процес
становлення особистості .
Причому особистості, здатної до:
самоосвіти,
саморозвитку,
самовдосконалення,
яка вміє використовувати набуті знання,
яка прагне реалізувати себе,
спроможна змінити на краще своє життя,
життя своєї держави.
Алгоритм
створення та досягнення ситуації успіху
твердження про “Ситуацію успіху”;
особистісно-орієнтований підхід у справі
навчання та виховання - основа педагогічної
технології “Створення ситуації успіху”;
роль “Ситуації успіху” у навчальній діяльності;
створення “Ситуації успіху” на мотиваційному
етапі навчальної діяльності;
психолого-педагогічні прийоми при створенні
“Ситуації успіху”;
методика реалізації “Ситуації успіху”;
Виходячи із Положень Закону України “Про
освіту” завдання школи сьогодні полягає в
тому, щоб:
Виховувати в учнів здатність:
долати життєві труднощі;
самостійно приймати рішення;
розвивати себе як особистість, здатну:
робити вибір і контролювати своє життя;
брати на себе відповідальність за свої дії;
захищати себе і свої життєві цінності;
діяти відповідно до них;
піклуватись про інших;
Завдання вчителів:
прищепити учням потребу до здобуття
знань;
створити такі умови, щоб процес
здобуття знань був для них цікавим,
потрібним, комфортним;
і тому пріоритетним завданням вчителя
під час навчально-виховної діяльності є
створення ситуації успіху.
Що означає “Ситуація успіху?”
Ситуація успіху - це суб'єктивний
психічний стан задоволення наслідком
своєї фізичної, розумової праці чи
моральної напруги.
Успіх у навчанні - єдине джерело
внутрішніх сил дитини, які породжують
енергію для переборення труднощів,
бажання вчитися.
В.Сухомлинський
Ситуація успіху дарує атмосферу
приязні та взаємодопомоги, впевненості
і захищеності.
Учитель зобов’язаний створити джерело
внутрішніх сил дитини, джерело, яке дає
енергію для подолання труднощів і
формування бажання вчитися.
Використання ситуації успіху має
сприяти підвищенню робочого тонусу,
збільшенню продуктивності навчальної
роботи, а також допомогти учням
усвідомити себе повноцінною
особистістю і, відповідно, забезпечити
успіх у навчанні.
Основою педагогічної технології
“Створення ситуації успіху” є
особистісно-орієнтований підхід у справі
навчання та виховання.
А тому звернемося до рекомендацій
щодо особистісно-орієнтовного підходу
навчання та виховання.
–
Особистісно орієнтоване навчання
це навчання, центром якого є
особистість дитини, її самобутність та
самостійність: суб'єктивний досвід
кожного спочатку розкривається, а
потім узгоджується зі змістом освіти.
Визнання учня ключовою фігурою
всього освітнього процесу – це і є
особистісно орієнтована педагогіка.
У свідомості учня це має такий
вигляд: «Все, що я пізнаю, я знаю,
для чого мені потрібно і де я можу ці
знання застосувати».
Для педагога - це прагнення знайти
розумний баланс між знаннями,
уміннями та навичками учня.
Сучасність вимагає навчити учнів:
- самостійно та творчо розв'язувати
проблеми;
- шукати нову інформацію й робити
висновки, а не подавати дітям готові
знання.
В особистісно-орієнтованому підході
вчителю насамперед потрібен високий
рівень педагогічної майстерності, який
базується на розвитку:
дидактичних;
організаторських;
комунікативних;
науково-пізнавальних;
емоційних;
та поведінкових компонентностей;
-
-
Цілі особистісно орієнтованого
навчання полягають у тому, щоб:
визначити життєвий досвід кожного
учня;
його пізнавальні здібності;
рівень інтелекту;
інтереси, які спочатку треба розкрити,
а потім розвинути у навчальному
процесі;
Цілі особистісно орієнтованого навчання
полягають у тому, щоб:
Формувати позитивну мотивацію учнів до:
-
пізнавальної діяльності;
-
потребу в самопізнанні;
-
потребу в самореалізаціїї;
-
та потребу у самовдосконаленні школярів;
Цілі особистісно орієнтованого навчання
полягають у тому, щоб:
Озброїти учнів механізмом:
адаптації;
саморегуляції;
самозахисту;
самовиховання;
Цілі особистісно орієнтованого навчання
полягають у тому, щоб:
Розвинути індивідуальні позитивні
здібності кожного школяра;
Сформувати культуру життєдіяльності
максимально виявити і використати
індивідуальний досвід учня;
Правильно визначати лінії поведінки.
Основні принципи
особистісно-орієнтованого
навчання:
1. Принцип «розвивальної допомоги»
не робити за учня;
не вказувати йому, що робити,
а допомогти пробувати власні сили і власну
активність;
потрібно добитись, щоб учень сам обирав
рішення і відповідав за них.
Звідси - не потрібно подавати готові
знання, а створити умови, в яких
виявляється:
-
власна пізнавальна активність учня;
-
і він визначить для себе цілі, зміст та
методи роботи, власні цінності.
-
Навчання повинно бути дослідницьким
Це час, протягом якого діти вчаться:
самостійно діяти;
- дискутувати;
- приймати рішення.
-
При цьому розвивається самосвідомість і
самореалізується особистість.
Принцип - «свобода вміння»
- учні вільно обговорюють
проблеми;
- співпрацюють один з одним,
- а вчитель виступає в ролі
старшого члена колективу,
консультанта, джерела досвіду
Принцип - «свобода вміння»
Учителю:
-недостатньо
процес;
організувати навчальний
- потрібно ще визначити спосіб засвоєння
знань, тобто оприділити види діяльності
учня на уроці.
Основні вимоги до особистісноорієнтованого уроку:
раціональна єдність словесних,
наукових і практичних методів
навчання;
зв'язок з раніше вивченим досвідом,
набутим учнем;
Основні вимоги до особистісно
орієнтованого уроку:
-формування вмінь в учнів самостійно
здобувати знання і застосовувати їх на
практиці;
-заохочення прагнень учнів знаходити свій
спосіб роботи з навчальним матеріалом.
Метою
особистісноорієнтованого уроку є:
- створення умов для виявлення
пізнавальної активності учнів
Засобами досягнення вчителем цієї мети
можуть бути:
використання різних форм та методів
навчальної діяльності, які дозволяють
розкрити суб'єктивний досвід учнів;
створення атмосфери зацікавленості
кожного учня в результатах роботи
всього класу;
стимулювання учнів до висловлювань,
використання різних способів виконання
завдань без побоювань помилитися,
отримати хибну відповідь тощо;
Засобами досягнення вчителем цієї мети
можуть бути:
використання протягом уроку
дидактичного матеріалу, який дозволяє
отримати учневі найбільш значущі для
нього вид та форму змісту навчального
матеріалу;
оцінювання досягнень учня протягом
усього процесу його діяльності, а не
тільки за кінцевим результатом;
Засобами досягнення вчителем цієї мети
можуть бути:
заохочення прагнень учня знаходити свій
спосіб роботи;
аналізувати протягом уроку роботи інших
учнів; вибирати та засвоювати найбільш
раціональні з них;
створення на уроці педагогічних ситуацій
спілкування, які б дозволяли кожному учневі
виявляти ініціативу, самостійність, виборність у
справах роботи;
створення обстановки для природного
самовираження учня.
Технологія
особистісноорієнтованогоуроку
Для проведення особистісноорієнтованого уроку вчитель має
оволодіти його основними етапами:
1.
2.
3.
4.
5.
6.
7.
8.
Орієнтації.
Визначення мети.
Проектування.
Організації.
Реалізації.
Контролю.
Коригування.
Оцінювання
1. Етап орієнтації включає:
орієнтацію на позитивну роботу;
орієнтацію на визначення особистісного
досвіду учнів;
пов'язання цього досвіду з проблемами
навчального матеріалу.
2. Етап визначення мети передбачає:
визначення на уроці разом з учнями
значущої мети здійснення тієї діяльності,
яка запланована вчителем (учні повинні
зрозуміти, що може дати робота учням
саме на цьому уроці для складання,
наприклад, тематичного заліку,
державної атестації, свого майбутнього
життя тощо);
визначення показників досягнення
поставлених завдань;
3. Етап проектування включає:
передбачення залучення учнів до
виконання ними випереджальних
завдань;
підготовки повідомлень;
рефератів;
виготовлення та відбору наочності;
складання плану роботи тощо;
Етап організації виконання плану
діяльності передбачає:
Подання можливих варіантів і
способів виконання навчальної
діяльності (усна чи письмова форма,
індивідуальна робота чи робота в
групах, робота з текстом чи з іншими
засобами одержання інформації);
Етап організації виконання плану
діяльності передбачає:
2.Представлення учнями вибору способу
фіксації нового матеріалу (конспект,
схема, таблиця, опора, план, тези,
висновки тощо);
3.Варіативність домашнього завдання
(диференціація за рівнем складності та
способом виконання).
Етап контрольно-оцінювальний:
1.Залучення учнів до контролю за
перебігом навчальної діяльності шляхом
заохочення їх до різних видів контролю,
самоконтролю, взаємоконтролю, роботи
в групах;
2.Участь учнів у виправленні помилок і
недоліків у знаннях, усвідомлення їх
причин шляхом взаємо та самоаналізу;
Етап контрольно-оцінювальний:
3.Надання учням можливості самостійно
або за участі вчителя, інших учнів
порівнювати отримані ним результати з
критеріями стандарту, закладеного у
навчальній програмі;
4.Використання механізмів оцінного
методу (позитивного ставлення до
успіхів школяра);
Етап контрольно-оцінювальний:
5.Використання механізмів оцінного
методу (позитивного ставлення до
успіхів школяра).
6.Оцінювання (виставлення рівневих
оцінок за дванадцятибальною системою
оцінювання навчальних досягнень,
поурочного бала, рейтинг) не тільки
результатів, а й самого процесу
навчання.
6. Заключний етап передбачає:
усвідомлення учнями ситуації
досягнення мети;
відчуття успіху;
підкріплення позитивної мотивації
стосовно власної діяльності.
Методи та засоби психолого-педагогічної
підтримки діяльності учнів
заохочення;
навчально-пізнавальна гра;
створення ситуації успіху;
створення ситуації пізнавального інтересу;
створення проблемної ситуації;
спонукання до пошуку альтернативних
рішень;
виконання творчих завдань;
кооперація учнів;
створення ситуації взаємодопомоги тощо.
Висновок може бути таким: особистісноорієнтоване навчання ЦЕ–
загальнодидактичний принцип
індивідуального підходу до учнів.
Таке твердження ми дослідимо та
пояснимо за допомогою такого факту:
Відомий російський психолог
Л.С. Виготський своє теорією доводить,
що розум будь-якої людини має дві зони
розвитку: А і Б.
Перша зона (А) – це зона актуального
розвитку.
У цю зону потрапляють завдання, які
дитина може виконати сама без
допомоги вчителя.
Друга зона (В) – це зона найближчого
розвитку
Сюди потрапляють завдання, які дитина сама
виконати не може, але може з ними
впоратися з допомогою вчителя.
Зона найближчого розвитку, - це зона
“наступного дня”.
Те, що сьогодні є зона найближчого
розвитку, завтра у процесі навчання повинно
стати зоною актуального розвитку. Учитель
не повинен давати готову інформацію, адже
таке навчання може загальмувати мислення
дитини. А за допомогою вміло підібраних
запитань педагог підводить школяра до
правильної відповіді, розв’язку.
Те, що сьогодні є зоною найближчого
розвитку, завтра у процесі навчання
повинно стати зоною актуального
розвитку.
Учитель не повинен давати готову
інформацію, адже таке навчання може
загальмувати мислення дитини.
А за допомогою вміло підібраних
запитань педагог підводить школяра до
правильної відповіді, розв’язку.
Отже, як бачимо із цього прикладу, щоб
відбулися розвиток і навчання учнів,
завдання повинні потрапляти лише в
зону найближчого розвитку
(за Л.С. Виготським).
Припустимо, що два учні навчались в
одній школі, в одних і тих самих
учителів, закінчили школу з відзнакою,
рівень їхнього розвитку все одно буде
різним.
Ще більше відрізняється розвиток учнів
класу, які згідно з 12- бальною
системою досягли початкового і
високого рівнів.
Тому зрозуміло, що до таких дітей треба
підходити індивідуально, тобто ставити
перед ними різні завдання.
Якщо для цілого класу поставити одне
завдання, то для одних учнів воно
потрапить у зону актуального розвитку,
для інших – у зону найближчого
розвитку.
Отже, одне завдання для всього класу
ставити не бажано і не потрібно, а
здійснювати якісний особистісноорієнтований підхід до навчання та
виховання на практиці нам заважає ряд
причин, зокрема:
Причина 1. Щоб підійти індивідуально
до кожного учня, необхідно знати його
психологічні, фізіологічні та соціальні
особливості.
Лише психологія нараховує кілька
десятків індивідуальних особливостей
особистості. Це різні види уваги, уяви,
мислення, сприйняття, темпераменту,
характеру і т.д.
Пам’ять також поділяється більш ніж
на 10 типів: короткочасна,
довготривала, оперативна, рухова,
зорова, слухова, емоційна, словеснологічна і т.д.;
Причина 2. Виявити всі ці психологічні,
фізіологічні та соціальні особливості
вчитель без допомоги психолога, лікаря,
соціолога не може;
Причина 3.Навіть якщо теоретично
припустити, що в кожної дитини
виявили всі ці особливості, вчитель не
зможе запам’ятати їх у такій кількості
дітей, оскільки він одночасно навчає
свого предмета не один десяток учнів,
кожен з яких має не один десяток таких
особливостей.
Нарешті, якщо вчителю все-таки
вдається запам’ятати всі особливості
кожної дитини, він не зможе підійти
індивідуально тому, що урок триває
всього 40-45 хв, протягом яких
неможливо фізично попрацювати з
кожним учнем класу індивідуально.
Отже, існує суперечність: з одного боку,
вимоги до особистісно-орієнтованого
навчання, а з іншого причини, що
унеможливлюють якісне впровадження
цієї педагогічної технології у навчальновиховний процес.
Який же вихід з ситуації, що склалася ?
Філософія вчить, що джерелом і
рушійними силами будь-якого процесу
(у тому числі й навчального) є
розв’язання суперечностей і тому,
щоб навчальний процес розвивався,
вчителю необхідно вміти виявляти
суперечність навчального процесу, а
також вміти розв’язувати її.
Дана суперечність розв’язується шляхом
диференційованого підходу до учнів.
Диференціація (від лат. Differentia –
різниця, відмінність) – розчленування
цілого на якісно відмінні частини.
Розв’язування таких суперечностей
називається підходом до навчання.
Цей підхід, для прикладу, можна
здійснити таким чином:
Учнів класу розподілити на групи за
рівнем розвитку.
Критерії, якими слід керуватися - це
успішність.
Таких груп, наприклад, може бути
чотири:
низький рівень;
середній рівень;
достатній рівень;
високий рівень.
Зрозуміло, що такий поділ не
аргументується для учнів, для того щоб
у слабшого школяра не сформувалася
занижена самооцінка, а в сильного –
завищена.
Якщо учні однієї з груп підвищують свій
рівень – їх слід перевести до наступної
групи і навпаки.
Для кожної групи пропонуються різні за
ступенем складності завдання.
Диференційований підхід можна
здійснювати при різних формах
навчального процесу: під час уроку,
лабораторного заняття, екскурсії.
Під час проведеного уроку методом бесіди,
запитань слід орієнтувати учнів на певну
групу.
При цьому обов’язково слід враховувати,
щоб запитання було точним, стислим, не
мало елементів підказки.
Під час проведення уроку методом
пояснення, розповіді диференційований
підхід неможливий, оскільки вчитель будує
свою розповідь, орієнтуючись на
середнього учня,
але під час закріплення нового матеріалу
чи пояснення домашнього завдання учням
можна запропонувати різнорівневі
завдання.
Завершальним етапом навчальної
діяльності на уроці є:
усвідомлення ситуації досягнення мети;
переживання ситуації успіху;
підкріплення позитивної мотивації щодо
самої діяльності.
Ситуація успіху досягається тоді, коли
сама дитина визначає цей результат як
успіх.
Усвідомлення ситуації успіху самим
учнем, розуміння її значимості виникає у
суб'єкта після здолання своєї боязкості,
невміння, незнання, психологічного
враження та інших видів труднощів.
Роль “Ситуації успіху” у навчальній
діяльності
За останні роки термін
„Ситуація успіху” став звичним для
педагогів.
Ніхто не заперечує, що саме позитивні
емоції можуть стати для дитини одним
з найважливіших стимулів у навчанні,
але при цьому ми забуваємо про те, що
в педагогів не існує єдиного рецепта чи
правила, як саме створювати ситуації
успіху тому, що це слід на основі
індивідуального підходу, зважено, з
урахуванням багатьох факторів.
Діти прощають багато чого, але не
вибачають байдужість.
За відгуками дітей, найкращі їхні
вчителі вели уроки так, що здавалося,
ніби весь урок вони зайняті саме тобою.
Як цього досягти?
Іноді це „Іскра Божа”,
а частіше – майстерність, доведена до
мистецтва.
Важливо мати на увазі, що навіть
одноразове переживання успіху може
докорінно змінити психологічне
самопочуття дитини.
Ситуація успіху може стати пусковим
механізмом подальшого розвитку
особистості.
Безперечно, переживання успіху навіює
людині впевненість у власних силах.
З`являється бажання знову досягти
добрих результатів, виникає відчуття
внутрішнього благополуччя, що, у свою
чергу, покращує ставлення до
навколишнього світу.
На перший погляд здається, що вчитель,
кілька разів давши учню можливість
відчути успіх, далі вже само собою
забезпечує високий рівень мотивації,
інтересу, пізнавальної активності.
Але може бути й протилежний
результат: постійна успішність здатна
сформувати байдуже ставлення до
навчання.
Крім того, постійне очікування лише
позитивного результату згубно впливає
на розвиток вольових якостей учня:
він ухиляється від подолання
труднощів;
губиться в складних ситуаціях
(навчальних та життєвих);
у його поведінці починає домінувати
мотив „уникнення невдач”.
Досвідчені психологи та педагоги
попереджують про можливість
негативних наслідків пережитого успіху.
Чому ж виникає такий парадокс?
По-перше, успіх, що діставався ціною
незначних зусиль, може призвести до
переоцінки, точніше, до завищеної
оцінки своїх можливостей.
По-друге, за сильним переживанням
будь-якої емоції обов`язково настає
релаксація (розслаблення).
І якщо в цей період запропонувати
людині якусь діяльність, то, швидше за
все, ця діяльність буде менш успішною,
ніж попередня.
По-третє, переживання успіху може бути
потьмареним, якщо результат, важливий
і значимий для самого учня, не буде
адекватно оцінений іншими людьми.
І нарешті:
Емоція успіху не стане сильним
переживанням, якщо результати діяльності
не значимі для її суб`єкта.
Дитина, особливо на початку навчання,
однаково інтенсивно переживає успіх у
„головних” і „неголовних” навчальних
предметах.
Але часто знижують цю інтенсивність:
„12 балів з музики ! Та краще б ти
отримав 12 балів з читання”.
Знижуючи значимості успіху, що
переживається дитиною, ми, дорослі,
впливаємо на формування у дитини
ставлення до навчального процесу в
цілому.
Ось чому, оцінюючи дітей, необхідно
виходити з індивідуальних особливостей
кожного учня.
Просування вперед треба заохочувати,
підбадьорювати, щоб дитина не
відчувала невдачу, порівнюючи свої
результати з раніше встановленими
нормами, особливо якщо вони для неї
недосяжні.
Отже, ситуація успіху у навчальній
діяльності створюється вчителем або ж
психологом.
Як і будь-яку іншу діяльність, навчання
можна уявити у вигляді простого
ланцюжка дій:
1. Установка на діяльність (емоційна
підготовка учнів на вирішення
навчального завдання) – мотиваційний
етап;
2.Забезпечення діяльності (створення
умов для успішного вирішення
навчального завдання) –підготовчий,
робочий етап;
3.Порівняння отриманих результатів з
очікуваними (усвідомлення ставлення до
результатів своєї навчальної праці) –
результативний етап.
Отже, якщо ситуація успіху створюється
вчителем послідовно і свідомо, її
3.Порівняння отриманих результатів з
очікуваними (усвідомлення ставлення
до результатів своєї навчальної праці) –
результативний етап.
Отже, якщо ситуація успіху створюється
вчителем послідовно і свідомо, її
структура повинна врахувати всі
перелічені компоненти.
Створення ситуації успіху на
мотиваційному етапі навчальної
діяльності
Дослідження психологів свідчать, що рівень
засвоєння людиною знань істотно залежить
від рівня сформованості її мотивації
навчитися.
Тож давайте проаналізуємо, як провести
мотиваційний етап уроку так, щоб створити
ситуацію успіху для того учня.
Перед учителем стоїть завдання:
сформувати в учня настанову на
успішне виконання завдання
Інакше кажучи, вчитель повинен
сформувати в учнів мотив досягнення
мети.
Але при цьому вчитель часто
зустрічається з неадекватною
реакцією учнівського колективу:
1.Хтось уже виконував подібне
завдання, і його результати
виявились невдалими, так що у цієї
категорії учнів уже сформоване
негативне ставлення на успішне
виконання завдання.
2.Інша група учнів не стикалась з
такою роботою, тому вони не знають,
чого можна очікувати від майбутньої
діяльності.
3.Третя група, яка виконувала потрібні
завдання і успішно з ними впоралася,
знаходиться у стані мобілізації, готова
виконувати навчальне завдання.
Зрозуміло, що найлегше вчителю буде
працювати з учнями третьої групи, де
необхідно лише активізувати позитивні
емоції, які діти пережили раніше.
У другої групи учнів слід передбачити
емоційну реакцію, намалювати
перспективу вдалого виконання
завдання, пов`язавши її з тими чи
іншими умовами діяльності, які в
минулому забезпечували успіх.
Найбільш клопітною буде робота
першою групою учнів.
Перш за все доведеться нейтралізувати
спогади про невдачу в попередній
діяльності, а потім створити перспективу
для нової.
Зробити це можна, наприклад, так:
дати завдання учневі попрацювати над
своїми помилками, або повідомити його,
що завдання для нього змінено
порівняно з попереднім і т. д.
Учитель може запропонувати різні
варіанти мотивів досягнення ситуації
успіху:
прагнення самостійно розв`язати цікаві
задачі;
завоювати авторитет у своїх товаришів;
стати першим;
розглядати свою діяльність з точки зору
її корисності для інших людей;
встановити нові контакти між
товаришами у ході виконання завдання
тощо.
Отже, на етапі мотивації навчальної
діяльності учитель організовує певні
ситуації з метою активізувати чи
нейтралізувати емоції для наступної
діяльності
На етапі мотивації створення ситуації
успіху більшою мірою визначається
психологічними аспектами.
Тут доречним буде використання в
роботі вчителя таких психологопедагогічних прийомів, як:
Ефект Розенталя, або „Ефект
навіювання”: „Ти це можеш”, „Тобі це
вдається” тощо.
Якщо педагог буде переконувати учнів
у реальності успіху, то успіх прийде.
Англійський учений Стоуенс довів, що
учні, яких заохочували, досягли значно
більших успіхів, ніж ті, кого ніяк не
заохочували.
Прийом „Емоційне погладжування” –
це констатація будь-якого факту успіху,
прищеплювання дитині віри в себе,
відкритість учителя для довіри і співчуття.
◦ Прийом „Анонсування” –
репетиція майбутньої дії, яка створює
психологічний настрій на успіх перед
класом.
Це можуть бути додаткові індивідуальні
заняття з окремими учнями чи
заздалегідь оголошенні запитання
самостійної роботи.
Прийом „Шикуйсь!” містить такі кроки:
психологічна атака;
емоційне блокування;
вибір головного напрямку;
вибір рівних можливостей;
несподіване порівняння;
стабілізація.
Цей прийом полягає в тому, щоб:
учителем блокувалось припущення на
невдачу в діяльності учня;
відволікалася увага школяра від
чергового неуспіху;
вчитель повинен знайти той напрямок
діяльності, яким учень зможе
реалізувати себе набагато краще, тим
самим забезпечити його на успіх, на
стабільність у навчанні.
Розглянемо деякі
алгоритми створення ситуацій успіху та
методику їх реалізації:
Прийом „Даю шанс” – це заздалегідь
підготовлена вчителем ситуація, в якій
учень отримує можливість зненацька
для себе розкрити свої можливості.
Прийом “ Зняття страху”-
допомогає перебороти невпевненість у
власних силах (Люди вчаться на своїх
помилках і знаходять інші шляхи
вирішення проблем).
Прийом “Авансування успішного
результату” –
допомогає вчителю висловити тверду
переконаніність у тому, що його учень
обов’язково впорається з поставленим
завданням.
Це, в свою чергу, переконує дитину у
своїх силах і можливостях.
“У тебе обов’язково вийде”, “Я навіть не
сумніваюсь у позитивному результаті” і
т. д.
Прийом “Прихований інструктаж”
Допомагає дитині уникнути поразки.
Досягається шляхом побажання,
наприклад:
Можливо краще почати з ...,
Виконуючи роботу не забудьте про ...
Прийом “Внесення мотиву”.
Показує дитині заради чого, кого
здійснюється ця діяльність, кому буде
добре після виконання, наприклад, “Без
твоєї допомоги твоїм друзям не
впоратись...” тощо.
Прийом “Персональна винятковість.”
Визначає важливість зусиль дитини в
діяльності, що здійснюється або
здійснюватиметься, наприклад:
Тільки ти міг би…
Тільки тобі і можу доручити… і т.п.
Прийом “Висока оцінка деталі”.
Допомагає емоційно пережити не
результат в цілому, а якої її окремої
деталі:
Найбільше мені сподобалось у твоїй
роботі…
Найбільше тобі вдалося…
Прийом „Еврика”.
Створюються умови, за яких дитина,
виконуючи навчальне завдання,
несподівано відкриває в собі невідомі
досі здібності.
Завдання вчителя – помітити це глибоко
особисте відкриття, всіляко підтримати
дитину, поставити нову мету і надихнути
на її досягнення.
Допомога вчителя у створенні ситуації
відкриття має бути ненав`язливою,
прихованою.
Створюючи ситуації успіху на етапі
організації навчальної діяльності, слід
пам`ятати кілька основних правил:
у кожній дитині є задатки, які можуть
розвинутися у здібності;
Побачити їх, відчути, розвити – це
справа педагога;
ставлення до дитини як до рівної, як до
себе, спілкування, що повністю включає
грубість, різкість, образливий тон, має
стати обов`язковою нормою всієї
педагогічної діяльності;
Ставлення до дитини:
як до рівної,
як до себе,
спілкування, що повністю виключає:
- грубість,
- різкість,
- образливий тон
має стати обов`язковою нормою всієї
педагогічної діяльності;
чим більше напрямків діяльності, в яких
бере участь дитина, тим більше в неї
можливостей знайти себе;
кількість і різноманітність ситуацій і
обставин, в тому числі і штучно
створених, у які може потрапити
дитина, визначають шляхи її сьогодення
і віддаленого інтересу та можливі шляхи
успіху.
ТИПИ УСПІХУ:
Неочікувана радість – це почуття
задоволення від того, що результати
діяльності учня перевершили його
очікування.
З педагогічної та психологічної точки
зору – це результат продуманої,
підготовленої діяльності вчителя.
Спільна радість – полягає в тому, щоб учень
досяг необхідної для себе реакції колективу.
Вона може бути підготовленою вчителем
або спонтаною.
Спільною радістю вважають тільки ті реакції
колективу, які дають можливість дитині
відчутні себе задоволеним, стимулюють її
зусиля.
Це, перш за все, має бути емоційний відгук
оточуючих на успіх члена свого колективу.
Важливо, щоб у досягненнях кожного
школяра всі бачили результати своєї
праці, а сама дитина розуміла, що її
радість – це радість підтримки,
отримання статусу „свій серед своїх”.
Зрештою у тому, як реагує дитячий
колектив на успіхи або невдачі своїх
учителів, виявляється його моральна
сутність.
Радість пізнання – це радість пізнання
нового, хоча вона по своїй суті
альтруїстична (виникає на основі
допомоги, підтримки інших людей).
Пізнання спираїться на самоосвіту й
самопізнання.
Така радість не може вирости на
пустому місці, появитися без серйозних
причин. Це слід клопіткої роботи
учителя –учня-учнів.
ВИСНОВОК:
1.Ситуація успіху досягається тоді, коли
сама дитина визначає цей результат як
успіх.
2 Усвідомлення ситуації успіху самим
учнем, розуміння її значимості виникає у
школяра після здолання своєї боязкості,
невміння, незнання, психологічного
враження та інших видів труднощів.
3. Завдання педагога :
допомогти особистості дитини зрости в
успіху;
дати відчути радість від здолання
труднощів;
дати зрозуміти, що задарма в житті в
житті нічого не дається, скрізь необхідно
докласти зусиль.
І успіх буде еквівалентним витраченим
зусиллям.
ШАНОВНІ КОЛЕГИ !
Дайте, будь ласка, відповідь на такі
запитання:
1.Ваше ставлення до технології “Створення
ситуації успіху”.
2.Як Ви оцінюєте стан “Створення ситуації
успіху у Вашому навчальному закладі”.
3.Які ще методичні рекомендації, ідеї,
міркування щодо “Створення ситуації успіху”,
Ви можете запропонувати учасникам нашого
семінару ?
ВДЯЧНІ ВАМ ЗА ВІДВЕРТІСТЬ, ЗА ПОРАДИ
Slide 64
Створення ситуації успіху
та шляхи її реалізації
на уроці як складової якості
навчально-виховного процесу
Мета: Удосконалити методику
створення ситуації успіху та шляхів
її реалізації на уроці як стежки, що
веде до того куточка дитячого
серця, в якому горить вогник
бажання бути гарним.
На
відміну від традиційного розуміння
освіти як суми знань та навичок, нині освіту
починають розглядати як процес
становлення особистості .
Причому особистості, здатної до:
самоосвіти,
саморозвитку,
самовдосконалення,
яка вміє використовувати набуті знання,
яка прагне реалізувати себе,
спроможна змінити на краще своє життя,
життя своєї держави.
Алгоритм
створення та досягнення ситуації успіху
твердження про “Ситуацію успіху”;
особистісно-орієнтований підхід у справі
навчання та виховання - основа педагогічної
технології “Створення ситуації успіху”;
роль “Ситуації успіху” у навчальній діяльності;
створення “Ситуації успіху” на мотиваційному
етапі навчальної діяльності;
психолого-педагогічні прийоми при створенні
“Ситуації успіху”;
методика реалізації “Ситуації успіху”;
Виходячи із Положень Закону України “Про
освіту” завдання школи сьогодні полягає в
тому, щоб:
Виховувати в учнів здатність:
долати життєві труднощі;
самостійно приймати рішення;
розвивати себе як особистість, здатну:
робити вибір і контролювати своє життя;
брати на себе відповідальність за свої дії;
захищати себе і свої життєві цінності;
діяти відповідно до них;
піклуватись про інших;
Завдання вчителів:
прищепити учням потребу до здобуття
знань;
створити такі умови, щоб процес
здобуття знань був для них цікавим,
потрібним, комфортним;
і тому пріоритетним завданням вчителя
під час навчально-виховної діяльності є
створення ситуації успіху.
Що означає “Ситуація успіху?”
Ситуація успіху - це суб'єктивний
психічний стан задоволення наслідком
своєї фізичної, розумової праці чи
моральної напруги.
Успіх у навчанні - єдине джерело
внутрішніх сил дитини, які породжують
енергію для переборення труднощів,
бажання вчитися.
В.Сухомлинський
Ситуація успіху дарує атмосферу
приязні та взаємодопомоги, впевненості
і захищеності.
Учитель зобов’язаний створити джерело
внутрішніх сил дитини, джерело, яке дає
енергію для подолання труднощів і
формування бажання вчитися.
Використання ситуації успіху має
сприяти підвищенню робочого тонусу,
збільшенню продуктивності навчальної
роботи, а також допомогти учням
усвідомити себе повноцінною
особистістю і, відповідно, забезпечити
успіх у навчанні.
Основою педагогічної технології
“Створення ситуації успіху” є
особистісно-орієнтований підхід у справі
навчання та виховання.
А тому звернемося до рекомендацій
щодо особистісно-орієнтовного підходу
навчання та виховання.
–
Особистісно орієнтоване навчання
це навчання, центром якого є
особистість дитини, її самобутність та
самостійність: суб'єктивний досвід
кожного спочатку розкривається, а
потім узгоджується зі змістом освіти.
Визнання учня ключовою фігурою
всього освітнього процесу – це і є
особистісно орієнтована педагогіка.
У свідомості учня це має такий
вигляд: «Все, що я пізнаю, я знаю,
для чого мені потрібно і де я можу ці
знання застосувати».
Для педагога - це прагнення знайти
розумний баланс між знаннями,
уміннями та навичками учня.
Сучасність вимагає навчити учнів:
- самостійно та творчо розв'язувати
проблеми;
- шукати нову інформацію й робити
висновки, а не подавати дітям готові
знання.
В особистісно-орієнтованому підході
вчителю насамперед потрібен високий
рівень педагогічної майстерності, який
базується на розвитку:
дидактичних;
організаторських;
комунікативних;
науково-пізнавальних;
емоційних;
та поведінкових компонентностей;
-
-
Цілі особистісно орієнтованого
навчання полягають у тому, щоб:
визначити життєвий досвід кожного
учня;
його пізнавальні здібності;
рівень інтелекту;
інтереси, які спочатку треба розкрити,
а потім розвинути у навчальному
процесі;
Цілі особистісно орієнтованого навчання
полягають у тому, щоб:
Формувати позитивну мотивацію учнів до:
-
пізнавальної діяльності;
-
потребу в самопізнанні;
-
потребу в самореалізаціїї;
-
та потребу у самовдосконаленні школярів;
Цілі особистісно орієнтованого навчання
полягають у тому, щоб:
Озброїти учнів механізмом:
адаптації;
саморегуляції;
самозахисту;
самовиховання;
Цілі особистісно орієнтованого навчання
полягають у тому, щоб:
Розвинути індивідуальні позитивні
здібності кожного школяра;
Сформувати культуру життєдіяльності
максимально виявити і використати
індивідуальний досвід учня;
Правильно визначати лінії поведінки.
Основні принципи
особистісно-орієнтованого
навчання:
1. Принцип «розвивальної допомоги»
не робити за учня;
не вказувати йому, що робити,
а допомогти пробувати власні сили і власну
активність;
потрібно добитись, щоб учень сам обирав
рішення і відповідав за них.
Звідси - не потрібно подавати готові
знання, а створити умови, в яких
виявляється:
-
власна пізнавальна активність учня;
-
і він визначить для себе цілі, зміст та
методи роботи, власні цінності.
-
Навчання повинно бути дослідницьким
Це час, протягом якого діти вчаться:
самостійно діяти;
- дискутувати;
- приймати рішення.
-
При цьому розвивається самосвідомість і
самореалізується особистість.
Принцип - «свобода вміння»
- учні вільно обговорюють
проблеми;
- співпрацюють один з одним,
- а вчитель виступає в ролі
старшого члена колективу,
консультанта, джерела досвіду
Принцип - «свобода вміння»
Учителю:
-недостатньо
процес;
організувати навчальний
- потрібно ще визначити спосіб засвоєння
знань, тобто оприділити види діяльності
учня на уроці.
Основні вимоги до особистісноорієнтованого уроку:
раціональна єдність словесних,
наукових і практичних методів
навчання;
зв'язок з раніше вивченим досвідом,
набутим учнем;
Основні вимоги до особистісно
орієнтованого уроку:
-формування вмінь в учнів самостійно
здобувати знання і застосовувати їх на
практиці;
-заохочення прагнень учнів знаходити свій
спосіб роботи з навчальним матеріалом.
Метою
особистісноорієнтованого уроку є:
- створення умов для виявлення
пізнавальної активності учнів
Засобами досягнення вчителем цієї мети
можуть бути:
використання різних форм та методів
навчальної діяльності, які дозволяють
розкрити суб'єктивний досвід учнів;
створення атмосфери зацікавленості
кожного учня в результатах роботи
всього класу;
стимулювання учнів до висловлювань,
використання різних способів виконання
завдань без побоювань помилитися,
отримати хибну відповідь тощо;
Засобами досягнення вчителем цієї мети
можуть бути:
використання протягом уроку
дидактичного матеріалу, який дозволяє
отримати учневі найбільш значущі для
нього вид та форму змісту навчального
матеріалу;
оцінювання досягнень учня протягом
усього процесу його діяльності, а не
тільки за кінцевим результатом;
Засобами досягнення вчителем цієї мети
можуть бути:
заохочення прагнень учня знаходити свій
спосіб роботи;
аналізувати протягом уроку роботи інших
учнів; вибирати та засвоювати найбільш
раціональні з них;
створення на уроці педагогічних ситуацій
спілкування, які б дозволяли кожному учневі
виявляти ініціативу, самостійність, виборність у
справах роботи;
створення обстановки для природного
самовираження учня.
Технологія
особистісноорієнтованогоуроку
Для проведення особистісноорієнтованого уроку вчитель має
оволодіти його основними етапами:
1.
2.
3.
4.
5.
6.
7.
8.
Орієнтації.
Визначення мети.
Проектування.
Організації.
Реалізації.
Контролю.
Коригування.
Оцінювання
1. Етап орієнтації включає:
орієнтацію на позитивну роботу;
орієнтацію на визначення особистісного
досвіду учнів;
пов'язання цього досвіду з проблемами
навчального матеріалу.
2. Етап визначення мети передбачає:
визначення на уроці разом з учнями
значущої мети здійснення тієї діяльності,
яка запланована вчителем (учні повинні
зрозуміти, що може дати робота учням
саме на цьому уроці для складання,
наприклад, тематичного заліку,
державної атестації, свого майбутнього
життя тощо);
визначення показників досягнення
поставлених завдань;
3. Етап проектування включає:
передбачення залучення учнів до
виконання ними випереджальних
завдань;
підготовки повідомлень;
рефератів;
виготовлення та відбору наочності;
складання плану роботи тощо;
Етап організації виконання плану
діяльності передбачає:
Подання можливих варіантів і
способів виконання навчальної
діяльності (усна чи письмова форма,
індивідуальна робота чи робота в
групах, робота з текстом чи з іншими
засобами одержання інформації);
Етап організації виконання плану
діяльності передбачає:
2.Представлення учнями вибору способу
фіксації нового матеріалу (конспект,
схема, таблиця, опора, план, тези,
висновки тощо);
3.Варіативність домашнього завдання
(диференціація за рівнем складності та
способом виконання).
Етап контрольно-оцінювальний:
1.Залучення учнів до контролю за
перебігом навчальної діяльності шляхом
заохочення їх до різних видів контролю,
самоконтролю, взаємоконтролю, роботи
в групах;
2.Участь учнів у виправленні помилок і
недоліків у знаннях, усвідомлення їх
причин шляхом взаємо та самоаналізу;
Етап контрольно-оцінювальний:
3.Надання учням можливості самостійно
або за участі вчителя, інших учнів
порівнювати отримані ним результати з
критеріями стандарту, закладеного у
навчальній програмі;
4.Використання механізмів оцінного
методу (позитивного ставлення до
успіхів школяра);
Етап контрольно-оцінювальний:
5.Використання механізмів оцінного
методу (позитивного ставлення до
успіхів школяра).
6.Оцінювання (виставлення рівневих
оцінок за дванадцятибальною системою
оцінювання навчальних досягнень,
поурочного бала, рейтинг) не тільки
результатів, а й самого процесу
навчання.
6. Заключний етап передбачає:
усвідомлення учнями ситуації
досягнення мети;
відчуття успіху;
підкріплення позитивної мотивації
стосовно власної діяльності.
Методи та засоби психолого-педагогічної
підтримки діяльності учнів
заохочення;
навчально-пізнавальна гра;
створення ситуації успіху;
створення ситуації пізнавального інтересу;
створення проблемної ситуації;
спонукання до пошуку альтернативних
рішень;
виконання творчих завдань;
кооперація учнів;
створення ситуації взаємодопомоги тощо.
Висновок може бути таким: особистісноорієнтоване навчання ЦЕ–
загальнодидактичний принцип
індивідуального підходу до учнів.
Таке твердження ми дослідимо та
пояснимо за допомогою такого факту:
Відомий російський психолог
Л.С. Виготський своє теорією доводить,
що розум будь-якої людини має дві зони
розвитку: А і Б.
Перша зона (А) – це зона актуального
розвитку.
У цю зону потрапляють завдання, які
дитина може виконати сама без
допомоги вчителя.
Друга зона (В) – це зона найближчого
розвитку
Сюди потрапляють завдання, які дитина сама
виконати не може, але може з ними
впоратися з допомогою вчителя.
Зона найближчого розвитку, - це зона
“наступного дня”.
Те, що сьогодні є зона найближчого
розвитку, завтра у процесі навчання повинно
стати зоною актуального розвитку. Учитель
не повинен давати готову інформацію, адже
таке навчання може загальмувати мислення
дитини. А за допомогою вміло підібраних
запитань педагог підводить школяра до
правильної відповіді, розв’язку.
Те, що сьогодні є зоною найближчого
розвитку, завтра у процесі навчання
повинно стати зоною актуального
розвитку.
Учитель не повинен давати готову
інформацію, адже таке навчання може
загальмувати мислення дитини.
А за допомогою вміло підібраних
запитань педагог підводить школяра до
правильної відповіді, розв’язку.
Отже, як бачимо із цього прикладу, щоб
відбулися розвиток і навчання учнів,
завдання повинні потрапляти лише в
зону найближчого розвитку
(за Л.С. Виготським).
Припустимо, що два учні навчались в
одній школі, в одних і тих самих
учителів, закінчили школу з відзнакою,
рівень їхнього розвитку все одно буде
різним.
Ще більше відрізняється розвиток учнів
класу, які згідно з 12- бальною
системою досягли початкового і
високого рівнів.
Тому зрозуміло, що до таких дітей треба
підходити індивідуально, тобто ставити
перед ними різні завдання.
Якщо для цілого класу поставити одне
завдання, то для одних учнів воно
потрапить у зону актуального розвитку,
для інших – у зону найближчого
розвитку.
Отже, одне завдання для всього класу
ставити не бажано і не потрібно, а
здійснювати якісний особистісноорієнтований підхід до навчання та
виховання на практиці нам заважає ряд
причин, зокрема:
Причина 1. Щоб підійти індивідуально
до кожного учня, необхідно знати його
психологічні, фізіологічні та соціальні
особливості.
Лише психологія нараховує кілька
десятків індивідуальних особливостей
особистості. Це різні види уваги, уяви,
мислення, сприйняття, темпераменту,
характеру і т.д.
Пам’ять також поділяється більш ніж
на 10 типів: короткочасна,
довготривала, оперативна, рухова,
зорова, слухова, емоційна, словеснологічна і т.д.;
Причина 2. Виявити всі ці психологічні,
фізіологічні та соціальні особливості
вчитель без допомоги психолога, лікаря,
соціолога не може;
Причина 3.Навіть якщо теоретично
припустити, що в кожної дитини
виявили всі ці особливості, вчитель не
зможе запам’ятати їх у такій кількості
дітей, оскільки він одночасно навчає
свого предмета не один десяток учнів,
кожен з яких має не один десяток таких
особливостей.
Нарешті, якщо вчителю все-таки
вдається запам’ятати всі особливості
кожної дитини, він не зможе підійти
індивідуально тому, що урок триває
всього 40-45 хв, протягом яких
неможливо фізично попрацювати з
кожним учнем класу індивідуально.
Отже, існує суперечність: з одного боку,
вимоги до особистісно-орієнтованого
навчання, а з іншого причини, що
унеможливлюють якісне впровадження
цієї педагогічної технології у навчальновиховний процес.
Який же вихід з ситуації, що склалася ?
Філософія вчить, що джерелом і
рушійними силами будь-якого процесу
(у тому числі й навчального) є
розв’язання суперечностей і тому,
щоб навчальний процес розвивався,
вчителю необхідно вміти виявляти
суперечність навчального процесу, а
також вміти розв’язувати її.
Дана суперечність розв’язується шляхом
диференційованого підходу до учнів.
Диференціація (від лат. Differentia –
різниця, відмінність) – розчленування
цілого на якісно відмінні частини.
Розв’язування таких суперечностей
називається підходом до навчання.
Цей підхід, для прикладу, можна
здійснити таким чином:
Учнів класу розподілити на групи за
рівнем розвитку.
Критерії, якими слід керуватися - це
успішність.
Таких груп, наприклад, може бути
чотири:
низький рівень;
середній рівень;
достатній рівень;
високий рівень.
Зрозуміло, що такий поділ не
аргументується для учнів, для того щоб
у слабшого школяра не сформувалася
занижена самооцінка, а в сильного –
завищена.
Якщо учні однієї з груп підвищують свій
рівень – їх слід перевести до наступної
групи і навпаки.
Для кожної групи пропонуються різні за
ступенем складності завдання.
Диференційований підхід можна
здійснювати при різних формах
навчального процесу: під час уроку,
лабораторного заняття, екскурсії.
Під час проведеного уроку методом бесіди,
запитань слід орієнтувати учнів на певну
групу.
При цьому обов’язково слід враховувати,
щоб запитання було точним, стислим, не
мало елементів підказки.
Під час проведення уроку методом
пояснення, розповіді диференційований
підхід неможливий, оскільки вчитель будує
свою розповідь, орієнтуючись на
середнього учня,
але під час закріплення нового матеріалу
чи пояснення домашнього завдання учням
можна запропонувати різнорівневі
завдання.
Завершальним етапом навчальної
діяльності на уроці є:
усвідомлення ситуації досягнення мети;
переживання ситуації успіху;
підкріплення позитивної мотивації щодо
самої діяльності.
Ситуація успіху досягається тоді, коли
сама дитина визначає цей результат як
успіх.
Усвідомлення ситуації успіху самим
учнем, розуміння її значимості виникає у
суб'єкта після здолання своєї боязкості,
невміння, незнання, психологічного
враження та інших видів труднощів.
Роль “Ситуації успіху” у навчальній
діяльності
За останні роки термін
„Ситуація успіху” став звичним для
педагогів.
Ніхто не заперечує, що саме позитивні
емоції можуть стати для дитини одним
з найважливіших стимулів у навчанні,
але при цьому ми забуваємо про те, що
в педагогів не існує єдиного рецепта чи
правила, як саме створювати ситуації
успіху тому, що це слід на основі
індивідуального підходу, зважено, з
урахуванням багатьох факторів.
Діти прощають багато чого, але не
вибачають байдужість.
За відгуками дітей, найкращі їхні
вчителі вели уроки так, що здавалося,
ніби весь урок вони зайняті саме тобою.
Як цього досягти?
Іноді це „Іскра Божа”,
а частіше – майстерність, доведена до
мистецтва.
Важливо мати на увазі, що навіть
одноразове переживання успіху може
докорінно змінити психологічне
самопочуття дитини.
Ситуація успіху може стати пусковим
механізмом подальшого розвитку
особистості.
Безперечно, переживання успіху навіює
людині впевненість у власних силах.
З`являється бажання знову досягти
добрих результатів, виникає відчуття
внутрішнього благополуччя, що, у свою
чергу, покращує ставлення до
навколишнього світу.
На перший погляд здається, що вчитель,
кілька разів давши учню можливість
відчути успіх, далі вже само собою
забезпечує високий рівень мотивації,
інтересу, пізнавальної активності.
Але може бути й протилежний
результат: постійна успішність здатна
сформувати байдуже ставлення до
навчання.
Крім того, постійне очікування лише
позитивного результату згубно впливає
на розвиток вольових якостей учня:
він ухиляється від подолання
труднощів;
губиться в складних ситуаціях
(навчальних та життєвих);
у його поведінці починає домінувати
мотив „уникнення невдач”.
Досвідчені психологи та педагоги
попереджують про можливість
негативних наслідків пережитого успіху.
Чому ж виникає такий парадокс?
По-перше, успіх, що діставався ціною
незначних зусиль, може призвести до
переоцінки, точніше, до завищеної
оцінки своїх можливостей.
По-друге, за сильним переживанням
будь-якої емоції обов`язково настає
релаксація (розслаблення).
І якщо в цей період запропонувати
людині якусь діяльність, то, швидше за
все, ця діяльність буде менш успішною,
ніж попередня.
По-третє, переживання успіху може бути
потьмареним, якщо результат, важливий
і значимий для самого учня, не буде
адекватно оцінений іншими людьми.
І нарешті:
Емоція успіху не стане сильним
переживанням, якщо результати діяльності
не значимі для її суб`єкта.
Дитина, особливо на початку навчання,
однаково інтенсивно переживає успіх у
„головних” і „неголовних” навчальних
предметах.
Але часто знижують цю інтенсивність:
„12 балів з музики ! Та краще б ти
отримав 12 балів з читання”.
Знижуючи значимості успіху, що
переживається дитиною, ми, дорослі,
впливаємо на формування у дитини
ставлення до навчального процесу в
цілому.
Ось чому, оцінюючи дітей, необхідно
виходити з індивідуальних особливостей
кожного учня.
Просування вперед треба заохочувати,
підбадьорювати, щоб дитина не
відчувала невдачу, порівнюючи свої
результати з раніше встановленими
нормами, особливо якщо вони для неї
недосяжні.
Отже, ситуація успіху у навчальній
діяльності створюється вчителем або ж
психологом.
Як і будь-яку іншу діяльність, навчання
можна уявити у вигляді простого
ланцюжка дій:
1. Установка на діяльність (емоційна
підготовка учнів на вирішення
навчального завдання) – мотиваційний
етап;
2.Забезпечення діяльності (створення
умов для успішного вирішення
навчального завдання) –підготовчий,
робочий етап;
3.Порівняння отриманих результатів з
очікуваними (усвідомлення ставлення до
результатів своєї навчальної праці) –
результативний етап.
Отже, якщо ситуація успіху створюється
вчителем послідовно і свідомо, її
3.Порівняння отриманих результатів з
очікуваними (усвідомлення ставлення
до результатів своєї навчальної праці) –
результативний етап.
Отже, якщо ситуація успіху створюється
вчителем послідовно і свідомо, її
структура повинна врахувати всі
перелічені компоненти.
Створення ситуації успіху на
мотиваційному етапі навчальної
діяльності
Дослідження психологів свідчать, що рівень
засвоєння людиною знань істотно залежить
від рівня сформованості її мотивації
навчитися.
Тож давайте проаналізуємо, як провести
мотиваційний етап уроку так, щоб створити
ситуацію успіху для того учня.
Перед учителем стоїть завдання:
сформувати в учня настанову на
успішне виконання завдання
Інакше кажучи, вчитель повинен
сформувати в учнів мотив досягнення
мети.
Але при цьому вчитель часто
зустрічається з неадекватною
реакцією учнівського колективу:
1.Хтось уже виконував подібне
завдання, і його результати
виявились невдалими, так що у цієї
категорії учнів уже сформоване
негативне ставлення на успішне
виконання завдання.
2.Інша група учнів не стикалась з
такою роботою, тому вони не знають,
чого можна очікувати від майбутньої
діяльності.
3.Третя група, яка виконувала потрібні
завдання і успішно з ними впоралася,
знаходиться у стані мобілізації, готова
виконувати навчальне завдання.
Зрозуміло, що найлегше вчителю буде
працювати з учнями третьої групи, де
необхідно лише активізувати позитивні
емоції, які діти пережили раніше.
У другої групи учнів слід передбачити
емоційну реакцію, намалювати
перспективу вдалого виконання
завдання, пов`язавши її з тими чи
іншими умовами діяльності, які в
минулому забезпечували успіх.
Найбільш клопітною буде робота
першою групою учнів.
Перш за все доведеться нейтралізувати
спогади про невдачу в попередній
діяльності, а потім створити перспективу
для нової.
Зробити це можна, наприклад, так:
дати завдання учневі попрацювати над
своїми помилками, або повідомити його,
що завдання для нього змінено
порівняно з попереднім і т. д.
Учитель може запропонувати різні
варіанти мотивів досягнення ситуації
успіху:
прагнення самостійно розв`язати цікаві
задачі;
завоювати авторитет у своїх товаришів;
стати першим;
розглядати свою діяльність з точки зору
її корисності для інших людей;
встановити нові контакти між
товаришами у ході виконання завдання
тощо.
Отже, на етапі мотивації навчальної
діяльності учитель організовує певні
ситуації з метою активізувати чи
нейтралізувати емоції для наступної
діяльності
На етапі мотивації створення ситуації
успіху більшою мірою визначається
психологічними аспектами.
Тут доречним буде використання в
роботі вчителя таких психологопедагогічних прийомів, як:
Ефект Розенталя, або „Ефект
навіювання”: „Ти це можеш”, „Тобі це
вдається” тощо.
Якщо педагог буде переконувати учнів
у реальності успіху, то успіх прийде.
Англійський учений Стоуенс довів, що
учні, яких заохочували, досягли значно
більших успіхів, ніж ті, кого ніяк не
заохочували.
Прийом „Емоційне погладжування” –
це констатація будь-якого факту успіху,
прищеплювання дитині віри в себе,
відкритість учителя для довіри і співчуття.
◦ Прийом „Анонсування” –
репетиція майбутньої дії, яка створює
психологічний настрій на успіх перед
класом.
Це можуть бути додаткові індивідуальні
заняття з окремими учнями чи
заздалегідь оголошенні запитання
самостійної роботи.
Прийом „Шикуйсь!” містить такі кроки:
психологічна атака;
емоційне блокування;
вибір головного напрямку;
вибір рівних можливостей;
несподіване порівняння;
стабілізація.
Цей прийом полягає в тому, щоб:
учителем блокувалось припущення на
невдачу в діяльності учня;
відволікалася увага школяра від
чергового неуспіху;
вчитель повинен знайти той напрямок
діяльності, яким учень зможе
реалізувати себе набагато краще, тим
самим забезпечити його на успіх, на
стабільність у навчанні.
Розглянемо деякі
алгоритми створення ситуацій успіху та
методику їх реалізації:
Прийом „Даю шанс” – це заздалегідь
підготовлена вчителем ситуація, в якій
учень отримує можливість зненацька
для себе розкрити свої можливості.
Прийом “ Зняття страху”-
допомогає перебороти невпевненість у
власних силах (Люди вчаться на своїх
помилках і знаходять інші шляхи
вирішення проблем).
Прийом “Авансування успішного
результату” –
допомогає вчителю висловити тверду
переконаніність у тому, що його учень
обов’язково впорається з поставленим
завданням.
Це, в свою чергу, переконує дитину у
своїх силах і можливостях.
“У тебе обов’язково вийде”, “Я навіть не
сумніваюсь у позитивному результаті” і
т. д.
Прийом “Прихований інструктаж”
Допомагає дитині уникнути поразки.
Досягається шляхом побажання,
наприклад:
Можливо краще почати з ...,
Виконуючи роботу не забудьте про ...
Прийом “Внесення мотиву”.
Показує дитині заради чого, кого
здійснюється ця діяльність, кому буде
добре після виконання, наприклад, “Без
твоєї допомоги твоїм друзям не
впоратись...” тощо.
Прийом “Персональна винятковість.”
Визначає важливість зусиль дитини в
діяльності, що здійснюється або
здійснюватиметься, наприклад:
Тільки ти міг би…
Тільки тобі і можу доручити… і т.п.
Прийом “Висока оцінка деталі”.
Допомагає емоційно пережити не
результат в цілому, а якої її окремої
деталі:
Найбільше мені сподобалось у твоїй
роботі…
Найбільше тобі вдалося…
Прийом „Еврика”.
Створюються умови, за яких дитина,
виконуючи навчальне завдання,
несподівано відкриває в собі невідомі
досі здібності.
Завдання вчителя – помітити це глибоко
особисте відкриття, всіляко підтримати
дитину, поставити нову мету і надихнути
на її досягнення.
Допомога вчителя у створенні ситуації
відкриття має бути ненав`язливою,
прихованою.
Створюючи ситуації успіху на етапі
організації навчальної діяльності, слід
пам`ятати кілька основних правил:
у кожній дитині є задатки, які можуть
розвинутися у здібності;
Побачити їх, відчути, розвити – це
справа педагога;
ставлення до дитини як до рівної, як до
себе, спілкування, що повністю включає
грубість, різкість, образливий тон, має
стати обов`язковою нормою всієї
педагогічної діяльності;
Ставлення до дитини:
як до рівної,
як до себе,
спілкування, що повністю виключає:
- грубість,
- різкість,
- образливий тон
має стати обов`язковою нормою всієї
педагогічної діяльності;
чим більше напрямків діяльності, в яких
бере участь дитина, тим більше в неї
можливостей знайти себе;
кількість і різноманітність ситуацій і
обставин, в тому числі і штучно
створених, у які може потрапити
дитина, визначають шляхи її сьогодення
і віддаленого інтересу та можливі шляхи
успіху.
ТИПИ УСПІХУ:
Неочікувана радість – це почуття
задоволення від того, що результати
діяльності учня перевершили його
очікування.
З педагогічної та психологічної точки
зору – це результат продуманої,
підготовленої діяльності вчителя.
Спільна радість – полягає в тому, щоб учень
досяг необхідної для себе реакції колективу.
Вона може бути підготовленою вчителем
або спонтаною.
Спільною радістю вважають тільки ті реакції
колективу, які дають можливість дитині
відчутні себе задоволеним, стимулюють її
зусиля.
Це, перш за все, має бути емоційний відгук
оточуючих на успіх члена свого колективу.
Важливо, щоб у досягненнях кожного
школяра всі бачили результати своєї
праці, а сама дитина розуміла, що її
радість – це радість підтримки,
отримання статусу „свій серед своїх”.
Зрештою у тому, як реагує дитячий
колектив на успіхи або невдачі своїх
учителів, виявляється його моральна
сутність.
Радість пізнання – це радість пізнання
нового, хоча вона по своїй суті
альтруїстична (виникає на основі
допомоги, підтримки інших людей).
Пізнання спираїться на самоосвіту й
самопізнання.
Така радість не може вирости на
пустому місці, появитися без серйозних
причин. Це слід клопіткої роботи
учителя –учня-учнів.
ВИСНОВОК:
1.Ситуація успіху досягається тоді, коли
сама дитина визначає цей результат як
успіх.
2 Усвідомлення ситуації успіху самим
учнем, розуміння її значимості виникає у
школяра після здолання своєї боязкості,
невміння, незнання, психологічного
враження та інших видів труднощів.
3. Завдання педагога :
допомогти особистості дитини зрости в
успіху;
дати відчути радість від здолання
труднощів;
дати зрозуміти, що задарма в житті в
житті нічого не дається, скрізь необхідно
докласти зусиль.
І успіх буде еквівалентним витраченим
зусиллям.
ШАНОВНІ КОЛЕГИ !
Дайте, будь ласка, відповідь на такі
запитання:
1.Ваше ставлення до технології “Створення
ситуації успіху”.
2.Як Ви оцінюєте стан “Створення ситуації
успіху у Вашому навчальному закладі”.
3.Які ще методичні рекомендації, ідеї,
міркування щодо “Створення ситуації успіху”,
Ви можете запропонувати учасникам нашого
семінару ?
ВДЯЧНІ ВАМ ЗА ВІДВЕРТІСТЬ, ЗА ПОРАДИ
Slide 65
Створення ситуації успіху
та шляхи її реалізації
на уроці як складової якості
навчально-виховного процесу
Мета: Удосконалити методику
створення ситуації успіху та шляхів
її реалізації на уроці як стежки, що
веде до того куточка дитячого
серця, в якому горить вогник
бажання бути гарним.
На
відміну від традиційного розуміння
освіти як суми знань та навичок, нині освіту
починають розглядати як процес
становлення особистості .
Причому особистості, здатної до:
самоосвіти,
саморозвитку,
самовдосконалення,
яка вміє використовувати набуті знання,
яка прагне реалізувати себе,
спроможна змінити на краще своє життя,
життя своєї держави.
Алгоритм
створення та досягнення ситуації успіху
твердження про “Ситуацію успіху”;
особистісно-орієнтований підхід у справі
навчання та виховання - основа педагогічної
технології “Створення ситуації успіху”;
роль “Ситуації успіху” у навчальній діяльності;
створення “Ситуації успіху” на мотиваційному
етапі навчальної діяльності;
психолого-педагогічні прийоми при створенні
“Ситуації успіху”;
методика реалізації “Ситуації успіху”;
Виходячи із Положень Закону України “Про
освіту” завдання школи сьогодні полягає в
тому, щоб:
Виховувати в учнів здатність:
долати життєві труднощі;
самостійно приймати рішення;
розвивати себе як особистість, здатну:
робити вибір і контролювати своє життя;
брати на себе відповідальність за свої дії;
захищати себе і свої життєві цінності;
діяти відповідно до них;
піклуватись про інших;
Завдання вчителів:
прищепити учням потребу до здобуття
знань;
створити такі умови, щоб процес
здобуття знань був для них цікавим,
потрібним, комфортним;
і тому пріоритетним завданням вчителя
під час навчально-виховної діяльності є
створення ситуації успіху.
Що означає “Ситуація успіху?”
Ситуація успіху - це суб'єктивний
психічний стан задоволення наслідком
своєї фізичної, розумової праці чи
моральної напруги.
Успіх у навчанні - єдине джерело
внутрішніх сил дитини, які породжують
енергію для переборення труднощів,
бажання вчитися.
В.Сухомлинський
Ситуація успіху дарує атмосферу
приязні та взаємодопомоги, впевненості
і захищеності.
Учитель зобов’язаний створити джерело
внутрішніх сил дитини, джерело, яке дає
енергію для подолання труднощів і
формування бажання вчитися.
Використання ситуації успіху має
сприяти підвищенню робочого тонусу,
збільшенню продуктивності навчальної
роботи, а також допомогти учням
усвідомити себе повноцінною
особистістю і, відповідно, забезпечити
успіх у навчанні.
Основою педагогічної технології
“Створення ситуації успіху” є
особистісно-орієнтований підхід у справі
навчання та виховання.
А тому звернемося до рекомендацій
щодо особистісно-орієнтовного підходу
навчання та виховання.
–
Особистісно орієнтоване навчання
це навчання, центром якого є
особистість дитини, її самобутність та
самостійність: суб'єктивний досвід
кожного спочатку розкривається, а
потім узгоджується зі змістом освіти.
Визнання учня ключовою фігурою
всього освітнього процесу – це і є
особистісно орієнтована педагогіка.
У свідомості учня це має такий
вигляд: «Все, що я пізнаю, я знаю,
для чого мені потрібно і де я можу ці
знання застосувати».
Для педагога - це прагнення знайти
розумний баланс між знаннями,
уміннями та навичками учня.
Сучасність вимагає навчити учнів:
- самостійно та творчо розв'язувати
проблеми;
- шукати нову інформацію й робити
висновки, а не подавати дітям готові
знання.
В особистісно-орієнтованому підході
вчителю насамперед потрібен високий
рівень педагогічної майстерності, який
базується на розвитку:
дидактичних;
організаторських;
комунікативних;
науково-пізнавальних;
емоційних;
та поведінкових компонентностей;
-
-
Цілі особистісно орієнтованого
навчання полягають у тому, щоб:
визначити життєвий досвід кожного
учня;
його пізнавальні здібності;
рівень інтелекту;
інтереси, які спочатку треба розкрити,
а потім розвинути у навчальному
процесі;
Цілі особистісно орієнтованого навчання
полягають у тому, щоб:
Формувати позитивну мотивацію учнів до:
-
пізнавальної діяльності;
-
потребу в самопізнанні;
-
потребу в самореалізаціїї;
-
та потребу у самовдосконаленні школярів;
Цілі особистісно орієнтованого навчання
полягають у тому, щоб:
Озброїти учнів механізмом:
адаптації;
саморегуляції;
самозахисту;
самовиховання;
Цілі особистісно орієнтованого навчання
полягають у тому, щоб:
Розвинути індивідуальні позитивні
здібності кожного школяра;
Сформувати культуру життєдіяльності
максимально виявити і використати
індивідуальний досвід учня;
Правильно визначати лінії поведінки.
Основні принципи
особистісно-орієнтованого
навчання:
1. Принцип «розвивальної допомоги»
не робити за учня;
не вказувати йому, що робити,
а допомогти пробувати власні сили і власну
активність;
потрібно добитись, щоб учень сам обирав
рішення і відповідав за них.
Звідси - не потрібно подавати готові
знання, а створити умови, в яких
виявляється:
-
власна пізнавальна активність учня;
-
і він визначить для себе цілі, зміст та
методи роботи, власні цінності.
-
Навчання повинно бути дослідницьким
Це час, протягом якого діти вчаться:
самостійно діяти;
- дискутувати;
- приймати рішення.
-
При цьому розвивається самосвідомість і
самореалізується особистість.
Принцип - «свобода вміння»
- учні вільно обговорюють
проблеми;
- співпрацюють один з одним,
- а вчитель виступає в ролі
старшого члена колективу,
консультанта, джерела досвіду
Принцип - «свобода вміння»
Учителю:
-недостатньо
процес;
організувати навчальний
- потрібно ще визначити спосіб засвоєння
знань, тобто оприділити види діяльності
учня на уроці.
Основні вимоги до особистісноорієнтованого уроку:
раціональна єдність словесних,
наукових і практичних методів
навчання;
зв'язок з раніше вивченим досвідом,
набутим учнем;
Основні вимоги до особистісно
орієнтованого уроку:
-формування вмінь в учнів самостійно
здобувати знання і застосовувати їх на
практиці;
-заохочення прагнень учнів знаходити свій
спосіб роботи з навчальним матеріалом.
Метою
особистісноорієнтованого уроку є:
- створення умов для виявлення
пізнавальної активності учнів
Засобами досягнення вчителем цієї мети
можуть бути:
використання різних форм та методів
навчальної діяльності, які дозволяють
розкрити суб'єктивний досвід учнів;
створення атмосфери зацікавленості
кожного учня в результатах роботи
всього класу;
стимулювання учнів до висловлювань,
використання різних способів виконання
завдань без побоювань помилитися,
отримати хибну відповідь тощо;
Засобами досягнення вчителем цієї мети
можуть бути:
використання протягом уроку
дидактичного матеріалу, який дозволяє
отримати учневі найбільш значущі для
нього вид та форму змісту навчального
матеріалу;
оцінювання досягнень учня протягом
усього процесу його діяльності, а не
тільки за кінцевим результатом;
Засобами досягнення вчителем цієї мети
можуть бути:
заохочення прагнень учня знаходити свій
спосіб роботи;
аналізувати протягом уроку роботи інших
учнів; вибирати та засвоювати найбільш
раціональні з них;
створення на уроці педагогічних ситуацій
спілкування, які б дозволяли кожному учневі
виявляти ініціативу, самостійність, виборність у
справах роботи;
створення обстановки для природного
самовираження учня.
Технологія
особистісноорієнтованогоуроку
Для проведення особистісноорієнтованого уроку вчитель має
оволодіти його основними етапами:
1.
2.
3.
4.
5.
6.
7.
8.
Орієнтації.
Визначення мети.
Проектування.
Організації.
Реалізації.
Контролю.
Коригування.
Оцінювання
1. Етап орієнтації включає:
орієнтацію на позитивну роботу;
орієнтацію на визначення особистісного
досвіду учнів;
пов'язання цього досвіду з проблемами
навчального матеріалу.
2. Етап визначення мети передбачає:
визначення на уроці разом з учнями
значущої мети здійснення тієї діяльності,
яка запланована вчителем (учні повинні
зрозуміти, що може дати робота учням
саме на цьому уроці для складання,
наприклад, тематичного заліку,
державної атестації, свого майбутнього
життя тощо);
визначення показників досягнення
поставлених завдань;
3. Етап проектування включає:
передбачення залучення учнів до
виконання ними випереджальних
завдань;
підготовки повідомлень;
рефератів;
виготовлення та відбору наочності;
складання плану роботи тощо;
Етап організації виконання плану
діяльності передбачає:
Подання можливих варіантів і
способів виконання навчальної
діяльності (усна чи письмова форма,
індивідуальна робота чи робота в
групах, робота з текстом чи з іншими
засобами одержання інформації);
Етап організації виконання плану
діяльності передбачає:
2.Представлення учнями вибору способу
фіксації нового матеріалу (конспект,
схема, таблиця, опора, план, тези,
висновки тощо);
3.Варіативність домашнього завдання
(диференціація за рівнем складності та
способом виконання).
Етап контрольно-оцінювальний:
1.Залучення учнів до контролю за
перебігом навчальної діяльності шляхом
заохочення їх до різних видів контролю,
самоконтролю, взаємоконтролю, роботи
в групах;
2.Участь учнів у виправленні помилок і
недоліків у знаннях, усвідомлення їх
причин шляхом взаємо та самоаналізу;
Етап контрольно-оцінювальний:
3.Надання учням можливості самостійно
або за участі вчителя, інших учнів
порівнювати отримані ним результати з
критеріями стандарту, закладеного у
навчальній програмі;
4.Використання механізмів оцінного
методу (позитивного ставлення до
успіхів школяра);
Етап контрольно-оцінювальний:
5.Використання механізмів оцінного
методу (позитивного ставлення до
успіхів школяра).
6.Оцінювання (виставлення рівневих
оцінок за дванадцятибальною системою
оцінювання навчальних досягнень,
поурочного бала, рейтинг) не тільки
результатів, а й самого процесу
навчання.
6. Заключний етап передбачає:
усвідомлення учнями ситуації
досягнення мети;
відчуття успіху;
підкріплення позитивної мотивації
стосовно власної діяльності.
Методи та засоби психолого-педагогічної
підтримки діяльності учнів
заохочення;
навчально-пізнавальна гра;
створення ситуації успіху;
створення ситуації пізнавального інтересу;
створення проблемної ситуації;
спонукання до пошуку альтернативних
рішень;
виконання творчих завдань;
кооперація учнів;
створення ситуації взаємодопомоги тощо.
Висновок може бути таким: особистісноорієнтоване навчання ЦЕ–
загальнодидактичний принцип
індивідуального підходу до учнів.
Таке твердження ми дослідимо та
пояснимо за допомогою такого факту:
Відомий російський психолог
Л.С. Виготський своє теорією доводить,
що розум будь-якої людини має дві зони
розвитку: А і Б.
Перша зона (А) – це зона актуального
розвитку.
У цю зону потрапляють завдання, які
дитина може виконати сама без
допомоги вчителя.
Друга зона (В) – це зона найближчого
розвитку
Сюди потрапляють завдання, які дитина сама
виконати не може, але може з ними
впоратися з допомогою вчителя.
Зона найближчого розвитку, - це зона
“наступного дня”.
Те, що сьогодні є зона найближчого
розвитку, завтра у процесі навчання повинно
стати зоною актуального розвитку. Учитель
не повинен давати готову інформацію, адже
таке навчання може загальмувати мислення
дитини. А за допомогою вміло підібраних
запитань педагог підводить школяра до
правильної відповіді, розв’язку.
Те, що сьогодні є зоною найближчого
розвитку, завтра у процесі навчання
повинно стати зоною актуального
розвитку.
Учитель не повинен давати готову
інформацію, адже таке навчання може
загальмувати мислення дитини.
А за допомогою вміло підібраних
запитань педагог підводить школяра до
правильної відповіді, розв’язку.
Отже, як бачимо із цього прикладу, щоб
відбулися розвиток і навчання учнів,
завдання повинні потрапляти лише в
зону найближчого розвитку
(за Л.С. Виготським).
Припустимо, що два учні навчались в
одній школі, в одних і тих самих
учителів, закінчили школу з відзнакою,
рівень їхнього розвитку все одно буде
різним.
Ще більше відрізняється розвиток учнів
класу, які згідно з 12- бальною
системою досягли початкового і
високого рівнів.
Тому зрозуміло, що до таких дітей треба
підходити індивідуально, тобто ставити
перед ними різні завдання.
Якщо для цілого класу поставити одне
завдання, то для одних учнів воно
потрапить у зону актуального розвитку,
для інших – у зону найближчого
розвитку.
Отже, одне завдання для всього класу
ставити не бажано і не потрібно, а
здійснювати якісний особистісноорієнтований підхід до навчання та
виховання на практиці нам заважає ряд
причин, зокрема:
Причина 1. Щоб підійти індивідуально
до кожного учня, необхідно знати його
психологічні, фізіологічні та соціальні
особливості.
Лише психологія нараховує кілька
десятків індивідуальних особливостей
особистості. Це різні види уваги, уяви,
мислення, сприйняття, темпераменту,
характеру і т.д.
Пам’ять також поділяється більш ніж
на 10 типів: короткочасна,
довготривала, оперативна, рухова,
зорова, слухова, емоційна, словеснологічна і т.д.;
Причина 2. Виявити всі ці психологічні,
фізіологічні та соціальні особливості
вчитель без допомоги психолога, лікаря,
соціолога не може;
Причина 3.Навіть якщо теоретично
припустити, що в кожної дитини
виявили всі ці особливості, вчитель не
зможе запам’ятати їх у такій кількості
дітей, оскільки він одночасно навчає
свого предмета не один десяток учнів,
кожен з яких має не один десяток таких
особливостей.
Нарешті, якщо вчителю все-таки
вдається запам’ятати всі особливості
кожної дитини, він не зможе підійти
індивідуально тому, що урок триває
всього 40-45 хв, протягом яких
неможливо фізично попрацювати з
кожним учнем класу індивідуально.
Отже, існує суперечність: з одного боку,
вимоги до особистісно-орієнтованого
навчання, а з іншого причини, що
унеможливлюють якісне впровадження
цієї педагогічної технології у навчальновиховний процес.
Який же вихід з ситуації, що склалася ?
Філософія вчить, що джерелом і
рушійними силами будь-якого процесу
(у тому числі й навчального) є
розв’язання суперечностей і тому,
щоб навчальний процес розвивався,
вчителю необхідно вміти виявляти
суперечність навчального процесу, а
також вміти розв’язувати її.
Дана суперечність розв’язується шляхом
диференційованого підходу до учнів.
Диференціація (від лат. Differentia –
різниця, відмінність) – розчленування
цілого на якісно відмінні частини.
Розв’язування таких суперечностей
називається підходом до навчання.
Цей підхід, для прикладу, можна
здійснити таким чином:
Учнів класу розподілити на групи за
рівнем розвитку.
Критерії, якими слід керуватися - це
успішність.
Таких груп, наприклад, може бути
чотири:
низький рівень;
середній рівень;
достатній рівень;
високий рівень.
Зрозуміло, що такий поділ не
аргументується для учнів, для того щоб
у слабшого школяра не сформувалася
занижена самооцінка, а в сильного –
завищена.
Якщо учні однієї з груп підвищують свій
рівень – їх слід перевести до наступної
групи і навпаки.
Для кожної групи пропонуються різні за
ступенем складності завдання.
Диференційований підхід можна
здійснювати при різних формах
навчального процесу: під час уроку,
лабораторного заняття, екскурсії.
Під час проведеного уроку методом бесіди,
запитань слід орієнтувати учнів на певну
групу.
При цьому обов’язково слід враховувати,
щоб запитання було точним, стислим, не
мало елементів підказки.
Під час проведення уроку методом
пояснення, розповіді диференційований
підхід неможливий, оскільки вчитель будує
свою розповідь, орієнтуючись на
середнього учня,
але під час закріплення нового матеріалу
чи пояснення домашнього завдання учням
можна запропонувати різнорівневі
завдання.
Завершальним етапом навчальної
діяльності на уроці є:
усвідомлення ситуації досягнення мети;
переживання ситуації успіху;
підкріплення позитивної мотивації щодо
самої діяльності.
Ситуація успіху досягається тоді, коли
сама дитина визначає цей результат як
успіх.
Усвідомлення ситуації успіху самим
учнем, розуміння її значимості виникає у
суб'єкта після здолання своєї боязкості,
невміння, незнання, психологічного
враження та інших видів труднощів.
Роль “Ситуації успіху” у навчальній
діяльності
За останні роки термін
„Ситуація успіху” став звичним для
педагогів.
Ніхто не заперечує, що саме позитивні
емоції можуть стати для дитини одним
з найважливіших стимулів у навчанні,
але при цьому ми забуваємо про те, що
в педагогів не існує єдиного рецепта чи
правила, як саме створювати ситуації
успіху тому, що це слід на основі
індивідуального підходу, зважено, з
урахуванням багатьох факторів.
Діти прощають багато чого, але не
вибачають байдужість.
За відгуками дітей, найкращі їхні
вчителі вели уроки так, що здавалося,
ніби весь урок вони зайняті саме тобою.
Як цього досягти?
Іноді це „Іскра Божа”,
а частіше – майстерність, доведена до
мистецтва.
Важливо мати на увазі, що навіть
одноразове переживання успіху може
докорінно змінити психологічне
самопочуття дитини.
Ситуація успіху може стати пусковим
механізмом подальшого розвитку
особистості.
Безперечно, переживання успіху навіює
людині впевненість у власних силах.
З`являється бажання знову досягти
добрих результатів, виникає відчуття
внутрішнього благополуччя, що, у свою
чергу, покращує ставлення до
навколишнього світу.
На перший погляд здається, що вчитель,
кілька разів давши учню можливість
відчути успіх, далі вже само собою
забезпечує високий рівень мотивації,
інтересу, пізнавальної активності.
Але може бути й протилежний
результат: постійна успішність здатна
сформувати байдуже ставлення до
навчання.
Крім того, постійне очікування лише
позитивного результату згубно впливає
на розвиток вольових якостей учня:
він ухиляється від подолання
труднощів;
губиться в складних ситуаціях
(навчальних та життєвих);
у його поведінці починає домінувати
мотив „уникнення невдач”.
Досвідчені психологи та педагоги
попереджують про можливість
негативних наслідків пережитого успіху.
Чому ж виникає такий парадокс?
По-перше, успіх, що діставався ціною
незначних зусиль, може призвести до
переоцінки, точніше, до завищеної
оцінки своїх можливостей.
По-друге, за сильним переживанням
будь-якої емоції обов`язково настає
релаксація (розслаблення).
І якщо в цей період запропонувати
людині якусь діяльність, то, швидше за
все, ця діяльність буде менш успішною,
ніж попередня.
По-третє, переживання успіху може бути
потьмареним, якщо результат, важливий
і значимий для самого учня, не буде
адекватно оцінений іншими людьми.
І нарешті:
Емоція успіху не стане сильним
переживанням, якщо результати діяльності
не значимі для її суб`єкта.
Дитина, особливо на початку навчання,
однаково інтенсивно переживає успіх у
„головних” і „неголовних” навчальних
предметах.
Але часто знижують цю інтенсивність:
„12 балів з музики ! Та краще б ти
отримав 12 балів з читання”.
Знижуючи значимості успіху, що
переживається дитиною, ми, дорослі,
впливаємо на формування у дитини
ставлення до навчального процесу в
цілому.
Ось чому, оцінюючи дітей, необхідно
виходити з індивідуальних особливостей
кожного учня.
Просування вперед треба заохочувати,
підбадьорювати, щоб дитина не
відчувала невдачу, порівнюючи свої
результати з раніше встановленими
нормами, особливо якщо вони для неї
недосяжні.
Отже, ситуація успіху у навчальній
діяльності створюється вчителем або ж
психологом.
Як і будь-яку іншу діяльність, навчання
можна уявити у вигляді простого
ланцюжка дій:
1. Установка на діяльність (емоційна
підготовка учнів на вирішення
навчального завдання) – мотиваційний
етап;
2.Забезпечення діяльності (створення
умов для успішного вирішення
навчального завдання) –підготовчий,
робочий етап;
3.Порівняння отриманих результатів з
очікуваними (усвідомлення ставлення до
результатів своєї навчальної праці) –
результативний етап.
Отже, якщо ситуація успіху створюється
вчителем послідовно і свідомо, її
3.Порівняння отриманих результатів з
очікуваними (усвідомлення ставлення
до результатів своєї навчальної праці) –
результативний етап.
Отже, якщо ситуація успіху створюється
вчителем послідовно і свідомо, її
структура повинна врахувати всі
перелічені компоненти.
Створення ситуації успіху на
мотиваційному етапі навчальної
діяльності
Дослідження психологів свідчать, що рівень
засвоєння людиною знань істотно залежить
від рівня сформованості її мотивації
навчитися.
Тож давайте проаналізуємо, як провести
мотиваційний етап уроку так, щоб створити
ситуацію успіху для того учня.
Перед учителем стоїть завдання:
сформувати в учня настанову на
успішне виконання завдання
Інакше кажучи, вчитель повинен
сформувати в учнів мотив досягнення
мети.
Але при цьому вчитель часто
зустрічається з неадекватною
реакцією учнівського колективу:
1.Хтось уже виконував подібне
завдання, і його результати
виявились невдалими, так що у цієї
категорії учнів уже сформоване
негативне ставлення на успішне
виконання завдання.
2.Інша група учнів не стикалась з
такою роботою, тому вони не знають,
чого можна очікувати від майбутньої
діяльності.
3.Третя група, яка виконувала потрібні
завдання і успішно з ними впоралася,
знаходиться у стані мобілізації, готова
виконувати навчальне завдання.
Зрозуміло, що найлегше вчителю буде
працювати з учнями третьої групи, де
необхідно лише активізувати позитивні
емоції, які діти пережили раніше.
У другої групи учнів слід передбачити
емоційну реакцію, намалювати
перспективу вдалого виконання
завдання, пов`язавши її з тими чи
іншими умовами діяльності, які в
минулому забезпечували успіх.
Найбільш клопітною буде робота
першою групою учнів.
Перш за все доведеться нейтралізувати
спогади про невдачу в попередній
діяльності, а потім створити перспективу
для нової.
Зробити це можна, наприклад, так:
дати завдання учневі попрацювати над
своїми помилками, або повідомити його,
що завдання для нього змінено
порівняно з попереднім і т. д.
Учитель може запропонувати різні
варіанти мотивів досягнення ситуації
успіху:
прагнення самостійно розв`язати цікаві
задачі;
завоювати авторитет у своїх товаришів;
стати першим;
розглядати свою діяльність з точки зору
її корисності для інших людей;
встановити нові контакти між
товаришами у ході виконання завдання
тощо.
Отже, на етапі мотивації навчальної
діяльності учитель організовує певні
ситуації з метою активізувати чи
нейтралізувати емоції для наступної
діяльності
На етапі мотивації створення ситуації
успіху більшою мірою визначається
психологічними аспектами.
Тут доречним буде використання в
роботі вчителя таких психологопедагогічних прийомів, як:
Ефект Розенталя, або „Ефект
навіювання”: „Ти це можеш”, „Тобі це
вдається” тощо.
Якщо педагог буде переконувати учнів
у реальності успіху, то успіх прийде.
Англійський учений Стоуенс довів, що
учні, яких заохочували, досягли значно
більших успіхів, ніж ті, кого ніяк не
заохочували.
Прийом „Емоційне погладжування” –
це констатація будь-якого факту успіху,
прищеплювання дитині віри в себе,
відкритість учителя для довіри і співчуття.
◦ Прийом „Анонсування” –
репетиція майбутньої дії, яка створює
психологічний настрій на успіх перед
класом.
Це можуть бути додаткові індивідуальні
заняття з окремими учнями чи
заздалегідь оголошенні запитання
самостійної роботи.
Прийом „Шикуйсь!” містить такі кроки:
психологічна атака;
емоційне блокування;
вибір головного напрямку;
вибір рівних можливостей;
несподіване порівняння;
стабілізація.
Цей прийом полягає в тому, щоб:
учителем блокувалось припущення на
невдачу в діяльності учня;
відволікалася увага школяра від
чергового неуспіху;
вчитель повинен знайти той напрямок
діяльності, яким учень зможе
реалізувати себе набагато краще, тим
самим забезпечити його на успіх, на
стабільність у навчанні.
Розглянемо деякі
алгоритми створення ситуацій успіху та
методику їх реалізації:
Прийом „Даю шанс” – це заздалегідь
підготовлена вчителем ситуація, в якій
учень отримує можливість зненацька
для себе розкрити свої можливості.
Прийом “ Зняття страху”-
допомогає перебороти невпевненість у
власних силах (Люди вчаться на своїх
помилках і знаходять інші шляхи
вирішення проблем).
Прийом “Авансування успішного
результату” –
допомогає вчителю висловити тверду
переконаніність у тому, що його учень
обов’язково впорається з поставленим
завданням.
Це, в свою чергу, переконує дитину у
своїх силах і можливостях.
“У тебе обов’язково вийде”, “Я навіть не
сумніваюсь у позитивному результаті” і
т. д.
Прийом “Прихований інструктаж”
Допомагає дитині уникнути поразки.
Досягається шляхом побажання,
наприклад:
Можливо краще почати з ...,
Виконуючи роботу не забудьте про ...
Прийом “Внесення мотиву”.
Показує дитині заради чого, кого
здійснюється ця діяльність, кому буде
добре після виконання, наприклад, “Без
твоєї допомоги твоїм друзям не
впоратись...” тощо.
Прийом “Персональна винятковість.”
Визначає важливість зусиль дитини в
діяльності, що здійснюється або
здійснюватиметься, наприклад:
Тільки ти міг би…
Тільки тобі і можу доручити… і т.п.
Прийом “Висока оцінка деталі”.
Допомагає емоційно пережити не
результат в цілому, а якої її окремої
деталі:
Найбільше мені сподобалось у твоїй
роботі…
Найбільше тобі вдалося…
Прийом „Еврика”.
Створюються умови, за яких дитина,
виконуючи навчальне завдання,
несподівано відкриває в собі невідомі
досі здібності.
Завдання вчителя – помітити це глибоко
особисте відкриття, всіляко підтримати
дитину, поставити нову мету і надихнути
на її досягнення.
Допомога вчителя у створенні ситуації
відкриття має бути ненав`язливою,
прихованою.
Створюючи ситуації успіху на етапі
організації навчальної діяльності, слід
пам`ятати кілька основних правил:
у кожній дитині є задатки, які можуть
розвинутися у здібності;
Побачити їх, відчути, розвити – це
справа педагога;
ставлення до дитини як до рівної, як до
себе, спілкування, що повністю включає
грубість, різкість, образливий тон, має
стати обов`язковою нормою всієї
педагогічної діяльності;
Ставлення до дитини:
як до рівної,
як до себе,
спілкування, що повністю виключає:
- грубість,
- різкість,
- образливий тон
має стати обов`язковою нормою всієї
педагогічної діяльності;
чим більше напрямків діяльності, в яких
бере участь дитина, тим більше в неї
можливостей знайти себе;
кількість і різноманітність ситуацій і
обставин, в тому числі і штучно
створених, у які може потрапити
дитина, визначають шляхи її сьогодення
і віддаленого інтересу та можливі шляхи
успіху.
ТИПИ УСПІХУ:
Неочікувана радість – це почуття
задоволення від того, що результати
діяльності учня перевершили його
очікування.
З педагогічної та психологічної точки
зору – це результат продуманої,
підготовленої діяльності вчителя.
Спільна радість – полягає в тому, щоб учень
досяг необхідної для себе реакції колективу.
Вона може бути підготовленою вчителем
або спонтаною.
Спільною радістю вважають тільки ті реакції
колективу, які дають можливість дитині
відчутні себе задоволеним, стимулюють її
зусиля.
Це, перш за все, має бути емоційний відгук
оточуючих на успіх члена свого колективу.
Важливо, щоб у досягненнях кожного
школяра всі бачили результати своєї
праці, а сама дитина розуміла, що її
радість – це радість підтримки,
отримання статусу „свій серед своїх”.
Зрештою у тому, як реагує дитячий
колектив на успіхи або невдачі своїх
учителів, виявляється його моральна
сутність.
Радість пізнання – це радість пізнання
нового, хоча вона по своїй суті
альтруїстична (виникає на основі
допомоги, підтримки інших людей).
Пізнання спираїться на самоосвіту й
самопізнання.
Така радість не може вирости на
пустому місці, появитися без серйозних
причин. Це слід клопіткої роботи
учителя –учня-учнів.
ВИСНОВОК:
1.Ситуація успіху досягається тоді, коли
сама дитина визначає цей результат як
успіх.
2 Усвідомлення ситуації успіху самим
учнем, розуміння її значимості виникає у
школяра після здолання своєї боязкості,
невміння, незнання, психологічного
враження та інших видів труднощів.
3. Завдання педагога :
допомогти особистості дитини зрости в
успіху;
дати відчути радість від здолання
труднощів;
дати зрозуміти, що задарма в житті в
житті нічого не дається, скрізь необхідно
докласти зусиль.
І успіх буде еквівалентним витраченим
зусиллям.
ШАНОВНІ КОЛЕГИ !
Дайте, будь ласка, відповідь на такі
запитання:
1.Ваше ставлення до технології “Створення
ситуації успіху”.
2.Як Ви оцінюєте стан “Створення ситуації
успіху у Вашому навчальному закладі”.
3.Які ще методичні рекомендації, ідеї,
міркування щодо “Створення ситуації успіху”,
Ви можете запропонувати учасникам нашого
семінару ?
ВДЯЧНІ ВАМ ЗА ВІДВЕРТІСТЬ, ЗА ПОРАДИ
Slide 66
Створення ситуації успіху
та шляхи її реалізації
на уроці як складової якості
навчально-виховного процесу
Мета: Удосконалити методику
створення ситуації успіху та шляхів
її реалізації на уроці як стежки, що
веде до того куточка дитячого
серця, в якому горить вогник
бажання бути гарним.
На
відміну від традиційного розуміння
освіти як суми знань та навичок, нині освіту
починають розглядати як процес
становлення особистості .
Причому особистості, здатної до:
самоосвіти,
саморозвитку,
самовдосконалення,
яка вміє використовувати набуті знання,
яка прагне реалізувати себе,
спроможна змінити на краще своє життя,
життя своєї держави.
Алгоритм
створення та досягнення ситуації успіху
твердження про “Ситуацію успіху”;
особистісно-орієнтований підхід у справі
навчання та виховання - основа педагогічної
технології “Створення ситуації успіху”;
роль “Ситуації успіху” у навчальній діяльності;
створення “Ситуації успіху” на мотиваційному
етапі навчальної діяльності;
психолого-педагогічні прийоми при створенні
“Ситуації успіху”;
методика реалізації “Ситуації успіху”;
Виходячи із Положень Закону України “Про
освіту” завдання школи сьогодні полягає в
тому, щоб:
Виховувати в учнів здатність:
долати життєві труднощі;
самостійно приймати рішення;
розвивати себе як особистість, здатну:
робити вибір і контролювати своє життя;
брати на себе відповідальність за свої дії;
захищати себе і свої життєві цінності;
діяти відповідно до них;
піклуватись про інших;
Завдання вчителів:
прищепити учням потребу до здобуття
знань;
створити такі умови, щоб процес
здобуття знань був для них цікавим,
потрібним, комфортним;
і тому пріоритетним завданням вчителя
під час навчально-виховної діяльності є
створення ситуації успіху.
Що означає “Ситуація успіху?”
Ситуація успіху - це суб'єктивний
психічний стан задоволення наслідком
своєї фізичної, розумової праці чи
моральної напруги.
Успіх у навчанні - єдине джерело
внутрішніх сил дитини, які породжують
енергію для переборення труднощів,
бажання вчитися.
В.Сухомлинський
Ситуація успіху дарує атмосферу
приязні та взаємодопомоги, впевненості
і захищеності.
Учитель зобов’язаний створити джерело
внутрішніх сил дитини, джерело, яке дає
енергію для подолання труднощів і
формування бажання вчитися.
Використання ситуації успіху має
сприяти підвищенню робочого тонусу,
збільшенню продуктивності навчальної
роботи, а також допомогти учням
усвідомити себе повноцінною
особистістю і, відповідно, забезпечити
успіх у навчанні.
Основою педагогічної технології
“Створення ситуації успіху” є
особистісно-орієнтований підхід у справі
навчання та виховання.
А тому звернемося до рекомендацій
щодо особистісно-орієнтовного підходу
навчання та виховання.
–
Особистісно орієнтоване навчання
це навчання, центром якого є
особистість дитини, її самобутність та
самостійність: суб'єктивний досвід
кожного спочатку розкривається, а
потім узгоджується зі змістом освіти.
Визнання учня ключовою фігурою
всього освітнього процесу – це і є
особистісно орієнтована педагогіка.
У свідомості учня це має такий
вигляд: «Все, що я пізнаю, я знаю,
для чого мені потрібно і де я можу ці
знання застосувати».
Для педагога - це прагнення знайти
розумний баланс між знаннями,
уміннями та навичками учня.
Сучасність вимагає навчити учнів:
- самостійно та творчо розв'язувати
проблеми;
- шукати нову інформацію й робити
висновки, а не подавати дітям готові
знання.
В особистісно-орієнтованому підході
вчителю насамперед потрібен високий
рівень педагогічної майстерності, який
базується на розвитку:
дидактичних;
організаторських;
комунікативних;
науково-пізнавальних;
емоційних;
та поведінкових компонентностей;
-
-
Цілі особистісно орієнтованого
навчання полягають у тому, щоб:
визначити життєвий досвід кожного
учня;
його пізнавальні здібності;
рівень інтелекту;
інтереси, які спочатку треба розкрити,
а потім розвинути у навчальному
процесі;
Цілі особистісно орієнтованого навчання
полягають у тому, щоб:
Формувати позитивну мотивацію учнів до:
-
пізнавальної діяльності;
-
потребу в самопізнанні;
-
потребу в самореалізаціїї;
-
та потребу у самовдосконаленні школярів;
Цілі особистісно орієнтованого навчання
полягають у тому, щоб:
Озброїти учнів механізмом:
адаптації;
саморегуляції;
самозахисту;
самовиховання;
Цілі особистісно орієнтованого навчання
полягають у тому, щоб:
Розвинути індивідуальні позитивні
здібності кожного школяра;
Сформувати культуру життєдіяльності
максимально виявити і використати
індивідуальний досвід учня;
Правильно визначати лінії поведінки.
Основні принципи
особистісно-орієнтованого
навчання:
1. Принцип «розвивальної допомоги»
не робити за учня;
не вказувати йому, що робити,
а допомогти пробувати власні сили і власну
активність;
потрібно добитись, щоб учень сам обирав
рішення і відповідав за них.
Звідси - не потрібно подавати готові
знання, а створити умови, в яких
виявляється:
-
власна пізнавальна активність учня;
-
і він визначить для себе цілі, зміст та
методи роботи, власні цінності.
-
Навчання повинно бути дослідницьким
Це час, протягом якого діти вчаться:
самостійно діяти;
- дискутувати;
- приймати рішення.
-
При цьому розвивається самосвідомість і
самореалізується особистість.
Принцип - «свобода вміння»
- учні вільно обговорюють
проблеми;
- співпрацюють один з одним,
- а вчитель виступає в ролі
старшого члена колективу,
консультанта, джерела досвіду
Принцип - «свобода вміння»
Учителю:
-недостатньо
процес;
організувати навчальний
- потрібно ще визначити спосіб засвоєння
знань, тобто оприділити види діяльності
учня на уроці.
Основні вимоги до особистісноорієнтованого уроку:
раціональна єдність словесних,
наукових і практичних методів
навчання;
зв'язок з раніше вивченим досвідом,
набутим учнем;
Основні вимоги до особистісно
орієнтованого уроку:
-формування вмінь в учнів самостійно
здобувати знання і застосовувати їх на
практиці;
-заохочення прагнень учнів знаходити свій
спосіб роботи з навчальним матеріалом.
Метою
особистісноорієнтованого уроку є:
- створення умов для виявлення
пізнавальної активності учнів
Засобами досягнення вчителем цієї мети
можуть бути:
використання різних форм та методів
навчальної діяльності, які дозволяють
розкрити суб'єктивний досвід учнів;
створення атмосфери зацікавленості
кожного учня в результатах роботи
всього класу;
стимулювання учнів до висловлювань,
використання різних способів виконання
завдань без побоювань помилитися,
отримати хибну відповідь тощо;
Засобами досягнення вчителем цієї мети
можуть бути:
використання протягом уроку
дидактичного матеріалу, який дозволяє
отримати учневі найбільш значущі для
нього вид та форму змісту навчального
матеріалу;
оцінювання досягнень учня протягом
усього процесу його діяльності, а не
тільки за кінцевим результатом;
Засобами досягнення вчителем цієї мети
можуть бути:
заохочення прагнень учня знаходити свій
спосіб роботи;
аналізувати протягом уроку роботи інших
учнів; вибирати та засвоювати найбільш
раціональні з них;
створення на уроці педагогічних ситуацій
спілкування, які б дозволяли кожному учневі
виявляти ініціативу, самостійність, виборність у
справах роботи;
створення обстановки для природного
самовираження учня.
Технологія
особистісноорієнтованогоуроку
Для проведення особистісноорієнтованого уроку вчитель має
оволодіти його основними етапами:
1.
2.
3.
4.
5.
6.
7.
8.
Орієнтації.
Визначення мети.
Проектування.
Організації.
Реалізації.
Контролю.
Коригування.
Оцінювання
1. Етап орієнтації включає:
орієнтацію на позитивну роботу;
орієнтацію на визначення особистісного
досвіду учнів;
пов'язання цього досвіду з проблемами
навчального матеріалу.
2. Етап визначення мети передбачає:
визначення на уроці разом з учнями
значущої мети здійснення тієї діяльності,
яка запланована вчителем (учні повинні
зрозуміти, що може дати робота учням
саме на цьому уроці для складання,
наприклад, тематичного заліку,
державної атестації, свого майбутнього
життя тощо);
визначення показників досягнення
поставлених завдань;
3. Етап проектування включає:
передбачення залучення учнів до
виконання ними випереджальних
завдань;
підготовки повідомлень;
рефератів;
виготовлення та відбору наочності;
складання плану роботи тощо;
Етап організації виконання плану
діяльності передбачає:
Подання можливих варіантів і
способів виконання навчальної
діяльності (усна чи письмова форма,
індивідуальна робота чи робота в
групах, робота з текстом чи з іншими
засобами одержання інформації);
Етап організації виконання плану
діяльності передбачає:
2.Представлення учнями вибору способу
фіксації нового матеріалу (конспект,
схема, таблиця, опора, план, тези,
висновки тощо);
3.Варіативність домашнього завдання
(диференціація за рівнем складності та
способом виконання).
Етап контрольно-оцінювальний:
1.Залучення учнів до контролю за
перебігом навчальної діяльності шляхом
заохочення їх до різних видів контролю,
самоконтролю, взаємоконтролю, роботи
в групах;
2.Участь учнів у виправленні помилок і
недоліків у знаннях, усвідомлення їх
причин шляхом взаємо та самоаналізу;
Етап контрольно-оцінювальний:
3.Надання учням можливості самостійно
або за участі вчителя, інших учнів
порівнювати отримані ним результати з
критеріями стандарту, закладеного у
навчальній програмі;
4.Використання механізмів оцінного
методу (позитивного ставлення до
успіхів школяра);
Етап контрольно-оцінювальний:
5.Використання механізмів оцінного
методу (позитивного ставлення до
успіхів школяра).
6.Оцінювання (виставлення рівневих
оцінок за дванадцятибальною системою
оцінювання навчальних досягнень,
поурочного бала, рейтинг) не тільки
результатів, а й самого процесу
навчання.
6. Заключний етап передбачає:
усвідомлення учнями ситуації
досягнення мети;
відчуття успіху;
підкріплення позитивної мотивації
стосовно власної діяльності.
Методи та засоби психолого-педагогічної
підтримки діяльності учнів
заохочення;
навчально-пізнавальна гра;
створення ситуації успіху;
створення ситуації пізнавального інтересу;
створення проблемної ситуації;
спонукання до пошуку альтернативних
рішень;
виконання творчих завдань;
кооперація учнів;
створення ситуації взаємодопомоги тощо.
Висновок може бути таким: особистісноорієнтоване навчання ЦЕ–
загальнодидактичний принцип
індивідуального підходу до учнів.
Таке твердження ми дослідимо та
пояснимо за допомогою такого факту:
Відомий російський психолог
Л.С. Виготський своє теорією доводить,
що розум будь-якої людини має дві зони
розвитку: А і Б.
Перша зона (А) – це зона актуального
розвитку.
У цю зону потрапляють завдання, які
дитина може виконати сама без
допомоги вчителя.
Друга зона (В) – це зона найближчого
розвитку
Сюди потрапляють завдання, які дитина сама
виконати не може, але може з ними
впоратися з допомогою вчителя.
Зона найближчого розвитку, - це зона
“наступного дня”.
Те, що сьогодні є зона найближчого
розвитку, завтра у процесі навчання повинно
стати зоною актуального розвитку. Учитель
не повинен давати готову інформацію, адже
таке навчання може загальмувати мислення
дитини. А за допомогою вміло підібраних
запитань педагог підводить школяра до
правильної відповіді, розв’язку.
Те, що сьогодні є зоною найближчого
розвитку, завтра у процесі навчання
повинно стати зоною актуального
розвитку.
Учитель не повинен давати готову
інформацію, адже таке навчання може
загальмувати мислення дитини.
А за допомогою вміло підібраних
запитань педагог підводить школяра до
правильної відповіді, розв’язку.
Отже, як бачимо із цього прикладу, щоб
відбулися розвиток і навчання учнів,
завдання повинні потрапляти лише в
зону найближчого розвитку
(за Л.С. Виготським).
Припустимо, що два учні навчались в
одній школі, в одних і тих самих
учителів, закінчили школу з відзнакою,
рівень їхнього розвитку все одно буде
різним.
Ще більше відрізняється розвиток учнів
класу, які згідно з 12- бальною
системою досягли початкового і
високого рівнів.
Тому зрозуміло, що до таких дітей треба
підходити індивідуально, тобто ставити
перед ними різні завдання.
Якщо для цілого класу поставити одне
завдання, то для одних учнів воно
потрапить у зону актуального розвитку,
для інших – у зону найближчого
розвитку.
Отже, одне завдання для всього класу
ставити не бажано і не потрібно, а
здійснювати якісний особистісноорієнтований підхід до навчання та
виховання на практиці нам заважає ряд
причин, зокрема:
Причина 1. Щоб підійти індивідуально
до кожного учня, необхідно знати його
психологічні, фізіологічні та соціальні
особливості.
Лише психологія нараховує кілька
десятків індивідуальних особливостей
особистості. Це різні види уваги, уяви,
мислення, сприйняття, темпераменту,
характеру і т.д.
Пам’ять також поділяється більш ніж
на 10 типів: короткочасна,
довготривала, оперативна, рухова,
зорова, слухова, емоційна, словеснологічна і т.д.;
Причина 2. Виявити всі ці психологічні,
фізіологічні та соціальні особливості
вчитель без допомоги психолога, лікаря,
соціолога не може;
Причина 3.Навіть якщо теоретично
припустити, що в кожної дитини
виявили всі ці особливості, вчитель не
зможе запам’ятати їх у такій кількості
дітей, оскільки він одночасно навчає
свого предмета не один десяток учнів,
кожен з яких має не один десяток таких
особливостей.
Нарешті, якщо вчителю все-таки
вдається запам’ятати всі особливості
кожної дитини, він не зможе підійти
індивідуально тому, що урок триває
всього 40-45 хв, протягом яких
неможливо фізично попрацювати з
кожним учнем класу індивідуально.
Отже, існує суперечність: з одного боку,
вимоги до особистісно-орієнтованого
навчання, а з іншого причини, що
унеможливлюють якісне впровадження
цієї педагогічної технології у навчальновиховний процес.
Який же вихід з ситуації, що склалася ?
Філософія вчить, що джерелом і
рушійними силами будь-якого процесу
(у тому числі й навчального) є
розв’язання суперечностей і тому,
щоб навчальний процес розвивався,
вчителю необхідно вміти виявляти
суперечність навчального процесу, а
також вміти розв’язувати її.
Дана суперечність розв’язується шляхом
диференційованого підходу до учнів.
Диференціація (від лат. Differentia –
різниця, відмінність) – розчленування
цілого на якісно відмінні частини.
Розв’язування таких суперечностей
називається підходом до навчання.
Цей підхід, для прикладу, можна
здійснити таким чином:
Учнів класу розподілити на групи за
рівнем розвитку.
Критерії, якими слід керуватися - це
успішність.
Таких груп, наприклад, може бути
чотири:
низький рівень;
середній рівень;
достатній рівень;
високий рівень.
Зрозуміло, що такий поділ не
аргументується для учнів, для того щоб
у слабшого школяра не сформувалася
занижена самооцінка, а в сильного –
завищена.
Якщо учні однієї з груп підвищують свій
рівень – їх слід перевести до наступної
групи і навпаки.
Для кожної групи пропонуються різні за
ступенем складності завдання.
Диференційований підхід можна
здійснювати при різних формах
навчального процесу: під час уроку,
лабораторного заняття, екскурсії.
Під час проведеного уроку методом бесіди,
запитань слід орієнтувати учнів на певну
групу.
При цьому обов’язково слід враховувати,
щоб запитання було точним, стислим, не
мало елементів підказки.
Під час проведення уроку методом
пояснення, розповіді диференційований
підхід неможливий, оскільки вчитель будує
свою розповідь, орієнтуючись на
середнього учня,
але під час закріплення нового матеріалу
чи пояснення домашнього завдання учням
можна запропонувати різнорівневі
завдання.
Завершальним етапом навчальної
діяльності на уроці є:
усвідомлення ситуації досягнення мети;
переживання ситуації успіху;
підкріплення позитивної мотивації щодо
самої діяльності.
Ситуація успіху досягається тоді, коли
сама дитина визначає цей результат як
успіх.
Усвідомлення ситуації успіху самим
учнем, розуміння її значимості виникає у
суб'єкта після здолання своєї боязкості,
невміння, незнання, психологічного
враження та інших видів труднощів.
Роль “Ситуації успіху” у навчальній
діяльності
За останні роки термін
„Ситуація успіху” став звичним для
педагогів.
Ніхто не заперечує, що саме позитивні
емоції можуть стати для дитини одним
з найважливіших стимулів у навчанні,
але при цьому ми забуваємо про те, що
в педагогів не існує єдиного рецепта чи
правила, як саме створювати ситуації
успіху тому, що це слід на основі
індивідуального підходу, зважено, з
урахуванням багатьох факторів.
Діти прощають багато чого, але не
вибачають байдужість.
За відгуками дітей, найкращі їхні
вчителі вели уроки так, що здавалося,
ніби весь урок вони зайняті саме тобою.
Як цього досягти?
Іноді це „Іскра Божа”,
а частіше – майстерність, доведена до
мистецтва.
Важливо мати на увазі, що навіть
одноразове переживання успіху може
докорінно змінити психологічне
самопочуття дитини.
Ситуація успіху може стати пусковим
механізмом подальшого розвитку
особистості.
Безперечно, переживання успіху навіює
людині впевненість у власних силах.
З`являється бажання знову досягти
добрих результатів, виникає відчуття
внутрішнього благополуччя, що, у свою
чергу, покращує ставлення до
навколишнього світу.
На перший погляд здається, що вчитель,
кілька разів давши учню можливість
відчути успіх, далі вже само собою
забезпечує високий рівень мотивації,
інтересу, пізнавальної активності.
Але може бути й протилежний
результат: постійна успішність здатна
сформувати байдуже ставлення до
навчання.
Крім того, постійне очікування лише
позитивного результату згубно впливає
на розвиток вольових якостей учня:
він ухиляється від подолання
труднощів;
губиться в складних ситуаціях
(навчальних та життєвих);
у його поведінці починає домінувати
мотив „уникнення невдач”.
Досвідчені психологи та педагоги
попереджують про можливість
негативних наслідків пережитого успіху.
Чому ж виникає такий парадокс?
По-перше, успіх, що діставався ціною
незначних зусиль, може призвести до
переоцінки, точніше, до завищеної
оцінки своїх можливостей.
По-друге, за сильним переживанням
будь-якої емоції обов`язково настає
релаксація (розслаблення).
І якщо в цей період запропонувати
людині якусь діяльність, то, швидше за
все, ця діяльність буде менш успішною,
ніж попередня.
По-третє, переживання успіху може бути
потьмареним, якщо результат, важливий
і значимий для самого учня, не буде
адекватно оцінений іншими людьми.
І нарешті:
Емоція успіху не стане сильним
переживанням, якщо результати діяльності
не значимі для її суб`єкта.
Дитина, особливо на початку навчання,
однаково інтенсивно переживає успіх у
„головних” і „неголовних” навчальних
предметах.
Але часто знижують цю інтенсивність:
„12 балів з музики ! Та краще б ти
отримав 12 балів з читання”.
Знижуючи значимості успіху, що
переживається дитиною, ми, дорослі,
впливаємо на формування у дитини
ставлення до навчального процесу в
цілому.
Ось чому, оцінюючи дітей, необхідно
виходити з індивідуальних особливостей
кожного учня.
Просування вперед треба заохочувати,
підбадьорювати, щоб дитина не
відчувала невдачу, порівнюючи свої
результати з раніше встановленими
нормами, особливо якщо вони для неї
недосяжні.
Отже, ситуація успіху у навчальній
діяльності створюється вчителем або ж
психологом.
Як і будь-яку іншу діяльність, навчання
можна уявити у вигляді простого
ланцюжка дій:
1. Установка на діяльність (емоційна
підготовка учнів на вирішення
навчального завдання) – мотиваційний
етап;
2.Забезпечення діяльності (створення
умов для успішного вирішення
навчального завдання) –підготовчий,
робочий етап;
3.Порівняння отриманих результатів з
очікуваними (усвідомлення ставлення до
результатів своєї навчальної праці) –
результативний етап.
Отже, якщо ситуація успіху створюється
вчителем послідовно і свідомо, її
3.Порівняння отриманих результатів з
очікуваними (усвідомлення ставлення
до результатів своєї навчальної праці) –
результативний етап.
Отже, якщо ситуація успіху створюється
вчителем послідовно і свідомо, її
структура повинна врахувати всі
перелічені компоненти.
Створення ситуації успіху на
мотиваційному етапі навчальної
діяльності
Дослідження психологів свідчать, що рівень
засвоєння людиною знань істотно залежить
від рівня сформованості її мотивації
навчитися.
Тож давайте проаналізуємо, як провести
мотиваційний етап уроку так, щоб створити
ситуацію успіху для того учня.
Перед учителем стоїть завдання:
сформувати в учня настанову на
успішне виконання завдання
Інакше кажучи, вчитель повинен
сформувати в учнів мотив досягнення
мети.
Але при цьому вчитель часто
зустрічається з неадекватною
реакцією учнівського колективу:
1.Хтось уже виконував подібне
завдання, і його результати
виявились невдалими, так що у цієї
категорії учнів уже сформоване
негативне ставлення на успішне
виконання завдання.
2.Інша група учнів не стикалась з
такою роботою, тому вони не знають,
чого можна очікувати від майбутньої
діяльності.
3.Третя група, яка виконувала потрібні
завдання і успішно з ними впоралася,
знаходиться у стані мобілізації, готова
виконувати навчальне завдання.
Зрозуміло, що найлегше вчителю буде
працювати з учнями третьої групи, де
необхідно лише активізувати позитивні
емоції, які діти пережили раніше.
У другої групи учнів слід передбачити
емоційну реакцію, намалювати
перспективу вдалого виконання
завдання, пов`язавши її з тими чи
іншими умовами діяльності, які в
минулому забезпечували успіх.
Найбільш клопітною буде робота
першою групою учнів.
Перш за все доведеться нейтралізувати
спогади про невдачу в попередній
діяльності, а потім створити перспективу
для нової.
Зробити це можна, наприклад, так:
дати завдання учневі попрацювати над
своїми помилками, або повідомити його,
що завдання для нього змінено
порівняно з попереднім і т. д.
Учитель може запропонувати різні
варіанти мотивів досягнення ситуації
успіху:
прагнення самостійно розв`язати цікаві
задачі;
завоювати авторитет у своїх товаришів;
стати першим;
розглядати свою діяльність з точки зору
її корисності для інших людей;
встановити нові контакти між
товаришами у ході виконання завдання
тощо.
Отже, на етапі мотивації навчальної
діяльності учитель організовує певні
ситуації з метою активізувати чи
нейтралізувати емоції для наступної
діяльності
На етапі мотивації створення ситуації
успіху більшою мірою визначається
психологічними аспектами.
Тут доречним буде використання в
роботі вчителя таких психологопедагогічних прийомів, як:
Ефект Розенталя, або „Ефект
навіювання”: „Ти це можеш”, „Тобі це
вдається” тощо.
Якщо педагог буде переконувати учнів
у реальності успіху, то успіх прийде.
Англійський учений Стоуенс довів, що
учні, яких заохочували, досягли значно
більших успіхів, ніж ті, кого ніяк не
заохочували.
Прийом „Емоційне погладжування” –
це констатація будь-якого факту успіху,
прищеплювання дитині віри в себе,
відкритість учителя для довіри і співчуття.
◦ Прийом „Анонсування” –
репетиція майбутньої дії, яка створює
психологічний настрій на успіх перед
класом.
Це можуть бути додаткові індивідуальні
заняття з окремими учнями чи
заздалегідь оголошенні запитання
самостійної роботи.
Прийом „Шикуйсь!” містить такі кроки:
психологічна атака;
емоційне блокування;
вибір головного напрямку;
вибір рівних можливостей;
несподіване порівняння;
стабілізація.
Цей прийом полягає в тому, щоб:
учителем блокувалось припущення на
невдачу в діяльності учня;
відволікалася увага школяра від
чергового неуспіху;
вчитель повинен знайти той напрямок
діяльності, яким учень зможе
реалізувати себе набагато краще, тим
самим забезпечити його на успіх, на
стабільність у навчанні.
Розглянемо деякі
алгоритми створення ситуацій успіху та
методику їх реалізації:
Прийом „Даю шанс” – це заздалегідь
підготовлена вчителем ситуація, в якій
учень отримує можливість зненацька
для себе розкрити свої можливості.
Прийом “ Зняття страху”-
допомогає перебороти невпевненість у
власних силах (Люди вчаться на своїх
помилках і знаходять інші шляхи
вирішення проблем).
Прийом “Авансування успішного
результату” –
допомогає вчителю висловити тверду
переконаніність у тому, що його учень
обов’язково впорається з поставленим
завданням.
Це, в свою чергу, переконує дитину у
своїх силах і можливостях.
“У тебе обов’язково вийде”, “Я навіть не
сумніваюсь у позитивному результаті” і
т. д.
Прийом “Прихований інструктаж”
Допомагає дитині уникнути поразки.
Досягається шляхом побажання,
наприклад:
Можливо краще почати з ...,
Виконуючи роботу не забудьте про ...
Прийом “Внесення мотиву”.
Показує дитині заради чого, кого
здійснюється ця діяльність, кому буде
добре після виконання, наприклад, “Без
твоєї допомоги твоїм друзям не
впоратись...” тощо.
Прийом “Персональна винятковість.”
Визначає важливість зусиль дитини в
діяльності, що здійснюється або
здійснюватиметься, наприклад:
Тільки ти міг би…
Тільки тобі і можу доручити… і т.п.
Прийом “Висока оцінка деталі”.
Допомагає емоційно пережити не
результат в цілому, а якої її окремої
деталі:
Найбільше мені сподобалось у твоїй
роботі…
Найбільше тобі вдалося…
Прийом „Еврика”.
Створюються умови, за яких дитина,
виконуючи навчальне завдання,
несподівано відкриває в собі невідомі
досі здібності.
Завдання вчителя – помітити це глибоко
особисте відкриття, всіляко підтримати
дитину, поставити нову мету і надихнути
на її досягнення.
Допомога вчителя у створенні ситуації
відкриття має бути ненав`язливою,
прихованою.
Створюючи ситуації успіху на етапі
організації навчальної діяльності, слід
пам`ятати кілька основних правил:
у кожній дитині є задатки, які можуть
розвинутися у здібності;
Побачити їх, відчути, розвити – це
справа педагога;
ставлення до дитини як до рівної, як до
себе, спілкування, що повністю включає
грубість, різкість, образливий тон, має
стати обов`язковою нормою всієї
педагогічної діяльності;
Ставлення до дитини:
як до рівної,
як до себе,
спілкування, що повністю виключає:
- грубість,
- різкість,
- образливий тон
має стати обов`язковою нормою всієї
педагогічної діяльності;
чим більше напрямків діяльності, в яких
бере участь дитина, тим більше в неї
можливостей знайти себе;
кількість і різноманітність ситуацій і
обставин, в тому числі і штучно
створених, у які може потрапити
дитина, визначають шляхи її сьогодення
і віддаленого інтересу та можливі шляхи
успіху.
ТИПИ УСПІХУ:
Неочікувана радість – це почуття
задоволення від того, що результати
діяльності учня перевершили його
очікування.
З педагогічної та психологічної точки
зору – це результат продуманої,
підготовленої діяльності вчителя.
Спільна радість – полягає в тому, щоб учень
досяг необхідної для себе реакції колективу.
Вона може бути підготовленою вчителем
або спонтаною.
Спільною радістю вважають тільки ті реакції
колективу, які дають можливість дитині
відчутні себе задоволеним, стимулюють її
зусиля.
Це, перш за все, має бути емоційний відгук
оточуючих на успіх члена свого колективу.
Важливо, щоб у досягненнях кожного
школяра всі бачили результати своєї
праці, а сама дитина розуміла, що її
радість – це радість підтримки,
отримання статусу „свій серед своїх”.
Зрештою у тому, як реагує дитячий
колектив на успіхи або невдачі своїх
учителів, виявляється його моральна
сутність.
Радість пізнання – це радість пізнання
нового, хоча вона по своїй суті
альтруїстична (виникає на основі
допомоги, підтримки інших людей).
Пізнання спираїться на самоосвіту й
самопізнання.
Така радість не може вирости на
пустому місці, появитися без серйозних
причин. Це слід клопіткої роботи
учителя –учня-учнів.
ВИСНОВОК:
1.Ситуація успіху досягається тоді, коли
сама дитина визначає цей результат як
успіх.
2 Усвідомлення ситуації успіху самим
учнем, розуміння її значимості виникає у
школяра після здолання своєї боязкості,
невміння, незнання, психологічного
враження та інших видів труднощів.
3. Завдання педагога :
допомогти особистості дитини зрости в
успіху;
дати відчути радість від здолання
труднощів;
дати зрозуміти, що задарма в житті в
житті нічого не дається, скрізь необхідно
докласти зусиль.
І успіх буде еквівалентним витраченим
зусиллям.
ШАНОВНІ КОЛЕГИ !
Дайте, будь ласка, відповідь на такі
запитання:
1.Ваше ставлення до технології “Створення
ситуації успіху”.
2.Як Ви оцінюєте стан “Створення ситуації
успіху у Вашому навчальному закладі”.
3.Які ще методичні рекомендації, ідеї,
міркування щодо “Створення ситуації успіху”,
Ви можете запропонувати учасникам нашого
семінару ?
ВДЯЧНІ ВАМ ЗА ВІДВЕРТІСТЬ, ЗА ПОРАДИ
Slide 67
Створення ситуації успіху
та шляхи її реалізації
на уроці як складової якості
навчально-виховного процесу
Мета: Удосконалити методику
створення ситуації успіху та шляхів
її реалізації на уроці як стежки, що
веде до того куточка дитячого
серця, в якому горить вогник
бажання бути гарним.
На
відміну від традиційного розуміння
освіти як суми знань та навичок, нині освіту
починають розглядати як процес
становлення особистості .
Причому особистості, здатної до:
самоосвіти,
саморозвитку,
самовдосконалення,
яка вміє використовувати набуті знання,
яка прагне реалізувати себе,
спроможна змінити на краще своє життя,
життя своєї держави.
Алгоритм
створення та досягнення ситуації успіху
твердження про “Ситуацію успіху”;
особистісно-орієнтований підхід у справі
навчання та виховання - основа педагогічної
технології “Створення ситуації успіху”;
роль “Ситуації успіху” у навчальній діяльності;
створення “Ситуації успіху” на мотиваційному
етапі навчальної діяльності;
психолого-педагогічні прийоми при створенні
“Ситуації успіху”;
методика реалізації “Ситуації успіху”;
Виходячи із Положень Закону України “Про
освіту” завдання школи сьогодні полягає в
тому, щоб:
Виховувати в учнів здатність:
долати життєві труднощі;
самостійно приймати рішення;
розвивати себе як особистість, здатну:
робити вибір і контролювати своє життя;
брати на себе відповідальність за свої дії;
захищати себе і свої життєві цінності;
діяти відповідно до них;
піклуватись про інших;
Завдання вчителів:
прищепити учням потребу до здобуття
знань;
створити такі умови, щоб процес
здобуття знань був для них цікавим,
потрібним, комфортним;
і тому пріоритетним завданням вчителя
під час навчально-виховної діяльності є
створення ситуації успіху.
Що означає “Ситуація успіху?”
Ситуація успіху - це суб'єктивний
психічний стан задоволення наслідком
своєї фізичної, розумової праці чи
моральної напруги.
Успіх у навчанні - єдине джерело
внутрішніх сил дитини, які породжують
енергію для переборення труднощів,
бажання вчитися.
В.Сухомлинський
Ситуація успіху дарує атмосферу
приязні та взаємодопомоги, впевненості
і захищеності.
Учитель зобов’язаний створити джерело
внутрішніх сил дитини, джерело, яке дає
енергію для подолання труднощів і
формування бажання вчитися.
Використання ситуації успіху має
сприяти підвищенню робочого тонусу,
збільшенню продуктивності навчальної
роботи, а також допомогти учням
усвідомити себе повноцінною
особистістю і, відповідно, забезпечити
успіх у навчанні.
Основою педагогічної технології
“Створення ситуації успіху” є
особистісно-орієнтований підхід у справі
навчання та виховання.
А тому звернемося до рекомендацій
щодо особистісно-орієнтовного підходу
навчання та виховання.
–
Особистісно орієнтоване навчання
це навчання, центром якого є
особистість дитини, її самобутність та
самостійність: суб'єктивний досвід
кожного спочатку розкривається, а
потім узгоджується зі змістом освіти.
Визнання учня ключовою фігурою
всього освітнього процесу – це і є
особистісно орієнтована педагогіка.
У свідомості учня це має такий
вигляд: «Все, що я пізнаю, я знаю,
для чого мені потрібно і де я можу ці
знання застосувати».
Для педагога - це прагнення знайти
розумний баланс між знаннями,
уміннями та навичками учня.
Сучасність вимагає навчити учнів:
- самостійно та творчо розв'язувати
проблеми;
- шукати нову інформацію й робити
висновки, а не подавати дітям готові
знання.
В особистісно-орієнтованому підході
вчителю насамперед потрібен високий
рівень педагогічної майстерності, який
базується на розвитку:
дидактичних;
організаторських;
комунікативних;
науково-пізнавальних;
емоційних;
та поведінкових компонентностей;
-
-
Цілі особистісно орієнтованого
навчання полягають у тому, щоб:
визначити життєвий досвід кожного
учня;
його пізнавальні здібності;
рівень інтелекту;
інтереси, які спочатку треба розкрити,
а потім розвинути у навчальному
процесі;
Цілі особистісно орієнтованого навчання
полягають у тому, щоб:
Формувати позитивну мотивацію учнів до:
-
пізнавальної діяльності;
-
потребу в самопізнанні;
-
потребу в самореалізаціїї;
-
та потребу у самовдосконаленні школярів;
Цілі особистісно орієнтованого навчання
полягають у тому, щоб:
Озброїти учнів механізмом:
адаптації;
саморегуляції;
самозахисту;
самовиховання;
Цілі особистісно орієнтованого навчання
полягають у тому, щоб:
Розвинути індивідуальні позитивні
здібності кожного школяра;
Сформувати культуру життєдіяльності
максимально виявити і використати
індивідуальний досвід учня;
Правильно визначати лінії поведінки.
Основні принципи
особистісно-орієнтованого
навчання:
1. Принцип «розвивальної допомоги»
не робити за учня;
не вказувати йому, що робити,
а допомогти пробувати власні сили і власну
активність;
потрібно добитись, щоб учень сам обирав
рішення і відповідав за них.
Звідси - не потрібно подавати готові
знання, а створити умови, в яких
виявляється:
-
власна пізнавальна активність учня;
-
і він визначить для себе цілі, зміст та
методи роботи, власні цінності.
-
Навчання повинно бути дослідницьким
Це час, протягом якого діти вчаться:
самостійно діяти;
- дискутувати;
- приймати рішення.
-
При цьому розвивається самосвідомість і
самореалізується особистість.
Принцип - «свобода вміння»
- учні вільно обговорюють
проблеми;
- співпрацюють один з одним,
- а вчитель виступає в ролі
старшого члена колективу,
консультанта, джерела досвіду
Принцип - «свобода вміння»
Учителю:
-недостатньо
процес;
організувати навчальний
- потрібно ще визначити спосіб засвоєння
знань, тобто оприділити види діяльності
учня на уроці.
Основні вимоги до особистісноорієнтованого уроку:
раціональна єдність словесних,
наукових і практичних методів
навчання;
зв'язок з раніше вивченим досвідом,
набутим учнем;
Основні вимоги до особистісно
орієнтованого уроку:
-формування вмінь в учнів самостійно
здобувати знання і застосовувати їх на
практиці;
-заохочення прагнень учнів знаходити свій
спосіб роботи з навчальним матеріалом.
Метою
особистісноорієнтованого уроку є:
- створення умов для виявлення
пізнавальної активності учнів
Засобами досягнення вчителем цієї мети
можуть бути:
використання різних форм та методів
навчальної діяльності, які дозволяють
розкрити суб'єктивний досвід учнів;
створення атмосфери зацікавленості
кожного учня в результатах роботи
всього класу;
стимулювання учнів до висловлювань,
використання різних способів виконання
завдань без побоювань помилитися,
отримати хибну відповідь тощо;
Засобами досягнення вчителем цієї мети
можуть бути:
використання протягом уроку
дидактичного матеріалу, який дозволяє
отримати учневі найбільш значущі для
нього вид та форму змісту навчального
матеріалу;
оцінювання досягнень учня протягом
усього процесу його діяльності, а не
тільки за кінцевим результатом;
Засобами досягнення вчителем цієї мети
можуть бути:
заохочення прагнень учня знаходити свій
спосіб роботи;
аналізувати протягом уроку роботи інших
учнів; вибирати та засвоювати найбільш
раціональні з них;
створення на уроці педагогічних ситуацій
спілкування, які б дозволяли кожному учневі
виявляти ініціативу, самостійність, виборність у
справах роботи;
створення обстановки для природного
самовираження учня.
Технологія
особистісноорієнтованогоуроку
Для проведення особистісноорієнтованого уроку вчитель має
оволодіти його основними етапами:
1.
2.
3.
4.
5.
6.
7.
8.
Орієнтації.
Визначення мети.
Проектування.
Організації.
Реалізації.
Контролю.
Коригування.
Оцінювання
1. Етап орієнтації включає:
орієнтацію на позитивну роботу;
орієнтацію на визначення особистісного
досвіду учнів;
пов'язання цього досвіду з проблемами
навчального матеріалу.
2. Етап визначення мети передбачає:
визначення на уроці разом з учнями
значущої мети здійснення тієї діяльності,
яка запланована вчителем (учні повинні
зрозуміти, що може дати робота учням
саме на цьому уроці для складання,
наприклад, тематичного заліку,
державної атестації, свого майбутнього
життя тощо);
визначення показників досягнення
поставлених завдань;
3. Етап проектування включає:
передбачення залучення учнів до
виконання ними випереджальних
завдань;
підготовки повідомлень;
рефератів;
виготовлення та відбору наочності;
складання плану роботи тощо;
Етап організації виконання плану
діяльності передбачає:
Подання можливих варіантів і
способів виконання навчальної
діяльності (усна чи письмова форма,
індивідуальна робота чи робота в
групах, робота з текстом чи з іншими
засобами одержання інформації);
Етап організації виконання плану
діяльності передбачає:
2.Представлення учнями вибору способу
фіксації нового матеріалу (конспект,
схема, таблиця, опора, план, тези,
висновки тощо);
3.Варіативність домашнього завдання
(диференціація за рівнем складності та
способом виконання).
Етап контрольно-оцінювальний:
1.Залучення учнів до контролю за
перебігом навчальної діяльності шляхом
заохочення їх до різних видів контролю,
самоконтролю, взаємоконтролю, роботи
в групах;
2.Участь учнів у виправленні помилок і
недоліків у знаннях, усвідомлення їх
причин шляхом взаємо та самоаналізу;
Етап контрольно-оцінювальний:
3.Надання учням можливості самостійно
або за участі вчителя, інших учнів
порівнювати отримані ним результати з
критеріями стандарту, закладеного у
навчальній програмі;
4.Використання механізмів оцінного
методу (позитивного ставлення до
успіхів школяра);
Етап контрольно-оцінювальний:
5.Використання механізмів оцінного
методу (позитивного ставлення до
успіхів школяра).
6.Оцінювання (виставлення рівневих
оцінок за дванадцятибальною системою
оцінювання навчальних досягнень,
поурочного бала, рейтинг) не тільки
результатів, а й самого процесу
навчання.
6. Заключний етап передбачає:
усвідомлення учнями ситуації
досягнення мети;
відчуття успіху;
підкріплення позитивної мотивації
стосовно власної діяльності.
Методи та засоби психолого-педагогічної
підтримки діяльності учнів
заохочення;
навчально-пізнавальна гра;
створення ситуації успіху;
створення ситуації пізнавального інтересу;
створення проблемної ситуації;
спонукання до пошуку альтернативних
рішень;
виконання творчих завдань;
кооперація учнів;
створення ситуації взаємодопомоги тощо.
Висновок може бути таким: особистісноорієнтоване навчання ЦЕ–
загальнодидактичний принцип
індивідуального підходу до учнів.
Таке твердження ми дослідимо та
пояснимо за допомогою такого факту:
Відомий російський психолог
Л.С. Виготський своє теорією доводить,
що розум будь-якої людини має дві зони
розвитку: А і Б.
Перша зона (А) – це зона актуального
розвитку.
У цю зону потрапляють завдання, які
дитина може виконати сама без
допомоги вчителя.
Друга зона (В) – це зона найближчого
розвитку
Сюди потрапляють завдання, які дитина сама
виконати не може, але може з ними
впоратися з допомогою вчителя.
Зона найближчого розвитку, - це зона
“наступного дня”.
Те, що сьогодні є зона найближчого
розвитку, завтра у процесі навчання повинно
стати зоною актуального розвитку. Учитель
не повинен давати готову інформацію, адже
таке навчання може загальмувати мислення
дитини. А за допомогою вміло підібраних
запитань педагог підводить школяра до
правильної відповіді, розв’язку.
Те, що сьогодні є зоною найближчого
розвитку, завтра у процесі навчання
повинно стати зоною актуального
розвитку.
Учитель не повинен давати готову
інформацію, адже таке навчання може
загальмувати мислення дитини.
А за допомогою вміло підібраних
запитань педагог підводить школяра до
правильної відповіді, розв’язку.
Отже, як бачимо із цього прикладу, щоб
відбулися розвиток і навчання учнів,
завдання повинні потрапляти лише в
зону найближчого розвитку
(за Л.С. Виготським).
Припустимо, що два учні навчались в
одній школі, в одних і тих самих
учителів, закінчили школу з відзнакою,
рівень їхнього розвитку все одно буде
різним.
Ще більше відрізняється розвиток учнів
класу, які згідно з 12- бальною
системою досягли початкового і
високого рівнів.
Тому зрозуміло, що до таких дітей треба
підходити індивідуально, тобто ставити
перед ними різні завдання.
Якщо для цілого класу поставити одне
завдання, то для одних учнів воно
потрапить у зону актуального розвитку,
для інших – у зону найближчого
розвитку.
Отже, одне завдання для всього класу
ставити не бажано і не потрібно, а
здійснювати якісний особистісноорієнтований підхід до навчання та
виховання на практиці нам заважає ряд
причин, зокрема:
Причина 1. Щоб підійти індивідуально
до кожного учня, необхідно знати його
психологічні, фізіологічні та соціальні
особливості.
Лише психологія нараховує кілька
десятків індивідуальних особливостей
особистості. Це різні види уваги, уяви,
мислення, сприйняття, темпераменту,
характеру і т.д.
Пам’ять також поділяється більш ніж
на 10 типів: короткочасна,
довготривала, оперативна, рухова,
зорова, слухова, емоційна, словеснологічна і т.д.;
Причина 2. Виявити всі ці психологічні,
фізіологічні та соціальні особливості
вчитель без допомоги психолога, лікаря,
соціолога не може;
Причина 3.Навіть якщо теоретично
припустити, що в кожної дитини
виявили всі ці особливості, вчитель не
зможе запам’ятати їх у такій кількості
дітей, оскільки він одночасно навчає
свого предмета не один десяток учнів,
кожен з яких має не один десяток таких
особливостей.
Нарешті, якщо вчителю все-таки
вдається запам’ятати всі особливості
кожної дитини, він не зможе підійти
індивідуально тому, що урок триває
всього 40-45 хв, протягом яких
неможливо фізично попрацювати з
кожним учнем класу індивідуально.
Отже, існує суперечність: з одного боку,
вимоги до особистісно-орієнтованого
навчання, а з іншого причини, що
унеможливлюють якісне впровадження
цієї педагогічної технології у навчальновиховний процес.
Який же вихід з ситуації, що склалася ?
Філософія вчить, що джерелом і
рушійними силами будь-якого процесу
(у тому числі й навчального) є
розв’язання суперечностей і тому,
щоб навчальний процес розвивався,
вчителю необхідно вміти виявляти
суперечність навчального процесу, а
також вміти розв’язувати її.
Дана суперечність розв’язується шляхом
диференційованого підходу до учнів.
Диференціація (від лат. Differentia –
різниця, відмінність) – розчленування
цілого на якісно відмінні частини.
Розв’язування таких суперечностей
називається підходом до навчання.
Цей підхід, для прикладу, можна
здійснити таким чином:
Учнів класу розподілити на групи за
рівнем розвитку.
Критерії, якими слід керуватися - це
успішність.
Таких груп, наприклад, може бути
чотири:
низький рівень;
середній рівень;
достатній рівень;
високий рівень.
Зрозуміло, що такий поділ не
аргументується для учнів, для того щоб
у слабшого школяра не сформувалася
занижена самооцінка, а в сильного –
завищена.
Якщо учні однієї з груп підвищують свій
рівень – їх слід перевести до наступної
групи і навпаки.
Для кожної групи пропонуються різні за
ступенем складності завдання.
Диференційований підхід можна
здійснювати при різних формах
навчального процесу: під час уроку,
лабораторного заняття, екскурсії.
Під час проведеного уроку методом бесіди,
запитань слід орієнтувати учнів на певну
групу.
При цьому обов’язково слід враховувати,
щоб запитання було точним, стислим, не
мало елементів підказки.
Під час проведення уроку методом
пояснення, розповіді диференційований
підхід неможливий, оскільки вчитель будує
свою розповідь, орієнтуючись на
середнього учня,
але під час закріплення нового матеріалу
чи пояснення домашнього завдання учням
можна запропонувати різнорівневі
завдання.
Завершальним етапом навчальної
діяльності на уроці є:
усвідомлення ситуації досягнення мети;
переживання ситуації успіху;
підкріплення позитивної мотивації щодо
самої діяльності.
Ситуація успіху досягається тоді, коли
сама дитина визначає цей результат як
успіх.
Усвідомлення ситуації успіху самим
учнем, розуміння її значимості виникає у
суб'єкта після здолання своєї боязкості,
невміння, незнання, психологічного
враження та інших видів труднощів.
Роль “Ситуації успіху” у навчальній
діяльності
За останні роки термін
„Ситуація успіху” став звичним для
педагогів.
Ніхто не заперечує, що саме позитивні
емоції можуть стати для дитини одним
з найважливіших стимулів у навчанні,
але при цьому ми забуваємо про те, що
в педагогів не існує єдиного рецепта чи
правила, як саме створювати ситуації
успіху тому, що це слід на основі
індивідуального підходу, зважено, з
урахуванням багатьох факторів.
Діти прощають багато чого, але не
вибачають байдужість.
За відгуками дітей, найкращі їхні
вчителі вели уроки так, що здавалося,
ніби весь урок вони зайняті саме тобою.
Як цього досягти?
Іноді це „Іскра Божа”,
а частіше – майстерність, доведена до
мистецтва.
Важливо мати на увазі, що навіть
одноразове переживання успіху може
докорінно змінити психологічне
самопочуття дитини.
Ситуація успіху може стати пусковим
механізмом подальшого розвитку
особистості.
Безперечно, переживання успіху навіює
людині впевненість у власних силах.
З`являється бажання знову досягти
добрих результатів, виникає відчуття
внутрішнього благополуччя, що, у свою
чергу, покращує ставлення до
навколишнього світу.
На перший погляд здається, що вчитель,
кілька разів давши учню можливість
відчути успіх, далі вже само собою
забезпечує високий рівень мотивації,
інтересу, пізнавальної активності.
Але може бути й протилежний
результат: постійна успішність здатна
сформувати байдуже ставлення до
навчання.
Крім того, постійне очікування лише
позитивного результату згубно впливає
на розвиток вольових якостей учня:
він ухиляється від подолання
труднощів;
губиться в складних ситуаціях
(навчальних та життєвих);
у його поведінці починає домінувати
мотив „уникнення невдач”.
Досвідчені психологи та педагоги
попереджують про можливість
негативних наслідків пережитого успіху.
Чому ж виникає такий парадокс?
По-перше, успіх, що діставався ціною
незначних зусиль, може призвести до
переоцінки, точніше, до завищеної
оцінки своїх можливостей.
По-друге, за сильним переживанням
будь-якої емоції обов`язково настає
релаксація (розслаблення).
І якщо в цей період запропонувати
людині якусь діяльність, то, швидше за
все, ця діяльність буде менш успішною,
ніж попередня.
По-третє, переживання успіху може бути
потьмареним, якщо результат, важливий
і значимий для самого учня, не буде
адекватно оцінений іншими людьми.
І нарешті:
Емоція успіху не стане сильним
переживанням, якщо результати діяльності
не значимі для її суб`єкта.
Дитина, особливо на початку навчання,
однаково інтенсивно переживає успіх у
„головних” і „неголовних” навчальних
предметах.
Але часто знижують цю інтенсивність:
„12 балів з музики ! Та краще б ти
отримав 12 балів з читання”.
Знижуючи значимості успіху, що
переживається дитиною, ми, дорослі,
впливаємо на формування у дитини
ставлення до навчального процесу в
цілому.
Ось чому, оцінюючи дітей, необхідно
виходити з індивідуальних особливостей
кожного учня.
Просування вперед треба заохочувати,
підбадьорювати, щоб дитина не
відчувала невдачу, порівнюючи свої
результати з раніше встановленими
нормами, особливо якщо вони для неї
недосяжні.
Отже, ситуація успіху у навчальній
діяльності створюється вчителем або ж
психологом.
Як і будь-яку іншу діяльність, навчання
можна уявити у вигляді простого
ланцюжка дій:
1. Установка на діяльність (емоційна
підготовка учнів на вирішення
навчального завдання) – мотиваційний
етап;
2.Забезпечення діяльності (створення
умов для успішного вирішення
навчального завдання) –підготовчий,
робочий етап;
3.Порівняння отриманих результатів з
очікуваними (усвідомлення ставлення до
результатів своєї навчальної праці) –
результативний етап.
Отже, якщо ситуація успіху створюється
вчителем послідовно і свідомо, її
3.Порівняння отриманих результатів з
очікуваними (усвідомлення ставлення
до результатів своєї навчальної праці) –
результативний етап.
Отже, якщо ситуація успіху створюється
вчителем послідовно і свідомо, її
структура повинна врахувати всі
перелічені компоненти.
Створення ситуації успіху на
мотиваційному етапі навчальної
діяльності
Дослідження психологів свідчать, що рівень
засвоєння людиною знань істотно залежить
від рівня сформованості її мотивації
навчитися.
Тож давайте проаналізуємо, як провести
мотиваційний етап уроку так, щоб створити
ситуацію успіху для того учня.
Перед учителем стоїть завдання:
сформувати в учня настанову на
успішне виконання завдання
Інакше кажучи, вчитель повинен
сформувати в учнів мотив досягнення
мети.
Але при цьому вчитель часто
зустрічається з неадекватною
реакцією учнівського колективу:
1.Хтось уже виконував подібне
завдання, і його результати
виявились невдалими, так що у цієї
категорії учнів уже сформоване
негативне ставлення на успішне
виконання завдання.
2.Інша група учнів не стикалась з
такою роботою, тому вони не знають,
чого можна очікувати від майбутньої
діяльності.
3.Третя група, яка виконувала потрібні
завдання і успішно з ними впоралася,
знаходиться у стані мобілізації, готова
виконувати навчальне завдання.
Зрозуміло, що найлегше вчителю буде
працювати з учнями третьої групи, де
необхідно лише активізувати позитивні
емоції, які діти пережили раніше.
У другої групи учнів слід передбачити
емоційну реакцію, намалювати
перспективу вдалого виконання
завдання, пов`язавши її з тими чи
іншими умовами діяльності, які в
минулому забезпечували успіх.
Найбільш клопітною буде робота
першою групою учнів.
Перш за все доведеться нейтралізувати
спогади про невдачу в попередній
діяльності, а потім створити перспективу
для нової.
Зробити це можна, наприклад, так:
дати завдання учневі попрацювати над
своїми помилками, або повідомити його,
що завдання для нього змінено
порівняно з попереднім і т. д.
Учитель може запропонувати різні
варіанти мотивів досягнення ситуації
успіху:
прагнення самостійно розв`язати цікаві
задачі;
завоювати авторитет у своїх товаришів;
стати першим;
розглядати свою діяльність з точки зору
її корисності для інших людей;
встановити нові контакти між
товаришами у ході виконання завдання
тощо.
Отже, на етапі мотивації навчальної
діяльності учитель організовує певні
ситуації з метою активізувати чи
нейтралізувати емоції для наступної
діяльності
На етапі мотивації створення ситуації
успіху більшою мірою визначається
психологічними аспектами.
Тут доречним буде використання в
роботі вчителя таких психологопедагогічних прийомів, як:
Ефект Розенталя, або „Ефект
навіювання”: „Ти це можеш”, „Тобі це
вдається” тощо.
Якщо педагог буде переконувати учнів
у реальності успіху, то успіх прийде.
Англійський учений Стоуенс довів, що
учні, яких заохочували, досягли значно
більших успіхів, ніж ті, кого ніяк не
заохочували.
Прийом „Емоційне погладжування” –
це констатація будь-якого факту успіху,
прищеплювання дитині віри в себе,
відкритість учителя для довіри і співчуття.
◦ Прийом „Анонсування” –
репетиція майбутньої дії, яка створює
психологічний настрій на успіх перед
класом.
Це можуть бути додаткові індивідуальні
заняття з окремими учнями чи
заздалегідь оголошенні запитання
самостійної роботи.
Прийом „Шикуйсь!” містить такі кроки:
психологічна атака;
емоційне блокування;
вибір головного напрямку;
вибір рівних можливостей;
несподіване порівняння;
стабілізація.
Цей прийом полягає в тому, щоб:
учителем блокувалось припущення на
невдачу в діяльності учня;
відволікалася увага школяра від
чергового неуспіху;
вчитель повинен знайти той напрямок
діяльності, яким учень зможе
реалізувати себе набагато краще, тим
самим забезпечити його на успіх, на
стабільність у навчанні.
Розглянемо деякі
алгоритми створення ситуацій успіху та
методику їх реалізації:
Прийом „Даю шанс” – це заздалегідь
підготовлена вчителем ситуація, в якій
учень отримує можливість зненацька
для себе розкрити свої можливості.
Прийом “ Зняття страху”-
допомогає перебороти невпевненість у
власних силах (Люди вчаться на своїх
помилках і знаходять інші шляхи
вирішення проблем).
Прийом “Авансування успішного
результату” –
допомогає вчителю висловити тверду
переконаніність у тому, що його учень
обов’язково впорається з поставленим
завданням.
Це, в свою чергу, переконує дитину у
своїх силах і можливостях.
“У тебе обов’язково вийде”, “Я навіть не
сумніваюсь у позитивному результаті” і
т. д.
Прийом “Прихований інструктаж”
Допомагає дитині уникнути поразки.
Досягається шляхом побажання,
наприклад:
Можливо краще почати з ...,
Виконуючи роботу не забудьте про ...
Прийом “Внесення мотиву”.
Показує дитині заради чого, кого
здійснюється ця діяльність, кому буде
добре після виконання, наприклад, “Без
твоєї допомоги твоїм друзям не
впоратись...” тощо.
Прийом “Персональна винятковість.”
Визначає важливість зусиль дитини в
діяльності, що здійснюється або
здійснюватиметься, наприклад:
Тільки ти міг би…
Тільки тобі і можу доручити… і т.п.
Прийом “Висока оцінка деталі”.
Допомагає емоційно пережити не
результат в цілому, а якої її окремої
деталі:
Найбільше мені сподобалось у твоїй
роботі…
Найбільше тобі вдалося…
Прийом „Еврика”.
Створюються умови, за яких дитина,
виконуючи навчальне завдання,
несподівано відкриває в собі невідомі
досі здібності.
Завдання вчителя – помітити це глибоко
особисте відкриття, всіляко підтримати
дитину, поставити нову мету і надихнути
на її досягнення.
Допомога вчителя у створенні ситуації
відкриття має бути ненав`язливою,
прихованою.
Створюючи ситуації успіху на етапі
організації навчальної діяльності, слід
пам`ятати кілька основних правил:
у кожній дитині є задатки, які можуть
розвинутися у здібності;
Побачити їх, відчути, розвити – це
справа педагога;
ставлення до дитини як до рівної, як до
себе, спілкування, що повністю включає
грубість, різкість, образливий тон, має
стати обов`язковою нормою всієї
педагогічної діяльності;
Ставлення до дитини:
як до рівної,
як до себе,
спілкування, що повністю виключає:
- грубість,
- різкість,
- образливий тон
має стати обов`язковою нормою всієї
педагогічної діяльності;
чим більше напрямків діяльності, в яких
бере участь дитина, тим більше в неї
можливостей знайти себе;
кількість і різноманітність ситуацій і
обставин, в тому числі і штучно
створених, у які може потрапити
дитина, визначають шляхи її сьогодення
і віддаленого інтересу та можливі шляхи
успіху.
ТИПИ УСПІХУ:
Неочікувана радість – це почуття
задоволення від того, що результати
діяльності учня перевершили його
очікування.
З педагогічної та психологічної точки
зору – це результат продуманої,
підготовленої діяльності вчителя.
Спільна радість – полягає в тому, щоб учень
досяг необхідної для себе реакції колективу.
Вона може бути підготовленою вчителем
або спонтаною.
Спільною радістю вважають тільки ті реакції
колективу, які дають можливість дитині
відчутні себе задоволеним, стимулюють її
зусиля.
Це, перш за все, має бути емоційний відгук
оточуючих на успіх члена свого колективу.
Важливо, щоб у досягненнях кожного
школяра всі бачили результати своєї
праці, а сама дитина розуміла, що її
радість – це радість підтримки,
отримання статусу „свій серед своїх”.
Зрештою у тому, як реагує дитячий
колектив на успіхи або невдачі своїх
учителів, виявляється його моральна
сутність.
Радість пізнання – це радість пізнання
нового, хоча вона по своїй суті
альтруїстична (виникає на основі
допомоги, підтримки інших людей).
Пізнання спираїться на самоосвіту й
самопізнання.
Така радість не може вирости на
пустому місці, появитися без серйозних
причин. Це слід клопіткої роботи
учителя –учня-учнів.
ВИСНОВОК:
1.Ситуація успіху досягається тоді, коли
сама дитина визначає цей результат як
успіх.
2 Усвідомлення ситуації успіху самим
учнем, розуміння її значимості виникає у
школяра після здолання своєї боязкості,
невміння, незнання, психологічного
враження та інших видів труднощів.
3. Завдання педагога :
допомогти особистості дитини зрости в
успіху;
дати відчути радість від здолання
труднощів;
дати зрозуміти, що задарма в житті в
житті нічого не дається, скрізь необхідно
докласти зусиль.
І успіх буде еквівалентним витраченим
зусиллям.
ШАНОВНІ КОЛЕГИ !
Дайте, будь ласка, відповідь на такі
запитання:
1.Ваше ставлення до технології “Створення
ситуації успіху”.
2.Як Ви оцінюєте стан “Створення ситуації
успіху у Вашому навчальному закладі”.
3.Які ще методичні рекомендації, ідеї,
міркування щодо “Створення ситуації успіху”,
Ви можете запропонувати учасникам нашого
семінару ?
ВДЯЧНІ ВАМ ЗА ВІДВЕРТІСТЬ, ЗА ПОРАДИ
Slide 68
Створення ситуації успіху
та шляхи її реалізації
на уроці як складової якості
навчально-виховного процесу
Мета: Удосконалити методику
створення ситуації успіху та шляхів
її реалізації на уроці як стежки, що
веде до того куточка дитячого
серця, в якому горить вогник
бажання бути гарним.
На
відміну від традиційного розуміння
освіти як суми знань та навичок, нині освіту
починають розглядати як процес
становлення особистості .
Причому особистості, здатної до:
самоосвіти,
саморозвитку,
самовдосконалення,
яка вміє використовувати набуті знання,
яка прагне реалізувати себе,
спроможна змінити на краще своє життя,
життя своєї держави.
Алгоритм
створення та досягнення ситуації успіху
твердження про “Ситуацію успіху”;
особистісно-орієнтований підхід у справі
навчання та виховання - основа педагогічної
технології “Створення ситуації успіху”;
роль “Ситуації успіху” у навчальній діяльності;
створення “Ситуації успіху” на мотиваційному
етапі навчальної діяльності;
психолого-педагогічні прийоми при створенні
“Ситуації успіху”;
методика реалізації “Ситуації успіху”;
Виходячи із Положень Закону України “Про
освіту” завдання школи сьогодні полягає в
тому, щоб:
Виховувати в учнів здатність:
долати життєві труднощі;
самостійно приймати рішення;
розвивати себе як особистість, здатну:
робити вибір і контролювати своє життя;
брати на себе відповідальність за свої дії;
захищати себе і свої життєві цінності;
діяти відповідно до них;
піклуватись про інших;
Завдання вчителів:
прищепити учням потребу до здобуття
знань;
створити такі умови, щоб процес
здобуття знань був для них цікавим,
потрібним, комфортним;
і тому пріоритетним завданням вчителя
під час навчально-виховної діяльності є
створення ситуації успіху.
Що означає “Ситуація успіху?”
Ситуація успіху - це суб'єктивний
психічний стан задоволення наслідком
своєї фізичної, розумової праці чи
моральної напруги.
Успіх у навчанні - єдине джерело
внутрішніх сил дитини, які породжують
енергію для переборення труднощів,
бажання вчитися.
В.Сухомлинський
Ситуація успіху дарує атмосферу
приязні та взаємодопомоги, впевненості
і захищеності.
Учитель зобов’язаний створити джерело
внутрішніх сил дитини, джерело, яке дає
енергію для подолання труднощів і
формування бажання вчитися.
Використання ситуації успіху має
сприяти підвищенню робочого тонусу,
збільшенню продуктивності навчальної
роботи, а також допомогти учням
усвідомити себе повноцінною
особистістю і, відповідно, забезпечити
успіх у навчанні.
Основою педагогічної технології
“Створення ситуації успіху” є
особистісно-орієнтований підхід у справі
навчання та виховання.
А тому звернемося до рекомендацій
щодо особистісно-орієнтовного підходу
навчання та виховання.
–
Особистісно орієнтоване навчання
це навчання, центром якого є
особистість дитини, її самобутність та
самостійність: суб'єктивний досвід
кожного спочатку розкривається, а
потім узгоджується зі змістом освіти.
Визнання учня ключовою фігурою
всього освітнього процесу – це і є
особистісно орієнтована педагогіка.
У свідомості учня це має такий
вигляд: «Все, що я пізнаю, я знаю,
для чого мені потрібно і де я можу ці
знання застосувати».
Для педагога - це прагнення знайти
розумний баланс між знаннями,
уміннями та навичками учня.
Сучасність вимагає навчити учнів:
- самостійно та творчо розв'язувати
проблеми;
- шукати нову інформацію й робити
висновки, а не подавати дітям готові
знання.
В особистісно-орієнтованому підході
вчителю насамперед потрібен високий
рівень педагогічної майстерності, який
базується на розвитку:
дидактичних;
організаторських;
комунікативних;
науково-пізнавальних;
емоційних;
та поведінкових компонентностей;
-
-
Цілі особистісно орієнтованого
навчання полягають у тому, щоб:
визначити життєвий досвід кожного
учня;
його пізнавальні здібності;
рівень інтелекту;
інтереси, які спочатку треба розкрити,
а потім розвинути у навчальному
процесі;
Цілі особистісно орієнтованого навчання
полягають у тому, щоб:
Формувати позитивну мотивацію учнів до:
-
пізнавальної діяльності;
-
потребу в самопізнанні;
-
потребу в самореалізаціїї;
-
та потребу у самовдосконаленні школярів;
Цілі особистісно орієнтованого навчання
полягають у тому, щоб:
Озброїти учнів механізмом:
адаптації;
саморегуляції;
самозахисту;
самовиховання;
Цілі особистісно орієнтованого навчання
полягають у тому, щоб:
Розвинути індивідуальні позитивні
здібності кожного школяра;
Сформувати культуру життєдіяльності
максимально виявити і використати
індивідуальний досвід учня;
Правильно визначати лінії поведінки.
Основні принципи
особистісно-орієнтованого
навчання:
1. Принцип «розвивальної допомоги»
не робити за учня;
не вказувати йому, що робити,
а допомогти пробувати власні сили і власну
активність;
потрібно добитись, щоб учень сам обирав
рішення і відповідав за них.
Звідси - не потрібно подавати готові
знання, а створити умови, в яких
виявляється:
-
власна пізнавальна активність учня;
-
і він визначить для себе цілі, зміст та
методи роботи, власні цінності.
-
Навчання повинно бути дослідницьким
Це час, протягом якого діти вчаться:
самостійно діяти;
- дискутувати;
- приймати рішення.
-
При цьому розвивається самосвідомість і
самореалізується особистість.
Принцип - «свобода вміння»
- учні вільно обговорюють
проблеми;
- співпрацюють один з одним,
- а вчитель виступає в ролі
старшого члена колективу,
консультанта, джерела досвіду
Принцип - «свобода вміння»
Учителю:
-недостатньо
процес;
організувати навчальний
- потрібно ще визначити спосіб засвоєння
знань, тобто оприділити види діяльності
учня на уроці.
Основні вимоги до особистісноорієнтованого уроку:
раціональна єдність словесних,
наукових і практичних методів
навчання;
зв'язок з раніше вивченим досвідом,
набутим учнем;
Основні вимоги до особистісно
орієнтованого уроку:
-формування вмінь в учнів самостійно
здобувати знання і застосовувати їх на
практиці;
-заохочення прагнень учнів знаходити свій
спосіб роботи з навчальним матеріалом.
Метою
особистісноорієнтованого уроку є:
- створення умов для виявлення
пізнавальної активності учнів
Засобами досягнення вчителем цієї мети
можуть бути:
використання різних форм та методів
навчальної діяльності, які дозволяють
розкрити суб'єктивний досвід учнів;
створення атмосфери зацікавленості
кожного учня в результатах роботи
всього класу;
стимулювання учнів до висловлювань,
використання різних способів виконання
завдань без побоювань помилитися,
отримати хибну відповідь тощо;
Засобами досягнення вчителем цієї мети
можуть бути:
використання протягом уроку
дидактичного матеріалу, який дозволяє
отримати учневі найбільш значущі для
нього вид та форму змісту навчального
матеріалу;
оцінювання досягнень учня протягом
усього процесу його діяльності, а не
тільки за кінцевим результатом;
Засобами досягнення вчителем цієї мети
можуть бути:
заохочення прагнень учня знаходити свій
спосіб роботи;
аналізувати протягом уроку роботи інших
учнів; вибирати та засвоювати найбільш
раціональні з них;
створення на уроці педагогічних ситуацій
спілкування, які б дозволяли кожному учневі
виявляти ініціативу, самостійність, виборність у
справах роботи;
створення обстановки для природного
самовираження учня.
Технологія
особистісноорієнтованогоуроку
Для проведення особистісноорієнтованого уроку вчитель має
оволодіти його основними етапами:
1.
2.
3.
4.
5.
6.
7.
8.
Орієнтації.
Визначення мети.
Проектування.
Організації.
Реалізації.
Контролю.
Коригування.
Оцінювання
1. Етап орієнтації включає:
орієнтацію на позитивну роботу;
орієнтацію на визначення особистісного
досвіду учнів;
пов'язання цього досвіду з проблемами
навчального матеріалу.
2. Етап визначення мети передбачає:
визначення на уроці разом з учнями
значущої мети здійснення тієї діяльності,
яка запланована вчителем (учні повинні
зрозуміти, що може дати робота учням
саме на цьому уроці для складання,
наприклад, тематичного заліку,
державної атестації, свого майбутнього
життя тощо);
визначення показників досягнення
поставлених завдань;
3. Етап проектування включає:
передбачення залучення учнів до
виконання ними випереджальних
завдань;
підготовки повідомлень;
рефератів;
виготовлення та відбору наочності;
складання плану роботи тощо;
Етап організації виконання плану
діяльності передбачає:
Подання можливих варіантів і
способів виконання навчальної
діяльності (усна чи письмова форма,
індивідуальна робота чи робота в
групах, робота з текстом чи з іншими
засобами одержання інформації);
Етап організації виконання плану
діяльності передбачає:
2.Представлення учнями вибору способу
фіксації нового матеріалу (конспект,
схема, таблиця, опора, план, тези,
висновки тощо);
3.Варіативність домашнього завдання
(диференціація за рівнем складності та
способом виконання).
Етап контрольно-оцінювальний:
1.Залучення учнів до контролю за
перебігом навчальної діяльності шляхом
заохочення їх до різних видів контролю,
самоконтролю, взаємоконтролю, роботи
в групах;
2.Участь учнів у виправленні помилок і
недоліків у знаннях, усвідомлення їх
причин шляхом взаємо та самоаналізу;
Етап контрольно-оцінювальний:
3.Надання учням можливості самостійно
або за участі вчителя, інших учнів
порівнювати отримані ним результати з
критеріями стандарту, закладеного у
навчальній програмі;
4.Використання механізмів оцінного
методу (позитивного ставлення до
успіхів школяра);
Етап контрольно-оцінювальний:
5.Використання механізмів оцінного
методу (позитивного ставлення до
успіхів школяра).
6.Оцінювання (виставлення рівневих
оцінок за дванадцятибальною системою
оцінювання навчальних досягнень,
поурочного бала, рейтинг) не тільки
результатів, а й самого процесу
навчання.
6. Заключний етап передбачає:
усвідомлення учнями ситуації
досягнення мети;
відчуття успіху;
підкріплення позитивної мотивації
стосовно власної діяльності.
Методи та засоби психолого-педагогічної
підтримки діяльності учнів
заохочення;
навчально-пізнавальна гра;
створення ситуації успіху;
створення ситуації пізнавального інтересу;
створення проблемної ситуації;
спонукання до пошуку альтернативних
рішень;
виконання творчих завдань;
кооперація учнів;
створення ситуації взаємодопомоги тощо.
Висновок може бути таким: особистісноорієнтоване навчання ЦЕ–
загальнодидактичний принцип
індивідуального підходу до учнів.
Таке твердження ми дослідимо та
пояснимо за допомогою такого факту:
Відомий російський психолог
Л.С. Виготський своє теорією доводить,
що розум будь-якої людини має дві зони
розвитку: А і Б.
Перша зона (А) – це зона актуального
розвитку.
У цю зону потрапляють завдання, які
дитина може виконати сама без
допомоги вчителя.
Друга зона (В) – це зона найближчого
розвитку
Сюди потрапляють завдання, які дитина сама
виконати не може, але може з ними
впоратися з допомогою вчителя.
Зона найближчого розвитку, - це зона
“наступного дня”.
Те, що сьогодні є зона найближчого
розвитку, завтра у процесі навчання повинно
стати зоною актуального розвитку. Учитель
не повинен давати готову інформацію, адже
таке навчання може загальмувати мислення
дитини. А за допомогою вміло підібраних
запитань педагог підводить школяра до
правильної відповіді, розв’язку.
Те, що сьогодні є зоною найближчого
розвитку, завтра у процесі навчання
повинно стати зоною актуального
розвитку.
Учитель не повинен давати готову
інформацію, адже таке навчання може
загальмувати мислення дитини.
А за допомогою вміло підібраних
запитань педагог підводить школяра до
правильної відповіді, розв’язку.
Отже, як бачимо із цього прикладу, щоб
відбулися розвиток і навчання учнів,
завдання повинні потрапляти лише в
зону найближчого розвитку
(за Л.С. Виготським).
Припустимо, що два учні навчались в
одній школі, в одних і тих самих
учителів, закінчили школу з відзнакою,
рівень їхнього розвитку все одно буде
різним.
Ще більше відрізняється розвиток учнів
класу, які згідно з 12- бальною
системою досягли початкового і
високого рівнів.
Тому зрозуміло, що до таких дітей треба
підходити індивідуально, тобто ставити
перед ними різні завдання.
Якщо для цілого класу поставити одне
завдання, то для одних учнів воно
потрапить у зону актуального розвитку,
для інших – у зону найближчого
розвитку.
Отже, одне завдання для всього класу
ставити не бажано і не потрібно, а
здійснювати якісний особистісноорієнтований підхід до навчання та
виховання на практиці нам заважає ряд
причин, зокрема:
Причина 1. Щоб підійти індивідуально
до кожного учня, необхідно знати його
психологічні, фізіологічні та соціальні
особливості.
Лише психологія нараховує кілька
десятків індивідуальних особливостей
особистості. Це різні види уваги, уяви,
мислення, сприйняття, темпераменту,
характеру і т.д.
Пам’ять також поділяється більш ніж
на 10 типів: короткочасна,
довготривала, оперативна, рухова,
зорова, слухова, емоційна, словеснологічна і т.д.;
Причина 2. Виявити всі ці психологічні,
фізіологічні та соціальні особливості
вчитель без допомоги психолога, лікаря,
соціолога не може;
Причина 3.Навіть якщо теоретично
припустити, що в кожної дитини
виявили всі ці особливості, вчитель не
зможе запам’ятати їх у такій кількості
дітей, оскільки він одночасно навчає
свого предмета не один десяток учнів,
кожен з яких має не один десяток таких
особливостей.
Нарешті, якщо вчителю все-таки
вдається запам’ятати всі особливості
кожної дитини, він не зможе підійти
індивідуально тому, що урок триває
всього 40-45 хв, протягом яких
неможливо фізично попрацювати з
кожним учнем класу індивідуально.
Отже, існує суперечність: з одного боку,
вимоги до особистісно-орієнтованого
навчання, а з іншого причини, що
унеможливлюють якісне впровадження
цієї педагогічної технології у навчальновиховний процес.
Який же вихід з ситуації, що склалася ?
Філософія вчить, що джерелом і
рушійними силами будь-якого процесу
(у тому числі й навчального) є
розв’язання суперечностей і тому,
щоб навчальний процес розвивався,
вчителю необхідно вміти виявляти
суперечність навчального процесу, а
також вміти розв’язувати її.
Дана суперечність розв’язується шляхом
диференційованого підходу до учнів.
Диференціація (від лат. Differentia –
різниця, відмінність) – розчленування
цілого на якісно відмінні частини.
Розв’язування таких суперечностей
називається підходом до навчання.
Цей підхід, для прикладу, можна
здійснити таким чином:
Учнів класу розподілити на групи за
рівнем розвитку.
Критерії, якими слід керуватися - це
успішність.
Таких груп, наприклад, може бути
чотири:
низький рівень;
середній рівень;
достатній рівень;
високий рівень.
Зрозуміло, що такий поділ не
аргументується для учнів, для того щоб
у слабшого школяра не сформувалася
занижена самооцінка, а в сильного –
завищена.
Якщо учні однієї з груп підвищують свій
рівень – їх слід перевести до наступної
групи і навпаки.
Для кожної групи пропонуються різні за
ступенем складності завдання.
Диференційований підхід можна
здійснювати при різних формах
навчального процесу: під час уроку,
лабораторного заняття, екскурсії.
Під час проведеного уроку методом бесіди,
запитань слід орієнтувати учнів на певну
групу.
При цьому обов’язково слід враховувати,
щоб запитання було точним, стислим, не
мало елементів підказки.
Під час проведення уроку методом
пояснення, розповіді диференційований
підхід неможливий, оскільки вчитель будує
свою розповідь, орієнтуючись на
середнього учня,
але під час закріплення нового матеріалу
чи пояснення домашнього завдання учням
можна запропонувати різнорівневі
завдання.
Завершальним етапом навчальної
діяльності на уроці є:
усвідомлення ситуації досягнення мети;
переживання ситуації успіху;
підкріплення позитивної мотивації щодо
самої діяльності.
Ситуація успіху досягається тоді, коли
сама дитина визначає цей результат як
успіх.
Усвідомлення ситуації успіху самим
учнем, розуміння її значимості виникає у
суб'єкта після здолання своєї боязкості,
невміння, незнання, психологічного
враження та інших видів труднощів.
Роль “Ситуації успіху” у навчальній
діяльності
За останні роки термін
„Ситуація успіху” став звичним для
педагогів.
Ніхто не заперечує, що саме позитивні
емоції можуть стати для дитини одним
з найважливіших стимулів у навчанні,
але при цьому ми забуваємо про те, що
в педагогів не існує єдиного рецепта чи
правила, як саме створювати ситуації
успіху тому, що це слід на основі
індивідуального підходу, зважено, з
урахуванням багатьох факторів.
Діти прощають багато чого, але не
вибачають байдужість.
За відгуками дітей, найкращі їхні
вчителі вели уроки так, що здавалося,
ніби весь урок вони зайняті саме тобою.
Як цього досягти?
Іноді це „Іскра Божа”,
а частіше – майстерність, доведена до
мистецтва.
Важливо мати на увазі, що навіть
одноразове переживання успіху може
докорінно змінити психологічне
самопочуття дитини.
Ситуація успіху може стати пусковим
механізмом подальшого розвитку
особистості.
Безперечно, переживання успіху навіює
людині впевненість у власних силах.
З`являється бажання знову досягти
добрих результатів, виникає відчуття
внутрішнього благополуччя, що, у свою
чергу, покращує ставлення до
навколишнього світу.
На перший погляд здається, що вчитель,
кілька разів давши учню можливість
відчути успіх, далі вже само собою
забезпечує високий рівень мотивації,
інтересу, пізнавальної активності.
Але може бути й протилежний
результат: постійна успішність здатна
сформувати байдуже ставлення до
навчання.
Крім того, постійне очікування лише
позитивного результату згубно впливає
на розвиток вольових якостей учня:
він ухиляється від подолання
труднощів;
губиться в складних ситуаціях
(навчальних та життєвих);
у його поведінці починає домінувати
мотив „уникнення невдач”.
Досвідчені психологи та педагоги
попереджують про можливість
негативних наслідків пережитого успіху.
Чому ж виникає такий парадокс?
По-перше, успіх, що діставався ціною
незначних зусиль, може призвести до
переоцінки, точніше, до завищеної
оцінки своїх можливостей.
По-друге, за сильним переживанням
будь-якої емоції обов`язково настає
релаксація (розслаблення).
І якщо в цей період запропонувати
людині якусь діяльність, то, швидше за
все, ця діяльність буде менш успішною,
ніж попередня.
По-третє, переживання успіху може бути
потьмареним, якщо результат, важливий
і значимий для самого учня, не буде
адекватно оцінений іншими людьми.
І нарешті:
Емоція успіху не стане сильним
переживанням, якщо результати діяльності
не значимі для її суб`єкта.
Дитина, особливо на початку навчання,
однаково інтенсивно переживає успіх у
„головних” і „неголовних” навчальних
предметах.
Але часто знижують цю інтенсивність:
„12 балів з музики ! Та краще б ти
отримав 12 балів з читання”.
Знижуючи значимості успіху, що
переживається дитиною, ми, дорослі,
впливаємо на формування у дитини
ставлення до навчального процесу в
цілому.
Ось чому, оцінюючи дітей, необхідно
виходити з індивідуальних особливостей
кожного учня.
Просування вперед треба заохочувати,
підбадьорювати, щоб дитина не
відчувала невдачу, порівнюючи свої
результати з раніше встановленими
нормами, особливо якщо вони для неї
недосяжні.
Отже, ситуація успіху у навчальній
діяльності створюється вчителем або ж
психологом.
Як і будь-яку іншу діяльність, навчання
можна уявити у вигляді простого
ланцюжка дій:
1. Установка на діяльність (емоційна
підготовка учнів на вирішення
навчального завдання) – мотиваційний
етап;
2.Забезпечення діяльності (створення
умов для успішного вирішення
навчального завдання) –підготовчий,
робочий етап;
3.Порівняння отриманих результатів з
очікуваними (усвідомлення ставлення до
результатів своєї навчальної праці) –
результативний етап.
Отже, якщо ситуація успіху створюється
вчителем послідовно і свідомо, її
3.Порівняння отриманих результатів з
очікуваними (усвідомлення ставлення
до результатів своєї навчальної праці) –
результативний етап.
Отже, якщо ситуація успіху створюється
вчителем послідовно і свідомо, її
структура повинна врахувати всі
перелічені компоненти.
Створення ситуації успіху на
мотиваційному етапі навчальної
діяльності
Дослідження психологів свідчать, що рівень
засвоєння людиною знань істотно залежить
від рівня сформованості її мотивації
навчитися.
Тож давайте проаналізуємо, як провести
мотиваційний етап уроку так, щоб створити
ситуацію успіху для того учня.
Перед учителем стоїть завдання:
сформувати в учня настанову на
успішне виконання завдання
Інакше кажучи, вчитель повинен
сформувати в учнів мотив досягнення
мети.
Але при цьому вчитель часто
зустрічається з неадекватною
реакцією учнівського колективу:
1.Хтось уже виконував подібне
завдання, і його результати
виявились невдалими, так що у цієї
категорії учнів уже сформоване
негативне ставлення на успішне
виконання завдання.
2.Інша група учнів не стикалась з
такою роботою, тому вони не знають,
чого можна очікувати від майбутньої
діяльності.
3.Третя група, яка виконувала потрібні
завдання і успішно з ними впоралася,
знаходиться у стані мобілізації, готова
виконувати навчальне завдання.
Зрозуміло, що найлегше вчителю буде
працювати з учнями третьої групи, де
необхідно лише активізувати позитивні
емоції, які діти пережили раніше.
У другої групи учнів слід передбачити
емоційну реакцію, намалювати
перспективу вдалого виконання
завдання, пов`язавши її з тими чи
іншими умовами діяльності, які в
минулому забезпечували успіх.
Найбільш клопітною буде робота
першою групою учнів.
Перш за все доведеться нейтралізувати
спогади про невдачу в попередній
діяльності, а потім створити перспективу
для нової.
Зробити це можна, наприклад, так:
дати завдання учневі попрацювати над
своїми помилками, або повідомити його,
що завдання для нього змінено
порівняно з попереднім і т. д.
Учитель може запропонувати різні
варіанти мотивів досягнення ситуації
успіху:
прагнення самостійно розв`язати цікаві
задачі;
завоювати авторитет у своїх товаришів;
стати першим;
розглядати свою діяльність з точки зору
її корисності для інших людей;
встановити нові контакти між
товаришами у ході виконання завдання
тощо.
Отже, на етапі мотивації навчальної
діяльності учитель організовує певні
ситуації з метою активізувати чи
нейтралізувати емоції для наступної
діяльності
На етапі мотивації створення ситуації
успіху більшою мірою визначається
психологічними аспектами.
Тут доречним буде використання в
роботі вчителя таких психологопедагогічних прийомів, як:
Ефект Розенталя, або „Ефект
навіювання”: „Ти це можеш”, „Тобі це
вдається” тощо.
Якщо педагог буде переконувати учнів
у реальності успіху, то успіх прийде.
Англійський учений Стоуенс довів, що
учні, яких заохочували, досягли значно
більших успіхів, ніж ті, кого ніяк не
заохочували.
Прийом „Емоційне погладжування” –
це констатація будь-якого факту успіху,
прищеплювання дитині віри в себе,
відкритість учителя для довіри і співчуття.
◦ Прийом „Анонсування” –
репетиція майбутньої дії, яка створює
психологічний настрій на успіх перед
класом.
Це можуть бути додаткові індивідуальні
заняття з окремими учнями чи
заздалегідь оголошенні запитання
самостійної роботи.
Прийом „Шикуйсь!” містить такі кроки:
психологічна атака;
емоційне блокування;
вибір головного напрямку;
вибір рівних можливостей;
несподіване порівняння;
стабілізація.
Цей прийом полягає в тому, щоб:
учителем блокувалось припущення на
невдачу в діяльності учня;
відволікалася увага школяра від
чергового неуспіху;
вчитель повинен знайти той напрямок
діяльності, яким учень зможе
реалізувати себе набагато краще, тим
самим забезпечити його на успіх, на
стабільність у навчанні.
Розглянемо деякі
алгоритми створення ситуацій успіху та
методику їх реалізації:
Прийом „Даю шанс” – це заздалегідь
підготовлена вчителем ситуація, в якій
учень отримує можливість зненацька
для себе розкрити свої можливості.
Прийом “ Зняття страху”-
допомогає перебороти невпевненість у
власних силах (Люди вчаться на своїх
помилках і знаходять інші шляхи
вирішення проблем).
Прийом “Авансування успішного
результату” –
допомогає вчителю висловити тверду
переконаніність у тому, що його учень
обов’язково впорається з поставленим
завданням.
Це, в свою чергу, переконує дитину у
своїх силах і можливостях.
“У тебе обов’язково вийде”, “Я навіть не
сумніваюсь у позитивному результаті” і
т. д.
Прийом “Прихований інструктаж”
Допомагає дитині уникнути поразки.
Досягається шляхом побажання,
наприклад:
Можливо краще почати з ...,
Виконуючи роботу не забудьте про ...
Прийом “Внесення мотиву”.
Показує дитині заради чого, кого
здійснюється ця діяльність, кому буде
добре після виконання, наприклад, “Без
твоєї допомоги твоїм друзям не
впоратись...” тощо.
Прийом “Персональна винятковість.”
Визначає важливість зусиль дитини в
діяльності, що здійснюється або
здійснюватиметься, наприклад:
Тільки ти міг би…
Тільки тобі і можу доручити… і т.п.
Прийом “Висока оцінка деталі”.
Допомагає емоційно пережити не
результат в цілому, а якої її окремої
деталі:
Найбільше мені сподобалось у твоїй
роботі…
Найбільше тобі вдалося…
Прийом „Еврика”.
Створюються умови, за яких дитина,
виконуючи навчальне завдання,
несподівано відкриває в собі невідомі
досі здібності.
Завдання вчителя – помітити це глибоко
особисте відкриття, всіляко підтримати
дитину, поставити нову мету і надихнути
на її досягнення.
Допомога вчителя у створенні ситуації
відкриття має бути ненав`язливою,
прихованою.
Створюючи ситуації успіху на етапі
організації навчальної діяльності, слід
пам`ятати кілька основних правил:
у кожній дитині є задатки, які можуть
розвинутися у здібності;
Побачити їх, відчути, розвити – це
справа педагога;
ставлення до дитини як до рівної, як до
себе, спілкування, що повністю включає
грубість, різкість, образливий тон, має
стати обов`язковою нормою всієї
педагогічної діяльності;
Ставлення до дитини:
як до рівної,
як до себе,
спілкування, що повністю виключає:
- грубість,
- різкість,
- образливий тон
має стати обов`язковою нормою всієї
педагогічної діяльності;
чим більше напрямків діяльності, в яких
бере участь дитина, тим більше в неї
можливостей знайти себе;
кількість і різноманітність ситуацій і
обставин, в тому числі і штучно
створених, у які може потрапити
дитина, визначають шляхи її сьогодення
і віддаленого інтересу та можливі шляхи
успіху.
ТИПИ УСПІХУ:
Неочікувана радість – це почуття
задоволення від того, що результати
діяльності учня перевершили його
очікування.
З педагогічної та психологічної точки
зору – це результат продуманої,
підготовленої діяльності вчителя.
Спільна радість – полягає в тому, щоб учень
досяг необхідної для себе реакції колективу.
Вона може бути підготовленою вчителем
або спонтаною.
Спільною радістю вважають тільки ті реакції
колективу, які дають можливість дитині
відчутні себе задоволеним, стимулюють її
зусиля.
Це, перш за все, має бути емоційний відгук
оточуючих на успіх члена свого колективу.
Важливо, щоб у досягненнях кожного
школяра всі бачили результати своєї
праці, а сама дитина розуміла, що її
радість – це радість підтримки,
отримання статусу „свій серед своїх”.
Зрештою у тому, як реагує дитячий
колектив на успіхи або невдачі своїх
учителів, виявляється його моральна
сутність.
Радість пізнання – це радість пізнання
нового, хоча вона по своїй суті
альтруїстична (виникає на основі
допомоги, підтримки інших людей).
Пізнання спираїться на самоосвіту й
самопізнання.
Така радість не може вирости на
пустому місці, появитися без серйозних
причин. Це слід клопіткої роботи
учителя –учня-учнів.
ВИСНОВОК:
1.Ситуація успіху досягається тоді, коли
сама дитина визначає цей результат як
успіх.
2 Усвідомлення ситуації успіху самим
учнем, розуміння її значимості виникає у
школяра після здолання своєї боязкості,
невміння, незнання, психологічного
враження та інших видів труднощів.
3. Завдання педагога :
допомогти особистості дитини зрости в
успіху;
дати відчути радість від здолання
труднощів;
дати зрозуміти, що задарма в житті в
житті нічого не дається, скрізь необхідно
докласти зусиль.
І успіх буде еквівалентним витраченим
зусиллям.
ШАНОВНІ КОЛЕГИ !
Дайте, будь ласка, відповідь на такі
запитання:
1.Ваше ставлення до технології “Створення
ситуації успіху”.
2.Як Ви оцінюєте стан “Створення ситуації
успіху у Вашому навчальному закладі”.
3.Які ще методичні рекомендації, ідеї,
міркування щодо “Створення ситуації успіху”,
Ви можете запропонувати учасникам нашого
семінару ?
ВДЯЧНІ ВАМ ЗА ВІДВЕРТІСТЬ, ЗА ПОРАДИ
Slide 69
Створення ситуації успіху
та шляхи її реалізації
на уроці як складової якості
навчально-виховного процесу
Мета: Удосконалити методику
створення ситуації успіху та шляхів
її реалізації на уроці як стежки, що
веде до того куточка дитячого
серця, в якому горить вогник
бажання бути гарним.
На
відміну від традиційного розуміння
освіти як суми знань та навичок, нині освіту
починають розглядати як процес
становлення особистості .
Причому особистості, здатної до:
самоосвіти,
саморозвитку,
самовдосконалення,
яка вміє використовувати набуті знання,
яка прагне реалізувати себе,
спроможна змінити на краще своє життя,
життя своєї держави.
Алгоритм
створення та досягнення ситуації успіху
твердження про “Ситуацію успіху”;
особистісно-орієнтований підхід у справі
навчання та виховання - основа педагогічної
технології “Створення ситуації успіху”;
роль “Ситуації успіху” у навчальній діяльності;
створення “Ситуації успіху” на мотиваційному
етапі навчальної діяльності;
психолого-педагогічні прийоми при створенні
“Ситуації успіху”;
методика реалізації “Ситуації успіху”;
Виходячи із Положень Закону України “Про
освіту” завдання школи сьогодні полягає в
тому, щоб:
Виховувати в учнів здатність:
долати життєві труднощі;
самостійно приймати рішення;
розвивати себе як особистість, здатну:
робити вибір і контролювати своє життя;
брати на себе відповідальність за свої дії;
захищати себе і свої життєві цінності;
діяти відповідно до них;
піклуватись про інших;
Завдання вчителів:
прищепити учням потребу до здобуття
знань;
створити такі умови, щоб процес
здобуття знань був для них цікавим,
потрібним, комфортним;
і тому пріоритетним завданням вчителя
під час навчально-виховної діяльності є
створення ситуації успіху.
Що означає “Ситуація успіху?”
Ситуація успіху - це суб'єктивний
психічний стан задоволення наслідком
своєї фізичної, розумової праці чи
моральної напруги.
Успіх у навчанні - єдине джерело
внутрішніх сил дитини, які породжують
енергію для переборення труднощів,
бажання вчитися.
В.Сухомлинський
Ситуація успіху дарує атмосферу
приязні та взаємодопомоги, впевненості
і захищеності.
Учитель зобов’язаний створити джерело
внутрішніх сил дитини, джерело, яке дає
енергію для подолання труднощів і
формування бажання вчитися.
Використання ситуації успіху має
сприяти підвищенню робочого тонусу,
збільшенню продуктивності навчальної
роботи, а також допомогти учням
усвідомити себе повноцінною
особистістю і, відповідно, забезпечити
успіх у навчанні.
Основою педагогічної технології
“Створення ситуації успіху” є
особистісно-орієнтований підхід у справі
навчання та виховання.
А тому звернемося до рекомендацій
щодо особистісно-орієнтовного підходу
навчання та виховання.
–
Особистісно орієнтоване навчання
це навчання, центром якого є
особистість дитини, її самобутність та
самостійність: суб'єктивний досвід
кожного спочатку розкривається, а
потім узгоджується зі змістом освіти.
Визнання учня ключовою фігурою
всього освітнього процесу – це і є
особистісно орієнтована педагогіка.
У свідомості учня це має такий
вигляд: «Все, що я пізнаю, я знаю,
для чого мені потрібно і де я можу ці
знання застосувати».
Для педагога - це прагнення знайти
розумний баланс між знаннями,
уміннями та навичками учня.
Сучасність вимагає навчити учнів:
- самостійно та творчо розв'язувати
проблеми;
- шукати нову інформацію й робити
висновки, а не подавати дітям готові
знання.
В особистісно-орієнтованому підході
вчителю насамперед потрібен високий
рівень педагогічної майстерності, який
базується на розвитку:
дидактичних;
організаторських;
комунікативних;
науково-пізнавальних;
емоційних;
та поведінкових компонентностей;
-
-
Цілі особистісно орієнтованого
навчання полягають у тому, щоб:
визначити життєвий досвід кожного
учня;
його пізнавальні здібності;
рівень інтелекту;
інтереси, які спочатку треба розкрити,
а потім розвинути у навчальному
процесі;
Цілі особистісно орієнтованого навчання
полягають у тому, щоб:
Формувати позитивну мотивацію учнів до:
-
пізнавальної діяльності;
-
потребу в самопізнанні;
-
потребу в самореалізаціїї;
-
та потребу у самовдосконаленні школярів;
Цілі особистісно орієнтованого навчання
полягають у тому, щоб:
Озброїти учнів механізмом:
адаптації;
саморегуляції;
самозахисту;
самовиховання;
Цілі особистісно орієнтованого навчання
полягають у тому, щоб:
Розвинути індивідуальні позитивні
здібності кожного школяра;
Сформувати культуру життєдіяльності
максимально виявити і використати
індивідуальний досвід учня;
Правильно визначати лінії поведінки.
Основні принципи
особистісно-орієнтованого
навчання:
1. Принцип «розвивальної допомоги»
не робити за учня;
не вказувати йому, що робити,
а допомогти пробувати власні сили і власну
активність;
потрібно добитись, щоб учень сам обирав
рішення і відповідав за них.
Звідси - не потрібно подавати готові
знання, а створити умови, в яких
виявляється:
-
власна пізнавальна активність учня;
-
і він визначить для себе цілі, зміст та
методи роботи, власні цінності.
-
Навчання повинно бути дослідницьким
Це час, протягом якого діти вчаться:
самостійно діяти;
- дискутувати;
- приймати рішення.
-
При цьому розвивається самосвідомість і
самореалізується особистість.
Принцип - «свобода вміння»
- учні вільно обговорюють
проблеми;
- співпрацюють один з одним,
- а вчитель виступає в ролі
старшого члена колективу,
консультанта, джерела досвіду
Принцип - «свобода вміння»
Учителю:
-недостатньо
процес;
організувати навчальний
- потрібно ще визначити спосіб засвоєння
знань, тобто оприділити види діяльності
учня на уроці.
Основні вимоги до особистісноорієнтованого уроку:
раціональна єдність словесних,
наукових і практичних методів
навчання;
зв'язок з раніше вивченим досвідом,
набутим учнем;
Основні вимоги до особистісно
орієнтованого уроку:
-формування вмінь в учнів самостійно
здобувати знання і застосовувати їх на
практиці;
-заохочення прагнень учнів знаходити свій
спосіб роботи з навчальним матеріалом.
Метою
особистісноорієнтованого уроку є:
- створення умов для виявлення
пізнавальної активності учнів
Засобами досягнення вчителем цієї мети
можуть бути:
використання різних форм та методів
навчальної діяльності, які дозволяють
розкрити суб'єктивний досвід учнів;
створення атмосфери зацікавленості
кожного учня в результатах роботи
всього класу;
стимулювання учнів до висловлювань,
використання різних способів виконання
завдань без побоювань помилитися,
отримати хибну відповідь тощо;
Засобами досягнення вчителем цієї мети
можуть бути:
використання протягом уроку
дидактичного матеріалу, який дозволяє
отримати учневі найбільш значущі для
нього вид та форму змісту навчального
матеріалу;
оцінювання досягнень учня протягом
усього процесу його діяльності, а не
тільки за кінцевим результатом;
Засобами досягнення вчителем цієї мети
можуть бути:
заохочення прагнень учня знаходити свій
спосіб роботи;
аналізувати протягом уроку роботи інших
учнів; вибирати та засвоювати найбільш
раціональні з них;
створення на уроці педагогічних ситуацій
спілкування, які б дозволяли кожному учневі
виявляти ініціативу, самостійність, виборність у
справах роботи;
створення обстановки для природного
самовираження учня.
Технологія
особистісноорієнтованогоуроку
Для проведення особистісноорієнтованого уроку вчитель має
оволодіти його основними етапами:
1.
2.
3.
4.
5.
6.
7.
8.
Орієнтації.
Визначення мети.
Проектування.
Організації.
Реалізації.
Контролю.
Коригування.
Оцінювання
1. Етап орієнтації включає:
орієнтацію на позитивну роботу;
орієнтацію на визначення особистісного
досвіду учнів;
пов'язання цього досвіду з проблемами
навчального матеріалу.
2. Етап визначення мети передбачає:
визначення на уроці разом з учнями
значущої мети здійснення тієї діяльності,
яка запланована вчителем (учні повинні
зрозуміти, що може дати робота учням
саме на цьому уроці для складання,
наприклад, тематичного заліку,
державної атестації, свого майбутнього
життя тощо);
визначення показників досягнення
поставлених завдань;
3. Етап проектування включає:
передбачення залучення учнів до
виконання ними випереджальних
завдань;
підготовки повідомлень;
рефератів;
виготовлення та відбору наочності;
складання плану роботи тощо;
Етап організації виконання плану
діяльності передбачає:
Подання можливих варіантів і
способів виконання навчальної
діяльності (усна чи письмова форма,
індивідуальна робота чи робота в
групах, робота з текстом чи з іншими
засобами одержання інформації);
Етап організації виконання плану
діяльності передбачає:
2.Представлення учнями вибору способу
фіксації нового матеріалу (конспект,
схема, таблиця, опора, план, тези,
висновки тощо);
3.Варіативність домашнього завдання
(диференціація за рівнем складності та
способом виконання).
Етап контрольно-оцінювальний:
1.Залучення учнів до контролю за
перебігом навчальної діяльності шляхом
заохочення їх до різних видів контролю,
самоконтролю, взаємоконтролю, роботи
в групах;
2.Участь учнів у виправленні помилок і
недоліків у знаннях, усвідомлення їх
причин шляхом взаємо та самоаналізу;
Етап контрольно-оцінювальний:
3.Надання учням можливості самостійно
або за участі вчителя, інших учнів
порівнювати отримані ним результати з
критеріями стандарту, закладеного у
навчальній програмі;
4.Використання механізмів оцінного
методу (позитивного ставлення до
успіхів школяра);
Етап контрольно-оцінювальний:
5.Використання механізмів оцінного
методу (позитивного ставлення до
успіхів школяра).
6.Оцінювання (виставлення рівневих
оцінок за дванадцятибальною системою
оцінювання навчальних досягнень,
поурочного бала, рейтинг) не тільки
результатів, а й самого процесу
навчання.
6. Заключний етап передбачає:
усвідомлення учнями ситуації
досягнення мети;
відчуття успіху;
підкріплення позитивної мотивації
стосовно власної діяльності.
Методи та засоби психолого-педагогічної
підтримки діяльності учнів
заохочення;
навчально-пізнавальна гра;
створення ситуації успіху;
створення ситуації пізнавального інтересу;
створення проблемної ситуації;
спонукання до пошуку альтернативних
рішень;
виконання творчих завдань;
кооперація учнів;
створення ситуації взаємодопомоги тощо.
Висновок може бути таким: особистісноорієнтоване навчання ЦЕ–
загальнодидактичний принцип
індивідуального підходу до учнів.
Таке твердження ми дослідимо та
пояснимо за допомогою такого факту:
Відомий російський психолог
Л.С. Виготський своє теорією доводить,
що розум будь-якої людини має дві зони
розвитку: А і Б.
Перша зона (А) – це зона актуального
розвитку.
У цю зону потрапляють завдання, які
дитина може виконати сама без
допомоги вчителя.
Друга зона (В) – це зона найближчого
розвитку
Сюди потрапляють завдання, які дитина сама
виконати не може, але може з ними
впоратися з допомогою вчителя.
Зона найближчого розвитку, - це зона
“наступного дня”.
Те, що сьогодні є зона найближчого
розвитку, завтра у процесі навчання повинно
стати зоною актуального розвитку. Учитель
не повинен давати готову інформацію, адже
таке навчання може загальмувати мислення
дитини. А за допомогою вміло підібраних
запитань педагог підводить школяра до
правильної відповіді, розв’язку.
Те, що сьогодні є зоною найближчого
розвитку, завтра у процесі навчання
повинно стати зоною актуального
розвитку.
Учитель не повинен давати готову
інформацію, адже таке навчання може
загальмувати мислення дитини.
А за допомогою вміло підібраних
запитань педагог підводить школяра до
правильної відповіді, розв’язку.
Отже, як бачимо із цього прикладу, щоб
відбулися розвиток і навчання учнів,
завдання повинні потрапляти лише в
зону найближчого розвитку
(за Л.С. Виготським).
Припустимо, що два учні навчались в
одній школі, в одних і тих самих
учителів, закінчили школу з відзнакою,
рівень їхнього розвитку все одно буде
різним.
Ще більше відрізняється розвиток учнів
класу, які згідно з 12- бальною
системою досягли початкового і
високого рівнів.
Тому зрозуміло, що до таких дітей треба
підходити індивідуально, тобто ставити
перед ними різні завдання.
Якщо для цілого класу поставити одне
завдання, то для одних учнів воно
потрапить у зону актуального розвитку,
для інших – у зону найближчого
розвитку.
Отже, одне завдання для всього класу
ставити не бажано і не потрібно, а
здійснювати якісний особистісноорієнтований підхід до навчання та
виховання на практиці нам заважає ряд
причин, зокрема:
Причина 1. Щоб підійти індивідуально
до кожного учня, необхідно знати його
психологічні, фізіологічні та соціальні
особливості.
Лише психологія нараховує кілька
десятків індивідуальних особливостей
особистості. Це різні види уваги, уяви,
мислення, сприйняття, темпераменту,
характеру і т.д.
Пам’ять також поділяється більш ніж
на 10 типів: короткочасна,
довготривала, оперативна, рухова,
зорова, слухова, емоційна, словеснологічна і т.д.;
Причина 2. Виявити всі ці психологічні,
фізіологічні та соціальні особливості
вчитель без допомоги психолога, лікаря,
соціолога не може;
Причина 3.Навіть якщо теоретично
припустити, що в кожної дитини
виявили всі ці особливості, вчитель не
зможе запам’ятати їх у такій кількості
дітей, оскільки він одночасно навчає
свого предмета не один десяток учнів,
кожен з яких має не один десяток таких
особливостей.
Нарешті, якщо вчителю все-таки
вдається запам’ятати всі особливості
кожної дитини, він не зможе підійти
індивідуально тому, що урок триває
всього 40-45 хв, протягом яких
неможливо фізично попрацювати з
кожним учнем класу індивідуально.
Отже, існує суперечність: з одного боку,
вимоги до особистісно-орієнтованого
навчання, а з іншого причини, що
унеможливлюють якісне впровадження
цієї педагогічної технології у навчальновиховний процес.
Який же вихід з ситуації, що склалася ?
Філософія вчить, що джерелом і
рушійними силами будь-якого процесу
(у тому числі й навчального) є
розв’язання суперечностей і тому,
щоб навчальний процес розвивався,
вчителю необхідно вміти виявляти
суперечність навчального процесу, а
також вміти розв’язувати її.
Дана суперечність розв’язується шляхом
диференційованого підходу до учнів.
Диференціація (від лат. Differentia –
різниця, відмінність) – розчленування
цілого на якісно відмінні частини.
Розв’язування таких суперечностей
називається підходом до навчання.
Цей підхід, для прикладу, можна
здійснити таким чином:
Учнів класу розподілити на групи за
рівнем розвитку.
Критерії, якими слід керуватися - це
успішність.
Таких груп, наприклад, може бути
чотири:
низький рівень;
середній рівень;
достатній рівень;
високий рівень.
Зрозуміло, що такий поділ не
аргументується для учнів, для того щоб
у слабшого школяра не сформувалася
занижена самооцінка, а в сильного –
завищена.
Якщо учні однієї з груп підвищують свій
рівень – їх слід перевести до наступної
групи і навпаки.
Для кожної групи пропонуються різні за
ступенем складності завдання.
Диференційований підхід можна
здійснювати при різних формах
навчального процесу: під час уроку,
лабораторного заняття, екскурсії.
Під час проведеного уроку методом бесіди,
запитань слід орієнтувати учнів на певну
групу.
При цьому обов’язково слід враховувати,
щоб запитання було точним, стислим, не
мало елементів підказки.
Під час проведення уроку методом
пояснення, розповіді диференційований
підхід неможливий, оскільки вчитель будує
свою розповідь, орієнтуючись на
середнього учня,
але під час закріплення нового матеріалу
чи пояснення домашнього завдання учням
можна запропонувати різнорівневі
завдання.
Завершальним етапом навчальної
діяльності на уроці є:
усвідомлення ситуації досягнення мети;
переживання ситуації успіху;
підкріплення позитивної мотивації щодо
самої діяльності.
Ситуація успіху досягається тоді, коли
сама дитина визначає цей результат як
успіх.
Усвідомлення ситуації успіху самим
учнем, розуміння її значимості виникає у
суб'єкта після здолання своєї боязкості,
невміння, незнання, психологічного
враження та інших видів труднощів.
Роль “Ситуації успіху” у навчальній
діяльності
За останні роки термін
„Ситуація успіху” став звичним для
педагогів.
Ніхто не заперечує, що саме позитивні
емоції можуть стати для дитини одним
з найважливіших стимулів у навчанні,
але при цьому ми забуваємо про те, що
в педагогів не існує єдиного рецепта чи
правила, як саме створювати ситуації
успіху тому, що це слід на основі
індивідуального підходу, зважено, з
урахуванням багатьох факторів.
Діти прощають багато чого, але не
вибачають байдужість.
За відгуками дітей, найкращі їхні
вчителі вели уроки так, що здавалося,
ніби весь урок вони зайняті саме тобою.
Як цього досягти?
Іноді це „Іскра Божа”,
а частіше – майстерність, доведена до
мистецтва.
Важливо мати на увазі, що навіть
одноразове переживання успіху може
докорінно змінити психологічне
самопочуття дитини.
Ситуація успіху може стати пусковим
механізмом подальшого розвитку
особистості.
Безперечно, переживання успіху навіює
людині впевненість у власних силах.
З`являється бажання знову досягти
добрих результатів, виникає відчуття
внутрішнього благополуччя, що, у свою
чергу, покращує ставлення до
навколишнього світу.
На перший погляд здається, що вчитель,
кілька разів давши учню можливість
відчути успіх, далі вже само собою
забезпечує високий рівень мотивації,
інтересу, пізнавальної активності.
Але може бути й протилежний
результат: постійна успішність здатна
сформувати байдуже ставлення до
навчання.
Крім того, постійне очікування лише
позитивного результату згубно впливає
на розвиток вольових якостей учня:
він ухиляється від подолання
труднощів;
губиться в складних ситуаціях
(навчальних та життєвих);
у його поведінці починає домінувати
мотив „уникнення невдач”.
Досвідчені психологи та педагоги
попереджують про можливість
негативних наслідків пережитого успіху.
Чому ж виникає такий парадокс?
По-перше, успіх, що діставався ціною
незначних зусиль, може призвести до
переоцінки, точніше, до завищеної
оцінки своїх можливостей.
По-друге, за сильним переживанням
будь-якої емоції обов`язково настає
релаксація (розслаблення).
І якщо в цей період запропонувати
людині якусь діяльність, то, швидше за
все, ця діяльність буде менш успішною,
ніж попередня.
По-третє, переживання успіху може бути
потьмареним, якщо результат, важливий
і значимий для самого учня, не буде
адекватно оцінений іншими людьми.
І нарешті:
Емоція успіху не стане сильним
переживанням, якщо результати діяльності
не значимі для її суб`єкта.
Дитина, особливо на початку навчання,
однаково інтенсивно переживає успіх у
„головних” і „неголовних” навчальних
предметах.
Але часто знижують цю інтенсивність:
„12 балів з музики ! Та краще б ти
отримав 12 балів з читання”.
Знижуючи значимості успіху, що
переживається дитиною, ми, дорослі,
впливаємо на формування у дитини
ставлення до навчального процесу в
цілому.
Ось чому, оцінюючи дітей, необхідно
виходити з індивідуальних особливостей
кожного учня.
Просування вперед треба заохочувати,
підбадьорювати, щоб дитина не
відчувала невдачу, порівнюючи свої
результати з раніше встановленими
нормами, особливо якщо вони для неї
недосяжні.
Отже, ситуація успіху у навчальній
діяльності створюється вчителем або ж
психологом.
Як і будь-яку іншу діяльність, навчання
можна уявити у вигляді простого
ланцюжка дій:
1. Установка на діяльність (емоційна
підготовка учнів на вирішення
навчального завдання) – мотиваційний
етап;
2.Забезпечення діяльності (створення
умов для успішного вирішення
навчального завдання) –підготовчий,
робочий етап;
3.Порівняння отриманих результатів з
очікуваними (усвідомлення ставлення до
результатів своєї навчальної праці) –
результативний етап.
Отже, якщо ситуація успіху створюється
вчителем послідовно і свідомо, її
3.Порівняння отриманих результатів з
очікуваними (усвідомлення ставлення
до результатів своєї навчальної праці) –
результативний етап.
Отже, якщо ситуація успіху створюється
вчителем послідовно і свідомо, її
структура повинна врахувати всі
перелічені компоненти.
Створення ситуації успіху на
мотиваційному етапі навчальної
діяльності
Дослідження психологів свідчать, що рівень
засвоєння людиною знань істотно залежить
від рівня сформованості її мотивації
навчитися.
Тож давайте проаналізуємо, як провести
мотиваційний етап уроку так, щоб створити
ситуацію успіху для того учня.
Перед учителем стоїть завдання:
сформувати в учня настанову на
успішне виконання завдання
Інакше кажучи, вчитель повинен
сформувати в учнів мотив досягнення
мети.
Але при цьому вчитель часто
зустрічається з неадекватною
реакцією учнівського колективу:
1.Хтось уже виконував подібне
завдання, і його результати
виявились невдалими, так що у цієї
категорії учнів уже сформоване
негативне ставлення на успішне
виконання завдання.
2.Інша група учнів не стикалась з
такою роботою, тому вони не знають,
чого можна очікувати від майбутньої
діяльності.
3.Третя група, яка виконувала потрібні
завдання і успішно з ними впоралася,
знаходиться у стані мобілізації, готова
виконувати навчальне завдання.
Зрозуміло, що найлегше вчителю буде
працювати з учнями третьої групи, де
необхідно лише активізувати позитивні
емоції, які діти пережили раніше.
У другої групи учнів слід передбачити
емоційну реакцію, намалювати
перспективу вдалого виконання
завдання, пов`язавши її з тими чи
іншими умовами діяльності, які в
минулому забезпечували успіх.
Найбільш клопітною буде робота
першою групою учнів.
Перш за все доведеться нейтралізувати
спогади про невдачу в попередній
діяльності, а потім створити перспективу
для нової.
Зробити це можна, наприклад, так:
дати завдання учневі попрацювати над
своїми помилками, або повідомити його,
що завдання для нього змінено
порівняно з попереднім і т. д.
Учитель може запропонувати різні
варіанти мотивів досягнення ситуації
успіху:
прагнення самостійно розв`язати цікаві
задачі;
завоювати авторитет у своїх товаришів;
стати першим;
розглядати свою діяльність з точки зору
її корисності для інших людей;
встановити нові контакти між
товаришами у ході виконання завдання
тощо.
Отже, на етапі мотивації навчальної
діяльності учитель організовує певні
ситуації з метою активізувати чи
нейтралізувати емоції для наступної
діяльності
На етапі мотивації створення ситуації
успіху більшою мірою визначається
психологічними аспектами.
Тут доречним буде використання в
роботі вчителя таких психологопедагогічних прийомів, як:
Ефект Розенталя, або „Ефект
навіювання”: „Ти це можеш”, „Тобі це
вдається” тощо.
Якщо педагог буде переконувати учнів
у реальності успіху, то успіх прийде.
Англійський учений Стоуенс довів, що
учні, яких заохочували, досягли значно
більших успіхів, ніж ті, кого ніяк не
заохочували.
Прийом „Емоційне погладжування” –
це констатація будь-якого факту успіху,
прищеплювання дитині віри в себе,
відкритість учителя для довіри і співчуття.
◦ Прийом „Анонсування” –
репетиція майбутньої дії, яка створює
психологічний настрій на успіх перед
класом.
Це можуть бути додаткові індивідуальні
заняття з окремими учнями чи
заздалегідь оголошенні запитання
самостійної роботи.
Прийом „Шикуйсь!” містить такі кроки:
психологічна атака;
емоційне блокування;
вибір головного напрямку;
вибір рівних можливостей;
несподіване порівняння;
стабілізація.
Цей прийом полягає в тому, щоб:
учителем блокувалось припущення на
невдачу в діяльності учня;
відволікалася увага школяра від
чергового неуспіху;
вчитель повинен знайти той напрямок
діяльності, яким учень зможе
реалізувати себе набагато краще, тим
самим забезпечити його на успіх, на
стабільність у навчанні.
Розглянемо деякі
алгоритми створення ситуацій успіху та
методику їх реалізації:
Прийом „Даю шанс” – це заздалегідь
підготовлена вчителем ситуація, в якій
учень отримує можливість зненацька
для себе розкрити свої можливості.
Прийом “ Зняття страху”-
допомогає перебороти невпевненість у
власних силах (Люди вчаться на своїх
помилках і знаходять інші шляхи
вирішення проблем).
Прийом “Авансування успішного
результату” –
допомогає вчителю висловити тверду
переконаніність у тому, що його учень
обов’язково впорається з поставленим
завданням.
Це, в свою чергу, переконує дитину у
своїх силах і можливостях.
“У тебе обов’язково вийде”, “Я навіть не
сумніваюсь у позитивному результаті” і
т. д.
Прийом “Прихований інструктаж”
Допомагає дитині уникнути поразки.
Досягається шляхом побажання,
наприклад:
Можливо краще почати з ...,
Виконуючи роботу не забудьте про ...
Прийом “Внесення мотиву”.
Показує дитині заради чого, кого
здійснюється ця діяльність, кому буде
добре після виконання, наприклад, “Без
твоєї допомоги твоїм друзям не
впоратись...” тощо.
Прийом “Персональна винятковість.”
Визначає важливість зусиль дитини в
діяльності, що здійснюється або
здійснюватиметься, наприклад:
Тільки ти міг би…
Тільки тобі і можу доручити… і т.п.
Прийом “Висока оцінка деталі”.
Допомагає емоційно пережити не
результат в цілому, а якої її окремої
деталі:
Найбільше мені сподобалось у твоїй
роботі…
Найбільше тобі вдалося…
Прийом „Еврика”.
Створюються умови, за яких дитина,
виконуючи навчальне завдання,
несподівано відкриває в собі невідомі
досі здібності.
Завдання вчителя – помітити це глибоко
особисте відкриття, всіляко підтримати
дитину, поставити нову мету і надихнути
на її досягнення.
Допомога вчителя у створенні ситуації
відкриття має бути ненав`язливою,
прихованою.
Створюючи ситуації успіху на етапі
організації навчальної діяльності, слід
пам`ятати кілька основних правил:
у кожній дитині є задатки, які можуть
розвинутися у здібності;
Побачити їх, відчути, розвити – це
справа педагога;
ставлення до дитини як до рівної, як до
себе, спілкування, що повністю включає
грубість, різкість, образливий тон, має
стати обов`язковою нормою всієї
педагогічної діяльності;
Ставлення до дитини:
як до рівної,
як до себе,
спілкування, що повністю виключає:
- грубість,
- різкість,
- образливий тон
має стати обов`язковою нормою всієї
педагогічної діяльності;
чим більше напрямків діяльності, в яких
бере участь дитина, тим більше в неї
можливостей знайти себе;
кількість і різноманітність ситуацій і
обставин, в тому числі і штучно
створених, у які може потрапити
дитина, визначають шляхи її сьогодення
і віддаленого інтересу та можливі шляхи
успіху.
ТИПИ УСПІХУ:
Неочікувана радість – це почуття
задоволення від того, що результати
діяльності учня перевершили його
очікування.
З педагогічної та психологічної точки
зору – це результат продуманої,
підготовленої діяльності вчителя.
Спільна радість – полягає в тому, щоб учень
досяг необхідної для себе реакції колективу.
Вона може бути підготовленою вчителем
або спонтаною.
Спільною радістю вважають тільки ті реакції
колективу, які дають можливість дитині
відчутні себе задоволеним, стимулюють її
зусиля.
Це, перш за все, має бути емоційний відгук
оточуючих на успіх члена свого колективу.
Важливо, щоб у досягненнях кожного
школяра всі бачили результати своєї
праці, а сама дитина розуміла, що її
радість – це радість підтримки,
отримання статусу „свій серед своїх”.
Зрештою у тому, як реагує дитячий
колектив на успіхи або невдачі своїх
учителів, виявляється його моральна
сутність.
Радість пізнання – це радість пізнання
нового, хоча вона по своїй суті
альтруїстична (виникає на основі
допомоги, підтримки інших людей).
Пізнання спираїться на самоосвіту й
самопізнання.
Така радість не може вирости на
пустому місці, появитися без серйозних
причин. Це слід клопіткої роботи
учителя –учня-учнів.
ВИСНОВОК:
1.Ситуація успіху досягається тоді, коли
сама дитина визначає цей результат як
успіх.
2 Усвідомлення ситуації успіху самим
учнем, розуміння її значимості виникає у
школяра після здолання своєї боязкості,
невміння, незнання, психологічного
враження та інших видів труднощів.
3. Завдання педагога :
допомогти особистості дитини зрости в
успіху;
дати відчути радість від здолання
труднощів;
дати зрозуміти, що задарма в житті в
житті нічого не дається, скрізь необхідно
докласти зусиль.
І успіх буде еквівалентним витраченим
зусиллям.
ШАНОВНІ КОЛЕГИ !
Дайте, будь ласка, відповідь на такі
запитання:
1.Ваше ставлення до технології “Створення
ситуації успіху”.
2.Як Ви оцінюєте стан “Створення ситуації
успіху у Вашому навчальному закладі”.
3.Які ще методичні рекомендації, ідеї,
міркування щодо “Створення ситуації успіху”,
Ви можете запропонувати учасникам нашого
семінару ?
ВДЯЧНІ ВАМ ЗА ВІДВЕРТІСТЬ, ЗА ПОРАДИ
Slide 70
Створення ситуації успіху
та шляхи її реалізації
на уроці як складової якості
навчально-виховного процесу
Мета: Удосконалити методику
створення ситуації успіху та шляхів
її реалізації на уроці як стежки, що
веде до того куточка дитячого
серця, в якому горить вогник
бажання бути гарним.
На
відміну від традиційного розуміння
освіти як суми знань та навичок, нині освіту
починають розглядати як процес
становлення особистості .
Причому особистості, здатної до:
самоосвіти,
саморозвитку,
самовдосконалення,
яка вміє використовувати набуті знання,
яка прагне реалізувати себе,
спроможна змінити на краще своє життя,
життя своєї держави.
Алгоритм
створення та досягнення ситуації успіху
твердження про “Ситуацію успіху”;
особистісно-орієнтований підхід у справі
навчання та виховання - основа педагогічної
технології “Створення ситуації успіху”;
роль “Ситуації успіху” у навчальній діяльності;
створення “Ситуації успіху” на мотиваційному
етапі навчальної діяльності;
психолого-педагогічні прийоми при створенні
“Ситуації успіху”;
методика реалізації “Ситуації успіху”;
Виходячи із Положень Закону України “Про
освіту” завдання школи сьогодні полягає в
тому, щоб:
Виховувати в учнів здатність:
долати життєві труднощі;
самостійно приймати рішення;
розвивати себе як особистість, здатну:
робити вибір і контролювати своє життя;
брати на себе відповідальність за свої дії;
захищати себе і свої життєві цінності;
діяти відповідно до них;
піклуватись про інших;
Завдання вчителів:
прищепити учням потребу до здобуття
знань;
створити такі умови, щоб процес
здобуття знань був для них цікавим,
потрібним, комфортним;
і тому пріоритетним завданням вчителя
під час навчально-виховної діяльності є
створення ситуації успіху.
Що означає “Ситуація успіху?”
Ситуація успіху - це суб'єктивний
психічний стан задоволення наслідком
своєї фізичної, розумової праці чи
моральної напруги.
Успіх у навчанні - єдине джерело
внутрішніх сил дитини, які породжують
енергію для переборення труднощів,
бажання вчитися.
В.Сухомлинський
Ситуація успіху дарує атмосферу
приязні та взаємодопомоги, впевненості
і захищеності.
Учитель зобов’язаний створити джерело
внутрішніх сил дитини, джерело, яке дає
енергію для подолання труднощів і
формування бажання вчитися.
Використання ситуації успіху має
сприяти підвищенню робочого тонусу,
збільшенню продуктивності навчальної
роботи, а також допомогти учням
усвідомити себе повноцінною
особистістю і, відповідно, забезпечити
успіх у навчанні.
Основою педагогічної технології
“Створення ситуації успіху” є
особистісно-орієнтований підхід у справі
навчання та виховання.
А тому звернемося до рекомендацій
щодо особистісно-орієнтовного підходу
навчання та виховання.
–
Особистісно орієнтоване навчання
це навчання, центром якого є
особистість дитини, її самобутність та
самостійність: суб'єктивний досвід
кожного спочатку розкривається, а
потім узгоджується зі змістом освіти.
Визнання учня ключовою фігурою
всього освітнього процесу – це і є
особистісно орієнтована педагогіка.
У свідомості учня це має такий
вигляд: «Все, що я пізнаю, я знаю,
для чого мені потрібно і де я можу ці
знання застосувати».
Для педагога - це прагнення знайти
розумний баланс між знаннями,
уміннями та навичками учня.
Сучасність вимагає навчити учнів:
- самостійно та творчо розв'язувати
проблеми;
- шукати нову інформацію й робити
висновки, а не подавати дітям готові
знання.
В особистісно-орієнтованому підході
вчителю насамперед потрібен високий
рівень педагогічної майстерності, який
базується на розвитку:
дидактичних;
організаторських;
комунікативних;
науково-пізнавальних;
емоційних;
та поведінкових компонентностей;
-
-
Цілі особистісно орієнтованого
навчання полягають у тому, щоб:
визначити життєвий досвід кожного
учня;
його пізнавальні здібності;
рівень інтелекту;
інтереси, які спочатку треба розкрити,
а потім розвинути у навчальному
процесі;
Цілі особистісно орієнтованого навчання
полягають у тому, щоб:
Формувати позитивну мотивацію учнів до:
-
пізнавальної діяльності;
-
потребу в самопізнанні;
-
потребу в самореалізаціїї;
-
та потребу у самовдосконаленні школярів;
Цілі особистісно орієнтованого навчання
полягають у тому, щоб:
Озброїти учнів механізмом:
адаптації;
саморегуляції;
самозахисту;
самовиховання;
Цілі особистісно орієнтованого навчання
полягають у тому, щоб:
Розвинути індивідуальні позитивні
здібності кожного школяра;
Сформувати культуру життєдіяльності
максимально виявити і використати
індивідуальний досвід учня;
Правильно визначати лінії поведінки.
Основні принципи
особистісно-орієнтованого
навчання:
1. Принцип «розвивальної допомоги»
не робити за учня;
не вказувати йому, що робити,
а допомогти пробувати власні сили і власну
активність;
потрібно добитись, щоб учень сам обирав
рішення і відповідав за них.
Звідси - не потрібно подавати готові
знання, а створити умови, в яких
виявляється:
-
власна пізнавальна активність учня;
-
і він визначить для себе цілі, зміст та
методи роботи, власні цінності.
-
Навчання повинно бути дослідницьким
Це час, протягом якого діти вчаться:
самостійно діяти;
- дискутувати;
- приймати рішення.
-
При цьому розвивається самосвідомість і
самореалізується особистість.
Принцип - «свобода вміння»
- учні вільно обговорюють
проблеми;
- співпрацюють один з одним,
- а вчитель виступає в ролі
старшого члена колективу,
консультанта, джерела досвіду
Принцип - «свобода вміння»
Учителю:
-недостатньо
процес;
організувати навчальний
- потрібно ще визначити спосіб засвоєння
знань, тобто оприділити види діяльності
учня на уроці.
Основні вимоги до особистісноорієнтованого уроку:
раціональна єдність словесних,
наукових і практичних методів
навчання;
зв'язок з раніше вивченим досвідом,
набутим учнем;
Основні вимоги до особистісно
орієнтованого уроку:
-формування вмінь в учнів самостійно
здобувати знання і застосовувати їх на
практиці;
-заохочення прагнень учнів знаходити свій
спосіб роботи з навчальним матеріалом.
Метою
особистісноорієнтованого уроку є:
- створення умов для виявлення
пізнавальної активності учнів
Засобами досягнення вчителем цієї мети
можуть бути:
використання різних форм та методів
навчальної діяльності, які дозволяють
розкрити суб'єктивний досвід учнів;
створення атмосфери зацікавленості
кожного учня в результатах роботи
всього класу;
стимулювання учнів до висловлювань,
використання різних способів виконання
завдань без побоювань помилитися,
отримати хибну відповідь тощо;
Засобами досягнення вчителем цієї мети
можуть бути:
використання протягом уроку
дидактичного матеріалу, який дозволяє
отримати учневі найбільш значущі для
нього вид та форму змісту навчального
матеріалу;
оцінювання досягнень учня протягом
усього процесу його діяльності, а не
тільки за кінцевим результатом;
Засобами досягнення вчителем цієї мети
можуть бути:
заохочення прагнень учня знаходити свій
спосіб роботи;
аналізувати протягом уроку роботи інших
учнів; вибирати та засвоювати найбільш
раціональні з них;
створення на уроці педагогічних ситуацій
спілкування, які б дозволяли кожному учневі
виявляти ініціативу, самостійність, виборність у
справах роботи;
створення обстановки для природного
самовираження учня.
Технологія
особистісноорієнтованогоуроку
Для проведення особистісноорієнтованого уроку вчитель має
оволодіти його основними етапами:
1.
2.
3.
4.
5.
6.
7.
8.
Орієнтації.
Визначення мети.
Проектування.
Організації.
Реалізації.
Контролю.
Коригування.
Оцінювання
1. Етап орієнтації включає:
орієнтацію на позитивну роботу;
орієнтацію на визначення особистісного
досвіду учнів;
пов'язання цього досвіду з проблемами
навчального матеріалу.
2. Етап визначення мети передбачає:
визначення на уроці разом з учнями
значущої мети здійснення тієї діяльності,
яка запланована вчителем (учні повинні
зрозуміти, що може дати робота учням
саме на цьому уроці для складання,
наприклад, тематичного заліку,
державної атестації, свого майбутнього
життя тощо);
визначення показників досягнення
поставлених завдань;
3. Етап проектування включає:
передбачення залучення учнів до
виконання ними випереджальних
завдань;
підготовки повідомлень;
рефератів;
виготовлення та відбору наочності;
складання плану роботи тощо;
Етап організації виконання плану
діяльності передбачає:
Подання можливих варіантів і
способів виконання навчальної
діяльності (усна чи письмова форма,
індивідуальна робота чи робота в
групах, робота з текстом чи з іншими
засобами одержання інформації);
Етап організації виконання плану
діяльності передбачає:
2.Представлення учнями вибору способу
фіксації нового матеріалу (конспект,
схема, таблиця, опора, план, тези,
висновки тощо);
3.Варіативність домашнього завдання
(диференціація за рівнем складності та
способом виконання).
Етап контрольно-оцінювальний:
1.Залучення учнів до контролю за
перебігом навчальної діяльності шляхом
заохочення їх до різних видів контролю,
самоконтролю, взаємоконтролю, роботи
в групах;
2.Участь учнів у виправленні помилок і
недоліків у знаннях, усвідомлення їх
причин шляхом взаємо та самоаналізу;
Етап контрольно-оцінювальний:
3.Надання учням можливості самостійно
або за участі вчителя, інших учнів
порівнювати отримані ним результати з
критеріями стандарту, закладеного у
навчальній програмі;
4.Використання механізмів оцінного
методу (позитивного ставлення до
успіхів школяра);
Етап контрольно-оцінювальний:
5.Використання механізмів оцінного
методу (позитивного ставлення до
успіхів школяра).
6.Оцінювання (виставлення рівневих
оцінок за дванадцятибальною системою
оцінювання навчальних досягнень,
поурочного бала, рейтинг) не тільки
результатів, а й самого процесу
навчання.
6. Заключний етап передбачає:
усвідомлення учнями ситуації
досягнення мети;
відчуття успіху;
підкріплення позитивної мотивації
стосовно власної діяльності.
Методи та засоби психолого-педагогічної
підтримки діяльності учнів
заохочення;
навчально-пізнавальна гра;
створення ситуації успіху;
створення ситуації пізнавального інтересу;
створення проблемної ситуації;
спонукання до пошуку альтернативних
рішень;
виконання творчих завдань;
кооперація учнів;
створення ситуації взаємодопомоги тощо.
Висновок може бути таким: особистісноорієнтоване навчання ЦЕ–
загальнодидактичний принцип
індивідуального підходу до учнів.
Таке твердження ми дослідимо та
пояснимо за допомогою такого факту:
Відомий російський психолог
Л.С. Виготський своє теорією доводить,
що розум будь-якої людини має дві зони
розвитку: А і Б.
Перша зона (А) – це зона актуального
розвитку.
У цю зону потрапляють завдання, які
дитина може виконати сама без
допомоги вчителя.
Друга зона (В) – це зона найближчого
розвитку
Сюди потрапляють завдання, які дитина сама
виконати не може, але може з ними
впоратися з допомогою вчителя.
Зона найближчого розвитку, - це зона
“наступного дня”.
Те, що сьогодні є зона найближчого
розвитку, завтра у процесі навчання повинно
стати зоною актуального розвитку. Учитель
не повинен давати готову інформацію, адже
таке навчання може загальмувати мислення
дитини. А за допомогою вміло підібраних
запитань педагог підводить школяра до
правильної відповіді, розв’язку.
Те, що сьогодні є зоною найближчого
розвитку, завтра у процесі навчання
повинно стати зоною актуального
розвитку.
Учитель не повинен давати готову
інформацію, адже таке навчання може
загальмувати мислення дитини.
А за допомогою вміло підібраних
запитань педагог підводить школяра до
правильної відповіді, розв’язку.
Отже, як бачимо із цього прикладу, щоб
відбулися розвиток і навчання учнів,
завдання повинні потрапляти лише в
зону найближчого розвитку
(за Л.С. Виготським).
Припустимо, що два учні навчались в
одній школі, в одних і тих самих
учителів, закінчили школу з відзнакою,
рівень їхнього розвитку все одно буде
різним.
Ще більше відрізняється розвиток учнів
класу, які згідно з 12- бальною
системою досягли початкового і
високого рівнів.
Тому зрозуміло, що до таких дітей треба
підходити індивідуально, тобто ставити
перед ними різні завдання.
Якщо для цілого класу поставити одне
завдання, то для одних учнів воно
потрапить у зону актуального розвитку,
для інших – у зону найближчого
розвитку.
Отже, одне завдання для всього класу
ставити не бажано і не потрібно, а
здійснювати якісний особистісноорієнтований підхід до навчання та
виховання на практиці нам заважає ряд
причин, зокрема:
Причина 1. Щоб підійти індивідуально
до кожного учня, необхідно знати його
психологічні, фізіологічні та соціальні
особливості.
Лише психологія нараховує кілька
десятків індивідуальних особливостей
особистості. Це різні види уваги, уяви,
мислення, сприйняття, темпераменту,
характеру і т.д.
Пам’ять також поділяється більш ніж
на 10 типів: короткочасна,
довготривала, оперативна, рухова,
зорова, слухова, емоційна, словеснологічна і т.д.;
Причина 2. Виявити всі ці психологічні,
фізіологічні та соціальні особливості
вчитель без допомоги психолога, лікаря,
соціолога не може;
Причина 3.Навіть якщо теоретично
припустити, що в кожної дитини
виявили всі ці особливості, вчитель не
зможе запам’ятати їх у такій кількості
дітей, оскільки він одночасно навчає
свого предмета не один десяток учнів,
кожен з яких має не один десяток таких
особливостей.
Нарешті, якщо вчителю все-таки
вдається запам’ятати всі особливості
кожної дитини, він не зможе підійти
індивідуально тому, що урок триває
всього 40-45 хв, протягом яких
неможливо фізично попрацювати з
кожним учнем класу індивідуально.
Отже, існує суперечність: з одного боку,
вимоги до особистісно-орієнтованого
навчання, а з іншого причини, що
унеможливлюють якісне впровадження
цієї педагогічної технології у навчальновиховний процес.
Який же вихід з ситуації, що склалася ?
Філософія вчить, що джерелом і
рушійними силами будь-якого процесу
(у тому числі й навчального) є
розв’язання суперечностей і тому,
щоб навчальний процес розвивався,
вчителю необхідно вміти виявляти
суперечність навчального процесу, а
також вміти розв’язувати її.
Дана суперечність розв’язується шляхом
диференційованого підходу до учнів.
Диференціація (від лат. Differentia –
різниця, відмінність) – розчленування
цілого на якісно відмінні частини.
Розв’язування таких суперечностей
називається підходом до навчання.
Цей підхід, для прикладу, можна
здійснити таким чином:
Учнів класу розподілити на групи за
рівнем розвитку.
Критерії, якими слід керуватися - це
успішність.
Таких груп, наприклад, може бути
чотири:
низький рівень;
середній рівень;
достатній рівень;
високий рівень.
Зрозуміло, що такий поділ не
аргументується для учнів, для того щоб
у слабшого школяра не сформувалася
занижена самооцінка, а в сильного –
завищена.
Якщо учні однієї з груп підвищують свій
рівень – їх слід перевести до наступної
групи і навпаки.
Для кожної групи пропонуються різні за
ступенем складності завдання.
Диференційований підхід можна
здійснювати при різних формах
навчального процесу: під час уроку,
лабораторного заняття, екскурсії.
Під час проведеного уроку методом бесіди,
запитань слід орієнтувати учнів на певну
групу.
При цьому обов’язково слід враховувати,
щоб запитання було точним, стислим, не
мало елементів підказки.
Під час проведення уроку методом
пояснення, розповіді диференційований
підхід неможливий, оскільки вчитель будує
свою розповідь, орієнтуючись на
середнього учня,
але під час закріплення нового матеріалу
чи пояснення домашнього завдання учням
можна запропонувати різнорівневі
завдання.
Завершальним етапом навчальної
діяльності на уроці є:
усвідомлення ситуації досягнення мети;
переживання ситуації успіху;
підкріплення позитивної мотивації щодо
самої діяльності.
Ситуація успіху досягається тоді, коли
сама дитина визначає цей результат як
успіх.
Усвідомлення ситуації успіху самим
учнем, розуміння її значимості виникає у
суб'єкта після здолання своєї боязкості,
невміння, незнання, психологічного
враження та інших видів труднощів.
Роль “Ситуації успіху” у навчальній
діяльності
За останні роки термін
„Ситуація успіху” став звичним для
педагогів.
Ніхто не заперечує, що саме позитивні
емоції можуть стати для дитини одним
з найважливіших стимулів у навчанні,
але при цьому ми забуваємо про те, що
в педагогів не існує єдиного рецепта чи
правила, як саме створювати ситуації
успіху тому, що це слід на основі
індивідуального підходу, зважено, з
урахуванням багатьох факторів.
Діти прощають багато чого, але не
вибачають байдужість.
За відгуками дітей, найкращі їхні
вчителі вели уроки так, що здавалося,
ніби весь урок вони зайняті саме тобою.
Як цього досягти?
Іноді це „Іскра Божа”,
а частіше – майстерність, доведена до
мистецтва.
Важливо мати на увазі, що навіть
одноразове переживання успіху може
докорінно змінити психологічне
самопочуття дитини.
Ситуація успіху може стати пусковим
механізмом подальшого розвитку
особистості.
Безперечно, переживання успіху навіює
людині впевненість у власних силах.
З`являється бажання знову досягти
добрих результатів, виникає відчуття
внутрішнього благополуччя, що, у свою
чергу, покращує ставлення до
навколишнього світу.
На перший погляд здається, що вчитель,
кілька разів давши учню можливість
відчути успіх, далі вже само собою
забезпечує високий рівень мотивації,
інтересу, пізнавальної активності.
Але може бути й протилежний
результат: постійна успішність здатна
сформувати байдуже ставлення до
навчання.
Крім того, постійне очікування лише
позитивного результату згубно впливає
на розвиток вольових якостей учня:
він ухиляється від подолання
труднощів;
губиться в складних ситуаціях
(навчальних та життєвих);
у його поведінці починає домінувати
мотив „уникнення невдач”.
Досвідчені психологи та педагоги
попереджують про можливість
негативних наслідків пережитого успіху.
Чому ж виникає такий парадокс?
По-перше, успіх, що діставався ціною
незначних зусиль, може призвести до
переоцінки, точніше, до завищеної
оцінки своїх можливостей.
По-друге, за сильним переживанням
будь-якої емоції обов`язково настає
релаксація (розслаблення).
І якщо в цей період запропонувати
людині якусь діяльність, то, швидше за
все, ця діяльність буде менш успішною,
ніж попередня.
По-третє, переживання успіху може бути
потьмареним, якщо результат, важливий
і значимий для самого учня, не буде
адекватно оцінений іншими людьми.
І нарешті:
Емоція успіху не стане сильним
переживанням, якщо результати діяльності
не значимі для її суб`єкта.
Дитина, особливо на початку навчання,
однаково інтенсивно переживає успіх у
„головних” і „неголовних” навчальних
предметах.
Але часто знижують цю інтенсивність:
„12 балів з музики ! Та краще б ти
отримав 12 балів з читання”.
Знижуючи значимості успіху, що
переживається дитиною, ми, дорослі,
впливаємо на формування у дитини
ставлення до навчального процесу в
цілому.
Ось чому, оцінюючи дітей, необхідно
виходити з індивідуальних особливостей
кожного учня.
Просування вперед треба заохочувати,
підбадьорювати, щоб дитина не
відчувала невдачу, порівнюючи свої
результати з раніше встановленими
нормами, особливо якщо вони для неї
недосяжні.
Отже, ситуація успіху у навчальній
діяльності створюється вчителем або ж
психологом.
Як і будь-яку іншу діяльність, навчання
можна уявити у вигляді простого
ланцюжка дій:
1. Установка на діяльність (емоційна
підготовка учнів на вирішення
навчального завдання) – мотиваційний
етап;
2.Забезпечення діяльності (створення
умов для успішного вирішення
навчального завдання) –підготовчий,
робочий етап;
3.Порівняння отриманих результатів з
очікуваними (усвідомлення ставлення до
результатів своєї навчальної праці) –
результативний етап.
Отже, якщо ситуація успіху створюється
вчителем послідовно і свідомо, її
3.Порівняння отриманих результатів з
очікуваними (усвідомлення ставлення
до результатів своєї навчальної праці) –
результативний етап.
Отже, якщо ситуація успіху створюється
вчителем послідовно і свідомо, її
структура повинна врахувати всі
перелічені компоненти.
Створення ситуації успіху на
мотиваційному етапі навчальної
діяльності
Дослідження психологів свідчать, що рівень
засвоєння людиною знань істотно залежить
від рівня сформованості її мотивації
навчитися.
Тож давайте проаналізуємо, як провести
мотиваційний етап уроку так, щоб створити
ситуацію успіху для того учня.
Перед учителем стоїть завдання:
сформувати в учня настанову на
успішне виконання завдання
Інакше кажучи, вчитель повинен
сформувати в учнів мотив досягнення
мети.
Але при цьому вчитель часто
зустрічається з неадекватною
реакцією учнівського колективу:
1.Хтось уже виконував подібне
завдання, і його результати
виявились невдалими, так що у цієї
категорії учнів уже сформоване
негативне ставлення на успішне
виконання завдання.
2.Інша група учнів не стикалась з
такою роботою, тому вони не знають,
чого можна очікувати від майбутньої
діяльності.
3.Третя група, яка виконувала потрібні
завдання і успішно з ними впоралася,
знаходиться у стані мобілізації, готова
виконувати навчальне завдання.
Зрозуміло, що найлегше вчителю буде
працювати з учнями третьої групи, де
необхідно лише активізувати позитивні
емоції, які діти пережили раніше.
У другої групи учнів слід передбачити
емоційну реакцію, намалювати
перспективу вдалого виконання
завдання, пов`язавши її з тими чи
іншими умовами діяльності, які в
минулому забезпечували успіх.
Найбільш клопітною буде робота
першою групою учнів.
Перш за все доведеться нейтралізувати
спогади про невдачу в попередній
діяльності, а потім створити перспективу
для нової.
Зробити це можна, наприклад, так:
дати завдання учневі попрацювати над
своїми помилками, або повідомити його,
що завдання для нього змінено
порівняно з попереднім і т. д.
Учитель може запропонувати різні
варіанти мотивів досягнення ситуації
успіху:
прагнення самостійно розв`язати цікаві
задачі;
завоювати авторитет у своїх товаришів;
стати першим;
розглядати свою діяльність з точки зору
її корисності для інших людей;
встановити нові контакти між
товаришами у ході виконання завдання
тощо.
Отже, на етапі мотивації навчальної
діяльності учитель організовує певні
ситуації з метою активізувати чи
нейтралізувати емоції для наступної
діяльності
На етапі мотивації створення ситуації
успіху більшою мірою визначається
психологічними аспектами.
Тут доречним буде використання в
роботі вчителя таких психологопедагогічних прийомів, як:
Ефект Розенталя, або „Ефект
навіювання”: „Ти це можеш”, „Тобі це
вдається” тощо.
Якщо педагог буде переконувати учнів
у реальності успіху, то успіх прийде.
Англійський учений Стоуенс довів, що
учні, яких заохочували, досягли значно
більших успіхів, ніж ті, кого ніяк не
заохочували.
Прийом „Емоційне погладжування” –
це констатація будь-якого факту успіху,
прищеплювання дитині віри в себе,
відкритість учителя для довіри і співчуття.
◦ Прийом „Анонсування” –
репетиція майбутньої дії, яка створює
психологічний настрій на успіх перед
класом.
Це можуть бути додаткові індивідуальні
заняття з окремими учнями чи
заздалегідь оголошенні запитання
самостійної роботи.
Прийом „Шикуйсь!” містить такі кроки:
психологічна атака;
емоційне блокування;
вибір головного напрямку;
вибір рівних можливостей;
несподіване порівняння;
стабілізація.
Цей прийом полягає в тому, щоб:
учителем блокувалось припущення на
невдачу в діяльності учня;
відволікалася увага школяра від
чергового неуспіху;
вчитель повинен знайти той напрямок
діяльності, яким учень зможе
реалізувати себе набагато краще, тим
самим забезпечити його на успіх, на
стабільність у навчанні.
Розглянемо деякі
алгоритми створення ситуацій успіху та
методику їх реалізації:
Прийом „Даю шанс” – це заздалегідь
підготовлена вчителем ситуація, в якій
учень отримує можливість зненацька
для себе розкрити свої можливості.
Прийом “ Зняття страху”-
допомогає перебороти невпевненість у
власних силах (Люди вчаться на своїх
помилках і знаходять інші шляхи
вирішення проблем).
Прийом “Авансування успішного
результату” –
допомогає вчителю висловити тверду
переконаніність у тому, що його учень
обов’язково впорається з поставленим
завданням.
Це, в свою чергу, переконує дитину у
своїх силах і можливостях.
“У тебе обов’язково вийде”, “Я навіть не
сумніваюсь у позитивному результаті” і
т. д.
Прийом “Прихований інструктаж”
Допомагає дитині уникнути поразки.
Досягається шляхом побажання,
наприклад:
Можливо краще почати з ...,
Виконуючи роботу не забудьте про ...
Прийом “Внесення мотиву”.
Показує дитині заради чого, кого
здійснюється ця діяльність, кому буде
добре після виконання, наприклад, “Без
твоєї допомоги твоїм друзям не
впоратись...” тощо.
Прийом “Персональна винятковість.”
Визначає важливість зусиль дитини в
діяльності, що здійснюється або
здійснюватиметься, наприклад:
Тільки ти міг би…
Тільки тобі і можу доручити… і т.п.
Прийом “Висока оцінка деталі”.
Допомагає емоційно пережити не
результат в цілому, а якої її окремої
деталі:
Найбільше мені сподобалось у твоїй
роботі…
Найбільше тобі вдалося…
Прийом „Еврика”.
Створюються умови, за яких дитина,
виконуючи навчальне завдання,
несподівано відкриває в собі невідомі
досі здібності.
Завдання вчителя – помітити це глибоко
особисте відкриття, всіляко підтримати
дитину, поставити нову мету і надихнути
на її досягнення.
Допомога вчителя у створенні ситуації
відкриття має бути ненав`язливою,
прихованою.
Створюючи ситуації успіху на етапі
організації навчальної діяльності, слід
пам`ятати кілька основних правил:
у кожній дитині є задатки, які можуть
розвинутися у здібності;
Побачити їх, відчути, розвити – це
справа педагога;
ставлення до дитини як до рівної, як до
себе, спілкування, що повністю включає
грубість, різкість, образливий тон, має
стати обов`язковою нормою всієї
педагогічної діяльності;
Ставлення до дитини:
як до рівної,
як до себе,
спілкування, що повністю виключає:
- грубість,
- різкість,
- образливий тон
має стати обов`язковою нормою всієї
педагогічної діяльності;
чим більше напрямків діяльності, в яких
бере участь дитина, тим більше в неї
можливостей знайти себе;
кількість і різноманітність ситуацій і
обставин, в тому числі і штучно
створених, у які може потрапити
дитина, визначають шляхи її сьогодення
і віддаленого інтересу та можливі шляхи
успіху.
ТИПИ УСПІХУ:
Неочікувана радість – це почуття
задоволення від того, що результати
діяльності учня перевершили його
очікування.
З педагогічної та психологічної точки
зору – це результат продуманої,
підготовленої діяльності вчителя.
Спільна радість – полягає в тому, щоб учень
досяг необхідної для себе реакції колективу.
Вона може бути підготовленою вчителем
або спонтаною.
Спільною радістю вважають тільки ті реакції
колективу, які дають можливість дитині
відчутні себе задоволеним, стимулюють її
зусиля.
Це, перш за все, має бути емоційний відгук
оточуючих на успіх члена свого колективу.
Важливо, щоб у досягненнях кожного
школяра всі бачили результати своєї
праці, а сама дитина розуміла, що її
радість – це радість підтримки,
отримання статусу „свій серед своїх”.
Зрештою у тому, як реагує дитячий
колектив на успіхи або невдачі своїх
учителів, виявляється його моральна
сутність.
Радість пізнання – це радість пізнання
нового, хоча вона по своїй суті
альтруїстична (виникає на основі
допомоги, підтримки інших людей).
Пізнання спираїться на самоосвіту й
самопізнання.
Така радість не може вирости на
пустому місці, появитися без серйозних
причин. Це слід клопіткої роботи
учителя –учня-учнів.
ВИСНОВОК:
1.Ситуація успіху досягається тоді, коли
сама дитина визначає цей результат як
успіх.
2 Усвідомлення ситуації успіху самим
учнем, розуміння її значимості виникає у
школяра після здолання своєї боязкості,
невміння, незнання, психологічного
враження та інших видів труднощів.
3. Завдання педагога :
допомогти особистості дитини зрости в
успіху;
дати відчути радість від здолання
труднощів;
дати зрозуміти, що задарма в житті в
житті нічого не дається, скрізь необхідно
докласти зусиль.
І успіх буде еквівалентним витраченим
зусиллям.
ШАНОВНІ КОЛЕГИ !
Дайте, будь ласка, відповідь на такі
запитання:
1.Ваше ставлення до технології “Створення
ситуації успіху”.
2.Як Ви оцінюєте стан “Створення ситуації
успіху у Вашому навчальному закладі”.
3.Які ще методичні рекомендації, ідеї,
міркування щодо “Створення ситуації успіху”,
Ви можете запропонувати учасникам нашого
семінару ?
ВДЯЧНІ ВАМ ЗА ВІДВЕРТІСТЬ, ЗА ПОРАДИ
Slide 71
Створення ситуації успіху
та шляхи її реалізації
на уроці як складової якості
навчально-виховного процесу
Мета: Удосконалити методику
створення ситуації успіху та шляхів
її реалізації на уроці як стежки, що
веде до того куточка дитячого
серця, в якому горить вогник
бажання бути гарним.
На
відміну від традиційного розуміння
освіти як суми знань та навичок, нині освіту
починають розглядати як процес
становлення особистості .
Причому особистості, здатної до:
самоосвіти,
саморозвитку,
самовдосконалення,
яка вміє використовувати набуті знання,
яка прагне реалізувати себе,
спроможна змінити на краще своє життя,
життя своєї держави.
Алгоритм
створення та досягнення ситуації успіху
твердження про “Ситуацію успіху”;
особистісно-орієнтований підхід у справі
навчання та виховання - основа педагогічної
технології “Створення ситуації успіху”;
роль “Ситуації успіху” у навчальній діяльності;
створення “Ситуації успіху” на мотиваційному
етапі навчальної діяльності;
психолого-педагогічні прийоми при створенні
“Ситуації успіху”;
методика реалізації “Ситуації успіху”;
Виходячи із Положень Закону України “Про
освіту” завдання школи сьогодні полягає в
тому, щоб:
Виховувати в учнів здатність:
долати життєві труднощі;
самостійно приймати рішення;
розвивати себе як особистість, здатну:
робити вибір і контролювати своє життя;
брати на себе відповідальність за свої дії;
захищати себе і свої життєві цінності;
діяти відповідно до них;
піклуватись про інших;
Завдання вчителів:
прищепити учням потребу до здобуття
знань;
створити такі умови, щоб процес
здобуття знань був для них цікавим,
потрібним, комфортним;
і тому пріоритетним завданням вчителя
під час навчально-виховної діяльності є
створення ситуації успіху.
Що означає “Ситуація успіху?”
Ситуація успіху - це суб'єктивний
психічний стан задоволення наслідком
своєї фізичної, розумової праці чи
моральної напруги.
Успіх у навчанні - єдине джерело
внутрішніх сил дитини, які породжують
енергію для переборення труднощів,
бажання вчитися.
В.Сухомлинський
Ситуація успіху дарує атмосферу
приязні та взаємодопомоги, впевненості
і захищеності.
Учитель зобов’язаний створити джерело
внутрішніх сил дитини, джерело, яке дає
енергію для подолання труднощів і
формування бажання вчитися.
Використання ситуації успіху має
сприяти підвищенню робочого тонусу,
збільшенню продуктивності навчальної
роботи, а також допомогти учням
усвідомити себе повноцінною
особистістю і, відповідно, забезпечити
успіх у навчанні.
Основою педагогічної технології
“Створення ситуації успіху” є
особистісно-орієнтований підхід у справі
навчання та виховання.
А тому звернемося до рекомендацій
щодо особистісно-орієнтовного підходу
навчання та виховання.
–
Особистісно орієнтоване навчання
це навчання, центром якого є
особистість дитини, її самобутність та
самостійність: суб'єктивний досвід
кожного спочатку розкривається, а
потім узгоджується зі змістом освіти.
Визнання учня ключовою фігурою
всього освітнього процесу – це і є
особистісно орієнтована педагогіка.
У свідомості учня це має такий
вигляд: «Все, що я пізнаю, я знаю,
для чого мені потрібно і де я можу ці
знання застосувати».
Для педагога - це прагнення знайти
розумний баланс між знаннями,
уміннями та навичками учня.
Сучасність вимагає навчити учнів:
- самостійно та творчо розв'язувати
проблеми;
- шукати нову інформацію й робити
висновки, а не подавати дітям готові
знання.
В особистісно-орієнтованому підході
вчителю насамперед потрібен високий
рівень педагогічної майстерності, який
базується на розвитку:
дидактичних;
організаторських;
комунікативних;
науково-пізнавальних;
емоційних;
та поведінкових компонентностей;
-
-
Цілі особистісно орієнтованого
навчання полягають у тому, щоб:
визначити життєвий досвід кожного
учня;
його пізнавальні здібності;
рівень інтелекту;
інтереси, які спочатку треба розкрити,
а потім розвинути у навчальному
процесі;
Цілі особистісно орієнтованого навчання
полягають у тому, щоб:
Формувати позитивну мотивацію учнів до:
-
пізнавальної діяльності;
-
потребу в самопізнанні;
-
потребу в самореалізаціїї;
-
та потребу у самовдосконаленні школярів;
Цілі особистісно орієнтованого навчання
полягають у тому, щоб:
Озброїти учнів механізмом:
адаптації;
саморегуляції;
самозахисту;
самовиховання;
Цілі особистісно орієнтованого навчання
полягають у тому, щоб:
Розвинути індивідуальні позитивні
здібності кожного школяра;
Сформувати культуру життєдіяльності
максимально виявити і використати
індивідуальний досвід учня;
Правильно визначати лінії поведінки.
Основні принципи
особистісно-орієнтованого
навчання:
1. Принцип «розвивальної допомоги»
не робити за учня;
не вказувати йому, що робити,
а допомогти пробувати власні сили і власну
активність;
потрібно добитись, щоб учень сам обирав
рішення і відповідав за них.
Звідси - не потрібно подавати готові
знання, а створити умови, в яких
виявляється:
-
власна пізнавальна активність учня;
-
і він визначить для себе цілі, зміст та
методи роботи, власні цінності.
-
Навчання повинно бути дослідницьким
Це час, протягом якого діти вчаться:
самостійно діяти;
- дискутувати;
- приймати рішення.
-
При цьому розвивається самосвідомість і
самореалізується особистість.
Принцип - «свобода вміння»
- учні вільно обговорюють
проблеми;
- співпрацюють один з одним,
- а вчитель виступає в ролі
старшого члена колективу,
консультанта, джерела досвіду
Принцип - «свобода вміння»
Учителю:
-недостатньо
процес;
організувати навчальний
- потрібно ще визначити спосіб засвоєння
знань, тобто оприділити види діяльності
учня на уроці.
Основні вимоги до особистісноорієнтованого уроку:
раціональна єдність словесних,
наукових і практичних методів
навчання;
зв'язок з раніше вивченим досвідом,
набутим учнем;
Основні вимоги до особистісно
орієнтованого уроку:
-формування вмінь в учнів самостійно
здобувати знання і застосовувати їх на
практиці;
-заохочення прагнень учнів знаходити свій
спосіб роботи з навчальним матеріалом.
Метою
особистісноорієнтованого уроку є:
- створення умов для виявлення
пізнавальної активності учнів
Засобами досягнення вчителем цієї мети
можуть бути:
використання різних форм та методів
навчальної діяльності, які дозволяють
розкрити суб'єктивний досвід учнів;
створення атмосфери зацікавленості
кожного учня в результатах роботи
всього класу;
стимулювання учнів до висловлювань,
використання різних способів виконання
завдань без побоювань помилитися,
отримати хибну відповідь тощо;
Засобами досягнення вчителем цієї мети
можуть бути:
використання протягом уроку
дидактичного матеріалу, який дозволяє
отримати учневі найбільш значущі для
нього вид та форму змісту навчального
матеріалу;
оцінювання досягнень учня протягом
усього процесу його діяльності, а не
тільки за кінцевим результатом;
Засобами досягнення вчителем цієї мети
можуть бути:
заохочення прагнень учня знаходити свій
спосіб роботи;
аналізувати протягом уроку роботи інших
учнів; вибирати та засвоювати найбільш
раціональні з них;
створення на уроці педагогічних ситуацій
спілкування, які б дозволяли кожному учневі
виявляти ініціативу, самостійність, виборність у
справах роботи;
створення обстановки для природного
самовираження учня.
Технологія
особистісноорієнтованогоуроку
Для проведення особистісноорієнтованого уроку вчитель має
оволодіти його основними етапами:
1.
2.
3.
4.
5.
6.
7.
8.
Орієнтації.
Визначення мети.
Проектування.
Організації.
Реалізації.
Контролю.
Коригування.
Оцінювання
1. Етап орієнтації включає:
орієнтацію на позитивну роботу;
орієнтацію на визначення особистісного
досвіду учнів;
пов'язання цього досвіду з проблемами
навчального матеріалу.
2. Етап визначення мети передбачає:
визначення на уроці разом з учнями
значущої мети здійснення тієї діяльності,
яка запланована вчителем (учні повинні
зрозуміти, що може дати робота учням
саме на цьому уроці для складання,
наприклад, тематичного заліку,
державної атестації, свого майбутнього
життя тощо);
визначення показників досягнення
поставлених завдань;
3. Етап проектування включає:
передбачення залучення учнів до
виконання ними випереджальних
завдань;
підготовки повідомлень;
рефератів;
виготовлення та відбору наочності;
складання плану роботи тощо;
Етап організації виконання плану
діяльності передбачає:
Подання можливих варіантів і
способів виконання навчальної
діяльності (усна чи письмова форма,
індивідуальна робота чи робота в
групах, робота з текстом чи з іншими
засобами одержання інформації);
Етап організації виконання плану
діяльності передбачає:
2.Представлення учнями вибору способу
фіксації нового матеріалу (конспект,
схема, таблиця, опора, план, тези,
висновки тощо);
3.Варіативність домашнього завдання
(диференціація за рівнем складності та
способом виконання).
Етап контрольно-оцінювальний:
1.Залучення учнів до контролю за
перебігом навчальної діяльності шляхом
заохочення їх до різних видів контролю,
самоконтролю, взаємоконтролю, роботи
в групах;
2.Участь учнів у виправленні помилок і
недоліків у знаннях, усвідомлення їх
причин шляхом взаємо та самоаналізу;
Етап контрольно-оцінювальний:
3.Надання учням можливості самостійно
або за участі вчителя, інших учнів
порівнювати отримані ним результати з
критеріями стандарту, закладеного у
навчальній програмі;
4.Використання механізмів оцінного
методу (позитивного ставлення до
успіхів школяра);
Етап контрольно-оцінювальний:
5.Використання механізмів оцінного
методу (позитивного ставлення до
успіхів школяра).
6.Оцінювання (виставлення рівневих
оцінок за дванадцятибальною системою
оцінювання навчальних досягнень,
поурочного бала, рейтинг) не тільки
результатів, а й самого процесу
навчання.
6. Заключний етап передбачає:
усвідомлення учнями ситуації
досягнення мети;
відчуття успіху;
підкріплення позитивної мотивації
стосовно власної діяльності.
Методи та засоби психолого-педагогічної
підтримки діяльності учнів
заохочення;
навчально-пізнавальна гра;
створення ситуації успіху;
створення ситуації пізнавального інтересу;
створення проблемної ситуації;
спонукання до пошуку альтернативних
рішень;
виконання творчих завдань;
кооперація учнів;
створення ситуації взаємодопомоги тощо.
Висновок може бути таким: особистісноорієнтоване навчання ЦЕ–
загальнодидактичний принцип
індивідуального підходу до учнів.
Таке твердження ми дослідимо та
пояснимо за допомогою такого факту:
Відомий російський психолог
Л.С. Виготський своє теорією доводить,
що розум будь-якої людини має дві зони
розвитку: А і Б.
Перша зона (А) – це зона актуального
розвитку.
У цю зону потрапляють завдання, які
дитина може виконати сама без
допомоги вчителя.
Друга зона (В) – це зона найближчого
розвитку
Сюди потрапляють завдання, які дитина сама
виконати не може, але може з ними
впоратися з допомогою вчителя.
Зона найближчого розвитку, - це зона
“наступного дня”.
Те, що сьогодні є зона найближчого
розвитку, завтра у процесі навчання повинно
стати зоною актуального розвитку. Учитель
не повинен давати готову інформацію, адже
таке навчання може загальмувати мислення
дитини. А за допомогою вміло підібраних
запитань педагог підводить школяра до
правильної відповіді, розв’язку.
Те, що сьогодні є зоною найближчого
розвитку, завтра у процесі навчання
повинно стати зоною актуального
розвитку.
Учитель не повинен давати готову
інформацію, адже таке навчання може
загальмувати мислення дитини.
А за допомогою вміло підібраних
запитань педагог підводить школяра до
правильної відповіді, розв’язку.
Отже, як бачимо із цього прикладу, щоб
відбулися розвиток і навчання учнів,
завдання повинні потрапляти лише в
зону найближчого розвитку
(за Л.С. Виготським).
Припустимо, що два учні навчались в
одній школі, в одних і тих самих
учителів, закінчили школу з відзнакою,
рівень їхнього розвитку все одно буде
різним.
Ще більше відрізняється розвиток учнів
класу, які згідно з 12- бальною
системою досягли початкового і
високого рівнів.
Тому зрозуміло, що до таких дітей треба
підходити індивідуально, тобто ставити
перед ними різні завдання.
Якщо для цілого класу поставити одне
завдання, то для одних учнів воно
потрапить у зону актуального розвитку,
для інших – у зону найближчого
розвитку.
Отже, одне завдання для всього класу
ставити не бажано і не потрібно, а
здійснювати якісний особистісноорієнтований підхід до навчання та
виховання на практиці нам заважає ряд
причин, зокрема:
Причина 1. Щоб підійти індивідуально
до кожного учня, необхідно знати його
психологічні, фізіологічні та соціальні
особливості.
Лише психологія нараховує кілька
десятків індивідуальних особливостей
особистості. Це різні види уваги, уяви,
мислення, сприйняття, темпераменту,
характеру і т.д.
Пам’ять також поділяється більш ніж
на 10 типів: короткочасна,
довготривала, оперативна, рухова,
зорова, слухова, емоційна, словеснологічна і т.д.;
Причина 2. Виявити всі ці психологічні,
фізіологічні та соціальні особливості
вчитель без допомоги психолога, лікаря,
соціолога не може;
Причина 3.Навіть якщо теоретично
припустити, що в кожної дитини
виявили всі ці особливості, вчитель не
зможе запам’ятати їх у такій кількості
дітей, оскільки він одночасно навчає
свого предмета не один десяток учнів,
кожен з яких має не один десяток таких
особливостей.
Нарешті, якщо вчителю все-таки
вдається запам’ятати всі особливості
кожної дитини, він не зможе підійти
індивідуально тому, що урок триває
всього 40-45 хв, протягом яких
неможливо фізично попрацювати з
кожним учнем класу індивідуально.
Отже, існує суперечність: з одного боку,
вимоги до особистісно-орієнтованого
навчання, а з іншого причини, що
унеможливлюють якісне впровадження
цієї педагогічної технології у навчальновиховний процес.
Який же вихід з ситуації, що склалася ?
Філософія вчить, що джерелом і
рушійними силами будь-якого процесу
(у тому числі й навчального) є
розв’язання суперечностей і тому,
щоб навчальний процес розвивався,
вчителю необхідно вміти виявляти
суперечність навчального процесу, а
також вміти розв’язувати її.
Дана суперечність розв’язується шляхом
диференційованого підходу до учнів.
Диференціація (від лат. Differentia –
різниця, відмінність) – розчленування
цілого на якісно відмінні частини.
Розв’язування таких суперечностей
називається підходом до навчання.
Цей підхід, для прикладу, можна
здійснити таким чином:
Учнів класу розподілити на групи за
рівнем розвитку.
Критерії, якими слід керуватися - це
успішність.
Таких груп, наприклад, може бути
чотири:
низький рівень;
середній рівень;
достатній рівень;
високий рівень.
Зрозуміло, що такий поділ не
аргументується для учнів, для того щоб
у слабшого школяра не сформувалася
занижена самооцінка, а в сильного –
завищена.
Якщо учні однієї з груп підвищують свій
рівень – їх слід перевести до наступної
групи і навпаки.
Для кожної групи пропонуються різні за
ступенем складності завдання.
Диференційований підхід можна
здійснювати при різних формах
навчального процесу: під час уроку,
лабораторного заняття, екскурсії.
Під час проведеного уроку методом бесіди,
запитань слід орієнтувати учнів на певну
групу.
При цьому обов’язково слід враховувати,
щоб запитання було точним, стислим, не
мало елементів підказки.
Під час проведення уроку методом
пояснення, розповіді диференційований
підхід неможливий, оскільки вчитель будує
свою розповідь, орієнтуючись на
середнього учня,
але під час закріплення нового матеріалу
чи пояснення домашнього завдання учням
можна запропонувати різнорівневі
завдання.
Завершальним етапом навчальної
діяльності на уроці є:
усвідомлення ситуації досягнення мети;
переживання ситуації успіху;
підкріплення позитивної мотивації щодо
самої діяльності.
Ситуація успіху досягається тоді, коли
сама дитина визначає цей результат як
успіх.
Усвідомлення ситуації успіху самим
учнем, розуміння її значимості виникає у
суб'єкта після здолання своєї боязкості,
невміння, незнання, психологічного
враження та інших видів труднощів.
Роль “Ситуації успіху” у навчальній
діяльності
За останні роки термін
„Ситуація успіху” став звичним для
педагогів.
Ніхто не заперечує, що саме позитивні
емоції можуть стати для дитини одним
з найважливіших стимулів у навчанні,
але при цьому ми забуваємо про те, що
в педагогів не існує єдиного рецепта чи
правила, як саме створювати ситуації
успіху тому, що це слід на основі
індивідуального підходу, зважено, з
урахуванням багатьох факторів.
Діти прощають багато чого, але не
вибачають байдужість.
За відгуками дітей, найкращі їхні
вчителі вели уроки так, що здавалося,
ніби весь урок вони зайняті саме тобою.
Як цього досягти?
Іноді це „Іскра Божа”,
а частіше – майстерність, доведена до
мистецтва.
Важливо мати на увазі, що навіть
одноразове переживання успіху може
докорінно змінити психологічне
самопочуття дитини.
Ситуація успіху може стати пусковим
механізмом подальшого розвитку
особистості.
Безперечно, переживання успіху навіює
людині впевненість у власних силах.
З`являється бажання знову досягти
добрих результатів, виникає відчуття
внутрішнього благополуччя, що, у свою
чергу, покращує ставлення до
навколишнього світу.
На перший погляд здається, що вчитель,
кілька разів давши учню можливість
відчути успіх, далі вже само собою
забезпечує високий рівень мотивації,
інтересу, пізнавальної активності.
Але може бути й протилежний
результат: постійна успішність здатна
сформувати байдуже ставлення до
навчання.
Крім того, постійне очікування лише
позитивного результату згубно впливає
на розвиток вольових якостей учня:
він ухиляється від подолання
труднощів;
губиться в складних ситуаціях
(навчальних та життєвих);
у його поведінці починає домінувати
мотив „уникнення невдач”.
Досвідчені психологи та педагоги
попереджують про можливість
негативних наслідків пережитого успіху.
Чому ж виникає такий парадокс?
По-перше, успіх, що діставався ціною
незначних зусиль, може призвести до
переоцінки, точніше, до завищеної
оцінки своїх можливостей.
По-друге, за сильним переживанням
будь-якої емоції обов`язково настає
релаксація (розслаблення).
І якщо в цей період запропонувати
людині якусь діяльність, то, швидше за
все, ця діяльність буде менш успішною,
ніж попередня.
По-третє, переживання успіху може бути
потьмареним, якщо результат, важливий
і значимий для самого учня, не буде
адекватно оцінений іншими людьми.
І нарешті:
Емоція успіху не стане сильним
переживанням, якщо результати діяльності
не значимі для її суб`єкта.
Дитина, особливо на початку навчання,
однаково інтенсивно переживає успіх у
„головних” і „неголовних” навчальних
предметах.
Але часто знижують цю інтенсивність:
„12 балів з музики ! Та краще б ти
отримав 12 балів з читання”.
Знижуючи значимості успіху, що
переживається дитиною, ми, дорослі,
впливаємо на формування у дитини
ставлення до навчального процесу в
цілому.
Ось чому, оцінюючи дітей, необхідно
виходити з індивідуальних особливостей
кожного учня.
Просування вперед треба заохочувати,
підбадьорювати, щоб дитина не
відчувала невдачу, порівнюючи свої
результати з раніше встановленими
нормами, особливо якщо вони для неї
недосяжні.
Отже, ситуація успіху у навчальній
діяльності створюється вчителем або ж
психологом.
Як і будь-яку іншу діяльність, навчання
можна уявити у вигляді простого
ланцюжка дій:
1. Установка на діяльність (емоційна
підготовка учнів на вирішення
навчального завдання) – мотиваційний
етап;
2.Забезпечення діяльності (створення
умов для успішного вирішення
навчального завдання) –підготовчий,
робочий етап;
3.Порівняння отриманих результатів з
очікуваними (усвідомлення ставлення до
результатів своєї навчальної праці) –
результативний етап.
Отже, якщо ситуація успіху створюється
вчителем послідовно і свідомо, її
3.Порівняння отриманих результатів з
очікуваними (усвідомлення ставлення
до результатів своєї навчальної праці) –
результативний етап.
Отже, якщо ситуація успіху створюється
вчителем послідовно і свідомо, її
структура повинна врахувати всі
перелічені компоненти.
Створення ситуації успіху на
мотиваційному етапі навчальної
діяльності
Дослідження психологів свідчать, що рівень
засвоєння людиною знань істотно залежить
від рівня сформованості її мотивації
навчитися.
Тож давайте проаналізуємо, як провести
мотиваційний етап уроку так, щоб створити
ситуацію успіху для того учня.
Перед учителем стоїть завдання:
сформувати в учня настанову на
успішне виконання завдання
Інакше кажучи, вчитель повинен
сформувати в учнів мотив досягнення
мети.
Але при цьому вчитель часто
зустрічається з неадекватною
реакцією учнівського колективу:
1.Хтось уже виконував подібне
завдання, і його результати
виявились невдалими, так що у цієї
категорії учнів уже сформоване
негативне ставлення на успішне
виконання завдання.
2.Інша група учнів не стикалась з
такою роботою, тому вони не знають,
чого можна очікувати від майбутньої
діяльності.
3.Третя група, яка виконувала потрібні
завдання і успішно з ними впоралася,
знаходиться у стані мобілізації, готова
виконувати навчальне завдання.
Зрозуміло, що найлегше вчителю буде
працювати з учнями третьої групи, де
необхідно лише активізувати позитивні
емоції, які діти пережили раніше.
У другої групи учнів слід передбачити
емоційну реакцію, намалювати
перспективу вдалого виконання
завдання, пов`язавши її з тими чи
іншими умовами діяльності, які в
минулому забезпечували успіх.
Найбільш клопітною буде робота
першою групою учнів.
Перш за все доведеться нейтралізувати
спогади про невдачу в попередній
діяльності, а потім створити перспективу
для нової.
Зробити це можна, наприклад, так:
дати завдання учневі попрацювати над
своїми помилками, або повідомити його,
що завдання для нього змінено
порівняно з попереднім і т. д.
Учитель може запропонувати різні
варіанти мотивів досягнення ситуації
успіху:
прагнення самостійно розв`язати цікаві
задачі;
завоювати авторитет у своїх товаришів;
стати першим;
розглядати свою діяльність з точки зору
її корисності для інших людей;
встановити нові контакти між
товаришами у ході виконання завдання
тощо.
Отже, на етапі мотивації навчальної
діяльності учитель організовує певні
ситуації з метою активізувати чи
нейтралізувати емоції для наступної
діяльності
На етапі мотивації створення ситуації
успіху більшою мірою визначається
психологічними аспектами.
Тут доречним буде використання в
роботі вчителя таких психологопедагогічних прийомів, як:
Ефект Розенталя, або „Ефект
навіювання”: „Ти це можеш”, „Тобі це
вдається” тощо.
Якщо педагог буде переконувати учнів
у реальності успіху, то успіх прийде.
Англійський учений Стоуенс довів, що
учні, яких заохочували, досягли значно
більших успіхів, ніж ті, кого ніяк не
заохочували.
Прийом „Емоційне погладжування” –
це констатація будь-якого факту успіху,
прищеплювання дитині віри в себе,
відкритість учителя для довіри і співчуття.
◦ Прийом „Анонсування” –
репетиція майбутньої дії, яка створює
психологічний настрій на успіх перед
класом.
Це можуть бути додаткові індивідуальні
заняття з окремими учнями чи
заздалегідь оголошенні запитання
самостійної роботи.
Прийом „Шикуйсь!” містить такі кроки:
психологічна атака;
емоційне блокування;
вибір головного напрямку;
вибір рівних можливостей;
несподіване порівняння;
стабілізація.
Цей прийом полягає в тому, щоб:
учителем блокувалось припущення на
невдачу в діяльності учня;
відволікалася увага школяра від
чергового неуспіху;
вчитель повинен знайти той напрямок
діяльності, яким учень зможе
реалізувати себе набагато краще, тим
самим забезпечити його на успіх, на
стабільність у навчанні.
Розглянемо деякі
алгоритми створення ситуацій успіху та
методику їх реалізації:
Прийом „Даю шанс” – це заздалегідь
підготовлена вчителем ситуація, в якій
учень отримує можливість зненацька
для себе розкрити свої можливості.
Прийом “ Зняття страху”-
допомогає перебороти невпевненість у
власних силах (Люди вчаться на своїх
помилках і знаходять інші шляхи
вирішення проблем).
Прийом “Авансування успішного
результату” –
допомогає вчителю висловити тверду
переконаніність у тому, що його учень
обов’язково впорається з поставленим
завданням.
Це, в свою чергу, переконує дитину у
своїх силах і можливостях.
“У тебе обов’язково вийде”, “Я навіть не
сумніваюсь у позитивному результаті” і
т. д.
Прийом “Прихований інструктаж”
Допомагає дитині уникнути поразки.
Досягається шляхом побажання,
наприклад:
Можливо краще почати з ...,
Виконуючи роботу не забудьте про ...
Прийом “Внесення мотиву”.
Показує дитині заради чого, кого
здійснюється ця діяльність, кому буде
добре після виконання, наприклад, “Без
твоєї допомоги твоїм друзям не
впоратись...” тощо.
Прийом “Персональна винятковість.”
Визначає важливість зусиль дитини в
діяльності, що здійснюється або
здійснюватиметься, наприклад:
Тільки ти міг би…
Тільки тобі і можу доручити… і т.п.
Прийом “Висока оцінка деталі”.
Допомагає емоційно пережити не
результат в цілому, а якої її окремої
деталі:
Найбільше мені сподобалось у твоїй
роботі…
Найбільше тобі вдалося…
Прийом „Еврика”.
Створюються умови, за яких дитина,
виконуючи навчальне завдання,
несподівано відкриває в собі невідомі
досі здібності.
Завдання вчителя – помітити це глибоко
особисте відкриття, всіляко підтримати
дитину, поставити нову мету і надихнути
на її досягнення.
Допомога вчителя у створенні ситуації
відкриття має бути ненав`язливою,
прихованою.
Створюючи ситуації успіху на етапі
організації навчальної діяльності, слід
пам`ятати кілька основних правил:
у кожній дитині є задатки, які можуть
розвинутися у здібності;
Побачити їх, відчути, розвити – це
справа педагога;
ставлення до дитини як до рівної, як до
себе, спілкування, що повністю включає
грубість, різкість, образливий тон, має
стати обов`язковою нормою всієї
педагогічної діяльності;
Ставлення до дитини:
як до рівної,
як до себе,
спілкування, що повністю виключає:
- грубість,
- різкість,
- образливий тон
має стати обов`язковою нормою всієї
педагогічної діяльності;
чим більше напрямків діяльності, в яких
бере участь дитина, тим більше в неї
можливостей знайти себе;
кількість і різноманітність ситуацій і
обставин, в тому числі і штучно
створених, у які може потрапити
дитина, визначають шляхи її сьогодення
і віддаленого інтересу та можливі шляхи
успіху.
ТИПИ УСПІХУ:
Неочікувана радість – це почуття
задоволення від того, що результати
діяльності учня перевершили його
очікування.
З педагогічної та психологічної точки
зору – це результат продуманої,
підготовленої діяльності вчителя.
Спільна радість – полягає в тому, щоб учень
досяг необхідної для себе реакції колективу.
Вона може бути підготовленою вчителем
або спонтаною.
Спільною радістю вважають тільки ті реакції
колективу, які дають можливість дитині
відчутні себе задоволеним, стимулюють її
зусиля.
Це, перш за все, має бути емоційний відгук
оточуючих на успіх члена свого колективу.
Важливо, щоб у досягненнях кожного
школяра всі бачили результати своєї
праці, а сама дитина розуміла, що її
радість – це радість підтримки,
отримання статусу „свій серед своїх”.
Зрештою у тому, як реагує дитячий
колектив на успіхи або невдачі своїх
учителів, виявляється його моральна
сутність.
Радість пізнання – це радість пізнання
нового, хоча вона по своїй суті
альтруїстична (виникає на основі
допомоги, підтримки інших людей).
Пізнання спираїться на самоосвіту й
самопізнання.
Така радість не може вирости на
пустому місці, появитися без серйозних
причин. Це слід клопіткої роботи
учителя –учня-учнів.
ВИСНОВОК:
1.Ситуація успіху досягається тоді, коли
сама дитина визначає цей результат як
успіх.
2 Усвідомлення ситуації успіху самим
учнем, розуміння її значимості виникає у
школяра після здолання своєї боязкості,
невміння, незнання, психологічного
враження та інших видів труднощів.
3. Завдання педагога :
допомогти особистості дитини зрости в
успіху;
дати відчути радість від здолання
труднощів;
дати зрозуміти, що задарма в житті в
житті нічого не дається, скрізь необхідно
докласти зусиль.
І успіх буде еквівалентним витраченим
зусиллям.
ШАНОВНІ КОЛЕГИ !
Дайте, будь ласка, відповідь на такі
запитання:
1.Ваше ставлення до технології “Створення
ситуації успіху”.
2.Як Ви оцінюєте стан “Створення ситуації
успіху у Вашому навчальному закладі”.
3.Які ще методичні рекомендації, ідеї,
міркування щодо “Створення ситуації успіху”,
Ви можете запропонувати учасникам нашого
семінару ?
ВДЯЧНІ ВАМ ЗА ВІДВЕРТІСТЬ, ЗА ПОРАДИ
Slide 72
Створення ситуації успіху
та шляхи її реалізації
на уроці як складової якості
навчально-виховного процесу
Мета: Удосконалити методику
створення ситуації успіху та шляхів
її реалізації на уроці як стежки, що
веде до того куточка дитячого
серця, в якому горить вогник
бажання бути гарним.
На
відміну від традиційного розуміння
освіти як суми знань та навичок, нині освіту
починають розглядати як процес
становлення особистості .
Причому особистості, здатної до:
самоосвіти,
саморозвитку,
самовдосконалення,
яка вміє використовувати набуті знання,
яка прагне реалізувати себе,
спроможна змінити на краще своє життя,
життя своєї держави.
Алгоритм
створення та досягнення ситуації успіху
твердження про “Ситуацію успіху”;
особистісно-орієнтований підхід у справі
навчання та виховання - основа педагогічної
технології “Створення ситуації успіху”;
роль “Ситуації успіху” у навчальній діяльності;
створення “Ситуації успіху” на мотиваційному
етапі навчальної діяльності;
психолого-педагогічні прийоми при створенні
“Ситуації успіху”;
методика реалізації “Ситуації успіху”;
Виходячи із Положень Закону України “Про
освіту” завдання школи сьогодні полягає в
тому, щоб:
Виховувати в учнів здатність:
долати життєві труднощі;
самостійно приймати рішення;
розвивати себе як особистість, здатну:
робити вибір і контролювати своє життя;
брати на себе відповідальність за свої дії;
захищати себе і свої життєві цінності;
діяти відповідно до них;
піклуватись про інших;
Завдання вчителів:
прищепити учням потребу до здобуття
знань;
створити такі умови, щоб процес
здобуття знань був для них цікавим,
потрібним, комфортним;
і тому пріоритетним завданням вчителя
під час навчально-виховної діяльності є
створення ситуації успіху.
Що означає “Ситуація успіху?”
Ситуація успіху - це суб'єктивний
психічний стан задоволення наслідком
своєї фізичної, розумової праці чи
моральної напруги.
Успіх у навчанні - єдине джерело
внутрішніх сил дитини, які породжують
енергію для переборення труднощів,
бажання вчитися.
В.Сухомлинський
Ситуація успіху дарує атмосферу
приязні та взаємодопомоги, впевненості
і захищеності.
Учитель зобов’язаний створити джерело
внутрішніх сил дитини, джерело, яке дає
енергію для подолання труднощів і
формування бажання вчитися.
Використання ситуації успіху має
сприяти підвищенню робочого тонусу,
збільшенню продуктивності навчальної
роботи, а також допомогти учням
усвідомити себе повноцінною
особистістю і, відповідно, забезпечити
успіх у навчанні.
Основою педагогічної технології
“Створення ситуації успіху” є
особистісно-орієнтований підхід у справі
навчання та виховання.
А тому звернемося до рекомендацій
щодо особистісно-орієнтовного підходу
навчання та виховання.
–
Особистісно орієнтоване навчання
це навчання, центром якого є
особистість дитини, її самобутність та
самостійність: суб'єктивний досвід
кожного спочатку розкривається, а
потім узгоджується зі змістом освіти.
Визнання учня ключовою фігурою
всього освітнього процесу – це і є
особистісно орієнтована педагогіка.
У свідомості учня це має такий
вигляд: «Все, що я пізнаю, я знаю,
для чого мені потрібно і де я можу ці
знання застосувати».
Для педагога - це прагнення знайти
розумний баланс між знаннями,
уміннями та навичками учня.
Сучасність вимагає навчити учнів:
- самостійно та творчо розв'язувати
проблеми;
- шукати нову інформацію й робити
висновки, а не подавати дітям готові
знання.
В особистісно-орієнтованому підході
вчителю насамперед потрібен високий
рівень педагогічної майстерності, який
базується на розвитку:
дидактичних;
організаторських;
комунікативних;
науково-пізнавальних;
емоційних;
та поведінкових компонентностей;
-
-
Цілі особистісно орієнтованого
навчання полягають у тому, щоб:
визначити життєвий досвід кожного
учня;
його пізнавальні здібності;
рівень інтелекту;
інтереси, які спочатку треба розкрити,
а потім розвинути у навчальному
процесі;
Цілі особистісно орієнтованого навчання
полягають у тому, щоб:
Формувати позитивну мотивацію учнів до:
-
пізнавальної діяльності;
-
потребу в самопізнанні;
-
потребу в самореалізаціїї;
-
та потребу у самовдосконаленні школярів;
Цілі особистісно орієнтованого навчання
полягають у тому, щоб:
Озброїти учнів механізмом:
адаптації;
саморегуляції;
самозахисту;
самовиховання;
Цілі особистісно орієнтованого навчання
полягають у тому, щоб:
Розвинути індивідуальні позитивні
здібності кожного школяра;
Сформувати культуру життєдіяльності
максимально виявити і використати
індивідуальний досвід учня;
Правильно визначати лінії поведінки.
Основні принципи
особистісно-орієнтованого
навчання:
1. Принцип «розвивальної допомоги»
не робити за учня;
не вказувати йому, що робити,
а допомогти пробувати власні сили і власну
активність;
потрібно добитись, щоб учень сам обирав
рішення і відповідав за них.
Звідси - не потрібно подавати готові
знання, а створити умови, в яких
виявляється:
-
власна пізнавальна активність учня;
-
і він визначить для себе цілі, зміст та
методи роботи, власні цінності.
-
Навчання повинно бути дослідницьким
Це час, протягом якого діти вчаться:
самостійно діяти;
- дискутувати;
- приймати рішення.
-
При цьому розвивається самосвідомість і
самореалізується особистість.
Принцип - «свобода вміння»
- учні вільно обговорюють
проблеми;
- співпрацюють один з одним,
- а вчитель виступає в ролі
старшого члена колективу,
консультанта, джерела досвіду
Принцип - «свобода вміння»
Учителю:
-недостатньо
процес;
організувати навчальний
- потрібно ще визначити спосіб засвоєння
знань, тобто оприділити види діяльності
учня на уроці.
Основні вимоги до особистісноорієнтованого уроку:
раціональна єдність словесних,
наукових і практичних методів
навчання;
зв'язок з раніше вивченим досвідом,
набутим учнем;
Основні вимоги до особистісно
орієнтованого уроку:
-формування вмінь в учнів самостійно
здобувати знання і застосовувати їх на
практиці;
-заохочення прагнень учнів знаходити свій
спосіб роботи з навчальним матеріалом.
Метою
особистісноорієнтованого уроку є:
- створення умов для виявлення
пізнавальної активності учнів
Засобами досягнення вчителем цієї мети
можуть бути:
використання різних форм та методів
навчальної діяльності, які дозволяють
розкрити суб'єктивний досвід учнів;
створення атмосфери зацікавленості
кожного учня в результатах роботи
всього класу;
стимулювання учнів до висловлювань,
використання різних способів виконання
завдань без побоювань помилитися,
отримати хибну відповідь тощо;
Засобами досягнення вчителем цієї мети
можуть бути:
використання протягом уроку
дидактичного матеріалу, який дозволяє
отримати учневі найбільш значущі для
нього вид та форму змісту навчального
матеріалу;
оцінювання досягнень учня протягом
усього процесу його діяльності, а не
тільки за кінцевим результатом;
Засобами досягнення вчителем цієї мети
можуть бути:
заохочення прагнень учня знаходити свій
спосіб роботи;
аналізувати протягом уроку роботи інших
учнів; вибирати та засвоювати найбільш
раціональні з них;
створення на уроці педагогічних ситуацій
спілкування, які б дозволяли кожному учневі
виявляти ініціативу, самостійність, виборність у
справах роботи;
створення обстановки для природного
самовираження учня.
Технологія
особистісноорієнтованогоуроку
Для проведення особистісноорієнтованого уроку вчитель має
оволодіти його основними етапами:
1.
2.
3.
4.
5.
6.
7.
8.
Орієнтації.
Визначення мети.
Проектування.
Організації.
Реалізації.
Контролю.
Коригування.
Оцінювання
1. Етап орієнтації включає:
орієнтацію на позитивну роботу;
орієнтацію на визначення особистісного
досвіду учнів;
пов'язання цього досвіду з проблемами
навчального матеріалу.
2. Етап визначення мети передбачає:
визначення на уроці разом з учнями
значущої мети здійснення тієї діяльності,
яка запланована вчителем (учні повинні
зрозуміти, що може дати робота учням
саме на цьому уроці для складання,
наприклад, тематичного заліку,
державної атестації, свого майбутнього
життя тощо);
визначення показників досягнення
поставлених завдань;
3. Етап проектування включає:
передбачення залучення учнів до
виконання ними випереджальних
завдань;
підготовки повідомлень;
рефератів;
виготовлення та відбору наочності;
складання плану роботи тощо;
Етап організації виконання плану
діяльності передбачає:
Подання можливих варіантів і
способів виконання навчальної
діяльності (усна чи письмова форма,
індивідуальна робота чи робота в
групах, робота з текстом чи з іншими
засобами одержання інформації);
Етап організації виконання плану
діяльності передбачає:
2.Представлення учнями вибору способу
фіксації нового матеріалу (конспект,
схема, таблиця, опора, план, тези,
висновки тощо);
3.Варіативність домашнього завдання
(диференціація за рівнем складності та
способом виконання).
Етап контрольно-оцінювальний:
1.Залучення учнів до контролю за
перебігом навчальної діяльності шляхом
заохочення їх до різних видів контролю,
самоконтролю, взаємоконтролю, роботи
в групах;
2.Участь учнів у виправленні помилок і
недоліків у знаннях, усвідомлення їх
причин шляхом взаємо та самоаналізу;
Етап контрольно-оцінювальний:
3.Надання учням можливості самостійно
або за участі вчителя, інших учнів
порівнювати отримані ним результати з
критеріями стандарту, закладеного у
навчальній програмі;
4.Використання механізмів оцінного
методу (позитивного ставлення до
успіхів школяра);
Етап контрольно-оцінювальний:
5.Використання механізмів оцінного
методу (позитивного ставлення до
успіхів школяра).
6.Оцінювання (виставлення рівневих
оцінок за дванадцятибальною системою
оцінювання навчальних досягнень,
поурочного бала, рейтинг) не тільки
результатів, а й самого процесу
навчання.
6. Заключний етап передбачає:
усвідомлення учнями ситуації
досягнення мети;
відчуття успіху;
підкріплення позитивної мотивації
стосовно власної діяльності.
Методи та засоби психолого-педагогічної
підтримки діяльності учнів
заохочення;
навчально-пізнавальна гра;
створення ситуації успіху;
створення ситуації пізнавального інтересу;
створення проблемної ситуації;
спонукання до пошуку альтернативних
рішень;
виконання творчих завдань;
кооперація учнів;
створення ситуації взаємодопомоги тощо.
Висновок може бути таким: особистісноорієнтоване навчання ЦЕ–
загальнодидактичний принцип
індивідуального підходу до учнів.
Таке твердження ми дослідимо та
пояснимо за допомогою такого факту:
Відомий російський психолог
Л.С. Виготський своє теорією доводить,
що розум будь-якої людини має дві зони
розвитку: А і Б.
Перша зона (А) – це зона актуального
розвитку.
У цю зону потрапляють завдання, які
дитина може виконати сама без
допомоги вчителя.
Друга зона (В) – це зона найближчого
розвитку
Сюди потрапляють завдання, які дитина сама
виконати не може, але може з ними
впоратися з допомогою вчителя.
Зона найближчого розвитку, - це зона
“наступного дня”.
Те, що сьогодні є зона найближчого
розвитку, завтра у процесі навчання повинно
стати зоною актуального розвитку. Учитель
не повинен давати готову інформацію, адже
таке навчання може загальмувати мислення
дитини. А за допомогою вміло підібраних
запитань педагог підводить школяра до
правильної відповіді, розв’язку.
Те, що сьогодні є зоною найближчого
розвитку, завтра у процесі навчання
повинно стати зоною актуального
розвитку.
Учитель не повинен давати готову
інформацію, адже таке навчання може
загальмувати мислення дитини.
А за допомогою вміло підібраних
запитань педагог підводить школяра до
правильної відповіді, розв’язку.
Отже, як бачимо із цього прикладу, щоб
відбулися розвиток і навчання учнів,
завдання повинні потрапляти лише в
зону найближчого розвитку
(за Л.С. Виготським).
Припустимо, що два учні навчались в
одній школі, в одних і тих самих
учителів, закінчили школу з відзнакою,
рівень їхнього розвитку все одно буде
різним.
Ще більше відрізняється розвиток учнів
класу, які згідно з 12- бальною
системою досягли початкового і
високого рівнів.
Тому зрозуміло, що до таких дітей треба
підходити індивідуально, тобто ставити
перед ними різні завдання.
Якщо для цілого класу поставити одне
завдання, то для одних учнів воно
потрапить у зону актуального розвитку,
для інших – у зону найближчого
розвитку.
Отже, одне завдання для всього класу
ставити не бажано і не потрібно, а
здійснювати якісний особистісноорієнтований підхід до навчання та
виховання на практиці нам заважає ряд
причин, зокрема:
Причина 1. Щоб підійти індивідуально
до кожного учня, необхідно знати його
психологічні, фізіологічні та соціальні
особливості.
Лише психологія нараховує кілька
десятків індивідуальних особливостей
особистості. Це різні види уваги, уяви,
мислення, сприйняття, темпераменту,
характеру і т.д.
Пам’ять також поділяється більш ніж
на 10 типів: короткочасна,
довготривала, оперативна, рухова,
зорова, слухова, емоційна, словеснологічна і т.д.;
Причина 2. Виявити всі ці психологічні,
фізіологічні та соціальні особливості
вчитель без допомоги психолога, лікаря,
соціолога не може;
Причина 3.Навіть якщо теоретично
припустити, що в кожної дитини
виявили всі ці особливості, вчитель не
зможе запам’ятати їх у такій кількості
дітей, оскільки він одночасно навчає
свого предмета не один десяток учнів,
кожен з яких має не один десяток таких
особливостей.
Нарешті, якщо вчителю все-таки
вдається запам’ятати всі особливості
кожної дитини, він не зможе підійти
індивідуально тому, що урок триває
всього 40-45 хв, протягом яких
неможливо фізично попрацювати з
кожним учнем класу індивідуально.
Отже, існує суперечність: з одного боку,
вимоги до особистісно-орієнтованого
навчання, а з іншого причини, що
унеможливлюють якісне впровадження
цієї педагогічної технології у навчальновиховний процес.
Який же вихід з ситуації, що склалася ?
Філософія вчить, що джерелом і
рушійними силами будь-якого процесу
(у тому числі й навчального) є
розв’язання суперечностей і тому,
щоб навчальний процес розвивався,
вчителю необхідно вміти виявляти
суперечність навчального процесу, а
також вміти розв’язувати її.
Дана суперечність розв’язується шляхом
диференційованого підходу до учнів.
Диференціація (від лат. Differentia –
різниця, відмінність) – розчленування
цілого на якісно відмінні частини.
Розв’язування таких суперечностей
називається підходом до навчання.
Цей підхід, для прикладу, можна
здійснити таким чином:
Учнів класу розподілити на групи за
рівнем розвитку.
Критерії, якими слід керуватися - це
успішність.
Таких груп, наприклад, може бути
чотири:
низький рівень;
середній рівень;
достатній рівень;
високий рівень.
Зрозуміло, що такий поділ не
аргументується для учнів, для того щоб
у слабшого школяра не сформувалася
занижена самооцінка, а в сильного –
завищена.
Якщо учні однієї з груп підвищують свій
рівень – їх слід перевести до наступної
групи і навпаки.
Для кожної групи пропонуються різні за
ступенем складності завдання.
Диференційований підхід можна
здійснювати при різних формах
навчального процесу: під час уроку,
лабораторного заняття, екскурсії.
Під час проведеного уроку методом бесіди,
запитань слід орієнтувати учнів на певну
групу.
При цьому обов’язково слід враховувати,
щоб запитання було точним, стислим, не
мало елементів підказки.
Під час проведення уроку методом
пояснення, розповіді диференційований
підхід неможливий, оскільки вчитель будує
свою розповідь, орієнтуючись на
середнього учня,
але під час закріплення нового матеріалу
чи пояснення домашнього завдання учням
можна запропонувати різнорівневі
завдання.
Завершальним етапом навчальної
діяльності на уроці є:
усвідомлення ситуації досягнення мети;
переживання ситуації успіху;
підкріплення позитивної мотивації щодо
самої діяльності.
Ситуація успіху досягається тоді, коли
сама дитина визначає цей результат як
успіх.
Усвідомлення ситуації успіху самим
учнем, розуміння її значимості виникає у
суб'єкта після здолання своєї боязкості,
невміння, незнання, психологічного
враження та інших видів труднощів.
Роль “Ситуації успіху” у навчальній
діяльності
За останні роки термін
„Ситуація успіху” став звичним для
педагогів.
Ніхто не заперечує, що саме позитивні
емоції можуть стати для дитини одним
з найважливіших стимулів у навчанні,
але при цьому ми забуваємо про те, що
в педагогів не існує єдиного рецепта чи
правила, як саме створювати ситуації
успіху тому, що це слід на основі
індивідуального підходу, зважено, з
урахуванням багатьох факторів.
Діти прощають багато чого, але не
вибачають байдужість.
За відгуками дітей, найкращі їхні
вчителі вели уроки так, що здавалося,
ніби весь урок вони зайняті саме тобою.
Як цього досягти?
Іноді це „Іскра Божа”,
а частіше – майстерність, доведена до
мистецтва.
Важливо мати на увазі, що навіть
одноразове переживання успіху може
докорінно змінити психологічне
самопочуття дитини.
Ситуація успіху може стати пусковим
механізмом подальшого розвитку
особистості.
Безперечно, переживання успіху навіює
людині впевненість у власних силах.
З`являється бажання знову досягти
добрих результатів, виникає відчуття
внутрішнього благополуччя, що, у свою
чергу, покращує ставлення до
навколишнього світу.
На перший погляд здається, що вчитель,
кілька разів давши учню можливість
відчути успіх, далі вже само собою
забезпечує високий рівень мотивації,
інтересу, пізнавальної активності.
Але може бути й протилежний
результат: постійна успішність здатна
сформувати байдуже ставлення до
навчання.
Крім того, постійне очікування лише
позитивного результату згубно впливає
на розвиток вольових якостей учня:
він ухиляється від подолання
труднощів;
губиться в складних ситуаціях
(навчальних та життєвих);
у його поведінці починає домінувати
мотив „уникнення невдач”.
Досвідчені психологи та педагоги
попереджують про можливість
негативних наслідків пережитого успіху.
Чому ж виникає такий парадокс?
По-перше, успіх, що діставався ціною
незначних зусиль, може призвести до
переоцінки, точніше, до завищеної
оцінки своїх можливостей.
По-друге, за сильним переживанням
будь-якої емоції обов`язково настає
релаксація (розслаблення).
І якщо в цей період запропонувати
людині якусь діяльність, то, швидше за
все, ця діяльність буде менш успішною,
ніж попередня.
По-третє, переживання успіху може бути
потьмареним, якщо результат, важливий
і значимий для самого учня, не буде
адекватно оцінений іншими людьми.
І нарешті:
Емоція успіху не стане сильним
переживанням, якщо результати діяльності
не значимі для її суб`єкта.
Дитина, особливо на початку навчання,
однаково інтенсивно переживає успіх у
„головних” і „неголовних” навчальних
предметах.
Але часто знижують цю інтенсивність:
„12 балів з музики ! Та краще б ти
отримав 12 балів з читання”.
Знижуючи значимості успіху, що
переживається дитиною, ми, дорослі,
впливаємо на формування у дитини
ставлення до навчального процесу в
цілому.
Ось чому, оцінюючи дітей, необхідно
виходити з індивідуальних особливостей
кожного учня.
Просування вперед треба заохочувати,
підбадьорювати, щоб дитина не
відчувала невдачу, порівнюючи свої
результати з раніше встановленими
нормами, особливо якщо вони для неї
недосяжні.
Отже, ситуація успіху у навчальній
діяльності створюється вчителем або ж
психологом.
Як і будь-яку іншу діяльність, навчання
можна уявити у вигляді простого
ланцюжка дій:
1. Установка на діяльність (емоційна
підготовка учнів на вирішення
навчального завдання) – мотиваційний
етап;
2.Забезпечення діяльності (створення
умов для успішного вирішення
навчального завдання) –підготовчий,
робочий етап;
3.Порівняння отриманих результатів з
очікуваними (усвідомлення ставлення до
результатів своєї навчальної праці) –
результативний етап.
Отже, якщо ситуація успіху створюється
вчителем послідовно і свідомо, її
3.Порівняння отриманих результатів з
очікуваними (усвідомлення ставлення
до результатів своєї навчальної праці) –
результативний етап.
Отже, якщо ситуація успіху створюється
вчителем послідовно і свідомо, її
структура повинна врахувати всі
перелічені компоненти.
Створення ситуації успіху на
мотиваційному етапі навчальної
діяльності
Дослідження психологів свідчать, що рівень
засвоєння людиною знань істотно залежить
від рівня сформованості її мотивації
навчитися.
Тож давайте проаналізуємо, як провести
мотиваційний етап уроку так, щоб створити
ситуацію успіху для того учня.
Перед учителем стоїть завдання:
сформувати в учня настанову на
успішне виконання завдання
Інакше кажучи, вчитель повинен
сформувати в учнів мотив досягнення
мети.
Але при цьому вчитель часто
зустрічається з неадекватною
реакцією учнівського колективу:
1.Хтось уже виконував подібне
завдання, і його результати
виявились невдалими, так що у цієї
категорії учнів уже сформоване
негативне ставлення на успішне
виконання завдання.
2.Інша група учнів не стикалась з
такою роботою, тому вони не знають,
чого можна очікувати від майбутньої
діяльності.
3.Третя група, яка виконувала потрібні
завдання і успішно з ними впоралася,
знаходиться у стані мобілізації, готова
виконувати навчальне завдання.
Зрозуміло, що найлегше вчителю буде
працювати з учнями третьої групи, де
необхідно лише активізувати позитивні
емоції, які діти пережили раніше.
У другої групи учнів слід передбачити
емоційну реакцію, намалювати
перспективу вдалого виконання
завдання, пов`язавши її з тими чи
іншими умовами діяльності, які в
минулому забезпечували успіх.
Найбільш клопітною буде робота
першою групою учнів.
Перш за все доведеться нейтралізувати
спогади про невдачу в попередній
діяльності, а потім створити перспективу
для нової.
Зробити це можна, наприклад, так:
дати завдання учневі попрацювати над
своїми помилками, або повідомити його,
що завдання для нього змінено
порівняно з попереднім і т. д.
Учитель може запропонувати різні
варіанти мотивів досягнення ситуації
успіху:
прагнення самостійно розв`язати цікаві
задачі;
завоювати авторитет у своїх товаришів;
стати першим;
розглядати свою діяльність з точки зору
її корисності для інших людей;
встановити нові контакти між
товаришами у ході виконання завдання
тощо.
Отже, на етапі мотивації навчальної
діяльності учитель організовує певні
ситуації з метою активізувати чи
нейтралізувати емоції для наступної
діяльності
На етапі мотивації створення ситуації
успіху більшою мірою визначається
психологічними аспектами.
Тут доречним буде використання в
роботі вчителя таких психологопедагогічних прийомів, як:
Ефект Розенталя, або „Ефект
навіювання”: „Ти це можеш”, „Тобі це
вдається” тощо.
Якщо педагог буде переконувати учнів
у реальності успіху, то успіх прийде.
Англійський учений Стоуенс довів, що
учні, яких заохочували, досягли значно
більших успіхів, ніж ті, кого ніяк не
заохочували.
Прийом „Емоційне погладжування” –
це констатація будь-якого факту успіху,
прищеплювання дитині віри в себе,
відкритість учителя для довіри і співчуття.
◦ Прийом „Анонсування” –
репетиція майбутньої дії, яка створює
психологічний настрій на успіх перед
класом.
Це можуть бути додаткові індивідуальні
заняття з окремими учнями чи
заздалегідь оголошенні запитання
самостійної роботи.
Прийом „Шикуйсь!” містить такі кроки:
психологічна атака;
емоційне блокування;
вибір головного напрямку;
вибір рівних можливостей;
несподіване порівняння;
стабілізація.
Цей прийом полягає в тому, щоб:
учителем блокувалось припущення на
невдачу в діяльності учня;
відволікалася увага школяра від
чергового неуспіху;
вчитель повинен знайти той напрямок
діяльності, яким учень зможе
реалізувати себе набагато краще, тим
самим забезпечити його на успіх, на
стабільність у навчанні.
Розглянемо деякі
алгоритми створення ситуацій успіху та
методику їх реалізації:
Прийом „Даю шанс” – це заздалегідь
підготовлена вчителем ситуація, в якій
учень отримує можливість зненацька
для себе розкрити свої можливості.
Прийом “ Зняття страху”-
допомогає перебороти невпевненість у
власних силах (Люди вчаться на своїх
помилках і знаходять інші шляхи
вирішення проблем).
Прийом “Авансування успішного
результату” –
допомогає вчителю висловити тверду
переконаніність у тому, що його учень
обов’язково впорається з поставленим
завданням.
Це, в свою чергу, переконує дитину у
своїх силах і можливостях.
“У тебе обов’язково вийде”, “Я навіть не
сумніваюсь у позитивному результаті” і
т. д.
Прийом “Прихований інструктаж”
Допомагає дитині уникнути поразки.
Досягається шляхом побажання,
наприклад:
Можливо краще почати з ...,
Виконуючи роботу не забудьте про ...
Прийом “Внесення мотиву”.
Показує дитині заради чого, кого
здійснюється ця діяльність, кому буде
добре після виконання, наприклад, “Без
твоєї допомоги твоїм друзям не
впоратись...” тощо.
Прийом “Персональна винятковість.”
Визначає важливість зусиль дитини в
діяльності, що здійснюється або
здійснюватиметься, наприклад:
Тільки ти міг би…
Тільки тобі і можу доручити… і т.п.
Прийом “Висока оцінка деталі”.
Допомагає емоційно пережити не
результат в цілому, а якої її окремої
деталі:
Найбільше мені сподобалось у твоїй
роботі…
Найбільше тобі вдалося…
Прийом „Еврика”.
Створюються умови, за яких дитина,
виконуючи навчальне завдання,
несподівано відкриває в собі невідомі
досі здібності.
Завдання вчителя – помітити це глибоко
особисте відкриття, всіляко підтримати
дитину, поставити нову мету і надихнути
на її досягнення.
Допомога вчителя у створенні ситуації
відкриття має бути ненав`язливою,
прихованою.
Створюючи ситуації успіху на етапі
організації навчальної діяльності, слід
пам`ятати кілька основних правил:
у кожній дитині є задатки, які можуть
розвинутися у здібності;
Побачити їх, відчути, розвити – це
справа педагога;
ставлення до дитини як до рівної, як до
себе, спілкування, що повністю включає
грубість, різкість, образливий тон, має
стати обов`язковою нормою всієї
педагогічної діяльності;
Ставлення до дитини:
як до рівної,
як до себе,
спілкування, що повністю виключає:
- грубість,
- різкість,
- образливий тон
має стати обов`язковою нормою всієї
педагогічної діяльності;
чим більше напрямків діяльності, в яких
бере участь дитина, тим більше в неї
можливостей знайти себе;
кількість і різноманітність ситуацій і
обставин, в тому числі і штучно
створених, у які може потрапити
дитина, визначають шляхи її сьогодення
і віддаленого інтересу та можливі шляхи
успіху.
ТИПИ УСПІХУ:
Неочікувана радість – це почуття
задоволення від того, що результати
діяльності учня перевершили його
очікування.
З педагогічної та психологічної точки
зору – це результат продуманої,
підготовленої діяльності вчителя.
Спільна радість – полягає в тому, щоб учень
досяг необхідної для себе реакції колективу.
Вона може бути підготовленою вчителем
або спонтаною.
Спільною радістю вважають тільки ті реакції
колективу, які дають можливість дитині
відчутні себе задоволеним, стимулюють її
зусиля.
Це, перш за все, має бути емоційний відгук
оточуючих на успіх члена свого колективу.
Важливо, щоб у досягненнях кожного
школяра всі бачили результати своєї
праці, а сама дитина розуміла, що її
радість – це радість підтримки,
отримання статусу „свій серед своїх”.
Зрештою у тому, як реагує дитячий
колектив на успіхи або невдачі своїх
учителів, виявляється його моральна
сутність.
Радість пізнання – це радість пізнання
нового, хоча вона по своїй суті
альтруїстична (виникає на основі
допомоги, підтримки інших людей).
Пізнання спираїться на самоосвіту й
самопізнання.
Така радість не може вирости на
пустому місці, появитися без серйозних
причин. Це слід клопіткої роботи
учителя –учня-учнів.
ВИСНОВОК:
1.Ситуація успіху досягається тоді, коли
сама дитина визначає цей результат як
успіх.
2 Усвідомлення ситуації успіху самим
учнем, розуміння її значимості виникає у
школяра після здолання своєї боязкості,
невміння, незнання, психологічного
враження та інших видів труднощів.
3. Завдання педагога :
допомогти особистості дитини зрости в
успіху;
дати відчути радість від здолання
труднощів;
дати зрозуміти, що задарма в житті в
житті нічого не дається, скрізь необхідно
докласти зусиль.
І успіх буде еквівалентним витраченим
зусиллям.
ШАНОВНІ КОЛЕГИ !
Дайте, будь ласка, відповідь на такі
запитання:
1.Ваше ставлення до технології “Створення
ситуації успіху”.
2.Як Ви оцінюєте стан “Створення ситуації
успіху у Вашому навчальному закладі”.
3.Які ще методичні рекомендації, ідеї,
міркування щодо “Створення ситуації успіху”,
Ви можете запропонувати учасникам нашого
семінару ?
ВДЯЧНІ ВАМ ЗА ВІДВЕРТІСТЬ, ЗА ПОРАДИ
Slide 73
Створення ситуації успіху
та шляхи її реалізації
на уроці як складової якості
навчально-виховного процесу
Мета: Удосконалити методику
створення ситуації успіху та шляхів
її реалізації на уроці як стежки, що
веде до того куточка дитячого
серця, в якому горить вогник
бажання бути гарним.
На
відміну від традиційного розуміння
освіти як суми знань та навичок, нині освіту
починають розглядати як процес
становлення особистості .
Причому особистості, здатної до:
самоосвіти,
саморозвитку,
самовдосконалення,
яка вміє використовувати набуті знання,
яка прагне реалізувати себе,
спроможна змінити на краще своє життя,
життя своєї держави.
Алгоритм
створення та досягнення ситуації успіху
твердження про “Ситуацію успіху”;
особистісно-орієнтований підхід у справі
навчання та виховання - основа педагогічної
технології “Створення ситуації успіху”;
роль “Ситуації успіху” у навчальній діяльності;
створення “Ситуації успіху” на мотиваційному
етапі навчальної діяльності;
психолого-педагогічні прийоми при створенні
“Ситуації успіху”;
методика реалізації “Ситуації успіху”;
Виходячи із Положень Закону України “Про
освіту” завдання школи сьогодні полягає в
тому, щоб:
Виховувати в учнів здатність:
долати життєві труднощі;
самостійно приймати рішення;
розвивати себе як особистість, здатну:
робити вибір і контролювати своє життя;
брати на себе відповідальність за свої дії;
захищати себе і свої життєві цінності;
діяти відповідно до них;
піклуватись про інших;
Завдання вчителів:
прищепити учням потребу до здобуття
знань;
створити такі умови, щоб процес
здобуття знань був для них цікавим,
потрібним, комфортним;
і тому пріоритетним завданням вчителя
під час навчально-виховної діяльності є
створення ситуації успіху.
Що означає “Ситуація успіху?”
Ситуація успіху - це суб'єктивний
психічний стан задоволення наслідком
своєї фізичної, розумової праці чи
моральної напруги.
Успіх у навчанні - єдине джерело
внутрішніх сил дитини, які породжують
енергію для переборення труднощів,
бажання вчитися.
В.Сухомлинський
Ситуація успіху дарує атмосферу
приязні та взаємодопомоги, впевненості
і захищеності.
Учитель зобов’язаний створити джерело
внутрішніх сил дитини, джерело, яке дає
енергію для подолання труднощів і
формування бажання вчитися.
Використання ситуації успіху має
сприяти підвищенню робочого тонусу,
збільшенню продуктивності навчальної
роботи, а також допомогти учням
усвідомити себе повноцінною
особистістю і, відповідно, забезпечити
успіх у навчанні.
Основою педагогічної технології
“Створення ситуації успіху” є
особистісно-орієнтований підхід у справі
навчання та виховання.
А тому звернемося до рекомендацій
щодо особистісно-орієнтовного підходу
навчання та виховання.
–
Особистісно орієнтоване навчання
це навчання, центром якого є
особистість дитини, її самобутність та
самостійність: суб'єктивний досвід
кожного спочатку розкривається, а
потім узгоджується зі змістом освіти.
Визнання учня ключовою фігурою
всього освітнього процесу – це і є
особистісно орієнтована педагогіка.
У свідомості учня це має такий
вигляд: «Все, що я пізнаю, я знаю,
для чого мені потрібно і де я можу ці
знання застосувати».
Для педагога - це прагнення знайти
розумний баланс між знаннями,
уміннями та навичками учня.
Сучасність вимагає навчити учнів:
- самостійно та творчо розв'язувати
проблеми;
- шукати нову інформацію й робити
висновки, а не подавати дітям готові
знання.
В особистісно-орієнтованому підході
вчителю насамперед потрібен високий
рівень педагогічної майстерності, який
базується на розвитку:
дидактичних;
організаторських;
комунікативних;
науково-пізнавальних;
емоційних;
та поведінкових компонентностей;
-
-
Цілі особистісно орієнтованого
навчання полягають у тому, щоб:
визначити життєвий досвід кожного
учня;
його пізнавальні здібності;
рівень інтелекту;
інтереси, які спочатку треба розкрити,
а потім розвинути у навчальному
процесі;
Цілі особистісно орієнтованого навчання
полягають у тому, щоб:
Формувати позитивну мотивацію учнів до:
-
пізнавальної діяльності;
-
потребу в самопізнанні;
-
потребу в самореалізаціїї;
-
та потребу у самовдосконаленні школярів;
Цілі особистісно орієнтованого навчання
полягають у тому, щоб:
Озброїти учнів механізмом:
адаптації;
саморегуляції;
самозахисту;
самовиховання;
Цілі особистісно орієнтованого навчання
полягають у тому, щоб:
Розвинути індивідуальні позитивні
здібності кожного школяра;
Сформувати культуру життєдіяльності
максимально виявити і використати
індивідуальний досвід учня;
Правильно визначати лінії поведінки.
Основні принципи
особистісно-орієнтованого
навчання:
1. Принцип «розвивальної допомоги»
не робити за учня;
не вказувати йому, що робити,
а допомогти пробувати власні сили і власну
активність;
потрібно добитись, щоб учень сам обирав
рішення і відповідав за них.
Звідси - не потрібно подавати готові
знання, а створити умови, в яких
виявляється:
-
власна пізнавальна активність учня;
-
і він визначить для себе цілі, зміст та
методи роботи, власні цінності.
-
Навчання повинно бути дослідницьким
Це час, протягом якого діти вчаться:
самостійно діяти;
- дискутувати;
- приймати рішення.
-
При цьому розвивається самосвідомість і
самореалізується особистість.
Принцип - «свобода вміння»
- учні вільно обговорюють
проблеми;
- співпрацюють один з одним,
- а вчитель виступає в ролі
старшого члена колективу,
консультанта, джерела досвіду
Принцип - «свобода вміння»
Учителю:
-недостатньо
процес;
організувати навчальний
- потрібно ще визначити спосіб засвоєння
знань, тобто оприділити види діяльності
учня на уроці.
Основні вимоги до особистісноорієнтованого уроку:
раціональна єдність словесних,
наукових і практичних методів
навчання;
зв'язок з раніше вивченим досвідом,
набутим учнем;
Основні вимоги до особистісно
орієнтованого уроку:
-формування вмінь в учнів самостійно
здобувати знання і застосовувати їх на
практиці;
-заохочення прагнень учнів знаходити свій
спосіб роботи з навчальним матеріалом.
Метою
особистісноорієнтованого уроку є:
- створення умов для виявлення
пізнавальної активності учнів
Засобами досягнення вчителем цієї мети
можуть бути:
використання різних форм та методів
навчальної діяльності, які дозволяють
розкрити суб'єктивний досвід учнів;
створення атмосфери зацікавленості
кожного учня в результатах роботи
всього класу;
стимулювання учнів до висловлювань,
використання різних способів виконання
завдань без побоювань помилитися,
отримати хибну відповідь тощо;
Засобами досягнення вчителем цієї мети
можуть бути:
використання протягом уроку
дидактичного матеріалу, який дозволяє
отримати учневі найбільш значущі для
нього вид та форму змісту навчального
матеріалу;
оцінювання досягнень учня протягом
усього процесу його діяльності, а не
тільки за кінцевим результатом;
Засобами досягнення вчителем цієї мети
можуть бути:
заохочення прагнень учня знаходити свій
спосіб роботи;
аналізувати протягом уроку роботи інших
учнів; вибирати та засвоювати найбільш
раціональні з них;
створення на уроці педагогічних ситуацій
спілкування, які б дозволяли кожному учневі
виявляти ініціативу, самостійність, виборність у
справах роботи;
створення обстановки для природного
самовираження учня.
Технологія
особистісноорієнтованогоуроку
Для проведення особистісноорієнтованого уроку вчитель має
оволодіти його основними етапами:
1.
2.
3.
4.
5.
6.
7.
8.
Орієнтації.
Визначення мети.
Проектування.
Організації.
Реалізації.
Контролю.
Коригування.
Оцінювання
1. Етап орієнтації включає:
орієнтацію на позитивну роботу;
орієнтацію на визначення особистісного
досвіду учнів;
пов'язання цього досвіду з проблемами
навчального матеріалу.
2. Етап визначення мети передбачає:
визначення на уроці разом з учнями
значущої мети здійснення тієї діяльності,
яка запланована вчителем (учні повинні
зрозуміти, що може дати робота учням
саме на цьому уроці для складання,
наприклад, тематичного заліку,
державної атестації, свого майбутнього
життя тощо);
визначення показників досягнення
поставлених завдань;
3. Етап проектування включає:
передбачення залучення учнів до
виконання ними випереджальних
завдань;
підготовки повідомлень;
рефератів;
виготовлення та відбору наочності;
складання плану роботи тощо;
Етап організації виконання плану
діяльності передбачає:
Подання можливих варіантів і
способів виконання навчальної
діяльності (усна чи письмова форма,
індивідуальна робота чи робота в
групах, робота з текстом чи з іншими
засобами одержання інформації);
Етап організації виконання плану
діяльності передбачає:
2.Представлення учнями вибору способу
фіксації нового матеріалу (конспект,
схема, таблиця, опора, план, тези,
висновки тощо);
3.Варіативність домашнього завдання
(диференціація за рівнем складності та
способом виконання).
Етап контрольно-оцінювальний:
1.Залучення учнів до контролю за
перебігом навчальної діяльності шляхом
заохочення їх до різних видів контролю,
самоконтролю, взаємоконтролю, роботи
в групах;
2.Участь учнів у виправленні помилок і
недоліків у знаннях, усвідомлення їх
причин шляхом взаємо та самоаналізу;
Етап контрольно-оцінювальний:
3.Надання учням можливості самостійно
або за участі вчителя, інших учнів
порівнювати отримані ним результати з
критеріями стандарту, закладеного у
навчальній програмі;
4.Використання механізмів оцінного
методу (позитивного ставлення до
успіхів школяра);
Етап контрольно-оцінювальний:
5.Використання механізмів оцінного
методу (позитивного ставлення до
успіхів школяра).
6.Оцінювання (виставлення рівневих
оцінок за дванадцятибальною системою
оцінювання навчальних досягнень,
поурочного бала, рейтинг) не тільки
результатів, а й самого процесу
навчання.
6. Заключний етап передбачає:
усвідомлення учнями ситуації
досягнення мети;
відчуття успіху;
підкріплення позитивної мотивації
стосовно власної діяльності.
Методи та засоби психолого-педагогічної
підтримки діяльності учнів
заохочення;
навчально-пізнавальна гра;
створення ситуації успіху;
створення ситуації пізнавального інтересу;
створення проблемної ситуації;
спонукання до пошуку альтернативних
рішень;
виконання творчих завдань;
кооперація учнів;
створення ситуації взаємодопомоги тощо.
Висновок може бути таким: особистісноорієнтоване навчання ЦЕ–
загальнодидактичний принцип
індивідуального підходу до учнів.
Таке твердження ми дослідимо та
пояснимо за допомогою такого факту:
Відомий російський психолог
Л.С. Виготський своє теорією доводить,
що розум будь-якої людини має дві зони
розвитку: А і Б.
Перша зона (А) – це зона актуального
розвитку.
У цю зону потрапляють завдання, які
дитина може виконати сама без
допомоги вчителя.
Друга зона (В) – це зона найближчого
розвитку
Сюди потрапляють завдання, які дитина сама
виконати не може, але може з ними
впоратися з допомогою вчителя.
Зона найближчого розвитку, - це зона
“наступного дня”.
Те, що сьогодні є зона найближчого
розвитку, завтра у процесі навчання повинно
стати зоною актуального розвитку. Учитель
не повинен давати готову інформацію, адже
таке навчання може загальмувати мислення
дитини. А за допомогою вміло підібраних
запитань педагог підводить школяра до
правильної відповіді, розв’язку.
Те, що сьогодні є зоною найближчого
розвитку, завтра у процесі навчання
повинно стати зоною актуального
розвитку.
Учитель не повинен давати готову
інформацію, адже таке навчання може
загальмувати мислення дитини.
А за допомогою вміло підібраних
запитань педагог підводить школяра до
правильної відповіді, розв’язку.
Отже, як бачимо із цього прикладу, щоб
відбулися розвиток і навчання учнів,
завдання повинні потрапляти лише в
зону найближчого розвитку
(за Л.С. Виготським).
Припустимо, що два учні навчались в
одній школі, в одних і тих самих
учителів, закінчили школу з відзнакою,
рівень їхнього розвитку все одно буде
різним.
Ще більше відрізняється розвиток учнів
класу, які згідно з 12- бальною
системою досягли початкового і
високого рівнів.
Тому зрозуміло, що до таких дітей треба
підходити індивідуально, тобто ставити
перед ними різні завдання.
Якщо для цілого класу поставити одне
завдання, то для одних учнів воно
потрапить у зону актуального розвитку,
для інших – у зону найближчого
розвитку.
Отже, одне завдання для всього класу
ставити не бажано і не потрібно, а
здійснювати якісний особистісноорієнтований підхід до навчання та
виховання на практиці нам заважає ряд
причин, зокрема:
Причина 1. Щоб підійти індивідуально
до кожного учня, необхідно знати його
психологічні, фізіологічні та соціальні
особливості.
Лише психологія нараховує кілька
десятків індивідуальних особливостей
особистості. Це різні види уваги, уяви,
мислення, сприйняття, темпераменту,
характеру і т.д.
Пам’ять також поділяється більш ніж
на 10 типів: короткочасна,
довготривала, оперативна, рухова,
зорова, слухова, емоційна, словеснологічна і т.д.;
Причина 2. Виявити всі ці психологічні,
фізіологічні та соціальні особливості
вчитель без допомоги психолога, лікаря,
соціолога не може;
Причина 3.Навіть якщо теоретично
припустити, що в кожної дитини
виявили всі ці особливості, вчитель не
зможе запам’ятати їх у такій кількості
дітей, оскільки він одночасно навчає
свого предмета не один десяток учнів,
кожен з яких має не один десяток таких
особливостей.
Нарешті, якщо вчителю все-таки
вдається запам’ятати всі особливості
кожної дитини, він не зможе підійти
індивідуально тому, що урок триває
всього 40-45 хв, протягом яких
неможливо фізично попрацювати з
кожним учнем класу індивідуально.
Отже, існує суперечність: з одного боку,
вимоги до особистісно-орієнтованого
навчання, а з іншого причини, що
унеможливлюють якісне впровадження
цієї педагогічної технології у навчальновиховний процес.
Який же вихід з ситуації, що склалася ?
Філософія вчить, що джерелом і
рушійними силами будь-якого процесу
(у тому числі й навчального) є
розв’язання суперечностей і тому,
щоб навчальний процес розвивався,
вчителю необхідно вміти виявляти
суперечність навчального процесу, а
також вміти розв’язувати її.
Дана суперечність розв’язується шляхом
диференційованого підходу до учнів.
Диференціація (від лат. Differentia –
різниця, відмінність) – розчленування
цілого на якісно відмінні частини.
Розв’язування таких суперечностей
називається підходом до навчання.
Цей підхід, для прикладу, можна
здійснити таким чином:
Учнів класу розподілити на групи за
рівнем розвитку.
Критерії, якими слід керуватися - це
успішність.
Таких груп, наприклад, може бути
чотири:
низький рівень;
середній рівень;
достатній рівень;
високий рівень.
Зрозуміло, що такий поділ не
аргументується для учнів, для того щоб
у слабшого школяра не сформувалася
занижена самооцінка, а в сильного –
завищена.
Якщо учні однієї з груп підвищують свій
рівень – їх слід перевести до наступної
групи і навпаки.
Для кожної групи пропонуються різні за
ступенем складності завдання.
Диференційований підхід можна
здійснювати при різних формах
навчального процесу: під час уроку,
лабораторного заняття, екскурсії.
Під час проведеного уроку методом бесіди,
запитань слід орієнтувати учнів на певну
групу.
При цьому обов’язково слід враховувати,
щоб запитання було точним, стислим, не
мало елементів підказки.
Під час проведення уроку методом
пояснення, розповіді диференційований
підхід неможливий, оскільки вчитель будує
свою розповідь, орієнтуючись на
середнього учня,
але під час закріплення нового матеріалу
чи пояснення домашнього завдання учням
можна запропонувати різнорівневі
завдання.
Завершальним етапом навчальної
діяльності на уроці є:
усвідомлення ситуації досягнення мети;
переживання ситуації успіху;
підкріплення позитивної мотивації щодо
самої діяльності.
Ситуація успіху досягається тоді, коли
сама дитина визначає цей результат як
успіх.
Усвідомлення ситуації успіху самим
учнем, розуміння її значимості виникає у
суб'єкта після здолання своєї боязкості,
невміння, незнання, психологічного
враження та інших видів труднощів.
Роль “Ситуації успіху” у навчальній
діяльності
За останні роки термін
„Ситуація успіху” став звичним для
педагогів.
Ніхто не заперечує, що саме позитивні
емоції можуть стати для дитини одним
з найважливіших стимулів у навчанні,
але при цьому ми забуваємо про те, що
в педагогів не існує єдиного рецепта чи
правила, як саме створювати ситуації
успіху тому, що це слід на основі
індивідуального підходу, зважено, з
урахуванням багатьох факторів.
Діти прощають багато чого, але не
вибачають байдужість.
За відгуками дітей, найкращі їхні
вчителі вели уроки так, що здавалося,
ніби весь урок вони зайняті саме тобою.
Як цього досягти?
Іноді це „Іскра Божа”,
а частіше – майстерність, доведена до
мистецтва.
Важливо мати на увазі, що навіть
одноразове переживання успіху може
докорінно змінити психологічне
самопочуття дитини.
Ситуація успіху може стати пусковим
механізмом подальшого розвитку
особистості.
Безперечно, переживання успіху навіює
людині впевненість у власних силах.
З`являється бажання знову досягти
добрих результатів, виникає відчуття
внутрішнього благополуччя, що, у свою
чергу, покращує ставлення до
навколишнього світу.
На перший погляд здається, що вчитель,
кілька разів давши учню можливість
відчути успіх, далі вже само собою
забезпечує високий рівень мотивації,
інтересу, пізнавальної активності.
Але може бути й протилежний
результат: постійна успішність здатна
сформувати байдуже ставлення до
навчання.
Крім того, постійне очікування лише
позитивного результату згубно впливає
на розвиток вольових якостей учня:
він ухиляється від подолання
труднощів;
губиться в складних ситуаціях
(навчальних та життєвих);
у його поведінці починає домінувати
мотив „уникнення невдач”.
Досвідчені психологи та педагоги
попереджують про можливість
негативних наслідків пережитого успіху.
Чому ж виникає такий парадокс?
По-перше, успіх, що діставався ціною
незначних зусиль, може призвести до
переоцінки, точніше, до завищеної
оцінки своїх можливостей.
По-друге, за сильним переживанням
будь-якої емоції обов`язково настає
релаксація (розслаблення).
І якщо в цей період запропонувати
людині якусь діяльність, то, швидше за
все, ця діяльність буде менш успішною,
ніж попередня.
По-третє, переживання успіху може бути
потьмареним, якщо результат, важливий
і значимий для самого учня, не буде
адекватно оцінений іншими людьми.
І нарешті:
Емоція успіху не стане сильним
переживанням, якщо результати діяльності
не значимі для її суб`єкта.
Дитина, особливо на початку навчання,
однаково інтенсивно переживає успіх у
„головних” і „неголовних” навчальних
предметах.
Але часто знижують цю інтенсивність:
„12 балів з музики ! Та краще б ти
отримав 12 балів з читання”.
Знижуючи значимості успіху, що
переживається дитиною, ми, дорослі,
впливаємо на формування у дитини
ставлення до навчального процесу в
цілому.
Ось чому, оцінюючи дітей, необхідно
виходити з індивідуальних особливостей
кожного учня.
Просування вперед треба заохочувати,
підбадьорювати, щоб дитина не
відчувала невдачу, порівнюючи свої
результати з раніше встановленими
нормами, особливо якщо вони для неї
недосяжні.
Отже, ситуація успіху у навчальній
діяльності створюється вчителем або ж
психологом.
Як і будь-яку іншу діяльність, навчання
можна уявити у вигляді простого
ланцюжка дій:
1. Установка на діяльність (емоційна
підготовка учнів на вирішення
навчального завдання) – мотиваційний
етап;
2.Забезпечення діяльності (створення
умов для успішного вирішення
навчального завдання) –підготовчий,
робочий етап;
3.Порівняння отриманих результатів з
очікуваними (усвідомлення ставлення до
результатів своєї навчальної праці) –
результативний етап.
Отже, якщо ситуація успіху створюється
вчителем послідовно і свідомо, її
3.Порівняння отриманих результатів з
очікуваними (усвідомлення ставлення
до результатів своєї навчальної праці) –
результативний етап.
Отже, якщо ситуація успіху створюється
вчителем послідовно і свідомо, її
структура повинна врахувати всі
перелічені компоненти.
Створення ситуації успіху на
мотиваційному етапі навчальної
діяльності
Дослідження психологів свідчать, що рівень
засвоєння людиною знань істотно залежить
від рівня сформованості її мотивації
навчитися.
Тож давайте проаналізуємо, як провести
мотиваційний етап уроку так, щоб створити
ситуацію успіху для того учня.
Перед учителем стоїть завдання:
сформувати в учня настанову на
успішне виконання завдання
Інакше кажучи, вчитель повинен
сформувати в учнів мотив досягнення
мети.
Але при цьому вчитель часто
зустрічається з неадекватною
реакцією учнівського колективу:
1.Хтось уже виконував подібне
завдання, і його результати
виявились невдалими, так що у цієї
категорії учнів уже сформоване
негативне ставлення на успішне
виконання завдання.
2.Інша група учнів не стикалась з
такою роботою, тому вони не знають,
чого можна очікувати від майбутньої
діяльності.
3.Третя група, яка виконувала потрібні
завдання і успішно з ними впоралася,
знаходиться у стані мобілізації, готова
виконувати навчальне завдання.
Зрозуміло, що найлегше вчителю буде
працювати з учнями третьої групи, де
необхідно лише активізувати позитивні
емоції, які діти пережили раніше.
У другої групи учнів слід передбачити
емоційну реакцію, намалювати
перспективу вдалого виконання
завдання, пов`язавши її з тими чи
іншими умовами діяльності, які в
минулому забезпечували успіх.
Найбільш клопітною буде робота
першою групою учнів.
Перш за все доведеться нейтралізувати
спогади про невдачу в попередній
діяльності, а потім створити перспективу
для нової.
Зробити це можна, наприклад, так:
дати завдання учневі попрацювати над
своїми помилками, або повідомити його,
що завдання для нього змінено
порівняно з попереднім і т. д.
Учитель може запропонувати різні
варіанти мотивів досягнення ситуації
успіху:
прагнення самостійно розв`язати цікаві
задачі;
завоювати авторитет у своїх товаришів;
стати першим;
розглядати свою діяльність з точки зору
її корисності для інших людей;
встановити нові контакти між
товаришами у ході виконання завдання
тощо.
Отже, на етапі мотивації навчальної
діяльності учитель організовує певні
ситуації з метою активізувати чи
нейтралізувати емоції для наступної
діяльності
На етапі мотивації створення ситуації
успіху більшою мірою визначається
психологічними аспектами.
Тут доречним буде використання в
роботі вчителя таких психологопедагогічних прийомів, як:
Ефект Розенталя, або „Ефект
навіювання”: „Ти це можеш”, „Тобі це
вдається” тощо.
Якщо педагог буде переконувати учнів
у реальності успіху, то успіх прийде.
Англійський учений Стоуенс довів, що
учні, яких заохочували, досягли значно
більших успіхів, ніж ті, кого ніяк не
заохочували.
Прийом „Емоційне погладжування” –
це констатація будь-якого факту успіху,
прищеплювання дитині віри в себе,
відкритість учителя для довіри і співчуття.
◦ Прийом „Анонсування” –
репетиція майбутньої дії, яка створює
психологічний настрій на успіх перед
класом.
Це можуть бути додаткові індивідуальні
заняття з окремими учнями чи
заздалегідь оголошенні запитання
самостійної роботи.
Прийом „Шикуйсь!” містить такі кроки:
психологічна атака;
емоційне блокування;
вибір головного напрямку;
вибір рівних можливостей;
несподіване порівняння;
стабілізація.
Цей прийом полягає в тому, щоб:
учителем блокувалось припущення на
невдачу в діяльності учня;
відволікалася увага школяра від
чергового неуспіху;
вчитель повинен знайти той напрямок
діяльності, яким учень зможе
реалізувати себе набагато краще, тим
самим забезпечити його на успіх, на
стабільність у навчанні.
Розглянемо деякі
алгоритми створення ситуацій успіху та
методику їх реалізації:
Прийом „Даю шанс” – це заздалегідь
підготовлена вчителем ситуація, в якій
учень отримує можливість зненацька
для себе розкрити свої можливості.
Прийом “ Зняття страху”-
допомогає перебороти невпевненість у
власних силах (Люди вчаться на своїх
помилках і знаходять інші шляхи
вирішення проблем).
Прийом “Авансування успішного
результату” –
допомогає вчителю висловити тверду
переконаніність у тому, що його учень
обов’язково впорається з поставленим
завданням.
Це, в свою чергу, переконує дитину у
своїх силах і можливостях.
“У тебе обов’язково вийде”, “Я навіть не
сумніваюсь у позитивному результаті” і
т. д.
Прийом “Прихований інструктаж”
Допомагає дитині уникнути поразки.
Досягається шляхом побажання,
наприклад:
Можливо краще почати з ...,
Виконуючи роботу не забудьте про ...
Прийом “Внесення мотиву”.
Показує дитині заради чого, кого
здійснюється ця діяльність, кому буде
добре після виконання, наприклад, “Без
твоєї допомоги твоїм друзям не
впоратись...” тощо.
Прийом “Персональна винятковість.”
Визначає важливість зусиль дитини в
діяльності, що здійснюється або
здійснюватиметься, наприклад:
Тільки ти міг би…
Тільки тобі і можу доручити… і т.п.
Прийом “Висока оцінка деталі”.
Допомагає емоційно пережити не
результат в цілому, а якої її окремої
деталі:
Найбільше мені сподобалось у твоїй
роботі…
Найбільше тобі вдалося…
Прийом „Еврика”.
Створюються умови, за яких дитина,
виконуючи навчальне завдання,
несподівано відкриває в собі невідомі
досі здібності.
Завдання вчителя – помітити це глибоко
особисте відкриття, всіляко підтримати
дитину, поставити нову мету і надихнути
на її досягнення.
Допомога вчителя у створенні ситуації
відкриття має бути ненав`язливою,
прихованою.
Створюючи ситуації успіху на етапі
організації навчальної діяльності, слід
пам`ятати кілька основних правил:
у кожній дитині є задатки, які можуть
розвинутися у здібності;
Побачити їх, відчути, розвити – це
справа педагога;
ставлення до дитини як до рівної, як до
себе, спілкування, що повністю включає
грубість, різкість, образливий тон, має
стати обов`язковою нормою всієї
педагогічної діяльності;
Ставлення до дитини:
як до рівної,
як до себе,
спілкування, що повністю виключає:
- грубість,
- різкість,
- образливий тон
має стати обов`язковою нормою всієї
педагогічної діяльності;
чим більше напрямків діяльності, в яких
бере участь дитина, тим більше в неї
можливостей знайти себе;
кількість і різноманітність ситуацій і
обставин, в тому числі і штучно
створених, у які може потрапити
дитина, визначають шляхи її сьогодення
і віддаленого інтересу та можливі шляхи
успіху.
ТИПИ УСПІХУ:
Неочікувана радість – це почуття
задоволення від того, що результати
діяльності учня перевершили його
очікування.
З педагогічної та психологічної точки
зору – це результат продуманої,
підготовленої діяльності вчителя.
Спільна радість – полягає в тому, щоб учень
досяг необхідної для себе реакції колективу.
Вона може бути підготовленою вчителем
або спонтаною.
Спільною радістю вважають тільки ті реакції
колективу, які дають можливість дитині
відчутні себе задоволеним, стимулюють її
зусиля.
Це, перш за все, має бути емоційний відгук
оточуючих на успіх члена свого колективу.
Важливо, щоб у досягненнях кожного
школяра всі бачили результати своєї
праці, а сама дитина розуміла, що її
радість – це радість підтримки,
отримання статусу „свій серед своїх”.
Зрештою у тому, як реагує дитячий
колектив на успіхи або невдачі своїх
учителів, виявляється його моральна
сутність.
Радість пізнання – це радість пізнання
нового, хоча вона по своїй суті
альтруїстична (виникає на основі
допомоги, підтримки інших людей).
Пізнання спираїться на самоосвіту й
самопізнання.
Така радість не може вирости на
пустому місці, появитися без серйозних
причин. Це слід клопіткої роботи
учителя –учня-учнів.
ВИСНОВОК:
1.Ситуація успіху досягається тоді, коли
сама дитина визначає цей результат як
успіх.
2 Усвідомлення ситуації успіху самим
учнем, розуміння її значимості виникає у
школяра після здолання своєї боязкості,
невміння, незнання, психологічного
враження та інших видів труднощів.
3. Завдання педагога :
допомогти особистості дитини зрости в
успіху;
дати відчути радість від здолання
труднощів;
дати зрозуміти, що задарма в житті в
житті нічого не дається, скрізь необхідно
докласти зусиль.
І успіх буде еквівалентним витраченим
зусиллям.
ШАНОВНІ КОЛЕГИ !
Дайте, будь ласка, відповідь на такі
запитання:
1.Ваше ставлення до технології “Створення
ситуації успіху”.
2.Як Ви оцінюєте стан “Створення ситуації
успіху у Вашому навчальному закладі”.
3.Які ще методичні рекомендації, ідеї,
міркування щодо “Створення ситуації успіху”,
Ви можете запропонувати учасникам нашого
семінару ?
ВДЯЧНІ ВАМ ЗА ВІДВЕРТІСТЬ, ЗА ПОРАДИ
Slide 74
Створення ситуації успіху
та шляхи її реалізації
на уроці як складової якості
навчально-виховного процесу
Мета: Удосконалити методику
створення ситуації успіху та шляхів
її реалізації на уроці як стежки, що
веде до того куточка дитячого
серця, в якому горить вогник
бажання бути гарним.
На
відміну від традиційного розуміння
освіти як суми знань та навичок, нині освіту
починають розглядати як процес
становлення особистості .
Причому особистості, здатної до:
самоосвіти,
саморозвитку,
самовдосконалення,
яка вміє використовувати набуті знання,
яка прагне реалізувати себе,
спроможна змінити на краще своє життя,
життя своєї держави.
Алгоритм
створення та досягнення ситуації успіху
твердження про “Ситуацію успіху”;
особистісно-орієнтований підхід у справі
навчання та виховання - основа педагогічної
технології “Створення ситуації успіху”;
роль “Ситуації успіху” у навчальній діяльності;
створення “Ситуації успіху” на мотиваційному
етапі навчальної діяльності;
психолого-педагогічні прийоми при створенні
“Ситуації успіху”;
методика реалізації “Ситуації успіху”;
Виходячи із Положень Закону України “Про
освіту” завдання школи сьогодні полягає в
тому, щоб:
Виховувати в учнів здатність:
долати життєві труднощі;
самостійно приймати рішення;
розвивати себе як особистість, здатну:
робити вибір і контролювати своє життя;
брати на себе відповідальність за свої дії;
захищати себе і свої життєві цінності;
діяти відповідно до них;
піклуватись про інших;
Завдання вчителів:
прищепити учням потребу до здобуття
знань;
створити такі умови, щоб процес
здобуття знань був для них цікавим,
потрібним, комфортним;
і тому пріоритетним завданням вчителя
під час навчально-виховної діяльності є
створення ситуації успіху.
Що означає “Ситуація успіху?”
Ситуація успіху - це суб'єктивний
психічний стан задоволення наслідком
своєї фізичної, розумової праці чи
моральної напруги.
Успіх у навчанні - єдине джерело
внутрішніх сил дитини, які породжують
енергію для переборення труднощів,
бажання вчитися.
В.Сухомлинський
Ситуація успіху дарує атмосферу
приязні та взаємодопомоги, впевненості
і захищеності.
Учитель зобов’язаний створити джерело
внутрішніх сил дитини, джерело, яке дає
енергію для подолання труднощів і
формування бажання вчитися.
Використання ситуації успіху має
сприяти підвищенню робочого тонусу,
збільшенню продуктивності навчальної
роботи, а також допомогти учням
усвідомити себе повноцінною
особистістю і, відповідно, забезпечити
успіх у навчанні.
Основою педагогічної технології
“Створення ситуації успіху” є
особистісно-орієнтований підхід у справі
навчання та виховання.
А тому звернемося до рекомендацій
щодо особистісно-орієнтовного підходу
навчання та виховання.
–
Особистісно орієнтоване навчання
це навчання, центром якого є
особистість дитини, її самобутність та
самостійність: суб'єктивний досвід
кожного спочатку розкривається, а
потім узгоджується зі змістом освіти.
Визнання учня ключовою фігурою
всього освітнього процесу – це і є
особистісно орієнтована педагогіка.
У свідомості учня це має такий
вигляд: «Все, що я пізнаю, я знаю,
для чого мені потрібно і де я можу ці
знання застосувати».
Для педагога - це прагнення знайти
розумний баланс між знаннями,
уміннями та навичками учня.
Сучасність вимагає навчити учнів:
- самостійно та творчо розв'язувати
проблеми;
- шукати нову інформацію й робити
висновки, а не подавати дітям готові
знання.
В особистісно-орієнтованому підході
вчителю насамперед потрібен високий
рівень педагогічної майстерності, який
базується на розвитку:
дидактичних;
організаторських;
комунікативних;
науково-пізнавальних;
емоційних;
та поведінкових компонентностей;
-
-
Цілі особистісно орієнтованого
навчання полягають у тому, щоб:
визначити життєвий досвід кожного
учня;
його пізнавальні здібності;
рівень інтелекту;
інтереси, які спочатку треба розкрити,
а потім розвинути у навчальному
процесі;
Цілі особистісно орієнтованого навчання
полягають у тому, щоб:
Формувати позитивну мотивацію учнів до:
-
пізнавальної діяльності;
-
потребу в самопізнанні;
-
потребу в самореалізаціїї;
-
та потребу у самовдосконаленні школярів;
Цілі особистісно орієнтованого навчання
полягають у тому, щоб:
Озброїти учнів механізмом:
адаптації;
саморегуляції;
самозахисту;
самовиховання;
Цілі особистісно орієнтованого навчання
полягають у тому, щоб:
Розвинути індивідуальні позитивні
здібності кожного школяра;
Сформувати культуру життєдіяльності
максимально виявити і використати
індивідуальний досвід учня;
Правильно визначати лінії поведінки.
Основні принципи
особистісно-орієнтованого
навчання:
1. Принцип «розвивальної допомоги»
не робити за учня;
не вказувати йому, що робити,
а допомогти пробувати власні сили і власну
активність;
потрібно добитись, щоб учень сам обирав
рішення і відповідав за них.
Звідси - не потрібно подавати готові
знання, а створити умови, в яких
виявляється:
-
власна пізнавальна активність учня;
-
і він визначить для себе цілі, зміст та
методи роботи, власні цінності.
-
Навчання повинно бути дослідницьким
Це час, протягом якого діти вчаться:
самостійно діяти;
- дискутувати;
- приймати рішення.
-
При цьому розвивається самосвідомість і
самореалізується особистість.
Принцип - «свобода вміння»
- учні вільно обговорюють
проблеми;
- співпрацюють один з одним,
- а вчитель виступає в ролі
старшого члена колективу,
консультанта, джерела досвіду
Принцип - «свобода вміння»
Учителю:
-недостатньо
процес;
організувати навчальний
- потрібно ще визначити спосіб засвоєння
знань, тобто оприділити види діяльності
учня на уроці.
Основні вимоги до особистісноорієнтованого уроку:
раціональна єдність словесних,
наукових і практичних методів
навчання;
зв'язок з раніше вивченим досвідом,
набутим учнем;
Основні вимоги до особистісно
орієнтованого уроку:
-формування вмінь в учнів самостійно
здобувати знання і застосовувати їх на
практиці;
-заохочення прагнень учнів знаходити свій
спосіб роботи з навчальним матеріалом.
Метою
особистісноорієнтованого уроку є:
- створення умов для виявлення
пізнавальної активності учнів
Засобами досягнення вчителем цієї мети
можуть бути:
використання різних форм та методів
навчальної діяльності, які дозволяють
розкрити суб'єктивний досвід учнів;
створення атмосфери зацікавленості
кожного учня в результатах роботи
всього класу;
стимулювання учнів до висловлювань,
використання різних способів виконання
завдань без побоювань помилитися,
отримати хибну відповідь тощо;
Засобами досягнення вчителем цієї мети
можуть бути:
використання протягом уроку
дидактичного матеріалу, який дозволяє
отримати учневі найбільш значущі для
нього вид та форму змісту навчального
матеріалу;
оцінювання досягнень учня протягом
усього процесу його діяльності, а не
тільки за кінцевим результатом;
Засобами досягнення вчителем цієї мети
можуть бути:
заохочення прагнень учня знаходити свій
спосіб роботи;
аналізувати протягом уроку роботи інших
учнів; вибирати та засвоювати найбільш
раціональні з них;
створення на уроці педагогічних ситуацій
спілкування, які б дозволяли кожному учневі
виявляти ініціативу, самостійність, виборність у
справах роботи;
створення обстановки для природного
самовираження учня.
Технологія
особистісноорієнтованогоуроку
Для проведення особистісноорієнтованого уроку вчитель має
оволодіти його основними етапами:
1.
2.
3.
4.
5.
6.
7.
8.
Орієнтації.
Визначення мети.
Проектування.
Організації.
Реалізації.
Контролю.
Коригування.
Оцінювання
1. Етап орієнтації включає:
орієнтацію на позитивну роботу;
орієнтацію на визначення особистісного
досвіду учнів;
пов'язання цього досвіду з проблемами
навчального матеріалу.
2. Етап визначення мети передбачає:
визначення на уроці разом з учнями
значущої мети здійснення тієї діяльності,
яка запланована вчителем (учні повинні
зрозуміти, що може дати робота учням
саме на цьому уроці для складання,
наприклад, тематичного заліку,
державної атестації, свого майбутнього
життя тощо);
визначення показників досягнення
поставлених завдань;
3. Етап проектування включає:
передбачення залучення учнів до
виконання ними випереджальних
завдань;
підготовки повідомлень;
рефератів;
виготовлення та відбору наочності;
складання плану роботи тощо;
Етап організації виконання плану
діяльності передбачає:
Подання можливих варіантів і
способів виконання навчальної
діяльності (усна чи письмова форма,
індивідуальна робота чи робота в
групах, робота з текстом чи з іншими
засобами одержання інформації);
Етап організації виконання плану
діяльності передбачає:
2.Представлення учнями вибору способу
фіксації нового матеріалу (конспект,
схема, таблиця, опора, план, тези,
висновки тощо);
3.Варіативність домашнього завдання
(диференціація за рівнем складності та
способом виконання).
Етап контрольно-оцінювальний:
1.Залучення учнів до контролю за
перебігом навчальної діяльності шляхом
заохочення їх до різних видів контролю,
самоконтролю, взаємоконтролю, роботи
в групах;
2.Участь учнів у виправленні помилок і
недоліків у знаннях, усвідомлення їх
причин шляхом взаємо та самоаналізу;
Етап контрольно-оцінювальний:
3.Надання учням можливості самостійно
або за участі вчителя, інших учнів
порівнювати отримані ним результати з
критеріями стандарту, закладеного у
навчальній програмі;
4.Використання механізмів оцінного
методу (позитивного ставлення до
успіхів школяра);
Етап контрольно-оцінювальний:
5.Використання механізмів оцінного
методу (позитивного ставлення до
успіхів школяра).
6.Оцінювання (виставлення рівневих
оцінок за дванадцятибальною системою
оцінювання навчальних досягнень,
поурочного бала, рейтинг) не тільки
результатів, а й самого процесу
навчання.
6. Заключний етап передбачає:
усвідомлення учнями ситуації
досягнення мети;
відчуття успіху;
підкріплення позитивної мотивації
стосовно власної діяльності.
Методи та засоби психолого-педагогічної
підтримки діяльності учнів
заохочення;
навчально-пізнавальна гра;
створення ситуації успіху;
створення ситуації пізнавального інтересу;
створення проблемної ситуації;
спонукання до пошуку альтернативних
рішень;
виконання творчих завдань;
кооперація учнів;
створення ситуації взаємодопомоги тощо.
Висновок може бути таким: особистісноорієнтоване навчання ЦЕ–
загальнодидактичний принцип
індивідуального підходу до учнів.
Таке твердження ми дослідимо та
пояснимо за допомогою такого факту:
Відомий російський психолог
Л.С. Виготський своє теорією доводить,
що розум будь-якої людини має дві зони
розвитку: А і Б.
Перша зона (А) – це зона актуального
розвитку.
У цю зону потрапляють завдання, які
дитина може виконати сама без
допомоги вчителя.
Друга зона (В) – це зона найближчого
розвитку
Сюди потрапляють завдання, які дитина сама
виконати не може, але може з ними
впоратися з допомогою вчителя.
Зона найближчого розвитку, - це зона
“наступного дня”.
Те, що сьогодні є зона найближчого
розвитку, завтра у процесі навчання повинно
стати зоною актуального розвитку. Учитель
не повинен давати готову інформацію, адже
таке навчання може загальмувати мислення
дитини. А за допомогою вміло підібраних
запитань педагог підводить школяра до
правильної відповіді, розв’язку.
Те, що сьогодні є зоною найближчого
розвитку, завтра у процесі навчання
повинно стати зоною актуального
розвитку.
Учитель не повинен давати готову
інформацію, адже таке навчання може
загальмувати мислення дитини.
А за допомогою вміло підібраних
запитань педагог підводить школяра до
правильної відповіді, розв’язку.
Отже, як бачимо із цього прикладу, щоб
відбулися розвиток і навчання учнів,
завдання повинні потрапляти лише в
зону найближчого розвитку
(за Л.С. Виготським).
Припустимо, що два учні навчались в
одній школі, в одних і тих самих
учителів, закінчили школу з відзнакою,
рівень їхнього розвитку все одно буде
різним.
Ще більше відрізняється розвиток учнів
класу, які згідно з 12- бальною
системою досягли початкового і
високого рівнів.
Тому зрозуміло, що до таких дітей треба
підходити індивідуально, тобто ставити
перед ними різні завдання.
Якщо для цілого класу поставити одне
завдання, то для одних учнів воно
потрапить у зону актуального розвитку,
для інших – у зону найближчого
розвитку.
Отже, одне завдання для всього класу
ставити не бажано і не потрібно, а
здійснювати якісний особистісноорієнтований підхід до навчання та
виховання на практиці нам заважає ряд
причин, зокрема:
Причина 1. Щоб підійти індивідуально
до кожного учня, необхідно знати його
психологічні, фізіологічні та соціальні
особливості.
Лише психологія нараховує кілька
десятків індивідуальних особливостей
особистості. Це різні види уваги, уяви,
мислення, сприйняття, темпераменту,
характеру і т.д.
Пам’ять також поділяється більш ніж
на 10 типів: короткочасна,
довготривала, оперативна, рухова,
зорова, слухова, емоційна, словеснологічна і т.д.;
Причина 2. Виявити всі ці психологічні,
фізіологічні та соціальні особливості
вчитель без допомоги психолога, лікаря,
соціолога не може;
Причина 3.Навіть якщо теоретично
припустити, що в кожної дитини
виявили всі ці особливості, вчитель не
зможе запам’ятати їх у такій кількості
дітей, оскільки він одночасно навчає
свого предмета не один десяток учнів,
кожен з яких має не один десяток таких
особливостей.
Нарешті, якщо вчителю все-таки
вдається запам’ятати всі особливості
кожної дитини, він не зможе підійти
індивідуально тому, що урок триває
всього 40-45 хв, протягом яких
неможливо фізично попрацювати з
кожним учнем класу індивідуально.
Отже, існує суперечність: з одного боку,
вимоги до особистісно-орієнтованого
навчання, а з іншого причини, що
унеможливлюють якісне впровадження
цієї педагогічної технології у навчальновиховний процес.
Який же вихід з ситуації, що склалася ?
Філософія вчить, що джерелом і
рушійними силами будь-якого процесу
(у тому числі й навчального) є
розв’язання суперечностей і тому,
щоб навчальний процес розвивався,
вчителю необхідно вміти виявляти
суперечність навчального процесу, а
також вміти розв’язувати її.
Дана суперечність розв’язується шляхом
диференційованого підходу до учнів.
Диференціація (від лат. Differentia –
різниця, відмінність) – розчленування
цілого на якісно відмінні частини.
Розв’язування таких суперечностей
називається підходом до навчання.
Цей підхід, для прикладу, можна
здійснити таким чином:
Учнів класу розподілити на групи за
рівнем розвитку.
Критерії, якими слід керуватися - це
успішність.
Таких груп, наприклад, може бути
чотири:
низький рівень;
середній рівень;
достатній рівень;
високий рівень.
Зрозуміло, що такий поділ не
аргументується для учнів, для того щоб
у слабшого школяра не сформувалася
занижена самооцінка, а в сильного –
завищена.
Якщо учні однієї з груп підвищують свій
рівень – їх слід перевести до наступної
групи і навпаки.
Для кожної групи пропонуються різні за
ступенем складності завдання.
Диференційований підхід можна
здійснювати при різних формах
навчального процесу: під час уроку,
лабораторного заняття, екскурсії.
Під час проведеного уроку методом бесіди,
запитань слід орієнтувати учнів на певну
групу.
При цьому обов’язково слід враховувати,
щоб запитання було точним, стислим, не
мало елементів підказки.
Під час проведення уроку методом
пояснення, розповіді диференційований
підхід неможливий, оскільки вчитель будує
свою розповідь, орієнтуючись на
середнього учня,
але під час закріплення нового матеріалу
чи пояснення домашнього завдання учням
можна запропонувати різнорівневі
завдання.
Завершальним етапом навчальної
діяльності на уроці є:
усвідомлення ситуації досягнення мети;
переживання ситуації успіху;
підкріплення позитивної мотивації щодо
самої діяльності.
Ситуація успіху досягається тоді, коли
сама дитина визначає цей результат як
успіх.
Усвідомлення ситуації успіху самим
учнем, розуміння її значимості виникає у
суб'єкта після здолання своєї боязкості,
невміння, незнання, психологічного
враження та інших видів труднощів.
Роль “Ситуації успіху” у навчальній
діяльності
За останні роки термін
„Ситуація успіху” став звичним для
педагогів.
Ніхто не заперечує, що саме позитивні
емоції можуть стати для дитини одним
з найважливіших стимулів у навчанні,
але при цьому ми забуваємо про те, що
в педагогів не існує єдиного рецепта чи
правила, як саме створювати ситуації
успіху тому, що це слід на основі
індивідуального підходу, зважено, з
урахуванням багатьох факторів.
Діти прощають багато чого, але не
вибачають байдужість.
За відгуками дітей, найкращі їхні
вчителі вели уроки так, що здавалося,
ніби весь урок вони зайняті саме тобою.
Як цього досягти?
Іноді це „Іскра Божа”,
а частіше – майстерність, доведена до
мистецтва.
Важливо мати на увазі, що навіть
одноразове переживання успіху може
докорінно змінити психологічне
самопочуття дитини.
Ситуація успіху може стати пусковим
механізмом подальшого розвитку
особистості.
Безперечно, переживання успіху навіює
людині впевненість у власних силах.
З`являється бажання знову досягти
добрих результатів, виникає відчуття
внутрішнього благополуччя, що, у свою
чергу, покращує ставлення до
навколишнього світу.
На перший погляд здається, що вчитель,
кілька разів давши учню можливість
відчути успіх, далі вже само собою
забезпечує високий рівень мотивації,
інтересу, пізнавальної активності.
Але може бути й протилежний
результат: постійна успішність здатна
сформувати байдуже ставлення до
навчання.
Крім того, постійне очікування лише
позитивного результату згубно впливає
на розвиток вольових якостей учня:
він ухиляється від подолання
труднощів;
губиться в складних ситуаціях
(навчальних та життєвих);
у його поведінці починає домінувати
мотив „уникнення невдач”.
Досвідчені психологи та педагоги
попереджують про можливість
негативних наслідків пережитого успіху.
Чому ж виникає такий парадокс?
По-перше, успіх, що діставався ціною
незначних зусиль, може призвести до
переоцінки, точніше, до завищеної
оцінки своїх можливостей.
По-друге, за сильним переживанням
будь-якої емоції обов`язково настає
релаксація (розслаблення).
І якщо в цей період запропонувати
людині якусь діяльність, то, швидше за
все, ця діяльність буде менш успішною,
ніж попередня.
По-третє, переживання успіху може бути
потьмареним, якщо результат, важливий
і значимий для самого учня, не буде
адекватно оцінений іншими людьми.
І нарешті:
Емоція успіху не стане сильним
переживанням, якщо результати діяльності
не значимі для її суб`єкта.
Дитина, особливо на початку навчання,
однаково інтенсивно переживає успіх у
„головних” і „неголовних” навчальних
предметах.
Але часто знижують цю інтенсивність:
„12 балів з музики ! Та краще б ти
отримав 12 балів з читання”.
Знижуючи значимості успіху, що
переживається дитиною, ми, дорослі,
впливаємо на формування у дитини
ставлення до навчального процесу в
цілому.
Ось чому, оцінюючи дітей, необхідно
виходити з індивідуальних особливостей
кожного учня.
Просування вперед треба заохочувати,
підбадьорювати, щоб дитина не
відчувала невдачу, порівнюючи свої
результати з раніше встановленими
нормами, особливо якщо вони для неї
недосяжні.
Отже, ситуація успіху у навчальній
діяльності створюється вчителем або ж
психологом.
Як і будь-яку іншу діяльність, навчання
можна уявити у вигляді простого
ланцюжка дій:
1. Установка на діяльність (емоційна
підготовка учнів на вирішення
навчального завдання) – мотиваційний
етап;
2.Забезпечення діяльності (створення
умов для успішного вирішення
навчального завдання) –підготовчий,
робочий етап;
3.Порівняння отриманих результатів з
очікуваними (усвідомлення ставлення до
результатів своєї навчальної праці) –
результативний етап.
Отже, якщо ситуація успіху створюється
вчителем послідовно і свідомо, її
3.Порівняння отриманих результатів з
очікуваними (усвідомлення ставлення
до результатів своєї навчальної праці) –
результативний етап.
Отже, якщо ситуація успіху створюється
вчителем послідовно і свідомо, її
структура повинна врахувати всі
перелічені компоненти.
Створення ситуації успіху на
мотиваційному етапі навчальної
діяльності
Дослідження психологів свідчать, що рівень
засвоєння людиною знань істотно залежить
від рівня сформованості її мотивації
навчитися.
Тож давайте проаналізуємо, як провести
мотиваційний етап уроку так, щоб створити
ситуацію успіху для того учня.
Перед учителем стоїть завдання:
сформувати в учня настанову на
успішне виконання завдання
Інакше кажучи, вчитель повинен
сформувати в учнів мотив досягнення
мети.
Але при цьому вчитель часто
зустрічається з неадекватною
реакцією учнівського колективу:
1.Хтось уже виконував подібне
завдання, і його результати
виявились невдалими, так що у цієї
категорії учнів уже сформоване
негативне ставлення на успішне
виконання завдання.
2.Інша група учнів не стикалась з
такою роботою, тому вони не знають,
чого можна очікувати від майбутньої
діяльності.
3.Третя група, яка виконувала потрібні
завдання і успішно з ними впоралася,
знаходиться у стані мобілізації, готова
виконувати навчальне завдання.
Зрозуміло, що найлегше вчителю буде
працювати з учнями третьої групи, де
необхідно лише активізувати позитивні
емоції, які діти пережили раніше.
У другої групи учнів слід передбачити
емоційну реакцію, намалювати
перспективу вдалого виконання
завдання, пов`язавши її з тими чи
іншими умовами діяльності, які в
минулому забезпечували успіх.
Найбільш клопітною буде робота
першою групою учнів.
Перш за все доведеться нейтралізувати
спогади про невдачу в попередній
діяльності, а потім створити перспективу
для нової.
Зробити це можна, наприклад, так:
дати завдання учневі попрацювати над
своїми помилками, або повідомити його,
що завдання для нього змінено
порівняно з попереднім і т. д.
Учитель може запропонувати різні
варіанти мотивів досягнення ситуації
успіху:
прагнення самостійно розв`язати цікаві
задачі;
завоювати авторитет у своїх товаришів;
стати першим;
розглядати свою діяльність з точки зору
її корисності для інших людей;
встановити нові контакти між
товаришами у ході виконання завдання
тощо.
Отже, на етапі мотивації навчальної
діяльності учитель організовує певні
ситуації з метою активізувати чи
нейтралізувати емоції для наступної
діяльності
На етапі мотивації створення ситуації
успіху більшою мірою визначається
психологічними аспектами.
Тут доречним буде використання в
роботі вчителя таких психологопедагогічних прийомів, як:
Ефект Розенталя, або „Ефект
навіювання”: „Ти це можеш”, „Тобі це
вдається” тощо.
Якщо педагог буде переконувати учнів
у реальності успіху, то успіх прийде.
Англійський учений Стоуенс довів, що
учні, яких заохочували, досягли значно
більших успіхів, ніж ті, кого ніяк не
заохочували.
Прийом „Емоційне погладжування” –
це констатація будь-якого факту успіху,
прищеплювання дитині віри в себе,
відкритість учителя для довіри і співчуття.
◦ Прийом „Анонсування” –
репетиція майбутньої дії, яка створює
психологічний настрій на успіх перед
класом.
Це можуть бути додаткові індивідуальні
заняття з окремими учнями чи
заздалегідь оголошенні запитання
самостійної роботи.
Прийом „Шикуйсь!” містить такі кроки:
психологічна атака;
емоційне блокування;
вибір головного напрямку;
вибір рівних можливостей;
несподіване порівняння;
стабілізація.
Цей прийом полягає в тому, щоб:
учителем блокувалось припущення на
невдачу в діяльності учня;
відволікалася увага школяра від
чергового неуспіху;
вчитель повинен знайти той напрямок
діяльності, яким учень зможе
реалізувати себе набагато краще, тим
самим забезпечити його на успіх, на
стабільність у навчанні.
Розглянемо деякі
алгоритми створення ситуацій успіху та
методику їх реалізації:
Прийом „Даю шанс” – це заздалегідь
підготовлена вчителем ситуація, в якій
учень отримує можливість зненацька
для себе розкрити свої можливості.
Прийом “ Зняття страху”-
допомогає перебороти невпевненість у
власних силах (Люди вчаться на своїх
помилках і знаходять інші шляхи
вирішення проблем).
Прийом “Авансування успішного
результату” –
допомогає вчителю висловити тверду
переконаніність у тому, що його учень
обов’язково впорається з поставленим
завданням.
Це, в свою чергу, переконує дитину у
своїх силах і можливостях.
“У тебе обов’язково вийде”, “Я навіть не
сумніваюсь у позитивному результаті” і
т. д.
Прийом “Прихований інструктаж”
Допомагає дитині уникнути поразки.
Досягається шляхом побажання,
наприклад:
Можливо краще почати з ...,
Виконуючи роботу не забудьте про ...
Прийом “Внесення мотиву”.
Показує дитині заради чого, кого
здійснюється ця діяльність, кому буде
добре після виконання, наприклад, “Без
твоєї допомоги твоїм друзям не
впоратись...” тощо.
Прийом “Персональна винятковість.”
Визначає важливість зусиль дитини в
діяльності, що здійснюється або
здійснюватиметься, наприклад:
Тільки ти міг би…
Тільки тобі і можу доручити… і т.п.
Прийом “Висока оцінка деталі”.
Допомагає емоційно пережити не
результат в цілому, а якої її окремої
деталі:
Найбільше мені сподобалось у твоїй
роботі…
Найбільше тобі вдалося…
Прийом „Еврика”.
Створюються умови, за яких дитина,
виконуючи навчальне завдання,
несподівано відкриває в собі невідомі
досі здібності.
Завдання вчителя – помітити це глибоко
особисте відкриття, всіляко підтримати
дитину, поставити нову мету і надихнути
на її досягнення.
Допомога вчителя у створенні ситуації
відкриття має бути ненав`язливою,
прихованою.
Створюючи ситуації успіху на етапі
організації навчальної діяльності, слід
пам`ятати кілька основних правил:
у кожній дитині є задатки, які можуть
розвинутися у здібності;
Побачити їх, відчути, розвити – це
справа педагога;
ставлення до дитини як до рівної, як до
себе, спілкування, що повністю включає
грубість, різкість, образливий тон, має
стати обов`язковою нормою всієї
педагогічної діяльності;
Ставлення до дитини:
як до рівної,
як до себе,
спілкування, що повністю виключає:
- грубість,
- різкість,
- образливий тон
має стати обов`язковою нормою всієї
педагогічної діяльності;
чим більше напрямків діяльності, в яких
бере участь дитина, тим більше в неї
можливостей знайти себе;
кількість і різноманітність ситуацій і
обставин, в тому числі і штучно
створених, у які може потрапити
дитина, визначають шляхи її сьогодення
і віддаленого інтересу та можливі шляхи
успіху.
ТИПИ УСПІХУ:
Неочікувана радість – це почуття
задоволення від того, що результати
діяльності учня перевершили його
очікування.
З педагогічної та психологічної точки
зору – це результат продуманої,
підготовленої діяльності вчителя.
Спільна радість – полягає в тому, щоб учень
досяг необхідної для себе реакції колективу.
Вона може бути підготовленою вчителем
або спонтаною.
Спільною радістю вважають тільки ті реакції
колективу, які дають можливість дитині
відчутні себе задоволеним, стимулюють її
зусиля.
Це, перш за все, має бути емоційний відгук
оточуючих на успіх члена свого колективу.
Важливо, щоб у досягненнях кожного
школяра всі бачили результати своєї
праці, а сама дитина розуміла, що її
радість – це радість підтримки,
отримання статусу „свій серед своїх”.
Зрештою у тому, як реагує дитячий
колектив на успіхи або невдачі своїх
учителів, виявляється його моральна
сутність.
Радість пізнання – це радість пізнання
нового, хоча вона по своїй суті
альтруїстична (виникає на основі
допомоги, підтримки інших людей).
Пізнання спираїться на самоосвіту й
самопізнання.
Така радість не може вирости на
пустому місці, появитися без серйозних
причин. Це слід клопіткої роботи
учителя –учня-учнів.
ВИСНОВОК:
1.Ситуація успіху досягається тоді, коли
сама дитина визначає цей результат як
успіх.
2 Усвідомлення ситуації успіху самим
учнем, розуміння її значимості виникає у
школяра після здолання своєї боязкості,
невміння, незнання, психологічного
враження та інших видів труднощів.
3. Завдання педагога :
допомогти особистості дитини зрости в
успіху;
дати відчути радість від здолання
труднощів;
дати зрозуміти, що задарма в житті в
житті нічого не дається, скрізь необхідно
докласти зусиль.
І успіх буде еквівалентним витраченим
зусиллям.
ШАНОВНІ КОЛЕГИ !
Дайте, будь ласка, відповідь на такі
запитання:
1.Ваше ставлення до технології “Створення
ситуації успіху”.
2.Як Ви оцінюєте стан “Створення ситуації
успіху у Вашому навчальному закладі”.
3.Які ще методичні рекомендації, ідеї,
міркування щодо “Створення ситуації успіху”,
Ви можете запропонувати учасникам нашого
семінару ?
ВДЯЧНІ ВАМ ЗА ВІДВЕРТІСТЬ, ЗА ПОРАДИ
Slide 75
Створення ситуації успіху
та шляхи її реалізації
на уроці як складової якості
навчально-виховного процесу
Мета: Удосконалити методику
створення ситуації успіху та шляхів
її реалізації на уроці як стежки, що
веде до того куточка дитячого
серця, в якому горить вогник
бажання бути гарним.
На
відміну від традиційного розуміння
освіти як суми знань та навичок, нині освіту
починають розглядати як процес
становлення особистості .
Причому особистості, здатної до:
самоосвіти,
саморозвитку,
самовдосконалення,
яка вміє використовувати набуті знання,
яка прагне реалізувати себе,
спроможна змінити на краще своє життя,
життя своєї держави.
Алгоритм
створення та досягнення ситуації успіху
твердження про “Ситуацію успіху”;
особистісно-орієнтований підхід у справі
навчання та виховання - основа педагогічної
технології “Створення ситуації успіху”;
роль “Ситуації успіху” у навчальній діяльності;
створення “Ситуації успіху” на мотиваційному
етапі навчальної діяльності;
психолого-педагогічні прийоми при створенні
“Ситуації успіху”;
методика реалізації “Ситуації успіху”;
Виходячи із Положень Закону України “Про
освіту” завдання школи сьогодні полягає в
тому, щоб:
Виховувати в учнів здатність:
долати життєві труднощі;
самостійно приймати рішення;
розвивати себе як особистість, здатну:
робити вибір і контролювати своє життя;
брати на себе відповідальність за свої дії;
захищати себе і свої життєві цінності;
діяти відповідно до них;
піклуватись про інших;
Завдання вчителів:
прищепити учням потребу до здобуття
знань;
створити такі умови, щоб процес
здобуття знань був для них цікавим,
потрібним, комфортним;
і тому пріоритетним завданням вчителя
під час навчально-виховної діяльності є
створення ситуації успіху.
Що означає “Ситуація успіху?”
Ситуація успіху - це суб'єктивний
психічний стан задоволення наслідком
своєї фізичної, розумової праці чи
моральної напруги.
Успіх у навчанні - єдине джерело
внутрішніх сил дитини, які породжують
енергію для переборення труднощів,
бажання вчитися.
В.Сухомлинський
Ситуація успіху дарує атмосферу
приязні та взаємодопомоги, впевненості
і захищеності.
Учитель зобов’язаний створити джерело
внутрішніх сил дитини, джерело, яке дає
енергію для подолання труднощів і
формування бажання вчитися.
Використання ситуації успіху має
сприяти підвищенню робочого тонусу,
збільшенню продуктивності навчальної
роботи, а також допомогти учням
усвідомити себе повноцінною
особистістю і, відповідно, забезпечити
успіх у навчанні.
Основою педагогічної технології
“Створення ситуації успіху” є
особистісно-орієнтований підхід у справі
навчання та виховання.
А тому звернемося до рекомендацій
щодо особистісно-орієнтовного підходу
навчання та виховання.
–
Особистісно орієнтоване навчання
це навчання, центром якого є
особистість дитини, її самобутність та
самостійність: суб'єктивний досвід
кожного спочатку розкривається, а
потім узгоджується зі змістом освіти.
Визнання учня ключовою фігурою
всього освітнього процесу – це і є
особистісно орієнтована педагогіка.
У свідомості учня це має такий
вигляд: «Все, що я пізнаю, я знаю,
для чого мені потрібно і де я можу ці
знання застосувати».
Для педагога - це прагнення знайти
розумний баланс між знаннями,
уміннями та навичками учня.
Сучасність вимагає навчити учнів:
- самостійно та творчо розв'язувати
проблеми;
- шукати нову інформацію й робити
висновки, а не подавати дітям готові
знання.
В особистісно-орієнтованому підході
вчителю насамперед потрібен високий
рівень педагогічної майстерності, який
базується на розвитку:
дидактичних;
організаторських;
комунікативних;
науково-пізнавальних;
емоційних;
та поведінкових компонентностей;
-
-
Цілі особистісно орієнтованого
навчання полягають у тому, щоб:
визначити життєвий досвід кожного
учня;
його пізнавальні здібності;
рівень інтелекту;
інтереси, які спочатку треба розкрити,
а потім розвинути у навчальному
процесі;
Цілі особистісно орієнтованого навчання
полягають у тому, щоб:
Формувати позитивну мотивацію учнів до:
-
пізнавальної діяльності;
-
потребу в самопізнанні;
-
потребу в самореалізаціїї;
-
та потребу у самовдосконаленні школярів;
Цілі особистісно орієнтованого навчання
полягають у тому, щоб:
Озброїти учнів механізмом:
адаптації;
саморегуляції;
самозахисту;
самовиховання;
Цілі особистісно орієнтованого навчання
полягають у тому, щоб:
Розвинути індивідуальні позитивні
здібності кожного школяра;
Сформувати культуру життєдіяльності
максимально виявити і використати
індивідуальний досвід учня;
Правильно визначати лінії поведінки.
Основні принципи
особистісно-орієнтованого
навчання:
1. Принцип «розвивальної допомоги»
не робити за учня;
не вказувати йому, що робити,
а допомогти пробувати власні сили і власну
активність;
потрібно добитись, щоб учень сам обирав
рішення і відповідав за них.
Звідси - не потрібно подавати готові
знання, а створити умови, в яких
виявляється:
-
власна пізнавальна активність учня;
-
і він визначить для себе цілі, зміст та
методи роботи, власні цінності.
-
Навчання повинно бути дослідницьким
Це час, протягом якого діти вчаться:
самостійно діяти;
- дискутувати;
- приймати рішення.
-
При цьому розвивається самосвідомість і
самореалізується особистість.
Принцип - «свобода вміння»
- учні вільно обговорюють
проблеми;
- співпрацюють один з одним,
- а вчитель виступає в ролі
старшого члена колективу,
консультанта, джерела досвіду
Принцип - «свобода вміння»
Учителю:
-недостатньо
процес;
організувати навчальний
- потрібно ще визначити спосіб засвоєння
знань, тобто оприділити види діяльності
учня на уроці.
Основні вимоги до особистісноорієнтованого уроку:
раціональна єдність словесних,
наукових і практичних методів
навчання;
зв'язок з раніше вивченим досвідом,
набутим учнем;
Основні вимоги до особистісно
орієнтованого уроку:
-формування вмінь в учнів самостійно
здобувати знання і застосовувати їх на
практиці;
-заохочення прагнень учнів знаходити свій
спосіб роботи з навчальним матеріалом.
Метою
особистісноорієнтованого уроку є:
- створення умов для виявлення
пізнавальної активності учнів
Засобами досягнення вчителем цієї мети
можуть бути:
використання різних форм та методів
навчальної діяльності, які дозволяють
розкрити суб'єктивний досвід учнів;
створення атмосфери зацікавленості
кожного учня в результатах роботи
всього класу;
стимулювання учнів до висловлювань,
використання різних способів виконання
завдань без побоювань помилитися,
отримати хибну відповідь тощо;
Засобами досягнення вчителем цієї мети
можуть бути:
використання протягом уроку
дидактичного матеріалу, який дозволяє
отримати учневі найбільш значущі для
нього вид та форму змісту навчального
матеріалу;
оцінювання досягнень учня протягом
усього процесу його діяльності, а не
тільки за кінцевим результатом;
Засобами досягнення вчителем цієї мети
можуть бути:
заохочення прагнень учня знаходити свій
спосіб роботи;
аналізувати протягом уроку роботи інших
учнів; вибирати та засвоювати найбільш
раціональні з них;
створення на уроці педагогічних ситуацій
спілкування, які б дозволяли кожному учневі
виявляти ініціативу, самостійність, виборність у
справах роботи;
створення обстановки для природного
самовираження учня.
Технологія
особистісноорієнтованогоуроку
Для проведення особистісноорієнтованого уроку вчитель має
оволодіти його основними етапами:
1.
2.
3.
4.
5.
6.
7.
8.
Орієнтації.
Визначення мети.
Проектування.
Організації.
Реалізації.
Контролю.
Коригування.
Оцінювання
1. Етап орієнтації включає:
орієнтацію на позитивну роботу;
орієнтацію на визначення особистісного
досвіду учнів;
пов'язання цього досвіду з проблемами
навчального матеріалу.
2. Етап визначення мети передбачає:
визначення на уроці разом з учнями
значущої мети здійснення тієї діяльності,
яка запланована вчителем (учні повинні
зрозуміти, що може дати робота учням
саме на цьому уроці для складання,
наприклад, тематичного заліку,
державної атестації, свого майбутнього
життя тощо);
визначення показників досягнення
поставлених завдань;
3. Етап проектування включає:
передбачення залучення учнів до
виконання ними випереджальних
завдань;
підготовки повідомлень;
рефератів;
виготовлення та відбору наочності;
складання плану роботи тощо;
Етап організації виконання плану
діяльності передбачає:
Подання можливих варіантів і
способів виконання навчальної
діяльності (усна чи письмова форма,
індивідуальна робота чи робота в
групах, робота з текстом чи з іншими
засобами одержання інформації);
Етап організації виконання плану
діяльності передбачає:
2.Представлення учнями вибору способу
фіксації нового матеріалу (конспект,
схема, таблиця, опора, план, тези,
висновки тощо);
3.Варіативність домашнього завдання
(диференціація за рівнем складності та
способом виконання).
Етап контрольно-оцінювальний:
1.Залучення учнів до контролю за
перебігом навчальної діяльності шляхом
заохочення їх до різних видів контролю,
самоконтролю, взаємоконтролю, роботи
в групах;
2.Участь учнів у виправленні помилок і
недоліків у знаннях, усвідомлення їх
причин шляхом взаємо та самоаналізу;
Етап контрольно-оцінювальний:
3.Надання учням можливості самостійно
або за участі вчителя, інших учнів
порівнювати отримані ним результати з
критеріями стандарту, закладеного у
навчальній програмі;
4.Використання механізмів оцінного
методу (позитивного ставлення до
успіхів школяра);
Етап контрольно-оцінювальний:
5.Використання механізмів оцінного
методу (позитивного ставлення до
успіхів школяра).
6.Оцінювання (виставлення рівневих
оцінок за дванадцятибальною системою
оцінювання навчальних досягнень,
поурочного бала, рейтинг) не тільки
результатів, а й самого процесу
навчання.
6. Заключний етап передбачає:
усвідомлення учнями ситуації
досягнення мети;
відчуття успіху;
підкріплення позитивної мотивації
стосовно власної діяльності.
Методи та засоби психолого-педагогічної
підтримки діяльності учнів
заохочення;
навчально-пізнавальна гра;
створення ситуації успіху;
створення ситуації пізнавального інтересу;
створення проблемної ситуації;
спонукання до пошуку альтернативних
рішень;
виконання творчих завдань;
кооперація учнів;
створення ситуації взаємодопомоги тощо.
Висновок може бути таким: особистісноорієнтоване навчання ЦЕ–
загальнодидактичний принцип
індивідуального підходу до учнів.
Таке твердження ми дослідимо та
пояснимо за допомогою такого факту:
Відомий російський психолог
Л.С. Виготський своє теорією доводить,
що розум будь-якої людини має дві зони
розвитку: А і Б.
Перша зона (А) – це зона актуального
розвитку.
У цю зону потрапляють завдання, які
дитина може виконати сама без
допомоги вчителя.
Друга зона (В) – це зона найближчого
розвитку
Сюди потрапляють завдання, які дитина сама
виконати не може, але може з ними
впоратися з допомогою вчителя.
Зона найближчого розвитку, - це зона
“наступного дня”.
Те, що сьогодні є зона найближчого
розвитку, завтра у процесі навчання повинно
стати зоною актуального розвитку. Учитель
не повинен давати готову інформацію, адже
таке навчання може загальмувати мислення
дитини. А за допомогою вміло підібраних
запитань педагог підводить школяра до
правильної відповіді, розв’язку.
Те, що сьогодні є зоною найближчого
розвитку, завтра у процесі навчання
повинно стати зоною актуального
розвитку.
Учитель не повинен давати готову
інформацію, адже таке навчання може
загальмувати мислення дитини.
А за допомогою вміло підібраних
запитань педагог підводить школяра до
правильної відповіді, розв’язку.
Отже, як бачимо із цього прикладу, щоб
відбулися розвиток і навчання учнів,
завдання повинні потрапляти лише в
зону найближчого розвитку
(за Л.С. Виготським).
Припустимо, що два учні навчались в
одній школі, в одних і тих самих
учителів, закінчили школу з відзнакою,
рівень їхнього розвитку все одно буде
різним.
Ще більше відрізняється розвиток учнів
класу, які згідно з 12- бальною
системою досягли початкового і
високого рівнів.
Тому зрозуміло, що до таких дітей треба
підходити індивідуально, тобто ставити
перед ними різні завдання.
Якщо для цілого класу поставити одне
завдання, то для одних учнів воно
потрапить у зону актуального розвитку,
для інших – у зону найближчого
розвитку.
Отже, одне завдання для всього класу
ставити не бажано і не потрібно, а
здійснювати якісний особистісноорієнтований підхід до навчання та
виховання на практиці нам заважає ряд
причин, зокрема:
Причина 1. Щоб підійти індивідуально
до кожного учня, необхідно знати його
психологічні, фізіологічні та соціальні
особливості.
Лише психологія нараховує кілька
десятків індивідуальних особливостей
особистості. Це різні види уваги, уяви,
мислення, сприйняття, темпераменту,
характеру і т.д.
Пам’ять також поділяється більш ніж
на 10 типів: короткочасна,
довготривала, оперативна, рухова,
зорова, слухова, емоційна, словеснологічна і т.д.;
Причина 2. Виявити всі ці психологічні,
фізіологічні та соціальні особливості
вчитель без допомоги психолога, лікаря,
соціолога не може;
Причина 3.Навіть якщо теоретично
припустити, що в кожної дитини
виявили всі ці особливості, вчитель не
зможе запам’ятати їх у такій кількості
дітей, оскільки він одночасно навчає
свого предмета не один десяток учнів,
кожен з яких має не один десяток таких
особливостей.
Нарешті, якщо вчителю все-таки
вдається запам’ятати всі особливості
кожної дитини, він не зможе підійти
індивідуально тому, що урок триває
всього 40-45 хв, протягом яких
неможливо фізично попрацювати з
кожним учнем класу індивідуально.
Отже, існує суперечність: з одного боку,
вимоги до особистісно-орієнтованого
навчання, а з іншого причини, що
унеможливлюють якісне впровадження
цієї педагогічної технології у навчальновиховний процес.
Який же вихід з ситуації, що склалася ?
Філософія вчить, що джерелом і
рушійними силами будь-якого процесу
(у тому числі й навчального) є
розв’язання суперечностей і тому,
щоб навчальний процес розвивався,
вчителю необхідно вміти виявляти
суперечність навчального процесу, а
також вміти розв’язувати її.
Дана суперечність розв’язується шляхом
диференційованого підходу до учнів.
Диференціація (від лат. Differentia –
різниця, відмінність) – розчленування
цілого на якісно відмінні частини.
Розв’язування таких суперечностей
називається підходом до навчання.
Цей підхід, для прикладу, можна
здійснити таким чином:
Учнів класу розподілити на групи за
рівнем розвитку.
Критерії, якими слід керуватися - це
успішність.
Таких груп, наприклад, може бути
чотири:
низький рівень;
середній рівень;
достатній рівень;
високий рівень.
Зрозуміло, що такий поділ не
аргументується для учнів, для того щоб
у слабшого школяра не сформувалася
занижена самооцінка, а в сильного –
завищена.
Якщо учні однієї з груп підвищують свій
рівень – їх слід перевести до наступної
групи і навпаки.
Для кожної групи пропонуються різні за
ступенем складності завдання.
Диференційований підхід можна
здійснювати при різних формах
навчального процесу: під час уроку,
лабораторного заняття, екскурсії.
Під час проведеного уроку методом бесіди,
запитань слід орієнтувати учнів на певну
групу.
При цьому обов’язково слід враховувати,
щоб запитання було точним, стислим, не
мало елементів підказки.
Під час проведення уроку методом
пояснення, розповіді диференційований
підхід неможливий, оскільки вчитель будує
свою розповідь, орієнтуючись на
середнього учня,
але під час закріплення нового матеріалу
чи пояснення домашнього завдання учням
можна запропонувати різнорівневі
завдання.
Завершальним етапом навчальної
діяльності на уроці є:
усвідомлення ситуації досягнення мети;
переживання ситуації успіху;
підкріплення позитивної мотивації щодо
самої діяльності.
Ситуація успіху досягається тоді, коли
сама дитина визначає цей результат як
успіх.
Усвідомлення ситуації успіху самим
учнем, розуміння її значимості виникає у
суб'єкта після здолання своєї боязкості,
невміння, незнання, психологічного
враження та інших видів труднощів.
Роль “Ситуації успіху” у навчальній
діяльності
За останні роки термін
„Ситуація успіху” став звичним для
педагогів.
Ніхто не заперечує, що саме позитивні
емоції можуть стати для дитини одним
з найважливіших стимулів у навчанні,
але при цьому ми забуваємо про те, що
в педагогів не існує єдиного рецепта чи
правила, як саме створювати ситуації
успіху тому, що це слід на основі
індивідуального підходу, зважено, з
урахуванням багатьох факторів.
Діти прощають багато чого, але не
вибачають байдужість.
За відгуками дітей, найкращі їхні
вчителі вели уроки так, що здавалося,
ніби весь урок вони зайняті саме тобою.
Як цього досягти?
Іноді це „Іскра Божа”,
а частіше – майстерність, доведена до
мистецтва.
Важливо мати на увазі, що навіть
одноразове переживання успіху може
докорінно змінити психологічне
самопочуття дитини.
Ситуація успіху може стати пусковим
механізмом подальшого розвитку
особистості.
Безперечно, переживання успіху навіює
людині впевненість у власних силах.
З`являється бажання знову досягти
добрих результатів, виникає відчуття
внутрішнього благополуччя, що, у свою
чергу, покращує ставлення до
навколишнього світу.
На перший погляд здається, що вчитель,
кілька разів давши учню можливість
відчути успіх, далі вже само собою
забезпечує високий рівень мотивації,
інтересу, пізнавальної активності.
Але може бути й протилежний
результат: постійна успішність здатна
сформувати байдуже ставлення до
навчання.
Крім того, постійне очікування лише
позитивного результату згубно впливає
на розвиток вольових якостей учня:
він ухиляється від подолання
труднощів;
губиться в складних ситуаціях
(навчальних та життєвих);
у його поведінці починає домінувати
мотив „уникнення невдач”.
Досвідчені психологи та педагоги
попереджують про можливість
негативних наслідків пережитого успіху.
Чому ж виникає такий парадокс?
По-перше, успіх, що діставався ціною
незначних зусиль, може призвести до
переоцінки, точніше, до завищеної
оцінки своїх можливостей.
По-друге, за сильним переживанням
будь-якої емоції обов`язково настає
релаксація (розслаблення).
І якщо в цей період запропонувати
людині якусь діяльність, то, швидше за
все, ця діяльність буде менш успішною,
ніж попередня.
По-третє, переживання успіху може бути
потьмареним, якщо результат, важливий
і значимий для самого учня, не буде
адекватно оцінений іншими людьми.
І нарешті:
Емоція успіху не стане сильним
переживанням, якщо результати діяльності
не значимі для її суб`єкта.
Дитина, особливо на початку навчання,
однаково інтенсивно переживає успіх у
„головних” і „неголовних” навчальних
предметах.
Але часто знижують цю інтенсивність:
„12 балів з музики ! Та краще б ти
отримав 12 балів з читання”.
Знижуючи значимості успіху, що
переживається дитиною, ми, дорослі,
впливаємо на формування у дитини
ставлення до навчального процесу в
цілому.
Ось чому, оцінюючи дітей, необхідно
виходити з індивідуальних особливостей
кожного учня.
Просування вперед треба заохочувати,
підбадьорювати, щоб дитина не
відчувала невдачу, порівнюючи свої
результати з раніше встановленими
нормами, особливо якщо вони для неї
недосяжні.
Отже, ситуація успіху у навчальній
діяльності створюється вчителем або ж
психологом.
Як і будь-яку іншу діяльність, навчання
можна уявити у вигляді простого
ланцюжка дій:
1. Установка на діяльність (емоційна
підготовка учнів на вирішення
навчального завдання) – мотиваційний
етап;
2.Забезпечення діяльності (створення
умов для успішного вирішення
навчального завдання) –підготовчий,
робочий етап;
3.Порівняння отриманих результатів з
очікуваними (усвідомлення ставлення до
результатів своєї навчальної праці) –
результативний етап.
Отже, якщо ситуація успіху створюється
вчителем послідовно і свідомо, її
3.Порівняння отриманих результатів з
очікуваними (усвідомлення ставлення
до результатів своєї навчальної праці) –
результативний етап.
Отже, якщо ситуація успіху створюється
вчителем послідовно і свідомо, її
структура повинна врахувати всі
перелічені компоненти.
Створення ситуації успіху на
мотиваційному етапі навчальної
діяльності
Дослідження психологів свідчать, що рівень
засвоєння людиною знань істотно залежить
від рівня сформованості її мотивації
навчитися.
Тож давайте проаналізуємо, як провести
мотиваційний етап уроку так, щоб створити
ситуацію успіху для того учня.
Перед учителем стоїть завдання:
сформувати в учня настанову на
успішне виконання завдання
Інакше кажучи, вчитель повинен
сформувати в учнів мотив досягнення
мети.
Але при цьому вчитель часто
зустрічається з неадекватною
реакцією учнівського колективу:
1.Хтось уже виконував подібне
завдання, і його результати
виявились невдалими, так що у цієї
категорії учнів уже сформоване
негативне ставлення на успішне
виконання завдання.
2.Інша група учнів не стикалась з
такою роботою, тому вони не знають,
чого можна очікувати від майбутньої
діяльності.
3.Третя група, яка виконувала потрібні
завдання і успішно з ними впоралася,
знаходиться у стані мобілізації, готова
виконувати навчальне завдання.
Зрозуміло, що найлегше вчителю буде
працювати з учнями третьої групи, де
необхідно лише активізувати позитивні
емоції, які діти пережили раніше.
У другої групи учнів слід передбачити
емоційну реакцію, намалювати
перспективу вдалого виконання
завдання, пов`язавши її з тими чи
іншими умовами діяльності, які в
минулому забезпечували успіх.
Найбільш клопітною буде робота
першою групою учнів.
Перш за все доведеться нейтралізувати
спогади про невдачу в попередній
діяльності, а потім створити перспективу
для нової.
Зробити це можна, наприклад, так:
дати завдання учневі попрацювати над
своїми помилками, або повідомити його,
що завдання для нього змінено
порівняно з попереднім і т. д.
Учитель може запропонувати різні
варіанти мотивів досягнення ситуації
успіху:
прагнення самостійно розв`язати цікаві
задачі;
завоювати авторитет у своїх товаришів;
стати першим;
розглядати свою діяльність з точки зору
її корисності для інших людей;
встановити нові контакти між
товаришами у ході виконання завдання
тощо.
Отже, на етапі мотивації навчальної
діяльності учитель організовує певні
ситуації з метою активізувати чи
нейтралізувати емоції для наступної
діяльності
На етапі мотивації створення ситуації
успіху більшою мірою визначається
психологічними аспектами.
Тут доречним буде використання в
роботі вчителя таких психологопедагогічних прийомів, як:
Ефект Розенталя, або „Ефект
навіювання”: „Ти це можеш”, „Тобі це
вдається” тощо.
Якщо педагог буде переконувати учнів
у реальності успіху, то успіх прийде.
Англійський учений Стоуенс довів, що
учні, яких заохочували, досягли значно
більших успіхів, ніж ті, кого ніяк не
заохочували.
Прийом „Емоційне погладжування” –
це констатація будь-якого факту успіху,
прищеплювання дитині віри в себе,
відкритість учителя для довіри і співчуття.
◦ Прийом „Анонсування” –
репетиція майбутньої дії, яка створює
психологічний настрій на успіх перед
класом.
Це можуть бути додаткові індивідуальні
заняття з окремими учнями чи
заздалегідь оголошенні запитання
самостійної роботи.
Прийом „Шикуйсь!” містить такі кроки:
психологічна атака;
емоційне блокування;
вибір головного напрямку;
вибір рівних можливостей;
несподіване порівняння;
стабілізація.
Цей прийом полягає в тому, щоб:
учителем блокувалось припущення на
невдачу в діяльності учня;
відволікалася увага школяра від
чергового неуспіху;
вчитель повинен знайти той напрямок
діяльності, яким учень зможе
реалізувати себе набагато краще, тим
самим забезпечити його на успіх, на
стабільність у навчанні.
Розглянемо деякі
алгоритми створення ситуацій успіху та
методику їх реалізації:
Прийом „Даю шанс” – це заздалегідь
підготовлена вчителем ситуація, в якій
учень отримує можливість зненацька
для себе розкрити свої можливості.
Прийом “ Зняття страху”-
допомогає перебороти невпевненість у
власних силах (Люди вчаться на своїх
помилках і знаходять інші шляхи
вирішення проблем).
Прийом “Авансування успішного
результату” –
допомогає вчителю висловити тверду
переконаніність у тому, що його учень
обов’язково впорається з поставленим
завданням.
Це, в свою чергу, переконує дитину у
своїх силах і можливостях.
“У тебе обов’язково вийде”, “Я навіть не
сумніваюсь у позитивному результаті” і
т. д.
Прийом “Прихований інструктаж”
Допомагає дитині уникнути поразки.
Досягається шляхом побажання,
наприклад:
Можливо краще почати з ...,
Виконуючи роботу не забудьте про ...
Прийом “Внесення мотиву”.
Показує дитині заради чого, кого
здійснюється ця діяльність, кому буде
добре після виконання, наприклад, “Без
твоєї допомоги твоїм друзям не
впоратись...” тощо.
Прийом “Персональна винятковість.”
Визначає важливість зусиль дитини в
діяльності, що здійснюється або
здійснюватиметься, наприклад:
Тільки ти міг би…
Тільки тобі і можу доручити… і т.п.
Прийом “Висока оцінка деталі”.
Допомагає емоційно пережити не
результат в цілому, а якої її окремої
деталі:
Найбільше мені сподобалось у твоїй
роботі…
Найбільше тобі вдалося…
Прийом „Еврика”.
Створюються умови, за яких дитина,
виконуючи навчальне завдання,
несподівано відкриває в собі невідомі
досі здібності.
Завдання вчителя – помітити це глибоко
особисте відкриття, всіляко підтримати
дитину, поставити нову мету і надихнути
на її досягнення.
Допомога вчителя у створенні ситуації
відкриття має бути ненав`язливою,
прихованою.
Створюючи ситуації успіху на етапі
організації навчальної діяльності, слід
пам`ятати кілька основних правил:
у кожній дитині є задатки, які можуть
розвинутися у здібності;
Побачити їх, відчути, розвити – це
справа педагога;
ставлення до дитини як до рівної, як до
себе, спілкування, що повністю включає
грубість, різкість, образливий тон, має
стати обов`язковою нормою всієї
педагогічної діяльності;
Ставлення до дитини:
як до рівної,
як до себе,
спілкування, що повністю виключає:
- грубість,
- різкість,
- образливий тон
має стати обов`язковою нормою всієї
педагогічної діяльності;
чим більше напрямків діяльності, в яких
бере участь дитина, тим більше в неї
можливостей знайти себе;
кількість і різноманітність ситуацій і
обставин, в тому числі і штучно
створених, у які може потрапити
дитина, визначають шляхи її сьогодення
і віддаленого інтересу та можливі шляхи
успіху.
ТИПИ УСПІХУ:
Неочікувана радість – це почуття
задоволення від того, що результати
діяльності учня перевершили його
очікування.
З педагогічної та психологічної точки
зору – це результат продуманої,
підготовленої діяльності вчителя.
Спільна радість – полягає в тому, щоб учень
досяг необхідної для себе реакції колективу.
Вона може бути підготовленою вчителем
або спонтаною.
Спільною радістю вважають тільки ті реакції
колективу, які дають можливість дитині
відчутні себе задоволеним, стимулюють її
зусиля.
Це, перш за все, має бути емоційний відгук
оточуючих на успіх члена свого колективу.
Важливо, щоб у досягненнях кожного
школяра всі бачили результати своєї
праці, а сама дитина розуміла, що її
радість – це радість підтримки,
отримання статусу „свій серед своїх”.
Зрештою у тому, як реагує дитячий
колектив на успіхи або невдачі своїх
учителів, виявляється його моральна
сутність.
Радість пізнання – це радість пізнання
нового, хоча вона по своїй суті
альтруїстична (виникає на основі
допомоги, підтримки інших людей).
Пізнання спираїться на самоосвіту й
самопізнання.
Така радість не може вирости на
пустому місці, появитися без серйозних
причин. Це слід клопіткої роботи
учителя –учня-учнів.
ВИСНОВОК:
1.Ситуація успіху досягається тоді, коли
сама дитина визначає цей результат як
успіх.
2 Усвідомлення ситуації успіху самим
учнем, розуміння її значимості виникає у
школяра після здолання своєї боязкості,
невміння, незнання, психологічного
враження та інших видів труднощів.
3. Завдання педагога :
допомогти особистості дитини зрости в
успіху;
дати відчути радість від здолання
труднощів;
дати зрозуміти, що задарма в житті в
житті нічого не дається, скрізь необхідно
докласти зусиль.
І успіх буде еквівалентним витраченим
зусиллям.
ШАНОВНІ КОЛЕГИ !
Дайте, будь ласка, відповідь на такі
запитання:
1.Ваше ставлення до технології “Створення
ситуації успіху”.
2.Як Ви оцінюєте стан “Створення ситуації
успіху у Вашому навчальному закладі”.
3.Які ще методичні рекомендації, ідеї,
міркування щодо “Створення ситуації успіху”,
Ви можете запропонувати учасникам нашого
семінару ?
ВДЯЧНІ ВАМ ЗА ВІДВЕРТІСТЬ, ЗА ПОРАДИ
Slide 76
Створення ситуації успіху
та шляхи її реалізації
на уроці як складової якості
навчально-виховного процесу
Мета: Удосконалити методику
створення ситуації успіху та шляхів
її реалізації на уроці як стежки, що
веде до того куточка дитячого
серця, в якому горить вогник
бажання бути гарним.
На
відміну від традиційного розуміння
освіти як суми знань та навичок, нині освіту
починають розглядати як процес
становлення особистості .
Причому особистості, здатної до:
самоосвіти,
саморозвитку,
самовдосконалення,
яка вміє використовувати набуті знання,
яка прагне реалізувати себе,
спроможна змінити на краще своє життя,
життя своєї держави.
Алгоритм
створення та досягнення ситуації успіху
твердження про “Ситуацію успіху”;
особистісно-орієнтований підхід у справі
навчання та виховання - основа педагогічної
технології “Створення ситуації успіху”;
роль “Ситуації успіху” у навчальній діяльності;
створення “Ситуації успіху” на мотиваційному
етапі навчальної діяльності;
психолого-педагогічні прийоми при створенні
“Ситуації успіху”;
методика реалізації “Ситуації успіху”;
Виходячи із Положень Закону України “Про
освіту” завдання школи сьогодні полягає в
тому, щоб:
Виховувати в учнів здатність:
долати життєві труднощі;
самостійно приймати рішення;
розвивати себе як особистість, здатну:
робити вибір і контролювати своє життя;
брати на себе відповідальність за свої дії;
захищати себе і свої життєві цінності;
діяти відповідно до них;
піклуватись про інших;
Завдання вчителів:
прищепити учням потребу до здобуття
знань;
створити такі умови, щоб процес
здобуття знань був для них цікавим,
потрібним, комфортним;
і тому пріоритетним завданням вчителя
під час навчально-виховної діяльності є
створення ситуації успіху.
Що означає “Ситуація успіху?”
Ситуація успіху - це суб'єктивний
психічний стан задоволення наслідком
своєї фізичної, розумової праці чи
моральної напруги.
Успіх у навчанні - єдине джерело
внутрішніх сил дитини, які породжують
енергію для переборення труднощів,
бажання вчитися.
В.Сухомлинський
Ситуація успіху дарує атмосферу
приязні та взаємодопомоги, впевненості
і захищеності.
Учитель зобов’язаний створити джерело
внутрішніх сил дитини, джерело, яке дає
енергію для подолання труднощів і
формування бажання вчитися.
Використання ситуації успіху має
сприяти підвищенню робочого тонусу,
збільшенню продуктивності навчальної
роботи, а також допомогти учням
усвідомити себе повноцінною
особистістю і, відповідно, забезпечити
успіх у навчанні.
Основою педагогічної технології
“Створення ситуації успіху” є
особистісно-орієнтований підхід у справі
навчання та виховання.
А тому звернемося до рекомендацій
щодо особистісно-орієнтовного підходу
навчання та виховання.
–
Особистісно орієнтоване навчання
це навчання, центром якого є
особистість дитини, її самобутність та
самостійність: суб'єктивний досвід
кожного спочатку розкривається, а
потім узгоджується зі змістом освіти.
Визнання учня ключовою фігурою
всього освітнього процесу – це і є
особистісно орієнтована педагогіка.
У свідомості учня це має такий
вигляд: «Все, що я пізнаю, я знаю,
для чого мені потрібно і де я можу ці
знання застосувати».
Для педагога - це прагнення знайти
розумний баланс між знаннями,
уміннями та навичками учня.
Сучасність вимагає навчити учнів:
- самостійно та творчо розв'язувати
проблеми;
- шукати нову інформацію й робити
висновки, а не подавати дітям готові
знання.
В особистісно-орієнтованому підході
вчителю насамперед потрібен високий
рівень педагогічної майстерності, який
базується на розвитку:
дидактичних;
організаторських;
комунікативних;
науково-пізнавальних;
емоційних;
та поведінкових компонентностей;
-
-
Цілі особистісно орієнтованого
навчання полягають у тому, щоб:
визначити життєвий досвід кожного
учня;
його пізнавальні здібності;
рівень інтелекту;
інтереси, які спочатку треба розкрити,
а потім розвинути у навчальному
процесі;
Цілі особистісно орієнтованого навчання
полягають у тому, щоб:
Формувати позитивну мотивацію учнів до:
-
пізнавальної діяльності;
-
потребу в самопізнанні;
-
потребу в самореалізаціїї;
-
та потребу у самовдосконаленні школярів;
Цілі особистісно орієнтованого навчання
полягають у тому, щоб:
Озброїти учнів механізмом:
адаптації;
саморегуляції;
самозахисту;
самовиховання;
Цілі особистісно орієнтованого навчання
полягають у тому, щоб:
Розвинути індивідуальні позитивні
здібності кожного школяра;
Сформувати культуру життєдіяльності
максимально виявити і використати
індивідуальний досвід учня;
Правильно визначати лінії поведінки.
Основні принципи
особистісно-орієнтованого
навчання:
1. Принцип «розвивальної допомоги»
не робити за учня;
не вказувати йому, що робити,
а допомогти пробувати власні сили і власну
активність;
потрібно добитись, щоб учень сам обирав
рішення і відповідав за них.
Звідси - не потрібно подавати готові
знання, а створити умови, в яких
виявляється:
-
власна пізнавальна активність учня;
-
і він визначить для себе цілі, зміст та
методи роботи, власні цінності.
-
Навчання повинно бути дослідницьким
Це час, протягом якого діти вчаться:
самостійно діяти;
- дискутувати;
- приймати рішення.
-
При цьому розвивається самосвідомість і
самореалізується особистість.
Принцип - «свобода вміння»
- учні вільно обговорюють
проблеми;
- співпрацюють один з одним,
- а вчитель виступає в ролі
старшого члена колективу,
консультанта, джерела досвіду
Принцип - «свобода вміння»
Учителю:
-недостатньо
процес;
організувати навчальний
- потрібно ще визначити спосіб засвоєння
знань, тобто оприділити види діяльності
учня на уроці.
Основні вимоги до особистісноорієнтованого уроку:
раціональна єдність словесних,
наукових і практичних методів
навчання;
зв'язок з раніше вивченим досвідом,
набутим учнем;
Основні вимоги до особистісно
орієнтованого уроку:
-формування вмінь в учнів самостійно
здобувати знання і застосовувати їх на
практиці;
-заохочення прагнень учнів знаходити свій
спосіб роботи з навчальним матеріалом.
Метою
особистісноорієнтованого уроку є:
- створення умов для виявлення
пізнавальної активності учнів
Засобами досягнення вчителем цієї мети
можуть бути:
використання різних форм та методів
навчальної діяльності, які дозволяють
розкрити суб'єктивний досвід учнів;
створення атмосфери зацікавленості
кожного учня в результатах роботи
всього класу;
стимулювання учнів до висловлювань,
використання різних способів виконання
завдань без побоювань помилитися,
отримати хибну відповідь тощо;
Засобами досягнення вчителем цієї мети
можуть бути:
використання протягом уроку
дидактичного матеріалу, який дозволяє
отримати учневі найбільш значущі для
нього вид та форму змісту навчального
матеріалу;
оцінювання досягнень учня протягом
усього процесу його діяльності, а не
тільки за кінцевим результатом;
Засобами досягнення вчителем цієї мети
можуть бути:
заохочення прагнень учня знаходити свій
спосіб роботи;
аналізувати протягом уроку роботи інших
учнів; вибирати та засвоювати найбільш
раціональні з них;
створення на уроці педагогічних ситуацій
спілкування, які б дозволяли кожному учневі
виявляти ініціативу, самостійність, виборність у
справах роботи;
створення обстановки для природного
самовираження учня.
Технологія
особистісноорієнтованогоуроку
Для проведення особистісноорієнтованого уроку вчитель має
оволодіти його основними етапами:
1.
2.
3.
4.
5.
6.
7.
8.
Орієнтації.
Визначення мети.
Проектування.
Організації.
Реалізації.
Контролю.
Коригування.
Оцінювання
1. Етап орієнтації включає:
орієнтацію на позитивну роботу;
орієнтацію на визначення особистісного
досвіду учнів;
пов'язання цього досвіду з проблемами
навчального матеріалу.
2. Етап визначення мети передбачає:
визначення на уроці разом з учнями
значущої мети здійснення тієї діяльності,
яка запланована вчителем (учні повинні
зрозуміти, що може дати робота учням
саме на цьому уроці для складання,
наприклад, тематичного заліку,
державної атестації, свого майбутнього
життя тощо);
визначення показників досягнення
поставлених завдань;
3. Етап проектування включає:
передбачення залучення учнів до
виконання ними випереджальних
завдань;
підготовки повідомлень;
рефератів;
виготовлення та відбору наочності;
складання плану роботи тощо;
Етап організації виконання плану
діяльності передбачає:
Подання можливих варіантів і
способів виконання навчальної
діяльності (усна чи письмова форма,
індивідуальна робота чи робота в
групах, робота з текстом чи з іншими
засобами одержання інформації);
Етап організації виконання плану
діяльності передбачає:
2.Представлення учнями вибору способу
фіксації нового матеріалу (конспект,
схема, таблиця, опора, план, тези,
висновки тощо);
3.Варіативність домашнього завдання
(диференціація за рівнем складності та
способом виконання).
Етап контрольно-оцінювальний:
1.Залучення учнів до контролю за
перебігом навчальної діяльності шляхом
заохочення їх до різних видів контролю,
самоконтролю, взаємоконтролю, роботи
в групах;
2.Участь учнів у виправленні помилок і
недоліків у знаннях, усвідомлення їх
причин шляхом взаємо та самоаналізу;
Етап контрольно-оцінювальний:
3.Надання учням можливості самостійно
або за участі вчителя, інших учнів
порівнювати отримані ним результати з
критеріями стандарту, закладеного у
навчальній програмі;
4.Використання механізмів оцінного
методу (позитивного ставлення до
успіхів школяра);
Етап контрольно-оцінювальний:
5.Використання механізмів оцінного
методу (позитивного ставлення до
успіхів школяра).
6.Оцінювання (виставлення рівневих
оцінок за дванадцятибальною системою
оцінювання навчальних досягнень,
поурочного бала, рейтинг) не тільки
результатів, а й самого процесу
навчання.
6. Заключний етап передбачає:
усвідомлення учнями ситуації
досягнення мети;
відчуття успіху;
підкріплення позитивної мотивації
стосовно власної діяльності.
Методи та засоби психолого-педагогічної
підтримки діяльності учнів
заохочення;
навчально-пізнавальна гра;
створення ситуації успіху;
створення ситуації пізнавального інтересу;
створення проблемної ситуації;
спонукання до пошуку альтернативних
рішень;
виконання творчих завдань;
кооперація учнів;
створення ситуації взаємодопомоги тощо.
Висновок може бути таким: особистісноорієнтоване навчання ЦЕ–
загальнодидактичний принцип
індивідуального підходу до учнів.
Таке твердження ми дослідимо та
пояснимо за допомогою такого факту:
Відомий російський психолог
Л.С. Виготський своє теорією доводить,
що розум будь-якої людини має дві зони
розвитку: А і Б.
Перша зона (А) – це зона актуального
розвитку.
У цю зону потрапляють завдання, які
дитина може виконати сама без
допомоги вчителя.
Друга зона (В) – це зона найближчого
розвитку
Сюди потрапляють завдання, які дитина сама
виконати не може, але може з ними
впоратися з допомогою вчителя.
Зона найближчого розвитку, - це зона
“наступного дня”.
Те, що сьогодні є зона найближчого
розвитку, завтра у процесі навчання повинно
стати зоною актуального розвитку. Учитель
не повинен давати готову інформацію, адже
таке навчання може загальмувати мислення
дитини. А за допомогою вміло підібраних
запитань педагог підводить школяра до
правильної відповіді, розв’язку.
Те, що сьогодні є зоною найближчого
розвитку, завтра у процесі навчання
повинно стати зоною актуального
розвитку.
Учитель не повинен давати готову
інформацію, адже таке навчання може
загальмувати мислення дитини.
А за допомогою вміло підібраних
запитань педагог підводить школяра до
правильної відповіді, розв’язку.
Отже, як бачимо із цього прикладу, щоб
відбулися розвиток і навчання учнів,
завдання повинні потрапляти лише в
зону найближчого розвитку
(за Л.С. Виготським).
Припустимо, що два учні навчались в
одній школі, в одних і тих самих
учителів, закінчили школу з відзнакою,
рівень їхнього розвитку все одно буде
різним.
Ще більше відрізняється розвиток учнів
класу, які згідно з 12- бальною
системою досягли початкового і
високого рівнів.
Тому зрозуміло, що до таких дітей треба
підходити індивідуально, тобто ставити
перед ними різні завдання.
Якщо для цілого класу поставити одне
завдання, то для одних учнів воно
потрапить у зону актуального розвитку,
для інших – у зону найближчого
розвитку.
Отже, одне завдання для всього класу
ставити не бажано і не потрібно, а
здійснювати якісний особистісноорієнтований підхід до навчання та
виховання на практиці нам заважає ряд
причин, зокрема:
Причина 1. Щоб підійти індивідуально
до кожного учня, необхідно знати його
психологічні, фізіологічні та соціальні
особливості.
Лише психологія нараховує кілька
десятків індивідуальних особливостей
особистості. Це різні види уваги, уяви,
мислення, сприйняття, темпераменту,
характеру і т.д.
Пам’ять також поділяється більш ніж
на 10 типів: короткочасна,
довготривала, оперативна, рухова,
зорова, слухова, емоційна, словеснологічна і т.д.;
Причина 2. Виявити всі ці психологічні,
фізіологічні та соціальні особливості
вчитель без допомоги психолога, лікаря,
соціолога не може;
Причина 3.Навіть якщо теоретично
припустити, що в кожної дитини
виявили всі ці особливості, вчитель не
зможе запам’ятати їх у такій кількості
дітей, оскільки він одночасно навчає
свого предмета не один десяток учнів,
кожен з яких має не один десяток таких
особливостей.
Нарешті, якщо вчителю все-таки
вдається запам’ятати всі особливості
кожної дитини, він не зможе підійти
індивідуально тому, що урок триває
всього 40-45 хв, протягом яких
неможливо фізично попрацювати з
кожним учнем класу індивідуально.
Отже, існує суперечність: з одного боку,
вимоги до особистісно-орієнтованого
навчання, а з іншого причини, що
унеможливлюють якісне впровадження
цієї педагогічної технології у навчальновиховний процес.
Який же вихід з ситуації, що склалася ?
Філософія вчить, що джерелом і
рушійними силами будь-якого процесу
(у тому числі й навчального) є
розв’язання суперечностей і тому,
щоб навчальний процес розвивався,
вчителю необхідно вміти виявляти
суперечність навчального процесу, а
також вміти розв’язувати її.
Дана суперечність розв’язується шляхом
диференційованого підходу до учнів.
Диференціація (від лат. Differentia –
різниця, відмінність) – розчленування
цілого на якісно відмінні частини.
Розв’язування таких суперечностей
називається підходом до навчання.
Цей підхід, для прикладу, можна
здійснити таким чином:
Учнів класу розподілити на групи за
рівнем розвитку.
Критерії, якими слід керуватися - це
успішність.
Таких груп, наприклад, може бути
чотири:
низький рівень;
середній рівень;
достатній рівень;
високий рівень.
Зрозуміло, що такий поділ не
аргументується для учнів, для того щоб
у слабшого школяра не сформувалася
занижена самооцінка, а в сильного –
завищена.
Якщо учні однієї з груп підвищують свій
рівень – їх слід перевести до наступної
групи і навпаки.
Для кожної групи пропонуються різні за
ступенем складності завдання.
Диференційований підхід можна
здійснювати при різних формах
навчального процесу: під час уроку,
лабораторного заняття, екскурсії.
Під час проведеного уроку методом бесіди,
запитань слід орієнтувати учнів на певну
групу.
При цьому обов’язково слід враховувати,
щоб запитання було точним, стислим, не
мало елементів підказки.
Під час проведення уроку методом
пояснення, розповіді диференційований
підхід неможливий, оскільки вчитель будує
свою розповідь, орієнтуючись на
середнього учня,
але під час закріплення нового матеріалу
чи пояснення домашнього завдання учням
можна запропонувати різнорівневі
завдання.
Завершальним етапом навчальної
діяльності на уроці є:
усвідомлення ситуації досягнення мети;
переживання ситуації успіху;
підкріплення позитивної мотивації щодо
самої діяльності.
Ситуація успіху досягається тоді, коли
сама дитина визначає цей результат як
успіх.
Усвідомлення ситуації успіху самим
учнем, розуміння її значимості виникає у
суб'єкта після здолання своєї боязкості,
невміння, незнання, психологічного
враження та інших видів труднощів.
Роль “Ситуації успіху” у навчальній
діяльності
За останні роки термін
„Ситуація успіху” став звичним для
педагогів.
Ніхто не заперечує, що саме позитивні
емоції можуть стати для дитини одним
з найважливіших стимулів у навчанні,
але при цьому ми забуваємо про те, що
в педагогів не існує єдиного рецепта чи
правила, як саме створювати ситуації
успіху тому, що це слід на основі
індивідуального підходу, зважено, з
урахуванням багатьох факторів.
Діти прощають багато чого, але не
вибачають байдужість.
За відгуками дітей, найкращі їхні
вчителі вели уроки так, що здавалося,
ніби весь урок вони зайняті саме тобою.
Як цього досягти?
Іноді це „Іскра Божа”,
а частіше – майстерність, доведена до
мистецтва.
Важливо мати на увазі, що навіть
одноразове переживання успіху може
докорінно змінити психологічне
самопочуття дитини.
Ситуація успіху може стати пусковим
механізмом подальшого розвитку
особистості.
Безперечно, переживання успіху навіює
людині впевненість у власних силах.
З`являється бажання знову досягти
добрих результатів, виникає відчуття
внутрішнього благополуччя, що, у свою
чергу, покращує ставлення до
навколишнього світу.
На перший погляд здається, що вчитель,
кілька разів давши учню можливість
відчути успіх, далі вже само собою
забезпечує високий рівень мотивації,
інтересу, пізнавальної активності.
Але може бути й протилежний
результат: постійна успішність здатна
сформувати байдуже ставлення до
навчання.
Крім того, постійне очікування лише
позитивного результату згубно впливає
на розвиток вольових якостей учня:
він ухиляється від подолання
труднощів;
губиться в складних ситуаціях
(навчальних та життєвих);
у його поведінці починає домінувати
мотив „уникнення невдач”.
Досвідчені психологи та педагоги
попереджують про можливість
негативних наслідків пережитого успіху.
Чому ж виникає такий парадокс?
По-перше, успіх, що діставався ціною
незначних зусиль, може призвести до
переоцінки, точніше, до завищеної
оцінки своїх можливостей.
По-друге, за сильним переживанням
будь-якої емоції обов`язково настає
релаксація (розслаблення).
І якщо в цей період запропонувати
людині якусь діяльність, то, швидше за
все, ця діяльність буде менш успішною,
ніж попередня.
По-третє, переживання успіху може бути
потьмареним, якщо результат, важливий
і значимий для самого учня, не буде
адекватно оцінений іншими людьми.
І нарешті:
Емоція успіху не стане сильним
переживанням, якщо результати діяльності
не значимі для її суб`єкта.
Дитина, особливо на початку навчання,
однаково інтенсивно переживає успіх у
„головних” і „неголовних” навчальних
предметах.
Але часто знижують цю інтенсивність:
„12 балів з музики ! Та краще б ти
отримав 12 балів з читання”.
Знижуючи значимості успіху, що
переживається дитиною, ми, дорослі,
впливаємо на формування у дитини
ставлення до навчального процесу в
цілому.
Ось чому, оцінюючи дітей, необхідно
виходити з індивідуальних особливостей
кожного учня.
Просування вперед треба заохочувати,
підбадьорювати, щоб дитина не
відчувала невдачу, порівнюючи свої
результати з раніше встановленими
нормами, особливо якщо вони для неї
недосяжні.
Отже, ситуація успіху у навчальній
діяльності створюється вчителем або ж
психологом.
Як і будь-яку іншу діяльність, навчання
можна уявити у вигляді простого
ланцюжка дій:
1. Установка на діяльність (емоційна
підготовка учнів на вирішення
навчального завдання) – мотиваційний
етап;
2.Забезпечення діяльності (створення
умов для успішного вирішення
навчального завдання) –підготовчий,
робочий етап;
3.Порівняння отриманих результатів з
очікуваними (усвідомлення ставлення до
результатів своєї навчальної праці) –
результативний етап.
Отже, якщо ситуація успіху створюється
вчителем послідовно і свідомо, її
3.Порівняння отриманих результатів з
очікуваними (усвідомлення ставлення
до результатів своєї навчальної праці) –
результативний етап.
Отже, якщо ситуація успіху створюється
вчителем послідовно і свідомо, її
структура повинна врахувати всі
перелічені компоненти.
Створення ситуації успіху на
мотиваційному етапі навчальної
діяльності
Дослідження психологів свідчать, що рівень
засвоєння людиною знань істотно залежить
від рівня сформованості її мотивації
навчитися.
Тож давайте проаналізуємо, як провести
мотиваційний етап уроку так, щоб створити
ситуацію успіху для того учня.
Перед учителем стоїть завдання:
сформувати в учня настанову на
успішне виконання завдання
Інакше кажучи, вчитель повинен
сформувати в учнів мотив досягнення
мети.
Але при цьому вчитель часто
зустрічається з неадекватною
реакцією учнівського колективу:
1.Хтось уже виконував подібне
завдання, і його результати
виявились невдалими, так що у цієї
категорії учнів уже сформоване
негативне ставлення на успішне
виконання завдання.
2.Інша група учнів не стикалась з
такою роботою, тому вони не знають,
чого можна очікувати від майбутньої
діяльності.
3.Третя група, яка виконувала потрібні
завдання і успішно з ними впоралася,
знаходиться у стані мобілізації, готова
виконувати навчальне завдання.
Зрозуміло, що найлегше вчителю буде
працювати з учнями третьої групи, де
необхідно лише активізувати позитивні
емоції, які діти пережили раніше.
У другої групи учнів слід передбачити
емоційну реакцію, намалювати
перспективу вдалого виконання
завдання, пов`язавши її з тими чи
іншими умовами діяльності, які в
минулому забезпечували успіх.
Найбільш клопітною буде робота
першою групою учнів.
Перш за все доведеться нейтралізувати
спогади про невдачу в попередній
діяльності, а потім створити перспективу
для нової.
Зробити це можна, наприклад, так:
дати завдання учневі попрацювати над
своїми помилками, або повідомити його,
що завдання для нього змінено
порівняно з попереднім і т. д.
Учитель може запропонувати різні
варіанти мотивів досягнення ситуації
успіху:
прагнення самостійно розв`язати цікаві
задачі;
завоювати авторитет у своїх товаришів;
стати першим;
розглядати свою діяльність з точки зору
її корисності для інших людей;
встановити нові контакти між
товаришами у ході виконання завдання
тощо.
Отже, на етапі мотивації навчальної
діяльності учитель організовує певні
ситуації з метою активізувати чи
нейтралізувати емоції для наступної
діяльності
На етапі мотивації створення ситуації
успіху більшою мірою визначається
психологічними аспектами.
Тут доречним буде використання в
роботі вчителя таких психологопедагогічних прийомів, як:
Ефект Розенталя, або „Ефект
навіювання”: „Ти це можеш”, „Тобі це
вдається” тощо.
Якщо педагог буде переконувати учнів
у реальності успіху, то успіх прийде.
Англійський учений Стоуенс довів, що
учні, яких заохочували, досягли значно
більших успіхів, ніж ті, кого ніяк не
заохочували.
Прийом „Емоційне погладжування” –
це констатація будь-якого факту успіху,
прищеплювання дитині віри в себе,
відкритість учителя для довіри і співчуття.
◦ Прийом „Анонсування” –
репетиція майбутньої дії, яка створює
психологічний настрій на успіх перед
класом.
Це можуть бути додаткові індивідуальні
заняття з окремими учнями чи
заздалегідь оголошенні запитання
самостійної роботи.
Прийом „Шикуйсь!” містить такі кроки:
психологічна атака;
емоційне блокування;
вибір головного напрямку;
вибір рівних можливостей;
несподіване порівняння;
стабілізація.
Цей прийом полягає в тому, щоб:
учителем блокувалось припущення на
невдачу в діяльності учня;
відволікалася увага школяра від
чергового неуспіху;
вчитель повинен знайти той напрямок
діяльності, яким учень зможе
реалізувати себе набагато краще, тим
самим забезпечити його на успіх, на
стабільність у навчанні.
Розглянемо деякі
алгоритми створення ситуацій успіху та
методику їх реалізації:
Прийом „Даю шанс” – це заздалегідь
підготовлена вчителем ситуація, в якій
учень отримує можливість зненацька
для себе розкрити свої можливості.
Прийом “ Зняття страху”-
допомогає перебороти невпевненість у
власних силах (Люди вчаться на своїх
помилках і знаходять інші шляхи
вирішення проблем).
Прийом “Авансування успішного
результату” –
допомогає вчителю висловити тверду
переконаніність у тому, що його учень
обов’язково впорається з поставленим
завданням.
Це, в свою чергу, переконує дитину у
своїх силах і можливостях.
“У тебе обов’язково вийде”, “Я навіть не
сумніваюсь у позитивному результаті” і
т. д.
Прийом “Прихований інструктаж”
Допомагає дитині уникнути поразки.
Досягається шляхом побажання,
наприклад:
Можливо краще почати з ...,
Виконуючи роботу не забудьте про ...
Прийом “Внесення мотиву”.
Показує дитині заради чого, кого
здійснюється ця діяльність, кому буде
добре після виконання, наприклад, “Без
твоєї допомоги твоїм друзям не
впоратись...” тощо.
Прийом “Персональна винятковість.”
Визначає важливість зусиль дитини в
діяльності, що здійснюється або
здійснюватиметься, наприклад:
Тільки ти міг би…
Тільки тобі і можу доручити… і т.п.
Прийом “Висока оцінка деталі”.
Допомагає емоційно пережити не
результат в цілому, а якої її окремої
деталі:
Найбільше мені сподобалось у твоїй
роботі…
Найбільше тобі вдалося…
Прийом „Еврика”.
Створюються умови, за яких дитина,
виконуючи навчальне завдання,
несподівано відкриває в собі невідомі
досі здібності.
Завдання вчителя – помітити це глибоко
особисте відкриття, всіляко підтримати
дитину, поставити нову мету і надихнути
на її досягнення.
Допомога вчителя у створенні ситуації
відкриття має бути ненав`язливою,
прихованою.
Створюючи ситуації успіху на етапі
організації навчальної діяльності, слід
пам`ятати кілька основних правил:
у кожній дитині є задатки, які можуть
розвинутися у здібності;
Побачити їх, відчути, розвити – це
справа педагога;
ставлення до дитини як до рівної, як до
себе, спілкування, що повністю включає
грубість, різкість, образливий тон, має
стати обов`язковою нормою всієї
педагогічної діяльності;
Ставлення до дитини:
як до рівної,
як до себе,
спілкування, що повністю виключає:
- грубість,
- різкість,
- образливий тон
має стати обов`язковою нормою всієї
педагогічної діяльності;
чим більше напрямків діяльності, в яких
бере участь дитина, тим більше в неї
можливостей знайти себе;
кількість і різноманітність ситуацій і
обставин, в тому числі і штучно
створених, у які може потрапити
дитина, визначають шляхи її сьогодення
і віддаленого інтересу та можливі шляхи
успіху.
ТИПИ УСПІХУ:
Неочікувана радість – це почуття
задоволення від того, що результати
діяльності учня перевершили його
очікування.
З педагогічної та психологічної точки
зору – це результат продуманої,
підготовленої діяльності вчителя.
Спільна радість – полягає в тому, щоб учень
досяг необхідної для себе реакції колективу.
Вона може бути підготовленою вчителем
або спонтаною.
Спільною радістю вважають тільки ті реакції
колективу, які дають можливість дитині
відчутні себе задоволеним, стимулюють її
зусиля.
Це, перш за все, має бути емоційний відгук
оточуючих на успіх члена свого колективу.
Важливо, щоб у досягненнях кожного
школяра всі бачили результати своєї
праці, а сама дитина розуміла, що її
радість – це радість підтримки,
отримання статусу „свій серед своїх”.
Зрештою у тому, як реагує дитячий
колектив на успіхи або невдачі своїх
учителів, виявляється його моральна
сутність.
Радість пізнання – це радість пізнання
нового, хоча вона по своїй суті
альтруїстична (виникає на основі
допомоги, підтримки інших людей).
Пізнання спираїться на самоосвіту й
самопізнання.
Така радість не може вирости на
пустому місці, появитися без серйозних
причин. Це слід клопіткої роботи
учителя –учня-учнів.
ВИСНОВОК:
1.Ситуація успіху досягається тоді, коли
сама дитина визначає цей результат як
успіх.
2 Усвідомлення ситуації успіху самим
учнем, розуміння її значимості виникає у
школяра після здолання своєї боязкості,
невміння, незнання, психологічного
враження та інших видів труднощів.
3. Завдання педагога :
допомогти особистості дитини зрости в
успіху;
дати відчути радість від здолання
труднощів;
дати зрозуміти, що задарма в житті в
житті нічого не дається, скрізь необхідно
докласти зусиль.
І успіх буде еквівалентним витраченим
зусиллям.
ШАНОВНІ КОЛЕГИ !
Дайте, будь ласка, відповідь на такі
запитання:
1.Ваше ставлення до технології “Створення
ситуації успіху”.
2.Як Ви оцінюєте стан “Створення ситуації
успіху у Вашому навчальному закладі”.
3.Які ще методичні рекомендації, ідеї,
міркування щодо “Створення ситуації успіху”,
Ви можете запропонувати учасникам нашого
семінару ?
ВДЯЧНІ ВАМ ЗА ВІДВЕРТІСТЬ, ЗА ПОРАДИ
Slide 77
Створення ситуації успіху
та шляхи її реалізації
на уроці як складової якості
навчально-виховного процесу
Мета: Удосконалити методику
створення ситуації успіху та шляхів
її реалізації на уроці як стежки, що
веде до того куточка дитячого
серця, в якому горить вогник
бажання бути гарним.
На
відміну від традиційного розуміння
освіти як суми знань та навичок, нині освіту
починають розглядати як процес
становлення особистості .
Причому особистості, здатної до:
самоосвіти,
саморозвитку,
самовдосконалення,
яка вміє використовувати набуті знання,
яка прагне реалізувати себе,
спроможна змінити на краще своє життя,
життя своєї держави.
Алгоритм
створення та досягнення ситуації успіху
твердження про “Ситуацію успіху”;
особистісно-орієнтований підхід у справі
навчання та виховання - основа педагогічної
технології “Створення ситуації успіху”;
роль “Ситуації успіху” у навчальній діяльності;
створення “Ситуації успіху” на мотиваційному
етапі навчальної діяльності;
психолого-педагогічні прийоми при створенні
“Ситуації успіху”;
методика реалізації “Ситуації успіху”;
Виходячи із Положень Закону України “Про
освіту” завдання школи сьогодні полягає в
тому, щоб:
Виховувати в учнів здатність:
долати життєві труднощі;
самостійно приймати рішення;
розвивати себе як особистість, здатну:
робити вибір і контролювати своє життя;
брати на себе відповідальність за свої дії;
захищати себе і свої життєві цінності;
діяти відповідно до них;
піклуватись про інших;
Завдання вчителів:
прищепити учням потребу до здобуття
знань;
створити такі умови, щоб процес
здобуття знань був для них цікавим,
потрібним, комфортним;
і тому пріоритетним завданням вчителя
під час навчально-виховної діяльності є
створення ситуації успіху.
Що означає “Ситуація успіху?”
Ситуація успіху - це суб'єктивний
психічний стан задоволення наслідком
своєї фізичної, розумової праці чи
моральної напруги.
Успіх у навчанні - єдине джерело
внутрішніх сил дитини, які породжують
енергію для переборення труднощів,
бажання вчитися.
В.Сухомлинський
Ситуація успіху дарує атмосферу
приязні та взаємодопомоги, впевненості
і захищеності.
Учитель зобов’язаний створити джерело
внутрішніх сил дитини, джерело, яке дає
енергію для подолання труднощів і
формування бажання вчитися.
Використання ситуації успіху має
сприяти підвищенню робочого тонусу,
збільшенню продуктивності навчальної
роботи, а також допомогти учням
усвідомити себе повноцінною
особистістю і, відповідно, забезпечити
успіх у навчанні.
Основою педагогічної технології
“Створення ситуації успіху” є
особистісно-орієнтований підхід у справі
навчання та виховання.
А тому звернемося до рекомендацій
щодо особистісно-орієнтовного підходу
навчання та виховання.
–
Особистісно орієнтоване навчання
це навчання, центром якого є
особистість дитини, її самобутність та
самостійність: суб'єктивний досвід
кожного спочатку розкривається, а
потім узгоджується зі змістом освіти.
Визнання учня ключовою фігурою
всього освітнього процесу – це і є
особистісно орієнтована педагогіка.
У свідомості учня це має такий
вигляд: «Все, що я пізнаю, я знаю,
для чого мені потрібно і де я можу ці
знання застосувати».
Для педагога - це прагнення знайти
розумний баланс між знаннями,
уміннями та навичками учня.
Сучасність вимагає навчити учнів:
- самостійно та творчо розв'язувати
проблеми;
- шукати нову інформацію й робити
висновки, а не подавати дітям готові
знання.
В особистісно-орієнтованому підході
вчителю насамперед потрібен високий
рівень педагогічної майстерності, який
базується на розвитку:
дидактичних;
організаторських;
комунікативних;
науково-пізнавальних;
емоційних;
та поведінкових компонентностей;
-
-
Цілі особистісно орієнтованого
навчання полягають у тому, щоб:
визначити життєвий досвід кожного
учня;
його пізнавальні здібності;
рівень інтелекту;
інтереси, які спочатку треба розкрити,
а потім розвинути у навчальному
процесі;
Цілі особистісно орієнтованого навчання
полягають у тому, щоб:
Формувати позитивну мотивацію учнів до:
-
пізнавальної діяльності;
-
потребу в самопізнанні;
-
потребу в самореалізаціїї;
-
та потребу у самовдосконаленні школярів;
Цілі особистісно орієнтованого навчання
полягають у тому, щоб:
Озброїти учнів механізмом:
адаптації;
саморегуляції;
самозахисту;
самовиховання;
Цілі особистісно орієнтованого навчання
полягають у тому, щоб:
Розвинути індивідуальні позитивні
здібності кожного школяра;
Сформувати культуру життєдіяльності
максимально виявити і використати
індивідуальний досвід учня;
Правильно визначати лінії поведінки.
Основні принципи
особистісно-орієнтованого
навчання:
1. Принцип «розвивальної допомоги»
не робити за учня;
не вказувати йому, що робити,
а допомогти пробувати власні сили і власну
активність;
потрібно добитись, щоб учень сам обирав
рішення і відповідав за них.
Звідси - не потрібно подавати готові
знання, а створити умови, в яких
виявляється:
-
власна пізнавальна активність учня;
-
і він визначить для себе цілі, зміст та
методи роботи, власні цінності.
-
Навчання повинно бути дослідницьким
Це час, протягом якого діти вчаться:
самостійно діяти;
- дискутувати;
- приймати рішення.
-
При цьому розвивається самосвідомість і
самореалізується особистість.
Принцип - «свобода вміння»
- учні вільно обговорюють
проблеми;
- співпрацюють один з одним,
- а вчитель виступає в ролі
старшого члена колективу,
консультанта, джерела досвіду
Принцип - «свобода вміння»
Учителю:
-недостатньо
процес;
організувати навчальний
- потрібно ще визначити спосіб засвоєння
знань, тобто оприділити види діяльності
учня на уроці.
Основні вимоги до особистісноорієнтованого уроку:
раціональна єдність словесних,
наукових і практичних методів
навчання;
зв'язок з раніше вивченим досвідом,
набутим учнем;
Основні вимоги до особистісно
орієнтованого уроку:
-формування вмінь в учнів самостійно
здобувати знання і застосовувати їх на
практиці;
-заохочення прагнень учнів знаходити свій
спосіб роботи з навчальним матеріалом.
Метою
особистісноорієнтованого уроку є:
- створення умов для виявлення
пізнавальної активності учнів
Засобами досягнення вчителем цієї мети
можуть бути:
використання різних форм та методів
навчальної діяльності, які дозволяють
розкрити суб'єктивний досвід учнів;
створення атмосфери зацікавленості
кожного учня в результатах роботи
всього класу;
стимулювання учнів до висловлювань,
використання різних способів виконання
завдань без побоювань помилитися,
отримати хибну відповідь тощо;
Засобами досягнення вчителем цієї мети
можуть бути:
використання протягом уроку
дидактичного матеріалу, який дозволяє
отримати учневі найбільш значущі для
нього вид та форму змісту навчального
матеріалу;
оцінювання досягнень учня протягом
усього процесу його діяльності, а не
тільки за кінцевим результатом;
Засобами досягнення вчителем цієї мети
можуть бути:
заохочення прагнень учня знаходити свій
спосіб роботи;
аналізувати протягом уроку роботи інших
учнів; вибирати та засвоювати найбільш
раціональні з них;
створення на уроці педагогічних ситуацій
спілкування, які б дозволяли кожному учневі
виявляти ініціативу, самостійність, виборність у
справах роботи;
створення обстановки для природного
самовираження учня.
Технологія
особистісноорієнтованогоуроку
Для проведення особистісноорієнтованого уроку вчитель має
оволодіти його основними етапами:
1.
2.
3.
4.
5.
6.
7.
8.
Орієнтації.
Визначення мети.
Проектування.
Організації.
Реалізації.
Контролю.
Коригування.
Оцінювання
1. Етап орієнтації включає:
орієнтацію на позитивну роботу;
орієнтацію на визначення особистісного
досвіду учнів;
пов'язання цього досвіду з проблемами
навчального матеріалу.
2. Етап визначення мети передбачає:
визначення на уроці разом з учнями
значущої мети здійснення тієї діяльності,
яка запланована вчителем (учні повинні
зрозуміти, що може дати робота учням
саме на цьому уроці для складання,
наприклад, тематичного заліку,
державної атестації, свого майбутнього
життя тощо);
визначення показників досягнення
поставлених завдань;
3. Етап проектування включає:
передбачення залучення учнів до
виконання ними випереджальних
завдань;
підготовки повідомлень;
рефератів;
виготовлення та відбору наочності;
складання плану роботи тощо;
Етап організації виконання плану
діяльності передбачає:
Подання можливих варіантів і
способів виконання навчальної
діяльності (усна чи письмова форма,
індивідуальна робота чи робота в
групах, робота з текстом чи з іншими
засобами одержання інформації);
Етап організації виконання плану
діяльності передбачає:
2.Представлення учнями вибору способу
фіксації нового матеріалу (конспект,
схема, таблиця, опора, план, тези,
висновки тощо);
3.Варіативність домашнього завдання
(диференціація за рівнем складності та
способом виконання).
Етап контрольно-оцінювальний:
1.Залучення учнів до контролю за
перебігом навчальної діяльності шляхом
заохочення їх до різних видів контролю,
самоконтролю, взаємоконтролю, роботи
в групах;
2.Участь учнів у виправленні помилок і
недоліків у знаннях, усвідомлення їх
причин шляхом взаємо та самоаналізу;
Етап контрольно-оцінювальний:
3.Надання учням можливості самостійно
або за участі вчителя, інших учнів
порівнювати отримані ним результати з
критеріями стандарту, закладеного у
навчальній програмі;
4.Використання механізмів оцінного
методу (позитивного ставлення до
успіхів школяра);
Етап контрольно-оцінювальний:
5.Використання механізмів оцінного
методу (позитивного ставлення до
успіхів школяра).
6.Оцінювання (виставлення рівневих
оцінок за дванадцятибальною системою
оцінювання навчальних досягнень,
поурочного бала, рейтинг) не тільки
результатів, а й самого процесу
навчання.
6. Заключний етап передбачає:
усвідомлення учнями ситуації
досягнення мети;
відчуття успіху;
підкріплення позитивної мотивації
стосовно власної діяльності.
Методи та засоби психолого-педагогічної
підтримки діяльності учнів
заохочення;
навчально-пізнавальна гра;
створення ситуації успіху;
створення ситуації пізнавального інтересу;
створення проблемної ситуації;
спонукання до пошуку альтернативних
рішень;
виконання творчих завдань;
кооперація учнів;
створення ситуації взаємодопомоги тощо.
Висновок може бути таким: особистісноорієнтоване навчання ЦЕ–
загальнодидактичний принцип
індивідуального підходу до учнів.
Таке твердження ми дослідимо та
пояснимо за допомогою такого факту:
Відомий російський психолог
Л.С. Виготський своє теорією доводить,
що розум будь-якої людини має дві зони
розвитку: А і Б.
Перша зона (А) – це зона актуального
розвитку.
У цю зону потрапляють завдання, які
дитина може виконати сама без
допомоги вчителя.
Друга зона (В) – це зона найближчого
розвитку
Сюди потрапляють завдання, які дитина сама
виконати не може, але може з ними
впоратися з допомогою вчителя.
Зона найближчого розвитку, - це зона
“наступного дня”.
Те, що сьогодні є зона найближчого
розвитку, завтра у процесі навчання повинно
стати зоною актуального розвитку. Учитель
не повинен давати готову інформацію, адже
таке навчання може загальмувати мислення
дитини. А за допомогою вміло підібраних
запитань педагог підводить школяра до
правильної відповіді, розв’язку.
Те, що сьогодні є зоною найближчого
розвитку, завтра у процесі навчання
повинно стати зоною актуального
розвитку.
Учитель не повинен давати готову
інформацію, адже таке навчання може
загальмувати мислення дитини.
А за допомогою вміло підібраних
запитань педагог підводить школяра до
правильної відповіді, розв’язку.
Отже, як бачимо із цього прикладу, щоб
відбулися розвиток і навчання учнів,
завдання повинні потрапляти лише в
зону найближчого розвитку
(за Л.С. Виготським).
Припустимо, що два учні навчались в
одній школі, в одних і тих самих
учителів, закінчили школу з відзнакою,
рівень їхнього розвитку все одно буде
різним.
Ще більше відрізняється розвиток учнів
класу, які згідно з 12- бальною
системою досягли початкового і
високого рівнів.
Тому зрозуміло, що до таких дітей треба
підходити індивідуально, тобто ставити
перед ними різні завдання.
Якщо для цілого класу поставити одне
завдання, то для одних учнів воно
потрапить у зону актуального розвитку,
для інших – у зону найближчого
розвитку.
Отже, одне завдання для всього класу
ставити не бажано і не потрібно, а
здійснювати якісний особистісноорієнтований підхід до навчання та
виховання на практиці нам заважає ряд
причин, зокрема:
Причина 1. Щоб підійти індивідуально
до кожного учня, необхідно знати його
психологічні, фізіологічні та соціальні
особливості.
Лише психологія нараховує кілька
десятків індивідуальних особливостей
особистості. Це різні види уваги, уяви,
мислення, сприйняття, темпераменту,
характеру і т.д.
Пам’ять також поділяється більш ніж
на 10 типів: короткочасна,
довготривала, оперативна, рухова,
зорова, слухова, емоційна, словеснологічна і т.д.;
Причина 2. Виявити всі ці психологічні,
фізіологічні та соціальні особливості
вчитель без допомоги психолога, лікаря,
соціолога не може;
Причина 3.Навіть якщо теоретично
припустити, що в кожної дитини
виявили всі ці особливості, вчитель не
зможе запам’ятати їх у такій кількості
дітей, оскільки він одночасно навчає
свого предмета не один десяток учнів,
кожен з яких має не один десяток таких
особливостей.
Нарешті, якщо вчителю все-таки
вдається запам’ятати всі особливості
кожної дитини, він не зможе підійти
індивідуально тому, що урок триває
всього 40-45 хв, протягом яких
неможливо фізично попрацювати з
кожним учнем класу індивідуально.
Отже, існує суперечність: з одного боку,
вимоги до особистісно-орієнтованого
навчання, а з іншого причини, що
унеможливлюють якісне впровадження
цієї педагогічної технології у навчальновиховний процес.
Який же вихід з ситуації, що склалася ?
Філософія вчить, що джерелом і
рушійними силами будь-якого процесу
(у тому числі й навчального) є
розв’язання суперечностей і тому,
щоб навчальний процес розвивався,
вчителю необхідно вміти виявляти
суперечність навчального процесу, а
також вміти розв’язувати її.
Дана суперечність розв’язується шляхом
диференційованого підходу до учнів.
Диференціація (від лат. Differentia –
різниця, відмінність) – розчленування
цілого на якісно відмінні частини.
Розв’язування таких суперечностей
називається підходом до навчання.
Цей підхід, для прикладу, можна
здійснити таким чином:
Учнів класу розподілити на групи за
рівнем розвитку.
Критерії, якими слід керуватися - це
успішність.
Таких груп, наприклад, може бути
чотири:
низький рівень;
середній рівень;
достатній рівень;
високий рівень.
Зрозуміло, що такий поділ не
аргументується для учнів, для того щоб
у слабшого школяра не сформувалася
занижена самооцінка, а в сильного –
завищена.
Якщо учні однієї з груп підвищують свій
рівень – їх слід перевести до наступної
групи і навпаки.
Для кожної групи пропонуються різні за
ступенем складності завдання.
Диференційований підхід можна
здійснювати при різних формах
навчального процесу: під час уроку,
лабораторного заняття, екскурсії.
Під час проведеного уроку методом бесіди,
запитань слід орієнтувати учнів на певну
групу.
При цьому обов’язково слід враховувати,
щоб запитання було точним, стислим, не
мало елементів підказки.
Під час проведення уроку методом
пояснення, розповіді диференційований
підхід неможливий, оскільки вчитель будує
свою розповідь, орієнтуючись на
середнього учня,
але під час закріплення нового матеріалу
чи пояснення домашнього завдання учням
можна запропонувати різнорівневі
завдання.
Завершальним етапом навчальної
діяльності на уроці є:
усвідомлення ситуації досягнення мети;
переживання ситуації успіху;
підкріплення позитивної мотивації щодо
самої діяльності.
Ситуація успіху досягається тоді, коли
сама дитина визначає цей результат як
успіх.
Усвідомлення ситуації успіху самим
учнем, розуміння її значимості виникає у
суб'єкта після здолання своєї боязкості,
невміння, незнання, психологічного
враження та інших видів труднощів.
Роль “Ситуації успіху” у навчальній
діяльності
За останні роки термін
„Ситуація успіху” став звичним для
педагогів.
Ніхто не заперечує, що саме позитивні
емоції можуть стати для дитини одним
з найважливіших стимулів у навчанні,
але при цьому ми забуваємо про те, що
в педагогів не існує єдиного рецепта чи
правила, як саме створювати ситуації
успіху тому, що це слід на основі
індивідуального підходу, зважено, з
урахуванням багатьох факторів.
Діти прощають багато чого, але не
вибачають байдужість.
За відгуками дітей, найкращі їхні
вчителі вели уроки так, що здавалося,
ніби весь урок вони зайняті саме тобою.
Як цього досягти?
Іноді це „Іскра Божа”,
а частіше – майстерність, доведена до
мистецтва.
Важливо мати на увазі, що навіть
одноразове переживання успіху може
докорінно змінити психологічне
самопочуття дитини.
Ситуація успіху може стати пусковим
механізмом подальшого розвитку
особистості.
Безперечно, переживання успіху навіює
людині впевненість у власних силах.
З`являється бажання знову досягти
добрих результатів, виникає відчуття
внутрішнього благополуччя, що, у свою
чергу, покращує ставлення до
навколишнього світу.
На перший погляд здається, що вчитель,
кілька разів давши учню можливість
відчути успіх, далі вже само собою
забезпечує високий рівень мотивації,
інтересу, пізнавальної активності.
Але може бути й протилежний
результат: постійна успішність здатна
сформувати байдуже ставлення до
навчання.
Крім того, постійне очікування лише
позитивного результату згубно впливає
на розвиток вольових якостей учня:
він ухиляється від подолання
труднощів;
губиться в складних ситуаціях
(навчальних та життєвих);
у його поведінці починає домінувати
мотив „уникнення невдач”.
Досвідчені психологи та педагоги
попереджують про можливість
негативних наслідків пережитого успіху.
Чому ж виникає такий парадокс?
По-перше, успіх, що діставався ціною
незначних зусиль, може призвести до
переоцінки, точніше, до завищеної
оцінки своїх можливостей.
По-друге, за сильним переживанням
будь-якої емоції обов`язково настає
релаксація (розслаблення).
І якщо в цей період запропонувати
людині якусь діяльність, то, швидше за
все, ця діяльність буде менш успішною,
ніж попередня.
По-третє, переживання успіху може бути
потьмареним, якщо результат, важливий
і значимий для самого учня, не буде
адекватно оцінений іншими людьми.
І нарешті:
Емоція успіху не стане сильним
переживанням, якщо результати діяльності
не значимі для її суб`єкта.
Дитина, особливо на початку навчання,
однаково інтенсивно переживає успіх у
„головних” і „неголовних” навчальних
предметах.
Але часто знижують цю інтенсивність:
„12 балів з музики ! Та краще б ти
отримав 12 балів з читання”.
Знижуючи значимості успіху, що
переживається дитиною, ми, дорослі,
впливаємо на формування у дитини
ставлення до навчального процесу в
цілому.
Ось чому, оцінюючи дітей, необхідно
виходити з індивідуальних особливостей
кожного учня.
Просування вперед треба заохочувати,
підбадьорювати, щоб дитина не
відчувала невдачу, порівнюючи свої
результати з раніше встановленими
нормами, особливо якщо вони для неї
недосяжні.
Отже, ситуація успіху у навчальній
діяльності створюється вчителем або ж
психологом.
Як і будь-яку іншу діяльність, навчання
можна уявити у вигляді простого
ланцюжка дій:
1. Установка на діяльність (емоційна
підготовка учнів на вирішення
навчального завдання) – мотиваційний
етап;
2.Забезпечення діяльності (створення
умов для успішного вирішення
навчального завдання) –підготовчий,
робочий етап;
3.Порівняння отриманих результатів з
очікуваними (усвідомлення ставлення до
результатів своєї навчальної праці) –
результативний етап.
Отже, якщо ситуація успіху створюється
вчителем послідовно і свідомо, її
3.Порівняння отриманих результатів з
очікуваними (усвідомлення ставлення
до результатів своєї навчальної праці) –
результативний етап.
Отже, якщо ситуація успіху створюється
вчителем послідовно і свідомо, її
структура повинна врахувати всі
перелічені компоненти.
Створення ситуації успіху на
мотиваційному етапі навчальної
діяльності
Дослідження психологів свідчать, що рівень
засвоєння людиною знань істотно залежить
від рівня сформованості її мотивації
навчитися.
Тож давайте проаналізуємо, як провести
мотиваційний етап уроку так, щоб створити
ситуацію успіху для того учня.
Перед учителем стоїть завдання:
сформувати в учня настанову на
успішне виконання завдання
Інакше кажучи, вчитель повинен
сформувати в учнів мотив досягнення
мети.
Але при цьому вчитель часто
зустрічається з неадекватною
реакцією учнівського колективу:
1.Хтось уже виконував подібне
завдання, і його результати
виявились невдалими, так що у цієї
категорії учнів уже сформоване
негативне ставлення на успішне
виконання завдання.
2.Інша група учнів не стикалась з
такою роботою, тому вони не знають,
чого можна очікувати від майбутньої
діяльності.
3.Третя група, яка виконувала потрібні
завдання і успішно з ними впоралася,
знаходиться у стані мобілізації, готова
виконувати навчальне завдання.
Зрозуміло, що найлегше вчителю буде
працювати з учнями третьої групи, де
необхідно лише активізувати позитивні
емоції, які діти пережили раніше.
У другої групи учнів слід передбачити
емоційну реакцію, намалювати
перспективу вдалого виконання
завдання, пов`язавши її з тими чи
іншими умовами діяльності, які в
минулому забезпечували успіх.
Найбільш клопітною буде робота
першою групою учнів.
Перш за все доведеться нейтралізувати
спогади про невдачу в попередній
діяльності, а потім створити перспективу
для нової.
Зробити це можна, наприклад, так:
дати завдання учневі попрацювати над
своїми помилками, або повідомити його,
що завдання для нього змінено
порівняно з попереднім і т. д.
Учитель може запропонувати різні
варіанти мотивів досягнення ситуації
успіху:
прагнення самостійно розв`язати цікаві
задачі;
завоювати авторитет у своїх товаришів;
стати першим;
розглядати свою діяльність з точки зору
її корисності для інших людей;
встановити нові контакти між
товаришами у ході виконання завдання
тощо.
Отже, на етапі мотивації навчальної
діяльності учитель організовує певні
ситуації з метою активізувати чи
нейтралізувати емоції для наступної
діяльності
На етапі мотивації створення ситуації
успіху більшою мірою визначається
психологічними аспектами.
Тут доречним буде використання в
роботі вчителя таких психологопедагогічних прийомів, як:
Ефект Розенталя, або „Ефект
навіювання”: „Ти це можеш”, „Тобі це
вдається” тощо.
Якщо педагог буде переконувати учнів
у реальності успіху, то успіх прийде.
Англійський учений Стоуенс довів, що
учні, яких заохочували, досягли значно
більших успіхів, ніж ті, кого ніяк не
заохочували.
Прийом „Емоційне погладжування” –
це констатація будь-якого факту успіху,
прищеплювання дитині віри в себе,
відкритість учителя для довіри і співчуття.
◦ Прийом „Анонсування” –
репетиція майбутньої дії, яка створює
психологічний настрій на успіх перед
класом.
Це можуть бути додаткові індивідуальні
заняття з окремими учнями чи
заздалегідь оголошенні запитання
самостійної роботи.
Прийом „Шикуйсь!” містить такі кроки:
психологічна атака;
емоційне блокування;
вибір головного напрямку;
вибір рівних можливостей;
несподіване порівняння;
стабілізація.
Цей прийом полягає в тому, щоб:
учителем блокувалось припущення на
невдачу в діяльності учня;
відволікалася увага школяра від
чергового неуспіху;
вчитель повинен знайти той напрямок
діяльності, яким учень зможе
реалізувати себе набагато краще, тим
самим забезпечити його на успіх, на
стабільність у навчанні.
Розглянемо деякі
алгоритми створення ситуацій успіху та
методику їх реалізації:
Прийом „Даю шанс” – це заздалегідь
підготовлена вчителем ситуація, в якій
учень отримує можливість зненацька
для себе розкрити свої можливості.
Прийом “ Зняття страху”-
допомогає перебороти невпевненість у
власних силах (Люди вчаться на своїх
помилках і знаходять інші шляхи
вирішення проблем).
Прийом “Авансування успішного
результату” –
допомогає вчителю висловити тверду
переконаніність у тому, що його учень
обов’язково впорається з поставленим
завданням.
Це, в свою чергу, переконує дитину у
своїх силах і можливостях.
“У тебе обов’язково вийде”, “Я навіть не
сумніваюсь у позитивному результаті” і
т. д.
Прийом “Прихований інструктаж”
Допомагає дитині уникнути поразки.
Досягається шляхом побажання,
наприклад:
Можливо краще почати з ...,
Виконуючи роботу не забудьте про ...
Прийом “Внесення мотиву”.
Показує дитині заради чого, кого
здійснюється ця діяльність, кому буде
добре після виконання, наприклад, “Без
твоєї допомоги твоїм друзям не
впоратись...” тощо.
Прийом “Персональна винятковість.”
Визначає важливість зусиль дитини в
діяльності, що здійснюється або
здійснюватиметься, наприклад:
Тільки ти міг би…
Тільки тобі і можу доручити… і т.п.
Прийом “Висока оцінка деталі”.
Допомагає емоційно пережити не
результат в цілому, а якої її окремої
деталі:
Найбільше мені сподобалось у твоїй
роботі…
Найбільше тобі вдалося…
Прийом „Еврика”.
Створюються умови, за яких дитина,
виконуючи навчальне завдання,
несподівано відкриває в собі невідомі
досі здібності.
Завдання вчителя – помітити це глибоко
особисте відкриття, всіляко підтримати
дитину, поставити нову мету і надихнути
на її досягнення.
Допомога вчителя у створенні ситуації
відкриття має бути ненав`язливою,
прихованою.
Створюючи ситуації успіху на етапі
організації навчальної діяльності, слід
пам`ятати кілька основних правил:
у кожній дитині є задатки, які можуть
розвинутися у здібності;
Побачити їх, відчути, розвити – це
справа педагога;
ставлення до дитини як до рівної, як до
себе, спілкування, що повністю включає
грубість, різкість, образливий тон, має
стати обов`язковою нормою всієї
педагогічної діяльності;
Ставлення до дитини:
як до рівної,
як до себе,
спілкування, що повністю виключає:
- грубість,
- різкість,
- образливий тон
має стати обов`язковою нормою всієї
педагогічної діяльності;
чим більше напрямків діяльності, в яких
бере участь дитина, тим більше в неї
можливостей знайти себе;
кількість і різноманітність ситуацій і
обставин, в тому числі і штучно
створених, у які може потрапити
дитина, визначають шляхи її сьогодення
і віддаленого інтересу та можливі шляхи
успіху.
ТИПИ УСПІХУ:
Неочікувана радість – це почуття
задоволення від того, що результати
діяльності учня перевершили його
очікування.
З педагогічної та психологічної точки
зору – це результат продуманої,
підготовленої діяльності вчителя.
Спільна радість – полягає в тому, щоб учень
досяг необхідної для себе реакції колективу.
Вона може бути підготовленою вчителем
або спонтаною.
Спільною радістю вважають тільки ті реакції
колективу, які дають можливість дитині
відчутні себе задоволеним, стимулюють її
зусиля.
Це, перш за все, має бути емоційний відгук
оточуючих на успіх члена свого колективу.
Важливо, щоб у досягненнях кожного
школяра всі бачили результати своєї
праці, а сама дитина розуміла, що її
радість – це радість підтримки,
отримання статусу „свій серед своїх”.
Зрештою у тому, як реагує дитячий
колектив на успіхи або невдачі своїх
учителів, виявляється його моральна
сутність.
Радість пізнання – це радість пізнання
нового, хоча вона по своїй суті
альтруїстична (виникає на основі
допомоги, підтримки інших людей).
Пізнання спираїться на самоосвіту й
самопізнання.
Така радість не може вирости на
пустому місці, появитися без серйозних
причин. Це слід клопіткої роботи
учителя –учня-учнів.
ВИСНОВОК:
1.Ситуація успіху досягається тоді, коли
сама дитина визначає цей результат як
успіх.
2 Усвідомлення ситуації успіху самим
учнем, розуміння її значимості виникає у
школяра після здолання своєї боязкості,
невміння, незнання, психологічного
враження та інших видів труднощів.
3. Завдання педагога :
допомогти особистості дитини зрости в
успіху;
дати відчути радість від здолання
труднощів;
дати зрозуміти, що задарма в житті в
житті нічого не дається, скрізь необхідно
докласти зусиль.
І успіх буде еквівалентним витраченим
зусиллям.
ШАНОВНІ КОЛЕГИ !
Дайте, будь ласка, відповідь на такі
запитання:
1.Ваше ставлення до технології “Створення
ситуації успіху”.
2.Як Ви оцінюєте стан “Створення ситуації
успіху у Вашому навчальному закладі”.
3.Які ще методичні рекомендації, ідеї,
міркування щодо “Створення ситуації успіху”,
Ви можете запропонувати учасникам нашого
семінару ?
ВДЯЧНІ ВАМ ЗА ВІДВЕРТІСТЬ, ЗА ПОРАДИ
Slide 78
Створення ситуації успіху
та шляхи її реалізації
на уроці як складової якості
навчально-виховного процесу
Мета: Удосконалити методику
створення ситуації успіху та шляхів
її реалізації на уроці як стежки, що
веде до того куточка дитячого
серця, в якому горить вогник
бажання бути гарним.
На
відміну від традиційного розуміння
освіти як суми знань та навичок, нині освіту
починають розглядати як процес
становлення особистості .
Причому особистості, здатної до:
самоосвіти,
саморозвитку,
самовдосконалення,
яка вміє використовувати набуті знання,
яка прагне реалізувати себе,
спроможна змінити на краще своє життя,
життя своєї держави.
Алгоритм
створення та досягнення ситуації успіху
твердження про “Ситуацію успіху”;
особистісно-орієнтований підхід у справі
навчання та виховання - основа педагогічної
технології “Створення ситуації успіху”;
роль “Ситуації успіху” у навчальній діяльності;
створення “Ситуації успіху” на мотиваційному
етапі навчальної діяльності;
психолого-педагогічні прийоми при створенні
“Ситуації успіху”;
методика реалізації “Ситуації успіху”;
Виходячи із Положень Закону України “Про
освіту” завдання школи сьогодні полягає в
тому, щоб:
Виховувати в учнів здатність:
долати життєві труднощі;
самостійно приймати рішення;
розвивати себе як особистість, здатну:
робити вибір і контролювати своє життя;
брати на себе відповідальність за свої дії;
захищати себе і свої життєві цінності;
діяти відповідно до них;
піклуватись про інших;
Завдання вчителів:
прищепити учням потребу до здобуття
знань;
створити такі умови, щоб процес
здобуття знань був для них цікавим,
потрібним, комфортним;
і тому пріоритетним завданням вчителя
під час навчально-виховної діяльності є
створення ситуації успіху.
Що означає “Ситуація успіху?”
Ситуація успіху - це суб'єктивний
психічний стан задоволення наслідком
своєї фізичної, розумової праці чи
моральної напруги.
Успіх у навчанні - єдине джерело
внутрішніх сил дитини, які породжують
енергію для переборення труднощів,
бажання вчитися.
В.Сухомлинський
Ситуація успіху дарує атмосферу
приязні та взаємодопомоги, впевненості
і захищеності.
Учитель зобов’язаний створити джерело
внутрішніх сил дитини, джерело, яке дає
енергію для подолання труднощів і
формування бажання вчитися.
Використання ситуації успіху має
сприяти підвищенню робочого тонусу,
збільшенню продуктивності навчальної
роботи, а також допомогти учням
усвідомити себе повноцінною
особистістю і, відповідно, забезпечити
успіх у навчанні.
Основою педагогічної технології
“Створення ситуації успіху” є
особистісно-орієнтований підхід у справі
навчання та виховання.
А тому звернемося до рекомендацій
щодо особистісно-орієнтовного підходу
навчання та виховання.
–
Особистісно орієнтоване навчання
це навчання, центром якого є
особистість дитини, її самобутність та
самостійність: суб'єктивний досвід
кожного спочатку розкривається, а
потім узгоджується зі змістом освіти.
Визнання учня ключовою фігурою
всього освітнього процесу – це і є
особистісно орієнтована педагогіка.
У свідомості учня це має такий
вигляд: «Все, що я пізнаю, я знаю,
для чого мені потрібно і де я можу ці
знання застосувати».
Для педагога - це прагнення знайти
розумний баланс між знаннями,
уміннями та навичками учня.
Сучасність вимагає навчити учнів:
- самостійно та творчо розв'язувати
проблеми;
- шукати нову інформацію й робити
висновки, а не подавати дітям готові
знання.
В особистісно-орієнтованому підході
вчителю насамперед потрібен високий
рівень педагогічної майстерності, який
базується на розвитку:
дидактичних;
організаторських;
комунікативних;
науково-пізнавальних;
емоційних;
та поведінкових компонентностей;
-
-
Цілі особистісно орієнтованого
навчання полягають у тому, щоб:
визначити життєвий досвід кожного
учня;
його пізнавальні здібності;
рівень інтелекту;
інтереси, які спочатку треба розкрити,
а потім розвинути у навчальному
процесі;
Цілі особистісно орієнтованого навчання
полягають у тому, щоб:
Формувати позитивну мотивацію учнів до:
-
пізнавальної діяльності;
-
потребу в самопізнанні;
-
потребу в самореалізаціїї;
-
та потребу у самовдосконаленні школярів;
Цілі особистісно орієнтованого навчання
полягають у тому, щоб:
Озброїти учнів механізмом:
адаптації;
саморегуляції;
самозахисту;
самовиховання;
Цілі особистісно орієнтованого навчання
полягають у тому, щоб:
Розвинути індивідуальні позитивні
здібності кожного школяра;
Сформувати культуру життєдіяльності
максимально виявити і використати
індивідуальний досвід учня;
Правильно визначати лінії поведінки.
Основні принципи
особистісно-орієнтованого
навчання:
1. Принцип «розвивальної допомоги»
не робити за учня;
не вказувати йому, що робити,
а допомогти пробувати власні сили і власну
активність;
потрібно добитись, щоб учень сам обирав
рішення і відповідав за них.
Звідси - не потрібно подавати готові
знання, а створити умови, в яких
виявляється:
-
власна пізнавальна активність учня;
-
і він визначить для себе цілі, зміст та
методи роботи, власні цінності.
-
Навчання повинно бути дослідницьким
Це час, протягом якого діти вчаться:
самостійно діяти;
- дискутувати;
- приймати рішення.
-
При цьому розвивається самосвідомість і
самореалізується особистість.
Принцип - «свобода вміння»
- учні вільно обговорюють
проблеми;
- співпрацюють один з одним,
- а вчитель виступає в ролі
старшого члена колективу,
консультанта, джерела досвіду
Принцип - «свобода вміння»
Учителю:
-недостатньо
процес;
організувати навчальний
- потрібно ще визначити спосіб засвоєння
знань, тобто оприділити види діяльності
учня на уроці.
Основні вимоги до особистісноорієнтованого уроку:
раціональна єдність словесних,
наукових і практичних методів
навчання;
зв'язок з раніше вивченим досвідом,
набутим учнем;
Основні вимоги до особистісно
орієнтованого уроку:
-формування вмінь в учнів самостійно
здобувати знання і застосовувати їх на
практиці;
-заохочення прагнень учнів знаходити свій
спосіб роботи з навчальним матеріалом.
Метою
особистісноорієнтованого уроку є:
- створення умов для виявлення
пізнавальної активності учнів
Засобами досягнення вчителем цієї мети
можуть бути:
використання різних форм та методів
навчальної діяльності, які дозволяють
розкрити суб'єктивний досвід учнів;
створення атмосфери зацікавленості
кожного учня в результатах роботи
всього класу;
стимулювання учнів до висловлювань,
використання різних способів виконання
завдань без побоювань помилитися,
отримати хибну відповідь тощо;
Засобами досягнення вчителем цієї мети
можуть бути:
використання протягом уроку
дидактичного матеріалу, який дозволяє
отримати учневі найбільш значущі для
нього вид та форму змісту навчального
матеріалу;
оцінювання досягнень учня протягом
усього процесу його діяльності, а не
тільки за кінцевим результатом;
Засобами досягнення вчителем цієї мети
можуть бути:
заохочення прагнень учня знаходити свій
спосіб роботи;
аналізувати протягом уроку роботи інших
учнів; вибирати та засвоювати найбільш
раціональні з них;
створення на уроці педагогічних ситуацій
спілкування, які б дозволяли кожному учневі
виявляти ініціативу, самостійність, виборність у
справах роботи;
створення обстановки для природного
самовираження учня.
Технологія
особистісноорієнтованогоуроку
Для проведення особистісноорієнтованого уроку вчитель має
оволодіти його основними етапами:
1.
2.
3.
4.
5.
6.
7.
8.
Орієнтації.
Визначення мети.
Проектування.
Організації.
Реалізації.
Контролю.
Коригування.
Оцінювання
1. Етап орієнтації включає:
орієнтацію на позитивну роботу;
орієнтацію на визначення особистісного
досвіду учнів;
пов'язання цього досвіду з проблемами
навчального матеріалу.
2. Етап визначення мети передбачає:
визначення на уроці разом з учнями
значущої мети здійснення тієї діяльності,
яка запланована вчителем (учні повинні
зрозуміти, що може дати робота учням
саме на цьому уроці для складання,
наприклад, тематичного заліку,
державної атестації, свого майбутнього
життя тощо);
визначення показників досягнення
поставлених завдань;
3. Етап проектування включає:
передбачення залучення учнів до
виконання ними випереджальних
завдань;
підготовки повідомлень;
рефератів;
виготовлення та відбору наочності;
складання плану роботи тощо;
Етап організації виконання плану
діяльності передбачає:
Подання можливих варіантів і
способів виконання навчальної
діяльності (усна чи письмова форма,
індивідуальна робота чи робота в
групах, робота з текстом чи з іншими
засобами одержання інформації);
Етап організації виконання плану
діяльності передбачає:
2.Представлення учнями вибору способу
фіксації нового матеріалу (конспект,
схема, таблиця, опора, план, тези,
висновки тощо);
3.Варіативність домашнього завдання
(диференціація за рівнем складності та
способом виконання).
Етап контрольно-оцінювальний:
1.Залучення учнів до контролю за
перебігом навчальної діяльності шляхом
заохочення їх до різних видів контролю,
самоконтролю, взаємоконтролю, роботи
в групах;
2.Участь учнів у виправленні помилок і
недоліків у знаннях, усвідомлення їх
причин шляхом взаємо та самоаналізу;
Етап контрольно-оцінювальний:
3.Надання учням можливості самостійно
або за участі вчителя, інших учнів
порівнювати отримані ним результати з
критеріями стандарту, закладеного у
навчальній програмі;
4.Використання механізмів оцінного
методу (позитивного ставлення до
успіхів школяра);
Етап контрольно-оцінювальний:
5.Використання механізмів оцінного
методу (позитивного ставлення до
успіхів школяра).
6.Оцінювання (виставлення рівневих
оцінок за дванадцятибальною системою
оцінювання навчальних досягнень,
поурочного бала, рейтинг) не тільки
результатів, а й самого процесу
навчання.
6. Заключний етап передбачає:
усвідомлення учнями ситуації
досягнення мети;
відчуття успіху;
підкріплення позитивної мотивації
стосовно власної діяльності.
Методи та засоби психолого-педагогічної
підтримки діяльності учнів
заохочення;
навчально-пізнавальна гра;
створення ситуації успіху;
створення ситуації пізнавального інтересу;
створення проблемної ситуації;
спонукання до пошуку альтернативних
рішень;
виконання творчих завдань;
кооперація учнів;
створення ситуації взаємодопомоги тощо.
Висновок може бути таким: особистісноорієнтоване навчання ЦЕ–
загальнодидактичний принцип
індивідуального підходу до учнів.
Таке твердження ми дослідимо та
пояснимо за допомогою такого факту:
Відомий російський психолог
Л.С. Виготський своє теорією доводить,
що розум будь-якої людини має дві зони
розвитку: А і Б.
Перша зона (А) – це зона актуального
розвитку.
У цю зону потрапляють завдання, які
дитина може виконати сама без
допомоги вчителя.
Друга зона (В) – це зона найближчого
розвитку
Сюди потрапляють завдання, які дитина сама
виконати не може, але може з ними
впоратися з допомогою вчителя.
Зона найближчого розвитку, - це зона
“наступного дня”.
Те, що сьогодні є зона найближчого
розвитку, завтра у процесі навчання повинно
стати зоною актуального розвитку. Учитель
не повинен давати готову інформацію, адже
таке навчання може загальмувати мислення
дитини. А за допомогою вміло підібраних
запитань педагог підводить школяра до
правильної відповіді, розв’язку.
Те, що сьогодні є зоною найближчого
розвитку, завтра у процесі навчання
повинно стати зоною актуального
розвитку.
Учитель не повинен давати готову
інформацію, адже таке навчання може
загальмувати мислення дитини.
А за допомогою вміло підібраних
запитань педагог підводить школяра до
правильної відповіді, розв’язку.
Отже, як бачимо із цього прикладу, щоб
відбулися розвиток і навчання учнів,
завдання повинні потрапляти лише в
зону найближчого розвитку
(за Л.С. Виготським).
Припустимо, що два учні навчались в
одній школі, в одних і тих самих
учителів, закінчили школу з відзнакою,
рівень їхнього розвитку все одно буде
різним.
Ще більше відрізняється розвиток учнів
класу, які згідно з 12- бальною
системою досягли початкового і
високого рівнів.
Тому зрозуміло, що до таких дітей треба
підходити індивідуально, тобто ставити
перед ними різні завдання.
Якщо для цілого класу поставити одне
завдання, то для одних учнів воно
потрапить у зону актуального розвитку,
для інших – у зону найближчого
розвитку.
Отже, одне завдання для всього класу
ставити не бажано і не потрібно, а
здійснювати якісний особистісноорієнтований підхід до навчання та
виховання на практиці нам заважає ряд
причин, зокрема:
Причина 1. Щоб підійти індивідуально
до кожного учня, необхідно знати його
психологічні, фізіологічні та соціальні
особливості.
Лише психологія нараховує кілька
десятків індивідуальних особливостей
особистості. Це різні види уваги, уяви,
мислення, сприйняття, темпераменту,
характеру і т.д.
Пам’ять також поділяється більш ніж
на 10 типів: короткочасна,
довготривала, оперативна, рухова,
зорова, слухова, емоційна, словеснологічна і т.д.;
Причина 2. Виявити всі ці психологічні,
фізіологічні та соціальні особливості
вчитель без допомоги психолога, лікаря,
соціолога не може;
Причина 3.Навіть якщо теоретично
припустити, що в кожної дитини
виявили всі ці особливості, вчитель не
зможе запам’ятати їх у такій кількості
дітей, оскільки він одночасно навчає
свого предмета не один десяток учнів,
кожен з яких має не один десяток таких
особливостей.
Нарешті, якщо вчителю все-таки
вдається запам’ятати всі особливості
кожної дитини, він не зможе підійти
індивідуально тому, що урок триває
всього 40-45 хв, протягом яких
неможливо фізично попрацювати з
кожним учнем класу індивідуально.
Отже, існує суперечність: з одного боку,
вимоги до особистісно-орієнтованого
навчання, а з іншого причини, що
унеможливлюють якісне впровадження
цієї педагогічної технології у навчальновиховний процес.
Який же вихід з ситуації, що склалася ?
Філософія вчить, що джерелом і
рушійними силами будь-якого процесу
(у тому числі й навчального) є
розв’язання суперечностей і тому,
щоб навчальний процес розвивався,
вчителю необхідно вміти виявляти
суперечність навчального процесу, а
також вміти розв’язувати її.
Дана суперечність розв’язується шляхом
диференційованого підходу до учнів.
Диференціація (від лат. Differentia –
різниця, відмінність) – розчленування
цілого на якісно відмінні частини.
Розв’язування таких суперечностей
називається підходом до навчання.
Цей підхід, для прикладу, можна
здійснити таким чином:
Учнів класу розподілити на групи за
рівнем розвитку.
Критерії, якими слід керуватися - це
успішність.
Таких груп, наприклад, може бути
чотири:
низький рівень;
середній рівень;
достатній рівень;
високий рівень.
Зрозуміло, що такий поділ не
аргументується для учнів, для того щоб
у слабшого школяра не сформувалася
занижена самооцінка, а в сильного –
завищена.
Якщо учні однієї з груп підвищують свій
рівень – їх слід перевести до наступної
групи і навпаки.
Для кожної групи пропонуються різні за
ступенем складності завдання.
Диференційований підхід можна
здійснювати при різних формах
навчального процесу: під час уроку,
лабораторного заняття, екскурсії.
Під час проведеного уроку методом бесіди,
запитань слід орієнтувати учнів на певну
групу.
При цьому обов’язково слід враховувати,
щоб запитання було точним, стислим, не
мало елементів підказки.
Під час проведення уроку методом
пояснення, розповіді диференційований
підхід неможливий, оскільки вчитель будує
свою розповідь, орієнтуючись на
середнього учня,
але під час закріплення нового матеріалу
чи пояснення домашнього завдання учням
можна запропонувати різнорівневі
завдання.
Завершальним етапом навчальної
діяльності на уроці є:
усвідомлення ситуації досягнення мети;
переживання ситуації успіху;
підкріплення позитивної мотивації щодо
самої діяльності.
Ситуація успіху досягається тоді, коли
сама дитина визначає цей результат як
успіх.
Усвідомлення ситуації успіху самим
учнем, розуміння її значимості виникає у
суб'єкта після здолання своєї боязкості,
невміння, незнання, психологічного
враження та інших видів труднощів.
Роль “Ситуації успіху” у навчальній
діяльності
За останні роки термін
„Ситуація успіху” став звичним для
педагогів.
Ніхто не заперечує, що саме позитивні
емоції можуть стати для дитини одним
з найважливіших стимулів у навчанні,
але при цьому ми забуваємо про те, що
в педагогів не існує єдиного рецепта чи
правила, як саме створювати ситуації
успіху тому, що це слід на основі
індивідуального підходу, зважено, з
урахуванням багатьох факторів.
Діти прощають багато чого, але не
вибачають байдужість.
За відгуками дітей, найкращі їхні
вчителі вели уроки так, що здавалося,
ніби весь урок вони зайняті саме тобою.
Як цього досягти?
Іноді це „Іскра Божа”,
а частіше – майстерність, доведена до
мистецтва.
Важливо мати на увазі, що навіть
одноразове переживання успіху може
докорінно змінити психологічне
самопочуття дитини.
Ситуація успіху може стати пусковим
механізмом подальшого розвитку
особистості.
Безперечно, переживання успіху навіює
людині впевненість у власних силах.
З`являється бажання знову досягти
добрих результатів, виникає відчуття
внутрішнього благополуччя, що, у свою
чергу, покращує ставлення до
навколишнього світу.
На перший погляд здається, що вчитель,
кілька разів давши учню можливість
відчути успіх, далі вже само собою
забезпечує високий рівень мотивації,
інтересу, пізнавальної активності.
Але може бути й протилежний
результат: постійна успішність здатна
сформувати байдуже ставлення до
навчання.
Крім того, постійне очікування лише
позитивного результату згубно впливає
на розвиток вольових якостей учня:
він ухиляється від подолання
труднощів;
губиться в складних ситуаціях
(навчальних та життєвих);
у його поведінці починає домінувати
мотив „уникнення невдач”.
Досвідчені психологи та педагоги
попереджують про можливість
негативних наслідків пережитого успіху.
Чому ж виникає такий парадокс?
По-перше, успіх, що діставався ціною
незначних зусиль, може призвести до
переоцінки, точніше, до завищеної
оцінки своїх можливостей.
По-друге, за сильним переживанням
будь-якої емоції обов`язково настає
релаксація (розслаблення).
І якщо в цей період запропонувати
людині якусь діяльність, то, швидше за
все, ця діяльність буде менш успішною,
ніж попередня.
По-третє, переживання успіху може бути
потьмареним, якщо результат, важливий
і значимий для самого учня, не буде
адекватно оцінений іншими людьми.
І нарешті:
Емоція успіху не стане сильним
переживанням, якщо результати діяльності
не значимі для її суб`єкта.
Дитина, особливо на початку навчання,
однаково інтенсивно переживає успіх у
„головних” і „неголовних” навчальних
предметах.
Але часто знижують цю інтенсивність:
„12 балів з музики ! Та краще б ти
отримав 12 балів з читання”.
Знижуючи значимості успіху, що
переживається дитиною, ми, дорослі,
впливаємо на формування у дитини
ставлення до навчального процесу в
цілому.
Ось чому, оцінюючи дітей, необхідно
виходити з індивідуальних особливостей
кожного учня.
Просування вперед треба заохочувати,
підбадьорювати, щоб дитина не
відчувала невдачу, порівнюючи свої
результати з раніше встановленими
нормами, особливо якщо вони для неї
недосяжні.
Отже, ситуація успіху у навчальній
діяльності створюється вчителем або ж
психологом.
Як і будь-яку іншу діяльність, навчання
можна уявити у вигляді простого
ланцюжка дій:
1. Установка на діяльність (емоційна
підготовка учнів на вирішення
навчального завдання) – мотиваційний
етап;
2.Забезпечення діяльності (створення
умов для успішного вирішення
навчального завдання) –підготовчий,
робочий етап;
3.Порівняння отриманих результатів з
очікуваними (усвідомлення ставлення до
результатів своєї навчальної праці) –
результативний етап.
Отже, якщо ситуація успіху створюється
вчителем послідовно і свідомо, її
3.Порівняння отриманих результатів з
очікуваними (усвідомлення ставлення
до результатів своєї навчальної праці) –
результативний етап.
Отже, якщо ситуація успіху створюється
вчителем послідовно і свідомо, її
структура повинна врахувати всі
перелічені компоненти.
Створення ситуації успіху на
мотиваційному етапі навчальної
діяльності
Дослідження психологів свідчать, що рівень
засвоєння людиною знань істотно залежить
від рівня сформованості її мотивації
навчитися.
Тож давайте проаналізуємо, як провести
мотиваційний етап уроку так, щоб створити
ситуацію успіху для того учня.
Перед учителем стоїть завдання:
сформувати в учня настанову на
успішне виконання завдання
Інакше кажучи, вчитель повинен
сформувати в учнів мотив досягнення
мети.
Але при цьому вчитель часто
зустрічається з неадекватною
реакцією учнівського колективу:
1.Хтось уже виконував подібне
завдання, і його результати
виявились невдалими, так що у цієї
категорії учнів уже сформоване
негативне ставлення на успішне
виконання завдання.
2.Інша група учнів не стикалась з
такою роботою, тому вони не знають,
чого можна очікувати від майбутньої
діяльності.
3.Третя група, яка виконувала потрібні
завдання і успішно з ними впоралася,
знаходиться у стані мобілізації, готова
виконувати навчальне завдання.
Зрозуміло, що найлегше вчителю буде
працювати з учнями третьої групи, де
необхідно лише активізувати позитивні
емоції, які діти пережили раніше.
У другої групи учнів слід передбачити
емоційну реакцію, намалювати
перспективу вдалого виконання
завдання, пов`язавши її з тими чи
іншими умовами діяльності, які в
минулому забезпечували успіх.
Найбільш клопітною буде робота
першою групою учнів.
Перш за все доведеться нейтралізувати
спогади про невдачу в попередній
діяльності, а потім створити перспективу
для нової.
Зробити це можна, наприклад, так:
дати завдання учневі попрацювати над
своїми помилками, або повідомити його,
що завдання для нього змінено
порівняно з попереднім і т. д.
Учитель може запропонувати різні
варіанти мотивів досягнення ситуації
успіху:
прагнення самостійно розв`язати цікаві
задачі;
завоювати авторитет у своїх товаришів;
стати першим;
розглядати свою діяльність з точки зору
її корисності для інших людей;
встановити нові контакти між
товаришами у ході виконання завдання
тощо.
Отже, на етапі мотивації навчальної
діяльності учитель організовує певні
ситуації з метою активізувати чи
нейтралізувати емоції для наступної
діяльності
На етапі мотивації створення ситуації
успіху більшою мірою визначається
психологічними аспектами.
Тут доречним буде використання в
роботі вчителя таких психологопедагогічних прийомів, як:
Ефект Розенталя, або „Ефект
навіювання”: „Ти це можеш”, „Тобі це
вдається” тощо.
Якщо педагог буде переконувати учнів
у реальності успіху, то успіх прийде.
Англійський учений Стоуенс довів, що
учні, яких заохочували, досягли значно
більших успіхів, ніж ті, кого ніяк не
заохочували.
Прийом „Емоційне погладжування” –
це констатація будь-якого факту успіху,
прищеплювання дитині віри в себе,
відкритість учителя для довіри і співчуття.
◦ Прийом „Анонсування” –
репетиція майбутньої дії, яка створює
психологічний настрій на успіх перед
класом.
Це можуть бути додаткові індивідуальні
заняття з окремими учнями чи
заздалегідь оголошенні запитання
самостійної роботи.
Прийом „Шикуйсь!” містить такі кроки:
психологічна атака;
емоційне блокування;
вибір головного напрямку;
вибір рівних можливостей;
несподіване порівняння;
стабілізація.
Цей прийом полягає в тому, щоб:
учителем блокувалось припущення на
невдачу в діяльності учня;
відволікалася увага школяра від
чергового неуспіху;
вчитель повинен знайти той напрямок
діяльності, яким учень зможе
реалізувати себе набагато краще, тим
самим забезпечити його на успіх, на
стабільність у навчанні.
Розглянемо деякі
алгоритми створення ситуацій успіху та
методику їх реалізації:
Прийом „Даю шанс” – це заздалегідь
підготовлена вчителем ситуація, в якій
учень отримує можливість зненацька
для себе розкрити свої можливості.
Прийом “ Зняття страху”-
допомогає перебороти невпевненість у
власних силах (Люди вчаться на своїх
помилках і знаходять інші шляхи
вирішення проблем).
Прийом “Авансування успішного
результату” –
допомогає вчителю висловити тверду
переконаніність у тому, що його учень
обов’язково впорається з поставленим
завданням.
Це, в свою чергу, переконує дитину у
своїх силах і можливостях.
“У тебе обов’язково вийде”, “Я навіть не
сумніваюсь у позитивному результаті” і
т. д.
Прийом “Прихований інструктаж”
Допомагає дитині уникнути поразки.
Досягається шляхом побажання,
наприклад:
Можливо краще почати з ...,
Виконуючи роботу не забудьте про ...
Прийом “Внесення мотиву”.
Показує дитині заради чого, кого
здійснюється ця діяльність, кому буде
добре після виконання, наприклад, “Без
твоєї допомоги твоїм друзям не
впоратись...” тощо.
Прийом “Персональна винятковість.”
Визначає важливість зусиль дитини в
діяльності, що здійснюється або
здійснюватиметься, наприклад:
Тільки ти міг би…
Тільки тобі і можу доручити… і т.п.
Прийом “Висока оцінка деталі”.
Допомагає емоційно пережити не
результат в цілому, а якої її окремої
деталі:
Найбільше мені сподобалось у твоїй
роботі…
Найбільше тобі вдалося…
Прийом „Еврика”.
Створюються умови, за яких дитина,
виконуючи навчальне завдання,
несподівано відкриває в собі невідомі
досі здібності.
Завдання вчителя – помітити це глибоко
особисте відкриття, всіляко підтримати
дитину, поставити нову мету і надихнути
на її досягнення.
Допомога вчителя у створенні ситуації
відкриття має бути ненав`язливою,
прихованою.
Створюючи ситуації успіху на етапі
організації навчальної діяльності, слід
пам`ятати кілька основних правил:
у кожній дитині є задатки, які можуть
розвинутися у здібності;
Побачити їх, відчути, розвити – це
справа педагога;
ставлення до дитини як до рівної, як до
себе, спілкування, що повністю включає
грубість, різкість, образливий тон, має
стати обов`язковою нормою всієї
педагогічної діяльності;
Ставлення до дитини:
як до рівної,
як до себе,
спілкування, що повністю виключає:
- грубість,
- різкість,
- образливий тон
має стати обов`язковою нормою всієї
педагогічної діяльності;
чим більше напрямків діяльності, в яких
бере участь дитина, тим більше в неї
можливостей знайти себе;
кількість і різноманітність ситуацій і
обставин, в тому числі і штучно
створених, у які може потрапити
дитина, визначають шляхи її сьогодення
і віддаленого інтересу та можливі шляхи
успіху.
ТИПИ УСПІХУ:
Неочікувана радість – це почуття
задоволення від того, що результати
діяльності учня перевершили його
очікування.
З педагогічної та психологічної точки
зору – це результат продуманої,
підготовленої діяльності вчителя.
Спільна радість – полягає в тому, щоб учень
досяг необхідної для себе реакції колективу.
Вона може бути підготовленою вчителем
або спонтаною.
Спільною радістю вважають тільки ті реакції
колективу, які дають можливість дитині
відчутні себе задоволеним, стимулюють її
зусиля.
Це, перш за все, має бути емоційний відгук
оточуючих на успіх члена свого колективу.
Важливо, щоб у досягненнях кожного
школяра всі бачили результати своєї
праці, а сама дитина розуміла, що її
радість – це радість підтримки,
отримання статусу „свій серед своїх”.
Зрештою у тому, як реагує дитячий
колектив на успіхи або невдачі своїх
учителів, виявляється його моральна
сутність.
Радість пізнання – це радість пізнання
нового, хоча вона по своїй суті
альтруїстична (виникає на основі
допомоги, підтримки інших людей).
Пізнання спираїться на самоосвіту й
самопізнання.
Така радість не може вирости на
пустому місці, появитися без серйозних
причин. Це слід клопіткої роботи
учителя –учня-учнів.
ВИСНОВОК:
1.Ситуація успіху досягається тоді, коли
сама дитина визначає цей результат як
успіх.
2 Усвідомлення ситуації успіху самим
учнем, розуміння її значимості виникає у
школяра після здолання своєї боязкості,
невміння, незнання, психологічного
враження та інших видів труднощів.
3. Завдання педагога :
допомогти особистості дитини зрости в
успіху;
дати відчути радість від здолання
труднощів;
дати зрозуміти, що задарма в житті в
житті нічого не дається, скрізь необхідно
докласти зусиль.
І успіх буде еквівалентним витраченим
зусиллям.
ШАНОВНІ КОЛЕГИ !
Дайте, будь ласка, відповідь на такі
запитання:
1.Ваше ставлення до технології “Створення
ситуації успіху”.
2.Як Ви оцінюєте стан “Створення ситуації
успіху у Вашому навчальному закладі”.
3.Які ще методичні рекомендації, ідеї,
міркування щодо “Створення ситуації успіху”,
Ви можете запропонувати учасникам нашого
семінару ?
ВДЯЧНІ ВАМ ЗА ВІДВЕРТІСТЬ, ЗА ПОРАДИ
Slide 79
Створення ситуації успіху
та шляхи її реалізації
на уроці як складової якості
навчально-виховного процесу
Мета: Удосконалити методику
створення ситуації успіху та шляхів
її реалізації на уроці як стежки, що
веде до того куточка дитячого
серця, в якому горить вогник
бажання бути гарним.
На
відміну від традиційного розуміння
освіти як суми знань та навичок, нині освіту
починають розглядати як процес
становлення особистості .
Причому особистості, здатної до:
самоосвіти,
саморозвитку,
самовдосконалення,
яка вміє використовувати набуті знання,
яка прагне реалізувати себе,
спроможна змінити на краще своє життя,
життя своєї держави.
Алгоритм
створення та досягнення ситуації успіху
твердження про “Ситуацію успіху”;
особистісно-орієнтований підхід у справі
навчання та виховання - основа педагогічної
технології “Створення ситуації успіху”;
роль “Ситуації успіху” у навчальній діяльності;
створення “Ситуації успіху” на мотиваційному
етапі навчальної діяльності;
психолого-педагогічні прийоми при створенні
“Ситуації успіху”;
методика реалізації “Ситуації успіху”;
Виходячи із Положень Закону України “Про
освіту” завдання школи сьогодні полягає в
тому, щоб:
Виховувати в учнів здатність:
долати життєві труднощі;
самостійно приймати рішення;
розвивати себе як особистість, здатну:
робити вибір і контролювати своє життя;
брати на себе відповідальність за свої дії;
захищати себе і свої життєві цінності;
діяти відповідно до них;
піклуватись про інших;
Завдання вчителів:
прищепити учням потребу до здобуття
знань;
створити такі умови, щоб процес
здобуття знань був для них цікавим,
потрібним, комфортним;
і тому пріоритетним завданням вчителя
під час навчально-виховної діяльності є
створення ситуації успіху.
Що означає “Ситуація успіху?”
Ситуація успіху - це суб'єктивний
психічний стан задоволення наслідком
своєї фізичної, розумової праці чи
моральної напруги.
Успіх у навчанні - єдине джерело
внутрішніх сил дитини, які породжують
енергію для переборення труднощів,
бажання вчитися.
В.Сухомлинський
Ситуація успіху дарує атмосферу
приязні та взаємодопомоги, впевненості
і захищеності.
Учитель зобов’язаний створити джерело
внутрішніх сил дитини, джерело, яке дає
енергію для подолання труднощів і
формування бажання вчитися.
Використання ситуації успіху має
сприяти підвищенню робочого тонусу,
збільшенню продуктивності навчальної
роботи, а також допомогти учням
усвідомити себе повноцінною
особистістю і, відповідно, забезпечити
успіх у навчанні.
Основою педагогічної технології
“Створення ситуації успіху” є
особистісно-орієнтований підхід у справі
навчання та виховання.
А тому звернемося до рекомендацій
щодо особистісно-орієнтовного підходу
навчання та виховання.
–
Особистісно орієнтоване навчання
це навчання, центром якого є
особистість дитини, її самобутність та
самостійність: суб'єктивний досвід
кожного спочатку розкривається, а
потім узгоджується зі змістом освіти.
Визнання учня ключовою фігурою
всього освітнього процесу – це і є
особистісно орієнтована педагогіка.
У свідомості учня це має такий
вигляд: «Все, що я пізнаю, я знаю,
для чого мені потрібно і де я можу ці
знання застосувати».
Для педагога - це прагнення знайти
розумний баланс між знаннями,
уміннями та навичками учня.
Сучасність вимагає навчити учнів:
- самостійно та творчо розв'язувати
проблеми;
- шукати нову інформацію й робити
висновки, а не подавати дітям готові
знання.
В особистісно-орієнтованому підході
вчителю насамперед потрібен високий
рівень педагогічної майстерності, який
базується на розвитку:
дидактичних;
організаторських;
комунікативних;
науково-пізнавальних;
емоційних;
та поведінкових компонентностей;
-
-
Цілі особистісно орієнтованого
навчання полягають у тому, щоб:
визначити життєвий досвід кожного
учня;
його пізнавальні здібності;
рівень інтелекту;
інтереси, які спочатку треба розкрити,
а потім розвинути у навчальному
процесі;
Цілі особистісно орієнтованого навчання
полягають у тому, щоб:
Формувати позитивну мотивацію учнів до:
-
пізнавальної діяльності;
-
потребу в самопізнанні;
-
потребу в самореалізаціїї;
-
та потребу у самовдосконаленні школярів;
Цілі особистісно орієнтованого навчання
полягають у тому, щоб:
Озброїти учнів механізмом:
адаптації;
саморегуляції;
самозахисту;
самовиховання;
Цілі особистісно орієнтованого навчання
полягають у тому, щоб:
Розвинути індивідуальні позитивні
здібності кожного школяра;
Сформувати культуру життєдіяльності
максимально виявити і використати
індивідуальний досвід учня;
Правильно визначати лінії поведінки.
Основні принципи
особистісно-орієнтованого
навчання:
1. Принцип «розвивальної допомоги»
не робити за учня;
не вказувати йому, що робити,
а допомогти пробувати власні сили і власну
активність;
потрібно добитись, щоб учень сам обирав
рішення і відповідав за них.
Звідси - не потрібно подавати готові
знання, а створити умови, в яких
виявляється:
-
власна пізнавальна активність учня;
-
і він визначить для себе цілі, зміст та
методи роботи, власні цінності.
-
Навчання повинно бути дослідницьким
Це час, протягом якого діти вчаться:
самостійно діяти;
- дискутувати;
- приймати рішення.
-
При цьому розвивається самосвідомість і
самореалізується особистість.
Принцип - «свобода вміння»
- учні вільно обговорюють
проблеми;
- співпрацюють один з одним,
- а вчитель виступає в ролі
старшого члена колективу,
консультанта, джерела досвіду
Принцип - «свобода вміння»
Учителю:
-недостатньо
процес;
організувати навчальний
- потрібно ще визначити спосіб засвоєння
знань, тобто оприділити види діяльності
учня на уроці.
Основні вимоги до особистісноорієнтованого уроку:
раціональна єдність словесних,
наукових і практичних методів
навчання;
зв'язок з раніше вивченим досвідом,
набутим учнем;
Основні вимоги до особистісно
орієнтованого уроку:
-формування вмінь в учнів самостійно
здобувати знання і застосовувати їх на
практиці;
-заохочення прагнень учнів знаходити свій
спосіб роботи з навчальним матеріалом.
Метою
особистісноорієнтованого уроку є:
- створення умов для виявлення
пізнавальної активності учнів
Засобами досягнення вчителем цієї мети
можуть бути:
використання різних форм та методів
навчальної діяльності, які дозволяють
розкрити суб'єктивний досвід учнів;
створення атмосфери зацікавленості
кожного учня в результатах роботи
всього класу;
стимулювання учнів до висловлювань,
використання різних способів виконання
завдань без побоювань помилитися,
отримати хибну відповідь тощо;
Засобами досягнення вчителем цієї мети
можуть бути:
використання протягом уроку
дидактичного матеріалу, який дозволяє
отримати учневі найбільш значущі для
нього вид та форму змісту навчального
матеріалу;
оцінювання досягнень учня протягом
усього процесу його діяльності, а не
тільки за кінцевим результатом;
Засобами досягнення вчителем цієї мети
можуть бути:
заохочення прагнень учня знаходити свій
спосіб роботи;
аналізувати протягом уроку роботи інших
учнів; вибирати та засвоювати найбільш
раціональні з них;
створення на уроці педагогічних ситуацій
спілкування, які б дозволяли кожному учневі
виявляти ініціативу, самостійність, виборність у
справах роботи;
створення обстановки для природного
самовираження учня.
Технологія
особистісноорієнтованогоуроку
Для проведення особистісноорієнтованого уроку вчитель має
оволодіти його основними етапами:
1.
2.
3.
4.
5.
6.
7.
8.
Орієнтації.
Визначення мети.
Проектування.
Організації.
Реалізації.
Контролю.
Коригування.
Оцінювання
1. Етап орієнтації включає:
орієнтацію на позитивну роботу;
орієнтацію на визначення особистісного
досвіду учнів;
пов'язання цього досвіду з проблемами
навчального матеріалу.
2. Етап визначення мети передбачає:
визначення на уроці разом з учнями
значущої мети здійснення тієї діяльності,
яка запланована вчителем (учні повинні
зрозуміти, що може дати робота учням
саме на цьому уроці для складання,
наприклад, тематичного заліку,
державної атестації, свого майбутнього
життя тощо);
визначення показників досягнення
поставлених завдань;
3. Етап проектування включає:
передбачення залучення учнів до
виконання ними випереджальних
завдань;
підготовки повідомлень;
рефератів;
виготовлення та відбору наочності;
складання плану роботи тощо;
Етап організації виконання плану
діяльності передбачає:
Подання можливих варіантів і
способів виконання навчальної
діяльності (усна чи письмова форма,
індивідуальна робота чи робота в
групах, робота з текстом чи з іншими
засобами одержання інформації);
Етап організації виконання плану
діяльності передбачає:
2.Представлення учнями вибору способу
фіксації нового матеріалу (конспект,
схема, таблиця, опора, план, тези,
висновки тощо);
3.Варіативність домашнього завдання
(диференціація за рівнем складності та
способом виконання).
Етап контрольно-оцінювальний:
1.Залучення учнів до контролю за
перебігом навчальної діяльності шляхом
заохочення їх до різних видів контролю,
самоконтролю, взаємоконтролю, роботи
в групах;
2.Участь учнів у виправленні помилок і
недоліків у знаннях, усвідомлення їх
причин шляхом взаємо та самоаналізу;
Етап контрольно-оцінювальний:
3.Надання учням можливості самостійно
або за участі вчителя, інших учнів
порівнювати отримані ним результати з
критеріями стандарту, закладеного у
навчальній програмі;
4.Використання механізмів оцінного
методу (позитивного ставлення до
успіхів школяра);
Етап контрольно-оцінювальний:
5.Використання механізмів оцінного
методу (позитивного ставлення до
успіхів школяра).
6.Оцінювання (виставлення рівневих
оцінок за дванадцятибальною системою
оцінювання навчальних досягнень,
поурочного бала, рейтинг) не тільки
результатів, а й самого процесу
навчання.
6. Заключний етап передбачає:
усвідомлення учнями ситуації
досягнення мети;
відчуття успіху;
підкріплення позитивної мотивації
стосовно власної діяльності.
Методи та засоби психолого-педагогічної
підтримки діяльності учнів
заохочення;
навчально-пізнавальна гра;
створення ситуації успіху;
створення ситуації пізнавального інтересу;
створення проблемної ситуації;
спонукання до пошуку альтернативних
рішень;
виконання творчих завдань;
кооперація учнів;
створення ситуації взаємодопомоги тощо.
Висновок може бути таким: особистісноорієнтоване навчання ЦЕ–
загальнодидактичний принцип
індивідуального підходу до учнів.
Таке твердження ми дослідимо та
пояснимо за допомогою такого факту:
Відомий російський психолог
Л.С. Виготський своє теорією доводить,
що розум будь-якої людини має дві зони
розвитку: А і Б.
Перша зона (А) – це зона актуального
розвитку.
У цю зону потрапляють завдання, які
дитина може виконати сама без
допомоги вчителя.
Друга зона (В) – це зона найближчого
розвитку
Сюди потрапляють завдання, які дитина сама
виконати не може, але може з ними
впоратися з допомогою вчителя.
Зона найближчого розвитку, - це зона
“наступного дня”.
Те, що сьогодні є зона найближчого
розвитку, завтра у процесі навчання повинно
стати зоною актуального розвитку. Учитель
не повинен давати готову інформацію, адже
таке навчання може загальмувати мислення
дитини. А за допомогою вміло підібраних
запитань педагог підводить школяра до
правильної відповіді, розв’язку.
Те, що сьогодні є зоною найближчого
розвитку, завтра у процесі навчання
повинно стати зоною актуального
розвитку.
Учитель не повинен давати готову
інформацію, адже таке навчання може
загальмувати мислення дитини.
А за допомогою вміло підібраних
запитань педагог підводить школяра до
правильної відповіді, розв’язку.
Отже, як бачимо із цього прикладу, щоб
відбулися розвиток і навчання учнів,
завдання повинні потрапляти лише в
зону найближчого розвитку
(за Л.С. Виготським).
Припустимо, що два учні навчались в
одній школі, в одних і тих самих
учителів, закінчили школу з відзнакою,
рівень їхнього розвитку все одно буде
різним.
Ще більше відрізняється розвиток учнів
класу, які згідно з 12- бальною
системою досягли початкового і
високого рівнів.
Тому зрозуміло, що до таких дітей треба
підходити індивідуально, тобто ставити
перед ними різні завдання.
Якщо для цілого класу поставити одне
завдання, то для одних учнів воно
потрапить у зону актуального розвитку,
для інших – у зону найближчого
розвитку.
Отже, одне завдання для всього класу
ставити не бажано і не потрібно, а
здійснювати якісний особистісноорієнтований підхід до навчання та
виховання на практиці нам заважає ряд
причин, зокрема:
Причина 1. Щоб підійти індивідуально
до кожного учня, необхідно знати його
психологічні, фізіологічні та соціальні
особливості.
Лише психологія нараховує кілька
десятків індивідуальних особливостей
особистості. Це різні види уваги, уяви,
мислення, сприйняття, темпераменту,
характеру і т.д.
Пам’ять також поділяється більш ніж
на 10 типів: короткочасна,
довготривала, оперативна, рухова,
зорова, слухова, емоційна, словеснологічна і т.д.;
Причина 2. Виявити всі ці психологічні,
фізіологічні та соціальні особливості
вчитель без допомоги психолога, лікаря,
соціолога не може;
Причина 3.Навіть якщо теоретично
припустити, що в кожної дитини
виявили всі ці особливості, вчитель не
зможе запам’ятати їх у такій кількості
дітей, оскільки він одночасно навчає
свого предмета не один десяток учнів,
кожен з яких має не один десяток таких
особливостей.
Нарешті, якщо вчителю все-таки
вдається запам’ятати всі особливості
кожної дитини, він не зможе підійти
індивідуально тому, що урок триває
всього 40-45 хв, протягом яких
неможливо фізично попрацювати з
кожним учнем класу індивідуально.
Отже, існує суперечність: з одного боку,
вимоги до особистісно-орієнтованого
навчання, а з іншого причини, що
унеможливлюють якісне впровадження
цієї педагогічної технології у навчальновиховний процес.
Який же вихід з ситуації, що склалася ?
Філософія вчить, що джерелом і
рушійними силами будь-якого процесу
(у тому числі й навчального) є
розв’язання суперечностей і тому,
щоб навчальний процес розвивався,
вчителю необхідно вміти виявляти
суперечність навчального процесу, а
також вміти розв’язувати її.
Дана суперечність розв’язується шляхом
диференційованого підходу до учнів.
Диференціація (від лат. Differentia –
різниця, відмінність) – розчленування
цілого на якісно відмінні частини.
Розв’язування таких суперечностей
називається підходом до навчання.
Цей підхід, для прикладу, можна
здійснити таким чином:
Учнів класу розподілити на групи за
рівнем розвитку.
Критерії, якими слід керуватися - це
успішність.
Таких груп, наприклад, може бути
чотири:
низький рівень;
середній рівень;
достатній рівень;
високий рівень.
Зрозуміло, що такий поділ не
аргументується для учнів, для того щоб
у слабшого школяра не сформувалася
занижена самооцінка, а в сильного –
завищена.
Якщо учні однієї з груп підвищують свій
рівень – їх слід перевести до наступної
групи і навпаки.
Для кожної групи пропонуються різні за
ступенем складності завдання.
Диференційований підхід можна
здійснювати при різних формах
навчального процесу: під час уроку,
лабораторного заняття, екскурсії.
Під час проведеного уроку методом бесіди,
запитань слід орієнтувати учнів на певну
групу.
При цьому обов’язково слід враховувати,
щоб запитання було точним, стислим, не
мало елементів підказки.
Під час проведення уроку методом
пояснення, розповіді диференційований
підхід неможливий, оскільки вчитель будує
свою розповідь, орієнтуючись на
середнього учня,
але під час закріплення нового матеріалу
чи пояснення домашнього завдання учням
можна запропонувати різнорівневі
завдання.
Завершальним етапом навчальної
діяльності на уроці є:
усвідомлення ситуації досягнення мети;
переживання ситуації успіху;
підкріплення позитивної мотивації щодо
самої діяльності.
Ситуація успіху досягається тоді, коли
сама дитина визначає цей результат як
успіх.
Усвідомлення ситуації успіху самим
учнем, розуміння її значимості виникає у
суб'єкта після здолання своєї боязкості,
невміння, незнання, психологічного
враження та інших видів труднощів.
Роль “Ситуації успіху” у навчальній
діяльності
За останні роки термін
„Ситуація успіху” став звичним для
педагогів.
Ніхто не заперечує, що саме позитивні
емоції можуть стати для дитини одним
з найважливіших стимулів у навчанні,
але при цьому ми забуваємо про те, що
в педагогів не існує єдиного рецепта чи
правила, як саме створювати ситуації
успіху тому, що це слід на основі
індивідуального підходу, зважено, з
урахуванням багатьох факторів.
Діти прощають багато чого, але не
вибачають байдужість.
За відгуками дітей, найкращі їхні
вчителі вели уроки так, що здавалося,
ніби весь урок вони зайняті саме тобою.
Як цього досягти?
Іноді це „Іскра Божа”,
а частіше – майстерність, доведена до
мистецтва.
Важливо мати на увазі, що навіть
одноразове переживання успіху може
докорінно змінити психологічне
самопочуття дитини.
Ситуація успіху може стати пусковим
механізмом подальшого розвитку
особистості.
Безперечно, переживання успіху навіює
людині впевненість у власних силах.
З`являється бажання знову досягти
добрих результатів, виникає відчуття
внутрішнього благополуччя, що, у свою
чергу, покращує ставлення до
навколишнього світу.
На перший погляд здається, що вчитель,
кілька разів давши учню можливість
відчути успіх, далі вже само собою
забезпечує високий рівень мотивації,
інтересу, пізнавальної активності.
Але може бути й протилежний
результат: постійна успішність здатна
сформувати байдуже ставлення до
навчання.
Крім того, постійне очікування лише
позитивного результату згубно впливає
на розвиток вольових якостей учня:
він ухиляється від подолання
труднощів;
губиться в складних ситуаціях
(навчальних та життєвих);
у його поведінці починає домінувати
мотив „уникнення невдач”.
Досвідчені психологи та педагоги
попереджують про можливість
негативних наслідків пережитого успіху.
Чому ж виникає такий парадокс?
По-перше, успіх, що діставався ціною
незначних зусиль, може призвести до
переоцінки, точніше, до завищеної
оцінки своїх можливостей.
По-друге, за сильним переживанням
будь-якої емоції обов`язково настає
релаксація (розслаблення).
І якщо в цей період запропонувати
людині якусь діяльність, то, швидше за
все, ця діяльність буде менш успішною,
ніж попередня.
По-третє, переживання успіху може бути
потьмареним, якщо результат, важливий
і значимий для самого учня, не буде
адекватно оцінений іншими людьми.
І нарешті:
Емоція успіху не стане сильним
переживанням, якщо результати діяльності
не значимі для її суб`єкта.
Дитина, особливо на початку навчання,
однаково інтенсивно переживає успіх у
„головних” і „неголовних” навчальних
предметах.
Але часто знижують цю інтенсивність:
„12 балів з музики ! Та краще б ти
отримав 12 балів з читання”.
Знижуючи значимості успіху, що
переживається дитиною, ми, дорослі,
впливаємо на формування у дитини
ставлення до навчального процесу в
цілому.
Ось чому, оцінюючи дітей, необхідно
виходити з індивідуальних особливостей
кожного учня.
Просування вперед треба заохочувати,
підбадьорювати, щоб дитина не
відчувала невдачу, порівнюючи свої
результати з раніше встановленими
нормами, особливо якщо вони для неї
недосяжні.
Отже, ситуація успіху у навчальній
діяльності створюється вчителем або ж
психологом.
Як і будь-яку іншу діяльність, навчання
можна уявити у вигляді простого
ланцюжка дій:
1. Установка на діяльність (емоційна
підготовка учнів на вирішення
навчального завдання) – мотиваційний
етап;
2.Забезпечення діяльності (створення
умов для успішного вирішення
навчального завдання) –підготовчий,
робочий етап;
3.Порівняння отриманих результатів з
очікуваними (усвідомлення ставлення до
результатів своєї навчальної праці) –
результативний етап.
Отже, якщо ситуація успіху створюється
вчителем послідовно і свідомо, її
3.Порівняння отриманих результатів з
очікуваними (усвідомлення ставлення
до результатів своєї навчальної праці) –
результативний етап.
Отже, якщо ситуація успіху створюється
вчителем послідовно і свідомо, її
структура повинна врахувати всі
перелічені компоненти.
Створення ситуації успіху на
мотиваційному етапі навчальної
діяльності
Дослідження психологів свідчать, що рівень
засвоєння людиною знань істотно залежить
від рівня сформованості її мотивації
навчитися.
Тож давайте проаналізуємо, як провести
мотиваційний етап уроку так, щоб створити
ситуацію успіху для того учня.
Перед учителем стоїть завдання:
сформувати в учня настанову на
успішне виконання завдання
Інакше кажучи, вчитель повинен
сформувати в учнів мотив досягнення
мети.
Але при цьому вчитель часто
зустрічається з неадекватною
реакцією учнівського колективу:
1.Хтось уже виконував подібне
завдання, і його результати
виявились невдалими, так що у цієї
категорії учнів уже сформоване
негативне ставлення на успішне
виконання завдання.
2.Інша група учнів не стикалась з
такою роботою, тому вони не знають,
чого можна очікувати від майбутньої
діяльності.
3.Третя група, яка виконувала потрібні
завдання і успішно з ними впоралася,
знаходиться у стані мобілізації, готова
виконувати навчальне завдання.
Зрозуміло, що найлегше вчителю буде
працювати з учнями третьої групи, де
необхідно лише активізувати позитивні
емоції, які діти пережили раніше.
У другої групи учнів слід передбачити
емоційну реакцію, намалювати
перспективу вдалого виконання
завдання, пов`язавши її з тими чи
іншими умовами діяльності, які в
минулому забезпечували успіх.
Найбільш клопітною буде робота
першою групою учнів.
Перш за все доведеться нейтралізувати
спогади про невдачу в попередній
діяльності, а потім створити перспективу
для нової.
Зробити це можна, наприклад, так:
дати завдання учневі попрацювати над
своїми помилками, або повідомити його,
що завдання для нього змінено
порівняно з попереднім і т. д.
Учитель може запропонувати різні
варіанти мотивів досягнення ситуації
успіху:
прагнення самостійно розв`язати цікаві
задачі;
завоювати авторитет у своїх товаришів;
стати першим;
розглядати свою діяльність з точки зору
її корисності для інших людей;
встановити нові контакти між
товаришами у ході виконання завдання
тощо.
Отже, на етапі мотивації навчальної
діяльності учитель організовує певні
ситуації з метою активізувати чи
нейтралізувати емоції для наступної
діяльності
На етапі мотивації створення ситуації
успіху більшою мірою визначається
психологічними аспектами.
Тут доречним буде використання в
роботі вчителя таких психологопедагогічних прийомів, як:
Ефект Розенталя, або „Ефект
навіювання”: „Ти це можеш”, „Тобі це
вдається” тощо.
Якщо педагог буде переконувати учнів
у реальності успіху, то успіх прийде.
Англійський учений Стоуенс довів, що
учні, яких заохочували, досягли значно
більших успіхів, ніж ті, кого ніяк не
заохочували.
Прийом „Емоційне погладжування” –
це констатація будь-якого факту успіху,
прищеплювання дитині віри в себе,
відкритість учителя для довіри і співчуття.
◦ Прийом „Анонсування” –
репетиція майбутньої дії, яка створює
психологічний настрій на успіх перед
класом.
Це можуть бути додаткові індивідуальні
заняття з окремими учнями чи
заздалегідь оголошенні запитання
самостійної роботи.
Прийом „Шикуйсь!” містить такі кроки:
психологічна атака;
емоційне блокування;
вибір головного напрямку;
вибір рівних можливостей;
несподіване порівняння;
стабілізація.
Цей прийом полягає в тому, щоб:
учителем блокувалось припущення на
невдачу в діяльності учня;
відволікалася увага школяра від
чергового неуспіху;
вчитель повинен знайти той напрямок
діяльності, яким учень зможе
реалізувати себе набагато краще, тим
самим забезпечити його на успіх, на
стабільність у навчанні.
Розглянемо деякі
алгоритми створення ситуацій успіху та
методику їх реалізації:
Прийом „Даю шанс” – це заздалегідь
підготовлена вчителем ситуація, в якій
учень отримує можливість зненацька
для себе розкрити свої можливості.
Прийом “ Зняття страху”-
допомогає перебороти невпевненість у
власних силах (Люди вчаться на своїх
помилках і знаходять інші шляхи
вирішення проблем).
Прийом “Авансування успішного
результату” –
допомогає вчителю висловити тверду
переконаніність у тому, що його учень
обов’язково впорається з поставленим
завданням.
Це, в свою чергу, переконує дитину у
своїх силах і можливостях.
“У тебе обов’язково вийде”, “Я навіть не
сумніваюсь у позитивному результаті” і
т. д.
Прийом “Прихований інструктаж”
Допомагає дитині уникнути поразки.
Досягається шляхом побажання,
наприклад:
Можливо краще почати з ...,
Виконуючи роботу не забудьте про ...
Прийом “Внесення мотиву”.
Показує дитині заради чого, кого
здійснюється ця діяльність, кому буде
добре після виконання, наприклад, “Без
твоєї допомоги твоїм друзям не
впоратись...” тощо.
Прийом “Персональна винятковість.”
Визначає важливість зусиль дитини в
діяльності, що здійснюється або
здійснюватиметься, наприклад:
Тільки ти міг би…
Тільки тобі і можу доручити… і т.п.
Прийом “Висока оцінка деталі”.
Допомагає емоційно пережити не
результат в цілому, а якої її окремої
деталі:
Найбільше мені сподобалось у твоїй
роботі…
Найбільше тобі вдалося…
Прийом „Еврика”.
Створюються умови, за яких дитина,
виконуючи навчальне завдання,
несподівано відкриває в собі невідомі
досі здібності.
Завдання вчителя – помітити це глибоко
особисте відкриття, всіляко підтримати
дитину, поставити нову мету і надихнути
на її досягнення.
Допомога вчителя у створенні ситуації
відкриття має бути ненав`язливою,
прихованою.
Створюючи ситуації успіху на етапі
організації навчальної діяльності, слід
пам`ятати кілька основних правил:
у кожній дитині є задатки, які можуть
розвинутися у здібності;
Побачити їх, відчути, розвити – це
справа педагога;
ставлення до дитини як до рівної, як до
себе, спілкування, що повністю включає
грубість, різкість, образливий тон, має
стати обов`язковою нормою всієї
педагогічної діяльності;
Ставлення до дитини:
як до рівної,
як до себе,
спілкування, що повністю виключає:
- грубість,
- різкість,
- образливий тон
має стати обов`язковою нормою всієї
педагогічної діяльності;
чим більше напрямків діяльності, в яких
бере участь дитина, тим більше в неї
можливостей знайти себе;
кількість і різноманітність ситуацій і
обставин, в тому числі і штучно
створених, у які може потрапити
дитина, визначають шляхи її сьогодення
і віддаленого інтересу та можливі шляхи
успіху.
ТИПИ УСПІХУ:
Неочікувана радість – це почуття
задоволення від того, що результати
діяльності учня перевершили його
очікування.
З педагогічної та психологічної точки
зору – це результат продуманої,
підготовленої діяльності вчителя.
Спільна радість – полягає в тому, щоб учень
досяг необхідної для себе реакції колективу.
Вона може бути підготовленою вчителем
або спонтаною.
Спільною радістю вважають тільки ті реакції
колективу, які дають можливість дитині
відчутні себе задоволеним, стимулюють її
зусиля.
Це, перш за все, має бути емоційний відгук
оточуючих на успіх члена свого колективу.
Важливо, щоб у досягненнях кожного
школяра всі бачили результати своєї
праці, а сама дитина розуміла, що її
радість – це радість підтримки,
отримання статусу „свій серед своїх”.
Зрештою у тому, як реагує дитячий
колектив на успіхи або невдачі своїх
учителів, виявляється його моральна
сутність.
Радість пізнання – це радість пізнання
нового, хоча вона по своїй суті
альтруїстична (виникає на основі
допомоги, підтримки інших людей).
Пізнання спираїться на самоосвіту й
самопізнання.
Така радість не може вирости на
пустому місці, появитися без серйозних
причин. Це слід клопіткої роботи
учителя –учня-учнів.
ВИСНОВОК:
1.Ситуація успіху досягається тоді, коли
сама дитина визначає цей результат як
успіх.
2 Усвідомлення ситуації успіху самим
учнем, розуміння її значимості виникає у
школяра після здолання своєї боязкості,
невміння, незнання, психологічного
враження та інших видів труднощів.
3. Завдання педагога :
допомогти особистості дитини зрости в
успіху;
дати відчути радість від здолання
труднощів;
дати зрозуміти, що задарма в житті в
житті нічого не дається, скрізь необхідно
докласти зусиль.
І успіх буде еквівалентним витраченим
зусиллям.
ШАНОВНІ КОЛЕГИ !
Дайте, будь ласка, відповідь на такі
запитання:
1.Ваше ставлення до технології “Створення
ситуації успіху”.
2.Як Ви оцінюєте стан “Створення ситуації
успіху у Вашому навчальному закладі”.
3.Які ще методичні рекомендації, ідеї,
міркування щодо “Створення ситуації успіху”,
Ви можете запропонувати учасникам нашого
семінару ?
ВДЯЧНІ ВАМ ЗА ВІДВЕРТІСТЬ, ЗА ПОРАДИ
Slide 80
Створення ситуації успіху
та шляхи її реалізації
на уроці як складової якості
навчально-виховного процесу
Мета: Удосконалити методику
створення ситуації успіху та шляхів
її реалізації на уроці як стежки, що
веде до того куточка дитячого
серця, в якому горить вогник
бажання бути гарним.
На
відміну від традиційного розуміння
освіти як суми знань та навичок, нині освіту
починають розглядати як процес
становлення особистості .
Причому особистості, здатної до:
самоосвіти,
саморозвитку,
самовдосконалення,
яка вміє використовувати набуті знання,
яка прагне реалізувати себе,
спроможна змінити на краще своє життя,
життя своєї держави.
Алгоритм
створення та досягнення ситуації успіху
твердження про “Ситуацію успіху”;
особистісно-орієнтований підхід у справі
навчання та виховання - основа педагогічної
технології “Створення ситуації успіху”;
роль “Ситуації успіху” у навчальній діяльності;
створення “Ситуації успіху” на мотиваційному
етапі навчальної діяльності;
психолого-педагогічні прийоми при створенні
“Ситуації успіху”;
методика реалізації “Ситуації успіху”;
Виходячи із Положень Закону України “Про
освіту” завдання школи сьогодні полягає в
тому, щоб:
Виховувати в учнів здатність:
долати життєві труднощі;
самостійно приймати рішення;
розвивати себе як особистість, здатну:
робити вибір і контролювати своє життя;
брати на себе відповідальність за свої дії;
захищати себе і свої життєві цінності;
діяти відповідно до них;
піклуватись про інших;
Завдання вчителів:
прищепити учням потребу до здобуття
знань;
створити такі умови, щоб процес
здобуття знань був для них цікавим,
потрібним, комфортним;
і тому пріоритетним завданням вчителя
під час навчально-виховної діяльності є
створення ситуації успіху.
Що означає “Ситуація успіху?”
Ситуація успіху - це суб'єктивний
психічний стан задоволення наслідком
своєї фізичної, розумової праці чи
моральної напруги.
Успіх у навчанні - єдине джерело
внутрішніх сил дитини, які породжують
енергію для переборення труднощів,
бажання вчитися.
В.Сухомлинський
Ситуація успіху дарує атмосферу
приязні та взаємодопомоги, впевненості
і захищеності.
Учитель зобов’язаний створити джерело
внутрішніх сил дитини, джерело, яке дає
енергію для подолання труднощів і
формування бажання вчитися.
Використання ситуації успіху має
сприяти підвищенню робочого тонусу,
збільшенню продуктивності навчальної
роботи, а також допомогти учням
усвідомити себе повноцінною
особистістю і, відповідно, забезпечити
успіх у навчанні.
Основою педагогічної технології
“Створення ситуації успіху” є
особистісно-орієнтований підхід у справі
навчання та виховання.
А тому звернемося до рекомендацій
щодо особистісно-орієнтовного підходу
навчання та виховання.
–
Особистісно орієнтоване навчання
це навчання, центром якого є
особистість дитини, її самобутність та
самостійність: суб'єктивний досвід
кожного спочатку розкривається, а
потім узгоджується зі змістом освіти.
Визнання учня ключовою фігурою
всього освітнього процесу – це і є
особистісно орієнтована педагогіка.
У свідомості учня це має такий
вигляд: «Все, що я пізнаю, я знаю,
для чого мені потрібно і де я можу ці
знання застосувати».
Для педагога - це прагнення знайти
розумний баланс між знаннями,
уміннями та навичками учня.
Сучасність вимагає навчити учнів:
- самостійно та творчо розв'язувати
проблеми;
- шукати нову інформацію й робити
висновки, а не подавати дітям готові
знання.
В особистісно-орієнтованому підході
вчителю насамперед потрібен високий
рівень педагогічної майстерності, який
базується на розвитку:
дидактичних;
організаторських;
комунікативних;
науково-пізнавальних;
емоційних;
та поведінкових компонентностей;
-
-
Цілі особистісно орієнтованого
навчання полягають у тому, щоб:
визначити життєвий досвід кожного
учня;
його пізнавальні здібності;
рівень інтелекту;
інтереси, які спочатку треба розкрити,
а потім розвинути у навчальному
процесі;
Цілі особистісно орієнтованого навчання
полягають у тому, щоб:
Формувати позитивну мотивацію учнів до:
-
пізнавальної діяльності;
-
потребу в самопізнанні;
-
потребу в самореалізаціїї;
-
та потребу у самовдосконаленні школярів;
Цілі особистісно орієнтованого навчання
полягають у тому, щоб:
Озброїти учнів механізмом:
адаптації;
саморегуляції;
самозахисту;
самовиховання;
Цілі особистісно орієнтованого навчання
полягають у тому, щоб:
Розвинути індивідуальні позитивні
здібності кожного школяра;
Сформувати культуру життєдіяльності
максимально виявити і використати
індивідуальний досвід учня;
Правильно визначати лінії поведінки.
Основні принципи
особистісно-орієнтованого
навчання:
1. Принцип «розвивальної допомоги»
не робити за учня;
не вказувати йому, що робити,
а допомогти пробувати власні сили і власну
активність;
потрібно добитись, щоб учень сам обирав
рішення і відповідав за них.
Звідси - не потрібно подавати готові
знання, а створити умови, в яких
виявляється:
-
власна пізнавальна активність учня;
-
і він визначить для себе цілі, зміст та
методи роботи, власні цінності.
-
Навчання повинно бути дослідницьким
Це час, протягом якого діти вчаться:
самостійно діяти;
- дискутувати;
- приймати рішення.
-
При цьому розвивається самосвідомість і
самореалізується особистість.
Принцип - «свобода вміння»
- учні вільно обговорюють
проблеми;
- співпрацюють один з одним,
- а вчитель виступає в ролі
старшого члена колективу,
консультанта, джерела досвіду
Принцип - «свобода вміння»
Учителю:
-недостатньо
процес;
організувати навчальний
- потрібно ще визначити спосіб засвоєння
знань, тобто оприділити види діяльності
учня на уроці.
Основні вимоги до особистісноорієнтованого уроку:
раціональна єдність словесних,
наукових і практичних методів
навчання;
зв'язок з раніше вивченим досвідом,
набутим учнем;
Основні вимоги до особистісно
орієнтованого уроку:
-формування вмінь в учнів самостійно
здобувати знання і застосовувати їх на
практиці;
-заохочення прагнень учнів знаходити свій
спосіб роботи з навчальним матеріалом.
Метою
особистісноорієнтованого уроку є:
- створення умов для виявлення
пізнавальної активності учнів
Засобами досягнення вчителем цієї мети
можуть бути:
використання різних форм та методів
навчальної діяльності, які дозволяють
розкрити суб'єктивний досвід учнів;
створення атмосфери зацікавленості
кожного учня в результатах роботи
всього класу;
стимулювання учнів до висловлювань,
використання різних способів виконання
завдань без побоювань помилитися,
отримати хибну відповідь тощо;
Засобами досягнення вчителем цієї мети
можуть бути:
використання протягом уроку
дидактичного матеріалу, який дозволяє
отримати учневі найбільш значущі для
нього вид та форму змісту навчального
матеріалу;
оцінювання досягнень учня протягом
усього процесу його діяльності, а не
тільки за кінцевим результатом;
Засобами досягнення вчителем цієї мети
можуть бути:
заохочення прагнень учня знаходити свій
спосіб роботи;
аналізувати протягом уроку роботи інших
учнів; вибирати та засвоювати найбільш
раціональні з них;
створення на уроці педагогічних ситуацій
спілкування, які б дозволяли кожному учневі
виявляти ініціативу, самостійність, виборність у
справах роботи;
створення обстановки для природного
самовираження учня.
Технологія
особистісноорієнтованогоуроку
Для проведення особистісноорієнтованого уроку вчитель має
оволодіти його основними етапами:
1.
2.
3.
4.
5.
6.
7.
8.
Орієнтації.
Визначення мети.
Проектування.
Організації.
Реалізації.
Контролю.
Коригування.
Оцінювання
1. Етап орієнтації включає:
орієнтацію на позитивну роботу;
орієнтацію на визначення особистісного
досвіду учнів;
пов'язання цього досвіду з проблемами
навчального матеріалу.
2. Етап визначення мети передбачає:
визначення на уроці разом з учнями
значущої мети здійснення тієї діяльності,
яка запланована вчителем (учні повинні
зрозуміти, що може дати робота учням
саме на цьому уроці для складання,
наприклад, тематичного заліку,
державної атестації, свого майбутнього
життя тощо);
визначення показників досягнення
поставлених завдань;
3. Етап проектування включає:
передбачення залучення учнів до
виконання ними випереджальних
завдань;
підготовки повідомлень;
рефератів;
виготовлення та відбору наочності;
складання плану роботи тощо;
Етап організації виконання плану
діяльності передбачає:
Подання можливих варіантів і
способів виконання навчальної
діяльності (усна чи письмова форма,
індивідуальна робота чи робота в
групах, робота з текстом чи з іншими
засобами одержання інформації);
Етап організації виконання плану
діяльності передбачає:
2.Представлення учнями вибору способу
фіксації нового матеріалу (конспект,
схема, таблиця, опора, план, тези,
висновки тощо);
3.Варіативність домашнього завдання
(диференціація за рівнем складності та
способом виконання).
Етап контрольно-оцінювальний:
1.Залучення учнів до контролю за
перебігом навчальної діяльності шляхом
заохочення їх до різних видів контролю,
самоконтролю, взаємоконтролю, роботи
в групах;
2.Участь учнів у виправленні помилок і
недоліків у знаннях, усвідомлення їх
причин шляхом взаємо та самоаналізу;
Етап контрольно-оцінювальний:
3.Надання учням можливості самостійно
або за участі вчителя, інших учнів
порівнювати отримані ним результати з
критеріями стандарту, закладеного у
навчальній програмі;
4.Використання механізмів оцінного
методу (позитивного ставлення до
успіхів школяра);
Етап контрольно-оцінювальний:
5.Використання механізмів оцінного
методу (позитивного ставлення до
успіхів школяра).
6.Оцінювання (виставлення рівневих
оцінок за дванадцятибальною системою
оцінювання навчальних досягнень,
поурочного бала, рейтинг) не тільки
результатів, а й самого процесу
навчання.
6. Заключний етап передбачає:
усвідомлення учнями ситуації
досягнення мети;
відчуття успіху;
підкріплення позитивної мотивації
стосовно власної діяльності.
Методи та засоби психолого-педагогічної
підтримки діяльності учнів
заохочення;
навчально-пізнавальна гра;
створення ситуації успіху;
створення ситуації пізнавального інтересу;
створення проблемної ситуації;
спонукання до пошуку альтернативних
рішень;
виконання творчих завдань;
кооперація учнів;
створення ситуації взаємодопомоги тощо.
Висновок може бути таким: особистісноорієнтоване навчання ЦЕ–
загальнодидактичний принцип
індивідуального підходу до учнів.
Таке твердження ми дослідимо та
пояснимо за допомогою такого факту:
Відомий російський психолог
Л.С. Виготський своє теорією доводить,
що розум будь-якої людини має дві зони
розвитку: А і Б.
Перша зона (А) – це зона актуального
розвитку.
У цю зону потрапляють завдання, які
дитина може виконати сама без
допомоги вчителя.
Друга зона (В) – це зона найближчого
розвитку
Сюди потрапляють завдання, які дитина сама
виконати не може, але може з ними
впоратися з допомогою вчителя.
Зона найближчого розвитку, - це зона
“наступного дня”.
Те, що сьогодні є зона найближчого
розвитку, завтра у процесі навчання повинно
стати зоною актуального розвитку. Учитель
не повинен давати готову інформацію, адже
таке навчання може загальмувати мислення
дитини. А за допомогою вміло підібраних
запитань педагог підводить школяра до
правильної відповіді, розв’язку.
Те, що сьогодні є зоною найближчого
розвитку, завтра у процесі навчання
повинно стати зоною актуального
розвитку.
Учитель не повинен давати готову
інформацію, адже таке навчання може
загальмувати мислення дитини.
А за допомогою вміло підібраних
запитань педагог підводить школяра до
правильної відповіді, розв’язку.
Отже, як бачимо із цього прикладу, щоб
відбулися розвиток і навчання учнів,
завдання повинні потрапляти лише в
зону найближчого розвитку
(за Л.С. Виготським).
Припустимо, що два учні навчались в
одній школі, в одних і тих самих
учителів, закінчили школу з відзнакою,
рівень їхнього розвитку все одно буде
різним.
Ще більше відрізняється розвиток учнів
класу, які згідно з 12- бальною
системою досягли початкового і
високого рівнів.
Тому зрозуміло, що до таких дітей треба
підходити індивідуально, тобто ставити
перед ними різні завдання.
Якщо для цілого класу поставити одне
завдання, то для одних учнів воно
потрапить у зону актуального розвитку,
для інших – у зону найближчого
розвитку.
Отже, одне завдання для всього класу
ставити не бажано і не потрібно, а
здійснювати якісний особистісноорієнтований підхід до навчання та
виховання на практиці нам заважає ряд
причин, зокрема:
Причина 1. Щоб підійти індивідуально
до кожного учня, необхідно знати його
психологічні, фізіологічні та соціальні
особливості.
Лише психологія нараховує кілька
десятків індивідуальних особливостей
особистості. Це різні види уваги, уяви,
мислення, сприйняття, темпераменту,
характеру і т.д.
Пам’ять також поділяється більш ніж
на 10 типів: короткочасна,
довготривала, оперативна, рухова,
зорова, слухова, емоційна, словеснологічна і т.д.;
Причина 2. Виявити всі ці психологічні,
фізіологічні та соціальні особливості
вчитель без допомоги психолога, лікаря,
соціолога не може;
Причина 3.Навіть якщо теоретично
припустити, що в кожної дитини
виявили всі ці особливості, вчитель не
зможе запам’ятати їх у такій кількості
дітей, оскільки він одночасно навчає
свого предмета не один десяток учнів,
кожен з яких має не один десяток таких
особливостей.
Нарешті, якщо вчителю все-таки
вдається запам’ятати всі особливості
кожної дитини, він не зможе підійти
індивідуально тому, що урок триває
всього 40-45 хв, протягом яких
неможливо фізично попрацювати з
кожним учнем класу індивідуально.
Отже, існує суперечність: з одного боку,
вимоги до особистісно-орієнтованого
навчання, а з іншого причини, що
унеможливлюють якісне впровадження
цієї педагогічної технології у навчальновиховний процес.
Який же вихід з ситуації, що склалася ?
Філософія вчить, що джерелом і
рушійними силами будь-якого процесу
(у тому числі й навчального) є
розв’язання суперечностей і тому,
щоб навчальний процес розвивався,
вчителю необхідно вміти виявляти
суперечність навчального процесу, а
також вміти розв’язувати її.
Дана суперечність розв’язується шляхом
диференційованого підходу до учнів.
Диференціація (від лат. Differentia –
різниця, відмінність) – розчленування
цілого на якісно відмінні частини.
Розв’язування таких суперечностей
називається підходом до навчання.
Цей підхід, для прикладу, можна
здійснити таким чином:
Учнів класу розподілити на групи за
рівнем розвитку.
Критерії, якими слід керуватися - це
успішність.
Таких груп, наприклад, може бути
чотири:
низький рівень;
середній рівень;
достатній рівень;
високий рівень.
Зрозуміло, що такий поділ не
аргументується для учнів, для того щоб
у слабшого школяра не сформувалася
занижена самооцінка, а в сильного –
завищена.
Якщо учні однієї з груп підвищують свій
рівень – їх слід перевести до наступної
групи і навпаки.
Для кожної групи пропонуються різні за
ступенем складності завдання.
Диференційований підхід можна
здійснювати при різних формах
навчального процесу: під час уроку,
лабораторного заняття, екскурсії.
Під час проведеного уроку методом бесіди,
запитань слід орієнтувати учнів на певну
групу.
При цьому обов’язково слід враховувати,
щоб запитання було точним, стислим, не
мало елементів підказки.
Під час проведення уроку методом
пояснення, розповіді диференційований
підхід неможливий, оскільки вчитель будує
свою розповідь, орієнтуючись на
середнього учня,
але під час закріплення нового матеріалу
чи пояснення домашнього завдання учням
можна запропонувати різнорівневі
завдання.
Завершальним етапом навчальної
діяльності на уроці є:
усвідомлення ситуації досягнення мети;
переживання ситуації успіху;
підкріплення позитивної мотивації щодо
самої діяльності.
Ситуація успіху досягається тоді, коли
сама дитина визначає цей результат як
успіх.
Усвідомлення ситуації успіху самим
учнем, розуміння її значимості виникає у
суб'єкта після здолання своєї боязкості,
невміння, незнання, психологічного
враження та інших видів труднощів.
Роль “Ситуації успіху” у навчальній
діяльності
За останні роки термін
„Ситуація успіху” став звичним для
педагогів.
Ніхто не заперечує, що саме позитивні
емоції можуть стати для дитини одним
з найважливіших стимулів у навчанні,
але при цьому ми забуваємо про те, що
в педагогів не існує єдиного рецепта чи
правила, як саме створювати ситуації
успіху тому, що це слід на основі
індивідуального підходу, зважено, з
урахуванням багатьох факторів.
Діти прощають багато чого, але не
вибачають байдужість.
За відгуками дітей, найкращі їхні
вчителі вели уроки так, що здавалося,
ніби весь урок вони зайняті саме тобою.
Як цього досягти?
Іноді це „Іскра Божа”,
а частіше – майстерність, доведена до
мистецтва.
Важливо мати на увазі, що навіть
одноразове переживання успіху може
докорінно змінити психологічне
самопочуття дитини.
Ситуація успіху може стати пусковим
механізмом подальшого розвитку
особистості.
Безперечно, переживання успіху навіює
людині впевненість у власних силах.
З`являється бажання знову досягти
добрих результатів, виникає відчуття
внутрішнього благополуччя, що, у свою
чергу, покращує ставлення до
навколишнього світу.
На перший погляд здається, що вчитель,
кілька разів давши учню можливість
відчути успіх, далі вже само собою
забезпечує високий рівень мотивації,
інтересу, пізнавальної активності.
Але може бути й протилежний
результат: постійна успішність здатна
сформувати байдуже ставлення до
навчання.
Крім того, постійне очікування лише
позитивного результату згубно впливає
на розвиток вольових якостей учня:
він ухиляється від подолання
труднощів;
губиться в складних ситуаціях
(навчальних та життєвих);
у його поведінці починає домінувати
мотив „уникнення невдач”.
Досвідчені психологи та педагоги
попереджують про можливість
негативних наслідків пережитого успіху.
Чому ж виникає такий парадокс?
По-перше, успіх, що діставався ціною
незначних зусиль, може призвести до
переоцінки, точніше, до завищеної
оцінки своїх можливостей.
По-друге, за сильним переживанням
будь-якої емоції обов`язково настає
релаксація (розслаблення).
І якщо в цей період запропонувати
людині якусь діяльність, то, швидше за
все, ця діяльність буде менш успішною,
ніж попередня.
По-третє, переживання успіху може бути
потьмареним, якщо результат, важливий
і значимий для самого учня, не буде
адекватно оцінений іншими людьми.
І нарешті:
Емоція успіху не стане сильним
переживанням, якщо результати діяльності
не значимі для її суб`єкта.
Дитина, особливо на початку навчання,
однаково інтенсивно переживає успіх у
„головних” і „неголовних” навчальних
предметах.
Але часто знижують цю інтенсивність:
„12 балів з музики ! Та краще б ти
отримав 12 балів з читання”.
Знижуючи значимості успіху, що
переживається дитиною, ми, дорослі,
впливаємо на формування у дитини
ставлення до навчального процесу в
цілому.
Ось чому, оцінюючи дітей, необхідно
виходити з індивідуальних особливостей
кожного учня.
Просування вперед треба заохочувати,
підбадьорювати, щоб дитина не
відчувала невдачу, порівнюючи свої
результати з раніше встановленими
нормами, особливо якщо вони для неї
недосяжні.
Отже, ситуація успіху у навчальній
діяльності створюється вчителем або ж
психологом.
Як і будь-яку іншу діяльність, навчання
можна уявити у вигляді простого
ланцюжка дій:
1. Установка на діяльність (емоційна
підготовка учнів на вирішення
навчального завдання) – мотиваційний
етап;
2.Забезпечення діяльності (створення
умов для успішного вирішення
навчального завдання) –підготовчий,
робочий етап;
3.Порівняння отриманих результатів з
очікуваними (усвідомлення ставлення до
результатів своєї навчальної праці) –
результативний етап.
Отже, якщо ситуація успіху створюється
вчителем послідовно і свідомо, її
3.Порівняння отриманих результатів з
очікуваними (усвідомлення ставлення
до результатів своєї навчальної праці) –
результативний етап.
Отже, якщо ситуація успіху створюється
вчителем послідовно і свідомо, її
структура повинна врахувати всі
перелічені компоненти.
Створення ситуації успіху на
мотиваційному етапі навчальної
діяльності
Дослідження психологів свідчать, що рівень
засвоєння людиною знань істотно залежить
від рівня сформованості її мотивації
навчитися.
Тож давайте проаналізуємо, як провести
мотиваційний етап уроку так, щоб створити
ситуацію успіху для того учня.
Перед учителем стоїть завдання:
сформувати в учня настанову на
успішне виконання завдання
Інакше кажучи, вчитель повинен
сформувати в учнів мотив досягнення
мети.
Але при цьому вчитель часто
зустрічається з неадекватною
реакцією учнівського колективу:
1.Хтось уже виконував подібне
завдання, і його результати
виявились невдалими, так що у цієї
категорії учнів уже сформоване
негативне ставлення на успішне
виконання завдання.
2.Інша група учнів не стикалась з
такою роботою, тому вони не знають,
чого можна очікувати від майбутньої
діяльності.
3.Третя група, яка виконувала потрібні
завдання і успішно з ними впоралася,
знаходиться у стані мобілізації, готова
виконувати навчальне завдання.
Зрозуміло, що найлегше вчителю буде
працювати з учнями третьої групи, де
необхідно лише активізувати позитивні
емоції, які діти пережили раніше.
У другої групи учнів слід передбачити
емоційну реакцію, намалювати
перспективу вдалого виконання
завдання, пов`язавши її з тими чи
іншими умовами діяльності, які в
минулому забезпечували успіх.
Найбільш клопітною буде робота
першою групою учнів.
Перш за все доведеться нейтралізувати
спогади про невдачу в попередній
діяльності, а потім створити перспективу
для нової.
Зробити це можна, наприклад, так:
дати завдання учневі попрацювати над
своїми помилками, або повідомити його,
що завдання для нього змінено
порівняно з попереднім і т. д.
Учитель може запропонувати різні
варіанти мотивів досягнення ситуації
успіху:
прагнення самостійно розв`язати цікаві
задачі;
завоювати авторитет у своїх товаришів;
стати першим;
розглядати свою діяльність з точки зору
її корисності для інших людей;
встановити нові контакти між
товаришами у ході виконання завдання
тощо.
Отже, на етапі мотивації навчальної
діяльності учитель організовує певні
ситуації з метою активізувати чи
нейтралізувати емоції для наступної
діяльності
На етапі мотивації створення ситуації
успіху більшою мірою визначається
психологічними аспектами.
Тут доречним буде використання в
роботі вчителя таких психологопедагогічних прийомів, як:
Ефект Розенталя, або „Ефект
навіювання”: „Ти це можеш”, „Тобі це
вдається” тощо.
Якщо педагог буде переконувати учнів
у реальності успіху, то успіх прийде.
Англійський учений Стоуенс довів, що
учні, яких заохочували, досягли значно
більших успіхів, ніж ті, кого ніяк не
заохочували.
Прийом „Емоційне погладжування” –
це констатація будь-якого факту успіху,
прищеплювання дитині віри в себе,
відкритість учителя для довіри і співчуття.
◦ Прийом „Анонсування” –
репетиція майбутньої дії, яка створює
психологічний настрій на успіх перед
класом.
Це можуть бути додаткові індивідуальні
заняття з окремими учнями чи
заздалегідь оголошенні запитання
самостійної роботи.
Прийом „Шикуйсь!” містить такі кроки:
психологічна атака;
емоційне блокування;
вибір головного напрямку;
вибір рівних можливостей;
несподіване порівняння;
стабілізація.
Цей прийом полягає в тому, щоб:
учителем блокувалось припущення на
невдачу в діяльності учня;
відволікалася увага школяра від
чергового неуспіху;
вчитель повинен знайти той напрямок
діяльності, яким учень зможе
реалізувати себе набагато краще, тим
самим забезпечити його на успіх, на
стабільність у навчанні.
Розглянемо деякі
алгоритми створення ситуацій успіху та
методику їх реалізації:
Прийом „Даю шанс” – це заздалегідь
підготовлена вчителем ситуація, в якій
учень отримує можливість зненацька
для себе розкрити свої можливості.
Прийом “ Зняття страху”-
допомогає перебороти невпевненість у
власних силах (Люди вчаться на своїх
помилках і знаходять інші шляхи
вирішення проблем).
Прийом “Авансування успішного
результату” –
допомогає вчителю висловити тверду
переконаніність у тому, що його учень
обов’язково впорається з поставленим
завданням.
Це, в свою чергу, переконує дитину у
своїх силах і можливостях.
“У тебе обов’язково вийде”, “Я навіть не
сумніваюсь у позитивному результаті” і
т. д.
Прийом “Прихований інструктаж”
Допомагає дитині уникнути поразки.
Досягається шляхом побажання,
наприклад:
Можливо краще почати з ...,
Виконуючи роботу не забудьте про ...
Прийом “Внесення мотиву”.
Показує дитині заради чого, кого
здійснюється ця діяльність, кому буде
добре після виконання, наприклад, “Без
твоєї допомоги твоїм друзям не
впоратись...” тощо.
Прийом “Персональна винятковість.”
Визначає важливість зусиль дитини в
діяльності, що здійснюється або
здійснюватиметься, наприклад:
Тільки ти міг би…
Тільки тобі і можу доручити… і т.п.
Прийом “Висока оцінка деталі”.
Допомагає емоційно пережити не
результат в цілому, а якої її окремої
деталі:
Найбільше мені сподобалось у твоїй
роботі…
Найбільше тобі вдалося…
Прийом „Еврика”.
Створюються умови, за яких дитина,
виконуючи навчальне завдання,
несподівано відкриває в собі невідомі
досі здібності.
Завдання вчителя – помітити це глибоко
особисте відкриття, всіляко підтримати
дитину, поставити нову мету і надихнути
на її досягнення.
Допомога вчителя у створенні ситуації
відкриття має бути ненав`язливою,
прихованою.
Створюючи ситуації успіху на етапі
організації навчальної діяльності, слід
пам`ятати кілька основних правил:
у кожній дитині є задатки, які можуть
розвинутися у здібності;
Побачити їх, відчути, розвити – це
справа педагога;
ставлення до дитини як до рівної, як до
себе, спілкування, що повністю включає
грубість, різкість, образливий тон, має
стати обов`язковою нормою всієї
педагогічної діяльності;
Ставлення до дитини:
як до рівної,
як до себе,
спілкування, що повністю виключає:
- грубість,
- різкість,
- образливий тон
має стати обов`язковою нормою всієї
педагогічної діяльності;
чим більше напрямків діяльності, в яких
бере участь дитина, тим більше в неї
можливостей знайти себе;
кількість і різноманітність ситуацій і
обставин, в тому числі і штучно
створених, у які може потрапити
дитина, визначають шляхи її сьогодення
і віддаленого інтересу та можливі шляхи
успіху.
ТИПИ УСПІХУ:
Неочікувана радість – це почуття
задоволення від того, що результати
діяльності учня перевершили його
очікування.
З педагогічної та психологічної точки
зору – це результат продуманої,
підготовленої діяльності вчителя.
Спільна радість – полягає в тому, щоб учень
досяг необхідної для себе реакції колективу.
Вона може бути підготовленою вчителем
або спонтаною.
Спільною радістю вважають тільки ті реакції
колективу, які дають можливість дитині
відчутні себе задоволеним, стимулюють її
зусиля.
Це, перш за все, має бути емоційний відгук
оточуючих на успіх члена свого колективу.
Важливо, щоб у досягненнях кожного
школяра всі бачили результати своєї
праці, а сама дитина розуміла, що її
радість – це радість підтримки,
отримання статусу „свій серед своїх”.
Зрештою у тому, як реагує дитячий
колектив на успіхи або невдачі своїх
учителів, виявляється його моральна
сутність.
Радість пізнання – це радість пізнання
нового, хоча вона по своїй суті
альтруїстична (виникає на основі
допомоги, підтримки інших людей).
Пізнання спираїться на самоосвіту й
самопізнання.
Така радість не може вирости на
пустому місці, появитися без серйозних
причин. Це слід клопіткої роботи
учителя –учня-учнів.
ВИСНОВОК:
1.Ситуація успіху досягається тоді, коли
сама дитина визначає цей результат як
успіх.
2 Усвідомлення ситуації успіху самим
учнем, розуміння її значимості виникає у
школяра після здолання своєї боязкості,
невміння, незнання, психологічного
враження та інших видів труднощів.
3. Завдання педагога :
допомогти особистості дитини зрости в
успіху;
дати відчути радість від здолання
труднощів;
дати зрозуміти, що задарма в житті в
житті нічого не дається, скрізь необхідно
докласти зусиль.
І успіх буде еквівалентним витраченим
зусиллям.
ШАНОВНІ КОЛЕГИ !
Дайте, будь ласка, відповідь на такі
запитання:
1.Ваше ставлення до технології “Створення
ситуації успіху”.
2.Як Ви оцінюєте стан “Створення ситуації
успіху у Вашому навчальному закладі”.
3.Які ще методичні рекомендації, ідеї,
міркування щодо “Створення ситуації успіху”,
Ви можете запропонувати учасникам нашого
семінару ?
ВДЯЧНІ ВАМ ЗА ВІДВЕРТІСТЬ, ЗА ПОРАДИ
Slide 81
Створення ситуації успіху
та шляхи її реалізації
на уроці як складової якості
навчально-виховного процесу
Мета: Удосконалити методику
створення ситуації успіху та шляхів
її реалізації на уроці як стежки, що
веде до того куточка дитячого
серця, в якому горить вогник
бажання бути гарним.
На
відміну від традиційного розуміння
освіти як суми знань та навичок, нині освіту
починають розглядати як процес
становлення особистості .
Причому особистості, здатної до:
самоосвіти,
саморозвитку,
самовдосконалення,
яка вміє використовувати набуті знання,
яка прагне реалізувати себе,
спроможна змінити на краще своє життя,
життя своєї держави.
Алгоритм
створення та досягнення ситуації успіху
твердження про “Ситуацію успіху”;
особистісно-орієнтований підхід у справі
навчання та виховання - основа педагогічної
технології “Створення ситуації успіху”;
роль “Ситуації успіху” у навчальній діяльності;
створення “Ситуації успіху” на мотиваційному
етапі навчальної діяльності;
психолого-педагогічні прийоми при створенні
“Ситуації успіху”;
методика реалізації “Ситуації успіху”;
Виходячи із Положень Закону України “Про
освіту” завдання школи сьогодні полягає в
тому, щоб:
Виховувати в учнів здатність:
долати життєві труднощі;
самостійно приймати рішення;
розвивати себе як особистість, здатну:
робити вибір і контролювати своє життя;
брати на себе відповідальність за свої дії;
захищати себе і свої життєві цінності;
діяти відповідно до них;
піклуватись про інших;
Завдання вчителів:
прищепити учням потребу до здобуття
знань;
створити такі умови, щоб процес
здобуття знань був для них цікавим,
потрібним, комфортним;
і тому пріоритетним завданням вчителя
під час навчально-виховної діяльності є
створення ситуації успіху.
Що означає “Ситуація успіху?”
Ситуація успіху - це суб'єктивний
психічний стан задоволення наслідком
своєї фізичної, розумової праці чи
моральної напруги.
Успіх у навчанні - єдине джерело
внутрішніх сил дитини, які породжують
енергію для переборення труднощів,
бажання вчитися.
В.Сухомлинський
Ситуація успіху дарує атмосферу
приязні та взаємодопомоги, впевненості
і захищеності.
Учитель зобов’язаний створити джерело
внутрішніх сил дитини, джерело, яке дає
енергію для подолання труднощів і
формування бажання вчитися.
Використання ситуації успіху має
сприяти підвищенню робочого тонусу,
збільшенню продуктивності навчальної
роботи, а також допомогти учням
усвідомити себе повноцінною
особистістю і, відповідно, забезпечити
успіх у навчанні.
Основою педагогічної технології
“Створення ситуації успіху” є
особистісно-орієнтований підхід у справі
навчання та виховання.
А тому звернемося до рекомендацій
щодо особистісно-орієнтовного підходу
навчання та виховання.
–
Особистісно орієнтоване навчання
це навчання, центром якого є
особистість дитини, її самобутність та
самостійність: суб'єктивний досвід
кожного спочатку розкривається, а
потім узгоджується зі змістом освіти.
Визнання учня ключовою фігурою
всього освітнього процесу – це і є
особистісно орієнтована педагогіка.
У свідомості учня це має такий
вигляд: «Все, що я пізнаю, я знаю,
для чого мені потрібно і де я можу ці
знання застосувати».
Для педагога - це прагнення знайти
розумний баланс між знаннями,
уміннями та навичками учня.
Сучасність вимагає навчити учнів:
- самостійно та творчо розв'язувати
проблеми;
- шукати нову інформацію й робити
висновки, а не подавати дітям готові
знання.
В особистісно-орієнтованому підході
вчителю насамперед потрібен високий
рівень педагогічної майстерності, який
базується на розвитку:
дидактичних;
організаторських;
комунікативних;
науково-пізнавальних;
емоційних;
та поведінкових компонентностей;
-
-
Цілі особистісно орієнтованого
навчання полягають у тому, щоб:
визначити життєвий досвід кожного
учня;
його пізнавальні здібності;
рівень інтелекту;
інтереси, які спочатку треба розкрити,
а потім розвинути у навчальному
процесі;
Цілі особистісно орієнтованого навчання
полягають у тому, щоб:
Формувати позитивну мотивацію учнів до:
-
пізнавальної діяльності;
-
потребу в самопізнанні;
-
потребу в самореалізаціїї;
-
та потребу у самовдосконаленні школярів;
Цілі особистісно орієнтованого навчання
полягають у тому, щоб:
Озброїти учнів механізмом:
адаптації;
саморегуляції;
самозахисту;
самовиховання;
Цілі особистісно орієнтованого навчання
полягають у тому, щоб:
Розвинути індивідуальні позитивні
здібності кожного школяра;
Сформувати культуру життєдіяльності
максимально виявити і використати
індивідуальний досвід учня;
Правильно визначати лінії поведінки.
Основні принципи
особистісно-орієнтованого
навчання:
1. Принцип «розвивальної допомоги»
не робити за учня;
не вказувати йому, що робити,
а допомогти пробувати власні сили і власну
активність;
потрібно добитись, щоб учень сам обирав
рішення і відповідав за них.
Звідси - не потрібно подавати готові
знання, а створити умови, в яких
виявляється:
-
власна пізнавальна активність учня;
-
і він визначить для себе цілі, зміст та
методи роботи, власні цінності.
-
Навчання повинно бути дослідницьким
Це час, протягом якого діти вчаться:
самостійно діяти;
- дискутувати;
- приймати рішення.
-
При цьому розвивається самосвідомість і
самореалізується особистість.
Принцип - «свобода вміння»
- учні вільно обговорюють
проблеми;
- співпрацюють один з одним,
- а вчитель виступає в ролі
старшого члена колективу,
консультанта, джерела досвіду
Принцип - «свобода вміння»
Учителю:
-недостатньо
процес;
організувати навчальний
- потрібно ще визначити спосіб засвоєння
знань, тобто оприділити види діяльності
учня на уроці.
Основні вимоги до особистісноорієнтованого уроку:
раціональна єдність словесних,
наукових і практичних методів
навчання;
зв'язок з раніше вивченим досвідом,
набутим учнем;
Основні вимоги до особистісно
орієнтованого уроку:
-формування вмінь в учнів самостійно
здобувати знання і застосовувати їх на
практиці;
-заохочення прагнень учнів знаходити свій
спосіб роботи з навчальним матеріалом.
Метою
особистісноорієнтованого уроку є:
- створення умов для виявлення
пізнавальної активності учнів
Засобами досягнення вчителем цієї мети
можуть бути:
використання різних форм та методів
навчальної діяльності, які дозволяють
розкрити суб'єктивний досвід учнів;
створення атмосфери зацікавленості
кожного учня в результатах роботи
всього класу;
стимулювання учнів до висловлювань,
використання різних способів виконання
завдань без побоювань помилитися,
отримати хибну відповідь тощо;
Засобами досягнення вчителем цієї мети
можуть бути:
використання протягом уроку
дидактичного матеріалу, який дозволяє
отримати учневі найбільш значущі для
нього вид та форму змісту навчального
матеріалу;
оцінювання досягнень учня протягом
усього процесу його діяльності, а не
тільки за кінцевим результатом;
Засобами досягнення вчителем цієї мети
можуть бути:
заохочення прагнень учня знаходити свій
спосіб роботи;
аналізувати протягом уроку роботи інших
учнів; вибирати та засвоювати найбільш
раціональні з них;
створення на уроці педагогічних ситуацій
спілкування, які б дозволяли кожному учневі
виявляти ініціативу, самостійність, виборність у
справах роботи;
створення обстановки для природного
самовираження учня.
Технологія
особистісноорієнтованогоуроку
Для проведення особистісноорієнтованого уроку вчитель має
оволодіти його основними етапами:
1.
2.
3.
4.
5.
6.
7.
8.
Орієнтації.
Визначення мети.
Проектування.
Організації.
Реалізації.
Контролю.
Коригування.
Оцінювання
1. Етап орієнтації включає:
орієнтацію на позитивну роботу;
орієнтацію на визначення особистісного
досвіду учнів;
пов'язання цього досвіду з проблемами
навчального матеріалу.
2. Етап визначення мети передбачає:
визначення на уроці разом з учнями
значущої мети здійснення тієї діяльності,
яка запланована вчителем (учні повинні
зрозуміти, що може дати робота учням
саме на цьому уроці для складання,
наприклад, тематичного заліку,
державної атестації, свого майбутнього
життя тощо);
визначення показників досягнення
поставлених завдань;
3. Етап проектування включає:
передбачення залучення учнів до
виконання ними випереджальних
завдань;
підготовки повідомлень;
рефератів;
виготовлення та відбору наочності;
складання плану роботи тощо;
Етап організації виконання плану
діяльності передбачає:
Подання можливих варіантів і
способів виконання навчальної
діяльності (усна чи письмова форма,
індивідуальна робота чи робота в
групах, робота з текстом чи з іншими
засобами одержання інформації);
Етап організації виконання плану
діяльності передбачає:
2.Представлення учнями вибору способу
фіксації нового матеріалу (конспект,
схема, таблиця, опора, план, тези,
висновки тощо);
3.Варіативність домашнього завдання
(диференціація за рівнем складності та
способом виконання).
Етап контрольно-оцінювальний:
1.Залучення учнів до контролю за
перебігом навчальної діяльності шляхом
заохочення їх до різних видів контролю,
самоконтролю, взаємоконтролю, роботи
в групах;
2.Участь учнів у виправленні помилок і
недоліків у знаннях, усвідомлення їх
причин шляхом взаємо та самоаналізу;
Етап контрольно-оцінювальний:
3.Надання учням можливості самостійно
або за участі вчителя, інших учнів
порівнювати отримані ним результати з
критеріями стандарту, закладеного у
навчальній програмі;
4.Використання механізмів оцінного
методу (позитивного ставлення до
успіхів школяра);
Етап контрольно-оцінювальний:
5.Використання механізмів оцінного
методу (позитивного ставлення до
успіхів школяра).
6.Оцінювання (виставлення рівневих
оцінок за дванадцятибальною системою
оцінювання навчальних досягнень,
поурочного бала, рейтинг) не тільки
результатів, а й самого процесу
навчання.
6. Заключний етап передбачає:
усвідомлення учнями ситуації
досягнення мети;
відчуття успіху;
підкріплення позитивної мотивації
стосовно власної діяльності.
Методи та засоби психолого-педагогічної
підтримки діяльності учнів
заохочення;
навчально-пізнавальна гра;
створення ситуації успіху;
створення ситуації пізнавального інтересу;
створення проблемної ситуації;
спонукання до пошуку альтернативних
рішень;
виконання творчих завдань;
кооперація учнів;
створення ситуації взаємодопомоги тощо.
Висновок може бути таким: особистісноорієнтоване навчання ЦЕ–
загальнодидактичний принцип
індивідуального підходу до учнів.
Таке твердження ми дослідимо та
пояснимо за допомогою такого факту:
Відомий російський психолог
Л.С. Виготський своє теорією доводить,
що розум будь-якої людини має дві зони
розвитку: А і Б.
Перша зона (А) – це зона актуального
розвитку.
У цю зону потрапляють завдання, які
дитина може виконати сама без
допомоги вчителя.
Друга зона (В) – це зона найближчого
розвитку
Сюди потрапляють завдання, які дитина сама
виконати не може, але може з ними
впоратися з допомогою вчителя.
Зона найближчого розвитку, - це зона
“наступного дня”.
Те, що сьогодні є зона найближчого
розвитку, завтра у процесі навчання повинно
стати зоною актуального розвитку. Учитель
не повинен давати готову інформацію, адже
таке навчання може загальмувати мислення
дитини. А за допомогою вміло підібраних
запитань педагог підводить школяра до
правильної відповіді, розв’язку.
Те, що сьогодні є зоною найближчого
розвитку, завтра у процесі навчання
повинно стати зоною актуального
розвитку.
Учитель не повинен давати готову
інформацію, адже таке навчання може
загальмувати мислення дитини.
А за допомогою вміло підібраних
запитань педагог підводить школяра до
правильної відповіді, розв’язку.
Отже, як бачимо із цього прикладу, щоб
відбулися розвиток і навчання учнів,
завдання повинні потрапляти лише в
зону найближчого розвитку
(за Л.С. Виготським).
Припустимо, що два учні навчались в
одній школі, в одних і тих самих
учителів, закінчили школу з відзнакою,
рівень їхнього розвитку все одно буде
різним.
Ще більше відрізняється розвиток учнів
класу, які згідно з 12- бальною
системою досягли початкового і
високого рівнів.
Тому зрозуміло, що до таких дітей треба
підходити індивідуально, тобто ставити
перед ними різні завдання.
Якщо для цілого класу поставити одне
завдання, то для одних учнів воно
потрапить у зону актуального розвитку,
для інших – у зону найближчого
розвитку.
Отже, одне завдання для всього класу
ставити не бажано і не потрібно, а
здійснювати якісний особистісноорієнтований підхід до навчання та
виховання на практиці нам заважає ряд
причин, зокрема:
Причина 1. Щоб підійти індивідуально
до кожного учня, необхідно знати його
психологічні, фізіологічні та соціальні
особливості.
Лише психологія нараховує кілька
десятків індивідуальних особливостей
особистості. Це різні види уваги, уяви,
мислення, сприйняття, темпераменту,
характеру і т.д.
Пам’ять також поділяється більш ніж
на 10 типів: короткочасна,
довготривала, оперативна, рухова,
зорова, слухова, емоційна, словеснологічна і т.д.;
Причина 2. Виявити всі ці психологічні,
фізіологічні та соціальні особливості
вчитель без допомоги психолога, лікаря,
соціолога не може;
Причина 3.Навіть якщо теоретично
припустити, що в кожної дитини
виявили всі ці особливості, вчитель не
зможе запам’ятати їх у такій кількості
дітей, оскільки він одночасно навчає
свого предмета не один десяток учнів,
кожен з яких має не один десяток таких
особливостей.
Нарешті, якщо вчителю все-таки
вдається запам’ятати всі особливості
кожної дитини, він не зможе підійти
індивідуально тому, що урок триває
всього 40-45 хв, протягом яких
неможливо фізично попрацювати з
кожним учнем класу індивідуально.
Отже, існує суперечність: з одного боку,
вимоги до особистісно-орієнтованого
навчання, а з іншого причини, що
унеможливлюють якісне впровадження
цієї педагогічної технології у навчальновиховний процес.
Який же вихід з ситуації, що склалася ?
Філософія вчить, що джерелом і
рушійними силами будь-якого процесу
(у тому числі й навчального) є
розв’язання суперечностей і тому,
щоб навчальний процес розвивався,
вчителю необхідно вміти виявляти
суперечність навчального процесу, а
також вміти розв’язувати її.
Дана суперечність розв’язується шляхом
диференційованого підходу до учнів.
Диференціація (від лат. Differentia –
різниця, відмінність) – розчленування
цілого на якісно відмінні частини.
Розв’язування таких суперечностей
називається підходом до навчання.
Цей підхід, для прикладу, можна
здійснити таким чином:
Учнів класу розподілити на групи за
рівнем розвитку.
Критерії, якими слід керуватися - це
успішність.
Таких груп, наприклад, може бути
чотири:
низький рівень;
середній рівень;
достатній рівень;
високий рівень.
Зрозуміло, що такий поділ не
аргументується для учнів, для того щоб
у слабшого школяра не сформувалася
занижена самооцінка, а в сильного –
завищена.
Якщо учні однієї з груп підвищують свій
рівень – їх слід перевести до наступної
групи і навпаки.
Для кожної групи пропонуються різні за
ступенем складності завдання.
Диференційований підхід можна
здійснювати при різних формах
навчального процесу: під час уроку,
лабораторного заняття, екскурсії.
Під час проведеного уроку методом бесіди,
запитань слід орієнтувати учнів на певну
групу.
При цьому обов’язково слід враховувати,
щоб запитання було точним, стислим, не
мало елементів підказки.
Під час проведення уроку методом
пояснення, розповіді диференційований
підхід неможливий, оскільки вчитель будує
свою розповідь, орієнтуючись на
середнього учня,
але під час закріплення нового матеріалу
чи пояснення домашнього завдання учням
можна запропонувати різнорівневі
завдання.
Завершальним етапом навчальної
діяльності на уроці є:
усвідомлення ситуації досягнення мети;
переживання ситуації успіху;
підкріплення позитивної мотивації щодо
самої діяльності.
Ситуація успіху досягається тоді, коли
сама дитина визначає цей результат як
успіх.
Усвідомлення ситуації успіху самим
учнем, розуміння її значимості виникає у
суб'єкта після здолання своєї боязкості,
невміння, незнання, психологічного
враження та інших видів труднощів.
Роль “Ситуації успіху” у навчальній
діяльності
За останні роки термін
„Ситуація успіху” став звичним для
педагогів.
Ніхто не заперечує, що саме позитивні
емоції можуть стати для дитини одним
з найважливіших стимулів у навчанні,
але при цьому ми забуваємо про те, що
в педагогів не існує єдиного рецепта чи
правила, як саме створювати ситуації
успіху тому, що це слід на основі
індивідуального підходу, зважено, з
урахуванням багатьох факторів.
Діти прощають багато чого, але не
вибачають байдужість.
За відгуками дітей, найкращі їхні
вчителі вели уроки так, що здавалося,
ніби весь урок вони зайняті саме тобою.
Як цього досягти?
Іноді це „Іскра Божа”,
а частіше – майстерність, доведена до
мистецтва.
Важливо мати на увазі, що навіть
одноразове переживання успіху може
докорінно змінити психологічне
самопочуття дитини.
Ситуація успіху може стати пусковим
механізмом подальшого розвитку
особистості.
Безперечно, переживання успіху навіює
людині впевненість у власних силах.
З`являється бажання знову досягти
добрих результатів, виникає відчуття
внутрішнього благополуччя, що, у свою
чергу, покращує ставлення до
навколишнього світу.
На перший погляд здається, що вчитель,
кілька разів давши учню можливість
відчути успіх, далі вже само собою
забезпечує високий рівень мотивації,
інтересу, пізнавальної активності.
Але може бути й протилежний
результат: постійна успішність здатна
сформувати байдуже ставлення до
навчання.
Крім того, постійне очікування лише
позитивного результату згубно впливає
на розвиток вольових якостей учня:
він ухиляється від подолання
труднощів;
губиться в складних ситуаціях
(навчальних та життєвих);
у його поведінці починає домінувати
мотив „уникнення невдач”.
Досвідчені психологи та педагоги
попереджують про можливість
негативних наслідків пережитого успіху.
Чому ж виникає такий парадокс?
По-перше, успіх, що діставався ціною
незначних зусиль, може призвести до
переоцінки, точніше, до завищеної
оцінки своїх можливостей.
По-друге, за сильним переживанням
будь-якої емоції обов`язково настає
релаксація (розслаблення).
І якщо в цей період запропонувати
людині якусь діяльність, то, швидше за
все, ця діяльність буде менш успішною,
ніж попередня.
По-третє, переживання успіху може бути
потьмареним, якщо результат, важливий
і значимий для самого учня, не буде
адекватно оцінений іншими людьми.
І нарешті:
Емоція успіху не стане сильним
переживанням, якщо результати діяльності
не значимі для її суб`єкта.
Дитина, особливо на початку навчання,
однаково інтенсивно переживає успіх у
„головних” і „неголовних” навчальних
предметах.
Але часто знижують цю інтенсивність:
„12 балів з музики ! Та краще б ти
отримав 12 балів з читання”.
Знижуючи значимості успіху, що
переживається дитиною, ми, дорослі,
впливаємо на формування у дитини
ставлення до навчального процесу в
цілому.
Ось чому, оцінюючи дітей, необхідно
виходити з індивідуальних особливостей
кожного учня.
Просування вперед треба заохочувати,
підбадьорювати, щоб дитина не
відчувала невдачу, порівнюючи свої
результати з раніше встановленими
нормами, особливо якщо вони для неї
недосяжні.
Отже, ситуація успіху у навчальній
діяльності створюється вчителем або ж
психологом.
Як і будь-яку іншу діяльність, навчання
можна уявити у вигляді простого
ланцюжка дій:
1. Установка на діяльність (емоційна
підготовка учнів на вирішення
навчального завдання) – мотиваційний
етап;
2.Забезпечення діяльності (створення
умов для успішного вирішення
навчального завдання) –підготовчий,
робочий етап;
3.Порівняння отриманих результатів з
очікуваними (усвідомлення ставлення до
результатів своєї навчальної праці) –
результативний етап.
Отже, якщо ситуація успіху створюється
вчителем послідовно і свідомо, її
3.Порівняння отриманих результатів з
очікуваними (усвідомлення ставлення
до результатів своєї навчальної праці) –
результативний етап.
Отже, якщо ситуація успіху створюється
вчителем послідовно і свідомо, її
структура повинна врахувати всі
перелічені компоненти.
Створення ситуації успіху на
мотиваційному етапі навчальної
діяльності
Дослідження психологів свідчать, що рівень
засвоєння людиною знань істотно залежить
від рівня сформованості її мотивації
навчитися.
Тож давайте проаналізуємо, як провести
мотиваційний етап уроку так, щоб створити
ситуацію успіху для того учня.
Перед учителем стоїть завдання:
сформувати в учня настанову на
успішне виконання завдання
Інакше кажучи, вчитель повинен
сформувати в учнів мотив досягнення
мети.
Але при цьому вчитель часто
зустрічається з неадекватною
реакцією учнівського колективу:
1.Хтось уже виконував подібне
завдання, і його результати
виявились невдалими, так що у цієї
категорії учнів уже сформоване
негативне ставлення на успішне
виконання завдання.
2.Інша група учнів не стикалась з
такою роботою, тому вони не знають,
чого можна очікувати від майбутньої
діяльності.
3.Третя група, яка виконувала потрібні
завдання і успішно з ними впоралася,
знаходиться у стані мобілізації, готова
виконувати навчальне завдання.
Зрозуміло, що найлегше вчителю буде
працювати з учнями третьої групи, де
необхідно лише активізувати позитивні
емоції, які діти пережили раніше.
У другої групи учнів слід передбачити
емоційну реакцію, намалювати
перспективу вдалого виконання
завдання, пов`язавши її з тими чи
іншими умовами діяльності, які в
минулому забезпечували успіх.
Найбільш клопітною буде робота
першою групою учнів.
Перш за все доведеться нейтралізувати
спогади про невдачу в попередній
діяльності, а потім створити перспективу
для нової.
Зробити це можна, наприклад, так:
дати завдання учневі попрацювати над
своїми помилками, або повідомити його,
що завдання для нього змінено
порівняно з попереднім і т. д.
Учитель може запропонувати різні
варіанти мотивів досягнення ситуації
успіху:
прагнення самостійно розв`язати цікаві
задачі;
завоювати авторитет у своїх товаришів;
стати першим;
розглядати свою діяльність з точки зору
її корисності для інших людей;
встановити нові контакти між
товаришами у ході виконання завдання
тощо.
Отже, на етапі мотивації навчальної
діяльності учитель організовує певні
ситуації з метою активізувати чи
нейтралізувати емоції для наступної
діяльності
На етапі мотивації створення ситуації
успіху більшою мірою визначається
психологічними аспектами.
Тут доречним буде використання в
роботі вчителя таких психологопедагогічних прийомів, як:
Ефект Розенталя, або „Ефект
навіювання”: „Ти це можеш”, „Тобі це
вдається” тощо.
Якщо педагог буде переконувати учнів
у реальності успіху, то успіх прийде.
Англійський учений Стоуенс довів, що
учні, яких заохочували, досягли значно
більших успіхів, ніж ті, кого ніяк не
заохочували.
Прийом „Емоційне погладжування” –
це констатація будь-якого факту успіху,
прищеплювання дитині віри в себе,
відкритість учителя для довіри і співчуття.
◦ Прийом „Анонсування” –
репетиція майбутньої дії, яка створює
психологічний настрій на успіх перед
класом.
Це можуть бути додаткові індивідуальні
заняття з окремими учнями чи
заздалегідь оголошенні запитання
самостійної роботи.
Прийом „Шикуйсь!” містить такі кроки:
психологічна атака;
емоційне блокування;
вибір головного напрямку;
вибір рівних можливостей;
несподіване порівняння;
стабілізація.
Цей прийом полягає в тому, щоб:
учителем блокувалось припущення на
невдачу в діяльності учня;
відволікалася увага школяра від
чергового неуспіху;
вчитель повинен знайти той напрямок
діяльності, яким учень зможе
реалізувати себе набагато краще, тим
самим забезпечити його на успіх, на
стабільність у навчанні.
Розглянемо деякі
алгоритми створення ситуацій успіху та
методику їх реалізації:
Прийом „Даю шанс” – це заздалегідь
підготовлена вчителем ситуація, в якій
учень отримує можливість зненацька
для себе розкрити свої можливості.
Прийом “ Зняття страху”-
допомогає перебороти невпевненість у
власних силах (Люди вчаться на своїх
помилках і знаходять інші шляхи
вирішення проблем).
Прийом “Авансування успішного
результату” –
допомогає вчителю висловити тверду
переконаніність у тому, що його учень
обов’язково впорається з поставленим
завданням.
Це, в свою чергу, переконує дитину у
своїх силах і можливостях.
“У тебе обов’язково вийде”, “Я навіть не
сумніваюсь у позитивному результаті” і
т. д.
Прийом “Прихований інструктаж”
Допомагає дитині уникнути поразки.
Досягається шляхом побажання,
наприклад:
Можливо краще почати з ...,
Виконуючи роботу не забудьте про ...
Прийом “Внесення мотиву”.
Показує дитині заради чого, кого
здійснюється ця діяльність, кому буде
добре після виконання, наприклад, “Без
твоєї допомоги твоїм друзям не
впоратись...” тощо.
Прийом “Персональна винятковість.”
Визначає важливість зусиль дитини в
діяльності, що здійснюється або
здійснюватиметься, наприклад:
Тільки ти міг би…
Тільки тобі і можу доручити… і т.п.
Прийом “Висока оцінка деталі”.
Допомагає емоційно пережити не
результат в цілому, а якої її окремої
деталі:
Найбільше мені сподобалось у твоїй
роботі…
Найбільше тобі вдалося…
Прийом „Еврика”.
Створюються умови, за яких дитина,
виконуючи навчальне завдання,
несподівано відкриває в собі невідомі
досі здібності.
Завдання вчителя – помітити це глибоко
особисте відкриття, всіляко підтримати
дитину, поставити нову мету і надихнути
на її досягнення.
Допомога вчителя у створенні ситуації
відкриття має бути ненав`язливою,
прихованою.
Створюючи ситуації успіху на етапі
організації навчальної діяльності, слід
пам`ятати кілька основних правил:
у кожній дитині є задатки, які можуть
розвинутися у здібності;
Побачити їх, відчути, розвити – це
справа педагога;
ставлення до дитини як до рівної, як до
себе, спілкування, що повністю включає
грубість, різкість, образливий тон, має
стати обов`язковою нормою всієї
педагогічної діяльності;
Ставлення до дитини:
як до рівної,
як до себе,
спілкування, що повністю виключає:
- грубість,
- різкість,
- образливий тон
має стати обов`язковою нормою всієї
педагогічної діяльності;
чим більше напрямків діяльності, в яких
бере участь дитина, тим більше в неї
можливостей знайти себе;
кількість і різноманітність ситуацій і
обставин, в тому числі і штучно
створених, у які може потрапити
дитина, визначають шляхи її сьогодення
і віддаленого інтересу та можливі шляхи
успіху.
ТИПИ УСПІХУ:
Неочікувана радість – це почуття
задоволення від того, що результати
діяльності учня перевершили його
очікування.
З педагогічної та психологічної точки
зору – це результат продуманої,
підготовленої діяльності вчителя.
Спільна радість – полягає в тому, щоб учень
досяг необхідної для себе реакції колективу.
Вона може бути підготовленою вчителем
або спонтаною.
Спільною радістю вважають тільки ті реакції
колективу, які дають можливість дитині
відчутні себе задоволеним, стимулюють її
зусиля.
Це, перш за все, має бути емоційний відгук
оточуючих на успіх члена свого колективу.
Важливо, щоб у досягненнях кожного
школяра всі бачили результати своєї
праці, а сама дитина розуміла, що її
радість – це радість підтримки,
отримання статусу „свій серед своїх”.
Зрештою у тому, як реагує дитячий
колектив на успіхи або невдачі своїх
учителів, виявляється його моральна
сутність.
Радість пізнання – це радість пізнання
нового, хоча вона по своїй суті
альтруїстична (виникає на основі
допомоги, підтримки інших людей).
Пізнання спираїться на самоосвіту й
самопізнання.
Така радість не може вирости на
пустому місці, появитися без серйозних
причин. Це слід клопіткої роботи
учителя –учня-учнів.
ВИСНОВОК:
1.Ситуація успіху досягається тоді, коли
сама дитина визначає цей результат як
успіх.
2 Усвідомлення ситуації успіху самим
учнем, розуміння її значимості виникає у
школяра після здолання своєї боязкості,
невміння, незнання, психологічного
враження та інших видів труднощів.
3. Завдання педагога :
допомогти особистості дитини зрости в
успіху;
дати відчути радість від здолання
труднощів;
дати зрозуміти, що задарма в житті в
житті нічого не дається, скрізь необхідно
докласти зусиль.
І успіх буде еквівалентним витраченим
зусиллям.
ШАНОВНІ КОЛЕГИ !
Дайте, будь ласка, відповідь на такі
запитання:
1.Ваше ставлення до технології “Створення
ситуації успіху”.
2.Як Ви оцінюєте стан “Створення ситуації
успіху у Вашому навчальному закладі”.
3.Які ще методичні рекомендації, ідеї,
міркування щодо “Створення ситуації успіху”,
Ви можете запропонувати учасникам нашого
семінару ?
ВДЯЧНІ ВАМ ЗА ВІДВЕРТІСТЬ, ЗА ПОРАДИ
Slide 82
Створення ситуації успіху
та шляхи її реалізації
на уроці як складової якості
навчально-виховного процесу
Мета: Удосконалити методику
створення ситуації успіху та шляхів
її реалізації на уроці як стежки, що
веде до того куточка дитячого
серця, в якому горить вогник
бажання бути гарним.
На
відміну від традиційного розуміння
освіти як суми знань та навичок, нині освіту
починають розглядати як процес
становлення особистості .
Причому особистості, здатної до:
самоосвіти,
саморозвитку,
самовдосконалення,
яка вміє використовувати набуті знання,
яка прагне реалізувати себе,
спроможна змінити на краще своє життя,
життя своєї держави.
Алгоритм
створення та досягнення ситуації успіху
твердження про “Ситуацію успіху”;
особистісно-орієнтований підхід у справі
навчання та виховання - основа педагогічної
технології “Створення ситуації успіху”;
роль “Ситуації успіху” у навчальній діяльності;
створення “Ситуації успіху” на мотиваційному
етапі навчальної діяльності;
психолого-педагогічні прийоми при створенні
“Ситуації успіху”;
методика реалізації “Ситуації успіху”;
Виходячи із Положень Закону України “Про
освіту” завдання школи сьогодні полягає в
тому, щоб:
Виховувати в учнів здатність:
долати життєві труднощі;
самостійно приймати рішення;
розвивати себе як особистість, здатну:
робити вибір і контролювати своє життя;
брати на себе відповідальність за свої дії;
захищати себе і свої життєві цінності;
діяти відповідно до них;
піклуватись про інших;
Завдання вчителів:
прищепити учням потребу до здобуття
знань;
створити такі умови, щоб процес
здобуття знань був для них цікавим,
потрібним, комфортним;
і тому пріоритетним завданням вчителя
під час навчально-виховної діяльності є
створення ситуації успіху.
Що означає “Ситуація успіху?”
Ситуація успіху - це суб'єктивний
психічний стан задоволення наслідком
своєї фізичної, розумової праці чи
моральної напруги.
Успіх у навчанні - єдине джерело
внутрішніх сил дитини, які породжують
енергію для переборення труднощів,
бажання вчитися.
В.Сухомлинський
Ситуація успіху дарує атмосферу
приязні та взаємодопомоги, впевненості
і захищеності.
Учитель зобов’язаний створити джерело
внутрішніх сил дитини, джерело, яке дає
енергію для подолання труднощів і
формування бажання вчитися.
Використання ситуації успіху має
сприяти підвищенню робочого тонусу,
збільшенню продуктивності навчальної
роботи, а також допомогти учням
усвідомити себе повноцінною
особистістю і, відповідно, забезпечити
успіх у навчанні.
Основою педагогічної технології
“Створення ситуації успіху” є
особистісно-орієнтований підхід у справі
навчання та виховання.
А тому звернемося до рекомендацій
щодо особистісно-орієнтовного підходу
навчання та виховання.
–
Особистісно орієнтоване навчання
це навчання, центром якого є
особистість дитини, її самобутність та
самостійність: суб'єктивний досвід
кожного спочатку розкривається, а
потім узгоджується зі змістом освіти.
Визнання учня ключовою фігурою
всього освітнього процесу – це і є
особистісно орієнтована педагогіка.
У свідомості учня це має такий
вигляд: «Все, що я пізнаю, я знаю,
для чого мені потрібно і де я можу ці
знання застосувати».
Для педагога - це прагнення знайти
розумний баланс між знаннями,
уміннями та навичками учня.
Сучасність вимагає навчити учнів:
- самостійно та творчо розв'язувати
проблеми;
- шукати нову інформацію й робити
висновки, а не подавати дітям готові
знання.
В особистісно-орієнтованому підході
вчителю насамперед потрібен високий
рівень педагогічної майстерності, який
базується на розвитку:
дидактичних;
організаторських;
комунікативних;
науково-пізнавальних;
емоційних;
та поведінкових компонентностей;
-
-
Цілі особистісно орієнтованого
навчання полягають у тому, щоб:
визначити життєвий досвід кожного
учня;
його пізнавальні здібності;
рівень інтелекту;
інтереси, які спочатку треба розкрити,
а потім розвинути у навчальному
процесі;
Цілі особистісно орієнтованого навчання
полягають у тому, щоб:
Формувати позитивну мотивацію учнів до:
-
пізнавальної діяльності;
-
потребу в самопізнанні;
-
потребу в самореалізаціїї;
-
та потребу у самовдосконаленні школярів;
Цілі особистісно орієнтованого навчання
полягають у тому, щоб:
Озброїти учнів механізмом:
адаптації;
саморегуляції;
самозахисту;
самовиховання;
Цілі особистісно орієнтованого навчання
полягають у тому, щоб:
Розвинути індивідуальні позитивні
здібності кожного школяра;
Сформувати культуру життєдіяльності
максимально виявити і використати
індивідуальний досвід учня;
Правильно визначати лінії поведінки.
Основні принципи
особистісно-орієнтованого
навчання:
1. Принцип «розвивальної допомоги»
не робити за учня;
не вказувати йому, що робити,
а допомогти пробувати власні сили і власну
активність;
потрібно добитись, щоб учень сам обирав
рішення і відповідав за них.
Звідси - не потрібно подавати готові
знання, а створити умови, в яких
виявляється:
-
власна пізнавальна активність учня;
-
і він визначить для себе цілі, зміст та
методи роботи, власні цінності.
-
Навчання повинно бути дослідницьким
Це час, протягом якого діти вчаться:
самостійно діяти;
- дискутувати;
- приймати рішення.
-
При цьому розвивається самосвідомість і
самореалізується особистість.
Принцип - «свобода вміння»
- учні вільно обговорюють
проблеми;
- співпрацюють один з одним,
- а вчитель виступає в ролі
старшого члена колективу,
консультанта, джерела досвіду
Принцип - «свобода вміння»
Учителю:
-недостатньо
процес;
організувати навчальний
- потрібно ще визначити спосіб засвоєння
знань, тобто оприділити види діяльності
учня на уроці.
Основні вимоги до особистісноорієнтованого уроку:
раціональна єдність словесних,
наукових і практичних методів
навчання;
зв'язок з раніше вивченим досвідом,
набутим учнем;
Основні вимоги до особистісно
орієнтованого уроку:
-формування вмінь в учнів самостійно
здобувати знання і застосовувати їх на
практиці;
-заохочення прагнень учнів знаходити свій
спосіб роботи з навчальним матеріалом.
Метою
особистісноорієнтованого уроку є:
- створення умов для виявлення
пізнавальної активності учнів
Засобами досягнення вчителем цієї мети
можуть бути:
використання різних форм та методів
навчальної діяльності, які дозволяють
розкрити суб'єктивний досвід учнів;
створення атмосфери зацікавленості
кожного учня в результатах роботи
всього класу;
стимулювання учнів до висловлювань,
використання різних способів виконання
завдань без побоювань помилитися,
отримати хибну відповідь тощо;
Засобами досягнення вчителем цієї мети
можуть бути:
використання протягом уроку
дидактичного матеріалу, який дозволяє
отримати учневі найбільш значущі для
нього вид та форму змісту навчального
матеріалу;
оцінювання досягнень учня протягом
усього процесу його діяльності, а не
тільки за кінцевим результатом;
Засобами досягнення вчителем цієї мети
можуть бути:
заохочення прагнень учня знаходити свій
спосіб роботи;
аналізувати протягом уроку роботи інших
учнів; вибирати та засвоювати найбільш
раціональні з них;
створення на уроці педагогічних ситуацій
спілкування, які б дозволяли кожному учневі
виявляти ініціативу, самостійність, виборність у
справах роботи;
створення обстановки для природного
самовираження учня.
Технологія
особистісноорієнтованогоуроку
Для проведення особистісноорієнтованого уроку вчитель має
оволодіти його основними етапами:
1.
2.
3.
4.
5.
6.
7.
8.
Орієнтації.
Визначення мети.
Проектування.
Організації.
Реалізації.
Контролю.
Коригування.
Оцінювання
1. Етап орієнтації включає:
орієнтацію на позитивну роботу;
орієнтацію на визначення особистісного
досвіду учнів;
пов'язання цього досвіду з проблемами
навчального матеріалу.
2. Етап визначення мети передбачає:
визначення на уроці разом з учнями
значущої мети здійснення тієї діяльності,
яка запланована вчителем (учні повинні
зрозуміти, що може дати робота учням
саме на цьому уроці для складання,
наприклад, тематичного заліку,
державної атестації, свого майбутнього
життя тощо);
визначення показників досягнення
поставлених завдань;
3. Етап проектування включає:
передбачення залучення учнів до
виконання ними випереджальних
завдань;
підготовки повідомлень;
рефератів;
виготовлення та відбору наочності;
складання плану роботи тощо;
Етап організації виконання плану
діяльності передбачає:
Подання можливих варіантів і
способів виконання навчальної
діяльності (усна чи письмова форма,
індивідуальна робота чи робота в
групах, робота з текстом чи з іншими
засобами одержання інформації);
Етап організації виконання плану
діяльності передбачає:
2.Представлення учнями вибору способу
фіксації нового матеріалу (конспект,
схема, таблиця, опора, план, тези,
висновки тощо);
3.Варіативність домашнього завдання
(диференціація за рівнем складності та
способом виконання).
Етап контрольно-оцінювальний:
1.Залучення учнів до контролю за
перебігом навчальної діяльності шляхом
заохочення їх до різних видів контролю,
самоконтролю, взаємоконтролю, роботи
в групах;
2.Участь учнів у виправленні помилок і
недоліків у знаннях, усвідомлення їх
причин шляхом взаємо та самоаналізу;
Етап контрольно-оцінювальний:
3.Надання учням можливості самостійно
або за участі вчителя, інших учнів
порівнювати отримані ним результати з
критеріями стандарту, закладеного у
навчальній програмі;
4.Використання механізмів оцінного
методу (позитивного ставлення до
успіхів школяра);
Етап контрольно-оцінювальний:
5.Використання механізмів оцінного
методу (позитивного ставлення до
успіхів школяра).
6.Оцінювання (виставлення рівневих
оцінок за дванадцятибальною системою
оцінювання навчальних досягнень,
поурочного бала, рейтинг) не тільки
результатів, а й самого процесу
навчання.
6. Заключний етап передбачає:
усвідомлення учнями ситуації
досягнення мети;
відчуття успіху;
підкріплення позитивної мотивації
стосовно власної діяльності.
Методи та засоби психолого-педагогічної
підтримки діяльності учнів
заохочення;
навчально-пізнавальна гра;
створення ситуації успіху;
створення ситуації пізнавального інтересу;
створення проблемної ситуації;
спонукання до пошуку альтернативних
рішень;
виконання творчих завдань;
кооперація учнів;
створення ситуації взаємодопомоги тощо.
Висновок може бути таким: особистісноорієнтоване навчання ЦЕ–
загальнодидактичний принцип
індивідуального підходу до учнів.
Таке твердження ми дослідимо та
пояснимо за допомогою такого факту:
Відомий російський психолог
Л.С. Виготський своє теорією доводить,
що розум будь-якої людини має дві зони
розвитку: А і Б.
Перша зона (А) – це зона актуального
розвитку.
У цю зону потрапляють завдання, які
дитина може виконати сама без
допомоги вчителя.
Друга зона (В) – це зона найближчого
розвитку
Сюди потрапляють завдання, які дитина сама
виконати не може, але може з ними
впоратися з допомогою вчителя.
Зона найближчого розвитку, - це зона
“наступного дня”.
Те, що сьогодні є зона найближчого
розвитку, завтра у процесі навчання повинно
стати зоною актуального розвитку. Учитель
не повинен давати готову інформацію, адже
таке навчання може загальмувати мислення
дитини. А за допомогою вміло підібраних
запитань педагог підводить школяра до
правильної відповіді, розв’язку.
Те, що сьогодні є зоною найближчого
розвитку, завтра у процесі навчання
повинно стати зоною актуального
розвитку.
Учитель не повинен давати готову
інформацію, адже таке навчання може
загальмувати мислення дитини.
А за допомогою вміло підібраних
запитань педагог підводить школяра до
правильної відповіді, розв’язку.
Отже, як бачимо із цього прикладу, щоб
відбулися розвиток і навчання учнів,
завдання повинні потрапляти лише в
зону найближчого розвитку
(за Л.С. Виготським).
Припустимо, що два учні навчались в
одній школі, в одних і тих самих
учителів, закінчили школу з відзнакою,
рівень їхнього розвитку все одно буде
різним.
Ще більше відрізняється розвиток учнів
класу, які згідно з 12- бальною
системою досягли початкового і
високого рівнів.
Тому зрозуміло, що до таких дітей треба
підходити індивідуально, тобто ставити
перед ними різні завдання.
Якщо для цілого класу поставити одне
завдання, то для одних учнів воно
потрапить у зону актуального розвитку,
для інших – у зону найближчого
розвитку.
Отже, одне завдання для всього класу
ставити не бажано і не потрібно, а
здійснювати якісний особистісноорієнтований підхід до навчання та
виховання на практиці нам заважає ряд
причин, зокрема:
Причина 1. Щоб підійти індивідуально
до кожного учня, необхідно знати його
психологічні, фізіологічні та соціальні
особливості.
Лише психологія нараховує кілька
десятків індивідуальних особливостей
особистості. Це різні види уваги, уяви,
мислення, сприйняття, темпераменту,
характеру і т.д.
Пам’ять також поділяється більш ніж
на 10 типів: короткочасна,
довготривала, оперативна, рухова,
зорова, слухова, емоційна, словеснологічна і т.д.;
Причина 2. Виявити всі ці психологічні,
фізіологічні та соціальні особливості
вчитель без допомоги психолога, лікаря,
соціолога не може;
Причина 3.Навіть якщо теоретично
припустити, що в кожної дитини
виявили всі ці особливості, вчитель не
зможе запам’ятати їх у такій кількості
дітей, оскільки він одночасно навчає
свого предмета не один десяток учнів,
кожен з яких має не один десяток таких
особливостей.
Нарешті, якщо вчителю все-таки
вдається запам’ятати всі особливості
кожної дитини, він не зможе підійти
індивідуально тому, що урок триває
всього 40-45 хв, протягом яких
неможливо фізично попрацювати з
кожним учнем класу індивідуально.
Отже, існує суперечність: з одного боку,
вимоги до особистісно-орієнтованого
навчання, а з іншого причини, що
унеможливлюють якісне впровадження
цієї педагогічної технології у навчальновиховний процес.
Який же вихід з ситуації, що склалася ?
Філософія вчить, що джерелом і
рушійними силами будь-якого процесу
(у тому числі й навчального) є
розв’язання суперечностей і тому,
щоб навчальний процес розвивався,
вчителю необхідно вміти виявляти
суперечність навчального процесу, а
також вміти розв’язувати її.
Дана суперечність розв’язується шляхом
диференційованого підходу до учнів.
Диференціація (від лат. Differentia –
різниця, відмінність) – розчленування
цілого на якісно відмінні частини.
Розв’язування таких суперечностей
називається підходом до навчання.
Цей підхід, для прикладу, можна
здійснити таким чином:
Учнів класу розподілити на групи за
рівнем розвитку.
Критерії, якими слід керуватися - це
успішність.
Таких груп, наприклад, може бути
чотири:
низький рівень;
середній рівень;
достатній рівень;
високий рівень.
Зрозуміло, що такий поділ не
аргументується для учнів, для того щоб
у слабшого школяра не сформувалася
занижена самооцінка, а в сильного –
завищена.
Якщо учні однієї з груп підвищують свій
рівень – їх слід перевести до наступної
групи і навпаки.
Для кожної групи пропонуються різні за
ступенем складності завдання.
Диференційований підхід можна
здійснювати при різних формах
навчального процесу: під час уроку,
лабораторного заняття, екскурсії.
Під час проведеного уроку методом бесіди,
запитань слід орієнтувати учнів на певну
групу.
При цьому обов’язково слід враховувати,
щоб запитання було точним, стислим, не
мало елементів підказки.
Під час проведення уроку методом
пояснення, розповіді диференційований
підхід неможливий, оскільки вчитель будує
свою розповідь, орієнтуючись на
середнього учня,
але під час закріплення нового матеріалу
чи пояснення домашнього завдання учням
можна запропонувати різнорівневі
завдання.
Завершальним етапом навчальної
діяльності на уроці є:
усвідомлення ситуації досягнення мети;
переживання ситуації успіху;
підкріплення позитивної мотивації щодо
самої діяльності.
Ситуація успіху досягається тоді, коли
сама дитина визначає цей результат як
успіх.
Усвідомлення ситуації успіху самим
учнем, розуміння її значимості виникає у
суб'єкта після здолання своєї боязкості,
невміння, незнання, психологічного
враження та інших видів труднощів.
Роль “Ситуації успіху” у навчальній
діяльності
За останні роки термін
„Ситуація успіху” став звичним для
педагогів.
Ніхто не заперечує, що саме позитивні
емоції можуть стати для дитини одним
з найважливіших стимулів у навчанні,
але при цьому ми забуваємо про те, що
в педагогів не існує єдиного рецепта чи
правила, як саме створювати ситуації
успіху тому, що це слід на основі
індивідуального підходу, зважено, з
урахуванням багатьох факторів.
Діти прощають багато чого, але не
вибачають байдужість.
За відгуками дітей, найкращі їхні
вчителі вели уроки так, що здавалося,
ніби весь урок вони зайняті саме тобою.
Як цього досягти?
Іноді це „Іскра Божа”,
а частіше – майстерність, доведена до
мистецтва.
Важливо мати на увазі, що навіть
одноразове переживання успіху може
докорінно змінити психологічне
самопочуття дитини.
Ситуація успіху може стати пусковим
механізмом подальшого розвитку
особистості.
Безперечно, переживання успіху навіює
людині впевненість у власних силах.
З`являється бажання знову досягти
добрих результатів, виникає відчуття
внутрішнього благополуччя, що, у свою
чергу, покращує ставлення до
навколишнього світу.
На перший погляд здається, що вчитель,
кілька разів давши учню можливість
відчути успіх, далі вже само собою
забезпечує високий рівень мотивації,
інтересу, пізнавальної активності.
Але може бути й протилежний
результат: постійна успішність здатна
сформувати байдуже ставлення до
навчання.
Крім того, постійне очікування лише
позитивного результату згубно впливає
на розвиток вольових якостей учня:
він ухиляється від подолання
труднощів;
губиться в складних ситуаціях
(навчальних та життєвих);
у його поведінці починає домінувати
мотив „уникнення невдач”.
Досвідчені психологи та педагоги
попереджують про можливість
негативних наслідків пережитого успіху.
Чому ж виникає такий парадокс?
По-перше, успіх, що діставався ціною
незначних зусиль, може призвести до
переоцінки, точніше, до завищеної
оцінки своїх можливостей.
По-друге, за сильним переживанням
будь-якої емоції обов`язково настає
релаксація (розслаблення).
І якщо в цей період запропонувати
людині якусь діяльність, то, швидше за
все, ця діяльність буде менш успішною,
ніж попередня.
По-третє, переживання успіху може бути
потьмареним, якщо результат, важливий
і значимий для самого учня, не буде
адекватно оцінений іншими людьми.
І нарешті:
Емоція успіху не стане сильним
переживанням, якщо результати діяльності
не значимі для її суб`єкта.
Дитина, особливо на початку навчання,
однаково інтенсивно переживає успіх у
„головних” і „неголовних” навчальних
предметах.
Але часто знижують цю інтенсивність:
„12 балів з музики ! Та краще б ти
отримав 12 балів з читання”.
Знижуючи значимості успіху, що
переживається дитиною, ми, дорослі,
впливаємо на формування у дитини
ставлення до навчального процесу в
цілому.
Ось чому, оцінюючи дітей, необхідно
виходити з індивідуальних особливостей
кожного учня.
Просування вперед треба заохочувати,
підбадьорювати, щоб дитина не
відчувала невдачу, порівнюючи свої
результати з раніше встановленими
нормами, особливо якщо вони для неї
недосяжні.
Отже, ситуація успіху у навчальній
діяльності створюється вчителем або ж
психологом.
Як і будь-яку іншу діяльність, навчання
можна уявити у вигляді простого
ланцюжка дій:
1. Установка на діяльність (емоційна
підготовка учнів на вирішення
навчального завдання) – мотиваційний
етап;
2.Забезпечення діяльності (створення
умов для успішного вирішення
навчального завдання) –підготовчий,
робочий етап;
3.Порівняння отриманих результатів з
очікуваними (усвідомлення ставлення до
результатів своєї навчальної праці) –
результативний етап.
Отже, якщо ситуація успіху створюється
вчителем послідовно і свідомо, її
3.Порівняння отриманих результатів з
очікуваними (усвідомлення ставлення
до результатів своєї навчальної праці) –
результативний етап.
Отже, якщо ситуація успіху створюється
вчителем послідовно і свідомо, її
структура повинна врахувати всі
перелічені компоненти.
Створення ситуації успіху на
мотиваційному етапі навчальної
діяльності
Дослідження психологів свідчать, що рівень
засвоєння людиною знань істотно залежить
від рівня сформованості її мотивації
навчитися.
Тож давайте проаналізуємо, як провести
мотиваційний етап уроку так, щоб створити
ситуацію успіху для того учня.
Перед учителем стоїть завдання:
сформувати в учня настанову на
успішне виконання завдання
Інакше кажучи, вчитель повинен
сформувати в учнів мотив досягнення
мети.
Але при цьому вчитель часто
зустрічається з неадекватною
реакцією учнівського колективу:
1.Хтось уже виконував подібне
завдання, і його результати
виявились невдалими, так що у цієї
категорії учнів уже сформоване
негативне ставлення на успішне
виконання завдання.
2.Інша група учнів не стикалась з
такою роботою, тому вони не знають,
чого можна очікувати від майбутньої
діяльності.
3.Третя група, яка виконувала потрібні
завдання і успішно з ними впоралася,
знаходиться у стані мобілізації, готова
виконувати навчальне завдання.
Зрозуміло, що найлегше вчителю буде
працювати з учнями третьої групи, де
необхідно лише активізувати позитивні
емоції, які діти пережили раніше.
У другої групи учнів слід передбачити
емоційну реакцію, намалювати
перспективу вдалого виконання
завдання, пов`язавши її з тими чи
іншими умовами діяльності, які в
минулому забезпечували успіх.
Найбільш клопітною буде робота
першою групою учнів.
Перш за все доведеться нейтралізувати
спогади про невдачу в попередній
діяльності, а потім створити перспективу
для нової.
Зробити це можна, наприклад, так:
дати завдання учневі попрацювати над
своїми помилками, або повідомити його,
що завдання для нього змінено
порівняно з попереднім і т. д.
Учитель може запропонувати різні
варіанти мотивів досягнення ситуації
успіху:
прагнення самостійно розв`язати цікаві
задачі;
завоювати авторитет у своїх товаришів;
стати першим;
розглядати свою діяльність з точки зору
її корисності для інших людей;
встановити нові контакти між
товаришами у ході виконання завдання
тощо.
Отже, на етапі мотивації навчальної
діяльності учитель організовує певні
ситуації з метою активізувати чи
нейтралізувати емоції для наступної
діяльності
На етапі мотивації створення ситуації
успіху більшою мірою визначається
психологічними аспектами.
Тут доречним буде використання в
роботі вчителя таких психологопедагогічних прийомів, як:
Ефект Розенталя, або „Ефект
навіювання”: „Ти це можеш”, „Тобі це
вдається” тощо.
Якщо педагог буде переконувати учнів
у реальності успіху, то успіх прийде.
Англійський учений Стоуенс довів, що
учні, яких заохочували, досягли значно
більших успіхів, ніж ті, кого ніяк не
заохочували.
Прийом „Емоційне погладжування” –
це констатація будь-якого факту успіху,
прищеплювання дитині віри в себе,
відкритість учителя для довіри і співчуття.
◦ Прийом „Анонсування” –
репетиція майбутньої дії, яка створює
психологічний настрій на успіх перед
класом.
Це можуть бути додаткові індивідуальні
заняття з окремими учнями чи
заздалегідь оголошенні запитання
самостійної роботи.
Прийом „Шикуйсь!” містить такі кроки:
психологічна атака;
емоційне блокування;
вибір головного напрямку;
вибір рівних можливостей;
несподіване порівняння;
стабілізація.
Цей прийом полягає в тому, щоб:
учителем блокувалось припущення на
невдачу в діяльності учня;
відволікалася увага школяра від
чергового неуспіху;
вчитель повинен знайти той напрямок
діяльності, яким учень зможе
реалізувати себе набагато краще, тим
самим забезпечити його на успіх, на
стабільність у навчанні.
Розглянемо деякі
алгоритми створення ситуацій успіху та
методику їх реалізації:
Прийом „Даю шанс” – це заздалегідь
підготовлена вчителем ситуація, в якій
учень отримує можливість зненацька
для себе розкрити свої можливості.
Прийом “ Зняття страху”-
допомогає перебороти невпевненість у
власних силах (Люди вчаться на своїх
помилках і знаходять інші шляхи
вирішення проблем).
Прийом “Авансування успішного
результату” –
допомогає вчителю висловити тверду
переконаніність у тому, що його учень
обов’язково впорається з поставленим
завданням.
Це, в свою чергу, переконує дитину у
своїх силах і можливостях.
“У тебе обов’язково вийде”, “Я навіть не
сумніваюсь у позитивному результаті” і
т. д.
Прийом “Прихований інструктаж”
Допомагає дитині уникнути поразки.
Досягається шляхом побажання,
наприклад:
Можливо краще почати з ...,
Виконуючи роботу не забудьте про ...
Прийом “Внесення мотиву”.
Показує дитині заради чого, кого
здійснюється ця діяльність, кому буде
добре після виконання, наприклад, “Без
твоєї допомоги твоїм друзям не
впоратись...” тощо.
Прийом “Персональна винятковість.”
Визначає важливість зусиль дитини в
діяльності, що здійснюється або
здійснюватиметься, наприклад:
Тільки ти міг би…
Тільки тобі і можу доручити… і т.п.
Прийом “Висока оцінка деталі”.
Допомагає емоційно пережити не
результат в цілому, а якої її окремої
деталі:
Найбільше мені сподобалось у твоїй
роботі…
Найбільше тобі вдалося…
Прийом „Еврика”.
Створюються умови, за яких дитина,
виконуючи навчальне завдання,
несподівано відкриває в собі невідомі
досі здібності.
Завдання вчителя – помітити це глибоко
особисте відкриття, всіляко підтримати
дитину, поставити нову мету і надихнути
на її досягнення.
Допомога вчителя у створенні ситуації
відкриття має бути ненав`язливою,
прихованою.
Створюючи ситуації успіху на етапі
організації навчальної діяльності, слід
пам`ятати кілька основних правил:
у кожній дитині є задатки, які можуть
розвинутися у здібності;
Побачити їх, відчути, розвити – це
справа педагога;
ставлення до дитини як до рівної, як до
себе, спілкування, що повністю включає
грубість, різкість, образливий тон, має
стати обов`язковою нормою всієї
педагогічної діяльності;
Ставлення до дитини:
як до рівної,
як до себе,
спілкування, що повністю виключає:
- грубість,
- різкість,
- образливий тон
має стати обов`язковою нормою всієї
педагогічної діяльності;
чим більше напрямків діяльності, в яких
бере участь дитина, тим більше в неї
можливостей знайти себе;
кількість і різноманітність ситуацій і
обставин, в тому числі і штучно
створених, у які може потрапити
дитина, визначають шляхи її сьогодення
і віддаленого інтересу та можливі шляхи
успіху.
ТИПИ УСПІХУ:
Неочікувана радість – це почуття
задоволення від того, що результати
діяльності учня перевершили його
очікування.
З педагогічної та психологічної точки
зору – це результат продуманої,
підготовленої діяльності вчителя.
Спільна радість – полягає в тому, щоб учень
досяг необхідної для себе реакції колективу.
Вона може бути підготовленою вчителем
або спонтаною.
Спільною радістю вважають тільки ті реакції
колективу, які дають можливість дитині
відчутні себе задоволеним, стимулюють її
зусиля.
Це, перш за все, має бути емоційний відгук
оточуючих на успіх члена свого колективу.
Важливо, щоб у досягненнях кожного
школяра всі бачили результати своєї
праці, а сама дитина розуміла, що її
радість – це радість підтримки,
отримання статусу „свій серед своїх”.
Зрештою у тому, як реагує дитячий
колектив на успіхи або невдачі своїх
учителів, виявляється його моральна
сутність.
Радість пізнання – це радість пізнання
нового, хоча вона по своїй суті
альтруїстична (виникає на основі
допомоги, підтримки інших людей).
Пізнання спираїться на самоосвіту й
самопізнання.
Така радість не може вирости на
пустому місці, появитися без серйозних
причин. Це слід клопіткої роботи
учителя –учня-учнів.
ВИСНОВОК:
1.Ситуація успіху досягається тоді, коли
сама дитина визначає цей результат як
успіх.
2 Усвідомлення ситуації успіху самим
учнем, розуміння її значимості виникає у
школяра після здолання своєї боязкості,
невміння, незнання, психологічного
враження та інших видів труднощів.
3. Завдання педагога :
допомогти особистості дитини зрости в
успіху;
дати відчути радість від здолання
труднощів;
дати зрозуміти, що задарма в житті в
житті нічого не дається, скрізь необхідно
докласти зусиль.
І успіх буде еквівалентним витраченим
зусиллям.
ШАНОВНІ КОЛЕГИ !
Дайте, будь ласка, відповідь на такі
запитання:
1.Ваше ставлення до технології “Створення
ситуації успіху”.
2.Як Ви оцінюєте стан “Створення ситуації
успіху у Вашому навчальному закладі”.
3.Які ще методичні рекомендації, ідеї,
міркування щодо “Створення ситуації успіху”,
Ви можете запропонувати учасникам нашого
семінару ?
ВДЯЧНІ ВАМ ЗА ВІДВЕРТІСТЬ, ЗА ПОРАДИ
Slide 83
Створення ситуації успіху
та шляхи її реалізації
на уроці як складової якості
навчально-виховного процесу
Мета: Удосконалити методику
створення ситуації успіху та шляхів
її реалізації на уроці як стежки, що
веде до того куточка дитячого
серця, в якому горить вогник
бажання бути гарним.
На
відміну від традиційного розуміння
освіти як суми знань та навичок, нині освіту
починають розглядати як процес
становлення особистості .
Причому особистості, здатної до:
самоосвіти,
саморозвитку,
самовдосконалення,
яка вміє використовувати набуті знання,
яка прагне реалізувати себе,
спроможна змінити на краще своє життя,
життя своєї держави.
Алгоритм
створення та досягнення ситуації успіху
твердження про “Ситуацію успіху”;
особистісно-орієнтований підхід у справі
навчання та виховання - основа педагогічної
технології “Створення ситуації успіху”;
роль “Ситуації успіху” у навчальній діяльності;
створення “Ситуації успіху” на мотиваційному
етапі навчальної діяльності;
психолого-педагогічні прийоми при створенні
“Ситуації успіху”;
методика реалізації “Ситуації успіху”;
Виходячи із Положень Закону України “Про
освіту” завдання школи сьогодні полягає в
тому, щоб:
Виховувати в учнів здатність:
долати життєві труднощі;
самостійно приймати рішення;
розвивати себе як особистість, здатну:
робити вибір і контролювати своє життя;
брати на себе відповідальність за свої дії;
захищати себе і свої життєві цінності;
діяти відповідно до них;
піклуватись про інших;
Завдання вчителів:
прищепити учням потребу до здобуття
знань;
створити такі умови, щоб процес
здобуття знань був для них цікавим,
потрібним, комфортним;
і тому пріоритетним завданням вчителя
під час навчально-виховної діяльності є
створення ситуації успіху.
Що означає “Ситуація успіху?”
Ситуація успіху - це суб'єктивний
психічний стан задоволення наслідком
своєї фізичної, розумової праці чи
моральної напруги.
Успіх у навчанні - єдине джерело
внутрішніх сил дитини, які породжують
енергію для переборення труднощів,
бажання вчитися.
В.Сухомлинський
Ситуація успіху дарує атмосферу
приязні та взаємодопомоги, впевненості
і захищеності.
Учитель зобов’язаний створити джерело
внутрішніх сил дитини, джерело, яке дає
енергію для подолання труднощів і
формування бажання вчитися.
Використання ситуації успіху має
сприяти підвищенню робочого тонусу,
збільшенню продуктивності навчальної
роботи, а також допомогти учням
усвідомити себе повноцінною
особистістю і, відповідно, забезпечити
успіх у навчанні.
Основою педагогічної технології
“Створення ситуації успіху” є
особистісно-орієнтований підхід у справі
навчання та виховання.
А тому звернемося до рекомендацій
щодо особистісно-орієнтовного підходу
навчання та виховання.
–
Особистісно орієнтоване навчання
це навчання, центром якого є
особистість дитини, її самобутність та
самостійність: суб'єктивний досвід
кожного спочатку розкривається, а
потім узгоджується зі змістом освіти.
Визнання учня ключовою фігурою
всього освітнього процесу – це і є
особистісно орієнтована педагогіка.
У свідомості учня це має такий
вигляд: «Все, що я пізнаю, я знаю,
для чого мені потрібно і де я можу ці
знання застосувати».
Для педагога - це прагнення знайти
розумний баланс між знаннями,
уміннями та навичками учня.
Сучасність вимагає навчити учнів:
- самостійно та творчо розв'язувати
проблеми;
- шукати нову інформацію й робити
висновки, а не подавати дітям готові
знання.
В особистісно-орієнтованому підході
вчителю насамперед потрібен високий
рівень педагогічної майстерності, який
базується на розвитку:
дидактичних;
організаторських;
комунікативних;
науково-пізнавальних;
емоційних;
та поведінкових компонентностей;
-
-
Цілі особистісно орієнтованого
навчання полягають у тому, щоб:
визначити життєвий досвід кожного
учня;
його пізнавальні здібності;
рівень інтелекту;
інтереси, які спочатку треба розкрити,
а потім розвинути у навчальному
процесі;
Цілі особистісно орієнтованого навчання
полягають у тому, щоб:
Формувати позитивну мотивацію учнів до:
-
пізнавальної діяльності;
-
потребу в самопізнанні;
-
потребу в самореалізаціїї;
-
та потребу у самовдосконаленні школярів;
Цілі особистісно орієнтованого навчання
полягають у тому, щоб:
Озброїти учнів механізмом:
адаптації;
саморегуляції;
самозахисту;
самовиховання;
Цілі особистісно орієнтованого навчання
полягають у тому, щоб:
Розвинути індивідуальні позитивні
здібності кожного школяра;
Сформувати культуру життєдіяльності
максимально виявити і використати
індивідуальний досвід учня;
Правильно визначати лінії поведінки.
Основні принципи
особистісно-орієнтованого
навчання:
1. Принцип «розвивальної допомоги»
не робити за учня;
не вказувати йому, що робити,
а допомогти пробувати власні сили і власну
активність;
потрібно добитись, щоб учень сам обирав
рішення і відповідав за них.
Звідси - не потрібно подавати готові
знання, а створити умови, в яких
виявляється:
-
власна пізнавальна активність учня;
-
і він визначить для себе цілі, зміст та
методи роботи, власні цінності.
-
Навчання повинно бути дослідницьким
Це час, протягом якого діти вчаться:
самостійно діяти;
- дискутувати;
- приймати рішення.
-
При цьому розвивається самосвідомість і
самореалізується особистість.
Принцип - «свобода вміння»
- учні вільно обговорюють
проблеми;
- співпрацюють один з одним,
- а вчитель виступає в ролі
старшого члена колективу,
консультанта, джерела досвіду
Принцип - «свобода вміння»
Учителю:
-недостатньо
процес;
організувати навчальний
- потрібно ще визначити спосіб засвоєння
знань, тобто оприділити види діяльності
учня на уроці.
Основні вимоги до особистісноорієнтованого уроку:
раціональна єдність словесних,
наукових і практичних методів
навчання;
зв'язок з раніше вивченим досвідом,
набутим учнем;
Основні вимоги до особистісно
орієнтованого уроку:
-формування вмінь в учнів самостійно
здобувати знання і застосовувати їх на
практиці;
-заохочення прагнень учнів знаходити свій
спосіб роботи з навчальним матеріалом.
Метою
особистісноорієнтованого уроку є:
- створення умов для виявлення
пізнавальної активності учнів
Засобами досягнення вчителем цієї мети
можуть бути:
використання різних форм та методів
навчальної діяльності, які дозволяють
розкрити суб'єктивний досвід учнів;
створення атмосфери зацікавленості
кожного учня в результатах роботи
всього класу;
стимулювання учнів до висловлювань,
використання різних способів виконання
завдань без побоювань помилитися,
отримати хибну відповідь тощо;
Засобами досягнення вчителем цієї мети
можуть бути:
використання протягом уроку
дидактичного матеріалу, який дозволяє
отримати учневі найбільш значущі для
нього вид та форму змісту навчального
матеріалу;
оцінювання досягнень учня протягом
усього процесу його діяльності, а не
тільки за кінцевим результатом;
Засобами досягнення вчителем цієї мети
можуть бути:
заохочення прагнень учня знаходити свій
спосіб роботи;
аналізувати протягом уроку роботи інших
учнів; вибирати та засвоювати найбільш
раціональні з них;
створення на уроці педагогічних ситуацій
спілкування, які б дозволяли кожному учневі
виявляти ініціативу, самостійність, виборність у
справах роботи;
створення обстановки для природного
самовираження учня.
Технологія
особистісноорієнтованогоуроку
Для проведення особистісноорієнтованого уроку вчитель має
оволодіти його основними етапами:
1.
2.
3.
4.
5.
6.
7.
8.
Орієнтації.
Визначення мети.
Проектування.
Організації.
Реалізації.
Контролю.
Коригування.
Оцінювання
1. Етап орієнтації включає:
орієнтацію на позитивну роботу;
орієнтацію на визначення особистісного
досвіду учнів;
пов'язання цього досвіду з проблемами
навчального матеріалу.
2. Етап визначення мети передбачає:
визначення на уроці разом з учнями
значущої мети здійснення тієї діяльності,
яка запланована вчителем (учні повинні
зрозуміти, що може дати робота учням
саме на цьому уроці для складання,
наприклад, тематичного заліку,
державної атестації, свого майбутнього
життя тощо);
визначення показників досягнення
поставлених завдань;
3. Етап проектування включає:
передбачення залучення учнів до
виконання ними випереджальних
завдань;
підготовки повідомлень;
рефератів;
виготовлення та відбору наочності;
складання плану роботи тощо;
Етап організації виконання плану
діяльності передбачає:
Подання можливих варіантів і
способів виконання навчальної
діяльності (усна чи письмова форма,
індивідуальна робота чи робота в
групах, робота з текстом чи з іншими
засобами одержання інформації);
Етап організації виконання плану
діяльності передбачає:
2.Представлення учнями вибору способу
фіксації нового матеріалу (конспект,
схема, таблиця, опора, план, тези,
висновки тощо);
3.Варіативність домашнього завдання
(диференціація за рівнем складності та
способом виконання).
Етап контрольно-оцінювальний:
1.Залучення учнів до контролю за
перебігом навчальної діяльності шляхом
заохочення їх до різних видів контролю,
самоконтролю, взаємоконтролю, роботи
в групах;
2.Участь учнів у виправленні помилок і
недоліків у знаннях, усвідомлення їх
причин шляхом взаємо та самоаналізу;
Етап контрольно-оцінювальний:
3.Надання учням можливості самостійно
або за участі вчителя, інших учнів
порівнювати отримані ним результати з
критеріями стандарту, закладеного у
навчальній програмі;
4.Використання механізмів оцінного
методу (позитивного ставлення до
успіхів школяра);
Етап контрольно-оцінювальний:
5.Використання механізмів оцінного
методу (позитивного ставлення до
успіхів школяра).
6.Оцінювання (виставлення рівневих
оцінок за дванадцятибальною системою
оцінювання навчальних досягнень,
поурочного бала, рейтинг) не тільки
результатів, а й самого процесу
навчання.
6. Заключний етап передбачає:
усвідомлення учнями ситуації
досягнення мети;
відчуття успіху;
підкріплення позитивної мотивації
стосовно власної діяльності.
Методи та засоби психолого-педагогічної
підтримки діяльності учнів
заохочення;
навчально-пізнавальна гра;
створення ситуації успіху;
створення ситуації пізнавального інтересу;
створення проблемної ситуації;
спонукання до пошуку альтернативних
рішень;
виконання творчих завдань;
кооперація учнів;
створення ситуації взаємодопомоги тощо.
Висновок може бути таким: особистісноорієнтоване навчання ЦЕ–
загальнодидактичний принцип
індивідуального підходу до учнів.
Таке твердження ми дослідимо та
пояснимо за допомогою такого факту:
Відомий російський психолог
Л.С. Виготський своє теорією доводить,
що розум будь-якої людини має дві зони
розвитку: А і Б.
Перша зона (А) – це зона актуального
розвитку.
У цю зону потрапляють завдання, які
дитина може виконати сама без
допомоги вчителя.
Друга зона (В) – це зона найближчого
розвитку
Сюди потрапляють завдання, які дитина сама
виконати не може, але може з ними
впоратися з допомогою вчителя.
Зона найближчого розвитку, - це зона
“наступного дня”.
Те, що сьогодні є зона найближчого
розвитку, завтра у процесі навчання повинно
стати зоною актуального розвитку. Учитель
не повинен давати готову інформацію, адже
таке навчання може загальмувати мислення
дитини. А за допомогою вміло підібраних
запитань педагог підводить школяра до
правильної відповіді, розв’язку.
Те, що сьогодні є зоною найближчого
розвитку, завтра у процесі навчання
повинно стати зоною актуального
розвитку.
Учитель не повинен давати готову
інформацію, адже таке навчання може
загальмувати мислення дитини.
А за допомогою вміло підібраних
запитань педагог підводить школяра до
правильної відповіді, розв’язку.
Отже, як бачимо із цього прикладу, щоб
відбулися розвиток і навчання учнів,
завдання повинні потрапляти лише в
зону найближчого розвитку
(за Л.С. Виготським).
Припустимо, що два учні навчались в
одній школі, в одних і тих самих
учителів, закінчили школу з відзнакою,
рівень їхнього розвитку все одно буде
різним.
Ще більше відрізняється розвиток учнів
класу, які згідно з 12- бальною
системою досягли початкового і
високого рівнів.
Тому зрозуміло, що до таких дітей треба
підходити індивідуально, тобто ставити
перед ними різні завдання.
Якщо для цілого класу поставити одне
завдання, то для одних учнів воно
потрапить у зону актуального розвитку,
для інших – у зону найближчого
розвитку.
Отже, одне завдання для всього класу
ставити не бажано і не потрібно, а
здійснювати якісний особистісноорієнтований підхід до навчання та
виховання на практиці нам заважає ряд
причин, зокрема:
Причина 1. Щоб підійти індивідуально
до кожного учня, необхідно знати його
психологічні, фізіологічні та соціальні
особливості.
Лише психологія нараховує кілька
десятків індивідуальних особливостей
особистості. Це різні види уваги, уяви,
мислення, сприйняття, темпераменту,
характеру і т.д.
Пам’ять також поділяється більш ніж
на 10 типів: короткочасна,
довготривала, оперативна, рухова,
зорова, слухова, емоційна, словеснологічна і т.д.;
Причина 2. Виявити всі ці психологічні,
фізіологічні та соціальні особливості
вчитель без допомоги психолога, лікаря,
соціолога не може;
Причина 3.Навіть якщо теоретично
припустити, що в кожної дитини
виявили всі ці особливості, вчитель не
зможе запам’ятати їх у такій кількості
дітей, оскільки він одночасно навчає
свого предмета не один десяток учнів,
кожен з яких має не один десяток таких
особливостей.
Нарешті, якщо вчителю все-таки
вдається запам’ятати всі особливості
кожної дитини, він не зможе підійти
індивідуально тому, що урок триває
всього 40-45 хв, протягом яких
неможливо фізично попрацювати з
кожним учнем класу індивідуально.
Отже, існує суперечність: з одного боку,
вимоги до особистісно-орієнтованого
навчання, а з іншого причини, що
унеможливлюють якісне впровадження
цієї педагогічної технології у навчальновиховний процес.
Який же вихід з ситуації, що склалася ?
Філософія вчить, що джерелом і
рушійними силами будь-якого процесу
(у тому числі й навчального) є
розв’язання суперечностей і тому,
щоб навчальний процес розвивався,
вчителю необхідно вміти виявляти
суперечність навчального процесу, а
також вміти розв’язувати її.
Дана суперечність розв’язується шляхом
диференційованого підходу до учнів.
Диференціація (від лат. Differentia –
різниця, відмінність) – розчленування
цілого на якісно відмінні частини.
Розв’язування таких суперечностей
називається підходом до навчання.
Цей підхід, для прикладу, можна
здійснити таким чином:
Учнів класу розподілити на групи за
рівнем розвитку.
Критерії, якими слід керуватися - це
успішність.
Таких груп, наприклад, може бути
чотири:
низький рівень;
середній рівень;
достатній рівень;
високий рівень.
Зрозуміло, що такий поділ не
аргументується для учнів, для того щоб
у слабшого школяра не сформувалася
занижена самооцінка, а в сильного –
завищена.
Якщо учні однієї з груп підвищують свій
рівень – їх слід перевести до наступної
групи і навпаки.
Для кожної групи пропонуються різні за
ступенем складності завдання.
Диференційований підхід можна
здійснювати при різних формах
навчального процесу: під час уроку,
лабораторного заняття, екскурсії.
Під час проведеного уроку методом бесіди,
запитань слід орієнтувати учнів на певну
групу.
При цьому обов’язково слід враховувати,
щоб запитання було точним, стислим, не
мало елементів підказки.
Під час проведення уроку методом
пояснення, розповіді диференційований
підхід неможливий, оскільки вчитель будує
свою розповідь, орієнтуючись на
середнього учня,
але під час закріплення нового матеріалу
чи пояснення домашнього завдання учням
можна запропонувати різнорівневі
завдання.
Завершальним етапом навчальної
діяльності на уроці є:
усвідомлення ситуації досягнення мети;
переживання ситуації успіху;
підкріплення позитивної мотивації щодо
самої діяльності.
Ситуація успіху досягається тоді, коли
сама дитина визначає цей результат як
успіх.
Усвідомлення ситуації успіху самим
учнем, розуміння її значимості виникає у
суб'єкта після здолання своєї боязкості,
невміння, незнання, психологічного
враження та інших видів труднощів.
Роль “Ситуації успіху” у навчальній
діяльності
За останні роки термін
„Ситуація успіху” став звичним для
педагогів.
Ніхто не заперечує, що саме позитивні
емоції можуть стати для дитини одним
з найважливіших стимулів у навчанні,
але при цьому ми забуваємо про те, що
в педагогів не існує єдиного рецепта чи
правила, як саме створювати ситуації
успіху тому, що це слід на основі
індивідуального підходу, зважено, з
урахуванням багатьох факторів.
Діти прощають багато чого, але не
вибачають байдужість.
За відгуками дітей, найкращі їхні
вчителі вели уроки так, що здавалося,
ніби весь урок вони зайняті саме тобою.
Як цього досягти?
Іноді це „Іскра Божа”,
а частіше – майстерність, доведена до
мистецтва.
Важливо мати на увазі, що навіть
одноразове переживання успіху може
докорінно змінити психологічне
самопочуття дитини.
Ситуація успіху може стати пусковим
механізмом подальшого розвитку
особистості.
Безперечно, переживання успіху навіює
людині впевненість у власних силах.
З`являється бажання знову досягти
добрих результатів, виникає відчуття
внутрішнього благополуччя, що, у свою
чергу, покращує ставлення до
навколишнього світу.
На перший погляд здається, що вчитель,
кілька разів давши учню можливість
відчути успіх, далі вже само собою
забезпечує високий рівень мотивації,
інтересу, пізнавальної активності.
Але може бути й протилежний
результат: постійна успішність здатна
сформувати байдуже ставлення до
навчання.
Крім того, постійне очікування лише
позитивного результату згубно впливає
на розвиток вольових якостей учня:
він ухиляється від подолання
труднощів;
губиться в складних ситуаціях
(навчальних та життєвих);
у його поведінці починає домінувати
мотив „уникнення невдач”.
Досвідчені психологи та педагоги
попереджують про можливість
негативних наслідків пережитого успіху.
Чому ж виникає такий парадокс?
По-перше, успіх, що діставався ціною
незначних зусиль, може призвести до
переоцінки, точніше, до завищеної
оцінки своїх можливостей.
По-друге, за сильним переживанням
будь-якої емоції обов`язково настає
релаксація (розслаблення).
І якщо в цей період запропонувати
людині якусь діяльність, то, швидше за
все, ця діяльність буде менш успішною,
ніж попередня.
По-третє, переживання успіху може бути
потьмареним, якщо результат, важливий
і значимий для самого учня, не буде
адекватно оцінений іншими людьми.
І нарешті:
Емоція успіху не стане сильним
переживанням, якщо результати діяльності
не значимі для її суб`єкта.
Дитина, особливо на початку навчання,
однаково інтенсивно переживає успіх у
„головних” і „неголовних” навчальних
предметах.
Але часто знижують цю інтенсивність:
„12 балів з музики ! Та краще б ти
отримав 12 балів з читання”.
Знижуючи значимості успіху, що
переживається дитиною, ми, дорослі,
впливаємо на формування у дитини
ставлення до навчального процесу в
цілому.
Ось чому, оцінюючи дітей, необхідно
виходити з індивідуальних особливостей
кожного учня.
Просування вперед треба заохочувати,
підбадьорювати, щоб дитина не
відчувала невдачу, порівнюючи свої
результати з раніше встановленими
нормами, особливо якщо вони для неї
недосяжні.
Отже, ситуація успіху у навчальній
діяльності створюється вчителем або ж
психологом.
Як і будь-яку іншу діяльність, навчання
можна уявити у вигляді простого
ланцюжка дій:
1. Установка на діяльність (емоційна
підготовка учнів на вирішення
навчального завдання) – мотиваційний
етап;
2.Забезпечення діяльності (створення
умов для успішного вирішення
навчального завдання) –підготовчий,
робочий етап;
3.Порівняння отриманих результатів з
очікуваними (усвідомлення ставлення до
результатів своєї навчальної праці) –
результативний етап.
Отже, якщо ситуація успіху створюється
вчителем послідовно і свідомо, її
3.Порівняння отриманих результатів з
очікуваними (усвідомлення ставлення
до результатів своєї навчальної праці) –
результативний етап.
Отже, якщо ситуація успіху створюється
вчителем послідовно і свідомо, її
структура повинна врахувати всі
перелічені компоненти.
Створення ситуації успіху на
мотиваційному етапі навчальної
діяльності
Дослідження психологів свідчать, що рівень
засвоєння людиною знань істотно залежить
від рівня сформованості її мотивації
навчитися.
Тож давайте проаналізуємо, як провести
мотиваційний етап уроку так, щоб створити
ситуацію успіху для того учня.
Перед учителем стоїть завдання:
сформувати в учня настанову на
успішне виконання завдання
Інакше кажучи, вчитель повинен
сформувати в учнів мотив досягнення
мети.
Але при цьому вчитель часто
зустрічається з неадекватною
реакцією учнівського колективу:
1.Хтось уже виконував подібне
завдання, і його результати
виявились невдалими, так що у цієї
категорії учнів уже сформоване
негативне ставлення на успішне
виконання завдання.
2.Інша група учнів не стикалась з
такою роботою, тому вони не знають,
чого можна очікувати від майбутньої
діяльності.
3.Третя група, яка виконувала потрібні
завдання і успішно з ними впоралася,
знаходиться у стані мобілізації, готова
виконувати навчальне завдання.
Зрозуміло, що найлегше вчителю буде
працювати з учнями третьої групи, де
необхідно лише активізувати позитивні
емоції, які діти пережили раніше.
У другої групи учнів слід передбачити
емоційну реакцію, намалювати
перспективу вдалого виконання
завдання, пов`язавши її з тими чи
іншими умовами діяльності, які в
минулому забезпечували успіх.
Найбільш клопітною буде робота
першою групою учнів.
Перш за все доведеться нейтралізувати
спогади про невдачу в попередній
діяльності, а потім створити перспективу
для нової.
Зробити це можна, наприклад, так:
дати завдання учневі попрацювати над
своїми помилками, або повідомити його,
що завдання для нього змінено
порівняно з попереднім і т. д.
Учитель може запропонувати різні
варіанти мотивів досягнення ситуації
успіху:
прагнення самостійно розв`язати цікаві
задачі;
завоювати авторитет у своїх товаришів;
стати першим;
розглядати свою діяльність з точки зору
її корисності для інших людей;
встановити нові контакти між
товаришами у ході виконання завдання
тощо.
Отже, на етапі мотивації навчальної
діяльності учитель організовує певні
ситуації з метою активізувати чи
нейтралізувати емоції для наступної
діяльності
На етапі мотивації створення ситуації
успіху більшою мірою визначається
психологічними аспектами.
Тут доречним буде використання в
роботі вчителя таких психологопедагогічних прийомів, як:
Ефект Розенталя, або „Ефект
навіювання”: „Ти це можеш”, „Тобі це
вдається” тощо.
Якщо педагог буде переконувати учнів
у реальності успіху, то успіх прийде.
Англійський учений Стоуенс довів, що
учні, яких заохочували, досягли значно
більших успіхів, ніж ті, кого ніяк не
заохочували.
Прийом „Емоційне погладжування” –
це констатація будь-якого факту успіху,
прищеплювання дитині віри в себе,
відкритість учителя для довіри і співчуття.
◦ Прийом „Анонсування” –
репетиція майбутньої дії, яка створює
психологічний настрій на успіх перед
класом.
Це можуть бути додаткові індивідуальні
заняття з окремими учнями чи
заздалегідь оголошенні запитання
самостійної роботи.
Прийом „Шикуйсь!” містить такі кроки:
психологічна атака;
емоційне блокування;
вибір головного напрямку;
вибір рівних можливостей;
несподіване порівняння;
стабілізація.
Цей прийом полягає в тому, щоб:
учителем блокувалось припущення на
невдачу в діяльності учня;
відволікалася увага школяра від
чергового неуспіху;
вчитель повинен знайти той напрямок
діяльності, яким учень зможе
реалізувати себе набагато краще, тим
самим забезпечити його на успіх, на
стабільність у навчанні.
Розглянемо деякі
алгоритми створення ситуацій успіху та
методику їх реалізації:
Прийом „Даю шанс” – це заздалегідь
підготовлена вчителем ситуація, в якій
учень отримує можливість зненацька
для себе розкрити свої можливості.
Прийом “ Зняття страху”-
допомогає перебороти невпевненість у
власних силах (Люди вчаться на своїх
помилках і знаходять інші шляхи
вирішення проблем).
Прийом “Авансування успішного
результату” –
допомогає вчителю висловити тверду
переконаніність у тому, що його учень
обов’язково впорається з поставленим
завданням.
Це, в свою чергу, переконує дитину у
своїх силах і можливостях.
“У тебе обов’язково вийде”, “Я навіть не
сумніваюсь у позитивному результаті” і
т. д.
Прийом “Прихований інструктаж”
Допомагає дитині уникнути поразки.
Досягається шляхом побажання,
наприклад:
Можливо краще почати з ...,
Виконуючи роботу не забудьте про ...
Прийом “Внесення мотиву”.
Показує дитині заради чого, кого
здійснюється ця діяльність, кому буде
добре після виконання, наприклад, “Без
твоєї допомоги твоїм друзям не
впоратись...” тощо.
Прийом “Персональна винятковість.”
Визначає важливість зусиль дитини в
діяльності, що здійснюється або
здійснюватиметься, наприклад:
Тільки ти міг би…
Тільки тобі і можу доручити… і т.п.
Прийом “Висока оцінка деталі”.
Допомагає емоційно пережити не
результат в цілому, а якої її окремої
деталі:
Найбільше мені сподобалось у твоїй
роботі…
Найбільше тобі вдалося…
Прийом „Еврика”.
Створюються умови, за яких дитина,
виконуючи навчальне завдання,
несподівано відкриває в собі невідомі
досі здібності.
Завдання вчителя – помітити це глибоко
особисте відкриття, всіляко підтримати
дитину, поставити нову мету і надихнути
на її досягнення.
Допомога вчителя у створенні ситуації
відкриття має бути ненав`язливою,
прихованою.
Створюючи ситуації успіху на етапі
організації навчальної діяльності, слід
пам`ятати кілька основних правил:
у кожній дитині є задатки, які можуть
розвинутися у здібності;
Побачити їх, відчути, розвити – це
справа педагога;
ставлення до дитини як до рівної, як до
себе, спілкування, що повністю включає
грубість, різкість, образливий тон, має
стати обов`язковою нормою всієї
педагогічної діяльності;
Ставлення до дитини:
як до рівної,
як до себе,
спілкування, що повністю виключає:
- грубість,
- різкість,
- образливий тон
має стати обов`язковою нормою всієї
педагогічної діяльності;
чим більше напрямків діяльності, в яких
бере участь дитина, тим більше в неї
можливостей знайти себе;
кількість і різноманітність ситуацій і
обставин, в тому числі і штучно
створених, у які може потрапити
дитина, визначають шляхи її сьогодення
і віддаленого інтересу та можливі шляхи
успіху.
ТИПИ УСПІХУ:
Неочікувана радість – це почуття
задоволення від того, що результати
діяльності учня перевершили його
очікування.
З педагогічної та психологічної точки
зору – це результат продуманої,
підготовленої діяльності вчителя.
Спільна радість – полягає в тому, щоб учень
досяг необхідної для себе реакції колективу.
Вона може бути підготовленою вчителем
або спонтаною.
Спільною радістю вважають тільки ті реакції
колективу, які дають можливість дитині
відчутні себе задоволеним, стимулюють її
зусиля.
Це, перш за все, має бути емоційний відгук
оточуючих на успіх члена свого колективу.
Важливо, щоб у досягненнях кожного
школяра всі бачили результати своєї
праці, а сама дитина розуміла, що її
радість – це радість підтримки,
отримання статусу „свій серед своїх”.
Зрештою у тому, як реагує дитячий
колектив на успіхи або невдачі своїх
учителів, виявляється його моральна
сутність.
Радість пізнання – це радість пізнання
нового, хоча вона по своїй суті
альтруїстична (виникає на основі
допомоги, підтримки інших людей).
Пізнання спираїться на самоосвіту й
самопізнання.
Така радість не може вирости на
пустому місці, появитися без серйозних
причин. Це слід клопіткої роботи
учителя –учня-учнів.
ВИСНОВОК:
1.Ситуація успіху досягається тоді, коли
сама дитина визначає цей результат як
успіх.
2 Усвідомлення ситуації успіху самим
учнем, розуміння її значимості виникає у
школяра після здолання своєї боязкості,
невміння, незнання, психологічного
враження та інших видів труднощів.
3. Завдання педагога :
допомогти особистості дитини зрости в
успіху;
дати відчути радість від здолання
труднощів;
дати зрозуміти, що задарма в житті в
житті нічого не дається, скрізь необхідно
докласти зусиль.
І успіх буде еквівалентним витраченим
зусиллям.
ШАНОВНІ КОЛЕГИ !
Дайте, будь ласка, відповідь на такі
запитання:
1.Ваше ставлення до технології “Створення
ситуації успіху”.
2.Як Ви оцінюєте стан “Створення ситуації
успіху у Вашому навчальному закладі”.
3.Які ще методичні рекомендації, ідеї,
міркування щодо “Створення ситуації успіху”,
Ви можете запропонувати учасникам нашого
семінару ?
ВДЯЧНІ ВАМ ЗА ВІДВЕРТІСТЬ, ЗА ПОРАДИ
Slide 84
Створення ситуації успіху
та шляхи її реалізації
на уроці як складової якості
навчально-виховного процесу
Мета: Удосконалити методику
створення ситуації успіху та шляхів
її реалізації на уроці як стежки, що
веде до того куточка дитячого
серця, в якому горить вогник
бажання бути гарним.
На
відміну від традиційного розуміння
освіти як суми знань та навичок, нині освіту
починають розглядати як процес
становлення особистості .
Причому особистості, здатної до:
самоосвіти,
саморозвитку,
самовдосконалення,
яка вміє використовувати набуті знання,
яка прагне реалізувати себе,
спроможна змінити на краще своє життя,
життя своєї держави.
Алгоритм
створення та досягнення ситуації успіху
твердження про “Ситуацію успіху”;
особистісно-орієнтований підхід у справі
навчання та виховання - основа педагогічної
технології “Створення ситуації успіху”;
роль “Ситуації успіху” у навчальній діяльності;
створення “Ситуації успіху” на мотиваційному
етапі навчальної діяльності;
психолого-педагогічні прийоми при створенні
“Ситуації успіху”;
методика реалізації “Ситуації успіху”;
Виходячи із Положень Закону України “Про
освіту” завдання школи сьогодні полягає в
тому, щоб:
Виховувати в учнів здатність:
долати життєві труднощі;
самостійно приймати рішення;
розвивати себе як особистість, здатну:
робити вибір і контролювати своє життя;
брати на себе відповідальність за свої дії;
захищати себе і свої життєві цінності;
діяти відповідно до них;
піклуватись про інших;
Завдання вчителів:
прищепити учням потребу до здобуття
знань;
створити такі умови, щоб процес
здобуття знань був для них цікавим,
потрібним, комфортним;
і тому пріоритетним завданням вчителя
під час навчально-виховної діяльності є
створення ситуації успіху.
Що означає “Ситуація успіху?”
Ситуація успіху - це суб'єктивний
психічний стан задоволення наслідком
своєї фізичної, розумової праці чи
моральної напруги.
Успіх у навчанні - єдине джерело
внутрішніх сил дитини, які породжують
енергію для переборення труднощів,
бажання вчитися.
В.Сухомлинський
Ситуація успіху дарує атмосферу
приязні та взаємодопомоги, впевненості
і захищеності.
Учитель зобов’язаний створити джерело
внутрішніх сил дитини, джерело, яке дає
енергію для подолання труднощів і
формування бажання вчитися.
Використання ситуації успіху має
сприяти підвищенню робочого тонусу,
збільшенню продуктивності навчальної
роботи, а також допомогти учням
усвідомити себе повноцінною
особистістю і, відповідно, забезпечити
успіх у навчанні.
Основою педагогічної технології
“Створення ситуації успіху” є
особистісно-орієнтований підхід у справі
навчання та виховання.
А тому звернемося до рекомендацій
щодо особистісно-орієнтовного підходу
навчання та виховання.
–
Особистісно орієнтоване навчання
це навчання, центром якого є
особистість дитини, її самобутність та
самостійність: суб'єктивний досвід
кожного спочатку розкривається, а
потім узгоджується зі змістом освіти.
Визнання учня ключовою фігурою
всього освітнього процесу – це і є
особистісно орієнтована педагогіка.
У свідомості учня це має такий
вигляд: «Все, що я пізнаю, я знаю,
для чого мені потрібно і де я можу ці
знання застосувати».
Для педагога - це прагнення знайти
розумний баланс між знаннями,
уміннями та навичками учня.
Сучасність вимагає навчити учнів:
- самостійно та творчо розв'язувати
проблеми;
- шукати нову інформацію й робити
висновки, а не подавати дітям готові
знання.
В особистісно-орієнтованому підході
вчителю насамперед потрібен високий
рівень педагогічної майстерності, який
базується на розвитку:
дидактичних;
організаторських;
комунікативних;
науково-пізнавальних;
емоційних;
та поведінкових компонентностей;
-
-
Цілі особистісно орієнтованого
навчання полягають у тому, щоб:
визначити життєвий досвід кожного
учня;
його пізнавальні здібності;
рівень інтелекту;
інтереси, які спочатку треба розкрити,
а потім розвинути у навчальному
процесі;
Цілі особистісно орієнтованого навчання
полягають у тому, щоб:
Формувати позитивну мотивацію учнів до:
-
пізнавальної діяльності;
-
потребу в самопізнанні;
-
потребу в самореалізаціїї;
-
та потребу у самовдосконаленні школярів;
Цілі особистісно орієнтованого навчання
полягають у тому, щоб:
Озброїти учнів механізмом:
адаптації;
саморегуляції;
самозахисту;
самовиховання;
Цілі особистісно орієнтованого навчання
полягають у тому, щоб:
Розвинути індивідуальні позитивні
здібності кожного школяра;
Сформувати культуру життєдіяльності
максимально виявити і використати
індивідуальний досвід учня;
Правильно визначати лінії поведінки.
Основні принципи
особистісно-орієнтованого
навчання:
1. Принцип «розвивальної допомоги»
не робити за учня;
не вказувати йому, що робити,
а допомогти пробувати власні сили і власну
активність;
потрібно добитись, щоб учень сам обирав
рішення і відповідав за них.
Звідси - не потрібно подавати готові
знання, а створити умови, в яких
виявляється:
-
власна пізнавальна активність учня;
-
і він визначить для себе цілі, зміст та
методи роботи, власні цінності.
-
Навчання повинно бути дослідницьким
Це час, протягом якого діти вчаться:
самостійно діяти;
- дискутувати;
- приймати рішення.
-
При цьому розвивається самосвідомість і
самореалізується особистість.
Принцип - «свобода вміння»
- учні вільно обговорюють
проблеми;
- співпрацюють один з одним,
- а вчитель виступає в ролі
старшого члена колективу,
консультанта, джерела досвіду
Принцип - «свобода вміння»
Учителю:
-недостатньо
процес;
організувати навчальний
- потрібно ще визначити спосіб засвоєння
знань, тобто оприділити види діяльності
учня на уроці.
Основні вимоги до особистісноорієнтованого уроку:
раціональна єдність словесних,
наукових і практичних методів
навчання;
зв'язок з раніше вивченим досвідом,
набутим учнем;
Основні вимоги до особистісно
орієнтованого уроку:
-формування вмінь в учнів самостійно
здобувати знання і застосовувати їх на
практиці;
-заохочення прагнень учнів знаходити свій
спосіб роботи з навчальним матеріалом.
Метою
особистісноорієнтованого уроку є:
- створення умов для виявлення
пізнавальної активності учнів
Засобами досягнення вчителем цієї мети
можуть бути:
використання різних форм та методів
навчальної діяльності, які дозволяють
розкрити суб'єктивний досвід учнів;
створення атмосфери зацікавленості
кожного учня в результатах роботи
всього класу;
стимулювання учнів до висловлювань,
використання різних способів виконання
завдань без побоювань помилитися,
отримати хибну відповідь тощо;
Засобами досягнення вчителем цієї мети
можуть бути:
використання протягом уроку
дидактичного матеріалу, який дозволяє
отримати учневі найбільш значущі для
нього вид та форму змісту навчального
матеріалу;
оцінювання досягнень учня протягом
усього процесу його діяльності, а не
тільки за кінцевим результатом;
Засобами досягнення вчителем цієї мети
можуть бути:
заохочення прагнень учня знаходити свій
спосіб роботи;
аналізувати протягом уроку роботи інших
учнів; вибирати та засвоювати найбільш
раціональні з них;
створення на уроці педагогічних ситуацій
спілкування, які б дозволяли кожному учневі
виявляти ініціативу, самостійність, виборність у
справах роботи;
створення обстановки для природного
самовираження учня.
Технологія
особистісноорієнтованогоуроку
Для проведення особистісноорієнтованого уроку вчитель має
оволодіти його основними етапами:
1.
2.
3.
4.
5.
6.
7.
8.
Орієнтації.
Визначення мети.
Проектування.
Організації.
Реалізації.
Контролю.
Коригування.
Оцінювання
1. Етап орієнтації включає:
орієнтацію на позитивну роботу;
орієнтацію на визначення особистісного
досвіду учнів;
пов'язання цього досвіду з проблемами
навчального матеріалу.
2. Етап визначення мети передбачає:
визначення на уроці разом з учнями
значущої мети здійснення тієї діяльності,
яка запланована вчителем (учні повинні
зрозуміти, що може дати робота учням
саме на цьому уроці для складання,
наприклад, тематичного заліку,
державної атестації, свого майбутнього
життя тощо);
визначення показників досягнення
поставлених завдань;
3. Етап проектування включає:
передбачення залучення учнів до
виконання ними випереджальних
завдань;
підготовки повідомлень;
рефератів;
виготовлення та відбору наочності;
складання плану роботи тощо;
Етап організації виконання плану
діяльності передбачає:
Подання можливих варіантів і
способів виконання навчальної
діяльності (усна чи письмова форма,
індивідуальна робота чи робота в
групах, робота з текстом чи з іншими
засобами одержання інформації);
Етап організації виконання плану
діяльності передбачає:
2.Представлення учнями вибору способу
фіксації нового матеріалу (конспект,
схема, таблиця, опора, план, тези,
висновки тощо);
3.Варіативність домашнього завдання
(диференціація за рівнем складності та
способом виконання).
Етап контрольно-оцінювальний:
1.Залучення учнів до контролю за
перебігом навчальної діяльності шляхом
заохочення їх до різних видів контролю,
самоконтролю, взаємоконтролю, роботи
в групах;
2.Участь учнів у виправленні помилок і
недоліків у знаннях, усвідомлення їх
причин шляхом взаємо та самоаналізу;
Етап контрольно-оцінювальний:
3.Надання учням можливості самостійно
або за участі вчителя, інших учнів
порівнювати отримані ним результати з
критеріями стандарту, закладеного у
навчальній програмі;
4.Використання механізмів оцінного
методу (позитивного ставлення до
успіхів школяра);
Етап контрольно-оцінювальний:
5.Використання механізмів оцінного
методу (позитивного ставлення до
успіхів школяра).
6.Оцінювання (виставлення рівневих
оцінок за дванадцятибальною системою
оцінювання навчальних досягнень,
поурочного бала, рейтинг) не тільки
результатів, а й самого процесу
навчання.
6. Заключний етап передбачає:
усвідомлення учнями ситуації
досягнення мети;
відчуття успіху;
підкріплення позитивної мотивації
стосовно власної діяльності.
Методи та засоби психолого-педагогічної
підтримки діяльності учнів
заохочення;
навчально-пізнавальна гра;
створення ситуації успіху;
створення ситуації пізнавального інтересу;
створення проблемної ситуації;
спонукання до пошуку альтернативних
рішень;
виконання творчих завдань;
кооперація учнів;
створення ситуації взаємодопомоги тощо.
Висновок може бути таким: особистісноорієнтоване навчання ЦЕ–
загальнодидактичний принцип
індивідуального підходу до учнів.
Таке твердження ми дослідимо та
пояснимо за допомогою такого факту:
Відомий російський психолог
Л.С. Виготський своє теорією доводить,
що розум будь-якої людини має дві зони
розвитку: А і Б.
Перша зона (А) – це зона актуального
розвитку.
У цю зону потрапляють завдання, які
дитина може виконати сама без
допомоги вчителя.
Друга зона (В) – це зона найближчого
розвитку
Сюди потрапляють завдання, які дитина сама
виконати не може, але може з ними
впоратися з допомогою вчителя.
Зона найближчого розвитку, - це зона
“наступного дня”.
Те, що сьогодні є зона найближчого
розвитку, завтра у процесі навчання повинно
стати зоною актуального розвитку. Учитель
не повинен давати готову інформацію, адже
таке навчання може загальмувати мислення
дитини. А за допомогою вміло підібраних
запитань педагог підводить школяра до
правильної відповіді, розв’язку.
Те, що сьогодні є зоною найближчого
розвитку, завтра у процесі навчання
повинно стати зоною актуального
розвитку.
Учитель не повинен давати готову
інформацію, адже таке навчання може
загальмувати мислення дитини.
А за допомогою вміло підібраних
запитань педагог підводить школяра до
правильної відповіді, розв’язку.
Отже, як бачимо із цього прикладу, щоб
відбулися розвиток і навчання учнів,
завдання повинні потрапляти лише в
зону найближчого розвитку
(за Л.С. Виготським).
Припустимо, що два учні навчались в
одній школі, в одних і тих самих
учителів, закінчили школу з відзнакою,
рівень їхнього розвитку все одно буде
різним.
Ще більше відрізняється розвиток учнів
класу, які згідно з 12- бальною
системою досягли початкового і
високого рівнів.
Тому зрозуміло, що до таких дітей треба
підходити індивідуально, тобто ставити
перед ними різні завдання.
Якщо для цілого класу поставити одне
завдання, то для одних учнів воно
потрапить у зону актуального розвитку,
для інших – у зону найближчого
розвитку.
Отже, одне завдання для всього класу
ставити не бажано і не потрібно, а
здійснювати якісний особистісноорієнтований підхід до навчання та
виховання на практиці нам заважає ряд
причин, зокрема:
Причина 1. Щоб підійти індивідуально
до кожного учня, необхідно знати його
психологічні, фізіологічні та соціальні
особливості.
Лише психологія нараховує кілька
десятків індивідуальних особливостей
особистості. Це різні види уваги, уяви,
мислення, сприйняття, темпераменту,
характеру і т.д.
Пам’ять також поділяється більш ніж
на 10 типів: короткочасна,
довготривала, оперативна, рухова,
зорова, слухова, емоційна, словеснологічна і т.д.;
Причина 2. Виявити всі ці психологічні,
фізіологічні та соціальні особливості
вчитель без допомоги психолога, лікаря,
соціолога не може;
Причина 3.Навіть якщо теоретично
припустити, що в кожної дитини
виявили всі ці особливості, вчитель не
зможе запам’ятати їх у такій кількості
дітей, оскільки він одночасно навчає
свого предмета не один десяток учнів,
кожен з яких має не один десяток таких
особливостей.
Нарешті, якщо вчителю все-таки
вдається запам’ятати всі особливості
кожної дитини, він не зможе підійти
індивідуально тому, що урок триває
всього 40-45 хв, протягом яких
неможливо фізично попрацювати з
кожним учнем класу індивідуально.
Отже, існує суперечність: з одного боку,
вимоги до особистісно-орієнтованого
навчання, а з іншого причини, що
унеможливлюють якісне впровадження
цієї педагогічної технології у навчальновиховний процес.
Який же вихід з ситуації, що склалася ?
Філософія вчить, що джерелом і
рушійними силами будь-якого процесу
(у тому числі й навчального) є
розв’язання суперечностей і тому,
щоб навчальний процес розвивався,
вчителю необхідно вміти виявляти
суперечність навчального процесу, а
також вміти розв’язувати її.
Дана суперечність розв’язується шляхом
диференційованого підходу до учнів.
Диференціація (від лат. Differentia –
різниця, відмінність) – розчленування
цілого на якісно відмінні частини.
Розв’язування таких суперечностей
називається підходом до навчання.
Цей підхід, для прикладу, можна
здійснити таким чином:
Учнів класу розподілити на групи за
рівнем розвитку.
Критерії, якими слід керуватися - це
успішність.
Таких груп, наприклад, може бути
чотири:
низький рівень;
середній рівень;
достатній рівень;
високий рівень.
Зрозуміло, що такий поділ не
аргументується для учнів, для того щоб
у слабшого школяра не сформувалася
занижена самооцінка, а в сильного –
завищена.
Якщо учні однієї з груп підвищують свій
рівень – їх слід перевести до наступної
групи і навпаки.
Для кожної групи пропонуються різні за
ступенем складності завдання.
Диференційований підхід можна
здійснювати при різних формах
навчального процесу: під час уроку,
лабораторного заняття, екскурсії.
Під час проведеного уроку методом бесіди,
запитань слід орієнтувати учнів на певну
групу.
При цьому обов’язково слід враховувати,
щоб запитання було точним, стислим, не
мало елементів підказки.
Під час проведення уроку методом
пояснення, розповіді диференційований
підхід неможливий, оскільки вчитель будує
свою розповідь, орієнтуючись на
середнього учня,
але під час закріплення нового матеріалу
чи пояснення домашнього завдання учням
можна запропонувати різнорівневі
завдання.
Завершальним етапом навчальної
діяльності на уроці є:
усвідомлення ситуації досягнення мети;
переживання ситуації успіху;
підкріплення позитивної мотивації щодо
самої діяльності.
Ситуація успіху досягається тоді, коли
сама дитина визначає цей результат як
успіх.
Усвідомлення ситуації успіху самим
учнем, розуміння її значимості виникає у
суб'єкта після здолання своєї боязкості,
невміння, незнання, психологічного
враження та інших видів труднощів.
Роль “Ситуації успіху” у навчальній
діяльності
За останні роки термін
„Ситуація успіху” став звичним для
педагогів.
Ніхто не заперечує, що саме позитивні
емоції можуть стати для дитини одним
з найважливіших стимулів у навчанні,
але при цьому ми забуваємо про те, що
в педагогів не існує єдиного рецепта чи
правила, як саме створювати ситуації
успіху тому, що це слід на основі
індивідуального підходу, зважено, з
урахуванням багатьох факторів.
Діти прощають багато чого, але не
вибачають байдужість.
За відгуками дітей, найкращі їхні
вчителі вели уроки так, що здавалося,
ніби весь урок вони зайняті саме тобою.
Як цього досягти?
Іноді це „Іскра Божа”,
а частіше – майстерність, доведена до
мистецтва.
Важливо мати на увазі, що навіть
одноразове переживання успіху може
докорінно змінити психологічне
самопочуття дитини.
Ситуація успіху може стати пусковим
механізмом подальшого розвитку
особистості.
Безперечно, переживання успіху навіює
людині впевненість у власних силах.
З`являється бажання знову досягти
добрих результатів, виникає відчуття
внутрішнього благополуччя, що, у свою
чергу, покращує ставлення до
навколишнього світу.
На перший погляд здається, що вчитель,
кілька разів давши учню можливість
відчути успіх, далі вже само собою
забезпечує високий рівень мотивації,
інтересу, пізнавальної активності.
Але може бути й протилежний
результат: постійна успішність здатна
сформувати байдуже ставлення до
навчання.
Крім того, постійне очікування лише
позитивного результату згубно впливає
на розвиток вольових якостей учня:
він ухиляється від подолання
труднощів;
губиться в складних ситуаціях
(навчальних та життєвих);
у його поведінці починає домінувати
мотив „уникнення невдач”.
Досвідчені психологи та педагоги
попереджують про можливість
негативних наслідків пережитого успіху.
Чому ж виникає такий парадокс?
По-перше, успіх, що діставався ціною
незначних зусиль, може призвести до
переоцінки, точніше, до завищеної
оцінки своїх можливостей.
По-друге, за сильним переживанням
будь-якої емоції обов`язково настає
релаксація (розслаблення).
І якщо в цей період запропонувати
людині якусь діяльність, то, швидше за
все, ця діяльність буде менш успішною,
ніж попередня.
По-третє, переживання успіху може бути
потьмареним, якщо результат, важливий
і значимий для самого учня, не буде
адекватно оцінений іншими людьми.
І нарешті:
Емоція успіху не стане сильним
переживанням, якщо результати діяльності
не значимі для її суб`єкта.
Дитина, особливо на початку навчання,
однаково інтенсивно переживає успіх у
„головних” і „неголовних” навчальних
предметах.
Але часто знижують цю інтенсивність:
„12 балів з музики ! Та краще б ти
отримав 12 балів з читання”.
Знижуючи значимості успіху, що
переживається дитиною, ми, дорослі,
впливаємо на формування у дитини
ставлення до навчального процесу в
цілому.
Ось чому, оцінюючи дітей, необхідно
виходити з індивідуальних особливостей
кожного учня.
Просування вперед треба заохочувати,
підбадьорювати, щоб дитина не
відчувала невдачу, порівнюючи свої
результати з раніше встановленими
нормами, особливо якщо вони для неї
недосяжні.
Отже, ситуація успіху у навчальній
діяльності створюється вчителем або ж
психологом.
Як і будь-яку іншу діяльність, навчання
можна уявити у вигляді простого
ланцюжка дій:
1. Установка на діяльність (емоційна
підготовка учнів на вирішення
навчального завдання) – мотиваційний
етап;
2.Забезпечення діяльності (створення
умов для успішного вирішення
навчального завдання) –підготовчий,
робочий етап;
3.Порівняння отриманих результатів з
очікуваними (усвідомлення ставлення до
результатів своєї навчальної праці) –
результативний етап.
Отже, якщо ситуація успіху створюється
вчителем послідовно і свідомо, її
3.Порівняння отриманих результатів з
очікуваними (усвідомлення ставлення
до результатів своєї навчальної праці) –
результативний етап.
Отже, якщо ситуація успіху створюється
вчителем послідовно і свідомо, її
структура повинна врахувати всі
перелічені компоненти.
Створення ситуації успіху на
мотиваційному етапі навчальної
діяльності
Дослідження психологів свідчать, що рівень
засвоєння людиною знань істотно залежить
від рівня сформованості її мотивації
навчитися.
Тож давайте проаналізуємо, як провести
мотиваційний етап уроку так, щоб створити
ситуацію успіху для того учня.
Перед учителем стоїть завдання:
сформувати в учня настанову на
успішне виконання завдання
Інакше кажучи, вчитель повинен
сформувати в учнів мотив досягнення
мети.
Але при цьому вчитель часто
зустрічається з неадекватною
реакцією учнівського колективу:
1.Хтось уже виконував подібне
завдання, і його результати
виявились невдалими, так що у цієї
категорії учнів уже сформоване
негативне ставлення на успішне
виконання завдання.
2.Інша група учнів не стикалась з
такою роботою, тому вони не знають,
чого можна очікувати від майбутньої
діяльності.
3.Третя група, яка виконувала потрібні
завдання і успішно з ними впоралася,
знаходиться у стані мобілізації, готова
виконувати навчальне завдання.
Зрозуміло, що найлегше вчителю буде
працювати з учнями третьої групи, де
необхідно лише активізувати позитивні
емоції, які діти пережили раніше.
У другої групи учнів слід передбачити
емоційну реакцію, намалювати
перспективу вдалого виконання
завдання, пов`язавши її з тими чи
іншими умовами діяльності, які в
минулому забезпечували успіх.
Найбільш клопітною буде робота
першою групою учнів.
Перш за все доведеться нейтралізувати
спогади про невдачу в попередній
діяльності, а потім створити перспективу
для нової.
Зробити це можна, наприклад, так:
дати завдання учневі попрацювати над
своїми помилками, або повідомити його,
що завдання для нього змінено
порівняно з попереднім і т. д.
Учитель може запропонувати різні
варіанти мотивів досягнення ситуації
успіху:
прагнення самостійно розв`язати цікаві
задачі;
завоювати авторитет у своїх товаришів;
стати першим;
розглядати свою діяльність з точки зору
її корисності для інших людей;
встановити нові контакти між
товаришами у ході виконання завдання
тощо.
Отже, на етапі мотивації навчальної
діяльності учитель організовує певні
ситуації з метою активізувати чи
нейтралізувати емоції для наступної
діяльності
На етапі мотивації створення ситуації
успіху більшою мірою визначається
психологічними аспектами.
Тут доречним буде використання в
роботі вчителя таких психологопедагогічних прийомів, як:
Ефект Розенталя, або „Ефект
навіювання”: „Ти це можеш”, „Тобі це
вдається” тощо.
Якщо педагог буде переконувати учнів
у реальності успіху, то успіх прийде.
Англійський учений Стоуенс довів, що
учні, яких заохочували, досягли значно
більших успіхів, ніж ті, кого ніяк не
заохочували.
Прийом „Емоційне погладжування” –
це констатація будь-якого факту успіху,
прищеплювання дитині віри в себе,
відкритість учителя для довіри і співчуття.
◦ Прийом „Анонсування” –
репетиція майбутньої дії, яка створює
психологічний настрій на успіх перед
класом.
Це можуть бути додаткові індивідуальні
заняття з окремими учнями чи
заздалегідь оголошенні запитання
самостійної роботи.
Прийом „Шикуйсь!” містить такі кроки:
психологічна атака;
емоційне блокування;
вибір головного напрямку;
вибір рівних можливостей;
несподіване порівняння;
стабілізація.
Цей прийом полягає в тому, щоб:
учителем блокувалось припущення на
невдачу в діяльності учня;
відволікалася увага школяра від
чергового неуспіху;
вчитель повинен знайти той напрямок
діяльності, яким учень зможе
реалізувати себе набагато краще, тим
самим забезпечити його на успіх, на
стабільність у навчанні.
Розглянемо деякі
алгоритми створення ситуацій успіху та
методику їх реалізації:
Прийом „Даю шанс” – це заздалегідь
підготовлена вчителем ситуація, в якій
учень отримує можливість зненацька
для себе розкрити свої можливості.
Прийом “ Зняття страху”-
допомогає перебороти невпевненість у
власних силах (Люди вчаться на своїх
помилках і знаходять інші шляхи
вирішення проблем).
Прийом “Авансування успішного
результату” –
допомогає вчителю висловити тверду
переконаніність у тому, що його учень
обов’язково впорається з поставленим
завданням.
Це, в свою чергу, переконує дитину у
своїх силах і можливостях.
“У тебе обов’язково вийде”, “Я навіть не
сумніваюсь у позитивному результаті” і
т. д.
Прийом “Прихований інструктаж”
Допомагає дитині уникнути поразки.
Досягається шляхом побажання,
наприклад:
Можливо краще почати з ...,
Виконуючи роботу не забудьте про ...
Прийом “Внесення мотиву”.
Показує дитині заради чого, кого
здійснюється ця діяльність, кому буде
добре після виконання, наприклад, “Без
твоєї допомоги твоїм друзям не
впоратись...” тощо.
Прийом “Персональна винятковість.”
Визначає важливість зусиль дитини в
діяльності, що здійснюється або
здійснюватиметься, наприклад:
Тільки ти міг би…
Тільки тобі і можу доручити… і т.п.
Прийом “Висока оцінка деталі”.
Допомагає емоційно пережити не
результат в цілому, а якої її окремої
деталі:
Найбільше мені сподобалось у твоїй
роботі…
Найбільше тобі вдалося…
Прийом „Еврика”.
Створюються умови, за яких дитина,
виконуючи навчальне завдання,
несподівано відкриває в собі невідомі
досі здібності.
Завдання вчителя – помітити це глибоко
особисте відкриття, всіляко підтримати
дитину, поставити нову мету і надихнути
на її досягнення.
Допомога вчителя у створенні ситуації
відкриття має бути ненав`язливою,
прихованою.
Створюючи ситуації успіху на етапі
організації навчальної діяльності, слід
пам`ятати кілька основних правил:
у кожній дитині є задатки, які можуть
розвинутися у здібності;
Побачити їх, відчути, розвити – це
справа педагога;
ставлення до дитини як до рівної, як до
себе, спілкування, що повністю включає
грубість, різкість, образливий тон, має
стати обов`язковою нормою всієї
педагогічної діяльності;
Ставлення до дитини:
як до рівної,
як до себе,
спілкування, що повністю виключає:
- грубість,
- різкість,
- образливий тон
має стати обов`язковою нормою всієї
педагогічної діяльності;
чим більше напрямків діяльності, в яких
бере участь дитина, тим більше в неї
можливостей знайти себе;
кількість і різноманітність ситуацій і
обставин, в тому числі і штучно
створених, у які може потрапити
дитина, визначають шляхи її сьогодення
і віддаленого інтересу та можливі шляхи
успіху.
ТИПИ УСПІХУ:
Неочікувана радість – це почуття
задоволення від того, що результати
діяльності учня перевершили його
очікування.
З педагогічної та психологічної точки
зору – це результат продуманої,
підготовленої діяльності вчителя.
Спільна радість – полягає в тому, щоб учень
досяг необхідної для себе реакції колективу.
Вона може бути підготовленою вчителем
або спонтаною.
Спільною радістю вважають тільки ті реакції
колективу, які дають можливість дитині
відчутні себе задоволеним, стимулюють її
зусиля.
Це, перш за все, має бути емоційний відгук
оточуючих на успіх члена свого колективу.
Важливо, щоб у досягненнях кожного
школяра всі бачили результати своєї
праці, а сама дитина розуміла, що її
радість – це радість підтримки,
отримання статусу „свій серед своїх”.
Зрештою у тому, як реагує дитячий
колектив на успіхи або невдачі своїх
учителів, виявляється його моральна
сутність.
Радість пізнання – це радість пізнання
нового, хоча вона по своїй суті
альтруїстична (виникає на основі
допомоги, підтримки інших людей).
Пізнання спираїться на самоосвіту й
самопізнання.
Така радість не може вирости на
пустому місці, появитися без серйозних
причин. Це слід клопіткої роботи
учителя –учня-учнів.
ВИСНОВОК:
1.Ситуація успіху досягається тоді, коли
сама дитина визначає цей результат як
успіх.
2 Усвідомлення ситуації успіху самим
учнем, розуміння її значимості виникає у
школяра після здолання своєї боязкості,
невміння, незнання, психологічного
враження та інших видів труднощів.
3. Завдання педагога :
допомогти особистості дитини зрости в
успіху;
дати відчути радість від здолання
труднощів;
дати зрозуміти, що задарма в житті в
житті нічого не дається, скрізь необхідно
докласти зусиль.
І успіх буде еквівалентним витраченим
зусиллям.
ШАНОВНІ КОЛЕГИ !
Дайте, будь ласка, відповідь на такі
запитання:
1.Ваше ставлення до технології “Створення
ситуації успіху”.
2.Як Ви оцінюєте стан “Створення ситуації
успіху у Вашому навчальному закладі”.
3.Які ще методичні рекомендації, ідеї,
міркування щодо “Створення ситуації успіху”,
Ви можете запропонувати учасникам нашого
семінару ?
ВДЯЧНІ ВАМ ЗА ВІДВЕРТІСТЬ, ЗА ПОРАДИ
Slide 85
Створення ситуації успіху
та шляхи її реалізації
на уроці як складової якості
навчально-виховного процесу
Мета: Удосконалити методику
створення ситуації успіху та шляхів
її реалізації на уроці як стежки, що
веде до того куточка дитячого
серця, в якому горить вогник
бажання бути гарним.
На
відміну від традиційного розуміння
освіти як суми знань та навичок, нині освіту
починають розглядати як процес
становлення особистості .
Причому особистості, здатної до:
самоосвіти,
саморозвитку,
самовдосконалення,
яка вміє використовувати набуті знання,
яка прагне реалізувати себе,
спроможна змінити на краще своє життя,
життя своєї держави.
Алгоритм
створення та досягнення ситуації успіху
твердження про “Ситуацію успіху”;
особистісно-орієнтований підхід у справі
навчання та виховання - основа педагогічної
технології “Створення ситуації успіху”;
роль “Ситуації успіху” у навчальній діяльності;
створення “Ситуації успіху” на мотиваційному
етапі навчальної діяльності;
психолого-педагогічні прийоми при створенні
“Ситуації успіху”;
методика реалізації “Ситуації успіху”;
Виходячи із Положень Закону України “Про
освіту” завдання школи сьогодні полягає в
тому, щоб:
Виховувати в учнів здатність:
долати життєві труднощі;
самостійно приймати рішення;
розвивати себе як особистість, здатну:
робити вибір і контролювати своє життя;
брати на себе відповідальність за свої дії;
захищати себе і свої життєві цінності;
діяти відповідно до них;
піклуватись про інших;
Завдання вчителів:
прищепити учням потребу до здобуття
знань;
створити такі умови, щоб процес
здобуття знань був для них цікавим,
потрібним, комфортним;
і тому пріоритетним завданням вчителя
під час навчально-виховної діяльності є
створення ситуації успіху.
Що означає “Ситуація успіху?”
Ситуація успіху - це суб'єктивний
психічний стан задоволення наслідком
своєї фізичної, розумової праці чи
моральної напруги.
Успіх у навчанні - єдине джерело
внутрішніх сил дитини, які породжують
енергію для переборення труднощів,
бажання вчитися.
В.Сухомлинський
Ситуація успіху дарує атмосферу
приязні та взаємодопомоги, впевненості
і захищеності.
Учитель зобов’язаний створити джерело
внутрішніх сил дитини, джерело, яке дає
енергію для подолання труднощів і
формування бажання вчитися.
Використання ситуації успіху має
сприяти підвищенню робочого тонусу,
збільшенню продуктивності навчальної
роботи, а також допомогти учням
усвідомити себе повноцінною
особистістю і, відповідно, забезпечити
успіх у навчанні.
Основою педагогічної технології
“Створення ситуації успіху” є
особистісно-орієнтований підхід у справі
навчання та виховання.
А тому звернемося до рекомендацій
щодо особистісно-орієнтовного підходу
навчання та виховання.
–
Особистісно орієнтоване навчання
це навчання, центром якого є
особистість дитини, її самобутність та
самостійність: суб'єктивний досвід
кожного спочатку розкривається, а
потім узгоджується зі змістом освіти.
Визнання учня ключовою фігурою
всього освітнього процесу – це і є
особистісно орієнтована педагогіка.
У свідомості учня це має такий
вигляд: «Все, що я пізнаю, я знаю,
для чого мені потрібно і де я можу ці
знання застосувати».
Для педагога - це прагнення знайти
розумний баланс між знаннями,
уміннями та навичками учня.
Сучасність вимагає навчити учнів:
- самостійно та творчо розв'язувати
проблеми;
- шукати нову інформацію й робити
висновки, а не подавати дітям готові
знання.
В особистісно-орієнтованому підході
вчителю насамперед потрібен високий
рівень педагогічної майстерності, який
базується на розвитку:
дидактичних;
організаторських;
комунікативних;
науково-пізнавальних;
емоційних;
та поведінкових компонентностей;
-
-
Цілі особистісно орієнтованого
навчання полягають у тому, щоб:
визначити життєвий досвід кожного
учня;
його пізнавальні здібності;
рівень інтелекту;
інтереси, які спочатку треба розкрити,
а потім розвинути у навчальному
процесі;
Цілі особистісно орієнтованого навчання
полягають у тому, щоб:
Формувати позитивну мотивацію учнів до:
-
пізнавальної діяльності;
-
потребу в самопізнанні;
-
потребу в самореалізаціїї;
-
та потребу у самовдосконаленні школярів;
Цілі особистісно орієнтованого навчання
полягають у тому, щоб:
Озброїти учнів механізмом:
адаптації;
саморегуляції;
самозахисту;
самовиховання;
Цілі особистісно орієнтованого навчання
полягають у тому, щоб:
Розвинути індивідуальні позитивні
здібності кожного школяра;
Сформувати культуру життєдіяльності
максимально виявити і використати
індивідуальний досвід учня;
Правильно визначати лінії поведінки.
Основні принципи
особистісно-орієнтованого
навчання:
1. Принцип «розвивальної допомоги»
не робити за учня;
не вказувати йому, що робити,
а допомогти пробувати власні сили і власну
активність;
потрібно добитись, щоб учень сам обирав
рішення і відповідав за них.
Звідси - не потрібно подавати готові
знання, а створити умови, в яких
виявляється:
-
власна пізнавальна активність учня;
-
і він визначить для себе цілі, зміст та
методи роботи, власні цінності.
-
Навчання повинно бути дослідницьким
Це час, протягом якого діти вчаться:
самостійно діяти;
- дискутувати;
- приймати рішення.
-
При цьому розвивається самосвідомість і
самореалізується особистість.
Принцип - «свобода вміння»
- учні вільно обговорюють
проблеми;
- співпрацюють один з одним,
- а вчитель виступає в ролі
старшого члена колективу,
консультанта, джерела досвіду
Принцип - «свобода вміння»
Учителю:
-недостатньо
процес;
організувати навчальний
- потрібно ще визначити спосіб засвоєння
знань, тобто оприділити види діяльності
учня на уроці.
Основні вимоги до особистісноорієнтованого уроку:
раціональна єдність словесних,
наукових і практичних методів
навчання;
зв'язок з раніше вивченим досвідом,
набутим учнем;
Основні вимоги до особистісно
орієнтованого уроку:
-формування вмінь в учнів самостійно
здобувати знання і застосовувати їх на
практиці;
-заохочення прагнень учнів знаходити свій
спосіб роботи з навчальним матеріалом.
Метою
особистісноорієнтованого уроку є:
- створення умов для виявлення
пізнавальної активності учнів
Засобами досягнення вчителем цієї мети
можуть бути:
використання різних форм та методів
навчальної діяльності, які дозволяють
розкрити суб'єктивний досвід учнів;
створення атмосфери зацікавленості
кожного учня в результатах роботи
всього класу;
стимулювання учнів до висловлювань,
використання різних способів виконання
завдань без побоювань помилитися,
отримати хибну відповідь тощо;
Засобами досягнення вчителем цієї мети
можуть бути:
використання протягом уроку
дидактичного матеріалу, який дозволяє
отримати учневі найбільш значущі для
нього вид та форму змісту навчального
матеріалу;
оцінювання досягнень учня протягом
усього процесу його діяльності, а не
тільки за кінцевим результатом;
Засобами досягнення вчителем цієї мети
можуть бути:
заохочення прагнень учня знаходити свій
спосіб роботи;
аналізувати протягом уроку роботи інших
учнів; вибирати та засвоювати найбільш
раціональні з них;
створення на уроці педагогічних ситуацій
спілкування, які б дозволяли кожному учневі
виявляти ініціативу, самостійність, виборність у
справах роботи;
створення обстановки для природного
самовираження учня.
Технологія
особистісноорієнтованогоуроку
Для проведення особистісноорієнтованого уроку вчитель має
оволодіти його основними етапами:
1.
2.
3.
4.
5.
6.
7.
8.
Орієнтації.
Визначення мети.
Проектування.
Організації.
Реалізації.
Контролю.
Коригування.
Оцінювання
1. Етап орієнтації включає:
орієнтацію на позитивну роботу;
орієнтацію на визначення особистісного
досвіду учнів;
пов'язання цього досвіду з проблемами
навчального матеріалу.
2. Етап визначення мети передбачає:
визначення на уроці разом з учнями
значущої мети здійснення тієї діяльності,
яка запланована вчителем (учні повинні
зрозуміти, що може дати робота учням
саме на цьому уроці для складання,
наприклад, тематичного заліку,
державної атестації, свого майбутнього
життя тощо);
визначення показників досягнення
поставлених завдань;
3. Етап проектування включає:
передбачення залучення учнів до
виконання ними випереджальних
завдань;
підготовки повідомлень;
рефератів;
виготовлення та відбору наочності;
складання плану роботи тощо;
Етап організації виконання плану
діяльності передбачає:
Подання можливих варіантів і
способів виконання навчальної
діяльності (усна чи письмова форма,
індивідуальна робота чи робота в
групах, робота з текстом чи з іншими
засобами одержання інформації);
Етап організації виконання плану
діяльності передбачає:
2.Представлення учнями вибору способу
фіксації нового матеріалу (конспект,
схема, таблиця, опора, план, тези,
висновки тощо);
3.Варіативність домашнього завдання
(диференціація за рівнем складності та
способом виконання).
Етап контрольно-оцінювальний:
1.Залучення учнів до контролю за
перебігом навчальної діяльності шляхом
заохочення їх до різних видів контролю,
самоконтролю, взаємоконтролю, роботи
в групах;
2.Участь учнів у виправленні помилок і
недоліків у знаннях, усвідомлення їх
причин шляхом взаємо та самоаналізу;
Етап контрольно-оцінювальний:
3.Надання учням можливості самостійно
або за участі вчителя, інших учнів
порівнювати отримані ним результати з
критеріями стандарту, закладеного у
навчальній програмі;
4.Використання механізмів оцінного
методу (позитивного ставлення до
успіхів школяра);
Етап контрольно-оцінювальний:
5.Використання механізмів оцінного
методу (позитивного ставлення до
успіхів школяра).
6.Оцінювання (виставлення рівневих
оцінок за дванадцятибальною системою
оцінювання навчальних досягнень,
поурочного бала, рейтинг) не тільки
результатів, а й самого процесу
навчання.
6. Заключний етап передбачає:
усвідомлення учнями ситуації
досягнення мети;
відчуття успіху;
підкріплення позитивної мотивації
стосовно власної діяльності.
Методи та засоби психолого-педагогічної
підтримки діяльності учнів
заохочення;
навчально-пізнавальна гра;
створення ситуації успіху;
створення ситуації пізнавального інтересу;
створення проблемної ситуації;
спонукання до пошуку альтернативних
рішень;
виконання творчих завдань;
кооперація учнів;
створення ситуації взаємодопомоги тощо.
Висновок може бути таким: особистісноорієнтоване навчання ЦЕ–
загальнодидактичний принцип
індивідуального підходу до учнів.
Таке твердження ми дослідимо та
пояснимо за допомогою такого факту:
Відомий російський психолог
Л.С. Виготський своє теорією доводить,
що розум будь-якої людини має дві зони
розвитку: А і Б.
Перша зона (А) – це зона актуального
розвитку.
У цю зону потрапляють завдання, які
дитина може виконати сама без
допомоги вчителя.
Друга зона (В) – це зона найближчого
розвитку
Сюди потрапляють завдання, які дитина сама
виконати не може, але може з ними
впоратися з допомогою вчителя.
Зона найближчого розвитку, - це зона
“наступного дня”.
Те, що сьогодні є зона найближчого
розвитку, завтра у процесі навчання повинно
стати зоною актуального розвитку. Учитель
не повинен давати готову інформацію, адже
таке навчання може загальмувати мислення
дитини. А за допомогою вміло підібраних
запитань педагог підводить школяра до
правильної відповіді, розв’язку.
Те, що сьогодні є зоною найближчого
розвитку, завтра у процесі навчання
повинно стати зоною актуального
розвитку.
Учитель не повинен давати готову
інформацію, адже таке навчання може
загальмувати мислення дитини.
А за допомогою вміло підібраних
запитань педагог підводить школяра до
правильної відповіді, розв’язку.
Отже, як бачимо із цього прикладу, щоб
відбулися розвиток і навчання учнів,
завдання повинні потрапляти лише в
зону найближчого розвитку
(за Л.С. Виготським).
Припустимо, що два учні навчались в
одній школі, в одних і тих самих
учителів, закінчили школу з відзнакою,
рівень їхнього розвитку все одно буде
різним.
Ще більше відрізняється розвиток учнів
класу, які згідно з 12- бальною
системою досягли початкового і
високого рівнів.
Тому зрозуміло, що до таких дітей треба
підходити індивідуально, тобто ставити
перед ними різні завдання.
Якщо для цілого класу поставити одне
завдання, то для одних учнів воно
потрапить у зону актуального розвитку,
для інших – у зону найближчого
розвитку.
Отже, одне завдання для всього класу
ставити не бажано і не потрібно, а
здійснювати якісний особистісноорієнтований підхід до навчання та
виховання на практиці нам заважає ряд
причин, зокрема:
Причина 1. Щоб підійти індивідуально
до кожного учня, необхідно знати його
психологічні, фізіологічні та соціальні
особливості.
Лише психологія нараховує кілька
десятків індивідуальних особливостей
особистості. Це різні види уваги, уяви,
мислення, сприйняття, темпераменту,
характеру і т.д.
Пам’ять також поділяється більш ніж
на 10 типів: короткочасна,
довготривала, оперативна, рухова,
зорова, слухова, емоційна, словеснологічна і т.д.;
Причина 2. Виявити всі ці психологічні,
фізіологічні та соціальні особливості
вчитель без допомоги психолога, лікаря,
соціолога не може;
Причина 3.Навіть якщо теоретично
припустити, що в кожної дитини
виявили всі ці особливості, вчитель не
зможе запам’ятати їх у такій кількості
дітей, оскільки він одночасно навчає
свого предмета не один десяток учнів,
кожен з яких має не один десяток таких
особливостей.
Нарешті, якщо вчителю все-таки
вдається запам’ятати всі особливості
кожної дитини, він не зможе підійти
індивідуально тому, що урок триває
всього 40-45 хв, протягом яких
неможливо фізично попрацювати з
кожним учнем класу індивідуально.
Отже, існує суперечність: з одного боку,
вимоги до особистісно-орієнтованого
навчання, а з іншого причини, що
унеможливлюють якісне впровадження
цієї педагогічної технології у навчальновиховний процес.
Який же вихід з ситуації, що склалася ?
Філософія вчить, що джерелом і
рушійними силами будь-якого процесу
(у тому числі й навчального) є
розв’язання суперечностей і тому,
щоб навчальний процес розвивався,
вчителю необхідно вміти виявляти
суперечність навчального процесу, а
також вміти розв’язувати її.
Дана суперечність розв’язується шляхом
диференційованого підходу до учнів.
Диференціація (від лат. Differentia –
різниця, відмінність) – розчленування
цілого на якісно відмінні частини.
Розв’язування таких суперечностей
називається підходом до навчання.
Цей підхід, для прикладу, можна
здійснити таким чином:
Учнів класу розподілити на групи за
рівнем розвитку.
Критерії, якими слід керуватися - це
успішність.
Таких груп, наприклад, може бути
чотири:
низький рівень;
середній рівень;
достатній рівень;
високий рівень.
Зрозуміло, що такий поділ не
аргументується для учнів, для того щоб
у слабшого школяра не сформувалася
занижена самооцінка, а в сильного –
завищена.
Якщо учні однієї з груп підвищують свій
рівень – їх слід перевести до наступної
групи і навпаки.
Для кожної групи пропонуються різні за
ступенем складності завдання.
Диференційований підхід можна
здійснювати при різних формах
навчального процесу: під час уроку,
лабораторного заняття, екскурсії.
Під час проведеного уроку методом бесіди,
запитань слід орієнтувати учнів на певну
групу.
При цьому обов’язково слід враховувати,
щоб запитання було точним, стислим, не
мало елементів підказки.
Під час проведення уроку методом
пояснення, розповіді диференційований
підхід неможливий, оскільки вчитель будує
свою розповідь, орієнтуючись на
середнього учня,
але під час закріплення нового матеріалу
чи пояснення домашнього завдання учням
можна запропонувати різнорівневі
завдання.
Завершальним етапом навчальної
діяльності на уроці є:
усвідомлення ситуації досягнення мети;
переживання ситуації успіху;
підкріплення позитивної мотивації щодо
самої діяльності.
Ситуація успіху досягається тоді, коли
сама дитина визначає цей результат як
успіх.
Усвідомлення ситуації успіху самим
учнем, розуміння її значимості виникає у
суб'єкта після здолання своєї боязкості,
невміння, незнання, психологічного
враження та інших видів труднощів.
Роль “Ситуації успіху” у навчальній
діяльності
За останні роки термін
„Ситуація успіху” став звичним для
педагогів.
Ніхто не заперечує, що саме позитивні
емоції можуть стати для дитини одним
з найважливіших стимулів у навчанні,
але при цьому ми забуваємо про те, що
в педагогів не існує єдиного рецепта чи
правила, як саме створювати ситуації
успіху тому, що це слід на основі
індивідуального підходу, зважено, з
урахуванням багатьох факторів.
Діти прощають багато чого, але не
вибачають байдужість.
За відгуками дітей, найкращі їхні
вчителі вели уроки так, що здавалося,
ніби весь урок вони зайняті саме тобою.
Як цього досягти?
Іноді це „Іскра Божа”,
а частіше – майстерність, доведена до
мистецтва.
Важливо мати на увазі, що навіть
одноразове переживання успіху може
докорінно змінити психологічне
самопочуття дитини.
Ситуація успіху може стати пусковим
механізмом подальшого розвитку
особистості.
Безперечно, переживання успіху навіює
людині впевненість у власних силах.
З`являється бажання знову досягти
добрих результатів, виникає відчуття
внутрішнього благополуччя, що, у свою
чергу, покращує ставлення до
навколишнього світу.
На перший погляд здається, що вчитель,
кілька разів давши учню можливість
відчути успіх, далі вже само собою
забезпечує високий рівень мотивації,
інтересу, пізнавальної активності.
Але може бути й протилежний
результат: постійна успішність здатна
сформувати байдуже ставлення до
навчання.
Крім того, постійне очікування лише
позитивного результату згубно впливає
на розвиток вольових якостей учня:
він ухиляється від подолання
труднощів;
губиться в складних ситуаціях
(навчальних та життєвих);
у його поведінці починає домінувати
мотив „уникнення невдач”.
Досвідчені психологи та педагоги
попереджують про можливість
негативних наслідків пережитого успіху.
Чому ж виникає такий парадокс?
По-перше, успіх, що діставався ціною
незначних зусиль, може призвести до
переоцінки, точніше, до завищеної
оцінки своїх можливостей.
По-друге, за сильним переживанням
будь-якої емоції обов`язково настає
релаксація (розслаблення).
І якщо в цей період запропонувати
людині якусь діяльність, то, швидше за
все, ця діяльність буде менш успішною,
ніж попередня.
По-третє, переживання успіху може бути
потьмареним, якщо результат, важливий
і значимий для самого учня, не буде
адекватно оцінений іншими людьми.
І нарешті:
Емоція успіху не стане сильним
переживанням, якщо результати діяльності
не значимі для її суб`єкта.
Дитина, особливо на початку навчання,
однаково інтенсивно переживає успіх у
„головних” і „неголовних” навчальних
предметах.
Але часто знижують цю інтенсивність:
„12 балів з музики ! Та краще б ти
отримав 12 балів з читання”.
Знижуючи значимості успіху, що
переживається дитиною, ми, дорослі,
впливаємо на формування у дитини
ставлення до навчального процесу в
цілому.
Ось чому, оцінюючи дітей, необхідно
виходити з індивідуальних особливостей
кожного учня.
Просування вперед треба заохочувати,
підбадьорювати, щоб дитина не
відчувала невдачу, порівнюючи свої
результати з раніше встановленими
нормами, особливо якщо вони для неї
недосяжні.
Отже, ситуація успіху у навчальній
діяльності створюється вчителем або ж
психологом.
Як і будь-яку іншу діяльність, навчання
можна уявити у вигляді простого
ланцюжка дій:
1. Установка на діяльність (емоційна
підготовка учнів на вирішення
навчального завдання) – мотиваційний
етап;
2.Забезпечення діяльності (створення
умов для успішного вирішення
навчального завдання) –підготовчий,
робочий етап;
3.Порівняння отриманих результатів з
очікуваними (усвідомлення ставлення до
результатів своєї навчальної праці) –
результативний етап.
Отже, якщо ситуація успіху створюється
вчителем послідовно і свідомо, її
3.Порівняння отриманих результатів з
очікуваними (усвідомлення ставлення
до результатів своєї навчальної праці) –
результативний етап.
Отже, якщо ситуація успіху створюється
вчителем послідовно і свідомо, її
структура повинна врахувати всі
перелічені компоненти.
Створення ситуації успіху на
мотиваційному етапі навчальної
діяльності
Дослідження психологів свідчать, що рівень
засвоєння людиною знань істотно залежить
від рівня сформованості її мотивації
навчитися.
Тож давайте проаналізуємо, як провести
мотиваційний етап уроку так, щоб створити
ситуацію успіху для того учня.
Перед учителем стоїть завдання:
сформувати в учня настанову на
успішне виконання завдання
Інакше кажучи, вчитель повинен
сформувати в учнів мотив досягнення
мети.
Але при цьому вчитель часто
зустрічається з неадекватною
реакцією учнівського колективу:
1.Хтось уже виконував подібне
завдання, і його результати
виявились невдалими, так що у цієї
категорії учнів уже сформоване
негативне ставлення на успішне
виконання завдання.
2.Інша група учнів не стикалась з
такою роботою, тому вони не знають,
чого можна очікувати від майбутньої
діяльності.
3.Третя група, яка виконувала потрібні
завдання і успішно з ними впоралася,
знаходиться у стані мобілізації, готова
виконувати навчальне завдання.
Зрозуміло, що найлегше вчителю буде
працювати з учнями третьої групи, де
необхідно лише активізувати позитивні
емоції, які діти пережили раніше.
У другої групи учнів слід передбачити
емоційну реакцію, намалювати
перспективу вдалого виконання
завдання, пов`язавши її з тими чи
іншими умовами діяльності, які в
минулому забезпечували успіх.
Найбільш клопітною буде робота
першою групою учнів.
Перш за все доведеться нейтралізувати
спогади про невдачу в попередній
діяльності, а потім створити перспективу
для нової.
Зробити це можна, наприклад, так:
дати завдання учневі попрацювати над
своїми помилками, або повідомити його,
що завдання для нього змінено
порівняно з попереднім і т. д.
Учитель може запропонувати різні
варіанти мотивів досягнення ситуації
успіху:
прагнення самостійно розв`язати цікаві
задачі;
завоювати авторитет у своїх товаришів;
стати першим;
розглядати свою діяльність з точки зору
її корисності для інших людей;
встановити нові контакти між
товаришами у ході виконання завдання
тощо.
Отже, на етапі мотивації навчальної
діяльності учитель організовує певні
ситуації з метою активізувати чи
нейтралізувати емоції для наступної
діяльності
На етапі мотивації створення ситуації
успіху більшою мірою визначається
психологічними аспектами.
Тут доречним буде використання в
роботі вчителя таких психологопедагогічних прийомів, як:
Ефект Розенталя, або „Ефект
навіювання”: „Ти це можеш”, „Тобі це
вдається” тощо.
Якщо педагог буде переконувати учнів
у реальності успіху, то успіх прийде.
Англійський учений Стоуенс довів, що
учні, яких заохочували, досягли значно
більших успіхів, ніж ті, кого ніяк не
заохочували.
Прийом „Емоційне погладжування” –
це констатація будь-якого факту успіху,
прищеплювання дитині віри в себе,
відкритість учителя для довіри і співчуття.
◦ Прийом „Анонсування” –
репетиція майбутньої дії, яка створює
психологічний настрій на успіх перед
класом.
Це можуть бути додаткові індивідуальні
заняття з окремими учнями чи
заздалегідь оголошенні запитання
самостійної роботи.
Прийом „Шикуйсь!” містить такі кроки:
психологічна атака;
емоційне блокування;
вибір головного напрямку;
вибір рівних можливостей;
несподіване порівняння;
стабілізація.
Цей прийом полягає в тому, щоб:
учителем блокувалось припущення на
невдачу в діяльності учня;
відволікалася увага школяра від
чергового неуспіху;
вчитель повинен знайти той напрямок
діяльності, яким учень зможе
реалізувати себе набагато краще, тим
самим забезпечити його на успіх, на
стабільність у навчанні.
Розглянемо деякі
алгоритми створення ситуацій успіху та
методику їх реалізації:
Прийом „Даю шанс” – це заздалегідь
підготовлена вчителем ситуація, в якій
учень отримує можливість зненацька
для себе розкрити свої можливості.
Прийом “ Зняття страху”-
допомогає перебороти невпевненість у
власних силах (Люди вчаться на своїх
помилках і знаходять інші шляхи
вирішення проблем).
Прийом “Авансування успішного
результату” –
допомогає вчителю висловити тверду
переконаніність у тому, що його учень
обов’язково впорається з поставленим
завданням.
Це, в свою чергу, переконує дитину у
своїх силах і можливостях.
“У тебе обов’язково вийде”, “Я навіть не
сумніваюсь у позитивному результаті” і
т. д.
Прийом “Прихований інструктаж”
Допомагає дитині уникнути поразки.
Досягається шляхом побажання,
наприклад:
Можливо краще почати з ...,
Виконуючи роботу не забудьте про ...
Прийом “Внесення мотиву”.
Показує дитині заради чого, кого
здійснюється ця діяльність, кому буде
добре після виконання, наприклад, “Без
твоєї допомоги твоїм друзям не
впоратись...” тощо.
Прийом “Персональна винятковість.”
Визначає важливість зусиль дитини в
діяльності, що здійснюється або
здійснюватиметься, наприклад:
Тільки ти міг би…
Тільки тобі і можу доручити… і т.п.
Прийом “Висока оцінка деталі”.
Допомагає емоційно пережити не
результат в цілому, а якої її окремої
деталі:
Найбільше мені сподобалось у твоїй
роботі…
Найбільше тобі вдалося…
Прийом „Еврика”.
Створюються умови, за яких дитина,
виконуючи навчальне завдання,
несподівано відкриває в собі невідомі
досі здібності.
Завдання вчителя – помітити це глибоко
особисте відкриття, всіляко підтримати
дитину, поставити нову мету і надихнути
на її досягнення.
Допомога вчителя у створенні ситуації
відкриття має бути ненав`язливою,
прихованою.
Створюючи ситуації успіху на етапі
організації навчальної діяльності, слід
пам`ятати кілька основних правил:
у кожній дитині є задатки, які можуть
розвинутися у здібності;
Побачити їх, відчути, розвити – це
справа педагога;
ставлення до дитини як до рівної, як до
себе, спілкування, що повністю включає
грубість, різкість, образливий тон, має
стати обов`язковою нормою всієї
педагогічної діяльності;
Ставлення до дитини:
як до рівної,
як до себе,
спілкування, що повністю виключає:
- грубість,
- різкість,
- образливий тон
має стати обов`язковою нормою всієї
педагогічної діяльності;
чим більше напрямків діяльності, в яких
бере участь дитина, тим більше в неї
можливостей знайти себе;
кількість і різноманітність ситуацій і
обставин, в тому числі і штучно
створених, у які може потрапити
дитина, визначають шляхи її сьогодення
і віддаленого інтересу та можливі шляхи
успіху.
ТИПИ УСПІХУ:
Неочікувана радість – це почуття
задоволення від того, що результати
діяльності учня перевершили його
очікування.
З педагогічної та психологічної точки
зору – це результат продуманої,
підготовленої діяльності вчителя.
Спільна радість – полягає в тому, щоб учень
досяг необхідної для себе реакції колективу.
Вона може бути підготовленою вчителем
або спонтаною.
Спільною радістю вважають тільки ті реакції
колективу, які дають можливість дитині
відчутні себе задоволеним, стимулюють її
зусиля.
Це, перш за все, має бути емоційний відгук
оточуючих на успіх члена свого колективу.
Важливо, щоб у досягненнях кожного
школяра всі бачили результати своєї
праці, а сама дитина розуміла, що її
радість – це радість підтримки,
отримання статусу „свій серед своїх”.
Зрештою у тому, як реагує дитячий
колектив на успіхи або невдачі своїх
учителів, виявляється його моральна
сутність.
Радість пізнання – це радість пізнання
нового, хоча вона по своїй суті
альтруїстична (виникає на основі
допомоги, підтримки інших людей).
Пізнання спираїться на самоосвіту й
самопізнання.
Така радість не може вирости на
пустому місці, появитися без серйозних
причин. Це слід клопіткої роботи
учителя –учня-учнів.
ВИСНОВОК:
1.Ситуація успіху досягається тоді, коли
сама дитина визначає цей результат як
успіх.
2 Усвідомлення ситуації успіху самим
учнем, розуміння її значимості виникає у
школяра після здолання своєї боязкості,
невміння, незнання, психологічного
враження та інших видів труднощів.
3. Завдання педагога :
допомогти особистості дитини зрости в
успіху;
дати відчути радість від здолання
труднощів;
дати зрозуміти, що задарма в житті в
житті нічого не дається, скрізь необхідно
докласти зусиль.
І успіх буде еквівалентним витраченим
зусиллям.
ШАНОВНІ КОЛЕГИ !
Дайте, будь ласка, відповідь на такі
запитання:
1.Ваше ставлення до технології “Створення
ситуації успіху”.
2.Як Ви оцінюєте стан “Створення ситуації
успіху у Вашому навчальному закладі”.
3.Які ще методичні рекомендації, ідеї,
міркування щодо “Створення ситуації успіху”,
Ви можете запропонувати учасникам нашого
семінару ?
ВДЯЧНІ ВАМ ЗА ВІДВЕРТІСТЬ, ЗА ПОРАДИ
Slide 86
Створення ситуації успіху
та шляхи її реалізації
на уроці як складової якості
навчально-виховного процесу
Мета: Удосконалити методику
створення ситуації успіху та шляхів
її реалізації на уроці як стежки, що
веде до того куточка дитячого
серця, в якому горить вогник
бажання бути гарним.
На
відміну від традиційного розуміння
освіти як суми знань та навичок, нині освіту
починають розглядати як процес
становлення особистості .
Причому особистості, здатної до:
самоосвіти,
саморозвитку,
самовдосконалення,
яка вміє використовувати набуті знання,
яка прагне реалізувати себе,
спроможна змінити на краще своє життя,
життя своєї держави.
Алгоритм
створення та досягнення ситуації успіху
твердження про “Ситуацію успіху”;
особистісно-орієнтований підхід у справі
навчання та виховання - основа педагогічної
технології “Створення ситуації успіху”;
роль “Ситуації успіху” у навчальній діяльності;
створення “Ситуації успіху” на мотиваційному
етапі навчальної діяльності;
психолого-педагогічні прийоми при створенні
“Ситуації успіху”;
методика реалізації “Ситуації успіху”;
Виходячи із Положень Закону України “Про
освіту” завдання школи сьогодні полягає в
тому, щоб:
Виховувати в учнів здатність:
долати життєві труднощі;
самостійно приймати рішення;
розвивати себе як особистість, здатну:
робити вибір і контролювати своє життя;
брати на себе відповідальність за свої дії;
захищати себе і свої життєві цінності;
діяти відповідно до них;
піклуватись про інших;
Завдання вчителів:
прищепити учням потребу до здобуття
знань;
створити такі умови, щоб процес
здобуття знань був для них цікавим,
потрібним, комфортним;
і тому пріоритетним завданням вчителя
під час навчально-виховної діяльності є
створення ситуації успіху.
Що означає “Ситуація успіху?”
Ситуація успіху - це суб'єктивний
психічний стан задоволення наслідком
своєї фізичної, розумової праці чи
моральної напруги.
Успіх у навчанні - єдине джерело
внутрішніх сил дитини, які породжують
енергію для переборення труднощів,
бажання вчитися.
В.Сухомлинський
Ситуація успіху дарує атмосферу
приязні та взаємодопомоги, впевненості
і захищеності.
Учитель зобов’язаний створити джерело
внутрішніх сил дитини, джерело, яке дає
енергію для подолання труднощів і
формування бажання вчитися.
Використання ситуації успіху має
сприяти підвищенню робочого тонусу,
збільшенню продуктивності навчальної
роботи, а також допомогти учням
усвідомити себе повноцінною
особистістю і, відповідно, забезпечити
успіх у навчанні.
Основою педагогічної технології
“Створення ситуації успіху” є
особистісно-орієнтований підхід у справі
навчання та виховання.
А тому звернемося до рекомендацій
щодо особистісно-орієнтовного підходу
навчання та виховання.
–
Особистісно орієнтоване навчання
це навчання, центром якого є
особистість дитини, її самобутність та
самостійність: суб'єктивний досвід
кожного спочатку розкривається, а
потім узгоджується зі змістом освіти.
Визнання учня ключовою фігурою
всього освітнього процесу – це і є
особистісно орієнтована педагогіка.
У свідомості учня це має такий
вигляд: «Все, що я пізнаю, я знаю,
для чого мені потрібно і де я можу ці
знання застосувати».
Для педагога - це прагнення знайти
розумний баланс між знаннями,
уміннями та навичками учня.
Сучасність вимагає навчити учнів:
- самостійно та творчо розв'язувати
проблеми;
- шукати нову інформацію й робити
висновки, а не подавати дітям готові
знання.
В особистісно-орієнтованому підході
вчителю насамперед потрібен високий
рівень педагогічної майстерності, який
базується на розвитку:
дидактичних;
організаторських;
комунікативних;
науково-пізнавальних;
емоційних;
та поведінкових компонентностей;
-
-
Цілі особистісно орієнтованого
навчання полягають у тому, щоб:
визначити життєвий досвід кожного
учня;
його пізнавальні здібності;
рівень інтелекту;
інтереси, які спочатку треба розкрити,
а потім розвинути у навчальному
процесі;
Цілі особистісно орієнтованого навчання
полягають у тому, щоб:
Формувати позитивну мотивацію учнів до:
-
пізнавальної діяльності;
-
потребу в самопізнанні;
-
потребу в самореалізаціїї;
-
та потребу у самовдосконаленні школярів;
Цілі особистісно орієнтованого навчання
полягають у тому, щоб:
Озброїти учнів механізмом:
адаптації;
саморегуляції;
самозахисту;
самовиховання;
Цілі особистісно орієнтованого навчання
полягають у тому, щоб:
Розвинути індивідуальні позитивні
здібності кожного школяра;
Сформувати культуру життєдіяльності
максимально виявити і використати
індивідуальний досвід учня;
Правильно визначати лінії поведінки.
Основні принципи
особистісно-орієнтованого
навчання:
1. Принцип «розвивальної допомоги»
не робити за учня;
не вказувати йому, що робити,
а допомогти пробувати власні сили і власну
активність;
потрібно добитись, щоб учень сам обирав
рішення і відповідав за них.
Звідси - не потрібно подавати готові
знання, а створити умови, в яких
виявляється:
-
власна пізнавальна активність учня;
-
і він визначить для себе цілі, зміст та
методи роботи, власні цінності.
-
Навчання повинно бути дослідницьким
Це час, протягом якого діти вчаться:
самостійно діяти;
- дискутувати;
- приймати рішення.
-
При цьому розвивається самосвідомість і
самореалізується особистість.
Принцип - «свобода вміння»
- учні вільно обговорюють
проблеми;
- співпрацюють один з одним,
- а вчитель виступає в ролі
старшого члена колективу,
консультанта, джерела досвіду
Принцип - «свобода вміння»
Учителю:
-недостатньо
процес;
організувати навчальний
- потрібно ще визначити спосіб засвоєння
знань, тобто оприділити види діяльності
учня на уроці.
Основні вимоги до особистісноорієнтованого уроку:
раціональна єдність словесних,
наукових і практичних методів
навчання;
зв'язок з раніше вивченим досвідом,
набутим учнем;
Основні вимоги до особистісно
орієнтованого уроку:
-формування вмінь в учнів самостійно
здобувати знання і застосовувати їх на
практиці;
-заохочення прагнень учнів знаходити свій
спосіб роботи з навчальним матеріалом.
Метою
особистісноорієнтованого уроку є:
- створення умов для виявлення
пізнавальної активності учнів
Засобами досягнення вчителем цієї мети
можуть бути:
використання різних форм та методів
навчальної діяльності, які дозволяють
розкрити суб'єктивний досвід учнів;
створення атмосфери зацікавленості
кожного учня в результатах роботи
всього класу;
стимулювання учнів до висловлювань,
використання різних способів виконання
завдань без побоювань помилитися,
отримати хибну відповідь тощо;
Засобами досягнення вчителем цієї мети
можуть бути:
використання протягом уроку
дидактичного матеріалу, який дозволяє
отримати учневі найбільш значущі для
нього вид та форму змісту навчального
матеріалу;
оцінювання досягнень учня протягом
усього процесу його діяльності, а не
тільки за кінцевим результатом;
Засобами досягнення вчителем цієї мети
можуть бути:
заохочення прагнень учня знаходити свій
спосіб роботи;
аналізувати протягом уроку роботи інших
учнів; вибирати та засвоювати найбільш
раціональні з них;
створення на уроці педагогічних ситуацій
спілкування, які б дозволяли кожному учневі
виявляти ініціативу, самостійність, виборність у
справах роботи;
створення обстановки для природного
самовираження учня.
Технологія
особистісноорієнтованогоуроку
Для проведення особистісноорієнтованого уроку вчитель має
оволодіти його основними етапами:
1.
2.
3.
4.
5.
6.
7.
8.
Орієнтації.
Визначення мети.
Проектування.
Організації.
Реалізації.
Контролю.
Коригування.
Оцінювання
1. Етап орієнтації включає:
орієнтацію на позитивну роботу;
орієнтацію на визначення особистісного
досвіду учнів;
пов'язання цього досвіду з проблемами
навчального матеріалу.
2. Етап визначення мети передбачає:
визначення на уроці разом з учнями
значущої мети здійснення тієї діяльності,
яка запланована вчителем (учні повинні
зрозуміти, що може дати робота учням
саме на цьому уроці для складання,
наприклад, тематичного заліку,
державної атестації, свого майбутнього
життя тощо);
визначення показників досягнення
поставлених завдань;
3. Етап проектування включає:
передбачення залучення учнів до
виконання ними випереджальних
завдань;
підготовки повідомлень;
рефератів;
виготовлення та відбору наочності;
складання плану роботи тощо;
Етап організації виконання плану
діяльності передбачає:
Подання можливих варіантів і
способів виконання навчальної
діяльності (усна чи письмова форма,
індивідуальна робота чи робота в
групах, робота з текстом чи з іншими
засобами одержання інформації);
Етап організації виконання плану
діяльності передбачає:
2.Представлення учнями вибору способу
фіксації нового матеріалу (конспект,
схема, таблиця, опора, план, тези,
висновки тощо);
3.Варіативність домашнього завдання
(диференціація за рівнем складності та
способом виконання).
Етап контрольно-оцінювальний:
1.Залучення учнів до контролю за
перебігом навчальної діяльності шляхом
заохочення їх до різних видів контролю,
самоконтролю, взаємоконтролю, роботи
в групах;
2.Участь учнів у виправленні помилок і
недоліків у знаннях, усвідомлення їх
причин шляхом взаємо та самоаналізу;
Етап контрольно-оцінювальний:
3.Надання учням можливості самостійно
або за участі вчителя, інших учнів
порівнювати отримані ним результати з
критеріями стандарту, закладеного у
навчальній програмі;
4.Використання механізмів оцінного
методу (позитивного ставлення до
успіхів школяра);
Етап контрольно-оцінювальний:
5.Використання механізмів оцінного
методу (позитивного ставлення до
успіхів школяра).
6.Оцінювання (виставлення рівневих
оцінок за дванадцятибальною системою
оцінювання навчальних досягнень,
поурочного бала, рейтинг) не тільки
результатів, а й самого процесу
навчання.
6. Заключний етап передбачає:
усвідомлення учнями ситуації
досягнення мети;
відчуття успіху;
підкріплення позитивної мотивації
стосовно власної діяльності.
Методи та засоби психолого-педагогічної
підтримки діяльності учнів
заохочення;
навчально-пізнавальна гра;
створення ситуації успіху;
створення ситуації пізнавального інтересу;
створення проблемної ситуації;
спонукання до пошуку альтернативних
рішень;
виконання творчих завдань;
кооперація учнів;
створення ситуації взаємодопомоги тощо.
Висновок може бути таким: особистісноорієнтоване навчання ЦЕ–
загальнодидактичний принцип
індивідуального підходу до учнів.
Таке твердження ми дослідимо та
пояснимо за допомогою такого факту:
Відомий російський психолог
Л.С. Виготський своє теорією доводить,
що розум будь-якої людини має дві зони
розвитку: А і Б.
Перша зона (А) – це зона актуального
розвитку.
У цю зону потрапляють завдання, які
дитина може виконати сама без
допомоги вчителя.
Друга зона (В) – це зона найближчого
розвитку
Сюди потрапляють завдання, які дитина сама
виконати не може, але може з ними
впоратися з допомогою вчителя.
Зона найближчого розвитку, - це зона
“наступного дня”.
Те, що сьогодні є зона найближчого
розвитку, завтра у процесі навчання повинно
стати зоною актуального розвитку. Учитель
не повинен давати готову інформацію, адже
таке навчання може загальмувати мислення
дитини. А за допомогою вміло підібраних
запитань педагог підводить школяра до
правильної відповіді, розв’язку.
Те, що сьогодні є зоною найближчого
розвитку, завтра у процесі навчання
повинно стати зоною актуального
розвитку.
Учитель не повинен давати готову
інформацію, адже таке навчання може
загальмувати мислення дитини.
А за допомогою вміло підібраних
запитань педагог підводить школяра до
правильної відповіді, розв’язку.
Отже, як бачимо із цього прикладу, щоб
відбулися розвиток і навчання учнів,
завдання повинні потрапляти лише в
зону найближчого розвитку
(за Л.С. Виготським).
Припустимо, що два учні навчались в
одній школі, в одних і тих самих
учителів, закінчили школу з відзнакою,
рівень їхнього розвитку все одно буде
різним.
Ще більше відрізняється розвиток учнів
класу, які згідно з 12- бальною
системою досягли початкового і
високого рівнів.
Тому зрозуміло, що до таких дітей треба
підходити індивідуально, тобто ставити
перед ними різні завдання.
Якщо для цілого класу поставити одне
завдання, то для одних учнів воно
потрапить у зону актуального розвитку,
для інших – у зону найближчого
розвитку.
Отже, одне завдання для всього класу
ставити не бажано і не потрібно, а
здійснювати якісний особистісноорієнтований підхід до навчання та
виховання на практиці нам заважає ряд
причин, зокрема:
Причина 1. Щоб підійти індивідуально
до кожного учня, необхідно знати його
психологічні, фізіологічні та соціальні
особливості.
Лише психологія нараховує кілька
десятків індивідуальних особливостей
особистості. Це різні види уваги, уяви,
мислення, сприйняття, темпераменту,
характеру і т.д.
Пам’ять також поділяється більш ніж
на 10 типів: короткочасна,
довготривала, оперативна, рухова,
зорова, слухова, емоційна, словеснологічна і т.д.;
Причина 2. Виявити всі ці психологічні,
фізіологічні та соціальні особливості
вчитель без допомоги психолога, лікаря,
соціолога не може;
Причина 3.Навіть якщо теоретично
припустити, що в кожної дитини
виявили всі ці особливості, вчитель не
зможе запам’ятати їх у такій кількості
дітей, оскільки він одночасно навчає
свого предмета не один десяток учнів,
кожен з яких має не один десяток таких
особливостей.
Нарешті, якщо вчителю все-таки
вдається запам’ятати всі особливості
кожної дитини, він не зможе підійти
індивідуально тому, що урок триває
всього 40-45 хв, протягом яких
неможливо фізично попрацювати з
кожним учнем класу індивідуально.
Отже, існує суперечність: з одного боку,
вимоги до особистісно-орієнтованого
навчання, а з іншого причини, що
унеможливлюють якісне впровадження
цієї педагогічної технології у навчальновиховний процес.
Який же вихід з ситуації, що склалася ?
Філософія вчить, що джерелом і
рушійними силами будь-якого процесу
(у тому числі й навчального) є
розв’язання суперечностей і тому,
щоб навчальний процес розвивався,
вчителю необхідно вміти виявляти
суперечність навчального процесу, а
також вміти розв’язувати її.
Дана суперечність розв’язується шляхом
диференційованого підходу до учнів.
Диференціація (від лат. Differentia –
різниця, відмінність) – розчленування
цілого на якісно відмінні частини.
Розв’язування таких суперечностей
називається підходом до навчання.
Цей підхід, для прикладу, можна
здійснити таким чином:
Учнів класу розподілити на групи за
рівнем розвитку.
Критерії, якими слід керуватися - це
успішність.
Таких груп, наприклад, може бути
чотири:
низький рівень;
середній рівень;
достатній рівень;
високий рівень.
Зрозуміло, що такий поділ не
аргументується для учнів, для того щоб
у слабшого школяра не сформувалася
занижена самооцінка, а в сильного –
завищена.
Якщо учні однієї з груп підвищують свій
рівень – їх слід перевести до наступної
групи і навпаки.
Для кожної групи пропонуються різні за
ступенем складності завдання.
Диференційований підхід можна
здійснювати при різних формах
навчального процесу: під час уроку,
лабораторного заняття, екскурсії.
Під час проведеного уроку методом бесіди,
запитань слід орієнтувати учнів на певну
групу.
При цьому обов’язково слід враховувати,
щоб запитання було точним, стислим, не
мало елементів підказки.
Під час проведення уроку методом
пояснення, розповіді диференційований
підхід неможливий, оскільки вчитель будує
свою розповідь, орієнтуючись на
середнього учня,
але під час закріплення нового матеріалу
чи пояснення домашнього завдання учням
можна запропонувати різнорівневі
завдання.
Завершальним етапом навчальної
діяльності на уроці є:
усвідомлення ситуації досягнення мети;
переживання ситуації успіху;
підкріплення позитивної мотивації щодо
самої діяльності.
Ситуація успіху досягається тоді, коли
сама дитина визначає цей результат як
успіх.
Усвідомлення ситуації успіху самим
учнем, розуміння її значимості виникає у
суб'єкта після здолання своєї боязкості,
невміння, незнання, психологічного
враження та інших видів труднощів.
Роль “Ситуації успіху” у навчальній
діяльності
За останні роки термін
„Ситуація успіху” став звичним для
педагогів.
Ніхто не заперечує, що саме позитивні
емоції можуть стати для дитини одним
з найважливіших стимулів у навчанні,
але при цьому ми забуваємо про те, що
в педагогів не існує єдиного рецепта чи
правила, як саме створювати ситуації
успіху тому, що це слід на основі
індивідуального підходу, зважено, з
урахуванням багатьох факторів.
Діти прощають багато чого, але не
вибачають байдужість.
За відгуками дітей, найкращі їхні
вчителі вели уроки так, що здавалося,
ніби весь урок вони зайняті саме тобою.
Як цього досягти?
Іноді це „Іскра Божа”,
а частіше – майстерність, доведена до
мистецтва.
Важливо мати на увазі, що навіть
одноразове переживання успіху може
докорінно змінити психологічне
самопочуття дитини.
Ситуація успіху може стати пусковим
механізмом подальшого розвитку
особистості.
Безперечно, переживання успіху навіює
людині впевненість у власних силах.
З`являється бажання знову досягти
добрих результатів, виникає відчуття
внутрішнього благополуччя, що, у свою
чергу, покращує ставлення до
навколишнього світу.
На перший погляд здається, що вчитель,
кілька разів давши учню можливість
відчути успіх, далі вже само собою
забезпечує високий рівень мотивації,
інтересу, пізнавальної активності.
Але може бути й протилежний
результат: постійна успішність здатна
сформувати байдуже ставлення до
навчання.
Крім того, постійне очікування лише
позитивного результату згубно впливає
на розвиток вольових якостей учня:
він ухиляється від подолання
труднощів;
губиться в складних ситуаціях
(навчальних та життєвих);
у його поведінці починає домінувати
мотив „уникнення невдач”.
Досвідчені психологи та педагоги
попереджують про можливість
негативних наслідків пережитого успіху.
Чому ж виникає такий парадокс?
По-перше, успіх, що діставався ціною
незначних зусиль, може призвести до
переоцінки, точніше, до завищеної
оцінки своїх можливостей.
По-друге, за сильним переживанням
будь-якої емоції обов`язково настає
релаксація (розслаблення).
І якщо в цей період запропонувати
людині якусь діяльність, то, швидше за
все, ця діяльність буде менш успішною,
ніж попередня.
По-третє, переживання успіху може бути
потьмареним, якщо результат, важливий
і значимий для самого учня, не буде
адекватно оцінений іншими людьми.
І нарешті:
Емоція успіху не стане сильним
переживанням, якщо результати діяльності
не значимі для її суб`єкта.
Дитина, особливо на початку навчання,
однаково інтенсивно переживає успіх у
„головних” і „неголовних” навчальних
предметах.
Але часто знижують цю інтенсивність:
„12 балів з музики ! Та краще б ти
отримав 12 балів з читання”.
Знижуючи значимості успіху, що
переживається дитиною, ми, дорослі,
впливаємо на формування у дитини
ставлення до навчального процесу в
цілому.
Ось чому, оцінюючи дітей, необхідно
виходити з індивідуальних особливостей
кожного учня.
Просування вперед треба заохочувати,
підбадьорювати, щоб дитина не
відчувала невдачу, порівнюючи свої
результати з раніше встановленими
нормами, особливо якщо вони для неї
недосяжні.
Отже, ситуація успіху у навчальній
діяльності створюється вчителем або ж
психологом.
Як і будь-яку іншу діяльність, навчання
можна уявити у вигляді простого
ланцюжка дій:
1. Установка на діяльність (емоційна
підготовка учнів на вирішення
навчального завдання) – мотиваційний
етап;
2.Забезпечення діяльності (створення
умов для успішного вирішення
навчального завдання) –підготовчий,
робочий етап;
3.Порівняння отриманих результатів з
очікуваними (усвідомлення ставлення до
результатів своєї навчальної праці) –
результативний етап.
Отже, якщо ситуація успіху створюється
вчителем послідовно і свідомо, її
3.Порівняння отриманих результатів з
очікуваними (усвідомлення ставлення
до результатів своєї навчальної праці) –
результативний етап.
Отже, якщо ситуація успіху створюється
вчителем послідовно і свідомо, її
структура повинна врахувати всі
перелічені компоненти.
Створення ситуації успіху на
мотиваційному етапі навчальної
діяльності
Дослідження психологів свідчать, що рівень
засвоєння людиною знань істотно залежить
від рівня сформованості її мотивації
навчитися.
Тож давайте проаналізуємо, як провести
мотиваційний етап уроку так, щоб створити
ситуацію успіху для того учня.
Перед учителем стоїть завдання:
сформувати в учня настанову на
успішне виконання завдання
Інакше кажучи, вчитель повинен
сформувати в учнів мотив досягнення
мети.
Але при цьому вчитель часто
зустрічається з неадекватною
реакцією учнівського колективу:
1.Хтось уже виконував подібне
завдання, і його результати
виявились невдалими, так що у цієї
категорії учнів уже сформоване
негативне ставлення на успішне
виконання завдання.
2.Інша група учнів не стикалась з
такою роботою, тому вони не знають,
чого можна очікувати від майбутньої
діяльності.
3.Третя група, яка виконувала потрібні
завдання і успішно з ними впоралася,
знаходиться у стані мобілізації, готова
виконувати навчальне завдання.
Зрозуміло, що найлегше вчителю буде
працювати з учнями третьої групи, де
необхідно лише активізувати позитивні
емоції, які діти пережили раніше.
У другої групи учнів слід передбачити
емоційну реакцію, намалювати
перспективу вдалого виконання
завдання, пов`язавши її з тими чи
іншими умовами діяльності, які в
минулому забезпечували успіх.
Найбільш клопітною буде робота
першою групою учнів.
Перш за все доведеться нейтралізувати
спогади про невдачу в попередній
діяльності, а потім створити перспективу
для нової.
Зробити це можна, наприклад, так:
дати завдання учневі попрацювати над
своїми помилками, або повідомити його,
що завдання для нього змінено
порівняно з попереднім і т. д.
Учитель може запропонувати різні
варіанти мотивів досягнення ситуації
успіху:
прагнення самостійно розв`язати цікаві
задачі;
завоювати авторитет у своїх товаришів;
стати першим;
розглядати свою діяльність з точки зору
її корисності для інших людей;
встановити нові контакти між
товаришами у ході виконання завдання
тощо.
Отже, на етапі мотивації навчальної
діяльності учитель організовує певні
ситуації з метою активізувати чи
нейтралізувати емоції для наступної
діяльності
На етапі мотивації створення ситуації
успіху більшою мірою визначається
психологічними аспектами.
Тут доречним буде використання в
роботі вчителя таких психологопедагогічних прийомів, як:
Ефект Розенталя, або „Ефект
навіювання”: „Ти це можеш”, „Тобі це
вдається” тощо.
Якщо педагог буде переконувати учнів
у реальності успіху, то успіх прийде.
Англійський учений Стоуенс довів, що
учні, яких заохочували, досягли значно
більших успіхів, ніж ті, кого ніяк не
заохочували.
Прийом „Емоційне погладжування” –
це констатація будь-якого факту успіху,
прищеплювання дитині віри в себе,
відкритість учителя для довіри і співчуття.
◦ Прийом „Анонсування” –
репетиція майбутньої дії, яка створює
психологічний настрій на успіх перед
класом.
Це можуть бути додаткові індивідуальні
заняття з окремими учнями чи
заздалегідь оголошенні запитання
самостійної роботи.
Прийом „Шикуйсь!” містить такі кроки:
психологічна атака;
емоційне блокування;
вибір головного напрямку;
вибір рівних можливостей;
несподіване порівняння;
стабілізація.
Цей прийом полягає в тому, щоб:
учителем блокувалось припущення на
невдачу в діяльності учня;
відволікалася увага школяра від
чергового неуспіху;
вчитель повинен знайти той напрямок
діяльності, яким учень зможе
реалізувати себе набагато краще, тим
самим забезпечити його на успіх, на
стабільність у навчанні.
Розглянемо деякі
алгоритми створення ситуацій успіху та
методику їх реалізації:
Прийом „Даю шанс” – це заздалегідь
підготовлена вчителем ситуація, в якій
учень отримує можливість зненацька
для себе розкрити свої можливості.
Прийом “ Зняття страху”-
допомогає перебороти невпевненість у
власних силах (Люди вчаться на своїх
помилках і знаходять інші шляхи
вирішення проблем).
Прийом “Авансування успішного
результату” –
допомогає вчителю висловити тверду
переконаніність у тому, що його учень
обов’язково впорається з поставленим
завданням.
Це, в свою чергу, переконує дитину у
своїх силах і можливостях.
“У тебе обов’язково вийде”, “Я навіть не
сумніваюсь у позитивному результаті” і
т. д.
Прийом “Прихований інструктаж”
Допомагає дитині уникнути поразки.
Досягається шляхом побажання,
наприклад:
Можливо краще почати з ...,
Виконуючи роботу не забудьте про ...
Прийом “Внесення мотиву”.
Показує дитині заради чого, кого
здійснюється ця діяльність, кому буде
добре після виконання, наприклад, “Без
твоєї допомоги твоїм друзям не
впоратись...” тощо.
Прийом “Персональна винятковість.”
Визначає важливість зусиль дитини в
діяльності, що здійснюється або
здійснюватиметься, наприклад:
Тільки ти міг би…
Тільки тобі і можу доручити… і т.п.
Прийом “Висока оцінка деталі”.
Допомагає емоційно пережити не
результат в цілому, а якої її окремої
деталі:
Найбільше мені сподобалось у твоїй
роботі…
Найбільше тобі вдалося…
Прийом „Еврика”.
Створюються умови, за яких дитина,
виконуючи навчальне завдання,
несподівано відкриває в собі невідомі
досі здібності.
Завдання вчителя – помітити це глибоко
особисте відкриття, всіляко підтримати
дитину, поставити нову мету і надихнути
на її досягнення.
Допомога вчителя у створенні ситуації
відкриття має бути ненав`язливою,
прихованою.
Створюючи ситуації успіху на етапі
організації навчальної діяльності, слід
пам`ятати кілька основних правил:
у кожній дитині є задатки, які можуть
розвинутися у здібності;
Побачити їх, відчути, розвити – це
справа педагога;
ставлення до дитини як до рівної, як до
себе, спілкування, що повністю включає
грубість, різкість, образливий тон, має
стати обов`язковою нормою всієї
педагогічної діяльності;
Ставлення до дитини:
як до рівної,
як до себе,
спілкування, що повністю виключає:
- грубість,
- різкість,
- образливий тон
має стати обов`язковою нормою всієї
педагогічної діяльності;
чим більше напрямків діяльності, в яких
бере участь дитина, тим більше в неї
можливостей знайти себе;
кількість і різноманітність ситуацій і
обставин, в тому числі і штучно
створених, у які може потрапити
дитина, визначають шляхи її сьогодення
і віддаленого інтересу та можливі шляхи
успіху.
ТИПИ УСПІХУ:
Неочікувана радість – це почуття
задоволення від того, що результати
діяльності учня перевершили його
очікування.
З педагогічної та психологічної точки
зору – це результат продуманої,
підготовленої діяльності вчителя.
Спільна радість – полягає в тому, щоб учень
досяг необхідної для себе реакції колективу.
Вона може бути підготовленою вчителем
або спонтаною.
Спільною радістю вважають тільки ті реакції
колективу, які дають можливість дитині
відчутні себе задоволеним, стимулюють її
зусиля.
Це, перш за все, має бути емоційний відгук
оточуючих на успіх члена свого колективу.
Важливо, щоб у досягненнях кожного
школяра всі бачили результати своєї
праці, а сама дитина розуміла, що її
радість – це радість підтримки,
отримання статусу „свій серед своїх”.
Зрештою у тому, як реагує дитячий
колектив на успіхи або невдачі своїх
учителів, виявляється його моральна
сутність.
Радість пізнання – це радість пізнання
нового, хоча вона по своїй суті
альтруїстична (виникає на основі
допомоги, підтримки інших людей).
Пізнання спираїться на самоосвіту й
самопізнання.
Така радість не може вирости на
пустому місці, появитися без серйозних
причин. Це слід клопіткої роботи
учителя –учня-учнів.
ВИСНОВОК:
1.Ситуація успіху досягається тоді, коли
сама дитина визначає цей результат як
успіх.
2 Усвідомлення ситуації успіху самим
учнем, розуміння її значимості виникає у
школяра після здолання своєї боязкості,
невміння, незнання, психологічного
враження та інших видів труднощів.
3. Завдання педагога :
допомогти особистості дитини зрости в
успіху;
дати відчути радість від здолання
труднощів;
дати зрозуміти, що задарма в житті в
житті нічого не дається, скрізь необхідно
докласти зусиль.
І успіх буде еквівалентним витраченим
зусиллям.
ШАНОВНІ КОЛЕГИ !
Дайте, будь ласка, відповідь на такі
запитання:
1.Ваше ставлення до технології “Створення
ситуації успіху”.
2.Як Ви оцінюєте стан “Створення ситуації
успіху у Вашому навчальному закладі”.
3.Які ще методичні рекомендації, ідеї,
міркування щодо “Створення ситуації успіху”,
Ви можете запропонувати учасникам нашого
семінару ?
ВДЯЧНІ ВАМ ЗА ВІДВЕРТІСТЬ, ЗА ПОРАДИ
Slide 87
Створення ситуації успіху
та шляхи її реалізації
на уроці як складової якості
навчально-виховного процесу
Мета: Удосконалити методику
створення ситуації успіху та шляхів
її реалізації на уроці як стежки, що
веде до того куточка дитячого
серця, в якому горить вогник
бажання бути гарним.
На
відміну від традиційного розуміння
освіти як суми знань та навичок, нині освіту
починають розглядати як процес
становлення особистості .
Причому особистості, здатної до:
самоосвіти,
саморозвитку,
самовдосконалення,
яка вміє використовувати набуті знання,
яка прагне реалізувати себе,
спроможна змінити на краще своє життя,
життя своєї держави.
Алгоритм
створення та досягнення ситуації успіху
твердження про “Ситуацію успіху”;
особистісно-орієнтований підхід у справі
навчання та виховання - основа педагогічної
технології “Створення ситуації успіху”;
роль “Ситуації успіху” у навчальній діяльності;
створення “Ситуації успіху” на мотиваційному
етапі навчальної діяльності;
психолого-педагогічні прийоми при створенні
“Ситуації успіху”;
методика реалізації “Ситуації успіху”;
Виходячи із Положень Закону України “Про
освіту” завдання школи сьогодні полягає в
тому, щоб:
Виховувати в учнів здатність:
долати життєві труднощі;
самостійно приймати рішення;
розвивати себе як особистість, здатну:
робити вибір і контролювати своє життя;
брати на себе відповідальність за свої дії;
захищати себе і свої життєві цінності;
діяти відповідно до них;
піклуватись про інших;
Завдання вчителів:
прищепити учням потребу до здобуття
знань;
створити такі умови, щоб процес
здобуття знань був для них цікавим,
потрібним, комфортним;
і тому пріоритетним завданням вчителя
під час навчально-виховної діяльності є
створення ситуації успіху.
Що означає “Ситуація успіху?”
Ситуація успіху - це суб'єктивний
психічний стан задоволення наслідком
своєї фізичної, розумової праці чи
моральної напруги.
Успіх у навчанні - єдине джерело
внутрішніх сил дитини, які породжують
енергію для переборення труднощів,
бажання вчитися.
В.Сухомлинський
Ситуація успіху дарує атмосферу
приязні та взаємодопомоги, впевненості
і захищеності.
Учитель зобов’язаний створити джерело
внутрішніх сил дитини, джерело, яке дає
енергію для подолання труднощів і
формування бажання вчитися.
Використання ситуації успіху має
сприяти підвищенню робочого тонусу,
збільшенню продуктивності навчальної
роботи, а також допомогти учням
усвідомити себе повноцінною
особистістю і, відповідно, забезпечити
успіх у навчанні.
Основою педагогічної технології
“Створення ситуації успіху” є
особистісно-орієнтований підхід у справі
навчання та виховання.
А тому звернемося до рекомендацій
щодо особистісно-орієнтовного підходу
навчання та виховання.
–
Особистісно орієнтоване навчання
це навчання, центром якого є
особистість дитини, її самобутність та
самостійність: суб'єктивний досвід
кожного спочатку розкривається, а
потім узгоджується зі змістом освіти.
Визнання учня ключовою фігурою
всього освітнього процесу – це і є
особистісно орієнтована педагогіка.
У свідомості учня це має такий
вигляд: «Все, що я пізнаю, я знаю,
для чого мені потрібно і де я можу ці
знання застосувати».
Для педагога - це прагнення знайти
розумний баланс між знаннями,
уміннями та навичками учня.
Сучасність вимагає навчити учнів:
- самостійно та творчо розв'язувати
проблеми;
- шукати нову інформацію й робити
висновки, а не подавати дітям готові
знання.
В особистісно-орієнтованому підході
вчителю насамперед потрібен високий
рівень педагогічної майстерності, який
базується на розвитку:
дидактичних;
організаторських;
комунікативних;
науково-пізнавальних;
емоційних;
та поведінкових компонентностей;
-
-
Цілі особистісно орієнтованого
навчання полягають у тому, щоб:
визначити життєвий досвід кожного
учня;
його пізнавальні здібності;
рівень інтелекту;
інтереси, які спочатку треба розкрити,
а потім розвинути у навчальному
процесі;
Цілі особистісно орієнтованого навчання
полягають у тому, щоб:
Формувати позитивну мотивацію учнів до:
-
пізнавальної діяльності;
-
потребу в самопізнанні;
-
потребу в самореалізаціїї;
-
та потребу у самовдосконаленні школярів;
Цілі особистісно орієнтованого навчання
полягають у тому, щоб:
Озброїти учнів механізмом:
адаптації;
саморегуляції;
самозахисту;
самовиховання;
Цілі особистісно орієнтованого навчання
полягають у тому, щоб:
Розвинути індивідуальні позитивні
здібності кожного школяра;
Сформувати культуру життєдіяльності
максимально виявити і використати
індивідуальний досвід учня;
Правильно визначати лінії поведінки.
Основні принципи
особистісно-орієнтованого
навчання:
1. Принцип «розвивальної допомоги»
не робити за учня;
не вказувати йому, що робити,
а допомогти пробувати власні сили і власну
активність;
потрібно добитись, щоб учень сам обирав
рішення і відповідав за них.
Звідси - не потрібно подавати готові
знання, а створити умови, в яких
виявляється:
-
власна пізнавальна активність учня;
-
і він визначить для себе цілі, зміст та
методи роботи, власні цінності.
-
Навчання повинно бути дослідницьким
Це час, протягом якого діти вчаться:
самостійно діяти;
- дискутувати;
- приймати рішення.
-
При цьому розвивається самосвідомість і
самореалізується особистість.
Принцип - «свобода вміння»
- учні вільно обговорюють
проблеми;
- співпрацюють один з одним,
- а вчитель виступає в ролі
старшого члена колективу,
консультанта, джерела досвіду
Принцип - «свобода вміння»
Учителю:
-недостатньо
процес;
організувати навчальний
- потрібно ще визначити спосіб засвоєння
знань, тобто оприділити види діяльності
учня на уроці.
Основні вимоги до особистісноорієнтованого уроку:
раціональна єдність словесних,
наукових і практичних методів
навчання;
зв'язок з раніше вивченим досвідом,
набутим учнем;
Основні вимоги до особистісно
орієнтованого уроку:
-формування вмінь в учнів самостійно
здобувати знання і застосовувати їх на
практиці;
-заохочення прагнень учнів знаходити свій
спосіб роботи з навчальним матеріалом.
Метою
особистісноорієнтованого уроку є:
- створення умов для виявлення
пізнавальної активності учнів
Засобами досягнення вчителем цієї мети
можуть бути:
використання різних форм та методів
навчальної діяльності, які дозволяють
розкрити суб'єктивний досвід учнів;
створення атмосфери зацікавленості
кожного учня в результатах роботи
всього класу;
стимулювання учнів до висловлювань,
використання різних способів виконання
завдань без побоювань помилитися,
отримати хибну відповідь тощо;
Засобами досягнення вчителем цієї мети
можуть бути:
використання протягом уроку
дидактичного матеріалу, який дозволяє
отримати учневі найбільш значущі для
нього вид та форму змісту навчального
матеріалу;
оцінювання досягнень учня протягом
усього процесу його діяльності, а не
тільки за кінцевим результатом;
Засобами досягнення вчителем цієї мети
можуть бути:
заохочення прагнень учня знаходити свій
спосіб роботи;
аналізувати протягом уроку роботи інших
учнів; вибирати та засвоювати найбільш
раціональні з них;
створення на уроці педагогічних ситуацій
спілкування, які б дозволяли кожному учневі
виявляти ініціативу, самостійність, виборність у
справах роботи;
створення обстановки для природного
самовираження учня.
Технологія
особистісноорієнтованогоуроку
Для проведення особистісноорієнтованого уроку вчитель має
оволодіти його основними етапами:
1.
2.
3.
4.
5.
6.
7.
8.
Орієнтації.
Визначення мети.
Проектування.
Організації.
Реалізації.
Контролю.
Коригування.
Оцінювання
1. Етап орієнтації включає:
орієнтацію на позитивну роботу;
орієнтацію на визначення особистісного
досвіду учнів;
пов'язання цього досвіду з проблемами
навчального матеріалу.
2. Етап визначення мети передбачає:
визначення на уроці разом з учнями
значущої мети здійснення тієї діяльності,
яка запланована вчителем (учні повинні
зрозуміти, що може дати робота учням
саме на цьому уроці для складання,
наприклад, тематичного заліку,
державної атестації, свого майбутнього
життя тощо);
визначення показників досягнення
поставлених завдань;
3. Етап проектування включає:
передбачення залучення учнів до
виконання ними випереджальних
завдань;
підготовки повідомлень;
рефератів;
виготовлення та відбору наочності;
складання плану роботи тощо;
Етап організації виконання плану
діяльності передбачає:
Подання можливих варіантів і
способів виконання навчальної
діяльності (усна чи письмова форма,
індивідуальна робота чи робота в
групах, робота з текстом чи з іншими
засобами одержання інформації);
Етап організації виконання плану
діяльності передбачає:
2.Представлення учнями вибору способу
фіксації нового матеріалу (конспект,
схема, таблиця, опора, план, тези,
висновки тощо);
3.Варіативність домашнього завдання
(диференціація за рівнем складності та
способом виконання).
Етап контрольно-оцінювальний:
1.Залучення учнів до контролю за
перебігом навчальної діяльності шляхом
заохочення їх до різних видів контролю,
самоконтролю, взаємоконтролю, роботи
в групах;
2.Участь учнів у виправленні помилок і
недоліків у знаннях, усвідомлення їх
причин шляхом взаємо та самоаналізу;
Етап контрольно-оцінювальний:
3.Надання учням можливості самостійно
або за участі вчителя, інших учнів
порівнювати отримані ним результати з
критеріями стандарту, закладеного у
навчальній програмі;
4.Використання механізмів оцінного
методу (позитивного ставлення до
успіхів школяра);
Етап контрольно-оцінювальний:
5.Використання механізмів оцінного
методу (позитивного ставлення до
успіхів школяра).
6.Оцінювання (виставлення рівневих
оцінок за дванадцятибальною системою
оцінювання навчальних досягнень,
поурочного бала, рейтинг) не тільки
результатів, а й самого процесу
навчання.
6. Заключний етап передбачає:
усвідомлення учнями ситуації
досягнення мети;
відчуття успіху;
підкріплення позитивної мотивації
стосовно власної діяльності.
Методи та засоби психолого-педагогічної
підтримки діяльності учнів
заохочення;
навчально-пізнавальна гра;
створення ситуації успіху;
створення ситуації пізнавального інтересу;
створення проблемної ситуації;
спонукання до пошуку альтернативних
рішень;
виконання творчих завдань;
кооперація учнів;
створення ситуації взаємодопомоги тощо.
Висновок може бути таким: особистісноорієнтоване навчання ЦЕ–
загальнодидактичний принцип
індивідуального підходу до учнів.
Таке твердження ми дослідимо та
пояснимо за допомогою такого факту:
Відомий російський психолог
Л.С. Виготський своє теорією доводить,
що розум будь-якої людини має дві зони
розвитку: А і Б.
Перша зона (А) – це зона актуального
розвитку.
У цю зону потрапляють завдання, які
дитина може виконати сама без
допомоги вчителя.
Друга зона (В) – це зона найближчого
розвитку
Сюди потрапляють завдання, які дитина сама
виконати не може, але може з ними
впоратися з допомогою вчителя.
Зона найближчого розвитку, - це зона
“наступного дня”.
Те, що сьогодні є зона найближчого
розвитку, завтра у процесі навчання повинно
стати зоною актуального розвитку. Учитель
не повинен давати готову інформацію, адже
таке навчання може загальмувати мислення
дитини. А за допомогою вміло підібраних
запитань педагог підводить школяра до
правильної відповіді, розв’язку.
Те, що сьогодні є зоною найближчого
розвитку, завтра у процесі навчання
повинно стати зоною актуального
розвитку.
Учитель не повинен давати готову
інформацію, адже таке навчання може
загальмувати мислення дитини.
А за допомогою вміло підібраних
запитань педагог підводить школяра до
правильної відповіді, розв’язку.
Отже, як бачимо із цього прикладу, щоб
відбулися розвиток і навчання учнів,
завдання повинні потрапляти лише в
зону найближчого розвитку
(за Л.С. Виготським).
Припустимо, що два учні навчались в
одній школі, в одних і тих самих
учителів, закінчили школу з відзнакою,
рівень їхнього розвитку все одно буде
різним.
Ще більше відрізняється розвиток учнів
класу, які згідно з 12- бальною
системою досягли початкового і
високого рівнів.
Тому зрозуміло, що до таких дітей треба
підходити індивідуально, тобто ставити
перед ними різні завдання.
Якщо для цілого класу поставити одне
завдання, то для одних учнів воно
потрапить у зону актуального розвитку,
для інших – у зону найближчого
розвитку.
Отже, одне завдання для всього класу
ставити не бажано і не потрібно, а
здійснювати якісний особистісноорієнтований підхід до навчання та
виховання на практиці нам заважає ряд
причин, зокрема:
Причина 1. Щоб підійти індивідуально
до кожного учня, необхідно знати його
психологічні, фізіологічні та соціальні
особливості.
Лише психологія нараховує кілька
десятків індивідуальних особливостей
особистості. Це різні види уваги, уяви,
мислення, сприйняття, темпераменту,
характеру і т.д.
Пам’ять також поділяється більш ніж
на 10 типів: короткочасна,
довготривала, оперативна, рухова,
зорова, слухова, емоційна, словеснологічна і т.д.;
Причина 2. Виявити всі ці психологічні,
фізіологічні та соціальні особливості
вчитель без допомоги психолога, лікаря,
соціолога не може;
Причина 3.Навіть якщо теоретично
припустити, що в кожної дитини
виявили всі ці особливості, вчитель не
зможе запам’ятати їх у такій кількості
дітей, оскільки він одночасно навчає
свого предмета не один десяток учнів,
кожен з яких має не один десяток таких
особливостей.
Нарешті, якщо вчителю все-таки
вдається запам’ятати всі особливості
кожної дитини, він не зможе підійти
індивідуально тому, що урок триває
всього 40-45 хв, протягом яких
неможливо фізично попрацювати з
кожним учнем класу індивідуально.
Отже, існує суперечність: з одного боку,
вимоги до особистісно-орієнтованого
навчання, а з іншого причини, що
унеможливлюють якісне впровадження
цієї педагогічної технології у навчальновиховний процес.
Який же вихід з ситуації, що склалася ?
Філософія вчить, що джерелом і
рушійними силами будь-якого процесу
(у тому числі й навчального) є
розв’язання суперечностей і тому,
щоб навчальний процес розвивався,
вчителю необхідно вміти виявляти
суперечність навчального процесу, а
також вміти розв’язувати її.
Дана суперечність розв’язується шляхом
диференційованого підходу до учнів.
Диференціація (від лат. Differentia –
різниця, відмінність) – розчленування
цілого на якісно відмінні частини.
Розв’язування таких суперечностей
називається підходом до навчання.
Цей підхід, для прикладу, можна
здійснити таким чином:
Учнів класу розподілити на групи за
рівнем розвитку.
Критерії, якими слід керуватися - це
успішність.
Таких груп, наприклад, може бути
чотири:
низький рівень;
середній рівень;
достатній рівень;
високий рівень.
Зрозуміло, що такий поділ не
аргументується для учнів, для того щоб
у слабшого школяра не сформувалася
занижена самооцінка, а в сильного –
завищена.
Якщо учні однієї з груп підвищують свій
рівень – їх слід перевести до наступної
групи і навпаки.
Для кожної групи пропонуються різні за
ступенем складності завдання.
Диференційований підхід можна
здійснювати при різних формах
навчального процесу: під час уроку,
лабораторного заняття, екскурсії.
Під час проведеного уроку методом бесіди,
запитань слід орієнтувати учнів на певну
групу.
При цьому обов’язково слід враховувати,
щоб запитання було точним, стислим, не
мало елементів підказки.
Під час проведення уроку методом
пояснення, розповіді диференційований
підхід неможливий, оскільки вчитель будує
свою розповідь, орієнтуючись на
середнього учня,
але під час закріплення нового матеріалу
чи пояснення домашнього завдання учням
можна запропонувати різнорівневі
завдання.
Завершальним етапом навчальної
діяльності на уроці є:
усвідомлення ситуації досягнення мети;
переживання ситуації успіху;
підкріплення позитивної мотивації щодо
самої діяльності.
Ситуація успіху досягається тоді, коли
сама дитина визначає цей результат як
успіх.
Усвідомлення ситуації успіху самим
учнем, розуміння її значимості виникає у
суб'єкта після здолання своєї боязкості,
невміння, незнання, психологічного
враження та інших видів труднощів.
Роль “Ситуації успіху” у навчальній
діяльності
За останні роки термін
„Ситуація успіху” став звичним для
педагогів.
Ніхто не заперечує, що саме позитивні
емоції можуть стати для дитини одним
з найважливіших стимулів у навчанні,
але при цьому ми забуваємо про те, що
в педагогів не існує єдиного рецепта чи
правила, як саме створювати ситуації
успіху тому, що це слід на основі
індивідуального підходу, зважено, з
урахуванням багатьох факторів.
Діти прощають багато чого, але не
вибачають байдужість.
За відгуками дітей, найкращі їхні
вчителі вели уроки так, що здавалося,
ніби весь урок вони зайняті саме тобою.
Як цього досягти?
Іноді це „Іскра Божа”,
а частіше – майстерність, доведена до
мистецтва.
Важливо мати на увазі, що навіть
одноразове переживання успіху може
докорінно змінити психологічне
самопочуття дитини.
Ситуація успіху може стати пусковим
механізмом подальшого розвитку
особистості.
Безперечно, переживання успіху навіює
людині впевненість у власних силах.
З`являється бажання знову досягти
добрих результатів, виникає відчуття
внутрішнього благополуччя, що, у свою
чергу, покращує ставлення до
навколишнього світу.
На перший погляд здається, що вчитель,
кілька разів давши учню можливість
відчути успіх, далі вже само собою
забезпечує високий рівень мотивації,
інтересу, пізнавальної активності.
Але може бути й протилежний
результат: постійна успішність здатна
сформувати байдуже ставлення до
навчання.
Крім того, постійне очікування лише
позитивного результату згубно впливає
на розвиток вольових якостей учня:
він ухиляється від подолання
труднощів;
губиться в складних ситуаціях
(навчальних та життєвих);
у його поведінці починає домінувати
мотив „уникнення невдач”.
Досвідчені психологи та педагоги
попереджують про можливість
негативних наслідків пережитого успіху.
Чому ж виникає такий парадокс?
По-перше, успіх, що діставався ціною
незначних зусиль, може призвести до
переоцінки, точніше, до завищеної
оцінки своїх можливостей.
По-друге, за сильним переживанням
будь-якої емоції обов`язково настає
релаксація (розслаблення).
І якщо в цей період запропонувати
людині якусь діяльність, то, швидше за
все, ця діяльність буде менш успішною,
ніж попередня.
По-третє, переживання успіху може бути
потьмареним, якщо результат, важливий
і значимий для самого учня, не буде
адекватно оцінений іншими людьми.
І нарешті:
Емоція успіху не стане сильним
переживанням, якщо результати діяльності
не значимі для її суб`єкта.
Дитина, особливо на початку навчання,
однаково інтенсивно переживає успіх у
„головних” і „неголовних” навчальних
предметах.
Але часто знижують цю інтенсивність:
„12 балів з музики ! Та краще б ти
отримав 12 балів з читання”.
Знижуючи значимості успіху, що
переживається дитиною, ми, дорослі,
впливаємо на формування у дитини
ставлення до навчального процесу в
цілому.
Ось чому, оцінюючи дітей, необхідно
виходити з індивідуальних особливостей
кожного учня.
Просування вперед треба заохочувати,
підбадьорювати, щоб дитина не
відчувала невдачу, порівнюючи свої
результати з раніше встановленими
нормами, особливо якщо вони для неї
недосяжні.
Отже, ситуація успіху у навчальній
діяльності створюється вчителем або ж
психологом.
Як і будь-яку іншу діяльність, навчання
можна уявити у вигляді простого
ланцюжка дій:
1. Установка на діяльність (емоційна
підготовка учнів на вирішення
навчального завдання) – мотиваційний
етап;
2.Забезпечення діяльності (створення
умов для успішного вирішення
навчального завдання) –підготовчий,
робочий етап;
3.Порівняння отриманих результатів з
очікуваними (усвідомлення ставлення до
результатів своєї навчальної праці) –
результативний етап.
Отже, якщо ситуація успіху створюється
вчителем послідовно і свідомо, її
3.Порівняння отриманих результатів з
очікуваними (усвідомлення ставлення
до результатів своєї навчальної праці) –
результативний етап.
Отже, якщо ситуація успіху створюється
вчителем послідовно і свідомо, її
структура повинна врахувати всі
перелічені компоненти.
Створення ситуації успіху на
мотиваційному етапі навчальної
діяльності
Дослідження психологів свідчать, що рівень
засвоєння людиною знань істотно залежить
від рівня сформованості її мотивації
навчитися.
Тож давайте проаналізуємо, як провести
мотиваційний етап уроку так, щоб створити
ситуацію успіху для того учня.
Перед учителем стоїть завдання:
сформувати в учня настанову на
успішне виконання завдання
Інакше кажучи, вчитель повинен
сформувати в учнів мотив досягнення
мети.
Але при цьому вчитель часто
зустрічається з неадекватною
реакцією учнівського колективу:
1.Хтось уже виконував подібне
завдання, і його результати
виявились невдалими, так що у цієї
категорії учнів уже сформоване
негативне ставлення на успішне
виконання завдання.
2.Інша група учнів не стикалась з
такою роботою, тому вони не знають,
чого можна очікувати від майбутньої
діяльності.
3.Третя група, яка виконувала потрібні
завдання і успішно з ними впоралася,
знаходиться у стані мобілізації, готова
виконувати навчальне завдання.
Зрозуміло, що найлегше вчителю буде
працювати з учнями третьої групи, де
необхідно лише активізувати позитивні
емоції, які діти пережили раніше.
У другої групи учнів слід передбачити
емоційну реакцію, намалювати
перспективу вдалого виконання
завдання, пов`язавши її з тими чи
іншими умовами діяльності, які в
минулому забезпечували успіх.
Найбільш клопітною буде робота
першою групою учнів.
Перш за все доведеться нейтралізувати
спогади про невдачу в попередній
діяльності, а потім створити перспективу
для нової.
Зробити це можна, наприклад, так:
дати завдання учневі попрацювати над
своїми помилками, або повідомити його,
що завдання для нього змінено
порівняно з попереднім і т. д.
Учитель може запропонувати різні
варіанти мотивів досягнення ситуації
успіху:
прагнення самостійно розв`язати цікаві
задачі;
завоювати авторитет у своїх товаришів;
стати першим;
розглядати свою діяльність з точки зору
її корисності для інших людей;
встановити нові контакти між
товаришами у ході виконання завдання
тощо.
Отже, на етапі мотивації навчальної
діяльності учитель організовує певні
ситуації з метою активізувати чи
нейтралізувати емоції для наступної
діяльності
На етапі мотивації створення ситуації
успіху більшою мірою визначається
психологічними аспектами.
Тут доречним буде використання в
роботі вчителя таких психологопедагогічних прийомів, як:
Ефект Розенталя, або „Ефект
навіювання”: „Ти це можеш”, „Тобі це
вдається” тощо.
Якщо педагог буде переконувати учнів
у реальності успіху, то успіх прийде.
Англійський учений Стоуенс довів, що
учні, яких заохочували, досягли значно
більших успіхів, ніж ті, кого ніяк не
заохочували.
Прийом „Емоційне погладжування” –
це констатація будь-якого факту успіху,
прищеплювання дитині віри в себе,
відкритість учителя для довіри і співчуття.
◦ Прийом „Анонсування” –
репетиція майбутньої дії, яка створює
психологічний настрій на успіх перед
класом.
Це можуть бути додаткові індивідуальні
заняття з окремими учнями чи
заздалегідь оголошенні запитання
самостійної роботи.
Прийом „Шикуйсь!” містить такі кроки:
психологічна атака;
емоційне блокування;
вибір головного напрямку;
вибір рівних можливостей;
несподіване порівняння;
стабілізація.
Цей прийом полягає в тому, щоб:
учителем блокувалось припущення на
невдачу в діяльності учня;
відволікалася увага школяра від
чергового неуспіху;
вчитель повинен знайти той напрямок
діяльності, яким учень зможе
реалізувати себе набагато краще, тим
самим забезпечити його на успіх, на
стабільність у навчанні.
Розглянемо деякі
алгоритми створення ситуацій успіху та
методику їх реалізації:
Прийом „Даю шанс” – це заздалегідь
підготовлена вчителем ситуація, в якій
учень отримує можливість зненацька
для себе розкрити свої можливості.
Прийом “ Зняття страху”-
допомогає перебороти невпевненість у
власних силах (Люди вчаться на своїх
помилках і знаходять інші шляхи
вирішення проблем).
Прийом “Авансування успішного
результату” –
допомогає вчителю висловити тверду
переконаніність у тому, що його учень
обов’язково впорається з поставленим
завданням.
Це, в свою чергу, переконує дитину у
своїх силах і можливостях.
“У тебе обов’язково вийде”, “Я навіть не
сумніваюсь у позитивному результаті” і
т. д.
Прийом “Прихований інструктаж”
Допомагає дитині уникнути поразки.
Досягається шляхом побажання,
наприклад:
Можливо краще почати з ...,
Виконуючи роботу не забудьте про ...
Прийом “Внесення мотиву”.
Показує дитині заради чого, кого
здійснюється ця діяльність, кому буде
добре після виконання, наприклад, “Без
твоєї допомоги твоїм друзям не
впоратись...” тощо.
Прийом “Персональна винятковість.”
Визначає важливість зусиль дитини в
діяльності, що здійснюється або
здійснюватиметься, наприклад:
Тільки ти міг би…
Тільки тобі і можу доручити… і т.п.
Прийом “Висока оцінка деталі”.
Допомагає емоційно пережити не
результат в цілому, а якої її окремої
деталі:
Найбільше мені сподобалось у твоїй
роботі…
Найбільше тобі вдалося…
Прийом „Еврика”.
Створюються умови, за яких дитина,
виконуючи навчальне завдання,
несподівано відкриває в собі невідомі
досі здібності.
Завдання вчителя – помітити це глибоко
особисте відкриття, всіляко підтримати
дитину, поставити нову мету і надихнути
на її досягнення.
Допомога вчителя у створенні ситуації
відкриття має бути ненав`язливою,
прихованою.
Створюючи ситуації успіху на етапі
організації навчальної діяльності, слід
пам`ятати кілька основних правил:
у кожній дитині є задатки, які можуть
розвинутися у здібності;
Побачити їх, відчути, розвити – це
справа педагога;
ставлення до дитини як до рівної, як до
себе, спілкування, що повністю включає
грубість, різкість, образливий тон, має
стати обов`язковою нормою всієї
педагогічної діяльності;
Ставлення до дитини:
як до рівної,
як до себе,
спілкування, що повністю виключає:
- грубість,
- різкість,
- образливий тон
має стати обов`язковою нормою всієї
педагогічної діяльності;
чим більше напрямків діяльності, в яких
бере участь дитина, тим більше в неї
можливостей знайти себе;
кількість і різноманітність ситуацій і
обставин, в тому числі і штучно
створених, у які може потрапити
дитина, визначають шляхи її сьогодення
і віддаленого інтересу та можливі шляхи
успіху.
ТИПИ УСПІХУ:
Неочікувана радість – це почуття
задоволення від того, що результати
діяльності учня перевершили його
очікування.
З педагогічної та психологічної точки
зору – це результат продуманої,
підготовленої діяльності вчителя.
Спільна радість – полягає в тому, щоб учень
досяг необхідної для себе реакції колективу.
Вона може бути підготовленою вчителем
або спонтаною.
Спільною радістю вважають тільки ті реакції
колективу, які дають можливість дитині
відчутні себе задоволеним, стимулюють її
зусиля.
Це, перш за все, має бути емоційний відгук
оточуючих на успіх члена свого колективу.
Важливо, щоб у досягненнях кожного
школяра всі бачили результати своєї
праці, а сама дитина розуміла, що її
радість – це радість підтримки,
отримання статусу „свій серед своїх”.
Зрештою у тому, як реагує дитячий
колектив на успіхи або невдачі своїх
учителів, виявляється його моральна
сутність.
Радість пізнання – це радість пізнання
нового, хоча вона по своїй суті
альтруїстична (виникає на основі
допомоги, підтримки інших людей).
Пізнання спираїться на самоосвіту й
самопізнання.
Така радість не може вирости на
пустому місці, появитися без серйозних
причин. Це слід клопіткої роботи
учителя –учня-учнів.
ВИСНОВОК:
1.Ситуація успіху досягається тоді, коли
сама дитина визначає цей результат як
успіх.
2 Усвідомлення ситуації успіху самим
учнем, розуміння її значимості виникає у
школяра після здолання своєї боязкості,
невміння, незнання, психологічного
враження та інших видів труднощів.
3. Завдання педагога :
допомогти особистості дитини зрости в
успіху;
дати відчути радість від здолання
труднощів;
дати зрозуміти, що задарма в житті в
житті нічого не дається, скрізь необхідно
докласти зусиль.
І успіх буде еквівалентним витраченим
зусиллям.
ШАНОВНІ КОЛЕГИ !
Дайте, будь ласка, відповідь на такі
запитання:
1.Ваше ставлення до технології “Створення
ситуації успіху”.
2.Як Ви оцінюєте стан “Створення ситуації
успіху у Вашому навчальному закладі”.
3.Які ще методичні рекомендації, ідеї,
міркування щодо “Створення ситуації успіху”,
Ви можете запропонувати учасникам нашого
семінару ?
ВДЯЧНІ ВАМ ЗА ВІДВЕРТІСТЬ, ЗА ПОРАДИ
Slide 88
Створення ситуації успіху
та шляхи її реалізації
на уроці як складової якості
навчально-виховного процесу
Мета: Удосконалити методику
створення ситуації успіху та шляхів
її реалізації на уроці як стежки, що
веде до того куточка дитячого
серця, в якому горить вогник
бажання бути гарним.
На
відміну від традиційного розуміння
освіти як суми знань та навичок, нині освіту
починають розглядати як процес
становлення особистості .
Причому особистості, здатної до:
самоосвіти,
саморозвитку,
самовдосконалення,
яка вміє використовувати набуті знання,
яка прагне реалізувати себе,
спроможна змінити на краще своє життя,
життя своєї держави.
Алгоритм
створення та досягнення ситуації успіху
твердження про “Ситуацію успіху”;
особистісно-орієнтований підхід у справі
навчання та виховання - основа педагогічної
технології “Створення ситуації успіху”;
роль “Ситуації успіху” у навчальній діяльності;
створення “Ситуації успіху” на мотиваційному
етапі навчальної діяльності;
психолого-педагогічні прийоми при створенні
“Ситуації успіху”;
методика реалізації “Ситуації успіху”;
Виходячи із Положень Закону України “Про
освіту” завдання школи сьогодні полягає в
тому, щоб:
Виховувати в учнів здатність:
долати життєві труднощі;
самостійно приймати рішення;
розвивати себе як особистість, здатну:
робити вибір і контролювати своє життя;
брати на себе відповідальність за свої дії;
захищати себе і свої життєві цінності;
діяти відповідно до них;
піклуватись про інших;
Завдання вчителів:
прищепити учням потребу до здобуття
знань;
створити такі умови, щоб процес
здобуття знань був для них цікавим,
потрібним, комфортним;
і тому пріоритетним завданням вчителя
під час навчально-виховної діяльності є
створення ситуації успіху.
Що означає “Ситуація успіху?”
Ситуація успіху - це суб'єктивний
психічний стан задоволення наслідком
своєї фізичної, розумової праці чи
моральної напруги.
Успіх у навчанні - єдине джерело
внутрішніх сил дитини, які породжують
енергію для переборення труднощів,
бажання вчитися.
В.Сухомлинський
Ситуація успіху дарує атмосферу
приязні та взаємодопомоги, впевненості
і захищеності.
Учитель зобов’язаний створити джерело
внутрішніх сил дитини, джерело, яке дає
енергію для подолання труднощів і
формування бажання вчитися.
Використання ситуації успіху має
сприяти підвищенню робочого тонусу,
збільшенню продуктивності навчальної
роботи, а також допомогти учням
усвідомити себе повноцінною
особистістю і, відповідно, забезпечити
успіх у навчанні.
Основою педагогічної технології
“Створення ситуації успіху” є
особистісно-орієнтований підхід у справі
навчання та виховання.
А тому звернемося до рекомендацій
щодо особистісно-орієнтовного підходу
навчання та виховання.
–
Особистісно орієнтоване навчання
це навчання, центром якого є
особистість дитини, її самобутність та
самостійність: суб'єктивний досвід
кожного спочатку розкривається, а
потім узгоджується зі змістом освіти.
Визнання учня ключовою фігурою
всього освітнього процесу – це і є
особистісно орієнтована педагогіка.
У свідомості учня це має такий
вигляд: «Все, що я пізнаю, я знаю,
для чого мені потрібно і де я можу ці
знання застосувати».
Для педагога - це прагнення знайти
розумний баланс між знаннями,
уміннями та навичками учня.
Сучасність вимагає навчити учнів:
- самостійно та творчо розв'язувати
проблеми;
- шукати нову інформацію й робити
висновки, а не подавати дітям готові
знання.
В особистісно-орієнтованому підході
вчителю насамперед потрібен високий
рівень педагогічної майстерності, який
базується на розвитку:
дидактичних;
організаторських;
комунікативних;
науково-пізнавальних;
емоційних;
та поведінкових компонентностей;
-
-
Цілі особистісно орієнтованого
навчання полягають у тому, щоб:
визначити життєвий досвід кожного
учня;
його пізнавальні здібності;
рівень інтелекту;
інтереси, які спочатку треба розкрити,
а потім розвинути у навчальному
процесі;
Цілі особистісно орієнтованого навчання
полягають у тому, щоб:
Формувати позитивну мотивацію учнів до:
-
пізнавальної діяльності;
-
потребу в самопізнанні;
-
потребу в самореалізаціїї;
-
та потребу у самовдосконаленні школярів;
Цілі особистісно орієнтованого навчання
полягають у тому, щоб:
Озброїти учнів механізмом:
адаптації;
саморегуляції;
самозахисту;
самовиховання;
Цілі особистісно орієнтованого навчання
полягають у тому, щоб:
Розвинути індивідуальні позитивні
здібності кожного школяра;
Сформувати культуру життєдіяльності
максимально виявити і використати
індивідуальний досвід учня;
Правильно визначати лінії поведінки.
Основні принципи
особистісно-орієнтованого
навчання:
1. Принцип «розвивальної допомоги»
не робити за учня;
не вказувати йому, що робити,
а допомогти пробувати власні сили і власну
активність;
потрібно добитись, щоб учень сам обирав
рішення і відповідав за них.
Звідси - не потрібно подавати готові
знання, а створити умови, в яких
виявляється:
-
власна пізнавальна активність учня;
-
і він визначить для себе цілі, зміст та
методи роботи, власні цінності.
-
Навчання повинно бути дослідницьким
Це час, протягом якого діти вчаться:
самостійно діяти;
- дискутувати;
- приймати рішення.
-
При цьому розвивається самосвідомість і
самореалізується особистість.
Принцип - «свобода вміння»
- учні вільно обговорюють
проблеми;
- співпрацюють один з одним,
- а вчитель виступає в ролі
старшого члена колективу,
консультанта, джерела досвіду
Принцип - «свобода вміння»
Учителю:
-недостатньо
процес;
організувати навчальний
- потрібно ще визначити спосіб засвоєння
знань, тобто оприділити види діяльності
учня на уроці.
Основні вимоги до особистісноорієнтованого уроку:
раціональна єдність словесних,
наукових і практичних методів
навчання;
зв'язок з раніше вивченим досвідом,
набутим учнем;
Основні вимоги до особистісно
орієнтованого уроку:
-формування вмінь в учнів самостійно
здобувати знання і застосовувати їх на
практиці;
-заохочення прагнень учнів знаходити свій
спосіб роботи з навчальним матеріалом.
Метою
особистісноорієнтованого уроку є:
- створення умов для виявлення
пізнавальної активності учнів
Засобами досягнення вчителем цієї мети
можуть бути:
використання різних форм та методів
навчальної діяльності, які дозволяють
розкрити суб'єктивний досвід учнів;
створення атмосфери зацікавленості
кожного учня в результатах роботи
всього класу;
стимулювання учнів до висловлювань,
використання різних способів виконання
завдань без побоювань помилитися,
отримати хибну відповідь тощо;
Засобами досягнення вчителем цієї мети
можуть бути:
використання протягом уроку
дидактичного матеріалу, який дозволяє
отримати учневі найбільш значущі для
нього вид та форму змісту навчального
матеріалу;
оцінювання досягнень учня протягом
усього процесу його діяльності, а не
тільки за кінцевим результатом;
Засобами досягнення вчителем цієї мети
можуть бути:
заохочення прагнень учня знаходити свій
спосіб роботи;
аналізувати протягом уроку роботи інших
учнів; вибирати та засвоювати найбільш
раціональні з них;
створення на уроці педагогічних ситуацій
спілкування, які б дозволяли кожному учневі
виявляти ініціативу, самостійність, виборність у
справах роботи;
створення обстановки для природного
самовираження учня.
Технологія
особистісноорієнтованогоуроку
Для проведення особистісноорієнтованого уроку вчитель має
оволодіти його основними етапами:
1.
2.
3.
4.
5.
6.
7.
8.
Орієнтації.
Визначення мети.
Проектування.
Організації.
Реалізації.
Контролю.
Коригування.
Оцінювання
1. Етап орієнтації включає:
орієнтацію на позитивну роботу;
орієнтацію на визначення особистісного
досвіду учнів;
пов'язання цього досвіду з проблемами
навчального матеріалу.
2. Етап визначення мети передбачає:
визначення на уроці разом з учнями
значущої мети здійснення тієї діяльності,
яка запланована вчителем (учні повинні
зрозуміти, що може дати робота учням
саме на цьому уроці для складання,
наприклад, тематичного заліку,
державної атестації, свого майбутнього
життя тощо);
визначення показників досягнення
поставлених завдань;
3. Етап проектування включає:
передбачення залучення учнів до
виконання ними випереджальних
завдань;
підготовки повідомлень;
рефератів;
виготовлення та відбору наочності;
складання плану роботи тощо;
Етап організації виконання плану
діяльності передбачає:
Подання можливих варіантів і
способів виконання навчальної
діяльності (усна чи письмова форма,
індивідуальна робота чи робота в
групах, робота з текстом чи з іншими
засобами одержання інформації);
Етап організації виконання плану
діяльності передбачає:
2.Представлення учнями вибору способу
фіксації нового матеріалу (конспект,
схема, таблиця, опора, план, тези,
висновки тощо);
3.Варіативність домашнього завдання
(диференціація за рівнем складності та
способом виконання).
Етап контрольно-оцінювальний:
1.Залучення учнів до контролю за
перебігом навчальної діяльності шляхом
заохочення їх до різних видів контролю,
самоконтролю, взаємоконтролю, роботи
в групах;
2.Участь учнів у виправленні помилок і
недоліків у знаннях, усвідомлення їх
причин шляхом взаємо та самоаналізу;
Етап контрольно-оцінювальний:
3.Надання учням можливості самостійно
або за участі вчителя, інших учнів
порівнювати отримані ним результати з
критеріями стандарту, закладеного у
навчальній програмі;
4.Використання механізмів оцінного
методу (позитивного ставлення до
успіхів школяра);
Етап контрольно-оцінювальний:
5.Використання механізмів оцінного
методу (позитивного ставлення до
успіхів школяра).
6.Оцінювання (виставлення рівневих
оцінок за дванадцятибальною системою
оцінювання навчальних досягнень,
поурочного бала, рейтинг) не тільки
результатів, а й самого процесу
навчання.
6. Заключний етап передбачає:
усвідомлення учнями ситуації
досягнення мети;
відчуття успіху;
підкріплення позитивної мотивації
стосовно власної діяльності.
Методи та засоби психолого-педагогічної
підтримки діяльності учнів
заохочення;
навчально-пізнавальна гра;
створення ситуації успіху;
створення ситуації пізнавального інтересу;
створення проблемної ситуації;
спонукання до пошуку альтернативних
рішень;
виконання творчих завдань;
кооперація учнів;
створення ситуації взаємодопомоги тощо.
Висновок може бути таким: особистісноорієнтоване навчання ЦЕ–
загальнодидактичний принцип
індивідуального підходу до учнів.
Таке твердження ми дослідимо та
пояснимо за допомогою такого факту:
Відомий російський психолог
Л.С. Виготський своє теорією доводить,
що розум будь-якої людини має дві зони
розвитку: А і Б.
Перша зона (А) – це зона актуального
розвитку.
У цю зону потрапляють завдання, які
дитина може виконати сама без
допомоги вчителя.
Друга зона (В) – це зона найближчого
розвитку
Сюди потрапляють завдання, які дитина сама
виконати не може, але може з ними
впоратися з допомогою вчителя.
Зона найближчого розвитку, - це зона
“наступного дня”.
Те, що сьогодні є зона найближчого
розвитку, завтра у процесі навчання повинно
стати зоною актуального розвитку. Учитель
не повинен давати готову інформацію, адже
таке навчання може загальмувати мислення
дитини. А за допомогою вміло підібраних
запитань педагог підводить школяра до
правильної відповіді, розв’язку.
Те, що сьогодні є зоною найближчого
розвитку, завтра у процесі навчання
повинно стати зоною актуального
розвитку.
Учитель не повинен давати готову
інформацію, адже таке навчання може
загальмувати мислення дитини.
А за допомогою вміло підібраних
запитань педагог підводить школяра до
правильної відповіді, розв’язку.
Отже, як бачимо із цього прикладу, щоб
відбулися розвиток і навчання учнів,
завдання повинні потрапляти лише в
зону найближчого розвитку
(за Л.С. Виготським).
Припустимо, що два учні навчались в
одній школі, в одних і тих самих
учителів, закінчили школу з відзнакою,
рівень їхнього розвитку все одно буде
різним.
Ще більше відрізняється розвиток учнів
класу, які згідно з 12- бальною
системою досягли початкового і
високого рівнів.
Тому зрозуміло, що до таких дітей треба
підходити індивідуально, тобто ставити
перед ними різні завдання.
Якщо для цілого класу поставити одне
завдання, то для одних учнів воно
потрапить у зону актуального розвитку,
для інших – у зону найближчого
розвитку.
Отже, одне завдання для всього класу
ставити не бажано і не потрібно, а
здійснювати якісний особистісноорієнтований підхід до навчання та
виховання на практиці нам заважає ряд
причин, зокрема:
Причина 1. Щоб підійти індивідуально
до кожного учня, необхідно знати його
психологічні, фізіологічні та соціальні
особливості.
Лише психологія нараховує кілька
десятків індивідуальних особливостей
особистості. Це різні види уваги, уяви,
мислення, сприйняття, темпераменту,
характеру і т.д.
Пам’ять також поділяється більш ніж
на 10 типів: короткочасна,
довготривала, оперативна, рухова,
зорова, слухова, емоційна, словеснологічна і т.д.;
Причина 2. Виявити всі ці психологічні,
фізіологічні та соціальні особливості
вчитель без допомоги психолога, лікаря,
соціолога не може;
Причина 3.Навіть якщо теоретично
припустити, що в кожної дитини
виявили всі ці особливості, вчитель не
зможе запам’ятати їх у такій кількості
дітей, оскільки він одночасно навчає
свого предмета не один десяток учнів,
кожен з яких має не один десяток таких
особливостей.
Нарешті, якщо вчителю все-таки
вдається запам’ятати всі особливості
кожної дитини, він не зможе підійти
індивідуально тому, що урок триває
всього 40-45 хв, протягом яких
неможливо фізично попрацювати з
кожним учнем класу індивідуально.
Отже, існує суперечність: з одного боку,
вимоги до особистісно-орієнтованого
навчання, а з іншого причини, що
унеможливлюють якісне впровадження
цієї педагогічної технології у навчальновиховний процес.
Який же вихід з ситуації, що склалася ?
Філософія вчить, що джерелом і
рушійними силами будь-якого процесу
(у тому числі й навчального) є
розв’язання суперечностей і тому,
щоб навчальний процес розвивався,
вчителю необхідно вміти виявляти
суперечність навчального процесу, а
також вміти розв’язувати її.
Дана суперечність розв’язується шляхом
диференційованого підходу до учнів.
Диференціація (від лат. Differentia –
різниця, відмінність) – розчленування
цілого на якісно відмінні частини.
Розв’язування таких суперечностей
називається підходом до навчання.
Цей підхід, для прикладу, можна
здійснити таким чином:
Учнів класу розподілити на групи за
рівнем розвитку.
Критерії, якими слід керуватися - це
успішність.
Таких груп, наприклад, може бути
чотири:
низький рівень;
середній рівень;
достатній рівень;
високий рівень.
Зрозуміло, що такий поділ не
аргументується для учнів, для того щоб
у слабшого школяра не сформувалася
занижена самооцінка, а в сильного –
завищена.
Якщо учні однієї з груп підвищують свій
рівень – їх слід перевести до наступної
групи і навпаки.
Для кожної групи пропонуються різні за
ступенем складності завдання.
Диференційований підхід можна
здійснювати при різних формах
навчального процесу: під час уроку,
лабораторного заняття, екскурсії.
Під час проведеного уроку методом бесіди,
запитань слід орієнтувати учнів на певну
групу.
При цьому обов’язково слід враховувати,
щоб запитання було точним, стислим, не
мало елементів підказки.
Під час проведення уроку методом
пояснення, розповіді диференційований
підхід неможливий, оскільки вчитель будує
свою розповідь, орієнтуючись на
середнього учня,
але під час закріплення нового матеріалу
чи пояснення домашнього завдання учням
можна запропонувати різнорівневі
завдання.
Завершальним етапом навчальної
діяльності на уроці є:
усвідомлення ситуації досягнення мети;
переживання ситуації успіху;
підкріплення позитивної мотивації щодо
самої діяльності.
Ситуація успіху досягається тоді, коли
сама дитина визначає цей результат як
успіх.
Усвідомлення ситуації успіху самим
учнем, розуміння її значимості виникає у
суб'єкта після здолання своєї боязкості,
невміння, незнання, психологічного
враження та інших видів труднощів.
Роль “Ситуації успіху” у навчальній
діяльності
За останні роки термін
„Ситуація успіху” став звичним для
педагогів.
Ніхто не заперечує, що саме позитивні
емоції можуть стати для дитини одним
з найважливіших стимулів у навчанні,
але при цьому ми забуваємо про те, що
в педагогів не існує єдиного рецепта чи
правила, як саме створювати ситуації
успіху тому, що це слід на основі
індивідуального підходу, зважено, з
урахуванням багатьох факторів.
Діти прощають багато чого, але не
вибачають байдужість.
За відгуками дітей, найкращі їхні
вчителі вели уроки так, що здавалося,
ніби весь урок вони зайняті саме тобою.
Як цього досягти?
Іноді це „Іскра Божа”,
а частіше – майстерність, доведена до
мистецтва.
Важливо мати на увазі, що навіть
одноразове переживання успіху може
докорінно змінити психологічне
самопочуття дитини.
Ситуація успіху може стати пусковим
механізмом подальшого розвитку
особистості.
Безперечно, переживання успіху навіює
людині впевненість у власних силах.
З`являється бажання знову досягти
добрих результатів, виникає відчуття
внутрішнього благополуччя, що, у свою
чергу, покращує ставлення до
навколишнього світу.
На перший погляд здається, що вчитель,
кілька разів давши учню можливість
відчути успіх, далі вже само собою
забезпечує високий рівень мотивації,
інтересу, пізнавальної активності.
Але може бути й протилежний
результат: постійна успішність здатна
сформувати байдуже ставлення до
навчання.
Крім того, постійне очікування лише
позитивного результату згубно впливає
на розвиток вольових якостей учня:
він ухиляється від подолання
труднощів;
губиться в складних ситуаціях
(навчальних та життєвих);
у його поведінці починає домінувати
мотив „уникнення невдач”.
Досвідчені психологи та педагоги
попереджують про можливість
негативних наслідків пережитого успіху.
Чому ж виникає такий парадокс?
По-перше, успіх, що діставався ціною
незначних зусиль, може призвести до
переоцінки, точніше, до завищеної
оцінки своїх можливостей.
По-друге, за сильним переживанням
будь-якої емоції обов`язково настає
релаксація (розслаблення).
І якщо в цей період запропонувати
людині якусь діяльність, то, швидше за
все, ця діяльність буде менш успішною,
ніж попередня.
По-третє, переживання успіху може бути
потьмареним, якщо результат, важливий
і значимий для самого учня, не буде
адекватно оцінений іншими людьми.
І нарешті:
Емоція успіху не стане сильним
переживанням, якщо результати діяльності
не значимі для її суб`єкта.
Дитина, особливо на початку навчання,
однаково інтенсивно переживає успіх у
„головних” і „неголовних” навчальних
предметах.
Але часто знижують цю інтенсивність:
„12 балів з музики ! Та краще б ти
отримав 12 балів з читання”.
Знижуючи значимості успіху, що
переживається дитиною, ми, дорослі,
впливаємо на формування у дитини
ставлення до навчального процесу в
цілому.
Ось чому, оцінюючи дітей, необхідно
виходити з індивідуальних особливостей
кожного учня.
Просування вперед треба заохочувати,
підбадьорювати, щоб дитина не
відчувала невдачу, порівнюючи свої
результати з раніше встановленими
нормами, особливо якщо вони для неї
недосяжні.
Отже, ситуація успіху у навчальній
діяльності створюється вчителем або ж
психологом.
Як і будь-яку іншу діяльність, навчання
можна уявити у вигляді простого
ланцюжка дій:
1. Установка на діяльність (емоційна
підготовка учнів на вирішення
навчального завдання) – мотиваційний
етап;
2.Забезпечення діяльності (створення
умов для успішного вирішення
навчального завдання) –підготовчий,
робочий етап;
3.Порівняння отриманих результатів з
очікуваними (усвідомлення ставлення до
результатів своєї навчальної праці) –
результативний етап.
Отже, якщо ситуація успіху створюється
вчителем послідовно і свідомо, її
3.Порівняння отриманих результатів з
очікуваними (усвідомлення ставлення
до результатів своєї навчальної праці) –
результативний етап.
Отже, якщо ситуація успіху створюється
вчителем послідовно і свідомо, її
структура повинна врахувати всі
перелічені компоненти.
Створення ситуації успіху на
мотиваційному етапі навчальної
діяльності
Дослідження психологів свідчать, що рівень
засвоєння людиною знань істотно залежить
від рівня сформованості її мотивації
навчитися.
Тож давайте проаналізуємо, як провести
мотиваційний етап уроку так, щоб створити
ситуацію успіху для того учня.
Перед учителем стоїть завдання:
сформувати в учня настанову на
успішне виконання завдання
Інакше кажучи, вчитель повинен
сформувати в учнів мотив досягнення
мети.
Але при цьому вчитель часто
зустрічається з неадекватною
реакцією учнівського колективу:
1.Хтось уже виконував подібне
завдання, і його результати
виявились невдалими, так що у цієї
категорії учнів уже сформоване
негативне ставлення на успішне
виконання завдання.
2.Інша група учнів не стикалась з
такою роботою, тому вони не знають,
чого можна очікувати від майбутньої
діяльності.
3.Третя група, яка виконувала потрібні
завдання і успішно з ними впоралася,
знаходиться у стані мобілізації, готова
виконувати навчальне завдання.
Зрозуміло, що найлегше вчителю буде
працювати з учнями третьої групи, де
необхідно лише активізувати позитивні
емоції, які діти пережили раніше.
У другої групи учнів слід передбачити
емоційну реакцію, намалювати
перспективу вдалого виконання
завдання, пов`язавши її з тими чи
іншими умовами діяльності, які в
минулому забезпечували успіх.
Найбільш клопітною буде робота
першою групою учнів.
Перш за все доведеться нейтралізувати
спогади про невдачу в попередній
діяльності, а потім створити перспективу
для нової.
Зробити це можна, наприклад, так:
дати завдання учневі попрацювати над
своїми помилками, або повідомити його,
що завдання для нього змінено
порівняно з попереднім і т. д.
Учитель може запропонувати різні
варіанти мотивів досягнення ситуації
успіху:
прагнення самостійно розв`язати цікаві
задачі;
завоювати авторитет у своїх товаришів;
стати першим;
розглядати свою діяльність з точки зору
її корисності для інших людей;
встановити нові контакти між
товаришами у ході виконання завдання
тощо.
Отже, на етапі мотивації навчальної
діяльності учитель організовує певні
ситуації з метою активізувати чи
нейтралізувати емоції для наступної
діяльності
На етапі мотивації створення ситуації
успіху більшою мірою визначається
психологічними аспектами.
Тут доречним буде використання в
роботі вчителя таких психологопедагогічних прийомів, як:
Ефект Розенталя, або „Ефект
навіювання”: „Ти це можеш”, „Тобі це
вдається” тощо.
Якщо педагог буде переконувати учнів
у реальності успіху, то успіх прийде.
Англійський учений Стоуенс довів, що
учні, яких заохочували, досягли значно
більших успіхів, ніж ті, кого ніяк не
заохочували.
Прийом „Емоційне погладжування” –
це констатація будь-якого факту успіху,
прищеплювання дитині віри в себе,
відкритість учителя для довіри і співчуття.
◦ Прийом „Анонсування” –
репетиція майбутньої дії, яка створює
психологічний настрій на успіх перед
класом.
Це можуть бути додаткові індивідуальні
заняття з окремими учнями чи
заздалегідь оголошенні запитання
самостійної роботи.
Прийом „Шикуйсь!” містить такі кроки:
психологічна атака;
емоційне блокування;
вибір головного напрямку;
вибір рівних можливостей;
несподіване порівняння;
стабілізація.
Цей прийом полягає в тому, щоб:
учителем блокувалось припущення на
невдачу в діяльності учня;
відволікалася увага школяра від
чергового неуспіху;
вчитель повинен знайти той напрямок
діяльності, яким учень зможе
реалізувати себе набагато краще, тим
самим забезпечити його на успіх, на
стабільність у навчанні.
Розглянемо деякі
алгоритми створення ситуацій успіху та
методику їх реалізації:
Прийом „Даю шанс” – це заздалегідь
підготовлена вчителем ситуація, в якій
учень отримує можливість зненацька
для себе розкрити свої можливості.
Прийом “ Зняття страху”-
допомогає перебороти невпевненість у
власних силах (Люди вчаться на своїх
помилках і знаходять інші шляхи
вирішення проблем).
Прийом “Авансування успішного
результату” –
допомогає вчителю висловити тверду
переконаніність у тому, що його учень
обов’язково впорається з поставленим
завданням.
Це, в свою чергу, переконує дитину у
своїх силах і можливостях.
“У тебе обов’язково вийде”, “Я навіть не
сумніваюсь у позитивному результаті” і
т. д.
Прийом “Прихований інструктаж”
Допомагає дитині уникнути поразки.
Досягається шляхом побажання,
наприклад:
Можливо краще почати з ...,
Виконуючи роботу не забудьте про ...
Прийом “Внесення мотиву”.
Показує дитині заради чого, кого
здійснюється ця діяльність, кому буде
добре після виконання, наприклад, “Без
твоєї допомоги твоїм друзям не
впоратись...” тощо.
Прийом “Персональна винятковість.”
Визначає важливість зусиль дитини в
діяльності, що здійснюється або
здійснюватиметься, наприклад:
Тільки ти міг би…
Тільки тобі і можу доручити… і т.п.
Прийом “Висока оцінка деталі”.
Допомагає емоційно пережити не
результат в цілому, а якої її окремої
деталі:
Найбільше мені сподобалось у твоїй
роботі…
Найбільше тобі вдалося…
Прийом „Еврика”.
Створюються умови, за яких дитина,
виконуючи навчальне завдання,
несподівано відкриває в собі невідомі
досі здібності.
Завдання вчителя – помітити це глибоко
особисте відкриття, всіляко підтримати
дитину, поставити нову мету і надихнути
на її досягнення.
Допомога вчителя у створенні ситуації
відкриття має бути ненав`язливою,
прихованою.
Створюючи ситуації успіху на етапі
організації навчальної діяльності, слід
пам`ятати кілька основних правил:
у кожній дитині є задатки, які можуть
розвинутися у здібності;
Побачити їх, відчути, розвити – це
справа педагога;
ставлення до дитини як до рівної, як до
себе, спілкування, що повністю включає
грубість, різкість, образливий тон, має
стати обов`язковою нормою всієї
педагогічної діяльності;
Ставлення до дитини:
як до рівної,
як до себе,
спілкування, що повністю виключає:
- грубість,
- різкість,
- образливий тон
має стати обов`язковою нормою всієї
педагогічної діяльності;
чим більше напрямків діяльності, в яких
бере участь дитина, тим більше в неї
можливостей знайти себе;
кількість і різноманітність ситуацій і
обставин, в тому числі і штучно
створених, у які може потрапити
дитина, визначають шляхи її сьогодення
і віддаленого інтересу та можливі шляхи
успіху.
ТИПИ УСПІХУ:
Неочікувана радість – це почуття
задоволення від того, що результати
діяльності учня перевершили його
очікування.
З педагогічної та психологічної точки
зору – це результат продуманої,
підготовленої діяльності вчителя.
Спільна радість – полягає в тому, щоб учень
досяг необхідної для себе реакції колективу.
Вона може бути підготовленою вчителем
або спонтаною.
Спільною радістю вважають тільки ті реакції
колективу, які дають можливість дитині
відчутні себе задоволеним, стимулюють її
зусиля.
Це, перш за все, має бути емоційний відгук
оточуючих на успіх члена свого колективу.
Важливо, щоб у досягненнях кожного
школяра всі бачили результати своєї
праці, а сама дитина розуміла, що її
радість – це радість підтримки,
отримання статусу „свій серед своїх”.
Зрештою у тому, як реагує дитячий
колектив на успіхи або невдачі своїх
учителів, виявляється його моральна
сутність.
Радість пізнання – це радість пізнання
нового, хоча вона по своїй суті
альтруїстична (виникає на основі
допомоги, підтримки інших людей).
Пізнання спираїться на самоосвіту й
самопізнання.
Така радість не може вирости на
пустому місці, появитися без серйозних
причин. Це слід клопіткої роботи
учителя –учня-учнів.
ВИСНОВОК:
1.Ситуація успіху досягається тоді, коли
сама дитина визначає цей результат як
успіх.
2 Усвідомлення ситуації успіху самим
учнем, розуміння її значимості виникає у
школяра після здолання своєї боязкості,
невміння, незнання, психологічного
враження та інших видів труднощів.
3. Завдання педагога :
допомогти особистості дитини зрости в
успіху;
дати відчути радість від здолання
труднощів;
дати зрозуміти, що задарма в житті в
житті нічого не дається, скрізь необхідно
докласти зусиль.
І успіх буде еквівалентним витраченим
зусиллям.
ШАНОВНІ КОЛЕГИ !
Дайте, будь ласка, відповідь на такі
запитання:
1.Ваше ставлення до технології “Створення
ситуації успіху”.
2.Як Ви оцінюєте стан “Створення ситуації
успіху у Вашому навчальному закладі”.
3.Які ще методичні рекомендації, ідеї,
міркування щодо “Створення ситуації успіху”,
Ви можете запропонувати учасникам нашого
семінару ?
ВДЯЧНІ ВАМ ЗА ВІДВЕРТІСТЬ, ЗА ПОРАДИ
Slide 89
Створення ситуації успіху
та шляхи її реалізації
на уроці як складової якості
навчально-виховного процесу
Мета: Удосконалити методику
створення ситуації успіху та шляхів
її реалізації на уроці як стежки, що
веде до того куточка дитячого
серця, в якому горить вогник
бажання бути гарним.
На
відміну від традиційного розуміння
освіти як суми знань та навичок, нині освіту
починають розглядати як процес
становлення особистості .
Причому особистості, здатної до:
самоосвіти,
саморозвитку,
самовдосконалення,
яка вміє використовувати набуті знання,
яка прагне реалізувати себе,
спроможна змінити на краще своє життя,
життя своєї держави.
Алгоритм
створення та досягнення ситуації успіху
твердження про “Ситуацію успіху”;
особистісно-орієнтований підхід у справі
навчання та виховання - основа педагогічної
технології “Створення ситуації успіху”;
роль “Ситуації успіху” у навчальній діяльності;
створення “Ситуації успіху” на мотиваційному
етапі навчальної діяльності;
психолого-педагогічні прийоми при створенні
“Ситуації успіху”;
методика реалізації “Ситуації успіху”;
Виходячи із Положень Закону України “Про
освіту” завдання школи сьогодні полягає в
тому, щоб:
Виховувати в учнів здатність:
долати життєві труднощі;
самостійно приймати рішення;
розвивати себе як особистість, здатну:
робити вибір і контролювати своє життя;
брати на себе відповідальність за свої дії;
захищати себе і свої життєві цінності;
діяти відповідно до них;
піклуватись про інших;
Завдання вчителів:
прищепити учням потребу до здобуття
знань;
створити такі умови, щоб процес
здобуття знань був для них цікавим,
потрібним, комфортним;
і тому пріоритетним завданням вчителя
під час навчально-виховної діяльності є
створення ситуації успіху.
Що означає “Ситуація успіху?”
Ситуація успіху - це суб'єктивний
психічний стан задоволення наслідком
своєї фізичної, розумової праці чи
моральної напруги.
Успіх у навчанні - єдине джерело
внутрішніх сил дитини, які породжують
енергію для переборення труднощів,
бажання вчитися.
В.Сухомлинський
Ситуація успіху дарує атмосферу
приязні та взаємодопомоги, впевненості
і захищеності.
Учитель зобов’язаний створити джерело
внутрішніх сил дитини, джерело, яке дає
енергію для подолання труднощів і
формування бажання вчитися.
Використання ситуації успіху має
сприяти підвищенню робочого тонусу,
збільшенню продуктивності навчальної
роботи, а також допомогти учням
усвідомити себе повноцінною
особистістю і, відповідно, забезпечити
успіх у навчанні.
Основою педагогічної технології
“Створення ситуації успіху” є
особистісно-орієнтований підхід у справі
навчання та виховання.
А тому звернемося до рекомендацій
щодо особистісно-орієнтовного підходу
навчання та виховання.
–
Особистісно орієнтоване навчання
це навчання, центром якого є
особистість дитини, її самобутність та
самостійність: суб'єктивний досвід
кожного спочатку розкривається, а
потім узгоджується зі змістом освіти.
Визнання учня ключовою фігурою
всього освітнього процесу – це і є
особистісно орієнтована педагогіка.
У свідомості учня це має такий
вигляд: «Все, що я пізнаю, я знаю,
для чого мені потрібно і де я можу ці
знання застосувати».
Для педагога - це прагнення знайти
розумний баланс між знаннями,
уміннями та навичками учня.
Сучасність вимагає навчити учнів:
- самостійно та творчо розв'язувати
проблеми;
- шукати нову інформацію й робити
висновки, а не подавати дітям готові
знання.
В особистісно-орієнтованому підході
вчителю насамперед потрібен високий
рівень педагогічної майстерності, який
базується на розвитку:
дидактичних;
організаторських;
комунікативних;
науково-пізнавальних;
емоційних;
та поведінкових компонентностей;
-
-
Цілі особистісно орієнтованого
навчання полягають у тому, щоб:
визначити життєвий досвід кожного
учня;
його пізнавальні здібності;
рівень інтелекту;
інтереси, які спочатку треба розкрити,
а потім розвинути у навчальному
процесі;
Цілі особистісно орієнтованого навчання
полягають у тому, щоб:
Формувати позитивну мотивацію учнів до:
-
пізнавальної діяльності;
-
потребу в самопізнанні;
-
потребу в самореалізаціїї;
-
та потребу у самовдосконаленні школярів;
Цілі особистісно орієнтованого навчання
полягають у тому, щоб:
Озброїти учнів механізмом:
адаптації;
саморегуляції;
самозахисту;
самовиховання;
Цілі особистісно орієнтованого навчання
полягають у тому, щоб:
Розвинути індивідуальні позитивні
здібності кожного школяра;
Сформувати культуру життєдіяльності
максимально виявити і використати
індивідуальний досвід учня;
Правильно визначати лінії поведінки.
Основні принципи
особистісно-орієнтованого
навчання:
1. Принцип «розвивальної допомоги»
не робити за учня;
не вказувати йому, що робити,
а допомогти пробувати власні сили і власну
активність;
потрібно добитись, щоб учень сам обирав
рішення і відповідав за них.
Звідси - не потрібно подавати готові
знання, а створити умови, в яких
виявляється:
-
власна пізнавальна активність учня;
-
і він визначить для себе цілі, зміст та
методи роботи, власні цінності.
-
Навчання повинно бути дослідницьким
Це час, протягом якого діти вчаться:
самостійно діяти;
- дискутувати;
- приймати рішення.
-
При цьому розвивається самосвідомість і
самореалізується особистість.
Принцип - «свобода вміння»
- учні вільно обговорюють
проблеми;
- співпрацюють один з одним,
- а вчитель виступає в ролі
старшого члена колективу,
консультанта, джерела досвіду
Принцип - «свобода вміння»
Учителю:
-недостатньо
процес;
організувати навчальний
- потрібно ще визначити спосіб засвоєння
знань, тобто оприділити види діяльності
учня на уроці.
Основні вимоги до особистісноорієнтованого уроку:
раціональна єдність словесних,
наукових і практичних методів
навчання;
зв'язок з раніше вивченим досвідом,
набутим учнем;
Основні вимоги до особистісно
орієнтованого уроку:
-формування вмінь в учнів самостійно
здобувати знання і застосовувати їх на
практиці;
-заохочення прагнень учнів знаходити свій
спосіб роботи з навчальним матеріалом.
Метою
особистісноорієнтованого уроку є:
- створення умов для виявлення
пізнавальної активності учнів
Засобами досягнення вчителем цієї мети
можуть бути:
використання різних форм та методів
навчальної діяльності, які дозволяють
розкрити суб'єктивний досвід учнів;
створення атмосфери зацікавленості
кожного учня в результатах роботи
всього класу;
стимулювання учнів до висловлювань,
використання різних способів виконання
завдань без побоювань помилитися,
отримати хибну відповідь тощо;
Засобами досягнення вчителем цієї мети
можуть бути:
використання протягом уроку
дидактичного матеріалу, який дозволяє
отримати учневі найбільш значущі для
нього вид та форму змісту навчального
матеріалу;
оцінювання досягнень учня протягом
усього процесу його діяльності, а не
тільки за кінцевим результатом;
Засобами досягнення вчителем цієї мети
можуть бути:
заохочення прагнень учня знаходити свій
спосіб роботи;
аналізувати протягом уроку роботи інших
учнів; вибирати та засвоювати найбільш
раціональні з них;
створення на уроці педагогічних ситуацій
спілкування, які б дозволяли кожному учневі
виявляти ініціативу, самостійність, виборність у
справах роботи;
створення обстановки для природного
самовираження учня.
Технологія
особистісноорієнтованогоуроку
Для проведення особистісноорієнтованого уроку вчитель має
оволодіти його основними етапами:
1.
2.
3.
4.
5.
6.
7.
8.
Орієнтації.
Визначення мети.
Проектування.
Організації.
Реалізації.
Контролю.
Коригування.
Оцінювання
1. Етап орієнтації включає:
орієнтацію на позитивну роботу;
орієнтацію на визначення особистісного
досвіду учнів;
пов'язання цього досвіду з проблемами
навчального матеріалу.
2. Етап визначення мети передбачає:
визначення на уроці разом з учнями
значущої мети здійснення тієї діяльності,
яка запланована вчителем (учні повинні
зрозуміти, що може дати робота учням
саме на цьому уроці для складання,
наприклад, тематичного заліку,
державної атестації, свого майбутнього
життя тощо);
визначення показників досягнення
поставлених завдань;
3. Етап проектування включає:
передбачення залучення учнів до
виконання ними випереджальних
завдань;
підготовки повідомлень;
рефератів;
виготовлення та відбору наочності;
складання плану роботи тощо;
Етап організації виконання плану
діяльності передбачає:
Подання можливих варіантів і
способів виконання навчальної
діяльності (усна чи письмова форма,
індивідуальна робота чи робота в
групах, робота з текстом чи з іншими
засобами одержання інформації);
Етап організації виконання плану
діяльності передбачає:
2.Представлення учнями вибору способу
фіксації нового матеріалу (конспект,
схема, таблиця, опора, план, тези,
висновки тощо);
3.Варіативність домашнього завдання
(диференціація за рівнем складності та
способом виконання).
Етап контрольно-оцінювальний:
1.Залучення учнів до контролю за
перебігом навчальної діяльності шляхом
заохочення їх до різних видів контролю,
самоконтролю, взаємоконтролю, роботи
в групах;
2.Участь учнів у виправленні помилок і
недоліків у знаннях, усвідомлення їх
причин шляхом взаємо та самоаналізу;
Етап контрольно-оцінювальний:
3.Надання учням можливості самостійно
або за участі вчителя, інших учнів
порівнювати отримані ним результати з
критеріями стандарту, закладеного у
навчальній програмі;
4.Використання механізмів оцінного
методу (позитивного ставлення до
успіхів школяра);
Етап контрольно-оцінювальний:
5.Використання механізмів оцінного
методу (позитивного ставлення до
успіхів школяра).
6.Оцінювання (виставлення рівневих
оцінок за дванадцятибальною системою
оцінювання навчальних досягнень,
поурочного бала, рейтинг) не тільки
результатів, а й самого процесу
навчання.
6. Заключний етап передбачає:
усвідомлення учнями ситуації
досягнення мети;
відчуття успіху;
підкріплення позитивної мотивації
стосовно власної діяльності.
Методи та засоби психолого-педагогічної
підтримки діяльності учнів
заохочення;
навчально-пізнавальна гра;
створення ситуації успіху;
створення ситуації пізнавального інтересу;
створення проблемної ситуації;
спонукання до пошуку альтернативних
рішень;
виконання творчих завдань;
кооперація учнів;
створення ситуації взаємодопомоги тощо.
Висновок може бути таким: особистісноорієнтоване навчання ЦЕ–
загальнодидактичний принцип
індивідуального підходу до учнів.
Таке твердження ми дослідимо та
пояснимо за допомогою такого факту:
Відомий російський психолог
Л.С. Виготський своє теорією доводить,
що розум будь-якої людини має дві зони
розвитку: А і Б.
Перша зона (А) – це зона актуального
розвитку.
У цю зону потрапляють завдання, які
дитина може виконати сама без
допомоги вчителя.
Друга зона (В) – це зона найближчого
розвитку
Сюди потрапляють завдання, які дитина сама
виконати не може, але може з ними
впоратися з допомогою вчителя.
Зона найближчого розвитку, - це зона
“наступного дня”.
Те, що сьогодні є зона найближчого
розвитку, завтра у процесі навчання повинно
стати зоною актуального розвитку. Учитель
не повинен давати готову інформацію, адже
таке навчання може загальмувати мислення
дитини. А за допомогою вміло підібраних
запитань педагог підводить школяра до
правильної відповіді, розв’язку.
Те, що сьогодні є зоною найближчого
розвитку, завтра у процесі навчання
повинно стати зоною актуального
розвитку.
Учитель не повинен давати готову
інформацію, адже таке навчання може
загальмувати мислення дитини.
А за допомогою вміло підібраних
запитань педагог підводить школяра до
правильної відповіді, розв’язку.
Отже, як бачимо із цього прикладу, щоб
відбулися розвиток і навчання учнів,
завдання повинні потрапляти лише в
зону найближчого розвитку
(за Л.С. Виготським).
Припустимо, що два учні навчались в
одній школі, в одних і тих самих
учителів, закінчили школу з відзнакою,
рівень їхнього розвитку все одно буде
різним.
Ще більше відрізняється розвиток учнів
класу, які згідно з 12- бальною
системою досягли початкового і
високого рівнів.
Тому зрозуміло, що до таких дітей треба
підходити індивідуально, тобто ставити
перед ними різні завдання.
Якщо для цілого класу поставити одне
завдання, то для одних учнів воно
потрапить у зону актуального розвитку,
для інших – у зону найближчого
розвитку.
Отже, одне завдання для всього класу
ставити не бажано і не потрібно, а
здійснювати якісний особистісноорієнтований підхід до навчання та
виховання на практиці нам заважає ряд
причин, зокрема:
Причина 1. Щоб підійти індивідуально
до кожного учня, необхідно знати його
психологічні, фізіологічні та соціальні
особливості.
Лише психологія нараховує кілька
десятків індивідуальних особливостей
особистості. Це різні види уваги, уяви,
мислення, сприйняття, темпераменту,
характеру і т.д.
Пам’ять також поділяється більш ніж
на 10 типів: короткочасна,
довготривала, оперативна, рухова,
зорова, слухова, емоційна, словеснологічна і т.д.;
Причина 2. Виявити всі ці психологічні,
фізіологічні та соціальні особливості
вчитель без допомоги психолога, лікаря,
соціолога не може;
Причина 3.Навіть якщо теоретично
припустити, що в кожної дитини
виявили всі ці особливості, вчитель не
зможе запам’ятати їх у такій кількості
дітей, оскільки він одночасно навчає
свого предмета не один десяток учнів,
кожен з яких має не один десяток таких
особливостей.
Нарешті, якщо вчителю все-таки
вдається запам’ятати всі особливості
кожної дитини, він не зможе підійти
індивідуально тому, що урок триває
всього 40-45 хв, протягом яких
неможливо фізично попрацювати з
кожним учнем класу індивідуально.
Отже, існує суперечність: з одного боку,
вимоги до особистісно-орієнтованого
навчання, а з іншого причини, що
унеможливлюють якісне впровадження
цієї педагогічної технології у навчальновиховний процес.
Який же вихід з ситуації, що склалася ?
Філософія вчить, що джерелом і
рушійними силами будь-якого процесу
(у тому числі й навчального) є
розв’язання суперечностей і тому,
щоб навчальний процес розвивався,
вчителю необхідно вміти виявляти
суперечність навчального процесу, а
також вміти розв’язувати її.
Дана суперечність розв’язується шляхом
диференційованого підходу до учнів.
Диференціація (від лат. Differentia –
різниця, відмінність) – розчленування
цілого на якісно відмінні частини.
Розв’язування таких суперечностей
називається підходом до навчання.
Цей підхід, для прикладу, можна
здійснити таким чином:
Учнів класу розподілити на групи за
рівнем розвитку.
Критерії, якими слід керуватися - це
успішність.
Таких груп, наприклад, може бути
чотири:
низький рівень;
середній рівень;
достатній рівень;
високий рівень.
Зрозуміло, що такий поділ не
аргументується для учнів, для того щоб
у слабшого школяра не сформувалася
занижена самооцінка, а в сильного –
завищена.
Якщо учні однієї з груп підвищують свій
рівень – їх слід перевести до наступної
групи і навпаки.
Для кожної групи пропонуються різні за
ступенем складності завдання.
Диференційований підхід можна
здійснювати при різних формах
навчального процесу: під час уроку,
лабораторного заняття, екскурсії.
Під час проведеного уроку методом бесіди,
запитань слід орієнтувати учнів на певну
групу.
При цьому обов’язково слід враховувати,
щоб запитання було точним, стислим, не
мало елементів підказки.
Під час проведення уроку методом
пояснення, розповіді диференційований
підхід неможливий, оскільки вчитель будує
свою розповідь, орієнтуючись на
середнього учня,
але під час закріплення нового матеріалу
чи пояснення домашнього завдання учням
можна запропонувати різнорівневі
завдання.
Завершальним етапом навчальної
діяльності на уроці є:
усвідомлення ситуації досягнення мети;
переживання ситуації успіху;
підкріплення позитивної мотивації щодо
самої діяльності.
Ситуація успіху досягається тоді, коли
сама дитина визначає цей результат як
успіх.
Усвідомлення ситуації успіху самим
учнем, розуміння її значимості виникає у
суб'єкта після здолання своєї боязкості,
невміння, незнання, психологічного
враження та інших видів труднощів.
Роль “Ситуації успіху” у навчальній
діяльності
За останні роки термін
„Ситуація успіху” став звичним для
педагогів.
Ніхто не заперечує, що саме позитивні
емоції можуть стати для дитини одним
з найважливіших стимулів у навчанні,
але при цьому ми забуваємо про те, що
в педагогів не існує єдиного рецепта чи
правила, як саме створювати ситуації
успіху тому, що це слід на основі
індивідуального підходу, зважено, з
урахуванням багатьох факторів.
Діти прощають багато чого, але не
вибачають байдужість.
За відгуками дітей, найкращі їхні
вчителі вели уроки так, що здавалося,
ніби весь урок вони зайняті саме тобою.
Як цього досягти?
Іноді це „Іскра Божа”,
а частіше – майстерність, доведена до
мистецтва.
Важливо мати на увазі, що навіть
одноразове переживання успіху може
докорінно змінити психологічне
самопочуття дитини.
Ситуація успіху може стати пусковим
механізмом подальшого розвитку
особистості.
Безперечно, переживання успіху навіює
людині впевненість у власних силах.
З`являється бажання знову досягти
добрих результатів, виникає відчуття
внутрішнього благополуччя, що, у свою
чергу, покращує ставлення до
навколишнього світу.
На перший погляд здається, що вчитель,
кілька разів давши учню можливість
відчути успіх, далі вже само собою
забезпечує високий рівень мотивації,
інтересу, пізнавальної активності.
Але може бути й протилежний
результат: постійна успішність здатна
сформувати байдуже ставлення до
навчання.
Крім того, постійне очікування лише
позитивного результату згубно впливає
на розвиток вольових якостей учня:
він ухиляється від подолання
труднощів;
губиться в складних ситуаціях
(навчальних та життєвих);
у його поведінці починає домінувати
мотив „уникнення невдач”.
Досвідчені психологи та педагоги
попереджують про можливість
негативних наслідків пережитого успіху.
Чому ж виникає такий парадокс?
По-перше, успіх, що діставався ціною
незначних зусиль, може призвести до
переоцінки, точніше, до завищеної
оцінки своїх можливостей.
По-друге, за сильним переживанням
будь-якої емоції обов`язково настає
релаксація (розслаблення).
І якщо в цей період запропонувати
людині якусь діяльність, то, швидше за
все, ця діяльність буде менш успішною,
ніж попередня.
По-третє, переживання успіху може бути
потьмареним, якщо результат, важливий
і значимий для самого учня, не буде
адекватно оцінений іншими людьми.
І нарешті:
Емоція успіху не стане сильним
переживанням, якщо результати діяльності
не значимі для її суб`єкта.
Дитина, особливо на початку навчання,
однаково інтенсивно переживає успіх у
„головних” і „неголовних” навчальних
предметах.
Але часто знижують цю інтенсивність:
„12 балів з музики ! Та краще б ти
отримав 12 балів з читання”.
Знижуючи значимості успіху, що
переживається дитиною, ми, дорослі,
впливаємо на формування у дитини
ставлення до навчального процесу в
цілому.
Ось чому, оцінюючи дітей, необхідно
виходити з індивідуальних особливостей
кожного учня.
Просування вперед треба заохочувати,
підбадьорювати, щоб дитина не
відчувала невдачу, порівнюючи свої
результати з раніше встановленими
нормами, особливо якщо вони для неї
недосяжні.
Отже, ситуація успіху у навчальній
діяльності створюється вчителем або ж
психологом.
Як і будь-яку іншу діяльність, навчання
можна уявити у вигляді простого
ланцюжка дій:
1. Установка на діяльність (емоційна
підготовка учнів на вирішення
навчального завдання) – мотиваційний
етап;
2.Забезпечення діяльності (створення
умов для успішного вирішення
навчального завдання) –підготовчий,
робочий етап;
3.Порівняння отриманих результатів з
очікуваними (усвідомлення ставлення до
результатів своєї навчальної праці) –
результативний етап.
Отже, якщо ситуація успіху створюється
вчителем послідовно і свідомо, її
3.Порівняння отриманих результатів з
очікуваними (усвідомлення ставлення
до результатів своєї навчальної праці) –
результативний етап.
Отже, якщо ситуація успіху створюється
вчителем послідовно і свідомо, її
структура повинна врахувати всі
перелічені компоненти.
Створення ситуації успіху на
мотиваційному етапі навчальної
діяльності
Дослідження психологів свідчать, що рівень
засвоєння людиною знань істотно залежить
від рівня сформованості її мотивації
навчитися.
Тож давайте проаналізуємо, як провести
мотиваційний етап уроку так, щоб створити
ситуацію успіху для того учня.
Перед учителем стоїть завдання:
сформувати в учня настанову на
успішне виконання завдання
Інакше кажучи, вчитель повинен
сформувати в учнів мотив досягнення
мети.
Але при цьому вчитель часто
зустрічається з неадекватною
реакцією учнівського колективу:
1.Хтось уже виконував подібне
завдання, і його результати
виявились невдалими, так що у цієї
категорії учнів уже сформоване
негативне ставлення на успішне
виконання завдання.
2.Інша група учнів не стикалась з
такою роботою, тому вони не знають,
чого можна очікувати від майбутньої
діяльності.
3.Третя група, яка виконувала потрібні
завдання і успішно з ними впоралася,
знаходиться у стані мобілізації, готова
виконувати навчальне завдання.
Зрозуміло, що найлегше вчителю буде
працювати з учнями третьої групи, де
необхідно лише активізувати позитивні
емоції, які діти пережили раніше.
У другої групи учнів слід передбачити
емоційну реакцію, намалювати
перспективу вдалого виконання
завдання, пов`язавши її з тими чи
іншими умовами діяльності, які в
минулому забезпечували успіх.
Найбільш клопітною буде робота
першою групою учнів.
Перш за все доведеться нейтралізувати
спогади про невдачу в попередній
діяльності, а потім створити перспективу
для нової.
Зробити це можна, наприклад, так:
дати завдання учневі попрацювати над
своїми помилками, або повідомити його,
що завдання для нього змінено
порівняно з попереднім і т. д.
Учитель може запропонувати різні
варіанти мотивів досягнення ситуації
успіху:
прагнення самостійно розв`язати цікаві
задачі;
завоювати авторитет у своїх товаришів;
стати першим;
розглядати свою діяльність з точки зору
її корисності для інших людей;
встановити нові контакти між
товаришами у ході виконання завдання
тощо.
Отже, на етапі мотивації навчальної
діяльності учитель організовує певні
ситуації з метою активізувати чи
нейтралізувати емоції для наступної
діяльності
На етапі мотивації створення ситуації
успіху більшою мірою визначається
психологічними аспектами.
Тут доречним буде використання в
роботі вчителя таких психологопедагогічних прийомів, як:
Ефект Розенталя, або „Ефект
навіювання”: „Ти це можеш”, „Тобі це
вдається” тощо.
Якщо педагог буде переконувати учнів
у реальності успіху, то успіх прийде.
Англійський учений Стоуенс довів, що
учні, яких заохочували, досягли значно
більших успіхів, ніж ті, кого ніяк не
заохочували.
Прийом „Емоційне погладжування” –
це констатація будь-якого факту успіху,
прищеплювання дитині віри в себе,
відкритість учителя для довіри і співчуття.
◦ Прийом „Анонсування” –
репетиція майбутньої дії, яка створює
психологічний настрій на успіх перед
класом.
Це можуть бути додаткові індивідуальні
заняття з окремими учнями чи
заздалегідь оголошенні запитання
самостійної роботи.
Прийом „Шикуйсь!” містить такі кроки:
психологічна атака;
емоційне блокування;
вибір головного напрямку;
вибір рівних можливостей;
несподіване порівняння;
стабілізація.
Цей прийом полягає в тому, щоб:
учителем блокувалось припущення на
невдачу в діяльності учня;
відволікалася увага школяра від
чергового неуспіху;
вчитель повинен знайти той напрямок
діяльності, яким учень зможе
реалізувати себе набагато краще, тим
самим забезпечити його на успіх, на
стабільність у навчанні.
Розглянемо деякі
алгоритми створення ситуацій успіху та
методику їх реалізації:
Прийом „Даю шанс” – це заздалегідь
підготовлена вчителем ситуація, в якій
учень отримує можливість зненацька
для себе розкрити свої можливості.
Прийом “ Зняття страху”-
допомогає перебороти невпевненість у
власних силах (Люди вчаться на своїх
помилках і знаходять інші шляхи
вирішення проблем).
Прийом “Авансування успішного
результату” –
допомогає вчителю висловити тверду
переконаніність у тому, що його учень
обов’язково впорається з поставленим
завданням.
Це, в свою чергу, переконує дитину у
своїх силах і можливостях.
“У тебе обов’язково вийде”, “Я навіть не
сумніваюсь у позитивному результаті” і
т. д.
Прийом “Прихований інструктаж”
Допомагає дитині уникнути поразки.
Досягається шляхом побажання,
наприклад:
Можливо краще почати з ...,
Виконуючи роботу не забудьте про ...
Прийом “Внесення мотиву”.
Показує дитині заради чого, кого
здійснюється ця діяльність, кому буде
добре після виконання, наприклад, “Без
твоєї допомоги твоїм друзям не
впоратись...” тощо.
Прийом “Персональна винятковість.”
Визначає важливість зусиль дитини в
діяльності, що здійснюється або
здійснюватиметься, наприклад:
Тільки ти міг би…
Тільки тобі і можу доручити… і т.п.
Прийом “Висока оцінка деталі”.
Допомагає емоційно пережити не
результат в цілому, а якої її окремої
деталі:
Найбільше мені сподобалось у твоїй
роботі…
Найбільше тобі вдалося…
Прийом „Еврика”.
Створюються умови, за яких дитина,
виконуючи навчальне завдання,
несподівано відкриває в собі невідомі
досі здібності.
Завдання вчителя – помітити це глибоко
особисте відкриття, всіляко підтримати
дитину, поставити нову мету і надихнути
на її досягнення.
Допомога вчителя у створенні ситуації
відкриття має бути ненав`язливою,
прихованою.
Створюючи ситуації успіху на етапі
організації навчальної діяльності, слід
пам`ятати кілька основних правил:
у кожній дитині є задатки, які можуть
розвинутися у здібності;
Побачити їх, відчути, розвити – це
справа педагога;
ставлення до дитини як до рівної, як до
себе, спілкування, що повністю включає
грубість, різкість, образливий тон, має
стати обов`язковою нормою всієї
педагогічної діяльності;
Ставлення до дитини:
як до рівної,
як до себе,
спілкування, що повністю виключає:
- грубість,
- різкість,
- образливий тон
має стати обов`язковою нормою всієї
педагогічної діяльності;
чим більше напрямків діяльності, в яких
бере участь дитина, тим більше в неї
можливостей знайти себе;
кількість і різноманітність ситуацій і
обставин, в тому числі і штучно
створених, у які може потрапити
дитина, визначають шляхи її сьогодення
і віддаленого інтересу та можливі шляхи
успіху.
ТИПИ УСПІХУ:
Неочікувана радість – це почуття
задоволення від того, що результати
діяльності учня перевершили його
очікування.
З педагогічної та психологічної точки
зору – це результат продуманої,
підготовленої діяльності вчителя.
Спільна радість – полягає в тому, щоб учень
досяг необхідної для себе реакції колективу.
Вона може бути підготовленою вчителем
або спонтаною.
Спільною радістю вважають тільки ті реакції
колективу, які дають можливість дитині
відчутні себе задоволеним, стимулюють її
зусиля.
Це, перш за все, має бути емоційний відгук
оточуючих на успіх члена свого колективу.
Важливо, щоб у досягненнях кожного
школяра всі бачили результати своєї
праці, а сама дитина розуміла, що її
радість – це радість підтримки,
отримання статусу „свій серед своїх”.
Зрештою у тому, як реагує дитячий
колектив на успіхи або невдачі своїх
учителів, виявляється його моральна
сутність.
Радість пізнання – це радість пізнання
нового, хоча вона по своїй суті
альтруїстична (виникає на основі
допомоги, підтримки інших людей).
Пізнання спираїться на самоосвіту й
самопізнання.
Така радість не може вирости на
пустому місці, появитися без серйозних
причин. Це слід клопіткої роботи
учителя –учня-учнів.
ВИСНОВОК:
1.Ситуація успіху досягається тоді, коли
сама дитина визначає цей результат як
успіх.
2 Усвідомлення ситуації успіху самим
учнем, розуміння її значимості виникає у
школяра після здолання своєї боязкості,
невміння, незнання, психологічного
враження та інших видів труднощів.
3. Завдання педагога :
допомогти особистості дитини зрости в
успіху;
дати відчути радість від здолання
труднощів;
дати зрозуміти, що задарма в житті в
житті нічого не дається, скрізь необхідно
докласти зусиль.
І успіх буде еквівалентним витраченим
зусиллям.
ШАНОВНІ КОЛЕГИ !
Дайте, будь ласка, відповідь на такі
запитання:
1.Ваше ставлення до технології “Створення
ситуації успіху”.
2.Як Ви оцінюєте стан “Створення ситуації
успіху у Вашому навчальному закладі”.
3.Які ще методичні рекомендації, ідеї,
міркування щодо “Створення ситуації успіху”,
Ви можете запропонувати учасникам нашого
семінару ?
ВДЯЧНІ ВАМ ЗА ВІДВЕРТІСТЬ, ЗА ПОРАДИ
Slide 90
Створення ситуації успіху
та шляхи її реалізації
на уроці як складової якості
навчально-виховного процесу
Мета: Удосконалити методику
створення ситуації успіху та шляхів
її реалізації на уроці як стежки, що
веде до того куточка дитячого
серця, в якому горить вогник
бажання бути гарним.
На
відміну від традиційного розуміння
освіти як суми знань та навичок, нині освіту
починають розглядати як процес
становлення особистості .
Причому особистості, здатної до:
самоосвіти,
саморозвитку,
самовдосконалення,
яка вміє використовувати набуті знання,
яка прагне реалізувати себе,
спроможна змінити на краще своє життя,
життя своєї держави.
Алгоритм
створення та досягнення ситуації успіху
твердження про “Ситуацію успіху”;
особистісно-орієнтований підхід у справі
навчання та виховання - основа педагогічної
технології “Створення ситуації успіху”;
роль “Ситуації успіху” у навчальній діяльності;
створення “Ситуації успіху” на мотиваційному
етапі навчальної діяльності;
психолого-педагогічні прийоми при створенні
“Ситуації успіху”;
методика реалізації “Ситуації успіху”;
Виходячи із Положень Закону України “Про
освіту” завдання школи сьогодні полягає в
тому, щоб:
Виховувати в учнів здатність:
долати життєві труднощі;
самостійно приймати рішення;
розвивати себе як особистість, здатну:
робити вибір і контролювати своє життя;
брати на себе відповідальність за свої дії;
захищати себе і свої життєві цінності;
діяти відповідно до них;
піклуватись про інших;
Завдання вчителів:
прищепити учням потребу до здобуття
знань;
створити такі умови, щоб процес
здобуття знань був для них цікавим,
потрібним, комфортним;
і тому пріоритетним завданням вчителя
під час навчально-виховної діяльності є
створення ситуації успіху.
Що означає “Ситуація успіху?”
Ситуація успіху - це суб'єктивний
психічний стан задоволення наслідком
своєї фізичної, розумової праці чи
моральної напруги.
Успіх у навчанні - єдине джерело
внутрішніх сил дитини, які породжують
енергію для переборення труднощів,
бажання вчитися.
В.Сухомлинський
Ситуація успіху дарує атмосферу
приязні та взаємодопомоги, впевненості
і захищеності.
Учитель зобов’язаний створити джерело
внутрішніх сил дитини, джерело, яке дає
енергію для подолання труднощів і
формування бажання вчитися.
Використання ситуації успіху має
сприяти підвищенню робочого тонусу,
збільшенню продуктивності навчальної
роботи, а також допомогти учням
усвідомити себе повноцінною
особистістю і, відповідно, забезпечити
успіх у навчанні.
Основою педагогічної технології
“Створення ситуації успіху” є
особистісно-орієнтований підхід у справі
навчання та виховання.
А тому звернемося до рекомендацій
щодо особистісно-орієнтовного підходу
навчання та виховання.
–
Особистісно орієнтоване навчання
це навчання, центром якого є
особистість дитини, її самобутність та
самостійність: суб'єктивний досвід
кожного спочатку розкривається, а
потім узгоджується зі змістом освіти.
Визнання учня ключовою фігурою
всього освітнього процесу – це і є
особистісно орієнтована педагогіка.
У свідомості учня це має такий
вигляд: «Все, що я пізнаю, я знаю,
для чого мені потрібно і де я можу ці
знання застосувати».
Для педагога - це прагнення знайти
розумний баланс між знаннями,
уміннями та навичками учня.
Сучасність вимагає навчити учнів:
- самостійно та творчо розв'язувати
проблеми;
- шукати нову інформацію й робити
висновки, а не подавати дітям готові
знання.
В особистісно-орієнтованому підході
вчителю насамперед потрібен високий
рівень педагогічної майстерності, який
базується на розвитку:
дидактичних;
організаторських;
комунікативних;
науково-пізнавальних;
емоційних;
та поведінкових компонентностей;
-
-
Цілі особистісно орієнтованого
навчання полягають у тому, щоб:
визначити життєвий досвід кожного
учня;
його пізнавальні здібності;
рівень інтелекту;
інтереси, які спочатку треба розкрити,
а потім розвинути у навчальному
процесі;
Цілі особистісно орієнтованого навчання
полягають у тому, щоб:
Формувати позитивну мотивацію учнів до:
-
пізнавальної діяльності;
-
потребу в самопізнанні;
-
потребу в самореалізаціїї;
-
та потребу у самовдосконаленні школярів;
Цілі особистісно орієнтованого навчання
полягають у тому, щоб:
Озброїти учнів механізмом:
адаптації;
саморегуляції;
самозахисту;
самовиховання;
Цілі особистісно орієнтованого навчання
полягають у тому, щоб:
Розвинути індивідуальні позитивні
здібності кожного школяра;
Сформувати культуру життєдіяльності
максимально виявити і використати
індивідуальний досвід учня;
Правильно визначати лінії поведінки.
Основні принципи
особистісно-орієнтованого
навчання:
1. Принцип «розвивальної допомоги»
не робити за учня;
не вказувати йому, що робити,
а допомогти пробувати власні сили і власну
активність;
потрібно добитись, щоб учень сам обирав
рішення і відповідав за них.
Звідси - не потрібно подавати готові
знання, а створити умови, в яких
виявляється:
-
власна пізнавальна активність учня;
-
і він визначить для себе цілі, зміст та
методи роботи, власні цінності.
-
Навчання повинно бути дослідницьким
Це час, протягом якого діти вчаться:
самостійно діяти;
- дискутувати;
- приймати рішення.
-
При цьому розвивається самосвідомість і
самореалізується особистість.
Принцип - «свобода вміння»
- учні вільно обговорюють
проблеми;
- співпрацюють один з одним,
- а вчитель виступає в ролі
старшого члена колективу,
консультанта, джерела досвіду
Принцип - «свобода вміння»
Учителю:
-недостатньо
процес;
організувати навчальний
- потрібно ще визначити спосіб засвоєння
знань, тобто оприділити види діяльності
учня на уроці.
Основні вимоги до особистісноорієнтованого уроку:
раціональна єдність словесних,
наукових і практичних методів
навчання;
зв'язок з раніше вивченим досвідом,
набутим учнем;
Основні вимоги до особистісно
орієнтованого уроку:
-формування вмінь в учнів самостійно
здобувати знання і застосовувати їх на
практиці;
-заохочення прагнень учнів знаходити свій
спосіб роботи з навчальним матеріалом.
Метою
особистісноорієнтованого уроку є:
- створення умов для виявлення
пізнавальної активності учнів
Засобами досягнення вчителем цієї мети
можуть бути:
використання різних форм та методів
навчальної діяльності, які дозволяють
розкрити суб'єктивний досвід учнів;
створення атмосфери зацікавленості
кожного учня в результатах роботи
всього класу;
стимулювання учнів до висловлювань,
використання різних способів виконання
завдань без побоювань помилитися,
отримати хибну відповідь тощо;
Засобами досягнення вчителем цієї мети
можуть бути:
використання протягом уроку
дидактичного матеріалу, який дозволяє
отримати учневі найбільш значущі для
нього вид та форму змісту навчального
матеріалу;
оцінювання досягнень учня протягом
усього процесу його діяльності, а не
тільки за кінцевим результатом;
Засобами досягнення вчителем цієї мети
можуть бути:
заохочення прагнень учня знаходити свій
спосіб роботи;
аналізувати протягом уроку роботи інших
учнів; вибирати та засвоювати найбільш
раціональні з них;
створення на уроці педагогічних ситуацій
спілкування, які б дозволяли кожному учневі
виявляти ініціативу, самостійність, виборність у
справах роботи;
створення обстановки для природного
самовираження учня.
Технологія
особистісноорієнтованогоуроку
Для проведення особистісноорієнтованого уроку вчитель має
оволодіти його основними етапами:
1.
2.
3.
4.
5.
6.
7.
8.
Орієнтації.
Визначення мети.
Проектування.
Організації.
Реалізації.
Контролю.
Коригування.
Оцінювання
1. Етап орієнтації включає:
орієнтацію на позитивну роботу;
орієнтацію на визначення особистісного
досвіду учнів;
пов'язання цього досвіду з проблемами
навчального матеріалу.
2. Етап визначення мети передбачає:
визначення на уроці разом з учнями
значущої мети здійснення тієї діяльності,
яка запланована вчителем (учні повинні
зрозуміти, що може дати робота учням
саме на цьому уроці для складання,
наприклад, тематичного заліку,
державної атестації, свого майбутнього
життя тощо);
визначення показників досягнення
поставлених завдань;
3. Етап проектування включає:
передбачення залучення учнів до
виконання ними випереджальних
завдань;
підготовки повідомлень;
рефератів;
виготовлення та відбору наочності;
складання плану роботи тощо;
Етап організації виконання плану
діяльності передбачає:
Подання можливих варіантів і
способів виконання навчальної
діяльності (усна чи письмова форма,
індивідуальна робота чи робота в
групах, робота з текстом чи з іншими
засобами одержання інформації);
Етап організації виконання плану
діяльності передбачає:
2.Представлення учнями вибору способу
фіксації нового матеріалу (конспект,
схема, таблиця, опора, план, тези,
висновки тощо);
3.Варіативність домашнього завдання
(диференціація за рівнем складності та
способом виконання).
Етап контрольно-оцінювальний:
1.Залучення учнів до контролю за
перебігом навчальної діяльності шляхом
заохочення їх до різних видів контролю,
самоконтролю, взаємоконтролю, роботи
в групах;
2.Участь учнів у виправленні помилок і
недоліків у знаннях, усвідомлення їх
причин шляхом взаємо та самоаналізу;
Етап контрольно-оцінювальний:
3.Надання учням можливості самостійно
або за участі вчителя, інших учнів
порівнювати отримані ним результати з
критеріями стандарту, закладеного у
навчальній програмі;
4.Використання механізмів оцінного
методу (позитивного ставлення до
успіхів школяра);
Етап контрольно-оцінювальний:
5.Використання механізмів оцінного
методу (позитивного ставлення до
успіхів школяра).
6.Оцінювання (виставлення рівневих
оцінок за дванадцятибальною системою
оцінювання навчальних досягнень,
поурочного бала, рейтинг) не тільки
результатів, а й самого процесу
навчання.
6. Заключний етап передбачає:
усвідомлення учнями ситуації
досягнення мети;
відчуття успіху;
підкріплення позитивної мотивації
стосовно власної діяльності.
Методи та засоби психолого-педагогічної
підтримки діяльності учнів
заохочення;
навчально-пізнавальна гра;
створення ситуації успіху;
створення ситуації пізнавального інтересу;
створення проблемної ситуації;
спонукання до пошуку альтернативних
рішень;
виконання творчих завдань;
кооперація учнів;
створення ситуації взаємодопомоги тощо.
Висновок може бути таким: особистісноорієнтоване навчання ЦЕ–
загальнодидактичний принцип
індивідуального підходу до учнів.
Таке твердження ми дослідимо та
пояснимо за допомогою такого факту:
Відомий російський психолог
Л.С. Виготський своє теорією доводить,
що розум будь-якої людини має дві зони
розвитку: А і Б.
Перша зона (А) – це зона актуального
розвитку.
У цю зону потрапляють завдання, які
дитина може виконати сама без
допомоги вчителя.
Друга зона (В) – це зона найближчого
розвитку
Сюди потрапляють завдання, які дитина сама
виконати не може, але може з ними
впоратися з допомогою вчителя.
Зона найближчого розвитку, - це зона
“наступного дня”.
Те, що сьогодні є зона найближчого
розвитку, завтра у процесі навчання повинно
стати зоною актуального розвитку. Учитель
не повинен давати готову інформацію, адже
таке навчання може загальмувати мислення
дитини. А за допомогою вміло підібраних
запитань педагог підводить школяра до
правильної відповіді, розв’язку.
Те, що сьогодні є зоною найближчого
розвитку, завтра у процесі навчання
повинно стати зоною актуального
розвитку.
Учитель не повинен давати готову
інформацію, адже таке навчання може
загальмувати мислення дитини.
А за допомогою вміло підібраних
запитань педагог підводить школяра до
правильної відповіді, розв’язку.
Отже, як бачимо із цього прикладу, щоб
відбулися розвиток і навчання учнів,
завдання повинні потрапляти лише в
зону найближчого розвитку
(за Л.С. Виготським).
Припустимо, що два учні навчались в
одній школі, в одних і тих самих
учителів, закінчили школу з відзнакою,
рівень їхнього розвитку все одно буде
різним.
Ще більше відрізняється розвиток учнів
класу, які згідно з 12- бальною
системою досягли початкового і
високого рівнів.
Тому зрозуміло, що до таких дітей треба
підходити індивідуально, тобто ставити
перед ними різні завдання.
Якщо для цілого класу поставити одне
завдання, то для одних учнів воно
потрапить у зону актуального розвитку,
для інших – у зону найближчого
розвитку.
Отже, одне завдання для всього класу
ставити не бажано і не потрібно, а
здійснювати якісний особистісноорієнтований підхід до навчання та
виховання на практиці нам заважає ряд
причин, зокрема:
Причина 1. Щоб підійти індивідуально
до кожного учня, необхідно знати його
психологічні, фізіологічні та соціальні
особливості.
Лише психологія нараховує кілька
десятків індивідуальних особливостей
особистості. Це різні види уваги, уяви,
мислення, сприйняття, темпераменту,
характеру і т.д.
Пам’ять також поділяється більш ніж
на 10 типів: короткочасна,
довготривала, оперативна, рухова,
зорова, слухова, емоційна, словеснологічна і т.д.;
Причина 2. Виявити всі ці психологічні,
фізіологічні та соціальні особливості
вчитель без допомоги психолога, лікаря,
соціолога не може;
Причина 3.Навіть якщо теоретично
припустити, що в кожної дитини
виявили всі ці особливості, вчитель не
зможе запам’ятати їх у такій кількості
дітей, оскільки він одночасно навчає
свого предмета не один десяток учнів,
кожен з яких має не один десяток таких
особливостей.
Нарешті, якщо вчителю все-таки
вдається запам’ятати всі особливості
кожної дитини, він не зможе підійти
індивідуально тому, що урок триває
всього 40-45 хв, протягом яких
неможливо фізично попрацювати з
кожним учнем класу індивідуально.
Отже, існує суперечність: з одного боку,
вимоги до особистісно-орієнтованого
навчання, а з іншого причини, що
унеможливлюють якісне впровадження
цієї педагогічної технології у навчальновиховний процес.
Який же вихід з ситуації, що склалася ?
Філософія вчить, що джерелом і
рушійними силами будь-якого процесу
(у тому числі й навчального) є
розв’язання суперечностей і тому,
щоб навчальний процес розвивався,
вчителю необхідно вміти виявляти
суперечність навчального процесу, а
також вміти розв’язувати її.
Дана суперечність розв’язується шляхом
диференційованого підходу до учнів.
Диференціація (від лат. Differentia –
різниця, відмінність) – розчленування
цілого на якісно відмінні частини.
Розв’язування таких суперечностей
називається підходом до навчання.
Цей підхід, для прикладу, можна
здійснити таким чином:
Учнів класу розподілити на групи за
рівнем розвитку.
Критерії, якими слід керуватися - це
успішність.
Таких груп, наприклад, може бути
чотири:
низький рівень;
середній рівень;
достатній рівень;
високий рівень.
Зрозуміло, що такий поділ не
аргументується для учнів, для того щоб
у слабшого школяра не сформувалася
занижена самооцінка, а в сильного –
завищена.
Якщо учні однієї з груп підвищують свій
рівень – їх слід перевести до наступної
групи і навпаки.
Для кожної групи пропонуються різні за
ступенем складності завдання.
Диференційований підхід можна
здійснювати при різних формах
навчального процесу: під час уроку,
лабораторного заняття, екскурсії.
Під час проведеного уроку методом бесіди,
запитань слід орієнтувати учнів на певну
групу.
При цьому обов’язково слід враховувати,
щоб запитання було точним, стислим, не
мало елементів підказки.
Під час проведення уроку методом
пояснення, розповіді диференційований
підхід неможливий, оскільки вчитель будує
свою розповідь, орієнтуючись на
середнього учня,
але під час закріплення нового матеріалу
чи пояснення домашнього завдання учням
можна запропонувати різнорівневі
завдання.
Завершальним етапом навчальної
діяльності на уроці є:
усвідомлення ситуації досягнення мети;
переживання ситуації успіху;
підкріплення позитивної мотивації щодо
самої діяльності.
Ситуація успіху досягається тоді, коли
сама дитина визначає цей результат як
успіх.
Усвідомлення ситуації успіху самим
учнем, розуміння її значимості виникає у
суб'єкта після здолання своєї боязкості,
невміння, незнання, психологічного
враження та інших видів труднощів.
Роль “Ситуації успіху” у навчальній
діяльності
За останні роки термін
„Ситуація успіху” став звичним для
педагогів.
Ніхто не заперечує, що саме позитивні
емоції можуть стати для дитини одним
з найважливіших стимулів у навчанні,
але при цьому ми забуваємо про те, що
в педагогів не існує єдиного рецепта чи
правила, як саме створювати ситуації
успіху тому, що це слід на основі
індивідуального підходу, зважено, з
урахуванням багатьох факторів.
Діти прощають багато чого, але не
вибачають байдужість.
За відгуками дітей, найкращі їхні
вчителі вели уроки так, що здавалося,
ніби весь урок вони зайняті саме тобою.
Як цього досягти?
Іноді це „Іскра Божа”,
а частіше – майстерність, доведена до
мистецтва.
Важливо мати на увазі, що навіть
одноразове переживання успіху може
докорінно змінити психологічне
самопочуття дитини.
Ситуація успіху може стати пусковим
механізмом подальшого розвитку
особистості.
Безперечно, переживання успіху навіює
людині впевненість у власних силах.
З`являється бажання знову досягти
добрих результатів, виникає відчуття
внутрішнього благополуччя, що, у свою
чергу, покращує ставлення до
навколишнього світу.
На перший погляд здається, що вчитель,
кілька разів давши учню можливість
відчути успіх, далі вже само собою
забезпечує високий рівень мотивації,
інтересу, пізнавальної активності.
Але може бути й протилежний
результат: постійна успішність здатна
сформувати байдуже ставлення до
навчання.
Крім того, постійне очікування лише
позитивного результату згубно впливає
на розвиток вольових якостей учня:
він ухиляється від подолання
труднощів;
губиться в складних ситуаціях
(навчальних та життєвих);
у його поведінці починає домінувати
мотив „уникнення невдач”.
Досвідчені психологи та педагоги
попереджують про можливість
негативних наслідків пережитого успіху.
Чому ж виникає такий парадокс?
По-перше, успіх, що діставався ціною
незначних зусиль, може призвести до
переоцінки, точніше, до завищеної
оцінки своїх можливостей.
По-друге, за сильним переживанням
будь-якої емоції обов`язково настає
релаксація (розслаблення).
І якщо в цей період запропонувати
людині якусь діяльність, то, швидше за
все, ця діяльність буде менш успішною,
ніж попередня.
По-третє, переживання успіху може бути
потьмареним, якщо результат, важливий
і значимий для самого учня, не буде
адекватно оцінений іншими людьми.
І нарешті:
Емоція успіху не стане сильним
переживанням, якщо результати діяльності
не значимі для її суб`єкта.
Дитина, особливо на початку навчання,
однаково інтенсивно переживає успіх у
„головних” і „неголовних” навчальних
предметах.
Але часто знижують цю інтенсивність:
„12 балів з музики ! Та краще б ти
отримав 12 балів з читання”.
Знижуючи значимості успіху, що
переживається дитиною, ми, дорослі,
впливаємо на формування у дитини
ставлення до навчального процесу в
цілому.
Ось чому, оцінюючи дітей, необхідно
виходити з індивідуальних особливостей
кожного учня.
Просування вперед треба заохочувати,
підбадьорювати, щоб дитина не
відчувала невдачу, порівнюючи свої
результати з раніше встановленими
нормами, особливо якщо вони для неї
недосяжні.
Отже, ситуація успіху у навчальній
діяльності створюється вчителем або ж
психологом.
Як і будь-яку іншу діяльність, навчання
можна уявити у вигляді простого
ланцюжка дій:
1. Установка на діяльність (емоційна
підготовка учнів на вирішення
навчального завдання) – мотиваційний
етап;
2.Забезпечення діяльності (створення
умов для успішного вирішення
навчального завдання) –підготовчий,
робочий етап;
3.Порівняння отриманих результатів з
очікуваними (усвідомлення ставлення до
результатів своєї навчальної праці) –
результативний етап.
Отже, якщо ситуація успіху створюється
вчителем послідовно і свідомо, її
3.Порівняння отриманих результатів з
очікуваними (усвідомлення ставлення
до результатів своєї навчальної праці) –
результативний етап.
Отже, якщо ситуація успіху створюється
вчителем послідовно і свідомо, її
структура повинна врахувати всі
перелічені компоненти.
Створення ситуації успіху на
мотиваційному етапі навчальної
діяльності
Дослідження психологів свідчать, що рівень
засвоєння людиною знань істотно залежить
від рівня сформованості її мотивації
навчитися.
Тож давайте проаналізуємо, як провести
мотиваційний етап уроку так, щоб створити
ситуацію успіху для того учня.
Перед учителем стоїть завдання:
сформувати в учня настанову на
успішне виконання завдання
Інакше кажучи, вчитель повинен
сформувати в учнів мотив досягнення
мети.
Але при цьому вчитель часто
зустрічається з неадекватною
реакцією учнівського колективу:
1.Хтось уже виконував подібне
завдання, і його результати
виявились невдалими, так що у цієї
категорії учнів уже сформоване
негативне ставлення на успішне
виконання завдання.
2.Інша група учнів не стикалась з
такою роботою, тому вони не знають,
чого можна очікувати від майбутньої
діяльності.
3.Третя група, яка виконувала потрібні
завдання і успішно з ними впоралася,
знаходиться у стані мобілізації, готова
виконувати навчальне завдання.
Зрозуміло, що найлегше вчителю буде
працювати з учнями третьої групи, де
необхідно лише активізувати позитивні
емоції, які діти пережили раніше.
У другої групи учнів слід передбачити
емоційну реакцію, намалювати
перспективу вдалого виконання
завдання, пов`язавши її з тими чи
іншими умовами діяльності, які в
минулому забезпечували успіх.
Найбільш клопітною буде робота
першою групою учнів.
Перш за все доведеться нейтралізувати
спогади про невдачу в попередній
діяльності, а потім створити перспективу
для нової.
Зробити це можна, наприклад, так:
дати завдання учневі попрацювати над
своїми помилками, або повідомити його,
що завдання для нього змінено
порівняно з попереднім і т. д.
Учитель може запропонувати різні
варіанти мотивів досягнення ситуації
успіху:
прагнення самостійно розв`язати цікаві
задачі;
завоювати авторитет у своїх товаришів;
стати першим;
розглядати свою діяльність з точки зору
її корисності для інших людей;
встановити нові контакти між
товаришами у ході виконання завдання
тощо.
Отже, на етапі мотивації навчальної
діяльності учитель організовує певні
ситуації з метою активізувати чи
нейтралізувати емоції для наступної
діяльності
На етапі мотивації створення ситуації
успіху більшою мірою визначається
психологічними аспектами.
Тут доречним буде використання в
роботі вчителя таких психологопедагогічних прийомів, як:
Ефект Розенталя, або „Ефект
навіювання”: „Ти це можеш”, „Тобі це
вдається” тощо.
Якщо педагог буде переконувати учнів
у реальності успіху, то успіх прийде.
Англійський учений Стоуенс довів, що
учні, яких заохочували, досягли значно
більших успіхів, ніж ті, кого ніяк не
заохочували.
Прийом „Емоційне погладжування” –
це констатація будь-якого факту успіху,
прищеплювання дитині віри в себе,
відкритість учителя для довіри і співчуття.
◦ Прийом „Анонсування” –
репетиція майбутньої дії, яка створює
психологічний настрій на успіх перед
класом.
Це можуть бути додаткові індивідуальні
заняття з окремими учнями чи
заздалегідь оголошенні запитання
самостійної роботи.
Прийом „Шикуйсь!” містить такі кроки:
психологічна атака;
емоційне блокування;
вибір головного напрямку;
вибір рівних можливостей;
несподіване порівняння;
стабілізація.
Цей прийом полягає в тому, щоб:
учителем блокувалось припущення на
невдачу в діяльності учня;
відволікалася увага школяра від
чергового неуспіху;
вчитель повинен знайти той напрямок
діяльності, яким учень зможе
реалізувати себе набагато краще, тим
самим забезпечити його на успіх, на
стабільність у навчанні.
Розглянемо деякі
алгоритми створення ситуацій успіху та
методику їх реалізації:
Прийом „Даю шанс” – це заздалегідь
підготовлена вчителем ситуація, в якій
учень отримує можливість зненацька
для себе розкрити свої можливості.
Прийом “ Зняття страху”-
допомогає перебороти невпевненість у
власних силах (Люди вчаться на своїх
помилках і знаходять інші шляхи
вирішення проблем).
Прийом “Авансування успішного
результату” –
допомогає вчителю висловити тверду
переконаніність у тому, що його учень
обов’язково впорається з поставленим
завданням.
Це, в свою чергу, переконує дитину у
своїх силах і можливостях.
“У тебе обов’язково вийде”, “Я навіть не
сумніваюсь у позитивному результаті” і
т. д.
Прийом “Прихований інструктаж”
Допомагає дитині уникнути поразки.
Досягається шляхом побажання,
наприклад:
Можливо краще почати з ...,
Виконуючи роботу не забудьте про ...
Прийом “Внесення мотиву”.
Показує дитині заради чого, кого
здійснюється ця діяльність, кому буде
добре після виконання, наприклад, “Без
твоєї допомоги твоїм друзям не
впоратись...” тощо.
Прийом “Персональна винятковість.”
Визначає важливість зусиль дитини в
діяльності, що здійснюється або
здійснюватиметься, наприклад:
Тільки ти міг би…
Тільки тобі і можу доручити… і т.п.
Прийом “Висока оцінка деталі”.
Допомагає емоційно пережити не
результат в цілому, а якої її окремої
деталі:
Найбільше мені сподобалось у твоїй
роботі…
Найбільше тобі вдалося…
Прийом „Еврика”.
Створюються умови, за яких дитина,
виконуючи навчальне завдання,
несподівано відкриває в собі невідомі
досі здібності.
Завдання вчителя – помітити це глибоко
особисте відкриття, всіляко підтримати
дитину, поставити нову мету і надихнути
на її досягнення.
Допомога вчителя у створенні ситуації
відкриття має бути ненав`язливою,
прихованою.
Створюючи ситуації успіху на етапі
організації навчальної діяльності, слід
пам`ятати кілька основних правил:
у кожній дитині є задатки, які можуть
розвинутися у здібності;
Побачити їх, відчути, розвити – це
справа педагога;
ставлення до дитини як до рівної, як до
себе, спілкування, що повністю включає
грубість, різкість, образливий тон, має
стати обов`язковою нормою всієї
педагогічної діяльності;
Ставлення до дитини:
як до рівної,
як до себе,
спілкування, що повністю виключає:
- грубість,
- різкість,
- образливий тон
має стати обов`язковою нормою всієї
педагогічної діяльності;
чим більше напрямків діяльності, в яких
бере участь дитина, тим більше в неї
можливостей знайти себе;
кількість і різноманітність ситуацій і
обставин, в тому числі і штучно
створених, у які може потрапити
дитина, визначають шляхи її сьогодення
і віддаленого інтересу та можливі шляхи
успіху.
ТИПИ УСПІХУ:
Неочікувана радість – це почуття
задоволення від того, що результати
діяльності учня перевершили його
очікування.
З педагогічної та психологічної точки
зору – це результат продуманої,
підготовленої діяльності вчителя.
Спільна радість – полягає в тому, щоб учень
досяг необхідної для себе реакції колективу.
Вона може бути підготовленою вчителем
або спонтаною.
Спільною радістю вважають тільки ті реакції
колективу, які дають можливість дитині
відчутні себе задоволеним, стимулюють її
зусиля.
Це, перш за все, має бути емоційний відгук
оточуючих на успіх члена свого колективу.
Важливо, щоб у досягненнях кожного
школяра всі бачили результати своєї
праці, а сама дитина розуміла, що її
радість – це радість підтримки,
отримання статусу „свій серед своїх”.
Зрештою у тому, як реагує дитячий
колектив на успіхи або невдачі своїх
учителів, виявляється його моральна
сутність.
Радість пізнання – це радість пізнання
нового, хоча вона по своїй суті
альтруїстична (виникає на основі
допомоги, підтримки інших людей).
Пізнання спираїться на самоосвіту й
самопізнання.
Така радість не може вирости на
пустому місці, появитися без серйозних
причин. Це слід клопіткої роботи
учителя –учня-учнів.
ВИСНОВОК:
1.Ситуація успіху досягається тоді, коли
сама дитина визначає цей результат як
успіх.
2 Усвідомлення ситуації успіху самим
учнем, розуміння її значимості виникає у
школяра після здолання своєї боязкості,
невміння, незнання, психологічного
враження та інших видів труднощів.
3. Завдання педагога :
допомогти особистості дитини зрости в
успіху;
дати відчути радість від здолання
труднощів;
дати зрозуміти, що задарма в житті в
житті нічого не дається, скрізь необхідно
докласти зусиль.
І успіх буде еквівалентним витраченим
зусиллям.
ШАНОВНІ КОЛЕГИ !
Дайте, будь ласка, відповідь на такі
запитання:
1.Ваше ставлення до технології “Створення
ситуації успіху”.
2.Як Ви оцінюєте стан “Створення ситуації
успіху у Вашому навчальному закладі”.
3.Які ще методичні рекомендації, ідеї,
міркування щодо “Створення ситуації успіху”,
Ви можете запропонувати учасникам нашого
семінару ?
ВДЯЧНІ ВАМ ЗА ВІДВЕРТІСТЬ, ЗА ПОРАДИ
Slide 91
Створення ситуації успіху
та шляхи її реалізації
на уроці як складової якості
навчально-виховного процесу
Мета: Удосконалити методику
створення ситуації успіху та шляхів
її реалізації на уроці як стежки, що
веде до того куточка дитячого
серця, в якому горить вогник
бажання бути гарним.
На
відміну від традиційного розуміння
освіти як суми знань та навичок, нині освіту
починають розглядати як процес
становлення особистості .
Причому особистості, здатної до:
самоосвіти,
саморозвитку,
самовдосконалення,
яка вміє використовувати набуті знання,
яка прагне реалізувати себе,
спроможна змінити на краще своє життя,
життя своєї держави.
Алгоритм
створення та досягнення ситуації успіху
твердження про “Ситуацію успіху”;
особистісно-орієнтований підхід у справі
навчання та виховання - основа педагогічної
технології “Створення ситуації успіху”;
роль “Ситуації успіху” у навчальній діяльності;
створення “Ситуації успіху” на мотиваційному
етапі навчальної діяльності;
психолого-педагогічні прийоми при створенні
“Ситуації успіху”;
методика реалізації “Ситуації успіху”;
Виходячи із Положень Закону України “Про
освіту” завдання школи сьогодні полягає в
тому, щоб:
Виховувати в учнів здатність:
долати життєві труднощі;
самостійно приймати рішення;
розвивати себе як особистість, здатну:
робити вибір і контролювати своє життя;
брати на себе відповідальність за свої дії;
захищати себе і свої життєві цінності;
діяти відповідно до них;
піклуватись про інших;
Завдання вчителів:
прищепити учням потребу до здобуття
знань;
створити такі умови, щоб процес
здобуття знань був для них цікавим,
потрібним, комфортним;
і тому пріоритетним завданням вчителя
під час навчально-виховної діяльності є
створення ситуації успіху.
Що означає “Ситуація успіху?”
Ситуація успіху - це суб'єктивний
психічний стан задоволення наслідком
своєї фізичної, розумової праці чи
моральної напруги.
Успіх у навчанні - єдине джерело
внутрішніх сил дитини, які породжують
енергію для переборення труднощів,
бажання вчитися.
В.Сухомлинський
Ситуація успіху дарує атмосферу
приязні та взаємодопомоги, впевненості
і захищеності.
Учитель зобов’язаний створити джерело
внутрішніх сил дитини, джерело, яке дає
енергію для подолання труднощів і
формування бажання вчитися.
Використання ситуації успіху має
сприяти підвищенню робочого тонусу,
збільшенню продуктивності навчальної
роботи, а також допомогти учням
усвідомити себе повноцінною
особистістю і, відповідно, забезпечити
успіх у навчанні.
Основою педагогічної технології
“Створення ситуації успіху” є
особистісно-орієнтований підхід у справі
навчання та виховання.
А тому звернемося до рекомендацій
щодо особистісно-орієнтовного підходу
навчання та виховання.
–
Особистісно орієнтоване навчання
це навчання, центром якого є
особистість дитини, її самобутність та
самостійність: суб'єктивний досвід
кожного спочатку розкривається, а
потім узгоджується зі змістом освіти.
Визнання учня ключовою фігурою
всього освітнього процесу – це і є
особистісно орієнтована педагогіка.
У свідомості учня це має такий
вигляд: «Все, що я пізнаю, я знаю,
для чого мені потрібно і де я можу ці
знання застосувати».
Для педагога - це прагнення знайти
розумний баланс між знаннями,
уміннями та навичками учня.
Сучасність вимагає навчити учнів:
- самостійно та творчо розв'язувати
проблеми;
- шукати нову інформацію й робити
висновки, а не подавати дітям готові
знання.
В особистісно-орієнтованому підході
вчителю насамперед потрібен високий
рівень педагогічної майстерності, який
базується на розвитку:
дидактичних;
організаторських;
комунікативних;
науково-пізнавальних;
емоційних;
та поведінкових компонентностей;
-
-
Цілі особистісно орієнтованого
навчання полягають у тому, щоб:
визначити життєвий досвід кожного
учня;
його пізнавальні здібності;
рівень інтелекту;
інтереси, які спочатку треба розкрити,
а потім розвинути у навчальному
процесі;
Цілі особистісно орієнтованого навчання
полягають у тому, щоб:
Формувати позитивну мотивацію учнів до:
-
пізнавальної діяльності;
-
потребу в самопізнанні;
-
потребу в самореалізаціїї;
-
та потребу у самовдосконаленні школярів;
Цілі особистісно орієнтованого навчання
полягають у тому, щоб:
Озброїти учнів механізмом:
адаптації;
саморегуляції;
самозахисту;
самовиховання;
Цілі особистісно орієнтованого навчання
полягають у тому, щоб:
Розвинути індивідуальні позитивні
здібності кожного школяра;
Сформувати культуру життєдіяльності
максимально виявити і використати
індивідуальний досвід учня;
Правильно визначати лінії поведінки.
Основні принципи
особистісно-орієнтованого
навчання:
1. Принцип «розвивальної допомоги»
не робити за учня;
не вказувати йому, що робити,
а допомогти пробувати власні сили і власну
активність;
потрібно добитись, щоб учень сам обирав
рішення і відповідав за них.
Звідси - не потрібно подавати готові
знання, а створити умови, в яких
виявляється:
-
власна пізнавальна активність учня;
-
і він визначить для себе цілі, зміст та
методи роботи, власні цінності.
-
Навчання повинно бути дослідницьким
Це час, протягом якого діти вчаться:
самостійно діяти;
- дискутувати;
- приймати рішення.
-
При цьому розвивається самосвідомість і
самореалізується особистість.
Принцип - «свобода вміння»
- учні вільно обговорюють
проблеми;
- співпрацюють один з одним,
- а вчитель виступає в ролі
старшого члена колективу,
консультанта, джерела досвіду
Принцип - «свобода вміння»
Учителю:
-недостатньо
процес;
організувати навчальний
- потрібно ще визначити спосіб засвоєння
знань, тобто оприділити види діяльності
учня на уроці.
Основні вимоги до особистісноорієнтованого уроку:
раціональна єдність словесних,
наукових і практичних методів
навчання;
зв'язок з раніше вивченим досвідом,
набутим учнем;
Основні вимоги до особистісно
орієнтованого уроку:
-формування вмінь в учнів самостійно
здобувати знання і застосовувати їх на
практиці;
-заохочення прагнень учнів знаходити свій
спосіб роботи з навчальним матеріалом.
Метою
особистісноорієнтованого уроку є:
- створення умов для виявлення
пізнавальної активності учнів
Засобами досягнення вчителем цієї мети
можуть бути:
використання різних форм та методів
навчальної діяльності, які дозволяють
розкрити суб'єктивний досвід учнів;
створення атмосфери зацікавленості
кожного учня в результатах роботи
всього класу;
стимулювання учнів до висловлювань,
використання різних способів виконання
завдань без побоювань помилитися,
отримати хибну відповідь тощо;
Засобами досягнення вчителем цієї мети
можуть бути:
використання протягом уроку
дидактичного матеріалу, який дозволяє
отримати учневі найбільш значущі для
нього вид та форму змісту навчального
матеріалу;
оцінювання досягнень учня протягом
усього процесу його діяльності, а не
тільки за кінцевим результатом;
Засобами досягнення вчителем цієї мети
можуть бути:
заохочення прагнень учня знаходити свій
спосіб роботи;
аналізувати протягом уроку роботи інших
учнів; вибирати та засвоювати найбільш
раціональні з них;
створення на уроці педагогічних ситуацій
спілкування, які б дозволяли кожному учневі
виявляти ініціативу, самостійність, виборність у
справах роботи;
створення обстановки для природного
самовираження учня.
Технологія
особистісноорієнтованогоуроку
Для проведення особистісноорієнтованого уроку вчитель має
оволодіти його основними етапами:
1.
2.
3.
4.
5.
6.
7.
8.
Орієнтації.
Визначення мети.
Проектування.
Організації.
Реалізації.
Контролю.
Коригування.
Оцінювання
1. Етап орієнтації включає:
орієнтацію на позитивну роботу;
орієнтацію на визначення особистісного
досвіду учнів;
пов'язання цього досвіду з проблемами
навчального матеріалу.
2. Етап визначення мети передбачає:
визначення на уроці разом з учнями
значущої мети здійснення тієї діяльності,
яка запланована вчителем (учні повинні
зрозуміти, що може дати робота учням
саме на цьому уроці для складання,
наприклад, тематичного заліку,
державної атестації, свого майбутнього
життя тощо);
визначення показників досягнення
поставлених завдань;
3. Етап проектування включає:
передбачення залучення учнів до
виконання ними випереджальних
завдань;
підготовки повідомлень;
рефератів;
виготовлення та відбору наочності;
складання плану роботи тощо;
Етап організації виконання плану
діяльності передбачає:
Подання можливих варіантів і
способів виконання навчальної
діяльності (усна чи письмова форма,
індивідуальна робота чи робота в
групах, робота з текстом чи з іншими
засобами одержання інформації);
Етап організації виконання плану
діяльності передбачає:
2.Представлення учнями вибору способу
фіксації нового матеріалу (конспект,
схема, таблиця, опора, план, тези,
висновки тощо);
3.Варіативність домашнього завдання
(диференціація за рівнем складності та
способом виконання).
Етап контрольно-оцінювальний:
1.Залучення учнів до контролю за
перебігом навчальної діяльності шляхом
заохочення їх до різних видів контролю,
самоконтролю, взаємоконтролю, роботи
в групах;
2.Участь учнів у виправленні помилок і
недоліків у знаннях, усвідомлення їх
причин шляхом взаємо та самоаналізу;
Етап контрольно-оцінювальний:
3.Надання учням можливості самостійно
або за участі вчителя, інших учнів
порівнювати отримані ним результати з
критеріями стандарту, закладеного у
навчальній програмі;
4.Використання механізмів оцінного
методу (позитивного ставлення до
успіхів школяра);
Етап контрольно-оцінювальний:
5.Використання механізмів оцінного
методу (позитивного ставлення до
успіхів школяра).
6.Оцінювання (виставлення рівневих
оцінок за дванадцятибальною системою
оцінювання навчальних досягнень,
поурочного бала, рейтинг) не тільки
результатів, а й самого процесу
навчання.
6. Заключний етап передбачає:
усвідомлення учнями ситуації
досягнення мети;
відчуття успіху;
підкріплення позитивної мотивації
стосовно власної діяльності.
Методи та засоби психолого-педагогічної
підтримки діяльності учнів
заохочення;
навчально-пізнавальна гра;
створення ситуації успіху;
створення ситуації пізнавального інтересу;
створення проблемної ситуації;
спонукання до пошуку альтернативних
рішень;
виконання творчих завдань;
кооперація учнів;
створення ситуації взаємодопомоги тощо.
Висновок може бути таким: особистісноорієнтоване навчання ЦЕ–
загальнодидактичний принцип
індивідуального підходу до учнів.
Таке твердження ми дослідимо та
пояснимо за допомогою такого факту:
Відомий російський психолог
Л.С. Виготський своє теорією доводить,
що розум будь-якої людини має дві зони
розвитку: А і Б.
Перша зона (А) – це зона актуального
розвитку.
У цю зону потрапляють завдання, які
дитина може виконати сама без
допомоги вчителя.
Друга зона (В) – це зона найближчого
розвитку
Сюди потрапляють завдання, які дитина сама
виконати не може, але може з ними
впоратися з допомогою вчителя.
Зона найближчого розвитку, - це зона
“наступного дня”.
Те, що сьогодні є зона найближчого
розвитку, завтра у процесі навчання повинно
стати зоною актуального розвитку. Учитель
не повинен давати готову інформацію, адже
таке навчання може загальмувати мислення
дитини. А за допомогою вміло підібраних
запитань педагог підводить школяра до
правильної відповіді, розв’язку.
Те, що сьогодні є зоною найближчого
розвитку, завтра у процесі навчання
повинно стати зоною актуального
розвитку.
Учитель не повинен давати готову
інформацію, адже таке навчання може
загальмувати мислення дитини.
А за допомогою вміло підібраних
запитань педагог підводить школяра до
правильної відповіді, розв’язку.
Отже, як бачимо із цього прикладу, щоб
відбулися розвиток і навчання учнів,
завдання повинні потрапляти лише в
зону найближчого розвитку
(за Л.С. Виготським).
Припустимо, що два учні навчались в
одній школі, в одних і тих самих
учителів, закінчили школу з відзнакою,
рівень їхнього розвитку все одно буде
різним.
Ще більше відрізняється розвиток учнів
класу, які згідно з 12- бальною
системою досягли початкового і
високого рівнів.
Тому зрозуміло, що до таких дітей треба
підходити індивідуально, тобто ставити
перед ними різні завдання.
Якщо для цілого класу поставити одне
завдання, то для одних учнів воно
потрапить у зону актуального розвитку,
для інших – у зону найближчого
розвитку.
Отже, одне завдання для всього класу
ставити не бажано і не потрібно, а
здійснювати якісний особистісноорієнтований підхід до навчання та
виховання на практиці нам заважає ряд
причин, зокрема:
Причина 1. Щоб підійти індивідуально
до кожного учня, необхідно знати його
психологічні, фізіологічні та соціальні
особливості.
Лише психологія нараховує кілька
десятків індивідуальних особливостей
особистості. Це різні види уваги, уяви,
мислення, сприйняття, темпераменту,
характеру і т.д.
Пам’ять також поділяється більш ніж
на 10 типів: короткочасна,
довготривала, оперативна, рухова,
зорова, слухова, емоційна, словеснологічна і т.д.;
Причина 2. Виявити всі ці психологічні,
фізіологічні та соціальні особливості
вчитель без допомоги психолога, лікаря,
соціолога не може;
Причина 3.Навіть якщо теоретично
припустити, що в кожної дитини
виявили всі ці особливості, вчитель не
зможе запам’ятати їх у такій кількості
дітей, оскільки він одночасно навчає
свого предмета не один десяток учнів,
кожен з яких має не один десяток таких
особливостей.
Нарешті, якщо вчителю все-таки
вдається запам’ятати всі особливості
кожної дитини, він не зможе підійти
індивідуально тому, що урок триває
всього 40-45 хв, протягом яких
неможливо фізично попрацювати з
кожним учнем класу індивідуально.
Отже, існує суперечність: з одного боку,
вимоги до особистісно-орієнтованого
навчання, а з іншого причини, що
унеможливлюють якісне впровадження
цієї педагогічної технології у навчальновиховний процес.
Який же вихід з ситуації, що склалася ?
Філософія вчить, що джерелом і
рушійними силами будь-якого процесу
(у тому числі й навчального) є
розв’язання суперечностей і тому,
щоб навчальний процес розвивався,
вчителю необхідно вміти виявляти
суперечність навчального процесу, а
також вміти розв’язувати її.
Дана суперечність розв’язується шляхом
диференційованого підходу до учнів.
Диференціація (від лат. Differentia –
різниця, відмінність) – розчленування
цілого на якісно відмінні частини.
Розв’язування таких суперечностей
називається підходом до навчання.
Цей підхід, для прикладу, можна
здійснити таким чином:
Учнів класу розподілити на групи за
рівнем розвитку.
Критерії, якими слід керуватися - це
успішність.
Таких груп, наприклад, може бути
чотири:
низький рівень;
середній рівень;
достатній рівень;
високий рівень.
Зрозуміло, що такий поділ не
аргументується для учнів, для того щоб
у слабшого школяра не сформувалася
занижена самооцінка, а в сильного –
завищена.
Якщо учні однієї з груп підвищують свій
рівень – їх слід перевести до наступної
групи і навпаки.
Для кожної групи пропонуються різні за
ступенем складності завдання.
Диференційований підхід можна
здійснювати при різних формах
навчального процесу: під час уроку,
лабораторного заняття, екскурсії.
Під час проведеного уроку методом бесіди,
запитань слід орієнтувати учнів на певну
групу.
При цьому обов’язково слід враховувати,
щоб запитання було точним, стислим, не
мало елементів підказки.
Під час проведення уроку методом
пояснення, розповіді диференційований
підхід неможливий, оскільки вчитель будує
свою розповідь, орієнтуючись на
середнього учня,
але під час закріплення нового матеріалу
чи пояснення домашнього завдання учням
можна запропонувати різнорівневі
завдання.
Завершальним етапом навчальної
діяльності на уроці є:
усвідомлення ситуації досягнення мети;
переживання ситуації успіху;
підкріплення позитивної мотивації щодо
самої діяльності.
Ситуація успіху досягається тоді, коли
сама дитина визначає цей результат як
успіх.
Усвідомлення ситуації успіху самим
учнем, розуміння її значимості виникає у
суб'єкта після здолання своєї боязкості,
невміння, незнання, психологічного
враження та інших видів труднощів.
Роль “Ситуації успіху” у навчальній
діяльності
За останні роки термін
„Ситуація успіху” став звичним для
педагогів.
Ніхто не заперечує, що саме позитивні
емоції можуть стати для дитини одним
з найважливіших стимулів у навчанні,
але при цьому ми забуваємо про те, що
в педагогів не існує єдиного рецепта чи
правила, як саме створювати ситуації
успіху тому, що це слід на основі
індивідуального підходу, зважено, з
урахуванням багатьох факторів.
Діти прощають багато чого, але не
вибачають байдужість.
За відгуками дітей, найкращі їхні
вчителі вели уроки так, що здавалося,
ніби весь урок вони зайняті саме тобою.
Як цього досягти?
Іноді це „Іскра Божа”,
а частіше – майстерність, доведена до
мистецтва.
Важливо мати на увазі, що навіть
одноразове переживання успіху може
докорінно змінити психологічне
самопочуття дитини.
Ситуація успіху може стати пусковим
механізмом подальшого розвитку
особистості.
Безперечно, переживання успіху навіює
людині впевненість у власних силах.
З`являється бажання знову досягти
добрих результатів, виникає відчуття
внутрішнього благополуччя, що, у свою
чергу, покращує ставлення до
навколишнього світу.
На перший погляд здається, що вчитель,
кілька разів давши учню можливість
відчути успіх, далі вже само собою
забезпечує високий рівень мотивації,
інтересу, пізнавальної активності.
Але може бути й протилежний
результат: постійна успішність здатна
сформувати байдуже ставлення до
навчання.
Крім того, постійне очікування лише
позитивного результату згубно впливає
на розвиток вольових якостей учня:
він ухиляється від подолання
труднощів;
губиться в складних ситуаціях
(навчальних та життєвих);
у його поведінці починає домінувати
мотив „уникнення невдач”.
Досвідчені психологи та педагоги
попереджують про можливість
негативних наслідків пережитого успіху.
Чому ж виникає такий парадокс?
По-перше, успіх, що діставався ціною
незначних зусиль, може призвести до
переоцінки, точніше, до завищеної
оцінки своїх можливостей.
По-друге, за сильним переживанням
будь-якої емоції обов`язково настає
релаксація (розслаблення).
І якщо в цей період запропонувати
людині якусь діяльність, то, швидше за
все, ця діяльність буде менш успішною,
ніж попередня.
По-третє, переживання успіху може бути
потьмареним, якщо результат, важливий
і значимий для самого учня, не буде
адекватно оцінений іншими людьми.
І нарешті:
Емоція успіху не стане сильним
переживанням, якщо результати діяльності
не значимі для її суб`єкта.
Дитина, особливо на початку навчання,
однаково інтенсивно переживає успіх у
„головних” і „неголовних” навчальних
предметах.
Але часто знижують цю інтенсивність:
„12 балів з музики ! Та краще б ти
отримав 12 балів з читання”.
Знижуючи значимості успіху, що
переживається дитиною, ми, дорослі,
впливаємо на формування у дитини
ставлення до навчального процесу в
цілому.
Ось чому, оцінюючи дітей, необхідно
виходити з індивідуальних особливостей
кожного учня.
Просування вперед треба заохочувати,
підбадьорювати, щоб дитина не
відчувала невдачу, порівнюючи свої
результати з раніше встановленими
нормами, особливо якщо вони для неї
недосяжні.
Отже, ситуація успіху у навчальній
діяльності створюється вчителем або ж
психологом.
Як і будь-яку іншу діяльність, навчання
можна уявити у вигляді простого
ланцюжка дій:
1. Установка на діяльність (емоційна
підготовка учнів на вирішення
навчального завдання) – мотиваційний
етап;
2.Забезпечення діяльності (створення
умов для успішного вирішення
навчального завдання) –підготовчий,
робочий етап;
3.Порівняння отриманих результатів з
очікуваними (усвідомлення ставлення до
результатів своєї навчальної праці) –
результативний етап.
Отже, якщо ситуація успіху створюється
вчителем послідовно і свідомо, її
3.Порівняння отриманих результатів з
очікуваними (усвідомлення ставлення
до результатів своєї навчальної праці) –
результативний етап.
Отже, якщо ситуація успіху створюється
вчителем послідовно і свідомо, її
структура повинна врахувати всі
перелічені компоненти.
Створення ситуації успіху на
мотиваційному етапі навчальної
діяльності
Дослідження психологів свідчать, що рівень
засвоєння людиною знань істотно залежить
від рівня сформованості її мотивації
навчитися.
Тож давайте проаналізуємо, як провести
мотиваційний етап уроку так, щоб створити
ситуацію успіху для того учня.
Перед учителем стоїть завдання:
сформувати в учня настанову на
успішне виконання завдання
Інакше кажучи, вчитель повинен
сформувати в учнів мотив досягнення
мети.
Але при цьому вчитель часто
зустрічається з неадекватною
реакцією учнівського колективу:
1.Хтось уже виконував подібне
завдання, і його результати
виявились невдалими, так що у цієї
категорії учнів уже сформоване
негативне ставлення на успішне
виконання завдання.
2.Інша група учнів не стикалась з
такою роботою, тому вони не знають,
чого можна очікувати від майбутньої
діяльності.
3.Третя група, яка виконувала потрібні
завдання і успішно з ними впоралася,
знаходиться у стані мобілізації, готова
виконувати навчальне завдання.
Зрозуміло, що найлегше вчителю буде
працювати з учнями третьої групи, де
необхідно лише активізувати позитивні
емоції, які діти пережили раніше.
У другої групи учнів слід передбачити
емоційну реакцію, намалювати
перспективу вдалого виконання
завдання, пов`язавши її з тими чи
іншими умовами діяльності, які в
минулому забезпечували успіх.
Найбільш клопітною буде робота
першою групою учнів.
Перш за все доведеться нейтралізувати
спогади про невдачу в попередній
діяльності, а потім створити перспективу
для нової.
Зробити це можна, наприклад, так:
дати завдання учневі попрацювати над
своїми помилками, або повідомити його,
що завдання для нього змінено
порівняно з попереднім і т. д.
Учитель може запропонувати різні
варіанти мотивів досягнення ситуації
успіху:
прагнення самостійно розв`язати цікаві
задачі;
завоювати авторитет у своїх товаришів;
стати першим;
розглядати свою діяльність з точки зору
її корисності для інших людей;
встановити нові контакти між
товаришами у ході виконання завдання
тощо.
Отже, на етапі мотивації навчальної
діяльності учитель організовує певні
ситуації з метою активізувати чи
нейтралізувати емоції для наступної
діяльності
На етапі мотивації створення ситуації
успіху більшою мірою визначається
психологічними аспектами.
Тут доречним буде використання в
роботі вчителя таких психологопедагогічних прийомів, як:
Ефект Розенталя, або „Ефект
навіювання”: „Ти це можеш”, „Тобі це
вдається” тощо.
Якщо педагог буде переконувати учнів
у реальності успіху, то успіх прийде.
Англійський учений Стоуенс довів, що
учні, яких заохочували, досягли значно
більших успіхів, ніж ті, кого ніяк не
заохочували.
Прийом „Емоційне погладжування” –
це констатація будь-якого факту успіху,
прищеплювання дитині віри в себе,
відкритість учителя для довіри і співчуття.
◦ Прийом „Анонсування” –
репетиція майбутньої дії, яка створює
психологічний настрій на успіх перед
класом.
Це можуть бути додаткові індивідуальні
заняття з окремими учнями чи
заздалегідь оголошенні запитання
самостійної роботи.
Прийом „Шикуйсь!” містить такі кроки:
психологічна атака;
емоційне блокування;
вибір головного напрямку;
вибір рівних можливостей;
несподіване порівняння;
стабілізація.
Цей прийом полягає в тому, щоб:
учителем блокувалось припущення на
невдачу в діяльності учня;
відволікалася увага школяра від
чергового неуспіху;
вчитель повинен знайти той напрямок
діяльності, яким учень зможе
реалізувати себе набагато краще, тим
самим забезпечити його на успіх, на
стабільність у навчанні.
Розглянемо деякі
алгоритми створення ситуацій успіху та
методику їх реалізації:
Прийом „Даю шанс” – це заздалегідь
підготовлена вчителем ситуація, в якій
учень отримує можливість зненацька
для себе розкрити свої можливості.
Прийом “ Зняття страху”-
допомогає перебороти невпевненість у
власних силах (Люди вчаться на своїх
помилках і знаходять інші шляхи
вирішення проблем).
Прийом “Авансування успішного
результату” –
допомогає вчителю висловити тверду
переконаніність у тому, що його учень
обов’язково впорається з поставленим
завданням.
Це, в свою чергу, переконує дитину у
своїх силах і можливостях.
“У тебе обов’язково вийде”, “Я навіть не
сумніваюсь у позитивному результаті” і
т. д.
Прийом “Прихований інструктаж”
Допомагає дитині уникнути поразки.
Досягається шляхом побажання,
наприклад:
Можливо краще почати з ...,
Виконуючи роботу не забудьте про ...
Прийом “Внесення мотиву”.
Показує дитині заради чого, кого
здійснюється ця діяльність, кому буде
добре після виконання, наприклад, “Без
твоєї допомоги твоїм друзям не
впоратись...” тощо.
Прийом “Персональна винятковість.”
Визначає важливість зусиль дитини в
діяльності, що здійснюється або
здійснюватиметься, наприклад:
Тільки ти міг би…
Тільки тобі і можу доручити… і т.п.
Прийом “Висока оцінка деталі”.
Допомагає емоційно пережити не
результат в цілому, а якої її окремої
деталі:
Найбільше мені сподобалось у твоїй
роботі…
Найбільше тобі вдалося…
Прийом „Еврика”.
Створюються умови, за яких дитина,
виконуючи навчальне завдання,
несподівано відкриває в собі невідомі
досі здібності.
Завдання вчителя – помітити це глибоко
особисте відкриття, всіляко підтримати
дитину, поставити нову мету і надихнути
на її досягнення.
Допомога вчителя у створенні ситуації
відкриття має бути ненав`язливою,
прихованою.
Створюючи ситуації успіху на етапі
організації навчальної діяльності, слід
пам`ятати кілька основних правил:
у кожній дитині є задатки, які можуть
розвинутися у здібності;
Побачити їх, відчути, розвити – це
справа педагога;
ставлення до дитини як до рівної, як до
себе, спілкування, що повністю включає
грубість, різкість, образливий тон, має
стати обов`язковою нормою всієї
педагогічної діяльності;
Ставлення до дитини:
як до рівної,
як до себе,
спілкування, що повністю виключає:
- грубість,
- різкість,
- образливий тон
має стати обов`язковою нормою всієї
педагогічної діяльності;
чим більше напрямків діяльності, в яких
бере участь дитина, тим більше в неї
можливостей знайти себе;
кількість і різноманітність ситуацій і
обставин, в тому числі і штучно
створених, у які може потрапити
дитина, визначають шляхи її сьогодення
і віддаленого інтересу та можливі шляхи
успіху.
ТИПИ УСПІХУ:
Неочікувана радість – це почуття
задоволення від того, що результати
діяльності учня перевершили його
очікування.
З педагогічної та психологічної точки
зору – це результат продуманої,
підготовленої діяльності вчителя.
Спільна радість – полягає в тому, щоб учень
досяг необхідної для себе реакції колективу.
Вона може бути підготовленою вчителем
або спонтаною.
Спільною радістю вважають тільки ті реакції
колективу, які дають можливість дитині
відчутні себе задоволеним, стимулюють її
зусиля.
Це, перш за все, має бути емоційний відгук
оточуючих на успіх члена свого колективу.
Важливо, щоб у досягненнях кожного
школяра всі бачили результати своєї
праці, а сама дитина розуміла, що її
радість – це радість підтримки,
отримання статусу „свій серед своїх”.
Зрештою у тому, як реагує дитячий
колектив на успіхи або невдачі своїх
учителів, виявляється його моральна
сутність.
Радість пізнання – це радість пізнання
нового, хоча вона по своїй суті
альтруїстична (виникає на основі
допомоги, підтримки інших людей).
Пізнання спираїться на самоосвіту й
самопізнання.
Така радість не може вирости на
пустому місці, появитися без серйозних
причин. Це слід клопіткої роботи
учителя –учня-учнів.
ВИСНОВОК:
1.Ситуація успіху досягається тоді, коли
сама дитина визначає цей результат як
успіх.
2 Усвідомлення ситуації успіху самим
учнем, розуміння її значимості виникає у
школяра після здолання своєї боязкості,
невміння, незнання, психологічного
враження та інших видів труднощів.
3. Завдання педагога :
допомогти особистості дитини зрости в
успіху;
дати відчути радість від здолання
труднощів;
дати зрозуміти, що задарма в житті в
житті нічого не дається, скрізь необхідно
докласти зусиль.
І успіх буде еквівалентним витраченим
зусиллям.
ШАНОВНІ КОЛЕГИ !
Дайте, будь ласка, відповідь на такі
запитання:
1.Ваше ставлення до технології “Створення
ситуації успіху”.
2.Як Ви оцінюєте стан “Створення ситуації
успіху у Вашому навчальному закладі”.
3.Які ще методичні рекомендації, ідеї,
міркування щодо “Створення ситуації успіху”,
Ви можете запропонувати учасникам нашого
семінару ?
ВДЯЧНІ ВАМ ЗА ВІДВЕРТІСТЬ, ЗА ПОРАДИ
Slide 92
Створення ситуації успіху
та шляхи її реалізації
на уроці як складової якості
навчально-виховного процесу
Мета: Удосконалити методику
створення ситуації успіху та шляхів
її реалізації на уроці як стежки, що
веде до того куточка дитячого
серця, в якому горить вогник
бажання бути гарним.
На
відміну від традиційного розуміння
освіти як суми знань та навичок, нині освіту
починають розглядати як процес
становлення особистості .
Причому особистості, здатної до:
самоосвіти,
саморозвитку,
самовдосконалення,
яка вміє використовувати набуті знання,
яка прагне реалізувати себе,
спроможна змінити на краще своє життя,
життя своєї держави.
Алгоритм
створення та досягнення ситуації успіху
твердження про “Ситуацію успіху”;
особистісно-орієнтований підхід у справі
навчання та виховання - основа педагогічної
технології “Створення ситуації успіху”;
роль “Ситуації успіху” у навчальній діяльності;
створення “Ситуації успіху” на мотиваційному
етапі навчальної діяльності;
психолого-педагогічні прийоми при створенні
“Ситуації успіху”;
методика реалізації “Ситуації успіху”;
Виходячи із Положень Закону України “Про
освіту” завдання школи сьогодні полягає в
тому, щоб:
Виховувати в учнів здатність:
долати життєві труднощі;
самостійно приймати рішення;
розвивати себе як особистість, здатну:
робити вибір і контролювати своє життя;
брати на себе відповідальність за свої дії;
захищати себе і свої життєві цінності;
діяти відповідно до них;
піклуватись про інших;
Завдання вчителів:
прищепити учням потребу до здобуття
знань;
створити такі умови, щоб процес
здобуття знань був для них цікавим,
потрібним, комфортним;
і тому пріоритетним завданням вчителя
під час навчально-виховної діяльності є
створення ситуації успіху.
Що означає “Ситуація успіху?”
Ситуація успіху - це суб'єктивний
психічний стан задоволення наслідком
своєї фізичної, розумової праці чи
моральної напруги.
Успіх у навчанні - єдине джерело
внутрішніх сил дитини, які породжують
енергію для переборення труднощів,
бажання вчитися.
В.Сухомлинський
Ситуація успіху дарує атмосферу
приязні та взаємодопомоги, впевненості
і захищеності.
Учитель зобов’язаний створити джерело
внутрішніх сил дитини, джерело, яке дає
енергію для подолання труднощів і
формування бажання вчитися.
Використання ситуації успіху має
сприяти підвищенню робочого тонусу,
збільшенню продуктивності навчальної
роботи, а також допомогти учням
усвідомити себе повноцінною
особистістю і, відповідно, забезпечити
успіх у навчанні.
Основою педагогічної технології
“Створення ситуації успіху” є
особистісно-орієнтований підхід у справі
навчання та виховання.
А тому звернемося до рекомендацій
щодо особистісно-орієнтовного підходу
навчання та виховання.
–
Особистісно орієнтоване навчання
це навчання, центром якого є
особистість дитини, її самобутність та
самостійність: суб'єктивний досвід
кожного спочатку розкривається, а
потім узгоджується зі змістом освіти.
Визнання учня ключовою фігурою
всього освітнього процесу – це і є
особистісно орієнтована педагогіка.
У свідомості учня це має такий
вигляд: «Все, що я пізнаю, я знаю,
для чого мені потрібно і де я можу ці
знання застосувати».
Для педагога - це прагнення знайти
розумний баланс між знаннями,
уміннями та навичками учня.
Сучасність вимагає навчити учнів:
- самостійно та творчо розв'язувати
проблеми;
- шукати нову інформацію й робити
висновки, а не подавати дітям готові
знання.
В особистісно-орієнтованому підході
вчителю насамперед потрібен високий
рівень педагогічної майстерності, який
базується на розвитку:
дидактичних;
організаторських;
комунікативних;
науково-пізнавальних;
емоційних;
та поведінкових компонентностей;
-
-
Цілі особистісно орієнтованого
навчання полягають у тому, щоб:
визначити життєвий досвід кожного
учня;
його пізнавальні здібності;
рівень інтелекту;
інтереси, які спочатку треба розкрити,
а потім розвинути у навчальному
процесі;
Цілі особистісно орієнтованого навчання
полягають у тому, щоб:
Формувати позитивну мотивацію учнів до:
-
пізнавальної діяльності;
-
потребу в самопізнанні;
-
потребу в самореалізаціїї;
-
та потребу у самовдосконаленні школярів;
Цілі особистісно орієнтованого навчання
полягають у тому, щоб:
Озброїти учнів механізмом:
адаптації;
саморегуляції;
самозахисту;
самовиховання;
Цілі особистісно орієнтованого навчання
полягають у тому, щоб:
Розвинути індивідуальні позитивні
здібності кожного школяра;
Сформувати культуру життєдіяльності
максимально виявити і використати
індивідуальний досвід учня;
Правильно визначати лінії поведінки.
Основні принципи
особистісно-орієнтованого
навчання:
1. Принцип «розвивальної допомоги»
не робити за учня;
не вказувати йому, що робити,
а допомогти пробувати власні сили і власну
активність;
потрібно добитись, щоб учень сам обирав
рішення і відповідав за них.
Звідси - не потрібно подавати готові
знання, а створити умови, в яких
виявляється:
-
власна пізнавальна активність учня;
-
і він визначить для себе цілі, зміст та
методи роботи, власні цінності.
-
Навчання повинно бути дослідницьким
Це час, протягом якого діти вчаться:
самостійно діяти;
- дискутувати;
- приймати рішення.
-
При цьому розвивається самосвідомість і
самореалізується особистість.
Принцип - «свобода вміння»
- учні вільно обговорюють
проблеми;
- співпрацюють один з одним,
- а вчитель виступає в ролі
старшого члена колективу,
консультанта, джерела досвіду
Принцип - «свобода вміння»
Учителю:
-недостатньо
процес;
організувати навчальний
- потрібно ще визначити спосіб засвоєння
знань, тобто оприділити види діяльності
учня на уроці.
Основні вимоги до особистісноорієнтованого уроку:
раціональна єдність словесних,
наукових і практичних методів
навчання;
зв'язок з раніше вивченим досвідом,
набутим учнем;
Основні вимоги до особистісно
орієнтованого уроку:
-формування вмінь в учнів самостійно
здобувати знання і застосовувати їх на
практиці;
-заохочення прагнень учнів знаходити свій
спосіб роботи з навчальним матеріалом.
Метою
особистісноорієнтованого уроку є:
- створення умов для виявлення
пізнавальної активності учнів
Засобами досягнення вчителем цієї мети
можуть бути:
використання різних форм та методів
навчальної діяльності, які дозволяють
розкрити суб'єктивний досвід учнів;
створення атмосфери зацікавленості
кожного учня в результатах роботи
всього класу;
стимулювання учнів до висловлювань,
використання різних способів виконання
завдань без побоювань помилитися,
отримати хибну відповідь тощо;
Засобами досягнення вчителем цієї мети
можуть бути:
використання протягом уроку
дидактичного матеріалу, який дозволяє
отримати учневі найбільш значущі для
нього вид та форму змісту навчального
матеріалу;
оцінювання досягнень учня протягом
усього процесу його діяльності, а не
тільки за кінцевим результатом;
Засобами досягнення вчителем цієї мети
можуть бути:
заохочення прагнень учня знаходити свій
спосіб роботи;
аналізувати протягом уроку роботи інших
учнів; вибирати та засвоювати найбільш
раціональні з них;
створення на уроці педагогічних ситуацій
спілкування, які б дозволяли кожному учневі
виявляти ініціативу, самостійність, виборність у
справах роботи;
створення обстановки для природного
самовираження учня.
Технологія
особистісноорієнтованогоуроку
Для проведення особистісноорієнтованого уроку вчитель має
оволодіти його основними етапами:
1.
2.
3.
4.
5.
6.
7.
8.
Орієнтації.
Визначення мети.
Проектування.
Організації.
Реалізації.
Контролю.
Коригування.
Оцінювання
1. Етап орієнтації включає:
орієнтацію на позитивну роботу;
орієнтацію на визначення особистісного
досвіду учнів;
пов'язання цього досвіду з проблемами
навчального матеріалу.
2. Етап визначення мети передбачає:
визначення на уроці разом з учнями
значущої мети здійснення тієї діяльності,
яка запланована вчителем (учні повинні
зрозуміти, що може дати робота учням
саме на цьому уроці для складання,
наприклад, тематичного заліку,
державної атестації, свого майбутнього
життя тощо);
визначення показників досягнення
поставлених завдань;
3. Етап проектування включає:
передбачення залучення учнів до
виконання ними випереджальних
завдань;
підготовки повідомлень;
рефератів;
виготовлення та відбору наочності;
складання плану роботи тощо;
Етап організації виконання плану
діяльності передбачає:
Подання можливих варіантів і
способів виконання навчальної
діяльності (усна чи письмова форма,
індивідуальна робота чи робота в
групах, робота з текстом чи з іншими
засобами одержання інформації);
Етап організації виконання плану
діяльності передбачає:
2.Представлення учнями вибору способу
фіксації нового матеріалу (конспект,
схема, таблиця, опора, план, тези,
висновки тощо);
3.Варіативність домашнього завдання
(диференціація за рівнем складності та
способом виконання).
Етап контрольно-оцінювальний:
1.Залучення учнів до контролю за
перебігом навчальної діяльності шляхом
заохочення їх до різних видів контролю,
самоконтролю, взаємоконтролю, роботи
в групах;
2.Участь учнів у виправленні помилок і
недоліків у знаннях, усвідомлення їх
причин шляхом взаємо та самоаналізу;
Етап контрольно-оцінювальний:
3.Надання учням можливості самостійно
або за участі вчителя, інших учнів
порівнювати отримані ним результати з
критеріями стандарту, закладеного у
навчальній програмі;
4.Використання механізмів оцінного
методу (позитивного ставлення до
успіхів школяра);
Етап контрольно-оцінювальний:
5.Використання механізмів оцінного
методу (позитивного ставлення до
успіхів школяра).
6.Оцінювання (виставлення рівневих
оцінок за дванадцятибальною системою
оцінювання навчальних досягнень,
поурочного бала, рейтинг) не тільки
результатів, а й самого процесу
навчання.
6. Заключний етап передбачає:
усвідомлення учнями ситуації
досягнення мети;
відчуття успіху;
підкріплення позитивної мотивації
стосовно власної діяльності.
Методи та засоби психолого-педагогічної
підтримки діяльності учнів
заохочення;
навчально-пізнавальна гра;
створення ситуації успіху;
створення ситуації пізнавального інтересу;
створення проблемної ситуації;
спонукання до пошуку альтернативних
рішень;
виконання творчих завдань;
кооперація учнів;
створення ситуації взаємодопомоги тощо.
Висновок може бути таким: особистісноорієнтоване навчання ЦЕ–
загальнодидактичний принцип
індивідуального підходу до учнів.
Таке твердження ми дослідимо та
пояснимо за допомогою такого факту:
Відомий російський психолог
Л.С. Виготський своє теорією доводить,
що розум будь-якої людини має дві зони
розвитку: А і Б.
Перша зона (А) – це зона актуального
розвитку.
У цю зону потрапляють завдання, які
дитина може виконати сама без
допомоги вчителя.
Друга зона (В) – це зона найближчого
розвитку
Сюди потрапляють завдання, які дитина сама
виконати не може, але може з ними
впоратися з допомогою вчителя.
Зона найближчого розвитку, - це зона
“наступного дня”.
Те, що сьогодні є зона найближчого
розвитку, завтра у процесі навчання повинно
стати зоною актуального розвитку. Учитель
не повинен давати готову інформацію, адже
таке навчання може загальмувати мислення
дитини. А за допомогою вміло підібраних
запитань педагог підводить школяра до
правильної відповіді, розв’язку.
Те, що сьогодні є зоною найближчого
розвитку, завтра у процесі навчання
повинно стати зоною актуального
розвитку.
Учитель не повинен давати готову
інформацію, адже таке навчання може
загальмувати мислення дитини.
А за допомогою вміло підібраних
запитань педагог підводить школяра до
правильної відповіді, розв’язку.
Отже, як бачимо із цього прикладу, щоб
відбулися розвиток і навчання учнів,
завдання повинні потрапляти лише в
зону найближчого розвитку
(за Л.С. Виготським).
Припустимо, що два учні навчались в
одній школі, в одних і тих самих
учителів, закінчили школу з відзнакою,
рівень їхнього розвитку все одно буде
різним.
Ще більше відрізняється розвиток учнів
класу, які згідно з 12- бальною
системою досягли початкового і
високого рівнів.
Тому зрозуміло, що до таких дітей треба
підходити індивідуально, тобто ставити
перед ними різні завдання.
Якщо для цілого класу поставити одне
завдання, то для одних учнів воно
потрапить у зону актуального розвитку,
для інших – у зону найближчого
розвитку.
Отже, одне завдання для всього класу
ставити не бажано і не потрібно, а
здійснювати якісний особистісноорієнтований підхід до навчання та
виховання на практиці нам заважає ряд
причин, зокрема:
Причина 1. Щоб підійти індивідуально
до кожного учня, необхідно знати його
психологічні, фізіологічні та соціальні
особливості.
Лише психологія нараховує кілька
десятків індивідуальних особливостей
особистості. Це різні види уваги, уяви,
мислення, сприйняття, темпераменту,
характеру і т.д.
Пам’ять також поділяється більш ніж
на 10 типів: короткочасна,
довготривала, оперативна, рухова,
зорова, слухова, емоційна, словеснологічна і т.д.;
Причина 2. Виявити всі ці психологічні,
фізіологічні та соціальні особливості
вчитель без допомоги психолога, лікаря,
соціолога не може;
Причина 3.Навіть якщо теоретично
припустити, що в кожної дитини
виявили всі ці особливості, вчитель не
зможе запам’ятати їх у такій кількості
дітей, оскільки він одночасно навчає
свого предмета не один десяток учнів,
кожен з яких має не один десяток таких
особливостей.
Нарешті, якщо вчителю все-таки
вдається запам’ятати всі особливості
кожної дитини, він не зможе підійти
індивідуально тому, що урок триває
всього 40-45 хв, протягом яких
неможливо фізично попрацювати з
кожним учнем класу індивідуально.
Отже, існує суперечність: з одного боку,
вимоги до особистісно-орієнтованого
навчання, а з іншого причини, що
унеможливлюють якісне впровадження
цієї педагогічної технології у навчальновиховний процес.
Який же вихід з ситуації, що склалася ?
Філософія вчить, що джерелом і
рушійними силами будь-якого процесу
(у тому числі й навчального) є
розв’язання суперечностей і тому,
щоб навчальний процес розвивався,
вчителю необхідно вміти виявляти
суперечність навчального процесу, а
також вміти розв’язувати її.
Дана суперечність розв’язується шляхом
диференційованого підходу до учнів.
Диференціація (від лат. Differentia –
різниця, відмінність) – розчленування
цілого на якісно відмінні частини.
Розв’язування таких суперечностей
називається підходом до навчання.
Цей підхід, для прикладу, можна
здійснити таким чином:
Учнів класу розподілити на групи за
рівнем розвитку.
Критерії, якими слід керуватися - це
успішність.
Таких груп, наприклад, може бути
чотири:
низький рівень;
середній рівень;
достатній рівень;
високий рівень.
Зрозуміло, що такий поділ не
аргументується для учнів, для того щоб
у слабшого школяра не сформувалася
занижена самооцінка, а в сильного –
завищена.
Якщо учні однієї з груп підвищують свій
рівень – їх слід перевести до наступної
групи і навпаки.
Для кожної групи пропонуються різні за
ступенем складності завдання.
Диференційований підхід можна
здійснювати при різних формах
навчального процесу: під час уроку,
лабораторного заняття, екскурсії.
Під час проведеного уроку методом бесіди,
запитань слід орієнтувати учнів на певну
групу.
При цьому обов’язково слід враховувати,
щоб запитання було точним, стислим, не
мало елементів підказки.
Під час проведення уроку методом
пояснення, розповіді диференційований
підхід неможливий, оскільки вчитель будує
свою розповідь, орієнтуючись на
середнього учня,
але під час закріплення нового матеріалу
чи пояснення домашнього завдання учням
можна запропонувати різнорівневі
завдання.
Завершальним етапом навчальної
діяльності на уроці є:
усвідомлення ситуації досягнення мети;
переживання ситуації успіху;
підкріплення позитивної мотивації щодо
самої діяльності.
Ситуація успіху досягається тоді, коли
сама дитина визначає цей результат як
успіх.
Усвідомлення ситуації успіху самим
учнем, розуміння її значимості виникає у
суб'єкта після здолання своєї боязкості,
невміння, незнання, психологічного
враження та інших видів труднощів.
Роль “Ситуації успіху” у навчальній
діяльності
За останні роки термін
„Ситуація успіху” став звичним для
педагогів.
Ніхто не заперечує, що саме позитивні
емоції можуть стати для дитини одним
з найважливіших стимулів у навчанні,
але при цьому ми забуваємо про те, що
в педагогів не існує єдиного рецепта чи
правила, як саме створювати ситуації
успіху тому, що це слід на основі
індивідуального підходу, зважено, з
урахуванням багатьох факторів.
Діти прощають багато чого, але не
вибачають байдужість.
За відгуками дітей, найкращі їхні
вчителі вели уроки так, що здавалося,
ніби весь урок вони зайняті саме тобою.
Як цього досягти?
Іноді це „Іскра Божа”,
а частіше – майстерність, доведена до
мистецтва.
Важливо мати на увазі, що навіть
одноразове переживання успіху може
докорінно змінити психологічне
самопочуття дитини.
Ситуація успіху може стати пусковим
механізмом подальшого розвитку
особистості.
Безперечно, переживання успіху навіює
людині впевненість у власних силах.
З`являється бажання знову досягти
добрих результатів, виникає відчуття
внутрішнього благополуччя, що, у свою
чергу, покращує ставлення до
навколишнього світу.
На перший погляд здається, що вчитель,
кілька разів давши учню можливість
відчути успіх, далі вже само собою
забезпечує високий рівень мотивації,
інтересу, пізнавальної активності.
Але може бути й протилежний
результат: постійна успішність здатна
сформувати байдуже ставлення до
навчання.
Крім того, постійне очікування лише
позитивного результату згубно впливає
на розвиток вольових якостей учня:
він ухиляється від подолання
труднощів;
губиться в складних ситуаціях
(навчальних та життєвих);
у його поведінці починає домінувати
мотив „уникнення невдач”.
Досвідчені психологи та педагоги
попереджують про можливість
негативних наслідків пережитого успіху.
Чому ж виникає такий парадокс?
По-перше, успіх, що діставався ціною
незначних зусиль, може призвести до
переоцінки, точніше, до завищеної
оцінки своїх можливостей.
По-друге, за сильним переживанням
будь-якої емоції обов`язково настає
релаксація (розслаблення).
І якщо в цей період запропонувати
людині якусь діяльність, то, швидше за
все, ця діяльність буде менш успішною,
ніж попередня.
По-третє, переживання успіху може бути
потьмареним, якщо результат, важливий
і значимий для самого учня, не буде
адекватно оцінений іншими людьми.
І нарешті:
Емоція успіху не стане сильним
переживанням, якщо результати діяльності
не значимі для її суб`єкта.
Дитина, особливо на початку навчання,
однаково інтенсивно переживає успіх у
„головних” і „неголовних” навчальних
предметах.
Але часто знижують цю інтенсивність:
„12 балів з музики ! Та краще б ти
отримав 12 балів з читання”.
Знижуючи значимості успіху, що
переживається дитиною, ми, дорослі,
впливаємо на формування у дитини
ставлення до навчального процесу в
цілому.
Ось чому, оцінюючи дітей, необхідно
виходити з індивідуальних особливостей
кожного учня.
Просування вперед треба заохочувати,
підбадьорювати, щоб дитина не
відчувала невдачу, порівнюючи свої
результати з раніше встановленими
нормами, особливо якщо вони для неї
недосяжні.
Отже, ситуація успіху у навчальній
діяльності створюється вчителем або ж
психологом.
Як і будь-яку іншу діяльність, навчання
можна уявити у вигляді простого
ланцюжка дій:
1. Установка на діяльність (емоційна
підготовка учнів на вирішення
навчального завдання) – мотиваційний
етап;
2.Забезпечення діяльності (створення
умов для успішного вирішення
навчального завдання) –підготовчий,
робочий етап;
3.Порівняння отриманих результатів з
очікуваними (усвідомлення ставлення до
результатів своєї навчальної праці) –
результативний етап.
Отже, якщо ситуація успіху створюється
вчителем послідовно і свідомо, її
3.Порівняння отриманих результатів з
очікуваними (усвідомлення ставлення
до результатів своєї навчальної праці) –
результативний етап.
Отже, якщо ситуація успіху створюється
вчителем послідовно і свідомо, її
структура повинна врахувати всі
перелічені компоненти.
Створення ситуації успіху на
мотиваційному етапі навчальної
діяльності
Дослідження психологів свідчать, що рівень
засвоєння людиною знань істотно залежить
від рівня сформованості її мотивації
навчитися.
Тож давайте проаналізуємо, як провести
мотиваційний етап уроку так, щоб створити
ситуацію успіху для того учня.
Перед учителем стоїть завдання:
сформувати в учня настанову на
успішне виконання завдання
Інакше кажучи, вчитель повинен
сформувати в учнів мотив досягнення
мети.
Але при цьому вчитель часто
зустрічається з неадекватною
реакцією учнівського колективу:
1.Хтось уже виконував подібне
завдання, і його результати
виявились невдалими, так що у цієї
категорії учнів уже сформоване
негативне ставлення на успішне
виконання завдання.
2.Інша група учнів не стикалась з
такою роботою, тому вони не знають,
чого можна очікувати від майбутньої
діяльності.
3.Третя група, яка виконувала потрібні
завдання і успішно з ними впоралася,
знаходиться у стані мобілізації, готова
виконувати навчальне завдання.
Зрозуміло, що найлегше вчителю буде
працювати з учнями третьої групи, де
необхідно лише активізувати позитивні
емоції, які діти пережили раніше.
У другої групи учнів слід передбачити
емоційну реакцію, намалювати
перспективу вдалого виконання
завдання, пов`язавши її з тими чи
іншими умовами діяльності, які в
минулому забезпечували успіх.
Найбільш клопітною буде робота
першою групою учнів.
Перш за все доведеться нейтралізувати
спогади про невдачу в попередній
діяльності, а потім створити перспективу
для нової.
Зробити це можна, наприклад, так:
дати завдання учневі попрацювати над
своїми помилками, або повідомити його,
що завдання для нього змінено
порівняно з попереднім і т. д.
Учитель може запропонувати різні
варіанти мотивів досягнення ситуації
успіху:
прагнення самостійно розв`язати цікаві
задачі;
завоювати авторитет у своїх товаришів;
стати першим;
розглядати свою діяльність з точки зору
її корисності для інших людей;
встановити нові контакти між
товаришами у ході виконання завдання
тощо.
Отже, на етапі мотивації навчальної
діяльності учитель організовує певні
ситуації з метою активізувати чи
нейтралізувати емоції для наступної
діяльності
На етапі мотивації створення ситуації
успіху більшою мірою визначається
психологічними аспектами.
Тут доречним буде використання в
роботі вчителя таких психологопедагогічних прийомів, як:
Ефект Розенталя, або „Ефект
навіювання”: „Ти це можеш”, „Тобі це
вдається” тощо.
Якщо педагог буде переконувати учнів
у реальності успіху, то успіх прийде.
Англійський учений Стоуенс довів, що
учні, яких заохочували, досягли значно
більших успіхів, ніж ті, кого ніяк не
заохочували.
Прийом „Емоційне погладжування” –
це констатація будь-якого факту успіху,
прищеплювання дитині віри в себе,
відкритість учителя для довіри і співчуття.
◦ Прийом „Анонсування” –
репетиція майбутньої дії, яка створює
психологічний настрій на успіх перед
класом.
Це можуть бути додаткові індивідуальні
заняття з окремими учнями чи
заздалегідь оголошенні запитання
самостійної роботи.
Прийом „Шикуйсь!” містить такі кроки:
психологічна атака;
емоційне блокування;
вибір головного напрямку;
вибір рівних можливостей;
несподіване порівняння;
стабілізація.
Цей прийом полягає в тому, щоб:
учителем блокувалось припущення на
невдачу в діяльності учня;
відволікалася увага школяра від
чергового неуспіху;
вчитель повинен знайти той напрямок
діяльності, яким учень зможе
реалізувати себе набагато краще, тим
самим забезпечити його на успіх, на
стабільність у навчанні.
Розглянемо деякі
алгоритми створення ситуацій успіху та
методику їх реалізації:
Прийом „Даю шанс” – це заздалегідь
підготовлена вчителем ситуація, в якій
учень отримує можливість зненацька
для себе розкрити свої можливості.
Прийом “ Зняття страху”-
допомогає перебороти невпевненість у
власних силах (Люди вчаться на своїх
помилках і знаходять інші шляхи
вирішення проблем).
Прийом “Авансування успішного
результату” –
допомогає вчителю висловити тверду
переконаніність у тому, що його учень
обов’язково впорається з поставленим
завданням.
Це, в свою чергу, переконує дитину у
своїх силах і можливостях.
“У тебе обов’язково вийде”, “Я навіть не
сумніваюсь у позитивному результаті” і
т. д.
Прийом “Прихований інструктаж”
Допомагає дитині уникнути поразки.
Досягається шляхом побажання,
наприклад:
Можливо краще почати з ...,
Виконуючи роботу не забудьте про ...
Прийом “Внесення мотиву”.
Показує дитині заради чого, кого
здійснюється ця діяльність, кому буде
добре після виконання, наприклад, “Без
твоєї допомоги твоїм друзям не
впоратись...” тощо.
Прийом “Персональна винятковість.”
Визначає важливість зусиль дитини в
діяльності, що здійснюється або
здійснюватиметься, наприклад:
Тільки ти міг би…
Тільки тобі і можу доручити… і т.п.
Прийом “Висока оцінка деталі”.
Допомагає емоційно пережити не
результат в цілому, а якої її окремої
деталі:
Найбільше мені сподобалось у твоїй
роботі…
Найбільше тобі вдалося…
Прийом „Еврика”.
Створюються умови, за яких дитина,
виконуючи навчальне завдання,
несподівано відкриває в собі невідомі
досі здібності.
Завдання вчителя – помітити це глибоко
особисте відкриття, всіляко підтримати
дитину, поставити нову мету і надихнути
на її досягнення.
Допомога вчителя у створенні ситуації
відкриття має бути ненав`язливою,
прихованою.
Створюючи ситуації успіху на етапі
організації навчальної діяльності, слід
пам`ятати кілька основних правил:
у кожній дитині є задатки, які можуть
розвинутися у здібності;
Побачити їх, відчути, розвити – це
справа педагога;
ставлення до дитини як до рівної, як до
себе, спілкування, що повністю включає
грубість, різкість, образливий тон, має
стати обов`язковою нормою всієї
педагогічної діяльності;
Ставлення до дитини:
як до рівної,
як до себе,
спілкування, що повністю виключає:
- грубість,
- різкість,
- образливий тон
має стати обов`язковою нормою всієї
педагогічної діяльності;
чим більше напрямків діяльності, в яких
бере участь дитина, тим більше в неї
можливостей знайти себе;
кількість і різноманітність ситуацій і
обставин, в тому числі і штучно
створених, у які може потрапити
дитина, визначають шляхи її сьогодення
і віддаленого інтересу та можливі шляхи
успіху.
ТИПИ УСПІХУ:
Неочікувана радість – це почуття
задоволення від того, що результати
діяльності учня перевершили його
очікування.
З педагогічної та психологічної точки
зору – це результат продуманої,
підготовленої діяльності вчителя.
Спільна радість – полягає в тому, щоб учень
досяг необхідної для себе реакції колективу.
Вона може бути підготовленою вчителем
або спонтаною.
Спільною радістю вважають тільки ті реакції
колективу, які дають можливість дитині
відчутні себе задоволеним, стимулюють її
зусиля.
Це, перш за все, має бути емоційний відгук
оточуючих на успіх члена свого колективу.
Важливо, щоб у досягненнях кожного
школяра всі бачили результати своєї
праці, а сама дитина розуміла, що її
радість – це радість підтримки,
отримання статусу „свій серед своїх”.
Зрештою у тому, як реагує дитячий
колектив на успіхи або невдачі своїх
учителів, виявляється його моральна
сутність.
Радість пізнання – це радість пізнання
нового, хоча вона по своїй суті
альтруїстична (виникає на основі
допомоги, підтримки інших людей).
Пізнання спираїться на самоосвіту й
самопізнання.
Така радість не може вирости на
пустому місці, появитися без серйозних
причин. Це слід клопіткої роботи
учителя –учня-учнів.
ВИСНОВОК:
1.Ситуація успіху досягається тоді, коли
сама дитина визначає цей результат як
успіх.
2 Усвідомлення ситуації успіху самим
учнем, розуміння її значимості виникає у
школяра після здолання своєї боязкості,
невміння, незнання, психологічного
враження та інших видів труднощів.
3. Завдання педагога :
допомогти особистості дитини зрости в
успіху;
дати відчути радість від здолання
труднощів;
дати зрозуміти, що задарма в житті в
житті нічого не дається, скрізь необхідно
докласти зусиль.
І успіх буде еквівалентним витраченим
зусиллям.
ШАНОВНІ КОЛЕГИ !
Дайте, будь ласка, відповідь на такі
запитання:
1.Ваше ставлення до технології “Створення
ситуації успіху”.
2.Як Ви оцінюєте стан “Створення ситуації
успіху у Вашому навчальному закладі”.
3.Які ще методичні рекомендації, ідеї,
міркування щодо “Створення ситуації успіху”,
Ви можете запропонувати учасникам нашого
семінару ?
ВДЯЧНІ ВАМ ЗА ВІДВЕРТІСТЬ, ЗА ПОРАДИ
Slide 93
Створення ситуації успіху
та шляхи її реалізації
на уроці як складової якості
навчально-виховного процесу
Мета: Удосконалити методику
створення ситуації успіху та шляхів
її реалізації на уроці як стежки, що
веде до того куточка дитячого
серця, в якому горить вогник
бажання бути гарним.
На
відміну від традиційного розуміння
освіти як суми знань та навичок, нині освіту
починають розглядати як процес
становлення особистості .
Причому особистості, здатної до:
самоосвіти,
саморозвитку,
самовдосконалення,
яка вміє використовувати набуті знання,
яка прагне реалізувати себе,
спроможна змінити на краще своє життя,
життя своєї держави.
Алгоритм
створення та досягнення ситуації успіху
твердження про “Ситуацію успіху”;
особистісно-орієнтований підхід у справі
навчання та виховання - основа педагогічної
технології “Створення ситуації успіху”;
роль “Ситуації успіху” у навчальній діяльності;
створення “Ситуації успіху” на мотиваційному
етапі навчальної діяльності;
психолого-педагогічні прийоми при створенні
“Ситуації успіху”;
методика реалізації “Ситуації успіху”;
Виходячи із Положень Закону України “Про
освіту” завдання школи сьогодні полягає в
тому, щоб:
Виховувати в учнів здатність:
долати життєві труднощі;
самостійно приймати рішення;
розвивати себе як особистість, здатну:
робити вибір і контролювати своє життя;
брати на себе відповідальність за свої дії;
захищати себе і свої життєві цінності;
діяти відповідно до них;
піклуватись про інших;
Завдання вчителів:
прищепити учням потребу до здобуття
знань;
створити такі умови, щоб процес
здобуття знань був для них цікавим,
потрібним, комфортним;
і тому пріоритетним завданням вчителя
під час навчально-виховної діяльності є
створення ситуації успіху.
Що означає “Ситуація успіху?”
Ситуація успіху - це суб'єктивний
психічний стан задоволення наслідком
своєї фізичної, розумової праці чи
моральної напруги.
Успіх у навчанні - єдине джерело
внутрішніх сил дитини, які породжують
енергію для переборення труднощів,
бажання вчитися.
В.Сухомлинський
Ситуація успіху дарує атмосферу
приязні та взаємодопомоги, впевненості
і захищеності.
Учитель зобов’язаний створити джерело
внутрішніх сил дитини, джерело, яке дає
енергію для подолання труднощів і
формування бажання вчитися.
Використання ситуації успіху має
сприяти підвищенню робочого тонусу,
збільшенню продуктивності навчальної
роботи, а також допомогти учням
усвідомити себе повноцінною
особистістю і, відповідно, забезпечити
успіх у навчанні.
Основою педагогічної технології
“Створення ситуації успіху” є
особистісно-орієнтований підхід у справі
навчання та виховання.
А тому звернемося до рекомендацій
щодо особистісно-орієнтовного підходу
навчання та виховання.
–
Особистісно орієнтоване навчання
це навчання, центром якого є
особистість дитини, її самобутність та
самостійність: суб'єктивний досвід
кожного спочатку розкривається, а
потім узгоджується зі змістом освіти.
Визнання учня ключовою фігурою
всього освітнього процесу – це і є
особистісно орієнтована педагогіка.
У свідомості учня це має такий
вигляд: «Все, що я пізнаю, я знаю,
для чого мені потрібно і де я можу ці
знання застосувати».
Для педагога - це прагнення знайти
розумний баланс між знаннями,
уміннями та навичками учня.
Сучасність вимагає навчити учнів:
- самостійно та творчо розв'язувати
проблеми;
- шукати нову інформацію й робити
висновки, а не подавати дітям готові
знання.
В особистісно-орієнтованому підході
вчителю насамперед потрібен високий
рівень педагогічної майстерності, який
базується на розвитку:
дидактичних;
організаторських;
комунікативних;
науково-пізнавальних;
емоційних;
та поведінкових компонентностей;
-
-
Цілі особистісно орієнтованого
навчання полягають у тому, щоб:
визначити життєвий досвід кожного
учня;
його пізнавальні здібності;
рівень інтелекту;
інтереси, які спочатку треба розкрити,
а потім розвинути у навчальному
процесі;
Цілі особистісно орієнтованого навчання
полягають у тому, щоб:
Формувати позитивну мотивацію учнів до:
-
пізнавальної діяльності;
-
потребу в самопізнанні;
-
потребу в самореалізаціїї;
-
та потребу у самовдосконаленні школярів;
Цілі особистісно орієнтованого навчання
полягають у тому, щоб:
Озброїти учнів механізмом:
адаптації;
саморегуляції;
самозахисту;
самовиховання;
Цілі особистісно орієнтованого навчання
полягають у тому, щоб:
Розвинути індивідуальні позитивні
здібності кожного школяра;
Сформувати культуру життєдіяльності
максимально виявити і використати
індивідуальний досвід учня;
Правильно визначати лінії поведінки.
Основні принципи
особистісно-орієнтованого
навчання:
1. Принцип «розвивальної допомоги»
не робити за учня;
не вказувати йому, що робити,
а допомогти пробувати власні сили і власну
активність;
потрібно добитись, щоб учень сам обирав
рішення і відповідав за них.
Звідси - не потрібно подавати готові
знання, а створити умови, в яких
виявляється:
-
власна пізнавальна активність учня;
-
і він визначить для себе цілі, зміст та
методи роботи, власні цінності.
-
Навчання повинно бути дослідницьким
Це час, протягом якого діти вчаться:
самостійно діяти;
- дискутувати;
- приймати рішення.
-
При цьому розвивається самосвідомість і
самореалізується особистість.
Принцип - «свобода вміння»
- учні вільно обговорюють
проблеми;
- співпрацюють один з одним,
- а вчитель виступає в ролі
старшого члена колективу,
консультанта, джерела досвіду
Принцип - «свобода вміння»
Учителю:
-недостатньо
процес;
організувати навчальний
- потрібно ще визначити спосіб засвоєння
знань, тобто оприділити види діяльності
учня на уроці.
Основні вимоги до особистісноорієнтованого уроку:
раціональна єдність словесних,
наукових і практичних методів
навчання;
зв'язок з раніше вивченим досвідом,
набутим учнем;
Основні вимоги до особистісно
орієнтованого уроку:
-формування вмінь в учнів самостійно
здобувати знання і застосовувати їх на
практиці;
-заохочення прагнень учнів знаходити свій
спосіб роботи з навчальним матеріалом.
Метою
особистісноорієнтованого уроку є:
- створення умов для виявлення
пізнавальної активності учнів
Засобами досягнення вчителем цієї мети
можуть бути:
використання різних форм та методів
навчальної діяльності, які дозволяють
розкрити суб'єктивний досвід учнів;
створення атмосфери зацікавленості
кожного учня в результатах роботи
всього класу;
стимулювання учнів до висловлювань,
використання різних способів виконання
завдань без побоювань помилитися,
отримати хибну відповідь тощо;
Засобами досягнення вчителем цієї мети
можуть бути:
використання протягом уроку
дидактичного матеріалу, який дозволяє
отримати учневі найбільш значущі для
нього вид та форму змісту навчального
матеріалу;
оцінювання досягнень учня протягом
усього процесу його діяльності, а не
тільки за кінцевим результатом;
Засобами досягнення вчителем цієї мети
можуть бути:
заохочення прагнень учня знаходити свій
спосіб роботи;
аналізувати протягом уроку роботи інших
учнів; вибирати та засвоювати найбільш
раціональні з них;
створення на уроці педагогічних ситуацій
спілкування, які б дозволяли кожному учневі
виявляти ініціативу, самостійність, виборність у
справах роботи;
створення обстановки для природного
самовираження учня.
Технологія
особистісноорієнтованогоуроку
Для проведення особистісноорієнтованого уроку вчитель має
оволодіти його основними етапами:
1.
2.
3.
4.
5.
6.
7.
8.
Орієнтації.
Визначення мети.
Проектування.
Організації.
Реалізації.
Контролю.
Коригування.
Оцінювання
1. Етап орієнтації включає:
орієнтацію на позитивну роботу;
орієнтацію на визначення особистісного
досвіду учнів;
пов'язання цього досвіду з проблемами
навчального матеріалу.
2. Етап визначення мети передбачає:
визначення на уроці разом з учнями
значущої мети здійснення тієї діяльності,
яка запланована вчителем (учні повинні
зрозуміти, що може дати робота учням
саме на цьому уроці для складання,
наприклад, тематичного заліку,
державної атестації, свого майбутнього
життя тощо);
визначення показників досягнення
поставлених завдань;
3. Етап проектування включає:
передбачення залучення учнів до
виконання ними випереджальних
завдань;
підготовки повідомлень;
рефератів;
виготовлення та відбору наочності;
складання плану роботи тощо;
Етап організації виконання плану
діяльності передбачає:
Подання можливих варіантів і
способів виконання навчальної
діяльності (усна чи письмова форма,
індивідуальна робота чи робота в
групах, робота з текстом чи з іншими
засобами одержання інформації);
Етап організації виконання плану
діяльності передбачає:
2.Представлення учнями вибору способу
фіксації нового матеріалу (конспект,
схема, таблиця, опора, план, тези,
висновки тощо);
3.Варіативність домашнього завдання
(диференціація за рівнем складності та
способом виконання).
Етап контрольно-оцінювальний:
1.Залучення учнів до контролю за
перебігом навчальної діяльності шляхом
заохочення їх до різних видів контролю,
самоконтролю, взаємоконтролю, роботи
в групах;
2.Участь учнів у виправленні помилок і
недоліків у знаннях, усвідомлення їх
причин шляхом взаємо та самоаналізу;
Етап контрольно-оцінювальний:
3.Надання учням можливості самостійно
або за участі вчителя, інших учнів
порівнювати отримані ним результати з
критеріями стандарту, закладеного у
навчальній програмі;
4.Використання механізмів оцінного
методу (позитивного ставлення до
успіхів школяра);
Етап контрольно-оцінювальний:
5.Використання механізмів оцінного
методу (позитивного ставлення до
успіхів школяра).
6.Оцінювання (виставлення рівневих
оцінок за дванадцятибальною системою
оцінювання навчальних досягнень,
поурочного бала, рейтинг) не тільки
результатів, а й самого процесу
навчання.
6. Заключний етап передбачає:
усвідомлення учнями ситуації
досягнення мети;
відчуття успіху;
підкріплення позитивної мотивації
стосовно власної діяльності.
Методи та засоби психолого-педагогічної
підтримки діяльності учнів
заохочення;
навчально-пізнавальна гра;
створення ситуації успіху;
створення ситуації пізнавального інтересу;
створення проблемної ситуації;
спонукання до пошуку альтернативних
рішень;
виконання творчих завдань;
кооперація учнів;
створення ситуації взаємодопомоги тощо.
Висновок може бути таким: особистісноорієнтоване навчання ЦЕ–
загальнодидактичний принцип
індивідуального підходу до учнів.
Таке твердження ми дослідимо та
пояснимо за допомогою такого факту:
Відомий російський психолог
Л.С. Виготський своє теорією доводить,
що розум будь-якої людини має дві зони
розвитку: А і Б.
Перша зона (А) – це зона актуального
розвитку.
У цю зону потрапляють завдання, які
дитина може виконати сама без
допомоги вчителя.
Друга зона (В) – це зона найближчого
розвитку
Сюди потрапляють завдання, які дитина сама
виконати не може, але може з ними
впоратися з допомогою вчителя.
Зона найближчого розвитку, - це зона
“наступного дня”.
Те, що сьогодні є зона найближчого
розвитку, завтра у процесі навчання повинно
стати зоною актуального розвитку. Учитель
не повинен давати готову інформацію, адже
таке навчання може загальмувати мислення
дитини. А за допомогою вміло підібраних
запитань педагог підводить школяра до
правильної відповіді, розв’язку.
Те, що сьогодні є зоною найближчого
розвитку, завтра у процесі навчання
повинно стати зоною актуального
розвитку.
Учитель не повинен давати готову
інформацію, адже таке навчання може
загальмувати мислення дитини.
А за допомогою вміло підібраних
запитань педагог підводить школяра до
правильної відповіді, розв’язку.
Отже, як бачимо із цього прикладу, щоб
відбулися розвиток і навчання учнів,
завдання повинні потрапляти лише в
зону найближчого розвитку
(за Л.С. Виготським).
Припустимо, що два учні навчались в
одній школі, в одних і тих самих
учителів, закінчили школу з відзнакою,
рівень їхнього розвитку все одно буде
різним.
Ще більше відрізняється розвиток учнів
класу, які згідно з 12- бальною
системою досягли початкового і
високого рівнів.
Тому зрозуміло, що до таких дітей треба
підходити індивідуально, тобто ставити
перед ними різні завдання.
Якщо для цілого класу поставити одне
завдання, то для одних учнів воно
потрапить у зону актуального розвитку,
для інших – у зону найближчого
розвитку.
Отже, одне завдання для всього класу
ставити не бажано і не потрібно, а
здійснювати якісний особистісноорієнтований підхід до навчання та
виховання на практиці нам заважає ряд
причин, зокрема:
Причина 1. Щоб підійти індивідуально
до кожного учня, необхідно знати його
психологічні, фізіологічні та соціальні
особливості.
Лише психологія нараховує кілька
десятків індивідуальних особливостей
особистості. Це різні види уваги, уяви,
мислення, сприйняття, темпераменту,
характеру і т.д.
Пам’ять також поділяється більш ніж
на 10 типів: короткочасна,
довготривала, оперативна, рухова,
зорова, слухова, емоційна, словеснологічна і т.д.;
Причина 2. Виявити всі ці психологічні,
фізіологічні та соціальні особливості
вчитель без допомоги психолога, лікаря,
соціолога не може;
Причина 3.Навіть якщо теоретично
припустити, що в кожної дитини
виявили всі ці особливості, вчитель не
зможе запам’ятати їх у такій кількості
дітей, оскільки він одночасно навчає
свого предмета не один десяток учнів,
кожен з яких має не один десяток таких
особливостей.
Нарешті, якщо вчителю все-таки
вдається запам’ятати всі особливості
кожної дитини, він не зможе підійти
індивідуально тому, що урок триває
всього 40-45 хв, протягом яких
неможливо фізично попрацювати з
кожним учнем класу індивідуально.
Отже, існує суперечність: з одного боку,
вимоги до особистісно-орієнтованого
навчання, а з іншого причини, що
унеможливлюють якісне впровадження
цієї педагогічної технології у навчальновиховний процес.
Який же вихід з ситуації, що склалася ?
Філософія вчить, що джерелом і
рушійними силами будь-якого процесу
(у тому числі й навчального) є
розв’язання суперечностей і тому,
щоб навчальний процес розвивався,
вчителю необхідно вміти виявляти
суперечність навчального процесу, а
також вміти розв’язувати її.
Дана суперечність розв’язується шляхом
диференційованого підходу до учнів.
Диференціація (від лат. Differentia –
різниця, відмінність) – розчленування
цілого на якісно відмінні частини.
Розв’язування таких суперечностей
називається підходом до навчання.
Цей підхід, для прикладу, можна
здійснити таким чином:
Учнів класу розподілити на групи за
рівнем розвитку.
Критерії, якими слід керуватися - це
успішність.
Таких груп, наприклад, може бути
чотири:
низький рівень;
середній рівень;
достатній рівень;
високий рівень.
Зрозуміло, що такий поділ не
аргументується для учнів, для того щоб
у слабшого школяра не сформувалася
занижена самооцінка, а в сильного –
завищена.
Якщо учні однієї з груп підвищують свій
рівень – їх слід перевести до наступної
групи і навпаки.
Для кожної групи пропонуються різні за
ступенем складності завдання.
Диференційований підхід можна
здійснювати при різних формах
навчального процесу: під час уроку,
лабораторного заняття, екскурсії.
Під час проведеного уроку методом бесіди,
запитань слід орієнтувати учнів на певну
групу.
При цьому обов’язково слід враховувати,
щоб запитання було точним, стислим, не
мало елементів підказки.
Під час проведення уроку методом
пояснення, розповіді диференційований
підхід неможливий, оскільки вчитель будує
свою розповідь, орієнтуючись на
середнього учня,
але під час закріплення нового матеріалу
чи пояснення домашнього завдання учням
можна запропонувати різнорівневі
завдання.
Завершальним етапом навчальної
діяльності на уроці є:
усвідомлення ситуації досягнення мети;
переживання ситуації успіху;
підкріплення позитивної мотивації щодо
самої діяльності.
Ситуація успіху досягається тоді, коли
сама дитина визначає цей результат як
успіх.
Усвідомлення ситуації успіху самим
учнем, розуміння її значимості виникає у
суб'єкта після здолання своєї боязкості,
невміння, незнання, психологічного
враження та інших видів труднощів.
Роль “Ситуації успіху” у навчальній
діяльності
За останні роки термін
„Ситуація успіху” став звичним для
педагогів.
Ніхто не заперечує, що саме позитивні
емоції можуть стати для дитини одним
з найважливіших стимулів у навчанні,
але при цьому ми забуваємо про те, що
в педагогів не існує єдиного рецепта чи
правила, як саме створювати ситуації
успіху тому, що це слід на основі
індивідуального підходу, зважено, з
урахуванням багатьох факторів.
Діти прощають багато чого, але не
вибачають байдужість.
За відгуками дітей, найкращі їхні
вчителі вели уроки так, що здавалося,
ніби весь урок вони зайняті саме тобою.
Як цього досягти?
Іноді це „Іскра Божа”,
а частіше – майстерність, доведена до
мистецтва.
Важливо мати на увазі, що навіть
одноразове переживання успіху може
докорінно змінити психологічне
самопочуття дитини.
Ситуація успіху може стати пусковим
механізмом подальшого розвитку
особистості.
Безперечно, переживання успіху навіює
людині впевненість у власних силах.
З`являється бажання знову досягти
добрих результатів, виникає відчуття
внутрішнього благополуччя, що, у свою
чергу, покращує ставлення до
навколишнього світу.
На перший погляд здається, що вчитель,
кілька разів давши учню можливість
відчути успіх, далі вже само собою
забезпечує високий рівень мотивації,
інтересу, пізнавальної активності.
Але може бути й протилежний
результат: постійна успішність здатна
сформувати байдуже ставлення до
навчання.
Крім того, постійне очікування лише
позитивного результату згубно впливає
на розвиток вольових якостей учня:
він ухиляється від подолання
труднощів;
губиться в складних ситуаціях
(навчальних та життєвих);
у його поведінці починає домінувати
мотив „уникнення невдач”.
Досвідчені психологи та педагоги
попереджують про можливість
негативних наслідків пережитого успіху.
Чому ж виникає такий парадокс?
По-перше, успіх, що діставався ціною
незначних зусиль, може призвести до
переоцінки, точніше, до завищеної
оцінки своїх можливостей.
По-друге, за сильним переживанням
будь-якої емоції обов`язково настає
релаксація (розслаблення).
І якщо в цей період запропонувати
людині якусь діяльність, то, швидше за
все, ця діяльність буде менш успішною,
ніж попередня.
По-третє, переживання успіху може бути
потьмареним, якщо результат, важливий
і значимий для самого учня, не буде
адекватно оцінений іншими людьми.
І нарешті:
Емоція успіху не стане сильним
переживанням, якщо результати діяльності
не значимі для її суб`єкта.
Дитина, особливо на початку навчання,
однаково інтенсивно переживає успіх у
„головних” і „неголовних” навчальних
предметах.
Але часто знижують цю інтенсивність:
„12 балів з музики ! Та краще б ти
отримав 12 балів з читання”.
Знижуючи значимості успіху, що
переживається дитиною, ми, дорослі,
впливаємо на формування у дитини
ставлення до навчального процесу в
цілому.
Ось чому, оцінюючи дітей, необхідно
виходити з індивідуальних особливостей
кожного учня.
Просування вперед треба заохочувати,
підбадьорювати, щоб дитина не
відчувала невдачу, порівнюючи свої
результати з раніше встановленими
нормами, особливо якщо вони для неї
недосяжні.
Отже, ситуація успіху у навчальній
діяльності створюється вчителем або ж
психологом.
Як і будь-яку іншу діяльність, навчання
можна уявити у вигляді простого
ланцюжка дій:
1. Установка на діяльність (емоційна
підготовка учнів на вирішення
навчального завдання) – мотиваційний
етап;
2.Забезпечення діяльності (створення
умов для успішного вирішення
навчального завдання) –підготовчий,
робочий етап;
3.Порівняння отриманих результатів з
очікуваними (усвідомлення ставлення до
результатів своєї навчальної праці) –
результативний етап.
Отже, якщо ситуація успіху створюється
вчителем послідовно і свідомо, її
3.Порівняння отриманих результатів з
очікуваними (усвідомлення ставлення
до результатів своєї навчальної праці) –
результативний етап.
Отже, якщо ситуація успіху створюється
вчителем послідовно і свідомо, її
структура повинна врахувати всі
перелічені компоненти.
Створення ситуації успіху на
мотиваційному етапі навчальної
діяльності
Дослідження психологів свідчать, що рівень
засвоєння людиною знань істотно залежить
від рівня сформованості її мотивації
навчитися.
Тож давайте проаналізуємо, як провести
мотиваційний етап уроку так, щоб створити
ситуацію успіху для того учня.
Перед учителем стоїть завдання:
сформувати в учня настанову на
успішне виконання завдання
Інакше кажучи, вчитель повинен
сформувати в учнів мотив досягнення
мети.
Але при цьому вчитель часто
зустрічається з неадекватною
реакцією учнівського колективу:
1.Хтось уже виконував подібне
завдання, і його результати
виявились невдалими, так що у цієї
категорії учнів уже сформоване
негативне ставлення на успішне
виконання завдання.
2.Інша група учнів не стикалась з
такою роботою, тому вони не знають,
чого можна очікувати від майбутньої
діяльності.
3.Третя група, яка виконувала потрібні
завдання і успішно з ними впоралася,
знаходиться у стані мобілізації, готова
виконувати навчальне завдання.
Зрозуміло, що найлегше вчителю буде
працювати з учнями третьої групи, де
необхідно лише активізувати позитивні
емоції, які діти пережили раніше.
У другої групи учнів слід передбачити
емоційну реакцію, намалювати
перспективу вдалого виконання
завдання, пов`язавши її з тими чи
іншими умовами діяльності, які в
минулому забезпечували успіх.
Найбільш клопітною буде робота
першою групою учнів.
Перш за все доведеться нейтралізувати
спогади про невдачу в попередній
діяльності, а потім створити перспективу
для нової.
Зробити це можна, наприклад, так:
дати завдання учневі попрацювати над
своїми помилками, або повідомити його,
що завдання для нього змінено
порівняно з попереднім і т. д.
Учитель може запропонувати різні
варіанти мотивів досягнення ситуації
успіху:
прагнення самостійно розв`язати цікаві
задачі;
завоювати авторитет у своїх товаришів;
стати першим;
розглядати свою діяльність з точки зору
її корисності для інших людей;
встановити нові контакти між
товаришами у ході виконання завдання
тощо.
Отже, на етапі мотивації навчальної
діяльності учитель організовує певні
ситуації з метою активізувати чи
нейтралізувати емоції для наступної
діяльності
На етапі мотивації створення ситуації
успіху більшою мірою визначається
психологічними аспектами.
Тут доречним буде використання в
роботі вчителя таких психологопедагогічних прийомів, як:
Ефект Розенталя, або „Ефект
навіювання”: „Ти це можеш”, „Тобі це
вдається” тощо.
Якщо педагог буде переконувати учнів
у реальності успіху, то успіх прийде.
Англійський учений Стоуенс довів, що
учні, яких заохочували, досягли значно
більших успіхів, ніж ті, кого ніяк не
заохочували.
Прийом „Емоційне погладжування” –
це констатація будь-якого факту успіху,
прищеплювання дитині віри в себе,
відкритість учителя для довіри і співчуття.
◦ Прийом „Анонсування” –
репетиція майбутньої дії, яка створює
психологічний настрій на успіх перед
класом.
Це можуть бути додаткові індивідуальні
заняття з окремими учнями чи
заздалегідь оголошенні запитання
самостійної роботи.
Прийом „Шикуйсь!” містить такі кроки:
психологічна атака;
емоційне блокування;
вибір головного напрямку;
вибір рівних можливостей;
несподіване порівняння;
стабілізація.
Цей прийом полягає в тому, щоб:
учителем блокувалось припущення на
невдачу в діяльності учня;
відволікалася увага школяра від
чергового неуспіху;
вчитель повинен знайти той напрямок
діяльності, яким учень зможе
реалізувати себе набагато краще, тим
самим забезпечити його на успіх, на
стабільність у навчанні.
Розглянемо деякі
алгоритми створення ситуацій успіху та
методику їх реалізації:
Прийом „Даю шанс” – це заздалегідь
підготовлена вчителем ситуація, в якій
учень отримує можливість зненацька
для себе розкрити свої можливості.
Прийом “ Зняття страху”-
допомогає перебороти невпевненість у
власних силах (Люди вчаться на своїх
помилках і знаходять інші шляхи
вирішення проблем).
Прийом “Авансування успішного
результату” –
допомогає вчителю висловити тверду
переконаніність у тому, що його учень
обов’язково впорається з поставленим
завданням.
Це, в свою чергу, переконує дитину у
своїх силах і можливостях.
“У тебе обов’язково вийде”, “Я навіть не
сумніваюсь у позитивному результаті” і
т. д.
Прийом “Прихований інструктаж”
Допомагає дитині уникнути поразки.
Досягається шляхом побажання,
наприклад:
Можливо краще почати з ...,
Виконуючи роботу не забудьте про ...
Прийом “Внесення мотиву”.
Показує дитині заради чого, кого
здійснюється ця діяльність, кому буде
добре після виконання, наприклад, “Без
твоєї допомоги твоїм друзям не
впоратись...” тощо.
Прийом “Персональна винятковість.”
Визначає важливість зусиль дитини в
діяльності, що здійснюється або
здійснюватиметься, наприклад:
Тільки ти міг би…
Тільки тобі і можу доручити… і т.п.
Прийом “Висока оцінка деталі”.
Допомагає емоційно пережити не
результат в цілому, а якої її окремої
деталі:
Найбільше мені сподобалось у твоїй
роботі…
Найбільше тобі вдалося…
Прийом „Еврика”.
Створюються умови, за яких дитина,
виконуючи навчальне завдання,
несподівано відкриває в собі невідомі
досі здібності.
Завдання вчителя – помітити це глибоко
особисте відкриття, всіляко підтримати
дитину, поставити нову мету і надихнути
на її досягнення.
Допомога вчителя у створенні ситуації
відкриття має бути ненав`язливою,
прихованою.
Створюючи ситуації успіху на етапі
організації навчальної діяльності, слід
пам`ятати кілька основних правил:
у кожній дитині є задатки, які можуть
розвинутися у здібності;
Побачити їх, відчути, розвити – це
справа педагога;
ставлення до дитини як до рівної, як до
себе, спілкування, що повністю включає
грубість, різкість, образливий тон, має
стати обов`язковою нормою всієї
педагогічної діяльності;
Ставлення до дитини:
як до рівної,
як до себе,
спілкування, що повністю виключає:
- грубість,
- різкість,
- образливий тон
має стати обов`язковою нормою всієї
педагогічної діяльності;
чим більше напрямків діяльності, в яких
бере участь дитина, тим більше в неї
можливостей знайти себе;
кількість і різноманітність ситуацій і
обставин, в тому числі і штучно
створених, у які може потрапити
дитина, визначають шляхи її сьогодення
і віддаленого інтересу та можливі шляхи
успіху.
ТИПИ УСПІХУ:
Неочікувана радість – це почуття
задоволення від того, що результати
діяльності учня перевершили його
очікування.
З педагогічної та психологічної точки
зору – це результат продуманої,
підготовленої діяльності вчителя.
Спільна радість – полягає в тому, щоб учень
досяг необхідної для себе реакції колективу.
Вона може бути підготовленою вчителем
або спонтаною.
Спільною радістю вважають тільки ті реакції
колективу, які дають можливість дитині
відчутні себе задоволеним, стимулюють її
зусиля.
Це, перш за все, має бути емоційний відгук
оточуючих на успіх члена свого колективу.
Важливо, щоб у досягненнях кожного
школяра всі бачили результати своєї
праці, а сама дитина розуміла, що її
радість – це радість підтримки,
отримання статусу „свій серед своїх”.
Зрештою у тому, як реагує дитячий
колектив на успіхи або невдачі своїх
учителів, виявляється його моральна
сутність.
Радість пізнання – це радість пізнання
нового, хоча вона по своїй суті
альтруїстична (виникає на основі
допомоги, підтримки інших людей).
Пізнання спираїться на самоосвіту й
самопізнання.
Така радість не може вирости на
пустому місці, появитися без серйозних
причин. Це слід клопіткої роботи
учителя –учня-учнів.
ВИСНОВОК:
1.Ситуація успіху досягається тоді, коли
сама дитина визначає цей результат як
успіх.
2 Усвідомлення ситуації успіху самим
учнем, розуміння її значимості виникає у
школяра після здолання своєї боязкості,
невміння, незнання, психологічного
враження та інших видів труднощів.
3. Завдання педагога :
допомогти особистості дитини зрости в
успіху;
дати відчути радість від здолання
труднощів;
дати зрозуміти, що задарма в житті в
житті нічого не дається, скрізь необхідно
докласти зусиль.
І успіх буде еквівалентним витраченим
зусиллям.
ШАНОВНІ КОЛЕГИ !
Дайте, будь ласка, відповідь на такі
запитання:
1.Ваше ставлення до технології “Створення
ситуації успіху”.
2.Як Ви оцінюєте стан “Створення ситуації
успіху у Вашому навчальному закладі”.
3.Які ще методичні рекомендації, ідеї,
міркування щодо “Створення ситуації успіху”,
Ви можете запропонувати учасникам нашого
семінару ?
ВДЯЧНІ ВАМ ЗА ВІДВЕРТІСТЬ, ЗА ПОРАДИ
Slide 94
Створення ситуації успіху
та шляхи її реалізації
на уроці як складової якості
навчально-виховного процесу
Мета: Удосконалити методику
створення ситуації успіху та шляхів
її реалізації на уроці як стежки, що
веде до того куточка дитячого
серця, в якому горить вогник
бажання бути гарним.
На
відміну від традиційного розуміння
освіти як суми знань та навичок, нині освіту
починають розглядати як процес
становлення особистості .
Причому особистості, здатної до:
самоосвіти,
саморозвитку,
самовдосконалення,
яка вміє використовувати набуті знання,
яка прагне реалізувати себе,
спроможна змінити на краще своє життя,
життя своєї держави.
Алгоритм
створення та досягнення ситуації успіху
твердження про “Ситуацію успіху”;
особистісно-орієнтований підхід у справі
навчання та виховання - основа педагогічної
технології “Створення ситуації успіху”;
роль “Ситуації успіху” у навчальній діяльності;
створення “Ситуації успіху” на мотиваційному
етапі навчальної діяльності;
психолого-педагогічні прийоми при створенні
“Ситуації успіху”;
методика реалізації “Ситуації успіху”;
Виходячи із Положень Закону України “Про
освіту” завдання школи сьогодні полягає в
тому, щоб:
Виховувати в учнів здатність:
долати життєві труднощі;
самостійно приймати рішення;
розвивати себе як особистість, здатну:
робити вибір і контролювати своє життя;
брати на себе відповідальність за свої дії;
захищати себе і свої життєві цінності;
діяти відповідно до них;
піклуватись про інших;
Завдання вчителів:
прищепити учням потребу до здобуття
знань;
створити такі умови, щоб процес
здобуття знань був для них цікавим,
потрібним, комфортним;
і тому пріоритетним завданням вчителя
під час навчально-виховної діяльності є
створення ситуації успіху.
Що означає “Ситуація успіху?”
Ситуація успіху - це суб'єктивний
психічний стан задоволення наслідком
своєї фізичної, розумової праці чи
моральної напруги.
Успіх у навчанні - єдине джерело
внутрішніх сил дитини, які породжують
енергію для переборення труднощів,
бажання вчитися.
В.Сухомлинський
Ситуація успіху дарує атмосферу
приязні та взаємодопомоги, впевненості
і захищеності.
Учитель зобов’язаний створити джерело
внутрішніх сил дитини, джерело, яке дає
енергію для подолання труднощів і
формування бажання вчитися.
Використання ситуації успіху має
сприяти підвищенню робочого тонусу,
збільшенню продуктивності навчальної
роботи, а також допомогти учням
усвідомити себе повноцінною
особистістю і, відповідно, забезпечити
успіх у навчанні.
Основою педагогічної технології
“Створення ситуації успіху” є
особистісно-орієнтований підхід у справі
навчання та виховання.
А тому звернемося до рекомендацій
щодо особистісно-орієнтовного підходу
навчання та виховання.
–
Особистісно орієнтоване навчання
це навчання, центром якого є
особистість дитини, її самобутність та
самостійність: суб'єктивний досвід
кожного спочатку розкривається, а
потім узгоджується зі змістом освіти.
Визнання учня ключовою фігурою
всього освітнього процесу – це і є
особистісно орієнтована педагогіка.
У свідомості учня це має такий
вигляд: «Все, що я пізнаю, я знаю,
для чого мені потрібно і де я можу ці
знання застосувати».
Для педагога - це прагнення знайти
розумний баланс між знаннями,
уміннями та навичками учня.
Сучасність вимагає навчити учнів:
- самостійно та творчо розв'язувати
проблеми;
- шукати нову інформацію й робити
висновки, а не подавати дітям готові
знання.
В особистісно-орієнтованому підході
вчителю насамперед потрібен високий
рівень педагогічної майстерності, який
базується на розвитку:
дидактичних;
організаторських;
комунікативних;
науково-пізнавальних;
емоційних;
та поведінкових компонентностей;
-
-
Цілі особистісно орієнтованого
навчання полягають у тому, щоб:
визначити життєвий досвід кожного
учня;
його пізнавальні здібності;
рівень інтелекту;
інтереси, які спочатку треба розкрити,
а потім розвинути у навчальному
процесі;
Цілі особистісно орієнтованого навчання
полягають у тому, щоб:
Формувати позитивну мотивацію учнів до:
-
пізнавальної діяльності;
-
потребу в самопізнанні;
-
потребу в самореалізаціїї;
-
та потребу у самовдосконаленні школярів;
Цілі особистісно орієнтованого навчання
полягають у тому, щоб:
Озброїти учнів механізмом:
адаптації;
саморегуляції;
самозахисту;
самовиховання;
Цілі особистісно орієнтованого навчання
полягають у тому, щоб:
Розвинути індивідуальні позитивні
здібності кожного школяра;
Сформувати культуру життєдіяльності
максимально виявити і використати
індивідуальний досвід учня;
Правильно визначати лінії поведінки.
Основні принципи
особистісно-орієнтованого
навчання:
1. Принцип «розвивальної допомоги»
не робити за учня;
не вказувати йому, що робити,
а допомогти пробувати власні сили і власну
активність;
потрібно добитись, щоб учень сам обирав
рішення і відповідав за них.
Звідси - не потрібно подавати готові
знання, а створити умови, в яких
виявляється:
-
власна пізнавальна активність учня;
-
і він визначить для себе цілі, зміст та
методи роботи, власні цінності.
-
Навчання повинно бути дослідницьким
Це час, протягом якого діти вчаться:
самостійно діяти;
- дискутувати;
- приймати рішення.
-
При цьому розвивається самосвідомість і
самореалізується особистість.
Принцип - «свобода вміння»
- учні вільно обговорюють
проблеми;
- співпрацюють один з одним,
- а вчитель виступає в ролі
старшого члена колективу,
консультанта, джерела досвіду
Принцип - «свобода вміння»
Учителю:
-недостатньо
процес;
організувати навчальний
- потрібно ще визначити спосіб засвоєння
знань, тобто оприділити види діяльності
учня на уроці.
Основні вимоги до особистісноорієнтованого уроку:
раціональна єдність словесних,
наукових і практичних методів
навчання;
зв'язок з раніше вивченим досвідом,
набутим учнем;
Основні вимоги до особистісно
орієнтованого уроку:
-формування вмінь в учнів самостійно
здобувати знання і застосовувати їх на
практиці;
-заохочення прагнень учнів знаходити свій
спосіб роботи з навчальним матеріалом.
Метою
особистісноорієнтованого уроку є:
- створення умов для виявлення
пізнавальної активності учнів
Засобами досягнення вчителем цієї мети
можуть бути:
використання різних форм та методів
навчальної діяльності, які дозволяють
розкрити суб'єктивний досвід учнів;
створення атмосфери зацікавленості
кожного учня в результатах роботи
всього класу;
стимулювання учнів до висловлювань,
використання різних способів виконання
завдань без побоювань помилитися,
отримати хибну відповідь тощо;
Засобами досягнення вчителем цієї мети
можуть бути:
використання протягом уроку
дидактичного матеріалу, який дозволяє
отримати учневі найбільш значущі для
нього вид та форму змісту навчального
матеріалу;
оцінювання досягнень учня протягом
усього процесу його діяльності, а не
тільки за кінцевим результатом;
Засобами досягнення вчителем цієї мети
можуть бути:
заохочення прагнень учня знаходити свій
спосіб роботи;
аналізувати протягом уроку роботи інших
учнів; вибирати та засвоювати найбільш
раціональні з них;
створення на уроці педагогічних ситуацій
спілкування, які б дозволяли кожному учневі
виявляти ініціативу, самостійність, виборність у
справах роботи;
створення обстановки для природного
самовираження учня.
Технологія
особистісноорієнтованогоуроку
Для проведення особистісноорієнтованого уроку вчитель має
оволодіти його основними етапами:
1.
2.
3.
4.
5.
6.
7.
8.
Орієнтації.
Визначення мети.
Проектування.
Організації.
Реалізації.
Контролю.
Коригування.
Оцінювання
1. Етап орієнтації включає:
орієнтацію на позитивну роботу;
орієнтацію на визначення особистісного
досвіду учнів;
пов'язання цього досвіду з проблемами
навчального матеріалу.
2. Етап визначення мети передбачає:
визначення на уроці разом з учнями
значущої мети здійснення тієї діяльності,
яка запланована вчителем (учні повинні
зрозуміти, що може дати робота учням
саме на цьому уроці для складання,
наприклад, тематичного заліку,
державної атестації, свого майбутнього
життя тощо);
визначення показників досягнення
поставлених завдань;
3. Етап проектування включає:
передбачення залучення учнів до
виконання ними випереджальних
завдань;
підготовки повідомлень;
рефератів;
виготовлення та відбору наочності;
складання плану роботи тощо;
Етап організації виконання плану
діяльності передбачає:
Подання можливих варіантів і
способів виконання навчальної
діяльності (усна чи письмова форма,
індивідуальна робота чи робота в
групах, робота з текстом чи з іншими
засобами одержання інформації);
Етап організації виконання плану
діяльності передбачає:
2.Представлення учнями вибору способу
фіксації нового матеріалу (конспект,
схема, таблиця, опора, план, тези,
висновки тощо);
3.Варіативність домашнього завдання
(диференціація за рівнем складності та
способом виконання).
Етап контрольно-оцінювальний:
1.Залучення учнів до контролю за
перебігом навчальної діяльності шляхом
заохочення їх до різних видів контролю,
самоконтролю, взаємоконтролю, роботи
в групах;
2.Участь учнів у виправленні помилок і
недоліків у знаннях, усвідомлення їх
причин шляхом взаємо та самоаналізу;
Етап контрольно-оцінювальний:
3.Надання учням можливості самостійно
або за участі вчителя, інших учнів
порівнювати отримані ним результати з
критеріями стандарту, закладеного у
навчальній програмі;
4.Використання механізмів оцінного
методу (позитивного ставлення до
успіхів школяра);
Етап контрольно-оцінювальний:
5.Використання механізмів оцінного
методу (позитивного ставлення до
успіхів школяра).
6.Оцінювання (виставлення рівневих
оцінок за дванадцятибальною системою
оцінювання навчальних досягнень,
поурочного бала, рейтинг) не тільки
результатів, а й самого процесу
навчання.
6. Заключний етап передбачає:
усвідомлення учнями ситуації
досягнення мети;
відчуття успіху;
підкріплення позитивної мотивації
стосовно власної діяльності.
Методи та засоби психолого-педагогічної
підтримки діяльності учнів
заохочення;
навчально-пізнавальна гра;
створення ситуації успіху;
створення ситуації пізнавального інтересу;
створення проблемної ситуації;
спонукання до пошуку альтернативних
рішень;
виконання творчих завдань;
кооперація учнів;
створення ситуації взаємодопомоги тощо.
Висновок може бути таким: особистісноорієнтоване навчання ЦЕ–
загальнодидактичний принцип
індивідуального підходу до учнів.
Таке твердження ми дослідимо та
пояснимо за допомогою такого факту:
Відомий російський психолог
Л.С. Виготський своє теорією доводить,
що розум будь-якої людини має дві зони
розвитку: А і Б.
Перша зона (А) – це зона актуального
розвитку.
У цю зону потрапляють завдання, які
дитина може виконати сама без
допомоги вчителя.
Друга зона (В) – це зона найближчого
розвитку
Сюди потрапляють завдання, які дитина сама
виконати не може, але може з ними
впоратися з допомогою вчителя.
Зона найближчого розвитку, - це зона
“наступного дня”.
Те, що сьогодні є зона найближчого
розвитку, завтра у процесі навчання повинно
стати зоною актуального розвитку. Учитель
не повинен давати готову інформацію, адже
таке навчання може загальмувати мислення
дитини. А за допомогою вміло підібраних
запитань педагог підводить школяра до
правильної відповіді, розв’язку.
Те, що сьогодні є зоною найближчого
розвитку, завтра у процесі навчання
повинно стати зоною актуального
розвитку.
Учитель не повинен давати готову
інформацію, адже таке навчання може
загальмувати мислення дитини.
А за допомогою вміло підібраних
запитань педагог підводить школяра до
правильної відповіді, розв’язку.
Отже, як бачимо із цього прикладу, щоб
відбулися розвиток і навчання учнів,
завдання повинні потрапляти лише в
зону найближчого розвитку
(за Л.С. Виготським).
Припустимо, що два учні навчались в
одній школі, в одних і тих самих
учителів, закінчили школу з відзнакою,
рівень їхнього розвитку все одно буде
різним.
Ще більше відрізняється розвиток учнів
класу, які згідно з 12- бальною
системою досягли початкового і
високого рівнів.
Тому зрозуміло, що до таких дітей треба
підходити індивідуально, тобто ставити
перед ними різні завдання.
Якщо для цілого класу поставити одне
завдання, то для одних учнів воно
потрапить у зону актуального розвитку,
для інших – у зону найближчого
розвитку.
Отже, одне завдання для всього класу
ставити не бажано і не потрібно, а
здійснювати якісний особистісноорієнтований підхід до навчання та
виховання на практиці нам заважає ряд
причин, зокрема:
Причина 1. Щоб підійти індивідуально
до кожного учня, необхідно знати його
психологічні, фізіологічні та соціальні
особливості.
Лише психологія нараховує кілька
десятків індивідуальних особливостей
особистості. Це різні види уваги, уяви,
мислення, сприйняття, темпераменту,
характеру і т.д.
Пам’ять також поділяється більш ніж
на 10 типів: короткочасна,
довготривала, оперативна, рухова,
зорова, слухова, емоційна, словеснологічна і т.д.;
Причина 2. Виявити всі ці психологічні,
фізіологічні та соціальні особливості
вчитель без допомоги психолога, лікаря,
соціолога не може;
Причина 3.Навіть якщо теоретично
припустити, що в кожної дитини
виявили всі ці особливості, вчитель не
зможе запам’ятати їх у такій кількості
дітей, оскільки він одночасно навчає
свого предмета не один десяток учнів,
кожен з яких має не один десяток таких
особливостей.
Нарешті, якщо вчителю все-таки
вдається запам’ятати всі особливості
кожної дитини, він не зможе підійти
індивідуально тому, що урок триває
всього 40-45 хв, протягом яких
неможливо фізично попрацювати з
кожним учнем класу індивідуально.
Отже, існує суперечність: з одного боку,
вимоги до особистісно-орієнтованого
навчання, а з іншого причини, що
унеможливлюють якісне впровадження
цієї педагогічної технології у навчальновиховний процес.
Який же вихід з ситуації, що склалася ?
Філософія вчить, що джерелом і
рушійними силами будь-якого процесу
(у тому числі й навчального) є
розв’язання суперечностей і тому,
щоб навчальний процес розвивався,
вчителю необхідно вміти виявляти
суперечність навчального процесу, а
також вміти розв’язувати її.
Дана суперечність розв’язується шляхом
диференційованого підходу до учнів.
Диференціація (від лат. Differentia –
різниця, відмінність) – розчленування
цілого на якісно відмінні частини.
Розв’язування таких суперечностей
називається підходом до навчання.
Цей підхід, для прикладу, можна
здійснити таким чином:
Учнів класу розподілити на групи за
рівнем розвитку.
Критерії, якими слід керуватися - це
успішність.
Таких груп, наприклад, може бути
чотири:
низький рівень;
середній рівень;
достатній рівень;
високий рівень.
Зрозуміло, що такий поділ не
аргументується для учнів, для того щоб
у слабшого школяра не сформувалася
занижена самооцінка, а в сильного –
завищена.
Якщо учні однієї з груп підвищують свій
рівень – їх слід перевести до наступної
групи і навпаки.
Для кожної групи пропонуються різні за
ступенем складності завдання.
Диференційований підхід можна
здійснювати при різних формах
навчального процесу: під час уроку,
лабораторного заняття, екскурсії.
Під час проведеного уроку методом бесіди,
запитань слід орієнтувати учнів на певну
групу.
При цьому обов’язково слід враховувати,
щоб запитання було точним, стислим, не
мало елементів підказки.
Під час проведення уроку методом
пояснення, розповіді диференційований
підхід неможливий, оскільки вчитель будує
свою розповідь, орієнтуючись на
середнього учня,
але під час закріплення нового матеріалу
чи пояснення домашнього завдання учням
можна запропонувати різнорівневі
завдання.
Завершальним етапом навчальної
діяльності на уроці є:
усвідомлення ситуації досягнення мети;
переживання ситуації успіху;
підкріплення позитивної мотивації щодо
самої діяльності.
Ситуація успіху досягається тоді, коли
сама дитина визначає цей результат як
успіх.
Усвідомлення ситуації успіху самим
учнем, розуміння її значимості виникає у
суб'єкта після здолання своєї боязкості,
невміння, незнання, психологічного
враження та інших видів труднощів.
Роль “Ситуації успіху” у навчальній
діяльності
За останні роки термін
„Ситуація успіху” став звичним для
педагогів.
Ніхто не заперечує, що саме позитивні
емоції можуть стати для дитини одним
з найважливіших стимулів у навчанні,
але при цьому ми забуваємо про те, що
в педагогів не існує єдиного рецепта чи
правила, як саме створювати ситуації
успіху тому, що це слід на основі
індивідуального підходу, зважено, з
урахуванням багатьох факторів.
Діти прощають багато чого, але не
вибачають байдужість.
За відгуками дітей, найкращі їхні
вчителі вели уроки так, що здавалося,
ніби весь урок вони зайняті саме тобою.
Як цього досягти?
Іноді це „Іскра Божа”,
а частіше – майстерність, доведена до
мистецтва.
Важливо мати на увазі, що навіть
одноразове переживання успіху може
докорінно змінити психологічне
самопочуття дитини.
Ситуація успіху може стати пусковим
механізмом подальшого розвитку
особистості.
Безперечно, переживання успіху навіює
людині впевненість у власних силах.
З`являється бажання знову досягти
добрих результатів, виникає відчуття
внутрішнього благополуччя, що, у свою
чергу, покращує ставлення до
навколишнього світу.
На перший погляд здається, що вчитель,
кілька разів давши учню можливість
відчути успіх, далі вже само собою
забезпечує високий рівень мотивації,
інтересу, пізнавальної активності.
Але може бути й протилежний
результат: постійна успішність здатна
сформувати байдуже ставлення до
навчання.
Крім того, постійне очікування лише
позитивного результату згубно впливає
на розвиток вольових якостей учня:
він ухиляється від подолання
труднощів;
губиться в складних ситуаціях
(навчальних та життєвих);
у його поведінці починає домінувати
мотив „уникнення невдач”.
Досвідчені психологи та педагоги
попереджують про можливість
негативних наслідків пережитого успіху.
Чому ж виникає такий парадокс?
По-перше, успіх, що діставався ціною
незначних зусиль, може призвести до
переоцінки, точніше, до завищеної
оцінки своїх можливостей.
По-друге, за сильним переживанням
будь-якої емоції обов`язково настає
релаксація (розслаблення).
І якщо в цей період запропонувати
людині якусь діяльність, то, швидше за
все, ця діяльність буде менш успішною,
ніж попередня.
По-третє, переживання успіху може бути
потьмареним, якщо результат, важливий
і значимий для самого учня, не буде
адекватно оцінений іншими людьми.
І нарешті:
Емоція успіху не стане сильним
переживанням, якщо результати діяльності
не значимі для її суб`єкта.
Дитина, особливо на початку навчання,
однаково інтенсивно переживає успіх у
„головних” і „неголовних” навчальних
предметах.
Але часто знижують цю інтенсивність:
„12 балів з музики ! Та краще б ти
отримав 12 балів з читання”.
Знижуючи значимості успіху, що
переживається дитиною, ми, дорослі,
впливаємо на формування у дитини
ставлення до навчального процесу в
цілому.
Ось чому, оцінюючи дітей, необхідно
виходити з індивідуальних особливостей
кожного учня.
Просування вперед треба заохочувати,
підбадьорювати, щоб дитина не
відчувала невдачу, порівнюючи свої
результати з раніше встановленими
нормами, особливо якщо вони для неї
недосяжні.
Отже, ситуація успіху у навчальній
діяльності створюється вчителем або ж
психологом.
Як і будь-яку іншу діяльність, навчання
можна уявити у вигляді простого
ланцюжка дій:
1. Установка на діяльність (емоційна
підготовка учнів на вирішення
навчального завдання) – мотиваційний
етап;
2.Забезпечення діяльності (створення
умов для успішного вирішення
навчального завдання) –підготовчий,
робочий етап;
3.Порівняння отриманих результатів з
очікуваними (усвідомлення ставлення до
результатів своєї навчальної праці) –
результативний етап.
Отже, якщо ситуація успіху створюється
вчителем послідовно і свідомо, її
3.Порівняння отриманих результатів з
очікуваними (усвідомлення ставлення
до результатів своєї навчальної праці) –
результативний етап.
Отже, якщо ситуація успіху створюється
вчителем послідовно і свідомо, її
структура повинна врахувати всі
перелічені компоненти.
Створення ситуації успіху на
мотиваційному етапі навчальної
діяльності
Дослідження психологів свідчать, що рівень
засвоєння людиною знань істотно залежить
від рівня сформованості її мотивації
навчитися.
Тож давайте проаналізуємо, як провести
мотиваційний етап уроку так, щоб створити
ситуацію успіху для того учня.
Перед учителем стоїть завдання:
сформувати в учня настанову на
успішне виконання завдання
Інакше кажучи, вчитель повинен
сформувати в учнів мотив досягнення
мети.
Але при цьому вчитель часто
зустрічається з неадекватною
реакцією учнівського колективу:
1.Хтось уже виконував подібне
завдання, і його результати
виявились невдалими, так що у цієї
категорії учнів уже сформоване
негативне ставлення на успішне
виконання завдання.
2.Інша група учнів не стикалась з
такою роботою, тому вони не знають,
чого можна очікувати від майбутньої
діяльності.
3.Третя група, яка виконувала потрібні
завдання і успішно з ними впоралася,
знаходиться у стані мобілізації, готова
виконувати навчальне завдання.
Зрозуміло, що найлегше вчителю буде
працювати з учнями третьої групи, де
необхідно лише активізувати позитивні
емоції, які діти пережили раніше.
У другої групи учнів слід передбачити
емоційну реакцію, намалювати
перспективу вдалого виконання
завдання, пов`язавши її з тими чи
іншими умовами діяльності, які в
минулому забезпечували успіх.
Найбільш клопітною буде робота
першою групою учнів.
Перш за все доведеться нейтралізувати
спогади про невдачу в попередній
діяльності, а потім створити перспективу
для нової.
Зробити це можна, наприклад, так:
дати завдання учневі попрацювати над
своїми помилками, або повідомити його,
що завдання для нього змінено
порівняно з попереднім і т. д.
Учитель може запропонувати різні
варіанти мотивів досягнення ситуації
успіху:
прагнення самостійно розв`язати цікаві
задачі;
завоювати авторитет у своїх товаришів;
стати першим;
розглядати свою діяльність з точки зору
її корисності для інших людей;
встановити нові контакти між
товаришами у ході виконання завдання
тощо.
Отже, на етапі мотивації навчальної
діяльності учитель організовує певні
ситуації з метою активізувати чи
нейтралізувати емоції для наступної
діяльності
На етапі мотивації створення ситуації
успіху більшою мірою визначається
психологічними аспектами.
Тут доречним буде використання в
роботі вчителя таких психологопедагогічних прийомів, як:
Ефект Розенталя, або „Ефект
навіювання”: „Ти це можеш”, „Тобі це
вдається” тощо.
Якщо педагог буде переконувати учнів
у реальності успіху, то успіх прийде.
Англійський учений Стоуенс довів, що
учні, яких заохочували, досягли значно
більших успіхів, ніж ті, кого ніяк не
заохочували.
Прийом „Емоційне погладжування” –
це констатація будь-якого факту успіху,
прищеплювання дитині віри в себе,
відкритість учителя для довіри і співчуття.
◦ Прийом „Анонсування” –
репетиція майбутньої дії, яка створює
психологічний настрій на успіх перед
класом.
Це можуть бути додаткові індивідуальні
заняття з окремими учнями чи
заздалегідь оголошенні запитання
самостійної роботи.
Прийом „Шикуйсь!” містить такі кроки:
психологічна атака;
емоційне блокування;
вибір головного напрямку;
вибір рівних можливостей;
несподіване порівняння;
стабілізація.
Цей прийом полягає в тому, щоб:
учителем блокувалось припущення на
невдачу в діяльності учня;
відволікалася увага школяра від
чергового неуспіху;
вчитель повинен знайти той напрямок
діяльності, яким учень зможе
реалізувати себе набагато краще, тим
самим забезпечити його на успіх, на
стабільність у навчанні.
Розглянемо деякі
алгоритми створення ситуацій успіху та
методику їх реалізації:
Прийом „Даю шанс” – це заздалегідь
підготовлена вчителем ситуація, в якій
учень отримує можливість зненацька
для себе розкрити свої можливості.
Прийом “ Зняття страху”-
допомогає перебороти невпевненість у
власних силах (Люди вчаться на своїх
помилках і знаходять інші шляхи
вирішення проблем).
Прийом “Авансування успішного
результату” –
допомогає вчителю висловити тверду
переконаніність у тому, що його учень
обов’язково впорається з поставленим
завданням.
Це, в свою чергу, переконує дитину у
своїх силах і можливостях.
“У тебе обов’язково вийде”, “Я навіть не
сумніваюсь у позитивному результаті” і
т. д.
Прийом “Прихований інструктаж”
Допомагає дитині уникнути поразки.
Досягається шляхом побажання,
наприклад:
Можливо краще почати з ...,
Виконуючи роботу не забудьте про ...
Прийом “Внесення мотиву”.
Показує дитині заради чого, кого
здійснюється ця діяльність, кому буде
добре після виконання, наприклад, “Без
твоєї допомоги твоїм друзям не
впоратись...” тощо.
Прийом “Персональна винятковість.”
Визначає важливість зусиль дитини в
діяльності, що здійснюється або
здійснюватиметься, наприклад:
Тільки ти міг би…
Тільки тобі і можу доручити… і т.п.
Прийом “Висока оцінка деталі”.
Допомагає емоційно пережити не
результат в цілому, а якої її окремої
деталі:
Найбільше мені сподобалось у твоїй
роботі…
Найбільше тобі вдалося…
Прийом „Еврика”.
Створюються умови, за яких дитина,
виконуючи навчальне завдання,
несподівано відкриває в собі невідомі
досі здібності.
Завдання вчителя – помітити це глибоко
особисте відкриття, всіляко підтримати
дитину, поставити нову мету і надихнути
на її досягнення.
Допомога вчителя у створенні ситуації
відкриття має бути ненав`язливою,
прихованою.
Створюючи ситуації успіху на етапі
організації навчальної діяльності, слід
пам`ятати кілька основних правил:
у кожній дитині є задатки, які можуть
розвинутися у здібності;
Побачити їх, відчути, розвити – це
справа педагога;
ставлення до дитини як до рівної, як до
себе, спілкування, що повністю включає
грубість, різкість, образливий тон, має
стати обов`язковою нормою всієї
педагогічної діяльності;
Ставлення до дитини:
як до рівної,
як до себе,
спілкування, що повністю виключає:
- грубість,
- різкість,
- образливий тон
має стати обов`язковою нормою всієї
педагогічної діяльності;
чим більше напрямків діяльності, в яких
бере участь дитина, тим більше в неї
можливостей знайти себе;
кількість і різноманітність ситуацій і
обставин, в тому числі і штучно
створених, у які може потрапити
дитина, визначають шляхи її сьогодення
і віддаленого інтересу та можливі шляхи
успіху.
ТИПИ УСПІХУ:
Неочікувана радість – це почуття
задоволення від того, що результати
діяльності учня перевершили його
очікування.
З педагогічної та психологічної точки
зору – це результат продуманої,
підготовленої діяльності вчителя.
Спільна радість – полягає в тому, щоб учень
досяг необхідної для себе реакції колективу.
Вона може бути підготовленою вчителем
або спонтаною.
Спільною радістю вважають тільки ті реакції
колективу, які дають можливість дитині
відчутні себе задоволеним, стимулюють її
зусиля.
Це, перш за все, має бути емоційний відгук
оточуючих на успіх члена свого колективу.
Важливо, щоб у досягненнях кожного
школяра всі бачили результати своєї
праці, а сама дитина розуміла, що її
радість – це радість підтримки,
отримання статусу „свій серед своїх”.
Зрештою у тому, як реагує дитячий
колектив на успіхи або невдачі своїх
учителів, виявляється його моральна
сутність.
Радість пізнання – це радість пізнання
нового, хоча вона по своїй суті
альтруїстична (виникає на основі
допомоги, підтримки інших людей).
Пізнання спираїться на самоосвіту й
самопізнання.
Така радість не може вирости на
пустому місці, появитися без серйозних
причин. Це слід клопіткої роботи
учителя –учня-учнів.
ВИСНОВОК:
1.Ситуація успіху досягається тоді, коли
сама дитина визначає цей результат як
успіх.
2 Усвідомлення ситуації успіху самим
учнем, розуміння її значимості виникає у
школяра після здолання своєї боязкості,
невміння, незнання, психологічного
враження та інших видів труднощів.
3. Завдання педагога :
допомогти особистості дитини зрости в
успіху;
дати відчути радість від здолання
труднощів;
дати зрозуміти, що задарма в житті в
житті нічого не дається, скрізь необхідно
докласти зусиль.
І успіх буде еквівалентним витраченим
зусиллям.
ШАНОВНІ КОЛЕГИ !
Дайте, будь ласка, відповідь на такі
запитання:
1.Ваше ставлення до технології “Створення
ситуації успіху”.
2.Як Ви оцінюєте стан “Створення ситуації
успіху у Вашому навчальному закладі”.
3.Які ще методичні рекомендації, ідеї,
міркування щодо “Створення ситуації успіху”,
Ви можете запропонувати учасникам нашого
семінару ?
ВДЯЧНІ ВАМ ЗА ВІДВЕРТІСТЬ, ЗА ПОРАДИ
Slide 95
Створення ситуації успіху
та шляхи її реалізації
на уроці як складової якості
навчально-виховного процесу
Мета: Удосконалити методику
створення ситуації успіху та шляхів
її реалізації на уроці як стежки, що
веде до того куточка дитячого
серця, в якому горить вогник
бажання бути гарним.
На
відміну від традиційного розуміння
освіти як суми знань та навичок, нині освіту
починають розглядати як процес
становлення особистості .
Причому особистості, здатної до:
самоосвіти,
саморозвитку,
самовдосконалення,
яка вміє використовувати набуті знання,
яка прагне реалізувати себе,
спроможна змінити на краще своє життя,
життя своєї держави.
Алгоритм
створення та досягнення ситуації успіху
твердження про “Ситуацію успіху”;
особистісно-орієнтований підхід у справі
навчання та виховання - основа педагогічної
технології “Створення ситуації успіху”;
роль “Ситуації успіху” у навчальній діяльності;
створення “Ситуації успіху” на мотиваційному
етапі навчальної діяльності;
психолого-педагогічні прийоми при створенні
“Ситуації успіху”;
методика реалізації “Ситуації успіху”;
Виходячи із Положень Закону України “Про
освіту” завдання школи сьогодні полягає в
тому, щоб:
Виховувати в учнів здатність:
долати життєві труднощі;
самостійно приймати рішення;
розвивати себе як особистість, здатну:
робити вибір і контролювати своє життя;
брати на себе відповідальність за свої дії;
захищати себе і свої життєві цінності;
діяти відповідно до них;
піклуватись про інших;
Завдання вчителів:
прищепити учням потребу до здобуття
знань;
створити такі умови, щоб процес
здобуття знань був для них цікавим,
потрібним, комфортним;
і тому пріоритетним завданням вчителя
під час навчально-виховної діяльності є
створення ситуації успіху.
Що означає “Ситуація успіху?”
Ситуація успіху - це суб'єктивний
психічний стан задоволення наслідком
своєї фізичної, розумової праці чи
моральної напруги.
Успіх у навчанні - єдине джерело
внутрішніх сил дитини, які породжують
енергію для переборення труднощів,
бажання вчитися.
В.Сухомлинський
Ситуація успіху дарує атмосферу
приязні та взаємодопомоги, впевненості
і захищеності.
Учитель зобов’язаний створити джерело
внутрішніх сил дитини, джерело, яке дає
енергію для подолання труднощів і
формування бажання вчитися.
Використання ситуації успіху має
сприяти підвищенню робочого тонусу,
збільшенню продуктивності навчальної
роботи, а також допомогти учням
усвідомити себе повноцінною
особистістю і, відповідно, забезпечити
успіх у навчанні.
Основою педагогічної технології
“Створення ситуації успіху” є
особистісно-орієнтований підхід у справі
навчання та виховання.
А тому звернемося до рекомендацій
щодо особистісно-орієнтовного підходу
навчання та виховання.
–
Особистісно орієнтоване навчання
це навчання, центром якого є
особистість дитини, її самобутність та
самостійність: суб'єктивний досвід
кожного спочатку розкривається, а
потім узгоджується зі змістом освіти.
Визнання учня ключовою фігурою
всього освітнього процесу – це і є
особистісно орієнтована педагогіка.
У свідомості учня це має такий
вигляд: «Все, що я пізнаю, я знаю,
для чого мені потрібно і де я можу ці
знання застосувати».
Для педагога - це прагнення знайти
розумний баланс між знаннями,
уміннями та навичками учня.
Сучасність вимагає навчити учнів:
- самостійно та творчо розв'язувати
проблеми;
- шукати нову інформацію й робити
висновки, а не подавати дітям готові
знання.
В особистісно-орієнтованому підході
вчителю насамперед потрібен високий
рівень педагогічної майстерності, який
базується на розвитку:
дидактичних;
організаторських;
комунікативних;
науково-пізнавальних;
емоційних;
та поведінкових компонентностей;
-
-
Цілі особистісно орієнтованого
навчання полягають у тому, щоб:
визначити життєвий досвід кожного
учня;
його пізнавальні здібності;
рівень інтелекту;
інтереси, які спочатку треба розкрити,
а потім розвинути у навчальному
процесі;
Цілі особистісно орієнтованого навчання
полягають у тому, щоб:
Формувати позитивну мотивацію учнів до:
-
пізнавальної діяльності;
-
потребу в самопізнанні;
-
потребу в самореалізаціїї;
-
та потребу у самовдосконаленні школярів;
Цілі особистісно орієнтованого навчання
полягають у тому, щоб:
Озброїти учнів механізмом:
адаптації;
саморегуляції;
самозахисту;
самовиховання;
Цілі особистісно орієнтованого навчання
полягають у тому, щоб:
Розвинути індивідуальні позитивні
здібності кожного школяра;
Сформувати культуру життєдіяльності
максимально виявити і використати
індивідуальний досвід учня;
Правильно визначати лінії поведінки.
Основні принципи
особистісно-орієнтованого
навчання:
1. Принцип «розвивальної допомоги»
не робити за учня;
не вказувати йому, що робити,
а допомогти пробувати власні сили і власну
активність;
потрібно добитись, щоб учень сам обирав
рішення і відповідав за них.
Звідси - не потрібно подавати готові
знання, а створити умови, в яких
виявляється:
-
власна пізнавальна активність учня;
-
і він визначить для себе цілі, зміст та
методи роботи, власні цінності.
-
Навчання повинно бути дослідницьким
Це час, протягом якого діти вчаться:
самостійно діяти;
- дискутувати;
- приймати рішення.
-
При цьому розвивається самосвідомість і
самореалізується особистість.
Принцип - «свобода вміння»
- учні вільно обговорюють
проблеми;
- співпрацюють один з одним,
- а вчитель виступає в ролі
старшого члена колективу,
консультанта, джерела досвіду
Принцип - «свобода вміння»
Учителю:
-недостатньо
процес;
організувати навчальний
- потрібно ще визначити спосіб засвоєння
знань, тобто оприділити види діяльності
учня на уроці.
Основні вимоги до особистісноорієнтованого уроку:
раціональна єдність словесних,
наукових і практичних методів
навчання;
зв'язок з раніше вивченим досвідом,
набутим учнем;
Основні вимоги до особистісно
орієнтованого уроку:
-формування вмінь в учнів самостійно
здобувати знання і застосовувати їх на
практиці;
-заохочення прагнень учнів знаходити свій
спосіб роботи з навчальним матеріалом.
Метою
особистісноорієнтованого уроку є:
- створення умов для виявлення
пізнавальної активності учнів
Засобами досягнення вчителем цієї мети
можуть бути:
використання різних форм та методів
навчальної діяльності, які дозволяють
розкрити суб'єктивний досвід учнів;
створення атмосфери зацікавленості
кожного учня в результатах роботи
всього класу;
стимулювання учнів до висловлювань,
використання різних способів виконання
завдань без побоювань помилитися,
отримати хибну відповідь тощо;
Засобами досягнення вчителем цієї мети
можуть бути:
використання протягом уроку
дидактичного матеріалу, який дозволяє
отримати учневі найбільш значущі для
нього вид та форму змісту навчального
матеріалу;
оцінювання досягнень учня протягом
усього процесу його діяльності, а не
тільки за кінцевим результатом;
Засобами досягнення вчителем цієї мети
можуть бути:
заохочення прагнень учня знаходити свій
спосіб роботи;
аналізувати протягом уроку роботи інших
учнів; вибирати та засвоювати найбільш
раціональні з них;
створення на уроці педагогічних ситуацій
спілкування, які б дозволяли кожному учневі
виявляти ініціативу, самостійність, виборність у
справах роботи;
створення обстановки для природного
самовираження учня.
Технологія
особистісноорієнтованогоуроку
Для проведення особистісноорієнтованого уроку вчитель має
оволодіти його основними етапами:
1.
2.
3.
4.
5.
6.
7.
8.
Орієнтації.
Визначення мети.
Проектування.
Організації.
Реалізації.
Контролю.
Коригування.
Оцінювання
1. Етап орієнтації включає:
орієнтацію на позитивну роботу;
орієнтацію на визначення особистісного
досвіду учнів;
пов'язання цього досвіду з проблемами
навчального матеріалу.
2. Етап визначення мети передбачає:
визначення на уроці разом з учнями
значущої мети здійснення тієї діяльності,
яка запланована вчителем (учні повинні
зрозуміти, що може дати робота учням
саме на цьому уроці для складання,
наприклад, тематичного заліку,
державної атестації, свого майбутнього
життя тощо);
визначення показників досягнення
поставлених завдань;
3. Етап проектування включає:
передбачення залучення учнів до
виконання ними випереджальних
завдань;
підготовки повідомлень;
рефератів;
виготовлення та відбору наочності;
складання плану роботи тощо;
Етап організації виконання плану
діяльності передбачає:
Подання можливих варіантів і
способів виконання навчальної
діяльності (усна чи письмова форма,
індивідуальна робота чи робота в
групах, робота з текстом чи з іншими
засобами одержання інформації);
Етап організації виконання плану
діяльності передбачає:
2.Представлення учнями вибору способу
фіксації нового матеріалу (конспект,
схема, таблиця, опора, план, тези,
висновки тощо);
3.Варіативність домашнього завдання
(диференціація за рівнем складності та
способом виконання).
Етап контрольно-оцінювальний:
1.Залучення учнів до контролю за
перебігом навчальної діяльності шляхом
заохочення їх до різних видів контролю,
самоконтролю, взаємоконтролю, роботи
в групах;
2.Участь учнів у виправленні помилок і
недоліків у знаннях, усвідомлення їх
причин шляхом взаємо та самоаналізу;
Етап контрольно-оцінювальний:
3.Надання учням можливості самостійно
або за участі вчителя, інших учнів
порівнювати отримані ним результати з
критеріями стандарту, закладеного у
навчальній програмі;
4.Використання механізмів оцінного
методу (позитивного ставлення до
успіхів школяра);
Етап контрольно-оцінювальний:
5.Використання механізмів оцінного
методу (позитивного ставлення до
успіхів школяра).
6.Оцінювання (виставлення рівневих
оцінок за дванадцятибальною системою
оцінювання навчальних досягнень,
поурочного бала, рейтинг) не тільки
результатів, а й самого процесу
навчання.
6. Заключний етап передбачає:
усвідомлення учнями ситуації
досягнення мети;
відчуття успіху;
підкріплення позитивної мотивації
стосовно власної діяльності.
Методи та засоби психолого-педагогічної
підтримки діяльності учнів
заохочення;
навчально-пізнавальна гра;
створення ситуації успіху;
створення ситуації пізнавального інтересу;
створення проблемної ситуації;
спонукання до пошуку альтернативних
рішень;
виконання творчих завдань;
кооперація учнів;
створення ситуації взаємодопомоги тощо.
Висновок може бути таким: особистісноорієнтоване навчання ЦЕ–
загальнодидактичний принцип
індивідуального підходу до учнів.
Таке твердження ми дослідимо та
пояснимо за допомогою такого факту:
Відомий російський психолог
Л.С. Виготський своє теорією доводить,
що розум будь-якої людини має дві зони
розвитку: А і Б.
Перша зона (А) – це зона актуального
розвитку.
У цю зону потрапляють завдання, які
дитина може виконати сама без
допомоги вчителя.
Друга зона (В) – це зона найближчого
розвитку
Сюди потрапляють завдання, які дитина сама
виконати не може, але може з ними
впоратися з допомогою вчителя.
Зона найближчого розвитку, - це зона
“наступного дня”.
Те, що сьогодні є зона найближчого
розвитку, завтра у процесі навчання повинно
стати зоною актуального розвитку. Учитель
не повинен давати готову інформацію, адже
таке навчання може загальмувати мислення
дитини. А за допомогою вміло підібраних
запитань педагог підводить школяра до
правильної відповіді, розв’язку.
Те, що сьогодні є зоною найближчого
розвитку, завтра у процесі навчання
повинно стати зоною актуального
розвитку.
Учитель не повинен давати готову
інформацію, адже таке навчання може
загальмувати мислення дитини.
А за допомогою вміло підібраних
запитань педагог підводить школяра до
правильної відповіді, розв’язку.
Отже, як бачимо із цього прикладу, щоб
відбулися розвиток і навчання учнів,
завдання повинні потрапляти лише в
зону найближчого розвитку
(за Л.С. Виготським).
Припустимо, що два учні навчались в
одній школі, в одних і тих самих
учителів, закінчили школу з відзнакою,
рівень їхнього розвитку все одно буде
різним.
Ще більше відрізняється розвиток учнів
класу, які згідно з 12- бальною
системою досягли початкового і
високого рівнів.
Тому зрозуміло, що до таких дітей треба
підходити індивідуально, тобто ставити
перед ними різні завдання.
Якщо для цілого класу поставити одне
завдання, то для одних учнів воно
потрапить у зону актуального розвитку,
для інших – у зону найближчого
розвитку.
Отже, одне завдання для всього класу
ставити не бажано і не потрібно, а
здійснювати якісний особистісноорієнтований підхід до навчання та
виховання на практиці нам заважає ряд
причин, зокрема:
Причина 1. Щоб підійти індивідуально
до кожного учня, необхідно знати його
психологічні, фізіологічні та соціальні
особливості.
Лише психологія нараховує кілька
десятків індивідуальних особливостей
особистості. Це різні види уваги, уяви,
мислення, сприйняття, темпераменту,
характеру і т.д.
Пам’ять також поділяється більш ніж
на 10 типів: короткочасна,
довготривала, оперативна, рухова,
зорова, слухова, емоційна, словеснологічна і т.д.;
Причина 2. Виявити всі ці психологічні,
фізіологічні та соціальні особливості
вчитель без допомоги психолога, лікаря,
соціолога не може;
Причина 3.Навіть якщо теоретично
припустити, що в кожної дитини
виявили всі ці особливості, вчитель не
зможе запам’ятати їх у такій кількості
дітей, оскільки він одночасно навчає
свого предмета не один десяток учнів,
кожен з яких має не один десяток таких
особливостей.
Нарешті, якщо вчителю все-таки
вдається запам’ятати всі особливості
кожної дитини, він не зможе підійти
індивідуально тому, що урок триває
всього 40-45 хв, протягом яких
неможливо фізично попрацювати з
кожним учнем класу індивідуально.
Отже, існує суперечність: з одного боку,
вимоги до особистісно-орієнтованого
навчання, а з іншого причини, що
унеможливлюють якісне впровадження
цієї педагогічної технології у навчальновиховний процес.
Який же вихід з ситуації, що склалася ?
Філософія вчить, що джерелом і
рушійними силами будь-якого процесу
(у тому числі й навчального) є
розв’язання суперечностей і тому,
щоб навчальний процес розвивався,
вчителю необхідно вміти виявляти
суперечність навчального процесу, а
також вміти розв’язувати її.
Дана суперечність розв’язується шляхом
диференційованого підходу до учнів.
Диференціація (від лат. Differentia –
різниця, відмінність) – розчленування
цілого на якісно відмінні частини.
Розв’язування таких суперечностей
називається підходом до навчання.
Цей підхід, для прикладу, можна
здійснити таким чином:
Учнів класу розподілити на групи за
рівнем розвитку.
Критерії, якими слід керуватися - це
успішність.
Таких груп, наприклад, може бути
чотири:
низький рівень;
середній рівень;
достатній рівень;
високий рівень.
Зрозуміло, що такий поділ не
аргументується для учнів, для того щоб
у слабшого школяра не сформувалася
занижена самооцінка, а в сильного –
завищена.
Якщо учні однієї з груп підвищують свій
рівень – їх слід перевести до наступної
групи і навпаки.
Для кожної групи пропонуються різні за
ступенем складності завдання.
Диференційований підхід можна
здійснювати при різних формах
навчального процесу: під час уроку,
лабораторного заняття, екскурсії.
Під час проведеного уроку методом бесіди,
запитань слід орієнтувати учнів на певну
групу.
При цьому обов’язково слід враховувати,
щоб запитання було точним, стислим, не
мало елементів підказки.
Під час проведення уроку методом
пояснення, розповіді диференційований
підхід неможливий, оскільки вчитель будує
свою розповідь, орієнтуючись на
середнього учня,
але під час закріплення нового матеріалу
чи пояснення домашнього завдання учням
можна запропонувати різнорівневі
завдання.
Завершальним етапом навчальної
діяльності на уроці є:
усвідомлення ситуації досягнення мети;
переживання ситуації успіху;
підкріплення позитивної мотивації щодо
самої діяльності.
Ситуація успіху досягається тоді, коли
сама дитина визначає цей результат як
успіх.
Усвідомлення ситуації успіху самим
учнем, розуміння її значимості виникає у
суб'єкта після здолання своєї боязкості,
невміння, незнання, психологічного
враження та інших видів труднощів.
Роль “Ситуації успіху” у навчальній
діяльності
За останні роки термін
„Ситуація успіху” став звичним для
педагогів.
Ніхто не заперечує, що саме позитивні
емоції можуть стати для дитини одним
з найважливіших стимулів у навчанні,
але при цьому ми забуваємо про те, що
в педагогів не існує єдиного рецепта чи
правила, як саме створювати ситуації
успіху тому, що це слід на основі
індивідуального підходу, зважено, з
урахуванням багатьох факторів.
Діти прощають багато чого, але не
вибачають байдужість.
За відгуками дітей, найкращі їхні
вчителі вели уроки так, що здавалося,
ніби весь урок вони зайняті саме тобою.
Як цього досягти?
Іноді це „Іскра Божа”,
а частіше – майстерність, доведена до
мистецтва.
Важливо мати на увазі, що навіть
одноразове переживання успіху може
докорінно змінити психологічне
самопочуття дитини.
Ситуація успіху може стати пусковим
механізмом подальшого розвитку
особистості.
Безперечно, переживання успіху навіює
людині впевненість у власних силах.
З`являється бажання знову досягти
добрих результатів, виникає відчуття
внутрішнього благополуччя, що, у свою
чергу, покращує ставлення до
навколишнього світу.
На перший погляд здається, що вчитель,
кілька разів давши учню можливість
відчути успіх, далі вже само собою
забезпечує високий рівень мотивації,
інтересу, пізнавальної активності.
Але може бути й протилежний
результат: постійна успішність здатна
сформувати байдуже ставлення до
навчання.
Крім того, постійне очікування лише
позитивного результату згубно впливає
на розвиток вольових якостей учня:
він ухиляється від подолання
труднощів;
губиться в складних ситуаціях
(навчальних та життєвих);
у його поведінці починає домінувати
мотив „уникнення невдач”.
Досвідчені психологи та педагоги
попереджують про можливість
негативних наслідків пережитого успіху.
Чому ж виникає такий парадокс?
По-перше, успіх, що діставався ціною
незначних зусиль, може призвести до
переоцінки, точніше, до завищеної
оцінки своїх можливостей.
По-друге, за сильним переживанням
будь-якої емоції обов`язково настає
релаксація (розслаблення).
І якщо в цей період запропонувати
людині якусь діяльність, то, швидше за
все, ця діяльність буде менш успішною,
ніж попередня.
По-третє, переживання успіху може бути
потьмареним, якщо результат, важливий
і значимий для самого учня, не буде
адекватно оцінений іншими людьми.
І нарешті:
Емоція успіху не стане сильним
переживанням, якщо результати діяльності
не значимі для її суб`єкта.
Дитина, особливо на початку навчання,
однаково інтенсивно переживає успіх у
„головних” і „неголовних” навчальних
предметах.
Але часто знижують цю інтенсивність:
„12 балів з музики ! Та краще б ти
отримав 12 балів з читання”.
Знижуючи значимості успіху, що
переживається дитиною, ми, дорослі,
впливаємо на формування у дитини
ставлення до навчального процесу в
цілому.
Ось чому, оцінюючи дітей, необхідно
виходити з індивідуальних особливостей
кожного учня.
Просування вперед треба заохочувати,
підбадьорювати, щоб дитина не
відчувала невдачу, порівнюючи свої
результати з раніше встановленими
нормами, особливо якщо вони для неї
недосяжні.
Отже, ситуація успіху у навчальній
діяльності створюється вчителем або ж
психологом.
Як і будь-яку іншу діяльність, навчання
можна уявити у вигляді простого
ланцюжка дій:
1. Установка на діяльність (емоційна
підготовка учнів на вирішення
навчального завдання) – мотиваційний
етап;
2.Забезпечення діяльності (створення
умов для успішного вирішення
навчального завдання) –підготовчий,
робочий етап;
3.Порівняння отриманих результатів з
очікуваними (усвідомлення ставлення до
результатів своєї навчальної праці) –
результативний етап.
Отже, якщо ситуація успіху створюється
вчителем послідовно і свідомо, її
3.Порівняння отриманих результатів з
очікуваними (усвідомлення ставлення
до результатів своєї навчальної праці) –
результативний етап.
Отже, якщо ситуація успіху створюється
вчителем послідовно і свідомо, її
структура повинна врахувати всі
перелічені компоненти.
Створення ситуації успіху на
мотиваційному етапі навчальної
діяльності
Дослідження психологів свідчать, що рівень
засвоєння людиною знань істотно залежить
від рівня сформованості її мотивації
навчитися.
Тож давайте проаналізуємо, як провести
мотиваційний етап уроку так, щоб створити
ситуацію успіху для того учня.
Перед учителем стоїть завдання:
сформувати в учня настанову на
успішне виконання завдання
Інакше кажучи, вчитель повинен
сформувати в учнів мотив досягнення
мети.
Але при цьому вчитель часто
зустрічається з неадекватною
реакцією учнівського колективу:
1.Хтось уже виконував подібне
завдання, і його результати
виявились невдалими, так що у цієї
категорії учнів уже сформоване
негативне ставлення на успішне
виконання завдання.
2.Інша група учнів не стикалась з
такою роботою, тому вони не знають,
чого можна очікувати від майбутньої
діяльності.
3.Третя група, яка виконувала потрібні
завдання і успішно з ними впоралася,
знаходиться у стані мобілізації, готова
виконувати навчальне завдання.
Зрозуміло, що найлегше вчителю буде
працювати з учнями третьої групи, де
необхідно лише активізувати позитивні
емоції, які діти пережили раніше.
У другої групи учнів слід передбачити
емоційну реакцію, намалювати
перспективу вдалого виконання
завдання, пов`язавши її з тими чи
іншими умовами діяльності, які в
минулому забезпечували успіх.
Найбільш клопітною буде робота
першою групою учнів.
Перш за все доведеться нейтралізувати
спогади про невдачу в попередній
діяльності, а потім створити перспективу
для нової.
Зробити це можна, наприклад, так:
дати завдання учневі попрацювати над
своїми помилками, або повідомити його,
що завдання для нього змінено
порівняно з попереднім і т. д.
Учитель може запропонувати різні
варіанти мотивів досягнення ситуації
успіху:
прагнення самостійно розв`язати цікаві
задачі;
завоювати авторитет у своїх товаришів;
стати першим;
розглядати свою діяльність з точки зору
її корисності для інших людей;
встановити нові контакти між
товаришами у ході виконання завдання
тощо.
Отже, на етапі мотивації навчальної
діяльності учитель організовує певні
ситуації з метою активізувати чи
нейтралізувати емоції для наступної
діяльності
На етапі мотивації створення ситуації
успіху більшою мірою визначається
психологічними аспектами.
Тут доречним буде використання в
роботі вчителя таких психологопедагогічних прийомів, як:
Ефект Розенталя, або „Ефект
навіювання”: „Ти це можеш”, „Тобі це
вдається” тощо.
Якщо педагог буде переконувати учнів
у реальності успіху, то успіх прийде.
Англійський учений Стоуенс довів, що
учні, яких заохочували, досягли значно
більших успіхів, ніж ті, кого ніяк не
заохочували.
Прийом „Емоційне погладжування” –
це констатація будь-якого факту успіху,
прищеплювання дитині віри в себе,
відкритість учителя для довіри і співчуття.
◦ Прийом „Анонсування” –
репетиція майбутньої дії, яка створює
психологічний настрій на успіх перед
класом.
Це можуть бути додаткові індивідуальні
заняття з окремими учнями чи
заздалегідь оголошенні запитання
самостійної роботи.
Прийом „Шикуйсь!” містить такі кроки:
психологічна атака;
емоційне блокування;
вибір головного напрямку;
вибір рівних можливостей;
несподіване порівняння;
стабілізація.
Цей прийом полягає в тому, щоб:
учителем блокувалось припущення на
невдачу в діяльності учня;
відволікалася увага школяра від
чергового неуспіху;
вчитель повинен знайти той напрямок
діяльності, яким учень зможе
реалізувати себе набагато краще, тим
самим забезпечити його на успіх, на
стабільність у навчанні.
Розглянемо деякі
алгоритми створення ситуацій успіху та
методику їх реалізації:
Прийом „Даю шанс” – це заздалегідь
підготовлена вчителем ситуація, в якій
учень отримує можливість зненацька
для себе розкрити свої можливості.
Прийом “ Зняття страху”-
допомогає перебороти невпевненість у
власних силах (Люди вчаться на своїх
помилках і знаходять інші шляхи
вирішення проблем).
Прийом “Авансування успішного
результату” –
допомогає вчителю висловити тверду
переконаніність у тому, що його учень
обов’язково впорається з поставленим
завданням.
Це, в свою чергу, переконує дитину у
своїх силах і можливостях.
“У тебе обов’язково вийде”, “Я навіть не
сумніваюсь у позитивному результаті” і
т. д.
Прийом “Прихований інструктаж”
Допомагає дитині уникнути поразки.
Досягається шляхом побажання,
наприклад:
Можливо краще почати з ...,
Виконуючи роботу не забудьте про ...
Прийом “Внесення мотиву”.
Показує дитині заради чого, кого
здійснюється ця діяльність, кому буде
добре після виконання, наприклад, “Без
твоєї допомоги твоїм друзям не
впоратись...” тощо.
Прийом “Персональна винятковість.”
Визначає важливість зусиль дитини в
діяльності, що здійснюється або
здійснюватиметься, наприклад:
Тільки ти міг би…
Тільки тобі і можу доручити… і т.п.
Прийом “Висока оцінка деталі”.
Допомагає емоційно пережити не
результат в цілому, а якої її окремої
деталі:
Найбільше мені сподобалось у твоїй
роботі…
Найбільше тобі вдалося…
Прийом „Еврика”.
Створюються умови, за яких дитина,
виконуючи навчальне завдання,
несподівано відкриває в собі невідомі
досі здібності.
Завдання вчителя – помітити це глибоко
особисте відкриття, всіляко підтримати
дитину, поставити нову мету і надихнути
на її досягнення.
Допомога вчителя у створенні ситуації
відкриття має бути ненав`язливою,
прихованою.
Створюючи ситуації успіху на етапі
організації навчальної діяльності, слід
пам`ятати кілька основних правил:
у кожній дитині є задатки, які можуть
розвинутися у здібності;
Побачити їх, відчути, розвити – це
справа педагога;
ставлення до дитини як до рівної, як до
себе, спілкування, що повністю включає
грубість, різкість, образливий тон, має
стати обов`язковою нормою всієї
педагогічної діяльності;
Ставлення до дитини:
як до рівної,
як до себе,
спілкування, що повністю виключає:
- грубість,
- різкість,
- образливий тон
має стати обов`язковою нормою всієї
педагогічної діяльності;
чим більше напрямків діяльності, в яких
бере участь дитина, тим більше в неї
можливостей знайти себе;
кількість і різноманітність ситуацій і
обставин, в тому числі і штучно
створених, у які може потрапити
дитина, визначають шляхи її сьогодення
і віддаленого інтересу та можливі шляхи
успіху.
ТИПИ УСПІХУ:
Неочікувана радість – це почуття
задоволення від того, що результати
діяльності учня перевершили його
очікування.
З педагогічної та психологічної точки
зору – це результат продуманої,
підготовленої діяльності вчителя.
Спільна радість – полягає в тому, щоб учень
досяг необхідної для себе реакції колективу.
Вона може бути підготовленою вчителем
або спонтаною.
Спільною радістю вважають тільки ті реакції
колективу, які дають можливість дитині
відчутні себе задоволеним, стимулюють її
зусиля.
Це, перш за все, має бути емоційний відгук
оточуючих на успіх члена свого колективу.
Важливо, щоб у досягненнях кожного
школяра всі бачили результати своєї
праці, а сама дитина розуміла, що її
радість – це радість підтримки,
отримання статусу „свій серед своїх”.
Зрештою у тому, як реагує дитячий
колектив на успіхи або невдачі своїх
учителів, виявляється його моральна
сутність.
Радість пізнання – це радість пізнання
нового, хоча вона по своїй суті
альтруїстична (виникає на основі
допомоги, підтримки інших людей).
Пізнання спираїться на самоосвіту й
самопізнання.
Така радість не може вирости на
пустому місці, появитися без серйозних
причин. Це слід клопіткої роботи
учителя –учня-учнів.
ВИСНОВОК:
1.Ситуація успіху досягається тоді, коли
сама дитина визначає цей результат як
успіх.
2 Усвідомлення ситуації успіху самим
учнем, розуміння її значимості виникає у
школяра після здолання своєї боязкості,
невміння, незнання, психологічного
враження та інших видів труднощів.
3. Завдання педагога :
допомогти особистості дитини зрости в
успіху;
дати відчути радість від здолання
труднощів;
дати зрозуміти, що задарма в житті в
житті нічого не дається, скрізь необхідно
докласти зусиль.
І успіх буде еквівалентним витраченим
зусиллям.
ШАНОВНІ КОЛЕГИ !
Дайте, будь ласка, відповідь на такі
запитання:
1.Ваше ставлення до технології “Створення
ситуації успіху”.
2.Як Ви оцінюєте стан “Створення ситуації
успіху у Вашому навчальному закладі”.
3.Які ще методичні рекомендації, ідеї,
міркування щодо “Створення ситуації успіху”,
Ви можете запропонувати учасникам нашого
семінару ?
ВДЯЧНІ ВАМ ЗА ВІДВЕРТІСТЬ, ЗА ПОРАДИ
Slide 96
Створення ситуації успіху
та шляхи її реалізації
на уроці як складової якості
навчально-виховного процесу
Мета: Удосконалити методику
створення ситуації успіху та шляхів
її реалізації на уроці як стежки, що
веде до того куточка дитячого
серця, в якому горить вогник
бажання бути гарним.
На
відміну від традиційного розуміння
освіти як суми знань та навичок, нині освіту
починають розглядати як процес
становлення особистості .
Причому особистості, здатної до:
самоосвіти,
саморозвитку,
самовдосконалення,
яка вміє використовувати набуті знання,
яка прагне реалізувати себе,
спроможна змінити на краще своє життя,
життя своєї держави.
Алгоритм
створення та досягнення ситуації успіху
твердження про “Ситуацію успіху”;
особистісно-орієнтований підхід у справі
навчання та виховання - основа педагогічної
технології “Створення ситуації успіху”;
роль “Ситуації успіху” у навчальній діяльності;
створення “Ситуації успіху” на мотиваційному
етапі навчальної діяльності;
психолого-педагогічні прийоми при створенні
“Ситуації успіху”;
методика реалізації “Ситуації успіху”;
Виходячи із Положень Закону України “Про
освіту” завдання школи сьогодні полягає в
тому, щоб:
Виховувати в учнів здатність:
долати життєві труднощі;
самостійно приймати рішення;
розвивати себе як особистість, здатну:
робити вибір і контролювати своє життя;
брати на себе відповідальність за свої дії;
захищати себе і свої життєві цінності;
діяти відповідно до них;
піклуватись про інших;
Завдання вчителів:
прищепити учням потребу до здобуття
знань;
створити такі умови, щоб процес
здобуття знань був для них цікавим,
потрібним, комфортним;
і тому пріоритетним завданням вчителя
під час навчально-виховної діяльності є
створення ситуації успіху.
Що означає “Ситуація успіху?”
Ситуація успіху - це суб'єктивний
психічний стан задоволення наслідком
своєї фізичної, розумової праці чи
моральної напруги.
Успіх у навчанні - єдине джерело
внутрішніх сил дитини, які породжують
енергію для переборення труднощів,
бажання вчитися.
В.Сухомлинський
Ситуація успіху дарує атмосферу
приязні та взаємодопомоги, впевненості
і захищеності.
Учитель зобов’язаний створити джерело
внутрішніх сил дитини, джерело, яке дає
енергію для подолання труднощів і
формування бажання вчитися.
Використання ситуації успіху має
сприяти підвищенню робочого тонусу,
збільшенню продуктивності навчальної
роботи, а також допомогти учням
усвідомити себе повноцінною
особистістю і, відповідно, забезпечити
успіх у навчанні.
Основою педагогічної технології
“Створення ситуації успіху” є
особистісно-орієнтований підхід у справі
навчання та виховання.
А тому звернемося до рекомендацій
щодо особистісно-орієнтовного підходу
навчання та виховання.
–
Особистісно орієнтоване навчання
це навчання, центром якого є
особистість дитини, її самобутність та
самостійність: суб'єктивний досвід
кожного спочатку розкривається, а
потім узгоджується зі змістом освіти.
Визнання учня ключовою фігурою
всього освітнього процесу – це і є
особистісно орієнтована педагогіка.
У свідомості учня це має такий
вигляд: «Все, що я пізнаю, я знаю,
для чого мені потрібно і де я можу ці
знання застосувати».
Для педагога - це прагнення знайти
розумний баланс між знаннями,
уміннями та навичками учня.
Сучасність вимагає навчити учнів:
- самостійно та творчо розв'язувати
проблеми;
- шукати нову інформацію й робити
висновки, а не подавати дітям готові
знання.
В особистісно-орієнтованому підході
вчителю насамперед потрібен високий
рівень педагогічної майстерності, який
базується на розвитку:
дидактичних;
організаторських;
комунікативних;
науково-пізнавальних;
емоційних;
та поведінкових компонентностей;
-
-
Цілі особистісно орієнтованого
навчання полягають у тому, щоб:
визначити життєвий досвід кожного
учня;
його пізнавальні здібності;
рівень інтелекту;
інтереси, які спочатку треба розкрити,
а потім розвинути у навчальному
процесі;
Цілі особистісно орієнтованого навчання
полягають у тому, щоб:
Формувати позитивну мотивацію учнів до:
-
пізнавальної діяльності;
-
потребу в самопізнанні;
-
потребу в самореалізаціїї;
-
та потребу у самовдосконаленні школярів;
Цілі особистісно орієнтованого навчання
полягають у тому, щоб:
Озброїти учнів механізмом:
адаптації;
саморегуляції;
самозахисту;
самовиховання;
Цілі особистісно орієнтованого навчання
полягають у тому, щоб:
Розвинути індивідуальні позитивні
здібності кожного школяра;
Сформувати культуру життєдіяльності
максимально виявити і використати
індивідуальний досвід учня;
Правильно визначати лінії поведінки.
Основні принципи
особистісно-орієнтованого
навчання:
1. Принцип «розвивальної допомоги»
не робити за учня;
не вказувати йому, що робити,
а допомогти пробувати власні сили і власну
активність;
потрібно добитись, щоб учень сам обирав
рішення і відповідав за них.
Звідси - не потрібно подавати готові
знання, а створити умови, в яких
виявляється:
-
власна пізнавальна активність учня;
-
і він визначить для себе цілі, зміст та
методи роботи, власні цінності.
-
Навчання повинно бути дослідницьким
Це час, протягом якого діти вчаться:
самостійно діяти;
- дискутувати;
- приймати рішення.
-
При цьому розвивається самосвідомість і
самореалізується особистість.
Принцип - «свобода вміння»
- учні вільно обговорюють
проблеми;
- співпрацюють один з одним,
- а вчитель виступає в ролі
старшого члена колективу,
консультанта, джерела досвіду
Принцип - «свобода вміння»
Учителю:
-недостатньо
процес;
організувати навчальний
- потрібно ще визначити спосіб засвоєння
знань, тобто оприділити види діяльності
учня на уроці.
Основні вимоги до особистісноорієнтованого уроку:
раціональна єдність словесних,
наукових і практичних методів
навчання;
зв'язок з раніше вивченим досвідом,
набутим учнем;
Основні вимоги до особистісно
орієнтованого уроку:
-формування вмінь в учнів самостійно
здобувати знання і застосовувати їх на
практиці;
-заохочення прагнень учнів знаходити свій
спосіб роботи з навчальним матеріалом.
Метою
особистісноорієнтованого уроку є:
- створення умов для виявлення
пізнавальної активності учнів
Засобами досягнення вчителем цієї мети
можуть бути:
використання різних форм та методів
навчальної діяльності, які дозволяють
розкрити суб'єктивний досвід учнів;
створення атмосфери зацікавленості
кожного учня в результатах роботи
всього класу;
стимулювання учнів до висловлювань,
використання різних способів виконання
завдань без побоювань помилитися,
отримати хибну відповідь тощо;
Засобами досягнення вчителем цієї мети
можуть бути:
використання протягом уроку
дидактичного матеріалу, який дозволяє
отримати учневі найбільш значущі для
нього вид та форму змісту навчального
матеріалу;
оцінювання досягнень учня протягом
усього процесу його діяльності, а не
тільки за кінцевим результатом;
Засобами досягнення вчителем цієї мети
можуть бути:
заохочення прагнень учня знаходити свій
спосіб роботи;
аналізувати протягом уроку роботи інших
учнів; вибирати та засвоювати найбільш
раціональні з них;
створення на уроці педагогічних ситуацій
спілкування, які б дозволяли кожному учневі
виявляти ініціативу, самостійність, виборність у
справах роботи;
створення обстановки для природного
самовираження учня.
Технологія
особистісноорієнтованогоуроку
Для проведення особистісноорієнтованого уроку вчитель має
оволодіти його основними етапами:
1.
2.
3.
4.
5.
6.
7.
8.
Орієнтації.
Визначення мети.
Проектування.
Організації.
Реалізації.
Контролю.
Коригування.
Оцінювання
1. Етап орієнтації включає:
орієнтацію на позитивну роботу;
орієнтацію на визначення особистісного
досвіду учнів;
пов'язання цього досвіду з проблемами
навчального матеріалу.
2. Етап визначення мети передбачає:
визначення на уроці разом з учнями
значущої мети здійснення тієї діяльності,
яка запланована вчителем (учні повинні
зрозуміти, що може дати робота учням
саме на цьому уроці для складання,
наприклад, тематичного заліку,
державної атестації, свого майбутнього
життя тощо);
визначення показників досягнення
поставлених завдань;
3. Етап проектування включає:
передбачення залучення учнів до
виконання ними випереджальних
завдань;
підготовки повідомлень;
рефератів;
виготовлення та відбору наочності;
складання плану роботи тощо;
Етап організації виконання плану
діяльності передбачає:
Подання можливих варіантів і
способів виконання навчальної
діяльності (усна чи письмова форма,
індивідуальна робота чи робота в
групах, робота з текстом чи з іншими
засобами одержання інформації);
Етап організації виконання плану
діяльності передбачає:
2.Представлення учнями вибору способу
фіксації нового матеріалу (конспект,
схема, таблиця, опора, план, тези,
висновки тощо);
3.Варіативність домашнього завдання
(диференціація за рівнем складності та
способом виконання).
Етап контрольно-оцінювальний:
1.Залучення учнів до контролю за
перебігом навчальної діяльності шляхом
заохочення їх до різних видів контролю,
самоконтролю, взаємоконтролю, роботи
в групах;
2.Участь учнів у виправленні помилок і
недоліків у знаннях, усвідомлення їх
причин шляхом взаємо та самоаналізу;
Етап контрольно-оцінювальний:
3.Надання учням можливості самостійно
або за участі вчителя, інших учнів
порівнювати отримані ним результати з
критеріями стандарту, закладеного у
навчальній програмі;
4.Використання механізмів оцінного
методу (позитивного ставлення до
успіхів школяра);
Етап контрольно-оцінювальний:
5.Використання механізмів оцінного
методу (позитивного ставлення до
успіхів школяра).
6.Оцінювання (виставлення рівневих
оцінок за дванадцятибальною системою
оцінювання навчальних досягнень,
поурочного бала, рейтинг) не тільки
результатів, а й самого процесу
навчання.
6. Заключний етап передбачає:
усвідомлення учнями ситуації
досягнення мети;
відчуття успіху;
підкріплення позитивної мотивації
стосовно власної діяльності.
Методи та засоби психолого-педагогічної
підтримки діяльності учнів
заохочення;
навчально-пізнавальна гра;
створення ситуації успіху;
створення ситуації пізнавального інтересу;
створення проблемної ситуації;
спонукання до пошуку альтернативних
рішень;
виконання творчих завдань;
кооперація учнів;
створення ситуації взаємодопомоги тощо.
Висновок може бути таким: особистісноорієнтоване навчання ЦЕ–
загальнодидактичний принцип
індивідуального підходу до учнів.
Таке твердження ми дослідимо та
пояснимо за допомогою такого факту:
Відомий російський психолог
Л.С. Виготський своє теорією доводить,
що розум будь-якої людини має дві зони
розвитку: А і Б.
Перша зона (А) – це зона актуального
розвитку.
У цю зону потрапляють завдання, які
дитина може виконати сама без
допомоги вчителя.
Друга зона (В) – це зона найближчого
розвитку
Сюди потрапляють завдання, які дитина сама
виконати не може, але може з ними
впоратися з допомогою вчителя.
Зона найближчого розвитку, - це зона
“наступного дня”.
Те, що сьогодні є зона найближчого
розвитку, завтра у процесі навчання повинно
стати зоною актуального розвитку. Учитель
не повинен давати готову інформацію, адже
таке навчання може загальмувати мислення
дитини. А за допомогою вміло підібраних
запитань педагог підводить школяра до
правильної відповіді, розв’язку.
Те, що сьогодні є зоною найближчого
розвитку, завтра у процесі навчання
повинно стати зоною актуального
розвитку.
Учитель не повинен давати готову
інформацію, адже таке навчання може
загальмувати мислення дитини.
А за допомогою вміло підібраних
запитань педагог підводить школяра до
правильної відповіді, розв’язку.
Отже, як бачимо із цього прикладу, щоб
відбулися розвиток і навчання учнів,
завдання повинні потрапляти лише в
зону найближчого розвитку
(за Л.С. Виготським).
Припустимо, що два учні навчались в
одній школі, в одних і тих самих
учителів, закінчили школу з відзнакою,
рівень їхнього розвитку все одно буде
різним.
Ще більше відрізняється розвиток учнів
класу, які згідно з 12- бальною
системою досягли початкового і
високого рівнів.
Тому зрозуміло, що до таких дітей треба
підходити індивідуально, тобто ставити
перед ними різні завдання.
Якщо для цілого класу поставити одне
завдання, то для одних учнів воно
потрапить у зону актуального розвитку,
для інших – у зону найближчого
розвитку.
Отже, одне завдання для всього класу
ставити не бажано і не потрібно, а
здійснювати якісний особистісноорієнтований підхід до навчання та
виховання на практиці нам заважає ряд
причин, зокрема:
Причина 1. Щоб підійти індивідуально
до кожного учня, необхідно знати його
психологічні, фізіологічні та соціальні
особливості.
Лише психологія нараховує кілька
десятків індивідуальних особливостей
особистості. Це різні види уваги, уяви,
мислення, сприйняття, темпераменту,
характеру і т.д.
Пам’ять також поділяється більш ніж
на 10 типів: короткочасна,
довготривала, оперативна, рухова,
зорова, слухова, емоційна, словеснологічна і т.д.;
Причина 2. Виявити всі ці психологічні,
фізіологічні та соціальні особливості
вчитель без допомоги психолога, лікаря,
соціолога не може;
Причина 3.Навіть якщо теоретично
припустити, що в кожної дитини
виявили всі ці особливості, вчитель не
зможе запам’ятати їх у такій кількості
дітей, оскільки він одночасно навчає
свого предмета не один десяток учнів,
кожен з яких має не один десяток таких
особливостей.
Нарешті, якщо вчителю все-таки
вдається запам’ятати всі особливості
кожної дитини, він не зможе підійти
індивідуально тому, що урок триває
всього 40-45 хв, протягом яких
неможливо фізично попрацювати з
кожним учнем класу індивідуально.
Отже, існує суперечність: з одного боку,
вимоги до особистісно-орієнтованого
навчання, а з іншого причини, що
унеможливлюють якісне впровадження
цієї педагогічної технології у навчальновиховний процес.
Який же вихід з ситуації, що склалася ?
Філософія вчить, що джерелом і
рушійними силами будь-якого процесу
(у тому числі й навчального) є
розв’язання суперечностей і тому,
щоб навчальний процес розвивався,
вчителю необхідно вміти виявляти
суперечність навчального процесу, а
також вміти розв’язувати її.
Дана суперечність розв’язується шляхом
диференційованого підходу до учнів.
Диференціація (від лат. Differentia –
різниця, відмінність) – розчленування
цілого на якісно відмінні частини.
Розв’язування таких суперечностей
називається підходом до навчання.
Цей підхід, для прикладу, можна
здійснити таким чином:
Учнів класу розподілити на групи за
рівнем розвитку.
Критерії, якими слід керуватися - це
успішність.
Таких груп, наприклад, може бути
чотири:
низький рівень;
середній рівень;
достатній рівень;
високий рівень.
Зрозуміло, що такий поділ не
аргументується для учнів, для того щоб
у слабшого школяра не сформувалася
занижена самооцінка, а в сильного –
завищена.
Якщо учні однієї з груп підвищують свій
рівень – їх слід перевести до наступної
групи і навпаки.
Для кожної групи пропонуються різні за
ступенем складності завдання.
Диференційований підхід можна
здійснювати при різних формах
навчального процесу: під час уроку,
лабораторного заняття, екскурсії.
Під час проведеного уроку методом бесіди,
запитань слід орієнтувати учнів на певну
групу.
При цьому обов’язково слід враховувати,
щоб запитання було точним, стислим, не
мало елементів підказки.
Під час проведення уроку методом
пояснення, розповіді диференційований
підхід неможливий, оскільки вчитель будує
свою розповідь, орієнтуючись на
середнього учня,
але під час закріплення нового матеріалу
чи пояснення домашнього завдання учням
можна запропонувати різнорівневі
завдання.
Завершальним етапом навчальної
діяльності на уроці є:
усвідомлення ситуації досягнення мети;
переживання ситуації успіху;
підкріплення позитивної мотивації щодо
самої діяльності.
Ситуація успіху досягається тоді, коли
сама дитина визначає цей результат як
успіх.
Усвідомлення ситуації успіху самим
учнем, розуміння її значимості виникає у
суб'єкта після здолання своєї боязкості,
невміння, незнання, психологічного
враження та інших видів труднощів.
Роль “Ситуації успіху” у навчальній
діяльності
За останні роки термін
„Ситуація успіху” став звичним для
педагогів.
Ніхто не заперечує, що саме позитивні
емоції можуть стати для дитини одним
з найважливіших стимулів у навчанні,
але при цьому ми забуваємо про те, що
в педагогів не існує єдиного рецепта чи
правила, як саме створювати ситуації
успіху тому, що це слід на основі
індивідуального підходу, зважено, з
урахуванням багатьох факторів.
Діти прощають багато чого, але не
вибачають байдужість.
За відгуками дітей, найкращі їхні
вчителі вели уроки так, що здавалося,
ніби весь урок вони зайняті саме тобою.
Як цього досягти?
Іноді це „Іскра Божа”,
а частіше – майстерність, доведена до
мистецтва.
Важливо мати на увазі, що навіть
одноразове переживання успіху може
докорінно змінити психологічне
самопочуття дитини.
Ситуація успіху може стати пусковим
механізмом подальшого розвитку
особистості.
Безперечно, переживання успіху навіює
людині впевненість у власних силах.
З`являється бажання знову досягти
добрих результатів, виникає відчуття
внутрішнього благополуччя, що, у свою
чергу, покращує ставлення до
навколишнього світу.
На перший погляд здається, що вчитель,
кілька разів давши учню можливість
відчути успіх, далі вже само собою
забезпечує високий рівень мотивації,
інтересу, пізнавальної активності.
Але може бути й протилежний
результат: постійна успішність здатна
сформувати байдуже ставлення до
навчання.
Крім того, постійне очікування лише
позитивного результату згубно впливає
на розвиток вольових якостей учня:
він ухиляється від подолання
труднощів;
губиться в складних ситуаціях
(навчальних та життєвих);
у його поведінці починає домінувати
мотив „уникнення невдач”.
Досвідчені психологи та педагоги
попереджують про можливість
негативних наслідків пережитого успіху.
Чому ж виникає такий парадокс?
По-перше, успіх, що діставався ціною
незначних зусиль, може призвести до
переоцінки, точніше, до завищеної
оцінки своїх можливостей.
По-друге, за сильним переживанням
будь-якої емоції обов`язково настає
релаксація (розслаблення).
І якщо в цей період запропонувати
людині якусь діяльність, то, швидше за
все, ця діяльність буде менш успішною,
ніж попередня.
По-третє, переживання успіху може бути
потьмареним, якщо результат, важливий
і значимий для самого учня, не буде
адекватно оцінений іншими людьми.
І нарешті:
Емоція успіху не стане сильним
переживанням, якщо результати діяльності
не значимі для її суб`єкта.
Дитина, особливо на початку навчання,
однаково інтенсивно переживає успіх у
„головних” і „неголовних” навчальних
предметах.
Але часто знижують цю інтенсивність:
„12 балів з музики ! Та краще б ти
отримав 12 балів з читання”.
Знижуючи значимості успіху, що
переживається дитиною, ми, дорослі,
впливаємо на формування у дитини
ставлення до навчального процесу в
цілому.
Ось чому, оцінюючи дітей, необхідно
виходити з індивідуальних особливостей
кожного учня.
Просування вперед треба заохочувати,
підбадьорювати, щоб дитина не
відчувала невдачу, порівнюючи свої
результати з раніше встановленими
нормами, особливо якщо вони для неї
недосяжні.
Отже, ситуація успіху у навчальній
діяльності створюється вчителем або ж
психологом.
Як і будь-яку іншу діяльність, навчання
можна уявити у вигляді простого
ланцюжка дій:
1. Установка на діяльність (емоційна
підготовка учнів на вирішення
навчального завдання) – мотиваційний
етап;
2.Забезпечення діяльності (створення
умов для успішного вирішення
навчального завдання) –підготовчий,
робочий етап;
3.Порівняння отриманих результатів з
очікуваними (усвідомлення ставлення до
результатів своєї навчальної праці) –
результативний етап.
Отже, якщо ситуація успіху створюється
вчителем послідовно і свідомо, її
3.Порівняння отриманих результатів з
очікуваними (усвідомлення ставлення
до результатів своєї навчальної праці) –
результативний етап.
Отже, якщо ситуація успіху створюється
вчителем послідовно і свідомо, її
структура повинна врахувати всі
перелічені компоненти.
Створення ситуації успіху на
мотиваційному етапі навчальної
діяльності
Дослідження психологів свідчать, що рівень
засвоєння людиною знань істотно залежить
від рівня сформованості її мотивації
навчитися.
Тож давайте проаналізуємо, як провести
мотиваційний етап уроку так, щоб створити
ситуацію успіху для того учня.
Перед учителем стоїть завдання:
сформувати в учня настанову на
успішне виконання завдання
Інакше кажучи, вчитель повинен
сформувати в учнів мотив досягнення
мети.
Але при цьому вчитель часто
зустрічається з неадекватною
реакцією учнівського колективу:
1.Хтось уже виконував подібне
завдання, і його результати
виявились невдалими, так що у цієї
категорії учнів уже сформоване
негативне ставлення на успішне
виконання завдання.
2.Інша група учнів не стикалась з
такою роботою, тому вони не знають,
чого можна очікувати від майбутньої
діяльності.
3.Третя група, яка виконувала потрібні
завдання і успішно з ними впоралася,
знаходиться у стані мобілізації, готова
виконувати навчальне завдання.
Зрозуміло, що найлегше вчителю буде
працювати з учнями третьої групи, де
необхідно лише активізувати позитивні
емоції, які діти пережили раніше.
У другої групи учнів слід передбачити
емоційну реакцію, намалювати
перспективу вдалого виконання
завдання, пов`язавши її з тими чи
іншими умовами діяльності, які в
минулому забезпечували успіх.
Найбільш клопітною буде робота
першою групою учнів.
Перш за все доведеться нейтралізувати
спогади про невдачу в попередній
діяльності, а потім створити перспективу
для нової.
Зробити це можна, наприклад, так:
дати завдання учневі попрацювати над
своїми помилками, або повідомити його,
що завдання для нього змінено
порівняно з попереднім і т. д.
Учитель може запропонувати різні
варіанти мотивів досягнення ситуації
успіху:
прагнення самостійно розв`язати цікаві
задачі;
завоювати авторитет у своїх товаришів;
стати першим;
розглядати свою діяльність з точки зору
її корисності для інших людей;
встановити нові контакти між
товаришами у ході виконання завдання
тощо.
Отже, на етапі мотивації навчальної
діяльності учитель організовує певні
ситуації з метою активізувати чи
нейтралізувати емоції для наступної
діяльності
На етапі мотивації створення ситуації
успіху більшою мірою визначається
психологічними аспектами.
Тут доречним буде використання в
роботі вчителя таких психологопедагогічних прийомів, як:
Ефект Розенталя, або „Ефект
навіювання”: „Ти це можеш”, „Тобі це
вдається” тощо.
Якщо педагог буде переконувати учнів
у реальності успіху, то успіх прийде.
Англійський учений Стоуенс довів, що
учні, яких заохочували, досягли значно
більших успіхів, ніж ті, кого ніяк не
заохочували.
Прийом „Емоційне погладжування” –
це констатація будь-якого факту успіху,
прищеплювання дитині віри в себе,
відкритість учителя для довіри і співчуття.
◦ Прийом „Анонсування” –
репетиція майбутньої дії, яка створює
психологічний настрій на успіх перед
класом.
Це можуть бути додаткові індивідуальні
заняття з окремими учнями чи
заздалегідь оголошенні запитання
самостійної роботи.
Прийом „Шикуйсь!” містить такі кроки:
психологічна атака;
емоційне блокування;
вибір головного напрямку;
вибір рівних можливостей;
несподіване порівняння;
стабілізація.
Цей прийом полягає в тому, щоб:
учителем блокувалось припущення на
невдачу в діяльності учня;
відволікалася увага школяра від
чергового неуспіху;
вчитель повинен знайти той напрямок
діяльності, яким учень зможе
реалізувати себе набагато краще, тим
самим забезпечити його на успіх, на
стабільність у навчанні.
Розглянемо деякі
алгоритми створення ситуацій успіху та
методику їх реалізації:
Прийом „Даю шанс” – це заздалегідь
підготовлена вчителем ситуація, в якій
учень отримує можливість зненацька
для себе розкрити свої можливості.
Прийом “ Зняття страху”-
допомогає перебороти невпевненість у
власних силах (Люди вчаться на своїх
помилках і знаходять інші шляхи
вирішення проблем).
Прийом “Авансування успішного
результату” –
допомогає вчителю висловити тверду
переконаніність у тому, що його учень
обов’язково впорається з поставленим
завданням.
Це, в свою чергу, переконує дитину у
своїх силах і можливостях.
“У тебе обов’язково вийде”, “Я навіть не
сумніваюсь у позитивному результаті” і
т. д.
Прийом “Прихований інструктаж”
Допомагає дитині уникнути поразки.
Досягається шляхом побажання,
наприклад:
Можливо краще почати з ...,
Виконуючи роботу не забудьте про ...
Прийом “Внесення мотиву”.
Показує дитині заради чого, кого
здійснюється ця діяльність, кому буде
добре після виконання, наприклад, “Без
твоєї допомоги твоїм друзям не
впоратись...” тощо.
Прийом “Персональна винятковість.”
Визначає важливість зусиль дитини в
діяльності, що здійснюється або
здійснюватиметься, наприклад:
Тільки ти міг би…
Тільки тобі і можу доручити… і т.п.
Прийом “Висока оцінка деталі”.
Допомагає емоційно пережити не
результат в цілому, а якої її окремої
деталі:
Найбільше мені сподобалось у твоїй
роботі…
Найбільше тобі вдалося…
Прийом „Еврика”.
Створюються умови, за яких дитина,
виконуючи навчальне завдання,
несподівано відкриває в собі невідомі
досі здібності.
Завдання вчителя – помітити це глибоко
особисте відкриття, всіляко підтримати
дитину, поставити нову мету і надихнути
на її досягнення.
Допомога вчителя у створенні ситуації
відкриття має бути ненав`язливою,
прихованою.
Створюючи ситуації успіху на етапі
організації навчальної діяльності, слід
пам`ятати кілька основних правил:
у кожній дитині є задатки, які можуть
розвинутися у здібності;
Побачити їх, відчути, розвити – це
справа педагога;
ставлення до дитини як до рівної, як до
себе, спілкування, що повністю включає
грубість, різкість, образливий тон, має
стати обов`язковою нормою всієї
педагогічної діяльності;
Ставлення до дитини:
як до рівної,
як до себе,
спілкування, що повністю виключає:
- грубість,
- різкість,
- образливий тон
має стати обов`язковою нормою всієї
педагогічної діяльності;
чим більше напрямків діяльності, в яких
бере участь дитина, тим більше в неї
можливостей знайти себе;
кількість і різноманітність ситуацій і
обставин, в тому числі і штучно
створених, у які може потрапити
дитина, визначають шляхи її сьогодення
і віддаленого інтересу та можливі шляхи
успіху.
ТИПИ УСПІХУ:
Неочікувана радість – це почуття
задоволення від того, що результати
діяльності учня перевершили його
очікування.
З педагогічної та психологічної точки
зору – це результат продуманої,
підготовленої діяльності вчителя.
Спільна радість – полягає в тому, щоб учень
досяг необхідної для себе реакції колективу.
Вона може бути підготовленою вчителем
або спонтаною.
Спільною радістю вважають тільки ті реакції
колективу, які дають можливість дитині
відчутні себе задоволеним, стимулюють її
зусиля.
Це, перш за все, має бути емоційний відгук
оточуючих на успіх члена свого колективу.
Важливо, щоб у досягненнях кожного
школяра всі бачили результати своєї
праці, а сама дитина розуміла, що її
радість – це радість підтримки,
отримання статусу „свій серед своїх”.
Зрештою у тому, як реагує дитячий
колектив на успіхи або невдачі своїх
учителів, виявляється його моральна
сутність.
Радість пізнання – це радість пізнання
нового, хоча вона по своїй суті
альтруїстична (виникає на основі
допомоги, підтримки інших людей).
Пізнання спираїться на самоосвіту й
самопізнання.
Така радість не може вирости на
пустому місці, появитися без серйозних
причин. Це слід клопіткої роботи
учителя –учня-учнів.
ВИСНОВОК:
1.Ситуація успіху досягається тоді, коли
сама дитина визначає цей результат як
успіх.
2 Усвідомлення ситуації успіху самим
учнем, розуміння її значимості виникає у
школяра після здолання своєї боязкості,
невміння, незнання, психологічного
враження та інших видів труднощів.
3. Завдання педагога :
допомогти особистості дитини зрости в
успіху;
дати відчути радість від здолання
труднощів;
дати зрозуміти, що задарма в житті в
житті нічого не дається, скрізь необхідно
докласти зусиль.
І успіх буде еквівалентним витраченим
зусиллям.
ШАНОВНІ КОЛЕГИ !
Дайте, будь ласка, відповідь на такі
запитання:
1.Ваше ставлення до технології “Створення
ситуації успіху”.
2.Як Ви оцінюєте стан “Створення ситуації
успіху у Вашому навчальному закладі”.
3.Які ще методичні рекомендації, ідеї,
міркування щодо “Створення ситуації успіху”,
Ви можете запропонувати учасникам нашого
семінару ?
ВДЯЧНІ ВАМ ЗА ВІДВЕРТІСТЬ, ЗА ПОРАДИ
Slide 97
Створення ситуації успіху
та шляхи її реалізації
на уроці як складової якості
навчально-виховного процесу
Мета: Удосконалити методику
створення ситуації успіху та шляхів
її реалізації на уроці як стежки, що
веде до того куточка дитячого
серця, в якому горить вогник
бажання бути гарним.
На
відміну від традиційного розуміння
освіти як суми знань та навичок, нині освіту
починають розглядати як процес
становлення особистості .
Причому особистості, здатної до:
самоосвіти,
саморозвитку,
самовдосконалення,
яка вміє використовувати набуті знання,
яка прагне реалізувати себе,
спроможна змінити на краще своє життя,
життя своєї держави.
Алгоритм
створення та досягнення ситуації успіху
твердження про “Ситуацію успіху”;
особистісно-орієнтований підхід у справі
навчання та виховання - основа педагогічної
технології “Створення ситуації успіху”;
роль “Ситуації успіху” у навчальній діяльності;
створення “Ситуації успіху” на мотиваційному
етапі навчальної діяльності;
психолого-педагогічні прийоми при створенні
“Ситуації успіху”;
методика реалізації “Ситуації успіху”;
Виходячи із Положень Закону України “Про
освіту” завдання школи сьогодні полягає в
тому, щоб:
Виховувати в учнів здатність:
долати життєві труднощі;
самостійно приймати рішення;
розвивати себе як особистість, здатну:
робити вибір і контролювати своє життя;
брати на себе відповідальність за свої дії;
захищати себе і свої життєві цінності;
діяти відповідно до них;
піклуватись про інших;
Завдання вчителів:
прищепити учням потребу до здобуття
знань;
створити такі умови, щоб процес
здобуття знань був для них цікавим,
потрібним, комфортним;
і тому пріоритетним завданням вчителя
під час навчально-виховної діяльності є
створення ситуації успіху.
Що означає “Ситуація успіху?”
Ситуація успіху - це суб'єктивний
психічний стан задоволення наслідком
своєї фізичної, розумової праці чи
моральної напруги.
Успіх у навчанні - єдине джерело
внутрішніх сил дитини, які породжують
енергію для переборення труднощів,
бажання вчитися.
В.Сухомлинський
Ситуація успіху дарує атмосферу
приязні та взаємодопомоги, впевненості
і захищеності.
Учитель зобов’язаний створити джерело
внутрішніх сил дитини, джерело, яке дає
енергію для подолання труднощів і
формування бажання вчитися.
Використання ситуації успіху має
сприяти підвищенню робочого тонусу,
збільшенню продуктивності навчальної
роботи, а також допомогти учням
усвідомити себе повноцінною
особистістю і, відповідно, забезпечити
успіх у навчанні.
Основою педагогічної технології
“Створення ситуації успіху” є
особистісно-орієнтований підхід у справі
навчання та виховання.
А тому звернемося до рекомендацій
щодо особистісно-орієнтовного підходу
навчання та виховання.
–
Особистісно орієнтоване навчання
це навчання, центром якого є
особистість дитини, її самобутність та
самостійність: суб'єктивний досвід
кожного спочатку розкривається, а
потім узгоджується зі змістом освіти.
Визнання учня ключовою фігурою
всього освітнього процесу – це і є
особистісно орієнтована педагогіка.
У свідомості учня це має такий
вигляд: «Все, що я пізнаю, я знаю,
для чого мені потрібно і де я можу ці
знання застосувати».
Для педагога - це прагнення знайти
розумний баланс між знаннями,
уміннями та навичками учня.
Сучасність вимагає навчити учнів:
- самостійно та творчо розв'язувати
проблеми;
- шукати нову інформацію й робити
висновки, а не подавати дітям готові
знання.
В особистісно-орієнтованому підході
вчителю насамперед потрібен високий
рівень педагогічної майстерності, який
базується на розвитку:
дидактичних;
організаторських;
комунікативних;
науково-пізнавальних;
емоційних;
та поведінкових компонентностей;
-
-
Цілі особистісно орієнтованого
навчання полягають у тому, щоб:
визначити життєвий досвід кожного
учня;
його пізнавальні здібності;
рівень інтелекту;
інтереси, які спочатку треба розкрити,
а потім розвинути у навчальному
процесі;
Цілі особистісно орієнтованого навчання
полягають у тому, щоб:
Формувати позитивну мотивацію учнів до:
-
пізнавальної діяльності;
-
потребу в самопізнанні;
-
потребу в самореалізаціїї;
-
та потребу у самовдосконаленні школярів;
Цілі особистісно орієнтованого навчання
полягають у тому, щоб:
Озброїти учнів механізмом:
адаптації;
саморегуляції;
самозахисту;
самовиховання;
Цілі особистісно орієнтованого навчання
полягають у тому, щоб:
Розвинути індивідуальні позитивні
здібності кожного школяра;
Сформувати культуру життєдіяльності
максимально виявити і використати
індивідуальний досвід учня;
Правильно визначати лінії поведінки.
Основні принципи
особистісно-орієнтованого
навчання:
1. Принцип «розвивальної допомоги»
не робити за учня;
не вказувати йому, що робити,
а допомогти пробувати власні сили і власну
активність;
потрібно добитись, щоб учень сам обирав
рішення і відповідав за них.
Звідси - не потрібно подавати готові
знання, а створити умови, в яких
виявляється:
-
власна пізнавальна активність учня;
-
і він визначить для себе цілі, зміст та
методи роботи, власні цінності.
-
Навчання повинно бути дослідницьким
Це час, протягом якого діти вчаться:
самостійно діяти;
- дискутувати;
- приймати рішення.
-
При цьому розвивається самосвідомість і
самореалізується особистість.
Принцип - «свобода вміння»
- учні вільно обговорюють
проблеми;
- співпрацюють один з одним,
- а вчитель виступає в ролі
старшого члена колективу,
консультанта, джерела досвіду
Принцип - «свобода вміння»
Учителю:
-недостатньо
процес;
організувати навчальний
- потрібно ще визначити спосіб засвоєння
знань, тобто оприділити види діяльності
учня на уроці.
Основні вимоги до особистісноорієнтованого уроку:
раціональна єдність словесних,
наукових і практичних методів
навчання;
зв'язок з раніше вивченим досвідом,
набутим учнем;
Основні вимоги до особистісно
орієнтованого уроку:
-формування вмінь в учнів самостійно
здобувати знання і застосовувати їх на
практиці;
-заохочення прагнень учнів знаходити свій
спосіб роботи з навчальним матеріалом.
Метою
особистісноорієнтованого уроку є:
- створення умов для виявлення
пізнавальної активності учнів
Засобами досягнення вчителем цієї мети
можуть бути:
використання різних форм та методів
навчальної діяльності, які дозволяють
розкрити суб'єктивний досвід учнів;
створення атмосфери зацікавленості
кожного учня в результатах роботи
всього класу;
стимулювання учнів до висловлювань,
використання різних способів виконання
завдань без побоювань помилитися,
отримати хибну відповідь тощо;
Засобами досягнення вчителем цієї мети
можуть бути:
використання протягом уроку
дидактичного матеріалу, який дозволяє
отримати учневі найбільш значущі для
нього вид та форму змісту навчального
матеріалу;
оцінювання досягнень учня протягом
усього процесу його діяльності, а не
тільки за кінцевим результатом;
Засобами досягнення вчителем цієї мети
можуть бути:
заохочення прагнень учня знаходити свій
спосіб роботи;
аналізувати протягом уроку роботи інших
учнів; вибирати та засвоювати найбільш
раціональні з них;
створення на уроці педагогічних ситуацій
спілкування, які б дозволяли кожному учневі
виявляти ініціативу, самостійність, виборність у
справах роботи;
створення обстановки для природного
самовираження учня.
Технологія
особистісноорієнтованогоуроку
Для проведення особистісноорієнтованого уроку вчитель має
оволодіти його основними етапами:
1.
2.
3.
4.
5.
6.
7.
8.
Орієнтації.
Визначення мети.
Проектування.
Організації.
Реалізації.
Контролю.
Коригування.
Оцінювання
1. Етап орієнтації включає:
орієнтацію на позитивну роботу;
орієнтацію на визначення особистісного
досвіду учнів;
пов'язання цього досвіду з проблемами
навчального матеріалу.
2. Етап визначення мети передбачає:
визначення на уроці разом з учнями
значущої мети здійснення тієї діяльності,
яка запланована вчителем (учні повинні
зрозуміти, що може дати робота учням
саме на цьому уроці для складання,
наприклад, тематичного заліку,
державної атестації, свого майбутнього
життя тощо);
визначення показників досягнення
поставлених завдань;
3. Етап проектування включає:
передбачення залучення учнів до
виконання ними випереджальних
завдань;
підготовки повідомлень;
рефератів;
виготовлення та відбору наочності;
складання плану роботи тощо;
Етап організації виконання плану
діяльності передбачає:
Подання можливих варіантів і
способів виконання навчальної
діяльності (усна чи письмова форма,
індивідуальна робота чи робота в
групах, робота з текстом чи з іншими
засобами одержання інформації);
Етап організації виконання плану
діяльності передбачає:
2.Представлення учнями вибору способу
фіксації нового матеріалу (конспект,
схема, таблиця, опора, план, тези,
висновки тощо);
3.Варіативність домашнього завдання
(диференціація за рівнем складності та
способом виконання).
Етап контрольно-оцінювальний:
1.Залучення учнів до контролю за
перебігом навчальної діяльності шляхом
заохочення їх до різних видів контролю,
самоконтролю, взаємоконтролю, роботи
в групах;
2.Участь учнів у виправленні помилок і
недоліків у знаннях, усвідомлення їх
причин шляхом взаємо та самоаналізу;
Етап контрольно-оцінювальний:
3.Надання учням можливості самостійно
або за участі вчителя, інших учнів
порівнювати отримані ним результати з
критеріями стандарту, закладеного у
навчальній програмі;
4.Використання механізмів оцінного
методу (позитивного ставлення до
успіхів школяра);
Етап контрольно-оцінювальний:
5.Використання механізмів оцінного
методу (позитивного ставлення до
успіхів школяра).
6.Оцінювання (виставлення рівневих
оцінок за дванадцятибальною системою
оцінювання навчальних досягнень,
поурочного бала, рейтинг) не тільки
результатів, а й самого процесу
навчання.
6. Заключний етап передбачає:
усвідомлення учнями ситуації
досягнення мети;
відчуття успіху;
підкріплення позитивної мотивації
стосовно власної діяльності.
Методи та засоби психолого-педагогічної
підтримки діяльності учнів
заохочення;
навчально-пізнавальна гра;
створення ситуації успіху;
створення ситуації пізнавального інтересу;
створення проблемної ситуації;
спонукання до пошуку альтернативних
рішень;
виконання творчих завдань;
кооперація учнів;
створення ситуації взаємодопомоги тощо.
Висновок може бути таким: особистісноорієнтоване навчання ЦЕ–
загальнодидактичний принцип
індивідуального підходу до учнів.
Таке твердження ми дослідимо та
пояснимо за допомогою такого факту:
Відомий російський психолог
Л.С. Виготський своє теорією доводить,
що розум будь-якої людини має дві зони
розвитку: А і Б.
Перша зона (А) – це зона актуального
розвитку.
У цю зону потрапляють завдання, які
дитина може виконати сама без
допомоги вчителя.
Друга зона (В) – це зона найближчого
розвитку
Сюди потрапляють завдання, які дитина сама
виконати не може, але може з ними
впоратися з допомогою вчителя.
Зона найближчого розвитку, - це зона
“наступного дня”.
Те, що сьогодні є зона найближчого
розвитку, завтра у процесі навчання повинно
стати зоною актуального розвитку. Учитель
не повинен давати готову інформацію, адже
таке навчання може загальмувати мислення
дитини. А за допомогою вміло підібраних
запитань педагог підводить школяра до
правильної відповіді, розв’язку.
Те, що сьогодні є зоною найближчого
розвитку, завтра у процесі навчання
повинно стати зоною актуального
розвитку.
Учитель не повинен давати готову
інформацію, адже таке навчання може
загальмувати мислення дитини.
А за допомогою вміло підібраних
запитань педагог підводить школяра до
правильної відповіді, розв’язку.
Отже, як бачимо із цього прикладу, щоб
відбулися розвиток і навчання учнів,
завдання повинні потрапляти лише в
зону найближчого розвитку
(за Л.С. Виготським).
Припустимо, що два учні навчались в
одній школі, в одних і тих самих
учителів, закінчили школу з відзнакою,
рівень їхнього розвитку все одно буде
різним.
Ще більше відрізняється розвиток учнів
класу, які згідно з 12- бальною
системою досягли початкового і
високого рівнів.
Тому зрозуміло, що до таких дітей треба
підходити індивідуально, тобто ставити
перед ними різні завдання.
Якщо для цілого класу поставити одне
завдання, то для одних учнів воно
потрапить у зону актуального розвитку,
для інших – у зону найближчого
розвитку.
Отже, одне завдання для всього класу
ставити не бажано і не потрібно, а
здійснювати якісний особистісноорієнтований підхід до навчання та
виховання на практиці нам заважає ряд
причин, зокрема:
Причина 1. Щоб підійти індивідуально
до кожного учня, необхідно знати його
психологічні, фізіологічні та соціальні
особливості.
Лише психологія нараховує кілька
десятків індивідуальних особливостей
особистості. Це різні види уваги, уяви,
мислення, сприйняття, темпераменту,
характеру і т.д.
Пам’ять також поділяється більш ніж
на 10 типів: короткочасна,
довготривала, оперативна, рухова,
зорова, слухова, емоційна, словеснологічна і т.д.;
Причина 2. Виявити всі ці психологічні,
фізіологічні та соціальні особливості
вчитель без допомоги психолога, лікаря,
соціолога не може;
Причина 3.Навіть якщо теоретично
припустити, що в кожної дитини
виявили всі ці особливості, вчитель не
зможе запам’ятати їх у такій кількості
дітей, оскільки він одночасно навчає
свого предмета не один десяток учнів,
кожен з яких має не один десяток таких
особливостей.
Нарешті, якщо вчителю все-таки
вдається запам’ятати всі особливості
кожної дитини, він не зможе підійти
індивідуально тому, що урок триває
всього 40-45 хв, протягом яких
неможливо фізично попрацювати з
кожним учнем класу індивідуально.
Отже, існує суперечність: з одного боку,
вимоги до особистісно-орієнтованого
навчання, а з іншого причини, що
унеможливлюють якісне впровадження
цієї педагогічної технології у навчальновиховний процес.
Який же вихід з ситуації, що склалася ?
Філософія вчить, що джерелом і
рушійними силами будь-якого процесу
(у тому числі й навчального) є
розв’язання суперечностей і тому,
щоб навчальний процес розвивався,
вчителю необхідно вміти виявляти
суперечність навчального процесу, а
також вміти розв’язувати її.
Дана суперечність розв’язується шляхом
диференційованого підходу до учнів.
Диференціація (від лат. Differentia –
різниця, відмінність) – розчленування
цілого на якісно відмінні частини.
Розв’язування таких суперечностей
називається підходом до навчання.
Цей підхід, для прикладу, можна
здійснити таким чином:
Учнів класу розподілити на групи за
рівнем розвитку.
Критерії, якими слід керуватися - це
успішність.
Таких груп, наприклад, може бути
чотири:
низький рівень;
середній рівень;
достатній рівень;
високий рівень.
Зрозуміло, що такий поділ не
аргументується для учнів, для того щоб
у слабшого школяра не сформувалася
занижена самооцінка, а в сильного –
завищена.
Якщо учні однієї з груп підвищують свій
рівень – їх слід перевести до наступної
групи і навпаки.
Для кожної групи пропонуються різні за
ступенем складності завдання.
Диференційований підхід можна
здійснювати при різних формах
навчального процесу: під час уроку,
лабораторного заняття, екскурсії.
Під час проведеного уроку методом бесіди,
запитань слід орієнтувати учнів на певну
групу.
При цьому обов’язково слід враховувати,
щоб запитання було точним, стислим, не
мало елементів підказки.
Під час проведення уроку методом
пояснення, розповіді диференційований
підхід неможливий, оскільки вчитель будує
свою розповідь, орієнтуючись на
середнього учня,
але під час закріплення нового матеріалу
чи пояснення домашнього завдання учням
можна запропонувати різнорівневі
завдання.
Завершальним етапом навчальної
діяльності на уроці є:
усвідомлення ситуації досягнення мети;
переживання ситуації успіху;
підкріплення позитивної мотивації щодо
самої діяльності.
Ситуація успіху досягається тоді, коли
сама дитина визначає цей результат як
успіх.
Усвідомлення ситуації успіху самим
учнем, розуміння її значимості виникає у
суб'єкта після здолання своєї боязкості,
невміння, незнання, психологічного
враження та інших видів труднощів.
Роль “Ситуації успіху” у навчальній
діяльності
За останні роки термін
„Ситуація успіху” став звичним для
педагогів.
Ніхто не заперечує, що саме позитивні
емоції можуть стати для дитини одним
з найважливіших стимулів у навчанні,
але при цьому ми забуваємо про те, що
в педагогів не існує єдиного рецепта чи
правила, як саме створювати ситуації
успіху тому, що це слід на основі
індивідуального підходу, зважено, з
урахуванням багатьох факторів.
Діти прощають багато чого, але не
вибачають байдужість.
За відгуками дітей, найкращі їхні
вчителі вели уроки так, що здавалося,
ніби весь урок вони зайняті саме тобою.
Як цього досягти?
Іноді це „Іскра Божа”,
а частіше – майстерність, доведена до
мистецтва.
Важливо мати на увазі, що навіть
одноразове переживання успіху може
докорінно змінити психологічне
самопочуття дитини.
Ситуація успіху може стати пусковим
механізмом подальшого розвитку
особистості.
Безперечно, переживання успіху навіює
людині впевненість у власних силах.
З`являється бажання знову досягти
добрих результатів, виникає відчуття
внутрішнього благополуччя, що, у свою
чергу, покращує ставлення до
навколишнього світу.
На перший погляд здається, що вчитель,
кілька разів давши учню можливість
відчути успіх, далі вже само собою
забезпечує високий рівень мотивації,
інтересу, пізнавальної активності.
Але може бути й протилежний
результат: постійна успішність здатна
сформувати байдуже ставлення до
навчання.
Крім того, постійне очікування лише
позитивного результату згубно впливає
на розвиток вольових якостей учня:
він ухиляється від подолання
труднощів;
губиться в складних ситуаціях
(навчальних та життєвих);
у його поведінці починає домінувати
мотив „уникнення невдач”.
Досвідчені психологи та педагоги
попереджують про можливість
негативних наслідків пережитого успіху.
Чому ж виникає такий парадокс?
По-перше, успіх, що діставався ціною
незначних зусиль, може призвести до
переоцінки, точніше, до завищеної
оцінки своїх можливостей.
По-друге, за сильним переживанням
будь-якої емоції обов`язково настає
релаксація (розслаблення).
І якщо в цей період запропонувати
людині якусь діяльність, то, швидше за
все, ця діяльність буде менш успішною,
ніж попередня.
По-третє, переживання успіху може бути
потьмареним, якщо результат, важливий
і значимий для самого учня, не буде
адекватно оцінений іншими людьми.
І нарешті:
Емоція успіху не стане сильним
переживанням, якщо результати діяльності
не значимі для її суб`єкта.
Дитина, особливо на початку навчання,
однаково інтенсивно переживає успіх у
„головних” і „неголовних” навчальних
предметах.
Але часто знижують цю інтенсивність:
„12 балів з музики ! Та краще б ти
отримав 12 балів з читання”.
Знижуючи значимості успіху, що
переживається дитиною, ми, дорослі,
впливаємо на формування у дитини
ставлення до навчального процесу в
цілому.
Ось чому, оцінюючи дітей, необхідно
виходити з індивідуальних особливостей
кожного учня.
Просування вперед треба заохочувати,
підбадьорювати, щоб дитина не
відчувала невдачу, порівнюючи свої
результати з раніше встановленими
нормами, особливо якщо вони для неї
недосяжні.
Отже, ситуація успіху у навчальній
діяльності створюється вчителем або ж
психологом.
Як і будь-яку іншу діяльність, навчання
можна уявити у вигляді простого
ланцюжка дій:
1. Установка на діяльність (емоційна
підготовка учнів на вирішення
навчального завдання) – мотиваційний
етап;
2.Забезпечення діяльності (створення
умов для успішного вирішення
навчального завдання) –підготовчий,
робочий етап;
3.Порівняння отриманих результатів з
очікуваними (усвідомлення ставлення до
результатів своєї навчальної праці) –
результативний етап.
Отже, якщо ситуація успіху створюється
вчителем послідовно і свідомо, її
3.Порівняння отриманих результатів з
очікуваними (усвідомлення ставлення
до результатів своєї навчальної праці) –
результативний етап.
Отже, якщо ситуація успіху створюється
вчителем послідовно і свідомо, її
структура повинна врахувати всі
перелічені компоненти.
Створення ситуації успіху на
мотиваційному етапі навчальної
діяльності
Дослідження психологів свідчать, що рівень
засвоєння людиною знань істотно залежить
від рівня сформованості її мотивації
навчитися.
Тож давайте проаналізуємо, як провести
мотиваційний етап уроку так, щоб створити
ситуацію успіху для того учня.
Перед учителем стоїть завдання:
сформувати в учня настанову на
успішне виконання завдання
Інакше кажучи, вчитель повинен
сформувати в учнів мотив досягнення
мети.
Але при цьому вчитель часто
зустрічається з неадекватною
реакцією учнівського колективу:
1.Хтось уже виконував подібне
завдання, і його результати
виявились невдалими, так що у цієї
категорії учнів уже сформоване
негативне ставлення на успішне
виконання завдання.
2.Інша група учнів не стикалась з
такою роботою, тому вони не знають,
чого можна очікувати від майбутньої
діяльності.
3.Третя група, яка виконувала потрібні
завдання і успішно з ними впоралася,
знаходиться у стані мобілізації, готова
виконувати навчальне завдання.
Зрозуміло, що найлегше вчителю буде
працювати з учнями третьої групи, де
необхідно лише активізувати позитивні
емоції, які діти пережили раніше.
У другої групи учнів слід передбачити
емоційну реакцію, намалювати
перспективу вдалого виконання
завдання, пов`язавши її з тими чи
іншими умовами діяльності, які в
минулому забезпечували успіх.
Найбільш клопітною буде робота
першою групою учнів.
Перш за все доведеться нейтралізувати
спогади про невдачу в попередній
діяльності, а потім створити перспективу
для нової.
Зробити це можна, наприклад, так:
дати завдання учневі попрацювати над
своїми помилками, або повідомити його,
що завдання для нього змінено
порівняно з попереднім і т. д.
Учитель може запропонувати різні
варіанти мотивів досягнення ситуації
успіху:
прагнення самостійно розв`язати цікаві
задачі;
завоювати авторитет у своїх товаришів;
стати першим;
розглядати свою діяльність з точки зору
її корисності для інших людей;
встановити нові контакти між
товаришами у ході виконання завдання
тощо.
Отже, на етапі мотивації навчальної
діяльності учитель організовує певні
ситуації з метою активізувати чи
нейтралізувати емоції для наступної
діяльності
На етапі мотивації створення ситуації
успіху більшою мірою визначається
психологічними аспектами.
Тут доречним буде використання в
роботі вчителя таких психологопедагогічних прийомів, як:
Ефект Розенталя, або „Ефект
навіювання”: „Ти це можеш”, „Тобі це
вдається” тощо.
Якщо педагог буде переконувати учнів
у реальності успіху, то успіх прийде.
Англійський учений Стоуенс довів, що
учні, яких заохочували, досягли значно
більших успіхів, ніж ті, кого ніяк не
заохочували.
Прийом „Емоційне погладжування” –
це констатація будь-якого факту успіху,
прищеплювання дитині віри в себе,
відкритість учителя для довіри і співчуття.
◦ Прийом „Анонсування” –
репетиція майбутньої дії, яка створює
психологічний настрій на успіх перед
класом.
Це можуть бути додаткові індивідуальні
заняття з окремими учнями чи
заздалегідь оголошенні запитання
самостійної роботи.
Прийом „Шикуйсь!” містить такі кроки:
психологічна атака;
емоційне блокування;
вибір головного напрямку;
вибір рівних можливостей;
несподіване порівняння;
стабілізація.
Цей прийом полягає в тому, щоб:
учителем блокувалось припущення на
невдачу в діяльності учня;
відволікалася увага школяра від
чергового неуспіху;
вчитель повинен знайти той напрямок
діяльності, яким учень зможе
реалізувати себе набагато краще, тим
самим забезпечити його на успіх, на
стабільність у навчанні.
Розглянемо деякі
алгоритми створення ситуацій успіху та
методику їх реалізації:
Прийом „Даю шанс” – це заздалегідь
підготовлена вчителем ситуація, в якій
учень отримує можливість зненацька
для себе розкрити свої можливості.
Прийом “ Зняття страху”-
допомогає перебороти невпевненість у
власних силах (Люди вчаться на своїх
помилках і знаходять інші шляхи
вирішення проблем).
Прийом “Авансування успішного
результату” –
допомогає вчителю висловити тверду
переконаніність у тому, що його учень
обов’язково впорається з поставленим
завданням.
Це, в свою чергу, переконує дитину у
своїх силах і можливостях.
“У тебе обов’язково вийде”, “Я навіть не
сумніваюсь у позитивному результаті” і
т. д.
Прийом “Прихований інструктаж”
Допомагає дитині уникнути поразки.
Досягається шляхом побажання,
наприклад:
Можливо краще почати з ...,
Виконуючи роботу не забудьте про ...
Прийом “Внесення мотиву”.
Показує дитині заради чого, кого
здійснюється ця діяльність, кому буде
добре після виконання, наприклад, “Без
твоєї допомоги твоїм друзям не
впоратись...” тощо.
Прийом “Персональна винятковість.”
Визначає важливість зусиль дитини в
діяльності, що здійснюється або
здійснюватиметься, наприклад:
Тільки ти міг би…
Тільки тобі і можу доручити… і т.п.
Прийом “Висока оцінка деталі”.
Допомагає емоційно пережити не
результат в цілому, а якої її окремої
деталі:
Найбільше мені сподобалось у твоїй
роботі…
Найбільше тобі вдалося…
Прийом „Еврика”.
Створюються умови, за яких дитина,
виконуючи навчальне завдання,
несподівано відкриває в собі невідомі
досі здібності.
Завдання вчителя – помітити це глибоко
особисте відкриття, всіляко підтримати
дитину, поставити нову мету і надихнути
на її досягнення.
Допомога вчителя у створенні ситуації
відкриття має бути ненав`язливою,
прихованою.
Створюючи ситуації успіху на етапі
організації навчальної діяльності, слід
пам`ятати кілька основних правил:
у кожній дитині є задатки, які можуть
розвинутися у здібності;
Побачити їх, відчути, розвити – це
справа педагога;
ставлення до дитини як до рівної, як до
себе, спілкування, що повністю включає
грубість, різкість, образливий тон, має
стати обов`язковою нормою всієї
педагогічної діяльності;
Ставлення до дитини:
як до рівної,
як до себе,
спілкування, що повністю виключає:
- грубість,
- різкість,
- образливий тон
має стати обов`язковою нормою всієї
педагогічної діяльності;
чим більше напрямків діяльності, в яких
бере участь дитина, тим більше в неї
можливостей знайти себе;
кількість і різноманітність ситуацій і
обставин, в тому числі і штучно
створених, у які може потрапити
дитина, визначають шляхи її сьогодення
і віддаленого інтересу та можливі шляхи
успіху.
ТИПИ УСПІХУ:
Неочікувана радість – це почуття
задоволення від того, що результати
діяльності учня перевершили його
очікування.
З педагогічної та психологічної точки
зору – це результат продуманої,
підготовленої діяльності вчителя.
Спільна радість – полягає в тому, щоб учень
досяг необхідної для себе реакції колективу.
Вона може бути підготовленою вчителем
або спонтаною.
Спільною радістю вважають тільки ті реакції
колективу, які дають можливість дитині
відчутні себе задоволеним, стимулюють її
зусиля.
Це, перш за все, має бути емоційний відгук
оточуючих на успіх члена свого колективу.
Важливо, щоб у досягненнях кожного
школяра всі бачили результати своєї
праці, а сама дитина розуміла, що її
радість – це радість підтримки,
отримання статусу „свій серед своїх”.
Зрештою у тому, як реагує дитячий
колектив на успіхи або невдачі своїх
учителів, виявляється його моральна
сутність.
Радість пізнання – це радість пізнання
нового, хоча вона по своїй суті
альтруїстична (виникає на основі
допомоги, підтримки інших людей).
Пізнання спираїться на самоосвіту й
самопізнання.
Така радість не може вирости на
пустому місці, появитися без серйозних
причин. Це слід клопіткої роботи
учителя –учня-учнів.
ВИСНОВОК:
1.Ситуація успіху досягається тоді, коли
сама дитина визначає цей результат як
успіх.
2 Усвідомлення ситуації успіху самим
учнем, розуміння її значимості виникає у
школяра після здолання своєї боязкості,
невміння, незнання, психологічного
враження та інших видів труднощів.
3. Завдання педагога :
допомогти особистості дитини зрости в
успіху;
дати відчути радість від здолання
труднощів;
дати зрозуміти, що задарма в житті в
житті нічого не дається, скрізь необхідно
докласти зусиль.
І успіх буде еквівалентним витраченим
зусиллям.
ШАНОВНІ КОЛЕГИ !
Дайте, будь ласка, відповідь на такі
запитання:
1.Ваше ставлення до технології “Створення
ситуації успіху”.
2.Як Ви оцінюєте стан “Створення ситуації
успіху у Вашому навчальному закладі”.
3.Які ще методичні рекомендації, ідеї,
міркування щодо “Створення ситуації успіху”,
Ви можете запропонувати учасникам нашого
семінару ?
ВДЯЧНІ ВАМ ЗА ВІДВЕРТІСТЬ, ЗА ПОРАДИ
Slide 98
Створення ситуації успіху
та шляхи її реалізації
на уроці як складової якості
навчально-виховного процесу
Мета: Удосконалити методику
створення ситуації успіху та шляхів
її реалізації на уроці як стежки, що
веде до того куточка дитячого
серця, в якому горить вогник
бажання бути гарним.
На
відміну від традиційного розуміння
освіти як суми знань та навичок, нині освіту
починають розглядати як процес
становлення особистості .
Причому особистості, здатної до:
самоосвіти,
саморозвитку,
самовдосконалення,
яка вміє використовувати набуті знання,
яка прагне реалізувати себе,
спроможна змінити на краще своє життя,
життя своєї держави.
Алгоритм
створення та досягнення ситуації успіху
твердження про “Ситуацію успіху”;
особистісно-орієнтований підхід у справі
навчання та виховання - основа педагогічної
технології “Створення ситуації успіху”;
роль “Ситуації успіху” у навчальній діяльності;
створення “Ситуації успіху” на мотиваційному
етапі навчальної діяльності;
психолого-педагогічні прийоми при створенні
“Ситуації успіху”;
методика реалізації “Ситуації успіху”;
Виходячи із Положень Закону України “Про
освіту” завдання школи сьогодні полягає в
тому, щоб:
Виховувати в учнів здатність:
долати життєві труднощі;
самостійно приймати рішення;
розвивати себе як особистість, здатну:
робити вибір і контролювати своє життя;
брати на себе відповідальність за свої дії;
захищати себе і свої життєві цінності;
діяти відповідно до них;
піклуватись про інших;
Завдання вчителів:
прищепити учням потребу до здобуття
знань;
створити такі умови, щоб процес
здобуття знань був для них цікавим,
потрібним, комфортним;
і тому пріоритетним завданням вчителя
під час навчально-виховної діяльності є
створення ситуації успіху.
Що означає “Ситуація успіху?”
Ситуація успіху - це суб'єктивний
психічний стан задоволення наслідком
своєї фізичної, розумової праці чи
моральної напруги.
Успіх у навчанні - єдине джерело
внутрішніх сил дитини, які породжують
енергію для переборення труднощів,
бажання вчитися.
В.Сухомлинський
Ситуація успіху дарує атмосферу
приязні та взаємодопомоги, впевненості
і захищеності.
Учитель зобов’язаний створити джерело
внутрішніх сил дитини, джерело, яке дає
енергію для подолання труднощів і
формування бажання вчитися.
Використання ситуації успіху має
сприяти підвищенню робочого тонусу,
збільшенню продуктивності навчальної
роботи, а також допомогти учням
усвідомити себе повноцінною
особистістю і, відповідно, забезпечити
успіх у навчанні.
Основою педагогічної технології
“Створення ситуації успіху” є
особистісно-орієнтований підхід у справі
навчання та виховання.
А тому звернемося до рекомендацій
щодо особистісно-орієнтовного підходу
навчання та виховання.
–
Особистісно орієнтоване навчання
це навчання, центром якого є
особистість дитини, її самобутність та
самостійність: суб'єктивний досвід
кожного спочатку розкривається, а
потім узгоджується зі змістом освіти.
Визнання учня ключовою фігурою
всього освітнього процесу – це і є
особистісно орієнтована педагогіка.
У свідомості учня це має такий
вигляд: «Все, що я пізнаю, я знаю,
для чого мені потрібно і де я можу ці
знання застосувати».
Для педагога - це прагнення знайти
розумний баланс між знаннями,
уміннями та навичками учня.
Сучасність вимагає навчити учнів:
- самостійно та творчо розв'язувати
проблеми;
- шукати нову інформацію й робити
висновки, а не подавати дітям готові
знання.
В особистісно-орієнтованому підході
вчителю насамперед потрібен високий
рівень педагогічної майстерності, який
базується на розвитку:
дидактичних;
організаторських;
комунікативних;
науково-пізнавальних;
емоційних;
та поведінкових компонентностей;
-
-
Цілі особистісно орієнтованого
навчання полягають у тому, щоб:
визначити життєвий досвід кожного
учня;
його пізнавальні здібності;
рівень інтелекту;
інтереси, які спочатку треба розкрити,
а потім розвинути у навчальному
процесі;
Цілі особистісно орієнтованого навчання
полягають у тому, щоб:
Формувати позитивну мотивацію учнів до:
-
пізнавальної діяльності;
-
потребу в самопізнанні;
-
потребу в самореалізаціїї;
-
та потребу у самовдосконаленні школярів;
Цілі особистісно орієнтованого навчання
полягають у тому, щоб:
Озброїти учнів механізмом:
адаптації;
саморегуляції;
самозахисту;
самовиховання;
Цілі особистісно орієнтованого навчання
полягають у тому, щоб:
Розвинути індивідуальні позитивні
здібності кожного школяра;
Сформувати культуру життєдіяльності
максимально виявити і використати
індивідуальний досвід учня;
Правильно визначати лінії поведінки.
Основні принципи
особистісно-орієнтованого
навчання:
1. Принцип «розвивальної допомоги»
не робити за учня;
не вказувати йому, що робити,
а допомогти пробувати власні сили і власну
активність;
потрібно добитись, щоб учень сам обирав
рішення і відповідав за них.
Звідси - не потрібно подавати готові
знання, а створити умови, в яких
виявляється:
-
власна пізнавальна активність учня;
-
і він визначить для себе цілі, зміст та
методи роботи, власні цінності.
-
Навчання повинно бути дослідницьким
Це час, протягом якого діти вчаться:
самостійно діяти;
- дискутувати;
- приймати рішення.
-
При цьому розвивається самосвідомість і
самореалізується особистість.
Принцип - «свобода вміння»
- учні вільно обговорюють
проблеми;
- співпрацюють один з одним,
- а вчитель виступає в ролі
старшого члена колективу,
консультанта, джерела досвіду
Принцип - «свобода вміння»
Учителю:
-недостатньо
процес;
організувати навчальний
- потрібно ще визначити спосіб засвоєння
знань, тобто оприділити види діяльності
учня на уроці.
Основні вимоги до особистісноорієнтованого уроку:
раціональна єдність словесних,
наукових і практичних методів
навчання;
зв'язок з раніше вивченим досвідом,
набутим учнем;
Основні вимоги до особистісно
орієнтованого уроку:
-формування вмінь в учнів самостійно
здобувати знання і застосовувати їх на
практиці;
-заохочення прагнень учнів знаходити свій
спосіб роботи з навчальним матеріалом.
Метою
особистісноорієнтованого уроку є:
- створення умов для виявлення
пізнавальної активності учнів
Засобами досягнення вчителем цієї мети
можуть бути:
використання різних форм та методів
навчальної діяльності, які дозволяють
розкрити суб'єктивний досвід учнів;
створення атмосфери зацікавленості
кожного учня в результатах роботи
всього класу;
стимулювання учнів до висловлювань,
використання різних способів виконання
завдань без побоювань помилитися,
отримати хибну відповідь тощо;
Засобами досягнення вчителем цієї мети
можуть бути:
використання протягом уроку
дидактичного матеріалу, який дозволяє
отримати учневі найбільш значущі для
нього вид та форму змісту навчального
матеріалу;
оцінювання досягнень учня протягом
усього процесу його діяльності, а не
тільки за кінцевим результатом;
Засобами досягнення вчителем цієї мети
можуть бути:
заохочення прагнень учня знаходити свій
спосіб роботи;
аналізувати протягом уроку роботи інших
учнів; вибирати та засвоювати найбільш
раціональні з них;
створення на уроці педагогічних ситуацій
спілкування, які б дозволяли кожному учневі
виявляти ініціативу, самостійність, виборність у
справах роботи;
створення обстановки для природного
самовираження учня.
Технологія
особистісноорієнтованогоуроку
Для проведення особистісноорієнтованого уроку вчитель має
оволодіти його основними етапами:
1.
2.
3.
4.
5.
6.
7.
8.
Орієнтації.
Визначення мети.
Проектування.
Організації.
Реалізації.
Контролю.
Коригування.
Оцінювання
1. Етап орієнтації включає:
орієнтацію на позитивну роботу;
орієнтацію на визначення особистісного
досвіду учнів;
пов'язання цього досвіду з проблемами
навчального матеріалу.
2. Етап визначення мети передбачає:
визначення на уроці разом з учнями
значущої мети здійснення тієї діяльності,
яка запланована вчителем (учні повинні
зрозуміти, що може дати робота учням
саме на цьому уроці для складання,
наприклад, тематичного заліку,
державної атестації, свого майбутнього
життя тощо);
визначення показників досягнення
поставлених завдань;
3. Етап проектування включає:
передбачення залучення учнів до
виконання ними випереджальних
завдань;
підготовки повідомлень;
рефератів;
виготовлення та відбору наочності;
складання плану роботи тощо;
Етап організації виконання плану
діяльності передбачає:
Подання можливих варіантів і
способів виконання навчальної
діяльності (усна чи письмова форма,
індивідуальна робота чи робота в
групах, робота з текстом чи з іншими
засобами одержання інформації);
Етап організації виконання плану
діяльності передбачає:
2.Представлення учнями вибору способу
фіксації нового матеріалу (конспект,
схема, таблиця, опора, план, тези,
висновки тощо);
3.Варіативність домашнього завдання
(диференціація за рівнем складності та
способом виконання).
Етап контрольно-оцінювальний:
1.Залучення учнів до контролю за
перебігом навчальної діяльності шляхом
заохочення їх до різних видів контролю,
самоконтролю, взаємоконтролю, роботи
в групах;
2.Участь учнів у виправленні помилок і
недоліків у знаннях, усвідомлення їх
причин шляхом взаємо та самоаналізу;
Етап контрольно-оцінювальний:
3.Надання учням можливості самостійно
або за участі вчителя, інших учнів
порівнювати отримані ним результати з
критеріями стандарту, закладеного у
навчальній програмі;
4.Використання механізмів оцінного
методу (позитивного ставлення до
успіхів школяра);
Етап контрольно-оцінювальний:
5.Використання механізмів оцінного
методу (позитивного ставлення до
успіхів школяра).
6.Оцінювання (виставлення рівневих
оцінок за дванадцятибальною системою
оцінювання навчальних досягнень,
поурочного бала, рейтинг) не тільки
результатів, а й самого процесу
навчання.
6. Заключний етап передбачає:
усвідомлення учнями ситуації
досягнення мети;
відчуття успіху;
підкріплення позитивної мотивації
стосовно власної діяльності.
Методи та засоби психолого-педагогічної
підтримки діяльності учнів
заохочення;
навчально-пізнавальна гра;
створення ситуації успіху;
створення ситуації пізнавального інтересу;
створення проблемної ситуації;
спонукання до пошуку альтернативних
рішень;
виконання творчих завдань;
кооперація учнів;
створення ситуації взаємодопомоги тощо.
Висновок може бути таким: особистісноорієнтоване навчання ЦЕ–
загальнодидактичний принцип
індивідуального підходу до учнів.
Таке твердження ми дослідимо та
пояснимо за допомогою такого факту:
Відомий російський психолог
Л.С. Виготський своє теорією доводить,
що розум будь-якої людини має дві зони
розвитку: А і Б.
Перша зона (А) – це зона актуального
розвитку.
У цю зону потрапляють завдання, які
дитина може виконати сама без
допомоги вчителя.
Друга зона (В) – це зона найближчого
розвитку
Сюди потрапляють завдання, які дитина сама
виконати не може, але може з ними
впоратися з допомогою вчителя.
Зона найближчого розвитку, - це зона
“наступного дня”.
Те, що сьогодні є зона найближчого
розвитку, завтра у процесі навчання повинно
стати зоною актуального розвитку. Учитель
не повинен давати готову інформацію, адже
таке навчання може загальмувати мислення
дитини. А за допомогою вміло підібраних
запитань педагог підводить школяра до
правильної відповіді, розв’язку.
Те, що сьогодні є зоною найближчого
розвитку, завтра у процесі навчання
повинно стати зоною актуального
розвитку.
Учитель не повинен давати готову
інформацію, адже таке навчання може
загальмувати мислення дитини.
А за допомогою вміло підібраних
запитань педагог підводить школяра до
правильної відповіді, розв’язку.
Отже, як бачимо із цього прикладу, щоб
відбулися розвиток і навчання учнів,
завдання повинні потрапляти лише в
зону найближчого розвитку
(за Л.С. Виготським).
Припустимо, що два учні навчались в
одній школі, в одних і тих самих
учителів, закінчили школу з відзнакою,
рівень їхнього розвитку все одно буде
різним.
Ще більше відрізняється розвиток учнів
класу, які згідно з 12- бальною
системою досягли початкового і
високого рівнів.
Тому зрозуміло, що до таких дітей треба
підходити індивідуально, тобто ставити
перед ними різні завдання.
Якщо для цілого класу поставити одне
завдання, то для одних учнів воно
потрапить у зону актуального розвитку,
для інших – у зону найближчого
розвитку.
Отже, одне завдання для всього класу
ставити не бажано і не потрібно, а
здійснювати якісний особистісноорієнтований підхід до навчання та
виховання на практиці нам заважає ряд
причин, зокрема:
Причина 1. Щоб підійти індивідуально
до кожного учня, необхідно знати його
психологічні, фізіологічні та соціальні
особливості.
Лише психологія нараховує кілька
десятків індивідуальних особливостей
особистості. Це різні види уваги, уяви,
мислення, сприйняття, темпераменту,
характеру і т.д.
Пам’ять також поділяється більш ніж
на 10 типів: короткочасна,
довготривала, оперативна, рухова,
зорова, слухова, емоційна, словеснологічна і т.д.;
Причина 2. Виявити всі ці психологічні,
фізіологічні та соціальні особливості
вчитель без допомоги психолога, лікаря,
соціолога не може;
Причина 3.Навіть якщо теоретично
припустити, що в кожної дитини
виявили всі ці особливості, вчитель не
зможе запам’ятати їх у такій кількості
дітей, оскільки він одночасно навчає
свого предмета не один десяток учнів,
кожен з яких має не один десяток таких
особливостей.
Нарешті, якщо вчителю все-таки
вдається запам’ятати всі особливості
кожної дитини, він не зможе підійти
індивідуально тому, що урок триває
всього 40-45 хв, протягом яких
неможливо фізично попрацювати з
кожним учнем класу індивідуально.
Отже, існує суперечність: з одного боку,
вимоги до особистісно-орієнтованого
навчання, а з іншого причини, що
унеможливлюють якісне впровадження
цієї педагогічної технології у навчальновиховний процес.
Який же вихід з ситуації, що склалася ?
Філософія вчить, що джерелом і
рушійними силами будь-якого процесу
(у тому числі й навчального) є
розв’язання суперечностей і тому,
щоб навчальний процес розвивався,
вчителю необхідно вміти виявляти
суперечність навчального процесу, а
також вміти розв’язувати її.
Дана суперечність розв’язується шляхом
диференційованого підходу до учнів.
Диференціація (від лат. Differentia –
різниця, відмінність) – розчленування
цілого на якісно відмінні частини.
Розв’язування таких суперечностей
називається підходом до навчання.
Цей підхід, для прикладу, можна
здійснити таким чином:
Учнів класу розподілити на групи за
рівнем розвитку.
Критерії, якими слід керуватися - це
успішність.
Таких груп, наприклад, може бути
чотири:
низький рівень;
середній рівень;
достатній рівень;
високий рівень.
Зрозуміло, що такий поділ не
аргументується для учнів, для того щоб
у слабшого школяра не сформувалася
занижена самооцінка, а в сильного –
завищена.
Якщо учні однієї з груп підвищують свій
рівень – їх слід перевести до наступної
групи і навпаки.
Для кожної групи пропонуються різні за
ступенем складності завдання.
Диференційований підхід можна
здійснювати при різних формах
навчального процесу: під час уроку,
лабораторного заняття, екскурсії.
Під час проведеного уроку методом бесіди,
запитань слід орієнтувати учнів на певну
групу.
При цьому обов’язково слід враховувати,
щоб запитання було точним, стислим, не
мало елементів підказки.
Під час проведення уроку методом
пояснення, розповіді диференційований
підхід неможливий, оскільки вчитель будує
свою розповідь, орієнтуючись на
середнього учня,
але під час закріплення нового матеріалу
чи пояснення домашнього завдання учням
можна запропонувати різнорівневі
завдання.
Завершальним етапом навчальної
діяльності на уроці є:
усвідомлення ситуації досягнення мети;
переживання ситуації успіху;
підкріплення позитивної мотивації щодо
самої діяльності.
Ситуація успіху досягається тоді, коли
сама дитина визначає цей результат як
успіх.
Усвідомлення ситуації успіху самим
учнем, розуміння її значимості виникає у
суб'єкта після здолання своєї боязкості,
невміння, незнання, психологічного
враження та інших видів труднощів.
Роль “Ситуації успіху” у навчальній
діяльності
За останні роки термін
„Ситуація успіху” став звичним для
педагогів.
Ніхто не заперечує, що саме позитивні
емоції можуть стати для дитини одним
з найважливіших стимулів у навчанні,
але при цьому ми забуваємо про те, що
в педагогів не існує єдиного рецепта чи
правила, як саме створювати ситуації
успіху тому, що це слід на основі
індивідуального підходу, зважено, з
урахуванням багатьох факторів.
Діти прощають багато чого, але не
вибачають байдужість.
За відгуками дітей, найкращі їхні
вчителі вели уроки так, що здавалося,
ніби весь урок вони зайняті саме тобою.
Як цього досягти?
Іноді це „Іскра Божа”,
а частіше – майстерність, доведена до
мистецтва.
Важливо мати на увазі, що навіть
одноразове переживання успіху може
докорінно змінити психологічне
самопочуття дитини.
Ситуація успіху може стати пусковим
механізмом подальшого розвитку
особистості.
Безперечно, переживання успіху навіює
людині впевненість у власних силах.
З`являється бажання знову досягти
добрих результатів, виникає відчуття
внутрішнього благополуччя, що, у свою
чергу, покращує ставлення до
навколишнього світу.
На перший погляд здається, що вчитель,
кілька разів давши учню можливість
відчути успіх, далі вже само собою
забезпечує високий рівень мотивації,
інтересу, пізнавальної активності.
Але може бути й протилежний
результат: постійна успішність здатна
сформувати байдуже ставлення до
навчання.
Крім того, постійне очікування лише
позитивного результату згубно впливає
на розвиток вольових якостей учня:
він ухиляється від подолання
труднощів;
губиться в складних ситуаціях
(навчальних та життєвих);
у його поведінці починає домінувати
мотив „уникнення невдач”.
Досвідчені психологи та педагоги
попереджують про можливість
негативних наслідків пережитого успіху.
Чому ж виникає такий парадокс?
По-перше, успіх, що діставався ціною
незначних зусиль, може призвести до
переоцінки, точніше, до завищеної
оцінки своїх можливостей.
По-друге, за сильним переживанням
будь-якої емоції обов`язково настає
релаксація (розслаблення).
І якщо в цей період запропонувати
людині якусь діяльність, то, швидше за
все, ця діяльність буде менш успішною,
ніж попередня.
По-третє, переживання успіху може бути
потьмареним, якщо результат, важливий
і значимий для самого учня, не буде
адекватно оцінений іншими людьми.
І нарешті:
Емоція успіху не стане сильним
переживанням, якщо результати діяльності
не значимі для її суб`єкта.
Дитина, особливо на початку навчання,
однаково інтенсивно переживає успіх у
„головних” і „неголовних” навчальних
предметах.
Але часто знижують цю інтенсивність:
„12 балів з музики ! Та краще б ти
отримав 12 балів з читання”.
Знижуючи значимості успіху, що
переживається дитиною, ми, дорослі,
впливаємо на формування у дитини
ставлення до навчального процесу в
цілому.
Ось чому, оцінюючи дітей, необхідно
виходити з індивідуальних особливостей
кожного учня.
Просування вперед треба заохочувати,
підбадьорювати, щоб дитина не
відчувала невдачу, порівнюючи свої
результати з раніше встановленими
нормами, особливо якщо вони для неї
недосяжні.
Отже, ситуація успіху у навчальній
діяльності створюється вчителем або ж
психологом.
Як і будь-яку іншу діяльність, навчання
можна уявити у вигляді простого
ланцюжка дій:
1. Установка на діяльність (емоційна
підготовка учнів на вирішення
навчального завдання) – мотиваційний
етап;
2.Забезпечення діяльності (створення
умов для успішного вирішення
навчального завдання) –підготовчий,
робочий етап;
3.Порівняння отриманих результатів з
очікуваними (усвідомлення ставлення до
результатів своєї навчальної праці) –
результативний етап.
Отже, якщо ситуація успіху створюється
вчителем послідовно і свідомо, її
3.Порівняння отриманих результатів з
очікуваними (усвідомлення ставлення
до результатів своєї навчальної праці) –
результативний етап.
Отже, якщо ситуація успіху створюється
вчителем послідовно і свідомо, її
структура повинна врахувати всі
перелічені компоненти.
Створення ситуації успіху на
мотиваційному етапі навчальної
діяльності
Дослідження психологів свідчать, що рівень
засвоєння людиною знань істотно залежить
від рівня сформованості її мотивації
навчитися.
Тож давайте проаналізуємо, як провести
мотиваційний етап уроку так, щоб створити
ситуацію успіху для того учня.
Перед учителем стоїть завдання:
сформувати в учня настанову на
успішне виконання завдання
Інакше кажучи, вчитель повинен
сформувати в учнів мотив досягнення
мети.
Але при цьому вчитель часто
зустрічається з неадекватною
реакцією учнівського колективу:
1.Хтось уже виконував подібне
завдання, і його результати
виявились невдалими, так що у цієї
категорії учнів уже сформоване
негативне ставлення на успішне
виконання завдання.
2.Інша група учнів не стикалась з
такою роботою, тому вони не знають,
чого можна очікувати від майбутньої
діяльності.
3.Третя група, яка виконувала потрібні
завдання і успішно з ними впоралася,
знаходиться у стані мобілізації, готова
виконувати навчальне завдання.
Зрозуміло, що найлегше вчителю буде
працювати з учнями третьої групи, де
необхідно лише активізувати позитивні
емоції, які діти пережили раніше.
У другої групи учнів слід передбачити
емоційну реакцію, намалювати
перспективу вдалого виконання
завдання, пов`язавши її з тими чи
іншими умовами діяльності, які в
минулому забезпечували успіх.
Найбільш клопітною буде робота
першою групою учнів.
Перш за все доведеться нейтралізувати
спогади про невдачу в попередній
діяльності, а потім створити перспективу
для нової.
Зробити це можна, наприклад, так:
дати завдання учневі попрацювати над
своїми помилками, або повідомити його,
що завдання для нього змінено
порівняно з попереднім і т. д.
Учитель може запропонувати різні
варіанти мотивів досягнення ситуації
успіху:
прагнення самостійно розв`язати цікаві
задачі;
завоювати авторитет у своїх товаришів;
стати першим;
розглядати свою діяльність з точки зору
її корисності для інших людей;
встановити нові контакти між
товаришами у ході виконання завдання
тощо.
Отже, на етапі мотивації навчальної
діяльності учитель організовує певні
ситуації з метою активізувати чи
нейтралізувати емоції для наступної
діяльності
На етапі мотивації створення ситуації
успіху більшою мірою визначається
психологічними аспектами.
Тут доречним буде використання в
роботі вчителя таких психологопедагогічних прийомів, як:
Ефект Розенталя, або „Ефект
навіювання”: „Ти це можеш”, „Тобі це
вдається” тощо.
Якщо педагог буде переконувати учнів
у реальності успіху, то успіх прийде.
Англійський учений Стоуенс довів, що
учні, яких заохочували, досягли значно
більших успіхів, ніж ті, кого ніяк не
заохочували.
Прийом „Емоційне погладжування” –
це констатація будь-якого факту успіху,
прищеплювання дитині віри в себе,
відкритість учителя для довіри і співчуття.
◦ Прийом „Анонсування” –
репетиція майбутньої дії, яка створює
психологічний настрій на успіх перед
класом.
Це можуть бути додаткові індивідуальні
заняття з окремими учнями чи
заздалегідь оголошенні запитання
самостійної роботи.
Прийом „Шикуйсь!” містить такі кроки:
психологічна атака;
емоційне блокування;
вибір головного напрямку;
вибір рівних можливостей;
несподіване порівняння;
стабілізація.
Цей прийом полягає в тому, щоб:
учителем блокувалось припущення на
невдачу в діяльності учня;
відволікалася увага школяра від
чергового неуспіху;
вчитель повинен знайти той напрямок
діяльності, яким учень зможе
реалізувати себе набагато краще, тим
самим забезпечити його на успіх, на
стабільність у навчанні.
Розглянемо деякі
алгоритми створення ситуацій успіху та
методику їх реалізації:
Прийом „Даю шанс” – це заздалегідь
підготовлена вчителем ситуація, в якій
учень отримує можливість зненацька
для себе розкрити свої можливості.
Прийом “ Зняття страху”-
допомогає перебороти невпевненість у
власних силах (Люди вчаться на своїх
помилках і знаходять інші шляхи
вирішення проблем).
Прийом “Авансування успішного
результату” –
допомогає вчителю висловити тверду
переконаніність у тому, що його учень
обов’язково впорається з поставленим
завданням.
Це, в свою чергу, переконує дитину у
своїх силах і можливостях.
“У тебе обов’язково вийде”, “Я навіть не
сумніваюсь у позитивному результаті” і
т. д.
Прийом “Прихований інструктаж”
Допомагає дитині уникнути поразки.
Досягається шляхом побажання,
наприклад:
Можливо краще почати з ...,
Виконуючи роботу не забудьте про ...
Прийом “Внесення мотиву”.
Показує дитині заради чого, кого
здійснюється ця діяльність, кому буде
добре після виконання, наприклад, “Без
твоєї допомоги твоїм друзям не
впоратись...” тощо.
Прийом “Персональна винятковість.”
Визначає важливість зусиль дитини в
діяльності, що здійснюється або
здійснюватиметься, наприклад:
Тільки ти міг би…
Тільки тобі і можу доручити… і т.п.
Прийом “Висока оцінка деталі”.
Допомагає емоційно пережити не
результат в цілому, а якої її окремої
деталі:
Найбільше мені сподобалось у твоїй
роботі…
Найбільше тобі вдалося…
Прийом „Еврика”.
Створюються умови, за яких дитина,
виконуючи навчальне завдання,
несподівано відкриває в собі невідомі
досі здібності.
Завдання вчителя – помітити це глибоко
особисте відкриття, всіляко підтримати
дитину, поставити нову мету і надихнути
на її досягнення.
Допомога вчителя у створенні ситуації
відкриття має бути ненав`язливою,
прихованою.
Створюючи ситуації успіху на етапі
організації навчальної діяльності, слід
пам`ятати кілька основних правил:
у кожній дитині є задатки, які можуть
розвинутися у здібності;
Побачити їх, відчути, розвити – це
справа педагога;
ставлення до дитини як до рівної, як до
себе, спілкування, що повністю включає
грубість, різкість, образливий тон, має
стати обов`язковою нормою всієї
педагогічної діяльності;
Ставлення до дитини:
як до рівної,
як до себе,
спілкування, що повністю виключає:
- грубість,
- різкість,
- образливий тон
має стати обов`язковою нормою всієї
педагогічної діяльності;
чим більше напрямків діяльності, в яких
бере участь дитина, тим більше в неї
можливостей знайти себе;
кількість і різноманітність ситуацій і
обставин, в тому числі і штучно
створених, у які може потрапити
дитина, визначають шляхи її сьогодення
і віддаленого інтересу та можливі шляхи
успіху.
ТИПИ УСПІХУ:
Неочікувана радість – це почуття
задоволення від того, що результати
діяльності учня перевершили його
очікування.
З педагогічної та психологічної точки
зору – це результат продуманої,
підготовленої діяльності вчителя.
Спільна радість – полягає в тому, щоб учень
досяг необхідної для себе реакції колективу.
Вона може бути підготовленою вчителем
або спонтаною.
Спільною радістю вважають тільки ті реакції
колективу, які дають можливість дитині
відчутні себе задоволеним, стимулюють її
зусиля.
Це, перш за все, має бути емоційний відгук
оточуючих на успіх члена свого колективу.
Важливо, щоб у досягненнях кожного
школяра всі бачили результати своєї
праці, а сама дитина розуміла, що її
радість – це радість підтримки,
отримання статусу „свій серед своїх”.
Зрештою у тому, як реагує дитячий
колектив на успіхи або невдачі своїх
учителів, виявляється його моральна
сутність.
Радість пізнання – це радість пізнання
нового, хоча вона по своїй суті
альтруїстична (виникає на основі
допомоги, підтримки інших людей).
Пізнання спираїться на самоосвіту й
самопізнання.
Така радість не може вирости на
пустому місці, появитися без серйозних
причин. Це слід клопіткої роботи
учителя –учня-учнів.
ВИСНОВОК:
1.Ситуація успіху досягається тоді, коли
сама дитина визначає цей результат як
успіх.
2 Усвідомлення ситуації успіху самим
учнем, розуміння її значимості виникає у
школяра після здолання своєї боязкості,
невміння, незнання, психологічного
враження та інших видів труднощів.
3. Завдання педагога :
допомогти особистості дитини зрости в
успіху;
дати відчути радість від здолання
труднощів;
дати зрозуміти, що задарма в житті в
житті нічого не дається, скрізь необхідно
докласти зусиль.
І успіх буде еквівалентним витраченим
зусиллям.
ШАНОВНІ КОЛЕГИ !
Дайте, будь ласка, відповідь на такі
запитання:
1.Ваше ставлення до технології “Створення
ситуації успіху”.
2.Як Ви оцінюєте стан “Створення ситуації
успіху у Вашому навчальному закладі”.
3.Які ще методичні рекомендації, ідеї,
міркування щодо “Створення ситуації успіху”,
Ви можете запропонувати учасникам нашого
семінару ?
ВДЯЧНІ ВАМ ЗА ВІДВЕРТІСТЬ, ЗА ПОРАДИ
Slide 99
Створення ситуації успіху
та шляхи її реалізації
на уроці як складової якості
навчально-виховного процесу
Мета: Удосконалити методику
створення ситуації успіху та шляхів
її реалізації на уроці як стежки, що
веде до того куточка дитячого
серця, в якому горить вогник
бажання бути гарним.
На
відміну від традиційного розуміння
освіти як суми знань та навичок, нині освіту
починають розглядати як процес
становлення особистості .
Причому особистості, здатної до:
самоосвіти,
саморозвитку,
самовдосконалення,
яка вміє використовувати набуті знання,
яка прагне реалізувати себе,
спроможна змінити на краще своє життя,
життя своєї держави.
Алгоритм
створення та досягнення ситуації успіху
твердження про “Ситуацію успіху”;
особистісно-орієнтований підхід у справі
навчання та виховання - основа педагогічної
технології “Створення ситуації успіху”;
роль “Ситуації успіху” у навчальній діяльності;
створення “Ситуації успіху” на мотиваційному
етапі навчальної діяльності;
психолого-педагогічні прийоми при створенні
“Ситуації успіху”;
методика реалізації “Ситуації успіху”;
Виходячи із Положень Закону України “Про
освіту” завдання школи сьогодні полягає в
тому, щоб:
Виховувати в учнів здатність:
долати життєві труднощі;
самостійно приймати рішення;
розвивати себе як особистість, здатну:
робити вибір і контролювати своє життя;
брати на себе відповідальність за свої дії;
захищати себе і свої життєві цінності;
діяти відповідно до них;
піклуватись про інших;
Завдання вчителів:
прищепити учням потребу до здобуття
знань;
створити такі умови, щоб процес
здобуття знань був для них цікавим,
потрібним, комфортним;
і тому пріоритетним завданням вчителя
під час навчально-виховної діяльності є
створення ситуації успіху.
Що означає “Ситуація успіху?”
Ситуація успіху - це суб'єктивний
психічний стан задоволення наслідком
своєї фізичної, розумової праці чи
моральної напруги.
Успіх у навчанні - єдине джерело
внутрішніх сил дитини, які породжують
енергію для переборення труднощів,
бажання вчитися.
В.Сухомлинський
Ситуація успіху дарує атмосферу
приязні та взаємодопомоги, впевненості
і захищеності.
Учитель зобов’язаний створити джерело
внутрішніх сил дитини, джерело, яке дає
енергію для подолання труднощів і
формування бажання вчитися.
Використання ситуації успіху має
сприяти підвищенню робочого тонусу,
збільшенню продуктивності навчальної
роботи, а також допомогти учням
усвідомити себе повноцінною
особистістю і, відповідно, забезпечити
успіх у навчанні.
Основою педагогічної технології
“Створення ситуації успіху” є
особистісно-орієнтований підхід у справі
навчання та виховання.
А тому звернемося до рекомендацій
щодо особистісно-орієнтовного підходу
навчання та виховання.
–
Особистісно орієнтоване навчання
це навчання, центром якого є
особистість дитини, її самобутність та
самостійність: суб'єктивний досвід
кожного спочатку розкривається, а
потім узгоджується зі змістом освіти.
Визнання учня ключовою фігурою
всього освітнього процесу – це і є
особистісно орієнтована педагогіка.
У свідомості учня це має такий
вигляд: «Все, що я пізнаю, я знаю,
для чого мені потрібно і де я можу ці
знання застосувати».
Для педагога - це прагнення знайти
розумний баланс між знаннями,
уміннями та навичками учня.
Сучасність вимагає навчити учнів:
- самостійно та творчо розв'язувати
проблеми;
- шукати нову інформацію й робити
висновки, а не подавати дітям готові
знання.
В особистісно-орієнтованому підході
вчителю насамперед потрібен високий
рівень педагогічної майстерності, який
базується на розвитку:
дидактичних;
організаторських;
комунікативних;
науково-пізнавальних;
емоційних;
та поведінкових компонентностей;
-
-
Цілі особистісно орієнтованого
навчання полягають у тому, щоб:
визначити життєвий досвід кожного
учня;
його пізнавальні здібності;
рівень інтелекту;
інтереси, які спочатку треба розкрити,
а потім розвинути у навчальному
процесі;
Цілі особистісно орієнтованого навчання
полягають у тому, щоб:
Формувати позитивну мотивацію учнів до:
-
пізнавальної діяльності;
-
потребу в самопізнанні;
-
потребу в самореалізаціїї;
-
та потребу у самовдосконаленні школярів;
Цілі особистісно орієнтованого навчання
полягають у тому, щоб:
Озброїти учнів механізмом:
адаптації;
саморегуляції;
самозахисту;
самовиховання;
Цілі особистісно орієнтованого навчання
полягають у тому, щоб:
Розвинути індивідуальні позитивні
здібності кожного школяра;
Сформувати культуру життєдіяльності
максимально виявити і використати
індивідуальний досвід учня;
Правильно визначати лінії поведінки.
Основні принципи
особистісно-орієнтованого
навчання:
1. Принцип «розвивальної допомоги»
не робити за учня;
не вказувати йому, що робити,
а допомогти пробувати власні сили і власну
активність;
потрібно добитись, щоб учень сам обирав
рішення і відповідав за них.
Звідси - не потрібно подавати готові
знання, а створити умови, в яких
виявляється:
-
власна пізнавальна активність учня;
-
і він визначить для себе цілі, зміст та
методи роботи, власні цінності.
-
Навчання повинно бути дослідницьким
Це час, протягом якого діти вчаться:
самостійно діяти;
- дискутувати;
- приймати рішення.
-
При цьому розвивається самосвідомість і
самореалізується особистість.
Принцип - «свобода вміння»
- учні вільно обговорюють
проблеми;
- співпрацюють один з одним,
- а вчитель виступає в ролі
старшого члена колективу,
консультанта, джерела досвіду
Принцип - «свобода вміння»
Учителю:
-недостатньо
процес;
організувати навчальний
- потрібно ще визначити спосіб засвоєння
знань, тобто оприділити види діяльності
учня на уроці.
Основні вимоги до особистісноорієнтованого уроку:
раціональна єдність словесних,
наукових і практичних методів
навчання;
зв'язок з раніше вивченим досвідом,
набутим учнем;
Основні вимоги до особистісно
орієнтованого уроку:
-формування вмінь в учнів самостійно
здобувати знання і застосовувати їх на
практиці;
-заохочення прагнень учнів знаходити свій
спосіб роботи з навчальним матеріалом.
Метою
особистісноорієнтованого уроку є:
- створення умов для виявлення
пізнавальної активності учнів
Засобами досягнення вчителем цієї мети
можуть бути:
використання різних форм та методів
навчальної діяльності, які дозволяють
розкрити суб'єктивний досвід учнів;
створення атмосфери зацікавленості
кожного учня в результатах роботи
всього класу;
стимулювання учнів до висловлювань,
використання різних способів виконання
завдань без побоювань помилитися,
отримати хибну відповідь тощо;
Засобами досягнення вчителем цієї мети
можуть бути:
використання протягом уроку
дидактичного матеріалу, який дозволяє
отримати учневі найбільш значущі для
нього вид та форму змісту навчального
матеріалу;
оцінювання досягнень учня протягом
усього процесу його діяльності, а не
тільки за кінцевим результатом;
Засобами досягнення вчителем цієї мети
можуть бути:
заохочення прагнень учня знаходити свій
спосіб роботи;
аналізувати протягом уроку роботи інших
учнів; вибирати та засвоювати найбільш
раціональні з них;
створення на уроці педагогічних ситуацій
спілкування, які б дозволяли кожному учневі
виявляти ініціативу, самостійність, виборність у
справах роботи;
створення обстановки для природного
самовираження учня.
Технологія
особистісноорієнтованогоуроку
Для проведення особистісноорієнтованого уроку вчитель має
оволодіти його основними етапами:
1.
2.
3.
4.
5.
6.
7.
8.
Орієнтації.
Визначення мети.
Проектування.
Організації.
Реалізації.
Контролю.
Коригування.
Оцінювання
1. Етап орієнтації включає:
орієнтацію на позитивну роботу;
орієнтацію на визначення особистісного
досвіду учнів;
пов'язання цього досвіду з проблемами
навчального матеріалу.
2. Етап визначення мети передбачає:
визначення на уроці разом з учнями
значущої мети здійснення тієї діяльності,
яка запланована вчителем (учні повинні
зрозуміти, що може дати робота учням
саме на цьому уроці для складання,
наприклад, тематичного заліку,
державної атестації, свого майбутнього
життя тощо);
визначення показників досягнення
поставлених завдань;
3. Етап проектування включає:
передбачення залучення учнів до
виконання ними випереджальних
завдань;
підготовки повідомлень;
рефератів;
виготовлення та відбору наочності;
складання плану роботи тощо;
Етап організації виконання плану
діяльності передбачає:
Подання можливих варіантів і
способів виконання навчальної
діяльності (усна чи письмова форма,
індивідуальна робота чи робота в
групах, робота з текстом чи з іншими
засобами одержання інформації);
Етап організації виконання плану
діяльності передбачає:
2.Представлення учнями вибору способу
фіксації нового матеріалу (конспект,
схема, таблиця, опора, план, тези,
висновки тощо);
3.Варіативність домашнього завдання
(диференціація за рівнем складності та
способом виконання).
Етап контрольно-оцінювальний:
1.Залучення учнів до контролю за
перебігом навчальної діяльності шляхом
заохочення їх до різних видів контролю,
самоконтролю, взаємоконтролю, роботи
в групах;
2.Участь учнів у виправленні помилок і
недоліків у знаннях, усвідомлення їх
причин шляхом взаємо та самоаналізу;
Етап контрольно-оцінювальний:
3.Надання учням можливості самостійно
або за участі вчителя, інших учнів
порівнювати отримані ним результати з
критеріями стандарту, закладеного у
навчальній програмі;
4.Використання механізмів оцінного
методу (позитивного ставлення до
успіхів школяра);
Етап контрольно-оцінювальний:
5.Використання механізмів оцінного
методу (позитивного ставлення до
успіхів школяра).
6.Оцінювання (виставлення рівневих
оцінок за дванадцятибальною системою
оцінювання навчальних досягнень,
поурочного бала, рейтинг) не тільки
результатів, а й самого процесу
навчання.
6. Заключний етап передбачає:
усвідомлення учнями ситуації
досягнення мети;
відчуття успіху;
підкріплення позитивної мотивації
стосовно власної діяльності.
Методи та засоби психолого-педагогічної
підтримки діяльності учнів
заохочення;
навчально-пізнавальна гра;
створення ситуації успіху;
створення ситуації пізнавального інтересу;
створення проблемної ситуації;
спонукання до пошуку альтернативних
рішень;
виконання творчих завдань;
кооперація учнів;
створення ситуації взаємодопомоги тощо.
Висновок може бути таким: особистісноорієнтоване навчання ЦЕ–
загальнодидактичний принцип
індивідуального підходу до учнів.
Таке твердження ми дослідимо та
пояснимо за допомогою такого факту:
Відомий російський психолог
Л.С. Виготський своє теорією доводить,
що розум будь-якої людини має дві зони
розвитку: А і Б.
Перша зона (А) – це зона актуального
розвитку.
У цю зону потрапляють завдання, які
дитина може виконати сама без
допомоги вчителя.
Друга зона (В) – це зона найближчого
розвитку
Сюди потрапляють завдання, які дитина сама
виконати не може, але може з ними
впоратися з допомогою вчителя.
Зона найближчого розвитку, - це зона
“наступного дня”.
Те, що сьогодні є зона найближчого
розвитку, завтра у процесі навчання повинно
стати зоною актуального розвитку. Учитель
не повинен давати готову інформацію, адже
таке навчання може загальмувати мислення
дитини. А за допомогою вміло підібраних
запитань педагог підводить школяра до
правильної відповіді, розв’язку.
Те, що сьогодні є зоною найближчого
розвитку, завтра у процесі навчання
повинно стати зоною актуального
розвитку.
Учитель не повинен давати готову
інформацію, адже таке навчання може
загальмувати мислення дитини.
А за допомогою вміло підібраних
запитань педагог підводить школяра до
правильної відповіді, розв’язку.
Отже, як бачимо із цього прикладу, щоб
відбулися розвиток і навчання учнів,
завдання повинні потрапляти лише в
зону найближчого розвитку
(за Л.С. Виготським).
Припустимо, що два учні навчались в
одній школі, в одних і тих самих
учителів, закінчили школу з відзнакою,
рівень їхнього розвитку все одно буде
різним.
Ще більше відрізняється розвиток учнів
класу, які згідно з 12- бальною
системою досягли початкового і
високого рівнів.
Тому зрозуміло, що до таких дітей треба
підходити індивідуально, тобто ставити
перед ними різні завдання.
Якщо для цілого класу поставити одне
завдання, то для одних учнів воно
потрапить у зону актуального розвитку,
для інших – у зону найближчого
розвитку.
Отже, одне завдання для всього класу
ставити не бажано і не потрібно, а
здійснювати якісний особистісноорієнтований підхід до навчання та
виховання на практиці нам заважає ряд
причин, зокрема:
Причина 1. Щоб підійти індивідуально
до кожного учня, необхідно знати його
психологічні, фізіологічні та соціальні
особливості.
Лише психологія нараховує кілька
десятків індивідуальних особливостей
особистості. Це різні види уваги, уяви,
мислення, сприйняття, темпераменту,
характеру і т.д.
Пам’ять також поділяється більш ніж
на 10 типів: короткочасна,
довготривала, оперативна, рухова,
зорова, слухова, емоційна, словеснологічна і т.д.;
Причина 2. Виявити всі ці психологічні,
фізіологічні та соціальні особливості
вчитель без допомоги психолога, лікаря,
соціолога не може;
Причина 3.Навіть якщо теоретично
припустити, що в кожної дитини
виявили всі ці особливості, вчитель не
зможе запам’ятати їх у такій кількості
дітей, оскільки він одночасно навчає
свого предмета не один десяток учнів,
кожен з яких має не один десяток таких
особливостей.
Нарешті, якщо вчителю все-таки
вдається запам’ятати всі особливості
кожної дитини, він не зможе підійти
індивідуально тому, що урок триває
всього 40-45 хв, протягом яких
неможливо фізично попрацювати з
кожним учнем класу індивідуально.
Отже, існує суперечність: з одного боку,
вимоги до особистісно-орієнтованого
навчання, а з іншого причини, що
унеможливлюють якісне впровадження
цієї педагогічної технології у навчальновиховний процес.
Який же вихід з ситуації, що склалася ?
Філософія вчить, що джерелом і
рушійними силами будь-якого процесу
(у тому числі й навчального) є
розв’язання суперечностей і тому,
щоб навчальний процес розвивався,
вчителю необхідно вміти виявляти
суперечність навчального процесу, а
також вміти розв’язувати її.
Дана суперечність розв’язується шляхом
диференційованого підходу до учнів.
Диференціація (від лат. Differentia –
різниця, відмінність) – розчленування
цілого на якісно відмінні частини.
Розв’язування таких суперечностей
називається підходом до навчання.
Цей підхід, для прикладу, можна
здійснити таким чином:
Учнів класу розподілити на групи за
рівнем розвитку.
Критерії, якими слід керуватися - це
успішність.
Таких груп, наприклад, може бути
чотири:
низький рівень;
середній рівень;
достатній рівень;
високий рівень.
Зрозуміло, що такий поділ не
аргументується для учнів, для того щоб
у слабшого школяра не сформувалася
занижена самооцінка, а в сильного –
завищена.
Якщо учні однієї з груп підвищують свій
рівень – їх слід перевести до наступної
групи і навпаки.
Для кожної групи пропонуються різні за
ступенем складності завдання.
Диференційований підхід можна
здійснювати при різних формах
навчального процесу: під час уроку,
лабораторного заняття, екскурсії.
Під час проведеного уроку методом бесіди,
запитань слід орієнтувати учнів на певну
групу.
При цьому обов’язково слід враховувати,
щоб запитання було точним, стислим, не
мало елементів підказки.
Під час проведення уроку методом
пояснення, розповіді диференційований
підхід неможливий, оскільки вчитель будує
свою розповідь, орієнтуючись на
середнього учня,
але під час закріплення нового матеріалу
чи пояснення домашнього завдання учням
можна запропонувати різнорівневі
завдання.
Завершальним етапом навчальної
діяльності на уроці є:
усвідомлення ситуації досягнення мети;
переживання ситуації успіху;
підкріплення позитивної мотивації щодо
самої діяльності.
Ситуація успіху досягається тоді, коли
сама дитина визначає цей результат як
успіх.
Усвідомлення ситуації успіху самим
учнем, розуміння її значимості виникає у
суб'єкта після здолання своєї боязкості,
невміння, незнання, психологічного
враження та інших видів труднощів.
Роль “Ситуації успіху” у навчальній
діяльності
За останні роки термін
„Ситуація успіху” став звичним для
педагогів.
Ніхто не заперечує, що саме позитивні
емоції можуть стати для дитини одним
з найважливіших стимулів у навчанні,
але при цьому ми забуваємо про те, що
в педагогів не існує єдиного рецепта чи
правила, як саме створювати ситуації
успіху тому, що це слід на основі
індивідуального підходу, зважено, з
урахуванням багатьох факторів.
Діти прощають багато чого, але не
вибачають байдужість.
За відгуками дітей, найкращі їхні
вчителі вели уроки так, що здавалося,
ніби весь урок вони зайняті саме тобою.
Як цього досягти?
Іноді це „Іскра Божа”,
а частіше – майстерність, доведена до
мистецтва.
Важливо мати на увазі, що навіть
одноразове переживання успіху може
докорінно змінити психологічне
самопочуття дитини.
Ситуація успіху може стати пусковим
механізмом подальшого розвитку
особистості.
Безперечно, переживання успіху навіює
людині впевненість у власних силах.
З`являється бажання знову досягти
добрих результатів, виникає відчуття
внутрішнього благополуччя, що, у свою
чергу, покращує ставлення до
навколишнього світу.
На перший погляд здається, що вчитель,
кілька разів давши учню можливість
відчути успіх, далі вже само собою
забезпечує високий рівень мотивації,
інтересу, пізнавальної активності.
Але може бути й протилежний
результат: постійна успішність здатна
сформувати байдуже ставлення до
навчання.
Крім того, постійне очікування лише
позитивного результату згубно впливає
на розвиток вольових якостей учня:
він ухиляється від подолання
труднощів;
губиться в складних ситуаціях
(навчальних та життєвих);
у його поведінці починає домінувати
мотив „уникнення невдач”.
Досвідчені психологи та педагоги
попереджують про можливість
негативних наслідків пережитого успіху.
Чому ж виникає такий парадокс?
По-перше, успіх, що діставався ціною
незначних зусиль, може призвести до
переоцінки, точніше, до завищеної
оцінки своїх можливостей.
По-друге, за сильним переживанням
будь-якої емоції обов`язково настає
релаксація (розслаблення).
І якщо в цей період запропонувати
людині якусь діяльність, то, швидше за
все, ця діяльність буде менш успішною,
ніж попередня.
По-третє, переживання успіху може бути
потьмареним, якщо результат, важливий
і значимий для самого учня, не буде
адекватно оцінений іншими людьми.
І нарешті:
Емоція успіху не стане сильним
переживанням, якщо результати діяльності
не значимі для її суб`єкта.
Дитина, особливо на початку навчання,
однаково інтенсивно переживає успіх у
„головних” і „неголовних” навчальних
предметах.
Але часто знижують цю інтенсивність:
„12 балів з музики ! Та краще б ти
отримав 12 балів з читання”.
Знижуючи значимості успіху, що
переживається дитиною, ми, дорослі,
впливаємо на формування у дитини
ставлення до навчального процесу в
цілому.
Ось чому, оцінюючи дітей, необхідно
виходити з індивідуальних особливостей
кожного учня.
Просування вперед треба заохочувати,
підбадьорювати, щоб дитина не
відчувала невдачу, порівнюючи свої
результати з раніше встановленими
нормами, особливо якщо вони для неї
недосяжні.
Отже, ситуація успіху у навчальній
діяльності створюється вчителем або ж
психологом.
Як і будь-яку іншу діяльність, навчання
можна уявити у вигляді простого
ланцюжка дій:
1. Установка на діяльність (емоційна
підготовка учнів на вирішення
навчального завдання) – мотиваційний
етап;
2.Забезпечення діяльності (створення
умов для успішного вирішення
навчального завдання) –підготовчий,
робочий етап;
3.Порівняння отриманих результатів з
очікуваними (усвідомлення ставлення до
результатів своєї навчальної праці) –
результативний етап.
Отже, якщо ситуація успіху створюється
вчителем послідовно і свідомо, її
3.Порівняння отриманих результатів з
очікуваними (усвідомлення ставлення
до результатів своєї навчальної праці) –
результативний етап.
Отже, якщо ситуація успіху створюється
вчителем послідовно і свідомо, її
структура повинна врахувати всі
перелічені компоненти.
Створення ситуації успіху на
мотиваційному етапі навчальної
діяльності
Дослідження психологів свідчать, що рівень
засвоєння людиною знань істотно залежить
від рівня сформованості її мотивації
навчитися.
Тож давайте проаналізуємо, як провести
мотиваційний етап уроку так, щоб створити
ситуацію успіху для того учня.
Перед учителем стоїть завдання:
сформувати в учня настанову на
успішне виконання завдання
Інакше кажучи, вчитель повинен
сформувати в учнів мотив досягнення
мети.
Але при цьому вчитель часто
зустрічається з неадекватною
реакцією учнівського колективу:
1.Хтось уже виконував подібне
завдання, і його результати
виявились невдалими, так що у цієї
категорії учнів уже сформоване
негативне ставлення на успішне
виконання завдання.
2.Інша група учнів не стикалась з
такою роботою, тому вони не знають,
чого можна очікувати від майбутньої
діяльності.
3.Третя група, яка виконувала потрібні
завдання і успішно з ними впоралася,
знаходиться у стані мобілізації, готова
виконувати навчальне завдання.
Зрозуміло, що найлегше вчителю буде
працювати з учнями третьої групи, де
необхідно лише активізувати позитивні
емоції, які діти пережили раніше.
У другої групи учнів слід передбачити
емоційну реакцію, намалювати
перспективу вдалого виконання
завдання, пов`язавши її з тими чи
іншими умовами діяльності, які в
минулому забезпечували успіх.
Найбільш клопітною буде робота
першою групою учнів.
Перш за все доведеться нейтралізувати
спогади про невдачу в попередній
діяльності, а потім створити перспективу
для нової.
Зробити це можна, наприклад, так:
дати завдання учневі попрацювати над
своїми помилками, або повідомити його,
що завдання для нього змінено
порівняно з попереднім і т. д.
Учитель може запропонувати різні
варіанти мотивів досягнення ситуації
успіху:
прагнення самостійно розв`язати цікаві
задачі;
завоювати авторитет у своїх товаришів;
стати першим;
розглядати свою діяльність з точки зору
її корисності для інших людей;
встановити нові контакти між
товаришами у ході виконання завдання
тощо.
Отже, на етапі мотивації навчальної
діяльності учитель організовує певні
ситуації з метою активізувати чи
нейтралізувати емоції для наступної
діяльності
На етапі мотивації створення ситуації
успіху більшою мірою визначається
психологічними аспектами.
Тут доречним буде використання в
роботі вчителя таких психологопедагогічних прийомів, як:
Ефект Розенталя, або „Ефект
навіювання”: „Ти це можеш”, „Тобі це
вдається” тощо.
Якщо педагог буде переконувати учнів
у реальності успіху, то успіх прийде.
Англійський учений Стоуенс довів, що
учні, яких заохочували, досягли значно
більших успіхів, ніж ті, кого ніяк не
заохочували.
Прийом „Емоційне погладжування” –
це констатація будь-якого факту успіху,
прищеплювання дитині віри в себе,
відкритість учителя для довіри і співчуття.
◦ Прийом „Анонсування” –
репетиція майбутньої дії, яка створює
психологічний настрій на успіх перед
класом.
Це можуть бути додаткові індивідуальні
заняття з окремими учнями чи
заздалегідь оголошенні запитання
самостійної роботи.
Прийом „Шикуйсь!” містить такі кроки:
психологічна атака;
емоційне блокування;
вибір головного напрямку;
вибір рівних можливостей;
несподіване порівняння;
стабілізація.
Цей прийом полягає в тому, щоб:
учителем блокувалось припущення на
невдачу в діяльності учня;
відволікалася увага школяра від
чергового неуспіху;
вчитель повинен знайти той напрямок
діяльності, яким учень зможе
реалізувати себе набагато краще, тим
самим забезпечити його на успіх, на
стабільність у навчанні.
Розглянемо деякі
алгоритми створення ситуацій успіху та
методику їх реалізації:
Прийом „Даю шанс” – це заздалегідь
підготовлена вчителем ситуація, в якій
учень отримує можливість зненацька
для себе розкрити свої можливості.
Прийом “ Зняття страху”-
допомогає перебороти невпевненість у
власних силах (Люди вчаться на своїх
помилках і знаходять інші шляхи
вирішення проблем).
Прийом “Авансування успішного
результату” –
допомогає вчителю висловити тверду
переконаніність у тому, що його учень
обов’язково впорається з поставленим
завданням.
Це, в свою чергу, переконує дитину у
своїх силах і можливостях.
“У тебе обов’язково вийде”, “Я навіть не
сумніваюсь у позитивному результаті” і
т. д.
Прийом “Прихований інструктаж”
Допомагає дитині уникнути поразки.
Досягається шляхом побажання,
наприклад:
Можливо краще почати з ...,
Виконуючи роботу не забудьте про ...
Прийом “Внесення мотиву”.
Показує дитині заради чого, кого
здійснюється ця діяльність, кому буде
добре після виконання, наприклад, “Без
твоєї допомоги твоїм друзям не
впоратись...” тощо.
Прийом “Персональна винятковість.”
Визначає важливість зусиль дитини в
діяльності, що здійснюється або
здійснюватиметься, наприклад:
Тільки ти міг би…
Тільки тобі і можу доручити… і т.п.
Прийом “Висока оцінка деталі”.
Допомагає емоційно пережити не
результат в цілому, а якої її окремої
деталі:
Найбільше мені сподобалось у твоїй
роботі…
Найбільше тобі вдалося…
Прийом „Еврика”.
Створюються умови, за яких дитина,
виконуючи навчальне завдання,
несподівано відкриває в собі невідомі
досі здібності.
Завдання вчителя – помітити це глибоко
особисте відкриття, всіляко підтримати
дитину, поставити нову мету і надихнути
на її досягнення.
Допомога вчителя у створенні ситуації
відкриття має бути ненав`язливою,
прихованою.
Створюючи ситуації успіху на етапі
організації навчальної діяльності, слід
пам`ятати кілька основних правил:
у кожній дитині є задатки, які можуть
розвинутися у здібності;
Побачити їх, відчути, розвити – це
справа педагога;
ставлення до дитини як до рівної, як до
себе, спілкування, що повністю включає
грубість, різкість, образливий тон, має
стати обов`язковою нормою всієї
педагогічної діяльності;
Ставлення до дитини:
як до рівної,
як до себе,
спілкування, що повністю виключає:
- грубість,
- різкість,
- образливий тон
має стати обов`язковою нормою всієї
педагогічної діяльності;
чим більше напрямків діяльності, в яких
бере участь дитина, тим більше в неї
можливостей знайти себе;
кількість і різноманітність ситуацій і
обставин, в тому числі і штучно
створених, у які може потрапити
дитина, визначають шляхи її сьогодення
і віддаленого інтересу та можливі шляхи
успіху.
ТИПИ УСПІХУ:
Неочікувана радість – це почуття
задоволення від того, що результати
діяльності учня перевершили його
очікування.
З педагогічної та психологічної точки
зору – це результат продуманої,
підготовленої діяльності вчителя.
Спільна радість – полягає в тому, щоб учень
досяг необхідної для себе реакції колективу.
Вона може бути підготовленою вчителем
або спонтаною.
Спільною радістю вважають тільки ті реакції
колективу, які дають можливість дитині
відчутні себе задоволеним, стимулюють її
зусиля.
Це, перш за все, має бути емоційний відгук
оточуючих на успіх члена свого колективу.
Важливо, щоб у досягненнях кожного
школяра всі бачили результати своєї
праці, а сама дитина розуміла, що її
радість – це радість підтримки,
отримання статусу „свій серед своїх”.
Зрештою у тому, як реагує дитячий
колектив на успіхи або невдачі своїх
учителів, виявляється його моральна
сутність.
Радість пізнання – це радість пізнання
нового, хоча вона по своїй суті
альтруїстична (виникає на основі
допомоги, підтримки інших людей).
Пізнання спираїться на самоосвіту й
самопізнання.
Така радість не може вирости на
пустому місці, появитися без серйозних
причин. Це слід клопіткої роботи
учителя –учня-учнів.
ВИСНОВОК:
1.Ситуація успіху досягається тоді, коли
сама дитина визначає цей результат як
успіх.
2 Усвідомлення ситуації успіху самим
учнем, розуміння її значимості виникає у
школяра після здолання своєї боязкості,
невміння, незнання, психологічного
враження та інших видів труднощів.
3. Завдання педагога :
допомогти особистості дитини зрости в
успіху;
дати відчути радість від здолання
труднощів;
дати зрозуміти, що задарма в житті в
житті нічого не дається, скрізь необхідно
докласти зусиль.
І успіх буде еквівалентним витраченим
зусиллям.
ШАНОВНІ КОЛЕГИ !
Дайте, будь ласка, відповідь на такі
запитання:
1.Ваше ставлення до технології “Створення
ситуації успіху”.
2.Як Ви оцінюєте стан “Створення ситуації
успіху у Вашому навчальному закладі”.
3.Які ще методичні рекомендації, ідеї,
міркування щодо “Створення ситуації успіху”,
Ви можете запропонувати учасникам нашого
семінару ?
ВДЯЧНІ ВАМ ЗА ВІДВЕРТІСТЬ, ЗА ПОРАДИ
Slide 100
Створення ситуації успіху
та шляхи її реалізації
на уроці як складової якості
навчально-виховного процесу
Мета: Удосконалити методику
створення ситуації успіху та шляхів
її реалізації на уроці як стежки, що
веде до того куточка дитячого
серця, в якому горить вогник
бажання бути гарним.
На
відміну від традиційного розуміння
освіти як суми знань та навичок, нині освіту
починають розглядати як процес
становлення особистості .
Причому особистості, здатної до:
самоосвіти,
саморозвитку,
самовдосконалення,
яка вміє використовувати набуті знання,
яка прагне реалізувати себе,
спроможна змінити на краще своє життя,
життя своєї держави.
Алгоритм
створення та досягнення ситуації успіху
твердження про “Ситуацію успіху”;
особистісно-орієнтований підхід у справі
навчання та виховання - основа педагогічної
технології “Створення ситуації успіху”;
роль “Ситуації успіху” у навчальній діяльності;
створення “Ситуації успіху” на мотиваційному
етапі навчальної діяльності;
психолого-педагогічні прийоми при створенні
“Ситуації успіху”;
методика реалізації “Ситуації успіху”;
Виходячи із Положень Закону України “Про
освіту” завдання школи сьогодні полягає в
тому, щоб:
Виховувати в учнів здатність:
долати життєві труднощі;
самостійно приймати рішення;
розвивати себе як особистість, здатну:
робити вибір і контролювати своє життя;
брати на себе відповідальність за свої дії;
захищати себе і свої життєві цінності;
діяти відповідно до них;
піклуватись про інших;
Завдання вчителів:
прищепити учням потребу до здобуття
знань;
створити такі умови, щоб процес
здобуття знань був для них цікавим,
потрібним, комфортним;
і тому пріоритетним завданням вчителя
під час навчально-виховної діяльності є
створення ситуації успіху.
Що означає “Ситуація успіху?”
Ситуація успіху - це суб'єктивний
психічний стан задоволення наслідком
своєї фізичної, розумової праці чи
моральної напруги.
Успіх у навчанні - єдине джерело
внутрішніх сил дитини, які породжують
енергію для переборення труднощів,
бажання вчитися.
В.Сухомлинський
Ситуація успіху дарує атмосферу
приязні та взаємодопомоги, впевненості
і захищеності.
Учитель зобов’язаний створити джерело
внутрішніх сил дитини, джерело, яке дає
енергію для подолання труднощів і
формування бажання вчитися.
Використання ситуації успіху має
сприяти підвищенню робочого тонусу,
збільшенню продуктивності навчальної
роботи, а також допомогти учням
усвідомити себе повноцінною
особистістю і, відповідно, забезпечити
успіх у навчанні.
Основою педагогічної технології
“Створення ситуації успіху” є
особистісно-орієнтований підхід у справі
навчання та виховання.
А тому звернемося до рекомендацій
щодо особистісно-орієнтовного підходу
навчання та виховання.
–
Особистісно орієнтоване навчання
це навчання, центром якого є
особистість дитини, її самобутність та
самостійність: суб'єктивний досвід
кожного спочатку розкривається, а
потім узгоджується зі змістом освіти.
Визнання учня ключовою фігурою
всього освітнього процесу – це і є
особистісно орієнтована педагогіка.
У свідомості учня це має такий
вигляд: «Все, що я пізнаю, я знаю,
для чого мені потрібно і де я можу ці
знання застосувати».
Для педагога - це прагнення знайти
розумний баланс між знаннями,
уміннями та навичками учня.
Сучасність вимагає навчити учнів:
- самостійно та творчо розв'язувати
проблеми;
- шукати нову інформацію й робити
висновки, а не подавати дітям готові
знання.
В особистісно-орієнтованому підході
вчителю насамперед потрібен високий
рівень педагогічної майстерності, який
базується на розвитку:
дидактичних;
організаторських;
комунікативних;
науково-пізнавальних;
емоційних;
та поведінкових компонентностей;
-
-
Цілі особистісно орієнтованого
навчання полягають у тому, щоб:
визначити життєвий досвід кожного
учня;
його пізнавальні здібності;
рівень інтелекту;
інтереси, які спочатку треба розкрити,
а потім розвинути у навчальному
процесі;
Цілі особистісно орієнтованого навчання
полягають у тому, щоб:
Формувати позитивну мотивацію учнів до:
-
пізнавальної діяльності;
-
потребу в самопізнанні;
-
потребу в самореалізаціїї;
-
та потребу у самовдосконаленні школярів;
Цілі особистісно орієнтованого навчання
полягають у тому, щоб:
Озброїти учнів механізмом:
адаптації;
саморегуляції;
самозахисту;
самовиховання;
Цілі особистісно орієнтованого навчання
полягають у тому, щоб:
Розвинути індивідуальні позитивні
здібності кожного школяра;
Сформувати культуру життєдіяльності
максимально виявити і використати
індивідуальний досвід учня;
Правильно визначати лінії поведінки.
Основні принципи
особистісно-орієнтованого
навчання:
1. Принцип «розвивальної допомоги»
не робити за учня;
не вказувати йому, що робити,
а допомогти пробувати власні сили і власну
активність;
потрібно добитись, щоб учень сам обирав
рішення і відповідав за них.
Звідси - не потрібно подавати готові
знання, а створити умови, в яких
виявляється:
-
власна пізнавальна активність учня;
-
і він визначить для себе цілі, зміст та
методи роботи, власні цінності.
-
Навчання повинно бути дослідницьким
Це час, протягом якого діти вчаться:
самостійно діяти;
- дискутувати;
- приймати рішення.
-
При цьому розвивається самосвідомість і
самореалізується особистість.
Принцип - «свобода вміння»
- учні вільно обговорюють
проблеми;
- співпрацюють один з одним,
- а вчитель виступає в ролі
старшого члена колективу,
консультанта, джерела досвіду
Принцип - «свобода вміння»
Учителю:
-недостатньо
процес;
організувати навчальний
- потрібно ще визначити спосіб засвоєння
знань, тобто оприділити види діяльності
учня на уроці.
Основні вимоги до особистісноорієнтованого уроку:
раціональна єдність словесних,
наукових і практичних методів
навчання;
зв'язок з раніше вивченим досвідом,
набутим учнем;
Основні вимоги до особистісно
орієнтованого уроку:
-формування вмінь в учнів самостійно
здобувати знання і застосовувати їх на
практиці;
-заохочення прагнень учнів знаходити свій
спосіб роботи з навчальним матеріалом.
Метою
особистісноорієнтованого уроку є:
- створення умов для виявлення
пізнавальної активності учнів
Засобами досягнення вчителем цієї мети
можуть бути:
використання різних форм та методів
навчальної діяльності, які дозволяють
розкрити суб'єктивний досвід учнів;
створення атмосфери зацікавленості
кожного учня в результатах роботи
всього класу;
стимулювання учнів до висловлювань,
використання різних способів виконання
завдань без побоювань помилитися,
отримати хибну відповідь тощо;
Засобами досягнення вчителем цієї мети
можуть бути:
використання протягом уроку
дидактичного матеріалу, який дозволяє
отримати учневі найбільш значущі для
нього вид та форму змісту навчального
матеріалу;
оцінювання досягнень учня протягом
усього процесу його діяльності, а не
тільки за кінцевим результатом;
Засобами досягнення вчителем цієї мети
можуть бути:
заохочення прагнень учня знаходити свій
спосіб роботи;
аналізувати протягом уроку роботи інших
учнів; вибирати та засвоювати найбільш
раціональні з них;
створення на уроці педагогічних ситуацій
спілкування, які б дозволяли кожному учневі
виявляти ініціативу, самостійність, виборність у
справах роботи;
створення обстановки для природного
самовираження учня.
Технологія
особистісноорієнтованогоуроку
Для проведення особистісноорієнтованого уроку вчитель має
оволодіти його основними етапами:
1.
2.
3.
4.
5.
6.
7.
8.
Орієнтації.
Визначення мети.
Проектування.
Організації.
Реалізації.
Контролю.
Коригування.
Оцінювання
1. Етап орієнтації включає:
орієнтацію на позитивну роботу;
орієнтацію на визначення особистісного
досвіду учнів;
пов'язання цього досвіду з проблемами
навчального матеріалу.
2. Етап визначення мети передбачає:
визначення на уроці разом з учнями
значущої мети здійснення тієї діяльності,
яка запланована вчителем (учні повинні
зрозуміти, що може дати робота учням
саме на цьому уроці для складання,
наприклад, тематичного заліку,
державної атестації, свого майбутнього
життя тощо);
визначення показників досягнення
поставлених завдань;
3. Етап проектування включає:
передбачення залучення учнів до
виконання ними випереджальних
завдань;
підготовки повідомлень;
рефератів;
виготовлення та відбору наочності;
складання плану роботи тощо;
Етап організації виконання плану
діяльності передбачає:
Подання можливих варіантів і
способів виконання навчальної
діяльності (усна чи письмова форма,
індивідуальна робота чи робота в
групах, робота з текстом чи з іншими
засобами одержання інформації);
Етап організації виконання плану
діяльності передбачає:
2.Представлення учнями вибору способу
фіксації нового матеріалу (конспект,
схема, таблиця, опора, план, тези,
висновки тощо);
3.Варіативність домашнього завдання
(диференціація за рівнем складності та
способом виконання).
Етап контрольно-оцінювальний:
1.Залучення учнів до контролю за
перебігом навчальної діяльності шляхом
заохочення їх до різних видів контролю,
самоконтролю, взаємоконтролю, роботи
в групах;
2.Участь учнів у виправленні помилок і
недоліків у знаннях, усвідомлення їх
причин шляхом взаємо та самоаналізу;
Етап контрольно-оцінювальний:
3.Надання учням можливості самостійно
або за участі вчителя, інших учнів
порівнювати отримані ним результати з
критеріями стандарту, закладеного у
навчальній програмі;
4.Використання механізмів оцінного
методу (позитивного ставлення до
успіхів школяра);
Етап контрольно-оцінювальний:
5.Використання механізмів оцінного
методу (позитивного ставлення до
успіхів школяра).
6.Оцінювання (виставлення рівневих
оцінок за дванадцятибальною системою
оцінювання навчальних досягнень,
поурочного бала, рейтинг) не тільки
результатів, а й самого процесу
навчання.
6. Заключний етап передбачає:
усвідомлення учнями ситуації
досягнення мети;
відчуття успіху;
підкріплення позитивної мотивації
стосовно власної діяльності.
Методи та засоби психолого-педагогічної
підтримки діяльності учнів
заохочення;
навчально-пізнавальна гра;
створення ситуації успіху;
створення ситуації пізнавального інтересу;
створення проблемної ситуації;
спонукання до пошуку альтернативних
рішень;
виконання творчих завдань;
кооперація учнів;
створення ситуації взаємодопомоги тощо.
Висновок може бути таким: особистісноорієнтоване навчання ЦЕ–
загальнодидактичний принцип
індивідуального підходу до учнів.
Таке твердження ми дослідимо та
пояснимо за допомогою такого факту:
Відомий російський психолог
Л.С. Виготський своє теорією доводить,
що розум будь-якої людини має дві зони
розвитку: А і Б.
Перша зона (А) – це зона актуального
розвитку.
У цю зону потрапляють завдання, які
дитина може виконати сама без
допомоги вчителя.
Друга зона (В) – це зона найближчого
розвитку
Сюди потрапляють завдання, які дитина сама
виконати не може, але може з ними
впоратися з допомогою вчителя.
Зона найближчого розвитку, - це зона
“наступного дня”.
Те, що сьогодні є зона найближчого
розвитку, завтра у процесі навчання повинно
стати зоною актуального розвитку. Учитель
не повинен давати готову інформацію, адже
таке навчання може загальмувати мислення
дитини. А за допомогою вміло підібраних
запитань педагог підводить школяра до
правильної відповіді, розв’язку.
Те, що сьогодні є зоною найближчого
розвитку, завтра у процесі навчання
повинно стати зоною актуального
розвитку.
Учитель не повинен давати готову
інформацію, адже таке навчання може
загальмувати мислення дитини.
А за допомогою вміло підібраних
запитань педагог підводить школяра до
правильної відповіді, розв’язку.
Отже, як бачимо із цього прикладу, щоб
відбулися розвиток і навчання учнів,
завдання повинні потрапляти лише в
зону найближчого розвитку
(за Л.С. Виготським).
Припустимо, що два учні навчались в
одній школі, в одних і тих самих
учителів, закінчили школу з відзнакою,
рівень їхнього розвитку все одно буде
різним.
Ще більше відрізняється розвиток учнів
класу, які згідно з 12- бальною
системою досягли початкового і
високого рівнів.
Тому зрозуміло, що до таких дітей треба
підходити індивідуально, тобто ставити
перед ними різні завдання.
Якщо для цілого класу поставити одне
завдання, то для одних учнів воно
потрапить у зону актуального розвитку,
для інших – у зону найближчого
розвитку.
Отже, одне завдання для всього класу
ставити не бажано і не потрібно, а
здійснювати якісний особистісноорієнтований підхід до навчання та
виховання на практиці нам заважає ряд
причин, зокрема:
Причина 1. Щоб підійти індивідуально
до кожного учня, необхідно знати його
психологічні, фізіологічні та соціальні
особливості.
Лише психологія нараховує кілька
десятків індивідуальних особливостей
особистості. Це різні види уваги, уяви,
мислення, сприйняття, темпераменту,
характеру і т.д.
Пам’ять також поділяється більш ніж
на 10 типів: короткочасна,
довготривала, оперативна, рухова,
зорова, слухова, емоційна, словеснологічна і т.д.;
Причина 2. Виявити всі ці психологічні,
фізіологічні та соціальні особливості
вчитель без допомоги психолога, лікаря,
соціолога не може;
Причина 3.Навіть якщо теоретично
припустити, що в кожної дитини
виявили всі ці особливості, вчитель не
зможе запам’ятати їх у такій кількості
дітей, оскільки він одночасно навчає
свого предмета не один десяток учнів,
кожен з яких має не один десяток таких
особливостей.
Нарешті, якщо вчителю все-таки
вдається запам’ятати всі особливості
кожної дитини, він не зможе підійти
індивідуально тому, що урок триває
всього 40-45 хв, протягом яких
неможливо фізично попрацювати з
кожним учнем класу індивідуально.
Отже, існує суперечність: з одного боку,
вимоги до особистісно-орієнтованого
навчання, а з іншого причини, що
унеможливлюють якісне впровадження
цієї педагогічної технології у навчальновиховний процес.
Який же вихід з ситуації, що склалася ?
Філософія вчить, що джерелом і
рушійними силами будь-якого процесу
(у тому числі й навчального) є
розв’язання суперечностей і тому,
щоб навчальний процес розвивався,
вчителю необхідно вміти виявляти
суперечність навчального процесу, а
також вміти розв’язувати її.
Дана суперечність розв’язується шляхом
диференційованого підходу до учнів.
Диференціація (від лат. Differentia –
різниця, відмінність) – розчленування
цілого на якісно відмінні частини.
Розв’язування таких суперечностей
називається підходом до навчання.
Цей підхід, для прикладу, можна
здійснити таким чином:
Учнів класу розподілити на групи за
рівнем розвитку.
Критерії, якими слід керуватися - це
успішність.
Таких груп, наприклад, може бути
чотири:
низький рівень;
середній рівень;
достатній рівень;
високий рівень.
Зрозуміло, що такий поділ не
аргументується для учнів, для того щоб
у слабшого школяра не сформувалася
занижена самооцінка, а в сильного –
завищена.
Якщо учні однієї з груп підвищують свій
рівень – їх слід перевести до наступної
групи і навпаки.
Для кожної групи пропонуються різні за
ступенем складності завдання.
Диференційований підхід можна
здійснювати при різних формах
навчального процесу: під час уроку,
лабораторного заняття, екскурсії.
Під час проведеного уроку методом бесіди,
запитань слід орієнтувати учнів на певну
групу.
При цьому обов’язково слід враховувати,
щоб запитання було точним, стислим, не
мало елементів підказки.
Під час проведення уроку методом
пояснення, розповіді диференційований
підхід неможливий, оскільки вчитель будує
свою розповідь, орієнтуючись на
середнього учня,
але під час закріплення нового матеріалу
чи пояснення домашнього завдання учням
можна запропонувати різнорівневі
завдання.
Завершальним етапом навчальної
діяльності на уроці є:
усвідомлення ситуації досягнення мети;
переживання ситуації успіху;
підкріплення позитивної мотивації щодо
самої діяльності.
Ситуація успіху досягається тоді, коли
сама дитина визначає цей результат як
успіх.
Усвідомлення ситуації успіху самим
учнем, розуміння її значимості виникає у
суб'єкта після здолання своєї боязкості,
невміння, незнання, психологічного
враження та інших видів труднощів.
Роль “Ситуації успіху” у навчальній
діяльності
За останні роки термін
„Ситуація успіху” став звичним для
педагогів.
Ніхто не заперечує, що саме позитивні
емоції можуть стати для дитини одним
з найважливіших стимулів у навчанні,
але при цьому ми забуваємо про те, що
в педагогів не існує єдиного рецепта чи
правила, як саме створювати ситуації
успіху тому, що це слід на основі
індивідуального підходу, зважено, з
урахуванням багатьох факторів.
Діти прощають багато чого, але не
вибачають байдужість.
За відгуками дітей, найкращі їхні
вчителі вели уроки так, що здавалося,
ніби весь урок вони зайняті саме тобою.
Як цього досягти?
Іноді це „Іскра Божа”,
а частіше – майстерність, доведена до
мистецтва.
Важливо мати на увазі, що навіть
одноразове переживання успіху може
докорінно змінити психологічне
самопочуття дитини.
Ситуація успіху може стати пусковим
механізмом подальшого розвитку
особистості.
Безперечно, переживання успіху навіює
людині впевненість у власних силах.
З`являється бажання знову досягти
добрих результатів, виникає відчуття
внутрішнього благополуччя, що, у свою
чергу, покращує ставлення до
навколишнього світу.
На перший погляд здається, що вчитель,
кілька разів давши учню можливість
відчути успіх, далі вже само собою
забезпечує високий рівень мотивації,
інтересу, пізнавальної активності.
Але може бути й протилежний
результат: постійна успішність здатна
сформувати байдуже ставлення до
навчання.
Крім того, постійне очікування лише
позитивного результату згубно впливає
на розвиток вольових якостей учня:
він ухиляється від подолання
труднощів;
губиться в складних ситуаціях
(навчальних та життєвих);
у його поведінці починає домінувати
мотив „уникнення невдач”.
Досвідчені психологи та педагоги
попереджують про можливість
негативних наслідків пережитого успіху.
Чому ж виникає такий парадокс?
По-перше, успіх, що діставався ціною
незначних зусиль, може призвести до
переоцінки, точніше, до завищеної
оцінки своїх можливостей.
По-друге, за сильним переживанням
будь-якої емоції обов`язково настає
релаксація (розслаблення).
І якщо в цей період запропонувати
людині якусь діяльність, то, швидше за
все, ця діяльність буде менш успішною,
ніж попередня.
По-третє, переживання успіху може бути
потьмареним, якщо результат, важливий
і значимий для самого учня, не буде
адекватно оцінений іншими людьми.
І нарешті:
Емоція успіху не стане сильним
переживанням, якщо результати діяльності
не значимі для її суб`єкта.
Дитина, особливо на початку навчання,
однаково інтенсивно переживає успіх у
„головних” і „неголовних” навчальних
предметах.
Але часто знижують цю інтенсивність:
„12 балів з музики ! Та краще б ти
отримав 12 балів з читання”.
Знижуючи значимості успіху, що
переживається дитиною, ми, дорослі,
впливаємо на формування у дитини
ставлення до навчального процесу в
цілому.
Ось чому, оцінюючи дітей, необхідно
виходити з індивідуальних особливостей
кожного учня.
Просування вперед треба заохочувати,
підбадьорювати, щоб дитина не
відчувала невдачу, порівнюючи свої
результати з раніше встановленими
нормами, особливо якщо вони для неї
недосяжні.
Отже, ситуація успіху у навчальній
діяльності створюється вчителем або ж
психологом.
Як і будь-яку іншу діяльність, навчання
можна уявити у вигляді простого
ланцюжка дій:
1. Установка на діяльність (емоційна
підготовка учнів на вирішення
навчального завдання) – мотиваційний
етап;
2.Забезпечення діяльності (створення
умов для успішного вирішення
навчального завдання) –підготовчий,
робочий етап;
3.Порівняння отриманих результатів з
очікуваними (усвідомлення ставлення до
результатів своєї навчальної праці) –
результативний етап.
Отже, якщо ситуація успіху створюється
вчителем послідовно і свідомо, її
3.Порівняння отриманих результатів з
очікуваними (усвідомлення ставлення
до результатів своєї навчальної праці) –
результативний етап.
Отже, якщо ситуація успіху створюється
вчителем послідовно і свідомо, її
структура повинна врахувати всі
перелічені компоненти.
Створення ситуації успіху на
мотиваційному етапі навчальної
діяльності
Дослідження психологів свідчать, що рівень
засвоєння людиною знань істотно залежить
від рівня сформованості її мотивації
навчитися.
Тож давайте проаналізуємо, як провести
мотиваційний етап уроку так, щоб створити
ситуацію успіху для того учня.
Перед учителем стоїть завдання:
сформувати в учня настанову на
успішне виконання завдання
Інакше кажучи, вчитель повинен
сформувати в учнів мотив досягнення
мети.
Але при цьому вчитель часто
зустрічається з неадекватною
реакцією учнівського колективу:
1.Хтось уже виконував подібне
завдання, і його результати
виявились невдалими, так що у цієї
категорії учнів уже сформоване
негативне ставлення на успішне
виконання завдання.
2.Інша група учнів не стикалась з
такою роботою, тому вони не знають,
чого можна очікувати від майбутньої
діяльності.
3.Третя група, яка виконувала потрібні
завдання і успішно з ними впоралася,
знаходиться у стані мобілізації, готова
виконувати навчальне завдання.
Зрозуміло, що найлегше вчителю буде
працювати з учнями третьої групи, де
необхідно лише активізувати позитивні
емоції, які діти пережили раніше.
У другої групи учнів слід передбачити
емоційну реакцію, намалювати
перспективу вдалого виконання
завдання, пов`язавши її з тими чи
іншими умовами діяльності, які в
минулому забезпечували успіх.
Найбільш клопітною буде робота
першою групою учнів.
Перш за все доведеться нейтралізувати
спогади про невдачу в попередній
діяльності, а потім створити перспективу
для нової.
Зробити це можна, наприклад, так:
дати завдання учневі попрацювати над
своїми помилками, або повідомити його,
що завдання для нього змінено
порівняно з попереднім і т. д.
Учитель може запропонувати різні
варіанти мотивів досягнення ситуації
успіху:
прагнення самостійно розв`язати цікаві
задачі;
завоювати авторитет у своїх товаришів;
стати першим;
розглядати свою діяльність з точки зору
її корисності для інших людей;
встановити нові контакти між
товаришами у ході виконання завдання
тощо.
Отже, на етапі мотивації навчальної
діяльності учитель організовує певні
ситуації з метою активізувати чи
нейтралізувати емоції для наступної
діяльності
На етапі мотивації створення ситуації
успіху більшою мірою визначається
психологічними аспектами.
Тут доречним буде використання в
роботі вчителя таких психологопедагогічних прийомів, як:
Ефект Розенталя, або „Ефект
навіювання”: „Ти це можеш”, „Тобі це
вдається” тощо.
Якщо педагог буде переконувати учнів
у реальності успіху, то успіх прийде.
Англійський учений Стоуенс довів, що
учні, яких заохочували, досягли значно
більших успіхів, ніж ті, кого ніяк не
заохочували.
Прийом „Емоційне погладжування” –
це констатація будь-якого факту успіху,
прищеплювання дитині віри в себе,
відкритість учителя для довіри і співчуття.
◦ Прийом „Анонсування” –
репетиція майбутньої дії, яка створює
психологічний настрій на успіх перед
класом.
Це можуть бути додаткові індивідуальні
заняття з окремими учнями чи
заздалегідь оголошенні запитання
самостійної роботи.
Прийом „Шикуйсь!” містить такі кроки:
психологічна атака;
емоційне блокування;
вибір головного напрямку;
вибір рівних можливостей;
несподіване порівняння;
стабілізація.
Цей прийом полягає в тому, щоб:
учителем блокувалось припущення на
невдачу в діяльності учня;
відволікалася увага школяра від
чергового неуспіху;
вчитель повинен знайти той напрямок
діяльності, яким учень зможе
реалізувати себе набагато краще, тим
самим забезпечити його на успіх, на
стабільність у навчанні.
Розглянемо деякі
алгоритми створення ситуацій успіху та
методику їх реалізації:
Прийом „Даю шанс” – це заздалегідь
підготовлена вчителем ситуація, в якій
учень отримує можливість зненацька
для себе розкрити свої можливості.
Прийом “ Зняття страху”-
допомогає перебороти невпевненість у
власних силах (Люди вчаться на своїх
помилках і знаходять інші шляхи
вирішення проблем).
Прийом “Авансування успішного
результату” –
допомогає вчителю висловити тверду
переконаніність у тому, що його учень
обов’язково впорається з поставленим
завданням.
Це, в свою чергу, переконує дитину у
своїх силах і можливостях.
“У тебе обов’язково вийде”, “Я навіть не
сумніваюсь у позитивному результаті” і
т. д.
Прийом “Прихований інструктаж”
Допомагає дитині уникнути поразки.
Досягається шляхом побажання,
наприклад:
Можливо краще почати з ...,
Виконуючи роботу не забудьте про ...
Прийом “Внесення мотиву”.
Показує дитині заради чого, кого
здійснюється ця діяльність, кому буде
добре після виконання, наприклад, “Без
твоєї допомоги твоїм друзям не
впоратись...” тощо.
Прийом “Персональна винятковість.”
Визначає важливість зусиль дитини в
діяльності, що здійснюється або
здійснюватиметься, наприклад:
Тільки ти міг би…
Тільки тобі і можу доручити… і т.п.
Прийом “Висока оцінка деталі”.
Допомагає емоційно пережити не
результат в цілому, а якої її окремої
деталі:
Найбільше мені сподобалось у твоїй
роботі…
Найбільше тобі вдалося…
Прийом „Еврика”.
Створюються умови, за яких дитина,
виконуючи навчальне завдання,
несподівано відкриває в собі невідомі
досі здібності.
Завдання вчителя – помітити це глибоко
особисте відкриття, всіляко підтримати
дитину, поставити нову мету і надихнути
на її досягнення.
Допомога вчителя у створенні ситуації
відкриття має бути ненав`язливою,
прихованою.
Створюючи ситуації успіху на етапі
організації навчальної діяльності, слід
пам`ятати кілька основних правил:
у кожній дитині є задатки, які можуть
розвинутися у здібності;
Побачити їх, відчути, розвити – це
справа педагога;
ставлення до дитини як до рівної, як до
себе, спілкування, що повністю включає
грубість, різкість, образливий тон, має
стати обов`язковою нормою всієї
педагогічної діяльності;
Ставлення до дитини:
як до рівної,
як до себе,
спілкування, що повністю виключає:
- грубість,
- різкість,
- образливий тон
має стати обов`язковою нормою всієї
педагогічної діяльності;
чим більше напрямків діяльності, в яких
бере участь дитина, тим більше в неї
можливостей знайти себе;
кількість і різноманітність ситуацій і
обставин, в тому числі і штучно
створених, у які може потрапити
дитина, визначають шляхи її сьогодення
і віддаленого інтересу та можливі шляхи
успіху.
ТИПИ УСПІХУ:
Неочікувана радість – це почуття
задоволення від того, що результати
діяльності учня перевершили його
очікування.
З педагогічної та психологічної точки
зору – це результат продуманої,
підготовленої діяльності вчителя.
Спільна радість – полягає в тому, щоб учень
досяг необхідної для себе реакції колективу.
Вона може бути підготовленою вчителем
або спонтаною.
Спільною радістю вважають тільки ті реакції
колективу, які дають можливість дитині
відчутні себе задоволеним, стимулюють її
зусиля.
Це, перш за все, має бути емоційний відгук
оточуючих на успіх члена свого колективу.
Важливо, щоб у досягненнях кожного
школяра всі бачили результати своєї
праці, а сама дитина розуміла, що її
радість – це радість підтримки,
отримання статусу „свій серед своїх”.
Зрештою у тому, як реагує дитячий
колектив на успіхи або невдачі своїх
учителів, виявляється його моральна
сутність.
Радість пізнання – це радість пізнання
нового, хоча вона по своїй суті
альтруїстична (виникає на основі
допомоги, підтримки інших людей).
Пізнання спираїться на самоосвіту й
самопізнання.
Така радість не може вирости на
пустому місці, появитися без серйозних
причин. Це слід клопіткої роботи
учителя –учня-учнів.
ВИСНОВОК:
1.Ситуація успіху досягається тоді, коли
сама дитина визначає цей результат як
успіх.
2 Усвідомлення ситуації успіху самим
учнем, розуміння її значимості виникає у
школяра після здолання своєї боязкості,
невміння, незнання, психологічного
враження та інших видів труднощів.
3. Завдання педагога :
допомогти особистості дитини зрости в
успіху;
дати відчути радість від здолання
труднощів;
дати зрозуміти, що задарма в житті в
житті нічого не дається, скрізь необхідно
докласти зусиль.
І успіх буде еквівалентним витраченим
зусиллям.
ШАНОВНІ КОЛЕГИ !
Дайте, будь ласка, відповідь на такі
запитання:
1.Ваше ставлення до технології “Створення
ситуації успіху”.
2.Як Ви оцінюєте стан “Створення ситуації
успіху у Вашому навчальному закладі”.
3.Які ще методичні рекомендації, ідеї,
міркування щодо “Створення ситуації успіху”,
Ви можете запропонувати учасникам нашого
семінару ?
ВДЯЧНІ ВАМ ЗА ВІДВЕРТІСТЬ, ЗА ПОРАДИ
Slide 101
Створення ситуації успіху
та шляхи її реалізації
на уроці як складової якості
навчально-виховного процесу
Мета: Удосконалити методику
створення ситуації успіху та шляхів
її реалізації на уроці як стежки, що
веде до того куточка дитячого
серця, в якому горить вогник
бажання бути гарним.
На
відміну від традиційного розуміння
освіти як суми знань та навичок, нині освіту
починають розглядати як процес
становлення особистості .
Причому особистості, здатної до:
самоосвіти,
саморозвитку,
самовдосконалення,
яка вміє використовувати набуті знання,
яка прагне реалізувати себе,
спроможна змінити на краще своє життя,
життя своєї держави.
Алгоритм
створення та досягнення ситуації успіху
твердження про “Ситуацію успіху”;
особистісно-орієнтований підхід у справі
навчання та виховання - основа педагогічної
технології “Створення ситуації успіху”;
роль “Ситуації успіху” у навчальній діяльності;
створення “Ситуації успіху” на мотиваційному
етапі навчальної діяльності;
психолого-педагогічні прийоми при створенні
“Ситуації успіху”;
методика реалізації “Ситуації успіху”;
Виходячи із Положень Закону України “Про
освіту” завдання школи сьогодні полягає в
тому, щоб:
Виховувати в учнів здатність:
долати життєві труднощі;
самостійно приймати рішення;
розвивати себе як особистість, здатну:
робити вибір і контролювати своє життя;
брати на себе відповідальність за свої дії;
захищати себе і свої життєві цінності;
діяти відповідно до них;
піклуватись про інших;
Завдання вчителів:
прищепити учням потребу до здобуття
знань;
створити такі умови, щоб процес
здобуття знань був для них цікавим,
потрібним, комфортним;
і тому пріоритетним завданням вчителя
під час навчально-виховної діяльності є
створення ситуації успіху.
Що означає “Ситуація успіху?”
Ситуація успіху - це суб'єктивний
психічний стан задоволення наслідком
своєї фізичної, розумової праці чи
моральної напруги.
Успіх у навчанні - єдине джерело
внутрішніх сил дитини, які породжують
енергію для переборення труднощів,
бажання вчитися.
В.Сухомлинський
Ситуація успіху дарує атмосферу
приязні та взаємодопомоги, впевненості
і захищеності.
Учитель зобов’язаний створити джерело
внутрішніх сил дитини, джерело, яке дає
енергію для подолання труднощів і
формування бажання вчитися.
Використання ситуації успіху має
сприяти підвищенню робочого тонусу,
збільшенню продуктивності навчальної
роботи, а також допомогти учням
усвідомити себе повноцінною
особистістю і, відповідно, забезпечити
успіх у навчанні.
Основою педагогічної технології
“Створення ситуації успіху” є
особистісно-орієнтований підхід у справі
навчання та виховання.
А тому звернемося до рекомендацій
щодо особистісно-орієнтовного підходу
навчання та виховання.
–
Особистісно орієнтоване навчання
це навчання, центром якого є
особистість дитини, її самобутність та
самостійність: суб'єктивний досвід
кожного спочатку розкривається, а
потім узгоджується зі змістом освіти.
Визнання учня ключовою фігурою
всього освітнього процесу – це і є
особистісно орієнтована педагогіка.
У свідомості учня це має такий
вигляд: «Все, що я пізнаю, я знаю,
для чого мені потрібно і де я можу ці
знання застосувати».
Для педагога - це прагнення знайти
розумний баланс між знаннями,
уміннями та навичками учня.
Сучасність вимагає навчити учнів:
- самостійно та творчо розв'язувати
проблеми;
- шукати нову інформацію й робити
висновки, а не подавати дітям готові
знання.
В особистісно-орієнтованому підході
вчителю насамперед потрібен високий
рівень педагогічної майстерності, який
базується на розвитку:
дидактичних;
організаторських;
комунікативних;
науково-пізнавальних;
емоційних;
та поведінкових компонентностей;
-
-
Цілі особистісно орієнтованого
навчання полягають у тому, щоб:
визначити життєвий досвід кожного
учня;
його пізнавальні здібності;
рівень інтелекту;
інтереси, які спочатку треба розкрити,
а потім розвинути у навчальному
процесі;
Цілі особистісно орієнтованого навчання
полягають у тому, щоб:
Формувати позитивну мотивацію учнів до:
-
пізнавальної діяльності;
-
потребу в самопізнанні;
-
потребу в самореалізаціїї;
-
та потребу у самовдосконаленні школярів;
Цілі особистісно орієнтованого навчання
полягають у тому, щоб:
Озброїти учнів механізмом:
адаптації;
саморегуляції;
самозахисту;
самовиховання;
Цілі особистісно орієнтованого навчання
полягають у тому, щоб:
Розвинути індивідуальні позитивні
здібності кожного школяра;
Сформувати культуру життєдіяльності
максимально виявити і використати
індивідуальний досвід учня;
Правильно визначати лінії поведінки.
Основні принципи
особистісно-орієнтованого
навчання:
1. Принцип «розвивальної допомоги»
не робити за учня;
не вказувати йому, що робити,
а допомогти пробувати власні сили і власну
активність;
потрібно добитись, щоб учень сам обирав
рішення і відповідав за них.
Звідси - не потрібно подавати готові
знання, а створити умови, в яких
виявляється:
-
власна пізнавальна активність учня;
-
і він визначить для себе цілі, зміст та
методи роботи, власні цінності.
-
Навчання повинно бути дослідницьким
Це час, протягом якого діти вчаться:
самостійно діяти;
- дискутувати;
- приймати рішення.
-
При цьому розвивається самосвідомість і
самореалізується особистість.
Принцип - «свобода вміння»
- учні вільно обговорюють
проблеми;
- співпрацюють один з одним,
- а вчитель виступає в ролі
старшого члена колективу,
консультанта, джерела досвіду
Принцип - «свобода вміння»
Учителю:
-недостатньо
процес;
організувати навчальний
- потрібно ще визначити спосіб засвоєння
знань, тобто оприділити види діяльності
учня на уроці.
Основні вимоги до особистісноорієнтованого уроку:
раціональна єдність словесних,
наукових і практичних методів
навчання;
зв'язок з раніше вивченим досвідом,
набутим учнем;
Основні вимоги до особистісно
орієнтованого уроку:
-формування вмінь в учнів самостійно
здобувати знання і застосовувати їх на
практиці;
-заохочення прагнень учнів знаходити свій
спосіб роботи з навчальним матеріалом.
Метою
особистісноорієнтованого уроку є:
- створення умов для виявлення
пізнавальної активності учнів
Засобами досягнення вчителем цієї мети
можуть бути:
використання різних форм та методів
навчальної діяльності, які дозволяють
розкрити суб'єктивний досвід учнів;
створення атмосфери зацікавленості
кожного учня в результатах роботи
всього класу;
стимулювання учнів до висловлювань,
використання різних способів виконання
завдань без побоювань помилитися,
отримати хибну відповідь тощо;
Засобами досягнення вчителем цієї мети
можуть бути:
використання протягом уроку
дидактичного матеріалу, який дозволяє
отримати учневі найбільш значущі для
нього вид та форму змісту навчального
матеріалу;
оцінювання досягнень учня протягом
усього процесу його діяльності, а не
тільки за кінцевим результатом;
Засобами досягнення вчителем цієї мети
можуть бути:
заохочення прагнень учня знаходити свій
спосіб роботи;
аналізувати протягом уроку роботи інших
учнів; вибирати та засвоювати найбільш
раціональні з них;
створення на уроці педагогічних ситуацій
спілкування, які б дозволяли кожному учневі
виявляти ініціативу, самостійність, виборність у
справах роботи;
створення обстановки для природного
самовираження учня.
Технологія
особистісноорієнтованогоуроку
Для проведення особистісноорієнтованого уроку вчитель має
оволодіти його основними етапами:
1.
2.
3.
4.
5.
6.
7.
8.
Орієнтації.
Визначення мети.
Проектування.
Організації.
Реалізації.
Контролю.
Коригування.
Оцінювання
1. Етап орієнтації включає:
орієнтацію на позитивну роботу;
орієнтацію на визначення особистісного
досвіду учнів;
пов'язання цього досвіду з проблемами
навчального матеріалу.
2. Етап визначення мети передбачає:
визначення на уроці разом з учнями
значущої мети здійснення тієї діяльності,
яка запланована вчителем (учні повинні
зрозуміти, що може дати робота учням
саме на цьому уроці для складання,
наприклад, тематичного заліку,
державної атестації, свого майбутнього
життя тощо);
визначення показників досягнення
поставлених завдань;
3. Етап проектування включає:
передбачення залучення учнів до
виконання ними випереджальних
завдань;
підготовки повідомлень;
рефератів;
виготовлення та відбору наочності;
складання плану роботи тощо;
Етап організації виконання плану
діяльності передбачає:
Подання можливих варіантів і
способів виконання навчальної
діяльності (усна чи письмова форма,
індивідуальна робота чи робота в
групах, робота з текстом чи з іншими
засобами одержання інформації);
Етап організації виконання плану
діяльності передбачає:
2.Представлення учнями вибору способу
фіксації нового матеріалу (конспект,
схема, таблиця, опора, план, тези,
висновки тощо);
3.Варіативність домашнього завдання
(диференціація за рівнем складності та
способом виконання).
Етап контрольно-оцінювальний:
1.Залучення учнів до контролю за
перебігом навчальної діяльності шляхом
заохочення їх до різних видів контролю,
самоконтролю, взаємоконтролю, роботи
в групах;
2.Участь учнів у виправленні помилок і
недоліків у знаннях, усвідомлення їх
причин шляхом взаємо та самоаналізу;
Етап контрольно-оцінювальний:
3.Надання учням можливості самостійно
або за участі вчителя, інших учнів
порівнювати отримані ним результати з
критеріями стандарту, закладеного у
навчальній програмі;
4.Використання механізмів оцінного
методу (позитивного ставлення до
успіхів школяра);
Етап контрольно-оцінювальний:
5.Використання механізмів оцінного
методу (позитивного ставлення до
успіхів школяра).
6.Оцінювання (виставлення рівневих
оцінок за дванадцятибальною системою
оцінювання навчальних досягнень,
поурочного бала, рейтинг) не тільки
результатів, а й самого процесу
навчання.
6. Заключний етап передбачає:
усвідомлення учнями ситуації
досягнення мети;
відчуття успіху;
підкріплення позитивної мотивації
стосовно власної діяльності.
Методи та засоби психолого-педагогічної
підтримки діяльності учнів
заохочення;
навчально-пізнавальна гра;
створення ситуації успіху;
створення ситуації пізнавального інтересу;
створення проблемної ситуації;
спонукання до пошуку альтернативних
рішень;
виконання творчих завдань;
кооперація учнів;
створення ситуації взаємодопомоги тощо.
Висновок може бути таким: особистісноорієнтоване навчання ЦЕ–
загальнодидактичний принцип
індивідуального підходу до учнів.
Таке твердження ми дослідимо та
пояснимо за допомогою такого факту:
Відомий російський психолог
Л.С. Виготський своє теорією доводить,
що розум будь-якої людини має дві зони
розвитку: А і Б.
Перша зона (А) – це зона актуального
розвитку.
У цю зону потрапляють завдання, які
дитина може виконати сама без
допомоги вчителя.
Друга зона (В) – це зона найближчого
розвитку
Сюди потрапляють завдання, які дитина сама
виконати не може, але може з ними
впоратися з допомогою вчителя.
Зона найближчого розвитку, - це зона
“наступного дня”.
Те, що сьогодні є зона найближчого
розвитку, завтра у процесі навчання повинно
стати зоною актуального розвитку. Учитель
не повинен давати готову інформацію, адже
таке навчання може загальмувати мислення
дитини. А за допомогою вміло підібраних
запитань педагог підводить школяра до
правильної відповіді, розв’язку.
Те, що сьогодні є зоною найближчого
розвитку, завтра у процесі навчання
повинно стати зоною актуального
розвитку.
Учитель не повинен давати готову
інформацію, адже таке навчання може
загальмувати мислення дитини.
А за допомогою вміло підібраних
запитань педагог підводить школяра до
правильної відповіді, розв’язку.
Отже, як бачимо із цього прикладу, щоб
відбулися розвиток і навчання учнів,
завдання повинні потрапляти лише в
зону найближчого розвитку
(за Л.С. Виготським).
Припустимо, що два учні навчались в
одній школі, в одних і тих самих
учителів, закінчили школу з відзнакою,
рівень їхнього розвитку все одно буде
різним.
Ще більше відрізняється розвиток учнів
класу, які згідно з 12- бальною
системою досягли початкового і
високого рівнів.
Тому зрозуміло, що до таких дітей треба
підходити індивідуально, тобто ставити
перед ними різні завдання.
Якщо для цілого класу поставити одне
завдання, то для одних учнів воно
потрапить у зону актуального розвитку,
для інших – у зону найближчого
розвитку.
Отже, одне завдання для всього класу
ставити не бажано і не потрібно, а
здійснювати якісний особистісноорієнтований підхід до навчання та
виховання на практиці нам заважає ряд
причин, зокрема:
Причина 1. Щоб підійти індивідуально
до кожного учня, необхідно знати його
психологічні, фізіологічні та соціальні
особливості.
Лише психологія нараховує кілька
десятків індивідуальних особливостей
особистості. Це різні види уваги, уяви,
мислення, сприйняття, темпераменту,
характеру і т.д.
Пам’ять також поділяється більш ніж
на 10 типів: короткочасна,
довготривала, оперативна, рухова,
зорова, слухова, емоційна, словеснологічна і т.д.;
Причина 2. Виявити всі ці психологічні,
фізіологічні та соціальні особливості
вчитель без допомоги психолога, лікаря,
соціолога не може;
Причина 3.Навіть якщо теоретично
припустити, що в кожної дитини
виявили всі ці особливості, вчитель не
зможе запам’ятати їх у такій кількості
дітей, оскільки він одночасно навчає
свого предмета не один десяток учнів,
кожен з яких має не один десяток таких
особливостей.
Нарешті, якщо вчителю все-таки
вдається запам’ятати всі особливості
кожної дитини, він не зможе підійти
індивідуально тому, що урок триває
всього 40-45 хв, протягом яких
неможливо фізично попрацювати з
кожним учнем класу індивідуально.
Отже, існує суперечність: з одного боку,
вимоги до особистісно-орієнтованого
навчання, а з іншого причини, що
унеможливлюють якісне впровадження
цієї педагогічної технології у навчальновиховний процес.
Який же вихід з ситуації, що склалася ?
Філософія вчить, що джерелом і
рушійними силами будь-якого процесу
(у тому числі й навчального) є
розв’язання суперечностей і тому,
щоб навчальний процес розвивався,
вчителю необхідно вміти виявляти
суперечність навчального процесу, а
також вміти розв’язувати її.
Дана суперечність розв’язується шляхом
диференційованого підходу до учнів.
Диференціація (від лат. Differentia –
різниця, відмінність) – розчленування
цілого на якісно відмінні частини.
Розв’язування таких суперечностей
називається підходом до навчання.
Цей підхід, для прикладу, можна
здійснити таким чином:
Учнів класу розподілити на групи за
рівнем розвитку.
Критерії, якими слід керуватися - це
успішність.
Таких груп, наприклад, може бути
чотири:
низький рівень;
середній рівень;
достатній рівень;
високий рівень.
Зрозуміло, що такий поділ не
аргументується для учнів, для того щоб
у слабшого школяра не сформувалася
занижена самооцінка, а в сильного –
завищена.
Якщо учні однієї з груп підвищують свій
рівень – їх слід перевести до наступної
групи і навпаки.
Для кожної групи пропонуються різні за
ступенем складності завдання.
Диференційований підхід можна
здійснювати при різних формах
навчального процесу: під час уроку,
лабораторного заняття, екскурсії.
Під час проведеного уроку методом бесіди,
запитань слід орієнтувати учнів на певну
групу.
При цьому обов’язково слід враховувати,
щоб запитання було точним, стислим, не
мало елементів підказки.
Під час проведення уроку методом
пояснення, розповіді диференційований
підхід неможливий, оскільки вчитель будує
свою розповідь, орієнтуючись на
середнього учня,
але під час закріплення нового матеріалу
чи пояснення домашнього завдання учням
можна запропонувати різнорівневі
завдання.
Завершальним етапом навчальної
діяльності на уроці є:
усвідомлення ситуації досягнення мети;
переживання ситуації успіху;
підкріплення позитивної мотивації щодо
самої діяльності.
Ситуація успіху досягається тоді, коли
сама дитина визначає цей результат як
успіх.
Усвідомлення ситуації успіху самим
учнем, розуміння її значимості виникає у
суб'єкта після здолання своєї боязкості,
невміння, незнання, психологічного
враження та інших видів труднощів.
Роль “Ситуації успіху” у навчальній
діяльності
За останні роки термін
„Ситуація успіху” став звичним для
педагогів.
Ніхто не заперечує, що саме позитивні
емоції можуть стати для дитини одним
з найважливіших стимулів у навчанні,
але при цьому ми забуваємо про те, що
в педагогів не існує єдиного рецепта чи
правила, як саме створювати ситуації
успіху тому, що це слід на основі
індивідуального підходу, зважено, з
урахуванням багатьох факторів.
Діти прощають багато чого, але не
вибачають байдужість.
За відгуками дітей, найкращі їхні
вчителі вели уроки так, що здавалося,
ніби весь урок вони зайняті саме тобою.
Як цього досягти?
Іноді це „Іскра Божа”,
а частіше – майстерність, доведена до
мистецтва.
Важливо мати на увазі, що навіть
одноразове переживання успіху може
докорінно змінити психологічне
самопочуття дитини.
Ситуація успіху може стати пусковим
механізмом подальшого розвитку
особистості.
Безперечно, переживання успіху навіює
людині впевненість у власних силах.
З`являється бажання знову досягти
добрих результатів, виникає відчуття
внутрішнього благополуччя, що, у свою
чергу, покращує ставлення до
навколишнього світу.
На перший погляд здається, що вчитель,
кілька разів давши учню можливість
відчути успіх, далі вже само собою
забезпечує високий рівень мотивації,
інтересу, пізнавальної активності.
Але може бути й протилежний
результат: постійна успішність здатна
сформувати байдуже ставлення до
навчання.
Крім того, постійне очікування лише
позитивного результату згубно впливає
на розвиток вольових якостей учня:
він ухиляється від подолання
труднощів;
губиться в складних ситуаціях
(навчальних та життєвих);
у його поведінці починає домінувати
мотив „уникнення невдач”.
Досвідчені психологи та педагоги
попереджують про можливість
негативних наслідків пережитого успіху.
Чому ж виникає такий парадокс?
По-перше, успіх, що діставався ціною
незначних зусиль, може призвести до
переоцінки, точніше, до завищеної
оцінки своїх можливостей.
По-друге, за сильним переживанням
будь-якої емоції обов`язково настає
релаксація (розслаблення).
І якщо в цей період запропонувати
людині якусь діяльність, то, швидше за
все, ця діяльність буде менш успішною,
ніж попередня.
По-третє, переживання успіху може бути
потьмареним, якщо результат, важливий
і значимий для самого учня, не буде
адекватно оцінений іншими людьми.
І нарешті:
Емоція успіху не стане сильним
переживанням, якщо результати діяльності
не значимі для її суб`єкта.
Дитина, особливо на початку навчання,
однаково інтенсивно переживає успіх у
„головних” і „неголовних” навчальних
предметах.
Але часто знижують цю інтенсивність:
„12 балів з музики ! Та краще б ти
отримав 12 балів з читання”.
Знижуючи значимості успіху, що
переживається дитиною, ми, дорослі,
впливаємо на формування у дитини
ставлення до навчального процесу в
цілому.
Ось чому, оцінюючи дітей, необхідно
виходити з індивідуальних особливостей
кожного учня.
Просування вперед треба заохочувати,
підбадьорювати, щоб дитина не
відчувала невдачу, порівнюючи свої
результати з раніше встановленими
нормами, особливо якщо вони для неї
недосяжні.
Отже, ситуація успіху у навчальній
діяльності створюється вчителем або ж
психологом.
Як і будь-яку іншу діяльність, навчання
можна уявити у вигляді простого
ланцюжка дій:
1. Установка на діяльність (емоційна
підготовка учнів на вирішення
навчального завдання) – мотиваційний
етап;
2.Забезпечення діяльності (створення
умов для успішного вирішення
навчального завдання) –підготовчий,
робочий етап;
3.Порівняння отриманих результатів з
очікуваними (усвідомлення ставлення до
результатів своєї навчальної праці) –
результативний етап.
Отже, якщо ситуація успіху створюється
вчителем послідовно і свідомо, її
3.Порівняння отриманих результатів з
очікуваними (усвідомлення ставлення
до результатів своєї навчальної праці) –
результативний етап.
Отже, якщо ситуація успіху створюється
вчителем послідовно і свідомо, її
структура повинна врахувати всі
перелічені компоненти.
Створення ситуації успіху на
мотиваційному етапі навчальної
діяльності
Дослідження психологів свідчать, що рівень
засвоєння людиною знань істотно залежить
від рівня сформованості її мотивації
навчитися.
Тож давайте проаналізуємо, як провести
мотиваційний етап уроку так, щоб створити
ситуацію успіху для того учня.
Перед учителем стоїть завдання:
сформувати в учня настанову на
успішне виконання завдання
Інакше кажучи, вчитель повинен
сформувати в учнів мотив досягнення
мети.
Але при цьому вчитель часто
зустрічається з неадекватною
реакцією учнівського колективу:
1.Хтось уже виконував подібне
завдання, і його результати
виявились невдалими, так що у цієї
категорії учнів уже сформоване
негативне ставлення на успішне
виконання завдання.
2.Інша група учнів не стикалась з
такою роботою, тому вони не знають,
чого можна очікувати від майбутньої
діяльності.
3.Третя група, яка виконувала потрібні
завдання і успішно з ними впоралася,
знаходиться у стані мобілізації, готова
виконувати навчальне завдання.
Зрозуміло, що найлегше вчителю буде
працювати з учнями третьої групи, де
необхідно лише активізувати позитивні
емоції, які діти пережили раніше.
У другої групи учнів слід передбачити
емоційну реакцію, намалювати
перспективу вдалого виконання
завдання, пов`язавши її з тими чи
іншими умовами діяльності, які в
минулому забезпечували успіх.
Найбільш клопітною буде робота
першою групою учнів.
Перш за все доведеться нейтралізувати
спогади про невдачу в попередній
діяльності, а потім створити перспективу
для нової.
Зробити це можна, наприклад, так:
дати завдання учневі попрацювати над
своїми помилками, або повідомити його,
що завдання для нього змінено
порівняно з попереднім і т. д.
Учитель може запропонувати різні
варіанти мотивів досягнення ситуації
успіху:
прагнення самостійно розв`язати цікаві
задачі;
завоювати авторитет у своїх товаришів;
стати першим;
розглядати свою діяльність з точки зору
її корисності для інших людей;
встановити нові контакти між
товаришами у ході виконання завдання
тощо.
Отже, на етапі мотивації навчальної
діяльності учитель організовує певні
ситуації з метою активізувати чи
нейтралізувати емоції для наступної
діяльності
На етапі мотивації створення ситуації
успіху більшою мірою визначається
психологічними аспектами.
Тут доречним буде використання в
роботі вчителя таких психологопедагогічних прийомів, як:
Ефект Розенталя, або „Ефект
навіювання”: „Ти це можеш”, „Тобі це
вдається” тощо.
Якщо педагог буде переконувати учнів
у реальності успіху, то успіх прийде.
Англійський учений Стоуенс довів, що
учні, яких заохочували, досягли значно
більших успіхів, ніж ті, кого ніяк не
заохочували.
Прийом „Емоційне погладжування” –
це констатація будь-якого факту успіху,
прищеплювання дитині віри в себе,
відкритість учителя для довіри і співчуття.
◦ Прийом „Анонсування” –
репетиція майбутньої дії, яка створює
психологічний настрій на успіх перед
класом.
Це можуть бути додаткові індивідуальні
заняття з окремими учнями чи
заздалегідь оголошенні запитання
самостійної роботи.
Прийом „Шикуйсь!” містить такі кроки:
психологічна атака;
емоційне блокування;
вибір головного напрямку;
вибір рівних можливостей;
несподіване порівняння;
стабілізація.
Цей прийом полягає в тому, щоб:
учителем блокувалось припущення на
невдачу в діяльності учня;
відволікалася увага школяра від
чергового неуспіху;
вчитель повинен знайти той напрямок
діяльності, яким учень зможе
реалізувати себе набагато краще, тим
самим забезпечити його на успіх, на
стабільність у навчанні.
Розглянемо деякі
алгоритми створення ситуацій успіху та
методику їх реалізації:
Прийом „Даю шанс” – це заздалегідь
підготовлена вчителем ситуація, в якій
учень отримує можливість зненацька
для себе розкрити свої можливості.
Прийом “ Зняття страху”-
допомогає перебороти невпевненість у
власних силах (Люди вчаться на своїх
помилках і знаходять інші шляхи
вирішення проблем).
Прийом “Авансування успішного
результату” –
допомогає вчителю висловити тверду
переконаніність у тому, що його учень
обов’язково впорається з поставленим
завданням.
Це, в свою чергу, переконує дитину у
своїх силах і можливостях.
“У тебе обов’язково вийде”, “Я навіть не
сумніваюсь у позитивному результаті” і
т. д.
Прийом “Прихований інструктаж”
Допомагає дитині уникнути поразки.
Досягається шляхом побажання,
наприклад:
Можливо краще почати з ...,
Виконуючи роботу не забудьте про ...
Прийом “Внесення мотиву”.
Показує дитині заради чого, кого
здійснюється ця діяльність, кому буде
добре після виконання, наприклад, “Без
твоєї допомоги твоїм друзям не
впоратись...” тощо.
Прийом “Персональна винятковість.”
Визначає важливість зусиль дитини в
діяльності, що здійснюється або
здійснюватиметься, наприклад:
Тільки ти міг би…
Тільки тобі і можу доручити… і т.п.
Прийом “Висока оцінка деталі”.
Допомагає емоційно пережити не
результат в цілому, а якої її окремої
деталі:
Найбільше мені сподобалось у твоїй
роботі…
Найбільше тобі вдалося…
Прийом „Еврика”.
Створюються умови, за яких дитина,
виконуючи навчальне завдання,
несподівано відкриває в собі невідомі
досі здібності.
Завдання вчителя – помітити це глибоко
особисте відкриття, всіляко підтримати
дитину, поставити нову мету і надихнути
на її досягнення.
Допомога вчителя у створенні ситуації
відкриття має бути ненав`язливою,
прихованою.
Створюючи ситуації успіху на етапі
організації навчальної діяльності, слід
пам`ятати кілька основних правил:
у кожній дитині є задатки, які можуть
розвинутися у здібності;
Побачити їх, відчути, розвити – це
справа педагога;
ставлення до дитини як до рівної, як до
себе, спілкування, що повністю включає
грубість, різкість, образливий тон, має
стати обов`язковою нормою всієї
педагогічної діяльності;
Ставлення до дитини:
як до рівної,
як до себе,
спілкування, що повністю виключає:
- грубість,
- різкість,
- образливий тон
має стати обов`язковою нормою всієї
педагогічної діяльності;
чим більше напрямків діяльності, в яких
бере участь дитина, тим більше в неї
можливостей знайти себе;
кількість і різноманітність ситуацій і
обставин, в тому числі і штучно
створених, у які може потрапити
дитина, визначають шляхи її сьогодення
і віддаленого інтересу та можливі шляхи
успіху.
ТИПИ УСПІХУ:
Неочікувана радість – це почуття
задоволення від того, що результати
діяльності учня перевершили його
очікування.
З педагогічної та психологічної точки
зору – це результат продуманої,
підготовленої діяльності вчителя.
Спільна радість – полягає в тому, щоб учень
досяг необхідної для себе реакції колективу.
Вона може бути підготовленою вчителем
або спонтаною.
Спільною радістю вважають тільки ті реакції
колективу, які дають можливість дитині
відчутні себе задоволеним, стимулюють її
зусиля.
Це, перш за все, має бути емоційний відгук
оточуючих на успіх члена свого колективу.
Важливо, щоб у досягненнях кожного
школяра всі бачили результати своєї
праці, а сама дитина розуміла, що її
радість – це радість підтримки,
отримання статусу „свій серед своїх”.
Зрештою у тому, як реагує дитячий
колектив на успіхи або невдачі своїх
учителів, виявляється його моральна
сутність.
Радість пізнання – це радість пізнання
нового, хоча вона по своїй суті
альтруїстична (виникає на основі
допомоги, підтримки інших людей).
Пізнання спираїться на самоосвіту й
самопізнання.
Така радість не може вирости на
пустому місці, появитися без серйозних
причин. Це слід клопіткої роботи
учителя –учня-учнів.
ВИСНОВОК:
1.Ситуація успіху досягається тоді, коли
сама дитина визначає цей результат як
успіх.
2 Усвідомлення ситуації успіху самим
учнем, розуміння її значимості виникає у
школяра після здолання своєї боязкості,
невміння, незнання, психологічного
враження та інших видів труднощів.
3. Завдання педагога :
допомогти особистості дитини зрости в
успіху;
дати відчути радість від здолання
труднощів;
дати зрозуміти, що задарма в житті в
житті нічого не дається, скрізь необхідно
докласти зусиль.
І успіх буде еквівалентним витраченим
зусиллям.
ШАНОВНІ КОЛЕГИ !
Дайте, будь ласка, відповідь на такі
запитання:
1.Ваше ставлення до технології “Створення
ситуації успіху”.
2.Як Ви оцінюєте стан “Створення ситуації
успіху у Вашому навчальному закладі”.
3.Які ще методичні рекомендації, ідеї,
міркування щодо “Створення ситуації успіху”,
Ви можете запропонувати учасникам нашого
семінару ?
ВДЯЧНІ ВАМ ЗА ВІДВЕРТІСТЬ, ЗА ПОРАДИ
Slide 102
Створення ситуації успіху
та шляхи її реалізації
на уроці як складової якості
навчально-виховного процесу
Мета: Удосконалити методику
створення ситуації успіху та шляхів
її реалізації на уроці як стежки, що
веде до того куточка дитячого
серця, в якому горить вогник
бажання бути гарним.
На
відміну від традиційного розуміння
освіти як суми знань та навичок, нині освіту
починають розглядати як процес
становлення особистості .
Причому особистості, здатної до:
самоосвіти,
саморозвитку,
самовдосконалення,
яка вміє використовувати набуті знання,
яка прагне реалізувати себе,
спроможна змінити на краще своє життя,
життя своєї держави.
Алгоритм
створення та досягнення ситуації успіху
твердження про “Ситуацію успіху”;
особистісно-орієнтований підхід у справі
навчання та виховання - основа педагогічної
технології “Створення ситуації успіху”;
роль “Ситуації успіху” у навчальній діяльності;
створення “Ситуації успіху” на мотиваційному
етапі навчальної діяльності;
психолого-педагогічні прийоми при створенні
“Ситуації успіху”;
методика реалізації “Ситуації успіху”;
Виходячи із Положень Закону України “Про
освіту” завдання школи сьогодні полягає в
тому, щоб:
Виховувати в учнів здатність:
долати життєві труднощі;
самостійно приймати рішення;
розвивати себе як особистість, здатну:
робити вибір і контролювати своє життя;
брати на себе відповідальність за свої дії;
захищати себе і свої життєві цінності;
діяти відповідно до них;
піклуватись про інших;
Завдання вчителів:
прищепити учням потребу до здобуття
знань;
створити такі умови, щоб процес
здобуття знань був для них цікавим,
потрібним, комфортним;
і тому пріоритетним завданням вчителя
під час навчально-виховної діяльності є
створення ситуації успіху.
Що означає “Ситуація успіху?”
Ситуація успіху - це суб'єктивний
психічний стан задоволення наслідком
своєї фізичної, розумової праці чи
моральної напруги.
Успіх у навчанні - єдине джерело
внутрішніх сил дитини, які породжують
енергію для переборення труднощів,
бажання вчитися.
В.Сухомлинський
Ситуація успіху дарує атмосферу
приязні та взаємодопомоги, впевненості
і захищеності.
Учитель зобов’язаний створити джерело
внутрішніх сил дитини, джерело, яке дає
енергію для подолання труднощів і
формування бажання вчитися.
Використання ситуації успіху має
сприяти підвищенню робочого тонусу,
збільшенню продуктивності навчальної
роботи, а також допомогти учням
усвідомити себе повноцінною
особистістю і, відповідно, забезпечити
успіх у навчанні.
Основою педагогічної технології
“Створення ситуації успіху” є
особистісно-орієнтований підхід у справі
навчання та виховання.
А тому звернемося до рекомендацій
щодо особистісно-орієнтовного підходу
навчання та виховання.
–
Особистісно орієнтоване навчання
це навчання, центром якого є
особистість дитини, її самобутність та
самостійність: суб'єктивний досвід
кожного спочатку розкривається, а
потім узгоджується зі змістом освіти.
Визнання учня ключовою фігурою
всього освітнього процесу – це і є
особистісно орієнтована педагогіка.
У свідомості учня це має такий
вигляд: «Все, що я пізнаю, я знаю,
для чого мені потрібно і де я можу ці
знання застосувати».
Для педагога - це прагнення знайти
розумний баланс між знаннями,
уміннями та навичками учня.
Сучасність вимагає навчити учнів:
- самостійно та творчо розв'язувати
проблеми;
- шукати нову інформацію й робити
висновки, а не подавати дітям готові
знання.
В особистісно-орієнтованому підході
вчителю насамперед потрібен високий
рівень педагогічної майстерності, який
базується на розвитку:
дидактичних;
організаторських;
комунікативних;
науково-пізнавальних;
емоційних;
та поведінкових компонентностей;
-
-
Цілі особистісно орієнтованого
навчання полягають у тому, щоб:
визначити життєвий досвід кожного
учня;
його пізнавальні здібності;
рівень інтелекту;
інтереси, які спочатку треба розкрити,
а потім розвинути у навчальному
процесі;
Цілі особистісно орієнтованого навчання
полягають у тому, щоб:
Формувати позитивну мотивацію учнів до:
-
пізнавальної діяльності;
-
потребу в самопізнанні;
-
потребу в самореалізаціїї;
-
та потребу у самовдосконаленні школярів;
Цілі особистісно орієнтованого навчання
полягають у тому, щоб:
Озброїти учнів механізмом:
адаптації;
саморегуляції;
самозахисту;
самовиховання;
Цілі особистісно орієнтованого навчання
полягають у тому, щоб:
Розвинути індивідуальні позитивні
здібності кожного школяра;
Сформувати культуру життєдіяльності
максимально виявити і використати
індивідуальний досвід учня;
Правильно визначати лінії поведінки.
Основні принципи
особистісно-орієнтованого
навчання:
1. Принцип «розвивальної допомоги»
не робити за учня;
не вказувати йому, що робити,
а допомогти пробувати власні сили і власну
активність;
потрібно добитись, щоб учень сам обирав
рішення і відповідав за них.
Звідси - не потрібно подавати готові
знання, а створити умови, в яких
виявляється:
-
власна пізнавальна активність учня;
-
і він визначить для себе цілі, зміст та
методи роботи, власні цінності.
-
Навчання повинно бути дослідницьким
Це час, протягом якого діти вчаться:
самостійно діяти;
- дискутувати;
- приймати рішення.
-
При цьому розвивається самосвідомість і
самореалізується особистість.
Принцип - «свобода вміння»
- учні вільно обговорюють
проблеми;
- співпрацюють один з одним,
- а вчитель виступає в ролі
старшого члена колективу,
консультанта, джерела досвіду
Принцип - «свобода вміння»
Учителю:
-недостатньо
процес;
організувати навчальний
- потрібно ще визначити спосіб засвоєння
знань, тобто оприділити види діяльності
учня на уроці.
Основні вимоги до особистісноорієнтованого уроку:
раціональна єдність словесних,
наукових і практичних методів
навчання;
зв'язок з раніше вивченим досвідом,
набутим учнем;
Основні вимоги до особистісно
орієнтованого уроку:
-формування вмінь в учнів самостійно
здобувати знання і застосовувати їх на
практиці;
-заохочення прагнень учнів знаходити свій
спосіб роботи з навчальним матеріалом.
Метою
особистісноорієнтованого уроку є:
- створення умов для виявлення
пізнавальної активності учнів
Засобами досягнення вчителем цієї мети
можуть бути:
використання різних форм та методів
навчальної діяльності, які дозволяють
розкрити суб'єктивний досвід учнів;
створення атмосфери зацікавленості
кожного учня в результатах роботи
всього класу;
стимулювання учнів до висловлювань,
використання різних способів виконання
завдань без побоювань помилитися,
отримати хибну відповідь тощо;
Засобами досягнення вчителем цієї мети
можуть бути:
використання протягом уроку
дидактичного матеріалу, який дозволяє
отримати учневі найбільш значущі для
нього вид та форму змісту навчального
матеріалу;
оцінювання досягнень учня протягом
усього процесу його діяльності, а не
тільки за кінцевим результатом;
Засобами досягнення вчителем цієї мети
можуть бути:
заохочення прагнень учня знаходити свій
спосіб роботи;
аналізувати протягом уроку роботи інших
учнів; вибирати та засвоювати найбільш
раціональні з них;
створення на уроці педагогічних ситуацій
спілкування, які б дозволяли кожному учневі
виявляти ініціативу, самостійність, виборність у
справах роботи;
створення обстановки для природного
самовираження учня.
Технологія
особистісноорієнтованогоуроку
Для проведення особистісноорієнтованого уроку вчитель має
оволодіти його основними етапами:
1.
2.
3.
4.
5.
6.
7.
8.
Орієнтації.
Визначення мети.
Проектування.
Організації.
Реалізації.
Контролю.
Коригування.
Оцінювання
1. Етап орієнтації включає:
орієнтацію на позитивну роботу;
орієнтацію на визначення особистісного
досвіду учнів;
пов'язання цього досвіду з проблемами
навчального матеріалу.
2. Етап визначення мети передбачає:
визначення на уроці разом з учнями
значущої мети здійснення тієї діяльності,
яка запланована вчителем (учні повинні
зрозуміти, що може дати робота учням
саме на цьому уроці для складання,
наприклад, тематичного заліку,
державної атестації, свого майбутнього
життя тощо);
визначення показників досягнення
поставлених завдань;
3. Етап проектування включає:
передбачення залучення учнів до
виконання ними випереджальних
завдань;
підготовки повідомлень;
рефератів;
виготовлення та відбору наочності;
складання плану роботи тощо;
Етап організації виконання плану
діяльності передбачає:
Подання можливих варіантів і
способів виконання навчальної
діяльності (усна чи письмова форма,
індивідуальна робота чи робота в
групах, робота з текстом чи з іншими
засобами одержання інформації);
Етап організації виконання плану
діяльності передбачає:
2.Представлення учнями вибору способу
фіксації нового матеріалу (конспект,
схема, таблиця, опора, план, тези,
висновки тощо);
3.Варіативність домашнього завдання
(диференціація за рівнем складності та
способом виконання).
Етап контрольно-оцінювальний:
1.Залучення учнів до контролю за
перебігом навчальної діяльності шляхом
заохочення їх до різних видів контролю,
самоконтролю, взаємоконтролю, роботи
в групах;
2.Участь учнів у виправленні помилок і
недоліків у знаннях, усвідомлення їх
причин шляхом взаємо та самоаналізу;
Етап контрольно-оцінювальний:
3.Надання учням можливості самостійно
або за участі вчителя, інших учнів
порівнювати отримані ним результати з
критеріями стандарту, закладеного у
навчальній програмі;
4.Використання механізмів оцінного
методу (позитивного ставлення до
успіхів школяра);
Етап контрольно-оцінювальний:
5.Використання механізмів оцінного
методу (позитивного ставлення до
успіхів школяра).
6.Оцінювання (виставлення рівневих
оцінок за дванадцятибальною системою
оцінювання навчальних досягнень,
поурочного бала, рейтинг) не тільки
результатів, а й самого процесу
навчання.
6. Заключний етап передбачає:
усвідомлення учнями ситуації
досягнення мети;
відчуття успіху;
підкріплення позитивної мотивації
стосовно власної діяльності.
Методи та засоби психолого-педагогічної
підтримки діяльності учнів
заохочення;
навчально-пізнавальна гра;
створення ситуації успіху;
створення ситуації пізнавального інтересу;
створення проблемної ситуації;
спонукання до пошуку альтернативних
рішень;
виконання творчих завдань;
кооперація учнів;
створення ситуації взаємодопомоги тощо.
Висновок може бути таким: особистісноорієнтоване навчання ЦЕ–
загальнодидактичний принцип
індивідуального підходу до учнів.
Таке твердження ми дослідимо та
пояснимо за допомогою такого факту:
Відомий російський психолог
Л.С. Виготський своє теорією доводить,
що розум будь-якої людини має дві зони
розвитку: А і Б.
Перша зона (А) – це зона актуального
розвитку.
У цю зону потрапляють завдання, які
дитина може виконати сама без
допомоги вчителя.
Друга зона (В) – це зона найближчого
розвитку
Сюди потрапляють завдання, які дитина сама
виконати не може, але може з ними
впоратися з допомогою вчителя.
Зона найближчого розвитку, - це зона
“наступного дня”.
Те, що сьогодні є зона найближчого
розвитку, завтра у процесі навчання повинно
стати зоною актуального розвитку. Учитель
не повинен давати готову інформацію, адже
таке навчання може загальмувати мислення
дитини. А за допомогою вміло підібраних
запитань педагог підводить школяра до
правильної відповіді, розв’язку.
Те, що сьогодні є зоною найближчого
розвитку, завтра у процесі навчання
повинно стати зоною актуального
розвитку.
Учитель не повинен давати готову
інформацію, адже таке навчання може
загальмувати мислення дитини.
А за допомогою вміло підібраних
запитань педагог підводить школяра до
правильної відповіді, розв’язку.
Отже, як бачимо із цього прикладу, щоб
відбулися розвиток і навчання учнів,
завдання повинні потрапляти лише в
зону найближчого розвитку
(за Л.С. Виготським).
Припустимо, що два учні навчались в
одній школі, в одних і тих самих
учителів, закінчили школу з відзнакою,
рівень їхнього розвитку все одно буде
різним.
Ще більше відрізняється розвиток учнів
класу, які згідно з 12- бальною
системою досягли початкового і
високого рівнів.
Тому зрозуміло, що до таких дітей треба
підходити індивідуально, тобто ставити
перед ними різні завдання.
Якщо для цілого класу поставити одне
завдання, то для одних учнів воно
потрапить у зону актуального розвитку,
для інших – у зону найближчого
розвитку.
Отже, одне завдання для всього класу
ставити не бажано і не потрібно, а
здійснювати якісний особистісноорієнтований підхід до навчання та
виховання на практиці нам заважає ряд
причин, зокрема:
Причина 1. Щоб підійти індивідуально
до кожного учня, необхідно знати його
психологічні, фізіологічні та соціальні
особливості.
Лише психологія нараховує кілька
десятків індивідуальних особливостей
особистості. Це різні види уваги, уяви,
мислення, сприйняття, темпераменту,
характеру і т.д.
Пам’ять також поділяється більш ніж
на 10 типів: короткочасна,
довготривала, оперативна, рухова,
зорова, слухова, емоційна, словеснологічна і т.д.;
Причина 2. Виявити всі ці психологічні,
фізіологічні та соціальні особливості
вчитель без допомоги психолога, лікаря,
соціолога не може;
Причина 3.Навіть якщо теоретично
припустити, що в кожної дитини
виявили всі ці особливості, вчитель не
зможе запам’ятати їх у такій кількості
дітей, оскільки він одночасно навчає
свого предмета не один десяток учнів,
кожен з яких має не один десяток таких
особливостей.
Нарешті, якщо вчителю все-таки
вдається запам’ятати всі особливості
кожної дитини, він не зможе підійти
індивідуально тому, що урок триває
всього 40-45 хв, протягом яких
неможливо фізично попрацювати з
кожним учнем класу індивідуально.
Отже, існує суперечність: з одного боку,
вимоги до особистісно-орієнтованого
навчання, а з іншого причини, що
унеможливлюють якісне впровадження
цієї педагогічної технології у навчальновиховний процес.
Який же вихід з ситуації, що склалася ?
Філософія вчить, що джерелом і
рушійними силами будь-якого процесу
(у тому числі й навчального) є
розв’язання суперечностей і тому,
щоб навчальний процес розвивався,
вчителю необхідно вміти виявляти
суперечність навчального процесу, а
також вміти розв’язувати її.
Дана суперечність розв’язується шляхом
диференційованого підходу до учнів.
Диференціація (від лат. Differentia –
різниця, відмінність) – розчленування
цілого на якісно відмінні частини.
Розв’язування таких суперечностей
називається підходом до навчання.
Цей підхід, для прикладу, можна
здійснити таким чином:
Учнів класу розподілити на групи за
рівнем розвитку.
Критерії, якими слід керуватися - це
успішність.
Таких груп, наприклад, може бути
чотири:
низький рівень;
середній рівень;
достатній рівень;
високий рівень.
Зрозуміло, що такий поділ не
аргументується для учнів, для того щоб
у слабшого школяра не сформувалася
занижена самооцінка, а в сильного –
завищена.
Якщо учні однієї з груп підвищують свій
рівень – їх слід перевести до наступної
групи і навпаки.
Для кожної групи пропонуються різні за
ступенем складності завдання.
Диференційований підхід можна
здійснювати при різних формах
навчального процесу: під час уроку,
лабораторного заняття, екскурсії.
Під час проведеного уроку методом бесіди,
запитань слід орієнтувати учнів на певну
групу.
При цьому обов’язково слід враховувати,
щоб запитання було точним, стислим, не
мало елементів підказки.
Під час проведення уроку методом
пояснення, розповіді диференційований
підхід неможливий, оскільки вчитель будує
свою розповідь, орієнтуючись на
середнього учня,
але під час закріплення нового матеріалу
чи пояснення домашнього завдання учням
можна запропонувати різнорівневі
завдання.
Завершальним етапом навчальної
діяльності на уроці є:
усвідомлення ситуації досягнення мети;
переживання ситуації успіху;
підкріплення позитивної мотивації щодо
самої діяльності.
Ситуація успіху досягається тоді, коли
сама дитина визначає цей результат як
успіх.
Усвідомлення ситуації успіху самим
учнем, розуміння її значимості виникає у
суб'єкта після здолання своєї боязкості,
невміння, незнання, психологічного
враження та інших видів труднощів.
Роль “Ситуації успіху” у навчальній
діяльності
За останні роки термін
„Ситуація успіху” став звичним для
педагогів.
Ніхто не заперечує, що саме позитивні
емоції можуть стати для дитини одним
з найважливіших стимулів у навчанні,
але при цьому ми забуваємо про те, що
в педагогів не існує єдиного рецепта чи
правила, як саме створювати ситуації
успіху тому, що це слід на основі
індивідуального підходу, зважено, з
урахуванням багатьох факторів.
Діти прощають багато чого, але не
вибачають байдужість.
За відгуками дітей, найкращі їхні
вчителі вели уроки так, що здавалося,
ніби весь урок вони зайняті саме тобою.
Як цього досягти?
Іноді це „Іскра Божа”,
а частіше – майстерність, доведена до
мистецтва.
Важливо мати на увазі, що навіть
одноразове переживання успіху може
докорінно змінити психологічне
самопочуття дитини.
Ситуація успіху може стати пусковим
механізмом подальшого розвитку
особистості.
Безперечно, переживання успіху навіює
людині впевненість у власних силах.
З`являється бажання знову досягти
добрих результатів, виникає відчуття
внутрішнього благополуччя, що, у свою
чергу, покращує ставлення до
навколишнього світу.
На перший погляд здається, що вчитель,
кілька разів давши учню можливість
відчути успіх, далі вже само собою
забезпечує високий рівень мотивації,
інтересу, пізнавальної активності.
Але може бути й протилежний
результат: постійна успішність здатна
сформувати байдуже ставлення до
навчання.
Крім того, постійне очікування лише
позитивного результату згубно впливає
на розвиток вольових якостей учня:
він ухиляється від подолання
труднощів;
губиться в складних ситуаціях
(навчальних та життєвих);
у його поведінці починає домінувати
мотив „уникнення невдач”.
Досвідчені психологи та педагоги
попереджують про можливість
негативних наслідків пережитого успіху.
Чому ж виникає такий парадокс?
По-перше, успіх, що діставався ціною
незначних зусиль, може призвести до
переоцінки, точніше, до завищеної
оцінки своїх можливостей.
По-друге, за сильним переживанням
будь-якої емоції обов`язково настає
релаксація (розслаблення).
І якщо в цей період запропонувати
людині якусь діяльність, то, швидше за
все, ця діяльність буде менш успішною,
ніж попередня.
По-третє, переживання успіху може бути
потьмареним, якщо результат, важливий
і значимий для самого учня, не буде
адекватно оцінений іншими людьми.
І нарешті:
Емоція успіху не стане сильним
переживанням, якщо результати діяльності
не значимі для її суб`єкта.
Дитина, особливо на початку навчання,
однаково інтенсивно переживає успіх у
„головних” і „неголовних” навчальних
предметах.
Але часто знижують цю інтенсивність:
„12 балів з музики ! Та краще б ти
отримав 12 балів з читання”.
Знижуючи значимості успіху, що
переживається дитиною, ми, дорослі,
впливаємо на формування у дитини
ставлення до навчального процесу в
цілому.
Ось чому, оцінюючи дітей, необхідно
виходити з індивідуальних особливостей
кожного учня.
Просування вперед треба заохочувати,
підбадьорювати, щоб дитина не
відчувала невдачу, порівнюючи свої
результати з раніше встановленими
нормами, особливо якщо вони для неї
недосяжні.
Отже, ситуація успіху у навчальній
діяльності створюється вчителем або ж
психологом.
Як і будь-яку іншу діяльність, навчання
можна уявити у вигляді простого
ланцюжка дій:
1. Установка на діяльність (емоційна
підготовка учнів на вирішення
навчального завдання) – мотиваційний
етап;
2.Забезпечення діяльності (створення
умов для успішного вирішення
навчального завдання) –підготовчий,
робочий етап;
3.Порівняння отриманих результатів з
очікуваними (усвідомлення ставлення до
результатів своєї навчальної праці) –
результативний етап.
Отже, якщо ситуація успіху створюється
вчителем послідовно і свідомо, її
3.Порівняння отриманих результатів з
очікуваними (усвідомлення ставлення
до результатів своєї навчальної праці) –
результативний етап.
Отже, якщо ситуація успіху створюється
вчителем послідовно і свідомо, її
структура повинна врахувати всі
перелічені компоненти.
Створення ситуації успіху на
мотиваційному етапі навчальної
діяльності
Дослідження психологів свідчать, що рівень
засвоєння людиною знань істотно залежить
від рівня сформованості її мотивації
навчитися.
Тож давайте проаналізуємо, як провести
мотиваційний етап уроку так, щоб створити
ситуацію успіху для того учня.
Перед учителем стоїть завдання:
сформувати в учня настанову на
успішне виконання завдання
Інакше кажучи, вчитель повинен
сформувати в учнів мотив досягнення
мети.
Але при цьому вчитель часто
зустрічається з неадекватною
реакцією учнівського колективу:
1.Хтось уже виконував подібне
завдання, і його результати
виявились невдалими, так що у цієї
категорії учнів уже сформоване
негативне ставлення на успішне
виконання завдання.
2.Інша група учнів не стикалась з
такою роботою, тому вони не знають,
чого можна очікувати від майбутньої
діяльності.
3.Третя група, яка виконувала потрібні
завдання і успішно з ними впоралася,
знаходиться у стані мобілізації, готова
виконувати навчальне завдання.
Зрозуміло, що найлегше вчителю буде
працювати з учнями третьої групи, де
необхідно лише активізувати позитивні
емоції, які діти пережили раніше.
У другої групи учнів слід передбачити
емоційну реакцію, намалювати
перспективу вдалого виконання
завдання, пов`язавши її з тими чи
іншими умовами діяльності, які в
минулому забезпечували успіх.
Найбільш клопітною буде робота
першою групою учнів.
Перш за все доведеться нейтралізувати
спогади про невдачу в попередній
діяльності, а потім створити перспективу
для нової.
Зробити це можна, наприклад, так:
дати завдання учневі попрацювати над
своїми помилками, або повідомити його,
що завдання для нього змінено
порівняно з попереднім і т. д.
Учитель може запропонувати різні
варіанти мотивів досягнення ситуації
успіху:
прагнення самостійно розв`язати цікаві
задачі;
завоювати авторитет у своїх товаришів;
стати першим;
розглядати свою діяльність з точки зору
її корисності для інших людей;
встановити нові контакти між
товаришами у ході виконання завдання
тощо.
Отже, на етапі мотивації навчальної
діяльності учитель організовує певні
ситуації з метою активізувати чи
нейтралізувати емоції для наступної
діяльності
На етапі мотивації створення ситуації
успіху більшою мірою визначається
психологічними аспектами.
Тут доречним буде використання в
роботі вчителя таких психологопедагогічних прийомів, як:
Ефект Розенталя, або „Ефект
навіювання”: „Ти це можеш”, „Тобі це
вдається” тощо.
Якщо педагог буде переконувати учнів
у реальності успіху, то успіх прийде.
Англійський учений Стоуенс довів, що
учні, яких заохочували, досягли значно
більших успіхів, ніж ті, кого ніяк не
заохочували.
Прийом „Емоційне погладжування” –
це констатація будь-якого факту успіху,
прищеплювання дитині віри в себе,
відкритість учителя для довіри і співчуття.
◦ Прийом „Анонсування” –
репетиція майбутньої дії, яка створює
психологічний настрій на успіх перед
класом.
Це можуть бути додаткові індивідуальні
заняття з окремими учнями чи
заздалегідь оголошенні запитання
самостійної роботи.
Прийом „Шикуйсь!” містить такі кроки:
психологічна атака;
емоційне блокування;
вибір головного напрямку;
вибір рівних можливостей;
несподіване порівняння;
стабілізація.
Цей прийом полягає в тому, щоб:
учителем блокувалось припущення на
невдачу в діяльності учня;
відволікалася увага школяра від
чергового неуспіху;
вчитель повинен знайти той напрямок
діяльності, яким учень зможе
реалізувати себе набагато краще, тим
самим забезпечити його на успіх, на
стабільність у навчанні.
Розглянемо деякі
алгоритми створення ситуацій успіху та
методику їх реалізації:
Прийом „Даю шанс” – це заздалегідь
підготовлена вчителем ситуація, в якій
учень отримує можливість зненацька
для себе розкрити свої можливості.
Прийом “ Зняття страху”-
допомогає перебороти невпевненість у
власних силах (Люди вчаться на своїх
помилках і знаходять інші шляхи
вирішення проблем).
Прийом “Авансування успішного
результату” –
допомогає вчителю висловити тверду
переконаніність у тому, що його учень
обов’язково впорається з поставленим
завданням.
Це, в свою чергу, переконує дитину у
своїх силах і можливостях.
“У тебе обов’язково вийде”, “Я навіть не
сумніваюсь у позитивному результаті” і
т. д.
Прийом “Прихований інструктаж”
Допомагає дитині уникнути поразки.
Досягається шляхом побажання,
наприклад:
Можливо краще почати з ...,
Виконуючи роботу не забудьте про ...
Прийом “Внесення мотиву”.
Показує дитині заради чого, кого
здійснюється ця діяльність, кому буде
добре після виконання, наприклад, “Без
твоєї допомоги твоїм друзям не
впоратись...” тощо.
Прийом “Персональна винятковість.”
Визначає важливість зусиль дитини в
діяльності, що здійснюється або
здійснюватиметься, наприклад:
Тільки ти міг би…
Тільки тобі і можу доручити… і т.п.
Прийом “Висока оцінка деталі”.
Допомагає емоційно пережити не
результат в цілому, а якої її окремої
деталі:
Найбільше мені сподобалось у твоїй
роботі…
Найбільше тобі вдалося…
Прийом „Еврика”.
Створюються умови, за яких дитина,
виконуючи навчальне завдання,
несподівано відкриває в собі невідомі
досі здібності.
Завдання вчителя – помітити це глибоко
особисте відкриття, всіляко підтримати
дитину, поставити нову мету і надихнути
на її досягнення.
Допомога вчителя у створенні ситуації
відкриття має бути ненав`язливою,
прихованою.
Створюючи ситуації успіху на етапі
організації навчальної діяльності, слід
пам`ятати кілька основних правил:
у кожній дитині є задатки, які можуть
розвинутися у здібності;
Побачити їх, відчути, розвити – це
справа педагога;
ставлення до дитини як до рівної, як до
себе, спілкування, що повністю включає
грубість, різкість, образливий тон, має
стати обов`язковою нормою всієї
педагогічної діяльності;
Ставлення до дитини:
як до рівної,
як до себе,
спілкування, що повністю виключає:
- грубість,
- різкість,
- образливий тон
має стати обов`язковою нормою всієї
педагогічної діяльності;
чим більше напрямків діяльності, в яких
бере участь дитина, тим більше в неї
можливостей знайти себе;
кількість і різноманітність ситуацій і
обставин, в тому числі і штучно
створених, у які може потрапити
дитина, визначають шляхи її сьогодення
і віддаленого інтересу та можливі шляхи
успіху.
ТИПИ УСПІХУ:
Неочікувана радість – це почуття
задоволення від того, що результати
діяльності учня перевершили його
очікування.
З педагогічної та психологічної точки
зору – це результат продуманої,
підготовленої діяльності вчителя.
Спільна радість – полягає в тому, щоб учень
досяг необхідної для себе реакції колективу.
Вона може бути підготовленою вчителем
або спонтаною.
Спільною радістю вважають тільки ті реакції
колективу, які дають можливість дитині
відчутні себе задоволеним, стимулюють її
зусиля.
Це, перш за все, має бути емоційний відгук
оточуючих на успіх члена свого колективу.
Важливо, щоб у досягненнях кожного
школяра всі бачили результати своєї
праці, а сама дитина розуміла, що її
радість – це радість підтримки,
отримання статусу „свій серед своїх”.
Зрештою у тому, як реагує дитячий
колектив на успіхи або невдачі своїх
учителів, виявляється його моральна
сутність.
Радість пізнання – це радість пізнання
нового, хоча вона по своїй суті
альтруїстична (виникає на основі
допомоги, підтримки інших людей).
Пізнання спираїться на самоосвіту й
самопізнання.
Така радість не може вирости на
пустому місці, появитися без серйозних
причин. Це слід клопіткої роботи
учителя –учня-учнів.
ВИСНОВОК:
1.Ситуація успіху досягається тоді, коли
сама дитина визначає цей результат як
успіх.
2 Усвідомлення ситуації успіху самим
учнем, розуміння її значимості виникає у
школяра після здолання своєї боязкості,
невміння, незнання, психологічного
враження та інших видів труднощів.
3. Завдання педагога :
допомогти особистості дитини зрости в
успіху;
дати відчути радість від здолання
труднощів;
дати зрозуміти, що задарма в житті в
житті нічого не дається, скрізь необхідно
докласти зусиль.
І успіх буде еквівалентним витраченим
зусиллям.
ШАНОВНІ КОЛЕГИ !
Дайте, будь ласка, відповідь на такі
запитання:
1.Ваше ставлення до технології “Створення
ситуації успіху”.
2.Як Ви оцінюєте стан “Створення ситуації
успіху у Вашому навчальному закладі”.
3.Які ще методичні рекомендації, ідеї,
міркування щодо “Створення ситуації успіху”,
Ви можете запропонувати учасникам нашого
семінару ?
ВДЯЧНІ ВАМ ЗА ВІДВЕРТІСТЬ, ЗА ПОРАДИ
Slide 103
Створення ситуації успіху
та шляхи її реалізації
на уроці як складової якості
навчально-виховного процесу
Мета: Удосконалити методику
створення ситуації успіху та шляхів
її реалізації на уроці як стежки, що
веде до того куточка дитячого
серця, в якому горить вогник
бажання бути гарним.
На
відміну від традиційного розуміння
освіти як суми знань та навичок, нині освіту
починають розглядати як процес
становлення особистості .
Причому особистості, здатної до:
самоосвіти,
саморозвитку,
самовдосконалення,
яка вміє використовувати набуті знання,
яка прагне реалізувати себе,
спроможна змінити на краще своє життя,
життя своєї держави.
Алгоритм
створення та досягнення ситуації успіху
твердження про “Ситуацію успіху”;
особистісно-орієнтований підхід у справі
навчання та виховання - основа педагогічної
технології “Створення ситуації успіху”;
роль “Ситуації успіху” у навчальній діяльності;
створення “Ситуації успіху” на мотиваційному
етапі навчальної діяльності;
психолого-педагогічні прийоми при створенні
“Ситуації успіху”;
методика реалізації “Ситуації успіху”;
Виходячи із Положень Закону України “Про
освіту” завдання школи сьогодні полягає в
тому, щоб:
Виховувати в учнів здатність:
долати життєві труднощі;
самостійно приймати рішення;
розвивати себе як особистість, здатну:
робити вибір і контролювати своє життя;
брати на себе відповідальність за свої дії;
захищати себе і свої життєві цінності;
діяти відповідно до них;
піклуватись про інших;
Завдання вчителів:
прищепити учням потребу до здобуття
знань;
створити такі умови, щоб процес
здобуття знань був для них цікавим,
потрібним, комфортним;
і тому пріоритетним завданням вчителя
під час навчально-виховної діяльності є
створення ситуації успіху.
Що означає “Ситуація успіху?”
Ситуація успіху - це суб'єктивний
психічний стан задоволення наслідком
своєї фізичної, розумової праці чи
моральної напруги.
Успіх у навчанні - єдине джерело
внутрішніх сил дитини, які породжують
енергію для переборення труднощів,
бажання вчитися.
В.Сухомлинський
Ситуація успіху дарує атмосферу
приязні та взаємодопомоги, впевненості
і захищеності.
Учитель зобов’язаний створити джерело
внутрішніх сил дитини, джерело, яке дає
енергію для подолання труднощів і
формування бажання вчитися.
Використання ситуації успіху має
сприяти підвищенню робочого тонусу,
збільшенню продуктивності навчальної
роботи, а також допомогти учням
усвідомити себе повноцінною
особистістю і, відповідно, забезпечити
успіх у навчанні.
Основою педагогічної технології
“Створення ситуації успіху” є
особистісно-орієнтований підхід у справі
навчання та виховання.
А тому звернемося до рекомендацій
щодо особистісно-орієнтовного підходу
навчання та виховання.
–
Особистісно орієнтоване навчання
це навчання, центром якого є
особистість дитини, її самобутність та
самостійність: суб'єктивний досвід
кожного спочатку розкривається, а
потім узгоджується зі змістом освіти.
Визнання учня ключовою фігурою
всього освітнього процесу – це і є
особистісно орієнтована педагогіка.
У свідомості учня це має такий
вигляд: «Все, що я пізнаю, я знаю,
для чого мені потрібно і де я можу ці
знання застосувати».
Для педагога - це прагнення знайти
розумний баланс між знаннями,
уміннями та навичками учня.
Сучасність вимагає навчити учнів:
- самостійно та творчо розв'язувати
проблеми;
- шукати нову інформацію й робити
висновки, а не подавати дітям готові
знання.
В особистісно-орієнтованому підході
вчителю насамперед потрібен високий
рівень педагогічної майстерності, який
базується на розвитку:
дидактичних;
організаторських;
комунікативних;
науково-пізнавальних;
емоційних;
та поведінкових компонентностей;
-
-
Цілі особистісно орієнтованого
навчання полягають у тому, щоб:
визначити життєвий досвід кожного
учня;
його пізнавальні здібності;
рівень інтелекту;
інтереси, які спочатку треба розкрити,
а потім розвинути у навчальному
процесі;
Цілі особистісно орієнтованого навчання
полягають у тому, щоб:
Формувати позитивну мотивацію учнів до:
-
пізнавальної діяльності;
-
потребу в самопізнанні;
-
потребу в самореалізаціїї;
-
та потребу у самовдосконаленні школярів;
Цілі особистісно орієнтованого навчання
полягають у тому, щоб:
Озброїти учнів механізмом:
адаптації;
саморегуляції;
самозахисту;
самовиховання;
Цілі особистісно орієнтованого навчання
полягають у тому, щоб:
Розвинути індивідуальні позитивні
здібності кожного школяра;
Сформувати культуру життєдіяльності
максимально виявити і використати
індивідуальний досвід учня;
Правильно визначати лінії поведінки.
Основні принципи
особистісно-орієнтованого
навчання:
1. Принцип «розвивальної допомоги»
не робити за учня;
не вказувати йому, що робити,
а допомогти пробувати власні сили і власну
активність;
потрібно добитись, щоб учень сам обирав
рішення і відповідав за них.
Звідси - не потрібно подавати готові
знання, а створити умови, в яких
виявляється:
-
власна пізнавальна активність учня;
-
і він визначить для себе цілі, зміст та
методи роботи, власні цінності.
-
Навчання повинно бути дослідницьким
Це час, протягом якого діти вчаться:
самостійно діяти;
- дискутувати;
- приймати рішення.
-
При цьому розвивається самосвідомість і
самореалізується особистість.
Принцип - «свобода вміння»
- учні вільно обговорюють
проблеми;
- співпрацюють один з одним,
- а вчитель виступає в ролі
старшого члена колективу,
консультанта, джерела досвіду
Принцип - «свобода вміння»
Учителю:
-недостатньо
процес;
організувати навчальний
- потрібно ще визначити спосіб засвоєння
знань, тобто оприділити види діяльності
учня на уроці.
Основні вимоги до особистісноорієнтованого уроку:
раціональна єдність словесних,
наукових і практичних методів
навчання;
зв'язок з раніше вивченим досвідом,
набутим учнем;
Основні вимоги до особистісно
орієнтованого уроку:
-формування вмінь в учнів самостійно
здобувати знання і застосовувати їх на
практиці;
-заохочення прагнень учнів знаходити свій
спосіб роботи з навчальним матеріалом.
Метою
особистісноорієнтованого уроку є:
- створення умов для виявлення
пізнавальної активності учнів
Засобами досягнення вчителем цієї мети
можуть бути:
використання різних форм та методів
навчальної діяльності, які дозволяють
розкрити суб'єктивний досвід учнів;
створення атмосфери зацікавленості
кожного учня в результатах роботи
всього класу;
стимулювання учнів до висловлювань,
використання різних способів виконання
завдань без побоювань помилитися,
отримати хибну відповідь тощо;
Засобами досягнення вчителем цієї мети
можуть бути:
використання протягом уроку
дидактичного матеріалу, який дозволяє
отримати учневі найбільш значущі для
нього вид та форму змісту навчального
матеріалу;
оцінювання досягнень учня протягом
усього процесу його діяльності, а не
тільки за кінцевим результатом;
Засобами досягнення вчителем цієї мети
можуть бути:
заохочення прагнень учня знаходити свій
спосіб роботи;
аналізувати протягом уроку роботи інших
учнів; вибирати та засвоювати найбільш
раціональні з них;
створення на уроці педагогічних ситуацій
спілкування, які б дозволяли кожному учневі
виявляти ініціативу, самостійність, виборність у
справах роботи;
створення обстановки для природного
самовираження учня.
Технологія
особистісноорієнтованогоуроку
Для проведення особистісноорієнтованого уроку вчитель має
оволодіти його основними етапами:
1.
2.
3.
4.
5.
6.
7.
8.
Орієнтації.
Визначення мети.
Проектування.
Організації.
Реалізації.
Контролю.
Коригування.
Оцінювання
1. Етап орієнтації включає:
орієнтацію на позитивну роботу;
орієнтацію на визначення особистісного
досвіду учнів;
пов'язання цього досвіду з проблемами
навчального матеріалу.
2. Етап визначення мети передбачає:
визначення на уроці разом з учнями
значущої мети здійснення тієї діяльності,
яка запланована вчителем (учні повинні
зрозуміти, що може дати робота учням
саме на цьому уроці для складання,
наприклад, тематичного заліку,
державної атестації, свого майбутнього
життя тощо);
визначення показників досягнення
поставлених завдань;
3. Етап проектування включає:
передбачення залучення учнів до
виконання ними випереджальних
завдань;
підготовки повідомлень;
рефератів;
виготовлення та відбору наочності;
складання плану роботи тощо;
Етап організації виконання плану
діяльності передбачає:
Подання можливих варіантів і
способів виконання навчальної
діяльності (усна чи письмова форма,
індивідуальна робота чи робота в
групах, робота з текстом чи з іншими
засобами одержання інформації);
Етап організації виконання плану
діяльності передбачає:
2.Представлення учнями вибору способу
фіксації нового матеріалу (конспект,
схема, таблиця, опора, план, тези,
висновки тощо);
3.Варіативність домашнього завдання
(диференціація за рівнем складності та
способом виконання).
Етап контрольно-оцінювальний:
1.Залучення учнів до контролю за
перебігом навчальної діяльності шляхом
заохочення їх до різних видів контролю,
самоконтролю, взаємоконтролю, роботи
в групах;
2.Участь учнів у виправленні помилок і
недоліків у знаннях, усвідомлення їх
причин шляхом взаємо та самоаналізу;
Етап контрольно-оцінювальний:
3.Надання учням можливості самостійно
або за участі вчителя, інших учнів
порівнювати отримані ним результати з
критеріями стандарту, закладеного у
навчальній програмі;
4.Використання механізмів оцінного
методу (позитивного ставлення до
успіхів школяра);
Етап контрольно-оцінювальний:
5.Використання механізмів оцінного
методу (позитивного ставлення до
успіхів школяра).
6.Оцінювання (виставлення рівневих
оцінок за дванадцятибальною системою
оцінювання навчальних досягнень,
поурочного бала, рейтинг) не тільки
результатів, а й самого процесу
навчання.
6. Заключний етап передбачає:
усвідомлення учнями ситуації
досягнення мети;
відчуття успіху;
підкріплення позитивної мотивації
стосовно власної діяльності.
Методи та засоби психолого-педагогічної
підтримки діяльності учнів
заохочення;
навчально-пізнавальна гра;
створення ситуації успіху;
створення ситуації пізнавального інтересу;
створення проблемної ситуації;
спонукання до пошуку альтернативних
рішень;
виконання творчих завдань;
кооперація учнів;
створення ситуації взаємодопомоги тощо.
Висновок може бути таким: особистісноорієнтоване навчання ЦЕ–
загальнодидактичний принцип
індивідуального підходу до учнів.
Таке твердження ми дослідимо та
пояснимо за допомогою такого факту:
Відомий російський психолог
Л.С. Виготський своє теорією доводить,
що розум будь-якої людини має дві зони
розвитку: А і Б.
Перша зона (А) – це зона актуального
розвитку.
У цю зону потрапляють завдання, які
дитина може виконати сама без
допомоги вчителя.
Друга зона (В) – це зона найближчого
розвитку
Сюди потрапляють завдання, які дитина сама
виконати не може, але може з ними
впоратися з допомогою вчителя.
Зона найближчого розвитку, - це зона
“наступного дня”.
Те, що сьогодні є зона найближчого
розвитку, завтра у процесі навчання повинно
стати зоною актуального розвитку. Учитель
не повинен давати готову інформацію, адже
таке навчання може загальмувати мислення
дитини. А за допомогою вміло підібраних
запитань педагог підводить школяра до
правильної відповіді, розв’язку.
Те, що сьогодні є зоною найближчого
розвитку, завтра у процесі навчання
повинно стати зоною актуального
розвитку.
Учитель не повинен давати готову
інформацію, адже таке навчання може
загальмувати мислення дитини.
А за допомогою вміло підібраних
запитань педагог підводить школяра до
правильної відповіді, розв’язку.
Отже, як бачимо із цього прикладу, щоб
відбулися розвиток і навчання учнів,
завдання повинні потрапляти лише в
зону найближчого розвитку
(за Л.С. Виготським).
Припустимо, що два учні навчались в
одній школі, в одних і тих самих
учителів, закінчили школу з відзнакою,
рівень їхнього розвитку все одно буде
різним.
Ще більше відрізняється розвиток учнів
класу, які згідно з 12- бальною
системою досягли початкового і
високого рівнів.
Тому зрозуміло, що до таких дітей треба
підходити індивідуально, тобто ставити
перед ними різні завдання.
Якщо для цілого класу поставити одне
завдання, то для одних учнів воно
потрапить у зону актуального розвитку,
для інших – у зону найближчого
розвитку.
Отже, одне завдання для всього класу
ставити не бажано і не потрібно, а
здійснювати якісний особистісноорієнтований підхід до навчання та
виховання на практиці нам заважає ряд
причин, зокрема:
Причина 1. Щоб підійти індивідуально
до кожного учня, необхідно знати його
психологічні, фізіологічні та соціальні
особливості.
Лише психологія нараховує кілька
десятків індивідуальних особливостей
особистості. Це різні види уваги, уяви,
мислення, сприйняття, темпераменту,
характеру і т.д.
Пам’ять також поділяється більш ніж
на 10 типів: короткочасна,
довготривала, оперативна, рухова,
зорова, слухова, емоційна, словеснологічна і т.д.;
Причина 2. Виявити всі ці психологічні,
фізіологічні та соціальні особливості
вчитель без допомоги психолога, лікаря,
соціолога не може;
Причина 3.Навіть якщо теоретично
припустити, що в кожної дитини
виявили всі ці особливості, вчитель не
зможе запам’ятати їх у такій кількості
дітей, оскільки він одночасно навчає
свого предмета не один десяток учнів,
кожен з яких має не один десяток таких
особливостей.
Нарешті, якщо вчителю все-таки
вдається запам’ятати всі особливості
кожної дитини, він не зможе підійти
індивідуально тому, що урок триває
всього 40-45 хв, протягом яких
неможливо фізично попрацювати з
кожним учнем класу індивідуально.
Отже, існує суперечність: з одного боку,
вимоги до особистісно-орієнтованого
навчання, а з іншого причини, що
унеможливлюють якісне впровадження
цієї педагогічної технології у навчальновиховний процес.
Який же вихід з ситуації, що склалася ?
Філософія вчить, що джерелом і
рушійними силами будь-якого процесу
(у тому числі й навчального) є
розв’язання суперечностей і тому,
щоб навчальний процес розвивався,
вчителю необхідно вміти виявляти
суперечність навчального процесу, а
також вміти розв’язувати її.
Дана суперечність розв’язується шляхом
диференційованого підходу до учнів.
Диференціація (від лат. Differentia –
різниця, відмінність) – розчленування
цілого на якісно відмінні частини.
Розв’язування таких суперечностей
називається підходом до навчання.
Цей підхід, для прикладу, можна
здійснити таким чином:
Учнів класу розподілити на групи за
рівнем розвитку.
Критерії, якими слід керуватися - це
успішність.
Таких груп, наприклад, може бути
чотири:
низький рівень;
середній рівень;
достатній рівень;
високий рівень.
Зрозуміло, що такий поділ не
аргументується для учнів, для того щоб
у слабшого школяра не сформувалася
занижена самооцінка, а в сильного –
завищена.
Якщо учні однієї з груп підвищують свій
рівень – їх слід перевести до наступної
групи і навпаки.
Для кожної групи пропонуються різні за
ступенем складності завдання.
Диференційований підхід можна
здійснювати при різних формах
навчального процесу: під час уроку,
лабораторного заняття, екскурсії.
Під час проведеного уроку методом бесіди,
запитань слід орієнтувати учнів на певну
групу.
При цьому обов’язково слід враховувати,
щоб запитання було точним, стислим, не
мало елементів підказки.
Під час проведення уроку методом
пояснення, розповіді диференційований
підхід неможливий, оскільки вчитель будує
свою розповідь, орієнтуючись на
середнього учня,
але під час закріплення нового матеріалу
чи пояснення домашнього завдання учням
можна запропонувати різнорівневі
завдання.
Завершальним етапом навчальної
діяльності на уроці є:
усвідомлення ситуації досягнення мети;
переживання ситуації успіху;
підкріплення позитивної мотивації щодо
самої діяльності.
Ситуація успіху досягається тоді, коли
сама дитина визначає цей результат як
успіх.
Усвідомлення ситуації успіху самим
учнем, розуміння її значимості виникає у
суб'єкта після здолання своєї боязкості,
невміння, незнання, психологічного
враження та інших видів труднощів.
Роль “Ситуації успіху” у навчальній
діяльності
За останні роки термін
„Ситуація успіху” став звичним для
педагогів.
Ніхто не заперечує, що саме позитивні
емоції можуть стати для дитини одним
з найважливіших стимулів у навчанні,
але при цьому ми забуваємо про те, що
в педагогів не існує єдиного рецепта чи
правила, як саме створювати ситуації
успіху тому, що це слід на основі
індивідуального підходу, зважено, з
урахуванням багатьох факторів.
Діти прощають багато чого, але не
вибачають байдужість.
За відгуками дітей, найкращі їхні
вчителі вели уроки так, що здавалося,
ніби весь урок вони зайняті саме тобою.
Як цього досягти?
Іноді це „Іскра Божа”,
а частіше – майстерність, доведена до
мистецтва.
Важливо мати на увазі, що навіть
одноразове переживання успіху може
докорінно змінити психологічне
самопочуття дитини.
Ситуація успіху може стати пусковим
механізмом подальшого розвитку
особистості.
Безперечно, переживання успіху навіює
людині впевненість у власних силах.
З`являється бажання знову досягти
добрих результатів, виникає відчуття
внутрішнього благополуччя, що, у свою
чергу, покращує ставлення до
навколишнього світу.
На перший погляд здається, що вчитель,
кілька разів давши учню можливість
відчути успіх, далі вже само собою
забезпечує високий рівень мотивації,
інтересу, пізнавальної активності.
Але може бути й протилежний
результат: постійна успішність здатна
сформувати байдуже ставлення до
навчання.
Крім того, постійне очікування лише
позитивного результату згубно впливає
на розвиток вольових якостей учня:
він ухиляється від подолання
труднощів;
губиться в складних ситуаціях
(навчальних та життєвих);
у його поведінці починає домінувати
мотив „уникнення невдач”.
Досвідчені психологи та педагоги
попереджують про можливість
негативних наслідків пережитого успіху.
Чому ж виникає такий парадокс?
По-перше, успіх, що діставався ціною
незначних зусиль, може призвести до
переоцінки, точніше, до завищеної
оцінки своїх можливостей.
По-друге, за сильним переживанням
будь-якої емоції обов`язково настає
релаксація (розслаблення).
І якщо в цей період запропонувати
людині якусь діяльність, то, швидше за
все, ця діяльність буде менш успішною,
ніж попередня.
По-третє, переживання успіху може бути
потьмареним, якщо результат, важливий
і значимий для самого учня, не буде
адекватно оцінений іншими людьми.
І нарешті:
Емоція успіху не стане сильним
переживанням, якщо результати діяльності
не значимі для її суб`єкта.
Дитина, особливо на початку навчання,
однаково інтенсивно переживає успіх у
„головних” і „неголовних” навчальних
предметах.
Але часто знижують цю інтенсивність:
„12 балів з музики ! Та краще б ти
отримав 12 балів з читання”.
Знижуючи значимості успіху, що
переживається дитиною, ми, дорослі,
впливаємо на формування у дитини
ставлення до навчального процесу в
цілому.
Ось чому, оцінюючи дітей, необхідно
виходити з індивідуальних особливостей
кожного учня.
Просування вперед треба заохочувати,
підбадьорювати, щоб дитина не
відчувала невдачу, порівнюючи свої
результати з раніше встановленими
нормами, особливо якщо вони для неї
недосяжні.
Отже, ситуація успіху у навчальній
діяльності створюється вчителем або ж
психологом.
Як і будь-яку іншу діяльність, навчання
можна уявити у вигляді простого
ланцюжка дій:
1. Установка на діяльність (емоційна
підготовка учнів на вирішення
навчального завдання) – мотиваційний
етап;
2.Забезпечення діяльності (створення
умов для успішного вирішення
навчального завдання) –підготовчий,
робочий етап;
3.Порівняння отриманих результатів з
очікуваними (усвідомлення ставлення до
результатів своєї навчальної праці) –
результативний етап.
Отже, якщо ситуація успіху створюється
вчителем послідовно і свідомо, її
3.Порівняння отриманих результатів з
очікуваними (усвідомлення ставлення
до результатів своєї навчальної праці) –
результативний етап.
Отже, якщо ситуація успіху створюється
вчителем послідовно і свідомо, її
структура повинна врахувати всі
перелічені компоненти.
Створення ситуації успіху на
мотиваційному етапі навчальної
діяльності
Дослідження психологів свідчать, що рівень
засвоєння людиною знань істотно залежить
від рівня сформованості її мотивації
навчитися.
Тож давайте проаналізуємо, як провести
мотиваційний етап уроку так, щоб створити
ситуацію успіху для того учня.
Перед учителем стоїть завдання:
сформувати в учня настанову на
успішне виконання завдання
Інакше кажучи, вчитель повинен
сформувати в учнів мотив досягнення
мети.
Але при цьому вчитель часто
зустрічається з неадекватною
реакцією учнівського колективу:
1.Хтось уже виконував подібне
завдання, і його результати
виявились невдалими, так що у цієї
категорії учнів уже сформоване
негативне ставлення на успішне
виконання завдання.
2.Інша група учнів не стикалась з
такою роботою, тому вони не знають,
чого можна очікувати від майбутньої
діяльності.
3.Третя група, яка виконувала потрібні
завдання і успішно з ними впоралася,
знаходиться у стані мобілізації, готова
виконувати навчальне завдання.
Зрозуміло, що найлегше вчителю буде
працювати з учнями третьої групи, де
необхідно лише активізувати позитивні
емоції, які діти пережили раніше.
У другої групи учнів слід передбачити
емоційну реакцію, намалювати
перспективу вдалого виконання
завдання, пов`язавши її з тими чи
іншими умовами діяльності, які в
минулому забезпечували успіх.
Найбільш клопітною буде робота
першою групою учнів.
Перш за все доведеться нейтралізувати
спогади про невдачу в попередній
діяльності, а потім створити перспективу
для нової.
Зробити це можна, наприклад, так:
дати завдання учневі попрацювати над
своїми помилками, або повідомити його,
що завдання для нього змінено
порівняно з попереднім і т. д.
Учитель може запропонувати різні
варіанти мотивів досягнення ситуації
успіху:
прагнення самостійно розв`язати цікаві
задачі;
завоювати авторитет у своїх товаришів;
стати першим;
розглядати свою діяльність з точки зору
її корисності для інших людей;
встановити нові контакти між
товаришами у ході виконання завдання
тощо.
Отже, на етапі мотивації навчальної
діяльності учитель організовує певні
ситуації з метою активізувати чи
нейтралізувати емоції для наступної
діяльності
На етапі мотивації створення ситуації
успіху більшою мірою визначається
психологічними аспектами.
Тут доречним буде використання в
роботі вчителя таких психологопедагогічних прийомів, як:
Ефект Розенталя, або „Ефект
навіювання”: „Ти це можеш”, „Тобі це
вдається” тощо.
Якщо педагог буде переконувати учнів
у реальності успіху, то успіх прийде.
Англійський учений Стоуенс довів, що
учні, яких заохочували, досягли значно
більших успіхів, ніж ті, кого ніяк не
заохочували.
Прийом „Емоційне погладжування” –
це констатація будь-якого факту успіху,
прищеплювання дитині віри в себе,
відкритість учителя для довіри і співчуття.
◦ Прийом „Анонсування” –
репетиція майбутньої дії, яка створює
психологічний настрій на успіх перед
класом.
Це можуть бути додаткові індивідуальні
заняття з окремими учнями чи
заздалегідь оголошенні запитання
самостійної роботи.
Прийом „Шикуйсь!” містить такі кроки:
психологічна атака;
емоційне блокування;
вибір головного напрямку;
вибір рівних можливостей;
несподіване порівняння;
стабілізація.
Цей прийом полягає в тому, щоб:
учителем блокувалось припущення на
невдачу в діяльності учня;
відволікалася увага школяра від
чергового неуспіху;
вчитель повинен знайти той напрямок
діяльності, яким учень зможе
реалізувати себе набагато краще, тим
самим забезпечити його на успіх, на
стабільність у навчанні.
Розглянемо деякі
алгоритми створення ситуацій успіху та
методику їх реалізації:
Прийом „Даю шанс” – це заздалегідь
підготовлена вчителем ситуація, в якій
учень отримує можливість зненацька
для себе розкрити свої можливості.
Прийом “ Зняття страху”-
допомогає перебороти невпевненість у
власних силах (Люди вчаться на своїх
помилках і знаходять інші шляхи
вирішення проблем).
Прийом “Авансування успішного
результату” –
допомогає вчителю висловити тверду
переконаніність у тому, що його учень
обов’язково впорається з поставленим
завданням.
Це, в свою чергу, переконує дитину у
своїх силах і можливостях.
“У тебе обов’язково вийде”, “Я навіть не
сумніваюсь у позитивному результаті” і
т. д.
Прийом “Прихований інструктаж”
Допомагає дитині уникнути поразки.
Досягається шляхом побажання,
наприклад:
Можливо краще почати з ...,
Виконуючи роботу не забудьте про ...
Прийом “Внесення мотиву”.
Показує дитині заради чого, кого
здійснюється ця діяльність, кому буде
добре після виконання, наприклад, “Без
твоєї допомоги твоїм друзям не
впоратись...” тощо.
Прийом “Персональна винятковість.”
Визначає важливість зусиль дитини в
діяльності, що здійснюється або
здійснюватиметься, наприклад:
Тільки ти міг би…
Тільки тобі і можу доручити… і т.п.
Прийом “Висока оцінка деталі”.
Допомагає емоційно пережити не
результат в цілому, а якої її окремої
деталі:
Найбільше мені сподобалось у твоїй
роботі…
Найбільше тобі вдалося…
Прийом „Еврика”.
Створюються умови, за яких дитина,
виконуючи навчальне завдання,
несподівано відкриває в собі невідомі
досі здібності.
Завдання вчителя – помітити це глибоко
особисте відкриття, всіляко підтримати
дитину, поставити нову мету і надихнути
на її досягнення.
Допомога вчителя у створенні ситуації
відкриття має бути ненав`язливою,
прихованою.
Створюючи ситуації успіху на етапі
організації навчальної діяльності, слід
пам`ятати кілька основних правил:
у кожній дитині є задатки, які можуть
розвинутися у здібності;
Побачити їх, відчути, розвити – це
справа педагога;
ставлення до дитини як до рівної, як до
себе, спілкування, що повністю включає
грубість, різкість, образливий тон, має
стати обов`язковою нормою всієї
педагогічної діяльності;
Ставлення до дитини:
як до рівної,
як до себе,
спілкування, що повністю виключає:
- грубість,
- різкість,
- образливий тон
має стати обов`язковою нормою всієї
педагогічної діяльності;
чим більше напрямків діяльності, в яких
бере участь дитина, тим більше в неї
можливостей знайти себе;
кількість і різноманітність ситуацій і
обставин, в тому числі і штучно
створених, у які може потрапити
дитина, визначають шляхи її сьогодення
і віддаленого інтересу та можливі шляхи
успіху.
ТИПИ УСПІХУ:
Неочікувана радість – це почуття
задоволення від того, що результати
діяльності учня перевершили його
очікування.
З педагогічної та психологічної точки
зору – це результат продуманої,
підготовленої діяльності вчителя.
Спільна радість – полягає в тому, щоб учень
досяг необхідної для себе реакції колективу.
Вона може бути підготовленою вчителем
або спонтаною.
Спільною радістю вважають тільки ті реакції
колективу, які дають можливість дитині
відчутні себе задоволеним, стимулюють її
зусиля.
Це, перш за все, має бути емоційний відгук
оточуючих на успіх члена свого колективу.
Важливо, щоб у досягненнях кожного
школяра всі бачили результати своєї
праці, а сама дитина розуміла, що її
радість – це радість підтримки,
отримання статусу „свій серед своїх”.
Зрештою у тому, як реагує дитячий
колектив на успіхи або невдачі своїх
учителів, виявляється його моральна
сутність.
Радість пізнання – це радість пізнання
нового, хоча вона по своїй суті
альтруїстична (виникає на основі
допомоги, підтримки інших людей).
Пізнання спираїться на самоосвіту й
самопізнання.
Така радість не може вирости на
пустому місці, появитися без серйозних
причин. Це слід клопіткої роботи
учителя –учня-учнів.
ВИСНОВОК:
1.Ситуація успіху досягається тоді, коли
сама дитина визначає цей результат як
успіх.
2 Усвідомлення ситуації успіху самим
учнем, розуміння її значимості виникає у
школяра після здолання своєї боязкості,
невміння, незнання, психологічного
враження та інших видів труднощів.
3. Завдання педагога :
допомогти особистості дитини зрости в
успіху;
дати відчути радість від здолання
труднощів;
дати зрозуміти, що задарма в житті в
житті нічого не дається, скрізь необхідно
докласти зусиль.
І успіх буде еквівалентним витраченим
зусиллям.
ШАНОВНІ КОЛЕГИ !
Дайте, будь ласка, відповідь на такі
запитання:
1.Ваше ставлення до технології “Створення
ситуації успіху”.
2.Як Ви оцінюєте стан “Створення ситуації
успіху у Вашому навчальному закладі”.
3.Які ще методичні рекомендації, ідеї,
міркування щодо “Створення ситуації успіху”,
Ви можете запропонувати учасникам нашого
семінару ?
ВДЯЧНІ ВАМ ЗА ВІДВЕРТІСТЬ, ЗА ПОРАДИ
Slide 104
Створення ситуації успіху
та шляхи її реалізації
на уроці як складової якості
навчально-виховного процесу
Мета: Удосконалити методику
створення ситуації успіху та шляхів
її реалізації на уроці як стежки, що
веде до того куточка дитячого
серця, в якому горить вогник
бажання бути гарним.
На
відміну від традиційного розуміння
освіти як суми знань та навичок, нині освіту
починають розглядати як процес
становлення особистості .
Причому особистості, здатної до:
самоосвіти,
саморозвитку,
самовдосконалення,
яка вміє використовувати набуті знання,
яка прагне реалізувати себе,
спроможна змінити на краще своє життя,
життя своєї держави.
Алгоритм
створення та досягнення ситуації успіху
твердження про “Ситуацію успіху”;
особистісно-орієнтований підхід у справі
навчання та виховання - основа педагогічної
технології “Створення ситуації успіху”;
роль “Ситуації успіху” у навчальній діяльності;
створення “Ситуації успіху” на мотиваційному
етапі навчальної діяльності;
психолого-педагогічні прийоми при створенні
“Ситуації успіху”;
методика реалізації “Ситуації успіху”;
Виходячи із Положень Закону України “Про
освіту” завдання школи сьогодні полягає в
тому, щоб:
Виховувати в учнів здатність:
долати життєві труднощі;
самостійно приймати рішення;
розвивати себе як особистість, здатну:
робити вибір і контролювати своє життя;
брати на себе відповідальність за свої дії;
захищати себе і свої життєві цінності;
діяти відповідно до них;
піклуватись про інших;
Завдання вчителів:
прищепити учням потребу до здобуття
знань;
створити такі умови, щоб процес
здобуття знань був для них цікавим,
потрібним, комфортним;
і тому пріоритетним завданням вчителя
під час навчально-виховної діяльності є
створення ситуації успіху.
Що означає “Ситуація успіху?”
Ситуація успіху - це суб'єктивний
психічний стан задоволення наслідком
своєї фізичної, розумової праці чи
моральної напруги.
Успіх у навчанні - єдине джерело
внутрішніх сил дитини, які породжують
енергію для переборення труднощів,
бажання вчитися.
В.Сухомлинський
Ситуація успіху дарує атмосферу
приязні та взаємодопомоги, впевненості
і захищеності.
Учитель зобов’язаний створити джерело
внутрішніх сил дитини, джерело, яке дає
енергію для подолання труднощів і
формування бажання вчитися.
Використання ситуації успіху має
сприяти підвищенню робочого тонусу,
збільшенню продуктивності навчальної
роботи, а також допомогти учням
усвідомити себе повноцінною
особистістю і, відповідно, забезпечити
успіх у навчанні.
Основою педагогічної технології
“Створення ситуації успіху” є
особистісно-орієнтований підхід у справі
навчання та виховання.
А тому звернемося до рекомендацій
щодо особистісно-орієнтовного підходу
навчання та виховання.
–
Особистісно орієнтоване навчання
це навчання, центром якого є
особистість дитини, її самобутність та
самостійність: суб'єктивний досвід
кожного спочатку розкривається, а
потім узгоджується зі змістом освіти.
Визнання учня ключовою фігурою
всього освітнього процесу – це і є
особистісно орієнтована педагогіка.
У свідомості учня це має такий
вигляд: «Все, що я пізнаю, я знаю,
для чого мені потрібно і де я можу ці
знання застосувати».
Для педагога - це прагнення знайти
розумний баланс між знаннями,
уміннями та навичками учня.
Сучасність вимагає навчити учнів:
- самостійно та творчо розв'язувати
проблеми;
- шукати нову інформацію й робити
висновки, а не подавати дітям готові
знання.
В особистісно-орієнтованому підході
вчителю насамперед потрібен високий
рівень педагогічної майстерності, який
базується на розвитку:
дидактичних;
організаторських;
комунікативних;
науково-пізнавальних;
емоційних;
та поведінкових компонентностей;
-
-
Цілі особистісно орієнтованого
навчання полягають у тому, щоб:
визначити життєвий досвід кожного
учня;
його пізнавальні здібності;
рівень інтелекту;
інтереси, які спочатку треба розкрити,
а потім розвинути у навчальному
процесі;
Цілі особистісно орієнтованого навчання
полягають у тому, щоб:
Формувати позитивну мотивацію учнів до:
-
пізнавальної діяльності;
-
потребу в самопізнанні;
-
потребу в самореалізаціїї;
-
та потребу у самовдосконаленні школярів;
Цілі особистісно орієнтованого навчання
полягають у тому, щоб:
Озброїти учнів механізмом:
адаптації;
саморегуляції;
самозахисту;
самовиховання;
Цілі особистісно орієнтованого навчання
полягають у тому, щоб:
Розвинути індивідуальні позитивні
здібності кожного школяра;
Сформувати культуру життєдіяльності
максимально виявити і використати
індивідуальний досвід учня;
Правильно визначати лінії поведінки.
Основні принципи
особистісно-орієнтованого
навчання:
1. Принцип «розвивальної допомоги»
не робити за учня;
не вказувати йому, що робити,
а допомогти пробувати власні сили і власну
активність;
потрібно добитись, щоб учень сам обирав
рішення і відповідав за них.
Звідси - не потрібно подавати готові
знання, а створити умови, в яких
виявляється:
-
власна пізнавальна активність учня;
-
і він визначить для себе цілі, зміст та
методи роботи, власні цінності.
-
Навчання повинно бути дослідницьким
Це час, протягом якого діти вчаться:
самостійно діяти;
- дискутувати;
- приймати рішення.
-
При цьому розвивається самосвідомість і
самореалізується особистість.
Принцип - «свобода вміння»
- учні вільно обговорюють
проблеми;
- співпрацюють один з одним,
- а вчитель виступає в ролі
старшого члена колективу,
консультанта, джерела досвіду
Принцип - «свобода вміння»
Учителю:
-недостатньо
процес;
організувати навчальний
- потрібно ще визначити спосіб засвоєння
знань, тобто оприділити види діяльності
учня на уроці.
Основні вимоги до особистісноорієнтованого уроку:
раціональна єдність словесних,
наукових і практичних методів
навчання;
зв'язок з раніше вивченим досвідом,
набутим учнем;
Основні вимоги до особистісно
орієнтованого уроку:
-формування вмінь в учнів самостійно
здобувати знання і застосовувати їх на
практиці;
-заохочення прагнень учнів знаходити свій
спосіб роботи з навчальним матеріалом.
Метою
особистісноорієнтованого уроку є:
- створення умов для виявлення
пізнавальної активності учнів
Засобами досягнення вчителем цієї мети
можуть бути:
використання різних форм та методів
навчальної діяльності, які дозволяють
розкрити суб'єктивний досвід учнів;
створення атмосфери зацікавленості
кожного учня в результатах роботи
всього класу;
стимулювання учнів до висловлювань,
використання різних способів виконання
завдань без побоювань помилитися,
отримати хибну відповідь тощо;
Засобами досягнення вчителем цієї мети
можуть бути:
використання протягом уроку
дидактичного матеріалу, який дозволяє
отримати учневі найбільш значущі для
нього вид та форму змісту навчального
матеріалу;
оцінювання досягнень учня протягом
усього процесу його діяльності, а не
тільки за кінцевим результатом;
Засобами досягнення вчителем цієї мети
можуть бути:
заохочення прагнень учня знаходити свій
спосіб роботи;
аналізувати протягом уроку роботи інших
учнів; вибирати та засвоювати найбільш
раціональні з них;
створення на уроці педагогічних ситуацій
спілкування, які б дозволяли кожному учневі
виявляти ініціативу, самостійність, виборність у
справах роботи;
створення обстановки для природного
самовираження учня.
Технологія
особистісноорієнтованогоуроку
Для проведення особистісноорієнтованого уроку вчитель має
оволодіти його основними етапами:
1.
2.
3.
4.
5.
6.
7.
8.
Орієнтації.
Визначення мети.
Проектування.
Організації.
Реалізації.
Контролю.
Коригування.
Оцінювання
1. Етап орієнтації включає:
орієнтацію на позитивну роботу;
орієнтацію на визначення особистісного
досвіду учнів;
пов'язання цього досвіду з проблемами
навчального матеріалу.
2. Етап визначення мети передбачає:
визначення на уроці разом з учнями
значущої мети здійснення тієї діяльності,
яка запланована вчителем (учні повинні
зрозуміти, що може дати робота учням
саме на цьому уроці для складання,
наприклад, тематичного заліку,
державної атестації, свого майбутнього
життя тощо);
визначення показників досягнення
поставлених завдань;
3. Етап проектування включає:
передбачення залучення учнів до
виконання ними випереджальних
завдань;
підготовки повідомлень;
рефератів;
виготовлення та відбору наочності;
складання плану роботи тощо;
Етап організації виконання плану
діяльності передбачає:
Подання можливих варіантів і
способів виконання навчальної
діяльності (усна чи письмова форма,
індивідуальна робота чи робота в
групах, робота з текстом чи з іншими
засобами одержання інформації);
Етап організації виконання плану
діяльності передбачає:
2.Представлення учнями вибору способу
фіксації нового матеріалу (конспект,
схема, таблиця, опора, план, тези,
висновки тощо);
3.Варіативність домашнього завдання
(диференціація за рівнем складності та
способом виконання).
Етап контрольно-оцінювальний:
1.Залучення учнів до контролю за
перебігом навчальної діяльності шляхом
заохочення їх до різних видів контролю,
самоконтролю, взаємоконтролю, роботи
в групах;
2.Участь учнів у виправленні помилок і
недоліків у знаннях, усвідомлення їх
причин шляхом взаємо та самоаналізу;
Етап контрольно-оцінювальний:
3.Надання учням можливості самостійно
або за участі вчителя, інших учнів
порівнювати отримані ним результати з
критеріями стандарту, закладеного у
навчальній програмі;
4.Використання механізмів оцінного
методу (позитивного ставлення до
успіхів школяра);
Етап контрольно-оцінювальний:
5.Використання механізмів оцінного
методу (позитивного ставлення до
успіхів школяра).
6.Оцінювання (виставлення рівневих
оцінок за дванадцятибальною системою
оцінювання навчальних досягнень,
поурочного бала, рейтинг) не тільки
результатів, а й самого процесу
навчання.
6. Заключний етап передбачає:
усвідомлення учнями ситуації
досягнення мети;
відчуття успіху;
підкріплення позитивної мотивації
стосовно власної діяльності.
Методи та засоби психолого-педагогічної
підтримки діяльності учнів
заохочення;
навчально-пізнавальна гра;
створення ситуації успіху;
створення ситуації пізнавального інтересу;
створення проблемної ситуації;
спонукання до пошуку альтернативних
рішень;
виконання творчих завдань;
кооперація учнів;
створення ситуації взаємодопомоги тощо.
Висновок може бути таким: особистісноорієнтоване навчання ЦЕ–
загальнодидактичний принцип
індивідуального підходу до учнів.
Таке твердження ми дослідимо та
пояснимо за допомогою такого факту:
Відомий російський психолог
Л.С. Виготський своє теорією доводить,
що розум будь-якої людини має дві зони
розвитку: А і Б.
Перша зона (А) – це зона актуального
розвитку.
У цю зону потрапляють завдання, які
дитина може виконати сама без
допомоги вчителя.
Друга зона (В) – це зона найближчого
розвитку
Сюди потрапляють завдання, які дитина сама
виконати не може, але може з ними
впоратися з допомогою вчителя.
Зона найближчого розвитку, - це зона
“наступного дня”.
Те, що сьогодні є зона найближчого
розвитку, завтра у процесі навчання повинно
стати зоною актуального розвитку. Учитель
не повинен давати готову інформацію, адже
таке навчання може загальмувати мислення
дитини. А за допомогою вміло підібраних
запитань педагог підводить школяра до
правильної відповіді, розв’язку.
Те, що сьогодні є зоною найближчого
розвитку, завтра у процесі навчання
повинно стати зоною актуального
розвитку.
Учитель не повинен давати готову
інформацію, адже таке навчання може
загальмувати мислення дитини.
А за допомогою вміло підібраних
запитань педагог підводить школяра до
правильної відповіді, розв’язку.
Отже, як бачимо із цього прикладу, щоб
відбулися розвиток і навчання учнів,
завдання повинні потрапляти лише в
зону найближчого розвитку
(за Л.С. Виготським).
Припустимо, що два учні навчались в
одній школі, в одних і тих самих
учителів, закінчили школу з відзнакою,
рівень їхнього розвитку все одно буде
різним.
Ще більше відрізняється розвиток учнів
класу, які згідно з 12- бальною
системою досягли початкового і
високого рівнів.
Тому зрозуміло, що до таких дітей треба
підходити індивідуально, тобто ставити
перед ними різні завдання.
Якщо для цілого класу поставити одне
завдання, то для одних учнів воно
потрапить у зону актуального розвитку,
для інших – у зону найближчого
розвитку.
Отже, одне завдання для всього класу
ставити не бажано і не потрібно, а
здійснювати якісний особистісноорієнтований підхід до навчання та
виховання на практиці нам заважає ряд
причин, зокрема:
Причина 1. Щоб підійти індивідуально
до кожного учня, необхідно знати його
психологічні, фізіологічні та соціальні
особливості.
Лише психологія нараховує кілька
десятків індивідуальних особливостей
особистості. Це різні види уваги, уяви,
мислення, сприйняття, темпераменту,
характеру і т.д.
Пам’ять також поділяється більш ніж
на 10 типів: короткочасна,
довготривала, оперативна, рухова,
зорова, слухова, емоційна, словеснологічна і т.д.;
Причина 2. Виявити всі ці психологічні,
фізіологічні та соціальні особливості
вчитель без допомоги психолога, лікаря,
соціолога не може;
Причина 3.Навіть якщо теоретично
припустити, що в кожної дитини
виявили всі ці особливості, вчитель не
зможе запам’ятати їх у такій кількості
дітей, оскільки він одночасно навчає
свого предмета не один десяток учнів,
кожен з яких має не один десяток таких
особливостей.
Нарешті, якщо вчителю все-таки
вдається запам’ятати всі особливості
кожної дитини, він не зможе підійти
індивідуально тому, що урок триває
всього 40-45 хв, протягом яких
неможливо фізично попрацювати з
кожним учнем класу індивідуально.
Отже, існує суперечність: з одного боку,
вимоги до особистісно-орієнтованого
навчання, а з іншого причини, що
унеможливлюють якісне впровадження
цієї педагогічної технології у навчальновиховний процес.
Який же вихід з ситуації, що склалася ?
Філософія вчить, що джерелом і
рушійними силами будь-якого процесу
(у тому числі й навчального) є
розв’язання суперечностей і тому,
щоб навчальний процес розвивався,
вчителю необхідно вміти виявляти
суперечність навчального процесу, а
також вміти розв’язувати її.
Дана суперечність розв’язується шляхом
диференційованого підходу до учнів.
Диференціація (від лат. Differentia –
різниця, відмінність) – розчленування
цілого на якісно відмінні частини.
Розв’язування таких суперечностей
називається підходом до навчання.
Цей підхід, для прикладу, можна
здійснити таким чином:
Учнів класу розподілити на групи за
рівнем розвитку.
Критерії, якими слід керуватися - це
успішність.
Таких груп, наприклад, може бути
чотири:
низький рівень;
середній рівень;
достатній рівень;
високий рівень.
Зрозуміло, що такий поділ не
аргументується для учнів, для того щоб
у слабшого школяра не сформувалася
занижена самооцінка, а в сильного –
завищена.
Якщо учні однієї з груп підвищують свій
рівень – їх слід перевести до наступної
групи і навпаки.
Для кожної групи пропонуються різні за
ступенем складності завдання.
Диференційований підхід можна
здійснювати при різних формах
навчального процесу: під час уроку,
лабораторного заняття, екскурсії.
Під час проведеного уроку методом бесіди,
запитань слід орієнтувати учнів на певну
групу.
При цьому обов’язково слід враховувати,
щоб запитання було точним, стислим, не
мало елементів підказки.
Під час проведення уроку методом
пояснення, розповіді диференційований
підхід неможливий, оскільки вчитель будує
свою розповідь, орієнтуючись на
середнього учня,
але під час закріплення нового матеріалу
чи пояснення домашнього завдання учням
можна запропонувати різнорівневі
завдання.
Завершальним етапом навчальної
діяльності на уроці є:
усвідомлення ситуації досягнення мети;
переживання ситуації успіху;
підкріплення позитивної мотивації щодо
самої діяльності.
Ситуація успіху досягається тоді, коли
сама дитина визначає цей результат як
успіх.
Усвідомлення ситуації успіху самим
учнем, розуміння її значимості виникає у
суб'єкта після здолання своєї боязкості,
невміння, незнання, психологічного
враження та інших видів труднощів.
Роль “Ситуації успіху” у навчальній
діяльності
За останні роки термін
„Ситуація успіху” став звичним для
педагогів.
Ніхто не заперечує, що саме позитивні
емоції можуть стати для дитини одним
з найважливіших стимулів у навчанні,
але при цьому ми забуваємо про те, що
в педагогів не існує єдиного рецепта чи
правила, як саме створювати ситуації
успіху тому, що це слід на основі
індивідуального підходу, зважено, з
урахуванням багатьох факторів.
Діти прощають багато чого, але не
вибачають байдужість.
За відгуками дітей, найкращі їхні
вчителі вели уроки так, що здавалося,
ніби весь урок вони зайняті саме тобою.
Як цього досягти?
Іноді це „Іскра Божа”,
а частіше – майстерність, доведена до
мистецтва.
Важливо мати на увазі, що навіть
одноразове переживання успіху може
докорінно змінити психологічне
самопочуття дитини.
Ситуація успіху може стати пусковим
механізмом подальшого розвитку
особистості.
Безперечно, переживання успіху навіює
людині впевненість у власних силах.
З`являється бажання знову досягти
добрих результатів, виникає відчуття
внутрішнього благополуччя, що, у свою
чергу, покращує ставлення до
навколишнього світу.
На перший погляд здається, що вчитель,
кілька разів давши учню можливість
відчути успіх, далі вже само собою
забезпечує високий рівень мотивації,
інтересу, пізнавальної активності.
Але може бути й протилежний
результат: постійна успішність здатна
сформувати байдуже ставлення до
навчання.
Крім того, постійне очікування лише
позитивного результату згубно впливає
на розвиток вольових якостей учня:
він ухиляється від подолання
труднощів;
губиться в складних ситуаціях
(навчальних та життєвих);
у його поведінці починає домінувати
мотив „уникнення невдач”.
Досвідчені психологи та педагоги
попереджують про можливість
негативних наслідків пережитого успіху.
Чому ж виникає такий парадокс?
По-перше, успіх, що діставався ціною
незначних зусиль, може призвести до
переоцінки, точніше, до завищеної
оцінки своїх можливостей.
По-друге, за сильним переживанням
будь-якої емоції обов`язково настає
релаксація (розслаблення).
І якщо в цей період запропонувати
людині якусь діяльність, то, швидше за
все, ця діяльність буде менш успішною,
ніж попередня.
По-третє, переживання успіху може бути
потьмареним, якщо результат, важливий
і значимий для самого учня, не буде
адекватно оцінений іншими людьми.
І нарешті:
Емоція успіху не стане сильним
переживанням, якщо результати діяльності
не значимі для її суб`єкта.
Дитина, особливо на початку навчання,
однаково інтенсивно переживає успіх у
„головних” і „неголовних” навчальних
предметах.
Але часто знижують цю інтенсивність:
„12 балів з музики ! Та краще б ти
отримав 12 балів з читання”.
Знижуючи значимості успіху, що
переживається дитиною, ми, дорослі,
впливаємо на формування у дитини
ставлення до навчального процесу в
цілому.
Ось чому, оцінюючи дітей, необхідно
виходити з індивідуальних особливостей
кожного учня.
Просування вперед треба заохочувати,
підбадьорювати, щоб дитина не
відчувала невдачу, порівнюючи свої
результати з раніше встановленими
нормами, особливо якщо вони для неї
недосяжні.
Отже, ситуація успіху у навчальній
діяльності створюється вчителем або ж
психологом.
Як і будь-яку іншу діяльність, навчання
можна уявити у вигляді простого
ланцюжка дій:
1. Установка на діяльність (емоційна
підготовка учнів на вирішення
навчального завдання) – мотиваційний
етап;
2.Забезпечення діяльності (створення
умов для успішного вирішення
навчального завдання) –підготовчий,
робочий етап;
3.Порівняння отриманих результатів з
очікуваними (усвідомлення ставлення до
результатів своєї навчальної праці) –
результативний етап.
Отже, якщо ситуація успіху створюється
вчителем послідовно і свідомо, її
3.Порівняння отриманих результатів з
очікуваними (усвідомлення ставлення
до результатів своєї навчальної праці) –
результативний етап.
Отже, якщо ситуація успіху створюється
вчителем послідовно і свідомо, її
структура повинна врахувати всі
перелічені компоненти.
Створення ситуації успіху на
мотиваційному етапі навчальної
діяльності
Дослідження психологів свідчать, що рівень
засвоєння людиною знань істотно залежить
від рівня сформованості її мотивації
навчитися.
Тож давайте проаналізуємо, як провести
мотиваційний етап уроку так, щоб створити
ситуацію успіху для того учня.
Перед учителем стоїть завдання:
сформувати в учня настанову на
успішне виконання завдання
Інакше кажучи, вчитель повинен
сформувати в учнів мотив досягнення
мети.
Але при цьому вчитель часто
зустрічається з неадекватною
реакцією учнівського колективу:
1.Хтось уже виконував подібне
завдання, і його результати
виявились невдалими, так що у цієї
категорії учнів уже сформоване
негативне ставлення на успішне
виконання завдання.
2.Інша група учнів не стикалась з
такою роботою, тому вони не знають,
чого можна очікувати від майбутньої
діяльності.
3.Третя група, яка виконувала потрібні
завдання і успішно з ними впоралася,
знаходиться у стані мобілізації, готова
виконувати навчальне завдання.
Зрозуміло, що найлегше вчителю буде
працювати з учнями третьої групи, де
необхідно лише активізувати позитивні
емоції, які діти пережили раніше.
У другої групи учнів слід передбачити
емоційну реакцію, намалювати
перспективу вдалого виконання
завдання, пов`язавши її з тими чи
іншими умовами діяльності, які в
минулому забезпечували успіх.
Найбільш клопітною буде робота
першою групою учнів.
Перш за все доведеться нейтралізувати
спогади про невдачу в попередній
діяльності, а потім створити перспективу
для нової.
Зробити це можна, наприклад, так:
дати завдання учневі попрацювати над
своїми помилками, або повідомити його,
що завдання для нього змінено
порівняно з попереднім і т. д.
Учитель може запропонувати різні
варіанти мотивів досягнення ситуації
успіху:
прагнення самостійно розв`язати цікаві
задачі;
завоювати авторитет у своїх товаришів;
стати першим;
розглядати свою діяльність з точки зору
її корисності для інших людей;
встановити нові контакти між
товаришами у ході виконання завдання
тощо.
Отже, на етапі мотивації навчальної
діяльності учитель організовує певні
ситуації з метою активізувати чи
нейтралізувати емоції для наступної
діяльності
На етапі мотивації створення ситуації
успіху більшою мірою визначається
психологічними аспектами.
Тут доречним буде використання в
роботі вчителя таких психологопедагогічних прийомів, як:
Ефект Розенталя, або „Ефект
навіювання”: „Ти це можеш”, „Тобі це
вдається” тощо.
Якщо педагог буде переконувати учнів
у реальності успіху, то успіх прийде.
Англійський учений Стоуенс довів, що
учні, яких заохочували, досягли значно
більших успіхів, ніж ті, кого ніяк не
заохочували.
Прийом „Емоційне погладжування” –
це констатація будь-якого факту успіху,
прищеплювання дитині віри в себе,
відкритість учителя для довіри і співчуття.
◦ Прийом „Анонсування” –
репетиція майбутньої дії, яка створює
психологічний настрій на успіх перед
класом.
Це можуть бути додаткові індивідуальні
заняття з окремими учнями чи
заздалегідь оголошенні запитання
самостійної роботи.
Прийом „Шикуйсь!” містить такі кроки:
психологічна атака;
емоційне блокування;
вибір головного напрямку;
вибір рівних можливостей;
несподіване порівняння;
стабілізація.
Цей прийом полягає в тому, щоб:
учителем блокувалось припущення на
невдачу в діяльності учня;
відволікалася увага школяра від
чергового неуспіху;
вчитель повинен знайти той напрямок
діяльності, яким учень зможе
реалізувати себе набагато краще, тим
самим забезпечити його на успіх, на
стабільність у навчанні.
Розглянемо деякі
алгоритми створення ситуацій успіху та
методику їх реалізації:
Прийом „Даю шанс” – це заздалегідь
підготовлена вчителем ситуація, в якій
учень отримує можливість зненацька
для себе розкрити свої можливості.
Прийом “ Зняття страху”-
допомогає перебороти невпевненість у
власних силах (Люди вчаться на своїх
помилках і знаходять інші шляхи
вирішення проблем).
Прийом “Авансування успішного
результату” –
допомогає вчителю висловити тверду
переконаніність у тому, що його учень
обов’язково впорається з поставленим
завданням.
Це, в свою чергу, переконує дитину у
своїх силах і можливостях.
“У тебе обов’язково вийде”, “Я навіть не
сумніваюсь у позитивному результаті” і
т. д.
Прийом “Прихований інструктаж”
Допомагає дитині уникнути поразки.
Досягається шляхом побажання,
наприклад:
Можливо краще почати з ...,
Виконуючи роботу не забудьте про ...
Прийом “Внесення мотиву”.
Показує дитині заради чого, кого
здійснюється ця діяльність, кому буде
добре після виконання, наприклад, “Без
твоєї допомоги твоїм друзям не
впоратись...” тощо.
Прийом “Персональна винятковість.”
Визначає важливість зусиль дитини в
діяльності, що здійснюється або
здійснюватиметься, наприклад:
Тільки ти міг би…
Тільки тобі і можу доручити… і т.п.
Прийом “Висока оцінка деталі”.
Допомагає емоційно пережити не
результат в цілому, а якої її окремої
деталі:
Найбільше мені сподобалось у твоїй
роботі…
Найбільше тобі вдалося…
Прийом „Еврика”.
Створюються умови, за яких дитина,
виконуючи навчальне завдання,
несподівано відкриває в собі невідомі
досі здібності.
Завдання вчителя – помітити це глибоко
особисте відкриття, всіляко підтримати
дитину, поставити нову мету і надихнути
на її досягнення.
Допомога вчителя у створенні ситуації
відкриття має бути ненав`язливою,
прихованою.
Створюючи ситуації успіху на етапі
організації навчальної діяльності, слід
пам`ятати кілька основних правил:
у кожній дитині є задатки, які можуть
розвинутися у здібності;
Побачити їх, відчути, розвити – це
справа педагога;
ставлення до дитини як до рівної, як до
себе, спілкування, що повністю включає
грубість, різкість, образливий тон, має
стати обов`язковою нормою всієї
педагогічної діяльності;
Ставлення до дитини:
як до рівної,
як до себе,
спілкування, що повністю виключає:
- грубість,
- різкість,
- образливий тон
має стати обов`язковою нормою всієї
педагогічної діяльності;
чим більше напрямків діяльності, в яких
бере участь дитина, тим більше в неї
можливостей знайти себе;
кількість і різноманітність ситуацій і
обставин, в тому числі і штучно
створених, у які може потрапити
дитина, визначають шляхи її сьогодення
і віддаленого інтересу та можливі шляхи
успіху.
ТИПИ УСПІХУ:
Неочікувана радість – це почуття
задоволення від того, що результати
діяльності учня перевершили його
очікування.
З педагогічної та психологічної точки
зору – це результат продуманої,
підготовленої діяльності вчителя.
Спільна радість – полягає в тому, щоб учень
досяг необхідної для себе реакції колективу.
Вона може бути підготовленою вчителем
або спонтаною.
Спільною радістю вважають тільки ті реакції
колективу, які дають можливість дитині
відчутні себе задоволеним, стимулюють її
зусиля.
Це, перш за все, має бути емоційний відгук
оточуючих на успіх члена свого колективу.
Важливо, щоб у досягненнях кожного
школяра всі бачили результати своєї
праці, а сама дитина розуміла, що її
радість – це радість підтримки,
отримання статусу „свій серед своїх”.
Зрештою у тому, як реагує дитячий
колектив на успіхи або невдачі своїх
учителів, виявляється його моральна
сутність.
Радість пізнання – це радість пізнання
нового, хоча вона по своїй суті
альтруїстична (виникає на основі
допомоги, підтримки інших людей).
Пізнання спираїться на самоосвіту й
самопізнання.
Така радість не може вирости на
пустому місці, появитися без серйозних
причин. Це слід клопіткої роботи
учителя –учня-учнів.
ВИСНОВОК:
1.Ситуація успіху досягається тоді, коли
сама дитина визначає цей результат як
успіх.
2 Усвідомлення ситуації успіху самим
учнем, розуміння її значимості виникає у
школяра після здолання своєї боязкості,
невміння, незнання, психологічного
враження та інших видів труднощів.
3. Завдання педагога :
допомогти особистості дитини зрости в
успіху;
дати відчути радість від здолання
труднощів;
дати зрозуміти, що задарма в житті в
житті нічого не дається, скрізь необхідно
докласти зусиль.
І успіх буде еквівалентним витраченим
зусиллям.
ШАНОВНІ КОЛЕГИ !
Дайте, будь ласка, відповідь на такі
запитання:
1.Ваше ставлення до технології “Створення
ситуації успіху”.
2.Як Ви оцінюєте стан “Створення ситуації
успіху у Вашому навчальному закладі”.
3.Які ще методичні рекомендації, ідеї,
міркування щодо “Створення ситуації успіху”,
Ви можете запропонувати учасникам нашого
семінару ?
ВДЯЧНІ ВАМ ЗА ВІДВЕРТІСТЬ, ЗА ПОРАДИ
Slide 105
Створення ситуації успіху
та шляхи її реалізації
на уроці як складової якості
навчально-виховного процесу
Мета: Удосконалити методику
створення ситуації успіху та шляхів
її реалізації на уроці як стежки, що
веде до того куточка дитячого
серця, в якому горить вогник
бажання бути гарним.
На
відміну від традиційного розуміння
освіти як суми знань та навичок, нині освіту
починають розглядати як процес
становлення особистості .
Причому особистості, здатної до:
самоосвіти,
саморозвитку,
самовдосконалення,
яка вміє використовувати набуті знання,
яка прагне реалізувати себе,
спроможна змінити на краще своє життя,
життя своєї держави.
Алгоритм
створення та досягнення ситуації успіху
твердження про “Ситуацію успіху”;
особистісно-орієнтований підхід у справі
навчання та виховання - основа педагогічної
технології “Створення ситуації успіху”;
роль “Ситуації успіху” у навчальній діяльності;
створення “Ситуації успіху” на мотиваційному
етапі навчальної діяльності;
психолого-педагогічні прийоми при створенні
“Ситуації успіху”;
методика реалізації “Ситуації успіху”;
Виходячи із Положень Закону України “Про
освіту” завдання школи сьогодні полягає в
тому, щоб:
Виховувати в учнів здатність:
долати життєві труднощі;
самостійно приймати рішення;
розвивати себе як особистість, здатну:
робити вибір і контролювати своє життя;
брати на себе відповідальність за свої дії;
захищати себе і свої життєві цінності;
діяти відповідно до них;
піклуватись про інших;
Завдання вчителів:
прищепити учням потребу до здобуття
знань;
створити такі умови, щоб процес
здобуття знань був для них цікавим,
потрібним, комфортним;
і тому пріоритетним завданням вчителя
під час навчально-виховної діяльності є
створення ситуації успіху.
Що означає “Ситуація успіху?”
Ситуація успіху - це суб'єктивний
психічний стан задоволення наслідком
своєї фізичної, розумової праці чи
моральної напруги.
Успіх у навчанні - єдине джерело
внутрішніх сил дитини, які породжують
енергію для переборення труднощів,
бажання вчитися.
В.Сухомлинський
Ситуація успіху дарує атмосферу
приязні та взаємодопомоги, впевненості
і захищеності.
Учитель зобов’язаний створити джерело
внутрішніх сил дитини, джерело, яке дає
енергію для подолання труднощів і
формування бажання вчитися.
Використання ситуації успіху має
сприяти підвищенню робочого тонусу,
збільшенню продуктивності навчальної
роботи, а також допомогти учням
усвідомити себе повноцінною
особистістю і, відповідно, забезпечити
успіх у навчанні.
Основою педагогічної технології
“Створення ситуації успіху” є
особистісно-орієнтований підхід у справі
навчання та виховання.
А тому звернемося до рекомендацій
щодо особистісно-орієнтовного підходу
навчання та виховання.
–
Особистісно орієнтоване навчання
це навчання, центром якого є
особистість дитини, її самобутність та
самостійність: суб'єктивний досвід
кожного спочатку розкривається, а
потім узгоджується зі змістом освіти.
Визнання учня ключовою фігурою
всього освітнього процесу – це і є
особистісно орієнтована педагогіка.
У свідомості учня це має такий
вигляд: «Все, що я пізнаю, я знаю,
для чого мені потрібно і де я можу ці
знання застосувати».
Для педагога - це прагнення знайти
розумний баланс між знаннями,
уміннями та навичками учня.
Сучасність вимагає навчити учнів:
- самостійно та творчо розв'язувати
проблеми;
- шукати нову інформацію й робити
висновки, а не подавати дітям готові
знання.
В особистісно-орієнтованому підході
вчителю насамперед потрібен високий
рівень педагогічної майстерності, який
базується на розвитку:
дидактичних;
організаторських;
комунікативних;
науково-пізнавальних;
емоційних;
та поведінкових компонентностей;
-
-
Цілі особистісно орієнтованого
навчання полягають у тому, щоб:
визначити життєвий досвід кожного
учня;
його пізнавальні здібності;
рівень інтелекту;
інтереси, які спочатку треба розкрити,
а потім розвинути у навчальному
процесі;
Цілі особистісно орієнтованого навчання
полягають у тому, щоб:
Формувати позитивну мотивацію учнів до:
-
пізнавальної діяльності;
-
потребу в самопізнанні;
-
потребу в самореалізаціїї;
-
та потребу у самовдосконаленні школярів;
Цілі особистісно орієнтованого навчання
полягають у тому, щоб:
Озброїти учнів механізмом:
адаптації;
саморегуляції;
самозахисту;
самовиховання;
Цілі особистісно орієнтованого навчання
полягають у тому, щоб:
Розвинути індивідуальні позитивні
здібності кожного школяра;
Сформувати культуру життєдіяльності
максимально виявити і використати
індивідуальний досвід учня;
Правильно визначати лінії поведінки.
Основні принципи
особистісно-орієнтованого
навчання:
1. Принцип «розвивальної допомоги»
не робити за учня;
не вказувати йому, що робити,
а допомогти пробувати власні сили і власну
активність;
потрібно добитись, щоб учень сам обирав
рішення і відповідав за них.
Звідси - не потрібно подавати готові
знання, а створити умови, в яких
виявляється:
-
власна пізнавальна активність учня;
-
і він визначить для себе цілі, зміст та
методи роботи, власні цінності.
-
Навчання повинно бути дослідницьким
Це час, протягом якого діти вчаться:
самостійно діяти;
- дискутувати;
- приймати рішення.
-
При цьому розвивається самосвідомість і
самореалізується особистість.
Принцип - «свобода вміння»
- учні вільно обговорюють
проблеми;
- співпрацюють один з одним,
- а вчитель виступає в ролі
старшого члена колективу,
консультанта, джерела досвіду
Принцип - «свобода вміння»
Учителю:
-недостатньо
процес;
організувати навчальний
- потрібно ще визначити спосіб засвоєння
знань, тобто оприділити види діяльності
учня на уроці.
Основні вимоги до особистісноорієнтованого уроку:
раціональна єдність словесних,
наукових і практичних методів
навчання;
зв'язок з раніше вивченим досвідом,
набутим учнем;
Основні вимоги до особистісно
орієнтованого уроку:
-формування вмінь в учнів самостійно
здобувати знання і застосовувати їх на
практиці;
-заохочення прагнень учнів знаходити свій
спосіб роботи з навчальним матеріалом.
Метою
особистісноорієнтованого уроку є:
- створення умов для виявлення
пізнавальної активності учнів
Засобами досягнення вчителем цієї мети
можуть бути:
використання різних форм та методів
навчальної діяльності, які дозволяють
розкрити суб'єктивний досвід учнів;
створення атмосфери зацікавленості
кожного учня в результатах роботи
всього класу;
стимулювання учнів до висловлювань,
використання різних способів виконання
завдань без побоювань помилитися,
отримати хибну відповідь тощо;
Засобами досягнення вчителем цієї мети
можуть бути:
використання протягом уроку
дидактичного матеріалу, який дозволяє
отримати учневі найбільш значущі для
нього вид та форму змісту навчального
матеріалу;
оцінювання досягнень учня протягом
усього процесу його діяльності, а не
тільки за кінцевим результатом;
Засобами досягнення вчителем цієї мети
можуть бути:
заохочення прагнень учня знаходити свій
спосіб роботи;
аналізувати протягом уроку роботи інших
учнів; вибирати та засвоювати найбільш
раціональні з них;
створення на уроці педагогічних ситуацій
спілкування, які б дозволяли кожному учневі
виявляти ініціативу, самостійність, виборність у
справах роботи;
створення обстановки для природного
самовираження учня.
Технологія
особистісноорієнтованогоуроку
Для проведення особистісноорієнтованого уроку вчитель має
оволодіти його основними етапами:
1.
2.
3.
4.
5.
6.
7.
8.
Орієнтації.
Визначення мети.
Проектування.
Організації.
Реалізації.
Контролю.
Коригування.
Оцінювання
1. Етап орієнтації включає:
орієнтацію на позитивну роботу;
орієнтацію на визначення особистісного
досвіду учнів;
пов'язання цього досвіду з проблемами
навчального матеріалу.
2. Етап визначення мети передбачає:
визначення на уроці разом з учнями
значущої мети здійснення тієї діяльності,
яка запланована вчителем (учні повинні
зрозуміти, що може дати робота учням
саме на цьому уроці для складання,
наприклад, тематичного заліку,
державної атестації, свого майбутнього
життя тощо);
визначення показників досягнення
поставлених завдань;
3. Етап проектування включає:
передбачення залучення учнів до
виконання ними випереджальних
завдань;
підготовки повідомлень;
рефератів;
виготовлення та відбору наочності;
складання плану роботи тощо;
Етап організації виконання плану
діяльності передбачає:
Подання можливих варіантів і
способів виконання навчальної
діяльності (усна чи письмова форма,
індивідуальна робота чи робота в
групах, робота з текстом чи з іншими
засобами одержання інформації);
Етап організації виконання плану
діяльності передбачає:
2.Представлення учнями вибору способу
фіксації нового матеріалу (конспект,
схема, таблиця, опора, план, тези,
висновки тощо);
3.Варіативність домашнього завдання
(диференціація за рівнем складності та
способом виконання).
Етап контрольно-оцінювальний:
1.Залучення учнів до контролю за
перебігом навчальної діяльності шляхом
заохочення їх до різних видів контролю,
самоконтролю, взаємоконтролю, роботи
в групах;
2.Участь учнів у виправленні помилок і
недоліків у знаннях, усвідомлення їх
причин шляхом взаємо та самоаналізу;
Етап контрольно-оцінювальний:
3.Надання учням можливості самостійно
або за участі вчителя, інших учнів
порівнювати отримані ним результати з
критеріями стандарту, закладеного у
навчальній програмі;
4.Використання механізмів оцінного
методу (позитивного ставлення до
успіхів школяра);
Етап контрольно-оцінювальний:
5.Використання механізмів оцінного
методу (позитивного ставлення до
успіхів школяра).
6.Оцінювання (виставлення рівневих
оцінок за дванадцятибальною системою
оцінювання навчальних досягнень,
поурочного бала, рейтинг) не тільки
результатів, а й самого процесу
навчання.
6. Заключний етап передбачає:
усвідомлення учнями ситуації
досягнення мети;
відчуття успіху;
підкріплення позитивної мотивації
стосовно власної діяльності.
Методи та засоби психолого-педагогічної
підтримки діяльності учнів
заохочення;
навчально-пізнавальна гра;
створення ситуації успіху;
створення ситуації пізнавального інтересу;
створення проблемної ситуації;
спонукання до пошуку альтернативних
рішень;
виконання творчих завдань;
кооперація учнів;
створення ситуації взаємодопомоги тощо.
Висновок може бути таким: особистісноорієнтоване навчання ЦЕ–
загальнодидактичний принцип
індивідуального підходу до учнів.
Таке твердження ми дослідимо та
пояснимо за допомогою такого факту:
Відомий російський психолог
Л.С. Виготський своє теорією доводить,
що розум будь-якої людини має дві зони
розвитку: А і Б.
Перша зона (А) – це зона актуального
розвитку.
У цю зону потрапляють завдання, які
дитина може виконати сама без
допомоги вчителя.
Друга зона (В) – це зона найближчого
розвитку
Сюди потрапляють завдання, які дитина сама
виконати не може, але може з ними
впоратися з допомогою вчителя.
Зона найближчого розвитку, - це зона
“наступного дня”.
Те, що сьогодні є зона найближчого
розвитку, завтра у процесі навчання повинно
стати зоною актуального розвитку. Учитель
не повинен давати готову інформацію, адже
таке навчання може загальмувати мислення
дитини. А за допомогою вміло підібраних
запитань педагог підводить школяра до
правильної відповіді, розв’язку.
Те, що сьогодні є зоною найближчого
розвитку, завтра у процесі навчання
повинно стати зоною актуального
розвитку.
Учитель не повинен давати готову
інформацію, адже таке навчання може
загальмувати мислення дитини.
А за допомогою вміло підібраних
запитань педагог підводить школяра до
правильної відповіді, розв’язку.
Отже, як бачимо із цього прикладу, щоб
відбулися розвиток і навчання учнів,
завдання повинні потрапляти лише в
зону найближчого розвитку
(за Л.С. Виготським).
Припустимо, що два учні навчались в
одній школі, в одних і тих самих
учителів, закінчили школу з відзнакою,
рівень їхнього розвитку все одно буде
різним.
Ще більше відрізняється розвиток учнів
класу, які згідно з 12- бальною
системою досягли початкового і
високого рівнів.
Тому зрозуміло, що до таких дітей треба
підходити індивідуально, тобто ставити
перед ними різні завдання.
Якщо для цілого класу поставити одне
завдання, то для одних учнів воно
потрапить у зону актуального розвитку,
для інших – у зону найближчого
розвитку.
Отже, одне завдання для всього класу
ставити не бажано і не потрібно, а
здійснювати якісний особистісноорієнтований підхід до навчання та
виховання на практиці нам заважає ряд
причин, зокрема:
Причина 1. Щоб підійти індивідуально
до кожного учня, необхідно знати його
психологічні, фізіологічні та соціальні
особливості.
Лише психологія нараховує кілька
десятків індивідуальних особливостей
особистості. Це різні види уваги, уяви,
мислення, сприйняття, темпераменту,
характеру і т.д.
Пам’ять також поділяється більш ніж
на 10 типів: короткочасна,
довготривала, оперативна, рухова,
зорова, слухова, емоційна, словеснологічна і т.д.;
Причина 2. Виявити всі ці психологічні,
фізіологічні та соціальні особливості
вчитель без допомоги психолога, лікаря,
соціолога не може;
Причина 3.Навіть якщо теоретично
припустити, що в кожної дитини
виявили всі ці особливості, вчитель не
зможе запам’ятати їх у такій кількості
дітей, оскільки він одночасно навчає
свого предмета не один десяток учнів,
кожен з яких має не один десяток таких
особливостей.
Нарешті, якщо вчителю все-таки
вдається запам’ятати всі особливості
кожної дитини, він не зможе підійти
індивідуально тому, що урок триває
всього 40-45 хв, протягом яких
неможливо фізично попрацювати з
кожним учнем класу індивідуально.
Отже, існує суперечність: з одного боку,
вимоги до особистісно-орієнтованого
навчання, а з іншого причини, що
унеможливлюють якісне впровадження
цієї педагогічної технології у навчальновиховний процес.
Який же вихід з ситуації, що склалася ?
Філософія вчить, що джерелом і
рушійними силами будь-якого процесу
(у тому числі й навчального) є
розв’язання суперечностей і тому,
щоб навчальний процес розвивався,
вчителю необхідно вміти виявляти
суперечність навчального процесу, а
також вміти розв’язувати її.
Дана суперечність розв’язується шляхом
диференційованого підходу до учнів.
Диференціація (від лат. Differentia –
різниця, відмінність) – розчленування
цілого на якісно відмінні частини.
Розв’язування таких суперечностей
називається підходом до навчання.
Цей підхід, для прикладу, можна
здійснити таким чином:
Учнів класу розподілити на групи за
рівнем розвитку.
Критерії, якими слід керуватися - це
успішність.
Таких груп, наприклад, може бути
чотири:
низький рівень;
середній рівень;
достатній рівень;
високий рівень.
Зрозуміло, що такий поділ не
аргументується для учнів, для того щоб
у слабшого школяра не сформувалася
занижена самооцінка, а в сильного –
завищена.
Якщо учні однієї з груп підвищують свій
рівень – їх слід перевести до наступної
групи і навпаки.
Для кожної групи пропонуються різні за
ступенем складності завдання.
Диференційований підхід можна
здійснювати при різних формах
навчального процесу: під час уроку,
лабораторного заняття, екскурсії.
Під час проведеного уроку методом бесіди,
запитань слід орієнтувати учнів на певну
групу.
При цьому обов’язково слід враховувати,
щоб запитання було точним, стислим, не
мало елементів підказки.
Під час проведення уроку методом
пояснення, розповіді диференційований
підхід неможливий, оскільки вчитель будує
свою розповідь, орієнтуючись на
середнього учня,
але під час закріплення нового матеріалу
чи пояснення домашнього завдання учням
можна запропонувати різнорівневі
завдання.
Завершальним етапом навчальної
діяльності на уроці є:
усвідомлення ситуації досягнення мети;
переживання ситуації успіху;
підкріплення позитивної мотивації щодо
самої діяльності.
Ситуація успіху досягається тоді, коли
сама дитина визначає цей результат як
успіх.
Усвідомлення ситуації успіху самим
учнем, розуміння її значимості виникає у
суб'єкта після здолання своєї боязкості,
невміння, незнання, психологічного
враження та інших видів труднощів.
Роль “Ситуації успіху” у навчальній
діяльності
За останні роки термін
„Ситуація успіху” став звичним для
педагогів.
Ніхто не заперечує, що саме позитивні
емоції можуть стати для дитини одним
з найважливіших стимулів у навчанні,
але при цьому ми забуваємо про те, що
в педагогів не існує єдиного рецепта чи
правила, як саме створювати ситуації
успіху тому, що це слід на основі
індивідуального підходу, зважено, з
урахуванням багатьох факторів.
Діти прощають багато чого, але не
вибачають байдужість.
За відгуками дітей, найкращі їхні
вчителі вели уроки так, що здавалося,
ніби весь урок вони зайняті саме тобою.
Як цього досягти?
Іноді це „Іскра Божа”,
а частіше – майстерність, доведена до
мистецтва.
Важливо мати на увазі, що навіть
одноразове переживання успіху може
докорінно змінити психологічне
самопочуття дитини.
Ситуація успіху може стати пусковим
механізмом подальшого розвитку
особистості.
Безперечно, переживання успіху навіює
людині впевненість у власних силах.
З`являється бажання знову досягти
добрих результатів, виникає відчуття
внутрішнього благополуччя, що, у свою
чергу, покращує ставлення до
навколишнього світу.
На перший погляд здається, що вчитель,
кілька разів давши учню можливість
відчути успіх, далі вже само собою
забезпечує високий рівень мотивації,
інтересу, пізнавальної активності.
Але може бути й протилежний
результат: постійна успішність здатна
сформувати байдуже ставлення до
навчання.
Крім того, постійне очікування лише
позитивного результату згубно впливає
на розвиток вольових якостей учня:
він ухиляється від подолання
труднощів;
губиться в складних ситуаціях
(навчальних та життєвих);
у його поведінці починає домінувати
мотив „уникнення невдач”.
Досвідчені психологи та педагоги
попереджують про можливість
негативних наслідків пережитого успіху.
Чому ж виникає такий парадокс?
По-перше, успіх, що діставався ціною
незначних зусиль, може призвести до
переоцінки, точніше, до завищеної
оцінки своїх можливостей.
По-друге, за сильним переживанням
будь-якої емоції обов`язково настає
релаксація (розслаблення).
І якщо в цей період запропонувати
людині якусь діяльність, то, швидше за
все, ця діяльність буде менш успішною,
ніж попередня.
По-третє, переживання успіху може бути
потьмареним, якщо результат, важливий
і значимий для самого учня, не буде
адекватно оцінений іншими людьми.
І нарешті:
Емоція успіху не стане сильним
переживанням, якщо результати діяльності
не значимі для її суб`єкта.
Дитина, особливо на початку навчання,
однаково інтенсивно переживає успіх у
„головних” і „неголовних” навчальних
предметах.
Але часто знижують цю інтенсивність:
„12 балів з музики ! Та краще б ти
отримав 12 балів з читання”.
Знижуючи значимості успіху, що
переживається дитиною, ми, дорослі,
впливаємо на формування у дитини
ставлення до навчального процесу в
цілому.
Ось чому, оцінюючи дітей, необхідно
виходити з індивідуальних особливостей
кожного учня.
Просування вперед треба заохочувати,
підбадьорювати, щоб дитина не
відчувала невдачу, порівнюючи свої
результати з раніше встановленими
нормами, особливо якщо вони для неї
недосяжні.
Отже, ситуація успіху у навчальній
діяльності створюється вчителем або ж
психологом.
Як і будь-яку іншу діяльність, навчання
можна уявити у вигляді простого
ланцюжка дій:
1. Установка на діяльність (емоційна
підготовка учнів на вирішення
навчального завдання) – мотиваційний
етап;
2.Забезпечення діяльності (створення
умов для успішного вирішення
навчального завдання) –підготовчий,
робочий етап;
3.Порівняння отриманих результатів з
очікуваними (усвідомлення ставлення до
результатів своєї навчальної праці) –
результативний етап.
Отже, якщо ситуація успіху створюється
вчителем послідовно і свідомо, її
3.Порівняння отриманих результатів з
очікуваними (усвідомлення ставлення
до результатів своєї навчальної праці) –
результативний етап.
Отже, якщо ситуація успіху створюється
вчителем послідовно і свідомо, її
структура повинна врахувати всі
перелічені компоненти.
Створення ситуації успіху на
мотиваційному етапі навчальної
діяльності
Дослідження психологів свідчать, що рівень
засвоєння людиною знань істотно залежить
від рівня сформованості її мотивації
навчитися.
Тож давайте проаналізуємо, як провести
мотиваційний етап уроку так, щоб створити
ситуацію успіху для того учня.
Перед учителем стоїть завдання:
сформувати в учня настанову на
успішне виконання завдання
Інакше кажучи, вчитель повинен
сформувати в учнів мотив досягнення
мети.
Але при цьому вчитель часто
зустрічається з неадекватною
реакцією учнівського колективу:
1.Хтось уже виконував подібне
завдання, і його результати
виявились невдалими, так що у цієї
категорії учнів уже сформоване
негативне ставлення на успішне
виконання завдання.
2.Інша група учнів не стикалась з
такою роботою, тому вони не знають,
чого можна очікувати від майбутньої
діяльності.
3.Третя група, яка виконувала потрібні
завдання і успішно з ними впоралася,
знаходиться у стані мобілізації, готова
виконувати навчальне завдання.
Зрозуміло, що найлегше вчителю буде
працювати з учнями третьої групи, де
необхідно лише активізувати позитивні
емоції, які діти пережили раніше.
У другої групи учнів слід передбачити
емоційну реакцію, намалювати
перспективу вдалого виконання
завдання, пов`язавши її з тими чи
іншими умовами діяльності, які в
минулому забезпечували успіх.
Найбільш клопітною буде робота
першою групою учнів.
Перш за все доведеться нейтралізувати
спогади про невдачу в попередній
діяльності, а потім створити перспективу
для нової.
Зробити це можна, наприклад, так:
дати завдання учневі попрацювати над
своїми помилками, або повідомити його,
що завдання для нього змінено
порівняно з попереднім і т. д.
Учитель може запропонувати різні
варіанти мотивів досягнення ситуації
успіху:
прагнення самостійно розв`язати цікаві
задачі;
завоювати авторитет у своїх товаришів;
стати першим;
розглядати свою діяльність з точки зору
її корисності для інших людей;
встановити нові контакти між
товаришами у ході виконання завдання
тощо.
Отже, на етапі мотивації навчальної
діяльності учитель організовує певні
ситуації з метою активізувати чи
нейтралізувати емоції для наступної
діяльності
На етапі мотивації створення ситуації
успіху більшою мірою визначається
психологічними аспектами.
Тут доречним буде використання в
роботі вчителя таких психологопедагогічних прийомів, як:
Ефект Розенталя, або „Ефект
навіювання”: „Ти це можеш”, „Тобі це
вдається” тощо.
Якщо педагог буде переконувати учнів
у реальності успіху, то успіх прийде.
Англійський учений Стоуенс довів, що
учні, яких заохочували, досягли значно
більших успіхів, ніж ті, кого ніяк не
заохочували.
Прийом „Емоційне погладжування” –
це констатація будь-якого факту успіху,
прищеплювання дитині віри в себе,
відкритість учителя для довіри і співчуття.
◦ Прийом „Анонсування” –
репетиція майбутньої дії, яка створює
психологічний настрій на успіх перед
класом.
Це можуть бути додаткові індивідуальні
заняття з окремими учнями чи
заздалегідь оголошенні запитання
самостійної роботи.
Прийом „Шикуйсь!” містить такі кроки:
психологічна атака;
емоційне блокування;
вибір головного напрямку;
вибір рівних можливостей;
несподіване порівняння;
стабілізація.
Цей прийом полягає в тому, щоб:
учителем блокувалось припущення на
невдачу в діяльності учня;
відволікалася увага школяра від
чергового неуспіху;
вчитель повинен знайти той напрямок
діяльності, яким учень зможе
реалізувати себе набагато краще, тим
самим забезпечити його на успіх, на
стабільність у навчанні.
Розглянемо деякі
алгоритми створення ситуацій успіху та
методику їх реалізації:
Прийом „Даю шанс” – це заздалегідь
підготовлена вчителем ситуація, в якій
учень отримує можливість зненацька
для себе розкрити свої можливості.
Прийом “ Зняття страху”-
допомогає перебороти невпевненість у
власних силах (Люди вчаться на своїх
помилках і знаходять інші шляхи
вирішення проблем).
Прийом “Авансування успішного
результату” –
допомогає вчителю висловити тверду
переконаніність у тому, що його учень
обов’язково впорається з поставленим
завданням.
Це, в свою чергу, переконує дитину у
своїх силах і можливостях.
“У тебе обов’язково вийде”, “Я навіть не
сумніваюсь у позитивному результаті” і
т. д.
Прийом “Прихований інструктаж”
Допомагає дитині уникнути поразки.
Досягається шляхом побажання,
наприклад:
Можливо краще почати з ...,
Виконуючи роботу не забудьте про ...
Прийом “Внесення мотиву”.
Показує дитині заради чого, кого
здійснюється ця діяльність, кому буде
добре після виконання, наприклад, “Без
твоєї допомоги твоїм друзям не
впоратись...” тощо.
Прийом “Персональна винятковість.”
Визначає важливість зусиль дитини в
діяльності, що здійснюється або
здійснюватиметься, наприклад:
Тільки ти міг би…
Тільки тобі і можу доручити… і т.п.
Прийом “Висока оцінка деталі”.
Допомагає емоційно пережити не
результат в цілому, а якої її окремої
деталі:
Найбільше мені сподобалось у твоїй
роботі…
Найбільше тобі вдалося…
Прийом „Еврика”.
Створюються умови, за яких дитина,
виконуючи навчальне завдання,
несподівано відкриває в собі невідомі
досі здібності.
Завдання вчителя – помітити це глибоко
особисте відкриття, всіляко підтримати
дитину, поставити нову мету і надихнути
на її досягнення.
Допомога вчителя у створенні ситуації
відкриття має бути ненав`язливою,
прихованою.
Створюючи ситуації успіху на етапі
організації навчальної діяльності, слід
пам`ятати кілька основних правил:
у кожній дитині є задатки, які можуть
розвинутися у здібності;
Побачити їх, відчути, розвити – це
справа педагога;
ставлення до дитини як до рівної, як до
себе, спілкування, що повністю включає
грубість, різкість, образливий тон, має
стати обов`язковою нормою всієї
педагогічної діяльності;
Ставлення до дитини:
як до рівної,
як до себе,
спілкування, що повністю виключає:
- грубість,
- різкість,
- образливий тон
має стати обов`язковою нормою всієї
педагогічної діяльності;
чим більше напрямків діяльності, в яких
бере участь дитина, тим більше в неї
можливостей знайти себе;
кількість і різноманітність ситуацій і
обставин, в тому числі і штучно
створених, у які може потрапити
дитина, визначають шляхи її сьогодення
і віддаленого інтересу та можливі шляхи
успіху.
ТИПИ УСПІХУ:
Неочікувана радість – це почуття
задоволення від того, що результати
діяльності учня перевершили його
очікування.
З педагогічної та психологічної точки
зору – це результат продуманої,
підготовленої діяльності вчителя.
Спільна радість – полягає в тому, щоб учень
досяг необхідної для себе реакції колективу.
Вона може бути підготовленою вчителем
або спонтаною.
Спільною радістю вважають тільки ті реакції
колективу, які дають можливість дитині
відчутні себе задоволеним, стимулюють її
зусиля.
Це, перш за все, має бути емоційний відгук
оточуючих на успіх члена свого колективу.
Важливо, щоб у досягненнях кожного
школяра всі бачили результати своєї
праці, а сама дитина розуміла, що її
радість – це радість підтримки,
отримання статусу „свій серед своїх”.
Зрештою у тому, як реагує дитячий
колектив на успіхи або невдачі своїх
учителів, виявляється його моральна
сутність.
Радість пізнання – це радість пізнання
нового, хоча вона по своїй суті
альтруїстична (виникає на основі
допомоги, підтримки інших людей).
Пізнання спираїться на самоосвіту й
самопізнання.
Така радість не може вирости на
пустому місці, появитися без серйозних
причин. Це слід клопіткої роботи
учителя –учня-учнів.
ВИСНОВОК:
1.Ситуація успіху досягається тоді, коли
сама дитина визначає цей результат як
успіх.
2 Усвідомлення ситуації успіху самим
учнем, розуміння її значимості виникає у
школяра після здолання своєї боязкості,
невміння, незнання, психологічного
враження та інших видів труднощів.
3. Завдання педагога :
допомогти особистості дитини зрости в
успіху;
дати відчути радість від здолання
труднощів;
дати зрозуміти, що задарма в житті в
житті нічого не дається, скрізь необхідно
докласти зусиль.
І успіх буде еквівалентним витраченим
зусиллям.
ШАНОВНІ КОЛЕГИ !
Дайте, будь ласка, відповідь на такі
запитання:
1.Ваше ставлення до технології “Створення
ситуації успіху”.
2.Як Ви оцінюєте стан “Створення ситуації
успіху у Вашому навчальному закладі”.
3.Які ще методичні рекомендації, ідеї,
міркування щодо “Створення ситуації успіху”,
Ви можете запропонувати учасникам нашого
семінару ?
ВДЯЧНІ ВАМ ЗА ВІДВЕРТІСТЬ, ЗА ПОРАДИ
Slide 106
Створення ситуації успіху
та шляхи її реалізації
на уроці як складової якості
навчально-виховного процесу
Мета: Удосконалити методику
створення ситуації успіху та шляхів
її реалізації на уроці як стежки, що
веде до того куточка дитячого
серця, в якому горить вогник
бажання бути гарним.
На
відміну від традиційного розуміння
освіти як суми знань та навичок, нині освіту
починають розглядати як процес
становлення особистості .
Причому особистості, здатної до:
самоосвіти,
саморозвитку,
самовдосконалення,
яка вміє використовувати набуті знання,
яка прагне реалізувати себе,
спроможна змінити на краще своє життя,
життя своєї держави.
Алгоритм
створення та досягнення ситуації успіху
твердження про “Ситуацію успіху”;
особистісно-орієнтований підхід у справі
навчання та виховання - основа педагогічної
технології “Створення ситуації успіху”;
роль “Ситуації успіху” у навчальній діяльності;
створення “Ситуації успіху” на мотиваційному
етапі навчальної діяльності;
психолого-педагогічні прийоми при створенні
“Ситуації успіху”;
методика реалізації “Ситуації успіху”;
Виходячи із Положень Закону України “Про
освіту” завдання школи сьогодні полягає в
тому, щоб:
Виховувати в учнів здатність:
долати життєві труднощі;
самостійно приймати рішення;
розвивати себе як особистість, здатну:
робити вибір і контролювати своє життя;
брати на себе відповідальність за свої дії;
захищати себе і свої життєві цінності;
діяти відповідно до них;
піклуватись про інших;
Завдання вчителів:
прищепити учням потребу до здобуття
знань;
створити такі умови, щоб процес
здобуття знань був для них цікавим,
потрібним, комфортним;
і тому пріоритетним завданням вчителя
під час навчально-виховної діяльності є
створення ситуації успіху.
Що означає “Ситуація успіху?”
Ситуація успіху - це суб'єктивний
психічний стан задоволення наслідком
своєї фізичної, розумової праці чи
моральної напруги.
Успіх у навчанні - єдине джерело
внутрішніх сил дитини, які породжують
енергію для переборення труднощів,
бажання вчитися.
В.Сухомлинський
Ситуація успіху дарує атмосферу
приязні та взаємодопомоги, впевненості
і захищеності.
Учитель зобов’язаний створити джерело
внутрішніх сил дитини, джерело, яке дає
енергію для подолання труднощів і
формування бажання вчитися.
Використання ситуації успіху має
сприяти підвищенню робочого тонусу,
збільшенню продуктивності навчальної
роботи, а також допомогти учням
усвідомити себе повноцінною
особистістю і, відповідно, забезпечити
успіх у навчанні.
Основою педагогічної технології
“Створення ситуації успіху” є
особистісно-орієнтований підхід у справі
навчання та виховання.
А тому звернемося до рекомендацій
щодо особистісно-орієнтовного підходу
навчання та виховання.
–
Особистісно орієнтоване навчання
це навчання, центром якого є
особистість дитини, її самобутність та
самостійність: суб'єктивний досвід
кожного спочатку розкривається, а
потім узгоджується зі змістом освіти.
Визнання учня ключовою фігурою
всього освітнього процесу – це і є
особистісно орієнтована педагогіка.
У свідомості учня це має такий
вигляд: «Все, що я пізнаю, я знаю,
для чого мені потрібно і де я можу ці
знання застосувати».
Для педагога - це прагнення знайти
розумний баланс між знаннями,
уміннями та навичками учня.
Сучасність вимагає навчити учнів:
- самостійно та творчо розв'язувати
проблеми;
- шукати нову інформацію й робити
висновки, а не подавати дітям готові
знання.
В особистісно-орієнтованому підході
вчителю насамперед потрібен високий
рівень педагогічної майстерності, який
базується на розвитку:
дидактичних;
організаторських;
комунікативних;
науково-пізнавальних;
емоційних;
та поведінкових компонентностей;
-
-
Цілі особистісно орієнтованого
навчання полягають у тому, щоб:
визначити життєвий досвід кожного
учня;
його пізнавальні здібності;
рівень інтелекту;
інтереси, які спочатку треба розкрити,
а потім розвинути у навчальному
процесі;
Цілі особистісно орієнтованого навчання
полягають у тому, щоб:
Формувати позитивну мотивацію учнів до:
-
пізнавальної діяльності;
-
потребу в самопізнанні;
-
потребу в самореалізаціїї;
-
та потребу у самовдосконаленні школярів;
Цілі особистісно орієнтованого навчання
полягають у тому, щоб:
Озброїти учнів механізмом:
адаптації;
саморегуляції;
самозахисту;
самовиховання;
Цілі особистісно орієнтованого навчання
полягають у тому, щоб:
Розвинути індивідуальні позитивні
здібності кожного школяра;
Сформувати культуру життєдіяльності
максимально виявити і використати
індивідуальний досвід учня;
Правильно визначати лінії поведінки.
Основні принципи
особистісно-орієнтованого
навчання:
1. Принцип «розвивальної допомоги»
не робити за учня;
не вказувати йому, що робити,
а допомогти пробувати власні сили і власну
активність;
потрібно добитись, щоб учень сам обирав
рішення і відповідав за них.
Звідси - не потрібно подавати готові
знання, а створити умови, в яких
виявляється:
-
власна пізнавальна активність учня;
-
і він визначить для себе цілі, зміст та
методи роботи, власні цінності.
-
Навчання повинно бути дослідницьким
Це час, протягом якого діти вчаться:
самостійно діяти;
- дискутувати;
- приймати рішення.
-
При цьому розвивається самосвідомість і
самореалізується особистість.
Принцип - «свобода вміння»
- учні вільно обговорюють
проблеми;
- співпрацюють один з одним,
- а вчитель виступає в ролі
старшого члена колективу,
консультанта, джерела досвіду
Принцип - «свобода вміння»
Учителю:
-недостатньо
процес;
організувати навчальний
- потрібно ще визначити спосіб засвоєння
знань, тобто оприділити види діяльності
учня на уроці.
Основні вимоги до особистісноорієнтованого уроку:
раціональна єдність словесних,
наукових і практичних методів
навчання;
зв'язок з раніше вивченим досвідом,
набутим учнем;
Основні вимоги до особистісно
орієнтованого уроку:
-формування вмінь в учнів самостійно
здобувати знання і застосовувати їх на
практиці;
-заохочення прагнень учнів знаходити свій
спосіб роботи з навчальним матеріалом.
Метою
особистісноорієнтованого уроку є:
- створення умов для виявлення
пізнавальної активності учнів
Засобами досягнення вчителем цієї мети
можуть бути:
використання різних форм та методів
навчальної діяльності, які дозволяють
розкрити суб'єктивний досвід учнів;
створення атмосфери зацікавленості
кожного учня в результатах роботи
всього класу;
стимулювання учнів до висловлювань,
використання різних способів виконання
завдань без побоювань помилитися,
отримати хибну відповідь тощо;
Засобами досягнення вчителем цієї мети
можуть бути:
використання протягом уроку
дидактичного матеріалу, який дозволяє
отримати учневі найбільш значущі для
нього вид та форму змісту навчального
матеріалу;
оцінювання досягнень учня протягом
усього процесу його діяльності, а не
тільки за кінцевим результатом;
Засобами досягнення вчителем цієї мети
можуть бути:
заохочення прагнень учня знаходити свій
спосіб роботи;
аналізувати протягом уроку роботи інших
учнів; вибирати та засвоювати найбільш
раціональні з них;
створення на уроці педагогічних ситуацій
спілкування, які б дозволяли кожному учневі
виявляти ініціативу, самостійність, виборність у
справах роботи;
створення обстановки для природного
самовираження учня.
Технологія
особистісноорієнтованогоуроку
Для проведення особистісноорієнтованого уроку вчитель має
оволодіти його основними етапами:
1.
2.
3.
4.
5.
6.
7.
8.
Орієнтації.
Визначення мети.
Проектування.
Організації.
Реалізації.
Контролю.
Коригування.
Оцінювання
1. Етап орієнтації включає:
орієнтацію на позитивну роботу;
орієнтацію на визначення особистісного
досвіду учнів;
пов'язання цього досвіду з проблемами
навчального матеріалу.
2. Етап визначення мети передбачає:
визначення на уроці разом з учнями
значущої мети здійснення тієї діяльності,
яка запланована вчителем (учні повинні
зрозуміти, що може дати робота учням
саме на цьому уроці для складання,
наприклад, тематичного заліку,
державної атестації, свого майбутнього
життя тощо);
визначення показників досягнення
поставлених завдань;
3. Етап проектування включає:
передбачення залучення учнів до
виконання ними випереджальних
завдань;
підготовки повідомлень;
рефератів;
виготовлення та відбору наочності;
складання плану роботи тощо;
Етап організації виконання плану
діяльності передбачає:
Подання можливих варіантів і
способів виконання навчальної
діяльності (усна чи письмова форма,
індивідуальна робота чи робота в
групах, робота з текстом чи з іншими
засобами одержання інформації);
Етап організації виконання плану
діяльності передбачає:
2.Представлення учнями вибору способу
фіксації нового матеріалу (конспект,
схема, таблиця, опора, план, тези,
висновки тощо);
3.Варіативність домашнього завдання
(диференціація за рівнем складності та
способом виконання).
Етап контрольно-оцінювальний:
1.Залучення учнів до контролю за
перебігом навчальної діяльності шляхом
заохочення їх до різних видів контролю,
самоконтролю, взаємоконтролю, роботи
в групах;
2.Участь учнів у виправленні помилок і
недоліків у знаннях, усвідомлення їх
причин шляхом взаємо та самоаналізу;
Етап контрольно-оцінювальний:
3.Надання учням можливості самостійно
або за участі вчителя, інших учнів
порівнювати отримані ним результати з
критеріями стандарту, закладеного у
навчальній програмі;
4.Використання механізмів оцінного
методу (позитивного ставлення до
успіхів школяра);
Етап контрольно-оцінювальний:
5.Використання механізмів оцінного
методу (позитивного ставлення до
успіхів школяра).
6.Оцінювання (виставлення рівневих
оцінок за дванадцятибальною системою
оцінювання навчальних досягнень,
поурочного бала, рейтинг) не тільки
результатів, а й самого процесу
навчання.
6. Заключний етап передбачає:
усвідомлення учнями ситуації
досягнення мети;
відчуття успіху;
підкріплення позитивної мотивації
стосовно власної діяльності.
Методи та засоби психолого-педагогічної
підтримки діяльності учнів
заохочення;
навчально-пізнавальна гра;
створення ситуації успіху;
створення ситуації пізнавального інтересу;
створення проблемної ситуації;
спонукання до пошуку альтернативних
рішень;
виконання творчих завдань;
кооперація учнів;
створення ситуації взаємодопомоги тощо.
Висновок може бути таким: особистісноорієнтоване навчання ЦЕ–
загальнодидактичний принцип
індивідуального підходу до учнів.
Таке твердження ми дослідимо та
пояснимо за допомогою такого факту:
Відомий російський психолог
Л.С. Виготський своє теорією доводить,
що розум будь-якої людини має дві зони
розвитку: А і Б.
Перша зона (А) – це зона актуального
розвитку.
У цю зону потрапляють завдання, які
дитина може виконати сама без
допомоги вчителя.
Друга зона (В) – це зона найближчого
розвитку
Сюди потрапляють завдання, які дитина сама
виконати не може, але може з ними
впоратися з допомогою вчителя.
Зона найближчого розвитку, - це зона
“наступного дня”.
Те, що сьогодні є зона найближчого
розвитку, завтра у процесі навчання повинно
стати зоною актуального розвитку. Учитель
не повинен давати готову інформацію, адже
таке навчання може загальмувати мислення
дитини. А за допомогою вміло підібраних
запитань педагог підводить школяра до
правильної відповіді, розв’язку.
Те, що сьогодні є зоною найближчого
розвитку, завтра у процесі навчання
повинно стати зоною актуального
розвитку.
Учитель не повинен давати готову
інформацію, адже таке навчання може
загальмувати мислення дитини.
А за допомогою вміло підібраних
запитань педагог підводить школяра до
правильної відповіді, розв’язку.
Отже, як бачимо із цього прикладу, щоб
відбулися розвиток і навчання учнів,
завдання повинні потрапляти лише в
зону найближчого розвитку
(за Л.С. Виготським).
Припустимо, що два учні навчались в
одній школі, в одних і тих самих
учителів, закінчили школу з відзнакою,
рівень їхнього розвитку все одно буде
різним.
Ще більше відрізняється розвиток учнів
класу, які згідно з 12- бальною
системою досягли початкового і
високого рівнів.
Тому зрозуміло, що до таких дітей треба
підходити індивідуально, тобто ставити
перед ними різні завдання.
Якщо для цілого класу поставити одне
завдання, то для одних учнів воно
потрапить у зону актуального розвитку,
для інших – у зону найближчого
розвитку.
Отже, одне завдання для всього класу
ставити не бажано і не потрібно, а
здійснювати якісний особистісноорієнтований підхід до навчання та
виховання на практиці нам заважає ряд
причин, зокрема:
Причина 1. Щоб підійти індивідуально
до кожного учня, необхідно знати його
психологічні, фізіологічні та соціальні
особливості.
Лише психологія нараховує кілька
десятків індивідуальних особливостей
особистості. Це різні види уваги, уяви,
мислення, сприйняття, темпераменту,
характеру і т.д.
Пам’ять також поділяється більш ніж
на 10 типів: короткочасна,
довготривала, оперативна, рухова,
зорова, слухова, емоційна, словеснологічна і т.д.;
Причина 2. Виявити всі ці психологічні,
фізіологічні та соціальні особливості
вчитель без допомоги психолога, лікаря,
соціолога не може;
Причина 3.Навіть якщо теоретично
припустити, що в кожної дитини
виявили всі ці особливості, вчитель не
зможе запам’ятати їх у такій кількості
дітей, оскільки він одночасно навчає
свого предмета не один десяток учнів,
кожен з яких має не один десяток таких
особливостей.
Нарешті, якщо вчителю все-таки
вдається запам’ятати всі особливості
кожної дитини, він не зможе підійти
індивідуально тому, що урок триває
всього 40-45 хв, протягом яких
неможливо фізично попрацювати з
кожним учнем класу індивідуально.
Отже, існує суперечність: з одного боку,
вимоги до особистісно-орієнтованого
навчання, а з іншого причини, що
унеможливлюють якісне впровадження
цієї педагогічної технології у навчальновиховний процес.
Який же вихід з ситуації, що склалася ?
Філософія вчить, що джерелом і
рушійними силами будь-якого процесу
(у тому числі й навчального) є
розв’язання суперечностей і тому,
щоб навчальний процес розвивався,
вчителю необхідно вміти виявляти
суперечність навчального процесу, а
також вміти розв’язувати її.
Дана суперечність розв’язується шляхом
диференційованого підходу до учнів.
Диференціація (від лат. Differentia –
різниця, відмінність) – розчленування
цілого на якісно відмінні частини.
Розв’язування таких суперечностей
називається підходом до навчання.
Цей підхід, для прикладу, можна
здійснити таким чином:
Учнів класу розподілити на групи за
рівнем розвитку.
Критерії, якими слід керуватися - це
успішність.
Таких груп, наприклад, може бути
чотири:
низький рівень;
середній рівень;
достатній рівень;
високий рівень.
Зрозуміло, що такий поділ не
аргументується для учнів, для того щоб
у слабшого школяра не сформувалася
занижена самооцінка, а в сильного –
завищена.
Якщо учні однієї з груп підвищують свій
рівень – їх слід перевести до наступної
групи і навпаки.
Для кожної групи пропонуються різні за
ступенем складності завдання.
Диференційований підхід можна
здійснювати при різних формах
навчального процесу: під час уроку,
лабораторного заняття, екскурсії.
Під час проведеного уроку методом бесіди,
запитань слід орієнтувати учнів на певну
групу.
При цьому обов’язково слід враховувати,
щоб запитання було точним, стислим, не
мало елементів підказки.
Під час проведення уроку методом
пояснення, розповіді диференційований
підхід неможливий, оскільки вчитель будує
свою розповідь, орієнтуючись на
середнього учня,
але під час закріплення нового матеріалу
чи пояснення домашнього завдання учням
можна запропонувати різнорівневі
завдання.
Завершальним етапом навчальної
діяльності на уроці є:
усвідомлення ситуації досягнення мети;
переживання ситуації успіху;
підкріплення позитивної мотивації щодо
самої діяльності.
Ситуація успіху досягається тоді, коли
сама дитина визначає цей результат як
успіх.
Усвідомлення ситуації успіху самим
учнем, розуміння її значимості виникає у
суб'єкта після здолання своєї боязкості,
невміння, незнання, психологічного
враження та інших видів труднощів.
Роль “Ситуації успіху” у навчальній
діяльності
За останні роки термін
„Ситуація успіху” став звичним для
педагогів.
Ніхто не заперечує, що саме позитивні
емоції можуть стати для дитини одним
з найважливіших стимулів у навчанні,
але при цьому ми забуваємо про те, що
в педагогів не існує єдиного рецепта чи
правила, як саме створювати ситуації
успіху тому, що це слід на основі
індивідуального підходу, зважено, з
урахуванням багатьох факторів.
Діти прощають багато чого, але не
вибачають байдужість.
За відгуками дітей, найкращі їхні
вчителі вели уроки так, що здавалося,
ніби весь урок вони зайняті саме тобою.
Як цього досягти?
Іноді це „Іскра Божа”,
а частіше – майстерність, доведена до
мистецтва.
Важливо мати на увазі, що навіть
одноразове переживання успіху може
докорінно змінити психологічне
самопочуття дитини.
Ситуація успіху може стати пусковим
механізмом подальшого розвитку
особистості.
Безперечно, переживання успіху навіює
людині впевненість у власних силах.
З`являється бажання знову досягти
добрих результатів, виникає відчуття
внутрішнього благополуччя, що, у свою
чергу, покращує ставлення до
навколишнього світу.
На перший погляд здається, що вчитель,
кілька разів давши учню можливість
відчути успіх, далі вже само собою
забезпечує високий рівень мотивації,
інтересу, пізнавальної активності.
Але може бути й протилежний
результат: постійна успішність здатна
сформувати байдуже ставлення до
навчання.
Крім того, постійне очікування лише
позитивного результату згубно впливає
на розвиток вольових якостей учня:
він ухиляється від подолання
труднощів;
губиться в складних ситуаціях
(навчальних та життєвих);
у його поведінці починає домінувати
мотив „уникнення невдач”.
Досвідчені психологи та педагоги
попереджують про можливість
негативних наслідків пережитого успіху.
Чому ж виникає такий парадокс?
По-перше, успіх, що діставався ціною
незначних зусиль, може призвести до
переоцінки, точніше, до завищеної
оцінки своїх можливостей.
По-друге, за сильним переживанням
будь-якої емоції обов`язково настає
релаксація (розслаблення).
І якщо в цей період запропонувати
людині якусь діяльність, то, швидше за
все, ця діяльність буде менш успішною,
ніж попередня.
По-третє, переживання успіху може бути
потьмареним, якщо результат, важливий
і значимий для самого учня, не буде
адекватно оцінений іншими людьми.
І нарешті:
Емоція успіху не стане сильним
переживанням, якщо результати діяльності
не значимі для її суб`єкта.
Дитина, особливо на початку навчання,
однаково інтенсивно переживає успіх у
„головних” і „неголовних” навчальних
предметах.
Але часто знижують цю інтенсивність:
„12 балів з музики ! Та краще б ти
отримав 12 балів з читання”.
Знижуючи значимості успіху, що
переживається дитиною, ми, дорослі,
впливаємо на формування у дитини
ставлення до навчального процесу в
цілому.
Ось чому, оцінюючи дітей, необхідно
виходити з індивідуальних особливостей
кожного учня.
Просування вперед треба заохочувати,
підбадьорювати, щоб дитина не
відчувала невдачу, порівнюючи свої
результати з раніше встановленими
нормами, особливо якщо вони для неї
недосяжні.
Отже, ситуація успіху у навчальній
діяльності створюється вчителем або ж
психологом.
Як і будь-яку іншу діяльність, навчання
можна уявити у вигляді простого
ланцюжка дій:
1. Установка на діяльність (емоційна
підготовка учнів на вирішення
навчального завдання) – мотиваційний
етап;
2.Забезпечення діяльності (створення
умов для успішного вирішення
навчального завдання) –підготовчий,
робочий етап;
3.Порівняння отриманих результатів з
очікуваними (усвідомлення ставлення до
результатів своєї навчальної праці) –
результативний етап.
Отже, якщо ситуація успіху створюється
вчителем послідовно і свідомо, її
3.Порівняння отриманих результатів з
очікуваними (усвідомлення ставлення
до результатів своєї навчальної праці) –
результативний етап.
Отже, якщо ситуація успіху створюється
вчителем послідовно і свідомо, її
структура повинна врахувати всі
перелічені компоненти.
Створення ситуації успіху на
мотиваційному етапі навчальної
діяльності
Дослідження психологів свідчать, що рівень
засвоєння людиною знань істотно залежить
від рівня сформованості її мотивації
навчитися.
Тож давайте проаналізуємо, як провести
мотиваційний етап уроку так, щоб створити
ситуацію успіху для того учня.
Перед учителем стоїть завдання:
сформувати в учня настанову на
успішне виконання завдання
Інакше кажучи, вчитель повинен
сформувати в учнів мотив досягнення
мети.
Але при цьому вчитель часто
зустрічається з неадекватною
реакцією учнівського колективу:
1.Хтось уже виконував подібне
завдання, і його результати
виявились невдалими, так що у цієї
категорії учнів уже сформоване
негативне ставлення на успішне
виконання завдання.
2.Інша група учнів не стикалась з
такою роботою, тому вони не знають,
чого можна очікувати від майбутньої
діяльності.
3.Третя група, яка виконувала потрібні
завдання і успішно з ними впоралася,
знаходиться у стані мобілізації, готова
виконувати навчальне завдання.
Зрозуміло, що найлегше вчителю буде
працювати з учнями третьої групи, де
необхідно лише активізувати позитивні
емоції, які діти пережили раніше.
У другої групи учнів слід передбачити
емоційну реакцію, намалювати
перспективу вдалого виконання
завдання, пов`язавши її з тими чи
іншими умовами діяльності, які в
минулому забезпечували успіх.
Найбільш клопітною буде робота
першою групою учнів.
Перш за все доведеться нейтралізувати
спогади про невдачу в попередній
діяльності, а потім створити перспективу
для нової.
Зробити це можна, наприклад, так:
дати завдання учневі попрацювати над
своїми помилками, або повідомити його,
що завдання для нього змінено
порівняно з попереднім і т. д.
Учитель може запропонувати різні
варіанти мотивів досягнення ситуації
успіху:
прагнення самостійно розв`язати цікаві
задачі;
завоювати авторитет у своїх товаришів;
стати першим;
розглядати свою діяльність з точки зору
її корисності для інших людей;
встановити нові контакти між
товаришами у ході виконання завдання
тощо.
Отже, на етапі мотивації навчальної
діяльності учитель організовує певні
ситуації з метою активізувати чи
нейтралізувати емоції для наступної
діяльності
На етапі мотивації створення ситуації
успіху більшою мірою визначається
психологічними аспектами.
Тут доречним буде використання в
роботі вчителя таких психологопедагогічних прийомів, як:
Ефект Розенталя, або „Ефект
навіювання”: „Ти це можеш”, „Тобі це
вдається” тощо.
Якщо педагог буде переконувати учнів
у реальності успіху, то успіх прийде.
Англійський учений Стоуенс довів, що
учні, яких заохочували, досягли значно
більших успіхів, ніж ті, кого ніяк не
заохочували.
Прийом „Емоційне погладжування” –
це констатація будь-якого факту успіху,
прищеплювання дитині віри в себе,
відкритість учителя для довіри і співчуття.
◦ Прийом „Анонсування” –
репетиція майбутньої дії, яка створює
психологічний настрій на успіх перед
класом.
Це можуть бути додаткові індивідуальні
заняття з окремими учнями чи
заздалегідь оголошенні запитання
самостійної роботи.
Прийом „Шикуйсь!” містить такі кроки:
психологічна атака;
емоційне блокування;
вибір головного напрямку;
вибір рівних можливостей;
несподіване порівняння;
стабілізація.
Цей прийом полягає в тому, щоб:
учителем блокувалось припущення на
невдачу в діяльності учня;
відволікалася увага школяра від
чергового неуспіху;
вчитель повинен знайти той напрямок
діяльності, яким учень зможе
реалізувати себе набагато краще, тим
самим забезпечити його на успіх, на
стабільність у навчанні.
Розглянемо деякі
алгоритми створення ситуацій успіху та
методику їх реалізації:
Прийом „Даю шанс” – це заздалегідь
підготовлена вчителем ситуація, в якій
учень отримує можливість зненацька
для себе розкрити свої можливості.
Прийом “ Зняття страху”-
допомогає перебороти невпевненість у
власних силах (Люди вчаться на своїх
помилках і знаходять інші шляхи
вирішення проблем).
Прийом “Авансування успішного
результату” –
допомогає вчителю висловити тверду
переконаніність у тому, що його учень
обов’язково впорається з поставленим
завданням.
Це, в свою чергу, переконує дитину у
своїх силах і можливостях.
“У тебе обов’язково вийде”, “Я навіть не
сумніваюсь у позитивному результаті” і
т. д.
Прийом “Прихований інструктаж”
Допомагає дитині уникнути поразки.
Досягається шляхом побажання,
наприклад:
Можливо краще почати з ...,
Виконуючи роботу не забудьте про ...
Прийом “Внесення мотиву”.
Показує дитині заради чого, кого
здійснюється ця діяльність, кому буде
добре після виконання, наприклад, “Без
твоєї допомоги твоїм друзям не
впоратись...” тощо.
Прийом “Персональна винятковість.”
Визначає важливість зусиль дитини в
діяльності, що здійснюється або
здійснюватиметься, наприклад:
Тільки ти міг би…
Тільки тобі і можу доручити… і т.п.
Прийом “Висока оцінка деталі”.
Допомагає емоційно пережити не
результат в цілому, а якої її окремої
деталі:
Найбільше мені сподобалось у твоїй
роботі…
Найбільше тобі вдалося…
Прийом „Еврика”.
Створюються умови, за яких дитина,
виконуючи навчальне завдання,
несподівано відкриває в собі невідомі
досі здібності.
Завдання вчителя – помітити це глибоко
особисте відкриття, всіляко підтримати
дитину, поставити нову мету і надихнути
на її досягнення.
Допомога вчителя у створенні ситуації
відкриття має бути ненав`язливою,
прихованою.
Створюючи ситуації успіху на етапі
організації навчальної діяльності, слід
пам`ятати кілька основних правил:
у кожній дитині є задатки, які можуть
розвинутися у здібності;
Побачити їх, відчути, розвити – це
справа педагога;
ставлення до дитини як до рівної, як до
себе, спілкування, що повністю включає
грубість, різкість, образливий тон, має
стати обов`язковою нормою всієї
педагогічної діяльності;
Ставлення до дитини:
як до рівної,
як до себе,
спілкування, що повністю виключає:
- грубість,
- різкість,
- образливий тон
має стати обов`язковою нормою всієї
педагогічної діяльності;
чим більше напрямків діяльності, в яких
бере участь дитина, тим більше в неї
можливостей знайти себе;
кількість і різноманітність ситуацій і
обставин, в тому числі і штучно
створених, у які може потрапити
дитина, визначають шляхи її сьогодення
і віддаленого інтересу та можливі шляхи
успіху.
ТИПИ УСПІХУ:
Неочікувана радість – це почуття
задоволення від того, що результати
діяльності учня перевершили його
очікування.
З педагогічної та психологічної точки
зору – це результат продуманої,
підготовленої діяльності вчителя.
Спільна радість – полягає в тому, щоб учень
досяг необхідної для себе реакції колективу.
Вона може бути підготовленою вчителем
або спонтаною.
Спільною радістю вважають тільки ті реакції
колективу, які дають можливість дитині
відчутні себе задоволеним, стимулюють її
зусиля.
Це, перш за все, має бути емоційний відгук
оточуючих на успіх члена свого колективу.
Важливо, щоб у досягненнях кожного
школяра всі бачили результати своєї
праці, а сама дитина розуміла, що її
радість – це радість підтримки,
отримання статусу „свій серед своїх”.
Зрештою у тому, як реагує дитячий
колектив на успіхи або невдачі своїх
учителів, виявляється його моральна
сутність.
Радість пізнання – це радість пізнання
нового, хоча вона по своїй суті
альтруїстична (виникає на основі
допомоги, підтримки інших людей).
Пізнання спираїться на самоосвіту й
самопізнання.
Така радість не може вирости на
пустому місці, появитися без серйозних
причин. Це слід клопіткої роботи
учителя –учня-учнів.
ВИСНОВОК:
1.Ситуація успіху досягається тоді, коли
сама дитина визначає цей результат як
успіх.
2 Усвідомлення ситуації успіху самим
учнем, розуміння її значимості виникає у
школяра після здолання своєї боязкості,
невміння, незнання, психологічного
враження та інших видів труднощів.
3. Завдання педагога :
допомогти особистості дитини зрости в
успіху;
дати відчути радість від здолання
труднощів;
дати зрозуміти, що задарма в житті в
житті нічого не дається, скрізь необхідно
докласти зусиль.
І успіх буде еквівалентним витраченим
зусиллям.
ШАНОВНІ КОЛЕГИ !
Дайте, будь ласка, відповідь на такі
запитання:
1.Ваше ставлення до технології “Створення
ситуації успіху”.
2.Як Ви оцінюєте стан “Створення ситуації
успіху у Вашому навчальному закладі”.
3.Які ще методичні рекомендації, ідеї,
міркування щодо “Створення ситуації успіху”,
Ви можете запропонувати учасникам нашого
семінару ?
ВДЯЧНІ ВАМ ЗА ВІДВЕРТІСТЬ, ЗА ПОРАДИ
Slide 107
Створення ситуації успіху
та шляхи її реалізації
на уроці як складової якості
навчально-виховного процесу
Мета: Удосконалити методику
створення ситуації успіху та шляхів
її реалізації на уроці як стежки, що
веде до того куточка дитячого
серця, в якому горить вогник
бажання бути гарним.
На
відміну від традиційного розуміння
освіти як суми знань та навичок, нині освіту
починають розглядати як процес
становлення особистості .
Причому особистості, здатної до:
самоосвіти,
саморозвитку,
самовдосконалення,
яка вміє використовувати набуті знання,
яка прагне реалізувати себе,
спроможна змінити на краще своє життя,
життя своєї держави.
Алгоритм
створення та досягнення ситуації успіху
твердження про “Ситуацію успіху”;
особистісно-орієнтований підхід у справі
навчання та виховання - основа педагогічної
технології “Створення ситуації успіху”;
роль “Ситуації успіху” у навчальній діяльності;
створення “Ситуації успіху” на мотиваційному
етапі навчальної діяльності;
психолого-педагогічні прийоми при створенні
“Ситуації успіху”;
методика реалізації “Ситуації успіху”;
Виходячи із Положень Закону України “Про
освіту” завдання школи сьогодні полягає в
тому, щоб:
Виховувати в учнів здатність:
долати життєві труднощі;
самостійно приймати рішення;
розвивати себе як особистість, здатну:
робити вибір і контролювати своє життя;
брати на себе відповідальність за свої дії;
захищати себе і свої життєві цінності;
діяти відповідно до них;
піклуватись про інших;
Завдання вчителів:
прищепити учням потребу до здобуття
знань;
створити такі умови, щоб процес
здобуття знань був для них цікавим,
потрібним, комфортним;
і тому пріоритетним завданням вчителя
під час навчально-виховної діяльності є
створення ситуації успіху.
Що означає “Ситуація успіху?”
Ситуація успіху - це суб'єктивний
психічний стан задоволення наслідком
своєї фізичної, розумової праці чи
моральної напруги.
Успіх у навчанні - єдине джерело
внутрішніх сил дитини, які породжують
енергію для переборення труднощів,
бажання вчитися.
В.Сухомлинський
Ситуація успіху дарує атмосферу
приязні та взаємодопомоги, впевненості
і захищеності.
Учитель зобов’язаний створити джерело
внутрішніх сил дитини, джерело, яке дає
енергію для подолання труднощів і
формування бажання вчитися.
Використання ситуації успіху має
сприяти підвищенню робочого тонусу,
збільшенню продуктивності навчальної
роботи, а також допомогти учням
усвідомити себе повноцінною
особистістю і, відповідно, забезпечити
успіх у навчанні.
Основою педагогічної технології
“Створення ситуації успіху” є
особистісно-орієнтований підхід у справі
навчання та виховання.
А тому звернемося до рекомендацій
щодо особистісно-орієнтовного підходу
навчання та виховання.
–
Особистісно орієнтоване навчання
це навчання, центром якого є
особистість дитини, її самобутність та
самостійність: суб'єктивний досвід
кожного спочатку розкривається, а
потім узгоджується зі змістом освіти.
Визнання учня ключовою фігурою
всього освітнього процесу – це і є
особистісно орієнтована педагогіка.
У свідомості учня це має такий
вигляд: «Все, що я пізнаю, я знаю,
для чого мені потрібно і де я можу ці
знання застосувати».
Для педагога - це прагнення знайти
розумний баланс між знаннями,
уміннями та навичками учня.
Сучасність вимагає навчити учнів:
- самостійно та творчо розв'язувати
проблеми;
- шукати нову інформацію й робити
висновки, а не подавати дітям готові
знання.
В особистісно-орієнтованому підході
вчителю насамперед потрібен високий
рівень педагогічної майстерності, який
базується на розвитку:
дидактичних;
організаторських;
комунікативних;
науково-пізнавальних;
емоційних;
та поведінкових компонентностей;
-
-
Цілі особистісно орієнтованого
навчання полягають у тому, щоб:
визначити життєвий досвід кожного
учня;
його пізнавальні здібності;
рівень інтелекту;
інтереси, які спочатку треба розкрити,
а потім розвинути у навчальному
процесі;
Цілі особистісно орієнтованого навчання
полягають у тому, щоб:
Формувати позитивну мотивацію учнів до:
-
пізнавальної діяльності;
-
потребу в самопізнанні;
-
потребу в самореалізаціїї;
-
та потребу у самовдосконаленні школярів;
Цілі особистісно орієнтованого навчання
полягають у тому, щоб:
Озброїти учнів механізмом:
адаптації;
саморегуляції;
самозахисту;
самовиховання;
Цілі особистісно орієнтованого навчання
полягають у тому, щоб:
Розвинути індивідуальні позитивні
здібності кожного школяра;
Сформувати культуру життєдіяльності
максимально виявити і використати
індивідуальний досвід учня;
Правильно визначати лінії поведінки.
Основні принципи
особистісно-орієнтованого
навчання:
1. Принцип «розвивальної допомоги»
не робити за учня;
не вказувати йому, що робити,
а допомогти пробувати власні сили і власну
активність;
потрібно добитись, щоб учень сам обирав
рішення і відповідав за них.
Звідси - не потрібно подавати готові
знання, а створити умови, в яких
виявляється:
-
власна пізнавальна активність учня;
-
і він визначить для себе цілі, зміст та
методи роботи, власні цінності.
-
Навчання повинно бути дослідницьким
Це час, протягом якого діти вчаться:
самостійно діяти;
- дискутувати;
- приймати рішення.
-
При цьому розвивається самосвідомість і
самореалізується особистість.
Принцип - «свобода вміння»
- учні вільно обговорюють
проблеми;
- співпрацюють один з одним,
- а вчитель виступає в ролі
старшого члена колективу,
консультанта, джерела досвіду
Принцип - «свобода вміння»
Учителю:
-недостатньо
процес;
організувати навчальний
- потрібно ще визначити спосіб засвоєння
знань, тобто оприділити види діяльності
учня на уроці.
Основні вимоги до особистісноорієнтованого уроку:
раціональна єдність словесних,
наукових і практичних методів
навчання;
зв'язок з раніше вивченим досвідом,
набутим учнем;
Основні вимоги до особистісно
орієнтованого уроку:
-формування вмінь в учнів самостійно
здобувати знання і застосовувати їх на
практиці;
-заохочення прагнень учнів знаходити свій
спосіб роботи з навчальним матеріалом.
Метою
особистісноорієнтованого уроку є:
- створення умов для виявлення
пізнавальної активності учнів
Засобами досягнення вчителем цієї мети
можуть бути:
використання різних форм та методів
навчальної діяльності, які дозволяють
розкрити суб'єктивний досвід учнів;
створення атмосфери зацікавленості
кожного учня в результатах роботи
всього класу;
стимулювання учнів до висловлювань,
використання різних способів виконання
завдань без побоювань помилитися,
отримати хибну відповідь тощо;
Засобами досягнення вчителем цієї мети
можуть бути:
використання протягом уроку
дидактичного матеріалу, який дозволяє
отримати учневі найбільш значущі для
нього вид та форму змісту навчального
матеріалу;
оцінювання досягнень учня протягом
усього процесу його діяльності, а не
тільки за кінцевим результатом;
Засобами досягнення вчителем цієї мети
можуть бути:
заохочення прагнень учня знаходити свій
спосіб роботи;
аналізувати протягом уроку роботи інших
учнів; вибирати та засвоювати найбільш
раціональні з них;
створення на уроці педагогічних ситуацій
спілкування, які б дозволяли кожному учневі
виявляти ініціативу, самостійність, виборність у
справах роботи;
створення обстановки для природного
самовираження учня.
Технологія
особистісноорієнтованогоуроку
Для проведення особистісноорієнтованого уроку вчитель має
оволодіти його основними етапами:
1.
2.
3.
4.
5.
6.
7.
8.
Орієнтації.
Визначення мети.
Проектування.
Організації.
Реалізації.
Контролю.
Коригування.
Оцінювання
1. Етап орієнтації включає:
орієнтацію на позитивну роботу;
орієнтацію на визначення особистісного
досвіду учнів;
пов'язання цього досвіду з проблемами
навчального матеріалу.
2. Етап визначення мети передбачає:
визначення на уроці разом з учнями
значущої мети здійснення тієї діяльності,
яка запланована вчителем (учні повинні
зрозуміти, що може дати робота учням
саме на цьому уроці для складання,
наприклад, тематичного заліку,
державної атестації, свого майбутнього
життя тощо);
визначення показників досягнення
поставлених завдань;
3. Етап проектування включає:
передбачення залучення учнів до
виконання ними випереджальних
завдань;
підготовки повідомлень;
рефератів;
виготовлення та відбору наочності;
складання плану роботи тощо;
Етап організації виконання плану
діяльності передбачає:
Подання можливих варіантів і
способів виконання навчальної
діяльності (усна чи письмова форма,
індивідуальна робота чи робота в
групах, робота з текстом чи з іншими
засобами одержання інформації);
Етап організації виконання плану
діяльності передбачає:
2.Представлення учнями вибору способу
фіксації нового матеріалу (конспект,
схема, таблиця, опора, план, тези,
висновки тощо);
3.Варіативність домашнього завдання
(диференціація за рівнем складності та
способом виконання).
Етап контрольно-оцінювальний:
1.Залучення учнів до контролю за
перебігом навчальної діяльності шляхом
заохочення їх до різних видів контролю,
самоконтролю, взаємоконтролю, роботи
в групах;
2.Участь учнів у виправленні помилок і
недоліків у знаннях, усвідомлення їх
причин шляхом взаємо та самоаналізу;
Етап контрольно-оцінювальний:
3.Надання учням можливості самостійно
або за участі вчителя, інших учнів
порівнювати отримані ним результати з
критеріями стандарту, закладеного у
навчальній програмі;
4.Використання механізмів оцінного
методу (позитивного ставлення до
успіхів школяра);
Етап контрольно-оцінювальний:
5.Використання механізмів оцінного
методу (позитивного ставлення до
успіхів школяра).
6.Оцінювання (виставлення рівневих
оцінок за дванадцятибальною системою
оцінювання навчальних досягнень,
поурочного бала, рейтинг) не тільки
результатів, а й самого процесу
навчання.
6. Заключний етап передбачає:
усвідомлення учнями ситуації
досягнення мети;
відчуття успіху;
підкріплення позитивної мотивації
стосовно власної діяльності.
Методи та засоби психолого-педагогічної
підтримки діяльності учнів
заохочення;
навчально-пізнавальна гра;
створення ситуації успіху;
створення ситуації пізнавального інтересу;
створення проблемної ситуації;
спонукання до пошуку альтернативних
рішень;
виконання творчих завдань;
кооперація учнів;
створення ситуації взаємодопомоги тощо.
Висновок може бути таким: особистісноорієнтоване навчання ЦЕ–
загальнодидактичний принцип
індивідуального підходу до учнів.
Таке твердження ми дослідимо та
пояснимо за допомогою такого факту:
Відомий російський психолог
Л.С. Виготський своє теорією доводить,
що розум будь-якої людини має дві зони
розвитку: А і Б.
Перша зона (А) – це зона актуального
розвитку.
У цю зону потрапляють завдання, які
дитина може виконати сама без
допомоги вчителя.
Друга зона (В) – це зона найближчого
розвитку
Сюди потрапляють завдання, які дитина сама
виконати не може, але може з ними
впоратися з допомогою вчителя.
Зона найближчого розвитку, - це зона
“наступного дня”.
Те, що сьогодні є зона найближчого
розвитку, завтра у процесі навчання повинно
стати зоною актуального розвитку. Учитель
не повинен давати готову інформацію, адже
таке навчання може загальмувати мислення
дитини. А за допомогою вміло підібраних
запитань педагог підводить школяра до
правильної відповіді, розв’язку.
Те, що сьогодні є зоною найближчого
розвитку, завтра у процесі навчання
повинно стати зоною актуального
розвитку.
Учитель не повинен давати готову
інформацію, адже таке навчання може
загальмувати мислення дитини.
А за допомогою вміло підібраних
запитань педагог підводить школяра до
правильної відповіді, розв’язку.
Отже, як бачимо із цього прикладу, щоб
відбулися розвиток і навчання учнів,
завдання повинні потрапляти лише в
зону найближчого розвитку
(за Л.С. Виготським).
Припустимо, що два учні навчались в
одній школі, в одних і тих самих
учителів, закінчили школу з відзнакою,
рівень їхнього розвитку все одно буде
різним.
Ще більше відрізняється розвиток учнів
класу, які згідно з 12- бальною
системою досягли початкового і
високого рівнів.
Тому зрозуміло, що до таких дітей треба
підходити індивідуально, тобто ставити
перед ними різні завдання.
Якщо для цілого класу поставити одне
завдання, то для одних учнів воно
потрапить у зону актуального розвитку,
для інших – у зону найближчого
розвитку.
Отже, одне завдання для всього класу
ставити не бажано і не потрібно, а
здійснювати якісний особистісноорієнтований підхід до навчання та
виховання на практиці нам заважає ряд
причин, зокрема:
Причина 1. Щоб підійти індивідуально
до кожного учня, необхідно знати його
психологічні, фізіологічні та соціальні
особливості.
Лише психологія нараховує кілька
десятків індивідуальних особливостей
особистості. Це різні види уваги, уяви,
мислення, сприйняття, темпераменту,
характеру і т.д.
Пам’ять також поділяється більш ніж
на 10 типів: короткочасна,
довготривала, оперативна, рухова,
зорова, слухова, емоційна, словеснологічна і т.д.;
Причина 2. Виявити всі ці психологічні,
фізіологічні та соціальні особливості
вчитель без допомоги психолога, лікаря,
соціолога не може;
Причина 3.Навіть якщо теоретично
припустити, що в кожної дитини
виявили всі ці особливості, вчитель не
зможе запам’ятати їх у такій кількості
дітей, оскільки він одночасно навчає
свого предмета не один десяток учнів,
кожен з яких має не один десяток таких
особливостей.
Нарешті, якщо вчителю все-таки
вдається запам’ятати всі особливості
кожної дитини, він не зможе підійти
індивідуально тому, що урок триває
всього 40-45 хв, протягом яких
неможливо фізично попрацювати з
кожним учнем класу індивідуально.
Отже, існує суперечність: з одного боку,
вимоги до особистісно-орієнтованого
навчання, а з іншого причини, що
унеможливлюють якісне впровадження
цієї педагогічної технології у навчальновиховний процес.
Який же вихід з ситуації, що склалася ?
Філософія вчить, що джерелом і
рушійними силами будь-якого процесу
(у тому числі й навчального) є
розв’язання суперечностей і тому,
щоб навчальний процес розвивався,
вчителю необхідно вміти виявляти
суперечність навчального процесу, а
також вміти розв’язувати її.
Дана суперечність розв’язується шляхом
диференційованого підходу до учнів.
Диференціація (від лат. Differentia –
різниця, відмінність) – розчленування
цілого на якісно відмінні частини.
Розв’язування таких суперечностей
називається підходом до навчання.
Цей підхід, для прикладу, можна
здійснити таким чином:
Учнів класу розподілити на групи за
рівнем розвитку.
Критерії, якими слід керуватися - це
успішність.
Таких груп, наприклад, може бути
чотири:
низький рівень;
середній рівень;
достатній рівень;
високий рівень.
Зрозуміло, що такий поділ не
аргументується для учнів, для того щоб
у слабшого школяра не сформувалася
занижена самооцінка, а в сильного –
завищена.
Якщо учні однієї з груп підвищують свій
рівень – їх слід перевести до наступної
групи і навпаки.
Для кожної групи пропонуються різні за
ступенем складності завдання.
Диференційований підхід можна
здійснювати при різних формах
навчального процесу: під час уроку,
лабораторного заняття, екскурсії.
Під час проведеного уроку методом бесіди,
запитань слід орієнтувати учнів на певну
групу.
При цьому обов’язково слід враховувати,
щоб запитання було точним, стислим, не
мало елементів підказки.
Під час проведення уроку методом
пояснення, розповіді диференційований
підхід неможливий, оскільки вчитель будує
свою розповідь, орієнтуючись на
середнього учня,
але під час закріплення нового матеріалу
чи пояснення домашнього завдання учням
можна запропонувати різнорівневі
завдання.
Завершальним етапом навчальної
діяльності на уроці є:
усвідомлення ситуації досягнення мети;
переживання ситуації успіху;
підкріплення позитивної мотивації щодо
самої діяльності.
Ситуація успіху досягається тоді, коли
сама дитина визначає цей результат як
успіх.
Усвідомлення ситуації успіху самим
учнем, розуміння її значимості виникає у
суб'єкта після здолання своєї боязкості,
невміння, незнання, психологічного
враження та інших видів труднощів.
Роль “Ситуації успіху” у навчальній
діяльності
За останні роки термін
„Ситуація успіху” став звичним для
педагогів.
Ніхто не заперечує, що саме позитивні
емоції можуть стати для дитини одним
з найважливіших стимулів у навчанні,
але при цьому ми забуваємо про те, що
в педагогів не існує єдиного рецепта чи
правила, як саме створювати ситуації
успіху тому, що це слід на основі
індивідуального підходу, зважено, з
урахуванням багатьох факторів.
Діти прощають багато чого, але не
вибачають байдужість.
За відгуками дітей, найкращі їхні
вчителі вели уроки так, що здавалося,
ніби весь урок вони зайняті саме тобою.
Як цього досягти?
Іноді це „Іскра Божа”,
а частіше – майстерність, доведена до
мистецтва.
Важливо мати на увазі, що навіть
одноразове переживання успіху може
докорінно змінити психологічне
самопочуття дитини.
Ситуація успіху може стати пусковим
механізмом подальшого розвитку
особистості.
Безперечно, переживання успіху навіює
людині впевненість у власних силах.
З`являється бажання знову досягти
добрих результатів, виникає відчуття
внутрішнього благополуччя, що, у свою
чергу, покращує ставлення до
навколишнього світу.
На перший погляд здається, що вчитель,
кілька разів давши учню можливість
відчути успіх, далі вже само собою
забезпечує високий рівень мотивації,
інтересу, пізнавальної активності.
Але може бути й протилежний
результат: постійна успішність здатна
сформувати байдуже ставлення до
навчання.
Крім того, постійне очікування лише
позитивного результату згубно впливає
на розвиток вольових якостей учня:
він ухиляється від подолання
труднощів;
губиться в складних ситуаціях
(навчальних та життєвих);
у його поведінці починає домінувати
мотив „уникнення невдач”.
Досвідчені психологи та педагоги
попереджують про можливість
негативних наслідків пережитого успіху.
Чому ж виникає такий парадокс?
По-перше, успіх, що діставався ціною
незначних зусиль, може призвести до
переоцінки, точніше, до завищеної
оцінки своїх можливостей.
По-друге, за сильним переживанням
будь-якої емоції обов`язково настає
релаксація (розслаблення).
І якщо в цей період запропонувати
людині якусь діяльність, то, швидше за
все, ця діяльність буде менш успішною,
ніж попередня.
По-третє, переживання успіху може бути
потьмареним, якщо результат, важливий
і значимий для самого учня, не буде
адекватно оцінений іншими людьми.
І нарешті:
Емоція успіху не стане сильним
переживанням, якщо результати діяльності
не значимі для її суб`єкта.
Дитина, особливо на початку навчання,
однаково інтенсивно переживає успіх у
„головних” і „неголовних” навчальних
предметах.
Але часто знижують цю інтенсивність:
„12 балів з музики ! Та краще б ти
отримав 12 балів з читання”.
Знижуючи значимості успіху, що
переживається дитиною, ми, дорослі,
впливаємо на формування у дитини
ставлення до навчального процесу в
цілому.
Ось чому, оцінюючи дітей, необхідно
виходити з індивідуальних особливостей
кожного учня.
Просування вперед треба заохочувати,
підбадьорювати, щоб дитина не
відчувала невдачу, порівнюючи свої
результати з раніше встановленими
нормами, особливо якщо вони для неї
недосяжні.
Отже, ситуація успіху у навчальній
діяльності створюється вчителем або ж
психологом.
Як і будь-яку іншу діяльність, навчання
можна уявити у вигляді простого
ланцюжка дій:
1. Установка на діяльність (емоційна
підготовка учнів на вирішення
навчального завдання) – мотиваційний
етап;
2.Забезпечення діяльності (створення
умов для успішного вирішення
навчального завдання) –підготовчий,
робочий етап;
3.Порівняння отриманих результатів з
очікуваними (усвідомлення ставлення до
результатів своєї навчальної праці) –
результативний етап.
Отже, якщо ситуація успіху створюється
вчителем послідовно і свідомо, її
3.Порівняння отриманих результатів з
очікуваними (усвідомлення ставлення
до результатів своєї навчальної праці) –
результативний етап.
Отже, якщо ситуація успіху створюється
вчителем послідовно і свідомо, її
структура повинна врахувати всі
перелічені компоненти.
Створення ситуації успіху на
мотиваційному етапі навчальної
діяльності
Дослідження психологів свідчать, що рівень
засвоєння людиною знань істотно залежить
від рівня сформованості її мотивації
навчитися.
Тож давайте проаналізуємо, як провести
мотиваційний етап уроку так, щоб створити
ситуацію успіху для того учня.
Перед учителем стоїть завдання:
сформувати в учня настанову на
успішне виконання завдання
Інакше кажучи, вчитель повинен
сформувати в учнів мотив досягнення
мети.
Але при цьому вчитель часто
зустрічається з неадекватною
реакцією учнівського колективу:
1.Хтось уже виконував подібне
завдання, і його результати
виявились невдалими, так що у цієї
категорії учнів уже сформоване
негативне ставлення на успішне
виконання завдання.
2.Інша група учнів не стикалась з
такою роботою, тому вони не знають,
чого можна очікувати від майбутньої
діяльності.
3.Третя група, яка виконувала потрібні
завдання і успішно з ними впоралася,
знаходиться у стані мобілізації, готова
виконувати навчальне завдання.
Зрозуміло, що найлегше вчителю буде
працювати з учнями третьої групи, де
необхідно лише активізувати позитивні
емоції, які діти пережили раніше.
У другої групи учнів слід передбачити
емоційну реакцію, намалювати
перспективу вдалого виконання
завдання, пов`язавши її з тими чи
іншими умовами діяльності, які в
минулому забезпечували успіх.
Найбільш клопітною буде робота
першою групою учнів.
Перш за все доведеться нейтралізувати
спогади про невдачу в попередній
діяльності, а потім створити перспективу
для нової.
Зробити це можна, наприклад, так:
дати завдання учневі попрацювати над
своїми помилками, або повідомити його,
що завдання для нього змінено
порівняно з попереднім і т. д.
Учитель може запропонувати різні
варіанти мотивів досягнення ситуації
успіху:
прагнення самостійно розв`язати цікаві
задачі;
завоювати авторитет у своїх товаришів;
стати першим;
розглядати свою діяльність з точки зору
її корисності для інших людей;
встановити нові контакти між
товаришами у ході виконання завдання
тощо.
Отже, на етапі мотивації навчальної
діяльності учитель організовує певні
ситуації з метою активізувати чи
нейтралізувати емоції для наступної
діяльності
На етапі мотивації створення ситуації
успіху більшою мірою визначається
психологічними аспектами.
Тут доречним буде використання в
роботі вчителя таких психологопедагогічних прийомів, як:
Ефект Розенталя, або „Ефект
навіювання”: „Ти це можеш”, „Тобі це
вдається” тощо.
Якщо педагог буде переконувати учнів
у реальності успіху, то успіх прийде.
Англійський учений Стоуенс довів, що
учні, яких заохочували, досягли значно
більших успіхів, ніж ті, кого ніяк не
заохочували.
Прийом „Емоційне погладжування” –
це констатація будь-якого факту успіху,
прищеплювання дитині віри в себе,
відкритість учителя для довіри і співчуття.
◦ Прийом „Анонсування” –
репетиція майбутньої дії, яка створює
психологічний настрій на успіх перед
класом.
Це можуть бути додаткові індивідуальні
заняття з окремими учнями чи
заздалегідь оголошенні запитання
самостійної роботи.
Прийом „Шикуйсь!” містить такі кроки:
психологічна атака;
емоційне блокування;
вибір головного напрямку;
вибір рівних можливостей;
несподіване порівняння;
стабілізація.
Цей прийом полягає в тому, щоб:
учителем блокувалось припущення на
невдачу в діяльності учня;
відволікалася увага школяра від
чергового неуспіху;
вчитель повинен знайти той напрямок
діяльності, яким учень зможе
реалізувати себе набагато краще, тим
самим забезпечити його на успіх, на
стабільність у навчанні.
Розглянемо деякі
алгоритми створення ситуацій успіху та
методику їх реалізації:
Прийом „Даю шанс” – це заздалегідь
підготовлена вчителем ситуація, в якій
учень отримує можливість зненацька
для себе розкрити свої можливості.
Прийом “ Зняття страху”-
допомогає перебороти невпевненість у
власних силах (Люди вчаться на своїх
помилках і знаходять інші шляхи
вирішення проблем).
Прийом “Авансування успішного
результату” –
допомогає вчителю висловити тверду
переконаніність у тому, що його учень
обов’язково впорається з поставленим
завданням.
Це, в свою чергу, переконує дитину у
своїх силах і можливостях.
“У тебе обов’язково вийде”, “Я навіть не
сумніваюсь у позитивному результаті” і
т. д.
Прийом “Прихований інструктаж”
Допомагає дитині уникнути поразки.
Досягається шляхом побажання,
наприклад:
Можливо краще почати з ...,
Виконуючи роботу не забудьте про ...
Прийом “Внесення мотиву”.
Показує дитині заради чого, кого
здійснюється ця діяльність, кому буде
добре після виконання, наприклад, “Без
твоєї допомоги твоїм друзям не
впоратись...” тощо.
Прийом “Персональна винятковість.”
Визначає важливість зусиль дитини в
діяльності, що здійснюється або
здійснюватиметься, наприклад:
Тільки ти міг би…
Тільки тобі і можу доручити… і т.п.
Прийом “Висока оцінка деталі”.
Допомагає емоційно пережити не
результат в цілому, а якої її окремої
деталі:
Найбільше мені сподобалось у твоїй
роботі…
Найбільше тобі вдалося…
Прийом „Еврика”.
Створюються умови, за яких дитина,
виконуючи навчальне завдання,
несподівано відкриває в собі невідомі
досі здібності.
Завдання вчителя – помітити це глибоко
особисте відкриття, всіляко підтримати
дитину, поставити нову мету і надихнути
на її досягнення.
Допомога вчителя у створенні ситуації
відкриття має бути ненав`язливою,
прихованою.
Створюючи ситуації успіху на етапі
організації навчальної діяльності, слід
пам`ятати кілька основних правил:
у кожній дитині є задатки, які можуть
розвинутися у здібності;
Побачити їх, відчути, розвити – це
справа педагога;
ставлення до дитини як до рівної, як до
себе, спілкування, що повністю включає
грубість, різкість, образливий тон, має
стати обов`язковою нормою всієї
педагогічної діяльності;
Ставлення до дитини:
як до рівної,
як до себе,
спілкування, що повністю виключає:
- грубість,
- різкість,
- образливий тон
має стати обов`язковою нормою всієї
педагогічної діяльності;
чим більше напрямків діяльності, в яких
бере участь дитина, тим більше в неї
можливостей знайти себе;
кількість і різноманітність ситуацій і
обставин, в тому числі і штучно
створених, у які може потрапити
дитина, визначають шляхи її сьогодення
і віддаленого інтересу та можливі шляхи
успіху.
ТИПИ УСПІХУ:
Неочікувана радість – це почуття
задоволення від того, що результати
діяльності учня перевершили його
очікування.
З педагогічної та психологічної точки
зору – це результат продуманої,
підготовленої діяльності вчителя.
Спільна радість – полягає в тому, щоб учень
досяг необхідної для себе реакції колективу.
Вона може бути підготовленою вчителем
або спонтаною.
Спільною радістю вважають тільки ті реакції
колективу, які дають можливість дитині
відчутні себе задоволеним, стимулюють її
зусиля.
Це, перш за все, має бути емоційний відгук
оточуючих на успіх члена свого колективу.
Важливо, щоб у досягненнях кожного
школяра всі бачили результати своєї
праці, а сама дитина розуміла, що її
радість – це радість підтримки,
отримання статусу „свій серед своїх”.
Зрештою у тому, як реагує дитячий
колектив на успіхи або невдачі своїх
учителів, виявляється його моральна
сутність.
Радість пізнання – це радість пізнання
нового, хоча вона по своїй суті
альтруїстична (виникає на основі
допомоги, підтримки інших людей).
Пізнання спираїться на самоосвіту й
самопізнання.
Така радість не може вирости на
пустому місці, появитися без серйозних
причин. Це слід клопіткої роботи
учителя –учня-учнів.
ВИСНОВОК:
1.Ситуація успіху досягається тоді, коли
сама дитина визначає цей результат як
успіх.
2 Усвідомлення ситуації успіху самим
учнем, розуміння її значимості виникає у
школяра після здолання своєї боязкості,
невміння, незнання, психологічного
враження та інших видів труднощів.
3. Завдання педагога :
допомогти особистості дитини зрости в
успіху;
дати відчути радість від здолання
труднощів;
дати зрозуміти, що задарма в житті в
житті нічого не дається, скрізь необхідно
докласти зусиль.
І успіх буде еквівалентним витраченим
зусиллям.
ШАНОВНІ КОЛЕГИ !
Дайте, будь ласка, відповідь на такі
запитання:
1.Ваше ставлення до технології “Створення
ситуації успіху”.
2.Як Ви оцінюєте стан “Створення ситуації
успіху у Вашому навчальному закладі”.
3.Які ще методичні рекомендації, ідеї,
міркування щодо “Створення ситуації успіху”,
Ви можете запропонувати учасникам нашого
семінару ?
ВДЯЧНІ ВАМ ЗА ВІДВЕРТІСТЬ, ЗА ПОРАДИ
Slide 108
Створення ситуації успіху
та шляхи її реалізації
на уроці як складової якості
навчально-виховного процесу
Мета: Удосконалити методику
створення ситуації успіху та шляхів
її реалізації на уроці як стежки, що
веде до того куточка дитячого
серця, в якому горить вогник
бажання бути гарним.
На
відміну від традиційного розуміння
освіти як суми знань та навичок, нині освіту
починають розглядати як процес
становлення особистості .
Причому особистості, здатної до:
самоосвіти,
саморозвитку,
самовдосконалення,
яка вміє використовувати набуті знання,
яка прагне реалізувати себе,
спроможна змінити на краще своє життя,
життя своєї держави.
Алгоритм
створення та досягнення ситуації успіху
твердження про “Ситуацію успіху”;
особистісно-орієнтований підхід у справі
навчання та виховання - основа педагогічної
технології “Створення ситуації успіху”;
роль “Ситуації успіху” у навчальній діяльності;
створення “Ситуації успіху” на мотиваційному
етапі навчальної діяльності;
психолого-педагогічні прийоми при створенні
“Ситуації успіху”;
методика реалізації “Ситуації успіху”;
Виходячи із Положень Закону України “Про
освіту” завдання школи сьогодні полягає в
тому, щоб:
Виховувати в учнів здатність:
долати життєві труднощі;
самостійно приймати рішення;
розвивати себе як особистість, здатну:
робити вибір і контролювати своє життя;
брати на себе відповідальність за свої дії;
захищати себе і свої життєві цінності;
діяти відповідно до них;
піклуватись про інших;
Завдання вчителів:
прищепити учням потребу до здобуття
знань;
створити такі умови, щоб процес
здобуття знань був для них цікавим,
потрібним, комфортним;
і тому пріоритетним завданням вчителя
під час навчально-виховної діяльності є
створення ситуації успіху.
Що означає “Ситуація успіху?”
Ситуація успіху - це суб'єктивний
психічний стан задоволення наслідком
своєї фізичної, розумової праці чи
моральної напруги.
Успіх у навчанні - єдине джерело
внутрішніх сил дитини, які породжують
енергію для переборення труднощів,
бажання вчитися.
В.Сухомлинський
Ситуація успіху дарує атмосферу
приязні та взаємодопомоги, впевненості
і захищеності.
Учитель зобов’язаний створити джерело
внутрішніх сил дитини, джерело, яке дає
енергію для подолання труднощів і
формування бажання вчитися.
Використання ситуації успіху має
сприяти підвищенню робочого тонусу,
збільшенню продуктивності навчальної
роботи, а також допомогти учням
усвідомити себе повноцінною
особистістю і, відповідно, забезпечити
успіх у навчанні.
Основою педагогічної технології
“Створення ситуації успіху” є
особистісно-орієнтований підхід у справі
навчання та виховання.
А тому звернемося до рекомендацій
щодо особистісно-орієнтовного підходу
навчання та виховання.
–
Особистісно орієнтоване навчання
це навчання, центром якого є
особистість дитини, її самобутність та
самостійність: суб'єктивний досвід
кожного спочатку розкривається, а
потім узгоджується зі змістом освіти.
Визнання учня ключовою фігурою
всього освітнього процесу – це і є
особистісно орієнтована педагогіка.
У свідомості учня це має такий
вигляд: «Все, що я пізнаю, я знаю,
для чого мені потрібно і де я можу ці
знання застосувати».
Для педагога - це прагнення знайти
розумний баланс між знаннями,
уміннями та навичками учня.
Сучасність вимагає навчити учнів:
- самостійно та творчо розв'язувати
проблеми;
- шукати нову інформацію й робити
висновки, а не подавати дітям готові
знання.
В особистісно-орієнтованому підході
вчителю насамперед потрібен високий
рівень педагогічної майстерності, який
базується на розвитку:
дидактичних;
організаторських;
комунікативних;
науково-пізнавальних;
емоційних;
та поведінкових компонентностей;
-
-
Цілі особистісно орієнтованого
навчання полягають у тому, щоб:
визначити життєвий досвід кожного
учня;
його пізнавальні здібності;
рівень інтелекту;
інтереси, які спочатку треба розкрити,
а потім розвинути у навчальному
процесі;
Цілі особистісно орієнтованого навчання
полягають у тому, щоб:
Формувати позитивну мотивацію учнів до:
-
пізнавальної діяльності;
-
потребу в самопізнанні;
-
потребу в самореалізаціїї;
-
та потребу у самовдосконаленні школярів;
Цілі особистісно орієнтованого навчання
полягають у тому, щоб:
Озброїти учнів механізмом:
адаптації;
саморегуляції;
самозахисту;
самовиховання;
Цілі особистісно орієнтованого навчання
полягають у тому, щоб:
Розвинути індивідуальні позитивні
здібності кожного школяра;
Сформувати культуру життєдіяльності
максимально виявити і використати
індивідуальний досвід учня;
Правильно визначати лінії поведінки.
Основні принципи
особистісно-орієнтованого
навчання:
1. Принцип «розвивальної допомоги»
не робити за учня;
не вказувати йому, що робити,
а допомогти пробувати власні сили і власну
активність;
потрібно добитись, щоб учень сам обирав
рішення і відповідав за них.
Звідси - не потрібно подавати готові
знання, а створити умови, в яких
виявляється:
-
власна пізнавальна активність учня;
-
і він визначить для себе цілі, зміст та
методи роботи, власні цінності.
-
Навчання повинно бути дослідницьким
Це час, протягом якого діти вчаться:
самостійно діяти;
- дискутувати;
- приймати рішення.
-
При цьому розвивається самосвідомість і
самореалізується особистість.
Принцип - «свобода вміння»
- учні вільно обговорюють
проблеми;
- співпрацюють один з одним,
- а вчитель виступає в ролі
старшого члена колективу,
консультанта, джерела досвіду
Принцип - «свобода вміння»
Учителю:
-недостатньо
процес;
організувати навчальний
- потрібно ще визначити спосіб засвоєння
знань, тобто оприділити види діяльності
учня на уроці.
Основні вимоги до особистісноорієнтованого уроку:
раціональна єдність словесних,
наукових і практичних методів
навчання;
зв'язок з раніше вивченим досвідом,
набутим учнем;
Основні вимоги до особистісно
орієнтованого уроку:
-формування вмінь в учнів самостійно
здобувати знання і застосовувати їх на
практиці;
-заохочення прагнень учнів знаходити свій
спосіб роботи з навчальним матеріалом.
Метою
особистісноорієнтованого уроку є:
- створення умов для виявлення
пізнавальної активності учнів
Засобами досягнення вчителем цієї мети
можуть бути:
використання різних форм та методів
навчальної діяльності, які дозволяють
розкрити суб'єктивний досвід учнів;
створення атмосфери зацікавленості
кожного учня в результатах роботи
всього класу;
стимулювання учнів до висловлювань,
використання різних способів виконання
завдань без побоювань помилитися,
отримати хибну відповідь тощо;
Засобами досягнення вчителем цієї мети
можуть бути:
використання протягом уроку
дидактичного матеріалу, який дозволяє
отримати учневі найбільш значущі для
нього вид та форму змісту навчального
матеріалу;
оцінювання досягнень учня протягом
усього процесу його діяльності, а не
тільки за кінцевим результатом;
Засобами досягнення вчителем цієї мети
можуть бути:
заохочення прагнень учня знаходити свій
спосіб роботи;
аналізувати протягом уроку роботи інших
учнів; вибирати та засвоювати найбільш
раціональні з них;
створення на уроці педагогічних ситуацій
спілкування, які б дозволяли кожному учневі
виявляти ініціативу, самостійність, виборність у
справах роботи;
створення обстановки для природного
самовираження учня.
Технологія
особистісноорієнтованогоуроку
Для проведення особистісноорієнтованого уроку вчитель має
оволодіти його основними етапами:
1.
2.
3.
4.
5.
6.
7.
8.
Орієнтації.
Визначення мети.
Проектування.
Організації.
Реалізації.
Контролю.
Коригування.
Оцінювання
1. Етап орієнтації включає:
орієнтацію на позитивну роботу;
орієнтацію на визначення особистісного
досвіду учнів;
пов'язання цього досвіду з проблемами
навчального матеріалу.
2. Етап визначення мети передбачає:
визначення на уроці разом з учнями
значущої мети здійснення тієї діяльності,
яка запланована вчителем (учні повинні
зрозуміти, що може дати робота учням
саме на цьому уроці для складання,
наприклад, тематичного заліку,
державної атестації, свого майбутнього
життя тощо);
визначення показників досягнення
поставлених завдань;
3. Етап проектування включає:
передбачення залучення учнів до
виконання ними випереджальних
завдань;
підготовки повідомлень;
рефератів;
виготовлення та відбору наочності;
складання плану роботи тощо;
Етап організації виконання плану
діяльності передбачає:
Подання можливих варіантів і
способів виконання навчальної
діяльності (усна чи письмова форма,
індивідуальна робота чи робота в
групах, робота з текстом чи з іншими
засобами одержання інформації);
Етап організації виконання плану
діяльності передбачає:
2.Представлення учнями вибору способу
фіксації нового матеріалу (конспект,
схема, таблиця, опора, план, тези,
висновки тощо);
3.Варіативність домашнього завдання
(диференціація за рівнем складності та
способом виконання).
Етап контрольно-оцінювальний:
1.Залучення учнів до контролю за
перебігом навчальної діяльності шляхом
заохочення їх до різних видів контролю,
самоконтролю, взаємоконтролю, роботи
в групах;
2.Участь учнів у виправленні помилок і
недоліків у знаннях, усвідомлення їх
причин шляхом взаємо та самоаналізу;
Етап контрольно-оцінювальний:
3.Надання учням можливості самостійно
або за участі вчителя, інших учнів
порівнювати отримані ним результати з
критеріями стандарту, закладеного у
навчальній програмі;
4.Використання механізмів оцінного
методу (позитивного ставлення до
успіхів школяра);
Етап контрольно-оцінювальний:
5.Використання механізмів оцінного
методу (позитивного ставлення до
успіхів школяра).
6.Оцінювання (виставлення рівневих
оцінок за дванадцятибальною системою
оцінювання навчальних досягнень,
поурочного бала, рейтинг) не тільки
результатів, а й самого процесу
навчання.
6. Заключний етап передбачає:
усвідомлення учнями ситуації
досягнення мети;
відчуття успіху;
підкріплення позитивної мотивації
стосовно власної діяльності.
Методи та засоби психолого-педагогічної
підтримки діяльності учнів
заохочення;
навчально-пізнавальна гра;
створення ситуації успіху;
створення ситуації пізнавального інтересу;
створення проблемної ситуації;
спонукання до пошуку альтернативних
рішень;
виконання творчих завдань;
кооперація учнів;
створення ситуації взаємодопомоги тощо.
Висновок може бути таким: особистісноорієнтоване навчання ЦЕ–
загальнодидактичний принцип
індивідуального підходу до учнів.
Таке твердження ми дослідимо та
пояснимо за допомогою такого факту:
Відомий російський психолог
Л.С. Виготський своє теорією доводить,
що розум будь-якої людини має дві зони
розвитку: А і Б.
Перша зона (А) – це зона актуального
розвитку.
У цю зону потрапляють завдання, які
дитина може виконати сама без
допомоги вчителя.
Друга зона (В) – це зона найближчого
розвитку
Сюди потрапляють завдання, які дитина сама
виконати не може, але може з ними
впоратися з допомогою вчителя.
Зона найближчого розвитку, - це зона
“наступного дня”.
Те, що сьогодні є зона найближчого
розвитку, завтра у процесі навчання повинно
стати зоною актуального розвитку. Учитель
не повинен давати готову інформацію, адже
таке навчання може загальмувати мислення
дитини. А за допомогою вміло підібраних
запитань педагог підводить школяра до
правильної відповіді, розв’язку.
Те, що сьогодні є зоною найближчого
розвитку, завтра у процесі навчання
повинно стати зоною актуального
розвитку.
Учитель не повинен давати готову
інформацію, адже таке навчання може
загальмувати мислення дитини.
А за допомогою вміло підібраних
запитань педагог підводить школяра до
правильної відповіді, розв’язку.
Отже, як бачимо із цього прикладу, щоб
відбулися розвиток і навчання учнів,
завдання повинні потрапляти лише в
зону найближчого розвитку
(за Л.С. Виготським).
Припустимо, що два учні навчались в
одній школі, в одних і тих самих
учителів, закінчили школу з відзнакою,
рівень їхнього розвитку все одно буде
різним.
Ще більше відрізняється розвиток учнів
класу, які згідно з 12- бальною
системою досягли початкового і
високого рівнів.
Тому зрозуміло, що до таких дітей треба
підходити індивідуально, тобто ставити
перед ними різні завдання.
Якщо для цілого класу поставити одне
завдання, то для одних учнів воно
потрапить у зону актуального розвитку,
для інших – у зону найближчого
розвитку.
Отже, одне завдання для всього класу
ставити не бажано і не потрібно, а
здійснювати якісний особистісноорієнтований підхід до навчання та
виховання на практиці нам заважає ряд
причин, зокрема:
Причина 1. Щоб підійти індивідуально
до кожного учня, необхідно знати його
психологічні, фізіологічні та соціальні
особливості.
Лише психологія нараховує кілька
десятків індивідуальних особливостей
особистості. Це різні види уваги, уяви,
мислення, сприйняття, темпераменту,
характеру і т.д.
Пам’ять також поділяється більш ніж
на 10 типів: короткочасна,
довготривала, оперативна, рухова,
зорова, слухова, емоційна, словеснологічна і т.д.;
Причина 2. Виявити всі ці психологічні,
фізіологічні та соціальні особливості
вчитель без допомоги психолога, лікаря,
соціолога не може;
Причина 3.Навіть якщо теоретично
припустити, що в кожної дитини
виявили всі ці особливості, вчитель не
зможе запам’ятати їх у такій кількості
дітей, оскільки він одночасно навчає
свого предмета не один десяток учнів,
кожен з яких має не один десяток таких
особливостей.
Нарешті, якщо вчителю все-таки
вдається запам’ятати всі особливості
кожної дитини, він не зможе підійти
індивідуально тому, що урок триває
всього 40-45 хв, протягом яких
неможливо фізично попрацювати з
кожним учнем класу індивідуально.
Отже, існує суперечність: з одного боку,
вимоги до особистісно-орієнтованого
навчання, а з іншого причини, що
унеможливлюють якісне впровадження
цієї педагогічної технології у навчальновиховний процес.
Який же вихід з ситуації, що склалася ?
Філософія вчить, що джерелом і
рушійними силами будь-якого процесу
(у тому числі й навчального) є
розв’язання суперечностей і тому,
щоб навчальний процес розвивався,
вчителю необхідно вміти виявляти
суперечність навчального процесу, а
також вміти розв’язувати її.
Дана суперечність розв’язується шляхом
диференційованого підходу до учнів.
Диференціація (від лат. Differentia –
різниця, відмінність) – розчленування
цілого на якісно відмінні частини.
Розв’язування таких суперечностей
називається підходом до навчання.
Цей підхід, для прикладу, можна
здійснити таким чином:
Учнів класу розподілити на групи за
рівнем розвитку.
Критерії, якими слід керуватися - це
успішність.
Таких груп, наприклад, може бути
чотири:
низький рівень;
середній рівень;
достатній рівень;
високий рівень.
Зрозуміло, що такий поділ не
аргументується для учнів, для того щоб
у слабшого школяра не сформувалася
занижена самооцінка, а в сильного –
завищена.
Якщо учні однієї з груп підвищують свій
рівень – їх слід перевести до наступної
групи і навпаки.
Для кожної групи пропонуються різні за
ступенем складності завдання.
Диференційований підхід можна
здійснювати при різних формах
навчального процесу: під час уроку,
лабораторного заняття, екскурсії.
Під час проведеного уроку методом бесіди,
запитань слід орієнтувати учнів на певну
групу.
При цьому обов’язково слід враховувати,
щоб запитання було точним, стислим, не
мало елементів підказки.
Під час проведення уроку методом
пояснення, розповіді диференційований
підхід неможливий, оскільки вчитель будує
свою розповідь, орієнтуючись на
середнього учня,
але під час закріплення нового матеріалу
чи пояснення домашнього завдання учням
можна запропонувати різнорівневі
завдання.
Завершальним етапом навчальної
діяльності на уроці є:
усвідомлення ситуації досягнення мети;
переживання ситуації успіху;
підкріплення позитивної мотивації щодо
самої діяльності.
Ситуація успіху досягається тоді, коли
сама дитина визначає цей результат як
успіх.
Усвідомлення ситуації успіху самим
учнем, розуміння її значимості виникає у
суб'єкта після здолання своєї боязкості,
невміння, незнання, психологічного
враження та інших видів труднощів.
Роль “Ситуації успіху” у навчальній
діяльності
За останні роки термін
„Ситуація успіху” став звичним для
педагогів.
Ніхто не заперечує, що саме позитивні
емоції можуть стати для дитини одним
з найважливіших стимулів у навчанні,
але при цьому ми забуваємо про те, що
в педагогів не існує єдиного рецепта чи
правила, як саме створювати ситуації
успіху тому, що це слід на основі
індивідуального підходу, зважено, з
урахуванням багатьох факторів.
Діти прощають багато чого, але не
вибачають байдужість.
За відгуками дітей, найкращі їхні
вчителі вели уроки так, що здавалося,
ніби весь урок вони зайняті саме тобою.
Як цього досягти?
Іноді це „Іскра Божа”,
а частіше – майстерність, доведена до
мистецтва.
Важливо мати на увазі, що навіть
одноразове переживання успіху може
докорінно змінити психологічне
самопочуття дитини.
Ситуація успіху може стати пусковим
механізмом подальшого розвитку
особистості.
Безперечно, переживання успіху навіює
людині впевненість у власних силах.
З`являється бажання знову досягти
добрих результатів, виникає відчуття
внутрішнього благополуччя, що, у свою
чергу, покращує ставлення до
навколишнього світу.
На перший погляд здається, що вчитель,
кілька разів давши учню можливість
відчути успіх, далі вже само собою
забезпечує високий рівень мотивації,
інтересу, пізнавальної активності.
Але може бути й протилежний
результат: постійна успішність здатна
сформувати байдуже ставлення до
навчання.
Крім того, постійне очікування лише
позитивного результату згубно впливає
на розвиток вольових якостей учня:
він ухиляється від подолання
труднощів;
губиться в складних ситуаціях
(навчальних та життєвих);
у його поведінці починає домінувати
мотив „уникнення невдач”.
Досвідчені психологи та педагоги
попереджують про можливість
негативних наслідків пережитого успіху.
Чому ж виникає такий парадокс?
По-перше, успіх, що діставався ціною
незначних зусиль, може призвести до
переоцінки, точніше, до завищеної
оцінки своїх можливостей.
По-друге, за сильним переживанням
будь-якої емоції обов`язково настає
релаксація (розслаблення).
І якщо в цей період запропонувати
людині якусь діяльність, то, швидше за
все, ця діяльність буде менш успішною,
ніж попередня.
По-третє, переживання успіху може бути
потьмареним, якщо результат, важливий
і значимий для самого учня, не буде
адекватно оцінений іншими людьми.
І нарешті:
Емоція успіху не стане сильним
переживанням, якщо результати діяльності
не значимі для її суб`єкта.
Дитина, особливо на початку навчання,
однаково інтенсивно переживає успіх у
„головних” і „неголовних” навчальних
предметах.
Але часто знижують цю інтенсивність:
„12 балів з музики ! Та краще б ти
отримав 12 балів з читання”.
Знижуючи значимості успіху, що
переживається дитиною, ми, дорослі,
впливаємо на формування у дитини
ставлення до навчального процесу в
цілому.
Ось чому, оцінюючи дітей, необхідно
виходити з індивідуальних особливостей
кожного учня.
Просування вперед треба заохочувати,
підбадьорювати, щоб дитина не
відчувала невдачу, порівнюючи свої
результати з раніше встановленими
нормами, особливо якщо вони для неї
недосяжні.
Отже, ситуація успіху у навчальній
діяльності створюється вчителем або ж
психологом.
Як і будь-яку іншу діяльність, навчання
можна уявити у вигляді простого
ланцюжка дій:
1. Установка на діяльність (емоційна
підготовка учнів на вирішення
навчального завдання) – мотиваційний
етап;
2.Забезпечення діяльності (створення
умов для успішного вирішення
навчального завдання) –підготовчий,
робочий етап;
3.Порівняння отриманих результатів з
очікуваними (усвідомлення ставлення до
результатів своєї навчальної праці) –
результативний етап.
Отже, якщо ситуація успіху створюється
вчителем послідовно і свідомо, її
3.Порівняння отриманих результатів з
очікуваними (усвідомлення ставлення
до результатів своєї навчальної праці) –
результативний етап.
Отже, якщо ситуація успіху створюється
вчителем послідовно і свідомо, її
структура повинна врахувати всі
перелічені компоненти.
Створення ситуації успіху на
мотиваційному етапі навчальної
діяльності
Дослідження психологів свідчать, що рівень
засвоєння людиною знань істотно залежить
від рівня сформованості її мотивації
навчитися.
Тож давайте проаналізуємо, як провести
мотиваційний етап уроку так, щоб створити
ситуацію успіху для того учня.
Перед учителем стоїть завдання:
сформувати в учня настанову на
успішне виконання завдання
Інакше кажучи, вчитель повинен
сформувати в учнів мотив досягнення
мети.
Але при цьому вчитель часто
зустрічається з неадекватною
реакцією учнівського колективу:
1.Хтось уже виконував подібне
завдання, і його результати
виявились невдалими, так що у цієї
категорії учнів уже сформоване
негативне ставлення на успішне
виконання завдання.
2.Інша група учнів не стикалась з
такою роботою, тому вони не знають,
чого можна очікувати від майбутньої
діяльності.
3.Третя група, яка виконувала потрібні
завдання і успішно з ними впоралася,
знаходиться у стані мобілізації, готова
виконувати навчальне завдання.
Зрозуміло, що найлегше вчителю буде
працювати з учнями третьої групи, де
необхідно лише активізувати позитивні
емоції, які діти пережили раніше.
У другої групи учнів слід передбачити
емоційну реакцію, намалювати
перспективу вдалого виконання
завдання, пов`язавши її з тими чи
іншими умовами діяльності, які в
минулому забезпечували успіх.
Найбільш клопітною буде робота
першою групою учнів.
Перш за все доведеться нейтралізувати
спогади про невдачу в попередній
діяльності, а потім створити перспективу
для нової.
Зробити це можна, наприклад, так:
дати завдання учневі попрацювати над
своїми помилками, або повідомити його,
що завдання для нього змінено
порівняно з попереднім і т. д.
Учитель може запропонувати різні
варіанти мотивів досягнення ситуації
успіху:
прагнення самостійно розв`язати цікаві
задачі;
завоювати авторитет у своїх товаришів;
стати першим;
розглядати свою діяльність з точки зору
її корисності для інших людей;
встановити нові контакти між
товаришами у ході виконання завдання
тощо.
Отже, на етапі мотивації навчальної
діяльності учитель організовує певні
ситуації з метою активізувати чи
нейтралізувати емоції для наступної
діяльності
На етапі мотивації створення ситуації
успіху більшою мірою визначається
психологічними аспектами.
Тут доречним буде використання в
роботі вчителя таких психологопедагогічних прийомів, як:
Ефект Розенталя, або „Ефект
навіювання”: „Ти це можеш”, „Тобі це
вдається” тощо.
Якщо педагог буде переконувати учнів
у реальності успіху, то успіх прийде.
Англійський учений Стоуенс довів, що
учні, яких заохочували, досягли значно
більших успіхів, ніж ті, кого ніяк не
заохочували.
Прийом „Емоційне погладжування” –
це констатація будь-якого факту успіху,
прищеплювання дитині віри в себе,
відкритість учителя для довіри і співчуття.
◦ Прийом „Анонсування” –
репетиція майбутньої дії, яка створює
психологічний настрій на успіх перед
класом.
Це можуть бути додаткові індивідуальні
заняття з окремими учнями чи
заздалегідь оголошенні запитання
самостійної роботи.
Прийом „Шикуйсь!” містить такі кроки:
психологічна атака;
емоційне блокування;
вибір головного напрямку;
вибір рівних можливостей;
несподіване порівняння;
стабілізація.
Цей прийом полягає в тому, щоб:
учителем блокувалось припущення на
невдачу в діяльності учня;
відволікалася увага школяра від
чергового неуспіху;
вчитель повинен знайти той напрямок
діяльності, яким учень зможе
реалізувати себе набагато краще, тим
самим забезпечити його на успіх, на
стабільність у навчанні.
Розглянемо деякі
алгоритми створення ситуацій успіху та
методику їх реалізації:
Прийом „Даю шанс” – це заздалегідь
підготовлена вчителем ситуація, в якій
учень отримує можливість зненацька
для себе розкрити свої можливості.
Прийом “ Зняття страху”-
допомогає перебороти невпевненість у
власних силах (Люди вчаться на своїх
помилках і знаходять інші шляхи
вирішення проблем).
Прийом “Авансування успішного
результату” –
допомогає вчителю висловити тверду
переконаніність у тому, що його учень
обов’язково впорається з поставленим
завданням.
Це, в свою чергу, переконує дитину у
своїх силах і можливостях.
“У тебе обов’язково вийде”, “Я навіть не
сумніваюсь у позитивному результаті” і
т. д.
Прийом “Прихований інструктаж”
Допомагає дитині уникнути поразки.
Досягається шляхом побажання,
наприклад:
Можливо краще почати з ...,
Виконуючи роботу не забудьте про ...
Прийом “Внесення мотиву”.
Показує дитині заради чого, кого
здійснюється ця діяльність, кому буде
добре після виконання, наприклад, “Без
твоєї допомоги твоїм друзям не
впоратись...” тощо.
Прийом “Персональна винятковість.”
Визначає важливість зусиль дитини в
діяльності, що здійснюється або
здійснюватиметься, наприклад:
Тільки ти міг би…
Тільки тобі і можу доручити… і т.п.
Прийом “Висока оцінка деталі”.
Допомагає емоційно пережити не
результат в цілому, а якої її окремої
деталі:
Найбільше мені сподобалось у твоїй
роботі…
Найбільше тобі вдалося…
Прийом „Еврика”.
Створюються умови, за яких дитина,
виконуючи навчальне завдання,
несподівано відкриває в собі невідомі
досі здібності.
Завдання вчителя – помітити це глибоко
особисте відкриття, всіляко підтримати
дитину, поставити нову мету і надихнути
на її досягнення.
Допомога вчителя у створенні ситуації
відкриття має бути ненав`язливою,
прихованою.
Створюючи ситуації успіху на етапі
організації навчальної діяльності, слід
пам`ятати кілька основних правил:
у кожній дитині є задатки, які можуть
розвинутися у здібності;
Побачити їх, відчути, розвити – це
справа педагога;
ставлення до дитини як до рівної, як до
себе, спілкування, що повністю включає
грубість, різкість, образливий тон, має
стати обов`язковою нормою всієї
педагогічної діяльності;
Ставлення до дитини:
як до рівної,
як до себе,
спілкування, що повністю виключає:
- грубість,
- різкість,
- образливий тон
має стати обов`язковою нормою всієї
педагогічної діяльності;
чим більше напрямків діяльності, в яких
бере участь дитина, тим більше в неї
можливостей знайти себе;
кількість і різноманітність ситуацій і
обставин, в тому числі і штучно
створених, у які може потрапити
дитина, визначають шляхи її сьогодення
і віддаленого інтересу та можливі шляхи
успіху.
ТИПИ УСПІХУ:
Неочікувана радість – це почуття
задоволення від того, що результати
діяльності учня перевершили його
очікування.
З педагогічної та психологічної точки
зору – це результат продуманої,
підготовленої діяльності вчителя.
Спільна радість – полягає в тому, щоб учень
досяг необхідної для себе реакції колективу.
Вона може бути підготовленою вчителем
або спонтаною.
Спільною радістю вважають тільки ті реакції
колективу, які дають можливість дитині
відчутні себе задоволеним, стимулюють її
зусиля.
Це, перш за все, має бути емоційний відгук
оточуючих на успіх члена свого колективу.
Важливо, щоб у досягненнях кожного
школяра всі бачили результати своєї
праці, а сама дитина розуміла, що її
радість – це радість підтримки,
отримання статусу „свій серед своїх”.
Зрештою у тому, як реагує дитячий
колектив на успіхи або невдачі своїх
учителів, виявляється його моральна
сутність.
Радість пізнання – це радість пізнання
нового, хоча вона по своїй суті
альтруїстична (виникає на основі
допомоги, підтримки інших людей).
Пізнання спираїться на самоосвіту й
самопізнання.
Така радість не може вирости на
пустому місці, появитися без серйозних
причин. Це слід клопіткої роботи
учителя –учня-учнів.
ВИСНОВОК:
1.Ситуація успіху досягається тоді, коли
сама дитина визначає цей результат як
успіх.
2 Усвідомлення ситуації успіху самим
учнем, розуміння її значимості виникає у
школяра після здолання своєї боязкості,
невміння, незнання, психологічного
враження та інших видів труднощів.
3. Завдання педагога :
допомогти особистості дитини зрости в
успіху;
дати відчути радість від здолання
труднощів;
дати зрозуміти, що задарма в житті в
житті нічого не дається, скрізь необхідно
докласти зусиль.
І успіх буде еквівалентним витраченим
зусиллям.
ШАНОВНІ КОЛЕГИ !
Дайте, будь ласка, відповідь на такі
запитання:
1.Ваше ставлення до технології “Створення
ситуації успіху”.
2.Як Ви оцінюєте стан “Створення ситуації
успіху у Вашому навчальному закладі”.
3.Які ще методичні рекомендації, ідеї,
міркування щодо “Створення ситуації успіху”,
Ви можете запропонувати учасникам нашого
семінару ?
ВДЯЧНІ ВАМ ЗА ВІДВЕРТІСТЬ, ЗА ПОРАДИ
Slide 109
Створення ситуації успіху
та шляхи її реалізації
на уроці як складової якості
навчально-виховного процесу
Мета: Удосконалити методику
створення ситуації успіху та шляхів
її реалізації на уроці як стежки, що
веде до того куточка дитячого
серця, в якому горить вогник
бажання бути гарним.
На
відміну від традиційного розуміння
освіти як суми знань та навичок, нині освіту
починають розглядати як процес
становлення особистості .
Причому особистості, здатної до:
самоосвіти,
саморозвитку,
самовдосконалення,
яка вміє використовувати набуті знання,
яка прагне реалізувати себе,
спроможна змінити на краще своє життя,
життя своєї держави.
Алгоритм
створення та досягнення ситуації успіху
твердження про “Ситуацію успіху”;
особистісно-орієнтований підхід у справі
навчання та виховання - основа педагогічної
технології “Створення ситуації успіху”;
роль “Ситуації успіху” у навчальній діяльності;
створення “Ситуації успіху” на мотиваційному
етапі навчальної діяльності;
психолого-педагогічні прийоми при створенні
“Ситуації успіху”;
методика реалізації “Ситуації успіху”;
Виходячи із Положень Закону України “Про
освіту” завдання школи сьогодні полягає в
тому, щоб:
Виховувати в учнів здатність:
долати життєві труднощі;
самостійно приймати рішення;
розвивати себе як особистість, здатну:
робити вибір і контролювати своє життя;
брати на себе відповідальність за свої дії;
захищати себе і свої життєві цінності;
діяти відповідно до них;
піклуватись про інших;
Завдання вчителів:
прищепити учням потребу до здобуття
знань;
створити такі умови, щоб процес
здобуття знань був для них цікавим,
потрібним, комфортним;
і тому пріоритетним завданням вчителя
під час навчально-виховної діяльності є
створення ситуації успіху.
Що означає “Ситуація успіху?”
Ситуація успіху - це суб'єктивний
психічний стан задоволення наслідком
своєї фізичної, розумової праці чи
моральної напруги.
Успіх у навчанні - єдине джерело
внутрішніх сил дитини, які породжують
енергію для переборення труднощів,
бажання вчитися.
В.Сухомлинський
Ситуація успіху дарує атмосферу
приязні та взаємодопомоги, впевненості
і захищеності.
Учитель зобов’язаний створити джерело
внутрішніх сил дитини, джерело, яке дає
енергію для подолання труднощів і
формування бажання вчитися.
Використання ситуації успіху має
сприяти підвищенню робочого тонусу,
збільшенню продуктивності навчальної
роботи, а також допомогти учням
усвідомити себе повноцінною
особистістю і, відповідно, забезпечити
успіх у навчанні.
Основою педагогічної технології
“Створення ситуації успіху” є
особистісно-орієнтований підхід у справі
навчання та виховання.
А тому звернемося до рекомендацій
щодо особистісно-орієнтовного підходу
навчання та виховання.
–
Особистісно орієнтоване навчання
це навчання, центром якого є
особистість дитини, її самобутність та
самостійність: суб'єктивний досвід
кожного спочатку розкривається, а
потім узгоджується зі змістом освіти.
Визнання учня ключовою фігурою
всього освітнього процесу – це і є
особистісно орієнтована педагогіка.
У свідомості учня це має такий
вигляд: «Все, що я пізнаю, я знаю,
для чого мені потрібно і де я можу ці
знання застосувати».
Для педагога - це прагнення знайти
розумний баланс між знаннями,
уміннями та навичками учня.
Сучасність вимагає навчити учнів:
- самостійно та творчо розв'язувати
проблеми;
- шукати нову інформацію й робити
висновки, а не подавати дітям готові
знання.
В особистісно-орієнтованому підході
вчителю насамперед потрібен високий
рівень педагогічної майстерності, який
базується на розвитку:
дидактичних;
організаторських;
комунікативних;
науково-пізнавальних;
емоційних;
та поведінкових компонентностей;
-
-
Цілі особистісно орієнтованого
навчання полягають у тому, щоб:
визначити життєвий досвід кожного
учня;
його пізнавальні здібності;
рівень інтелекту;
інтереси, які спочатку треба розкрити,
а потім розвинути у навчальному
процесі;
Цілі особистісно орієнтованого навчання
полягають у тому, щоб:
Формувати позитивну мотивацію учнів до:
-
пізнавальної діяльності;
-
потребу в самопізнанні;
-
потребу в самореалізаціїї;
-
та потребу у самовдосконаленні школярів;
Цілі особистісно орієнтованого навчання
полягають у тому, щоб:
Озброїти учнів механізмом:
адаптації;
саморегуляції;
самозахисту;
самовиховання;
Цілі особистісно орієнтованого навчання
полягають у тому, щоб:
Розвинути індивідуальні позитивні
здібності кожного школяра;
Сформувати культуру життєдіяльності
максимально виявити і використати
індивідуальний досвід учня;
Правильно визначати лінії поведінки.
Основні принципи
особистісно-орієнтованого
навчання:
1. Принцип «розвивальної допомоги»
не робити за учня;
не вказувати йому, що робити,
а допомогти пробувати власні сили і власну
активність;
потрібно добитись, щоб учень сам обирав
рішення і відповідав за них.
Звідси - не потрібно подавати готові
знання, а створити умови, в яких
виявляється:
-
власна пізнавальна активність учня;
-
і він визначить для себе цілі, зміст та
методи роботи, власні цінності.
-
Навчання повинно бути дослідницьким
Це час, протягом якого діти вчаться:
самостійно діяти;
- дискутувати;
- приймати рішення.
-
При цьому розвивається самосвідомість і
самореалізується особистість.
Принцип - «свобода вміння»
- учні вільно обговорюють
проблеми;
- співпрацюють один з одним,
- а вчитель виступає в ролі
старшого члена колективу,
консультанта, джерела досвіду
Принцип - «свобода вміння»
Учителю:
-недостатньо
процес;
організувати навчальний
- потрібно ще визначити спосіб засвоєння
знань, тобто оприділити види діяльності
учня на уроці.
Основні вимоги до особистісноорієнтованого уроку:
раціональна єдність словесних,
наукових і практичних методів
навчання;
зв'язок з раніше вивченим досвідом,
набутим учнем;
Основні вимоги до особистісно
орієнтованого уроку:
-формування вмінь в учнів самостійно
здобувати знання і застосовувати їх на
практиці;
-заохочення прагнень учнів знаходити свій
спосіб роботи з навчальним матеріалом.
Метою
особистісноорієнтованого уроку є:
- створення умов для виявлення
пізнавальної активності учнів
Засобами досягнення вчителем цієї мети
можуть бути:
використання різних форм та методів
навчальної діяльності, які дозволяють
розкрити суб'єктивний досвід учнів;
створення атмосфери зацікавленості
кожного учня в результатах роботи
всього класу;
стимулювання учнів до висловлювань,
використання різних способів виконання
завдань без побоювань помилитися,
отримати хибну відповідь тощо;
Засобами досягнення вчителем цієї мети
можуть бути:
використання протягом уроку
дидактичного матеріалу, який дозволяє
отримати учневі найбільш значущі для
нього вид та форму змісту навчального
матеріалу;
оцінювання досягнень учня протягом
усього процесу його діяльності, а не
тільки за кінцевим результатом;
Засобами досягнення вчителем цієї мети
можуть бути:
заохочення прагнень учня знаходити свій
спосіб роботи;
аналізувати протягом уроку роботи інших
учнів; вибирати та засвоювати найбільш
раціональні з них;
створення на уроці педагогічних ситуацій
спілкування, які б дозволяли кожному учневі
виявляти ініціативу, самостійність, виборність у
справах роботи;
створення обстановки для природного
самовираження учня.
Технологія
особистісноорієнтованогоуроку
Для проведення особистісноорієнтованого уроку вчитель має
оволодіти його основними етапами:
1.
2.
3.
4.
5.
6.
7.
8.
Орієнтації.
Визначення мети.
Проектування.
Організації.
Реалізації.
Контролю.
Коригування.
Оцінювання
1. Етап орієнтації включає:
орієнтацію на позитивну роботу;
орієнтацію на визначення особистісного
досвіду учнів;
пов'язання цього досвіду з проблемами
навчального матеріалу.
2. Етап визначення мети передбачає:
визначення на уроці разом з учнями
значущої мети здійснення тієї діяльності,
яка запланована вчителем (учні повинні
зрозуміти, що може дати робота учням
саме на цьому уроці для складання,
наприклад, тематичного заліку,
державної атестації, свого майбутнього
життя тощо);
визначення показників досягнення
поставлених завдань;
3. Етап проектування включає:
передбачення залучення учнів до
виконання ними випереджальних
завдань;
підготовки повідомлень;
рефератів;
виготовлення та відбору наочності;
складання плану роботи тощо;
Етап організації виконання плану
діяльності передбачає:
Подання можливих варіантів і
способів виконання навчальної
діяльності (усна чи письмова форма,
індивідуальна робота чи робота в
групах, робота з текстом чи з іншими
засобами одержання інформації);
Етап організації виконання плану
діяльності передбачає:
2.Представлення учнями вибору способу
фіксації нового матеріалу (конспект,
схема, таблиця, опора, план, тези,
висновки тощо);
3.Варіативність домашнього завдання
(диференціація за рівнем складності та
способом виконання).
Етап контрольно-оцінювальний:
1.Залучення учнів до контролю за
перебігом навчальної діяльності шляхом
заохочення їх до різних видів контролю,
самоконтролю, взаємоконтролю, роботи
в групах;
2.Участь учнів у виправленні помилок і
недоліків у знаннях, усвідомлення їх
причин шляхом взаємо та самоаналізу;
Етап контрольно-оцінювальний:
3.Надання учням можливості самостійно
або за участі вчителя, інших учнів
порівнювати отримані ним результати з
критеріями стандарту, закладеного у
навчальній програмі;
4.Використання механізмів оцінного
методу (позитивного ставлення до
успіхів школяра);
Етап контрольно-оцінювальний:
5.Використання механізмів оцінного
методу (позитивного ставлення до
успіхів школяра).
6.Оцінювання (виставлення рівневих
оцінок за дванадцятибальною системою
оцінювання навчальних досягнень,
поурочного бала, рейтинг) не тільки
результатів, а й самого процесу
навчання.
6. Заключний етап передбачає:
усвідомлення учнями ситуації
досягнення мети;
відчуття успіху;
підкріплення позитивної мотивації
стосовно власної діяльності.
Методи та засоби психолого-педагогічної
підтримки діяльності учнів
заохочення;
навчально-пізнавальна гра;
створення ситуації успіху;
створення ситуації пізнавального інтересу;
створення проблемної ситуації;
спонукання до пошуку альтернативних
рішень;
виконання творчих завдань;
кооперація учнів;
створення ситуації взаємодопомоги тощо.
Висновок може бути таким: особистісноорієнтоване навчання ЦЕ–
загальнодидактичний принцип
індивідуального підходу до учнів.
Таке твердження ми дослідимо та
пояснимо за допомогою такого факту:
Відомий російський психолог
Л.С. Виготський своє теорією доводить,
що розум будь-якої людини має дві зони
розвитку: А і Б.
Перша зона (А) – це зона актуального
розвитку.
У цю зону потрапляють завдання, які
дитина може виконати сама без
допомоги вчителя.
Друга зона (В) – це зона найближчого
розвитку
Сюди потрапляють завдання, які дитина сама
виконати не може, але може з ними
впоратися з допомогою вчителя.
Зона найближчого розвитку, - це зона
“наступного дня”.
Те, що сьогодні є зона найближчого
розвитку, завтра у процесі навчання повинно
стати зоною актуального розвитку. Учитель
не повинен давати готову інформацію, адже
таке навчання може загальмувати мислення
дитини. А за допомогою вміло підібраних
запитань педагог підводить школяра до
правильної відповіді, розв’язку.
Те, що сьогодні є зоною найближчого
розвитку, завтра у процесі навчання
повинно стати зоною актуального
розвитку.
Учитель не повинен давати готову
інформацію, адже таке навчання може
загальмувати мислення дитини.
А за допомогою вміло підібраних
запитань педагог підводить школяра до
правильної відповіді, розв’язку.
Отже, як бачимо із цього прикладу, щоб
відбулися розвиток і навчання учнів,
завдання повинні потрапляти лише в
зону найближчого розвитку
(за Л.С. Виготським).
Припустимо, що два учні навчались в
одній школі, в одних і тих самих
учителів, закінчили школу з відзнакою,
рівень їхнього розвитку все одно буде
різним.
Ще більше відрізняється розвиток учнів
класу, які згідно з 12- бальною
системою досягли початкового і
високого рівнів.
Тому зрозуміло, що до таких дітей треба
підходити індивідуально, тобто ставити
перед ними різні завдання.
Якщо для цілого класу поставити одне
завдання, то для одних учнів воно
потрапить у зону актуального розвитку,
для інших – у зону найближчого
розвитку.
Отже, одне завдання для всього класу
ставити не бажано і не потрібно, а
здійснювати якісний особистісноорієнтований підхід до навчання та
виховання на практиці нам заважає ряд
причин, зокрема:
Причина 1. Щоб підійти індивідуально
до кожного учня, необхідно знати його
психологічні, фізіологічні та соціальні
особливості.
Лише психологія нараховує кілька
десятків індивідуальних особливостей
особистості. Це різні види уваги, уяви,
мислення, сприйняття, темпераменту,
характеру і т.д.
Пам’ять також поділяється більш ніж
на 10 типів: короткочасна,
довготривала, оперативна, рухова,
зорова, слухова, емоційна, словеснологічна і т.д.;
Причина 2. Виявити всі ці психологічні,
фізіологічні та соціальні особливості
вчитель без допомоги психолога, лікаря,
соціолога не може;
Причина 3.Навіть якщо теоретично
припустити, що в кожної дитини
виявили всі ці особливості, вчитель не
зможе запам’ятати їх у такій кількості
дітей, оскільки він одночасно навчає
свого предмета не один десяток учнів,
кожен з яких має не один десяток таких
особливостей.
Нарешті, якщо вчителю все-таки
вдається запам’ятати всі особливості
кожної дитини, він не зможе підійти
індивідуально тому, що урок триває
всього 40-45 хв, протягом яких
неможливо фізично попрацювати з
кожним учнем класу індивідуально.
Отже, існує суперечність: з одного боку,
вимоги до особистісно-орієнтованого
навчання, а з іншого причини, що
унеможливлюють якісне впровадження
цієї педагогічної технології у навчальновиховний процес.
Який же вихід з ситуації, що склалася ?
Філософія вчить, що джерелом і
рушійними силами будь-якого процесу
(у тому числі й навчального) є
розв’язання суперечностей і тому,
щоб навчальний процес розвивався,
вчителю необхідно вміти виявляти
суперечність навчального процесу, а
також вміти розв’язувати її.
Дана суперечність розв’язується шляхом
диференційованого підходу до учнів.
Диференціація (від лат. Differentia –
різниця, відмінність) – розчленування
цілого на якісно відмінні частини.
Розв’язування таких суперечностей
називається підходом до навчання.
Цей підхід, для прикладу, можна
здійснити таким чином:
Учнів класу розподілити на групи за
рівнем розвитку.
Критерії, якими слід керуватися - це
успішність.
Таких груп, наприклад, може бути
чотири:
низький рівень;
середній рівень;
достатній рівень;
високий рівень.
Зрозуміло, що такий поділ не
аргументується для учнів, для того щоб
у слабшого школяра не сформувалася
занижена самооцінка, а в сильного –
завищена.
Якщо учні однієї з груп підвищують свій
рівень – їх слід перевести до наступної
групи і навпаки.
Для кожної групи пропонуються різні за
ступенем складності завдання.
Диференційований підхід можна
здійснювати при різних формах
навчального процесу: під час уроку,
лабораторного заняття, екскурсії.
Під час проведеного уроку методом бесіди,
запитань слід орієнтувати учнів на певну
групу.
При цьому обов’язково слід враховувати,
щоб запитання було точним, стислим, не
мало елементів підказки.
Під час проведення уроку методом
пояснення, розповіді диференційований
підхід неможливий, оскільки вчитель будує
свою розповідь, орієнтуючись на
середнього учня,
але під час закріплення нового матеріалу
чи пояснення домашнього завдання учням
можна запропонувати різнорівневі
завдання.
Завершальним етапом навчальної
діяльності на уроці є:
усвідомлення ситуації досягнення мети;
переживання ситуації успіху;
підкріплення позитивної мотивації щодо
самої діяльності.
Ситуація успіху досягається тоді, коли
сама дитина визначає цей результат як
успіх.
Усвідомлення ситуації успіху самим
учнем, розуміння її значимості виникає у
суб'єкта після здолання своєї боязкості,
невміння, незнання, психологічного
враження та інших видів труднощів.
Роль “Ситуації успіху” у навчальній
діяльності
За останні роки термін
„Ситуація успіху” став звичним для
педагогів.
Ніхто не заперечує, що саме позитивні
емоції можуть стати для дитини одним
з найважливіших стимулів у навчанні,
але при цьому ми забуваємо про те, що
в педагогів не існує єдиного рецепта чи
правила, як саме створювати ситуації
успіху тому, що це слід на основі
індивідуального підходу, зважено, з
урахуванням багатьох факторів.
Діти прощають багато чого, але не
вибачають байдужість.
За відгуками дітей, найкращі їхні
вчителі вели уроки так, що здавалося,
ніби весь урок вони зайняті саме тобою.
Як цього досягти?
Іноді це „Іскра Божа”,
а частіше – майстерність, доведена до
мистецтва.
Важливо мати на увазі, що навіть
одноразове переживання успіху може
докорінно змінити психологічне
самопочуття дитини.
Ситуація успіху може стати пусковим
механізмом подальшого розвитку
особистості.
Безперечно, переживання успіху навіює
людині впевненість у власних силах.
З`являється бажання знову досягти
добрих результатів, виникає відчуття
внутрішнього благополуччя, що, у свою
чергу, покращує ставлення до
навколишнього світу.
На перший погляд здається, що вчитель,
кілька разів давши учню можливість
відчути успіх, далі вже само собою
забезпечує високий рівень мотивації,
інтересу, пізнавальної активності.
Але може бути й протилежний
результат: постійна успішність здатна
сформувати байдуже ставлення до
навчання.
Крім того, постійне очікування лише
позитивного результату згубно впливає
на розвиток вольових якостей учня:
він ухиляється від подолання
труднощів;
губиться в складних ситуаціях
(навчальних та життєвих);
у його поведінці починає домінувати
мотив „уникнення невдач”.
Досвідчені психологи та педагоги
попереджують про можливість
негативних наслідків пережитого успіху.
Чому ж виникає такий парадокс?
По-перше, успіх, що діставався ціною
незначних зусиль, може призвести до
переоцінки, точніше, до завищеної
оцінки своїх можливостей.
По-друге, за сильним переживанням
будь-якої емоції обов`язково настає
релаксація (розслаблення).
І якщо в цей період запропонувати
людині якусь діяльність, то, швидше за
все, ця діяльність буде менш успішною,
ніж попередня.
По-третє, переживання успіху може бути
потьмареним, якщо результат, важливий
і значимий для самого учня, не буде
адекватно оцінений іншими людьми.
І нарешті:
Емоція успіху не стане сильним
переживанням, якщо результати діяльності
не значимі для її суб`єкта.
Дитина, особливо на початку навчання,
однаково інтенсивно переживає успіх у
„головних” і „неголовних” навчальних
предметах.
Але часто знижують цю інтенсивність:
„12 балів з музики ! Та краще б ти
отримав 12 балів з читання”.
Знижуючи значимості успіху, що
переживається дитиною, ми, дорослі,
впливаємо на формування у дитини
ставлення до навчального процесу в
цілому.
Ось чому, оцінюючи дітей, необхідно
виходити з індивідуальних особливостей
кожного учня.
Просування вперед треба заохочувати,
підбадьорювати, щоб дитина не
відчувала невдачу, порівнюючи свої
результати з раніше встановленими
нормами, особливо якщо вони для неї
недосяжні.
Отже, ситуація успіху у навчальній
діяльності створюється вчителем або ж
психологом.
Як і будь-яку іншу діяльність, навчання
можна уявити у вигляді простого
ланцюжка дій:
1. Установка на діяльність (емоційна
підготовка учнів на вирішення
навчального завдання) – мотиваційний
етап;
2.Забезпечення діяльності (створення
умов для успішного вирішення
навчального завдання) –підготовчий,
робочий етап;
3.Порівняння отриманих результатів з
очікуваними (усвідомлення ставлення до
результатів своєї навчальної праці) –
результативний етап.
Отже, якщо ситуація успіху створюється
вчителем послідовно і свідомо, її
3.Порівняння отриманих результатів з
очікуваними (усвідомлення ставлення
до результатів своєї навчальної праці) –
результативний етап.
Отже, якщо ситуація успіху створюється
вчителем послідовно і свідомо, її
структура повинна врахувати всі
перелічені компоненти.
Створення ситуації успіху на
мотиваційному етапі навчальної
діяльності
Дослідження психологів свідчать, що рівень
засвоєння людиною знань істотно залежить
від рівня сформованості її мотивації
навчитися.
Тож давайте проаналізуємо, як провести
мотиваційний етап уроку так, щоб створити
ситуацію успіху для того учня.
Перед учителем стоїть завдання:
сформувати в учня настанову на
успішне виконання завдання
Інакше кажучи, вчитель повинен
сформувати в учнів мотив досягнення
мети.
Але при цьому вчитель часто
зустрічається з неадекватною
реакцією учнівського колективу:
1.Хтось уже виконував подібне
завдання, і його результати
виявились невдалими, так що у цієї
категорії учнів уже сформоване
негативне ставлення на успішне
виконання завдання.
2.Інша група учнів не стикалась з
такою роботою, тому вони не знають,
чого можна очікувати від майбутньої
діяльності.
3.Третя група, яка виконувала потрібні
завдання і успішно з ними впоралася,
знаходиться у стані мобілізації, готова
виконувати навчальне завдання.
Зрозуміло, що найлегше вчителю буде
працювати з учнями третьої групи, де
необхідно лише активізувати позитивні
емоції, які діти пережили раніше.
У другої групи учнів слід передбачити
емоційну реакцію, намалювати
перспективу вдалого виконання
завдання, пов`язавши її з тими чи
іншими умовами діяльності, які в
минулому забезпечували успіх.
Найбільш клопітною буде робота
першою групою учнів.
Перш за все доведеться нейтралізувати
спогади про невдачу в попередній
діяльності, а потім створити перспективу
для нової.
Зробити це можна, наприклад, так:
дати завдання учневі попрацювати над
своїми помилками, або повідомити його,
що завдання для нього змінено
порівняно з попереднім і т. д.
Учитель може запропонувати різні
варіанти мотивів досягнення ситуації
успіху:
прагнення самостійно розв`язати цікаві
задачі;
завоювати авторитет у своїх товаришів;
стати першим;
розглядати свою діяльність з точки зору
її корисності для інших людей;
встановити нові контакти між
товаришами у ході виконання завдання
тощо.
Отже, на етапі мотивації навчальної
діяльності учитель організовує певні
ситуації з метою активізувати чи
нейтралізувати емоції для наступної
діяльності
На етапі мотивації створення ситуації
успіху більшою мірою визначається
психологічними аспектами.
Тут доречним буде використання в
роботі вчителя таких психологопедагогічних прийомів, як:
Ефект Розенталя, або „Ефект
навіювання”: „Ти це можеш”, „Тобі це
вдається” тощо.
Якщо педагог буде переконувати учнів
у реальності успіху, то успіх прийде.
Англійський учений Стоуенс довів, що
учні, яких заохочували, досягли значно
більших успіхів, ніж ті, кого ніяк не
заохочували.
Прийом „Емоційне погладжування” –
це констатація будь-якого факту успіху,
прищеплювання дитині віри в себе,
відкритість учителя для довіри і співчуття.
◦ Прийом „Анонсування” –
репетиція майбутньої дії, яка створює
психологічний настрій на успіх перед
класом.
Це можуть бути додаткові індивідуальні
заняття з окремими учнями чи
заздалегідь оголошенні запитання
самостійної роботи.
Прийом „Шикуйсь!” містить такі кроки:
психологічна атака;
емоційне блокування;
вибір головного напрямку;
вибір рівних можливостей;
несподіване порівняння;
стабілізація.
Цей прийом полягає в тому, щоб:
учителем блокувалось припущення на
невдачу в діяльності учня;
відволікалася увага школяра від
чергового неуспіху;
вчитель повинен знайти той напрямок
діяльності, яким учень зможе
реалізувати себе набагато краще, тим
самим забезпечити його на успіх, на
стабільність у навчанні.
Розглянемо деякі
алгоритми створення ситуацій успіху та
методику їх реалізації:
Прийом „Даю шанс” – це заздалегідь
підготовлена вчителем ситуація, в якій
учень отримує можливість зненацька
для себе розкрити свої можливості.
Прийом “ Зняття страху”-
допомогає перебороти невпевненість у
власних силах (Люди вчаться на своїх
помилках і знаходять інші шляхи
вирішення проблем).
Прийом “Авансування успішного
результату” –
допомогає вчителю висловити тверду
переконаніність у тому, що його учень
обов’язково впорається з поставленим
завданням.
Це, в свою чергу, переконує дитину у
своїх силах і можливостях.
“У тебе обов’язково вийде”, “Я навіть не
сумніваюсь у позитивному результаті” і
т. д.
Прийом “Прихований інструктаж”
Допомагає дитині уникнути поразки.
Досягається шляхом побажання,
наприклад:
Можливо краще почати з ...,
Виконуючи роботу не забудьте про ...
Прийом “Внесення мотиву”.
Показує дитині заради чого, кого
здійснюється ця діяльність, кому буде
добре після виконання, наприклад, “Без
твоєї допомоги твоїм друзям не
впоратись...” тощо.
Прийом “Персональна винятковість.”
Визначає важливість зусиль дитини в
діяльності, що здійснюється або
здійснюватиметься, наприклад:
Тільки ти міг би…
Тільки тобі і можу доручити… і т.п.
Прийом “Висока оцінка деталі”.
Допомагає емоційно пережити не
результат в цілому, а якої її окремої
деталі:
Найбільше мені сподобалось у твоїй
роботі…
Найбільше тобі вдалося…
Прийом „Еврика”.
Створюються умови, за яких дитина,
виконуючи навчальне завдання,
несподівано відкриває в собі невідомі
досі здібності.
Завдання вчителя – помітити це глибоко
особисте відкриття, всіляко підтримати
дитину, поставити нову мету і надихнути
на її досягнення.
Допомога вчителя у створенні ситуації
відкриття має бути ненав`язливою,
прихованою.
Створюючи ситуації успіху на етапі
організації навчальної діяльності, слід
пам`ятати кілька основних правил:
у кожній дитині є задатки, які можуть
розвинутися у здібності;
Побачити їх, відчути, розвити – це
справа педагога;
ставлення до дитини як до рівної, як до
себе, спілкування, що повністю включає
грубість, різкість, образливий тон, має
стати обов`язковою нормою всієї
педагогічної діяльності;
Ставлення до дитини:
як до рівної,
як до себе,
спілкування, що повністю виключає:
- грубість,
- різкість,
- образливий тон
має стати обов`язковою нормою всієї
педагогічної діяльності;
чим більше напрямків діяльності, в яких
бере участь дитина, тим більше в неї
можливостей знайти себе;
кількість і різноманітність ситуацій і
обставин, в тому числі і штучно
створених, у які може потрапити
дитина, визначають шляхи її сьогодення
і віддаленого інтересу та можливі шляхи
успіху.
ТИПИ УСПІХУ:
Неочікувана радість – це почуття
задоволення від того, що результати
діяльності учня перевершили його
очікування.
З педагогічної та психологічної точки
зору – це результат продуманої,
підготовленої діяльності вчителя.
Спільна радість – полягає в тому, щоб учень
досяг необхідної для себе реакції колективу.
Вона може бути підготовленою вчителем
або спонтаною.
Спільною радістю вважають тільки ті реакції
колективу, які дають можливість дитині
відчутні себе задоволеним, стимулюють її
зусиля.
Це, перш за все, має бути емоційний відгук
оточуючих на успіх члена свого колективу.
Важливо, щоб у досягненнях кожного
школяра всі бачили результати своєї
праці, а сама дитина розуміла, що її
радість – це радість підтримки,
отримання статусу „свій серед своїх”.
Зрештою у тому, як реагує дитячий
колектив на успіхи або невдачі своїх
учителів, виявляється його моральна
сутність.
Радість пізнання – це радість пізнання
нового, хоча вона по своїй суті
альтруїстична (виникає на основі
допомоги, підтримки інших людей).
Пізнання спираїться на самоосвіту й
самопізнання.
Така радість не може вирости на
пустому місці, появитися без серйозних
причин. Це слід клопіткої роботи
учителя –учня-учнів.
ВИСНОВОК:
1.Ситуація успіху досягається тоді, коли
сама дитина визначає цей результат як
успіх.
2 Усвідомлення ситуації успіху самим
учнем, розуміння її значимості виникає у
школяра після здолання своєї боязкості,
невміння, незнання, психологічного
враження та інших видів труднощів.
3. Завдання педагога :
допомогти особистості дитини зрости в
успіху;
дати відчути радість від здолання
труднощів;
дати зрозуміти, що задарма в житті в
житті нічого не дається, скрізь необхідно
докласти зусиль.
І успіх буде еквівалентним витраченим
зусиллям.
ШАНОВНІ КОЛЕГИ !
Дайте, будь ласка, відповідь на такі
запитання:
1.Ваше ставлення до технології “Створення
ситуації успіху”.
2.Як Ви оцінюєте стан “Створення ситуації
успіху у Вашому навчальному закладі”.
3.Які ще методичні рекомендації, ідеї,
міркування щодо “Створення ситуації успіху”,
Ви можете запропонувати учасникам нашого
семінару ?
ВДЯЧНІ ВАМ ЗА ВІДВЕРТІСТЬ, ЗА ПОРАДИ
Slide 110
Створення ситуації успіху
та шляхи її реалізації
на уроці як складової якості
навчально-виховного процесу
Мета: Удосконалити методику
створення ситуації успіху та шляхів
її реалізації на уроці як стежки, що
веде до того куточка дитячого
серця, в якому горить вогник
бажання бути гарним.
На
відміну від традиційного розуміння
освіти як суми знань та навичок, нині освіту
починають розглядати як процес
становлення особистості .
Причому особистості, здатної до:
самоосвіти,
саморозвитку,
самовдосконалення,
яка вміє використовувати набуті знання,
яка прагне реалізувати себе,
спроможна змінити на краще своє життя,
життя своєї держави.
Алгоритм
створення та досягнення ситуації успіху
твердження про “Ситуацію успіху”;
особистісно-орієнтований підхід у справі
навчання та виховання - основа педагогічної
технології “Створення ситуації успіху”;
роль “Ситуації успіху” у навчальній діяльності;
створення “Ситуації успіху” на мотиваційному
етапі навчальної діяльності;
психолого-педагогічні прийоми при створенні
“Ситуації успіху”;
методика реалізації “Ситуації успіху”;
Виходячи із Положень Закону України “Про
освіту” завдання школи сьогодні полягає в
тому, щоб:
Виховувати в учнів здатність:
долати життєві труднощі;
самостійно приймати рішення;
розвивати себе як особистість, здатну:
робити вибір і контролювати своє життя;
брати на себе відповідальність за свої дії;
захищати себе і свої життєві цінності;
діяти відповідно до них;
піклуватись про інших;
Завдання вчителів:
прищепити учням потребу до здобуття
знань;
створити такі умови, щоб процес
здобуття знань був для них цікавим,
потрібним, комфортним;
і тому пріоритетним завданням вчителя
під час навчально-виховної діяльності є
створення ситуації успіху.
Що означає “Ситуація успіху?”
Ситуація успіху - це суб'єктивний
психічний стан задоволення наслідком
своєї фізичної, розумової праці чи
моральної напруги.
Успіх у навчанні - єдине джерело
внутрішніх сил дитини, які породжують
енергію для переборення труднощів,
бажання вчитися.
В.Сухомлинський
Ситуація успіху дарує атмосферу
приязні та взаємодопомоги, впевненості
і захищеності.
Учитель зобов’язаний створити джерело
внутрішніх сил дитини, джерело, яке дає
енергію для подолання труднощів і
формування бажання вчитися.
Використання ситуації успіху має
сприяти підвищенню робочого тонусу,
збільшенню продуктивності навчальної
роботи, а також допомогти учням
усвідомити себе повноцінною
особистістю і, відповідно, забезпечити
успіх у навчанні.
Основою педагогічної технології
“Створення ситуації успіху” є
особистісно-орієнтований підхід у справі
навчання та виховання.
А тому звернемося до рекомендацій
щодо особистісно-орієнтовного підходу
навчання та виховання.
–
Особистісно орієнтоване навчання
це навчання, центром якого є
особистість дитини, її самобутність та
самостійність: суб'єктивний досвід
кожного спочатку розкривається, а
потім узгоджується зі змістом освіти.
Визнання учня ключовою фігурою
всього освітнього процесу – це і є
особистісно орієнтована педагогіка.
У свідомості учня це має такий
вигляд: «Все, що я пізнаю, я знаю,
для чого мені потрібно і де я можу ці
знання застосувати».
Для педагога - це прагнення знайти
розумний баланс між знаннями,
уміннями та навичками учня.
Сучасність вимагає навчити учнів:
- самостійно та творчо розв'язувати
проблеми;
- шукати нову інформацію й робити
висновки, а не подавати дітям готові
знання.
В особистісно-орієнтованому підході
вчителю насамперед потрібен високий
рівень педагогічної майстерності, який
базується на розвитку:
дидактичних;
організаторських;
комунікативних;
науково-пізнавальних;
емоційних;
та поведінкових компонентностей;
-
-
Цілі особистісно орієнтованого
навчання полягають у тому, щоб:
визначити життєвий досвід кожного
учня;
його пізнавальні здібності;
рівень інтелекту;
інтереси, які спочатку треба розкрити,
а потім розвинути у навчальному
процесі;
Цілі особистісно орієнтованого навчання
полягають у тому, щоб:
Формувати позитивну мотивацію учнів до:
-
пізнавальної діяльності;
-
потребу в самопізнанні;
-
потребу в самореалізаціїї;
-
та потребу у самовдосконаленні школярів;
Цілі особистісно орієнтованого навчання
полягають у тому, щоб:
Озброїти учнів механізмом:
адаптації;
саморегуляції;
самозахисту;
самовиховання;
Цілі особистісно орієнтованого навчання
полягають у тому, щоб:
Розвинути індивідуальні позитивні
здібності кожного школяра;
Сформувати культуру життєдіяльності
максимально виявити і використати
індивідуальний досвід учня;
Правильно визначати лінії поведінки.
Основні принципи
особистісно-орієнтованого
навчання:
1. Принцип «розвивальної допомоги»
не робити за учня;
не вказувати йому, що робити,
а допомогти пробувати власні сили і власну
активність;
потрібно добитись, щоб учень сам обирав
рішення і відповідав за них.
Звідси - не потрібно подавати готові
знання, а створити умови, в яких
виявляється:
-
власна пізнавальна активність учня;
-
і він визначить для себе цілі, зміст та
методи роботи, власні цінності.
-
Навчання повинно бути дослідницьким
Це час, протягом якого діти вчаться:
самостійно діяти;
- дискутувати;
- приймати рішення.
-
При цьому розвивається самосвідомість і
самореалізується особистість.
Принцип - «свобода вміння»
- учні вільно обговорюють
проблеми;
- співпрацюють один з одним,
- а вчитель виступає в ролі
старшого члена колективу,
консультанта, джерела досвіду
Принцип - «свобода вміння»
Учителю:
-недостатньо
процес;
організувати навчальний
- потрібно ще визначити спосіб засвоєння
знань, тобто оприділити види діяльності
учня на уроці.
Основні вимоги до особистісноорієнтованого уроку:
раціональна єдність словесних,
наукових і практичних методів
навчання;
зв'язок з раніше вивченим досвідом,
набутим учнем;
Основні вимоги до особистісно
орієнтованого уроку:
-формування вмінь в учнів самостійно
здобувати знання і застосовувати їх на
практиці;
-заохочення прагнень учнів знаходити свій
спосіб роботи з навчальним матеріалом.
Метою
особистісноорієнтованого уроку є:
- створення умов для виявлення
пізнавальної активності учнів
Засобами досягнення вчителем цієї мети
можуть бути:
використання різних форм та методів
навчальної діяльності, які дозволяють
розкрити суб'єктивний досвід учнів;
створення атмосфери зацікавленості
кожного учня в результатах роботи
всього класу;
стимулювання учнів до висловлювань,
використання різних способів виконання
завдань без побоювань помилитися,
отримати хибну відповідь тощо;
Засобами досягнення вчителем цієї мети
можуть бути:
використання протягом уроку
дидактичного матеріалу, який дозволяє
отримати учневі найбільш значущі для
нього вид та форму змісту навчального
матеріалу;
оцінювання досягнень учня протягом
усього процесу його діяльності, а не
тільки за кінцевим результатом;
Засобами досягнення вчителем цієї мети
можуть бути:
заохочення прагнень учня знаходити свій
спосіб роботи;
аналізувати протягом уроку роботи інших
учнів; вибирати та засвоювати найбільш
раціональні з них;
створення на уроці педагогічних ситуацій
спілкування, які б дозволяли кожному учневі
виявляти ініціативу, самостійність, виборність у
справах роботи;
створення обстановки для природного
самовираження учня.
Технологія
особистісноорієнтованогоуроку
Для проведення особистісноорієнтованого уроку вчитель має
оволодіти його основними етапами:
1.
2.
3.
4.
5.
6.
7.
8.
Орієнтації.
Визначення мети.
Проектування.
Організації.
Реалізації.
Контролю.
Коригування.
Оцінювання
1. Етап орієнтації включає:
орієнтацію на позитивну роботу;
орієнтацію на визначення особистісного
досвіду учнів;
пов'язання цього досвіду з проблемами
навчального матеріалу.
2. Етап визначення мети передбачає:
визначення на уроці разом з учнями
значущої мети здійснення тієї діяльності,
яка запланована вчителем (учні повинні
зрозуміти, що може дати робота учням
саме на цьому уроці для складання,
наприклад, тематичного заліку,
державної атестації, свого майбутнього
життя тощо);
визначення показників досягнення
поставлених завдань;
3. Етап проектування включає:
передбачення залучення учнів до
виконання ними випереджальних
завдань;
підготовки повідомлень;
рефератів;
виготовлення та відбору наочності;
складання плану роботи тощо;
Етап організації виконання плану
діяльності передбачає:
Подання можливих варіантів і
способів виконання навчальної
діяльності (усна чи письмова форма,
індивідуальна робота чи робота в
групах, робота з текстом чи з іншими
засобами одержання інформації);
Етап організації виконання плану
діяльності передбачає:
2.Представлення учнями вибору способу
фіксації нового матеріалу (конспект,
схема, таблиця, опора, план, тези,
висновки тощо);
3.Варіативність домашнього завдання
(диференціація за рівнем складності та
способом виконання).
Етап контрольно-оцінювальний:
1.Залучення учнів до контролю за
перебігом навчальної діяльності шляхом
заохочення їх до різних видів контролю,
самоконтролю, взаємоконтролю, роботи
в групах;
2.Участь учнів у виправленні помилок і
недоліків у знаннях, усвідомлення їх
причин шляхом взаємо та самоаналізу;
Етап контрольно-оцінювальний:
3.Надання учням можливості самостійно
або за участі вчителя, інших учнів
порівнювати отримані ним результати з
критеріями стандарту, закладеного у
навчальній програмі;
4.Використання механізмів оцінного
методу (позитивного ставлення до
успіхів школяра);
Етап контрольно-оцінювальний:
5.Використання механізмів оцінного
методу (позитивного ставлення до
успіхів школяра).
6.Оцінювання (виставлення рівневих
оцінок за дванадцятибальною системою
оцінювання навчальних досягнень,
поурочного бала, рейтинг) не тільки
результатів, а й самого процесу
навчання.
6. Заключний етап передбачає:
усвідомлення учнями ситуації
досягнення мети;
відчуття успіху;
підкріплення позитивної мотивації
стосовно власної діяльності.
Методи та засоби психолого-педагогічної
підтримки діяльності учнів
заохочення;
навчально-пізнавальна гра;
створення ситуації успіху;
створення ситуації пізнавального інтересу;
створення проблемної ситуації;
спонукання до пошуку альтернативних
рішень;
виконання творчих завдань;
кооперація учнів;
створення ситуації взаємодопомоги тощо.
Висновок може бути таким: особистісноорієнтоване навчання ЦЕ–
загальнодидактичний принцип
індивідуального підходу до учнів.
Таке твердження ми дослідимо та
пояснимо за допомогою такого факту:
Відомий російський психолог
Л.С. Виготський своє теорією доводить,
що розум будь-якої людини має дві зони
розвитку: А і Б.
Перша зона (А) – це зона актуального
розвитку.
У цю зону потрапляють завдання, які
дитина може виконати сама без
допомоги вчителя.
Друга зона (В) – це зона найближчого
розвитку
Сюди потрапляють завдання, які дитина сама
виконати не може, але може з ними
впоратися з допомогою вчителя.
Зона найближчого розвитку, - це зона
“наступного дня”.
Те, що сьогодні є зона найближчого
розвитку, завтра у процесі навчання повинно
стати зоною актуального розвитку. Учитель
не повинен давати готову інформацію, адже
таке навчання може загальмувати мислення
дитини. А за допомогою вміло підібраних
запитань педагог підводить школяра до
правильної відповіді, розв’язку.
Те, що сьогодні є зоною найближчого
розвитку, завтра у процесі навчання
повинно стати зоною актуального
розвитку.
Учитель не повинен давати готову
інформацію, адже таке навчання може
загальмувати мислення дитини.
А за допомогою вміло підібраних
запитань педагог підводить школяра до
правильної відповіді, розв’язку.
Отже, як бачимо із цього прикладу, щоб
відбулися розвиток і навчання учнів,
завдання повинні потрапляти лише в
зону найближчого розвитку
(за Л.С. Виготським).
Припустимо, що два учні навчались в
одній школі, в одних і тих самих
учителів, закінчили школу з відзнакою,
рівень їхнього розвитку все одно буде
різним.
Ще більше відрізняється розвиток учнів
класу, які згідно з 12- бальною
системою досягли початкового і
високого рівнів.
Тому зрозуміло, що до таких дітей треба
підходити індивідуально, тобто ставити
перед ними різні завдання.
Якщо для цілого класу поставити одне
завдання, то для одних учнів воно
потрапить у зону актуального розвитку,
для інших – у зону найближчого
розвитку.
Отже, одне завдання для всього класу
ставити не бажано і не потрібно, а
здійснювати якісний особистісноорієнтований підхід до навчання та
виховання на практиці нам заважає ряд
причин, зокрема:
Причина 1. Щоб підійти індивідуально
до кожного учня, необхідно знати його
психологічні, фізіологічні та соціальні
особливості.
Лише психологія нараховує кілька
десятків індивідуальних особливостей
особистості. Це різні види уваги, уяви,
мислення, сприйняття, темпераменту,
характеру і т.д.
Пам’ять також поділяється більш ніж
на 10 типів: короткочасна,
довготривала, оперативна, рухова,
зорова, слухова, емоційна, словеснологічна і т.д.;
Причина 2. Виявити всі ці психологічні,
фізіологічні та соціальні особливості
вчитель без допомоги психолога, лікаря,
соціолога не може;
Причина 3.Навіть якщо теоретично
припустити, що в кожної дитини
виявили всі ці особливості, вчитель не
зможе запам’ятати їх у такій кількості
дітей, оскільки він одночасно навчає
свого предмета не один десяток учнів,
кожен з яких має не один десяток таких
особливостей.
Нарешті, якщо вчителю все-таки
вдається запам’ятати всі особливості
кожної дитини, він не зможе підійти
індивідуально тому, що урок триває
всього 40-45 хв, протягом яких
неможливо фізично попрацювати з
кожним учнем класу індивідуально.
Отже, існує суперечність: з одного боку,
вимоги до особистісно-орієнтованого
навчання, а з іншого причини, що
унеможливлюють якісне впровадження
цієї педагогічної технології у навчальновиховний процес.
Який же вихід з ситуації, що склалася ?
Філософія вчить, що джерелом і
рушійними силами будь-якого процесу
(у тому числі й навчального) є
розв’язання суперечностей і тому,
щоб навчальний процес розвивався,
вчителю необхідно вміти виявляти
суперечність навчального процесу, а
також вміти розв’язувати її.
Дана суперечність розв’язується шляхом
диференційованого підходу до учнів.
Диференціація (від лат. Differentia –
різниця, відмінність) – розчленування
цілого на якісно відмінні частини.
Розв’язування таких суперечностей
називається підходом до навчання.
Цей підхід, для прикладу, можна
здійснити таким чином:
Учнів класу розподілити на групи за
рівнем розвитку.
Критерії, якими слід керуватися - це
успішність.
Таких груп, наприклад, може бути
чотири:
низький рівень;
середній рівень;
достатній рівень;
високий рівень.
Зрозуміло, що такий поділ не
аргументується для учнів, для того щоб
у слабшого школяра не сформувалася
занижена самооцінка, а в сильного –
завищена.
Якщо учні однієї з груп підвищують свій
рівень – їх слід перевести до наступної
групи і навпаки.
Для кожної групи пропонуються різні за
ступенем складності завдання.
Диференційований підхід можна
здійснювати при різних формах
навчального процесу: під час уроку,
лабораторного заняття, екскурсії.
Під час проведеного уроку методом бесіди,
запитань слід орієнтувати учнів на певну
групу.
При цьому обов’язково слід враховувати,
щоб запитання було точним, стислим, не
мало елементів підказки.
Під час проведення уроку методом
пояснення, розповіді диференційований
підхід неможливий, оскільки вчитель будує
свою розповідь, орієнтуючись на
середнього учня,
але під час закріплення нового матеріалу
чи пояснення домашнього завдання учням
можна запропонувати різнорівневі
завдання.
Завершальним етапом навчальної
діяльності на уроці є:
усвідомлення ситуації досягнення мети;
переживання ситуації успіху;
підкріплення позитивної мотивації щодо
самої діяльності.
Ситуація успіху досягається тоді, коли
сама дитина визначає цей результат як
успіх.
Усвідомлення ситуації успіху самим
учнем, розуміння її значимості виникає у
суб'єкта після здолання своєї боязкості,
невміння, незнання, психологічного
враження та інших видів труднощів.
Роль “Ситуації успіху” у навчальній
діяльності
За останні роки термін
„Ситуація успіху” став звичним для
педагогів.
Ніхто не заперечує, що саме позитивні
емоції можуть стати для дитини одним
з найважливіших стимулів у навчанні,
але при цьому ми забуваємо про те, що
в педагогів не існує єдиного рецепта чи
правила, як саме створювати ситуації
успіху тому, що це слід на основі
індивідуального підходу, зважено, з
урахуванням багатьох факторів.
Діти прощають багато чого, але не
вибачають байдужість.
За відгуками дітей, найкращі їхні
вчителі вели уроки так, що здавалося,
ніби весь урок вони зайняті саме тобою.
Як цього досягти?
Іноді це „Іскра Божа”,
а частіше – майстерність, доведена до
мистецтва.
Важливо мати на увазі, що навіть
одноразове переживання успіху може
докорінно змінити психологічне
самопочуття дитини.
Ситуація успіху може стати пусковим
механізмом подальшого розвитку
особистості.
Безперечно, переживання успіху навіює
людині впевненість у власних силах.
З`являється бажання знову досягти
добрих результатів, виникає відчуття
внутрішнього благополуччя, що, у свою
чергу, покращує ставлення до
навколишнього світу.
На перший погляд здається, що вчитель,
кілька разів давши учню можливість
відчути успіх, далі вже само собою
забезпечує високий рівень мотивації,
інтересу, пізнавальної активності.
Але може бути й протилежний
результат: постійна успішність здатна
сформувати байдуже ставлення до
навчання.
Крім того, постійне очікування лише
позитивного результату згубно впливає
на розвиток вольових якостей учня:
він ухиляється від подолання
труднощів;
губиться в складних ситуаціях
(навчальних та життєвих);
у його поведінці починає домінувати
мотив „уникнення невдач”.
Досвідчені психологи та педагоги
попереджують про можливість
негативних наслідків пережитого успіху.
Чому ж виникає такий парадокс?
По-перше, успіх, що діставався ціною
незначних зусиль, може призвести до
переоцінки, точніше, до завищеної
оцінки своїх можливостей.
По-друге, за сильним переживанням
будь-якої емоції обов`язково настає
релаксація (розслаблення).
І якщо в цей період запропонувати
людині якусь діяльність, то, швидше за
все, ця діяльність буде менш успішною,
ніж попередня.
По-третє, переживання успіху може бути
потьмареним, якщо результат, важливий
і значимий для самого учня, не буде
адекватно оцінений іншими людьми.
І нарешті:
Емоція успіху не стане сильним
переживанням, якщо результати діяльності
не значимі для її суб`єкта.
Дитина, особливо на початку навчання,
однаково інтенсивно переживає успіх у
„головних” і „неголовних” навчальних
предметах.
Але часто знижують цю інтенсивність:
„12 балів з музики ! Та краще б ти
отримав 12 балів з читання”.
Знижуючи значимості успіху, що
переживається дитиною, ми, дорослі,
впливаємо на формування у дитини
ставлення до навчального процесу в
цілому.
Ось чому, оцінюючи дітей, необхідно
виходити з індивідуальних особливостей
кожного учня.
Просування вперед треба заохочувати,
підбадьорювати, щоб дитина не
відчувала невдачу, порівнюючи свої
результати з раніше встановленими
нормами, особливо якщо вони для неї
недосяжні.
Отже, ситуація успіху у навчальній
діяльності створюється вчителем або ж
психологом.
Як і будь-яку іншу діяльність, навчання
можна уявити у вигляді простого
ланцюжка дій:
1. Установка на діяльність (емоційна
підготовка учнів на вирішення
навчального завдання) – мотиваційний
етап;
2.Забезпечення діяльності (створення
умов для успішного вирішення
навчального завдання) –підготовчий,
робочий етап;
3.Порівняння отриманих результатів з
очікуваними (усвідомлення ставлення до
результатів своєї навчальної праці) –
результативний етап.
Отже, якщо ситуація успіху створюється
вчителем послідовно і свідомо, її
3.Порівняння отриманих результатів з
очікуваними (усвідомлення ставлення
до результатів своєї навчальної праці) –
результативний етап.
Отже, якщо ситуація успіху створюється
вчителем послідовно і свідомо, її
структура повинна врахувати всі
перелічені компоненти.
Створення ситуації успіху на
мотиваційному етапі навчальної
діяльності
Дослідження психологів свідчать, що рівень
засвоєння людиною знань істотно залежить
від рівня сформованості її мотивації
навчитися.
Тож давайте проаналізуємо, як провести
мотиваційний етап уроку так, щоб створити
ситуацію успіху для того учня.
Перед учителем стоїть завдання:
сформувати в учня настанову на
успішне виконання завдання
Інакше кажучи, вчитель повинен
сформувати в учнів мотив досягнення
мети.
Але при цьому вчитель часто
зустрічається з неадекватною
реакцією учнівського колективу:
1.Хтось уже виконував подібне
завдання, і його результати
виявились невдалими, так що у цієї
категорії учнів уже сформоване
негативне ставлення на успішне
виконання завдання.
2.Інша група учнів не стикалась з
такою роботою, тому вони не знають,
чого можна очікувати від майбутньої
діяльності.
3.Третя група, яка виконувала потрібні
завдання і успішно з ними впоралася,
знаходиться у стані мобілізації, готова
виконувати навчальне завдання.
Зрозуміло, що найлегше вчителю буде
працювати з учнями третьої групи, де
необхідно лише активізувати позитивні
емоції, які діти пережили раніше.
У другої групи учнів слід передбачити
емоційну реакцію, намалювати
перспективу вдалого виконання
завдання, пов`язавши її з тими чи
іншими умовами діяльності, які в
минулому забезпечували успіх.
Найбільш клопітною буде робота
першою групою учнів.
Перш за все доведеться нейтралізувати
спогади про невдачу в попередній
діяльності, а потім створити перспективу
для нової.
Зробити це можна, наприклад, так:
дати завдання учневі попрацювати над
своїми помилками, або повідомити його,
що завдання для нього змінено
порівняно з попереднім і т. д.
Учитель може запропонувати різні
варіанти мотивів досягнення ситуації
успіху:
прагнення самостійно розв`язати цікаві
задачі;
завоювати авторитет у своїх товаришів;
стати першим;
розглядати свою діяльність з точки зору
її корисності для інших людей;
встановити нові контакти між
товаришами у ході виконання завдання
тощо.
Отже, на етапі мотивації навчальної
діяльності учитель організовує певні
ситуації з метою активізувати чи
нейтралізувати емоції для наступної
діяльності
На етапі мотивації створення ситуації
успіху більшою мірою визначається
психологічними аспектами.
Тут доречним буде використання в
роботі вчителя таких психологопедагогічних прийомів, як:
Ефект Розенталя, або „Ефект
навіювання”: „Ти це можеш”, „Тобі це
вдається” тощо.
Якщо педагог буде переконувати учнів
у реальності успіху, то успіх прийде.
Англійський учений Стоуенс довів, що
учні, яких заохочували, досягли значно
більших успіхів, ніж ті, кого ніяк не
заохочували.
Прийом „Емоційне погладжування” –
це констатація будь-якого факту успіху,
прищеплювання дитині віри в себе,
відкритість учителя для довіри і співчуття.
◦ Прийом „Анонсування” –
репетиція майбутньої дії, яка створює
психологічний настрій на успіх перед
класом.
Це можуть бути додаткові індивідуальні
заняття з окремими учнями чи
заздалегідь оголошенні запитання
самостійної роботи.
Прийом „Шикуйсь!” містить такі кроки:
психологічна атака;
емоційне блокування;
вибір головного напрямку;
вибір рівних можливостей;
несподіване порівняння;
стабілізація.
Цей прийом полягає в тому, щоб:
учителем блокувалось припущення на
невдачу в діяльності учня;
відволікалася увага школяра від
чергового неуспіху;
вчитель повинен знайти той напрямок
діяльності, яким учень зможе
реалізувати себе набагато краще, тим
самим забезпечити його на успіх, на
стабільність у навчанні.
Розглянемо деякі
алгоритми створення ситуацій успіху та
методику їх реалізації:
Прийом „Даю шанс” – це заздалегідь
підготовлена вчителем ситуація, в якій
учень отримує можливість зненацька
для себе розкрити свої можливості.
Прийом “ Зняття страху”-
допомогає перебороти невпевненість у
власних силах (Люди вчаться на своїх
помилках і знаходять інші шляхи
вирішення проблем).
Прийом “Авансування успішного
результату” –
допомогає вчителю висловити тверду
переконаніність у тому, що його учень
обов’язково впорається з поставленим
завданням.
Це, в свою чергу, переконує дитину у
своїх силах і можливостях.
“У тебе обов’язково вийде”, “Я навіть не
сумніваюсь у позитивному результаті” і
т. д.
Прийом “Прихований інструктаж”
Допомагає дитині уникнути поразки.
Досягається шляхом побажання,
наприклад:
Можливо краще почати з ...,
Виконуючи роботу не забудьте про ...
Прийом “Внесення мотиву”.
Показує дитині заради чого, кого
здійснюється ця діяльність, кому буде
добре після виконання, наприклад, “Без
твоєї допомоги твоїм друзям не
впоратись...” тощо.
Прийом “Персональна винятковість.”
Визначає важливість зусиль дитини в
діяльності, що здійснюється або
здійснюватиметься, наприклад:
Тільки ти міг би…
Тільки тобі і можу доручити… і т.п.
Прийом “Висока оцінка деталі”.
Допомагає емоційно пережити не
результат в цілому, а якої її окремої
деталі:
Найбільше мені сподобалось у твоїй
роботі…
Найбільше тобі вдалося…
Прийом „Еврика”.
Створюються умови, за яких дитина,
виконуючи навчальне завдання,
несподівано відкриває в собі невідомі
досі здібності.
Завдання вчителя – помітити це глибоко
особисте відкриття, всіляко підтримати
дитину, поставити нову мету і надихнути
на її досягнення.
Допомога вчителя у створенні ситуації
відкриття має бути ненав`язливою,
прихованою.
Створюючи ситуації успіху на етапі
організації навчальної діяльності, слід
пам`ятати кілька основних правил:
у кожній дитині є задатки, які можуть
розвинутися у здібності;
Побачити їх, відчути, розвити – це
справа педагога;
ставлення до дитини як до рівної, як до
себе, спілкування, що повністю включає
грубість, різкість, образливий тон, має
стати обов`язковою нормою всієї
педагогічної діяльності;
Ставлення до дитини:
як до рівної,
як до себе,
спілкування, що повністю виключає:
- грубість,
- різкість,
- образливий тон
має стати обов`язковою нормою всієї
педагогічної діяльності;
чим більше напрямків діяльності, в яких
бере участь дитина, тим більше в неї
можливостей знайти себе;
кількість і різноманітність ситуацій і
обставин, в тому числі і штучно
створених, у які може потрапити
дитина, визначають шляхи її сьогодення
і віддаленого інтересу та можливі шляхи
успіху.
ТИПИ УСПІХУ:
Неочікувана радість – це почуття
задоволення від того, що результати
діяльності учня перевершили його
очікування.
З педагогічної та психологічної точки
зору – це результат продуманої,
підготовленої діяльності вчителя.
Спільна радість – полягає в тому, щоб учень
досяг необхідної для себе реакції колективу.
Вона може бути підготовленою вчителем
або спонтаною.
Спільною радістю вважають тільки ті реакції
колективу, які дають можливість дитині
відчутні себе задоволеним, стимулюють її
зусиля.
Це, перш за все, має бути емоційний відгук
оточуючих на успіх члена свого колективу.
Важливо, щоб у досягненнях кожного
школяра всі бачили результати своєї
праці, а сама дитина розуміла, що її
радість – це радість підтримки,
отримання статусу „свій серед своїх”.
Зрештою у тому, як реагує дитячий
колектив на успіхи або невдачі своїх
учителів, виявляється його моральна
сутність.
Радість пізнання – це радість пізнання
нового, хоча вона по своїй суті
альтруїстична (виникає на основі
допомоги, підтримки інших людей).
Пізнання спираїться на самоосвіту й
самопізнання.
Така радість не може вирости на
пустому місці, появитися без серйозних
причин. Це слід клопіткої роботи
учителя –учня-учнів.
ВИСНОВОК:
1.Ситуація успіху досягається тоді, коли
сама дитина визначає цей результат як
успіх.
2 Усвідомлення ситуації успіху самим
учнем, розуміння її значимості виникає у
школяра після здолання своєї боязкості,
невміння, незнання, психологічного
враження та інших видів труднощів.
3. Завдання педагога :
допомогти особистості дитини зрости в
успіху;
дати відчути радість від здолання
труднощів;
дати зрозуміти, що задарма в житті в
житті нічого не дається, скрізь необхідно
докласти зусиль.
І успіх буде еквівалентним витраченим
зусиллям.
ШАНОВНІ КОЛЕГИ !
Дайте, будь ласка, відповідь на такі
запитання:
1.Ваше ставлення до технології “Створення
ситуації успіху”.
2.Як Ви оцінюєте стан “Створення ситуації
успіху у Вашому навчальному закладі”.
3.Які ще методичні рекомендації, ідеї,
міркування щодо “Створення ситуації успіху”,
Ви можете запропонувати учасникам нашого
семінару ?
ВДЯЧНІ ВАМ ЗА ВІДВЕРТІСТЬ, ЗА ПОРАДИ
Створення ситуації успіху
та шляхи її реалізації
на уроці як складової якості
навчально-виховного процесу
Мета: Удосконалити методику
створення ситуації успіху та шляхів
її реалізації на уроці як стежки, що
веде до того куточка дитячого
серця, в якому горить вогник
бажання бути гарним.
На
відміну від традиційного розуміння
освіти як суми знань та навичок, нині освіту
починають розглядати як процес
становлення особистості .
Причому особистості, здатної до:
самоосвіти,
саморозвитку,
самовдосконалення,
яка вміє використовувати набуті знання,
яка прагне реалізувати себе,
спроможна змінити на краще своє життя,
життя своєї держави.
Алгоритм
створення та досягнення ситуації успіху
твердження про “Ситуацію успіху”;
особистісно-орієнтований підхід у справі
навчання та виховання - основа педагогічної
технології “Створення ситуації успіху”;
роль “Ситуації успіху” у навчальній діяльності;
створення “Ситуації успіху” на мотиваційному
етапі навчальної діяльності;
психолого-педагогічні прийоми при створенні
“Ситуації успіху”;
методика реалізації “Ситуації успіху”;
Виходячи із Положень Закону України “Про
освіту” завдання школи сьогодні полягає в
тому, щоб:
Виховувати в учнів здатність:
долати життєві труднощі;
самостійно приймати рішення;
розвивати себе як особистість, здатну:
робити вибір і контролювати своє життя;
брати на себе відповідальність за свої дії;
захищати себе і свої життєві цінності;
діяти відповідно до них;
піклуватись про інших;
Завдання вчителів:
прищепити учням потребу до здобуття
знань;
створити такі умови, щоб процес
здобуття знань був для них цікавим,
потрібним, комфортним;
і тому пріоритетним завданням вчителя
під час навчально-виховної діяльності є
створення ситуації успіху.
Що означає “Ситуація успіху?”
Ситуація успіху - це суб'єктивний
психічний стан задоволення наслідком
своєї фізичної, розумової праці чи
моральної напруги.
Успіх у навчанні - єдине джерело
внутрішніх сил дитини, які породжують
енергію для переборення труднощів,
бажання вчитися.
В.Сухомлинський
Ситуація успіху дарує атмосферу
приязні та взаємодопомоги, впевненості
і захищеності.
Учитель зобов’язаний створити джерело
внутрішніх сил дитини, джерело, яке дає
енергію для подолання труднощів і
формування бажання вчитися.
Використання ситуації успіху має
сприяти підвищенню робочого тонусу,
збільшенню продуктивності навчальної
роботи, а також допомогти учням
усвідомити себе повноцінною
особистістю і, відповідно, забезпечити
успіх у навчанні.
Основою педагогічної технології
“Створення ситуації успіху” є
особистісно-орієнтований підхід у справі
навчання та виховання.
А тому звернемося до рекомендацій
щодо особистісно-орієнтовного підходу
навчання та виховання.
–
Особистісно орієнтоване навчання
це навчання, центром якого є
особистість дитини, її самобутність та
самостійність: суб'єктивний досвід
кожного спочатку розкривається, а
потім узгоджується зі змістом освіти.
Визнання учня ключовою фігурою
всього освітнього процесу – це і є
особистісно орієнтована педагогіка.
У свідомості учня це має такий
вигляд: «Все, що я пізнаю, я знаю,
для чого мені потрібно і де я можу ці
знання застосувати».
Для педагога - це прагнення знайти
розумний баланс між знаннями,
уміннями та навичками учня.
Сучасність вимагає навчити учнів:
- самостійно та творчо розв'язувати
проблеми;
- шукати нову інформацію й робити
висновки, а не подавати дітям готові
знання.
В особистісно-орієнтованому підході
вчителю насамперед потрібен високий
рівень педагогічної майстерності, який
базується на розвитку:
дидактичних;
організаторських;
комунікативних;
науково-пізнавальних;
емоційних;
та поведінкових компонентностей;
-
-
Цілі особистісно орієнтованого
навчання полягають у тому, щоб:
визначити життєвий досвід кожного
учня;
його пізнавальні здібності;
рівень інтелекту;
інтереси, які спочатку треба розкрити,
а потім розвинути у навчальному
процесі;
Цілі особистісно орієнтованого навчання
полягають у тому, щоб:
Формувати позитивну мотивацію учнів до:
-
пізнавальної діяльності;
-
потребу в самопізнанні;
-
потребу в самореалізаціїї;
-
та потребу у самовдосконаленні школярів;
Цілі особистісно орієнтованого навчання
полягають у тому, щоб:
Озброїти учнів механізмом:
адаптації;
саморегуляції;
самозахисту;
самовиховання;
Цілі особистісно орієнтованого навчання
полягають у тому, щоб:
Розвинути індивідуальні позитивні
здібності кожного школяра;
Сформувати культуру життєдіяльності
максимально виявити і використати
індивідуальний досвід учня;
Правильно визначати лінії поведінки.
Основні принципи
особистісно-орієнтованого
навчання:
1. Принцип «розвивальної допомоги»
не робити за учня;
не вказувати йому, що робити,
а допомогти пробувати власні сили і власну
активність;
потрібно добитись, щоб учень сам обирав
рішення і відповідав за них.
Звідси - не потрібно подавати готові
знання, а створити умови, в яких
виявляється:
-
власна пізнавальна активність учня;
-
і він визначить для себе цілі, зміст та
методи роботи, власні цінності.
-
Навчання повинно бути дослідницьким
Це час, протягом якого діти вчаться:
самостійно діяти;
- дискутувати;
- приймати рішення.
-
При цьому розвивається самосвідомість і
самореалізується особистість.
Принцип - «свобода вміння»
- учні вільно обговорюють
проблеми;
- співпрацюють один з одним,
- а вчитель виступає в ролі
старшого члена колективу,
консультанта, джерела досвіду
Принцип - «свобода вміння»
Учителю:
-недостатньо
процес;
організувати навчальний
- потрібно ще визначити спосіб засвоєння
знань, тобто оприділити види діяльності
учня на уроці.
Основні вимоги до особистісноорієнтованого уроку:
раціональна єдність словесних,
наукових і практичних методів
навчання;
зв'язок з раніше вивченим досвідом,
набутим учнем;
Основні вимоги до особистісно
орієнтованого уроку:
-формування вмінь в учнів самостійно
здобувати знання і застосовувати їх на
практиці;
-заохочення прагнень учнів знаходити свій
спосіб роботи з навчальним матеріалом.
Метою
особистісноорієнтованого уроку є:
- створення умов для виявлення
пізнавальної активності учнів
Засобами досягнення вчителем цієї мети
можуть бути:
використання різних форм та методів
навчальної діяльності, які дозволяють
розкрити суб'єктивний досвід учнів;
створення атмосфери зацікавленості
кожного учня в результатах роботи
всього класу;
стимулювання учнів до висловлювань,
використання різних способів виконання
завдань без побоювань помилитися,
отримати хибну відповідь тощо;
Засобами досягнення вчителем цієї мети
можуть бути:
використання протягом уроку
дидактичного матеріалу, який дозволяє
отримати учневі найбільш значущі для
нього вид та форму змісту навчального
матеріалу;
оцінювання досягнень учня протягом
усього процесу його діяльності, а не
тільки за кінцевим результатом;
Засобами досягнення вчителем цієї мети
можуть бути:
заохочення прагнень учня знаходити свій
спосіб роботи;
аналізувати протягом уроку роботи інших
учнів; вибирати та засвоювати найбільш
раціональні з них;
створення на уроці педагогічних ситуацій
спілкування, які б дозволяли кожному учневі
виявляти ініціативу, самостійність, виборність у
справах роботи;
створення обстановки для природного
самовираження учня.
Технологія
особистісноорієнтованогоуроку
Для проведення особистісноорієнтованого уроку вчитель має
оволодіти його основними етапами:
1.
2.
3.
4.
5.
6.
7.
8.
Орієнтації.
Визначення мети.
Проектування.
Організації.
Реалізації.
Контролю.
Коригування.
Оцінювання
1. Етап орієнтації включає:
орієнтацію на позитивну роботу;
орієнтацію на визначення особистісного
досвіду учнів;
пов'язання цього досвіду з проблемами
навчального матеріалу.
2. Етап визначення мети передбачає:
визначення на уроці разом з учнями
значущої мети здійснення тієї діяльності,
яка запланована вчителем (учні повинні
зрозуміти, що може дати робота учням
саме на цьому уроці для складання,
наприклад, тематичного заліку,
державної атестації, свого майбутнього
життя тощо);
визначення показників досягнення
поставлених завдань;
3. Етап проектування включає:
передбачення залучення учнів до
виконання ними випереджальних
завдань;
підготовки повідомлень;
рефератів;
виготовлення та відбору наочності;
складання плану роботи тощо;
Етап організації виконання плану
діяльності передбачає:
Подання можливих варіантів і
способів виконання навчальної
діяльності (усна чи письмова форма,
індивідуальна робота чи робота в
групах, робота з текстом чи з іншими
засобами одержання інформації);
Етап організації виконання плану
діяльності передбачає:
2.Представлення учнями вибору способу
фіксації нового матеріалу (конспект,
схема, таблиця, опора, план, тези,
висновки тощо);
3.Варіативність домашнього завдання
(диференціація за рівнем складності та
способом виконання).
Етап контрольно-оцінювальний:
1.Залучення учнів до контролю за
перебігом навчальної діяльності шляхом
заохочення їх до різних видів контролю,
самоконтролю, взаємоконтролю, роботи
в групах;
2.Участь учнів у виправленні помилок і
недоліків у знаннях, усвідомлення їх
причин шляхом взаємо та самоаналізу;
Етап контрольно-оцінювальний:
3.Надання учням можливості самостійно
або за участі вчителя, інших учнів
порівнювати отримані ним результати з
критеріями стандарту, закладеного у
навчальній програмі;
4.Використання механізмів оцінного
методу (позитивного ставлення до
успіхів школяра);
Етап контрольно-оцінювальний:
5.Використання механізмів оцінного
методу (позитивного ставлення до
успіхів школяра).
6.Оцінювання (виставлення рівневих
оцінок за дванадцятибальною системою
оцінювання навчальних досягнень,
поурочного бала, рейтинг) не тільки
результатів, а й самого процесу
навчання.
6. Заключний етап передбачає:
усвідомлення учнями ситуації
досягнення мети;
відчуття успіху;
підкріплення позитивної мотивації
стосовно власної діяльності.
Методи та засоби психолого-педагогічної
підтримки діяльності учнів
заохочення;
навчально-пізнавальна гра;
створення ситуації успіху;
створення ситуації пізнавального інтересу;
створення проблемної ситуації;
спонукання до пошуку альтернативних
рішень;
виконання творчих завдань;
кооперація учнів;
створення ситуації взаємодопомоги тощо.
Висновок може бути таким: особистісноорієнтоване навчання ЦЕ–
загальнодидактичний принцип
індивідуального підходу до учнів.
Таке твердження ми дослідимо та
пояснимо за допомогою такого факту:
Відомий російський психолог
Л.С. Виготський своє теорією доводить,
що розум будь-якої людини має дві зони
розвитку: А і Б.
Перша зона (А) – це зона актуального
розвитку.
У цю зону потрапляють завдання, які
дитина може виконати сама без
допомоги вчителя.
Друга зона (В) – це зона найближчого
розвитку
Сюди потрапляють завдання, які дитина сама
виконати не може, але може з ними
впоратися з допомогою вчителя.
Зона найближчого розвитку, - це зона
“наступного дня”.
Те, що сьогодні є зона найближчого
розвитку, завтра у процесі навчання повинно
стати зоною актуального розвитку. Учитель
не повинен давати готову інформацію, адже
таке навчання може загальмувати мислення
дитини. А за допомогою вміло підібраних
запитань педагог підводить школяра до
правильної відповіді, розв’язку.
Те, що сьогодні є зоною найближчого
розвитку, завтра у процесі навчання
повинно стати зоною актуального
розвитку.
Учитель не повинен давати готову
інформацію, адже таке навчання може
загальмувати мислення дитини.
А за допомогою вміло підібраних
запитань педагог підводить школяра до
правильної відповіді, розв’язку.
Отже, як бачимо із цього прикладу, щоб
відбулися розвиток і навчання учнів,
завдання повинні потрапляти лише в
зону найближчого розвитку
(за Л.С. Виготським).
Припустимо, що два учні навчались в
одній школі, в одних і тих самих
учителів, закінчили школу з відзнакою,
рівень їхнього розвитку все одно буде
різним.
Ще більше відрізняється розвиток учнів
класу, які згідно з 12- бальною
системою досягли початкового і
високого рівнів.
Тому зрозуміло, що до таких дітей треба
підходити індивідуально, тобто ставити
перед ними різні завдання.
Якщо для цілого класу поставити одне
завдання, то для одних учнів воно
потрапить у зону актуального розвитку,
для інших – у зону найближчого
розвитку.
Отже, одне завдання для всього класу
ставити не бажано і не потрібно, а
здійснювати якісний особистісноорієнтований підхід до навчання та
виховання на практиці нам заважає ряд
причин, зокрема:
Причина 1. Щоб підійти індивідуально
до кожного учня, необхідно знати його
психологічні, фізіологічні та соціальні
особливості.
Лише психологія нараховує кілька
десятків індивідуальних особливостей
особистості. Це різні види уваги, уяви,
мислення, сприйняття, темпераменту,
характеру і т.д.
Пам’ять також поділяється більш ніж
на 10 типів: короткочасна,
довготривала, оперативна, рухова,
зорова, слухова, емоційна, словеснологічна і т.д.;
Причина 2. Виявити всі ці психологічні,
фізіологічні та соціальні особливості
вчитель без допомоги психолога, лікаря,
соціолога не може;
Причина 3.Навіть якщо теоретично
припустити, що в кожної дитини
виявили всі ці особливості, вчитель не
зможе запам’ятати їх у такій кількості
дітей, оскільки він одночасно навчає
свого предмета не один десяток учнів,
кожен з яких має не один десяток таких
особливостей.
Нарешті, якщо вчителю все-таки
вдається запам’ятати всі особливості
кожної дитини, він не зможе підійти
індивідуально тому, що урок триває
всього 40-45 хв, протягом яких
неможливо фізично попрацювати з
кожним учнем класу індивідуально.
Отже, існує суперечність: з одного боку,
вимоги до особистісно-орієнтованого
навчання, а з іншого причини, що
унеможливлюють якісне впровадження
цієї педагогічної технології у навчальновиховний процес.
Який же вихід з ситуації, що склалася ?
Філософія вчить, що джерелом і
рушійними силами будь-якого процесу
(у тому числі й навчального) є
розв’язання суперечностей і тому,
щоб навчальний процес розвивався,
вчителю необхідно вміти виявляти
суперечність навчального процесу, а
також вміти розв’язувати її.
Дана суперечність розв’язується шляхом
диференційованого підходу до учнів.
Диференціація (від лат. Differentia –
різниця, відмінність) – розчленування
цілого на якісно відмінні частини.
Розв’язування таких суперечностей
називається підходом до навчання.
Цей підхід, для прикладу, можна
здійснити таким чином:
Учнів класу розподілити на групи за
рівнем розвитку.
Критерії, якими слід керуватися - це
успішність.
Таких груп, наприклад, може бути
чотири:
низький рівень;
середній рівень;
достатній рівень;
високий рівень.
Зрозуміло, що такий поділ не
аргументується для учнів, для того щоб
у слабшого школяра не сформувалася
занижена самооцінка, а в сильного –
завищена.
Якщо учні однієї з груп підвищують свій
рівень – їх слід перевести до наступної
групи і навпаки.
Для кожної групи пропонуються різні за
ступенем складності завдання.
Диференційований підхід можна
здійснювати при різних формах
навчального процесу: під час уроку,
лабораторного заняття, екскурсії.
Під час проведеного уроку методом бесіди,
запитань слід орієнтувати учнів на певну
групу.
При цьому обов’язково слід враховувати,
щоб запитання було точним, стислим, не
мало елементів підказки.
Під час проведення уроку методом
пояснення, розповіді диференційований
підхід неможливий, оскільки вчитель будує
свою розповідь, орієнтуючись на
середнього учня,
але під час закріплення нового матеріалу
чи пояснення домашнього завдання учням
можна запропонувати різнорівневі
завдання.
Завершальним етапом навчальної
діяльності на уроці є:
усвідомлення ситуації досягнення мети;
переживання ситуації успіху;
підкріплення позитивної мотивації щодо
самої діяльності.
Ситуація успіху досягається тоді, коли
сама дитина визначає цей результат як
успіх.
Усвідомлення ситуації успіху самим
учнем, розуміння її значимості виникає у
суб'єкта після здолання своєї боязкості,
невміння, незнання, психологічного
враження та інших видів труднощів.
Роль “Ситуації успіху” у навчальній
діяльності
За останні роки термін
„Ситуація успіху” став звичним для
педагогів.
Ніхто не заперечує, що саме позитивні
емоції можуть стати для дитини одним
з найважливіших стимулів у навчанні,
але при цьому ми забуваємо про те, що
в педагогів не існує єдиного рецепта чи
правила, як саме створювати ситуації
успіху тому, що це слід на основі
індивідуального підходу, зважено, з
урахуванням багатьох факторів.
Діти прощають багато чого, але не
вибачають байдужість.
За відгуками дітей, найкращі їхні
вчителі вели уроки так, що здавалося,
ніби весь урок вони зайняті саме тобою.
Як цього досягти?
Іноді це „Іскра Божа”,
а частіше – майстерність, доведена до
мистецтва.
Важливо мати на увазі, що навіть
одноразове переживання успіху може
докорінно змінити психологічне
самопочуття дитини.
Ситуація успіху може стати пусковим
механізмом подальшого розвитку
особистості.
Безперечно, переживання успіху навіює
людині впевненість у власних силах.
З`являється бажання знову досягти
добрих результатів, виникає відчуття
внутрішнього благополуччя, що, у свою
чергу, покращує ставлення до
навколишнього світу.
На перший погляд здається, що вчитель,
кілька разів давши учню можливість
відчути успіх, далі вже само собою
забезпечує високий рівень мотивації,
інтересу, пізнавальної активності.
Але може бути й протилежний
результат: постійна успішність здатна
сформувати байдуже ставлення до
навчання.
Крім того, постійне очікування лише
позитивного результату згубно впливає
на розвиток вольових якостей учня:
він ухиляється від подолання
труднощів;
губиться в складних ситуаціях
(навчальних та життєвих);
у його поведінці починає домінувати
мотив „уникнення невдач”.
Досвідчені психологи та педагоги
попереджують про можливість
негативних наслідків пережитого успіху.
Чому ж виникає такий парадокс?
По-перше, успіх, що діставався ціною
незначних зусиль, може призвести до
переоцінки, точніше, до завищеної
оцінки своїх можливостей.
По-друге, за сильним переживанням
будь-якої емоції обов`язково настає
релаксація (розслаблення).
І якщо в цей період запропонувати
людині якусь діяльність, то, швидше за
все, ця діяльність буде менш успішною,
ніж попередня.
По-третє, переживання успіху може бути
потьмареним, якщо результат, важливий
і значимий для самого учня, не буде
адекватно оцінений іншими людьми.
І нарешті:
Емоція успіху не стане сильним
переживанням, якщо результати діяльності
не значимі для її суб`єкта.
Дитина, особливо на початку навчання,
однаково інтенсивно переживає успіх у
„головних” і „неголовних” навчальних
предметах.
Але часто знижують цю інтенсивність:
„12 балів з музики ! Та краще б ти
отримав 12 балів з читання”.
Знижуючи значимості успіху, що
переживається дитиною, ми, дорослі,
впливаємо на формування у дитини
ставлення до навчального процесу в
цілому.
Ось чому, оцінюючи дітей, необхідно
виходити з індивідуальних особливостей
кожного учня.
Просування вперед треба заохочувати,
підбадьорювати, щоб дитина не
відчувала невдачу, порівнюючи свої
результати з раніше встановленими
нормами, особливо якщо вони для неї
недосяжні.
Отже, ситуація успіху у навчальній
діяльності створюється вчителем або ж
психологом.
Як і будь-яку іншу діяльність, навчання
можна уявити у вигляді простого
ланцюжка дій:
1. Установка на діяльність (емоційна
підготовка учнів на вирішення
навчального завдання) – мотиваційний
етап;
2.Забезпечення діяльності (створення
умов для успішного вирішення
навчального завдання) –підготовчий,
робочий етап;
3.Порівняння отриманих результатів з
очікуваними (усвідомлення ставлення до
результатів своєї навчальної праці) –
результативний етап.
Отже, якщо ситуація успіху створюється
вчителем послідовно і свідомо, її
3.Порівняння отриманих результатів з
очікуваними (усвідомлення ставлення
до результатів своєї навчальної праці) –
результативний етап.
Отже, якщо ситуація успіху створюється
вчителем послідовно і свідомо, її
структура повинна врахувати всі
перелічені компоненти.
Створення ситуації успіху на
мотиваційному етапі навчальної
діяльності
Дослідження психологів свідчать, що рівень
засвоєння людиною знань істотно залежить
від рівня сформованості її мотивації
навчитися.
Тож давайте проаналізуємо, як провести
мотиваційний етап уроку так, щоб створити
ситуацію успіху для того учня.
Перед учителем стоїть завдання:
сформувати в учня настанову на
успішне виконання завдання
Інакше кажучи, вчитель повинен
сформувати в учнів мотив досягнення
мети.
Але при цьому вчитель часто
зустрічається з неадекватною
реакцією учнівського колективу:
1.Хтось уже виконував подібне
завдання, і його результати
виявились невдалими, так що у цієї
категорії учнів уже сформоване
негативне ставлення на успішне
виконання завдання.
2.Інша група учнів не стикалась з
такою роботою, тому вони не знають,
чого можна очікувати від майбутньої
діяльності.
3.Третя група, яка виконувала потрібні
завдання і успішно з ними впоралася,
знаходиться у стані мобілізації, готова
виконувати навчальне завдання.
Зрозуміло, що найлегше вчителю буде
працювати з учнями третьої групи, де
необхідно лише активізувати позитивні
емоції, які діти пережили раніше.
У другої групи учнів слід передбачити
емоційну реакцію, намалювати
перспективу вдалого виконання
завдання, пов`язавши її з тими чи
іншими умовами діяльності, які в
минулому забезпечували успіх.
Найбільш клопітною буде робота
першою групою учнів.
Перш за все доведеться нейтралізувати
спогади про невдачу в попередній
діяльності, а потім створити перспективу
для нової.
Зробити це можна, наприклад, так:
дати завдання учневі попрацювати над
своїми помилками, або повідомити його,
що завдання для нього змінено
порівняно з попереднім і т. д.
Учитель може запропонувати різні
варіанти мотивів досягнення ситуації
успіху:
прагнення самостійно розв`язати цікаві
задачі;
завоювати авторитет у своїх товаришів;
стати першим;
розглядати свою діяльність з точки зору
її корисності для інших людей;
встановити нові контакти між
товаришами у ході виконання завдання
тощо.
Отже, на етапі мотивації навчальної
діяльності учитель організовує певні
ситуації з метою активізувати чи
нейтралізувати емоції для наступної
діяльності
На етапі мотивації створення ситуації
успіху більшою мірою визначається
психологічними аспектами.
Тут доречним буде використання в
роботі вчителя таких психологопедагогічних прийомів, як:
Ефект Розенталя, або „Ефект
навіювання”: „Ти це можеш”, „Тобі це
вдається” тощо.
Якщо педагог буде переконувати учнів
у реальності успіху, то успіх прийде.
Англійський учений Стоуенс довів, що
учні, яких заохочували, досягли значно
більших успіхів, ніж ті, кого ніяк не
заохочували.
Прийом „Емоційне погладжування” –
це констатація будь-якого факту успіху,
прищеплювання дитині віри в себе,
відкритість учителя для довіри і співчуття.
◦ Прийом „Анонсування” –
репетиція майбутньої дії, яка створює
психологічний настрій на успіх перед
класом.
Це можуть бути додаткові індивідуальні
заняття з окремими учнями чи
заздалегідь оголошенні запитання
самостійної роботи.
Прийом „Шикуйсь!” містить такі кроки:
психологічна атака;
емоційне блокування;
вибір головного напрямку;
вибір рівних можливостей;
несподіване порівняння;
стабілізація.
Цей прийом полягає в тому, щоб:
учителем блокувалось припущення на
невдачу в діяльності учня;
відволікалася увага школяра від
чергового неуспіху;
вчитель повинен знайти той напрямок
діяльності, яким учень зможе
реалізувати себе набагато краще, тим
самим забезпечити його на успіх, на
стабільність у навчанні.
Розглянемо деякі
алгоритми створення ситуацій успіху та
методику їх реалізації:
Прийом „Даю шанс” – це заздалегідь
підготовлена вчителем ситуація, в якій
учень отримує можливість зненацька
для себе розкрити свої можливості.
Прийом “ Зняття страху”-
допомогає перебороти невпевненість у
власних силах (Люди вчаться на своїх
помилках і знаходять інші шляхи
вирішення проблем).
Прийом “Авансування успішного
результату” –
допомогає вчителю висловити тверду
переконаніність у тому, що його учень
обов’язково впорається з поставленим
завданням.
Це, в свою чергу, переконує дитину у
своїх силах і можливостях.
“У тебе обов’язково вийде”, “Я навіть не
сумніваюсь у позитивному результаті” і
т. д.
Прийом “Прихований інструктаж”
Допомагає дитині уникнути поразки.
Досягається шляхом побажання,
наприклад:
Можливо краще почати з ...,
Виконуючи роботу не забудьте про ...
Прийом “Внесення мотиву”.
Показує дитині заради чого, кого
здійснюється ця діяльність, кому буде
добре після виконання, наприклад, “Без
твоєї допомоги твоїм друзям не
впоратись...” тощо.
Прийом “Персональна винятковість.”
Визначає важливість зусиль дитини в
діяльності, що здійснюється або
здійснюватиметься, наприклад:
Тільки ти міг би…
Тільки тобі і можу доручити… і т.п.
Прийом “Висока оцінка деталі”.
Допомагає емоційно пережити не
результат в цілому, а якої її окремої
деталі:
Найбільше мені сподобалось у твоїй
роботі…
Найбільше тобі вдалося…
Прийом „Еврика”.
Створюються умови, за яких дитина,
виконуючи навчальне завдання,
несподівано відкриває в собі невідомі
досі здібності.
Завдання вчителя – помітити це глибоко
особисте відкриття, всіляко підтримати
дитину, поставити нову мету і надихнути
на її досягнення.
Допомога вчителя у створенні ситуації
відкриття має бути ненав`язливою,
прихованою.
Створюючи ситуації успіху на етапі
організації навчальної діяльності, слід
пам`ятати кілька основних правил:
у кожній дитині є задатки, які можуть
розвинутися у здібності;
Побачити їх, відчути, розвити – це
справа педагога;
ставлення до дитини як до рівної, як до
себе, спілкування, що повністю включає
грубість, різкість, образливий тон, має
стати обов`язковою нормою всієї
педагогічної діяльності;
Ставлення до дитини:
як до рівної,
як до себе,
спілкування, що повністю виключає:
- грубість,
- різкість,
- образливий тон
має стати обов`язковою нормою всієї
педагогічної діяльності;
чим більше напрямків діяльності, в яких
бере участь дитина, тим більше в неї
можливостей знайти себе;
кількість і різноманітність ситуацій і
обставин, в тому числі і штучно
створених, у які може потрапити
дитина, визначають шляхи її сьогодення
і віддаленого інтересу та можливі шляхи
успіху.
ТИПИ УСПІХУ:
Неочікувана радість – це почуття
задоволення від того, що результати
діяльності учня перевершили його
очікування.
З педагогічної та психологічної точки
зору – це результат продуманої,
підготовленої діяльності вчителя.
Спільна радість – полягає в тому, щоб учень
досяг необхідної для себе реакції колективу.
Вона може бути підготовленою вчителем
або спонтаною.
Спільною радістю вважають тільки ті реакції
колективу, які дають можливість дитині
відчутні себе задоволеним, стимулюють її
зусиля.
Це, перш за все, має бути емоційний відгук
оточуючих на успіх члена свого колективу.
Важливо, щоб у досягненнях кожного
школяра всі бачили результати своєї
праці, а сама дитина розуміла, що її
радість – це радість підтримки,
отримання статусу „свій серед своїх”.
Зрештою у тому, як реагує дитячий
колектив на успіхи або невдачі своїх
учителів, виявляється його моральна
сутність.
Радість пізнання – це радість пізнання
нового, хоча вона по своїй суті
альтруїстична (виникає на основі
допомоги, підтримки інших людей).
Пізнання спираїться на самоосвіту й
самопізнання.
Така радість не може вирости на
пустому місці, появитися без серйозних
причин. Це слід клопіткої роботи
учителя –учня-учнів.
ВИСНОВОК:
1.Ситуація успіху досягається тоді, коли
сама дитина визначає цей результат як
успіх.
2 Усвідомлення ситуації успіху самим
учнем, розуміння її значимості виникає у
школяра після здолання своєї боязкості,
невміння, незнання, психологічного
враження та інших видів труднощів.
3. Завдання педагога :
допомогти особистості дитини зрости в
успіху;
дати відчути радість від здолання
труднощів;
дати зрозуміти, що задарма в житті в
житті нічого не дається, скрізь необхідно
докласти зусиль.
І успіх буде еквівалентним витраченим
зусиллям.
ШАНОВНІ КОЛЕГИ !
Дайте, будь ласка, відповідь на такі
запитання:
1.Ваше ставлення до технології “Створення
ситуації успіху”.
2.Як Ви оцінюєте стан “Створення ситуації
успіху у Вашому навчальному закладі”.
3.Які ще методичні рекомендації, ідеї,
міркування щодо “Створення ситуації успіху”,
Ви можете запропонувати учасникам нашого
семінару ?
ВДЯЧНІ ВАМ ЗА ВІДВЕРТІСТЬ, ЗА ПОРАДИ
Slide 2
Створення ситуації успіху
та шляхи її реалізації
на уроці як складової якості
навчально-виховного процесу
Мета: Удосконалити методику
створення ситуації успіху та шляхів
її реалізації на уроці як стежки, що
веде до того куточка дитячого
серця, в якому горить вогник
бажання бути гарним.
На
відміну від традиційного розуміння
освіти як суми знань та навичок, нині освіту
починають розглядати як процес
становлення особистості .
Причому особистості, здатної до:
самоосвіти,
саморозвитку,
самовдосконалення,
яка вміє використовувати набуті знання,
яка прагне реалізувати себе,
спроможна змінити на краще своє життя,
життя своєї держави.
Алгоритм
створення та досягнення ситуації успіху
твердження про “Ситуацію успіху”;
особистісно-орієнтований підхід у справі
навчання та виховання - основа педагогічної
технології “Створення ситуації успіху”;
роль “Ситуації успіху” у навчальній діяльності;
створення “Ситуації успіху” на мотиваційному
етапі навчальної діяльності;
психолого-педагогічні прийоми при створенні
“Ситуації успіху”;
методика реалізації “Ситуації успіху”;
Виходячи із Положень Закону України “Про
освіту” завдання школи сьогодні полягає в
тому, щоб:
Виховувати в учнів здатність:
долати життєві труднощі;
самостійно приймати рішення;
розвивати себе як особистість, здатну:
робити вибір і контролювати своє життя;
брати на себе відповідальність за свої дії;
захищати себе і свої життєві цінності;
діяти відповідно до них;
піклуватись про інших;
Завдання вчителів:
прищепити учням потребу до здобуття
знань;
створити такі умови, щоб процес
здобуття знань був для них цікавим,
потрібним, комфортним;
і тому пріоритетним завданням вчителя
під час навчально-виховної діяльності є
створення ситуації успіху.
Що означає “Ситуація успіху?”
Ситуація успіху - це суб'єктивний
психічний стан задоволення наслідком
своєї фізичної, розумової праці чи
моральної напруги.
Успіх у навчанні - єдине джерело
внутрішніх сил дитини, які породжують
енергію для переборення труднощів,
бажання вчитися.
В.Сухомлинський
Ситуація успіху дарує атмосферу
приязні та взаємодопомоги, впевненості
і захищеності.
Учитель зобов’язаний створити джерело
внутрішніх сил дитини, джерело, яке дає
енергію для подолання труднощів і
формування бажання вчитися.
Використання ситуації успіху має
сприяти підвищенню робочого тонусу,
збільшенню продуктивності навчальної
роботи, а також допомогти учням
усвідомити себе повноцінною
особистістю і, відповідно, забезпечити
успіх у навчанні.
Основою педагогічної технології
“Створення ситуації успіху” є
особистісно-орієнтований підхід у справі
навчання та виховання.
А тому звернемося до рекомендацій
щодо особистісно-орієнтовного підходу
навчання та виховання.
–
Особистісно орієнтоване навчання
це навчання, центром якого є
особистість дитини, її самобутність та
самостійність: суб'єктивний досвід
кожного спочатку розкривається, а
потім узгоджується зі змістом освіти.
Визнання учня ключовою фігурою
всього освітнього процесу – це і є
особистісно орієнтована педагогіка.
У свідомості учня це має такий
вигляд: «Все, що я пізнаю, я знаю,
для чого мені потрібно і де я можу ці
знання застосувати».
Для педагога - це прагнення знайти
розумний баланс між знаннями,
уміннями та навичками учня.
Сучасність вимагає навчити учнів:
- самостійно та творчо розв'язувати
проблеми;
- шукати нову інформацію й робити
висновки, а не подавати дітям готові
знання.
В особистісно-орієнтованому підході
вчителю насамперед потрібен високий
рівень педагогічної майстерності, який
базується на розвитку:
дидактичних;
організаторських;
комунікативних;
науково-пізнавальних;
емоційних;
та поведінкових компонентностей;
-
-
Цілі особистісно орієнтованого
навчання полягають у тому, щоб:
визначити життєвий досвід кожного
учня;
його пізнавальні здібності;
рівень інтелекту;
інтереси, які спочатку треба розкрити,
а потім розвинути у навчальному
процесі;
Цілі особистісно орієнтованого навчання
полягають у тому, щоб:
Формувати позитивну мотивацію учнів до:
-
пізнавальної діяльності;
-
потребу в самопізнанні;
-
потребу в самореалізаціїї;
-
та потребу у самовдосконаленні школярів;
Цілі особистісно орієнтованого навчання
полягають у тому, щоб:
Озброїти учнів механізмом:
адаптації;
саморегуляції;
самозахисту;
самовиховання;
Цілі особистісно орієнтованого навчання
полягають у тому, щоб:
Розвинути індивідуальні позитивні
здібності кожного школяра;
Сформувати культуру життєдіяльності
максимально виявити і використати
індивідуальний досвід учня;
Правильно визначати лінії поведінки.
Основні принципи
особистісно-орієнтованого
навчання:
1. Принцип «розвивальної допомоги»
не робити за учня;
не вказувати йому, що робити,
а допомогти пробувати власні сили і власну
активність;
потрібно добитись, щоб учень сам обирав
рішення і відповідав за них.
Звідси - не потрібно подавати готові
знання, а створити умови, в яких
виявляється:
-
власна пізнавальна активність учня;
-
і він визначить для себе цілі, зміст та
методи роботи, власні цінності.
-
Навчання повинно бути дослідницьким
Це час, протягом якого діти вчаться:
самостійно діяти;
- дискутувати;
- приймати рішення.
-
При цьому розвивається самосвідомість і
самореалізується особистість.
Принцип - «свобода вміння»
- учні вільно обговорюють
проблеми;
- співпрацюють один з одним,
- а вчитель виступає в ролі
старшого члена колективу,
консультанта, джерела досвіду
Принцип - «свобода вміння»
Учителю:
-недостатньо
процес;
організувати навчальний
- потрібно ще визначити спосіб засвоєння
знань, тобто оприділити види діяльності
учня на уроці.
Основні вимоги до особистісноорієнтованого уроку:
раціональна єдність словесних,
наукових і практичних методів
навчання;
зв'язок з раніше вивченим досвідом,
набутим учнем;
Основні вимоги до особистісно
орієнтованого уроку:
-формування вмінь в учнів самостійно
здобувати знання і застосовувати їх на
практиці;
-заохочення прагнень учнів знаходити свій
спосіб роботи з навчальним матеріалом.
Метою
особистісноорієнтованого уроку є:
- створення умов для виявлення
пізнавальної активності учнів
Засобами досягнення вчителем цієї мети
можуть бути:
використання різних форм та методів
навчальної діяльності, які дозволяють
розкрити суб'єктивний досвід учнів;
створення атмосфери зацікавленості
кожного учня в результатах роботи
всього класу;
стимулювання учнів до висловлювань,
використання різних способів виконання
завдань без побоювань помилитися,
отримати хибну відповідь тощо;
Засобами досягнення вчителем цієї мети
можуть бути:
використання протягом уроку
дидактичного матеріалу, який дозволяє
отримати учневі найбільш значущі для
нього вид та форму змісту навчального
матеріалу;
оцінювання досягнень учня протягом
усього процесу його діяльності, а не
тільки за кінцевим результатом;
Засобами досягнення вчителем цієї мети
можуть бути:
заохочення прагнень учня знаходити свій
спосіб роботи;
аналізувати протягом уроку роботи інших
учнів; вибирати та засвоювати найбільш
раціональні з них;
створення на уроці педагогічних ситуацій
спілкування, які б дозволяли кожному учневі
виявляти ініціативу, самостійність, виборність у
справах роботи;
створення обстановки для природного
самовираження учня.
Технологія
особистісноорієнтованогоуроку
Для проведення особистісноорієнтованого уроку вчитель має
оволодіти його основними етапами:
1.
2.
3.
4.
5.
6.
7.
8.
Орієнтації.
Визначення мети.
Проектування.
Організації.
Реалізації.
Контролю.
Коригування.
Оцінювання
1. Етап орієнтації включає:
орієнтацію на позитивну роботу;
орієнтацію на визначення особистісного
досвіду учнів;
пов'язання цього досвіду з проблемами
навчального матеріалу.
2. Етап визначення мети передбачає:
визначення на уроці разом з учнями
значущої мети здійснення тієї діяльності,
яка запланована вчителем (учні повинні
зрозуміти, що може дати робота учням
саме на цьому уроці для складання,
наприклад, тематичного заліку,
державної атестації, свого майбутнього
життя тощо);
визначення показників досягнення
поставлених завдань;
3. Етап проектування включає:
передбачення залучення учнів до
виконання ними випереджальних
завдань;
підготовки повідомлень;
рефератів;
виготовлення та відбору наочності;
складання плану роботи тощо;
Етап організації виконання плану
діяльності передбачає:
Подання можливих варіантів і
способів виконання навчальної
діяльності (усна чи письмова форма,
індивідуальна робота чи робота в
групах, робота з текстом чи з іншими
засобами одержання інформації);
Етап організації виконання плану
діяльності передбачає:
2.Представлення учнями вибору способу
фіксації нового матеріалу (конспект,
схема, таблиця, опора, план, тези,
висновки тощо);
3.Варіативність домашнього завдання
(диференціація за рівнем складності та
способом виконання).
Етап контрольно-оцінювальний:
1.Залучення учнів до контролю за
перебігом навчальної діяльності шляхом
заохочення їх до різних видів контролю,
самоконтролю, взаємоконтролю, роботи
в групах;
2.Участь учнів у виправленні помилок і
недоліків у знаннях, усвідомлення їх
причин шляхом взаємо та самоаналізу;
Етап контрольно-оцінювальний:
3.Надання учням можливості самостійно
або за участі вчителя, інших учнів
порівнювати отримані ним результати з
критеріями стандарту, закладеного у
навчальній програмі;
4.Використання механізмів оцінного
методу (позитивного ставлення до
успіхів школяра);
Етап контрольно-оцінювальний:
5.Використання механізмів оцінного
методу (позитивного ставлення до
успіхів школяра).
6.Оцінювання (виставлення рівневих
оцінок за дванадцятибальною системою
оцінювання навчальних досягнень,
поурочного бала, рейтинг) не тільки
результатів, а й самого процесу
навчання.
6. Заключний етап передбачає:
усвідомлення учнями ситуації
досягнення мети;
відчуття успіху;
підкріплення позитивної мотивації
стосовно власної діяльності.
Методи та засоби психолого-педагогічної
підтримки діяльності учнів
заохочення;
навчально-пізнавальна гра;
створення ситуації успіху;
створення ситуації пізнавального інтересу;
створення проблемної ситуації;
спонукання до пошуку альтернативних
рішень;
виконання творчих завдань;
кооперація учнів;
створення ситуації взаємодопомоги тощо.
Висновок може бути таким: особистісноорієнтоване навчання ЦЕ–
загальнодидактичний принцип
індивідуального підходу до учнів.
Таке твердження ми дослідимо та
пояснимо за допомогою такого факту:
Відомий російський психолог
Л.С. Виготський своє теорією доводить,
що розум будь-якої людини має дві зони
розвитку: А і Б.
Перша зона (А) – це зона актуального
розвитку.
У цю зону потрапляють завдання, які
дитина може виконати сама без
допомоги вчителя.
Друга зона (В) – це зона найближчого
розвитку
Сюди потрапляють завдання, які дитина сама
виконати не може, але може з ними
впоратися з допомогою вчителя.
Зона найближчого розвитку, - це зона
“наступного дня”.
Те, що сьогодні є зона найближчого
розвитку, завтра у процесі навчання повинно
стати зоною актуального розвитку. Учитель
не повинен давати готову інформацію, адже
таке навчання може загальмувати мислення
дитини. А за допомогою вміло підібраних
запитань педагог підводить школяра до
правильної відповіді, розв’язку.
Те, що сьогодні є зоною найближчого
розвитку, завтра у процесі навчання
повинно стати зоною актуального
розвитку.
Учитель не повинен давати готову
інформацію, адже таке навчання може
загальмувати мислення дитини.
А за допомогою вміло підібраних
запитань педагог підводить школяра до
правильної відповіді, розв’язку.
Отже, як бачимо із цього прикладу, щоб
відбулися розвиток і навчання учнів,
завдання повинні потрапляти лише в
зону найближчого розвитку
(за Л.С. Виготським).
Припустимо, що два учні навчались в
одній школі, в одних і тих самих
учителів, закінчили школу з відзнакою,
рівень їхнього розвитку все одно буде
різним.
Ще більше відрізняється розвиток учнів
класу, які згідно з 12- бальною
системою досягли початкового і
високого рівнів.
Тому зрозуміло, що до таких дітей треба
підходити індивідуально, тобто ставити
перед ними різні завдання.
Якщо для цілого класу поставити одне
завдання, то для одних учнів воно
потрапить у зону актуального розвитку,
для інших – у зону найближчого
розвитку.
Отже, одне завдання для всього класу
ставити не бажано і не потрібно, а
здійснювати якісний особистісноорієнтований підхід до навчання та
виховання на практиці нам заважає ряд
причин, зокрема:
Причина 1. Щоб підійти індивідуально
до кожного учня, необхідно знати його
психологічні, фізіологічні та соціальні
особливості.
Лише психологія нараховує кілька
десятків індивідуальних особливостей
особистості. Це різні види уваги, уяви,
мислення, сприйняття, темпераменту,
характеру і т.д.
Пам’ять також поділяється більш ніж
на 10 типів: короткочасна,
довготривала, оперативна, рухова,
зорова, слухова, емоційна, словеснологічна і т.д.;
Причина 2. Виявити всі ці психологічні,
фізіологічні та соціальні особливості
вчитель без допомоги психолога, лікаря,
соціолога не може;
Причина 3.Навіть якщо теоретично
припустити, що в кожної дитини
виявили всі ці особливості, вчитель не
зможе запам’ятати їх у такій кількості
дітей, оскільки він одночасно навчає
свого предмета не один десяток учнів,
кожен з яких має не один десяток таких
особливостей.
Нарешті, якщо вчителю все-таки
вдається запам’ятати всі особливості
кожної дитини, він не зможе підійти
індивідуально тому, що урок триває
всього 40-45 хв, протягом яких
неможливо фізично попрацювати з
кожним учнем класу індивідуально.
Отже, існує суперечність: з одного боку,
вимоги до особистісно-орієнтованого
навчання, а з іншого причини, що
унеможливлюють якісне впровадження
цієї педагогічної технології у навчальновиховний процес.
Який же вихід з ситуації, що склалася ?
Філософія вчить, що джерелом і
рушійними силами будь-якого процесу
(у тому числі й навчального) є
розв’язання суперечностей і тому,
щоб навчальний процес розвивався,
вчителю необхідно вміти виявляти
суперечність навчального процесу, а
також вміти розв’язувати її.
Дана суперечність розв’язується шляхом
диференційованого підходу до учнів.
Диференціація (від лат. Differentia –
різниця, відмінність) – розчленування
цілого на якісно відмінні частини.
Розв’язування таких суперечностей
називається підходом до навчання.
Цей підхід, для прикладу, можна
здійснити таким чином:
Учнів класу розподілити на групи за
рівнем розвитку.
Критерії, якими слід керуватися - це
успішність.
Таких груп, наприклад, може бути
чотири:
низький рівень;
середній рівень;
достатній рівень;
високий рівень.
Зрозуміло, що такий поділ не
аргументується для учнів, для того щоб
у слабшого школяра не сформувалася
занижена самооцінка, а в сильного –
завищена.
Якщо учні однієї з груп підвищують свій
рівень – їх слід перевести до наступної
групи і навпаки.
Для кожної групи пропонуються різні за
ступенем складності завдання.
Диференційований підхід можна
здійснювати при різних формах
навчального процесу: під час уроку,
лабораторного заняття, екскурсії.
Під час проведеного уроку методом бесіди,
запитань слід орієнтувати учнів на певну
групу.
При цьому обов’язково слід враховувати,
щоб запитання було точним, стислим, не
мало елементів підказки.
Під час проведення уроку методом
пояснення, розповіді диференційований
підхід неможливий, оскільки вчитель будує
свою розповідь, орієнтуючись на
середнього учня,
але під час закріплення нового матеріалу
чи пояснення домашнього завдання учням
можна запропонувати різнорівневі
завдання.
Завершальним етапом навчальної
діяльності на уроці є:
усвідомлення ситуації досягнення мети;
переживання ситуації успіху;
підкріплення позитивної мотивації щодо
самої діяльності.
Ситуація успіху досягається тоді, коли
сама дитина визначає цей результат як
успіх.
Усвідомлення ситуації успіху самим
учнем, розуміння її значимості виникає у
суб'єкта після здолання своєї боязкості,
невміння, незнання, психологічного
враження та інших видів труднощів.
Роль “Ситуації успіху” у навчальній
діяльності
За останні роки термін
„Ситуація успіху” став звичним для
педагогів.
Ніхто не заперечує, що саме позитивні
емоції можуть стати для дитини одним
з найважливіших стимулів у навчанні,
але при цьому ми забуваємо про те, що
в педагогів не існує єдиного рецепта чи
правила, як саме створювати ситуації
успіху тому, що це слід на основі
індивідуального підходу, зважено, з
урахуванням багатьох факторів.
Діти прощають багато чого, але не
вибачають байдужість.
За відгуками дітей, найкращі їхні
вчителі вели уроки так, що здавалося,
ніби весь урок вони зайняті саме тобою.
Як цього досягти?
Іноді це „Іскра Божа”,
а частіше – майстерність, доведена до
мистецтва.
Важливо мати на увазі, що навіть
одноразове переживання успіху може
докорінно змінити психологічне
самопочуття дитини.
Ситуація успіху може стати пусковим
механізмом подальшого розвитку
особистості.
Безперечно, переживання успіху навіює
людині впевненість у власних силах.
З`являється бажання знову досягти
добрих результатів, виникає відчуття
внутрішнього благополуччя, що, у свою
чергу, покращує ставлення до
навколишнього світу.
На перший погляд здається, що вчитель,
кілька разів давши учню можливість
відчути успіх, далі вже само собою
забезпечує високий рівень мотивації,
інтересу, пізнавальної активності.
Але може бути й протилежний
результат: постійна успішність здатна
сформувати байдуже ставлення до
навчання.
Крім того, постійне очікування лише
позитивного результату згубно впливає
на розвиток вольових якостей учня:
він ухиляється від подолання
труднощів;
губиться в складних ситуаціях
(навчальних та життєвих);
у його поведінці починає домінувати
мотив „уникнення невдач”.
Досвідчені психологи та педагоги
попереджують про можливість
негативних наслідків пережитого успіху.
Чому ж виникає такий парадокс?
По-перше, успіх, що діставався ціною
незначних зусиль, може призвести до
переоцінки, точніше, до завищеної
оцінки своїх можливостей.
По-друге, за сильним переживанням
будь-якої емоції обов`язково настає
релаксація (розслаблення).
І якщо в цей період запропонувати
людині якусь діяльність, то, швидше за
все, ця діяльність буде менш успішною,
ніж попередня.
По-третє, переживання успіху може бути
потьмареним, якщо результат, важливий
і значимий для самого учня, не буде
адекватно оцінений іншими людьми.
І нарешті:
Емоція успіху не стане сильним
переживанням, якщо результати діяльності
не значимі для її суб`єкта.
Дитина, особливо на початку навчання,
однаково інтенсивно переживає успіх у
„головних” і „неголовних” навчальних
предметах.
Але часто знижують цю інтенсивність:
„12 балів з музики ! Та краще б ти
отримав 12 балів з читання”.
Знижуючи значимості успіху, що
переживається дитиною, ми, дорослі,
впливаємо на формування у дитини
ставлення до навчального процесу в
цілому.
Ось чому, оцінюючи дітей, необхідно
виходити з індивідуальних особливостей
кожного учня.
Просування вперед треба заохочувати,
підбадьорювати, щоб дитина не
відчувала невдачу, порівнюючи свої
результати з раніше встановленими
нормами, особливо якщо вони для неї
недосяжні.
Отже, ситуація успіху у навчальній
діяльності створюється вчителем або ж
психологом.
Як і будь-яку іншу діяльність, навчання
можна уявити у вигляді простого
ланцюжка дій:
1. Установка на діяльність (емоційна
підготовка учнів на вирішення
навчального завдання) – мотиваційний
етап;
2.Забезпечення діяльності (створення
умов для успішного вирішення
навчального завдання) –підготовчий,
робочий етап;
3.Порівняння отриманих результатів з
очікуваними (усвідомлення ставлення до
результатів своєї навчальної праці) –
результативний етап.
Отже, якщо ситуація успіху створюється
вчителем послідовно і свідомо, її
3.Порівняння отриманих результатів з
очікуваними (усвідомлення ставлення
до результатів своєї навчальної праці) –
результативний етап.
Отже, якщо ситуація успіху створюється
вчителем послідовно і свідомо, її
структура повинна врахувати всі
перелічені компоненти.
Створення ситуації успіху на
мотиваційному етапі навчальної
діяльності
Дослідження психологів свідчать, що рівень
засвоєння людиною знань істотно залежить
від рівня сформованості її мотивації
навчитися.
Тож давайте проаналізуємо, як провести
мотиваційний етап уроку так, щоб створити
ситуацію успіху для того учня.
Перед учителем стоїть завдання:
сформувати в учня настанову на
успішне виконання завдання
Інакше кажучи, вчитель повинен
сформувати в учнів мотив досягнення
мети.
Але при цьому вчитель часто
зустрічається з неадекватною
реакцією учнівського колективу:
1.Хтось уже виконував подібне
завдання, і його результати
виявились невдалими, так що у цієї
категорії учнів уже сформоване
негативне ставлення на успішне
виконання завдання.
2.Інша група учнів не стикалась з
такою роботою, тому вони не знають,
чого можна очікувати від майбутньої
діяльності.
3.Третя група, яка виконувала потрібні
завдання і успішно з ними впоралася,
знаходиться у стані мобілізації, готова
виконувати навчальне завдання.
Зрозуміло, що найлегше вчителю буде
працювати з учнями третьої групи, де
необхідно лише активізувати позитивні
емоції, які діти пережили раніше.
У другої групи учнів слід передбачити
емоційну реакцію, намалювати
перспективу вдалого виконання
завдання, пов`язавши її з тими чи
іншими умовами діяльності, які в
минулому забезпечували успіх.
Найбільш клопітною буде робота
першою групою учнів.
Перш за все доведеться нейтралізувати
спогади про невдачу в попередній
діяльності, а потім створити перспективу
для нової.
Зробити це можна, наприклад, так:
дати завдання учневі попрацювати над
своїми помилками, або повідомити його,
що завдання для нього змінено
порівняно з попереднім і т. д.
Учитель може запропонувати різні
варіанти мотивів досягнення ситуації
успіху:
прагнення самостійно розв`язати цікаві
задачі;
завоювати авторитет у своїх товаришів;
стати першим;
розглядати свою діяльність з точки зору
її корисності для інших людей;
встановити нові контакти між
товаришами у ході виконання завдання
тощо.
Отже, на етапі мотивації навчальної
діяльності учитель організовує певні
ситуації з метою активізувати чи
нейтралізувати емоції для наступної
діяльності
На етапі мотивації створення ситуації
успіху більшою мірою визначається
психологічними аспектами.
Тут доречним буде використання в
роботі вчителя таких психологопедагогічних прийомів, як:
Ефект Розенталя, або „Ефект
навіювання”: „Ти це можеш”, „Тобі це
вдається” тощо.
Якщо педагог буде переконувати учнів
у реальності успіху, то успіх прийде.
Англійський учений Стоуенс довів, що
учні, яких заохочували, досягли значно
більших успіхів, ніж ті, кого ніяк не
заохочували.
Прийом „Емоційне погладжування” –
це констатація будь-якого факту успіху,
прищеплювання дитині віри в себе,
відкритість учителя для довіри і співчуття.
◦ Прийом „Анонсування” –
репетиція майбутньої дії, яка створює
психологічний настрій на успіх перед
класом.
Це можуть бути додаткові індивідуальні
заняття з окремими учнями чи
заздалегідь оголошенні запитання
самостійної роботи.
Прийом „Шикуйсь!” містить такі кроки:
психологічна атака;
емоційне блокування;
вибір головного напрямку;
вибір рівних можливостей;
несподіване порівняння;
стабілізація.
Цей прийом полягає в тому, щоб:
учителем блокувалось припущення на
невдачу в діяльності учня;
відволікалася увага школяра від
чергового неуспіху;
вчитель повинен знайти той напрямок
діяльності, яким учень зможе
реалізувати себе набагато краще, тим
самим забезпечити його на успіх, на
стабільність у навчанні.
Розглянемо деякі
алгоритми створення ситуацій успіху та
методику їх реалізації:
Прийом „Даю шанс” – це заздалегідь
підготовлена вчителем ситуація, в якій
учень отримує можливість зненацька
для себе розкрити свої можливості.
Прийом “ Зняття страху”-
допомогає перебороти невпевненість у
власних силах (Люди вчаться на своїх
помилках і знаходять інші шляхи
вирішення проблем).
Прийом “Авансування успішного
результату” –
допомогає вчителю висловити тверду
переконаніність у тому, що його учень
обов’язково впорається з поставленим
завданням.
Це, в свою чергу, переконує дитину у
своїх силах і можливостях.
“У тебе обов’язково вийде”, “Я навіть не
сумніваюсь у позитивному результаті” і
т. д.
Прийом “Прихований інструктаж”
Допомагає дитині уникнути поразки.
Досягається шляхом побажання,
наприклад:
Можливо краще почати з ...,
Виконуючи роботу не забудьте про ...
Прийом “Внесення мотиву”.
Показує дитині заради чого, кого
здійснюється ця діяльність, кому буде
добре після виконання, наприклад, “Без
твоєї допомоги твоїм друзям не
впоратись...” тощо.
Прийом “Персональна винятковість.”
Визначає важливість зусиль дитини в
діяльності, що здійснюється або
здійснюватиметься, наприклад:
Тільки ти міг би…
Тільки тобі і можу доручити… і т.п.
Прийом “Висока оцінка деталі”.
Допомагає емоційно пережити не
результат в цілому, а якої її окремої
деталі:
Найбільше мені сподобалось у твоїй
роботі…
Найбільше тобі вдалося…
Прийом „Еврика”.
Створюються умови, за яких дитина,
виконуючи навчальне завдання,
несподівано відкриває в собі невідомі
досі здібності.
Завдання вчителя – помітити це глибоко
особисте відкриття, всіляко підтримати
дитину, поставити нову мету і надихнути
на її досягнення.
Допомога вчителя у створенні ситуації
відкриття має бути ненав`язливою,
прихованою.
Створюючи ситуації успіху на етапі
організації навчальної діяльності, слід
пам`ятати кілька основних правил:
у кожній дитині є задатки, які можуть
розвинутися у здібності;
Побачити їх, відчути, розвити – це
справа педагога;
ставлення до дитини як до рівної, як до
себе, спілкування, що повністю включає
грубість, різкість, образливий тон, має
стати обов`язковою нормою всієї
педагогічної діяльності;
Ставлення до дитини:
як до рівної,
як до себе,
спілкування, що повністю виключає:
- грубість,
- різкість,
- образливий тон
має стати обов`язковою нормою всієї
педагогічної діяльності;
чим більше напрямків діяльності, в яких
бере участь дитина, тим більше в неї
можливостей знайти себе;
кількість і різноманітність ситуацій і
обставин, в тому числі і штучно
створених, у які може потрапити
дитина, визначають шляхи її сьогодення
і віддаленого інтересу та можливі шляхи
успіху.
ТИПИ УСПІХУ:
Неочікувана радість – це почуття
задоволення від того, що результати
діяльності учня перевершили його
очікування.
З педагогічної та психологічної точки
зору – це результат продуманої,
підготовленої діяльності вчителя.
Спільна радість – полягає в тому, щоб учень
досяг необхідної для себе реакції колективу.
Вона може бути підготовленою вчителем
або спонтаною.
Спільною радістю вважають тільки ті реакції
колективу, які дають можливість дитині
відчутні себе задоволеним, стимулюють її
зусиля.
Це, перш за все, має бути емоційний відгук
оточуючих на успіх члена свого колективу.
Важливо, щоб у досягненнях кожного
школяра всі бачили результати своєї
праці, а сама дитина розуміла, що її
радість – це радість підтримки,
отримання статусу „свій серед своїх”.
Зрештою у тому, як реагує дитячий
колектив на успіхи або невдачі своїх
учителів, виявляється його моральна
сутність.
Радість пізнання – це радість пізнання
нового, хоча вона по своїй суті
альтруїстична (виникає на основі
допомоги, підтримки інших людей).
Пізнання спираїться на самоосвіту й
самопізнання.
Така радість не може вирости на
пустому місці, появитися без серйозних
причин. Це слід клопіткої роботи
учителя –учня-учнів.
ВИСНОВОК:
1.Ситуація успіху досягається тоді, коли
сама дитина визначає цей результат як
успіх.
2 Усвідомлення ситуації успіху самим
учнем, розуміння її значимості виникає у
школяра після здолання своєї боязкості,
невміння, незнання, психологічного
враження та інших видів труднощів.
3. Завдання педагога :
допомогти особистості дитини зрости в
успіху;
дати відчути радість від здолання
труднощів;
дати зрозуміти, що задарма в житті в
житті нічого не дається, скрізь необхідно
докласти зусиль.
І успіх буде еквівалентним витраченим
зусиллям.
ШАНОВНІ КОЛЕГИ !
Дайте, будь ласка, відповідь на такі
запитання:
1.Ваше ставлення до технології “Створення
ситуації успіху”.
2.Як Ви оцінюєте стан “Створення ситуації
успіху у Вашому навчальному закладі”.
3.Які ще методичні рекомендації, ідеї,
міркування щодо “Створення ситуації успіху”,
Ви можете запропонувати учасникам нашого
семінару ?
ВДЯЧНІ ВАМ ЗА ВІДВЕРТІСТЬ, ЗА ПОРАДИ
Slide 3
Створення ситуації успіху
та шляхи її реалізації
на уроці як складової якості
навчально-виховного процесу
Мета: Удосконалити методику
створення ситуації успіху та шляхів
її реалізації на уроці як стежки, що
веде до того куточка дитячого
серця, в якому горить вогник
бажання бути гарним.
На
відміну від традиційного розуміння
освіти як суми знань та навичок, нині освіту
починають розглядати як процес
становлення особистості .
Причому особистості, здатної до:
самоосвіти,
саморозвитку,
самовдосконалення,
яка вміє використовувати набуті знання,
яка прагне реалізувати себе,
спроможна змінити на краще своє життя,
життя своєї держави.
Алгоритм
створення та досягнення ситуації успіху
твердження про “Ситуацію успіху”;
особистісно-орієнтований підхід у справі
навчання та виховання - основа педагогічної
технології “Створення ситуації успіху”;
роль “Ситуації успіху” у навчальній діяльності;
створення “Ситуації успіху” на мотиваційному
етапі навчальної діяльності;
психолого-педагогічні прийоми при створенні
“Ситуації успіху”;
методика реалізації “Ситуації успіху”;
Виходячи із Положень Закону України “Про
освіту” завдання школи сьогодні полягає в
тому, щоб:
Виховувати в учнів здатність:
долати життєві труднощі;
самостійно приймати рішення;
розвивати себе як особистість, здатну:
робити вибір і контролювати своє життя;
брати на себе відповідальність за свої дії;
захищати себе і свої життєві цінності;
діяти відповідно до них;
піклуватись про інших;
Завдання вчителів:
прищепити учням потребу до здобуття
знань;
створити такі умови, щоб процес
здобуття знань був для них цікавим,
потрібним, комфортним;
і тому пріоритетним завданням вчителя
під час навчально-виховної діяльності є
створення ситуації успіху.
Що означає “Ситуація успіху?”
Ситуація успіху - це суб'єктивний
психічний стан задоволення наслідком
своєї фізичної, розумової праці чи
моральної напруги.
Успіх у навчанні - єдине джерело
внутрішніх сил дитини, які породжують
енергію для переборення труднощів,
бажання вчитися.
В.Сухомлинський
Ситуація успіху дарує атмосферу
приязні та взаємодопомоги, впевненості
і захищеності.
Учитель зобов’язаний створити джерело
внутрішніх сил дитини, джерело, яке дає
енергію для подолання труднощів і
формування бажання вчитися.
Використання ситуації успіху має
сприяти підвищенню робочого тонусу,
збільшенню продуктивності навчальної
роботи, а також допомогти учням
усвідомити себе повноцінною
особистістю і, відповідно, забезпечити
успіх у навчанні.
Основою педагогічної технології
“Створення ситуації успіху” є
особистісно-орієнтований підхід у справі
навчання та виховання.
А тому звернемося до рекомендацій
щодо особистісно-орієнтовного підходу
навчання та виховання.
–
Особистісно орієнтоване навчання
це навчання, центром якого є
особистість дитини, її самобутність та
самостійність: суб'єктивний досвід
кожного спочатку розкривається, а
потім узгоджується зі змістом освіти.
Визнання учня ключовою фігурою
всього освітнього процесу – це і є
особистісно орієнтована педагогіка.
У свідомості учня це має такий
вигляд: «Все, що я пізнаю, я знаю,
для чого мені потрібно і де я можу ці
знання застосувати».
Для педагога - це прагнення знайти
розумний баланс між знаннями,
уміннями та навичками учня.
Сучасність вимагає навчити учнів:
- самостійно та творчо розв'язувати
проблеми;
- шукати нову інформацію й робити
висновки, а не подавати дітям готові
знання.
В особистісно-орієнтованому підході
вчителю насамперед потрібен високий
рівень педагогічної майстерності, який
базується на розвитку:
дидактичних;
організаторських;
комунікативних;
науково-пізнавальних;
емоційних;
та поведінкових компонентностей;
-
-
Цілі особистісно орієнтованого
навчання полягають у тому, щоб:
визначити життєвий досвід кожного
учня;
його пізнавальні здібності;
рівень інтелекту;
інтереси, які спочатку треба розкрити,
а потім розвинути у навчальному
процесі;
Цілі особистісно орієнтованого навчання
полягають у тому, щоб:
Формувати позитивну мотивацію учнів до:
-
пізнавальної діяльності;
-
потребу в самопізнанні;
-
потребу в самореалізаціїї;
-
та потребу у самовдосконаленні школярів;
Цілі особистісно орієнтованого навчання
полягають у тому, щоб:
Озброїти учнів механізмом:
адаптації;
саморегуляції;
самозахисту;
самовиховання;
Цілі особистісно орієнтованого навчання
полягають у тому, щоб:
Розвинути індивідуальні позитивні
здібності кожного школяра;
Сформувати культуру життєдіяльності
максимально виявити і використати
індивідуальний досвід учня;
Правильно визначати лінії поведінки.
Основні принципи
особистісно-орієнтованого
навчання:
1. Принцип «розвивальної допомоги»
не робити за учня;
не вказувати йому, що робити,
а допомогти пробувати власні сили і власну
активність;
потрібно добитись, щоб учень сам обирав
рішення і відповідав за них.
Звідси - не потрібно подавати готові
знання, а створити умови, в яких
виявляється:
-
власна пізнавальна активність учня;
-
і він визначить для себе цілі, зміст та
методи роботи, власні цінності.
-
Навчання повинно бути дослідницьким
Це час, протягом якого діти вчаться:
самостійно діяти;
- дискутувати;
- приймати рішення.
-
При цьому розвивається самосвідомість і
самореалізується особистість.
Принцип - «свобода вміння»
- учні вільно обговорюють
проблеми;
- співпрацюють один з одним,
- а вчитель виступає в ролі
старшого члена колективу,
консультанта, джерела досвіду
Принцип - «свобода вміння»
Учителю:
-недостатньо
процес;
організувати навчальний
- потрібно ще визначити спосіб засвоєння
знань, тобто оприділити види діяльності
учня на уроці.
Основні вимоги до особистісноорієнтованого уроку:
раціональна єдність словесних,
наукових і практичних методів
навчання;
зв'язок з раніше вивченим досвідом,
набутим учнем;
Основні вимоги до особистісно
орієнтованого уроку:
-формування вмінь в учнів самостійно
здобувати знання і застосовувати їх на
практиці;
-заохочення прагнень учнів знаходити свій
спосіб роботи з навчальним матеріалом.
Метою
особистісноорієнтованого уроку є:
- створення умов для виявлення
пізнавальної активності учнів
Засобами досягнення вчителем цієї мети
можуть бути:
використання різних форм та методів
навчальної діяльності, які дозволяють
розкрити суб'єктивний досвід учнів;
створення атмосфери зацікавленості
кожного учня в результатах роботи
всього класу;
стимулювання учнів до висловлювань,
використання різних способів виконання
завдань без побоювань помилитися,
отримати хибну відповідь тощо;
Засобами досягнення вчителем цієї мети
можуть бути:
використання протягом уроку
дидактичного матеріалу, який дозволяє
отримати учневі найбільш значущі для
нього вид та форму змісту навчального
матеріалу;
оцінювання досягнень учня протягом
усього процесу його діяльності, а не
тільки за кінцевим результатом;
Засобами досягнення вчителем цієї мети
можуть бути:
заохочення прагнень учня знаходити свій
спосіб роботи;
аналізувати протягом уроку роботи інших
учнів; вибирати та засвоювати найбільш
раціональні з них;
створення на уроці педагогічних ситуацій
спілкування, які б дозволяли кожному учневі
виявляти ініціативу, самостійність, виборність у
справах роботи;
створення обстановки для природного
самовираження учня.
Технологія
особистісноорієнтованогоуроку
Для проведення особистісноорієнтованого уроку вчитель має
оволодіти його основними етапами:
1.
2.
3.
4.
5.
6.
7.
8.
Орієнтації.
Визначення мети.
Проектування.
Організації.
Реалізації.
Контролю.
Коригування.
Оцінювання
1. Етап орієнтації включає:
орієнтацію на позитивну роботу;
орієнтацію на визначення особистісного
досвіду учнів;
пов'язання цього досвіду з проблемами
навчального матеріалу.
2. Етап визначення мети передбачає:
визначення на уроці разом з учнями
значущої мети здійснення тієї діяльності,
яка запланована вчителем (учні повинні
зрозуміти, що може дати робота учням
саме на цьому уроці для складання,
наприклад, тематичного заліку,
державної атестації, свого майбутнього
життя тощо);
визначення показників досягнення
поставлених завдань;
3. Етап проектування включає:
передбачення залучення учнів до
виконання ними випереджальних
завдань;
підготовки повідомлень;
рефератів;
виготовлення та відбору наочності;
складання плану роботи тощо;
Етап організації виконання плану
діяльності передбачає:
Подання можливих варіантів і
способів виконання навчальної
діяльності (усна чи письмова форма,
індивідуальна робота чи робота в
групах, робота з текстом чи з іншими
засобами одержання інформації);
Етап організації виконання плану
діяльності передбачає:
2.Представлення учнями вибору способу
фіксації нового матеріалу (конспект,
схема, таблиця, опора, план, тези,
висновки тощо);
3.Варіативність домашнього завдання
(диференціація за рівнем складності та
способом виконання).
Етап контрольно-оцінювальний:
1.Залучення учнів до контролю за
перебігом навчальної діяльності шляхом
заохочення їх до різних видів контролю,
самоконтролю, взаємоконтролю, роботи
в групах;
2.Участь учнів у виправленні помилок і
недоліків у знаннях, усвідомлення їх
причин шляхом взаємо та самоаналізу;
Етап контрольно-оцінювальний:
3.Надання учням можливості самостійно
або за участі вчителя, інших учнів
порівнювати отримані ним результати з
критеріями стандарту, закладеного у
навчальній програмі;
4.Використання механізмів оцінного
методу (позитивного ставлення до
успіхів школяра);
Етап контрольно-оцінювальний:
5.Використання механізмів оцінного
методу (позитивного ставлення до
успіхів школяра).
6.Оцінювання (виставлення рівневих
оцінок за дванадцятибальною системою
оцінювання навчальних досягнень,
поурочного бала, рейтинг) не тільки
результатів, а й самого процесу
навчання.
6. Заключний етап передбачає:
усвідомлення учнями ситуації
досягнення мети;
відчуття успіху;
підкріплення позитивної мотивації
стосовно власної діяльності.
Методи та засоби психолого-педагогічної
підтримки діяльності учнів
заохочення;
навчально-пізнавальна гра;
створення ситуації успіху;
створення ситуації пізнавального інтересу;
створення проблемної ситуації;
спонукання до пошуку альтернативних
рішень;
виконання творчих завдань;
кооперація учнів;
створення ситуації взаємодопомоги тощо.
Висновок може бути таким: особистісноорієнтоване навчання ЦЕ–
загальнодидактичний принцип
індивідуального підходу до учнів.
Таке твердження ми дослідимо та
пояснимо за допомогою такого факту:
Відомий російський психолог
Л.С. Виготський своє теорією доводить,
що розум будь-якої людини має дві зони
розвитку: А і Б.
Перша зона (А) – це зона актуального
розвитку.
У цю зону потрапляють завдання, які
дитина може виконати сама без
допомоги вчителя.
Друга зона (В) – це зона найближчого
розвитку
Сюди потрапляють завдання, які дитина сама
виконати не може, але може з ними
впоратися з допомогою вчителя.
Зона найближчого розвитку, - це зона
“наступного дня”.
Те, що сьогодні є зона найближчого
розвитку, завтра у процесі навчання повинно
стати зоною актуального розвитку. Учитель
не повинен давати готову інформацію, адже
таке навчання може загальмувати мислення
дитини. А за допомогою вміло підібраних
запитань педагог підводить школяра до
правильної відповіді, розв’язку.
Те, що сьогодні є зоною найближчого
розвитку, завтра у процесі навчання
повинно стати зоною актуального
розвитку.
Учитель не повинен давати готову
інформацію, адже таке навчання може
загальмувати мислення дитини.
А за допомогою вміло підібраних
запитань педагог підводить школяра до
правильної відповіді, розв’язку.
Отже, як бачимо із цього прикладу, щоб
відбулися розвиток і навчання учнів,
завдання повинні потрапляти лише в
зону найближчого розвитку
(за Л.С. Виготським).
Припустимо, що два учні навчались в
одній школі, в одних і тих самих
учителів, закінчили школу з відзнакою,
рівень їхнього розвитку все одно буде
різним.
Ще більше відрізняється розвиток учнів
класу, які згідно з 12- бальною
системою досягли початкового і
високого рівнів.
Тому зрозуміло, що до таких дітей треба
підходити індивідуально, тобто ставити
перед ними різні завдання.
Якщо для цілого класу поставити одне
завдання, то для одних учнів воно
потрапить у зону актуального розвитку,
для інших – у зону найближчого
розвитку.
Отже, одне завдання для всього класу
ставити не бажано і не потрібно, а
здійснювати якісний особистісноорієнтований підхід до навчання та
виховання на практиці нам заважає ряд
причин, зокрема:
Причина 1. Щоб підійти індивідуально
до кожного учня, необхідно знати його
психологічні, фізіологічні та соціальні
особливості.
Лише психологія нараховує кілька
десятків індивідуальних особливостей
особистості. Це різні види уваги, уяви,
мислення, сприйняття, темпераменту,
характеру і т.д.
Пам’ять також поділяється більш ніж
на 10 типів: короткочасна,
довготривала, оперативна, рухова,
зорова, слухова, емоційна, словеснологічна і т.д.;
Причина 2. Виявити всі ці психологічні,
фізіологічні та соціальні особливості
вчитель без допомоги психолога, лікаря,
соціолога не може;
Причина 3.Навіть якщо теоретично
припустити, що в кожної дитини
виявили всі ці особливості, вчитель не
зможе запам’ятати їх у такій кількості
дітей, оскільки він одночасно навчає
свого предмета не один десяток учнів,
кожен з яких має не один десяток таких
особливостей.
Нарешті, якщо вчителю все-таки
вдається запам’ятати всі особливості
кожної дитини, він не зможе підійти
індивідуально тому, що урок триває
всього 40-45 хв, протягом яких
неможливо фізично попрацювати з
кожним учнем класу індивідуально.
Отже, існує суперечність: з одного боку,
вимоги до особистісно-орієнтованого
навчання, а з іншого причини, що
унеможливлюють якісне впровадження
цієї педагогічної технології у навчальновиховний процес.
Який же вихід з ситуації, що склалася ?
Філософія вчить, що джерелом і
рушійними силами будь-якого процесу
(у тому числі й навчального) є
розв’язання суперечностей і тому,
щоб навчальний процес розвивався,
вчителю необхідно вміти виявляти
суперечність навчального процесу, а
також вміти розв’язувати її.
Дана суперечність розв’язується шляхом
диференційованого підходу до учнів.
Диференціація (від лат. Differentia –
різниця, відмінність) – розчленування
цілого на якісно відмінні частини.
Розв’язування таких суперечностей
називається підходом до навчання.
Цей підхід, для прикладу, можна
здійснити таким чином:
Учнів класу розподілити на групи за
рівнем розвитку.
Критерії, якими слід керуватися - це
успішність.
Таких груп, наприклад, може бути
чотири:
низький рівень;
середній рівень;
достатній рівень;
високий рівень.
Зрозуміло, що такий поділ не
аргументується для учнів, для того щоб
у слабшого школяра не сформувалася
занижена самооцінка, а в сильного –
завищена.
Якщо учні однієї з груп підвищують свій
рівень – їх слід перевести до наступної
групи і навпаки.
Для кожної групи пропонуються різні за
ступенем складності завдання.
Диференційований підхід можна
здійснювати при різних формах
навчального процесу: під час уроку,
лабораторного заняття, екскурсії.
Під час проведеного уроку методом бесіди,
запитань слід орієнтувати учнів на певну
групу.
При цьому обов’язково слід враховувати,
щоб запитання було точним, стислим, не
мало елементів підказки.
Під час проведення уроку методом
пояснення, розповіді диференційований
підхід неможливий, оскільки вчитель будує
свою розповідь, орієнтуючись на
середнього учня,
але під час закріплення нового матеріалу
чи пояснення домашнього завдання учням
можна запропонувати різнорівневі
завдання.
Завершальним етапом навчальної
діяльності на уроці є:
усвідомлення ситуації досягнення мети;
переживання ситуації успіху;
підкріплення позитивної мотивації щодо
самої діяльності.
Ситуація успіху досягається тоді, коли
сама дитина визначає цей результат як
успіх.
Усвідомлення ситуації успіху самим
учнем, розуміння її значимості виникає у
суб'єкта після здолання своєї боязкості,
невміння, незнання, психологічного
враження та інших видів труднощів.
Роль “Ситуації успіху” у навчальній
діяльності
За останні роки термін
„Ситуація успіху” став звичним для
педагогів.
Ніхто не заперечує, що саме позитивні
емоції можуть стати для дитини одним
з найважливіших стимулів у навчанні,
але при цьому ми забуваємо про те, що
в педагогів не існує єдиного рецепта чи
правила, як саме створювати ситуації
успіху тому, що це слід на основі
індивідуального підходу, зважено, з
урахуванням багатьох факторів.
Діти прощають багато чого, але не
вибачають байдужість.
За відгуками дітей, найкращі їхні
вчителі вели уроки так, що здавалося,
ніби весь урок вони зайняті саме тобою.
Як цього досягти?
Іноді це „Іскра Божа”,
а частіше – майстерність, доведена до
мистецтва.
Важливо мати на увазі, що навіть
одноразове переживання успіху може
докорінно змінити психологічне
самопочуття дитини.
Ситуація успіху може стати пусковим
механізмом подальшого розвитку
особистості.
Безперечно, переживання успіху навіює
людині впевненість у власних силах.
З`являється бажання знову досягти
добрих результатів, виникає відчуття
внутрішнього благополуччя, що, у свою
чергу, покращує ставлення до
навколишнього світу.
На перший погляд здається, що вчитель,
кілька разів давши учню можливість
відчути успіх, далі вже само собою
забезпечує високий рівень мотивації,
інтересу, пізнавальної активності.
Але може бути й протилежний
результат: постійна успішність здатна
сформувати байдуже ставлення до
навчання.
Крім того, постійне очікування лише
позитивного результату згубно впливає
на розвиток вольових якостей учня:
він ухиляється від подолання
труднощів;
губиться в складних ситуаціях
(навчальних та життєвих);
у його поведінці починає домінувати
мотив „уникнення невдач”.
Досвідчені психологи та педагоги
попереджують про можливість
негативних наслідків пережитого успіху.
Чому ж виникає такий парадокс?
По-перше, успіх, що діставався ціною
незначних зусиль, може призвести до
переоцінки, точніше, до завищеної
оцінки своїх можливостей.
По-друге, за сильним переживанням
будь-якої емоції обов`язково настає
релаксація (розслаблення).
І якщо в цей період запропонувати
людині якусь діяльність, то, швидше за
все, ця діяльність буде менш успішною,
ніж попередня.
По-третє, переживання успіху може бути
потьмареним, якщо результат, важливий
і значимий для самого учня, не буде
адекватно оцінений іншими людьми.
І нарешті:
Емоція успіху не стане сильним
переживанням, якщо результати діяльності
не значимі для її суб`єкта.
Дитина, особливо на початку навчання,
однаково інтенсивно переживає успіх у
„головних” і „неголовних” навчальних
предметах.
Але часто знижують цю інтенсивність:
„12 балів з музики ! Та краще б ти
отримав 12 балів з читання”.
Знижуючи значимості успіху, що
переживається дитиною, ми, дорослі,
впливаємо на формування у дитини
ставлення до навчального процесу в
цілому.
Ось чому, оцінюючи дітей, необхідно
виходити з індивідуальних особливостей
кожного учня.
Просування вперед треба заохочувати,
підбадьорювати, щоб дитина не
відчувала невдачу, порівнюючи свої
результати з раніше встановленими
нормами, особливо якщо вони для неї
недосяжні.
Отже, ситуація успіху у навчальній
діяльності створюється вчителем або ж
психологом.
Як і будь-яку іншу діяльність, навчання
можна уявити у вигляді простого
ланцюжка дій:
1. Установка на діяльність (емоційна
підготовка учнів на вирішення
навчального завдання) – мотиваційний
етап;
2.Забезпечення діяльності (створення
умов для успішного вирішення
навчального завдання) –підготовчий,
робочий етап;
3.Порівняння отриманих результатів з
очікуваними (усвідомлення ставлення до
результатів своєї навчальної праці) –
результативний етап.
Отже, якщо ситуація успіху створюється
вчителем послідовно і свідомо, її
3.Порівняння отриманих результатів з
очікуваними (усвідомлення ставлення
до результатів своєї навчальної праці) –
результативний етап.
Отже, якщо ситуація успіху створюється
вчителем послідовно і свідомо, її
структура повинна врахувати всі
перелічені компоненти.
Створення ситуації успіху на
мотиваційному етапі навчальної
діяльності
Дослідження психологів свідчать, що рівень
засвоєння людиною знань істотно залежить
від рівня сформованості її мотивації
навчитися.
Тож давайте проаналізуємо, як провести
мотиваційний етап уроку так, щоб створити
ситуацію успіху для того учня.
Перед учителем стоїть завдання:
сформувати в учня настанову на
успішне виконання завдання
Інакше кажучи, вчитель повинен
сформувати в учнів мотив досягнення
мети.
Але при цьому вчитель часто
зустрічається з неадекватною
реакцією учнівського колективу:
1.Хтось уже виконував подібне
завдання, і його результати
виявились невдалими, так що у цієї
категорії учнів уже сформоване
негативне ставлення на успішне
виконання завдання.
2.Інша група учнів не стикалась з
такою роботою, тому вони не знають,
чого можна очікувати від майбутньої
діяльності.
3.Третя група, яка виконувала потрібні
завдання і успішно з ними впоралася,
знаходиться у стані мобілізації, готова
виконувати навчальне завдання.
Зрозуміло, що найлегше вчителю буде
працювати з учнями третьої групи, де
необхідно лише активізувати позитивні
емоції, які діти пережили раніше.
У другої групи учнів слід передбачити
емоційну реакцію, намалювати
перспективу вдалого виконання
завдання, пов`язавши її з тими чи
іншими умовами діяльності, які в
минулому забезпечували успіх.
Найбільш клопітною буде робота
першою групою учнів.
Перш за все доведеться нейтралізувати
спогади про невдачу в попередній
діяльності, а потім створити перспективу
для нової.
Зробити це можна, наприклад, так:
дати завдання учневі попрацювати над
своїми помилками, або повідомити його,
що завдання для нього змінено
порівняно з попереднім і т. д.
Учитель може запропонувати різні
варіанти мотивів досягнення ситуації
успіху:
прагнення самостійно розв`язати цікаві
задачі;
завоювати авторитет у своїх товаришів;
стати першим;
розглядати свою діяльність з точки зору
її корисності для інших людей;
встановити нові контакти між
товаришами у ході виконання завдання
тощо.
Отже, на етапі мотивації навчальної
діяльності учитель організовує певні
ситуації з метою активізувати чи
нейтралізувати емоції для наступної
діяльності
На етапі мотивації створення ситуації
успіху більшою мірою визначається
психологічними аспектами.
Тут доречним буде використання в
роботі вчителя таких психологопедагогічних прийомів, як:
Ефект Розенталя, або „Ефект
навіювання”: „Ти це можеш”, „Тобі це
вдається” тощо.
Якщо педагог буде переконувати учнів
у реальності успіху, то успіх прийде.
Англійський учений Стоуенс довів, що
учні, яких заохочували, досягли значно
більших успіхів, ніж ті, кого ніяк не
заохочували.
Прийом „Емоційне погладжування” –
це констатація будь-якого факту успіху,
прищеплювання дитині віри в себе,
відкритість учителя для довіри і співчуття.
◦ Прийом „Анонсування” –
репетиція майбутньої дії, яка створює
психологічний настрій на успіх перед
класом.
Це можуть бути додаткові індивідуальні
заняття з окремими учнями чи
заздалегідь оголошенні запитання
самостійної роботи.
Прийом „Шикуйсь!” містить такі кроки:
психологічна атака;
емоційне блокування;
вибір головного напрямку;
вибір рівних можливостей;
несподіване порівняння;
стабілізація.
Цей прийом полягає в тому, щоб:
учителем блокувалось припущення на
невдачу в діяльності учня;
відволікалася увага школяра від
чергового неуспіху;
вчитель повинен знайти той напрямок
діяльності, яким учень зможе
реалізувати себе набагато краще, тим
самим забезпечити його на успіх, на
стабільність у навчанні.
Розглянемо деякі
алгоритми створення ситуацій успіху та
методику їх реалізації:
Прийом „Даю шанс” – це заздалегідь
підготовлена вчителем ситуація, в якій
учень отримує можливість зненацька
для себе розкрити свої можливості.
Прийом “ Зняття страху”-
допомогає перебороти невпевненість у
власних силах (Люди вчаться на своїх
помилках і знаходять інші шляхи
вирішення проблем).
Прийом “Авансування успішного
результату” –
допомогає вчителю висловити тверду
переконаніність у тому, що його учень
обов’язково впорається з поставленим
завданням.
Це, в свою чергу, переконує дитину у
своїх силах і можливостях.
“У тебе обов’язково вийде”, “Я навіть не
сумніваюсь у позитивному результаті” і
т. д.
Прийом “Прихований інструктаж”
Допомагає дитині уникнути поразки.
Досягається шляхом побажання,
наприклад:
Можливо краще почати з ...,
Виконуючи роботу не забудьте про ...
Прийом “Внесення мотиву”.
Показує дитині заради чого, кого
здійснюється ця діяльність, кому буде
добре після виконання, наприклад, “Без
твоєї допомоги твоїм друзям не
впоратись...” тощо.
Прийом “Персональна винятковість.”
Визначає важливість зусиль дитини в
діяльності, що здійснюється або
здійснюватиметься, наприклад:
Тільки ти міг би…
Тільки тобі і можу доручити… і т.п.
Прийом “Висока оцінка деталі”.
Допомагає емоційно пережити не
результат в цілому, а якої її окремої
деталі:
Найбільше мені сподобалось у твоїй
роботі…
Найбільше тобі вдалося…
Прийом „Еврика”.
Створюються умови, за яких дитина,
виконуючи навчальне завдання,
несподівано відкриває в собі невідомі
досі здібності.
Завдання вчителя – помітити це глибоко
особисте відкриття, всіляко підтримати
дитину, поставити нову мету і надихнути
на її досягнення.
Допомога вчителя у створенні ситуації
відкриття має бути ненав`язливою,
прихованою.
Створюючи ситуації успіху на етапі
організації навчальної діяльності, слід
пам`ятати кілька основних правил:
у кожній дитині є задатки, які можуть
розвинутися у здібності;
Побачити їх, відчути, розвити – це
справа педагога;
ставлення до дитини як до рівної, як до
себе, спілкування, що повністю включає
грубість, різкість, образливий тон, має
стати обов`язковою нормою всієї
педагогічної діяльності;
Ставлення до дитини:
як до рівної,
як до себе,
спілкування, що повністю виключає:
- грубість,
- різкість,
- образливий тон
має стати обов`язковою нормою всієї
педагогічної діяльності;
чим більше напрямків діяльності, в яких
бере участь дитина, тим більше в неї
можливостей знайти себе;
кількість і різноманітність ситуацій і
обставин, в тому числі і штучно
створених, у які може потрапити
дитина, визначають шляхи її сьогодення
і віддаленого інтересу та можливі шляхи
успіху.
ТИПИ УСПІХУ:
Неочікувана радість – це почуття
задоволення від того, що результати
діяльності учня перевершили його
очікування.
З педагогічної та психологічної точки
зору – це результат продуманої,
підготовленої діяльності вчителя.
Спільна радість – полягає в тому, щоб учень
досяг необхідної для себе реакції колективу.
Вона може бути підготовленою вчителем
або спонтаною.
Спільною радістю вважають тільки ті реакції
колективу, які дають можливість дитині
відчутні себе задоволеним, стимулюють її
зусиля.
Це, перш за все, має бути емоційний відгук
оточуючих на успіх члена свого колективу.
Важливо, щоб у досягненнях кожного
школяра всі бачили результати своєї
праці, а сама дитина розуміла, що її
радість – це радість підтримки,
отримання статусу „свій серед своїх”.
Зрештою у тому, як реагує дитячий
колектив на успіхи або невдачі своїх
учителів, виявляється його моральна
сутність.
Радість пізнання – це радість пізнання
нового, хоча вона по своїй суті
альтруїстична (виникає на основі
допомоги, підтримки інших людей).
Пізнання спираїться на самоосвіту й
самопізнання.
Така радість не може вирости на
пустому місці, появитися без серйозних
причин. Це слід клопіткої роботи
учителя –учня-учнів.
ВИСНОВОК:
1.Ситуація успіху досягається тоді, коли
сама дитина визначає цей результат як
успіх.
2 Усвідомлення ситуації успіху самим
учнем, розуміння її значимості виникає у
школяра після здолання своєї боязкості,
невміння, незнання, психологічного
враження та інших видів труднощів.
3. Завдання педагога :
допомогти особистості дитини зрости в
успіху;
дати відчути радість від здолання
труднощів;
дати зрозуміти, що задарма в житті в
житті нічого не дається, скрізь необхідно
докласти зусиль.
І успіх буде еквівалентним витраченим
зусиллям.
ШАНОВНІ КОЛЕГИ !
Дайте, будь ласка, відповідь на такі
запитання:
1.Ваше ставлення до технології “Створення
ситуації успіху”.
2.Як Ви оцінюєте стан “Створення ситуації
успіху у Вашому навчальному закладі”.
3.Які ще методичні рекомендації, ідеї,
міркування щодо “Створення ситуації успіху”,
Ви можете запропонувати учасникам нашого
семінару ?
ВДЯЧНІ ВАМ ЗА ВІДВЕРТІСТЬ, ЗА ПОРАДИ
Slide 4
Створення ситуації успіху
та шляхи її реалізації
на уроці як складової якості
навчально-виховного процесу
Мета: Удосконалити методику
створення ситуації успіху та шляхів
її реалізації на уроці як стежки, що
веде до того куточка дитячого
серця, в якому горить вогник
бажання бути гарним.
На
відміну від традиційного розуміння
освіти як суми знань та навичок, нині освіту
починають розглядати як процес
становлення особистості .
Причому особистості, здатної до:
самоосвіти,
саморозвитку,
самовдосконалення,
яка вміє використовувати набуті знання,
яка прагне реалізувати себе,
спроможна змінити на краще своє життя,
життя своєї держави.
Алгоритм
створення та досягнення ситуації успіху
твердження про “Ситуацію успіху”;
особистісно-орієнтований підхід у справі
навчання та виховання - основа педагогічної
технології “Створення ситуації успіху”;
роль “Ситуації успіху” у навчальній діяльності;
створення “Ситуації успіху” на мотиваційному
етапі навчальної діяльності;
психолого-педагогічні прийоми при створенні
“Ситуації успіху”;
методика реалізації “Ситуації успіху”;
Виходячи із Положень Закону України “Про
освіту” завдання школи сьогодні полягає в
тому, щоб:
Виховувати в учнів здатність:
долати життєві труднощі;
самостійно приймати рішення;
розвивати себе як особистість, здатну:
робити вибір і контролювати своє життя;
брати на себе відповідальність за свої дії;
захищати себе і свої життєві цінності;
діяти відповідно до них;
піклуватись про інших;
Завдання вчителів:
прищепити учням потребу до здобуття
знань;
створити такі умови, щоб процес
здобуття знань був для них цікавим,
потрібним, комфортним;
і тому пріоритетним завданням вчителя
під час навчально-виховної діяльності є
створення ситуації успіху.
Що означає “Ситуація успіху?”
Ситуація успіху - це суб'єктивний
психічний стан задоволення наслідком
своєї фізичної, розумової праці чи
моральної напруги.
Успіх у навчанні - єдине джерело
внутрішніх сил дитини, які породжують
енергію для переборення труднощів,
бажання вчитися.
В.Сухомлинський
Ситуація успіху дарує атмосферу
приязні та взаємодопомоги, впевненості
і захищеності.
Учитель зобов’язаний створити джерело
внутрішніх сил дитини, джерело, яке дає
енергію для подолання труднощів і
формування бажання вчитися.
Використання ситуації успіху має
сприяти підвищенню робочого тонусу,
збільшенню продуктивності навчальної
роботи, а також допомогти учням
усвідомити себе повноцінною
особистістю і, відповідно, забезпечити
успіх у навчанні.
Основою педагогічної технології
“Створення ситуації успіху” є
особистісно-орієнтований підхід у справі
навчання та виховання.
А тому звернемося до рекомендацій
щодо особистісно-орієнтовного підходу
навчання та виховання.
–
Особистісно орієнтоване навчання
це навчання, центром якого є
особистість дитини, її самобутність та
самостійність: суб'єктивний досвід
кожного спочатку розкривається, а
потім узгоджується зі змістом освіти.
Визнання учня ключовою фігурою
всього освітнього процесу – це і є
особистісно орієнтована педагогіка.
У свідомості учня це має такий
вигляд: «Все, що я пізнаю, я знаю,
для чого мені потрібно і де я можу ці
знання застосувати».
Для педагога - це прагнення знайти
розумний баланс між знаннями,
уміннями та навичками учня.
Сучасність вимагає навчити учнів:
- самостійно та творчо розв'язувати
проблеми;
- шукати нову інформацію й робити
висновки, а не подавати дітям готові
знання.
В особистісно-орієнтованому підході
вчителю насамперед потрібен високий
рівень педагогічної майстерності, який
базується на розвитку:
дидактичних;
організаторських;
комунікативних;
науково-пізнавальних;
емоційних;
та поведінкових компонентностей;
-
-
Цілі особистісно орієнтованого
навчання полягають у тому, щоб:
визначити життєвий досвід кожного
учня;
його пізнавальні здібності;
рівень інтелекту;
інтереси, які спочатку треба розкрити,
а потім розвинути у навчальному
процесі;
Цілі особистісно орієнтованого навчання
полягають у тому, щоб:
Формувати позитивну мотивацію учнів до:
-
пізнавальної діяльності;
-
потребу в самопізнанні;
-
потребу в самореалізаціїї;
-
та потребу у самовдосконаленні школярів;
Цілі особистісно орієнтованого навчання
полягають у тому, щоб:
Озброїти учнів механізмом:
адаптації;
саморегуляції;
самозахисту;
самовиховання;
Цілі особистісно орієнтованого навчання
полягають у тому, щоб:
Розвинути індивідуальні позитивні
здібності кожного школяра;
Сформувати культуру життєдіяльності
максимально виявити і використати
індивідуальний досвід учня;
Правильно визначати лінії поведінки.
Основні принципи
особистісно-орієнтованого
навчання:
1. Принцип «розвивальної допомоги»
не робити за учня;
не вказувати йому, що робити,
а допомогти пробувати власні сили і власну
активність;
потрібно добитись, щоб учень сам обирав
рішення і відповідав за них.
Звідси - не потрібно подавати готові
знання, а створити умови, в яких
виявляється:
-
власна пізнавальна активність учня;
-
і він визначить для себе цілі, зміст та
методи роботи, власні цінності.
-
Навчання повинно бути дослідницьким
Це час, протягом якого діти вчаться:
самостійно діяти;
- дискутувати;
- приймати рішення.
-
При цьому розвивається самосвідомість і
самореалізується особистість.
Принцип - «свобода вміння»
- учні вільно обговорюють
проблеми;
- співпрацюють один з одним,
- а вчитель виступає в ролі
старшого члена колективу,
консультанта, джерела досвіду
Принцип - «свобода вміння»
Учителю:
-недостатньо
процес;
організувати навчальний
- потрібно ще визначити спосіб засвоєння
знань, тобто оприділити види діяльності
учня на уроці.
Основні вимоги до особистісноорієнтованого уроку:
раціональна єдність словесних,
наукових і практичних методів
навчання;
зв'язок з раніше вивченим досвідом,
набутим учнем;
Основні вимоги до особистісно
орієнтованого уроку:
-формування вмінь в учнів самостійно
здобувати знання і застосовувати їх на
практиці;
-заохочення прагнень учнів знаходити свій
спосіб роботи з навчальним матеріалом.
Метою
особистісноорієнтованого уроку є:
- створення умов для виявлення
пізнавальної активності учнів
Засобами досягнення вчителем цієї мети
можуть бути:
використання різних форм та методів
навчальної діяльності, які дозволяють
розкрити суб'єктивний досвід учнів;
створення атмосфери зацікавленості
кожного учня в результатах роботи
всього класу;
стимулювання учнів до висловлювань,
використання різних способів виконання
завдань без побоювань помилитися,
отримати хибну відповідь тощо;
Засобами досягнення вчителем цієї мети
можуть бути:
використання протягом уроку
дидактичного матеріалу, який дозволяє
отримати учневі найбільш значущі для
нього вид та форму змісту навчального
матеріалу;
оцінювання досягнень учня протягом
усього процесу його діяльності, а не
тільки за кінцевим результатом;
Засобами досягнення вчителем цієї мети
можуть бути:
заохочення прагнень учня знаходити свій
спосіб роботи;
аналізувати протягом уроку роботи інших
учнів; вибирати та засвоювати найбільш
раціональні з них;
створення на уроці педагогічних ситуацій
спілкування, які б дозволяли кожному учневі
виявляти ініціативу, самостійність, виборність у
справах роботи;
створення обстановки для природного
самовираження учня.
Технологія
особистісноорієнтованогоуроку
Для проведення особистісноорієнтованого уроку вчитель має
оволодіти його основними етапами:
1.
2.
3.
4.
5.
6.
7.
8.
Орієнтації.
Визначення мети.
Проектування.
Організації.
Реалізації.
Контролю.
Коригування.
Оцінювання
1. Етап орієнтації включає:
орієнтацію на позитивну роботу;
орієнтацію на визначення особистісного
досвіду учнів;
пов'язання цього досвіду з проблемами
навчального матеріалу.
2. Етап визначення мети передбачає:
визначення на уроці разом з учнями
значущої мети здійснення тієї діяльності,
яка запланована вчителем (учні повинні
зрозуміти, що може дати робота учням
саме на цьому уроці для складання,
наприклад, тематичного заліку,
державної атестації, свого майбутнього
життя тощо);
визначення показників досягнення
поставлених завдань;
3. Етап проектування включає:
передбачення залучення учнів до
виконання ними випереджальних
завдань;
підготовки повідомлень;
рефератів;
виготовлення та відбору наочності;
складання плану роботи тощо;
Етап організації виконання плану
діяльності передбачає:
Подання можливих варіантів і
способів виконання навчальної
діяльності (усна чи письмова форма,
індивідуальна робота чи робота в
групах, робота з текстом чи з іншими
засобами одержання інформації);
Етап організації виконання плану
діяльності передбачає:
2.Представлення учнями вибору способу
фіксації нового матеріалу (конспект,
схема, таблиця, опора, план, тези,
висновки тощо);
3.Варіативність домашнього завдання
(диференціація за рівнем складності та
способом виконання).
Етап контрольно-оцінювальний:
1.Залучення учнів до контролю за
перебігом навчальної діяльності шляхом
заохочення їх до різних видів контролю,
самоконтролю, взаємоконтролю, роботи
в групах;
2.Участь учнів у виправленні помилок і
недоліків у знаннях, усвідомлення їх
причин шляхом взаємо та самоаналізу;
Етап контрольно-оцінювальний:
3.Надання учням можливості самостійно
або за участі вчителя, інших учнів
порівнювати отримані ним результати з
критеріями стандарту, закладеного у
навчальній програмі;
4.Використання механізмів оцінного
методу (позитивного ставлення до
успіхів школяра);
Етап контрольно-оцінювальний:
5.Використання механізмів оцінного
методу (позитивного ставлення до
успіхів школяра).
6.Оцінювання (виставлення рівневих
оцінок за дванадцятибальною системою
оцінювання навчальних досягнень,
поурочного бала, рейтинг) не тільки
результатів, а й самого процесу
навчання.
6. Заключний етап передбачає:
усвідомлення учнями ситуації
досягнення мети;
відчуття успіху;
підкріплення позитивної мотивації
стосовно власної діяльності.
Методи та засоби психолого-педагогічної
підтримки діяльності учнів
заохочення;
навчально-пізнавальна гра;
створення ситуації успіху;
створення ситуації пізнавального інтересу;
створення проблемної ситуації;
спонукання до пошуку альтернативних
рішень;
виконання творчих завдань;
кооперація учнів;
створення ситуації взаємодопомоги тощо.
Висновок може бути таким: особистісноорієнтоване навчання ЦЕ–
загальнодидактичний принцип
індивідуального підходу до учнів.
Таке твердження ми дослідимо та
пояснимо за допомогою такого факту:
Відомий російський психолог
Л.С. Виготський своє теорією доводить,
що розум будь-якої людини має дві зони
розвитку: А і Б.
Перша зона (А) – це зона актуального
розвитку.
У цю зону потрапляють завдання, які
дитина може виконати сама без
допомоги вчителя.
Друга зона (В) – це зона найближчого
розвитку
Сюди потрапляють завдання, які дитина сама
виконати не може, але може з ними
впоратися з допомогою вчителя.
Зона найближчого розвитку, - це зона
“наступного дня”.
Те, що сьогодні є зона найближчого
розвитку, завтра у процесі навчання повинно
стати зоною актуального розвитку. Учитель
не повинен давати готову інформацію, адже
таке навчання може загальмувати мислення
дитини. А за допомогою вміло підібраних
запитань педагог підводить школяра до
правильної відповіді, розв’язку.
Те, що сьогодні є зоною найближчого
розвитку, завтра у процесі навчання
повинно стати зоною актуального
розвитку.
Учитель не повинен давати готову
інформацію, адже таке навчання може
загальмувати мислення дитини.
А за допомогою вміло підібраних
запитань педагог підводить школяра до
правильної відповіді, розв’язку.
Отже, як бачимо із цього прикладу, щоб
відбулися розвиток і навчання учнів,
завдання повинні потрапляти лише в
зону найближчого розвитку
(за Л.С. Виготським).
Припустимо, що два учні навчались в
одній школі, в одних і тих самих
учителів, закінчили школу з відзнакою,
рівень їхнього розвитку все одно буде
різним.
Ще більше відрізняється розвиток учнів
класу, які згідно з 12- бальною
системою досягли початкового і
високого рівнів.
Тому зрозуміло, що до таких дітей треба
підходити індивідуально, тобто ставити
перед ними різні завдання.
Якщо для цілого класу поставити одне
завдання, то для одних учнів воно
потрапить у зону актуального розвитку,
для інших – у зону найближчого
розвитку.
Отже, одне завдання для всього класу
ставити не бажано і не потрібно, а
здійснювати якісний особистісноорієнтований підхід до навчання та
виховання на практиці нам заважає ряд
причин, зокрема:
Причина 1. Щоб підійти індивідуально
до кожного учня, необхідно знати його
психологічні, фізіологічні та соціальні
особливості.
Лише психологія нараховує кілька
десятків індивідуальних особливостей
особистості. Це різні види уваги, уяви,
мислення, сприйняття, темпераменту,
характеру і т.д.
Пам’ять також поділяється більш ніж
на 10 типів: короткочасна,
довготривала, оперативна, рухова,
зорова, слухова, емоційна, словеснологічна і т.д.;
Причина 2. Виявити всі ці психологічні,
фізіологічні та соціальні особливості
вчитель без допомоги психолога, лікаря,
соціолога не може;
Причина 3.Навіть якщо теоретично
припустити, що в кожної дитини
виявили всі ці особливості, вчитель не
зможе запам’ятати їх у такій кількості
дітей, оскільки він одночасно навчає
свого предмета не один десяток учнів,
кожен з яких має не один десяток таких
особливостей.
Нарешті, якщо вчителю все-таки
вдається запам’ятати всі особливості
кожної дитини, він не зможе підійти
індивідуально тому, що урок триває
всього 40-45 хв, протягом яких
неможливо фізично попрацювати з
кожним учнем класу індивідуально.
Отже, існує суперечність: з одного боку,
вимоги до особистісно-орієнтованого
навчання, а з іншого причини, що
унеможливлюють якісне впровадження
цієї педагогічної технології у навчальновиховний процес.
Який же вихід з ситуації, що склалася ?
Філософія вчить, що джерелом і
рушійними силами будь-якого процесу
(у тому числі й навчального) є
розв’язання суперечностей і тому,
щоб навчальний процес розвивався,
вчителю необхідно вміти виявляти
суперечність навчального процесу, а
також вміти розв’язувати її.
Дана суперечність розв’язується шляхом
диференційованого підходу до учнів.
Диференціація (від лат. Differentia –
різниця, відмінність) – розчленування
цілого на якісно відмінні частини.
Розв’язування таких суперечностей
називається підходом до навчання.
Цей підхід, для прикладу, можна
здійснити таким чином:
Учнів класу розподілити на групи за
рівнем розвитку.
Критерії, якими слід керуватися - це
успішність.
Таких груп, наприклад, може бути
чотири:
низький рівень;
середній рівень;
достатній рівень;
високий рівень.
Зрозуміло, що такий поділ не
аргументується для учнів, для того щоб
у слабшого школяра не сформувалася
занижена самооцінка, а в сильного –
завищена.
Якщо учні однієї з груп підвищують свій
рівень – їх слід перевести до наступної
групи і навпаки.
Для кожної групи пропонуються різні за
ступенем складності завдання.
Диференційований підхід можна
здійснювати при різних формах
навчального процесу: під час уроку,
лабораторного заняття, екскурсії.
Під час проведеного уроку методом бесіди,
запитань слід орієнтувати учнів на певну
групу.
При цьому обов’язково слід враховувати,
щоб запитання було точним, стислим, не
мало елементів підказки.
Під час проведення уроку методом
пояснення, розповіді диференційований
підхід неможливий, оскільки вчитель будує
свою розповідь, орієнтуючись на
середнього учня,
але під час закріплення нового матеріалу
чи пояснення домашнього завдання учням
можна запропонувати різнорівневі
завдання.
Завершальним етапом навчальної
діяльності на уроці є:
усвідомлення ситуації досягнення мети;
переживання ситуації успіху;
підкріплення позитивної мотивації щодо
самої діяльності.
Ситуація успіху досягається тоді, коли
сама дитина визначає цей результат як
успіх.
Усвідомлення ситуації успіху самим
учнем, розуміння її значимості виникає у
суб'єкта після здолання своєї боязкості,
невміння, незнання, психологічного
враження та інших видів труднощів.
Роль “Ситуації успіху” у навчальній
діяльності
За останні роки термін
„Ситуація успіху” став звичним для
педагогів.
Ніхто не заперечує, що саме позитивні
емоції можуть стати для дитини одним
з найважливіших стимулів у навчанні,
але при цьому ми забуваємо про те, що
в педагогів не існує єдиного рецепта чи
правила, як саме створювати ситуації
успіху тому, що це слід на основі
індивідуального підходу, зважено, з
урахуванням багатьох факторів.
Діти прощають багато чого, але не
вибачають байдужість.
За відгуками дітей, найкращі їхні
вчителі вели уроки так, що здавалося,
ніби весь урок вони зайняті саме тобою.
Як цього досягти?
Іноді це „Іскра Божа”,
а частіше – майстерність, доведена до
мистецтва.
Важливо мати на увазі, що навіть
одноразове переживання успіху може
докорінно змінити психологічне
самопочуття дитини.
Ситуація успіху може стати пусковим
механізмом подальшого розвитку
особистості.
Безперечно, переживання успіху навіює
людині впевненість у власних силах.
З`являється бажання знову досягти
добрих результатів, виникає відчуття
внутрішнього благополуччя, що, у свою
чергу, покращує ставлення до
навколишнього світу.
На перший погляд здається, що вчитель,
кілька разів давши учню можливість
відчути успіх, далі вже само собою
забезпечує високий рівень мотивації,
інтересу, пізнавальної активності.
Але може бути й протилежний
результат: постійна успішність здатна
сформувати байдуже ставлення до
навчання.
Крім того, постійне очікування лише
позитивного результату згубно впливає
на розвиток вольових якостей учня:
він ухиляється від подолання
труднощів;
губиться в складних ситуаціях
(навчальних та життєвих);
у його поведінці починає домінувати
мотив „уникнення невдач”.
Досвідчені психологи та педагоги
попереджують про можливість
негативних наслідків пережитого успіху.
Чому ж виникає такий парадокс?
По-перше, успіх, що діставався ціною
незначних зусиль, може призвести до
переоцінки, точніше, до завищеної
оцінки своїх можливостей.
По-друге, за сильним переживанням
будь-якої емоції обов`язково настає
релаксація (розслаблення).
І якщо в цей період запропонувати
людині якусь діяльність, то, швидше за
все, ця діяльність буде менш успішною,
ніж попередня.
По-третє, переживання успіху може бути
потьмареним, якщо результат, важливий
і значимий для самого учня, не буде
адекватно оцінений іншими людьми.
І нарешті:
Емоція успіху не стане сильним
переживанням, якщо результати діяльності
не значимі для її суб`єкта.
Дитина, особливо на початку навчання,
однаково інтенсивно переживає успіх у
„головних” і „неголовних” навчальних
предметах.
Але часто знижують цю інтенсивність:
„12 балів з музики ! Та краще б ти
отримав 12 балів з читання”.
Знижуючи значимості успіху, що
переживається дитиною, ми, дорослі,
впливаємо на формування у дитини
ставлення до навчального процесу в
цілому.
Ось чому, оцінюючи дітей, необхідно
виходити з індивідуальних особливостей
кожного учня.
Просування вперед треба заохочувати,
підбадьорювати, щоб дитина не
відчувала невдачу, порівнюючи свої
результати з раніше встановленими
нормами, особливо якщо вони для неї
недосяжні.
Отже, ситуація успіху у навчальній
діяльності створюється вчителем або ж
психологом.
Як і будь-яку іншу діяльність, навчання
можна уявити у вигляді простого
ланцюжка дій:
1. Установка на діяльність (емоційна
підготовка учнів на вирішення
навчального завдання) – мотиваційний
етап;
2.Забезпечення діяльності (створення
умов для успішного вирішення
навчального завдання) –підготовчий,
робочий етап;
3.Порівняння отриманих результатів з
очікуваними (усвідомлення ставлення до
результатів своєї навчальної праці) –
результативний етап.
Отже, якщо ситуація успіху створюється
вчителем послідовно і свідомо, її
3.Порівняння отриманих результатів з
очікуваними (усвідомлення ставлення
до результатів своєї навчальної праці) –
результативний етап.
Отже, якщо ситуація успіху створюється
вчителем послідовно і свідомо, її
структура повинна врахувати всі
перелічені компоненти.
Створення ситуації успіху на
мотиваційному етапі навчальної
діяльності
Дослідження психологів свідчать, що рівень
засвоєння людиною знань істотно залежить
від рівня сформованості її мотивації
навчитися.
Тож давайте проаналізуємо, як провести
мотиваційний етап уроку так, щоб створити
ситуацію успіху для того учня.
Перед учителем стоїть завдання:
сформувати в учня настанову на
успішне виконання завдання
Інакше кажучи, вчитель повинен
сформувати в учнів мотив досягнення
мети.
Але при цьому вчитель часто
зустрічається з неадекватною
реакцією учнівського колективу:
1.Хтось уже виконував подібне
завдання, і його результати
виявились невдалими, так що у цієї
категорії учнів уже сформоване
негативне ставлення на успішне
виконання завдання.
2.Інша група учнів не стикалась з
такою роботою, тому вони не знають,
чого можна очікувати від майбутньої
діяльності.
3.Третя група, яка виконувала потрібні
завдання і успішно з ними впоралася,
знаходиться у стані мобілізації, готова
виконувати навчальне завдання.
Зрозуміло, що найлегше вчителю буде
працювати з учнями третьої групи, де
необхідно лише активізувати позитивні
емоції, які діти пережили раніше.
У другої групи учнів слід передбачити
емоційну реакцію, намалювати
перспективу вдалого виконання
завдання, пов`язавши її з тими чи
іншими умовами діяльності, які в
минулому забезпечували успіх.
Найбільш клопітною буде робота
першою групою учнів.
Перш за все доведеться нейтралізувати
спогади про невдачу в попередній
діяльності, а потім створити перспективу
для нової.
Зробити це можна, наприклад, так:
дати завдання учневі попрацювати над
своїми помилками, або повідомити його,
що завдання для нього змінено
порівняно з попереднім і т. д.
Учитель може запропонувати різні
варіанти мотивів досягнення ситуації
успіху:
прагнення самостійно розв`язати цікаві
задачі;
завоювати авторитет у своїх товаришів;
стати першим;
розглядати свою діяльність з точки зору
її корисності для інших людей;
встановити нові контакти між
товаришами у ході виконання завдання
тощо.
Отже, на етапі мотивації навчальної
діяльності учитель організовує певні
ситуації з метою активізувати чи
нейтралізувати емоції для наступної
діяльності
На етапі мотивації створення ситуації
успіху більшою мірою визначається
психологічними аспектами.
Тут доречним буде використання в
роботі вчителя таких психологопедагогічних прийомів, як:
Ефект Розенталя, або „Ефект
навіювання”: „Ти це можеш”, „Тобі це
вдається” тощо.
Якщо педагог буде переконувати учнів
у реальності успіху, то успіх прийде.
Англійський учений Стоуенс довів, що
учні, яких заохочували, досягли значно
більших успіхів, ніж ті, кого ніяк не
заохочували.
Прийом „Емоційне погладжування” –
це констатація будь-якого факту успіху,
прищеплювання дитині віри в себе,
відкритість учителя для довіри і співчуття.
◦ Прийом „Анонсування” –
репетиція майбутньої дії, яка створює
психологічний настрій на успіх перед
класом.
Це можуть бути додаткові індивідуальні
заняття з окремими учнями чи
заздалегідь оголошенні запитання
самостійної роботи.
Прийом „Шикуйсь!” містить такі кроки:
психологічна атака;
емоційне блокування;
вибір головного напрямку;
вибір рівних можливостей;
несподіване порівняння;
стабілізація.
Цей прийом полягає в тому, щоб:
учителем блокувалось припущення на
невдачу в діяльності учня;
відволікалася увага школяра від
чергового неуспіху;
вчитель повинен знайти той напрямок
діяльності, яким учень зможе
реалізувати себе набагато краще, тим
самим забезпечити його на успіх, на
стабільність у навчанні.
Розглянемо деякі
алгоритми створення ситуацій успіху та
методику їх реалізації:
Прийом „Даю шанс” – це заздалегідь
підготовлена вчителем ситуація, в якій
учень отримує можливість зненацька
для себе розкрити свої можливості.
Прийом “ Зняття страху”-
допомогає перебороти невпевненість у
власних силах (Люди вчаться на своїх
помилках і знаходять інші шляхи
вирішення проблем).
Прийом “Авансування успішного
результату” –
допомогає вчителю висловити тверду
переконаніність у тому, що його учень
обов’язково впорається з поставленим
завданням.
Це, в свою чергу, переконує дитину у
своїх силах і можливостях.
“У тебе обов’язково вийде”, “Я навіть не
сумніваюсь у позитивному результаті” і
т. д.
Прийом “Прихований інструктаж”
Допомагає дитині уникнути поразки.
Досягається шляхом побажання,
наприклад:
Можливо краще почати з ...,
Виконуючи роботу не забудьте про ...
Прийом “Внесення мотиву”.
Показує дитині заради чого, кого
здійснюється ця діяльність, кому буде
добре після виконання, наприклад, “Без
твоєї допомоги твоїм друзям не
впоратись...” тощо.
Прийом “Персональна винятковість.”
Визначає важливість зусиль дитини в
діяльності, що здійснюється або
здійснюватиметься, наприклад:
Тільки ти міг би…
Тільки тобі і можу доручити… і т.п.
Прийом “Висока оцінка деталі”.
Допомагає емоційно пережити не
результат в цілому, а якої її окремої
деталі:
Найбільше мені сподобалось у твоїй
роботі…
Найбільше тобі вдалося…
Прийом „Еврика”.
Створюються умови, за яких дитина,
виконуючи навчальне завдання,
несподівано відкриває в собі невідомі
досі здібності.
Завдання вчителя – помітити це глибоко
особисте відкриття, всіляко підтримати
дитину, поставити нову мету і надихнути
на її досягнення.
Допомога вчителя у створенні ситуації
відкриття має бути ненав`язливою,
прихованою.
Створюючи ситуації успіху на етапі
організації навчальної діяльності, слід
пам`ятати кілька основних правил:
у кожній дитині є задатки, які можуть
розвинутися у здібності;
Побачити їх, відчути, розвити – це
справа педагога;
ставлення до дитини як до рівної, як до
себе, спілкування, що повністю включає
грубість, різкість, образливий тон, має
стати обов`язковою нормою всієї
педагогічної діяльності;
Ставлення до дитини:
як до рівної,
як до себе,
спілкування, що повністю виключає:
- грубість,
- різкість,
- образливий тон
має стати обов`язковою нормою всієї
педагогічної діяльності;
чим більше напрямків діяльності, в яких
бере участь дитина, тим більше в неї
можливостей знайти себе;
кількість і різноманітність ситуацій і
обставин, в тому числі і штучно
створених, у які може потрапити
дитина, визначають шляхи її сьогодення
і віддаленого інтересу та можливі шляхи
успіху.
ТИПИ УСПІХУ:
Неочікувана радість – це почуття
задоволення від того, що результати
діяльності учня перевершили його
очікування.
З педагогічної та психологічної точки
зору – це результат продуманої,
підготовленої діяльності вчителя.
Спільна радість – полягає в тому, щоб учень
досяг необхідної для себе реакції колективу.
Вона може бути підготовленою вчителем
або спонтаною.
Спільною радістю вважають тільки ті реакції
колективу, які дають можливість дитині
відчутні себе задоволеним, стимулюють її
зусиля.
Це, перш за все, має бути емоційний відгук
оточуючих на успіх члена свого колективу.
Важливо, щоб у досягненнях кожного
школяра всі бачили результати своєї
праці, а сама дитина розуміла, що її
радість – це радість підтримки,
отримання статусу „свій серед своїх”.
Зрештою у тому, як реагує дитячий
колектив на успіхи або невдачі своїх
учителів, виявляється його моральна
сутність.
Радість пізнання – це радість пізнання
нового, хоча вона по своїй суті
альтруїстична (виникає на основі
допомоги, підтримки інших людей).
Пізнання спираїться на самоосвіту й
самопізнання.
Така радість не може вирости на
пустому місці, появитися без серйозних
причин. Це слід клопіткої роботи
учителя –учня-учнів.
ВИСНОВОК:
1.Ситуація успіху досягається тоді, коли
сама дитина визначає цей результат як
успіх.
2 Усвідомлення ситуації успіху самим
учнем, розуміння її значимості виникає у
школяра після здолання своєї боязкості,
невміння, незнання, психологічного
враження та інших видів труднощів.
3. Завдання педагога :
допомогти особистості дитини зрости в
успіху;
дати відчути радість від здолання
труднощів;
дати зрозуміти, що задарма в житті в
житті нічого не дається, скрізь необхідно
докласти зусиль.
І успіх буде еквівалентним витраченим
зусиллям.
ШАНОВНІ КОЛЕГИ !
Дайте, будь ласка, відповідь на такі
запитання:
1.Ваше ставлення до технології “Створення
ситуації успіху”.
2.Як Ви оцінюєте стан “Створення ситуації
успіху у Вашому навчальному закладі”.
3.Які ще методичні рекомендації, ідеї,
міркування щодо “Створення ситуації успіху”,
Ви можете запропонувати учасникам нашого
семінару ?
ВДЯЧНІ ВАМ ЗА ВІДВЕРТІСТЬ, ЗА ПОРАДИ
Slide 5
Створення ситуації успіху
та шляхи її реалізації
на уроці як складової якості
навчально-виховного процесу
Мета: Удосконалити методику
створення ситуації успіху та шляхів
її реалізації на уроці як стежки, що
веде до того куточка дитячого
серця, в якому горить вогник
бажання бути гарним.
На
відміну від традиційного розуміння
освіти як суми знань та навичок, нині освіту
починають розглядати як процес
становлення особистості .
Причому особистості, здатної до:
самоосвіти,
саморозвитку,
самовдосконалення,
яка вміє використовувати набуті знання,
яка прагне реалізувати себе,
спроможна змінити на краще своє життя,
життя своєї держави.
Алгоритм
створення та досягнення ситуації успіху
твердження про “Ситуацію успіху”;
особистісно-орієнтований підхід у справі
навчання та виховання - основа педагогічної
технології “Створення ситуації успіху”;
роль “Ситуації успіху” у навчальній діяльності;
створення “Ситуації успіху” на мотиваційному
етапі навчальної діяльності;
психолого-педагогічні прийоми при створенні
“Ситуації успіху”;
методика реалізації “Ситуації успіху”;
Виходячи із Положень Закону України “Про
освіту” завдання школи сьогодні полягає в
тому, щоб:
Виховувати в учнів здатність:
долати життєві труднощі;
самостійно приймати рішення;
розвивати себе як особистість, здатну:
робити вибір і контролювати своє життя;
брати на себе відповідальність за свої дії;
захищати себе і свої життєві цінності;
діяти відповідно до них;
піклуватись про інших;
Завдання вчителів:
прищепити учням потребу до здобуття
знань;
створити такі умови, щоб процес
здобуття знань був для них цікавим,
потрібним, комфортним;
і тому пріоритетним завданням вчителя
під час навчально-виховної діяльності є
створення ситуації успіху.
Що означає “Ситуація успіху?”
Ситуація успіху - це суб'єктивний
психічний стан задоволення наслідком
своєї фізичної, розумової праці чи
моральної напруги.
Успіх у навчанні - єдине джерело
внутрішніх сил дитини, які породжують
енергію для переборення труднощів,
бажання вчитися.
В.Сухомлинський
Ситуація успіху дарує атмосферу
приязні та взаємодопомоги, впевненості
і захищеності.
Учитель зобов’язаний створити джерело
внутрішніх сил дитини, джерело, яке дає
енергію для подолання труднощів і
формування бажання вчитися.
Використання ситуації успіху має
сприяти підвищенню робочого тонусу,
збільшенню продуктивності навчальної
роботи, а також допомогти учням
усвідомити себе повноцінною
особистістю і, відповідно, забезпечити
успіх у навчанні.
Основою педагогічної технології
“Створення ситуації успіху” є
особистісно-орієнтований підхід у справі
навчання та виховання.
А тому звернемося до рекомендацій
щодо особистісно-орієнтовного підходу
навчання та виховання.
–
Особистісно орієнтоване навчання
це навчання, центром якого є
особистість дитини, її самобутність та
самостійність: суб'єктивний досвід
кожного спочатку розкривається, а
потім узгоджується зі змістом освіти.
Визнання учня ключовою фігурою
всього освітнього процесу – це і є
особистісно орієнтована педагогіка.
У свідомості учня це має такий
вигляд: «Все, що я пізнаю, я знаю,
для чого мені потрібно і де я можу ці
знання застосувати».
Для педагога - це прагнення знайти
розумний баланс між знаннями,
уміннями та навичками учня.
Сучасність вимагає навчити учнів:
- самостійно та творчо розв'язувати
проблеми;
- шукати нову інформацію й робити
висновки, а не подавати дітям готові
знання.
В особистісно-орієнтованому підході
вчителю насамперед потрібен високий
рівень педагогічної майстерності, який
базується на розвитку:
дидактичних;
організаторських;
комунікативних;
науково-пізнавальних;
емоційних;
та поведінкових компонентностей;
-
-
Цілі особистісно орієнтованого
навчання полягають у тому, щоб:
визначити життєвий досвід кожного
учня;
його пізнавальні здібності;
рівень інтелекту;
інтереси, які спочатку треба розкрити,
а потім розвинути у навчальному
процесі;
Цілі особистісно орієнтованого навчання
полягають у тому, щоб:
Формувати позитивну мотивацію учнів до:
-
пізнавальної діяльності;
-
потребу в самопізнанні;
-
потребу в самореалізаціїї;
-
та потребу у самовдосконаленні школярів;
Цілі особистісно орієнтованого навчання
полягають у тому, щоб:
Озброїти учнів механізмом:
адаптації;
саморегуляції;
самозахисту;
самовиховання;
Цілі особистісно орієнтованого навчання
полягають у тому, щоб:
Розвинути індивідуальні позитивні
здібності кожного школяра;
Сформувати культуру життєдіяльності
максимально виявити і використати
індивідуальний досвід учня;
Правильно визначати лінії поведінки.
Основні принципи
особистісно-орієнтованого
навчання:
1. Принцип «розвивальної допомоги»
не робити за учня;
не вказувати йому, що робити,
а допомогти пробувати власні сили і власну
активність;
потрібно добитись, щоб учень сам обирав
рішення і відповідав за них.
Звідси - не потрібно подавати готові
знання, а створити умови, в яких
виявляється:
-
власна пізнавальна активність учня;
-
і він визначить для себе цілі, зміст та
методи роботи, власні цінності.
-
Навчання повинно бути дослідницьким
Це час, протягом якого діти вчаться:
самостійно діяти;
- дискутувати;
- приймати рішення.
-
При цьому розвивається самосвідомість і
самореалізується особистість.
Принцип - «свобода вміння»
- учні вільно обговорюють
проблеми;
- співпрацюють один з одним,
- а вчитель виступає в ролі
старшого члена колективу,
консультанта, джерела досвіду
Принцип - «свобода вміння»
Учителю:
-недостатньо
процес;
організувати навчальний
- потрібно ще визначити спосіб засвоєння
знань, тобто оприділити види діяльності
учня на уроці.
Основні вимоги до особистісноорієнтованого уроку:
раціональна єдність словесних,
наукових і практичних методів
навчання;
зв'язок з раніше вивченим досвідом,
набутим учнем;
Основні вимоги до особистісно
орієнтованого уроку:
-формування вмінь в учнів самостійно
здобувати знання і застосовувати їх на
практиці;
-заохочення прагнень учнів знаходити свій
спосіб роботи з навчальним матеріалом.
Метою
особистісноорієнтованого уроку є:
- створення умов для виявлення
пізнавальної активності учнів
Засобами досягнення вчителем цієї мети
можуть бути:
використання різних форм та методів
навчальної діяльності, які дозволяють
розкрити суб'єктивний досвід учнів;
створення атмосфери зацікавленості
кожного учня в результатах роботи
всього класу;
стимулювання учнів до висловлювань,
використання різних способів виконання
завдань без побоювань помилитися,
отримати хибну відповідь тощо;
Засобами досягнення вчителем цієї мети
можуть бути:
використання протягом уроку
дидактичного матеріалу, який дозволяє
отримати учневі найбільш значущі для
нього вид та форму змісту навчального
матеріалу;
оцінювання досягнень учня протягом
усього процесу його діяльності, а не
тільки за кінцевим результатом;
Засобами досягнення вчителем цієї мети
можуть бути:
заохочення прагнень учня знаходити свій
спосіб роботи;
аналізувати протягом уроку роботи інших
учнів; вибирати та засвоювати найбільш
раціональні з них;
створення на уроці педагогічних ситуацій
спілкування, які б дозволяли кожному учневі
виявляти ініціативу, самостійність, виборність у
справах роботи;
створення обстановки для природного
самовираження учня.
Технологія
особистісноорієнтованогоуроку
Для проведення особистісноорієнтованого уроку вчитель має
оволодіти його основними етапами:
1.
2.
3.
4.
5.
6.
7.
8.
Орієнтації.
Визначення мети.
Проектування.
Організації.
Реалізації.
Контролю.
Коригування.
Оцінювання
1. Етап орієнтації включає:
орієнтацію на позитивну роботу;
орієнтацію на визначення особистісного
досвіду учнів;
пов'язання цього досвіду з проблемами
навчального матеріалу.
2. Етап визначення мети передбачає:
визначення на уроці разом з учнями
значущої мети здійснення тієї діяльності,
яка запланована вчителем (учні повинні
зрозуміти, що може дати робота учням
саме на цьому уроці для складання,
наприклад, тематичного заліку,
державної атестації, свого майбутнього
життя тощо);
визначення показників досягнення
поставлених завдань;
3. Етап проектування включає:
передбачення залучення учнів до
виконання ними випереджальних
завдань;
підготовки повідомлень;
рефератів;
виготовлення та відбору наочності;
складання плану роботи тощо;
Етап організації виконання плану
діяльності передбачає:
Подання можливих варіантів і
способів виконання навчальної
діяльності (усна чи письмова форма,
індивідуальна робота чи робота в
групах, робота з текстом чи з іншими
засобами одержання інформації);
Етап організації виконання плану
діяльності передбачає:
2.Представлення учнями вибору способу
фіксації нового матеріалу (конспект,
схема, таблиця, опора, план, тези,
висновки тощо);
3.Варіативність домашнього завдання
(диференціація за рівнем складності та
способом виконання).
Етап контрольно-оцінювальний:
1.Залучення учнів до контролю за
перебігом навчальної діяльності шляхом
заохочення їх до різних видів контролю,
самоконтролю, взаємоконтролю, роботи
в групах;
2.Участь учнів у виправленні помилок і
недоліків у знаннях, усвідомлення їх
причин шляхом взаємо та самоаналізу;
Етап контрольно-оцінювальний:
3.Надання учням можливості самостійно
або за участі вчителя, інших учнів
порівнювати отримані ним результати з
критеріями стандарту, закладеного у
навчальній програмі;
4.Використання механізмів оцінного
методу (позитивного ставлення до
успіхів школяра);
Етап контрольно-оцінювальний:
5.Використання механізмів оцінного
методу (позитивного ставлення до
успіхів школяра).
6.Оцінювання (виставлення рівневих
оцінок за дванадцятибальною системою
оцінювання навчальних досягнень,
поурочного бала, рейтинг) не тільки
результатів, а й самого процесу
навчання.
6. Заключний етап передбачає:
усвідомлення учнями ситуації
досягнення мети;
відчуття успіху;
підкріплення позитивної мотивації
стосовно власної діяльності.
Методи та засоби психолого-педагогічної
підтримки діяльності учнів
заохочення;
навчально-пізнавальна гра;
створення ситуації успіху;
створення ситуації пізнавального інтересу;
створення проблемної ситуації;
спонукання до пошуку альтернативних
рішень;
виконання творчих завдань;
кооперація учнів;
створення ситуації взаємодопомоги тощо.
Висновок може бути таким: особистісноорієнтоване навчання ЦЕ–
загальнодидактичний принцип
індивідуального підходу до учнів.
Таке твердження ми дослідимо та
пояснимо за допомогою такого факту:
Відомий російський психолог
Л.С. Виготський своє теорією доводить,
що розум будь-якої людини має дві зони
розвитку: А і Б.
Перша зона (А) – це зона актуального
розвитку.
У цю зону потрапляють завдання, які
дитина може виконати сама без
допомоги вчителя.
Друга зона (В) – це зона найближчого
розвитку
Сюди потрапляють завдання, які дитина сама
виконати не може, але може з ними
впоратися з допомогою вчителя.
Зона найближчого розвитку, - це зона
“наступного дня”.
Те, що сьогодні є зона найближчого
розвитку, завтра у процесі навчання повинно
стати зоною актуального розвитку. Учитель
не повинен давати готову інформацію, адже
таке навчання може загальмувати мислення
дитини. А за допомогою вміло підібраних
запитань педагог підводить школяра до
правильної відповіді, розв’язку.
Те, що сьогодні є зоною найближчого
розвитку, завтра у процесі навчання
повинно стати зоною актуального
розвитку.
Учитель не повинен давати готову
інформацію, адже таке навчання може
загальмувати мислення дитини.
А за допомогою вміло підібраних
запитань педагог підводить школяра до
правильної відповіді, розв’язку.
Отже, як бачимо із цього прикладу, щоб
відбулися розвиток і навчання учнів,
завдання повинні потрапляти лише в
зону найближчого розвитку
(за Л.С. Виготським).
Припустимо, що два учні навчались в
одній школі, в одних і тих самих
учителів, закінчили школу з відзнакою,
рівень їхнього розвитку все одно буде
різним.
Ще більше відрізняється розвиток учнів
класу, які згідно з 12- бальною
системою досягли початкового і
високого рівнів.
Тому зрозуміло, що до таких дітей треба
підходити індивідуально, тобто ставити
перед ними різні завдання.
Якщо для цілого класу поставити одне
завдання, то для одних учнів воно
потрапить у зону актуального розвитку,
для інших – у зону найближчого
розвитку.
Отже, одне завдання для всього класу
ставити не бажано і не потрібно, а
здійснювати якісний особистісноорієнтований підхід до навчання та
виховання на практиці нам заважає ряд
причин, зокрема:
Причина 1. Щоб підійти індивідуально
до кожного учня, необхідно знати його
психологічні, фізіологічні та соціальні
особливості.
Лише психологія нараховує кілька
десятків індивідуальних особливостей
особистості. Це різні види уваги, уяви,
мислення, сприйняття, темпераменту,
характеру і т.д.
Пам’ять також поділяється більш ніж
на 10 типів: короткочасна,
довготривала, оперативна, рухова,
зорова, слухова, емоційна, словеснологічна і т.д.;
Причина 2. Виявити всі ці психологічні,
фізіологічні та соціальні особливості
вчитель без допомоги психолога, лікаря,
соціолога не може;
Причина 3.Навіть якщо теоретично
припустити, що в кожної дитини
виявили всі ці особливості, вчитель не
зможе запам’ятати їх у такій кількості
дітей, оскільки він одночасно навчає
свого предмета не один десяток учнів,
кожен з яких має не один десяток таких
особливостей.
Нарешті, якщо вчителю все-таки
вдається запам’ятати всі особливості
кожної дитини, він не зможе підійти
індивідуально тому, що урок триває
всього 40-45 хв, протягом яких
неможливо фізично попрацювати з
кожним учнем класу індивідуально.
Отже, існує суперечність: з одного боку,
вимоги до особистісно-орієнтованого
навчання, а з іншого причини, що
унеможливлюють якісне впровадження
цієї педагогічної технології у навчальновиховний процес.
Який же вихід з ситуації, що склалася ?
Філософія вчить, що джерелом і
рушійними силами будь-якого процесу
(у тому числі й навчального) є
розв’язання суперечностей і тому,
щоб навчальний процес розвивався,
вчителю необхідно вміти виявляти
суперечність навчального процесу, а
також вміти розв’язувати її.
Дана суперечність розв’язується шляхом
диференційованого підходу до учнів.
Диференціація (від лат. Differentia –
різниця, відмінність) – розчленування
цілого на якісно відмінні частини.
Розв’язування таких суперечностей
називається підходом до навчання.
Цей підхід, для прикладу, можна
здійснити таким чином:
Учнів класу розподілити на групи за
рівнем розвитку.
Критерії, якими слід керуватися - це
успішність.
Таких груп, наприклад, може бути
чотири:
низький рівень;
середній рівень;
достатній рівень;
високий рівень.
Зрозуміло, що такий поділ не
аргументується для учнів, для того щоб
у слабшого школяра не сформувалася
занижена самооцінка, а в сильного –
завищена.
Якщо учні однієї з груп підвищують свій
рівень – їх слід перевести до наступної
групи і навпаки.
Для кожної групи пропонуються різні за
ступенем складності завдання.
Диференційований підхід можна
здійснювати при різних формах
навчального процесу: під час уроку,
лабораторного заняття, екскурсії.
Під час проведеного уроку методом бесіди,
запитань слід орієнтувати учнів на певну
групу.
При цьому обов’язково слід враховувати,
щоб запитання було точним, стислим, не
мало елементів підказки.
Під час проведення уроку методом
пояснення, розповіді диференційований
підхід неможливий, оскільки вчитель будує
свою розповідь, орієнтуючись на
середнього учня,
але під час закріплення нового матеріалу
чи пояснення домашнього завдання учням
можна запропонувати різнорівневі
завдання.
Завершальним етапом навчальної
діяльності на уроці є:
усвідомлення ситуації досягнення мети;
переживання ситуації успіху;
підкріплення позитивної мотивації щодо
самої діяльності.
Ситуація успіху досягається тоді, коли
сама дитина визначає цей результат як
успіх.
Усвідомлення ситуації успіху самим
учнем, розуміння її значимості виникає у
суб'єкта після здолання своєї боязкості,
невміння, незнання, психологічного
враження та інших видів труднощів.
Роль “Ситуації успіху” у навчальній
діяльності
За останні роки термін
„Ситуація успіху” став звичним для
педагогів.
Ніхто не заперечує, що саме позитивні
емоції можуть стати для дитини одним
з найважливіших стимулів у навчанні,
але при цьому ми забуваємо про те, що
в педагогів не існує єдиного рецепта чи
правила, як саме створювати ситуації
успіху тому, що це слід на основі
індивідуального підходу, зважено, з
урахуванням багатьох факторів.
Діти прощають багато чого, але не
вибачають байдужість.
За відгуками дітей, найкращі їхні
вчителі вели уроки так, що здавалося,
ніби весь урок вони зайняті саме тобою.
Як цього досягти?
Іноді це „Іскра Божа”,
а частіше – майстерність, доведена до
мистецтва.
Важливо мати на увазі, що навіть
одноразове переживання успіху може
докорінно змінити психологічне
самопочуття дитини.
Ситуація успіху може стати пусковим
механізмом подальшого розвитку
особистості.
Безперечно, переживання успіху навіює
людині впевненість у власних силах.
З`являється бажання знову досягти
добрих результатів, виникає відчуття
внутрішнього благополуччя, що, у свою
чергу, покращує ставлення до
навколишнього світу.
На перший погляд здається, що вчитель,
кілька разів давши учню можливість
відчути успіх, далі вже само собою
забезпечує високий рівень мотивації,
інтересу, пізнавальної активності.
Але може бути й протилежний
результат: постійна успішність здатна
сформувати байдуже ставлення до
навчання.
Крім того, постійне очікування лише
позитивного результату згубно впливає
на розвиток вольових якостей учня:
він ухиляється від подолання
труднощів;
губиться в складних ситуаціях
(навчальних та життєвих);
у його поведінці починає домінувати
мотив „уникнення невдач”.
Досвідчені психологи та педагоги
попереджують про можливість
негативних наслідків пережитого успіху.
Чому ж виникає такий парадокс?
По-перше, успіх, що діставався ціною
незначних зусиль, може призвести до
переоцінки, точніше, до завищеної
оцінки своїх можливостей.
По-друге, за сильним переживанням
будь-якої емоції обов`язково настає
релаксація (розслаблення).
І якщо в цей період запропонувати
людині якусь діяльність, то, швидше за
все, ця діяльність буде менш успішною,
ніж попередня.
По-третє, переживання успіху може бути
потьмареним, якщо результат, важливий
і значимий для самого учня, не буде
адекватно оцінений іншими людьми.
І нарешті:
Емоція успіху не стане сильним
переживанням, якщо результати діяльності
не значимі для її суб`єкта.
Дитина, особливо на початку навчання,
однаково інтенсивно переживає успіх у
„головних” і „неголовних” навчальних
предметах.
Але часто знижують цю інтенсивність:
„12 балів з музики ! Та краще б ти
отримав 12 балів з читання”.
Знижуючи значимості успіху, що
переживається дитиною, ми, дорослі,
впливаємо на формування у дитини
ставлення до навчального процесу в
цілому.
Ось чому, оцінюючи дітей, необхідно
виходити з індивідуальних особливостей
кожного учня.
Просування вперед треба заохочувати,
підбадьорювати, щоб дитина не
відчувала невдачу, порівнюючи свої
результати з раніше встановленими
нормами, особливо якщо вони для неї
недосяжні.
Отже, ситуація успіху у навчальній
діяльності створюється вчителем або ж
психологом.
Як і будь-яку іншу діяльність, навчання
можна уявити у вигляді простого
ланцюжка дій:
1. Установка на діяльність (емоційна
підготовка учнів на вирішення
навчального завдання) – мотиваційний
етап;
2.Забезпечення діяльності (створення
умов для успішного вирішення
навчального завдання) –підготовчий,
робочий етап;
3.Порівняння отриманих результатів з
очікуваними (усвідомлення ставлення до
результатів своєї навчальної праці) –
результативний етап.
Отже, якщо ситуація успіху створюється
вчителем послідовно і свідомо, її
3.Порівняння отриманих результатів з
очікуваними (усвідомлення ставлення
до результатів своєї навчальної праці) –
результативний етап.
Отже, якщо ситуація успіху створюється
вчителем послідовно і свідомо, її
структура повинна врахувати всі
перелічені компоненти.
Створення ситуації успіху на
мотиваційному етапі навчальної
діяльності
Дослідження психологів свідчать, що рівень
засвоєння людиною знань істотно залежить
від рівня сформованості її мотивації
навчитися.
Тож давайте проаналізуємо, як провести
мотиваційний етап уроку так, щоб створити
ситуацію успіху для того учня.
Перед учителем стоїть завдання:
сформувати в учня настанову на
успішне виконання завдання
Інакше кажучи, вчитель повинен
сформувати в учнів мотив досягнення
мети.
Але при цьому вчитель часто
зустрічається з неадекватною
реакцією учнівського колективу:
1.Хтось уже виконував подібне
завдання, і його результати
виявились невдалими, так що у цієї
категорії учнів уже сформоване
негативне ставлення на успішне
виконання завдання.
2.Інша група учнів не стикалась з
такою роботою, тому вони не знають,
чого можна очікувати від майбутньої
діяльності.
3.Третя група, яка виконувала потрібні
завдання і успішно з ними впоралася,
знаходиться у стані мобілізації, готова
виконувати навчальне завдання.
Зрозуміло, що найлегше вчителю буде
працювати з учнями третьої групи, де
необхідно лише активізувати позитивні
емоції, які діти пережили раніше.
У другої групи учнів слід передбачити
емоційну реакцію, намалювати
перспективу вдалого виконання
завдання, пов`язавши її з тими чи
іншими умовами діяльності, які в
минулому забезпечували успіх.
Найбільш клопітною буде робота
першою групою учнів.
Перш за все доведеться нейтралізувати
спогади про невдачу в попередній
діяльності, а потім створити перспективу
для нової.
Зробити це можна, наприклад, так:
дати завдання учневі попрацювати над
своїми помилками, або повідомити його,
що завдання для нього змінено
порівняно з попереднім і т. д.
Учитель може запропонувати різні
варіанти мотивів досягнення ситуації
успіху:
прагнення самостійно розв`язати цікаві
задачі;
завоювати авторитет у своїх товаришів;
стати першим;
розглядати свою діяльність з точки зору
її корисності для інших людей;
встановити нові контакти між
товаришами у ході виконання завдання
тощо.
Отже, на етапі мотивації навчальної
діяльності учитель організовує певні
ситуації з метою активізувати чи
нейтралізувати емоції для наступної
діяльності
На етапі мотивації створення ситуації
успіху більшою мірою визначається
психологічними аспектами.
Тут доречним буде використання в
роботі вчителя таких психологопедагогічних прийомів, як:
Ефект Розенталя, або „Ефект
навіювання”: „Ти це можеш”, „Тобі це
вдається” тощо.
Якщо педагог буде переконувати учнів
у реальності успіху, то успіх прийде.
Англійський учений Стоуенс довів, що
учні, яких заохочували, досягли значно
більших успіхів, ніж ті, кого ніяк не
заохочували.
Прийом „Емоційне погладжування” –
це констатація будь-якого факту успіху,
прищеплювання дитині віри в себе,
відкритість учителя для довіри і співчуття.
◦ Прийом „Анонсування” –
репетиція майбутньої дії, яка створює
психологічний настрій на успіх перед
класом.
Це можуть бути додаткові індивідуальні
заняття з окремими учнями чи
заздалегідь оголошенні запитання
самостійної роботи.
Прийом „Шикуйсь!” містить такі кроки:
психологічна атака;
емоційне блокування;
вибір головного напрямку;
вибір рівних можливостей;
несподіване порівняння;
стабілізація.
Цей прийом полягає в тому, щоб:
учителем блокувалось припущення на
невдачу в діяльності учня;
відволікалася увага школяра від
чергового неуспіху;
вчитель повинен знайти той напрямок
діяльності, яким учень зможе
реалізувати себе набагато краще, тим
самим забезпечити його на успіх, на
стабільність у навчанні.
Розглянемо деякі
алгоритми створення ситуацій успіху та
методику їх реалізації:
Прийом „Даю шанс” – це заздалегідь
підготовлена вчителем ситуація, в якій
учень отримує можливість зненацька
для себе розкрити свої можливості.
Прийом “ Зняття страху”-
допомогає перебороти невпевненість у
власних силах (Люди вчаться на своїх
помилках і знаходять інші шляхи
вирішення проблем).
Прийом “Авансування успішного
результату” –
допомогає вчителю висловити тверду
переконаніність у тому, що його учень
обов’язково впорається з поставленим
завданням.
Це, в свою чергу, переконує дитину у
своїх силах і можливостях.
“У тебе обов’язково вийде”, “Я навіть не
сумніваюсь у позитивному результаті” і
т. д.
Прийом “Прихований інструктаж”
Допомагає дитині уникнути поразки.
Досягається шляхом побажання,
наприклад:
Можливо краще почати з ...,
Виконуючи роботу не забудьте про ...
Прийом “Внесення мотиву”.
Показує дитині заради чого, кого
здійснюється ця діяльність, кому буде
добре після виконання, наприклад, “Без
твоєї допомоги твоїм друзям не
впоратись...” тощо.
Прийом “Персональна винятковість.”
Визначає важливість зусиль дитини в
діяльності, що здійснюється або
здійснюватиметься, наприклад:
Тільки ти міг би…
Тільки тобі і можу доручити… і т.п.
Прийом “Висока оцінка деталі”.
Допомагає емоційно пережити не
результат в цілому, а якої її окремої
деталі:
Найбільше мені сподобалось у твоїй
роботі…
Найбільше тобі вдалося…
Прийом „Еврика”.
Створюються умови, за яких дитина,
виконуючи навчальне завдання,
несподівано відкриває в собі невідомі
досі здібності.
Завдання вчителя – помітити це глибоко
особисте відкриття, всіляко підтримати
дитину, поставити нову мету і надихнути
на її досягнення.
Допомога вчителя у створенні ситуації
відкриття має бути ненав`язливою,
прихованою.
Створюючи ситуації успіху на етапі
організації навчальної діяльності, слід
пам`ятати кілька основних правил:
у кожній дитині є задатки, які можуть
розвинутися у здібності;
Побачити їх, відчути, розвити – це
справа педагога;
ставлення до дитини як до рівної, як до
себе, спілкування, що повністю включає
грубість, різкість, образливий тон, має
стати обов`язковою нормою всієї
педагогічної діяльності;
Ставлення до дитини:
як до рівної,
як до себе,
спілкування, що повністю виключає:
- грубість,
- різкість,
- образливий тон
має стати обов`язковою нормою всієї
педагогічної діяльності;
чим більше напрямків діяльності, в яких
бере участь дитина, тим більше в неї
можливостей знайти себе;
кількість і різноманітність ситуацій і
обставин, в тому числі і штучно
створених, у які може потрапити
дитина, визначають шляхи її сьогодення
і віддаленого інтересу та можливі шляхи
успіху.
ТИПИ УСПІХУ:
Неочікувана радість – це почуття
задоволення від того, що результати
діяльності учня перевершили його
очікування.
З педагогічної та психологічної точки
зору – це результат продуманої,
підготовленої діяльності вчителя.
Спільна радість – полягає в тому, щоб учень
досяг необхідної для себе реакції колективу.
Вона може бути підготовленою вчителем
або спонтаною.
Спільною радістю вважають тільки ті реакції
колективу, які дають можливість дитині
відчутні себе задоволеним, стимулюють її
зусиля.
Це, перш за все, має бути емоційний відгук
оточуючих на успіх члена свого колективу.
Важливо, щоб у досягненнях кожного
школяра всі бачили результати своєї
праці, а сама дитина розуміла, що її
радість – це радість підтримки,
отримання статусу „свій серед своїх”.
Зрештою у тому, як реагує дитячий
колектив на успіхи або невдачі своїх
учителів, виявляється його моральна
сутність.
Радість пізнання – це радість пізнання
нового, хоча вона по своїй суті
альтруїстична (виникає на основі
допомоги, підтримки інших людей).
Пізнання спираїться на самоосвіту й
самопізнання.
Така радість не може вирости на
пустому місці, появитися без серйозних
причин. Це слід клопіткої роботи
учителя –учня-учнів.
ВИСНОВОК:
1.Ситуація успіху досягається тоді, коли
сама дитина визначає цей результат як
успіх.
2 Усвідомлення ситуації успіху самим
учнем, розуміння її значимості виникає у
школяра після здолання своєї боязкості,
невміння, незнання, психологічного
враження та інших видів труднощів.
3. Завдання педагога :
допомогти особистості дитини зрости в
успіху;
дати відчути радість від здолання
труднощів;
дати зрозуміти, що задарма в житті в
житті нічого не дається, скрізь необхідно
докласти зусиль.
І успіх буде еквівалентним витраченим
зусиллям.
ШАНОВНІ КОЛЕГИ !
Дайте, будь ласка, відповідь на такі
запитання:
1.Ваше ставлення до технології “Створення
ситуації успіху”.
2.Як Ви оцінюєте стан “Створення ситуації
успіху у Вашому навчальному закладі”.
3.Які ще методичні рекомендації, ідеї,
міркування щодо “Створення ситуації успіху”,
Ви можете запропонувати учасникам нашого
семінару ?
ВДЯЧНІ ВАМ ЗА ВІДВЕРТІСТЬ, ЗА ПОРАДИ
Slide 6
Створення ситуації успіху
та шляхи її реалізації
на уроці як складової якості
навчально-виховного процесу
Мета: Удосконалити методику
створення ситуації успіху та шляхів
її реалізації на уроці як стежки, що
веде до того куточка дитячого
серця, в якому горить вогник
бажання бути гарним.
На
відміну від традиційного розуміння
освіти як суми знань та навичок, нині освіту
починають розглядати як процес
становлення особистості .
Причому особистості, здатної до:
самоосвіти,
саморозвитку,
самовдосконалення,
яка вміє використовувати набуті знання,
яка прагне реалізувати себе,
спроможна змінити на краще своє життя,
життя своєї держави.
Алгоритм
створення та досягнення ситуації успіху
твердження про “Ситуацію успіху”;
особистісно-орієнтований підхід у справі
навчання та виховання - основа педагогічної
технології “Створення ситуації успіху”;
роль “Ситуації успіху” у навчальній діяльності;
створення “Ситуації успіху” на мотиваційному
етапі навчальної діяльності;
психолого-педагогічні прийоми при створенні
“Ситуації успіху”;
методика реалізації “Ситуації успіху”;
Виходячи із Положень Закону України “Про
освіту” завдання школи сьогодні полягає в
тому, щоб:
Виховувати в учнів здатність:
долати життєві труднощі;
самостійно приймати рішення;
розвивати себе як особистість, здатну:
робити вибір і контролювати своє життя;
брати на себе відповідальність за свої дії;
захищати себе і свої життєві цінності;
діяти відповідно до них;
піклуватись про інших;
Завдання вчителів:
прищепити учням потребу до здобуття
знань;
створити такі умови, щоб процес
здобуття знань був для них цікавим,
потрібним, комфортним;
і тому пріоритетним завданням вчителя
під час навчально-виховної діяльності є
створення ситуації успіху.
Що означає “Ситуація успіху?”
Ситуація успіху - це суб'єктивний
психічний стан задоволення наслідком
своєї фізичної, розумової праці чи
моральної напруги.
Успіх у навчанні - єдине джерело
внутрішніх сил дитини, які породжують
енергію для переборення труднощів,
бажання вчитися.
В.Сухомлинський
Ситуація успіху дарує атмосферу
приязні та взаємодопомоги, впевненості
і захищеності.
Учитель зобов’язаний створити джерело
внутрішніх сил дитини, джерело, яке дає
енергію для подолання труднощів і
формування бажання вчитися.
Використання ситуації успіху має
сприяти підвищенню робочого тонусу,
збільшенню продуктивності навчальної
роботи, а також допомогти учням
усвідомити себе повноцінною
особистістю і, відповідно, забезпечити
успіх у навчанні.
Основою педагогічної технології
“Створення ситуації успіху” є
особистісно-орієнтований підхід у справі
навчання та виховання.
А тому звернемося до рекомендацій
щодо особистісно-орієнтовного підходу
навчання та виховання.
–
Особистісно орієнтоване навчання
це навчання, центром якого є
особистість дитини, її самобутність та
самостійність: суб'єктивний досвід
кожного спочатку розкривається, а
потім узгоджується зі змістом освіти.
Визнання учня ключовою фігурою
всього освітнього процесу – це і є
особистісно орієнтована педагогіка.
У свідомості учня це має такий
вигляд: «Все, що я пізнаю, я знаю,
для чого мені потрібно і де я можу ці
знання застосувати».
Для педагога - це прагнення знайти
розумний баланс між знаннями,
уміннями та навичками учня.
Сучасність вимагає навчити учнів:
- самостійно та творчо розв'язувати
проблеми;
- шукати нову інформацію й робити
висновки, а не подавати дітям готові
знання.
В особистісно-орієнтованому підході
вчителю насамперед потрібен високий
рівень педагогічної майстерності, який
базується на розвитку:
дидактичних;
організаторських;
комунікативних;
науково-пізнавальних;
емоційних;
та поведінкових компонентностей;
-
-
Цілі особистісно орієнтованого
навчання полягають у тому, щоб:
визначити життєвий досвід кожного
учня;
його пізнавальні здібності;
рівень інтелекту;
інтереси, які спочатку треба розкрити,
а потім розвинути у навчальному
процесі;
Цілі особистісно орієнтованого навчання
полягають у тому, щоб:
Формувати позитивну мотивацію учнів до:
-
пізнавальної діяльності;
-
потребу в самопізнанні;
-
потребу в самореалізаціїї;
-
та потребу у самовдосконаленні школярів;
Цілі особистісно орієнтованого навчання
полягають у тому, щоб:
Озброїти учнів механізмом:
адаптації;
саморегуляції;
самозахисту;
самовиховання;
Цілі особистісно орієнтованого навчання
полягають у тому, щоб:
Розвинути індивідуальні позитивні
здібності кожного школяра;
Сформувати культуру життєдіяльності
максимально виявити і використати
індивідуальний досвід учня;
Правильно визначати лінії поведінки.
Основні принципи
особистісно-орієнтованого
навчання:
1. Принцип «розвивальної допомоги»
не робити за учня;
не вказувати йому, що робити,
а допомогти пробувати власні сили і власну
активність;
потрібно добитись, щоб учень сам обирав
рішення і відповідав за них.
Звідси - не потрібно подавати готові
знання, а створити умови, в яких
виявляється:
-
власна пізнавальна активність учня;
-
і він визначить для себе цілі, зміст та
методи роботи, власні цінності.
-
Навчання повинно бути дослідницьким
Це час, протягом якого діти вчаться:
самостійно діяти;
- дискутувати;
- приймати рішення.
-
При цьому розвивається самосвідомість і
самореалізується особистість.
Принцип - «свобода вміння»
- учні вільно обговорюють
проблеми;
- співпрацюють один з одним,
- а вчитель виступає в ролі
старшого члена колективу,
консультанта, джерела досвіду
Принцип - «свобода вміння»
Учителю:
-недостатньо
процес;
організувати навчальний
- потрібно ще визначити спосіб засвоєння
знань, тобто оприділити види діяльності
учня на уроці.
Основні вимоги до особистісноорієнтованого уроку:
раціональна єдність словесних,
наукових і практичних методів
навчання;
зв'язок з раніше вивченим досвідом,
набутим учнем;
Основні вимоги до особистісно
орієнтованого уроку:
-формування вмінь в учнів самостійно
здобувати знання і застосовувати їх на
практиці;
-заохочення прагнень учнів знаходити свій
спосіб роботи з навчальним матеріалом.
Метою
особистісноорієнтованого уроку є:
- створення умов для виявлення
пізнавальної активності учнів
Засобами досягнення вчителем цієї мети
можуть бути:
використання різних форм та методів
навчальної діяльності, які дозволяють
розкрити суб'єктивний досвід учнів;
створення атмосфери зацікавленості
кожного учня в результатах роботи
всього класу;
стимулювання учнів до висловлювань,
використання різних способів виконання
завдань без побоювань помилитися,
отримати хибну відповідь тощо;
Засобами досягнення вчителем цієї мети
можуть бути:
використання протягом уроку
дидактичного матеріалу, який дозволяє
отримати учневі найбільш значущі для
нього вид та форму змісту навчального
матеріалу;
оцінювання досягнень учня протягом
усього процесу його діяльності, а не
тільки за кінцевим результатом;
Засобами досягнення вчителем цієї мети
можуть бути:
заохочення прагнень учня знаходити свій
спосіб роботи;
аналізувати протягом уроку роботи інших
учнів; вибирати та засвоювати найбільш
раціональні з них;
створення на уроці педагогічних ситуацій
спілкування, які б дозволяли кожному учневі
виявляти ініціативу, самостійність, виборність у
справах роботи;
створення обстановки для природного
самовираження учня.
Технологія
особистісноорієнтованогоуроку
Для проведення особистісноорієнтованого уроку вчитель має
оволодіти його основними етапами:
1.
2.
3.
4.
5.
6.
7.
8.
Орієнтації.
Визначення мети.
Проектування.
Організації.
Реалізації.
Контролю.
Коригування.
Оцінювання
1. Етап орієнтації включає:
орієнтацію на позитивну роботу;
орієнтацію на визначення особистісного
досвіду учнів;
пов'язання цього досвіду з проблемами
навчального матеріалу.
2. Етап визначення мети передбачає:
визначення на уроці разом з учнями
значущої мети здійснення тієї діяльності,
яка запланована вчителем (учні повинні
зрозуміти, що може дати робота учням
саме на цьому уроці для складання,
наприклад, тематичного заліку,
державної атестації, свого майбутнього
життя тощо);
визначення показників досягнення
поставлених завдань;
3. Етап проектування включає:
передбачення залучення учнів до
виконання ними випереджальних
завдань;
підготовки повідомлень;
рефератів;
виготовлення та відбору наочності;
складання плану роботи тощо;
Етап організації виконання плану
діяльності передбачає:
Подання можливих варіантів і
способів виконання навчальної
діяльності (усна чи письмова форма,
індивідуальна робота чи робота в
групах, робота з текстом чи з іншими
засобами одержання інформації);
Етап організації виконання плану
діяльності передбачає:
2.Представлення учнями вибору способу
фіксації нового матеріалу (конспект,
схема, таблиця, опора, план, тези,
висновки тощо);
3.Варіативність домашнього завдання
(диференціація за рівнем складності та
способом виконання).
Етап контрольно-оцінювальний:
1.Залучення учнів до контролю за
перебігом навчальної діяльності шляхом
заохочення їх до різних видів контролю,
самоконтролю, взаємоконтролю, роботи
в групах;
2.Участь учнів у виправленні помилок і
недоліків у знаннях, усвідомлення їх
причин шляхом взаємо та самоаналізу;
Етап контрольно-оцінювальний:
3.Надання учням можливості самостійно
або за участі вчителя, інших учнів
порівнювати отримані ним результати з
критеріями стандарту, закладеного у
навчальній програмі;
4.Використання механізмів оцінного
методу (позитивного ставлення до
успіхів школяра);
Етап контрольно-оцінювальний:
5.Використання механізмів оцінного
методу (позитивного ставлення до
успіхів школяра).
6.Оцінювання (виставлення рівневих
оцінок за дванадцятибальною системою
оцінювання навчальних досягнень,
поурочного бала, рейтинг) не тільки
результатів, а й самого процесу
навчання.
6. Заключний етап передбачає:
усвідомлення учнями ситуації
досягнення мети;
відчуття успіху;
підкріплення позитивної мотивації
стосовно власної діяльності.
Методи та засоби психолого-педагогічної
підтримки діяльності учнів
заохочення;
навчально-пізнавальна гра;
створення ситуації успіху;
створення ситуації пізнавального інтересу;
створення проблемної ситуації;
спонукання до пошуку альтернативних
рішень;
виконання творчих завдань;
кооперація учнів;
створення ситуації взаємодопомоги тощо.
Висновок може бути таким: особистісноорієнтоване навчання ЦЕ–
загальнодидактичний принцип
індивідуального підходу до учнів.
Таке твердження ми дослідимо та
пояснимо за допомогою такого факту:
Відомий російський психолог
Л.С. Виготський своє теорією доводить,
що розум будь-якої людини має дві зони
розвитку: А і Б.
Перша зона (А) – це зона актуального
розвитку.
У цю зону потрапляють завдання, які
дитина може виконати сама без
допомоги вчителя.
Друга зона (В) – це зона найближчого
розвитку
Сюди потрапляють завдання, які дитина сама
виконати не може, але може з ними
впоратися з допомогою вчителя.
Зона найближчого розвитку, - це зона
“наступного дня”.
Те, що сьогодні є зона найближчого
розвитку, завтра у процесі навчання повинно
стати зоною актуального розвитку. Учитель
не повинен давати готову інформацію, адже
таке навчання може загальмувати мислення
дитини. А за допомогою вміло підібраних
запитань педагог підводить школяра до
правильної відповіді, розв’язку.
Те, що сьогодні є зоною найближчого
розвитку, завтра у процесі навчання
повинно стати зоною актуального
розвитку.
Учитель не повинен давати готову
інформацію, адже таке навчання може
загальмувати мислення дитини.
А за допомогою вміло підібраних
запитань педагог підводить школяра до
правильної відповіді, розв’язку.
Отже, як бачимо із цього прикладу, щоб
відбулися розвиток і навчання учнів,
завдання повинні потрапляти лише в
зону найближчого розвитку
(за Л.С. Виготським).
Припустимо, що два учні навчались в
одній школі, в одних і тих самих
учителів, закінчили школу з відзнакою,
рівень їхнього розвитку все одно буде
різним.
Ще більше відрізняється розвиток учнів
класу, які згідно з 12- бальною
системою досягли початкового і
високого рівнів.
Тому зрозуміло, що до таких дітей треба
підходити індивідуально, тобто ставити
перед ними різні завдання.
Якщо для цілого класу поставити одне
завдання, то для одних учнів воно
потрапить у зону актуального розвитку,
для інших – у зону найближчого
розвитку.
Отже, одне завдання для всього класу
ставити не бажано і не потрібно, а
здійснювати якісний особистісноорієнтований підхід до навчання та
виховання на практиці нам заважає ряд
причин, зокрема:
Причина 1. Щоб підійти індивідуально
до кожного учня, необхідно знати його
психологічні, фізіологічні та соціальні
особливості.
Лише психологія нараховує кілька
десятків індивідуальних особливостей
особистості. Це різні види уваги, уяви,
мислення, сприйняття, темпераменту,
характеру і т.д.
Пам’ять також поділяється більш ніж
на 10 типів: короткочасна,
довготривала, оперативна, рухова,
зорова, слухова, емоційна, словеснологічна і т.д.;
Причина 2. Виявити всі ці психологічні,
фізіологічні та соціальні особливості
вчитель без допомоги психолога, лікаря,
соціолога не може;
Причина 3.Навіть якщо теоретично
припустити, що в кожної дитини
виявили всі ці особливості, вчитель не
зможе запам’ятати їх у такій кількості
дітей, оскільки він одночасно навчає
свого предмета не один десяток учнів,
кожен з яких має не один десяток таких
особливостей.
Нарешті, якщо вчителю все-таки
вдається запам’ятати всі особливості
кожної дитини, він не зможе підійти
індивідуально тому, що урок триває
всього 40-45 хв, протягом яких
неможливо фізично попрацювати з
кожним учнем класу індивідуально.
Отже, існує суперечність: з одного боку,
вимоги до особистісно-орієнтованого
навчання, а з іншого причини, що
унеможливлюють якісне впровадження
цієї педагогічної технології у навчальновиховний процес.
Який же вихід з ситуації, що склалася ?
Філософія вчить, що джерелом і
рушійними силами будь-якого процесу
(у тому числі й навчального) є
розв’язання суперечностей і тому,
щоб навчальний процес розвивався,
вчителю необхідно вміти виявляти
суперечність навчального процесу, а
також вміти розв’язувати її.
Дана суперечність розв’язується шляхом
диференційованого підходу до учнів.
Диференціація (від лат. Differentia –
різниця, відмінність) – розчленування
цілого на якісно відмінні частини.
Розв’язування таких суперечностей
називається підходом до навчання.
Цей підхід, для прикладу, можна
здійснити таким чином:
Учнів класу розподілити на групи за
рівнем розвитку.
Критерії, якими слід керуватися - це
успішність.
Таких груп, наприклад, може бути
чотири:
низький рівень;
середній рівень;
достатній рівень;
високий рівень.
Зрозуміло, що такий поділ не
аргументується для учнів, для того щоб
у слабшого школяра не сформувалася
занижена самооцінка, а в сильного –
завищена.
Якщо учні однієї з груп підвищують свій
рівень – їх слід перевести до наступної
групи і навпаки.
Для кожної групи пропонуються різні за
ступенем складності завдання.
Диференційований підхід можна
здійснювати при різних формах
навчального процесу: під час уроку,
лабораторного заняття, екскурсії.
Під час проведеного уроку методом бесіди,
запитань слід орієнтувати учнів на певну
групу.
При цьому обов’язково слід враховувати,
щоб запитання було точним, стислим, не
мало елементів підказки.
Під час проведення уроку методом
пояснення, розповіді диференційований
підхід неможливий, оскільки вчитель будує
свою розповідь, орієнтуючись на
середнього учня,
але під час закріплення нового матеріалу
чи пояснення домашнього завдання учням
можна запропонувати різнорівневі
завдання.
Завершальним етапом навчальної
діяльності на уроці є:
усвідомлення ситуації досягнення мети;
переживання ситуації успіху;
підкріплення позитивної мотивації щодо
самої діяльності.
Ситуація успіху досягається тоді, коли
сама дитина визначає цей результат як
успіх.
Усвідомлення ситуації успіху самим
учнем, розуміння її значимості виникає у
суб'єкта після здолання своєї боязкості,
невміння, незнання, психологічного
враження та інших видів труднощів.
Роль “Ситуації успіху” у навчальній
діяльності
За останні роки термін
„Ситуація успіху” став звичним для
педагогів.
Ніхто не заперечує, що саме позитивні
емоції можуть стати для дитини одним
з найважливіших стимулів у навчанні,
але при цьому ми забуваємо про те, що
в педагогів не існує єдиного рецепта чи
правила, як саме створювати ситуації
успіху тому, що це слід на основі
індивідуального підходу, зважено, з
урахуванням багатьох факторів.
Діти прощають багато чого, але не
вибачають байдужість.
За відгуками дітей, найкращі їхні
вчителі вели уроки так, що здавалося,
ніби весь урок вони зайняті саме тобою.
Як цього досягти?
Іноді це „Іскра Божа”,
а частіше – майстерність, доведена до
мистецтва.
Важливо мати на увазі, що навіть
одноразове переживання успіху може
докорінно змінити психологічне
самопочуття дитини.
Ситуація успіху може стати пусковим
механізмом подальшого розвитку
особистості.
Безперечно, переживання успіху навіює
людині впевненість у власних силах.
З`являється бажання знову досягти
добрих результатів, виникає відчуття
внутрішнього благополуччя, що, у свою
чергу, покращує ставлення до
навколишнього світу.
На перший погляд здається, що вчитель,
кілька разів давши учню можливість
відчути успіх, далі вже само собою
забезпечує високий рівень мотивації,
інтересу, пізнавальної активності.
Але може бути й протилежний
результат: постійна успішність здатна
сформувати байдуже ставлення до
навчання.
Крім того, постійне очікування лише
позитивного результату згубно впливає
на розвиток вольових якостей учня:
він ухиляється від подолання
труднощів;
губиться в складних ситуаціях
(навчальних та життєвих);
у його поведінці починає домінувати
мотив „уникнення невдач”.
Досвідчені психологи та педагоги
попереджують про можливість
негативних наслідків пережитого успіху.
Чому ж виникає такий парадокс?
По-перше, успіх, що діставався ціною
незначних зусиль, може призвести до
переоцінки, точніше, до завищеної
оцінки своїх можливостей.
По-друге, за сильним переживанням
будь-якої емоції обов`язково настає
релаксація (розслаблення).
І якщо в цей період запропонувати
людині якусь діяльність, то, швидше за
все, ця діяльність буде менш успішною,
ніж попередня.
По-третє, переживання успіху може бути
потьмареним, якщо результат, важливий
і значимий для самого учня, не буде
адекватно оцінений іншими людьми.
І нарешті:
Емоція успіху не стане сильним
переживанням, якщо результати діяльності
не значимі для її суб`єкта.
Дитина, особливо на початку навчання,
однаково інтенсивно переживає успіх у
„головних” і „неголовних” навчальних
предметах.
Але часто знижують цю інтенсивність:
„12 балів з музики ! Та краще б ти
отримав 12 балів з читання”.
Знижуючи значимості успіху, що
переживається дитиною, ми, дорослі,
впливаємо на формування у дитини
ставлення до навчального процесу в
цілому.
Ось чому, оцінюючи дітей, необхідно
виходити з індивідуальних особливостей
кожного учня.
Просування вперед треба заохочувати,
підбадьорювати, щоб дитина не
відчувала невдачу, порівнюючи свої
результати з раніше встановленими
нормами, особливо якщо вони для неї
недосяжні.
Отже, ситуація успіху у навчальній
діяльності створюється вчителем або ж
психологом.
Як і будь-яку іншу діяльність, навчання
можна уявити у вигляді простого
ланцюжка дій:
1. Установка на діяльність (емоційна
підготовка учнів на вирішення
навчального завдання) – мотиваційний
етап;
2.Забезпечення діяльності (створення
умов для успішного вирішення
навчального завдання) –підготовчий,
робочий етап;
3.Порівняння отриманих результатів з
очікуваними (усвідомлення ставлення до
результатів своєї навчальної праці) –
результативний етап.
Отже, якщо ситуація успіху створюється
вчителем послідовно і свідомо, її
3.Порівняння отриманих результатів з
очікуваними (усвідомлення ставлення
до результатів своєї навчальної праці) –
результативний етап.
Отже, якщо ситуація успіху створюється
вчителем послідовно і свідомо, її
структура повинна врахувати всі
перелічені компоненти.
Створення ситуації успіху на
мотиваційному етапі навчальної
діяльності
Дослідження психологів свідчать, що рівень
засвоєння людиною знань істотно залежить
від рівня сформованості її мотивації
навчитися.
Тож давайте проаналізуємо, як провести
мотиваційний етап уроку так, щоб створити
ситуацію успіху для того учня.
Перед учителем стоїть завдання:
сформувати в учня настанову на
успішне виконання завдання
Інакше кажучи, вчитель повинен
сформувати в учнів мотив досягнення
мети.
Але при цьому вчитель часто
зустрічається з неадекватною
реакцією учнівського колективу:
1.Хтось уже виконував подібне
завдання, і його результати
виявились невдалими, так що у цієї
категорії учнів уже сформоване
негативне ставлення на успішне
виконання завдання.
2.Інша група учнів не стикалась з
такою роботою, тому вони не знають,
чого можна очікувати від майбутньої
діяльності.
3.Третя група, яка виконувала потрібні
завдання і успішно з ними впоралася,
знаходиться у стані мобілізації, готова
виконувати навчальне завдання.
Зрозуміло, що найлегше вчителю буде
працювати з учнями третьої групи, де
необхідно лише активізувати позитивні
емоції, які діти пережили раніше.
У другої групи учнів слід передбачити
емоційну реакцію, намалювати
перспективу вдалого виконання
завдання, пов`язавши її з тими чи
іншими умовами діяльності, які в
минулому забезпечували успіх.
Найбільш клопітною буде робота
першою групою учнів.
Перш за все доведеться нейтралізувати
спогади про невдачу в попередній
діяльності, а потім створити перспективу
для нової.
Зробити це можна, наприклад, так:
дати завдання учневі попрацювати над
своїми помилками, або повідомити його,
що завдання для нього змінено
порівняно з попереднім і т. д.
Учитель може запропонувати різні
варіанти мотивів досягнення ситуації
успіху:
прагнення самостійно розв`язати цікаві
задачі;
завоювати авторитет у своїх товаришів;
стати першим;
розглядати свою діяльність з точки зору
її корисності для інших людей;
встановити нові контакти між
товаришами у ході виконання завдання
тощо.
Отже, на етапі мотивації навчальної
діяльності учитель організовує певні
ситуації з метою активізувати чи
нейтралізувати емоції для наступної
діяльності
На етапі мотивації створення ситуації
успіху більшою мірою визначається
психологічними аспектами.
Тут доречним буде використання в
роботі вчителя таких психологопедагогічних прийомів, як:
Ефект Розенталя, або „Ефект
навіювання”: „Ти це можеш”, „Тобі це
вдається” тощо.
Якщо педагог буде переконувати учнів
у реальності успіху, то успіх прийде.
Англійський учений Стоуенс довів, що
учні, яких заохочували, досягли значно
більших успіхів, ніж ті, кого ніяк не
заохочували.
Прийом „Емоційне погладжування” –
це констатація будь-якого факту успіху,
прищеплювання дитині віри в себе,
відкритість учителя для довіри і співчуття.
◦ Прийом „Анонсування” –
репетиція майбутньої дії, яка створює
психологічний настрій на успіх перед
класом.
Це можуть бути додаткові індивідуальні
заняття з окремими учнями чи
заздалегідь оголошенні запитання
самостійної роботи.
Прийом „Шикуйсь!” містить такі кроки:
психологічна атака;
емоційне блокування;
вибір головного напрямку;
вибір рівних можливостей;
несподіване порівняння;
стабілізація.
Цей прийом полягає в тому, щоб:
учителем блокувалось припущення на
невдачу в діяльності учня;
відволікалася увага школяра від
чергового неуспіху;
вчитель повинен знайти той напрямок
діяльності, яким учень зможе
реалізувати себе набагато краще, тим
самим забезпечити його на успіх, на
стабільність у навчанні.
Розглянемо деякі
алгоритми створення ситуацій успіху та
методику їх реалізації:
Прийом „Даю шанс” – це заздалегідь
підготовлена вчителем ситуація, в якій
учень отримує можливість зненацька
для себе розкрити свої можливості.
Прийом “ Зняття страху”-
допомогає перебороти невпевненість у
власних силах (Люди вчаться на своїх
помилках і знаходять інші шляхи
вирішення проблем).
Прийом “Авансування успішного
результату” –
допомогає вчителю висловити тверду
переконаніність у тому, що його учень
обов’язково впорається з поставленим
завданням.
Це, в свою чергу, переконує дитину у
своїх силах і можливостях.
“У тебе обов’язково вийде”, “Я навіть не
сумніваюсь у позитивному результаті” і
т. д.
Прийом “Прихований інструктаж”
Допомагає дитині уникнути поразки.
Досягається шляхом побажання,
наприклад:
Можливо краще почати з ...,
Виконуючи роботу не забудьте про ...
Прийом “Внесення мотиву”.
Показує дитині заради чого, кого
здійснюється ця діяльність, кому буде
добре після виконання, наприклад, “Без
твоєї допомоги твоїм друзям не
впоратись...” тощо.
Прийом “Персональна винятковість.”
Визначає важливість зусиль дитини в
діяльності, що здійснюється або
здійснюватиметься, наприклад:
Тільки ти міг би…
Тільки тобі і можу доручити… і т.п.
Прийом “Висока оцінка деталі”.
Допомагає емоційно пережити не
результат в цілому, а якої її окремої
деталі:
Найбільше мені сподобалось у твоїй
роботі…
Найбільше тобі вдалося…
Прийом „Еврика”.
Створюються умови, за яких дитина,
виконуючи навчальне завдання,
несподівано відкриває в собі невідомі
досі здібності.
Завдання вчителя – помітити це глибоко
особисте відкриття, всіляко підтримати
дитину, поставити нову мету і надихнути
на її досягнення.
Допомога вчителя у створенні ситуації
відкриття має бути ненав`язливою,
прихованою.
Створюючи ситуації успіху на етапі
організації навчальної діяльності, слід
пам`ятати кілька основних правил:
у кожній дитині є задатки, які можуть
розвинутися у здібності;
Побачити їх, відчути, розвити – це
справа педагога;
ставлення до дитини як до рівної, як до
себе, спілкування, що повністю включає
грубість, різкість, образливий тон, має
стати обов`язковою нормою всієї
педагогічної діяльності;
Ставлення до дитини:
як до рівної,
як до себе,
спілкування, що повністю виключає:
- грубість,
- різкість,
- образливий тон
має стати обов`язковою нормою всієї
педагогічної діяльності;
чим більше напрямків діяльності, в яких
бере участь дитина, тим більше в неї
можливостей знайти себе;
кількість і різноманітність ситуацій і
обставин, в тому числі і штучно
створених, у які може потрапити
дитина, визначають шляхи її сьогодення
і віддаленого інтересу та можливі шляхи
успіху.
ТИПИ УСПІХУ:
Неочікувана радість – це почуття
задоволення від того, що результати
діяльності учня перевершили його
очікування.
З педагогічної та психологічної точки
зору – це результат продуманої,
підготовленої діяльності вчителя.
Спільна радість – полягає в тому, щоб учень
досяг необхідної для себе реакції колективу.
Вона може бути підготовленою вчителем
або спонтаною.
Спільною радістю вважають тільки ті реакції
колективу, які дають можливість дитині
відчутні себе задоволеним, стимулюють її
зусиля.
Це, перш за все, має бути емоційний відгук
оточуючих на успіх члена свого колективу.
Важливо, щоб у досягненнях кожного
школяра всі бачили результати своєї
праці, а сама дитина розуміла, що її
радість – це радість підтримки,
отримання статусу „свій серед своїх”.
Зрештою у тому, як реагує дитячий
колектив на успіхи або невдачі своїх
учителів, виявляється його моральна
сутність.
Радість пізнання – це радість пізнання
нового, хоча вона по своїй суті
альтруїстична (виникає на основі
допомоги, підтримки інших людей).
Пізнання спираїться на самоосвіту й
самопізнання.
Така радість не може вирости на
пустому місці, появитися без серйозних
причин. Це слід клопіткої роботи
учителя –учня-учнів.
ВИСНОВОК:
1.Ситуація успіху досягається тоді, коли
сама дитина визначає цей результат як
успіх.
2 Усвідомлення ситуації успіху самим
учнем, розуміння її значимості виникає у
школяра після здолання своєї боязкості,
невміння, незнання, психологічного
враження та інших видів труднощів.
3. Завдання педагога :
допомогти особистості дитини зрости в
успіху;
дати відчути радість від здолання
труднощів;
дати зрозуміти, що задарма в житті в
житті нічого не дається, скрізь необхідно
докласти зусиль.
І успіх буде еквівалентним витраченим
зусиллям.
ШАНОВНІ КОЛЕГИ !
Дайте, будь ласка, відповідь на такі
запитання:
1.Ваше ставлення до технології “Створення
ситуації успіху”.
2.Як Ви оцінюєте стан “Створення ситуації
успіху у Вашому навчальному закладі”.
3.Які ще методичні рекомендації, ідеї,
міркування щодо “Створення ситуації успіху”,
Ви можете запропонувати учасникам нашого
семінару ?
ВДЯЧНІ ВАМ ЗА ВІДВЕРТІСТЬ, ЗА ПОРАДИ
Slide 7
Створення ситуації успіху
та шляхи її реалізації
на уроці як складової якості
навчально-виховного процесу
Мета: Удосконалити методику
створення ситуації успіху та шляхів
її реалізації на уроці як стежки, що
веде до того куточка дитячого
серця, в якому горить вогник
бажання бути гарним.
На
відміну від традиційного розуміння
освіти як суми знань та навичок, нині освіту
починають розглядати як процес
становлення особистості .
Причому особистості, здатної до:
самоосвіти,
саморозвитку,
самовдосконалення,
яка вміє використовувати набуті знання,
яка прагне реалізувати себе,
спроможна змінити на краще своє життя,
життя своєї держави.
Алгоритм
створення та досягнення ситуації успіху
твердження про “Ситуацію успіху”;
особистісно-орієнтований підхід у справі
навчання та виховання - основа педагогічної
технології “Створення ситуації успіху”;
роль “Ситуації успіху” у навчальній діяльності;
створення “Ситуації успіху” на мотиваційному
етапі навчальної діяльності;
психолого-педагогічні прийоми при створенні
“Ситуації успіху”;
методика реалізації “Ситуації успіху”;
Виходячи із Положень Закону України “Про
освіту” завдання школи сьогодні полягає в
тому, щоб:
Виховувати в учнів здатність:
долати життєві труднощі;
самостійно приймати рішення;
розвивати себе як особистість, здатну:
робити вибір і контролювати своє життя;
брати на себе відповідальність за свої дії;
захищати себе і свої життєві цінності;
діяти відповідно до них;
піклуватись про інших;
Завдання вчителів:
прищепити учням потребу до здобуття
знань;
створити такі умови, щоб процес
здобуття знань був для них цікавим,
потрібним, комфортним;
і тому пріоритетним завданням вчителя
під час навчально-виховної діяльності є
створення ситуації успіху.
Що означає “Ситуація успіху?”
Ситуація успіху - це суб'єктивний
психічний стан задоволення наслідком
своєї фізичної, розумової праці чи
моральної напруги.
Успіх у навчанні - єдине джерело
внутрішніх сил дитини, які породжують
енергію для переборення труднощів,
бажання вчитися.
В.Сухомлинський
Ситуація успіху дарує атмосферу
приязні та взаємодопомоги, впевненості
і захищеності.
Учитель зобов’язаний створити джерело
внутрішніх сил дитини, джерело, яке дає
енергію для подолання труднощів і
формування бажання вчитися.
Використання ситуації успіху має
сприяти підвищенню робочого тонусу,
збільшенню продуктивності навчальної
роботи, а також допомогти учням
усвідомити себе повноцінною
особистістю і, відповідно, забезпечити
успіх у навчанні.
Основою педагогічної технології
“Створення ситуації успіху” є
особистісно-орієнтований підхід у справі
навчання та виховання.
А тому звернемося до рекомендацій
щодо особистісно-орієнтовного підходу
навчання та виховання.
–
Особистісно орієнтоване навчання
це навчання, центром якого є
особистість дитини, її самобутність та
самостійність: суб'єктивний досвід
кожного спочатку розкривається, а
потім узгоджується зі змістом освіти.
Визнання учня ключовою фігурою
всього освітнього процесу – це і є
особистісно орієнтована педагогіка.
У свідомості учня це має такий
вигляд: «Все, що я пізнаю, я знаю,
для чого мені потрібно і де я можу ці
знання застосувати».
Для педагога - це прагнення знайти
розумний баланс між знаннями,
уміннями та навичками учня.
Сучасність вимагає навчити учнів:
- самостійно та творчо розв'язувати
проблеми;
- шукати нову інформацію й робити
висновки, а не подавати дітям готові
знання.
В особистісно-орієнтованому підході
вчителю насамперед потрібен високий
рівень педагогічної майстерності, який
базується на розвитку:
дидактичних;
організаторських;
комунікативних;
науково-пізнавальних;
емоційних;
та поведінкових компонентностей;
-
-
Цілі особистісно орієнтованого
навчання полягають у тому, щоб:
визначити життєвий досвід кожного
учня;
його пізнавальні здібності;
рівень інтелекту;
інтереси, які спочатку треба розкрити,
а потім розвинути у навчальному
процесі;
Цілі особистісно орієнтованого навчання
полягають у тому, щоб:
Формувати позитивну мотивацію учнів до:
-
пізнавальної діяльності;
-
потребу в самопізнанні;
-
потребу в самореалізаціїї;
-
та потребу у самовдосконаленні школярів;
Цілі особистісно орієнтованого навчання
полягають у тому, щоб:
Озброїти учнів механізмом:
адаптації;
саморегуляції;
самозахисту;
самовиховання;
Цілі особистісно орієнтованого навчання
полягають у тому, щоб:
Розвинути індивідуальні позитивні
здібності кожного школяра;
Сформувати культуру життєдіяльності
максимально виявити і використати
індивідуальний досвід учня;
Правильно визначати лінії поведінки.
Основні принципи
особистісно-орієнтованого
навчання:
1. Принцип «розвивальної допомоги»
не робити за учня;
не вказувати йому, що робити,
а допомогти пробувати власні сили і власну
активність;
потрібно добитись, щоб учень сам обирав
рішення і відповідав за них.
Звідси - не потрібно подавати готові
знання, а створити умови, в яких
виявляється:
-
власна пізнавальна активність учня;
-
і він визначить для себе цілі, зміст та
методи роботи, власні цінності.
-
Навчання повинно бути дослідницьким
Це час, протягом якого діти вчаться:
самостійно діяти;
- дискутувати;
- приймати рішення.
-
При цьому розвивається самосвідомість і
самореалізується особистість.
Принцип - «свобода вміння»
- учні вільно обговорюють
проблеми;
- співпрацюють один з одним,
- а вчитель виступає в ролі
старшого члена колективу,
консультанта, джерела досвіду
Принцип - «свобода вміння»
Учителю:
-недостатньо
процес;
організувати навчальний
- потрібно ще визначити спосіб засвоєння
знань, тобто оприділити види діяльності
учня на уроці.
Основні вимоги до особистісноорієнтованого уроку:
раціональна єдність словесних,
наукових і практичних методів
навчання;
зв'язок з раніше вивченим досвідом,
набутим учнем;
Основні вимоги до особистісно
орієнтованого уроку:
-формування вмінь в учнів самостійно
здобувати знання і застосовувати їх на
практиці;
-заохочення прагнень учнів знаходити свій
спосіб роботи з навчальним матеріалом.
Метою
особистісноорієнтованого уроку є:
- створення умов для виявлення
пізнавальної активності учнів
Засобами досягнення вчителем цієї мети
можуть бути:
використання різних форм та методів
навчальної діяльності, які дозволяють
розкрити суб'єктивний досвід учнів;
створення атмосфери зацікавленості
кожного учня в результатах роботи
всього класу;
стимулювання учнів до висловлювань,
використання різних способів виконання
завдань без побоювань помилитися,
отримати хибну відповідь тощо;
Засобами досягнення вчителем цієї мети
можуть бути:
використання протягом уроку
дидактичного матеріалу, який дозволяє
отримати учневі найбільш значущі для
нього вид та форму змісту навчального
матеріалу;
оцінювання досягнень учня протягом
усього процесу його діяльності, а не
тільки за кінцевим результатом;
Засобами досягнення вчителем цієї мети
можуть бути:
заохочення прагнень учня знаходити свій
спосіб роботи;
аналізувати протягом уроку роботи інших
учнів; вибирати та засвоювати найбільш
раціональні з них;
створення на уроці педагогічних ситуацій
спілкування, які б дозволяли кожному учневі
виявляти ініціативу, самостійність, виборність у
справах роботи;
створення обстановки для природного
самовираження учня.
Технологія
особистісноорієнтованогоуроку
Для проведення особистісноорієнтованого уроку вчитель має
оволодіти його основними етапами:
1.
2.
3.
4.
5.
6.
7.
8.
Орієнтації.
Визначення мети.
Проектування.
Організації.
Реалізації.
Контролю.
Коригування.
Оцінювання
1. Етап орієнтації включає:
орієнтацію на позитивну роботу;
орієнтацію на визначення особистісного
досвіду учнів;
пов'язання цього досвіду з проблемами
навчального матеріалу.
2. Етап визначення мети передбачає:
визначення на уроці разом з учнями
значущої мети здійснення тієї діяльності,
яка запланована вчителем (учні повинні
зрозуміти, що може дати робота учням
саме на цьому уроці для складання,
наприклад, тематичного заліку,
державної атестації, свого майбутнього
життя тощо);
визначення показників досягнення
поставлених завдань;
3. Етап проектування включає:
передбачення залучення учнів до
виконання ними випереджальних
завдань;
підготовки повідомлень;
рефератів;
виготовлення та відбору наочності;
складання плану роботи тощо;
Етап організації виконання плану
діяльності передбачає:
Подання можливих варіантів і
способів виконання навчальної
діяльності (усна чи письмова форма,
індивідуальна робота чи робота в
групах, робота з текстом чи з іншими
засобами одержання інформації);
Етап організації виконання плану
діяльності передбачає:
2.Представлення учнями вибору способу
фіксації нового матеріалу (конспект,
схема, таблиця, опора, план, тези,
висновки тощо);
3.Варіативність домашнього завдання
(диференціація за рівнем складності та
способом виконання).
Етап контрольно-оцінювальний:
1.Залучення учнів до контролю за
перебігом навчальної діяльності шляхом
заохочення їх до різних видів контролю,
самоконтролю, взаємоконтролю, роботи
в групах;
2.Участь учнів у виправленні помилок і
недоліків у знаннях, усвідомлення їх
причин шляхом взаємо та самоаналізу;
Етап контрольно-оцінювальний:
3.Надання учням можливості самостійно
або за участі вчителя, інших учнів
порівнювати отримані ним результати з
критеріями стандарту, закладеного у
навчальній програмі;
4.Використання механізмів оцінного
методу (позитивного ставлення до
успіхів школяра);
Етап контрольно-оцінювальний:
5.Використання механізмів оцінного
методу (позитивного ставлення до
успіхів школяра).
6.Оцінювання (виставлення рівневих
оцінок за дванадцятибальною системою
оцінювання навчальних досягнень,
поурочного бала, рейтинг) не тільки
результатів, а й самого процесу
навчання.
6. Заключний етап передбачає:
усвідомлення учнями ситуації
досягнення мети;
відчуття успіху;
підкріплення позитивної мотивації
стосовно власної діяльності.
Методи та засоби психолого-педагогічної
підтримки діяльності учнів
заохочення;
навчально-пізнавальна гра;
створення ситуації успіху;
створення ситуації пізнавального інтересу;
створення проблемної ситуації;
спонукання до пошуку альтернативних
рішень;
виконання творчих завдань;
кооперація учнів;
створення ситуації взаємодопомоги тощо.
Висновок може бути таким: особистісноорієнтоване навчання ЦЕ–
загальнодидактичний принцип
індивідуального підходу до учнів.
Таке твердження ми дослідимо та
пояснимо за допомогою такого факту:
Відомий російський психолог
Л.С. Виготський своє теорією доводить,
що розум будь-якої людини має дві зони
розвитку: А і Б.
Перша зона (А) – це зона актуального
розвитку.
У цю зону потрапляють завдання, які
дитина може виконати сама без
допомоги вчителя.
Друга зона (В) – це зона найближчого
розвитку
Сюди потрапляють завдання, які дитина сама
виконати не може, але може з ними
впоратися з допомогою вчителя.
Зона найближчого розвитку, - це зона
“наступного дня”.
Те, що сьогодні є зона найближчого
розвитку, завтра у процесі навчання повинно
стати зоною актуального розвитку. Учитель
не повинен давати готову інформацію, адже
таке навчання може загальмувати мислення
дитини. А за допомогою вміло підібраних
запитань педагог підводить школяра до
правильної відповіді, розв’язку.
Те, що сьогодні є зоною найближчого
розвитку, завтра у процесі навчання
повинно стати зоною актуального
розвитку.
Учитель не повинен давати готову
інформацію, адже таке навчання може
загальмувати мислення дитини.
А за допомогою вміло підібраних
запитань педагог підводить школяра до
правильної відповіді, розв’язку.
Отже, як бачимо із цього прикладу, щоб
відбулися розвиток і навчання учнів,
завдання повинні потрапляти лише в
зону найближчого розвитку
(за Л.С. Виготським).
Припустимо, що два учні навчались в
одній школі, в одних і тих самих
учителів, закінчили школу з відзнакою,
рівень їхнього розвитку все одно буде
різним.
Ще більше відрізняється розвиток учнів
класу, які згідно з 12- бальною
системою досягли початкового і
високого рівнів.
Тому зрозуміло, що до таких дітей треба
підходити індивідуально, тобто ставити
перед ними різні завдання.
Якщо для цілого класу поставити одне
завдання, то для одних учнів воно
потрапить у зону актуального розвитку,
для інших – у зону найближчого
розвитку.
Отже, одне завдання для всього класу
ставити не бажано і не потрібно, а
здійснювати якісний особистісноорієнтований підхід до навчання та
виховання на практиці нам заважає ряд
причин, зокрема:
Причина 1. Щоб підійти індивідуально
до кожного учня, необхідно знати його
психологічні, фізіологічні та соціальні
особливості.
Лише психологія нараховує кілька
десятків індивідуальних особливостей
особистості. Це різні види уваги, уяви,
мислення, сприйняття, темпераменту,
характеру і т.д.
Пам’ять також поділяється більш ніж
на 10 типів: короткочасна,
довготривала, оперативна, рухова,
зорова, слухова, емоційна, словеснологічна і т.д.;
Причина 2. Виявити всі ці психологічні,
фізіологічні та соціальні особливості
вчитель без допомоги психолога, лікаря,
соціолога не може;
Причина 3.Навіть якщо теоретично
припустити, що в кожної дитини
виявили всі ці особливості, вчитель не
зможе запам’ятати їх у такій кількості
дітей, оскільки він одночасно навчає
свого предмета не один десяток учнів,
кожен з яких має не один десяток таких
особливостей.
Нарешті, якщо вчителю все-таки
вдається запам’ятати всі особливості
кожної дитини, він не зможе підійти
індивідуально тому, що урок триває
всього 40-45 хв, протягом яких
неможливо фізично попрацювати з
кожним учнем класу індивідуально.
Отже, існує суперечність: з одного боку,
вимоги до особистісно-орієнтованого
навчання, а з іншого причини, що
унеможливлюють якісне впровадження
цієї педагогічної технології у навчальновиховний процес.
Який же вихід з ситуації, що склалася ?
Філософія вчить, що джерелом і
рушійними силами будь-якого процесу
(у тому числі й навчального) є
розв’язання суперечностей і тому,
щоб навчальний процес розвивався,
вчителю необхідно вміти виявляти
суперечність навчального процесу, а
також вміти розв’язувати її.
Дана суперечність розв’язується шляхом
диференційованого підходу до учнів.
Диференціація (від лат. Differentia –
різниця, відмінність) – розчленування
цілого на якісно відмінні частини.
Розв’язування таких суперечностей
називається підходом до навчання.
Цей підхід, для прикладу, можна
здійснити таким чином:
Учнів класу розподілити на групи за
рівнем розвитку.
Критерії, якими слід керуватися - це
успішність.
Таких груп, наприклад, може бути
чотири:
низький рівень;
середній рівень;
достатній рівень;
високий рівень.
Зрозуміло, що такий поділ не
аргументується для учнів, для того щоб
у слабшого школяра не сформувалася
занижена самооцінка, а в сильного –
завищена.
Якщо учні однієї з груп підвищують свій
рівень – їх слід перевести до наступної
групи і навпаки.
Для кожної групи пропонуються різні за
ступенем складності завдання.
Диференційований підхід можна
здійснювати при різних формах
навчального процесу: під час уроку,
лабораторного заняття, екскурсії.
Під час проведеного уроку методом бесіди,
запитань слід орієнтувати учнів на певну
групу.
При цьому обов’язково слід враховувати,
щоб запитання було точним, стислим, не
мало елементів підказки.
Під час проведення уроку методом
пояснення, розповіді диференційований
підхід неможливий, оскільки вчитель будує
свою розповідь, орієнтуючись на
середнього учня,
але під час закріплення нового матеріалу
чи пояснення домашнього завдання учням
можна запропонувати різнорівневі
завдання.
Завершальним етапом навчальної
діяльності на уроці є:
усвідомлення ситуації досягнення мети;
переживання ситуації успіху;
підкріплення позитивної мотивації щодо
самої діяльності.
Ситуація успіху досягається тоді, коли
сама дитина визначає цей результат як
успіх.
Усвідомлення ситуації успіху самим
учнем, розуміння її значимості виникає у
суб'єкта після здолання своєї боязкості,
невміння, незнання, психологічного
враження та інших видів труднощів.
Роль “Ситуації успіху” у навчальній
діяльності
За останні роки термін
„Ситуація успіху” став звичним для
педагогів.
Ніхто не заперечує, що саме позитивні
емоції можуть стати для дитини одним
з найважливіших стимулів у навчанні,
але при цьому ми забуваємо про те, що
в педагогів не існує єдиного рецепта чи
правила, як саме створювати ситуації
успіху тому, що це слід на основі
індивідуального підходу, зважено, з
урахуванням багатьох факторів.
Діти прощають багато чого, але не
вибачають байдужість.
За відгуками дітей, найкращі їхні
вчителі вели уроки так, що здавалося,
ніби весь урок вони зайняті саме тобою.
Як цього досягти?
Іноді це „Іскра Божа”,
а частіше – майстерність, доведена до
мистецтва.
Важливо мати на увазі, що навіть
одноразове переживання успіху може
докорінно змінити психологічне
самопочуття дитини.
Ситуація успіху може стати пусковим
механізмом подальшого розвитку
особистості.
Безперечно, переживання успіху навіює
людині впевненість у власних силах.
З`являється бажання знову досягти
добрих результатів, виникає відчуття
внутрішнього благополуччя, що, у свою
чергу, покращує ставлення до
навколишнього світу.
На перший погляд здається, що вчитель,
кілька разів давши учню можливість
відчути успіх, далі вже само собою
забезпечує високий рівень мотивації,
інтересу, пізнавальної активності.
Але може бути й протилежний
результат: постійна успішність здатна
сформувати байдуже ставлення до
навчання.
Крім того, постійне очікування лише
позитивного результату згубно впливає
на розвиток вольових якостей учня:
він ухиляється від подолання
труднощів;
губиться в складних ситуаціях
(навчальних та життєвих);
у його поведінці починає домінувати
мотив „уникнення невдач”.
Досвідчені психологи та педагоги
попереджують про можливість
негативних наслідків пережитого успіху.
Чому ж виникає такий парадокс?
По-перше, успіх, що діставався ціною
незначних зусиль, може призвести до
переоцінки, точніше, до завищеної
оцінки своїх можливостей.
По-друге, за сильним переживанням
будь-якої емоції обов`язково настає
релаксація (розслаблення).
І якщо в цей період запропонувати
людині якусь діяльність, то, швидше за
все, ця діяльність буде менш успішною,
ніж попередня.
По-третє, переживання успіху може бути
потьмареним, якщо результат, важливий
і значимий для самого учня, не буде
адекватно оцінений іншими людьми.
І нарешті:
Емоція успіху не стане сильним
переживанням, якщо результати діяльності
не значимі для її суб`єкта.
Дитина, особливо на початку навчання,
однаково інтенсивно переживає успіх у
„головних” і „неголовних” навчальних
предметах.
Але часто знижують цю інтенсивність:
„12 балів з музики ! Та краще б ти
отримав 12 балів з читання”.
Знижуючи значимості успіху, що
переживається дитиною, ми, дорослі,
впливаємо на формування у дитини
ставлення до навчального процесу в
цілому.
Ось чому, оцінюючи дітей, необхідно
виходити з індивідуальних особливостей
кожного учня.
Просування вперед треба заохочувати,
підбадьорювати, щоб дитина не
відчувала невдачу, порівнюючи свої
результати з раніше встановленими
нормами, особливо якщо вони для неї
недосяжні.
Отже, ситуація успіху у навчальній
діяльності створюється вчителем або ж
психологом.
Як і будь-яку іншу діяльність, навчання
можна уявити у вигляді простого
ланцюжка дій:
1. Установка на діяльність (емоційна
підготовка учнів на вирішення
навчального завдання) – мотиваційний
етап;
2.Забезпечення діяльності (створення
умов для успішного вирішення
навчального завдання) –підготовчий,
робочий етап;
3.Порівняння отриманих результатів з
очікуваними (усвідомлення ставлення до
результатів своєї навчальної праці) –
результативний етап.
Отже, якщо ситуація успіху створюється
вчителем послідовно і свідомо, її
3.Порівняння отриманих результатів з
очікуваними (усвідомлення ставлення
до результатів своєї навчальної праці) –
результативний етап.
Отже, якщо ситуація успіху створюється
вчителем послідовно і свідомо, її
структура повинна врахувати всі
перелічені компоненти.
Створення ситуації успіху на
мотиваційному етапі навчальної
діяльності
Дослідження психологів свідчать, що рівень
засвоєння людиною знань істотно залежить
від рівня сформованості її мотивації
навчитися.
Тож давайте проаналізуємо, як провести
мотиваційний етап уроку так, щоб створити
ситуацію успіху для того учня.
Перед учителем стоїть завдання:
сформувати в учня настанову на
успішне виконання завдання
Інакше кажучи, вчитель повинен
сформувати в учнів мотив досягнення
мети.
Але при цьому вчитель часто
зустрічається з неадекватною
реакцією учнівського колективу:
1.Хтось уже виконував подібне
завдання, і його результати
виявились невдалими, так що у цієї
категорії учнів уже сформоване
негативне ставлення на успішне
виконання завдання.
2.Інша група учнів не стикалась з
такою роботою, тому вони не знають,
чого можна очікувати від майбутньої
діяльності.
3.Третя група, яка виконувала потрібні
завдання і успішно з ними впоралася,
знаходиться у стані мобілізації, готова
виконувати навчальне завдання.
Зрозуміло, що найлегше вчителю буде
працювати з учнями третьої групи, де
необхідно лише активізувати позитивні
емоції, які діти пережили раніше.
У другої групи учнів слід передбачити
емоційну реакцію, намалювати
перспективу вдалого виконання
завдання, пов`язавши її з тими чи
іншими умовами діяльності, які в
минулому забезпечували успіх.
Найбільш клопітною буде робота
першою групою учнів.
Перш за все доведеться нейтралізувати
спогади про невдачу в попередній
діяльності, а потім створити перспективу
для нової.
Зробити це можна, наприклад, так:
дати завдання учневі попрацювати над
своїми помилками, або повідомити його,
що завдання для нього змінено
порівняно з попереднім і т. д.
Учитель може запропонувати різні
варіанти мотивів досягнення ситуації
успіху:
прагнення самостійно розв`язати цікаві
задачі;
завоювати авторитет у своїх товаришів;
стати першим;
розглядати свою діяльність з точки зору
її корисності для інших людей;
встановити нові контакти між
товаришами у ході виконання завдання
тощо.
Отже, на етапі мотивації навчальної
діяльності учитель організовує певні
ситуації з метою активізувати чи
нейтралізувати емоції для наступної
діяльності
На етапі мотивації створення ситуації
успіху більшою мірою визначається
психологічними аспектами.
Тут доречним буде використання в
роботі вчителя таких психологопедагогічних прийомів, як:
Ефект Розенталя, або „Ефект
навіювання”: „Ти це можеш”, „Тобі це
вдається” тощо.
Якщо педагог буде переконувати учнів
у реальності успіху, то успіх прийде.
Англійський учений Стоуенс довів, що
учні, яких заохочували, досягли значно
більших успіхів, ніж ті, кого ніяк не
заохочували.
Прийом „Емоційне погладжування” –
це констатація будь-якого факту успіху,
прищеплювання дитині віри в себе,
відкритість учителя для довіри і співчуття.
◦ Прийом „Анонсування” –
репетиція майбутньої дії, яка створює
психологічний настрій на успіх перед
класом.
Це можуть бути додаткові індивідуальні
заняття з окремими учнями чи
заздалегідь оголошенні запитання
самостійної роботи.
Прийом „Шикуйсь!” містить такі кроки:
психологічна атака;
емоційне блокування;
вибір головного напрямку;
вибір рівних можливостей;
несподіване порівняння;
стабілізація.
Цей прийом полягає в тому, щоб:
учителем блокувалось припущення на
невдачу в діяльності учня;
відволікалася увага школяра від
чергового неуспіху;
вчитель повинен знайти той напрямок
діяльності, яким учень зможе
реалізувати себе набагато краще, тим
самим забезпечити його на успіх, на
стабільність у навчанні.
Розглянемо деякі
алгоритми створення ситуацій успіху та
методику їх реалізації:
Прийом „Даю шанс” – це заздалегідь
підготовлена вчителем ситуація, в якій
учень отримує можливість зненацька
для себе розкрити свої можливості.
Прийом “ Зняття страху”-
допомогає перебороти невпевненість у
власних силах (Люди вчаться на своїх
помилках і знаходять інші шляхи
вирішення проблем).
Прийом “Авансування успішного
результату” –
допомогає вчителю висловити тверду
переконаніність у тому, що його учень
обов’язково впорається з поставленим
завданням.
Це, в свою чергу, переконує дитину у
своїх силах і можливостях.
“У тебе обов’язково вийде”, “Я навіть не
сумніваюсь у позитивному результаті” і
т. д.
Прийом “Прихований інструктаж”
Допомагає дитині уникнути поразки.
Досягається шляхом побажання,
наприклад:
Можливо краще почати з ...,
Виконуючи роботу не забудьте про ...
Прийом “Внесення мотиву”.
Показує дитині заради чого, кого
здійснюється ця діяльність, кому буде
добре після виконання, наприклад, “Без
твоєї допомоги твоїм друзям не
впоратись...” тощо.
Прийом “Персональна винятковість.”
Визначає важливість зусиль дитини в
діяльності, що здійснюється або
здійснюватиметься, наприклад:
Тільки ти міг би…
Тільки тобі і можу доручити… і т.п.
Прийом “Висока оцінка деталі”.
Допомагає емоційно пережити не
результат в цілому, а якої її окремої
деталі:
Найбільше мені сподобалось у твоїй
роботі…
Найбільше тобі вдалося…
Прийом „Еврика”.
Створюються умови, за яких дитина,
виконуючи навчальне завдання,
несподівано відкриває в собі невідомі
досі здібності.
Завдання вчителя – помітити це глибоко
особисте відкриття, всіляко підтримати
дитину, поставити нову мету і надихнути
на її досягнення.
Допомога вчителя у створенні ситуації
відкриття має бути ненав`язливою,
прихованою.
Створюючи ситуації успіху на етапі
організації навчальної діяльності, слід
пам`ятати кілька основних правил:
у кожній дитині є задатки, які можуть
розвинутися у здібності;
Побачити їх, відчути, розвити – це
справа педагога;
ставлення до дитини як до рівної, як до
себе, спілкування, що повністю включає
грубість, різкість, образливий тон, має
стати обов`язковою нормою всієї
педагогічної діяльності;
Ставлення до дитини:
як до рівної,
як до себе,
спілкування, що повністю виключає:
- грубість,
- різкість,
- образливий тон
має стати обов`язковою нормою всієї
педагогічної діяльності;
чим більше напрямків діяльності, в яких
бере участь дитина, тим більше в неї
можливостей знайти себе;
кількість і різноманітність ситуацій і
обставин, в тому числі і штучно
створених, у які може потрапити
дитина, визначають шляхи її сьогодення
і віддаленого інтересу та можливі шляхи
успіху.
ТИПИ УСПІХУ:
Неочікувана радість – це почуття
задоволення від того, що результати
діяльності учня перевершили його
очікування.
З педагогічної та психологічної точки
зору – це результат продуманої,
підготовленої діяльності вчителя.
Спільна радість – полягає в тому, щоб учень
досяг необхідної для себе реакції колективу.
Вона може бути підготовленою вчителем
або спонтаною.
Спільною радістю вважають тільки ті реакції
колективу, які дають можливість дитині
відчутні себе задоволеним, стимулюють її
зусиля.
Це, перш за все, має бути емоційний відгук
оточуючих на успіх члена свого колективу.
Важливо, щоб у досягненнях кожного
школяра всі бачили результати своєї
праці, а сама дитина розуміла, що її
радість – це радість підтримки,
отримання статусу „свій серед своїх”.
Зрештою у тому, як реагує дитячий
колектив на успіхи або невдачі своїх
учителів, виявляється його моральна
сутність.
Радість пізнання – це радість пізнання
нового, хоча вона по своїй суті
альтруїстична (виникає на основі
допомоги, підтримки інших людей).
Пізнання спираїться на самоосвіту й
самопізнання.
Така радість не може вирости на
пустому місці, появитися без серйозних
причин. Це слід клопіткої роботи
учителя –учня-учнів.
ВИСНОВОК:
1.Ситуація успіху досягається тоді, коли
сама дитина визначає цей результат як
успіх.
2 Усвідомлення ситуації успіху самим
учнем, розуміння її значимості виникає у
школяра після здолання своєї боязкості,
невміння, незнання, психологічного
враження та інших видів труднощів.
3. Завдання педагога :
допомогти особистості дитини зрости в
успіху;
дати відчути радість від здолання
труднощів;
дати зрозуміти, що задарма в житті в
житті нічого не дається, скрізь необхідно
докласти зусиль.
І успіх буде еквівалентним витраченим
зусиллям.
ШАНОВНІ КОЛЕГИ !
Дайте, будь ласка, відповідь на такі
запитання:
1.Ваше ставлення до технології “Створення
ситуації успіху”.
2.Як Ви оцінюєте стан “Створення ситуації
успіху у Вашому навчальному закладі”.
3.Які ще методичні рекомендації, ідеї,
міркування щодо “Створення ситуації успіху”,
Ви можете запропонувати учасникам нашого
семінару ?
ВДЯЧНІ ВАМ ЗА ВІДВЕРТІСТЬ, ЗА ПОРАДИ
Slide 8
Створення ситуації успіху
та шляхи її реалізації
на уроці як складової якості
навчально-виховного процесу
Мета: Удосконалити методику
створення ситуації успіху та шляхів
її реалізації на уроці як стежки, що
веде до того куточка дитячого
серця, в якому горить вогник
бажання бути гарним.
На
відміну від традиційного розуміння
освіти як суми знань та навичок, нині освіту
починають розглядати як процес
становлення особистості .
Причому особистості, здатної до:
самоосвіти,
саморозвитку,
самовдосконалення,
яка вміє використовувати набуті знання,
яка прагне реалізувати себе,
спроможна змінити на краще своє життя,
життя своєї держави.
Алгоритм
створення та досягнення ситуації успіху
твердження про “Ситуацію успіху”;
особистісно-орієнтований підхід у справі
навчання та виховання - основа педагогічної
технології “Створення ситуації успіху”;
роль “Ситуації успіху” у навчальній діяльності;
створення “Ситуації успіху” на мотиваційному
етапі навчальної діяльності;
психолого-педагогічні прийоми при створенні
“Ситуації успіху”;
методика реалізації “Ситуації успіху”;
Виходячи із Положень Закону України “Про
освіту” завдання школи сьогодні полягає в
тому, щоб:
Виховувати в учнів здатність:
долати життєві труднощі;
самостійно приймати рішення;
розвивати себе як особистість, здатну:
робити вибір і контролювати своє життя;
брати на себе відповідальність за свої дії;
захищати себе і свої життєві цінності;
діяти відповідно до них;
піклуватись про інших;
Завдання вчителів:
прищепити учням потребу до здобуття
знань;
створити такі умови, щоб процес
здобуття знань був для них цікавим,
потрібним, комфортним;
і тому пріоритетним завданням вчителя
під час навчально-виховної діяльності є
створення ситуації успіху.
Що означає “Ситуація успіху?”
Ситуація успіху - це суб'єктивний
психічний стан задоволення наслідком
своєї фізичної, розумової праці чи
моральної напруги.
Успіх у навчанні - єдине джерело
внутрішніх сил дитини, які породжують
енергію для переборення труднощів,
бажання вчитися.
В.Сухомлинський
Ситуація успіху дарує атмосферу
приязні та взаємодопомоги, впевненості
і захищеності.
Учитель зобов’язаний створити джерело
внутрішніх сил дитини, джерело, яке дає
енергію для подолання труднощів і
формування бажання вчитися.
Використання ситуації успіху має
сприяти підвищенню робочого тонусу,
збільшенню продуктивності навчальної
роботи, а також допомогти учням
усвідомити себе повноцінною
особистістю і, відповідно, забезпечити
успіх у навчанні.
Основою педагогічної технології
“Створення ситуації успіху” є
особистісно-орієнтований підхід у справі
навчання та виховання.
А тому звернемося до рекомендацій
щодо особистісно-орієнтовного підходу
навчання та виховання.
–
Особистісно орієнтоване навчання
це навчання, центром якого є
особистість дитини, її самобутність та
самостійність: суб'єктивний досвід
кожного спочатку розкривається, а
потім узгоджується зі змістом освіти.
Визнання учня ключовою фігурою
всього освітнього процесу – це і є
особистісно орієнтована педагогіка.
У свідомості учня це має такий
вигляд: «Все, що я пізнаю, я знаю,
для чого мені потрібно і де я можу ці
знання застосувати».
Для педагога - це прагнення знайти
розумний баланс між знаннями,
уміннями та навичками учня.
Сучасність вимагає навчити учнів:
- самостійно та творчо розв'язувати
проблеми;
- шукати нову інформацію й робити
висновки, а не подавати дітям готові
знання.
В особистісно-орієнтованому підході
вчителю насамперед потрібен високий
рівень педагогічної майстерності, який
базується на розвитку:
дидактичних;
організаторських;
комунікативних;
науково-пізнавальних;
емоційних;
та поведінкових компонентностей;
-
-
Цілі особистісно орієнтованого
навчання полягають у тому, щоб:
визначити життєвий досвід кожного
учня;
його пізнавальні здібності;
рівень інтелекту;
інтереси, які спочатку треба розкрити,
а потім розвинути у навчальному
процесі;
Цілі особистісно орієнтованого навчання
полягають у тому, щоб:
Формувати позитивну мотивацію учнів до:
-
пізнавальної діяльності;
-
потребу в самопізнанні;
-
потребу в самореалізаціїї;
-
та потребу у самовдосконаленні школярів;
Цілі особистісно орієнтованого навчання
полягають у тому, щоб:
Озброїти учнів механізмом:
адаптації;
саморегуляції;
самозахисту;
самовиховання;
Цілі особистісно орієнтованого навчання
полягають у тому, щоб:
Розвинути індивідуальні позитивні
здібності кожного школяра;
Сформувати культуру життєдіяльності
максимально виявити і використати
індивідуальний досвід учня;
Правильно визначати лінії поведінки.
Основні принципи
особистісно-орієнтованого
навчання:
1. Принцип «розвивальної допомоги»
не робити за учня;
не вказувати йому, що робити,
а допомогти пробувати власні сили і власну
активність;
потрібно добитись, щоб учень сам обирав
рішення і відповідав за них.
Звідси - не потрібно подавати готові
знання, а створити умови, в яких
виявляється:
-
власна пізнавальна активність учня;
-
і він визначить для себе цілі, зміст та
методи роботи, власні цінності.
-
Навчання повинно бути дослідницьким
Це час, протягом якого діти вчаться:
самостійно діяти;
- дискутувати;
- приймати рішення.
-
При цьому розвивається самосвідомість і
самореалізується особистість.
Принцип - «свобода вміння»
- учні вільно обговорюють
проблеми;
- співпрацюють один з одним,
- а вчитель виступає в ролі
старшого члена колективу,
консультанта, джерела досвіду
Принцип - «свобода вміння»
Учителю:
-недостатньо
процес;
організувати навчальний
- потрібно ще визначити спосіб засвоєння
знань, тобто оприділити види діяльності
учня на уроці.
Основні вимоги до особистісноорієнтованого уроку:
раціональна єдність словесних,
наукових і практичних методів
навчання;
зв'язок з раніше вивченим досвідом,
набутим учнем;
Основні вимоги до особистісно
орієнтованого уроку:
-формування вмінь в учнів самостійно
здобувати знання і застосовувати їх на
практиці;
-заохочення прагнень учнів знаходити свій
спосіб роботи з навчальним матеріалом.
Метою
особистісноорієнтованого уроку є:
- створення умов для виявлення
пізнавальної активності учнів
Засобами досягнення вчителем цієї мети
можуть бути:
використання різних форм та методів
навчальної діяльності, які дозволяють
розкрити суб'єктивний досвід учнів;
створення атмосфери зацікавленості
кожного учня в результатах роботи
всього класу;
стимулювання учнів до висловлювань,
використання різних способів виконання
завдань без побоювань помилитися,
отримати хибну відповідь тощо;
Засобами досягнення вчителем цієї мети
можуть бути:
використання протягом уроку
дидактичного матеріалу, який дозволяє
отримати учневі найбільш значущі для
нього вид та форму змісту навчального
матеріалу;
оцінювання досягнень учня протягом
усього процесу його діяльності, а не
тільки за кінцевим результатом;
Засобами досягнення вчителем цієї мети
можуть бути:
заохочення прагнень учня знаходити свій
спосіб роботи;
аналізувати протягом уроку роботи інших
учнів; вибирати та засвоювати найбільш
раціональні з них;
створення на уроці педагогічних ситуацій
спілкування, які б дозволяли кожному учневі
виявляти ініціативу, самостійність, виборність у
справах роботи;
створення обстановки для природного
самовираження учня.
Технологія
особистісноорієнтованогоуроку
Для проведення особистісноорієнтованого уроку вчитель має
оволодіти його основними етапами:
1.
2.
3.
4.
5.
6.
7.
8.
Орієнтації.
Визначення мети.
Проектування.
Організації.
Реалізації.
Контролю.
Коригування.
Оцінювання
1. Етап орієнтації включає:
орієнтацію на позитивну роботу;
орієнтацію на визначення особистісного
досвіду учнів;
пов'язання цього досвіду з проблемами
навчального матеріалу.
2. Етап визначення мети передбачає:
визначення на уроці разом з учнями
значущої мети здійснення тієї діяльності,
яка запланована вчителем (учні повинні
зрозуміти, що може дати робота учням
саме на цьому уроці для складання,
наприклад, тематичного заліку,
державної атестації, свого майбутнього
життя тощо);
визначення показників досягнення
поставлених завдань;
3. Етап проектування включає:
передбачення залучення учнів до
виконання ними випереджальних
завдань;
підготовки повідомлень;
рефератів;
виготовлення та відбору наочності;
складання плану роботи тощо;
Етап організації виконання плану
діяльності передбачає:
Подання можливих варіантів і
способів виконання навчальної
діяльності (усна чи письмова форма,
індивідуальна робота чи робота в
групах, робота з текстом чи з іншими
засобами одержання інформації);
Етап організації виконання плану
діяльності передбачає:
2.Представлення учнями вибору способу
фіксації нового матеріалу (конспект,
схема, таблиця, опора, план, тези,
висновки тощо);
3.Варіативність домашнього завдання
(диференціація за рівнем складності та
способом виконання).
Етап контрольно-оцінювальний:
1.Залучення учнів до контролю за
перебігом навчальної діяльності шляхом
заохочення їх до різних видів контролю,
самоконтролю, взаємоконтролю, роботи
в групах;
2.Участь учнів у виправленні помилок і
недоліків у знаннях, усвідомлення їх
причин шляхом взаємо та самоаналізу;
Етап контрольно-оцінювальний:
3.Надання учням можливості самостійно
або за участі вчителя, інших учнів
порівнювати отримані ним результати з
критеріями стандарту, закладеного у
навчальній програмі;
4.Використання механізмів оцінного
методу (позитивного ставлення до
успіхів школяра);
Етап контрольно-оцінювальний:
5.Використання механізмів оцінного
методу (позитивного ставлення до
успіхів школяра).
6.Оцінювання (виставлення рівневих
оцінок за дванадцятибальною системою
оцінювання навчальних досягнень,
поурочного бала, рейтинг) не тільки
результатів, а й самого процесу
навчання.
6. Заключний етап передбачає:
усвідомлення учнями ситуації
досягнення мети;
відчуття успіху;
підкріплення позитивної мотивації
стосовно власної діяльності.
Методи та засоби психолого-педагогічної
підтримки діяльності учнів
заохочення;
навчально-пізнавальна гра;
створення ситуації успіху;
створення ситуації пізнавального інтересу;
створення проблемної ситуації;
спонукання до пошуку альтернативних
рішень;
виконання творчих завдань;
кооперація учнів;
створення ситуації взаємодопомоги тощо.
Висновок може бути таким: особистісноорієнтоване навчання ЦЕ–
загальнодидактичний принцип
індивідуального підходу до учнів.
Таке твердження ми дослідимо та
пояснимо за допомогою такого факту:
Відомий російський психолог
Л.С. Виготський своє теорією доводить,
що розум будь-якої людини має дві зони
розвитку: А і Б.
Перша зона (А) – це зона актуального
розвитку.
У цю зону потрапляють завдання, які
дитина може виконати сама без
допомоги вчителя.
Друга зона (В) – це зона найближчого
розвитку
Сюди потрапляють завдання, які дитина сама
виконати не може, але може з ними
впоратися з допомогою вчителя.
Зона найближчого розвитку, - це зона
“наступного дня”.
Те, що сьогодні є зона найближчого
розвитку, завтра у процесі навчання повинно
стати зоною актуального розвитку. Учитель
не повинен давати готову інформацію, адже
таке навчання може загальмувати мислення
дитини. А за допомогою вміло підібраних
запитань педагог підводить школяра до
правильної відповіді, розв’язку.
Те, що сьогодні є зоною найближчого
розвитку, завтра у процесі навчання
повинно стати зоною актуального
розвитку.
Учитель не повинен давати готову
інформацію, адже таке навчання може
загальмувати мислення дитини.
А за допомогою вміло підібраних
запитань педагог підводить школяра до
правильної відповіді, розв’язку.
Отже, як бачимо із цього прикладу, щоб
відбулися розвиток і навчання учнів,
завдання повинні потрапляти лише в
зону найближчого розвитку
(за Л.С. Виготським).
Припустимо, що два учні навчались в
одній школі, в одних і тих самих
учителів, закінчили школу з відзнакою,
рівень їхнього розвитку все одно буде
різним.
Ще більше відрізняється розвиток учнів
класу, які згідно з 12- бальною
системою досягли початкового і
високого рівнів.
Тому зрозуміло, що до таких дітей треба
підходити індивідуально, тобто ставити
перед ними різні завдання.
Якщо для цілого класу поставити одне
завдання, то для одних учнів воно
потрапить у зону актуального розвитку,
для інших – у зону найближчого
розвитку.
Отже, одне завдання для всього класу
ставити не бажано і не потрібно, а
здійснювати якісний особистісноорієнтований підхід до навчання та
виховання на практиці нам заважає ряд
причин, зокрема:
Причина 1. Щоб підійти індивідуально
до кожного учня, необхідно знати його
психологічні, фізіологічні та соціальні
особливості.
Лише психологія нараховує кілька
десятків індивідуальних особливостей
особистості. Це різні види уваги, уяви,
мислення, сприйняття, темпераменту,
характеру і т.д.
Пам’ять також поділяється більш ніж
на 10 типів: короткочасна,
довготривала, оперативна, рухова,
зорова, слухова, емоційна, словеснологічна і т.д.;
Причина 2. Виявити всі ці психологічні,
фізіологічні та соціальні особливості
вчитель без допомоги психолога, лікаря,
соціолога не може;
Причина 3.Навіть якщо теоретично
припустити, що в кожної дитини
виявили всі ці особливості, вчитель не
зможе запам’ятати їх у такій кількості
дітей, оскільки він одночасно навчає
свого предмета не один десяток учнів,
кожен з яких має не один десяток таких
особливостей.
Нарешті, якщо вчителю все-таки
вдається запам’ятати всі особливості
кожної дитини, він не зможе підійти
індивідуально тому, що урок триває
всього 40-45 хв, протягом яких
неможливо фізично попрацювати з
кожним учнем класу індивідуально.
Отже, існує суперечність: з одного боку,
вимоги до особистісно-орієнтованого
навчання, а з іншого причини, що
унеможливлюють якісне впровадження
цієї педагогічної технології у навчальновиховний процес.
Який же вихід з ситуації, що склалася ?
Філософія вчить, що джерелом і
рушійними силами будь-якого процесу
(у тому числі й навчального) є
розв’язання суперечностей і тому,
щоб навчальний процес розвивався,
вчителю необхідно вміти виявляти
суперечність навчального процесу, а
також вміти розв’язувати її.
Дана суперечність розв’язується шляхом
диференційованого підходу до учнів.
Диференціація (від лат. Differentia –
різниця, відмінність) – розчленування
цілого на якісно відмінні частини.
Розв’язування таких суперечностей
називається підходом до навчання.
Цей підхід, для прикладу, можна
здійснити таким чином:
Учнів класу розподілити на групи за
рівнем розвитку.
Критерії, якими слід керуватися - це
успішність.
Таких груп, наприклад, може бути
чотири:
низький рівень;
середній рівень;
достатній рівень;
високий рівень.
Зрозуміло, що такий поділ не
аргументується для учнів, для того щоб
у слабшого школяра не сформувалася
занижена самооцінка, а в сильного –
завищена.
Якщо учні однієї з груп підвищують свій
рівень – їх слід перевести до наступної
групи і навпаки.
Для кожної групи пропонуються різні за
ступенем складності завдання.
Диференційований підхід можна
здійснювати при різних формах
навчального процесу: під час уроку,
лабораторного заняття, екскурсії.
Під час проведеного уроку методом бесіди,
запитань слід орієнтувати учнів на певну
групу.
При цьому обов’язково слід враховувати,
щоб запитання було точним, стислим, не
мало елементів підказки.
Під час проведення уроку методом
пояснення, розповіді диференційований
підхід неможливий, оскільки вчитель будує
свою розповідь, орієнтуючись на
середнього учня,
але під час закріплення нового матеріалу
чи пояснення домашнього завдання учням
можна запропонувати різнорівневі
завдання.
Завершальним етапом навчальної
діяльності на уроці є:
усвідомлення ситуації досягнення мети;
переживання ситуації успіху;
підкріплення позитивної мотивації щодо
самої діяльності.
Ситуація успіху досягається тоді, коли
сама дитина визначає цей результат як
успіх.
Усвідомлення ситуації успіху самим
учнем, розуміння її значимості виникає у
суб'єкта після здолання своєї боязкості,
невміння, незнання, психологічного
враження та інших видів труднощів.
Роль “Ситуації успіху” у навчальній
діяльності
За останні роки термін
„Ситуація успіху” став звичним для
педагогів.
Ніхто не заперечує, що саме позитивні
емоції можуть стати для дитини одним
з найважливіших стимулів у навчанні,
але при цьому ми забуваємо про те, що
в педагогів не існує єдиного рецепта чи
правила, як саме створювати ситуації
успіху тому, що це слід на основі
індивідуального підходу, зважено, з
урахуванням багатьох факторів.
Діти прощають багато чого, але не
вибачають байдужість.
За відгуками дітей, найкращі їхні
вчителі вели уроки так, що здавалося,
ніби весь урок вони зайняті саме тобою.
Як цього досягти?
Іноді це „Іскра Божа”,
а частіше – майстерність, доведена до
мистецтва.
Важливо мати на увазі, що навіть
одноразове переживання успіху може
докорінно змінити психологічне
самопочуття дитини.
Ситуація успіху може стати пусковим
механізмом подальшого розвитку
особистості.
Безперечно, переживання успіху навіює
людині впевненість у власних силах.
З`являється бажання знову досягти
добрих результатів, виникає відчуття
внутрішнього благополуччя, що, у свою
чергу, покращує ставлення до
навколишнього світу.
На перший погляд здається, що вчитель,
кілька разів давши учню можливість
відчути успіх, далі вже само собою
забезпечує високий рівень мотивації,
інтересу, пізнавальної активності.
Але може бути й протилежний
результат: постійна успішність здатна
сформувати байдуже ставлення до
навчання.
Крім того, постійне очікування лише
позитивного результату згубно впливає
на розвиток вольових якостей учня:
він ухиляється від подолання
труднощів;
губиться в складних ситуаціях
(навчальних та життєвих);
у його поведінці починає домінувати
мотив „уникнення невдач”.
Досвідчені психологи та педагоги
попереджують про можливість
негативних наслідків пережитого успіху.
Чому ж виникає такий парадокс?
По-перше, успіх, що діставався ціною
незначних зусиль, може призвести до
переоцінки, точніше, до завищеної
оцінки своїх можливостей.
По-друге, за сильним переживанням
будь-якої емоції обов`язково настає
релаксація (розслаблення).
І якщо в цей період запропонувати
людині якусь діяльність, то, швидше за
все, ця діяльність буде менш успішною,
ніж попередня.
По-третє, переживання успіху може бути
потьмареним, якщо результат, важливий
і значимий для самого учня, не буде
адекватно оцінений іншими людьми.
І нарешті:
Емоція успіху не стане сильним
переживанням, якщо результати діяльності
не значимі для її суб`єкта.
Дитина, особливо на початку навчання,
однаково інтенсивно переживає успіх у
„головних” і „неголовних” навчальних
предметах.
Але часто знижують цю інтенсивність:
„12 балів з музики ! Та краще б ти
отримав 12 балів з читання”.
Знижуючи значимості успіху, що
переживається дитиною, ми, дорослі,
впливаємо на формування у дитини
ставлення до навчального процесу в
цілому.
Ось чому, оцінюючи дітей, необхідно
виходити з індивідуальних особливостей
кожного учня.
Просування вперед треба заохочувати,
підбадьорювати, щоб дитина не
відчувала невдачу, порівнюючи свої
результати з раніше встановленими
нормами, особливо якщо вони для неї
недосяжні.
Отже, ситуація успіху у навчальній
діяльності створюється вчителем або ж
психологом.
Як і будь-яку іншу діяльність, навчання
можна уявити у вигляді простого
ланцюжка дій:
1. Установка на діяльність (емоційна
підготовка учнів на вирішення
навчального завдання) – мотиваційний
етап;
2.Забезпечення діяльності (створення
умов для успішного вирішення
навчального завдання) –підготовчий,
робочий етап;
3.Порівняння отриманих результатів з
очікуваними (усвідомлення ставлення до
результатів своєї навчальної праці) –
результативний етап.
Отже, якщо ситуація успіху створюється
вчителем послідовно і свідомо, її
3.Порівняння отриманих результатів з
очікуваними (усвідомлення ставлення
до результатів своєї навчальної праці) –
результативний етап.
Отже, якщо ситуація успіху створюється
вчителем послідовно і свідомо, її
структура повинна врахувати всі
перелічені компоненти.
Створення ситуації успіху на
мотиваційному етапі навчальної
діяльності
Дослідження психологів свідчать, що рівень
засвоєння людиною знань істотно залежить
від рівня сформованості її мотивації
навчитися.
Тож давайте проаналізуємо, як провести
мотиваційний етап уроку так, щоб створити
ситуацію успіху для того учня.
Перед учителем стоїть завдання:
сформувати в учня настанову на
успішне виконання завдання
Інакше кажучи, вчитель повинен
сформувати в учнів мотив досягнення
мети.
Але при цьому вчитель часто
зустрічається з неадекватною
реакцією учнівського колективу:
1.Хтось уже виконував подібне
завдання, і його результати
виявились невдалими, так що у цієї
категорії учнів уже сформоване
негативне ставлення на успішне
виконання завдання.
2.Інша група учнів не стикалась з
такою роботою, тому вони не знають,
чого можна очікувати від майбутньої
діяльності.
3.Третя група, яка виконувала потрібні
завдання і успішно з ними впоралася,
знаходиться у стані мобілізації, готова
виконувати навчальне завдання.
Зрозуміло, що найлегше вчителю буде
працювати з учнями третьої групи, де
необхідно лише активізувати позитивні
емоції, які діти пережили раніше.
У другої групи учнів слід передбачити
емоційну реакцію, намалювати
перспективу вдалого виконання
завдання, пов`язавши її з тими чи
іншими умовами діяльності, які в
минулому забезпечували успіх.
Найбільш клопітною буде робота
першою групою учнів.
Перш за все доведеться нейтралізувати
спогади про невдачу в попередній
діяльності, а потім створити перспективу
для нової.
Зробити це можна, наприклад, так:
дати завдання учневі попрацювати над
своїми помилками, або повідомити його,
що завдання для нього змінено
порівняно з попереднім і т. д.
Учитель може запропонувати різні
варіанти мотивів досягнення ситуації
успіху:
прагнення самостійно розв`язати цікаві
задачі;
завоювати авторитет у своїх товаришів;
стати першим;
розглядати свою діяльність з точки зору
її корисності для інших людей;
встановити нові контакти між
товаришами у ході виконання завдання
тощо.
Отже, на етапі мотивації навчальної
діяльності учитель організовує певні
ситуації з метою активізувати чи
нейтралізувати емоції для наступної
діяльності
На етапі мотивації створення ситуації
успіху більшою мірою визначається
психологічними аспектами.
Тут доречним буде використання в
роботі вчителя таких психологопедагогічних прийомів, як:
Ефект Розенталя, або „Ефект
навіювання”: „Ти це можеш”, „Тобі це
вдається” тощо.
Якщо педагог буде переконувати учнів
у реальності успіху, то успіх прийде.
Англійський учений Стоуенс довів, що
учні, яких заохочували, досягли значно
більших успіхів, ніж ті, кого ніяк не
заохочували.
Прийом „Емоційне погладжування” –
це констатація будь-якого факту успіху,
прищеплювання дитині віри в себе,
відкритість учителя для довіри і співчуття.
◦ Прийом „Анонсування” –
репетиція майбутньої дії, яка створює
психологічний настрій на успіх перед
класом.
Це можуть бути додаткові індивідуальні
заняття з окремими учнями чи
заздалегідь оголошенні запитання
самостійної роботи.
Прийом „Шикуйсь!” містить такі кроки:
психологічна атака;
емоційне блокування;
вибір головного напрямку;
вибір рівних можливостей;
несподіване порівняння;
стабілізація.
Цей прийом полягає в тому, щоб:
учителем блокувалось припущення на
невдачу в діяльності учня;
відволікалася увага школяра від
чергового неуспіху;
вчитель повинен знайти той напрямок
діяльності, яким учень зможе
реалізувати себе набагато краще, тим
самим забезпечити його на успіх, на
стабільність у навчанні.
Розглянемо деякі
алгоритми створення ситуацій успіху та
методику їх реалізації:
Прийом „Даю шанс” – це заздалегідь
підготовлена вчителем ситуація, в якій
учень отримує можливість зненацька
для себе розкрити свої можливості.
Прийом “ Зняття страху”-
допомогає перебороти невпевненість у
власних силах (Люди вчаться на своїх
помилках і знаходять інші шляхи
вирішення проблем).
Прийом “Авансування успішного
результату” –
допомогає вчителю висловити тверду
переконаніність у тому, що його учень
обов’язково впорається з поставленим
завданням.
Це, в свою чергу, переконує дитину у
своїх силах і можливостях.
“У тебе обов’язково вийде”, “Я навіть не
сумніваюсь у позитивному результаті” і
т. д.
Прийом “Прихований інструктаж”
Допомагає дитині уникнути поразки.
Досягається шляхом побажання,
наприклад:
Можливо краще почати з ...,
Виконуючи роботу не забудьте про ...
Прийом “Внесення мотиву”.
Показує дитині заради чого, кого
здійснюється ця діяльність, кому буде
добре після виконання, наприклад, “Без
твоєї допомоги твоїм друзям не
впоратись...” тощо.
Прийом “Персональна винятковість.”
Визначає важливість зусиль дитини в
діяльності, що здійснюється або
здійснюватиметься, наприклад:
Тільки ти міг би…
Тільки тобі і можу доручити… і т.п.
Прийом “Висока оцінка деталі”.
Допомагає емоційно пережити не
результат в цілому, а якої її окремої
деталі:
Найбільше мені сподобалось у твоїй
роботі…
Найбільше тобі вдалося…
Прийом „Еврика”.
Створюються умови, за яких дитина,
виконуючи навчальне завдання,
несподівано відкриває в собі невідомі
досі здібності.
Завдання вчителя – помітити це глибоко
особисте відкриття, всіляко підтримати
дитину, поставити нову мету і надихнути
на її досягнення.
Допомога вчителя у створенні ситуації
відкриття має бути ненав`язливою,
прихованою.
Створюючи ситуації успіху на етапі
організації навчальної діяльності, слід
пам`ятати кілька основних правил:
у кожній дитині є задатки, які можуть
розвинутися у здібності;
Побачити їх, відчути, розвити – це
справа педагога;
ставлення до дитини як до рівної, як до
себе, спілкування, що повністю включає
грубість, різкість, образливий тон, має
стати обов`язковою нормою всієї
педагогічної діяльності;
Ставлення до дитини:
як до рівної,
як до себе,
спілкування, що повністю виключає:
- грубість,
- різкість,
- образливий тон
має стати обов`язковою нормою всієї
педагогічної діяльності;
чим більше напрямків діяльності, в яких
бере участь дитина, тим більше в неї
можливостей знайти себе;
кількість і різноманітність ситуацій і
обставин, в тому числі і штучно
створених, у які може потрапити
дитина, визначають шляхи її сьогодення
і віддаленого інтересу та можливі шляхи
успіху.
ТИПИ УСПІХУ:
Неочікувана радість – це почуття
задоволення від того, що результати
діяльності учня перевершили його
очікування.
З педагогічної та психологічної точки
зору – це результат продуманої,
підготовленої діяльності вчителя.
Спільна радість – полягає в тому, щоб учень
досяг необхідної для себе реакції колективу.
Вона може бути підготовленою вчителем
або спонтаною.
Спільною радістю вважають тільки ті реакції
колективу, які дають можливість дитині
відчутні себе задоволеним, стимулюють її
зусиля.
Це, перш за все, має бути емоційний відгук
оточуючих на успіх члена свого колективу.
Важливо, щоб у досягненнях кожного
школяра всі бачили результати своєї
праці, а сама дитина розуміла, що її
радість – це радість підтримки,
отримання статусу „свій серед своїх”.
Зрештою у тому, як реагує дитячий
колектив на успіхи або невдачі своїх
учителів, виявляється його моральна
сутність.
Радість пізнання – це радість пізнання
нового, хоча вона по своїй суті
альтруїстична (виникає на основі
допомоги, підтримки інших людей).
Пізнання спираїться на самоосвіту й
самопізнання.
Така радість не може вирости на
пустому місці, появитися без серйозних
причин. Це слід клопіткої роботи
учителя –учня-учнів.
ВИСНОВОК:
1.Ситуація успіху досягається тоді, коли
сама дитина визначає цей результат як
успіх.
2 Усвідомлення ситуації успіху самим
учнем, розуміння її значимості виникає у
школяра після здолання своєї боязкості,
невміння, незнання, психологічного
враження та інших видів труднощів.
3. Завдання педагога :
допомогти особистості дитини зрости в
успіху;
дати відчути радість від здолання
труднощів;
дати зрозуміти, що задарма в житті в
житті нічого не дається, скрізь необхідно
докласти зусиль.
І успіх буде еквівалентним витраченим
зусиллям.
ШАНОВНІ КОЛЕГИ !
Дайте, будь ласка, відповідь на такі
запитання:
1.Ваше ставлення до технології “Створення
ситуації успіху”.
2.Як Ви оцінюєте стан “Створення ситуації
успіху у Вашому навчальному закладі”.
3.Які ще методичні рекомендації, ідеї,
міркування щодо “Створення ситуації успіху”,
Ви можете запропонувати учасникам нашого
семінару ?
ВДЯЧНІ ВАМ ЗА ВІДВЕРТІСТЬ, ЗА ПОРАДИ
Slide 9
Створення ситуації успіху
та шляхи її реалізації
на уроці як складової якості
навчально-виховного процесу
Мета: Удосконалити методику
створення ситуації успіху та шляхів
її реалізації на уроці як стежки, що
веде до того куточка дитячого
серця, в якому горить вогник
бажання бути гарним.
На
відміну від традиційного розуміння
освіти як суми знань та навичок, нині освіту
починають розглядати як процес
становлення особистості .
Причому особистості, здатної до:
самоосвіти,
саморозвитку,
самовдосконалення,
яка вміє використовувати набуті знання,
яка прагне реалізувати себе,
спроможна змінити на краще своє життя,
життя своєї держави.
Алгоритм
створення та досягнення ситуації успіху
твердження про “Ситуацію успіху”;
особистісно-орієнтований підхід у справі
навчання та виховання - основа педагогічної
технології “Створення ситуації успіху”;
роль “Ситуації успіху” у навчальній діяльності;
створення “Ситуації успіху” на мотиваційному
етапі навчальної діяльності;
психолого-педагогічні прийоми при створенні
“Ситуації успіху”;
методика реалізації “Ситуації успіху”;
Виходячи із Положень Закону України “Про
освіту” завдання школи сьогодні полягає в
тому, щоб:
Виховувати в учнів здатність:
долати життєві труднощі;
самостійно приймати рішення;
розвивати себе як особистість, здатну:
робити вибір і контролювати своє життя;
брати на себе відповідальність за свої дії;
захищати себе і свої життєві цінності;
діяти відповідно до них;
піклуватись про інших;
Завдання вчителів:
прищепити учням потребу до здобуття
знань;
створити такі умови, щоб процес
здобуття знань був для них цікавим,
потрібним, комфортним;
і тому пріоритетним завданням вчителя
під час навчально-виховної діяльності є
створення ситуації успіху.
Що означає “Ситуація успіху?”
Ситуація успіху - це суб'єктивний
психічний стан задоволення наслідком
своєї фізичної, розумової праці чи
моральної напруги.
Успіх у навчанні - єдине джерело
внутрішніх сил дитини, які породжують
енергію для переборення труднощів,
бажання вчитися.
В.Сухомлинський
Ситуація успіху дарує атмосферу
приязні та взаємодопомоги, впевненості
і захищеності.
Учитель зобов’язаний створити джерело
внутрішніх сил дитини, джерело, яке дає
енергію для подолання труднощів і
формування бажання вчитися.
Використання ситуації успіху має
сприяти підвищенню робочого тонусу,
збільшенню продуктивності навчальної
роботи, а також допомогти учням
усвідомити себе повноцінною
особистістю і, відповідно, забезпечити
успіх у навчанні.
Основою педагогічної технології
“Створення ситуації успіху” є
особистісно-орієнтований підхід у справі
навчання та виховання.
А тому звернемося до рекомендацій
щодо особистісно-орієнтовного підходу
навчання та виховання.
–
Особистісно орієнтоване навчання
це навчання, центром якого є
особистість дитини, її самобутність та
самостійність: суб'єктивний досвід
кожного спочатку розкривається, а
потім узгоджується зі змістом освіти.
Визнання учня ключовою фігурою
всього освітнього процесу – це і є
особистісно орієнтована педагогіка.
У свідомості учня це має такий
вигляд: «Все, що я пізнаю, я знаю,
для чого мені потрібно і де я можу ці
знання застосувати».
Для педагога - це прагнення знайти
розумний баланс між знаннями,
уміннями та навичками учня.
Сучасність вимагає навчити учнів:
- самостійно та творчо розв'язувати
проблеми;
- шукати нову інформацію й робити
висновки, а не подавати дітям готові
знання.
В особистісно-орієнтованому підході
вчителю насамперед потрібен високий
рівень педагогічної майстерності, який
базується на розвитку:
дидактичних;
організаторських;
комунікативних;
науково-пізнавальних;
емоційних;
та поведінкових компонентностей;
-
-
Цілі особистісно орієнтованого
навчання полягають у тому, щоб:
визначити життєвий досвід кожного
учня;
його пізнавальні здібності;
рівень інтелекту;
інтереси, які спочатку треба розкрити,
а потім розвинути у навчальному
процесі;
Цілі особистісно орієнтованого навчання
полягають у тому, щоб:
Формувати позитивну мотивацію учнів до:
-
пізнавальної діяльності;
-
потребу в самопізнанні;
-
потребу в самореалізаціїї;
-
та потребу у самовдосконаленні школярів;
Цілі особистісно орієнтованого навчання
полягають у тому, щоб:
Озброїти учнів механізмом:
адаптації;
саморегуляції;
самозахисту;
самовиховання;
Цілі особистісно орієнтованого навчання
полягають у тому, щоб:
Розвинути індивідуальні позитивні
здібності кожного школяра;
Сформувати культуру життєдіяльності
максимально виявити і використати
індивідуальний досвід учня;
Правильно визначати лінії поведінки.
Основні принципи
особистісно-орієнтованого
навчання:
1. Принцип «розвивальної допомоги»
не робити за учня;
не вказувати йому, що робити,
а допомогти пробувати власні сили і власну
активність;
потрібно добитись, щоб учень сам обирав
рішення і відповідав за них.
Звідси - не потрібно подавати готові
знання, а створити умови, в яких
виявляється:
-
власна пізнавальна активність учня;
-
і він визначить для себе цілі, зміст та
методи роботи, власні цінності.
-
Навчання повинно бути дослідницьким
Це час, протягом якого діти вчаться:
самостійно діяти;
- дискутувати;
- приймати рішення.
-
При цьому розвивається самосвідомість і
самореалізується особистість.
Принцип - «свобода вміння»
- учні вільно обговорюють
проблеми;
- співпрацюють один з одним,
- а вчитель виступає в ролі
старшого члена колективу,
консультанта, джерела досвіду
Принцип - «свобода вміння»
Учителю:
-недостатньо
процес;
організувати навчальний
- потрібно ще визначити спосіб засвоєння
знань, тобто оприділити види діяльності
учня на уроці.
Основні вимоги до особистісноорієнтованого уроку:
раціональна єдність словесних,
наукових і практичних методів
навчання;
зв'язок з раніше вивченим досвідом,
набутим учнем;
Основні вимоги до особистісно
орієнтованого уроку:
-формування вмінь в учнів самостійно
здобувати знання і застосовувати їх на
практиці;
-заохочення прагнень учнів знаходити свій
спосіб роботи з навчальним матеріалом.
Метою
особистісноорієнтованого уроку є:
- створення умов для виявлення
пізнавальної активності учнів
Засобами досягнення вчителем цієї мети
можуть бути:
використання різних форм та методів
навчальної діяльності, які дозволяють
розкрити суб'єктивний досвід учнів;
створення атмосфери зацікавленості
кожного учня в результатах роботи
всього класу;
стимулювання учнів до висловлювань,
використання різних способів виконання
завдань без побоювань помилитися,
отримати хибну відповідь тощо;
Засобами досягнення вчителем цієї мети
можуть бути:
використання протягом уроку
дидактичного матеріалу, який дозволяє
отримати учневі найбільш значущі для
нього вид та форму змісту навчального
матеріалу;
оцінювання досягнень учня протягом
усього процесу його діяльності, а не
тільки за кінцевим результатом;
Засобами досягнення вчителем цієї мети
можуть бути:
заохочення прагнень учня знаходити свій
спосіб роботи;
аналізувати протягом уроку роботи інших
учнів; вибирати та засвоювати найбільш
раціональні з них;
створення на уроці педагогічних ситуацій
спілкування, які б дозволяли кожному учневі
виявляти ініціативу, самостійність, виборність у
справах роботи;
створення обстановки для природного
самовираження учня.
Технологія
особистісноорієнтованогоуроку
Для проведення особистісноорієнтованого уроку вчитель має
оволодіти його основними етапами:
1.
2.
3.
4.
5.
6.
7.
8.
Орієнтації.
Визначення мети.
Проектування.
Організації.
Реалізації.
Контролю.
Коригування.
Оцінювання
1. Етап орієнтації включає:
орієнтацію на позитивну роботу;
орієнтацію на визначення особистісного
досвіду учнів;
пов'язання цього досвіду з проблемами
навчального матеріалу.
2. Етап визначення мети передбачає:
визначення на уроці разом з учнями
значущої мети здійснення тієї діяльності,
яка запланована вчителем (учні повинні
зрозуміти, що може дати робота учням
саме на цьому уроці для складання,
наприклад, тематичного заліку,
державної атестації, свого майбутнього
життя тощо);
визначення показників досягнення
поставлених завдань;
3. Етап проектування включає:
передбачення залучення учнів до
виконання ними випереджальних
завдань;
підготовки повідомлень;
рефератів;
виготовлення та відбору наочності;
складання плану роботи тощо;
Етап організації виконання плану
діяльності передбачає:
Подання можливих варіантів і
способів виконання навчальної
діяльності (усна чи письмова форма,
індивідуальна робота чи робота в
групах, робота з текстом чи з іншими
засобами одержання інформації);
Етап організації виконання плану
діяльності передбачає:
2.Представлення учнями вибору способу
фіксації нового матеріалу (конспект,
схема, таблиця, опора, план, тези,
висновки тощо);
3.Варіативність домашнього завдання
(диференціація за рівнем складності та
способом виконання).
Етап контрольно-оцінювальний:
1.Залучення учнів до контролю за
перебігом навчальної діяльності шляхом
заохочення їх до різних видів контролю,
самоконтролю, взаємоконтролю, роботи
в групах;
2.Участь учнів у виправленні помилок і
недоліків у знаннях, усвідомлення їх
причин шляхом взаємо та самоаналізу;
Етап контрольно-оцінювальний:
3.Надання учням можливості самостійно
або за участі вчителя, інших учнів
порівнювати отримані ним результати з
критеріями стандарту, закладеного у
навчальній програмі;
4.Використання механізмів оцінного
методу (позитивного ставлення до
успіхів школяра);
Етап контрольно-оцінювальний:
5.Використання механізмів оцінного
методу (позитивного ставлення до
успіхів школяра).
6.Оцінювання (виставлення рівневих
оцінок за дванадцятибальною системою
оцінювання навчальних досягнень,
поурочного бала, рейтинг) не тільки
результатів, а й самого процесу
навчання.
6. Заключний етап передбачає:
усвідомлення учнями ситуації
досягнення мети;
відчуття успіху;
підкріплення позитивної мотивації
стосовно власної діяльності.
Методи та засоби психолого-педагогічної
підтримки діяльності учнів
заохочення;
навчально-пізнавальна гра;
створення ситуації успіху;
створення ситуації пізнавального інтересу;
створення проблемної ситуації;
спонукання до пошуку альтернативних
рішень;
виконання творчих завдань;
кооперація учнів;
створення ситуації взаємодопомоги тощо.
Висновок може бути таким: особистісноорієнтоване навчання ЦЕ–
загальнодидактичний принцип
індивідуального підходу до учнів.
Таке твердження ми дослідимо та
пояснимо за допомогою такого факту:
Відомий російський психолог
Л.С. Виготський своє теорією доводить,
що розум будь-якої людини має дві зони
розвитку: А і Б.
Перша зона (А) – це зона актуального
розвитку.
У цю зону потрапляють завдання, які
дитина може виконати сама без
допомоги вчителя.
Друга зона (В) – це зона найближчого
розвитку
Сюди потрапляють завдання, які дитина сама
виконати не може, але може з ними
впоратися з допомогою вчителя.
Зона найближчого розвитку, - це зона
“наступного дня”.
Те, що сьогодні є зона найближчого
розвитку, завтра у процесі навчання повинно
стати зоною актуального розвитку. Учитель
не повинен давати готову інформацію, адже
таке навчання може загальмувати мислення
дитини. А за допомогою вміло підібраних
запитань педагог підводить школяра до
правильної відповіді, розв’язку.
Те, що сьогодні є зоною найближчого
розвитку, завтра у процесі навчання
повинно стати зоною актуального
розвитку.
Учитель не повинен давати готову
інформацію, адже таке навчання може
загальмувати мислення дитини.
А за допомогою вміло підібраних
запитань педагог підводить школяра до
правильної відповіді, розв’язку.
Отже, як бачимо із цього прикладу, щоб
відбулися розвиток і навчання учнів,
завдання повинні потрапляти лише в
зону найближчого розвитку
(за Л.С. Виготським).
Припустимо, що два учні навчались в
одній школі, в одних і тих самих
учителів, закінчили школу з відзнакою,
рівень їхнього розвитку все одно буде
різним.
Ще більше відрізняється розвиток учнів
класу, які згідно з 12- бальною
системою досягли початкового і
високого рівнів.
Тому зрозуміло, що до таких дітей треба
підходити індивідуально, тобто ставити
перед ними різні завдання.
Якщо для цілого класу поставити одне
завдання, то для одних учнів воно
потрапить у зону актуального розвитку,
для інших – у зону найближчого
розвитку.
Отже, одне завдання для всього класу
ставити не бажано і не потрібно, а
здійснювати якісний особистісноорієнтований підхід до навчання та
виховання на практиці нам заважає ряд
причин, зокрема:
Причина 1. Щоб підійти індивідуально
до кожного учня, необхідно знати його
психологічні, фізіологічні та соціальні
особливості.
Лише психологія нараховує кілька
десятків індивідуальних особливостей
особистості. Це різні види уваги, уяви,
мислення, сприйняття, темпераменту,
характеру і т.д.
Пам’ять також поділяється більш ніж
на 10 типів: короткочасна,
довготривала, оперативна, рухова,
зорова, слухова, емоційна, словеснологічна і т.д.;
Причина 2. Виявити всі ці психологічні,
фізіологічні та соціальні особливості
вчитель без допомоги психолога, лікаря,
соціолога не може;
Причина 3.Навіть якщо теоретично
припустити, що в кожної дитини
виявили всі ці особливості, вчитель не
зможе запам’ятати їх у такій кількості
дітей, оскільки він одночасно навчає
свого предмета не один десяток учнів,
кожен з яких має не один десяток таких
особливостей.
Нарешті, якщо вчителю все-таки
вдається запам’ятати всі особливості
кожної дитини, він не зможе підійти
індивідуально тому, що урок триває
всього 40-45 хв, протягом яких
неможливо фізично попрацювати з
кожним учнем класу індивідуально.
Отже, існує суперечність: з одного боку,
вимоги до особистісно-орієнтованого
навчання, а з іншого причини, що
унеможливлюють якісне впровадження
цієї педагогічної технології у навчальновиховний процес.
Який же вихід з ситуації, що склалася ?
Філософія вчить, що джерелом і
рушійними силами будь-якого процесу
(у тому числі й навчального) є
розв’язання суперечностей і тому,
щоб навчальний процес розвивався,
вчителю необхідно вміти виявляти
суперечність навчального процесу, а
також вміти розв’язувати її.
Дана суперечність розв’язується шляхом
диференційованого підходу до учнів.
Диференціація (від лат. Differentia –
різниця, відмінність) – розчленування
цілого на якісно відмінні частини.
Розв’язування таких суперечностей
називається підходом до навчання.
Цей підхід, для прикладу, можна
здійснити таким чином:
Учнів класу розподілити на групи за
рівнем розвитку.
Критерії, якими слід керуватися - це
успішність.
Таких груп, наприклад, може бути
чотири:
низький рівень;
середній рівень;
достатній рівень;
високий рівень.
Зрозуміло, що такий поділ не
аргументується для учнів, для того щоб
у слабшого школяра не сформувалася
занижена самооцінка, а в сильного –
завищена.
Якщо учні однієї з груп підвищують свій
рівень – їх слід перевести до наступної
групи і навпаки.
Для кожної групи пропонуються різні за
ступенем складності завдання.
Диференційований підхід можна
здійснювати при різних формах
навчального процесу: під час уроку,
лабораторного заняття, екскурсії.
Під час проведеного уроку методом бесіди,
запитань слід орієнтувати учнів на певну
групу.
При цьому обов’язково слід враховувати,
щоб запитання було точним, стислим, не
мало елементів підказки.
Під час проведення уроку методом
пояснення, розповіді диференційований
підхід неможливий, оскільки вчитель будує
свою розповідь, орієнтуючись на
середнього учня,
але під час закріплення нового матеріалу
чи пояснення домашнього завдання учням
можна запропонувати різнорівневі
завдання.
Завершальним етапом навчальної
діяльності на уроці є:
усвідомлення ситуації досягнення мети;
переживання ситуації успіху;
підкріплення позитивної мотивації щодо
самої діяльності.
Ситуація успіху досягається тоді, коли
сама дитина визначає цей результат як
успіх.
Усвідомлення ситуації успіху самим
учнем, розуміння її значимості виникає у
суб'єкта після здолання своєї боязкості,
невміння, незнання, психологічного
враження та інших видів труднощів.
Роль “Ситуації успіху” у навчальній
діяльності
За останні роки термін
„Ситуація успіху” став звичним для
педагогів.
Ніхто не заперечує, що саме позитивні
емоції можуть стати для дитини одним
з найважливіших стимулів у навчанні,
але при цьому ми забуваємо про те, що
в педагогів не існує єдиного рецепта чи
правила, як саме створювати ситуації
успіху тому, що це слід на основі
індивідуального підходу, зважено, з
урахуванням багатьох факторів.
Діти прощають багато чого, але не
вибачають байдужість.
За відгуками дітей, найкращі їхні
вчителі вели уроки так, що здавалося,
ніби весь урок вони зайняті саме тобою.
Як цього досягти?
Іноді це „Іскра Божа”,
а частіше – майстерність, доведена до
мистецтва.
Важливо мати на увазі, що навіть
одноразове переживання успіху може
докорінно змінити психологічне
самопочуття дитини.
Ситуація успіху може стати пусковим
механізмом подальшого розвитку
особистості.
Безперечно, переживання успіху навіює
людині впевненість у власних силах.
З`являється бажання знову досягти
добрих результатів, виникає відчуття
внутрішнього благополуччя, що, у свою
чергу, покращує ставлення до
навколишнього світу.
На перший погляд здається, що вчитель,
кілька разів давши учню можливість
відчути успіх, далі вже само собою
забезпечує високий рівень мотивації,
інтересу, пізнавальної активності.
Але може бути й протилежний
результат: постійна успішність здатна
сформувати байдуже ставлення до
навчання.
Крім того, постійне очікування лише
позитивного результату згубно впливає
на розвиток вольових якостей учня:
він ухиляється від подолання
труднощів;
губиться в складних ситуаціях
(навчальних та життєвих);
у його поведінці починає домінувати
мотив „уникнення невдач”.
Досвідчені психологи та педагоги
попереджують про можливість
негативних наслідків пережитого успіху.
Чому ж виникає такий парадокс?
По-перше, успіх, що діставався ціною
незначних зусиль, може призвести до
переоцінки, точніше, до завищеної
оцінки своїх можливостей.
По-друге, за сильним переживанням
будь-якої емоції обов`язково настає
релаксація (розслаблення).
І якщо в цей період запропонувати
людині якусь діяльність, то, швидше за
все, ця діяльність буде менш успішною,
ніж попередня.
По-третє, переживання успіху може бути
потьмареним, якщо результат, важливий
і значимий для самого учня, не буде
адекватно оцінений іншими людьми.
І нарешті:
Емоція успіху не стане сильним
переживанням, якщо результати діяльності
не значимі для її суб`єкта.
Дитина, особливо на початку навчання,
однаково інтенсивно переживає успіх у
„головних” і „неголовних” навчальних
предметах.
Але часто знижують цю інтенсивність:
„12 балів з музики ! Та краще б ти
отримав 12 балів з читання”.
Знижуючи значимості успіху, що
переживається дитиною, ми, дорослі,
впливаємо на формування у дитини
ставлення до навчального процесу в
цілому.
Ось чому, оцінюючи дітей, необхідно
виходити з індивідуальних особливостей
кожного учня.
Просування вперед треба заохочувати,
підбадьорювати, щоб дитина не
відчувала невдачу, порівнюючи свої
результати з раніше встановленими
нормами, особливо якщо вони для неї
недосяжні.
Отже, ситуація успіху у навчальній
діяльності створюється вчителем або ж
психологом.
Як і будь-яку іншу діяльність, навчання
можна уявити у вигляді простого
ланцюжка дій:
1. Установка на діяльність (емоційна
підготовка учнів на вирішення
навчального завдання) – мотиваційний
етап;
2.Забезпечення діяльності (створення
умов для успішного вирішення
навчального завдання) –підготовчий,
робочий етап;
3.Порівняння отриманих результатів з
очікуваними (усвідомлення ставлення до
результатів своєї навчальної праці) –
результативний етап.
Отже, якщо ситуація успіху створюється
вчителем послідовно і свідомо, її
3.Порівняння отриманих результатів з
очікуваними (усвідомлення ставлення
до результатів своєї навчальної праці) –
результативний етап.
Отже, якщо ситуація успіху створюється
вчителем послідовно і свідомо, її
структура повинна врахувати всі
перелічені компоненти.
Створення ситуації успіху на
мотиваційному етапі навчальної
діяльності
Дослідження психологів свідчать, що рівень
засвоєння людиною знань істотно залежить
від рівня сформованості її мотивації
навчитися.
Тож давайте проаналізуємо, як провести
мотиваційний етап уроку так, щоб створити
ситуацію успіху для того учня.
Перед учителем стоїть завдання:
сформувати в учня настанову на
успішне виконання завдання
Інакше кажучи, вчитель повинен
сформувати в учнів мотив досягнення
мети.
Але при цьому вчитель часто
зустрічається з неадекватною
реакцією учнівського колективу:
1.Хтось уже виконував подібне
завдання, і його результати
виявились невдалими, так що у цієї
категорії учнів уже сформоване
негативне ставлення на успішне
виконання завдання.
2.Інша група учнів не стикалась з
такою роботою, тому вони не знають,
чого можна очікувати від майбутньої
діяльності.
3.Третя група, яка виконувала потрібні
завдання і успішно з ними впоралася,
знаходиться у стані мобілізації, готова
виконувати навчальне завдання.
Зрозуміло, що найлегше вчителю буде
працювати з учнями третьої групи, де
необхідно лише активізувати позитивні
емоції, які діти пережили раніше.
У другої групи учнів слід передбачити
емоційну реакцію, намалювати
перспективу вдалого виконання
завдання, пов`язавши її з тими чи
іншими умовами діяльності, які в
минулому забезпечували успіх.
Найбільш клопітною буде робота
першою групою учнів.
Перш за все доведеться нейтралізувати
спогади про невдачу в попередній
діяльності, а потім створити перспективу
для нової.
Зробити це можна, наприклад, так:
дати завдання учневі попрацювати над
своїми помилками, або повідомити його,
що завдання для нього змінено
порівняно з попереднім і т. д.
Учитель може запропонувати різні
варіанти мотивів досягнення ситуації
успіху:
прагнення самостійно розв`язати цікаві
задачі;
завоювати авторитет у своїх товаришів;
стати першим;
розглядати свою діяльність з точки зору
її корисності для інших людей;
встановити нові контакти між
товаришами у ході виконання завдання
тощо.
Отже, на етапі мотивації навчальної
діяльності учитель організовує певні
ситуації з метою активізувати чи
нейтралізувати емоції для наступної
діяльності
На етапі мотивації створення ситуації
успіху більшою мірою визначається
психологічними аспектами.
Тут доречним буде використання в
роботі вчителя таких психологопедагогічних прийомів, як:
Ефект Розенталя, або „Ефект
навіювання”: „Ти це можеш”, „Тобі це
вдається” тощо.
Якщо педагог буде переконувати учнів
у реальності успіху, то успіх прийде.
Англійський учений Стоуенс довів, що
учні, яких заохочували, досягли значно
більших успіхів, ніж ті, кого ніяк не
заохочували.
Прийом „Емоційне погладжування” –
це констатація будь-якого факту успіху,
прищеплювання дитині віри в себе,
відкритість учителя для довіри і співчуття.
◦ Прийом „Анонсування” –
репетиція майбутньої дії, яка створює
психологічний настрій на успіх перед
класом.
Це можуть бути додаткові індивідуальні
заняття з окремими учнями чи
заздалегідь оголошенні запитання
самостійної роботи.
Прийом „Шикуйсь!” містить такі кроки:
психологічна атака;
емоційне блокування;
вибір головного напрямку;
вибір рівних можливостей;
несподіване порівняння;
стабілізація.
Цей прийом полягає в тому, щоб:
учителем блокувалось припущення на
невдачу в діяльності учня;
відволікалася увага школяра від
чергового неуспіху;
вчитель повинен знайти той напрямок
діяльності, яким учень зможе
реалізувати себе набагато краще, тим
самим забезпечити його на успіх, на
стабільність у навчанні.
Розглянемо деякі
алгоритми створення ситуацій успіху та
методику їх реалізації:
Прийом „Даю шанс” – це заздалегідь
підготовлена вчителем ситуація, в якій
учень отримує можливість зненацька
для себе розкрити свої можливості.
Прийом “ Зняття страху”-
допомогає перебороти невпевненість у
власних силах (Люди вчаться на своїх
помилках і знаходять інші шляхи
вирішення проблем).
Прийом “Авансування успішного
результату” –
допомогає вчителю висловити тверду
переконаніність у тому, що його учень
обов’язково впорається з поставленим
завданням.
Це, в свою чергу, переконує дитину у
своїх силах і можливостях.
“У тебе обов’язково вийде”, “Я навіть не
сумніваюсь у позитивному результаті” і
т. д.
Прийом “Прихований інструктаж”
Допомагає дитині уникнути поразки.
Досягається шляхом побажання,
наприклад:
Можливо краще почати з ...,
Виконуючи роботу не забудьте про ...
Прийом “Внесення мотиву”.
Показує дитині заради чого, кого
здійснюється ця діяльність, кому буде
добре після виконання, наприклад, “Без
твоєї допомоги твоїм друзям не
впоратись...” тощо.
Прийом “Персональна винятковість.”
Визначає важливість зусиль дитини в
діяльності, що здійснюється або
здійснюватиметься, наприклад:
Тільки ти міг би…
Тільки тобі і можу доручити… і т.п.
Прийом “Висока оцінка деталі”.
Допомагає емоційно пережити не
результат в цілому, а якої її окремої
деталі:
Найбільше мені сподобалось у твоїй
роботі…
Найбільше тобі вдалося…
Прийом „Еврика”.
Створюються умови, за яких дитина,
виконуючи навчальне завдання,
несподівано відкриває в собі невідомі
досі здібності.
Завдання вчителя – помітити це глибоко
особисте відкриття, всіляко підтримати
дитину, поставити нову мету і надихнути
на її досягнення.
Допомога вчителя у створенні ситуації
відкриття має бути ненав`язливою,
прихованою.
Створюючи ситуації успіху на етапі
організації навчальної діяльності, слід
пам`ятати кілька основних правил:
у кожній дитині є задатки, які можуть
розвинутися у здібності;
Побачити їх, відчути, розвити – це
справа педагога;
ставлення до дитини як до рівної, як до
себе, спілкування, що повністю включає
грубість, різкість, образливий тон, має
стати обов`язковою нормою всієї
педагогічної діяльності;
Ставлення до дитини:
як до рівної,
як до себе,
спілкування, що повністю виключає:
- грубість,
- різкість,
- образливий тон
має стати обов`язковою нормою всієї
педагогічної діяльності;
чим більше напрямків діяльності, в яких
бере участь дитина, тим більше в неї
можливостей знайти себе;
кількість і різноманітність ситуацій і
обставин, в тому числі і штучно
створених, у які може потрапити
дитина, визначають шляхи її сьогодення
і віддаленого інтересу та можливі шляхи
успіху.
ТИПИ УСПІХУ:
Неочікувана радість – це почуття
задоволення від того, що результати
діяльності учня перевершили його
очікування.
З педагогічної та психологічної точки
зору – це результат продуманої,
підготовленої діяльності вчителя.
Спільна радість – полягає в тому, щоб учень
досяг необхідної для себе реакції колективу.
Вона може бути підготовленою вчителем
або спонтаною.
Спільною радістю вважають тільки ті реакції
колективу, які дають можливість дитині
відчутні себе задоволеним, стимулюють її
зусиля.
Це, перш за все, має бути емоційний відгук
оточуючих на успіх члена свого колективу.
Важливо, щоб у досягненнях кожного
школяра всі бачили результати своєї
праці, а сама дитина розуміла, що її
радість – це радість підтримки,
отримання статусу „свій серед своїх”.
Зрештою у тому, як реагує дитячий
колектив на успіхи або невдачі своїх
учителів, виявляється його моральна
сутність.
Радість пізнання – це радість пізнання
нового, хоча вона по своїй суті
альтруїстична (виникає на основі
допомоги, підтримки інших людей).
Пізнання спираїться на самоосвіту й
самопізнання.
Така радість не може вирости на
пустому місці, появитися без серйозних
причин. Це слід клопіткої роботи
учителя –учня-учнів.
ВИСНОВОК:
1.Ситуація успіху досягається тоді, коли
сама дитина визначає цей результат як
успіх.
2 Усвідомлення ситуації успіху самим
учнем, розуміння її значимості виникає у
школяра після здолання своєї боязкості,
невміння, незнання, психологічного
враження та інших видів труднощів.
3. Завдання педагога :
допомогти особистості дитини зрости в
успіху;
дати відчути радість від здолання
труднощів;
дати зрозуміти, що задарма в житті в
житті нічого не дається, скрізь необхідно
докласти зусиль.
І успіх буде еквівалентним витраченим
зусиллям.
ШАНОВНІ КОЛЕГИ !
Дайте, будь ласка, відповідь на такі
запитання:
1.Ваше ставлення до технології “Створення
ситуації успіху”.
2.Як Ви оцінюєте стан “Створення ситуації
успіху у Вашому навчальному закладі”.
3.Які ще методичні рекомендації, ідеї,
міркування щодо “Створення ситуації успіху”,
Ви можете запропонувати учасникам нашого
семінару ?
ВДЯЧНІ ВАМ ЗА ВІДВЕРТІСТЬ, ЗА ПОРАДИ
Slide 10
Створення ситуації успіху
та шляхи її реалізації
на уроці як складової якості
навчально-виховного процесу
Мета: Удосконалити методику
створення ситуації успіху та шляхів
її реалізації на уроці як стежки, що
веде до того куточка дитячого
серця, в якому горить вогник
бажання бути гарним.
На
відміну від традиційного розуміння
освіти як суми знань та навичок, нині освіту
починають розглядати як процес
становлення особистості .
Причому особистості, здатної до:
самоосвіти,
саморозвитку,
самовдосконалення,
яка вміє використовувати набуті знання,
яка прагне реалізувати себе,
спроможна змінити на краще своє життя,
життя своєї держави.
Алгоритм
створення та досягнення ситуації успіху
твердження про “Ситуацію успіху”;
особистісно-орієнтований підхід у справі
навчання та виховання - основа педагогічної
технології “Створення ситуації успіху”;
роль “Ситуації успіху” у навчальній діяльності;
створення “Ситуації успіху” на мотиваційному
етапі навчальної діяльності;
психолого-педагогічні прийоми при створенні
“Ситуації успіху”;
методика реалізації “Ситуації успіху”;
Виходячи із Положень Закону України “Про
освіту” завдання школи сьогодні полягає в
тому, щоб:
Виховувати в учнів здатність:
долати життєві труднощі;
самостійно приймати рішення;
розвивати себе як особистість, здатну:
робити вибір і контролювати своє життя;
брати на себе відповідальність за свої дії;
захищати себе і свої життєві цінності;
діяти відповідно до них;
піклуватись про інших;
Завдання вчителів:
прищепити учням потребу до здобуття
знань;
створити такі умови, щоб процес
здобуття знань був для них цікавим,
потрібним, комфортним;
і тому пріоритетним завданням вчителя
під час навчально-виховної діяльності є
створення ситуації успіху.
Що означає “Ситуація успіху?”
Ситуація успіху - це суб'єктивний
психічний стан задоволення наслідком
своєї фізичної, розумової праці чи
моральної напруги.
Успіх у навчанні - єдине джерело
внутрішніх сил дитини, які породжують
енергію для переборення труднощів,
бажання вчитися.
В.Сухомлинський
Ситуація успіху дарує атмосферу
приязні та взаємодопомоги, впевненості
і захищеності.
Учитель зобов’язаний створити джерело
внутрішніх сил дитини, джерело, яке дає
енергію для подолання труднощів і
формування бажання вчитися.
Використання ситуації успіху має
сприяти підвищенню робочого тонусу,
збільшенню продуктивності навчальної
роботи, а також допомогти учням
усвідомити себе повноцінною
особистістю і, відповідно, забезпечити
успіх у навчанні.
Основою педагогічної технології
“Створення ситуації успіху” є
особистісно-орієнтований підхід у справі
навчання та виховання.
А тому звернемося до рекомендацій
щодо особистісно-орієнтовного підходу
навчання та виховання.
–
Особистісно орієнтоване навчання
це навчання, центром якого є
особистість дитини, її самобутність та
самостійність: суб'єктивний досвід
кожного спочатку розкривається, а
потім узгоджується зі змістом освіти.
Визнання учня ключовою фігурою
всього освітнього процесу – це і є
особистісно орієнтована педагогіка.
У свідомості учня це має такий
вигляд: «Все, що я пізнаю, я знаю,
для чого мені потрібно і де я можу ці
знання застосувати».
Для педагога - це прагнення знайти
розумний баланс між знаннями,
уміннями та навичками учня.
Сучасність вимагає навчити учнів:
- самостійно та творчо розв'язувати
проблеми;
- шукати нову інформацію й робити
висновки, а не подавати дітям готові
знання.
В особистісно-орієнтованому підході
вчителю насамперед потрібен високий
рівень педагогічної майстерності, який
базується на розвитку:
дидактичних;
організаторських;
комунікативних;
науково-пізнавальних;
емоційних;
та поведінкових компонентностей;
-
-
Цілі особистісно орієнтованого
навчання полягають у тому, щоб:
визначити життєвий досвід кожного
учня;
його пізнавальні здібності;
рівень інтелекту;
інтереси, які спочатку треба розкрити,
а потім розвинути у навчальному
процесі;
Цілі особистісно орієнтованого навчання
полягають у тому, щоб:
Формувати позитивну мотивацію учнів до:
-
пізнавальної діяльності;
-
потребу в самопізнанні;
-
потребу в самореалізаціїї;
-
та потребу у самовдосконаленні школярів;
Цілі особистісно орієнтованого навчання
полягають у тому, щоб:
Озброїти учнів механізмом:
адаптації;
саморегуляції;
самозахисту;
самовиховання;
Цілі особистісно орієнтованого навчання
полягають у тому, щоб:
Розвинути індивідуальні позитивні
здібності кожного школяра;
Сформувати культуру життєдіяльності
максимально виявити і використати
індивідуальний досвід учня;
Правильно визначати лінії поведінки.
Основні принципи
особистісно-орієнтованого
навчання:
1. Принцип «розвивальної допомоги»
не робити за учня;
не вказувати йому, що робити,
а допомогти пробувати власні сили і власну
активність;
потрібно добитись, щоб учень сам обирав
рішення і відповідав за них.
Звідси - не потрібно подавати готові
знання, а створити умови, в яких
виявляється:
-
власна пізнавальна активність учня;
-
і він визначить для себе цілі, зміст та
методи роботи, власні цінності.
-
Навчання повинно бути дослідницьким
Це час, протягом якого діти вчаться:
самостійно діяти;
- дискутувати;
- приймати рішення.
-
При цьому розвивається самосвідомість і
самореалізується особистість.
Принцип - «свобода вміння»
- учні вільно обговорюють
проблеми;
- співпрацюють один з одним,
- а вчитель виступає в ролі
старшого члена колективу,
консультанта, джерела досвіду
Принцип - «свобода вміння»
Учителю:
-недостатньо
процес;
організувати навчальний
- потрібно ще визначити спосіб засвоєння
знань, тобто оприділити види діяльності
учня на уроці.
Основні вимоги до особистісноорієнтованого уроку:
раціональна єдність словесних,
наукових і практичних методів
навчання;
зв'язок з раніше вивченим досвідом,
набутим учнем;
Основні вимоги до особистісно
орієнтованого уроку:
-формування вмінь в учнів самостійно
здобувати знання і застосовувати їх на
практиці;
-заохочення прагнень учнів знаходити свій
спосіб роботи з навчальним матеріалом.
Метою
особистісноорієнтованого уроку є:
- створення умов для виявлення
пізнавальної активності учнів
Засобами досягнення вчителем цієї мети
можуть бути:
використання різних форм та методів
навчальної діяльності, які дозволяють
розкрити суб'єктивний досвід учнів;
створення атмосфери зацікавленості
кожного учня в результатах роботи
всього класу;
стимулювання учнів до висловлювань,
використання різних способів виконання
завдань без побоювань помилитися,
отримати хибну відповідь тощо;
Засобами досягнення вчителем цієї мети
можуть бути:
використання протягом уроку
дидактичного матеріалу, який дозволяє
отримати учневі найбільш значущі для
нього вид та форму змісту навчального
матеріалу;
оцінювання досягнень учня протягом
усього процесу його діяльності, а не
тільки за кінцевим результатом;
Засобами досягнення вчителем цієї мети
можуть бути:
заохочення прагнень учня знаходити свій
спосіб роботи;
аналізувати протягом уроку роботи інших
учнів; вибирати та засвоювати найбільш
раціональні з них;
створення на уроці педагогічних ситуацій
спілкування, які б дозволяли кожному учневі
виявляти ініціативу, самостійність, виборність у
справах роботи;
створення обстановки для природного
самовираження учня.
Технологія
особистісноорієнтованогоуроку
Для проведення особистісноорієнтованого уроку вчитель має
оволодіти його основними етапами:
1.
2.
3.
4.
5.
6.
7.
8.
Орієнтації.
Визначення мети.
Проектування.
Організації.
Реалізації.
Контролю.
Коригування.
Оцінювання
1. Етап орієнтації включає:
орієнтацію на позитивну роботу;
орієнтацію на визначення особистісного
досвіду учнів;
пов'язання цього досвіду з проблемами
навчального матеріалу.
2. Етап визначення мети передбачає:
визначення на уроці разом з учнями
значущої мети здійснення тієї діяльності,
яка запланована вчителем (учні повинні
зрозуміти, що може дати робота учням
саме на цьому уроці для складання,
наприклад, тематичного заліку,
державної атестації, свого майбутнього
життя тощо);
визначення показників досягнення
поставлених завдань;
3. Етап проектування включає:
передбачення залучення учнів до
виконання ними випереджальних
завдань;
підготовки повідомлень;
рефератів;
виготовлення та відбору наочності;
складання плану роботи тощо;
Етап організації виконання плану
діяльності передбачає:
Подання можливих варіантів і
способів виконання навчальної
діяльності (усна чи письмова форма,
індивідуальна робота чи робота в
групах, робота з текстом чи з іншими
засобами одержання інформації);
Етап організації виконання плану
діяльності передбачає:
2.Представлення учнями вибору способу
фіксації нового матеріалу (конспект,
схема, таблиця, опора, план, тези,
висновки тощо);
3.Варіативність домашнього завдання
(диференціація за рівнем складності та
способом виконання).
Етап контрольно-оцінювальний:
1.Залучення учнів до контролю за
перебігом навчальної діяльності шляхом
заохочення їх до різних видів контролю,
самоконтролю, взаємоконтролю, роботи
в групах;
2.Участь учнів у виправленні помилок і
недоліків у знаннях, усвідомлення їх
причин шляхом взаємо та самоаналізу;
Етап контрольно-оцінювальний:
3.Надання учням можливості самостійно
або за участі вчителя, інших учнів
порівнювати отримані ним результати з
критеріями стандарту, закладеного у
навчальній програмі;
4.Використання механізмів оцінного
методу (позитивного ставлення до
успіхів школяра);
Етап контрольно-оцінювальний:
5.Використання механізмів оцінного
методу (позитивного ставлення до
успіхів школяра).
6.Оцінювання (виставлення рівневих
оцінок за дванадцятибальною системою
оцінювання навчальних досягнень,
поурочного бала, рейтинг) не тільки
результатів, а й самого процесу
навчання.
6. Заключний етап передбачає:
усвідомлення учнями ситуації
досягнення мети;
відчуття успіху;
підкріплення позитивної мотивації
стосовно власної діяльності.
Методи та засоби психолого-педагогічної
підтримки діяльності учнів
заохочення;
навчально-пізнавальна гра;
створення ситуації успіху;
створення ситуації пізнавального інтересу;
створення проблемної ситуації;
спонукання до пошуку альтернативних
рішень;
виконання творчих завдань;
кооперація учнів;
створення ситуації взаємодопомоги тощо.
Висновок може бути таким: особистісноорієнтоване навчання ЦЕ–
загальнодидактичний принцип
індивідуального підходу до учнів.
Таке твердження ми дослідимо та
пояснимо за допомогою такого факту:
Відомий російський психолог
Л.С. Виготський своє теорією доводить,
що розум будь-якої людини має дві зони
розвитку: А і Б.
Перша зона (А) – це зона актуального
розвитку.
У цю зону потрапляють завдання, які
дитина може виконати сама без
допомоги вчителя.
Друга зона (В) – це зона найближчого
розвитку
Сюди потрапляють завдання, які дитина сама
виконати не може, але може з ними
впоратися з допомогою вчителя.
Зона найближчого розвитку, - це зона
“наступного дня”.
Те, що сьогодні є зона найближчого
розвитку, завтра у процесі навчання повинно
стати зоною актуального розвитку. Учитель
не повинен давати готову інформацію, адже
таке навчання може загальмувати мислення
дитини. А за допомогою вміло підібраних
запитань педагог підводить школяра до
правильної відповіді, розв’язку.
Те, що сьогодні є зоною найближчого
розвитку, завтра у процесі навчання
повинно стати зоною актуального
розвитку.
Учитель не повинен давати готову
інформацію, адже таке навчання може
загальмувати мислення дитини.
А за допомогою вміло підібраних
запитань педагог підводить школяра до
правильної відповіді, розв’язку.
Отже, як бачимо із цього прикладу, щоб
відбулися розвиток і навчання учнів,
завдання повинні потрапляти лише в
зону найближчого розвитку
(за Л.С. Виготським).
Припустимо, що два учні навчались в
одній школі, в одних і тих самих
учителів, закінчили школу з відзнакою,
рівень їхнього розвитку все одно буде
різним.
Ще більше відрізняється розвиток учнів
класу, які згідно з 12- бальною
системою досягли початкового і
високого рівнів.
Тому зрозуміло, що до таких дітей треба
підходити індивідуально, тобто ставити
перед ними різні завдання.
Якщо для цілого класу поставити одне
завдання, то для одних учнів воно
потрапить у зону актуального розвитку,
для інших – у зону найближчого
розвитку.
Отже, одне завдання для всього класу
ставити не бажано і не потрібно, а
здійснювати якісний особистісноорієнтований підхід до навчання та
виховання на практиці нам заважає ряд
причин, зокрема:
Причина 1. Щоб підійти індивідуально
до кожного учня, необхідно знати його
психологічні, фізіологічні та соціальні
особливості.
Лише психологія нараховує кілька
десятків індивідуальних особливостей
особистості. Це різні види уваги, уяви,
мислення, сприйняття, темпераменту,
характеру і т.д.
Пам’ять також поділяється більш ніж
на 10 типів: короткочасна,
довготривала, оперативна, рухова,
зорова, слухова, емоційна, словеснологічна і т.д.;
Причина 2. Виявити всі ці психологічні,
фізіологічні та соціальні особливості
вчитель без допомоги психолога, лікаря,
соціолога не може;
Причина 3.Навіть якщо теоретично
припустити, що в кожної дитини
виявили всі ці особливості, вчитель не
зможе запам’ятати їх у такій кількості
дітей, оскільки він одночасно навчає
свого предмета не один десяток учнів,
кожен з яких має не один десяток таких
особливостей.
Нарешті, якщо вчителю все-таки
вдається запам’ятати всі особливості
кожної дитини, він не зможе підійти
індивідуально тому, що урок триває
всього 40-45 хв, протягом яких
неможливо фізично попрацювати з
кожним учнем класу індивідуально.
Отже, існує суперечність: з одного боку,
вимоги до особистісно-орієнтованого
навчання, а з іншого причини, що
унеможливлюють якісне впровадження
цієї педагогічної технології у навчальновиховний процес.
Який же вихід з ситуації, що склалася ?
Філософія вчить, що джерелом і
рушійними силами будь-якого процесу
(у тому числі й навчального) є
розв’язання суперечностей і тому,
щоб навчальний процес розвивався,
вчителю необхідно вміти виявляти
суперечність навчального процесу, а
також вміти розв’язувати її.
Дана суперечність розв’язується шляхом
диференційованого підходу до учнів.
Диференціація (від лат. Differentia –
різниця, відмінність) – розчленування
цілого на якісно відмінні частини.
Розв’язування таких суперечностей
називається підходом до навчання.
Цей підхід, для прикладу, можна
здійснити таким чином:
Учнів класу розподілити на групи за
рівнем розвитку.
Критерії, якими слід керуватися - це
успішність.
Таких груп, наприклад, може бути
чотири:
низький рівень;
середній рівень;
достатній рівень;
високий рівень.
Зрозуміло, що такий поділ не
аргументується для учнів, для того щоб
у слабшого школяра не сформувалася
занижена самооцінка, а в сильного –
завищена.
Якщо учні однієї з груп підвищують свій
рівень – їх слід перевести до наступної
групи і навпаки.
Для кожної групи пропонуються різні за
ступенем складності завдання.
Диференційований підхід можна
здійснювати при різних формах
навчального процесу: під час уроку,
лабораторного заняття, екскурсії.
Під час проведеного уроку методом бесіди,
запитань слід орієнтувати учнів на певну
групу.
При цьому обов’язково слід враховувати,
щоб запитання було точним, стислим, не
мало елементів підказки.
Під час проведення уроку методом
пояснення, розповіді диференційований
підхід неможливий, оскільки вчитель будує
свою розповідь, орієнтуючись на
середнього учня,
але під час закріплення нового матеріалу
чи пояснення домашнього завдання учням
можна запропонувати різнорівневі
завдання.
Завершальним етапом навчальної
діяльності на уроці є:
усвідомлення ситуації досягнення мети;
переживання ситуації успіху;
підкріплення позитивної мотивації щодо
самої діяльності.
Ситуація успіху досягається тоді, коли
сама дитина визначає цей результат як
успіх.
Усвідомлення ситуації успіху самим
учнем, розуміння її значимості виникає у
суб'єкта після здолання своєї боязкості,
невміння, незнання, психологічного
враження та інших видів труднощів.
Роль “Ситуації успіху” у навчальній
діяльності
За останні роки термін
„Ситуація успіху” став звичним для
педагогів.
Ніхто не заперечує, що саме позитивні
емоції можуть стати для дитини одним
з найважливіших стимулів у навчанні,
але при цьому ми забуваємо про те, що
в педагогів не існує єдиного рецепта чи
правила, як саме створювати ситуації
успіху тому, що це слід на основі
індивідуального підходу, зважено, з
урахуванням багатьох факторів.
Діти прощають багато чого, але не
вибачають байдужість.
За відгуками дітей, найкращі їхні
вчителі вели уроки так, що здавалося,
ніби весь урок вони зайняті саме тобою.
Як цього досягти?
Іноді це „Іскра Божа”,
а частіше – майстерність, доведена до
мистецтва.
Важливо мати на увазі, що навіть
одноразове переживання успіху може
докорінно змінити психологічне
самопочуття дитини.
Ситуація успіху може стати пусковим
механізмом подальшого розвитку
особистості.
Безперечно, переживання успіху навіює
людині впевненість у власних силах.
З`являється бажання знову досягти
добрих результатів, виникає відчуття
внутрішнього благополуччя, що, у свою
чергу, покращує ставлення до
навколишнього світу.
На перший погляд здається, що вчитель,
кілька разів давши учню можливість
відчути успіх, далі вже само собою
забезпечує високий рівень мотивації,
інтересу, пізнавальної активності.
Але може бути й протилежний
результат: постійна успішність здатна
сформувати байдуже ставлення до
навчання.
Крім того, постійне очікування лише
позитивного результату згубно впливає
на розвиток вольових якостей учня:
він ухиляється від подолання
труднощів;
губиться в складних ситуаціях
(навчальних та життєвих);
у його поведінці починає домінувати
мотив „уникнення невдач”.
Досвідчені психологи та педагоги
попереджують про можливість
негативних наслідків пережитого успіху.
Чому ж виникає такий парадокс?
По-перше, успіх, що діставався ціною
незначних зусиль, може призвести до
переоцінки, точніше, до завищеної
оцінки своїх можливостей.
По-друге, за сильним переживанням
будь-якої емоції обов`язково настає
релаксація (розслаблення).
І якщо в цей період запропонувати
людині якусь діяльність, то, швидше за
все, ця діяльність буде менш успішною,
ніж попередня.
По-третє, переживання успіху може бути
потьмареним, якщо результат, важливий
і значимий для самого учня, не буде
адекватно оцінений іншими людьми.
І нарешті:
Емоція успіху не стане сильним
переживанням, якщо результати діяльності
не значимі для її суб`єкта.
Дитина, особливо на початку навчання,
однаково інтенсивно переживає успіх у
„головних” і „неголовних” навчальних
предметах.
Але часто знижують цю інтенсивність:
„12 балів з музики ! Та краще б ти
отримав 12 балів з читання”.
Знижуючи значимості успіху, що
переживається дитиною, ми, дорослі,
впливаємо на формування у дитини
ставлення до навчального процесу в
цілому.
Ось чому, оцінюючи дітей, необхідно
виходити з індивідуальних особливостей
кожного учня.
Просування вперед треба заохочувати,
підбадьорювати, щоб дитина не
відчувала невдачу, порівнюючи свої
результати з раніше встановленими
нормами, особливо якщо вони для неї
недосяжні.
Отже, ситуація успіху у навчальній
діяльності створюється вчителем або ж
психологом.
Як і будь-яку іншу діяльність, навчання
можна уявити у вигляді простого
ланцюжка дій:
1. Установка на діяльність (емоційна
підготовка учнів на вирішення
навчального завдання) – мотиваційний
етап;
2.Забезпечення діяльності (створення
умов для успішного вирішення
навчального завдання) –підготовчий,
робочий етап;
3.Порівняння отриманих результатів з
очікуваними (усвідомлення ставлення до
результатів своєї навчальної праці) –
результативний етап.
Отже, якщо ситуація успіху створюється
вчителем послідовно і свідомо, її
3.Порівняння отриманих результатів з
очікуваними (усвідомлення ставлення
до результатів своєї навчальної праці) –
результативний етап.
Отже, якщо ситуація успіху створюється
вчителем послідовно і свідомо, її
структура повинна врахувати всі
перелічені компоненти.
Створення ситуації успіху на
мотиваційному етапі навчальної
діяльності
Дослідження психологів свідчать, що рівень
засвоєння людиною знань істотно залежить
від рівня сформованості її мотивації
навчитися.
Тож давайте проаналізуємо, як провести
мотиваційний етап уроку так, щоб створити
ситуацію успіху для того учня.
Перед учителем стоїть завдання:
сформувати в учня настанову на
успішне виконання завдання
Інакше кажучи, вчитель повинен
сформувати в учнів мотив досягнення
мети.
Але при цьому вчитель часто
зустрічається з неадекватною
реакцією учнівського колективу:
1.Хтось уже виконував подібне
завдання, і його результати
виявились невдалими, так що у цієї
категорії учнів уже сформоване
негативне ставлення на успішне
виконання завдання.
2.Інша група учнів не стикалась з
такою роботою, тому вони не знають,
чого можна очікувати від майбутньої
діяльності.
3.Третя група, яка виконувала потрібні
завдання і успішно з ними впоралася,
знаходиться у стані мобілізації, готова
виконувати навчальне завдання.
Зрозуміло, що найлегше вчителю буде
працювати з учнями третьої групи, де
необхідно лише активізувати позитивні
емоції, які діти пережили раніше.
У другої групи учнів слід передбачити
емоційну реакцію, намалювати
перспективу вдалого виконання
завдання, пов`язавши її з тими чи
іншими умовами діяльності, які в
минулому забезпечували успіх.
Найбільш клопітною буде робота
першою групою учнів.
Перш за все доведеться нейтралізувати
спогади про невдачу в попередній
діяльності, а потім створити перспективу
для нової.
Зробити це можна, наприклад, так:
дати завдання учневі попрацювати над
своїми помилками, або повідомити його,
що завдання для нього змінено
порівняно з попереднім і т. д.
Учитель може запропонувати різні
варіанти мотивів досягнення ситуації
успіху:
прагнення самостійно розв`язати цікаві
задачі;
завоювати авторитет у своїх товаришів;
стати першим;
розглядати свою діяльність з точки зору
її корисності для інших людей;
встановити нові контакти між
товаришами у ході виконання завдання
тощо.
Отже, на етапі мотивації навчальної
діяльності учитель організовує певні
ситуації з метою активізувати чи
нейтралізувати емоції для наступної
діяльності
На етапі мотивації створення ситуації
успіху більшою мірою визначається
психологічними аспектами.
Тут доречним буде використання в
роботі вчителя таких психологопедагогічних прийомів, як:
Ефект Розенталя, або „Ефект
навіювання”: „Ти це можеш”, „Тобі це
вдається” тощо.
Якщо педагог буде переконувати учнів
у реальності успіху, то успіх прийде.
Англійський учений Стоуенс довів, що
учні, яких заохочували, досягли значно
більших успіхів, ніж ті, кого ніяк не
заохочували.
Прийом „Емоційне погладжування” –
це констатація будь-якого факту успіху,
прищеплювання дитині віри в себе,
відкритість учителя для довіри і співчуття.
◦ Прийом „Анонсування” –
репетиція майбутньої дії, яка створює
психологічний настрій на успіх перед
класом.
Це можуть бути додаткові індивідуальні
заняття з окремими учнями чи
заздалегідь оголошенні запитання
самостійної роботи.
Прийом „Шикуйсь!” містить такі кроки:
психологічна атака;
емоційне блокування;
вибір головного напрямку;
вибір рівних можливостей;
несподіване порівняння;
стабілізація.
Цей прийом полягає в тому, щоб:
учителем блокувалось припущення на
невдачу в діяльності учня;
відволікалася увага школяра від
чергового неуспіху;
вчитель повинен знайти той напрямок
діяльності, яким учень зможе
реалізувати себе набагато краще, тим
самим забезпечити його на успіх, на
стабільність у навчанні.
Розглянемо деякі
алгоритми створення ситуацій успіху та
методику їх реалізації:
Прийом „Даю шанс” – це заздалегідь
підготовлена вчителем ситуація, в якій
учень отримує можливість зненацька
для себе розкрити свої можливості.
Прийом “ Зняття страху”-
допомогає перебороти невпевненість у
власних силах (Люди вчаться на своїх
помилках і знаходять інші шляхи
вирішення проблем).
Прийом “Авансування успішного
результату” –
допомогає вчителю висловити тверду
переконаніність у тому, що його учень
обов’язково впорається з поставленим
завданням.
Це, в свою чергу, переконує дитину у
своїх силах і можливостях.
“У тебе обов’язково вийде”, “Я навіть не
сумніваюсь у позитивному результаті” і
т. д.
Прийом “Прихований інструктаж”
Допомагає дитині уникнути поразки.
Досягається шляхом побажання,
наприклад:
Можливо краще почати з ...,
Виконуючи роботу не забудьте про ...
Прийом “Внесення мотиву”.
Показує дитині заради чого, кого
здійснюється ця діяльність, кому буде
добре після виконання, наприклад, “Без
твоєї допомоги твоїм друзям не
впоратись...” тощо.
Прийом “Персональна винятковість.”
Визначає важливість зусиль дитини в
діяльності, що здійснюється або
здійснюватиметься, наприклад:
Тільки ти міг би…
Тільки тобі і можу доручити… і т.п.
Прийом “Висока оцінка деталі”.
Допомагає емоційно пережити не
результат в цілому, а якої її окремої
деталі:
Найбільше мені сподобалось у твоїй
роботі…
Найбільше тобі вдалося…
Прийом „Еврика”.
Створюються умови, за яких дитина,
виконуючи навчальне завдання,
несподівано відкриває в собі невідомі
досі здібності.
Завдання вчителя – помітити це глибоко
особисте відкриття, всіляко підтримати
дитину, поставити нову мету і надихнути
на її досягнення.
Допомога вчителя у створенні ситуації
відкриття має бути ненав`язливою,
прихованою.
Створюючи ситуації успіху на етапі
організації навчальної діяльності, слід
пам`ятати кілька основних правил:
у кожній дитині є задатки, які можуть
розвинутися у здібності;
Побачити їх, відчути, розвити – це
справа педагога;
ставлення до дитини як до рівної, як до
себе, спілкування, що повністю включає
грубість, різкість, образливий тон, має
стати обов`язковою нормою всієї
педагогічної діяльності;
Ставлення до дитини:
як до рівної,
як до себе,
спілкування, що повністю виключає:
- грубість,
- різкість,
- образливий тон
має стати обов`язковою нормою всієї
педагогічної діяльності;
чим більше напрямків діяльності, в яких
бере участь дитина, тим більше в неї
можливостей знайти себе;
кількість і різноманітність ситуацій і
обставин, в тому числі і штучно
створених, у які може потрапити
дитина, визначають шляхи її сьогодення
і віддаленого інтересу та можливі шляхи
успіху.
ТИПИ УСПІХУ:
Неочікувана радість – це почуття
задоволення від того, що результати
діяльності учня перевершили його
очікування.
З педагогічної та психологічної точки
зору – це результат продуманої,
підготовленої діяльності вчителя.
Спільна радість – полягає в тому, щоб учень
досяг необхідної для себе реакції колективу.
Вона може бути підготовленою вчителем
або спонтаною.
Спільною радістю вважають тільки ті реакції
колективу, які дають можливість дитині
відчутні себе задоволеним, стимулюють її
зусиля.
Це, перш за все, має бути емоційний відгук
оточуючих на успіх члена свого колективу.
Важливо, щоб у досягненнях кожного
школяра всі бачили результати своєї
праці, а сама дитина розуміла, що її
радість – це радість підтримки,
отримання статусу „свій серед своїх”.
Зрештою у тому, як реагує дитячий
колектив на успіхи або невдачі своїх
учителів, виявляється його моральна
сутність.
Радість пізнання – це радість пізнання
нового, хоча вона по своїй суті
альтруїстична (виникає на основі
допомоги, підтримки інших людей).
Пізнання спираїться на самоосвіту й
самопізнання.
Така радість не може вирости на
пустому місці, появитися без серйозних
причин. Це слід клопіткої роботи
учителя –учня-учнів.
ВИСНОВОК:
1.Ситуація успіху досягається тоді, коли
сама дитина визначає цей результат як
успіх.
2 Усвідомлення ситуації успіху самим
учнем, розуміння її значимості виникає у
школяра після здолання своєї боязкості,
невміння, незнання, психологічного
враження та інших видів труднощів.
3. Завдання педагога :
допомогти особистості дитини зрости в
успіху;
дати відчути радість від здолання
труднощів;
дати зрозуміти, що задарма в житті в
житті нічого не дається, скрізь необхідно
докласти зусиль.
І успіх буде еквівалентним витраченим
зусиллям.
ШАНОВНІ КОЛЕГИ !
Дайте, будь ласка, відповідь на такі
запитання:
1.Ваше ставлення до технології “Створення
ситуації успіху”.
2.Як Ви оцінюєте стан “Створення ситуації
успіху у Вашому навчальному закладі”.
3.Які ще методичні рекомендації, ідеї,
міркування щодо “Створення ситуації успіху”,
Ви можете запропонувати учасникам нашого
семінару ?
ВДЯЧНІ ВАМ ЗА ВІДВЕРТІСТЬ, ЗА ПОРАДИ
Slide 11
Створення ситуації успіху
та шляхи її реалізації
на уроці як складової якості
навчально-виховного процесу
Мета: Удосконалити методику
створення ситуації успіху та шляхів
її реалізації на уроці як стежки, що
веде до того куточка дитячого
серця, в якому горить вогник
бажання бути гарним.
На
відміну від традиційного розуміння
освіти як суми знань та навичок, нині освіту
починають розглядати як процес
становлення особистості .
Причому особистості, здатної до:
самоосвіти,
саморозвитку,
самовдосконалення,
яка вміє використовувати набуті знання,
яка прагне реалізувати себе,
спроможна змінити на краще своє життя,
життя своєї держави.
Алгоритм
створення та досягнення ситуації успіху
твердження про “Ситуацію успіху”;
особистісно-орієнтований підхід у справі
навчання та виховання - основа педагогічної
технології “Створення ситуації успіху”;
роль “Ситуації успіху” у навчальній діяльності;
створення “Ситуації успіху” на мотиваційному
етапі навчальної діяльності;
психолого-педагогічні прийоми при створенні
“Ситуації успіху”;
методика реалізації “Ситуації успіху”;
Виходячи із Положень Закону України “Про
освіту” завдання школи сьогодні полягає в
тому, щоб:
Виховувати в учнів здатність:
долати життєві труднощі;
самостійно приймати рішення;
розвивати себе як особистість, здатну:
робити вибір і контролювати своє життя;
брати на себе відповідальність за свої дії;
захищати себе і свої життєві цінності;
діяти відповідно до них;
піклуватись про інших;
Завдання вчителів:
прищепити учням потребу до здобуття
знань;
створити такі умови, щоб процес
здобуття знань був для них цікавим,
потрібним, комфортним;
і тому пріоритетним завданням вчителя
під час навчально-виховної діяльності є
створення ситуації успіху.
Що означає “Ситуація успіху?”
Ситуація успіху - це суб'єктивний
психічний стан задоволення наслідком
своєї фізичної, розумової праці чи
моральної напруги.
Успіх у навчанні - єдине джерело
внутрішніх сил дитини, які породжують
енергію для переборення труднощів,
бажання вчитися.
В.Сухомлинський
Ситуація успіху дарує атмосферу
приязні та взаємодопомоги, впевненості
і захищеності.
Учитель зобов’язаний створити джерело
внутрішніх сил дитини, джерело, яке дає
енергію для подолання труднощів і
формування бажання вчитися.
Використання ситуації успіху має
сприяти підвищенню робочого тонусу,
збільшенню продуктивності навчальної
роботи, а також допомогти учням
усвідомити себе повноцінною
особистістю і, відповідно, забезпечити
успіх у навчанні.
Основою педагогічної технології
“Створення ситуації успіху” є
особистісно-орієнтований підхід у справі
навчання та виховання.
А тому звернемося до рекомендацій
щодо особистісно-орієнтовного підходу
навчання та виховання.
–
Особистісно орієнтоване навчання
це навчання, центром якого є
особистість дитини, її самобутність та
самостійність: суб'єктивний досвід
кожного спочатку розкривається, а
потім узгоджується зі змістом освіти.
Визнання учня ключовою фігурою
всього освітнього процесу – це і є
особистісно орієнтована педагогіка.
У свідомості учня це має такий
вигляд: «Все, що я пізнаю, я знаю,
для чого мені потрібно і де я можу ці
знання застосувати».
Для педагога - це прагнення знайти
розумний баланс між знаннями,
уміннями та навичками учня.
Сучасність вимагає навчити учнів:
- самостійно та творчо розв'язувати
проблеми;
- шукати нову інформацію й робити
висновки, а не подавати дітям готові
знання.
В особистісно-орієнтованому підході
вчителю насамперед потрібен високий
рівень педагогічної майстерності, який
базується на розвитку:
дидактичних;
організаторських;
комунікативних;
науково-пізнавальних;
емоційних;
та поведінкових компонентностей;
-
-
Цілі особистісно орієнтованого
навчання полягають у тому, щоб:
визначити життєвий досвід кожного
учня;
його пізнавальні здібності;
рівень інтелекту;
інтереси, які спочатку треба розкрити,
а потім розвинути у навчальному
процесі;
Цілі особистісно орієнтованого навчання
полягають у тому, щоб:
Формувати позитивну мотивацію учнів до:
-
пізнавальної діяльності;
-
потребу в самопізнанні;
-
потребу в самореалізаціїї;
-
та потребу у самовдосконаленні школярів;
Цілі особистісно орієнтованого навчання
полягають у тому, щоб:
Озброїти учнів механізмом:
адаптації;
саморегуляції;
самозахисту;
самовиховання;
Цілі особистісно орієнтованого навчання
полягають у тому, щоб:
Розвинути індивідуальні позитивні
здібності кожного школяра;
Сформувати культуру життєдіяльності
максимально виявити і використати
індивідуальний досвід учня;
Правильно визначати лінії поведінки.
Основні принципи
особистісно-орієнтованого
навчання:
1. Принцип «розвивальної допомоги»
не робити за учня;
не вказувати йому, що робити,
а допомогти пробувати власні сили і власну
активність;
потрібно добитись, щоб учень сам обирав
рішення і відповідав за них.
Звідси - не потрібно подавати готові
знання, а створити умови, в яких
виявляється:
-
власна пізнавальна активність учня;
-
і він визначить для себе цілі, зміст та
методи роботи, власні цінності.
-
Навчання повинно бути дослідницьким
Це час, протягом якого діти вчаться:
самостійно діяти;
- дискутувати;
- приймати рішення.
-
При цьому розвивається самосвідомість і
самореалізується особистість.
Принцип - «свобода вміння»
- учні вільно обговорюють
проблеми;
- співпрацюють один з одним,
- а вчитель виступає в ролі
старшого члена колективу,
консультанта, джерела досвіду
Принцип - «свобода вміння»
Учителю:
-недостатньо
процес;
організувати навчальний
- потрібно ще визначити спосіб засвоєння
знань, тобто оприділити види діяльності
учня на уроці.
Основні вимоги до особистісноорієнтованого уроку:
раціональна єдність словесних,
наукових і практичних методів
навчання;
зв'язок з раніше вивченим досвідом,
набутим учнем;
Основні вимоги до особистісно
орієнтованого уроку:
-формування вмінь в учнів самостійно
здобувати знання і застосовувати їх на
практиці;
-заохочення прагнень учнів знаходити свій
спосіб роботи з навчальним матеріалом.
Метою
особистісноорієнтованого уроку є:
- створення умов для виявлення
пізнавальної активності учнів
Засобами досягнення вчителем цієї мети
можуть бути:
використання різних форм та методів
навчальної діяльності, які дозволяють
розкрити суб'єктивний досвід учнів;
створення атмосфери зацікавленості
кожного учня в результатах роботи
всього класу;
стимулювання учнів до висловлювань,
використання різних способів виконання
завдань без побоювань помилитися,
отримати хибну відповідь тощо;
Засобами досягнення вчителем цієї мети
можуть бути:
використання протягом уроку
дидактичного матеріалу, який дозволяє
отримати учневі найбільш значущі для
нього вид та форму змісту навчального
матеріалу;
оцінювання досягнень учня протягом
усього процесу його діяльності, а не
тільки за кінцевим результатом;
Засобами досягнення вчителем цієї мети
можуть бути:
заохочення прагнень учня знаходити свій
спосіб роботи;
аналізувати протягом уроку роботи інших
учнів; вибирати та засвоювати найбільш
раціональні з них;
створення на уроці педагогічних ситуацій
спілкування, які б дозволяли кожному учневі
виявляти ініціативу, самостійність, виборність у
справах роботи;
створення обстановки для природного
самовираження учня.
Технологія
особистісноорієнтованогоуроку
Для проведення особистісноорієнтованого уроку вчитель має
оволодіти його основними етапами:
1.
2.
3.
4.
5.
6.
7.
8.
Орієнтації.
Визначення мети.
Проектування.
Організації.
Реалізації.
Контролю.
Коригування.
Оцінювання
1. Етап орієнтації включає:
орієнтацію на позитивну роботу;
орієнтацію на визначення особистісного
досвіду учнів;
пов'язання цього досвіду з проблемами
навчального матеріалу.
2. Етап визначення мети передбачає:
визначення на уроці разом з учнями
значущої мети здійснення тієї діяльності,
яка запланована вчителем (учні повинні
зрозуміти, що може дати робота учням
саме на цьому уроці для складання,
наприклад, тематичного заліку,
державної атестації, свого майбутнього
життя тощо);
визначення показників досягнення
поставлених завдань;
3. Етап проектування включає:
передбачення залучення учнів до
виконання ними випереджальних
завдань;
підготовки повідомлень;
рефератів;
виготовлення та відбору наочності;
складання плану роботи тощо;
Етап організації виконання плану
діяльності передбачає:
Подання можливих варіантів і
способів виконання навчальної
діяльності (усна чи письмова форма,
індивідуальна робота чи робота в
групах, робота з текстом чи з іншими
засобами одержання інформації);
Етап організації виконання плану
діяльності передбачає:
2.Представлення учнями вибору способу
фіксації нового матеріалу (конспект,
схема, таблиця, опора, план, тези,
висновки тощо);
3.Варіативність домашнього завдання
(диференціація за рівнем складності та
способом виконання).
Етап контрольно-оцінювальний:
1.Залучення учнів до контролю за
перебігом навчальної діяльності шляхом
заохочення їх до різних видів контролю,
самоконтролю, взаємоконтролю, роботи
в групах;
2.Участь учнів у виправленні помилок і
недоліків у знаннях, усвідомлення їх
причин шляхом взаємо та самоаналізу;
Етап контрольно-оцінювальний:
3.Надання учням можливості самостійно
або за участі вчителя, інших учнів
порівнювати отримані ним результати з
критеріями стандарту, закладеного у
навчальній програмі;
4.Використання механізмів оцінного
методу (позитивного ставлення до
успіхів школяра);
Етап контрольно-оцінювальний:
5.Використання механізмів оцінного
методу (позитивного ставлення до
успіхів школяра).
6.Оцінювання (виставлення рівневих
оцінок за дванадцятибальною системою
оцінювання навчальних досягнень,
поурочного бала, рейтинг) не тільки
результатів, а й самого процесу
навчання.
6. Заключний етап передбачає:
усвідомлення учнями ситуації
досягнення мети;
відчуття успіху;
підкріплення позитивної мотивації
стосовно власної діяльності.
Методи та засоби психолого-педагогічної
підтримки діяльності учнів
заохочення;
навчально-пізнавальна гра;
створення ситуації успіху;
створення ситуації пізнавального інтересу;
створення проблемної ситуації;
спонукання до пошуку альтернативних
рішень;
виконання творчих завдань;
кооперація учнів;
створення ситуації взаємодопомоги тощо.
Висновок може бути таким: особистісноорієнтоване навчання ЦЕ–
загальнодидактичний принцип
індивідуального підходу до учнів.
Таке твердження ми дослідимо та
пояснимо за допомогою такого факту:
Відомий російський психолог
Л.С. Виготський своє теорією доводить,
що розум будь-якої людини має дві зони
розвитку: А і Б.
Перша зона (А) – це зона актуального
розвитку.
У цю зону потрапляють завдання, які
дитина може виконати сама без
допомоги вчителя.
Друга зона (В) – це зона найближчого
розвитку
Сюди потрапляють завдання, які дитина сама
виконати не може, але може з ними
впоратися з допомогою вчителя.
Зона найближчого розвитку, - це зона
“наступного дня”.
Те, що сьогодні є зона найближчого
розвитку, завтра у процесі навчання повинно
стати зоною актуального розвитку. Учитель
не повинен давати готову інформацію, адже
таке навчання може загальмувати мислення
дитини. А за допомогою вміло підібраних
запитань педагог підводить школяра до
правильної відповіді, розв’язку.
Те, що сьогодні є зоною найближчого
розвитку, завтра у процесі навчання
повинно стати зоною актуального
розвитку.
Учитель не повинен давати готову
інформацію, адже таке навчання може
загальмувати мислення дитини.
А за допомогою вміло підібраних
запитань педагог підводить школяра до
правильної відповіді, розв’язку.
Отже, як бачимо із цього прикладу, щоб
відбулися розвиток і навчання учнів,
завдання повинні потрапляти лише в
зону найближчого розвитку
(за Л.С. Виготським).
Припустимо, що два учні навчались в
одній школі, в одних і тих самих
учителів, закінчили школу з відзнакою,
рівень їхнього розвитку все одно буде
різним.
Ще більше відрізняється розвиток учнів
класу, які згідно з 12- бальною
системою досягли початкового і
високого рівнів.
Тому зрозуміло, що до таких дітей треба
підходити індивідуально, тобто ставити
перед ними різні завдання.
Якщо для цілого класу поставити одне
завдання, то для одних учнів воно
потрапить у зону актуального розвитку,
для інших – у зону найближчого
розвитку.
Отже, одне завдання для всього класу
ставити не бажано і не потрібно, а
здійснювати якісний особистісноорієнтований підхід до навчання та
виховання на практиці нам заважає ряд
причин, зокрема:
Причина 1. Щоб підійти індивідуально
до кожного учня, необхідно знати його
психологічні, фізіологічні та соціальні
особливості.
Лише психологія нараховує кілька
десятків індивідуальних особливостей
особистості. Це різні види уваги, уяви,
мислення, сприйняття, темпераменту,
характеру і т.д.
Пам’ять також поділяється більш ніж
на 10 типів: короткочасна,
довготривала, оперативна, рухова,
зорова, слухова, емоційна, словеснологічна і т.д.;
Причина 2. Виявити всі ці психологічні,
фізіологічні та соціальні особливості
вчитель без допомоги психолога, лікаря,
соціолога не може;
Причина 3.Навіть якщо теоретично
припустити, що в кожної дитини
виявили всі ці особливості, вчитель не
зможе запам’ятати їх у такій кількості
дітей, оскільки він одночасно навчає
свого предмета не один десяток учнів,
кожен з яких має не один десяток таких
особливостей.
Нарешті, якщо вчителю все-таки
вдається запам’ятати всі особливості
кожної дитини, він не зможе підійти
індивідуально тому, що урок триває
всього 40-45 хв, протягом яких
неможливо фізично попрацювати з
кожним учнем класу індивідуально.
Отже, існує суперечність: з одного боку,
вимоги до особистісно-орієнтованого
навчання, а з іншого причини, що
унеможливлюють якісне впровадження
цієї педагогічної технології у навчальновиховний процес.
Який же вихід з ситуації, що склалася ?
Філософія вчить, що джерелом і
рушійними силами будь-якого процесу
(у тому числі й навчального) є
розв’язання суперечностей і тому,
щоб навчальний процес розвивався,
вчителю необхідно вміти виявляти
суперечність навчального процесу, а
також вміти розв’язувати її.
Дана суперечність розв’язується шляхом
диференційованого підходу до учнів.
Диференціація (від лат. Differentia –
різниця, відмінність) – розчленування
цілого на якісно відмінні частини.
Розв’язування таких суперечностей
називається підходом до навчання.
Цей підхід, для прикладу, можна
здійснити таким чином:
Учнів класу розподілити на групи за
рівнем розвитку.
Критерії, якими слід керуватися - це
успішність.
Таких груп, наприклад, може бути
чотири:
низький рівень;
середній рівень;
достатній рівень;
високий рівень.
Зрозуміло, що такий поділ не
аргументується для учнів, для того щоб
у слабшого школяра не сформувалася
занижена самооцінка, а в сильного –
завищена.
Якщо учні однієї з груп підвищують свій
рівень – їх слід перевести до наступної
групи і навпаки.
Для кожної групи пропонуються різні за
ступенем складності завдання.
Диференційований підхід можна
здійснювати при різних формах
навчального процесу: під час уроку,
лабораторного заняття, екскурсії.
Під час проведеного уроку методом бесіди,
запитань слід орієнтувати учнів на певну
групу.
При цьому обов’язково слід враховувати,
щоб запитання було точним, стислим, не
мало елементів підказки.
Під час проведення уроку методом
пояснення, розповіді диференційований
підхід неможливий, оскільки вчитель будує
свою розповідь, орієнтуючись на
середнього учня,
але під час закріплення нового матеріалу
чи пояснення домашнього завдання учням
можна запропонувати різнорівневі
завдання.
Завершальним етапом навчальної
діяльності на уроці є:
усвідомлення ситуації досягнення мети;
переживання ситуації успіху;
підкріплення позитивної мотивації щодо
самої діяльності.
Ситуація успіху досягається тоді, коли
сама дитина визначає цей результат як
успіх.
Усвідомлення ситуації успіху самим
учнем, розуміння її значимості виникає у
суб'єкта після здолання своєї боязкості,
невміння, незнання, психологічного
враження та інших видів труднощів.
Роль “Ситуації успіху” у навчальній
діяльності
За останні роки термін
„Ситуація успіху” став звичним для
педагогів.
Ніхто не заперечує, що саме позитивні
емоції можуть стати для дитини одним
з найважливіших стимулів у навчанні,
але при цьому ми забуваємо про те, що
в педагогів не існує єдиного рецепта чи
правила, як саме створювати ситуації
успіху тому, що це слід на основі
індивідуального підходу, зважено, з
урахуванням багатьох факторів.
Діти прощають багато чого, але не
вибачають байдужість.
За відгуками дітей, найкращі їхні
вчителі вели уроки так, що здавалося,
ніби весь урок вони зайняті саме тобою.
Як цього досягти?
Іноді це „Іскра Божа”,
а частіше – майстерність, доведена до
мистецтва.
Важливо мати на увазі, що навіть
одноразове переживання успіху може
докорінно змінити психологічне
самопочуття дитини.
Ситуація успіху може стати пусковим
механізмом подальшого розвитку
особистості.
Безперечно, переживання успіху навіює
людині впевненість у власних силах.
З`являється бажання знову досягти
добрих результатів, виникає відчуття
внутрішнього благополуччя, що, у свою
чергу, покращує ставлення до
навколишнього світу.
На перший погляд здається, що вчитель,
кілька разів давши учню можливість
відчути успіх, далі вже само собою
забезпечує високий рівень мотивації,
інтересу, пізнавальної активності.
Але може бути й протилежний
результат: постійна успішність здатна
сформувати байдуже ставлення до
навчання.
Крім того, постійне очікування лише
позитивного результату згубно впливає
на розвиток вольових якостей учня:
він ухиляється від подолання
труднощів;
губиться в складних ситуаціях
(навчальних та життєвих);
у його поведінці починає домінувати
мотив „уникнення невдач”.
Досвідчені психологи та педагоги
попереджують про можливість
негативних наслідків пережитого успіху.
Чому ж виникає такий парадокс?
По-перше, успіх, що діставався ціною
незначних зусиль, може призвести до
переоцінки, точніше, до завищеної
оцінки своїх можливостей.
По-друге, за сильним переживанням
будь-якої емоції обов`язково настає
релаксація (розслаблення).
І якщо в цей період запропонувати
людині якусь діяльність, то, швидше за
все, ця діяльність буде менш успішною,
ніж попередня.
По-третє, переживання успіху може бути
потьмареним, якщо результат, важливий
і значимий для самого учня, не буде
адекватно оцінений іншими людьми.
І нарешті:
Емоція успіху не стане сильним
переживанням, якщо результати діяльності
не значимі для її суб`єкта.
Дитина, особливо на початку навчання,
однаково інтенсивно переживає успіх у
„головних” і „неголовних” навчальних
предметах.
Але часто знижують цю інтенсивність:
„12 балів з музики ! Та краще б ти
отримав 12 балів з читання”.
Знижуючи значимості успіху, що
переживається дитиною, ми, дорослі,
впливаємо на формування у дитини
ставлення до навчального процесу в
цілому.
Ось чому, оцінюючи дітей, необхідно
виходити з індивідуальних особливостей
кожного учня.
Просування вперед треба заохочувати,
підбадьорювати, щоб дитина не
відчувала невдачу, порівнюючи свої
результати з раніше встановленими
нормами, особливо якщо вони для неї
недосяжні.
Отже, ситуація успіху у навчальній
діяльності створюється вчителем або ж
психологом.
Як і будь-яку іншу діяльність, навчання
можна уявити у вигляді простого
ланцюжка дій:
1. Установка на діяльність (емоційна
підготовка учнів на вирішення
навчального завдання) – мотиваційний
етап;
2.Забезпечення діяльності (створення
умов для успішного вирішення
навчального завдання) –підготовчий,
робочий етап;
3.Порівняння отриманих результатів з
очікуваними (усвідомлення ставлення до
результатів своєї навчальної праці) –
результативний етап.
Отже, якщо ситуація успіху створюється
вчителем послідовно і свідомо, її
3.Порівняння отриманих результатів з
очікуваними (усвідомлення ставлення
до результатів своєї навчальної праці) –
результативний етап.
Отже, якщо ситуація успіху створюється
вчителем послідовно і свідомо, її
структура повинна врахувати всі
перелічені компоненти.
Створення ситуації успіху на
мотиваційному етапі навчальної
діяльності
Дослідження психологів свідчать, що рівень
засвоєння людиною знань істотно залежить
від рівня сформованості її мотивації
навчитися.
Тож давайте проаналізуємо, як провести
мотиваційний етап уроку так, щоб створити
ситуацію успіху для того учня.
Перед учителем стоїть завдання:
сформувати в учня настанову на
успішне виконання завдання
Інакше кажучи, вчитель повинен
сформувати в учнів мотив досягнення
мети.
Але при цьому вчитель часто
зустрічається з неадекватною
реакцією учнівського колективу:
1.Хтось уже виконував подібне
завдання, і його результати
виявились невдалими, так що у цієї
категорії учнів уже сформоване
негативне ставлення на успішне
виконання завдання.
2.Інша група учнів не стикалась з
такою роботою, тому вони не знають,
чого можна очікувати від майбутньої
діяльності.
3.Третя група, яка виконувала потрібні
завдання і успішно з ними впоралася,
знаходиться у стані мобілізації, готова
виконувати навчальне завдання.
Зрозуміло, що найлегше вчителю буде
працювати з учнями третьої групи, де
необхідно лише активізувати позитивні
емоції, які діти пережили раніше.
У другої групи учнів слід передбачити
емоційну реакцію, намалювати
перспективу вдалого виконання
завдання, пов`язавши її з тими чи
іншими умовами діяльності, які в
минулому забезпечували успіх.
Найбільш клопітною буде робота
першою групою учнів.
Перш за все доведеться нейтралізувати
спогади про невдачу в попередній
діяльності, а потім створити перспективу
для нової.
Зробити це можна, наприклад, так:
дати завдання учневі попрацювати над
своїми помилками, або повідомити його,
що завдання для нього змінено
порівняно з попереднім і т. д.
Учитель може запропонувати різні
варіанти мотивів досягнення ситуації
успіху:
прагнення самостійно розв`язати цікаві
задачі;
завоювати авторитет у своїх товаришів;
стати першим;
розглядати свою діяльність з точки зору
її корисності для інших людей;
встановити нові контакти між
товаришами у ході виконання завдання
тощо.
Отже, на етапі мотивації навчальної
діяльності учитель організовує певні
ситуації з метою активізувати чи
нейтралізувати емоції для наступної
діяльності
На етапі мотивації створення ситуації
успіху більшою мірою визначається
психологічними аспектами.
Тут доречним буде використання в
роботі вчителя таких психологопедагогічних прийомів, як:
Ефект Розенталя, або „Ефект
навіювання”: „Ти це можеш”, „Тобі це
вдається” тощо.
Якщо педагог буде переконувати учнів
у реальності успіху, то успіх прийде.
Англійський учений Стоуенс довів, що
учні, яких заохочували, досягли значно
більших успіхів, ніж ті, кого ніяк не
заохочували.
Прийом „Емоційне погладжування” –
це констатація будь-якого факту успіху,
прищеплювання дитині віри в себе,
відкритість учителя для довіри і співчуття.
◦ Прийом „Анонсування” –
репетиція майбутньої дії, яка створює
психологічний настрій на успіх перед
класом.
Це можуть бути додаткові індивідуальні
заняття з окремими учнями чи
заздалегідь оголошенні запитання
самостійної роботи.
Прийом „Шикуйсь!” містить такі кроки:
психологічна атака;
емоційне блокування;
вибір головного напрямку;
вибір рівних можливостей;
несподіване порівняння;
стабілізація.
Цей прийом полягає в тому, щоб:
учителем блокувалось припущення на
невдачу в діяльності учня;
відволікалася увага школяра від
чергового неуспіху;
вчитель повинен знайти той напрямок
діяльності, яким учень зможе
реалізувати себе набагато краще, тим
самим забезпечити його на успіх, на
стабільність у навчанні.
Розглянемо деякі
алгоритми створення ситуацій успіху та
методику їх реалізації:
Прийом „Даю шанс” – це заздалегідь
підготовлена вчителем ситуація, в якій
учень отримує можливість зненацька
для себе розкрити свої можливості.
Прийом “ Зняття страху”-
допомогає перебороти невпевненість у
власних силах (Люди вчаться на своїх
помилках і знаходять інші шляхи
вирішення проблем).
Прийом “Авансування успішного
результату” –
допомогає вчителю висловити тверду
переконаніність у тому, що його учень
обов’язково впорається з поставленим
завданням.
Це, в свою чергу, переконує дитину у
своїх силах і можливостях.
“У тебе обов’язково вийде”, “Я навіть не
сумніваюсь у позитивному результаті” і
т. д.
Прийом “Прихований інструктаж”
Допомагає дитині уникнути поразки.
Досягається шляхом побажання,
наприклад:
Можливо краще почати з ...,
Виконуючи роботу не забудьте про ...
Прийом “Внесення мотиву”.
Показує дитині заради чого, кого
здійснюється ця діяльність, кому буде
добре після виконання, наприклад, “Без
твоєї допомоги твоїм друзям не
впоратись...” тощо.
Прийом “Персональна винятковість.”
Визначає важливість зусиль дитини в
діяльності, що здійснюється або
здійснюватиметься, наприклад:
Тільки ти міг би…
Тільки тобі і можу доручити… і т.п.
Прийом “Висока оцінка деталі”.
Допомагає емоційно пережити не
результат в цілому, а якої її окремої
деталі:
Найбільше мені сподобалось у твоїй
роботі…
Найбільше тобі вдалося…
Прийом „Еврика”.
Створюються умови, за яких дитина,
виконуючи навчальне завдання,
несподівано відкриває в собі невідомі
досі здібності.
Завдання вчителя – помітити це глибоко
особисте відкриття, всіляко підтримати
дитину, поставити нову мету і надихнути
на її досягнення.
Допомога вчителя у створенні ситуації
відкриття має бути ненав`язливою,
прихованою.
Створюючи ситуації успіху на етапі
організації навчальної діяльності, слід
пам`ятати кілька основних правил:
у кожній дитині є задатки, які можуть
розвинутися у здібності;
Побачити їх, відчути, розвити – це
справа педагога;
ставлення до дитини як до рівної, як до
себе, спілкування, що повністю включає
грубість, різкість, образливий тон, має
стати обов`язковою нормою всієї
педагогічної діяльності;
Ставлення до дитини:
як до рівної,
як до себе,
спілкування, що повністю виключає:
- грубість,
- різкість,
- образливий тон
має стати обов`язковою нормою всієї
педагогічної діяльності;
чим більше напрямків діяльності, в яких
бере участь дитина, тим більше в неї
можливостей знайти себе;
кількість і різноманітність ситуацій і
обставин, в тому числі і штучно
створених, у які може потрапити
дитина, визначають шляхи її сьогодення
і віддаленого інтересу та можливі шляхи
успіху.
ТИПИ УСПІХУ:
Неочікувана радість – це почуття
задоволення від того, що результати
діяльності учня перевершили його
очікування.
З педагогічної та психологічної точки
зору – це результат продуманої,
підготовленої діяльності вчителя.
Спільна радість – полягає в тому, щоб учень
досяг необхідної для себе реакції колективу.
Вона може бути підготовленою вчителем
або спонтаною.
Спільною радістю вважають тільки ті реакції
колективу, які дають можливість дитині
відчутні себе задоволеним, стимулюють її
зусиля.
Це, перш за все, має бути емоційний відгук
оточуючих на успіх члена свого колективу.
Важливо, щоб у досягненнях кожного
школяра всі бачили результати своєї
праці, а сама дитина розуміла, що її
радість – це радість підтримки,
отримання статусу „свій серед своїх”.
Зрештою у тому, як реагує дитячий
колектив на успіхи або невдачі своїх
учителів, виявляється його моральна
сутність.
Радість пізнання – це радість пізнання
нового, хоча вона по своїй суті
альтруїстична (виникає на основі
допомоги, підтримки інших людей).
Пізнання спираїться на самоосвіту й
самопізнання.
Така радість не може вирости на
пустому місці, появитися без серйозних
причин. Це слід клопіткої роботи
учителя –учня-учнів.
ВИСНОВОК:
1.Ситуація успіху досягається тоді, коли
сама дитина визначає цей результат як
успіх.
2 Усвідомлення ситуації успіху самим
учнем, розуміння її значимості виникає у
школяра після здолання своєї боязкості,
невміння, незнання, психологічного
враження та інших видів труднощів.
3. Завдання педагога :
допомогти особистості дитини зрости в
успіху;
дати відчути радість від здолання
труднощів;
дати зрозуміти, що задарма в житті в
житті нічого не дається, скрізь необхідно
докласти зусиль.
І успіх буде еквівалентним витраченим
зусиллям.
ШАНОВНІ КОЛЕГИ !
Дайте, будь ласка, відповідь на такі
запитання:
1.Ваше ставлення до технології “Створення
ситуації успіху”.
2.Як Ви оцінюєте стан “Створення ситуації
успіху у Вашому навчальному закладі”.
3.Які ще методичні рекомендації, ідеї,
міркування щодо “Створення ситуації успіху”,
Ви можете запропонувати учасникам нашого
семінару ?
ВДЯЧНІ ВАМ ЗА ВІДВЕРТІСТЬ, ЗА ПОРАДИ
Slide 12
Створення ситуації успіху
та шляхи її реалізації
на уроці як складової якості
навчально-виховного процесу
Мета: Удосконалити методику
створення ситуації успіху та шляхів
її реалізації на уроці як стежки, що
веде до того куточка дитячого
серця, в якому горить вогник
бажання бути гарним.
На
відміну від традиційного розуміння
освіти як суми знань та навичок, нині освіту
починають розглядати як процес
становлення особистості .
Причому особистості, здатної до:
самоосвіти,
саморозвитку,
самовдосконалення,
яка вміє використовувати набуті знання,
яка прагне реалізувати себе,
спроможна змінити на краще своє життя,
життя своєї держави.
Алгоритм
створення та досягнення ситуації успіху
твердження про “Ситуацію успіху”;
особистісно-орієнтований підхід у справі
навчання та виховання - основа педагогічної
технології “Створення ситуації успіху”;
роль “Ситуації успіху” у навчальній діяльності;
створення “Ситуації успіху” на мотиваційному
етапі навчальної діяльності;
психолого-педагогічні прийоми при створенні
“Ситуації успіху”;
методика реалізації “Ситуації успіху”;
Виходячи із Положень Закону України “Про
освіту” завдання школи сьогодні полягає в
тому, щоб:
Виховувати в учнів здатність:
долати життєві труднощі;
самостійно приймати рішення;
розвивати себе як особистість, здатну:
робити вибір і контролювати своє життя;
брати на себе відповідальність за свої дії;
захищати себе і свої життєві цінності;
діяти відповідно до них;
піклуватись про інших;
Завдання вчителів:
прищепити учням потребу до здобуття
знань;
створити такі умови, щоб процес
здобуття знань був для них цікавим,
потрібним, комфортним;
і тому пріоритетним завданням вчителя
під час навчально-виховної діяльності є
створення ситуації успіху.
Що означає “Ситуація успіху?”
Ситуація успіху - це суб'єктивний
психічний стан задоволення наслідком
своєї фізичної, розумової праці чи
моральної напруги.
Успіх у навчанні - єдине джерело
внутрішніх сил дитини, які породжують
енергію для переборення труднощів,
бажання вчитися.
В.Сухомлинський
Ситуація успіху дарує атмосферу
приязні та взаємодопомоги, впевненості
і захищеності.
Учитель зобов’язаний створити джерело
внутрішніх сил дитини, джерело, яке дає
енергію для подолання труднощів і
формування бажання вчитися.
Використання ситуації успіху має
сприяти підвищенню робочого тонусу,
збільшенню продуктивності навчальної
роботи, а також допомогти учням
усвідомити себе повноцінною
особистістю і, відповідно, забезпечити
успіх у навчанні.
Основою педагогічної технології
“Створення ситуації успіху” є
особистісно-орієнтований підхід у справі
навчання та виховання.
А тому звернемося до рекомендацій
щодо особистісно-орієнтовного підходу
навчання та виховання.
–
Особистісно орієнтоване навчання
це навчання, центром якого є
особистість дитини, її самобутність та
самостійність: суб'єктивний досвід
кожного спочатку розкривається, а
потім узгоджується зі змістом освіти.
Визнання учня ключовою фігурою
всього освітнього процесу – це і є
особистісно орієнтована педагогіка.
У свідомості учня це має такий
вигляд: «Все, що я пізнаю, я знаю,
для чого мені потрібно і де я можу ці
знання застосувати».
Для педагога - це прагнення знайти
розумний баланс між знаннями,
уміннями та навичками учня.
Сучасність вимагає навчити учнів:
- самостійно та творчо розв'язувати
проблеми;
- шукати нову інформацію й робити
висновки, а не подавати дітям готові
знання.
В особистісно-орієнтованому підході
вчителю насамперед потрібен високий
рівень педагогічної майстерності, який
базується на розвитку:
дидактичних;
організаторських;
комунікативних;
науково-пізнавальних;
емоційних;
та поведінкових компонентностей;
-
-
Цілі особистісно орієнтованого
навчання полягають у тому, щоб:
визначити життєвий досвід кожного
учня;
його пізнавальні здібності;
рівень інтелекту;
інтереси, які спочатку треба розкрити,
а потім розвинути у навчальному
процесі;
Цілі особистісно орієнтованого навчання
полягають у тому, щоб:
Формувати позитивну мотивацію учнів до:
-
пізнавальної діяльності;
-
потребу в самопізнанні;
-
потребу в самореалізаціїї;
-
та потребу у самовдосконаленні школярів;
Цілі особистісно орієнтованого навчання
полягають у тому, щоб:
Озброїти учнів механізмом:
адаптації;
саморегуляції;
самозахисту;
самовиховання;
Цілі особистісно орієнтованого навчання
полягають у тому, щоб:
Розвинути індивідуальні позитивні
здібності кожного школяра;
Сформувати культуру життєдіяльності
максимально виявити і використати
індивідуальний досвід учня;
Правильно визначати лінії поведінки.
Основні принципи
особистісно-орієнтованого
навчання:
1. Принцип «розвивальної допомоги»
не робити за учня;
не вказувати йому, що робити,
а допомогти пробувати власні сили і власну
активність;
потрібно добитись, щоб учень сам обирав
рішення і відповідав за них.
Звідси - не потрібно подавати готові
знання, а створити умови, в яких
виявляється:
-
власна пізнавальна активність учня;
-
і він визначить для себе цілі, зміст та
методи роботи, власні цінності.
-
Навчання повинно бути дослідницьким
Це час, протягом якого діти вчаться:
самостійно діяти;
- дискутувати;
- приймати рішення.
-
При цьому розвивається самосвідомість і
самореалізується особистість.
Принцип - «свобода вміння»
- учні вільно обговорюють
проблеми;
- співпрацюють один з одним,
- а вчитель виступає в ролі
старшого члена колективу,
консультанта, джерела досвіду
Принцип - «свобода вміння»
Учителю:
-недостатньо
процес;
організувати навчальний
- потрібно ще визначити спосіб засвоєння
знань, тобто оприділити види діяльності
учня на уроці.
Основні вимоги до особистісноорієнтованого уроку:
раціональна єдність словесних,
наукових і практичних методів
навчання;
зв'язок з раніше вивченим досвідом,
набутим учнем;
Основні вимоги до особистісно
орієнтованого уроку:
-формування вмінь в учнів самостійно
здобувати знання і застосовувати їх на
практиці;
-заохочення прагнень учнів знаходити свій
спосіб роботи з навчальним матеріалом.
Метою
особистісноорієнтованого уроку є:
- створення умов для виявлення
пізнавальної активності учнів
Засобами досягнення вчителем цієї мети
можуть бути:
використання різних форм та методів
навчальної діяльності, які дозволяють
розкрити суб'єктивний досвід учнів;
створення атмосфери зацікавленості
кожного учня в результатах роботи
всього класу;
стимулювання учнів до висловлювань,
використання різних способів виконання
завдань без побоювань помилитися,
отримати хибну відповідь тощо;
Засобами досягнення вчителем цієї мети
можуть бути:
використання протягом уроку
дидактичного матеріалу, який дозволяє
отримати учневі найбільш значущі для
нього вид та форму змісту навчального
матеріалу;
оцінювання досягнень учня протягом
усього процесу його діяльності, а не
тільки за кінцевим результатом;
Засобами досягнення вчителем цієї мети
можуть бути:
заохочення прагнень учня знаходити свій
спосіб роботи;
аналізувати протягом уроку роботи інших
учнів; вибирати та засвоювати найбільш
раціональні з них;
створення на уроці педагогічних ситуацій
спілкування, які б дозволяли кожному учневі
виявляти ініціативу, самостійність, виборність у
справах роботи;
створення обстановки для природного
самовираження учня.
Технологія
особистісноорієнтованогоуроку
Для проведення особистісноорієнтованого уроку вчитель має
оволодіти його основними етапами:
1.
2.
3.
4.
5.
6.
7.
8.
Орієнтації.
Визначення мети.
Проектування.
Організації.
Реалізації.
Контролю.
Коригування.
Оцінювання
1. Етап орієнтації включає:
орієнтацію на позитивну роботу;
орієнтацію на визначення особистісного
досвіду учнів;
пов'язання цього досвіду з проблемами
навчального матеріалу.
2. Етап визначення мети передбачає:
визначення на уроці разом з учнями
значущої мети здійснення тієї діяльності,
яка запланована вчителем (учні повинні
зрозуміти, що може дати робота учням
саме на цьому уроці для складання,
наприклад, тематичного заліку,
державної атестації, свого майбутнього
життя тощо);
визначення показників досягнення
поставлених завдань;
3. Етап проектування включає:
передбачення залучення учнів до
виконання ними випереджальних
завдань;
підготовки повідомлень;
рефератів;
виготовлення та відбору наочності;
складання плану роботи тощо;
Етап організації виконання плану
діяльності передбачає:
Подання можливих варіантів і
способів виконання навчальної
діяльності (усна чи письмова форма,
індивідуальна робота чи робота в
групах, робота з текстом чи з іншими
засобами одержання інформації);
Етап організації виконання плану
діяльності передбачає:
2.Представлення учнями вибору способу
фіксації нового матеріалу (конспект,
схема, таблиця, опора, план, тези,
висновки тощо);
3.Варіативність домашнього завдання
(диференціація за рівнем складності та
способом виконання).
Етап контрольно-оцінювальний:
1.Залучення учнів до контролю за
перебігом навчальної діяльності шляхом
заохочення їх до різних видів контролю,
самоконтролю, взаємоконтролю, роботи
в групах;
2.Участь учнів у виправленні помилок і
недоліків у знаннях, усвідомлення їх
причин шляхом взаємо та самоаналізу;
Етап контрольно-оцінювальний:
3.Надання учням можливості самостійно
або за участі вчителя, інших учнів
порівнювати отримані ним результати з
критеріями стандарту, закладеного у
навчальній програмі;
4.Використання механізмів оцінного
методу (позитивного ставлення до
успіхів школяра);
Етап контрольно-оцінювальний:
5.Використання механізмів оцінного
методу (позитивного ставлення до
успіхів школяра).
6.Оцінювання (виставлення рівневих
оцінок за дванадцятибальною системою
оцінювання навчальних досягнень,
поурочного бала, рейтинг) не тільки
результатів, а й самого процесу
навчання.
6. Заключний етап передбачає:
усвідомлення учнями ситуації
досягнення мети;
відчуття успіху;
підкріплення позитивної мотивації
стосовно власної діяльності.
Методи та засоби психолого-педагогічної
підтримки діяльності учнів
заохочення;
навчально-пізнавальна гра;
створення ситуації успіху;
створення ситуації пізнавального інтересу;
створення проблемної ситуації;
спонукання до пошуку альтернативних
рішень;
виконання творчих завдань;
кооперація учнів;
створення ситуації взаємодопомоги тощо.
Висновок може бути таким: особистісноорієнтоване навчання ЦЕ–
загальнодидактичний принцип
індивідуального підходу до учнів.
Таке твердження ми дослідимо та
пояснимо за допомогою такого факту:
Відомий російський психолог
Л.С. Виготський своє теорією доводить,
що розум будь-якої людини має дві зони
розвитку: А і Б.
Перша зона (А) – це зона актуального
розвитку.
У цю зону потрапляють завдання, які
дитина може виконати сама без
допомоги вчителя.
Друга зона (В) – це зона найближчого
розвитку
Сюди потрапляють завдання, які дитина сама
виконати не може, але може з ними
впоратися з допомогою вчителя.
Зона найближчого розвитку, - це зона
“наступного дня”.
Те, що сьогодні є зона найближчого
розвитку, завтра у процесі навчання повинно
стати зоною актуального розвитку. Учитель
не повинен давати готову інформацію, адже
таке навчання може загальмувати мислення
дитини. А за допомогою вміло підібраних
запитань педагог підводить школяра до
правильної відповіді, розв’язку.
Те, що сьогодні є зоною найближчого
розвитку, завтра у процесі навчання
повинно стати зоною актуального
розвитку.
Учитель не повинен давати готову
інформацію, адже таке навчання може
загальмувати мислення дитини.
А за допомогою вміло підібраних
запитань педагог підводить школяра до
правильної відповіді, розв’язку.
Отже, як бачимо із цього прикладу, щоб
відбулися розвиток і навчання учнів,
завдання повинні потрапляти лише в
зону найближчого розвитку
(за Л.С. Виготським).
Припустимо, що два учні навчались в
одній школі, в одних і тих самих
учителів, закінчили школу з відзнакою,
рівень їхнього розвитку все одно буде
різним.
Ще більше відрізняється розвиток учнів
класу, які згідно з 12- бальною
системою досягли початкового і
високого рівнів.
Тому зрозуміло, що до таких дітей треба
підходити індивідуально, тобто ставити
перед ними різні завдання.
Якщо для цілого класу поставити одне
завдання, то для одних учнів воно
потрапить у зону актуального розвитку,
для інших – у зону найближчого
розвитку.
Отже, одне завдання для всього класу
ставити не бажано і не потрібно, а
здійснювати якісний особистісноорієнтований підхід до навчання та
виховання на практиці нам заважає ряд
причин, зокрема:
Причина 1. Щоб підійти індивідуально
до кожного учня, необхідно знати його
психологічні, фізіологічні та соціальні
особливості.
Лише психологія нараховує кілька
десятків індивідуальних особливостей
особистості. Це різні види уваги, уяви,
мислення, сприйняття, темпераменту,
характеру і т.д.
Пам’ять також поділяється більш ніж
на 10 типів: короткочасна,
довготривала, оперативна, рухова,
зорова, слухова, емоційна, словеснологічна і т.д.;
Причина 2. Виявити всі ці психологічні,
фізіологічні та соціальні особливості
вчитель без допомоги психолога, лікаря,
соціолога не може;
Причина 3.Навіть якщо теоретично
припустити, що в кожної дитини
виявили всі ці особливості, вчитель не
зможе запам’ятати їх у такій кількості
дітей, оскільки він одночасно навчає
свого предмета не один десяток учнів,
кожен з яких має не один десяток таких
особливостей.
Нарешті, якщо вчителю все-таки
вдається запам’ятати всі особливості
кожної дитини, він не зможе підійти
індивідуально тому, що урок триває
всього 40-45 хв, протягом яких
неможливо фізично попрацювати з
кожним учнем класу індивідуально.
Отже, існує суперечність: з одного боку,
вимоги до особистісно-орієнтованого
навчання, а з іншого причини, що
унеможливлюють якісне впровадження
цієї педагогічної технології у навчальновиховний процес.
Який же вихід з ситуації, що склалася ?
Філософія вчить, що джерелом і
рушійними силами будь-якого процесу
(у тому числі й навчального) є
розв’язання суперечностей і тому,
щоб навчальний процес розвивався,
вчителю необхідно вміти виявляти
суперечність навчального процесу, а
також вміти розв’язувати її.
Дана суперечність розв’язується шляхом
диференційованого підходу до учнів.
Диференціація (від лат. Differentia –
різниця, відмінність) – розчленування
цілого на якісно відмінні частини.
Розв’язування таких суперечностей
називається підходом до навчання.
Цей підхід, для прикладу, можна
здійснити таким чином:
Учнів класу розподілити на групи за
рівнем розвитку.
Критерії, якими слід керуватися - це
успішність.
Таких груп, наприклад, може бути
чотири:
низький рівень;
середній рівень;
достатній рівень;
високий рівень.
Зрозуміло, що такий поділ не
аргументується для учнів, для того щоб
у слабшого школяра не сформувалася
занижена самооцінка, а в сильного –
завищена.
Якщо учні однієї з груп підвищують свій
рівень – їх слід перевести до наступної
групи і навпаки.
Для кожної групи пропонуються різні за
ступенем складності завдання.
Диференційований підхід можна
здійснювати при різних формах
навчального процесу: під час уроку,
лабораторного заняття, екскурсії.
Під час проведеного уроку методом бесіди,
запитань слід орієнтувати учнів на певну
групу.
При цьому обов’язково слід враховувати,
щоб запитання було точним, стислим, не
мало елементів підказки.
Під час проведення уроку методом
пояснення, розповіді диференційований
підхід неможливий, оскільки вчитель будує
свою розповідь, орієнтуючись на
середнього учня,
але під час закріплення нового матеріалу
чи пояснення домашнього завдання учням
можна запропонувати різнорівневі
завдання.
Завершальним етапом навчальної
діяльності на уроці є:
усвідомлення ситуації досягнення мети;
переживання ситуації успіху;
підкріплення позитивної мотивації щодо
самої діяльності.
Ситуація успіху досягається тоді, коли
сама дитина визначає цей результат як
успіх.
Усвідомлення ситуації успіху самим
учнем, розуміння її значимості виникає у
суб'єкта після здолання своєї боязкості,
невміння, незнання, психологічного
враження та інших видів труднощів.
Роль “Ситуації успіху” у навчальній
діяльності
За останні роки термін
„Ситуація успіху” став звичним для
педагогів.
Ніхто не заперечує, що саме позитивні
емоції можуть стати для дитини одним
з найважливіших стимулів у навчанні,
але при цьому ми забуваємо про те, що
в педагогів не існує єдиного рецепта чи
правила, як саме створювати ситуації
успіху тому, що це слід на основі
індивідуального підходу, зважено, з
урахуванням багатьох факторів.
Діти прощають багато чого, але не
вибачають байдужість.
За відгуками дітей, найкращі їхні
вчителі вели уроки так, що здавалося,
ніби весь урок вони зайняті саме тобою.
Як цього досягти?
Іноді це „Іскра Божа”,
а частіше – майстерність, доведена до
мистецтва.
Важливо мати на увазі, що навіть
одноразове переживання успіху може
докорінно змінити психологічне
самопочуття дитини.
Ситуація успіху може стати пусковим
механізмом подальшого розвитку
особистості.
Безперечно, переживання успіху навіює
людині впевненість у власних силах.
З`являється бажання знову досягти
добрих результатів, виникає відчуття
внутрішнього благополуччя, що, у свою
чергу, покращує ставлення до
навколишнього світу.
На перший погляд здається, що вчитель,
кілька разів давши учню можливість
відчути успіх, далі вже само собою
забезпечує високий рівень мотивації,
інтересу, пізнавальної активності.
Але може бути й протилежний
результат: постійна успішність здатна
сформувати байдуже ставлення до
навчання.
Крім того, постійне очікування лише
позитивного результату згубно впливає
на розвиток вольових якостей учня:
він ухиляється від подолання
труднощів;
губиться в складних ситуаціях
(навчальних та життєвих);
у його поведінці починає домінувати
мотив „уникнення невдач”.
Досвідчені психологи та педагоги
попереджують про можливість
негативних наслідків пережитого успіху.
Чому ж виникає такий парадокс?
По-перше, успіх, що діставався ціною
незначних зусиль, може призвести до
переоцінки, точніше, до завищеної
оцінки своїх можливостей.
По-друге, за сильним переживанням
будь-якої емоції обов`язково настає
релаксація (розслаблення).
І якщо в цей період запропонувати
людині якусь діяльність, то, швидше за
все, ця діяльність буде менш успішною,
ніж попередня.
По-третє, переживання успіху може бути
потьмареним, якщо результат, важливий
і значимий для самого учня, не буде
адекватно оцінений іншими людьми.
І нарешті:
Емоція успіху не стане сильним
переживанням, якщо результати діяльності
не значимі для її суб`єкта.
Дитина, особливо на початку навчання,
однаково інтенсивно переживає успіх у
„головних” і „неголовних” навчальних
предметах.
Але часто знижують цю інтенсивність:
„12 балів з музики ! Та краще б ти
отримав 12 балів з читання”.
Знижуючи значимості успіху, що
переживається дитиною, ми, дорослі,
впливаємо на формування у дитини
ставлення до навчального процесу в
цілому.
Ось чому, оцінюючи дітей, необхідно
виходити з індивідуальних особливостей
кожного учня.
Просування вперед треба заохочувати,
підбадьорювати, щоб дитина не
відчувала невдачу, порівнюючи свої
результати з раніше встановленими
нормами, особливо якщо вони для неї
недосяжні.
Отже, ситуація успіху у навчальній
діяльності створюється вчителем або ж
психологом.
Як і будь-яку іншу діяльність, навчання
можна уявити у вигляді простого
ланцюжка дій:
1. Установка на діяльність (емоційна
підготовка учнів на вирішення
навчального завдання) – мотиваційний
етап;
2.Забезпечення діяльності (створення
умов для успішного вирішення
навчального завдання) –підготовчий,
робочий етап;
3.Порівняння отриманих результатів з
очікуваними (усвідомлення ставлення до
результатів своєї навчальної праці) –
результативний етап.
Отже, якщо ситуація успіху створюється
вчителем послідовно і свідомо, її
3.Порівняння отриманих результатів з
очікуваними (усвідомлення ставлення
до результатів своєї навчальної праці) –
результативний етап.
Отже, якщо ситуація успіху створюється
вчителем послідовно і свідомо, її
структура повинна врахувати всі
перелічені компоненти.
Створення ситуації успіху на
мотиваційному етапі навчальної
діяльності
Дослідження психологів свідчать, що рівень
засвоєння людиною знань істотно залежить
від рівня сформованості її мотивації
навчитися.
Тож давайте проаналізуємо, як провести
мотиваційний етап уроку так, щоб створити
ситуацію успіху для того учня.
Перед учителем стоїть завдання:
сформувати в учня настанову на
успішне виконання завдання
Інакше кажучи, вчитель повинен
сформувати в учнів мотив досягнення
мети.
Але при цьому вчитель часто
зустрічається з неадекватною
реакцією учнівського колективу:
1.Хтось уже виконував подібне
завдання, і його результати
виявились невдалими, так що у цієї
категорії учнів уже сформоване
негативне ставлення на успішне
виконання завдання.
2.Інша група учнів не стикалась з
такою роботою, тому вони не знають,
чого можна очікувати від майбутньої
діяльності.
3.Третя група, яка виконувала потрібні
завдання і успішно з ними впоралася,
знаходиться у стані мобілізації, готова
виконувати навчальне завдання.
Зрозуміло, що найлегше вчителю буде
працювати з учнями третьої групи, де
необхідно лише активізувати позитивні
емоції, які діти пережили раніше.
У другої групи учнів слід передбачити
емоційну реакцію, намалювати
перспективу вдалого виконання
завдання, пов`язавши її з тими чи
іншими умовами діяльності, які в
минулому забезпечували успіх.
Найбільш клопітною буде робота
першою групою учнів.
Перш за все доведеться нейтралізувати
спогади про невдачу в попередній
діяльності, а потім створити перспективу
для нової.
Зробити це можна, наприклад, так:
дати завдання учневі попрацювати над
своїми помилками, або повідомити його,
що завдання для нього змінено
порівняно з попереднім і т. д.
Учитель може запропонувати різні
варіанти мотивів досягнення ситуації
успіху:
прагнення самостійно розв`язати цікаві
задачі;
завоювати авторитет у своїх товаришів;
стати першим;
розглядати свою діяльність з точки зору
її корисності для інших людей;
встановити нові контакти між
товаришами у ході виконання завдання
тощо.
Отже, на етапі мотивації навчальної
діяльності учитель організовує певні
ситуації з метою активізувати чи
нейтралізувати емоції для наступної
діяльності
На етапі мотивації створення ситуації
успіху більшою мірою визначається
психологічними аспектами.
Тут доречним буде використання в
роботі вчителя таких психологопедагогічних прийомів, як:
Ефект Розенталя, або „Ефект
навіювання”: „Ти це можеш”, „Тобі це
вдається” тощо.
Якщо педагог буде переконувати учнів
у реальності успіху, то успіх прийде.
Англійський учений Стоуенс довів, що
учні, яких заохочували, досягли значно
більших успіхів, ніж ті, кого ніяк не
заохочували.
Прийом „Емоційне погладжування” –
це констатація будь-якого факту успіху,
прищеплювання дитині віри в себе,
відкритість учителя для довіри і співчуття.
◦ Прийом „Анонсування” –
репетиція майбутньої дії, яка створює
психологічний настрій на успіх перед
класом.
Це можуть бути додаткові індивідуальні
заняття з окремими учнями чи
заздалегідь оголошенні запитання
самостійної роботи.
Прийом „Шикуйсь!” містить такі кроки:
психологічна атака;
емоційне блокування;
вибір головного напрямку;
вибір рівних можливостей;
несподіване порівняння;
стабілізація.
Цей прийом полягає в тому, щоб:
учителем блокувалось припущення на
невдачу в діяльності учня;
відволікалася увага школяра від
чергового неуспіху;
вчитель повинен знайти той напрямок
діяльності, яким учень зможе
реалізувати себе набагато краще, тим
самим забезпечити його на успіх, на
стабільність у навчанні.
Розглянемо деякі
алгоритми створення ситуацій успіху та
методику їх реалізації:
Прийом „Даю шанс” – це заздалегідь
підготовлена вчителем ситуація, в якій
учень отримує можливість зненацька
для себе розкрити свої можливості.
Прийом “ Зняття страху”-
допомогає перебороти невпевненість у
власних силах (Люди вчаться на своїх
помилках і знаходять інші шляхи
вирішення проблем).
Прийом “Авансування успішного
результату” –
допомогає вчителю висловити тверду
переконаніність у тому, що його учень
обов’язково впорається з поставленим
завданням.
Це, в свою чергу, переконує дитину у
своїх силах і можливостях.
“У тебе обов’язково вийде”, “Я навіть не
сумніваюсь у позитивному результаті” і
т. д.
Прийом “Прихований інструктаж”
Допомагає дитині уникнути поразки.
Досягається шляхом побажання,
наприклад:
Можливо краще почати з ...,
Виконуючи роботу не забудьте про ...
Прийом “Внесення мотиву”.
Показує дитині заради чого, кого
здійснюється ця діяльність, кому буде
добре після виконання, наприклад, “Без
твоєї допомоги твоїм друзям не
впоратись...” тощо.
Прийом “Персональна винятковість.”
Визначає важливість зусиль дитини в
діяльності, що здійснюється або
здійснюватиметься, наприклад:
Тільки ти міг би…
Тільки тобі і можу доручити… і т.п.
Прийом “Висока оцінка деталі”.
Допомагає емоційно пережити не
результат в цілому, а якої її окремої
деталі:
Найбільше мені сподобалось у твоїй
роботі…
Найбільше тобі вдалося…
Прийом „Еврика”.
Створюються умови, за яких дитина,
виконуючи навчальне завдання,
несподівано відкриває в собі невідомі
досі здібності.
Завдання вчителя – помітити це глибоко
особисте відкриття, всіляко підтримати
дитину, поставити нову мету і надихнути
на її досягнення.
Допомога вчителя у створенні ситуації
відкриття має бути ненав`язливою,
прихованою.
Створюючи ситуації успіху на етапі
організації навчальної діяльності, слід
пам`ятати кілька основних правил:
у кожній дитині є задатки, які можуть
розвинутися у здібності;
Побачити їх, відчути, розвити – це
справа педагога;
ставлення до дитини як до рівної, як до
себе, спілкування, що повністю включає
грубість, різкість, образливий тон, має
стати обов`язковою нормою всієї
педагогічної діяльності;
Ставлення до дитини:
як до рівної,
як до себе,
спілкування, що повністю виключає:
- грубість,
- різкість,
- образливий тон
має стати обов`язковою нормою всієї
педагогічної діяльності;
чим більше напрямків діяльності, в яких
бере участь дитина, тим більше в неї
можливостей знайти себе;
кількість і різноманітність ситуацій і
обставин, в тому числі і штучно
створених, у які може потрапити
дитина, визначають шляхи її сьогодення
і віддаленого інтересу та можливі шляхи
успіху.
ТИПИ УСПІХУ:
Неочікувана радість – це почуття
задоволення від того, що результати
діяльності учня перевершили його
очікування.
З педагогічної та психологічної точки
зору – це результат продуманої,
підготовленої діяльності вчителя.
Спільна радість – полягає в тому, щоб учень
досяг необхідної для себе реакції колективу.
Вона може бути підготовленою вчителем
або спонтаною.
Спільною радістю вважають тільки ті реакції
колективу, які дають можливість дитині
відчутні себе задоволеним, стимулюють її
зусиля.
Це, перш за все, має бути емоційний відгук
оточуючих на успіх члена свого колективу.
Важливо, щоб у досягненнях кожного
школяра всі бачили результати своєї
праці, а сама дитина розуміла, що її
радість – це радість підтримки,
отримання статусу „свій серед своїх”.
Зрештою у тому, як реагує дитячий
колектив на успіхи або невдачі своїх
учителів, виявляється його моральна
сутність.
Радість пізнання – це радість пізнання
нового, хоча вона по своїй суті
альтруїстична (виникає на основі
допомоги, підтримки інших людей).
Пізнання спираїться на самоосвіту й
самопізнання.
Така радість не може вирости на
пустому місці, появитися без серйозних
причин. Це слід клопіткої роботи
учителя –учня-учнів.
ВИСНОВОК:
1.Ситуація успіху досягається тоді, коли
сама дитина визначає цей результат як
успіх.
2 Усвідомлення ситуації успіху самим
учнем, розуміння її значимості виникає у
школяра після здолання своєї боязкості,
невміння, незнання, психологічного
враження та інших видів труднощів.
3. Завдання педагога :
допомогти особистості дитини зрости в
успіху;
дати відчути радість від здолання
труднощів;
дати зрозуміти, що задарма в житті в
житті нічого не дається, скрізь необхідно
докласти зусиль.
І успіх буде еквівалентним витраченим
зусиллям.
ШАНОВНІ КОЛЕГИ !
Дайте, будь ласка, відповідь на такі
запитання:
1.Ваше ставлення до технології “Створення
ситуації успіху”.
2.Як Ви оцінюєте стан “Створення ситуації
успіху у Вашому навчальному закладі”.
3.Які ще методичні рекомендації, ідеї,
міркування щодо “Створення ситуації успіху”,
Ви можете запропонувати учасникам нашого
семінару ?
ВДЯЧНІ ВАМ ЗА ВІДВЕРТІСТЬ, ЗА ПОРАДИ
Slide 13
Створення ситуації успіху
та шляхи її реалізації
на уроці як складової якості
навчально-виховного процесу
Мета: Удосконалити методику
створення ситуації успіху та шляхів
її реалізації на уроці як стежки, що
веде до того куточка дитячого
серця, в якому горить вогник
бажання бути гарним.
На
відміну від традиційного розуміння
освіти як суми знань та навичок, нині освіту
починають розглядати як процес
становлення особистості .
Причому особистості, здатної до:
самоосвіти,
саморозвитку,
самовдосконалення,
яка вміє використовувати набуті знання,
яка прагне реалізувати себе,
спроможна змінити на краще своє життя,
життя своєї держави.
Алгоритм
створення та досягнення ситуації успіху
твердження про “Ситуацію успіху”;
особистісно-орієнтований підхід у справі
навчання та виховання - основа педагогічної
технології “Створення ситуації успіху”;
роль “Ситуації успіху” у навчальній діяльності;
створення “Ситуації успіху” на мотиваційному
етапі навчальної діяльності;
психолого-педагогічні прийоми при створенні
“Ситуації успіху”;
методика реалізації “Ситуації успіху”;
Виходячи із Положень Закону України “Про
освіту” завдання школи сьогодні полягає в
тому, щоб:
Виховувати в учнів здатність:
долати життєві труднощі;
самостійно приймати рішення;
розвивати себе як особистість, здатну:
робити вибір і контролювати своє життя;
брати на себе відповідальність за свої дії;
захищати себе і свої життєві цінності;
діяти відповідно до них;
піклуватись про інших;
Завдання вчителів:
прищепити учням потребу до здобуття
знань;
створити такі умови, щоб процес
здобуття знань був для них цікавим,
потрібним, комфортним;
і тому пріоритетним завданням вчителя
під час навчально-виховної діяльності є
створення ситуації успіху.
Що означає “Ситуація успіху?”
Ситуація успіху - це суб'єктивний
психічний стан задоволення наслідком
своєї фізичної, розумової праці чи
моральної напруги.
Успіх у навчанні - єдине джерело
внутрішніх сил дитини, які породжують
енергію для переборення труднощів,
бажання вчитися.
В.Сухомлинський
Ситуація успіху дарує атмосферу
приязні та взаємодопомоги, впевненості
і захищеності.
Учитель зобов’язаний створити джерело
внутрішніх сил дитини, джерело, яке дає
енергію для подолання труднощів і
формування бажання вчитися.
Використання ситуації успіху має
сприяти підвищенню робочого тонусу,
збільшенню продуктивності навчальної
роботи, а також допомогти учням
усвідомити себе повноцінною
особистістю і, відповідно, забезпечити
успіх у навчанні.
Основою педагогічної технології
“Створення ситуації успіху” є
особистісно-орієнтований підхід у справі
навчання та виховання.
А тому звернемося до рекомендацій
щодо особистісно-орієнтовного підходу
навчання та виховання.
–
Особистісно орієнтоване навчання
це навчання, центром якого є
особистість дитини, її самобутність та
самостійність: суб'єктивний досвід
кожного спочатку розкривається, а
потім узгоджується зі змістом освіти.
Визнання учня ключовою фігурою
всього освітнього процесу – це і є
особистісно орієнтована педагогіка.
У свідомості учня це має такий
вигляд: «Все, що я пізнаю, я знаю,
для чого мені потрібно і де я можу ці
знання застосувати».
Для педагога - це прагнення знайти
розумний баланс між знаннями,
уміннями та навичками учня.
Сучасність вимагає навчити учнів:
- самостійно та творчо розв'язувати
проблеми;
- шукати нову інформацію й робити
висновки, а не подавати дітям готові
знання.
В особистісно-орієнтованому підході
вчителю насамперед потрібен високий
рівень педагогічної майстерності, який
базується на розвитку:
дидактичних;
організаторських;
комунікативних;
науково-пізнавальних;
емоційних;
та поведінкових компонентностей;
-
-
Цілі особистісно орієнтованого
навчання полягають у тому, щоб:
визначити життєвий досвід кожного
учня;
його пізнавальні здібності;
рівень інтелекту;
інтереси, які спочатку треба розкрити,
а потім розвинути у навчальному
процесі;
Цілі особистісно орієнтованого навчання
полягають у тому, щоб:
Формувати позитивну мотивацію учнів до:
-
пізнавальної діяльності;
-
потребу в самопізнанні;
-
потребу в самореалізаціїї;
-
та потребу у самовдосконаленні школярів;
Цілі особистісно орієнтованого навчання
полягають у тому, щоб:
Озброїти учнів механізмом:
адаптації;
саморегуляції;
самозахисту;
самовиховання;
Цілі особистісно орієнтованого навчання
полягають у тому, щоб:
Розвинути індивідуальні позитивні
здібності кожного школяра;
Сформувати культуру життєдіяльності
максимально виявити і використати
індивідуальний досвід учня;
Правильно визначати лінії поведінки.
Основні принципи
особистісно-орієнтованого
навчання:
1. Принцип «розвивальної допомоги»
не робити за учня;
не вказувати йому, що робити,
а допомогти пробувати власні сили і власну
активність;
потрібно добитись, щоб учень сам обирав
рішення і відповідав за них.
Звідси - не потрібно подавати готові
знання, а створити умови, в яких
виявляється:
-
власна пізнавальна активність учня;
-
і він визначить для себе цілі, зміст та
методи роботи, власні цінності.
-
Навчання повинно бути дослідницьким
Це час, протягом якого діти вчаться:
самостійно діяти;
- дискутувати;
- приймати рішення.
-
При цьому розвивається самосвідомість і
самореалізується особистість.
Принцип - «свобода вміння»
- учні вільно обговорюють
проблеми;
- співпрацюють один з одним,
- а вчитель виступає в ролі
старшого члена колективу,
консультанта, джерела досвіду
Принцип - «свобода вміння»
Учителю:
-недостатньо
процес;
організувати навчальний
- потрібно ще визначити спосіб засвоєння
знань, тобто оприділити види діяльності
учня на уроці.
Основні вимоги до особистісноорієнтованого уроку:
раціональна єдність словесних,
наукових і практичних методів
навчання;
зв'язок з раніше вивченим досвідом,
набутим учнем;
Основні вимоги до особистісно
орієнтованого уроку:
-формування вмінь в учнів самостійно
здобувати знання і застосовувати їх на
практиці;
-заохочення прагнень учнів знаходити свій
спосіб роботи з навчальним матеріалом.
Метою
особистісноорієнтованого уроку є:
- створення умов для виявлення
пізнавальної активності учнів
Засобами досягнення вчителем цієї мети
можуть бути:
використання різних форм та методів
навчальної діяльності, які дозволяють
розкрити суб'єктивний досвід учнів;
створення атмосфери зацікавленості
кожного учня в результатах роботи
всього класу;
стимулювання учнів до висловлювань,
використання різних способів виконання
завдань без побоювань помилитися,
отримати хибну відповідь тощо;
Засобами досягнення вчителем цієї мети
можуть бути:
використання протягом уроку
дидактичного матеріалу, який дозволяє
отримати учневі найбільш значущі для
нього вид та форму змісту навчального
матеріалу;
оцінювання досягнень учня протягом
усього процесу його діяльності, а не
тільки за кінцевим результатом;
Засобами досягнення вчителем цієї мети
можуть бути:
заохочення прагнень учня знаходити свій
спосіб роботи;
аналізувати протягом уроку роботи інших
учнів; вибирати та засвоювати найбільш
раціональні з них;
створення на уроці педагогічних ситуацій
спілкування, які б дозволяли кожному учневі
виявляти ініціативу, самостійність, виборність у
справах роботи;
створення обстановки для природного
самовираження учня.
Технологія
особистісноорієнтованогоуроку
Для проведення особистісноорієнтованого уроку вчитель має
оволодіти його основними етапами:
1.
2.
3.
4.
5.
6.
7.
8.
Орієнтації.
Визначення мети.
Проектування.
Організації.
Реалізації.
Контролю.
Коригування.
Оцінювання
1. Етап орієнтації включає:
орієнтацію на позитивну роботу;
орієнтацію на визначення особистісного
досвіду учнів;
пов'язання цього досвіду з проблемами
навчального матеріалу.
2. Етап визначення мети передбачає:
визначення на уроці разом з учнями
значущої мети здійснення тієї діяльності,
яка запланована вчителем (учні повинні
зрозуміти, що може дати робота учням
саме на цьому уроці для складання,
наприклад, тематичного заліку,
державної атестації, свого майбутнього
життя тощо);
визначення показників досягнення
поставлених завдань;
3. Етап проектування включає:
передбачення залучення учнів до
виконання ними випереджальних
завдань;
підготовки повідомлень;
рефератів;
виготовлення та відбору наочності;
складання плану роботи тощо;
Етап організації виконання плану
діяльності передбачає:
Подання можливих варіантів і
способів виконання навчальної
діяльності (усна чи письмова форма,
індивідуальна робота чи робота в
групах, робота з текстом чи з іншими
засобами одержання інформації);
Етап організації виконання плану
діяльності передбачає:
2.Представлення учнями вибору способу
фіксації нового матеріалу (конспект,
схема, таблиця, опора, план, тези,
висновки тощо);
3.Варіативність домашнього завдання
(диференціація за рівнем складності та
способом виконання).
Етап контрольно-оцінювальний:
1.Залучення учнів до контролю за
перебігом навчальної діяльності шляхом
заохочення їх до різних видів контролю,
самоконтролю, взаємоконтролю, роботи
в групах;
2.Участь учнів у виправленні помилок і
недоліків у знаннях, усвідомлення їх
причин шляхом взаємо та самоаналізу;
Етап контрольно-оцінювальний:
3.Надання учням можливості самостійно
або за участі вчителя, інших учнів
порівнювати отримані ним результати з
критеріями стандарту, закладеного у
навчальній програмі;
4.Використання механізмів оцінного
методу (позитивного ставлення до
успіхів школяра);
Етап контрольно-оцінювальний:
5.Використання механізмів оцінного
методу (позитивного ставлення до
успіхів школяра).
6.Оцінювання (виставлення рівневих
оцінок за дванадцятибальною системою
оцінювання навчальних досягнень,
поурочного бала, рейтинг) не тільки
результатів, а й самого процесу
навчання.
6. Заключний етап передбачає:
усвідомлення учнями ситуації
досягнення мети;
відчуття успіху;
підкріплення позитивної мотивації
стосовно власної діяльності.
Методи та засоби психолого-педагогічної
підтримки діяльності учнів
заохочення;
навчально-пізнавальна гра;
створення ситуації успіху;
створення ситуації пізнавального інтересу;
створення проблемної ситуації;
спонукання до пошуку альтернативних
рішень;
виконання творчих завдань;
кооперація учнів;
створення ситуації взаємодопомоги тощо.
Висновок може бути таким: особистісноорієнтоване навчання ЦЕ–
загальнодидактичний принцип
індивідуального підходу до учнів.
Таке твердження ми дослідимо та
пояснимо за допомогою такого факту:
Відомий російський психолог
Л.С. Виготський своє теорією доводить,
що розум будь-якої людини має дві зони
розвитку: А і Б.
Перша зона (А) – це зона актуального
розвитку.
У цю зону потрапляють завдання, які
дитина може виконати сама без
допомоги вчителя.
Друга зона (В) – це зона найближчого
розвитку
Сюди потрапляють завдання, які дитина сама
виконати не може, але може з ними
впоратися з допомогою вчителя.
Зона найближчого розвитку, - це зона
“наступного дня”.
Те, що сьогодні є зона найближчого
розвитку, завтра у процесі навчання повинно
стати зоною актуального розвитку. Учитель
не повинен давати готову інформацію, адже
таке навчання може загальмувати мислення
дитини. А за допомогою вміло підібраних
запитань педагог підводить школяра до
правильної відповіді, розв’язку.
Те, що сьогодні є зоною найближчого
розвитку, завтра у процесі навчання
повинно стати зоною актуального
розвитку.
Учитель не повинен давати готову
інформацію, адже таке навчання може
загальмувати мислення дитини.
А за допомогою вміло підібраних
запитань педагог підводить школяра до
правильної відповіді, розв’язку.
Отже, як бачимо із цього прикладу, щоб
відбулися розвиток і навчання учнів,
завдання повинні потрапляти лише в
зону найближчого розвитку
(за Л.С. Виготським).
Припустимо, що два учні навчались в
одній школі, в одних і тих самих
учителів, закінчили школу з відзнакою,
рівень їхнього розвитку все одно буде
різним.
Ще більше відрізняється розвиток учнів
класу, які згідно з 12- бальною
системою досягли початкового і
високого рівнів.
Тому зрозуміло, що до таких дітей треба
підходити індивідуально, тобто ставити
перед ними різні завдання.
Якщо для цілого класу поставити одне
завдання, то для одних учнів воно
потрапить у зону актуального розвитку,
для інших – у зону найближчого
розвитку.
Отже, одне завдання для всього класу
ставити не бажано і не потрібно, а
здійснювати якісний особистісноорієнтований підхід до навчання та
виховання на практиці нам заважає ряд
причин, зокрема:
Причина 1. Щоб підійти індивідуально
до кожного учня, необхідно знати його
психологічні, фізіологічні та соціальні
особливості.
Лише психологія нараховує кілька
десятків індивідуальних особливостей
особистості. Це різні види уваги, уяви,
мислення, сприйняття, темпераменту,
характеру і т.д.
Пам’ять також поділяється більш ніж
на 10 типів: короткочасна,
довготривала, оперативна, рухова,
зорова, слухова, емоційна, словеснологічна і т.д.;
Причина 2. Виявити всі ці психологічні,
фізіологічні та соціальні особливості
вчитель без допомоги психолога, лікаря,
соціолога не може;
Причина 3.Навіть якщо теоретично
припустити, що в кожної дитини
виявили всі ці особливості, вчитель не
зможе запам’ятати їх у такій кількості
дітей, оскільки він одночасно навчає
свого предмета не один десяток учнів,
кожен з яких має не один десяток таких
особливостей.
Нарешті, якщо вчителю все-таки
вдається запам’ятати всі особливості
кожної дитини, він не зможе підійти
індивідуально тому, що урок триває
всього 40-45 хв, протягом яких
неможливо фізично попрацювати з
кожним учнем класу індивідуально.
Отже, існує суперечність: з одного боку,
вимоги до особистісно-орієнтованого
навчання, а з іншого причини, що
унеможливлюють якісне впровадження
цієї педагогічної технології у навчальновиховний процес.
Який же вихід з ситуації, що склалася ?
Філософія вчить, що джерелом і
рушійними силами будь-якого процесу
(у тому числі й навчального) є
розв’язання суперечностей і тому,
щоб навчальний процес розвивався,
вчителю необхідно вміти виявляти
суперечність навчального процесу, а
також вміти розв’язувати її.
Дана суперечність розв’язується шляхом
диференційованого підходу до учнів.
Диференціація (від лат. Differentia –
різниця, відмінність) – розчленування
цілого на якісно відмінні частини.
Розв’язування таких суперечностей
називається підходом до навчання.
Цей підхід, для прикладу, можна
здійснити таким чином:
Учнів класу розподілити на групи за
рівнем розвитку.
Критерії, якими слід керуватися - це
успішність.
Таких груп, наприклад, може бути
чотири:
низький рівень;
середній рівень;
достатній рівень;
високий рівень.
Зрозуміло, що такий поділ не
аргументується для учнів, для того щоб
у слабшого школяра не сформувалася
занижена самооцінка, а в сильного –
завищена.
Якщо учні однієї з груп підвищують свій
рівень – їх слід перевести до наступної
групи і навпаки.
Для кожної групи пропонуються різні за
ступенем складності завдання.
Диференційований підхід можна
здійснювати при різних формах
навчального процесу: під час уроку,
лабораторного заняття, екскурсії.
Під час проведеного уроку методом бесіди,
запитань слід орієнтувати учнів на певну
групу.
При цьому обов’язково слід враховувати,
щоб запитання було точним, стислим, не
мало елементів підказки.
Під час проведення уроку методом
пояснення, розповіді диференційований
підхід неможливий, оскільки вчитель будує
свою розповідь, орієнтуючись на
середнього учня,
але під час закріплення нового матеріалу
чи пояснення домашнього завдання учням
можна запропонувати різнорівневі
завдання.
Завершальним етапом навчальної
діяльності на уроці є:
усвідомлення ситуації досягнення мети;
переживання ситуації успіху;
підкріплення позитивної мотивації щодо
самої діяльності.
Ситуація успіху досягається тоді, коли
сама дитина визначає цей результат як
успіх.
Усвідомлення ситуації успіху самим
учнем, розуміння її значимості виникає у
суб'єкта після здолання своєї боязкості,
невміння, незнання, психологічного
враження та інших видів труднощів.
Роль “Ситуації успіху” у навчальній
діяльності
За останні роки термін
„Ситуація успіху” став звичним для
педагогів.
Ніхто не заперечує, що саме позитивні
емоції можуть стати для дитини одним
з найважливіших стимулів у навчанні,
але при цьому ми забуваємо про те, що
в педагогів не існує єдиного рецепта чи
правила, як саме створювати ситуації
успіху тому, що це слід на основі
індивідуального підходу, зважено, з
урахуванням багатьох факторів.
Діти прощають багато чого, але не
вибачають байдужість.
За відгуками дітей, найкращі їхні
вчителі вели уроки так, що здавалося,
ніби весь урок вони зайняті саме тобою.
Як цього досягти?
Іноді це „Іскра Божа”,
а частіше – майстерність, доведена до
мистецтва.
Важливо мати на увазі, що навіть
одноразове переживання успіху може
докорінно змінити психологічне
самопочуття дитини.
Ситуація успіху може стати пусковим
механізмом подальшого розвитку
особистості.
Безперечно, переживання успіху навіює
людині впевненість у власних силах.
З`являється бажання знову досягти
добрих результатів, виникає відчуття
внутрішнього благополуччя, що, у свою
чергу, покращує ставлення до
навколишнього світу.
На перший погляд здається, що вчитель,
кілька разів давши учню можливість
відчути успіх, далі вже само собою
забезпечує високий рівень мотивації,
інтересу, пізнавальної активності.
Але може бути й протилежний
результат: постійна успішність здатна
сформувати байдуже ставлення до
навчання.
Крім того, постійне очікування лише
позитивного результату згубно впливає
на розвиток вольових якостей учня:
він ухиляється від подолання
труднощів;
губиться в складних ситуаціях
(навчальних та життєвих);
у його поведінці починає домінувати
мотив „уникнення невдач”.
Досвідчені психологи та педагоги
попереджують про можливість
негативних наслідків пережитого успіху.
Чому ж виникає такий парадокс?
По-перше, успіх, що діставався ціною
незначних зусиль, може призвести до
переоцінки, точніше, до завищеної
оцінки своїх можливостей.
По-друге, за сильним переживанням
будь-якої емоції обов`язково настає
релаксація (розслаблення).
І якщо в цей період запропонувати
людині якусь діяльність, то, швидше за
все, ця діяльність буде менш успішною,
ніж попередня.
По-третє, переживання успіху може бути
потьмареним, якщо результат, важливий
і значимий для самого учня, не буде
адекватно оцінений іншими людьми.
І нарешті:
Емоція успіху не стане сильним
переживанням, якщо результати діяльності
не значимі для її суб`єкта.
Дитина, особливо на початку навчання,
однаково інтенсивно переживає успіх у
„головних” і „неголовних” навчальних
предметах.
Але часто знижують цю інтенсивність:
„12 балів з музики ! Та краще б ти
отримав 12 балів з читання”.
Знижуючи значимості успіху, що
переживається дитиною, ми, дорослі,
впливаємо на формування у дитини
ставлення до навчального процесу в
цілому.
Ось чому, оцінюючи дітей, необхідно
виходити з індивідуальних особливостей
кожного учня.
Просування вперед треба заохочувати,
підбадьорювати, щоб дитина не
відчувала невдачу, порівнюючи свої
результати з раніше встановленими
нормами, особливо якщо вони для неї
недосяжні.
Отже, ситуація успіху у навчальній
діяльності створюється вчителем або ж
психологом.
Як і будь-яку іншу діяльність, навчання
можна уявити у вигляді простого
ланцюжка дій:
1. Установка на діяльність (емоційна
підготовка учнів на вирішення
навчального завдання) – мотиваційний
етап;
2.Забезпечення діяльності (створення
умов для успішного вирішення
навчального завдання) –підготовчий,
робочий етап;
3.Порівняння отриманих результатів з
очікуваними (усвідомлення ставлення до
результатів своєї навчальної праці) –
результативний етап.
Отже, якщо ситуація успіху створюється
вчителем послідовно і свідомо, її
3.Порівняння отриманих результатів з
очікуваними (усвідомлення ставлення
до результатів своєї навчальної праці) –
результативний етап.
Отже, якщо ситуація успіху створюється
вчителем послідовно і свідомо, її
структура повинна врахувати всі
перелічені компоненти.
Створення ситуації успіху на
мотиваційному етапі навчальної
діяльності
Дослідження психологів свідчать, що рівень
засвоєння людиною знань істотно залежить
від рівня сформованості її мотивації
навчитися.
Тож давайте проаналізуємо, як провести
мотиваційний етап уроку так, щоб створити
ситуацію успіху для того учня.
Перед учителем стоїть завдання:
сформувати в учня настанову на
успішне виконання завдання
Інакше кажучи, вчитель повинен
сформувати в учнів мотив досягнення
мети.
Але при цьому вчитель часто
зустрічається з неадекватною
реакцією учнівського колективу:
1.Хтось уже виконував подібне
завдання, і його результати
виявились невдалими, так що у цієї
категорії учнів уже сформоване
негативне ставлення на успішне
виконання завдання.
2.Інша група учнів не стикалась з
такою роботою, тому вони не знають,
чого можна очікувати від майбутньої
діяльності.
3.Третя група, яка виконувала потрібні
завдання і успішно з ними впоралася,
знаходиться у стані мобілізації, готова
виконувати навчальне завдання.
Зрозуміло, що найлегше вчителю буде
працювати з учнями третьої групи, де
необхідно лише активізувати позитивні
емоції, які діти пережили раніше.
У другої групи учнів слід передбачити
емоційну реакцію, намалювати
перспективу вдалого виконання
завдання, пов`язавши її з тими чи
іншими умовами діяльності, які в
минулому забезпечували успіх.
Найбільш клопітною буде робота
першою групою учнів.
Перш за все доведеться нейтралізувати
спогади про невдачу в попередній
діяльності, а потім створити перспективу
для нової.
Зробити це можна, наприклад, так:
дати завдання учневі попрацювати над
своїми помилками, або повідомити його,
що завдання для нього змінено
порівняно з попереднім і т. д.
Учитель може запропонувати різні
варіанти мотивів досягнення ситуації
успіху:
прагнення самостійно розв`язати цікаві
задачі;
завоювати авторитет у своїх товаришів;
стати першим;
розглядати свою діяльність з точки зору
її корисності для інших людей;
встановити нові контакти між
товаришами у ході виконання завдання
тощо.
Отже, на етапі мотивації навчальної
діяльності учитель організовує певні
ситуації з метою активізувати чи
нейтралізувати емоції для наступної
діяльності
На етапі мотивації створення ситуації
успіху більшою мірою визначається
психологічними аспектами.
Тут доречним буде використання в
роботі вчителя таких психологопедагогічних прийомів, як:
Ефект Розенталя, або „Ефект
навіювання”: „Ти це можеш”, „Тобі це
вдається” тощо.
Якщо педагог буде переконувати учнів
у реальності успіху, то успіх прийде.
Англійський учений Стоуенс довів, що
учні, яких заохочували, досягли значно
більших успіхів, ніж ті, кого ніяк не
заохочували.
Прийом „Емоційне погладжування” –
це констатація будь-якого факту успіху,
прищеплювання дитині віри в себе,
відкритість учителя для довіри і співчуття.
◦ Прийом „Анонсування” –
репетиція майбутньої дії, яка створює
психологічний настрій на успіх перед
класом.
Це можуть бути додаткові індивідуальні
заняття з окремими учнями чи
заздалегідь оголошенні запитання
самостійної роботи.
Прийом „Шикуйсь!” містить такі кроки:
психологічна атака;
емоційне блокування;
вибір головного напрямку;
вибір рівних можливостей;
несподіване порівняння;
стабілізація.
Цей прийом полягає в тому, щоб:
учителем блокувалось припущення на
невдачу в діяльності учня;
відволікалася увага школяра від
чергового неуспіху;
вчитель повинен знайти той напрямок
діяльності, яким учень зможе
реалізувати себе набагато краще, тим
самим забезпечити його на успіх, на
стабільність у навчанні.
Розглянемо деякі
алгоритми створення ситуацій успіху та
методику їх реалізації:
Прийом „Даю шанс” – це заздалегідь
підготовлена вчителем ситуація, в якій
учень отримує можливість зненацька
для себе розкрити свої можливості.
Прийом “ Зняття страху”-
допомогає перебороти невпевненість у
власних силах (Люди вчаться на своїх
помилках і знаходять інші шляхи
вирішення проблем).
Прийом “Авансування успішного
результату” –
допомогає вчителю висловити тверду
переконаніність у тому, що його учень
обов’язково впорається з поставленим
завданням.
Це, в свою чергу, переконує дитину у
своїх силах і можливостях.
“У тебе обов’язково вийде”, “Я навіть не
сумніваюсь у позитивному результаті” і
т. д.
Прийом “Прихований інструктаж”
Допомагає дитині уникнути поразки.
Досягається шляхом побажання,
наприклад:
Можливо краще почати з ...,
Виконуючи роботу не забудьте про ...
Прийом “Внесення мотиву”.
Показує дитині заради чого, кого
здійснюється ця діяльність, кому буде
добре після виконання, наприклад, “Без
твоєї допомоги твоїм друзям не
впоратись...” тощо.
Прийом “Персональна винятковість.”
Визначає важливість зусиль дитини в
діяльності, що здійснюється або
здійснюватиметься, наприклад:
Тільки ти міг би…
Тільки тобі і можу доручити… і т.п.
Прийом “Висока оцінка деталі”.
Допомагає емоційно пережити не
результат в цілому, а якої її окремої
деталі:
Найбільше мені сподобалось у твоїй
роботі…
Найбільше тобі вдалося…
Прийом „Еврика”.
Створюються умови, за яких дитина,
виконуючи навчальне завдання,
несподівано відкриває в собі невідомі
досі здібності.
Завдання вчителя – помітити це глибоко
особисте відкриття, всіляко підтримати
дитину, поставити нову мету і надихнути
на її досягнення.
Допомога вчителя у створенні ситуації
відкриття має бути ненав`язливою,
прихованою.
Створюючи ситуації успіху на етапі
організації навчальної діяльності, слід
пам`ятати кілька основних правил:
у кожній дитині є задатки, які можуть
розвинутися у здібності;
Побачити їх, відчути, розвити – це
справа педагога;
ставлення до дитини як до рівної, як до
себе, спілкування, що повністю включає
грубість, різкість, образливий тон, має
стати обов`язковою нормою всієї
педагогічної діяльності;
Ставлення до дитини:
як до рівної,
як до себе,
спілкування, що повністю виключає:
- грубість,
- різкість,
- образливий тон
має стати обов`язковою нормою всієї
педагогічної діяльності;
чим більше напрямків діяльності, в яких
бере участь дитина, тим більше в неї
можливостей знайти себе;
кількість і різноманітність ситуацій і
обставин, в тому числі і штучно
створених, у які може потрапити
дитина, визначають шляхи її сьогодення
і віддаленого інтересу та можливі шляхи
успіху.
ТИПИ УСПІХУ:
Неочікувана радість – це почуття
задоволення від того, що результати
діяльності учня перевершили його
очікування.
З педагогічної та психологічної точки
зору – це результат продуманої,
підготовленої діяльності вчителя.
Спільна радість – полягає в тому, щоб учень
досяг необхідної для себе реакції колективу.
Вона може бути підготовленою вчителем
або спонтаною.
Спільною радістю вважають тільки ті реакції
колективу, які дають можливість дитині
відчутні себе задоволеним, стимулюють її
зусиля.
Це, перш за все, має бути емоційний відгук
оточуючих на успіх члена свого колективу.
Важливо, щоб у досягненнях кожного
школяра всі бачили результати своєї
праці, а сама дитина розуміла, що її
радість – це радість підтримки,
отримання статусу „свій серед своїх”.
Зрештою у тому, як реагує дитячий
колектив на успіхи або невдачі своїх
учителів, виявляється його моральна
сутність.
Радість пізнання – це радість пізнання
нового, хоча вона по своїй суті
альтруїстична (виникає на основі
допомоги, підтримки інших людей).
Пізнання спираїться на самоосвіту й
самопізнання.
Така радість не може вирости на
пустому місці, появитися без серйозних
причин. Це слід клопіткої роботи
учителя –учня-учнів.
ВИСНОВОК:
1.Ситуація успіху досягається тоді, коли
сама дитина визначає цей результат як
успіх.
2 Усвідомлення ситуації успіху самим
учнем, розуміння її значимості виникає у
школяра після здолання своєї боязкості,
невміння, незнання, психологічного
враження та інших видів труднощів.
3. Завдання педагога :
допомогти особистості дитини зрости в
успіху;
дати відчути радість від здолання
труднощів;
дати зрозуміти, що задарма в житті в
житті нічого не дається, скрізь необхідно
докласти зусиль.
І успіх буде еквівалентним витраченим
зусиллям.
ШАНОВНІ КОЛЕГИ !
Дайте, будь ласка, відповідь на такі
запитання:
1.Ваше ставлення до технології “Створення
ситуації успіху”.
2.Як Ви оцінюєте стан “Створення ситуації
успіху у Вашому навчальному закладі”.
3.Які ще методичні рекомендації, ідеї,
міркування щодо “Створення ситуації успіху”,
Ви можете запропонувати учасникам нашого
семінару ?
ВДЯЧНІ ВАМ ЗА ВІДВЕРТІСТЬ, ЗА ПОРАДИ
Slide 14
Створення ситуації успіху
та шляхи її реалізації
на уроці як складової якості
навчально-виховного процесу
Мета: Удосконалити методику
створення ситуації успіху та шляхів
її реалізації на уроці як стежки, що
веде до того куточка дитячого
серця, в якому горить вогник
бажання бути гарним.
На
відміну від традиційного розуміння
освіти як суми знань та навичок, нині освіту
починають розглядати як процес
становлення особистості .
Причому особистості, здатної до:
самоосвіти,
саморозвитку,
самовдосконалення,
яка вміє використовувати набуті знання,
яка прагне реалізувати себе,
спроможна змінити на краще своє життя,
життя своєї держави.
Алгоритм
створення та досягнення ситуації успіху
твердження про “Ситуацію успіху”;
особистісно-орієнтований підхід у справі
навчання та виховання - основа педагогічної
технології “Створення ситуації успіху”;
роль “Ситуації успіху” у навчальній діяльності;
створення “Ситуації успіху” на мотиваційному
етапі навчальної діяльності;
психолого-педагогічні прийоми при створенні
“Ситуації успіху”;
методика реалізації “Ситуації успіху”;
Виходячи із Положень Закону України “Про
освіту” завдання школи сьогодні полягає в
тому, щоб:
Виховувати в учнів здатність:
долати життєві труднощі;
самостійно приймати рішення;
розвивати себе як особистість, здатну:
робити вибір і контролювати своє життя;
брати на себе відповідальність за свої дії;
захищати себе і свої життєві цінності;
діяти відповідно до них;
піклуватись про інших;
Завдання вчителів:
прищепити учням потребу до здобуття
знань;
створити такі умови, щоб процес
здобуття знань був для них цікавим,
потрібним, комфортним;
і тому пріоритетним завданням вчителя
під час навчально-виховної діяльності є
створення ситуації успіху.
Що означає “Ситуація успіху?”
Ситуація успіху - це суб'єктивний
психічний стан задоволення наслідком
своєї фізичної, розумової праці чи
моральної напруги.
Успіх у навчанні - єдине джерело
внутрішніх сил дитини, які породжують
енергію для переборення труднощів,
бажання вчитися.
В.Сухомлинський
Ситуація успіху дарує атмосферу
приязні та взаємодопомоги, впевненості
і захищеності.
Учитель зобов’язаний створити джерело
внутрішніх сил дитини, джерело, яке дає
енергію для подолання труднощів і
формування бажання вчитися.
Використання ситуації успіху має
сприяти підвищенню робочого тонусу,
збільшенню продуктивності навчальної
роботи, а також допомогти учням
усвідомити себе повноцінною
особистістю і, відповідно, забезпечити
успіх у навчанні.
Основою педагогічної технології
“Створення ситуації успіху” є
особистісно-орієнтований підхід у справі
навчання та виховання.
А тому звернемося до рекомендацій
щодо особистісно-орієнтовного підходу
навчання та виховання.
–
Особистісно орієнтоване навчання
це навчання, центром якого є
особистість дитини, її самобутність та
самостійність: суб'єктивний досвід
кожного спочатку розкривається, а
потім узгоджується зі змістом освіти.
Визнання учня ключовою фігурою
всього освітнього процесу – це і є
особистісно орієнтована педагогіка.
У свідомості учня це має такий
вигляд: «Все, що я пізнаю, я знаю,
для чого мені потрібно і де я можу ці
знання застосувати».
Для педагога - це прагнення знайти
розумний баланс між знаннями,
уміннями та навичками учня.
Сучасність вимагає навчити учнів:
- самостійно та творчо розв'язувати
проблеми;
- шукати нову інформацію й робити
висновки, а не подавати дітям готові
знання.
В особистісно-орієнтованому підході
вчителю насамперед потрібен високий
рівень педагогічної майстерності, який
базується на розвитку:
дидактичних;
організаторських;
комунікативних;
науково-пізнавальних;
емоційних;
та поведінкових компонентностей;
-
-
Цілі особистісно орієнтованого
навчання полягають у тому, щоб:
визначити життєвий досвід кожного
учня;
його пізнавальні здібності;
рівень інтелекту;
інтереси, які спочатку треба розкрити,
а потім розвинути у навчальному
процесі;
Цілі особистісно орієнтованого навчання
полягають у тому, щоб:
Формувати позитивну мотивацію учнів до:
-
пізнавальної діяльності;
-
потребу в самопізнанні;
-
потребу в самореалізаціїї;
-
та потребу у самовдосконаленні школярів;
Цілі особистісно орієнтованого навчання
полягають у тому, щоб:
Озброїти учнів механізмом:
адаптації;
саморегуляції;
самозахисту;
самовиховання;
Цілі особистісно орієнтованого навчання
полягають у тому, щоб:
Розвинути індивідуальні позитивні
здібності кожного школяра;
Сформувати культуру життєдіяльності
максимально виявити і використати
індивідуальний досвід учня;
Правильно визначати лінії поведінки.
Основні принципи
особистісно-орієнтованого
навчання:
1. Принцип «розвивальної допомоги»
не робити за учня;
не вказувати йому, що робити,
а допомогти пробувати власні сили і власну
активність;
потрібно добитись, щоб учень сам обирав
рішення і відповідав за них.
Звідси - не потрібно подавати готові
знання, а створити умови, в яких
виявляється:
-
власна пізнавальна активність учня;
-
і він визначить для себе цілі, зміст та
методи роботи, власні цінності.
-
Навчання повинно бути дослідницьким
Це час, протягом якого діти вчаться:
самостійно діяти;
- дискутувати;
- приймати рішення.
-
При цьому розвивається самосвідомість і
самореалізується особистість.
Принцип - «свобода вміння»
- учні вільно обговорюють
проблеми;
- співпрацюють один з одним,
- а вчитель виступає в ролі
старшого члена колективу,
консультанта, джерела досвіду
Принцип - «свобода вміння»
Учителю:
-недостатньо
процес;
організувати навчальний
- потрібно ще визначити спосіб засвоєння
знань, тобто оприділити види діяльності
учня на уроці.
Основні вимоги до особистісноорієнтованого уроку:
раціональна єдність словесних,
наукових і практичних методів
навчання;
зв'язок з раніше вивченим досвідом,
набутим учнем;
Основні вимоги до особистісно
орієнтованого уроку:
-формування вмінь в учнів самостійно
здобувати знання і застосовувати їх на
практиці;
-заохочення прагнень учнів знаходити свій
спосіб роботи з навчальним матеріалом.
Метою
особистісноорієнтованого уроку є:
- створення умов для виявлення
пізнавальної активності учнів
Засобами досягнення вчителем цієї мети
можуть бути:
використання різних форм та методів
навчальної діяльності, які дозволяють
розкрити суб'єктивний досвід учнів;
створення атмосфери зацікавленості
кожного учня в результатах роботи
всього класу;
стимулювання учнів до висловлювань,
використання різних способів виконання
завдань без побоювань помилитися,
отримати хибну відповідь тощо;
Засобами досягнення вчителем цієї мети
можуть бути:
використання протягом уроку
дидактичного матеріалу, який дозволяє
отримати учневі найбільш значущі для
нього вид та форму змісту навчального
матеріалу;
оцінювання досягнень учня протягом
усього процесу його діяльності, а не
тільки за кінцевим результатом;
Засобами досягнення вчителем цієї мети
можуть бути:
заохочення прагнень учня знаходити свій
спосіб роботи;
аналізувати протягом уроку роботи інших
учнів; вибирати та засвоювати найбільш
раціональні з них;
створення на уроці педагогічних ситуацій
спілкування, які б дозволяли кожному учневі
виявляти ініціативу, самостійність, виборність у
справах роботи;
створення обстановки для природного
самовираження учня.
Технологія
особистісноорієнтованогоуроку
Для проведення особистісноорієнтованого уроку вчитель має
оволодіти його основними етапами:
1.
2.
3.
4.
5.
6.
7.
8.
Орієнтації.
Визначення мети.
Проектування.
Організації.
Реалізації.
Контролю.
Коригування.
Оцінювання
1. Етап орієнтації включає:
орієнтацію на позитивну роботу;
орієнтацію на визначення особистісного
досвіду учнів;
пов'язання цього досвіду з проблемами
навчального матеріалу.
2. Етап визначення мети передбачає:
визначення на уроці разом з учнями
значущої мети здійснення тієї діяльності,
яка запланована вчителем (учні повинні
зрозуміти, що може дати робота учням
саме на цьому уроці для складання,
наприклад, тематичного заліку,
державної атестації, свого майбутнього
життя тощо);
визначення показників досягнення
поставлених завдань;
3. Етап проектування включає:
передбачення залучення учнів до
виконання ними випереджальних
завдань;
підготовки повідомлень;
рефератів;
виготовлення та відбору наочності;
складання плану роботи тощо;
Етап організації виконання плану
діяльності передбачає:
Подання можливих варіантів і
способів виконання навчальної
діяльності (усна чи письмова форма,
індивідуальна робота чи робота в
групах, робота з текстом чи з іншими
засобами одержання інформації);
Етап організації виконання плану
діяльності передбачає:
2.Представлення учнями вибору способу
фіксації нового матеріалу (конспект,
схема, таблиця, опора, план, тези,
висновки тощо);
3.Варіативність домашнього завдання
(диференціація за рівнем складності та
способом виконання).
Етап контрольно-оцінювальний:
1.Залучення учнів до контролю за
перебігом навчальної діяльності шляхом
заохочення їх до різних видів контролю,
самоконтролю, взаємоконтролю, роботи
в групах;
2.Участь учнів у виправленні помилок і
недоліків у знаннях, усвідомлення їх
причин шляхом взаємо та самоаналізу;
Етап контрольно-оцінювальний:
3.Надання учням можливості самостійно
або за участі вчителя, інших учнів
порівнювати отримані ним результати з
критеріями стандарту, закладеного у
навчальній програмі;
4.Використання механізмів оцінного
методу (позитивного ставлення до
успіхів школяра);
Етап контрольно-оцінювальний:
5.Використання механізмів оцінного
методу (позитивного ставлення до
успіхів школяра).
6.Оцінювання (виставлення рівневих
оцінок за дванадцятибальною системою
оцінювання навчальних досягнень,
поурочного бала, рейтинг) не тільки
результатів, а й самого процесу
навчання.
6. Заключний етап передбачає:
усвідомлення учнями ситуації
досягнення мети;
відчуття успіху;
підкріплення позитивної мотивації
стосовно власної діяльності.
Методи та засоби психолого-педагогічної
підтримки діяльності учнів
заохочення;
навчально-пізнавальна гра;
створення ситуації успіху;
створення ситуації пізнавального інтересу;
створення проблемної ситуації;
спонукання до пошуку альтернативних
рішень;
виконання творчих завдань;
кооперація учнів;
створення ситуації взаємодопомоги тощо.
Висновок може бути таким: особистісноорієнтоване навчання ЦЕ–
загальнодидактичний принцип
індивідуального підходу до учнів.
Таке твердження ми дослідимо та
пояснимо за допомогою такого факту:
Відомий російський психолог
Л.С. Виготський своє теорією доводить,
що розум будь-якої людини має дві зони
розвитку: А і Б.
Перша зона (А) – це зона актуального
розвитку.
У цю зону потрапляють завдання, які
дитина може виконати сама без
допомоги вчителя.
Друга зона (В) – це зона найближчого
розвитку
Сюди потрапляють завдання, які дитина сама
виконати не може, але може з ними
впоратися з допомогою вчителя.
Зона найближчого розвитку, - це зона
“наступного дня”.
Те, що сьогодні є зона найближчого
розвитку, завтра у процесі навчання повинно
стати зоною актуального розвитку. Учитель
не повинен давати готову інформацію, адже
таке навчання може загальмувати мислення
дитини. А за допомогою вміло підібраних
запитань педагог підводить школяра до
правильної відповіді, розв’язку.
Те, що сьогодні є зоною найближчого
розвитку, завтра у процесі навчання
повинно стати зоною актуального
розвитку.
Учитель не повинен давати готову
інформацію, адже таке навчання може
загальмувати мислення дитини.
А за допомогою вміло підібраних
запитань педагог підводить школяра до
правильної відповіді, розв’язку.
Отже, як бачимо із цього прикладу, щоб
відбулися розвиток і навчання учнів,
завдання повинні потрапляти лише в
зону найближчого розвитку
(за Л.С. Виготським).
Припустимо, що два учні навчались в
одній школі, в одних і тих самих
учителів, закінчили школу з відзнакою,
рівень їхнього розвитку все одно буде
різним.
Ще більше відрізняється розвиток учнів
класу, які згідно з 12- бальною
системою досягли початкового і
високого рівнів.
Тому зрозуміло, що до таких дітей треба
підходити індивідуально, тобто ставити
перед ними різні завдання.
Якщо для цілого класу поставити одне
завдання, то для одних учнів воно
потрапить у зону актуального розвитку,
для інших – у зону найближчого
розвитку.
Отже, одне завдання для всього класу
ставити не бажано і не потрібно, а
здійснювати якісний особистісноорієнтований підхід до навчання та
виховання на практиці нам заважає ряд
причин, зокрема:
Причина 1. Щоб підійти індивідуально
до кожного учня, необхідно знати його
психологічні, фізіологічні та соціальні
особливості.
Лише психологія нараховує кілька
десятків індивідуальних особливостей
особистості. Це різні види уваги, уяви,
мислення, сприйняття, темпераменту,
характеру і т.д.
Пам’ять також поділяється більш ніж
на 10 типів: короткочасна,
довготривала, оперативна, рухова,
зорова, слухова, емоційна, словеснологічна і т.д.;
Причина 2. Виявити всі ці психологічні,
фізіологічні та соціальні особливості
вчитель без допомоги психолога, лікаря,
соціолога не може;
Причина 3.Навіть якщо теоретично
припустити, що в кожної дитини
виявили всі ці особливості, вчитель не
зможе запам’ятати їх у такій кількості
дітей, оскільки він одночасно навчає
свого предмета не один десяток учнів,
кожен з яких має не один десяток таких
особливостей.
Нарешті, якщо вчителю все-таки
вдається запам’ятати всі особливості
кожної дитини, він не зможе підійти
індивідуально тому, що урок триває
всього 40-45 хв, протягом яких
неможливо фізично попрацювати з
кожним учнем класу індивідуально.
Отже, існує суперечність: з одного боку,
вимоги до особистісно-орієнтованого
навчання, а з іншого причини, що
унеможливлюють якісне впровадження
цієї педагогічної технології у навчальновиховний процес.
Який же вихід з ситуації, що склалася ?
Філософія вчить, що джерелом і
рушійними силами будь-якого процесу
(у тому числі й навчального) є
розв’язання суперечностей і тому,
щоб навчальний процес розвивався,
вчителю необхідно вміти виявляти
суперечність навчального процесу, а
також вміти розв’язувати її.
Дана суперечність розв’язується шляхом
диференційованого підходу до учнів.
Диференціація (від лат. Differentia –
різниця, відмінність) – розчленування
цілого на якісно відмінні частини.
Розв’язування таких суперечностей
називається підходом до навчання.
Цей підхід, для прикладу, можна
здійснити таким чином:
Учнів класу розподілити на групи за
рівнем розвитку.
Критерії, якими слід керуватися - це
успішність.
Таких груп, наприклад, може бути
чотири:
низький рівень;
середній рівень;
достатній рівень;
високий рівень.
Зрозуміло, що такий поділ не
аргументується для учнів, для того щоб
у слабшого школяра не сформувалася
занижена самооцінка, а в сильного –
завищена.
Якщо учні однієї з груп підвищують свій
рівень – їх слід перевести до наступної
групи і навпаки.
Для кожної групи пропонуються різні за
ступенем складності завдання.
Диференційований підхід можна
здійснювати при різних формах
навчального процесу: під час уроку,
лабораторного заняття, екскурсії.
Під час проведеного уроку методом бесіди,
запитань слід орієнтувати учнів на певну
групу.
При цьому обов’язково слід враховувати,
щоб запитання було точним, стислим, не
мало елементів підказки.
Під час проведення уроку методом
пояснення, розповіді диференційований
підхід неможливий, оскільки вчитель будує
свою розповідь, орієнтуючись на
середнього учня,
але під час закріплення нового матеріалу
чи пояснення домашнього завдання учням
можна запропонувати різнорівневі
завдання.
Завершальним етапом навчальної
діяльності на уроці є:
усвідомлення ситуації досягнення мети;
переживання ситуації успіху;
підкріплення позитивної мотивації щодо
самої діяльності.
Ситуація успіху досягається тоді, коли
сама дитина визначає цей результат як
успіх.
Усвідомлення ситуації успіху самим
учнем, розуміння її значимості виникає у
суб'єкта після здолання своєї боязкості,
невміння, незнання, психологічного
враження та інших видів труднощів.
Роль “Ситуації успіху” у навчальній
діяльності
За останні роки термін
„Ситуація успіху” став звичним для
педагогів.
Ніхто не заперечує, що саме позитивні
емоції можуть стати для дитини одним
з найважливіших стимулів у навчанні,
але при цьому ми забуваємо про те, що
в педагогів не існує єдиного рецепта чи
правила, як саме створювати ситуації
успіху тому, що це слід на основі
індивідуального підходу, зважено, з
урахуванням багатьох факторів.
Діти прощають багато чого, але не
вибачають байдужість.
За відгуками дітей, найкращі їхні
вчителі вели уроки так, що здавалося,
ніби весь урок вони зайняті саме тобою.
Як цього досягти?
Іноді це „Іскра Божа”,
а частіше – майстерність, доведена до
мистецтва.
Важливо мати на увазі, що навіть
одноразове переживання успіху може
докорінно змінити психологічне
самопочуття дитини.
Ситуація успіху може стати пусковим
механізмом подальшого розвитку
особистості.
Безперечно, переживання успіху навіює
людині впевненість у власних силах.
З`являється бажання знову досягти
добрих результатів, виникає відчуття
внутрішнього благополуччя, що, у свою
чергу, покращує ставлення до
навколишнього світу.
На перший погляд здається, що вчитель,
кілька разів давши учню можливість
відчути успіх, далі вже само собою
забезпечує високий рівень мотивації,
інтересу, пізнавальної активності.
Але може бути й протилежний
результат: постійна успішність здатна
сформувати байдуже ставлення до
навчання.
Крім того, постійне очікування лише
позитивного результату згубно впливає
на розвиток вольових якостей учня:
він ухиляється від подолання
труднощів;
губиться в складних ситуаціях
(навчальних та життєвих);
у його поведінці починає домінувати
мотив „уникнення невдач”.
Досвідчені психологи та педагоги
попереджують про можливість
негативних наслідків пережитого успіху.
Чому ж виникає такий парадокс?
По-перше, успіх, що діставався ціною
незначних зусиль, може призвести до
переоцінки, точніше, до завищеної
оцінки своїх можливостей.
По-друге, за сильним переживанням
будь-якої емоції обов`язково настає
релаксація (розслаблення).
І якщо в цей період запропонувати
людині якусь діяльність, то, швидше за
все, ця діяльність буде менш успішною,
ніж попередня.
По-третє, переживання успіху може бути
потьмареним, якщо результат, важливий
і значимий для самого учня, не буде
адекватно оцінений іншими людьми.
І нарешті:
Емоція успіху не стане сильним
переживанням, якщо результати діяльності
не значимі для її суб`єкта.
Дитина, особливо на початку навчання,
однаково інтенсивно переживає успіх у
„головних” і „неголовних” навчальних
предметах.
Але часто знижують цю інтенсивність:
„12 балів з музики ! Та краще б ти
отримав 12 балів з читання”.
Знижуючи значимості успіху, що
переживається дитиною, ми, дорослі,
впливаємо на формування у дитини
ставлення до навчального процесу в
цілому.
Ось чому, оцінюючи дітей, необхідно
виходити з індивідуальних особливостей
кожного учня.
Просування вперед треба заохочувати,
підбадьорювати, щоб дитина не
відчувала невдачу, порівнюючи свої
результати з раніше встановленими
нормами, особливо якщо вони для неї
недосяжні.
Отже, ситуація успіху у навчальній
діяльності створюється вчителем або ж
психологом.
Як і будь-яку іншу діяльність, навчання
можна уявити у вигляді простого
ланцюжка дій:
1. Установка на діяльність (емоційна
підготовка учнів на вирішення
навчального завдання) – мотиваційний
етап;
2.Забезпечення діяльності (створення
умов для успішного вирішення
навчального завдання) –підготовчий,
робочий етап;
3.Порівняння отриманих результатів з
очікуваними (усвідомлення ставлення до
результатів своєї навчальної праці) –
результативний етап.
Отже, якщо ситуація успіху створюється
вчителем послідовно і свідомо, її
3.Порівняння отриманих результатів з
очікуваними (усвідомлення ставлення
до результатів своєї навчальної праці) –
результативний етап.
Отже, якщо ситуація успіху створюється
вчителем послідовно і свідомо, її
структура повинна врахувати всі
перелічені компоненти.
Створення ситуації успіху на
мотиваційному етапі навчальної
діяльності
Дослідження психологів свідчать, що рівень
засвоєння людиною знань істотно залежить
від рівня сформованості її мотивації
навчитися.
Тож давайте проаналізуємо, як провести
мотиваційний етап уроку так, щоб створити
ситуацію успіху для того учня.
Перед учителем стоїть завдання:
сформувати в учня настанову на
успішне виконання завдання
Інакше кажучи, вчитель повинен
сформувати в учнів мотив досягнення
мети.
Але при цьому вчитель часто
зустрічається з неадекватною
реакцією учнівського колективу:
1.Хтось уже виконував подібне
завдання, і його результати
виявились невдалими, так що у цієї
категорії учнів уже сформоване
негативне ставлення на успішне
виконання завдання.
2.Інша група учнів не стикалась з
такою роботою, тому вони не знають,
чого можна очікувати від майбутньої
діяльності.
3.Третя група, яка виконувала потрібні
завдання і успішно з ними впоралася,
знаходиться у стані мобілізації, готова
виконувати навчальне завдання.
Зрозуміло, що найлегше вчителю буде
працювати з учнями третьої групи, де
необхідно лише активізувати позитивні
емоції, які діти пережили раніше.
У другої групи учнів слід передбачити
емоційну реакцію, намалювати
перспективу вдалого виконання
завдання, пов`язавши її з тими чи
іншими умовами діяльності, які в
минулому забезпечували успіх.
Найбільш клопітною буде робота
першою групою учнів.
Перш за все доведеться нейтралізувати
спогади про невдачу в попередній
діяльності, а потім створити перспективу
для нової.
Зробити це можна, наприклад, так:
дати завдання учневі попрацювати над
своїми помилками, або повідомити його,
що завдання для нього змінено
порівняно з попереднім і т. д.
Учитель може запропонувати різні
варіанти мотивів досягнення ситуації
успіху:
прагнення самостійно розв`язати цікаві
задачі;
завоювати авторитет у своїх товаришів;
стати першим;
розглядати свою діяльність з точки зору
її корисності для інших людей;
встановити нові контакти між
товаришами у ході виконання завдання
тощо.
Отже, на етапі мотивації навчальної
діяльності учитель організовує певні
ситуації з метою активізувати чи
нейтралізувати емоції для наступної
діяльності
На етапі мотивації створення ситуації
успіху більшою мірою визначається
психологічними аспектами.
Тут доречним буде використання в
роботі вчителя таких психологопедагогічних прийомів, як:
Ефект Розенталя, або „Ефект
навіювання”: „Ти це можеш”, „Тобі це
вдається” тощо.
Якщо педагог буде переконувати учнів
у реальності успіху, то успіх прийде.
Англійський учений Стоуенс довів, що
учні, яких заохочували, досягли значно
більших успіхів, ніж ті, кого ніяк не
заохочували.
Прийом „Емоційне погладжування” –
це констатація будь-якого факту успіху,
прищеплювання дитині віри в себе,
відкритість учителя для довіри і співчуття.
◦ Прийом „Анонсування” –
репетиція майбутньої дії, яка створює
психологічний настрій на успіх перед
класом.
Це можуть бути додаткові індивідуальні
заняття з окремими учнями чи
заздалегідь оголошенні запитання
самостійної роботи.
Прийом „Шикуйсь!” містить такі кроки:
психологічна атака;
емоційне блокування;
вибір головного напрямку;
вибір рівних можливостей;
несподіване порівняння;
стабілізація.
Цей прийом полягає в тому, щоб:
учителем блокувалось припущення на
невдачу в діяльності учня;
відволікалася увага школяра від
чергового неуспіху;
вчитель повинен знайти той напрямок
діяльності, яким учень зможе
реалізувати себе набагато краще, тим
самим забезпечити його на успіх, на
стабільність у навчанні.
Розглянемо деякі
алгоритми створення ситуацій успіху та
методику їх реалізації:
Прийом „Даю шанс” – це заздалегідь
підготовлена вчителем ситуація, в якій
учень отримує можливість зненацька
для себе розкрити свої можливості.
Прийом “ Зняття страху”-
допомогає перебороти невпевненість у
власних силах (Люди вчаться на своїх
помилках і знаходять інші шляхи
вирішення проблем).
Прийом “Авансування успішного
результату” –
допомогає вчителю висловити тверду
переконаніність у тому, що його учень
обов’язково впорається з поставленим
завданням.
Це, в свою чергу, переконує дитину у
своїх силах і можливостях.
“У тебе обов’язково вийде”, “Я навіть не
сумніваюсь у позитивному результаті” і
т. д.
Прийом “Прихований інструктаж”
Допомагає дитині уникнути поразки.
Досягається шляхом побажання,
наприклад:
Можливо краще почати з ...,
Виконуючи роботу не забудьте про ...
Прийом “Внесення мотиву”.
Показує дитині заради чого, кого
здійснюється ця діяльність, кому буде
добре після виконання, наприклад, “Без
твоєї допомоги твоїм друзям не
впоратись...” тощо.
Прийом “Персональна винятковість.”
Визначає важливість зусиль дитини в
діяльності, що здійснюється або
здійснюватиметься, наприклад:
Тільки ти міг би…
Тільки тобі і можу доручити… і т.п.
Прийом “Висока оцінка деталі”.
Допомагає емоційно пережити не
результат в цілому, а якої її окремої
деталі:
Найбільше мені сподобалось у твоїй
роботі…
Найбільше тобі вдалося…
Прийом „Еврика”.
Створюються умови, за яких дитина,
виконуючи навчальне завдання,
несподівано відкриває в собі невідомі
досі здібності.
Завдання вчителя – помітити це глибоко
особисте відкриття, всіляко підтримати
дитину, поставити нову мету і надихнути
на її досягнення.
Допомога вчителя у створенні ситуації
відкриття має бути ненав`язливою,
прихованою.
Створюючи ситуації успіху на етапі
організації навчальної діяльності, слід
пам`ятати кілька основних правил:
у кожній дитині є задатки, які можуть
розвинутися у здібності;
Побачити їх, відчути, розвити – це
справа педагога;
ставлення до дитини як до рівної, як до
себе, спілкування, що повністю включає
грубість, різкість, образливий тон, має
стати обов`язковою нормою всієї
педагогічної діяльності;
Ставлення до дитини:
як до рівної,
як до себе,
спілкування, що повністю виключає:
- грубість,
- різкість,
- образливий тон
має стати обов`язковою нормою всієї
педагогічної діяльності;
чим більше напрямків діяльності, в яких
бере участь дитина, тим більше в неї
можливостей знайти себе;
кількість і різноманітність ситуацій і
обставин, в тому числі і штучно
створених, у які може потрапити
дитина, визначають шляхи її сьогодення
і віддаленого інтересу та можливі шляхи
успіху.
ТИПИ УСПІХУ:
Неочікувана радість – це почуття
задоволення від того, що результати
діяльності учня перевершили його
очікування.
З педагогічної та психологічної точки
зору – це результат продуманої,
підготовленої діяльності вчителя.
Спільна радість – полягає в тому, щоб учень
досяг необхідної для себе реакції колективу.
Вона може бути підготовленою вчителем
або спонтаною.
Спільною радістю вважають тільки ті реакції
колективу, які дають можливість дитині
відчутні себе задоволеним, стимулюють її
зусиля.
Це, перш за все, має бути емоційний відгук
оточуючих на успіх члена свого колективу.
Важливо, щоб у досягненнях кожного
школяра всі бачили результати своєї
праці, а сама дитина розуміла, що її
радість – це радість підтримки,
отримання статусу „свій серед своїх”.
Зрештою у тому, як реагує дитячий
колектив на успіхи або невдачі своїх
учителів, виявляється його моральна
сутність.
Радість пізнання – це радість пізнання
нового, хоча вона по своїй суті
альтруїстична (виникає на основі
допомоги, підтримки інших людей).
Пізнання спираїться на самоосвіту й
самопізнання.
Така радість не може вирости на
пустому місці, появитися без серйозних
причин. Це слід клопіткої роботи
учителя –учня-учнів.
ВИСНОВОК:
1.Ситуація успіху досягається тоді, коли
сама дитина визначає цей результат як
успіх.
2 Усвідомлення ситуації успіху самим
учнем, розуміння її значимості виникає у
школяра після здолання своєї боязкості,
невміння, незнання, психологічного
враження та інших видів труднощів.
3. Завдання педагога :
допомогти особистості дитини зрости в
успіху;
дати відчути радість від здолання
труднощів;
дати зрозуміти, що задарма в житті в
житті нічого не дається, скрізь необхідно
докласти зусиль.
І успіх буде еквівалентним витраченим
зусиллям.
ШАНОВНІ КОЛЕГИ !
Дайте, будь ласка, відповідь на такі
запитання:
1.Ваше ставлення до технології “Створення
ситуації успіху”.
2.Як Ви оцінюєте стан “Створення ситуації
успіху у Вашому навчальному закладі”.
3.Які ще методичні рекомендації, ідеї,
міркування щодо “Створення ситуації успіху”,
Ви можете запропонувати учасникам нашого
семінару ?
ВДЯЧНІ ВАМ ЗА ВІДВЕРТІСТЬ, ЗА ПОРАДИ
Slide 15
Створення ситуації успіху
та шляхи її реалізації
на уроці як складової якості
навчально-виховного процесу
Мета: Удосконалити методику
створення ситуації успіху та шляхів
її реалізації на уроці як стежки, що
веде до того куточка дитячого
серця, в якому горить вогник
бажання бути гарним.
На
відміну від традиційного розуміння
освіти як суми знань та навичок, нині освіту
починають розглядати як процес
становлення особистості .
Причому особистості, здатної до:
самоосвіти,
саморозвитку,
самовдосконалення,
яка вміє використовувати набуті знання,
яка прагне реалізувати себе,
спроможна змінити на краще своє життя,
життя своєї держави.
Алгоритм
створення та досягнення ситуації успіху
твердження про “Ситуацію успіху”;
особистісно-орієнтований підхід у справі
навчання та виховання - основа педагогічної
технології “Створення ситуації успіху”;
роль “Ситуації успіху” у навчальній діяльності;
створення “Ситуації успіху” на мотиваційному
етапі навчальної діяльності;
психолого-педагогічні прийоми при створенні
“Ситуації успіху”;
методика реалізації “Ситуації успіху”;
Виходячи із Положень Закону України “Про
освіту” завдання школи сьогодні полягає в
тому, щоб:
Виховувати в учнів здатність:
долати життєві труднощі;
самостійно приймати рішення;
розвивати себе як особистість, здатну:
робити вибір і контролювати своє життя;
брати на себе відповідальність за свої дії;
захищати себе і свої життєві цінності;
діяти відповідно до них;
піклуватись про інших;
Завдання вчителів:
прищепити учням потребу до здобуття
знань;
створити такі умови, щоб процес
здобуття знань був для них цікавим,
потрібним, комфортним;
і тому пріоритетним завданням вчителя
під час навчально-виховної діяльності є
створення ситуації успіху.
Що означає “Ситуація успіху?”
Ситуація успіху - це суб'єктивний
психічний стан задоволення наслідком
своєї фізичної, розумової праці чи
моральної напруги.
Успіх у навчанні - єдине джерело
внутрішніх сил дитини, які породжують
енергію для переборення труднощів,
бажання вчитися.
В.Сухомлинський
Ситуація успіху дарує атмосферу
приязні та взаємодопомоги, впевненості
і захищеності.
Учитель зобов’язаний створити джерело
внутрішніх сил дитини, джерело, яке дає
енергію для подолання труднощів і
формування бажання вчитися.
Використання ситуації успіху має
сприяти підвищенню робочого тонусу,
збільшенню продуктивності навчальної
роботи, а також допомогти учням
усвідомити себе повноцінною
особистістю і, відповідно, забезпечити
успіх у навчанні.
Основою педагогічної технології
“Створення ситуації успіху” є
особистісно-орієнтований підхід у справі
навчання та виховання.
А тому звернемося до рекомендацій
щодо особистісно-орієнтовного підходу
навчання та виховання.
–
Особистісно орієнтоване навчання
це навчання, центром якого є
особистість дитини, її самобутність та
самостійність: суб'єктивний досвід
кожного спочатку розкривається, а
потім узгоджується зі змістом освіти.
Визнання учня ключовою фігурою
всього освітнього процесу – це і є
особистісно орієнтована педагогіка.
У свідомості учня це має такий
вигляд: «Все, що я пізнаю, я знаю,
для чого мені потрібно і де я можу ці
знання застосувати».
Для педагога - це прагнення знайти
розумний баланс між знаннями,
уміннями та навичками учня.
Сучасність вимагає навчити учнів:
- самостійно та творчо розв'язувати
проблеми;
- шукати нову інформацію й робити
висновки, а не подавати дітям готові
знання.
В особистісно-орієнтованому підході
вчителю насамперед потрібен високий
рівень педагогічної майстерності, який
базується на розвитку:
дидактичних;
організаторських;
комунікативних;
науково-пізнавальних;
емоційних;
та поведінкових компонентностей;
-
-
Цілі особистісно орієнтованого
навчання полягають у тому, щоб:
визначити життєвий досвід кожного
учня;
його пізнавальні здібності;
рівень інтелекту;
інтереси, які спочатку треба розкрити,
а потім розвинути у навчальному
процесі;
Цілі особистісно орієнтованого навчання
полягають у тому, щоб:
Формувати позитивну мотивацію учнів до:
-
пізнавальної діяльності;
-
потребу в самопізнанні;
-
потребу в самореалізаціїї;
-
та потребу у самовдосконаленні школярів;
Цілі особистісно орієнтованого навчання
полягають у тому, щоб:
Озброїти учнів механізмом:
адаптації;
саморегуляції;
самозахисту;
самовиховання;
Цілі особистісно орієнтованого навчання
полягають у тому, щоб:
Розвинути індивідуальні позитивні
здібності кожного школяра;
Сформувати культуру життєдіяльності
максимально виявити і використати
індивідуальний досвід учня;
Правильно визначати лінії поведінки.
Основні принципи
особистісно-орієнтованого
навчання:
1. Принцип «розвивальної допомоги»
не робити за учня;
не вказувати йому, що робити,
а допомогти пробувати власні сили і власну
активність;
потрібно добитись, щоб учень сам обирав
рішення і відповідав за них.
Звідси - не потрібно подавати готові
знання, а створити умови, в яких
виявляється:
-
власна пізнавальна активність учня;
-
і він визначить для себе цілі, зміст та
методи роботи, власні цінності.
-
Навчання повинно бути дослідницьким
Це час, протягом якого діти вчаться:
самостійно діяти;
- дискутувати;
- приймати рішення.
-
При цьому розвивається самосвідомість і
самореалізується особистість.
Принцип - «свобода вміння»
- учні вільно обговорюють
проблеми;
- співпрацюють один з одним,
- а вчитель виступає в ролі
старшого члена колективу,
консультанта, джерела досвіду
Принцип - «свобода вміння»
Учителю:
-недостатньо
процес;
організувати навчальний
- потрібно ще визначити спосіб засвоєння
знань, тобто оприділити види діяльності
учня на уроці.
Основні вимоги до особистісноорієнтованого уроку:
раціональна єдність словесних,
наукових і практичних методів
навчання;
зв'язок з раніше вивченим досвідом,
набутим учнем;
Основні вимоги до особистісно
орієнтованого уроку:
-формування вмінь в учнів самостійно
здобувати знання і застосовувати їх на
практиці;
-заохочення прагнень учнів знаходити свій
спосіб роботи з навчальним матеріалом.
Метою
особистісноорієнтованого уроку є:
- створення умов для виявлення
пізнавальної активності учнів
Засобами досягнення вчителем цієї мети
можуть бути:
використання різних форм та методів
навчальної діяльності, які дозволяють
розкрити суб'єктивний досвід учнів;
створення атмосфери зацікавленості
кожного учня в результатах роботи
всього класу;
стимулювання учнів до висловлювань,
використання різних способів виконання
завдань без побоювань помилитися,
отримати хибну відповідь тощо;
Засобами досягнення вчителем цієї мети
можуть бути:
використання протягом уроку
дидактичного матеріалу, який дозволяє
отримати учневі найбільш значущі для
нього вид та форму змісту навчального
матеріалу;
оцінювання досягнень учня протягом
усього процесу його діяльності, а не
тільки за кінцевим результатом;
Засобами досягнення вчителем цієї мети
можуть бути:
заохочення прагнень учня знаходити свій
спосіб роботи;
аналізувати протягом уроку роботи інших
учнів; вибирати та засвоювати найбільш
раціональні з них;
створення на уроці педагогічних ситуацій
спілкування, які б дозволяли кожному учневі
виявляти ініціативу, самостійність, виборність у
справах роботи;
створення обстановки для природного
самовираження учня.
Технологія
особистісноорієнтованогоуроку
Для проведення особистісноорієнтованого уроку вчитель має
оволодіти його основними етапами:
1.
2.
3.
4.
5.
6.
7.
8.
Орієнтації.
Визначення мети.
Проектування.
Організації.
Реалізації.
Контролю.
Коригування.
Оцінювання
1. Етап орієнтації включає:
орієнтацію на позитивну роботу;
орієнтацію на визначення особистісного
досвіду учнів;
пов'язання цього досвіду з проблемами
навчального матеріалу.
2. Етап визначення мети передбачає:
визначення на уроці разом з учнями
значущої мети здійснення тієї діяльності,
яка запланована вчителем (учні повинні
зрозуміти, що може дати робота учням
саме на цьому уроці для складання,
наприклад, тематичного заліку,
державної атестації, свого майбутнього
життя тощо);
визначення показників досягнення
поставлених завдань;
3. Етап проектування включає:
передбачення залучення учнів до
виконання ними випереджальних
завдань;
підготовки повідомлень;
рефератів;
виготовлення та відбору наочності;
складання плану роботи тощо;
Етап організації виконання плану
діяльності передбачає:
Подання можливих варіантів і
способів виконання навчальної
діяльності (усна чи письмова форма,
індивідуальна робота чи робота в
групах, робота з текстом чи з іншими
засобами одержання інформації);
Етап організації виконання плану
діяльності передбачає:
2.Представлення учнями вибору способу
фіксації нового матеріалу (конспект,
схема, таблиця, опора, план, тези,
висновки тощо);
3.Варіативність домашнього завдання
(диференціація за рівнем складності та
способом виконання).
Етап контрольно-оцінювальний:
1.Залучення учнів до контролю за
перебігом навчальної діяльності шляхом
заохочення їх до різних видів контролю,
самоконтролю, взаємоконтролю, роботи
в групах;
2.Участь учнів у виправленні помилок і
недоліків у знаннях, усвідомлення їх
причин шляхом взаємо та самоаналізу;
Етап контрольно-оцінювальний:
3.Надання учням можливості самостійно
або за участі вчителя, інших учнів
порівнювати отримані ним результати з
критеріями стандарту, закладеного у
навчальній програмі;
4.Використання механізмів оцінного
методу (позитивного ставлення до
успіхів школяра);
Етап контрольно-оцінювальний:
5.Використання механізмів оцінного
методу (позитивного ставлення до
успіхів школяра).
6.Оцінювання (виставлення рівневих
оцінок за дванадцятибальною системою
оцінювання навчальних досягнень,
поурочного бала, рейтинг) не тільки
результатів, а й самого процесу
навчання.
6. Заключний етап передбачає:
усвідомлення учнями ситуації
досягнення мети;
відчуття успіху;
підкріплення позитивної мотивації
стосовно власної діяльності.
Методи та засоби психолого-педагогічної
підтримки діяльності учнів
заохочення;
навчально-пізнавальна гра;
створення ситуації успіху;
створення ситуації пізнавального інтересу;
створення проблемної ситуації;
спонукання до пошуку альтернативних
рішень;
виконання творчих завдань;
кооперація учнів;
створення ситуації взаємодопомоги тощо.
Висновок може бути таким: особистісноорієнтоване навчання ЦЕ–
загальнодидактичний принцип
індивідуального підходу до учнів.
Таке твердження ми дослідимо та
пояснимо за допомогою такого факту:
Відомий російський психолог
Л.С. Виготський своє теорією доводить,
що розум будь-якої людини має дві зони
розвитку: А і Б.
Перша зона (А) – це зона актуального
розвитку.
У цю зону потрапляють завдання, які
дитина може виконати сама без
допомоги вчителя.
Друга зона (В) – це зона найближчого
розвитку
Сюди потрапляють завдання, які дитина сама
виконати не може, але може з ними
впоратися з допомогою вчителя.
Зона найближчого розвитку, - це зона
“наступного дня”.
Те, що сьогодні є зона найближчого
розвитку, завтра у процесі навчання повинно
стати зоною актуального розвитку. Учитель
не повинен давати готову інформацію, адже
таке навчання може загальмувати мислення
дитини. А за допомогою вміло підібраних
запитань педагог підводить школяра до
правильної відповіді, розв’язку.
Те, що сьогодні є зоною найближчого
розвитку, завтра у процесі навчання
повинно стати зоною актуального
розвитку.
Учитель не повинен давати готову
інформацію, адже таке навчання може
загальмувати мислення дитини.
А за допомогою вміло підібраних
запитань педагог підводить школяра до
правильної відповіді, розв’язку.
Отже, як бачимо із цього прикладу, щоб
відбулися розвиток і навчання учнів,
завдання повинні потрапляти лише в
зону найближчого розвитку
(за Л.С. Виготським).
Припустимо, що два учні навчались в
одній школі, в одних і тих самих
учителів, закінчили школу з відзнакою,
рівень їхнього розвитку все одно буде
різним.
Ще більше відрізняється розвиток учнів
класу, які згідно з 12- бальною
системою досягли початкового і
високого рівнів.
Тому зрозуміло, що до таких дітей треба
підходити індивідуально, тобто ставити
перед ними різні завдання.
Якщо для цілого класу поставити одне
завдання, то для одних учнів воно
потрапить у зону актуального розвитку,
для інших – у зону найближчого
розвитку.
Отже, одне завдання для всього класу
ставити не бажано і не потрібно, а
здійснювати якісний особистісноорієнтований підхід до навчання та
виховання на практиці нам заважає ряд
причин, зокрема:
Причина 1. Щоб підійти індивідуально
до кожного учня, необхідно знати його
психологічні, фізіологічні та соціальні
особливості.
Лише психологія нараховує кілька
десятків індивідуальних особливостей
особистості. Це різні види уваги, уяви,
мислення, сприйняття, темпераменту,
характеру і т.д.
Пам’ять також поділяється більш ніж
на 10 типів: короткочасна,
довготривала, оперативна, рухова,
зорова, слухова, емоційна, словеснологічна і т.д.;
Причина 2. Виявити всі ці психологічні,
фізіологічні та соціальні особливості
вчитель без допомоги психолога, лікаря,
соціолога не може;
Причина 3.Навіть якщо теоретично
припустити, що в кожної дитини
виявили всі ці особливості, вчитель не
зможе запам’ятати їх у такій кількості
дітей, оскільки він одночасно навчає
свого предмета не один десяток учнів,
кожен з яких має не один десяток таких
особливостей.
Нарешті, якщо вчителю все-таки
вдається запам’ятати всі особливості
кожної дитини, він не зможе підійти
індивідуально тому, що урок триває
всього 40-45 хв, протягом яких
неможливо фізично попрацювати з
кожним учнем класу індивідуально.
Отже, існує суперечність: з одного боку,
вимоги до особистісно-орієнтованого
навчання, а з іншого причини, що
унеможливлюють якісне впровадження
цієї педагогічної технології у навчальновиховний процес.
Який же вихід з ситуації, що склалася ?
Філософія вчить, що джерелом і
рушійними силами будь-якого процесу
(у тому числі й навчального) є
розв’язання суперечностей і тому,
щоб навчальний процес розвивався,
вчителю необхідно вміти виявляти
суперечність навчального процесу, а
також вміти розв’язувати її.
Дана суперечність розв’язується шляхом
диференційованого підходу до учнів.
Диференціація (від лат. Differentia –
різниця, відмінність) – розчленування
цілого на якісно відмінні частини.
Розв’язування таких суперечностей
називається підходом до навчання.
Цей підхід, для прикладу, можна
здійснити таким чином:
Учнів класу розподілити на групи за
рівнем розвитку.
Критерії, якими слід керуватися - це
успішність.
Таких груп, наприклад, може бути
чотири:
низький рівень;
середній рівень;
достатній рівень;
високий рівень.
Зрозуміло, що такий поділ не
аргументується для учнів, для того щоб
у слабшого школяра не сформувалася
занижена самооцінка, а в сильного –
завищена.
Якщо учні однієї з груп підвищують свій
рівень – їх слід перевести до наступної
групи і навпаки.
Для кожної групи пропонуються різні за
ступенем складності завдання.
Диференційований підхід можна
здійснювати при різних формах
навчального процесу: під час уроку,
лабораторного заняття, екскурсії.
Під час проведеного уроку методом бесіди,
запитань слід орієнтувати учнів на певну
групу.
При цьому обов’язково слід враховувати,
щоб запитання було точним, стислим, не
мало елементів підказки.
Під час проведення уроку методом
пояснення, розповіді диференційований
підхід неможливий, оскільки вчитель будує
свою розповідь, орієнтуючись на
середнього учня,
але під час закріплення нового матеріалу
чи пояснення домашнього завдання учням
можна запропонувати різнорівневі
завдання.
Завершальним етапом навчальної
діяльності на уроці є:
усвідомлення ситуації досягнення мети;
переживання ситуації успіху;
підкріплення позитивної мотивації щодо
самої діяльності.
Ситуація успіху досягається тоді, коли
сама дитина визначає цей результат як
успіх.
Усвідомлення ситуації успіху самим
учнем, розуміння її значимості виникає у
суб'єкта після здолання своєї боязкості,
невміння, незнання, психологічного
враження та інших видів труднощів.
Роль “Ситуації успіху” у навчальній
діяльності
За останні роки термін
„Ситуація успіху” став звичним для
педагогів.
Ніхто не заперечує, що саме позитивні
емоції можуть стати для дитини одним
з найважливіших стимулів у навчанні,
але при цьому ми забуваємо про те, що
в педагогів не існує єдиного рецепта чи
правила, як саме створювати ситуації
успіху тому, що це слід на основі
індивідуального підходу, зважено, з
урахуванням багатьох факторів.
Діти прощають багато чого, але не
вибачають байдужість.
За відгуками дітей, найкращі їхні
вчителі вели уроки так, що здавалося,
ніби весь урок вони зайняті саме тобою.
Як цього досягти?
Іноді це „Іскра Божа”,
а частіше – майстерність, доведена до
мистецтва.
Важливо мати на увазі, що навіть
одноразове переживання успіху може
докорінно змінити психологічне
самопочуття дитини.
Ситуація успіху може стати пусковим
механізмом подальшого розвитку
особистості.
Безперечно, переживання успіху навіює
людині впевненість у власних силах.
З`являється бажання знову досягти
добрих результатів, виникає відчуття
внутрішнього благополуччя, що, у свою
чергу, покращує ставлення до
навколишнього світу.
На перший погляд здається, що вчитель,
кілька разів давши учню можливість
відчути успіх, далі вже само собою
забезпечує високий рівень мотивації,
інтересу, пізнавальної активності.
Але може бути й протилежний
результат: постійна успішність здатна
сформувати байдуже ставлення до
навчання.
Крім того, постійне очікування лише
позитивного результату згубно впливає
на розвиток вольових якостей учня:
він ухиляється від подолання
труднощів;
губиться в складних ситуаціях
(навчальних та життєвих);
у його поведінці починає домінувати
мотив „уникнення невдач”.
Досвідчені психологи та педагоги
попереджують про можливість
негативних наслідків пережитого успіху.
Чому ж виникає такий парадокс?
По-перше, успіх, що діставався ціною
незначних зусиль, може призвести до
переоцінки, точніше, до завищеної
оцінки своїх можливостей.
По-друге, за сильним переживанням
будь-якої емоції обов`язково настає
релаксація (розслаблення).
І якщо в цей період запропонувати
людині якусь діяльність, то, швидше за
все, ця діяльність буде менш успішною,
ніж попередня.
По-третє, переживання успіху може бути
потьмареним, якщо результат, важливий
і значимий для самого учня, не буде
адекватно оцінений іншими людьми.
І нарешті:
Емоція успіху не стане сильним
переживанням, якщо результати діяльності
не значимі для її суб`єкта.
Дитина, особливо на початку навчання,
однаково інтенсивно переживає успіх у
„головних” і „неголовних” навчальних
предметах.
Але часто знижують цю інтенсивність:
„12 балів з музики ! Та краще б ти
отримав 12 балів з читання”.
Знижуючи значимості успіху, що
переживається дитиною, ми, дорослі,
впливаємо на формування у дитини
ставлення до навчального процесу в
цілому.
Ось чому, оцінюючи дітей, необхідно
виходити з індивідуальних особливостей
кожного учня.
Просування вперед треба заохочувати,
підбадьорювати, щоб дитина не
відчувала невдачу, порівнюючи свої
результати з раніше встановленими
нормами, особливо якщо вони для неї
недосяжні.
Отже, ситуація успіху у навчальній
діяльності створюється вчителем або ж
психологом.
Як і будь-яку іншу діяльність, навчання
можна уявити у вигляді простого
ланцюжка дій:
1. Установка на діяльність (емоційна
підготовка учнів на вирішення
навчального завдання) – мотиваційний
етап;
2.Забезпечення діяльності (створення
умов для успішного вирішення
навчального завдання) –підготовчий,
робочий етап;
3.Порівняння отриманих результатів з
очікуваними (усвідомлення ставлення до
результатів своєї навчальної праці) –
результативний етап.
Отже, якщо ситуація успіху створюється
вчителем послідовно і свідомо, її
3.Порівняння отриманих результатів з
очікуваними (усвідомлення ставлення
до результатів своєї навчальної праці) –
результативний етап.
Отже, якщо ситуація успіху створюється
вчителем послідовно і свідомо, її
структура повинна врахувати всі
перелічені компоненти.
Створення ситуації успіху на
мотиваційному етапі навчальної
діяльності
Дослідження психологів свідчать, що рівень
засвоєння людиною знань істотно залежить
від рівня сформованості її мотивації
навчитися.
Тож давайте проаналізуємо, як провести
мотиваційний етап уроку так, щоб створити
ситуацію успіху для того учня.
Перед учителем стоїть завдання:
сформувати в учня настанову на
успішне виконання завдання
Інакше кажучи, вчитель повинен
сформувати в учнів мотив досягнення
мети.
Але при цьому вчитель часто
зустрічається з неадекватною
реакцією учнівського колективу:
1.Хтось уже виконував подібне
завдання, і його результати
виявились невдалими, так що у цієї
категорії учнів уже сформоване
негативне ставлення на успішне
виконання завдання.
2.Інша група учнів не стикалась з
такою роботою, тому вони не знають,
чого можна очікувати від майбутньої
діяльності.
3.Третя група, яка виконувала потрібні
завдання і успішно з ними впоралася,
знаходиться у стані мобілізації, готова
виконувати навчальне завдання.
Зрозуміло, що найлегше вчителю буде
працювати з учнями третьої групи, де
необхідно лише активізувати позитивні
емоції, які діти пережили раніше.
У другої групи учнів слід передбачити
емоційну реакцію, намалювати
перспективу вдалого виконання
завдання, пов`язавши її з тими чи
іншими умовами діяльності, які в
минулому забезпечували успіх.
Найбільш клопітною буде робота
першою групою учнів.
Перш за все доведеться нейтралізувати
спогади про невдачу в попередній
діяльності, а потім створити перспективу
для нової.
Зробити це можна, наприклад, так:
дати завдання учневі попрацювати над
своїми помилками, або повідомити його,
що завдання для нього змінено
порівняно з попереднім і т. д.
Учитель може запропонувати різні
варіанти мотивів досягнення ситуації
успіху:
прагнення самостійно розв`язати цікаві
задачі;
завоювати авторитет у своїх товаришів;
стати першим;
розглядати свою діяльність з точки зору
її корисності для інших людей;
встановити нові контакти між
товаришами у ході виконання завдання
тощо.
Отже, на етапі мотивації навчальної
діяльності учитель організовує певні
ситуації з метою активізувати чи
нейтралізувати емоції для наступної
діяльності
На етапі мотивації створення ситуації
успіху більшою мірою визначається
психологічними аспектами.
Тут доречним буде використання в
роботі вчителя таких психологопедагогічних прийомів, як:
Ефект Розенталя, або „Ефект
навіювання”: „Ти це можеш”, „Тобі це
вдається” тощо.
Якщо педагог буде переконувати учнів
у реальності успіху, то успіх прийде.
Англійський учений Стоуенс довів, що
учні, яких заохочували, досягли значно
більших успіхів, ніж ті, кого ніяк не
заохочували.
Прийом „Емоційне погладжування” –
це констатація будь-якого факту успіху,
прищеплювання дитині віри в себе,
відкритість учителя для довіри і співчуття.
◦ Прийом „Анонсування” –
репетиція майбутньої дії, яка створює
психологічний настрій на успіх перед
класом.
Це можуть бути додаткові індивідуальні
заняття з окремими учнями чи
заздалегідь оголошенні запитання
самостійної роботи.
Прийом „Шикуйсь!” містить такі кроки:
психологічна атака;
емоційне блокування;
вибір головного напрямку;
вибір рівних можливостей;
несподіване порівняння;
стабілізація.
Цей прийом полягає в тому, щоб:
учителем блокувалось припущення на
невдачу в діяльності учня;
відволікалася увага школяра від
чергового неуспіху;
вчитель повинен знайти той напрямок
діяльності, яким учень зможе
реалізувати себе набагато краще, тим
самим забезпечити його на успіх, на
стабільність у навчанні.
Розглянемо деякі
алгоритми створення ситуацій успіху та
методику їх реалізації:
Прийом „Даю шанс” – це заздалегідь
підготовлена вчителем ситуація, в якій
учень отримує можливість зненацька
для себе розкрити свої можливості.
Прийом “ Зняття страху”-
допомогає перебороти невпевненість у
власних силах (Люди вчаться на своїх
помилках і знаходять інші шляхи
вирішення проблем).
Прийом “Авансування успішного
результату” –
допомогає вчителю висловити тверду
переконаніність у тому, що його учень
обов’язково впорається з поставленим
завданням.
Це, в свою чергу, переконує дитину у
своїх силах і можливостях.
“У тебе обов’язково вийде”, “Я навіть не
сумніваюсь у позитивному результаті” і
т. д.
Прийом “Прихований інструктаж”
Допомагає дитині уникнути поразки.
Досягається шляхом побажання,
наприклад:
Можливо краще почати з ...,
Виконуючи роботу не забудьте про ...
Прийом “Внесення мотиву”.
Показує дитині заради чого, кого
здійснюється ця діяльність, кому буде
добре після виконання, наприклад, “Без
твоєї допомоги твоїм друзям не
впоратись...” тощо.
Прийом “Персональна винятковість.”
Визначає важливість зусиль дитини в
діяльності, що здійснюється або
здійснюватиметься, наприклад:
Тільки ти міг би…
Тільки тобі і можу доручити… і т.п.
Прийом “Висока оцінка деталі”.
Допомагає емоційно пережити не
результат в цілому, а якої її окремої
деталі:
Найбільше мені сподобалось у твоїй
роботі…
Найбільше тобі вдалося…
Прийом „Еврика”.
Створюються умови, за яких дитина,
виконуючи навчальне завдання,
несподівано відкриває в собі невідомі
досі здібності.
Завдання вчителя – помітити це глибоко
особисте відкриття, всіляко підтримати
дитину, поставити нову мету і надихнути
на її досягнення.
Допомога вчителя у створенні ситуації
відкриття має бути ненав`язливою,
прихованою.
Створюючи ситуації успіху на етапі
організації навчальної діяльності, слід
пам`ятати кілька основних правил:
у кожній дитині є задатки, які можуть
розвинутися у здібності;
Побачити їх, відчути, розвити – це
справа педагога;
ставлення до дитини як до рівної, як до
себе, спілкування, що повністю включає
грубість, різкість, образливий тон, має
стати обов`язковою нормою всієї
педагогічної діяльності;
Ставлення до дитини:
як до рівної,
як до себе,
спілкування, що повністю виключає:
- грубість,
- різкість,
- образливий тон
має стати обов`язковою нормою всієї
педагогічної діяльності;
чим більше напрямків діяльності, в яких
бере участь дитина, тим більше в неї
можливостей знайти себе;
кількість і різноманітність ситуацій і
обставин, в тому числі і штучно
створених, у які може потрапити
дитина, визначають шляхи її сьогодення
і віддаленого інтересу та можливі шляхи
успіху.
ТИПИ УСПІХУ:
Неочікувана радість – це почуття
задоволення від того, що результати
діяльності учня перевершили його
очікування.
З педагогічної та психологічної точки
зору – це результат продуманої,
підготовленої діяльності вчителя.
Спільна радість – полягає в тому, щоб учень
досяг необхідної для себе реакції колективу.
Вона може бути підготовленою вчителем
або спонтаною.
Спільною радістю вважають тільки ті реакції
колективу, які дають можливість дитині
відчутні себе задоволеним, стимулюють її
зусиля.
Це, перш за все, має бути емоційний відгук
оточуючих на успіх члена свого колективу.
Важливо, щоб у досягненнях кожного
школяра всі бачили результати своєї
праці, а сама дитина розуміла, що її
радість – це радість підтримки,
отримання статусу „свій серед своїх”.
Зрештою у тому, як реагує дитячий
колектив на успіхи або невдачі своїх
учителів, виявляється його моральна
сутність.
Радість пізнання – це радість пізнання
нового, хоча вона по своїй суті
альтруїстична (виникає на основі
допомоги, підтримки інших людей).
Пізнання спираїться на самоосвіту й
самопізнання.
Така радість не може вирости на
пустому місці, появитися без серйозних
причин. Це слід клопіткої роботи
учителя –учня-учнів.
ВИСНОВОК:
1.Ситуація успіху досягається тоді, коли
сама дитина визначає цей результат як
успіх.
2 Усвідомлення ситуації успіху самим
учнем, розуміння її значимості виникає у
школяра після здолання своєї боязкості,
невміння, незнання, психологічного
враження та інших видів труднощів.
3. Завдання педагога :
допомогти особистості дитини зрости в
успіху;
дати відчути радість від здолання
труднощів;
дати зрозуміти, що задарма в житті в
житті нічого не дається, скрізь необхідно
докласти зусиль.
І успіх буде еквівалентним витраченим
зусиллям.
ШАНОВНІ КОЛЕГИ !
Дайте, будь ласка, відповідь на такі
запитання:
1.Ваше ставлення до технології “Створення
ситуації успіху”.
2.Як Ви оцінюєте стан “Створення ситуації
успіху у Вашому навчальному закладі”.
3.Які ще методичні рекомендації, ідеї,
міркування щодо “Створення ситуації успіху”,
Ви можете запропонувати учасникам нашого
семінару ?
ВДЯЧНІ ВАМ ЗА ВІДВЕРТІСТЬ, ЗА ПОРАДИ
Slide 16
Створення ситуації успіху
та шляхи її реалізації
на уроці як складової якості
навчально-виховного процесу
Мета: Удосконалити методику
створення ситуації успіху та шляхів
її реалізації на уроці як стежки, що
веде до того куточка дитячого
серця, в якому горить вогник
бажання бути гарним.
На
відміну від традиційного розуміння
освіти як суми знань та навичок, нині освіту
починають розглядати як процес
становлення особистості .
Причому особистості, здатної до:
самоосвіти,
саморозвитку,
самовдосконалення,
яка вміє використовувати набуті знання,
яка прагне реалізувати себе,
спроможна змінити на краще своє життя,
життя своєї держави.
Алгоритм
створення та досягнення ситуації успіху
твердження про “Ситуацію успіху”;
особистісно-орієнтований підхід у справі
навчання та виховання - основа педагогічної
технології “Створення ситуації успіху”;
роль “Ситуації успіху” у навчальній діяльності;
створення “Ситуації успіху” на мотиваційному
етапі навчальної діяльності;
психолого-педагогічні прийоми при створенні
“Ситуації успіху”;
методика реалізації “Ситуації успіху”;
Виходячи із Положень Закону України “Про
освіту” завдання школи сьогодні полягає в
тому, щоб:
Виховувати в учнів здатність:
долати життєві труднощі;
самостійно приймати рішення;
розвивати себе як особистість, здатну:
робити вибір і контролювати своє життя;
брати на себе відповідальність за свої дії;
захищати себе і свої життєві цінності;
діяти відповідно до них;
піклуватись про інших;
Завдання вчителів:
прищепити учням потребу до здобуття
знань;
створити такі умови, щоб процес
здобуття знань був для них цікавим,
потрібним, комфортним;
і тому пріоритетним завданням вчителя
під час навчально-виховної діяльності є
створення ситуації успіху.
Що означає “Ситуація успіху?”
Ситуація успіху - це суб'єктивний
психічний стан задоволення наслідком
своєї фізичної, розумової праці чи
моральної напруги.
Успіх у навчанні - єдине джерело
внутрішніх сил дитини, які породжують
енергію для переборення труднощів,
бажання вчитися.
В.Сухомлинський
Ситуація успіху дарує атмосферу
приязні та взаємодопомоги, впевненості
і захищеності.
Учитель зобов’язаний створити джерело
внутрішніх сил дитини, джерело, яке дає
енергію для подолання труднощів і
формування бажання вчитися.
Використання ситуації успіху має
сприяти підвищенню робочого тонусу,
збільшенню продуктивності навчальної
роботи, а також допомогти учням
усвідомити себе повноцінною
особистістю і, відповідно, забезпечити
успіх у навчанні.
Основою педагогічної технології
“Створення ситуації успіху” є
особистісно-орієнтований підхід у справі
навчання та виховання.
А тому звернемося до рекомендацій
щодо особистісно-орієнтовного підходу
навчання та виховання.
–
Особистісно орієнтоване навчання
це навчання, центром якого є
особистість дитини, її самобутність та
самостійність: суб'єктивний досвід
кожного спочатку розкривається, а
потім узгоджується зі змістом освіти.
Визнання учня ключовою фігурою
всього освітнього процесу – це і є
особистісно орієнтована педагогіка.
У свідомості учня це має такий
вигляд: «Все, що я пізнаю, я знаю,
для чого мені потрібно і де я можу ці
знання застосувати».
Для педагога - це прагнення знайти
розумний баланс між знаннями,
уміннями та навичками учня.
Сучасність вимагає навчити учнів:
- самостійно та творчо розв'язувати
проблеми;
- шукати нову інформацію й робити
висновки, а не подавати дітям готові
знання.
В особистісно-орієнтованому підході
вчителю насамперед потрібен високий
рівень педагогічної майстерності, який
базується на розвитку:
дидактичних;
організаторських;
комунікативних;
науково-пізнавальних;
емоційних;
та поведінкових компонентностей;
-
-
Цілі особистісно орієнтованого
навчання полягають у тому, щоб:
визначити життєвий досвід кожного
учня;
його пізнавальні здібності;
рівень інтелекту;
інтереси, які спочатку треба розкрити,
а потім розвинути у навчальному
процесі;
Цілі особистісно орієнтованого навчання
полягають у тому, щоб:
Формувати позитивну мотивацію учнів до:
-
пізнавальної діяльності;
-
потребу в самопізнанні;
-
потребу в самореалізаціїї;
-
та потребу у самовдосконаленні школярів;
Цілі особистісно орієнтованого навчання
полягають у тому, щоб:
Озброїти учнів механізмом:
адаптації;
саморегуляції;
самозахисту;
самовиховання;
Цілі особистісно орієнтованого навчання
полягають у тому, щоб:
Розвинути індивідуальні позитивні
здібності кожного школяра;
Сформувати культуру життєдіяльності
максимально виявити і використати
індивідуальний досвід учня;
Правильно визначати лінії поведінки.
Основні принципи
особистісно-орієнтованого
навчання:
1. Принцип «розвивальної допомоги»
не робити за учня;
не вказувати йому, що робити,
а допомогти пробувати власні сили і власну
активність;
потрібно добитись, щоб учень сам обирав
рішення і відповідав за них.
Звідси - не потрібно подавати готові
знання, а створити умови, в яких
виявляється:
-
власна пізнавальна активність учня;
-
і він визначить для себе цілі, зміст та
методи роботи, власні цінності.
-
Навчання повинно бути дослідницьким
Це час, протягом якого діти вчаться:
самостійно діяти;
- дискутувати;
- приймати рішення.
-
При цьому розвивається самосвідомість і
самореалізується особистість.
Принцип - «свобода вміння»
- учні вільно обговорюють
проблеми;
- співпрацюють один з одним,
- а вчитель виступає в ролі
старшого члена колективу,
консультанта, джерела досвіду
Принцип - «свобода вміння»
Учителю:
-недостатньо
процес;
організувати навчальний
- потрібно ще визначити спосіб засвоєння
знань, тобто оприділити види діяльності
учня на уроці.
Основні вимоги до особистісноорієнтованого уроку:
раціональна єдність словесних,
наукових і практичних методів
навчання;
зв'язок з раніше вивченим досвідом,
набутим учнем;
Основні вимоги до особистісно
орієнтованого уроку:
-формування вмінь в учнів самостійно
здобувати знання і застосовувати їх на
практиці;
-заохочення прагнень учнів знаходити свій
спосіб роботи з навчальним матеріалом.
Метою
особистісноорієнтованого уроку є:
- створення умов для виявлення
пізнавальної активності учнів
Засобами досягнення вчителем цієї мети
можуть бути:
використання різних форм та методів
навчальної діяльності, які дозволяють
розкрити суб'єктивний досвід учнів;
створення атмосфери зацікавленості
кожного учня в результатах роботи
всього класу;
стимулювання учнів до висловлювань,
використання різних способів виконання
завдань без побоювань помилитися,
отримати хибну відповідь тощо;
Засобами досягнення вчителем цієї мети
можуть бути:
використання протягом уроку
дидактичного матеріалу, який дозволяє
отримати учневі найбільш значущі для
нього вид та форму змісту навчального
матеріалу;
оцінювання досягнень учня протягом
усього процесу його діяльності, а не
тільки за кінцевим результатом;
Засобами досягнення вчителем цієї мети
можуть бути:
заохочення прагнень учня знаходити свій
спосіб роботи;
аналізувати протягом уроку роботи інших
учнів; вибирати та засвоювати найбільш
раціональні з них;
створення на уроці педагогічних ситуацій
спілкування, які б дозволяли кожному учневі
виявляти ініціативу, самостійність, виборність у
справах роботи;
створення обстановки для природного
самовираження учня.
Технологія
особистісноорієнтованогоуроку
Для проведення особистісноорієнтованого уроку вчитель має
оволодіти його основними етапами:
1.
2.
3.
4.
5.
6.
7.
8.
Орієнтації.
Визначення мети.
Проектування.
Організації.
Реалізації.
Контролю.
Коригування.
Оцінювання
1. Етап орієнтації включає:
орієнтацію на позитивну роботу;
орієнтацію на визначення особистісного
досвіду учнів;
пов'язання цього досвіду з проблемами
навчального матеріалу.
2. Етап визначення мети передбачає:
визначення на уроці разом з учнями
значущої мети здійснення тієї діяльності,
яка запланована вчителем (учні повинні
зрозуміти, що може дати робота учням
саме на цьому уроці для складання,
наприклад, тематичного заліку,
державної атестації, свого майбутнього
життя тощо);
визначення показників досягнення
поставлених завдань;
3. Етап проектування включає:
передбачення залучення учнів до
виконання ними випереджальних
завдань;
підготовки повідомлень;
рефератів;
виготовлення та відбору наочності;
складання плану роботи тощо;
Етап організації виконання плану
діяльності передбачає:
Подання можливих варіантів і
способів виконання навчальної
діяльності (усна чи письмова форма,
індивідуальна робота чи робота в
групах, робота з текстом чи з іншими
засобами одержання інформації);
Етап організації виконання плану
діяльності передбачає:
2.Представлення учнями вибору способу
фіксації нового матеріалу (конспект,
схема, таблиця, опора, план, тези,
висновки тощо);
3.Варіативність домашнього завдання
(диференціація за рівнем складності та
способом виконання).
Етап контрольно-оцінювальний:
1.Залучення учнів до контролю за
перебігом навчальної діяльності шляхом
заохочення їх до різних видів контролю,
самоконтролю, взаємоконтролю, роботи
в групах;
2.Участь учнів у виправленні помилок і
недоліків у знаннях, усвідомлення їх
причин шляхом взаємо та самоаналізу;
Етап контрольно-оцінювальний:
3.Надання учням можливості самостійно
або за участі вчителя, інших учнів
порівнювати отримані ним результати з
критеріями стандарту, закладеного у
навчальній програмі;
4.Використання механізмів оцінного
методу (позитивного ставлення до
успіхів школяра);
Етап контрольно-оцінювальний:
5.Використання механізмів оцінного
методу (позитивного ставлення до
успіхів школяра).
6.Оцінювання (виставлення рівневих
оцінок за дванадцятибальною системою
оцінювання навчальних досягнень,
поурочного бала, рейтинг) не тільки
результатів, а й самого процесу
навчання.
6. Заключний етап передбачає:
усвідомлення учнями ситуації
досягнення мети;
відчуття успіху;
підкріплення позитивної мотивації
стосовно власної діяльності.
Методи та засоби психолого-педагогічної
підтримки діяльності учнів
заохочення;
навчально-пізнавальна гра;
створення ситуації успіху;
створення ситуації пізнавального інтересу;
створення проблемної ситуації;
спонукання до пошуку альтернативних
рішень;
виконання творчих завдань;
кооперація учнів;
створення ситуації взаємодопомоги тощо.
Висновок може бути таким: особистісноорієнтоване навчання ЦЕ–
загальнодидактичний принцип
індивідуального підходу до учнів.
Таке твердження ми дослідимо та
пояснимо за допомогою такого факту:
Відомий російський психолог
Л.С. Виготський своє теорією доводить,
що розум будь-якої людини має дві зони
розвитку: А і Б.
Перша зона (А) – це зона актуального
розвитку.
У цю зону потрапляють завдання, які
дитина може виконати сама без
допомоги вчителя.
Друга зона (В) – це зона найближчого
розвитку
Сюди потрапляють завдання, які дитина сама
виконати не може, але може з ними
впоратися з допомогою вчителя.
Зона найближчого розвитку, - це зона
“наступного дня”.
Те, що сьогодні є зона найближчого
розвитку, завтра у процесі навчання повинно
стати зоною актуального розвитку. Учитель
не повинен давати готову інформацію, адже
таке навчання може загальмувати мислення
дитини. А за допомогою вміло підібраних
запитань педагог підводить школяра до
правильної відповіді, розв’язку.
Те, що сьогодні є зоною найближчого
розвитку, завтра у процесі навчання
повинно стати зоною актуального
розвитку.
Учитель не повинен давати готову
інформацію, адже таке навчання може
загальмувати мислення дитини.
А за допомогою вміло підібраних
запитань педагог підводить школяра до
правильної відповіді, розв’язку.
Отже, як бачимо із цього прикладу, щоб
відбулися розвиток і навчання учнів,
завдання повинні потрапляти лише в
зону найближчого розвитку
(за Л.С. Виготським).
Припустимо, що два учні навчались в
одній школі, в одних і тих самих
учителів, закінчили школу з відзнакою,
рівень їхнього розвитку все одно буде
різним.
Ще більше відрізняється розвиток учнів
класу, які згідно з 12- бальною
системою досягли початкового і
високого рівнів.
Тому зрозуміло, що до таких дітей треба
підходити індивідуально, тобто ставити
перед ними різні завдання.
Якщо для цілого класу поставити одне
завдання, то для одних учнів воно
потрапить у зону актуального розвитку,
для інших – у зону найближчого
розвитку.
Отже, одне завдання для всього класу
ставити не бажано і не потрібно, а
здійснювати якісний особистісноорієнтований підхід до навчання та
виховання на практиці нам заважає ряд
причин, зокрема:
Причина 1. Щоб підійти індивідуально
до кожного учня, необхідно знати його
психологічні, фізіологічні та соціальні
особливості.
Лише психологія нараховує кілька
десятків індивідуальних особливостей
особистості. Це різні види уваги, уяви,
мислення, сприйняття, темпераменту,
характеру і т.д.
Пам’ять також поділяється більш ніж
на 10 типів: короткочасна,
довготривала, оперативна, рухова,
зорова, слухова, емоційна, словеснологічна і т.д.;
Причина 2. Виявити всі ці психологічні,
фізіологічні та соціальні особливості
вчитель без допомоги психолога, лікаря,
соціолога не може;
Причина 3.Навіть якщо теоретично
припустити, що в кожної дитини
виявили всі ці особливості, вчитель не
зможе запам’ятати їх у такій кількості
дітей, оскільки він одночасно навчає
свого предмета не один десяток учнів,
кожен з яких має не один десяток таких
особливостей.
Нарешті, якщо вчителю все-таки
вдається запам’ятати всі особливості
кожної дитини, він не зможе підійти
індивідуально тому, що урок триває
всього 40-45 хв, протягом яких
неможливо фізично попрацювати з
кожним учнем класу індивідуально.
Отже, існує суперечність: з одного боку,
вимоги до особистісно-орієнтованого
навчання, а з іншого причини, що
унеможливлюють якісне впровадження
цієї педагогічної технології у навчальновиховний процес.
Який же вихід з ситуації, що склалася ?
Філософія вчить, що джерелом і
рушійними силами будь-якого процесу
(у тому числі й навчального) є
розв’язання суперечностей і тому,
щоб навчальний процес розвивався,
вчителю необхідно вміти виявляти
суперечність навчального процесу, а
також вміти розв’язувати її.
Дана суперечність розв’язується шляхом
диференційованого підходу до учнів.
Диференціація (від лат. Differentia –
різниця, відмінність) – розчленування
цілого на якісно відмінні частини.
Розв’язування таких суперечностей
називається підходом до навчання.
Цей підхід, для прикладу, можна
здійснити таким чином:
Учнів класу розподілити на групи за
рівнем розвитку.
Критерії, якими слід керуватися - це
успішність.
Таких груп, наприклад, може бути
чотири:
низький рівень;
середній рівень;
достатній рівень;
високий рівень.
Зрозуміло, що такий поділ не
аргументується для учнів, для того щоб
у слабшого школяра не сформувалася
занижена самооцінка, а в сильного –
завищена.
Якщо учні однієї з груп підвищують свій
рівень – їх слід перевести до наступної
групи і навпаки.
Для кожної групи пропонуються різні за
ступенем складності завдання.
Диференційований підхід можна
здійснювати при різних формах
навчального процесу: під час уроку,
лабораторного заняття, екскурсії.
Під час проведеного уроку методом бесіди,
запитань слід орієнтувати учнів на певну
групу.
При цьому обов’язково слід враховувати,
щоб запитання було точним, стислим, не
мало елементів підказки.
Під час проведення уроку методом
пояснення, розповіді диференційований
підхід неможливий, оскільки вчитель будує
свою розповідь, орієнтуючись на
середнього учня,
але під час закріплення нового матеріалу
чи пояснення домашнього завдання учням
можна запропонувати різнорівневі
завдання.
Завершальним етапом навчальної
діяльності на уроці є:
усвідомлення ситуації досягнення мети;
переживання ситуації успіху;
підкріплення позитивної мотивації щодо
самої діяльності.
Ситуація успіху досягається тоді, коли
сама дитина визначає цей результат як
успіх.
Усвідомлення ситуації успіху самим
учнем, розуміння її значимості виникає у
суб'єкта після здолання своєї боязкості,
невміння, незнання, психологічного
враження та інших видів труднощів.
Роль “Ситуації успіху” у навчальній
діяльності
За останні роки термін
„Ситуація успіху” став звичним для
педагогів.
Ніхто не заперечує, що саме позитивні
емоції можуть стати для дитини одним
з найважливіших стимулів у навчанні,
але при цьому ми забуваємо про те, що
в педагогів не існує єдиного рецепта чи
правила, як саме створювати ситуації
успіху тому, що це слід на основі
індивідуального підходу, зважено, з
урахуванням багатьох факторів.
Діти прощають багато чого, але не
вибачають байдужість.
За відгуками дітей, найкращі їхні
вчителі вели уроки так, що здавалося,
ніби весь урок вони зайняті саме тобою.
Як цього досягти?
Іноді це „Іскра Божа”,
а частіше – майстерність, доведена до
мистецтва.
Важливо мати на увазі, що навіть
одноразове переживання успіху може
докорінно змінити психологічне
самопочуття дитини.
Ситуація успіху може стати пусковим
механізмом подальшого розвитку
особистості.
Безперечно, переживання успіху навіює
людині впевненість у власних силах.
З`являється бажання знову досягти
добрих результатів, виникає відчуття
внутрішнього благополуччя, що, у свою
чергу, покращує ставлення до
навколишнього світу.
На перший погляд здається, що вчитель,
кілька разів давши учню можливість
відчути успіх, далі вже само собою
забезпечує високий рівень мотивації,
інтересу, пізнавальної активності.
Але може бути й протилежний
результат: постійна успішність здатна
сформувати байдуже ставлення до
навчання.
Крім того, постійне очікування лише
позитивного результату згубно впливає
на розвиток вольових якостей учня:
він ухиляється від подолання
труднощів;
губиться в складних ситуаціях
(навчальних та життєвих);
у його поведінці починає домінувати
мотив „уникнення невдач”.
Досвідчені психологи та педагоги
попереджують про можливість
негативних наслідків пережитого успіху.
Чому ж виникає такий парадокс?
По-перше, успіх, що діставався ціною
незначних зусиль, може призвести до
переоцінки, точніше, до завищеної
оцінки своїх можливостей.
По-друге, за сильним переживанням
будь-якої емоції обов`язково настає
релаксація (розслаблення).
І якщо в цей період запропонувати
людині якусь діяльність, то, швидше за
все, ця діяльність буде менш успішною,
ніж попередня.
По-третє, переживання успіху може бути
потьмареним, якщо результат, важливий
і значимий для самого учня, не буде
адекватно оцінений іншими людьми.
І нарешті:
Емоція успіху не стане сильним
переживанням, якщо результати діяльності
не значимі для її суб`єкта.
Дитина, особливо на початку навчання,
однаково інтенсивно переживає успіх у
„головних” і „неголовних” навчальних
предметах.
Але часто знижують цю інтенсивність:
„12 балів з музики ! Та краще б ти
отримав 12 балів з читання”.
Знижуючи значимості успіху, що
переживається дитиною, ми, дорослі,
впливаємо на формування у дитини
ставлення до навчального процесу в
цілому.
Ось чому, оцінюючи дітей, необхідно
виходити з індивідуальних особливостей
кожного учня.
Просування вперед треба заохочувати,
підбадьорювати, щоб дитина не
відчувала невдачу, порівнюючи свої
результати з раніше встановленими
нормами, особливо якщо вони для неї
недосяжні.
Отже, ситуація успіху у навчальній
діяльності створюється вчителем або ж
психологом.
Як і будь-яку іншу діяльність, навчання
можна уявити у вигляді простого
ланцюжка дій:
1. Установка на діяльність (емоційна
підготовка учнів на вирішення
навчального завдання) – мотиваційний
етап;
2.Забезпечення діяльності (створення
умов для успішного вирішення
навчального завдання) –підготовчий,
робочий етап;
3.Порівняння отриманих результатів з
очікуваними (усвідомлення ставлення до
результатів своєї навчальної праці) –
результативний етап.
Отже, якщо ситуація успіху створюється
вчителем послідовно і свідомо, її
3.Порівняння отриманих результатів з
очікуваними (усвідомлення ставлення
до результатів своєї навчальної праці) –
результативний етап.
Отже, якщо ситуація успіху створюється
вчителем послідовно і свідомо, її
структура повинна врахувати всі
перелічені компоненти.
Створення ситуації успіху на
мотиваційному етапі навчальної
діяльності
Дослідження психологів свідчать, що рівень
засвоєння людиною знань істотно залежить
від рівня сформованості її мотивації
навчитися.
Тож давайте проаналізуємо, як провести
мотиваційний етап уроку так, щоб створити
ситуацію успіху для того учня.
Перед учителем стоїть завдання:
сформувати в учня настанову на
успішне виконання завдання
Інакше кажучи, вчитель повинен
сформувати в учнів мотив досягнення
мети.
Але при цьому вчитель часто
зустрічається з неадекватною
реакцією учнівського колективу:
1.Хтось уже виконував подібне
завдання, і його результати
виявились невдалими, так що у цієї
категорії учнів уже сформоване
негативне ставлення на успішне
виконання завдання.
2.Інша група учнів не стикалась з
такою роботою, тому вони не знають,
чого можна очікувати від майбутньої
діяльності.
3.Третя група, яка виконувала потрібні
завдання і успішно з ними впоралася,
знаходиться у стані мобілізації, готова
виконувати навчальне завдання.
Зрозуміло, що найлегше вчителю буде
працювати з учнями третьої групи, де
необхідно лише активізувати позитивні
емоції, які діти пережили раніше.
У другої групи учнів слід передбачити
емоційну реакцію, намалювати
перспективу вдалого виконання
завдання, пов`язавши її з тими чи
іншими умовами діяльності, які в
минулому забезпечували успіх.
Найбільш клопітною буде робота
першою групою учнів.
Перш за все доведеться нейтралізувати
спогади про невдачу в попередній
діяльності, а потім створити перспективу
для нової.
Зробити це можна, наприклад, так:
дати завдання учневі попрацювати над
своїми помилками, або повідомити його,
що завдання для нього змінено
порівняно з попереднім і т. д.
Учитель може запропонувати різні
варіанти мотивів досягнення ситуації
успіху:
прагнення самостійно розв`язати цікаві
задачі;
завоювати авторитет у своїх товаришів;
стати першим;
розглядати свою діяльність з точки зору
її корисності для інших людей;
встановити нові контакти між
товаришами у ході виконання завдання
тощо.
Отже, на етапі мотивації навчальної
діяльності учитель організовує певні
ситуації з метою активізувати чи
нейтралізувати емоції для наступної
діяльності
На етапі мотивації створення ситуації
успіху більшою мірою визначається
психологічними аспектами.
Тут доречним буде використання в
роботі вчителя таких психологопедагогічних прийомів, як:
Ефект Розенталя, або „Ефект
навіювання”: „Ти це можеш”, „Тобі це
вдається” тощо.
Якщо педагог буде переконувати учнів
у реальності успіху, то успіх прийде.
Англійський учений Стоуенс довів, що
учні, яких заохочували, досягли значно
більших успіхів, ніж ті, кого ніяк не
заохочували.
Прийом „Емоційне погладжування” –
це констатація будь-якого факту успіху,
прищеплювання дитині віри в себе,
відкритість учителя для довіри і співчуття.
◦ Прийом „Анонсування” –
репетиція майбутньої дії, яка створює
психологічний настрій на успіх перед
класом.
Це можуть бути додаткові індивідуальні
заняття з окремими учнями чи
заздалегідь оголошенні запитання
самостійної роботи.
Прийом „Шикуйсь!” містить такі кроки:
психологічна атака;
емоційне блокування;
вибір головного напрямку;
вибір рівних можливостей;
несподіване порівняння;
стабілізація.
Цей прийом полягає в тому, щоб:
учителем блокувалось припущення на
невдачу в діяльності учня;
відволікалася увага школяра від
чергового неуспіху;
вчитель повинен знайти той напрямок
діяльності, яким учень зможе
реалізувати себе набагато краще, тим
самим забезпечити його на успіх, на
стабільність у навчанні.
Розглянемо деякі
алгоритми створення ситуацій успіху та
методику їх реалізації:
Прийом „Даю шанс” – це заздалегідь
підготовлена вчителем ситуація, в якій
учень отримує можливість зненацька
для себе розкрити свої можливості.
Прийом “ Зняття страху”-
допомогає перебороти невпевненість у
власних силах (Люди вчаться на своїх
помилках і знаходять інші шляхи
вирішення проблем).
Прийом “Авансування успішного
результату” –
допомогає вчителю висловити тверду
переконаніність у тому, що його учень
обов’язково впорається з поставленим
завданням.
Це, в свою чергу, переконує дитину у
своїх силах і можливостях.
“У тебе обов’язково вийде”, “Я навіть не
сумніваюсь у позитивному результаті” і
т. д.
Прийом “Прихований інструктаж”
Допомагає дитині уникнути поразки.
Досягається шляхом побажання,
наприклад:
Можливо краще почати з ...,
Виконуючи роботу не забудьте про ...
Прийом “Внесення мотиву”.
Показує дитині заради чого, кого
здійснюється ця діяльність, кому буде
добре після виконання, наприклад, “Без
твоєї допомоги твоїм друзям не
впоратись...” тощо.
Прийом “Персональна винятковість.”
Визначає важливість зусиль дитини в
діяльності, що здійснюється або
здійснюватиметься, наприклад:
Тільки ти міг би…
Тільки тобі і можу доручити… і т.п.
Прийом “Висока оцінка деталі”.
Допомагає емоційно пережити не
результат в цілому, а якої її окремої
деталі:
Найбільше мені сподобалось у твоїй
роботі…
Найбільше тобі вдалося…
Прийом „Еврика”.
Створюються умови, за яких дитина,
виконуючи навчальне завдання,
несподівано відкриває в собі невідомі
досі здібності.
Завдання вчителя – помітити це глибоко
особисте відкриття, всіляко підтримати
дитину, поставити нову мету і надихнути
на її досягнення.
Допомога вчителя у створенні ситуації
відкриття має бути ненав`язливою,
прихованою.
Створюючи ситуації успіху на етапі
організації навчальної діяльності, слід
пам`ятати кілька основних правил:
у кожній дитині є задатки, які можуть
розвинутися у здібності;
Побачити їх, відчути, розвити – це
справа педагога;
ставлення до дитини як до рівної, як до
себе, спілкування, що повністю включає
грубість, різкість, образливий тон, має
стати обов`язковою нормою всієї
педагогічної діяльності;
Ставлення до дитини:
як до рівної,
як до себе,
спілкування, що повністю виключає:
- грубість,
- різкість,
- образливий тон
має стати обов`язковою нормою всієї
педагогічної діяльності;
чим більше напрямків діяльності, в яких
бере участь дитина, тим більше в неї
можливостей знайти себе;
кількість і різноманітність ситуацій і
обставин, в тому числі і штучно
створених, у які може потрапити
дитина, визначають шляхи її сьогодення
і віддаленого інтересу та можливі шляхи
успіху.
ТИПИ УСПІХУ:
Неочікувана радість – це почуття
задоволення від того, що результати
діяльності учня перевершили його
очікування.
З педагогічної та психологічної точки
зору – це результат продуманої,
підготовленої діяльності вчителя.
Спільна радість – полягає в тому, щоб учень
досяг необхідної для себе реакції колективу.
Вона може бути підготовленою вчителем
або спонтаною.
Спільною радістю вважають тільки ті реакції
колективу, які дають можливість дитині
відчутні себе задоволеним, стимулюють її
зусиля.
Це, перш за все, має бути емоційний відгук
оточуючих на успіх члена свого колективу.
Важливо, щоб у досягненнях кожного
школяра всі бачили результати своєї
праці, а сама дитина розуміла, що її
радість – це радість підтримки,
отримання статусу „свій серед своїх”.
Зрештою у тому, як реагує дитячий
колектив на успіхи або невдачі своїх
учителів, виявляється його моральна
сутність.
Радість пізнання – це радість пізнання
нового, хоча вона по своїй суті
альтруїстична (виникає на основі
допомоги, підтримки інших людей).
Пізнання спираїться на самоосвіту й
самопізнання.
Така радість не може вирости на
пустому місці, появитися без серйозних
причин. Це слід клопіткої роботи
учителя –учня-учнів.
ВИСНОВОК:
1.Ситуація успіху досягається тоді, коли
сама дитина визначає цей результат як
успіх.
2 Усвідомлення ситуації успіху самим
учнем, розуміння її значимості виникає у
школяра після здолання своєї боязкості,
невміння, незнання, психологічного
враження та інших видів труднощів.
3. Завдання педагога :
допомогти особистості дитини зрости в
успіху;
дати відчути радість від здолання
труднощів;
дати зрозуміти, що задарма в житті в
житті нічого не дається, скрізь необхідно
докласти зусиль.
І успіх буде еквівалентним витраченим
зусиллям.
ШАНОВНІ КОЛЕГИ !
Дайте, будь ласка, відповідь на такі
запитання:
1.Ваше ставлення до технології “Створення
ситуації успіху”.
2.Як Ви оцінюєте стан “Створення ситуації
успіху у Вашому навчальному закладі”.
3.Які ще методичні рекомендації, ідеї,
міркування щодо “Створення ситуації успіху”,
Ви можете запропонувати учасникам нашого
семінару ?
ВДЯЧНІ ВАМ ЗА ВІДВЕРТІСТЬ, ЗА ПОРАДИ
Slide 17
Створення ситуації успіху
та шляхи її реалізації
на уроці як складової якості
навчально-виховного процесу
Мета: Удосконалити методику
створення ситуації успіху та шляхів
її реалізації на уроці як стежки, що
веде до того куточка дитячого
серця, в якому горить вогник
бажання бути гарним.
На
відміну від традиційного розуміння
освіти як суми знань та навичок, нині освіту
починають розглядати як процес
становлення особистості .
Причому особистості, здатної до:
самоосвіти,
саморозвитку,
самовдосконалення,
яка вміє використовувати набуті знання,
яка прагне реалізувати себе,
спроможна змінити на краще своє життя,
життя своєї держави.
Алгоритм
створення та досягнення ситуації успіху
твердження про “Ситуацію успіху”;
особистісно-орієнтований підхід у справі
навчання та виховання - основа педагогічної
технології “Створення ситуації успіху”;
роль “Ситуації успіху” у навчальній діяльності;
створення “Ситуації успіху” на мотиваційному
етапі навчальної діяльності;
психолого-педагогічні прийоми при створенні
“Ситуації успіху”;
методика реалізації “Ситуації успіху”;
Виходячи із Положень Закону України “Про
освіту” завдання школи сьогодні полягає в
тому, щоб:
Виховувати в учнів здатність:
долати життєві труднощі;
самостійно приймати рішення;
розвивати себе як особистість, здатну:
робити вибір і контролювати своє життя;
брати на себе відповідальність за свої дії;
захищати себе і свої життєві цінності;
діяти відповідно до них;
піклуватись про інших;
Завдання вчителів:
прищепити учням потребу до здобуття
знань;
створити такі умови, щоб процес
здобуття знань був для них цікавим,
потрібним, комфортним;
і тому пріоритетним завданням вчителя
під час навчально-виховної діяльності є
створення ситуації успіху.
Що означає “Ситуація успіху?”
Ситуація успіху - це суб'єктивний
психічний стан задоволення наслідком
своєї фізичної, розумової праці чи
моральної напруги.
Успіх у навчанні - єдине джерело
внутрішніх сил дитини, які породжують
енергію для переборення труднощів,
бажання вчитися.
В.Сухомлинський
Ситуація успіху дарує атмосферу
приязні та взаємодопомоги, впевненості
і захищеності.
Учитель зобов’язаний створити джерело
внутрішніх сил дитини, джерело, яке дає
енергію для подолання труднощів і
формування бажання вчитися.
Використання ситуації успіху має
сприяти підвищенню робочого тонусу,
збільшенню продуктивності навчальної
роботи, а також допомогти учням
усвідомити себе повноцінною
особистістю і, відповідно, забезпечити
успіх у навчанні.
Основою педагогічної технології
“Створення ситуації успіху” є
особистісно-орієнтований підхід у справі
навчання та виховання.
А тому звернемося до рекомендацій
щодо особистісно-орієнтовного підходу
навчання та виховання.
–
Особистісно орієнтоване навчання
це навчання, центром якого є
особистість дитини, її самобутність та
самостійність: суб'єктивний досвід
кожного спочатку розкривається, а
потім узгоджується зі змістом освіти.
Визнання учня ключовою фігурою
всього освітнього процесу – це і є
особистісно орієнтована педагогіка.
У свідомості учня це має такий
вигляд: «Все, що я пізнаю, я знаю,
для чого мені потрібно і де я можу ці
знання застосувати».
Для педагога - це прагнення знайти
розумний баланс між знаннями,
уміннями та навичками учня.
Сучасність вимагає навчити учнів:
- самостійно та творчо розв'язувати
проблеми;
- шукати нову інформацію й робити
висновки, а не подавати дітям готові
знання.
В особистісно-орієнтованому підході
вчителю насамперед потрібен високий
рівень педагогічної майстерності, який
базується на розвитку:
дидактичних;
організаторських;
комунікативних;
науково-пізнавальних;
емоційних;
та поведінкових компонентностей;
-
-
Цілі особистісно орієнтованого
навчання полягають у тому, щоб:
визначити життєвий досвід кожного
учня;
його пізнавальні здібності;
рівень інтелекту;
інтереси, які спочатку треба розкрити,
а потім розвинути у навчальному
процесі;
Цілі особистісно орієнтованого навчання
полягають у тому, щоб:
Формувати позитивну мотивацію учнів до:
-
пізнавальної діяльності;
-
потребу в самопізнанні;
-
потребу в самореалізаціїї;
-
та потребу у самовдосконаленні школярів;
Цілі особистісно орієнтованого навчання
полягають у тому, щоб:
Озброїти учнів механізмом:
адаптації;
саморегуляції;
самозахисту;
самовиховання;
Цілі особистісно орієнтованого навчання
полягають у тому, щоб:
Розвинути індивідуальні позитивні
здібності кожного школяра;
Сформувати культуру життєдіяльності
максимально виявити і використати
індивідуальний досвід учня;
Правильно визначати лінії поведінки.
Основні принципи
особистісно-орієнтованого
навчання:
1. Принцип «розвивальної допомоги»
не робити за учня;
не вказувати йому, що робити,
а допомогти пробувати власні сили і власну
активність;
потрібно добитись, щоб учень сам обирав
рішення і відповідав за них.
Звідси - не потрібно подавати готові
знання, а створити умови, в яких
виявляється:
-
власна пізнавальна активність учня;
-
і він визначить для себе цілі, зміст та
методи роботи, власні цінності.
-
Навчання повинно бути дослідницьким
Це час, протягом якого діти вчаться:
самостійно діяти;
- дискутувати;
- приймати рішення.
-
При цьому розвивається самосвідомість і
самореалізується особистість.
Принцип - «свобода вміння»
- учні вільно обговорюють
проблеми;
- співпрацюють один з одним,
- а вчитель виступає в ролі
старшого члена колективу,
консультанта, джерела досвіду
Принцип - «свобода вміння»
Учителю:
-недостатньо
процес;
організувати навчальний
- потрібно ще визначити спосіб засвоєння
знань, тобто оприділити види діяльності
учня на уроці.
Основні вимоги до особистісноорієнтованого уроку:
раціональна єдність словесних,
наукових і практичних методів
навчання;
зв'язок з раніше вивченим досвідом,
набутим учнем;
Основні вимоги до особистісно
орієнтованого уроку:
-формування вмінь в учнів самостійно
здобувати знання і застосовувати їх на
практиці;
-заохочення прагнень учнів знаходити свій
спосіб роботи з навчальним матеріалом.
Метою
особистісноорієнтованого уроку є:
- створення умов для виявлення
пізнавальної активності учнів
Засобами досягнення вчителем цієї мети
можуть бути:
використання різних форм та методів
навчальної діяльності, які дозволяють
розкрити суб'єктивний досвід учнів;
створення атмосфери зацікавленості
кожного учня в результатах роботи
всього класу;
стимулювання учнів до висловлювань,
використання різних способів виконання
завдань без побоювань помилитися,
отримати хибну відповідь тощо;
Засобами досягнення вчителем цієї мети
можуть бути:
використання протягом уроку
дидактичного матеріалу, який дозволяє
отримати учневі найбільш значущі для
нього вид та форму змісту навчального
матеріалу;
оцінювання досягнень учня протягом
усього процесу його діяльності, а не
тільки за кінцевим результатом;
Засобами досягнення вчителем цієї мети
можуть бути:
заохочення прагнень учня знаходити свій
спосіб роботи;
аналізувати протягом уроку роботи інших
учнів; вибирати та засвоювати найбільш
раціональні з них;
створення на уроці педагогічних ситуацій
спілкування, які б дозволяли кожному учневі
виявляти ініціативу, самостійність, виборність у
справах роботи;
створення обстановки для природного
самовираження учня.
Технологія
особистісноорієнтованогоуроку
Для проведення особистісноорієнтованого уроку вчитель має
оволодіти його основними етапами:
1.
2.
3.
4.
5.
6.
7.
8.
Орієнтації.
Визначення мети.
Проектування.
Організації.
Реалізації.
Контролю.
Коригування.
Оцінювання
1. Етап орієнтації включає:
орієнтацію на позитивну роботу;
орієнтацію на визначення особистісного
досвіду учнів;
пов'язання цього досвіду з проблемами
навчального матеріалу.
2. Етап визначення мети передбачає:
визначення на уроці разом з учнями
значущої мети здійснення тієї діяльності,
яка запланована вчителем (учні повинні
зрозуміти, що може дати робота учням
саме на цьому уроці для складання,
наприклад, тематичного заліку,
державної атестації, свого майбутнього
життя тощо);
визначення показників досягнення
поставлених завдань;
3. Етап проектування включає:
передбачення залучення учнів до
виконання ними випереджальних
завдань;
підготовки повідомлень;
рефератів;
виготовлення та відбору наочності;
складання плану роботи тощо;
Етап організації виконання плану
діяльності передбачає:
Подання можливих варіантів і
способів виконання навчальної
діяльності (усна чи письмова форма,
індивідуальна робота чи робота в
групах, робота з текстом чи з іншими
засобами одержання інформації);
Етап організації виконання плану
діяльності передбачає:
2.Представлення учнями вибору способу
фіксації нового матеріалу (конспект,
схема, таблиця, опора, план, тези,
висновки тощо);
3.Варіативність домашнього завдання
(диференціація за рівнем складності та
способом виконання).
Етап контрольно-оцінювальний:
1.Залучення учнів до контролю за
перебігом навчальної діяльності шляхом
заохочення їх до різних видів контролю,
самоконтролю, взаємоконтролю, роботи
в групах;
2.Участь учнів у виправленні помилок і
недоліків у знаннях, усвідомлення їх
причин шляхом взаємо та самоаналізу;
Етап контрольно-оцінювальний:
3.Надання учням можливості самостійно
або за участі вчителя, інших учнів
порівнювати отримані ним результати з
критеріями стандарту, закладеного у
навчальній програмі;
4.Використання механізмів оцінного
методу (позитивного ставлення до
успіхів школяра);
Етап контрольно-оцінювальний:
5.Використання механізмів оцінного
методу (позитивного ставлення до
успіхів школяра).
6.Оцінювання (виставлення рівневих
оцінок за дванадцятибальною системою
оцінювання навчальних досягнень,
поурочного бала, рейтинг) не тільки
результатів, а й самого процесу
навчання.
6. Заключний етап передбачає:
усвідомлення учнями ситуації
досягнення мети;
відчуття успіху;
підкріплення позитивної мотивації
стосовно власної діяльності.
Методи та засоби психолого-педагогічної
підтримки діяльності учнів
заохочення;
навчально-пізнавальна гра;
створення ситуації успіху;
створення ситуації пізнавального інтересу;
створення проблемної ситуації;
спонукання до пошуку альтернативних
рішень;
виконання творчих завдань;
кооперація учнів;
створення ситуації взаємодопомоги тощо.
Висновок може бути таким: особистісноорієнтоване навчання ЦЕ–
загальнодидактичний принцип
індивідуального підходу до учнів.
Таке твердження ми дослідимо та
пояснимо за допомогою такого факту:
Відомий російський психолог
Л.С. Виготський своє теорією доводить,
що розум будь-якої людини має дві зони
розвитку: А і Б.
Перша зона (А) – це зона актуального
розвитку.
У цю зону потрапляють завдання, які
дитина може виконати сама без
допомоги вчителя.
Друга зона (В) – це зона найближчого
розвитку
Сюди потрапляють завдання, які дитина сама
виконати не може, але може з ними
впоратися з допомогою вчителя.
Зона найближчого розвитку, - це зона
“наступного дня”.
Те, що сьогодні є зона найближчого
розвитку, завтра у процесі навчання повинно
стати зоною актуального розвитку. Учитель
не повинен давати готову інформацію, адже
таке навчання може загальмувати мислення
дитини. А за допомогою вміло підібраних
запитань педагог підводить школяра до
правильної відповіді, розв’язку.
Те, що сьогодні є зоною найближчого
розвитку, завтра у процесі навчання
повинно стати зоною актуального
розвитку.
Учитель не повинен давати готову
інформацію, адже таке навчання може
загальмувати мислення дитини.
А за допомогою вміло підібраних
запитань педагог підводить школяра до
правильної відповіді, розв’язку.
Отже, як бачимо із цього прикладу, щоб
відбулися розвиток і навчання учнів,
завдання повинні потрапляти лише в
зону найближчого розвитку
(за Л.С. Виготським).
Припустимо, що два учні навчались в
одній школі, в одних і тих самих
учителів, закінчили школу з відзнакою,
рівень їхнього розвитку все одно буде
різним.
Ще більше відрізняється розвиток учнів
класу, які згідно з 12- бальною
системою досягли початкового і
високого рівнів.
Тому зрозуміло, що до таких дітей треба
підходити індивідуально, тобто ставити
перед ними різні завдання.
Якщо для цілого класу поставити одне
завдання, то для одних учнів воно
потрапить у зону актуального розвитку,
для інших – у зону найближчого
розвитку.
Отже, одне завдання для всього класу
ставити не бажано і не потрібно, а
здійснювати якісний особистісноорієнтований підхід до навчання та
виховання на практиці нам заважає ряд
причин, зокрема:
Причина 1. Щоб підійти індивідуально
до кожного учня, необхідно знати його
психологічні, фізіологічні та соціальні
особливості.
Лише психологія нараховує кілька
десятків індивідуальних особливостей
особистості. Це різні види уваги, уяви,
мислення, сприйняття, темпераменту,
характеру і т.д.
Пам’ять також поділяється більш ніж
на 10 типів: короткочасна,
довготривала, оперативна, рухова,
зорова, слухова, емоційна, словеснологічна і т.д.;
Причина 2. Виявити всі ці психологічні,
фізіологічні та соціальні особливості
вчитель без допомоги психолога, лікаря,
соціолога не може;
Причина 3.Навіть якщо теоретично
припустити, що в кожної дитини
виявили всі ці особливості, вчитель не
зможе запам’ятати їх у такій кількості
дітей, оскільки він одночасно навчає
свого предмета не один десяток учнів,
кожен з яких має не один десяток таких
особливостей.
Нарешті, якщо вчителю все-таки
вдається запам’ятати всі особливості
кожної дитини, він не зможе підійти
індивідуально тому, що урок триває
всього 40-45 хв, протягом яких
неможливо фізично попрацювати з
кожним учнем класу індивідуально.
Отже, існує суперечність: з одного боку,
вимоги до особистісно-орієнтованого
навчання, а з іншого причини, що
унеможливлюють якісне впровадження
цієї педагогічної технології у навчальновиховний процес.
Який же вихід з ситуації, що склалася ?
Філософія вчить, що джерелом і
рушійними силами будь-якого процесу
(у тому числі й навчального) є
розв’язання суперечностей і тому,
щоб навчальний процес розвивався,
вчителю необхідно вміти виявляти
суперечність навчального процесу, а
також вміти розв’язувати її.
Дана суперечність розв’язується шляхом
диференційованого підходу до учнів.
Диференціація (від лат. Differentia –
різниця, відмінність) – розчленування
цілого на якісно відмінні частини.
Розв’язування таких суперечностей
називається підходом до навчання.
Цей підхід, для прикладу, можна
здійснити таким чином:
Учнів класу розподілити на групи за
рівнем розвитку.
Критерії, якими слід керуватися - це
успішність.
Таких груп, наприклад, може бути
чотири:
низький рівень;
середній рівень;
достатній рівень;
високий рівень.
Зрозуміло, що такий поділ не
аргументується для учнів, для того щоб
у слабшого школяра не сформувалася
занижена самооцінка, а в сильного –
завищена.
Якщо учні однієї з груп підвищують свій
рівень – їх слід перевести до наступної
групи і навпаки.
Для кожної групи пропонуються різні за
ступенем складності завдання.
Диференційований підхід можна
здійснювати при різних формах
навчального процесу: під час уроку,
лабораторного заняття, екскурсії.
Під час проведеного уроку методом бесіди,
запитань слід орієнтувати учнів на певну
групу.
При цьому обов’язково слід враховувати,
щоб запитання було точним, стислим, не
мало елементів підказки.
Під час проведення уроку методом
пояснення, розповіді диференційований
підхід неможливий, оскільки вчитель будує
свою розповідь, орієнтуючись на
середнього учня,
але під час закріплення нового матеріалу
чи пояснення домашнього завдання учням
можна запропонувати різнорівневі
завдання.
Завершальним етапом навчальної
діяльності на уроці є:
усвідомлення ситуації досягнення мети;
переживання ситуації успіху;
підкріплення позитивної мотивації щодо
самої діяльності.
Ситуація успіху досягається тоді, коли
сама дитина визначає цей результат як
успіх.
Усвідомлення ситуації успіху самим
учнем, розуміння її значимості виникає у
суб'єкта після здолання своєї боязкості,
невміння, незнання, психологічного
враження та інших видів труднощів.
Роль “Ситуації успіху” у навчальній
діяльності
За останні роки термін
„Ситуація успіху” став звичним для
педагогів.
Ніхто не заперечує, що саме позитивні
емоції можуть стати для дитини одним
з найважливіших стимулів у навчанні,
але при цьому ми забуваємо про те, що
в педагогів не існує єдиного рецепта чи
правила, як саме створювати ситуації
успіху тому, що це слід на основі
індивідуального підходу, зважено, з
урахуванням багатьох факторів.
Діти прощають багато чого, але не
вибачають байдужість.
За відгуками дітей, найкращі їхні
вчителі вели уроки так, що здавалося,
ніби весь урок вони зайняті саме тобою.
Як цього досягти?
Іноді це „Іскра Божа”,
а частіше – майстерність, доведена до
мистецтва.
Важливо мати на увазі, що навіть
одноразове переживання успіху може
докорінно змінити психологічне
самопочуття дитини.
Ситуація успіху може стати пусковим
механізмом подальшого розвитку
особистості.
Безперечно, переживання успіху навіює
людині впевненість у власних силах.
З`являється бажання знову досягти
добрих результатів, виникає відчуття
внутрішнього благополуччя, що, у свою
чергу, покращує ставлення до
навколишнього світу.
На перший погляд здається, що вчитель,
кілька разів давши учню можливість
відчути успіх, далі вже само собою
забезпечує високий рівень мотивації,
інтересу, пізнавальної активності.
Але може бути й протилежний
результат: постійна успішність здатна
сформувати байдуже ставлення до
навчання.
Крім того, постійне очікування лише
позитивного результату згубно впливає
на розвиток вольових якостей учня:
він ухиляється від подолання
труднощів;
губиться в складних ситуаціях
(навчальних та життєвих);
у його поведінці починає домінувати
мотив „уникнення невдач”.
Досвідчені психологи та педагоги
попереджують про можливість
негативних наслідків пережитого успіху.
Чому ж виникає такий парадокс?
По-перше, успіх, що діставався ціною
незначних зусиль, може призвести до
переоцінки, точніше, до завищеної
оцінки своїх можливостей.
По-друге, за сильним переживанням
будь-якої емоції обов`язково настає
релаксація (розслаблення).
І якщо в цей період запропонувати
людині якусь діяльність, то, швидше за
все, ця діяльність буде менш успішною,
ніж попередня.
По-третє, переживання успіху може бути
потьмареним, якщо результат, важливий
і значимий для самого учня, не буде
адекватно оцінений іншими людьми.
І нарешті:
Емоція успіху не стане сильним
переживанням, якщо результати діяльності
не значимі для її суб`єкта.
Дитина, особливо на початку навчання,
однаково інтенсивно переживає успіх у
„головних” і „неголовних” навчальних
предметах.
Але часто знижують цю інтенсивність:
„12 балів з музики ! Та краще б ти
отримав 12 балів з читання”.
Знижуючи значимості успіху, що
переживається дитиною, ми, дорослі,
впливаємо на формування у дитини
ставлення до навчального процесу в
цілому.
Ось чому, оцінюючи дітей, необхідно
виходити з індивідуальних особливостей
кожного учня.
Просування вперед треба заохочувати,
підбадьорювати, щоб дитина не
відчувала невдачу, порівнюючи свої
результати з раніше встановленими
нормами, особливо якщо вони для неї
недосяжні.
Отже, ситуація успіху у навчальній
діяльності створюється вчителем або ж
психологом.
Як і будь-яку іншу діяльність, навчання
можна уявити у вигляді простого
ланцюжка дій:
1. Установка на діяльність (емоційна
підготовка учнів на вирішення
навчального завдання) – мотиваційний
етап;
2.Забезпечення діяльності (створення
умов для успішного вирішення
навчального завдання) –підготовчий,
робочий етап;
3.Порівняння отриманих результатів з
очікуваними (усвідомлення ставлення до
результатів своєї навчальної праці) –
результативний етап.
Отже, якщо ситуація успіху створюється
вчителем послідовно і свідомо, її
3.Порівняння отриманих результатів з
очікуваними (усвідомлення ставлення
до результатів своєї навчальної праці) –
результативний етап.
Отже, якщо ситуація успіху створюється
вчителем послідовно і свідомо, її
структура повинна врахувати всі
перелічені компоненти.
Створення ситуації успіху на
мотиваційному етапі навчальної
діяльності
Дослідження психологів свідчать, що рівень
засвоєння людиною знань істотно залежить
від рівня сформованості її мотивації
навчитися.
Тож давайте проаналізуємо, як провести
мотиваційний етап уроку так, щоб створити
ситуацію успіху для того учня.
Перед учителем стоїть завдання:
сформувати в учня настанову на
успішне виконання завдання
Інакше кажучи, вчитель повинен
сформувати в учнів мотив досягнення
мети.
Але при цьому вчитель часто
зустрічається з неадекватною
реакцією учнівського колективу:
1.Хтось уже виконував подібне
завдання, і його результати
виявились невдалими, так що у цієї
категорії учнів уже сформоване
негативне ставлення на успішне
виконання завдання.
2.Інша група учнів не стикалась з
такою роботою, тому вони не знають,
чого можна очікувати від майбутньої
діяльності.
3.Третя група, яка виконувала потрібні
завдання і успішно з ними впоралася,
знаходиться у стані мобілізації, готова
виконувати навчальне завдання.
Зрозуміло, що найлегше вчителю буде
працювати з учнями третьої групи, де
необхідно лише активізувати позитивні
емоції, які діти пережили раніше.
У другої групи учнів слід передбачити
емоційну реакцію, намалювати
перспективу вдалого виконання
завдання, пов`язавши її з тими чи
іншими умовами діяльності, які в
минулому забезпечували успіх.
Найбільш клопітною буде робота
першою групою учнів.
Перш за все доведеться нейтралізувати
спогади про невдачу в попередній
діяльності, а потім створити перспективу
для нової.
Зробити це можна, наприклад, так:
дати завдання учневі попрацювати над
своїми помилками, або повідомити його,
що завдання для нього змінено
порівняно з попереднім і т. д.
Учитель може запропонувати різні
варіанти мотивів досягнення ситуації
успіху:
прагнення самостійно розв`язати цікаві
задачі;
завоювати авторитет у своїх товаришів;
стати першим;
розглядати свою діяльність з точки зору
її корисності для інших людей;
встановити нові контакти між
товаришами у ході виконання завдання
тощо.
Отже, на етапі мотивації навчальної
діяльності учитель організовує певні
ситуації з метою активізувати чи
нейтралізувати емоції для наступної
діяльності
На етапі мотивації створення ситуації
успіху більшою мірою визначається
психологічними аспектами.
Тут доречним буде використання в
роботі вчителя таких психологопедагогічних прийомів, як:
Ефект Розенталя, або „Ефект
навіювання”: „Ти це можеш”, „Тобі це
вдається” тощо.
Якщо педагог буде переконувати учнів
у реальності успіху, то успіх прийде.
Англійський учений Стоуенс довів, що
учні, яких заохочували, досягли значно
більших успіхів, ніж ті, кого ніяк не
заохочували.
Прийом „Емоційне погладжування” –
це констатація будь-якого факту успіху,
прищеплювання дитині віри в себе,
відкритість учителя для довіри і співчуття.
◦ Прийом „Анонсування” –
репетиція майбутньої дії, яка створює
психологічний настрій на успіх перед
класом.
Це можуть бути додаткові індивідуальні
заняття з окремими учнями чи
заздалегідь оголошенні запитання
самостійної роботи.
Прийом „Шикуйсь!” містить такі кроки:
психологічна атака;
емоційне блокування;
вибір головного напрямку;
вибір рівних можливостей;
несподіване порівняння;
стабілізація.
Цей прийом полягає в тому, щоб:
учителем блокувалось припущення на
невдачу в діяльності учня;
відволікалася увага школяра від
чергового неуспіху;
вчитель повинен знайти той напрямок
діяльності, яким учень зможе
реалізувати себе набагато краще, тим
самим забезпечити його на успіх, на
стабільність у навчанні.
Розглянемо деякі
алгоритми створення ситуацій успіху та
методику їх реалізації:
Прийом „Даю шанс” – це заздалегідь
підготовлена вчителем ситуація, в якій
учень отримує можливість зненацька
для себе розкрити свої можливості.
Прийом “ Зняття страху”-
допомогає перебороти невпевненість у
власних силах (Люди вчаться на своїх
помилках і знаходять інші шляхи
вирішення проблем).
Прийом “Авансування успішного
результату” –
допомогає вчителю висловити тверду
переконаніність у тому, що його учень
обов’язково впорається з поставленим
завданням.
Це, в свою чергу, переконує дитину у
своїх силах і можливостях.
“У тебе обов’язково вийде”, “Я навіть не
сумніваюсь у позитивному результаті” і
т. д.
Прийом “Прихований інструктаж”
Допомагає дитині уникнути поразки.
Досягається шляхом побажання,
наприклад:
Можливо краще почати з ...,
Виконуючи роботу не забудьте про ...
Прийом “Внесення мотиву”.
Показує дитині заради чого, кого
здійснюється ця діяльність, кому буде
добре після виконання, наприклад, “Без
твоєї допомоги твоїм друзям не
впоратись...” тощо.
Прийом “Персональна винятковість.”
Визначає важливість зусиль дитини в
діяльності, що здійснюється або
здійснюватиметься, наприклад:
Тільки ти міг би…
Тільки тобі і можу доручити… і т.п.
Прийом “Висока оцінка деталі”.
Допомагає емоційно пережити не
результат в цілому, а якої її окремої
деталі:
Найбільше мені сподобалось у твоїй
роботі…
Найбільше тобі вдалося…
Прийом „Еврика”.
Створюються умови, за яких дитина,
виконуючи навчальне завдання,
несподівано відкриває в собі невідомі
досі здібності.
Завдання вчителя – помітити це глибоко
особисте відкриття, всіляко підтримати
дитину, поставити нову мету і надихнути
на її досягнення.
Допомога вчителя у створенні ситуації
відкриття має бути ненав`язливою,
прихованою.
Створюючи ситуації успіху на етапі
організації навчальної діяльності, слід
пам`ятати кілька основних правил:
у кожній дитині є задатки, які можуть
розвинутися у здібності;
Побачити їх, відчути, розвити – це
справа педагога;
ставлення до дитини як до рівної, як до
себе, спілкування, що повністю включає
грубість, різкість, образливий тон, має
стати обов`язковою нормою всієї
педагогічної діяльності;
Ставлення до дитини:
як до рівної,
як до себе,
спілкування, що повністю виключає:
- грубість,
- різкість,
- образливий тон
має стати обов`язковою нормою всієї
педагогічної діяльності;
чим більше напрямків діяльності, в яких
бере участь дитина, тим більше в неї
можливостей знайти себе;
кількість і різноманітність ситуацій і
обставин, в тому числі і штучно
створених, у які може потрапити
дитина, визначають шляхи її сьогодення
і віддаленого інтересу та можливі шляхи
успіху.
ТИПИ УСПІХУ:
Неочікувана радість – це почуття
задоволення від того, що результати
діяльності учня перевершили його
очікування.
З педагогічної та психологічної точки
зору – це результат продуманої,
підготовленої діяльності вчителя.
Спільна радість – полягає в тому, щоб учень
досяг необхідної для себе реакції колективу.
Вона може бути підготовленою вчителем
або спонтаною.
Спільною радістю вважають тільки ті реакції
колективу, які дають можливість дитині
відчутні себе задоволеним, стимулюють її
зусиля.
Це, перш за все, має бути емоційний відгук
оточуючих на успіх члена свого колективу.
Важливо, щоб у досягненнях кожного
школяра всі бачили результати своєї
праці, а сама дитина розуміла, що її
радість – це радість підтримки,
отримання статусу „свій серед своїх”.
Зрештою у тому, як реагує дитячий
колектив на успіхи або невдачі своїх
учителів, виявляється його моральна
сутність.
Радість пізнання – це радість пізнання
нового, хоча вона по своїй суті
альтруїстична (виникає на основі
допомоги, підтримки інших людей).
Пізнання спираїться на самоосвіту й
самопізнання.
Така радість не може вирости на
пустому місці, появитися без серйозних
причин. Це слід клопіткої роботи
учителя –учня-учнів.
ВИСНОВОК:
1.Ситуація успіху досягається тоді, коли
сама дитина визначає цей результат як
успіх.
2 Усвідомлення ситуації успіху самим
учнем, розуміння її значимості виникає у
школяра після здолання своєї боязкості,
невміння, незнання, психологічного
враження та інших видів труднощів.
3. Завдання педагога :
допомогти особистості дитини зрости в
успіху;
дати відчути радість від здолання
труднощів;
дати зрозуміти, що задарма в житті в
житті нічого не дається, скрізь необхідно
докласти зусиль.
І успіх буде еквівалентним витраченим
зусиллям.
ШАНОВНІ КОЛЕГИ !
Дайте, будь ласка, відповідь на такі
запитання:
1.Ваше ставлення до технології “Створення
ситуації успіху”.
2.Як Ви оцінюєте стан “Створення ситуації
успіху у Вашому навчальному закладі”.
3.Які ще методичні рекомендації, ідеї,
міркування щодо “Створення ситуації успіху”,
Ви можете запропонувати учасникам нашого
семінару ?
ВДЯЧНІ ВАМ ЗА ВІДВЕРТІСТЬ, ЗА ПОРАДИ
Slide 18
Створення ситуації успіху
та шляхи її реалізації
на уроці як складової якості
навчально-виховного процесу
Мета: Удосконалити методику
створення ситуації успіху та шляхів
її реалізації на уроці як стежки, що
веде до того куточка дитячого
серця, в якому горить вогник
бажання бути гарним.
На
відміну від традиційного розуміння
освіти як суми знань та навичок, нині освіту
починають розглядати як процес
становлення особистості .
Причому особистості, здатної до:
самоосвіти,
саморозвитку,
самовдосконалення,
яка вміє використовувати набуті знання,
яка прагне реалізувати себе,
спроможна змінити на краще своє життя,
життя своєї держави.
Алгоритм
створення та досягнення ситуації успіху
твердження про “Ситуацію успіху”;
особистісно-орієнтований підхід у справі
навчання та виховання - основа педагогічної
технології “Створення ситуації успіху”;
роль “Ситуації успіху” у навчальній діяльності;
створення “Ситуації успіху” на мотиваційному
етапі навчальної діяльності;
психолого-педагогічні прийоми при створенні
“Ситуації успіху”;
методика реалізації “Ситуації успіху”;
Виходячи із Положень Закону України “Про
освіту” завдання школи сьогодні полягає в
тому, щоб:
Виховувати в учнів здатність:
долати життєві труднощі;
самостійно приймати рішення;
розвивати себе як особистість, здатну:
робити вибір і контролювати своє життя;
брати на себе відповідальність за свої дії;
захищати себе і свої життєві цінності;
діяти відповідно до них;
піклуватись про інших;
Завдання вчителів:
прищепити учням потребу до здобуття
знань;
створити такі умови, щоб процес
здобуття знань був для них цікавим,
потрібним, комфортним;
і тому пріоритетним завданням вчителя
під час навчально-виховної діяльності є
створення ситуації успіху.
Що означає “Ситуація успіху?”
Ситуація успіху - це суб'єктивний
психічний стан задоволення наслідком
своєї фізичної, розумової праці чи
моральної напруги.
Успіх у навчанні - єдине джерело
внутрішніх сил дитини, які породжують
енергію для переборення труднощів,
бажання вчитися.
В.Сухомлинський
Ситуація успіху дарує атмосферу
приязні та взаємодопомоги, впевненості
і захищеності.
Учитель зобов’язаний створити джерело
внутрішніх сил дитини, джерело, яке дає
енергію для подолання труднощів і
формування бажання вчитися.
Використання ситуації успіху має
сприяти підвищенню робочого тонусу,
збільшенню продуктивності навчальної
роботи, а також допомогти учням
усвідомити себе повноцінною
особистістю і, відповідно, забезпечити
успіх у навчанні.
Основою педагогічної технології
“Створення ситуації успіху” є
особистісно-орієнтований підхід у справі
навчання та виховання.
А тому звернемося до рекомендацій
щодо особистісно-орієнтовного підходу
навчання та виховання.
–
Особистісно орієнтоване навчання
це навчання, центром якого є
особистість дитини, її самобутність та
самостійність: суб'єктивний досвід
кожного спочатку розкривається, а
потім узгоджується зі змістом освіти.
Визнання учня ключовою фігурою
всього освітнього процесу – це і є
особистісно орієнтована педагогіка.
У свідомості учня це має такий
вигляд: «Все, що я пізнаю, я знаю,
для чого мені потрібно і де я можу ці
знання застосувати».
Для педагога - це прагнення знайти
розумний баланс між знаннями,
уміннями та навичками учня.
Сучасність вимагає навчити учнів:
- самостійно та творчо розв'язувати
проблеми;
- шукати нову інформацію й робити
висновки, а не подавати дітям готові
знання.
В особистісно-орієнтованому підході
вчителю насамперед потрібен високий
рівень педагогічної майстерності, який
базується на розвитку:
дидактичних;
організаторських;
комунікативних;
науково-пізнавальних;
емоційних;
та поведінкових компонентностей;
-
-
Цілі особистісно орієнтованого
навчання полягають у тому, щоб:
визначити життєвий досвід кожного
учня;
його пізнавальні здібності;
рівень інтелекту;
інтереси, які спочатку треба розкрити,
а потім розвинути у навчальному
процесі;
Цілі особистісно орієнтованого навчання
полягають у тому, щоб:
Формувати позитивну мотивацію учнів до:
-
пізнавальної діяльності;
-
потребу в самопізнанні;
-
потребу в самореалізаціїї;
-
та потребу у самовдосконаленні школярів;
Цілі особистісно орієнтованого навчання
полягають у тому, щоб:
Озброїти учнів механізмом:
адаптації;
саморегуляції;
самозахисту;
самовиховання;
Цілі особистісно орієнтованого навчання
полягають у тому, щоб:
Розвинути індивідуальні позитивні
здібності кожного школяра;
Сформувати культуру життєдіяльності
максимально виявити і використати
індивідуальний досвід учня;
Правильно визначати лінії поведінки.
Основні принципи
особистісно-орієнтованого
навчання:
1. Принцип «розвивальної допомоги»
не робити за учня;
не вказувати йому, що робити,
а допомогти пробувати власні сили і власну
активність;
потрібно добитись, щоб учень сам обирав
рішення і відповідав за них.
Звідси - не потрібно подавати готові
знання, а створити умови, в яких
виявляється:
-
власна пізнавальна активність учня;
-
і він визначить для себе цілі, зміст та
методи роботи, власні цінності.
-
Навчання повинно бути дослідницьким
Це час, протягом якого діти вчаться:
самостійно діяти;
- дискутувати;
- приймати рішення.
-
При цьому розвивається самосвідомість і
самореалізується особистість.
Принцип - «свобода вміння»
- учні вільно обговорюють
проблеми;
- співпрацюють один з одним,
- а вчитель виступає в ролі
старшого члена колективу,
консультанта, джерела досвіду
Принцип - «свобода вміння»
Учителю:
-недостатньо
процес;
організувати навчальний
- потрібно ще визначити спосіб засвоєння
знань, тобто оприділити види діяльності
учня на уроці.
Основні вимоги до особистісноорієнтованого уроку:
раціональна єдність словесних,
наукових і практичних методів
навчання;
зв'язок з раніше вивченим досвідом,
набутим учнем;
Основні вимоги до особистісно
орієнтованого уроку:
-формування вмінь в учнів самостійно
здобувати знання і застосовувати їх на
практиці;
-заохочення прагнень учнів знаходити свій
спосіб роботи з навчальним матеріалом.
Метою
особистісноорієнтованого уроку є:
- створення умов для виявлення
пізнавальної активності учнів
Засобами досягнення вчителем цієї мети
можуть бути:
використання різних форм та методів
навчальної діяльності, які дозволяють
розкрити суб'єктивний досвід учнів;
створення атмосфери зацікавленості
кожного учня в результатах роботи
всього класу;
стимулювання учнів до висловлювань,
використання різних способів виконання
завдань без побоювань помилитися,
отримати хибну відповідь тощо;
Засобами досягнення вчителем цієї мети
можуть бути:
використання протягом уроку
дидактичного матеріалу, який дозволяє
отримати учневі найбільш значущі для
нього вид та форму змісту навчального
матеріалу;
оцінювання досягнень учня протягом
усього процесу його діяльності, а не
тільки за кінцевим результатом;
Засобами досягнення вчителем цієї мети
можуть бути:
заохочення прагнень учня знаходити свій
спосіб роботи;
аналізувати протягом уроку роботи інших
учнів; вибирати та засвоювати найбільш
раціональні з них;
створення на уроці педагогічних ситуацій
спілкування, які б дозволяли кожному учневі
виявляти ініціативу, самостійність, виборність у
справах роботи;
створення обстановки для природного
самовираження учня.
Технологія
особистісноорієнтованогоуроку
Для проведення особистісноорієнтованого уроку вчитель має
оволодіти його основними етапами:
1.
2.
3.
4.
5.
6.
7.
8.
Орієнтації.
Визначення мети.
Проектування.
Організації.
Реалізації.
Контролю.
Коригування.
Оцінювання
1. Етап орієнтації включає:
орієнтацію на позитивну роботу;
орієнтацію на визначення особистісного
досвіду учнів;
пов'язання цього досвіду з проблемами
навчального матеріалу.
2. Етап визначення мети передбачає:
визначення на уроці разом з учнями
значущої мети здійснення тієї діяльності,
яка запланована вчителем (учні повинні
зрозуміти, що може дати робота учням
саме на цьому уроці для складання,
наприклад, тематичного заліку,
державної атестації, свого майбутнього
життя тощо);
визначення показників досягнення
поставлених завдань;
3. Етап проектування включає:
передбачення залучення учнів до
виконання ними випереджальних
завдань;
підготовки повідомлень;
рефератів;
виготовлення та відбору наочності;
складання плану роботи тощо;
Етап організації виконання плану
діяльності передбачає:
Подання можливих варіантів і
способів виконання навчальної
діяльності (усна чи письмова форма,
індивідуальна робота чи робота в
групах, робота з текстом чи з іншими
засобами одержання інформації);
Етап організації виконання плану
діяльності передбачає:
2.Представлення учнями вибору способу
фіксації нового матеріалу (конспект,
схема, таблиця, опора, план, тези,
висновки тощо);
3.Варіативність домашнього завдання
(диференціація за рівнем складності та
способом виконання).
Етап контрольно-оцінювальний:
1.Залучення учнів до контролю за
перебігом навчальної діяльності шляхом
заохочення їх до різних видів контролю,
самоконтролю, взаємоконтролю, роботи
в групах;
2.Участь учнів у виправленні помилок і
недоліків у знаннях, усвідомлення їх
причин шляхом взаємо та самоаналізу;
Етап контрольно-оцінювальний:
3.Надання учням можливості самостійно
або за участі вчителя, інших учнів
порівнювати отримані ним результати з
критеріями стандарту, закладеного у
навчальній програмі;
4.Використання механізмів оцінного
методу (позитивного ставлення до
успіхів школяра);
Етап контрольно-оцінювальний:
5.Використання механізмів оцінного
методу (позитивного ставлення до
успіхів школяра).
6.Оцінювання (виставлення рівневих
оцінок за дванадцятибальною системою
оцінювання навчальних досягнень,
поурочного бала, рейтинг) не тільки
результатів, а й самого процесу
навчання.
6. Заключний етап передбачає:
усвідомлення учнями ситуації
досягнення мети;
відчуття успіху;
підкріплення позитивної мотивації
стосовно власної діяльності.
Методи та засоби психолого-педагогічної
підтримки діяльності учнів
заохочення;
навчально-пізнавальна гра;
створення ситуації успіху;
створення ситуації пізнавального інтересу;
створення проблемної ситуації;
спонукання до пошуку альтернативних
рішень;
виконання творчих завдань;
кооперація учнів;
створення ситуації взаємодопомоги тощо.
Висновок може бути таким: особистісноорієнтоване навчання ЦЕ–
загальнодидактичний принцип
індивідуального підходу до учнів.
Таке твердження ми дослідимо та
пояснимо за допомогою такого факту:
Відомий російський психолог
Л.С. Виготський своє теорією доводить,
що розум будь-якої людини має дві зони
розвитку: А і Б.
Перша зона (А) – це зона актуального
розвитку.
У цю зону потрапляють завдання, які
дитина може виконати сама без
допомоги вчителя.
Друга зона (В) – це зона найближчого
розвитку
Сюди потрапляють завдання, які дитина сама
виконати не може, але може з ними
впоратися з допомогою вчителя.
Зона найближчого розвитку, - це зона
“наступного дня”.
Те, що сьогодні є зона найближчого
розвитку, завтра у процесі навчання повинно
стати зоною актуального розвитку. Учитель
не повинен давати готову інформацію, адже
таке навчання може загальмувати мислення
дитини. А за допомогою вміло підібраних
запитань педагог підводить школяра до
правильної відповіді, розв’язку.
Те, що сьогодні є зоною найближчого
розвитку, завтра у процесі навчання
повинно стати зоною актуального
розвитку.
Учитель не повинен давати готову
інформацію, адже таке навчання може
загальмувати мислення дитини.
А за допомогою вміло підібраних
запитань педагог підводить школяра до
правильної відповіді, розв’язку.
Отже, як бачимо із цього прикладу, щоб
відбулися розвиток і навчання учнів,
завдання повинні потрапляти лише в
зону найближчого розвитку
(за Л.С. Виготським).
Припустимо, що два учні навчались в
одній школі, в одних і тих самих
учителів, закінчили школу з відзнакою,
рівень їхнього розвитку все одно буде
різним.
Ще більше відрізняється розвиток учнів
класу, які згідно з 12- бальною
системою досягли початкового і
високого рівнів.
Тому зрозуміло, що до таких дітей треба
підходити індивідуально, тобто ставити
перед ними різні завдання.
Якщо для цілого класу поставити одне
завдання, то для одних учнів воно
потрапить у зону актуального розвитку,
для інших – у зону найближчого
розвитку.
Отже, одне завдання для всього класу
ставити не бажано і не потрібно, а
здійснювати якісний особистісноорієнтований підхід до навчання та
виховання на практиці нам заважає ряд
причин, зокрема:
Причина 1. Щоб підійти індивідуально
до кожного учня, необхідно знати його
психологічні, фізіологічні та соціальні
особливості.
Лише психологія нараховує кілька
десятків індивідуальних особливостей
особистості. Це різні види уваги, уяви,
мислення, сприйняття, темпераменту,
характеру і т.д.
Пам’ять також поділяється більш ніж
на 10 типів: короткочасна,
довготривала, оперативна, рухова,
зорова, слухова, емоційна, словеснологічна і т.д.;
Причина 2. Виявити всі ці психологічні,
фізіологічні та соціальні особливості
вчитель без допомоги психолога, лікаря,
соціолога не може;
Причина 3.Навіть якщо теоретично
припустити, що в кожної дитини
виявили всі ці особливості, вчитель не
зможе запам’ятати їх у такій кількості
дітей, оскільки він одночасно навчає
свого предмета не один десяток учнів,
кожен з яких має не один десяток таких
особливостей.
Нарешті, якщо вчителю все-таки
вдається запам’ятати всі особливості
кожної дитини, він не зможе підійти
індивідуально тому, що урок триває
всього 40-45 хв, протягом яких
неможливо фізично попрацювати з
кожним учнем класу індивідуально.
Отже, існує суперечність: з одного боку,
вимоги до особистісно-орієнтованого
навчання, а з іншого причини, що
унеможливлюють якісне впровадження
цієї педагогічної технології у навчальновиховний процес.
Який же вихід з ситуації, що склалася ?
Філософія вчить, що джерелом і
рушійними силами будь-якого процесу
(у тому числі й навчального) є
розв’язання суперечностей і тому,
щоб навчальний процес розвивався,
вчителю необхідно вміти виявляти
суперечність навчального процесу, а
також вміти розв’язувати її.
Дана суперечність розв’язується шляхом
диференційованого підходу до учнів.
Диференціація (від лат. Differentia –
різниця, відмінність) – розчленування
цілого на якісно відмінні частини.
Розв’язування таких суперечностей
називається підходом до навчання.
Цей підхід, для прикладу, можна
здійснити таким чином:
Учнів класу розподілити на групи за
рівнем розвитку.
Критерії, якими слід керуватися - це
успішність.
Таких груп, наприклад, може бути
чотири:
низький рівень;
середній рівень;
достатній рівень;
високий рівень.
Зрозуміло, що такий поділ не
аргументується для учнів, для того щоб
у слабшого школяра не сформувалася
занижена самооцінка, а в сильного –
завищена.
Якщо учні однієї з груп підвищують свій
рівень – їх слід перевести до наступної
групи і навпаки.
Для кожної групи пропонуються різні за
ступенем складності завдання.
Диференційований підхід можна
здійснювати при різних формах
навчального процесу: під час уроку,
лабораторного заняття, екскурсії.
Під час проведеного уроку методом бесіди,
запитань слід орієнтувати учнів на певну
групу.
При цьому обов’язково слід враховувати,
щоб запитання було точним, стислим, не
мало елементів підказки.
Під час проведення уроку методом
пояснення, розповіді диференційований
підхід неможливий, оскільки вчитель будує
свою розповідь, орієнтуючись на
середнього учня,
але під час закріплення нового матеріалу
чи пояснення домашнього завдання учням
можна запропонувати різнорівневі
завдання.
Завершальним етапом навчальної
діяльності на уроці є:
усвідомлення ситуації досягнення мети;
переживання ситуації успіху;
підкріплення позитивної мотивації щодо
самої діяльності.
Ситуація успіху досягається тоді, коли
сама дитина визначає цей результат як
успіх.
Усвідомлення ситуації успіху самим
учнем, розуміння її значимості виникає у
суб'єкта після здолання своєї боязкості,
невміння, незнання, психологічного
враження та інших видів труднощів.
Роль “Ситуації успіху” у навчальній
діяльності
За останні роки термін
„Ситуація успіху” став звичним для
педагогів.
Ніхто не заперечує, що саме позитивні
емоції можуть стати для дитини одним
з найважливіших стимулів у навчанні,
але при цьому ми забуваємо про те, що
в педагогів не існує єдиного рецепта чи
правила, як саме створювати ситуації
успіху тому, що це слід на основі
індивідуального підходу, зважено, з
урахуванням багатьох факторів.
Діти прощають багато чого, але не
вибачають байдужість.
За відгуками дітей, найкращі їхні
вчителі вели уроки так, що здавалося,
ніби весь урок вони зайняті саме тобою.
Як цього досягти?
Іноді це „Іскра Божа”,
а частіше – майстерність, доведена до
мистецтва.
Важливо мати на увазі, що навіть
одноразове переживання успіху може
докорінно змінити психологічне
самопочуття дитини.
Ситуація успіху може стати пусковим
механізмом подальшого розвитку
особистості.
Безперечно, переживання успіху навіює
людині впевненість у власних силах.
З`являється бажання знову досягти
добрих результатів, виникає відчуття
внутрішнього благополуччя, що, у свою
чергу, покращує ставлення до
навколишнього світу.
На перший погляд здається, що вчитель,
кілька разів давши учню можливість
відчути успіх, далі вже само собою
забезпечує високий рівень мотивації,
інтересу, пізнавальної активності.
Але може бути й протилежний
результат: постійна успішність здатна
сформувати байдуже ставлення до
навчання.
Крім того, постійне очікування лише
позитивного результату згубно впливає
на розвиток вольових якостей учня:
він ухиляється від подолання
труднощів;
губиться в складних ситуаціях
(навчальних та життєвих);
у його поведінці починає домінувати
мотив „уникнення невдач”.
Досвідчені психологи та педагоги
попереджують про можливість
негативних наслідків пережитого успіху.
Чому ж виникає такий парадокс?
По-перше, успіх, що діставався ціною
незначних зусиль, може призвести до
переоцінки, точніше, до завищеної
оцінки своїх можливостей.
По-друге, за сильним переживанням
будь-якої емоції обов`язково настає
релаксація (розслаблення).
І якщо в цей період запропонувати
людині якусь діяльність, то, швидше за
все, ця діяльність буде менш успішною,
ніж попередня.
По-третє, переживання успіху може бути
потьмареним, якщо результат, важливий
і значимий для самого учня, не буде
адекватно оцінений іншими людьми.
І нарешті:
Емоція успіху не стане сильним
переживанням, якщо результати діяльності
не значимі для її суб`єкта.
Дитина, особливо на початку навчання,
однаково інтенсивно переживає успіх у
„головних” і „неголовних” навчальних
предметах.
Але часто знижують цю інтенсивність:
„12 балів з музики ! Та краще б ти
отримав 12 балів з читання”.
Знижуючи значимості успіху, що
переживається дитиною, ми, дорослі,
впливаємо на формування у дитини
ставлення до навчального процесу в
цілому.
Ось чому, оцінюючи дітей, необхідно
виходити з індивідуальних особливостей
кожного учня.
Просування вперед треба заохочувати,
підбадьорювати, щоб дитина не
відчувала невдачу, порівнюючи свої
результати з раніше встановленими
нормами, особливо якщо вони для неї
недосяжні.
Отже, ситуація успіху у навчальній
діяльності створюється вчителем або ж
психологом.
Як і будь-яку іншу діяльність, навчання
можна уявити у вигляді простого
ланцюжка дій:
1. Установка на діяльність (емоційна
підготовка учнів на вирішення
навчального завдання) – мотиваційний
етап;
2.Забезпечення діяльності (створення
умов для успішного вирішення
навчального завдання) –підготовчий,
робочий етап;
3.Порівняння отриманих результатів з
очікуваними (усвідомлення ставлення до
результатів своєї навчальної праці) –
результативний етап.
Отже, якщо ситуація успіху створюється
вчителем послідовно і свідомо, її
3.Порівняння отриманих результатів з
очікуваними (усвідомлення ставлення
до результатів своєї навчальної праці) –
результативний етап.
Отже, якщо ситуація успіху створюється
вчителем послідовно і свідомо, її
структура повинна врахувати всі
перелічені компоненти.
Створення ситуації успіху на
мотиваційному етапі навчальної
діяльності
Дослідження психологів свідчать, що рівень
засвоєння людиною знань істотно залежить
від рівня сформованості її мотивації
навчитися.
Тож давайте проаналізуємо, як провести
мотиваційний етап уроку так, щоб створити
ситуацію успіху для того учня.
Перед учителем стоїть завдання:
сформувати в учня настанову на
успішне виконання завдання
Інакше кажучи, вчитель повинен
сформувати в учнів мотив досягнення
мети.
Але при цьому вчитель часто
зустрічається з неадекватною
реакцією учнівського колективу:
1.Хтось уже виконував подібне
завдання, і його результати
виявились невдалими, так що у цієї
категорії учнів уже сформоване
негативне ставлення на успішне
виконання завдання.
2.Інша група учнів не стикалась з
такою роботою, тому вони не знають,
чого можна очікувати від майбутньої
діяльності.
3.Третя група, яка виконувала потрібні
завдання і успішно з ними впоралася,
знаходиться у стані мобілізації, готова
виконувати навчальне завдання.
Зрозуміло, що найлегше вчителю буде
працювати з учнями третьої групи, де
необхідно лише активізувати позитивні
емоції, які діти пережили раніше.
У другої групи учнів слід передбачити
емоційну реакцію, намалювати
перспективу вдалого виконання
завдання, пов`язавши її з тими чи
іншими умовами діяльності, які в
минулому забезпечували успіх.
Найбільш клопітною буде робота
першою групою учнів.
Перш за все доведеться нейтралізувати
спогади про невдачу в попередній
діяльності, а потім створити перспективу
для нової.
Зробити це можна, наприклад, так:
дати завдання учневі попрацювати над
своїми помилками, або повідомити його,
що завдання для нього змінено
порівняно з попереднім і т. д.
Учитель може запропонувати різні
варіанти мотивів досягнення ситуації
успіху:
прагнення самостійно розв`язати цікаві
задачі;
завоювати авторитет у своїх товаришів;
стати першим;
розглядати свою діяльність з точки зору
її корисності для інших людей;
встановити нові контакти між
товаришами у ході виконання завдання
тощо.
Отже, на етапі мотивації навчальної
діяльності учитель організовує певні
ситуації з метою активізувати чи
нейтралізувати емоції для наступної
діяльності
На етапі мотивації створення ситуації
успіху більшою мірою визначається
психологічними аспектами.
Тут доречним буде використання в
роботі вчителя таких психологопедагогічних прийомів, як:
Ефект Розенталя, або „Ефект
навіювання”: „Ти це можеш”, „Тобі це
вдається” тощо.
Якщо педагог буде переконувати учнів
у реальності успіху, то успіх прийде.
Англійський учений Стоуенс довів, що
учні, яких заохочували, досягли значно
більших успіхів, ніж ті, кого ніяк не
заохочували.
Прийом „Емоційне погладжування” –
це констатація будь-якого факту успіху,
прищеплювання дитині віри в себе,
відкритість учителя для довіри і співчуття.
◦ Прийом „Анонсування” –
репетиція майбутньої дії, яка створює
психологічний настрій на успіх перед
класом.
Це можуть бути додаткові індивідуальні
заняття з окремими учнями чи
заздалегідь оголошенні запитання
самостійної роботи.
Прийом „Шикуйсь!” містить такі кроки:
психологічна атака;
емоційне блокування;
вибір головного напрямку;
вибір рівних можливостей;
несподіване порівняння;
стабілізація.
Цей прийом полягає в тому, щоб:
учителем блокувалось припущення на
невдачу в діяльності учня;
відволікалася увага школяра від
чергового неуспіху;
вчитель повинен знайти той напрямок
діяльності, яким учень зможе
реалізувати себе набагато краще, тим
самим забезпечити його на успіх, на
стабільність у навчанні.
Розглянемо деякі
алгоритми створення ситуацій успіху та
методику їх реалізації:
Прийом „Даю шанс” – це заздалегідь
підготовлена вчителем ситуація, в якій
учень отримує можливість зненацька
для себе розкрити свої можливості.
Прийом “ Зняття страху”-
допомогає перебороти невпевненість у
власних силах (Люди вчаться на своїх
помилках і знаходять інші шляхи
вирішення проблем).
Прийом “Авансування успішного
результату” –
допомогає вчителю висловити тверду
переконаніність у тому, що його учень
обов’язково впорається з поставленим
завданням.
Це, в свою чергу, переконує дитину у
своїх силах і можливостях.
“У тебе обов’язково вийде”, “Я навіть не
сумніваюсь у позитивному результаті” і
т. д.
Прийом “Прихований інструктаж”
Допомагає дитині уникнути поразки.
Досягається шляхом побажання,
наприклад:
Можливо краще почати з ...,
Виконуючи роботу не забудьте про ...
Прийом “Внесення мотиву”.
Показує дитині заради чого, кого
здійснюється ця діяльність, кому буде
добре після виконання, наприклад, “Без
твоєї допомоги твоїм друзям не
впоратись...” тощо.
Прийом “Персональна винятковість.”
Визначає важливість зусиль дитини в
діяльності, що здійснюється або
здійснюватиметься, наприклад:
Тільки ти міг би…
Тільки тобі і можу доручити… і т.п.
Прийом “Висока оцінка деталі”.
Допомагає емоційно пережити не
результат в цілому, а якої її окремої
деталі:
Найбільше мені сподобалось у твоїй
роботі…
Найбільше тобі вдалося…
Прийом „Еврика”.
Створюються умови, за яких дитина,
виконуючи навчальне завдання,
несподівано відкриває в собі невідомі
досі здібності.
Завдання вчителя – помітити це глибоко
особисте відкриття, всіляко підтримати
дитину, поставити нову мету і надихнути
на її досягнення.
Допомога вчителя у створенні ситуації
відкриття має бути ненав`язливою,
прихованою.
Створюючи ситуації успіху на етапі
організації навчальної діяльності, слід
пам`ятати кілька основних правил:
у кожній дитині є задатки, які можуть
розвинутися у здібності;
Побачити їх, відчути, розвити – це
справа педагога;
ставлення до дитини як до рівної, як до
себе, спілкування, що повністю включає
грубість, різкість, образливий тон, має
стати обов`язковою нормою всієї
педагогічної діяльності;
Ставлення до дитини:
як до рівної,
як до себе,
спілкування, що повністю виключає:
- грубість,
- різкість,
- образливий тон
має стати обов`язковою нормою всієї
педагогічної діяльності;
чим більше напрямків діяльності, в яких
бере участь дитина, тим більше в неї
можливостей знайти себе;
кількість і різноманітність ситуацій і
обставин, в тому числі і штучно
створених, у які може потрапити
дитина, визначають шляхи її сьогодення
і віддаленого інтересу та можливі шляхи
успіху.
ТИПИ УСПІХУ:
Неочікувана радість – це почуття
задоволення від того, що результати
діяльності учня перевершили його
очікування.
З педагогічної та психологічної точки
зору – це результат продуманої,
підготовленої діяльності вчителя.
Спільна радість – полягає в тому, щоб учень
досяг необхідної для себе реакції колективу.
Вона може бути підготовленою вчителем
або спонтаною.
Спільною радістю вважають тільки ті реакції
колективу, які дають можливість дитині
відчутні себе задоволеним, стимулюють її
зусиля.
Це, перш за все, має бути емоційний відгук
оточуючих на успіх члена свого колективу.
Важливо, щоб у досягненнях кожного
школяра всі бачили результати своєї
праці, а сама дитина розуміла, що її
радість – це радість підтримки,
отримання статусу „свій серед своїх”.
Зрештою у тому, як реагує дитячий
колектив на успіхи або невдачі своїх
учителів, виявляється його моральна
сутність.
Радість пізнання – це радість пізнання
нового, хоча вона по своїй суті
альтруїстична (виникає на основі
допомоги, підтримки інших людей).
Пізнання спираїться на самоосвіту й
самопізнання.
Така радість не може вирости на
пустому місці, появитися без серйозних
причин. Це слід клопіткої роботи
учителя –учня-учнів.
ВИСНОВОК:
1.Ситуація успіху досягається тоді, коли
сама дитина визначає цей результат як
успіх.
2 Усвідомлення ситуації успіху самим
учнем, розуміння її значимості виникає у
школяра після здолання своєї боязкості,
невміння, незнання, психологічного
враження та інших видів труднощів.
3. Завдання педагога :
допомогти особистості дитини зрости в
успіху;
дати відчути радість від здолання
труднощів;
дати зрозуміти, що задарма в житті в
житті нічого не дається, скрізь необхідно
докласти зусиль.
І успіх буде еквівалентним витраченим
зусиллям.
ШАНОВНІ КОЛЕГИ !
Дайте, будь ласка, відповідь на такі
запитання:
1.Ваше ставлення до технології “Створення
ситуації успіху”.
2.Як Ви оцінюєте стан “Створення ситуації
успіху у Вашому навчальному закладі”.
3.Які ще методичні рекомендації, ідеї,
міркування щодо “Створення ситуації успіху”,
Ви можете запропонувати учасникам нашого
семінару ?
ВДЯЧНІ ВАМ ЗА ВІДВЕРТІСТЬ, ЗА ПОРАДИ
Slide 19
Створення ситуації успіху
та шляхи її реалізації
на уроці як складової якості
навчально-виховного процесу
Мета: Удосконалити методику
створення ситуації успіху та шляхів
її реалізації на уроці як стежки, що
веде до того куточка дитячого
серця, в якому горить вогник
бажання бути гарним.
На
відміну від традиційного розуміння
освіти як суми знань та навичок, нині освіту
починають розглядати як процес
становлення особистості .
Причому особистості, здатної до:
самоосвіти,
саморозвитку,
самовдосконалення,
яка вміє використовувати набуті знання,
яка прагне реалізувати себе,
спроможна змінити на краще своє життя,
життя своєї держави.
Алгоритм
створення та досягнення ситуації успіху
твердження про “Ситуацію успіху”;
особистісно-орієнтований підхід у справі
навчання та виховання - основа педагогічної
технології “Створення ситуації успіху”;
роль “Ситуації успіху” у навчальній діяльності;
створення “Ситуації успіху” на мотиваційному
етапі навчальної діяльності;
психолого-педагогічні прийоми при створенні
“Ситуації успіху”;
методика реалізації “Ситуації успіху”;
Виходячи із Положень Закону України “Про
освіту” завдання школи сьогодні полягає в
тому, щоб:
Виховувати в учнів здатність:
долати життєві труднощі;
самостійно приймати рішення;
розвивати себе як особистість, здатну:
робити вибір і контролювати своє життя;
брати на себе відповідальність за свої дії;
захищати себе і свої життєві цінності;
діяти відповідно до них;
піклуватись про інших;
Завдання вчителів:
прищепити учням потребу до здобуття
знань;
створити такі умови, щоб процес
здобуття знань був для них цікавим,
потрібним, комфортним;
і тому пріоритетним завданням вчителя
під час навчально-виховної діяльності є
створення ситуації успіху.
Що означає “Ситуація успіху?”
Ситуація успіху - це суб'єктивний
психічний стан задоволення наслідком
своєї фізичної, розумової праці чи
моральної напруги.
Успіх у навчанні - єдине джерело
внутрішніх сил дитини, які породжують
енергію для переборення труднощів,
бажання вчитися.
В.Сухомлинський
Ситуація успіху дарує атмосферу
приязні та взаємодопомоги, впевненості
і захищеності.
Учитель зобов’язаний створити джерело
внутрішніх сил дитини, джерело, яке дає
енергію для подолання труднощів і
формування бажання вчитися.
Використання ситуації успіху має
сприяти підвищенню робочого тонусу,
збільшенню продуктивності навчальної
роботи, а також допомогти учням
усвідомити себе повноцінною
особистістю і, відповідно, забезпечити
успіх у навчанні.
Основою педагогічної технології
“Створення ситуації успіху” є
особистісно-орієнтований підхід у справі
навчання та виховання.
А тому звернемося до рекомендацій
щодо особистісно-орієнтовного підходу
навчання та виховання.
–
Особистісно орієнтоване навчання
це навчання, центром якого є
особистість дитини, її самобутність та
самостійність: суб'єктивний досвід
кожного спочатку розкривається, а
потім узгоджується зі змістом освіти.
Визнання учня ключовою фігурою
всього освітнього процесу – це і є
особистісно орієнтована педагогіка.
У свідомості учня це має такий
вигляд: «Все, що я пізнаю, я знаю,
для чого мені потрібно і де я можу ці
знання застосувати».
Для педагога - це прагнення знайти
розумний баланс між знаннями,
уміннями та навичками учня.
Сучасність вимагає навчити учнів:
- самостійно та творчо розв'язувати
проблеми;
- шукати нову інформацію й робити
висновки, а не подавати дітям готові
знання.
В особистісно-орієнтованому підході
вчителю насамперед потрібен високий
рівень педагогічної майстерності, який
базується на розвитку:
дидактичних;
організаторських;
комунікативних;
науково-пізнавальних;
емоційних;
та поведінкових компонентностей;
-
-
Цілі особистісно орієнтованого
навчання полягають у тому, щоб:
визначити життєвий досвід кожного
учня;
його пізнавальні здібності;
рівень інтелекту;
інтереси, які спочатку треба розкрити,
а потім розвинути у навчальному
процесі;
Цілі особистісно орієнтованого навчання
полягають у тому, щоб:
Формувати позитивну мотивацію учнів до:
-
пізнавальної діяльності;
-
потребу в самопізнанні;
-
потребу в самореалізаціїї;
-
та потребу у самовдосконаленні школярів;
Цілі особистісно орієнтованого навчання
полягають у тому, щоб:
Озброїти учнів механізмом:
адаптації;
саморегуляції;
самозахисту;
самовиховання;
Цілі особистісно орієнтованого навчання
полягають у тому, щоб:
Розвинути індивідуальні позитивні
здібності кожного школяра;
Сформувати культуру життєдіяльності
максимально виявити і використати
індивідуальний досвід учня;
Правильно визначати лінії поведінки.
Основні принципи
особистісно-орієнтованого
навчання:
1. Принцип «розвивальної допомоги»
не робити за учня;
не вказувати йому, що робити,
а допомогти пробувати власні сили і власну
активність;
потрібно добитись, щоб учень сам обирав
рішення і відповідав за них.
Звідси - не потрібно подавати готові
знання, а створити умови, в яких
виявляється:
-
власна пізнавальна активність учня;
-
і він визначить для себе цілі, зміст та
методи роботи, власні цінності.
-
Навчання повинно бути дослідницьким
Це час, протягом якого діти вчаться:
самостійно діяти;
- дискутувати;
- приймати рішення.
-
При цьому розвивається самосвідомість і
самореалізується особистість.
Принцип - «свобода вміння»
- учні вільно обговорюють
проблеми;
- співпрацюють один з одним,
- а вчитель виступає в ролі
старшого члена колективу,
консультанта, джерела досвіду
Принцип - «свобода вміння»
Учителю:
-недостатньо
процес;
організувати навчальний
- потрібно ще визначити спосіб засвоєння
знань, тобто оприділити види діяльності
учня на уроці.
Основні вимоги до особистісноорієнтованого уроку:
раціональна єдність словесних,
наукових і практичних методів
навчання;
зв'язок з раніше вивченим досвідом,
набутим учнем;
Основні вимоги до особистісно
орієнтованого уроку:
-формування вмінь в учнів самостійно
здобувати знання і застосовувати їх на
практиці;
-заохочення прагнень учнів знаходити свій
спосіб роботи з навчальним матеріалом.
Метою
особистісноорієнтованого уроку є:
- створення умов для виявлення
пізнавальної активності учнів
Засобами досягнення вчителем цієї мети
можуть бути:
використання різних форм та методів
навчальної діяльності, які дозволяють
розкрити суб'єктивний досвід учнів;
створення атмосфери зацікавленості
кожного учня в результатах роботи
всього класу;
стимулювання учнів до висловлювань,
використання різних способів виконання
завдань без побоювань помилитися,
отримати хибну відповідь тощо;
Засобами досягнення вчителем цієї мети
можуть бути:
використання протягом уроку
дидактичного матеріалу, який дозволяє
отримати учневі найбільш значущі для
нього вид та форму змісту навчального
матеріалу;
оцінювання досягнень учня протягом
усього процесу його діяльності, а не
тільки за кінцевим результатом;
Засобами досягнення вчителем цієї мети
можуть бути:
заохочення прагнень учня знаходити свій
спосіб роботи;
аналізувати протягом уроку роботи інших
учнів; вибирати та засвоювати найбільш
раціональні з них;
створення на уроці педагогічних ситуацій
спілкування, які б дозволяли кожному учневі
виявляти ініціативу, самостійність, виборність у
справах роботи;
створення обстановки для природного
самовираження учня.
Технологія
особистісноорієнтованогоуроку
Для проведення особистісноорієнтованого уроку вчитель має
оволодіти його основними етапами:
1.
2.
3.
4.
5.
6.
7.
8.
Орієнтації.
Визначення мети.
Проектування.
Організації.
Реалізації.
Контролю.
Коригування.
Оцінювання
1. Етап орієнтації включає:
орієнтацію на позитивну роботу;
орієнтацію на визначення особистісного
досвіду учнів;
пов'язання цього досвіду з проблемами
навчального матеріалу.
2. Етап визначення мети передбачає:
визначення на уроці разом з учнями
значущої мети здійснення тієї діяльності,
яка запланована вчителем (учні повинні
зрозуміти, що може дати робота учням
саме на цьому уроці для складання,
наприклад, тематичного заліку,
державної атестації, свого майбутнього
життя тощо);
визначення показників досягнення
поставлених завдань;
3. Етап проектування включає:
передбачення залучення учнів до
виконання ними випереджальних
завдань;
підготовки повідомлень;
рефератів;
виготовлення та відбору наочності;
складання плану роботи тощо;
Етап організації виконання плану
діяльності передбачає:
Подання можливих варіантів і
способів виконання навчальної
діяльності (усна чи письмова форма,
індивідуальна робота чи робота в
групах, робота з текстом чи з іншими
засобами одержання інформації);
Етап організації виконання плану
діяльності передбачає:
2.Представлення учнями вибору способу
фіксації нового матеріалу (конспект,
схема, таблиця, опора, план, тези,
висновки тощо);
3.Варіативність домашнього завдання
(диференціація за рівнем складності та
способом виконання).
Етап контрольно-оцінювальний:
1.Залучення учнів до контролю за
перебігом навчальної діяльності шляхом
заохочення їх до різних видів контролю,
самоконтролю, взаємоконтролю, роботи
в групах;
2.Участь учнів у виправленні помилок і
недоліків у знаннях, усвідомлення їх
причин шляхом взаємо та самоаналізу;
Етап контрольно-оцінювальний:
3.Надання учням можливості самостійно
або за участі вчителя, інших учнів
порівнювати отримані ним результати з
критеріями стандарту, закладеного у
навчальній програмі;
4.Використання механізмів оцінного
методу (позитивного ставлення до
успіхів школяра);
Етап контрольно-оцінювальний:
5.Використання механізмів оцінного
методу (позитивного ставлення до
успіхів школяра).
6.Оцінювання (виставлення рівневих
оцінок за дванадцятибальною системою
оцінювання навчальних досягнень,
поурочного бала, рейтинг) не тільки
результатів, а й самого процесу
навчання.
6. Заключний етап передбачає:
усвідомлення учнями ситуації
досягнення мети;
відчуття успіху;
підкріплення позитивної мотивації
стосовно власної діяльності.
Методи та засоби психолого-педагогічної
підтримки діяльності учнів
заохочення;
навчально-пізнавальна гра;
створення ситуації успіху;
створення ситуації пізнавального інтересу;
створення проблемної ситуації;
спонукання до пошуку альтернативних
рішень;
виконання творчих завдань;
кооперація учнів;
створення ситуації взаємодопомоги тощо.
Висновок може бути таким: особистісноорієнтоване навчання ЦЕ–
загальнодидактичний принцип
індивідуального підходу до учнів.
Таке твердження ми дослідимо та
пояснимо за допомогою такого факту:
Відомий російський психолог
Л.С. Виготський своє теорією доводить,
що розум будь-якої людини має дві зони
розвитку: А і Б.
Перша зона (А) – це зона актуального
розвитку.
У цю зону потрапляють завдання, які
дитина може виконати сама без
допомоги вчителя.
Друга зона (В) – це зона найближчого
розвитку
Сюди потрапляють завдання, які дитина сама
виконати не може, але може з ними
впоратися з допомогою вчителя.
Зона найближчого розвитку, - це зона
“наступного дня”.
Те, що сьогодні є зона найближчого
розвитку, завтра у процесі навчання повинно
стати зоною актуального розвитку. Учитель
не повинен давати готову інформацію, адже
таке навчання може загальмувати мислення
дитини. А за допомогою вміло підібраних
запитань педагог підводить школяра до
правильної відповіді, розв’язку.
Те, що сьогодні є зоною найближчого
розвитку, завтра у процесі навчання
повинно стати зоною актуального
розвитку.
Учитель не повинен давати готову
інформацію, адже таке навчання може
загальмувати мислення дитини.
А за допомогою вміло підібраних
запитань педагог підводить школяра до
правильної відповіді, розв’язку.
Отже, як бачимо із цього прикладу, щоб
відбулися розвиток і навчання учнів,
завдання повинні потрапляти лише в
зону найближчого розвитку
(за Л.С. Виготським).
Припустимо, що два учні навчались в
одній школі, в одних і тих самих
учителів, закінчили школу з відзнакою,
рівень їхнього розвитку все одно буде
різним.
Ще більше відрізняється розвиток учнів
класу, які згідно з 12- бальною
системою досягли початкового і
високого рівнів.
Тому зрозуміло, що до таких дітей треба
підходити індивідуально, тобто ставити
перед ними різні завдання.
Якщо для цілого класу поставити одне
завдання, то для одних учнів воно
потрапить у зону актуального розвитку,
для інших – у зону найближчого
розвитку.
Отже, одне завдання для всього класу
ставити не бажано і не потрібно, а
здійснювати якісний особистісноорієнтований підхід до навчання та
виховання на практиці нам заважає ряд
причин, зокрема:
Причина 1. Щоб підійти індивідуально
до кожного учня, необхідно знати його
психологічні, фізіологічні та соціальні
особливості.
Лише психологія нараховує кілька
десятків індивідуальних особливостей
особистості. Це різні види уваги, уяви,
мислення, сприйняття, темпераменту,
характеру і т.д.
Пам’ять також поділяється більш ніж
на 10 типів: короткочасна,
довготривала, оперативна, рухова,
зорова, слухова, емоційна, словеснологічна і т.д.;
Причина 2. Виявити всі ці психологічні,
фізіологічні та соціальні особливості
вчитель без допомоги психолога, лікаря,
соціолога не може;
Причина 3.Навіть якщо теоретично
припустити, що в кожної дитини
виявили всі ці особливості, вчитель не
зможе запам’ятати їх у такій кількості
дітей, оскільки він одночасно навчає
свого предмета не один десяток учнів,
кожен з яких має не один десяток таких
особливостей.
Нарешті, якщо вчителю все-таки
вдається запам’ятати всі особливості
кожної дитини, він не зможе підійти
індивідуально тому, що урок триває
всього 40-45 хв, протягом яких
неможливо фізично попрацювати з
кожним учнем класу індивідуально.
Отже, існує суперечність: з одного боку,
вимоги до особистісно-орієнтованого
навчання, а з іншого причини, що
унеможливлюють якісне впровадження
цієї педагогічної технології у навчальновиховний процес.
Який же вихід з ситуації, що склалася ?
Філософія вчить, що джерелом і
рушійними силами будь-якого процесу
(у тому числі й навчального) є
розв’язання суперечностей і тому,
щоб навчальний процес розвивався,
вчителю необхідно вміти виявляти
суперечність навчального процесу, а
також вміти розв’язувати її.
Дана суперечність розв’язується шляхом
диференційованого підходу до учнів.
Диференціація (від лат. Differentia –
різниця, відмінність) – розчленування
цілого на якісно відмінні частини.
Розв’язування таких суперечностей
називається підходом до навчання.
Цей підхід, для прикладу, можна
здійснити таким чином:
Учнів класу розподілити на групи за
рівнем розвитку.
Критерії, якими слід керуватися - це
успішність.
Таких груп, наприклад, може бути
чотири:
низький рівень;
середній рівень;
достатній рівень;
високий рівень.
Зрозуміло, що такий поділ не
аргументується для учнів, для того щоб
у слабшого школяра не сформувалася
занижена самооцінка, а в сильного –
завищена.
Якщо учні однієї з груп підвищують свій
рівень – їх слід перевести до наступної
групи і навпаки.
Для кожної групи пропонуються різні за
ступенем складності завдання.
Диференційований підхід можна
здійснювати при різних формах
навчального процесу: під час уроку,
лабораторного заняття, екскурсії.
Під час проведеного уроку методом бесіди,
запитань слід орієнтувати учнів на певну
групу.
При цьому обов’язково слід враховувати,
щоб запитання було точним, стислим, не
мало елементів підказки.
Під час проведення уроку методом
пояснення, розповіді диференційований
підхід неможливий, оскільки вчитель будує
свою розповідь, орієнтуючись на
середнього учня,
але під час закріплення нового матеріалу
чи пояснення домашнього завдання учням
можна запропонувати різнорівневі
завдання.
Завершальним етапом навчальної
діяльності на уроці є:
усвідомлення ситуації досягнення мети;
переживання ситуації успіху;
підкріплення позитивної мотивації щодо
самої діяльності.
Ситуація успіху досягається тоді, коли
сама дитина визначає цей результат як
успіх.
Усвідомлення ситуації успіху самим
учнем, розуміння її значимості виникає у
суб'єкта після здолання своєї боязкості,
невміння, незнання, психологічного
враження та інших видів труднощів.
Роль “Ситуації успіху” у навчальній
діяльності
За останні роки термін
„Ситуація успіху” став звичним для
педагогів.
Ніхто не заперечує, що саме позитивні
емоції можуть стати для дитини одним
з найважливіших стимулів у навчанні,
але при цьому ми забуваємо про те, що
в педагогів не існує єдиного рецепта чи
правила, як саме створювати ситуації
успіху тому, що це слід на основі
індивідуального підходу, зважено, з
урахуванням багатьох факторів.
Діти прощають багато чого, але не
вибачають байдужість.
За відгуками дітей, найкращі їхні
вчителі вели уроки так, що здавалося,
ніби весь урок вони зайняті саме тобою.
Як цього досягти?
Іноді це „Іскра Божа”,
а частіше – майстерність, доведена до
мистецтва.
Важливо мати на увазі, що навіть
одноразове переживання успіху може
докорінно змінити психологічне
самопочуття дитини.
Ситуація успіху може стати пусковим
механізмом подальшого розвитку
особистості.
Безперечно, переживання успіху навіює
людині впевненість у власних силах.
З`являється бажання знову досягти
добрих результатів, виникає відчуття
внутрішнього благополуччя, що, у свою
чергу, покращує ставлення до
навколишнього світу.
На перший погляд здається, що вчитель,
кілька разів давши учню можливість
відчути успіх, далі вже само собою
забезпечує високий рівень мотивації,
інтересу, пізнавальної активності.
Але може бути й протилежний
результат: постійна успішність здатна
сформувати байдуже ставлення до
навчання.
Крім того, постійне очікування лише
позитивного результату згубно впливає
на розвиток вольових якостей учня:
він ухиляється від подолання
труднощів;
губиться в складних ситуаціях
(навчальних та життєвих);
у його поведінці починає домінувати
мотив „уникнення невдач”.
Досвідчені психологи та педагоги
попереджують про можливість
негативних наслідків пережитого успіху.
Чому ж виникає такий парадокс?
По-перше, успіх, що діставався ціною
незначних зусиль, може призвести до
переоцінки, точніше, до завищеної
оцінки своїх можливостей.
По-друге, за сильним переживанням
будь-якої емоції обов`язково настає
релаксація (розслаблення).
І якщо в цей період запропонувати
людині якусь діяльність, то, швидше за
все, ця діяльність буде менш успішною,
ніж попередня.
По-третє, переживання успіху може бути
потьмареним, якщо результат, важливий
і значимий для самого учня, не буде
адекватно оцінений іншими людьми.
І нарешті:
Емоція успіху не стане сильним
переживанням, якщо результати діяльності
не значимі для її суб`єкта.
Дитина, особливо на початку навчання,
однаково інтенсивно переживає успіх у
„головних” і „неголовних” навчальних
предметах.
Але часто знижують цю інтенсивність:
„12 балів з музики ! Та краще б ти
отримав 12 балів з читання”.
Знижуючи значимості успіху, що
переживається дитиною, ми, дорослі,
впливаємо на формування у дитини
ставлення до навчального процесу в
цілому.
Ось чому, оцінюючи дітей, необхідно
виходити з індивідуальних особливостей
кожного учня.
Просування вперед треба заохочувати,
підбадьорювати, щоб дитина не
відчувала невдачу, порівнюючи свої
результати з раніше встановленими
нормами, особливо якщо вони для неї
недосяжні.
Отже, ситуація успіху у навчальній
діяльності створюється вчителем або ж
психологом.
Як і будь-яку іншу діяльність, навчання
можна уявити у вигляді простого
ланцюжка дій:
1. Установка на діяльність (емоційна
підготовка учнів на вирішення
навчального завдання) – мотиваційний
етап;
2.Забезпечення діяльності (створення
умов для успішного вирішення
навчального завдання) –підготовчий,
робочий етап;
3.Порівняння отриманих результатів з
очікуваними (усвідомлення ставлення до
результатів своєї навчальної праці) –
результативний етап.
Отже, якщо ситуація успіху створюється
вчителем послідовно і свідомо, її
3.Порівняння отриманих результатів з
очікуваними (усвідомлення ставлення
до результатів своєї навчальної праці) –
результативний етап.
Отже, якщо ситуація успіху створюється
вчителем послідовно і свідомо, її
структура повинна врахувати всі
перелічені компоненти.
Створення ситуації успіху на
мотиваційному етапі навчальної
діяльності
Дослідження психологів свідчать, що рівень
засвоєння людиною знань істотно залежить
від рівня сформованості її мотивації
навчитися.
Тож давайте проаналізуємо, як провести
мотиваційний етап уроку так, щоб створити
ситуацію успіху для того учня.
Перед учителем стоїть завдання:
сформувати в учня настанову на
успішне виконання завдання
Інакше кажучи, вчитель повинен
сформувати в учнів мотив досягнення
мети.
Але при цьому вчитель часто
зустрічається з неадекватною
реакцією учнівського колективу:
1.Хтось уже виконував подібне
завдання, і його результати
виявились невдалими, так що у цієї
категорії учнів уже сформоване
негативне ставлення на успішне
виконання завдання.
2.Інша група учнів не стикалась з
такою роботою, тому вони не знають,
чого можна очікувати від майбутньої
діяльності.
3.Третя група, яка виконувала потрібні
завдання і успішно з ними впоралася,
знаходиться у стані мобілізації, готова
виконувати навчальне завдання.
Зрозуміло, що найлегше вчителю буде
працювати з учнями третьої групи, де
необхідно лише активізувати позитивні
емоції, які діти пережили раніше.
У другої групи учнів слід передбачити
емоційну реакцію, намалювати
перспективу вдалого виконання
завдання, пов`язавши її з тими чи
іншими умовами діяльності, які в
минулому забезпечували успіх.
Найбільш клопітною буде робота
першою групою учнів.
Перш за все доведеться нейтралізувати
спогади про невдачу в попередній
діяльності, а потім створити перспективу
для нової.
Зробити це можна, наприклад, так:
дати завдання учневі попрацювати над
своїми помилками, або повідомити його,
що завдання для нього змінено
порівняно з попереднім і т. д.
Учитель може запропонувати різні
варіанти мотивів досягнення ситуації
успіху:
прагнення самостійно розв`язати цікаві
задачі;
завоювати авторитет у своїх товаришів;
стати першим;
розглядати свою діяльність з точки зору
її корисності для інших людей;
встановити нові контакти між
товаришами у ході виконання завдання
тощо.
Отже, на етапі мотивації навчальної
діяльності учитель організовує певні
ситуації з метою активізувати чи
нейтралізувати емоції для наступної
діяльності
На етапі мотивації створення ситуації
успіху більшою мірою визначається
психологічними аспектами.
Тут доречним буде використання в
роботі вчителя таких психологопедагогічних прийомів, як:
Ефект Розенталя, або „Ефект
навіювання”: „Ти це можеш”, „Тобі це
вдається” тощо.
Якщо педагог буде переконувати учнів
у реальності успіху, то успіх прийде.
Англійський учений Стоуенс довів, що
учні, яких заохочували, досягли значно
більших успіхів, ніж ті, кого ніяк не
заохочували.
Прийом „Емоційне погладжування” –
це констатація будь-якого факту успіху,
прищеплювання дитині віри в себе,
відкритість учителя для довіри і співчуття.
◦ Прийом „Анонсування” –
репетиція майбутньої дії, яка створює
психологічний настрій на успіх перед
класом.
Це можуть бути додаткові індивідуальні
заняття з окремими учнями чи
заздалегідь оголошенні запитання
самостійної роботи.
Прийом „Шикуйсь!” містить такі кроки:
психологічна атака;
емоційне блокування;
вибір головного напрямку;
вибір рівних можливостей;
несподіване порівняння;
стабілізація.
Цей прийом полягає в тому, щоб:
учителем блокувалось припущення на
невдачу в діяльності учня;
відволікалася увага школяра від
чергового неуспіху;
вчитель повинен знайти той напрямок
діяльності, яким учень зможе
реалізувати себе набагато краще, тим
самим забезпечити його на успіх, на
стабільність у навчанні.
Розглянемо деякі
алгоритми створення ситуацій успіху та
методику їх реалізації:
Прийом „Даю шанс” – це заздалегідь
підготовлена вчителем ситуація, в якій
учень отримує можливість зненацька
для себе розкрити свої можливості.
Прийом “ Зняття страху”-
допомогає перебороти невпевненість у
власних силах (Люди вчаться на своїх
помилках і знаходять інші шляхи
вирішення проблем).
Прийом “Авансування успішного
результату” –
допомогає вчителю висловити тверду
переконаніність у тому, що його учень
обов’язково впорається з поставленим
завданням.
Це, в свою чергу, переконує дитину у
своїх силах і можливостях.
“У тебе обов’язково вийде”, “Я навіть не
сумніваюсь у позитивному результаті” і
т. д.
Прийом “Прихований інструктаж”
Допомагає дитині уникнути поразки.
Досягається шляхом побажання,
наприклад:
Можливо краще почати з ...,
Виконуючи роботу не забудьте про ...
Прийом “Внесення мотиву”.
Показує дитині заради чого, кого
здійснюється ця діяльність, кому буде
добре після виконання, наприклад, “Без
твоєї допомоги твоїм друзям не
впоратись...” тощо.
Прийом “Персональна винятковість.”
Визначає важливість зусиль дитини в
діяльності, що здійснюється або
здійснюватиметься, наприклад:
Тільки ти міг би…
Тільки тобі і можу доручити… і т.п.
Прийом “Висока оцінка деталі”.
Допомагає емоційно пережити не
результат в цілому, а якої її окремої
деталі:
Найбільше мені сподобалось у твоїй
роботі…
Найбільше тобі вдалося…
Прийом „Еврика”.
Створюються умови, за яких дитина,
виконуючи навчальне завдання,
несподівано відкриває в собі невідомі
досі здібності.
Завдання вчителя – помітити це глибоко
особисте відкриття, всіляко підтримати
дитину, поставити нову мету і надихнути
на її досягнення.
Допомога вчителя у створенні ситуації
відкриття має бути ненав`язливою,
прихованою.
Створюючи ситуації успіху на етапі
організації навчальної діяльності, слід
пам`ятати кілька основних правил:
у кожній дитині є задатки, які можуть
розвинутися у здібності;
Побачити їх, відчути, розвити – це
справа педагога;
ставлення до дитини як до рівної, як до
себе, спілкування, що повністю включає
грубість, різкість, образливий тон, має
стати обов`язковою нормою всієї
педагогічної діяльності;
Ставлення до дитини:
як до рівної,
як до себе,
спілкування, що повністю виключає:
- грубість,
- різкість,
- образливий тон
має стати обов`язковою нормою всієї
педагогічної діяльності;
чим більше напрямків діяльності, в яких
бере участь дитина, тим більше в неї
можливостей знайти себе;
кількість і різноманітність ситуацій і
обставин, в тому числі і штучно
створених, у які може потрапити
дитина, визначають шляхи її сьогодення
і віддаленого інтересу та можливі шляхи
успіху.
ТИПИ УСПІХУ:
Неочікувана радість – це почуття
задоволення від того, що результати
діяльності учня перевершили його
очікування.
З педагогічної та психологічної точки
зору – це результат продуманої,
підготовленої діяльності вчителя.
Спільна радість – полягає в тому, щоб учень
досяг необхідної для себе реакції колективу.
Вона може бути підготовленою вчителем
або спонтаною.
Спільною радістю вважають тільки ті реакції
колективу, які дають можливість дитині
відчутні себе задоволеним, стимулюють її
зусиля.
Це, перш за все, має бути емоційний відгук
оточуючих на успіх члена свого колективу.
Важливо, щоб у досягненнях кожного
школяра всі бачили результати своєї
праці, а сама дитина розуміла, що її
радість – це радість підтримки,
отримання статусу „свій серед своїх”.
Зрештою у тому, як реагує дитячий
колектив на успіхи або невдачі своїх
учителів, виявляється його моральна
сутність.
Радість пізнання – це радість пізнання
нового, хоча вона по своїй суті
альтруїстична (виникає на основі
допомоги, підтримки інших людей).
Пізнання спираїться на самоосвіту й
самопізнання.
Така радість не може вирости на
пустому місці, появитися без серйозних
причин. Це слід клопіткої роботи
учителя –учня-учнів.
ВИСНОВОК:
1.Ситуація успіху досягається тоді, коли
сама дитина визначає цей результат як
успіх.
2 Усвідомлення ситуації успіху самим
учнем, розуміння її значимості виникає у
школяра після здолання своєї боязкості,
невміння, незнання, психологічного
враження та інших видів труднощів.
3. Завдання педагога :
допомогти особистості дитини зрости в
успіху;
дати відчути радість від здолання
труднощів;
дати зрозуміти, що задарма в житті в
житті нічого не дається, скрізь необхідно
докласти зусиль.
І успіх буде еквівалентним витраченим
зусиллям.
ШАНОВНІ КОЛЕГИ !
Дайте, будь ласка, відповідь на такі
запитання:
1.Ваше ставлення до технології “Створення
ситуації успіху”.
2.Як Ви оцінюєте стан “Створення ситуації
успіху у Вашому навчальному закладі”.
3.Які ще методичні рекомендації, ідеї,
міркування щодо “Створення ситуації успіху”,
Ви можете запропонувати учасникам нашого
семінару ?
ВДЯЧНІ ВАМ ЗА ВІДВЕРТІСТЬ, ЗА ПОРАДИ
Slide 20
Створення ситуації успіху
та шляхи її реалізації
на уроці як складової якості
навчально-виховного процесу
Мета: Удосконалити методику
створення ситуації успіху та шляхів
її реалізації на уроці як стежки, що
веде до того куточка дитячого
серця, в якому горить вогник
бажання бути гарним.
На
відміну від традиційного розуміння
освіти як суми знань та навичок, нині освіту
починають розглядати як процес
становлення особистості .
Причому особистості, здатної до:
самоосвіти,
саморозвитку,
самовдосконалення,
яка вміє використовувати набуті знання,
яка прагне реалізувати себе,
спроможна змінити на краще своє життя,
життя своєї держави.
Алгоритм
створення та досягнення ситуації успіху
твердження про “Ситуацію успіху”;
особистісно-орієнтований підхід у справі
навчання та виховання - основа педагогічної
технології “Створення ситуації успіху”;
роль “Ситуації успіху” у навчальній діяльності;
створення “Ситуації успіху” на мотиваційному
етапі навчальної діяльності;
психолого-педагогічні прийоми при створенні
“Ситуації успіху”;
методика реалізації “Ситуації успіху”;
Виходячи із Положень Закону України “Про
освіту” завдання школи сьогодні полягає в
тому, щоб:
Виховувати в учнів здатність:
долати життєві труднощі;
самостійно приймати рішення;
розвивати себе як особистість, здатну:
робити вибір і контролювати своє життя;
брати на себе відповідальність за свої дії;
захищати себе і свої життєві цінності;
діяти відповідно до них;
піклуватись про інших;
Завдання вчителів:
прищепити учням потребу до здобуття
знань;
створити такі умови, щоб процес
здобуття знань був для них цікавим,
потрібним, комфортним;
і тому пріоритетним завданням вчителя
під час навчально-виховної діяльності є
створення ситуації успіху.
Що означає “Ситуація успіху?”
Ситуація успіху - це суб'єктивний
психічний стан задоволення наслідком
своєї фізичної, розумової праці чи
моральної напруги.
Успіх у навчанні - єдине джерело
внутрішніх сил дитини, які породжують
енергію для переборення труднощів,
бажання вчитися.
В.Сухомлинський
Ситуація успіху дарує атмосферу
приязні та взаємодопомоги, впевненості
і захищеності.
Учитель зобов’язаний створити джерело
внутрішніх сил дитини, джерело, яке дає
енергію для подолання труднощів і
формування бажання вчитися.
Використання ситуації успіху має
сприяти підвищенню робочого тонусу,
збільшенню продуктивності навчальної
роботи, а також допомогти учням
усвідомити себе повноцінною
особистістю і, відповідно, забезпечити
успіх у навчанні.
Основою педагогічної технології
“Створення ситуації успіху” є
особистісно-орієнтований підхід у справі
навчання та виховання.
А тому звернемося до рекомендацій
щодо особистісно-орієнтовного підходу
навчання та виховання.
–
Особистісно орієнтоване навчання
це навчання, центром якого є
особистість дитини, її самобутність та
самостійність: суб'єктивний досвід
кожного спочатку розкривається, а
потім узгоджується зі змістом освіти.
Визнання учня ключовою фігурою
всього освітнього процесу – це і є
особистісно орієнтована педагогіка.
У свідомості учня це має такий
вигляд: «Все, що я пізнаю, я знаю,
для чого мені потрібно і де я можу ці
знання застосувати».
Для педагога - це прагнення знайти
розумний баланс між знаннями,
уміннями та навичками учня.
Сучасність вимагає навчити учнів:
- самостійно та творчо розв'язувати
проблеми;
- шукати нову інформацію й робити
висновки, а не подавати дітям готові
знання.
В особистісно-орієнтованому підході
вчителю насамперед потрібен високий
рівень педагогічної майстерності, який
базується на розвитку:
дидактичних;
організаторських;
комунікативних;
науково-пізнавальних;
емоційних;
та поведінкових компонентностей;
-
-
Цілі особистісно орієнтованого
навчання полягають у тому, щоб:
визначити життєвий досвід кожного
учня;
його пізнавальні здібності;
рівень інтелекту;
інтереси, які спочатку треба розкрити,
а потім розвинути у навчальному
процесі;
Цілі особистісно орієнтованого навчання
полягають у тому, щоб:
Формувати позитивну мотивацію учнів до:
-
пізнавальної діяльності;
-
потребу в самопізнанні;
-
потребу в самореалізаціїї;
-
та потребу у самовдосконаленні школярів;
Цілі особистісно орієнтованого навчання
полягають у тому, щоб:
Озброїти учнів механізмом:
адаптації;
саморегуляції;
самозахисту;
самовиховання;
Цілі особистісно орієнтованого навчання
полягають у тому, щоб:
Розвинути індивідуальні позитивні
здібності кожного школяра;
Сформувати культуру життєдіяльності
максимально виявити і використати
індивідуальний досвід учня;
Правильно визначати лінії поведінки.
Основні принципи
особистісно-орієнтованого
навчання:
1. Принцип «розвивальної допомоги»
не робити за учня;
не вказувати йому, що робити,
а допомогти пробувати власні сили і власну
активність;
потрібно добитись, щоб учень сам обирав
рішення і відповідав за них.
Звідси - не потрібно подавати готові
знання, а створити умови, в яких
виявляється:
-
власна пізнавальна активність учня;
-
і він визначить для себе цілі, зміст та
методи роботи, власні цінності.
-
Навчання повинно бути дослідницьким
Це час, протягом якого діти вчаться:
самостійно діяти;
- дискутувати;
- приймати рішення.
-
При цьому розвивається самосвідомість і
самореалізується особистість.
Принцип - «свобода вміння»
- учні вільно обговорюють
проблеми;
- співпрацюють один з одним,
- а вчитель виступає в ролі
старшого члена колективу,
консультанта, джерела досвіду
Принцип - «свобода вміння»
Учителю:
-недостатньо
процес;
організувати навчальний
- потрібно ще визначити спосіб засвоєння
знань, тобто оприділити види діяльності
учня на уроці.
Основні вимоги до особистісноорієнтованого уроку:
раціональна єдність словесних,
наукових і практичних методів
навчання;
зв'язок з раніше вивченим досвідом,
набутим учнем;
Основні вимоги до особистісно
орієнтованого уроку:
-формування вмінь в учнів самостійно
здобувати знання і застосовувати їх на
практиці;
-заохочення прагнень учнів знаходити свій
спосіб роботи з навчальним матеріалом.
Метою
особистісноорієнтованого уроку є:
- створення умов для виявлення
пізнавальної активності учнів
Засобами досягнення вчителем цієї мети
можуть бути:
використання різних форм та методів
навчальної діяльності, які дозволяють
розкрити суб'єктивний досвід учнів;
створення атмосфери зацікавленості
кожного учня в результатах роботи
всього класу;
стимулювання учнів до висловлювань,
використання різних способів виконання
завдань без побоювань помилитися,
отримати хибну відповідь тощо;
Засобами досягнення вчителем цієї мети
можуть бути:
використання протягом уроку
дидактичного матеріалу, який дозволяє
отримати учневі найбільш значущі для
нього вид та форму змісту навчального
матеріалу;
оцінювання досягнень учня протягом
усього процесу його діяльності, а не
тільки за кінцевим результатом;
Засобами досягнення вчителем цієї мети
можуть бути:
заохочення прагнень учня знаходити свій
спосіб роботи;
аналізувати протягом уроку роботи інших
учнів; вибирати та засвоювати найбільш
раціональні з них;
створення на уроці педагогічних ситуацій
спілкування, які б дозволяли кожному учневі
виявляти ініціативу, самостійність, виборність у
справах роботи;
створення обстановки для природного
самовираження учня.
Технологія
особистісноорієнтованогоуроку
Для проведення особистісноорієнтованого уроку вчитель має
оволодіти його основними етапами:
1.
2.
3.
4.
5.
6.
7.
8.
Орієнтації.
Визначення мети.
Проектування.
Організації.
Реалізації.
Контролю.
Коригування.
Оцінювання
1. Етап орієнтації включає:
орієнтацію на позитивну роботу;
орієнтацію на визначення особистісного
досвіду учнів;
пов'язання цього досвіду з проблемами
навчального матеріалу.
2. Етап визначення мети передбачає:
визначення на уроці разом з учнями
значущої мети здійснення тієї діяльності,
яка запланована вчителем (учні повинні
зрозуміти, що може дати робота учням
саме на цьому уроці для складання,
наприклад, тематичного заліку,
державної атестації, свого майбутнього
життя тощо);
визначення показників досягнення
поставлених завдань;
3. Етап проектування включає:
передбачення залучення учнів до
виконання ними випереджальних
завдань;
підготовки повідомлень;
рефератів;
виготовлення та відбору наочності;
складання плану роботи тощо;
Етап організації виконання плану
діяльності передбачає:
Подання можливих варіантів і
способів виконання навчальної
діяльності (усна чи письмова форма,
індивідуальна робота чи робота в
групах, робота з текстом чи з іншими
засобами одержання інформації);
Етап організації виконання плану
діяльності передбачає:
2.Представлення учнями вибору способу
фіксації нового матеріалу (конспект,
схема, таблиця, опора, план, тези,
висновки тощо);
3.Варіативність домашнього завдання
(диференціація за рівнем складності та
способом виконання).
Етап контрольно-оцінювальний:
1.Залучення учнів до контролю за
перебігом навчальної діяльності шляхом
заохочення їх до різних видів контролю,
самоконтролю, взаємоконтролю, роботи
в групах;
2.Участь учнів у виправленні помилок і
недоліків у знаннях, усвідомлення їх
причин шляхом взаємо та самоаналізу;
Етап контрольно-оцінювальний:
3.Надання учням можливості самостійно
або за участі вчителя, інших учнів
порівнювати отримані ним результати з
критеріями стандарту, закладеного у
навчальній програмі;
4.Використання механізмів оцінного
методу (позитивного ставлення до
успіхів школяра);
Етап контрольно-оцінювальний:
5.Використання механізмів оцінного
методу (позитивного ставлення до
успіхів школяра).
6.Оцінювання (виставлення рівневих
оцінок за дванадцятибальною системою
оцінювання навчальних досягнень,
поурочного бала, рейтинг) не тільки
результатів, а й самого процесу
навчання.
6. Заключний етап передбачає:
усвідомлення учнями ситуації
досягнення мети;
відчуття успіху;
підкріплення позитивної мотивації
стосовно власної діяльності.
Методи та засоби психолого-педагогічної
підтримки діяльності учнів
заохочення;
навчально-пізнавальна гра;
створення ситуації успіху;
створення ситуації пізнавального інтересу;
створення проблемної ситуації;
спонукання до пошуку альтернативних
рішень;
виконання творчих завдань;
кооперація учнів;
створення ситуації взаємодопомоги тощо.
Висновок може бути таким: особистісноорієнтоване навчання ЦЕ–
загальнодидактичний принцип
індивідуального підходу до учнів.
Таке твердження ми дослідимо та
пояснимо за допомогою такого факту:
Відомий російський психолог
Л.С. Виготський своє теорією доводить,
що розум будь-якої людини має дві зони
розвитку: А і Б.
Перша зона (А) – це зона актуального
розвитку.
У цю зону потрапляють завдання, які
дитина може виконати сама без
допомоги вчителя.
Друга зона (В) – це зона найближчого
розвитку
Сюди потрапляють завдання, які дитина сама
виконати не може, але може з ними
впоратися з допомогою вчителя.
Зона найближчого розвитку, - це зона
“наступного дня”.
Те, що сьогодні є зона найближчого
розвитку, завтра у процесі навчання повинно
стати зоною актуального розвитку. Учитель
не повинен давати готову інформацію, адже
таке навчання може загальмувати мислення
дитини. А за допомогою вміло підібраних
запитань педагог підводить школяра до
правильної відповіді, розв’язку.
Те, що сьогодні є зоною найближчого
розвитку, завтра у процесі навчання
повинно стати зоною актуального
розвитку.
Учитель не повинен давати готову
інформацію, адже таке навчання може
загальмувати мислення дитини.
А за допомогою вміло підібраних
запитань педагог підводить школяра до
правильної відповіді, розв’язку.
Отже, як бачимо із цього прикладу, щоб
відбулися розвиток і навчання учнів,
завдання повинні потрапляти лише в
зону найближчого розвитку
(за Л.С. Виготським).
Припустимо, що два учні навчались в
одній школі, в одних і тих самих
учителів, закінчили школу з відзнакою,
рівень їхнього розвитку все одно буде
різним.
Ще більше відрізняється розвиток учнів
класу, які згідно з 12- бальною
системою досягли початкового і
високого рівнів.
Тому зрозуміло, що до таких дітей треба
підходити індивідуально, тобто ставити
перед ними різні завдання.
Якщо для цілого класу поставити одне
завдання, то для одних учнів воно
потрапить у зону актуального розвитку,
для інших – у зону найближчого
розвитку.
Отже, одне завдання для всього класу
ставити не бажано і не потрібно, а
здійснювати якісний особистісноорієнтований підхід до навчання та
виховання на практиці нам заважає ряд
причин, зокрема:
Причина 1. Щоб підійти індивідуально
до кожного учня, необхідно знати його
психологічні, фізіологічні та соціальні
особливості.
Лише психологія нараховує кілька
десятків індивідуальних особливостей
особистості. Це різні види уваги, уяви,
мислення, сприйняття, темпераменту,
характеру і т.д.
Пам’ять також поділяється більш ніж
на 10 типів: короткочасна,
довготривала, оперативна, рухова,
зорова, слухова, емоційна, словеснологічна і т.д.;
Причина 2. Виявити всі ці психологічні,
фізіологічні та соціальні особливості
вчитель без допомоги психолога, лікаря,
соціолога не може;
Причина 3.Навіть якщо теоретично
припустити, що в кожної дитини
виявили всі ці особливості, вчитель не
зможе запам’ятати їх у такій кількості
дітей, оскільки він одночасно навчає
свого предмета не один десяток учнів,
кожен з яких має не один десяток таких
особливостей.
Нарешті, якщо вчителю все-таки
вдається запам’ятати всі особливості
кожної дитини, він не зможе підійти
індивідуально тому, що урок триває
всього 40-45 хв, протягом яких
неможливо фізично попрацювати з
кожним учнем класу індивідуально.
Отже, існує суперечність: з одного боку,
вимоги до особистісно-орієнтованого
навчання, а з іншого причини, що
унеможливлюють якісне впровадження
цієї педагогічної технології у навчальновиховний процес.
Який же вихід з ситуації, що склалася ?
Філософія вчить, що джерелом і
рушійними силами будь-якого процесу
(у тому числі й навчального) є
розв’язання суперечностей і тому,
щоб навчальний процес розвивався,
вчителю необхідно вміти виявляти
суперечність навчального процесу, а
також вміти розв’язувати її.
Дана суперечність розв’язується шляхом
диференційованого підходу до учнів.
Диференціація (від лат. Differentia –
різниця, відмінність) – розчленування
цілого на якісно відмінні частини.
Розв’язування таких суперечностей
називається підходом до навчання.
Цей підхід, для прикладу, можна
здійснити таким чином:
Учнів класу розподілити на групи за
рівнем розвитку.
Критерії, якими слід керуватися - це
успішність.
Таких груп, наприклад, може бути
чотири:
низький рівень;
середній рівень;
достатній рівень;
високий рівень.
Зрозуміло, що такий поділ не
аргументується для учнів, для того щоб
у слабшого школяра не сформувалася
занижена самооцінка, а в сильного –
завищена.
Якщо учні однієї з груп підвищують свій
рівень – їх слід перевести до наступної
групи і навпаки.
Для кожної групи пропонуються різні за
ступенем складності завдання.
Диференційований підхід можна
здійснювати при різних формах
навчального процесу: під час уроку,
лабораторного заняття, екскурсії.
Під час проведеного уроку методом бесіди,
запитань слід орієнтувати учнів на певну
групу.
При цьому обов’язково слід враховувати,
щоб запитання було точним, стислим, не
мало елементів підказки.
Під час проведення уроку методом
пояснення, розповіді диференційований
підхід неможливий, оскільки вчитель будує
свою розповідь, орієнтуючись на
середнього учня,
але під час закріплення нового матеріалу
чи пояснення домашнього завдання учням
можна запропонувати різнорівневі
завдання.
Завершальним етапом навчальної
діяльності на уроці є:
усвідомлення ситуації досягнення мети;
переживання ситуації успіху;
підкріплення позитивної мотивації щодо
самої діяльності.
Ситуація успіху досягається тоді, коли
сама дитина визначає цей результат як
успіх.
Усвідомлення ситуації успіху самим
учнем, розуміння її значимості виникає у
суб'єкта після здолання своєї боязкості,
невміння, незнання, психологічного
враження та інших видів труднощів.
Роль “Ситуації успіху” у навчальній
діяльності
За останні роки термін
„Ситуація успіху” став звичним для
педагогів.
Ніхто не заперечує, що саме позитивні
емоції можуть стати для дитини одним
з найважливіших стимулів у навчанні,
але при цьому ми забуваємо про те, що
в педагогів не існує єдиного рецепта чи
правила, як саме створювати ситуації
успіху тому, що це слід на основі
індивідуального підходу, зважено, з
урахуванням багатьох факторів.
Діти прощають багато чого, але не
вибачають байдужість.
За відгуками дітей, найкращі їхні
вчителі вели уроки так, що здавалося,
ніби весь урок вони зайняті саме тобою.
Як цього досягти?
Іноді це „Іскра Божа”,
а частіше – майстерність, доведена до
мистецтва.
Важливо мати на увазі, що навіть
одноразове переживання успіху може
докорінно змінити психологічне
самопочуття дитини.
Ситуація успіху може стати пусковим
механізмом подальшого розвитку
особистості.
Безперечно, переживання успіху навіює
людині впевненість у власних силах.
З`являється бажання знову досягти
добрих результатів, виникає відчуття
внутрішнього благополуччя, що, у свою
чергу, покращує ставлення до
навколишнього світу.
На перший погляд здається, що вчитель,
кілька разів давши учню можливість
відчути успіх, далі вже само собою
забезпечує високий рівень мотивації,
інтересу, пізнавальної активності.
Але може бути й протилежний
результат: постійна успішність здатна
сформувати байдуже ставлення до
навчання.
Крім того, постійне очікування лише
позитивного результату згубно впливає
на розвиток вольових якостей учня:
він ухиляється від подолання
труднощів;
губиться в складних ситуаціях
(навчальних та життєвих);
у його поведінці починає домінувати
мотив „уникнення невдач”.
Досвідчені психологи та педагоги
попереджують про можливість
негативних наслідків пережитого успіху.
Чому ж виникає такий парадокс?
По-перше, успіх, що діставався ціною
незначних зусиль, може призвести до
переоцінки, точніше, до завищеної
оцінки своїх можливостей.
По-друге, за сильним переживанням
будь-якої емоції обов`язково настає
релаксація (розслаблення).
І якщо в цей період запропонувати
людині якусь діяльність, то, швидше за
все, ця діяльність буде менш успішною,
ніж попередня.
По-третє, переживання успіху може бути
потьмареним, якщо результат, важливий
і значимий для самого учня, не буде
адекватно оцінений іншими людьми.
І нарешті:
Емоція успіху не стане сильним
переживанням, якщо результати діяльності
не значимі для її суб`єкта.
Дитина, особливо на початку навчання,
однаково інтенсивно переживає успіх у
„головних” і „неголовних” навчальних
предметах.
Але часто знижують цю інтенсивність:
„12 балів з музики ! Та краще б ти
отримав 12 балів з читання”.
Знижуючи значимості успіху, що
переживається дитиною, ми, дорослі,
впливаємо на формування у дитини
ставлення до навчального процесу в
цілому.
Ось чому, оцінюючи дітей, необхідно
виходити з індивідуальних особливостей
кожного учня.
Просування вперед треба заохочувати,
підбадьорювати, щоб дитина не
відчувала невдачу, порівнюючи свої
результати з раніше встановленими
нормами, особливо якщо вони для неї
недосяжні.
Отже, ситуація успіху у навчальній
діяльності створюється вчителем або ж
психологом.
Як і будь-яку іншу діяльність, навчання
можна уявити у вигляді простого
ланцюжка дій:
1. Установка на діяльність (емоційна
підготовка учнів на вирішення
навчального завдання) – мотиваційний
етап;
2.Забезпечення діяльності (створення
умов для успішного вирішення
навчального завдання) –підготовчий,
робочий етап;
3.Порівняння отриманих результатів з
очікуваними (усвідомлення ставлення до
результатів своєї навчальної праці) –
результативний етап.
Отже, якщо ситуація успіху створюється
вчителем послідовно і свідомо, її
3.Порівняння отриманих результатів з
очікуваними (усвідомлення ставлення
до результатів своєї навчальної праці) –
результативний етап.
Отже, якщо ситуація успіху створюється
вчителем послідовно і свідомо, її
структура повинна врахувати всі
перелічені компоненти.
Створення ситуації успіху на
мотиваційному етапі навчальної
діяльності
Дослідження психологів свідчать, що рівень
засвоєння людиною знань істотно залежить
від рівня сформованості її мотивації
навчитися.
Тож давайте проаналізуємо, як провести
мотиваційний етап уроку так, щоб створити
ситуацію успіху для того учня.
Перед учителем стоїть завдання:
сформувати в учня настанову на
успішне виконання завдання
Інакше кажучи, вчитель повинен
сформувати в учнів мотив досягнення
мети.
Але при цьому вчитель часто
зустрічається з неадекватною
реакцією учнівського колективу:
1.Хтось уже виконував подібне
завдання, і його результати
виявились невдалими, так що у цієї
категорії учнів уже сформоване
негативне ставлення на успішне
виконання завдання.
2.Інша група учнів не стикалась з
такою роботою, тому вони не знають,
чого можна очікувати від майбутньої
діяльності.
3.Третя група, яка виконувала потрібні
завдання і успішно з ними впоралася,
знаходиться у стані мобілізації, готова
виконувати навчальне завдання.
Зрозуміло, що найлегше вчителю буде
працювати з учнями третьої групи, де
необхідно лише активізувати позитивні
емоції, які діти пережили раніше.
У другої групи учнів слід передбачити
емоційну реакцію, намалювати
перспективу вдалого виконання
завдання, пов`язавши її з тими чи
іншими умовами діяльності, які в
минулому забезпечували успіх.
Найбільш клопітною буде робота
першою групою учнів.
Перш за все доведеться нейтралізувати
спогади про невдачу в попередній
діяльності, а потім створити перспективу
для нової.
Зробити це можна, наприклад, так:
дати завдання учневі попрацювати над
своїми помилками, або повідомити його,
що завдання для нього змінено
порівняно з попереднім і т. д.
Учитель може запропонувати різні
варіанти мотивів досягнення ситуації
успіху:
прагнення самостійно розв`язати цікаві
задачі;
завоювати авторитет у своїх товаришів;
стати першим;
розглядати свою діяльність з точки зору
її корисності для інших людей;
встановити нові контакти між
товаришами у ході виконання завдання
тощо.
Отже, на етапі мотивації навчальної
діяльності учитель організовує певні
ситуації з метою активізувати чи
нейтралізувати емоції для наступної
діяльності
На етапі мотивації створення ситуації
успіху більшою мірою визначається
психологічними аспектами.
Тут доречним буде використання в
роботі вчителя таких психологопедагогічних прийомів, як:
Ефект Розенталя, або „Ефект
навіювання”: „Ти це можеш”, „Тобі це
вдається” тощо.
Якщо педагог буде переконувати учнів
у реальності успіху, то успіх прийде.
Англійський учений Стоуенс довів, що
учні, яких заохочували, досягли значно
більших успіхів, ніж ті, кого ніяк не
заохочували.
Прийом „Емоційне погладжування” –
це констатація будь-якого факту успіху,
прищеплювання дитині віри в себе,
відкритість учителя для довіри і співчуття.
◦ Прийом „Анонсування” –
репетиція майбутньої дії, яка створює
психологічний настрій на успіх перед
класом.
Це можуть бути додаткові індивідуальні
заняття з окремими учнями чи
заздалегідь оголошенні запитання
самостійної роботи.
Прийом „Шикуйсь!” містить такі кроки:
психологічна атака;
емоційне блокування;
вибір головного напрямку;
вибір рівних можливостей;
несподіване порівняння;
стабілізація.
Цей прийом полягає в тому, щоб:
учителем блокувалось припущення на
невдачу в діяльності учня;
відволікалася увага школяра від
чергового неуспіху;
вчитель повинен знайти той напрямок
діяльності, яким учень зможе
реалізувати себе набагато краще, тим
самим забезпечити його на успіх, на
стабільність у навчанні.
Розглянемо деякі
алгоритми створення ситуацій успіху та
методику їх реалізації:
Прийом „Даю шанс” – це заздалегідь
підготовлена вчителем ситуація, в якій
учень отримує можливість зненацька
для себе розкрити свої можливості.
Прийом “ Зняття страху”-
допомогає перебороти невпевненість у
власних силах (Люди вчаться на своїх
помилках і знаходять інші шляхи
вирішення проблем).
Прийом “Авансування успішного
результату” –
допомогає вчителю висловити тверду
переконаніність у тому, що його учень
обов’язково впорається з поставленим
завданням.
Це, в свою чергу, переконує дитину у
своїх силах і можливостях.
“У тебе обов’язково вийде”, “Я навіть не
сумніваюсь у позитивному результаті” і
т. д.
Прийом “Прихований інструктаж”
Допомагає дитині уникнути поразки.
Досягається шляхом побажання,
наприклад:
Можливо краще почати з ...,
Виконуючи роботу не забудьте про ...
Прийом “Внесення мотиву”.
Показує дитині заради чого, кого
здійснюється ця діяльність, кому буде
добре після виконання, наприклад, “Без
твоєї допомоги твоїм друзям не
впоратись...” тощо.
Прийом “Персональна винятковість.”
Визначає важливість зусиль дитини в
діяльності, що здійснюється або
здійснюватиметься, наприклад:
Тільки ти міг би…
Тільки тобі і можу доручити… і т.п.
Прийом “Висока оцінка деталі”.
Допомагає емоційно пережити не
результат в цілому, а якої її окремої
деталі:
Найбільше мені сподобалось у твоїй
роботі…
Найбільше тобі вдалося…
Прийом „Еврика”.
Створюються умови, за яких дитина,
виконуючи навчальне завдання,
несподівано відкриває в собі невідомі
досі здібності.
Завдання вчителя – помітити це глибоко
особисте відкриття, всіляко підтримати
дитину, поставити нову мету і надихнути
на її досягнення.
Допомога вчителя у створенні ситуації
відкриття має бути ненав`язливою,
прихованою.
Створюючи ситуації успіху на етапі
організації навчальної діяльності, слід
пам`ятати кілька основних правил:
у кожній дитині є задатки, які можуть
розвинутися у здібності;
Побачити їх, відчути, розвити – це
справа педагога;
ставлення до дитини як до рівної, як до
себе, спілкування, що повністю включає
грубість, різкість, образливий тон, має
стати обов`язковою нормою всієї
педагогічної діяльності;
Ставлення до дитини:
як до рівної,
як до себе,
спілкування, що повністю виключає:
- грубість,
- різкість,
- образливий тон
має стати обов`язковою нормою всієї
педагогічної діяльності;
чим більше напрямків діяльності, в яких
бере участь дитина, тим більше в неї
можливостей знайти себе;
кількість і різноманітність ситуацій і
обставин, в тому числі і штучно
створених, у які може потрапити
дитина, визначають шляхи її сьогодення
і віддаленого інтересу та можливі шляхи
успіху.
ТИПИ УСПІХУ:
Неочікувана радість – це почуття
задоволення від того, що результати
діяльності учня перевершили його
очікування.
З педагогічної та психологічної точки
зору – це результат продуманої,
підготовленої діяльності вчителя.
Спільна радість – полягає в тому, щоб учень
досяг необхідної для себе реакції колективу.
Вона може бути підготовленою вчителем
або спонтаною.
Спільною радістю вважають тільки ті реакції
колективу, які дають можливість дитині
відчутні себе задоволеним, стимулюють її
зусиля.
Це, перш за все, має бути емоційний відгук
оточуючих на успіх члена свого колективу.
Важливо, щоб у досягненнях кожного
школяра всі бачили результати своєї
праці, а сама дитина розуміла, що її
радість – це радість підтримки,
отримання статусу „свій серед своїх”.
Зрештою у тому, як реагує дитячий
колектив на успіхи або невдачі своїх
учителів, виявляється його моральна
сутність.
Радість пізнання – це радість пізнання
нового, хоча вона по своїй суті
альтруїстична (виникає на основі
допомоги, підтримки інших людей).
Пізнання спираїться на самоосвіту й
самопізнання.
Така радість не може вирости на
пустому місці, появитися без серйозних
причин. Це слід клопіткої роботи
учителя –учня-учнів.
ВИСНОВОК:
1.Ситуація успіху досягається тоді, коли
сама дитина визначає цей результат як
успіх.
2 Усвідомлення ситуації успіху самим
учнем, розуміння її значимості виникає у
школяра після здолання своєї боязкості,
невміння, незнання, психологічного
враження та інших видів труднощів.
3. Завдання педагога :
допомогти особистості дитини зрости в
успіху;
дати відчути радість від здолання
труднощів;
дати зрозуміти, що задарма в житті в
житті нічого не дається, скрізь необхідно
докласти зусиль.
І успіх буде еквівалентним витраченим
зусиллям.
ШАНОВНІ КОЛЕГИ !
Дайте, будь ласка, відповідь на такі
запитання:
1.Ваше ставлення до технології “Створення
ситуації успіху”.
2.Як Ви оцінюєте стан “Створення ситуації
успіху у Вашому навчальному закладі”.
3.Які ще методичні рекомендації, ідеї,
міркування щодо “Створення ситуації успіху”,
Ви можете запропонувати учасникам нашого
семінару ?
ВДЯЧНІ ВАМ ЗА ВІДВЕРТІСТЬ, ЗА ПОРАДИ
Slide 21
Створення ситуації успіху
та шляхи її реалізації
на уроці як складової якості
навчально-виховного процесу
Мета: Удосконалити методику
створення ситуації успіху та шляхів
її реалізації на уроці як стежки, що
веде до того куточка дитячого
серця, в якому горить вогник
бажання бути гарним.
На
відміну від традиційного розуміння
освіти як суми знань та навичок, нині освіту
починають розглядати як процес
становлення особистості .
Причому особистості, здатної до:
самоосвіти,
саморозвитку,
самовдосконалення,
яка вміє використовувати набуті знання,
яка прагне реалізувати себе,
спроможна змінити на краще своє життя,
життя своєї держави.
Алгоритм
створення та досягнення ситуації успіху
твердження про “Ситуацію успіху”;
особистісно-орієнтований підхід у справі
навчання та виховання - основа педагогічної
технології “Створення ситуації успіху”;
роль “Ситуації успіху” у навчальній діяльності;
створення “Ситуації успіху” на мотиваційному
етапі навчальної діяльності;
психолого-педагогічні прийоми при створенні
“Ситуації успіху”;
методика реалізації “Ситуації успіху”;
Виходячи із Положень Закону України “Про
освіту” завдання школи сьогодні полягає в
тому, щоб:
Виховувати в учнів здатність:
долати життєві труднощі;
самостійно приймати рішення;
розвивати себе як особистість, здатну:
робити вибір і контролювати своє життя;
брати на себе відповідальність за свої дії;
захищати себе і свої життєві цінності;
діяти відповідно до них;
піклуватись про інших;
Завдання вчителів:
прищепити учням потребу до здобуття
знань;
створити такі умови, щоб процес
здобуття знань був для них цікавим,
потрібним, комфортним;
і тому пріоритетним завданням вчителя
під час навчально-виховної діяльності є
створення ситуації успіху.
Що означає “Ситуація успіху?”
Ситуація успіху - це суб'єктивний
психічний стан задоволення наслідком
своєї фізичної, розумової праці чи
моральної напруги.
Успіх у навчанні - єдине джерело
внутрішніх сил дитини, які породжують
енергію для переборення труднощів,
бажання вчитися.
В.Сухомлинський
Ситуація успіху дарує атмосферу
приязні та взаємодопомоги, впевненості
і захищеності.
Учитель зобов’язаний створити джерело
внутрішніх сил дитини, джерело, яке дає
енергію для подолання труднощів і
формування бажання вчитися.
Використання ситуації успіху має
сприяти підвищенню робочого тонусу,
збільшенню продуктивності навчальної
роботи, а також допомогти учням
усвідомити себе повноцінною
особистістю і, відповідно, забезпечити
успіх у навчанні.
Основою педагогічної технології
“Створення ситуації успіху” є
особистісно-орієнтований підхід у справі
навчання та виховання.
А тому звернемося до рекомендацій
щодо особистісно-орієнтовного підходу
навчання та виховання.
–
Особистісно орієнтоване навчання
це навчання, центром якого є
особистість дитини, її самобутність та
самостійність: суб'єктивний досвід
кожного спочатку розкривається, а
потім узгоджується зі змістом освіти.
Визнання учня ключовою фігурою
всього освітнього процесу – це і є
особистісно орієнтована педагогіка.
У свідомості учня це має такий
вигляд: «Все, що я пізнаю, я знаю,
для чого мені потрібно і де я можу ці
знання застосувати».
Для педагога - це прагнення знайти
розумний баланс між знаннями,
уміннями та навичками учня.
Сучасність вимагає навчити учнів:
- самостійно та творчо розв'язувати
проблеми;
- шукати нову інформацію й робити
висновки, а не подавати дітям готові
знання.
В особистісно-орієнтованому підході
вчителю насамперед потрібен високий
рівень педагогічної майстерності, який
базується на розвитку:
дидактичних;
організаторських;
комунікативних;
науково-пізнавальних;
емоційних;
та поведінкових компонентностей;
-
-
Цілі особистісно орієнтованого
навчання полягають у тому, щоб:
визначити життєвий досвід кожного
учня;
його пізнавальні здібності;
рівень інтелекту;
інтереси, які спочатку треба розкрити,
а потім розвинути у навчальному
процесі;
Цілі особистісно орієнтованого навчання
полягають у тому, щоб:
Формувати позитивну мотивацію учнів до:
-
пізнавальної діяльності;
-
потребу в самопізнанні;
-
потребу в самореалізаціїї;
-
та потребу у самовдосконаленні школярів;
Цілі особистісно орієнтованого навчання
полягають у тому, щоб:
Озброїти учнів механізмом:
адаптації;
саморегуляції;
самозахисту;
самовиховання;
Цілі особистісно орієнтованого навчання
полягають у тому, щоб:
Розвинути індивідуальні позитивні
здібності кожного школяра;
Сформувати культуру життєдіяльності
максимально виявити і використати
індивідуальний досвід учня;
Правильно визначати лінії поведінки.
Основні принципи
особистісно-орієнтованого
навчання:
1. Принцип «розвивальної допомоги»
не робити за учня;
не вказувати йому, що робити,
а допомогти пробувати власні сили і власну
активність;
потрібно добитись, щоб учень сам обирав
рішення і відповідав за них.
Звідси - не потрібно подавати готові
знання, а створити умови, в яких
виявляється:
-
власна пізнавальна активність учня;
-
і він визначить для себе цілі, зміст та
методи роботи, власні цінності.
-
Навчання повинно бути дослідницьким
Це час, протягом якого діти вчаться:
самостійно діяти;
- дискутувати;
- приймати рішення.
-
При цьому розвивається самосвідомість і
самореалізується особистість.
Принцип - «свобода вміння»
- учні вільно обговорюють
проблеми;
- співпрацюють один з одним,
- а вчитель виступає в ролі
старшого члена колективу,
консультанта, джерела досвіду
Принцип - «свобода вміння»
Учителю:
-недостатньо
процес;
організувати навчальний
- потрібно ще визначити спосіб засвоєння
знань, тобто оприділити види діяльності
учня на уроці.
Основні вимоги до особистісноорієнтованого уроку:
раціональна єдність словесних,
наукових і практичних методів
навчання;
зв'язок з раніше вивченим досвідом,
набутим учнем;
Основні вимоги до особистісно
орієнтованого уроку:
-формування вмінь в учнів самостійно
здобувати знання і застосовувати їх на
практиці;
-заохочення прагнень учнів знаходити свій
спосіб роботи з навчальним матеріалом.
Метою
особистісноорієнтованого уроку є:
- створення умов для виявлення
пізнавальної активності учнів
Засобами досягнення вчителем цієї мети
можуть бути:
використання різних форм та методів
навчальної діяльності, які дозволяють
розкрити суб'єктивний досвід учнів;
створення атмосфери зацікавленості
кожного учня в результатах роботи
всього класу;
стимулювання учнів до висловлювань,
використання різних способів виконання
завдань без побоювань помилитися,
отримати хибну відповідь тощо;
Засобами досягнення вчителем цієї мети
можуть бути:
використання протягом уроку
дидактичного матеріалу, який дозволяє
отримати учневі найбільш значущі для
нього вид та форму змісту навчального
матеріалу;
оцінювання досягнень учня протягом
усього процесу його діяльності, а не
тільки за кінцевим результатом;
Засобами досягнення вчителем цієї мети
можуть бути:
заохочення прагнень учня знаходити свій
спосіб роботи;
аналізувати протягом уроку роботи інших
учнів; вибирати та засвоювати найбільш
раціональні з них;
створення на уроці педагогічних ситуацій
спілкування, які б дозволяли кожному учневі
виявляти ініціативу, самостійність, виборність у
справах роботи;
створення обстановки для природного
самовираження учня.
Технологія
особистісноорієнтованогоуроку
Для проведення особистісноорієнтованого уроку вчитель має
оволодіти його основними етапами:
1.
2.
3.
4.
5.
6.
7.
8.
Орієнтації.
Визначення мети.
Проектування.
Організації.
Реалізації.
Контролю.
Коригування.
Оцінювання
1. Етап орієнтації включає:
орієнтацію на позитивну роботу;
орієнтацію на визначення особистісного
досвіду учнів;
пов'язання цього досвіду з проблемами
навчального матеріалу.
2. Етап визначення мети передбачає:
визначення на уроці разом з учнями
значущої мети здійснення тієї діяльності,
яка запланована вчителем (учні повинні
зрозуміти, що може дати робота учням
саме на цьому уроці для складання,
наприклад, тематичного заліку,
державної атестації, свого майбутнього
життя тощо);
визначення показників досягнення
поставлених завдань;
3. Етап проектування включає:
передбачення залучення учнів до
виконання ними випереджальних
завдань;
підготовки повідомлень;
рефератів;
виготовлення та відбору наочності;
складання плану роботи тощо;
Етап організації виконання плану
діяльності передбачає:
Подання можливих варіантів і
способів виконання навчальної
діяльності (усна чи письмова форма,
індивідуальна робота чи робота в
групах, робота з текстом чи з іншими
засобами одержання інформації);
Етап організації виконання плану
діяльності передбачає:
2.Представлення учнями вибору способу
фіксації нового матеріалу (конспект,
схема, таблиця, опора, план, тези,
висновки тощо);
3.Варіативність домашнього завдання
(диференціація за рівнем складності та
способом виконання).
Етап контрольно-оцінювальний:
1.Залучення учнів до контролю за
перебігом навчальної діяльності шляхом
заохочення їх до різних видів контролю,
самоконтролю, взаємоконтролю, роботи
в групах;
2.Участь учнів у виправленні помилок і
недоліків у знаннях, усвідомлення їх
причин шляхом взаємо та самоаналізу;
Етап контрольно-оцінювальний:
3.Надання учням можливості самостійно
або за участі вчителя, інших учнів
порівнювати отримані ним результати з
критеріями стандарту, закладеного у
навчальній програмі;
4.Використання механізмів оцінного
методу (позитивного ставлення до
успіхів школяра);
Етап контрольно-оцінювальний:
5.Використання механізмів оцінного
методу (позитивного ставлення до
успіхів школяра).
6.Оцінювання (виставлення рівневих
оцінок за дванадцятибальною системою
оцінювання навчальних досягнень,
поурочного бала, рейтинг) не тільки
результатів, а й самого процесу
навчання.
6. Заключний етап передбачає:
усвідомлення учнями ситуації
досягнення мети;
відчуття успіху;
підкріплення позитивної мотивації
стосовно власної діяльності.
Методи та засоби психолого-педагогічної
підтримки діяльності учнів
заохочення;
навчально-пізнавальна гра;
створення ситуації успіху;
створення ситуації пізнавального інтересу;
створення проблемної ситуації;
спонукання до пошуку альтернативних
рішень;
виконання творчих завдань;
кооперація учнів;
створення ситуації взаємодопомоги тощо.
Висновок може бути таким: особистісноорієнтоване навчання ЦЕ–
загальнодидактичний принцип
індивідуального підходу до учнів.
Таке твердження ми дослідимо та
пояснимо за допомогою такого факту:
Відомий російський психолог
Л.С. Виготський своє теорією доводить,
що розум будь-якої людини має дві зони
розвитку: А і Б.
Перша зона (А) – це зона актуального
розвитку.
У цю зону потрапляють завдання, які
дитина може виконати сама без
допомоги вчителя.
Друга зона (В) – це зона найближчого
розвитку
Сюди потрапляють завдання, які дитина сама
виконати не може, але може з ними
впоратися з допомогою вчителя.
Зона найближчого розвитку, - це зона
“наступного дня”.
Те, що сьогодні є зона найближчого
розвитку, завтра у процесі навчання повинно
стати зоною актуального розвитку. Учитель
не повинен давати готову інформацію, адже
таке навчання може загальмувати мислення
дитини. А за допомогою вміло підібраних
запитань педагог підводить школяра до
правильної відповіді, розв’язку.
Те, що сьогодні є зоною найближчого
розвитку, завтра у процесі навчання
повинно стати зоною актуального
розвитку.
Учитель не повинен давати готову
інформацію, адже таке навчання може
загальмувати мислення дитини.
А за допомогою вміло підібраних
запитань педагог підводить школяра до
правильної відповіді, розв’язку.
Отже, як бачимо із цього прикладу, щоб
відбулися розвиток і навчання учнів,
завдання повинні потрапляти лише в
зону найближчого розвитку
(за Л.С. Виготським).
Припустимо, що два учні навчались в
одній школі, в одних і тих самих
учителів, закінчили школу з відзнакою,
рівень їхнього розвитку все одно буде
різним.
Ще більше відрізняється розвиток учнів
класу, які згідно з 12- бальною
системою досягли початкового і
високого рівнів.
Тому зрозуміло, що до таких дітей треба
підходити індивідуально, тобто ставити
перед ними різні завдання.
Якщо для цілого класу поставити одне
завдання, то для одних учнів воно
потрапить у зону актуального розвитку,
для інших – у зону найближчого
розвитку.
Отже, одне завдання для всього класу
ставити не бажано і не потрібно, а
здійснювати якісний особистісноорієнтований підхід до навчання та
виховання на практиці нам заважає ряд
причин, зокрема:
Причина 1. Щоб підійти індивідуально
до кожного учня, необхідно знати його
психологічні, фізіологічні та соціальні
особливості.
Лише психологія нараховує кілька
десятків індивідуальних особливостей
особистості. Це різні види уваги, уяви,
мислення, сприйняття, темпераменту,
характеру і т.д.
Пам’ять також поділяється більш ніж
на 10 типів: короткочасна,
довготривала, оперативна, рухова,
зорова, слухова, емоційна, словеснологічна і т.д.;
Причина 2. Виявити всі ці психологічні,
фізіологічні та соціальні особливості
вчитель без допомоги психолога, лікаря,
соціолога не може;
Причина 3.Навіть якщо теоретично
припустити, що в кожної дитини
виявили всі ці особливості, вчитель не
зможе запам’ятати їх у такій кількості
дітей, оскільки він одночасно навчає
свого предмета не один десяток учнів,
кожен з яких має не один десяток таких
особливостей.
Нарешті, якщо вчителю все-таки
вдається запам’ятати всі особливості
кожної дитини, він не зможе підійти
індивідуально тому, що урок триває
всього 40-45 хв, протягом яких
неможливо фізично попрацювати з
кожним учнем класу індивідуально.
Отже, існує суперечність: з одного боку,
вимоги до особистісно-орієнтованого
навчання, а з іншого причини, що
унеможливлюють якісне впровадження
цієї педагогічної технології у навчальновиховний процес.
Який же вихід з ситуації, що склалася ?
Філософія вчить, що джерелом і
рушійними силами будь-якого процесу
(у тому числі й навчального) є
розв’язання суперечностей і тому,
щоб навчальний процес розвивався,
вчителю необхідно вміти виявляти
суперечність навчального процесу, а
також вміти розв’язувати її.
Дана суперечність розв’язується шляхом
диференційованого підходу до учнів.
Диференціація (від лат. Differentia –
різниця, відмінність) – розчленування
цілого на якісно відмінні частини.
Розв’язування таких суперечностей
називається підходом до навчання.
Цей підхід, для прикладу, можна
здійснити таким чином:
Учнів класу розподілити на групи за
рівнем розвитку.
Критерії, якими слід керуватися - це
успішність.
Таких груп, наприклад, може бути
чотири:
низький рівень;
середній рівень;
достатній рівень;
високий рівень.
Зрозуміло, що такий поділ не
аргументується для учнів, для того щоб
у слабшого школяра не сформувалася
занижена самооцінка, а в сильного –
завищена.
Якщо учні однієї з груп підвищують свій
рівень – їх слід перевести до наступної
групи і навпаки.
Для кожної групи пропонуються різні за
ступенем складності завдання.
Диференційований підхід можна
здійснювати при різних формах
навчального процесу: під час уроку,
лабораторного заняття, екскурсії.
Під час проведеного уроку методом бесіди,
запитань слід орієнтувати учнів на певну
групу.
При цьому обов’язково слід враховувати,
щоб запитання було точним, стислим, не
мало елементів підказки.
Під час проведення уроку методом
пояснення, розповіді диференційований
підхід неможливий, оскільки вчитель будує
свою розповідь, орієнтуючись на
середнього учня,
але під час закріплення нового матеріалу
чи пояснення домашнього завдання учням
можна запропонувати різнорівневі
завдання.
Завершальним етапом навчальної
діяльності на уроці є:
усвідомлення ситуації досягнення мети;
переживання ситуації успіху;
підкріплення позитивної мотивації щодо
самої діяльності.
Ситуація успіху досягається тоді, коли
сама дитина визначає цей результат як
успіх.
Усвідомлення ситуації успіху самим
учнем, розуміння її значимості виникає у
суб'єкта після здолання своєї боязкості,
невміння, незнання, психологічного
враження та інших видів труднощів.
Роль “Ситуації успіху” у навчальній
діяльності
За останні роки термін
„Ситуація успіху” став звичним для
педагогів.
Ніхто не заперечує, що саме позитивні
емоції можуть стати для дитини одним
з найважливіших стимулів у навчанні,
але при цьому ми забуваємо про те, що
в педагогів не існує єдиного рецепта чи
правила, як саме створювати ситуації
успіху тому, що це слід на основі
індивідуального підходу, зважено, з
урахуванням багатьох факторів.
Діти прощають багато чого, але не
вибачають байдужість.
За відгуками дітей, найкращі їхні
вчителі вели уроки так, що здавалося,
ніби весь урок вони зайняті саме тобою.
Як цього досягти?
Іноді це „Іскра Божа”,
а частіше – майстерність, доведена до
мистецтва.
Важливо мати на увазі, що навіть
одноразове переживання успіху може
докорінно змінити психологічне
самопочуття дитини.
Ситуація успіху може стати пусковим
механізмом подальшого розвитку
особистості.
Безперечно, переживання успіху навіює
людині впевненість у власних силах.
З`являється бажання знову досягти
добрих результатів, виникає відчуття
внутрішнього благополуччя, що, у свою
чергу, покращує ставлення до
навколишнього світу.
На перший погляд здається, що вчитель,
кілька разів давши учню можливість
відчути успіх, далі вже само собою
забезпечує високий рівень мотивації,
інтересу, пізнавальної активності.
Але може бути й протилежний
результат: постійна успішність здатна
сформувати байдуже ставлення до
навчання.
Крім того, постійне очікування лише
позитивного результату згубно впливає
на розвиток вольових якостей учня:
він ухиляється від подолання
труднощів;
губиться в складних ситуаціях
(навчальних та життєвих);
у його поведінці починає домінувати
мотив „уникнення невдач”.
Досвідчені психологи та педагоги
попереджують про можливість
негативних наслідків пережитого успіху.
Чому ж виникає такий парадокс?
По-перше, успіх, що діставався ціною
незначних зусиль, може призвести до
переоцінки, точніше, до завищеної
оцінки своїх можливостей.
По-друге, за сильним переживанням
будь-якої емоції обов`язково настає
релаксація (розслаблення).
І якщо в цей період запропонувати
людині якусь діяльність, то, швидше за
все, ця діяльність буде менш успішною,
ніж попередня.
По-третє, переживання успіху може бути
потьмареним, якщо результат, важливий
і значимий для самого учня, не буде
адекватно оцінений іншими людьми.
І нарешті:
Емоція успіху не стане сильним
переживанням, якщо результати діяльності
не значимі для її суб`єкта.
Дитина, особливо на початку навчання,
однаково інтенсивно переживає успіх у
„головних” і „неголовних” навчальних
предметах.
Але часто знижують цю інтенсивність:
„12 балів з музики ! Та краще б ти
отримав 12 балів з читання”.
Знижуючи значимості успіху, що
переживається дитиною, ми, дорослі,
впливаємо на формування у дитини
ставлення до навчального процесу в
цілому.
Ось чому, оцінюючи дітей, необхідно
виходити з індивідуальних особливостей
кожного учня.
Просування вперед треба заохочувати,
підбадьорювати, щоб дитина не
відчувала невдачу, порівнюючи свої
результати з раніше встановленими
нормами, особливо якщо вони для неї
недосяжні.
Отже, ситуація успіху у навчальній
діяльності створюється вчителем або ж
психологом.
Як і будь-яку іншу діяльність, навчання
можна уявити у вигляді простого
ланцюжка дій:
1. Установка на діяльність (емоційна
підготовка учнів на вирішення
навчального завдання) – мотиваційний
етап;
2.Забезпечення діяльності (створення
умов для успішного вирішення
навчального завдання) –підготовчий,
робочий етап;
3.Порівняння отриманих результатів з
очікуваними (усвідомлення ставлення до
результатів своєї навчальної праці) –
результативний етап.
Отже, якщо ситуація успіху створюється
вчителем послідовно і свідомо, її
3.Порівняння отриманих результатів з
очікуваними (усвідомлення ставлення
до результатів своєї навчальної праці) –
результативний етап.
Отже, якщо ситуація успіху створюється
вчителем послідовно і свідомо, її
структура повинна врахувати всі
перелічені компоненти.
Створення ситуації успіху на
мотиваційному етапі навчальної
діяльності
Дослідження психологів свідчать, що рівень
засвоєння людиною знань істотно залежить
від рівня сформованості її мотивації
навчитися.
Тож давайте проаналізуємо, як провести
мотиваційний етап уроку так, щоб створити
ситуацію успіху для того учня.
Перед учителем стоїть завдання:
сформувати в учня настанову на
успішне виконання завдання
Інакше кажучи, вчитель повинен
сформувати в учнів мотив досягнення
мети.
Але при цьому вчитель часто
зустрічається з неадекватною
реакцією учнівського колективу:
1.Хтось уже виконував подібне
завдання, і його результати
виявились невдалими, так що у цієї
категорії учнів уже сформоване
негативне ставлення на успішне
виконання завдання.
2.Інша група учнів не стикалась з
такою роботою, тому вони не знають,
чого можна очікувати від майбутньої
діяльності.
3.Третя група, яка виконувала потрібні
завдання і успішно з ними впоралася,
знаходиться у стані мобілізації, готова
виконувати навчальне завдання.
Зрозуміло, що найлегше вчителю буде
працювати з учнями третьої групи, де
необхідно лише активізувати позитивні
емоції, які діти пережили раніше.
У другої групи учнів слід передбачити
емоційну реакцію, намалювати
перспективу вдалого виконання
завдання, пов`язавши її з тими чи
іншими умовами діяльності, які в
минулому забезпечували успіх.
Найбільш клопітною буде робота
першою групою учнів.
Перш за все доведеться нейтралізувати
спогади про невдачу в попередній
діяльності, а потім створити перспективу
для нової.
Зробити це можна, наприклад, так:
дати завдання учневі попрацювати над
своїми помилками, або повідомити його,
що завдання для нього змінено
порівняно з попереднім і т. д.
Учитель може запропонувати різні
варіанти мотивів досягнення ситуації
успіху:
прагнення самостійно розв`язати цікаві
задачі;
завоювати авторитет у своїх товаришів;
стати першим;
розглядати свою діяльність з точки зору
її корисності для інших людей;
встановити нові контакти між
товаришами у ході виконання завдання
тощо.
Отже, на етапі мотивації навчальної
діяльності учитель організовує певні
ситуації з метою активізувати чи
нейтралізувати емоції для наступної
діяльності
На етапі мотивації створення ситуації
успіху більшою мірою визначається
психологічними аспектами.
Тут доречним буде використання в
роботі вчителя таких психологопедагогічних прийомів, як:
Ефект Розенталя, або „Ефект
навіювання”: „Ти це можеш”, „Тобі це
вдається” тощо.
Якщо педагог буде переконувати учнів
у реальності успіху, то успіх прийде.
Англійський учений Стоуенс довів, що
учні, яких заохочували, досягли значно
більших успіхів, ніж ті, кого ніяк не
заохочували.
Прийом „Емоційне погладжування” –
це констатація будь-якого факту успіху,
прищеплювання дитині віри в себе,
відкритість учителя для довіри і співчуття.
◦ Прийом „Анонсування” –
репетиція майбутньої дії, яка створює
психологічний настрій на успіх перед
класом.
Це можуть бути додаткові індивідуальні
заняття з окремими учнями чи
заздалегідь оголошенні запитання
самостійної роботи.
Прийом „Шикуйсь!” містить такі кроки:
психологічна атака;
емоційне блокування;
вибір головного напрямку;
вибір рівних можливостей;
несподіване порівняння;
стабілізація.
Цей прийом полягає в тому, щоб:
учителем блокувалось припущення на
невдачу в діяльності учня;
відволікалася увага школяра від
чергового неуспіху;
вчитель повинен знайти той напрямок
діяльності, яким учень зможе
реалізувати себе набагато краще, тим
самим забезпечити його на успіх, на
стабільність у навчанні.
Розглянемо деякі
алгоритми створення ситуацій успіху та
методику їх реалізації:
Прийом „Даю шанс” – це заздалегідь
підготовлена вчителем ситуація, в якій
учень отримує можливість зненацька
для себе розкрити свої можливості.
Прийом “ Зняття страху”-
допомогає перебороти невпевненість у
власних силах (Люди вчаться на своїх
помилках і знаходять інші шляхи
вирішення проблем).
Прийом “Авансування успішного
результату” –
допомогає вчителю висловити тверду
переконаніність у тому, що його учень
обов’язково впорається з поставленим
завданням.
Це, в свою чергу, переконує дитину у
своїх силах і можливостях.
“У тебе обов’язково вийде”, “Я навіть не
сумніваюсь у позитивному результаті” і
т. д.
Прийом “Прихований інструктаж”
Допомагає дитині уникнути поразки.
Досягається шляхом побажання,
наприклад:
Можливо краще почати з ...,
Виконуючи роботу не забудьте про ...
Прийом “Внесення мотиву”.
Показує дитині заради чого, кого
здійснюється ця діяльність, кому буде
добре після виконання, наприклад, “Без
твоєї допомоги твоїм друзям не
впоратись...” тощо.
Прийом “Персональна винятковість.”
Визначає важливість зусиль дитини в
діяльності, що здійснюється або
здійснюватиметься, наприклад:
Тільки ти міг би…
Тільки тобі і можу доручити… і т.п.
Прийом “Висока оцінка деталі”.
Допомагає емоційно пережити не
результат в цілому, а якої її окремої
деталі:
Найбільше мені сподобалось у твоїй
роботі…
Найбільше тобі вдалося…
Прийом „Еврика”.
Створюються умови, за яких дитина,
виконуючи навчальне завдання,
несподівано відкриває в собі невідомі
досі здібності.
Завдання вчителя – помітити це глибоко
особисте відкриття, всіляко підтримати
дитину, поставити нову мету і надихнути
на її досягнення.
Допомога вчителя у створенні ситуації
відкриття має бути ненав`язливою,
прихованою.
Створюючи ситуації успіху на етапі
організації навчальної діяльності, слід
пам`ятати кілька основних правил:
у кожній дитині є задатки, які можуть
розвинутися у здібності;
Побачити їх, відчути, розвити – це
справа педагога;
ставлення до дитини як до рівної, як до
себе, спілкування, що повністю включає
грубість, різкість, образливий тон, має
стати обов`язковою нормою всієї
педагогічної діяльності;
Ставлення до дитини:
як до рівної,
як до себе,
спілкування, що повністю виключає:
- грубість,
- різкість,
- образливий тон
має стати обов`язковою нормою всієї
педагогічної діяльності;
чим більше напрямків діяльності, в яких
бере участь дитина, тим більше в неї
можливостей знайти себе;
кількість і різноманітність ситуацій і
обставин, в тому числі і штучно
створених, у які може потрапити
дитина, визначають шляхи її сьогодення
і віддаленого інтересу та можливі шляхи
успіху.
ТИПИ УСПІХУ:
Неочікувана радість – це почуття
задоволення від того, що результати
діяльності учня перевершили його
очікування.
З педагогічної та психологічної точки
зору – це результат продуманої,
підготовленої діяльності вчителя.
Спільна радість – полягає в тому, щоб учень
досяг необхідної для себе реакції колективу.
Вона може бути підготовленою вчителем
або спонтаною.
Спільною радістю вважають тільки ті реакції
колективу, які дають можливість дитині
відчутні себе задоволеним, стимулюють її
зусиля.
Це, перш за все, має бути емоційний відгук
оточуючих на успіх члена свого колективу.
Важливо, щоб у досягненнях кожного
школяра всі бачили результати своєї
праці, а сама дитина розуміла, що її
радість – це радість підтримки,
отримання статусу „свій серед своїх”.
Зрештою у тому, як реагує дитячий
колектив на успіхи або невдачі своїх
учителів, виявляється його моральна
сутність.
Радість пізнання – це радість пізнання
нового, хоча вона по своїй суті
альтруїстична (виникає на основі
допомоги, підтримки інших людей).
Пізнання спираїться на самоосвіту й
самопізнання.
Така радість не може вирости на
пустому місці, появитися без серйозних
причин. Це слід клопіткої роботи
учителя –учня-учнів.
ВИСНОВОК:
1.Ситуація успіху досягається тоді, коли
сама дитина визначає цей результат як
успіх.
2 Усвідомлення ситуації успіху самим
учнем, розуміння її значимості виникає у
школяра після здолання своєї боязкості,
невміння, незнання, психологічного
враження та інших видів труднощів.
3. Завдання педагога :
допомогти особистості дитини зрости в
успіху;
дати відчути радість від здолання
труднощів;
дати зрозуміти, що задарма в житті в
житті нічого не дається, скрізь необхідно
докласти зусиль.
І успіх буде еквівалентним витраченим
зусиллям.
ШАНОВНІ КОЛЕГИ !
Дайте, будь ласка, відповідь на такі
запитання:
1.Ваше ставлення до технології “Створення
ситуації успіху”.
2.Як Ви оцінюєте стан “Створення ситуації
успіху у Вашому навчальному закладі”.
3.Які ще методичні рекомендації, ідеї,
міркування щодо “Створення ситуації успіху”,
Ви можете запропонувати учасникам нашого
семінару ?
ВДЯЧНІ ВАМ ЗА ВІДВЕРТІСТЬ, ЗА ПОРАДИ
Slide 22
Створення ситуації успіху
та шляхи її реалізації
на уроці як складової якості
навчально-виховного процесу
Мета: Удосконалити методику
створення ситуації успіху та шляхів
її реалізації на уроці як стежки, що
веде до того куточка дитячого
серця, в якому горить вогник
бажання бути гарним.
На
відміну від традиційного розуміння
освіти як суми знань та навичок, нині освіту
починають розглядати як процес
становлення особистості .
Причому особистості, здатної до:
самоосвіти,
саморозвитку,
самовдосконалення,
яка вміє використовувати набуті знання,
яка прагне реалізувати себе,
спроможна змінити на краще своє життя,
життя своєї держави.
Алгоритм
створення та досягнення ситуації успіху
твердження про “Ситуацію успіху”;
особистісно-орієнтований підхід у справі
навчання та виховання - основа педагогічної
технології “Створення ситуації успіху”;
роль “Ситуації успіху” у навчальній діяльності;
створення “Ситуації успіху” на мотиваційному
етапі навчальної діяльності;
психолого-педагогічні прийоми при створенні
“Ситуації успіху”;
методика реалізації “Ситуації успіху”;
Виходячи із Положень Закону України “Про
освіту” завдання школи сьогодні полягає в
тому, щоб:
Виховувати в учнів здатність:
долати життєві труднощі;
самостійно приймати рішення;
розвивати себе як особистість, здатну:
робити вибір і контролювати своє життя;
брати на себе відповідальність за свої дії;
захищати себе і свої життєві цінності;
діяти відповідно до них;
піклуватись про інших;
Завдання вчителів:
прищепити учням потребу до здобуття
знань;
створити такі умови, щоб процес
здобуття знань був для них цікавим,
потрібним, комфортним;
і тому пріоритетним завданням вчителя
під час навчально-виховної діяльності є
створення ситуації успіху.
Що означає “Ситуація успіху?”
Ситуація успіху - це суб'єктивний
психічний стан задоволення наслідком
своєї фізичної, розумової праці чи
моральної напруги.
Успіх у навчанні - єдине джерело
внутрішніх сил дитини, які породжують
енергію для переборення труднощів,
бажання вчитися.
В.Сухомлинський
Ситуація успіху дарує атмосферу
приязні та взаємодопомоги, впевненості
і захищеності.
Учитель зобов’язаний створити джерело
внутрішніх сил дитини, джерело, яке дає
енергію для подолання труднощів і
формування бажання вчитися.
Використання ситуації успіху має
сприяти підвищенню робочого тонусу,
збільшенню продуктивності навчальної
роботи, а також допомогти учням
усвідомити себе повноцінною
особистістю і, відповідно, забезпечити
успіх у навчанні.
Основою педагогічної технології
“Створення ситуації успіху” є
особистісно-орієнтований підхід у справі
навчання та виховання.
А тому звернемося до рекомендацій
щодо особистісно-орієнтовного підходу
навчання та виховання.
–
Особистісно орієнтоване навчання
це навчання, центром якого є
особистість дитини, її самобутність та
самостійність: суб'єктивний досвід
кожного спочатку розкривається, а
потім узгоджується зі змістом освіти.
Визнання учня ключовою фігурою
всього освітнього процесу – це і є
особистісно орієнтована педагогіка.
У свідомості учня це має такий
вигляд: «Все, що я пізнаю, я знаю,
для чого мені потрібно і де я можу ці
знання застосувати».
Для педагога - це прагнення знайти
розумний баланс між знаннями,
уміннями та навичками учня.
Сучасність вимагає навчити учнів:
- самостійно та творчо розв'язувати
проблеми;
- шукати нову інформацію й робити
висновки, а не подавати дітям готові
знання.
В особистісно-орієнтованому підході
вчителю насамперед потрібен високий
рівень педагогічної майстерності, який
базується на розвитку:
дидактичних;
організаторських;
комунікативних;
науково-пізнавальних;
емоційних;
та поведінкових компонентностей;
-
-
Цілі особистісно орієнтованого
навчання полягають у тому, щоб:
визначити життєвий досвід кожного
учня;
його пізнавальні здібності;
рівень інтелекту;
інтереси, які спочатку треба розкрити,
а потім розвинути у навчальному
процесі;
Цілі особистісно орієнтованого навчання
полягають у тому, щоб:
Формувати позитивну мотивацію учнів до:
-
пізнавальної діяльності;
-
потребу в самопізнанні;
-
потребу в самореалізаціїї;
-
та потребу у самовдосконаленні школярів;
Цілі особистісно орієнтованого навчання
полягають у тому, щоб:
Озброїти учнів механізмом:
адаптації;
саморегуляції;
самозахисту;
самовиховання;
Цілі особистісно орієнтованого навчання
полягають у тому, щоб:
Розвинути індивідуальні позитивні
здібності кожного школяра;
Сформувати культуру життєдіяльності
максимально виявити і використати
індивідуальний досвід учня;
Правильно визначати лінії поведінки.
Основні принципи
особистісно-орієнтованого
навчання:
1. Принцип «розвивальної допомоги»
не робити за учня;
не вказувати йому, що робити,
а допомогти пробувати власні сили і власну
активність;
потрібно добитись, щоб учень сам обирав
рішення і відповідав за них.
Звідси - не потрібно подавати готові
знання, а створити умови, в яких
виявляється:
-
власна пізнавальна активність учня;
-
і він визначить для себе цілі, зміст та
методи роботи, власні цінності.
-
Навчання повинно бути дослідницьким
Це час, протягом якого діти вчаться:
самостійно діяти;
- дискутувати;
- приймати рішення.
-
При цьому розвивається самосвідомість і
самореалізується особистість.
Принцип - «свобода вміння»
- учні вільно обговорюють
проблеми;
- співпрацюють один з одним,
- а вчитель виступає в ролі
старшого члена колективу,
консультанта, джерела досвіду
Принцип - «свобода вміння»
Учителю:
-недостатньо
процес;
організувати навчальний
- потрібно ще визначити спосіб засвоєння
знань, тобто оприділити види діяльності
учня на уроці.
Основні вимоги до особистісноорієнтованого уроку:
раціональна єдність словесних,
наукових і практичних методів
навчання;
зв'язок з раніше вивченим досвідом,
набутим учнем;
Основні вимоги до особистісно
орієнтованого уроку:
-формування вмінь в учнів самостійно
здобувати знання і застосовувати їх на
практиці;
-заохочення прагнень учнів знаходити свій
спосіб роботи з навчальним матеріалом.
Метою
особистісноорієнтованого уроку є:
- створення умов для виявлення
пізнавальної активності учнів
Засобами досягнення вчителем цієї мети
можуть бути:
використання різних форм та методів
навчальної діяльності, які дозволяють
розкрити суб'єктивний досвід учнів;
створення атмосфери зацікавленості
кожного учня в результатах роботи
всього класу;
стимулювання учнів до висловлювань,
використання різних способів виконання
завдань без побоювань помилитися,
отримати хибну відповідь тощо;
Засобами досягнення вчителем цієї мети
можуть бути:
використання протягом уроку
дидактичного матеріалу, який дозволяє
отримати учневі найбільш значущі для
нього вид та форму змісту навчального
матеріалу;
оцінювання досягнень учня протягом
усього процесу його діяльності, а не
тільки за кінцевим результатом;
Засобами досягнення вчителем цієї мети
можуть бути:
заохочення прагнень учня знаходити свій
спосіб роботи;
аналізувати протягом уроку роботи інших
учнів; вибирати та засвоювати найбільш
раціональні з них;
створення на уроці педагогічних ситуацій
спілкування, які б дозволяли кожному учневі
виявляти ініціативу, самостійність, виборність у
справах роботи;
створення обстановки для природного
самовираження учня.
Технологія
особистісноорієнтованогоуроку
Для проведення особистісноорієнтованого уроку вчитель має
оволодіти його основними етапами:
1.
2.
3.
4.
5.
6.
7.
8.
Орієнтації.
Визначення мети.
Проектування.
Організації.
Реалізації.
Контролю.
Коригування.
Оцінювання
1. Етап орієнтації включає:
орієнтацію на позитивну роботу;
орієнтацію на визначення особистісного
досвіду учнів;
пов'язання цього досвіду з проблемами
навчального матеріалу.
2. Етап визначення мети передбачає:
визначення на уроці разом з учнями
значущої мети здійснення тієї діяльності,
яка запланована вчителем (учні повинні
зрозуміти, що може дати робота учням
саме на цьому уроці для складання,
наприклад, тематичного заліку,
державної атестації, свого майбутнього
життя тощо);
визначення показників досягнення
поставлених завдань;
3. Етап проектування включає:
передбачення залучення учнів до
виконання ними випереджальних
завдань;
підготовки повідомлень;
рефератів;
виготовлення та відбору наочності;
складання плану роботи тощо;
Етап організації виконання плану
діяльності передбачає:
Подання можливих варіантів і
способів виконання навчальної
діяльності (усна чи письмова форма,
індивідуальна робота чи робота в
групах, робота з текстом чи з іншими
засобами одержання інформації);
Етап організації виконання плану
діяльності передбачає:
2.Представлення учнями вибору способу
фіксації нового матеріалу (конспект,
схема, таблиця, опора, план, тези,
висновки тощо);
3.Варіативність домашнього завдання
(диференціація за рівнем складності та
способом виконання).
Етап контрольно-оцінювальний:
1.Залучення учнів до контролю за
перебігом навчальної діяльності шляхом
заохочення їх до різних видів контролю,
самоконтролю, взаємоконтролю, роботи
в групах;
2.Участь учнів у виправленні помилок і
недоліків у знаннях, усвідомлення їх
причин шляхом взаємо та самоаналізу;
Етап контрольно-оцінювальний:
3.Надання учням можливості самостійно
або за участі вчителя, інших учнів
порівнювати отримані ним результати з
критеріями стандарту, закладеного у
навчальній програмі;
4.Використання механізмів оцінного
методу (позитивного ставлення до
успіхів школяра);
Етап контрольно-оцінювальний:
5.Використання механізмів оцінного
методу (позитивного ставлення до
успіхів школяра).
6.Оцінювання (виставлення рівневих
оцінок за дванадцятибальною системою
оцінювання навчальних досягнень,
поурочного бала, рейтинг) не тільки
результатів, а й самого процесу
навчання.
6. Заключний етап передбачає:
усвідомлення учнями ситуації
досягнення мети;
відчуття успіху;
підкріплення позитивної мотивації
стосовно власної діяльності.
Методи та засоби психолого-педагогічної
підтримки діяльності учнів
заохочення;
навчально-пізнавальна гра;
створення ситуації успіху;
створення ситуації пізнавального інтересу;
створення проблемної ситуації;
спонукання до пошуку альтернативних
рішень;
виконання творчих завдань;
кооперація учнів;
створення ситуації взаємодопомоги тощо.
Висновок може бути таким: особистісноорієнтоване навчання ЦЕ–
загальнодидактичний принцип
індивідуального підходу до учнів.
Таке твердження ми дослідимо та
пояснимо за допомогою такого факту:
Відомий російський психолог
Л.С. Виготський своє теорією доводить,
що розум будь-якої людини має дві зони
розвитку: А і Б.
Перша зона (А) – це зона актуального
розвитку.
У цю зону потрапляють завдання, які
дитина може виконати сама без
допомоги вчителя.
Друга зона (В) – це зона найближчого
розвитку
Сюди потрапляють завдання, які дитина сама
виконати не може, але може з ними
впоратися з допомогою вчителя.
Зона найближчого розвитку, - це зона
“наступного дня”.
Те, що сьогодні є зона найближчого
розвитку, завтра у процесі навчання повинно
стати зоною актуального розвитку. Учитель
не повинен давати готову інформацію, адже
таке навчання може загальмувати мислення
дитини. А за допомогою вміло підібраних
запитань педагог підводить школяра до
правильної відповіді, розв’язку.
Те, що сьогодні є зоною найближчого
розвитку, завтра у процесі навчання
повинно стати зоною актуального
розвитку.
Учитель не повинен давати готову
інформацію, адже таке навчання може
загальмувати мислення дитини.
А за допомогою вміло підібраних
запитань педагог підводить школяра до
правильної відповіді, розв’язку.
Отже, як бачимо із цього прикладу, щоб
відбулися розвиток і навчання учнів,
завдання повинні потрапляти лише в
зону найближчого розвитку
(за Л.С. Виготським).
Припустимо, що два учні навчались в
одній школі, в одних і тих самих
учителів, закінчили школу з відзнакою,
рівень їхнього розвитку все одно буде
різним.
Ще більше відрізняється розвиток учнів
класу, які згідно з 12- бальною
системою досягли початкового і
високого рівнів.
Тому зрозуміло, що до таких дітей треба
підходити індивідуально, тобто ставити
перед ними різні завдання.
Якщо для цілого класу поставити одне
завдання, то для одних учнів воно
потрапить у зону актуального розвитку,
для інших – у зону найближчого
розвитку.
Отже, одне завдання для всього класу
ставити не бажано і не потрібно, а
здійснювати якісний особистісноорієнтований підхід до навчання та
виховання на практиці нам заважає ряд
причин, зокрема:
Причина 1. Щоб підійти індивідуально
до кожного учня, необхідно знати його
психологічні, фізіологічні та соціальні
особливості.
Лише психологія нараховує кілька
десятків індивідуальних особливостей
особистості. Це різні види уваги, уяви,
мислення, сприйняття, темпераменту,
характеру і т.д.
Пам’ять також поділяється більш ніж
на 10 типів: короткочасна,
довготривала, оперативна, рухова,
зорова, слухова, емоційна, словеснологічна і т.д.;
Причина 2. Виявити всі ці психологічні,
фізіологічні та соціальні особливості
вчитель без допомоги психолога, лікаря,
соціолога не може;
Причина 3.Навіть якщо теоретично
припустити, що в кожної дитини
виявили всі ці особливості, вчитель не
зможе запам’ятати їх у такій кількості
дітей, оскільки він одночасно навчає
свого предмета не один десяток учнів,
кожен з яких має не один десяток таких
особливостей.
Нарешті, якщо вчителю все-таки
вдається запам’ятати всі особливості
кожної дитини, він не зможе підійти
індивідуально тому, що урок триває
всього 40-45 хв, протягом яких
неможливо фізично попрацювати з
кожним учнем класу індивідуально.
Отже, існує суперечність: з одного боку,
вимоги до особистісно-орієнтованого
навчання, а з іншого причини, що
унеможливлюють якісне впровадження
цієї педагогічної технології у навчальновиховний процес.
Який же вихід з ситуації, що склалася ?
Філософія вчить, що джерелом і
рушійними силами будь-якого процесу
(у тому числі й навчального) є
розв’язання суперечностей і тому,
щоб навчальний процес розвивався,
вчителю необхідно вміти виявляти
суперечність навчального процесу, а
також вміти розв’язувати її.
Дана суперечність розв’язується шляхом
диференційованого підходу до учнів.
Диференціація (від лат. Differentia –
різниця, відмінність) – розчленування
цілого на якісно відмінні частини.
Розв’язування таких суперечностей
називається підходом до навчання.
Цей підхід, для прикладу, можна
здійснити таким чином:
Учнів класу розподілити на групи за
рівнем розвитку.
Критерії, якими слід керуватися - це
успішність.
Таких груп, наприклад, може бути
чотири:
низький рівень;
середній рівень;
достатній рівень;
високий рівень.
Зрозуміло, що такий поділ не
аргументується для учнів, для того щоб
у слабшого школяра не сформувалася
занижена самооцінка, а в сильного –
завищена.
Якщо учні однієї з груп підвищують свій
рівень – їх слід перевести до наступної
групи і навпаки.
Для кожної групи пропонуються різні за
ступенем складності завдання.
Диференційований підхід можна
здійснювати при різних формах
навчального процесу: під час уроку,
лабораторного заняття, екскурсії.
Під час проведеного уроку методом бесіди,
запитань слід орієнтувати учнів на певну
групу.
При цьому обов’язково слід враховувати,
щоб запитання було точним, стислим, не
мало елементів підказки.
Під час проведення уроку методом
пояснення, розповіді диференційований
підхід неможливий, оскільки вчитель будує
свою розповідь, орієнтуючись на
середнього учня,
але під час закріплення нового матеріалу
чи пояснення домашнього завдання учням
можна запропонувати різнорівневі
завдання.
Завершальним етапом навчальної
діяльності на уроці є:
усвідомлення ситуації досягнення мети;
переживання ситуації успіху;
підкріплення позитивної мотивації щодо
самої діяльності.
Ситуація успіху досягається тоді, коли
сама дитина визначає цей результат як
успіх.
Усвідомлення ситуації успіху самим
учнем, розуміння її значимості виникає у
суб'єкта після здолання своєї боязкості,
невміння, незнання, психологічного
враження та інших видів труднощів.
Роль “Ситуації успіху” у навчальній
діяльності
За останні роки термін
„Ситуація успіху” став звичним для
педагогів.
Ніхто не заперечує, що саме позитивні
емоції можуть стати для дитини одним
з найважливіших стимулів у навчанні,
але при цьому ми забуваємо про те, що
в педагогів не існує єдиного рецепта чи
правила, як саме створювати ситуації
успіху тому, що це слід на основі
індивідуального підходу, зважено, з
урахуванням багатьох факторів.
Діти прощають багато чого, але не
вибачають байдужість.
За відгуками дітей, найкращі їхні
вчителі вели уроки так, що здавалося,
ніби весь урок вони зайняті саме тобою.
Як цього досягти?
Іноді це „Іскра Божа”,
а частіше – майстерність, доведена до
мистецтва.
Важливо мати на увазі, що навіть
одноразове переживання успіху може
докорінно змінити психологічне
самопочуття дитини.
Ситуація успіху може стати пусковим
механізмом подальшого розвитку
особистості.
Безперечно, переживання успіху навіює
людині впевненість у власних силах.
З`являється бажання знову досягти
добрих результатів, виникає відчуття
внутрішнього благополуччя, що, у свою
чергу, покращує ставлення до
навколишнього світу.
На перший погляд здається, що вчитель,
кілька разів давши учню можливість
відчути успіх, далі вже само собою
забезпечує високий рівень мотивації,
інтересу, пізнавальної активності.
Але може бути й протилежний
результат: постійна успішність здатна
сформувати байдуже ставлення до
навчання.
Крім того, постійне очікування лише
позитивного результату згубно впливає
на розвиток вольових якостей учня:
він ухиляється від подолання
труднощів;
губиться в складних ситуаціях
(навчальних та життєвих);
у його поведінці починає домінувати
мотив „уникнення невдач”.
Досвідчені психологи та педагоги
попереджують про можливість
негативних наслідків пережитого успіху.
Чому ж виникає такий парадокс?
По-перше, успіх, що діставався ціною
незначних зусиль, може призвести до
переоцінки, точніше, до завищеної
оцінки своїх можливостей.
По-друге, за сильним переживанням
будь-якої емоції обов`язково настає
релаксація (розслаблення).
І якщо в цей період запропонувати
людині якусь діяльність, то, швидше за
все, ця діяльність буде менш успішною,
ніж попередня.
По-третє, переживання успіху може бути
потьмареним, якщо результат, важливий
і значимий для самого учня, не буде
адекватно оцінений іншими людьми.
І нарешті:
Емоція успіху не стане сильним
переживанням, якщо результати діяльності
не значимі для її суб`єкта.
Дитина, особливо на початку навчання,
однаково інтенсивно переживає успіх у
„головних” і „неголовних” навчальних
предметах.
Але часто знижують цю інтенсивність:
„12 балів з музики ! Та краще б ти
отримав 12 балів з читання”.
Знижуючи значимості успіху, що
переживається дитиною, ми, дорослі,
впливаємо на формування у дитини
ставлення до навчального процесу в
цілому.
Ось чому, оцінюючи дітей, необхідно
виходити з індивідуальних особливостей
кожного учня.
Просування вперед треба заохочувати,
підбадьорювати, щоб дитина не
відчувала невдачу, порівнюючи свої
результати з раніше встановленими
нормами, особливо якщо вони для неї
недосяжні.
Отже, ситуація успіху у навчальній
діяльності створюється вчителем або ж
психологом.
Як і будь-яку іншу діяльність, навчання
можна уявити у вигляді простого
ланцюжка дій:
1. Установка на діяльність (емоційна
підготовка учнів на вирішення
навчального завдання) – мотиваційний
етап;
2.Забезпечення діяльності (створення
умов для успішного вирішення
навчального завдання) –підготовчий,
робочий етап;
3.Порівняння отриманих результатів з
очікуваними (усвідомлення ставлення до
результатів своєї навчальної праці) –
результативний етап.
Отже, якщо ситуація успіху створюється
вчителем послідовно і свідомо, її
3.Порівняння отриманих результатів з
очікуваними (усвідомлення ставлення
до результатів своєї навчальної праці) –
результативний етап.
Отже, якщо ситуація успіху створюється
вчителем послідовно і свідомо, її
структура повинна врахувати всі
перелічені компоненти.
Створення ситуації успіху на
мотиваційному етапі навчальної
діяльності
Дослідження психологів свідчать, що рівень
засвоєння людиною знань істотно залежить
від рівня сформованості її мотивації
навчитися.
Тож давайте проаналізуємо, як провести
мотиваційний етап уроку так, щоб створити
ситуацію успіху для того учня.
Перед учителем стоїть завдання:
сформувати в учня настанову на
успішне виконання завдання
Інакше кажучи, вчитель повинен
сформувати в учнів мотив досягнення
мети.
Але при цьому вчитель часто
зустрічається з неадекватною
реакцією учнівського колективу:
1.Хтось уже виконував подібне
завдання, і його результати
виявились невдалими, так що у цієї
категорії учнів уже сформоване
негативне ставлення на успішне
виконання завдання.
2.Інша група учнів не стикалась з
такою роботою, тому вони не знають,
чого можна очікувати від майбутньої
діяльності.
3.Третя група, яка виконувала потрібні
завдання і успішно з ними впоралася,
знаходиться у стані мобілізації, готова
виконувати навчальне завдання.
Зрозуміло, що найлегше вчителю буде
працювати з учнями третьої групи, де
необхідно лише активізувати позитивні
емоції, які діти пережили раніше.
У другої групи учнів слід передбачити
емоційну реакцію, намалювати
перспективу вдалого виконання
завдання, пов`язавши її з тими чи
іншими умовами діяльності, які в
минулому забезпечували успіх.
Найбільш клопітною буде робота
першою групою учнів.
Перш за все доведеться нейтралізувати
спогади про невдачу в попередній
діяльності, а потім створити перспективу
для нової.
Зробити це можна, наприклад, так:
дати завдання учневі попрацювати над
своїми помилками, або повідомити його,
що завдання для нього змінено
порівняно з попереднім і т. д.
Учитель може запропонувати різні
варіанти мотивів досягнення ситуації
успіху:
прагнення самостійно розв`язати цікаві
задачі;
завоювати авторитет у своїх товаришів;
стати першим;
розглядати свою діяльність з точки зору
її корисності для інших людей;
встановити нові контакти між
товаришами у ході виконання завдання
тощо.
Отже, на етапі мотивації навчальної
діяльності учитель організовує певні
ситуації з метою активізувати чи
нейтралізувати емоції для наступної
діяльності
На етапі мотивації створення ситуації
успіху більшою мірою визначається
психологічними аспектами.
Тут доречним буде використання в
роботі вчителя таких психологопедагогічних прийомів, як:
Ефект Розенталя, або „Ефект
навіювання”: „Ти це можеш”, „Тобі це
вдається” тощо.
Якщо педагог буде переконувати учнів
у реальності успіху, то успіх прийде.
Англійський учений Стоуенс довів, що
учні, яких заохочували, досягли значно
більших успіхів, ніж ті, кого ніяк не
заохочували.
Прийом „Емоційне погладжування” –
це констатація будь-якого факту успіху,
прищеплювання дитині віри в себе,
відкритість учителя для довіри і співчуття.
◦ Прийом „Анонсування” –
репетиція майбутньої дії, яка створює
психологічний настрій на успіх перед
класом.
Це можуть бути додаткові індивідуальні
заняття з окремими учнями чи
заздалегідь оголошенні запитання
самостійної роботи.
Прийом „Шикуйсь!” містить такі кроки:
психологічна атака;
емоційне блокування;
вибір головного напрямку;
вибір рівних можливостей;
несподіване порівняння;
стабілізація.
Цей прийом полягає в тому, щоб:
учителем блокувалось припущення на
невдачу в діяльності учня;
відволікалася увага школяра від
чергового неуспіху;
вчитель повинен знайти той напрямок
діяльності, яким учень зможе
реалізувати себе набагато краще, тим
самим забезпечити його на успіх, на
стабільність у навчанні.
Розглянемо деякі
алгоритми створення ситуацій успіху та
методику їх реалізації:
Прийом „Даю шанс” – це заздалегідь
підготовлена вчителем ситуація, в якій
учень отримує можливість зненацька
для себе розкрити свої можливості.
Прийом “ Зняття страху”-
допомогає перебороти невпевненість у
власних силах (Люди вчаться на своїх
помилках і знаходять інші шляхи
вирішення проблем).
Прийом “Авансування успішного
результату” –
допомогає вчителю висловити тверду
переконаніність у тому, що його учень
обов’язково впорається з поставленим
завданням.
Це, в свою чергу, переконує дитину у
своїх силах і можливостях.
“У тебе обов’язково вийде”, “Я навіть не
сумніваюсь у позитивному результаті” і
т. д.
Прийом “Прихований інструктаж”
Допомагає дитині уникнути поразки.
Досягається шляхом побажання,
наприклад:
Можливо краще почати з ...,
Виконуючи роботу не забудьте про ...
Прийом “Внесення мотиву”.
Показує дитині заради чого, кого
здійснюється ця діяльність, кому буде
добре після виконання, наприклад, “Без
твоєї допомоги твоїм друзям не
впоратись...” тощо.
Прийом “Персональна винятковість.”
Визначає важливість зусиль дитини в
діяльності, що здійснюється або
здійснюватиметься, наприклад:
Тільки ти міг би…
Тільки тобі і можу доручити… і т.п.
Прийом “Висока оцінка деталі”.
Допомагає емоційно пережити не
результат в цілому, а якої її окремої
деталі:
Найбільше мені сподобалось у твоїй
роботі…
Найбільше тобі вдалося…
Прийом „Еврика”.
Створюються умови, за яких дитина,
виконуючи навчальне завдання,
несподівано відкриває в собі невідомі
досі здібності.
Завдання вчителя – помітити це глибоко
особисте відкриття, всіляко підтримати
дитину, поставити нову мету і надихнути
на її досягнення.
Допомога вчителя у створенні ситуації
відкриття має бути ненав`язливою,
прихованою.
Створюючи ситуації успіху на етапі
організації навчальної діяльності, слід
пам`ятати кілька основних правил:
у кожній дитині є задатки, які можуть
розвинутися у здібності;
Побачити їх, відчути, розвити – це
справа педагога;
ставлення до дитини як до рівної, як до
себе, спілкування, що повністю включає
грубість, різкість, образливий тон, має
стати обов`язковою нормою всієї
педагогічної діяльності;
Ставлення до дитини:
як до рівної,
як до себе,
спілкування, що повністю виключає:
- грубість,
- різкість,
- образливий тон
має стати обов`язковою нормою всієї
педагогічної діяльності;
чим більше напрямків діяльності, в яких
бере участь дитина, тим більше в неї
можливостей знайти себе;
кількість і різноманітність ситуацій і
обставин, в тому числі і штучно
створених, у які може потрапити
дитина, визначають шляхи її сьогодення
і віддаленого інтересу та можливі шляхи
успіху.
ТИПИ УСПІХУ:
Неочікувана радість – це почуття
задоволення від того, що результати
діяльності учня перевершили його
очікування.
З педагогічної та психологічної точки
зору – це результат продуманої,
підготовленої діяльності вчителя.
Спільна радість – полягає в тому, щоб учень
досяг необхідної для себе реакції колективу.
Вона може бути підготовленою вчителем
або спонтаною.
Спільною радістю вважають тільки ті реакції
колективу, які дають можливість дитині
відчутні себе задоволеним, стимулюють її
зусиля.
Це, перш за все, має бути емоційний відгук
оточуючих на успіх члена свого колективу.
Важливо, щоб у досягненнях кожного
школяра всі бачили результати своєї
праці, а сама дитина розуміла, що її
радість – це радість підтримки,
отримання статусу „свій серед своїх”.
Зрештою у тому, як реагує дитячий
колектив на успіхи або невдачі своїх
учителів, виявляється його моральна
сутність.
Радість пізнання – це радість пізнання
нового, хоча вона по своїй суті
альтруїстична (виникає на основі
допомоги, підтримки інших людей).
Пізнання спираїться на самоосвіту й
самопізнання.
Така радість не може вирости на
пустому місці, появитися без серйозних
причин. Це слід клопіткої роботи
учителя –учня-учнів.
ВИСНОВОК:
1.Ситуація успіху досягається тоді, коли
сама дитина визначає цей результат як
успіх.
2 Усвідомлення ситуації успіху самим
учнем, розуміння її значимості виникає у
школяра після здолання своєї боязкості,
невміння, незнання, психологічного
враження та інших видів труднощів.
3. Завдання педагога :
допомогти особистості дитини зрости в
успіху;
дати відчути радість від здолання
труднощів;
дати зрозуміти, що задарма в житті в
житті нічого не дається, скрізь необхідно
докласти зусиль.
І успіх буде еквівалентним витраченим
зусиллям.
ШАНОВНІ КОЛЕГИ !
Дайте, будь ласка, відповідь на такі
запитання:
1.Ваше ставлення до технології “Створення
ситуації успіху”.
2.Як Ви оцінюєте стан “Створення ситуації
успіху у Вашому навчальному закладі”.
3.Які ще методичні рекомендації, ідеї,
міркування щодо “Створення ситуації успіху”,
Ви можете запропонувати учасникам нашого
семінару ?
ВДЯЧНІ ВАМ ЗА ВІДВЕРТІСТЬ, ЗА ПОРАДИ
Slide 23
Створення ситуації успіху
та шляхи її реалізації
на уроці як складової якості
навчально-виховного процесу
Мета: Удосконалити методику
створення ситуації успіху та шляхів
її реалізації на уроці як стежки, що
веде до того куточка дитячого
серця, в якому горить вогник
бажання бути гарним.
На
відміну від традиційного розуміння
освіти як суми знань та навичок, нині освіту
починають розглядати як процес
становлення особистості .
Причому особистості, здатної до:
самоосвіти,
саморозвитку,
самовдосконалення,
яка вміє використовувати набуті знання,
яка прагне реалізувати себе,
спроможна змінити на краще своє життя,
життя своєї держави.
Алгоритм
створення та досягнення ситуації успіху
твердження про “Ситуацію успіху”;
особистісно-орієнтований підхід у справі
навчання та виховання - основа педагогічної
технології “Створення ситуації успіху”;
роль “Ситуації успіху” у навчальній діяльності;
створення “Ситуації успіху” на мотиваційному
етапі навчальної діяльності;
психолого-педагогічні прийоми при створенні
“Ситуації успіху”;
методика реалізації “Ситуації успіху”;
Виходячи із Положень Закону України “Про
освіту” завдання школи сьогодні полягає в
тому, щоб:
Виховувати в учнів здатність:
долати життєві труднощі;
самостійно приймати рішення;
розвивати себе як особистість, здатну:
робити вибір і контролювати своє життя;
брати на себе відповідальність за свої дії;
захищати себе і свої життєві цінності;
діяти відповідно до них;
піклуватись про інших;
Завдання вчителів:
прищепити учням потребу до здобуття
знань;
створити такі умови, щоб процес
здобуття знань був для них цікавим,
потрібним, комфортним;
і тому пріоритетним завданням вчителя
під час навчально-виховної діяльності є
створення ситуації успіху.
Що означає “Ситуація успіху?”
Ситуація успіху - це суб'єктивний
психічний стан задоволення наслідком
своєї фізичної, розумової праці чи
моральної напруги.
Успіх у навчанні - єдине джерело
внутрішніх сил дитини, які породжують
енергію для переборення труднощів,
бажання вчитися.
В.Сухомлинський
Ситуація успіху дарує атмосферу
приязні та взаємодопомоги, впевненості
і захищеності.
Учитель зобов’язаний створити джерело
внутрішніх сил дитини, джерело, яке дає
енергію для подолання труднощів і
формування бажання вчитися.
Використання ситуації успіху має
сприяти підвищенню робочого тонусу,
збільшенню продуктивності навчальної
роботи, а також допомогти учням
усвідомити себе повноцінною
особистістю і, відповідно, забезпечити
успіх у навчанні.
Основою педагогічної технології
“Створення ситуації успіху” є
особистісно-орієнтований підхід у справі
навчання та виховання.
А тому звернемося до рекомендацій
щодо особистісно-орієнтовного підходу
навчання та виховання.
–
Особистісно орієнтоване навчання
це навчання, центром якого є
особистість дитини, її самобутність та
самостійність: суб'єктивний досвід
кожного спочатку розкривається, а
потім узгоджується зі змістом освіти.
Визнання учня ключовою фігурою
всього освітнього процесу – це і є
особистісно орієнтована педагогіка.
У свідомості учня це має такий
вигляд: «Все, що я пізнаю, я знаю,
для чого мені потрібно і де я можу ці
знання застосувати».
Для педагога - це прагнення знайти
розумний баланс між знаннями,
уміннями та навичками учня.
Сучасність вимагає навчити учнів:
- самостійно та творчо розв'язувати
проблеми;
- шукати нову інформацію й робити
висновки, а не подавати дітям готові
знання.
В особистісно-орієнтованому підході
вчителю насамперед потрібен високий
рівень педагогічної майстерності, який
базується на розвитку:
дидактичних;
організаторських;
комунікативних;
науково-пізнавальних;
емоційних;
та поведінкових компонентностей;
-
-
Цілі особистісно орієнтованого
навчання полягають у тому, щоб:
визначити життєвий досвід кожного
учня;
його пізнавальні здібності;
рівень інтелекту;
інтереси, які спочатку треба розкрити,
а потім розвинути у навчальному
процесі;
Цілі особистісно орієнтованого навчання
полягають у тому, щоб:
Формувати позитивну мотивацію учнів до:
-
пізнавальної діяльності;
-
потребу в самопізнанні;
-
потребу в самореалізаціїї;
-
та потребу у самовдосконаленні школярів;
Цілі особистісно орієнтованого навчання
полягають у тому, щоб:
Озброїти учнів механізмом:
адаптації;
саморегуляції;
самозахисту;
самовиховання;
Цілі особистісно орієнтованого навчання
полягають у тому, щоб:
Розвинути індивідуальні позитивні
здібності кожного школяра;
Сформувати культуру життєдіяльності
максимально виявити і використати
індивідуальний досвід учня;
Правильно визначати лінії поведінки.
Основні принципи
особистісно-орієнтованого
навчання:
1. Принцип «розвивальної допомоги»
не робити за учня;
не вказувати йому, що робити,
а допомогти пробувати власні сили і власну
активність;
потрібно добитись, щоб учень сам обирав
рішення і відповідав за них.
Звідси - не потрібно подавати готові
знання, а створити умови, в яких
виявляється:
-
власна пізнавальна активність учня;
-
і він визначить для себе цілі, зміст та
методи роботи, власні цінності.
-
Навчання повинно бути дослідницьким
Це час, протягом якого діти вчаться:
самостійно діяти;
- дискутувати;
- приймати рішення.
-
При цьому розвивається самосвідомість і
самореалізується особистість.
Принцип - «свобода вміння»
- учні вільно обговорюють
проблеми;
- співпрацюють один з одним,
- а вчитель виступає в ролі
старшого члена колективу,
консультанта, джерела досвіду
Принцип - «свобода вміння»
Учителю:
-недостатньо
процес;
організувати навчальний
- потрібно ще визначити спосіб засвоєння
знань, тобто оприділити види діяльності
учня на уроці.
Основні вимоги до особистісноорієнтованого уроку:
раціональна єдність словесних,
наукових і практичних методів
навчання;
зв'язок з раніше вивченим досвідом,
набутим учнем;
Основні вимоги до особистісно
орієнтованого уроку:
-формування вмінь в учнів самостійно
здобувати знання і застосовувати їх на
практиці;
-заохочення прагнень учнів знаходити свій
спосіб роботи з навчальним матеріалом.
Метою
особистісноорієнтованого уроку є:
- створення умов для виявлення
пізнавальної активності учнів
Засобами досягнення вчителем цієї мети
можуть бути:
використання різних форм та методів
навчальної діяльності, які дозволяють
розкрити суб'єктивний досвід учнів;
створення атмосфери зацікавленості
кожного учня в результатах роботи
всього класу;
стимулювання учнів до висловлювань,
використання різних способів виконання
завдань без побоювань помилитися,
отримати хибну відповідь тощо;
Засобами досягнення вчителем цієї мети
можуть бути:
використання протягом уроку
дидактичного матеріалу, який дозволяє
отримати учневі найбільш значущі для
нього вид та форму змісту навчального
матеріалу;
оцінювання досягнень учня протягом
усього процесу його діяльності, а не
тільки за кінцевим результатом;
Засобами досягнення вчителем цієї мети
можуть бути:
заохочення прагнень учня знаходити свій
спосіб роботи;
аналізувати протягом уроку роботи інших
учнів; вибирати та засвоювати найбільш
раціональні з них;
створення на уроці педагогічних ситуацій
спілкування, які б дозволяли кожному учневі
виявляти ініціативу, самостійність, виборність у
справах роботи;
створення обстановки для природного
самовираження учня.
Технологія
особистісноорієнтованогоуроку
Для проведення особистісноорієнтованого уроку вчитель має
оволодіти його основними етапами:
1.
2.
3.
4.
5.
6.
7.
8.
Орієнтації.
Визначення мети.
Проектування.
Організації.
Реалізації.
Контролю.
Коригування.
Оцінювання
1. Етап орієнтації включає:
орієнтацію на позитивну роботу;
орієнтацію на визначення особистісного
досвіду учнів;
пов'язання цього досвіду з проблемами
навчального матеріалу.
2. Етап визначення мети передбачає:
визначення на уроці разом з учнями
значущої мети здійснення тієї діяльності,
яка запланована вчителем (учні повинні
зрозуміти, що може дати робота учням
саме на цьому уроці для складання,
наприклад, тематичного заліку,
державної атестації, свого майбутнього
життя тощо);
визначення показників досягнення
поставлених завдань;
3. Етап проектування включає:
передбачення залучення учнів до
виконання ними випереджальних
завдань;
підготовки повідомлень;
рефератів;
виготовлення та відбору наочності;
складання плану роботи тощо;
Етап організації виконання плану
діяльності передбачає:
Подання можливих варіантів і
способів виконання навчальної
діяльності (усна чи письмова форма,
індивідуальна робота чи робота в
групах, робота з текстом чи з іншими
засобами одержання інформації);
Етап організації виконання плану
діяльності передбачає:
2.Представлення учнями вибору способу
фіксації нового матеріалу (конспект,
схема, таблиця, опора, план, тези,
висновки тощо);
3.Варіативність домашнього завдання
(диференціація за рівнем складності та
способом виконання).
Етап контрольно-оцінювальний:
1.Залучення учнів до контролю за
перебігом навчальної діяльності шляхом
заохочення їх до різних видів контролю,
самоконтролю, взаємоконтролю, роботи
в групах;
2.Участь учнів у виправленні помилок і
недоліків у знаннях, усвідомлення їх
причин шляхом взаємо та самоаналізу;
Етап контрольно-оцінювальний:
3.Надання учням можливості самостійно
або за участі вчителя, інших учнів
порівнювати отримані ним результати з
критеріями стандарту, закладеного у
навчальній програмі;
4.Використання механізмів оцінного
методу (позитивного ставлення до
успіхів школяра);
Етап контрольно-оцінювальний:
5.Використання механізмів оцінного
методу (позитивного ставлення до
успіхів школяра).
6.Оцінювання (виставлення рівневих
оцінок за дванадцятибальною системою
оцінювання навчальних досягнень,
поурочного бала, рейтинг) не тільки
результатів, а й самого процесу
навчання.
6. Заключний етап передбачає:
усвідомлення учнями ситуації
досягнення мети;
відчуття успіху;
підкріплення позитивної мотивації
стосовно власної діяльності.
Методи та засоби психолого-педагогічної
підтримки діяльності учнів
заохочення;
навчально-пізнавальна гра;
створення ситуації успіху;
створення ситуації пізнавального інтересу;
створення проблемної ситуації;
спонукання до пошуку альтернативних
рішень;
виконання творчих завдань;
кооперація учнів;
створення ситуації взаємодопомоги тощо.
Висновок може бути таким: особистісноорієнтоване навчання ЦЕ–
загальнодидактичний принцип
індивідуального підходу до учнів.
Таке твердження ми дослідимо та
пояснимо за допомогою такого факту:
Відомий російський психолог
Л.С. Виготський своє теорією доводить,
що розум будь-якої людини має дві зони
розвитку: А і Б.
Перша зона (А) – це зона актуального
розвитку.
У цю зону потрапляють завдання, які
дитина може виконати сама без
допомоги вчителя.
Друга зона (В) – це зона найближчого
розвитку
Сюди потрапляють завдання, які дитина сама
виконати не може, але може з ними
впоратися з допомогою вчителя.
Зона найближчого розвитку, - це зона
“наступного дня”.
Те, що сьогодні є зона найближчого
розвитку, завтра у процесі навчання повинно
стати зоною актуального розвитку. Учитель
не повинен давати готову інформацію, адже
таке навчання може загальмувати мислення
дитини. А за допомогою вміло підібраних
запитань педагог підводить школяра до
правильної відповіді, розв’язку.
Те, що сьогодні є зоною найближчого
розвитку, завтра у процесі навчання
повинно стати зоною актуального
розвитку.
Учитель не повинен давати готову
інформацію, адже таке навчання може
загальмувати мислення дитини.
А за допомогою вміло підібраних
запитань педагог підводить школяра до
правильної відповіді, розв’язку.
Отже, як бачимо із цього прикладу, щоб
відбулися розвиток і навчання учнів,
завдання повинні потрапляти лише в
зону найближчого розвитку
(за Л.С. Виготським).
Припустимо, що два учні навчались в
одній школі, в одних і тих самих
учителів, закінчили школу з відзнакою,
рівень їхнього розвитку все одно буде
різним.
Ще більше відрізняється розвиток учнів
класу, які згідно з 12- бальною
системою досягли початкового і
високого рівнів.
Тому зрозуміло, що до таких дітей треба
підходити індивідуально, тобто ставити
перед ними різні завдання.
Якщо для цілого класу поставити одне
завдання, то для одних учнів воно
потрапить у зону актуального розвитку,
для інших – у зону найближчого
розвитку.
Отже, одне завдання для всього класу
ставити не бажано і не потрібно, а
здійснювати якісний особистісноорієнтований підхід до навчання та
виховання на практиці нам заважає ряд
причин, зокрема:
Причина 1. Щоб підійти індивідуально
до кожного учня, необхідно знати його
психологічні, фізіологічні та соціальні
особливості.
Лише психологія нараховує кілька
десятків індивідуальних особливостей
особистості. Це різні види уваги, уяви,
мислення, сприйняття, темпераменту,
характеру і т.д.
Пам’ять також поділяється більш ніж
на 10 типів: короткочасна,
довготривала, оперативна, рухова,
зорова, слухова, емоційна, словеснологічна і т.д.;
Причина 2. Виявити всі ці психологічні,
фізіологічні та соціальні особливості
вчитель без допомоги психолога, лікаря,
соціолога не може;
Причина 3.Навіть якщо теоретично
припустити, що в кожної дитини
виявили всі ці особливості, вчитель не
зможе запам’ятати їх у такій кількості
дітей, оскільки він одночасно навчає
свого предмета не один десяток учнів,
кожен з яких має не один десяток таких
особливостей.
Нарешті, якщо вчителю все-таки
вдається запам’ятати всі особливості
кожної дитини, він не зможе підійти
індивідуально тому, що урок триває
всього 40-45 хв, протягом яких
неможливо фізично попрацювати з
кожним учнем класу індивідуально.
Отже, існує суперечність: з одного боку,
вимоги до особистісно-орієнтованого
навчання, а з іншого причини, що
унеможливлюють якісне впровадження
цієї педагогічної технології у навчальновиховний процес.
Який же вихід з ситуації, що склалася ?
Філософія вчить, що джерелом і
рушійними силами будь-якого процесу
(у тому числі й навчального) є
розв’язання суперечностей і тому,
щоб навчальний процес розвивався,
вчителю необхідно вміти виявляти
суперечність навчального процесу, а
також вміти розв’язувати її.
Дана суперечність розв’язується шляхом
диференційованого підходу до учнів.
Диференціація (від лат. Differentia –
різниця, відмінність) – розчленування
цілого на якісно відмінні частини.
Розв’язування таких суперечностей
називається підходом до навчання.
Цей підхід, для прикладу, можна
здійснити таким чином:
Учнів класу розподілити на групи за
рівнем розвитку.
Критерії, якими слід керуватися - це
успішність.
Таких груп, наприклад, може бути
чотири:
низький рівень;
середній рівень;
достатній рівень;
високий рівень.
Зрозуміло, що такий поділ не
аргументується для учнів, для того щоб
у слабшого школяра не сформувалася
занижена самооцінка, а в сильного –
завищена.
Якщо учні однієї з груп підвищують свій
рівень – їх слід перевести до наступної
групи і навпаки.
Для кожної групи пропонуються різні за
ступенем складності завдання.
Диференційований підхід можна
здійснювати при різних формах
навчального процесу: під час уроку,
лабораторного заняття, екскурсії.
Під час проведеного уроку методом бесіди,
запитань слід орієнтувати учнів на певну
групу.
При цьому обов’язково слід враховувати,
щоб запитання було точним, стислим, не
мало елементів підказки.
Під час проведення уроку методом
пояснення, розповіді диференційований
підхід неможливий, оскільки вчитель будує
свою розповідь, орієнтуючись на
середнього учня,
але під час закріплення нового матеріалу
чи пояснення домашнього завдання учням
можна запропонувати різнорівневі
завдання.
Завершальним етапом навчальної
діяльності на уроці є:
усвідомлення ситуації досягнення мети;
переживання ситуації успіху;
підкріплення позитивної мотивації щодо
самої діяльності.
Ситуація успіху досягається тоді, коли
сама дитина визначає цей результат як
успіх.
Усвідомлення ситуації успіху самим
учнем, розуміння її значимості виникає у
суб'єкта після здолання своєї боязкості,
невміння, незнання, психологічного
враження та інших видів труднощів.
Роль “Ситуації успіху” у навчальній
діяльності
За останні роки термін
„Ситуація успіху” став звичним для
педагогів.
Ніхто не заперечує, що саме позитивні
емоції можуть стати для дитини одним
з найважливіших стимулів у навчанні,
але при цьому ми забуваємо про те, що
в педагогів не існує єдиного рецепта чи
правила, як саме створювати ситуації
успіху тому, що це слід на основі
індивідуального підходу, зважено, з
урахуванням багатьох факторів.
Діти прощають багато чого, але не
вибачають байдужість.
За відгуками дітей, найкращі їхні
вчителі вели уроки так, що здавалося,
ніби весь урок вони зайняті саме тобою.
Як цього досягти?
Іноді це „Іскра Божа”,
а частіше – майстерність, доведена до
мистецтва.
Важливо мати на увазі, що навіть
одноразове переживання успіху може
докорінно змінити психологічне
самопочуття дитини.
Ситуація успіху може стати пусковим
механізмом подальшого розвитку
особистості.
Безперечно, переживання успіху навіює
людині впевненість у власних силах.
З`являється бажання знову досягти
добрих результатів, виникає відчуття
внутрішнього благополуччя, що, у свою
чергу, покращує ставлення до
навколишнього світу.
На перший погляд здається, що вчитель,
кілька разів давши учню можливість
відчути успіх, далі вже само собою
забезпечує високий рівень мотивації,
інтересу, пізнавальної активності.
Але може бути й протилежний
результат: постійна успішність здатна
сформувати байдуже ставлення до
навчання.
Крім того, постійне очікування лише
позитивного результату згубно впливає
на розвиток вольових якостей учня:
він ухиляється від подолання
труднощів;
губиться в складних ситуаціях
(навчальних та життєвих);
у його поведінці починає домінувати
мотив „уникнення невдач”.
Досвідчені психологи та педагоги
попереджують про можливість
негативних наслідків пережитого успіху.
Чому ж виникає такий парадокс?
По-перше, успіх, що діставався ціною
незначних зусиль, може призвести до
переоцінки, точніше, до завищеної
оцінки своїх можливостей.
По-друге, за сильним переживанням
будь-якої емоції обов`язково настає
релаксація (розслаблення).
І якщо в цей період запропонувати
людині якусь діяльність, то, швидше за
все, ця діяльність буде менш успішною,
ніж попередня.
По-третє, переживання успіху може бути
потьмареним, якщо результат, важливий
і значимий для самого учня, не буде
адекватно оцінений іншими людьми.
І нарешті:
Емоція успіху не стане сильним
переживанням, якщо результати діяльності
не значимі для її суб`єкта.
Дитина, особливо на початку навчання,
однаково інтенсивно переживає успіх у
„головних” і „неголовних” навчальних
предметах.
Але часто знижують цю інтенсивність:
„12 балів з музики ! Та краще б ти
отримав 12 балів з читання”.
Знижуючи значимості успіху, що
переживається дитиною, ми, дорослі,
впливаємо на формування у дитини
ставлення до навчального процесу в
цілому.
Ось чому, оцінюючи дітей, необхідно
виходити з індивідуальних особливостей
кожного учня.
Просування вперед треба заохочувати,
підбадьорювати, щоб дитина не
відчувала невдачу, порівнюючи свої
результати з раніше встановленими
нормами, особливо якщо вони для неї
недосяжні.
Отже, ситуація успіху у навчальній
діяльності створюється вчителем або ж
психологом.
Як і будь-яку іншу діяльність, навчання
можна уявити у вигляді простого
ланцюжка дій:
1. Установка на діяльність (емоційна
підготовка учнів на вирішення
навчального завдання) – мотиваційний
етап;
2.Забезпечення діяльності (створення
умов для успішного вирішення
навчального завдання) –підготовчий,
робочий етап;
3.Порівняння отриманих результатів з
очікуваними (усвідомлення ставлення до
результатів своєї навчальної праці) –
результативний етап.
Отже, якщо ситуація успіху створюється
вчителем послідовно і свідомо, її
3.Порівняння отриманих результатів з
очікуваними (усвідомлення ставлення
до результатів своєї навчальної праці) –
результативний етап.
Отже, якщо ситуація успіху створюється
вчителем послідовно і свідомо, її
структура повинна врахувати всі
перелічені компоненти.
Створення ситуації успіху на
мотиваційному етапі навчальної
діяльності
Дослідження психологів свідчать, що рівень
засвоєння людиною знань істотно залежить
від рівня сформованості її мотивації
навчитися.
Тож давайте проаналізуємо, як провести
мотиваційний етап уроку так, щоб створити
ситуацію успіху для того учня.
Перед учителем стоїть завдання:
сформувати в учня настанову на
успішне виконання завдання
Інакше кажучи, вчитель повинен
сформувати в учнів мотив досягнення
мети.
Але при цьому вчитель часто
зустрічається з неадекватною
реакцією учнівського колективу:
1.Хтось уже виконував подібне
завдання, і його результати
виявились невдалими, так що у цієї
категорії учнів уже сформоване
негативне ставлення на успішне
виконання завдання.
2.Інша група учнів не стикалась з
такою роботою, тому вони не знають,
чого можна очікувати від майбутньої
діяльності.
3.Третя група, яка виконувала потрібні
завдання і успішно з ними впоралася,
знаходиться у стані мобілізації, готова
виконувати навчальне завдання.
Зрозуміло, що найлегше вчителю буде
працювати з учнями третьої групи, де
необхідно лише активізувати позитивні
емоції, які діти пережили раніше.
У другої групи учнів слід передбачити
емоційну реакцію, намалювати
перспективу вдалого виконання
завдання, пов`язавши її з тими чи
іншими умовами діяльності, які в
минулому забезпечували успіх.
Найбільш клопітною буде робота
першою групою учнів.
Перш за все доведеться нейтралізувати
спогади про невдачу в попередній
діяльності, а потім створити перспективу
для нової.
Зробити це можна, наприклад, так:
дати завдання учневі попрацювати над
своїми помилками, або повідомити його,
що завдання для нього змінено
порівняно з попереднім і т. д.
Учитель може запропонувати різні
варіанти мотивів досягнення ситуації
успіху:
прагнення самостійно розв`язати цікаві
задачі;
завоювати авторитет у своїх товаришів;
стати першим;
розглядати свою діяльність з точки зору
її корисності для інших людей;
встановити нові контакти між
товаришами у ході виконання завдання
тощо.
Отже, на етапі мотивації навчальної
діяльності учитель організовує певні
ситуації з метою активізувати чи
нейтралізувати емоції для наступної
діяльності
На етапі мотивації створення ситуації
успіху більшою мірою визначається
психологічними аспектами.
Тут доречним буде використання в
роботі вчителя таких психологопедагогічних прийомів, як:
Ефект Розенталя, або „Ефект
навіювання”: „Ти це можеш”, „Тобі це
вдається” тощо.
Якщо педагог буде переконувати учнів
у реальності успіху, то успіх прийде.
Англійський учений Стоуенс довів, що
учні, яких заохочували, досягли значно
більших успіхів, ніж ті, кого ніяк не
заохочували.
Прийом „Емоційне погладжування” –
це констатація будь-якого факту успіху,
прищеплювання дитині віри в себе,
відкритість учителя для довіри і співчуття.
◦ Прийом „Анонсування” –
репетиція майбутньої дії, яка створює
психологічний настрій на успіх перед
класом.
Це можуть бути додаткові індивідуальні
заняття з окремими учнями чи
заздалегідь оголошенні запитання
самостійної роботи.
Прийом „Шикуйсь!” містить такі кроки:
психологічна атака;
емоційне блокування;
вибір головного напрямку;
вибір рівних можливостей;
несподіване порівняння;
стабілізація.
Цей прийом полягає в тому, щоб:
учителем блокувалось припущення на
невдачу в діяльності учня;
відволікалася увага школяра від
чергового неуспіху;
вчитель повинен знайти той напрямок
діяльності, яким учень зможе
реалізувати себе набагато краще, тим
самим забезпечити його на успіх, на
стабільність у навчанні.
Розглянемо деякі
алгоритми створення ситуацій успіху та
методику їх реалізації:
Прийом „Даю шанс” – це заздалегідь
підготовлена вчителем ситуація, в якій
учень отримує можливість зненацька
для себе розкрити свої можливості.
Прийом “ Зняття страху”-
допомогає перебороти невпевненість у
власних силах (Люди вчаться на своїх
помилках і знаходять інші шляхи
вирішення проблем).
Прийом “Авансування успішного
результату” –
допомогає вчителю висловити тверду
переконаніність у тому, що його учень
обов’язково впорається з поставленим
завданням.
Це, в свою чергу, переконує дитину у
своїх силах і можливостях.
“У тебе обов’язково вийде”, “Я навіть не
сумніваюсь у позитивному результаті” і
т. д.
Прийом “Прихований інструктаж”
Допомагає дитині уникнути поразки.
Досягається шляхом побажання,
наприклад:
Можливо краще почати з ...,
Виконуючи роботу не забудьте про ...
Прийом “Внесення мотиву”.
Показує дитині заради чого, кого
здійснюється ця діяльність, кому буде
добре після виконання, наприклад, “Без
твоєї допомоги твоїм друзям не
впоратись...” тощо.
Прийом “Персональна винятковість.”
Визначає важливість зусиль дитини в
діяльності, що здійснюється або
здійснюватиметься, наприклад:
Тільки ти міг би…
Тільки тобі і можу доручити… і т.п.
Прийом “Висока оцінка деталі”.
Допомагає емоційно пережити не
результат в цілому, а якої її окремої
деталі:
Найбільше мені сподобалось у твоїй
роботі…
Найбільше тобі вдалося…
Прийом „Еврика”.
Створюються умови, за яких дитина,
виконуючи навчальне завдання,
несподівано відкриває в собі невідомі
досі здібності.
Завдання вчителя – помітити це глибоко
особисте відкриття, всіляко підтримати
дитину, поставити нову мету і надихнути
на її досягнення.
Допомога вчителя у створенні ситуації
відкриття має бути ненав`язливою,
прихованою.
Створюючи ситуації успіху на етапі
організації навчальної діяльності, слід
пам`ятати кілька основних правил:
у кожній дитині є задатки, які можуть
розвинутися у здібності;
Побачити їх, відчути, розвити – це
справа педагога;
ставлення до дитини як до рівної, як до
себе, спілкування, що повністю включає
грубість, різкість, образливий тон, має
стати обов`язковою нормою всієї
педагогічної діяльності;
Ставлення до дитини:
як до рівної,
як до себе,
спілкування, що повністю виключає:
- грубість,
- різкість,
- образливий тон
має стати обов`язковою нормою всієї
педагогічної діяльності;
чим більше напрямків діяльності, в яких
бере участь дитина, тим більше в неї
можливостей знайти себе;
кількість і різноманітність ситуацій і
обставин, в тому числі і штучно
створених, у які може потрапити
дитина, визначають шляхи її сьогодення
і віддаленого інтересу та можливі шляхи
успіху.
ТИПИ УСПІХУ:
Неочікувана радість – це почуття
задоволення від того, що результати
діяльності учня перевершили його
очікування.
З педагогічної та психологічної точки
зору – це результат продуманої,
підготовленої діяльності вчителя.
Спільна радість – полягає в тому, щоб учень
досяг необхідної для себе реакції колективу.
Вона може бути підготовленою вчителем
або спонтаною.
Спільною радістю вважають тільки ті реакції
колективу, які дають можливість дитині
відчутні себе задоволеним, стимулюють її
зусиля.
Це, перш за все, має бути емоційний відгук
оточуючих на успіх члена свого колективу.
Важливо, щоб у досягненнях кожного
школяра всі бачили результати своєї
праці, а сама дитина розуміла, що її
радість – це радість підтримки,
отримання статусу „свій серед своїх”.
Зрештою у тому, як реагує дитячий
колектив на успіхи або невдачі своїх
учителів, виявляється його моральна
сутність.
Радість пізнання – це радість пізнання
нового, хоча вона по своїй суті
альтруїстична (виникає на основі
допомоги, підтримки інших людей).
Пізнання спираїться на самоосвіту й
самопізнання.
Така радість не може вирости на
пустому місці, появитися без серйозних
причин. Це слід клопіткої роботи
учителя –учня-учнів.
ВИСНОВОК:
1.Ситуація успіху досягається тоді, коли
сама дитина визначає цей результат як
успіх.
2 Усвідомлення ситуації успіху самим
учнем, розуміння її значимості виникає у
школяра після здолання своєї боязкості,
невміння, незнання, психологічного
враження та інших видів труднощів.
3. Завдання педагога :
допомогти особистості дитини зрости в
успіху;
дати відчути радість від здолання
труднощів;
дати зрозуміти, що задарма в житті в
житті нічого не дається, скрізь необхідно
докласти зусиль.
І успіх буде еквівалентним витраченим
зусиллям.
ШАНОВНІ КОЛЕГИ !
Дайте, будь ласка, відповідь на такі
запитання:
1.Ваше ставлення до технології “Створення
ситуації успіху”.
2.Як Ви оцінюєте стан “Створення ситуації
успіху у Вашому навчальному закладі”.
3.Які ще методичні рекомендації, ідеї,
міркування щодо “Створення ситуації успіху”,
Ви можете запропонувати учасникам нашого
семінару ?
ВДЯЧНІ ВАМ ЗА ВІДВЕРТІСТЬ, ЗА ПОРАДИ
Slide 24
Створення ситуації успіху
та шляхи її реалізації
на уроці як складової якості
навчально-виховного процесу
Мета: Удосконалити методику
створення ситуації успіху та шляхів
її реалізації на уроці як стежки, що
веде до того куточка дитячого
серця, в якому горить вогник
бажання бути гарним.
На
відміну від традиційного розуміння
освіти як суми знань та навичок, нині освіту
починають розглядати як процес
становлення особистості .
Причому особистості, здатної до:
самоосвіти,
саморозвитку,
самовдосконалення,
яка вміє використовувати набуті знання,
яка прагне реалізувати себе,
спроможна змінити на краще своє життя,
життя своєї держави.
Алгоритм
створення та досягнення ситуації успіху
твердження про “Ситуацію успіху”;
особистісно-орієнтований підхід у справі
навчання та виховання - основа педагогічної
технології “Створення ситуації успіху”;
роль “Ситуації успіху” у навчальній діяльності;
створення “Ситуації успіху” на мотиваційному
етапі навчальної діяльності;
психолого-педагогічні прийоми при створенні
“Ситуації успіху”;
методика реалізації “Ситуації успіху”;
Виходячи із Положень Закону України “Про
освіту” завдання школи сьогодні полягає в
тому, щоб:
Виховувати в учнів здатність:
долати життєві труднощі;
самостійно приймати рішення;
розвивати себе як особистість, здатну:
робити вибір і контролювати своє життя;
брати на себе відповідальність за свої дії;
захищати себе і свої життєві цінності;
діяти відповідно до них;
піклуватись про інших;
Завдання вчителів:
прищепити учням потребу до здобуття
знань;
створити такі умови, щоб процес
здобуття знань був для них цікавим,
потрібним, комфортним;
і тому пріоритетним завданням вчителя
під час навчально-виховної діяльності є
створення ситуації успіху.
Що означає “Ситуація успіху?”
Ситуація успіху - це суб'єктивний
психічний стан задоволення наслідком
своєї фізичної, розумової праці чи
моральної напруги.
Успіх у навчанні - єдине джерело
внутрішніх сил дитини, які породжують
енергію для переборення труднощів,
бажання вчитися.
В.Сухомлинський
Ситуація успіху дарує атмосферу
приязні та взаємодопомоги, впевненості
і захищеності.
Учитель зобов’язаний створити джерело
внутрішніх сил дитини, джерело, яке дає
енергію для подолання труднощів і
формування бажання вчитися.
Використання ситуації успіху має
сприяти підвищенню робочого тонусу,
збільшенню продуктивності навчальної
роботи, а також допомогти учням
усвідомити себе повноцінною
особистістю і, відповідно, забезпечити
успіх у навчанні.
Основою педагогічної технології
“Створення ситуації успіху” є
особистісно-орієнтований підхід у справі
навчання та виховання.
А тому звернемося до рекомендацій
щодо особистісно-орієнтовного підходу
навчання та виховання.
–
Особистісно орієнтоване навчання
це навчання, центром якого є
особистість дитини, її самобутність та
самостійність: суб'єктивний досвід
кожного спочатку розкривається, а
потім узгоджується зі змістом освіти.
Визнання учня ключовою фігурою
всього освітнього процесу – це і є
особистісно орієнтована педагогіка.
У свідомості учня це має такий
вигляд: «Все, що я пізнаю, я знаю,
для чого мені потрібно і де я можу ці
знання застосувати».
Для педагога - це прагнення знайти
розумний баланс між знаннями,
уміннями та навичками учня.
Сучасність вимагає навчити учнів:
- самостійно та творчо розв'язувати
проблеми;
- шукати нову інформацію й робити
висновки, а не подавати дітям готові
знання.
В особистісно-орієнтованому підході
вчителю насамперед потрібен високий
рівень педагогічної майстерності, який
базується на розвитку:
дидактичних;
організаторських;
комунікативних;
науково-пізнавальних;
емоційних;
та поведінкових компонентностей;
-
-
Цілі особистісно орієнтованого
навчання полягають у тому, щоб:
визначити життєвий досвід кожного
учня;
його пізнавальні здібності;
рівень інтелекту;
інтереси, які спочатку треба розкрити,
а потім розвинути у навчальному
процесі;
Цілі особистісно орієнтованого навчання
полягають у тому, щоб:
Формувати позитивну мотивацію учнів до:
-
пізнавальної діяльності;
-
потребу в самопізнанні;
-
потребу в самореалізаціїї;
-
та потребу у самовдосконаленні школярів;
Цілі особистісно орієнтованого навчання
полягають у тому, щоб:
Озброїти учнів механізмом:
адаптації;
саморегуляції;
самозахисту;
самовиховання;
Цілі особистісно орієнтованого навчання
полягають у тому, щоб:
Розвинути індивідуальні позитивні
здібності кожного школяра;
Сформувати культуру життєдіяльності
максимально виявити і використати
індивідуальний досвід учня;
Правильно визначати лінії поведінки.
Основні принципи
особистісно-орієнтованого
навчання:
1. Принцип «розвивальної допомоги»
не робити за учня;
не вказувати йому, що робити,
а допомогти пробувати власні сили і власну
активність;
потрібно добитись, щоб учень сам обирав
рішення і відповідав за них.
Звідси - не потрібно подавати готові
знання, а створити умови, в яких
виявляється:
-
власна пізнавальна активність учня;
-
і він визначить для себе цілі, зміст та
методи роботи, власні цінності.
-
Навчання повинно бути дослідницьким
Це час, протягом якого діти вчаться:
самостійно діяти;
- дискутувати;
- приймати рішення.
-
При цьому розвивається самосвідомість і
самореалізується особистість.
Принцип - «свобода вміння»
- учні вільно обговорюють
проблеми;
- співпрацюють один з одним,
- а вчитель виступає в ролі
старшого члена колективу,
консультанта, джерела досвіду
Принцип - «свобода вміння»
Учителю:
-недостатньо
процес;
організувати навчальний
- потрібно ще визначити спосіб засвоєння
знань, тобто оприділити види діяльності
учня на уроці.
Основні вимоги до особистісноорієнтованого уроку:
раціональна єдність словесних,
наукових і практичних методів
навчання;
зв'язок з раніше вивченим досвідом,
набутим учнем;
Основні вимоги до особистісно
орієнтованого уроку:
-формування вмінь в учнів самостійно
здобувати знання і застосовувати їх на
практиці;
-заохочення прагнень учнів знаходити свій
спосіб роботи з навчальним матеріалом.
Метою
особистісноорієнтованого уроку є:
- створення умов для виявлення
пізнавальної активності учнів
Засобами досягнення вчителем цієї мети
можуть бути:
використання різних форм та методів
навчальної діяльності, які дозволяють
розкрити суб'єктивний досвід учнів;
створення атмосфери зацікавленості
кожного учня в результатах роботи
всього класу;
стимулювання учнів до висловлювань,
використання різних способів виконання
завдань без побоювань помилитися,
отримати хибну відповідь тощо;
Засобами досягнення вчителем цієї мети
можуть бути:
використання протягом уроку
дидактичного матеріалу, який дозволяє
отримати учневі найбільш значущі для
нього вид та форму змісту навчального
матеріалу;
оцінювання досягнень учня протягом
усього процесу його діяльності, а не
тільки за кінцевим результатом;
Засобами досягнення вчителем цієї мети
можуть бути:
заохочення прагнень учня знаходити свій
спосіб роботи;
аналізувати протягом уроку роботи інших
учнів; вибирати та засвоювати найбільш
раціональні з них;
створення на уроці педагогічних ситуацій
спілкування, які б дозволяли кожному учневі
виявляти ініціативу, самостійність, виборність у
справах роботи;
створення обстановки для природного
самовираження учня.
Технологія
особистісноорієнтованогоуроку
Для проведення особистісноорієнтованого уроку вчитель має
оволодіти його основними етапами:
1.
2.
3.
4.
5.
6.
7.
8.
Орієнтації.
Визначення мети.
Проектування.
Організації.
Реалізації.
Контролю.
Коригування.
Оцінювання
1. Етап орієнтації включає:
орієнтацію на позитивну роботу;
орієнтацію на визначення особистісного
досвіду учнів;
пов'язання цього досвіду з проблемами
навчального матеріалу.
2. Етап визначення мети передбачає:
визначення на уроці разом з учнями
значущої мети здійснення тієї діяльності,
яка запланована вчителем (учні повинні
зрозуміти, що може дати робота учням
саме на цьому уроці для складання,
наприклад, тематичного заліку,
державної атестації, свого майбутнього
життя тощо);
визначення показників досягнення
поставлених завдань;
3. Етап проектування включає:
передбачення залучення учнів до
виконання ними випереджальних
завдань;
підготовки повідомлень;
рефератів;
виготовлення та відбору наочності;
складання плану роботи тощо;
Етап організації виконання плану
діяльності передбачає:
Подання можливих варіантів і
способів виконання навчальної
діяльності (усна чи письмова форма,
індивідуальна робота чи робота в
групах, робота з текстом чи з іншими
засобами одержання інформації);
Етап організації виконання плану
діяльності передбачає:
2.Представлення учнями вибору способу
фіксації нового матеріалу (конспект,
схема, таблиця, опора, план, тези,
висновки тощо);
3.Варіативність домашнього завдання
(диференціація за рівнем складності та
способом виконання).
Етап контрольно-оцінювальний:
1.Залучення учнів до контролю за
перебігом навчальної діяльності шляхом
заохочення їх до різних видів контролю,
самоконтролю, взаємоконтролю, роботи
в групах;
2.Участь учнів у виправленні помилок і
недоліків у знаннях, усвідомлення їх
причин шляхом взаємо та самоаналізу;
Етап контрольно-оцінювальний:
3.Надання учням можливості самостійно
або за участі вчителя, інших учнів
порівнювати отримані ним результати з
критеріями стандарту, закладеного у
навчальній програмі;
4.Використання механізмів оцінного
методу (позитивного ставлення до
успіхів школяра);
Етап контрольно-оцінювальний:
5.Використання механізмів оцінного
методу (позитивного ставлення до
успіхів школяра).
6.Оцінювання (виставлення рівневих
оцінок за дванадцятибальною системою
оцінювання навчальних досягнень,
поурочного бала, рейтинг) не тільки
результатів, а й самого процесу
навчання.
6. Заключний етап передбачає:
усвідомлення учнями ситуації
досягнення мети;
відчуття успіху;
підкріплення позитивної мотивації
стосовно власної діяльності.
Методи та засоби психолого-педагогічної
підтримки діяльності учнів
заохочення;
навчально-пізнавальна гра;
створення ситуації успіху;
створення ситуації пізнавального інтересу;
створення проблемної ситуації;
спонукання до пошуку альтернативних
рішень;
виконання творчих завдань;
кооперація учнів;
створення ситуації взаємодопомоги тощо.
Висновок може бути таким: особистісноорієнтоване навчання ЦЕ–
загальнодидактичний принцип
індивідуального підходу до учнів.
Таке твердження ми дослідимо та
пояснимо за допомогою такого факту:
Відомий російський психолог
Л.С. Виготський своє теорією доводить,
що розум будь-якої людини має дві зони
розвитку: А і Б.
Перша зона (А) – це зона актуального
розвитку.
У цю зону потрапляють завдання, які
дитина може виконати сама без
допомоги вчителя.
Друга зона (В) – це зона найближчого
розвитку
Сюди потрапляють завдання, які дитина сама
виконати не може, але може з ними
впоратися з допомогою вчителя.
Зона найближчого розвитку, - це зона
“наступного дня”.
Те, що сьогодні є зона найближчого
розвитку, завтра у процесі навчання повинно
стати зоною актуального розвитку. Учитель
не повинен давати готову інформацію, адже
таке навчання може загальмувати мислення
дитини. А за допомогою вміло підібраних
запитань педагог підводить школяра до
правильної відповіді, розв’язку.
Те, що сьогодні є зоною найближчого
розвитку, завтра у процесі навчання
повинно стати зоною актуального
розвитку.
Учитель не повинен давати готову
інформацію, адже таке навчання може
загальмувати мислення дитини.
А за допомогою вміло підібраних
запитань педагог підводить школяра до
правильної відповіді, розв’язку.
Отже, як бачимо із цього прикладу, щоб
відбулися розвиток і навчання учнів,
завдання повинні потрапляти лише в
зону найближчого розвитку
(за Л.С. Виготським).
Припустимо, що два учні навчались в
одній школі, в одних і тих самих
учителів, закінчили школу з відзнакою,
рівень їхнього розвитку все одно буде
різним.
Ще більше відрізняється розвиток учнів
класу, які згідно з 12- бальною
системою досягли початкового і
високого рівнів.
Тому зрозуміло, що до таких дітей треба
підходити індивідуально, тобто ставити
перед ними різні завдання.
Якщо для цілого класу поставити одне
завдання, то для одних учнів воно
потрапить у зону актуального розвитку,
для інших – у зону найближчого
розвитку.
Отже, одне завдання для всього класу
ставити не бажано і не потрібно, а
здійснювати якісний особистісноорієнтований підхід до навчання та
виховання на практиці нам заважає ряд
причин, зокрема:
Причина 1. Щоб підійти індивідуально
до кожного учня, необхідно знати його
психологічні, фізіологічні та соціальні
особливості.
Лише психологія нараховує кілька
десятків індивідуальних особливостей
особистості. Це різні види уваги, уяви,
мислення, сприйняття, темпераменту,
характеру і т.д.
Пам’ять також поділяється більш ніж
на 10 типів: короткочасна,
довготривала, оперативна, рухова,
зорова, слухова, емоційна, словеснологічна і т.д.;
Причина 2. Виявити всі ці психологічні,
фізіологічні та соціальні особливості
вчитель без допомоги психолога, лікаря,
соціолога не може;
Причина 3.Навіть якщо теоретично
припустити, що в кожної дитини
виявили всі ці особливості, вчитель не
зможе запам’ятати їх у такій кількості
дітей, оскільки він одночасно навчає
свого предмета не один десяток учнів,
кожен з яких має не один десяток таких
особливостей.
Нарешті, якщо вчителю все-таки
вдається запам’ятати всі особливості
кожної дитини, він не зможе підійти
індивідуально тому, що урок триває
всього 40-45 хв, протягом яких
неможливо фізично попрацювати з
кожним учнем класу індивідуально.
Отже, існує суперечність: з одного боку,
вимоги до особистісно-орієнтованого
навчання, а з іншого причини, що
унеможливлюють якісне впровадження
цієї педагогічної технології у навчальновиховний процес.
Який же вихід з ситуації, що склалася ?
Філософія вчить, що джерелом і
рушійними силами будь-якого процесу
(у тому числі й навчального) є
розв’язання суперечностей і тому,
щоб навчальний процес розвивався,
вчителю необхідно вміти виявляти
суперечність навчального процесу, а
також вміти розв’язувати її.
Дана суперечність розв’язується шляхом
диференційованого підходу до учнів.
Диференціація (від лат. Differentia –
різниця, відмінність) – розчленування
цілого на якісно відмінні частини.
Розв’язування таких суперечностей
називається підходом до навчання.
Цей підхід, для прикладу, можна
здійснити таким чином:
Учнів класу розподілити на групи за
рівнем розвитку.
Критерії, якими слід керуватися - це
успішність.
Таких груп, наприклад, може бути
чотири:
низький рівень;
середній рівень;
достатній рівень;
високий рівень.
Зрозуміло, що такий поділ не
аргументується для учнів, для того щоб
у слабшого школяра не сформувалася
занижена самооцінка, а в сильного –
завищена.
Якщо учні однієї з груп підвищують свій
рівень – їх слід перевести до наступної
групи і навпаки.
Для кожної групи пропонуються різні за
ступенем складності завдання.
Диференційований підхід можна
здійснювати при різних формах
навчального процесу: під час уроку,
лабораторного заняття, екскурсії.
Під час проведеного уроку методом бесіди,
запитань слід орієнтувати учнів на певну
групу.
При цьому обов’язково слід враховувати,
щоб запитання було точним, стислим, не
мало елементів підказки.
Під час проведення уроку методом
пояснення, розповіді диференційований
підхід неможливий, оскільки вчитель будує
свою розповідь, орієнтуючись на
середнього учня,
але під час закріплення нового матеріалу
чи пояснення домашнього завдання учням
можна запропонувати різнорівневі
завдання.
Завершальним етапом навчальної
діяльності на уроці є:
усвідомлення ситуації досягнення мети;
переживання ситуації успіху;
підкріплення позитивної мотивації щодо
самої діяльності.
Ситуація успіху досягається тоді, коли
сама дитина визначає цей результат як
успіх.
Усвідомлення ситуації успіху самим
учнем, розуміння її значимості виникає у
суб'єкта після здолання своєї боязкості,
невміння, незнання, психологічного
враження та інших видів труднощів.
Роль “Ситуації успіху” у навчальній
діяльності
За останні роки термін
„Ситуація успіху” став звичним для
педагогів.
Ніхто не заперечує, що саме позитивні
емоції можуть стати для дитини одним
з найважливіших стимулів у навчанні,
але при цьому ми забуваємо про те, що
в педагогів не існує єдиного рецепта чи
правила, як саме створювати ситуації
успіху тому, що це слід на основі
індивідуального підходу, зважено, з
урахуванням багатьох факторів.
Діти прощають багато чого, але не
вибачають байдужість.
За відгуками дітей, найкращі їхні
вчителі вели уроки так, що здавалося,
ніби весь урок вони зайняті саме тобою.
Як цього досягти?
Іноді це „Іскра Божа”,
а частіше – майстерність, доведена до
мистецтва.
Важливо мати на увазі, що навіть
одноразове переживання успіху може
докорінно змінити психологічне
самопочуття дитини.
Ситуація успіху може стати пусковим
механізмом подальшого розвитку
особистості.
Безперечно, переживання успіху навіює
людині впевненість у власних силах.
З`являється бажання знову досягти
добрих результатів, виникає відчуття
внутрішнього благополуччя, що, у свою
чергу, покращує ставлення до
навколишнього світу.
На перший погляд здається, що вчитель,
кілька разів давши учню можливість
відчути успіх, далі вже само собою
забезпечує високий рівень мотивації,
інтересу, пізнавальної активності.
Але може бути й протилежний
результат: постійна успішність здатна
сформувати байдуже ставлення до
навчання.
Крім того, постійне очікування лише
позитивного результату згубно впливає
на розвиток вольових якостей учня:
він ухиляється від подолання
труднощів;
губиться в складних ситуаціях
(навчальних та життєвих);
у його поведінці починає домінувати
мотив „уникнення невдач”.
Досвідчені психологи та педагоги
попереджують про можливість
негативних наслідків пережитого успіху.
Чому ж виникає такий парадокс?
По-перше, успіх, що діставався ціною
незначних зусиль, може призвести до
переоцінки, точніше, до завищеної
оцінки своїх можливостей.
По-друге, за сильним переживанням
будь-якої емоції обов`язково настає
релаксація (розслаблення).
І якщо в цей період запропонувати
людині якусь діяльність, то, швидше за
все, ця діяльність буде менш успішною,
ніж попередня.
По-третє, переживання успіху може бути
потьмареним, якщо результат, важливий
і значимий для самого учня, не буде
адекватно оцінений іншими людьми.
І нарешті:
Емоція успіху не стане сильним
переживанням, якщо результати діяльності
не значимі для її суб`єкта.
Дитина, особливо на початку навчання,
однаково інтенсивно переживає успіх у
„головних” і „неголовних” навчальних
предметах.
Але часто знижують цю інтенсивність:
„12 балів з музики ! Та краще б ти
отримав 12 балів з читання”.
Знижуючи значимості успіху, що
переживається дитиною, ми, дорослі,
впливаємо на формування у дитини
ставлення до навчального процесу в
цілому.
Ось чому, оцінюючи дітей, необхідно
виходити з індивідуальних особливостей
кожного учня.
Просування вперед треба заохочувати,
підбадьорювати, щоб дитина не
відчувала невдачу, порівнюючи свої
результати з раніше встановленими
нормами, особливо якщо вони для неї
недосяжні.
Отже, ситуація успіху у навчальній
діяльності створюється вчителем або ж
психологом.
Як і будь-яку іншу діяльність, навчання
можна уявити у вигляді простого
ланцюжка дій:
1. Установка на діяльність (емоційна
підготовка учнів на вирішення
навчального завдання) – мотиваційний
етап;
2.Забезпечення діяльності (створення
умов для успішного вирішення
навчального завдання) –підготовчий,
робочий етап;
3.Порівняння отриманих результатів з
очікуваними (усвідомлення ставлення до
результатів своєї навчальної праці) –
результативний етап.
Отже, якщо ситуація успіху створюється
вчителем послідовно і свідомо, її
3.Порівняння отриманих результатів з
очікуваними (усвідомлення ставлення
до результатів своєї навчальної праці) –
результативний етап.
Отже, якщо ситуація успіху створюється
вчителем послідовно і свідомо, її
структура повинна врахувати всі
перелічені компоненти.
Створення ситуації успіху на
мотиваційному етапі навчальної
діяльності
Дослідження психологів свідчать, що рівень
засвоєння людиною знань істотно залежить
від рівня сформованості її мотивації
навчитися.
Тож давайте проаналізуємо, як провести
мотиваційний етап уроку так, щоб створити
ситуацію успіху для того учня.
Перед учителем стоїть завдання:
сформувати в учня настанову на
успішне виконання завдання
Інакше кажучи, вчитель повинен
сформувати в учнів мотив досягнення
мети.
Але при цьому вчитель часто
зустрічається з неадекватною
реакцією учнівського колективу:
1.Хтось уже виконував подібне
завдання, і його результати
виявились невдалими, так що у цієї
категорії учнів уже сформоване
негативне ставлення на успішне
виконання завдання.
2.Інша група учнів не стикалась з
такою роботою, тому вони не знають,
чого можна очікувати від майбутньої
діяльності.
3.Третя група, яка виконувала потрібні
завдання і успішно з ними впоралася,
знаходиться у стані мобілізації, готова
виконувати навчальне завдання.
Зрозуміло, що найлегше вчителю буде
працювати з учнями третьої групи, де
необхідно лише активізувати позитивні
емоції, які діти пережили раніше.
У другої групи учнів слід передбачити
емоційну реакцію, намалювати
перспективу вдалого виконання
завдання, пов`язавши її з тими чи
іншими умовами діяльності, які в
минулому забезпечували успіх.
Найбільш клопітною буде робота
першою групою учнів.
Перш за все доведеться нейтралізувати
спогади про невдачу в попередній
діяльності, а потім створити перспективу
для нової.
Зробити це можна, наприклад, так:
дати завдання учневі попрацювати над
своїми помилками, або повідомити його,
що завдання для нього змінено
порівняно з попереднім і т. д.
Учитель може запропонувати різні
варіанти мотивів досягнення ситуації
успіху:
прагнення самостійно розв`язати цікаві
задачі;
завоювати авторитет у своїх товаришів;
стати першим;
розглядати свою діяльність з точки зору
її корисності для інших людей;
встановити нові контакти між
товаришами у ході виконання завдання
тощо.
Отже, на етапі мотивації навчальної
діяльності учитель організовує певні
ситуації з метою активізувати чи
нейтралізувати емоції для наступної
діяльності
На етапі мотивації створення ситуації
успіху більшою мірою визначається
психологічними аспектами.
Тут доречним буде використання в
роботі вчителя таких психологопедагогічних прийомів, як:
Ефект Розенталя, або „Ефект
навіювання”: „Ти це можеш”, „Тобі це
вдається” тощо.
Якщо педагог буде переконувати учнів
у реальності успіху, то успіх прийде.
Англійський учений Стоуенс довів, що
учні, яких заохочували, досягли значно
більших успіхів, ніж ті, кого ніяк не
заохочували.
Прийом „Емоційне погладжування” –
це констатація будь-якого факту успіху,
прищеплювання дитині віри в себе,
відкритість учителя для довіри і співчуття.
◦ Прийом „Анонсування” –
репетиція майбутньої дії, яка створює
психологічний настрій на успіх перед
класом.
Це можуть бути додаткові індивідуальні
заняття з окремими учнями чи
заздалегідь оголошенні запитання
самостійної роботи.
Прийом „Шикуйсь!” містить такі кроки:
психологічна атака;
емоційне блокування;
вибір головного напрямку;
вибір рівних можливостей;
несподіване порівняння;
стабілізація.
Цей прийом полягає в тому, щоб:
учителем блокувалось припущення на
невдачу в діяльності учня;
відволікалася увага школяра від
чергового неуспіху;
вчитель повинен знайти той напрямок
діяльності, яким учень зможе
реалізувати себе набагато краще, тим
самим забезпечити його на успіх, на
стабільність у навчанні.
Розглянемо деякі
алгоритми створення ситуацій успіху та
методику їх реалізації:
Прийом „Даю шанс” – це заздалегідь
підготовлена вчителем ситуація, в якій
учень отримує можливість зненацька
для себе розкрити свої можливості.
Прийом “ Зняття страху”-
допомогає перебороти невпевненість у
власних силах (Люди вчаться на своїх
помилках і знаходять інші шляхи
вирішення проблем).
Прийом “Авансування успішного
результату” –
допомогає вчителю висловити тверду
переконаніність у тому, що його учень
обов’язково впорається з поставленим
завданням.
Це, в свою чергу, переконує дитину у
своїх силах і можливостях.
“У тебе обов’язково вийде”, “Я навіть не
сумніваюсь у позитивному результаті” і
т. д.
Прийом “Прихований інструктаж”
Допомагає дитині уникнути поразки.
Досягається шляхом побажання,
наприклад:
Можливо краще почати з ...,
Виконуючи роботу не забудьте про ...
Прийом “Внесення мотиву”.
Показує дитині заради чого, кого
здійснюється ця діяльність, кому буде
добре після виконання, наприклад, “Без
твоєї допомоги твоїм друзям не
впоратись...” тощо.
Прийом “Персональна винятковість.”
Визначає важливість зусиль дитини в
діяльності, що здійснюється або
здійснюватиметься, наприклад:
Тільки ти міг би…
Тільки тобі і можу доручити… і т.п.
Прийом “Висока оцінка деталі”.
Допомагає емоційно пережити не
результат в цілому, а якої її окремої
деталі:
Найбільше мені сподобалось у твоїй
роботі…
Найбільше тобі вдалося…
Прийом „Еврика”.
Створюються умови, за яких дитина,
виконуючи навчальне завдання,
несподівано відкриває в собі невідомі
досі здібності.
Завдання вчителя – помітити це глибоко
особисте відкриття, всіляко підтримати
дитину, поставити нову мету і надихнути
на її досягнення.
Допомога вчителя у створенні ситуації
відкриття має бути ненав`язливою,
прихованою.
Створюючи ситуації успіху на етапі
організації навчальної діяльності, слід
пам`ятати кілька основних правил:
у кожній дитині є задатки, які можуть
розвинутися у здібності;
Побачити їх, відчути, розвити – це
справа педагога;
ставлення до дитини як до рівної, як до
себе, спілкування, що повністю включає
грубість, різкість, образливий тон, має
стати обов`язковою нормою всієї
педагогічної діяльності;
Ставлення до дитини:
як до рівної,
як до себе,
спілкування, що повністю виключає:
- грубість,
- різкість,
- образливий тон
має стати обов`язковою нормою всієї
педагогічної діяльності;
чим більше напрямків діяльності, в яких
бере участь дитина, тим більше в неї
можливостей знайти себе;
кількість і різноманітність ситуацій і
обставин, в тому числі і штучно
створених, у які може потрапити
дитина, визначають шляхи її сьогодення
і віддаленого інтересу та можливі шляхи
успіху.
ТИПИ УСПІХУ:
Неочікувана радість – це почуття
задоволення від того, що результати
діяльності учня перевершили його
очікування.
З педагогічної та психологічної точки
зору – це результат продуманої,
підготовленої діяльності вчителя.
Спільна радість – полягає в тому, щоб учень
досяг необхідної для себе реакції колективу.
Вона може бути підготовленою вчителем
або спонтаною.
Спільною радістю вважають тільки ті реакції
колективу, які дають можливість дитині
відчутні себе задоволеним, стимулюють її
зусиля.
Це, перш за все, має бути емоційний відгук
оточуючих на успіх члена свого колективу.
Важливо, щоб у досягненнях кожного
школяра всі бачили результати своєї
праці, а сама дитина розуміла, що її
радість – це радість підтримки,
отримання статусу „свій серед своїх”.
Зрештою у тому, як реагує дитячий
колектив на успіхи або невдачі своїх
учителів, виявляється його моральна
сутність.
Радість пізнання – це радість пізнання
нового, хоча вона по своїй суті
альтруїстична (виникає на основі
допомоги, підтримки інших людей).
Пізнання спираїться на самоосвіту й
самопізнання.
Така радість не може вирости на
пустому місці, появитися без серйозних
причин. Це слід клопіткої роботи
учителя –учня-учнів.
ВИСНОВОК:
1.Ситуація успіху досягається тоді, коли
сама дитина визначає цей результат як
успіх.
2 Усвідомлення ситуації успіху самим
учнем, розуміння її значимості виникає у
школяра після здолання своєї боязкості,
невміння, незнання, психологічного
враження та інших видів труднощів.
3. Завдання педагога :
допомогти особистості дитини зрости в
успіху;
дати відчути радість від здолання
труднощів;
дати зрозуміти, що задарма в житті в
житті нічого не дається, скрізь необхідно
докласти зусиль.
І успіх буде еквівалентним витраченим
зусиллям.
ШАНОВНІ КОЛЕГИ !
Дайте, будь ласка, відповідь на такі
запитання:
1.Ваше ставлення до технології “Створення
ситуації успіху”.
2.Як Ви оцінюєте стан “Створення ситуації
успіху у Вашому навчальному закладі”.
3.Які ще методичні рекомендації, ідеї,
міркування щодо “Створення ситуації успіху”,
Ви можете запропонувати учасникам нашого
семінару ?
ВДЯЧНІ ВАМ ЗА ВІДВЕРТІСТЬ, ЗА ПОРАДИ
Slide 25
Створення ситуації успіху
та шляхи її реалізації
на уроці як складової якості
навчально-виховного процесу
Мета: Удосконалити методику
створення ситуації успіху та шляхів
її реалізації на уроці як стежки, що
веде до того куточка дитячого
серця, в якому горить вогник
бажання бути гарним.
На
відміну від традиційного розуміння
освіти як суми знань та навичок, нині освіту
починають розглядати як процес
становлення особистості .
Причому особистості, здатної до:
самоосвіти,
саморозвитку,
самовдосконалення,
яка вміє використовувати набуті знання,
яка прагне реалізувати себе,
спроможна змінити на краще своє життя,
життя своєї держави.
Алгоритм
створення та досягнення ситуації успіху
твердження про “Ситуацію успіху”;
особистісно-орієнтований підхід у справі
навчання та виховання - основа педагогічної
технології “Створення ситуації успіху”;
роль “Ситуації успіху” у навчальній діяльності;
створення “Ситуації успіху” на мотиваційному
етапі навчальної діяльності;
психолого-педагогічні прийоми при створенні
“Ситуації успіху”;
методика реалізації “Ситуації успіху”;
Виходячи із Положень Закону України “Про
освіту” завдання школи сьогодні полягає в
тому, щоб:
Виховувати в учнів здатність:
долати життєві труднощі;
самостійно приймати рішення;
розвивати себе як особистість, здатну:
робити вибір і контролювати своє життя;
брати на себе відповідальність за свої дії;
захищати себе і свої життєві цінності;
діяти відповідно до них;
піклуватись про інших;
Завдання вчителів:
прищепити учням потребу до здобуття
знань;
створити такі умови, щоб процес
здобуття знань був для них цікавим,
потрібним, комфортним;
і тому пріоритетним завданням вчителя
під час навчально-виховної діяльності є
створення ситуації успіху.
Що означає “Ситуація успіху?”
Ситуація успіху - це суб'єктивний
психічний стан задоволення наслідком
своєї фізичної, розумової праці чи
моральної напруги.
Успіх у навчанні - єдине джерело
внутрішніх сил дитини, які породжують
енергію для переборення труднощів,
бажання вчитися.
В.Сухомлинський
Ситуація успіху дарує атмосферу
приязні та взаємодопомоги, впевненості
і захищеності.
Учитель зобов’язаний створити джерело
внутрішніх сил дитини, джерело, яке дає
енергію для подолання труднощів і
формування бажання вчитися.
Використання ситуації успіху має
сприяти підвищенню робочого тонусу,
збільшенню продуктивності навчальної
роботи, а також допомогти учням
усвідомити себе повноцінною
особистістю і, відповідно, забезпечити
успіх у навчанні.
Основою педагогічної технології
“Створення ситуації успіху” є
особистісно-орієнтований підхід у справі
навчання та виховання.
А тому звернемося до рекомендацій
щодо особистісно-орієнтовного підходу
навчання та виховання.
–
Особистісно орієнтоване навчання
це навчання, центром якого є
особистість дитини, її самобутність та
самостійність: суб'єктивний досвід
кожного спочатку розкривається, а
потім узгоджується зі змістом освіти.
Визнання учня ключовою фігурою
всього освітнього процесу – це і є
особистісно орієнтована педагогіка.
У свідомості учня це має такий
вигляд: «Все, що я пізнаю, я знаю,
для чого мені потрібно і де я можу ці
знання застосувати».
Для педагога - це прагнення знайти
розумний баланс між знаннями,
уміннями та навичками учня.
Сучасність вимагає навчити учнів:
- самостійно та творчо розв'язувати
проблеми;
- шукати нову інформацію й робити
висновки, а не подавати дітям готові
знання.
В особистісно-орієнтованому підході
вчителю насамперед потрібен високий
рівень педагогічної майстерності, який
базується на розвитку:
дидактичних;
організаторських;
комунікативних;
науково-пізнавальних;
емоційних;
та поведінкових компонентностей;
-
-
Цілі особистісно орієнтованого
навчання полягають у тому, щоб:
визначити життєвий досвід кожного
учня;
його пізнавальні здібності;
рівень інтелекту;
інтереси, які спочатку треба розкрити,
а потім розвинути у навчальному
процесі;
Цілі особистісно орієнтованого навчання
полягають у тому, щоб:
Формувати позитивну мотивацію учнів до:
-
пізнавальної діяльності;
-
потребу в самопізнанні;
-
потребу в самореалізаціїї;
-
та потребу у самовдосконаленні школярів;
Цілі особистісно орієнтованого навчання
полягають у тому, щоб:
Озброїти учнів механізмом:
адаптації;
саморегуляції;
самозахисту;
самовиховання;
Цілі особистісно орієнтованого навчання
полягають у тому, щоб:
Розвинути індивідуальні позитивні
здібності кожного школяра;
Сформувати культуру життєдіяльності
максимально виявити і використати
індивідуальний досвід учня;
Правильно визначати лінії поведінки.
Основні принципи
особистісно-орієнтованого
навчання:
1. Принцип «розвивальної допомоги»
не робити за учня;
не вказувати йому, що робити,
а допомогти пробувати власні сили і власну
активність;
потрібно добитись, щоб учень сам обирав
рішення і відповідав за них.
Звідси - не потрібно подавати готові
знання, а створити умови, в яких
виявляється:
-
власна пізнавальна активність учня;
-
і він визначить для себе цілі, зміст та
методи роботи, власні цінності.
-
Навчання повинно бути дослідницьким
Це час, протягом якого діти вчаться:
самостійно діяти;
- дискутувати;
- приймати рішення.
-
При цьому розвивається самосвідомість і
самореалізується особистість.
Принцип - «свобода вміння»
- учні вільно обговорюють
проблеми;
- співпрацюють один з одним,
- а вчитель виступає в ролі
старшого члена колективу,
консультанта, джерела досвіду
Принцип - «свобода вміння»
Учителю:
-недостатньо
процес;
організувати навчальний
- потрібно ще визначити спосіб засвоєння
знань, тобто оприділити види діяльності
учня на уроці.
Основні вимоги до особистісноорієнтованого уроку:
раціональна єдність словесних,
наукових і практичних методів
навчання;
зв'язок з раніше вивченим досвідом,
набутим учнем;
Основні вимоги до особистісно
орієнтованого уроку:
-формування вмінь в учнів самостійно
здобувати знання і застосовувати їх на
практиці;
-заохочення прагнень учнів знаходити свій
спосіб роботи з навчальним матеріалом.
Метою
особистісноорієнтованого уроку є:
- створення умов для виявлення
пізнавальної активності учнів
Засобами досягнення вчителем цієї мети
можуть бути:
використання різних форм та методів
навчальної діяльності, які дозволяють
розкрити суб'єктивний досвід учнів;
створення атмосфери зацікавленості
кожного учня в результатах роботи
всього класу;
стимулювання учнів до висловлювань,
використання різних способів виконання
завдань без побоювань помилитися,
отримати хибну відповідь тощо;
Засобами досягнення вчителем цієї мети
можуть бути:
використання протягом уроку
дидактичного матеріалу, який дозволяє
отримати учневі найбільш значущі для
нього вид та форму змісту навчального
матеріалу;
оцінювання досягнень учня протягом
усього процесу його діяльності, а не
тільки за кінцевим результатом;
Засобами досягнення вчителем цієї мети
можуть бути:
заохочення прагнень учня знаходити свій
спосіб роботи;
аналізувати протягом уроку роботи інших
учнів; вибирати та засвоювати найбільш
раціональні з них;
створення на уроці педагогічних ситуацій
спілкування, які б дозволяли кожному учневі
виявляти ініціативу, самостійність, виборність у
справах роботи;
створення обстановки для природного
самовираження учня.
Технологія
особистісноорієнтованогоуроку
Для проведення особистісноорієнтованого уроку вчитель має
оволодіти його основними етапами:
1.
2.
3.
4.
5.
6.
7.
8.
Орієнтації.
Визначення мети.
Проектування.
Організації.
Реалізації.
Контролю.
Коригування.
Оцінювання
1. Етап орієнтації включає:
орієнтацію на позитивну роботу;
орієнтацію на визначення особистісного
досвіду учнів;
пов'язання цього досвіду з проблемами
навчального матеріалу.
2. Етап визначення мети передбачає:
визначення на уроці разом з учнями
значущої мети здійснення тієї діяльності,
яка запланована вчителем (учні повинні
зрозуміти, що може дати робота учням
саме на цьому уроці для складання,
наприклад, тематичного заліку,
державної атестації, свого майбутнього
життя тощо);
визначення показників досягнення
поставлених завдань;
3. Етап проектування включає:
передбачення залучення учнів до
виконання ними випереджальних
завдань;
підготовки повідомлень;
рефератів;
виготовлення та відбору наочності;
складання плану роботи тощо;
Етап організації виконання плану
діяльності передбачає:
Подання можливих варіантів і
способів виконання навчальної
діяльності (усна чи письмова форма,
індивідуальна робота чи робота в
групах, робота з текстом чи з іншими
засобами одержання інформації);
Етап організації виконання плану
діяльності передбачає:
2.Представлення учнями вибору способу
фіксації нового матеріалу (конспект,
схема, таблиця, опора, план, тези,
висновки тощо);
3.Варіативність домашнього завдання
(диференціація за рівнем складності та
способом виконання).
Етап контрольно-оцінювальний:
1.Залучення учнів до контролю за
перебігом навчальної діяльності шляхом
заохочення їх до різних видів контролю,
самоконтролю, взаємоконтролю, роботи
в групах;
2.Участь учнів у виправленні помилок і
недоліків у знаннях, усвідомлення їх
причин шляхом взаємо та самоаналізу;
Етап контрольно-оцінювальний:
3.Надання учням можливості самостійно
або за участі вчителя, інших учнів
порівнювати отримані ним результати з
критеріями стандарту, закладеного у
навчальній програмі;
4.Використання механізмів оцінного
методу (позитивного ставлення до
успіхів школяра);
Етап контрольно-оцінювальний:
5.Використання механізмів оцінного
методу (позитивного ставлення до
успіхів школяра).
6.Оцінювання (виставлення рівневих
оцінок за дванадцятибальною системою
оцінювання навчальних досягнень,
поурочного бала, рейтинг) не тільки
результатів, а й самого процесу
навчання.
6. Заключний етап передбачає:
усвідомлення учнями ситуації
досягнення мети;
відчуття успіху;
підкріплення позитивної мотивації
стосовно власної діяльності.
Методи та засоби психолого-педагогічної
підтримки діяльності учнів
заохочення;
навчально-пізнавальна гра;
створення ситуації успіху;
створення ситуації пізнавального інтересу;
створення проблемної ситуації;
спонукання до пошуку альтернативних
рішень;
виконання творчих завдань;
кооперація учнів;
створення ситуації взаємодопомоги тощо.
Висновок може бути таким: особистісноорієнтоване навчання ЦЕ–
загальнодидактичний принцип
індивідуального підходу до учнів.
Таке твердження ми дослідимо та
пояснимо за допомогою такого факту:
Відомий російський психолог
Л.С. Виготський своє теорією доводить,
що розум будь-якої людини має дві зони
розвитку: А і Б.
Перша зона (А) – це зона актуального
розвитку.
У цю зону потрапляють завдання, які
дитина може виконати сама без
допомоги вчителя.
Друга зона (В) – це зона найближчого
розвитку
Сюди потрапляють завдання, які дитина сама
виконати не може, але може з ними
впоратися з допомогою вчителя.
Зона найближчого розвитку, - це зона
“наступного дня”.
Те, що сьогодні є зона найближчого
розвитку, завтра у процесі навчання повинно
стати зоною актуального розвитку. Учитель
не повинен давати готову інформацію, адже
таке навчання може загальмувати мислення
дитини. А за допомогою вміло підібраних
запитань педагог підводить школяра до
правильної відповіді, розв’язку.
Те, що сьогодні є зоною найближчого
розвитку, завтра у процесі навчання
повинно стати зоною актуального
розвитку.
Учитель не повинен давати готову
інформацію, адже таке навчання може
загальмувати мислення дитини.
А за допомогою вміло підібраних
запитань педагог підводить школяра до
правильної відповіді, розв’язку.
Отже, як бачимо із цього прикладу, щоб
відбулися розвиток і навчання учнів,
завдання повинні потрапляти лише в
зону найближчого розвитку
(за Л.С. Виготським).
Припустимо, що два учні навчались в
одній школі, в одних і тих самих
учителів, закінчили школу з відзнакою,
рівень їхнього розвитку все одно буде
різним.
Ще більше відрізняється розвиток учнів
класу, які згідно з 12- бальною
системою досягли початкового і
високого рівнів.
Тому зрозуміло, що до таких дітей треба
підходити індивідуально, тобто ставити
перед ними різні завдання.
Якщо для цілого класу поставити одне
завдання, то для одних учнів воно
потрапить у зону актуального розвитку,
для інших – у зону найближчого
розвитку.
Отже, одне завдання для всього класу
ставити не бажано і не потрібно, а
здійснювати якісний особистісноорієнтований підхід до навчання та
виховання на практиці нам заважає ряд
причин, зокрема:
Причина 1. Щоб підійти індивідуально
до кожного учня, необхідно знати його
психологічні, фізіологічні та соціальні
особливості.
Лише психологія нараховує кілька
десятків індивідуальних особливостей
особистості. Це різні види уваги, уяви,
мислення, сприйняття, темпераменту,
характеру і т.д.
Пам’ять також поділяється більш ніж
на 10 типів: короткочасна,
довготривала, оперативна, рухова,
зорова, слухова, емоційна, словеснологічна і т.д.;
Причина 2. Виявити всі ці психологічні,
фізіологічні та соціальні особливості
вчитель без допомоги психолога, лікаря,
соціолога не може;
Причина 3.Навіть якщо теоретично
припустити, що в кожної дитини
виявили всі ці особливості, вчитель не
зможе запам’ятати їх у такій кількості
дітей, оскільки він одночасно навчає
свого предмета не один десяток учнів,
кожен з яких має не один десяток таких
особливостей.
Нарешті, якщо вчителю все-таки
вдається запам’ятати всі особливості
кожної дитини, він не зможе підійти
індивідуально тому, що урок триває
всього 40-45 хв, протягом яких
неможливо фізично попрацювати з
кожним учнем класу індивідуально.
Отже, існує суперечність: з одного боку,
вимоги до особистісно-орієнтованого
навчання, а з іншого причини, що
унеможливлюють якісне впровадження
цієї педагогічної технології у навчальновиховний процес.
Який же вихід з ситуації, що склалася ?
Філософія вчить, що джерелом і
рушійними силами будь-якого процесу
(у тому числі й навчального) є
розв’язання суперечностей і тому,
щоб навчальний процес розвивався,
вчителю необхідно вміти виявляти
суперечність навчального процесу, а
також вміти розв’язувати її.
Дана суперечність розв’язується шляхом
диференційованого підходу до учнів.
Диференціація (від лат. Differentia –
різниця, відмінність) – розчленування
цілого на якісно відмінні частини.
Розв’язування таких суперечностей
називається підходом до навчання.
Цей підхід, для прикладу, можна
здійснити таким чином:
Учнів класу розподілити на групи за
рівнем розвитку.
Критерії, якими слід керуватися - це
успішність.
Таких груп, наприклад, може бути
чотири:
низький рівень;
середній рівень;
достатній рівень;
високий рівень.
Зрозуміло, що такий поділ не
аргументується для учнів, для того щоб
у слабшого школяра не сформувалася
занижена самооцінка, а в сильного –
завищена.
Якщо учні однієї з груп підвищують свій
рівень – їх слід перевести до наступної
групи і навпаки.
Для кожної групи пропонуються різні за
ступенем складності завдання.
Диференційований підхід можна
здійснювати при різних формах
навчального процесу: під час уроку,
лабораторного заняття, екскурсії.
Під час проведеного уроку методом бесіди,
запитань слід орієнтувати учнів на певну
групу.
При цьому обов’язково слід враховувати,
щоб запитання було точним, стислим, не
мало елементів підказки.
Під час проведення уроку методом
пояснення, розповіді диференційований
підхід неможливий, оскільки вчитель будує
свою розповідь, орієнтуючись на
середнього учня,
але під час закріплення нового матеріалу
чи пояснення домашнього завдання учням
можна запропонувати різнорівневі
завдання.
Завершальним етапом навчальної
діяльності на уроці є:
усвідомлення ситуації досягнення мети;
переживання ситуації успіху;
підкріплення позитивної мотивації щодо
самої діяльності.
Ситуація успіху досягається тоді, коли
сама дитина визначає цей результат як
успіх.
Усвідомлення ситуації успіху самим
учнем, розуміння її значимості виникає у
суб'єкта після здолання своєї боязкості,
невміння, незнання, психологічного
враження та інших видів труднощів.
Роль “Ситуації успіху” у навчальній
діяльності
За останні роки термін
„Ситуація успіху” став звичним для
педагогів.
Ніхто не заперечує, що саме позитивні
емоції можуть стати для дитини одним
з найважливіших стимулів у навчанні,
але при цьому ми забуваємо про те, що
в педагогів не існує єдиного рецепта чи
правила, як саме створювати ситуації
успіху тому, що це слід на основі
індивідуального підходу, зважено, з
урахуванням багатьох факторів.
Діти прощають багато чого, але не
вибачають байдужість.
За відгуками дітей, найкращі їхні
вчителі вели уроки так, що здавалося,
ніби весь урок вони зайняті саме тобою.
Як цього досягти?
Іноді це „Іскра Божа”,
а частіше – майстерність, доведена до
мистецтва.
Важливо мати на увазі, що навіть
одноразове переживання успіху може
докорінно змінити психологічне
самопочуття дитини.
Ситуація успіху може стати пусковим
механізмом подальшого розвитку
особистості.
Безперечно, переживання успіху навіює
людині впевненість у власних силах.
З`являється бажання знову досягти
добрих результатів, виникає відчуття
внутрішнього благополуччя, що, у свою
чергу, покращує ставлення до
навколишнього світу.
На перший погляд здається, що вчитель,
кілька разів давши учню можливість
відчути успіх, далі вже само собою
забезпечує високий рівень мотивації,
інтересу, пізнавальної активності.
Але може бути й протилежний
результат: постійна успішність здатна
сформувати байдуже ставлення до
навчання.
Крім того, постійне очікування лише
позитивного результату згубно впливає
на розвиток вольових якостей учня:
він ухиляється від подолання
труднощів;
губиться в складних ситуаціях
(навчальних та життєвих);
у його поведінці починає домінувати
мотив „уникнення невдач”.
Досвідчені психологи та педагоги
попереджують про можливість
негативних наслідків пережитого успіху.
Чому ж виникає такий парадокс?
По-перше, успіх, що діставався ціною
незначних зусиль, може призвести до
переоцінки, точніше, до завищеної
оцінки своїх можливостей.
По-друге, за сильним переживанням
будь-якої емоції обов`язково настає
релаксація (розслаблення).
І якщо в цей період запропонувати
людині якусь діяльність, то, швидше за
все, ця діяльність буде менш успішною,
ніж попередня.
По-третє, переживання успіху може бути
потьмареним, якщо результат, важливий
і значимий для самого учня, не буде
адекватно оцінений іншими людьми.
І нарешті:
Емоція успіху не стане сильним
переживанням, якщо результати діяльності
не значимі для її суб`єкта.
Дитина, особливо на початку навчання,
однаково інтенсивно переживає успіх у
„головних” і „неголовних” навчальних
предметах.
Але часто знижують цю інтенсивність:
„12 балів з музики ! Та краще б ти
отримав 12 балів з читання”.
Знижуючи значимості успіху, що
переживається дитиною, ми, дорослі,
впливаємо на формування у дитини
ставлення до навчального процесу в
цілому.
Ось чому, оцінюючи дітей, необхідно
виходити з індивідуальних особливостей
кожного учня.
Просування вперед треба заохочувати,
підбадьорювати, щоб дитина не
відчувала невдачу, порівнюючи свої
результати з раніше встановленими
нормами, особливо якщо вони для неї
недосяжні.
Отже, ситуація успіху у навчальній
діяльності створюється вчителем або ж
психологом.
Як і будь-яку іншу діяльність, навчання
можна уявити у вигляді простого
ланцюжка дій:
1. Установка на діяльність (емоційна
підготовка учнів на вирішення
навчального завдання) – мотиваційний
етап;
2.Забезпечення діяльності (створення
умов для успішного вирішення
навчального завдання) –підготовчий,
робочий етап;
3.Порівняння отриманих результатів з
очікуваними (усвідомлення ставлення до
результатів своєї навчальної праці) –
результативний етап.
Отже, якщо ситуація успіху створюється
вчителем послідовно і свідомо, її
3.Порівняння отриманих результатів з
очікуваними (усвідомлення ставлення
до результатів своєї навчальної праці) –
результативний етап.
Отже, якщо ситуація успіху створюється
вчителем послідовно і свідомо, її
структура повинна врахувати всі
перелічені компоненти.
Створення ситуації успіху на
мотиваційному етапі навчальної
діяльності
Дослідження психологів свідчать, що рівень
засвоєння людиною знань істотно залежить
від рівня сформованості її мотивації
навчитися.
Тож давайте проаналізуємо, як провести
мотиваційний етап уроку так, щоб створити
ситуацію успіху для того учня.
Перед учителем стоїть завдання:
сформувати в учня настанову на
успішне виконання завдання
Інакше кажучи, вчитель повинен
сформувати в учнів мотив досягнення
мети.
Але при цьому вчитель часто
зустрічається з неадекватною
реакцією учнівського колективу:
1.Хтось уже виконував подібне
завдання, і його результати
виявились невдалими, так що у цієї
категорії учнів уже сформоване
негативне ставлення на успішне
виконання завдання.
2.Інша група учнів не стикалась з
такою роботою, тому вони не знають,
чого можна очікувати від майбутньої
діяльності.
3.Третя група, яка виконувала потрібні
завдання і успішно з ними впоралася,
знаходиться у стані мобілізації, готова
виконувати навчальне завдання.
Зрозуміло, що найлегше вчителю буде
працювати з учнями третьої групи, де
необхідно лише активізувати позитивні
емоції, які діти пережили раніше.
У другої групи учнів слід передбачити
емоційну реакцію, намалювати
перспективу вдалого виконання
завдання, пов`язавши її з тими чи
іншими умовами діяльності, які в
минулому забезпечували успіх.
Найбільш клопітною буде робота
першою групою учнів.
Перш за все доведеться нейтралізувати
спогади про невдачу в попередній
діяльності, а потім створити перспективу
для нової.
Зробити це можна, наприклад, так:
дати завдання учневі попрацювати над
своїми помилками, або повідомити його,
що завдання для нього змінено
порівняно з попереднім і т. д.
Учитель може запропонувати різні
варіанти мотивів досягнення ситуації
успіху:
прагнення самостійно розв`язати цікаві
задачі;
завоювати авторитет у своїх товаришів;
стати першим;
розглядати свою діяльність з точки зору
її корисності для інших людей;
встановити нові контакти між
товаришами у ході виконання завдання
тощо.
Отже, на етапі мотивації навчальної
діяльності учитель організовує певні
ситуації з метою активізувати чи
нейтралізувати емоції для наступної
діяльності
На етапі мотивації створення ситуації
успіху більшою мірою визначається
психологічними аспектами.
Тут доречним буде використання в
роботі вчителя таких психологопедагогічних прийомів, як:
Ефект Розенталя, або „Ефект
навіювання”: „Ти це можеш”, „Тобі це
вдається” тощо.
Якщо педагог буде переконувати учнів
у реальності успіху, то успіх прийде.
Англійський учений Стоуенс довів, що
учні, яких заохочували, досягли значно
більших успіхів, ніж ті, кого ніяк не
заохочували.
Прийом „Емоційне погладжування” –
це констатація будь-якого факту успіху,
прищеплювання дитині віри в себе,
відкритість учителя для довіри і співчуття.
◦ Прийом „Анонсування” –
репетиція майбутньої дії, яка створює
психологічний настрій на успіх перед
класом.
Це можуть бути додаткові індивідуальні
заняття з окремими учнями чи
заздалегідь оголошенні запитання
самостійної роботи.
Прийом „Шикуйсь!” містить такі кроки:
психологічна атака;
емоційне блокування;
вибір головного напрямку;
вибір рівних можливостей;
несподіване порівняння;
стабілізація.
Цей прийом полягає в тому, щоб:
учителем блокувалось припущення на
невдачу в діяльності учня;
відволікалася увага школяра від
чергового неуспіху;
вчитель повинен знайти той напрямок
діяльності, яким учень зможе
реалізувати себе набагато краще, тим
самим забезпечити його на успіх, на
стабільність у навчанні.
Розглянемо деякі
алгоритми створення ситуацій успіху та
методику їх реалізації:
Прийом „Даю шанс” – це заздалегідь
підготовлена вчителем ситуація, в якій
учень отримує можливість зненацька
для себе розкрити свої можливості.
Прийом “ Зняття страху”-
допомогає перебороти невпевненість у
власних силах (Люди вчаться на своїх
помилках і знаходять інші шляхи
вирішення проблем).
Прийом “Авансування успішного
результату” –
допомогає вчителю висловити тверду
переконаніність у тому, що його учень
обов’язково впорається з поставленим
завданням.
Це, в свою чергу, переконує дитину у
своїх силах і можливостях.
“У тебе обов’язково вийде”, “Я навіть не
сумніваюсь у позитивному результаті” і
т. д.
Прийом “Прихований інструктаж”
Допомагає дитині уникнути поразки.
Досягається шляхом побажання,
наприклад:
Можливо краще почати з ...,
Виконуючи роботу не забудьте про ...
Прийом “Внесення мотиву”.
Показує дитині заради чого, кого
здійснюється ця діяльність, кому буде
добре після виконання, наприклад, “Без
твоєї допомоги твоїм друзям не
впоратись...” тощо.
Прийом “Персональна винятковість.”
Визначає важливість зусиль дитини в
діяльності, що здійснюється або
здійснюватиметься, наприклад:
Тільки ти міг би…
Тільки тобі і можу доручити… і т.п.
Прийом “Висока оцінка деталі”.
Допомагає емоційно пережити не
результат в цілому, а якої її окремої
деталі:
Найбільше мені сподобалось у твоїй
роботі…
Найбільше тобі вдалося…
Прийом „Еврика”.
Створюються умови, за яких дитина,
виконуючи навчальне завдання,
несподівано відкриває в собі невідомі
досі здібності.
Завдання вчителя – помітити це глибоко
особисте відкриття, всіляко підтримати
дитину, поставити нову мету і надихнути
на її досягнення.
Допомога вчителя у створенні ситуації
відкриття має бути ненав`язливою,
прихованою.
Створюючи ситуації успіху на етапі
організації навчальної діяльності, слід
пам`ятати кілька основних правил:
у кожній дитині є задатки, які можуть
розвинутися у здібності;
Побачити їх, відчути, розвити – це
справа педагога;
ставлення до дитини як до рівної, як до
себе, спілкування, що повністю включає
грубість, різкість, образливий тон, має
стати обов`язковою нормою всієї
педагогічної діяльності;
Ставлення до дитини:
як до рівної,
як до себе,
спілкування, що повністю виключає:
- грубість,
- різкість,
- образливий тон
має стати обов`язковою нормою всієї
педагогічної діяльності;
чим більше напрямків діяльності, в яких
бере участь дитина, тим більше в неї
можливостей знайти себе;
кількість і різноманітність ситуацій і
обставин, в тому числі і штучно
створених, у які може потрапити
дитина, визначають шляхи її сьогодення
і віддаленого інтересу та можливі шляхи
успіху.
ТИПИ УСПІХУ:
Неочікувана радість – це почуття
задоволення від того, що результати
діяльності учня перевершили його
очікування.
З педагогічної та психологічної точки
зору – це результат продуманої,
підготовленої діяльності вчителя.
Спільна радість – полягає в тому, щоб учень
досяг необхідної для себе реакції колективу.
Вона може бути підготовленою вчителем
або спонтаною.
Спільною радістю вважають тільки ті реакції
колективу, які дають можливість дитині
відчутні себе задоволеним, стимулюють її
зусиля.
Це, перш за все, має бути емоційний відгук
оточуючих на успіх члена свого колективу.
Важливо, щоб у досягненнях кожного
школяра всі бачили результати своєї
праці, а сама дитина розуміла, що її
радість – це радість підтримки,
отримання статусу „свій серед своїх”.
Зрештою у тому, як реагує дитячий
колектив на успіхи або невдачі своїх
учителів, виявляється його моральна
сутність.
Радість пізнання – це радість пізнання
нового, хоча вона по своїй суті
альтруїстична (виникає на основі
допомоги, підтримки інших людей).
Пізнання спираїться на самоосвіту й
самопізнання.
Така радість не може вирости на
пустому місці, появитися без серйозних
причин. Це слід клопіткої роботи
учителя –учня-учнів.
ВИСНОВОК:
1.Ситуація успіху досягається тоді, коли
сама дитина визначає цей результат як
успіх.
2 Усвідомлення ситуації успіху самим
учнем, розуміння її значимості виникає у
школяра після здолання своєї боязкості,
невміння, незнання, психологічного
враження та інших видів труднощів.
3. Завдання педагога :
допомогти особистості дитини зрости в
успіху;
дати відчути радість від здолання
труднощів;
дати зрозуміти, що задарма в житті в
житті нічого не дається, скрізь необхідно
докласти зусиль.
І успіх буде еквівалентним витраченим
зусиллям.
ШАНОВНІ КОЛЕГИ !
Дайте, будь ласка, відповідь на такі
запитання:
1.Ваше ставлення до технології “Створення
ситуації успіху”.
2.Як Ви оцінюєте стан “Створення ситуації
успіху у Вашому навчальному закладі”.
3.Які ще методичні рекомендації, ідеї,
міркування щодо “Створення ситуації успіху”,
Ви можете запропонувати учасникам нашого
семінару ?
ВДЯЧНІ ВАМ ЗА ВІДВЕРТІСТЬ, ЗА ПОРАДИ
Slide 26
Створення ситуації успіху
та шляхи її реалізації
на уроці як складової якості
навчально-виховного процесу
Мета: Удосконалити методику
створення ситуації успіху та шляхів
її реалізації на уроці як стежки, що
веде до того куточка дитячого
серця, в якому горить вогник
бажання бути гарним.
На
відміну від традиційного розуміння
освіти як суми знань та навичок, нині освіту
починають розглядати як процес
становлення особистості .
Причому особистості, здатної до:
самоосвіти,
саморозвитку,
самовдосконалення,
яка вміє використовувати набуті знання,
яка прагне реалізувати себе,
спроможна змінити на краще своє життя,
життя своєї держави.
Алгоритм
створення та досягнення ситуації успіху
твердження про “Ситуацію успіху”;
особистісно-орієнтований підхід у справі
навчання та виховання - основа педагогічної
технології “Створення ситуації успіху”;
роль “Ситуації успіху” у навчальній діяльності;
створення “Ситуації успіху” на мотиваційному
етапі навчальної діяльності;
психолого-педагогічні прийоми при створенні
“Ситуації успіху”;
методика реалізації “Ситуації успіху”;
Виходячи із Положень Закону України “Про
освіту” завдання школи сьогодні полягає в
тому, щоб:
Виховувати в учнів здатність:
долати життєві труднощі;
самостійно приймати рішення;
розвивати себе як особистість, здатну:
робити вибір і контролювати своє життя;
брати на себе відповідальність за свої дії;
захищати себе і свої життєві цінності;
діяти відповідно до них;
піклуватись про інших;
Завдання вчителів:
прищепити учням потребу до здобуття
знань;
створити такі умови, щоб процес
здобуття знань був для них цікавим,
потрібним, комфортним;
і тому пріоритетним завданням вчителя
під час навчально-виховної діяльності є
створення ситуації успіху.
Що означає “Ситуація успіху?”
Ситуація успіху - це суб'єктивний
психічний стан задоволення наслідком
своєї фізичної, розумової праці чи
моральної напруги.
Успіх у навчанні - єдине джерело
внутрішніх сил дитини, які породжують
енергію для переборення труднощів,
бажання вчитися.
В.Сухомлинський
Ситуація успіху дарує атмосферу
приязні та взаємодопомоги, впевненості
і захищеності.
Учитель зобов’язаний створити джерело
внутрішніх сил дитини, джерело, яке дає
енергію для подолання труднощів і
формування бажання вчитися.
Використання ситуації успіху має
сприяти підвищенню робочого тонусу,
збільшенню продуктивності навчальної
роботи, а також допомогти учням
усвідомити себе повноцінною
особистістю і, відповідно, забезпечити
успіх у навчанні.
Основою педагогічної технології
“Створення ситуації успіху” є
особистісно-орієнтований підхід у справі
навчання та виховання.
А тому звернемося до рекомендацій
щодо особистісно-орієнтовного підходу
навчання та виховання.
–
Особистісно орієнтоване навчання
це навчання, центром якого є
особистість дитини, її самобутність та
самостійність: суб'єктивний досвід
кожного спочатку розкривається, а
потім узгоджується зі змістом освіти.
Визнання учня ключовою фігурою
всього освітнього процесу – це і є
особистісно орієнтована педагогіка.
У свідомості учня це має такий
вигляд: «Все, що я пізнаю, я знаю,
для чого мені потрібно і де я можу ці
знання застосувати».
Для педагога - це прагнення знайти
розумний баланс між знаннями,
уміннями та навичками учня.
Сучасність вимагає навчити учнів:
- самостійно та творчо розв'язувати
проблеми;
- шукати нову інформацію й робити
висновки, а не подавати дітям готові
знання.
В особистісно-орієнтованому підході
вчителю насамперед потрібен високий
рівень педагогічної майстерності, який
базується на розвитку:
дидактичних;
організаторських;
комунікативних;
науково-пізнавальних;
емоційних;
та поведінкових компонентностей;
-
-
Цілі особистісно орієнтованого
навчання полягають у тому, щоб:
визначити життєвий досвід кожного
учня;
його пізнавальні здібності;
рівень інтелекту;
інтереси, які спочатку треба розкрити,
а потім розвинути у навчальному
процесі;
Цілі особистісно орієнтованого навчання
полягають у тому, щоб:
Формувати позитивну мотивацію учнів до:
-
пізнавальної діяльності;
-
потребу в самопізнанні;
-
потребу в самореалізаціїї;
-
та потребу у самовдосконаленні школярів;
Цілі особистісно орієнтованого навчання
полягають у тому, щоб:
Озброїти учнів механізмом:
адаптації;
саморегуляції;
самозахисту;
самовиховання;
Цілі особистісно орієнтованого навчання
полягають у тому, щоб:
Розвинути індивідуальні позитивні
здібності кожного школяра;
Сформувати культуру життєдіяльності
максимально виявити і використати
індивідуальний досвід учня;
Правильно визначати лінії поведінки.
Основні принципи
особистісно-орієнтованого
навчання:
1. Принцип «розвивальної допомоги»
не робити за учня;
не вказувати йому, що робити,
а допомогти пробувати власні сили і власну
активність;
потрібно добитись, щоб учень сам обирав
рішення і відповідав за них.
Звідси - не потрібно подавати готові
знання, а створити умови, в яких
виявляється:
-
власна пізнавальна активність учня;
-
і він визначить для себе цілі, зміст та
методи роботи, власні цінності.
-
Навчання повинно бути дослідницьким
Це час, протягом якого діти вчаться:
самостійно діяти;
- дискутувати;
- приймати рішення.
-
При цьому розвивається самосвідомість і
самореалізується особистість.
Принцип - «свобода вміння»
- учні вільно обговорюють
проблеми;
- співпрацюють один з одним,
- а вчитель виступає в ролі
старшого члена колективу,
консультанта, джерела досвіду
Принцип - «свобода вміння»
Учителю:
-недостатньо
процес;
організувати навчальний
- потрібно ще визначити спосіб засвоєння
знань, тобто оприділити види діяльності
учня на уроці.
Основні вимоги до особистісноорієнтованого уроку:
раціональна єдність словесних,
наукових і практичних методів
навчання;
зв'язок з раніше вивченим досвідом,
набутим учнем;
Основні вимоги до особистісно
орієнтованого уроку:
-формування вмінь в учнів самостійно
здобувати знання і застосовувати їх на
практиці;
-заохочення прагнень учнів знаходити свій
спосіб роботи з навчальним матеріалом.
Метою
особистісноорієнтованого уроку є:
- створення умов для виявлення
пізнавальної активності учнів
Засобами досягнення вчителем цієї мети
можуть бути:
використання різних форм та методів
навчальної діяльності, які дозволяють
розкрити суб'єктивний досвід учнів;
створення атмосфери зацікавленості
кожного учня в результатах роботи
всього класу;
стимулювання учнів до висловлювань,
використання різних способів виконання
завдань без побоювань помилитися,
отримати хибну відповідь тощо;
Засобами досягнення вчителем цієї мети
можуть бути:
використання протягом уроку
дидактичного матеріалу, який дозволяє
отримати учневі найбільш значущі для
нього вид та форму змісту навчального
матеріалу;
оцінювання досягнень учня протягом
усього процесу його діяльності, а не
тільки за кінцевим результатом;
Засобами досягнення вчителем цієї мети
можуть бути:
заохочення прагнень учня знаходити свій
спосіб роботи;
аналізувати протягом уроку роботи інших
учнів; вибирати та засвоювати найбільш
раціональні з них;
створення на уроці педагогічних ситуацій
спілкування, які б дозволяли кожному учневі
виявляти ініціативу, самостійність, виборність у
справах роботи;
створення обстановки для природного
самовираження учня.
Технологія
особистісноорієнтованогоуроку
Для проведення особистісноорієнтованого уроку вчитель має
оволодіти його основними етапами:
1.
2.
3.
4.
5.
6.
7.
8.
Орієнтації.
Визначення мети.
Проектування.
Організації.
Реалізації.
Контролю.
Коригування.
Оцінювання
1. Етап орієнтації включає:
орієнтацію на позитивну роботу;
орієнтацію на визначення особистісного
досвіду учнів;
пов'язання цього досвіду з проблемами
навчального матеріалу.
2. Етап визначення мети передбачає:
визначення на уроці разом з учнями
значущої мети здійснення тієї діяльності,
яка запланована вчителем (учні повинні
зрозуміти, що може дати робота учням
саме на цьому уроці для складання,
наприклад, тематичного заліку,
державної атестації, свого майбутнього
життя тощо);
визначення показників досягнення
поставлених завдань;
3. Етап проектування включає:
передбачення залучення учнів до
виконання ними випереджальних
завдань;
підготовки повідомлень;
рефератів;
виготовлення та відбору наочності;
складання плану роботи тощо;
Етап організації виконання плану
діяльності передбачає:
Подання можливих варіантів і
способів виконання навчальної
діяльності (усна чи письмова форма,
індивідуальна робота чи робота в
групах, робота з текстом чи з іншими
засобами одержання інформації);
Етап організації виконання плану
діяльності передбачає:
2.Представлення учнями вибору способу
фіксації нового матеріалу (конспект,
схема, таблиця, опора, план, тези,
висновки тощо);
3.Варіативність домашнього завдання
(диференціація за рівнем складності та
способом виконання).
Етап контрольно-оцінювальний:
1.Залучення учнів до контролю за
перебігом навчальної діяльності шляхом
заохочення їх до різних видів контролю,
самоконтролю, взаємоконтролю, роботи
в групах;
2.Участь учнів у виправленні помилок і
недоліків у знаннях, усвідомлення їх
причин шляхом взаємо та самоаналізу;
Етап контрольно-оцінювальний:
3.Надання учням можливості самостійно
або за участі вчителя, інших учнів
порівнювати отримані ним результати з
критеріями стандарту, закладеного у
навчальній програмі;
4.Використання механізмів оцінного
методу (позитивного ставлення до
успіхів школяра);
Етап контрольно-оцінювальний:
5.Використання механізмів оцінного
методу (позитивного ставлення до
успіхів школяра).
6.Оцінювання (виставлення рівневих
оцінок за дванадцятибальною системою
оцінювання навчальних досягнень,
поурочного бала, рейтинг) не тільки
результатів, а й самого процесу
навчання.
6. Заключний етап передбачає:
усвідомлення учнями ситуації
досягнення мети;
відчуття успіху;
підкріплення позитивної мотивації
стосовно власної діяльності.
Методи та засоби психолого-педагогічної
підтримки діяльності учнів
заохочення;
навчально-пізнавальна гра;
створення ситуації успіху;
створення ситуації пізнавального інтересу;
створення проблемної ситуації;
спонукання до пошуку альтернативних
рішень;
виконання творчих завдань;
кооперація учнів;
створення ситуації взаємодопомоги тощо.
Висновок може бути таким: особистісноорієнтоване навчання ЦЕ–
загальнодидактичний принцип
індивідуального підходу до учнів.
Таке твердження ми дослідимо та
пояснимо за допомогою такого факту:
Відомий російський психолог
Л.С. Виготський своє теорією доводить,
що розум будь-якої людини має дві зони
розвитку: А і Б.
Перша зона (А) – це зона актуального
розвитку.
У цю зону потрапляють завдання, які
дитина може виконати сама без
допомоги вчителя.
Друга зона (В) – це зона найближчого
розвитку
Сюди потрапляють завдання, які дитина сама
виконати не може, але може з ними
впоратися з допомогою вчителя.
Зона найближчого розвитку, - це зона
“наступного дня”.
Те, що сьогодні є зона найближчого
розвитку, завтра у процесі навчання повинно
стати зоною актуального розвитку. Учитель
не повинен давати готову інформацію, адже
таке навчання може загальмувати мислення
дитини. А за допомогою вміло підібраних
запитань педагог підводить школяра до
правильної відповіді, розв’язку.
Те, що сьогодні є зоною найближчого
розвитку, завтра у процесі навчання
повинно стати зоною актуального
розвитку.
Учитель не повинен давати готову
інформацію, адже таке навчання може
загальмувати мислення дитини.
А за допомогою вміло підібраних
запитань педагог підводить школяра до
правильної відповіді, розв’язку.
Отже, як бачимо із цього прикладу, щоб
відбулися розвиток і навчання учнів,
завдання повинні потрапляти лише в
зону найближчого розвитку
(за Л.С. Виготським).
Припустимо, що два учні навчались в
одній школі, в одних і тих самих
учителів, закінчили школу з відзнакою,
рівень їхнього розвитку все одно буде
різним.
Ще більше відрізняється розвиток учнів
класу, які згідно з 12- бальною
системою досягли початкового і
високого рівнів.
Тому зрозуміло, що до таких дітей треба
підходити індивідуально, тобто ставити
перед ними різні завдання.
Якщо для цілого класу поставити одне
завдання, то для одних учнів воно
потрапить у зону актуального розвитку,
для інших – у зону найближчого
розвитку.
Отже, одне завдання для всього класу
ставити не бажано і не потрібно, а
здійснювати якісний особистісноорієнтований підхід до навчання та
виховання на практиці нам заважає ряд
причин, зокрема:
Причина 1. Щоб підійти індивідуально
до кожного учня, необхідно знати його
психологічні, фізіологічні та соціальні
особливості.
Лише психологія нараховує кілька
десятків індивідуальних особливостей
особистості. Це різні види уваги, уяви,
мислення, сприйняття, темпераменту,
характеру і т.д.
Пам’ять також поділяється більш ніж
на 10 типів: короткочасна,
довготривала, оперативна, рухова,
зорова, слухова, емоційна, словеснологічна і т.д.;
Причина 2. Виявити всі ці психологічні,
фізіологічні та соціальні особливості
вчитель без допомоги психолога, лікаря,
соціолога не може;
Причина 3.Навіть якщо теоретично
припустити, що в кожної дитини
виявили всі ці особливості, вчитель не
зможе запам’ятати їх у такій кількості
дітей, оскільки він одночасно навчає
свого предмета не один десяток учнів,
кожен з яких має не один десяток таких
особливостей.
Нарешті, якщо вчителю все-таки
вдається запам’ятати всі особливості
кожної дитини, він не зможе підійти
індивідуально тому, що урок триває
всього 40-45 хв, протягом яких
неможливо фізично попрацювати з
кожним учнем класу індивідуально.
Отже, існує суперечність: з одного боку,
вимоги до особистісно-орієнтованого
навчання, а з іншого причини, що
унеможливлюють якісне впровадження
цієї педагогічної технології у навчальновиховний процес.
Який же вихід з ситуації, що склалася ?
Філософія вчить, що джерелом і
рушійними силами будь-якого процесу
(у тому числі й навчального) є
розв’язання суперечностей і тому,
щоб навчальний процес розвивався,
вчителю необхідно вміти виявляти
суперечність навчального процесу, а
також вміти розв’язувати її.
Дана суперечність розв’язується шляхом
диференційованого підходу до учнів.
Диференціація (від лат. Differentia –
різниця, відмінність) – розчленування
цілого на якісно відмінні частини.
Розв’язування таких суперечностей
називається підходом до навчання.
Цей підхід, для прикладу, можна
здійснити таким чином:
Учнів класу розподілити на групи за
рівнем розвитку.
Критерії, якими слід керуватися - це
успішність.
Таких груп, наприклад, може бути
чотири:
низький рівень;
середній рівень;
достатній рівень;
високий рівень.
Зрозуміло, що такий поділ не
аргументується для учнів, для того щоб
у слабшого школяра не сформувалася
занижена самооцінка, а в сильного –
завищена.
Якщо учні однієї з груп підвищують свій
рівень – їх слід перевести до наступної
групи і навпаки.
Для кожної групи пропонуються різні за
ступенем складності завдання.
Диференційований підхід можна
здійснювати при різних формах
навчального процесу: під час уроку,
лабораторного заняття, екскурсії.
Під час проведеного уроку методом бесіди,
запитань слід орієнтувати учнів на певну
групу.
При цьому обов’язково слід враховувати,
щоб запитання було точним, стислим, не
мало елементів підказки.
Під час проведення уроку методом
пояснення, розповіді диференційований
підхід неможливий, оскільки вчитель будує
свою розповідь, орієнтуючись на
середнього учня,
але під час закріплення нового матеріалу
чи пояснення домашнього завдання учням
можна запропонувати різнорівневі
завдання.
Завершальним етапом навчальної
діяльності на уроці є:
усвідомлення ситуації досягнення мети;
переживання ситуації успіху;
підкріплення позитивної мотивації щодо
самої діяльності.
Ситуація успіху досягається тоді, коли
сама дитина визначає цей результат як
успіх.
Усвідомлення ситуації успіху самим
учнем, розуміння її значимості виникає у
суб'єкта після здолання своєї боязкості,
невміння, незнання, психологічного
враження та інших видів труднощів.
Роль “Ситуації успіху” у навчальній
діяльності
За останні роки термін
„Ситуація успіху” став звичним для
педагогів.
Ніхто не заперечує, що саме позитивні
емоції можуть стати для дитини одним
з найважливіших стимулів у навчанні,
але при цьому ми забуваємо про те, що
в педагогів не існує єдиного рецепта чи
правила, як саме створювати ситуації
успіху тому, що це слід на основі
індивідуального підходу, зважено, з
урахуванням багатьох факторів.
Діти прощають багато чого, але не
вибачають байдужість.
За відгуками дітей, найкращі їхні
вчителі вели уроки так, що здавалося,
ніби весь урок вони зайняті саме тобою.
Як цього досягти?
Іноді це „Іскра Божа”,
а частіше – майстерність, доведена до
мистецтва.
Важливо мати на увазі, що навіть
одноразове переживання успіху може
докорінно змінити психологічне
самопочуття дитини.
Ситуація успіху може стати пусковим
механізмом подальшого розвитку
особистості.
Безперечно, переживання успіху навіює
людині впевненість у власних силах.
З`являється бажання знову досягти
добрих результатів, виникає відчуття
внутрішнього благополуччя, що, у свою
чергу, покращує ставлення до
навколишнього світу.
На перший погляд здається, що вчитель,
кілька разів давши учню можливість
відчути успіх, далі вже само собою
забезпечує високий рівень мотивації,
інтересу, пізнавальної активності.
Але може бути й протилежний
результат: постійна успішність здатна
сформувати байдуже ставлення до
навчання.
Крім того, постійне очікування лише
позитивного результату згубно впливає
на розвиток вольових якостей учня:
він ухиляється від подолання
труднощів;
губиться в складних ситуаціях
(навчальних та життєвих);
у його поведінці починає домінувати
мотив „уникнення невдач”.
Досвідчені психологи та педагоги
попереджують про можливість
негативних наслідків пережитого успіху.
Чому ж виникає такий парадокс?
По-перше, успіх, що діставався ціною
незначних зусиль, може призвести до
переоцінки, точніше, до завищеної
оцінки своїх можливостей.
По-друге, за сильним переживанням
будь-якої емоції обов`язково настає
релаксація (розслаблення).
І якщо в цей період запропонувати
людині якусь діяльність, то, швидше за
все, ця діяльність буде менш успішною,
ніж попередня.
По-третє, переживання успіху може бути
потьмареним, якщо результат, важливий
і значимий для самого учня, не буде
адекватно оцінений іншими людьми.
І нарешті:
Емоція успіху не стане сильним
переживанням, якщо результати діяльності
не значимі для її суб`єкта.
Дитина, особливо на початку навчання,
однаково інтенсивно переживає успіх у
„головних” і „неголовних” навчальних
предметах.
Але часто знижують цю інтенсивність:
„12 балів з музики ! Та краще б ти
отримав 12 балів з читання”.
Знижуючи значимості успіху, що
переживається дитиною, ми, дорослі,
впливаємо на формування у дитини
ставлення до навчального процесу в
цілому.
Ось чому, оцінюючи дітей, необхідно
виходити з індивідуальних особливостей
кожного учня.
Просування вперед треба заохочувати,
підбадьорювати, щоб дитина не
відчувала невдачу, порівнюючи свої
результати з раніше встановленими
нормами, особливо якщо вони для неї
недосяжні.
Отже, ситуація успіху у навчальній
діяльності створюється вчителем або ж
психологом.
Як і будь-яку іншу діяльність, навчання
можна уявити у вигляді простого
ланцюжка дій:
1. Установка на діяльність (емоційна
підготовка учнів на вирішення
навчального завдання) – мотиваційний
етап;
2.Забезпечення діяльності (створення
умов для успішного вирішення
навчального завдання) –підготовчий,
робочий етап;
3.Порівняння отриманих результатів з
очікуваними (усвідомлення ставлення до
результатів своєї навчальної праці) –
результативний етап.
Отже, якщо ситуація успіху створюється
вчителем послідовно і свідомо, її
3.Порівняння отриманих результатів з
очікуваними (усвідомлення ставлення
до результатів своєї навчальної праці) –
результативний етап.
Отже, якщо ситуація успіху створюється
вчителем послідовно і свідомо, її
структура повинна врахувати всі
перелічені компоненти.
Створення ситуації успіху на
мотиваційному етапі навчальної
діяльності
Дослідження психологів свідчать, що рівень
засвоєння людиною знань істотно залежить
від рівня сформованості її мотивації
навчитися.
Тож давайте проаналізуємо, як провести
мотиваційний етап уроку так, щоб створити
ситуацію успіху для того учня.
Перед учителем стоїть завдання:
сформувати в учня настанову на
успішне виконання завдання
Інакше кажучи, вчитель повинен
сформувати в учнів мотив досягнення
мети.
Але при цьому вчитель часто
зустрічається з неадекватною
реакцією учнівського колективу:
1.Хтось уже виконував подібне
завдання, і його результати
виявились невдалими, так що у цієї
категорії учнів уже сформоване
негативне ставлення на успішне
виконання завдання.
2.Інша група учнів не стикалась з
такою роботою, тому вони не знають,
чого можна очікувати від майбутньої
діяльності.
3.Третя група, яка виконувала потрібні
завдання і успішно з ними впоралася,
знаходиться у стані мобілізації, готова
виконувати навчальне завдання.
Зрозуміло, що найлегше вчителю буде
працювати з учнями третьої групи, де
необхідно лише активізувати позитивні
емоції, які діти пережили раніше.
У другої групи учнів слід передбачити
емоційну реакцію, намалювати
перспективу вдалого виконання
завдання, пов`язавши її з тими чи
іншими умовами діяльності, які в
минулому забезпечували успіх.
Найбільш клопітною буде робота
першою групою учнів.
Перш за все доведеться нейтралізувати
спогади про невдачу в попередній
діяльності, а потім створити перспективу
для нової.
Зробити це можна, наприклад, так:
дати завдання учневі попрацювати над
своїми помилками, або повідомити його,
що завдання для нього змінено
порівняно з попереднім і т. д.
Учитель може запропонувати різні
варіанти мотивів досягнення ситуації
успіху:
прагнення самостійно розв`язати цікаві
задачі;
завоювати авторитет у своїх товаришів;
стати першим;
розглядати свою діяльність з точки зору
її корисності для інших людей;
встановити нові контакти між
товаришами у ході виконання завдання
тощо.
Отже, на етапі мотивації навчальної
діяльності учитель організовує певні
ситуації з метою активізувати чи
нейтралізувати емоції для наступної
діяльності
На етапі мотивації створення ситуації
успіху більшою мірою визначається
психологічними аспектами.
Тут доречним буде використання в
роботі вчителя таких психологопедагогічних прийомів, як:
Ефект Розенталя, або „Ефект
навіювання”: „Ти це можеш”, „Тобі це
вдається” тощо.
Якщо педагог буде переконувати учнів
у реальності успіху, то успіх прийде.
Англійський учений Стоуенс довів, що
учні, яких заохочували, досягли значно
більших успіхів, ніж ті, кого ніяк не
заохочували.
Прийом „Емоційне погладжування” –
це констатація будь-якого факту успіху,
прищеплювання дитині віри в себе,
відкритість учителя для довіри і співчуття.
◦ Прийом „Анонсування” –
репетиція майбутньої дії, яка створює
психологічний настрій на успіх перед
класом.
Це можуть бути додаткові індивідуальні
заняття з окремими учнями чи
заздалегідь оголошенні запитання
самостійної роботи.
Прийом „Шикуйсь!” містить такі кроки:
психологічна атака;
емоційне блокування;
вибір головного напрямку;
вибір рівних можливостей;
несподіване порівняння;
стабілізація.
Цей прийом полягає в тому, щоб:
учителем блокувалось припущення на
невдачу в діяльності учня;
відволікалася увага школяра від
чергового неуспіху;
вчитель повинен знайти той напрямок
діяльності, яким учень зможе
реалізувати себе набагато краще, тим
самим забезпечити його на успіх, на
стабільність у навчанні.
Розглянемо деякі
алгоритми створення ситуацій успіху та
методику їх реалізації:
Прийом „Даю шанс” – це заздалегідь
підготовлена вчителем ситуація, в якій
учень отримує можливість зненацька
для себе розкрити свої можливості.
Прийом “ Зняття страху”-
допомогає перебороти невпевненість у
власних силах (Люди вчаться на своїх
помилках і знаходять інші шляхи
вирішення проблем).
Прийом “Авансування успішного
результату” –
допомогає вчителю висловити тверду
переконаніність у тому, що його учень
обов’язково впорається з поставленим
завданням.
Це, в свою чергу, переконує дитину у
своїх силах і можливостях.
“У тебе обов’язково вийде”, “Я навіть не
сумніваюсь у позитивному результаті” і
т. д.
Прийом “Прихований інструктаж”
Допомагає дитині уникнути поразки.
Досягається шляхом побажання,
наприклад:
Можливо краще почати з ...,
Виконуючи роботу не забудьте про ...
Прийом “Внесення мотиву”.
Показує дитині заради чого, кого
здійснюється ця діяльність, кому буде
добре після виконання, наприклад, “Без
твоєї допомоги твоїм друзям не
впоратись...” тощо.
Прийом “Персональна винятковість.”
Визначає важливість зусиль дитини в
діяльності, що здійснюється або
здійснюватиметься, наприклад:
Тільки ти міг би…
Тільки тобі і можу доручити… і т.п.
Прийом “Висока оцінка деталі”.
Допомагає емоційно пережити не
результат в цілому, а якої її окремої
деталі:
Найбільше мені сподобалось у твоїй
роботі…
Найбільше тобі вдалося…
Прийом „Еврика”.
Створюються умови, за яких дитина,
виконуючи навчальне завдання,
несподівано відкриває в собі невідомі
досі здібності.
Завдання вчителя – помітити це глибоко
особисте відкриття, всіляко підтримати
дитину, поставити нову мету і надихнути
на її досягнення.
Допомога вчителя у створенні ситуації
відкриття має бути ненав`язливою,
прихованою.
Створюючи ситуації успіху на етапі
організації навчальної діяльності, слід
пам`ятати кілька основних правил:
у кожній дитині є задатки, які можуть
розвинутися у здібності;
Побачити їх, відчути, розвити – це
справа педагога;
ставлення до дитини як до рівної, як до
себе, спілкування, що повністю включає
грубість, різкість, образливий тон, має
стати обов`язковою нормою всієї
педагогічної діяльності;
Ставлення до дитини:
як до рівної,
як до себе,
спілкування, що повністю виключає:
- грубість,
- різкість,
- образливий тон
має стати обов`язковою нормою всієї
педагогічної діяльності;
чим більше напрямків діяльності, в яких
бере участь дитина, тим більше в неї
можливостей знайти себе;
кількість і різноманітність ситуацій і
обставин, в тому числі і штучно
створених, у які може потрапити
дитина, визначають шляхи її сьогодення
і віддаленого інтересу та можливі шляхи
успіху.
ТИПИ УСПІХУ:
Неочікувана радість – це почуття
задоволення від того, що результати
діяльності учня перевершили його
очікування.
З педагогічної та психологічної точки
зору – це результат продуманої,
підготовленої діяльності вчителя.
Спільна радість – полягає в тому, щоб учень
досяг необхідної для себе реакції колективу.
Вона може бути підготовленою вчителем
або спонтаною.
Спільною радістю вважають тільки ті реакції
колективу, які дають можливість дитині
відчутні себе задоволеним, стимулюють її
зусиля.
Це, перш за все, має бути емоційний відгук
оточуючих на успіх члена свого колективу.
Важливо, щоб у досягненнях кожного
школяра всі бачили результати своєї
праці, а сама дитина розуміла, що її
радість – це радість підтримки,
отримання статусу „свій серед своїх”.
Зрештою у тому, як реагує дитячий
колектив на успіхи або невдачі своїх
учителів, виявляється його моральна
сутність.
Радість пізнання – це радість пізнання
нового, хоча вона по своїй суті
альтруїстична (виникає на основі
допомоги, підтримки інших людей).
Пізнання спираїться на самоосвіту й
самопізнання.
Така радість не може вирости на
пустому місці, появитися без серйозних
причин. Це слід клопіткої роботи
учителя –учня-учнів.
ВИСНОВОК:
1.Ситуація успіху досягається тоді, коли
сама дитина визначає цей результат як
успіх.
2 Усвідомлення ситуації успіху самим
учнем, розуміння її значимості виникає у
школяра після здолання своєї боязкості,
невміння, незнання, психологічного
враження та інших видів труднощів.
3. Завдання педагога :
допомогти особистості дитини зрости в
успіху;
дати відчути радість від здолання
труднощів;
дати зрозуміти, що задарма в житті в
житті нічого не дається, скрізь необхідно
докласти зусиль.
І успіх буде еквівалентним витраченим
зусиллям.
ШАНОВНІ КОЛЕГИ !
Дайте, будь ласка, відповідь на такі
запитання:
1.Ваше ставлення до технології “Створення
ситуації успіху”.
2.Як Ви оцінюєте стан “Створення ситуації
успіху у Вашому навчальному закладі”.
3.Які ще методичні рекомендації, ідеї,
міркування щодо “Створення ситуації успіху”,
Ви можете запропонувати учасникам нашого
семінару ?
ВДЯЧНІ ВАМ ЗА ВІДВЕРТІСТЬ, ЗА ПОРАДИ
Slide 27
Створення ситуації успіху
та шляхи її реалізації
на уроці як складової якості
навчально-виховного процесу
Мета: Удосконалити методику
створення ситуації успіху та шляхів
її реалізації на уроці як стежки, що
веде до того куточка дитячого
серця, в якому горить вогник
бажання бути гарним.
На
відміну від традиційного розуміння
освіти як суми знань та навичок, нині освіту
починають розглядати як процес
становлення особистості .
Причому особистості, здатної до:
самоосвіти,
саморозвитку,
самовдосконалення,
яка вміє використовувати набуті знання,
яка прагне реалізувати себе,
спроможна змінити на краще своє життя,
життя своєї держави.
Алгоритм
створення та досягнення ситуації успіху
твердження про “Ситуацію успіху”;
особистісно-орієнтований підхід у справі
навчання та виховання - основа педагогічної
технології “Створення ситуації успіху”;
роль “Ситуації успіху” у навчальній діяльності;
створення “Ситуації успіху” на мотиваційному
етапі навчальної діяльності;
психолого-педагогічні прийоми при створенні
“Ситуації успіху”;
методика реалізації “Ситуації успіху”;
Виходячи із Положень Закону України “Про
освіту” завдання школи сьогодні полягає в
тому, щоб:
Виховувати в учнів здатність:
долати життєві труднощі;
самостійно приймати рішення;
розвивати себе як особистість, здатну:
робити вибір і контролювати своє життя;
брати на себе відповідальність за свої дії;
захищати себе і свої життєві цінності;
діяти відповідно до них;
піклуватись про інших;
Завдання вчителів:
прищепити учням потребу до здобуття
знань;
створити такі умови, щоб процес
здобуття знань був для них цікавим,
потрібним, комфортним;
і тому пріоритетним завданням вчителя
під час навчально-виховної діяльності є
створення ситуації успіху.
Що означає “Ситуація успіху?”
Ситуація успіху - це суб'єктивний
психічний стан задоволення наслідком
своєї фізичної, розумової праці чи
моральної напруги.
Успіх у навчанні - єдине джерело
внутрішніх сил дитини, які породжують
енергію для переборення труднощів,
бажання вчитися.
В.Сухомлинський
Ситуація успіху дарує атмосферу
приязні та взаємодопомоги, впевненості
і захищеності.
Учитель зобов’язаний створити джерело
внутрішніх сил дитини, джерело, яке дає
енергію для подолання труднощів і
формування бажання вчитися.
Використання ситуації успіху має
сприяти підвищенню робочого тонусу,
збільшенню продуктивності навчальної
роботи, а також допомогти учням
усвідомити себе повноцінною
особистістю і, відповідно, забезпечити
успіх у навчанні.
Основою педагогічної технології
“Створення ситуації успіху” є
особистісно-орієнтований підхід у справі
навчання та виховання.
А тому звернемося до рекомендацій
щодо особистісно-орієнтовного підходу
навчання та виховання.
–
Особистісно орієнтоване навчання
це навчання, центром якого є
особистість дитини, її самобутність та
самостійність: суб'єктивний досвід
кожного спочатку розкривається, а
потім узгоджується зі змістом освіти.
Визнання учня ключовою фігурою
всього освітнього процесу – це і є
особистісно орієнтована педагогіка.
У свідомості учня це має такий
вигляд: «Все, що я пізнаю, я знаю,
для чого мені потрібно і де я можу ці
знання застосувати».
Для педагога - це прагнення знайти
розумний баланс між знаннями,
уміннями та навичками учня.
Сучасність вимагає навчити учнів:
- самостійно та творчо розв'язувати
проблеми;
- шукати нову інформацію й робити
висновки, а не подавати дітям готові
знання.
В особистісно-орієнтованому підході
вчителю насамперед потрібен високий
рівень педагогічної майстерності, який
базується на розвитку:
дидактичних;
організаторських;
комунікативних;
науково-пізнавальних;
емоційних;
та поведінкових компонентностей;
-
-
Цілі особистісно орієнтованого
навчання полягають у тому, щоб:
визначити життєвий досвід кожного
учня;
його пізнавальні здібності;
рівень інтелекту;
інтереси, які спочатку треба розкрити,
а потім розвинути у навчальному
процесі;
Цілі особистісно орієнтованого навчання
полягають у тому, щоб:
Формувати позитивну мотивацію учнів до:
-
пізнавальної діяльності;
-
потребу в самопізнанні;
-
потребу в самореалізаціїї;
-
та потребу у самовдосконаленні школярів;
Цілі особистісно орієнтованого навчання
полягають у тому, щоб:
Озброїти учнів механізмом:
адаптації;
саморегуляції;
самозахисту;
самовиховання;
Цілі особистісно орієнтованого навчання
полягають у тому, щоб:
Розвинути індивідуальні позитивні
здібності кожного школяра;
Сформувати культуру життєдіяльності
максимально виявити і використати
індивідуальний досвід учня;
Правильно визначати лінії поведінки.
Основні принципи
особистісно-орієнтованого
навчання:
1. Принцип «розвивальної допомоги»
не робити за учня;
не вказувати йому, що робити,
а допомогти пробувати власні сили і власну
активність;
потрібно добитись, щоб учень сам обирав
рішення і відповідав за них.
Звідси - не потрібно подавати готові
знання, а створити умови, в яких
виявляється:
-
власна пізнавальна активність учня;
-
і він визначить для себе цілі, зміст та
методи роботи, власні цінності.
-
Навчання повинно бути дослідницьким
Це час, протягом якого діти вчаться:
самостійно діяти;
- дискутувати;
- приймати рішення.
-
При цьому розвивається самосвідомість і
самореалізується особистість.
Принцип - «свобода вміння»
- учні вільно обговорюють
проблеми;
- співпрацюють один з одним,
- а вчитель виступає в ролі
старшого члена колективу,
консультанта, джерела досвіду
Принцип - «свобода вміння»
Учителю:
-недостатньо
процес;
організувати навчальний
- потрібно ще визначити спосіб засвоєння
знань, тобто оприділити види діяльності
учня на уроці.
Основні вимоги до особистісноорієнтованого уроку:
раціональна єдність словесних,
наукових і практичних методів
навчання;
зв'язок з раніше вивченим досвідом,
набутим учнем;
Основні вимоги до особистісно
орієнтованого уроку:
-формування вмінь в учнів самостійно
здобувати знання і застосовувати їх на
практиці;
-заохочення прагнень учнів знаходити свій
спосіб роботи з навчальним матеріалом.
Метою
особистісноорієнтованого уроку є:
- створення умов для виявлення
пізнавальної активності учнів
Засобами досягнення вчителем цієї мети
можуть бути:
використання різних форм та методів
навчальної діяльності, які дозволяють
розкрити суб'єктивний досвід учнів;
створення атмосфери зацікавленості
кожного учня в результатах роботи
всього класу;
стимулювання учнів до висловлювань,
використання різних способів виконання
завдань без побоювань помилитися,
отримати хибну відповідь тощо;
Засобами досягнення вчителем цієї мети
можуть бути:
використання протягом уроку
дидактичного матеріалу, який дозволяє
отримати учневі найбільш значущі для
нього вид та форму змісту навчального
матеріалу;
оцінювання досягнень учня протягом
усього процесу його діяльності, а не
тільки за кінцевим результатом;
Засобами досягнення вчителем цієї мети
можуть бути:
заохочення прагнень учня знаходити свій
спосіб роботи;
аналізувати протягом уроку роботи інших
учнів; вибирати та засвоювати найбільш
раціональні з них;
створення на уроці педагогічних ситуацій
спілкування, які б дозволяли кожному учневі
виявляти ініціативу, самостійність, виборність у
справах роботи;
створення обстановки для природного
самовираження учня.
Технологія
особистісноорієнтованогоуроку
Для проведення особистісноорієнтованого уроку вчитель має
оволодіти його основними етапами:
1.
2.
3.
4.
5.
6.
7.
8.
Орієнтації.
Визначення мети.
Проектування.
Організації.
Реалізації.
Контролю.
Коригування.
Оцінювання
1. Етап орієнтації включає:
орієнтацію на позитивну роботу;
орієнтацію на визначення особистісного
досвіду учнів;
пов'язання цього досвіду з проблемами
навчального матеріалу.
2. Етап визначення мети передбачає:
визначення на уроці разом з учнями
значущої мети здійснення тієї діяльності,
яка запланована вчителем (учні повинні
зрозуміти, що може дати робота учням
саме на цьому уроці для складання,
наприклад, тематичного заліку,
державної атестації, свого майбутнього
життя тощо);
визначення показників досягнення
поставлених завдань;
3. Етап проектування включає:
передбачення залучення учнів до
виконання ними випереджальних
завдань;
підготовки повідомлень;
рефератів;
виготовлення та відбору наочності;
складання плану роботи тощо;
Етап організації виконання плану
діяльності передбачає:
Подання можливих варіантів і
способів виконання навчальної
діяльності (усна чи письмова форма,
індивідуальна робота чи робота в
групах, робота з текстом чи з іншими
засобами одержання інформації);
Етап організації виконання плану
діяльності передбачає:
2.Представлення учнями вибору способу
фіксації нового матеріалу (конспект,
схема, таблиця, опора, план, тези,
висновки тощо);
3.Варіативність домашнього завдання
(диференціація за рівнем складності та
способом виконання).
Етап контрольно-оцінювальний:
1.Залучення учнів до контролю за
перебігом навчальної діяльності шляхом
заохочення їх до різних видів контролю,
самоконтролю, взаємоконтролю, роботи
в групах;
2.Участь учнів у виправленні помилок і
недоліків у знаннях, усвідомлення їх
причин шляхом взаємо та самоаналізу;
Етап контрольно-оцінювальний:
3.Надання учням можливості самостійно
або за участі вчителя, інших учнів
порівнювати отримані ним результати з
критеріями стандарту, закладеного у
навчальній програмі;
4.Використання механізмів оцінного
методу (позитивного ставлення до
успіхів школяра);
Етап контрольно-оцінювальний:
5.Використання механізмів оцінного
методу (позитивного ставлення до
успіхів школяра).
6.Оцінювання (виставлення рівневих
оцінок за дванадцятибальною системою
оцінювання навчальних досягнень,
поурочного бала, рейтинг) не тільки
результатів, а й самого процесу
навчання.
6. Заключний етап передбачає:
усвідомлення учнями ситуації
досягнення мети;
відчуття успіху;
підкріплення позитивної мотивації
стосовно власної діяльності.
Методи та засоби психолого-педагогічної
підтримки діяльності учнів
заохочення;
навчально-пізнавальна гра;
створення ситуації успіху;
створення ситуації пізнавального інтересу;
створення проблемної ситуації;
спонукання до пошуку альтернативних
рішень;
виконання творчих завдань;
кооперація учнів;
створення ситуації взаємодопомоги тощо.
Висновок може бути таким: особистісноорієнтоване навчання ЦЕ–
загальнодидактичний принцип
індивідуального підходу до учнів.
Таке твердження ми дослідимо та
пояснимо за допомогою такого факту:
Відомий російський психолог
Л.С. Виготський своє теорією доводить,
що розум будь-якої людини має дві зони
розвитку: А і Б.
Перша зона (А) – це зона актуального
розвитку.
У цю зону потрапляють завдання, які
дитина може виконати сама без
допомоги вчителя.
Друга зона (В) – це зона найближчого
розвитку
Сюди потрапляють завдання, які дитина сама
виконати не може, але може з ними
впоратися з допомогою вчителя.
Зона найближчого розвитку, - це зона
“наступного дня”.
Те, що сьогодні є зона найближчого
розвитку, завтра у процесі навчання повинно
стати зоною актуального розвитку. Учитель
не повинен давати готову інформацію, адже
таке навчання може загальмувати мислення
дитини. А за допомогою вміло підібраних
запитань педагог підводить школяра до
правильної відповіді, розв’язку.
Те, що сьогодні є зоною найближчого
розвитку, завтра у процесі навчання
повинно стати зоною актуального
розвитку.
Учитель не повинен давати готову
інформацію, адже таке навчання може
загальмувати мислення дитини.
А за допомогою вміло підібраних
запитань педагог підводить школяра до
правильної відповіді, розв’язку.
Отже, як бачимо із цього прикладу, щоб
відбулися розвиток і навчання учнів,
завдання повинні потрапляти лише в
зону найближчого розвитку
(за Л.С. Виготським).
Припустимо, що два учні навчались в
одній школі, в одних і тих самих
учителів, закінчили школу з відзнакою,
рівень їхнього розвитку все одно буде
різним.
Ще більше відрізняється розвиток учнів
класу, які згідно з 12- бальною
системою досягли початкового і
високого рівнів.
Тому зрозуміло, що до таких дітей треба
підходити індивідуально, тобто ставити
перед ними різні завдання.
Якщо для цілого класу поставити одне
завдання, то для одних учнів воно
потрапить у зону актуального розвитку,
для інших – у зону найближчого
розвитку.
Отже, одне завдання для всього класу
ставити не бажано і не потрібно, а
здійснювати якісний особистісноорієнтований підхід до навчання та
виховання на практиці нам заважає ряд
причин, зокрема:
Причина 1. Щоб підійти індивідуально
до кожного учня, необхідно знати його
психологічні, фізіологічні та соціальні
особливості.
Лише психологія нараховує кілька
десятків індивідуальних особливостей
особистості. Це різні види уваги, уяви,
мислення, сприйняття, темпераменту,
характеру і т.д.
Пам’ять також поділяється більш ніж
на 10 типів: короткочасна,
довготривала, оперативна, рухова,
зорова, слухова, емоційна, словеснологічна і т.д.;
Причина 2. Виявити всі ці психологічні,
фізіологічні та соціальні особливості
вчитель без допомоги психолога, лікаря,
соціолога не може;
Причина 3.Навіть якщо теоретично
припустити, що в кожної дитини
виявили всі ці особливості, вчитель не
зможе запам’ятати їх у такій кількості
дітей, оскільки він одночасно навчає
свого предмета не один десяток учнів,
кожен з яких має не один десяток таких
особливостей.
Нарешті, якщо вчителю все-таки
вдається запам’ятати всі особливості
кожної дитини, він не зможе підійти
індивідуально тому, що урок триває
всього 40-45 хв, протягом яких
неможливо фізично попрацювати з
кожним учнем класу індивідуально.
Отже, існує суперечність: з одного боку,
вимоги до особистісно-орієнтованого
навчання, а з іншого причини, що
унеможливлюють якісне впровадження
цієї педагогічної технології у навчальновиховний процес.
Який же вихід з ситуації, що склалася ?
Філософія вчить, що джерелом і
рушійними силами будь-якого процесу
(у тому числі й навчального) є
розв’язання суперечностей і тому,
щоб навчальний процес розвивався,
вчителю необхідно вміти виявляти
суперечність навчального процесу, а
також вміти розв’язувати її.
Дана суперечність розв’язується шляхом
диференційованого підходу до учнів.
Диференціація (від лат. Differentia –
різниця, відмінність) – розчленування
цілого на якісно відмінні частини.
Розв’язування таких суперечностей
називається підходом до навчання.
Цей підхід, для прикладу, можна
здійснити таким чином:
Учнів класу розподілити на групи за
рівнем розвитку.
Критерії, якими слід керуватися - це
успішність.
Таких груп, наприклад, може бути
чотири:
низький рівень;
середній рівень;
достатній рівень;
високий рівень.
Зрозуміло, що такий поділ не
аргументується для учнів, для того щоб
у слабшого школяра не сформувалася
занижена самооцінка, а в сильного –
завищена.
Якщо учні однієї з груп підвищують свій
рівень – їх слід перевести до наступної
групи і навпаки.
Для кожної групи пропонуються різні за
ступенем складності завдання.
Диференційований підхід можна
здійснювати при різних формах
навчального процесу: під час уроку,
лабораторного заняття, екскурсії.
Під час проведеного уроку методом бесіди,
запитань слід орієнтувати учнів на певну
групу.
При цьому обов’язково слід враховувати,
щоб запитання було точним, стислим, не
мало елементів підказки.
Під час проведення уроку методом
пояснення, розповіді диференційований
підхід неможливий, оскільки вчитель будує
свою розповідь, орієнтуючись на
середнього учня,
але під час закріплення нового матеріалу
чи пояснення домашнього завдання учням
можна запропонувати різнорівневі
завдання.
Завершальним етапом навчальної
діяльності на уроці є:
усвідомлення ситуації досягнення мети;
переживання ситуації успіху;
підкріплення позитивної мотивації щодо
самої діяльності.
Ситуація успіху досягається тоді, коли
сама дитина визначає цей результат як
успіх.
Усвідомлення ситуації успіху самим
учнем, розуміння її значимості виникає у
суб'єкта після здолання своєї боязкості,
невміння, незнання, психологічного
враження та інших видів труднощів.
Роль “Ситуації успіху” у навчальній
діяльності
За останні роки термін
„Ситуація успіху” став звичним для
педагогів.
Ніхто не заперечує, що саме позитивні
емоції можуть стати для дитини одним
з найважливіших стимулів у навчанні,
але при цьому ми забуваємо про те, що
в педагогів не існує єдиного рецепта чи
правила, як саме створювати ситуації
успіху тому, що це слід на основі
індивідуального підходу, зважено, з
урахуванням багатьох факторів.
Діти прощають багато чого, але не
вибачають байдужість.
За відгуками дітей, найкращі їхні
вчителі вели уроки так, що здавалося,
ніби весь урок вони зайняті саме тобою.
Як цього досягти?
Іноді це „Іскра Божа”,
а частіше – майстерність, доведена до
мистецтва.
Важливо мати на увазі, що навіть
одноразове переживання успіху може
докорінно змінити психологічне
самопочуття дитини.
Ситуація успіху може стати пусковим
механізмом подальшого розвитку
особистості.
Безперечно, переживання успіху навіює
людині впевненість у власних силах.
З`являється бажання знову досягти
добрих результатів, виникає відчуття
внутрішнього благополуччя, що, у свою
чергу, покращує ставлення до
навколишнього світу.
На перший погляд здається, що вчитель,
кілька разів давши учню можливість
відчути успіх, далі вже само собою
забезпечує високий рівень мотивації,
інтересу, пізнавальної активності.
Але може бути й протилежний
результат: постійна успішність здатна
сформувати байдуже ставлення до
навчання.
Крім того, постійне очікування лише
позитивного результату згубно впливає
на розвиток вольових якостей учня:
він ухиляється від подолання
труднощів;
губиться в складних ситуаціях
(навчальних та життєвих);
у його поведінці починає домінувати
мотив „уникнення невдач”.
Досвідчені психологи та педагоги
попереджують про можливість
негативних наслідків пережитого успіху.
Чому ж виникає такий парадокс?
По-перше, успіх, що діставався ціною
незначних зусиль, може призвести до
переоцінки, точніше, до завищеної
оцінки своїх можливостей.
По-друге, за сильним переживанням
будь-якої емоції обов`язково настає
релаксація (розслаблення).
І якщо в цей період запропонувати
людині якусь діяльність, то, швидше за
все, ця діяльність буде менш успішною,
ніж попередня.
По-третє, переживання успіху може бути
потьмареним, якщо результат, важливий
і значимий для самого учня, не буде
адекватно оцінений іншими людьми.
І нарешті:
Емоція успіху не стане сильним
переживанням, якщо результати діяльності
не значимі для її суб`єкта.
Дитина, особливо на початку навчання,
однаково інтенсивно переживає успіх у
„головних” і „неголовних” навчальних
предметах.
Але часто знижують цю інтенсивність:
„12 балів з музики ! Та краще б ти
отримав 12 балів з читання”.
Знижуючи значимості успіху, що
переживається дитиною, ми, дорослі,
впливаємо на формування у дитини
ставлення до навчального процесу в
цілому.
Ось чому, оцінюючи дітей, необхідно
виходити з індивідуальних особливостей
кожного учня.
Просування вперед треба заохочувати,
підбадьорювати, щоб дитина не
відчувала невдачу, порівнюючи свої
результати з раніше встановленими
нормами, особливо якщо вони для неї
недосяжні.
Отже, ситуація успіху у навчальній
діяльності створюється вчителем або ж
психологом.
Як і будь-яку іншу діяльність, навчання
можна уявити у вигляді простого
ланцюжка дій:
1. Установка на діяльність (емоційна
підготовка учнів на вирішення
навчального завдання) – мотиваційний
етап;
2.Забезпечення діяльності (створення
умов для успішного вирішення
навчального завдання) –підготовчий,
робочий етап;
3.Порівняння отриманих результатів з
очікуваними (усвідомлення ставлення до
результатів своєї навчальної праці) –
результативний етап.
Отже, якщо ситуація успіху створюється
вчителем послідовно і свідомо, її
3.Порівняння отриманих результатів з
очікуваними (усвідомлення ставлення
до результатів своєї навчальної праці) –
результативний етап.
Отже, якщо ситуація успіху створюється
вчителем послідовно і свідомо, її
структура повинна врахувати всі
перелічені компоненти.
Створення ситуації успіху на
мотиваційному етапі навчальної
діяльності
Дослідження психологів свідчать, що рівень
засвоєння людиною знань істотно залежить
від рівня сформованості її мотивації
навчитися.
Тож давайте проаналізуємо, як провести
мотиваційний етап уроку так, щоб створити
ситуацію успіху для того учня.
Перед учителем стоїть завдання:
сформувати в учня настанову на
успішне виконання завдання
Інакше кажучи, вчитель повинен
сформувати в учнів мотив досягнення
мети.
Але при цьому вчитель часто
зустрічається з неадекватною
реакцією учнівського колективу:
1.Хтось уже виконував подібне
завдання, і його результати
виявились невдалими, так що у цієї
категорії учнів уже сформоване
негативне ставлення на успішне
виконання завдання.
2.Інша група учнів не стикалась з
такою роботою, тому вони не знають,
чого можна очікувати від майбутньої
діяльності.
3.Третя група, яка виконувала потрібні
завдання і успішно з ними впоралася,
знаходиться у стані мобілізації, готова
виконувати навчальне завдання.
Зрозуміло, що найлегше вчителю буде
працювати з учнями третьої групи, де
необхідно лише активізувати позитивні
емоції, які діти пережили раніше.
У другої групи учнів слід передбачити
емоційну реакцію, намалювати
перспективу вдалого виконання
завдання, пов`язавши її з тими чи
іншими умовами діяльності, які в
минулому забезпечували успіх.
Найбільш клопітною буде робота
першою групою учнів.
Перш за все доведеться нейтралізувати
спогади про невдачу в попередній
діяльності, а потім створити перспективу
для нової.
Зробити це можна, наприклад, так:
дати завдання учневі попрацювати над
своїми помилками, або повідомити його,
що завдання для нього змінено
порівняно з попереднім і т. д.
Учитель може запропонувати різні
варіанти мотивів досягнення ситуації
успіху:
прагнення самостійно розв`язати цікаві
задачі;
завоювати авторитет у своїх товаришів;
стати першим;
розглядати свою діяльність з точки зору
її корисності для інших людей;
встановити нові контакти між
товаришами у ході виконання завдання
тощо.
Отже, на етапі мотивації навчальної
діяльності учитель організовує певні
ситуації з метою активізувати чи
нейтралізувати емоції для наступної
діяльності
На етапі мотивації створення ситуації
успіху більшою мірою визначається
психологічними аспектами.
Тут доречним буде використання в
роботі вчителя таких психологопедагогічних прийомів, як:
Ефект Розенталя, або „Ефект
навіювання”: „Ти це можеш”, „Тобі це
вдається” тощо.
Якщо педагог буде переконувати учнів
у реальності успіху, то успіх прийде.
Англійський учений Стоуенс довів, що
учні, яких заохочували, досягли значно
більших успіхів, ніж ті, кого ніяк не
заохочували.
Прийом „Емоційне погладжування” –
це констатація будь-якого факту успіху,
прищеплювання дитині віри в себе,
відкритість учителя для довіри і співчуття.
◦ Прийом „Анонсування” –
репетиція майбутньої дії, яка створює
психологічний настрій на успіх перед
класом.
Це можуть бути додаткові індивідуальні
заняття з окремими учнями чи
заздалегідь оголошенні запитання
самостійної роботи.
Прийом „Шикуйсь!” містить такі кроки:
психологічна атака;
емоційне блокування;
вибір головного напрямку;
вибір рівних можливостей;
несподіване порівняння;
стабілізація.
Цей прийом полягає в тому, щоб:
учителем блокувалось припущення на
невдачу в діяльності учня;
відволікалася увага школяра від
чергового неуспіху;
вчитель повинен знайти той напрямок
діяльності, яким учень зможе
реалізувати себе набагато краще, тим
самим забезпечити його на успіх, на
стабільність у навчанні.
Розглянемо деякі
алгоритми створення ситуацій успіху та
методику їх реалізації:
Прийом „Даю шанс” – це заздалегідь
підготовлена вчителем ситуація, в якій
учень отримує можливість зненацька
для себе розкрити свої можливості.
Прийом “ Зняття страху”-
допомогає перебороти невпевненість у
власних силах (Люди вчаться на своїх
помилках і знаходять інші шляхи
вирішення проблем).
Прийом “Авансування успішного
результату” –
допомогає вчителю висловити тверду
переконаніність у тому, що його учень
обов’язково впорається з поставленим
завданням.
Це, в свою чергу, переконує дитину у
своїх силах і можливостях.
“У тебе обов’язково вийде”, “Я навіть не
сумніваюсь у позитивному результаті” і
т. д.
Прийом “Прихований інструктаж”
Допомагає дитині уникнути поразки.
Досягається шляхом побажання,
наприклад:
Можливо краще почати з ...,
Виконуючи роботу не забудьте про ...
Прийом “Внесення мотиву”.
Показує дитині заради чого, кого
здійснюється ця діяльність, кому буде
добре після виконання, наприклад, “Без
твоєї допомоги твоїм друзям не
впоратись...” тощо.
Прийом “Персональна винятковість.”
Визначає важливість зусиль дитини в
діяльності, що здійснюється або
здійснюватиметься, наприклад:
Тільки ти міг би…
Тільки тобі і можу доручити… і т.п.
Прийом “Висока оцінка деталі”.
Допомагає емоційно пережити не
результат в цілому, а якої її окремої
деталі:
Найбільше мені сподобалось у твоїй
роботі…
Найбільше тобі вдалося…
Прийом „Еврика”.
Створюються умови, за яких дитина,
виконуючи навчальне завдання,
несподівано відкриває в собі невідомі
досі здібності.
Завдання вчителя – помітити це глибоко
особисте відкриття, всіляко підтримати
дитину, поставити нову мету і надихнути
на її досягнення.
Допомога вчителя у створенні ситуації
відкриття має бути ненав`язливою,
прихованою.
Створюючи ситуації успіху на етапі
організації навчальної діяльності, слід
пам`ятати кілька основних правил:
у кожній дитині є задатки, які можуть
розвинутися у здібності;
Побачити їх, відчути, розвити – це
справа педагога;
ставлення до дитини як до рівної, як до
себе, спілкування, що повністю включає
грубість, різкість, образливий тон, має
стати обов`язковою нормою всієї
педагогічної діяльності;
Ставлення до дитини:
як до рівної,
як до себе,
спілкування, що повністю виключає:
- грубість,
- різкість,
- образливий тон
має стати обов`язковою нормою всієї
педагогічної діяльності;
чим більше напрямків діяльності, в яких
бере участь дитина, тим більше в неї
можливостей знайти себе;
кількість і різноманітність ситуацій і
обставин, в тому числі і штучно
створених, у які може потрапити
дитина, визначають шляхи її сьогодення
і віддаленого інтересу та можливі шляхи
успіху.
ТИПИ УСПІХУ:
Неочікувана радість – це почуття
задоволення від того, що результати
діяльності учня перевершили його
очікування.
З педагогічної та психологічної точки
зору – це результат продуманої,
підготовленої діяльності вчителя.
Спільна радість – полягає в тому, щоб учень
досяг необхідної для себе реакції колективу.
Вона може бути підготовленою вчителем
або спонтаною.
Спільною радістю вважають тільки ті реакції
колективу, які дають можливість дитині
відчутні себе задоволеним, стимулюють її
зусиля.
Це, перш за все, має бути емоційний відгук
оточуючих на успіх члена свого колективу.
Важливо, щоб у досягненнях кожного
школяра всі бачили результати своєї
праці, а сама дитина розуміла, що її
радість – це радість підтримки,
отримання статусу „свій серед своїх”.
Зрештою у тому, як реагує дитячий
колектив на успіхи або невдачі своїх
учителів, виявляється його моральна
сутність.
Радість пізнання – це радість пізнання
нового, хоча вона по своїй суті
альтруїстична (виникає на основі
допомоги, підтримки інших людей).
Пізнання спираїться на самоосвіту й
самопізнання.
Така радість не може вирости на
пустому місці, появитися без серйозних
причин. Це слід клопіткої роботи
учителя –учня-учнів.
ВИСНОВОК:
1.Ситуація успіху досягається тоді, коли
сама дитина визначає цей результат як
успіх.
2 Усвідомлення ситуації успіху самим
учнем, розуміння її значимості виникає у
школяра після здолання своєї боязкості,
невміння, незнання, психологічного
враження та інших видів труднощів.
3. Завдання педагога :
допомогти особистості дитини зрости в
успіху;
дати відчути радість від здолання
труднощів;
дати зрозуміти, що задарма в житті в
житті нічого не дається, скрізь необхідно
докласти зусиль.
І успіх буде еквівалентним витраченим
зусиллям.
ШАНОВНІ КОЛЕГИ !
Дайте, будь ласка, відповідь на такі
запитання:
1.Ваше ставлення до технології “Створення
ситуації успіху”.
2.Як Ви оцінюєте стан “Створення ситуації
успіху у Вашому навчальному закладі”.
3.Які ще методичні рекомендації, ідеї,
міркування щодо “Створення ситуації успіху”,
Ви можете запропонувати учасникам нашого
семінару ?
ВДЯЧНІ ВАМ ЗА ВІДВЕРТІСТЬ, ЗА ПОРАДИ
Slide 28
Створення ситуації успіху
та шляхи її реалізації
на уроці як складової якості
навчально-виховного процесу
Мета: Удосконалити методику
створення ситуації успіху та шляхів
її реалізації на уроці як стежки, що
веде до того куточка дитячого
серця, в якому горить вогник
бажання бути гарним.
На
відміну від традиційного розуміння
освіти як суми знань та навичок, нині освіту
починають розглядати як процес
становлення особистості .
Причому особистості, здатної до:
самоосвіти,
саморозвитку,
самовдосконалення,
яка вміє використовувати набуті знання,
яка прагне реалізувати себе,
спроможна змінити на краще своє життя,
життя своєї держави.
Алгоритм
створення та досягнення ситуації успіху
твердження про “Ситуацію успіху”;
особистісно-орієнтований підхід у справі
навчання та виховання - основа педагогічної
технології “Створення ситуації успіху”;
роль “Ситуації успіху” у навчальній діяльності;
створення “Ситуації успіху” на мотиваційному
етапі навчальної діяльності;
психолого-педагогічні прийоми при створенні
“Ситуації успіху”;
методика реалізації “Ситуації успіху”;
Виходячи із Положень Закону України “Про
освіту” завдання школи сьогодні полягає в
тому, щоб:
Виховувати в учнів здатність:
долати життєві труднощі;
самостійно приймати рішення;
розвивати себе як особистість, здатну:
робити вибір і контролювати своє життя;
брати на себе відповідальність за свої дії;
захищати себе і свої життєві цінності;
діяти відповідно до них;
піклуватись про інших;
Завдання вчителів:
прищепити учням потребу до здобуття
знань;
створити такі умови, щоб процес
здобуття знань був для них цікавим,
потрібним, комфортним;
і тому пріоритетним завданням вчителя
під час навчально-виховної діяльності є
створення ситуації успіху.
Що означає “Ситуація успіху?”
Ситуація успіху - це суб'єктивний
психічний стан задоволення наслідком
своєї фізичної, розумової праці чи
моральної напруги.
Успіх у навчанні - єдине джерело
внутрішніх сил дитини, які породжують
енергію для переборення труднощів,
бажання вчитися.
В.Сухомлинський
Ситуація успіху дарує атмосферу
приязні та взаємодопомоги, впевненості
і захищеності.
Учитель зобов’язаний створити джерело
внутрішніх сил дитини, джерело, яке дає
енергію для подолання труднощів і
формування бажання вчитися.
Використання ситуації успіху має
сприяти підвищенню робочого тонусу,
збільшенню продуктивності навчальної
роботи, а також допомогти учням
усвідомити себе повноцінною
особистістю і, відповідно, забезпечити
успіх у навчанні.
Основою педагогічної технології
“Створення ситуації успіху” є
особистісно-орієнтований підхід у справі
навчання та виховання.
А тому звернемося до рекомендацій
щодо особистісно-орієнтовного підходу
навчання та виховання.
–
Особистісно орієнтоване навчання
це навчання, центром якого є
особистість дитини, її самобутність та
самостійність: суб'єктивний досвід
кожного спочатку розкривається, а
потім узгоджується зі змістом освіти.
Визнання учня ключовою фігурою
всього освітнього процесу – це і є
особистісно орієнтована педагогіка.
У свідомості учня це має такий
вигляд: «Все, що я пізнаю, я знаю,
для чого мені потрібно і де я можу ці
знання застосувати».
Для педагога - це прагнення знайти
розумний баланс між знаннями,
уміннями та навичками учня.
Сучасність вимагає навчити учнів:
- самостійно та творчо розв'язувати
проблеми;
- шукати нову інформацію й робити
висновки, а не подавати дітям готові
знання.
В особистісно-орієнтованому підході
вчителю насамперед потрібен високий
рівень педагогічної майстерності, який
базується на розвитку:
дидактичних;
організаторських;
комунікативних;
науково-пізнавальних;
емоційних;
та поведінкових компонентностей;
-
-
Цілі особистісно орієнтованого
навчання полягають у тому, щоб:
визначити життєвий досвід кожного
учня;
його пізнавальні здібності;
рівень інтелекту;
інтереси, які спочатку треба розкрити,
а потім розвинути у навчальному
процесі;
Цілі особистісно орієнтованого навчання
полягають у тому, щоб:
Формувати позитивну мотивацію учнів до:
-
пізнавальної діяльності;
-
потребу в самопізнанні;
-
потребу в самореалізаціїї;
-
та потребу у самовдосконаленні школярів;
Цілі особистісно орієнтованого навчання
полягають у тому, щоб:
Озброїти учнів механізмом:
адаптації;
саморегуляції;
самозахисту;
самовиховання;
Цілі особистісно орієнтованого навчання
полягають у тому, щоб:
Розвинути індивідуальні позитивні
здібності кожного школяра;
Сформувати культуру життєдіяльності
максимально виявити і використати
індивідуальний досвід учня;
Правильно визначати лінії поведінки.
Основні принципи
особистісно-орієнтованого
навчання:
1. Принцип «розвивальної допомоги»
не робити за учня;
не вказувати йому, що робити,
а допомогти пробувати власні сили і власну
активність;
потрібно добитись, щоб учень сам обирав
рішення і відповідав за них.
Звідси - не потрібно подавати готові
знання, а створити умови, в яких
виявляється:
-
власна пізнавальна активність учня;
-
і він визначить для себе цілі, зміст та
методи роботи, власні цінності.
-
Навчання повинно бути дослідницьким
Це час, протягом якого діти вчаться:
самостійно діяти;
- дискутувати;
- приймати рішення.
-
При цьому розвивається самосвідомість і
самореалізується особистість.
Принцип - «свобода вміння»
- учні вільно обговорюють
проблеми;
- співпрацюють один з одним,
- а вчитель виступає в ролі
старшого члена колективу,
консультанта, джерела досвіду
Принцип - «свобода вміння»
Учителю:
-недостатньо
процес;
організувати навчальний
- потрібно ще визначити спосіб засвоєння
знань, тобто оприділити види діяльності
учня на уроці.
Основні вимоги до особистісноорієнтованого уроку:
раціональна єдність словесних,
наукових і практичних методів
навчання;
зв'язок з раніше вивченим досвідом,
набутим учнем;
Основні вимоги до особистісно
орієнтованого уроку:
-формування вмінь в учнів самостійно
здобувати знання і застосовувати їх на
практиці;
-заохочення прагнень учнів знаходити свій
спосіб роботи з навчальним матеріалом.
Метою
особистісноорієнтованого уроку є:
- створення умов для виявлення
пізнавальної активності учнів
Засобами досягнення вчителем цієї мети
можуть бути:
використання різних форм та методів
навчальної діяльності, які дозволяють
розкрити суб'єктивний досвід учнів;
створення атмосфери зацікавленості
кожного учня в результатах роботи
всього класу;
стимулювання учнів до висловлювань,
використання різних способів виконання
завдань без побоювань помилитися,
отримати хибну відповідь тощо;
Засобами досягнення вчителем цієї мети
можуть бути:
використання протягом уроку
дидактичного матеріалу, який дозволяє
отримати учневі найбільш значущі для
нього вид та форму змісту навчального
матеріалу;
оцінювання досягнень учня протягом
усього процесу його діяльності, а не
тільки за кінцевим результатом;
Засобами досягнення вчителем цієї мети
можуть бути:
заохочення прагнень учня знаходити свій
спосіб роботи;
аналізувати протягом уроку роботи інших
учнів; вибирати та засвоювати найбільш
раціональні з них;
створення на уроці педагогічних ситуацій
спілкування, які б дозволяли кожному учневі
виявляти ініціативу, самостійність, виборність у
справах роботи;
створення обстановки для природного
самовираження учня.
Технологія
особистісноорієнтованогоуроку
Для проведення особистісноорієнтованого уроку вчитель має
оволодіти його основними етапами:
1.
2.
3.
4.
5.
6.
7.
8.
Орієнтації.
Визначення мети.
Проектування.
Організації.
Реалізації.
Контролю.
Коригування.
Оцінювання
1. Етап орієнтації включає:
орієнтацію на позитивну роботу;
орієнтацію на визначення особистісного
досвіду учнів;
пов'язання цього досвіду з проблемами
навчального матеріалу.
2. Етап визначення мети передбачає:
визначення на уроці разом з учнями
значущої мети здійснення тієї діяльності,
яка запланована вчителем (учні повинні
зрозуміти, що може дати робота учням
саме на цьому уроці для складання,
наприклад, тематичного заліку,
державної атестації, свого майбутнього
життя тощо);
визначення показників досягнення
поставлених завдань;
3. Етап проектування включає:
передбачення залучення учнів до
виконання ними випереджальних
завдань;
підготовки повідомлень;
рефератів;
виготовлення та відбору наочності;
складання плану роботи тощо;
Етап організації виконання плану
діяльності передбачає:
Подання можливих варіантів і
способів виконання навчальної
діяльності (усна чи письмова форма,
індивідуальна робота чи робота в
групах, робота з текстом чи з іншими
засобами одержання інформації);
Етап організації виконання плану
діяльності передбачає:
2.Представлення учнями вибору способу
фіксації нового матеріалу (конспект,
схема, таблиця, опора, план, тези,
висновки тощо);
3.Варіативність домашнього завдання
(диференціація за рівнем складності та
способом виконання).
Етап контрольно-оцінювальний:
1.Залучення учнів до контролю за
перебігом навчальної діяльності шляхом
заохочення їх до різних видів контролю,
самоконтролю, взаємоконтролю, роботи
в групах;
2.Участь учнів у виправленні помилок і
недоліків у знаннях, усвідомлення їх
причин шляхом взаємо та самоаналізу;
Етап контрольно-оцінювальний:
3.Надання учням можливості самостійно
або за участі вчителя, інших учнів
порівнювати отримані ним результати з
критеріями стандарту, закладеного у
навчальній програмі;
4.Використання механізмів оцінного
методу (позитивного ставлення до
успіхів школяра);
Етап контрольно-оцінювальний:
5.Використання механізмів оцінного
методу (позитивного ставлення до
успіхів школяра).
6.Оцінювання (виставлення рівневих
оцінок за дванадцятибальною системою
оцінювання навчальних досягнень,
поурочного бала, рейтинг) не тільки
результатів, а й самого процесу
навчання.
6. Заключний етап передбачає:
усвідомлення учнями ситуації
досягнення мети;
відчуття успіху;
підкріплення позитивної мотивації
стосовно власної діяльності.
Методи та засоби психолого-педагогічної
підтримки діяльності учнів
заохочення;
навчально-пізнавальна гра;
створення ситуації успіху;
створення ситуації пізнавального інтересу;
створення проблемної ситуації;
спонукання до пошуку альтернативних
рішень;
виконання творчих завдань;
кооперація учнів;
створення ситуації взаємодопомоги тощо.
Висновок може бути таким: особистісноорієнтоване навчання ЦЕ–
загальнодидактичний принцип
індивідуального підходу до учнів.
Таке твердження ми дослідимо та
пояснимо за допомогою такого факту:
Відомий російський психолог
Л.С. Виготський своє теорією доводить,
що розум будь-якої людини має дві зони
розвитку: А і Б.
Перша зона (А) – це зона актуального
розвитку.
У цю зону потрапляють завдання, які
дитина може виконати сама без
допомоги вчителя.
Друга зона (В) – це зона найближчого
розвитку
Сюди потрапляють завдання, які дитина сама
виконати не може, але може з ними
впоратися з допомогою вчителя.
Зона найближчого розвитку, - це зона
“наступного дня”.
Те, що сьогодні є зона найближчого
розвитку, завтра у процесі навчання повинно
стати зоною актуального розвитку. Учитель
не повинен давати готову інформацію, адже
таке навчання може загальмувати мислення
дитини. А за допомогою вміло підібраних
запитань педагог підводить школяра до
правильної відповіді, розв’язку.
Те, що сьогодні є зоною найближчого
розвитку, завтра у процесі навчання
повинно стати зоною актуального
розвитку.
Учитель не повинен давати готову
інформацію, адже таке навчання може
загальмувати мислення дитини.
А за допомогою вміло підібраних
запитань педагог підводить школяра до
правильної відповіді, розв’язку.
Отже, як бачимо із цього прикладу, щоб
відбулися розвиток і навчання учнів,
завдання повинні потрапляти лише в
зону найближчого розвитку
(за Л.С. Виготським).
Припустимо, що два учні навчались в
одній школі, в одних і тих самих
учителів, закінчили школу з відзнакою,
рівень їхнього розвитку все одно буде
різним.
Ще більше відрізняється розвиток учнів
класу, які згідно з 12- бальною
системою досягли початкового і
високого рівнів.
Тому зрозуміло, що до таких дітей треба
підходити індивідуально, тобто ставити
перед ними різні завдання.
Якщо для цілого класу поставити одне
завдання, то для одних учнів воно
потрапить у зону актуального розвитку,
для інших – у зону найближчого
розвитку.
Отже, одне завдання для всього класу
ставити не бажано і не потрібно, а
здійснювати якісний особистісноорієнтований підхід до навчання та
виховання на практиці нам заважає ряд
причин, зокрема:
Причина 1. Щоб підійти індивідуально
до кожного учня, необхідно знати його
психологічні, фізіологічні та соціальні
особливості.
Лише психологія нараховує кілька
десятків індивідуальних особливостей
особистості. Це різні види уваги, уяви,
мислення, сприйняття, темпераменту,
характеру і т.д.
Пам’ять також поділяється більш ніж
на 10 типів: короткочасна,
довготривала, оперативна, рухова,
зорова, слухова, емоційна, словеснологічна і т.д.;
Причина 2. Виявити всі ці психологічні,
фізіологічні та соціальні особливості
вчитель без допомоги психолога, лікаря,
соціолога не може;
Причина 3.Навіть якщо теоретично
припустити, що в кожної дитини
виявили всі ці особливості, вчитель не
зможе запам’ятати їх у такій кількості
дітей, оскільки він одночасно навчає
свого предмета не один десяток учнів,
кожен з яких має не один десяток таких
особливостей.
Нарешті, якщо вчителю все-таки
вдається запам’ятати всі особливості
кожної дитини, він не зможе підійти
індивідуально тому, що урок триває
всього 40-45 хв, протягом яких
неможливо фізично попрацювати з
кожним учнем класу індивідуально.
Отже, існує суперечність: з одного боку,
вимоги до особистісно-орієнтованого
навчання, а з іншого причини, що
унеможливлюють якісне впровадження
цієї педагогічної технології у навчальновиховний процес.
Який же вихід з ситуації, що склалася ?
Філософія вчить, що джерелом і
рушійними силами будь-якого процесу
(у тому числі й навчального) є
розв’язання суперечностей і тому,
щоб навчальний процес розвивався,
вчителю необхідно вміти виявляти
суперечність навчального процесу, а
також вміти розв’язувати її.
Дана суперечність розв’язується шляхом
диференційованого підходу до учнів.
Диференціація (від лат. Differentia –
різниця, відмінність) – розчленування
цілого на якісно відмінні частини.
Розв’язування таких суперечностей
називається підходом до навчання.
Цей підхід, для прикладу, можна
здійснити таким чином:
Учнів класу розподілити на групи за
рівнем розвитку.
Критерії, якими слід керуватися - це
успішність.
Таких груп, наприклад, може бути
чотири:
низький рівень;
середній рівень;
достатній рівень;
високий рівень.
Зрозуміло, що такий поділ не
аргументується для учнів, для того щоб
у слабшого школяра не сформувалася
занижена самооцінка, а в сильного –
завищена.
Якщо учні однієї з груп підвищують свій
рівень – їх слід перевести до наступної
групи і навпаки.
Для кожної групи пропонуються різні за
ступенем складності завдання.
Диференційований підхід можна
здійснювати при різних формах
навчального процесу: під час уроку,
лабораторного заняття, екскурсії.
Під час проведеного уроку методом бесіди,
запитань слід орієнтувати учнів на певну
групу.
При цьому обов’язково слід враховувати,
щоб запитання було точним, стислим, не
мало елементів підказки.
Під час проведення уроку методом
пояснення, розповіді диференційований
підхід неможливий, оскільки вчитель будує
свою розповідь, орієнтуючись на
середнього учня,
але під час закріплення нового матеріалу
чи пояснення домашнього завдання учням
можна запропонувати різнорівневі
завдання.
Завершальним етапом навчальної
діяльності на уроці є:
усвідомлення ситуації досягнення мети;
переживання ситуації успіху;
підкріплення позитивної мотивації щодо
самої діяльності.
Ситуація успіху досягається тоді, коли
сама дитина визначає цей результат як
успіх.
Усвідомлення ситуації успіху самим
учнем, розуміння її значимості виникає у
суб'єкта після здолання своєї боязкості,
невміння, незнання, психологічного
враження та інших видів труднощів.
Роль “Ситуації успіху” у навчальній
діяльності
За останні роки термін
„Ситуація успіху” став звичним для
педагогів.
Ніхто не заперечує, що саме позитивні
емоції можуть стати для дитини одним
з найважливіших стимулів у навчанні,
але при цьому ми забуваємо про те, що
в педагогів не існує єдиного рецепта чи
правила, як саме створювати ситуації
успіху тому, що це слід на основі
індивідуального підходу, зважено, з
урахуванням багатьох факторів.
Діти прощають багато чого, але не
вибачають байдужість.
За відгуками дітей, найкращі їхні
вчителі вели уроки так, що здавалося,
ніби весь урок вони зайняті саме тобою.
Як цього досягти?
Іноді це „Іскра Божа”,
а частіше – майстерність, доведена до
мистецтва.
Важливо мати на увазі, що навіть
одноразове переживання успіху може
докорінно змінити психологічне
самопочуття дитини.
Ситуація успіху може стати пусковим
механізмом подальшого розвитку
особистості.
Безперечно, переживання успіху навіює
людині впевненість у власних силах.
З`являється бажання знову досягти
добрих результатів, виникає відчуття
внутрішнього благополуччя, що, у свою
чергу, покращує ставлення до
навколишнього світу.
На перший погляд здається, що вчитель,
кілька разів давши учню можливість
відчути успіх, далі вже само собою
забезпечує високий рівень мотивації,
інтересу, пізнавальної активності.
Але може бути й протилежний
результат: постійна успішність здатна
сформувати байдуже ставлення до
навчання.
Крім того, постійне очікування лише
позитивного результату згубно впливає
на розвиток вольових якостей учня:
він ухиляється від подолання
труднощів;
губиться в складних ситуаціях
(навчальних та життєвих);
у його поведінці починає домінувати
мотив „уникнення невдач”.
Досвідчені психологи та педагоги
попереджують про можливість
негативних наслідків пережитого успіху.
Чому ж виникає такий парадокс?
По-перше, успіх, що діставався ціною
незначних зусиль, може призвести до
переоцінки, точніше, до завищеної
оцінки своїх можливостей.
По-друге, за сильним переживанням
будь-якої емоції обов`язково настає
релаксація (розслаблення).
І якщо в цей період запропонувати
людині якусь діяльність, то, швидше за
все, ця діяльність буде менш успішною,
ніж попередня.
По-третє, переживання успіху може бути
потьмареним, якщо результат, важливий
і значимий для самого учня, не буде
адекватно оцінений іншими людьми.
І нарешті:
Емоція успіху не стане сильним
переживанням, якщо результати діяльності
не значимі для її суб`єкта.
Дитина, особливо на початку навчання,
однаково інтенсивно переживає успіх у
„головних” і „неголовних” навчальних
предметах.
Але часто знижують цю інтенсивність:
„12 балів з музики ! Та краще б ти
отримав 12 балів з читання”.
Знижуючи значимості успіху, що
переживається дитиною, ми, дорослі,
впливаємо на формування у дитини
ставлення до навчального процесу в
цілому.
Ось чому, оцінюючи дітей, необхідно
виходити з індивідуальних особливостей
кожного учня.
Просування вперед треба заохочувати,
підбадьорювати, щоб дитина не
відчувала невдачу, порівнюючи свої
результати з раніше встановленими
нормами, особливо якщо вони для неї
недосяжні.
Отже, ситуація успіху у навчальній
діяльності створюється вчителем або ж
психологом.
Як і будь-яку іншу діяльність, навчання
можна уявити у вигляді простого
ланцюжка дій:
1. Установка на діяльність (емоційна
підготовка учнів на вирішення
навчального завдання) – мотиваційний
етап;
2.Забезпечення діяльності (створення
умов для успішного вирішення
навчального завдання) –підготовчий,
робочий етап;
3.Порівняння отриманих результатів з
очікуваними (усвідомлення ставлення до
результатів своєї навчальної праці) –
результативний етап.
Отже, якщо ситуація успіху створюється
вчителем послідовно і свідомо, її
3.Порівняння отриманих результатів з
очікуваними (усвідомлення ставлення
до результатів своєї навчальної праці) –
результативний етап.
Отже, якщо ситуація успіху створюється
вчителем послідовно і свідомо, її
структура повинна врахувати всі
перелічені компоненти.
Створення ситуації успіху на
мотиваційному етапі навчальної
діяльності
Дослідження психологів свідчать, що рівень
засвоєння людиною знань істотно залежить
від рівня сформованості її мотивації
навчитися.
Тож давайте проаналізуємо, як провести
мотиваційний етап уроку так, щоб створити
ситуацію успіху для того учня.
Перед учителем стоїть завдання:
сформувати в учня настанову на
успішне виконання завдання
Інакше кажучи, вчитель повинен
сформувати в учнів мотив досягнення
мети.
Але при цьому вчитель часто
зустрічається з неадекватною
реакцією учнівського колективу:
1.Хтось уже виконував подібне
завдання, і його результати
виявились невдалими, так що у цієї
категорії учнів уже сформоване
негативне ставлення на успішне
виконання завдання.
2.Інша група учнів не стикалась з
такою роботою, тому вони не знають,
чого можна очікувати від майбутньої
діяльності.
3.Третя група, яка виконувала потрібні
завдання і успішно з ними впоралася,
знаходиться у стані мобілізації, готова
виконувати навчальне завдання.
Зрозуміло, що найлегше вчителю буде
працювати з учнями третьої групи, де
необхідно лише активізувати позитивні
емоції, які діти пережили раніше.
У другої групи учнів слід передбачити
емоційну реакцію, намалювати
перспективу вдалого виконання
завдання, пов`язавши її з тими чи
іншими умовами діяльності, які в
минулому забезпечували успіх.
Найбільш клопітною буде робота
першою групою учнів.
Перш за все доведеться нейтралізувати
спогади про невдачу в попередній
діяльності, а потім створити перспективу
для нової.
Зробити це можна, наприклад, так:
дати завдання учневі попрацювати над
своїми помилками, або повідомити його,
що завдання для нього змінено
порівняно з попереднім і т. д.
Учитель може запропонувати різні
варіанти мотивів досягнення ситуації
успіху:
прагнення самостійно розв`язати цікаві
задачі;
завоювати авторитет у своїх товаришів;
стати першим;
розглядати свою діяльність з точки зору
її корисності для інших людей;
встановити нові контакти між
товаришами у ході виконання завдання
тощо.
Отже, на етапі мотивації навчальної
діяльності учитель організовує певні
ситуації з метою активізувати чи
нейтралізувати емоції для наступної
діяльності
На етапі мотивації створення ситуації
успіху більшою мірою визначається
психологічними аспектами.
Тут доречним буде використання в
роботі вчителя таких психологопедагогічних прийомів, як:
Ефект Розенталя, або „Ефект
навіювання”: „Ти це можеш”, „Тобі це
вдається” тощо.
Якщо педагог буде переконувати учнів
у реальності успіху, то успіх прийде.
Англійський учений Стоуенс довів, що
учні, яких заохочували, досягли значно
більших успіхів, ніж ті, кого ніяк не
заохочували.
Прийом „Емоційне погладжування” –
це констатація будь-якого факту успіху,
прищеплювання дитині віри в себе,
відкритість учителя для довіри і співчуття.
◦ Прийом „Анонсування” –
репетиція майбутньої дії, яка створює
психологічний настрій на успіх перед
класом.
Це можуть бути додаткові індивідуальні
заняття з окремими учнями чи
заздалегідь оголошенні запитання
самостійної роботи.
Прийом „Шикуйсь!” містить такі кроки:
психологічна атака;
емоційне блокування;
вибір головного напрямку;
вибір рівних можливостей;
несподіване порівняння;
стабілізація.
Цей прийом полягає в тому, щоб:
учителем блокувалось припущення на
невдачу в діяльності учня;
відволікалася увага школяра від
чергового неуспіху;
вчитель повинен знайти той напрямок
діяльності, яким учень зможе
реалізувати себе набагато краще, тим
самим забезпечити його на успіх, на
стабільність у навчанні.
Розглянемо деякі
алгоритми створення ситуацій успіху та
методику їх реалізації:
Прийом „Даю шанс” – це заздалегідь
підготовлена вчителем ситуація, в якій
учень отримує можливість зненацька
для себе розкрити свої можливості.
Прийом “ Зняття страху”-
допомогає перебороти невпевненість у
власних силах (Люди вчаться на своїх
помилках і знаходять інші шляхи
вирішення проблем).
Прийом “Авансування успішного
результату” –
допомогає вчителю висловити тверду
переконаніність у тому, що його учень
обов’язково впорається з поставленим
завданням.
Це, в свою чергу, переконує дитину у
своїх силах і можливостях.
“У тебе обов’язково вийде”, “Я навіть не
сумніваюсь у позитивному результаті” і
т. д.
Прийом “Прихований інструктаж”
Допомагає дитині уникнути поразки.
Досягається шляхом побажання,
наприклад:
Можливо краще почати з ...,
Виконуючи роботу не забудьте про ...
Прийом “Внесення мотиву”.
Показує дитині заради чого, кого
здійснюється ця діяльність, кому буде
добре після виконання, наприклад, “Без
твоєї допомоги твоїм друзям не
впоратись...” тощо.
Прийом “Персональна винятковість.”
Визначає важливість зусиль дитини в
діяльності, що здійснюється або
здійснюватиметься, наприклад:
Тільки ти міг би…
Тільки тобі і можу доручити… і т.п.
Прийом “Висока оцінка деталі”.
Допомагає емоційно пережити не
результат в цілому, а якої її окремої
деталі:
Найбільше мені сподобалось у твоїй
роботі…
Найбільше тобі вдалося…
Прийом „Еврика”.
Створюються умови, за яких дитина,
виконуючи навчальне завдання,
несподівано відкриває в собі невідомі
досі здібності.
Завдання вчителя – помітити це глибоко
особисте відкриття, всіляко підтримати
дитину, поставити нову мету і надихнути
на її досягнення.
Допомога вчителя у створенні ситуації
відкриття має бути ненав`язливою,
прихованою.
Створюючи ситуації успіху на етапі
організації навчальної діяльності, слід
пам`ятати кілька основних правил:
у кожній дитині є задатки, які можуть
розвинутися у здібності;
Побачити їх, відчути, розвити – це
справа педагога;
ставлення до дитини як до рівної, як до
себе, спілкування, що повністю включає
грубість, різкість, образливий тон, має
стати обов`язковою нормою всієї
педагогічної діяльності;
Ставлення до дитини:
як до рівної,
як до себе,
спілкування, що повністю виключає:
- грубість,
- різкість,
- образливий тон
має стати обов`язковою нормою всієї
педагогічної діяльності;
чим більше напрямків діяльності, в яких
бере участь дитина, тим більше в неї
можливостей знайти себе;
кількість і різноманітність ситуацій і
обставин, в тому числі і штучно
створених, у які може потрапити
дитина, визначають шляхи її сьогодення
і віддаленого інтересу та можливі шляхи
успіху.
ТИПИ УСПІХУ:
Неочікувана радість – це почуття
задоволення від того, що результати
діяльності учня перевершили його
очікування.
З педагогічної та психологічної точки
зору – це результат продуманої,
підготовленої діяльності вчителя.
Спільна радість – полягає в тому, щоб учень
досяг необхідної для себе реакції колективу.
Вона може бути підготовленою вчителем
або спонтаною.
Спільною радістю вважають тільки ті реакції
колективу, які дають можливість дитині
відчутні себе задоволеним, стимулюють її
зусиля.
Це, перш за все, має бути емоційний відгук
оточуючих на успіх члена свого колективу.
Важливо, щоб у досягненнях кожного
школяра всі бачили результати своєї
праці, а сама дитина розуміла, що її
радість – це радість підтримки,
отримання статусу „свій серед своїх”.
Зрештою у тому, як реагує дитячий
колектив на успіхи або невдачі своїх
учителів, виявляється його моральна
сутність.
Радість пізнання – це радість пізнання
нового, хоча вона по своїй суті
альтруїстична (виникає на основі
допомоги, підтримки інших людей).
Пізнання спираїться на самоосвіту й
самопізнання.
Така радість не може вирости на
пустому місці, появитися без серйозних
причин. Це слід клопіткої роботи
учителя –учня-учнів.
ВИСНОВОК:
1.Ситуація успіху досягається тоді, коли
сама дитина визначає цей результат як
успіх.
2 Усвідомлення ситуації успіху самим
учнем, розуміння її значимості виникає у
школяра після здолання своєї боязкості,
невміння, незнання, психологічного
враження та інших видів труднощів.
3. Завдання педагога :
допомогти особистості дитини зрости в
успіху;
дати відчути радість від здолання
труднощів;
дати зрозуміти, що задарма в житті в
житті нічого не дається, скрізь необхідно
докласти зусиль.
І успіх буде еквівалентним витраченим
зусиллям.
ШАНОВНІ КОЛЕГИ !
Дайте, будь ласка, відповідь на такі
запитання:
1.Ваше ставлення до технології “Створення
ситуації успіху”.
2.Як Ви оцінюєте стан “Створення ситуації
успіху у Вашому навчальному закладі”.
3.Які ще методичні рекомендації, ідеї,
міркування щодо “Створення ситуації успіху”,
Ви можете запропонувати учасникам нашого
семінару ?
ВДЯЧНІ ВАМ ЗА ВІДВЕРТІСТЬ, ЗА ПОРАДИ
Slide 29
Створення ситуації успіху
та шляхи її реалізації
на уроці як складової якості
навчально-виховного процесу
Мета: Удосконалити методику
створення ситуації успіху та шляхів
її реалізації на уроці як стежки, що
веде до того куточка дитячого
серця, в якому горить вогник
бажання бути гарним.
На
відміну від традиційного розуміння
освіти як суми знань та навичок, нині освіту
починають розглядати як процес
становлення особистості .
Причому особистості, здатної до:
самоосвіти,
саморозвитку,
самовдосконалення,
яка вміє використовувати набуті знання,
яка прагне реалізувати себе,
спроможна змінити на краще своє життя,
життя своєї держави.
Алгоритм
створення та досягнення ситуації успіху
твердження про “Ситуацію успіху”;
особистісно-орієнтований підхід у справі
навчання та виховання - основа педагогічної
технології “Створення ситуації успіху”;
роль “Ситуації успіху” у навчальній діяльності;
створення “Ситуації успіху” на мотиваційному
етапі навчальної діяльності;
психолого-педагогічні прийоми при створенні
“Ситуації успіху”;
методика реалізації “Ситуації успіху”;
Виходячи із Положень Закону України “Про
освіту” завдання школи сьогодні полягає в
тому, щоб:
Виховувати в учнів здатність:
долати життєві труднощі;
самостійно приймати рішення;
розвивати себе як особистість, здатну:
робити вибір і контролювати своє життя;
брати на себе відповідальність за свої дії;
захищати себе і свої життєві цінності;
діяти відповідно до них;
піклуватись про інших;
Завдання вчителів:
прищепити учням потребу до здобуття
знань;
створити такі умови, щоб процес
здобуття знань був для них цікавим,
потрібним, комфортним;
і тому пріоритетним завданням вчителя
під час навчально-виховної діяльності є
створення ситуації успіху.
Що означає “Ситуація успіху?”
Ситуація успіху - це суб'єктивний
психічний стан задоволення наслідком
своєї фізичної, розумової праці чи
моральної напруги.
Успіх у навчанні - єдине джерело
внутрішніх сил дитини, які породжують
енергію для переборення труднощів,
бажання вчитися.
В.Сухомлинський
Ситуація успіху дарує атмосферу
приязні та взаємодопомоги, впевненості
і захищеності.
Учитель зобов’язаний створити джерело
внутрішніх сил дитини, джерело, яке дає
енергію для подолання труднощів і
формування бажання вчитися.
Використання ситуації успіху має
сприяти підвищенню робочого тонусу,
збільшенню продуктивності навчальної
роботи, а також допомогти учням
усвідомити себе повноцінною
особистістю і, відповідно, забезпечити
успіх у навчанні.
Основою педагогічної технології
“Створення ситуації успіху” є
особистісно-орієнтований підхід у справі
навчання та виховання.
А тому звернемося до рекомендацій
щодо особистісно-орієнтовного підходу
навчання та виховання.
–
Особистісно орієнтоване навчання
це навчання, центром якого є
особистість дитини, її самобутність та
самостійність: суб'єктивний досвід
кожного спочатку розкривається, а
потім узгоджується зі змістом освіти.
Визнання учня ключовою фігурою
всього освітнього процесу – це і є
особистісно орієнтована педагогіка.
У свідомості учня це має такий
вигляд: «Все, що я пізнаю, я знаю,
для чого мені потрібно і де я можу ці
знання застосувати».
Для педагога - це прагнення знайти
розумний баланс між знаннями,
уміннями та навичками учня.
Сучасність вимагає навчити учнів:
- самостійно та творчо розв'язувати
проблеми;
- шукати нову інформацію й робити
висновки, а не подавати дітям готові
знання.
В особистісно-орієнтованому підході
вчителю насамперед потрібен високий
рівень педагогічної майстерності, який
базується на розвитку:
дидактичних;
організаторських;
комунікативних;
науково-пізнавальних;
емоційних;
та поведінкових компонентностей;
-
-
Цілі особистісно орієнтованого
навчання полягають у тому, щоб:
визначити життєвий досвід кожного
учня;
його пізнавальні здібності;
рівень інтелекту;
інтереси, які спочатку треба розкрити,
а потім розвинути у навчальному
процесі;
Цілі особистісно орієнтованого навчання
полягають у тому, щоб:
Формувати позитивну мотивацію учнів до:
-
пізнавальної діяльності;
-
потребу в самопізнанні;
-
потребу в самореалізаціїї;
-
та потребу у самовдосконаленні школярів;
Цілі особистісно орієнтованого навчання
полягають у тому, щоб:
Озброїти учнів механізмом:
адаптації;
саморегуляції;
самозахисту;
самовиховання;
Цілі особистісно орієнтованого навчання
полягають у тому, щоб:
Розвинути індивідуальні позитивні
здібності кожного школяра;
Сформувати культуру життєдіяльності
максимально виявити і використати
індивідуальний досвід учня;
Правильно визначати лінії поведінки.
Основні принципи
особистісно-орієнтованого
навчання:
1. Принцип «розвивальної допомоги»
не робити за учня;
не вказувати йому, що робити,
а допомогти пробувати власні сили і власну
активність;
потрібно добитись, щоб учень сам обирав
рішення і відповідав за них.
Звідси - не потрібно подавати готові
знання, а створити умови, в яких
виявляється:
-
власна пізнавальна активність учня;
-
і він визначить для себе цілі, зміст та
методи роботи, власні цінності.
-
Навчання повинно бути дослідницьким
Це час, протягом якого діти вчаться:
самостійно діяти;
- дискутувати;
- приймати рішення.
-
При цьому розвивається самосвідомість і
самореалізується особистість.
Принцип - «свобода вміння»
- учні вільно обговорюють
проблеми;
- співпрацюють один з одним,
- а вчитель виступає в ролі
старшого члена колективу,
консультанта, джерела досвіду
Принцип - «свобода вміння»
Учителю:
-недостатньо
процес;
організувати навчальний
- потрібно ще визначити спосіб засвоєння
знань, тобто оприділити види діяльності
учня на уроці.
Основні вимоги до особистісноорієнтованого уроку:
раціональна єдність словесних,
наукових і практичних методів
навчання;
зв'язок з раніше вивченим досвідом,
набутим учнем;
Основні вимоги до особистісно
орієнтованого уроку:
-формування вмінь в учнів самостійно
здобувати знання і застосовувати їх на
практиці;
-заохочення прагнень учнів знаходити свій
спосіб роботи з навчальним матеріалом.
Метою
особистісноорієнтованого уроку є:
- створення умов для виявлення
пізнавальної активності учнів
Засобами досягнення вчителем цієї мети
можуть бути:
використання різних форм та методів
навчальної діяльності, які дозволяють
розкрити суб'єктивний досвід учнів;
створення атмосфери зацікавленості
кожного учня в результатах роботи
всього класу;
стимулювання учнів до висловлювань,
використання різних способів виконання
завдань без побоювань помилитися,
отримати хибну відповідь тощо;
Засобами досягнення вчителем цієї мети
можуть бути:
використання протягом уроку
дидактичного матеріалу, який дозволяє
отримати учневі найбільш значущі для
нього вид та форму змісту навчального
матеріалу;
оцінювання досягнень учня протягом
усього процесу його діяльності, а не
тільки за кінцевим результатом;
Засобами досягнення вчителем цієї мети
можуть бути:
заохочення прагнень учня знаходити свій
спосіб роботи;
аналізувати протягом уроку роботи інших
учнів; вибирати та засвоювати найбільш
раціональні з них;
створення на уроці педагогічних ситуацій
спілкування, які б дозволяли кожному учневі
виявляти ініціативу, самостійність, виборність у
справах роботи;
створення обстановки для природного
самовираження учня.
Технологія
особистісноорієнтованогоуроку
Для проведення особистісноорієнтованого уроку вчитель має
оволодіти його основними етапами:
1.
2.
3.
4.
5.
6.
7.
8.
Орієнтації.
Визначення мети.
Проектування.
Організації.
Реалізації.
Контролю.
Коригування.
Оцінювання
1. Етап орієнтації включає:
орієнтацію на позитивну роботу;
орієнтацію на визначення особистісного
досвіду учнів;
пов'язання цього досвіду з проблемами
навчального матеріалу.
2. Етап визначення мети передбачає:
визначення на уроці разом з учнями
значущої мети здійснення тієї діяльності,
яка запланована вчителем (учні повинні
зрозуміти, що може дати робота учням
саме на цьому уроці для складання,
наприклад, тематичного заліку,
державної атестації, свого майбутнього
життя тощо);
визначення показників досягнення
поставлених завдань;
3. Етап проектування включає:
передбачення залучення учнів до
виконання ними випереджальних
завдань;
підготовки повідомлень;
рефератів;
виготовлення та відбору наочності;
складання плану роботи тощо;
Етап організації виконання плану
діяльності передбачає:
Подання можливих варіантів і
способів виконання навчальної
діяльності (усна чи письмова форма,
індивідуальна робота чи робота в
групах, робота з текстом чи з іншими
засобами одержання інформації);
Етап організації виконання плану
діяльності передбачає:
2.Представлення учнями вибору способу
фіксації нового матеріалу (конспект,
схема, таблиця, опора, план, тези,
висновки тощо);
3.Варіативність домашнього завдання
(диференціація за рівнем складності та
способом виконання).
Етап контрольно-оцінювальний:
1.Залучення учнів до контролю за
перебігом навчальної діяльності шляхом
заохочення їх до різних видів контролю,
самоконтролю, взаємоконтролю, роботи
в групах;
2.Участь учнів у виправленні помилок і
недоліків у знаннях, усвідомлення їх
причин шляхом взаємо та самоаналізу;
Етап контрольно-оцінювальний:
3.Надання учням можливості самостійно
або за участі вчителя, інших учнів
порівнювати отримані ним результати з
критеріями стандарту, закладеного у
навчальній програмі;
4.Використання механізмів оцінного
методу (позитивного ставлення до
успіхів школяра);
Етап контрольно-оцінювальний:
5.Використання механізмів оцінного
методу (позитивного ставлення до
успіхів школяра).
6.Оцінювання (виставлення рівневих
оцінок за дванадцятибальною системою
оцінювання навчальних досягнень,
поурочного бала, рейтинг) не тільки
результатів, а й самого процесу
навчання.
6. Заключний етап передбачає:
усвідомлення учнями ситуації
досягнення мети;
відчуття успіху;
підкріплення позитивної мотивації
стосовно власної діяльності.
Методи та засоби психолого-педагогічної
підтримки діяльності учнів
заохочення;
навчально-пізнавальна гра;
створення ситуації успіху;
створення ситуації пізнавального інтересу;
створення проблемної ситуації;
спонукання до пошуку альтернативних
рішень;
виконання творчих завдань;
кооперація учнів;
створення ситуації взаємодопомоги тощо.
Висновок може бути таким: особистісноорієнтоване навчання ЦЕ–
загальнодидактичний принцип
індивідуального підходу до учнів.
Таке твердження ми дослідимо та
пояснимо за допомогою такого факту:
Відомий російський психолог
Л.С. Виготський своє теорією доводить,
що розум будь-якої людини має дві зони
розвитку: А і Б.
Перша зона (А) – це зона актуального
розвитку.
У цю зону потрапляють завдання, які
дитина може виконати сама без
допомоги вчителя.
Друга зона (В) – це зона найближчого
розвитку
Сюди потрапляють завдання, які дитина сама
виконати не може, але може з ними
впоратися з допомогою вчителя.
Зона найближчого розвитку, - це зона
“наступного дня”.
Те, що сьогодні є зона найближчого
розвитку, завтра у процесі навчання повинно
стати зоною актуального розвитку. Учитель
не повинен давати готову інформацію, адже
таке навчання може загальмувати мислення
дитини. А за допомогою вміло підібраних
запитань педагог підводить школяра до
правильної відповіді, розв’язку.
Те, що сьогодні є зоною найближчого
розвитку, завтра у процесі навчання
повинно стати зоною актуального
розвитку.
Учитель не повинен давати готову
інформацію, адже таке навчання може
загальмувати мислення дитини.
А за допомогою вміло підібраних
запитань педагог підводить школяра до
правильної відповіді, розв’язку.
Отже, як бачимо із цього прикладу, щоб
відбулися розвиток і навчання учнів,
завдання повинні потрапляти лише в
зону найближчого розвитку
(за Л.С. Виготським).
Припустимо, що два учні навчались в
одній школі, в одних і тих самих
учителів, закінчили школу з відзнакою,
рівень їхнього розвитку все одно буде
різним.
Ще більше відрізняється розвиток учнів
класу, які згідно з 12- бальною
системою досягли початкового і
високого рівнів.
Тому зрозуміло, що до таких дітей треба
підходити індивідуально, тобто ставити
перед ними різні завдання.
Якщо для цілого класу поставити одне
завдання, то для одних учнів воно
потрапить у зону актуального розвитку,
для інших – у зону найближчого
розвитку.
Отже, одне завдання для всього класу
ставити не бажано і не потрібно, а
здійснювати якісний особистісноорієнтований підхід до навчання та
виховання на практиці нам заважає ряд
причин, зокрема:
Причина 1. Щоб підійти індивідуально
до кожного учня, необхідно знати його
психологічні, фізіологічні та соціальні
особливості.
Лише психологія нараховує кілька
десятків індивідуальних особливостей
особистості. Це різні види уваги, уяви,
мислення, сприйняття, темпераменту,
характеру і т.д.
Пам’ять також поділяється більш ніж
на 10 типів: короткочасна,
довготривала, оперативна, рухова,
зорова, слухова, емоційна, словеснологічна і т.д.;
Причина 2. Виявити всі ці психологічні,
фізіологічні та соціальні особливості
вчитель без допомоги психолога, лікаря,
соціолога не може;
Причина 3.Навіть якщо теоретично
припустити, що в кожної дитини
виявили всі ці особливості, вчитель не
зможе запам’ятати їх у такій кількості
дітей, оскільки він одночасно навчає
свого предмета не один десяток учнів,
кожен з яких має не один десяток таких
особливостей.
Нарешті, якщо вчителю все-таки
вдається запам’ятати всі особливості
кожної дитини, він не зможе підійти
індивідуально тому, що урок триває
всього 40-45 хв, протягом яких
неможливо фізично попрацювати з
кожним учнем класу індивідуально.
Отже, існує суперечність: з одного боку,
вимоги до особистісно-орієнтованого
навчання, а з іншого причини, що
унеможливлюють якісне впровадження
цієї педагогічної технології у навчальновиховний процес.
Який же вихід з ситуації, що склалася ?
Філософія вчить, що джерелом і
рушійними силами будь-якого процесу
(у тому числі й навчального) є
розв’язання суперечностей і тому,
щоб навчальний процес розвивався,
вчителю необхідно вміти виявляти
суперечність навчального процесу, а
також вміти розв’язувати її.
Дана суперечність розв’язується шляхом
диференційованого підходу до учнів.
Диференціація (від лат. Differentia –
різниця, відмінність) – розчленування
цілого на якісно відмінні частини.
Розв’язування таких суперечностей
називається підходом до навчання.
Цей підхід, для прикладу, можна
здійснити таким чином:
Учнів класу розподілити на групи за
рівнем розвитку.
Критерії, якими слід керуватися - це
успішність.
Таких груп, наприклад, може бути
чотири:
низький рівень;
середній рівень;
достатній рівень;
високий рівень.
Зрозуміло, що такий поділ не
аргументується для учнів, для того щоб
у слабшого школяра не сформувалася
занижена самооцінка, а в сильного –
завищена.
Якщо учні однієї з груп підвищують свій
рівень – їх слід перевести до наступної
групи і навпаки.
Для кожної групи пропонуються різні за
ступенем складності завдання.
Диференційований підхід можна
здійснювати при різних формах
навчального процесу: під час уроку,
лабораторного заняття, екскурсії.
Під час проведеного уроку методом бесіди,
запитань слід орієнтувати учнів на певну
групу.
При цьому обов’язково слід враховувати,
щоб запитання було точним, стислим, не
мало елементів підказки.
Під час проведення уроку методом
пояснення, розповіді диференційований
підхід неможливий, оскільки вчитель будує
свою розповідь, орієнтуючись на
середнього учня,
але під час закріплення нового матеріалу
чи пояснення домашнього завдання учням
можна запропонувати різнорівневі
завдання.
Завершальним етапом навчальної
діяльності на уроці є:
усвідомлення ситуації досягнення мети;
переживання ситуації успіху;
підкріплення позитивної мотивації щодо
самої діяльності.
Ситуація успіху досягається тоді, коли
сама дитина визначає цей результат як
успіх.
Усвідомлення ситуації успіху самим
учнем, розуміння її значимості виникає у
суб'єкта після здолання своєї боязкості,
невміння, незнання, психологічного
враження та інших видів труднощів.
Роль “Ситуації успіху” у навчальній
діяльності
За останні роки термін
„Ситуація успіху” став звичним для
педагогів.
Ніхто не заперечує, що саме позитивні
емоції можуть стати для дитини одним
з найважливіших стимулів у навчанні,
але при цьому ми забуваємо про те, що
в педагогів не існує єдиного рецепта чи
правила, як саме створювати ситуації
успіху тому, що це слід на основі
індивідуального підходу, зважено, з
урахуванням багатьох факторів.
Діти прощають багато чого, але не
вибачають байдужість.
За відгуками дітей, найкращі їхні
вчителі вели уроки так, що здавалося,
ніби весь урок вони зайняті саме тобою.
Як цього досягти?
Іноді це „Іскра Божа”,
а частіше – майстерність, доведена до
мистецтва.
Важливо мати на увазі, що навіть
одноразове переживання успіху може
докорінно змінити психологічне
самопочуття дитини.
Ситуація успіху може стати пусковим
механізмом подальшого розвитку
особистості.
Безперечно, переживання успіху навіює
людині впевненість у власних силах.
З`являється бажання знову досягти
добрих результатів, виникає відчуття
внутрішнього благополуччя, що, у свою
чергу, покращує ставлення до
навколишнього світу.
На перший погляд здається, що вчитель,
кілька разів давши учню можливість
відчути успіх, далі вже само собою
забезпечує високий рівень мотивації,
інтересу, пізнавальної активності.
Але може бути й протилежний
результат: постійна успішність здатна
сформувати байдуже ставлення до
навчання.
Крім того, постійне очікування лише
позитивного результату згубно впливає
на розвиток вольових якостей учня:
він ухиляється від подолання
труднощів;
губиться в складних ситуаціях
(навчальних та життєвих);
у його поведінці починає домінувати
мотив „уникнення невдач”.
Досвідчені психологи та педагоги
попереджують про можливість
негативних наслідків пережитого успіху.
Чому ж виникає такий парадокс?
По-перше, успіх, що діставався ціною
незначних зусиль, може призвести до
переоцінки, точніше, до завищеної
оцінки своїх можливостей.
По-друге, за сильним переживанням
будь-якої емоції обов`язково настає
релаксація (розслаблення).
І якщо в цей період запропонувати
людині якусь діяльність, то, швидше за
все, ця діяльність буде менш успішною,
ніж попередня.
По-третє, переживання успіху може бути
потьмареним, якщо результат, важливий
і значимий для самого учня, не буде
адекватно оцінений іншими людьми.
І нарешті:
Емоція успіху не стане сильним
переживанням, якщо результати діяльності
не значимі для її суб`єкта.
Дитина, особливо на початку навчання,
однаково інтенсивно переживає успіх у
„головних” і „неголовних” навчальних
предметах.
Але часто знижують цю інтенсивність:
„12 балів з музики ! Та краще б ти
отримав 12 балів з читання”.
Знижуючи значимості успіху, що
переживається дитиною, ми, дорослі,
впливаємо на формування у дитини
ставлення до навчального процесу в
цілому.
Ось чому, оцінюючи дітей, необхідно
виходити з індивідуальних особливостей
кожного учня.
Просування вперед треба заохочувати,
підбадьорювати, щоб дитина не
відчувала невдачу, порівнюючи свої
результати з раніше встановленими
нормами, особливо якщо вони для неї
недосяжні.
Отже, ситуація успіху у навчальній
діяльності створюється вчителем або ж
психологом.
Як і будь-яку іншу діяльність, навчання
можна уявити у вигляді простого
ланцюжка дій:
1. Установка на діяльність (емоційна
підготовка учнів на вирішення
навчального завдання) – мотиваційний
етап;
2.Забезпечення діяльності (створення
умов для успішного вирішення
навчального завдання) –підготовчий,
робочий етап;
3.Порівняння отриманих результатів з
очікуваними (усвідомлення ставлення до
результатів своєї навчальної праці) –
результативний етап.
Отже, якщо ситуація успіху створюється
вчителем послідовно і свідомо, її
3.Порівняння отриманих результатів з
очікуваними (усвідомлення ставлення
до результатів своєї навчальної праці) –
результативний етап.
Отже, якщо ситуація успіху створюється
вчителем послідовно і свідомо, її
структура повинна врахувати всі
перелічені компоненти.
Створення ситуації успіху на
мотиваційному етапі навчальної
діяльності
Дослідження психологів свідчать, що рівень
засвоєння людиною знань істотно залежить
від рівня сформованості її мотивації
навчитися.
Тож давайте проаналізуємо, як провести
мотиваційний етап уроку так, щоб створити
ситуацію успіху для того учня.
Перед учителем стоїть завдання:
сформувати в учня настанову на
успішне виконання завдання
Інакше кажучи, вчитель повинен
сформувати в учнів мотив досягнення
мети.
Але при цьому вчитель часто
зустрічається з неадекватною
реакцією учнівського колективу:
1.Хтось уже виконував подібне
завдання, і його результати
виявились невдалими, так що у цієї
категорії учнів уже сформоване
негативне ставлення на успішне
виконання завдання.
2.Інша група учнів не стикалась з
такою роботою, тому вони не знають,
чого можна очікувати від майбутньої
діяльності.
3.Третя група, яка виконувала потрібні
завдання і успішно з ними впоралася,
знаходиться у стані мобілізації, готова
виконувати навчальне завдання.
Зрозуміло, що найлегше вчителю буде
працювати з учнями третьої групи, де
необхідно лише активізувати позитивні
емоції, які діти пережили раніше.
У другої групи учнів слід передбачити
емоційну реакцію, намалювати
перспективу вдалого виконання
завдання, пов`язавши її з тими чи
іншими умовами діяльності, які в
минулому забезпечували успіх.
Найбільш клопітною буде робота
першою групою учнів.
Перш за все доведеться нейтралізувати
спогади про невдачу в попередній
діяльності, а потім створити перспективу
для нової.
Зробити це можна, наприклад, так:
дати завдання учневі попрацювати над
своїми помилками, або повідомити його,
що завдання для нього змінено
порівняно з попереднім і т. д.
Учитель може запропонувати різні
варіанти мотивів досягнення ситуації
успіху:
прагнення самостійно розв`язати цікаві
задачі;
завоювати авторитет у своїх товаришів;
стати першим;
розглядати свою діяльність з точки зору
її корисності для інших людей;
встановити нові контакти між
товаришами у ході виконання завдання
тощо.
Отже, на етапі мотивації навчальної
діяльності учитель організовує певні
ситуації з метою активізувати чи
нейтралізувати емоції для наступної
діяльності
На етапі мотивації створення ситуації
успіху більшою мірою визначається
психологічними аспектами.
Тут доречним буде використання в
роботі вчителя таких психологопедагогічних прийомів, як:
Ефект Розенталя, або „Ефект
навіювання”: „Ти це можеш”, „Тобі це
вдається” тощо.
Якщо педагог буде переконувати учнів
у реальності успіху, то успіх прийде.
Англійський учений Стоуенс довів, що
учні, яких заохочували, досягли значно
більших успіхів, ніж ті, кого ніяк не
заохочували.
Прийом „Емоційне погладжування” –
це констатація будь-якого факту успіху,
прищеплювання дитині віри в себе,
відкритість учителя для довіри і співчуття.
◦ Прийом „Анонсування” –
репетиція майбутньої дії, яка створює
психологічний настрій на успіх перед
класом.
Це можуть бути додаткові індивідуальні
заняття з окремими учнями чи
заздалегідь оголошенні запитання
самостійної роботи.
Прийом „Шикуйсь!” містить такі кроки:
психологічна атака;
емоційне блокування;
вибір головного напрямку;
вибір рівних можливостей;
несподіване порівняння;
стабілізація.
Цей прийом полягає в тому, щоб:
учителем блокувалось припущення на
невдачу в діяльності учня;
відволікалася увага школяра від
чергового неуспіху;
вчитель повинен знайти той напрямок
діяльності, яким учень зможе
реалізувати себе набагато краще, тим
самим забезпечити його на успіх, на
стабільність у навчанні.
Розглянемо деякі
алгоритми створення ситуацій успіху та
методику їх реалізації:
Прийом „Даю шанс” – це заздалегідь
підготовлена вчителем ситуація, в якій
учень отримує можливість зненацька
для себе розкрити свої можливості.
Прийом “ Зняття страху”-
допомогає перебороти невпевненість у
власних силах (Люди вчаться на своїх
помилках і знаходять інші шляхи
вирішення проблем).
Прийом “Авансування успішного
результату” –
допомогає вчителю висловити тверду
переконаніність у тому, що його учень
обов’язково впорається з поставленим
завданням.
Це, в свою чергу, переконує дитину у
своїх силах і можливостях.
“У тебе обов’язково вийде”, “Я навіть не
сумніваюсь у позитивному результаті” і
т. д.
Прийом “Прихований інструктаж”
Допомагає дитині уникнути поразки.
Досягається шляхом побажання,
наприклад:
Можливо краще почати з ...,
Виконуючи роботу не забудьте про ...
Прийом “Внесення мотиву”.
Показує дитині заради чого, кого
здійснюється ця діяльність, кому буде
добре після виконання, наприклад, “Без
твоєї допомоги твоїм друзям не
впоратись...” тощо.
Прийом “Персональна винятковість.”
Визначає важливість зусиль дитини в
діяльності, що здійснюється або
здійснюватиметься, наприклад:
Тільки ти міг би…
Тільки тобі і можу доручити… і т.п.
Прийом “Висока оцінка деталі”.
Допомагає емоційно пережити не
результат в цілому, а якої її окремої
деталі:
Найбільше мені сподобалось у твоїй
роботі…
Найбільше тобі вдалося…
Прийом „Еврика”.
Створюються умови, за яких дитина,
виконуючи навчальне завдання,
несподівано відкриває в собі невідомі
досі здібності.
Завдання вчителя – помітити це глибоко
особисте відкриття, всіляко підтримати
дитину, поставити нову мету і надихнути
на її досягнення.
Допомога вчителя у створенні ситуації
відкриття має бути ненав`язливою,
прихованою.
Створюючи ситуації успіху на етапі
організації навчальної діяльності, слід
пам`ятати кілька основних правил:
у кожній дитині є задатки, які можуть
розвинутися у здібності;
Побачити їх, відчути, розвити – це
справа педагога;
ставлення до дитини як до рівної, як до
себе, спілкування, що повністю включає
грубість, різкість, образливий тон, має
стати обов`язковою нормою всієї
педагогічної діяльності;
Ставлення до дитини:
як до рівної,
як до себе,
спілкування, що повністю виключає:
- грубість,
- різкість,
- образливий тон
має стати обов`язковою нормою всієї
педагогічної діяльності;
чим більше напрямків діяльності, в яких
бере участь дитина, тим більше в неї
можливостей знайти себе;
кількість і різноманітність ситуацій і
обставин, в тому числі і штучно
створених, у які може потрапити
дитина, визначають шляхи її сьогодення
і віддаленого інтересу та можливі шляхи
успіху.
ТИПИ УСПІХУ:
Неочікувана радість – це почуття
задоволення від того, що результати
діяльності учня перевершили його
очікування.
З педагогічної та психологічної точки
зору – це результат продуманої,
підготовленої діяльності вчителя.
Спільна радість – полягає в тому, щоб учень
досяг необхідної для себе реакції колективу.
Вона може бути підготовленою вчителем
або спонтаною.
Спільною радістю вважають тільки ті реакції
колективу, які дають можливість дитині
відчутні себе задоволеним, стимулюють її
зусиля.
Це, перш за все, має бути емоційний відгук
оточуючих на успіх члена свого колективу.
Важливо, щоб у досягненнях кожного
школяра всі бачили результати своєї
праці, а сама дитина розуміла, що її
радість – це радість підтримки,
отримання статусу „свій серед своїх”.
Зрештою у тому, як реагує дитячий
колектив на успіхи або невдачі своїх
учителів, виявляється його моральна
сутність.
Радість пізнання – це радість пізнання
нового, хоча вона по своїй суті
альтруїстична (виникає на основі
допомоги, підтримки інших людей).
Пізнання спираїться на самоосвіту й
самопізнання.
Така радість не може вирости на
пустому місці, появитися без серйозних
причин. Це слід клопіткої роботи
учителя –учня-учнів.
ВИСНОВОК:
1.Ситуація успіху досягається тоді, коли
сама дитина визначає цей результат як
успіх.
2 Усвідомлення ситуації успіху самим
учнем, розуміння її значимості виникає у
школяра після здолання своєї боязкості,
невміння, незнання, психологічного
враження та інших видів труднощів.
3. Завдання педагога :
допомогти особистості дитини зрости в
успіху;
дати відчути радість від здолання
труднощів;
дати зрозуміти, що задарма в житті в
житті нічого не дається, скрізь необхідно
докласти зусиль.
І успіх буде еквівалентним витраченим
зусиллям.
ШАНОВНІ КОЛЕГИ !
Дайте, будь ласка, відповідь на такі
запитання:
1.Ваше ставлення до технології “Створення
ситуації успіху”.
2.Як Ви оцінюєте стан “Створення ситуації
успіху у Вашому навчальному закладі”.
3.Які ще методичні рекомендації, ідеї,
міркування щодо “Створення ситуації успіху”,
Ви можете запропонувати учасникам нашого
семінару ?
ВДЯЧНІ ВАМ ЗА ВІДВЕРТІСТЬ, ЗА ПОРАДИ
Slide 30
Створення ситуації успіху
та шляхи її реалізації
на уроці як складової якості
навчально-виховного процесу
Мета: Удосконалити методику
створення ситуації успіху та шляхів
її реалізації на уроці як стежки, що
веде до того куточка дитячого
серця, в якому горить вогник
бажання бути гарним.
На
відміну від традиційного розуміння
освіти як суми знань та навичок, нині освіту
починають розглядати як процес
становлення особистості .
Причому особистості, здатної до:
самоосвіти,
саморозвитку,
самовдосконалення,
яка вміє використовувати набуті знання,
яка прагне реалізувати себе,
спроможна змінити на краще своє життя,
життя своєї держави.
Алгоритм
створення та досягнення ситуації успіху
твердження про “Ситуацію успіху”;
особистісно-орієнтований підхід у справі
навчання та виховання - основа педагогічної
технології “Створення ситуації успіху”;
роль “Ситуації успіху” у навчальній діяльності;
створення “Ситуації успіху” на мотиваційному
етапі навчальної діяльності;
психолого-педагогічні прийоми при створенні
“Ситуації успіху”;
методика реалізації “Ситуації успіху”;
Виходячи із Положень Закону України “Про
освіту” завдання школи сьогодні полягає в
тому, щоб:
Виховувати в учнів здатність:
долати життєві труднощі;
самостійно приймати рішення;
розвивати себе як особистість, здатну:
робити вибір і контролювати своє життя;
брати на себе відповідальність за свої дії;
захищати себе і свої життєві цінності;
діяти відповідно до них;
піклуватись про інших;
Завдання вчителів:
прищепити учням потребу до здобуття
знань;
створити такі умови, щоб процес
здобуття знань був для них цікавим,
потрібним, комфортним;
і тому пріоритетним завданням вчителя
під час навчально-виховної діяльності є
створення ситуації успіху.
Що означає “Ситуація успіху?”
Ситуація успіху - це суб'єктивний
психічний стан задоволення наслідком
своєї фізичної, розумової праці чи
моральної напруги.
Успіх у навчанні - єдине джерело
внутрішніх сил дитини, які породжують
енергію для переборення труднощів,
бажання вчитися.
В.Сухомлинський
Ситуація успіху дарує атмосферу
приязні та взаємодопомоги, впевненості
і захищеності.
Учитель зобов’язаний створити джерело
внутрішніх сил дитини, джерело, яке дає
енергію для подолання труднощів і
формування бажання вчитися.
Використання ситуації успіху має
сприяти підвищенню робочого тонусу,
збільшенню продуктивності навчальної
роботи, а також допомогти учням
усвідомити себе повноцінною
особистістю і, відповідно, забезпечити
успіх у навчанні.
Основою педагогічної технології
“Створення ситуації успіху” є
особистісно-орієнтований підхід у справі
навчання та виховання.
А тому звернемося до рекомендацій
щодо особистісно-орієнтовного підходу
навчання та виховання.
–
Особистісно орієнтоване навчання
це навчання, центром якого є
особистість дитини, її самобутність та
самостійність: суб'єктивний досвід
кожного спочатку розкривається, а
потім узгоджується зі змістом освіти.
Визнання учня ключовою фігурою
всього освітнього процесу – це і є
особистісно орієнтована педагогіка.
У свідомості учня це має такий
вигляд: «Все, що я пізнаю, я знаю,
для чого мені потрібно і де я можу ці
знання застосувати».
Для педагога - це прагнення знайти
розумний баланс між знаннями,
уміннями та навичками учня.
Сучасність вимагає навчити учнів:
- самостійно та творчо розв'язувати
проблеми;
- шукати нову інформацію й робити
висновки, а не подавати дітям готові
знання.
В особистісно-орієнтованому підході
вчителю насамперед потрібен високий
рівень педагогічної майстерності, який
базується на розвитку:
дидактичних;
організаторських;
комунікативних;
науково-пізнавальних;
емоційних;
та поведінкових компонентностей;
-
-
Цілі особистісно орієнтованого
навчання полягають у тому, щоб:
визначити життєвий досвід кожного
учня;
його пізнавальні здібності;
рівень інтелекту;
інтереси, які спочатку треба розкрити,
а потім розвинути у навчальному
процесі;
Цілі особистісно орієнтованого навчання
полягають у тому, щоб:
Формувати позитивну мотивацію учнів до:
-
пізнавальної діяльності;
-
потребу в самопізнанні;
-
потребу в самореалізаціїї;
-
та потребу у самовдосконаленні школярів;
Цілі особистісно орієнтованого навчання
полягають у тому, щоб:
Озброїти учнів механізмом:
адаптації;
саморегуляції;
самозахисту;
самовиховання;
Цілі особистісно орієнтованого навчання
полягають у тому, щоб:
Розвинути індивідуальні позитивні
здібності кожного школяра;
Сформувати культуру життєдіяльності
максимально виявити і використати
індивідуальний досвід учня;
Правильно визначати лінії поведінки.
Основні принципи
особистісно-орієнтованого
навчання:
1. Принцип «розвивальної допомоги»
не робити за учня;
не вказувати йому, що робити,
а допомогти пробувати власні сили і власну
активність;
потрібно добитись, щоб учень сам обирав
рішення і відповідав за них.
Звідси - не потрібно подавати готові
знання, а створити умови, в яких
виявляється:
-
власна пізнавальна активність учня;
-
і він визначить для себе цілі, зміст та
методи роботи, власні цінності.
-
Навчання повинно бути дослідницьким
Це час, протягом якого діти вчаться:
самостійно діяти;
- дискутувати;
- приймати рішення.
-
При цьому розвивається самосвідомість і
самореалізується особистість.
Принцип - «свобода вміння»
- учні вільно обговорюють
проблеми;
- співпрацюють один з одним,
- а вчитель виступає в ролі
старшого члена колективу,
консультанта, джерела досвіду
Принцип - «свобода вміння»
Учителю:
-недостатньо
процес;
організувати навчальний
- потрібно ще визначити спосіб засвоєння
знань, тобто оприділити види діяльності
учня на уроці.
Основні вимоги до особистісноорієнтованого уроку:
раціональна єдність словесних,
наукових і практичних методів
навчання;
зв'язок з раніше вивченим досвідом,
набутим учнем;
Основні вимоги до особистісно
орієнтованого уроку:
-формування вмінь в учнів самостійно
здобувати знання і застосовувати їх на
практиці;
-заохочення прагнень учнів знаходити свій
спосіб роботи з навчальним матеріалом.
Метою
особистісноорієнтованого уроку є:
- створення умов для виявлення
пізнавальної активності учнів
Засобами досягнення вчителем цієї мети
можуть бути:
використання різних форм та методів
навчальної діяльності, які дозволяють
розкрити суб'єктивний досвід учнів;
створення атмосфери зацікавленості
кожного учня в результатах роботи
всього класу;
стимулювання учнів до висловлювань,
використання різних способів виконання
завдань без побоювань помилитися,
отримати хибну відповідь тощо;
Засобами досягнення вчителем цієї мети
можуть бути:
використання протягом уроку
дидактичного матеріалу, який дозволяє
отримати учневі найбільш значущі для
нього вид та форму змісту навчального
матеріалу;
оцінювання досягнень учня протягом
усього процесу його діяльності, а не
тільки за кінцевим результатом;
Засобами досягнення вчителем цієї мети
можуть бути:
заохочення прагнень учня знаходити свій
спосіб роботи;
аналізувати протягом уроку роботи інших
учнів; вибирати та засвоювати найбільш
раціональні з них;
створення на уроці педагогічних ситуацій
спілкування, які б дозволяли кожному учневі
виявляти ініціативу, самостійність, виборність у
справах роботи;
створення обстановки для природного
самовираження учня.
Технологія
особистісноорієнтованогоуроку
Для проведення особистісноорієнтованого уроку вчитель має
оволодіти його основними етапами:
1.
2.
3.
4.
5.
6.
7.
8.
Орієнтації.
Визначення мети.
Проектування.
Організації.
Реалізації.
Контролю.
Коригування.
Оцінювання
1. Етап орієнтації включає:
орієнтацію на позитивну роботу;
орієнтацію на визначення особистісного
досвіду учнів;
пов'язання цього досвіду з проблемами
навчального матеріалу.
2. Етап визначення мети передбачає:
визначення на уроці разом з учнями
значущої мети здійснення тієї діяльності,
яка запланована вчителем (учні повинні
зрозуміти, що може дати робота учням
саме на цьому уроці для складання,
наприклад, тематичного заліку,
державної атестації, свого майбутнього
життя тощо);
визначення показників досягнення
поставлених завдань;
3. Етап проектування включає:
передбачення залучення учнів до
виконання ними випереджальних
завдань;
підготовки повідомлень;
рефератів;
виготовлення та відбору наочності;
складання плану роботи тощо;
Етап організації виконання плану
діяльності передбачає:
Подання можливих варіантів і
способів виконання навчальної
діяльності (усна чи письмова форма,
індивідуальна робота чи робота в
групах, робота з текстом чи з іншими
засобами одержання інформації);
Етап організації виконання плану
діяльності передбачає:
2.Представлення учнями вибору способу
фіксації нового матеріалу (конспект,
схема, таблиця, опора, план, тези,
висновки тощо);
3.Варіативність домашнього завдання
(диференціація за рівнем складності та
способом виконання).
Етап контрольно-оцінювальний:
1.Залучення учнів до контролю за
перебігом навчальної діяльності шляхом
заохочення їх до різних видів контролю,
самоконтролю, взаємоконтролю, роботи
в групах;
2.Участь учнів у виправленні помилок і
недоліків у знаннях, усвідомлення їх
причин шляхом взаємо та самоаналізу;
Етап контрольно-оцінювальний:
3.Надання учням можливості самостійно
або за участі вчителя, інших учнів
порівнювати отримані ним результати з
критеріями стандарту, закладеного у
навчальній програмі;
4.Використання механізмів оцінного
методу (позитивного ставлення до
успіхів школяра);
Етап контрольно-оцінювальний:
5.Використання механізмів оцінного
методу (позитивного ставлення до
успіхів школяра).
6.Оцінювання (виставлення рівневих
оцінок за дванадцятибальною системою
оцінювання навчальних досягнень,
поурочного бала, рейтинг) не тільки
результатів, а й самого процесу
навчання.
6. Заключний етап передбачає:
усвідомлення учнями ситуації
досягнення мети;
відчуття успіху;
підкріплення позитивної мотивації
стосовно власної діяльності.
Методи та засоби психолого-педагогічної
підтримки діяльності учнів
заохочення;
навчально-пізнавальна гра;
створення ситуації успіху;
створення ситуації пізнавального інтересу;
створення проблемної ситуації;
спонукання до пошуку альтернативних
рішень;
виконання творчих завдань;
кооперація учнів;
створення ситуації взаємодопомоги тощо.
Висновок може бути таким: особистісноорієнтоване навчання ЦЕ–
загальнодидактичний принцип
індивідуального підходу до учнів.
Таке твердження ми дослідимо та
пояснимо за допомогою такого факту:
Відомий російський психолог
Л.С. Виготський своє теорією доводить,
що розум будь-якої людини має дві зони
розвитку: А і Б.
Перша зона (А) – це зона актуального
розвитку.
У цю зону потрапляють завдання, які
дитина може виконати сама без
допомоги вчителя.
Друга зона (В) – це зона найближчого
розвитку
Сюди потрапляють завдання, які дитина сама
виконати не може, але може з ними
впоратися з допомогою вчителя.
Зона найближчого розвитку, - це зона
“наступного дня”.
Те, що сьогодні є зона найближчого
розвитку, завтра у процесі навчання повинно
стати зоною актуального розвитку. Учитель
не повинен давати готову інформацію, адже
таке навчання може загальмувати мислення
дитини. А за допомогою вміло підібраних
запитань педагог підводить школяра до
правильної відповіді, розв’язку.
Те, що сьогодні є зоною найближчого
розвитку, завтра у процесі навчання
повинно стати зоною актуального
розвитку.
Учитель не повинен давати готову
інформацію, адже таке навчання може
загальмувати мислення дитини.
А за допомогою вміло підібраних
запитань педагог підводить школяра до
правильної відповіді, розв’язку.
Отже, як бачимо із цього прикладу, щоб
відбулися розвиток і навчання учнів,
завдання повинні потрапляти лише в
зону найближчого розвитку
(за Л.С. Виготським).
Припустимо, що два учні навчались в
одній школі, в одних і тих самих
учителів, закінчили школу з відзнакою,
рівень їхнього розвитку все одно буде
різним.
Ще більше відрізняється розвиток учнів
класу, які згідно з 12- бальною
системою досягли початкового і
високого рівнів.
Тому зрозуміло, що до таких дітей треба
підходити індивідуально, тобто ставити
перед ними різні завдання.
Якщо для цілого класу поставити одне
завдання, то для одних учнів воно
потрапить у зону актуального розвитку,
для інших – у зону найближчого
розвитку.
Отже, одне завдання для всього класу
ставити не бажано і не потрібно, а
здійснювати якісний особистісноорієнтований підхід до навчання та
виховання на практиці нам заважає ряд
причин, зокрема:
Причина 1. Щоб підійти індивідуально
до кожного учня, необхідно знати його
психологічні, фізіологічні та соціальні
особливості.
Лише психологія нараховує кілька
десятків індивідуальних особливостей
особистості. Це різні види уваги, уяви,
мислення, сприйняття, темпераменту,
характеру і т.д.
Пам’ять також поділяється більш ніж
на 10 типів: короткочасна,
довготривала, оперативна, рухова,
зорова, слухова, емоційна, словеснологічна і т.д.;
Причина 2. Виявити всі ці психологічні,
фізіологічні та соціальні особливості
вчитель без допомоги психолога, лікаря,
соціолога не може;
Причина 3.Навіть якщо теоретично
припустити, що в кожної дитини
виявили всі ці особливості, вчитель не
зможе запам’ятати їх у такій кількості
дітей, оскільки він одночасно навчає
свого предмета не один десяток учнів,
кожен з яких має не один десяток таких
особливостей.
Нарешті, якщо вчителю все-таки
вдається запам’ятати всі особливості
кожної дитини, він не зможе підійти
індивідуально тому, що урок триває
всього 40-45 хв, протягом яких
неможливо фізично попрацювати з
кожним учнем класу індивідуально.
Отже, існує суперечність: з одного боку,
вимоги до особистісно-орієнтованого
навчання, а з іншого причини, що
унеможливлюють якісне впровадження
цієї педагогічної технології у навчальновиховний процес.
Який же вихід з ситуації, що склалася ?
Філософія вчить, що джерелом і
рушійними силами будь-якого процесу
(у тому числі й навчального) є
розв’язання суперечностей і тому,
щоб навчальний процес розвивався,
вчителю необхідно вміти виявляти
суперечність навчального процесу, а
також вміти розв’язувати її.
Дана суперечність розв’язується шляхом
диференційованого підходу до учнів.
Диференціація (від лат. Differentia –
різниця, відмінність) – розчленування
цілого на якісно відмінні частини.
Розв’язування таких суперечностей
називається підходом до навчання.
Цей підхід, для прикладу, можна
здійснити таким чином:
Учнів класу розподілити на групи за
рівнем розвитку.
Критерії, якими слід керуватися - це
успішність.
Таких груп, наприклад, може бути
чотири:
низький рівень;
середній рівень;
достатній рівень;
високий рівень.
Зрозуміло, що такий поділ не
аргументується для учнів, для того щоб
у слабшого школяра не сформувалася
занижена самооцінка, а в сильного –
завищена.
Якщо учні однієї з груп підвищують свій
рівень – їх слід перевести до наступної
групи і навпаки.
Для кожної групи пропонуються різні за
ступенем складності завдання.
Диференційований підхід можна
здійснювати при різних формах
навчального процесу: під час уроку,
лабораторного заняття, екскурсії.
Під час проведеного уроку методом бесіди,
запитань слід орієнтувати учнів на певну
групу.
При цьому обов’язково слід враховувати,
щоб запитання було точним, стислим, не
мало елементів підказки.
Під час проведення уроку методом
пояснення, розповіді диференційований
підхід неможливий, оскільки вчитель будує
свою розповідь, орієнтуючись на
середнього учня,
але під час закріплення нового матеріалу
чи пояснення домашнього завдання учням
можна запропонувати різнорівневі
завдання.
Завершальним етапом навчальної
діяльності на уроці є:
усвідомлення ситуації досягнення мети;
переживання ситуації успіху;
підкріплення позитивної мотивації щодо
самої діяльності.
Ситуація успіху досягається тоді, коли
сама дитина визначає цей результат як
успіх.
Усвідомлення ситуації успіху самим
учнем, розуміння її значимості виникає у
суб'єкта після здолання своєї боязкості,
невміння, незнання, психологічного
враження та інших видів труднощів.
Роль “Ситуації успіху” у навчальній
діяльності
За останні роки термін
„Ситуація успіху” став звичним для
педагогів.
Ніхто не заперечує, що саме позитивні
емоції можуть стати для дитини одним
з найважливіших стимулів у навчанні,
але при цьому ми забуваємо про те, що
в педагогів не існує єдиного рецепта чи
правила, як саме створювати ситуації
успіху тому, що це слід на основі
індивідуального підходу, зважено, з
урахуванням багатьох факторів.
Діти прощають багато чого, але не
вибачають байдужість.
За відгуками дітей, найкращі їхні
вчителі вели уроки так, що здавалося,
ніби весь урок вони зайняті саме тобою.
Як цього досягти?
Іноді це „Іскра Божа”,
а частіше – майстерність, доведена до
мистецтва.
Важливо мати на увазі, що навіть
одноразове переживання успіху може
докорінно змінити психологічне
самопочуття дитини.
Ситуація успіху може стати пусковим
механізмом подальшого розвитку
особистості.
Безперечно, переживання успіху навіює
людині впевненість у власних силах.
З`являється бажання знову досягти
добрих результатів, виникає відчуття
внутрішнього благополуччя, що, у свою
чергу, покращує ставлення до
навколишнього світу.
На перший погляд здається, що вчитель,
кілька разів давши учню можливість
відчути успіх, далі вже само собою
забезпечує високий рівень мотивації,
інтересу, пізнавальної активності.
Але може бути й протилежний
результат: постійна успішність здатна
сформувати байдуже ставлення до
навчання.
Крім того, постійне очікування лише
позитивного результату згубно впливає
на розвиток вольових якостей учня:
він ухиляється від подолання
труднощів;
губиться в складних ситуаціях
(навчальних та життєвих);
у його поведінці починає домінувати
мотив „уникнення невдач”.
Досвідчені психологи та педагоги
попереджують про можливість
негативних наслідків пережитого успіху.
Чому ж виникає такий парадокс?
По-перше, успіх, що діставався ціною
незначних зусиль, може призвести до
переоцінки, точніше, до завищеної
оцінки своїх можливостей.
По-друге, за сильним переживанням
будь-якої емоції обов`язково настає
релаксація (розслаблення).
І якщо в цей період запропонувати
людині якусь діяльність, то, швидше за
все, ця діяльність буде менш успішною,
ніж попередня.
По-третє, переживання успіху може бути
потьмареним, якщо результат, важливий
і значимий для самого учня, не буде
адекватно оцінений іншими людьми.
І нарешті:
Емоція успіху не стане сильним
переживанням, якщо результати діяльності
не значимі для її суб`єкта.
Дитина, особливо на початку навчання,
однаково інтенсивно переживає успіх у
„головних” і „неголовних” навчальних
предметах.
Але часто знижують цю інтенсивність:
„12 балів з музики ! Та краще б ти
отримав 12 балів з читання”.
Знижуючи значимості успіху, що
переживається дитиною, ми, дорослі,
впливаємо на формування у дитини
ставлення до навчального процесу в
цілому.
Ось чому, оцінюючи дітей, необхідно
виходити з індивідуальних особливостей
кожного учня.
Просування вперед треба заохочувати,
підбадьорювати, щоб дитина не
відчувала невдачу, порівнюючи свої
результати з раніше встановленими
нормами, особливо якщо вони для неї
недосяжні.
Отже, ситуація успіху у навчальній
діяльності створюється вчителем або ж
психологом.
Як і будь-яку іншу діяльність, навчання
можна уявити у вигляді простого
ланцюжка дій:
1. Установка на діяльність (емоційна
підготовка учнів на вирішення
навчального завдання) – мотиваційний
етап;
2.Забезпечення діяльності (створення
умов для успішного вирішення
навчального завдання) –підготовчий,
робочий етап;
3.Порівняння отриманих результатів з
очікуваними (усвідомлення ставлення до
результатів своєї навчальної праці) –
результативний етап.
Отже, якщо ситуація успіху створюється
вчителем послідовно і свідомо, її
3.Порівняння отриманих результатів з
очікуваними (усвідомлення ставлення
до результатів своєї навчальної праці) –
результативний етап.
Отже, якщо ситуація успіху створюється
вчителем послідовно і свідомо, її
структура повинна врахувати всі
перелічені компоненти.
Створення ситуації успіху на
мотиваційному етапі навчальної
діяльності
Дослідження психологів свідчать, що рівень
засвоєння людиною знань істотно залежить
від рівня сформованості її мотивації
навчитися.
Тож давайте проаналізуємо, як провести
мотиваційний етап уроку так, щоб створити
ситуацію успіху для того учня.
Перед учителем стоїть завдання:
сформувати в учня настанову на
успішне виконання завдання
Інакше кажучи, вчитель повинен
сформувати в учнів мотив досягнення
мети.
Але при цьому вчитель часто
зустрічається з неадекватною
реакцією учнівського колективу:
1.Хтось уже виконував подібне
завдання, і його результати
виявились невдалими, так що у цієї
категорії учнів уже сформоване
негативне ставлення на успішне
виконання завдання.
2.Інша група учнів не стикалась з
такою роботою, тому вони не знають,
чого можна очікувати від майбутньої
діяльності.
3.Третя група, яка виконувала потрібні
завдання і успішно з ними впоралася,
знаходиться у стані мобілізації, готова
виконувати навчальне завдання.
Зрозуміло, що найлегше вчителю буде
працювати з учнями третьої групи, де
необхідно лише активізувати позитивні
емоції, які діти пережили раніше.
У другої групи учнів слід передбачити
емоційну реакцію, намалювати
перспективу вдалого виконання
завдання, пов`язавши її з тими чи
іншими умовами діяльності, які в
минулому забезпечували успіх.
Найбільш клопітною буде робота
першою групою учнів.
Перш за все доведеться нейтралізувати
спогади про невдачу в попередній
діяльності, а потім створити перспективу
для нової.
Зробити це можна, наприклад, так:
дати завдання учневі попрацювати над
своїми помилками, або повідомити його,
що завдання для нього змінено
порівняно з попереднім і т. д.
Учитель може запропонувати різні
варіанти мотивів досягнення ситуації
успіху:
прагнення самостійно розв`язати цікаві
задачі;
завоювати авторитет у своїх товаришів;
стати першим;
розглядати свою діяльність з точки зору
її корисності для інших людей;
встановити нові контакти між
товаришами у ході виконання завдання
тощо.
Отже, на етапі мотивації навчальної
діяльності учитель організовує певні
ситуації з метою активізувати чи
нейтралізувати емоції для наступної
діяльності
На етапі мотивації створення ситуації
успіху більшою мірою визначається
психологічними аспектами.
Тут доречним буде використання в
роботі вчителя таких психологопедагогічних прийомів, як:
Ефект Розенталя, або „Ефект
навіювання”: „Ти це можеш”, „Тобі це
вдається” тощо.
Якщо педагог буде переконувати учнів
у реальності успіху, то успіх прийде.
Англійський учений Стоуенс довів, що
учні, яких заохочували, досягли значно
більших успіхів, ніж ті, кого ніяк не
заохочували.
Прийом „Емоційне погладжування” –
це констатація будь-якого факту успіху,
прищеплювання дитині віри в себе,
відкритість учителя для довіри і співчуття.
◦ Прийом „Анонсування” –
репетиція майбутньої дії, яка створює
психологічний настрій на успіх перед
класом.
Це можуть бути додаткові індивідуальні
заняття з окремими учнями чи
заздалегідь оголошенні запитання
самостійної роботи.
Прийом „Шикуйсь!” містить такі кроки:
психологічна атака;
емоційне блокування;
вибір головного напрямку;
вибір рівних можливостей;
несподіване порівняння;
стабілізація.
Цей прийом полягає в тому, щоб:
учителем блокувалось припущення на
невдачу в діяльності учня;
відволікалася увага школяра від
чергового неуспіху;
вчитель повинен знайти той напрямок
діяльності, яким учень зможе
реалізувати себе набагато краще, тим
самим забезпечити його на успіх, на
стабільність у навчанні.
Розглянемо деякі
алгоритми створення ситуацій успіху та
методику їх реалізації:
Прийом „Даю шанс” – це заздалегідь
підготовлена вчителем ситуація, в якій
учень отримує можливість зненацька
для себе розкрити свої можливості.
Прийом “ Зняття страху”-
допомогає перебороти невпевненість у
власних силах (Люди вчаться на своїх
помилках і знаходять інші шляхи
вирішення проблем).
Прийом “Авансування успішного
результату” –
допомогає вчителю висловити тверду
переконаніність у тому, що його учень
обов’язково впорається з поставленим
завданням.
Це, в свою чергу, переконує дитину у
своїх силах і можливостях.
“У тебе обов’язково вийде”, “Я навіть не
сумніваюсь у позитивному результаті” і
т. д.
Прийом “Прихований інструктаж”
Допомагає дитині уникнути поразки.
Досягається шляхом побажання,
наприклад:
Можливо краще почати з ...,
Виконуючи роботу не забудьте про ...
Прийом “Внесення мотиву”.
Показує дитині заради чого, кого
здійснюється ця діяльність, кому буде
добре після виконання, наприклад, “Без
твоєї допомоги твоїм друзям не
впоратись...” тощо.
Прийом “Персональна винятковість.”
Визначає важливість зусиль дитини в
діяльності, що здійснюється або
здійснюватиметься, наприклад:
Тільки ти міг би…
Тільки тобі і можу доручити… і т.п.
Прийом “Висока оцінка деталі”.
Допомагає емоційно пережити не
результат в цілому, а якої її окремої
деталі:
Найбільше мені сподобалось у твоїй
роботі…
Найбільше тобі вдалося…
Прийом „Еврика”.
Створюються умови, за яких дитина,
виконуючи навчальне завдання,
несподівано відкриває в собі невідомі
досі здібності.
Завдання вчителя – помітити це глибоко
особисте відкриття, всіляко підтримати
дитину, поставити нову мету і надихнути
на її досягнення.
Допомога вчителя у створенні ситуації
відкриття має бути ненав`язливою,
прихованою.
Створюючи ситуації успіху на етапі
організації навчальної діяльності, слід
пам`ятати кілька основних правил:
у кожній дитині є задатки, які можуть
розвинутися у здібності;
Побачити їх, відчути, розвити – це
справа педагога;
ставлення до дитини як до рівної, як до
себе, спілкування, що повністю включає
грубість, різкість, образливий тон, має
стати обов`язковою нормою всієї
педагогічної діяльності;
Ставлення до дитини:
як до рівної,
як до себе,
спілкування, що повністю виключає:
- грубість,
- різкість,
- образливий тон
має стати обов`язковою нормою всієї
педагогічної діяльності;
чим більше напрямків діяльності, в яких
бере участь дитина, тим більше в неї
можливостей знайти себе;
кількість і різноманітність ситуацій і
обставин, в тому числі і штучно
створених, у які може потрапити
дитина, визначають шляхи її сьогодення
і віддаленого інтересу та можливі шляхи
успіху.
ТИПИ УСПІХУ:
Неочікувана радість – це почуття
задоволення від того, що результати
діяльності учня перевершили його
очікування.
З педагогічної та психологічної точки
зору – це результат продуманої,
підготовленої діяльності вчителя.
Спільна радість – полягає в тому, щоб учень
досяг необхідної для себе реакції колективу.
Вона може бути підготовленою вчителем
або спонтаною.
Спільною радістю вважають тільки ті реакції
колективу, які дають можливість дитині
відчутні себе задоволеним, стимулюють її
зусиля.
Це, перш за все, має бути емоційний відгук
оточуючих на успіх члена свого колективу.
Важливо, щоб у досягненнях кожного
школяра всі бачили результати своєї
праці, а сама дитина розуміла, що її
радість – це радість підтримки,
отримання статусу „свій серед своїх”.
Зрештою у тому, як реагує дитячий
колектив на успіхи або невдачі своїх
учителів, виявляється його моральна
сутність.
Радість пізнання – це радість пізнання
нового, хоча вона по своїй суті
альтруїстична (виникає на основі
допомоги, підтримки інших людей).
Пізнання спираїться на самоосвіту й
самопізнання.
Така радість не може вирости на
пустому місці, появитися без серйозних
причин. Це слід клопіткої роботи
учителя –учня-учнів.
ВИСНОВОК:
1.Ситуація успіху досягається тоді, коли
сама дитина визначає цей результат як
успіх.
2 Усвідомлення ситуації успіху самим
учнем, розуміння її значимості виникає у
школяра після здолання своєї боязкості,
невміння, незнання, психологічного
враження та інших видів труднощів.
3. Завдання педагога :
допомогти особистості дитини зрости в
успіху;
дати відчути радість від здолання
труднощів;
дати зрозуміти, що задарма в житті в
житті нічого не дається, скрізь необхідно
докласти зусиль.
І успіх буде еквівалентним витраченим
зусиллям.
ШАНОВНІ КОЛЕГИ !
Дайте, будь ласка, відповідь на такі
запитання:
1.Ваше ставлення до технології “Створення
ситуації успіху”.
2.Як Ви оцінюєте стан “Створення ситуації
успіху у Вашому навчальному закладі”.
3.Які ще методичні рекомендації, ідеї,
міркування щодо “Створення ситуації успіху”,
Ви можете запропонувати учасникам нашого
семінару ?
ВДЯЧНІ ВАМ ЗА ВІДВЕРТІСТЬ, ЗА ПОРАДИ
Slide 31
Створення ситуації успіху
та шляхи її реалізації
на уроці як складової якості
навчально-виховного процесу
Мета: Удосконалити методику
створення ситуації успіху та шляхів
її реалізації на уроці як стежки, що
веде до того куточка дитячого
серця, в якому горить вогник
бажання бути гарним.
На
відміну від традиційного розуміння
освіти як суми знань та навичок, нині освіту
починають розглядати як процес
становлення особистості .
Причому особистості, здатної до:
самоосвіти,
саморозвитку,
самовдосконалення,
яка вміє використовувати набуті знання,
яка прагне реалізувати себе,
спроможна змінити на краще своє життя,
життя своєї держави.
Алгоритм
створення та досягнення ситуації успіху
твердження про “Ситуацію успіху”;
особистісно-орієнтований підхід у справі
навчання та виховання - основа педагогічної
технології “Створення ситуації успіху”;
роль “Ситуації успіху” у навчальній діяльності;
створення “Ситуації успіху” на мотиваційному
етапі навчальної діяльності;
психолого-педагогічні прийоми при створенні
“Ситуації успіху”;
методика реалізації “Ситуації успіху”;
Виходячи із Положень Закону України “Про
освіту” завдання школи сьогодні полягає в
тому, щоб:
Виховувати в учнів здатність:
долати життєві труднощі;
самостійно приймати рішення;
розвивати себе як особистість, здатну:
робити вибір і контролювати своє життя;
брати на себе відповідальність за свої дії;
захищати себе і свої життєві цінності;
діяти відповідно до них;
піклуватись про інших;
Завдання вчителів:
прищепити учням потребу до здобуття
знань;
створити такі умови, щоб процес
здобуття знань був для них цікавим,
потрібним, комфортним;
і тому пріоритетним завданням вчителя
під час навчально-виховної діяльності є
створення ситуації успіху.
Що означає “Ситуація успіху?”
Ситуація успіху - це суб'єктивний
психічний стан задоволення наслідком
своєї фізичної, розумової праці чи
моральної напруги.
Успіх у навчанні - єдине джерело
внутрішніх сил дитини, які породжують
енергію для переборення труднощів,
бажання вчитися.
В.Сухомлинський
Ситуація успіху дарує атмосферу
приязні та взаємодопомоги, впевненості
і захищеності.
Учитель зобов’язаний створити джерело
внутрішніх сил дитини, джерело, яке дає
енергію для подолання труднощів і
формування бажання вчитися.
Використання ситуації успіху має
сприяти підвищенню робочого тонусу,
збільшенню продуктивності навчальної
роботи, а також допомогти учням
усвідомити себе повноцінною
особистістю і, відповідно, забезпечити
успіх у навчанні.
Основою педагогічної технології
“Створення ситуації успіху” є
особистісно-орієнтований підхід у справі
навчання та виховання.
А тому звернемося до рекомендацій
щодо особистісно-орієнтовного підходу
навчання та виховання.
–
Особистісно орієнтоване навчання
це навчання, центром якого є
особистість дитини, її самобутність та
самостійність: суб'єктивний досвід
кожного спочатку розкривається, а
потім узгоджується зі змістом освіти.
Визнання учня ключовою фігурою
всього освітнього процесу – це і є
особистісно орієнтована педагогіка.
У свідомості учня це має такий
вигляд: «Все, що я пізнаю, я знаю,
для чого мені потрібно і де я можу ці
знання застосувати».
Для педагога - це прагнення знайти
розумний баланс між знаннями,
уміннями та навичками учня.
Сучасність вимагає навчити учнів:
- самостійно та творчо розв'язувати
проблеми;
- шукати нову інформацію й робити
висновки, а не подавати дітям готові
знання.
В особистісно-орієнтованому підході
вчителю насамперед потрібен високий
рівень педагогічної майстерності, який
базується на розвитку:
дидактичних;
організаторських;
комунікативних;
науково-пізнавальних;
емоційних;
та поведінкових компонентностей;
-
-
Цілі особистісно орієнтованого
навчання полягають у тому, щоб:
визначити життєвий досвід кожного
учня;
його пізнавальні здібності;
рівень інтелекту;
інтереси, які спочатку треба розкрити,
а потім розвинути у навчальному
процесі;
Цілі особистісно орієнтованого навчання
полягають у тому, щоб:
Формувати позитивну мотивацію учнів до:
-
пізнавальної діяльності;
-
потребу в самопізнанні;
-
потребу в самореалізаціїї;
-
та потребу у самовдосконаленні школярів;
Цілі особистісно орієнтованого навчання
полягають у тому, щоб:
Озброїти учнів механізмом:
адаптації;
саморегуляції;
самозахисту;
самовиховання;
Цілі особистісно орієнтованого навчання
полягають у тому, щоб:
Розвинути індивідуальні позитивні
здібності кожного школяра;
Сформувати культуру життєдіяльності
максимально виявити і використати
індивідуальний досвід учня;
Правильно визначати лінії поведінки.
Основні принципи
особистісно-орієнтованого
навчання:
1. Принцип «розвивальної допомоги»
не робити за учня;
не вказувати йому, що робити,
а допомогти пробувати власні сили і власну
активність;
потрібно добитись, щоб учень сам обирав
рішення і відповідав за них.
Звідси - не потрібно подавати готові
знання, а створити умови, в яких
виявляється:
-
власна пізнавальна активність учня;
-
і він визначить для себе цілі, зміст та
методи роботи, власні цінності.
-
Навчання повинно бути дослідницьким
Це час, протягом якого діти вчаться:
самостійно діяти;
- дискутувати;
- приймати рішення.
-
При цьому розвивається самосвідомість і
самореалізується особистість.
Принцип - «свобода вміння»
- учні вільно обговорюють
проблеми;
- співпрацюють один з одним,
- а вчитель виступає в ролі
старшого члена колективу,
консультанта, джерела досвіду
Принцип - «свобода вміння»
Учителю:
-недостатньо
процес;
організувати навчальний
- потрібно ще визначити спосіб засвоєння
знань, тобто оприділити види діяльності
учня на уроці.
Основні вимоги до особистісноорієнтованого уроку:
раціональна єдність словесних,
наукових і практичних методів
навчання;
зв'язок з раніше вивченим досвідом,
набутим учнем;
Основні вимоги до особистісно
орієнтованого уроку:
-формування вмінь в учнів самостійно
здобувати знання і застосовувати їх на
практиці;
-заохочення прагнень учнів знаходити свій
спосіб роботи з навчальним матеріалом.
Метою
особистісноорієнтованого уроку є:
- створення умов для виявлення
пізнавальної активності учнів
Засобами досягнення вчителем цієї мети
можуть бути:
використання різних форм та методів
навчальної діяльності, які дозволяють
розкрити суб'єктивний досвід учнів;
створення атмосфери зацікавленості
кожного учня в результатах роботи
всього класу;
стимулювання учнів до висловлювань,
використання різних способів виконання
завдань без побоювань помилитися,
отримати хибну відповідь тощо;
Засобами досягнення вчителем цієї мети
можуть бути:
використання протягом уроку
дидактичного матеріалу, який дозволяє
отримати учневі найбільш значущі для
нього вид та форму змісту навчального
матеріалу;
оцінювання досягнень учня протягом
усього процесу його діяльності, а не
тільки за кінцевим результатом;
Засобами досягнення вчителем цієї мети
можуть бути:
заохочення прагнень учня знаходити свій
спосіб роботи;
аналізувати протягом уроку роботи інших
учнів; вибирати та засвоювати найбільш
раціональні з них;
створення на уроці педагогічних ситуацій
спілкування, які б дозволяли кожному учневі
виявляти ініціативу, самостійність, виборність у
справах роботи;
створення обстановки для природного
самовираження учня.
Технологія
особистісноорієнтованогоуроку
Для проведення особистісноорієнтованого уроку вчитель має
оволодіти його основними етапами:
1.
2.
3.
4.
5.
6.
7.
8.
Орієнтації.
Визначення мети.
Проектування.
Організації.
Реалізації.
Контролю.
Коригування.
Оцінювання
1. Етап орієнтації включає:
орієнтацію на позитивну роботу;
орієнтацію на визначення особистісного
досвіду учнів;
пов'язання цього досвіду з проблемами
навчального матеріалу.
2. Етап визначення мети передбачає:
визначення на уроці разом з учнями
значущої мети здійснення тієї діяльності,
яка запланована вчителем (учні повинні
зрозуміти, що може дати робота учням
саме на цьому уроці для складання,
наприклад, тематичного заліку,
державної атестації, свого майбутнього
життя тощо);
визначення показників досягнення
поставлених завдань;
3. Етап проектування включає:
передбачення залучення учнів до
виконання ними випереджальних
завдань;
підготовки повідомлень;
рефератів;
виготовлення та відбору наочності;
складання плану роботи тощо;
Етап організації виконання плану
діяльності передбачає:
Подання можливих варіантів і
способів виконання навчальної
діяльності (усна чи письмова форма,
індивідуальна робота чи робота в
групах, робота з текстом чи з іншими
засобами одержання інформації);
Етап організації виконання плану
діяльності передбачає:
2.Представлення учнями вибору способу
фіксації нового матеріалу (конспект,
схема, таблиця, опора, план, тези,
висновки тощо);
3.Варіативність домашнього завдання
(диференціація за рівнем складності та
способом виконання).
Етап контрольно-оцінювальний:
1.Залучення учнів до контролю за
перебігом навчальної діяльності шляхом
заохочення їх до різних видів контролю,
самоконтролю, взаємоконтролю, роботи
в групах;
2.Участь учнів у виправленні помилок і
недоліків у знаннях, усвідомлення їх
причин шляхом взаємо та самоаналізу;
Етап контрольно-оцінювальний:
3.Надання учням можливості самостійно
або за участі вчителя, інших учнів
порівнювати отримані ним результати з
критеріями стандарту, закладеного у
навчальній програмі;
4.Використання механізмів оцінного
методу (позитивного ставлення до
успіхів школяра);
Етап контрольно-оцінювальний:
5.Використання механізмів оцінного
методу (позитивного ставлення до
успіхів школяра).
6.Оцінювання (виставлення рівневих
оцінок за дванадцятибальною системою
оцінювання навчальних досягнень,
поурочного бала, рейтинг) не тільки
результатів, а й самого процесу
навчання.
6. Заключний етап передбачає:
усвідомлення учнями ситуації
досягнення мети;
відчуття успіху;
підкріплення позитивної мотивації
стосовно власної діяльності.
Методи та засоби психолого-педагогічної
підтримки діяльності учнів
заохочення;
навчально-пізнавальна гра;
створення ситуації успіху;
створення ситуації пізнавального інтересу;
створення проблемної ситуації;
спонукання до пошуку альтернативних
рішень;
виконання творчих завдань;
кооперація учнів;
створення ситуації взаємодопомоги тощо.
Висновок може бути таким: особистісноорієнтоване навчання ЦЕ–
загальнодидактичний принцип
індивідуального підходу до учнів.
Таке твердження ми дослідимо та
пояснимо за допомогою такого факту:
Відомий російський психолог
Л.С. Виготський своє теорією доводить,
що розум будь-якої людини має дві зони
розвитку: А і Б.
Перша зона (А) – це зона актуального
розвитку.
У цю зону потрапляють завдання, які
дитина може виконати сама без
допомоги вчителя.
Друга зона (В) – це зона найближчого
розвитку
Сюди потрапляють завдання, які дитина сама
виконати не може, але може з ними
впоратися з допомогою вчителя.
Зона найближчого розвитку, - це зона
“наступного дня”.
Те, що сьогодні є зона найближчого
розвитку, завтра у процесі навчання повинно
стати зоною актуального розвитку. Учитель
не повинен давати готову інформацію, адже
таке навчання може загальмувати мислення
дитини. А за допомогою вміло підібраних
запитань педагог підводить школяра до
правильної відповіді, розв’язку.
Те, що сьогодні є зоною найближчого
розвитку, завтра у процесі навчання
повинно стати зоною актуального
розвитку.
Учитель не повинен давати готову
інформацію, адже таке навчання може
загальмувати мислення дитини.
А за допомогою вміло підібраних
запитань педагог підводить школяра до
правильної відповіді, розв’язку.
Отже, як бачимо із цього прикладу, щоб
відбулися розвиток і навчання учнів,
завдання повинні потрапляти лише в
зону найближчого розвитку
(за Л.С. Виготським).
Припустимо, що два учні навчались в
одній школі, в одних і тих самих
учителів, закінчили школу з відзнакою,
рівень їхнього розвитку все одно буде
різним.
Ще більше відрізняється розвиток учнів
класу, які згідно з 12- бальною
системою досягли початкового і
високого рівнів.
Тому зрозуміло, що до таких дітей треба
підходити індивідуально, тобто ставити
перед ними різні завдання.
Якщо для цілого класу поставити одне
завдання, то для одних учнів воно
потрапить у зону актуального розвитку,
для інших – у зону найближчого
розвитку.
Отже, одне завдання для всього класу
ставити не бажано і не потрібно, а
здійснювати якісний особистісноорієнтований підхід до навчання та
виховання на практиці нам заважає ряд
причин, зокрема:
Причина 1. Щоб підійти індивідуально
до кожного учня, необхідно знати його
психологічні, фізіологічні та соціальні
особливості.
Лише психологія нараховує кілька
десятків індивідуальних особливостей
особистості. Це різні види уваги, уяви,
мислення, сприйняття, темпераменту,
характеру і т.д.
Пам’ять також поділяється більш ніж
на 10 типів: короткочасна,
довготривала, оперативна, рухова,
зорова, слухова, емоційна, словеснологічна і т.д.;
Причина 2. Виявити всі ці психологічні,
фізіологічні та соціальні особливості
вчитель без допомоги психолога, лікаря,
соціолога не може;
Причина 3.Навіть якщо теоретично
припустити, що в кожної дитини
виявили всі ці особливості, вчитель не
зможе запам’ятати їх у такій кількості
дітей, оскільки він одночасно навчає
свого предмета не один десяток учнів,
кожен з яких має не один десяток таких
особливостей.
Нарешті, якщо вчителю все-таки
вдається запам’ятати всі особливості
кожної дитини, він не зможе підійти
індивідуально тому, що урок триває
всього 40-45 хв, протягом яких
неможливо фізично попрацювати з
кожним учнем класу індивідуально.
Отже, існує суперечність: з одного боку,
вимоги до особистісно-орієнтованого
навчання, а з іншого причини, що
унеможливлюють якісне впровадження
цієї педагогічної технології у навчальновиховний процес.
Який же вихід з ситуації, що склалася ?
Філософія вчить, що джерелом і
рушійними силами будь-якого процесу
(у тому числі й навчального) є
розв’язання суперечностей і тому,
щоб навчальний процес розвивався,
вчителю необхідно вміти виявляти
суперечність навчального процесу, а
також вміти розв’язувати її.
Дана суперечність розв’язується шляхом
диференційованого підходу до учнів.
Диференціація (від лат. Differentia –
різниця, відмінність) – розчленування
цілого на якісно відмінні частини.
Розв’язування таких суперечностей
називається підходом до навчання.
Цей підхід, для прикладу, можна
здійснити таким чином:
Учнів класу розподілити на групи за
рівнем розвитку.
Критерії, якими слід керуватися - це
успішність.
Таких груп, наприклад, може бути
чотири:
низький рівень;
середній рівень;
достатній рівень;
високий рівень.
Зрозуміло, що такий поділ не
аргументується для учнів, для того щоб
у слабшого школяра не сформувалася
занижена самооцінка, а в сильного –
завищена.
Якщо учні однієї з груп підвищують свій
рівень – їх слід перевести до наступної
групи і навпаки.
Для кожної групи пропонуються різні за
ступенем складності завдання.
Диференційований підхід можна
здійснювати при різних формах
навчального процесу: під час уроку,
лабораторного заняття, екскурсії.
Під час проведеного уроку методом бесіди,
запитань слід орієнтувати учнів на певну
групу.
При цьому обов’язково слід враховувати,
щоб запитання було точним, стислим, не
мало елементів підказки.
Під час проведення уроку методом
пояснення, розповіді диференційований
підхід неможливий, оскільки вчитель будує
свою розповідь, орієнтуючись на
середнього учня,
але під час закріплення нового матеріалу
чи пояснення домашнього завдання учням
можна запропонувати різнорівневі
завдання.
Завершальним етапом навчальної
діяльності на уроці є:
усвідомлення ситуації досягнення мети;
переживання ситуації успіху;
підкріплення позитивної мотивації щодо
самої діяльності.
Ситуація успіху досягається тоді, коли
сама дитина визначає цей результат як
успіх.
Усвідомлення ситуації успіху самим
учнем, розуміння її значимості виникає у
суб'єкта після здолання своєї боязкості,
невміння, незнання, психологічного
враження та інших видів труднощів.
Роль “Ситуації успіху” у навчальній
діяльності
За останні роки термін
„Ситуація успіху” став звичним для
педагогів.
Ніхто не заперечує, що саме позитивні
емоції можуть стати для дитини одним
з найважливіших стимулів у навчанні,
але при цьому ми забуваємо про те, що
в педагогів не існує єдиного рецепта чи
правила, як саме створювати ситуації
успіху тому, що це слід на основі
індивідуального підходу, зважено, з
урахуванням багатьох факторів.
Діти прощають багато чого, але не
вибачають байдужість.
За відгуками дітей, найкращі їхні
вчителі вели уроки так, що здавалося,
ніби весь урок вони зайняті саме тобою.
Як цього досягти?
Іноді це „Іскра Божа”,
а частіше – майстерність, доведена до
мистецтва.
Важливо мати на увазі, що навіть
одноразове переживання успіху може
докорінно змінити психологічне
самопочуття дитини.
Ситуація успіху може стати пусковим
механізмом подальшого розвитку
особистості.
Безперечно, переживання успіху навіює
людині впевненість у власних силах.
З`являється бажання знову досягти
добрих результатів, виникає відчуття
внутрішнього благополуччя, що, у свою
чергу, покращує ставлення до
навколишнього світу.
На перший погляд здається, що вчитель,
кілька разів давши учню можливість
відчути успіх, далі вже само собою
забезпечує високий рівень мотивації,
інтересу, пізнавальної активності.
Але може бути й протилежний
результат: постійна успішність здатна
сформувати байдуже ставлення до
навчання.
Крім того, постійне очікування лише
позитивного результату згубно впливає
на розвиток вольових якостей учня:
він ухиляється від подолання
труднощів;
губиться в складних ситуаціях
(навчальних та життєвих);
у його поведінці починає домінувати
мотив „уникнення невдач”.
Досвідчені психологи та педагоги
попереджують про можливість
негативних наслідків пережитого успіху.
Чому ж виникає такий парадокс?
По-перше, успіх, що діставався ціною
незначних зусиль, може призвести до
переоцінки, точніше, до завищеної
оцінки своїх можливостей.
По-друге, за сильним переживанням
будь-якої емоції обов`язково настає
релаксація (розслаблення).
І якщо в цей період запропонувати
людині якусь діяльність, то, швидше за
все, ця діяльність буде менш успішною,
ніж попередня.
По-третє, переживання успіху може бути
потьмареним, якщо результат, важливий
і значимий для самого учня, не буде
адекватно оцінений іншими людьми.
І нарешті:
Емоція успіху не стане сильним
переживанням, якщо результати діяльності
не значимі для її суб`єкта.
Дитина, особливо на початку навчання,
однаково інтенсивно переживає успіх у
„головних” і „неголовних” навчальних
предметах.
Але часто знижують цю інтенсивність:
„12 балів з музики ! Та краще б ти
отримав 12 балів з читання”.
Знижуючи значимості успіху, що
переживається дитиною, ми, дорослі,
впливаємо на формування у дитини
ставлення до навчального процесу в
цілому.
Ось чому, оцінюючи дітей, необхідно
виходити з індивідуальних особливостей
кожного учня.
Просування вперед треба заохочувати,
підбадьорювати, щоб дитина не
відчувала невдачу, порівнюючи свої
результати з раніше встановленими
нормами, особливо якщо вони для неї
недосяжні.
Отже, ситуація успіху у навчальній
діяльності створюється вчителем або ж
психологом.
Як і будь-яку іншу діяльність, навчання
можна уявити у вигляді простого
ланцюжка дій:
1. Установка на діяльність (емоційна
підготовка учнів на вирішення
навчального завдання) – мотиваційний
етап;
2.Забезпечення діяльності (створення
умов для успішного вирішення
навчального завдання) –підготовчий,
робочий етап;
3.Порівняння отриманих результатів з
очікуваними (усвідомлення ставлення до
результатів своєї навчальної праці) –
результативний етап.
Отже, якщо ситуація успіху створюється
вчителем послідовно і свідомо, її
3.Порівняння отриманих результатів з
очікуваними (усвідомлення ставлення
до результатів своєї навчальної праці) –
результативний етап.
Отже, якщо ситуація успіху створюється
вчителем послідовно і свідомо, її
структура повинна врахувати всі
перелічені компоненти.
Створення ситуації успіху на
мотиваційному етапі навчальної
діяльності
Дослідження психологів свідчать, що рівень
засвоєння людиною знань істотно залежить
від рівня сформованості її мотивації
навчитися.
Тож давайте проаналізуємо, як провести
мотиваційний етап уроку так, щоб створити
ситуацію успіху для того учня.
Перед учителем стоїть завдання:
сформувати в учня настанову на
успішне виконання завдання
Інакше кажучи, вчитель повинен
сформувати в учнів мотив досягнення
мети.
Але при цьому вчитель часто
зустрічається з неадекватною
реакцією учнівського колективу:
1.Хтось уже виконував подібне
завдання, і його результати
виявились невдалими, так що у цієї
категорії учнів уже сформоване
негативне ставлення на успішне
виконання завдання.
2.Інша група учнів не стикалась з
такою роботою, тому вони не знають,
чого можна очікувати від майбутньої
діяльності.
3.Третя група, яка виконувала потрібні
завдання і успішно з ними впоралася,
знаходиться у стані мобілізації, готова
виконувати навчальне завдання.
Зрозуміло, що найлегше вчителю буде
працювати з учнями третьої групи, де
необхідно лише активізувати позитивні
емоції, які діти пережили раніше.
У другої групи учнів слід передбачити
емоційну реакцію, намалювати
перспективу вдалого виконання
завдання, пов`язавши її з тими чи
іншими умовами діяльності, які в
минулому забезпечували успіх.
Найбільш клопітною буде робота
першою групою учнів.
Перш за все доведеться нейтралізувати
спогади про невдачу в попередній
діяльності, а потім створити перспективу
для нової.
Зробити це можна, наприклад, так:
дати завдання учневі попрацювати над
своїми помилками, або повідомити його,
що завдання для нього змінено
порівняно з попереднім і т. д.
Учитель може запропонувати різні
варіанти мотивів досягнення ситуації
успіху:
прагнення самостійно розв`язати цікаві
задачі;
завоювати авторитет у своїх товаришів;
стати першим;
розглядати свою діяльність з точки зору
її корисності для інших людей;
встановити нові контакти між
товаришами у ході виконання завдання
тощо.
Отже, на етапі мотивації навчальної
діяльності учитель організовує певні
ситуації з метою активізувати чи
нейтралізувати емоції для наступної
діяльності
На етапі мотивації створення ситуації
успіху більшою мірою визначається
психологічними аспектами.
Тут доречним буде використання в
роботі вчителя таких психологопедагогічних прийомів, як:
Ефект Розенталя, або „Ефект
навіювання”: „Ти це можеш”, „Тобі це
вдається” тощо.
Якщо педагог буде переконувати учнів
у реальності успіху, то успіх прийде.
Англійський учений Стоуенс довів, що
учні, яких заохочували, досягли значно
більших успіхів, ніж ті, кого ніяк не
заохочували.
Прийом „Емоційне погладжування” –
це констатація будь-якого факту успіху,
прищеплювання дитині віри в себе,
відкритість учителя для довіри і співчуття.
◦ Прийом „Анонсування” –
репетиція майбутньої дії, яка створює
психологічний настрій на успіх перед
класом.
Це можуть бути додаткові індивідуальні
заняття з окремими учнями чи
заздалегідь оголошенні запитання
самостійної роботи.
Прийом „Шикуйсь!” містить такі кроки:
психологічна атака;
емоційне блокування;
вибір головного напрямку;
вибір рівних можливостей;
несподіване порівняння;
стабілізація.
Цей прийом полягає в тому, щоб:
учителем блокувалось припущення на
невдачу в діяльності учня;
відволікалася увага школяра від
чергового неуспіху;
вчитель повинен знайти той напрямок
діяльності, яким учень зможе
реалізувати себе набагато краще, тим
самим забезпечити його на успіх, на
стабільність у навчанні.
Розглянемо деякі
алгоритми створення ситуацій успіху та
методику їх реалізації:
Прийом „Даю шанс” – це заздалегідь
підготовлена вчителем ситуація, в якій
учень отримує можливість зненацька
для себе розкрити свої можливості.
Прийом “ Зняття страху”-
допомогає перебороти невпевненість у
власних силах (Люди вчаться на своїх
помилках і знаходять інші шляхи
вирішення проблем).
Прийом “Авансування успішного
результату” –
допомогає вчителю висловити тверду
переконаніність у тому, що його учень
обов’язково впорається з поставленим
завданням.
Це, в свою чергу, переконує дитину у
своїх силах і можливостях.
“У тебе обов’язково вийде”, “Я навіть не
сумніваюсь у позитивному результаті” і
т. д.
Прийом “Прихований інструктаж”
Допомагає дитині уникнути поразки.
Досягається шляхом побажання,
наприклад:
Можливо краще почати з ...,
Виконуючи роботу не забудьте про ...
Прийом “Внесення мотиву”.
Показує дитині заради чого, кого
здійснюється ця діяльність, кому буде
добре після виконання, наприклад, “Без
твоєї допомоги твоїм друзям не
впоратись...” тощо.
Прийом “Персональна винятковість.”
Визначає важливість зусиль дитини в
діяльності, що здійснюється або
здійснюватиметься, наприклад:
Тільки ти міг би…
Тільки тобі і можу доручити… і т.п.
Прийом “Висока оцінка деталі”.
Допомагає емоційно пережити не
результат в цілому, а якої її окремої
деталі:
Найбільше мені сподобалось у твоїй
роботі…
Найбільше тобі вдалося…
Прийом „Еврика”.
Створюються умови, за яких дитина,
виконуючи навчальне завдання,
несподівано відкриває в собі невідомі
досі здібності.
Завдання вчителя – помітити це глибоко
особисте відкриття, всіляко підтримати
дитину, поставити нову мету і надихнути
на її досягнення.
Допомога вчителя у створенні ситуації
відкриття має бути ненав`язливою,
прихованою.
Створюючи ситуації успіху на етапі
організації навчальної діяльності, слід
пам`ятати кілька основних правил:
у кожній дитині є задатки, які можуть
розвинутися у здібності;
Побачити їх, відчути, розвити – це
справа педагога;
ставлення до дитини як до рівної, як до
себе, спілкування, що повністю включає
грубість, різкість, образливий тон, має
стати обов`язковою нормою всієї
педагогічної діяльності;
Ставлення до дитини:
як до рівної,
як до себе,
спілкування, що повністю виключає:
- грубість,
- різкість,
- образливий тон
має стати обов`язковою нормою всієї
педагогічної діяльності;
чим більше напрямків діяльності, в яких
бере участь дитина, тим більше в неї
можливостей знайти себе;
кількість і різноманітність ситуацій і
обставин, в тому числі і штучно
створених, у які може потрапити
дитина, визначають шляхи її сьогодення
і віддаленого інтересу та можливі шляхи
успіху.
ТИПИ УСПІХУ:
Неочікувана радість – це почуття
задоволення від того, що результати
діяльності учня перевершили його
очікування.
З педагогічної та психологічної точки
зору – це результат продуманої,
підготовленої діяльності вчителя.
Спільна радість – полягає в тому, щоб учень
досяг необхідної для себе реакції колективу.
Вона може бути підготовленою вчителем
або спонтаною.
Спільною радістю вважають тільки ті реакції
колективу, які дають можливість дитині
відчутні себе задоволеним, стимулюють її
зусиля.
Це, перш за все, має бути емоційний відгук
оточуючих на успіх члена свого колективу.
Важливо, щоб у досягненнях кожного
школяра всі бачили результати своєї
праці, а сама дитина розуміла, що її
радість – це радість підтримки,
отримання статусу „свій серед своїх”.
Зрештою у тому, як реагує дитячий
колектив на успіхи або невдачі своїх
учителів, виявляється його моральна
сутність.
Радість пізнання – це радість пізнання
нового, хоча вона по своїй суті
альтруїстична (виникає на основі
допомоги, підтримки інших людей).
Пізнання спираїться на самоосвіту й
самопізнання.
Така радість не може вирости на
пустому місці, появитися без серйозних
причин. Це слід клопіткої роботи
учителя –учня-учнів.
ВИСНОВОК:
1.Ситуація успіху досягається тоді, коли
сама дитина визначає цей результат як
успіх.
2 Усвідомлення ситуації успіху самим
учнем, розуміння її значимості виникає у
школяра після здолання своєї боязкості,
невміння, незнання, психологічного
враження та інших видів труднощів.
3. Завдання педагога :
допомогти особистості дитини зрости в
успіху;
дати відчути радість від здолання
труднощів;
дати зрозуміти, що задарма в житті в
житті нічого не дається, скрізь необхідно
докласти зусиль.
І успіх буде еквівалентним витраченим
зусиллям.
ШАНОВНІ КОЛЕГИ !
Дайте, будь ласка, відповідь на такі
запитання:
1.Ваше ставлення до технології “Створення
ситуації успіху”.
2.Як Ви оцінюєте стан “Створення ситуації
успіху у Вашому навчальному закладі”.
3.Які ще методичні рекомендації, ідеї,
міркування щодо “Створення ситуації успіху”,
Ви можете запропонувати учасникам нашого
семінару ?
ВДЯЧНІ ВАМ ЗА ВІДВЕРТІСТЬ, ЗА ПОРАДИ
Slide 32
Створення ситуації успіху
та шляхи її реалізації
на уроці як складової якості
навчально-виховного процесу
Мета: Удосконалити методику
створення ситуації успіху та шляхів
її реалізації на уроці як стежки, що
веде до того куточка дитячого
серця, в якому горить вогник
бажання бути гарним.
На
відміну від традиційного розуміння
освіти як суми знань та навичок, нині освіту
починають розглядати як процес
становлення особистості .
Причому особистості, здатної до:
самоосвіти,
саморозвитку,
самовдосконалення,
яка вміє використовувати набуті знання,
яка прагне реалізувати себе,
спроможна змінити на краще своє життя,
життя своєї держави.
Алгоритм
створення та досягнення ситуації успіху
твердження про “Ситуацію успіху”;
особистісно-орієнтований підхід у справі
навчання та виховання - основа педагогічної
технології “Створення ситуації успіху”;
роль “Ситуації успіху” у навчальній діяльності;
створення “Ситуації успіху” на мотиваційному
етапі навчальної діяльності;
психолого-педагогічні прийоми при створенні
“Ситуації успіху”;
методика реалізації “Ситуації успіху”;
Виходячи із Положень Закону України “Про
освіту” завдання школи сьогодні полягає в
тому, щоб:
Виховувати в учнів здатність:
долати життєві труднощі;
самостійно приймати рішення;
розвивати себе як особистість, здатну:
робити вибір і контролювати своє життя;
брати на себе відповідальність за свої дії;
захищати себе і свої життєві цінності;
діяти відповідно до них;
піклуватись про інших;
Завдання вчителів:
прищепити учням потребу до здобуття
знань;
створити такі умови, щоб процес
здобуття знань був для них цікавим,
потрібним, комфортним;
і тому пріоритетним завданням вчителя
під час навчально-виховної діяльності є
створення ситуації успіху.
Що означає “Ситуація успіху?”
Ситуація успіху - це суб'єктивний
психічний стан задоволення наслідком
своєї фізичної, розумової праці чи
моральної напруги.
Успіх у навчанні - єдине джерело
внутрішніх сил дитини, які породжують
енергію для переборення труднощів,
бажання вчитися.
В.Сухомлинський
Ситуація успіху дарує атмосферу
приязні та взаємодопомоги, впевненості
і захищеності.
Учитель зобов’язаний створити джерело
внутрішніх сил дитини, джерело, яке дає
енергію для подолання труднощів і
формування бажання вчитися.
Використання ситуації успіху має
сприяти підвищенню робочого тонусу,
збільшенню продуктивності навчальної
роботи, а також допомогти учням
усвідомити себе повноцінною
особистістю і, відповідно, забезпечити
успіх у навчанні.
Основою педагогічної технології
“Створення ситуації успіху” є
особистісно-орієнтований підхід у справі
навчання та виховання.
А тому звернемося до рекомендацій
щодо особистісно-орієнтовного підходу
навчання та виховання.
–
Особистісно орієнтоване навчання
це навчання, центром якого є
особистість дитини, її самобутність та
самостійність: суб'єктивний досвід
кожного спочатку розкривається, а
потім узгоджується зі змістом освіти.
Визнання учня ключовою фігурою
всього освітнього процесу – це і є
особистісно орієнтована педагогіка.
У свідомості учня це має такий
вигляд: «Все, що я пізнаю, я знаю,
для чого мені потрібно і де я можу ці
знання застосувати».
Для педагога - це прагнення знайти
розумний баланс між знаннями,
уміннями та навичками учня.
Сучасність вимагає навчити учнів:
- самостійно та творчо розв'язувати
проблеми;
- шукати нову інформацію й робити
висновки, а не подавати дітям готові
знання.
В особистісно-орієнтованому підході
вчителю насамперед потрібен високий
рівень педагогічної майстерності, який
базується на розвитку:
дидактичних;
організаторських;
комунікативних;
науково-пізнавальних;
емоційних;
та поведінкових компонентностей;
-
-
Цілі особистісно орієнтованого
навчання полягають у тому, щоб:
визначити життєвий досвід кожного
учня;
його пізнавальні здібності;
рівень інтелекту;
інтереси, які спочатку треба розкрити,
а потім розвинути у навчальному
процесі;
Цілі особистісно орієнтованого навчання
полягають у тому, щоб:
Формувати позитивну мотивацію учнів до:
-
пізнавальної діяльності;
-
потребу в самопізнанні;
-
потребу в самореалізаціїї;
-
та потребу у самовдосконаленні школярів;
Цілі особистісно орієнтованого навчання
полягають у тому, щоб:
Озброїти учнів механізмом:
адаптації;
саморегуляції;
самозахисту;
самовиховання;
Цілі особистісно орієнтованого навчання
полягають у тому, щоб:
Розвинути індивідуальні позитивні
здібності кожного школяра;
Сформувати культуру життєдіяльності
максимально виявити і використати
індивідуальний досвід учня;
Правильно визначати лінії поведінки.
Основні принципи
особистісно-орієнтованого
навчання:
1. Принцип «розвивальної допомоги»
не робити за учня;
не вказувати йому, що робити,
а допомогти пробувати власні сили і власну
активність;
потрібно добитись, щоб учень сам обирав
рішення і відповідав за них.
Звідси - не потрібно подавати готові
знання, а створити умови, в яких
виявляється:
-
власна пізнавальна активність учня;
-
і він визначить для себе цілі, зміст та
методи роботи, власні цінності.
-
Навчання повинно бути дослідницьким
Це час, протягом якого діти вчаться:
самостійно діяти;
- дискутувати;
- приймати рішення.
-
При цьому розвивається самосвідомість і
самореалізується особистість.
Принцип - «свобода вміння»
- учні вільно обговорюють
проблеми;
- співпрацюють один з одним,
- а вчитель виступає в ролі
старшого члена колективу,
консультанта, джерела досвіду
Принцип - «свобода вміння»
Учителю:
-недостатньо
процес;
організувати навчальний
- потрібно ще визначити спосіб засвоєння
знань, тобто оприділити види діяльності
учня на уроці.
Основні вимоги до особистісноорієнтованого уроку:
раціональна єдність словесних,
наукових і практичних методів
навчання;
зв'язок з раніше вивченим досвідом,
набутим учнем;
Основні вимоги до особистісно
орієнтованого уроку:
-формування вмінь в учнів самостійно
здобувати знання і застосовувати їх на
практиці;
-заохочення прагнень учнів знаходити свій
спосіб роботи з навчальним матеріалом.
Метою
особистісноорієнтованого уроку є:
- створення умов для виявлення
пізнавальної активності учнів
Засобами досягнення вчителем цієї мети
можуть бути:
використання різних форм та методів
навчальної діяльності, які дозволяють
розкрити суб'єктивний досвід учнів;
створення атмосфери зацікавленості
кожного учня в результатах роботи
всього класу;
стимулювання учнів до висловлювань,
використання різних способів виконання
завдань без побоювань помилитися,
отримати хибну відповідь тощо;
Засобами досягнення вчителем цієї мети
можуть бути:
використання протягом уроку
дидактичного матеріалу, який дозволяє
отримати учневі найбільш значущі для
нього вид та форму змісту навчального
матеріалу;
оцінювання досягнень учня протягом
усього процесу його діяльності, а не
тільки за кінцевим результатом;
Засобами досягнення вчителем цієї мети
можуть бути:
заохочення прагнень учня знаходити свій
спосіб роботи;
аналізувати протягом уроку роботи інших
учнів; вибирати та засвоювати найбільш
раціональні з них;
створення на уроці педагогічних ситуацій
спілкування, які б дозволяли кожному учневі
виявляти ініціативу, самостійність, виборність у
справах роботи;
створення обстановки для природного
самовираження учня.
Технологія
особистісноорієнтованогоуроку
Для проведення особистісноорієнтованого уроку вчитель має
оволодіти його основними етапами:
1.
2.
3.
4.
5.
6.
7.
8.
Орієнтації.
Визначення мети.
Проектування.
Організації.
Реалізації.
Контролю.
Коригування.
Оцінювання
1. Етап орієнтації включає:
орієнтацію на позитивну роботу;
орієнтацію на визначення особистісного
досвіду учнів;
пов'язання цього досвіду з проблемами
навчального матеріалу.
2. Етап визначення мети передбачає:
визначення на уроці разом з учнями
значущої мети здійснення тієї діяльності,
яка запланована вчителем (учні повинні
зрозуміти, що може дати робота учням
саме на цьому уроці для складання,
наприклад, тематичного заліку,
державної атестації, свого майбутнього
життя тощо);
визначення показників досягнення
поставлених завдань;
3. Етап проектування включає:
передбачення залучення учнів до
виконання ними випереджальних
завдань;
підготовки повідомлень;
рефератів;
виготовлення та відбору наочності;
складання плану роботи тощо;
Етап організації виконання плану
діяльності передбачає:
Подання можливих варіантів і
способів виконання навчальної
діяльності (усна чи письмова форма,
індивідуальна робота чи робота в
групах, робота з текстом чи з іншими
засобами одержання інформації);
Етап організації виконання плану
діяльності передбачає:
2.Представлення учнями вибору способу
фіксації нового матеріалу (конспект,
схема, таблиця, опора, план, тези,
висновки тощо);
3.Варіативність домашнього завдання
(диференціація за рівнем складності та
способом виконання).
Етап контрольно-оцінювальний:
1.Залучення учнів до контролю за
перебігом навчальної діяльності шляхом
заохочення їх до різних видів контролю,
самоконтролю, взаємоконтролю, роботи
в групах;
2.Участь учнів у виправленні помилок і
недоліків у знаннях, усвідомлення їх
причин шляхом взаємо та самоаналізу;
Етап контрольно-оцінювальний:
3.Надання учням можливості самостійно
або за участі вчителя, інших учнів
порівнювати отримані ним результати з
критеріями стандарту, закладеного у
навчальній програмі;
4.Використання механізмів оцінного
методу (позитивного ставлення до
успіхів школяра);
Етап контрольно-оцінювальний:
5.Використання механізмів оцінного
методу (позитивного ставлення до
успіхів школяра).
6.Оцінювання (виставлення рівневих
оцінок за дванадцятибальною системою
оцінювання навчальних досягнень,
поурочного бала, рейтинг) не тільки
результатів, а й самого процесу
навчання.
6. Заключний етап передбачає:
усвідомлення учнями ситуації
досягнення мети;
відчуття успіху;
підкріплення позитивної мотивації
стосовно власної діяльності.
Методи та засоби психолого-педагогічної
підтримки діяльності учнів
заохочення;
навчально-пізнавальна гра;
створення ситуації успіху;
створення ситуації пізнавального інтересу;
створення проблемної ситуації;
спонукання до пошуку альтернативних
рішень;
виконання творчих завдань;
кооперація учнів;
створення ситуації взаємодопомоги тощо.
Висновок може бути таким: особистісноорієнтоване навчання ЦЕ–
загальнодидактичний принцип
індивідуального підходу до учнів.
Таке твердження ми дослідимо та
пояснимо за допомогою такого факту:
Відомий російський психолог
Л.С. Виготський своє теорією доводить,
що розум будь-якої людини має дві зони
розвитку: А і Б.
Перша зона (А) – це зона актуального
розвитку.
У цю зону потрапляють завдання, які
дитина може виконати сама без
допомоги вчителя.
Друга зона (В) – це зона найближчого
розвитку
Сюди потрапляють завдання, які дитина сама
виконати не може, але може з ними
впоратися з допомогою вчителя.
Зона найближчого розвитку, - це зона
“наступного дня”.
Те, що сьогодні є зона найближчого
розвитку, завтра у процесі навчання повинно
стати зоною актуального розвитку. Учитель
не повинен давати готову інформацію, адже
таке навчання може загальмувати мислення
дитини. А за допомогою вміло підібраних
запитань педагог підводить школяра до
правильної відповіді, розв’язку.
Те, що сьогодні є зоною найближчого
розвитку, завтра у процесі навчання
повинно стати зоною актуального
розвитку.
Учитель не повинен давати готову
інформацію, адже таке навчання може
загальмувати мислення дитини.
А за допомогою вміло підібраних
запитань педагог підводить школяра до
правильної відповіді, розв’язку.
Отже, як бачимо із цього прикладу, щоб
відбулися розвиток і навчання учнів,
завдання повинні потрапляти лише в
зону найближчого розвитку
(за Л.С. Виготським).
Припустимо, що два учні навчались в
одній школі, в одних і тих самих
учителів, закінчили школу з відзнакою,
рівень їхнього розвитку все одно буде
різним.
Ще більше відрізняється розвиток учнів
класу, які згідно з 12- бальною
системою досягли початкового і
високого рівнів.
Тому зрозуміло, що до таких дітей треба
підходити індивідуально, тобто ставити
перед ними різні завдання.
Якщо для цілого класу поставити одне
завдання, то для одних учнів воно
потрапить у зону актуального розвитку,
для інших – у зону найближчого
розвитку.
Отже, одне завдання для всього класу
ставити не бажано і не потрібно, а
здійснювати якісний особистісноорієнтований підхід до навчання та
виховання на практиці нам заважає ряд
причин, зокрема:
Причина 1. Щоб підійти індивідуально
до кожного учня, необхідно знати його
психологічні, фізіологічні та соціальні
особливості.
Лише психологія нараховує кілька
десятків індивідуальних особливостей
особистості. Це різні види уваги, уяви,
мислення, сприйняття, темпераменту,
характеру і т.д.
Пам’ять також поділяється більш ніж
на 10 типів: короткочасна,
довготривала, оперативна, рухова,
зорова, слухова, емоційна, словеснологічна і т.д.;
Причина 2. Виявити всі ці психологічні,
фізіологічні та соціальні особливості
вчитель без допомоги психолога, лікаря,
соціолога не може;
Причина 3.Навіть якщо теоретично
припустити, що в кожної дитини
виявили всі ці особливості, вчитель не
зможе запам’ятати їх у такій кількості
дітей, оскільки він одночасно навчає
свого предмета не один десяток учнів,
кожен з яких має не один десяток таких
особливостей.
Нарешті, якщо вчителю все-таки
вдається запам’ятати всі особливості
кожної дитини, він не зможе підійти
індивідуально тому, що урок триває
всього 40-45 хв, протягом яких
неможливо фізично попрацювати з
кожним учнем класу індивідуально.
Отже, існує суперечність: з одного боку,
вимоги до особистісно-орієнтованого
навчання, а з іншого причини, що
унеможливлюють якісне впровадження
цієї педагогічної технології у навчальновиховний процес.
Який же вихід з ситуації, що склалася ?
Філософія вчить, що джерелом і
рушійними силами будь-якого процесу
(у тому числі й навчального) є
розв’язання суперечностей і тому,
щоб навчальний процес розвивався,
вчителю необхідно вміти виявляти
суперечність навчального процесу, а
також вміти розв’язувати її.
Дана суперечність розв’язується шляхом
диференційованого підходу до учнів.
Диференціація (від лат. Differentia –
різниця, відмінність) – розчленування
цілого на якісно відмінні частини.
Розв’язування таких суперечностей
називається підходом до навчання.
Цей підхід, для прикладу, можна
здійснити таким чином:
Учнів класу розподілити на групи за
рівнем розвитку.
Критерії, якими слід керуватися - це
успішність.
Таких груп, наприклад, може бути
чотири:
низький рівень;
середній рівень;
достатній рівень;
високий рівень.
Зрозуміло, що такий поділ не
аргументується для учнів, для того щоб
у слабшого школяра не сформувалася
занижена самооцінка, а в сильного –
завищена.
Якщо учні однієї з груп підвищують свій
рівень – їх слід перевести до наступної
групи і навпаки.
Для кожної групи пропонуються різні за
ступенем складності завдання.
Диференційований підхід можна
здійснювати при різних формах
навчального процесу: під час уроку,
лабораторного заняття, екскурсії.
Під час проведеного уроку методом бесіди,
запитань слід орієнтувати учнів на певну
групу.
При цьому обов’язково слід враховувати,
щоб запитання було точним, стислим, не
мало елементів підказки.
Під час проведення уроку методом
пояснення, розповіді диференційований
підхід неможливий, оскільки вчитель будує
свою розповідь, орієнтуючись на
середнього учня,
але під час закріплення нового матеріалу
чи пояснення домашнього завдання учням
можна запропонувати різнорівневі
завдання.
Завершальним етапом навчальної
діяльності на уроці є:
усвідомлення ситуації досягнення мети;
переживання ситуації успіху;
підкріплення позитивної мотивації щодо
самої діяльності.
Ситуація успіху досягається тоді, коли
сама дитина визначає цей результат як
успіх.
Усвідомлення ситуації успіху самим
учнем, розуміння її значимості виникає у
суб'єкта після здолання своєї боязкості,
невміння, незнання, психологічного
враження та інших видів труднощів.
Роль “Ситуації успіху” у навчальній
діяльності
За останні роки термін
„Ситуація успіху” став звичним для
педагогів.
Ніхто не заперечує, що саме позитивні
емоції можуть стати для дитини одним
з найважливіших стимулів у навчанні,
але при цьому ми забуваємо про те, що
в педагогів не існує єдиного рецепта чи
правила, як саме створювати ситуації
успіху тому, що це слід на основі
індивідуального підходу, зважено, з
урахуванням багатьох факторів.
Діти прощають багато чого, але не
вибачають байдужість.
За відгуками дітей, найкращі їхні
вчителі вели уроки так, що здавалося,
ніби весь урок вони зайняті саме тобою.
Як цього досягти?
Іноді це „Іскра Божа”,
а частіше – майстерність, доведена до
мистецтва.
Важливо мати на увазі, що навіть
одноразове переживання успіху може
докорінно змінити психологічне
самопочуття дитини.
Ситуація успіху може стати пусковим
механізмом подальшого розвитку
особистості.
Безперечно, переживання успіху навіює
людині впевненість у власних силах.
З`являється бажання знову досягти
добрих результатів, виникає відчуття
внутрішнього благополуччя, що, у свою
чергу, покращує ставлення до
навколишнього світу.
На перший погляд здається, що вчитель,
кілька разів давши учню можливість
відчути успіх, далі вже само собою
забезпечує високий рівень мотивації,
інтересу, пізнавальної активності.
Але може бути й протилежний
результат: постійна успішність здатна
сформувати байдуже ставлення до
навчання.
Крім того, постійне очікування лише
позитивного результату згубно впливає
на розвиток вольових якостей учня:
він ухиляється від подолання
труднощів;
губиться в складних ситуаціях
(навчальних та життєвих);
у його поведінці починає домінувати
мотив „уникнення невдач”.
Досвідчені психологи та педагоги
попереджують про можливість
негативних наслідків пережитого успіху.
Чому ж виникає такий парадокс?
По-перше, успіх, що діставався ціною
незначних зусиль, може призвести до
переоцінки, точніше, до завищеної
оцінки своїх можливостей.
По-друге, за сильним переживанням
будь-якої емоції обов`язково настає
релаксація (розслаблення).
І якщо в цей період запропонувати
людині якусь діяльність, то, швидше за
все, ця діяльність буде менш успішною,
ніж попередня.
По-третє, переживання успіху може бути
потьмареним, якщо результат, важливий
і значимий для самого учня, не буде
адекватно оцінений іншими людьми.
І нарешті:
Емоція успіху не стане сильним
переживанням, якщо результати діяльності
не значимі для її суб`єкта.
Дитина, особливо на початку навчання,
однаково інтенсивно переживає успіх у
„головних” і „неголовних” навчальних
предметах.
Але часто знижують цю інтенсивність:
„12 балів з музики ! Та краще б ти
отримав 12 балів з читання”.
Знижуючи значимості успіху, що
переживається дитиною, ми, дорослі,
впливаємо на формування у дитини
ставлення до навчального процесу в
цілому.
Ось чому, оцінюючи дітей, необхідно
виходити з індивідуальних особливостей
кожного учня.
Просування вперед треба заохочувати,
підбадьорювати, щоб дитина не
відчувала невдачу, порівнюючи свої
результати з раніше встановленими
нормами, особливо якщо вони для неї
недосяжні.
Отже, ситуація успіху у навчальній
діяльності створюється вчителем або ж
психологом.
Як і будь-яку іншу діяльність, навчання
можна уявити у вигляді простого
ланцюжка дій:
1. Установка на діяльність (емоційна
підготовка учнів на вирішення
навчального завдання) – мотиваційний
етап;
2.Забезпечення діяльності (створення
умов для успішного вирішення
навчального завдання) –підготовчий,
робочий етап;
3.Порівняння отриманих результатів з
очікуваними (усвідомлення ставлення до
результатів своєї навчальної праці) –
результативний етап.
Отже, якщо ситуація успіху створюється
вчителем послідовно і свідомо, її
3.Порівняння отриманих результатів з
очікуваними (усвідомлення ставлення
до результатів своєї навчальної праці) –
результативний етап.
Отже, якщо ситуація успіху створюється
вчителем послідовно і свідомо, її
структура повинна врахувати всі
перелічені компоненти.
Створення ситуації успіху на
мотиваційному етапі навчальної
діяльності
Дослідження психологів свідчать, що рівень
засвоєння людиною знань істотно залежить
від рівня сформованості її мотивації
навчитися.
Тож давайте проаналізуємо, як провести
мотиваційний етап уроку так, щоб створити
ситуацію успіху для того учня.
Перед учителем стоїть завдання:
сформувати в учня настанову на
успішне виконання завдання
Інакше кажучи, вчитель повинен
сформувати в учнів мотив досягнення
мети.
Але при цьому вчитель часто
зустрічається з неадекватною
реакцією учнівського колективу:
1.Хтось уже виконував подібне
завдання, і його результати
виявились невдалими, так що у цієї
категорії учнів уже сформоване
негативне ставлення на успішне
виконання завдання.
2.Інша група учнів не стикалась з
такою роботою, тому вони не знають,
чого можна очікувати від майбутньої
діяльності.
3.Третя група, яка виконувала потрібні
завдання і успішно з ними впоралася,
знаходиться у стані мобілізації, готова
виконувати навчальне завдання.
Зрозуміло, що найлегше вчителю буде
працювати з учнями третьої групи, де
необхідно лише активізувати позитивні
емоції, які діти пережили раніше.
У другої групи учнів слід передбачити
емоційну реакцію, намалювати
перспективу вдалого виконання
завдання, пов`язавши її з тими чи
іншими умовами діяльності, які в
минулому забезпечували успіх.
Найбільш клопітною буде робота
першою групою учнів.
Перш за все доведеться нейтралізувати
спогади про невдачу в попередній
діяльності, а потім створити перспективу
для нової.
Зробити це можна, наприклад, так:
дати завдання учневі попрацювати над
своїми помилками, або повідомити його,
що завдання для нього змінено
порівняно з попереднім і т. д.
Учитель може запропонувати різні
варіанти мотивів досягнення ситуації
успіху:
прагнення самостійно розв`язати цікаві
задачі;
завоювати авторитет у своїх товаришів;
стати першим;
розглядати свою діяльність з точки зору
її корисності для інших людей;
встановити нові контакти між
товаришами у ході виконання завдання
тощо.
Отже, на етапі мотивації навчальної
діяльності учитель організовує певні
ситуації з метою активізувати чи
нейтралізувати емоції для наступної
діяльності
На етапі мотивації створення ситуації
успіху більшою мірою визначається
психологічними аспектами.
Тут доречним буде використання в
роботі вчителя таких психологопедагогічних прийомів, як:
Ефект Розенталя, або „Ефект
навіювання”: „Ти це можеш”, „Тобі це
вдається” тощо.
Якщо педагог буде переконувати учнів
у реальності успіху, то успіх прийде.
Англійський учений Стоуенс довів, що
учні, яких заохочували, досягли значно
більших успіхів, ніж ті, кого ніяк не
заохочували.
Прийом „Емоційне погладжування” –
це констатація будь-якого факту успіху,
прищеплювання дитині віри в себе,
відкритість учителя для довіри і співчуття.
◦ Прийом „Анонсування” –
репетиція майбутньої дії, яка створює
психологічний настрій на успіх перед
класом.
Це можуть бути додаткові індивідуальні
заняття з окремими учнями чи
заздалегідь оголошенні запитання
самостійної роботи.
Прийом „Шикуйсь!” містить такі кроки:
психологічна атака;
емоційне блокування;
вибір головного напрямку;
вибір рівних можливостей;
несподіване порівняння;
стабілізація.
Цей прийом полягає в тому, щоб:
учителем блокувалось припущення на
невдачу в діяльності учня;
відволікалася увага школяра від
чергового неуспіху;
вчитель повинен знайти той напрямок
діяльності, яким учень зможе
реалізувати себе набагато краще, тим
самим забезпечити його на успіх, на
стабільність у навчанні.
Розглянемо деякі
алгоритми створення ситуацій успіху та
методику їх реалізації:
Прийом „Даю шанс” – це заздалегідь
підготовлена вчителем ситуація, в якій
учень отримує можливість зненацька
для себе розкрити свої можливості.
Прийом “ Зняття страху”-
допомогає перебороти невпевненість у
власних силах (Люди вчаться на своїх
помилках і знаходять інші шляхи
вирішення проблем).
Прийом “Авансування успішного
результату” –
допомогає вчителю висловити тверду
переконаніність у тому, що його учень
обов’язково впорається з поставленим
завданням.
Це, в свою чергу, переконує дитину у
своїх силах і можливостях.
“У тебе обов’язково вийде”, “Я навіть не
сумніваюсь у позитивному результаті” і
т. д.
Прийом “Прихований інструктаж”
Допомагає дитині уникнути поразки.
Досягається шляхом побажання,
наприклад:
Можливо краще почати з ...,
Виконуючи роботу не забудьте про ...
Прийом “Внесення мотиву”.
Показує дитині заради чого, кого
здійснюється ця діяльність, кому буде
добре після виконання, наприклад, “Без
твоєї допомоги твоїм друзям не
впоратись...” тощо.
Прийом “Персональна винятковість.”
Визначає важливість зусиль дитини в
діяльності, що здійснюється або
здійснюватиметься, наприклад:
Тільки ти міг би…
Тільки тобі і можу доручити… і т.п.
Прийом “Висока оцінка деталі”.
Допомагає емоційно пережити не
результат в цілому, а якої її окремої
деталі:
Найбільше мені сподобалось у твоїй
роботі…
Найбільше тобі вдалося…
Прийом „Еврика”.
Створюються умови, за яких дитина,
виконуючи навчальне завдання,
несподівано відкриває в собі невідомі
досі здібності.
Завдання вчителя – помітити це глибоко
особисте відкриття, всіляко підтримати
дитину, поставити нову мету і надихнути
на її досягнення.
Допомога вчителя у створенні ситуації
відкриття має бути ненав`язливою,
прихованою.
Створюючи ситуації успіху на етапі
організації навчальної діяльності, слід
пам`ятати кілька основних правил:
у кожній дитині є задатки, які можуть
розвинутися у здібності;
Побачити їх, відчути, розвити – це
справа педагога;
ставлення до дитини як до рівної, як до
себе, спілкування, що повністю включає
грубість, різкість, образливий тон, має
стати обов`язковою нормою всієї
педагогічної діяльності;
Ставлення до дитини:
як до рівної,
як до себе,
спілкування, що повністю виключає:
- грубість,
- різкість,
- образливий тон
має стати обов`язковою нормою всієї
педагогічної діяльності;
чим більше напрямків діяльності, в яких
бере участь дитина, тим більше в неї
можливостей знайти себе;
кількість і різноманітність ситуацій і
обставин, в тому числі і штучно
створених, у які може потрапити
дитина, визначають шляхи її сьогодення
і віддаленого інтересу та можливі шляхи
успіху.
ТИПИ УСПІХУ:
Неочікувана радість – це почуття
задоволення від того, що результати
діяльності учня перевершили його
очікування.
З педагогічної та психологічної точки
зору – це результат продуманої,
підготовленої діяльності вчителя.
Спільна радість – полягає в тому, щоб учень
досяг необхідної для себе реакції колективу.
Вона може бути підготовленою вчителем
або спонтаною.
Спільною радістю вважають тільки ті реакції
колективу, які дають можливість дитині
відчутні себе задоволеним, стимулюють її
зусиля.
Це, перш за все, має бути емоційний відгук
оточуючих на успіх члена свого колективу.
Важливо, щоб у досягненнях кожного
школяра всі бачили результати своєї
праці, а сама дитина розуміла, що її
радість – це радість підтримки,
отримання статусу „свій серед своїх”.
Зрештою у тому, як реагує дитячий
колектив на успіхи або невдачі своїх
учителів, виявляється його моральна
сутність.
Радість пізнання – це радість пізнання
нового, хоча вона по своїй суті
альтруїстична (виникає на основі
допомоги, підтримки інших людей).
Пізнання спираїться на самоосвіту й
самопізнання.
Така радість не може вирости на
пустому місці, появитися без серйозних
причин. Це слід клопіткої роботи
учителя –учня-учнів.
ВИСНОВОК:
1.Ситуація успіху досягається тоді, коли
сама дитина визначає цей результат як
успіх.
2 Усвідомлення ситуації успіху самим
учнем, розуміння її значимості виникає у
школяра після здолання своєї боязкості,
невміння, незнання, психологічного
враження та інших видів труднощів.
3. Завдання педагога :
допомогти особистості дитини зрости в
успіху;
дати відчути радість від здолання
труднощів;
дати зрозуміти, що задарма в житті в
житті нічого не дається, скрізь необхідно
докласти зусиль.
І успіх буде еквівалентним витраченим
зусиллям.
ШАНОВНІ КОЛЕГИ !
Дайте, будь ласка, відповідь на такі
запитання:
1.Ваше ставлення до технології “Створення
ситуації успіху”.
2.Як Ви оцінюєте стан “Створення ситуації
успіху у Вашому навчальному закладі”.
3.Які ще методичні рекомендації, ідеї,
міркування щодо “Створення ситуації успіху”,
Ви можете запропонувати учасникам нашого
семінару ?
ВДЯЧНІ ВАМ ЗА ВІДВЕРТІСТЬ, ЗА ПОРАДИ
Slide 33
Створення ситуації успіху
та шляхи її реалізації
на уроці як складової якості
навчально-виховного процесу
Мета: Удосконалити методику
створення ситуації успіху та шляхів
її реалізації на уроці як стежки, що
веде до того куточка дитячого
серця, в якому горить вогник
бажання бути гарним.
На
відміну від традиційного розуміння
освіти як суми знань та навичок, нині освіту
починають розглядати як процес
становлення особистості .
Причому особистості, здатної до:
самоосвіти,
саморозвитку,
самовдосконалення,
яка вміє використовувати набуті знання,
яка прагне реалізувати себе,
спроможна змінити на краще своє життя,
життя своєї держави.
Алгоритм
створення та досягнення ситуації успіху
твердження про “Ситуацію успіху”;
особистісно-орієнтований підхід у справі
навчання та виховання - основа педагогічної
технології “Створення ситуації успіху”;
роль “Ситуації успіху” у навчальній діяльності;
створення “Ситуації успіху” на мотиваційному
етапі навчальної діяльності;
психолого-педагогічні прийоми при створенні
“Ситуації успіху”;
методика реалізації “Ситуації успіху”;
Виходячи із Положень Закону України “Про
освіту” завдання школи сьогодні полягає в
тому, щоб:
Виховувати в учнів здатність:
долати життєві труднощі;
самостійно приймати рішення;
розвивати себе як особистість, здатну:
робити вибір і контролювати своє життя;
брати на себе відповідальність за свої дії;
захищати себе і свої життєві цінності;
діяти відповідно до них;
піклуватись про інших;
Завдання вчителів:
прищепити учням потребу до здобуття
знань;
створити такі умови, щоб процес
здобуття знань був для них цікавим,
потрібним, комфортним;
і тому пріоритетним завданням вчителя
під час навчально-виховної діяльності є
створення ситуації успіху.
Що означає “Ситуація успіху?”
Ситуація успіху - це суб'єктивний
психічний стан задоволення наслідком
своєї фізичної, розумової праці чи
моральної напруги.
Успіх у навчанні - єдине джерело
внутрішніх сил дитини, які породжують
енергію для переборення труднощів,
бажання вчитися.
В.Сухомлинський
Ситуація успіху дарує атмосферу
приязні та взаємодопомоги, впевненості
і захищеності.
Учитель зобов’язаний створити джерело
внутрішніх сил дитини, джерело, яке дає
енергію для подолання труднощів і
формування бажання вчитися.
Використання ситуації успіху має
сприяти підвищенню робочого тонусу,
збільшенню продуктивності навчальної
роботи, а також допомогти учням
усвідомити себе повноцінною
особистістю і, відповідно, забезпечити
успіх у навчанні.
Основою педагогічної технології
“Створення ситуації успіху” є
особистісно-орієнтований підхід у справі
навчання та виховання.
А тому звернемося до рекомендацій
щодо особистісно-орієнтовного підходу
навчання та виховання.
–
Особистісно орієнтоване навчання
це навчання, центром якого є
особистість дитини, її самобутність та
самостійність: суб'єктивний досвід
кожного спочатку розкривається, а
потім узгоджується зі змістом освіти.
Визнання учня ключовою фігурою
всього освітнього процесу – це і є
особистісно орієнтована педагогіка.
У свідомості учня це має такий
вигляд: «Все, що я пізнаю, я знаю,
для чого мені потрібно і де я можу ці
знання застосувати».
Для педагога - це прагнення знайти
розумний баланс між знаннями,
уміннями та навичками учня.
Сучасність вимагає навчити учнів:
- самостійно та творчо розв'язувати
проблеми;
- шукати нову інформацію й робити
висновки, а не подавати дітям готові
знання.
В особистісно-орієнтованому підході
вчителю насамперед потрібен високий
рівень педагогічної майстерності, який
базується на розвитку:
дидактичних;
організаторських;
комунікативних;
науково-пізнавальних;
емоційних;
та поведінкових компонентностей;
-
-
Цілі особистісно орієнтованого
навчання полягають у тому, щоб:
визначити життєвий досвід кожного
учня;
його пізнавальні здібності;
рівень інтелекту;
інтереси, які спочатку треба розкрити,
а потім розвинути у навчальному
процесі;
Цілі особистісно орієнтованого навчання
полягають у тому, щоб:
Формувати позитивну мотивацію учнів до:
-
пізнавальної діяльності;
-
потребу в самопізнанні;
-
потребу в самореалізаціїї;
-
та потребу у самовдосконаленні школярів;
Цілі особистісно орієнтованого навчання
полягають у тому, щоб:
Озброїти учнів механізмом:
адаптації;
саморегуляції;
самозахисту;
самовиховання;
Цілі особистісно орієнтованого навчання
полягають у тому, щоб:
Розвинути індивідуальні позитивні
здібності кожного школяра;
Сформувати культуру життєдіяльності
максимально виявити і використати
індивідуальний досвід учня;
Правильно визначати лінії поведінки.
Основні принципи
особистісно-орієнтованого
навчання:
1. Принцип «розвивальної допомоги»
не робити за учня;
не вказувати йому, що робити,
а допомогти пробувати власні сили і власну
активність;
потрібно добитись, щоб учень сам обирав
рішення і відповідав за них.
Звідси - не потрібно подавати готові
знання, а створити умови, в яких
виявляється:
-
власна пізнавальна активність учня;
-
і він визначить для себе цілі, зміст та
методи роботи, власні цінності.
-
Навчання повинно бути дослідницьким
Це час, протягом якого діти вчаться:
самостійно діяти;
- дискутувати;
- приймати рішення.
-
При цьому розвивається самосвідомість і
самореалізується особистість.
Принцип - «свобода вміння»
- учні вільно обговорюють
проблеми;
- співпрацюють один з одним,
- а вчитель виступає в ролі
старшого члена колективу,
консультанта, джерела досвіду
Принцип - «свобода вміння»
Учителю:
-недостатньо
процес;
організувати навчальний
- потрібно ще визначити спосіб засвоєння
знань, тобто оприділити види діяльності
учня на уроці.
Основні вимоги до особистісноорієнтованого уроку:
раціональна єдність словесних,
наукових і практичних методів
навчання;
зв'язок з раніше вивченим досвідом,
набутим учнем;
Основні вимоги до особистісно
орієнтованого уроку:
-формування вмінь в учнів самостійно
здобувати знання і застосовувати їх на
практиці;
-заохочення прагнень учнів знаходити свій
спосіб роботи з навчальним матеріалом.
Метою
особистісноорієнтованого уроку є:
- створення умов для виявлення
пізнавальної активності учнів
Засобами досягнення вчителем цієї мети
можуть бути:
використання різних форм та методів
навчальної діяльності, які дозволяють
розкрити суб'єктивний досвід учнів;
створення атмосфери зацікавленості
кожного учня в результатах роботи
всього класу;
стимулювання учнів до висловлювань,
використання різних способів виконання
завдань без побоювань помилитися,
отримати хибну відповідь тощо;
Засобами досягнення вчителем цієї мети
можуть бути:
використання протягом уроку
дидактичного матеріалу, який дозволяє
отримати учневі найбільш значущі для
нього вид та форму змісту навчального
матеріалу;
оцінювання досягнень учня протягом
усього процесу його діяльності, а не
тільки за кінцевим результатом;
Засобами досягнення вчителем цієї мети
можуть бути:
заохочення прагнень учня знаходити свій
спосіб роботи;
аналізувати протягом уроку роботи інших
учнів; вибирати та засвоювати найбільш
раціональні з них;
створення на уроці педагогічних ситуацій
спілкування, які б дозволяли кожному учневі
виявляти ініціативу, самостійність, виборність у
справах роботи;
створення обстановки для природного
самовираження учня.
Технологія
особистісноорієнтованогоуроку
Для проведення особистісноорієнтованого уроку вчитель має
оволодіти його основними етапами:
1.
2.
3.
4.
5.
6.
7.
8.
Орієнтації.
Визначення мети.
Проектування.
Організації.
Реалізації.
Контролю.
Коригування.
Оцінювання
1. Етап орієнтації включає:
орієнтацію на позитивну роботу;
орієнтацію на визначення особистісного
досвіду учнів;
пов'язання цього досвіду з проблемами
навчального матеріалу.
2. Етап визначення мети передбачає:
визначення на уроці разом з учнями
значущої мети здійснення тієї діяльності,
яка запланована вчителем (учні повинні
зрозуміти, що може дати робота учням
саме на цьому уроці для складання,
наприклад, тематичного заліку,
державної атестації, свого майбутнього
життя тощо);
визначення показників досягнення
поставлених завдань;
3. Етап проектування включає:
передбачення залучення учнів до
виконання ними випереджальних
завдань;
підготовки повідомлень;
рефератів;
виготовлення та відбору наочності;
складання плану роботи тощо;
Етап організації виконання плану
діяльності передбачає:
Подання можливих варіантів і
способів виконання навчальної
діяльності (усна чи письмова форма,
індивідуальна робота чи робота в
групах, робота з текстом чи з іншими
засобами одержання інформації);
Етап організації виконання плану
діяльності передбачає:
2.Представлення учнями вибору способу
фіксації нового матеріалу (конспект,
схема, таблиця, опора, план, тези,
висновки тощо);
3.Варіативність домашнього завдання
(диференціація за рівнем складності та
способом виконання).
Етап контрольно-оцінювальний:
1.Залучення учнів до контролю за
перебігом навчальної діяльності шляхом
заохочення їх до різних видів контролю,
самоконтролю, взаємоконтролю, роботи
в групах;
2.Участь учнів у виправленні помилок і
недоліків у знаннях, усвідомлення їх
причин шляхом взаємо та самоаналізу;
Етап контрольно-оцінювальний:
3.Надання учням можливості самостійно
або за участі вчителя, інших учнів
порівнювати отримані ним результати з
критеріями стандарту, закладеного у
навчальній програмі;
4.Використання механізмів оцінного
методу (позитивного ставлення до
успіхів школяра);
Етап контрольно-оцінювальний:
5.Використання механізмів оцінного
методу (позитивного ставлення до
успіхів школяра).
6.Оцінювання (виставлення рівневих
оцінок за дванадцятибальною системою
оцінювання навчальних досягнень,
поурочного бала, рейтинг) не тільки
результатів, а й самого процесу
навчання.
6. Заключний етап передбачає:
усвідомлення учнями ситуації
досягнення мети;
відчуття успіху;
підкріплення позитивної мотивації
стосовно власної діяльності.
Методи та засоби психолого-педагогічної
підтримки діяльності учнів
заохочення;
навчально-пізнавальна гра;
створення ситуації успіху;
створення ситуації пізнавального інтересу;
створення проблемної ситуації;
спонукання до пошуку альтернативних
рішень;
виконання творчих завдань;
кооперація учнів;
створення ситуації взаємодопомоги тощо.
Висновок може бути таким: особистісноорієнтоване навчання ЦЕ–
загальнодидактичний принцип
індивідуального підходу до учнів.
Таке твердження ми дослідимо та
пояснимо за допомогою такого факту:
Відомий російський психолог
Л.С. Виготський своє теорією доводить,
що розум будь-якої людини має дві зони
розвитку: А і Б.
Перша зона (А) – це зона актуального
розвитку.
У цю зону потрапляють завдання, які
дитина може виконати сама без
допомоги вчителя.
Друга зона (В) – це зона найближчого
розвитку
Сюди потрапляють завдання, які дитина сама
виконати не може, але може з ними
впоратися з допомогою вчителя.
Зона найближчого розвитку, - це зона
“наступного дня”.
Те, що сьогодні є зона найближчого
розвитку, завтра у процесі навчання повинно
стати зоною актуального розвитку. Учитель
не повинен давати готову інформацію, адже
таке навчання може загальмувати мислення
дитини. А за допомогою вміло підібраних
запитань педагог підводить школяра до
правильної відповіді, розв’язку.
Те, що сьогодні є зоною найближчого
розвитку, завтра у процесі навчання
повинно стати зоною актуального
розвитку.
Учитель не повинен давати готову
інформацію, адже таке навчання може
загальмувати мислення дитини.
А за допомогою вміло підібраних
запитань педагог підводить школяра до
правильної відповіді, розв’язку.
Отже, як бачимо із цього прикладу, щоб
відбулися розвиток і навчання учнів,
завдання повинні потрапляти лише в
зону найближчого розвитку
(за Л.С. Виготським).
Припустимо, що два учні навчались в
одній школі, в одних і тих самих
учителів, закінчили школу з відзнакою,
рівень їхнього розвитку все одно буде
різним.
Ще більше відрізняється розвиток учнів
класу, які згідно з 12- бальною
системою досягли початкового і
високого рівнів.
Тому зрозуміло, що до таких дітей треба
підходити індивідуально, тобто ставити
перед ними різні завдання.
Якщо для цілого класу поставити одне
завдання, то для одних учнів воно
потрапить у зону актуального розвитку,
для інших – у зону найближчого
розвитку.
Отже, одне завдання для всього класу
ставити не бажано і не потрібно, а
здійснювати якісний особистісноорієнтований підхід до навчання та
виховання на практиці нам заважає ряд
причин, зокрема:
Причина 1. Щоб підійти індивідуально
до кожного учня, необхідно знати його
психологічні, фізіологічні та соціальні
особливості.
Лише психологія нараховує кілька
десятків індивідуальних особливостей
особистості. Це різні види уваги, уяви,
мислення, сприйняття, темпераменту,
характеру і т.д.
Пам’ять також поділяється більш ніж
на 10 типів: короткочасна,
довготривала, оперативна, рухова,
зорова, слухова, емоційна, словеснологічна і т.д.;
Причина 2. Виявити всі ці психологічні,
фізіологічні та соціальні особливості
вчитель без допомоги психолога, лікаря,
соціолога не може;
Причина 3.Навіть якщо теоретично
припустити, що в кожної дитини
виявили всі ці особливості, вчитель не
зможе запам’ятати їх у такій кількості
дітей, оскільки він одночасно навчає
свого предмета не один десяток учнів,
кожен з яких має не один десяток таких
особливостей.
Нарешті, якщо вчителю все-таки
вдається запам’ятати всі особливості
кожної дитини, він не зможе підійти
індивідуально тому, що урок триває
всього 40-45 хв, протягом яких
неможливо фізично попрацювати з
кожним учнем класу індивідуально.
Отже, існує суперечність: з одного боку,
вимоги до особистісно-орієнтованого
навчання, а з іншого причини, що
унеможливлюють якісне впровадження
цієї педагогічної технології у навчальновиховний процес.
Який же вихід з ситуації, що склалася ?
Філософія вчить, що джерелом і
рушійними силами будь-якого процесу
(у тому числі й навчального) є
розв’язання суперечностей і тому,
щоб навчальний процес розвивався,
вчителю необхідно вміти виявляти
суперечність навчального процесу, а
також вміти розв’язувати її.
Дана суперечність розв’язується шляхом
диференційованого підходу до учнів.
Диференціація (від лат. Differentia –
різниця, відмінність) – розчленування
цілого на якісно відмінні частини.
Розв’язування таких суперечностей
називається підходом до навчання.
Цей підхід, для прикладу, можна
здійснити таким чином:
Учнів класу розподілити на групи за
рівнем розвитку.
Критерії, якими слід керуватися - це
успішність.
Таких груп, наприклад, може бути
чотири:
низький рівень;
середній рівень;
достатній рівень;
високий рівень.
Зрозуміло, що такий поділ не
аргументується для учнів, для того щоб
у слабшого школяра не сформувалася
занижена самооцінка, а в сильного –
завищена.
Якщо учні однієї з груп підвищують свій
рівень – їх слід перевести до наступної
групи і навпаки.
Для кожної групи пропонуються різні за
ступенем складності завдання.
Диференційований підхід можна
здійснювати при різних формах
навчального процесу: під час уроку,
лабораторного заняття, екскурсії.
Під час проведеного уроку методом бесіди,
запитань слід орієнтувати учнів на певну
групу.
При цьому обов’язково слід враховувати,
щоб запитання було точним, стислим, не
мало елементів підказки.
Під час проведення уроку методом
пояснення, розповіді диференційований
підхід неможливий, оскільки вчитель будує
свою розповідь, орієнтуючись на
середнього учня,
але під час закріплення нового матеріалу
чи пояснення домашнього завдання учням
можна запропонувати різнорівневі
завдання.
Завершальним етапом навчальної
діяльності на уроці є:
усвідомлення ситуації досягнення мети;
переживання ситуації успіху;
підкріплення позитивної мотивації щодо
самої діяльності.
Ситуація успіху досягається тоді, коли
сама дитина визначає цей результат як
успіх.
Усвідомлення ситуації успіху самим
учнем, розуміння її значимості виникає у
суб'єкта після здолання своєї боязкості,
невміння, незнання, психологічного
враження та інших видів труднощів.
Роль “Ситуації успіху” у навчальній
діяльності
За останні роки термін
„Ситуація успіху” став звичним для
педагогів.
Ніхто не заперечує, що саме позитивні
емоції можуть стати для дитини одним
з найважливіших стимулів у навчанні,
але при цьому ми забуваємо про те, що
в педагогів не існує єдиного рецепта чи
правила, як саме створювати ситуації
успіху тому, що це слід на основі
індивідуального підходу, зважено, з
урахуванням багатьох факторів.
Діти прощають багато чого, але не
вибачають байдужість.
За відгуками дітей, найкращі їхні
вчителі вели уроки так, що здавалося,
ніби весь урок вони зайняті саме тобою.
Як цього досягти?
Іноді це „Іскра Божа”,
а частіше – майстерність, доведена до
мистецтва.
Важливо мати на увазі, що навіть
одноразове переживання успіху може
докорінно змінити психологічне
самопочуття дитини.
Ситуація успіху може стати пусковим
механізмом подальшого розвитку
особистості.
Безперечно, переживання успіху навіює
людині впевненість у власних силах.
З`являється бажання знову досягти
добрих результатів, виникає відчуття
внутрішнього благополуччя, що, у свою
чергу, покращує ставлення до
навколишнього світу.
На перший погляд здається, що вчитель,
кілька разів давши учню можливість
відчути успіх, далі вже само собою
забезпечує високий рівень мотивації,
інтересу, пізнавальної активності.
Але може бути й протилежний
результат: постійна успішність здатна
сформувати байдуже ставлення до
навчання.
Крім того, постійне очікування лише
позитивного результату згубно впливає
на розвиток вольових якостей учня:
він ухиляється від подолання
труднощів;
губиться в складних ситуаціях
(навчальних та життєвих);
у його поведінці починає домінувати
мотив „уникнення невдач”.
Досвідчені психологи та педагоги
попереджують про можливість
негативних наслідків пережитого успіху.
Чому ж виникає такий парадокс?
По-перше, успіх, що діставався ціною
незначних зусиль, може призвести до
переоцінки, точніше, до завищеної
оцінки своїх можливостей.
По-друге, за сильним переживанням
будь-якої емоції обов`язково настає
релаксація (розслаблення).
І якщо в цей період запропонувати
людині якусь діяльність, то, швидше за
все, ця діяльність буде менш успішною,
ніж попередня.
По-третє, переживання успіху може бути
потьмареним, якщо результат, важливий
і значимий для самого учня, не буде
адекватно оцінений іншими людьми.
І нарешті:
Емоція успіху не стане сильним
переживанням, якщо результати діяльності
не значимі для її суб`єкта.
Дитина, особливо на початку навчання,
однаково інтенсивно переживає успіх у
„головних” і „неголовних” навчальних
предметах.
Але часто знижують цю інтенсивність:
„12 балів з музики ! Та краще б ти
отримав 12 балів з читання”.
Знижуючи значимості успіху, що
переживається дитиною, ми, дорослі,
впливаємо на формування у дитини
ставлення до навчального процесу в
цілому.
Ось чому, оцінюючи дітей, необхідно
виходити з індивідуальних особливостей
кожного учня.
Просування вперед треба заохочувати,
підбадьорювати, щоб дитина не
відчувала невдачу, порівнюючи свої
результати з раніше встановленими
нормами, особливо якщо вони для неї
недосяжні.
Отже, ситуація успіху у навчальній
діяльності створюється вчителем або ж
психологом.
Як і будь-яку іншу діяльність, навчання
можна уявити у вигляді простого
ланцюжка дій:
1. Установка на діяльність (емоційна
підготовка учнів на вирішення
навчального завдання) – мотиваційний
етап;
2.Забезпечення діяльності (створення
умов для успішного вирішення
навчального завдання) –підготовчий,
робочий етап;
3.Порівняння отриманих результатів з
очікуваними (усвідомлення ставлення до
результатів своєї навчальної праці) –
результативний етап.
Отже, якщо ситуація успіху створюється
вчителем послідовно і свідомо, її
3.Порівняння отриманих результатів з
очікуваними (усвідомлення ставлення
до результатів своєї навчальної праці) –
результативний етап.
Отже, якщо ситуація успіху створюється
вчителем послідовно і свідомо, її
структура повинна врахувати всі
перелічені компоненти.
Створення ситуації успіху на
мотиваційному етапі навчальної
діяльності
Дослідження психологів свідчать, що рівень
засвоєння людиною знань істотно залежить
від рівня сформованості її мотивації
навчитися.
Тож давайте проаналізуємо, як провести
мотиваційний етап уроку так, щоб створити
ситуацію успіху для того учня.
Перед учителем стоїть завдання:
сформувати в учня настанову на
успішне виконання завдання
Інакше кажучи, вчитель повинен
сформувати в учнів мотив досягнення
мети.
Але при цьому вчитель часто
зустрічається з неадекватною
реакцією учнівського колективу:
1.Хтось уже виконував подібне
завдання, і його результати
виявились невдалими, так що у цієї
категорії учнів уже сформоване
негативне ставлення на успішне
виконання завдання.
2.Інша група учнів не стикалась з
такою роботою, тому вони не знають,
чого можна очікувати від майбутньої
діяльності.
3.Третя група, яка виконувала потрібні
завдання і успішно з ними впоралася,
знаходиться у стані мобілізації, готова
виконувати навчальне завдання.
Зрозуміло, що найлегше вчителю буде
працювати з учнями третьої групи, де
необхідно лише активізувати позитивні
емоції, які діти пережили раніше.
У другої групи учнів слід передбачити
емоційну реакцію, намалювати
перспективу вдалого виконання
завдання, пов`язавши її з тими чи
іншими умовами діяльності, які в
минулому забезпечували успіх.
Найбільш клопітною буде робота
першою групою учнів.
Перш за все доведеться нейтралізувати
спогади про невдачу в попередній
діяльності, а потім створити перспективу
для нової.
Зробити це можна, наприклад, так:
дати завдання учневі попрацювати над
своїми помилками, або повідомити його,
що завдання для нього змінено
порівняно з попереднім і т. д.
Учитель може запропонувати різні
варіанти мотивів досягнення ситуації
успіху:
прагнення самостійно розв`язати цікаві
задачі;
завоювати авторитет у своїх товаришів;
стати першим;
розглядати свою діяльність з точки зору
її корисності для інших людей;
встановити нові контакти між
товаришами у ході виконання завдання
тощо.
Отже, на етапі мотивації навчальної
діяльності учитель організовує певні
ситуації з метою активізувати чи
нейтралізувати емоції для наступної
діяльності
На етапі мотивації створення ситуації
успіху більшою мірою визначається
психологічними аспектами.
Тут доречним буде використання в
роботі вчителя таких психологопедагогічних прийомів, як:
Ефект Розенталя, або „Ефект
навіювання”: „Ти це можеш”, „Тобі це
вдається” тощо.
Якщо педагог буде переконувати учнів
у реальності успіху, то успіх прийде.
Англійський учений Стоуенс довів, що
учні, яких заохочували, досягли значно
більших успіхів, ніж ті, кого ніяк не
заохочували.
Прийом „Емоційне погладжування” –
це констатація будь-якого факту успіху,
прищеплювання дитині віри в себе,
відкритість учителя для довіри і співчуття.
◦ Прийом „Анонсування” –
репетиція майбутньої дії, яка створює
психологічний настрій на успіх перед
класом.
Це можуть бути додаткові індивідуальні
заняття з окремими учнями чи
заздалегідь оголошенні запитання
самостійної роботи.
Прийом „Шикуйсь!” містить такі кроки:
психологічна атака;
емоційне блокування;
вибір головного напрямку;
вибір рівних можливостей;
несподіване порівняння;
стабілізація.
Цей прийом полягає в тому, щоб:
учителем блокувалось припущення на
невдачу в діяльності учня;
відволікалася увага школяра від
чергового неуспіху;
вчитель повинен знайти той напрямок
діяльності, яким учень зможе
реалізувати себе набагато краще, тим
самим забезпечити його на успіх, на
стабільність у навчанні.
Розглянемо деякі
алгоритми створення ситуацій успіху та
методику їх реалізації:
Прийом „Даю шанс” – це заздалегідь
підготовлена вчителем ситуація, в якій
учень отримує можливість зненацька
для себе розкрити свої можливості.
Прийом “ Зняття страху”-
допомогає перебороти невпевненість у
власних силах (Люди вчаться на своїх
помилках і знаходять інші шляхи
вирішення проблем).
Прийом “Авансування успішного
результату” –
допомогає вчителю висловити тверду
переконаніність у тому, що його учень
обов’язково впорається з поставленим
завданням.
Це, в свою чергу, переконує дитину у
своїх силах і можливостях.
“У тебе обов’язково вийде”, “Я навіть не
сумніваюсь у позитивному результаті” і
т. д.
Прийом “Прихований інструктаж”
Допомагає дитині уникнути поразки.
Досягається шляхом побажання,
наприклад:
Можливо краще почати з ...,
Виконуючи роботу не забудьте про ...
Прийом “Внесення мотиву”.
Показує дитині заради чого, кого
здійснюється ця діяльність, кому буде
добре після виконання, наприклад, “Без
твоєї допомоги твоїм друзям не
впоратись...” тощо.
Прийом “Персональна винятковість.”
Визначає важливість зусиль дитини в
діяльності, що здійснюється або
здійснюватиметься, наприклад:
Тільки ти міг би…
Тільки тобі і можу доручити… і т.п.
Прийом “Висока оцінка деталі”.
Допомагає емоційно пережити не
результат в цілому, а якої її окремої
деталі:
Найбільше мені сподобалось у твоїй
роботі…
Найбільше тобі вдалося…
Прийом „Еврика”.
Створюються умови, за яких дитина,
виконуючи навчальне завдання,
несподівано відкриває в собі невідомі
досі здібності.
Завдання вчителя – помітити це глибоко
особисте відкриття, всіляко підтримати
дитину, поставити нову мету і надихнути
на її досягнення.
Допомога вчителя у створенні ситуації
відкриття має бути ненав`язливою,
прихованою.
Створюючи ситуації успіху на етапі
організації навчальної діяльності, слід
пам`ятати кілька основних правил:
у кожній дитині є задатки, які можуть
розвинутися у здібності;
Побачити їх, відчути, розвити – це
справа педагога;
ставлення до дитини як до рівної, як до
себе, спілкування, що повністю включає
грубість, різкість, образливий тон, має
стати обов`язковою нормою всієї
педагогічної діяльності;
Ставлення до дитини:
як до рівної,
як до себе,
спілкування, що повністю виключає:
- грубість,
- різкість,
- образливий тон
має стати обов`язковою нормою всієї
педагогічної діяльності;
чим більше напрямків діяльності, в яких
бере участь дитина, тим більше в неї
можливостей знайти себе;
кількість і різноманітність ситуацій і
обставин, в тому числі і штучно
створених, у які може потрапити
дитина, визначають шляхи її сьогодення
і віддаленого інтересу та можливі шляхи
успіху.
ТИПИ УСПІХУ:
Неочікувана радість – це почуття
задоволення від того, що результати
діяльності учня перевершили його
очікування.
З педагогічної та психологічної точки
зору – це результат продуманої,
підготовленої діяльності вчителя.
Спільна радість – полягає в тому, щоб учень
досяг необхідної для себе реакції колективу.
Вона може бути підготовленою вчителем
або спонтаною.
Спільною радістю вважають тільки ті реакції
колективу, які дають можливість дитині
відчутні себе задоволеним, стимулюють її
зусиля.
Це, перш за все, має бути емоційний відгук
оточуючих на успіх члена свого колективу.
Важливо, щоб у досягненнях кожного
школяра всі бачили результати своєї
праці, а сама дитина розуміла, що її
радість – це радість підтримки,
отримання статусу „свій серед своїх”.
Зрештою у тому, як реагує дитячий
колектив на успіхи або невдачі своїх
учителів, виявляється його моральна
сутність.
Радість пізнання – це радість пізнання
нового, хоча вона по своїй суті
альтруїстична (виникає на основі
допомоги, підтримки інших людей).
Пізнання спираїться на самоосвіту й
самопізнання.
Така радість не може вирости на
пустому місці, появитися без серйозних
причин. Це слід клопіткої роботи
учителя –учня-учнів.
ВИСНОВОК:
1.Ситуація успіху досягається тоді, коли
сама дитина визначає цей результат як
успіх.
2 Усвідомлення ситуації успіху самим
учнем, розуміння її значимості виникає у
школяра після здолання своєї боязкості,
невміння, незнання, психологічного
враження та інших видів труднощів.
3. Завдання педагога :
допомогти особистості дитини зрости в
успіху;
дати відчути радість від здолання
труднощів;
дати зрозуміти, що задарма в житті в
житті нічого не дається, скрізь необхідно
докласти зусиль.
І успіх буде еквівалентним витраченим
зусиллям.
ШАНОВНІ КОЛЕГИ !
Дайте, будь ласка, відповідь на такі
запитання:
1.Ваше ставлення до технології “Створення
ситуації успіху”.
2.Як Ви оцінюєте стан “Створення ситуації
успіху у Вашому навчальному закладі”.
3.Які ще методичні рекомендації, ідеї,
міркування щодо “Створення ситуації успіху”,
Ви можете запропонувати учасникам нашого
семінару ?
ВДЯЧНІ ВАМ ЗА ВІДВЕРТІСТЬ, ЗА ПОРАДИ
Slide 34
Створення ситуації успіху
та шляхи її реалізації
на уроці як складової якості
навчально-виховного процесу
Мета: Удосконалити методику
створення ситуації успіху та шляхів
її реалізації на уроці як стежки, що
веде до того куточка дитячого
серця, в якому горить вогник
бажання бути гарним.
На
відміну від традиційного розуміння
освіти як суми знань та навичок, нині освіту
починають розглядати як процес
становлення особистості .
Причому особистості, здатної до:
самоосвіти,
саморозвитку,
самовдосконалення,
яка вміє використовувати набуті знання,
яка прагне реалізувати себе,
спроможна змінити на краще своє життя,
життя своєї держави.
Алгоритм
створення та досягнення ситуації успіху
твердження про “Ситуацію успіху”;
особистісно-орієнтований підхід у справі
навчання та виховання - основа педагогічної
технології “Створення ситуації успіху”;
роль “Ситуації успіху” у навчальній діяльності;
створення “Ситуації успіху” на мотиваційному
етапі навчальної діяльності;
психолого-педагогічні прийоми при створенні
“Ситуації успіху”;
методика реалізації “Ситуації успіху”;
Виходячи із Положень Закону України “Про
освіту” завдання школи сьогодні полягає в
тому, щоб:
Виховувати в учнів здатність:
долати життєві труднощі;
самостійно приймати рішення;
розвивати себе як особистість, здатну:
робити вибір і контролювати своє життя;
брати на себе відповідальність за свої дії;
захищати себе і свої життєві цінності;
діяти відповідно до них;
піклуватись про інших;
Завдання вчителів:
прищепити учням потребу до здобуття
знань;
створити такі умови, щоб процес
здобуття знань був для них цікавим,
потрібним, комфортним;
і тому пріоритетним завданням вчителя
під час навчально-виховної діяльності є
створення ситуації успіху.
Що означає “Ситуація успіху?”
Ситуація успіху - це суб'єктивний
психічний стан задоволення наслідком
своєї фізичної, розумової праці чи
моральної напруги.
Успіх у навчанні - єдине джерело
внутрішніх сил дитини, які породжують
енергію для переборення труднощів,
бажання вчитися.
В.Сухомлинський
Ситуація успіху дарує атмосферу
приязні та взаємодопомоги, впевненості
і захищеності.
Учитель зобов’язаний створити джерело
внутрішніх сил дитини, джерело, яке дає
енергію для подолання труднощів і
формування бажання вчитися.
Використання ситуації успіху має
сприяти підвищенню робочого тонусу,
збільшенню продуктивності навчальної
роботи, а також допомогти учням
усвідомити себе повноцінною
особистістю і, відповідно, забезпечити
успіх у навчанні.
Основою педагогічної технології
“Створення ситуації успіху” є
особистісно-орієнтований підхід у справі
навчання та виховання.
А тому звернемося до рекомендацій
щодо особистісно-орієнтовного підходу
навчання та виховання.
–
Особистісно орієнтоване навчання
це навчання, центром якого є
особистість дитини, її самобутність та
самостійність: суб'єктивний досвід
кожного спочатку розкривається, а
потім узгоджується зі змістом освіти.
Визнання учня ключовою фігурою
всього освітнього процесу – це і є
особистісно орієнтована педагогіка.
У свідомості учня це має такий
вигляд: «Все, що я пізнаю, я знаю,
для чого мені потрібно і де я можу ці
знання застосувати».
Для педагога - це прагнення знайти
розумний баланс між знаннями,
уміннями та навичками учня.
Сучасність вимагає навчити учнів:
- самостійно та творчо розв'язувати
проблеми;
- шукати нову інформацію й робити
висновки, а не подавати дітям готові
знання.
В особистісно-орієнтованому підході
вчителю насамперед потрібен високий
рівень педагогічної майстерності, який
базується на розвитку:
дидактичних;
організаторських;
комунікативних;
науково-пізнавальних;
емоційних;
та поведінкових компонентностей;
-
-
Цілі особистісно орієнтованого
навчання полягають у тому, щоб:
визначити життєвий досвід кожного
учня;
його пізнавальні здібності;
рівень інтелекту;
інтереси, які спочатку треба розкрити,
а потім розвинути у навчальному
процесі;
Цілі особистісно орієнтованого навчання
полягають у тому, щоб:
Формувати позитивну мотивацію учнів до:
-
пізнавальної діяльності;
-
потребу в самопізнанні;
-
потребу в самореалізаціїї;
-
та потребу у самовдосконаленні школярів;
Цілі особистісно орієнтованого навчання
полягають у тому, щоб:
Озброїти учнів механізмом:
адаптації;
саморегуляції;
самозахисту;
самовиховання;
Цілі особистісно орієнтованого навчання
полягають у тому, щоб:
Розвинути індивідуальні позитивні
здібності кожного школяра;
Сформувати культуру життєдіяльності
максимально виявити і використати
індивідуальний досвід учня;
Правильно визначати лінії поведінки.
Основні принципи
особистісно-орієнтованого
навчання:
1. Принцип «розвивальної допомоги»
не робити за учня;
не вказувати йому, що робити,
а допомогти пробувати власні сили і власну
активність;
потрібно добитись, щоб учень сам обирав
рішення і відповідав за них.
Звідси - не потрібно подавати готові
знання, а створити умови, в яких
виявляється:
-
власна пізнавальна активність учня;
-
і він визначить для себе цілі, зміст та
методи роботи, власні цінності.
-
Навчання повинно бути дослідницьким
Це час, протягом якого діти вчаться:
самостійно діяти;
- дискутувати;
- приймати рішення.
-
При цьому розвивається самосвідомість і
самореалізується особистість.
Принцип - «свобода вміння»
- учні вільно обговорюють
проблеми;
- співпрацюють один з одним,
- а вчитель виступає в ролі
старшого члена колективу,
консультанта, джерела досвіду
Принцип - «свобода вміння»
Учителю:
-недостатньо
процес;
організувати навчальний
- потрібно ще визначити спосіб засвоєння
знань, тобто оприділити види діяльності
учня на уроці.
Основні вимоги до особистісноорієнтованого уроку:
раціональна єдність словесних,
наукових і практичних методів
навчання;
зв'язок з раніше вивченим досвідом,
набутим учнем;
Основні вимоги до особистісно
орієнтованого уроку:
-формування вмінь в учнів самостійно
здобувати знання і застосовувати їх на
практиці;
-заохочення прагнень учнів знаходити свій
спосіб роботи з навчальним матеріалом.
Метою
особистісноорієнтованого уроку є:
- створення умов для виявлення
пізнавальної активності учнів
Засобами досягнення вчителем цієї мети
можуть бути:
використання різних форм та методів
навчальної діяльності, які дозволяють
розкрити суб'єктивний досвід учнів;
створення атмосфери зацікавленості
кожного учня в результатах роботи
всього класу;
стимулювання учнів до висловлювань,
використання різних способів виконання
завдань без побоювань помилитися,
отримати хибну відповідь тощо;
Засобами досягнення вчителем цієї мети
можуть бути:
використання протягом уроку
дидактичного матеріалу, який дозволяє
отримати учневі найбільш значущі для
нього вид та форму змісту навчального
матеріалу;
оцінювання досягнень учня протягом
усього процесу його діяльності, а не
тільки за кінцевим результатом;
Засобами досягнення вчителем цієї мети
можуть бути:
заохочення прагнень учня знаходити свій
спосіб роботи;
аналізувати протягом уроку роботи інших
учнів; вибирати та засвоювати найбільш
раціональні з них;
створення на уроці педагогічних ситуацій
спілкування, які б дозволяли кожному учневі
виявляти ініціативу, самостійність, виборність у
справах роботи;
створення обстановки для природного
самовираження учня.
Технологія
особистісноорієнтованогоуроку
Для проведення особистісноорієнтованого уроку вчитель має
оволодіти його основними етапами:
1.
2.
3.
4.
5.
6.
7.
8.
Орієнтації.
Визначення мети.
Проектування.
Організації.
Реалізації.
Контролю.
Коригування.
Оцінювання
1. Етап орієнтації включає:
орієнтацію на позитивну роботу;
орієнтацію на визначення особистісного
досвіду учнів;
пов'язання цього досвіду з проблемами
навчального матеріалу.
2. Етап визначення мети передбачає:
визначення на уроці разом з учнями
значущої мети здійснення тієї діяльності,
яка запланована вчителем (учні повинні
зрозуміти, що може дати робота учням
саме на цьому уроці для складання,
наприклад, тематичного заліку,
державної атестації, свого майбутнього
життя тощо);
визначення показників досягнення
поставлених завдань;
3. Етап проектування включає:
передбачення залучення учнів до
виконання ними випереджальних
завдань;
підготовки повідомлень;
рефератів;
виготовлення та відбору наочності;
складання плану роботи тощо;
Етап організації виконання плану
діяльності передбачає:
Подання можливих варіантів і
способів виконання навчальної
діяльності (усна чи письмова форма,
індивідуальна робота чи робота в
групах, робота з текстом чи з іншими
засобами одержання інформації);
Етап організації виконання плану
діяльності передбачає:
2.Представлення учнями вибору способу
фіксації нового матеріалу (конспект,
схема, таблиця, опора, план, тези,
висновки тощо);
3.Варіативність домашнього завдання
(диференціація за рівнем складності та
способом виконання).
Етап контрольно-оцінювальний:
1.Залучення учнів до контролю за
перебігом навчальної діяльності шляхом
заохочення їх до різних видів контролю,
самоконтролю, взаємоконтролю, роботи
в групах;
2.Участь учнів у виправленні помилок і
недоліків у знаннях, усвідомлення їх
причин шляхом взаємо та самоаналізу;
Етап контрольно-оцінювальний:
3.Надання учням можливості самостійно
або за участі вчителя, інших учнів
порівнювати отримані ним результати з
критеріями стандарту, закладеного у
навчальній програмі;
4.Використання механізмів оцінного
методу (позитивного ставлення до
успіхів школяра);
Етап контрольно-оцінювальний:
5.Використання механізмів оцінного
методу (позитивного ставлення до
успіхів школяра).
6.Оцінювання (виставлення рівневих
оцінок за дванадцятибальною системою
оцінювання навчальних досягнень,
поурочного бала, рейтинг) не тільки
результатів, а й самого процесу
навчання.
6. Заключний етап передбачає:
усвідомлення учнями ситуації
досягнення мети;
відчуття успіху;
підкріплення позитивної мотивації
стосовно власної діяльності.
Методи та засоби психолого-педагогічної
підтримки діяльності учнів
заохочення;
навчально-пізнавальна гра;
створення ситуації успіху;
створення ситуації пізнавального інтересу;
створення проблемної ситуації;
спонукання до пошуку альтернативних
рішень;
виконання творчих завдань;
кооперація учнів;
створення ситуації взаємодопомоги тощо.
Висновок може бути таким: особистісноорієнтоване навчання ЦЕ–
загальнодидактичний принцип
індивідуального підходу до учнів.
Таке твердження ми дослідимо та
пояснимо за допомогою такого факту:
Відомий російський психолог
Л.С. Виготський своє теорією доводить,
що розум будь-якої людини має дві зони
розвитку: А і Б.
Перша зона (А) – це зона актуального
розвитку.
У цю зону потрапляють завдання, які
дитина може виконати сама без
допомоги вчителя.
Друга зона (В) – це зона найближчого
розвитку
Сюди потрапляють завдання, які дитина сама
виконати не може, але може з ними
впоратися з допомогою вчителя.
Зона найближчого розвитку, - це зона
“наступного дня”.
Те, що сьогодні є зона найближчого
розвитку, завтра у процесі навчання повинно
стати зоною актуального розвитку. Учитель
не повинен давати готову інформацію, адже
таке навчання може загальмувати мислення
дитини. А за допомогою вміло підібраних
запитань педагог підводить школяра до
правильної відповіді, розв’язку.
Те, що сьогодні є зоною найближчого
розвитку, завтра у процесі навчання
повинно стати зоною актуального
розвитку.
Учитель не повинен давати готову
інформацію, адже таке навчання може
загальмувати мислення дитини.
А за допомогою вміло підібраних
запитань педагог підводить школяра до
правильної відповіді, розв’язку.
Отже, як бачимо із цього прикладу, щоб
відбулися розвиток і навчання учнів,
завдання повинні потрапляти лише в
зону найближчого розвитку
(за Л.С. Виготським).
Припустимо, що два учні навчались в
одній школі, в одних і тих самих
учителів, закінчили школу з відзнакою,
рівень їхнього розвитку все одно буде
різним.
Ще більше відрізняється розвиток учнів
класу, які згідно з 12- бальною
системою досягли початкового і
високого рівнів.
Тому зрозуміло, що до таких дітей треба
підходити індивідуально, тобто ставити
перед ними різні завдання.
Якщо для цілого класу поставити одне
завдання, то для одних учнів воно
потрапить у зону актуального розвитку,
для інших – у зону найближчого
розвитку.
Отже, одне завдання для всього класу
ставити не бажано і не потрібно, а
здійснювати якісний особистісноорієнтований підхід до навчання та
виховання на практиці нам заважає ряд
причин, зокрема:
Причина 1. Щоб підійти індивідуально
до кожного учня, необхідно знати його
психологічні, фізіологічні та соціальні
особливості.
Лише психологія нараховує кілька
десятків індивідуальних особливостей
особистості. Це різні види уваги, уяви,
мислення, сприйняття, темпераменту,
характеру і т.д.
Пам’ять також поділяється більш ніж
на 10 типів: короткочасна,
довготривала, оперативна, рухова,
зорова, слухова, емоційна, словеснологічна і т.д.;
Причина 2. Виявити всі ці психологічні,
фізіологічні та соціальні особливості
вчитель без допомоги психолога, лікаря,
соціолога не може;
Причина 3.Навіть якщо теоретично
припустити, що в кожної дитини
виявили всі ці особливості, вчитель не
зможе запам’ятати їх у такій кількості
дітей, оскільки він одночасно навчає
свого предмета не один десяток учнів,
кожен з яких має не один десяток таких
особливостей.
Нарешті, якщо вчителю все-таки
вдається запам’ятати всі особливості
кожної дитини, він не зможе підійти
індивідуально тому, що урок триває
всього 40-45 хв, протягом яких
неможливо фізично попрацювати з
кожним учнем класу індивідуально.
Отже, існує суперечність: з одного боку,
вимоги до особистісно-орієнтованого
навчання, а з іншого причини, що
унеможливлюють якісне впровадження
цієї педагогічної технології у навчальновиховний процес.
Який же вихід з ситуації, що склалася ?
Філософія вчить, що джерелом і
рушійними силами будь-якого процесу
(у тому числі й навчального) є
розв’язання суперечностей і тому,
щоб навчальний процес розвивався,
вчителю необхідно вміти виявляти
суперечність навчального процесу, а
також вміти розв’язувати її.
Дана суперечність розв’язується шляхом
диференційованого підходу до учнів.
Диференціація (від лат. Differentia –
різниця, відмінність) – розчленування
цілого на якісно відмінні частини.
Розв’язування таких суперечностей
називається підходом до навчання.
Цей підхід, для прикладу, можна
здійснити таким чином:
Учнів класу розподілити на групи за
рівнем розвитку.
Критерії, якими слід керуватися - це
успішність.
Таких груп, наприклад, може бути
чотири:
низький рівень;
середній рівень;
достатній рівень;
високий рівень.
Зрозуміло, що такий поділ не
аргументується для учнів, для того щоб
у слабшого школяра не сформувалася
занижена самооцінка, а в сильного –
завищена.
Якщо учні однієї з груп підвищують свій
рівень – їх слід перевести до наступної
групи і навпаки.
Для кожної групи пропонуються різні за
ступенем складності завдання.
Диференційований підхід можна
здійснювати при різних формах
навчального процесу: під час уроку,
лабораторного заняття, екскурсії.
Під час проведеного уроку методом бесіди,
запитань слід орієнтувати учнів на певну
групу.
При цьому обов’язково слід враховувати,
щоб запитання було точним, стислим, не
мало елементів підказки.
Під час проведення уроку методом
пояснення, розповіді диференційований
підхід неможливий, оскільки вчитель будує
свою розповідь, орієнтуючись на
середнього учня,
але під час закріплення нового матеріалу
чи пояснення домашнього завдання учням
можна запропонувати різнорівневі
завдання.
Завершальним етапом навчальної
діяльності на уроці є:
усвідомлення ситуації досягнення мети;
переживання ситуації успіху;
підкріплення позитивної мотивації щодо
самої діяльності.
Ситуація успіху досягається тоді, коли
сама дитина визначає цей результат як
успіх.
Усвідомлення ситуації успіху самим
учнем, розуміння її значимості виникає у
суб'єкта після здолання своєї боязкості,
невміння, незнання, психологічного
враження та інших видів труднощів.
Роль “Ситуації успіху” у навчальній
діяльності
За останні роки термін
„Ситуація успіху” став звичним для
педагогів.
Ніхто не заперечує, що саме позитивні
емоції можуть стати для дитини одним
з найважливіших стимулів у навчанні,
але при цьому ми забуваємо про те, що
в педагогів не існує єдиного рецепта чи
правила, як саме створювати ситуації
успіху тому, що це слід на основі
індивідуального підходу, зважено, з
урахуванням багатьох факторів.
Діти прощають багато чого, але не
вибачають байдужість.
За відгуками дітей, найкращі їхні
вчителі вели уроки так, що здавалося,
ніби весь урок вони зайняті саме тобою.
Як цього досягти?
Іноді це „Іскра Божа”,
а частіше – майстерність, доведена до
мистецтва.
Важливо мати на увазі, що навіть
одноразове переживання успіху може
докорінно змінити психологічне
самопочуття дитини.
Ситуація успіху може стати пусковим
механізмом подальшого розвитку
особистості.
Безперечно, переживання успіху навіює
людині впевненість у власних силах.
З`являється бажання знову досягти
добрих результатів, виникає відчуття
внутрішнього благополуччя, що, у свою
чергу, покращує ставлення до
навколишнього світу.
На перший погляд здається, що вчитель,
кілька разів давши учню можливість
відчути успіх, далі вже само собою
забезпечує високий рівень мотивації,
інтересу, пізнавальної активності.
Але може бути й протилежний
результат: постійна успішність здатна
сформувати байдуже ставлення до
навчання.
Крім того, постійне очікування лише
позитивного результату згубно впливає
на розвиток вольових якостей учня:
він ухиляється від подолання
труднощів;
губиться в складних ситуаціях
(навчальних та життєвих);
у його поведінці починає домінувати
мотив „уникнення невдач”.
Досвідчені психологи та педагоги
попереджують про можливість
негативних наслідків пережитого успіху.
Чому ж виникає такий парадокс?
По-перше, успіх, що діставався ціною
незначних зусиль, може призвести до
переоцінки, точніше, до завищеної
оцінки своїх можливостей.
По-друге, за сильним переживанням
будь-якої емоції обов`язково настає
релаксація (розслаблення).
І якщо в цей період запропонувати
людині якусь діяльність, то, швидше за
все, ця діяльність буде менш успішною,
ніж попередня.
По-третє, переживання успіху може бути
потьмареним, якщо результат, важливий
і значимий для самого учня, не буде
адекватно оцінений іншими людьми.
І нарешті:
Емоція успіху не стане сильним
переживанням, якщо результати діяльності
не значимі для її суб`єкта.
Дитина, особливо на початку навчання,
однаково інтенсивно переживає успіх у
„головних” і „неголовних” навчальних
предметах.
Але часто знижують цю інтенсивність:
„12 балів з музики ! Та краще б ти
отримав 12 балів з читання”.
Знижуючи значимості успіху, що
переживається дитиною, ми, дорослі,
впливаємо на формування у дитини
ставлення до навчального процесу в
цілому.
Ось чому, оцінюючи дітей, необхідно
виходити з індивідуальних особливостей
кожного учня.
Просування вперед треба заохочувати,
підбадьорювати, щоб дитина не
відчувала невдачу, порівнюючи свої
результати з раніше встановленими
нормами, особливо якщо вони для неї
недосяжні.
Отже, ситуація успіху у навчальній
діяльності створюється вчителем або ж
психологом.
Як і будь-яку іншу діяльність, навчання
можна уявити у вигляді простого
ланцюжка дій:
1. Установка на діяльність (емоційна
підготовка учнів на вирішення
навчального завдання) – мотиваційний
етап;
2.Забезпечення діяльності (створення
умов для успішного вирішення
навчального завдання) –підготовчий,
робочий етап;
3.Порівняння отриманих результатів з
очікуваними (усвідомлення ставлення до
результатів своєї навчальної праці) –
результативний етап.
Отже, якщо ситуація успіху створюється
вчителем послідовно і свідомо, її
3.Порівняння отриманих результатів з
очікуваними (усвідомлення ставлення
до результатів своєї навчальної праці) –
результативний етап.
Отже, якщо ситуація успіху створюється
вчителем послідовно і свідомо, її
структура повинна врахувати всі
перелічені компоненти.
Створення ситуації успіху на
мотиваційному етапі навчальної
діяльності
Дослідження психологів свідчать, що рівень
засвоєння людиною знань істотно залежить
від рівня сформованості її мотивації
навчитися.
Тож давайте проаналізуємо, як провести
мотиваційний етап уроку так, щоб створити
ситуацію успіху для того учня.
Перед учителем стоїть завдання:
сформувати в учня настанову на
успішне виконання завдання
Інакше кажучи, вчитель повинен
сформувати в учнів мотив досягнення
мети.
Але при цьому вчитель часто
зустрічається з неадекватною
реакцією учнівського колективу:
1.Хтось уже виконував подібне
завдання, і його результати
виявились невдалими, так що у цієї
категорії учнів уже сформоване
негативне ставлення на успішне
виконання завдання.
2.Інша група учнів не стикалась з
такою роботою, тому вони не знають,
чого можна очікувати від майбутньої
діяльності.
3.Третя група, яка виконувала потрібні
завдання і успішно з ними впоралася,
знаходиться у стані мобілізації, готова
виконувати навчальне завдання.
Зрозуміло, що найлегше вчителю буде
працювати з учнями третьої групи, де
необхідно лише активізувати позитивні
емоції, які діти пережили раніше.
У другої групи учнів слід передбачити
емоційну реакцію, намалювати
перспективу вдалого виконання
завдання, пов`язавши її з тими чи
іншими умовами діяльності, які в
минулому забезпечували успіх.
Найбільш клопітною буде робота
першою групою учнів.
Перш за все доведеться нейтралізувати
спогади про невдачу в попередній
діяльності, а потім створити перспективу
для нової.
Зробити це можна, наприклад, так:
дати завдання учневі попрацювати над
своїми помилками, або повідомити його,
що завдання для нього змінено
порівняно з попереднім і т. д.
Учитель може запропонувати різні
варіанти мотивів досягнення ситуації
успіху:
прагнення самостійно розв`язати цікаві
задачі;
завоювати авторитет у своїх товаришів;
стати першим;
розглядати свою діяльність з точки зору
її корисності для інших людей;
встановити нові контакти між
товаришами у ході виконання завдання
тощо.
Отже, на етапі мотивації навчальної
діяльності учитель організовує певні
ситуації з метою активізувати чи
нейтралізувати емоції для наступної
діяльності
На етапі мотивації створення ситуації
успіху більшою мірою визначається
психологічними аспектами.
Тут доречним буде використання в
роботі вчителя таких психологопедагогічних прийомів, як:
Ефект Розенталя, або „Ефект
навіювання”: „Ти це можеш”, „Тобі це
вдається” тощо.
Якщо педагог буде переконувати учнів
у реальності успіху, то успіх прийде.
Англійський учений Стоуенс довів, що
учні, яких заохочували, досягли значно
більших успіхів, ніж ті, кого ніяк не
заохочували.
Прийом „Емоційне погладжування” –
це констатація будь-якого факту успіху,
прищеплювання дитині віри в себе,
відкритість учителя для довіри і співчуття.
◦ Прийом „Анонсування” –
репетиція майбутньої дії, яка створює
психологічний настрій на успіх перед
класом.
Це можуть бути додаткові індивідуальні
заняття з окремими учнями чи
заздалегідь оголошенні запитання
самостійної роботи.
Прийом „Шикуйсь!” містить такі кроки:
психологічна атака;
емоційне блокування;
вибір головного напрямку;
вибір рівних можливостей;
несподіване порівняння;
стабілізація.
Цей прийом полягає в тому, щоб:
учителем блокувалось припущення на
невдачу в діяльності учня;
відволікалася увага школяра від
чергового неуспіху;
вчитель повинен знайти той напрямок
діяльності, яким учень зможе
реалізувати себе набагато краще, тим
самим забезпечити його на успіх, на
стабільність у навчанні.
Розглянемо деякі
алгоритми створення ситуацій успіху та
методику їх реалізації:
Прийом „Даю шанс” – це заздалегідь
підготовлена вчителем ситуація, в якій
учень отримує можливість зненацька
для себе розкрити свої можливості.
Прийом “ Зняття страху”-
допомогає перебороти невпевненість у
власних силах (Люди вчаться на своїх
помилках і знаходять інші шляхи
вирішення проблем).
Прийом “Авансування успішного
результату” –
допомогає вчителю висловити тверду
переконаніність у тому, що його учень
обов’язково впорається з поставленим
завданням.
Це, в свою чергу, переконує дитину у
своїх силах і можливостях.
“У тебе обов’язково вийде”, “Я навіть не
сумніваюсь у позитивному результаті” і
т. д.
Прийом “Прихований інструктаж”
Допомагає дитині уникнути поразки.
Досягається шляхом побажання,
наприклад:
Можливо краще почати з ...,
Виконуючи роботу не забудьте про ...
Прийом “Внесення мотиву”.
Показує дитині заради чого, кого
здійснюється ця діяльність, кому буде
добре після виконання, наприклад, “Без
твоєї допомоги твоїм друзям не
впоратись...” тощо.
Прийом “Персональна винятковість.”
Визначає важливість зусиль дитини в
діяльності, що здійснюється або
здійснюватиметься, наприклад:
Тільки ти міг би…
Тільки тобі і можу доручити… і т.п.
Прийом “Висока оцінка деталі”.
Допомагає емоційно пережити не
результат в цілому, а якої її окремої
деталі:
Найбільше мені сподобалось у твоїй
роботі…
Найбільше тобі вдалося…
Прийом „Еврика”.
Створюються умови, за яких дитина,
виконуючи навчальне завдання,
несподівано відкриває в собі невідомі
досі здібності.
Завдання вчителя – помітити це глибоко
особисте відкриття, всіляко підтримати
дитину, поставити нову мету і надихнути
на її досягнення.
Допомога вчителя у створенні ситуації
відкриття має бути ненав`язливою,
прихованою.
Створюючи ситуації успіху на етапі
організації навчальної діяльності, слід
пам`ятати кілька основних правил:
у кожній дитині є задатки, які можуть
розвинутися у здібності;
Побачити їх, відчути, розвити – це
справа педагога;
ставлення до дитини як до рівної, як до
себе, спілкування, що повністю включає
грубість, різкість, образливий тон, має
стати обов`язковою нормою всієї
педагогічної діяльності;
Ставлення до дитини:
як до рівної,
як до себе,
спілкування, що повністю виключає:
- грубість,
- різкість,
- образливий тон
має стати обов`язковою нормою всієї
педагогічної діяльності;
чим більше напрямків діяльності, в яких
бере участь дитина, тим більше в неї
можливостей знайти себе;
кількість і різноманітність ситуацій і
обставин, в тому числі і штучно
створених, у які може потрапити
дитина, визначають шляхи її сьогодення
і віддаленого інтересу та можливі шляхи
успіху.
ТИПИ УСПІХУ:
Неочікувана радість – це почуття
задоволення від того, що результати
діяльності учня перевершили його
очікування.
З педагогічної та психологічної точки
зору – це результат продуманої,
підготовленої діяльності вчителя.
Спільна радість – полягає в тому, щоб учень
досяг необхідної для себе реакції колективу.
Вона може бути підготовленою вчителем
або спонтаною.
Спільною радістю вважають тільки ті реакції
колективу, які дають можливість дитині
відчутні себе задоволеним, стимулюють її
зусиля.
Це, перш за все, має бути емоційний відгук
оточуючих на успіх члена свого колективу.
Важливо, щоб у досягненнях кожного
школяра всі бачили результати своєї
праці, а сама дитина розуміла, що її
радість – це радість підтримки,
отримання статусу „свій серед своїх”.
Зрештою у тому, як реагує дитячий
колектив на успіхи або невдачі своїх
учителів, виявляється його моральна
сутність.
Радість пізнання – це радість пізнання
нового, хоча вона по своїй суті
альтруїстична (виникає на основі
допомоги, підтримки інших людей).
Пізнання спираїться на самоосвіту й
самопізнання.
Така радість не може вирости на
пустому місці, появитися без серйозних
причин. Це слід клопіткої роботи
учителя –учня-учнів.
ВИСНОВОК:
1.Ситуація успіху досягається тоді, коли
сама дитина визначає цей результат як
успіх.
2 Усвідомлення ситуації успіху самим
учнем, розуміння її значимості виникає у
школяра після здолання своєї боязкості,
невміння, незнання, психологічного
враження та інших видів труднощів.
3. Завдання педагога :
допомогти особистості дитини зрости в
успіху;
дати відчути радість від здолання
труднощів;
дати зрозуміти, що задарма в житті в
житті нічого не дається, скрізь необхідно
докласти зусиль.
І успіх буде еквівалентним витраченим
зусиллям.
ШАНОВНІ КОЛЕГИ !
Дайте, будь ласка, відповідь на такі
запитання:
1.Ваше ставлення до технології “Створення
ситуації успіху”.
2.Як Ви оцінюєте стан “Створення ситуації
успіху у Вашому навчальному закладі”.
3.Які ще методичні рекомендації, ідеї,
міркування щодо “Створення ситуації успіху”,
Ви можете запропонувати учасникам нашого
семінару ?
ВДЯЧНІ ВАМ ЗА ВІДВЕРТІСТЬ, ЗА ПОРАДИ
Slide 35
Створення ситуації успіху
та шляхи її реалізації
на уроці як складової якості
навчально-виховного процесу
Мета: Удосконалити методику
створення ситуації успіху та шляхів
її реалізації на уроці як стежки, що
веде до того куточка дитячого
серця, в якому горить вогник
бажання бути гарним.
На
відміну від традиційного розуміння
освіти як суми знань та навичок, нині освіту
починають розглядати як процес
становлення особистості .
Причому особистості, здатної до:
самоосвіти,
саморозвитку,
самовдосконалення,
яка вміє використовувати набуті знання,
яка прагне реалізувати себе,
спроможна змінити на краще своє життя,
життя своєї держави.
Алгоритм
створення та досягнення ситуації успіху
твердження про “Ситуацію успіху”;
особистісно-орієнтований підхід у справі
навчання та виховання - основа педагогічної
технології “Створення ситуації успіху”;
роль “Ситуації успіху” у навчальній діяльності;
створення “Ситуації успіху” на мотиваційному
етапі навчальної діяльності;
психолого-педагогічні прийоми при створенні
“Ситуації успіху”;
методика реалізації “Ситуації успіху”;
Виходячи із Положень Закону України “Про
освіту” завдання школи сьогодні полягає в
тому, щоб:
Виховувати в учнів здатність:
долати життєві труднощі;
самостійно приймати рішення;
розвивати себе як особистість, здатну:
робити вибір і контролювати своє життя;
брати на себе відповідальність за свої дії;
захищати себе і свої життєві цінності;
діяти відповідно до них;
піклуватись про інших;
Завдання вчителів:
прищепити учням потребу до здобуття
знань;
створити такі умови, щоб процес
здобуття знань був для них цікавим,
потрібним, комфортним;
і тому пріоритетним завданням вчителя
під час навчально-виховної діяльності є
створення ситуації успіху.
Що означає “Ситуація успіху?”
Ситуація успіху - це суб'єктивний
психічний стан задоволення наслідком
своєї фізичної, розумової праці чи
моральної напруги.
Успіх у навчанні - єдине джерело
внутрішніх сил дитини, які породжують
енергію для переборення труднощів,
бажання вчитися.
В.Сухомлинський
Ситуація успіху дарує атмосферу
приязні та взаємодопомоги, впевненості
і захищеності.
Учитель зобов’язаний створити джерело
внутрішніх сил дитини, джерело, яке дає
енергію для подолання труднощів і
формування бажання вчитися.
Використання ситуації успіху має
сприяти підвищенню робочого тонусу,
збільшенню продуктивності навчальної
роботи, а також допомогти учням
усвідомити себе повноцінною
особистістю і, відповідно, забезпечити
успіх у навчанні.
Основою педагогічної технології
“Створення ситуації успіху” є
особистісно-орієнтований підхід у справі
навчання та виховання.
А тому звернемося до рекомендацій
щодо особистісно-орієнтовного підходу
навчання та виховання.
–
Особистісно орієнтоване навчання
це навчання, центром якого є
особистість дитини, її самобутність та
самостійність: суб'єктивний досвід
кожного спочатку розкривається, а
потім узгоджується зі змістом освіти.
Визнання учня ключовою фігурою
всього освітнього процесу – це і є
особистісно орієнтована педагогіка.
У свідомості учня це має такий
вигляд: «Все, що я пізнаю, я знаю,
для чого мені потрібно і де я можу ці
знання застосувати».
Для педагога - це прагнення знайти
розумний баланс між знаннями,
уміннями та навичками учня.
Сучасність вимагає навчити учнів:
- самостійно та творчо розв'язувати
проблеми;
- шукати нову інформацію й робити
висновки, а не подавати дітям готові
знання.
В особистісно-орієнтованому підході
вчителю насамперед потрібен високий
рівень педагогічної майстерності, який
базується на розвитку:
дидактичних;
організаторських;
комунікативних;
науково-пізнавальних;
емоційних;
та поведінкових компонентностей;
-
-
Цілі особистісно орієнтованого
навчання полягають у тому, щоб:
визначити життєвий досвід кожного
учня;
його пізнавальні здібності;
рівень інтелекту;
інтереси, які спочатку треба розкрити,
а потім розвинути у навчальному
процесі;
Цілі особистісно орієнтованого навчання
полягають у тому, щоб:
Формувати позитивну мотивацію учнів до:
-
пізнавальної діяльності;
-
потребу в самопізнанні;
-
потребу в самореалізаціїї;
-
та потребу у самовдосконаленні школярів;
Цілі особистісно орієнтованого навчання
полягають у тому, щоб:
Озброїти учнів механізмом:
адаптації;
саморегуляції;
самозахисту;
самовиховання;
Цілі особистісно орієнтованого навчання
полягають у тому, щоб:
Розвинути індивідуальні позитивні
здібності кожного школяра;
Сформувати культуру життєдіяльності
максимально виявити і використати
індивідуальний досвід учня;
Правильно визначати лінії поведінки.
Основні принципи
особистісно-орієнтованого
навчання:
1. Принцип «розвивальної допомоги»
не робити за учня;
не вказувати йому, що робити,
а допомогти пробувати власні сили і власну
активність;
потрібно добитись, щоб учень сам обирав
рішення і відповідав за них.
Звідси - не потрібно подавати готові
знання, а створити умови, в яких
виявляється:
-
власна пізнавальна активність учня;
-
і він визначить для себе цілі, зміст та
методи роботи, власні цінності.
-
Навчання повинно бути дослідницьким
Це час, протягом якого діти вчаться:
самостійно діяти;
- дискутувати;
- приймати рішення.
-
При цьому розвивається самосвідомість і
самореалізується особистість.
Принцип - «свобода вміння»
- учні вільно обговорюють
проблеми;
- співпрацюють один з одним,
- а вчитель виступає в ролі
старшого члена колективу,
консультанта, джерела досвіду
Принцип - «свобода вміння»
Учителю:
-недостатньо
процес;
організувати навчальний
- потрібно ще визначити спосіб засвоєння
знань, тобто оприділити види діяльності
учня на уроці.
Основні вимоги до особистісноорієнтованого уроку:
раціональна єдність словесних,
наукових і практичних методів
навчання;
зв'язок з раніше вивченим досвідом,
набутим учнем;
Основні вимоги до особистісно
орієнтованого уроку:
-формування вмінь в учнів самостійно
здобувати знання і застосовувати їх на
практиці;
-заохочення прагнень учнів знаходити свій
спосіб роботи з навчальним матеріалом.
Метою
особистісноорієнтованого уроку є:
- створення умов для виявлення
пізнавальної активності учнів
Засобами досягнення вчителем цієї мети
можуть бути:
використання різних форм та методів
навчальної діяльності, які дозволяють
розкрити суб'єктивний досвід учнів;
створення атмосфери зацікавленості
кожного учня в результатах роботи
всього класу;
стимулювання учнів до висловлювань,
використання різних способів виконання
завдань без побоювань помилитися,
отримати хибну відповідь тощо;
Засобами досягнення вчителем цієї мети
можуть бути:
використання протягом уроку
дидактичного матеріалу, який дозволяє
отримати учневі найбільш значущі для
нього вид та форму змісту навчального
матеріалу;
оцінювання досягнень учня протягом
усього процесу його діяльності, а не
тільки за кінцевим результатом;
Засобами досягнення вчителем цієї мети
можуть бути:
заохочення прагнень учня знаходити свій
спосіб роботи;
аналізувати протягом уроку роботи інших
учнів; вибирати та засвоювати найбільш
раціональні з них;
створення на уроці педагогічних ситуацій
спілкування, які б дозволяли кожному учневі
виявляти ініціативу, самостійність, виборність у
справах роботи;
створення обстановки для природного
самовираження учня.
Технологія
особистісноорієнтованогоуроку
Для проведення особистісноорієнтованого уроку вчитель має
оволодіти його основними етапами:
1.
2.
3.
4.
5.
6.
7.
8.
Орієнтації.
Визначення мети.
Проектування.
Організації.
Реалізації.
Контролю.
Коригування.
Оцінювання
1. Етап орієнтації включає:
орієнтацію на позитивну роботу;
орієнтацію на визначення особистісного
досвіду учнів;
пов'язання цього досвіду з проблемами
навчального матеріалу.
2. Етап визначення мети передбачає:
визначення на уроці разом з учнями
значущої мети здійснення тієї діяльності,
яка запланована вчителем (учні повинні
зрозуміти, що може дати робота учням
саме на цьому уроці для складання,
наприклад, тематичного заліку,
державної атестації, свого майбутнього
життя тощо);
визначення показників досягнення
поставлених завдань;
3. Етап проектування включає:
передбачення залучення учнів до
виконання ними випереджальних
завдань;
підготовки повідомлень;
рефератів;
виготовлення та відбору наочності;
складання плану роботи тощо;
Етап організації виконання плану
діяльності передбачає:
Подання можливих варіантів і
способів виконання навчальної
діяльності (усна чи письмова форма,
індивідуальна робота чи робота в
групах, робота з текстом чи з іншими
засобами одержання інформації);
Етап організації виконання плану
діяльності передбачає:
2.Представлення учнями вибору способу
фіксації нового матеріалу (конспект,
схема, таблиця, опора, план, тези,
висновки тощо);
3.Варіативність домашнього завдання
(диференціація за рівнем складності та
способом виконання).
Етап контрольно-оцінювальний:
1.Залучення учнів до контролю за
перебігом навчальної діяльності шляхом
заохочення їх до різних видів контролю,
самоконтролю, взаємоконтролю, роботи
в групах;
2.Участь учнів у виправленні помилок і
недоліків у знаннях, усвідомлення їх
причин шляхом взаємо та самоаналізу;
Етап контрольно-оцінювальний:
3.Надання учням можливості самостійно
або за участі вчителя, інших учнів
порівнювати отримані ним результати з
критеріями стандарту, закладеного у
навчальній програмі;
4.Використання механізмів оцінного
методу (позитивного ставлення до
успіхів школяра);
Етап контрольно-оцінювальний:
5.Використання механізмів оцінного
методу (позитивного ставлення до
успіхів школяра).
6.Оцінювання (виставлення рівневих
оцінок за дванадцятибальною системою
оцінювання навчальних досягнень,
поурочного бала, рейтинг) не тільки
результатів, а й самого процесу
навчання.
6. Заключний етап передбачає:
усвідомлення учнями ситуації
досягнення мети;
відчуття успіху;
підкріплення позитивної мотивації
стосовно власної діяльності.
Методи та засоби психолого-педагогічної
підтримки діяльності учнів
заохочення;
навчально-пізнавальна гра;
створення ситуації успіху;
створення ситуації пізнавального інтересу;
створення проблемної ситуації;
спонукання до пошуку альтернативних
рішень;
виконання творчих завдань;
кооперація учнів;
створення ситуації взаємодопомоги тощо.
Висновок може бути таким: особистісноорієнтоване навчання ЦЕ–
загальнодидактичний принцип
індивідуального підходу до учнів.
Таке твердження ми дослідимо та
пояснимо за допомогою такого факту:
Відомий російський психолог
Л.С. Виготський своє теорією доводить,
що розум будь-якої людини має дві зони
розвитку: А і Б.
Перша зона (А) – це зона актуального
розвитку.
У цю зону потрапляють завдання, які
дитина може виконати сама без
допомоги вчителя.
Друга зона (В) – це зона найближчого
розвитку
Сюди потрапляють завдання, які дитина сама
виконати не може, але може з ними
впоратися з допомогою вчителя.
Зона найближчого розвитку, - це зона
“наступного дня”.
Те, що сьогодні є зона найближчого
розвитку, завтра у процесі навчання повинно
стати зоною актуального розвитку. Учитель
не повинен давати готову інформацію, адже
таке навчання може загальмувати мислення
дитини. А за допомогою вміло підібраних
запитань педагог підводить школяра до
правильної відповіді, розв’язку.
Те, що сьогодні є зоною найближчого
розвитку, завтра у процесі навчання
повинно стати зоною актуального
розвитку.
Учитель не повинен давати готову
інформацію, адже таке навчання може
загальмувати мислення дитини.
А за допомогою вміло підібраних
запитань педагог підводить школяра до
правильної відповіді, розв’язку.
Отже, як бачимо із цього прикладу, щоб
відбулися розвиток і навчання учнів,
завдання повинні потрапляти лише в
зону найближчого розвитку
(за Л.С. Виготським).
Припустимо, що два учні навчались в
одній школі, в одних і тих самих
учителів, закінчили школу з відзнакою,
рівень їхнього розвитку все одно буде
різним.
Ще більше відрізняється розвиток учнів
класу, які згідно з 12- бальною
системою досягли початкового і
високого рівнів.
Тому зрозуміло, що до таких дітей треба
підходити індивідуально, тобто ставити
перед ними різні завдання.
Якщо для цілого класу поставити одне
завдання, то для одних учнів воно
потрапить у зону актуального розвитку,
для інших – у зону найближчого
розвитку.
Отже, одне завдання для всього класу
ставити не бажано і не потрібно, а
здійснювати якісний особистісноорієнтований підхід до навчання та
виховання на практиці нам заважає ряд
причин, зокрема:
Причина 1. Щоб підійти індивідуально
до кожного учня, необхідно знати його
психологічні, фізіологічні та соціальні
особливості.
Лише психологія нараховує кілька
десятків індивідуальних особливостей
особистості. Це різні види уваги, уяви,
мислення, сприйняття, темпераменту,
характеру і т.д.
Пам’ять також поділяється більш ніж
на 10 типів: короткочасна,
довготривала, оперативна, рухова,
зорова, слухова, емоційна, словеснологічна і т.д.;
Причина 2. Виявити всі ці психологічні,
фізіологічні та соціальні особливості
вчитель без допомоги психолога, лікаря,
соціолога не може;
Причина 3.Навіть якщо теоретично
припустити, що в кожної дитини
виявили всі ці особливості, вчитель не
зможе запам’ятати їх у такій кількості
дітей, оскільки він одночасно навчає
свого предмета не один десяток учнів,
кожен з яких має не один десяток таких
особливостей.
Нарешті, якщо вчителю все-таки
вдається запам’ятати всі особливості
кожної дитини, він не зможе підійти
індивідуально тому, що урок триває
всього 40-45 хв, протягом яких
неможливо фізично попрацювати з
кожним учнем класу індивідуально.
Отже, існує суперечність: з одного боку,
вимоги до особистісно-орієнтованого
навчання, а з іншого причини, що
унеможливлюють якісне впровадження
цієї педагогічної технології у навчальновиховний процес.
Який же вихід з ситуації, що склалася ?
Філософія вчить, що джерелом і
рушійними силами будь-якого процесу
(у тому числі й навчального) є
розв’язання суперечностей і тому,
щоб навчальний процес розвивався,
вчителю необхідно вміти виявляти
суперечність навчального процесу, а
також вміти розв’язувати її.
Дана суперечність розв’язується шляхом
диференційованого підходу до учнів.
Диференціація (від лат. Differentia –
різниця, відмінність) – розчленування
цілого на якісно відмінні частини.
Розв’язування таких суперечностей
називається підходом до навчання.
Цей підхід, для прикладу, можна
здійснити таким чином:
Учнів класу розподілити на групи за
рівнем розвитку.
Критерії, якими слід керуватися - це
успішність.
Таких груп, наприклад, може бути
чотири:
низький рівень;
середній рівень;
достатній рівень;
високий рівень.
Зрозуміло, що такий поділ не
аргументується для учнів, для того щоб
у слабшого школяра не сформувалася
занижена самооцінка, а в сильного –
завищена.
Якщо учні однієї з груп підвищують свій
рівень – їх слід перевести до наступної
групи і навпаки.
Для кожної групи пропонуються різні за
ступенем складності завдання.
Диференційований підхід можна
здійснювати при різних формах
навчального процесу: під час уроку,
лабораторного заняття, екскурсії.
Під час проведеного уроку методом бесіди,
запитань слід орієнтувати учнів на певну
групу.
При цьому обов’язково слід враховувати,
щоб запитання було точним, стислим, не
мало елементів підказки.
Під час проведення уроку методом
пояснення, розповіді диференційований
підхід неможливий, оскільки вчитель будує
свою розповідь, орієнтуючись на
середнього учня,
але під час закріплення нового матеріалу
чи пояснення домашнього завдання учням
можна запропонувати різнорівневі
завдання.
Завершальним етапом навчальної
діяльності на уроці є:
усвідомлення ситуації досягнення мети;
переживання ситуації успіху;
підкріплення позитивної мотивації щодо
самої діяльності.
Ситуація успіху досягається тоді, коли
сама дитина визначає цей результат як
успіх.
Усвідомлення ситуації успіху самим
учнем, розуміння її значимості виникає у
суб'єкта після здолання своєї боязкості,
невміння, незнання, психологічного
враження та інших видів труднощів.
Роль “Ситуації успіху” у навчальній
діяльності
За останні роки термін
„Ситуація успіху” став звичним для
педагогів.
Ніхто не заперечує, що саме позитивні
емоції можуть стати для дитини одним
з найважливіших стимулів у навчанні,
але при цьому ми забуваємо про те, що
в педагогів не існує єдиного рецепта чи
правила, як саме створювати ситуації
успіху тому, що це слід на основі
індивідуального підходу, зважено, з
урахуванням багатьох факторів.
Діти прощають багато чого, але не
вибачають байдужість.
За відгуками дітей, найкращі їхні
вчителі вели уроки так, що здавалося,
ніби весь урок вони зайняті саме тобою.
Як цього досягти?
Іноді це „Іскра Божа”,
а частіше – майстерність, доведена до
мистецтва.
Важливо мати на увазі, що навіть
одноразове переживання успіху може
докорінно змінити психологічне
самопочуття дитини.
Ситуація успіху може стати пусковим
механізмом подальшого розвитку
особистості.
Безперечно, переживання успіху навіює
людині впевненість у власних силах.
З`являється бажання знову досягти
добрих результатів, виникає відчуття
внутрішнього благополуччя, що, у свою
чергу, покращує ставлення до
навколишнього світу.
На перший погляд здається, що вчитель,
кілька разів давши учню можливість
відчути успіх, далі вже само собою
забезпечує високий рівень мотивації,
інтересу, пізнавальної активності.
Але може бути й протилежний
результат: постійна успішність здатна
сформувати байдуже ставлення до
навчання.
Крім того, постійне очікування лише
позитивного результату згубно впливає
на розвиток вольових якостей учня:
він ухиляється від подолання
труднощів;
губиться в складних ситуаціях
(навчальних та життєвих);
у його поведінці починає домінувати
мотив „уникнення невдач”.
Досвідчені психологи та педагоги
попереджують про можливість
негативних наслідків пережитого успіху.
Чому ж виникає такий парадокс?
По-перше, успіх, що діставався ціною
незначних зусиль, може призвести до
переоцінки, точніше, до завищеної
оцінки своїх можливостей.
По-друге, за сильним переживанням
будь-якої емоції обов`язково настає
релаксація (розслаблення).
І якщо в цей період запропонувати
людині якусь діяльність, то, швидше за
все, ця діяльність буде менш успішною,
ніж попередня.
По-третє, переживання успіху може бути
потьмареним, якщо результат, важливий
і значимий для самого учня, не буде
адекватно оцінений іншими людьми.
І нарешті:
Емоція успіху не стане сильним
переживанням, якщо результати діяльності
не значимі для її суб`єкта.
Дитина, особливо на початку навчання,
однаково інтенсивно переживає успіх у
„головних” і „неголовних” навчальних
предметах.
Але часто знижують цю інтенсивність:
„12 балів з музики ! Та краще б ти
отримав 12 балів з читання”.
Знижуючи значимості успіху, що
переживається дитиною, ми, дорослі,
впливаємо на формування у дитини
ставлення до навчального процесу в
цілому.
Ось чому, оцінюючи дітей, необхідно
виходити з індивідуальних особливостей
кожного учня.
Просування вперед треба заохочувати,
підбадьорювати, щоб дитина не
відчувала невдачу, порівнюючи свої
результати з раніше встановленими
нормами, особливо якщо вони для неї
недосяжні.
Отже, ситуація успіху у навчальній
діяльності створюється вчителем або ж
психологом.
Як і будь-яку іншу діяльність, навчання
можна уявити у вигляді простого
ланцюжка дій:
1. Установка на діяльність (емоційна
підготовка учнів на вирішення
навчального завдання) – мотиваційний
етап;
2.Забезпечення діяльності (створення
умов для успішного вирішення
навчального завдання) –підготовчий,
робочий етап;
3.Порівняння отриманих результатів з
очікуваними (усвідомлення ставлення до
результатів своєї навчальної праці) –
результативний етап.
Отже, якщо ситуація успіху створюється
вчителем послідовно і свідомо, її
3.Порівняння отриманих результатів з
очікуваними (усвідомлення ставлення
до результатів своєї навчальної праці) –
результативний етап.
Отже, якщо ситуація успіху створюється
вчителем послідовно і свідомо, її
структура повинна врахувати всі
перелічені компоненти.
Створення ситуації успіху на
мотиваційному етапі навчальної
діяльності
Дослідження психологів свідчать, що рівень
засвоєння людиною знань істотно залежить
від рівня сформованості її мотивації
навчитися.
Тож давайте проаналізуємо, як провести
мотиваційний етап уроку так, щоб створити
ситуацію успіху для того учня.
Перед учителем стоїть завдання:
сформувати в учня настанову на
успішне виконання завдання
Інакше кажучи, вчитель повинен
сформувати в учнів мотив досягнення
мети.
Але при цьому вчитель часто
зустрічається з неадекватною
реакцією учнівського колективу:
1.Хтось уже виконував подібне
завдання, і його результати
виявились невдалими, так що у цієї
категорії учнів уже сформоване
негативне ставлення на успішне
виконання завдання.
2.Інша група учнів не стикалась з
такою роботою, тому вони не знають,
чого можна очікувати від майбутньої
діяльності.
3.Третя група, яка виконувала потрібні
завдання і успішно з ними впоралася,
знаходиться у стані мобілізації, готова
виконувати навчальне завдання.
Зрозуміло, що найлегше вчителю буде
працювати з учнями третьої групи, де
необхідно лише активізувати позитивні
емоції, які діти пережили раніше.
У другої групи учнів слід передбачити
емоційну реакцію, намалювати
перспективу вдалого виконання
завдання, пов`язавши її з тими чи
іншими умовами діяльності, які в
минулому забезпечували успіх.
Найбільш клопітною буде робота
першою групою учнів.
Перш за все доведеться нейтралізувати
спогади про невдачу в попередній
діяльності, а потім створити перспективу
для нової.
Зробити це можна, наприклад, так:
дати завдання учневі попрацювати над
своїми помилками, або повідомити його,
що завдання для нього змінено
порівняно з попереднім і т. д.
Учитель може запропонувати різні
варіанти мотивів досягнення ситуації
успіху:
прагнення самостійно розв`язати цікаві
задачі;
завоювати авторитет у своїх товаришів;
стати першим;
розглядати свою діяльність з точки зору
її корисності для інших людей;
встановити нові контакти між
товаришами у ході виконання завдання
тощо.
Отже, на етапі мотивації навчальної
діяльності учитель організовує певні
ситуації з метою активізувати чи
нейтралізувати емоції для наступної
діяльності
На етапі мотивації створення ситуації
успіху більшою мірою визначається
психологічними аспектами.
Тут доречним буде використання в
роботі вчителя таких психологопедагогічних прийомів, як:
Ефект Розенталя, або „Ефект
навіювання”: „Ти це можеш”, „Тобі це
вдається” тощо.
Якщо педагог буде переконувати учнів
у реальності успіху, то успіх прийде.
Англійський учений Стоуенс довів, що
учні, яких заохочували, досягли значно
більших успіхів, ніж ті, кого ніяк не
заохочували.
Прийом „Емоційне погладжування” –
це констатація будь-якого факту успіху,
прищеплювання дитині віри в себе,
відкритість учителя для довіри і співчуття.
◦ Прийом „Анонсування” –
репетиція майбутньої дії, яка створює
психологічний настрій на успіх перед
класом.
Це можуть бути додаткові індивідуальні
заняття з окремими учнями чи
заздалегідь оголошенні запитання
самостійної роботи.
Прийом „Шикуйсь!” містить такі кроки:
психологічна атака;
емоційне блокування;
вибір головного напрямку;
вибір рівних можливостей;
несподіване порівняння;
стабілізація.
Цей прийом полягає в тому, щоб:
учителем блокувалось припущення на
невдачу в діяльності учня;
відволікалася увага школяра від
чергового неуспіху;
вчитель повинен знайти той напрямок
діяльності, яким учень зможе
реалізувати себе набагато краще, тим
самим забезпечити його на успіх, на
стабільність у навчанні.
Розглянемо деякі
алгоритми створення ситуацій успіху та
методику їх реалізації:
Прийом „Даю шанс” – це заздалегідь
підготовлена вчителем ситуація, в якій
учень отримує можливість зненацька
для себе розкрити свої можливості.
Прийом “ Зняття страху”-
допомогає перебороти невпевненість у
власних силах (Люди вчаться на своїх
помилках і знаходять інші шляхи
вирішення проблем).
Прийом “Авансування успішного
результату” –
допомогає вчителю висловити тверду
переконаніність у тому, що його учень
обов’язково впорається з поставленим
завданням.
Це, в свою чергу, переконує дитину у
своїх силах і можливостях.
“У тебе обов’язково вийде”, “Я навіть не
сумніваюсь у позитивному результаті” і
т. д.
Прийом “Прихований інструктаж”
Допомагає дитині уникнути поразки.
Досягається шляхом побажання,
наприклад:
Можливо краще почати з ...,
Виконуючи роботу не забудьте про ...
Прийом “Внесення мотиву”.
Показує дитині заради чого, кого
здійснюється ця діяльність, кому буде
добре після виконання, наприклад, “Без
твоєї допомоги твоїм друзям не
впоратись...” тощо.
Прийом “Персональна винятковість.”
Визначає важливість зусиль дитини в
діяльності, що здійснюється або
здійснюватиметься, наприклад:
Тільки ти міг би…
Тільки тобі і можу доручити… і т.п.
Прийом “Висока оцінка деталі”.
Допомагає емоційно пережити не
результат в цілому, а якої її окремої
деталі:
Найбільше мені сподобалось у твоїй
роботі…
Найбільше тобі вдалося…
Прийом „Еврика”.
Створюються умови, за яких дитина,
виконуючи навчальне завдання,
несподівано відкриває в собі невідомі
досі здібності.
Завдання вчителя – помітити це глибоко
особисте відкриття, всіляко підтримати
дитину, поставити нову мету і надихнути
на її досягнення.
Допомога вчителя у створенні ситуації
відкриття має бути ненав`язливою,
прихованою.
Створюючи ситуації успіху на етапі
організації навчальної діяльності, слід
пам`ятати кілька основних правил:
у кожній дитині є задатки, які можуть
розвинутися у здібності;
Побачити їх, відчути, розвити – це
справа педагога;
ставлення до дитини як до рівної, як до
себе, спілкування, що повністю включає
грубість, різкість, образливий тон, має
стати обов`язковою нормою всієї
педагогічної діяльності;
Ставлення до дитини:
як до рівної,
як до себе,
спілкування, що повністю виключає:
- грубість,
- різкість,
- образливий тон
має стати обов`язковою нормою всієї
педагогічної діяльності;
чим більше напрямків діяльності, в яких
бере участь дитина, тим більше в неї
можливостей знайти себе;
кількість і різноманітність ситуацій і
обставин, в тому числі і штучно
створених, у які може потрапити
дитина, визначають шляхи її сьогодення
і віддаленого інтересу та можливі шляхи
успіху.
ТИПИ УСПІХУ:
Неочікувана радість – це почуття
задоволення від того, що результати
діяльності учня перевершили його
очікування.
З педагогічної та психологічної точки
зору – це результат продуманої,
підготовленої діяльності вчителя.
Спільна радість – полягає в тому, щоб учень
досяг необхідної для себе реакції колективу.
Вона може бути підготовленою вчителем
або спонтаною.
Спільною радістю вважають тільки ті реакції
колективу, які дають можливість дитині
відчутні себе задоволеним, стимулюють її
зусиля.
Це, перш за все, має бути емоційний відгук
оточуючих на успіх члена свого колективу.
Важливо, щоб у досягненнях кожного
школяра всі бачили результати своєї
праці, а сама дитина розуміла, що її
радість – це радість підтримки,
отримання статусу „свій серед своїх”.
Зрештою у тому, як реагує дитячий
колектив на успіхи або невдачі своїх
учителів, виявляється його моральна
сутність.
Радість пізнання – це радість пізнання
нового, хоча вона по своїй суті
альтруїстична (виникає на основі
допомоги, підтримки інших людей).
Пізнання спираїться на самоосвіту й
самопізнання.
Така радість не може вирости на
пустому місці, появитися без серйозних
причин. Це слід клопіткої роботи
учителя –учня-учнів.
ВИСНОВОК:
1.Ситуація успіху досягається тоді, коли
сама дитина визначає цей результат як
успіх.
2 Усвідомлення ситуації успіху самим
учнем, розуміння її значимості виникає у
школяра після здолання своєї боязкості,
невміння, незнання, психологічного
враження та інших видів труднощів.
3. Завдання педагога :
допомогти особистості дитини зрости в
успіху;
дати відчути радість від здолання
труднощів;
дати зрозуміти, що задарма в житті в
житті нічого не дається, скрізь необхідно
докласти зусиль.
І успіх буде еквівалентним витраченим
зусиллям.
ШАНОВНІ КОЛЕГИ !
Дайте, будь ласка, відповідь на такі
запитання:
1.Ваше ставлення до технології “Створення
ситуації успіху”.
2.Як Ви оцінюєте стан “Створення ситуації
успіху у Вашому навчальному закладі”.
3.Які ще методичні рекомендації, ідеї,
міркування щодо “Створення ситуації успіху”,
Ви можете запропонувати учасникам нашого
семінару ?
ВДЯЧНІ ВАМ ЗА ВІДВЕРТІСТЬ, ЗА ПОРАДИ
Slide 36
Створення ситуації успіху
та шляхи її реалізації
на уроці як складової якості
навчально-виховного процесу
Мета: Удосконалити методику
створення ситуації успіху та шляхів
її реалізації на уроці як стежки, що
веде до того куточка дитячого
серця, в якому горить вогник
бажання бути гарним.
На
відміну від традиційного розуміння
освіти як суми знань та навичок, нині освіту
починають розглядати як процес
становлення особистості .
Причому особистості, здатної до:
самоосвіти,
саморозвитку,
самовдосконалення,
яка вміє використовувати набуті знання,
яка прагне реалізувати себе,
спроможна змінити на краще своє життя,
життя своєї держави.
Алгоритм
створення та досягнення ситуації успіху
твердження про “Ситуацію успіху”;
особистісно-орієнтований підхід у справі
навчання та виховання - основа педагогічної
технології “Створення ситуації успіху”;
роль “Ситуації успіху” у навчальній діяльності;
створення “Ситуації успіху” на мотиваційному
етапі навчальної діяльності;
психолого-педагогічні прийоми при створенні
“Ситуації успіху”;
методика реалізації “Ситуації успіху”;
Виходячи із Положень Закону України “Про
освіту” завдання школи сьогодні полягає в
тому, щоб:
Виховувати в учнів здатність:
долати життєві труднощі;
самостійно приймати рішення;
розвивати себе як особистість, здатну:
робити вибір і контролювати своє життя;
брати на себе відповідальність за свої дії;
захищати себе і свої життєві цінності;
діяти відповідно до них;
піклуватись про інших;
Завдання вчителів:
прищепити учням потребу до здобуття
знань;
створити такі умови, щоб процес
здобуття знань був для них цікавим,
потрібним, комфортним;
і тому пріоритетним завданням вчителя
під час навчально-виховної діяльності є
створення ситуації успіху.
Що означає “Ситуація успіху?”
Ситуація успіху - це суб'єктивний
психічний стан задоволення наслідком
своєї фізичної, розумової праці чи
моральної напруги.
Успіх у навчанні - єдине джерело
внутрішніх сил дитини, які породжують
енергію для переборення труднощів,
бажання вчитися.
В.Сухомлинський
Ситуація успіху дарує атмосферу
приязні та взаємодопомоги, впевненості
і захищеності.
Учитель зобов’язаний створити джерело
внутрішніх сил дитини, джерело, яке дає
енергію для подолання труднощів і
формування бажання вчитися.
Використання ситуації успіху має
сприяти підвищенню робочого тонусу,
збільшенню продуктивності навчальної
роботи, а також допомогти учням
усвідомити себе повноцінною
особистістю і, відповідно, забезпечити
успіх у навчанні.
Основою педагогічної технології
“Створення ситуації успіху” є
особистісно-орієнтований підхід у справі
навчання та виховання.
А тому звернемося до рекомендацій
щодо особистісно-орієнтовного підходу
навчання та виховання.
–
Особистісно орієнтоване навчання
це навчання, центром якого є
особистість дитини, її самобутність та
самостійність: суб'єктивний досвід
кожного спочатку розкривається, а
потім узгоджується зі змістом освіти.
Визнання учня ключовою фігурою
всього освітнього процесу – це і є
особистісно орієнтована педагогіка.
У свідомості учня це має такий
вигляд: «Все, що я пізнаю, я знаю,
для чого мені потрібно і де я можу ці
знання застосувати».
Для педагога - це прагнення знайти
розумний баланс між знаннями,
уміннями та навичками учня.
Сучасність вимагає навчити учнів:
- самостійно та творчо розв'язувати
проблеми;
- шукати нову інформацію й робити
висновки, а не подавати дітям готові
знання.
В особистісно-орієнтованому підході
вчителю насамперед потрібен високий
рівень педагогічної майстерності, який
базується на розвитку:
дидактичних;
організаторських;
комунікативних;
науково-пізнавальних;
емоційних;
та поведінкових компонентностей;
-
-
Цілі особистісно орієнтованого
навчання полягають у тому, щоб:
визначити життєвий досвід кожного
учня;
його пізнавальні здібності;
рівень інтелекту;
інтереси, які спочатку треба розкрити,
а потім розвинути у навчальному
процесі;
Цілі особистісно орієнтованого навчання
полягають у тому, щоб:
Формувати позитивну мотивацію учнів до:
-
пізнавальної діяльності;
-
потребу в самопізнанні;
-
потребу в самореалізаціїї;
-
та потребу у самовдосконаленні школярів;
Цілі особистісно орієнтованого навчання
полягають у тому, щоб:
Озброїти учнів механізмом:
адаптації;
саморегуляції;
самозахисту;
самовиховання;
Цілі особистісно орієнтованого навчання
полягають у тому, щоб:
Розвинути індивідуальні позитивні
здібності кожного школяра;
Сформувати культуру життєдіяльності
максимально виявити і використати
індивідуальний досвід учня;
Правильно визначати лінії поведінки.
Основні принципи
особистісно-орієнтованого
навчання:
1. Принцип «розвивальної допомоги»
не робити за учня;
не вказувати йому, що робити,
а допомогти пробувати власні сили і власну
активність;
потрібно добитись, щоб учень сам обирав
рішення і відповідав за них.
Звідси - не потрібно подавати готові
знання, а створити умови, в яких
виявляється:
-
власна пізнавальна активність учня;
-
і він визначить для себе цілі, зміст та
методи роботи, власні цінності.
-
Навчання повинно бути дослідницьким
Це час, протягом якого діти вчаться:
самостійно діяти;
- дискутувати;
- приймати рішення.
-
При цьому розвивається самосвідомість і
самореалізується особистість.
Принцип - «свобода вміння»
- учні вільно обговорюють
проблеми;
- співпрацюють один з одним,
- а вчитель виступає в ролі
старшого члена колективу,
консультанта, джерела досвіду
Принцип - «свобода вміння»
Учителю:
-недостатньо
процес;
організувати навчальний
- потрібно ще визначити спосіб засвоєння
знань, тобто оприділити види діяльності
учня на уроці.
Основні вимоги до особистісноорієнтованого уроку:
раціональна єдність словесних,
наукових і практичних методів
навчання;
зв'язок з раніше вивченим досвідом,
набутим учнем;
Основні вимоги до особистісно
орієнтованого уроку:
-формування вмінь в учнів самостійно
здобувати знання і застосовувати їх на
практиці;
-заохочення прагнень учнів знаходити свій
спосіб роботи з навчальним матеріалом.
Метою
особистісноорієнтованого уроку є:
- створення умов для виявлення
пізнавальної активності учнів
Засобами досягнення вчителем цієї мети
можуть бути:
використання різних форм та методів
навчальної діяльності, які дозволяють
розкрити суб'єктивний досвід учнів;
створення атмосфери зацікавленості
кожного учня в результатах роботи
всього класу;
стимулювання учнів до висловлювань,
використання різних способів виконання
завдань без побоювань помилитися,
отримати хибну відповідь тощо;
Засобами досягнення вчителем цієї мети
можуть бути:
використання протягом уроку
дидактичного матеріалу, який дозволяє
отримати учневі найбільш значущі для
нього вид та форму змісту навчального
матеріалу;
оцінювання досягнень учня протягом
усього процесу його діяльності, а не
тільки за кінцевим результатом;
Засобами досягнення вчителем цієї мети
можуть бути:
заохочення прагнень учня знаходити свій
спосіб роботи;
аналізувати протягом уроку роботи інших
учнів; вибирати та засвоювати найбільш
раціональні з них;
створення на уроці педагогічних ситуацій
спілкування, які б дозволяли кожному учневі
виявляти ініціативу, самостійність, виборність у
справах роботи;
створення обстановки для природного
самовираження учня.
Технологія
особистісноорієнтованогоуроку
Для проведення особистісноорієнтованого уроку вчитель має
оволодіти його основними етапами:
1.
2.
3.
4.
5.
6.
7.
8.
Орієнтації.
Визначення мети.
Проектування.
Організації.
Реалізації.
Контролю.
Коригування.
Оцінювання
1. Етап орієнтації включає:
орієнтацію на позитивну роботу;
орієнтацію на визначення особистісного
досвіду учнів;
пов'язання цього досвіду з проблемами
навчального матеріалу.
2. Етап визначення мети передбачає:
визначення на уроці разом з учнями
значущої мети здійснення тієї діяльності,
яка запланована вчителем (учні повинні
зрозуміти, що може дати робота учням
саме на цьому уроці для складання,
наприклад, тематичного заліку,
державної атестації, свого майбутнього
життя тощо);
визначення показників досягнення
поставлених завдань;
3. Етап проектування включає:
передбачення залучення учнів до
виконання ними випереджальних
завдань;
підготовки повідомлень;
рефератів;
виготовлення та відбору наочності;
складання плану роботи тощо;
Етап організації виконання плану
діяльності передбачає:
Подання можливих варіантів і
способів виконання навчальної
діяльності (усна чи письмова форма,
індивідуальна робота чи робота в
групах, робота з текстом чи з іншими
засобами одержання інформації);
Етап організації виконання плану
діяльності передбачає:
2.Представлення учнями вибору способу
фіксації нового матеріалу (конспект,
схема, таблиця, опора, план, тези,
висновки тощо);
3.Варіативність домашнього завдання
(диференціація за рівнем складності та
способом виконання).
Етап контрольно-оцінювальний:
1.Залучення учнів до контролю за
перебігом навчальної діяльності шляхом
заохочення їх до різних видів контролю,
самоконтролю, взаємоконтролю, роботи
в групах;
2.Участь учнів у виправленні помилок і
недоліків у знаннях, усвідомлення їх
причин шляхом взаємо та самоаналізу;
Етап контрольно-оцінювальний:
3.Надання учням можливості самостійно
або за участі вчителя, інших учнів
порівнювати отримані ним результати з
критеріями стандарту, закладеного у
навчальній програмі;
4.Використання механізмів оцінного
методу (позитивного ставлення до
успіхів школяра);
Етап контрольно-оцінювальний:
5.Використання механізмів оцінного
методу (позитивного ставлення до
успіхів школяра).
6.Оцінювання (виставлення рівневих
оцінок за дванадцятибальною системою
оцінювання навчальних досягнень,
поурочного бала, рейтинг) не тільки
результатів, а й самого процесу
навчання.
6. Заключний етап передбачає:
усвідомлення учнями ситуації
досягнення мети;
відчуття успіху;
підкріплення позитивної мотивації
стосовно власної діяльності.
Методи та засоби психолого-педагогічної
підтримки діяльності учнів
заохочення;
навчально-пізнавальна гра;
створення ситуації успіху;
створення ситуації пізнавального інтересу;
створення проблемної ситуації;
спонукання до пошуку альтернативних
рішень;
виконання творчих завдань;
кооперація учнів;
створення ситуації взаємодопомоги тощо.
Висновок може бути таким: особистісноорієнтоване навчання ЦЕ–
загальнодидактичний принцип
індивідуального підходу до учнів.
Таке твердження ми дослідимо та
пояснимо за допомогою такого факту:
Відомий російський психолог
Л.С. Виготський своє теорією доводить,
що розум будь-якої людини має дві зони
розвитку: А і Б.
Перша зона (А) – це зона актуального
розвитку.
У цю зону потрапляють завдання, які
дитина може виконати сама без
допомоги вчителя.
Друга зона (В) – це зона найближчого
розвитку
Сюди потрапляють завдання, які дитина сама
виконати не може, але може з ними
впоратися з допомогою вчителя.
Зона найближчого розвитку, - це зона
“наступного дня”.
Те, що сьогодні є зона найближчого
розвитку, завтра у процесі навчання повинно
стати зоною актуального розвитку. Учитель
не повинен давати готову інформацію, адже
таке навчання може загальмувати мислення
дитини. А за допомогою вміло підібраних
запитань педагог підводить школяра до
правильної відповіді, розв’язку.
Те, що сьогодні є зоною найближчого
розвитку, завтра у процесі навчання
повинно стати зоною актуального
розвитку.
Учитель не повинен давати готову
інформацію, адже таке навчання може
загальмувати мислення дитини.
А за допомогою вміло підібраних
запитань педагог підводить школяра до
правильної відповіді, розв’язку.
Отже, як бачимо із цього прикладу, щоб
відбулися розвиток і навчання учнів,
завдання повинні потрапляти лише в
зону найближчого розвитку
(за Л.С. Виготським).
Припустимо, що два учні навчались в
одній школі, в одних і тих самих
учителів, закінчили школу з відзнакою,
рівень їхнього розвитку все одно буде
різним.
Ще більше відрізняється розвиток учнів
класу, які згідно з 12- бальною
системою досягли початкового і
високого рівнів.
Тому зрозуміло, що до таких дітей треба
підходити індивідуально, тобто ставити
перед ними різні завдання.
Якщо для цілого класу поставити одне
завдання, то для одних учнів воно
потрапить у зону актуального розвитку,
для інших – у зону найближчого
розвитку.
Отже, одне завдання для всього класу
ставити не бажано і не потрібно, а
здійснювати якісний особистісноорієнтований підхід до навчання та
виховання на практиці нам заважає ряд
причин, зокрема:
Причина 1. Щоб підійти індивідуально
до кожного учня, необхідно знати його
психологічні, фізіологічні та соціальні
особливості.
Лише психологія нараховує кілька
десятків індивідуальних особливостей
особистості. Це різні види уваги, уяви,
мислення, сприйняття, темпераменту,
характеру і т.д.
Пам’ять також поділяється більш ніж
на 10 типів: короткочасна,
довготривала, оперативна, рухова,
зорова, слухова, емоційна, словеснологічна і т.д.;
Причина 2. Виявити всі ці психологічні,
фізіологічні та соціальні особливості
вчитель без допомоги психолога, лікаря,
соціолога не може;
Причина 3.Навіть якщо теоретично
припустити, що в кожної дитини
виявили всі ці особливості, вчитель не
зможе запам’ятати їх у такій кількості
дітей, оскільки він одночасно навчає
свого предмета не один десяток учнів,
кожен з яких має не один десяток таких
особливостей.
Нарешті, якщо вчителю все-таки
вдається запам’ятати всі особливості
кожної дитини, він не зможе підійти
індивідуально тому, що урок триває
всього 40-45 хв, протягом яких
неможливо фізично попрацювати з
кожним учнем класу індивідуально.
Отже, існує суперечність: з одного боку,
вимоги до особистісно-орієнтованого
навчання, а з іншого причини, що
унеможливлюють якісне впровадження
цієї педагогічної технології у навчальновиховний процес.
Який же вихід з ситуації, що склалася ?
Філософія вчить, що джерелом і
рушійними силами будь-якого процесу
(у тому числі й навчального) є
розв’язання суперечностей і тому,
щоб навчальний процес розвивався,
вчителю необхідно вміти виявляти
суперечність навчального процесу, а
також вміти розв’язувати її.
Дана суперечність розв’язується шляхом
диференційованого підходу до учнів.
Диференціація (від лат. Differentia –
різниця, відмінність) – розчленування
цілого на якісно відмінні частини.
Розв’язування таких суперечностей
називається підходом до навчання.
Цей підхід, для прикладу, можна
здійснити таким чином:
Учнів класу розподілити на групи за
рівнем розвитку.
Критерії, якими слід керуватися - це
успішність.
Таких груп, наприклад, може бути
чотири:
низький рівень;
середній рівень;
достатній рівень;
високий рівень.
Зрозуміло, що такий поділ не
аргументується для учнів, для того щоб
у слабшого школяра не сформувалася
занижена самооцінка, а в сильного –
завищена.
Якщо учні однієї з груп підвищують свій
рівень – їх слід перевести до наступної
групи і навпаки.
Для кожної групи пропонуються різні за
ступенем складності завдання.
Диференційований підхід можна
здійснювати при різних формах
навчального процесу: під час уроку,
лабораторного заняття, екскурсії.
Під час проведеного уроку методом бесіди,
запитань слід орієнтувати учнів на певну
групу.
При цьому обов’язково слід враховувати,
щоб запитання було точним, стислим, не
мало елементів підказки.
Під час проведення уроку методом
пояснення, розповіді диференційований
підхід неможливий, оскільки вчитель будує
свою розповідь, орієнтуючись на
середнього учня,
але під час закріплення нового матеріалу
чи пояснення домашнього завдання учням
можна запропонувати різнорівневі
завдання.
Завершальним етапом навчальної
діяльності на уроці є:
усвідомлення ситуації досягнення мети;
переживання ситуації успіху;
підкріплення позитивної мотивації щодо
самої діяльності.
Ситуація успіху досягається тоді, коли
сама дитина визначає цей результат як
успіх.
Усвідомлення ситуації успіху самим
учнем, розуміння її значимості виникає у
суб'єкта після здолання своєї боязкості,
невміння, незнання, психологічного
враження та інших видів труднощів.
Роль “Ситуації успіху” у навчальній
діяльності
За останні роки термін
„Ситуація успіху” став звичним для
педагогів.
Ніхто не заперечує, що саме позитивні
емоції можуть стати для дитини одним
з найважливіших стимулів у навчанні,
але при цьому ми забуваємо про те, що
в педагогів не існує єдиного рецепта чи
правила, як саме створювати ситуації
успіху тому, що це слід на основі
індивідуального підходу, зважено, з
урахуванням багатьох факторів.
Діти прощають багато чого, але не
вибачають байдужість.
За відгуками дітей, найкращі їхні
вчителі вели уроки так, що здавалося,
ніби весь урок вони зайняті саме тобою.
Як цього досягти?
Іноді це „Іскра Божа”,
а частіше – майстерність, доведена до
мистецтва.
Важливо мати на увазі, що навіть
одноразове переживання успіху може
докорінно змінити психологічне
самопочуття дитини.
Ситуація успіху може стати пусковим
механізмом подальшого розвитку
особистості.
Безперечно, переживання успіху навіює
людині впевненість у власних силах.
З`являється бажання знову досягти
добрих результатів, виникає відчуття
внутрішнього благополуччя, що, у свою
чергу, покращує ставлення до
навколишнього світу.
На перший погляд здається, що вчитель,
кілька разів давши учню можливість
відчути успіх, далі вже само собою
забезпечує високий рівень мотивації,
інтересу, пізнавальної активності.
Але може бути й протилежний
результат: постійна успішність здатна
сформувати байдуже ставлення до
навчання.
Крім того, постійне очікування лише
позитивного результату згубно впливає
на розвиток вольових якостей учня:
він ухиляється від подолання
труднощів;
губиться в складних ситуаціях
(навчальних та життєвих);
у його поведінці починає домінувати
мотив „уникнення невдач”.
Досвідчені психологи та педагоги
попереджують про можливість
негативних наслідків пережитого успіху.
Чому ж виникає такий парадокс?
По-перше, успіх, що діставався ціною
незначних зусиль, може призвести до
переоцінки, точніше, до завищеної
оцінки своїх можливостей.
По-друге, за сильним переживанням
будь-якої емоції обов`язково настає
релаксація (розслаблення).
І якщо в цей період запропонувати
людині якусь діяльність, то, швидше за
все, ця діяльність буде менш успішною,
ніж попередня.
По-третє, переживання успіху може бути
потьмареним, якщо результат, важливий
і значимий для самого учня, не буде
адекватно оцінений іншими людьми.
І нарешті:
Емоція успіху не стане сильним
переживанням, якщо результати діяльності
не значимі для її суб`єкта.
Дитина, особливо на початку навчання,
однаково інтенсивно переживає успіх у
„головних” і „неголовних” навчальних
предметах.
Але часто знижують цю інтенсивність:
„12 балів з музики ! Та краще б ти
отримав 12 балів з читання”.
Знижуючи значимості успіху, що
переживається дитиною, ми, дорослі,
впливаємо на формування у дитини
ставлення до навчального процесу в
цілому.
Ось чому, оцінюючи дітей, необхідно
виходити з індивідуальних особливостей
кожного учня.
Просування вперед треба заохочувати,
підбадьорювати, щоб дитина не
відчувала невдачу, порівнюючи свої
результати з раніше встановленими
нормами, особливо якщо вони для неї
недосяжні.
Отже, ситуація успіху у навчальній
діяльності створюється вчителем або ж
психологом.
Як і будь-яку іншу діяльність, навчання
можна уявити у вигляді простого
ланцюжка дій:
1. Установка на діяльність (емоційна
підготовка учнів на вирішення
навчального завдання) – мотиваційний
етап;
2.Забезпечення діяльності (створення
умов для успішного вирішення
навчального завдання) –підготовчий,
робочий етап;
3.Порівняння отриманих результатів з
очікуваними (усвідомлення ставлення до
результатів своєї навчальної праці) –
результативний етап.
Отже, якщо ситуація успіху створюється
вчителем послідовно і свідомо, її
3.Порівняння отриманих результатів з
очікуваними (усвідомлення ставлення
до результатів своєї навчальної праці) –
результативний етап.
Отже, якщо ситуація успіху створюється
вчителем послідовно і свідомо, її
структура повинна врахувати всі
перелічені компоненти.
Створення ситуації успіху на
мотиваційному етапі навчальної
діяльності
Дослідження психологів свідчать, що рівень
засвоєння людиною знань істотно залежить
від рівня сформованості її мотивації
навчитися.
Тож давайте проаналізуємо, як провести
мотиваційний етап уроку так, щоб створити
ситуацію успіху для того учня.
Перед учителем стоїть завдання:
сформувати в учня настанову на
успішне виконання завдання
Інакше кажучи, вчитель повинен
сформувати в учнів мотив досягнення
мети.
Але при цьому вчитель часто
зустрічається з неадекватною
реакцією учнівського колективу:
1.Хтось уже виконував подібне
завдання, і його результати
виявились невдалими, так що у цієї
категорії учнів уже сформоване
негативне ставлення на успішне
виконання завдання.
2.Інша група учнів не стикалась з
такою роботою, тому вони не знають,
чого можна очікувати від майбутньої
діяльності.
3.Третя група, яка виконувала потрібні
завдання і успішно з ними впоралася,
знаходиться у стані мобілізації, готова
виконувати навчальне завдання.
Зрозуміло, що найлегше вчителю буде
працювати з учнями третьої групи, де
необхідно лише активізувати позитивні
емоції, які діти пережили раніше.
У другої групи учнів слід передбачити
емоційну реакцію, намалювати
перспективу вдалого виконання
завдання, пов`язавши її з тими чи
іншими умовами діяльності, які в
минулому забезпечували успіх.
Найбільш клопітною буде робота
першою групою учнів.
Перш за все доведеться нейтралізувати
спогади про невдачу в попередній
діяльності, а потім створити перспективу
для нової.
Зробити це можна, наприклад, так:
дати завдання учневі попрацювати над
своїми помилками, або повідомити його,
що завдання для нього змінено
порівняно з попереднім і т. д.
Учитель може запропонувати різні
варіанти мотивів досягнення ситуації
успіху:
прагнення самостійно розв`язати цікаві
задачі;
завоювати авторитет у своїх товаришів;
стати першим;
розглядати свою діяльність з точки зору
її корисності для інших людей;
встановити нові контакти між
товаришами у ході виконання завдання
тощо.
Отже, на етапі мотивації навчальної
діяльності учитель організовує певні
ситуації з метою активізувати чи
нейтралізувати емоції для наступної
діяльності
На етапі мотивації створення ситуації
успіху більшою мірою визначається
психологічними аспектами.
Тут доречним буде використання в
роботі вчителя таких психологопедагогічних прийомів, як:
Ефект Розенталя, або „Ефект
навіювання”: „Ти це можеш”, „Тобі це
вдається” тощо.
Якщо педагог буде переконувати учнів
у реальності успіху, то успіх прийде.
Англійський учений Стоуенс довів, що
учні, яких заохочували, досягли значно
більших успіхів, ніж ті, кого ніяк не
заохочували.
Прийом „Емоційне погладжування” –
це констатація будь-якого факту успіху,
прищеплювання дитині віри в себе,
відкритість учителя для довіри і співчуття.
◦ Прийом „Анонсування” –
репетиція майбутньої дії, яка створює
психологічний настрій на успіх перед
класом.
Це можуть бути додаткові індивідуальні
заняття з окремими учнями чи
заздалегідь оголошенні запитання
самостійної роботи.
Прийом „Шикуйсь!” містить такі кроки:
психологічна атака;
емоційне блокування;
вибір головного напрямку;
вибір рівних можливостей;
несподіване порівняння;
стабілізація.
Цей прийом полягає в тому, щоб:
учителем блокувалось припущення на
невдачу в діяльності учня;
відволікалася увага школяра від
чергового неуспіху;
вчитель повинен знайти той напрямок
діяльності, яким учень зможе
реалізувати себе набагато краще, тим
самим забезпечити його на успіх, на
стабільність у навчанні.
Розглянемо деякі
алгоритми створення ситуацій успіху та
методику їх реалізації:
Прийом „Даю шанс” – це заздалегідь
підготовлена вчителем ситуація, в якій
учень отримує можливість зненацька
для себе розкрити свої можливості.
Прийом “ Зняття страху”-
допомогає перебороти невпевненість у
власних силах (Люди вчаться на своїх
помилках і знаходять інші шляхи
вирішення проблем).
Прийом “Авансування успішного
результату” –
допомогає вчителю висловити тверду
переконаніність у тому, що його учень
обов’язково впорається з поставленим
завданням.
Це, в свою чергу, переконує дитину у
своїх силах і можливостях.
“У тебе обов’язково вийде”, “Я навіть не
сумніваюсь у позитивному результаті” і
т. д.
Прийом “Прихований інструктаж”
Допомагає дитині уникнути поразки.
Досягається шляхом побажання,
наприклад:
Можливо краще почати з ...,
Виконуючи роботу не забудьте про ...
Прийом “Внесення мотиву”.
Показує дитині заради чого, кого
здійснюється ця діяльність, кому буде
добре після виконання, наприклад, “Без
твоєї допомоги твоїм друзям не
впоратись...” тощо.
Прийом “Персональна винятковість.”
Визначає важливість зусиль дитини в
діяльності, що здійснюється або
здійснюватиметься, наприклад:
Тільки ти міг би…
Тільки тобі і можу доручити… і т.п.
Прийом “Висока оцінка деталі”.
Допомагає емоційно пережити не
результат в цілому, а якої її окремої
деталі:
Найбільше мені сподобалось у твоїй
роботі…
Найбільше тобі вдалося…
Прийом „Еврика”.
Створюються умови, за яких дитина,
виконуючи навчальне завдання,
несподівано відкриває в собі невідомі
досі здібності.
Завдання вчителя – помітити це глибоко
особисте відкриття, всіляко підтримати
дитину, поставити нову мету і надихнути
на її досягнення.
Допомога вчителя у створенні ситуації
відкриття має бути ненав`язливою,
прихованою.
Створюючи ситуації успіху на етапі
організації навчальної діяльності, слід
пам`ятати кілька основних правил:
у кожній дитині є задатки, які можуть
розвинутися у здібності;
Побачити їх, відчути, розвити – це
справа педагога;
ставлення до дитини як до рівної, як до
себе, спілкування, що повністю включає
грубість, різкість, образливий тон, має
стати обов`язковою нормою всієї
педагогічної діяльності;
Ставлення до дитини:
як до рівної,
як до себе,
спілкування, що повністю виключає:
- грубість,
- різкість,
- образливий тон
має стати обов`язковою нормою всієї
педагогічної діяльності;
чим більше напрямків діяльності, в яких
бере участь дитина, тим більше в неї
можливостей знайти себе;
кількість і різноманітність ситуацій і
обставин, в тому числі і штучно
створених, у які може потрапити
дитина, визначають шляхи її сьогодення
і віддаленого інтересу та можливі шляхи
успіху.
ТИПИ УСПІХУ:
Неочікувана радість – це почуття
задоволення від того, що результати
діяльності учня перевершили його
очікування.
З педагогічної та психологічної точки
зору – це результат продуманої,
підготовленої діяльності вчителя.
Спільна радість – полягає в тому, щоб учень
досяг необхідної для себе реакції колективу.
Вона може бути підготовленою вчителем
або спонтаною.
Спільною радістю вважають тільки ті реакції
колективу, які дають можливість дитині
відчутні себе задоволеним, стимулюють її
зусиля.
Це, перш за все, має бути емоційний відгук
оточуючих на успіх члена свого колективу.
Важливо, щоб у досягненнях кожного
школяра всі бачили результати своєї
праці, а сама дитина розуміла, що її
радість – це радість підтримки,
отримання статусу „свій серед своїх”.
Зрештою у тому, як реагує дитячий
колектив на успіхи або невдачі своїх
учителів, виявляється його моральна
сутність.
Радість пізнання – це радість пізнання
нового, хоча вона по своїй суті
альтруїстична (виникає на основі
допомоги, підтримки інших людей).
Пізнання спираїться на самоосвіту й
самопізнання.
Така радість не може вирости на
пустому місці, появитися без серйозних
причин. Це слід клопіткої роботи
учителя –учня-учнів.
ВИСНОВОК:
1.Ситуація успіху досягається тоді, коли
сама дитина визначає цей результат як
успіх.
2 Усвідомлення ситуації успіху самим
учнем, розуміння її значимості виникає у
школяра після здолання своєї боязкості,
невміння, незнання, психологічного
враження та інших видів труднощів.
3. Завдання педагога :
допомогти особистості дитини зрости в
успіху;
дати відчути радість від здолання
труднощів;
дати зрозуміти, що задарма в житті в
житті нічого не дається, скрізь необхідно
докласти зусиль.
І успіх буде еквівалентним витраченим
зусиллям.
ШАНОВНІ КОЛЕГИ !
Дайте, будь ласка, відповідь на такі
запитання:
1.Ваше ставлення до технології “Створення
ситуації успіху”.
2.Як Ви оцінюєте стан “Створення ситуації
успіху у Вашому навчальному закладі”.
3.Які ще методичні рекомендації, ідеї,
міркування щодо “Створення ситуації успіху”,
Ви можете запропонувати учасникам нашого
семінару ?
ВДЯЧНІ ВАМ ЗА ВІДВЕРТІСТЬ, ЗА ПОРАДИ
Slide 37
Створення ситуації успіху
та шляхи її реалізації
на уроці як складової якості
навчально-виховного процесу
Мета: Удосконалити методику
створення ситуації успіху та шляхів
її реалізації на уроці як стежки, що
веде до того куточка дитячого
серця, в якому горить вогник
бажання бути гарним.
На
відміну від традиційного розуміння
освіти як суми знань та навичок, нині освіту
починають розглядати як процес
становлення особистості .
Причому особистості, здатної до:
самоосвіти,
саморозвитку,
самовдосконалення,
яка вміє використовувати набуті знання,
яка прагне реалізувати себе,
спроможна змінити на краще своє життя,
життя своєї держави.
Алгоритм
створення та досягнення ситуації успіху
твердження про “Ситуацію успіху”;
особистісно-орієнтований підхід у справі
навчання та виховання - основа педагогічної
технології “Створення ситуації успіху”;
роль “Ситуації успіху” у навчальній діяльності;
створення “Ситуації успіху” на мотиваційному
етапі навчальної діяльності;
психолого-педагогічні прийоми при створенні
“Ситуації успіху”;
методика реалізації “Ситуації успіху”;
Виходячи із Положень Закону України “Про
освіту” завдання школи сьогодні полягає в
тому, щоб:
Виховувати в учнів здатність:
долати життєві труднощі;
самостійно приймати рішення;
розвивати себе як особистість, здатну:
робити вибір і контролювати своє життя;
брати на себе відповідальність за свої дії;
захищати себе і свої життєві цінності;
діяти відповідно до них;
піклуватись про інших;
Завдання вчителів:
прищепити учням потребу до здобуття
знань;
створити такі умови, щоб процес
здобуття знань був для них цікавим,
потрібним, комфортним;
і тому пріоритетним завданням вчителя
під час навчально-виховної діяльності є
створення ситуації успіху.
Що означає “Ситуація успіху?”
Ситуація успіху - це суб'єктивний
психічний стан задоволення наслідком
своєї фізичної, розумової праці чи
моральної напруги.
Успіх у навчанні - єдине джерело
внутрішніх сил дитини, які породжують
енергію для переборення труднощів,
бажання вчитися.
В.Сухомлинський
Ситуація успіху дарує атмосферу
приязні та взаємодопомоги, впевненості
і захищеності.
Учитель зобов’язаний створити джерело
внутрішніх сил дитини, джерело, яке дає
енергію для подолання труднощів і
формування бажання вчитися.
Використання ситуації успіху має
сприяти підвищенню робочого тонусу,
збільшенню продуктивності навчальної
роботи, а також допомогти учням
усвідомити себе повноцінною
особистістю і, відповідно, забезпечити
успіх у навчанні.
Основою педагогічної технології
“Створення ситуації успіху” є
особистісно-орієнтований підхід у справі
навчання та виховання.
А тому звернемося до рекомендацій
щодо особистісно-орієнтовного підходу
навчання та виховання.
–
Особистісно орієнтоване навчання
це навчання, центром якого є
особистість дитини, її самобутність та
самостійність: суб'єктивний досвід
кожного спочатку розкривається, а
потім узгоджується зі змістом освіти.
Визнання учня ключовою фігурою
всього освітнього процесу – це і є
особистісно орієнтована педагогіка.
У свідомості учня це має такий
вигляд: «Все, що я пізнаю, я знаю,
для чого мені потрібно і де я можу ці
знання застосувати».
Для педагога - це прагнення знайти
розумний баланс між знаннями,
уміннями та навичками учня.
Сучасність вимагає навчити учнів:
- самостійно та творчо розв'язувати
проблеми;
- шукати нову інформацію й робити
висновки, а не подавати дітям готові
знання.
В особистісно-орієнтованому підході
вчителю насамперед потрібен високий
рівень педагогічної майстерності, який
базується на розвитку:
дидактичних;
організаторських;
комунікативних;
науково-пізнавальних;
емоційних;
та поведінкових компонентностей;
-
-
Цілі особистісно орієнтованого
навчання полягають у тому, щоб:
визначити життєвий досвід кожного
учня;
його пізнавальні здібності;
рівень інтелекту;
інтереси, які спочатку треба розкрити,
а потім розвинути у навчальному
процесі;
Цілі особистісно орієнтованого навчання
полягають у тому, щоб:
Формувати позитивну мотивацію учнів до:
-
пізнавальної діяльності;
-
потребу в самопізнанні;
-
потребу в самореалізаціїї;
-
та потребу у самовдосконаленні школярів;
Цілі особистісно орієнтованого навчання
полягають у тому, щоб:
Озброїти учнів механізмом:
адаптації;
саморегуляції;
самозахисту;
самовиховання;
Цілі особистісно орієнтованого навчання
полягають у тому, щоб:
Розвинути індивідуальні позитивні
здібності кожного школяра;
Сформувати культуру життєдіяльності
максимально виявити і використати
індивідуальний досвід учня;
Правильно визначати лінії поведінки.
Основні принципи
особистісно-орієнтованого
навчання:
1. Принцип «розвивальної допомоги»
не робити за учня;
не вказувати йому, що робити,
а допомогти пробувати власні сили і власну
активність;
потрібно добитись, щоб учень сам обирав
рішення і відповідав за них.
Звідси - не потрібно подавати готові
знання, а створити умови, в яких
виявляється:
-
власна пізнавальна активність учня;
-
і він визначить для себе цілі, зміст та
методи роботи, власні цінності.
-
Навчання повинно бути дослідницьким
Це час, протягом якого діти вчаться:
самостійно діяти;
- дискутувати;
- приймати рішення.
-
При цьому розвивається самосвідомість і
самореалізується особистість.
Принцип - «свобода вміння»
- учні вільно обговорюють
проблеми;
- співпрацюють один з одним,
- а вчитель виступає в ролі
старшого члена колективу,
консультанта, джерела досвіду
Принцип - «свобода вміння»
Учителю:
-недостатньо
процес;
організувати навчальний
- потрібно ще визначити спосіб засвоєння
знань, тобто оприділити види діяльності
учня на уроці.
Основні вимоги до особистісноорієнтованого уроку:
раціональна єдність словесних,
наукових і практичних методів
навчання;
зв'язок з раніше вивченим досвідом,
набутим учнем;
Основні вимоги до особистісно
орієнтованого уроку:
-формування вмінь в учнів самостійно
здобувати знання і застосовувати їх на
практиці;
-заохочення прагнень учнів знаходити свій
спосіб роботи з навчальним матеріалом.
Метою
особистісноорієнтованого уроку є:
- створення умов для виявлення
пізнавальної активності учнів
Засобами досягнення вчителем цієї мети
можуть бути:
використання різних форм та методів
навчальної діяльності, які дозволяють
розкрити суб'єктивний досвід учнів;
створення атмосфери зацікавленості
кожного учня в результатах роботи
всього класу;
стимулювання учнів до висловлювань,
використання різних способів виконання
завдань без побоювань помилитися,
отримати хибну відповідь тощо;
Засобами досягнення вчителем цієї мети
можуть бути:
використання протягом уроку
дидактичного матеріалу, який дозволяє
отримати учневі найбільш значущі для
нього вид та форму змісту навчального
матеріалу;
оцінювання досягнень учня протягом
усього процесу його діяльності, а не
тільки за кінцевим результатом;
Засобами досягнення вчителем цієї мети
можуть бути:
заохочення прагнень учня знаходити свій
спосіб роботи;
аналізувати протягом уроку роботи інших
учнів; вибирати та засвоювати найбільш
раціональні з них;
створення на уроці педагогічних ситуацій
спілкування, які б дозволяли кожному учневі
виявляти ініціативу, самостійність, виборність у
справах роботи;
створення обстановки для природного
самовираження учня.
Технологія
особистісноорієнтованогоуроку
Для проведення особистісноорієнтованого уроку вчитель має
оволодіти його основними етапами:
1.
2.
3.
4.
5.
6.
7.
8.
Орієнтації.
Визначення мети.
Проектування.
Організації.
Реалізації.
Контролю.
Коригування.
Оцінювання
1. Етап орієнтації включає:
орієнтацію на позитивну роботу;
орієнтацію на визначення особистісного
досвіду учнів;
пов'язання цього досвіду з проблемами
навчального матеріалу.
2. Етап визначення мети передбачає:
визначення на уроці разом з учнями
значущої мети здійснення тієї діяльності,
яка запланована вчителем (учні повинні
зрозуміти, що може дати робота учням
саме на цьому уроці для складання,
наприклад, тематичного заліку,
державної атестації, свого майбутнього
життя тощо);
визначення показників досягнення
поставлених завдань;
3. Етап проектування включає:
передбачення залучення учнів до
виконання ними випереджальних
завдань;
підготовки повідомлень;
рефератів;
виготовлення та відбору наочності;
складання плану роботи тощо;
Етап організації виконання плану
діяльності передбачає:
Подання можливих варіантів і
способів виконання навчальної
діяльності (усна чи письмова форма,
індивідуальна робота чи робота в
групах, робота з текстом чи з іншими
засобами одержання інформації);
Етап організації виконання плану
діяльності передбачає:
2.Представлення учнями вибору способу
фіксації нового матеріалу (конспект,
схема, таблиця, опора, план, тези,
висновки тощо);
3.Варіативність домашнього завдання
(диференціація за рівнем складності та
способом виконання).
Етап контрольно-оцінювальний:
1.Залучення учнів до контролю за
перебігом навчальної діяльності шляхом
заохочення їх до різних видів контролю,
самоконтролю, взаємоконтролю, роботи
в групах;
2.Участь учнів у виправленні помилок і
недоліків у знаннях, усвідомлення їх
причин шляхом взаємо та самоаналізу;
Етап контрольно-оцінювальний:
3.Надання учням можливості самостійно
або за участі вчителя, інших учнів
порівнювати отримані ним результати з
критеріями стандарту, закладеного у
навчальній програмі;
4.Використання механізмів оцінного
методу (позитивного ставлення до
успіхів школяра);
Етап контрольно-оцінювальний:
5.Використання механізмів оцінного
методу (позитивного ставлення до
успіхів школяра).
6.Оцінювання (виставлення рівневих
оцінок за дванадцятибальною системою
оцінювання навчальних досягнень,
поурочного бала, рейтинг) не тільки
результатів, а й самого процесу
навчання.
6. Заключний етап передбачає:
усвідомлення учнями ситуації
досягнення мети;
відчуття успіху;
підкріплення позитивної мотивації
стосовно власної діяльності.
Методи та засоби психолого-педагогічної
підтримки діяльності учнів
заохочення;
навчально-пізнавальна гра;
створення ситуації успіху;
створення ситуації пізнавального інтересу;
створення проблемної ситуації;
спонукання до пошуку альтернативних
рішень;
виконання творчих завдань;
кооперація учнів;
створення ситуації взаємодопомоги тощо.
Висновок може бути таким: особистісноорієнтоване навчання ЦЕ–
загальнодидактичний принцип
індивідуального підходу до учнів.
Таке твердження ми дослідимо та
пояснимо за допомогою такого факту:
Відомий російський психолог
Л.С. Виготський своє теорією доводить,
що розум будь-якої людини має дві зони
розвитку: А і Б.
Перша зона (А) – це зона актуального
розвитку.
У цю зону потрапляють завдання, які
дитина може виконати сама без
допомоги вчителя.
Друга зона (В) – це зона найближчого
розвитку
Сюди потрапляють завдання, які дитина сама
виконати не може, але може з ними
впоратися з допомогою вчителя.
Зона найближчого розвитку, - це зона
“наступного дня”.
Те, що сьогодні є зона найближчого
розвитку, завтра у процесі навчання повинно
стати зоною актуального розвитку. Учитель
не повинен давати готову інформацію, адже
таке навчання може загальмувати мислення
дитини. А за допомогою вміло підібраних
запитань педагог підводить школяра до
правильної відповіді, розв’язку.
Те, що сьогодні є зоною найближчого
розвитку, завтра у процесі навчання
повинно стати зоною актуального
розвитку.
Учитель не повинен давати готову
інформацію, адже таке навчання може
загальмувати мислення дитини.
А за допомогою вміло підібраних
запитань педагог підводить школяра до
правильної відповіді, розв’язку.
Отже, як бачимо із цього прикладу, щоб
відбулися розвиток і навчання учнів,
завдання повинні потрапляти лише в
зону найближчого розвитку
(за Л.С. Виготським).
Припустимо, що два учні навчались в
одній школі, в одних і тих самих
учителів, закінчили школу з відзнакою,
рівень їхнього розвитку все одно буде
різним.
Ще більше відрізняється розвиток учнів
класу, які згідно з 12- бальною
системою досягли початкового і
високого рівнів.
Тому зрозуміло, що до таких дітей треба
підходити індивідуально, тобто ставити
перед ними різні завдання.
Якщо для цілого класу поставити одне
завдання, то для одних учнів воно
потрапить у зону актуального розвитку,
для інших – у зону найближчого
розвитку.
Отже, одне завдання для всього класу
ставити не бажано і не потрібно, а
здійснювати якісний особистісноорієнтований підхід до навчання та
виховання на практиці нам заважає ряд
причин, зокрема:
Причина 1. Щоб підійти індивідуально
до кожного учня, необхідно знати його
психологічні, фізіологічні та соціальні
особливості.
Лише психологія нараховує кілька
десятків індивідуальних особливостей
особистості. Це різні види уваги, уяви,
мислення, сприйняття, темпераменту,
характеру і т.д.
Пам’ять також поділяється більш ніж
на 10 типів: короткочасна,
довготривала, оперативна, рухова,
зорова, слухова, емоційна, словеснологічна і т.д.;
Причина 2. Виявити всі ці психологічні,
фізіологічні та соціальні особливості
вчитель без допомоги психолога, лікаря,
соціолога не може;
Причина 3.Навіть якщо теоретично
припустити, що в кожної дитини
виявили всі ці особливості, вчитель не
зможе запам’ятати їх у такій кількості
дітей, оскільки він одночасно навчає
свого предмета не один десяток учнів,
кожен з яких має не один десяток таких
особливостей.
Нарешті, якщо вчителю все-таки
вдається запам’ятати всі особливості
кожної дитини, він не зможе підійти
індивідуально тому, що урок триває
всього 40-45 хв, протягом яких
неможливо фізично попрацювати з
кожним учнем класу індивідуально.
Отже, існує суперечність: з одного боку,
вимоги до особистісно-орієнтованого
навчання, а з іншого причини, що
унеможливлюють якісне впровадження
цієї педагогічної технології у навчальновиховний процес.
Який же вихід з ситуації, що склалася ?
Філософія вчить, що джерелом і
рушійними силами будь-якого процесу
(у тому числі й навчального) є
розв’язання суперечностей і тому,
щоб навчальний процес розвивався,
вчителю необхідно вміти виявляти
суперечність навчального процесу, а
також вміти розв’язувати її.
Дана суперечність розв’язується шляхом
диференційованого підходу до учнів.
Диференціація (від лат. Differentia –
різниця, відмінність) – розчленування
цілого на якісно відмінні частини.
Розв’язування таких суперечностей
називається підходом до навчання.
Цей підхід, для прикладу, можна
здійснити таким чином:
Учнів класу розподілити на групи за
рівнем розвитку.
Критерії, якими слід керуватися - це
успішність.
Таких груп, наприклад, може бути
чотири:
низький рівень;
середній рівень;
достатній рівень;
високий рівень.
Зрозуміло, що такий поділ не
аргументується для учнів, для того щоб
у слабшого школяра не сформувалася
занижена самооцінка, а в сильного –
завищена.
Якщо учні однієї з груп підвищують свій
рівень – їх слід перевести до наступної
групи і навпаки.
Для кожної групи пропонуються різні за
ступенем складності завдання.
Диференційований підхід можна
здійснювати при різних формах
навчального процесу: під час уроку,
лабораторного заняття, екскурсії.
Під час проведеного уроку методом бесіди,
запитань слід орієнтувати учнів на певну
групу.
При цьому обов’язково слід враховувати,
щоб запитання було точним, стислим, не
мало елементів підказки.
Під час проведення уроку методом
пояснення, розповіді диференційований
підхід неможливий, оскільки вчитель будує
свою розповідь, орієнтуючись на
середнього учня,
але під час закріплення нового матеріалу
чи пояснення домашнього завдання учням
можна запропонувати різнорівневі
завдання.
Завершальним етапом навчальної
діяльності на уроці є:
усвідомлення ситуації досягнення мети;
переживання ситуації успіху;
підкріплення позитивної мотивації щодо
самої діяльності.
Ситуація успіху досягається тоді, коли
сама дитина визначає цей результат як
успіх.
Усвідомлення ситуації успіху самим
учнем, розуміння її значимості виникає у
суб'єкта після здолання своєї боязкості,
невміння, незнання, психологічного
враження та інших видів труднощів.
Роль “Ситуації успіху” у навчальній
діяльності
За останні роки термін
„Ситуація успіху” став звичним для
педагогів.
Ніхто не заперечує, що саме позитивні
емоції можуть стати для дитини одним
з найважливіших стимулів у навчанні,
але при цьому ми забуваємо про те, що
в педагогів не існує єдиного рецепта чи
правила, як саме створювати ситуації
успіху тому, що це слід на основі
індивідуального підходу, зважено, з
урахуванням багатьох факторів.
Діти прощають багато чого, але не
вибачають байдужість.
За відгуками дітей, найкращі їхні
вчителі вели уроки так, що здавалося,
ніби весь урок вони зайняті саме тобою.
Як цього досягти?
Іноді це „Іскра Божа”,
а частіше – майстерність, доведена до
мистецтва.
Важливо мати на увазі, що навіть
одноразове переживання успіху може
докорінно змінити психологічне
самопочуття дитини.
Ситуація успіху може стати пусковим
механізмом подальшого розвитку
особистості.
Безперечно, переживання успіху навіює
людині впевненість у власних силах.
З`являється бажання знову досягти
добрих результатів, виникає відчуття
внутрішнього благополуччя, що, у свою
чергу, покращує ставлення до
навколишнього світу.
На перший погляд здається, що вчитель,
кілька разів давши учню можливість
відчути успіх, далі вже само собою
забезпечує високий рівень мотивації,
інтересу, пізнавальної активності.
Але може бути й протилежний
результат: постійна успішність здатна
сформувати байдуже ставлення до
навчання.
Крім того, постійне очікування лише
позитивного результату згубно впливає
на розвиток вольових якостей учня:
він ухиляється від подолання
труднощів;
губиться в складних ситуаціях
(навчальних та життєвих);
у його поведінці починає домінувати
мотив „уникнення невдач”.
Досвідчені психологи та педагоги
попереджують про можливість
негативних наслідків пережитого успіху.
Чому ж виникає такий парадокс?
По-перше, успіх, що діставався ціною
незначних зусиль, може призвести до
переоцінки, точніше, до завищеної
оцінки своїх можливостей.
По-друге, за сильним переживанням
будь-якої емоції обов`язково настає
релаксація (розслаблення).
І якщо в цей період запропонувати
людині якусь діяльність, то, швидше за
все, ця діяльність буде менш успішною,
ніж попередня.
По-третє, переживання успіху може бути
потьмареним, якщо результат, важливий
і значимий для самого учня, не буде
адекватно оцінений іншими людьми.
І нарешті:
Емоція успіху не стане сильним
переживанням, якщо результати діяльності
не значимі для її суб`єкта.
Дитина, особливо на початку навчання,
однаково інтенсивно переживає успіх у
„головних” і „неголовних” навчальних
предметах.
Але часто знижують цю інтенсивність:
„12 балів з музики ! Та краще б ти
отримав 12 балів з читання”.
Знижуючи значимості успіху, що
переживається дитиною, ми, дорослі,
впливаємо на формування у дитини
ставлення до навчального процесу в
цілому.
Ось чому, оцінюючи дітей, необхідно
виходити з індивідуальних особливостей
кожного учня.
Просування вперед треба заохочувати,
підбадьорювати, щоб дитина не
відчувала невдачу, порівнюючи свої
результати з раніше встановленими
нормами, особливо якщо вони для неї
недосяжні.
Отже, ситуація успіху у навчальній
діяльності створюється вчителем або ж
психологом.
Як і будь-яку іншу діяльність, навчання
можна уявити у вигляді простого
ланцюжка дій:
1. Установка на діяльність (емоційна
підготовка учнів на вирішення
навчального завдання) – мотиваційний
етап;
2.Забезпечення діяльності (створення
умов для успішного вирішення
навчального завдання) –підготовчий,
робочий етап;
3.Порівняння отриманих результатів з
очікуваними (усвідомлення ставлення до
результатів своєї навчальної праці) –
результативний етап.
Отже, якщо ситуація успіху створюється
вчителем послідовно і свідомо, її
3.Порівняння отриманих результатів з
очікуваними (усвідомлення ставлення
до результатів своєї навчальної праці) –
результативний етап.
Отже, якщо ситуація успіху створюється
вчителем послідовно і свідомо, її
структура повинна врахувати всі
перелічені компоненти.
Створення ситуації успіху на
мотиваційному етапі навчальної
діяльності
Дослідження психологів свідчать, що рівень
засвоєння людиною знань істотно залежить
від рівня сформованості її мотивації
навчитися.
Тож давайте проаналізуємо, як провести
мотиваційний етап уроку так, щоб створити
ситуацію успіху для того учня.
Перед учителем стоїть завдання:
сформувати в учня настанову на
успішне виконання завдання
Інакше кажучи, вчитель повинен
сформувати в учнів мотив досягнення
мети.
Але при цьому вчитель часто
зустрічається з неадекватною
реакцією учнівського колективу:
1.Хтось уже виконував подібне
завдання, і його результати
виявились невдалими, так що у цієї
категорії учнів уже сформоване
негативне ставлення на успішне
виконання завдання.
2.Інша група учнів не стикалась з
такою роботою, тому вони не знають,
чого можна очікувати від майбутньої
діяльності.
3.Третя група, яка виконувала потрібні
завдання і успішно з ними впоралася,
знаходиться у стані мобілізації, готова
виконувати навчальне завдання.
Зрозуміло, що найлегше вчителю буде
працювати з учнями третьої групи, де
необхідно лише активізувати позитивні
емоції, які діти пережили раніше.
У другої групи учнів слід передбачити
емоційну реакцію, намалювати
перспективу вдалого виконання
завдання, пов`язавши її з тими чи
іншими умовами діяльності, які в
минулому забезпечували успіх.
Найбільш клопітною буде робота
першою групою учнів.
Перш за все доведеться нейтралізувати
спогади про невдачу в попередній
діяльності, а потім створити перспективу
для нової.
Зробити це можна, наприклад, так:
дати завдання учневі попрацювати над
своїми помилками, або повідомити його,
що завдання для нього змінено
порівняно з попереднім і т. д.
Учитель може запропонувати різні
варіанти мотивів досягнення ситуації
успіху:
прагнення самостійно розв`язати цікаві
задачі;
завоювати авторитет у своїх товаришів;
стати першим;
розглядати свою діяльність з точки зору
її корисності для інших людей;
встановити нові контакти між
товаришами у ході виконання завдання
тощо.
Отже, на етапі мотивації навчальної
діяльності учитель організовує певні
ситуації з метою активізувати чи
нейтралізувати емоції для наступної
діяльності
На етапі мотивації створення ситуації
успіху більшою мірою визначається
психологічними аспектами.
Тут доречним буде використання в
роботі вчителя таких психологопедагогічних прийомів, як:
Ефект Розенталя, або „Ефект
навіювання”: „Ти це можеш”, „Тобі це
вдається” тощо.
Якщо педагог буде переконувати учнів
у реальності успіху, то успіх прийде.
Англійський учений Стоуенс довів, що
учні, яких заохочували, досягли значно
більших успіхів, ніж ті, кого ніяк не
заохочували.
Прийом „Емоційне погладжування” –
це констатація будь-якого факту успіху,
прищеплювання дитині віри в себе,
відкритість учителя для довіри і співчуття.
◦ Прийом „Анонсування” –
репетиція майбутньої дії, яка створює
психологічний настрій на успіх перед
класом.
Це можуть бути додаткові індивідуальні
заняття з окремими учнями чи
заздалегідь оголошенні запитання
самостійної роботи.
Прийом „Шикуйсь!” містить такі кроки:
психологічна атака;
емоційне блокування;
вибір головного напрямку;
вибір рівних можливостей;
несподіване порівняння;
стабілізація.
Цей прийом полягає в тому, щоб:
учителем блокувалось припущення на
невдачу в діяльності учня;
відволікалася увага школяра від
чергового неуспіху;
вчитель повинен знайти той напрямок
діяльності, яким учень зможе
реалізувати себе набагато краще, тим
самим забезпечити його на успіх, на
стабільність у навчанні.
Розглянемо деякі
алгоритми створення ситуацій успіху та
методику їх реалізації:
Прийом „Даю шанс” – це заздалегідь
підготовлена вчителем ситуація, в якій
учень отримує можливість зненацька
для себе розкрити свої можливості.
Прийом “ Зняття страху”-
допомогає перебороти невпевненість у
власних силах (Люди вчаться на своїх
помилках і знаходять інші шляхи
вирішення проблем).
Прийом “Авансування успішного
результату” –
допомогає вчителю висловити тверду
переконаніність у тому, що його учень
обов’язково впорається з поставленим
завданням.
Це, в свою чергу, переконує дитину у
своїх силах і можливостях.
“У тебе обов’язково вийде”, “Я навіть не
сумніваюсь у позитивному результаті” і
т. д.
Прийом “Прихований інструктаж”
Допомагає дитині уникнути поразки.
Досягається шляхом побажання,
наприклад:
Можливо краще почати з ...,
Виконуючи роботу не забудьте про ...
Прийом “Внесення мотиву”.
Показує дитині заради чого, кого
здійснюється ця діяльність, кому буде
добре після виконання, наприклад, “Без
твоєї допомоги твоїм друзям не
впоратись...” тощо.
Прийом “Персональна винятковість.”
Визначає важливість зусиль дитини в
діяльності, що здійснюється або
здійснюватиметься, наприклад:
Тільки ти міг би…
Тільки тобі і можу доручити… і т.п.
Прийом “Висока оцінка деталі”.
Допомагає емоційно пережити не
результат в цілому, а якої її окремої
деталі:
Найбільше мені сподобалось у твоїй
роботі…
Найбільше тобі вдалося…
Прийом „Еврика”.
Створюються умови, за яких дитина,
виконуючи навчальне завдання,
несподівано відкриває в собі невідомі
досі здібності.
Завдання вчителя – помітити це глибоко
особисте відкриття, всіляко підтримати
дитину, поставити нову мету і надихнути
на її досягнення.
Допомога вчителя у створенні ситуації
відкриття має бути ненав`язливою,
прихованою.
Створюючи ситуації успіху на етапі
організації навчальної діяльності, слід
пам`ятати кілька основних правил:
у кожній дитині є задатки, які можуть
розвинутися у здібності;
Побачити їх, відчути, розвити – це
справа педагога;
ставлення до дитини як до рівної, як до
себе, спілкування, що повністю включає
грубість, різкість, образливий тон, має
стати обов`язковою нормою всієї
педагогічної діяльності;
Ставлення до дитини:
як до рівної,
як до себе,
спілкування, що повністю виключає:
- грубість,
- різкість,
- образливий тон
має стати обов`язковою нормою всієї
педагогічної діяльності;
чим більше напрямків діяльності, в яких
бере участь дитина, тим більше в неї
можливостей знайти себе;
кількість і різноманітність ситуацій і
обставин, в тому числі і штучно
створених, у які може потрапити
дитина, визначають шляхи її сьогодення
і віддаленого інтересу та можливі шляхи
успіху.
ТИПИ УСПІХУ:
Неочікувана радість – це почуття
задоволення від того, що результати
діяльності учня перевершили його
очікування.
З педагогічної та психологічної точки
зору – це результат продуманої,
підготовленої діяльності вчителя.
Спільна радість – полягає в тому, щоб учень
досяг необхідної для себе реакції колективу.
Вона може бути підготовленою вчителем
або спонтаною.
Спільною радістю вважають тільки ті реакції
колективу, які дають можливість дитині
відчутні себе задоволеним, стимулюють її
зусиля.
Це, перш за все, має бути емоційний відгук
оточуючих на успіх члена свого колективу.
Важливо, щоб у досягненнях кожного
школяра всі бачили результати своєї
праці, а сама дитина розуміла, що її
радість – це радість підтримки,
отримання статусу „свій серед своїх”.
Зрештою у тому, як реагує дитячий
колектив на успіхи або невдачі своїх
учителів, виявляється його моральна
сутність.
Радість пізнання – це радість пізнання
нового, хоча вона по своїй суті
альтруїстична (виникає на основі
допомоги, підтримки інших людей).
Пізнання спираїться на самоосвіту й
самопізнання.
Така радість не може вирости на
пустому місці, появитися без серйозних
причин. Це слід клопіткої роботи
учителя –учня-учнів.
ВИСНОВОК:
1.Ситуація успіху досягається тоді, коли
сама дитина визначає цей результат як
успіх.
2 Усвідомлення ситуації успіху самим
учнем, розуміння її значимості виникає у
школяра після здолання своєї боязкості,
невміння, незнання, психологічного
враження та інших видів труднощів.
3. Завдання педагога :
допомогти особистості дитини зрости в
успіху;
дати відчути радість від здолання
труднощів;
дати зрозуміти, що задарма в житті в
житті нічого не дається, скрізь необхідно
докласти зусиль.
І успіх буде еквівалентним витраченим
зусиллям.
ШАНОВНІ КОЛЕГИ !
Дайте, будь ласка, відповідь на такі
запитання:
1.Ваше ставлення до технології “Створення
ситуації успіху”.
2.Як Ви оцінюєте стан “Створення ситуації
успіху у Вашому навчальному закладі”.
3.Які ще методичні рекомендації, ідеї,
міркування щодо “Створення ситуації успіху”,
Ви можете запропонувати учасникам нашого
семінару ?
ВДЯЧНІ ВАМ ЗА ВІДВЕРТІСТЬ, ЗА ПОРАДИ
Slide 38
Створення ситуації успіху
та шляхи її реалізації
на уроці як складової якості
навчально-виховного процесу
Мета: Удосконалити методику
створення ситуації успіху та шляхів
її реалізації на уроці як стежки, що
веде до того куточка дитячого
серця, в якому горить вогник
бажання бути гарним.
На
відміну від традиційного розуміння
освіти як суми знань та навичок, нині освіту
починають розглядати як процес
становлення особистості .
Причому особистості, здатної до:
самоосвіти,
саморозвитку,
самовдосконалення,
яка вміє використовувати набуті знання,
яка прагне реалізувати себе,
спроможна змінити на краще своє життя,
життя своєї держави.
Алгоритм
створення та досягнення ситуації успіху
твердження про “Ситуацію успіху”;
особистісно-орієнтований підхід у справі
навчання та виховання - основа педагогічної
технології “Створення ситуації успіху”;
роль “Ситуації успіху” у навчальній діяльності;
створення “Ситуації успіху” на мотиваційному
етапі навчальної діяльності;
психолого-педагогічні прийоми при створенні
“Ситуації успіху”;
методика реалізації “Ситуації успіху”;
Виходячи із Положень Закону України “Про
освіту” завдання школи сьогодні полягає в
тому, щоб:
Виховувати в учнів здатність:
долати життєві труднощі;
самостійно приймати рішення;
розвивати себе як особистість, здатну:
робити вибір і контролювати своє життя;
брати на себе відповідальність за свої дії;
захищати себе і свої життєві цінності;
діяти відповідно до них;
піклуватись про інших;
Завдання вчителів:
прищепити учням потребу до здобуття
знань;
створити такі умови, щоб процес
здобуття знань був для них цікавим,
потрібним, комфортним;
і тому пріоритетним завданням вчителя
під час навчально-виховної діяльності є
створення ситуації успіху.
Що означає “Ситуація успіху?”
Ситуація успіху - це суб'єктивний
психічний стан задоволення наслідком
своєї фізичної, розумової праці чи
моральної напруги.
Успіх у навчанні - єдине джерело
внутрішніх сил дитини, які породжують
енергію для переборення труднощів,
бажання вчитися.
В.Сухомлинський
Ситуація успіху дарує атмосферу
приязні та взаємодопомоги, впевненості
і захищеності.
Учитель зобов’язаний створити джерело
внутрішніх сил дитини, джерело, яке дає
енергію для подолання труднощів і
формування бажання вчитися.
Використання ситуації успіху має
сприяти підвищенню робочого тонусу,
збільшенню продуктивності навчальної
роботи, а також допомогти учням
усвідомити себе повноцінною
особистістю і, відповідно, забезпечити
успіх у навчанні.
Основою педагогічної технології
“Створення ситуації успіху” є
особистісно-орієнтований підхід у справі
навчання та виховання.
А тому звернемося до рекомендацій
щодо особистісно-орієнтовного підходу
навчання та виховання.
–
Особистісно орієнтоване навчання
це навчання, центром якого є
особистість дитини, її самобутність та
самостійність: суб'єктивний досвід
кожного спочатку розкривається, а
потім узгоджується зі змістом освіти.
Визнання учня ключовою фігурою
всього освітнього процесу – це і є
особистісно орієнтована педагогіка.
У свідомості учня це має такий
вигляд: «Все, що я пізнаю, я знаю,
для чого мені потрібно і де я можу ці
знання застосувати».
Для педагога - це прагнення знайти
розумний баланс між знаннями,
уміннями та навичками учня.
Сучасність вимагає навчити учнів:
- самостійно та творчо розв'язувати
проблеми;
- шукати нову інформацію й робити
висновки, а не подавати дітям готові
знання.
В особистісно-орієнтованому підході
вчителю насамперед потрібен високий
рівень педагогічної майстерності, який
базується на розвитку:
дидактичних;
організаторських;
комунікативних;
науково-пізнавальних;
емоційних;
та поведінкових компонентностей;
-
-
Цілі особистісно орієнтованого
навчання полягають у тому, щоб:
визначити життєвий досвід кожного
учня;
його пізнавальні здібності;
рівень інтелекту;
інтереси, які спочатку треба розкрити,
а потім розвинути у навчальному
процесі;
Цілі особистісно орієнтованого навчання
полягають у тому, щоб:
Формувати позитивну мотивацію учнів до:
-
пізнавальної діяльності;
-
потребу в самопізнанні;
-
потребу в самореалізаціїї;
-
та потребу у самовдосконаленні школярів;
Цілі особистісно орієнтованого навчання
полягають у тому, щоб:
Озброїти учнів механізмом:
адаптації;
саморегуляції;
самозахисту;
самовиховання;
Цілі особистісно орієнтованого навчання
полягають у тому, щоб:
Розвинути індивідуальні позитивні
здібності кожного школяра;
Сформувати культуру життєдіяльності
максимально виявити і використати
індивідуальний досвід учня;
Правильно визначати лінії поведінки.
Основні принципи
особистісно-орієнтованого
навчання:
1. Принцип «розвивальної допомоги»
не робити за учня;
не вказувати йому, що робити,
а допомогти пробувати власні сили і власну
активність;
потрібно добитись, щоб учень сам обирав
рішення і відповідав за них.
Звідси - не потрібно подавати готові
знання, а створити умови, в яких
виявляється:
-
власна пізнавальна активність учня;
-
і він визначить для себе цілі, зміст та
методи роботи, власні цінності.
-
Навчання повинно бути дослідницьким
Це час, протягом якого діти вчаться:
самостійно діяти;
- дискутувати;
- приймати рішення.
-
При цьому розвивається самосвідомість і
самореалізується особистість.
Принцип - «свобода вміння»
- учні вільно обговорюють
проблеми;
- співпрацюють один з одним,
- а вчитель виступає в ролі
старшого члена колективу,
консультанта, джерела досвіду
Принцип - «свобода вміння»
Учителю:
-недостатньо
процес;
організувати навчальний
- потрібно ще визначити спосіб засвоєння
знань, тобто оприділити види діяльності
учня на уроці.
Основні вимоги до особистісноорієнтованого уроку:
раціональна єдність словесних,
наукових і практичних методів
навчання;
зв'язок з раніше вивченим досвідом,
набутим учнем;
Основні вимоги до особистісно
орієнтованого уроку:
-формування вмінь в учнів самостійно
здобувати знання і застосовувати їх на
практиці;
-заохочення прагнень учнів знаходити свій
спосіб роботи з навчальним матеріалом.
Метою
особистісноорієнтованого уроку є:
- створення умов для виявлення
пізнавальної активності учнів
Засобами досягнення вчителем цієї мети
можуть бути:
використання різних форм та методів
навчальної діяльності, які дозволяють
розкрити суб'єктивний досвід учнів;
створення атмосфери зацікавленості
кожного учня в результатах роботи
всього класу;
стимулювання учнів до висловлювань,
використання різних способів виконання
завдань без побоювань помилитися,
отримати хибну відповідь тощо;
Засобами досягнення вчителем цієї мети
можуть бути:
використання протягом уроку
дидактичного матеріалу, який дозволяє
отримати учневі найбільш значущі для
нього вид та форму змісту навчального
матеріалу;
оцінювання досягнень учня протягом
усього процесу його діяльності, а не
тільки за кінцевим результатом;
Засобами досягнення вчителем цієї мети
можуть бути:
заохочення прагнень учня знаходити свій
спосіб роботи;
аналізувати протягом уроку роботи інших
учнів; вибирати та засвоювати найбільш
раціональні з них;
створення на уроці педагогічних ситуацій
спілкування, які б дозволяли кожному учневі
виявляти ініціативу, самостійність, виборність у
справах роботи;
створення обстановки для природного
самовираження учня.
Технологія
особистісноорієнтованогоуроку
Для проведення особистісноорієнтованого уроку вчитель має
оволодіти його основними етапами:
1.
2.
3.
4.
5.
6.
7.
8.
Орієнтації.
Визначення мети.
Проектування.
Організації.
Реалізації.
Контролю.
Коригування.
Оцінювання
1. Етап орієнтації включає:
орієнтацію на позитивну роботу;
орієнтацію на визначення особистісного
досвіду учнів;
пов'язання цього досвіду з проблемами
навчального матеріалу.
2. Етап визначення мети передбачає:
визначення на уроці разом з учнями
значущої мети здійснення тієї діяльності,
яка запланована вчителем (учні повинні
зрозуміти, що може дати робота учням
саме на цьому уроці для складання,
наприклад, тематичного заліку,
державної атестації, свого майбутнього
життя тощо);
визначення показників досягнення
поставлених завдань;
3. Етап проектування включає:
передбачення залучення учнів до
виконання ними випереджальних
завдань;
підготовки повідомлень;
рефератів;
виготовлення та відбору наочності;
складання плану роботи тощо;
Етап організації виконання плану
діяльності передбачає:
Подання можливих варіантів і
способів виконання навчальної
діяльності (усна чи письмова форма,
індивідуальна робота чи робота в
групах, робота з текстом чи з іншими
засобами одержання інформації);
Етап організації виконання плану
діяльності передбачає:
2.Представлення учнями вибору способу
фіксації нового матеріалу (конспект,
схема, таблиця, опора, план, тези,
висновки тощо);
3.Варіативність домашнього завдання
(диференціація за рівнем складності та
способом виконання).
Етап контрольно-оцінювальний:
1.Залучення учнів до контролю за
перебігом навчальної діяльності шляхом
заохочення їх до різних видів контролю,
самоконтролю, взаємоконтролю, роботи
в групах;
2.Участь учнів у виправленні помилок і
недоліків у знаннях, усвідомлення їх
причин шляхом взаємо та самоаналізу;
Етап контрольно-оцінювальний:
3.Надання учням можливості самостійно
або за участі вчителя, інших учнів
порівнювати отримані ним результати з
критеріями стандарту, закладеного у
навчальній програмі;
4.Використання механізмів оцінного
методу (позитивного ставлення до
успіхів школяра);
Етап контрольно-оцінювальний:
5.Використання механізмів оцінного
методу (позитивного ставлення до
успіхів школяра).
6.Оцінювання (виставлення рівневих
оцінок за дванадцятибальною системою
оцінювання навчальних досягнень,
поурочного бала, рейтинг) не тільки
результатів, а й самого процесу
навчання.
6. Заключний етап передбачає:
усвідомлення учнями ситуації
досягнення мети;
відчуття успіху;
підкріплення позитивної мотивації
стосовно власної діяльності.
Методи та засоби психолого-педагогічної
підтримки діяльності учнів
заохочення;
навчально-пізнавальна гра;
створення ситуації успіху;
створення ситуації пізнавального інтересу;
створення проблемної ситуації;
спонукання до пошуку альтернативних
рішень;
виконання творчих завдань;
кооперація учнів;
створення ситуації взаємодопомоги тощо.
Висновок може бути таким: особистісноорієнтоване навчання ЦЕ–
загальнодидактичний принцип
індивідуального підходу до учнів.
Таке твердження ми дослідимо та
пояснимо за допомогою такого факту:
Відомий російський психолог
Л.С. Виготський своє теорією доводить,
що розум будь-якої людини має дві зони
розвитку: А і Б.
Перша зона (А) – це зона актуального
розвитку.
У цю зону потрапляють завдання, які
дитина може виконати сама без
допомоги вчителя.
Друга зона (В) – це зона найближчого
розвитку
Сюди потрапляють завдання, які дитина сама
виконати не може, але може з ними
впоратися з допомогою вчителя.
Зона найближчого розвитку, - це зона
“наступного дня”.
Те, що сьогодні є зона найближчого
розвитку, завтра у процесі навчання повинно
стати зоною актуального розвитку. Учитель
не повинен давати готову інформацію, адже
таке навчання може загальмувати мислення
дитини. А за допомогою вміло підібраних
запитань педагог підводить школяра до
правильної відповіді, розв’язку.
Те, що сьогодні є зоною найближчого
розвитку, завтра у процесі навчання
повинно стати зоною актуального
розвитку.
Учитель не повинен давати готову
інформацію, адже таке навчання може
загальмувати мислення дитини.
А за допомогою вміло підібраних
запитань педагог підводить школяра до
правильної відповіді, розв’язку.
Отже, як бачимо із цього прикладу, щоб
відбулися розвиток і навчання учнів,
завдання повинні потрапляти лише в
зону найближчого розвитку
(за Л.С. Виготським).
Припустимо, що два учні навчались в
одній школі, в одних і тих самих
учителів, закінчили школу з відзнакою,
рівень їхнього розвитку все одно буде
різним.
Ще більше відрізняється розвиток учнів
класу, які згідно з 12- бальною
системою досягли початкового і
високого рівнів.
Тому зрозуміло, що до таких дітей треба
підходити індивідуально, тобто ставити
перед ними різні завдання.
Якщо для цілого класу поставити одне
завдання, то для одних учнів воно
потрапить у зону актуального розвитку,
для інших – у зону найближчого
розвитку.
Отже, одне завдання для всього класу
ставити не бажано і не потрібно, а
здійснювати якісний особистісноорієнтований підхід до навчання та
виховання на практиці нам заважає ряд
причин, зокрема:
Причина 1. Щоб підійти індивідуально
до кожного учня, необхідно знати його
психологічні, фізіологічні та соціальні
особливості.
Лише психологія нараховує кілька
десятків індивідуальних особливостей
особистості. Це різні види уваги, уяви,
мислення, сприйняття, темпераменту,
характеру і т.д.
Пам’ять також поділяється більш ніж
на 10 типів: короткочасна,
довготривала, оперативна, рухова,
зорова, слухова, емоційна, словеснологічна і т.д.;
Причина 2. Виявити всі ці психологічні,
фізіологічні та соціальні особливості
вчитель без допомоги психолога, лікаря,
соціолога не може;
Причина 3.Навіть якщо теоретично
припустити, що в кожної дитини
виявили всі ці особливості, вчитель не
зможе запам’ятати їх у такій кількості
дітей, оскільки він одночасно навчає
свого предмета не один десяток учнів,
кожен з яких має не один десяток таких
особливостей.
Нарешті, якщо вчителю все-таки
вдається запам’ятати всі особливості
кожної дитини, він не зможе підійти
індивідуально тому, що урок триває
всього 40-45 хв, протягом яких
неможливо фізично попрацювати з
кожним учнем класу індивідуально.
Отже, існує суперечність: з одного боку,
вимоги до особистісно-орієнтованого
навчання, а з іншого причини, що
унеможливлюють якісне впровадження
цієї педагогічної технології у навчальновиховний процес.
Який же вихід з ситуації, що склалася ?
Філософія вчить, що джерелом і
рушійними силами будь-якого процесу
(у тому числі й навчального) є
розв’язання суперечностей і тому,
щоб навчальний процес розвивався,
вчителю необхідно вміти виявляти
суперечність навчального процесу, а
також вміти розв’язувати її.
Дана суперечність розв’язується шляхом
диференційованого підходу до учнів.
Диференціація (від лат. Differentia –
різниця, відмінність) – розчленування
цілого на якісно відмінні частини.
Розв’язування таких суперечностей
називається підходом до навчання.
Цей підхід, для прикладу, можна
здійснити таким чином:
Учнів класу розподілити на групи за
рівнем розвитку.
Критерії, якими слід керуватися - це
успішність.
Таких груп, наприклад, може бути
чотири:
низький рівень;
середній рівень;
достатній рівень;
високий рівень.
Зрозуміло, що такий поділ не
аргументується для учнів, для того щоб
у слабшого школяра не сформувалася
занижена самооцінка, а в сильного –
завищена.
Якщо учні однієї з груп підвищують свій
рівень – їх слід перевести до наступної
групи і навпаки.
Для кожної групи пропонуються різні за
ступенем складності завдання.
Диференційований підхід можна
здійснювати при різних формах
навчального процесу: під час уроку,
лабораторного заняття, екскурсії.
Під час проведеного уроку методом бесіди,
запитань слід орієнтувати учнів на певну
групу.
При цьому обов’язково слід враховувати,
щоб запитання було точним, стислим, не
мало елементів підказки.
Під час проведення уроку методом
пояснення, розповіді диференційований
підхід неможливий, оскільки вчитель будує
свою розповідь, орієнтуючись на
середнього учня,
але під час закріплення нового матеріалу
чи пояснення домашнього завдання учням
можна запропонувати різнорівневі
завдання.
Завершальним етапом навчальної
діяльності на уроці є:
усвідомлення ситуації досягнення мети;
переживання ситуації успіху;
підкріплення позитивної мотивації щодо
самої діяльності.
Ситуація успіху досягається тоді, коли
сама дитина визначає цей результат як
успіх.
Усвідомлення ситуації успіху самим
учнем, розуміння її значимості виникає у
суб'єкта після здолання своєї боязкості,
невміння, незнання, психологічного
враження та інших видів труднощів.
Роль “Ситуації успіху” у навчальній
діяльності
За останні роки термін
„Ситуація успіху” став звичним для
педагогів.
Ніхто не заперечує, що саме позитивні
емоції можуть стати для дитини одним
з найважливіших стимулів у навчанні,
але при цьому ми забуваємо про те, що
в педагогів не існує єдиного рецепта чи
правила, як саме створювати ситуації
успіху тому, що це слід на основі
індивідуального підходу, зважено, з
урахуванням багатьох факторів.
Діти прощають багато чого, але не
вибачають байдужість.
За відгуками дітей, найкращі їхні
вчителі вели уроки так, що здавалося,
ніби весь урок вони зайняті саме тобою.
Як цього досягти?
Іноді це „Іскра Божа”,
а частіше – майстерність, доведена до
мистецтва.
Важливо мати на увазі, що навіть
одноразове переживання успіху може
докорінно змінити психологічне
самопочуття дитини.
Ситуація успіху може стати пусковим
механізмом подальшого розвитку
особистості.
Безперечно, переживання успіху навіює
людині впевненість у власних силах.
З`являється бажання знову досягти
добрих результатів, виникає відчуття
внутрішнього благополуччя, що, у свою
чергу, покращує ставлення до
навколишнього світу.
На перший погляд здається, що вчитель,
кілька разів давши учню можливість
відчути успіх, далі вже само собою
забезпечує високий рівень мотивації,
інтересу, пізнавальної активності.
Але може бути й протилежний
результат: постійна успішність здатна
сформувати байдуже ставлення до
навчання.
Крім того, постійне очікування лише
позитивного результату згубно впливає
на розвиток вольових якостей учня:
він ухиляється від подолання
труднощів;
губиться в складних ситуаціях
(навчальних та життєвих);
у його поведінці починає домінувати
мотив „уникнення невдач”.
Досвідчені психологи та педагоги
попереджують про можливість
негативних наслідків пережитого успіху.
Чому ж виникає такий парадокс?
По-перше, успіх, що діставався ціною
незначних зусиль, може призвести до
переоцінки, точніше, до завищеної
оцінки своїх можливостей.
По-друге, за сильним переживанням
будь-якої емоції обов`язково настає
релаксація (розслаблення).
І якщо в цей період запропонувати
людині якусь діяльність, то, швидше за
все, ця діяльність буде менш успішною,
ніж попередня.
По-третє, переживання успіху може бути
потьмареним, якщо результат, важливий
і значимий для самого учня, не буде
адекватно оцінений іншими людьми.
І нарешті:
Емоція успіху не стане сильним
переживанням, якщо результати діяльності
не значимі для її суб`єкта.
Дитина, особливо на початку навчання,
однаково інтенсивно переживає успіх у
„головних” і „неголовних” навчальних
предметах.
Але часто знижують цю інтенсивність:
„12 балів з музики ! Та краще б ти
отримав 12 балів з читання”.
Знижуючи значимості успіху, що
переживається дитиною, ми, дорослі,
впливаємо на формування у дитини
ставлення до навчального процесу в
цілому.
Ось чому, оцінюючи дітей, необхідно
виходити з індивідуальних особливостей
кожного учня.
Просування вперед треба заохочувати,
підбадьорювати, щоб дитина не
відчувала невдачу, порівнюючи свої
результати з раніше встановленими
нормами, особливо якщо вони для неї
недосяжні.
Отже, ситуація успіху у навчальній
діяльності створюється вчителем або ж
психологом.
Як і будь-яку іншу діяльність, навчання
можна уявити у вигляді простого
ланцюжка дій:
1. Установка на діяльність (емоційна
підготовка учнів на вирішення
навчального завдання) – мотиваційний
етап;
2.Забезпечення діяльності (створення
умов для успішного вирішення
навчального завдання) –підготовчий,
робочий етап;
3.Порівняння отриманих результатів з
очікуваними (усвідомлення ставлення до
результатів своєї навчальної праці) –
результативний етап.
Отже, якщо ситуація успіху створюється
вчителем послідовно і свідомо, її
3.Порівняння отриманих результатів з
очікуваними (усвідомлення ставлення
до результатів своєї навчальної праці) –
результативний етап.
Отже, якщо ситуація успіху створюється
вчителем послідовно і свідомо, її
структура повинна врахувати всі
перелічені компоненти.
Створення ситуації успіху на
мотиваційному етапі навчальної
діяльності
Дослідження психологів свідчать, що рівень
засвоєння людиною знань істотно залежить
від рівня сформованості її мотивації
навчитися.
Тож давайте проаналізуємо, як провести
мотиваційний етап уроку так, щоб створити
ситуацію успіху для того учня.
Перед учителем стоїть завдання:
сформувати в учня настанову на
успішне виконання завдання
Інакше кажучи, вчитель повинен
сформувати в учнів мотив досягнення
мети.
Але при цьому вчитель часто
зустрічається з неадекватною
реакцією учнівського колективу:
1.Хтось уже виконував подібне
завдання, і його результати
виявились невдалими, так що у цієї
категорії учнів уже сформоване
негативне ставлення на успішне
виконання завдання.
2.Інша група учнів не стикалась з
такою роботою, тому вони не знають,
чого можна очікувати від майбутньої
діяльності.
3.Третя група, яка виконувала потрібні
завдання і успішно з ними впоралася,
знаходиться у стані мобілізації, готова
виконувати навчальне завдання.
Зрозуміло, що найлегше вчителю буде
працювати з учнями третьої групи, де
необхідно лише активізувати позитивні
емоції, які діти пережили раніше.
У другої групи учнів слід передбачити
емоційну реакцію, намалювати
перспективу вдалого виконання
завдання, пов`язавши її з тими чи
іншими умовами діяльності, які в
минулому забезпечували успіх.
Найбільш клопітною буде робота
першою групою учнів.
Перш за все доведеться нейтралізувати
спогади про невдачу в попередній
діяльності, а потім створити перспективу
для нової.
Зробити це можна, наприклад, так:
дати завдання учневі попрацювати над
своїми помилками, або повідомити його,
що завдання для нього змінено
порівняно з попереднім і т. д.
Учитель може запропонувати різні
варіанти мотивів досягнення ситуації
успіху:
прагнення самостійно розв`язати цікаві
задачі;
завоювати авторитет у своїх товаришів;
стати першим;
розглядати свою діяльність з точки зору
її корисності для інших людей;
встановити нові контакти між
товаришами у ході виконання завдання
тощо.
Отже, на етапі мотивації навчальної
діяльності учитель організовує певні
ситуації з метою активізувати чи
нейтралізувати емоції для наступної
діяльності
На етапі мотивації створення ситуації
успіху більшою мірою визначається
психологічними аспектами.
Тут доречним буде використання в
роботі вчителя таких психологопедагогічних прийомів, як:
Ефект Розенталя, або „Ефект
навіювання”: „Ти це можеш”, „Тобі це
вдається” тощо.
Якщо педагог буде переконувати учнів
у реальності успіху, то успіх прийде.
Англійський учений Стоуенс довів, що
учні, яких заохочували, досягли значно
більших успіхів, ніж ті, кого ніяк не
заохочували.
Прийом „Емоційне погладжування” –
це констатація будь-якого факту успіху,
прищеплювання дитині віри в себе,
відкритість учителя для довіри і співчуття.
◦ Прийом „Анонсування” –
репетиція майбутньої дії, яка створює
психологічний настрій на успіх перед
класом.
Це можуть бути додаткові індивідуальні
заняття з окремими учнями чи
заздалегідь оголошенні запитання
самостійної роботи.
Прийом „Шикуйсь!” містить такі кроки:
психологічна атака;
емоційне блокування;
вибір головного напрямку;
вибір рівних можливостей;
несподіване порівняння;
стабілізація.
Цей прийом полягає в тому, щоб:
учителем блокувалось припущення на
невдачу в діяльності учня;
відволікалася увага школяра від
чергового неуспіху;
вчитель повинен знайти той напрямок
діяльності, яким учень зможе
реалізувати себе набагато краще, тим
самим забезпечити його на успіх, на
стабільність у навчанні.
Розглянемо деякі
алгоритми створення ситуацій успіху та
методику їх реалізації:
Прийом „Даю шанс” – це заздалегідь
підготовлена вчителем ситуація, в якій
учень отримує можливість зненацька
для себе розкрити свої можливості.
Прийом “ Зняття страху”-
допомогає перебороти невпевненість у
власних силах (Люди вчаться на своїх
помилках і знаходять інші шляхи
вирішення проблем).
Прийом “Авансування успішного
результату” –
допомогає вчителю висловити тверду
переконаніність у тому, що його учень
обов’язково впорається з поставленим
завданням.
Це, в свою чергу, переконує дитину у
своїх силах і можливостях.
“У тебе обов’язково вийде”, “Я навіть не
сумніваюсь у позитивному результаті” і
т. д.
Прийом “Прихований інструктаж”
Допомагає дитині уникнути поразки.
Досягається шляхом побажання,
наприклад:
Можливо краще почати з ...,
Виконуючи роботу не забудьте про ...
Прийом “Внесення мотиву”.
Показує дитині заради чого, кого
здійснюється ця діяльність, кому буде
добре після виконання, наприклад, “Без
твоєї допомоги твоїм друзям не
впоратись...” тощо.
Прийом “Персональна винятковість.”
Визначає важливість зусиль дитини в
діяльності, що здійснюється або
здійснюватиметься, наприклад:
Тільки ти міг би…
Тільки тобі і можу доручити… і т.п.
Прийом “Висока оцінка деталі”.
Допомагає емоційно пережити не
результат в цілому, а якої її окремої
деталі:
Найбільше мені сподобалось у твоїй
роботі…
Найбільше тобі вдалося…
Прийом „Еврика”.
Створюються умови, за яких дитина,
виконуючи навчальне завдання,
несподівано відкриває в собі невідомі
досі здібності.
Завдання вчителя – помітити це глибоко
особисте відкриття, всіляко підтримати
дитину, поставити нову мету і надихнути
на її досягнення.
Допомога вчителя у створенні ситуації
відкриття має бути ненав`язливою,
прихованою.
Створюючи ситуації успіху на етапі
організації навчальної діяльності, слід
пам`ятати кілька основних правил:
у кожній дитині є задатки, які можуть
розвинутися у здібності;
Побачити їх, відчути, розвити – це
справа педагога;
ставлення до дитини як до рівної, як до
себе, спілкування, що повністю включає
грубість, різкість, образливий тон, має
стати обов`язковою нормою всієї
педагогічної діяльності;
Ставлення до дитини:
як до рівної,
як до себе,
спілкування, що повністю виключає:
- грубість,
- різкість,
- образливий тон
має стати обов`язковою нормою всієї
педагогічної діяльності;
чим більше напрямків діяльності, в яких
бере участь дитина, тим більше в неї
можливостей знайти себе;
кількість і різноманітність ситуацій і
обставин, в тому числі і штучно
створених, у які може потрапити
дитина, визначають шляхи її сьогодення
і віддаленого інтересу та можливі шляхи
успіху.
ТИПИ УСПІХУ:
Неочікувана радість – це почуття
задоволення від того, що результати
діяльності учня перевершили його
очікування.
З педагогічної та психологічної точки
зору – це результат продуманої,
підготовленої діяльності вчителя.
Спільна радість – полягає в тому, щоб учень
досяг необхідної для себе реакції колективу.
Вона може бути підготовленою вчителем
або спонтаною.
Спільною радістю вважають тільки ті реакції
колективу, які дають можливість дитині
відчутні себе задоволеним, стимулюють її
зусиля.
Це, перш за все, має бути емоційний відгук
оточуючих на успіх члена свого колективу.
Важливо, щоб у досягненнях кожного
школяра всі бачили результати своєї
праці, а сама дитина розуміла, що її
радість – це радість підтримки,
отримання статусу „свій серед своїх”.
Зрештою у тому, як реагує дитячий
колектив на успіхи або невдачі своїх
учителів, виявляється його моральна
сутність.
Радість пізнання – це радість пізнання
нового, хоча вона по своїй суті
альтруїстична (виникає на основі
допомоги, підтримки інших людей).
Пізнання спираїться на самоосвіту й
самопізнання.
Така радість не може вирости на
пустому місці, появитися без серйозних
причин. Це слід клопіткої роботи
учителя –учня-учнів.
ВИСНОВОК:
1.Ситуація успіху досягається тоді, коли
сама дитина визначає цей результат як
успіх.
2 Усвідомлення ситуації успіху самим
учнем, розуміння її значимості виникає у
школяра після здолання своєї боязкості,
невміння, незнання, психологічного
враження та інших видів труднощів.
3. Завдання педагога :
допомогти особистості дитини зрости в
успіху;
дати відчути радість від здолання
труднощів;
дати зрозуміти, що задарма в житті в
житті нічого не дається, скрізь необхідно
докласти зусиль.
І успіх буде еквівалентним витраченим
зусиллям.
ШАНОВНІ КОЛЕГИ !
Дайте, будь ласка, відповідь на такі
запитання:
1.Ваше ставлення до технології “Створення
ситуації успіху”.
2.Як Ви оцінюєте стан “Створення ситуації
успіху у Вашому навчальному закладі”.
3.Які ще методичні рекомендації, ідеї,
міркування щодо “Створення ситуації успіху”,
Ви можете запропонувати учасникам нашого
семінару ?
ВДЯЧНІ ВАМ ЗА ВІДВЕРТІСТЬ, ЗА ПОРАДИ
Slide 39
Створення ситуації успіху
та шляхи її реалізації
на уроці як складової якості
навчально-виховного процесу
Мета: Удосконалити методику
створення ситуації успіху та шляхів
її реалізації на уроці як стежки, що
веде до того куточка дитячого
серця, в якому горить вогник
бажання бути гарним.
На
відміну від традиційного розуміння
освіти як суми знань та навичок, нині освіту
починають розглядати як процес
становлення особистості .
Причому особистості, здатної до:
самоосвіти,
саморозвитку,
самовдосконалення,
яка вміє використовувати набуті знання,
яка прагне реалізувати себе,
спроможна змінити на краще своє життя,
життя своєї держави.
Алгоритм
створення та досягнення ситуації успіху
твердження про “Ситуацію успіху”;
особистісно-орієнтований підхід у справі
навчання та виховання - основа педагогічної
технології “Створення ситуації успіху”;
роль “Ситуації успіху” у навчальній діяльності;
створення “Ситуації успіху” на мотиваційному
етапі навчальної діяльності;
психолого-педагогічні прийоми при створенні
“Ситуації успіху”;
методика реалізації “Ситуації успіху”;
Виходячи із Положень Закону України “Про
освіту” завдання школи сьогодні полягає в
тому, щоб:
Виховувати в учнів здатність:
долати життєві труднощі;
самостійно приймати рішення;
розвивати себе як особистість, здатну:
робити вибір і контролювати своє життя;
брати на себе відповідальність за свої дії;
захищати себе і свої життєві цінності;
діяти відповідно до них;
піклуватись про інших;
Завдання вчителів:
прищепити учням потребу до здобуття
знань;
створити такі умови, щоб процес
здобуття знань був для них цікавим,
потрібним, комфортним;
і тому пріоритетним завданням вчителя
під час навчально-виховної діяльності є
створення ситуації успіху.
Що означає “Ситуація успіху?”
Ситуація успіху - це суб'єктивний
психічний стан задоволення наслідком
своєї фізичної, розумової праці чи
моральної напруги.
Успіх у навчанні - єдине джерело
внутрішніх сил дитини, які породжують
енергію для переборення труднощів,
бажання вчитися.
В.Сухомлинський
Ситуація успіху дарує атмосферу
приязні та взаємодопомоги, впевненості
і захищеності.
Учитель зобов’язаний створити джерело
внутрішніх сил дитини, джерело, яке дає
енергію для подолання труднощів і
формування бажання вчитися.
Використання ситуації успіху має
сприяти підвищенню робочого тонусу,
збільшенню продуктивності навчальної
роботи, а також допомогти учням
усвідомити себе повноцінною
особистістю і, відповідно, забезпечити
успіх у навчанні.
Основою педагогічної технології
“Створення ситуації успіху” є
особистісно-орієнтований підхід у справі
навчання та виховання.
А тому звернемося до рекомендацій
щодо особистісно-орієнтовного підходу
навчання та виховання.
–
Особистісно орієнтоване навчання
це навчання, центром якого є
особистість дитини, її самобутність та
самостійність: суб'єктивний досвід
кожного спочатку розкривається, а
потім узгоджується зі змістом освіти.
Визнання учня ключовою фігурою
всього освітнього процесу – це і є
особистісно орієнтована педагогіка.
У свідомості учня це має такий
вигляд: «Все, що я пізнаю, я знаю,
для чого мені потрібно і де я можу ці
знання застосувати».
Для педагога - це прагнення знайти
розумний баланс між знаннями,
уміннями та навичками учня.
Сучасність вимагає навчити учнів:
- самостійно та творчо розв'язувати
проблеми;
- шукати нову інформацію й робити
висновки, а не подавати дітям готові
знання.
В особистісно-орієнтованому підході
вчителю насамперед потрібен високий
рівень педагогічної майстерності, який
базується на розвитку:
дидактичних;
організаторських;
комунікативних;
науково-пізнавальних;
емоційних;
та поведінкових компонентностей;
-
-
Цілі особистісно орієнтованого
навчання полягають у тому, щоб:
визначити життєвий досвід кожного
учня;
його пізнавальні здібності;
рівень інтелекту;
інтереси, які спочатку треба розкрити,
а потім розвинути у навчальному
процесі;
Цілі особистісно орієнтованого навчання
полягають у тому, щоб:
Формувати позитивну мотивацію учнів до:
-
пізнавальної діяльності;
-
потребу в самопізнанні;
-
потребу в самореалізаціїї;
-
та потребу у самовдосконаленні школярів;
Цілі особистісно орієнтованого навчання
полягають у тому, щоб:
Озброїти учнів механізмом:
адаптації;
саморегуляції;
самозахисту;
самовиховання;
Цілі особистісно орієнтованого навчання
полягають у тому, щоб:
Розвинути індивідуальні позитивні
здібності кожного школяра;
Сформувати культуру життєдіяльності
максимально виявити і використати
індивідуальний досвід учня;
Правильно визначати лінії поведінки.
Основні принципи
особистісно-орієнтованого
навчання:
1. Принцип «розвивальної допомоги»
не робити за учня;
не вказувати йому, що робити,
а допомогти пробувати власні сили і власну
активність;
потрібно добитись, щоб учень сам обирав
рішення і відповідав за них.
Звідси - не потрібно подавати готові
знання, а створити умови, в яких
виявляється:
-
власна пізнавальна активність учня;
-
і він визначить для себе цілі, зміст та
методи роботи, власні цінності.
-
Навчання повинно бути дослідницьким
Це час, протягом якого діти вчаться:
самостійно діяти;
- дискутувати;
- приймати рішення.
-
При цьому розвивається самосвідомість і
самореалізується особистість.
Принцип - «свобода вміння»
- учні вільно обговорюють
проблеми;
- співпрацюють один з одним,
- а вчитель виступає в ролі
старшого члена колективу,
консультанта, джерела досвіду
Принцип - «свобода вміння»
Учителю:
-недостатньо
процес;
організувати навчальний
- потрібно ще визначити спосіб засвоєння
знань, тобто оприділити види діяльності
учня на уроці.
Основні вимоги до особистісноорієнтованого уроку:
раціональна єдність словесних,
наукових і практичних методів
навчання;
зв'язок з раніше вивченим досвідом,
набутим учнем;
Основні вимоги до особистісно
орієнтованого уроку:
-формування вмінь в учнів самостійно
здобувати знання і застосовувати їх на
практиці;
-заохочення прагнень учнів знаходити свій
спосіб роботи з навчальним матеріалом.
Метою
особистісноорієнтованого уроку є:
- створення умов для виявлення
пізнавальної активності учнів
Засобами досягнення вчителем цієї мети
можуть бути:
використання різних форм та методів
навчальної діяльності, які дозволяють
розкрити суб'єктивний досвід учнів;
створення атмосфери зацікавленості
кожного учня в результатах роботи
всього класу;
стимулювання учнів до висловлювань,
використання різних способів виконання
завдань без побоювань помилитися,
отримати хибну відповідь тощо;
Засобами досягнення вчителем цієї мети
можуть бути:
використання протягом уроку
дидактичного матеріалу, який дозволяє
отримати учневі найбільш значущі для
нього вид та форму змісту навчального
матеріалу;
оцінювання досягнень учня протягом
усього процесу його діяльності, а не
тільки за кінцевим результатом;
Засобами досягнення вчителем цієї мети
можуть бути:
заохочення прагнень учня знаходити свій
спосіб роботи;
аналізувати протягом уроку роботи інших
учнів; вибирати та засвоювати найбільш
раціональні з них;
створення на уроці педагогічних ситуацій
спілкування, які б дозволяли кожному учневі
виявляти ініціативу, самостійність, виборність у
справах роботи;
створення обстановки для природного
самовираження учня.
Технологія
особистісноорієнтованогоуроку
Для проведення особистісноорієнтованого уроку вчитель має
оволодіти його основними етапами:
1.
2.
3.
4.
5.
6.
7.
8.
Орієнтації.
Визначення мети.
Проектування.
Організації.
Реалізації.
Контролю.
Коригування.
Оцінювання
1. Етап орієнтації включає:
орієнтацію на позитивну роботу;
орієнтацію на визначення особистісного
досвіду учнів;
пов'язання цього досвіду з проблемами
навчального матеріалу.
2. Етап визначення мети передбачає:
визначення на уроці разом з учнями
значущої мети здійснення тієї діяльності,
яка запланована вчителем (учні повинні
зрозуміти, що може дати робота учням
саме на цьому уроці для складання,
наприклад, тематичного заліку,
державної атестації, свого майбутнього
життя тощо);
визначення показників досягнення
поставлених завдань;
3. Етап проектування включає:
передбачення залучення учнів до
виконання ними випереджальних
завдань;
підготовки повідомлень;
рефератів;
виготовлення та відбору наочності;
складання плану роботи тощо;
Етап організації виконання плану
діяльності передбачає:
Подання можливих варіантів і
способів виконання навчальної
діяльності (усна чи письмова форма,
індивідуальна робота чи робота в
групах, робота з текстом чи з іншими
засобами одержання інформації);
Етап організації виконання плану
діяльності передбачає:
2.Представлення учнями вибору способу
фіксації нового матеріалу (конспект,
схема, таблиця, опора, план, тези,
висновки тощо);
3.Варіативність домашнього завдання
(диференціація за рівнем складності та
способом виконання).
Етап контрольно-оцінювальний:
1.Залучення учнів до контролю за
перебігом навчальної діяльності шляхом
заохочення їх до різних видів контролю,
самоконтролю, взаємоконтролю, роботи
в групах;
2.Участь учнів у виправленні помилок і
недоліків у знаннях, усвідомлення їх
причин шляхом взаємо та самоаналізу;
Етап контрольно-оцінювальний:
3.Надання учням можливості самостійно
або за участі вчителя, інших учнів
порівнювати отримані ним результати з
критеріями стандарту, закладеного у
навчальній програмі;
4.Використання механізмів оцінного
методу (позитивного ставлення до
успіхів школяра);
Етап контрольно-оцінювальний:
5.Використання механізмів оцінного
методу (позитивного ставлення до
успіхів школяра).
6.Оцінювання (виставлення рівневих
оцінок за дванадцятибальною системою
оцінювання навчальних досягнень,
поурочного бала, рейтинг) не тільки
результатів, а й самого процесу
навчання.
6. Заключний етап передбачає:
усвідомлення учнями ситуації
досягнення мети;
відчуття успіху;
підкріплення позитивної мотивації
стосовно власної діяльності.
Методи та засоби психолого-педагогічної
підтримки діяльності учнів
заохочення;
навчально-пізнавальна гра;
створення ситуації успіху;
створення ситуації пізнавального інтересу;
створення проблемної ситуації;
спонукання до пошуку альтернативних
рішень;
виконання творчих завдань;
кооперація учнів;
створення ситуації взаємодопомоги тощо.
Висновок може бути таким: особистісноорієнтоване навчання ЦЕ–
загальнодидактичний принцип
індивідуального підходу до учнів.
Таке твердження ми дослідимо та
пояснимо за допомогою такого факту:
Відомий російський психолог
Л.С. Виготський своє теорією доводить,
що розум будь-якої людини має дві зони
розвитку: А і Б.
Перша зона (А) – це зона актуального
розвитку.
У цю зону потрапляють завдання, які
дитина може виконати сама без
допомоги вчителя.
Друга зона (В) – це зона найближчого
розвитку
Сюди потрапляють завдання, які дитина сама
виконати не може, але може з ними
впоратися з допомогою вчителя.
Зона найближчого розвитку, - це зона
“наступного дня”.
Те, що сьогодні є зона найближчого
розвитку, завтра у процесі навчання повинно
стати зоною актуального розвитку. Учитель
не повинен давати готову інформацію, адже
таке навчання може загальмувати мислення
дитини. А за допомогою вміло підібраних
запитань педагог підводить школяра до
правильної відповіді, розв’язку.
Те, що сьогодні є зоною найближчого
розвитку, завтра у процесі навчання
повинно стати зоною актуального
розвитку.
Учитель не повинен давати готову
інформацію, адже таке навчання може
загальмувати мислення дитини.
А за допомогою вміло підібраних
запитань педагог підводить школяра до
правильної відповіді, розв’язку.
Отже, як бачимо із цього прикладу, щоб
відбулися розвиток і навчання учнів,
завдання повинні потрапляти лише в
зону найближчого розвитку
(за Л.С. Виготським).
Припустимо, що два учні навчались в
одній школі, в одних і тих самих
учителів, закінчили школу з відзнакою,
рівень їхнього розвитку все одно буде
різним.
Ще більше відрізняється розвиток учнів
класу, які згідно з 12- бальною
системою досягли початкового і
високого рівнів.
Тому зрозуміло, що до таких дітей треба
підходити індивідуально, тобто ставити
перед ними різні завдання.
Якщо для цілого класу поставити одне
завдання, то для одних учнів воно
потрапить у зону актуального розвитку,
для інших – у зону найближчого
розвитку.
Отже, одне завдання для всього класу
ставити не бажано і не потрібно, а
здійснювати якісний особистісноорієнтований підхід до навчання та
виховання на практиці нам заважає ряд
причин, зокрема:
Причина 1. Щоб підійти індивідуально
до кожного учня, необхідно знати його
психологічні, фізіологічні та соціальні
особливості.
Лише психологія нараховує кілька
десятків індивідуальних особливостей
особистості. Це різні види уваги, уяви,
мислення, сприйняття, темпераменту,
характеру і т.д.
Пам’ять також поділяється більш ніж
на 10 типів: короткочасна,
довготривала, оперативна, рухова,
зорова, слухова, емоційна, словеснологічна і т.д.;
Причина 2. Виявити всі ці психологічні,
фізіологічні та соціальні особливості
вчитель без допомоги психолога, лікаря,
соціолога не може;
Причина 3.Навіть якщо теоретично
припустити, що в кожної дитини
виявили всі ці особливості, вчитель не
зможе запам’ятати їх у такій кількості
дітей, оскільки він одночасно навчає
свого предмета не один десяток учнів,
кожен з яких має не один десяток таких
особливостей.
Нарешті, якщо вчителю все-таки
вдається запам’ятати всі особливості
кожної дитини, він не зможе підійти
індивідуально тому, що урок триває
всього 40-45 хв, протягом яких
неможливо фізично попрацювати з
кожним учнем класу індивідуально.
Отже, існує суперечність: з одного боку,
вимоги до особистісно-орієнтованого
навчання, а з іншого причини, що
унеможливлюють якісне впровадження
цієї педагогічної технології у навчальновиховний процес.
Який же вихід з ситуації, що склалася ?
Філософія вчить, що джерелом і
рушійними силами будь-якого процесу
(у тому числі й навчального) є
розв’язання суперечностей і тому,
щоб навчальний процес розвивався,
вчителю необхідно вміти виявляти
суперечність навчального процесу, а
також вміти розв’язувати її.
Дана суперечність розв’язується шляхом
диференційованого підходу до учнів.
Диференціація (від лат. Differentia –
різниця, відмінність) – розчленування
цілого на якісно відмінні частини.
Розв’язування таких суперечностей
називається підходом до навчання.
Цей підхід, для прикладу, можна
здійснити таким чином:
Учнів класу розподілити на групи за
рівнем розвитку.
Критерії, якими слід керуватися - це
успішність.
Таких груп, наприклад, може бути
чотири:
низький рівень;
середній рівень;
достатній рівень;
високий рівень.
Зрозуміло, що такий поділ не
аргументується для учнів, для того щоб
у слабшого школяра не сформувалася
занижена самооцінка, а в сильного –
завищена.
Якщо учні однієї з груп підвищують свій
рівень – їх слід перевести до наступної
групи і навпаки.
Для кожної групи пропонуються різні за
ступенем складності завдання.
Диференційований підхід можна
здійснювати при різних формах
навчального процесу: під час уроку,
лабораторного заняття, екскурсії.
Під час проведеного уроку методом бесіди,
запитань слід орієнтувати учнів на певну
групу.
При цьому обов’язково слід враховувати,
щоб запитання було точним, стислим, не
мало елементів підказки.
Під час проведення уроку методом
пояснення, розповіді диференційований
підхід неможливий, оскільки вчитель будує
свою розповідь, орієнтуючись на
середнього учня,
але під час закріплення нового матеріалу
чи пояснення домашнього завдання учням
можна запропонувати різнорівневі
завдання.
Завершальним етапом навчальної
діяльності на уроці є:
усвідомлення ситуації досягнення мети;
переживання ситуації успіху;
підкріплення позитивної мотивації щодо
самої діяльності.
Ситуація успіху досягається тоді, коли
сама дитина визначає цей результат як
успіх.
Усвідомлення ситуації успіху самим
учнем, розуміння її значимості виникає у
суб'єкта після здолання своєї боязкості,
невміння, незнання, психологічного
враження та інших видів труднощів.
Роль “Ситуації успіху” у навчальній
діяльності
За останні роки термін
„Ситуація успіху” став звичним для
педагогів.
Ніхто не заперечує, що саме позитивні
емоції можуть стати для дитини одним
з найважливіших стимулів у навчанні,
але при цьому ми забуваємо про те, що
в педагогів не існує єдиного рецепта чи
правила, як саме створювати ситуації
успіху тому, що це слід на основі
індивідуального підходу, зважено, з
урахуванням багатьох факторів.
Діти прощають багато чого, але не
вибачають байдужість.
За відгуками дітей, найкращі їхні
вчителі вели уроки так, що здавалося,
ніби весь урок вони зайняті саме тобою.
Як цього досягти?
Іноді це „Іскра Божа”,
а частіше – майстерність, доведена до
мистецтва.
Важливо мати на увазі, що навіть
одноразове переживання успіху може
докорінно змінити психологічне
самопочуття дитини.
Ситуація успіху може стати пусковим
механізмом подальшого розвитку
особистості.
Безперечно, переживання успіху навіює
людині впевненість у власних силах.
З`являється бажання знову досягти
добрих результатів, виникає відчуття
внутрішнього благополуччя, що, у свою
чергу, покращує ставлення до
навколишнього світу.
На перший погляд здається, що вчитель,
кілька разів давши учню можливість
відчути успіх, далі вже само собою
забезпечує високий рівень мотивації,
інтересу, пізнавальної активності.
Але може бути й протилежний
результат: постійна успішність здатна
сформувати байдуже ставлення до
навчання.
Крім того, постійне очікування лише
позитивного результату згубно впливає
на розвиток вольових якостей учня:
він ухиляється від подолання
труднощів;
губиться в складних ситуаціях
(навчальних та життєвих);
у його поведінці починає домінувати
мотив „уникнення невдач”.
Досвідчені психологи та педагоги
попереджують про можливість
негативних наслідків пережитого успіху.
Чому ж виникає такий парадокс?
По-перше, успіх, що діставався ціною
незначних зусиль, може призвести до
переоцінки, точніше, до завищеної
оцінки своїх можливостей.
По-друге, за сильним переживанням
будь-якої емоції обов`язково настає
релаксація (розслаблення).
І якщо в цей період запропонувати
людині якусь діяльність, то, швидше за
все, ця діяльність буде менш успішною,
ніж попередня.
По-третє, переживання успіху може бути
потьмареним, якщо результат, важливий
і значимий для самого учня, не буде
адекватно оцінений іншими людьми.
І нарешті:
Емоція успіху не стане сильним
переживанням, якщо результати діяльності
не значимі для її суб`єкта.
Дитина, особливо на початку навчання,
однаково інтенсивно переживає успіх у
„головних” і „неголовних” навчальних
предметах.
Але часто знижують цю інтенсивність:
„12 балів з музики ! Та краще б ти
отримав 12 балів з читання”.
Знижуючи значимості успіху, що
переживається дитиною, ми, дорослі,
впливаємо на формування у дитини
ставлення до навчального процесу в
цілому.
Ось чому, оцінюючи дітей, необхідно
виходити з індивідуальних особливостей
кожного учня.
Просування вперед треба заохочувати,
підбадьорювати, щоб дитина не
відчувала невдачу, порівнюючи свої
результати з раніше встановленими
нормами, особливо якщо вони для неї
недосяжні.
Отже, ситуація успіху у навчальній
діяльності створюється вчителем або ж
психологом.
Як і будь-яку іншу діяльність, навчання
можна уявити у вигляді простого
ланцюжка дій:
1. Установка на діяльність (емоційна
підготовка учнів на вирішення
навчального завдання) – мотиваційний
етап;
2.Забезпечення діяльності (створення
умов для успішного вирішення
навчального завдання) –підготовчий,
робочий етап;
3.Порівняння отриманих результатів з
очікуваними (усвідомлення ставлення до
результатів своєї навчальної праці) –
результативний етап.
Отже, якщо ситуація успіху створюється
вчителем послідовно і свідомо, її
3.Порівняння отриманих результатів з
очікуваними (усвідомлення ставлення
до результатів своєї навчальної праці) –
результативний етап.
Отже, якщо ситуація успіху створюється
вчителем послідовно і свідомо, її
структура повинна врахувати всі
перелічені компоненти.
Створення ситуації успіху на
мотиваційному етапі навчальної
діяльності
Дослідження психологів свідчать, що рівень
засвоєння людиною знань істотно залежить
від рівня сформованості її мотивації
навчитися.
Тож давайте проаналізуємо, як провести
мотиваційний етап уроку так, щоб створити
ситуацію успіху для того учня.
Перед учителем стоїть завдання:
сформувати в учня настанову на
успішне виконання завдання
Інакше кажучи, вчитель повинен
сформувати в учнів мотив досягнення
мети.
Але при цьому вчитель часто
зустрічається з неадекватною
реакцією учнівського колективу:
1.Хтось уже виконував подібне
завдання, і його результати
виявились невдалими, так що у цієї
категорії учнів уже сформоване
негативне ставлення на успішне
виконання завдання.
2.Інша група учнів не стикалась з
такою роботою, тому вони не знають,
чого можна очікувати від майбутньої
діяльності.
3.Третя група, яка виконувала потрібні
завдання і успішно з ними впоралася,
знаходиться у стані мобілізації, готова
виконувати навчальне завдання.
Зрозуміло, що найлегше вчителю буде
працювати з учнями третьої групи, де
необхідно лише активізувати позитивні
емоції, які діти пережили раніше.
У другої групи учнів слід передбачити
емоційну реакцію, намалювати
перспективу вдалого виконання
завдання, пов`язавши її з тими чи
іншими умовами діяльності, які в
минулому забезпечували успіх.
Найбільш клопітною буде робота
першою групою учнів.
Перш за все доведеться нейтралізувати
спогади про невдачу в попередній
діяльності, а потім створити перспективу
для нової.
Зробити це можна, наприклад, так:
дати завдання учневі попрацювати над
своїми помилками, або повідомити його,
що завдання для нього змінено
порівняно з попереднім і т. д.
Учитель може запропонувати різні
варіанти мотивів досягнення ситуації
успіху:
прагнення самостійно розв`язати цікаві
задачі;
завоювати авторитет у своїх товаришів;
стати першим;
розглядати свою діяльність з точки зору
її корисності для інших людей;
встановити нові контакти між
товаришами у ході виконання завдання
тощо.
Отже, на етапі мотивації навчальної
діяльності учитель організовує певні
ситуації з метою активізувати чи
нейтралізувати емоції для наступної
діяльності
На етапі мотивації створення ситуації
успіху більшою мірою визначається
психологічними аспектами.
Тут доречним буде використання в
роботі вчителя таких психологопедагогічних прийомів, як:
Ефект Розенталя, або „Ефект
навіювання”: „Ти це можеш”, „Тобі це
вдається” тощо.
Якщо педагог буде переконувати учнів
у реальності успіху, то успіх прийде.
Англійський учений Стоуенс довів, що
учні, яких заохочували, досягли значно
більших успіхів, ніж ті, кого ніяк не
заохочували.
Прийом „Емоційне погладжування” –
це констатація будь-якого факту успіху,
прищеплювання дитині віри в себе,
відкритість учителя для довіри і співчуття.
◦ Прийом „Анонсування” –
репетиція майбутньої дії, яка створює
психологічний настрій на успіх перед
класом.
Це можуть бути додаткові індивідуальні
заняття з окремими учнями чи
заздалегідь оголошенні запитання
самостійної роботи.
Прийом „Шикуйсь!” містить такі кроки:
психологічна атака;
емоційне блокування;
вибір головного напрямку;
вибір рівних можливостей;
несподіване порівняння;
стабілізація.
Цей прийом полягає в тому, щоб:
учителем блокувалось припущення на
невдачу в діяльності учня;
відволікалася увага школяра від
чергового неуспіху;
вчитель повинен знайти той напрямок
діяльності, яким учень зможе
реалізувати себе набагато краще, тим
самим забезпечити його на успіх, на
стабільність у навчанні.
Розглянемо деякі
алгоритми створення ситуацій успіху та
методику їх реалізації:
Прийом „Даю шанс” – це заздалегідь
підготовлена вчителем ситуація, в якій
учень отримує можливість зненацька
для себе розкрити свої можливості.
Прийом “ Зняття страху”-
допомогає перебороти невпевненість у
власних силах (Люди вчаться на своїх
помилках і знаходять інші шляхи
вирішення проблем).
Прийом “Авансування успішного
результату” –
допомогає вчителю висловити тверду
переконаніність у тому, що його учень
обов’язково впорається з поставленим
завданням.
Це, в свою чергу, переконує дитину у
своїх силах і можливостях.
“У тебе обов’язково вийде”, “Я навіть не
сумніваюсь у позитивному результаті” і
т. д.
Прийом “Прихований інструктаж”
Допомагає дитині уникнути поразки.
Досягається шляхом побажання,
наприклад:
Можливо краще почати з ...,
Виконуючи роботу не забудьте про ...
Прийом “Внесення мотиву”.
Показує дитині заради чого, кого
здійснюється ця діяльність, кому буде
добре після виконання, наприклад, “Без
твоєї допомоги твоїм друзям не
впоратись...” тощо.
Прийом “Персональна винятковість.”
Визначає важливість зусиль дитини в
діяльності, що здійснюється або
здійснюватиметься, наприклад:
Тільки ти міг би…
Тільки тобі і можу доручити… і т.п.
Прийом “Висока оцінка деталі”.
Допомагає емоційно пережити не
результат в цілому, а якої її окремої
деталі:
Найбільше мені сподобалось у твоїй
роботі…
Найбільше тобі вдалося…
Прийом „Еврика”.
Створюються умови, за яких дитина,
виконуючи навчальне завдання,
несподівано відкриває в собі невідомі
досі здібності.
Завдання вчителя – помітити це глибоко
особисте відкриття, всіляко підтримати
дитину, поставити нову мету і надихнути
на її досягнення.
Допомога вчителя у створенні ситуації
відкриття має бути ненав`язливою,
прихованою.
Створюючи ситуації успіху на етапі
організації навчальної діяльності, слід
пам`ятати кілька основних правил:
у кожній дитині є задатки, які можуть
розвинутися у здібності;
Побачити їх, відчути, розвити – це
справа педагога;
ставлення до дитини як до рівної, як до
себе, спілкування, що повністю включає
грубість, різкість, образливий тон, має
стати обов`язковою нормою всієї
педагогічної діяльності;
Ставлення до дитини:
як до рівної,
як до себе,
спілкування, що повністю виключає:
- грубість,
- різкість,
- образливий тон
має стати обов`язковою нормою всієї
педагогічної діяльності;
чим більше напрямків діяльності, в яких
бере участь дитина, тим більше в неї
можливостей знайти себе;
кількість і різноманітність ситуацій і
обставин, в тому числі і штучно
створених, у які може потрапити
дитина, визначають шляхи її сьогодення
і віддаленого інтересу та можливі шляхи
успіху.
ТИПИ УСПІХУ:
Неочікувана радість – це почуття
задоволення від того, що результати
діяльності учня перевершили його
очікування.
З педагогічної та психологічної точки
зору – це результат продуманої,
підготовленої діяльності вчителя.
Спільна радість – полягає в тому, щоб учень
досяг необхідної для себе реакції колективу.
Вона може бути підготовленою вчителем
або спонтаною.
Спільною радістю вважають тільки ті реакції
колективу, які дають можливість дитині
відчутні себе задоволеним, стимулюють її
зусиля.
Це, перш за все, має бути емоційний відгук
оточуючих на успіх члена свого колективу.
Важливо, щоб у досягненнях кожного
школяра всі бачили результати своєї
праці, а сама дитина розуміла, що її
радість – це радість підтримки,
отримання статусу „свій серед своїх”.
Зрештою у тому, як реагує дитячий
колектив на успіхи або невдачі своїх
учителів, виявляється його моральна
сутність.
Радість пізнання – це радість пізнання
нового, хоча вона по своїй суті
альтруїстична (виникає на основі
допомоги, підтримки інших людей).
Пізнання спираїться на самоосвіту й
самопізнання.
Така радість не може вирости на
пустому місці, появитися без серйозних
причин. Це слід клопіткої роботи
учителя –учня-учнів.
ВИСНОВОК:
1.Ситуація успіху досягається тоді, коли
сама дитина визначає цей результат як
успіх.
2 Усвідомлення ситуації успіху самим
учнем, розуміння її значимості виникає у
школяра після здолання своєї боязкості,
невміння, незнання, психологічного
враження та інших видів труднощів.
3. Завдання педагога :
допомогти особистості дитини зрости в
успіху;
дати відчути радість від здолання
труднощів;
дати зрозуміти, що задарма в житті в
житті нічого не дається, скрізь необхідно
докласти зусиль.
І успіх буде еквівалентним витраченим
зусиллям.
ШАНОВНІ КОЛЕГИ !
Дайте, будь ласка, відповідь на такі
запитання:
1.Ваше ставлення до технології “Створення
ситуації успіху”.
2.Як Ви оцінюєте стан “Створення ситуації
успіху у Вашому навчальному закладі”.
3.Які ще методичні рекомендації, ідеї,
міркування щодо “Створення ситуації успіху”,
Ви можете запропонувати учасникам нашого
семінару ?
ВДЯЧНІ ВАМ ЗА ВІДВЕРТІСТЬ, ЗА ПОРАДИ
Slide 40
Створення ситуації успіху
та шляхи її реалізації
на уроці як складової якості
навчально-виховного процесу
Мета: Удосконалити методику
створення ситуації успіху та шляхів
її реалізації на уроці як стежки, що
веде до того куточка дитячого
серця, в якому горить вогник
бажання бути гарним.
На
відміну від традиційного розуміння
освіти як суми знань та навичок, нині освіту
починають розглядати як процес
становлення особистості .
Причому особистості, здатної до:
самоосвіти,
саморозвитку,
самовдосконалення,
яка вміє використовувати набуті знання,
яка прагне реалізувати себе,
спроможна змінити на краще своє життя,
життя своєї держави.
Алгоритм
створення та досягнення ситуації успіху
твердження про “Ситуацію успіху”;
особистісно-орієнтований підхід у справі
навчання та виховання - основа педагогічної
технології “Створення ситуації успіху”;
роль “Ситуації успіху” у навчальній діяльності;
створення “Ситуації успіху” на мотиваційному
етапі навчальної діяльності;
психолого-педагогічні прийоми при створенні
“Ситуації успіху”;
методика реалізації “Ситуації успіху”;
Виходячи із Положень Закону України “Про
освіту” завдання школи сьогодні полягає в
тому, щоб:
Виховувати в учнів здатність:
долати життєві труднощі;
самостійно приймати рішення;
розвивати себе як особистість, здатну:
робити вибір і контролювати своє життя;
брати на себе відповідальність за свої дії;
захищати себе і свої життєві цінності;
діяти відповідно до них;
піклуватись про інших;
Завдання вчителів:
прищепити учням потребу до здобуття
знань;
створити такі умови, щоб процес
здобуття знань був для них цікавим,
потрібним, комфортним;
і тому пріоритетним завданням вчителя
під час навчально-виховної діяльності є
створення ситуації успіху.
Що означає “Ситуація успіху?”
Ситуація успіху - це суб'єктивний
психічний стан задоволення наслідком
своєї фізичної, розумової праці чи
моральної напруги.
Успіх у навчанні - єдине джерело
внутрішніх сил дитини, які породжують
енергію для переборення труднощів,
бажання вчитися.
В.Сухомлинський
Ситуація успіху дарує атмосферу
приязні та взаємодопомоги, впевненості
і захищеності.
Учитель зобов’язаний створити джерело
внутрішніх сил дитини, джерело, яке дає
енергію для подолання труднощів і
формування бажання вчитися.
Використання ситуації успіху має
сприяти підвищенню робочого тонусу,
збільшенню продуктивності навчальної
роботи, а також допомогти учням
усвідомити себе повноцінною
особистістю і, відповідно, забезпечити
успіх у навчанні.
Основою педагогічної технології
“Створення ситуації успіху” є
особистісно-орієнтований підхід у справі
навчання та виховання.
А тому звернемося до рекомендацій
щодо особистісно-орієнтовного підходу
навчання та виховання.
–
Особистісно орієнтоване навчання
це навчання, центром якого є
особистість дитини, її самобутність та
самостійність: суб'єктивний досвід
кожного спочатку розкривається, а
потім узгоджується зі змістом освіти.
Визнання учня ключовою фігурою
всього освітнього процесу – це і є
особистісно орієнтована педагогіка.
У свідомості учня це має такий
вигляд: «Все, що я пізнаю, я знаю,
для чого мені потрібно і де я можу ці
знання застосувати».
Для педагога - це прагнення знайти
розумний баланс між знаннями,
уміннями та навичками учня.
Сучасність вимагає навчити учнів:
- самостійно та творчо розв'язувати
проблеми;
- шукати нову інформацію й робити
висновки, а не подавати дітям готові
знання.
В особистісно-орієнтованому підході
вчителю насамперед потрібен високий
рівень педагогічної майстерності, який
базується на розвитку:
дидактичних;
організаторських;
комунікативних;
науково-пізнавальних;
емоційних;
та поведінкових компонентностей;
-
-
Цілі особистісно орієнтованого
навчання полягають у тому, щоб:
визначити життєвий досвід кожного
учня;
його пізнавальні здібності;
рівень інтелекту;
інтереси, які спочатку треба розкрити,
а потім розвинути у навчальному
процесі;
Цілі особистісно орієнтованого навчання
полягають у тому, щоб:
Формувати позитивну мотивацію учнів до:
-
пізнавальної діяльності;
-
потребу в самопізнанні;
-
потребу в самореалізаціїї;
-
та потребу у самовдосконаленні школярів;
Цілі особистісно орієнтованого навчання
полягають у тому, щоб:
Озброїти учнів механізмом:
адаптації;
саморегуляції;
самозахисту;
самовиховання;
Цілі особистісно орієнтованого навчання
полягають у тому, щоб:
Розвинути індивідуальні позитивні
здібності кожного школяра;
Сформувати культуру життєдіяльності
максимально виявити і використати
індивідуальний досвід учня;
Правильно визначати лінії поведінки.
Основні принципи
особистісно-орієнтованого
навчання:
1. Принцип «розвивальної допомоги»
не робити за учня;
не вказувати йому, що робити,
а допомогти пробувати власні сили і власну
активність;
потрібно добитись, щоб учень сам обирав
рішення і відповідав за них.
Звідси - не потрібно подавати готові
знання, а створити умови, в яких
виявляється:
-
власна пізнавальна активність учня;
-
і він визначить для себе цілі, зміст та
методи роботи, власні цінності.
-
Навчання повинно бути дослідницьким
Це час, протягом якого діти вчаться:
самостійно діяти;
- дискутувати;
- приймати рішення.
-
При цьому розвивається самосвідомість і
самореалізується особистість.
Принцип - «свобода вміння»
- учні вільно обговорюють
проблеми;
- співпрацюють один з одним,
- а вчитель виступає в ролі
старшого члена колективу,
консультанта, джерела досвіду
Принцип - «свобода вміння»
Учителю:
-недостатньо
процес;
організувати навчальний
- потрібно ще визначити спосіб засвоєння
знань, тобто оприділити види діяльності
учня на уроці.
Основні вимоги до особистісноорієнтованого уроку:
раціональна єдність словесних,
наукових і практичних методів
навчання;
зв'язок з раніше вивченим досвідом,
набутим учнем;
Основні вимоги до особистісно
орієнтованого уроку:
-формування вмінь в учнів самостійно
здобувати знання і застосовувати їх на
практиці;
-заохочення прагнень учнів знаходити свій
спосіб роботи з навчальним матеріалом.
Метою
особистісноорієнтованого уроку є:
- створення умов для виявлення
пізнавальної активності учнів
Засобами досягнення вчителем цієї мети
можуть бути:
використання різних форм та методів
навчальної діяльності, які дозволяють
розкрити суб'єктивний досвід учнів;
створення атмосфери зацікавленості
кожного учня в результатах роботи
всього класу;
стимулювання учнів до висловлювань,
використання різних способів виконання
завдань без побоювань помилитися,
отримати хибну відповідь тощо;
Засобами досягнення вчителем цієї мети
можуть бути:
використання протягом уроку
дидактичного матеріалу, який дозволяє
отримати учневі найбільш значущі для
нього вид та форму змісту навчального
матеріалу;
оцінювання досягнень учня протягом
усього процесу його діяльності, а не
тільки за кінцевим результатом;
Засобами досягнення вчителем цієї мети
можуть бути:
заохочення прагнень учня знаходити свій
спосіб роботи;
аналізувати протягом уроку роботи інших
учнів; вибирати та засвоювати найбільш
раціональні з них;
створення на уроці педагогічних ситуацій
спілкування, які б дозволяли кожному учневі
виявляти ініціативу, самостійність, виборність у
справах роботи;
створення обстановки для природного
самовираження учня.
Технологія
особистісноорієнтованогоуроку
Для проведення особистісноорієнтованого уроку вчитель має
оволодіти його основними етапами:
1.
2.
3.
4.
5.
6.
7.
8.
Орієнтації.
Визначення мети.
Проектування.
Організації.
Реалізації.
Контролю.
Коригування.
Оцінювання
1. Етап орієнтації включає:
орієнтацію на позитивну роботу;
орієнтацію на визначення особистісного
досвіду учнів;
пов'язання цього досвіду з проблемами
навчального матеріалу.
2. Етап визначення мети передбачає:
визначення на уроці разом з учнями
значущої мети здійснення тієї діяльності,
яка запланована вчителем (учні повинні
зрозуміти, що може дати робота учням
саме на цьому уроці для складання,
наприклад, тематичного заліку,
державної атестації, свого майбутнього
життя тощо);
визначення показників досягнення
поставлених завдань;
3. Етап проектування включає:
передбачення залучення учнів до
виконання ними випереджальних
завдань;
підготовки повідомлень;
рефератів;
виготовлення та відбору наочності;
складання плану роботи тощо;
Етап організації виконання плану
діяльності передбачає:
Подання можливих варіантів і
способів виконання навчальної
діяльності (усна чи письмова форма,
індивідуальна робота чи робота в
групах, робота з текстом чи з іншими
засобами одержання інформації);
Етап організації виконання плану
діяльності передбачає:
2.Представлення учнями вибору способу
фіксації нового матеріалу (конспект,
схема, таблиця, опора, план, тези,
висновки тощо);
3.Варіативність домашнього завдання
(диференціація за рівнем складності та
способом виконання).
Етап контрольно-оцінювальний:
1.Залучення учнів до контролю за
перебігом навчальної діяльності шляхом
заохочення їх до різних видів контролю,
самоконтролю, взаємоконтролю, роботи
в групах;
2.Участь учнів у виправленні помилок і
недоліків у знаннях, усвідомлення їх
причин шляхом взаємо та самоаналізу;
Етап контрольно-оцінювальний:
3.Надання учням можливості самостійно
або за участі вчителя, інших учнів
порівнювати отримані ним результати з
критеріями стандарту, закладеного у
навчальній програмі;
4.Використання механізмів оцінного
методу (позитивного ставлення до
успіхів школяра);
Етап контрольно-оцінювальний:
5.Використання механізмів оцінного
методу (позитивного ставлення до
успіхів школяра).
6.Оцінювання (виставлення рівневих
оцінок за дванадцятибальною системою
оцінювання навчальних досягнень,
поурочного бала, рейтинг) не тільки
результатів, а й самого процесу
навчання.
6. Заключний етап передбачає:
усвідомлення учнями ситуації
досягнення мети;
відчуття успіху;
підкріплення позитивної мотивації
стосовно власної діяльності.
Методи та засоби психолого-педагогічної
підтримки діяльності учнів
заохочення;
навчально-пізнавальна гра;
створення ситуації успіху;
створення ситуації пізнавального інтересу;
створення проблемної ситуації;
спонукання до пошуку альтернативних
рішень;
виконання творчих завдань;
кооперація учнів;
створення ситуації взаємодопомоги тощо.
Висновок може бути таким: особистісноорієнтоване навчання ЦЕ–
загальнодидактичний принцип
індивідуального підходу до учнів.
Таке твердження ми дослідимо та
пояснимо за допомогою такого факту:
Відомий російський психолог
Л.С. Виготський своє теорією доводить,
що розум будь-якої людини має дві зони
розвитку: А і Б.
Перша зона (А) – це зона актуального
розвитку.
У цю зону потрапляють завдання, які
дитина може виконати сама без
допомоги вчителя.
Друга зона (В) – це зона найближчого
розвитку
Сюди потрапляють завдання, які дитина сама
виконати не може, але може з ними
впоратися з допомогою вчителя.
Зона найближчого розвитку, - це зона
“наступного дня”.
Те, що сьогодні є зона найближчого
розвитку, завтра у процесі навчання повинно
стати зоною актуального розвитку. Учитель
не повинен давати готову інформацію, адже
таке навчання може загальмувати мислення
дитини. А за допомогою вміло підібраних
запитань педагог підводить школяра до
правильної відповіді, розв’язку.
Те, що сьогодні є зоною найближчого
розвитку, завтра у процесі навчання
повинно стати зоною актуального
розвитку.
Учитель не повинен давати готову
інформацію, адже таке навчання може
загальмувати мислення дитини.
А за допомогою вміло підібраних
запитань педагог підводить школяра до
правильної відповіді, розв’язку.
Отже, як бачимо із цього прикладу, щоб
відбулися розвиток і навчання учнів,
завдання повинні потрапляти лише в
зону найближчого розвитку
(за Л.С. Виготським).
Припустимо, що два учні навчались в
одній школі, в одних і тих самих
учителів, закінчили школу з відзнакою,
рівень їхнього розвитку все одно буде
різним.
Ще більше відрізняється розвиток учнів
класу, які згідно з 12- бальною
системою досягли початкового і
високого рівнів.
Тому зрозуміло, що до таких дітей треба
підходити індивідуально, тобто ставити
перед ними різні завдання.
Якщо для цілого класу поставити одне
завдання, то для одних учнів воно
потрапить у зону актуального розвитку,
для інших – у зону найближчого
розвитку.
Отже, одне завдання для всього класу
ставити не бажано і не потрібно, а
здійснювати якісний особистісноорієнтований підхід до навчання та
виховання на практиці нам заважає ряд
причин, зокрема:
Причина 1. Щоб підійти індивідуально
до кожного учня, необхідно знати його
психологічні, фізіологічні та соціальні
особливості.
Лише психологія нараховує кілька
десятків індивідуальних особливостей
особистості. Це різні види уваги, уяви,
мислення, сприйняття, темпераменту,
характеру і т.д.
Пам’ять також поділяється більш ніж
на 10 типів: короткочасна,
довготривала, оперативна, рухова,
зорова, слухова, емоційна, словеснологічна і т.д.;
Причина 2. Виявити всі ці психологічні,
фізіологічні та соціальні особливості
вчитель без допомоги психолога, лікаря,
соціолога не може;
Причина 3.Навіть якщо теоретично
припустити, що в кожної дитини
виявили всі ці особливості, вчитель не
зможе запам’ятати їх у такій кількості
дітей, оскільки він одночасно навчає
свого предмета не один десяток учнів,
кожен з яких має не один десяток таких
особливостей.
Нарешті, якщо вчителю все-таки
вдається запам’ятати всі особливості
кожної дитини, він не зможе підійти
індивідуально тому, що урок триває
всього 40-45 хв, протягом яких
неможливо фізично попрацювати з
кожним учнем класу індивідуально.
Отже, існує суперечність: з одного боку,
вимоги до особистісно-орієнтованого
навчання, а з іншого причини, що
унеможливлюють якісне впровадження
цієї педагогічної технології у навчальновиховний процес.
Який же вихід з ситуації, що склалася ?
Філософія вчить, що джерелом і
рушійними силами будь-якого процесу
(у тому числі й навчального) є
розв’язання суперечностей і тому,
щоб навчальний процес розвивався,
вчителю необхідно вміти виявляти
суперечність навчального процесу, а
також вміти розв’язувати її.
Дана суперечність розв’язується шляхом
диференційованого підходу до учнів.
Диференціація (від лат. Differentia –
різниця, відмінність) – розчленування
цілого на якісно відмінні частини.
Розв’язування таких суперечностей
називається підходом до навчання.
Цей підхід, для прикладу, можна
здійснити таким чином:
Учнів класу розподілити на групи за
рівнем розвитку.
Критерії, якими слід керуватися - це
успішність.
Таких груп, наприклад, може бути
чотири:
низький рівень;
середній рівень;
достатній рівень;
високий рівень.
Зрозуміло, що такий поділ не
аргументується для учнів, для того щоб
у слабшого школяра не сформувалася
занижена самооцінка, а в сильного –
завищена.
Якщо учні однієї з груп підвищують свій
рівень – їх слід перевести до наступної
групи і навпаки.
Для кожної групи пропонуються різні за
ступенем складності завдання.
Диференційований підхід можна
здійснювати при різних формах
навчального процесу: під час уроку,
лабораторного заняття, екскурсії.
Під час проведеного уроку методом бесіди,
запитань слід орієнтувати учнів на певну
групу.
При цьому обов’язково слід враховувати,
щоб запитання було точним, стислим, не
мало елементів підказки.
Під час проведення уроку методом
пояснення, розповіді диференційований
підхід неможливий, оскільки вчитель будує
свою розповідь, орієнтуючись на
середнього учня,
але під час закріплення нового матеріалу
чи пояснення домашнього завдання учням
можна запропонувати різнорівневі
завдання.
Завершальним етапом навчальної
діяльності на уроці є:
усвідомлення ситуації досягнення мети;
переживання ситуації успіху;
підкріплення позитивної мотивації щодо
самої діяльності.
Ситуація успіху досягається тоді, коли
сама дитина визначає цей результат як
успіх.
Усвідомлення ситуації успіху самим
учнем, розуміння її значимості виникає у
суб'єкта після здолання своєї боязкості,
невміння, незнання, психологічного
враження та інших видів труднощів.
Роль “Ситуації успіху” у навчальній
діяльності
За останні роки термін
„Ситуація успіху” став звичним для
педагогів.
Ніхто не заперечує, що саме позитивні
емоції можуть стати для дитини одним
з найважливіших стимулів у навчанні,
але при цьому ми забуваємо про те, що
в педагогів не існує єдиного рецепта чи
правила, як саме створювати ситуації
успіху тому, що це слід на основі
індивідуального підходу, зважено, з
урахуванням багатьох факторів.
Діти прощають багато чого, але не
вибачають байдужість.
За відгуками дітей, найкращі їхні
вчителі вели уроки так, що здавалося,
ніби весь урок вони зайняті саме тобою.
Як цього досягти?
Іноді це „Іскра Божа”,
а частіше – майстерність, доведена до
мистецтва.
Важливо мати на увазі, що навіть
одноразове переживання успіху може
докорінно змінити психологічне
самопочуття дитини.
Ситуація успіху може стати пусковим
механізмом подальшого розвитку
особистості.
Безперечно, переживання успіху навіює
людині впевненість у власних силах.
З`являється бажання знову досягти
добрих результатів, виникає відчуття
внутрішнього благополуччя, що, у свою
чергу, покращує ставлення до
навколишнього світу.
На перший погляд здається, що вчитель,
кілька разів давши учню можливість
відчути успіх, далі вже само собою
забезпечує високий рівень мотивації,
інтересу, пізнавальної активності.
Але може бути й протилежний
результат: постійна успішність здатна
сформувати байдуже ставлення до
навчання.
Крім того, постійне очікування лише
позитивного результату згубно впливає
на розвиток вольових якостей учня:
він ухиляється від подолання
труднощів;
губиться в складних ситуаціях
(навчальних та життєвих);
у його поведінці починає домінувати
мотив „уникнення невдач”.
Досвідчені психологи та педагоги
попереджують про можливість
негативних наслідків пережитого успіху.
Чому ж виникає такий парадокс?
По-перше, успіх, що діставався ціною
незначних зусиль, може призвести до
переоцінки, точніше, до завищеної
оцінки своїх можливостей.
По-друге, за сильним переживанням
будь-якої емоції обов`язково настає
релаксація (розслаблення).
І якщо в цей період запропонувати
людині якусь діяльність, то, швидше за
все, ця діяльність буде менш успішною,
ніж попередня.
По-третє, переживання успіху може бути
потьмареним, якщо результат, важливий
і значимий для самого учня, не буде
адекватно оцінений іншими людьми.
І нарешті:
Емоція успіху не стане сильним
переживанням, якщо результати діяльності
не значимі для її суб`єкта.
Дитина, особливо на початку навчання,
однаково інтенсивно переживає успіх у
„головних” і „неголовних” навчальних
предметах.
Але часто знижують цю інтенсивність:
„12 балів з музики ! Та краще б ти
отримав 12 балів з читання”.
Знижуючи значимості успіху, що
переживається дитиною, ми, дорослі,
впливаємо на формування у дитини
ставлення до навчального процесу в
цілому.
Ось чому, оцінюючи дітей, необхідно
виходити з індивідуальних особливостей
кожного учня.
Просування вперед треба заохочувати,
підбадьорювати, щоб дитина не
відчувала невдачу, порівнюючи свої
результати з раніше встановленими
нормами, особливо якщо вони для неї
недосяжні.
Отже, ситуація успіху у навчальній
діяльності створюється вчителем або ж
психологом.
Як і будь-яку іншу діяльність, навчання
можна уявити у вигляді простого
ланцюжка дій:
1. Установка на діяльність (емоційна
підготовка учнів на вирішення
навчального завдання) – мотиваційний
етап;
2.Забезпечення діяльності (створення
умов для успішного вирішення
навчального завдання) –підготовчий,
робочий етап;
3.Порівняння отриманих результатів з
очікуваними (усвідомлення ставлення до
результатів своєї навчальної праці) –
результативний етап.
Отже, якщо ситуація успіху створюється
вчителем послідовно і свідомо, її
3.Порівняння отриманих результатів з
очікуваними (усвідомлення ставлення
до результатів своєї навчальної праці) –
результативний етап.
Отже, якщо ситуація успіху створюється
вчителем послідовно і свідомо, її
структура повинна врахувати всі
перелічені компоненти.
Створення ситуації успіху на
мотиваційному етапі навчальної
діяльності
Дослідження психологів свідчать, що рівень
засвоєння людиною знань істотно залежить
від рівня сформованості її мотивації
навчитися.
Тож давайте проаналізуємо, як провести
мотиваційний етап уроку так, щоб створити
ситуацію успіху для того учня.
Перед учителем стоїть завдання:
сформувати в учня настанову на
успішне виконання завдання
Інакше кажучи, вчитель повинен
сформувати в учнів мотив досягнення
мети.
Але при цьому вчитель часто
зустрічається з неадекватною
реакцією учнівського колективу:
1.Хтось уже виконував подібне
завдання, і його результати
виявились невдалими, так що у цієї
категорії учнів уже сформоване
негативне ставлення на успішне
виконання завдання.
2.Інша група учнів не стикалась з
такою роботою, тому вони не знають,
чого можна очікувати від майбутньої
діяльності.
3.Третя група, яка виконувала потрібні
завдання і успішно з ними впоралася,
знаходиться у стані мобілізації, готова
виконувати навчальне завдання.
Зрозуміло, що найлегше вчителю буде
працювати з учнями третьої групи, де
необхідно лише активізувати позитивні
емоції, які діти пережили раніше.
У другої групи учнів слід передбачити
емоційну реакцію, намалювати
перспективу вдалого виконання
завдання, пов`язавши її з тими чи
іншими умовами діяльності, які в
минулому забезпечували успіх.
Найбільш клопітною буде робота
першою групою учнів.
Перш за все доведеться нейтралізувати
спогади про невдачу в попередній
діяльності, а потім створити перспективу
для нової.
Зробити це можна, наприклад, так:
дати завдання учневі попрацювати над
своїми помилками, або повідомити його,
що завдання для нього змінено
порівняно з попереднім і т. д.
Учитель може запропонувати різні
варіанти мотивів досягнення ситуації
успіху:
прагнення самостійно розв`язати цікаві
задачі;
завоювати авторитет у своїх товаришів;
стати першим;
розглядати свою діяльність з точки зору
її корисності для інших людей;
встановити нові контакти між
товаришами у ході виконання завдання
тощо.
Отже, на етапі мотивації навчальної
діяльності учитель організовує певні
ситуації з метою активізувати чи
нейтралізувати емоції для наступної
діяльності
На етапі мотивації створення ситуації
успіху більшою мірою визначається
психологічними аспектами.
Тут доречним буде використання в
роботі вчителя таких психологопедагогічних прийомів, як:
Ефект Розенталя, або „Ефект
навіювання”: „Ти це можеш”, „Тобі це
вдається” тощо.
Якщо педагог буде переконувати учнів
у реальності успіху, то успіх прийде.
Англійський учений Стоуенс довів, що
учні, яких заохочували, досягли значно
більших успіхів, ніж ті, кого ніяк не
заохочували.
Прийом „Емоційне погладжування” –
це констатація будь-якого факту успіху,
прищеплювання дитині віри в себе,
відкритість учителя для довіри і співчуття.
◦ Прийом „Анонсування” –
репетиція майбутньої дії, яка створює
психологічний настрій на успіх перед
класом.
Це можуть бути додаткові індивідуальні
заняття з окремими учнями чи
заздалегідь оголошенні запитання
самостійної роботи.
Прийом „Шикуйсь!” містить такі кроки:
психологічна атака;
емоційне блокування;
вибір головного напрямку;
вибір рівних можливостей;
несподіване порівняння;
стабілізація.
Цей прийом полягає в тому, щоб:
учителем блокувалось припущення на
невдачу в діяльності учня;
відволікалася увага школяра від
чергового неуспіху;
вчитель повинен знайти той напрямок
діяльності, яким учень зможе
реалізувати себе набагато краще, тим
самим забезпечити його на успіх, на
стабільність у навчанні.
Розглянемо деякі
алгоритми створення ситуацій успіху та
методику їх реалізації:
Прийом „Даю шанс” – це заздалегідь
підготовлена вчителем ситуація, в якій
учень отримує можливість зненацька
для себе розкрити свої можливості.
Прийом “ Зняття страху”-
допомогає перебороти невпевненість у
власних силах (Люди вчаться на своїх
помилках і знаходять інші шляхи
вирішення проблем).
Прийом “Авансування успішного
результату” –
допомогає вчителю висловити тверду
переконаніність у тому, що його учень
обов’язково впорається з поставленим
завданням.
Це, в свою чергу, переконує дитину у
своїх силах і можливостях.
“У тебе обов’язково вийде”, “Я навіть не
сумніваюсь у позитивному результаті” і
т. д.
Прийом “Прихований інструктаж”
Допомагає дитині уникнути поразки.
Досягається шляхом побажання,
наприклад:
Можливо краще почати з ...,
Виконуючи роботу не забудьте про ...
Прийом “Внесення мотиву”.
Показує дитині заради чого, кого
здійснюється ця діяльність, кому буде
добре після виконання, наприклад, “Без
твоєї допомоги твоїм друзям не
впоратись...” тощо.
Прийом “Персональна винятковість.”
Визначає важливість зусиль дитини в
діяльності, що здійснюється або
здійснюватиметься, наприклад:
Тільки ти міг би…
Тільки тобі і можу доручити… і т.п.
Прийом “Висока оцінка деталі”.
Допомагає емоційно пережити не
результат в цілому, а якої її окремої
деталі:
Найбільше мені сподобалось у твоїй
роботі…
Найбільше тобі вдалося…
Прийом „Еврика”.
Створюються умови, за яких дитина,
виконуючи навчальне завдання,
несподівано відкриває в собі невідомі
досі здібності.
Завдання вчителя – помітити це глибоко
особисте відкриття, всіляко підтримати
дитину, поставити нову мету і надихнути
на її досягнення.
Допомога вчителя у створенні ситуації
відкриття має бути ненав`язливою,
прихованою.
Створюючи ситуації успіху на етапі
організації навчальної діяльності, слід
пам`ятати кілька основних правил:
у кожній дитині є задатки, які можуть
розвинутися у здібності;
Побачити їх, відчути, розвити – це
справа педагога;
ставлення до дитини як до рівної, як до
себе, спілкування, що повністю включає
грубість, різкість, образливий тон, має
стати обов`язковою нормою всієї
педагогічної діяльності;
Ставлення до дитини:
як до рівної,
як до себе,
спілкування, що повністю виключає:
- грубість,
- різкість,
- образливий тон
має стати обов`язковою нормою всієї
педагогічної діяльності;
чим більше напрямків діяльності, в яких
бере участь дитина, тим більше в неї
можливостей знайти себе;
кількість і різноманітність ситуацій і
обставин, в тому числі і штучно
створених, у які може потрапити
дитина, визначають шляхи її сьогодення
і віддаленого інтересу та можливі шляхи
успіху.
ТИПИ УСПІХУ:
Неочікувана радість – це почуття
задоволення від того, що результати
діяльності учня перевершили його
очікування.
З педагогічної та психологічної точки
зору – це результат продуманої,
підготовленої діяльності вчителя.
Спільна радість – полягає в тому, щоб учень
досяг необхідної для себе реакції колективу.
Вона може бути підготовленою вчителем
або спонтаною.
Спільною радістю вважають тільки ті реакції
колективу, які дають можливість дитині
відчутні себе задоволеним, стимулюють її
зусиля.
Це, перш за все, має бути емоційний відгук
оточуючих на успіх члена свого колективу.
Важливо, щоб у досягненнях кожного
школяра всі бачили результати своєї
праці, а сама дитина розуміла, що її
радість – це радість підтримки,
отримання статусу „свій серед своїх”.
Зрештою у тому, як реагує дитячий
колектив на успіхи або невдачі своїх
учителів, виявляється його моральна
сутність.
Радість пізнання – це радість пізнання
нового, хоча вона по своїй суті
альтруїстична (виникає на основі
допомоги, підтримки інших людей).
Пізнання спираїться на самоосвіту й
самопізнання.
Така радість не може вирости на
пустому місці, появитися без серйозних
причин. Це слід клопіткої роботи
учителя –учня-учнів.
ВИСНОВОК:
1.Ситуація успіху досягається тоді, коли
сама дитина визначає цей результат як
успіх.
2 Усвідомлення ситуації успіху самим
учнем, розуміння її значимості виникає у
школяра після здолання своєї боязкості,
невміння, незнання, психологічного
враження та інших видів труднощів.
3. Завдання педагога :
допомогти особистості дитини зрости в
успіху;
дати відчути радість від здолання
труднощів;
дати зрозуміти, що задарма в житті в
житті нічого не дається, скрізь необхідно
докласти зусиль.
І успіх буде еквівалентним витраченим
зусиллям.
ШАНОВНІ КОЛЕГИ !
Дайте, будь ласка, відповідь на такі
запитання:
1.Ваше ставлення до технології “Створення
ситуації успіху”.
2.Як Ви оцінюєте стан “Створення ситуації
успіху у Вашому навчальному закладі”.
3.Які ще методичні рекомендації, ідеї,
міркування щодо “Створення ситуації успіху”,
Ви можете запропонувати учасникам нашого
семінару ?
ВДЯЧНІ ВАМ ЗА ВІДВЕРТІСТЬ, ЗА ПОРАДИ
Slide 41
Створення ситуації успіху
та шляхи її реалізації
на уроці як складової якості
навчально-виховного процесу
Мета: Удосконалити методику
створення ситуації успіху та шляхів
її реалізації на уроці як стежки, що
веде до того куточка дитячого
серця, в якому горить вогник
бажання бути гарним.
На
відміну від традиційного розуміння
освіти як суми знань та навичок, нині освіту
починають розглядати як процес
становлення особистості .
Причому особистості, здатної до:
самоосвіти,
саморозвитку,
самовдосконалення,
яка вміє використовувати набуті знання,
яка прагне реалізувати себе,
спроможна змінити на краще своє життя,
життя своєї держави.
Алгоритм
створення та досягнення ситуації успіху
твердження про “Ситуацію успіху”;
особистісно-орієнтований підхід у справі
навчання та виховання - основа педагогічної
технології “Створення ситуації успіху”;
роль “Ситуації успіху” у навчальній діяльності;
створення “Ситуації успіху” на мотиваційному
етапі навчальної діяльності;
психолого-педагогічні прийоми при створенні
“Ситуації успіху”;
методика реалізації “Ситуації успіху”;
Виходячи із Положень Закону України “Про
освіту” завдання школи сьогодні полягає в
тому, щоб:
Виховувати в учнів здатність:
долати життєві труднощі;
самостійно приймати рішення;
розвивати себе як особистість, здатну:
робити вибір і контролювати своє життя;
брати на себе відповідальність за свої дії;
захищати себе і свої життєві цінності;
діяти відповідно до них;
піклуватись про інших;
Завдання вчителів:
прищепити учням потребу до здобуття
знань;
створити такі умови, щоб процес
здобуття знань був для них цікавим,
потрібним, комфортним;
і тому пріоритетним завданням вчителя
під час навчально-виховної діяльності є
створення ситуації успіху.
Що означає “Ситуація успіху?”
Ситуація успіху - це суб'єктивний
психічний стан задоволення наслідком
своєї фізичної, розумової праці чи
моральної напруги.
Успіх у навчанні - єдине джерело
внутрішніх сил дитини, які породжують
енергію для переборення труднощів,
бажання вчитися.
В.Сухомлинський
Ситуація успіху дарує атмосферу
приязні та взаємодопомоги, впевненості
і захищеності.
Учитель зобов’язаний створити джерело
внутрішніх сил дитини, джерело, яке дає
енергію для подолання труднощів і
формування бажання вчитися.
Використання ситуації успіху має
сприяти підвищенню робочого тонусу,
збільшенню продуктивності навчальної
роботи, а також допомогти учням
усвідомити себе повноцінною
особистістю і, відповідно, забезпечити
успіх у навчанні.
Основою педагогічної технології
“Створення ситуації успіху” є
особистісно-орієнтований підхід у справі
навчання та виховання.
А тому звернемося до рекомендацій
щодо особистісно-орієнтовного підходу
навчання та виховання.
–
Особистісно орієнтоване навчання
це навчання, центром якого є
особистість дитини, її самобутність та
самостійність: суб'єктивний досвід
кожного спочатку розкривається, а
потім узгоджується зі змістом освіти.
Визнання учня ключовою фігурою
всього освітнього процесу – це і є
особистісно орієнтована педагогіка.
У свідомості учня це має такий
вигляд: «Все, що я пізнаю, я знаю,
для чого мені потрібно і де я можу ці
знання застосувати».
Для педагога - це прагнення знайти
розумний баланс між знаннями,
уміннями та навичками учня.
Сучасність вимагає навчити учнів:
- самостійно та творчо розв'язувати
проблеми;
- шукати нову інформацію й робити
висновки, а не подавати дітям готові
знання.
В особистісно-орієнтованому підході
вчителю насамперед потрібен високий
рівень педагогічної майстерності, який
базується на розвитку:
дидактичних;
організаторських;
комунікативних;
науково-пізнавальних;
емоційних;
та поведінкових компонентностей;
-
-
Цілі особистісно орієнтованого
навчання полягають у тому, щоб:
визначити життєвий досвід кожного
учня;
його пізнавальні здібності;
рівень інтелекту;
інтереси, які спочатку треба розкрити,
а потім розвинути у навчальному
процесі;
Цілі особистісно орієнтованого навчання
полягають у тому, щоб:
Формувати позитивну мотивацію учнів до:
-
пізнавальної діяльності;
-
потребу в самопізнанні;
-
потребу в самореалізаціїї;
-
та потребу у самовдосконаленні школярів;
Цілі особистісно орієнтованого навчання
полягають у тому, щоб:
Озброїти учнів механізмом:
адаптації;
саморегуляції;
самозахисту;
самовиховання;
Цілі особистісно орієнтованого навчання
полягають у тому, щоб:
Розвинути індивідуальні позитивні
здібності кожного школяра;
Сформувати культуру життєдіяльності
максимально виявити і використати
індивідуальний досвід учня;
Правильно визначати лінії поведінки.
Основні принципи
особистісно-орієнтованого
навчання:
1. Принцип «розвивальної допомоги»
не робити за учня;
не вказувати йому, що робити,
а допомогти пробувати власні сили і власну
активність;
потрібно добитись, щоб учень сам обирав
рішення і відповідав за них.
Звідси - не потрібно подавати готові
знання, а створити умови, в яких
виявляється:
-
власна пізнавальна активність учня;
-
і він визначить для себе цілі, зміст та
методи роботи, власні цінності.
-
Навчання повинно бути дослідницьким
Це час, протягом якого діти вчаться:
самостійно діяти;
- дискутувати;
- приймати рішення.
-
При цьому розвивається самосвідомість і
самореалізується особистість.
Принцип - «свобода вміння»
- учні вільно обговорюють
проблеми;
- співпрацюють один з одним,
- а вчитель виступає в ролі
старшого члена колективу,
консультанта, джерела досвіду
Принцип - «свобода вміння»
Учителю:
-недостатньо
процес;
організувати навчальний
- потрібно ще визначити спосіб засвоєння
знань, тобто оприділити види діяльності
учня на уроці.
Основні вимоги до особистісноорієнтованого уроку:
раціональна єдність словесних,
наукових і практичних методів
навчання;
зв'язок з раніше вивченим досвідом,
набутим учнем;
Основні вимоги до особистісно
орієнтованого уроку:
-формування вмінь в учнів самостійно
здобувати знання і застосовувати їх на
практиці;
-заохочення прагнень учнів знаходити свій
спосіб роботи з навчальним матеріалом.
Метою
особистісноорієнтованого уроку є:
- створення умов для виявлення
пізнавальної активності учнів
Засобами досягнення вчителем цієї мети
можуть бути:
використання різних форм та методів
навчальної діяльності, які дозволяють
розкрити суб'єктивний досвід учнів;
створення атмосфери зацікавленості
кожного учня в результатах роботи
всього класу;
стимулювання учнів до висловлювань,
використання різних способів виконання
завдань без побоювань помилитися,
отримати хибну відповідь тощо;
Засобами досягнення вчителем цієї мети
можуть бути:
використання протягом уроку
дидактичного матеріалу, який дозволяє
отримати учневі найбільш значущі для
нього вид та форму змісту навчального
матеріалу;
оцінювання досягнень учня протягом
усього процесу його діяльності, а не
тільки за кінцевим результатом;
Засобами досягнення вчителем цієї мети
можуть бути:
заохочення прагнень учня знаходити свій
спосіб роботи;
аналізувати протягом уроку роботи інших
учнів; вибирати та засвоювати найбільш
раціональні з них;
створення на уроці педагогічних ситуацій
спілкування, які б дозволяли кожному учневі
виявляти ініціативу, самостійність, виборність у
справах роботи;
створення обстановки для природного
самовираження учня.
Технологія
особистісноорієнтованогоуроку
Для проведення особистісноорієнтованого уроку вчитель має
оволодіти його основними етапами:
1.
2.
3.
4.
5.
6.
7.
8.
Орієнтації.
Визначення мети.
Проектування.
Організації.
Реалізації.
Контролю.
Коригування.
Оцінювання
1. Етап орієнтації включає:
орієнтацію на позитивну роботу;
орієнтацію на визначення особистісного
досвіду учнів;
пов'язання цього досвіду з проблемами
навчального матеріалу.
2. Етап визначення мети передбачає:
визначення на уроці разом з учнями
значущої мети здійснення тієї діяльності,
яка запланована вчителем (учні повинні
зрозуміти, що може дати робота учням
саме на цьому уроці для складання,
наприклад, тематичного заліку,
державної атестації, свого майбутнього
життя тощо);
визначення показників досягнення
поставлених завдань;
3. Етап проектування включає:
передбачення залучення учнів до
виконання ними випереджальних
завдань;
підготовки повідомлень;
рефератів;
виготовлення та відбору наочності;
складання плану роботи тощо;
Етап організації виконання плану
діяльності передбачає:
Подання можливих варіантів і
способів виконання навчальної
діяльності (усна чи письмова форма,
індивідуальна робота чи робота в
групах, робота з текстом чи з іншими
засобами одержання інформації);
Етап організації виконання плану
діяльності передбачає:
2.Представлення учнями вибору способу
фіксації нового матеріалу (конспект,
схема, таблиця, опора, план, тези,
висновки тощо);
3.Варіативність домашнього завдання
(диференціація за рівнем складності та
способом виконання).
Етап контрольно-оцінювальний:
1.Залучення учнів до контролю за
перебігом навчальної діяльності шляхом
заохочення їх до різних видів контролю,
самоконтролю, взаємоконтролю, роботи
в групах;
2.Участь учнів у виправленні помилок і
недоліків у знаннях, усвідомлення їх
причин шляхом взаємо та самоаналізу;
Етап контрольно-оцінювальний:
3.Надання учням можливості самостійно
або за участі вчителя, інших учнів
порівнювати отримані ним результати з
критеріями стандарту, закладеного у
навчальній програмі;
4.Використання механізмів оцінного
методу (позитивного ставлення до
успіхів школяра);
Етап контрольно-оцінювальний:
5.Використання механізмів оцінного
методу (позитивного ставлення до
успіхів школяра).
6.Оцінювання (виставлення рівневих
оцінок за дванадцятибальною системою
оцінювання навчальних досягнень,
поурочного бала, рейтинг) не тільки
результатів, а й самого процесу
навчання.
6. Заключний етап передбачає:
усвідомлення учнями ситуації
досягнення мети;
відчуття успіху;
підкріплення позитивної мотивації
стосовно власної діяльності.
Методи та засоби психолого-педагогічної
підтримки діяльності учнів
заохочення;
навчально-пізнавальна гра;
створення ситуації успіху;
створення ситуації пізнавального інтересу;
створення проблемної ситуації;
спонукання до пошуку альтернативних
рішень;
виконання творчих завдань;
кооперація учнів;
створення ситуації взаємодопомоги тощо.
Висновок може бути таким: особистісноорієнтоване навчання ЦЕ–
загальнодидактичний принцип
індивідуального підходу до учнів.
Таке твердження ми дослідимо та
пояснимо за допомогою такого факту:
Відомий російський психолог
Л.С. Виготський своє теорією доводить,
що розум будь-якої людини має дві зони
розвитку: А і Б.
Перша зона (А) – це зона актуального
розвитку.
У цю зону потрапляють завдання, які
дитина може виконати сама без
допомоги вчителя.
Друга зона (В) – це зона найближчого
розвитку
Сюди потрапляють завдання, які дитина сама
виконати не може, але може з ними
впоратися з допомогою вчителя.
Зона найближчого розвитку, - це зона
“наступного дня”.
Те, що сьогодні є зона найближчого
розвитку, завтра у процесі навчання повинно
стати зоною актуального розвитку. Учитель
не повинен давати готову інформацію, адже
таке навчання може загальмувати мислення
дитини. А за допомогою вміло підібраних
запитань педагог підводить школяра до
правильної відповіді, розв’язку.
Те, що сьогодні є зоною найближчого
розвитку, завтра у процесі навчання
повинно стати зоною актуального
розвитку.
Учитель не повинен давати готову
інформацію, адже таке навчання може
загальмувати мислення дитини.
А за допомогою вміло підібраних
запитань педагог підводить школяра до
правильної відповіді, розв’язку.
Отже, як бачимо із цього прикладу, щоб
відбулися розвиток і навчання учнів,
завдання повинні потрапляти лише в
зону найближчого розвитку
(за Л.С. Виготським).
Припустимо, що два учні навчались в
одній школі, в одних і тих самих
учителів, закінчили школу з відзнакою,
рівень їхнього розвитку все одно буде
різним.
Ще більше відрізняється розвиток учнів
класу, які згідно з 12- бальною
системою досягли початкового і
високого рівнів.
Тому зрозуміло, що до таких дітей треба
підходити індивідуально, тобто ставити
перед ними різні завдання.
Якщо для цілого класу поставити одне
завдання, то для одних учнів воно
потрапить у зону актуального розвитку,
для інших – у зону найближчого
розвитку.
Отже, одне завдання для всього класу
ставити не бажано і не потрібно, а
здійснювати якісний особистісноорієнтований підхід до навчання та
виховання на практиці нам заважає ряд
причин, зокрема:
Причина 1. Щоб підійти індивідуально
до кожного учня, необхідно знати його
психологічні, фізіологічні та соціальні
особливості.
Лише психологія нараховує кілька
десятків індивідуальних особливостей
особистості. Це різні види уваги, уяви,
мислення, сприйняття, темпераменту,
характеру і т.д.
Пам’ять також поділяється більш ніж
на 10 типів: короткочасна,
довготривала, оперативна, рухова,
зорова, слухова, емоційна, словеснологічна і т.д.;
Причина 2. Виявити всі ці психологічні,
фізіологічні та соціальні особливості
вчитель без допомоги психолога, лікаря,
соціолога не може;
Причина 3.Навіть якщо теоретично
припустити, що в кожної дитини
виявили всі ці особливості, вчитель не
зможе запам’ятати їх у такій кількості
дітей, оскільки він одночасно навчає
свого предмета не один десяток учнів,
кожен з яких має не один десяток таких
особливостей.
Нарешті, якщо вчителю все-таки
вдається запам’ятати всі особливості
кожної дитини, він не зможе підійти
індивідуально тому, що урок триває
всього 40-45 хв, протягом яких
неможливо фізично попрацювати з
кожним учнем класу індивідуально.
Отже, існує суперечність: з одного боку,
вимоги до особистісно-орієнтованого
навчання, а з іншого причини, що
унеможливлюють якісне впровадження
цієї педагогічної технології у навчальновиховний процес.
Який же вихід з ситуації, що склалася ?
Філософія вчить, що джерелом і
рушійними силами будь-якого процесу
(у тому числі й навчального) є
розв’язання суперечностей і тому,
щоб навчальний процес розвивався,
вчителю необхідно вміти виявляти
суперечність навчального процесу, а
також вміти розв’язувати її.
Дана суперечність розв’язується шляхом
диференційованого підходу до учнів.
Диференціація (від лат. Differentia –
різниця, відмінність) – розчленування
цілого на якісно відмінні частини.
Розв’язування таких суперечностей
називається підходом до навчання.
Цей підхід, для прикладу, можна
здійснити таким чином:
Учнів класу розподілити на групи за
рівнем розвитку.
Критерії, якими слід керуватися - це
успішність.
Таких груп, наприклад, може бути
чотири:
низький рівень;
середній рівень;
достатній рівень;
високий рівень.
Зрозуміло, що такий поділ не
аргументується для учнів, для того щоб
у слабшого школяра не сформувалася
занижена самооцінка, а в сильного –
завищена.
Якщо учні однієї з груп підвищують свій
рівень – їх слід перевести до наступної
групи і навпаки.
Для кожної групи пропонуються різні за
ступенем складності завдання.
Диференційований підхід можна
здійснювати при різних формах
навчального процесу: під час уроку,
лабораторного заняття, екскурсії.
Під час проведеного уроку методом бесіди,
запитань слід орієнтувати учнів на певну
групу.
При цьому обов’язково слід враховувати,
щоб запитання було точним, стислим, не
мало елементів підказки.
Під час проведення уроку методом
пояснення, розповіді диференційований
підхід неможливий, оскільки вчитель будує
свою розповідь, орієнтуючись на
середнього учня,
але під час закріплення нового матеріалу
чи пояснення домашнього завдання учням
можна запропонувати різнорівневі
завдання.
Завершальним етапом навчальної
діяльності на уроці є:
усвідомлення ситуації досягнення мети;
переживання ситуації успіху;
підкріплення позитивної мотивації щодо
самої діяльності.
Ситуація успіху досягається тоді, коли
сама дитина визначає цей результат як
успіх.
Усвідомлення ситуації успіху самим
учнем, розуміння її значимості виникає у
суб'єкта після здолання своєї боязкості,
невміння, незнання, психологічного
враження та інших видів труднощів.
Роль “Ситуації успіху” у навчальній
діяльності
За останні роки термін
„Ситуація успіху” став звичним для
педагогів.
Ніхто не заперечує, що саме позитивні
емоції можуть стати для дитини одним
з найважливіших стимулів у навчанні,
але при цьому ми забуваємо про те, що
в педагогів не існує єдиного рецепта чи
правила, як саме створювати ситуації
успіху тому, що це слід на основі
індивідуального підходу, зважено, з
урахуванням багатьох факторів.
Діти прощають багато чого, але не
вибачають байдужість.
За відгуками дітей, найкращі їхні
вчителі вели уроки так, що здавалося,
ніби весь урок вони зайняті саме тобою.
Як цього досягти?
Іноді це „Іскра Божа”,
а частіше – майстерність, доведена до
мистецтва.
Важливо мати на увазі, що навіть
одноразове переживання успіху може
докорінно змінити психологічне
самопочуття дитини.
Ситуація успіху може стати пусковим
механізмом подальшого розвитку
особистості.
Безперечно, переживання успіху навіює
людині впевненість у власних силах.
З`являється бажання знову досягти
добрих результатів, виникає відчуття
внутрішнього благополуччя, що, у свою
чергу, покращує ставлення до
навколишнього світу.
На перший погляд здається, що вчитель,
кілька разів давши учню можливість
відчути успіх, далі вже само собою
забезпечує високий рівень мотивації,
інтересу, пізнавальної активності.
Але може бути й протилежний
результат: постійна успішність здатна
сформувати байдуже ставлення до
навчання.
Крім того, постійне очікування лише
позитивного результату згубно впливає
на розвиток вольових якостей учня:
він ухиляється від подолання
труднощів;
губиться в складних ситуаціях
(навчальних та життєвих);
у його поведінці починає домінувати
мотив „уникнення невдач”.
Досвідчені психологи та педагоги
попереджують про можливість
негативних наслідків пережитого успіху.
Чому ж виникає такий парадокс?
По-перше, успіх, що діставався ціною
незначних зусиль, може призвести до
переоцінки, точніше, до завищеної
оцінки своїх можливостей.
По-друге, за сильним переживанням
будь-якої емоції обов`язково настає
релаксація (розслаблення).
І якщо в цей період запропонувати
людині якусь діяльність, то, швидше за
все, ця діяльність буде менш успішною,
ніж попередня.
По-третє, переживання успіху може бути
потьмареним, якщо результат, важливий
і значимий для самого учня, не буде
адекватно оцінений іншими людьми.
І нарешті:
Емоція успіху не стане сильним
переживанням, якщо результати діяльності
не значимі для її суб`єкта.
Дитина, особливо на початку навчання,
однаково інтенсивно переживає успіх у
„головних” і „неголовних” навчальних
предметах.
Але часто знижують цю інтенсивність:
„12 балів з музики ! Та краще б ти
отримав 12 балів з читання”.
Знижуючи значимості успіху, що
переживається дитиною, ми, дорослі,
впливаємо на формування у дитини
ставлення до навчального процесу в
цілому.
Ось чому, оцінюючи дітей, необхідно
виходити з індивідуальних особливостей
кожного учня.
Просування вперед треба заохочувати,
підбадьорювати, щоб дитина не
відчувала невдачу, порівнюючи свої
результати з раніше встановленими
нормами, особливо якщо вони для неї
недосяжні.
Отже, ситуація успіху у навчальній
діяльності створюється вчителем або ж
психологом.
Як і будь-яку іншу діяльність, навчання
можна уявити у вигляді простого
ланцюжка дій:
1. Установка на діяльність (емоційна
підготовка учнів на вирішення
навчального завдання) – мотиваційний
етап;
2.Забезпечення діяльності (створення
умов для успішного вирішення
навчального завдання) –підготовчий,
робочий етап;
3.Порівняння отриманих результатів з
очікуваними (усвідомлення ставлення до
результатів своєї навчальної праці) –
результативний етап.
Отже, якщо ситуація успіху створюється
вчителем послідовно і свідомо, її
3.Порівняння отриманих результатів з
очікуваними (усвідомлення ставлення
до результатів своєї навчальної праці) –
результативний етап.
Отже, якщо ситуація успіху створюється
вчителем послідовно і свідомо, її
структура повинна врахувати всі
перелічені компоненти.
Створення ситуації успіху на
мотиваційному етапі навчальної
діяльності
Дослідження психологів свідчать, що рівень
засвоєння людиною знань істотно залежить
від рівня сформованості її мотивації
навчитися.
Тож давайте проаналізуємо, як провести
мотиваційний етап уроку так, щоб створити
ситуацію успіху для того учня.
Перед учителем стоїть завдання:
сформувати в учня настанову на
успішне виконання завдання
Інакше кажучи, вчитель повинен
сформувати в учнів мотив досягнення
мети.
Але при цьому вчитель часто
зустрічається з неадекватною
реакцією учнівського колективу:
1.Хтось уже виконував подібне
завдання, і його результати
виявились невдалими, так що у цієї
категорії учнів уже сформоване
негативне ставлення на успішне
виконання завдання.
2.Інша група учнів не стикалась з
такою роботою, тому вони не знають,
чого можна очікувати від майбутньої
діяльності.
3.Третя група, яка виконувала потрібні
завдання і успішно з ними впоралася,
знаходиться у стані мобілізації, готова
виконувати навчальне завдання.
Зрозуміло, що найлегше вчителю буде
працювати з учнями третьої групи, де
необхідно лише активізувати позитивні
емоції, які діти пережили раніше.
У другої групи учнів слід передбачити
емоційну реакцію, намалювати
перспективу вдалого виконання
завдання, пов`язавши її з тими чи
іншими умовами діяльності, які в
минулому забезпечували успіх.
Найбільш клопітною буде робота
першою групою учнів.
Перш за все доведеться нейтралізувати
спогади про невдачу в попередній
діяльності, а потім створити перспективу
для нової.
Зробити це можна, наприклад, так:
дати завдання учневі попрацювати над
своїми помилками, або повідомити його,
що завдання для нього змінено
порівняно з попереднім і т. д.
Учитель може запропонувати різні
варіанти мотивів досягнення ситуації
успіху:
прагнення самостійно розв`язати цікаві
задачі;
завоювати авторитет у своїх товаришів;
стати першим;
розглядати свою діяльність з точки зору
її корисності для інших людей;
встановити нові контакти між
товаришами у ході виконання завдання
тощо.
Отже, на етапі мотивації навчальної
діяльності учитель організовує певні
ситуації з метою активізувати чи
нейтралізувати емоції для наступної
діяльності
На етапі мотивації створення ситуації
успіху більшою мірою визначається
психологічними аспектами.
Тут доречним буде використання в
роботі вчителя таких психологопедагогічних прийомів, як:
Ефект Розенталя, або „Ефект
навіювання”: „Ти це можеш”, „Тобі це
вдається” тощо.
Якщо педагог буде переконувати учнів
у реальності успіху, то успіх прийде.
Англійський учений Стоуенс довів, що
учні, яких заохочували, досягли значно
більших успіхів, ніж ті, кого ніяк не
заохочували.
Прийом „Емоційне погладжування” –
це констатація будь-якого факту успіху,
прищеплювання дитині віри в себе,
відкритість учителя для довіри і співчуття.
◦ Прийом „Анонсування” –
репетиція майбутньої дії, яка створює
психологічний настрій на успіх перед
класом.
Це можуть бути додаткові індивідуальні
заняття з окремими учнями чи
заздалегідь оголошенні запитання
самостійної роботи.
Прийом „Шикуйсь!” містить такі кроки:
психологічна атака;
емоційне блокування;
вибір головного напрямку;
вибір рівних можливостей;
несподіване порівняння;
стабілізація.
Цей прийом полягає в тому, щоб:
учителем блокувалось припущення на
невдачу в діяльності учня;
відволікалася увага школяра від
чергового неуспіху;
вчитель повинен знайти той напрямок
діяльності, яким учень зможе
реалізувати себе набагато краще, тим
самим забезпечити його на успіх, на
стабільність у навчанні.
Розглянемо деякі
алгоритми створення ситуацій успіху та
методику їх реалізації:
Прийом „Даю шанс” – це заздалегідь
підготовлена вчителем ситуація, в якій
учень отримує можливість зненацька
для себе розкрити свої можливості.
Прийом “ Зняття страху”-
допомогає перебороти невпевненість у
власних силах (Люди вчаться на своїх
помилках і знаходять інші шляхи
вирішення проблем).
Прийом “Авансування успішного
результату” –
допомогає вчителю висловити тверду
переконаніність у тому, що його учень
обов’язково впорається з поставленим
завданням.
Це, в свою чергу, переконує дитину у
своїх силах і можливостях.
“У тебе обов’язково вийде”, “Я навіть не
сумніваюсь у позитивному результаті” і
т. д.
Прийом “Прихований інструктаж”
Допомагає дитині уникнути поразки.
Досягається шляхом побажання,
наприклад:
Можливо краще почати з ...,
Виконуючи роботу не забудьте про ...
Прийом “Внесення мотиву”.
Показує дитині заради чого, кого
здійснюється ця діяльність, кому буде
добре після виконання, наприклад, “Без
твоєї допомоги твоїм друзям не
впоратись...” тощо.
Прийом “Персональна винятковість.”
Визначає важливість зусиль дитини в
діяльності, що здійснюється або
здійснюватиметься, наприклад:
Тільки ти міг би…
Тільки тобі і можу доручити… і т.п.
Прийом “Висока оцінка деталі”.
Допомагає емоційно пережити не
результат в цілому, а якої її окремої
деталі:
Найбільше мені сподобалось у твоїй
роботі…
Найбільше тобі вдалося…
Прийом „Еврика”.
Створюються умови, за яких дитина,
виконуючи навчальне завдання,
несподівано відкриває в собі невідомі
досі здібності.
Завдання вчителя – помітити це глибоко
особисте відкриття, всіляко підтримати
дитину, поставити нову мету і надихнути
на її досягнення.
Допомога вчителя у створенні ситуації
відкриття має бути ненав`язливою,
прихованою.
Створюючи ситуації успіху на етапі
організації навчальної діяльності, слід
пам`ятати кілька основних правил:
у кожній дитині є задатки, які можуть
розвинутися у здібності;
Побачити їх, відчути, розвити – це
справа педагога;
ставлення до дитини як до рівної, як до
себе, спілкування, що повністю включає
грубість, різкість, образливий тон, має
стати обов`язковою нормою всієї
педагогічної діяльності;
Ставлення до дитини:
як до рівної,
як до себе,
спілкування, що повністю виключає:
- грубість,
- різкість,
- образливий тон
має стати обов`язковою нормою всієї
педагогічної діяльності;
чим більше напрямків діяльності, в яких
бере участь дитина, тим більше в неї
можливостей знайти себе;
кількість і різноманітність ситуацій і
обставин, в тому числі і штучно
створених, у які може потрапити
дитина, визначають шляхи її сьогодення
і віддаленого інтересу та можливі шляхи
успіху.
ТИПИ УСПІХУ:
Неочікувана радість – це почуття
задоволення від того, що результати
діяльності учня перевершили його
очікування.
З педагогічної та психологічної точки
зору – це результат продуманої,
підготовленої діяльності вчителя.
Спільна радість – полягає в тому, щоб учень
досяг необхідної для себе реакції колективу.
Вона може бути підготовленою вчителем
або спонтаною.
Спільною радістю вважають тільки ті реакції
колективу, які дають можливість дитині
відчутні себе задоволеним, стимулюють її
зусиля.
Це, перш за все, має бути емоційний відгук
оточуючих на успіх члена свого колективу.
Важливо, щоб у досягненнях кожного
школяра всі бачили результати своєї
праці, а сама дитина розуміла, що її
радість – це радість підтримки,
отримання статусу „свій серед своїх”.
Зрештою у тому, як реагує дитячий
колектив на успіхи або невдачі своїх
учителів, виявляється його моральна
сутність.
Радість пізнання – це радість пізнання
нового, хоча вона по своїй суті
альтруїстична (виникає на основі
допомоги, підтримки інших людей).
Пізнання спираїться на самоосвіту й
самопізнання.
Така радість не може вирости на
пустому місці, появитися без серйозних
причин. Це слід клопіткої роботи
учителя –учня-учнів.
ВИСНОВОК:
1.Ситуація успіху досягається тоді, коли
сама дитина визначає цей результат як
успіх.
2 Усвідомлення ситуації успіху самим
учнем, розуміння її значимості виникає у
школяра після здолання своєї боязкості,
невміння, незнання, психологічного
враження та інших видів труднощів.
3. Завдання педагога :
допомогти особистості дитини зрости в
успіху;
дати відчути радість від здолання
труднощів;
дати зрозуміти, що задарма в житті в
житті нічого не дається, скрізь необхідно
докласти зусиль.
І успіх буде еквівалентним витраченим
зусиллям.
ШАНОВНІ КОЛЕГИ !
Дайте, будь ласка, відповідь на такі
запитання:
1.Ваше ставлення до технології “Створення
ситуації успіху”.
2.Як Ви оцінюєте стан “Створення ситуації
успіху у Вашому навчальному закладі”.
3.Які ще методичні рекомендації, ідеї,
міркування щодо “Створення ситуації успіху”,
Ви можете запропонувати учасникам нашого
семінару ?
ВДЯЧНІ ВАМ ЗА ВІДВЕРТІСТЬ, ЗА ПОРАДИ
Slide 42
Створення ситуації успіху
та шляхи її реалізації
на уроці як складової якості
навчально-виховного процесу
Мета: Удосконалити методику
створення ситуації успіху та шляхів
її реалізації на уроці як стежки, що
веде до того куточка дитячого
серця, в якому горить вогник
бажання бути гарним.
На
відміну від традиційного розуміння
освіти як суми знань та навичок, нині освіту
починають розглядати як процес
становлення особистості .
Причому особистості, здатної до:
самоосвіти,
саморозвитку,
самовдосконалення,
яка вміє використовувати набуті знання,
яка прагне реалізувати себе,
спроможна змінити на краще своє життя,
життя своєї держави.
Алгоритм
створення та досягнення ситуації успіху
твердження про “Ситуацію успіху”;
особистісно-орієнтований підхід у справі
навчання та виховання - основа педагогічної
технології “Створення ситуації успіху”;
роль “Ситуації успіху” у навчальній діяльності;
створення “Ситуації успіху” на мотиваційному
етапі навчальної діяльності;
психолого-педагогічні прийоми при створенні
“Ситуації успіху”;
методика реалізації “Ситуації успіху”;
Виходячи із Положень Закону України “Про
освіту” завдання школи сьогодні полягає в
тому, щоб:
Виховувати в учнів здатність:
долати життєві труднощі;
самостійно приймати рішення;
розвивати себе як особистість, здатну:
робити вибір і контролювати своє життя;
брати на себе відповідальність за свої дії;
захищати себе і свої життєві цінності;
діяти відповідно до них;
піклуватись про інших;
Завдання вчителів:
прищепити учням потребу до здобуття
знань;
створити такі умови, щоб процес
здобуття знань був для них цікавим,
потрібним, комфортним;
і тому пріоритетним завданням вчителя
під час навчально-виховної діяльності є
створення ситуації успіху.
Що означає “Ситуація успіху?”
Ситуація успіху - це суб'єктивний
психічний стан задоволення наслідком
своєї фізичної, розумової праці чи
моральної напруги.
Успіх у навчанні - єдине джерело
внутрішніх сил дитини, які породжують
енергію для переборення труднощів,
бажання вчитися.
В.Сухомлинський
Ситуація успіху дарує атмосферу
приязні та взаємодопомоги, впевненості
і захищеності.
Учитель зобов’язаний створити джерело
внутрішніх сил дитини, джерело, яке дає
енергію для подолання труднощів і
формування бажання вчитися.
Використання ситуації успіху має
сприяти підвищенню робочого тонусу,
збільшенню продуктивності навчальної
роботи, а також допомогти учням
усвідомити себе повноцінною
особистістю і, відповідно, забезпечити
успіх у навчанні.
Основою педагогічної технології
“Створення ситуації успіху” є
особистісно-орієнтований підхід у справі
навчання та виховання.
А тому звернемося до рекомендацій
щодо особистісно-орієнтовного підходу
навчання та виховання.
–
Особистісно орієнтоване навчання
це навчання, центром якого є
особистість дитини, її самобутність та
самостійність: суб'єктивний досвід
кожного спочатку розкривається, а
потім узгоджується зі змістом освіти.
Визнання учня ключовою фігурою
всього освітнього процесу – це і є
особистісно орієнтована педагогіка.
У свідомості учня це має такий
вигляд: «Все, що я пізнаю, я знаю,
для чого мені потрібно і де я можу ці
знання застосувати».
Для педагога - це прагнення знайти
розумний баланс між знаннями,
уміннями та навичками учня.
Сучасність вимагає навчити учнів:
- самостійно та творчо розв'язувати
проблеми;
- шукати нову інформацію й робити
висновки, а не подавати дітям готові
знання.
В особистісно-орієнтованому підході
вчителю насамперед потрібен високий
рівень педагогічної майстерності, який
базується на розвитку:
дидактичних;
організаторських;
комунікативних;
науково-пізнавальних;
емоційних;
та поведінкових компонентностей;
-
-
Цілі особистісно орієнтованого
навчання полягають у тому, щоб:
визначити життєвий досвід кожного
учня;
його пізнавальні здібності;
рівень інтелекту;
інтереси, які спочатку треба розкрити,
а потім розвинути у навчальному
процесі;
Цілі особистісно орієнтованого навчання
полягають у тому, щоб:
Формувати позитивну мотивацію учнів до:
-
пізнавальної діяльності;
-
потребу в самопізнанні;
-
потребу в самореалізаціїї;
-
та потребу у самовдосконаленні школярів;
Цілі особистісно орієнтованого навчання
полягають у тому, щоб:
Озброїти учнів механізмом:
адаптації;
саморегуляції;
самозахисту;
самовиховання;
Цілі особистісно орієнтованого навчання
полягають у тому, щоб:
Розвинути індивідуальні позитивні
здібності кожного школяра;
Сформувати культуру життєдіяльності
максимально виявити і використати
індивідуальний досвід учня;
Правильно визначати лінії поведінки.
Основні принципи
особистісно-орієнтованого
навчання:
1. Принцип «розвивальної допомоги»
не робити за учня;
не вказувати йому, що робити,
а допомогти пробувати власні сили і власну
активність;
потрібно добитись, щоб учень сам обирав
рішення і відповідав за них.
Звідси - не потрібно подавати готові
знання, а створити умови, в яких
виявляється:
-
власна пізнавальна активність учня;
-
і він визначить для себе цілі, зміст та
методи роботи, власні цінності.
-
Навчання повинно бути дослідницьким
Це час, протягом якого діти вчаться:
самостійно діяти;
- дискутувати;
- приймати рішення.
-
При цьому розвивається самосвідомість і
самореалізується особистість.
Принцип - «свобода вміння»
- учні вільно обговорюють
проблеми;
- співпрацюють один з одним,
- а вчитель виступає в ролі
старшого члена колективу,
консультанта, джерела досвіду
Принцип - «свобода вміння»
Учителю:
-недостатньо
процес;
організувати навчальний
- потрібно ще визначити спосіб засвоєння
знань, тобто оприділити види діяльності
учня на уроці.
Основні вимоги до особистісноорієнтованого уроку:
раціональна єдність словесних,
наукових і практичних методів
навчання;
зв'язок з раніше вивченим досвідом,
набутим учнем;
Основні вимоги до особистісно
орієнтованого уроку:
-формування вмінь в учнів самостійно
здобувати знання і застосовувати їх на
практиці;
-заохочення прагнень учнів знаходити свій
спосіб роботи з навчальним матеріалом.
Метою
особистісноорієнтованого уроку є:
- створення умов для виявлення
пізнавальної активності учнів
Засобами досягнення вчителем цієї мети
можуть бути:
використання різних форм та методів
навчальної діяльності, які дозволяють
розкрити суб'єктивний досвід учнів;
створення атмосфери зацікавленості
кожного учня в результатах роботи
всього класу;
стимулювання учнів до висловлювань,
використання різних способів виконання
завдань без побоювань помилитися,
отримати хибну відповідь тощо;
Засобами досягнення вчителем цієї мети
можуть бути:
використання протягом уроку
дидактичного матеріалу, який дозволяє
отримати учневі найбільш значущі для
нього вид та форму змісту навчального
матеріалу;
оцінювання досягнень учня протягом
усього процесу його діяльності, а не
тільки за кінцевим результатом;
Засобами досягнення вчителем цієї мети
можуть бути:
заохочення прагнень учня знаходити свій
спосіб роботи;
аналізувати протягом уроку роботи інших
учнів; вибирати та засвоювати найбільш
раціональні з них;
створення на уроці педагогічних ситуацій
спілкування, які б дозволяли кожному учневі
виявляти ініціативу, самостійність, виборність у
справах роботи;
створення обстановки для природного
самовираження учня.
Технологія
особистісноорієнтованогоуроку
Для проведення особистісноорієнтованого уроку вчитель має
оволодіти його основними етапами:
1.
2.
3.
4.
5.
6.
7.
8.
Орієнтації.
Визначення мети.
Проектування.
Організації.
Реалізації.
Контролю.
Коригування.
Оцінювання
1. Етап орієнтації включає:
орієнтацію на позитивну роботу;
орієнтацію на визначення особистісного
досвіду учнів;
пов'язання цього досвіду з проблемами
навчального матеріалу.
2. Етап визначення мети передбачає:
визначення на уроці разом з учнями
значущої мети здійснення тієї діяльності,
яка запланована вчителем (учні повинні
зрозуміти, що може дати робота учням
саме на цьому уроці для складання,
наприклад, тематичного заліку,
державної атестації, свого майбутнього
життя тощо);
визначення показників досягнення
поставлених завдань;
3. Етап проектування включає:
передбачення залучення учнів до
виконання ними випереджальних
завдань;
підготовки повідомлень;
рефератів;
виготовлення та відбору наочності;
складання плану роботи тощо;
Етап організації виконання плану
діяльності передбачає:
Подання можливих варіантів і
способів виконання навчальної
діяльності (усна чи письмова форма,
індивідуальна робота чи робота в
групах, робота з текстом чи з іншими
засобами одержання інформації);
Етап організації виконання плану
діяльності передбачає:
2.Представлення учнями вибору способу
фіксації нового матеріалу (конспект,
схема, таблиця, опора, план, тези,
висновки тощо);
3.Варіативність домашнього завдання
(диференціація за рівнем складності та
способом виконання).
Етап контрольно-оцінювальний:
1.Залучення учнів до контролю за
перебігом навчальної діяльності шляхом
заохочення їх до різних видів контролю,
самоконтролю, взаємоконтролю, роботи
в групах;
2.Участь учнів у виправленні помилок і
недоліків у знаннях, усвідомлення їх
причин шляхом взаємо та самоаналізу;
Етап контрольно-оцінювальний:
3.Надання учням можливості самостійно
або за участі вчителя, інших учнів
порівнювати отримані ним результати з
критеріями стандарту, закладеного у
навчальній програмі;
4.Використання механізмів оцінного
методу (позитивного ставлення до
успіхів школяра);
Етап контрольно-оцінювальний:
5.Використання механізмів оцінного
методу (позитивного ставлення до
успіхів школяра).
6.Оцінювання (виставлення рівневих
оцінок за дванадцятибальною системою
оцінювання навчальних досягнень,
поурочного бала, рейтинг) не тільки
результатів, а й самого процесу
навчання.
6. Заключний етап передбачає:
усвідомлення учнями ситуації
досягнення мети;
відчуття успіху;
підкріплення позитивної мотивації
стосовно власної діяльності.
Методи та засоби психолого-педагогічної
підтримки діяльності учнів
заохочення;
навчально-пізнавальна гра;
створення ситуації успіху;
створення ситуації пізнавального інтересу;
створення проблемної ситуації;
спонукання до пошуку альтернативних
рішень;
виконання творчих завдань;
кооперація учнів;
створення ситуації взаємодопомоги тощо.
Висновок може бути таким: особистісноорієнтоване навчання ЦЕ–
загальнодидактичний принцип
індивідуального підходу до учнів.
Таке твердження ми дослідимо та
пояснимо за допомогою такого факту:
Відомий російський психолог
Л.С. Виготський своє теорією доводить,
що розум будь-якої людини має дві зони
розвитку: А і Б.
Перша зона (А) – це зона актуального
розвитку.
У цю зону потрапляють завдання, які
дитина може виконати сама без
допомоги вчителя.
Друга зона (В) – це зона найближчого
розвитку
Сюди потрапляють завдання, які дитина сама
виконати не може, але може з ними
впоратися з допомогою вчителя.
Зона найближчого розвитку, - це зона
“наступного дня”.
Те, що сьогодні є зона найближчого
розвитку, завтра у процесі навчання повинно
стати зоною актуального розвитку. Учитель
не повинен давати готову інформацію, адже
таке навчання може загальмувати мислення
дитини. А за допомогою вміло підібраних
запитань педагог підводить школяра до
правильної відповіді, розв’язку.
Те, що сьогодні є зоною найближчого
розвитку, завтра у процесі навчання
повинно стати зоною актуального
розвитку.
Учитель не повинен давати готову
інформацію, адже таке навчання може
загальмувати мислення дитини.
А за допомогою вміло підібраних
запитань педагог підводить школяра до
правильної відповіді, розв’язку.
Отже, як бачимо із цього прикладу, щоб
відбулися розвиток і навчання учнів,
завдання повинні потрапляти лише в
зону найближчого розвитку
(за Л.С. Виготським).
Припустимо, що два учні навчались в
одній школі, в одних і тих самих
учителів, закінчили школу з відзнакою,
рівень їхнього розвитку все одно буде
різним.
Ще більше відрізняється розвиток учнів
класу, які згідно з 12- бальною
системою досягли початкового і
високого рівнів.
Тому зрозуміло, що до таких дітей треба
підходити індивідуально, тобто ставити
перед ними різні завдання.
Якщо для цілого класу поставити одне
завдання, то для одних учнів воно
потрапить у зону актуального розвитку,
для інших – у зону найближчого
розвитку.
Отже, одне завдання для всього класу
ставити не бажано і не потрібно, а
здійснювати якісний особистісноорієнтований підхід до навчання та
виховання на практиці нам заважає ряд
причин, зокрема:
Причина 1. Щоб підійти індивідуально
до кожного учня, необхідно знати його
психологічні, фізіологічні та соціальні
особливості.
Лише психологія нараховує кілька
десятків індивідуальних особливостей
особистості. Це різні види уваги, уяви,
мислення, сприйняття, темпераменту,
характеру і т.д.
Пам’ять також поділяється більш ніж
на 10 типів: короткочасна,
довготривала, оперативна, рухова,
зорова, слухова, емоційна, словеснологічна і т.д.;
Причина 2. Виявити всі ці психологічні,
фізіологічні та соціальні особливості
вчитель без допомоги психолога, лікаря,
соціолога не може;
Причина 3.Навіть якщо теоретично
припустити, що в кожної дитини
виявили всі ці особливості, вчитель не
зможе запам’ятати їх у такій кількості
дітей, оскільки він одночасно навчає
свого предмета не один десяток учнів,
кожен з яких має не один десяток таких
особливостей.
Нарешті, якщо вчителю все-таки
вдається запам’ятати всі особливості
кожної дитини, він не зможе підійти
індивідуально тому, що урок триває
всього 40-45 хв, протягом яких
неможливо фізично попрацювати з
кожним учнем класу індивідуально.
Отже, існує суперечність: з одного боку,
вимоги до особистісно-орієнтованого
навчання, а з іншого причини, що
унеможливлюють якісне впровадження
цієї педагогічної технології у навчальновиховний процес.
Який же вихід з ситуації, що склалася ?
Філософія вчить, що джерелом і
рушійними силами будь-якого процесу
(у тому числі й навчального) є
розв’язання суперечностей і тому,
щоб навчальний процес розвивався,
вчителю необхідно вміти виявляти
суперечність навчального процесу, а
також вміти розв’язувати її.
Дана суперечність розв’язується шляхом
диференційованого підходу до учнів.
Диференціація (від лат. Differentia –
різниця, відмінність) – розчленування
цілого на якісно відмінні частини.
Розв’язування таких суперечностей
називається підходом до навчання.
Цей підхід, для прикладу, можна
здійснити таким чином:
Учнів класу розподілити на групи за
рівнем розвитку.
Критерії, якими слід керуватися - це
успішність.
Таких груп, наприклад, може бути
чотири:
низький рівень;
середній рівень;
достатній рівень;
високий рівень.
Зрозуміло, що такий поділ не
аргументується для учнів, для того щоб
у слабшого школяра не сформувалася
занижена самооцінка, а в сильного –
завищена.
Якщо учні однієї з груп підвищують свій
рівень – їх слід перевести до наступної
групи і навпаки.
Для кожної групи пропонуються різні за
ступенем складності завдання.
Диференційований підхід можна
здійснювати при різних формах
навчального процесу: під час уроку,
лабораторного заняття, екскурсії.
Під час проведеного уроку методом бесіди,
запитань слід орієнтувати учнів на певну
групу.
При цьому обов’язково слід враховувати,
щоб запитання було точним, стислим, не
мало елементів підказки.
Під час проведення уроку методом
пояснення, розповіді диференційований
підхід неможливий, оскільки вчитель будує
свою розповідь, орієнтуючись на
середнього учня,
але під час закріплення нового матеріалу
чи пояснення домашнього завдання учням
можна запропонувати різнорівневі
завдання.
Завершальним етапом навчальної
діяльності на уроці є:
усвідомлення ситуації досягнення мети;
переживання ситуації успіху;
підкріплення позитивної мотивації щодо
самої діяльності.
Ситуація успіху досягається тоді, коли
сама дитина визначає цей результат як
успіх.
Усвідомлення ситуації успіху самим
учнем, розуміння її значимості виникає у
суб'єкта після здолання своєї боязкості,
невміння, незнання, психологічного
враження та інших видів труднощів.
Роль “Ситуації успіху” у навчальній
діяльності
За останні роки термін
„Ситуація успіху” став звичним для
педагогів.
Ніхто не заперечує, що саме позитивні
емоції можуть стати для дитини одним
з найважливіших стимулів у навчанні,
але при цьому ми забуваємо про те, що
в педагогів не існує єдиного рецепта чи
правила, як саме створювати ситуації
успіху тому, що це слід на основі
індивідуального підходу, зважено, з
урахуванням багатьох факторів.
Діти прощають багато чого, але не
вибачають байдужість.
За відгуками дітей, найкращі їхні
вчителі вели уроки так, що здавалося,
ніби весь урок вони зайняті саме тобою.
Як цього досягти?
Іноді це „Іскра Божа”,
а частіше – майстерність, доведена до
мистецтва.
Важливо мати на увазі, що навіть
одноразове переживання успіху може
докорінно змінити психологічне
самопочуття дитини.
Ситуація успіху може стати пусковим
механізмом подальшого розвитку
особистості.
Безперечно, переживання успіху навіює
людині впевненість у власних силах.
З`являється бажання знову досягти
добрих результатів, виникає відчуття
внутрішнього благополуччя, що, у свою
чергу, покращує ставлення до
навколишнього світу.
На перший погляд здається, що вчитель,
кілька разів давши учню можливість
відчути успіх, далі вже само собою
забезпечує високий рівень мотивації,
інтересу, пізнавальної активності.
Але може бути й протилежний
результат: постійна успішність здатна
сформувати байдуже ставлення до
навчання.
Крім того, постійне очікування лише
позитивного результату згубно впливає
на розвиток вольових якостей учня:
він ухиляється від подолання
труднощів;
губиться в складних ситуаціях
(навчальних та життєвих);
у його поведінці починає домінувати
мотив „уникнення невдач”.
Досвідчені психологи та педагоги
попереджують про можливість
негативних наслідків пережитого успіху.
Чому ж виникає такий парадокс?
По-перше, успіх, що діставався ціною
незначних зусиль, може призвести до
переоцінки, точніше, до завищеної
оцінки своїх можливостей.
По-друге, за сильним переживанням
будь-якої емоції обов`язково настає
релаксація (розслаблення).
І якщо в цей період запропонувати
людині якусь діяльність, то, швидше за
все, ця діяльність буде менш успішною,
ніж попередня.
По-третє, переживання успіху може бути
потьмареним, якщо результат, важливий
і значимий для самого учня, не буде
адекватно оцінений іншими людьми.
І нарешті:
Емоція успіху не стане сильним
переживанням, якщо результати діяльності
не значимі для її суб`єкта.
Дитина, особливо на початку навчання,
однаково інтенсивно переживає успіх у
„головних” і „неголовних” навчальних
предметах.
Але часто знижують цю інтенсивність:
„12 балів з музики ! Та краще б ти
отримав 12 балів з читання”.
Знижуючи значимості успіху, що
переживається дитиною, ми, дорослі,
впливаємо на формування у дитини
ставлення до навчального процесу в
цілому.
Ось чому, оцінюючи дітей, необхідно
виходити з індивідуальних особливостей
кожного учня.
Просування вперед треба заохочувати,
підбадьорювати, щоб дитина не
відчувала невдачу, порівнюючи свої
результати з раніше встановленими
нормами, особливо якщо вони для неї
недосяжні.
Отже, ситуація успіху у навчальній
діяльності створюється вчителем або ж
психологом.
Як і будь-яку іншу діяльність, навчання
можна уявити у вигляді простого
ланцюжка дій:
1. Установка на діяльність (емоційна
підготовка учнів на вирішення
навчального завдання) – мотиваційний
етап;
2.Забезпечення діяльності (створення
умов для успішного вирішення
навчального завдання) –підготовчий,
робочий етап;
3.Порівняння отриманих результатів з
очікуваними (усвідомлення ставлення до
результатів своєї навчальної праці) –
результативний етап.
Отже, якщо ситуація успіху створюється
вчителем послідовно і свідомо, її
3.Порівняння отриманих результатів з
очікуваними (усвідомлення ставлення
до результатів своєї навчальної праці) –
результативний етап.
Отже, якщо ситуація успіху створюється
вчителем послідовно і свідомо, її
структура повинна врахувати всі
перелічені компоненти.
Створення ситуації успіху на
мотиваційному етапі навчальної
діяльності
Дослідження психологів свідчать, що рівень
засвоєння людиною знань істотно залежить
від рівня сформованості її мотивації
навчитися.
Тож давайте проаналізуємо, як провести
мотиваційний етап уроку так, щоб створити
ситуацію успіху для того учня.
Перед учителем стоїть завдання:
сформувати в учня настанову на
успішне виконання завдання
Інакше кажучи, вчитель повинен
сформувати в учнів мотив досягнення
мети.
Але при цьому вчитель часто
зустрічається з неадекватною
реакцією учнівського колективу:
1.Хтось уже виконував подібне
завдання, і його результати
виявились невдалими, так що у цієї
категорії учнів уже сформоване
негативне ставлення на успішне
виконання завдання.
2.Інша група учнів не стикалась з
такою роботою, тому вони не знають,
чого можна очікувати від майбутньої
діяльності.
3.Третя група, яка виконувала потрібні
завдання і успішно з ними впоралася,
знаходиться у стані мобілізації, готова
виконувати навчальне завдання.
Зрозуміло, що найлегше вчителю буде
працювати з учнями третьої групи, де
необхідно лише активізувати позитивні
емоції, які діти пережили раніше.
У другої групи учнів слід передбачити
емоційну реакцію, намалювати
перспективу вдалого виконання
завдання, пов`язавши її з тими чи
іншими умовами діяльності, які в
минулому забезпечували успіх.
Найбільш клопітною буде робота
першою групою учнів.
Перш за все доведеться нейтралізувати
спогади про невдачу в попередній
діяльності, а потім створити перспективу
для нової.
Зробити це можна, наприклад, так:
дати завдання учневі попрацювати над
своїми помилками, або повідомити його,
що завдання для нього змінено
порівняно з попереднім і т. д.
Учитель може запропонувати різні
варіанти мотивів досягнення ситуації
успіху:
прагнення самостійно розв`язати цікаві
задачі;
завоювати авторитет у своїх товаришів;
стати першим;
розглядати свою діяльність з точки зору
її корисності для інших людей;
встановити нові контакти між
товаришами у ході виконання завдання
тощо.
Отже, на етапі мотивації навчальної
діяльності учитель організовує певні
ситуації з метою активізувати чи
нейтралізувати емоції для наступної
діяльності
На етапі мотивації створення ситуації
успіху більшою мірою визначається
психологічними аспектами.
Тут доречним буде використання в
роботі вчителя таких психологопедагогічних прийомів, як:
Ефект Розенталя, або „Ефект
навіювання”: „Ти це можеш”, „Тобі це
вдається” тощо.
Якщо педагог буде переконувати учнів
у реальності успіху, то успіх прийде.
Англійський учений Стоуенс довів, що
учні, яких заохочували, досягли значно
більших успіхів, ніж ті, кого ніяк не
заохочували.
Прийом „Емоційне погладжування” –
це констатація будь-якого факту успіху,
прищеплювання дитині віри в себе,
відкритість учителя для довіри і співчуття.
◦ Прийом „Анонсування” –
репетиція майбутньої дії, яка створює
психологічний настрій на успіх перед
класом.
Це можуть бути додаткові індивідуальні
заняття з окремими учнями чи
заздалегідь оголошенні запитання
самостійної роботи.
Прийом „Шикуйсь!” містить такі кроки:
психологічна атака;
емоційне блокування;
вибір головного напрямку;
вибір рівних можливостей;
несподіване порівняння;
стабілізація.
Цей прийом полягає в тому, щоб:
учителем блокувалось припущення на
невдачу в діяльності учня;
відволікалася увага школяра від
чергового неуспіху;
вчитель повинен знайти той напрямок
діяльності, яким учень зможе
реалізувати себе набагато краще, тим
самим забезпечити його на успіх, на
стабільність у навчанні.
Розглянемо деякі
алгоритми створення ситуацій успіху та
методику їх реалізації:
Прийом „Даю шанс” – це заздалегідь
підготовлена вчителем ситуація, в якій
учень отримує можливість зненацька
для себе розкрити свої можливості.
Прийом “ Зняття страху”-
допомогає перебороти невпевненість у
власних силах (Люди вчаться на своїх
помилках і знаходять інші шляхи
вирішення проблем).
Прийом “Авансування успішного
результату” –
допомогає вчителю висловити тверду
переконаніність у тому, що його учень
обов’язково впорається з поставленим
завданням.
Це, в свою чергу, переконує дитину у
своїх силах і можливостях.
“У тебе обов’язково вийде”, “Я навіть не
сумніваюсь у позитивному результаті” і
т. д.
Прийом “Прихований інструктаж”
Допомагає дитині уникнути поразки.
Досягається шляхом побажання,
наприклад:
Можливо краще почати з ...,
Виконуючи роботу не забудьте про ...
Прийом “Внесення мотиву”.
Показує дитині заради чого, кого
здійснюється ця діяльність, кому буде
добре після виконання, наприклад, “Без
твоєї допомоги твоїм друзям не
впоратись...” тощо.
Прийом “Персональна винятковість.”
Визначає важливість зусиль дитини в
діяльності, що здійснюється або
здійснюватиметься, наприклад:
Тільки ти міг би…
Тільки тобі і можу доручити… і т.п.
Прийом “Висока оцінка деталі”.
Допомагає емоційно пережити не
результат в цілому, а якої її окремої
деталі:
Найбільше мені сподобалось у твоїй
роботі…
Найбільше тобі вдалося…
Прийом „Еврика”.
Створюються умови, за яких дитина,
виконуючи навчальне завдання,
несподівано відкриває в собі невідомі
досі здібності.
Завдання вчителя – помітити це глибоко
особисте відкриття, всіляко підтримати
дитину, поставити нову мету і надихнути
на її досягнення.
Допомога вчителя у створенні ситуації
відкриття має бути ненав`язливою,
прихованою.
Створюючи ситуації успіху на етапі
організації навчальної діяльності, слід
пам`ятати кілька основних правил:
у кожній дитині є задатки, які можуть
розвинутися у здібності;
Побачити їх, відчути, розвити – це
справа педагога;
ставлення до дитини як до рівної, як до
себе, спілкування, що повністю включає
грубість, різкість, образливий тон, має
стати обов`язковою нормою всієї
педагогічної діяльності;
Ставлення до дитини:
як до рівної,
як до себе,
спілкування, що повністю виключає:
- грубість,
- різкість,
- образливий тон
має стати обов`язковою нормою всієї
педагогічної діяльності;
чим більше напрямків діяльності, в яких
бере участь дитина, тим більше в неї
можливостей знайти себе;
кількість і різноманітність ситуацій і
обставин, в тому числі і штучно
створених, у які може потрапити
дитина, визначають шляхи її сьогодення
і віддаленого інтересу та можливі шляхи
успіху.
ТИПИ УСПІХУ:
Неочікувана радість – це почуття
задоволення від того, що результати
діяльності учня перевершили його
очікування.
З педагогічної та психологічної точки
зору – це результат продуманої,
підготовленої діяльності вчителя.
Спільна радість – полягає в тому, щоб учень
досяг необхідної для себе реакції колективу.
Вона може бути підготовленою вчителем
або спонтаною.
Спільною радістю вважають тільки ті реакції
колективу, які дають можливість дитині
відчутні себе задоволеним, стимулюють її
зусиля.
Це, перш за все, має бути емоційний відгук
оточуючих на успіх члена свого колективу.
Важливо, щоб у досягненнях кожного
школяра всі бачили результати своєї
праці, а сама дитина розуміла, що її
радість – це радість підтримки,
отримання статусу „свій серед своїх”.
Зрештою у тому, як реагує дитячий
колектив на успіхи або невдачі своїх
учителів, виявляється його моральна
сутність.
Радість пізнання – це радість пізнання
нового, хоча вона по своїй суті
альтруїстична (виникає на основі
допомоги, підтримки інших людей).
Пізнання спираїться на самоосвіту й
самопізнання.
Така радість не може вирости на
пустому місці, появитися без серйозних
причин. Це слід клопіткої роботи
учителя –учня-учнів.
ВИСНОВОК:
1.Ситуація успіху досягається тоді, коли
сама дитина визначає цей результат як
успіх.
2 Усвідомлення ситуації успіху самим
учнем, розуміння її значимості виникає у
школяра після здолання своєї боязкості,
невміння, незнання, психологічного
враження та інших видів труднощів.
3. Завдання педагога :
допомогти особистості дитини зрости в
успіху;
дати відчути радість від здолання
труднощів;
дати зрозуміти, що задарма в житті в
житті нічого не дається, скрізь необхідно
докласти зусиль.
І успіх буде еквівалентним витраченим
зусиллям.
ШАНОВНІ КОЛЕГИ !
Дайте, будь ласка, відповідь на такі
запитання:
1.Ваше ставлення до технології “Створення
ситуації успіху”.
2.Як Ви оцінюєте стан “Створення ситуації
успіху у Вашому навчальному закладі”.
3.Які ще методичні рекомендації, ідеї,
міркування щодо “Створення ситуації успіху”,
Ви можете запропонувати учасникам нашого
семінару ?
ВДЯЧНІ ВАМ ЗА ВІДВЕРТІСТЬ, ЗА ПОРАДИ
Slide 43
Створення ситуації успіху
та шляхи її реалізації
на уроці як складової якості
навчально-виховного процесу
Мета: Удосконалити методику
створення ситуації успіху та шляхів
її реалізації на уроці як стежки, що
веде до того куточка дитячого
серця, в якому горить вогник
бажання бути гарним.
На
відміну від традиційного розуміння
освіти як суми знань та навичок, нині освіту
починають розглядати як процес
становлення особистості .
Причому особистості, здатної до:
самоосвіти,
саморозвитку,
самовдосконалення,
яка вміє використовувати набуті знання,
яка прагне реалізувати себе,
спроможна змінити на краще своє життя,
життя своєї держави.
Алгоритм
створення та досягнення ситуації успіху
твердження про “Ситуацію успіху”;
особистісно-орієнтований підхід у справі
навчання та виховання - основа педагогічної
технології “Створення ситуації успіху”;
роль “Ситуації успіху” у навчальній діяльності;
створення “Ситуації успіху” на мотиваційному
етапі навчальної діяльності;
психолого-педагогічні прийоми при створенні
“Ситуації успіху”;
методика реалізації “Ситуації успіху”;
Виходячи із Положень Закону України “Про
освіту” завдання школи сьогодні полягає в
тому, щоб:
Виховувати в учнів здатність:
долати життєві труднощі;
самостійно приймати рішення;
розвивати себе як особистість, здатну:
робити вибір і контролювати своє життя;
брати на себе відповідальність за свої дії;
захищати себе і свої життєві цінності;
діяти відповідно до них;
піклуватись про інших;
Завдання вчителів:
прищепити учням потребу до здобуття
знань;
створити такі умови, щоб процес
здобуття знань був для них цікавим,
потрібним, комфортним;
і тому пріоритетним завданням вчителя
під час навчально-виховної діяльності є
створення ситуації успіху.
Що означає “Ситуація успіху?”
Ситуація успіху - це суб'єктивний
психічний стан задоволення наслідком
своєї фізичної, розумової праці чи
моральної напруги.
Успіх у навчанні - єдине джерело
внутрішніх сил дитини, які породжують
енергію для переборення труднощів,
бажання вчитися.
В.Сухомлинський
Ситуація успіху дарує атмосферу
приязні та взаємодопомоги, впевненості
і захищеності.
Учитель зобов’язаний створити джерело
внутрішніх сил дитини, джерело, яке дає
енергію для подолання труднощів і
формування бажання вчитися.
Використання ситуації успіху має
сприяти підвищенню робочого тонусу,
збільшенню продуктивності навчальної
роботи, а також допомогти учням
усвідомити себе повноцінною
особистістю і, відповідно, забезпечити
успіх у навчанні.
Основою педагогічної технології
“Створення ситуації успіху” є
особистісно-орієнтований підхід у справі
навчання та виховання.
А тому звернемося до рекомендацій
щодо особистісно-орієнтовного підходу
навчання та виховання.
–
Особистісно орієнтоване навчання
це навчання, центром якого є
особистість дитини, її самобутність та
самостійність: суб'єктивний досвід
кожного спочатку розкривається, а
потім узгоджується зі змістом освіти.
Визнання учня ключовою фігурою
всього освітнього процесу – це і є
особистісно орієнтована педагогіка.
У свідомості учня це має такий
вигляд: «Все, що я пізнаю, я знаю,
для чого мені потрібно і де я можу ці
знання застосувати».
Для педагога - це прагнення знайти
розумний баланс між знаннями,
уміннями та навичками учня.
Сучасність вимагає навчити учнів:
- самостійно та творчо розв'язувати
проблеми;
- шукати нову інформацію й робити
висновки, а не подавати дітям готові
знання.
В особистісно-орієнтованому підході
вчителю насамперед потрібен високий
рівень педагогічної майстерності, який
базується на розвитку:
дидактичних;
організаторських;
комунікативних;
науково-пізнавальних;
емоційних;
та поведінкових компонентностей;
-
-
Цілі особистісно орієнтованого
навчання полягають у тому, щоб:
визначити життєвий досвід кожного
учня;
його пізнавальні здібності;
рівень інтелекту;
інтереси, які спочатку треба розкрити,
а потім розвинути у навчальному
процесі;
Цілі особистісно орієнтованого навчання
полягають у тому, щоб:
Формувати позитивну мотивацію учнів до:
-
пізнавальної діяльності;
-
потребу в самопізнанні;
-
потребу в самореалізаціїї;
-
та потребу у самовдосконаленні школярів;
Цілі особистісно орієнтованого навчання
полягають у тому, щоб:
Озброїти учнів механізмом:
адаптації;
саморегуляції;
самозахисту;
самовиховання;
Цілі особистісно орієнтованого навчання
полягають у тому, щоб:
Розвинути індивідуальні позитивні
здібності кожного школяра;
Сформувати культуру життєдіяльності
максимально виявити і використати
індивідуальний досвід учня;
Правильно визначати лінії поведінки.
Основні принципи
особистісно-орієнтованого
навчання:
1. Принцип «розвивальної допомоги»
не робити за учня;
не вказувати йому, що робити,
а допомогти пробувати власні сили і власну
активність;
потрібно добитись, щоб учень сам обирав
рішення і відповідав за них.
Звідси - не потрібно подавати готові
знання, а створити умови, в яких
виявляється:
-
власна пізнавальна активність учня;
-
і він визначить для себе цілі, зміст та
методи роботи, власні цінності.
-
Навчання повинно бути дослідницьким
Це час, протягом якого діти вчаться:
самостійно діяти;
- дискутувати;
- приймати рішення.
-
При цьому розвивається самосвідомість і
самореалізується особистість.
Принцип - «свобода вміння»
- учні вільно обговорюють
проблеми;
- співпрацюють один з одним,
- а вчитель виступає в ролі
старшого члена колективу,
консультанта, джерела досвіду
Принцип - «свобода вміння»
Учителю:
-недостатньо
процес;
організувати навчальний
- потрібно ще визначити спосіб засвоєння
знань, тобто оприділити види діяльності
учня на уроці.
Основні вимоги до особистісноорієнтованого уроку:
раціональна єдність словесних,
наукових і практичних методів
навчання;
зв'язок з раніше вивченим досвідом,
набутим учнем;
Основні вимоги до особистісно
орієнтованого уроку:
-формування вмінь в учнів самостійно
здобувати знання і застосовувати їх на
практиці;
-заохочення прагнень учнів знаходити свій
спосіб роботи з навчальним матеріалом.
Метою
особистісноорієнтованого уроку є:
- створення умов для виявлення
пізнавальної активності учнів
Засобами досягнення вчителем цієї мети
можуть бути:
використання різних форм та методів
навчальної діяльності, які дозволяють
розкрити суб'єктивний досвід учнів;
створення атмосфери зацікавленості
кожного учня в результатах роботи
всього класу;
стимулювання учнів до висловлювань,
використання різних способів виконання
завдань без побоювань помилитися,
отримати хибну відповідь тощо;
Засобами досягнення вчителем цієї мети
можуть бути:
використання протягом уроку
дидактичного матеріалу, який дозволяє
отримати учневі найбільш значущі для
нього вид та форму змісту навчального
матеріалу;
оцінювання досягнень учня протягом
усього процесу його діяльності, а не
тільки за кінцевим результатом;
Засобами досягнення вчителем цієї мети
можуть бути:
заохочення прагнень учня знаходити свій
спосіб роботи;
аналізувати протягом уроку роботи інших
учнів; вибирати та засвоювати найбільш
раціональні з них;
створення на уроці педагогічних ситуацій
спілкування, які б дозволяли кожному учневі
виявляти ініціативу, самостійність, виборність у
справах роботи;
створення обстановки для природного
самовираження учня.
Технологія
особистісноорієнтованогоуроку
Для проведення особистісноорієнтованого уроку вчитель має
оволодіти його основними етапами:
1.
2.
3.
4.
5.
6.
7.
8.
Орієнтації.
Визначення мети.
Проектування.
Організації.
Реалізації.
Контролю.
Коригування.
Оцінювання
1. Етап орієнтації включає:
орієнтацію на позитивну роботу;
орієнтацію на визначення особистісного
досвіду учнів;
пов'язання цього досвіду з проблемами
навчального матеріалу.
2. Етап визначення мети передбачає:
визначення на уроці разом з учнями
значущої мети здійснення тієї діяльності,
яка запланована вчителем (учні повинні
зрозуміти, що може дати робота учням
саме на цьому уроці для складання,
наприклад, тематичного заліку,
державної атестації, свого майбутнього
життя тощо);
визначення показників досягнення
поставлених завдань;
3. Етап проектування включає:
передбачення залучення учнів до
виконання ними випереджальних
завдань;
підготовки повідомлень;
рефератів;
виготовлення та відбору наочності;
складання плану роботи тощо;
Етап організації виконання плану
діяльності передбачає:
Подання можливих варіантів і
способів виконання навчальної
діяльності (усна чи письмова форма,
індивідуальна робота чи робота в
групах, робота з текстом чи з іншими
засобами одержання інформації);
Етап організації виконання плану
діяльності передбачає:
2.Представлення учнями вибору способу
фіксації нового матеріалу (конспект,
схема, таблиця, опора, план, тези,
висновки тощо);
3.Варіативність домашнього завдання
(диференціація за рівнем складності та
способом виконання).
Етап контрольно-оцінювальний:
1.Залучення учнів до контролю за
перебігом навчальної діяльності шляхом
заохочення їх до різних видів контролю,
самоконтролю, взаємоконтролю, роботи
в групах;
2.Участь учнів у виправленні помилок і
недоліків у знаннях, усвідомлення їх
причин шляхом взаємо та самоаналізу;
Етап контрольно-оцінювальний:
3.Надання учням можливості самостійно
або за участі вчителя, інших учнів
порівнювати отримані ним результати з
критеріями стандарту, закладеного у
навчальній програмі;
4.Використання механізмів оцінного
методу (позитивного ставлення до
успіхів школяра);
Етап контрольно-оцінювальний:
5.Використання механізмів оцінного
методу (позитивного ставлення до
успіхів школяра).
6.Оцінювання (виставлення рівневих
оцінок за дванадцятибальною системою
оцінювання навчальних досягнень,
поурочного бала, рейтинг) не тільки
результатів, а й самого процесу
навчання.
6. Заключний етап передбачає:
усвідомлення учнями ситуації
досягнення мети;
відчуття успіху;
підкріплення позитивної мотивації
стосовно власної діяльності.
Методи та засоби психолого-педагогічної
підтримки діяльності учнів
заохочення;
навчально-пізнавальна гра;
створення ситуації успіху;
створення ситуації пізнавального інтересу;
створення проблемної ситуації;
спонукання до пошуку альтернативних
рішень;
виконання творчих завдань;
кооперація учнів;
створення ситуації взаємодопомоги тощо.
Висновок може бути таким: особистісноорієнтоване навчання ЦЕ–
загальнодидактичний принцип
індивідуального підходу до учнів.
Таке твердження ми дослідимо та
пояснимо за допомогою такого факту:
Відомий російський психолог
Л.С. Виготський своє теорією доводить,
що розум будь-якої людини має дві зони
розвитку: А і Б.
Перша зона (А) – це зона актуального
розвитку.
У цю зону потрапляють завдання, які
дитина може виконати сама без
допомоги вчителя.
Друга зона (В) – це зона найближчого
розвитку
Сюди потрапляють завдання, які дитина сама
виконати не може, але може з ними
впоратися з допомогою вчителя.
Зона найближчого розвитку, - це зона
“наступного дня”.
Те, що сьогодні є зона найближчого
розвитку, завтра у процесі навчання повинно
стати зоною актуального розвитку. Учитель
не повинен давати готову інформацію, адже
таке навчання може загальмувати мислення
дитини. А за допомогою вміло підібраних
запитань педагог підводить школяра до
правильної відповіді, розв’язку.
Те, що сьогодні є зоною найближчого
розвитку, завтра у процесі навчання
повинно стати зоною актуального
розвитку.
Учитель не повинен давати готову
інформацію, адже таке навчання може
загальмувати мислення дитини.
А за допомогою вміло підібраних
запитань педагог підводить школяра до
правильної відповіді, розв’язку.
Отже, як бачимо із цього прикладу, щоб
відбулися розвиток і навчання учнів,
завдання повинні потрапляти лише в
зону найближчого розвитку
(за Л.С. Виготським).
Припустимо, що два учні навчались в
одній школі, в одних і тих самих
учителів, закінчили школу з відзнакою,
рівень їхнього розвитку все одно буде
різним.
Ще більше відрізняється розвиток учнів
класу, які згідно з 12- бальною
системою досягли початкового і
високого рівнів.
Тому зрозуміло, що до таких дітей треба
підходити індивідуально, тобто ставити
перед ними різні завдання.
Якщо для цілого класу поставити одне
завдання, то для одних учнів воно
потрапить у зону актуального розвитку,
для інших – у зону найближчого
розвитку.
Отже, одне завдання для всього класу
ставити не бажано і не потрібно, а
здійснювати якісний особистісноорієнтований підхід до навчання та
виховання на практиці нам заважає ряд
причин, зокрема:
Причина 1. Щоб підійти індивідуально
до кожного учня, необхідно знати його
психологічні, фізіологічні та соціальні
особливості.
Лише психологія нараховує кілька
десятків індивідуальних особливостей
особистості. Це різні види уваги, уяви,
мислення, сприйняття, темпераменту,
характеру і т.д.
Пам’ять також поділяється більш ніж
на 10 типів: короткочасна,
довготривала, оперативна, рухова,
зорова, слухова, емоційна, словеснологічна і т.д.;
Причина 2. Виявити всі ці психологічні,
фізіологічні та соціальні особливості
вчитель без допомоги психолога, лікаря,
соціолога не може;
Причина 3.Навіть якщо теоретично
припустити, що в кожної дитини
виявили всі ці особливості, вчитель не
зможе запам’ятати їх у такій кількості
дітей, оскільки він одночасно навчає
свого предмета не один десяток учнів,
кожен з яких має не один десяток таких
особливостей.
Нарешті, якщо вчителю все-таки
вдається запам’ятати всі особливості
кожної дитини, він не зможе підійти
індивідуально тому, що урок триває
всього 40-45 хв, протягом яких
неможливо фізично попрацювати з
кожним учнем класу індивідуально.
Отже, існує суперечність: з одного боку,
вимоги до особистісно-орієнтованого
навчання, а з іншого причини, що
унеможливлюють якісне впровадження
цієї педагогічної технології у навчальновиховний процес.
Який же вихід з ситуації, що склалася ?
Філософія вчить, що джерелом і
рушійними силами будь-якого процесу
(у тому числі й навчального) є
розв’язання суперечностей і тому,
щоб навчальний процес розвивався,
вчителю необхідно вміти виявляти
суперечність навчального процесу, а
також вміти розв’язувати її.
Дана суперечність розв’язується шляхом
диференційованого підходу до учнів.
Диференціація (від лат. Differentia –
різниця, відмінність) – розчленування
цілого на якісно відмінні частини.
Розв’язування таких суперечностей
називається підходом до навчання.
Цей підхід, для прикладу, можна
здійснити таким чином:
Учнів класу розподілити на групи за
рівнем розвитку.
Критерії, якими слід керуватися - це
успішність.
Таких груп, наприклад, може бути
чотири:
низький рівень;
середній рівень;
достатній рівень;
високий рівень.
Зрозуміло, що такий поділ не
аргументується для учнів, для того щоб
у слабшого школяра не сформувалася
занижена самооцінка, а в сильного –
завищена.
Якщо учні однієї з груп підвищують свій
рівень – їх слід перевести до наступної
групи і навпаки.
Для кожної групи пропонуються різні за
ступенем складності завдання.
Диференційований підхід можна
здійснювати при різних формах
навчального процесу: під час уроку,
лабораторного заняття, екскурсії.
Під час проведеного уроку методом бесіди,
запитань слід орієнтувати учнів на певну
групу.
При цьому обов’язково слід враховувати,
щоб запитання було точним, стислим, не
мало елементів підказки.
Під час проведення уроку методом
пояснення, розповіді диференційований
підхід неможливий, оскільки вчитель будує
свою розповідь, орієнтуючись на
середнього учня,
але під час закріплення нового матеріалу
чи пояснення домашнього завдання учням
можна запропонувати різнорівневі
завдання.
Завершальним етапом навчальної
діяльності на уроці є:
усвідомлення ситуації досягнення мети;
переживання ситуації успіху;
підкріплення позитивної мотивації щодо
самої діяльності.
Ситуація успіху досягається тоді, коли
сама дитина визначає цей результат як
успіх.
Усвідомлення ситуації успіху самим
учнем, розуміння її значимості виникає у
суб'єкта після здолання своєї боязкості,
невміння, незнання, психологічного
враження та інших видів труднощів.
Роль “Ситуації успіху” у навчальній
діяльності
За останні роки термін
„Ситуація успіху” став звичним для
педагогів.
Ніхто не заперечує, що саме позитивні
емоції можуть стати для дитини одним
з найважливіших стимулів у навчанні,
але при цьому ми забуваємо про те, що
в педагогів не існує єдиного рецепта чи
правила, як саме створювати ситуації
успіху тому, що це слід на основі
індивідуального підходу, зважено, з
урахуванням багатьох факторів.
Діти прощають багато чого, але не
вибачають байдужість.
За відгуками дітей, найкращі їхні
вчителі вели уроки так, що здавалося,
ніби весь урок вони зайняті саме тобою.
Як цього досягти?
Іноді це „Іскра Божа”,
а частіше – майстерність, доведена до
мистецтва.
Важливо мати на увазі, що навіть
одноразове переживання успіху може
докорінно змінити психологічне
самопочуття дитини.
Ситуація успіху може стати пусковим
механізмом подальшого розвитку
особистості.
Безперечно, переживання успіху навіює
людині впевненість у власних силах.
З`являється бажання знову досягти
добрих результатів, виникає відчуття
внутрішнього благополуччя, що, у свою
чергу, покращує ставлення до
навколишнього світу.
На перший погляд здається, що вчитель,
кілька разів давши учню можливість
відчути успіх, далі вже само собою
забезпечує високий рівень мотивації,
інтересу, пізнавальної активності.
Але може бути й протилежний
результат: постійна успішність здатна
сформувати байдуже ставлення до
навчання.
Крім того, постійне очікування лише
позитивного результату згубно впливає
на розвиток вольових якостей учня:
він ухиляється від подолання
труднощів;
губиться в складних ситуаціях
(навчальних та життєвих);
у його поведінці починає домінувати
мотив „уникнення невдач”.
Досвідчені психологи та педагоги
попереджують про можливість
негативних наслідків пережитого успіху.
Чому ж виникає такий парадокс?
По-перше, успіх, що діставався ціною
незначних зусиль, може призвести до
переоцінки, точніше, до завищеної
оцінки своїх можливостей.
По-друге, за сильним переживанням
будь-якої емоції обов`язково настає
релаксація (розслаблення).
І якщо в цей період запропонувати
людині якусь діяльність, то, швидше за
все, ця діяльність буде менш успішною,
ніж попередня.
По-третє, переживання успіху може бути
потьмареним, якщо результат, важливий
і значимий для самого учня, не буде
адекватно оцінений іншими людьми.
І нарешті:
Емоція успіху не стане сильним
переживанням, якщо результати діяльності
не значимі для її суб`єкта.
Дитина, особливо на початку навчання,
однаково інтенсивно переживає успіх у
„головних” і „неголовних” навчальних
предметах.
Але часто знижують цю інтенсивність:
„12 балів з музики ! Та краще б ти
отримав 12 балів з читання”.
Знижуючи значимості успіху, що
переживається дитиною, ми, дорослі,
впливаємо на формування у дитини
ставлення до навчального процесу в
цілому.
Ось чому, оцінюючи дітей, необхідно
виходити з індивідуальних особливостей
кожного учня.
Просування вперед треба заохочувати,
підбадьорювати, щоб дитина не
відчувала невдачу, порівнюючи свої
результати з раніше встановленими
нормами, особливо якщо вони для неї
недосяжні.
Отже, ситуація успіху у навчальній
діяльності створюється вчителем або ж
психологом.
Як і будь-яку іншу діяльність, навчання
можна уявити у вигляді простого
ланцюжка дій:
1. Установка на діяльність (емоційна
підготовка учнів на вирішення
навчального завдання) – мотиваційний
етап;
2.Забезпечення діяльності (створення
умов для успішного вирішення
навчального завдання) –підготовчий,
робочий етап;
3.Порівняння отриманих результатів з
очікуваними (усвідомлення ставлення до
результатів своєї навчальної праці) –
результативний етап.
Отже, якщо ситуація успіху створюється
вчителем послідовно і свідомо, її
3.Порівняння отриманих результатів з
очікуваними (усвідомлення ставлення
до результатів своєї навчальної праці) –
результативний етап.
Отже, якщо ситуація успіху створюється
вчителем послідовно і свідомо, її
структура повинна врахувати всі
перелічені компоненти.
Створення ситуації успіху на
мотиваційному етапі навчальної
діяльності
Дослідження психологів свідчать, що рівень
засвоєння людиною знань істотно залежить
від рівня сформованості її мотивації
навчитися.
Тож давайте проаналізуємо, як провести
мотиваційний етап уроку так, щоб створити
ситуацію успіху для того учня.
Перед учителем стоїть завдання:
сформувати в учня настанову на
успішне виконання завдання
Інакше кажучи, вчитель повинен
сформувати в учнів мотив досягнення
мети.
Але при цьому вчитель часто
зустрічається з неадекватною
реакцією учнівського колективу:
1.Хтось уже виконував подібне
завдання, і його результати
виявились невдалими, так що у цієї
категорії учнів уже сформоване
негативне ставлення на успішне
виконання завдання.
2.Інша група учнів не стикалась з
такою роботою, тому вони не знають,
чого можна очікувати від майбутньої
діяльності.
3.Третя група, яка виконувала потрібні
завдання і успішно з ними впоралася,
знаходиться у стані мобілізації, готова
виконувати навчальне завдання.
Зрозуміло, що найлегше вчителю буде
працювати з учнями третьої групи, де
необхідно лише активізувати позитивні
емоції, які діти пережили раніше.
У другої групи учнів слід передбачити
емоційну реакцію, намалювати
перспективу вдалого виконання
завдання, пов`язавши її з тими чи
іншими умовами діяльності, які в
минулому забезпечували успіх.
Найбільш клопітною буде робота
першою групою учнів.
Перш за все доведеться нейтралізувати
спогади про невдачу в попередній
діяльності, а потім створити перспективу
для нової.
Зробити це можна, наприклад, так:
дати завдання учневі попрацювати над
своїми помилками, або повідомити його,
що завдання для нього змінено
порівняно з попереднім і т. д.
Учитель може запропонувати різні
варіанти мотивів досягнення ситуації
успіху:
прагнення самостійно розв`язати цікаві
задачі;
завоювати авторитет у своїх товаришів;
стати першим;
розглядати свою діяльність з точки зору
її корисності для інших людей;
встановити нові контакти між
товаришами у ході виконання завдання
тощо.
Отже, на етапі мотивації навчальної
діяльності учитель організовує певні
ситуації з метою активізувати чи
нейтралізувати емоції для наступної
діяльності
На етапі мотивації створення ситуації
успіху більшою мірою визначається
психологічними аспектами.
Тут доречним буде використання в
роботі вчителя таких психологопедагогічних прийомів, як:
Ефект Розенталя, або „Ефект
навіювання”: „Ти це можеш”, „Тобі це
вдається” тощо.
Якщо педагог буде переконувати учнів
у реальності успіху, то успіх прийде.
Англійський учений Стоуенс довів, що
учні, яких заохочували, досягли значно
більших успіхів, ніж ті, кого ніяк не
заохочували.
Прийом „Емоційне погладжування” –
це констатація будь-якого факту успіху,
прищеплювання дитині віри в себе,
відкритість учителя для довіри і співчуття.
◦ Прийом „Анонсування” –
репетиція майбутньої дії, яка створює
психологічний настрій на успіх перед
класом.
Це можуть бути додаткові індивідуальні
заняття з окремими учнями чи
заздалегідь оголошенні запитання
самостійної роботи.
Прийом „Шикуйсь!” містить такі кроки:
психологічна атака;
емоційне блокування;
вибір головного напрямку;
вибір рівних можливостей;
несподіване порівняння;
стабілізація.
Цей прийом полягає в тому, щоб:
учителем блокувалось припущення на
невдачу в діяльності учня;
відволікалася увага школяра від
чергового неуспіху;
вчитель повинен знайти той напрямок
діяльності, яким учень зможе
реалізувати себе набагато краще, тим
самим забезпечити його на успіх, на
стабільність у навчанні.
Розглянемо деякі
алгоритми створення ситуацій успіху та
методику їх реалізації:
Прийом „Даю шанс” – це заздалегідь
підготовлена вчителем ситуація, в якій
учень отримує можливість зненацька
для себе розкрити свої можливості.
Прийом “ Зняття страху”-
допомогає перебороти невпевненість у
власних силах (Люди вчаться на своїх
помилках і знаходять інші шляхи
вирішення проблем).
Прийом “Авансування успішного
результату” –
допомогає вчителю висловити тверду
переконаніність у тому, що його учень
обов’язково впорається з поставленим
завданням.
Це, в свою чергу, переконує дитину у
своїх силах і можливостях.
“У тебе обов’язково вийде”, “Я навіть не
сумніваюсь у позитивному результаті” і
т. д.
Прийом “Прихований інструктаж”
Допомагає дитині уникнути поразки.
Досягається шляхом побажання,
наприклад:
Можливо краще почати з ...,
Виконуючи роботу не забудьте про ...
Прийом “Внесення мотиву”.
Показує дитині заради чого, кого
здійснюється ця діяльність, кому буде
добре після виконання, наприклад, “Без
твоєї допомоги твоїм друзям не
впоратись...” тощо.
Прийом “Персональна винятковість.”
Визначає важливість зусиль дитини в
діяльності, що здійснюється або
здійснюватиметься, наприклад:
Тільки ти міг би…
Тільки тобі і можу доручити… і т.п.
Прийом “Висока оцінка деталі”.
Допомагає емоційно пережити не
результат в цілому, а якої її окремої
деталі:
Найбільше мені сподобалось у твоїй
роботі…
Найбільше тобі вдалося…
Прийом „Еврика”.
Створюються умови, за яких дитина,
виконуючи навчальне завдання,
несподівано відкриває в собі невідомі
досі здібності.
Завдання вчителя – помітити це глибоко
особисте відкриття, всіляко підтримати
дитину, поставити нову мету і надихнути
на її досягнення.
Допомога вчителя у створенні ситуації
відкриття має бути ненав`язливою,
прихованою.
Створюючи ситуації успіху на етапі
організації навчальної діяльності, слід
пам`ятати кілька основних правил:
у кожній дитині є задатки, які можуть
розвинутися у здібності;
Побачити їх, відчути, розвити – це
справа педагога;
ставлення до дитини як до рівної, як до
себе, спілкування, що повністю включає
грубість, різкість, образливий тон, має
стати обов`язковою нормою всієї
педагогічної діяльності;
Ставлення до дитини:
як до рівної,
як до себе,
спілкування, що повністю виключає:
- грубість,
- різкість,
- образливий тон
має стати обов`язковою нормою всієї
педагогічної діяльності;
чим більше напрямків діяльності, в яких
бере участь дитина, тим більше в неї
можливостей знайти себе;
кількість і різноманітність ситуацій і
обставин, в тому числі і штучно
створених, у які може потрапити
дитина, визначають шляхи її сьогодення
і віддаленого інтересу та можливі шляхи
успіху.
ТИПИ УСПІХУ:
Неочікувана радість – це почуття
задоволення від того, що результати
діяльності учня перевершили його
очікування.
З педагогічної та психологічної точки
зору – це результат продуманої,
підготовленої діяльності вчителя.
Спільна радість – полягає в тому, щоб учень
досяг необхідної для себе реакції колективу.
Вона може бути підготовленою вчителем
або спонтаною.
Спільною радістю вважають тільки ті реакції
колективу, які дають можливість дитині
відчутні себе задоволеним, стимулюють її
зусиля.
Це, перш за все, має бути емоційний відгук
оточуючих на успіх члена свого колективу.
Важливо, щоб у досягненнях кожного
школяра всі бачили результати своєї
праці, а сама дитина розуміла, що її
радість – це радість підтримки,
отримання статусу „свій серед своїх”.
Зрештою у тому, як реагує дитячий
колектив на успіхи або невдачі своїх
учителів, виявляється його моральна
сутність.
Радість пізнання – це радість пізнання
нового, хоча вона по своїй суті
альтруїстична (виникає на основі
допомоги, підтримки інших людей).
Пізнання спираїться на самоосвіту й
самопізнання.
Така радість не може вирости на
пустому місці, появитися без серйозних
причин. Це слід клопіткої роботи
учителя –учня-учнів.
ВИСНОВОК:
1.Ситуація успіху досягається тоді, коли
сама дитина визначає цей результат як
успіх.
2 Усвідомлення ситуації успіху самим
учнем, розуміння її значимості виникає у
школяра після здолання своєї боязкості,
невміння, незнання, психологічного
враження та інших видів труднощів.
3. Завдання педагога :
допомогти особистості дитини зрости в
успіху;
дати відчути радість від здолання
труднощів;
дати зрозуміти, що задарма в житті в
житті нічого не дається, скрізь необхідно
докласти зусиль.
І успіх буде еквівалентним витраченим
зусиллям.
ШАНОВНІ КОЛЕГИ !
Дайте, будь ласка, відповідь на такі
запитання:
1.Ваше ставлення до технології “Створення
ситуації успіху”.
2.Як Ви оцінюєте стан “Створення ситуації
успіху у Вашому навчальному закладі”.
3.Які ще методичні рекомендації, ідеї,
міркування щодо “Створення ситуації успіху”,
Ви можете запропонувати учасникам нашого
семінару ?
ВДЯЧНІ ВАМ ЗА ВІДВЕРТІСТЬ, ЗА ПОРАДИ
Slide 44
Створення ситуації успіху
та шляхи її реалізації
на уроці як складової якості
навчально-виховного процесу
Мета: Удосконалити методику
створення ситуації успіху та шляхів
її реалізації на уроці як стежки, що
веде до того куточка дитячого
серця, в якому горить вогник
бажання бути гарним.
На
відміну від традиційного розуміння
освіти як суми знань та навичок, нині освіту
починають розглядати як процес
становлення особистості .
Причому особистості, здатної до:
самоосвіти,
саморозвитку,
самовдосконалення,
яка вміє використовувати набуті знання,
яка прагне реалізувати себе,
спроможна змінити на краще своє життя,
життя своєї держави.
Алгоритм
створення та досягнення ситуації успіху
твердження про “Ситуацію успіху”;
особистісно-орієнтований підхід у справі
навчання та виховання - основа педагогічної
технології “Створення ситуації успіху”;
роль “Ситуації успіху” у навчальній діяльності;
створення “Ситуації успіху” на мотиваційному
етапі навчальної діяльності;
психолого-педагогічні прийоми при створенні
“Ситуації успіху”;
методика реалізації “Ситуації успіху”;
Виходячи із Положень Закону України “Про
освіту” завдання школи сьогодні полягає в
тому, щоб:
Виховувати в учнів здатність:
долати життєві труднощі;
самостійно приймати рішення;
розвивати себе як особистість, здатну:
робити вибір і контролювати своє життя;
брати на себе відповідальність за свої дії;
захищати себе і свої життєві цінності;
діяти відповідно до них;
піклуватись про інших;
Завдання вчителів:
прищепити учням потребу до здобуття
знань;
створити такі умови, щоб процес
здобуття знань був для них цікавим,
потрібним, комфортним;
і тому пріоритетним завданням вчителя
під час навчально-виховної діяльності є
створення ситуації успіху.
Що означає “Ситуація успіху?”
Ситуація успіху - це суб'єктивний
психічний стан задоволення наслідком
своєї фізичної, розумової праці чи
моральної напруги.
Успіх у навчанні - єдине джерело
внутрішніх сил дитини, які породжують
енергію для переборення труднощів,
бажання вчитися.
В.Сухомлинський
Ситуація успіху дарує атмосферу
приязні та взаємодопомоги, впевненості
і захищеності.
Учитель зобов’язаний створити джерело
внутрішніх сил дитини, джерело, яке дає
енергію для подолання труднощів і
формування бажання вчитися.
Використання ситуації успіху має
сприяти підвищенню робочого тонусу,
збільшенню продуктивності навчальної
роботи, а також допомогти учням
усвідомити себе повноцінною
особистістю і, відповідно, забезпечити
успіх у навчанні.
Основою педагогічної технології
“Створення ситуації успіху” є
особистісно-орієнтований підхід у справі
навчання та виховання.
А тому звернемося до рекомендацій
щодо особистісно-орієнтовного підходу
навчання та виховання.
–
Особистісно орієнтоване навчання
це навчання, центром якого є
особистість дитини, її самобутність та
самостійність: суб'єктивний досвід
кожного спочатку розкривається, а
потім узгоджується зі змістом освіти.
Визнання учня ключовою фігурою
всього освітнього процесу – це і є
особистісно орієнтована педагогіка.
У свідомості учня це має такий
вигляд: «Все, що я пізнаю, я знаю,
для чого мені потрібно і де я можу ці
знання застосувати».
Для педагога - це прагнення знайти
розумний баланс між знаннями,
уміннями та навичками учня.
Сучасність вимагає навчити учнів:
- самостійно та творчо розв'язувати
проблеми;
- шукати нову інформацію й робити
висновки, а не подавати дітям готові
знання.
В особистісно-орієнтованому підході
вчителю насамперед потрібен високий
рівень педагогічної майстерності, який
базується на розвитку:
дидактичних;
організаторських;
комунікативних;
науково-пізнавальних;
емоційних;
та поведінкових компонентностей;
-
-
Цілі особистісно орієнтованого
навчання полягають у тому, щоб:
визначити життєвий досвід кожного
учня;
його пізнавальні здібності;
рівень інтелекту;
інтереси, які спочатку треба розкрити,
а потім розвинути у навчальному
процесі;
Цілі особистісно орієнтованого навчання
полягають у тому, щоб:
Формувати позитивну мотивацію учнів до:
-
пізнавальної діяльності;
-
потребу в самопізнанні;
-
потребу в самореалізаціїї;
-
та потребу у самовдосконаленні школярів;
Цілі особистісно орієнтованого навчання
полягають у тому, щоб:
Озброїти учнів механізмом:
адаптації;
саморегуляції;
самозахисту;
самовиховання;
Цілі особистісно орієнтованого навчання
полягають у тому, щоб:
Розвинути індивідуальні позитивні
здібності кожного школяра;
Сформувати культуру життєдіяльності
максимально виявити і використати
індивідуальний досвід учня;
Правильно визначати лінії поведінки.
Основні принципи
особистісно-орієнтованого
навчання:
1. Принцип «розвивальної допомоги»
не робити за учня;
не вказувати йому, що робити,
а допомогти пробувати власні сили і власну
активність;
потрібно добитись, щоб учень сам обирав
рішення і відповідав за них.
Звідси - не потрібно подавати готові
знання, а створити умови, в яких
виявляється:
-
власна пізнавальна активність учня;
-
і він визначить для себе цілі, зміст та
методи роботи, власні цінності.
-
Навчання повинно бути дослідницьким
Це час, протягом якого діти вчаться:
самостійно діяти;
- дискутувати;
- приймати рішення.
-
При цьому розвивається самосвідомість і
самореалізується особистість.
Принцип - «свобода вміння»
- учні вільно обговорюють
проблеми;
- співпрацюють один з одним,
- а вчитель виступає в ролі
старшого члена колективу,
консультанта, джерела досвіду
Принцип - «свобода вміння»
Учителю:
-недостатньо
процес;
організувати навчальний
- потрібно ще визначити спосіб засвоєння
знань, тобто оприділити види діяльності
учня на уроці.
Основні вимоги до особистісноорієнтованого уроку:
раціональна єдність словесних,
наукових і практичних методів
навчання;
зв'язок з раніше вивченим досвідом,
набутим учнем;
Основні вимоги до особистісно
орієнтованого уроку:
-формування вмінь в учнів самостійно
здобувати знання і застосовувати їх на
практиці;
-заохочення прагнень учнів знаходити свій
спосіб роботи з навчальним матеріалом.
Метою
особистісноорієнтованого уроку є:
- створення умов для виявлення
пізнавальної активності учнів
Засобами досягнення вчителем цієї мети
можуть бути:
використання різних форм та методів
навчальної діяльності, які дозволяють
розкрити суб'єктивний досвід учнів;
створення атмосфери зацікавленості
кожного учня в результатах роботи
всього класу;
стимулювання учнів до висловлювань,
використання різних способів виконання
завдань без побоювань помилитися,
отримати хибну відповідь тощо;
Засобами досягнення вчителем цієї мети
можуть бути:
використання протягом уроку
дидактичного матеріалу, який дозволяє
отримати учневі найбільш значущі для
нього вид та форму змісту навчального
матеріалу;
оцінювання досягнень учня протягом
усього процесу його діяльності, а не
тільки за кінцевим результатом;
Засобами досягнення вчителем цієї мети
можуть бути:
заохочення прагнень учня знаходити свій
спосіб роботи;
аналізувати протягом уроку роботи інших
учнів; вибирати та засвоювати найбільш
раціональні з них;
створення на уроці педагогічних ситуацій
спілкування, які б дозволяли кожному учневі
виявляти ініціативу, самостійність, виборність у
справах роботи;
створення обстановки для природного
самовираження учня.
Технологія
особистісноорієнтованогоуроку
Для проведення особистісноорієнтованого уроку вчитель має
оволодіти його основними етапами:
1.
2.
3.
4.
5.
6.
7.
8.
Орієнтації.
Визначення мети.
Проектування.
Організації.
Реалізації.
Контролю.
Коригування.
Оцінювання
1. Етап орієнтації включає:
орієнтацію на позитивну роботу;
орієнтацію на визначення особистісного
досвіду учнів;
пов'язання цього досвіду з проблемами
навчального матеріалу.
2. Етап визначення мети передбачає:
визначення на уроці разом з учнями
значущої мети здійснення тієї діяльності,
яка запланована вчителем (учні повинні
зрозуміти, що може дати робота учням
саме на цьому уроці для складання,
наприклад, тематичного заліку,
державної атестації, свого майбутнього
життя тощо);
визначення показників досягнення
поставлених завдань;
3. Етап проектування включає:
передбачення залучення учнів до
виконання ними випереджальних
завдань;
підготовки повідомлень;
рефератів;
виготовлення та відбору наочності;
складання плану роботи тощо;
Етап організації виконання плану
діяльності передбачає:
Подання можливих варіантів і
способів виконання навчальної
діяльності (усна чи письмова форма,
індивідуальна робота чи робота в
групах, робота з текстом чи з іншими
засобами одержання інформації);
Етап організації виконання плану
діяльності передбачає:
2.Представлення учнями вибору способу
фіксації нового матеріалу (конспект,
схема, таблиця, опора, план, тези,
висновки тощо);
3.Варіативність домашнього завдання
(диференціація за рівнем складності та
способом виконання).
Етап контрольно-оцінювальний:
1.Залучення учнів до контролю за
перебігом навчальної діяльності шляхом
заохочення їх до різних видів контролю,
самоконтролю, взаємоконтролю, роботи
в групах;
2.Участь учнів у виправленні помилок і
недоліків у знаннях, усвідомлення їх
причин шляхом взаємо та самоаналізу;
Етап контрольно-оцінювальний:
3.Надання учням можливості самостійно
або за участі вчителя, інших учнів
порівнювати отримані ним результати з
критеріями стандарту, закладеного у
навчальній програмі;
4.Використання механізмів оцінного
методу (позитивного ставлення до
успіхів школяра);
Етап контрольно-оцінювальний:
5.Використання механізмів оцінного
методу (позитивного ставлення до
успіхів школяра).
6.Оцінювання (виставлення рівневих
оцінок за дванадцятибальною системою
оцінювання навчальних досягнень,
поурочного бала, рейтинг) не тільки
результатів, а й самого процесу
навчання.
6. Заключний етап передбачає:
усвідомлення учнями ситуації
досягнення мети;
відчуття успіху;
підкріплення позитивної мотивації
стосовно власної діяльності.
Методи та засоби психолого-педагогічної
підтримки діяльності учнів
заохочення;
навчально-пізнавальна гра;
створення ситуації успіху;
створення ситуації пізнавального інтересу;
створення проблемної ситуації;
спонукання до пошуку альтернативних
рішень;
виконання творчих завдань;
кооперація учнів;
створення ситуації взаємодопомоги тощо.
Висновок може бути таким: особистісноорієнтоване навчання ЦЕ–
загальнодидактичний принцип
індивідуального підходу до учнів.
Таке твердження ми дослідимо та
пояснимо за допомогою такого факту:
Відомий російський психолог
Л.С. Виготський своє теорією доводить,
що розум будь-якої людини має дві зони
розвитку: А і Б.
Перша зона (А) – це зона актуального
розвитку.
У цю зону потрапляють завдання, які
дитина може виконати сама без
допомоги вчителя.
Друга зона (В) – це зона найближчого
розвитку
Сюди потрапляють завдання, які дитина сама
виконати не може, але може з ними
впоратися з допомогою вчителя.
Зона найближчого розвитку, - це зона
“наступного дня”.
Те, що сьогодні є зона найближчого
розвитку, завтра у процесі навчання повинно
стати зоною актуального розвитку. Учитель
не повинен давати готову інформацію, адже
таке навчання може загальмувати мислення
дитини. А за допомогою вміло підібраних
запитань педагог підводить школяра до
правильної відповіді, розв’язку.
Те, що сьогодні є зоною найближчого
розвитку, завтра у процесі навчання
повинно стати зоною актуального
розвитку.
Учитель не повинен давати готову
інформацію, адже таке навчання може
загальмувати мислення дитини.
А за допомогою вміло підібраних
запитань педагог підводить школяра до
правильної відповіді, розв’язку.
Отже, як бачимо із цього прикладу, щоб
відбулися розвиток і навчання учнів,
завдання повинні потрапляти лише в
зону найближчого розвитку
(за Л.С. Виготським).
Припустимо, що два учні навчались в
одній школі, в одних і тих самих
учителів, закінчили школу з відзнакою,
рівень їхнього розвитку все одно буде
різним.
Ще більше відрізняється розвиток учнів
класу, які згідно з 12- бальною
системою досягли початкового і
високого рівнів.
Тому зрозуміло, що до таких дітей треба
підходити індивідуально, тобто ставити
перед ними різні завдання.
Якщо для цілого класу поставити одне
завдання, то для одних учнів воно
потрапить у зону актуального розвитку,
для інших – у зону найближчого
розвитку.
Отже, одне завдання для всього класу
ставити не бажано і не потрібно, а
здійснювати якісний особистісноорієнтований підхід до навчання та
виховання на практиці нам заважає ряд
причин, зокрема:
Причина 1. Щоб підійти індивідуально
до кожного учня, необхідно знати його
психологічні, фізіологічні та соціальні
особливості.
Лише психологія нараховує кілька
десятків індивідуальних особливостей
особистості. Це різні види уваги, уяви,
мислення, сприйняття, темпераменту,
характеру і т.д.
Пам’ять також поділяється більш ніж
на 10 типів: короткочасна,
довготривала, оперативна, рухова,
зорова, слухова, емоційна, словеснологічна і т.д.;
Причина 2. Виявити всі ці психологічні,
фізіологічні та соціальні особливості
вчитель без допомоги психолога, лікаря,
соціолога не може;
Причина 3.Навіть якщо теоретично
припустити, що в кожної дитини
виявили всі ці особливості, вчитель не
зможе запам’ятати їх у такій кількості
дітей, оскільки він одночасно навчає
свого предмета не один десяток учнів,
кожен з яких має не один десяток таких
особливостей.
Нарешті, якщо вчителю все-таки
вдається запам’ятати всі особливості
кожної дитини, він не зможе підійти
індивідуально тому, що урок триває
всього 40-45 хв, протягом яких
неможливо фізично попрацювати з
кожним учнем класу індивідуально.
Отже, існує суперечність: з одного боку,
вимоги до особистісно-орієнтованого
навчання, а з іншого причини, що
унеможливлюють якісне впровадження
цієї педагогічної технології у навчальновиховний процес.
Який же вихід з ситуації, що склалася ?
Філософія вчить, що джерелом і
рушійними силами будь-якого процесу
(у тому числі й навчального) є
розв’язання суперечностей і тому,
щоб навчальний процес розвивався,
вчителю необхідно вміти виявляти
суперечність навчального процесу, а
також вміти розв’язувати її.
Дана суперечність розв’язується шляхом
диференційованого підходу до учнів.
Диференціація (від лат. Differentia –
різниця, відмінність) – розчленування
цілого на якісно відмінні частини.
Розв’язування таких суперечностей
називається підходом до навчання.
Цей підхід, для прикладу, можна
здійснити таким чином:
Учнів класу розподілити на групи за
рівнем розвитку.
Критерії, якими слід керуватися - це
успішність.
Таких груп, наприклад, може бути
чотири:
низький рівень;
середній рівень;
достатній рівень;
високий рівень.
Зрозуміло, що такий поділ не
аргументується для учнів, для того щоб
у слабшого школяра не сформувалася
занижена самооцінка, а в сильного –
завищена.
Якщо учні однієї з груп підвищують свій
рівень – їх слід перевести до наступної
групи і навпаки.
Для кожної групи пропонуються різні за
ступенем складності завдання.
Диференційований підхід можна
здійснювати при різних формах
навчального процесу: під час уроку,
лабораторного заняття, екскурсії.
Під час проведеного уроку методом бесіди,
запитань слід орієнтувати учнів на певну
групу.
При цьому обов’язково слід враховувати,
щоб запитання було точним, стислим, не
мало елементів підказки.
Під час проведення уроку методом
пояснення, розповіді диференційований
підхід неможливий, оскільки вчитель будує
свою розповідь, орієнтуючись на
середнього учня,
але під час закріплення нового матеріалу
чи пояснення домашнього завдання учням
можна запропонувати різнорівневі
завдання.
Завершальним етапом навчальної
діяльності на уроці є:
усвідомлення ситуації досягнення мети;
переживання ситуації успіху;
підкріплення позитивної мотивації щодо
самої діяльності.
Ситуація успіху досягається тоді, коли
сама дитина визначає цей результат як
успіх.
Усвідомлення ситуації успіху самим
учнем, розуміння її значимості виникає у
суб'єкта після здолання своєї боязкості,
невміння, незнання, психологічного
враження та інших видів труднощів.
Роль “Ситуації успіху” у навчальній
діяльності
За останні роки термін
„Ситуація успіху” став звичним для
педагогів.
Ніхто не заперечує, що саме позитивні
емоції можуть стати для дитини одним
з найважливіших стимулів у навчанні,
але при цьому ми забуваємо про те, що
в педагогів не існує єдиного рецепта чи
правила, як саме створювати ситуації
успіху тому, що це слід на основі
індивідуального підходу, зважено, з
урахуванням багатьох факторів.
Діти прощають багато чого, але не
вибачають байдужість.
За відгуками дітей, найкращі їхні
вчителі вели уроки так, що здавалося,
ніби весь урок вони зайняті саме тобою.
Як цього досягти?
Іноді це „Іскра Божа”,
а частіше – майстерність, доведена до
мистецтва.
Важливо мати на увазі, що навіть
одноразове переживання успіху може
докорінно змінити психологічне
самопочуття дитини.
Ситуація успіху може стати пусковим
механізмом подальшого розвитку
особистості.
Безперечно, переживання успіху навіює
людині впевненість у власних силах.
З`являється бажання знову досягти
добрих результатів, виникає відчуття
внутрішнього благополуччя, що, у свою
чергу, покращує ставлення до
навколишнього світу.
На перший погляд здається, що вчитель,
кілька разів давши учню можливість
відчути успіх, далі вже само собою
забезпечує високий рівень мотивації,
інтересу, пізнавальної активності.
Але може бути й протилежний
результат: постійна успішність здатна
сформувати байдуже ставлення до
навчання.
Крім того, постійне очікування лише
позитивного результату згубно впливає
на розвиток вольових якостей учня:
він ухиляється від подолання
труднощів;
губиться в складних ситуаціях
(навчальних та життєвих);
у його поведінці починає домінувати
мотив „уникнення невдач”.
Досвідчені психологи та педагоги
попереджують про можливість
негативних наслідків пережитого успіху.
Чому ж виникає такий парадокс?
По-перше, успіх, що діставався ціною
незначних зусиль, може призвести до
переоцінки, точніше, до завищеної
оцінки своїх можливостей.
По-друге, за сильним переживанням
будь-якої емоції обов`язково настає
релаксація (розслаблення).
І якщо в цей період запропонувати
людині якусь діяльність, то, швидше за
все, ця діяльність буде менш успішною,
ніж попередня.
По-третє, переживання успіху може бути
потьмареним, якщо результат, важливий
і значимий для самого учня, не буде
адекватно оцінений іншими людьми.
І нарешті:
Емоція успіху не стане сильним
переживанням, якщо результати діяльності
не значимі для її суб`єкта.
Дитина, особливо на початку навчання,
однаково інтенсивно переживає успіх у
„головних” і „неголовних” навчальних
предметах.
Але часто знижують цю інтенсивність:
„12 балів з музики ! Та краще б ти
отримав 12 балів з читання”.
Знижуючи значимості успіху, що
переживається дитиною, ми, дорослі,
впливаємо на формування у дитини
ставлення до навчального процесу в
цілому.
Ось чому, оцінюючи дітей, необхідно
виходити з індивідуальних особливостей
кожного учня.
Просування вперед треба заохочувати,
підбадьорювати, щоб дитина не
відчувала невдачу, порівнюючи свої
результати з раніше встановленими
нормами, особливо якщо вони для неї
недосяжні.
Отже, ситуація успіху у навчальній
діяльності створюється вчителем або ж
психологом.
Як і будь-яку іншу діяльність, навчання
можна уявити у вигляді простого
ланцюжка дій:
1. Установка на діяльність (емоційна
підготовка учнів на вирішення
навчального завдання) – мотиваційний
етап;
2.Забезпечення діяльності (створення
умов для успішного вирішення
навчального завдання) –підготовчий,
робочий етап;
3.Порівняння отриманих результатів з
очікуваними (усвідомлення ставлення до
результатів своєї навчальної праці) –
результативний етап.
Отже, якщо ситуація успіху створюється
вчителем послідовно і свідомо, її
3.Порівняння отриманих результатів з
очікуваними (усвідомлення ставлення
до результатів своєї навчальної праці) –
результативний етап.
Отже, якщо ситуація успіху створюється
вчителем послідовно і свідомо, її
структура повинна врахувати всі
перелічені компоненти.
Створення ситуації успіху на
мотиваційному етапі навчальної
діяльності
Дослідження психологів свідчать, що рівень
засвоєння людиною знань істотно залежить
від рівня сформованості її мотивації
навчитися.
Тож давайте проаналізуємо, як провести
мотиваційний етап уроку так, щоб створити
ситуацію успіху для того учня.
Перед учителем стоїть завдання:
сформувати в учня настанову на
успішне виконання завдання
Інакше кажучи, вчитель повинен
сформувати в учнів мотив досягнення
мети.
Але при цьому вчитель часто
зустрічається з неадекватною
реакцією учнівського колективу:
1.Хтось уже виконував подібне
завдання, і його результати
виявились невдалими, так що у цієї
категорії учнів уже сформоване
негативне ставлення на успішне
виконання завдання.
2.Інша група учнів не стикалась з
такою роботою, тому вони не знають,
чого можна очікувати від майбутньої
діяльності.
3.Третя група, яка виконувала потрібні
завдання і успішно з ними впоралася,
знаходиться у стані мобілізації, готова
виконувати навчальне завдання.
Зрозуміло, що найлегше вчителю буде
працювати з учнями третьої групи, де
необхідно лише активізувати позитивні
емоції, які діти пережили раніше.
У другої групи учнів слід передбачити
емоційну реакцію, намалювати
перспективу вдалого виконання
завдання, пов`язавши її з тими чи
іншими умовами діяльності, які в
минулому забезпечували успіх.
Найбільш клопітною буде робота
першою групою учнів.
Перш за все доведеться нейтралізувати
спогади про невдачу в попередній
діяльності, а потім створити перспективу
для нової.
Зробити це можна, наприклад, так:
дати завдання учневі попрацювати над
своїми помилками, або повідомити його,
що завдання для нього змінено
порівняно з попереднім і т. д.
Учитель може запропонувати різні
варіанти мотивів досягнення ситуації
успіху:
прагнення самостійно розв`язати цікаві
задачі;
завоювати авторитет у своїх товаришів;
стати першим;
розглядати свою діяльність з точки зору
її корисності для інших людей;
встановити нові контакти між
товаришами у ході виконання завдання
тощо.
Отже, на етапі мотивації навчальної
діяльності учитель організовує певні
ситуації з метою активізувати чи
нейтралізувати емоції для наступної
діяльності
На етапі мотивації створення ситуації
успіху більшою мірою визначається
психологічними аспектами.
Тут доречним буде використання в
роботі вчителя таких психологопедагогічних прийомів, як:
Ефект Розенталя, або „Ефект
навіювання”: „Ти це можеш”, „Тобі це
вдається” тощо.
Якщо педагог буде переконувати учнів
у реальності успіху, то успіх прийде.
Англійський учений Стоуенс довів, що
учні, яких заохочували, досягли значно
більших успіхів, ніж ті, кого ніяк не
заохочували.
Прийом „Емоційне погладжування” –
це констатація будь-якого факту успіху,
прищеплювання дитині віри в себе,
відкритість учителя для довіри і співчуття.
◦ Прийом „Анонсування” –
репетиція майбутньої дії, яка створює
психологічний настрій на успіх перед
класом.
Це можуть бути додаткові індивідуальні
заняття з окремими учнями чи
заздалегідь оголошенні запитання
самостійної роботи.
Прийом „Шикуйсь!” містить такі кроки:
психологічна атака;
емоційне блокування;
вибір головного напрямку;
вибір рівних можливостей;
несподіване порівняння;
стабілізація.
Цей прийом полягає в тому, щоб:
учителем блокувалось припущення на
невдачу в діяльності учня;
відволікалася увага школяра від
чергового неуспіху;
вчитель повинен знайти той напрямок
діяльності, яким учень зможе
реалізувати себе набагато краще, тим
самим забезпечити його на успіх, на
стабільність у навчанні.
Розглянемо деякі
алгоритми створення ситуацій успіху та
методику їх реалізації:
Прийом „Даю шанс” – це заздалегідь
підготовлена вчителем ситуація, в якій
учень отримує можливість зненацька
для себе розкрити свої можливості.
Прийом “ Зняття страху”-
допомогає перебороти невпевненість у
власних силах (Люди вчаться на своїх
помилках і знаходять інші шляхи
вирішення проблем).
Прийом “Авансування успішного
результату” –
допомогає вчителю висловити тверду
переконаніність у тому, що його учень
обов’язково впорається з поставленим
завданням.
Це, в свою чергу, переконує дитину у
своїх силах і можливостях.
“У тебе обов’язково вийде”, “Я навіть не
сумніваюсь у позитивному результаті” і
т. д.
Прийом “Прихований інструктаж”
Допомагає дитині уникнути поразки.
Досягається шляхом побажання,
наприклад:
Можливо краще почати з ...,
Виконуючи роботу не забудьте про ...
Прийом “Внесення мотиву”.
Показує дитині заради чого, кого
здійснюється ця діяльність, кому буде
добре після виконання, наприклад, “Без
твоєї допомоги твоїм друзям не
впоратись...” тощо.
Прийом “Персональна винятковість.”
Визначає важливість зусиль дитини в
діяльності, що здійснюється або
здійснюватиметься, наприклад:
Тільки ти міг би…
Тільки тобі і можу доручити… і т.п.
Прийом “Висока оцінка деталі”.
Допомагає емоційно пережити не
результат в цілому, а якої її окремої
деталі:
Найбільше мені сподобалось у твоїй
роботі…
Найбільше тобі вдалося…
Прийом „Еврика”.
Створюються умови, за яких дитина,
виконуючи навчальне завдання,
несподівано відкриває в собі невідомі
досі здібності.
Завдання вчителя – помітити це глибоко
особисте відкриття, всіляко підтримати
дитину, поставити нову мету і надихнути
на її досягнення.
Допомога вчителя у створенні ситуації
відкриття має бути ненав`язливою,
прихованою.
Створюючи ситуації успіху на етапі
організації навчальної діяльності, слід
пам`ятати кілька основних правил:
у кожній дитині є задатки, які можуть
розвинутися у здібності;
Побачити їх, відчути, розвити – це
справа педагога;
ставлення до дитини як до рівної, як до
себе, спілкування, що повністю включає
грубість, різкість, образливий тон, має
стати обов`язковою нормою всієї
педагогічної діяльності;
Ставлення до дитини:
як до рівної,
як до себе,
спілкування, що повністю виключає:
- грубість,
- різкість,
- образливий тон
має стати обов`язковою нормою всієї
педагогічної діяльності;
чим більше напрямків діяльності, в яких
бере участь дитина, тим більше в неї
можливостей знайти себе;
кількість і різноманітність ситуацій і
обставин, в тому числі і штучно
створених, у які може потрапити
дитина, визначають шляхи її сьогодення
і віддаленого інтересу та можливі шляхи
успіху.
ТИПИ УСПІХУ:
Неочікувана радість – це почуття
задоволення від того, що результати
діяльності учня перевершили його
очікування.
З педагогічної та психологічної точки
зору – це результат продуманої,
підготовленої діяльності вчителя.
Спільна радість – полягає в тому, щоб учень
досяг необхідної для себе реакції колективу.
Вона може бути підготовленою вчителем
або спонтаною.
Спільною радістю вважають тільки ті реакції
колективу, які дають можливість дитині
відчутні себе задоволеним, стимулюють її
зусиля.
Це, перш за все, має бути емоційний відгук
оточуючих на успіх члена свого колективу.
Важливо, щоб у досягненнях кожного
школяра всі бачили результати своєї
праці, а сама дитина розуміла, що її
радість – це радість підтримки,
отримання статусу „свій серед своїх”.
Зрештою у тому, як реагує дитячий
колектив на успіхи або невдачі своїх
учителів, виявляється його моральна
сутність.
Радість пізнання – це радість пізнання
нового, хоча вона по своїй суті
альтруїстична (виникає на основі
допомоги, підтримки інших людей).
Пізнання спираїться на самоосвіту й
самопізнання.
Така радість не може вирости на
пустому місці, появитися без серйозних
причин. Це слід клопіткої роботи
учителя –учня-учнів.
ВИСНОВОК:
1.Ситуація успіху досягається тоді, коли
сама дитина визначає цей результат як
успіх.
2 Усвідомлення ситуації успіху самим
учнем, розуміння її значимості виникає у
школяра після здолання своєї боязкості,
невміння, незнання, психологічного
враження та інших видів труднощів.
3. Завдання педагога :
допомогти особистості дитини зрости в
успіху;
дати відчути радість від здолання
труднощів;
дати зрозуміти, що задарма в житті в
житті нічого не дається, скрізь необхідно
докласти зусиль.
І успіх буде еквівалентним витраченим
зусиллям.
ШАНОВНІ КОЛЕГИ !
Дайте, будь ласка, відповідь на такі
запитання:
1.Ваше ставлення до технології “Створення
ситуації успіху”.
2.Як Ви оцінюєте стан “Створення ситуації
успіху у Вашому навчальному закладі”.
3.Які ще методичні рекомендації, ідеї,
міркування щодо “Створення ситуації успіху”,
Ви можете запропонувати учасникам нашого
семінару ?
ВДЯЧНІ ВАМ ЗА ВІДВЕРТІСТЬ, ЗА ПОРАДИ
Slide 45
Створення ситуації успіху
та шляхи її реалізації
на уроці як складової якості
навчально-виховного процесу
Мета: Удосконалити методику
створення ситуації успіху та шляхів
її реалізації на уроці як стежки, що
веде до того куточка дитячого
серця, в якому горить вогник
бажання бути гарним.
На
відміну від традиційного розуміння
освіти як суми знань та навичок, нині освіту
починають розглядати як процес
становлення особистості .
Причому особистості, здатної до:
самоосвіти,
саморозвитку,
самовдосконалення,
яка вміє використовувати набуті знання,
яка прагне реалізувати себе,
спроможна змінити на краще своє життя,
життя своєї держави.
Алгоритм
створення та досягнення ситуації успіху
твердження про “Ситуацію успіху”;
особистісно-орієнтований підхід у справі
навчання та виховання - основа педагогічної
технології “Створення ситуації успіху”;
роль “Ситуації успіху” у навчальній діяльності;
створення “Ситуації успіху” на мотиваційному
етапі навчальної діяльності;
психолого-педагогічні прийоми при створенні
“Ситуації успіху”;
методика реалізації “Ситуації успіху”;
Виходячи із Положень Закону України “Про
освіту” завдання школи сьогодні полягає в
тому, щоб:
Виховувати в учнів здатність:
долати життєві труднощі;
самостійно приймати рішення;
розвивати себе як особистість, здатну:
робити вибір і контролювати своє життя;
брати на себе відповідальність за свої дії;
захищати себе і свої життєві цінності;
діяти відповідно до них;
піклуватись про інших;
Завдання вчителів:
прищепити учням потребу до здобуття
знань;
створити такі умови, щоб процес
здобуття знань був для них цікавим,
потрібним, комфортним;
і тому пріоритетним завданням вчителя
під час навчально-виховної діяльності є
створення ситуації успіху.
Що означає “Ситуація успіху?”
Ситуація успіху - це суб'єктивний
психічний стан задоволення наслідком
своєї фізичної, розумової праці чи
моральної напруги.
Успіх у навчанні - єдине джерело
внутрішніх сил дитини, які породжують
енергію для переборення труднощів,
бажання вчитися.
В.Сухомлинський
Ситуація успіху дарує атмосферу
приязні та взаємодопомоги, впевненості
і захищеності.
Учитель зобов’язаний створити джерело
внутрішніх сил дитини, джерело, яке дає
енергію для подолання труднощів і
формування бажання вчитися.
Використання ситуації успіху має
сприяти підвищенню робочого тонусу,
збільшенню продуктивності навчальної
роботи, а також допомогти учням
усвідомити себе повноцінною
особистістю і, відповідно, забезпечити
успіх у навчанні.
Основою педагогічної технології
“Створення ситуації успіху” є
особистісно-орієнтований підхід у справі
навчання та виховання.
А тому звернемося до рекомендацій
щодо особистісно-орієнтовного підходу
навчання та виховання.
–
Особистісно орієнтоване навчання
це навчання, центром якого є
особистість дитини, її самобутність та
самостійність: суб'єктивний досвід
кожного спочатку розкривається, а
потім узгоджується зі змістом освіти.
Визнання учня ключовою фігурою
всього освітнього процесу – це і є
особистісно орієнтована педагогіка.
У свідомості учня це має такий
вигляд: «Все, що я пізнаю, я знаю,
для чого мені потрібно і де я можу ці
знання застосувати».
Для педагога - це прагнення знайти
розумний баланс між знаннями,
уміннями та навичками учня.
Сучасність вимагає навчити учнів:
- самостійно та творчо розв'язувати
проблеми;
- шукати нову інформацію й робити
висновки, а не подавати дітям готові
знання.
В особистісно-орієнтованому підході
вчителю насамперед потрібен високий
рівень педагогічної майстерності, який
базується на розвитку:
дидактичних;
організаторських;
комунікативних;
науково-пізнавальних;
емоційних;
та поведінкових компонентностей;
-
-
Цілі особистісно орієнтованого
навчання полягають у тому, щоб:
визначити життєвий досвід кожного
учня;
його пізнавальні здібності;
рівень інтелекту;
інтереси, які спочатку треба розкрити,
а потім розвинути у навчальному
процесі;
Цілі особистісно орієнтованого навчання
полягають у тому, щоб:
Формувати позитивну мотивацію учнів до:
-
пізнавальної діяльності;
-
потребу в самопізнанні;
-
потребу в самореалізаціїї;
-
та потребу у самовдосконаленні школярів;
Цілі особистісно орієнтованого навчання
полягають у тому, щоб:
Озброїти учнів механізмом:
адаптації;
саморегуляції;
самозахисту;
самовиховання;
Цілі особистісно орієнтованого навчання
полягають у тому, щоб:
Розвинути індивідуальні позитивні
здібності кожного школяра;
Сформувати культуру життєдіяльності
максимально виявити і використати
індивідуальний досвід учня;
Правильно визначати лінії поведінки.
Основні принципи
особистісно-орієнтованого
навчання:
1. Принцип «розвивальної допомоги»
не робити за учня;
не вказувати йому, що робити,
а допомогти пробувати власні сили і власну
активність;
потрібно добитись, щоб учень сам обирав
рішення і відповідав за них.
Звідси - не потрібно подавати готові
знання, а створити умови, в яких
виявляється:
-
власна пізнавальна активність учня;
-
і він визначить для себе цілі, зміст та
методи роботи, власні цінності.
-
Навчання повинно бути дослідницьким
Це час, протягом якого діти вчаться:
самостійно діяти;
- дискутувати;
- приймати рішення.
-
При цьому розвивається самосвідомість і
самореалізується особистість.
Принцип - «свобода вміння»
- учні вільно обговорюють
проблеми;
- співпрацюють один з одним,
- а вчитель виступає в ролі
старшого члена колективу,
консультанта, джерела досвіду
Принцип - «свобода вміння»
Учителю:
-недостатньо
процес;
організувати навчальний
- потрібно ще визначити спосіб засвоєння
знань, тобто оприділити види діяльності
учня на уроці.
Основні вимоги до особистісноорієнтованого уроку:
раціональна єдність словесних,
наукових і практичних методів
навчання;
зв'язок з раніше вивченим досвідом,
набутим учнем;
Основні вимоги до особистісно
орієнтованого уроку:
-формування вмінь в учнів самостійно
здобувати знання і застосовувати їх на
практиці;
-заохочення прагнень учнів знаходити свій
спосіб роботи з навчальним матеріалом.
Метою
особистісноорієнтованого уроку є:
- створення умов для виявлення
пізнавальної активності учнів
Засобами досягнення вчителем цієї мети
можуть бути:
використання різних форм та методів
навчальної діяльності, які дозволяють
розкрити суб'єктивний досвід учнів;
створення атмосфери зацікавленості
кожного учня в результатах роботи
всього класу;
стимулювання учнів до висловлювань,
використання різних способів виконання
завдань без побоювань помилитися,
отримати хибну відповідь тощо;
Засобами досягнення вчителем цієї мети
можуть бути:
використання протягом уроку
дидактичного матеріалу, який дозволяє
отримати учневі найбільш значущі для
нього вид та форму змісту навчального
матеріалу;
оцінювання досягнень учня протягом
усього процесу його діяльності, а не
тільки за кінцевим результатом;
Засобами досягнення вчителем цієї мети
можуть бути:
заохочення прагнень учня знаходити свій
спосіб роботи;
аналізувати протягом уроку роботи інших
учнів; вибирати та засвоювати найбільш
раціональні з них;
створення на уроці педагогічних ситуацій
спілкування, які б дозволяли кожному учневі
виявляти ініціативу, самостійність, виборність у
справах роботи;
створення обстановки для природного
самовираження учня.
Технологія
особистісноорієнтованогоуроку
Для проведення особистісноорієнтованого уроку вчитель має
оволодіти його основними етапами:
1.
2.
3.
4.
5.
6.
7.
8.
Орієнтації.
Визначення мети.
Проектування.
Організації.
Реалізації.
Контролю.
Коригування.
Оцінювання
1. Етап орієнтації включає:
орієнтацію на позитивну роботу;
орієнтацію на визначення особистісного
досвіду учнів;
пов'язання цього досвіду з проблемами
навчального матеріалу.
2. Етап визначення мети передбачає:
визначення на уроці разом з учнями
значущої мети здійснення тієї діяльності,
яка запланована вчителем (учні повинні
зрозуміти, що може дати робота учням
саме на цьому уроці для складання,
наприклад, тематичного заліку,
державної атестації, свого майбутнього
життя тощо);
визначення показників досягнення
поставлених завдань;
3. Етап проектування включає:
передбачення залучення учнів до
виконання ними випереджальних
завдань;
підготовки повідомлень;
рефератів;
виготовлення та відбору наочності;
складання плану роботи тощо;
Етап організації виконання плану
діяльності передбачає:
Подання можливих варіантів і
способів виконання навчальної
діяльності (усна чи письмова форма,
індивідуальна робота чи робота в
групах, робота з текстом чи з іншими
засобами одержання інформації);
Етап організації виконання плану
діяльності передбачає:
2.Представлення учнями вибору способу
фіксації нового матеріалу (конспект,
схема, таблиця, опора, план, тези,
висновки тощо);
3.Варіативність домашнього завдання
(диференціація за рівнем складності та
способом виконання).
Етап контрольно-оцінювальний:
1.Залучення учнів до контролю за
перебігом навчальної діяльності шляхом
заохочення їх до різних видів контролю,
самоконтролю, взаємоконтролю, роботи
в групах;
2.Участь учнів у виправленні помилок і
недоліків у знаннях, усвідомлення їх
причин шляхом взаємо та самоаналізу;
Етап контрольно-оцінювальний:
3.Надання учням можливості самостійно
або за участі вчителя, інших учнів
порівнювати отримані ним результати з
критеріями стандарту, закладеного у
навчальній програмі;
4.Використання механізмів оцінного
методу (позитивного ставлення до
успіхів школяра);
Етап контрольно-оцінювальний:
5.Використання механізмів оцінного
методу (позитивного ставлення до
успіхів школяра).
6.Оцінювання (виставлення рівневих
оцінок за дванадцятибальною системою
оцінювання навчальних досягнень,
поурочного бала, рейтинг) не тільки
результатів, а й самого процесу
навчання.
6. Заключний етап передбачає:
усвідомлення учнями ситуації
досягнення мети;
відчуття успіху;
підкріплення позитивної мотивації
стосовно власної діяльності.
Методи та засоби психолого-педагогічної
підтримки діяльності учнів
заохочення;
навчально-пізнавальна гра;
створення ситуації успіху;
створення ситуації пізнавального інтересу;
створення проблемної ситуації;
спонукання до пошуку альтернативних
рішень;
виконання творчих завдань;
кооперація учнів;
створення ситуації взаємодопомоги тощо.
Висновок може бути таким: особистісноорієнтоване навчання ЦЕ–
загальнодидактичний принцип
індивідуального підходу до учнів.
Таке твердження ми дослідимо та
пояснимо за допомогою такого факту:
Відомий російський психолог
Л.С. Виготський своє теорією доводить,
що розум будь-якої людини має дві зони
розвитку: А і Б.
Перша зона (А) – це зона актуального
розвитку.
У цю зону потрапляють завдання, які
дитина може виконати сама без
допомоги вчителя.
Друга зона (В) – це зона найближчого
розвитку
Сюди потрапляють завдання, які дитина сама
виконати не може, але може з ними
впоратися з допомогою вчителя.
Зона найближчого розвитку, - це зона
“наступного дня”.
Те, що сьогодні є зона найближчого
розвитку, завтра у процесі навчання повинно
стати зоною актуального розвитку. Учитель
не повинен давати готову інформацію, адже
таке навчання може загальмувати мислення
дитини. А за допомогою вміло підібраних
запитань педагог підводить школяра до
правильної відповіді, розв’язку.
Те, що сьогодні є зоною найближчого
розвитку, завтра у процесі навчання
повинно стати зоною актуального
розвитку.
Учитель не повинен давати готову
інформацію, адже таке навчання може
загальмувати мислення дитини.
А за допомогою вміло підібраних
запитань педагог підводить школяра до
правильної відповіді, розв’язку.
Отже, як бачимо із цього прикладу, щоб
відбулися розвиток і навчання учнів,
завдання повинні потрапляти лише в
зону найближчого розвитку
(за Л.С. Виготським).
Припустимо, що два учні навчались в
одній школі, в одних і тих самих
учителів, закінчили школу з відзнакою,
рівень їхнього розвитку все одно буде
різним.
Ще більше відрізняється розвиток учнів
класу, які згідно з 12- бальною
системою досягли початкового і
високого рівнів.
Тому зрозуміло, що до таких дітей треба
підходити індивідуально, тобто ставити
перед ними різні завдання.
Якщо для цілого класу поставити одне
завдання, то для одних учнів воно
потрапить у зону актуального розвитку,
для інших – у зону найближчого
розвитку.
Отже, одне завдання для всього класу
ставити не бажано і не потрібно, а
здійснювати якісний особистісноорієнтований підхід до навчання та
виховання на практиці нам заважає ряд
причин, зокрема:
Причина 1. Щоб підійти індивідуально
до кожного учня, необхідно знати його
психологічні, фізіологічні та соціальні
особливості.
Лише психологія нараховує кілька
десятків індивідуальних особливостей
особистості. Це різні види уваги, уяви,
мислення, сприйняття, темпераменту,
характеру і т.д.
Пам’ять також поділяється більш ніж
на 10 типів: короткочасна,
довготривала, оперативна, рухова,
зорова, слухова, емоційна, словеснологічна і т.д.;
Причина 2. Виявити всі ці психологічні,
фізіологічні та соціальні особливості
вчитель без допомоги психолога, лікаря,
соціолога не може;
Причина 3.Навіть якщо теоретично
припустити, що в кожної дитини
виявили всі ці особливості, вчитель не
зможе запам’ятати їх у такій кількості
дітей, оскільки він одночасно навчає
свого предмета не один десяток учнів,
кожен з яких має не один десяток таких
особливостей.
Нарешті, якщо вчителю все-таки
вдається запам’ятати всі особливості
кожної дитини, він не зможе підійти
індивідуально тому, що урок триває
всього 40-45 хв, протягом яких
неможливо фізично попрацювати з
кожним учнем класу індивідуально.
Отже, існує суперечність: з одного боку,
вимоги до особистісно-орієнтованого
навчання, а з іншого причини, що
унеможливлюють якісне впровадження
цієї педагогічної технології у навчальновиховний процес.
Який же вихід з ситуації, що склалася ?
Філософія вчить, що джерелом і
рушійними силами будь-якого процесу
(у тому числі й навчального) є
розв’язання суперечностей і тому,
щоб навчальний процес розвивався,
вчителю необхідно вміти виявляти
суперечність навчального процесу, а
також вміти розв’язувати її.
Дана суперечність розв’язується шляхом
диференційованого підходу до учнів.
Диференціація (від лат. Differentia –
різниця, відмінність) – розчленування
цілого на якісно відмінні частини.
Розв’язування таких суперечностей
називається підходом до навчання.
Цей підхід, для прикладу, можна
здійснити таким чином:
Учнів класу розподілити на групи за
рівнем розвитку.
Критерії, якими слід керуватися - це
успішність.
Таких груп, наприклад, може бути
чотири:
низький рівень;
середній рівень;
достатній рівень;
високий рівень.
Зрозуміло, що такий поділ не
аргументується для учнів, для того щоб
у слабшого школяра не сформувалася
занижена самооцінка, а в сильного –
завищена.
Якщо учні однієї з груп підвищують свій
рівень – їх слід перевести до наступної
групи і навпаки.
Для кожної групи пропонуються різні за
ступенем складності завдання.
Диференційований підхід можна
здійснювати при різних формах
навчального процесу: під час уроку,
лабораторного заняття, екскурсії.
Під час проведеного уроку методом бесіди,
запитань слід орієнтувати учнів на певну
групу.
При цьому обов’язково слід враховувати,
щоб запитання було точним, стислим, не
мало елементів підказки.
Під час проведення уроку методом
пояснення, розповіді диференційований
підхід неможливий, оскільки вчитель будує
свою розповідь, орієнтуючись на
середнього учня,
але під час закріплення нового матеріалу
чи пояснення домашнього завдання учням
можна запропонувати різнорівневі
завдання.
Завершальним етапом навчальної
діяльності на уроці є:
усвідомлення ситуації досягнення мети;
переживання ситуації успіху;
підкріплення позитивної мотивації щодо
самої діяльності.
Ситуація успіху досягається тоді, коли
сама дитина визначає цей результат як
успіх.
Усвідомлення ситуації успіху самим
учнем, розуміння її значимості виникає у
суб'єкта після здолання своєї боязкості,
невміння, незнання, психологічного
враження та інших видів труднощів.
Роль “Ситуації успіху” у навчальній
діяльності
За останні роки термін
„Ситуація успіху” став звичним для
педагогів.
Ніхто не заперечує, що саме позитивні
емоції можуть стати для дитини одним
з найважливіших стимулів у навчанні,
але при цьому ми забуваємо про те, що
в педагогів не існує єдиного рецепта чи
правила, як саме створювати ситуації
успіху тому, що це слід на основі
індивідуального підходу, зважено, з
урахуванням багатьох факторів.
Діти прощають багато чого, але не
вибачають байдужість.
За відгуками дітей, найкращі їхні
вчителі вели уроки так, що здавалося,
ніби весь урок вони зайняті саме тобою.
Як цього досягти?
Іноді це „Іскра Божа”,
а частіше – майстерність, доведена до
мистецтва.
Важливо мати на увазі, що навіть
одноразове переживання успіху може
докорінно змінити психологічне
самопочуття дитини.
Ситуація успіху може стати пусковим
механізмом подальшого розвитку
особистості.
Безперечно, переживання успіху навіює
людині впевненість у власних силах.
З`являється бажання знову досягти
добрих результатів, виникає відчуття
внутрішнього благополуччя, що, у свою
чергу, покращує ставлення до
навколишнього світу.
На перший погляд здається, що вчитель,
кілька разів давши учню можливість
відчути успіх, далі вже само собою
забезпечує високий рівень мотивації,
інтересу, пізнавальної активності.
Але може бути й протилежний
результат: постійна успішність здатна
сформувати байдуже ставлення до
навчання.
Крім того, постійне очікування лише
позитивного результату згубно впливає
на розвиток вольових якостей учня:
він ухиляється від подолання
труднощів;
губиться в складних ситуаціях
(навчальних та життєвих);
у його поведінці починає домінувати
мотив „уникнення невдач”.
Досвідчені психологи та педагоги
попереджують про можливість
негативних наслідків пережитого успіху.
Чому ж виникає такий парадокс?
По-перше, успіх, що діставався ціною
незначних зусиль, може призвести до
переоцінки, точніше, до завищеної
оцінки своїх можливостей.
По-друге, за сильним переживанням
будь-якої емоції обов`язково настає
релаксація (розслаблення).
І якщо в цей період запропонувати
людині якусь діяльність, то, швидше за
все, ця діяльність буде менш успішною,
ніж попередня.
По-третє, переживання успіху може бути
потьмареним, якщо результат, важливий
і значимий для самого учня, не буде
адекватно оцінений іншими людьми.
І нарешті:
Емоція успіху не стане сильним
переживанням, якщо результати діяльності
не значимі для її суб`єкта.
Дитина, особливо на початку навчання,
однаково інтенсивно переживає успіх у
„головних” і „неголовних” навчальних
предметах.
Але часто знижують цю інтенсивність:
„12 балів з музики ! Та краще б ти
отримав 12 балів з читання”.
Знижуючи значимості успіху, що
переживається дитиною, ми, дорослі,
впливаємо на формування у дитини
ставлення до навчального процесу в
цілому.
Ось чому, оцінюючи дітей, необхідно
виходити з індивідуальних особливостей
кожного учня.
Просування вперед треба заохочувати,
підбадьорювати, щоб дитина не
відчувала невдачу, порівнюючи свої
результати з раніше встановленими
нормами, особливо якщо вони для неї
недосяжні.
Отже, ситуація успіху у навчальній
діяльності створюється вчителем або ж
психологом.
Як і будь-яку іншу діяльність, навчання
можна уявити у вигляді простого
ланцюжка дій:
1. Установка на діяльність (емоційна
підготовка учнів на вирішення
навчального завдання) – мотиваційний
етап;
2.Забезпечення діяльності (створення
умов для успішного вирішення
навчального завдання) –підготовчий,
робочий етап;
3.Порівняння отриманих результатів з
очікуваними (усвідомлення ставлення до
результатів своєї навчальної праці) –
результативний етап.
Отже, якщо ситуація успіху створюється
вчителем послідовно і свідомо, її
3.Порівняння отриманих результатів з
очікуваними (усвідомлення ставлення
до результатів своєї навчальної праці) –
результативний етап.
Отже, якщо ситуація успіху створюється
вчителем послідовно і свідомо, її
структура повинна врахувати всі
перелічені компоненти.
Створення ситуації успіху на
мотиваційному етапі навчальної
діяльності
Дослідження психологів свідчать, що рівень
засвоєння людиною знань істотно залежить
від рівня сформованості її мотивації
навчитися.
Тож давайте проаналізуємо, як провести
мотиваційний етап уроку так, щоб створити
ситуацію успіху для того учня.
Перед учителем стоїть завдання:
сформувати в учня настанову на
успішне виконання завдання
Інакше кажучи, вчитель повинен
сформувати в учнів мотив досягнення
мети.
Але при цьому вчитель часто
зустрічається з неадекватною
реакцією учнівського колективу:
1.Хтось уже виконував подібне
завдання, і його результати
виявились невдалими, так що у цієї
категорії учнів уже сформоване
негативне ставлення на успішне
виконання завдання.
2.Інша група учнів не стикалась з
такою роботою, тому вони не знають,
чого можна очікувати від майбутньої
діяльності.
3.Третя група, яка виконувала потрібні
завдання і успішно з ними впоралася,
знаходиться у стані мобілізації, готова
виконувати навчальне завдання.
Зрозуміло, що найлегше вчителю буде
працювати з учнями третьої групи, де
необхідно лише активізувати позитивні
емоції, які діти пережили раніше.
У другої групи учнів слід передбачити
емоційну реакцію, намалювати
перспективу вдалого виконання
завдання, пов`язавши її з тими чи
іншими умовами діяльності, які в
минулому забезпечували успіх.
Найбільш клопітною буде робота
першою групою учнів.
Перш за все доведеться нейтралізувати
спогади про невдачу в попередній
діяльності, а потім створити перспективу
для нової.
Зробити це можна, наприклад, так:
дати завдання учневі попрацювати над
своїми помилками, або повідомити його,
що завдання для нього змінено
порівняно з попереднім і т. д.
Учитель може запропонувати різні
варіанти мотивів досягнення ситуації
успіху:
прагнення самостійно розв`язати цікаві
задачі;
завоювати авторитет у своїх товаришів;
стати першим;
розглядати свою діяльність з точки зору
її корисності для інших людей;
встановити нові контакти між
товаришами у ході виконання завдання
тощо.
Отже, на етапі мотивації навчальної
діяльності учитель організовує певні
ситуації з метою активізувати чи
нейтралізувати емоції для наступної
діяльності
На етапі мотивації створення ситуації
успіху більшою мірою визначається
психологічними аспектами.
Тут доречним буде використання в
роботі вчителя таких психологопедагогічних прийомів, як:
Ефект Розенталя, або „Ефект
навіювання”: „Ти це можеш”, „Тобі це
вдається” тощо.
Якщо педагог буде переконувати учнів
у реальності успіху, то успіх прийде.
Англійський учений Стоуенс довів, що
учні, яких заохочували, досягли значно
більших успіхів, ніж ті, кого ніяк не
заохочували.
Прийом „Емоційне погладжування” –
це констатація будь-якого факту успіху,
прищеплювання дитині віри в себе,
відкритість учителя для довіри і співчуття.
◦ Прийом „Анонсування” –
репетиція майбутньої дії, яка створює
психологічний настрій на успіх перед
класом.
Це можуть бути додаткові індивідуальні
заняття з окремими учнями чи
заздалегідь оголошенні запитання
самостійної роботи.
Прийом „Шикуйсь!” містить такі кроки:
психологічна атака;
емоційне блокування;
вибір головного напрямку;
вибір рівних можливостей;
несподіване порівняння;
стабілізація.
Цей прийом полягає в тому, щоб:
учителем блокувалось припущення на
невдачу в діяльності учня;
відволікалася увага школяра від
чергового неуспіху;
вчитель повинен знайти той напрямок
діяльності, яким учень зможе
реалізувати себе набагато краще, тим
самим забезпечити його на успіх, на
стабільність у навчанні.
Розглянемо деякі
алгоритми створення ситуацій успіху та
методику їх реалізації:
Прийом „Даю шанс” – це заздалегідь
підготовлена вчителем ситуація, в якій
учень отримує можливість зненацька
для себе розкрити свої можливості.
Прийом “ Зняття страху”-
допомогає перебороти невпевненість у
власних силах (Люди вчаться на своїх
помилках і знаходять інші шляхи
вирішення проблем).
Прийом “Авансування успішного
результату” –
допомогає вчителю висловити тверду
переконаніність у тому, що його учень
обов’язково впорається з поставленим
завданням.
Це, в свою чергу, переконує дитину у
своїх силах і можливостях.
“У тебе обов’язково вийде”, “Я навіть не
сумніваюсь у позитивному результаті” і
т. д.
Прийом “Прихований інструктаж”
Допомагає дитині уникнути поразки.
Досягається шляхом побажання,
наприклад:
Можливо краще почати з ...,
Виконуючи роботу не забудьте про ...
Прийом “Внесення мотиву”.
Показує дитині заради чого, кого
здійснюється ця діяльність, кому буде
добре після виконання, наприклад, “Без
твоєї допомоги твоїм друзям не
впоратись...” тощо.
Прийом “Персональна винятковість.”
Визначає важливість зусиль дитини в
діяльності, що здійснюється або
здійснюватиметься, наприклад:
Тільки ти міг би…
Тільки тобі і можу доручити… і т.п.
Прийом “Висока оцінка деталі”.
Допомагає емоційно пережити не
результат в цілому, а якої її окремої
деталі:
Найбільше мені сподобалось у твоїй
роботі…
Найбільше тобі вдалося…
Прийом „Еврика”.
Створюються умови, за яких дитина,
виконуючи навчальне завдання,
несподівано відкриває в собі невідомі
досі здібності.
Завдання вчителя – помітити це глибоко
особисте відкриття, всіляко підтримати
дитину, поставити нову мету і надихнути
на її досягнення.
Допомога вчителя у створенні ситуації
відкриття має бути ненав`язливою,
прихованою.
Створюючи ситуації успіху на етапі
організації навчальної діяльності, слід
пам`ятати кілька основних правил:
у кожній дитині є задатки, які можуть
розвинутися у здібності;
Побачити їх, відчути, розвити – це
справа педагога;
ставлення до дитини як до рівної, як до
себе, спілкування, що повністю включає
грубість, різкість, образливий тон, має
стати обов`язковою нормою всієї
педагогічної діяльності;
Ставлення до дитини:
як до рівної,
як до себе,
спілкування, що повністю виключає:
- грубість,
- різкість,
- образливий тон
має стати обов`язковою нормою всієї
педагогічної діяльності;
чим більше напрямків діяльності, в яких
бере участь дитина, тим більше в неї
можливостей знайти себе;
кількість і різноманітність ситуацій і
обставин, в тому числі і штучно
створених, у які може потрапити
дитина, визначають шляхи її сьогодення
і віддаленого інтересу та можливі шляхи
успіху.
ТИПИ УСПІХУ:
Неочікувана радість – це почуття
задоволення від того, що результати
діяльності учня перевершили його
очікування.
З педагогічної та психологічної точки
зору – це результат продуманої,
підготовленої діяльності вчителя.
Спільна радість – полягає в тому, щоб учень
досяг необхідної для себе реакції колективу.
Вона може бути підготовленою вчителем
або спонтаною.
Спільною радістю вважають тільки ті реакції
колективу, які дають можливість дитині
відчутні себе задоволеним, стимулюють її
зусиля.
Це, перш за все, має бути емоційний відгук
оточуючих на успіх члена свого колективу.
Важливо, щоб у досягненнях кожного
школяра всі бачили результати своєї
праці, а сама дитина розуміла, що її
радість – це радість підтримки,
отримання статусу „свій серед своїх”.
Зрештою у тому, як реагує дитячий
колектив на успіхи або невдачі своїх
учителів, виявляється його моральна
сутність.
Радість пізнання – це радість пізнання
нового, хоча вона по своїй суті
альтруїстична (виникає на основі
допомоги, підтримки інших людей).
Пізнання спираїться на самоосвіту й
самопізнання.
Така радість не може вирости на
пустому місці, появитися без серйозних
причин. Це слід клопіткої роботи
учителя –учня-учнів.
ВИСНОВОК:
1.Ситуація успіху досягається тоді, коли
сама дитина визначає цей результат як
успіх.
2 Усвідомлення ситуації успіху самим
учнем, розуміння її значимості виникає у
школяра після здолання своєї боязкості,
невміння, незнання, психологічного
враження та інших видів труднощів.
3. Завдання педагога :
допомогти особистості дитини зрости в
успіху;
дати відчути радість від здолання
труднощів;
дати зрозуміти, що задарма в житті в
житті нічого не дається, скрізь необхідно
докласти зусиль.
І успіх буде еквівалентним витраченим
зусиллям.
ШАНОВНІ КОЛЕГИ !
Дайте, будь ласка, відповідь на такі
запитання:
1.Ваше ставлення до технології “Створення
ситуації успіху”.
2.Як Ви оцінюєте стан “Створення ситуації
успіху у Вашому навчальному закладі”.
3.Які ще методичні рекомендації, ідеї,
міркування щодо “Створення ситуації успіху”,
Ви можете запропонувати учасникам нашого
семінару ?
ВДЯЧНІ ВАМ ЗА ВІДВЕРТІСТЬ, ЗА ПОРАДИ
Slide 46
Створення ситуації успіху
та шляхи її реалізації
на уроці як складової якості
навчально-виховного процесу
Мета: Удосконалити методику
створення ситуації успіху та шляхів
її реалізації на уроці як стежки, що
веде до того куточка дитячого
серця, в якому горить вогник
бажання бути гарним.
На
відміну від традиційного розуміння
освіти як суми знань та навичок, нині освіту
починають розглядати як процес
становлення особистості .
Причому особистості, здатної до:
самоосвіти,
саморозвитку,
самовдосконалення,
яка вміє використовувати набуті знання,
яка прагне реалізувати себе,
спроможна змінити на краще своє життя,
життя своєї держави.
Алгоритм
створення та досягнення ситуації успіху
твердження про “Ситуацію успіху”;
особистісно-орієнтований підхід у справі
навчання та виховання - основа педагогічної
технології “Створення ситуації успіху”;
роль “Ситуації успіху” у навчальній діяльності;
створення “Ситуації успіху” на мотиваційному
етапі навчальної діяльності;
психолого-педагогічні прийоми при створенні
“Ситуації успіху”;
методика реалізації “Ситуації успіху”;
Виходячи із Положень Закону України “Про
освіту” завдання школи сьогодні полягає в
тому, щоб:
Виховувати в учнів здатність:
долати життєві труднощі;
самостійно приймати рішення;
розвивати себе як особистість, здатну:
робити вибір і контролювати своє життя;
брати на себе відповідальність за свої дії;
захищати себе і свої життєві цінності;
діяти відповідно до них;
піклуватись про інших;
Завдання вчителів:
прищепити учням потребу до здобуття
знань;
створити такі умови, щоб процес
здобуття знань був для них цікавим,
потрібним, комфортним;
і тому пріоритетним завданням вчителя
під час навчально-виховної діяльності є
створення ситуації успіху.
Що означає “Ситуація успіху?”
Ситуація успіху - це суб'єктивний
психічний стан задоволення наслідком
своєї фізичної, розумової праці чи
моральної напруги.
Успіх у навчанні - єдине джерело
внутрішніх сил дитини, які породжують
енергію для переборення труднощів,
бажання вчитися.
В.Сухомлинський
Ситуація успіху дарує атмосферу
приязні та взаємодопомоги, впевненості
і захищеності.
Учитель зобов’язаний створити джерело
внутрішніх сил дитини, джерело, яке дає
енергію для подолання труднощів і
формування бажання вчитися.
Використання ситуації успіху має
сприяти підвищенню робочого тонусу,
збільшенню продуктивності навчальної
роботи, а також допомогти учням
усвідомити себе повноцінною
особистістю і, відповідно, забезпечити
успіх у навчанні.
Основою педагогічної технології
“Створення ситуації успіху” є
особистісно-орієнтований підхід у справі
навчання та виховання.
А тому звернемося до рекомендацій
щодо особистісно-орієнтовного підходу
навчання та виховання.
–
Особистісно орієнтоване навчання
це навчання, центром якого є
особистість дитини, її самобутність та
самостійність: суб'єктивний досвід
кожного спочатку розкривається, а
потім узгоджується зі змістом освіти.
Визнання учня ключовою фігурою
всього освітнього процесу – це і є
особистісно орієнтована педагогіка.
У свідомості учня це має такий
вигляд: «Все, що я пізнаю, я знаю,
для чого мені потрібно і де я можу ці
знання застосувати».
Для педагога - це прагнення знайти
розумний баланс між знаннями,
уміннями та навичками учня.
Сучасність вимагає навчити учнів:
- самостійно та творчо розв'язувати
проблеми;
- шукати нову інформацію й робити
висновки, а не подавати дітям готові
знання.
В особистісно-орієнтованому підході
вчителю насамперед потрібен високий
рівень педагогічної майстерності, який
базується на розвитку:
дидактичних;
організаторських;
комунікативних;
науково-пізнавальних;
емоційних;
та поведінкових компонентностей;
-
-
Цілі особистісно орієнтованого
навчання полягають у тому, щоб:
визначити життєвий досвід кожного
учня;
його пізнавальні здібності;
рівень інтелекту;
інтереси, які спочатку треба розкрити,
а потім розвинути у навчальному
процесі;
Цілі особистісно орієнтованого навчання
полягають у тому, щоб:
Формувати позитивну мотивацію учнів до:
-
пізнавальної діяльності;
-
потребу в самопізнанні;
-
потребу в самореалізаціїї;
-
та потребу у самовдосконаленні школярів;
Цілі особистісно орієнтованого навчання
полягають у тому, щоб:
Озброїти учнів механізмом:
адаптації;
саморегуляції;
самозахисту;
самовиховання;
Цілі особистісно орієнтованого навчання
полягають у тому, щоб:
Розвинути індивідуальні позитивні
здібності кожного школяра;
Сформувати культуру життєдіяльності
максимально виявити і використати
індивідуальний досвід учня;
Правильно визначати лінії поведінки.
Основні принципи
особистісно-орієнтованого
навчання:
1. Принцип «розвивальної допомоги»
не робити за учня;
не вказувати йому, що робити,
а допомогти пробувати власні сили і власну
активність;
потрібно добитись, щоб учень сам обирав
рішення і відповідав за них.
Звідси - не потрібно подавати готові
знання, а створити умови, в яких
виявляється:
-
власна пізнавальна активність учня;
-
і він визначить для себе цілі, зміст та
методи роботи, власні цінності.
-
Навчання повинно бути дослідницьким
Це час, протягом якого діти вчаться:
самостійно діяти;
- дискутувати;
- приймати рішення.
-
При цьому розвивається самосвідомість і
самореалізується особистість.
Принцип - «свобода вміння»
- учні вільно обговорюють
проблеми;
- співпрацюють один з одним,
- а вчитель виступає в ролі
старшого члена колективу,
консультанта, джерела досвіду
Принцип - «свобода вміння»
Учителю:
-недостатньо
процес;
організувати навчальний
- потрібно ще визначити спосіб засвоєння
знань, тобто оприділити види діяльності
учня на уроці.
Основні вимоги до особистісноорієнтованого уроку:
раціональна єдність словесних,
наукових і практичних методів
навчання;
зв'язок з раніше вивченим досвідом,
набутим учнем;
Основні вимоги до особистісно
орієнтованого уроку:
-формування вмінь в учнів самостійно
здобувати знання і застосовувати їх на
практиці;
-заохочення прагнень учнів знаходити свій
спосіб роботи з навчальним матеріалом.
Метою
особистісноорієнтованого уроку є:
- створення умов для виявлення
пізнавальної активності учнів
Засобами досягнення вчителем цієї мети
можуть бути:
використання різних форм та методів
навчальної діяльності, які дозволяють
розкрити суб'єктивний досвід учнів;
створення атмосфери зацікавленості
кожного учня в результатах роботи
всього класу;
стимулювання учнів до висловлювань,
використання різних способів виконання
завдань без побоювань помилитися,
отримати хибну відповідь тощо;
Засобами досягнення вчителем цієї мети
можуть бути:
використання протягом уроку
дидактичного матеріалу, який дозволяє
отримати учневі найбільш значущі для
нього вид та форму змісту навчального
матеріалу;
оцінювання досягнень учня протягом
усього процесу його діяльності, а не
тільки за кінцевим результатом;
Засобами досягнення вчителем цієї мети
можуть бути:
заохочення прагнень учня знаходити свій
спосіб роботи;
аналізувати протягом уроку роботи інших
учнів; вибирати та засвоювати найбільш
раціональні з них;
створення на уроці педагогічних ситуацій
спілкування, які б дозволяли кожному учневі
виявляти ініціативу, самостійність, виборність у
справах роботи;
створення обстановки для природного
самовираження учня.
Технологія
особистісноорієнтованогоуроку
Для проведення особистісноорієнтованого уроку вчитель має
оволодіти його основними етапами:
1.
2.
3.
4.
5.
6.
7.
8.
Орієнтації.
Визначення мети.
Проектування.
Організації.
Реалізації.
Контролю.
Коригування.
Оцінювання
1. Етап орієнтації включає:
орієнтацію на позитивну роботу;
орієнтацію на визначення особистісного
досвіду учнів;
пов'язання цього досвіду з проблемами
навчального матеріалу.
2. Етап визначення мети передбачає:
визначення на уроці разом з учнями
значущої мети здійснення тієї діяльності,
яка запланована вчителем (учні повинні
зрозуміти, що може дати робота учням
саме на цьому уроці для складання,
наприклад, тематичного заліку,
державної атестації, свого майбутнього
життя тощо);
визначення показників досягнення
поставлених завдань;
3. Етап проектування включає:
передбачення залучення учнів до
виконання ними випереджальних
завдань;
підготовки повідомлень;
рефератів;
виготовлення та відбору наочності;
складання плану роботи тощо;
Етап організації виконання плану
діяльності передбачає:
Подання можливих варіантів і
способів виконання навчальної
діяльності (усна чи письмова форма,
індивідуальна робота чи робота в
групах, робота з текстом чи з іншими
засобами одержання інформації);
Етап організації виконання плану
діяльності передбачає:
2.Представлення учнями вибору способу
фіксації нового матеріалу (конспект,
схема, таблиця, опора, план, тези,
висновки тощо);
3.Варіативність домашнього завдання
(диференціація за рівнем складності та
способом виконання).
Етап контрольно-оцінювальний:
1.Залучення учнів до контролю за
перебігом навчальної діяльності шляхом
заохочення їх до різних видів контролю,
самоконтролю, взаємоконтролю, роботи
в групах;
2.Участь учнів у виправленні помилок і
недоліків у знаннях, усвідомлення їх
причин шляхом взаємо та самоаналізу;
Етап контрольно-оцінювальний:
3.Надання учням можливості самостійно
або за участі вчителя, інших учнів
порівнювати отримані ним результати з
критеріями стандарту, закладеного у
навчальній програмі;
4.Використання механізмів оцінного
методу (позитивного ставлення до
успіхів школяра);
Етап контрольно-оцінювальний:
5.Використання механізмів оцінного
методу (позитивного ставлення до
успіхів школяра).
6.Оцінювання (виставлення рівневих
оцінок за дванадцятибальною системою
оцінювання навчальних досягнень,
поурочного бала, рейтинг) не тільки
результатів, а й самого процесу
навчання.
6. Заключний етап передбачає:
усвідомлення учнями ситуації
досягнення мети;
відчуття успіху;
підкріплення позитивної мотивації
стосовно власної діяльності.
Методи та засоби психолого-педагогічної
підтримки діяльності учнів
заохочення;
навчально-пізнавальна гра;
створення ситуації успіху;
створення ситуації пізнавального інтересу;
створення проблемної ситуації;
спонукання до пошуку альтернативних
рішень;
виконання творчих завдань;
кооперація учнів;
створення ситуації взаємодопомоги тощо.
Висновок може бути таким: особистісноорієнтоване навчання ЦЕ–
загальнодидактичний принцип
індивідуального підходу до учнів.
Таке твердження ми дослідимо та
пояснимо за допомогою такого факту:
Відомий російський психолог
Л.С. Виготський своє теорією доводить,
що розум будь-якої людини має дві зони
розвитку: А і Б.
Перша зона (А) – це зона актуального
розвитку.
У цю зону потрапляють завдання, які
дитина може виконати сама без
допомоги вчителя.
Друга зона (В) – це зона найближчого
розвитку
Сюди потрапляють завдання, які дитина сама
виконати не може, але може з ними
впоратися з допомогою вчителя.
Зона найближчого розвитку, - це зона
“наступного дня”.
Те, що сьогодні є зона найближчого
розвитку, завтра у процесі навчання повинно
стати зоною актуального розвитку. Учитель
не повинен давати готову інформацію, адже
таке навчання може загальмувати мислення
дитини. А за допомогою вміло підібраних
запитань педагог підводить школяра до
правильної відповіді, розв’язку.
Те, що сьогодні є зоною найближчого
розвитку, завтра у процесі навчання
повинно стати зоною актуального
розвитку.
Учитель не повинен давати готову
інформацію, адже таке навчання може
загальмувати мислення дитини.
А за допомогою вміло підібраних
запитань педагог підводить школяра до
правильної відповіді, розв’язку.
Отже, як бачимо із цього прикладу, щоб
відбулися розвиток і навчання учнів,
завдання повинні потрапляти лише в
зону найближчого розвитку
(за Л.С. Виготським).
Припустимо, що два учні навчались в
одній школі, в одних і тих самих
учителів, закінчили школу з відзнакою,
рівень їхнього розвитку все одно буде
різним.
Ще більше відрізняється розвиток учнів
класу, які згідно з 12- бальною
системою досягли початкового і
високого рівнів.
Тому зрозуміло, що до таких дітей треба
підходити індивідуально, тобто ставити
перед ними різні завдання.
Якщо для цілого класу поставити одне
завдання, то для одних учнів воно
потрапить у зону актуального розвитку,
для інших – у зону найближчого
розвитку.
Отже, одне завдання для всього класу
ставити не бажано і не потрібно, а
здійснювати якісний особистісноорієнтований підхід до навчання та
виховання на практиці нам заважає ряд
причин, зокрема:
Причина 1. Щоб підійти індивідуально
до кожного учня, необхідно знати його
психологічні, фізіологічні та соціальні
особливості.
Лише психологія нараховує кілька
десятків індивідуальних особливостей
особистості. Це різні види уваги, уяви,
мислення, сприйняття, темпераменту,
характеру і т.д.
Пам’ять також поділяється більш ніж
на 10 типів: короткочасна,
довготривала, оперативна, рухова,
зорова, слухова, емоційна, словеснологічна і т.д.;
Причина 2. Виявити всі ці психологічні,
фізіологічні та соціальні особливості
вчитель без допомоги психолога, лікаря,
соціолога не може;
Причина 3.Навіть якщо теоретично
припустити, що в кожної дитини
виявили всі ці особливості, вчитель не
зможе запам’ятати їх у такій кількості
дітей, оскільки він одночасно навчає
свого предмета не один десяток учнів,
кожен з яких має не один десяток таких
особливостей.
Нарешті, якщо вчителю все-таки
вдається запам’ятати всі особливості
кожної дитини, він не зможе підійти
індивідуально тому, що урок триває
всього 40-45 хв, протягом яких
неможливо фізично попрацювати з
кожним учнем класу індивідуально.
Отже, існує суперечність: з одного боку,
вимоги до особистісно-орієнтованого
навчання, а з іншого причини, що
унеможливлюють якісне впровадження
цієї педагогічної технології у навчальновиховний процес.
Який же вихід з ситуації, що склалася ?
Філософія вчить, що джерелом і
рушійними силами будь-якого процесу
(у тому числі й навчального) є
розв’язання суперечностей і тому,
щоб навчальний процес розвивався,
вчителю необхідно вміти виявляти
суперечність навчального процесу, а
також вміти розв’язувати її.
Дана суперечність розв’язується шляхом
диференційованого підходу до учнів.
Диференціація (від лат. Differentia –
різниця, відмінність) – розчленування
цілого на якісно відмінні частини.
Розв’язування таких суперечностей
називається підходом до навчання.
Цей підхід, для прикладу, можна
здійснити таким чином:
Учнів класу розподілити на групи за
рівнем розвитку.
Критерії, якими слід керуватися - це
успішність.
Таких груп, наприклад, може бути
чотири:
низький рівень;
середній рівень;
достатній рівень;
високий рівень.
Зрозуміло, що такий поділ не
аргументується для учнів, для того щоб
у слабшого школяра не сформувалася
занижена самооцінка, а в сильного –
завищена.
Якщо учні однієї з груп підвищують свій
рівень – їх слід перевести до наступної
групи і навпаки.
Для кожної групи пропонуються різні за
ступенем складності завдання.
Диференційований підхід можна
здійснювати при різних формах
навчального процесу: під час уроку,
лабораторного заняття, екскурсії.
Під час проведеного уроку методом бесіди,
запитань слід орієнтувати учнів на певну
групу.
При цьому обов’язково слід враховувати,
щоб запитання було точним, стислим, не
мало елементів підказки.
Під час проведення уроку методом
пояснення, розповіді диференційований
підхід неможливий, оскільки вчитель будує
свою розповідь, орієнтуючись на
середнього учня,
але під час закріплення нового матеріалу
чи пояснення домашнього завдання учням
можна запропонувати різнорівневі
завдання.
Завершальним етапом навчальної
діяльності на уроці є:
усвідомлення ситуації досягнення мети;
переживання ситуації успіху;
підкріплення позитивної мотивації щодо
самої діяльності.
Ситуація успіху досягається тоді, коли
сама дитина визначає цей результат як
успіх.
Усвідомлення ситуації успіху самим
учнем, розуміння її значимості виникає у
суб'єкта після здолання своєї боязкості,
невміння, незнання, психологічного
враження та інших видів труднощів.
Роль “Ситуації успіху” у навчальній
діяльності
За останні роки термін
„Ситуація успіху” став звичним для
педагогів.
Ніхто не заперечує, що саме позитивні
емоції можуть стати для дитини одним
з найважливіших стимулів у навчанні,
але при цьому ми забуваємо про те, що
в педагогів не існує єдиного рецепта чи
правила, як саме створювати ситуації
успіху тому, що це слід на основі
індивідуального підходу, зважено, з
урахуванням багатьох факторів.
Діти прощають багато чого, але не
вибачають байдужість.
За відгуками дітей, найкращі їхні
вчителі вели уроки так, що здавалося,
ніби весь урок вони зайняті саме тобою.
Як цього досягти?
Іноді це „Іскра Божа”,
а частіше – майстерність, доведена до
мистецтва.
Важливо мати на увазі, що навіть
одноразове переживання успіху може
докорінно змінити психологічне
самопочуття дитини.
Ситуація успіху може стати пусковим
механізмом подальшого розвитку
особистості.
Безперечно, переживання успіху навіює
людині впевненість у власних силах.
З`являється бажання знову досягти
добрих результатів, виникає відчуття
внутрішнього благополуччя, що, у свою
чергу, покращує ставлення до
навколишнього світу.
На перший погляд здається, що вчитель,
кілька разів давши учню можливість
відчути успіх, далі вже само собою
забезпечує високий рівень мотивації,
інтересу, пізнавальної активності.
Але може бути й протилежний
результат: постійна успішність здатна
сформувати байдуже ставлення до
навчання.
Крім того, постійне очікування лише
позитивного результату згубно впливає
на розвиток вольових якостей учня:
він ухиляється від подолання
труднощів;
губиться в складних ситуаціях
(навчальних та життєвих);
у його поведінці починає домінувати
мотив „уникнення невдач”.
Досвідчені психологи та педагоги
попереджують про можливість
негативних наслідків пережитого успіху.
Чому ж виникає такий парадокс?
По-перше, успіх, що діставався ціною
незначних зусиль, може призвести до
переоцінки, точніше, до завищеної
оцінки своїх можливостей.
По-друге, за сильним переживанням
будь-якої емоції обов`язково настає
релаксація (розслаблення).
І якщо в цей період запропонувати
людині якусь діяльність, то, швидше за
все, ця діяльність буде менш успішною,
ніж попередня.
По-третє, переживання успіху може бути
потьмареним, якщо результат, важливий
і значимий для самого учня, не буде
адекватно оцінений іншими людьми.
І нарешті:
Емоція успіху не стане сильним
переживанням, якщо результати діяльності
не значимі для її суб`єкта.
Дитина, особливо на початку навчання,
однаково інтенсивно переживає успіх у
„головних” і „неголовних” навчальних
предметах.
Але часто знижують цю інтенсивність:
„12 балів з музики ! Та краще б ти
отримав 12 балів з читання”.
Знижуючи значимості успіху, що
переживається дитиною, ми, дорослі,
впливаємо на формування у дитини
ставлення до навчального процесу в
цілому.
Ось чому, оцінюючи дітей, необхідно
виходити з індивідуальних особливостей
кожного учня.
Просування вперед треба заохочувати,
підбадьорювати, щоб дитина не
відчувала невдачу, порівнюючи свої
результати з раніше встановленими
нормами, особливо якщо вони для неї
недосяжні.
Отже, ситуація успіху у навчальній
діяльності створюється вчителем або ж
психологом.
Як і будь-яку іншу діяльність, навчання
можна уявити у вигляді простого
ланцюжка дій:
1. Установка на діяльність (емоційна
підготовка учнів на вирішення
навчального завдання) – мотиваційний
етап;
2.Забезпечення діяльності (створення
умов для успішного вирішення
навчального завдання) –підготовчий,
робочий етап;
3.Порівняння отриманих результатів з
очікуваними (усвідомлення ставлення до
результатів своєї навчальної праці) –
результативний етап.
Отже, якщо ситуація успіху створюється
вчителем послідовно і свідомо, її
3.Порівняння отриманих результатів з
очікуваними (усвідомлення ставлення
до результатів своєї навчальної праці) –
результативний етап.
Отже, якщо ситуація успіху створюється
вчителем послідовно і свідомо, її
структура повинна врахувати всі
перелічені компоненти.
Створення ситуації успіху на
мотиваційному етапі навчальної
діяльності
Дослідження психологів свідчать, що рівень
засвоєння людиною знань істотно залежить
від рівня сформованості її мотивації
навчитися.
Тож давайте проаналізуємо, як провести
мотиваційний етап уроку так, щоб створити
ситуацію успіху для того учня.
Перед учителем стоїть завдання:
сформувати в учня настанову на
успішне виконання завдання
Інакше кажучи, вчитель повинен
сформувати в учнів мотив досягнення
мети.
Але при цьому вчитель часто
зустрічається з неадекватною
реакцією учнівського колективу:
1.Хтось уже виконував подібне
завдання, і його результати
виявились невдалими, так що у цієї
категорії учнів уже сформоване
негативне ставлення на успішне
виконання завдання.
2.Інша група учнів не стикалась з
такою роботою, тому вони не знають,
чого можна очікувати від майбутньої
діяльності.
3.Третя група, яка виконувала потрібні
завдання і успішно з ними впоралася,
знаходиться у стані мобілізації, готова
виконувати навчальне завдання.
Зрозуміло, що найлегше вчителю буде
працювати з учнями третьої групи, де
необхідно лише активізувати позитивні
емоції, які діти пережили раніше.
У другої групи учнів слід передбачити
емоційну реакцію, намалювати
перспективу вдалого виконання
завдання, пов`язавши її з тими чи
іншими умовами діяльності, які в
минулому забезпечували успіх.
Найбільш клопітною буде робота
першою групою учнів.
Перш за все доведеться нейтралізувати
спогади про невдачу в попередній
діяльності, а потім створити перспективу
для нової.
Зробити це можна, наприклад, так:
дати завдання учневі попрацювати над
своїми помилками, або повідомити його,
що завдання для нього змінено
порівняно з попереднім і т. д.
Учитель може запропонувати різні
варіанти мотивів досягнення ситуації
успіху:
прагнення самостійно розв`язати цікаві
задачі;
завоювати авторитет у своїх товаришів;
стати першим;
розглядати свою діяльність з точки зору
її корисності для інших людей;
встановити нові контакти між
товаришами у ході виконання завдання
тощо.
Отже, на етапі мотивації навчальної
діяльності учитель організовує певні
ситуації з метою активізувати чи
нейтралізувати емоції для наступної
діяльності
На етапі мотивації створення ситуації
успіху більшою мірою визначається
психологічними аспектами.
Тут доречним буде використання в
роботі вчителя таких психологопедагогічних прийомів, як:
Ефект Розенталя, або „Ефект
навіювання”: „Ти це можеш”, „Тобі це
вдається” тощо.
Якщо педагог буде переконувати учнів
у реальності успіху, то успіх прийде.
Англійський учений Стоуенс довів, що
учні, яких заохочували, досягли значно
більших успіхів, ніж ті, кого ніяк не
заохочували.
Прийом „Емоційне погладжування” –
це констатація будь-якого факту успіху,
прищеплювання дитині віри в себе,
відкритість учителя для довіри і співчуття.
◦ Прийом „Анонсування” –
репетиція майбутньої дії, яка створює
психологічний настрій на успіх перед
класом.
Це можуть бути додаткові індивідуальні
заняття з окремими учнями чи
заздалегідь оголошенні запитання
самостійної роботи.
Прийом „Шикуйсь!” містить такі кроки:
психологічна атака;
емоційне блокування;
вибір головного напрямку;
вибір рівних можливостей;
несподіване порівняння;
стабілізація.
Цей прийом полягає в тому, щоб:
учителем блокувалось припущення на
невдачу в діяльності учня;
відволікалася увага школяра від
чергового неуспіху;
вчитель повинен знайти той напрямок
діяльності, яким учень зможе
реалізувати себе набагато краще, тим
самим забезпечити його на успіх, на
стабільність у навчанні.
Розглянемо деякі
алгоритми створення ситуацій успіху та
методику їх реалізації:
Прийом „Даю шанс” – це заздалегідь
підготовлена вчителем ситуація, в якій
учень отримує можливість зненацька
для себе розкрити свої можливості.
Прийом “ Зняття страху”-
допомогає перебороти невпевненість у
власних силах (Люди вчаться на своїх
помилках і знаходять інші шляхи
вирішення проблем).
Прийом “Авансування успішного
результату” –
допомогає вчителю висловити тверду
переконаніність у тому, що його учень
обов’язково впорається з поставленим
завданням.
Це, в свою чергу, переконує дитину у
своїх силах і можливостях.
“У тебе обов’язково вийде”, “Я навіть не
сумніваюсь у позитивному результаті” і
т. д.
Прийом “Прихований інструктаж”
Допомагає дитині уникнути поразки.
Досягається шляхом побажання,
наприклад:
Можливо краще почати з ...,
Виконуючи роботу не забудьте про ...
Прийом “Внесення мотиву”.
Показує дитині заради чого, кого
здійснюється ця діяльність, кому буде
добре після виконання, наприклад, “Без
твоєї допомоги твоїм друзям не
впоратись...” тощо.
Прийом “Персональна винятковість.”
Визначає важливість зусиль дитини в
діяльності, що здійснюється або
здійснюватиметься, наприклад:
Тільки ти міг би…
Тільки тобі і можу доручити… і т.п.
Прийом “Висока оцінка деталі”.
Допомагає емоційно пережити не
результат в цілому, а якої її окремої
деталі:
Найбільше мені сподобалось у твоїй
роботі…
Найбільше тобі вдалося…
Прийом „Еврика”.
Створюються умови, за яких дитина,
виконуючи навчальне завдання,
несподівано відкриває в собі невідомі
досі здібності.
Завдання вчителя – помітити це глибоко
особисте відкриття, всіляко підтримати
дитину, поставити нову мету і надихнути
на її досягнення.
Допомога вчителя у створенні ситуації
відкриття має бути ненав`язливою,
прихованою.
Створюючи ситуації успіху на етапі
організації навчальної діяльності, слід
пам`ятати кілька основних правил:
у кожній дитині є задатки, які можуть
розвинутися у здібності;
Побачити їх, відчути, розвити – це
справа педагога;
ставлення до дитини як до рівної, як до
себе, спілкування, що повністю включає
грубість, різкість, образливий тон, має
стати обов`язковою нормою всієї
педагогічної діяльності;
Ставлення до дитини:
як до рівної,
як до себе,
спілкування, що повністю виключає:
- грубість,
- різкість,
- образливий тон
має стати обов`язковою нормою всієї
педагогічної діяльності;
чим більше напрямків діяльності, в яких
бере участь дитина, тим більше в неї
можливостей знайти себе;
кількість і різноманітність ситуацій і
обставин, в тому числі і штучно
створених, у які може потрапити
дитина, визначають шляхи її сьогодення
і віддаленого інтересу та можливі шляхи
успіху.
ТИПИ УСПІХУ:
Неочікувана радість – це почуття
задоволення від того, що результати
діяльності учня перевершили його
очікування.
З педагогічної та психологічної точки
зору – це результат продуманої,
підготовленої діяльності вчителя.
Спільна радість – полягає в тому, щоб учень
досяг необхідної для себе реакції колективу.
Вона може бути підготовленою вчителем
або спонтаною.
Спільною радістю вважають тільки ті реакції
колективу, які дають можливість дитині
відчутні себе задоволеним, стимулюють її
зусиля.
Це, перш за все, має бути емоційний відгук
оточуючих на успіх члена свого колективу.
Важливо, щоб у досягненнях кожного
школяра всі бачили результати своєї
праці, а сама дитина розуміла, що її
радість – це радість підтримки,
отримання статусу „свій серед своїх”.
Зрештою у тому, як реагує дитячий
колектив на успіхи або невдачі своїх
учителів, виявляється його моральна
сутність.
Радість пізнання – це радість пізнання
нового, хоча вона по своїй суті
альтруїстична (виникає на основі
допомоги, підтримки інших людей).
Пізнання спираїться на самоосвіту й
самопізнання.
Така радість не може вирости на
пустому місці, появитися без серйозних
причин. Це слід клопіткої роботи
учителя –учня-учнів.
ВИСНОВОК:
1.Ситуація успіху досягається тоді, коли
сама дитина визначає цей результат як
успіх.
2 Усвідомлення ситуації успіху самим
учнем, розуміння її значимості виникає у
школяра після здолання своєї боязкості,
невміння, незнання, психологічного
враження та інших видів труднощів.
3. Завдання педагога :
допомогти особистості дитини зрости в
успіху;
дати відчути радість від здолання
труднощів;
дати зрозуміти, що задарма в житті в
житті нічого не дається, скрізь необхідно
докласти зусиль.
І успіх буде еквівалентним витраченим
зусиллям.
ШАНОВНІ КОЛЕГИ !
Дайте, будь ласка, відповідь на такі
запитання:
1.Ваше ставлення до технології “Створення
ситуації успіху”.
2.Як Ви оцінюєте стан “Створення ситуації
успіху у Вашому навчальному закладі”.
3.Які ще методичні рекомендації, ідеї,
міркування щодо “Створення ситуації успіху”,
Ви можете запропонувати учасникам нашого
семінару ?
ВДЯЧНІ ВАМ ЗА ВІДВЕРТІСТЬ, ЗА ПОРАДИ
Slide 47
Створення ситуації успіху
та шляхи її реалізації
на уроці як складової якості
навчально-виховного процесу
Мета: Удосконалити методику
створення ситуації успіху та шляхів
її реалізації на уроці як стежки, що
веде до того куточка дитячого
серця, в якому горить вогник
бажання бути гарним.
На
відміну від традиційного розуміння
освіти як суми знань та навичок, нині освіту
починають розглядати як процес
становлення особистості .
Причому особистості, здатної до:
самоосвіти,
саморозвитку,
самовдосконалення,
яка вміє використовувати набуті знання,
яка прагне реалізувати себе,
спроможна змінити на краще своє життя,
життя своєї держави.
Алгоритм
створення та досягнення ситуації успіху
твердження про “Ситуацію успіху”;
особистісно-орієнтований підхід у справі
навчання та виховання - основа педагогічної
технології “Створення ситуації успіху”;
роль “Ситуації успіху” у навчальній діяльності;
створення “Ситуації успіху” на мотиваційному
етапі навчальної діяльності;
психолого-педагогічні прийоми при створенні
“Ситуації успіху”;
методика реалізації “Ситуації успіху”;
Виходячи із Положень Закону України “Про
освіту” завдання школи сьогодні полягає в
тому, щоб:
Виховувати в учнів здатність:
долати життєві труднощі;
самостійно приймати рішення;
розвивати себе як особистість, здатну:
робити вибір і контролювати своє життя;
брати на себе відповідальність за свої дії;
захищати себе і свої життєві цінності;
діяти відповідно до них;
піклуватись про інших;
Завдання вчителів:
прищепити учням потребу до здобуття
знань;
створити такі умови, щоб процес
здобуття знань був для них цікавим,
потрібним, комфортним;
і тому пріоритетним завданням вчителя
під час навчально-виховної діяльності є
створення ситуації успіху.
Що означає “Ситуація успіху?”
Ситуація успіху - це суб'єктивний
психічний стан задоволення наслідком
своєї фізичної, розумової праці чи
моральної напруги.
Успіх у навчанні - єдине джерело
внутрішніх сил дитини, які породжують
енергію для переборення труднощів,
бажання вчитися.
В.Сухомлинський
Ситуація успіху дарує атмосферу
приязні та взаємодопомоги, впевненості
і захищеності.
Учитель зобов’язаний створити джерело
внутрішніх сил дитини, джерело, яке дає
енергію для подолання труднощів і
формування бажання вчитися.
Використання ситуації успіху має
сприяти підвищенню робочого тонусу,
збільшенню продуктивності навчальної
роботи, а також допомогти учням
усвідомити себе повноцінною
особистістю і, відповідно, забезпечити
успіх у навчанні.
Основою педагогічної технології
“Створення ситуації успіху” є
особистісно-орієнтований підхід у справі
навчання та виховання.
А тому звернемося до рекомендацій
щодо особистісно-орієнтовного підходу
навчання та виховання.
–
Особистісно орієнтоване навчання
це навчання, центром якого є
особистість дитини, її самобутність та
самостійність: суб'єктивний досвід
кожного спочатку розкривається, а
потім узгоджується зі змістом освіти.
Визнання учня ключовою фігурою
всього освітнього процесу – це і є
особистісно орієнтована педагогіка.
У свідомості учня це має такий
вигляд: «Все, що я пізнаю, я знаю,
для чого мені потрібно і де я можу ці
знання застосувати».
Для педагога - це прагнення знайти
розумний баланс між знаннями,
уміннями та навичками учня.
Сучасність вимагає навчити учнів:
- самостійно та творчо розв'язувати
проблеми;
- шукати нову інформацію й робити
висновки, а не подавати дітям готові
знання.
В особистісно-орієнтованому підході
вчителю насамперед потрібен високий
рівень педагогічної майстерності, який
базується на розвитку:
дидактичних;
організаторських;
комунікативних;
науково-пізнавальних;
емоційних;
та поведінкових компонентностей;
-
-
Цілі особистісно орієнтованого
навчання полягають у тому, щоб:
визначити життєвий досвід кожного
учня;
його пізнавальні здібності;
рівень інтелекту;
інтереси, які спочатку треба розкрити,
а потім розвинути у навчальному
процесі;
Цілі особистісно орієнтованого навчання
полягають у тому, щоб:
Формувати позитивну мотивацію учнів до:
-
пізнавальної діяльності;
-
потребу в самопізнанні;
-
потребу в самореалізаціїї;
-
та потребу у самовдосконаленні школярів;
Цілі особистісно орієнтованого навчання
полягають у тому, щоб:
Озброїти учнів механізмом:
адаптації;
саморегуляції;
самозахисту;
самовиховання;
Цілі особистісно орієнтованого навчання
полягають у тому, щоб:
Розвинути індивідуальні позитивні
здібності кожного школяра;
Сформувати культуру життєдіяльності
максимально виявити і використати
індивідуальний досвід учня;
Правильно визначати лінії поведінки.
Основні принципи
особистісно-орієнтованого
навчання:
1. Принцип «розвивальної допомоги»
не робити за учня;
не вказувати йому, що робити,
а допомогти пробувати власні сили і власну
активність;
потрібно добитись, щоб учень сам обирав
рішення і відповідав за них.
Звідси - не потрібно подавати готові
знання, а створити умови, в яких
виявляється:
-
власна пізнавальна активність учня;
-
і він визначить для себе цілі, зміст та
методи роботи, власні цінності.
-
Навчання повинно бути дослідницьким
Це час, протягом якого діти вчаться:
самостійно діяти;
- дискутувати;
- приймати рішення.
-
При цьому розвивається самосвідомість і
самореалізується особистість.
Принцип - «свобода вміння»
- учні вільно обговорюють
проблеми;
- співпрацюють один з одним,
- а вчитель виступає в ролі
старшого члена колективу,
консультанта, джерела досвіду
Принцип - «свобода вміння»
Учителю:
-недостатньо
процес;
організувати навчальний
- потрібно ще визначити спосіб засвоєння
знань, тобто оприділити види діяльності
учня на уроці.
Основні вимоги до особистісноорієнтованого уроку:
раціональна єдність словесних,
наукових і практичних методів
навчання;
зв'язок з раніше вивченим досвідом,
набутим учнем;
Основні вимоги до особистісно
орієнтованого уроку:
-формування вмінь в учнів самостійно
здобувати знання і застосовувати їх на
практиці;
-заохочення прагнень учнів знаходити свій
спосіб роботи з навчальним матеріалом.
Метою
особистісноорієнтованого уроку є:
- створення умов для виявлення
пізнавальної активності учнів
Засобами досягнення вчителем цієї мети
можуть бути:
використання різних форм та методів
навчальної діяльності, які дозволяють
розкрити суб'єктивний досвід учнів;
створення атмосфери зацікавленості
кожного учня в результатах роботи
всього класу;
стимулювання учнів до висловлювань,
використання різних способів виконання
завдань без побоювань помилитися,
отримати хибну відповідь тощо;
Засобами досягнення вчителем цієї мети
можуть бути:
використання протягом уроку
дидактичного матеріалу, який дозволяє
отримати учневі найбільш значущі для
нього вид та форму змісту навчального
матеріалу;
оцінювання досягнень учня протягом
усього процесу його діяльності, а не
тільки за кінцевим результатом;
Засобами досягнення вчителем цієї мети
можуть бути:
заохочення прагнень учня знаходити свій
спосіб роботи;
аналізувати протягом уроку роботи інших
учнів; вибирати та засвоювати найбільш
раціональні з них;
створення на уроці педагогічних ситуацій
спілкування, які б дозволяли кожному учневі
виявляти ініціативу, самостійність, виборність у
справах роботи;
створення обстановки для природного
самовираження учня.
Технологія
особистісноорієнтованогоуроку
Для проведення особистісноорієнтованого уроку вчитель має
оволодіти його основними етапами:
1.
2.
3.
4.
5.
6.
7.
8.
Орієнтації.
Визначення мети.
Проектування.
Організації.
Реалізації.
Контролю.
Коригування.
Оцінювання
1. Етап орієнтації включає:
орієнтацію на позитивну роботу;
орієнтацію на визначення особистісного
досвіду учнів;
пов'язання цього досвіду з проблемами
навчального матеріалу.
2. Етап визначення мети передбачає:
визначення на уроці разом з учнями
значущої мети здійснення тієї діяльності,
яка запланована вчителем (учні повинні
зрозуміти, що може дати робота учням
саме на цьому уроці для складання,
наприклад, тематичного заліку,
державної атестації, свого майбутнього
життя тощо);
визначення показників досягнення
поставлених завдань;
3. Етап проектування включає:
передбачення залучення учнів до
виконання ними випереджальних
завдань;
підготовки повідомлень;
рефератів;
виготовлення та відбору наочності;
складання плану роботи тощо;
Етап організації виконання плану
діяльності передбачає:
Подання можливих варіантів і
способів виконання навчальної
діяльності (усна чи письмова форма,
індивідуальна робота чи робота в
групах, робота з текстом чи з іншими
засобами одержання інформації);
Етап організації виконання плану
діяльності передбачає:
2.Представлення учнями вибору способу
фіксації нового матеріалу (конспект,
схема, таблиця, опора, план, тези,
висновки тощо);
3.Варіативність домашнього завдання
(диференціація за рівнем складності та
способом виконання).
Етап контрольно-оцінювальний:
1.Залучення учнів до контролю за
перебігом навчальної діяльності шляхом
заохочення їх до різних видів контролю,
самоконтролю, взаємоконтролю, роботи
в групах;
2.Участь учнів у виправленні помилок і
недоліків у знаннях, усвідомлення їх
причин шляхом взаємо та самоаналізу;
Етап контрольно-оцінювальний:
3.Надання учням можливості самостійно
або за участі вчителя, інших учнів
порівнювати отримані ним результати з
критеріями стандарту, закладеного у
навчальній програмі;
4.Використання механізмів оцінного
методу (позитивного ставлення до
успіхів школяра);
Етап контрольно-оцінювальний:
5.Використання механізмів оцінного
методу (позитивного ставлення до
успіхів школяра).
6.Оцінювання (виставлення рівневих
оцінок за дванадцятибальною системою
оцінювання навчальних досягнень,
поурочного бала, рейтинг) не тільки
результатів, а й самого процесу
навчання.
6. Заключний етап передбачає:
усвідомлення учнями ситуації
досягнення мети;
відчуття успіху;
підкріплення позитивної мотивації
стосовно власної діяльності.
Методи та засоби психолого-педагогічної
підтримки діяльності учнів
заохочення;
навчально-пізнавальна гра;
створення ситуації успіху;
створення ситуації пізнавального інтересу;
створення проблемної ситуації;
спонукання до пошуку альтернативних
рішень;
виконання творчих завдань;
кооперація учнів;
створення ситуації взаємодопомоги тощо.
Висновок може бути таким: особистісноорієнтоване навчання ЦЕ–
загальнодидактичний принцип
індивідуального підходу до учнів.
Таке твердження ми дослідимо та
пояснимо за допомогою такого факту:
Відомий російський психолог
Л.С. Виготський своє теорією доводить,
що розум будь-якої людини має дві зони
розвитку: А і Б.
Перша зона (А) – це зона актуального
розвитку.
У цю зону потрапляють завдання, які
дитина може виконати сама без
допомоги вчителя.
Друга зона (В) – це зона найближчого
розвитку
Сюди потрапляють завдання, які дитина сама
виконати не може, але може з ними
впоратися з допомогою вчителя.
Зона найближчого розвитку, - це зона
“наступного дня”.
Те, що сьогодні є зона найближчого
розвитку, завтра у процесі навчання повинно
стати зоною актуального розвитку. Учитель
не повинен давати готову інформацію, адже
таке навчання може загальмувати мислення
дитини. А за допомогою вміло підібраних
запитань педагог підводить школяра до
правильної відповіді, розв’язку.
Те, що сьогодні є зоною найближчого
розвитку, завтра у процесі навчання
повинно стати зоною актуального
розвитку.
Учитель не повинен давати готову
інформацію, адже таке навчання може
загальмувати мислення дитини.
А за допомогою вміло підібраних
запитань педагог підводить школяра до
правильної відповіді, розв’язку.
Отже, як бачимо із цього прикладу, щоб
відбулися розвиток і навчання учнів,
завдання повинні потрапляти лише в
зону найближчого розвитку
(за Л.С. Виготським).
Припустимо, що два учні навчались в
одній школі, в одних і тих самих
учителів, закінчили школу з відзнакою,
рівень їхнього розвитку все одно буде
різним.
Ще більше відрізняється розвиток учнів
класу, які згідно з 12- бальною
системою досягли початкового і
високого рівнів.
Тому зрозуміло, що до таких дітей треба
підходити індивідуально, тобто ставити
перед ними різні завдання.
Якщо для цілого класу поставити одне
завдання, то для одних учнів воно
потрапить у зону актуального розвитку,
для інших – у зону найближчого
розвитку.
Отже, одне завдання для всього класу
ставити не бажано і не потрібно, а
здійснювати якісний особистісноорієнтований підхід до навчання та
виховання на практиці нам заважає ряд
причин, зокрема:
Причина 1. Щоб підійти індивідуально
до кожного учня, необхідно знати його
психологічні, фізіологічні та соціальні
особливості.
Лише психологія нараховує кілька
десятків індивідуальних особливостей
особистості. Це різні види уваги, уяви,
мислення, сприйняття, темпераменту,
характеру і т.д.
Пам’ять також поділяється більш ніж
на 10 типів: короткочасна,
довготривала, оперативна, рухова,
зорова, слухова, емоційна, словеснологічна і т.д.;
Причина 2. Виявити всі ці психологічні,
фізіологічні та соціальні особливості
вчитель без допомоги психолога, лікаря,
соціолога не може;
Причина 3.Навіть якщо теоретично
припустити, що в кожної дитини
виявили всі ці особливості, вчитель не
зможе запам’ятати їх у такій кількості
дітей, оскільки він одночасно навчає
свого предмета не один десяток учнів,
кожен з яких має не один десяток таких
особливостей.
Нарешті, якщо вчителю все-таки
вдається запам’ятати всі особливості
кожної дитини, він не зможе підійти
індивідуально тому, що урок триває
всього 40-45 хв, протягом яких
неможливо фізично попрацювати з
кожним учнем класу індивідуально.
Отже, існує суперечність: з одного боку,
вимоги до особистісно-орієнтованого
навчання, а з іншого причини, що
унеможливлюють якісне впровадження
цієї педагогічної технології у навчальновиховний процес.
Який же вихід з ситуації, що склалася ?
Філософія вчить, що джерелом і
рушійними силами будь-якого процесу
(у тому числі й навчального) є
розв’язання суперечностей і тому,
щоб навчальний процес розвивався,
вчителю необхідно вміти виявляти
суперечність навчального процесу, а
також вміти розв’язувати її.
Дана суперечність розв’язується шляхом
диференційованого підходу до учнів.
Диференціація (від лат. Differentia –
різниця, відмінність) – розчленування
цілого на якісно відмінні частини.
Розв’язування таких суперечностей
називається підходом до навчання.
Цей підхід, для прикладу, можна
здійснити таким чином:
Учнів класу розподілити на групи за
рівнем розвитку.
Критерії, якими слід керуватися - це
успішність.
Таких груп, наприклад, може бути
чотири:
низький рівень;
середній рівень;
достатній рівень;
високий рівень.
Зрозуміло, що такий поділ не
аргументується для учнів, для того щоб
у слабшого школяра не сформувалася
занижена самооцінка, а в сильного –
завищена.
Якщо учні однієї з груп підвищують свій
рівень – їх слід перевести до наступної
групи і навпаки.
Для кожної групи пропонуються різні за
ступенем складності завдання.
Диференційований підхід можна
здійснювати при різних формах
навчального процесу: під час уроку,
лабораторного заняття, екскурсії.
Під час проведеного уроку методом бесіди,
запитань слід орієнтувати учнів на певну
групу.
При цьому обов’язково слід враховувати,
щоб запитання було точним, стислим, не
мало елементів підказки.
Під час проведення уроку методом
пояснення, розповіді диференційований
підхід неможливий, оскільки вчитель будує
свою розповідь, орієнтуючись на
середнього учня,
але під час закріплення нового матеріалу
чи пояснення домашнього завдання учням
можна запропонувати різнорівневі
завдання.
Завершальним етапом навчальної
діяльності на уроці є:
усвідомлення ситуації досягнення мети;
переживання ситуації успіху;
підкріплення позитивної мотивації щодо
самої діяльності.
Ситуація успіху досягається тоді, коли
сама дитина визначає цей результат як
успіх.
Усвідомлення ситуації успіху самим
учнем, розуміння її значимості виникає у
суб'єкта після здолання своєї боязкості,
невміння, незнання, психологічного
враження та інших видів труднощів.
Роль “Ситуації успіху” у навчальній
діяльності
За останні роки термін
„Ситуація успіху” став звичним для
педагогів.
Ніхто не заперечує, що саме позитивні
емоції можуть стати для дитини одним
з найважливіших стимулів у навчанні,
але при цьому ми забуваємо про те, що
в педагогів не існує єдиного рецепта чи
правила, як саме створювати ситуації
успіху тому, що це слід на основі
індивідуального підходу, зважено, з
урахуванням багатьох факторів.
Діти прощають багато чого, але не
вибачають байдужість.
За відгуками дітей, найкращі їхні
вчителі вели уроки так, що здавалося,
ніби весь урок вони зайняті саме тобою.
Як цього досягти?
Іноді це „Іскра Божа”,
а частіше – майстерність, доведена до
мистецтва.
Важливо мати на увазі, що навіть
одноразове переживання успіху може
докорінно змінити психологічне
самопочуття дитини.
Ситуація успіху може стати пусковим
механізмом подальшого розвитку
особистості.
Безперечно, переживання успіху навіює
людині впевненість у власних силах.
З`являється бажання знову досягти
добрих результатів, виникає відчуття
внутрішнього благополуччя, що, у свою
чергу, покращує ставлення до
навколишнього світу.
На перший погляд здається, що вчитель,
кілька разів давши учню можливість
відчути успіх, далі вже само собою
забезпечує високий рівень мотивації,
інтересу, пізнавальної активності.
Але може бути й протилежний
результат: постійна успішність здатна
сформувати байдуже ставлення до
навчання.
Крім того, постійне очікування лише
позитивного результату згубно впливає
на розвиток вольових якостей учня:
він ухиляється від подолання
труднощів;
губиться в складних ситуаціях
(навчальних та життєвих);
у його поведінці починає домінувати
мотив „уникнення невдач”.
Досвідчені психологи та педагоги
попереджують про можливість
негативних наслідків пережитого успіху.
Чому ж виникає такий парадокс?
По-перше, успіх, що діставався ціною
незначних зусиль, може призвести до
переоцінки, точніше, до завищеної
оцінки своїх можливостей.
По-друге, за сильним переживанням
будь-якої емоції обов`язково настає
релаксація (розслаблення).
І якщо в цей період запропонувати
людині якусь діяльність, то, швидше за
все, ця діяльність буде менш успішною,
ніж попередня.
По-третє, переживання успіху може бути
потьмареним, якщо результат, важливий
і значимий для самого учня, не буде
адекватно оцінений іншими людьми.
І нарешті:
Емоція успіху не стане сильним
переживанням, якщо результати діяльності
не значимі для її суб`єкта.
Дитина, особливо на початку навчання,
однаково інтенсивно переживає успіх у
„головних” і „неголовних” навчальних
предметах.
Але часто знижують цю інтенсивність:
„12 балів з музики ! Та краще б ти
отримав 12 балів з читання”.
Знижуючи значимості успіху, що
переживається дитиною, ми, дорослі,
впливаємо на формування у дитини
ставлення до навчального процесу в
цілому.
Ось чому, оцінюючи дітей, необхідно
виходити з індивідуальних особливостей
кожного учня.
Просування вперед треба заохочувати,
підбадьорювати, щоб дитина не
відчувала невдачу, порівнюючи свої
результати з раніше встановленими
нормами, особливо якщо вони для неї
недосяжні.
Отже, ситуація успіху у навчальній
діяльності створюється вчителем або ж
психологом.
Як і будь-яку іншу діяльність, навчання
можна уявити у вигляді простого
ланцюжка дій:
1. Установка на діяльність (емоційна
підготовка учнів на вирішення
навчального завдання) – мотиваційний
етап;
2.Забезпечення діяльності (створення
умов для успішного вирішення
навчального завдання) –підготовчий,
робочий етап;
3.Порівняння отриманих результатів з
очікуваними (усвідомлення ставлення до
результатів своєї навчальної праці) –
результативний етап.
Отже, якщо ситуація успіху створюється
вчителем послідовно і свідомо, її
3.Порівняння отриманих результатів з
очікуваними (усвідомлення ставлення
до результатів своєї навчальної праці) –
результативний етап.
Отже, якщо ситуація успіху створюється
вчителем послідовно і свідомо, її
структура повинна врахувати всі
перелічені компоненти.
Створення ситуації успіху на
мотиваційному етапі навчальної
діяльності
Дослідження психологів свідчать, що рівень
засвоєння людиною знань істотно залежить
від рівня сформованості її мотивації
навчитися.
Тож давайте проаналізуємо, як провести
мотиваційний етап уроку так, щоб створити
ситуацію успіху для того учня.
Перед учителем стоїть завдання:
сформувати в учня настанову на
успішне виконання завдання
Інакше кажучи, вчитель повинен
сформувати в учнів мотив досягнення
мети.
Але при цьому вчитель часто
зустрічається з неадекватною
реакцією учнівського колективу:
1.Хтось уже виконував подібне
завдання, і його результати
виявились невдалими, так що у цієї
категорії учнів уже сформоване
негативне ставлення на успішне
виконання завдання.
2.Інша група учнів не стикалась з
такою роботою, тому вони не знають,
чого можна очікувати від майбутньої
діяльності.
3.Третя група, яка виконувала потрібні
завдання і успішно з ними впоралася,
знаходиться у стані мобілізації, готова
виконувати навчальне завдання.
Зрозуміло, що найлегше вчителю буде
працювати з учнями третьої групи, де
необхідно лише активізувати позитивні
емоції, які діти пережили раніше.
У другої групи учнів слід передбачити
емоційну реакцію, намалювати
перспективу вдалого виконання
завдання, пов`язавши її з тими чи
іншими умовами діяльності, які в
минулому забезпечували успіх.
Найбільш клопітною буде робота
першою групою учнів.
Перш за все доведеться нейтралізувати
спогади про невдачу в попередній
діяльності, а потім створити перспективу
для нової.
Зробити це можна, наприклад, так:
дати завдання учневі попрацювати над
своїми помилками, або повідомити його,
що завдання для нього змінено
порівняно з попереднім і т. д.
Учитель може запропонувати різні
варіанти мотивів досягнення ситуації
успіху:
прагнення самостійно розв`язати цікаві
задачі;
завоювати авторитет у своїх товаришів;
стати першим;
розглядати свою діяльність з точки зору
її корисності для інших людей;
встановити нові контакти між
товаришами у ході виконання завдання
тощо.
Отже, на етапі мотивації навчальної
діяльності учитель організовує певні
ситуації з метою активізувати чи
нейтралізувати емоції для наступної
діяльності
На етапі мотивації створення ситуації
успіху більшою мірою визначається
психологічними аспектами.
Тут доречним буде використання в
роботі вчителя таких психологопедагогічних прийомів, як:
Ефект Розенталя, або „Ефект
навіювання”: „Ти це можеш”, „Тобі це
вдається” тощо.
Якщо педагог буде переконувати учнів
у реальності успіху, то успіх прийде.
Англійський учений Стоуенс довів, що
учні, яких заохочували, досягли значно
більших успіхів, ніж ті, кого ніяк не
заохочували.
Прийом „Емоційне погладжування” –
це констатація будь-якого факту успіху,
прищеплювання дитині віри в себе,
відкритість учителя для довіри і співчуття.
◦ Прийом „Анонсування” –
репетиція майбутньої дії, яка створює
психологічний настрій на успіх перед
класом.
Це можуть бути додаткові індивідуальні
заняття з окремими учнями чи
заздалегідь оголошенні запитання
самостійної роботи.
Прийом „Шикуйсь!” містить такі кроки:
психологічна атака;
емоційне блокування;
вибір головного напрямку;
вибір рівних можливостей;
несподіване порівняння;
стабілізація.
Цей прийом полягає в тому, щоб:
учителем блокувалось припущення на
невдачу в діяльності учня;
відволікалася увага школяра від
чергового неуспіху;
вчитель повинен знайти той напрямок
діяльності, яким учень зможе
реалізувати себе набагато краще, тим
самим забезпечити його на успіх, на
стабільність у навчанні.
Розглянемо деякі
алгоритми створення ситуацій успіху та
методику їх реалізації:
Прийом „Даю шанс” – це заздалегідь
підготовлена вчителем ситуація, в якій
учень отримує можливість зненацька
для себе розкрити свої можливості.
Прийом “ Зняття страху”-
допомогає перебороти невпевненість у
власних силах (Люди вчаться на своїх
помилках і знаходять інші шляхи
вирішення проблем).
Прийом “Авансування успішного
результату” –
допомогає вчителю висловити тверду
переконаніність у тому, що його учень
обов’язково впорається з поставленим
завданням.
Це, в свою чергу, переконує дитину у
своїх силах і можливостях.
“У тебе обов’язково вийде”, “Я навіть не
сумніваюсь у позитивному результаті” і
т. д.
Прийом “Прихований інструктаж”
Допомагає дитині уникнути поразки.
Досягається шляхом побажання,
наприклад:
Можливо краще почати з ...,
Виконуючи роботу не забудьте про ...
Прийом “Внесення мотиву”.
Показує дитині заради чого, кого
здійснюється ця діяльність, кому буде
добре після виконання, наприклад, “Без
твоєї допомоги твоїм друзям не
впоратись...” тощо.
Прийом “Персональна винятковість.”
Визначає важливість зусиль дитини в
діяльності, що здійснюється або
здійснюватиметься, наприклад:
Тільки ти міг би…
Тільки тобі і можу доручити… і т.п.
Прийом “Висока оцінка деталі”.
Допомагає емоційно пережити не
результат в цілому, а якої її окремої
деталі:
Найбільше мені сподобалось у твоїй
роботі…
Найбільше тобі вдалося…
Прийом „Еврика”.
Створюються умови, за яких дитина,
виконуючи навчальне завдання,
несподівано відкриває в собі невідомі
досі здібності.
Завдання вчителя – помітити це глибоко
особисте відкриття, всіляко підтримати
дитину, поставити нову мету і надихнути
на її досягнення.
Допомога вчителя у створенні ситуації
відкриття має бути ненав`язливою,
прихованою.
Створюючи ситуації успіху на етапі
організації навчальної діяльності, слід
пам`ятати кілька основних правил:
у кожній дитині є задатки, які можуть
розвинутися у здібності;
Побачити їх, відчути, розвити – це
справа педагога;
ставлення до дитини як до рівної, як до
себе, спілкування, що повністю включає
грубість, різкість, образливий тон, має
стати обов`язковою нормою всієї
педагогічної діяльності;
Ставлення до дитини:
як до рівної,
як до себе,
спілкування, що повністю виключає:
- грубість,
- різкість,
- образливий тон
має стати обов`язковою нормою всієї
педагогічної діяльності;
чим більше напрямків діяльності, в яких
бере участь дитина, тим більше в неї
можливостей знайти себе;
кількість і різноманітність ситуацій і
обставин, в тому числі і штучно
створених, у які може потрапити
дитина, визначають шляхи її сьогодення
і віддаленого інтересу та можливі шляхи
успіху.
ТИПИ УСПІХУ:
Неочікувана радість – це почуття
задоволення від того, що результати
діяльності учня перевершили його
очікування.
З педагогічної та психологічної точки
зору – це результат продуманої,
підготовленої діяльності вчителя.
Спільна радість – полягає в тому, щоб учень
досяг необхідної для себе реакції колективу.
Вона може бути підготовленою вчителем
або спонтаною.
Спільною радістю вважають тільки ті реакції
колективу, які дають можливість дитині
відчутні себе задоволеним, стимулюють її
зусиля.
Це, перш за все, має бути емоційний відгук
оточуючих на успіх члена свого колективу.
Важливо, щоб у досягненнях кожного
школяра всі бачили результати своєї
праці, а сама дитина розуміла, що її
радість – це радість підтримки,
отримання статусу „свій серед своїх”.
Зрештою у тому, як реагує дитячий
колектив на успіхи або невдачі своїх
учителів, виявляється його моральна
сутність.
Радість пізнання – це радість пізнання
нового, хоча вона по своїй суті
альтруїстична (виникає на основі
допомоги, підтримки інших людей).
Пізнання спираїться на самоосвіту й
самопізнання.
Така радість не може вирости на
пустому місці, появитися без серйозних
причин. Це слід клопіткої роботи
учителя –учня-учнів.
ВИСНОВОК:
1.Ситуація успіху досягається тоді, коли
сама дитина визначає цей результат як
успіх.
2 Усвідомлення ситуації успіху самим
учнем, розуміння її значимості виникає у
школяра після здолання своєї боязкості,
невміння, незнання, психологічного
враження та інших видів труднощів.
3. Завдання педагога :
допомогти особистості дитини зрости в
успіху;
дати відчути радість від здолання
труднощів;
дати зрозуміти, що задарма в житті в
житті нічого не дається, скрізь необхідно
докласти зусиль.
І успіх буде еквівалентним витраченим
зусиллям.
ШАНОВНІ КОЛЕГИ !
Дайте, будь ласка, відповідь на такі
запитання:
1.Ваше ставлення до технології “Створення
ситуації успіху”.
2.Як Ви оцінюєте стан “Створення ситуації
успіху у Вашому навчальному закладі”.
3.Які ще методичні рекомендації, ідеї,
міркування щодо “Створення ситуації успіху”,
Ви можете запропонувати учасникам нашого
семінару ?
ВДЯЧНІ ВАМ ЗА ВІДВЕРТІСТЬ, ЗА ПОРАДИ
Slide 48
Створення ситуації успіху
та шляхи її реалізації
на уроці як складової якості
навчально-виховного процесу
Мета: Удосконалити методику
створення ситуації успіху та шляхів
її реалізації на уроці як стежки, що
веде до того куточка дитячого
серця, в якому горить вогник
бажання бути гарним.
На
відміну від традиційного розуміння
освіти як суми знань та навичок, нині освіту
починають розглядати як процес
становлення особистості .
Причому особистості, здатної до:
самоосвіти,
саморозвитку,
самовдосконалення,
яка вміє використовувати набуті знання,
яка прагне реалізувати себе,
спроможна змінити на краще своє життя,
життя своєї держави.
Алгоритм
створення та досягнення ситуації успіху
твердження про “Ситуацію успіху”;
особистісно-орієнтований підхід у справі
навчання та виховання - основа педагогічної
технології “Створення ситуації успіху”;
роль “Ситуації успіху” у навчальній діяльності;
створення “Ситуації успіху” на мотиваційному
етапі навчальної діяльності;
психолого-педагогічні прийоми при створенні
“Ситуації успіху”;
методика реалізації “Ситуації успіху”;
Виходячи із Положень Закону України “Про
освіту” завдання школи сьогодні полягає в
тому, щоб:
Виховувати в учнів здатність:
долати життєві труднощі;
самостійно приймати рішення;
розвивати себе як особистість, здатну:
робити вибір і контролювати своє життя;
брати на себе відповідальність за свої дії;
захищати себе і свої життєві цінності;
діяти відповідно до них;
піклуватись про інших;
Завдання вчителів:
прищепити учням потребу до здобуття
знань;
створити такі умови, щоб процес
здобуття знань був для них цікавим,
потрібним, комфортним;
і тому пріоритетним завданням вчителя
під час навчально-виховної діяльності є
створення ситуації успіху.
Що означає “Ситуація успіху?”
Ситуація успіху - це суб'єктивний
психічний стан задоволення наслідком
своєї фізичної, розумової праці чи
моральної напруги.
Успіх у навчанні - єдине джерело
внутрішніх сил дитини, які породжують
енергію для переборення труднощів,
бажання вчитися.
В.Сухомлинський
Ситуація успіху дарує атмосферу
приязні та взаємодопомоги, впевненості
і захищеності.
Учитель зобов’язаний створити джерело
внутрішніх сил дитини, джерело, яке дає
енергію для подолання труднощів і
формування бажання вчитися.
Використання ситуації успіху має
сприяти підвищенню робочого тонусу,
збільшенню продуктивності навчальної
роботи, а також допомогти учням
усвідомити себе повноцінною
особистістю і, відповідно, забезпечити
успіх у навчанні.
Основою педагогічної технології
“Створення ситуації успіху” є
особистісно-орієнтований підхід у справі
навчання та виховання.
А тому звернемося до рекомендацій
щодо особистісно-орієнтовного підходу
навчання та виховання.
–
Особистісно орієнтоване навчання
це навчання, центром якого є
особистість дитини, її самобутність та
самостійність: суб'єктивний досвід
кожного спочатку розкривається, а
потім узгоджується зі змістом освіти.
Визнання учня ключовою фігурою
всього освітнього процесу – це і є
особистісно орієнтована педагогіка.
У свідомості учня це має такий
вигляд: «Все, що я пізнаю, я знаю,
для чого мені потрібно і де я можу ці
знання застосувати».
Для педагога - це прагнення знайти
розумний баланс між знаннями,
уміннями та навичками учня.
Сучасність вимагає навчити учнів:
- самостійно та творчо розв'язувати
проблеми;
- шукати нову інформацію й робити
висновки, а не подавати дітям готові
знання.
В особистісно-орієнтованому підході
вчителю насамперед потрібен високий
рівень педагогічної майстерності, який
базується на розвитку:
дидактичних;
організаторських;
комунікативних;
науково-пізнавальних;
емоційних;
та поведінкових компонентностей;
-
-
Цілі особистісно орієнтованого
навчання полягають у тому, щоб:
визначити життєвий досвід кожного
учня;
його пізнавальні здібності;
рівень інтелекту;
інтереси, які спочатку треба розкрити,
а потім розвинути у навчальному
процесі;
Цілі особистісно орієнтованого навчання
полягають у тому, щоб:
Формувати позитивну мотивацію учнів до:
-
пізнавальної діяльності;
-
потребу в самопізнанні;
-
потребу в самореалізаціїї;
-
та потребу у самовдосконаленні школярів;
Цілі особистісно орієнтованого навчання
полягають у тому, щоб:
Озброїти учнів механізмом:
адаптації;
саморегуляції;
самозахисту;
самовиховання;
Цілі особистісно орієнтованого навчання
полягають у тому, щоб:
Розвинути індивідуальні позитивні
здібності кожного школяра;
Сформувати культуру життєдіяльності
максимально виявити і використати
індивідуальний досвід учня;
Правильно визначати лінії поведінки.
Основні принципи
особистісно-орієнтованого
навчання:
1. Принцип «розвивальної допомоги»
не робити за учня;
не вказувати йому, що робити,
а допомогти пробувати власні сили і власну
активність;
потрібно добитись, щоб учень сам обирав
рішення і відповідав за них.
Звідси - не потрібно подавати готові
знання, а створити умови, в яких
виявляється:
-
власна пізнавальна активність учня;
-
і він визначить для себе цілі, зміст та
методи роботи, власні цінності.
-
Навчання повинно бути дослідницьким
Це час, протягом якого діти вчаться:
самостійно діяти;
- дискутувати;
- приймати рішення.
-
При цьому розвивається самосвідомість і
самореалізується особистість.
Принцип - «свобода вміння»
- учні вільно обговорюють
проблеми;
- співпрацюють один з одним,
- а вчитель виступає в ролі
старшого члена колективу,
консультанта, джерела досвіду
Принцип - «свобода вміння»
Учителю:
-недостатньо
процес;
організувати навчальний
- потрібно ще визначити спосіб засвоєння
знань, тобто оприділити види діяльності
учня на уроці.
Основні вимоги до особистісноорієнтованого уроку:
раціональна єдність словесних,
наукових і практичних методів
навчання;
зв'язок з раніше вивченим досвідом,
набутим учнем;
Основні вимоги до особистісно
орієнтованого уроку:
-формування вмінь в учнів самостійно
здобувати знання і застосовувати їх на
практиці;
-заохочення прагнень учнів знаходити свій
спосіб роботи з навчальним матеріалом.
Метою
особистісноорієнтованого уроку є:
- створення умов для виявлення
пізнавальної активності учнів
Засобами досягнення вчителем цієї мети
можуть бути:
використання різних форм та методів
навчальної діяльності, які дозволяють
розкрити суб'єктивний досвід учнів;
створення атмосфери зацікавленості
кожного учня в результатах роботи
всього класу;
стимулювання учнів до висловлювань,
використання різних способів виконання
завдань без побоювань помилитися,
отримати хибну відповідь тощо;
Засобами досягнення вчителем цієї мети
можуть бути:
використання протягом уроку
дидактичного матеріалу, який дозволяє
отримати учневі найбільш значущі для
нього вид та форму змісту навчального
матеріалу;
оцінювання досягнень учня протягом
усього процесу його діяльності, а не
тільки за кінцевим результатом;
Засобами досягнення вчителем цієї мети
можуть бути:
заохочення прагнень учня знаходити свій
спосіб роботи;
аналізувати протягом уроку роботи інших
учнів; вибирати та засвоювати найбільш
раціональні з них;
створення на уроці педагогічних ситуацій
спілкування, які б дозволяли кожному учневі
виявляти ініціативу, самостійність, виборність у
справах роботи;
створення обстановки для природного
самовираження учня.
Технологія
особистісноорієнтованогоуроку
Для проведення особистісноорієнтованого уроку вчитель має
оволодіти його основними етапами:
1.
2.
3.
4.
5.
6.
7.
8.
Орієнтації.
Визначення мети.
Проектування.
Організації.
Реалізації.
Контролю.
Коригування.
Оцінювання
1. Етап орієнтації включає:
орієнтацію на позитивну роботу;
орієнтацію на визначення особистісного
досвіду учнів;
пов'язання цього досвіду з проблемами
навчального матеріалу.
2. Етап визначення мети передбачає:
визначення на уроці разом з учнями
значущої мети здійснення тієї діяльності,
яка запланована вчителем (учні повинні
зрозуміти, що може дати робота учням
саме на цьому уроці для складання,
наприклад, тематичного заліку,
державної атестації, свого майбутнього
життя тощо);
визначення показників досягнення
поставлених завдань;
3. Етап проектування включає:
передбачення залучення учнів до
виконання ними випереджальних
завдань;
підготовки повідомлень;
рефератів;
виготовлення та відбору наочності;
складання плану роботи тощо;
Етап організації виконання плану
діяльності передбачає:
Подання можливих варіантів і
способів виконання навчальної
діяльності (усна чи письмова форма,
індивідуальна робота чи робота в
групах, робота з текстом чи з іншими
засобами одержання інформації);
Етап організації виконання плану
діяльності передбачає:
2.Представлення учнями вибору способу
фіксації нового матеріалу (конспект,
схема, таблиця, опора, план, тези,
висновки тощо);
3.Варіативність домашнього завдання
(диференціація за рівнем складності та
способом виконання).
Етап контрольно-оцінювальний:
1.Залучення учнів до контролю за
перебігом навчальної діяльності шляхом
заохочення їх до різних видів контролю,
самоконтролю, взаємоконтролю, роботи
в групах;
2.Участь учнів у виправленні помилок і
недоліків у знаннях, усвідомлення їх
причин шляхом взаємо та самоаналізу;
Етап контрольно-оцінювальний:
3.Надання учням можливості самостійно
або за участі вчителя, інших учнів
порівнювати отримані ним результати з
критеріями стандарту, закладеного у
навчальній програмі;
4.Використання механізмів оцінного
методу (позитивного ставлення до
успіхів школяра);
Етап контрольно-оцінювальний:
5.Використання механізмів оцінного
методу (позитивного ставлення до
успіхів школяра).
6.Оцінювання (виставлення рівневих
оцінок за дванадцятибальною системою
оцінювання навчальних досягнень,
поурочного бала, рейтинг) не тільки
результатів, а й самого процесу
навчання.
6. Заключний етап передбачає:
усвідомлення учнями ситуації
досягнення мети;
відчуття успіху;
підкріплення позитивної мотивації
стосовно власної діяльності.
Методи та засоби психолого-педагогічної
підтримки діяльності учнів
заохочення;
навчально-пізнавальна гра;
створення ситуації успіху;
створення ситуації пізнавального інтересу;
створення проблемної ситуації;
спонукання до пошуку альтернативних
рішень;
виконання творчих завдань;
кооперація учнів;
створення ситуації взаємодопомоги тощо.
Висновок може бути таким: особистісноорієнтоване навчання ЦЕ–
загальнодидактичний принцип
індивідуального підходу до учнів.
Таке твердження ми дослідимо та
пояснимо за допомогою такого факту:
Відомий російський психолог
Л.С. Виготський своє теорією доводить,
що розум будь-якої людини має дві зони
розвитку: А і Б.
Перша зона (А) – це зона актуального
розвитку.
У цю зону потрапляють завдання, які
дитина може виконати сама без
допомоги вчителя.
Друга зона (В) – це зона найближчого
розвитку
Сюди потрапляють завдання, які дитина сама
виконати не може, але може з ними
впоратися з допомогою вчителя.
Зона найближчого розвитку, - це зона
“наступного дня”.
Те, що сьогодні є зона найближчого
розвитку, завтра у процесі навчання повинно
стати зоною актуального розвитку. Учитель
не повинен давати готову інформацію, адже
таке навчання може загальмувати мислення
дитини. А за допомогою вміло підібраних
запитань педагог підводить школяра до
правильної відповіді, розв’язку.
Те, що сьогодні є зоною найближчого
розвитку, завтра у процесі навчання
повинно стати зоною актуального
розвитку.
Учитель не повинен давати готову
інформацію, адже таке навчання може
загальмувати мислення дитини.
А за допомогою вміло підібраних
запитань педагог підводить школяра до
правильної відповіді, розв’язку.
Отже, як бачимо із цього прикладу, щоб
відбулися розвиток і навчання учнів,
завдання повинні потрапляти лише в
зону найближчого розвитку
(за Л.С. Виготським).
Припустимо, що два учні навчались в
одній школі, в одних і тих самих
учителів, закінчили школу з відзнакою,
рівень їхнього розвитку все одно буде
різним.
Ще більше відрізняється розвиток учнів
класу, які згідно з 12- бальною
системою досягли початкового і
високого рівнів.
Тому зрозуміло, що до таких дітей треба
підходити індивідуально, тобто ставити
перед ними різні завдання.
Якщо для цілого класу поставити одне
завдання, то для одних учнів воно
потрапить у зону актуального розвитку,
для інших – у зону найближчого
розвитку.
Отже, одне завдання для всього класу
ставити не бажано і не потрібно, а
здійснювати якісний особистісноорієнтований підхід до навчання та
виховання на практиці нам заважає ряд
причин, зокрема:
Причина 1. Щоб підійти індивідуально
до кожного учня, необхідно знати його
психологічні, фізіологічні та соціальні
особливості.
Лише психологія нараховує кілька
десятків індивідуальних особливостей
особистості. Це різні види уваги, уяви,
мислення, сприйняття, темпераменту,
характеру і т.д.
Пам’ять також поділяється більш ніж
на 10 типів: короткочасна,
довготривала, оперативна, рухова,
зорова, слухова, емоційна, словеснологічна і т.д.;
Причина 2. Виявити всі ці психологічні,
фізіологічні та соціальні особливості
вчитель без допомоги психолога, лікаря,
соціолога не може;
Причина 3.Навіть якщо теоретично
припустити, що в кожної дитини
виявили всі ці особливості, вчитель не
зможе запам’ятати їх у такій кількості
дітей, оскільки він одночасно навчає
свого предмета не один десяток учнів,
кожен з яких має не один десяток таких
особливостей.
Нарешті, якщо вчителю все-таки
вдається запам’ятати всі особливості
кожної дитини, він не зможе підійти
індивідуально тому, що урок триває
всього 40-45 хв, протягом яких
неможливо фізично попрацювати з
кожним учнем класу індивідуально.
Отже, існує суперечність: з одного боку,
вимоги до особистісно-орієнтованого
навчання, а з іншого причини, що
унеможливлюють якісне впровадження
цієї педагогічної технології у навчальновиховний процес.
Який же вихід з ситуації, що склалася ?
Філософія вчить, що джерелом і
рушійними силами будь-якого процесу
(у тому числі й навчального) є
розв’язання суперечностей і тому,
щоб навчальний процес розвивався,
вчителю необхідно вміти виявляти
суперечність навчального процесу, а
також вміти розв’язувати її.
Дана суперечність розв’язується шляхом
диференційованого підходу до учнів.
Диференціація (від лат. Differentia –
різниця, відмінність) – розчленування
цілого на якісно відмінні частини.
Розв’язування таких суперечностей
називається підходом до навчання.
Цей підхід, для прикладу, можна
здійснити таким чином:
Учнів класу розподілити на групи за
рівнем розвитку.
Критерії, якими слід керуватися - це
успішність.
Таких груп, наприклад, може бути
чотири:
низький рівень;
середній рівень;
достатній рівень;
високий рівень.
Зрозуміло, що такий поділ не
аргументується для учнів, для того щоб
у слабшого школяра не сформувалася
занижена самооцінка, а в сильного –
завищена.
Якщо учні однієї з груп підвищують свій
рівень – їх слід перевести до наступної
групи і навпаки.
Для кожної групи пропонуються різні за
ступенем складності завдання.
Диференційований підхід можна
здійснювати при різних формах
навчального процесу: під час уроку,
лабораторного заняття, екскурсії.
Під час проведеного уроку методом бесіди,
запитань слід орієнтувати учнів на певну
групу.
При цьому обов’язково слід враховувати,
щоб запитання було точним, стислим, не
мало елементів підказки.
Під час проведення уроку методом
пояснення, розповіді диференційований
підхід неможливий, оскільки вчитель будує
свою розповідь, орієнтуючись на
середнього учня,
але під час закріплення нового матеріалу
чи пояснення домашнього завдання учням
можна запропонувати різнорівневі
завдання.
Завершальним етапом навчальної
діяльності на уроці є:
усвідомлення ситуації досягнення мети;
переживання ситуації успіху;
підкріплення позитивної мотивації щодо
самої діяльності.
Ситуація успіху досягається тоді, коли
сама дитина визначає цей результат як
успіх.
Усвідомлення ситуації успіху самим
учнем, розуміння її значимості виникає у
суб'єкта після здолання своєї боязкості,
невміння, незнання, психологічного
враження та інших видів труднощів.
Роль “Ситуації успіху” у навчальній
діяльності
За останні роки термін
„Ситуація успіху” став звичним для
педагогів.
Ніхто не заперечує, що саме позитивні
емоції можуть стати для дитини одним
з найважливіших стимулів у навчанні,
але при цьому ми забуваємо про те, що
в педагогів не існує єдиного рецепта чи
правила, як саме створювати ситуації
успіху тому, що це слід на основі
індивідуального підходу, зважено, з
урахуванням багатьох факторів.
Діти прощають багато чого, але не
вибачають байдужість.
За відгуками дітей, найкращі їхні
вчителі вели уроки так, що здавалося,
ніби весь урок вони зайняті саме тобою.
Як цього досягти?
Іноді це „Іскра Божа”,
а частіше – майстерність, доведена до
мистецтва.
Важливо мати на увазі, що навіть
одноразове переживання успіху може
докорінно змінити психологічне
самопочуття дитини.
Ситуація успіху може стати пусковим
механізмом подальшого розвитку
особистості.
Безперечно, переживання успіху навіює
людині впевненість у власних силах.
З`являється бажання знову досягти
добрих результатів, виникає відчуття
внутрішнього благополуччя, що, у свою
чергу, покращує ставлення до
навколишнього світу.
На перший погляд здається, що вчитель,
кілька разів давши учню можливість
відчути успіх, далі вже само собою
забезпечує високий рівень мотивації,
інтересу, пізнавальної активності.
Але може бути й протилежний
результат: постійна успішність здатна
сформувати байдуже ставлення до
навчання.
Крім того, постійне очікування лише
позитивного результату згубно впливає
на розвиток вольових якостей учня:
він ухиляється від подолання
труднощів;
губиться в складних ситуаціях
(навчальних та життєвих);
у його поведінці починає домінувати
мотив „уникнення невдач”.
Досвідчені психологи та педагоги
попереджують про можливість
негативних наслідків пережитого успіху.
Чому ж виникає такий парадокс?
По-перше, успіх, що діставався ціною
незначних зусиль, може призвести до
переоцінки, точніше, до завищеної
оцінки своїх можливостей.
По-друге, за сильним переживанням
будь-якої емоції обов`язково настає
релаксація (розслаблення).
І якщо в цей період запропонувати
людині якусь діяльність, то, швидше за
все, ця діяльність буде менш успішною,
ніж попередня.
По-третє, переживання успіху може бути
потьмареним, якщо результат, важливий
і значимий для самого учня, не буде
адекватно оцінений іншими людьми.
І нарешті:
Емоція успіху не стане сильним
переживанням, якщо результати діяльності
не значимі для її суб`єкта.
Дитина, особливо на початку навчання,
однаково інтенсивно переживає успіх у
„головних” і „неголовних” навчальних
предметах.
Але часто знижують цю інтенсивність:
„12 балів з музики ! Та краще б ти
отримав 12 балів з читання”.
Знижуючи значимості успіху, що
переживається дитиною, ми, дорослі,
впливаємо на формування у дитини
ставлення до навчального процесу в
цілому.
Ось чому, оцінюючи дітей, необхідно
виходити з індивідуальних особливостей
кожного учня.
Просування вперед треба заохочувати,
підбадьорювати, щоб дитина не
відчувала невдачу, порівнюючи свої
результати з раніше встановленими
нормами, особливо якщо вони для неї
недосяжні.
Отже, ситуація успіху у навчальній
діяльності створюється вчителем або ж
психологом.
Як і будь-яку іншу діяльність, навчання
можна уявити у вигляді простого
ланцюжка дій:
1. Установка на діяльність (емоційна
підготовка учнів на вирішення
навчального завдання) – мотиваційний
етап;
2.Забезпечення діяльності (створення
умов для успішного вирішення
навчального завдання) –підготовчий,
робочий етап;
3.Порівняння отриманих результатів з
очікуваними (усвідомлення ставлення до
результатів своєї навчальної праці) –
результативний етап.
Отже, якщо ситуація успіху створюється
вчителем послідовно і свідомо, її
3.Порівняння отриманих результатів з
очікуваними (усвідомлення ставлення
до результатів своєї навчальної праці) –
результативний етап.
Отже, якщо ситуація успіху створюється
вчителем послідовно і свідомо, її
структура повинна врахувати всі
перелічені компоненти.
Створення ситуації успіху на
мотиваційному етапі навчальної
діяльності
Дослідження психологів свідчать, що рівень
засвоєння людиною знань істотно залежить
від рівня сформованості її мотивації
навчитися.
Тож давайте проаналізуємо, як провести
мотиваційний етап уроку так, щоб створити
ситуацію успіху для того учня.
Перед учителем стоїть завдання:
сформувати в учня настанову на
успішне виконання завдання
Інакше кажучи, вчитель повинен
сформувати в учнів мотив досягнення
мети.
Але при цьому вчитель часто
зустрічається з неадекватною
реакцією учнівського колективу:
1.Хтось уже виконував подібне
завдання, і його результати
виявились невдалими, так що у цієї
категорії учнів уже сформоване
негативне ставлення на успішне
виконання завдання.
2.Інша група учнів не стикалась з
такою роботою, тому вони не знають,
чого можна очікувати від майбутньої
діяльності.
3.Третя група, яка виконувала потрібні
завдання і успішно з ними впоралася,
знаходиться у стані мобілізації, готова
виконувати навчальне завдання.
Зрозуміло, що найлегше вчителю буде
працювати з учнями третьої групи, де
необхідно лише активізувати позитивні
емоції, які діти пережили раніше.
У другої групи учнів слід передбачити
емоційну реакцію, намалювати
перспективу вдалого виконання
завдання, пов`язавши її з тими чи
іншими умовами діяльності, які в
минулому забезпечували успіх.
Найбільш клопітною буде робота
першою групою учнів.
Перш за все доведеться нейтралізувати
спогади про невдачу в попередній
діяльності, а потім створити перспективу
для нової.
Зробити це можна, наприклад, так:
дати завдання учневі попрацювати над
своїми помилками, або повідомити його,
що завдання для нього змінено
порівняно з попереднім і т. д.
Учитель може запропонувати різні
варіанти мотивів досягнення ситуації
успіху:
прагнення самостійно розв`язати цікаві
задачі;
завоювати авторитет у своїх товаришів;
стати першим;
розглядати свою діяльність з точки зору
її корисності для інших людей;
встановити нові контакти між
товаришами у ході виконання завдання
тощо.
Отже, на етапі мотивації навчальної
діяльності учитель організовує певні
ситуації з метою активізувати чи
нейтралізувати емоції для наступної
діяльності
На етапі мотивації створення ситуації
успіху більшою мірою визначається
психологічними аспектами.
Тут доречним буде використання в
роботі вчителя таких психологопедагогічних прийомів, як:
Ефект Розенталя, або „Ефект
навіювання”: „Ти це можеш”, „Тобі це
вдається” тощо.
Якщо педагог буде переконувати учнів
у реальності успіху, то успіх прийде.
Англійський учений Стоуенс довів, що
учні, яких заохочували, досягли значно
більших успіхів, ніж ті, кого ніяк не
заохочували.
Прийом „Емоційне погладжування” –
це констатація будь-якого факту успіху,
прищеплювання дитині віри в себе,
відкритість учителя для довіри і співчуття.
◦ Прийом „Анонсування” –
репетиція майбутньої дії, яка створює
психологічний настрій на успіх перед
класом.
Це можуть бути додаткові індивідуальні
заняття з окремими учнями чи
заздалегідь оголошенні запитання
самостійної роботи.
Прийом „Шикуйсь!” містить такі кроки:
психологічна атака;
емоційне блокування;
вибір головного напрямку;
вибір рівних можливостей;
несподіване порівняння;
стабілізація.
Цей прийом полягає в тому, щоб:
учителем блокувалось припущення на
невдачу в діяльності учня;
відволікалася увага школяра від
чергового неуспіху;
вчитель повинен знайти той напрямок
діяльності, яким учень зможе
реалізувати себе набагато краще, тим
самим забезпечити його на успіх, на
стабільність у навчанні.
Розглянемо деякі
алгоритми створення ситуацій успіху та
методику їх реалізації:
Прийом „Даю шанс” – це заздалегідь
підготовлена вчителем ситуація, в якій
учень отримує можливість зненацька
для себе розкрити свої можливості.
Прийом “ Зняття страху”-
допомогає перебороти невпевненість у
власних силах (Люди вчаться на своїх
помилках і знаходять інші шляхи
вирішення проблем).
Прийом “Авансування успішного
результату” –
допомогає вчителю висловити тверду
переконаніність у тому, що його учень
обов’язково впорається з поставленим
завданням.
Це, в свою чергу, переконує дитину у
своїх силах і можливостях.
“У тебе обов’язково вийде”, “Я навіть не
сумніваюсь у позитивному результаті” і
т. д.
Прийом “Прихований інструктаж”
Допомагає дитині уникнути поразки.
Досягається шляхом побажання,
наприклад:
Можливо краще почати з ...,
Виконуючи роботу не забудьте про ...
Прийом “Внесення мотиву”.
Показує дитині заради чого, кого
здійснюється ця діяльність, кому буде
добре після виконання, наприклад, “Без
твоєї допомоги твоїм друзям не
впоратись...” тощо.
Прийом “Персональна винятковість.”
Визначає важливість зусиль дитини в
діяльності, що здійснюється або
здійснюватиметься, наприклад:
Тільки ти міг би…
Тільки тобі і можу доручити… і т.п.
Прийом “Висока оцінка деталі”.
Допомагає емоційно пережити не
результат в цілому, а якої її окремої
деталі:
Найбільше мені сподобалось у твоїй
роботі…
Найбільше тобі вдалося…
Прийом „Еврика”.
Створюються умови, за яких дитина,
виконуючи навчальне завдання,
несподівано відкриває в собі невідомі
досі здібності.
Завдання вчителя – помітити це глибоко
особисте відкриття, всіляко підтримати
дитину, поставити нову мету і надихнути
на її досягнення.
Допомога вчителя у створенні ситуації
відкриття має бути ненав`язливою,
прихованою.
Створюючи ситуації успіху на етапі
організації навчальної діяльності, слід
пам`ятати кілька основних правил:
у кожній дитині є задатки, які можуть
розвинутися у здібності;
Побачити їх, відчути, розвити – це
справа педагога;
ставлення до дитини як до рівної, як до
себе, спілкування, що повністю включає
грубість, різкість, образливий тон, має
стати обов`язковою нормою всієї
педагогічної діяльності;
Ставлення до дитини:
як до рівної,
як до себе,
спілкування, що повністю виключає:
- грубість,
- різкість,
- образливий тон
має стати обов`язковою нормою всієї
педагогічної діяльності;
чим більше напрямків діяльності, в яких
бере участь дитина, тим більше в неї
можливостей знайти себе;
кількість і різноманітність ситуацій і
обставин, в тому числі і штучно
створених, у які може потрапити
дитина, визначають шляхи її сьогодення
і віддаленого інтересу та можливі шляхи
успіху.
ТИПИ УСПІХУ:
Неочікувана радість – це почуття
задоволення від того, що результати
діяльності учня перевершили його
очікування.
З педагогічної та психологічної точки
зору – це результат продуманої,
підготовленої діяльності вчителя.
Спільна радість – полягає в тому, щоб учень
досяг необхідної для себе реакції колективу.
Вона може бути підготовленою вчителем
або спонтаною.
Спільною радістю вважають тільки ті реакції
колективу, які дають можливість дитині
відчутні себе задоволеним, стимулюють її
зусиля.
Це, перш за все, має бути емоційний відгук
оточуючих на успіх члена свого колективу.
Важливо, щоб у досягненнях кожного
школяра всі бачили результати своєї
праці, а сама дитина розуміла, що її
радість – це радість підтримки,
отримання статусу „свій серед своїх”.
Зрештою у тому, як реагує дитячий
колектив на успіхи або невдачі своїх
учителів, виявляється його моральна
сутність.
Радість пізнання – це радість пізнання
нового, хоча вона по своїй суті
альтруїстична (виникає на основі
допомоги, підтримки інших людей).
Пізнання спираїться на самоосвіту й
самопізнання.
Така радість не може вирости на
пустому місці, появитися без серйозних
причин. Це слід клопіткої роботи
учителя –учня-учнів.
ВИСНОВОК:
1.Ситуація успіху досягається тоді, коли
сама дитина визначає цей результат як
успіх.
2 Усвідомлення ситуації успіху самим
учнем, розуміння її значимості виникає у
школяра після здолання своєї боязкості,
невміння, незнання, психологічного
враження та інших видів труднощів.
3. Завдання педагога :
допомогти особистості дитини зрости в
успіху;
дати відчути радість від здолання
труднощів;
дати зрозуміти, що задарма в житті в
житті нічого не дається, скрізь необхідно
докласти зусиль.
І успіх буде еквівалентним витраченим
зусиллям.
ШАНОВНІ КОЛЕГИ !
Дайте, будь ласка, відповідь на такі
запитання:
1.Ваше ставлення до технології “Створення
ситуації успіху”.
2.Як Ви оцінюєте стан “Створення ситуації
успіху у Вашому навчальному закладі”.
3.Які ще методичні рекомендації, ідеї,
міркування щодо “Створення ситуації успіху”,
Ви можете запропонувати учасникам нашого
семінару ?
ВДЯЧНІ ВАМ ЗА ВІДВЕРТІСТЬ, ЗА ПОРАДИ
Slide 49
Створення ситуації успіху
та шляхи її реалізації
на уроці як складової якості
навчально-виховного процесу
Мета: Удосконалити методику
створення ситуації успіху та шляхів
її реалізації на уроці як стежки, що
веде до того куточка дитячого
серця, в якому горить вогник
бажання бути гарним.
На
відміну від традиційного розуміння
освіти як суми знань та навичок, нині освіту
починають розглядати як процес
становлення особистості .
Причому особистості, здатної до:
самоосвіти,
саморозвитку,
самовдосконалення,
яка вміє використовувати набуті знання,
яка прагне реалізувати себе,
спроможна змінити на краще своє життя,
життя своєї держави.
Алгоритм
створення та досягнення ситуації успіху
твердження про “Ситуацію успіху”;
особистісно-орієнтований підхід у справі
навчання та виховання - основа педагогічної
технології “Створення ситуації успіху”;
роль “Ситуації успіху” у навчальній діяльності;
створення “Ситуації успіху” на мотиваційному
етапі навчальної діяльності;
психолого-педагогічні прийоми при створенні
“Ситуації успіху”;
методика реалізації “Ситуації успіху”;
Виходячи із Положень Закону України “Про
освіту” завдання школи сьогодні полягає в
тому, щоб:
Виховувати в учнів здатність:
долати життєві труднощі;
самостійно приймати рішення;
розвивати себе як особистість, здатну:
робити вибір і контролювати своє життя;
брати на себе відповідальність за свої дії;
захищати себе і свої життєві цінності;
діяти відповідно до них;
піклуватись про інших;
Завдання вчителів:
прищепити учням потребу до здобуття
знань;
створити такі умови, щоб процес
здобуття знань був для них цікавим,
потрібним, комфортним;
і тому пріоритетним завданням вчителя
під час навчально-виховної діяльності є
створення ситуації успіху.
Що означає “Ситуація успіху?”
Ситуація успіху - це суб'єктивний
психічний стан задоволення наслідком
своєї фізичної, розумової праці чи
моральної напруги.
Успіх у навчанні - єдине джерело
внутрішніх сил дитини, які породжують
енергію для переборення труднощів,
бажання вчитися.
В.Сухомлинський
Ситуація успіху дарує атмосферу
приязні та взаємодопомоги, впевненості
і захищеності.
Учитель зобов’язаний створити джерело
внутрішніх сил дитини, джерело, яке дає
енергію для подолання труднощів і
формування бажання вчитися.
Використання ситуації успіху має
сприяти підвищенню робочого тонусу,
збільшенню продуктивності навчальної
роботи, а також допомогти учням
усвідомити себе повноцінною
особистістю і, відповідно, забезпечити
успіх у навчанні.
Основою педагогічної технології
“Створення ситуації успіху” є
особистісно-орієнтований підхід у справі
навчання та виховання.
А тому звернемося до рекомендацій
щодо особистісно-орієнтовного підходу
навчання та виховання.
–
Особистісно орієнтоване навчання
це навчання, центром якого є
особистість дитини, її самобутність та
самостійність: суб'єктивний досвід
кожного спочатку розкривається, а
потім узгоджується зі змістом освіти.
Визнання учня ключовою фігурою
всього освітнього процесу – це і є
особистісно орієнтована педагогіка.
У свідомості учня це має такий
вигляд: «Все, що я пізнаю, я знаю,
для чого мені потрібно і де я можу ці
знання застосувати».
Для педагога - це прагнення знайти
розумний баланс між знаннями,
уміннями та навичками учня.
Сучасність вимагає навчити учнів:
- самостійно та творчо розв'язувати
проблеми;
- шукати нову інформацію й робити
висновки, а не подавати дітям готові
знання.
В особистісно-орієнтованому підході
вчителю насамперед потрібен високий
рівень педагогічної майстерності, який
базується на розвитку:
дидактичних;
організаторських;
комунікативних;
науково-пізнавальних;
емоційних;
та поведінкових компонентностей;
-
-
Цілі особистісно орієнтованого
навчання полягають у тому, щоб:
визначити життєвий досвід кожного
учня;
його пізнавальні здібності;
рівень інтелекту;
інтереси, які спочатку треба розкрити,
а потім розвинути у навчальному
процесі;
Цілі особистісно орієнтованого навчання
полягають у тому, щоб:
Формувати позитивну мотивацію учнів до:
-
пізнавальної діяльності;
-
потребу в самопізнанні;
-
потребу в самореалізаціїї;
-
та потребу у самовдосконаленні школярів;
Цілі особистісно орієнтованого навчання
полягають у тому, щоб:
Озброїти учнів механізмом:
адаптації;
саморегуляції;
самозахисту;
самовиховання;
Цілі особистісно орієнтованого навчання
полягають у тому, щоб:
Розвинути індивідуальні позитивні
здібності кожного школяра;
Сформувати культуру життєдіяльності
максимально виявити і використати
індивідуальний досвід учня;
Правильно визначати лінії поведінки.
Основні принципи
особистісно-орієнтованого
навчання:
1. Принцип «розвивальної допомоги»
не робити за учня;
не вказувати йому, що робити,
а допомогти пробувати власні сили і власну
активність;
потрібно добитись, щоб учень сам обирав
рішення і відповідав за них.
Звідси - не потрібно подавати готові
знання, а створити умови, в яких
виявляється:
-
власна пізнавальна активність учня;
-
і він визначить для себе цілі, зміст та
методи роботи, власні цінності.
-
Навчання повинно бути дослідницьким
Це час, протягом якого діти вчаться:
самостійно діяти;
- дискутувати;
- приймати рішення.
-
При цьому розвивається самосвідомість і
самореалізується особистість.
Принцип - «свобода вміння»
- учні вільно обговорюють
проблеми;
- співпрацюють один з одним,
- а вчитель виступає в ролі
старшого члена колективу,
консультанта, джерела досвіду
Принцип - «свобода вміння»
Учителю:
-недостатньо
процес;
організувати навчальний
- потрібно ще визначити спосіб засвоєння
знань, тобто оприділити види діяльності
учня на уроці.
Основні вимоги до особистісноорієнтованого уроку:
раціональна єдність словесних,
наукових і практичних методів
навчання;
зв'язок з раніше вивченим досвідом,
набутим учнем;
Основні вимоги до особистісно
орієнтованого уроку:
-формування вмінь в учнів самостійно
здобувати знання і застосовувати їх на
практиці;
-заохочення прагнень учнів знаходити свій
спосіб роботи з навчальним матеріалом.
Метою
особистісноорієнтованого уроку є:
- створення умов для виявлення
пізнавальної активності учнів
Засобами досягнення вчителем цієї мети
можуть бути:
використання різних форм та методів
навчальної діяльності, які дозволяють
розкрити суб'єктивний досвід учнів;
створення атмосфери зацікавленості
кожного учня в результатах роботи
всього класу;
стимулювання учнів до висловлювань,
використання різних способів виконання
завдань без побоювань помилитися,
отримати хибну відповідь тощо;
Засобами досягнення вчителем цієї мети
можуть бути:
використання протягом уроку
дидактичного матеріалу, який дозволяє
отримати учневі найбільш значущі для
нього вид та форму змісту навчального
матеріалу;
оцінювання досягнень учня протягом
усього процесу його діяльності, а не
тільки за кінцевим результатом;
Засобами досягнення вчителем цієї мети
можуть бути:
заохочення прагнень учня знаходити свій
спосіб роботи;
аналізувати протягом уроку роботи інших
учнів; вибирати та засвоювати найбільш
раціональні з них;
створення на уроці педагогічних ситуацій
спілкування, які б дозволяли кожному учневі
виявляти ініціативу, самостійність, виборність у
справах роботи;
створення обстановки для природного
самовираження учня.
Технологія
особистісноорієнтованогоуроку
Для проведення особистісноорієнтованого уроку вчитель має
оволодіти його основними етапами:
1.
2.
3.
4.
5.
6.
7.
8.
Орієнтації.
Визначення мети.
Проектування.
Організації.
Реалізації.
Контролю.
Коригування.
Оцінювання
1. Етап орієнтації включає:
орієнтацію на позитивну роботу;
орієнтацію на визначення особистісного
досвіду учнів;
пов'язання цього досвіду з проблемами
навчального матеріалу.
2. Етап визначення мети передбачає:
визначення на уроці разом з учнями
значущої мети здійснення тієї діяльності,
яка запланована вчителем (учні повинні
зрозуміти, що може дати робота учням
саме на цьому уроці для складання,
наприклад, тематичного заліку,
державної атестації, свого майбутнього
життя тощо);
визначення показників досягнення
поставлених завдань;
3. Етап проектування включає:
передбачення залучення учнів до
виконання ними випереджальних
завдань;
підготовки повідомлень;
рефератів;
виготовлення та відбору наочності;
складання плану роботи тощо;
Етап організації виконання плану
діяльності передбачає:
Подання можливих варіантів і
способів виконання навчальної
діяльності (усна чи письмова форма,
індивідуальна робота чи робота в
групах, робота з текстом чи з іншими
засобами одержання інформації);
Етап організації виконання плану
діяльності передбачає:
2.Представлення учнями вибору способу
фіксації нового матеріалу (конспект,
схема, таблиця, опора, план, тези,
висновки тощо);
3.Варіативність домашнього завдання
(диференціація за рівнем складності та
способом виконання).
Етап контрольно-оцінювальний:
1.Залучення учнів до контролю за
перебігом навчальної діяльності шляхом
заохочення їх до різних видів контролю,
самоконтролю, взаємоконтролю, роботи
в групах;
2.Участь учнів у виправленні помилок і
недоліків у знаннях, усвідомлення їх
причин шляхом взаємо та самоаналізу;
Етап контрольно-оцінювальний:
3.Надання учням можливості самостійно
або за участі вчителя, інших учнів
порівнювати отримані ним результати з
критеріями стандарту, закладеного у
навчальній програмі;
4.Використання механізмів оцінного
методу (позитивного ставлення до
успіхів школяра);
Етап контрольно-оцінювальний:
5.Використання механізмів оцінного
методу (позитивного ставлення до
успіхів школяра).
6.Оцінювання (виставлення рівневих
оцінок за дванадцятибальною системою
оцінювання навчальних досягнень,
поурочного бала, рейтинг) не тільки
результатів, а й самого процесу
навчання.
6. Заключний етап передбачає:
усвідомлення учнями ситуації
досягнення мети;
відчуття успіху;
підкріплення позитивної мотивації
стосовно власної діяльності.
Методи та засоби психолого-педагогічної
підтримки діяльності учнів
заохочення;
навчально-пізнавальна гра;
створення ситуації успіху;
створення ситуації пізнавального інтересу;
створення проблемної ситуації;
спонукання до пошуку альтернативних
рішень;
виконання творчих завдань;
кооперація учнів;
створення ситуації взаємодопомоги тощо.
Висновок може бути таким: особистісноорієнтоване навчання ЦЕ–
загальнодидактичний принцип
індивідуального підходу до учнів.
Таке твердження ми дослідимо та
пояснимо за допомогою такого факту:
Відомий російський психолог
Л.С. Виготський своє теорією доводить,
що розум будь-якої людини має дві зони
розвитку: А і Б.
Перша зона (А) – це зона актуального
розвитку.
У цю зону потрапляють завдання, які
дитина може виконати сама без
допомоги вчителя.
Друга зона (В) – це зона найближчого
розвитку
Сюди потрапляють завдання, які дитина сама
виконати не може, але може з ними
впоратися з допомогою вчителя.
Зона найближчого розвитку, - це зона
“наступного дня”.
Те, що сьогодні є зона найближчого
розвитку, завтра у процесі навчання повинно
стати зоною актуального розвитку. Учитель
не повинен давати готову інформацію, адже
таке навчання може загальмувати мислення
дитини. А за допомогою вміло підібраних
запитань педагог підводить школяра до
правильної відповіді, розв’язку.
Те, що сьогодні є зоною найближчого
розвитку, завтра у процесі навчання
повинно стати зоною актуального
розвитку.
Учитель не повинен давати готову
інформацію, адже таке навчання може
загальмувати мислення дитини.
А за допомогою вміло підібраних
запитань педагог підводить школяра до
правильної відповіді, розв’язку.
Отже, як бачимо із цього прикладу, щоб
відбулися розвиток і навчання учнів,
завдання повинні потрапляти лише в
зону найближчого розвитку
(за Л.С. Виготським).
Припустимо, що два учні навчались в
одній школі, в одних і тих самих
учителів, закінчили школу з відзнакою,
рівень їхнього розвитку все одно буде
різним.
Ще більше відрізняється розвиток учнів
класу, які згідно з 12- бальною
системою досягли початкового і
високого рівнів.
Тому зрозуміло, що до таких дітей треба
підходити індивідуально, тобто ставити
перед ними різні завдання.
Якщо для цілого класу поставити одне
завдання, то для одних учнів воно
потрапить у зону актуального розвитку,
для інших – у зону найближчого
розвитку.
Отже, одне завдання для всього класу
ставити не бажано і не потрібно, а
здійснювати якісний особистісноорієнтований підхід до навчання та
виховання на практиці нам заважає ряд
причин, зокрема:
Причина 1. Щоб підійти індивідуально
до кожного учня, необхідно знати його
психологічні, фізіологічні та соціальні
особливості.
Лише психологія нараховує кілька
десятків індивідуальних особливостей
особистості. Це різні види уваги, уяви,
мислення, сприйняття, темпераменту,
характеру і т.д.
Пам’ять також поділяється більш ніж
на 10 типів: короткочасна,
довготривала, оперативна, рухова,
зорова, слухова, емоційна, словеснологічна і т.д.;
Причина 2. Виявити всі ці психологічні,
фізіологічні та соціальні особливості
вчитель без допомоги психолога, лікаря,
соціолога не може;
Причина 3.Навіть якщо теоретично
припустити, що в кожної дитини
виявили всі ці особливості, вчитель не
зможе запам’ятати їх у такій кількості
дітей, оскільки він одночасно навчає
свого предмета не один десяток учнів,
кожен з яких має не один десяток таких
особливостей.
Нарешті, якщо вчителю все-таки
вдається запам’ятати всі особливості
кожної дитини, він не зможе підійти
індивідуально тому, що урок триває
всього 40-45 хв, протягом яких
неможливо фізично попрацювати з
кожним учнем класу індивідуально.
Отже, існує суперечність: з одного боку,
вимоги до особистісно-орієнтованого
навчання, а з іншого причини, що
унеможливлюють якісне впровадження
цієї педагогічної технології у навчальновиховний процес.
Який же вихід з ситуації, що склалася ?
Філософія вчить, що джерелом і
рушійними силами будь-якого процесу
(у тому числі й навчального) є
розв’язання суперечностей і тому,
щоб навчальний процес розвивався,
вчителю необхідно вміти виявляти
суперечність навчального процесу, а
також вміти розв’язувати її.
Дана суперечність розв’язується шляхом
диференційованого підходу до учнів.
Диференціація (від лат. Differentia –
різниця, відмінність) – розчленування
цілого на якісно відмінні частини.
Розв’язування таких суперечностей
називається підходом до навчання.
Цей підхід, для прикладу, можна
здійснити таким чином:
Учнів класу розподілити на групи за
рівнем розвитку.
Критерії, якими слід керуватися - це
успішність.
Таких груп, наприклад, може бути
чотири:
низький рівень;
середній рівень;
достатній рівень;
високий рівень.
Зрозуміло, що такий поділ не
аргументується для учнів, для того щоб
у слабшого школяра не сформувалася
занижена самооцінка, а в сильного –
завищена.
Якщо учні однієї з груп підвищують свій
рівень – їх слід перевести до наступної
групи і навпаки.
Для кожної групи пропонуються різні за
ступенем складності завдання.
Диференційований підхід можна
здійснювати при різних формах
навчального процесу: під час уроку,
лабораторного заняття, екскурсії.
Під час проведеного уроку методом бесіди,
запитань слід орієнтувати учнів на певну
групу.
При цьому обов’язково слід враховувати,
щоб запитання було точним, стислим, не
мало елементів підказки.
Під час проведення уроку методом
пояснення, розповіді диференційований
підхід неможливий, оскільки вчитель будує
свою розповідь, орієнтуючись на
середнього учня,
але під час закріплення нового матеріалу
чи пояснення домашнього завдання учням
можна запропонувати різнорівневі
завдання.
Завершальним етапом навчальної
діяльності на уроці є:
усвідомлення ситуації досягнення мети;
переживання ситуації успіху;
підкріплення позитивної мотивації щодо
самої діяльності.
Ситуація успіху досягається тоді, коли
сама дитина визначає цей результат як
успіх.
Усвідомлення ситуації успіху самим
учнем, розуміння її значимості виникає у
суб'єкта після здолання своєї боязкості,
невміння, незнання, психологічного
враження та інших видів труднощів.
Роль “Ситуації успіху” у навчальній
діяльності
За останні роки термін
„Ситуація успіху” став звичним для
педагогів.
Ніхто не заперечує, що саме позитивні
емоції можуть стати для дитини одним
з найважливіших стимулів у навчанні,
але при цьому ми забуваємо про те, що
в педагогів не існує єдиного рецепта чи
правила, як саме створювати ситуації
успіху тому, що це слід на основі
індивідуального підходу, зважено, з
урахуванням багатьох факторів.
Діти прощають багато чого, але не
вибачають байдужість.
За відгуками дітей, найкращі їхні
вчителі вели уроки так, що здавалося,
ніби весь урок вони зайняті саме тобою.
Як цього досягти?
Іноді це „Іскра Божа”,
а частіше – майстерність, доведена до
мистецтва.
Важливо мати на увазі, що навіть
одноразове переживання успіху може
докорінно змінити психологічне
самопочуття дитини.
Ситуація успіху може стати пусковим
механізмом подальшого розвитку
особистості.
Безперечно, переживання успіху навіює
людині впевненість у власних силах.
З`являється бажання знову досягти
добрих результатів, виникає відчуття
внутрішнього благополуччя, що, у свою
чергу, покращує ставлення до
навколишнього світу.
На перший погляд здається, що вчитель,
кілька разів давши учню можливість
відчути успіх, далі вже само собою
забезпечує високий рівень мотивації,
інтересу, пізнавальної активності.
Але може бути й протилежний
результат: постійна успішність здатна
сформувати байдуже ставлення до
навчання.
Крім того, постійне очікування лише
позитивного результату згубно впливає
на розвиток вольових якостей учня:
він ухиляється від подолання
труднощів;
губиться в складних ситуаціях
(навчальних та життєвих);
у його поведінці починає домінувати
мотив „уникнення невдач”.
Досвідчені психологи та педагоги
попереджують про можливість
негативних наслідків пережитого успіху.
Чому ж виникає такий парадокс?
По-перше, успіх, що діставався ціною
незначних зусиль, може призвести до
переоцінки, точніше, до завищеної
оцінки своїх можливостей.
По-друге, за сильним переживанням
будь-якої емоції обов`язково настає
релаксація (розслаблення).
І якщо в цей період запропонувати
людині якусь діяльність, то, швидше за
все, ця діяльність буде менш успішною,
ніж попередня.
По-третє, переживання успіху може бути
потьмареним, якщо результат, важливий
і значимий для самого учня, не буде
адекватно оцінений іншими людьми.
І нарешті:
Емоція успіху не стане сильним
переживанням, якщо результати діяльності
не значимі для її суб`єкта.
Дитина, особливо на початку навчання,
однаково інтенсивно переживає успіх у
„головних” і „неголовних” навчальних
предметах.
Але часто знижують цю інтенсивність:
„12 балів з музики ! Та краще б ти
отримав 12 балів з читання”.
Знижуючи значимості успіху, що
переживається дитиною, ми, дорослі,
впливаємо на формування у дитини
ставлення до навчального процесу в
цілому.
Ось чому, оцінюючи дітей, необхідно
виходити з індивідуальних особливостей
кожного учня.
Просування вперед треба заохочувати,
підбадьорювати, щоб дитина не
відчувала невдачу, порівнюючи свої
результати з раніше встановленими
нормами, особливо якщо вони для неї
недосяжні.
Отже, ситуація успіху у навчальній
діяльності створюється вчителем або ж
психологом.
Як і будь-яку іншу діяльність, навчання
можна уявити у вигляді простого
ланцюжка дій:
1. Установка на діяльність (емоційна
підготовка учнів на вирішення
навчального завдання) – мотиваційний
етап;
2.Забезпечення діяльності (створення
умов для успішного вирішення
навчального завдання) –підготовчий,
робочий етап;
3.Порівняння отриманих результатів з
очікуваними (усвідомлення ставлення до
результатів своєї навчальної праці) –
результативний етап.
Отже, якщо ситуація успіху створюється
вчителем послідовно і свідомо, її
3.Порівняння отриманих результатів з
очікуваними (усвідомлення ставлення
до результатів своєї навчальної праці) –
результативний етап.
Отже, якщо ситуація успіху створюється
вчителем послідовно і свідомо, її
структура повинна врахувати всі
перелічені компоненти.
Створення ситуації успіху на
мотиваційному етапі навчальної
діяльності
Дослідження психологів свідчать, що рівень
засвоєння людиною знань істотно залежить
від рівня сформованості її мотивації
навчитися.
Тож давайте проаналізуємо, як провести
мотиваційний етап уроку так, щоб створити
ситуацію успіху для того учня.
Перед учителем стоїть завдання:
сформувати в учня настанову на
успішне виконання завдання
Інакше кажучи, вчитель повинен
сформувати в учнів мотив досягнення
мети.
Але при цьому вчитель часто
зустрічається з неадекватною
реакцією учнівського колективу:
1.Хтось уже виконував подібне
завдання, і його результати
виявились невдалими, так що у цієї
категорії учнів уже сформоване
негативне ставлення на успішне
виконання завдання.
2.Інша група учнів не стикалась з
такою роботою, тому вони не знають,
чого можна очікувати від майбутньої
діяльності.
3.Третя група, яка виконувала потрібні
завдання і успішно з ними впоралася,
знаходиться у стані мобілізації, готова
виконувати навчальне завдання.
Зрозуміло, що найлегше вчителю буде
працювати з учнями третьої групи, де
необхідно лише активізувати позитивні
емоції, які діти пережили раніше.
У другої групи учнів слід передбачити
емоційну реакцію, намалювати
перспективу вдалого виконання
завдання, пов`язавши її з тими чи
іншими умовами діяльності, які в
минулому забезпечували успіх.
Найбільш клопітною буде робота
першою групою учнів.
Перш за все доведеться нейтралізувати
спогади про невдачу в попередній
діяльності, а потім створити перспективу
для нової.
Зробити це можна, наприклад, так:
дати завдання учневі попрацювати над
своїми помилками, або повідомити його,
що завдання для нього змінено
порівняно з попереднім і т. д.
Учитель може запропонувати різні
варіанти мотивів досягнення ситуації
успіху:
прагнення самостійно розв`язати цікаві
задачі;
завоювати авторитет у своїх товаришів;
стати першим;
розглядати свою діяльність з точки зору
її корисності для інших людей;
встановити нові контакти між
товаришами у ході виконання завдання
тощо.
Отже, на етапі мотивації навчальної
діяльності учитель організовує певні
ситуації з метою активізувати чи
нейтралізувати емоції для наступної
діяльності
На етапі мотивації створення ситуації
успіху більшою мірою визначається
психологічними аспектами.
Тут доречним буде використання в
роботі вчителя таких психологопедагогічних прийомів, як:
Ефект Розенталя, або „Ефект
навіювання”: „Ти це можеш”, „Тобі це
вдається” тощо.
Якщо педагог буде переконувати учнів
у реальності успіху, то успіх прийде.
Англійський учений Стоуенс довів, що
учні, яких заохочували, досягли значно
більших успіхів, ніж ті, кого ніяк не
заохочували.
Прийом „Емоційне погладжування” –
це констатація будь-якого факту успіху,
прищеплювання дитині віри в себе,
відкритість учителя для довіри і співчуття.
◦ Прийом „Анонсування” –
репетиція майбутньої дії, яка створює
психологічний настрій на успіх перед
класом.
Це можуть бути додаткові індивідуальні
заняття з окремими учнями чи
заздалегідь оголошенні запитання
самостійної роботи.
Прийом „Шикуйсь!” містить такі кроки:
психологічна атака;
емоційне блокування;
вибір головного напрямку;
вибір рівних можливостей;
несподіване порівняння;
стабілізація.
Цей прийом полягає в тому, щоб:
учителем блокувалось припущення на
невдачу в діяльності учня;
відволікалася увага школяра від
чергового неуспіху;
вчитель повинен знайти той напрямок
діяльності, яким учень зможе
реалізувати себе набагато краще, тим
самим забезпечити його на успіх, на
стабільність у навчанні.
Розглянемо деякі
алгоритми створення ситуацій успіху та
методику їх реалізації:
Прийом „Даю шанс” – це заздалегідь
підготовлена вчителем ситуація, в якій
учень отримує можливість зненацька
для себе розкрити свої можливості.
Прийом “ Зняття страху”-
допомогає перебороти невпевненість у
власних силах (Люди вчаться на своїх
помилках і знаходять інші шляхи
вирішення проблем).
Прийом “Авансування успішного
результату” –
допомогає вчителю висловити тверду
переконаніність у тому, що його учень
обов’язково впорається з поставленим
завданням.
Це, в свою чергу, переконує дитину у
своїх силах і можливостях.
“У тебе обов’язково вийде”, “Я навіть не
сумніваюсь у позитивному результаті” і
т. д.
Прийом “Прихований інструктаж”
Допомагає дитині уникнути поразки.
Досягається шляхом побажання,
наприклад:
Можливо краще почати з ...,
Виконуючи роботу не забудьте про ...
Прийом “Внесення мотиву”.
Показує дитині заради чого, кого
здійснюється ця діяльність, кому буде
добре після виконання, наприклад, “Без
твоєї допомоги твоїм друзям не
впоратись...” тощо.
Прийом “Персональна винятковість.”
Визначає важливість зусиль дитини в
діяльності, що здійснюється або
здійснюватиметься, наприклад:
Тільки ти міг би…
Тільки тобі і можу доручити… і т.п.
Прийом “Висока оцінка деталі”.
Допомагає емоційно пережити не
результат в цілому, а якої її окремої
деталі:
Найбільше мені сподобалось у твоїй
роботі…
Найбільше тобі вдалося…
Прийом „Еврика”.
Створюються умови, за яких дитина,
виконуючи навчальне завдання,
несподівано відкриває в собі невідомі
досі здібності.
Завдання вчителя – помітити це глибоко
особисте відкриття, всіляко підтримати
дитину, поставити нову мету і надихнути
на її досягнення.
Допомога вчителя у створенні ситуації
відкриття має бути ненав`язливою,
прихованою.
Створюючи ситуації успіху на етапі
організації навчальної діяльності, слід
пам`ятати кілька основних правил:
у кожній дитині є задатки, які можуть
розвинутися у здібності;
Побачити їх, відчути, розвити – це
справа педагога;
ставлення до дитини як до рівної, як до
себе, спілкування, що повністю включає
грубість, різкість, образливий тон, має
стати обов`язковою нормою всієї
педагогічної діяльності;
Ставлення до дитини:
як до рівної,
як до себе,
спілкування, що повністю виключає:
- грубість,
- різкість,
- образливий тон
має стати обов`язковою нормою всієї
педагогічної діяльності;
чим більше напрямків діяльності, в яких
бере участь дитина, тим більше в неї
можливостей знайти себе;
кількість і різноманітність ситуацій і
обставин, в тому числі і штучно
створених, у які може потрапити
дитина, визначають шляхи її сьогодення
і віддаленого інтересу та можливі шляхи
успіху.
ТИПИ УСПІХУ:
Неочікувана радість – це почуття
задоволення від того, що результати
діяльності учня перевершили його
очікування.
З педагогічної та психологічної точки
зору – це результат продуманої,
підготовленої діяльності вчителя.
Спільна радість – полягає в тому, щоб учень
досяг необхідної для себе реакції колективу.
Вона може бути підготовленою вчителем
або спонтаною.
Спільною радістю вважають тільки ті реакції
колективу, які дають можливість дитині
відчутні себе задоволеним, стимулюють її
зусиля.
Це, перш за все, має бути емоційний відгук
оточуючих на успіх члена свого колективу.
Важливо, щоб у досягненнях кожного
школяра всі бачили результати своєї
праці, а сама дитина розуміла, що її
радість – це радість підтримки,
отримання статусу „свій серед своїх”.
Зрештою у тому, як реагує дитячий
колектив на успіхи або невдачі своїх
учителів, виявляється його моральна
сутність.
Радість пізнання – це радість пізнання
нового, хоча вона по своїй суті
альтруїстична (виникає на основі
допомоги, підтримки інших людей).
Пізнання спираїться на самоосвіту й
самопізнання.
Така радість не може вирости на
пустому місці, появитися без серйозних
причин. Це слід клопіткої роботи
учителя –учня-учнів.
ВИСНОВОК:
1.Ситуація успіху досягається тоді, коли
сама дитина визначає цей результат як
успіх.
2 Усвідомлення ситуації успіху самим
учнем, розуміння її значимості виникає у
школяра після здолання своєї боязкості,
невміння, незнання, психологічного
враження та інших видів труднощів.
3. Завдання педагога :
допомогти особистості дитини зрости в
успіху;
дати відчути радість від здолання
труднощів;
дати зрозуміти, що задарма в житті в
житті нічого не дається, скрізь необхідно
докласти зусиль.
І успіх буде еквівалентним витраченим
зусиллям.
ШАНОВНІ КОЛЕГИ !
Дайте, будь ласка, відповідь на такі
запитання:
1.Ваше ставлення до технології “Створення
ситуації успіху”.
2.Як Ви оцінюєте стан “Створення ситуації
успіху у Вашому навчальному закладі”.
3.Які ще методичні рекомендації, ідеї,
міркування щодо “Створення ситуації успіху”,
Ви можете запропонувати учасникам нашого
семінару ?
ВДЯЧНІ ВАМ ЗА ВІДВЕРТІСТЬ, ЗА ПОРАДИ
Slide 50
Створення ситуації успіху
та шляхи її реалізації
на уроці як складової якості
навчально-виховного процесу
Мета: Удосконалити методику
створення ситуації успіху та шляхів
її реалізації на уроці як стежки, що
веде до того куточка дитячого
серця, в якому горить вогник
бажання бути гарним.
На
відміну від традиційного розуміння
освіти як суми знань та навичок, нині освіту
починають розглядати як процес
становлення особистості .
Причому особистості, здатної до:
самоосвіти,
саморозвитку,
самовдосконалення,
яка вміє використовувати набуті знання,
яка прагне реалізувати себе,
спроможна змінити на краще своє життя,
життя своєї держави.
Алгоритм
створення та досягнення ситуації успіху
твердження про “Ситуацію успіху”;
особистісно-орієнтований підхід у справі
навчання та виховання - основа педагогічної
технології “Створення ситуації успіху”;
роль “Ситуації успіху” у навчальній діяльності;
створення “Ситуації успіху” на мотиваційному
етапі навчальної діяльності;
психолого-педагогічні прийоми при створенні
“Ситуації успіху”;
методика реалізації “Ситуації успіху”;
Виходячи із Положень Закону України “Про
освіту” завдання школи сьогодні полягає в
тому, щоб:
Виховувати в учнів здатність:
долати життєві труднощі;
самостійно приймати рішення;
розвивати себе як особистість, здатну:
робити вибір і контролювати своє життя;
брати на себе відповідальність за свої дії;
захищати себе і свої життєві цінності;
діяти відповідно до них;
піклуватись про інших;
Завдання вчителів:
прищепити учням потребу до здобуття
знань;
створити такі умови, щоб процес
здобуття знань був для них цікавим,
потрібним, комфортним;
і тому пріоритетним завданням вчителя
під час навчально-виховної діяльності є
створення ситуації успіху.
Що означає “Ситуація успіху?”
Ситуація успіху - це суб'єктивний
психічний стан задоволення наслідком
своєї фізичної, розумової праці чи
моральної напруги.
Успіх у навчанні - єдине джерело
внутрішніх сил дитини, які породжують
енергію для переборення труднощів,
бажання вчитися.
В.Сухомлинський
Ситуація успіху дарує атмосферу
приязні та взаємодопомоги, впевненості
і захищеності.
Учитель зобов’язаний створити джерело
внутрішніх сил дитини, джерело, яке дає
енергію для подолання труднощів і
формування бажання вчитися.
Використання ситуації успіху має
сприяти підвищенню робочого тонусу,
збільшенню продуктивності навчальної
роботи, а також допомогти учням
усвідомити себе повноцінною
особистістю і, відповідно, забезпечити
успіх у навчанні.
Основою педагогічної технології
“Створення ситуації успіху” є
особистісно-орієнтований підхід у справі
навчання та виховання.
А тому звернемося до рекомендацій
щодо особистісно-орієнтовного підходу
навчання та виховання.
–
Особистісно орієнтоване навчання
це навчання, центром якого є
особистість дитини, її самобутність та
самостійність: суб'єктивний досвід
кожного спочатку розкривається, а
потім узгоджується зі змістом освіти.
Визнання учня ключовою фігурою
всього освітнього процесу – це і є
особистісно орієнтована педагогіка.
У свідомості учня це має такий
вигляд: «Все, що я пізнаю, я знаю,
для чого мені потрібно і де я можу ці
знання застосувати».
Для педагога - це прагнення знайти
розумний баланс між знаннями,
уміннями та навичками учня.
Сучасність вимагає навчити учнів:
- самостійно та творчо розв'язувати
проблеми;
- шукати нову інформацію й робити
висновки, а не подавати дітям готові
знання.
В особистісно-орієнтованому підході
вчителю насамперед потрібен високий
рівень педагогічної майстерності, який
базується на розвитку:
дидактичних;
організаторських;
комунікативних;
науково-пізнавальних;
емоційних;
та поведінкових компонентностей;
-
-
Цілі особистісно орієнтованого
навчання полягають у тому, щоб:
визначити життєвий досвід кожного
учня;
його пізнавальні здібності;
рівень інтелекту;
інтереси, які спочатку треба розкрити,
а потім розвинути у навчальному
процесі;
Цілі особистісно орієнтованого навчання
полягають у тому, щоб:
Формувати позитивну мотивацію учнів до:
-
пізнавальної діяльності;
-
потребу в самопізнанні;
-
потребу в самореалізаціїї;
-
та потребу у самовдосконаленні школярів;
Цілі особистісно орієнтованого навчання
полягають у тому, щоб:
Озброїти учнів механізмом:
адаптації;
саморегуляції;
самозахисту;
самовиховання;
Цілі особистісно орієнтованого навчання
полягають у тому, щоб:
Розвинути індивідуальні позитивні
здібності кожного школяра;
Сформувати культуру життєдіяльності
максимально виявити і використати
індивідуальний досвід учня;
Правильно визначати лінії поведінки.
Основні принципи
особистісно-орієнтованого
навчання:
1. Принцип «розвивальної допомоги»
не робити за учня;
не вказувати йому, що робити,
а допомогти пробувати власні сили і власну
активність;
потрібно добитись, щоб учень сам обирав
рішення і відповідав за них.
Звідси - не потрібно подавати готові
знання, а створити умови, в яких
виявляється:
-
власна пізнавальна активність учня;
-
і він визначить для себе цілі, зміст та
методи роботи, власні цінності.
-
Навчання повинно бути дослідницьким
Це час, протягом якого діти вчаться:
самостійно діяти;
- дискутувати;
- приймати рішення.
-
При цьому розвивається самосвідомість і
самореалізується особистість.
Принцип - «свобода вміння»
- учні вільно обговорюють
проблеми;
- співпрацюють один з одним,
- а вчитель виступає в ролі
старшого члена колективу,
консультанта, джерела досвіду
Принцип - «свобода вміння»
Учителю:
-недостатньо
процес;
організувати навчальний
- потрібно ще визначити спосіб засвоєння
знань, тобто оприділити види діяльності
учня на уроці.
Основні вимоги до особистісноорієнтованого уроку:
раціональна єдність словесних,
наукових і практичних методів
навчання;
зв'язок з раніше вивченим досвідом,
набутим учнем;
Основні вимоги до особистісно
орієнтованого уроку:
-формування вмінь в учнів самостійно
здобувати знання і застосовувати їх на
практиці;
-заохочення прагнень учнів знаходити свій
спосіб роботи з навчальним матеріалом.
Метою
особистісноорієнтованого уроку є:
- створення умов для виявлення
пізнавальної активності учнів
Засобами досягнення вчителем цієї мети
можуть бути:
використання різних форм та методів
навчальної діяльності, які дозволяють
розкрити суб'єктивний досвід учнів;
створення атмосфери зацікавленості
кожного учня в результатах роботи
всього класу;
стимулювання учнів до висловлювань,
використання різних способів виконання
завдань без побоювань помилитися,
отримати хибну відповідь тощо;
Засобами досягнення вчителем цієї мети
можуть бути:
використання протягом уроку
дидактичного матеріалу, який дозволяє
отримати учневі найбільш значущі для
нього вид та форму змісту навчального
матеріалу;
оцінювання досягнень учня протягом
усього процесу його діяльності, а не
тільки за кінцевим результатом;
Засобами досягнення вчителем цієї мети
можуть бути:
заохочення прагнень учня знаходити свій
спосіб роботи;
аналізувати протягом уроку роботи інших
учнів; вибирати та засвоювати найбільш
раціональні з них;
створення на уроці педагогічних ситуацій
спілкування, які б дозволяли кожному учневі
виявляти ініціативу, самостійність, виборність у
справах роботи;
створення обстановки для природного
самовираження учня.
Технологія
особистісноорієнтованогоуроку
Для проведення особистісноорієнтованого уроку вчитель має
оволодіти його основними етапами:
1.
2.
3.
4.
5.
6.
7.
8.
Орієнтації.
Визначення мети.
Проектування.
Організації.
Реалізації.
Контролю.
Коригування.
Оцінювання
1. Етап орієнтації включає:
орієнтацію на позитивну роботу;
орієнтацію на визначення особистісного
досвіду учнів;
пов'язання цього досвіду з проблемами
навчального матеріалу.
2. Етап визначення мети передбачає:
визначення на уроці разом з учнями
значущої мети здійснення тієї діяльності,
яка запланована вчителем (учні повинні
зрозуміти, що може дати робота учням
саме на цьому уроці для складання,
наприклад, тематичного заліку,
державної атестації, свого майбутнього
життя тощо);
визначення показників досягнення
поставлених завдань;
3. Етап проектування включає:
передбачення залучення учнів до
виконання ними випереджальних
завдань;
підготовки повідомлень;
рефератів;
виготовлення та відбору наочності;
складання плану роботи тощо;
Етап організації виконання плану
діяльності передбачає:
Подання можливих варіантів і
способів виконання навчальної
діяльності (усна чи письмова форма,
індивідуальна робота чи робота в
групах, робота з текстом чи з іншими
засобами одержання інформації);
Етап організації виконання плану
діяльності передбачає:
2.Представлення учнями вибору способу
фіксації нового матеріалу (конспект,
схема, таблиця, опора, план, тези,
висновки тощо);
3.Варіативність домашнього завдання
(диференціація за рівнем складності та
способом виконання).
Етап контрольно-оцінювальний:
1.Залучення учнів до контролю за
перебігом навчальної діяльності шляхом
заохочення їх до різних видів контролю,
самоконтролю, взаємоконтролю, роботи
в групах;
2.Участь учнів у виправленні помилок і
недоліків у знаннях, усвідомлення їх
причин шляхом взаємо та самоаналізу;
Етап контрольно-оцінювальний:
3.Надання учням можливості самостійно
або за участі вчителя, інших учнів
порівнювати отримані ним результати з
критеріями стандарту, закладеного у
навчальній програмі;
4.Використання механізмів оцінного
методу (позитивного ставлення до
успіхів школяра);
Етап контрольно-оцінювальний:
5.Використання механізмів оцінного
методу (позитивного ставлення до
успіхів школяра).
6.Оцінювання (виставлення рівневих
оцінок за дванадцятибальною системою
оцінювання навчальних досягнень,
поурочного бала, рейтинг) не тільки
результатів, а й самого процесу
навчання.
6. Заключний етап передбачає:
усвідомлення учнями ситуації
досягнення мети;
відчуття успіху;
підкріплення позитивної мотивації
стосовно власної діяльності.
Методи та засоби психолого-педагогічної
підтримки діяльності учнів
заохочення;
навчально-пізнавальна гра;
створення ситуації успіху;
створення ситуації пізнавального інтересу;
створення проблемної ситуації;
спонукання до пошуку альтернативних
рішень;
виконання творчих завдань;
кооперація учнів;
створення ситуації взаємодопомоги тощо.
Висновок може бути таким: особистісноорієнтоване навчання ЦЕ–
загальнодидактичний принцип
індивідуального підходу до учнів.
Таке твердження ми дослідимо та
пояснимо за допомогою такого факту:
Відомий російський психолог
Л.С. Виготський своє теорією доводить,
що розум будь-якої людини має дві зони
розвитку: А і Б.
Перша зона (А) – це зона актуального
розвитку.
У цю зону потрапляють завдання, які
дитина може виконати сама без
допомоги вчителя.
Друга зона (В) – це зона найближчого
розвитку
Сюди потрапляють завдання, які дитина сама
виконати не може, але може з ними
впоратися з допомогою вчителя.
Зона найближчого розвитку, - це зона
“наступного дня”.
Те, що сьогодні є зона найближчого
розвитку, завтра у процесі навчання повинно
стати зоною актуального розвитку. Учитель
не повинен давати готову інформацію, адже
таке навчання може загальмувати мислення
дитини. А за допомогою вміло підібраних
запитань педагог підводить школяра до
правильної відповіді, розв’язку.
Те, що сьогодні є зоною найближчого
розвитку, завтра у процесі навчання
повинно стати зоною актуального
розвитку.
Учитель не повинен давати готову
інформацію, адже таке навчання може
загальмувати мислення дитини.
А за допомогою вміло підібраних
запитань педагог підводить школяра до
правильної відповіді, розв’язку.
Отже, як бачимо із цього прикладу, щоб
відбулися розвиток і навчання учнів,
завдання повинні потрапляти лише в
зону найближчого розвитку
(за Л.С. Виготським).
Припустимо, що два учні навчались в
одній школі, в одних і тих самих
учителів, закінчили школу з відзнакою,
рівень їхнього розвитку все одно буде
різним.
Ще більше відрізняється розвиток учнів
класу, які згідно з 12- бальною
системою досягли початкового і
високого рівнів.
Тому зрозуміло, що до таких дітей треба
підходити індивідуально, тобто ставити
перед ними різні завдання.
Якщо для цілого класу поставити одне
завдання, то для одних учнів воно
потрапить у зону актуального розвитку,
для інших – у зону найближчого
розвитку.
Отже, одне завдання для всього класу
ставити не бажано і не потрібно, а
здійснювати якісний особистісноорієнтований підхід до навчання та
виховання на практиці нам заважає ряд
причин, зокрема:
Причина 1. Щоб підійти індивідуально
до кожного учня, необхідно знати його
психологічні, фізіологічні та соціальні
особливості.
Лише психологія нараховує кілька
десятків індивідуальних особливостей
особистості. Це різні види уваги, уяви,
мислення, сприйняття, темпераменту,
характеру і т.д.
Пам’ять також поділяється більш ніж
на 10 типів: короткочасна,
довготривала, оперативна, рухова,
зорова, слухова, емоційна, словеснологічна і т.д.;
Причина 2. Виявити всі ці психологічні,
фізіологічні та соціальні особливості
вчитель без допомоги психолога, лікаря,
соціолога не може;
Причина 3.Навіть якщо теоретично
припустити, що в кожної дитини
виявили всі ці особливості, вчитель не
зможе запам’ятати їх у такій кількості
дітей, оскільки він одночасно навчає
свого предмета не один десяток учнів,
кожен з яких має не один десяток таких
особливостей.
Нарешті, якщо вчителю все-таки
вдається запам’ятати всі особливості
кожної дитини, він не зможе підійти
індивідуально тому, що урок триває
всього 40-45 хв, протягом яких
неможливо фізично попрацювати з
кожним учнем класу індивідуально.
Отже, існує суперечність: з одного боку,
вимоги до особистісно-орієнтованого
навчання, а з іншого причини, що
унеможливлюють якісне впровадження
цієї педагогічної технології у навчальновиховний процес.
Який же вихід з ситуації, що склалася ?
Філософія вчить, що джерелом і
рушійними силами будь-якого процесу
(у тому числі й навчального) є
розв’язання суперечностей і тому,
щоб навчальний процес розвивався,
вчителю необхідно вміти виявляти
суперечність навчального процесу, а
також вміти розв’язувати її.
Дана суперечність розв’язується шляхом
диференційованого підходу до учнів.
Диференціація (від лат. Differentia –
різниця, відмінність) – розчленування
цілого на якісно відмінні частини.
Розв’язування таких суперечностей
називається підходом до навчання.
Цей підхід, для прикладу, можна
здійснити таким чином:
Учнів класу розподілити на групи за
рівнем розвитку.
Критерії, якими слід керуватися - це
успішність.
Таких груп, наприклад, може бути
чотири:
низький рівень;
середній рівень;
достатній рівень;
високий рівень.
Зрозуміло, що такий поділ не
аргументується для учнів, для того щоб
у слабшого школяра не сформувалася
занижена самооцінка, а в сильного –
завищена.
Якщо учні однієї з груп підвищують свій
рівень – їх слід перевести до наступної
групи і навпаки.
Для кожної групи пропонуються різні за
ступенем складності завдання.
Диференційований підхід можна
здійснювати при різних формах
навчального процесу: під час уроку,
лабораторного заняття, екскурсії.
Під час проведеного уроку методом бесіди,
запитань слід орієнтувати учнів на певну
групу.
При цьому обов’язково слід враховувати,
щоб запитання було точним, стислим, не
мало елементів підказки.
Під час проведення уроку методом
пояснення, розповіді диференційований
підхід неможливий, оскільки вчитель будує
свою розповідь, орієнтуючись на
середнього учня,
але під час закріплення нового матеріалу
чи пояснення домашнього завдання учням
можна запропонувати різнорівневі
завдання.
Завершальним етапом навчальної
діяльності на уроці є:
усвідомлення ситуації досягнення мети;
переживання ситуації успіху;
підкріплення позитивної мотивації щодо
самої діяльності.
Ситуація успіху досягається тоді, коли
сама дитина визначає цей результат як
успіх.
Усвідомлення ситуації успіху самим
учнем, розуміння її значимості виникає у
суб'єкта після здолання своєї боязкості,
невміння, незнання, психологічного
враження та інших видів труднощів.
Роль “Ситуації успіху” у навчальній
діяльності
За останні роки термін
„Ситуація успіху” став звичним для
педагогів.
Ніхто не заперечує, що саме позитивні
емоції можуть стати для дитини одним
з найважливіших стимулів у навчанні,
але при цьому ми забуваємо про те, що
в педагогів не існує єдиного рецепта чи
правила, як саме створювати ситуації
успіху тому, що це слід на основі
індивідуального підходу, зважено, з
урахуванням багатьох факторів.
Діти прощають багато чого, але не
вибачають байдужість.
За відгуками дітей, найкращі їхні
вчителі вели уроки так, що здавалося,
ніби весь урок вони зайняті саме тобою.
Як цього досягти?
Іноді це „Іскра Божа”,
а частіше – майстерність, доведена до
мистецтва.
Важливо мати на увазі, що навіть
одноразове переживання успіху може
докорінно змінити психологічне
самопочуття дитини.
Ситуація успіху може стати пусковим
механізмом подальшого розвитку
особистості.
Безперечно, переживання успіху навіює
людині впевненість у власних силах.
З`являється бажання знову досягти
добрих результатів, виникає відчуття
внутрішнього благополуччя, що, у свою
чергу, покращує ставлення до
навколишнього світу.
На перший погляд здається, що вчитель,
кілька разів давши учню можливість
відчути успіх, далі вже само собою
забезпечує високий рівень мотивації,
інтересу, пізнавальної активності.
Але може бути й протилежний
результат: постійна успішність здатна
сформувати байдуже ставлення до
навчання.
Крім того, постійне очікування лише
позитивного результату згубно впливає
на розвиток вольових якостей учня:
він ухиляється від подолання
труднощів;
губиться в складних ситуаціях
(навчальних та життєвих);
у його поведінці починає домінувати
мотив „уникнення невдач”.
Досвідчені психологи та педагоги
попереджують про можливість
негативних наслідків пережитого успіху.
Чому ж виникає такий парадокс?
По-перше, успіх, що діставався ціною
незначних зусиль, може призвести до
переоцінки, точніше, до завищеної
оцінки своїх можливостей.
По-друге, за сильним переживанням
будь-якої емоції обов`язково настає
релаксація (розслаблення).
І якщо в цей період запропонувати
людині якусь діяльність, то, швидше за
все, ця діяльність буде менш успішною,
ніж попередня.
По-третє, переживання успіху може бути
потьмареним, якщо результат, важливий
і значимий для самого учня, не буде
адекватно оцінений іншими людьми.
І нарешті:
Емоція успіху не стане сильним
переживанням, якщо результати діяльності
не значимі для її суб`єкта.
Дитина, особливо на початку навчання,
однаково інтенсивно переживає успіх у
„головних” і „неголовних” навчальних
предметах.
Але часто знижують цю інтенсивність:
„12 балів з музики ! Та краще б ти
отримав 12 балів з читання”.
Знижуючи значимості успіху, що
переживається дитиною, ми, дорослі,
впливаємо на формування у дитини
ставлення до навчального процесу в
цілому.
Ось чому, оцінюючи дітей, необхідно
виходити з індивідуальних особливостей
кожного учня.
Просування вперед треба заохочувати,
підбадьорювати, щоб дитина не
відчувала невдачу, порівнюючи свої
результати з раніше встановленими
нормами, особливо якщо вони для неї
недосяжні.
Отже, ситуація успіху у навчальній
діяльності створюється вчителем або ж
психологом.
Як і будь-яку іншу діяльність, навчання
можна уявити у вигляді простого
ланцюжка дій:
1. Установка на діяльність (емоційна
підготовка учнів на вирішення
навчального завдання) – мотиваційний
етап;
2.Забезпечення діяльності (створення
умов для успішного вирішення
навчального завдання) –підготовчий,
робочий етап;
3.Порівняння отриманих результатів з
очікуваними (усвідомлення ставлення до
результатів своєї навчальної праці) –
результативний етап.
Отже, якщо ситуація успіху створюється
вчителем послідовно і свідомо, її
3.Порівняння отриманих результатів з
очікуваними (усвідомлення ставлення
до результатів своєї навчальної праці) –
результативний етап.
Отже, якщо ситуація успіху створюється
вчителем послідовно і свідомо, її
структура повинна врахувати всі
перелічені компоненти.
Створення ситуації успіху на
мотиваційному етапі навчальної
діяльності
Дослідження психологів свідчать, що рівень
засвоєння людиною знань істотно залежить
від рівня сформованості її мотивації
навчитися.
Тож давайте проаналізуємо, як провести
мотиваційний етап уроку так, щоб створити
ситуацію успіху для того учня.
Перед учителем стоїть завдання:
сформувати в учня настанову на
успішне виконання завдання
Інакше кажучи, вчитель повинен
сформувати в учнів мотив досягнення
мети.
Але при цьому вчитель часто
зустрічається з неадекватною
реакцією учнівського колективу:
1.Хтось уже виконував подібне
завдання, і його результати
виявились невдалими, так що у цієї
категорії учнів уже сформоване
негативне ставлення на успішне
виконання завдання.
2.Інша група учнів не стикалась з
такою роботою, тому вони не знають,
чого можна очікувати від майбутньої
діяльності.
3.Третя група, яка виконувала потрібні
завдання і успішно з ними впоралася,
знаходиться у стані мобілізації, готова
виконувати навчальне завдання.
Зрозуміло, що найлегше вчителю буде
працювати з учнями третьої групи, де
необхідно лише активізувати позитивні
емоції, які діти пережили раніше.
У другої групи учнів слід передбачити
емоційну реакцію, намалювати
перспективу вдалого виконання
завдання, пов`язавши її з тими чи
іншими умовами діяльності, які в
минулому забезпечували успіх.
Найбільш клопітною буде робота
першою групою учнів.
Перш за все доведеться нейтралізувати
спогади про невдачу в попередній
діяльності, а потім створити перспективу
для нової.
Зробити це можна, наприклад, так:
дати завдання учневі попрацювати над
своїми помилками, або повідомити його,
що завдання для нього змінено
порівняно з попереднім і т. д.
Учитель може запропонувати різні
варіанти мотивів досягнення ситуації
успіху:
прагнення самостійно розв`язати цікаві
задачі;
завоювати авторитет у своїх товаришів;
стати першим;
розглядати свою діяльність з точки зору
її корисності для інших людей;
встановити нові контакти між
товаришами у ході виконання завдання
тощо.
Отже, на етапі мотивації навчальної
діяльності учитель організовує певні
ситуації з метою активізувати чи
нейтралізувати емоції для наступної
діяльності
На етапі мотивації створення ситуації
успіху більшою мірою визначається
психологічними аспектами.
Тут доречним буде використання в
роботі вчителя таких психологопедагогічних прийомів, як:
Ефект Розенталя, або „Ефект
навіювання”: „Ти це можеш”, „Тобі це
вдається” тощо.
Якщо педагог буде переконувати учнів
у реальності успіху, то успіх прийде.
Англійський учений Стоуенс довів, що
учні, яких заохочували, досягли значно
більших успіхів, ніж ті, кого ніяк не
заохочували.
Прийом „Емоційне погладжування” –
це констатація будь-якого факту успіху,
прищеплювання дитині віри в себе,
відкритість учителя для довіри і співчуття.
◦ Прийом „Анонсування” –
репетиція майбутньої дії, яка створює
психологічний настрій на успіх перед
класом.
Це можуть бути додаткові індивідуальні
заняття з окремими учнями чи
заздалегідь оголошенні запитання
самостійної роботи.
Прийом „Шикуйсь!” містить такі кроки:
психологічна атака;
емоційне блокування;
вибір головного напрямку;
вибір рівних можливостей;
несподіване порівняння;
стабілізація.
Цей прийом полягає в тому, щоб:
учителем блокувалось припущення на
невдачу в діяльності учня;
відволікалася увага школяра від
чергового неуспіху;
вчитель повинен знайти той напрямок
діяльності, яким учень зможе
реалізувати себе набагато краще, тим
самим забезпечити його на успіх, на
стабільність у навчанні.
Розглянемо деякі
алгоритми створення ситуацій успіху та
методику їх реалізації:
Прийом „Даю шанс” – це заздалегідь
підготовлена вчителем ситуація, в якій
учень отримує можливість зненацька
для себе розкрити свої можливості.
Прийом “ Зняття страху”-
допомогає перебороти невпевненість у
власних силах (Люди вчаться на своїх
помилках і знаходять інші шляхи
вирішення проблем).
Прийом “Авансування успішного
результату” –
допомогає вчителю висловити тверду
переконаніність у тому, що його учень
обов’язково впорається з поставленим
завданням.
Це, в свою чергу, переконує дитину у
своїх силах і можливостях.
“У тебе обов’язково вийде”, “Я навіть не
сумніваюсь у позитивному результаті” і
т. д.
Прийом “Прихований інструктаж”
Допомагає дитині уникнути поразки.
Досягається шляхом побажання,
наприклад:
Можливо краще почати з ...,
Виконуючи роботу не забудьте про ...
Прийом “Внесення мотиву”.
Показує дитині заради чого, кого
здійснюється ця діяльність, кому буде
добре після виконання, наприклад, “Без
твоєї допомоги твоїм друзям не
впоратись...” тощо.
Прийом “Персональна винятковість.”
Визначає важливість зусиль дитини в
діяльності, що здійснюється або
здійснюватиметься, наприклад:
Тільки ти міг би…
Тільки тобі і можу доручити… і т.п.
Прийом “Висока оцінка деталі”.
Допомагає емоційно пережити не
результат в цілому, а якої її окремої
деталі:
Найбільше мені сподобалось у твоїй
роботі…
Найбільше тобі вдалося…
Прийом „Еврика”.
Створюються умови, за яких дитина,
виконуючи навчальне завдання,
несподівано відкриває в собі невідомі
досі здібності.
Завдання вчителя – помітити це глибоко
особисте відкриття, всіляко підтримати
дитину, поставити нову мету і надихнути
на її досягнення.
Допомога вчителя у створенні ситуації
відкриття має бути ненав`язливою,
прихованою.
Створюючи ситуації успіху на етапі
організації навчальної діяльності, слід
пам`ятати кілька основних правил:
у кожній дитині є задатки, які можуть
розвинутися у здібності;
Побачити їх, відчути, розвити – це
справа педагога;
ставлення до дитини як до рівної, як до
себе, спілкування, що повністю включає
грубість, різкість, образливий тон, має
стати обов`язковою нормою всієї
педагогічної діяльності;
Ставлення до дитини:
як до рівної,
як до себе,
спілкування, що повністю виключає:
- грубість,
- різкість,
- образливий тон
має стати обов`язковою нормою всієї
педагогічної діяльності;
чим більше напрямків діяльності, в яких
бере участь дитина, тим більше в неї
можливостей знайти себе;
кількість і різноманітність ситуацій і
обставин, в тому числі і штучно
створених, у які може потрапити
дитина, визначають шляхи її сьогодення
і віддаленого інтересу та можливі шляхи
успіху.
ТИПИ УСПІХУ:
Неочікувана радість – це почуття
задоволення від того, що результати
діяльності учня перевершили його
очікування.
З педагогічної та психологічної точки
зору – це результат продуманої,
підготовленої діяльності вчителя.
Спільна радість – полягає в тому, щоб учень
досяг необхідної для себе реакції колективу.
Вона може бути підготовленою вчителем
або спонтаною.
Спільною радістю вважають тільки ті реакції
колективу, які дають можливість дитині
відчутні себе задоволеним, стимулюють її
зусиля.
Це, перш за все, має бути емоційний відгук
оточуючих на успіх члена свого колективу.
Важливо, щоб у досягненнях кожного
школяра всі бачили результати своєї
праці, а сама дитина розуміла, що її
радість – це радість підтримки,
отримання статусу „свій серед своїх”.
Зрештою у тому, як реагує дитячий
колектив на успіхи або невдачі своїх
учителів, виявляється його моральна
сутність.
Радість пізнання – це радість пізнання
нового, хоча вона по своїй суті
альтруїстична (виникає на основі
допомоги, підтримки інших людей).
Пізнання спираїться на самоосвіту й
самопізнання.
Така радість не може вирости на
пустому місці, появитися без серйозних
причин. Це слід клопіткої роботи
учителя –учня-учнів.
ВИСНОВОК:
1.Ситуація успіху досягається тоді, коли
сама дитина визначає цей результат як
успіх.
2 Усвідомлення ситуації успіху самим
учнем, розуміння її значимості виникає у
школяра після здолання своєї боязкості,
невміння, незнання, психологічного
враження та інших видів труднощів.
3. Завдання педагога :
допомогти особистості дитини зрости в
успіху;
дати відчути радість від здолання
труднощів;
дати зрозуміти, що задарма в житті в
житті нічого не дається, скрізь необхідно
докласти зусиль.
І успіх буде еквівалентним витраченим
зусиллям.
ШАНОВНІ КОЛЕГИ !
Дайте, будь ласка, відповідь на такі
запитання:
1.Ваше ставлення до технології “Створення
ситуації успіху”.
2.Як Ви оцінюєте стан “Створення ситуації
успіху у Вашому навчальному закладі”.
3.Які ще методичні рекомендації, ідеї,
міркування щодо “Створення ситуації успіху”,
Ви можете запропонувати учасникам нашого
семінару ?
ВДЯЧНІ ВАМ ЗА ВІДВЕРТІСТЬ, ЗА ПОРАДИ
Slide 51
Створення ситуації успіху
та шляхи її реалізації
на уроці як складової якості
навчально-виховного процесу
Мета: Удосконалити методику
створення ситуації успіху та шляхів
її реалізації на уроці як стежки, що
веде до того куточка дитячого
серця, в якому горить вогник
бажання бути гарним.
На
відміну від традиційного розуміння
освіти як суми знань та навичок, нині освіту
починають розглядати як процес
становлення особистості .
Причому особистості, здатної до:
самоосвіти,
саморозвитку,
самовдосконалення,
яка вміє використовувати набуті знання,
яка прагне реалізувати себе,
спроможна змінити на краще своє життя,
життя своєї держави.
Алгоритм
створення та досягнення ситуації успіху
твердження про “Ситуацію успіху”;
особистісно-орієнтований підхід у справі
навчання та виховання - основа педагогічної
технології “Створення ситуації успіху”;
роль “Ситуації успіху” у навчальній діяльності;
створення “Ситуації успіху” на мотиваційному
етапі навчальної діяльності;
психолого-педагогічні прийоми при створенні
“Ситуації успіху”;
методика реалізації “Ситуації успіху”;
Виходячи із Положень Закону України “Про
освіту” завдання школи сьогодні полягає в
тому, щоб:
Виховувати в учнів здатність:
долати життєві труднощі;
самостійно приймати рішення;
розвивати себе як особистість, здатну:
робити вибір і контролювати своє життя;
брати на себе відповідальність за свої дії;
захищати себе і свої життєві цінності;
діяти відповідно до них;
піклуватись про інших;
Завдання вчителів:
прищепити учням потребу до здобуття
знань;
створити такі умови, щоб процес
здобуття знань був для них цікавим,
потрібним, комфортним;
і тому пріоритетним завданням вчителя
під час навчально-виховної діяльності є
створення ситуації успіху.
Що означає “Ситуація успіху?”
Ситуація успіху - це суб'єктивний
психічний стан задоволення наслідком
своєї фізичної, розумової праці чи
моральної напруги.
Успіх у навчанні - єдине джерело
внутрішніх сил дитини, які породжують
енергію для переборення труднощів,
бажання вчитися.
В.Сухомлинський
Ситуація успіху дарує атмосферу
приязні та взаємодопомоги, впевненості
і захищеності.
Учитель зобов’язаний створити джерело
внутрішніх сил дитини, джерело, яке дає
енергію для подолання труднощів і
формування бажання вчитися.
Використання ситуації успіху має
сприяти підвищенню робочого тонусу,
збільшенню продуктивності навчальної
роботи, а також допомогти учням
усвідомити себе повноцінною
особистістю і, відповідно, забезпечити
успіх у навчанні.
Основою педагогічної технології
“Створення ситуації успіху” є
особистісно-орієнтований підхід у справі
навчання та виховання.
А тому звернемося до рекомендацій
щодо особистісно-орієнтовного підходу
навчання та виховання.
–
Особистісно орієнтоване навчання
це навчання, центром якого є
особистість дитини, її самобутність та
самостійність: суб'єктивний досвід
кожного спочатку розкривається, а
потім узгоджується зі змістом освіти.
Визнання учня ключовою фігурою
всього освітнього процесу – це і є
особистісно орієнтована педагогіка.
У свідомості учня це має такий
вигляд: «Все, що я пізнаю, я знаю,
для чого мені потрібно і де я можу ці
знання застосувати».
Для педагога - це прагнення знайти
розумний баланс між знаннями,
уміннями та навичками учня.
Сучасність вимагає навчити учнів:
- самостійно та творчо розв'язувати
проблеми;
- шукати нову інформацію й робити
висновки, а не подавати дітям готові
знання.
В особистісно-орієнтованому підході
вчителю насамперед потрібен високий
рівень педагогічної майстерності, який
базується на розвитку:
дидактичних;
організаторських;
комунікативних;
науково-пізнавальних;
емоційних;
та поведінкових компонентностей;
-
-
Цілі особистісно орієнтованого
навчання полягають у тому, щоб:
визначити життєвий досвід кожного
учня;
його пізнавальні здібності;
рівень інтелекту;
інтереси, які спочатку треба розкрити,
а потім розвинути у навчальному
процесі;
Цілі особистісно орієнтованого навчання
полягають у тому, щоб:
Формувати позитивну мотивацію учнів до:
-
пізнавальної діяльності;
-
потребу в самопізнанні;
-
потребу в самореалізаціїї;
-
та потребу у самовдосконаленні школярів;
Цілі особистісно орієнтованого навчання
полягають у тому, щоб:
Озброїти учнів механізмом:
адаптації;
саморегуляції;
самозахисту;
самовиховання;
Цілі особистісно орієнтованого навчання
полягають у тому, щоб:
Розвинути індивідуальні позитивні
здібності кожного школяра;
Сформувати культуру життєдіяльності
максимально виявити і використати
індивідуальний досвід учня;
Правильно визначати лінії поведінки.
Основні принципи
особистісно-орієнтованого
навчання:
1. Принцип «розвивальної допомоги»
не робити за учня;
не вказувати йому, що робити,
а допомогти пробувати власні сили і власну
активність;
потрібно добитись, щоб учень сам обирав
рішення і відповідав за них.
Звідси - не потрібно подавати готові
знання, а створити умови, в яких
виявляється:
-
власна пізнавальна активність учня;
-
і він визначить для себе цілі, зміст та
методи роботи, власні цінності.
-
Навчання повинно бути дослідницьким
Це час, протягом якого діти вчаться:
самостійно діяти;
- дискутувати;
- приймати рішення.
-
При цьому розвивається самосвідомість і
самореалізується особистість.
Принцип - «свобода вміння»
- учні вільно обговорюють
проблеми;
- співпрацюють один з одним,
- а вчитель виступає в ролі
старшого члена колективу,
консультанта, джерела досвіду
Принцип - «свобода вміння»
Учителю:
-недостатньо
процес;
організувати навчальний
- потрібно ще визначити спосіб засвоєння
знань, тобто оприділити види діяльності
учня на уроці.
Основні вимоги до особистісноорієнтованого уроку:
раціональна єдність словесних,
наукових і практичних методів
навчання;
зв'язок з раніше вивченим досвідом,
набутим учнем;
Основні вимоги до особистісно
орієнтованого уроку:
-формування вмінь в учнів самостійно
здобувати знання і застосовувати їх на
практиці;
-заохочення прагнень учнів знаходити свій
спосіб роботи з навчальним матеріалом.
Метою
особистісноорієнтованого уроку є:
- створення умов для виявлення
пізнавальної активності учнів
Засобами досягнення вчителем цієї мети
можуть бути:
використання різних форм та методів
навчальної діяльності, які дозволяють
розкрити суб'єктивний досвід учнів;
створення атмосфери зацікавленості
кожного учня в результатах роботи
всього класу;
стимулювання учнів до висловлювань,
використання різних способів виконання
завдань без побоювань помилитися,
отримати хибну відповідь тощо;
Засобами досягнення вчителем цієї мети
можуть бути:
використання протягом уроку
дидактичного матеріалу, який дозволяє
отримати учневі найбільш значущі для
нього вид та форму змісту навчального
матеріалу;
оцінювання досягнень учня протягом
усього процесу його діяльності, а не
тільки за кінцевим результатом;
Засобами досягнення вчителем цієї мети
можуть бути:
заохочення прагнень учня знаходити свій
спосіб роботи;
аналізувати протягом уроку роботи інших
учнів; вибирати та засвоювати найбільш
раціональні з них;
створення на уроці педагогічних ситуацій
спілкування, які б дозволяли кожному учневі
виявляти ініціативу, самостійність, виборність у
справах роботи;
створення обстановки для природного
самовираження учня.
Технологія
особистісноорієнтованогоуроку
Для проведення особистісноорієнтованого уроку вчитель має
оволодіти його основними етапами:
1.
2.
3.
4.
5.
6.
7.
8.
Орієнтації.
Визначення мети.
Проектування.
Організації.
Реалізації.
Контролю.
Коригування.
Оцінювання
1. Етап орієнтації включає:
орієнтацію на позитивну роботу;
орієнтацію на визначення особистісного
досвіду учнів;
пов'язання цього досвіду з проблемами
навчального матеріалу.
2. Етап визначення мети передбачає:
визначення на уроці разом з учнями
значущої мети здійснення тієї діяльності,
яка запланована вчителем (учні повинні
зрозуміти, що може дати робота учням
саме на цьому уроці для складання,
наприклад, тематичного заліку,
державної атестації, свого майбутнього
життя тощо);
визначення показників досягнення
поставлених завдань;
3. Етап проектування включає:
передбачення залучення учнів до
виконання ними випереджальних
завдань;
підготовки повідомлень;
рефератів;
виготовлення та відбору наочності;
складання плану роботи тощо;
Етап організації виконання плану
діяльності передбачає:
Подання можливих варіантів і
способів виконання навчальної
діяльності (усна чи письмова форма,
індивідуальна робота чи робота в
групах, робота з текстом чи з іншими
засобами одержання інформації);
Етап організації виконання плану
діяльності передбачає:
2.Представлення учнями вибору способу
фіксації нового матеріалу (конспект,
схема, таблиця, опора, план, тези,
висновки тощо);
3.Варіативність домашнього завдання
(диференціація за рівнем складності та
способом виконання).
Етап контрольно-оцінювальний:
1.Залучення учнів до контролю за
перебігом навчальної діяльності шляхом
заохочення їх до різних видів контролю,
самоконтролю, взаємоконтролю, роботи
в групах;
2.Участь учнів у виправленні помилок і
недоліків у знаннях, усвідомлення їх
причин шляхом взаємо та самоаналізу;
Етап контрольно-оцінювальний:
3.Надання учням можливості самостійно
або за участі вчителя, інших учнів
порівнювати отримані ним результати з
критеріями стандарту, закладеного у
навчальній програмі;
4.Використання механізмів оцінного
методу (позитивного ставлення до
успіхів школяра);
Етап контрольно-оцінювальний:
5.Використання механізмів оцінного
методу (позитивного ставлення до
успіхів школяра).
6.Оцінювання (виставлення рівневих
оцінок за дванадцятибальною системою
оцінювання навчальних досягнень,
поурочного бала, рейтинг) не тільки
результатів, а й самого процесу
навчання.
6. Заключний етап передбачає:
усвідомлення учнями ситуації
досягнення мети;
відчуття успіху;
підкріплення позитивної мотивації
стосовно власної діяльності.
Методи та засоби психолого-педагогічної
підтримки діяльності учнів
заохочення;
навчально-пізнавальна гра;
створення ситуації успіху;
створення ситуації пізнавального інтересу;
створення проблемної ситуації;
спонукання до пошуку альтернативних
рішень;
виконання творчих завдань;
кооперація учнів;
створення ситуації взаємодопомоги тощо.
Висновок може бути таким: особистісноорієнтоване навчання ЦЕ–
загальнодидактичний принцип
індивідуального підходу до учнів.
Таке твердження ми дослідимо та
пояснимо за допомогою такого факту:
Відомий російський психолог
Л.С. Виготський своє теорією доводить,
що розум будь-якої людини має дві зони
розвитку: А і Б.
Перша зона (А) – це зона актуального
розвитку.
У цю зону потрапляють завдання, які
дитина може виконати сама без
допомоги вчителя.
Друга зона (В) – це зона найближчого
розвитку
Сюди потрапляють завдання, які дитина сама
виконати не може, але може з ними
впоратися з допомогою вчителя.
Зона найближчого розвитку, - це зона
“наступного дня”.
Те, що сьогодні є зона найближчого
розвитку, завтра у процесі навчання повинно
стати зоною актуального розвитку. Учитель
не повинен давати готову інформацію, адже
таке навчання може загальмувати мислення
дитини. А за допомогою вміло підібраних
запитань педагог підводить школяра до
правильної відповіді, розв’язку.
Те, що сьогодні є зоною найближчого
розвитку, завтра у процесі навчання
повинно стати зоною актуального
розвитку.
Учитель не повинен давати готову
інформацію, адже таке навчання може
загальмувати мислення дитини.
А за допомогою вміло підібраних
запитань педагог підводить школяра до
правильної відповіді, розв’язку.
Отже, як бачимо із цього прикладу, щоб
відбулися розвиток і навчання учнів,
завдання повинні потрапляти лише в
зону найближчого розвитку
(за Л.С. Виготським).
Припустимо, що два учні навчались в
одній школі, в одних і тих самих
учителів, закінчили школу з відзнакою,
рівень їхнього розвитку все одно буде
різним.
Ще більше відрізняється розвиток учнів
класу, які згідно з 12- бальною
системою досягли початкового і
високого рівнів.
Тому зрозуміло, що до таких дітей треба
підходити індивідуально, тобто ставити
перед ними різні завдання.
Якщо для цілого класу поставити одне
завдання, то для одних учнів воно
потрапить у зону актуального розвитку,
для інших – у зону найближчого
розвитку.
Отже, одне завдання для всього класу
ставити не бажано і не потрібно, а
здійснювати якісний особистісноорієнтований підхід до навчання та
виховання на практиці нам заважає ряд
причин, зокрема:
Причина 1. Щоб підійти індивідуально
до кожного учня, необхідно знати його
психологічні, фізіологічні та соціальні
особливості.
Лише психологія нараховує кілька
десятків індивідуальних особливостей
особистості. Це різні види уваги, уяви,
мислення, сприйняття, темпераменту,
характеру і т.д.
Пам’ять також поділяється більш ніж
на 10 типів: короткочасна,
довготривала, оперативна, рухова,
зорова, слухова, емоційна, словеснологічна і т.д.;
Причина 2. Виявити всі ці психологічні,
фізіологічні та соціальні особливості
вчитель без допомоги психолога, лікаря,
соціолога не може;
Причина 3.Навіть якщо теоретично
припустити, що в кожної дитини
виявили всі ці особливості, вчитель не
зможе запам’ятати їх у такій кількості
дітей, оскільки він одночасно навчає
свого предмета не один десяток учнів,
кожен з яких має не один десяток таких
особливостей.
Нарешті, якщо вчителю все-таки
вдається запам’ятати всі особливості
кожної дитини, він не зможе підійти
індивідуально тому, що урок триває
всього 40-45 хв, протягом яких
неможливо фізично попрацювати з
кожним учнем класу індивідуально.
Отже, існує суперечність: з одного боку,
вимоги до особистісно-орієнтованого
навчання, а з іншого причини, що
унеможливлюють якісне впровадження
цієї педагогічної технології у навчальновиховний процес.
Який же вихід з ситуації, що склалася ?
Філософія вчить, що джерелом і
рушійними силами будь-якого процесу
(у тому числі й навчального) є
розв’язання суперечностей і тому,
щоб навчальний процес розвивався,
вчителю необхідно вміти виявляти
суперечність навчального процесу, а
також вміти розв’язувати її.
Дана суперечність розв’язується шляхом
диференційованого підходу до учнів.
Диференціація (від лат. Differentia –
різниця, відмінність) – розчленування
цілого на якісно відмінні частини.
Розв’язування таких суперечностей
називається підходом до навчання.
Цей підхід, для прикладу, можна
здійснити таким чином:
Учнів класу розподілити на групи за
рівнем розвитку.
Критерії, якими слід керуватися - це
успішність.
Таких груп, наприклад, може бути
чотири:
низький рівень;
середній рівень;
достатній рівень;
високий рівень.
Зрозуміло, що такий поділ не
аргументується для учнів, для того щоб
у слабшого школяра не сформувалася
занижена самооцінка, а в сильного –
завищена.
Якщо учні однієї з груп підвищують свій
рівень – їх слід перевести до наступної
групи і навпаки.
Для кожної групи пропонуються різні за
ступенем складності завдання.
Диференційований підхід можна
здійснювати при різних формах
навчального процесу: під час уроку,
лабораторного заняття, екскурсії.
Під час проведеного уроку методом бесіди,
запитань слід орієнтувати учнів на певну
групу.
При цьому обов’язково слід враховувати,
щоб запитання було точним, стислим, не
мало елементів підказки.
Під час проведення уроку методом
пояснення, розповіді диференційований
підхід неможливий, оскільки вчитель будує
свою розповідь, орієнтуючись на
середнього учня,
але під час закріплення нового матеріалу
чи пояснення домашнього завдання учням
можна запропонувати різнорівневі
завдання.
Завершальним етапом навчальної
діяльності на уроці є:
усвідомлення ситуації досягнення мети;
переживання ситуації успіху;
підкріплення позитивної мотивації щодо
самої діяльності.
Ситуація успіху досягається тоді, коли
сама дитина визначає цей результат як
успіх.
Усвідомлення ситуації успіху самим
учнем, розуміння її значимості виникає у
суб'єкта після здолання своєї боязкості,
невміння, незнання, психологічного
враження та інших видів труднощів.
Роль “Ситуації успіху” у навчальній
діяльності
За останні роки термін
„Ситуація успіху” став звичним для
педагогів.
Ніхто не заперечує, що саме позитивні
емоції можуть стати для дитини одним
з найважливіших стимулів у навчанні,
але при цьому ми забуваємо про те, що
в педагогів не існує єдиного рецепта чи
правила, як саме створювати ситуації
успіху тому, що це слід на основі
індивідуального підходу, зважено, з
урахуванням багатьох факторів.
Діти прощають багато чого, але не
вибачають байдужість.
За відгуками дітей, найкращі їхні
вчителі вели уроки так, що здавалося,
ніби весь урок вони зайняті саме тобою.
Як цього досягти?
Іноді це „Іскра Божа”,
а частіше – майстерність, доведена до
мистецтва.
Важливо мати на увазі, що навіть
одноразове переживання успіху може
докорінно змінити психологічне
самопочуття дитини.
Ситуація успіху може стати пусковим
механізмом подальшого розвитку
особистості.
Безперечно, переживання успіху навіює
людині впевненість у власних силах.
З`являється бажання знову досягти
добрих результатів, виникає відчуття
внутрішнього благополуччя, що, у свою
чергу, покращує ставлення до
навколишнього світу.
На перший погляд здається, що вчитель,
кілька разів давши учню можливість
відчути успіх, далі вже само собою
забезпечує високий рівень мотивації,
інтересу, пізнавальної активності.
Але може бути й протилежний
результат: постійна успішність здатна
сформувати байдуже ставлення до
навчання.
Крім того, постійне очікування лише
позитивного результату згубно впливає
на розвиток вольових якостей учня:
він ухиляється від подолання
труднощів;
губиться в складних ситуаціях
(навчальних та життєвих);
у його поведінці починає домінувати
мотив „уникнення невдач”.
Досвідчені психологи та педагоги
попереджують про можливість
негативних наслідків пережитого успіху.
Чому ж виникає такий парадокс?
По-перше, успіх, що діставався ціною
незначних зусиль, може призвести до
переоцінки, точніше, до завищеної
оцінки своїх можливостей.
По-друге, за сильним переживанням
будь-якої емоції обов`язково настає
релаксація (розслаблення).
І якщо в цей період запропонувати
людині якусь діяльність, то, швидше за
все, ця діяльність буде менш успішною,
ніж попередня.
По-третє, переживання успіху може бути
потьмареним, якщо результат, важливий
і значимий для самого учня, не буде
адекватно оцінений іншими людьми.
І нарешті:
Емоція успіху не стане сильним
переживанням, якщо результати діяльності
не значимі для її суб`єкта.
Дитина, особливо на початку навчання,
однаково інтенсивно переживає успіх у
„головних” і „неголовних” навчальних
предметах.
Але часто знижують цю інтенсивність:
„12 балів з музики ! Та краще б ти
отримав 12 балів з читання”.
Знижуючи значимості успіху, що
переживається дитиною, ми, дорослі,
впливаємо на формування у дитини
ставлення до навчального процесу в
цілому.
Ось чому, оцінюючи дітей, необхідно
виходити з індивідуальних особливостей
кожного учня.
Просування вперед треба заохочувати,
підбадьорювати, щоб дитина не
відчувала невдачу, порівнюючи свої
результати з раніше встановленими
нормами, особливо якщо вони для неї
недосяжні.
Отже, ситуація успіху у навчальній
діяльності створюється вчителем або ж
психологом.
Як і будь-яку іншу діяльність, навчання
можна уявити у вигляді простого
ланцюжка дій:
1. Установка на діяльність (емоційна
підготовка учнів на вирішення
навчального завдання) – мотиваційний
етап;
2.Забезпечення діяльності (створення
умов для успішного вирішення
навчального завдання) –підготовчий,
робочий етап;
3.Порівняння отриманих результатів з
очікуваними (усвідомлення ставлення до
результатів своєї навчальної праці) –
результативний етап.
Отже, якщо ситуація успіху створюється
вчителем послідовно і свідомо, її
3.Порівняння отриманих результатів з
очікуваними (усвідомлення ставлення
до результатів своєї навчальної праці) –
результативний етап.
Отже, якщо ситуація успіху створюється
вчителем послідовно і свідомо, її
структура повинна врахувати всі
перелічені компоненти.
Створення ситуації успіху на
мотиваційному етапі навчальної
діяльності
Дослідження психологів свідчать, що рівень
засвоєння людиною знань істотно залежить
від рівня сформованості її мотивації
навчитися.
Тож давайте проаналізуємо, як провести
мотиваційний етап уроку так, щоб створити
ситуацію успіху для того учня.
Перед учителем стоїть завдання:
сформувати в учня настанову на
успішне виконання завдання
Інакше кажучи, вчитель повинен
сформувати в учнів мотив досягнення
мети.
Але при цьому вчитель часто
зустрічається з неадекватною
реакцією учнівського колективу:
1.Хтось уже виконував подібне
завдання, і його результати
виявились невдалими, так що у цієї
категорії учнів уже сформоване
негативне ставлення на успішне
виконання завдання.
2.Інша група учнів не стикалась з
такою роботою, тому вони не знають,
чого можна очікувати від майбутньої
діяльності.
3.Третя група, яка виконувала потрібні
завдання і успішно з ними впоралася,
знаходиться у стані мобілізації, готова
виконувати навчальне завдання.
Зрозуміло, що найлегше вчителю буде
працювати з учнями третьої групи, де
необхідно лише активізувати позитивні
емоції, які діти пережили раніше.
У другої групи учнів слід передбачити
емоційну реакцію, намалювати
перспективу вдалого виконання
завдання, пов`язавши її з тими чи
іншими умовами діяльності, які в
минулому забезпечували успіх.
Найбільш клопітною буде робота
першою групою учнів.
Перш за все доведеться нейтралізувати
спогади про невдачу в попередній
діяльності, а потім створити перспективу
для нової.
Зробити це можна, наприклад, так:
дати завдання учневі попрацювати над
своїми помилками, або повідомити його,
що завдання для нього змінено
порівняно з попереднім і т. д.
Учитель може запропонувати різні
варіанти мотивів досягнення ситуації
успіху:
прагнення самостійно розв`язати цікаві
задачі;
завоювати авторитет у своїх товаришів;
стати першим;
розглядати свою діяльність з точки зору
її корисності для інших людей;
встановити нові контакти між
товаришами у ході виконання завдання
тощо.
Отже, на етапі мотивації навчальної
діяльності учитель організовує певні
ситуації з метою активізувати чи
нейтралізувати емоції для наступної
діяльності
На етапі мотивації створення ситуації
успіху більшою мірою визначається
психологічними аспектами.
Тут доречним буде використання в
роботі вчителя таких психологопедагогічних прийомів, як:
Ефект Розенталя, або „Ефект
навіювання”: „Ти це можеш”, „Тобі це
вдається” тощо.
Якщо педагог буде переконувати учнів
у реальності успіху, то успіх прийде.
Англійський учений Стоуенс довів, що
учні, яких заохочували, досягли значно
більших успіхів, ніж ті, кого ніяк не
заохочували.
Прийом „Емоційне погладжування” –
це констатація будь-якого факту успіху,
прищеплювання дитині віри в себе,
відкритість учителя для довіри і співчуття.
◦ Прийом „Анонсування” –
репетиція майбутньої дії, яка створює
психологічний настрій на успіх перед
класом.
Це можуть бути додаткові індивідуальні
заняття з окремими учнями чи
заздалегідь оголошенні запитання
самостійної роботи.
Прийом „Шикуйсь!” містить такі кроки:
психологічна атака;
емоційне блокування;
вибір головного напрямку;
вибір рівних можливостей;
несподіване порівняння;
стабілізація.
Цей прийом полягає в тому, щоб:
учителем блокувалось припущення на
невдачу в діяльності учня;
відволікалася увага школяра від
чергового неуспіху;
вчитель повинен знайти той напрямок
діяльності, яким учень зможе
реалізувати себе набагато краще, тим
самим забезпечити його на успіх, на
стабільність у навчанні.
Розглянемо деякі
алгоритми створення ситуацій успіху та
методику їх реалізації:
Прийом „Даю шанс” – це заздалегідь
підготовлена вчителем ситуація, в якій
учень отримує можливість зненацька
для себе розкрити свої можливості.
Прийом “ Зняття страху”-
допомогає перебороти невпевненість у
власних силах (Люди вчаться на своїх
помилках і знаходять інші шляхи
вирішення проблем).
Прийом “Авансування успішного
результату” –
допомогає вчителю висловити тверду
переконаніність у тому, що його учень
обов’язково впорається з поставленим
завданням.
Це, в свою чергу, переконує дитину у
своїх силах і можливостях.
“У тебе обов’язково вийде”, “Я навіть не
сумніваюсь у позитивному результаті” і
т. д.
Прийом “Прихований інструктаж”
Допомагає дитині уникнути поразки.
Досягається шляхом побажання,
наприклад:
Можливо краще почати з ...,
Виконуючи роботу не забудьте про ...
Прийом “Внесення мотиву”.
Показує дитині заради чого, кого
здійснюється ця діяльність, кому буде
добре після виконання, наприклад, “Без
твоєї допомоги твоїм друзям не
впоратись...” тощо.
Прийом “Персональна винятковість.”
Визначає важливість зусиль дитини в
діяльності, що здійснюється або
здійснюватиметься, наприклад:
Тільки ти міг би…
Тільки тобі і можу доручити… і т.п.
Прийом “Висока оцінка деталі”.
Допомагає емоційно пережити не
результат в цілому, а якої її окремої
деталі:
Найбільше мені сподобалось у твоїй
роботі…
Найбільше тобі вдалося…
Прийом „Еврика”.
Створюються умови, за яких дитина,
виконуючи навчальне завдання,
несподівано відкриває в собі невідомі
досі здібності.
Завдання вчителя – помітити це глибоко
особисте відкриття, всіляко підтримати
дитину, поставити нову мету і надихнути
на її досягнення.
Допомога вчителя у створенні ситуації
відкриття має бути ненав`язливою,
прихованою.
Створюючи ситуації успіху на етапі
організації навчальної діяльності, слід
пам`ятати кілька основних правил:
у кожній дитині є задатки, які можуть
розвинутися у здібності;
Побачити їх, відчути, розвити – це
справа педагога;
ставлення до дитини як до рівної, як до
себе, спілкування, що повністю включає
грубість, різкість, образливий тон, має
стати обов`язковою нормою всієї
педагогічної діяльності;
Ставлення до дитини:
як до рівної,
як до себе,
спілкування, що повністю виключає:
- грубість,
- різкість,
- образливий тон
має стати обов`язковою нормою всієї
педагогічної діяльності;
чим більше напрямків діяльності, в яких
бере участь дитина, тим більше в неї
можливостей знайти себе;
кількість і різноманітність ситуацій і
обставин, в тому числі і штучно
створених, у які може потрапити
дитина, визначають шляхи її сьогодення
і віддаленого інтересу та можливі шляхи
успіху.
ТИПИ УСПІХУ:
Неочікувана радість – це почуття
задоволення від того, що результати
діяльності учня перевершили його
очікування.
З педагогічної та психологічної точки
зору – це результат продуманої,
підготовленої діяльності вчителя.
Спільна радість – полягає в тому, щоб учень
досяг необхідної для себе реакції колективу.
Вона може бути підготовленою вчителем
або спонтаною.
Спільною радістю вважають тільки ті реакції
колективу, які дають можливість дитині
відчутні себе задоволеним, стимулюють її
зусиля.
Це, перш за все, має бути емоційний відгук
оточуючих на успіх члена свого колективу.
Важливо, щоб у досягненнях кожного
школяра всі бачили результати своєї
праці, а сама дитина розуміла, що її
радість – це радість підтримки,
отримання статусу „свій серед своїх”.
Зрештою у тому, як реагує дитячий
колектив на успіхи або невдачі своїх
учителів, виявляється його моральна
сутність.
Радість пізнання – це радість пізнання
нового, хоча вона по своїй суті
альтруїстична (виникає на основі
допомоги, підтримки інших людей).
Пізнання спираїться на самоосвіту й
самопізнання.
Така радість не може вирости на
пустому місці, появитися без серйозних
причин. Це слід клопіткої роботи
учителя –учня-учнів.
ВИСНОВОК:
1.Ситуація успіху досягається тоді, коли
сама дитина визначає цей результат як
успіх.
2 Усвідомлення ситуації успіху самим
учнем, розуміння її значимості виникає у
школяра після здолання своєї боязкості,
невміння, незнання, психологічного
враження та інших видів труднощів.
3. Завдання педагога :
допомогти особистості дитини зрости в
успіху;
дати відчути радість від здолання
труднощів;
дати зрозуміти, що задарма в житті в
житті нічого не дається, скрізь необхідно
докласти зусиль.
І успіх буде еквівалентним витраченим
зусиллям.
ШАНОВНІ КОЛЕГИ !
Дайте, будь ласка, відповідь на такі
запитання:
1.Ваше ставлення до технології “Створення
ситуації успіху”.
2.Як Ви оцінюєте стан “Створення ситуації
успіху у Вашому навчальному закладі”.
3.Які ще методичні рекомендації, ідеї,
міркування щодо “Створення ситуації успіху”,
Ви можете запропонувати учасникам нашого
семінару ?
ВДЯЧНІ ВАМ ЗА ВІДВЕРТІСТЬ, ЗА ПОРАДИ
Slide 52
Створення ситуації успіху
та шляхи її реалізації
на уроці як складової якості
навчально-виховного процесу
Мета: Удосконалити методику
створення ситуації успіху та шляхів
її реалізації на уроці як стежки, що
веде до того куточка дитячого
серця, в якому горить вогник
бажання бути гарним.
На
відміну від традиційного розуміння
освіти як суми знань та навичок, нині освіту
починають розглядати як процес
становлення особистості .
Причому особистості, здатної до:
самоосвіти,
саморозвитку,
самовдосконалення,
яка вміє використовувати набуті знання,
яка прагне реалізувати себе,
спроможна змінити на краще своє життя,
життя своєї держави.
Алгоритм
створення та досягнення ситуації успіху
твердження про “Ситуацію успіху”;
особистісно-орієнтований підхід у справі
навчання та виховання - основа педагогічної
технології “Створення ситуації успіху”;
роль “Ситуації успіху” у навчальній діяльності;
створення “Ситуації успіху” на мотиваційному
етапі навчальної діяльності;
психолого-педагогічні прийоми при створенні
“Ситуації успіху”;
методика реалізації “Ситуації успіху”;
Виходячи із Положень Закону України “Про
освіту” завдання школи сьогодні полягає в
тому, щоб:
Виховувати в учнів здатність:
долати життєві труднощі;
самостійно приймати рішення;
розвивати себе як особистість, здатну:
робити вибір і контролювати своє життя;
брати на себе відповідальність за свої дії;
захищати себе і свої життєві цінності;
діяти відповідно до них;
піклуватись про інших;
Завдання вчителів:
прищепити учням потребу до здобуття
знань;
створити такі умови, щоб процес
здобуття знань був для них цікавим,
потрібним, комфортним;
і тому пріоритетним завданням вчителя
під час навчально-виховної діяльності є
створення ситуації успіху.
Що означає “Ситуація успіху?”
Ситуація успіху - це суб'єктивний
психічний стан задоволення наслідком
своєї фізичної, розумової праці чи
моральної напруги.
Успіх у навчанні - єдине джерело
внутрішніх сил дитини, які породжують
енергію для переборення труднощів,
бажання вчитися.
В.Сухомлинський
Ситуація успіху дарує атмосферу
приязні та взаємодопомоги, впевненості
і захищеності.
Учитель зобов’язаний створити джерело
внутрішніх сил дитини, джерело, яке дає
енергію для подолання труднощів і
формування бажання вчитися.
Використання ситуації успіху має
сприяти підвищенню робочого тонусу,
збільшенню продуктивності навчальної
роботи, а також допомогти учням
усвідомити себе повноцінною
особистістю і, відповідно, забезпечити
успіх у навчанні.
Основою педагогічної технології
“Створення ситуації успіху” є
особистісно-орієнтований підхід у справі
навчання та виховання.
А тому звернемося до рекомендацій
щодо особистісно-орієнтовного підходу
навчання та виховання.
–
Особистісно орієнтоване навчання
це навчання, центром якого є
особистість дитини, її самобутність та
самостійність: суб'єктивний досвід
кожного спочатку розкривається, а
потім узгоджується зі змістом освіти.
Визнання учня ключовою фігурою
всього освітнього процесу – це і є
особистісно орієнтована педагогіка.
У свідомості учня це має такий
вигляд: «Все, що я пізнаю, я знаю,
для чого мені потрібно і де я можу ці
знання застосувати».
Для педагога - це прагнення знайти
розумний баланс між знаннями,
уміннями та навичками учня.
Сучасність вимагає навчити учнів:
- самостійно та творчо розв'язувати
проблеми;
- шукати нову інформацію й робити
висновки, а не подавати дітям готові
знання.
В особистісно-орієнтованому підході
вчителю насамперед потрібен високий
рівень педагогічної майстерності, який
базується на розвитку:
дидактичних;
організаторських;
комунікативних;
науково-пізнавальних;
емоційних;
та поведінкових компонентностей;
-
-
Цілі особистісно орієнтованого
навчання полягають у тому, щоб:
визначити життєвий досвід кожного
учня;
його пізнавальні здібності;
рівень інтелекту;
інтереси, які спочатку треба розкрити,
а потім розвинути у навчальному
процесі;
Цілі особистісно орієнтованого навчання
полягають у тому, щоб:
Формувати позитивну мотивацію учнів до:
-
пізнавальної діяльності;
-
потребу в самопізнанні;
-
потребу в самореалізаціїї;
-
та потребу у самовдосконаленні школярів;
Цілі особистісно орієнтованого навчання
полягають у тому, щоб:
Озброїти учнів механізмом:
адаптації;
саморегуляції;
самозахисту;
самовиховання;
Цілі особистісно орієнтованого навчання
полягають у тому, щоб:
Розвинути індивідуальні позитивні
здібності кожного школяра;
Сформувати культуру життєдіяльності
максимально виявити і використати
індивідуальний досвід учня;
Правильно визначати лінії поведінки.
Основні принципи
особистісно-орієнтованого
навчання:
1. Принцип «розвивальної допомоги»
не робити за учня;
не вказувати йому, що робити,
а допомогти пробувати власні сили і власну
активність;
потрібно добитись, щоб учень сам обирав
рішення і відповідав за них.
Звідси - не потрібно подавати готові
знання, а створити умови, в яких
виявляється:
-
власна пізнавальна активність учня;
-
і він визначить для себе цілі, зміст та
методи роботи, власні цінності.
-
Навчання повинно бути дослідницьким
Це час, протягом якого діти вчаться:
самостійно діяти;
- дискутувати;
- приймати рішення.
-
При цьому розвивається самосвідомість і
самореалізується особистість.
Принцип - «свобода вміння»
- учні вільно обговорюють
проблеми;
- співпрацюють один з одним,
- а вчитель виступає в ролі
старшого члена колективу,
консультанта, джерела досвіду
Принцип - «свобода вміння»
Учителю:
-недостатньо
процес;
організувати навчальний
- потрібно ще визначити спосіб засвоєння
знань, тобто оприділити види діяльності
учня на уроці.
Основні вимоги до особистісноорієнтованого уроку:
раціональна єдність словесних,
наукових і практичних методів
навчання;
зв'язок з раніше вивченим досвідом,
набутим учнем;
Основні вимоги до особистісно
орієнтованого уроку:
-формування вмінь в учнів самостійно
здобувати знання і застосовувати їх на
практиці;
-заохочення прагнень учнів знаходити свій
спосіб роботи з навчальним матеріалом.
Метою
особистісноорієнтованого уроку є:
- створення умов для виявлення
пізнавальної активності учнів
Засобами досягнення вчителем цієї мети
можуть бути:
використання різних форм та методів
навчальної діяльності, які дозволяють
розкрити суб'єктивний досвід учнів;
створення атмосфери зацікавленості
кожного учня в результатах роботи
всього класу;
стимулювання учнів до висловлювань,
використання різних способів виконання
завдань без побоювань помилитися,
отримати хибну відповідь тощо;
Засобами досягнення вчителем цієї мети
можуть бути:
використання протягом уроку
дидактичного матеріалу, який дозволяє
отримати учневі найбільш значущі для
нього вид та форму змісту навчального
матеріалу;
оцінювання досягнень учня протягом
усього процесу його діяльності, а не
тільки за кінцевим результатом;
Засобами досягнення вчителем цієї мети
можуть бути:
заохочення прагнень учня знаходити свій
спосіб роботи;
аналізувати протягом уроку роботи інших
учнів; вибирати та засвоювати найбільш
раціональні з них;
створення на уроці педагогічних ситуацій
спілкування, які б дозволяли кожному учневі
виявляти ініціативу, самостійність, виборність у
справах роботи;
створення обстановки для природного
самовираження учня.
Технологія
особистісноорієнтованогоуроку
Для проведення особистісноорієнтованого уроку вчитель має
оволодіти його основними етапами:
1.
2.
3.
4.
5.
6.
7.
8.
Орієнтації.
Визначення мети.
Проектування.
Організації.
Реалізації.
Контролю.
Коригування.
Оцінювання
1. Етап орієнтації включає:
орієнтацію на позитивну роботу;
орієнтацію на визначення особистісного
досвіду учнів;
пов'язання цього досвіду з проблемами
навчального матеріалу.
2. Етап визначення мети передбачає:
визначення на уроці разом з учнями
значущої мети здійснення тієї діяльності,
яка запланована вчителем (учні повинні
зрозуміти, що може дати робота учням
саме на цьому уроці для складання,
наприклад, тематичного заліку,
державної атестації, свого майбутнього
життя тощо);
визначення показників досягнення
поставлених завдань;
3. Етап проектування включає:
передбачення залучення учнів до
виконання ними випереджальних
завдань;
підготовки повідомлень;
рефератів;
виготовлення та відбору наочності;
складання плану роботи тощо;
Етап організації виконання плану
діяльності передбачає:
Подання можливих варіантів і
способів виконання навчальної
діяльності (усна чи письмова форма,
індивідуальна робота чи робота в
групах, робота з текстом чи з іншими
засобами одержання інформації);
Етап організації виконання плану
діяльності передбачає:
2.Представлення учнями вибору способу
фіксації нового матеріалу (конспект,
схема, таблиця, опора, план, тези,
висновки тощо);
3.Варіативність домашнього завдання
(диференціація за рівнем складності та
способом виконання).
Етап контрольно-оцінювальний:
1.Залучення учнів до контролю за
перебігом навчальної діяльності шляхом
заохочення їх до різних видів контролю,
самоконтролю, взаємоконтролю, роботи
в групах;
2.Участь учнів у виправленні помилок і
недоліків у знаннях, усвідомлення їх
причин шляхом взаємо та самоаналізу;
Етап контрольно-оцінювальний:
3.Надання учням можливості самостійно
або за участі вчителя, інших учнів
порівнювати отримані ним результати з
критеріями стандарту, закладеного у
навчальній програмі;
4.Використання механізмів оцінного
методу (позитивного ставлення до
успіхів школяра);
Етап контрольно-оцінювальний:
5.Використання механізмів оцінного
методу (позитивного ставлення до
успіхів школяра).
6.Оцінювання (виставлення рівневих
оцінок за дванадцятибальною системою
оцінювання навчальних досягнень,
поурочного бала, рейтинг) не тільки
результатів, а й самого процесу
навчання.
6. Заключний етап передбачає:
усвідомлення учнями ситуації
досягнення мети;
відчуття успіху;
підкріплення позитивної мотивації
стосовно власної діяльності.
Методи та засоби психолого-педагогічної
підтримки діяльності учнів
заохочення;
навчально-пізнавальна гра;
створення ситуації успіху;
створення ситуації пізнавального інтересу;
створення проблемної ситуації;
спонукання до пошуку альтернативних
рішень;
виконання творчих завдань;
кооперація учнів;
створення ситуації взаємодопомоги тощо.
Висновок може бути таким: особистісноорієнтоване навчання ЦЕ–
загальнодидактичний принцип
індивідуального підходу до учнів.
Таке твердження ми дослідимо та
пояснимо за допомогою такого факту:
Відомий російський психолог
Л.С. Виготський своє теорією доводить,
що розум будь-якої людини має дві зони
розвитку: А і Б.
Перша зона (А) – це зона актуального
розвитку.
У цю зону потрапляють завдання, які
дитина може виконати сама без
допомоги вчителя.
Друга зона (В) – це зона найближчого
розвитку
Сюди потрапляють завдання, які дитина сама
виконати не може, але може з ними
впоратися з допомогою вчителя.
Зона найближчого розвитку, - це зона
“наступного дня”.
Те, що сьогодні є зона найближчого
розвитку, завтра у процесі навчання повинно
стати зоною актуального розвитку. Учитель
не повинен давати готову інформацію, адже
таке навчання може загальмувати мислення
дитини. А за допомогою вміло підібраних
запитань педагог підводить школяра до
правильної відповіді, розв’язку.
Те, що сьогодні є зоною найближчого
розвитку, завтра у процесі навчання
повинно стати зоною актуального
розвитку.
Учитель не повинен давати готову
інформацію, адже таке навчання може
загальмувати мислення дитини.
А за допомогою вміло підібраних
запитань педагог підводить школяра до
правильної відповіді, розв’язку.
Отже, як бачимо із цього прикладу, щоб
відбулися розвиток і навчання учнів,
завдання повинні потрапляти лише в
зону найближчого розвитку
(за Л.С. Виготським).
Припустимо, що два учні навчались в
одній школі, в одних і тих самих
учителів, закінчили школу з відзнакою,
рівень їхнього розвитку все одно буде
різним.
Ще більше відрізняється розвиток учнів
класу, які згідно з 12- бальною
системою досягли початкового і
високого рівнів.
Тому зрозуміло, що до таких дітей треба
підходити індивідуально, тобто ставити
перед ними різні завдання.
Якщо для цілого класу поставити одне
завдання, то для одних учнів воно
потрапить у зону актуального розвитку,
для інших – у зону найближчого
розвитку.
Отже, одне завдання для всього класу
ставити не бажано і не потрібно, а
здійснювати якісний особистісноорієнтований підхід до навчання та
виховання на практиці нам заважає ряд
причин, зокрема:
Причина 1. Щоб підійти індивідуально
до кожного учня, необхідно знати його
психологічні, фізіологічні та соціальні
особливості.
Лише психологія нараховує кілька
десятків індивідуальних особливостей
особистості. Це різні види уваги, уяви,
мислення, сприйняття, темпераменту,
характеру і т.д.
Пам’ять також поділяється більш ніж
на 10 типів: короткочасна,
довготривала, оперативна, рухова,
зорова, слухова, емоційна, словеснологічна і т.д.;
Причина 2. Виявити всі ці психологічні,
фізіологічні та соціальні особливості
вчитель без допомоги психолога, лікаря,
соціолога не може;
Причина 3.Навіть якщо теоретично
припустити, що в кожної дитини
виявили всі ці особливості, вчитель не
зможе запам’ятати їх у такій кількості
дітей, оскільки він одночасно навчає
свого предмета не один десяток учнів,
кожен з яких має не один десяток таких
особливостей.
Нарешті, якщо вчителю все-таки
вдається запам’ятати всі особливості
кожної дитини, він не зможе підійти
індивідуально тому, що урок триває
всього 40-45 хв, протягом яких
неможливо фізично попрацювати з
кожним учнем класу індивідуально.
Отже, існує суперечність: з одного боку,
вимоги до особистісно-орієнтованого
навчання, а з іншого причини, що
унеможливлюють якісне впровадження
цієї педагогічної технології у навчальновиховний процес.
Який же вихід з ситуації, що склалася ?
Філософія вчить, що джерелом і
рушійними силами будь-якого процесу
(у тому числі й навчального) є
розв’язання суперечностей і тому,
щоб навчальний процес розвивався,
вчителю необхідно вміти виявляти
суперечність навчального процесу, а
також вміти розв’язувати її.
Дана суперечність розв’язується шляхом
диференційованого підходу до учнів.
Диференціація (від лат. Differentia –
різниця, відмінність) – розчленування
цілого на якісно відмінні частини.
Розв’язування таких суперечностей
називається підходом до навчання.
Цей підхід, для прикладу, можна
здійснити таким чином:
Учнів класу розподілити на групи за
рівнем розвитку.
Критерії, якими слід керуватися - це
успішність.
Таких груп, наприклад, може бути
чотири:
низький рівень;
середній рівень;
достатній рівень;
високий рівень.
Зрозуміло, що такий поділ не
аргументується для учнів, для того щоб
у слабшого школяра не сформувалася
занижена самооцінка, а в сильного –
завищена.
Якщо учні однієї з груп підвищують свій
рівень – їх слід перевести до наступної
групи і навпаки.
Для кожної групи пропонуються різні за
ступенем складності завдання.
Диференційований підхід можна
здійснювати при різних формах
навчального процесу: під час уроку,
лабораторного заняття, екскурсії.
Під час проведеного уроку методом бесіди,
запитань слід орієнтувати учнів на певну
групу.
При цьому обов’язково слід враховувати,
щоб запитання було точним, стислим, не
мало елементів підказки.
Під час проведення уроку методом
пояснення, розповіді диференційований
підхід неможливий, оскільки вчитель будує
свою розповідь, орієнтуючись на
середнього учня,
але під час закріплення нового матеріалу
чи пояснення домашнього завдання учням
можна запропонувати різнорівневі
завдання.
Завершальним етапом навчальної
діяльності на уроці є:
усвідомлення ситуації досягнення мети;
переживання ситуації успіху;
підкріплення позитивної мотивації щодо
самої діяльності.
Ситуація успіху досягається тоді, коли
сама дитина визначає цей результат як
успіх.
Усвідомлення ситуації успіху самим
учнем, розуміння її значимості виникає у
суб'єкта після здолання своєї боязкості,
невміння, незнання, психологічного
враження та інших видів труднощів.
Роль “Ситуації успіху” у навчальній
діяльності
За останні роки термін
„Ситуація успіху” став звичним для
педагогів.
Ніхто не заперечує, що саме позитивні
емоції можуть стати для дитини одним
з найважливіших стимулів у навчанні,
але при цьому ми забуваємо про те, що
в педагогів не існує єдиного рецепта чи
правила, як саме створювати ситуації
успіху тому, що це слід на основі
індивідуального підходу, зважено, з
урахуванням багатьох факторів.
Діти прощають багато чого, але не
вибачають байдужість.
За відгуками дітей, найкращі їхні
вчителі вели уроки так, що здавалося,
ніби весь урок вони зайняті саме тобою.
Як цього досягти?
Іноді це „Іскра Божа”,
а частіше – майстерність, доведена до
мистецтва.
Важливо мати на увазі, що навіть
одноразове переживання успіху може
докорінно змінити психологічне
самопочуття дитини.
Ситуація успіху може стати пусковим
механізмом подальшого розвитку
особистості.
Безперечно, переживання успіху навіює
людині впевненість у власних силах.
З`являється бажання знову досягти
добрих результатів, виникає відчуття
внутрішнього благополуччя, що, у свою
чергу, покращує ставлення до
навколишнього світу.
На перший погляд здається, що вчитель,
кілька разів давши учню можливість
відчути успіх, далі вже само собою
забезпечує високий рівень мотивації,
інтересу, пізнавальної активності.
Але може бути й протилежний
результат: постійна успішність здатна
сформувати байдуже ставлення до
навчання.
Крім того, постійне очікування лише
позитивного результату згубно впливає
на розвиток вольових якостей учня:
він ухиляється від подолання
труднощів;
губиться в складних ситуаціях
(навчальних та життєвих);
у його поведінці починає домінувати
мотив „уникнення невдач”.
Досвідчені психологи та педагоги
попереджують про можливість
негативних наслідків пережитого успіху.
Чому ж виникає такий парадокс?
По-перше, успіх, що діставався ціною
незначних зусиль, може призвести до
переоцінки, точніше, до завищеної
оцінки своїх можливостей.
По-друге, за сильним переживанням
будь-якої емоції обов`язково настає
релаксація (розслаблення).
І якщо в цей період запропонувати
людині якусь діяльність, то, швидше за
все, ця діяльність буде менш успішною,
ніж попередня.
По-третє, переживання успіху може бути
потьмареним, якщо результат, важливий
і значимий для самого учня, не буде
адекватно оцінений іншими людьми.
І нарешті:
Емоція успіху не стане сильним
переживанням, якщо результати діяльності
не значимі для її суб`єкта.
Дитина, особливо на початку навчання,
однаково інтенсивно переживає успіх у
„головних” і „неголовних” навчальних
предметах.
Але часто знижують цю інтенсивність:
„12 балів з музики ! Та краще б ти
отримав 12 балів з читання”.
Знижуючи значимості успіху, що
переживається дитиною, ми, дорослі,
впливаємо на формування у дитини
ставлення до навчального процесу в
цілому.
Ось чому, оцінюючи дітей, необхідно
виходити з індивідуальних особливостей
кожного учня.
Просування вперед треба заохочувати,
підбадьорювати, щоб дитина не
відчувала невдачу, порівнюючи свої
результати з раніше встановленими
нормами, особливо якщо вони для неї
недосяжні.
Отже, ситуація успіху у навчальній
діяльності створюється вчителем або ж
психологом.
Як і будь-яку іншу діяльність, навчання
можна уявити у вигляді простого
ланцюжка дій:
1. Установка на діяльність (емоційна
підготовка учнів на вирішення
навчального завдання) – мотиваційний
етап;
2.Забезпечення діяльності (створення
умов для успішного вирішення
навчального завдання) –підготовчий,
робочий етап;
3.Порівняння отриманих результатів з
очікуваними (усвідомлення ставлення до
результатів своєї навчальної праці) –
результативний етап.
Отже, якщо ситуація успіху створюється
вчителем послідовно і свідомо, її
3.Порівняння отриманих результатів з
очікуваними (усвідомлення ставлення
до результатів своєї навчальної праці) –
результативний етап.
Отже, якщо ситуація успіху створюється
вчителем послідовно і свідомо, її
структура повинна врахувати всі
перелічені компоненти.
Створення ситуації успіху на
мотиваційному етапі навчальної
діяльності
Дослідження психологів свідчать, що рівень
засвоєння людиною знань істотно залежить
від рівня сформованості її мотивації
навчитися.
Тож давайте проаналізуємо, як провести
мотиваційний етап уроку так, щоб створити
ситуацію успіху для того учня.
Перед учителем стоїть завдання:
сформувати в учня настанову на
успішне виконання завдання
Інакше кажучи, вчитель повинен
сформувати в учнів мотив досягнення
мети.
Але при цьому вчитель часто
зустрічається з неадекватною
реакцією учнівського колективу:
1.Хтось уже виконував подібне
завдання, і його результати
виявились невдалими, так що у цієї
категорії учнів уже сформоване
негативне ставлення на успішне
виконання завдання.
2.Інша група учнів не стикалась з
такою роботою, тому вони не знають,
чого можна очікувати від майбутньої
діяльності.
3.Третя група, яка виконувала потрібні
завдання і успішно з ними впоралася,
знаходиться у стані мобілізації, готова
виконувати навчальне завдання.
Зрозуміло, що найлегше вчителю буде
працювати з учнями третьої групи, де
необхідно лише активізувати позитивні
емоції, які діти пережили раніше.
У другої групи учнів слід передбачити
емоційну реакцію, намалювати
перспективу вдалого виконання
завдання, пов`язавши її з тими чи
іншими умовами діяльності, які в
минулому забезпечували успіх.
Найбільш клопітною буде робота
першою групою учнів.
Перш за все доведеться нейтралізувати
спогади про невдачу в попередній
діяльності, а потім створити перспективу
для нової.
Зробити це можна, наприклад, так:
дати завдання учневі попрацювати над
своїми помилками, або повідомити його,
що завдання для нього змінено
порівняно з попереднім і т. д.
Учитель може запропонувати різні
варіанти мотивів досягнення ситуації
успіху:
прагнення самостійно розв`язати цікаві
задачі;
завоювати авторитет у своїх товаришів;
стати першим;
розглядати свою діяльність з точки зору
її корисності для інших людей;
встановити нові контакти між
товаришами у ході виконання завдання
тощо.
Отже, на етапі мотивації навчальної
діяльності учитель організовує певні
ситуації з метою активізувати чи
нейтралізувати емоції для наступної
діяльності
На етапі мотивації створення ситуації
успіху більшою мірою визначається
психологічними аспектами.
Тут доречним буде використання в
роботі вчителя таких психологопедагогічних прийомів, як:
Ефект Розенталя, або „Ефект
навіювання”: „Ти це можеш”, „Тобі це
вдається” тощо.
Якщо педагог буде переконувати учнів
у реальності успіху, то успіх прийде.
Англійський учений Стоуенс довів, що
учні, яких заохочували, досягли значно
більших успіхів, ніж ті, кого ніяк не
заохочували.
Прийом „Емоційне погладжування” –
це констатація будь-якого факту успіху,
прищеплювання дитині віри в себе,
відкритість учителя для довіри і співчуття.
◦ Прийом „Анонсування” –
репетиція майбутньої дії, яка створює
психологічний настрій на успіх перед
класом.
Це можуть бути додаткові індивідуальні
заняття з окремими учнями чи
заздалегідь оголошенні запитання
самостійної роботи.
Прийом „Шикуйсь!” містить такі кроки:
психологічна атака;
емоційне блокування;
вибір головного напрямку;
вибір рівних можливостей;
несподіване порівняння;
стабілізація.
Цей прийом полягає в тому, щоб:
учителем блокувалось припущення на
невдачу в діяльності учня;
відволікалася увага школяра від
чергового неуспіху;
вчитель повинен знайти той напрямок
діяльності, яким учень зможе
реалізувати себе набагато краще, тим
самим забезпечити його на успіх, на
стабільність у навчанні.
Розглянемо деякі
алгоритми створення ситуацій успіху та
методику їх реалізації:
Прийом „Даю шанс” – це заздалегідь
підготовлена вчителем ситуація, в якій
учень отримує можливість зненацька
для себе розкрити свої можливості.
Прийом “ Зняття страху”-
допомогає перебороти невпевненість у
власних силах (Люди вчаться на своїх
помилках і знаходять інші шляхи
вирішення проблем).
Прийом “Авансування успішного
результату” –
допомогає вчителю висловити тверду
переконаніність у тому, що його учень
обов’язково впорається з поставленим
завданням.
Це, в свою чергу, переконує дитину у
своїх силах і можливостях.
“У тебе обов’язково вийде”, “Я навіть не
сумніваюсь у позитивному результаті” і
т. д.
Прийом “Прихований інструктаж”
Допомагає дитині уникнути поразки.
Досягається шляхом побажання,
наприклад:
Можливо краще почати з ...,
Виконуючи роботу не забудьте про ...
Прийом “Внесення мотиву”.
Показує дитині заради чого, кого
здійснюється ця діяльність, кому буде
добре після виконання, наприклад, “Без
твоєї допомоги твоїм друзям не
впоратись...” тощо.
Прийом “Персональна винятковість.”
Визначає важливість зусиль дитини в
діяльності, що здійснюється або
здійснюватиметься, наприклад:
Тільки ти міг би…
Тільки тобі і можу доручити… і т.п.
Прийом “Висока оцінка деталі”.
Допомагає емоційно пережити не
результат в цілому, а якої її окремої
деталі:
Найбільше мені сподобалось у твоїй
роботі…
Найбільше тобі вдалося…
Прийом „Еврика”.
Створюються умови, за яких дитина,
виконуючи навчальне завдання,
несподівано відкриває в собі невідомі
досі здібності.
Завдання вчителя – помітити це глибоко
особисте відкриття, всіляко підтримати
дитину, поставити нову мету і надихнути
на її досягнення.
Допомога вчителя у створенні ситуації
відкриття має бути ненав`язливою,
прихованою.
Створюючи ситуації успіху на етапі
організації навчальної діяльності, слід
пам`ятати кілька основних правил:
у кожній дитині є задатки, які можуть
розвинутися у здібності;
Побачити їх, відчути, розвити – це
справа педагога;
ставлення до дитини як до рівної, як до
себе, спілкування, що повністю включає
грубість, різкість, образливий тон, має
стати обов`язковою нормою всієї
педагогічної діяльності;
Ставлення до дитини:
як до рівної,
як до себе,
спілкування, що повністю виключає:
- грубість,
- різкість,
- образливий тон
має стати обов`язковою нормою всієї
педагогічної діяльності;
чим більше напрямків діяльності, в яких
бере участь дитина, тим більше в неї
можливостей знайти себе;
кількість і різноманітність ситуацій і
обставин, в тому числі і штучно
створених, у які може потрапити
дитина, визначають шляхи її сьогодення
і віддаленого інтересу та можливі шляхи
успіху.
ТИПИ УСПІХУ:
Неочікувана радість – це почуття
задоволення від того, що результати
діяльності учня перевершили його
очікування.
З педагогічної та психологічної точки
зору – це результат продуманої,
підготовленої діяльності вчителя.
Спільна радість – полягає в тому, щоб учень
досяг необхідної для себе реакції колективу.
Вона може бути підготовленою вчителем
або спонтаною.
Спільною радістю вважають тільки ті реакції
колективу, які дають можливість дитині
відчутні себе задоволеним, стимулюють її
зусиля.
Це, перш за все, має бути емоційний відгук
оточуючих на успіх члена свого колективу.
Важливо, щоб у досягненнях кожного
школяра всі бачили результати своєї
праці, а сама дитина розуміла, що її
радість – це радість підтримки,
отримання статусу „свій серед своїх”.
Зрештою у тому, як реагує дитячий
колектив на успіхи або невдачі своїх
учителів, виявляється його моральна
сутність.
Радість пізнання – це радість пізнання
нового, хоча вона по своїй суті
альтруїстична (виникає на основі
допомоги, підтримки інших людей).
Пізнання спираїться на самоосвіту й
самопізнання.
Така радість не може вирости на
пустому місці, появитися без серйозних
причин. Це слід клопіткої роботи
учителя –учня-учнів.
ВИСНОВОК:
1.Ситуація успіху досягається тоді, коли
сама дитина визначає цей результат як
успіх.
2 Усвідомлення ситуації успіху самим
учнем, розуміння її значимості виникає у
школяра після здолання своєї боязкості,
невміння, незнання, психологічного
враження та інших видів труднощів.
3. Завдання педагога :
допомогти особистості дитини зрости в
успіху;
дати відчути радість від здолання
труднощів;
дати зрозуміти, що задарма в житті в
житті нічого не дається, скрізь необхідно
докласти зусиль.
І успіх буде еквівалентним витраченим
зусиллям.
ШАНОВНІ КОЛЕГИ !
Дайте, будь ласка, відповідь на такі
запитання:
1.Ваше ставлення до технології “Створення
ситуації успіху”.
2.Як Ви оцінюєте стан “Створення ситуації
успіху у Вашому навчальному закладі”.
3.Які ще методичні рекомендації, ідеї,
міркування щодо “Створення ситуації успіху”,
Ви можете запропонувати учасникам нашого
семінару ?
ВДЯЧНІ ВАМ ЗА ВІДВЕРТІСТЬ, ЗА ПОРАДИ
Slide 53
Створення ситуації успіху
та шляхи її реалізації
на уроці як складової якості
навчально-виховного процесу
Мета: Удосконалити методику
створення ситуації успіху та шляхів
її реалізації на уроці як стежки, що
веде до того куточка дитячого
серця, в якому горить вогник
бажання бути гарним.
На
відміну від традиційного розуміння
освіти як суми знань та навичок, нині освіту
починають розглядати як процес
становлення особистості .
Причому особистості, здатної до:
самоосвіти,
саморозвитку,
самовдосконалення,
яка вміє використовувати набуті знання,
яка прагне реалізувати себе,
спроможна змінити на краще своє життя,
життя своєї держави.
Алгоритм
створення та досягнення ситуації успіху
твердження про “Ситуацію успіху”;
особистісно-орієнтований підхід у справі
навчання та виховання - основа педагогічної
технології “Створення ситуації успіху”;
роль “Ситуації успіху” у навчальній діяльності;
створення “Ситуації успіху” на мотиваційному
етапі навчальної діяльності;
психолого-педагогічні прийоми при створенні
“Ситуації успіху”;
методика реалізації “Ситуації успіху”;
Виходячи із Положень Закону України “Про
освіту” завдання школи сьогодні полягає в
тому, щоб:
Виховувати в учнів здатність:
долати життєві труднощі;
самостійно приймати рішення;
розвивати себе як особистість, здатну:
робити вибір і контролювати своє життя;
брати на себе відповідальність за свої дії;
захищати себе і свої життєві цінності;
діяти відповідно до них;
піклуватись про інших;
Завдання вчителів:
прищепити учням потребу до здобуття
знань;
створити такі умови, щоб процес
здобуття знань був для них цікавим,
потрібним, комфортним;
і тому пріоритетним завданням вчителя
під час навчально-виховної діяльності є
створення ситуації успіху.
Що означає “Ситуація успіху?”
Ситуація успіху - це суб'єктивний
психічний стан задоволення наслідком
своєї фізичної, розумової праці чи
моральної напруги.
Успіх у навчанні - єдине джерело
внутрішніх сил дитини, які породжують
енергію для переборення труднощів,
бажання вчитися.
В.Сухомлинський
Ситуація успіху дарує атмосферу
приязні та взаємодопомоги, впевненості
і захищеності.
Учитель зобов’язаний створити джерело
внутрішніх сил дитини, джерело, яке дає
енергію для подолання труднощів і
формування бажання вчитися.
Використання ситуації успіху має
сприяти підвищенню робочого тонусу,
збільшенню продуктивності навчальної
роботи, а також допомогти учням
усвідомити себе повноцінною
особистістю і, відповідно, забезпечити
успіх у навчанні.
Основою педагогічної технології
“Створення ситуації успіху” є
особистісно-орієнтований підхід у справі
навчання та виховання.
А тому звернемося до рекомендацій
щодо особистісно-орієнтовного підходу
навчання та виховання.
–
Особистісно орієнтоване навчання
це навчання, центром якого є
особистість дитини, її самобутність та
самостійність: суб'єктивний досвід
кожного спочатку розкривається, а
потім узгоджується зі змістом освіти.
Визнання учня ключовою фігурою
всього освітнього процесу – це і є
особистісно орієнтована педагогіка.
У свідомості учня це має такий
вигляд: «Все, що я пізнаю, я знаю,
для чого мені потрібно і де я можу ці
знання застосувати».
Для педагога - це прагнення знайти
розумний баланс між знаннями,
уміннями та навичками учня.
Сучасність вимагає навчити учнів:
- самостійно та творчо розв'язувати
проблеми;
- шукати нову інформацію й робити
висновки, а не подавати дітям готові
знання.
В особистісно-орієнтованому підході
вчителю насамперед потрібен високий
рівень педагогічної майстерності, який
базується на розвитку:
дидактичних;
організаторських;
комунікативних;
науково-пізнавальних;
емоційних;
та поведінкових компонентностей;
-
-
Цілі особистісно орієнтованого
навчання полягають у тому, щоб:
визначити життєвий досвід кожного
учня;
його пізнавальні здібності;
рівень інтелекту;
інтереси, які спочатку треба розкрити,
а потім розвинути у навчальному
процесі;
Цілі особистісно орієнтованого навчання
полягають у тому, щоб:
Формувати позитивну мотивацію учнів до:
-
пізнавальної діяльності;
-
потребу в самопізнанні;
-
потребу в самореалізаціїї;
-
та потребу у самовдосконаленні школярів;
Цілі особистісно орієнтованого навчання
полягають у тому, щоб:
Озброїти учнів механізмом:
адаптації;
саморегуляції;
самозахисту;
самовиховання;
Цілі особистісно орієнтованого навчання
полягають у тому, щоб:
Розвинути індивідуальні позитивні
здібності кожного школяра;
Сформувати культуру життєдіяльності
максимально виявити і використати
індивідуальний досвід учня;
Правильно визначати лінії поведінки.
Основні принципи
особистісно-орієнтованого
навчання:
1. Принцип «розвивальної допомоги»
не робити за учня;
не вказувати йому, що робити,
а допомогти пробувати власні сили і власну
активність;
потрібно добитись, щоб учень сам обирав
рішення і відповідав за них.
Звідси - не потрібно подавати готові
знання, а створити умови, в яких
виявляється:
-
власна пізнавальна активність учня;
-
і він визначить для себе цілі, зміст та
методи роботи, власні цінності.
-
Навчання повинно бути дослідницьким
Це час, протягом якого діти вчаться:
самостійно діяти;
- дискутувати;
- приймати рішення.
-
При цьому розвивається самосвідомість і
самореалізується особистість.
Принцип - «свобода вміння»
- учні вільно обговорюють
проблеми;
- співпрацюють один з одним,
- а вчитель виступає в ролі
старшого члена колективу,
консультанта, джерела досвіду
Принцип - «свобода вміння»
Учителю:
-недостатньо
процес;
організувати навчальний
- потрібно ще визначити спосіб засвоєння
знань, тобто оприділити види діяльності
учня на уроці.
Основні вимоги до особистісноорієнтованого уроку:
раціональна єдність словесних,
наукових і практичних методів
навчання;
зв'язок з раніше вивченим досвідом,
набутим учнем;
Основні вимоги до особистісно
орієнтованого уроку:
-формування вмінь в учнів самостійно
здобувати знання і застосовувати їх на
практиці;
-заохочення прагнень учнів знаходити свій
спосіб роботи з навчальним матеріалом.
Метою
особистісноорієнтованого уроку є:
- створення умов для виявлення
пізнавальної активності учнів
Засобами досягнення вчителем цієї мети
можуть бути:
використання різних форм та методів
навчальної діяльності, які дозволяють
розкрити суб'єктивний досвід учнів;
створення атмосфери зацікавленості
кожного учня в результатах роботи
всього класу;
стимулювання учнів до висловлювань,
використання різних способів виконання
завдань без побоювань помилитися,
отримати хибну відповідь тощо;
Засобами досягнення вчителем цієї мети
можуть бути:
використання протягом уроку
дидактичного матеріалу, який дозволяє
отримати учневі найбільш значущі для
нього вид та форму змісту навчального
матеріалу;
оцінювання досягнень учня протягом
усього процесу його діяльності, а не
тільки за кінцевим результатом;
Засобами досягнення вчителем цієї мети
можуть бути:
заохочення прагнень учня знаходити свій
спосіб роботи;
аналізувати протягом уроку роботи інших
учнів; вибирати та засвоювати найбільш
раціональні з них;
створення на уроці педагогічних ситуацій
спілкування, які б дозволяли кожному учневі
виявляти ініціативу, самостійність, виборність у
справах роботи;
створення обстановки для природного
самовираження учня.
Технологія
особистісноорієнтованогоуроку
Для проведення особистісноорієнтованого уроку вчитель має
оволодіти його основними етапами:
1.
2.
3.
4.
5.
6.
7.
8.
Орієнтації.
Визначення мети.
Проектування.
Організації.
Реалізації.
Контролю.
Коригування.
Оцінювання
1. Етап орієнтації включає:
орієнтацію на позитивну роботу;
орієнтацію на визначення особистісного
досвіду учнів;
пов'язання цього досвіду з проблемами
навчального матеріалу.
2. Етап визначення мети передбачає:
визначення на уроці разом з учнями
значущої мети здійснення тієї діяльності,
яка запланована вчителем (учні повинні
зрозуміти, що може дати робота учням
саме на цьому уроці для складання,
наприклад, тематичного заліку,
державної атестації, свого майбутнього
життя тощо);
визначення показників досягнення
поставлених завдань;
3. Етап проектування включає:
передбачення залучення учнів до
виконання ними випереджальних
завдань;
підготовки повідомлень;
рефератів;
виготовлення та відбору наочності;
складання плану роботи тощо;
Етап організації виконання плану
діяльності передбачає:
Подання можливих варіантів і
способів виконання навчальної
діяльності (усна чи письмова форма,
індивідуальна робота чи робота в
групах, робота з текстом чи з іншими
засобами одержання інформації);
Етап організації виконання плану
діяльності передбачає:
2.Представлення учнями вибору способу
фіксації нового матеріалу (конспект,
схема, таблиця, опора, план, тези,
висновки тощо);
3.Варіативність домашнього завдання
(диференціація за рівнем складності та
способом виконання).
Етап контрольно-оцінювальний:
1.Залучення учнів до контролю за
перебігом навчальної діяльності шляхом
заохочення їх до різних видів контролю,
самоконтролю, взаємоконтролю, роботи
в групах;
2.Участь учнів у виправленні помилок і
недоліків у знаннях, усвідомлення їх
причин шляхом взаємо та самоаналізу;
Етап контрольно-оцінювальний:
3.Надання учням можливості самостійно
або за участі вчителя, інших учнів
порівнювати отримані ним результати з
критеріями стандарту, закладеного у
навчальній програмі;
4.Використання механізмів оцінного
методу (позитивного ставлення до
успіхів школяра);
Етап контрольно-оцінювальний:
5.Використання механізмів оцінного
методу (позитивного ставлення до
успіхів школяра).
6.Оцінювання (виставлення рівневих
оцінок за дванадцятибальною системою
оцінювання навчальних досягнень,
поурочного бала, рейтинг) не тільки
результатів, а й самого процесу
навчання.
6. Заключний етап передбачає:
усвідомлення учнями ситуації
досягнення мети;
відчуття успіху;
підкріплення позитивної мотивації
стосовно власної діяльності.
Методи та засоби психолого-педагогічної
підтримки діяльності учнів
заохочення;
навчально-пізнавальна гра;
створення ситуації успіху;
створення ситуації пізнавального інтересу;
створення проблемної ситуації;
спонукання до пошуку альтернативних
рішень;
виконання творчих завдань;
кооперація учнів;
створення ситуації взаємодопомоги тощо.
Висновок може бути таким: особистісноорієнтоване навчання ЦЕ–
загальнодидактичний принцип
індивідуального підходу до учнів.
Таке твердження ми дослідимо та
пояснимо за допомогою такого факту:
Відомий російський психолог
Л.С. Виготський своє теорією доводить,
що розум будь-якої людини має дві зони
розвитку: А і Б.
Перша зона (А) – це зона актуального
розвитку.
У цю зону потрапляють завдання, які
дитина може виконати сама без
допомоги вчителя.
Друга зона (В) – це зона найближчого
розвитку
Сюди потрапляють завдання, які дитина сама
виконати не може, але може з ними
впоратися з допомогою вчителя.
Зона найближчого розвитку, - це зона
“наступного дня”.
Те, що сьогодні є зона найближчого
розвитку, завтра у процесі навчання повинно
стати зоною актуального розвитку. Учитель
не повинен давати готову інформацію, адже
таке навчання може загальмувати мислення
дитини. А за допомогою вміло підібраних
запитань педагог підводить школяра до
правильної відповіді, розв’язку.
Те, що сьогодні є зоною найближчого
розвитку, завтра у процесі навчання
повинно стати зоною актуального
розвитку.
Учитель не повинен давати готову
інформацію, адже таке навчання може
загальмувати мислення дитини.
А за допомогою вміло підібраних
запитань педагог підводить школяра до
правильної відповіді, розв’язку.
Отже, як бачимо із цього прикладу, щоб
відбулися розвиток і навчання учнів,
завдання повинні потрапляти лише в
зону найближчого розвитку
(за Л.С. Виготським).
Припустимо, що два учні навчались в
одній школі, в одних і тих самих
учителів, закінчили школу з відзнакою,
рівень їхнього розвитку все одно буде
різним.
Ще більше відрізняється розвиток учнів
класу, які згідно з 12- бальною
системою досягли початкового і
високого рівнів.
Тому зрозуміло, що до таких дітей треба
підходити індивідуально, тобто ставити
перед ними різні завдання.
Якщо для цілого класу поставити одне
завдання, то для одних учнів воно
потрапить у зону актуального розвитку,
для інших – у зону найближчого
розвитку.
Отже, одне завдання для всього класу
ставити не бажано і не потрібно, а
здійснювати якісний особистісноорієнтований підхід до навчання та
виховання на практиці нам заважає ряд
причин, зокрема:
Причина 1. Щоб підійти індивідуально
до кожного учня, необхідно знати його
психологічні, фізіологічні та соціальні
особливості.
Лише психологія нараховує кілька
десятків індивідуальних особливостей
особистості. Це різні види уваги, уяви,
мислення, сприйняття, темпераменту,
характеру і т.д.
Пам’ять також поділяється більш ніж
на 10 типів: короткочасна,
довготривала, оперативна, рухова,
зорова, слухова, емоційна, словеснологічна і т.д.;
Причина 2. Виявити всі ці психологічні,
фізіологічні та соціальні особливості
вчитель без допомоги психолога, лікаря,
соціолога не може;
Причина 3.Навіть якщо теоретично
припустити, що в кожної дитини
виявили всі ці особливості, вчитель не
зможе запам’ятати їх у такій кількості
дітей, оскільки він одночасно навчає
свого предмета не один десяток учнів,
кожен з яких має не один десяток таких
особливостей.
Нарешті, якщо вчителю все-таки
вдається запам’ятати всі особливості
кожної дитини, він не зможе підійти
індивідуально тому, що урок триває
всього 40-45 хв, протягом яких
неможливо фізично попрацювати з
кожним учнем класу індивідуально.
Отже, існує суперечність: з одного боку,
вимоги до особистісно-орієнтованого
навчання, а з іншого причини, що
унеможливлюють якісне впровадження
цієї педагогічної технології у навчальновиховний процес.
Який же вихід з ситуації, що склалася ?
Філософія вчить, що джерелом і
рушійними силами будь-якого процесу
(у тому числі й навчального) є
розв’язання суперечностей і тому,
щоб навчальний процес розвивався,
вчителю необхідно вміти виявляти
суперечність навчального процесу, а
також вміти розв’язувати її.
Дана суперечність розв’язується шляхом
диференційованого підходу до учнів.
Диференціація (від лат. Differentia –
різниця, відмінність) – розчленування
цілого на якісно відмінні частини.
Розв’язування таких суперечностей
називається підходом до навчання.
Цей підхід, для прикладу, можна
здійснити таким чином:
Учнів класу розподілити на групи за
рівнем розвитку.
Критерії, якими слід керуватися - це
успішність.
Таких груп, наприклад, може бути
чотири:
низький рівень;
середній рівень;
достатній рівень;
високий рівень.
Зрозуміло, що такий поділ не
аргументується для учнів, для того щоб
у слабшого школяра не сформувалася
занижена самооцінка, а в сильного –
завищена.
Якщо учні однієї з груп підвищують свій
рівень – їх слід перевести до наступної
групи і навпаки.
Для кожної групи пропонуються різні за
ступенем складності завдання.
Диференційований підхід можна
здійснювати при різних формах
навчального процесу: під час уроку,
лабораторного заняття, екскурсії.
Під час проведеного уроку методом бесіди,
запитань слід орієнтувати учнів на певну
групу.
При цьому обов’язково слід враховувати,
щоб запитання було точним, стислим, не
мало елементів підказки.
Під час проведення уроку методом
пояснення, розповіді диференційований
підхід неможливий, оскільки вчитель будує
свою розповідь, орієнтуючись на
середнього учня,
але під час закріплення нового матеріалу
чи пояснення домашнього завдання учням
можна запропонувати різнорівневі
завдання.
Завершальним етапом навчальної
діяльності на уроці є:
усвідомлення ситуації досягнення мети;
переживання ситуації успіху;
підкріплення позитивної мотивації щодо
самої діяльності.
Ситуація успіху досягається тоді, коли
сама дитина визначає цей результат як
успіх.
Усвідомлення ситуації успіху самим
учнем, розуміння її значимості виникає у
суб'єкта після здолання своєї боязкості,
невміння, незнання, психологічного
враження та інших видів труднощів.
Роль “Ситуації успіху” у навчальній
діяльності
За останні роки термін
„Ситуація успіху” став звичним для
педагогів.
Ніхто не заперечує, що саме позитивні
емоції можуть стати для дитини одним
з найважливіших стимулів у навчанні,
але при цьому ми забуваємо про те, що
в педагогів не існує єдиного рецепта чи
правила, як саме створювати ситуації
успіху тому, що це слід на основі
індивідуального підходу, зважено, з
урахуванням багатьох факторів.
Діти прощають багато чого, але не
вибачають байдужість.
За відгуками дітей, найкращі їхні
вчителі вели уроки так, що здавалося,
ніби весь урок вони зайняті саме тобою.
Як цього досягти?
Іноді це „Іскра Божа”,
а частіше – майстерність, доведена до
мистецтва.
Важливо мати на увазі, що навіть
одноразове переживання успіху може
докорінно змінити психологічне
самопочуття дитини.
Ситуація успіху може стати пусковим
механізмом подальшого розвитку
особистості.
Безперечно, переживання успіху навіює
людині впевненість у власних силах.
З`являється бажання знову досягти
добрих результатів, виникає відчуття
внутрішнього благополуччя, що, у свою
чергу, покращує ставлення до
навколишнього світу.
На перший погляд здається, що вчитель,
кілька разів давши учню можливість
відчути успіх, далі вже само собою
забезпечує високий рівень мотивації,
інтересу, пізнавальної активності.
Але може бути й протилежний
результат: постійна успішність здатна
сформувати байдуже ставлення до
навчання.
Крім того, постійне очікування лише
позитивного результату згубно впливає
на розвиток вольових якостей учня:
він ухиляється від подолання
труднощів;
губиться в складних ситуаціях
(навчальних та життєвих);
у його поведінці починає домінувати
мотив „уникнення невдач”.
Досвідчені психологи та педагоги
попереджують про можливість
негативних наслідків пережитого успіху.
Чому ж виникає такий парадокс?
По-перше, успіх, що діставався ціною
незначних зусиль, може призвести до
переоцінки, точніше, до завищеної
оцінки своїх можливостей.
По-друге, за сильним переживанням
будь-якої емоції обов`язково настає
релаксація (розслаблення).
І якщо в цей період запропонувати
людині якусь діяльність, то, швидше за
все, ця діяльність буде менш успішною,
ніж попередня.
По-третє, переживання успіху може бути
потьмареним, якщо результат, важливий
і значимий для самого учня, не буде
адекватно оцінений іншими людьми.
І нарешті:
Емоція успіху не стане сильним
переживанням, якщо результати діяльності
не значимі для її суб`єкта.
Дитина, особливо на початку навчання,
однаково інтенсивно переживає успіх у
„головних” і „неголовних” навчальних
предметах.
Але часто знижують цю інтенсивність:
„12 балів з музики ! Та краще б ти
отримав 12 балів з читання”.
Знижуючи значимості успіху, що
переживається дитиною, ми, дорослі,
впливаємо на формування у дитини
ставлення до навчального процесу в
цілому.
Ось чому, оцінюючи дітей, необхідно
виходити з індивідуальних особливостей
кожного учня.
Просування вперед треба заохочувати,
підбадьорювати, щоб дитина не
відчувала невдачу, порівнюючи свої
результати з раніше встановленими
нормами, особливо якщо вони для неї
недосяжні.
Отже, ситуація успіху у навчальній
діяльності створюється вчителем або ж
психологом.
Як і будь-яку іншу діяльність, навчання
можна уявити у вигляді простого
ланцюжка дій:
1. Установка на діяльність (емоційна
підготовка учнів на вирішення
навчального завдання) – мотиваційний
етап;
2.Забезпечення діяльності (створення
умов для успішного вирішення
навчального завдання) –підготовчий,
робочий етап;
3.Порівняння отриманих результатів з
очікуваними (усвідомлення ставлення до
результатів своєї навчальної праці) –
результативний етап.
Отже, якщо ситуація успіху створюється
вчителем послідовно і свідомо, її
3.Порівняння отриманих результатів з
очікуваними (усвідомлення ставлення
до результатів своєї навчальної праці) –
результативний етап.
Отже, якщо ситуація успіху створюється
вчителем послідовно і свідомо, її
структура повинна врахувати всі
перелічені компоненти.
Створення ситуації успіху на
мотиваційному етапі навчальної
діяльності
Дослідження психологів свідчать, що рівень
засвоєння людиною знань істотно залежить
від рівня сформованості її мотивації
навчитися.
Тож давайте проаналізуємо, як провести
мотиваційний етап уроку так, щоб створити
ситуацію успіху для того учня.
Перед учителем стоїть завдання:
сформувати в учня настанову на
успішне виконання завдання
Інакше кажучи, вчитель повинен
сформувати в учнів мотив досягнення
мети.
Але при цьому вчитель часто
зустрічається з неадекватною
реакцією учнівського колективу:
1.Хтось уже виконував подібне
завдання, і його результати
виявились невдалими, так що у цієї
категорії учнів уже сформоване
негативне ставлення на успішне
виконання завдання.
2.Інша група учнів не стикалась з
такою роботою, тому вони не знають,
чого можна очікувати від майбутньої
діяльності.
3.Третя група, яка виконувала потрібні
завдання і успішно з ними впоралася,
знаходиться у стані мобілізації, готова
виконувати навчальне завдання.
Зрозуміло, що найлегше вчителю буде
працювати з учнями третьої групи, де
необхідно лише активізувати позитивні
емоції, які діти пережили раніше.
У другої групи учнів слід передбачити
емоційну реакцію, намалювати
перспективу вдалого виконання
завдання, пов`язавши її з тими чи
іншими умовами діяльності, які в
минулому забезпечували успіх.
Найбільш клопітною буде робота
першою групою учнів.
Перш за все доведеться нейтралізувати
спогади про невдачу в попередній
діяльності, а потім створити перспективу
для нової.
Зробити це можна, наприклад, так:
дати завдання учневі попрацювати над
своїми помилками, або повідомити його,
що завдання для нього змінено
порівняно з попереднім і т. д.
Учитель може запропонувати різні
варіанти мотивів досягнення ситуації
успіху:
прагнення самостійно розв`язати цікаві
задачі;
завоювати авторитет у своїх товаришів;
стати першим;
розглядати свою діяльність з точки зору
її корисності для інших людей;
встановити нові контакти між
товаришами у ході виконання завдання
тощо.
Отже, на етапі мотивації навчальної
діяльності учитель організовує певні
ситуації з метою активізувати чи
нейтралізувати емоції для наступної
діяльності
На етапі мотивації створення ситуації
успіху більшою мірою визначається
психологічними аспектами.
Тут доречним буде використання в
роботі вчителя таких психологопедагогічних прийомів, як:
Ефект Розенталя, або „Ефект
навіювання”: „Ти це можеш”, „Тобі це
вдається” тощо.
Якщо педагог буде переконувати учнів
у реальності успіху, то успіх прийде.
Англійський учений Стоуенс довів, що
учні, яких заохочували, досягли значно
більших успіхів, ніж ті, кого ніяк не
заохочували.
Прийом „Емоційне погладжування” –
це констатація будь-якого факту успіху,
прищеплювання дитині віри в себе,
відкритість учителя для довіри і співчуття.
◦ Прийом „Анонсування” –
репетиція майбутньої дії, яка створює
психологічний настрій на успіх перед
класом.
Це можуть бути додаткові індивідуальні
заняття з окремими учнями чи
заздалегідь оголошенні запитання
самостійної роботи.
Прийом „Шикуйсь!” містить такі кроки:
психологічна атака;
емоційне блокування;
вибір головного напрямку;
вибір рівних можливостей;
несподіване порівняння;
стабілізація.
Цей прийом полягає в тому, щоб:
учителем блокувалось припущення на
невдачу в діяльності учня;
відволікалася увага школяра від
чергового неуспіху;
вчитель повинен знайти той напрямок
діяльності, яким учень зможе
реалізувати себе набагато краще, тим
самим забезпечити його на успіх, на
стабільність у навчанні.
Розглянемо деякі
алгоритми створення ситуацій успіху та
методику їх реалізації:
Прийом „Даю шанс” – це заздалегідь
підготовлена вчителем ситуація, в якій
учень отримує можливість зненацька
для себе розкрити свої можливості.
Прийом “ Зняття страху”-
допомогає перебороти невпевненість у
власних силах (Люди вчаться на своїх
помилках і знаходять інші шляхи
вирішення проблем).
Прийом “Авансування успішного
результату” –
допомогає вчителю висловити тверду
переконаніність у тому, що його учень
обов’язково впорається з поставленим
завданням.
Це, в свою чергу, переконує дитину у
своїх силах і можливостях.
“У тебе обов’язково вийде”, “Я навіть не
сумніваюсь у позитивному результаті” і
т. д.
Прийом “Прихований інструктаж”
Допомагає дитині уникнути поразки.
Досягається шляхом побажання,
наприклад:
Можливо краще почати з ...,
Виконуючи роботу не забудьте про ...
Прийом “Внесення мотиву”.
Показує дитині заради чого, кого
здійснюється ця діяльність, кому буде
добре після виконання, наприклад, “Без
твоєї допомоги твоїм друзям не
впоратись...” тощо.
Прийом “Персональна винятковість.”
Визначає важливість зусиль дитини в
діяльності, що здійснюється або
здійснюватиметься, наприклад:
Тільки ти міг би…
Тільки тобі і можу доручити… і т.п.
Прийом “Висока оцінка деталі”.
Допомагає емоційно пережити не
результат в цілому, а якої її окремої
деталі:
Найбільше мені сподобалось у твоїй
роботі…
Найбільше тобі вдалося…
Прийом „Еврика”.
Створюються умови, за яких дитина,
виконуючи навчальне завдання,
несподівано відкриває в собі невідомі
досі здібності.
Завдання вчителя – помітити це глибоко
особисте відкриття, всіляко підтримати
дитину, поставити нову мету і надихнути
на її досягнення.
Допомога вчителя у створенні ситуації
відкриття має бути ненав`язливою,
прихованою.
Створюючи ситуації успіху на етапі
організації навчальної діяльності, слід
пам`ятати кілька основних правил:
у кожній дитині є задатки, які можуть
розвинутися у здібності;
Побачити їх, відчути, розвити – це
справа педагога;
ставлення до дитини як до рівної, як до
себе, спілкування, що повністю включає
грубість, різкість, образливий тон, має
стати обов`язковою нормою всієї
педагогічної діяльності;
Ставлення до дитини:
як до рівної,
як до себе,
спілкування, що повністю виключає:
- грубість,
- різкість,
- образливий тон
має стати обов`язковою нормою всієї
педагогічної діяльності;
чим більше напрямків діяльності, в яких
бере участь дитина, тим більше в неї
можливостей знайти себе;
кількість і різноманітність ситуацій і
обставин, в тому числі і штучно
створених, у які може потрапити
дитина, визначають шляхи її сьогодення
і віддаленого інтересу та можливі шляхи
успіху.
ТИПИ УСПІХУ:
Неочікувана радість – це почуття
задоволення від того, що результати
діяльності учня перевершили його
очікування.
З педагогічної та психологічної точки
зору – це результат продуманої,
підготовленої діяльності вчителя.
Спільна радість – полягає в тому, щоб учень
досяг необхідної для себе реакції колективу.
Вона може бути підготовленою вчителем
або спонтаною.
Спільною радістю вважають тільки ті реакції
колективу, які дають можливість дитині
відчутні себе задоволеним, стимулюють її
зусиля.
Це, перш за все, має бути емоційний відгук
оточуючих на успіх члена свого колективу.
Важливо, щоб у досягненнях кожного
школяра всі бачили результати своєї
праці, а сама дитина розуміла, що її
радість – це радість підтримки,
отримання статусу „свій серед своїх”.
Зрештою у тому, як реагує дитячий
колектив на успіхи або невдачі своїх
учителів, виявляється його моральна
сутність.
Радість пізнання – це радість пізнання
нового, хоча вона по своїй суті
альтруїстична (виникає на основі
допомоги, підтримки інших людей).
Пізнання спираїться на самоосвіту й
самопізнання.
Така радість не може вирости на
пустому місці, появитися без серйозних
причин. Це слід клопіткої роботи
учителя –учня-учнів.
ВИСНОВОК:
1.Ситуація успіху досягається тоді, коли
сама дитина визначає цей результат як
успіх.
2 Усвідомлення ситуації успіху самим
учнем, розуміння її значимості виникає у
школяра після здолання своєї боязкості,
невміння, незнання, психологічного
враження та інших видів труднощів.
3. Завдання педагога :
допомогти особистості дитини зрости в
успіху;
дати відчути радість від здолання
труднощів;
дати зрозуміти, що задарма в житті в
житті нічого не дається, скрізь необхідно
докласти зусиль.
І успіх буде еквівалентним витраченим
зусиллям.
ШАНОВНІ КОЛЕГИ !
Дайте, будь ласка, відповідь на такі
запитання:
1.Ваше ставлення до технології “Створення
ситуації успіху”.
2.Як Ви оцінюєте стан “Створення ситуації
успіху у Вашому навчальному закладі”.
3.Які ще методичні рекомендації, ідеї,
міркування щодо “Створення ситуації успіху”,
Ви можете запропонувати учасникам нашого
семінару ?
ВДЯЧНІ ВАМ ЗА ВІДВЕРТІСТЬ, ЗА ПОРАДИ
Slide 54
Створення ситуації успіху
та шляхи її реалізації
на уроці як складової якості
навчально-виховного процесу
Мета: Удосконалити методику
створення ситуації успіху та шляхів
її реалізації на уроці як стежки, що
веде до того куточка дитячого
серця, в якому горить вогник
бажання бути гарним.
На
відміну від традиційного розуміння
освіти як суми знань та навичок, нині освіту
починають розглядати як процес
становлення особистості .
Причому особистості, здатної до:
самоосвіти,
саморозвитку,
самовдосконалення,
яка вміє використовувати набуті знання,
яка прагне реалізувати себе,
спроможна змінити на краще своє життя,
життя своєї держави.
Алгоритм
створення та досягнення ситуації успіху
твердження про “Ситуацію успіху”;
особистісно-орієнтований підхід у справі
навчання та виховання - основа педагогічної
технології “Створення ситуації успіху”;
роль “Ситуації успіху” у навчальній діяльності;
створення “Ситуації успіху” на мотиваційному
етапі навчальної діяльності;
психолого-педагогічні прийоми при створенні
“Ситуації успіху”;
методика реалізації “Ситуації успіху”;
Виходячи із Положень Закону України “Про
освіту” завдання школи сьогодні полягає в
тому, щоб:
Виховувати в учнів здатність:
долати життєві труднощі;
самостійно приймати рішення;
розвивати себе як особистість, здатну:
робити вибір і контролювати своє життя;
брати на себе відповідальність за свої дії;
захищати себе і свої життєві цінності;
діяти відповідно до них;
піклуватись про інших;
Завдання вчителів:
прищепити учням потребу до здобуття
знань;
створити такі умови, щоб процес
здобуття знань був для них цікавим,
потрібним, комфортним;
і тому пріоритетним завданням вчителя
під час навчально-виховної діяльності є
створення ситуації успіху.
Що означає “Ситуація успіху?”
Ситуація успіху - це суб'єктивний
психічний стан задоволення наслідком
своєї фізичної, розумової праці чи
моральної напруги.
Успіх у навчанні - єдине джерело
внутрішніх сил дитини, які породжують
енергію для переборення труднощів,
бажання вчитися.
В.Сухомлинський
Ситуація успіху дарує атмосферу
приязні та взаємодопомоги, впевненості
і захищеності.
Учитель зобов’язаний створити джерело
внутрішніх сил дитини, джерело, яке дає
енергію для подолання труднощів і
формування бажання вчитися.
Використання ситуації успіху має
сприяти підвищенню робочого тонусу,
збільшенню продуктивності навчальної
роботи, а також допомогти учням
усвідомити себе повноцінною
особистістю і, відповідно, забезпечити
успіх у навчанні.
Основою педагогічної технології
“Створення ситуації успіху” є
особистісно-орієнтований підхід у справі
навчання та виховання.
А тому звернемося до рекомендацій
щодо особистісно-орієнтовного підходу
навчання та виховання.
–
Особистісно орієнтоване навчання
це навчання, центром якого є
особистість дитини, її самобутність та
самостійність: суб'єктивний досвід
кожного спочатку розкривається, а
потім узгоджується зі змістом освіти.
Визнання учня ключовою фігурою
всього освітнього процесу – це і є
особистісно орієнтована педагогіка.
У свідомості учня це має такий
вигляд: «Все, що я пізнаю, я знаю,
для чого мені потрібно і де я можу ці
знання застосувати».
Для педагога - це прагнення знайти
розумний баланс між знаннями,
уміннями та навичками учня.
Сучасність вимагає навчити учнів:
- самостійно та творчо розв'язувати
проблеми;
- шукати нову інформацію й робити
висновки, а не подавати дітям готові
знання.
В особистісно-орієнтованому підході
вчителю насамперед потрібен високий
рівень педагогічної майстерності, який
базується на розвитку:
дидактичних;
організаторських;
комунікативних;
науково-пізнавальних;
емоційних;
та поведінкових компонентностей;
-
-
Цілі особистісно орієнтованого
навчання полягають у тому, щоб:
визначити життєвий досвід кожного
учня;
його пізнавальні здібності;
рівень інтелекту;
інтереси, які спочатку треба розкрити,
а потім розвинути у навчальному
процесі;
Цілі особистісно орієнтованого навчання
полягають у тому, щоб:
Формувати позитивну мотивацію учнів до:
-
пізнавальної діяльності;
-
потребу в самопізнанні;
-
потребу в самореалізаціїї;
-
та потребу у самовдосконаленні школярів;
Цілі особистісно орієнтованого навчання
полягають у тому, щоб:
Озброїти учнів механізмом:
адаптації;
саморегуляції;
самозахисту;
самовиховання;
Цілі особистісно орієнтованого навчання
полягають у тому, щоб:
Розвинути індивідуальні позитивні
здібності кожного школяра;
Сформувати культуру життєдіяльності
максимально виявити і використати
індивідуальний досвід учня;
Правильно визначати лінії поведінки.
Основні принципи
особистісно-орієнтованого
навчання:
1. Принцип «розвивальної допомоги»
не робити за учня;
не вказувати йому, що робити,
а допомогти пробувати власні сили і власну
активність;
потрібно добитись, щоб учень сам обирав
рішення і відповідав за них.
Звідси - не потрібно подавати готові
знання, а створити умови, в яких
виявляється:
-
власна пізнавальна активність учня;
-
і він визначить для себе цілі, зміст та
методи роботи, власні цінності.
-
Навчання повинно бути дослідницьким
Це час, протягом якого діти вчаться:
самостійно діяти;
- дискутувати;
- приймати рішення.
-
При цьому розвивається самосвідомість і
самореалізується особистість.
Принцип - «свобода вміння»
- учні вільно обговорюють
проблеми;
- співпрацюють один з одним,
- а вчитель виступає в ролі
старшого члена колективу,
консультанта, джерела досвіду
Принцип - «свобода вміння»
Учителю:
-недостатньо
процес;
організувати навчальний
- потрібно ще визначити спосіб засвоєння
знань, тобто оприділити види діяльності
учня на уроці.
Основні вимоги до особистісноорієнтованого уроку:
раціональна єдність словесних,
наукових і практичних методів
навчання;
зв'язок з раніше вивченим досвідом,
набутим учнем;
Основні вимоги до особистісно
орієнтованого уроку:
-формування вмінь в учнів самостійно
здобувати знання і застосовувати їх на
практиці;
-заохочення прагнень учнів знаходити свій
спосіб роботи з навчальним матеріалом.
Метою
особистісноорієнтованого уроку є:
- створення умов для виявлення
пізнавальної активності учнів
Засобами досягнення вчителем цієї мети
можуть бути:
використання різних форм та методів
навчальної діяльності, які дозволяють
розкрити суб'єктивний досвід учнів;
створення атмосфери зацікавленості
кожного учня в результатах роботи
всього класу;
стимулювання учнів до висловлювань,
використання різних способів виконання
завдань без побоювань помилитися,
отримати хибну відповідь тощо;
Засобами досягнення вчителем цієї мети
можуть бути:
використання протягом уроку
дидактичного матеріалу, який дозволяє
отримати учневі найбільш значущі для
нього вид та форму змісту навчального
матеріалу;
оцінювання досягнень учня протягом
усього процесу його діяльності, а не
тільки за кінцевим результатом;
Засобами досягнення вчителем цієї мети
можуть бути:
заохочення прагнень учня знаходити свій
спосіб роботи;
аналізувати протягом уроку роботи інших
учнів; вибирати та засвоювати найбільш
раціональні з них;
створення на уроці педагогічних ситуацій
спілкування, які б дозволяли кожному учневі
виявляти ініціативу, самостійність, виборність у
справах роботи;
створення обстановки для природного
самовираження учня.
Технологія
особистісноорієнтованогоуроку
Для проведення особистісноорієнтованого уроку вчитель має
оволодіти його основними етапами:
1.
2.
3.
4.
5.
6.
7.
8.
Орієнтації.
Визначення мети.
Проектування.
Організації.
Реалізації.
Контролю.
Коригування.
Оцінювання
1. Етап орієнтації включає:
орієнтацію на позитивну роботу;
орієнтацію на визначення особистісного
досвіду учнів;
пов'язання цього досвіду з проблемами
навчального матеріалу.
2. Етап визначення мети передбачає:
визначення на уроці разом з учнями
значущої мети здійснення тієї діяльності,
яка запланована вчителем (учні повинні
зрозуміти, що може дати робота учням
саме на цьому уроці для складання,
наприклад, тематичного заліку,
державної атестації, свого майбутнього
життя тощо);
визначення показників досягнення
поставлених завдань;
3. Етап проектування включає:
передбачення залучення учнів до
виконання ними випереджальних
завдань;
підготовки повідомлень;
рефератів;
виготовлення та відбору наочності;
складання плану роботи тощо;
Етап організації виконання плану
діяльності передбачає:
Подання можливих варіантів і
способів виконання навчальної
діяльності (усна чи письмова форма,
індивідуальна робота чи робота в
групах, робота з текстом чи з іншими
засобами одержання інформації);
Етап організації виконання плану
діяльності передбачає:
2.Представлення учнями вибору способу
фіксації нового матеріалу (конспект,
схема, таблиця, опора, план, тези,
висновки тощо);
3.Варіативність домашнього завдання
(диференціація за рівнем складності та
способом виконання).
Етап контрольно-оцінювальний:
1.Залучення учнів до контролю за
перебігом навчальної діяльності шляхом
заохочення їх до різних видів контролю,
самоконтролю, взаємоконтролю, роботи
в групах;
2.Участь учнів у виправленні помилок і
недоліків у знаннях, усвідомлення їх
причин шляхом взаємо та самоаналізу;
Етап контрольно-оцінювальний:
3.Надання учням можливості самостійно
або за участі вчителя, інших учнів
порівнювати отримані ним результати з
критеріями стандарту, закладеного у
навчальній програмі;
4.Використання механізмів оцінного
методу (позитивного ставлення до
успіхів школяра);
Етап контрольно-оцінювальний:
5.Використання механізмів оцінного
методу (позитивного ставлення до
успіхів школяра).
6.Оцінювання (виставлення рівневих
оцінок за дванадцятибальною системою
оцінювання навчальних досягнень,
поурочного бала, рейтинг) не тільки
результатів, а й самого процесу
навчання.
6. Заключний етап передбачає:
усвідомлення учнями ситуації
досягнення мети;
відчуття успіху;
підкріплення позитивної мотивації
стосовно власної діяльності.
Методи та засоби психолого-педагогічної
підтримки діяльності учнів
заохочення;
навчально-пізнавальна гра;
створення ситуації успіху;
створення ситуації пізнавального інтересу;
створення проблемної ситуації;
спонукання до пошуку альтернативних
рішень;
виконання творчих завдань;
кооперація учнів;
створення ситуації взаємодопомоги тощо.
Висновок може бути таким: особистісноорієнтоване навчання ЦЕ–
загальнодидактичний принцип
індивідуального підходу до учнів.
Таке твердження ми дослідимо та
пояснимо за допомогою такого факту:
Відомий російський психолог
Л.С. Виготський своє теорією доводить,
що розум будь-якої людини має дві зони
розвитку: А і Б.
Перша зона (А) – це зона актуального
розвитку.
У цю зону потрапляють завдання, які
дитина може виконати сама без
допомоги вчителя.
Друга зона (В) – це зона найближчого
розвитку
Сюди потрапляють завдання, які дитина сама
виконати не може, але може з ними
впоратися з допомогою вчителя.
Зона найближчого розвитку, - це зона
“наступного дня”.
Те, що сьогодні є зона найближчого
розвитку, завтра у процесі навчання повинно
стати зоною актуального розвитку. Учитель
не повинен давати готову інформацію, адже
таке навчання може загальмувати мислення
дитини. А за допомогою вміло підібраних
запитань педагог підводить школяра до
правильної відповіді, розв’язку.
Те, що сьогодні є зоною найближчого
розвитку, завтра у процесі навчання
повинно стати зоною актуального
розвитку.
Учитель не повинен давати готову
інформацію, адже таке навчання може
загальмувати мислення дитини.
А за допомогою вміло підібраних
запитань педагог підводить школяра до
правильної відповіді, розв’язку.
Отже, як бачимо із цього прикладу, щоб
відбулися розвиток і навчання учнів,
завдання повинні потрапляти лише в
зону найближчого розвитку
(за Л.С. Виготським).
Припустимо, що два учні навчались в
одній школі, в одних і тих самих
учителів, закінчили школу з відзнакою,
рівень їхнього розвитку все одно буде
різним.
Ще більше відрізняється розвиток учнів
класу, які згідно з 12- бальною
системою досягли початкового і
високого рівнів.
Тому зрозуміло, що до таких дітей треба
підходити індивідуально, тобто ставити
перед ними різні завдання.
Якщо для цілого класу поставити одне
завдання, то для одних учнів воно
потрапить у зону актуального розвитку,
для інших – у зону найближчого
розвитку.
Отже, одне завдання для всього класу
ставити не бажано і не потрібно, а
здійснювати якісний особистісноорієнтований підхід до навчання та
виховання на практиці нам заважає ряд
причин, зокрема:
Причина 1. Щоб підійти індивідуально
до кожного учня, необхідно знати його
психологічні, фізіологічні та соціальні
особливості.
Лише психологія нараховує кілька
десятків індивідуальних особливостей
особистості. Це різні види уваги, уяви,
мислення, сприйняття, темпераменту,
характеру і т.д.
Пам’ять також поділяється більш ніж
на 10 типів: короткочасна,
довготривала, оперативна, рухова,
зорова, слухова, емоційна, словеснологічна і т.д.;
Причина 2. Виявити всі ці психологічні,
фізіологічні та соціальні особливості
вчитель без допомоги психолога, лікаря,
соціолога не може;
Причина 3.Навіть якщо теоретично
припустити, що в кожної дитини
виявили всі ці особливості, вчитель не
зможе запам’ятати їх у такій кількості
дітей, оскільки він одночасно навчає
свого предмета не один десяток учнів,
кожен з яких має не один десяток таких
особливостей.
Нарешті, якщо вчителю все-таки
вдається запам’ятати всі особливості
кожної дитини, він не зможе підійти
індивідуально тому, що урок триває
всього 40-45 хв, протягом яких
неможливо фізично попрацювати з
кожним учнем класу індивідуально.
Отже, існує суперечність: з одного боку,
вимоги до особистісно-орієнтованого
навчання, а з іншого причини, що
унеможливлюють якісне впровадження
цієї педагогічної технології у навчальновиховний процес.
Який же вихід з ситуації, що склалася ?
Філософія вчить, що джерелом і
рушійними силами будь-якого процесу
(у тому числі й навчального) є
розв’язання суперечностей і тому,
щоб навчальний процес розвивався,
вчителю необхідно вміти виявляти
суперечність навчального процесу, а
також вміти розв’язувати її.
Дана суперечність розв’язується шляхом
диференційованого підходу до учнів.
Диференціація (від лат. Differentia –
різниця, відмінність) – розчленування
цілого на якісно відмінні частини.
Розв’язування таких суперечностей
називається підходом до навчання.
Цей підхід, для прикладу, можна
здійснити таким чином:
Учнів класу розподілити на групи за
рівнем розвитку.
Критерії, якими слід керуватися - це
успішність.
Таких груп, наприклад, може бути
чотири:
низький рівень;
середній рівень;
достатній рівень;
високий рівень.
Зрозуміло, що такий поділ не
аргументується для учнів, для того щоб
у слабшого школяра не сформувалася
занижена самооцінка, а в сильного –
завищена.
Якщо учні однієї з груп підвищують свій
рівень – їх слід перевести до наступної
групи і навпаки.
Для кожної групи пропонуються різні за
ступенем складності завдання.
Диференційований підхід можна
здійснювати при різних формах
навчального процесу: під час уроку,
лабораторного заняття, екскурсії.
Під час проведеного уроку методом бесіди,
запитань слід орієнтувати учнів на певну
групу.
При цьому обов’язково слід враховувати,
щоб запитання було точним, стислим, не
мало елементів підказки.
Під час проведення уроку методом
пояснення, розповіді диференційований
підхід неможливий, оскільки вчитель будує
свою розповідь, орієнтуючись на
середнього учня,
але під час закріплення нового матеріалу
чи пояснення домашнього завдання учням
можна запропонувати різнорівневі
завдання.
Завершальним етапом навчальної
діяльності на уроці є:
усвідомлення ситуації досягнення мети;
переживання ситуації успіху;
підкріплення позитивної мотивації щодо
самої діяльності.
Ситуація успіху досягається тоді, коли
сама дитина визначає цей результат як
успіх.
Усвідомлення ситуації успіху самим
учнем, розуміння її значимості виникає у
суб'єкта після здолання своєї боязкості,
невміння, незнання, психологічного
враження та інших видів труднощів.
Роль “Ситуації успіху” у навчальній
діяльності
За останні роки термін
„Ситуація успіху” став звичним для
педагогів.
Ніхто не заперечує, що саме позитивні
емоції можуть стати для дитини одним
з найважливіших стимулів у навчанні,
але при цьому ми забуваємо про те, що
в педагогів не існує єдиного рецепта чи
правила, як саме створювати ситуації
успіху тому, що це слід на основі
індивідуального підходу, зважено, з
урахуванням багатьох факторів.
Діти прощають багато чого, але не
вибачають байдужість.
За відгуками дітей, найкращі їхні
вчителі вели уроки так, що здавалося,
ніби весь урок вони зайняті саме тобою.
Як цього досягти?
Іноді це „Іскра Божа”,
а частіше – майстерність, доведена до
мистецтва.
Важливо мати на увазі, що навіть
одноразове переживання успіху може
докорінно змінити психологічне
самопочуття дитини.
Ситуація успіху може стати пусковим
механізмом подальшого розвитку
особистості.
Безперечно, переживання успіху навіює
людині впевненість у власних силах.
З`являється бажання знову досягти
добрих результатів, виникає відчуття
внутрішнього благополуччя, що, у свою
чергу, покращує ставлення до
навколишнього світу.
На перший погляд здається, що вчитель,
кілька разів давши учню можливість
відчути успіх, далі вже само собою
забезпечує високий рівень мотивації,
інтересу, пізнавальної активності.
Але може бути й протилежний
результат: постійна успішність здатна
сформувати байдуже ставлення до
навчання.
Крім того, постійне очікування лише
позитивного результату згубно впливає
на розвиток вольових якостей учня:
він ухиляється від подолання
труднощів;
губиться в складних ситуаціях
(навчальних та життєвих);
у його поведінці починає домінувати
мотив „уникнення невдач”.
Досвідчені психологи та педагоги
попереджують про можливість
негативних наслідків пережитого успіху.
Чому ж виникає такий парадокс?
По-перше, успіх, що діставався ціною
незначних зусиль, може призвести до
переоцінки, точніше, до завищеної
оцінки своїх можливостей.
По-друге, за сильним переживанням
будь-якої емоції обов`язково настає
релаксація (розслаблення).
І якщо в цей період запропонувати
людині якусь діяльність, то, швидше за
все, ця діяльність буде менш успішною,
ніж попередня.
По-третє, переживання успіху може бути
потьмареним, якщо результат, важливий
і значимий для самого учня, не буде
адекватно оцінений іншими людьми.
І нарешті:
Емоція успіху не стане сильним
переживанням, якщо результати діяльності
не значимі для її суб`єкта.
Дитина, особливо на початку навчання,
однаково інтенсивно переживає успіх у
„головних” і „неголовних” навчальних
предметах.
Але часто знижують цю інтенсивність:
„12 балів з музики ! Та краще б ти
отримав 12 балів з читання”.
Знижуючи значимості успіху, що
переживається дитиною, ми, дорослі,
впливаємо на формування у дитини
ставлення до навчального процесу в
цілому.
Ось чому, оцінюючи дітей, необхідно
виходити з індивідуальних особливостей
кожного учня.
Просування вперед треба заохочувати,
підбадьорювати, щоб дитина не
відчувала невдачу, порівнюючи свої
результати з раніше встановленими
нормами, особливо якщо вони для неї
недосяжні.
Отже, ситуація успіху у навчальній
діяльності створюється вчителем або ж
психологом.
Як і будь-яку іншу діяльність, навчання
можна уявити у вигляді простого
ланцюжка дій:
1. Установка на діяльність (емоційна
підготовка учнів на вирішення
навчального завдання) – мотиваційний
етап;
2.Забезпечення діяльності (створення
умов для успішного вирішення
навчального завдання) –підготовчий,
робочий етап;
3.Порівняння отриманих результатів з
очікуваними (усвідомлення ставлення до
результатів своєї навчальної праці) –
результативний етап.
Отже, якщо ситуація успіху створюється
вчителем послідовно і свідомо, її
3.Порівняння отриманих результатів з
очікуваними (усвідомлення ставлення
до результатів своєї навчальної праці) –
результативний етап.
Отже, якщо ситуація успіху створюється
вчителем послідовно і свідомо, її
структура повинна врахувати всі
перелічені компоненти.
Створення ситуації успіху на
мотиваційному етапі навчальної
діяльності
Дослідження психологів свідчать, що рівень
засвоєння людиною знань істотно залежить
від рівня сформованості її мотивації
навчитися.
Тож давайте проаналізуємо, як провести
мотиваційний етап уроку так, щоб створити
ситуацію успіху для того учня.
Перед учителем стоїть завдання:
сформувати в учня настанову на
успішне виконання завдання
Інакше кажучи, вчитель повинен
сформувати в учнів мотив досягнення
мети.
Але при цьому вчитель часто
зустрічається з неадекватною
реакцією учнівського колективу:
1.Хтось уже виконував подібне
завдання, і його результати
виявились невдалими, так що у цієї
категорії учнів уже сформоване
негативне ставлення на успішне
виконання завдання.
2.Інша група учнів не стикалась з
такою роботою, тому вони не знають,
чого можна очікувати від майбутньої
діяльності.
3.Третя група, яка виконувала потрібні
завдання і успішно з ними впоралася,
знаходиться у стані мобілізації, готова
виконувати навчальне завдання.
Зрозуміло, що найлегше вчителю буде
працювати з учнями третьої групи, де
необхідно лише активізувати позитивні
емоції, які діти пережили раніше.
У другої групи учнів слід передбачити
емоційну реакцію, намалювати
перспективу вдалого виконання
завдання, пов`язавши її з тими чи
іншими умовами діяльності, які в
минулому забезпечували успіх.
Найбільш клопітною буде робота
першою групою учнів.
Перш за все доведеться нейтралізувати
спогади про невдачу в попередній
діяльності, а потім створити перспективу
для нової.
Зробити це можна, наприклад, так:
дати завдання учневі попрацювати над
своїми помилками, або повідомити його,
що завдання для нього змінено
порівняно з попереднім і т. д.
Учитель може запропонувати різні
варіанти мотивів досягнення ситуації
успіху:
прагнення самостійно розв`язати цікаві
задачі;
завоювати авторитет у своїх товаришів;
стати першим;
розглядати свою діяльність з точки зору
її корисності для інших людей;
встановити нові контакти між
товаришами у ході виконання завдання
тощо.
Отже, на етапі мотивації навчальної
діяльності учитель організовує певні
ситуації з метою активізувати чи
нейтралізувати емоції для наступної
діяльності
На етапі мотивації створення ситуації
успіху більшою мірою визначається
психологічними аспектами.
Тут доречним буде використання в
роботі вчителя таких психологопедагогічних прийомів, як:
Ефект Розенталя, або „Ефект
навіювання”: „Ти це можеш”, „Тобі це
вдається” тощо.
Якщо педагог буде переконувати учнів
у реальності успіху, то успіх прийде.
Англійський учений Стоуенс довів, що
учні, яких заохочували, досягли значно
більших успіхів, ніж ті, кого ніяк не
заохочували.
Прийом „Емоційне погладжування” –
це констатація будь-якого факту успіху,
прищеплювання дитині віри в себе,
відкритість учителя для довіри і співчуття.
◦ Прийом „Анонсування” –
репетиція майбутньої дії, яка створює
психологічний настрій на успіх перед
класом.
Це можуть бути додаткові індивідуальні
заняття з окремими учнями чи
заздалегідь оголошенні запитання
самостійної роботи.
Прийом „Шикуйсь!” містить такі кроки:
психологічна атака;
емоційне блокування;
вибір головного напрямку;
вибір рівних можливостей;
несподіване порівняння;
стабілізація.
Цей прийом полягає в тому, щоб:
учителем блокувалось припущення на
невдачу в діяльності учня;
відволікалася увага школяра від
чергового неуспіху;
вчитель повинен знайти той напрямок
діяльності, яким учень зможе
реалізувати себе набагато краще, тим
самим забезпечити його на успіх, на
стабільність у навчанні.
Розглянемо деякі
алгоритми створення ситуацій успіху та
методику їх реалізації:
Прийом „Даю шанс” – це заздалегідь
підготовлена вчителем ситуація, в якій
учень отримує можливість зненацька
для себе розкрити свої можливості.
Прийом “ Зняття страху”-
допомогає перебороти невпевненість у
власних силах (Люди вчаться на своїх
помилках і знаходять інші шляхи
вирішення проблем).
Прийом “Авансування успішного
результату” –
допомогає вчителю висловити тверду
переконаніність у тому, що його учень
обов’язково впорається з поставленим
завданням.
Це, в свою чергу, переконує дитину у
своїх силах і можливостях.
“У тебе обов’язково вийде”, “Я навіть не
сумніваюсь у позитивному результаті” і
т. д.
Прийом “Прихований інструктаж”
Допомагає дитині уникнути поразки.
Досягається шляхом побажання,
наприклад:
Можливо краще почати з ...,
Виконуючи роботу не забудьте про ...
Прийом “Внесення мотиву”.
Показує дитині заради чого, кого
здійснюється ця діяльність, кому буде
добре після виконання, наприклад, “Без
твоєї допомоги твоїм друзям не
впоратись...” тощо.
Прийом “Персональна винятковість.”
Визначає важливість зусиль дитини в
діяльності, що здійснюється або
здійснюватиметься, наприклад:
Тільки ти міг би…
Тільки тобі і можу доручити… і т.п.
Прийом “Висока оцінка деталі”.
Допомагає емоційно пережити не
результат в цілому, а якої її окремої
деталі:
Найбільше мені сподобалось у твоїй
роботі…
Найбільше тобі вдалося…
Прийом „Еврика”.
Створюються умови, за яких дитина,
виконуючи навчальне завдання,
несподівано відкриває в собі невідомі
досі здібності.
Завдання вчителя – помітити це глибоко
особисте відкриття, всіляко підтримати
дитину, поставити нову мету і надихнути
на її досягнення.
Допомога вчителя у створенні ситуації
відкриття має бути ненав`язливою,
прихованою.
Створюючи ситуації успіху на етапі
організації навчальної діяльності, слід
пам`ятати кілька основних правил:
у кожній дитині є задатки, які можуть
розвинутися у здібності;
Побачити їх, відчути, розвити – це
справа педагога;
ставлення до дитини як до рівної, як до
себе, спілкування, що повністю включає
грубість, різкість, образливий тон, має
стати обов`язковою нормою всієї
педагогічної діяльності;
Ставлення до дитини:
як до рівної,
як до себе,
спілкування, що повністю виключає:
- грубість,
- різкість,
- образливий тон
має стати обов`язковою нормою всієї
педагогічної діяльності;
чим більше напрямків діяльності, в яких
бере участь дитина, тим більше в неї
можливостей знайти себе;
кількість і різноманітність ситуацій і
обставин, в тому числі і штучно
створених, у які може потрапити
дитина, визначають шляхи її сьогодення
і віддаленого інтересу та можливі шляхи
успіху.
ТИПИ УСПІХУ:
Неочікувана радість – це почуття
задоволення від того, що результати
діяльності учня перевершили його
очікування.
З педагогічної та психологічної точки
зору – це результат продуманої,
підготовленої діяльності вчителя.
Спільна радість – полягає в тому, щоб учень
досяг необхідної для себе реакції колективу.
Вона може бути підготовленою вчителем
або спонтаною.
Спільною радістю вважають тільки ті реакції
колективу, які дають можливість дитині
відчутні себе задоволеним, стимулюють її
зусиля.
Це, перш за все, має бути емоційний відгук
оточуючих на успіх члена свого колективу.
Важливо, щоб у досягненнях кожного
школяра всі бачили результати своєї
праці, а сама дитина розуміла, що її
радість – це радість підтримки,
отримання статусу „свій серед своїх”.
Зрештою у тому, як реагує дитячий
колектив на успіхи або невдачі своїх
учителів, виявляється його моральна
сутність.
Радість пізнання – це радість пізнання
нового, хоча вона по своїй суті
альтруїстична (виникає на основі
допомоги, підтримки інших людей).
Пізнання спираїться на самоосвіту й
самопізнання.
Така радість не може вирости на
пустому місці, появитися без серйозних
причин. Це слід клопіткої роботи
учителя –учня-учнів.
ВИСНОВОК:
1.Ситуація успіху досягається тоді, коли
сама дитина визначає цей результат як
успіх.
2 Усвідомлення ситуації успіху самим
учнем, розуміння її значимості виникає у
школяра після здолання своєї боязкості,
невміння, незнання, психологічного
враження та інших видів труднощів.
3. Завдання педагога :
допомогти особистості дитини зрости в
успіху;
дати відчути радість від здолання
труднощів;
дати зрозуміти, що задарма в житті в
житті нічого не дається, скрізь необхідно
докласти зусиль.
І успіх буде еквівалентним витраченим
зусиллям.
ШАНОВНІ КОЛЕГИ !
Дайте, будь ласка, відповідь на такі
запитання:
1.Ваше ставлення до технології “Створення
ситуації успіху”.
2.Як Ви оцінюєте стан “Створення ситуації
успіху у Вашому навчальному закладі”.
3.Які ще методичні рекомендації, ідеї,
міркування щодо “Створення ситуації успіху”,
Ви можете запропонувати учасникам нашого
семінару ?
ВДЯЧНІ ВАМ ЗА ВІДВЕРТІСТЬ, ЗА ПОРАДИ
Slide 55
Створення ситуації успіху
та шляхи її реалізації
на уроці як складової якості
навчально-виховного процесу
Мета: Удосконалити методику
створення ситуації успіху та шляхів
її реалізації на уроці як стежки, що
веде до того куточка дитячого
серця, в якому горить вогник
бажання бути гарним.
На
відміну від традиційного розуміння
освіти як суми знань та навичок, нині освіту
починають розглядати як процес
становлення особистості .
Причому особистості, здатної до:
самоосвіти,
саморозвитку,
самовдосконалення,
яка вміє використовувати набуті знання,
яка прагне реалізувати себе,
спроможна змінити на краще своє життя,
життя своєї держави.
Алгоритм
створення та досягнення ситуації успіху
твердження про “Ситуацію успіху”;
особистісно-орієнтований підхід у справі
навчання та виховання - основа педагогічної
технології “Створення ситуації успіху”;
роль “Ситуації успіху” у навчальній діяльності;
створення “Ситуації успіху” на мотиваційному
етапі навчальної діяльності;
психолого-педагогічні прийоми при створенні
“Ситуації успіху”;
методика реалізації “Ситуації успіху”;
Виходячи із Положень Закону України “Про
освіту” завдання школи сьогодні полягає в
тому, щоб:
Виховувати в учнів здатність:
долати життєві труднощі;
самостійно приймати рішення;
розвивати себе як особистість, здатну:
робити вибір і контролювати своє життя;
брати на себе відповідальність за свої дії;
захищати себе і свої життєві цінності;
діяти відповідно до них;
піклуватись про інших;
Завдання вчителів:
прищепити учням потребу до здобуття
знань;
створити такі умови, щоб процес
здобуття знань був для них цікавим,
потрібним, комфортним;
і тому пріоритетним завданням вчителя
під час навчально-виховної діяльності є
створення ситуації успіху.
Що означає “Ситуація успіху?”
Ситуація успіху - це суб'єктивний
психічний стан задоволення наслідком
своєї фізичної, розумової праці чи
моральної напруги.
Успіх у навчанні - єдине джерело
внутрішніх сил дитини, які породжують
енергію для переборення труднощів,
бажання вчитися.
В.Сухомлинський
Ситуація успіху дарує атмосферу
приязні та взаємодопомоги, впевненості
і захищеності.
Учитель зобов’язаний створити джерело
внутрішніх сил дитини, джерело, яке дає
енергію для подолання труднощів і
формування бажання вчитися.
Використання ситуації успіху має
сприяти підвищенню робочого тонусу,
збільшенню продуктивності навчальної
роботи, а також допомогти учням
усвідомити себе повноцінною
особистістю і, відповідно, забезпечити
успіх у навчанні.
Основою педагогічної технології
“Створення ситуації успіху” є
особистісно-орієнтований підхід у справі
навчання та виховання.
А тому звернемося до рекомендацій
щодо особистісно-орієнтовного підходу
навчання та виховання.
–
Особистісно орієнтоване навчання
це навчання, центром якого є
особистість дитини, її самобутність та
самостійність: суб'єктивний досвід
кожного спочатку розкривається, а
потім узгоджується зі змістом освіти.
Визнання учня ключовою фігурою
всього освітнього процесу – це і є
особистісно орієнтована педагогіка.
У свідомості учня це має такий
вигляд: «Все, що я пізнаю, я знаю,
для чого мені потрібно і де я можу ці
знання застосувати».
Для педагога - це прагнення знайти
розумний баланс між знаннями,
уміннями та навичками учня.
Сучасність вимагає навчити учнів:
- самостійно та творчо розв'язувати
проблеми;
- шукати нову інформацію й робити
висновки, а не подавати дітям готові
знання.
В особистісно-орієнтованому підході
вчителю насамперед потрібен високий
рівень педагогічної майстерності, який
базується на розвитку:
дидактичних;
організаторських;
комунікативних;
науково-пізнавальних;
емоційних;
та поведінкових компонентностей;
-
-
Цілі особистісно орієнтованого
навчання полягають у тому, щоб:
визначити життєвий досвід кожного
учня;
його пізнавальні здібності;
рівень інтелекту;
інтереси, які спочатку треба розкрити,
а потім розвинути у навчальному
процесі;
Цілі особистісно орієнтованого навчання
полягають у тому, щоб:
Формувати позитивну мотивацію учнів до:
-
пізнавальної діяльності;
-
потребу в самопізнанні;
-
потребу в самореалізаціїї;
-
та потребу у самовдосконаленні школярів;
Цілі особистісно орієнтованого навчання
полягають у тому, щоб:
Озброїти учнів механізмом:
адаптації;
саморегуляції;
самозахисту;
самовиховання;
Цілі особистісно орієнтованого навчання
полягають у тому, щоб:
Розвинути індивідуальні позитивні
здібності кожного школяра;
Сформувати культуру життєдіяльності
максимально виявити і використати
індивідуальний досвід учня;
Правильно визначати лінії поведінки.
Основні принципи
особистісно-орієнтованого
навчання:
1. Принцип «розвивальної допомоги»
не робити за учня;
не вказувати йому, що робити,
а допомогти пробувати власні сили і власну
активність;
потрібно добитись, щоб учень сам обирав
рішення і відповідав за них.
Звідси - не потрібно подавати готові
знання, а створити умови, в яких
виявляється:
-
власна пізнавальна активність учня;
-
і він визначить для себе цілі, зміст та
методи роботи, власні цінності.
-
Навчання повинно бути дослідницьким
Це час, протягом якого діти вчаться:
самостійно діяти;
- дискутувати;
- приймати рішення.
-
При цьому розвивається самосвідомість і
самореалізується особистість.
Принцип - «свобода вміння»
- учні вільно обговорюють
проблеми;
- співпрацюють один з одним,
- а вчитель виступає в ролі
старшого члена колективу,
консультанта, джерела досвіду
Принцип - «свобода вміння»
Учителю:
-недостатньо
процес;
організувати навчальний
- потрібно ще визначити спосіб засвоєння
знань, тобто оприділити види діяльності
учня на уроці.
Основні вимоги до особистісноорієнтованого уроку:
раціональна єдність словесних,
наукових і практичних методів
навчання;
зв'язок з раніше вивченим досвідом,
набутим учнем;
Основні вимоги до особистісно
орієнтованого уроку:
-формування вмінь в учнів самостійно
здобувати знання і застосовувати їх на
практиці;
-заохочення прагнень учнів знаходити свій
спосіб роботи з навчальним матеріалом.
Метою
особистісноорієнтованого уроку є:
- створення умов для виявлення
пізнавальної активності учнів
Засобами досягнення вчителем цієї мети
можуть бути:
використання різних форм та методів
навчальної діяльності, які дозволяють
розкрити суб'єктивний досвід учнів;
створення атмосфери зацікавленості
кожного учня в результатах роботи
всього класу;
стимулювання учнів до висловлювань,
використання різних способів виконання
завдань без побоювань помилитися,
отримати хибну відповідь тощо;
Засобами досягнення вчителем цієї мети
можуть бути:
використання протягом уроку
дидактичного матеріалу, який дозволяє
отримати учневі найбільш значущі для
нього вид та форму змісту навчального
матеріалу;
оцінювання досягнень учня протягом
усього процесу його діяльності, а не
тільки за кінцевим результатом;
Засобами досягнення вчителем цієї мети
можуть бути:
заохочення прагнень учня знаходити свій
спосіб роботи;
аналізувати протягом уроку роботи інших
учнів; вибирати та засвоювати найбільш
раціональні з них;
створення на уроці педагогічних ситуацій
спілкування, які б дозволяли кожному учневі
виявляти ініціативу, самостійність, виборність у
справах роботи;
створення обстановки для природного
самовираження учня.
Технологія
особистісноорієнтованогоуроку
Для проведення особистісноорієнтованого уроку вчитель має
оволодіти його основними етапами:
1.
2.
3.
4.
5.
6.
7.
8.
Орієнтації.
Визначення мети.
Проектування.
Організації.
Реалізації.
Контролю.
Коригування.
Оцінювання
1. Етап орієнтації включає:
орієнтацію на позитивну роботу;
орієнтацію на визначення особистісного
досвіду учнів;
пов'язання цього досвіду з проблемами
навчального матеріалу.
2. Етап визначення мети передбачає:
визначення на уроці разом з учнями
значущої мети здійснення тієї діяльності,
яка запланована вчителем (учні повинні
зрозуміти, що може дати робота учням
саме на цьому уроці для складання,
наприклад, тематичного заліку,
державної атестації, свого майбутнього
життя тощо);
визначення показників досягнення
поставлених завдань;
3. Етап проектування включає:
передбачення залучення учнів до
виконання ними випереджальних
завдань;
підготовки повідомлень;
рефератів;
виготовлення та відбору наочності;
складання плану роботи тощо;
Етап організації виконання плану
діяльності передбачає:
Подання можливих варіантів і
способів виконання навчальної
діяльності (усна чи письмова форма,
індивідуальна робота чи робота в
групах, робота з текстом чи з іншими
засобами одержання інформації);
Етап організації виконання плану
діяльності передбачає:
2.Представлення учнями вибору способу
фіксації нового матеріалу (конспект,
схема, таблиця, опора, план, тези,
висновки тощо);
3.Варіативність домашнього завдання
(диференціація за рівнем складності та
способом виконання).
Етап контрольно-оцінювальний:
1.Залучення учнів до контролю за
перебігом навчальної діяльності шляхом
заохочення їх до різних видів контролю,
самоконтролю, взаємоконтролю, роботи
в групах;
2.Участь учнів у виправленні помилок і
недоліків у знаннях, усвідомлення їх
причин шляхом взаємо та самоаналізу;
Етап контрольно-оцінювальний:
3.Надання учням можливості самостійно
або за участі вчителя, інших учнів
порівнювати отримані ним результати з
критеріями стандарту, закладеного у
навчальній програмі;
4.Використання механізмів оцінного
методу (позитивного ставлення до
успіхів школяра);
Етап контрольно-оцінювальний:
5.Використання механізмів оцінного
методу (позитивного ставлення до
успіхів школяра).
6.Оцінювання (виставлення рівневих
оцінок за дванадцятибальною системою
оцінювання навчальних досягнень,
поурочного бала, рейтинг) не тільки
результатів, а й самого процесу
навчання.
6. Заключний етап передбачає:
усвідомлення учнями ситуації
досягнення мети;
відчуття успіху;
підкріплення позитивної мотивації
стосовно власної діяльності.
Методи та засоби психолого-педагогічної
підтримки діяльності учнів
заохочення;
навчально-пізнавальна гра;
створення ситуації успіху;
створення ситуації пізнавального інтересу;
створення проблемної ситуації;
спонукання до пошуку альтернативних
рішень;
виконання творчих завдань;
кооперація учнів;
створення ситуації взаємодопомоги тощо.
Висновок може бути таким: особистісноорієнтоване навчання ЦЕ–
загальнодидактичний принцип
індивідуального підходу до учнів.
Таке твердження ми дослідимо та
пояснимо за допомогою такого факту:
Відомий російський психолог
Л.С. Виготський своє теорією доводить,
що розум будь-якої людини має дві зони
розвитку: А і Б.
Перша зона (А) – це зона актуального
розвитку.
У цю зону потрапляють завдання, які
дитина може виконати сама без
допомоги вчителя.
Друга зона (В) – це зона найближчого
розвитку
Сюди потрапляють завдання, які дитина сама
виконати не може, але може з ними
впоратися з допомогою вчителя.
Зона найближчого розвитку, - це зона
“наступного дня”.
Те, що сьогодні є зона найближчого
розвитку, завтра у процесі навчання повинно
стати зоною актуального розвитку. Учитель
не повинен давати готову інформацію, адже
таке навчання може загальмувати мислення
дитини. А за допомогою вміло підібраних
запитань педагог підводить школяра до
правильної відповіді, розв’язку.
Те, що сьогодні є зоною найближчого
розвитку, завтра у процесі навчання
повинно стати зоною актуального
розвитку.
Учитель не повинен давати готову
інформацію, адже таке навчання може
загальмувати мислення дитини.
А за допомогою вміло підібраних
запитань педагог підводить школяра до
правильної відповіді, розв’язку.
Отже, як бачимо із цього прикладу, щоб
відбулися розвиток і навчання учнів,
завдання повинні потрапляти лише в
зону найближчого розвитку
(за Л.С. Виготським).
Припустимо, що два учні навчались в
одній школі, в одних і тих самих
учителів, закінчили школу з відзнакою,
рівень їхнього розвитку все одно буде
різним.
Ще більше відрізняється розвиток учнів
класу, які згідно з 12- бальною
системою досягли початкового і
високого рівнів.
Тому зрозуміло, що до таких дітей треба
підходити індивідуально, тобто ставити
перед ними різні завдання.
Якщо для цілого класу поставити одне
завдання, то для одних учнів воно
потрапить у зону актуального розвитку,
для інших – у зону найближчого
розвитку.
Отже, одне завдання для всього класу
ставити не бажано і не потрібно, а
здійснювати якісний особистісноорієнтований підхід до навчання та
виховання на практиці нам заважає ряд
причин, зокрема:
Причина 1. Щоб підійти індивідуально
до кожного учня, необхідно знати його
психологічні, фізіологічні та соціальні
особливості.
Лише психологія нараховує кілька
десятків індивідуальних особливостей
особистості. Це різні види уваги, уяви,
мислення, сприйняття, темпераменту,
характеру і т.д.
Пам’ять також поділяється більш ніж
на 10 типів: короткочасна,
довготривала, оперативна, рухова,
зорова, слухова, емоційна, словеснологічна і т.д.;
Причина 2. Виявити всі ці психологічні,
фізіологічні та соціальні особливості
вчитель без допомоги психолога, лікаря,
соціолога не може;
Причина 3.Навіть якщо теоретично
припустити, що в кожної дитини
виявили всі ці особливості, вчитель не
зможе запам’ятати їх у такій кількості
дітей, оскільки він одночасно навчає
свого предмета не один десяток учнів,
кожен з яких має не один десяток таких
особливостей.
Нарешті, якщо вчителю все-таки
вдається запам’ятати всі особливості
кожної дитини, він не зможе підійти
індивідуально тому, що урок триває
всього 40-45 хв, протягом яких
неможливо фізично попрацювати з
кожним учнем класу індивідуально.
Отже, існує суперечність: з одного боку,
вимоги до особистісно-орієнтованого
навчання, а з іншого причини, що
унеможливлюють якісне впровадження
цієї педагогічної технології у навчальновиховний процес.
Який же вихід з ситуації, що склалася ?
Філософія вчить, що джерелом і
рушійними силами будь-якого процесу
(у тому числі й навчального) є
розв’язання суперечностей і тому,
щоб навчальний процес розвивався,
вчителю необхідно вміти виявляти
суперечність навчального процесу, а
також вміти розв’язувати її.
Дана суперечність розв’язується шляхом
диференційованого підходу до учнів.
Диференціація (від лат. Differentia –
різниця, відмінність) – розчленування
цілого на якісно відмінні частини.
Розв’язування таких суперечностей
називається підходом до навчання.
Цей підхід, для прикладу, можна
здійснити таким чином:
Учнів класу розподілити на групи за
рівнем розвитку.
Критерії, якими слід керуватися - це
успішність.
Таких груп, наприклад, може бути
чотири:
низький рівень;
середній рівень;
достатній рівень;
високий рівень.
Зрозуміло, що такий поділ не
аргументується для учнів, для того щоб
у слабшого школяра не сформувалася
занижена самооцінка, а в сильного –
завищена.
Якщо учні однієї з груп підвищують свій
рівень – їх слід перевести до наступної
групи і навпаки.
Для кожної групи пропонуються різні за
ступенем складності завдання.
Диференційований підхід можна
здійснювати при різних формах
навчального процесу: під час уроку,
лабораторного заняття, екскурсії.
Під час проведеного уроку методом бесіди,
запитань слід орієнтувати учнів на певну
групу.
При цьому обов’язково слід враховувати,
щоб запитання було точним, стислим, не
мало елементів підказки.
Під час проведення уроку методом
пояснення, розповіді диференційований
підхід неможливий, оскільки вчитель будує
свою розповідь, орієнтуючись на
середнього учня,
але під час закріплення нового матеріалу
чи пояснення домашнього завдання учням
можна запропонувати різнорівневі
завдання.
Завершальним етапом навчальної
діяльності на уроці є:
усвідомлення ситуації досягнення мети;
переживання ситуації успіху;
підкріплення позитивної мотивації щодо
самої діяльності.
Ситуація успіху досягається тоді, коли
сама дитина визначає цей результат як
успіх.
Усвідомлення ситуації успіху самим
учнем, розуміння її значимості виникає у
суб'єкта після здолання своєї боязкості,
невміння, незнання, психологічного
враження та інших видів труднощів.
Роль “Ситуації успіху” у навчальній
діяльності
За останні роки термін
„Ситуація успіху” став звичним для
педагогів.
Ніхто не заперечує, що саме позитивні
емоції можуть стати для дитини одним
з найважливіших стимулів у навчанні,
але при цьому ми забуваємо про те, що
в педагогів не існує єдиного рецепта чи
правила, як саме створювати ситуації
успіху тому, що це слід на основі
індивідуального підходу, зважено, з
урахуванням багатьох факторів.
Діти прощають багато чого, але не
вибачають байдужість.
За відгуками дітей, найкращі їхні
вчителі вели уроки так, що здавалося,
ніби весь урок вони зайняті саме тобою.
Як цього досягти?
Іноді це „Іскра Божа”,
а частіше – майстерність, доведена до
мистецтва.
Важливо мати на увазі, що навіть
одноразове переживання успіху може
докорінно змінити психологічне
самопочуття дитини.
Ситуація успіху може стати пусковим
механізмом подальшого розвитку
особистості.
Безперечно, переживання успіху навіює
людині впевненість у власних силах.
З`являється бажання знову досягти
добрих результатів, виникає відчуття
внутрішнього благополуччя, що, у свою
чергу, покращує ставлення до
навколишнього світу.
На перший погляд здається, що вчитель,
кілька разів давши учню можливість
відчути успіх, далі вже само собою
забезпечує високий рівень мотивації,
інтересу, пізнавальної активності.
Але може бути й протилежний
результат: постійна успішність здатна
сформувати байдуже ставлення до
навчання.
Крім того, постійне очікування лише
позитивного результату згубно впливає
на розвиток вольових якостей учня:
він ухиляється від подолання
труднощів;
губиться в складних ситуаціях
(навчальних та життєвих);
у його поведінці починає домінувати
мотив „уникнення невдач”.
Досвідчені психологи та педагоги
попереджують про можливість
негативних наслідків пережитого успіху.
Чому ж виникає такий парадокс?
По-перше, успіх, що діставався ціною
незначних зусиль, може призвести до
переоцінки, точніше, до завищеної
оцінки своїх можливостей.
По-друге, за сильним переживанням
будь-якої емоції обов`язково настає
релаксація (розслаблення).
І якщо в цей період запропонувати
людині якусь діяльність, то, швидше за
все, ця діяльність буде менш успішною,
ніж попередня.
По-третє, переживання успіху може бути
потьмареним, якщо результат, важливий
і значимий для самого учня, не буде
адекватно оцінений іншими людьми.
І нарешті:
Емоція успіху не стане сильним
переживанням, якщо результати діяльності
не значимі для її суб`єкта.
Дитина, особливо на початку навчання,
однаково інтенсивно переживає успіх у
„головних” і „неголовних” навчальних
предметах.
Але часто знижують цю інтенсивність:
„12 балів з музики ! Та краще б ти
отримав 12 балів з читання”.
Знижуючи значимості успіху, що
переживається дитиною, ми, дорослі,
впливаємо на формування у дитини
ставлення до навчального процесу в
цілому.
Ось чому, оцінюючи дітей, необхідно
виходити з індивідуальних особливостей
кожного учня.
Просування вперед треба заохочувати,
підбадьорювати, щоб дитина не
відчувала невдачу, порівнюючи свої
результати з раніше встановленими
нормами, особливо якщо вони для неї
недосяжні.
Отже, ситуація успіху у навчальній
діяльності створюється вчителем або ж
психологом.
Як і будь-яку іншу діяльність, навчання
можна уявити у вигляді простого
ланцюжка дій:
1. Установка на діяльність (емоційна
підготовка учнів на вирішення
навчального завдання) – мотиваційний
етап;
2.Забезпечення діяльності (створення
умов для успішного вирішення
навчального завдання) –підготовчий,
робочий етап;
3.Порівняння отриманих результатів з
очікуваними (усвідомлення ставлення до
результатів своєї навчальної праці) –
результативний етап.
Отже, якщо ситуація успіху створюється
вчителем послідовно і свідомо, її
3.Порівняння отриманих результатів з
очікуваними (усвідомлення ставлення
до результатів своєї навчальної праці) –
результативний етап.
Отже, якщо ситуація успіху створюється
вчителем послідовно і свідомо, її
структура повинна врахувати всі
перелічені компоненти.
Створення ситуації успіху на
мотиваційному етапі навчальної
діяльності
Дослідження психологів свідчать, що рівень
засвоєння людиною знань істотно залежить
від рівня сформованості її мотивації
навчитися.
Тож давайте проаналізуємо, як провести
мотиваційний етап уроку так, щоб створити
ситуацію успіху для того учня.
Перед учителем стоїть завдання:
сформувати в учня настанову на
успішне виконання завдання
Інакше кажучи, вчитель повинен
сформувати в учнів мотив досягнення
мети.
Але при цьому вчитель часто
зустрічається з неадекватною
реакцією учнівського колективу:
1.Хтось уже виконував подібне
завдання, і його результати
виявились невдалими, так що у цієї
категорії учнів уже сформоване
негативне ставлення на успішне
виконання завдання.
2.Інша група учнів не стикалась з
такою роботою, тому вони не знають,
чого можна очікувати від майбутньої
діяльності.
3.Третя група, яка виконувала потрібні
завдання і успішно з ними впоралася,
знаходиться у стані мобілізації, готова
виконувати навчальне завдання.
Зрозуміло, що найлегше вчителю буде
працювати з учнями третьої групи, де
необхідно лише активізувати позитивні
емоції, які діти пережили раніше.
У другої групи учнів слід передбачити
емоційну реакцію, намалювати
перспективу вдалого виконання
завдання, пов`язавши її з тими чи
іншими умовами діяльності, які в
минулому забезпечували успіх.
Найбільш клопітною буде робота
першою групою учнів.
Перш за все доведеться нейтралізувати
спогади про невдачу в попередній
діяльності, а потім створити перспективу
для нової.
Зробити це можна, наприклад, так:
дати завдання учневі попрацювати над
своїми помилками, або повідомити його,
що завдання для нього змінено
порівняно з попереднім і т. д.
Учитель може запропонувати різні
варіанти мотивів досягнення ситуації
успіху:
прагнення самостійно розв`язати цікаві
задачі;
завоювати авторитет у своїх товаришів;
стати першим;
розглядати свою діяльність з точки зору
її корисності для інших людей;
встановити нові контакти між
товаришами у ході виконання завдання
тощо.
Отже, на етапі мотивації навчальної
діяльності учитель організовує певні
ситуації з метою активізувати чи
нейтралізувати емоції для наступної
діяльності
На етапі мотивації створення ситуації
успіху більшою мірою визначається
психологічними аспектами.
Тут доречним буде використання в
роботі вчителя таких психологопедагогічних прийомів, як:
Ефект Розенталя, або „Ефект
навіювання”: „Ти це можеш”, „Тобі це
вдається” тощо.
Якщо педагог буде переконувати учнів
у реальності успіху, то успіх прийде.
Англійський учений Стоуенс довів, що
учні, яких заохочували, досягли значно
більших успіхів, ніж ті, кого ніяк не
заохочували.
Прийом „Емоційне погладжування” –
це констатація будь-якого факту успіху,
прищеплювання дитині віри в себе,
відкритість учителя для довіри і співчуття.
◦ Прийом „Анонсування” –
репетиція майбутньої дії, яка створює
психологічний настрій на успіх перед
класом.
Це можуть бути додаткові індивідуальні
заняття з окремими учнями чи
заздалегідь оголошенні запитання
самостійної роботи.
Прийом „Шикуйсь!” містить такі кроки:
психологічна атака;
емоційне блокування;
вибір головного напрямку;
вибір рівних можливостей;
несподіване порівняння;
стабілізація.
Цей прийом полягає в тому, щоб:
учителем блокувалось припущення на
невдачу в діяльності учня;
відволікалася увага школяра від
чергового неуспіху;
вчитель повинен знайти той напрямок
діяльності, яким учень зможе
реалізувати себе набагато краще, тим
самим забезпечити його на успіх, на
стабільність у навчанні.
Розглянемо деякі
алгоритми створення ситуацій успіху та
методику їх реалізації:
Прийом „Даю шанс” – це заздалегідь
підготовлена вчителем ситуація, в якій
учень отримує можливість зненацька
для себе розкрити свої можливості.
Прийом “ Зняття страху”-
допомогає перебороти невпевненість у
власних силах (Люди вчаться на своїх
помилках і знаходять інші шляхи
вирішення проблем).
Прийом “Авансування успішного
результату” –
допомогає вчителю висловити тверду
переконаніність у тому, що його учень
обов’язково впорається з поставленим
завданням.
Це, в свою чергу, переконує дитину у
своїх силах і можливостях.
“У тебе обов’язково вийде”, “Я навіть не
сумніваюсь у позитивному результаті” і
т. д.
Прийом “Прихований інструктаж”
Допомагає дитині уникнути поразки.
Досягається шляхом побажання,
наприклад:
Можливо краще почати з ...,
Виконуючи роботу не забудьте про ...
Прийом “Внесення мотиву”.
Показує дитині заради чого, кого
здійснюється ця діяльність, кому буде
добре після виконання, наприклад, “Без
твоєї допомоги твоїм друзям не
впоратись...” тощо.
Прийом “Персональна винятковість.”
Визначає важливість зусиль дитини в
діяльності, що здійснюється або
здійснюватиметься, наприклад:
Тільки ти міг би…
Тільки тобі і можу доручити… і т.п.
Прийом “Висока оцінка деталі”.
Допомагає емоційно пережити не
результат в цілому, а якої її окремої
деталі:
Найбільше мені сподобалось у твоїй
роботі…
Найбільше тобі вдалося…
Прийом „Еврика”.
Створюються умови, за яких дитина,
виконуючи навчальне завдання,
несподівано відкриває в собі невідомі
досі здібності.
Завдання вчителя – помітити це глибоко
особисте відкриття, всіляко підтримати
дитину, поставити нову мету і надихнути
на її досягнення.
Допомога вчителя у створенні ситуації
відкриття має бути ненав`язливою,
прихованою.
Створюючи ситуації успіху на етапі
організації навчальної діяльності, слід
пам`ятати кілька основних правил:
у кожній дитині є задатки, які можуть
розвинутися у здібності;
Побачити їх, відчути, розвити – це
справа педагога;
ставлення до дитини як до рівної, як до
себе, спілкування, що повністю включає
грубість, різкість, образливий тон, має
стати обов`язковою нормою всієї
педагогічної діяльності;
Ставлення до дитини:
як до рівної,
як до себе,
спілкування, що повністю виключає:
- грубість,
- різкість,
- образливий тон
має стати обов`язковою нормою всієї
педагогічної діяльності;
чим більше напрямків діяльності, в яких
бере участь дитина, тим більше в неї
можливостей знайти себе;
кількість і різноманітність ситуацій і
обставин, в тому числі і штучно
створених, у які може потрапити
дитина, визначають шляхи її сьогодення
і віддаленого інтересу та можливі шляхи
успіху.
ТИПИ УСПІХУ:
Неочікувана радість – це почуття
задоволення від того, що результати
діяльності учня перевершили його
очікування.
З педагогічної та психологічної точки
зору – це результат продуманої,
підготовленої діяльності вчителя.
Спільна радість – полягає в тому, щоб учень
досяг необхідної для себе реакції колективу.
Вона може бути підготовленою вчителем
або спонтаною.
Спільною радістю вважають тільки ті реакції
колективу, які дають можливість дитині
відчутні себе задоволеним, стимулюють її
зусиля.
Це, перш за все, має бути емоційний відгук
оточуючих на успіх члена свого колективу.
Важливо, щоб у досягненнях кожного
школяра всі бачили результати своєї
праці, а сама дитина розуміла, що її
радість – це радість підтримки,
отримання статусу „свій серед своїх”.
Зрештою у тому, як реагує дитячий
колектив на успіхи або невдачі своїх
учителів, виявляється його моральна
сутність.
Радість пізнання – це радість пізнання
нового, хоча вона по своїй суті
альтруїстична (виникає на основі
допомоги, підтримки інших людей).
Пізнання спираїться на самоосвіту й
самопізнання.
Така радість не може вирости на
пустому місці, появитися без серйозних
причин. Це слід клопіткої роботи
учителя –учня-учнів.
ВИСНОВОК:
1.Ситуація успіху досягається тоді, коли
сама дитина визначає цей результат як
успіх.
2 Усвідомлення ситуації успіху самим
учнем, розуміння її значимості виникає у
школяра після здолання своєї боязкості,
невміння, незнання, психологічного
враження та інших видів труднощів.
3. Завдання педагога :
допомогти особистості дитини зрости в
успіху;
дати відчути радість від здолання
труднощів;
дати зрозуміти, що задарма в житті в
житті нічого не дається, скрізь необхідно
докласти зусиль.
І успіх буде еквівалентним витраченим
зусиллям.
ШАНОВНІ КОЛЕГИ !
Дайте, будь ласка, відповідь на такі
запитання:
1.Ваше ставлення до технології “Створення
ситуації успіху”.
2.Як Ви оцінюєте стан “Створення ситуації
успіху у Вашому навчальному закладі”.
3.Які ще методичні рекомендації, ідеї,
міркування щодо “Створення ситуації успіху”,
Ви можете запропонувати учасникам нашого
семінару ?
ВДЯЧНІ ВАМ ЗА ВІДВЕРТІСТЬ, ЗА ПОРАДИ
Slide 56
Створення ситуації успіху
та шляхи її реалізації
на уроці як складової якості
навчально-виховного процесу
Мета: Удосконалити методику
створення ситуації успіху та шляхів
її реалізації на уроці як стежки, що
веде до того куточка дитячого
серця, в якому горить вогник
бажання бути гарним.
На
відміну від традиційного розуміння
освіти як суми знань та навичок, нині освіту
починають розглядати як процес
становлення особистості .
Причому особистості, здатної до:
самоосвіти,
саморозвитку,
самовдосконалення,
яка вміє використовувати набуті знання,
яка прагне реалізувати себе,
спроможна змінити на краще своє життя,
життя своєї держави.
Алгоритм
створення та досягнення ситуації успіху
твердження про “Ситуацію успіху”;
особистісно-орієнтований підхід у справі
навчання та виховання - основа педагогічної
технології “Створення ситуації успіху”;
роль “Ситуації успіху” у навчальній діяльності;
створення “Ситуації успіху” на мотиваційному
етапі навчальної діяльності;
психолого-педагогічні прийоми при створенні
“Ситуації успіху”;
методика реалізації “Ситуації успіху”;
Виходячи із Положень Закону України “Про
освіту” завдання школи сьогодні полягає в
тому, щоб:
Виховувати в учнів здатність:
долати життєві труднощі;
самостійно приймати рішення;
розвивати себе як особистість, здатну:
робити вибір і контролювати своє життя;
брати на себе відповідальність за свої дії;
захищати себе і свої життєві цінності;
діяти відповідно до них;
піклуватись про інших;
Завдання вчителів:
прищепити учням потребу до здобуття
знань;
створити такі умови, щоб процес
здобуття знань був для них цікавим,
потрібним, комфортним;
і тому пріоритетним завданням вчителя
під час навчально-виховної діяльності є
створення ситуації успіху.
Що означає “Ситуація успіху?”
Ситуація успіху - це суб'єктивний
психічний стан задоволення наслідком
своєї фізичної, розумової праці чи
моральної напруги.
Успіх у навчанні - єдине джерело
внутрішніх сил дитини, які породжують
енергію для переборення труднощів,
бажання вчитися.
В.Сухомлинський
Ситуація успіху дарує атмосферу
приязні та взаємодопомоги, впевненості
і захищеності.
Учитель зобов’язаний створити джерело
внутрішніх сил дитини, джерело, яке дає
енергію для подолання труднощів і
формування бажання вчитися.
Використання ситуації успіху має
сприяти підвищенню робочого тонусу,
збільшенню продуктивності навчальної
роботи, а також допомогти учням
усвідомити себе повноцінною
особистістю і, відповідно, забезпечити
успіх у навчанні.
Основою педагогічної технології
“Створення ситуації успіху” є
особистісно-орієнтований підхід у справі
навчання та виховання.
А тому звернемося до рекомендацій
щодо особистісно-орієнтовного підходу
навчання та виховання.
–
Особистісно орієнтоване навчання
це навчання, центром якого є
особистість дитини, її самобутність та
самостійність: суб'єктивний досвід
кожного спочатку розкривається, а
потім узгоджується зі змістом освіти.
Визнання учня ключовою фігурою
всього освітнього процесу – це і є
особистісно орієнтована педагогіка.
У свідомості учня це має такий
вигляд: «Все, що я пізнаю, я знаю,
для чого мені потрібно і де я можу ці
знання застосувати».
Для педагога - це прагнення знайти
розумний баланс між знаннями,
уміннями та навичками учня.
Сучасність вимагає навчити учнів:
- самостійно та творчо розв'язувати
проблеми;
- шукати нову інформацію й робити
висновки, а не подавати дітям готові
знання.
В особистісно-орієнтованому підході
вчителю насамперед потрібен високий
рівень педагогічної майстерності, який
базується на розвитку:
дидактичних;
організаторських;
комунікативних;
науково-пізнавальних;
емоційних;
та поведінкових компонентностей;
-
-
Цілі особистісно орієнтованого
навчання полягають у тому, щоб:
визначити життєвий досвід кожного
учня;
його пізнавальні здібності;
рівень інтелекту;
інтереси, які спочатку треба розкрити,
а потім розвинути у навчальному
процесі;
Цілі особистісно орієнтованого навчання
полягають у тому, щоб:
Формувати позитивну мотивацію учнів до:
-
пізнавальної діяльності;
-
потребу в самопізнанні;
-
потребу в самореалізаціїї;
-
та потребу у самовдосконаленні школярів;
Цілі особистісно орієнтованого навчання
полягають у тому, щоб:
Озброїти учнів механізмом:
адаптації;
саморегуляції;
самозахисту;
самовиховання;
Цілі особистісно орієнтованого навчання
полягають у тому, щоб:
Розвинути індивідуальні позитивні
здібності кожного школяра;
Сформувати культуру життєдіяльності
максимально виявити і використати
індивідуальний досвід учня;
Правильно визначати лінії поведінки.
Основні принципи
особистісно-орієнтованого
навчання:
1. Принцип «розвивальної допомоги»
не робити за учня;
не вказувати йому, що робити,
а допомогти пробувати власні сили і власну
активність;
потрібно добитись, щоб учень сам обирав
рішення і відповідав за них.
Звідси - не потрібно подавати готові
знання, а створити умови, в яких
виявляється:
-
власна пізнавальна активність учня;
-
і він визначить для себе цілі, зміст та
методи роботи, власні цінності.
-
Навчання повинно бути дослідницьким
Це час, протягом якого діти вчаться:
самостійно діяти;
- дискутувати;
- приймати рішення.
-
При цьому розвивається самосвідомість і
самореалізується особистість.
Принцип - «свобода вміння»
- учні вільно обговорюють
проблеми;
- співпрацюють один з одним,
- а вчитель виступає в ролі
старшого члена колективу,
консультанта, джерела досвіду
Принцип - «свобода вміння»
Учителю:
-недостатньо
процес;
організувати навчальний
- потрібно ще визначити спосіб засвоєння
знань, тобто оприділити види діяльності
учня на уроці.
Основні вимоги до особистісноорієнтованого уроку:
раціональна єдність словесних,
наукових і практичних методів
навчання;
зв'язок з раніше вивченим досвідом,
набутим учнем;
Основні вимоги до особистісно
орієнтованого уроку:
-формування вмінь в учнів самостійно
здобувати знання і застосовувати їх на
практиці;
-заохочення прагнень учнів знаходити свій
спосіб роботи з навчальним матеріалом.
Метою
особистісноорієнтованого уроку є:
- створення умов для виявлення
пізнавальної активності учнів
Засобами досягнення вчителем цієї мети
можуть бути:
використання різних форм та методів
навчальної діяльності, які дозволяють
розкрити суб'єктивний досвід учнів;
створення атмосфери зацікавленості
кожного учня в результатах роботи
всього класу;
стимулювання учнів до висловлювань,
використання різних способів виконання
завдань без побоювань помилитися,
отримати хибну відповідь тощо;
Засобами досягнення вчителем цієї мети
можуть бути:
використання протягом уроку
дидактичного матеріалу, який дозволяє
отримати учневі найбільш значущі для
нього вид та форму змісту навчального
матеріалу;
оцінювання досягнень учня протягом
усього процесу його діяльності, а не
тільки за кінцевим результатом;
Засобами досягнення вчителем цієї мети
можуть бути:
заохочення прагнень учня знаходити свій
спосіб роботи;
аналізувати протягом уроку роботи інших
учнів; вибирати та засвоювати найбільш
раціональні з них;
створення на уроці педагогічних ситуацій
спілкування, які б дозволяли кожному учневі
виявляти ініціативу, самостійність, виборність у
справах роботи;
створення обстановки для природного
самовираження учня.
Технологія
особистісноорієнтованогоуроку
Для проведення особистісноорієнтованого уроку вчитель має
оволодіти його основними етапами:
1.
2.
3.
4.
5.
6.
7.
8.
Орієнтації.
Визначення мети.
Проектування.
Організації.
Реалізації.
Контролю.
Коригування.
Оцінювання
1. Етап орієнтації включає:
орієнтацію на позитивну роботу;
орієнтацію на визначення особистісного
досвіду учнів;
пов'язання цього досвіду з проблемами
навчального матеріалу.
2. Етап визначення мети передбачає:
визначення на уроці разом з учнями
значущої мети здійснення тієї діяльності,
яка запланована вчителем (учні повинні
зрозуміти, що може дати робота учням
саме на цьому уроці для складання,
наприклад, тематичного заліку,
державної атестації, свого майбутнього
життя тощо);
визначення показників досягнення
поставлених завдань;
3. Етап проектування включає:
передбачення залучення учнів до
виконання ними випереджальних
завдань;
підготовки повідомлень;
рефератів;
виготовлення та відбору наочності;
складання плану роботи тощо;
Етап організації виконання плану
діяльності передбачає:
Подання можливих варіантів і
способів виконання навчальної
діяльності (усна чи письмова форма,
індивідуальна робота чи робота в
групах, робота з текстом чи з іншими
засобами одержання інформації);
Етап організації виконання плану
діяльності передбачає:
2.Представлення учнями вибору способу
фіксації нового матеріалу (конспект,
схема, таблиця, опора, план, тези,
висновки тощо);
3.Варіативність домашнього завдання
(диференціація за рівнем складності та
способом виконання).
Етап контрольно-оцінювальний:
1.Залучення учнів до контролю за
перебігом навчальної діяльності шляхом
заохочення їх до різних видів контролю,
самоконтролю, взаємоконтролю, роботи
в групах;
2.Участь учнів у виправленні помилок і
недоліків у знаннях, усвідомлення їх
причин шляхом взаємо та самоаналізу;
Етап контрольно-оцінювальний:
3.Надання учням можливості самостійно
або за участі вчителя, інших учнів
порівнювати отримані ним результати з
критеріями стандарту, закладеного у
навчальній програмі;
4.Використання механізмів оцінного
методу (позитивного ставлення до
успіхів школяра);
Етап контрольно-оцінювальний:
5.Використання механізмів оцінного
методу (позитивного ставлення до
успіхів школяра).
6.Оцінювання (виставлення рівневих
оцінок за дванадцятибальною системою
оцінювання навчальних досягнень,
поурочного бала, рейтинг) не тільки
результатів, а й самого процесу
навчання.
6. Заключний етап передбачає:
усвідомлення учнями ситуації
досягнення мети;
відчуття успіху;
підкріплення позитивної мотивації
стосовно власної діяльності.
Методи та засоби психолого-педагогічної
підтримки діяльності учнів
заохочення;
навчально-пізнавальна гра;
створення ситуації успіху;
створення ситуації пізнавального інтересу;
створення проблемної ситуації;
спонукання до пошуку альтернативних
рішень;
виконання творчих завдань;
кооперація учнів;
створення ситуації взаємодопомоги тощо.
Висновок може бути таким: особистісноорієнтоване навчання ЦЕ–
загальнодидактичний принцип
індивідуального підходу до учнів.
Таке твердження ми дослідимо та
пояснимо за допомогою такого факту:
Відомий російський психолог
Л.С. Виготський своє теорією доводить,
що розум будь-якої людини має дві зони
розвитку: А і Б.
Перша зона (А) – це зона актуального
розвитку.
У цю зону потрапляють завдання, які
дитина може виконати сама без
допомоги вчителя.
Друга зона (В) – це зона найближчого
розвитку
Сюди потрапляють завдання, які дитина сама
виконати не може, але може з ними
впоратися з допомогою вчителя.
Зона найближчого розвитку, - це зона
“наступного дня”.
Те, що сьогодні є зона найближчого
розвитку, завтра у процесі навчання повинно
стати зоною актуального розвитку. Учитель
не повинен давати готову інформацію, адже
таке навчання може загальмувати мислення
дитини. А за допомогою вміло підібраних
запитань педагог підводить школяра до
правильної відповіді, розв’язку.
Те, що сьогодні є зоною найближчого
розвитку, завтра у процесі навчання
повинно стати зоною актуального
розвитку.
Учитель не повинен давати готову
інформацію, адже таке навчання може
загальмувати мислення дитини.
А за допомогою вміло підібраних
запитань педагог підводить школяра до
правильної відповіді, розв’язку.
Отже, як бачимо із цього прикладу, щоб
відбулися розвиток і навчання учнів,
завдання повинні потрапляти лише в
зону найближчого розвитку
(за Л.С. Виготським).
Припустимо, що два учні навчались в
одній школі, в одних і тих самих
учителів, закінчили школу з відзнакою,
рівень їхнього розвитку все одно буде
різним.
Ще більше відрізняється розвиток учнів
класу, які згідно з 12- бальною
системою досягли початкового і
високого рівнів.
Тому зрозуміло, що до таких дітей треба
підходити індивідуально, тобто ставити
перед ними різні завдання.
Якщо для цілого класу поставити одне
завдання, то для одних учнів воно
потрапить у зону актуального розвитку,
для інших – у зону найближчого
розвитку.
Отже, одне завдання для всього класу
ставити не бажано і не потрібно, а
здійснювати якісний особистісноорієнтований підхід до навчання та
виховання на практиці нам заважає ряд
причин, зокрема:
Причина 1. Щоб підійти індивідуально
до кожного учня, необхідно знати його
психологічні, фізіологічні та соціальні
особливості.
Лише психологія нараховує кілька
десятків індивідуальних особливостей
особистості. Це різні види уваги, уяви,
мислення, сприйняття, темпераменту,
характеру і т.д.
Пам’ять також поділяється більш ніж
на 10 типів: короткочасна,
довготривала, оперативна, рухова,
зорова, слухова, емоційна, словеснологічна і т.д.;
Причина 2. Виявити всі ці психологічні,
фізіологічні та соціальні особливості
вчитель без допомоги психолога, лікаря,
соціолога не може;
Причина 3.Навіть якщо теоретично
припустити, що в кожної дитини
виявили всі ці особливості, вчитель не
зможе запам’ятати їх у такій кількості
дітей, оскільки він одночасно навчає
свого предмета не один десяток учнів,
кожен з яких має не один десяток таких
особливостей.
Нарешті, якщо вчителю все-таки
вдається запам’ятати всі особливості
кожної дитини, він не зможе підійти
індивідуально тому, що урок триває
всього 40-45 хв, протягом яких
неможливо фізично попрацювати з
кожним учнем класу індивідуально.
Отже, існує суперечність: з одного боку,
вимоги до особистісно-орієнтованого
навчання, а з іншого причини, що
унеможливлюють якісне впровадження
цієї педагогічної технології у навчальновиховний процес.
Який же вихід з ситуації, що склалася ?
Філософія вчить, що джерелом і
рушійними силами будь-якого процесу
(у тому числі й навчального) є
розв’язання суперечностей і тому,
щоб навчальний процес розвивався,
вчителю необхідно вміти виявляти
суперечність навчального процесу, а
також вміти розв’язувати її.
Дана суперечність розв’язується шляхом
диференційованого підходу до учнів.
Диференціація (від лат. Differentia –
різниця, відмінність) – розчленування
цілого на якісно відмінні частини.
Розв’язування таких суперечностей
називається підходом до навчання.
Цей підхід, для прикладу, можна
здійснити таким чином:
Учнів класу розподілити на групи за
рівнем розвитку.
Критерії, якими слід керуватися - це
успішність.
Таких груп, наприклад, може бути
чотири:
низький рівень;
середній рівень;
достатній рівень;
високий рівень.
Зрозуміло, що такий поділ не
аргументується для учнів, для того щоб
у слабшого школяра не сформувалася
занижена самооцінка, а в сильного –
завищена.
Якщо учні однієї з груп підвищують свій
рівень – їх слід перевести до наступної
групи і навпаки.
Для кожної групи пропонуються різні за
ступенем складності завдання.
Диференційований підхід можна
здійснювати при різних формах
навчального процесу: під час уроку,
лабораторного заняття, екскурсії.
Під час проведеного уроку методом бесіди,
запитань слід орієнтувати учнів на певну
групу.
При цьому обов’язково слід враховувати,
щоб запитання було точним, стислим, не
мало елементів підказки.
Під час проведення уроку методом
пояснення, розповіді диференційований
підхід неможливий, оскільки вчитель будує
свою розповідь, орієнтуючись на
середнього учня,
але під час закріплення нового матеріалу
чи пояснення домашнього завдання учням
можна запропонувати різнорівневі
завдання.
Завершальним етапом навчальної
діяльності на уроці є:
усвідомлення ситуації досягнення мети;
переживання ситуації успіху;
підкріплення позитивної мотивації щодо
самої діяльності.
Ситуація успіху досягається тоді, коли
сама дитина визначає цей результат як
успіх.
Усвідомлення ситуації успіху самим
учнем, розуміння її значимості виникає у
суб'єкта після здолання своєї боязкості,
невміння, незнання, психологічного
враження та інших видів труднощів.
Роль “Ситуації успіху” у навчальній
діяльності
За останні роки термін
„Ситуація успіху” став звичним для
педагогів.
Ніхто не заперечує, що саме позитивні
емоції можуть стати для дитини одним
з найважливіших стимулів у навчанні,
але при цьому ми забуваємо про те, що
в педагогів не існує єдиного рецепта чи
правила, як саме створювати ситуації
успіху тому, що це слід на основі
індивідуального підходу, зважено, з
урахуванням багатьох факторів.
Діти прощають багато чого, але не
вибачають байдужість.
За відгуками дітей, найкращі їхні
вчителі вели уроки так, що здавалося,
ніби весь урок вони зайняті саме тобою.
Як цього досягти?
Іноді це „Іскра Божа”,
а частіше – майстерність, доведена до
мистецтва.
Важливо мати на увазі, що навіть
одноразове переживання успіху може
докорінно змінити психологічне
самопочуття дитини.
Ситуація успіху може стати пусковим
механізмом подальшого розвитку
особистості.
Безперечно, переживання успіху навіює
людині впевненість у власних силах.
З`являється бажання знову досягти
добрих результатів, виникає відчуття
внутрішнього благополуччя, що, у свою
чергу, покращує ставлення до
навколишнього світу.
На перший погляд здається, що вчитель,
кілька разів давши учню можливість
відчути успіх, далі вже само собою
забезпечує високий рівень мотивації,
інтересу, пізнавальної активності.
Але може бути й протилежний
результат: постійна успішність здатна
сформувати байдуже ставлення до
навчання.
Крім того, постійне очікування лише
позитивного результату згубно впливає
на розвиток вольових якостей учня:
він ухиляється від подолання
труднощів;
губиться в складних ситуаціях
(навчальних та життєвих);
у його поведінці починає домінувати
мотив „уникнення невдач”.
Досвідчені психологи та педагоги
попереджують про можливість
негативних наслідків пережитого успіху.
Чому ж виникає такий парадокс?
По-перше, успіх, що діставався ціною
незначних зусиль, може призвести до
переоцінки, точніше, до завищеної
оцінки своїх можливостей.
По-друге, за сильним переживанням
будь-якої емоції обов`язково настає
релаксація (розслаблення).
І якщо в цей період запропонувати
людині якусь діяльність, то, швидше за
все, ця діяльність буде менш успішною,
ніж попередня.
По-третє, переживання успіху може бути
потьмареним, якщо результат, важливий
і значимий для самого учня, не буде
адекватно оцінений іншими людьми.
І нарешті:
Емоція успіху не стане сильним
переживанням, якщо результати діяльності
не значимі для її суб`єкта.
Дитина, особливо на початку навчання,
однаково інтенсивно переживає успіх у
„головних” і „неголовних” навчальних
предметах.
Але часто знижують цю інтенсивність:
„12 балів з музики ! Та краще б ти
отримав 12 балів з читання”.
Знижуючи значимості успіху, що
переживається дитиною, ми, дорослі,
впливаємо на формування у дитини
ставлення до навчального процесу в
цілому.
Ось чому, оцінюючи дітей, необхідно
виходити з індивідуальних особливостей
кожного учня.
Просування вперед треба заохочувати,
підбадьорювати, щоб дитина не
відчувала невдачу, порівнюючи свої
результати з раніше встановленими
нормами, особливо якщо вони для неї
недосяжні.
Отже, ситуація успіху у навчальній
діяльності створюється вчителем або ж
психологом.
Як і будь-яку іншу діяльність, навчання
можна уявити у вигляді простого
ланцюжка дій:
1. Установка на діяльність (емоційна
підготовка учнів на вирішення
навчального завдання) – мотиваційний
етап;
2.Забезпечення діяльності (створення
умов для успішного вирішення
навчального завдання) –підготовчий,
робочий етап;
3.Порівняння отриманих результатів з
очікуваними (усвідомлення ставлення до
результатів своєї навчальної праці) –
результативний етап.
Отже, якщо ситуація успіху створюється
вчителем послідовно і свідомо, її
3.Порівняння отриманих результатів з
очікуваними (усвідомлення ставлення
до результатів своєї навчальної праці) –
результативний етап.
Отже, якщо ситуація успіху створюється
вчителем послідовно і свідомо, її
структура повинна врахувати всі
перелічені компоненти.
Створення ситуації успіху на
мотиваційному етапі навчальної
діяльності
Дослідження психологів свідчать, що рівень
засвоєння людиною знань істотно залежить
від рівня сформованості її мотивації
навчитися.
Тож давайте проаналізуємо, як провести
мотиваційний етап уроку так, щоб створити
ситуацію успіху для того учня.
Перед учителем стоїть завдання:
сформувати в учня настанову на
успішне виконання завдання
Інакше кажучи, вчитель повинен
сформувати в учнів мотив досягнення
мети.
Але при цьому вчитель часто
зустрічається з неадекватною
реакцією учнівського колективу:
1.Хтось уже виконував подібне
завдання, і його результати
виявились невдалими, так що у цієї
категорії учнів уже сформоване
негативне ставлення на успішне
виконання завдання.
2.Інша група учнів не стикалась з
такою роботою, тому вони не знають,
чого можна очікувати від майбутньої
діяльності.
3.Третя група, яка виконувала потрібні
завдання і успішно з ними впоралася,
знаходиться у стані мобілізації, готова
виконувати навчальне завдання.
Зрозуміло, що найлегше вчителю буде
працювати з учнями третьої групи, де
необхідно лише активізувати позитивні
емоції, які діти пережили раніше.
У другої групи учнів слід передбачити
емоційну реакцію, намалювати
перспективу вдалого виконання
завдання, пов`язавши її з тими чи
іншими умовами діяльності, які в
минулому забезпечували успіх.
Найбільш клопітною буде робота
першою групою учнів.
Перш за все доведеться нейтралізувати
спогади про невдачу в попередній
діяльності, а потім створити перспективу
для нової.
Зробити це можна, наприклад, так:
дати завдання учневі попрацювати над
своїми помилками, або повідомити його,
що завдання для нього змінено
порівняно з попереднім і т. д.
Учитель може запропонувати різні
варіанти мотивів досягнення ситуації
успіху:
прагнення самостійно розв`язати цікаві
задачі;
завоювати авторитет у своїх товаришів;
стати першим;
розглядати свою діяльність з точки зору
її корисності для інших людей;
встановити нові контакти між
товаришами у ході виконання завдання
тощо.
Отже, на етапі мотивації навчальної
діяльності учитель організовує певні
ситуації з метою активізувати чи
нейтралізувати емоції для наступної
діяльності
На етапі мотивації створення ситуації
успіху більшою мірою визначається
психологічними аспектами.
Тут доречним буде використання в
роботі вчителя таких психологопедагогічних прийомів, як:
Ефект Розенталя, або „Ефект
навіювання”: „Ти це можеш”, „Тобі це
вдається” тощо.
Якщо педагог буде переконувати учнів
у реальності успіху, то успіх прийде.
Англійський учений Стоуенс довів, що
учні, яких заохочували, досягли значно
більших успіхів, ніж ті, кого ніяк не
заохочували.
Прийом „Емоційне погладжування” –
це констатація будь-якого факту успіху,
прищеплювання дитині віри в себе,
відкритість учителя для довіри і співчуття.
◦ Прийом „Анонсування” –
репетиція майбутньої дії, яка створює
психологічний настрій на успіх перед
класом.
Це можуть бути додаткові індивідуальні
заняття з окремими учнями чи
заздалегідь оголошенні запитання
самостійної роботи.
Прийом „Шикуйсь!” містить такі кроки:
психологічна атака;
емоційне блокування;
вибір головного напрямку;
вибір рівних можливостей;
несподіване порівняння;
стабілізація.
Цей прийом полягає в тому, щоб:
учителем блокувалось припущення на
невдачу в діяльності учня;
відволікалася увага школяра від
чергового неуспіху;
вчитель повинен знайти той напрямок
діяльності, яким учень зможе
реалізувати себе набагато краще, тим
самим забезпечити його на успіх, на
стабільність у навчанні.
Розглянемо деякі
алгоритми створення ситуацій успіху та
методику їх реалізації:
Прийом „Даю шанс” – це заздалегідь
підготовлена вчителем ситуація, в якій
учень отримує можливість зненацька
для себе розкрити свої можливості.
Прийом “ Зняття страху”-
допомогає перебороти невпевненість у
власних силах (Люди вчаться на своїх
помилках і знаходять інші шляхи
вирішення проблем).
Прийом “Авансування успішного
результату” –
допомогає вчителю висловити тверду
переконаніність у тому, що його учень
обов’язково впорається з поставленим
завданням.
Це, в свою чергу, переконує дитину у
своїх силах і можливостях.
“У тебе обов’язково вийде”, “Я навіть не
сумніваюсь у позитивному результаті” і
т. д.
Прийом “Прихований інструктаж”
Допомагає дитині уникнути поразки.
Досягається шляхом побажання,
наприклад:
Можливо краще почати з ...,
Виконуючи роботу не забудьте про ...
Прийом “Внесення мотиву”.
Показує дитині заради чого, кого
здійснюється ця діяльність, кому буде
добре після виконання, наприклад, “Без
твоєї допомоги твоїм друзям не
впоратись...” тощо.
Прийом “Персональна винятковість.”
Визначає важливість зусиль дитини в
діяльності, що здійснюється або
здійснюватиметься, наприклад:
Тільки ти міг би…
Тільки тобі і можу доручити… і т.п.
Прийом “Висока оцінка деталі”.
Допомагає емоційно пережити не
результат в цілому, а якої її окремої
деталі:
Найбільше мені сподобалось у твоїй
роботі…
Найбільше тобі вдалося…
Прийом „Еврика”.
Створюються умови, за яких дитина,
виконуючи навчальне завдання,
несподівано відкриває в собі невідомі
досі здібності.
Завдання вчителя – помітити це глибоко
особисте відкриття, всіляко підтримати
дитину, поставити нову мету і надихнути
на її досягнення.
Допомога вчителя у створенні ситуації
відкриття має бути ненав`язливою,
прихованою.
Створюючи ситуації успіху на етапі
організації навчальної діяльності, слід
пам`ятати кілька основних правил:
у кожній дитині є задатки, які можуть
розвинутися у здібності;
Побачити їх, відчути, розвити – це
справа педагога;
ставлення до дитини як до рівної, як до
себе, спілкування, що повністю включає
грубість, різкість, образливий тон, має
стати обов`язковою нормою всієї
педагогічної діяльності;
Ставлення до дитини:
як до рівної,
як до себе,
спілкування, що повністю виключає:
- грубість,
- різкість,
- образливий тон
має стати обов`язковою нормою всієї
педагогічної діяльності;
чим більше напрямків діяльності, в яких
бере участь дитина, тим більше в неї
можливостей знайти себе;
кількість і різноманітність ситуацій і
обставин, в тому числі і штучно
створених, у які може потрапити
дитина, визначають шляхи її сьогодення
і віддаленого інтересу та можливі шляхи
успіху.
ТИПИ УСПІХУ:
Неочікувана радість – це почуття
задоволення від того, що результати
діяльності учня перевершили його
очікування.
З педагогічної та психологічної точки
зору – це результат продуманої,
підготовленої діяльності вчителя.
Спільна радість – полягає в тому, щоб учень
досяг необхідної для себе реакції колективу.
Вона може бути підготовленою вчителем
або спонтаною.
Спільною радістю вважають тільки ті реакції
колективу, які дають можливість дитині
відчутні себе задоволеним, стимулюють її
зусиля.
Це, перш за все, має бути емоційний відгук
оточуючих на успіх члена свого колективу.
Важливо, щоб у досягненнях кожного
школяра всі бачили результати своєї
праці, а сама дитина розуміла, що її
радість – це радість підтримки,
отримання статусу „свій серед своїх”.
Зрештою у тому, як реагує дитячий
колектив на успіхи або невдачі своїх
учителів, виявляється його моральна
сутність.
Радість пізнання – це радість пізнання
нового, хоча вона по своїй суті
альтруїстична (виникає на основі
допомоги, підтримки інших людей).
Пізнання спираїться на самоосвіту й
самопізнання.
Така радість не може вирости на
пустому місці, появитися без серйозних
причин. Це слід клопіткої роботи
учителя –учня-учнів.
ВИСНОВОК:
1.Ситуація успіху досягається тоді, коли
сама дитина визначає цей результат як
успіх.
2 Усвідомлення ситуації успіху самим
учнем, розуміння її значимості виникає у
школяра після здолання своєї боязкості,
невміння, незнання, психологічного
враження та інших видів труднощів.
3. Завдання педагога :
допомогти особистості дитини зрости в
успіху;
дати відчути радість від здолання
труднощів;
дати зрозуміти, що задарма в житті в
житті нічого не дається, скрізь необхідно
докласти зусиль.
І успіх буде еквівалентним витраченим
зусиллям.
ШАНОВНІ КОЛЕГИ !
Дайте, будь ласка, відповідь на такі
запитання:
1.Ваше ставлення до технології “Створення
ситуації успіху”.
2.Як Ви оцінюєте стан “Створення ситуації
успіху у Вашому навчальному закладі”.
3.Які ще методичні рекомендації, ідеї,
міркування щодо “Створення ситуації успіху”,
Ви можете запропонувати учасникам нашого
семінару ?
ВДЯЧНІ ВАМ ЗА ВІДВЕРТІСТЬ, ЗА ПОРАДИ
Slide 57
Створення ситуації успіху
та шляхи її реалізації
на уроці як складової якості
навчально-виховного процесу
Мета: Удосконалити методику
створення ситуації успіху та шляхів
її реалізації на уроці як стежки, що
веде до того куточка дитячого
серця, в якому горить вогник
бажання бути гарним.
На
відміну від традиційного розуміння
освіти як суми знань та навичок, нині освіту
починають розглядати як процес
становлення особистості .
Причому особистості, здатної до:
самоосвіти,
саморозвитку,
самовдосконалення,
яка вміє використовувати набуті знання,
яка прагне реалізувати себе,
спроможна змінити на краще своє життя,
життя своєї держави.
Алгоритм
створення та досягнення ситуації успіху
твердження про “Ситуацію успіху”;
особистісно-орієнтований підхід у справі
навчання та виховання - основа педагогічної
технології “Створення ситуації успіху”;
роль “Ситуації успіху” у навчальній діяльності;
створення “Ситуації успіху” на мотиваційному
етапі навчальної діяльності;
психолого-педагогічні прийоми при створенні
“Ситуації успіху”;
методика реалізації “Ситуації успіху”;
Виходячи із Положень Закону України “Про
освіту” завдання школи сьогодні полягає в
тому, щоб:
Виховувати в учнів здатність:
долати життєві труднощі;
самостійно приймати рішення;
розвивати себе як особистість, здатну:
робити вибір і контролювати своє життя;
брати на себе відповідальність за свої дії;
захищати себе і свої життєві цінності;
діяти відповідно до них;
піклуватись про інших;
Завдання вчителів:
прищепити учням потребу до здобуття
знань;
створити такі умови, щоб процес
здобуття знань був для них цікавим,
потрібним, комфортним;
і тому пріоритетним завданням вчителя
під час навчально-виховної діяльності є
створення ситуації успіху.
Що означає “Ситуація успіху?”
Ситуація успіху - це суб'єктивний
психічний стан задоволення наслідком
своєї фізичної, розумової праці чи
моральної напруги.
Успіх у навчанні - єдине джерело
внутрішніх сил дитини, які породжують
енергію для переборення труднощів,
бажання вчитися.
В.Сухомлинський
Ситуація успіху дарує атмосферу
приязні та взаємодопомоги, впевненості
і захищеності.
Учитель зобов’язаний створити джерело
внутрішніх сил дитини, джерело, яке дає
енергію для подолання труднощів і
формування бажання вчитися.
Використання ситуації успіху має
сприяти підвищенню робочого тонусу,
збільшенню продуктивності навчальної
роботи, а також допомогти учням
усвідомити себе повноцінною
особистістю і, відповідно, забезпечити
успіх у навчанні.
Основою педагогічної технології
“Створення ситуації успіху” є
особистісно-орієнтований підхід у справі
навчання та виховання.
А тому звернемося до рекомендацій
щодо особистісно-орієнтовного підходу
навчання та виховання.
–
Особистісно орієнтоване навчання
це навчання, центром якого є
особистість дитини, її самобутність та
самостійність: суб'єктивний досвід
кожного спочатку розкривається, а
потім узгоджується зі змістом освіти.
Визнання учня ключовою фігурою
всього освітнього процесу – це і є
особистісно орієнтована педагогіка.
У свідомості учня це має такий
вигляд: «Все, що я пізнаю, я знаю,
для чого мені потрібно і де я можу ці
знання застосувати».
Для педагога - це прагнення знайти
розумний баланс між знаннями,
уміннями та навичками учня.
Сучасність вимагає навчити учнів:
- самостійно та творчо розв'язувати
проблеми;
- шукати нову інформацію й робити
висновки, а не подавати дітям готові
знання.
В особистісно-орієнтованому підході
вчителю насамперед потрібен високий
рівень педагогічної майстерності, який
базується на розвитку:
дидактичних;
організаторських;
комунікативних;
науково-пізнавальних;
емоційних;
та поведінкових компонентностей;
-
-
Цілі особистісно орієнтованого
навчання полягають у тому, щоб:
визначити життєвий досвід кожного
учня;
його пізнавальні здібності;
рівень інтелекту;
інтереси, які спочатку треба розкрити,
а потім розвинути у навчальному
процесі;
Цілі особистісно орієнтованого навчання
полягають у тому, щоб:
Формувати позитивну мотивацію учнів до:
-
пізнавальної діяльності;
-
потребу в самопізнанні;
-
потребу в самореалізаціїї;
-
та потребу у самовдосконаленні школярів;
Цілі особистісно орієнтованого навчання
полягають у тому, щоб:
Озброїти учнів механізмом:
адаптації;
саморегуляції;
самозахисту;
самовиховання;
Цілі особистісно орієнтованого навчання
полягають у тому, щоб:
Розвинути індивідуальні позитивні
здібності кожного школяра;
Сформувати культуру життєдіяльності
максимально виявити і використати
індивідуальний досвід учня;
Правильно визначати лінії поведінки.
Основні принципи
особистісно-орієнтованого
навчання:
1. Принцип «розвивальної допомоги»
не робити за учня;
не вказувати йому, що робити,
а допомогти пробувати власні сили і власну
активність;
потрібно добитись, щоб учень сам обирав
рішення і відповідав за них.
Звідси - не потрібно подавати готові
знання, а створити умови, в яких
виявляється:
-
власна пізнавальна активність учня;
-
і він визначить для себе цілі, зміст та
методи роботи, власні цінності.
-
Навчання повинно бути дослідницьким
Це час, протягом якого діти вчаться:
самостійно діяти;
- дискутувати;
- приймати рішення.
-
При цьому розвивається самосвідомість і
самореалізується особистість.
Принцип - «свобода вміння»
- учні вільно обговорюють
проблеми;
- співпрацюють один з одним,
- а вчитель виступає в ролі
старшого члена колективу,
консультанта, джерела досвіду
Принцип - «свобода вміння»
Учителю:
-недостатньо
процес;
організувати навчальний
- потрібно ще визначити спосіб засвоєння
знань, тобто оприділити види діяльності
учня на уроці.
Основні вимоги до особистісноорієнтованого уроку:
раціональна єдність словесних,
наукових і практичних методів
навчання;
зв'язок з раніше вивченим досвідом,
набутим учнем;
Основні вимоги до особистісно
орієнтованого уроку:
-формування вмінь в учнів самостійно
здобувати знання і застосовувати їх на
практиці;
-заохочення прагнень учнів знаходити свій
спосіб роботи з навчальним матеріалом.
Метою
особистісноорієнтованого уроку є:
- створення умов для виявлення
пізнавальної активності учнів
Засобами досягнення вчителем цієї мети
можуть бути:
використання різних форм та методів
навчальної діяльності, які дозволяють
розкрити суб'єктивний досвід учнів;
створення атмосфери зацікавленості
кожного учня в результатах роботи
всього класу;
стимулювання учнів до висловлювань,
використання різних способів виконання
завдань без побоювань помилитися,
отримати хибну відповідь тощо;
Засобами досягнення вчителем цієї мети
можуть бути:
використання протягом уроку
дидактичного матеріалу, який дозволяє
отримати учневі найбільш значущі для
нього вид та форму змісту навчального
матеріалу;
оцінювання досягнень учня протягом
усього процесу його діяльності, а не
тільки за кінцевим результатом;
Засобами досягнення вчителем цієї мети
можуть бути:
заохочення прагнень учня знаходити свій
спосіб роботи;
аналізувати протягом уроку роботи інших
учнів; вибирати та засвоювати найбільш
раціональні з них;
створення на уроці педагогічних ситуацій
спілкування, які б дозволяли кожному учневі
виявляти ініціативу, самостійність, виборність у
справах роботи;
створення обстановки для природного
самовираження учня.
Технологія
особистісноорієнтованогоуроку
Для проведення особистісноорієнтованого уроку вчитель має
оволодіти його основними етапами:
1.
2.
3.
4.
5.
6.
7.
8.
Орієнтації.
Визначення мети.
Проектування.
Організації.
Реалізації.
Контролю.
Коригування.
Оцінювання
1. Етап орієнтації включає:
орієнтацію на позитивну роботу;
орієнтацію на визначення особистісного
досвіду учнів;
пов'язання цього досвіду з проблемами
навчального матеріалу.
2. Етап визначення мети передбачає:
визначення на уроці разом з учнями
значущої мети здійснення тієї діяльності,
яка запланована вчителем (учні повинні
зрозуміти, що може дати робота учням
саме на цьому уроці для складання,
наприклад, тематичного заліку,
державної атестації, свого майбутнього
життя тощо);
визначення показників досягнення
поставлених завдань;
3. Етап проектування включає:
передбачення залучення учнів до
виконання ними випереджальних
завдань;
підготовки повідомлень;
рефератів;
виготовлення та відбору наочності;
складання плану роботи тощо;
Етап організації виконання плану
діяльності передбачає:
Подання можливих варіантів і
способів виконання навчальної
діяльності (усна чи письмова форма,
індивідуальна робота чи робота в
групах, робота з текстом чи з іншими
засобами одержання інформації);
Етап організації виконання плану
діяльності передбачає:
2.Представлення учнями вибору способу
фіксації нового матеріалу (конспект,
схема, таблиця, опора, план, тези,
висновки тощо);
3.Варіативність домашнього завдання
(диференціація за рівнем складності та
способом виконання).
Етап контрольно-оцінювальний:
1.Залучення учнів до контролю за
перебігом навчальної діяльності шляхом
заохочення їх до різних видів контролю,
самоконтролю, взаємоконтролю, роботи
в групах;
2.Участь учнів у виправленні помилок і
недоліків у знаннях, усвідомлення їх
причин шляхом взаємо та самоаналізу;
Етап контрольно-оцінювальний:
3.Надання учням можливості самостійно
або за участі вчителя, інших учнів
порівнювати отримані ним результати з
критеріями стандарту, закладеного у
навчальній програмі;
4.Використання механізмів оцінного
методу (позитивного ставлення до
успіхів школяра);
Етап контрольно-оцінювальний:
5.Використання механізмів оцінного
методу (позитивного ставлення до
успіхів школяра).
6.Оцінювання (виставлення рівневих
оцінок за дванадцятибальною системою
оцінювання навчальних досягнень,
поурочного бала, рейтинг) не тільки
результатів, а й самого процесу
навчання.
6. Заключний етап передбачає:
усвідомлення учнями ситуації
досягнення мети;
відчуття успіху;
підкріплення позитивної мотивації
стосовно власної діяльності.
Методи та засоби психолого-педагогічної
підтримки діяльності учнів
заохочення;
навчально-пізнавальна гра;
створення ситуації успіху;
створення ситуації пізнавального інтересу;
створення проблемної ситуації;
спонукання до пошуку альтернативних
рішень;
виконання творчих завдань;
кооперація учнів;
створення ситуації взаємодопомоги тощо.
Висновок може бути таким: особистісноорієнтоване навчання ЦЕ–
загальнодидактичний принцип
індивідуального підходу до учнів.
Таке твердження ми дослідимо та
пояснимо за допомогою такого факту:
Відомий російський психолог
Л.С. Виготський своє теорією доводить,
що розум будь-якої людини має дві зони
розвитку: А і Б.
Перша зона (А) – це зона актуального
розвитку.
У цю зону потрапляють завдання, які
дитина може виконати сама без
допомоги вчителя.
Друга зона (В) – це зона найближчого
розвитку
Сюди потрапляють завдання, які дитина сама
виконати не може, але може з ними
впоратися з допомогою вчителя.
Зона найближчого розвитку, - це зона
“наступного дня”.
Те, що сьогодні є зона найближчого
розвитку, завтра у процесі навчання повинно
стати зоною актуального розвитку. Учитель
не повинен давати готову інформацію, адже
таке навчання може загальмувати мислення
дитини. А за допомогою вміло підібраних
запитань педагог підводить школяра до
правильної відповіді, розв’язку.
Те, що сьогодні є зоною найближчого
розвитку, завтра у процесі навчання
повинно стати зоною актуального
розвитку.
Учитель не повинен давати готову
інформацію, адже таке навчання може
загальмувати мислення дитини.
А за допомогою вміло підібраних
запитань педагог підводить школяра до
правильної відповіді, розв’язку.
Отже, як бачимо із цього прикладу, щоб
відбулися розвиток і навчання учнів,
завдання повинні потрапляти лише в
зону найближчого розвитку
(за Л.С. Виготським).
Припустимо, що два учні навчались в
одній школі, в одних і тих самих
учителів, закінчили школу з відзнакою,
рівень їхнього розвитку все одно буде
різним.
Ще більше відрізняється розвиток учнів
класу, які згідно з 12- бальною
системою досягли початкового і
високого рівнів.
Тому зрозуміло, що до таких дітей треба
підходити індивідуально, тобто ставити
перед ними різні завдання.
Якщо для цілого класу поставити одне
завдання, то для одних учнів воно
потрапить у зону актуального розвитку,
для інших – у зону найближчого
розвитку.
Отже, одне завдання для всього класу
ставити не бажано і не потрібно, а
здійснювати якісний особистісноорієнтований підхід до навчання та
виховання на практиці нам заважає ряд
причин, зокрема:
Причина 1. Щоб підійти індивідуально
до кожного учня, необхідно знати його
психологічні, фізіологічні та соціальні
особливості.
Лише психологія нараховує кілька
десятків індивідуальних особливостей
особистості. Це різні види уваги, уяви,
мислення, сприйняття, темпераменту,
характеру і т.д.
Пам’ять також поділяється більш ніж
на 10 типів: короткочасна,
довготривала, оперативна, рухова,
зорова, слухова, емоційна, словеснологічна і т.д.;
Причина 2. Виявити всі ці психологічні,
фізіологічні та соціальні особливості
вчитель без допомоги психолога, лікаря,
соціолога не може;
Причина 3.Навіть якщо теоретично
припустити, що в кожної дитини
виявили всі ці особливості, вчитель не
зможе запам’ятати їх у такій кількості
дітей, оскільки він одночасно навчає
свого предмета не один десяток учнів,
кожен з яких має не один десяток таких
особливостей.
Нарешті, якщо вчителю все-таки
вдається запам’ятати всі особливості
кожної дитини, він не зможе підійти
індивідуально тому, що урок триває
всього 40-45 хв, протягом яких
неможливо фізично попрацювати з
кожним учнем класу індивідуально.
Отже, існує суперечність: з одного боку,
вимоги до особистісно-орієнтованого
навчання, а з іншого причини, що
унеможливлюють якісне впровадження
цієї педагогічної технології у навчальновиховний процес.
Який же вихід з ситуації, що склалася ?
Філософія вчить, що джерелом і
рушійними силами будь-якого процесу
(у тому числі й навчального) є
розв’язання суперечностей і тому,
щоб навчальний процес розвивався,
вчителю необхідно вміти виявляти
суперечність навчального процесу, а
також вміти розв’язувати її.
Дана суперечність розв’язується шляхом
диференційованого підходу до учнів.
Диференціація (від лат. Differentia –
різниця, відмінність) – розчленування
цілого на якісно відмінні частини.
Розв’язування таких суперечностей
називається підходом до навчання.
Цей підхід, для прикладу, можна
здійснити таким чином:
Учнів класу розподілити на групи за
рівнем розвитку.
Критерії, якими слід керуватися - це
успішність.
Таких груп, наприклад, може бути
чотири:
низький рівень;
середній рівень;
достатній рівень;
високий рівень.
Зрозуміло, що такий поділ не
аргументується для учнів, для того щоб
у слабшого школяра не сформувалася
занижена самооцінка, а в сильного –
завищена.
Якщо учні однієї з груп підвищують свій
рівень – їх слід перевести до наступної
групи і навпаки.
Для кожної групи пропонуються різні за
ступенем складності завдання.
Диференційований підхід можна
здійснювати при різних формах
навчального процесу: під час уроку,
лабораторного заняття, екскурсії.
Під час проведеного уроку методом бесіди,
запитань слід орієнтувати учнів на певну
групу.
При цьому обов’язково слід враховувати,
щоб запитання було точним, стислим, не
мало елементів підказки.
Під час проведення уроку методом
пояснення, розповіді диференційований
підхід неможливий, оскільки вчитель будує
свою розповідь, орієнтуючись на
середнього учня,
але під час закріплення нового матеріалу
чи пояснення домашнього завдання учням
можна запропонувати різнорівневі
завдання.
Завершальним етапом навчальної
діяльності на уроці є:
усвідомлення ситуації досягнення мети;
переживання ситуації успіху;
підкріплення позитивної мотивації щодо
самої діяльності.
Ситуація успіху досягається тоді, коли
сама дитина визначає цей результат як
успіх.
Усвідомлення ситуації успіху самим
учнем, розуміння її значимості виникає у
суб'єкта після здолання своєї боязкості,
невміння, незнання, психологічного
враження та інших видів труднощів.
Роль “Ситуації успіху” у навчальній
діяльності
За останні роки термін
„Ситуація успіху” став звичним для
педагогів.
Ніхто не заперечує, що саме позитивні
емоції можуть стати для дитини одним
з найважливіших стимулів у навчанні,
але при цьому ми забуваємо про те, що
в педагогів не існує єдиного рецепта чи
правила, як саме створювати ситуації
успіху тому, що це слід на основі
індивідуального підходу, зважено, з
урахуванням багатьох факторів.
Діти прощають багато чого, але не
вибачають байдужість.
За відгуками дітей, найкращі їхні
вчителі вели уроки так, що здавалося,
ніби весь урок вони зайняті саме тобою.
Як цього досягти?
Іноді це „Іскра Божа”,
а частіше – майстерність, доведена до
мистецтва.
Важливо мати на увазі, що навіть
одноразове переживання успіху може
докорінно змінити психологічне
самопочуття дитини.
Ситуація успіху може стати пусковим
механізмом подальшого розвитку
особистості.
Безперечно, переживання успіху навіює
людині впевненість у власних силах.
З`являється бажання знову досягти
добрих результатів, виникає відчуття
внутрішнього благополуччя, що, у свою
чергу, покращує ставлення до
навколишнього світу.
На перший погляд здається, що вчитель,
кілька разів давши учню можливість
відчути успіх, далі вже само собою
забезпечує високий рівень мотивації,
інтересу, пізнавальної активності.
Але може бути й протилежний
результат: постійна успішність здатна
сформувати байдуже ставлення до
навчання.
Крім того, постійне очікування лише
позитивного результату згубно впливає
на розвиток вольових якостей учня:
він ухиляється від подолання
труднощів;
губиться в складних ситуаціях
(навчальних та життєвих);
у його поведінці починає домінувати
мотив „уникнення невдач”.
Досвідчені психологи та педагоги
попереджують про можливість
негативних наслідків пережитого успіху.
Чому ж виникає такий парадокс?
По-перше, успіх, що діставався ціною
незначних зусиль, може призвести до
переоцінки, точніше, до завищеної
оцінки своїх можливостей.
По-друге, за сильним переживанням
будь-якої емоції обов`язково настає
релаксація (розслаблення).
І якщо в цей період запропонувати
людині якусь діяльність, то, швидше за
все, ця діяльність буде менш успішною,
ніж попередня.
По-третє, переживання успіху може бути
потьмареним, якщо результат, важливий
і значимий для самого учня, не буде
адекватно оцінений іншими людьми.
І нарешті:
Емоція успіху не стане сильним
переживанням, якщо результати діяльності
не значимі для її суб`єкта.
Дитина, особливо на початку навчання,
однаково інтенсивно переживає успіх у
„головних” і „неголовних” навчальних
предметах.
Але часто знижують цю інтенсивність:
„12 балів з музики ! Та краще б ти
отримав 12 балів з читання”.
Знижуючи значимості успіху, що
переживається дитиною, ми, дорослі,
впливаємо на формування у дитини
ставлення до навчального процесу в
цілому.
Ось чому, оцінюючи дітей, необхідно
виходити з індивідуальних особливостей
кожного учня.
Просування вперед треба заохочувати,
підбадьорювати, щоб дитина не
відчувала невдачу, порівнюючи свої
результати з раніше встановленими
нормами, особливо якщо вони для неї
недосяжні.
Отже, ситуація успіху у навчальній
діяльності створюється вчителем або ж
психологом.
Як і будь-яку іншу діяльність, навчання
можна уявити у вигляді простого
ланцюжка дій:
1. Установка на діяльність (емоційна
підготовка учнів на вирішення
навчального завдання) – мотиваційний
етап;
2.Забезпечення діяльності (створення
умов для успішного вирішення
навчального завдання) –підготовчий,
робочий етап;
3.Порівняння отриманих результатів з
очікуваними (усвідомлення ставлення до
результатів своєї навчальної праці) –
результативний етап.
Отже, якщо ситуація успіху створюється
вчителем послідовно і свідомо, її
3.Порівняння отриманих результатів з
очікуваними (усвідомлення ставлення
до результатів своєї навчальної праці) –
результативний етап.
Отже, якщо ситуація успіху створюється
вчителем послідовно і свідомо, її
структура повинна врахувати всі
перелічені компоненти.
Створення ситуації успіху на
мотиваційному етапі навчальної
діяльності
Дослідження психологів свідчать, що рівень
засвоєння людиною знань істотно залежить
від рівня сформованості її мотивації
навчитися.
Тож давайте проаналізуємо, як провести
мотиваційний етап уроку так, щоб створити
ситуацію успіху для того учня.
Перед учителем стоїть завдання:
сформувати в учня настанову на
успішне виконання завдання
Інакше кажучи, вчитель повинен
сформувати в учнів мотив досягнення
мети.
Але при цьому вчитель часто
зустрічається з неадекватною
реакцією учнівського колективу:
1.Хтось уже виконував подібне
завдання, і його результати
виявились невдалими, так що у цієї
категорії учнів уже сформоване
негативне ставлення на успішне
виконання завдання.
2.Інша група учнів не стикалась з
такою роботою, тому вони не знають,
чого можна очікувати від майбутньої
діяльності.
3.Третя група, яка виконувала потрібні
завдання і успішно з ними впоралася,
знаходиться у стані мобілізації, готова
виконувати навчальне завдання.
Зрозуміло, що найлегше вчителю буде
працювати з учнями третьої групи, де
необхідно лише активізувати позитивні
емоції, які діти пережили раніше.
У другої групи учнів слід передбачити
емоційну реакцію, намалювати
перспективу вдалого виконання
завдання, пов`язавши її з тими чи
іншими умовами діяльності, які в
минулому забезпечували успіх.
Найбільш клопітною буде робота
першою групою учнів.
Перш за все доведеться нейтралізувати
спогади про невдачу в попередній
діяльності, а потім створити перспективу
для нової.
Зробити це можна, наприклад, так:
дати завдання учневі попрацювати над
своїми помилками, або повідомити його,
що завдання для нього змінено
порівняно з попереднім і т. д.
Учитель може запропонувати різні
варіанти мотивів досягнення ситуації
успіху:
прагнення самостійно розв`язати цікаві
задачі;
завоювати авторитет у своїх товаришів;
стати першим;
розглядати свою діяльність з точки зору
її корисності для інших людей;
встановити нові контакти між
товаришами у ході виконання завдання
тощо.
Отже, на етапі мотивації навчальної
діяльності учитель організовує певні
ситуації з метою активізувати чи
нейтралізувати емоції для наступної
діяльності
На етапі мотивації створення ситуації
успіху більшою мірою визначається
психологічними аспектами.
Тут доречним буде використання в
роботі вчителя таких психологопедагогічних прийомів, як:
Ефект Розенталя, або „Ефект
навіювання”: „Ти це можеш”, „Тобі це
вдається” тощо.
Якщо педагог буде переконувати учнів
у реальності успіху, то успіх прийде.
Англійський учений Стоуенс довів, що
учні, яких заохочували, досягли значно
більших успіхів, ніж ті, кого ніяк не
заохочували.
Прийом „Емоційне погладжування” –
це констатація будь-якого факту успіху,
прищеплювання дитині віри в себе,
відкритість учителя для довіри і співчуття.
◦ Прийом „Анонсування” –
репетиція майбутньої дії, яка створює
психологічний настрій на успіх перед
класом.
Це можуть бути додаткові індивідуальні
заняття з окремими учнями чи
заздалегідь оголошенні запитання
самостійної роботи.
Прийом „Шикуйсь!” містить такі кроки:
психологічна атака;
емоційне блокування;
вибір головного напрямку;
вибір рівних можливостей;
несподіване порівняння;
стабілізація.
Цей прийом полягає в тому, щоб:
учителем блокувалось припущення на
невдачу в діяльності учня;
відволікалася увага школяра від
чергового неуспіху;
вчитель повинен знайти той напрямок
діяльності, яким учень зможе
реалізувати себе набагато краще, тим
самим забезпечити його на успіх, на
стабільність у навчанні.
Розглянемо деякі
алгоритми створення ситуацій успіху та
методику їх реалізації:
Прийом „Даю шанс” – це заздалегідь
підготовлена вчителем ситуація, в якій
учень отримує можливість зненацька
для себе розкрити свої можливості.
Прийом “ Зняття страху”-
допомогає перебороти невпевненість у
власних силах (Люди вчаться на своїх
помилках і знаходять інші шляхи
вирішення проблем).
Прийом “Авансування успішного
результату” –
допомогає вчителю висловити тверду
переконаніність у тому, що його учень
обов’язково впорається з поставленим
завданням.
Це, в свою чергу, переконує дитину у
своїх силах і можливостях.
“У тебе обов’язково вийде”, “Я навіть не
сумніваюсь у позитивному результаті” і
т. д.
Прийом “Прихований інструктаж”
Допомагає дитині уникнути поразки.
Досягається шляхом побажання,
наприклад:
Можливо краще почати з ...,
Виконуючи роботу не забудьте про ...
Прийом “Внесення мотиву”.
Показує дитині заради чого, кого
здійснюється ця діяльність, кому буде
добре після виконання, наприклад, “Без
твоєї допомоги твоїм друзям не
впоратись...” тощо.
Прийом “Персональна винятковість.”
Визначає важливість зусиль дитини в
діяльності, що здійснюється або
здійснюватиметься, наприклад:
Тільки ти міг би…
Тільки тобі і можу доручити… і т.п.
Прийом “Висока оцінка деталі”.
Допомагає емоційно пережити не
результат в цілому, а якої її окремої
деталі:
Найбільше мені сподобалось у твоїй
роботі…
Найбільше тобі вдалося…
Прийом „Еврика”.
Створюються умови, за яких дитина,
виконуючи навчальне завдання,
несподівано відкриває в собі невідомі
досі здібності.
Завдання вчителя – помітити це глибоко
особисте відкриття, всіляко підтримати
дитину, поставити нову мету і надихнути
на її досягнення.
Допомога вчителя у створенні ситуації
відкриття має бути ненав`язливою,
прихованою.
Створюючи ситуації успіху на етапі
організації навчальної діяльності, слід
пам`ятати кілька основних правил:
у кожній дитині є задатки, які можуть
розвинутися у здібності;
Побачити їх, відчути, розвити – це
справа педагога;
ставлення до дитини як до рівної, як до
себе, спілкування, що повністю включає
грубість, різкість, образливий тон, має
стати обов`язковою нормою всієї
педагогічної діяльності;
Ставлення до дитини:
як до рівної,
як до себе,
спілкування, що повністю виключає:
- грубість,
- різкість,
- образливий тон
має стати обов`язковою нормою всієї
педагогічної діяльності;
чим більше напрямків діяльності, в яких
бере участь дитина, тим більше в неї
можливостей знайти себе;
кількість і різноманітність ситуацій і
обставин, в тому числі і штучно
створених, у які може потрапити
дитина, визначають шляхи її сьогодення
і віддаленого інтересу та можливі шляхи
успіху.
ТИПИ УСПІХУ:
Неочікувана радість – це почуття
задоволення від того, що результати
діяльності учня перевершили його
очікування.
З педагогічної та психологічної точки
зору – це результат продуманої,
підготовленої діяльності вчителя.
Спільна радість – полягає в тому, щоб учень
досяг необхідної для себе реакції колективу.
Вона може бути підготовленою вчителем
або спонтаною.
Спільною радістю вважають тільки ті реакції
колективу, які дають можливість дитині
відчутні себе задоволеним, стимулюють її
зусиля.
Це, перш за все, має бути емоційний відгук
оточуючих на успіх члена свого колективу.
Важливо, щоб у досягненнях кожного
школяра всі бачили результати своєї
праці, а сама дитина розуміла, що її
радість – це радість підтримки,
отримання статусу „свій серед своїх”.
Зрештою у тому, як реагує дитячий
колектив на успіхи або невдачі своїх
учителів, виявляється його моральна
сутність.
Радість пізнання – це радість пізнання
нового, хоча вона по своїй суті
альтруїстична (виникає на основі
допомоги, підтримки інших людей).
Пізнання спираїться на самоосвіту й
самопізнання.
Така радість не може вирости на
пустому місці, появитися без серйозних
причин. Це слід клопіткої роботи
учителя –учня-учнів.
ВИСНОВОК:
1.Ситуація успіху досягається тоді, коли
сама дитина визначає цей результат як
успіх.
2 Усвідомлення ситуації успіху самим
учнем, розуміння її значимості виникає у
школяра після здолання своєї боязкості,
невміння, незнання, психологічного
враження та інших видів труднощів.
3. Завдання педагога :
допомогти особистості дитини зрости в
успіху;
дати відчути радість від здолання
труднощів;
дати зрозуміти, що задарма в житті в
житті нічого не дається, скрізь необхідно
докласти зусиль.
І успіх буде еквівалентним витраченим
зусиллям.
ШАНОВНІ КОЛЕГИ !
Дайте, будь ласка, відповідь на такі
запитання:
1.Ваше ставлення до технології “Створення
ситуації успіху”.
2.Як Ви оцінюєте стан “Створення ситуації
успіху у Вашому навчальному закладі”.
3.Які ще методичні рекомендації, ідеї,
міркування щодо “Створення ситуації успіху”,
Ви можете запропонувати учасникам нашого
семінару ?
ВДЯЧНІ ВАМ ЗА ВІДВЕРТІСТЬ, ЗА ПОРАДИ
Slide 58
Створення ситуації успіху
та шляхи її реалізації
на уроці як складової якості
навчально-виховного процесу
Мета: Удосконалити методику
створення ситуації успіху та шляхів
її реалізації на уроці як стежки, що
веде до того куточка дитячого
серця, в якому горить вогник
бажання бути гарним.
На
відміну від традиційного розуміння
освіти як суми знань та навичок, нині освіту
починають розглядати як процес
становлення особистості .
Причому особистості, здатної до:
самоосвіти,
саморозвитку,
самовдосконалення,
яка вміє використовувати набуті знання,
яка прагне реалізувати себе,
спроможна змінити на краще своє життя,
життя своєї держави.
Алгоритм
створення та досягнення ситуації успіху
твердження про “Ситуацію успіху”;
особистісно-орієнтований підхід у справі
навчання та виховання - основа педагогічної
технології “Створення ситуації успіху”;
роль “Ситуації успіху” у навчальній діяльності;
створення “Ситуації успіху” на мотиваційному
етапі навчальної діяльності;
психолого-педагогічні прийоми при створенні
“Ситуації успіху”;
методика реалізації “Ситуації успіху”;
Виходячи із Положень Закону України “Про
освіту” завдання школи сьогодні полягає в
тому, щоб:
Виховувати в учнів здатність:
долати життєві труднощі;
самостійно приймати рішення;
розвивати себе як особистість, здатну:
робити вибір і контролювати своє життя;
брати на себе відповідальність за свої дії;
захищати себе і свої життєві цінності;
діяти відповідно до них;
піклуватись про інших;
Завдання вчителів:
прищепити учням потребу до здобуття
знань;
створити такі умови, щоб процес
здобуття знань був для них цікавим,
потрібним, комфортним;
і тому пріоритетним завданням вчителя
під час навчально-виховної діяльності є
створення ситуації успіху.
Що означає “Ситуація успіху?”
Ситуація успіху - це суб'єктивний
психічний стан задоволення наслідком
своєї фізичної, розумової праці чи
моральної напруги.
Успіх у навчанні - єдине джерело
внутрішніх сил дитини, які породжують
енергію для переборення труднощів,
бажання вчитися.
В.Сухомлинський
Ситуація успіху дарує атмосферу
приязні та взаємодопомоги, впевненості
і захищеності.
Учитель зобов’язаний створити джерело
внутрішніх сил дитини, джерело, яке дає
енергію для подолання труднощів і
формування бажання вчитися.
Використання ситуації успіху має
сприяти підвищенню робочого тонусу,
збільшенню продуктивності навчальної
роботи, а також допомогти учням
усвідомити себе повноцінною
особистістю і, відповідно, забезпечити
успіх у навчанні.
Основою педагогічної технології
“Створення ситуації успіху” є
особистісно-орієнтований підхід у справі
навчання та виховання.
А тому звернемося до рекомендацій
щодо особистісно-орієнтовного підходу
навчання та виховання.
–
Особистісно орієнтоване навчання
це навчання, центром якого є
особистість дитини, її самобутність та
самостійність: суб'єктивний досвід
кожного спочатку розкривається, а
потім узгоджується зі змістом освіти.
Визнання учня ключовою фігурою
всього освітнього процесу – це і є
особистісно орієнтована педагогіка.
У свідомості учня це має такий
вигляд: «Все, що я пізнаю, я знаю,
для чого мені потрібно і де я можу ці
знання застосувати».
Для педагога - це прагнення знайти
розумний баланс між знаннями,
уміннями та навичками учня.
Сучасність вимагає навчити учнів:
- самостійно та творчо розв'язувати
проблеми;
- шукати нову інформацію й робити
висновки, а не подавати дітям готові
знання.
В особистісно-орієнтованому підході
вчителю насамперед потрібен високий
рівень педагогічної майстерності, який
базується на розвитку:
дидактичних;
організаторських;
комунікативних;
науково-пізнавальних;
емоційних;
та поведінкових компонентностей;
-
-
Цілі особистісно орієнтованого
навчання полягають у тому, щоб:
визначити життєвий досвід кожного
учня;
його пізнавальні здібності;
рівень інтелекту;
інтереси, які спочатку треба розкрити,
а потім розвинути у навчальному
процесі;
Цілі особистісно орієнтованого навчання
полягають у тому, щоб:
Формувати позитивну мотивацію учнів до:
-
пізнавальної діяльності;
-
потребу в самопізнанні;
-
потребу в самореалізаціїї;
-
та потребу у самовдосконаленні школярів;
Цілі особистісно орієнтованого навчання
полягають у тому, щоб:
Озброїти учнів механізмом:
адаптації;
саморегуляції;
самозахисту;
самовиховання;
Цілі особистісно орієнтованого навчання
полягають у тому, щоб:
Розвинути індивідуальні позитивні
здібності кожного школяра;
Сформувати культуру життєдіяльності
максимально виявити і використати
індивідуальний досвід учня;
Правильно визначати лінії поведінки.
Основні принципи
особистісно-орієнтованого
навчання:
1. Принцип «розвивальної допомоги»
не робити за учня;
не вказувати йому, що робити,
а допомогти пробувати власні сили і власну
активність;
потрібно добитись, щоб учень сам обирав
рішення і відповідав за них.
Звідси - не потрібно подавати готові
знання, а створити умови, в яких
виявляється:
-
власна пізнавальна активність учня;
-
і він визначить для себе цілі, зміст та
методи роботи, власні цінності.
-
Навчання повинно бути дослідницьким
Це час, протягом якого діти вчаться:
самостійно діяти;
- дискутувати;
- приймати рішення.
-
При цьому розвивається самосвідомість і
самореалізується особистість.
Принцип - «свобода вміння»
- учні вільно обговорюють
проблеми;
- співпрацюють один з одним,
- а вчитель виступає в ролі
старшого члена колективу,
консультанта, джерела досвіду
Принцип - «свобода вміння»
Учителю:
-недостатньо
процес;
організувати навчальний
- потрібно ще визначити спосіб засвоєння
знань, тобто оприділити види діяльності
учня на уроці.
Основні вимоги до особистісноорієнтованого уроку:
раціональна єдність словесних,
наукових і практичних методів
навчання;
зв'язок з раніше вивченим досвідом,
набутим учнем;
Основні вимоги до особистісно
орієнтованого уроку:
-формування вмінь в учнів самостійно
здобувати знання і застосовувати їх на
практиці;
-заохочення прагнень учнів знаходити свій
спосіб роботи з навчальним матеріалом.
Метою
особистісноорієнтованого уроку є:
- створення умов для виявлення
пізнавальної активності учнів
Засобами досягнення вчителем цієї мети
можуть бути:
використання різних форм та методів
навчальної діяльності, які дозволяють
розкрити суб'єктивний досвід учнів;
створення атмосфери зацікавленості
кожного учня в результатах роботи
всього класу;
стимулювання учнів до висловлювань,
використання різних способів виконання
завдань без побоювань помилитися,
отримати хибну відповідь тощо;
Засобами досягнення вчителем цієї мети
можуть бути:
використання протягом уроку
дидактичного матеріалу, який дозволяє
отримати учневі найбільш значущі для
нього вид та форму змісту навчального
матеріалу;
оцінювання досягнень учня протягом
усього процесу його діяльності, а не
тільки за кінцевим результатом;
Засобами досягнення вчителем цієї мети
можуть бути:
заохочення прагнень учня знаходити свій
спосіб роботи;
аналізувати протягом уроку роботи інших
учнів; вибирати та засвоювати найбільш
раціональні з них;
створення на уроці педагогічних ситуацій
спілкування, які б дозволяли кожному учневі
виявляти ініціативу, самостійність, виборність у
справах роботи;
створення обстановки для природного
самовираження учня.
Технологія
особистісноорієнтованогоуроку
Для проведення особистісноорієнтованого уроку вчитель має
оволодіти його основними етапами:
1.
2.
3.
4.
5.
6.
7.
8.
Орієнтації.
Визначення мети.
Проектування.
Організації.
Реалізації.
Контролю.
Коригування.
Оцінювання
1. Етап орієнтації включає:
орієнтацію на позитивну роботу;
орієнтацію на визначення особистісного
досвіду учнів;
пов'язання цього досвіду з проблемами
навчального матеріалу.
2. Етап визначення мети передбачає:
визначення на уроці разом з учнями
значущої мети здійснення тієї діяльності,
яка запланована вчителем (учні повинні
зрозуміти, що може дати робота учням
саме на цьому уроці для складання,
наприклад, тематичного заліку,
державної атестації, свого майбутнього
життя тощо);
визначення показників досягнення
поставлених завдань;
3. Етап проектування включає:
передбачення залучення учнів до
виконання ними випереджальних
завдань;
підготовки повідомлень;
рефератів;
виготовлення та відбору наочності;
складання плану роботи тощо;
Етап організації виконання плану
діяльності передбачає:
Подання можливих варіантів і
способів виконання навчальної
діяльності (усна чи письмова форма,
індивідуальна робота чи робота в
групах, робота з текстом чи з іншими
засобами одержання інформації);
Етап організації виконання плану
діяльності передбачає:
2.Представлення учнями вибору способу
фіксації нового матеріалу (конспект,
схема, таблиця, опора, план, тези,
висновки тощо);
3.Варіативність домашнього завдання
(диференціація за рівнем складності та
способом виконання).
Етап контрольно-оцінювальний:
1.Залучення учнів до контролю за
перебігом навчальної діяльності шляхом
заохочення їх до різних видів контролю,
самоконтролю, взаємоконтролю, роботи
в групах;
2.Участь учнів у виправленні помилок і
недоліків у знаннях, усвідомлення їх
причин шляхом взаємо та самоаналізу;
Етап контрольно-оцінювальний:
3.Надання учням можливості самостійно
або за участі вчителя, інших учнів
порівнювати отримані ним результати з
критеріями стандарту, закладеного у
навчальній програмі;
4.Використання механізмів оцінного
методу (позитивного ставлення до
успіхів школяра);
Етап контрольно-оцінювальний:
5.Використання механізмів оцінного
методу (позитивного ставлення до
успіхів школяра).
6.Оцінювання (виставлення рівневих
оцінок за дванадцятибальною системою
оцінювання навчальних досягнень,
поурочного бала, рейтинг) не тільки
результатів, а й самого процесу
навчання.
6. Заключний етап передбачає:
усвідомлення учнями ситуації
досягнення мети;
відчуття успіху;
підкріплення позитивної мотивації
стосовно власної діяльності.
Методи та засоби психолого-педагогічної
підтримки діяльності учнів
заохочення;
навчально-пізнавальна гра;
створення ситуації успіху;
створення ситуації пізнавального інтересу;
створення проблемної ситуації;
спонукання до пошуку альтернативних
рішень;
виконання творчих завдань;
кооперація учнів;
створення ситуації взаємодопомоги тощо.
Висновок може бути таким: особистісноорієнтоване навчання ЦЕ–
загальнодидактичний принцип
індивідуального підходу до учнів.
Таке твердження ми дослідимо та
пояснимо за допомогою такого факту:
Відомий російський психолог
Л.С. Виготський своє теорією доводить,
що розум будь-якої людини має дві зони
розвитку: А і Б.
Перша зона (А) – це зона актуального
розвитку.
У цю зону потрапляють завдання, які
дитина може виконати сама без
допомоги вчителя.
Друга зона (В) – це зона найближчого
розвитку
Сюди потрапляють завдання, які дитина сама
виконати не може, але може з ними
впоратися з допомогою вчителя.
Зона найближчого розвитку, - це зона
“наступного дня”.
Те, що сьогодні є зона найближчого
розвитку, завтра у процесі навчання повинно
стати зоною актуального розвитку. Учитель
не повинен давати готову інформацію, адже
таке навчання може загальмувати мислення
дитини. А за допомогою вміло підібраних
запитань педагог підводить школяра до
правильної відповіді, розв’язку.
Те, що сьогодні є зоною найближчого
розвитку, завтра у процесі навчання
повинно стати зоною актуального
розвитку.
Учитель не повинен давати готову
інформацію, адже таке навчання може
загальмувати мислення дитини.
А за допомогою вміло підібраних
запитань педагог підводить школяра до
правильної відповіді, розв’язку.
Отже, як бачимо із цього прикладу, щоб
відбулися розвиток і навчання учнів,
завдання повинні потрапляти лише в
зону найближчого розвитку
(за Л.С. Виготським).
Припустимо, що два учні навчались в
одній школі, в одних і тих самих
учителів, закінчили школу з відзнакою,
рівень їхнього розвитку все одно буде
різним.
Ще більше відрізняється розвиток учнів
класу, які згідно з 12- бальною
системою досягли початкового і
високого рівнів.
Тому зрозуміло, що до таких дітей треба
підходити індивідуально, тобто ставити
перед ними різні завдання.
Якщо для цілого класу поставити одне
завдання, то для одних учнів воно
потрапить у зону актуального розвитку,
для інших – у зону найближчого
розвитку.
Отже, одне завдання для всього класу
ставити не бажано і не потрібно, а
здійснювати якісний особистісноорієнтований підхід до навчання та
виховання на практиці нам заважає ряд
причин, зокрема:
Причина 1. Щоб підійти індивідуально
до кожного учня, необхідно знати його
психологічні, фізіологічні та соціальні
особливості.
Лише психологія нараховує кілька
десятків індивідуальних особливостей
особистості. Це різні види уваги, уяви,
мислення, сприйняття, темпераменту,
характеру і т.д.
Пам’ять також поділяється більш ніж
на 10 типів: короткочасна,
довготривала, оперативна, рухова,
зорова, слухова, емоційна, словеснологічна і т.д.;
Причина 2. Виявити всі ці психологічні,
фізіологічні та соціальні особливості
вчитель без допомоги психолога, лікаря,
соціолога не може;
Причина 3.Навіть якщо теоретично
припустити, що в кожної дитини
виявили всі ці особливості, вчитель не
зможе запам’ятати їх у такій кількості
дітей, оскільки він одночасно навчає
свого предмета не один десяток учнів,
кожен з яких має не один десяток таких
особливостей.
Нарешті, якщо вчителю все-таки
вдається запам’ятати всі особливості
кожної дитини, він не зможе підійти
індивідуально тому, що урок триває
всього 40-45 хв, протягом яких
неможливо фізично попрацювати з
кожним учнем класу індивідуально.
Отже, існує суперечність: з одного боку,
вимоги до особистісно-орієнтованого
навчання, а з іншого причини, що
унеможливлюють якісне впровадження
цієї педагогічної технології у навчальновиховний процес.
Який же вихід з ситуації, що склалася ?
Філософія вчить, що джерелом і
рушійними силами будь-якого процесу
(у тому числі й навчального) є
розв’язання суперечностей і тому,
щоб навчальний процес розвивався,
вчителю необхідно вміти виявляти
суперечність навчального процесу, а
також вміти розв’язувати її.
Дана суперечність розв’язується шляхом
диференційованого підходу до учнів.
Диференціація (від лат. Differentia –
різниця, відмінність) – розчленування
цілого на якісно відмінні частини.
Розв’язування таких суперечностей
називається підходом до навчання.
Цей підхід, для прикладу, можна
здійснити таким чином:
Учнів класу розподілити на групи за
рівнем розвитку.
Критерії, якими слід керуватися - це
успішність.
Таких груп, наприклад, може бути
чотири:
низький рівень;
середній рівень;
достатній рівень;
високий рівень.
Зрозуміло, що такий поділ не
аргументується для учнів, для того щоб
у слабшого школяра не сформувалася
занижена самооцінка, а в сильного –
завищена.
Якщо учні однієї з груп підвищують свій
рівень – їх слід перевести до наступної
групи і навпаки.
Для кожної групи пропонуються різні за
ступенем складності завдання.
Диференційований підхід можна
здійснювати при різних формах
навчального процесу: під час уроку,
лабораторного заняття, екскурсії.
Під час проведеного уроку методом бесіди,
запитань слід орієнтувати учнів на певну
групу.
При цьому обов’язково слід враховувати,
щоб запитання було точним, стислим, не
мало елементів підказки.
Під час проведення уроку методом
пояснення, розповіді диференційований
підхід неможливий, оскільки вчитель будує
свою розповідь, орієнтуючись на
середнього учня,
але під час закріплення нового матеріалу
чи пояснення домашнього завдання учням
можна запропонувати різнорівневі
завдання.
Завершальним етапом навчальної
діяльності на уроці є:
усвідомлення ситуації досягнення мети;
переживання ситуації успіху;
підкріплення позитивної мотивації щодо
самої діяльності.
Ситуація успіху досягається тоді, коли
сама дитина визначає цей результат як
успіх.
Усвідомлення ситуації успіху самим
учнем, розуміння її значимості виникає у
суб'єкта після здолання своєї боязкості,
невміння, незнання, психологічного
враження та інших видів труднощів.
Роль “Ситуації успіху” у навчальній
діяльності
За останні роки термін
„Ситуація успіху” став звичним для
педагогів.
Ніхто не заперечує, що саме позитивні
емоції можуть стати для дитини одним
з найважливіших стимулів у навчанні,
але при цьому ми забуваємо про те, що
в педагогів не існує єдиного рецепта чи
правила, як саме створювати ситуації
успіху тому, що це слід на основі
індивідуального підходу, зважено, з
урахуванням багатьох факторів.
Діти прощають багато чого, але не
вибачають байдужість.
За відгуками дітей, найкращі їхні
вчителі вели уроки так, що здавалося,
ніби весь урок вони зайняті саме тобою.
Як цього досягти?
Іноді це „Іскра Божа”,
а частіше – майстерність, доведена до
мистецтва.
Важливо мати на увазі, що навіть
одноразове переживання успіху може
докорінно змінити психологічне
самопочуття дитини.
Ситуація успіху може стати пусковим
механізмом подальшого розвитку
особистості.
Безперечно, переживання успіху навіює
людині впевненість у власних силах.
З`являється бажання знову досягти
добрих результатів, виникає відчуття
внутрішнього благополуччя, що, у свою
чергу, покращує ставлення до
навколишнього світу.
На перший погляд здається, що вчитель,
кілька разів давши учню можливість
відчути успіх, далі вже само собою
забезпечує високий рівень мотивації,
інтересу, пізнавальної активності.
Але може бути й протилежний
результат: постійна успішність здатна
сформувати байдуже ставлення до
навчання.
Крім того, постійне очікування лише
позитивного результату згубно впливає
на розвиток вольових якостей учня:
він ухиляється від подолання
труднощів;
губиться в складних ситуаціях
(навчальних та життєвих);
у його поведінці починає домінувати
мотив „уникнення невдач”.
Досвідчені психологи та педагоги
попереджують про можливість
негативних наслідків пережитого успіху.
Чому ж виникає такий парадокс?
По-перше, успіх, що діставався ціною
незначних зусиль, може призвести до
переоцінки, точніше, до завищеної
оцінки своїх можливостей.
По-друге, за сильним переживанням
будь-якої емоції обов`язково настає
релаксація (розслаблення).
І якщо в цей період запропонувати
людині якусь діяльність, то, швидше за
все, ця діяльність буде менш успішною,
ніж попередня.
По-третє, переживання успіху може бути
потьмареним, якщо результат, важливий
і значимий для самого учня, не буде
адекватно оцінений іншими людьми.
І нарешті:
Емоція успіху не стане сильним
переживанням, якщо результати діяльності
не значимі для її суб`єкта.
Дитина, особливо на початку навчання,
однаково інтенсивно переживає успіх у
„головних” і „неголовних” навчальних
предметах.
Але часто знижують цю інтенсивність:
„12 балів з музики ! Та краще б ти
отримав 12 балів з читання”.
Знижуючи значимості успіху, що
переживається дитиною, ми, дорослі,
впливаємо на формування у дитини
ставлення до навчального процесу в
цілому.
Ось чому, оцінюючи дітей, необхідно
виходити з індивідуальних особливостей
кожного учня.
Просування вперед треба заохочувати,
підбадьорювати, щоб дитина не
відчувала невдачу, порівнюючи свої
результати з раніше встановленими
нормами, особливо якщо вони для неї
недосяжні.
Отже, ситуація успіху у навчальній
діяльності створюється вчителем або ж
психологом.
Як і будь-яку іншу діяльність, навчання
можна уявити у вигляді простого
ланцюжка дій:
1. Установка на діяльність (емоційна
підготовка учнів на вирішення
навчального завдання) – мотиваційний
етап;
2.Забезпечення діяльності (створення
умов для успішного вирішення
навчального завдання) –підготовчий,
робочий етап;
3.Порівняння отриманих результатів з
очікуваними (усвідомлення ставлення до
результатів своєї навчальної праці) –
результативний етап.
Отже, якщо ситуація успіху створюється
вчителем послідовно і свідомо, її
3.Порівняння отриманих результатів з
очікуваними (усвідомлення ставлення
до результатів своєї навчальної праці) –
результативний етап.
Отже, якщо ситуація успіху створюється
вчителем послідовно і свідомо, її
структура повинна врахувати всі
перелічені компоненти.
Створення ситуації успіху на
мотиваційному етапі навчальної
діяльності
Дослідження психологів свідчать, що рівень
засвоєння людиною знань істотно залежить
від рівня сформованості її мотивації
навчитися.
Тож давайте проаналізуємо, як провести
мотиваційний етап уроку так, щоб створити
ситуацію успіху для того учня.
Перед учителем стоїть завдання:
сформувати в учня настанову на
успішне виконання завдання
Інакше кажучи, вчитель повинен
сформувати в учнів мотив досягнення
мети.
Але при цьому вчитель часто
зустрічається з неадекватною
реакцією учнівського колективу:
1.Хтось уже виконував подібне
завдання, і його результати
виявились невдалими, так що у цієї
категорії учнів уже сформоване
негативне ставлення на успішне
виконання завдання.
2.Інша група учнів не стикалась з
такою роботою, тому вони не знають,
чого можна очікувати від майбутньої
діяльності.
3.Третя група, яка виконувала потрібні
завдання і успішно з ними впоралася,
знаходиться у стані мобілізації, готова
виконувати навчальне завдання.
Зрозуміло, що найлегше вчителю буде
працювати з учнями третьої групи, де
необхідно лише активізувати позитивні
емоції, які діти пережили раніше.
У другої групи учнів слід передбачити
емоційну реакцію, намалювати
перспективу вдалого виконання
завдання, пов`язавши її з тими чи
іншими умовами діяльності, які в
минулому забезпечували успіх.
Найбільш клопітною буде робота
першою групою учнів.
Перш за все доведеться нейтралізувати
спогади про невдачу в попередній
діяльності, а потім створити перспективу
для нової.
Зробити це можна, наприклад, так:
дати завдання учневі попрацювати над
своїми помилками, або повідомити його,
що завдання для нього змінено
порівняно з попереднім і т. д.
Учитель може запропонувати різні
варіанти мотивів досягнення ситуації
успіху:
прагнення самостійно розв`язати цікаві
задачі;
завоювати авторитет у своїх товаришів;
стати першим;
розглядати свою діяльність з точки зору
її корисності для інших людей;
встановити нові контакти між
товаришами у ході виконання завдання
тощо.
Отже, на етапі мотивації навчальної
діяльності учитель організовує певні
ситуації з метою активізувати чи
нейтралізувати емоції для наступної
діяльності
На етапі мотивації створення ситуації
успіху більшою мірою визначається
психологічними аспектами.
Тут доречним буде використання в
роботі вчителя таких психологопедагогічних прийомів, як:
Ефект Розенталя, або „Ефект
навіювання”: „Ти це можеш”, „Тобі це
вдається” тощо.
Якщо педагог буде переконувати учнів
у реальності успіху, то успіх прийде.
Англійський учений Стоуенс довів, що
учні, яких заохочували, досягли значно
більших успіхів, ніж ті, кого ніяк не
заохочували.
Прийом „Емоційне погладжування” –
це констатація будь-якого факту успіху,
прищеплювання дитині віри в себе,
відкритість учителя для довіри і співчуття.
◦ Прийом „Анонсування” –
репетиція майбутньої дії, яка створює
психологічний настрій на успіх перед
класом.
Це можуть бути додаткові індивідуальні
заняття з окремими учнями чи
заздалегідь оголошенні запитання
самостійної роботи.
Прийом „Шикуйсь!” містить такі кроки:
психологічна атака;
емоційне блокування;
вибір головного напрямку;
вибір рівних можливостей;
несподіване порівняння;
стабілізація.
Цей прийом полягає в тому, щоб:
учителем блокувалось припущення на
невдачу в діяльності учня;
відволікалася увага школяра від
чергового неуспіху;
вчитель повинен знайти той напрямок
діяльності, яким учень зможе
реалізувати себе набагато краще, тим
самим забезпечити його на успіх, на
стабільність у навчанні.
Розглянемо деякі
алгоритми створення ситуацій успіху та
методику їх реалізації:
Прийом „Даю шанс” – це заздалегідь
підготовлена вчителем ситуація, в якій
учень отримує можливість зненацька
для себе розкрити свої можливості.
Прийом “ Зняття страху”-
допомогає перебороти невпевненість у
власних силах (Люди вчаться на своїх
помилках і знаходять інші шляхи
вирішення проблем).
Прийом “Авансування успішного
результату” –
допомогає вчителю висловити тверду
переконаніність у тому, що його учень
обов’язково впорається з поставленим
завданням.
Це, в свою чергу, переконує дитину у
своїх силах і можливостях.
“У тебе обов’язково вийде”, “Я навіть не
сумніваюсь у позитивному результаті” і
т. д.
Прийом “Прихований інструктаж”
Допомагає дитині уникнути поразки.
Досягається шляхом побажання,
наприклад:
Можливо краще почати з ...,
Виконуючи роботу не забудьте про ...
Прийом “Внесення мотиву”.
Показує дитині заради чого, кого
здійснюється ця діяльність, кому буде
добре після виконання, наприклад, “Без
твоєї допомоги твоїм друзям не
впоратись...” тощо.
Прийом “Персональна винятковість.”
Визначає важливість зусиль дитини в
діяльності, що здійснюється або
здійснюватиметься, наприклад:
Тільки ти міг би…
Тільки тобі і можу доручити… і т.п.
Прийом “Висока оцінка деталі”.
Допомагає емоційно пережити не
результат в цілому, а якої її окремої
деталі:
Найбільше мені сподобалось у твоїй
роботі…
Найбільше тобі вдалося…
Прийом „Еврика”.
Створюються умови, за яких дитина,
виконуючи навчальне завдання,
несподівано відкриває в собі невідомі
досі здібності.
Завдання вчителя – помітити це глибоко
особисте відкриття, всіляко підтримати
дитину, поставити нову мету і надихнути
на її досягнення.
Допомога вчителя у створенні ситуації
відкриття має бути ненав`язливою,
прихованою.
Створюючи ситуації успіху на етапі
організації навчальної діяльності, слід
пам`ятати кілька основних правил:
у кожній дитині є задатки, які можуть
розвинутися у здібності;
Побачити їх, відчути, розвити – це
справа педагога;
ставлення до дитини як до рівної, як до
себе, спілкування, що повністю включає
грубість, різкість, образливий тон, має
стати обов`язковою нормою всієї
педагогічної діяльності;
Ставлення до дитини:
як до рівної,
як до себе,
спілкування, що повністю виключає:
- грубість,
- різкість,
- образливий тон
має стати обов`язковою нормою всієї
педагогічної діяльності;
чим більше напрямків діяльності, в яких
бере участь дитина, тим більше в неї
можливостей знайти себе;
кількість і різноманітність ситуацій і
обставин, в тому числі і штучно
створених, у які може потрапити
дитина, визначають шляхи її сьогодення
і віддаленого інтересу та можливі шляхи
успіху.
ТИПИ УСПІХУ:
Неочікувана радість – це почуття
задоволення від того, що результати
діяльності учня перевершили його
очікування.
З педагогічної та психологічної точки
зору – це результат продуманої,
підготовленої діяльності вчителя.
Спільна радість – полягає в тому, щоб учень
досяг необхідної для себе реакції колективу.
Вона може бути підготовленою вчителем
або спонтаною.
Спільною радістю вважають тільки ті реакції
колективу, які дають можливість дитині
відчутні себе задоволеним, стимулюють її
зусиля.
Це, перш за все, має бути емоційний відгук
оточуючих на успіх члена свого колективу.
Важливо, щоб у досягненнях кожного
школяра всі бачили результати своєї
праці, а сама дитина розуміла, що її
радість – це радість підтримки,
отримання статусу „свій серед своїх”.
Зрештою у тому, як реагує дитячий
колектив на успіхи або невдачі своїх
учителів, виявляється його моральна
сутність.
Радість пізнання – це радість пізнання
нового, хоча вона по своїй суті
альтруїстична (виникає на основі
допомоги, підтримки інших людей).
Пізнання спираїться на самоосвіту й
самопізнання.
Така радість не може вирости на
пустому місці, появитися без серйозних
причин. Це слід клопіткої роботи
учителя –учня-учнів.
ВИСНОВОК:
1.Ситуація успіху досягається тоді, коли
сама дитина визначає цей результат як
успіх.
2 Усвідомлення ситуації успіху самим
учнем, розуміння її значимості виникає у
школяра після здолання своєї боязкості,
невміння, незнання, психологічного
враження та інших видів труднощів.
3. Завдання педагога :
допомогти особистості дитини зрости в
успіху;
дати відчути радість від здолання
труднощів;
дати зрозуміти, що задарма в житті в
житті нічого не дається, скрізь необхідно
докласти зусиль.
І успіх буде еквівалентним витраченим
зусиллям.
ШАНОВНІ КОЛЕГИ !
Дайте, будь ласка, відповідь на такі
запитання:
1.Ваше ставлення до технології “Створення
ситуації успіху”.
2.Як Ви оцінюєте стан “Створення ситуації
успіху у Вашому навчальному закладі”.
3.Які ще методичні рекомендації, ідеї,
міркування щодо “Створення ситуації успіху”,
Ви можете запропонувати учасникам нашого
семінару ?
ВДЯЧНІ ВАМ ЗА ВІДВЕРТІСТЬ, ЗА ПОРАДИ
Slide 59
Створення ситуації успіху
та шляхи її реалізації
на уроці як складової якості
навчально-виховного процесу
Мета: Удосконалити методику
створення ситуації успіху та шляхів
її реалізації на уроці як стежки, що
веде до того куточка дитячого
серця, в якому горить вогник
бажання бути гарним.
На
відміну від традиційного розуміння
освіти як суми знань та навичок, нині освіту
починають розглядати як процес
становлення особистості .
Причому особистості, здатної до:
самоосвіти,
саморозвитку,
самовдосконалення,
яка вміє використовувати набуті знання,
яка прагне реалізувати себе,
спроможна змінити на краще своє життя,
життя своєї держави.
Алгоритм
створення та досягнення ситуації успіху
твердження про “Ситуацію успіху”;
особистісно-орієнтований підхід у справі
навчання та виховання - основа педагогічної
технології “Створення ситуації успіху”;
роль “Ситуації успіху” у навчальній діяльності;
створення “Ситуації успіху” на мотиваційному
етапі навчальної діяльності;
психолого-педагогічні прийоми при створенні
“Ситуації успіху”;
методика реалізації “Ситуації успіху”;
Виходячи із Положень Закону України “Про
освіту” завдання школи сьогодні полягає в
тому, щоб:
Виховувати в учнів здатність:
долати життєві труднощі;
самостійно приймати рішення;
розвивати себе як особистість, здатну:
робити вибір і контролювати своє життя;
брати на себе відповідальність за свої дії;
захищати себе і свої життєві цінності;
діяти відповідно до них;
піклуватись про інших;
Завдання вчителів:
прищепити учням потребу до здобуття
знань;
створити такі умови, щоб процес
здобуття знань був для них цікавим,
потрібним, комфортним;
і тому пріоритетним завданням вчителя
під час навчально-виховної діяльності є
створення ситуації успіху.
Що означає “Ситуація успіху?”
Ситуація успіху - це суб'єктивний
психічний стан задоволення наслідком
своєї фізичної, розумової праці чи
моральної напруги.
Успіх у навчанні - єдине джерело
внутрішніх сил дитини, які породжують
енергію для переборення труднощів,
бажання вчитися.
В.Сухомлинський
Ситуація успіху дарує атмосферу
приязні та взаємодопомоги, впевненості
і захищеності.
Учитель зобов’язаний створити джерело
внутрішніх сил дитини, джерело, яке дає
енергію для подолання труднощів і
формування бажання вчитися.
Використання ситуації успіху має
сприяти підвищенню робочого тонусу,
збільшенню продуктивності навчальної
роботи, а також допомогти учням
усвідомити себе повноцінною
особистістю і, відповідно, забезпечити
успіх у навчанні.
Основою педагогічної технології
“Створення ситуації успіху” є
особистісно-орієнтований підхід у справі
навчання та виховання.
А тому звернемося до рекомендацій
щодо особистісно-орієнтовного підходу
навчання та виховання.
–
Особистісно орієнтоване навчання
це навчання, центром якого є
особистість дитини, її самобутність та
самостійність: суб'єктивний досвід
кожного спочатку розкривається, а
потім узгоджується зі змістом освіти.
Визнання учня ключовою фігурою
всього освітнього процесу – це і є
особистісно орієнтована педагогіка.
У свідомості учня це має такий
вигляд: «Все, що я пізнаю, я знаю,
для чого мені потрібно і де я можу ці
знання застосувати».
Для педагога - це прагнення знайти
розумний баланс між знаннями,
уміннями та навичками учня.
Сучасність вимагає навчити учнів:
- самостійно та творчо розв'язувати
проблеми;
- шукати нову інформацію й робити
висновки, а не подавати дітям готові
знання.
В особистісно-орієнтованому підході
вчителю насамперед потрібен високий
рівень педагогічної майстерності, який
базується на розвитку:
дидактичних;
організаторських;
комунікативних;
науково-пізнавальних;
емоційних;
та поведінкових компонентностей;
-
-
Цілі особистісно орієнтованого
навчання полягають у тому, щоб:
визначити життєвий досвід кожного
учня;
його пізнавальні здібності;
рівень інтелекту;
інтереси, які спочатку треба розкрити,
а потім розвинути у навчальному
процесі;
Цілі особистісно орієнтованого навчання
полягають у тому, щоб:
Формувати позитивну мотивацію учнів до:
-
пізнавальної діяльності;
-
потребу в самопізнанні;
-
потребу в самореалізаціїї;
-
та потребу у самовдосконаленні школярів;
Цілі особистісно орієнтованого навчання
полягають у тому, щоб:
Озброїти учнів механізмом:
адаптації;
саморегуляції;
самозахисту;
самовиховання;
Цілі особистісно орієнтованого навчання
полягають у тому, щоб:
Розвинути індивідуальні позитивні
здібності кожного школяра;
Сформувати культуру життєдіяльності
максимально виявити і використати
індивідуальний досвід учня;
Правильно визначати лінії поведінки.
Основні принципи
особистісно-орієнтованого
навчання:
1. Принцип «розвивальної допомоги»
не робити за учня;
не вказувати йому, що робити,
а допомогти пробувати власні сили і власну
активність;
потрібно добитись, щоб учень сам обирав
рішення і відповідав за них.
Звідси - не потрібно подавати готові
знання, а створити умови, в яких
виявляється:
-
власна пізнавальна активність учня;
-
і він визначить для себе цілі, зміст та
методи роботи, власні цінності.
-
Навчання повинно бути дослідницьким
Це час, протягом якого діти вчаться:
самостійно діяти;
- дискутувати;
- приймати рішення.
-
При цьому розвивається самосвідомість і
самореалізується особистість.
Принцип - «свобода вміння»
- учні вільно обговорюють
проблеми;
- співпрацюють один з одним,
- а вчитель виступає в ролі
старшого члена колективу,
консультанта, джерела досвіду
Принцип - «свобода вміння»
Учителю:
-недостатньо
процес;
організувати навчальний
- потрібно ще визначити спосіб засвоєння
знань, тобто оприділити види діяльності
учня на уроці.
Основні вимоги до особистісноорієнтованого уроку:
раціональна єдність словесних,
наукових і практичних методів
навчання;
зв'язок з раніше вивченим досвідом,
набутим учнем;
Основні вимоги до особистісно
орієнтованого уроку:
-формування вмінь в учнів самостійно
здобувати знання і застосовувати їх на
практиці;
-заохочення прагнень учнів знаходити свій
спосіб роботи з навчальним матеріалом.
Метою
особистісноорієнтованого уроку є:
- створення умов для виявлення
пізнавальної активності учнів
Засобами досягнення вчителем цієї мети
можуть бути:
використання різних форм та методів
навчальної діяльності, які дозволяють
розкрити суб'єктивний досвід учнів;
створення атмосфери зацікавленості
кожного учня в результатах роботи
всього класу;
стимулювання учнів до висловлювань,
використання різних способів виконання
завдань без побоювань помилитися,
отримати хибну відповідь тощо;
Засобами досягнення вчителем цієї мети
можуть бути:
використання протягом уроку
дидактичного матеріалу, який дозволяє
отримати учневі найбільш значущі для
нього вид та форму змісту навчального
матеріалу;
оцінювання досягнень учня протягом
усього процесу його діяльності, а не
тільки за кінцевим результатом;
Засобами досягнення вчителем цієї мети
можуть бути:
заохочення прагнень учня знаходити свій
спосіб роботи;
аналізувати протягом уроку роботи інших
учнів; вибирати та засвоювати найбільш
раціональні з них;
створення на уроці педагогічних ситуацій
спілкування, які б дозволяли кожному учневі
виявляти ініціативу, самостійність, виборність у
справах роботи;
створення обстановки для природного
самовираження учня.
Технологія
особистісноорієнтованогоуроку
Для проведення особистісноорієнтованого уроку вчитель має
оволодіти його основними етапами:
1.
2.
3.
4.
5.
6.
7.
8.
Орієнтації.
Визначення мети.
Проектування.
Організації.
Реалізації.
Контролю.
Коригування.
Оцінювання
1. Етап орієнтації включає:
орієнтацію на позитивну роботу;
орієнтацію на визначення особистісного
досвіду учнів;
пов'язання цього досвіду з проблемами
навчального матеріалу.
2. Етап визначення мети передбачає:
визначення на уроці разом з учнями
значущої мети здійснення тієї діяльності,
яка запланована вчителем (учні повинні
зрозуміти, що може дати робота учням
саме на цьому уроці для складання,
наприклад, тематичного заліку,
державної атестації, свого майбутнього
життя тощо);
визначення показників досягнення
поставлених завдань;
3. Етап проектування включає:
передбачення залучення учнів до
виконання ними випереджальних
завдань;
підготовки повідомлень;
рефератів;
виготовлення та відбору наочності;
складання плану роботи тощо;
Етап організації виконання плану
діяльності передбачає:
Подання можливих варіантів і
способів виконання навчальної
діяльності (усна чи письмова форма,
індивідуальна робота чи робота в
групах, робота з текстом чи з іншими
засобами одержання інформації);
Етап організації виконання плану
діяльності передбачає:
2.Представлення учнями вибору способу
фіксації нового матеріалу (конспект,
схема, таблиця, опора, план, тези,
висновки тощо);
3.Варіативність домашнього завдання
(диференціація за рівнем складності та
способом виконання).
Етап контрольно-оцінювальний:
1.Залучення учнів до контролю за
перебігом навчальної діяльності шляхом
заохочення їх до різних видів контролю,
самоконтролю, взаємоконтролю, роботи
в групах;
2.Участь учнів у виправленні помилок і
недоліків у знаннях, усвідомлення їх
причин шляхом взаємо та самоаналізу;
Етап контрольно-оцінювальний:
3.Надання учням можливості самостійно
або за участі вчителя, інших учнів
порівнювати отримані ним результати з
критеріями стандарту, закладеного у
навчальній програмі;
4.Використання механізмів оцінного
методу (позитивного ставлення до
успіхів школяра);
Етап контрольно-оцінювальний:
5.Використання механізмів оцінного
методу (позитивного ставлення до
успіхів школяра).
6.Оцінювання (виставлення рівневих
оцінок за дванадцятибальною системою
оцінювання навчальних досягнень,
поурочного бала, рейтинг) не тільки
результатів, а й самого процесу
навчання.
6. Заключний етап передбачає:
усвідомлення учнями ситуації
досягнення мети;
відчуття успіху;
підкріплення позитивної мотивації
стосовно власної діяльності.
Методи та засоби психолого-педагогічної
підтримки діяльності учнів
заохочення;
навчально-пізнавальна гра;
створення ситуації успіху;
створення ситуації пізнавального інтересу;
створення проблемної ситуації;
спонукання до пошуку альтернативних
рішень;
виконання творчих завдань;
кооперація учнів;
створення ситуації взаємодопомоги тощо.
Висновок може бути таким: особистісноорієнтоване навчання ЦЕ–
загальнодидактичний принцип
індивідуального підходу до учнів.
Таке твердження ми дослідимо та
пояснимо за допомогою такого факту:
Відомий російський психолог
Л.С. Виготський своє теорією доводить,
що розум будь-якої людини має дві зони
розвитку: А і Б.
Перша зона (А) – це зона актуального
розвитку.
У цю зону потрапляють завдання, які
дитина може виконати сама без
допомоги вчителя.
Друга зона (В) – це зона найближчого
розвитку
Сюди потрапляють завдання, які дитина сама
виконати не може, але може з ними
впоратися з допомогою вчителя.
Зона найближчого розвитку, - це зона
“наступного дня”.
Те, що сьогодні є зона найближчого
розвитку, завтра у процесі навчання повинно
стати зоною актуального розвитку. Учитель
не повинен давати готову інформацію, адже
таке навчання може загальмувати мислення
дитини. А за допомогою вміло підібраних
запитань педагог підводить школяра до
правильної відповіді, розв’язку.
Те, що сьогодні є зоною найближчого
розвитку, завтра у процесі навчання
повинно стати зоною актуального
розвитку.
Учитель не повинен давати готову
інформацію, адже таке навчання може
загальмувати мислення дитини.
А за допомогою вміло підібраних
запитань педагог підводить школяра до
правильної відповіді, розв’язку.
Отже, як бачимо із цього прикладу, щоб
відбулися розвиток і навчання учнів,
завдання повинні потрапляти лише в
зону найближчого розвитку
(за Л.С. Виготським).
Припустимо, що два учні навчались в
одній школі, в одних і тих самих
учителів, закінчили школу з відзнакою,
рівень їхнього розвитку все одно буде
різним.
Ще більше відрізняється розвиток учнів
класу, які згідно з 12- бальною
системою досягли початкового і
високого рівнів.
Тому зрозуміло, що до таких дітей треба
підходити індивідуально, тобто ставити
перед ними різні завдання.
Якщо для цілого класу поставити одне
завдання, то для одних учнів воно
потрапить у зону актуального розвитку,
для інших – у зону найближчого
розвитку.
Отже, одне завдання для всього класу
ставити не бажано і не потрібно, а
здійснювати якісний особистісноорієнтований підхід до навчання та
виховання на практиці нам заважає ряд
причин, зокрема:
Причина 1. Щоб підійти індивідуально
до кожного учня, необхідно знати його
психологічні, фізіологічні та соціальні
особливості.
Лише психологія нараховує кілька
десятків індивідуальних особливостей
особистості. Це різні види уваги, уяви,
мислення, сприйняття, темпераменту,
характеру і т.д.
Пам’ять також поділяється більш ніж
на 10 типів: короткочасна,
довготривала, оперативна, рухова,
зорова, слухова, емоційна, словеснологічна і т.д.;
Причина 2. Виявити всі ці психологічні,
фізіологічні та соціальні особливості
вчитель без допомоги психолога, лікаря,
соціолога не може;
Причина 3.Навіть якщо теоретично
припустити, що в кожної дитини
виявили всі ці особливості, вчитель не
зможе запам’ятати їх у такій кількості
дітей, оскільки він одночасно навчає
свого предмета не один десяток учнів,
кожен з яких має не один десяток таких
особливостей.
Нарешті, якщо вчителю все-таки
вдається запам’ятати всі особливості
кожної дитини, він не зможе підійти
індивідуально тому, що урок триває
всього 40-45 хв, протягом яких
неможливо фізично попрацювати з
кожним учнем класу індивідуально.
Отже, існує суперечність: з одного боку,
вимоги до особистісно-орієнтованого
навчання, а з іншого причини, що
унеможливлюють якісне впровадження
цієї педагогічної технології у навчальновиховний процес.
Який же вихід з ситуації, що склалася ?
Філософія вчить, що джерелом і
рушійними силами будь-якого процесу
(у тому числі й навчального) є
розв’язання суперечностей і тому,
щоб навчальний процес розвивався,
вчителю необхідно вміти виявляти
суперечність навчального процесу, а
також вміти розв’язувати її.
Дана суперечність розв’язується шляхом
диференційованого підходу до учнів.
Диференціація (від лат. Differentia –
різниця, відмінність) – розчленування
цілого на якісно відмінні частини.
Розв’язування таких суперечностей
називається підходом до навчання.
Цей підхід, для прикладу, можна
здійснити таким чином:
Учнів класу розподілити на групи за
рівнем розвитку.
Критерії, якими слід керуватися - це
успішність.
Таких груп, наприклад, може бути
чотири:
низький рівень;
середній рівень;
достатній рівень;
високий рівень.
Зрозуміло, що такий поділ не
аргументується для учнів, для того щоб
у слабшого школяра не сформувалася
занижена самооцінка, а в сильного –
завищена.
Якщо учні однієї з груп підвищують свій
рівень – їх слід перевести до наступної
групи і навпаки.
Для кожної групи пропонуються різні за
ступенем складності завдання.
Диференційований підхід можна
здійснювати при різних формах
навчального процесу: під час уроку,
лабораторного заняття, екскурсії.
Під час проведеного уроку методом бесіди,
запитань слід орієнтувати учнів на певну
групу.
При цьому обов’язково слід враховувати,
щоб запитання було точним, стислим, не
мало елементів підказки.
Під час проведення уроку методом
пояснення, розповіді диференційований
підхід неможливий, оскільки вчитель будує
свою розповідь, орієнтуючись на
середнього учня,
але під час закріплення нового матеріалу
чи пояснення домашнього завдання учням
можна запропонувати різнорівневі
завдання.
Завершальним етапом навчальної
діяльності на уроці є:
усвідомлення ситуації досягнення мети;
переживання ситуації успіху;
підкріплення позитивної мотивації щодо
самої діяльності.
Ситуація успіху досягається тоді, коли
сама дитина визначає цей результат як
успіх.
Усвідомлення ситуації успіху самим
учнем, розуміння її значимості виникає у
суб'єкта після здолання своєї боязкості,
невміння, незнання, психологічного
враження та інших видів труднощів.
Роль “Ситуації успіху” у навчальній
діяльності
За останні роки термін
„Ситуація успіху” став звичним для
педагогів.
Ніхто не заперечує, що саме позитивні
емоції можуть стати для дитини одним
з найважливіших стимулів у навчанні,
але при цьому ми забуваємо про те, що
в педагогів не існує єдиного рецепта чи
правила, як саме створювати ситуації
успіху тому, що це слід на основі
індивідуального підходу, зважено, з
урахуванням багатьох факторів.
Діти прощають багато чого, але не
вибачають байдужість.
За відгуками дітей, найкращі їхні
вчителі вели уроки так, що здавалося,
ніби весь урок вони зайняті саме тобою.
Як цього досягти?
Іноді це „Іскра Божа”,
а частіше – майстерність, доведена до
мистецтва.
Важливо мати на увазі, що навіть
одноразове переживання успіху може
докорінно змінити психологічне
самопочуття дитини.
Ситуація успіху може стати пусковим
механізмом подальшого розвитку
особистості.
Безперечно, переживання успіху навіює
людині впевненість у власних силах.
З`являється бажання знову досягти
добрих результатів, виникає відчуття
внутрішнього благополуччя, що, у свою
чергу, покращує ставлення до
навколишнього світу.
На перший погляд здається, що вчитель,
кілька разів давши учню можливість
відчути успіх, далі вже само собою
забезпечує високий рівень мотивації,
інтересу, пізнавальної активності.
Але може бути й протилежний
результат: постійна успішність здатна
сформувати байдуже ставлення до
навчання.
Крім того, постійне очікування лише
позитивного результату згубно впливає
на розвиток вольових якостей учня:
він ухиляється від подолання
труднощів;
губиться в складних ситуаціях
(навчальних та життєвих);
у його поведінці починає домінувати
мотив „уникнення невдач”.
Досвідчені психологи та педагоги
попереджують про можливість
негативних наслідків пережитого успіху.
Чому ж виникає такий парадокс?
По-перше, успіх, що діставався ціною
незначних зусиль, може призвести до
переоцінки, точніше, до завищеної
оцінки своїх можливостей.
По-друге, за сильним переживанням
будь-якої емоції обов`язково настає
релаксація (розслаблення).
І якщо в цей період запропонувати
людині якусь діяльність, то, швидше за
все, ця діяльність буде менш успішною,
ніж попередня.
По-третє, переживання успіху може бути
потьмареним, якщо результат, важливий
і значимий для самого учня, не буде
адекватно оцінений іншими людьми.
І нарешті:
Емоція успіху не стане сильним
переживанням, якщо результати діяльності
не значимі для її суб`єкта.
Дитина, особливо на початку навчання,
однаково інтенсивно переживає успіх у
„головних” і „неголовних” навчальних
предметах.
Але часто знижують цю інтенсивність:
„12 балів з музики ! Та краще б ти
отримав 12 балів з читання”.
Знижуючи значимості успіху, що
переживається дитиною, ми, дорослі,
впливаємо на формування у дитини
ставлення до навчального процесу в
цілому.
Ось чому, оцінюючи дітей, необхідно
виходити з індивідуальних особливостей
кожного учня.
Просування вперед треба заохочувати,
підбадьорювати, щоб дитина не
відчувала невдачу, порівнюючи свої
результати з раніше встановленими
нормами, особливо якщо вони для неї
недосяжні.
Отже, ситуація успіху у навчальній
діяльності створюється вчителем або ж
психологом.
Як і будь-яку іншу діяльність, навчання
можна уявити у вигляді простого
ланцюжка дій:
1. Установка на діяльність (емоційна
підготовка учнів на вирішення
навчального завдання) – мотиваційний
етап;
2.Забезпечення діяльності (створення
умов для успішного вирішення
навчального завдання) –підготовчий,
робочий етап;
3.Порівняння отриманих результатів з
очікуваними (усвідомлення ставлення до
результатів своєї навчальної праці) –
результативний етап.
Отже, якщо ситуація успіху створюється
вчителем послідовно і свідомо, її
3.Порівняння отриманих результатів з
очікуваними (усвідомлення ставлення
до результатів своєї навчальної праці) –
результативний етап.
Отже, якщо ситуація успіху створюється
вчителем послідовно і свідомо, її
структура повинна врахувати всі
перелічені компоненти.
Створення ситуації успіху на
мотиваційному етапі навчальної
діяльності
Дослідження психологів свідчать, що рівень
засвоєння людиною знань істотно залежить
від рівня сформованості її мотивації
навчитися.
Тож давайте проаналізуємо, як провести
мотиваційний етап уроку так, щоб створити
ситуацію успіху для того учня.
Перед учителем стоїть завдання:
сформувати в учня настанову на
успішне виконання завдання
Інакше кажучи, вчитель повинен
сформувати в учнів мотив досягнення
мети.
Але при цьому вчитель часто
зустрічається з неадекватною
реакцією учнівського колективу:
1.Хтось уже виконував подібне
завдання, і його результати
виявились невдалими, так що у цієї
категорії учнів уже сформоване
негативне ставлення на успішне
виконання завдання.
2.Інша група учнів не стикалась з
такою роботою, тому вони не знають,
чого можна очікувати від майбутньої
діяльності.
3.Третя група, яка виконувала потрібні
завдання і успішно з ними впоралася,
знаходиться у стані мобілізації, готова
виконувати навчальне завдання.
Зрозуміло, що найлегше вчителю буде
працювати з учнями третьої групи, де
необхідно лише активізувати позитивні
емоції, які діти пережили раніше.
У другої групи учнів слід передбачити
емоційну реакцію, намалювати
перспективу вдалого виконання
завдання, пов`язавши її з тими чи
іншими умовами діяльності, які в
минулому забезпечували успіх.
Найбільш клопітною буде робота
першою групою учнів.
Перш за все доведеться нейтралізувати
спогади про невдачу в попередній
діяльності, а потім створити перспективу
для нової.
Зробити це можна, наприклад, так:
дати завдання учневі попрацювати над
своїми помилками, або повідомити його,
що завдання для нього змінено
порівняно з попереднім і т. д.
Учитель може запропонувати різні
варіанти мотивів досягнення ситуації
успіху:
прагнення самостійно розв`язати цікаві
задачі;
завоювати авторитет у своїх товаришів;
стати першим;
розглядати свою діяльність з точки зору
її корисності для інших людей;
встановити нові контакти між
товаришами у ході виконання завдання
тощо.
Отже, на етапі мотивації навчальної
діяльності учитель організовує певні
ситуації з метою активізувати чи
нейтралізувати емоції для наступної
діяльності
На етапі мотивації створення ситуації
успіху більшою мірою визначається
психологічними аспектами.
Тут доречним буде використання в
роботі вчителя таких психологопедагогічних прийомів, як:
Ефект Розенталя, або „Ефект
навіювання”: „Ти це можеш”, „Тобі це
вдається” тощо.
Якщо педагог буде переконувати учнів
у реальності успіху, то успіх прийде.
Англійський учений Стоуенс довів, що
учні, яких заохочували, досягли значно
більших успіхів, ніж ті, кого ніяк не
заохочували.
Прийом „Емоційне погладжування” –
це констатація будь-якого факту успіху,
прищеплювання дитині віри в себе,
відкритість учителя для довіри і співчуття.
◦ Прийом „Анонсування” –
репетиція майбутньої дії, яка створює
психологічний настрій на успіх перед
класом.
Це можуть бути додаткові індивідуальні
заняття з окремими учнями чи
заздалегідь оголошенні запитання
самостійної роботи.
Прийом „Шикуйсь!” містить такі кроки:
психологічна атака;
емоційне блокування;
вибір головного напрямку;
вибір рівних можливостей;
несподіване порівняння;
стабілізація.
Цей прийом полягає в тому, щоб:
учителем блокувалось припущення на
невдачу в діяльності учня;
відволікалася увага школяра від
чергового неуспіху;
вчитель повинен знайти той напрямок
діяльності, яким учень зможе
реалізувати себе набагато краще, тим
самим забезпечити його на успіх, на
стабільність у навчанні.
Розглянемо деякі
алгоритми створення ситуацій успіху та
методику їх реалізації:
Прийом „Даю шанс” – це заздалегідь
підготовлена вчителем ситуація, в якій
учень отримує можливість зненацька
для себе розкрити свої можливості.
Прийом “ Зняття страху”-
допомогає перебороти невпевненість у
власних силах (Люди вчаться на своїх
помилках і знаходять інші шляхи
вирішення проблем).
Прийом “Авансування успішного
результату” –
допомогає вчителю висловити тверду
переконаніність у тому, що його учень
обов’язково впорається з поставленим
завданням.
Це, в свою чергу, переконує дитину у
своїх силах і можливостях.
“У тебе обов’язково вийде”, “Я навіть не
сумніваюсь у позитивному результаті” і
т. д.
Прийом “Прихований інструктаж”
Допомагає дитині уникнути поразки.
Досягається шляхом побажання,
наприклад:
Можливо краще почати з ...,
Виконуючи роботу не забудьте про ...
Прийом “Внесення мотиву”.
Показує дитині заради чого, кого
здійснюється ця діяльність, кому буде
добре після виконання, наприклад, “Без
твоєї допомоги твоїм друзям не
впоратись...” тощо.
Прийом “Персональна винятковість.”
Визначає важливість зусиль дитини в
діяльності, що здійснюється або
здійснюватиметься, наприклад:
Тільки ти міг би…
Тільки тобі і можу доручити… і т.п.
Прийом “Висока оцінка деталі”.
Допомагає емоційно пережити не
результат в цілому, а якої її окремої
деталі:
Найбільше мені сподобалось у твоїй
роботі…
Найбільше тобі вдалося…
Прийом „Еврика”.
Створюються умови, за яких дитина,
виконуючи навчальне завдання,
несподівано відкриває в собі невідомі
досі здібності.
Завдання вчителя – помітити це глибоко
особисте відкриття, всіляко підтримати
дитину, поставити нову мету і надихнути
на її досягнення.
Допомога вчителя у створенні ситуації
відкриття має бути ненав`язливою,
прихованою.
Створюючи ситуації успіху на етапі
організації навчальної діяльності, слід
пам`ятати кілька основних правил:
у кожній дитині є задатки, які можуть
розвинутися у здібності;
Побачити їх, відчути, розвити – це
справа педагога;
ставлення до дитини як до рівної, як до
себе, спілкування, що повністю включає
грубість, різкість, образливий тон, має
стати обов`язковою нормою всієї
педагогічної діяльності;
Ставлення до дитини:
як до рівної,
як до себе,
спілкування, що повністю виключає:
- грубість,
- різкість,
- образливий тон
має стати обов`язковою нормою всієї
педагогічної діяльності;
чим більше напрямків діяльності, в яких
бере участь дитина, тим більше в неї
можливостей знайти себе;
кількість і різноманітність ситуацій і
обставин, в тому числі і штучно
створених, у які може потрапити
дитина, визначають шляхи її сьогодення
і віддаленого інтересу та можливі шляхи
успіху.
ТИПИ УСПІХУ:
Неочікувана радість – це почуття
задоволення від того, що результати
діяльності учня перевершили його
очікування.
З педагогічної та психологічної точки
зору – це результат продуманої,
підготовленої діяльності вчителя.
Спільна радість – полягає в тому, щоб учень
досяг необхідної для себе реакції колективу.
Вона може бути підготовленою вчителем
або спонтаною.
Спільною радістю вважають тільки ті реакції
колективу, які дають можливість дитині
відчутні себе задоволеним, стимулюють її
зусиля.
Це, перш за все, має бути емоційний відгук
оточуючих на успіх члена свого колективу.
Важливо, щоб у досягненнях кожного
школяра всі бачили результати своєї
праці, а сама дитина розуміла, що її
радість – це радість підтримки,
отримання статусу „свій серед своїх”.
Зрештою у тому, як реагує дитячий
колектив на успіхи або невдачі своїх
учителів, виявляється його моральна
сутність.
Радість пізнання – це радість пізнання
нового, хоча вона по своїй суті
альтруїстична (виникає на основі
допомоги, підтримки інших людей).
Пізнання спираїться на самоосвіту й
самопізнання.
Така радість не може вирости на
пустому місці, появитися без серйозних
причин. Це слід клопіткої роботи
учителя –учня-учнів.
ВИСНОВОК:
1.Ситуація успіху досягається тоді, коли
сама дитина визначає цей результат як
успіх.
2 Усвідомлення ситуації успіху самим
учнем, розуміння її значимості виникає у
школяра після здолання своєї боязкості,
невміння, незнання, психологічного
враження та інших видів труднощів.
3. Завдання педагога :
допомогти особистості дитини зрости в
успіху;
дати відчути радість від здолання
труднощів;
дати зрозуміти, що задарма в житті в
житті нічого не дається, скрізь необхідно
докласти зусиль.
І успіх буде еквівалентним витраченим
зусиллям.
ШАНОВНІ КОЛЕГИ !
Дайте, будь ласка, відповідь на такі
запитання:
1.Ваше ставлення до технології “Створення
ситуації успіху”.
2.Як Ви оцінюєте стан “Створення ситуації
успіху у Вашому навчальному закладі”.
3.Які ще методичні рекомендації, ідеї,
міркування щодо “Створення ситуації успіху”,
Ви можете запропонувати учасникам нашого
семінару ?
ВДЯЧНІ ВАМ ЗА ВІДВЕРТІСТЬ, ЗА ПОРАДИ
Slide 60
Створення ситуації успіху
та шляхи її реалізації
на уроці як складової якості
навчально-виховного процесу
Мета: Удосконалити методику
створення ситуації успіху та шляхів
її реалізації на уроці як стежки, що
веде до того куточка дитячого
серця, в якому горить вогник
бажання бути гарним.
На
відміну від традиційного розуміння
освіти як суми знань та навичок, нині освіту
починають розглядати як процес
становлення особистості .
Причому особистості, здатної до:
самоосвіти,
саморозвитку,
самовдосконалення,
яка вміє використовувати набуті знання,
яка прагне реалізувати себе,
спроможна змінити на краще своє життя,
життя своєї держави.
Алгоритм
створення та досягнення ситуації успіху
твердження про “Ситуацію успіху”;
особистісно-орієнтований підхід у справі
навчання та виховання - основа педагогічної
технології “Створення ситуації успіху”;
роль “Ситуації успіху” у навчальній діяльності;
створення “Ситуації успіху” на мотиваційному
етапі навчальної діяльності;
психолого-педагогічні прийоми при створенні
“Ситуації успіху”;
методика реалізації “Ситуації успіху”;
Виходячи із Положень Закону України “Про
освіту” завдання школи сьогодні полягає в
тому, щоб:
Виховувати в учнів здатність:
долати життєві труднощі;
самостійно приймати рішення;
розвивати себе як особистість, здатну:
робити вибір і контролювати своє життя;
брати на себе відповідальність за свої дії;
захищати себе і свої життєві цінності;
діяти відповідно до них;
піклуватись про інших;
Завдання вчителів:
прищепити учням потребу до здобуття
знань;
створити такі умови, щоб процес
здобуття знань був для них цікавим,
потрібним, комфортним;
і тому пріоритетним завданням вчителя
під час навчально-виховної діяльності є
створення ситуації успіху.
Що означає “Ситуація успіху?”
Ситуація успіху - це суб'єктивний
психічний стан задоволення наслідком
своєї фізичної, розумової праці чи
моральної напруги.
Успіх у навчанні - єдине джерело
внутрішніх сил дитини, які породжують
енергію для переборення труднощів,
бажання вчитися.
В.Сухомлинський
Ситуація успіху дарує атмосферу
приязні та взаємодопомоги, впевненості
і захищеності.
Учитель зобов’язаний створити джерело
внутрішніх сил дитини, джерело, яке дає
енергію для подолання труднощів і
формування бажання вчитися.
Використання ситуації успіху має
сприяти підвищенню робочого тонусу,
збільшенню продуктивності навчальної
роботи, а також допомогти учням
усвідомити себе повноцінною
особистістю і, відповідно, забезпечити
успіх у навчанні.
Основою педагогічної технології
“Створення ситуації успіху” є
особистісно-орієнтований підхід у справі
навчання та виховання.
А тому звернемося до рекомендацій
щодо особистісно-орієнтовного підходу
навчання та виховання.
–
Особистісно орієнтоване навчання
це навчання, центром якого є
особистість дитини, її самобутність та
самостійність: суб'єктивний досвід
кожного спочатку розкривається, а
потім узгоджується зі змістом освіти.
Визнання учня ключовою фігурою
всього освітнього процесу – це і є
особистісно орієнтована педагогіка.
У свідомості учня це має такий
вигляд: «Все, що я пізнаю, я знаю,
для чого мені потрібно і де я можу ці
знання застосувати».
Для педагога - це прагнення знайти
розумний баланс між знаннями,
уміннями та навичками учня.
Сучасність вимагає навчити учнів:
- самостійно та творчо розв'язувати
проблеми;
- шукати нову інформацію й робити
висновки, а не подавати дітям готові
знання.
В особистісно-орієнтованому підході
вчителю насамперед потрібен високий
рівень педагогічної майстерності, який
базується на розвитку:
дидактичних;
організаторських;
комунікативних;
науково-пізнавальних;
емоційних;
та поведінкових компонентностей;
-
-
Цілі особистісно орієнтованого
навчання полягають у тому, щоб:
визначити життєвий досвід кожного
учня;
його пізнавальні здібності;
рівень інтелекту;
інтереси, які спочатку треба розкрити,
а потім розвинути у навчальному
процесі;
Цілі особистісно орієнтованого навчання
полягають у тому, щоб:
Формувати позитивну мотивацію учнів до:
-
пізнавальної діяльності;
-
потребу в самопізнанні;
-
потребу в самореалізаціїї;
-
та потребу у самовдосконаленні школярів;
Цілі особистісно орієнтованого навчання
полягають у тому, щоб:
Озброїти учнів механізмом:
адаптації;
саморегуляції;
самозахисту;
самовиховання;
Цілі особистісно орієнтованого навчання
полягають у тому, щоб:
Розвинути індивідуальні позитивні
здібності кожного школяра;
Сформувати культуру життєдіяльності
максимально виявити і використати
індивідуальний досвід учня;
Правильно визначати лінії поведінки.
Основні принципи
особистісно-орієнтованого
навчання:
1. Принцип «розвивальної допомоги»
не робити за учня;
не вказувати йому, що робити,
а допомогти пробувати власні сили і власну
активність;
потрібно добитись, щоб учень сам обирав
рішення і відповідав за них.
Звідси - не потрібно подавати готові
знання, а створити умови, в яких
виявляється:
-
власна пізнавальна активність учня;
-
і він визначить для себе цілі, зміст та
методи роботи, власні цінності.
-
Навчання повинно бути дослідницьким
Це час, протягом якого діти вчаться:
самостійно діяти;
- дискутувати;
- приймати рішення.
-
При цьому розвивається самосвідомість і
самореалізується особистість.
Принцип - «свобода вміння»
- учні вільно обговорюють
проблеми;
- співпрацюють один з одним,
- а вчитель виступає в ролі
старшого члена колективу,
консультанта, джерела досвіду
Принцип - «свобода вміння»
Учителю:
-недостатньо
процес;
організувати навчальний
- потрібно ще визначити спосіб засвоєння
знань, тобто оприділити види діяльності
учня на уроці.
Основні вимоги до особистісноорієнтованого уроку:
раціональна єдність словесних,
наукових і практичних методів
навчання;
зв'язок з раніше вивченим досвідом,
набутим учнем;
Основні вимоги до особистісно
орієнтованого уроку:
-формування вмінь в учнів самостійно
здобувати знання і застосовувати їх на
практиці;
-заохочення прагнень учнів знаходити свій
спосіб роботи з навчальним матеріалом.
Метою
особистісноорієнтованого уроку є:
- створення умов для виявлення
пізнавальної активності учнів
Засобами досягнення вчителем цієї мети
можуть бути:
використання різних форм та методів
навчальної діяльності, які дозволяють
розкрити суб'єктивний досвід учнів;
створення атмосфери зацікавленості
кожного учня в результатах роботи
всього класу;
стимулювання учнів до висловлювань,
використання різних способів виконання
завдань без побоювань помилитися,
отримати хибну відповідь тощо;
Засобами досягнення вчителем цієї мети
можуть бути:
використання протягом уроку
дидактичного матеріалу, який дозволяє
отримати учневі найбільш значущі для
нього вид та форму змісту навчального
матеріалу;
оцінювання досягнень учня протягом
усього процесу його діяльності, а не
тільки за кінцевим результатом;
Засобами досягнення вчителем цієї мети
можуть бути:
заохочення прагнень учня знаходити свій
спосіб роботи;
аналізувати протягом уроку роботи інших
учнів; вибирати та засвоювати найбільш
раціональні з них;
створення на уроці педагогічних ситуацій
спілкування, які б дозволяли кожному учневі
виявляти ініціативу, самостійність, виборність у
справах роботи;
створення обстановки для природного
самовираження учня.
Технологія
особистісноорієнтованогоуроку
Для проведення особистісноорієнтованого уроку вчитель має
оволодіти його основними етапами:
1.
2.
3.
4.
5.
6.
7.
8.
Орієнтації.
Визначення мети.
Проектування.
Організації.
Реалізації.
Контролю.
Коригування.
Оцінювання
1. Етап орієнтації включає:
орієнтацію на позитивну роботу;
орієнтацію на визначення особистісного
досвіду учнів;
пов'язання цього досвіду з проблемами
навчального матеріалу.
2. Етап визначення мети передбачає:
визначення на уроці разом з учнями
значущої мети здійснення тієї діяльності,
яка запланована вчителем (учні повинні
зрозуміти, що може дати робота учням
саме на цьому уроці для складання,
наприклад, тематичного заліку,
державної атестації, свого майбутнього
життя тощо);
визначення показників досягнення
поставлених завдань;
3. Етап проектування включає:
передбачення залучення учнів до
виконання ними випереджальних
завдань;
підготовки повідомлень;
рефератів;
виготовлення та відбору наочності;
складання плану роботи тощо;
Етап організації виконання плану
діяльності передбачає:
Подання можливих варіантів і
способів виконання навчальної
діяльності (усна чи письмова форма,
індивідуальна робота чи робота в
групах, робота з текстом чи з іншими
засобами одержання інформації);
Етап організації виконання плану
діяльності передбачає:
2.Представлення учнями вибору способу
фіксації нового матеріалу (конспект,
схема, таблиця, опора, план, тези,
висновки тощо);
3.Варіативність домашнього завдання
(диференціація за рівнем складності та
способом виконання).
Етап контрольно-оцінювальний:
1.Залучення учнів до контролю за
перебігом навчальної діяльності шляхом
заохочення їх до різних видів контролю,
самоконтролю, взаємоконтролю, роботи
в групах;
2.Участь учнів у виправленні помилок і
недоліків у знаннях, усвідомлення їх
причин шляхом взаємо та самоаналізу;
Етап контрольно-оцінювальний:
3.Надання учням можливості самостійно
або за участі вчителя, інших учнів
порівнювати отримані ним результати з
критеріями стандарту, закладеного у
навчальній програмі;
4.Використання механізмів оцінного
методу (позитивного ставлення до
успіхів школяра);
Етап контрольно-оцінювальний:
5.Використання механізмів оцінного
методу (позитивного ставлення до
успіхів школяра).
6.Оцінювання (виставлення рівневих
оцінок за дванадцятибальною системою
оцінювання навчальних досягнень,
поурочного бала, рейтинг) не тільки
результатів, а й самого процесу
навчання.
6. Заключний етап передбачає:
усвідомлення учнями ситуації
досягнення мети;
відчуття успіху;
підкріплення позитивної мотивації
стосовно власної діяльності.
Методи та засоби психолого-педагогічної
підтримки діяльності учнів
заохочення;
навчально-пізнавальна гра;
створення ситуації успіху;
створення ситуації пізнавального інтересу;
створення проблемної ситуації;
спонукання до пошуку альтернативних
рішень;
виконання творчих завдань;
кооперація учнів;
створення ситуації взаємодопомоги тощо.
Висновок може бути таким: особистісноорієнтоване навчання ЦЕ–
загальнодидактичний принцип
індивідуального підходу до учнів.
Таке твердження ми дослідимо та
пояснимо за допомогою такого факту:
Відомий російський психолог
Л.С. Виготський своє теорією доводить,
що розум будь-якої людини має дві зони
розвитку: А і Б.
Перша зона (А) – це зона актуального
розвитку.
У цю зону потрапляють завдання, які
дитина може виконати сама без
допомоги вчителя.
Друга зона (В) – це зона найближчого
розвитку
Сюди потрапляють завдання, які дитина сама
виконати не може, але може з ними
впоратися з допомогою вчителя.
Зона найближчого розвитку, - це зона
“наступного дня”.
Те, що сьогодні є зона найближчого
розвитку, завтра у процесі навчання повинно
стати зоною актуального розвитку. Учитель
не повинен давати готову інформацію, адже
таке навчання може загальмувати мислення
дитини. А за допомогою вміло підібраних
запитань педагог підводить школяра до
правильної відповіді, розв’язку.
Те, що сьогодні є зоною найближчого
розвитку, завтра у процесі навчання
повинно стати зоною актуального
розвитку.
Учитель не повинен давати готову
інформацію, адже таке навчання може
загальмувати мислення дитини.
А за допомогою вміло підібраних
запитань педагог підводить школяра до
правильної відповіді, розв’язку.
Отже, як бачимо із цього прикладу, щоб
відбулися розвиток і навчання учнів,
завдання повинні потрапляти лише в
зону найближчого розвитку
(за Л.С. Виготським).
Припустимо, що два учні навчались в
одній школі, в одних і тих самих
учителів, закінчили школу з відзнакою,
рівень їхнього розвитку все одно буде
різним.
Ще більше відрізняється розвиток учнів
класу, які згідно з 12- бальною
системою досягли початкового і
високого рівнів.
Тому зрозуміло, що до таких дітей треба
підходити індивідуально, тобто ставити
перед ними різні завдання.
Якщо для цілого класу поставити одне
завдання, то для одних учнів воно
потрапить у зону актуального розвитку,
для інших – у зону найближчого
розвитку.
Отже, одне завдання для всього класу
ставити не бажано і не потрібно, а
здійснювати якісний особистісноорієнтований підхід до навчання та
виховання на практиці нам заважає ряд
причин, зокрема:
Причина 1. Щоб підійти індивідуально
до кожного учня, необхідно знати його
психологічні, фізіологічні та соціальні
особливості.
Лише психологія нараховує кілька
десятків індивідуальних особливостей
особистості. Це різні види уваги, уяви,
мислення, сприйняття, темпераменту,
характеру і т.д.
Пам’ять також поділяється більш ніж
на 10 типів: короткочасна,
довготривала, оперативна, рухова,
зорова, слухова, емоційна, словеснологічна і т.д.;
Причина 2. Виявити всі ці психологічні,
фізіологічні та соціальні особливості
вчитель без допомоги психолога, лікаря,
соціолога не може;
Причина 3.Навіть якщо теоретично
припустити, що в кожної дитини
виявили всі ці особливості, вчитель не
зможе запам’ятати їх у такій кількості
дітей, оскільки він одночасно навчає
свого предмета не один десяток учнів,
кожен з яких має не один десяток таких
особливостей.
Нарешті, якщо вчителю все-таки
вдається запам’ятати всі особливості
кожної дитини, він не зможе підійти
індивідуально тому, що урок триває
всього 40-45 хв, протягом яких
неможливо фізично попрацювати з
кожним учнем класу індивідуально.
Отже, існує суперечність: з одного боку,
вимоги до особистісно-орієнтованого
навчання, а з іншого причини, що
унеможливлюють якісне впровадження
цієї педагогічної технології у навчальновиховний процес.
Який же вихід з ситуації, що склалася ?
Філософія вчить, що джерелом і
рушійними силами будь-якого процесу
(у тому числі й навчального) є
розв’язання суперечностей і тому,
щоб навчальний процес розвивався,
вчителю необхідно вміти виявляти
суперечність навчального процесу, а
також вміти розв’язувати її.
Дана суперечність розв’язується шляхом
диференційованого підходу до учнів.
Диференціація (від лат. Differentia –
різниця, відмінність) – розчленування
цілого на якісно відмінні частини.
Розв’язування таких суперечностей
називається підходом до навчання.
Цей підхід, для прикладу, можна
здійснити таким чином:
Учнів класу розподілити на групи за
рівнем розвитку.
Критерії, якими слід керуватися - це
успішність.
Таких груп, наприклад, може бути
чотири:
низький рівень;
середній рівень;
достатній рівень;
високий рівень.
Зрозуміло, що такий поділ не
аргументується для учнів, для того щоб
у слабшого школяра не сформувалася
занижена самооцінка, а в сильного –
завищена.
Якщо учні однієї з груп підвищують свій
рівень – їх слід перевести до наступної
групи і навпаки.
Для кожної групи пропонуються різні за
ступенем складності завдання.
Диференційований підхід можна
здійснювати при різних формах
навчального процесу: під час уроку,
лабораторного заняття, екскурсії.
Під час проведеного уроку методом бесіди,
запитань слід орієнтувати учнів на певну
групу.
При цьому обов’язково слід враховувати,
щоб запитання було точним, стислим, не
мало елементів підказки.
Під час проведення уроку методом
пояснення, розповіді диференційований
підхід неможливий, оскільки вчитель будує
свою розповідь, орієнтуючись на
середнього учня,
але під час закріплення нового матеріалу
чи пояснення домашнього завдання учням
можна запропонувати різнорівневі
завдання.
Завершальним етапом навчальної
діяльності на уроці є:
усвідомлення ситуації досягнення мети;
переживання ситуації успіху;
підкріплення позитивної мотивації щодо
самої діяльності.
Ситуація успіху досягається тоді, коли
сама дитина визначає цей результат як
успіх.
Усвідомлення ситуації успіху самим
учнем, розуміння її значимості виникає у
суб'єкта після здолання своєї боязкості,
невміння, незнання, психологічного
враження та інших видів труднощів.
Роль “Ситуації успіху” у навчальній
діяльності
За останні роки термін
„Ситуація успіху” став звичним для
педагогів.
Ніхто не заперечує, що саме позитивні
емоції можуть стати для дитини одним
з найважливіших стимулів у навчанні,
але при цьому ми забуваємо про те, що
в педагогів не існує єдиного рецепта чи
правила, як саме створювати ситуації
успіху тому, що це слід на основі
індивідуального підходу, зважено, з
урахуванням багатьох факторів.
Діти прощають багато чого, але не
вибачають байдужість.
За відгуками дітей, найкращі їхні
вчителі вели уроки так, що здавалося,
ніби весь урок вони зайняті саме тобою.
Як цього досягти?
Іноді це „Іскра Божа”,
а частіше – майстерність, доведена до
мистецтва.
Важливо мати на увазі, що навіть
одноразове переживання успіху може
докорінно змінити психологічне
самопочуття дитини.
Ситуація успіху може стати пусковим
механізмом подальшого розвитку
особистості.
Безперечно, переживання успіху навіює
людині впевненість у власних силах.
З`являється бажання знову досягти
добрих результатів, виникає відчуття
внутрішнього благополуччя, що, у свою
чергу, покращує ставлення до
навколишнього світу.
На перший погляд здається, що вчитель,
кілька разів давши учню можливість
відчути успіх, далі вже само собою
забезпечує високий рівень мотивації,
інтересу, пізнавальної активності.
Але може бути й протилежний
результат: постійна успішність здатна
сформувати байдуже ставлення до
навчання.
Крім того, постійне очікування лише
позитивного результату згубно впливає
на розвиток вольових якостей учня:
він ухиляється від подолання
труднощів;
губиться в складних ситуаціях
(навчальних та життєвих);
у його поведінці починає домінувати
мотив „уникнення невдач”.
Досвідчені психологи та педагоги
попереджують про можливість
негативних наслідків пережитого успіху.
Чому ж виникає такий парадокс?
По-перше, успіх, що діставався ціною
незначних зусиль, може призвести до
переоцінки, точніше, до завищеної
оцінки своїх можливостей.
По-друге, за сильним переживанням
будь-якої емоції обов`язково настає
релаксація (розслаблення).
І якщо в цей період запропонувати
людині якусь діяльність, то, швидше за
все, ця діяльність буде менш успішною,
ніж попередня.
По-третє, переживання успіху може бути
потьмареним, якщо результат, важливий
і значимий для самого учня, не буде
адекватно оцінений іншими людьми.
І нарешті:
Емоція успіху не стане сильним
переживанням, якщо результати діяльності
не значимі для її суб`єкта.
Дитина, особливо на початку навчання,
однаково інтенсивно переживає успіх у
„головних” і „неголовних” навчальних
предметах.
Але часто знижують цю інтенсивність:
„12 балів з музики ! Та краще б ти
отримав 12 балів з читання”.
Знижуючи значимості успіху, що
переживається дитиною, ми, дорослі,
впливаємо на формування у дитини
ставлення до навчального процесу в
цілому.
Ось чому, оцінюючи дітей, необхідно
виходити з індивідуальних особливостей
кожного учня.
Просування вперед треба заохочувати,
підбадьорювати, щоб дитина не
відчувала невдачу, порівнюючи свої
результати з раніше встановленими
нормами, особливо якщо вони для неї
недосяжні.
Отже, ситуація успіху у навчальній
діяльності створюється вчителем або ж
психологом.
Як і будь-яку іншу діяльність, навчання
можна уявити у вигляді простого
ланцюжка дій:
1. Установка на діяльність (емоційна
підготовка учнів на вирішення
навчального завдання) – мотиваційний
етап;
2.Забезпечення діяльності (створення
умов для успішного вирішення
навчального завдання) –підготовчий,
робочий етап;
3.Порівняння отриманих результатів з
очікуваними (усвідомлення ставлення до
результатів своєї навчальної праці) –
результативний етап.
Отже, якщо ситуація успіху створюється
вчителем послідовно і свідомо, її
3.Порівняння отриманих результатів з
очікуваними (усвідомлення ставлення
до результатів своєї навчальної праці) –
результативний етап.
Отже, якщо ситуація успіху створюється
вчителем послідовно і свідомо, її
структура повинна врахувати всі
перелічені компоненти.
Створення ситуації успіху на
мотиваційному етапі навчальної
діяльності
Дослідження психологів свідчать, що рівень
засвоєння людиною знань істотно залежить
від рівня сформованості її мотивації
навчитися.
Тож давайте проаналізуємо, як провести
мотиваційний етап уроку так, щоб створити
ситуацію успіху для того учня.
Перед учителем стоїть завдання:
сформувати в учня настанову на
успішне виконання завдання
Інакше кажучи, вчитель повинен
сформувати в учнів мотив досягнення
мети.
Але при цьому вчитель часто
зустрічається з неадекватною
реакцією учнівського колективу:
1.Хтось уже виконував подібне
завдання, і його результати
виявились невдалими, так що у цієї
категорії учнів уже сформоване
негативне ставлення на успішне
виконання завдання.
2.Інша група учнів не стикалась з
такою роботою, тому вони не знають,
чого можна очікувати від майбутньої
діяльності.
3.Третя група, яка виконувала потрібні
завдання і успішно з ними впоралася,
знаходиться у стані мобілізації, готова
виконувати навчальне завдання.
Зрозуміло, що найлегше вчителю буде
працювати з учнями третьої групи, де
необхідно лише активізувати позитивні
емоції, які діти пережили раніше.
У другої групи учнів слід передбачити
емоційну реакцію, намалювати
перспективу вдалого виконання
завдання, пов`язавши її з тими чи
іншими умовами діяльності, які в
минулому забезпечували успіх.
Найбільш клопітною буде робота
першою групою учнів.
Перш за все доведеться нейтралізувати
спогади про невдачу в попередній
діяльності, а потім створити перспективу
для нової.
Зробити це можна, наприклад, так:
дати завдання учневі попрацювати над
своїми помилками, або повідомити його,
що завдання для нього змінено
порівняно з попереднім і т. д.
Учитель може запропонувати різні
варіанти мотивів досягнення ситуації
успіху:
прагнення самостійно розв`язати цікаві
задачі;
завоювати авторитет у своїх товаришів;
стати першим;
розглядати свою діяльність з точки зору
її корисності для інших людей;
встановити нові контакти між
товаришами у ході виконання завдання
тощо.
Отже, на етапі мотивації навчальної
діяльності учитель організовує певні
ситуації з метою активізувати чи
нейтралізувати емоції для наступної
діяльності
На етапі мотивації створення ситуації
успіху більшою мірою визначається
психологічними аспектами.
Тут доречним буде використання в
роботі вчителя таких психологопедагогічних прийомів, як:
Ефект Розенталя, або „Ефект
навіювання”: „Ти це можеш”, „Тобі це
вдається” тощо.
Якщо педагог буде переконувати учнів
у реальності успіху, то успіх прийде.
Англійський учений Стоуенс довів, що
учні, яких заохочували, досягли значно
більших успіхів, ніж ті, кого ніяк не
заохочували.
Прийом „Емоційне погладжування” –
це констатація будь-якого факту успіху,
прищеплювання дитині віри в себе,
відкритість учителя для довіри і співчуття.
◦ Прийом „Анонсування” –
репетиція майбутньої дії, яка створює
психологічний настрій на успіх перед
класом.
Це можуть бути додаткові індивідуальні
заняття з окремими учнями чи
заздалегідь оголошенні запитання
самостійної роботи.
Прийом „Шикуйсь!” містить такі кроки:
психологічна атака;
емоційне блокування;
вибір головного напрямку;
вибір рівних можливостей;
несподіване порівняння;
стабілізація.
Цей прийом полягає в тому, щоб:
учителем блокувалось припущення на
невдачу в діяльності учня;
відволікалася увага школяра від
чергового неуспіху;
вчитель повинен знайти той напрямок
діяльності, яким учень зможе
реалізувати себе набагато краще, тим
самим забезпечити його на успіх, на
стабільність у навчанні.
Розглянемо деякі
алгоритми створення ситуацій успіху та
методику їх реалізації:
Прийом „Даю шанс” – це заздалегідь
підготовлена вчителем ситуація, в якій
учень отримує можливість зненацька
для себе розкрити свої можливості.
Прийом “ Зняття страху”-
допомогає перебороти невпевненість у
власних силах (Люди вчаться на своїх
помилках і знаходять інші шляхи
вирішення проблем).
Прийом “Авансування успішного
результату” –
допомогає вчителю висловити тверду
переконаніність у тому, що його учень
обов’язково впорається з поставленим
завданням.
Це, в свою чергу, переконує дитину у
своїх силах і можливостях.
“У тебе обов’язково вийде”, “Я навіть не
сумніваюсь у позитивному результаті” і
т. д.
Прийом “Прихований інструктаж”
Допомагає дитині уникнути поразки.
Досягається шляхом побажання,
наприклад:
Можливо краще почати з ...,
Виконуючи роботу не забудьте про ...
Прийом “Внесення мотиву”.
Показує дитині заради чого, кого
здійснюється ця діяльність, кому буде
добре після виконання, наприклад, “Без
твоєї допомоги твоїм друзям не
впоратись...” тощо.
Прийом “Персональна винятковість.”
Визначає важливість зусиль дитини в
діяльності, що здійснюється або
здійснюватиметься, наприклад:
Тільки ти міг би…
Тільки тобі і можу доручити… і т.п.
Прийом “Висока оцінка деталі”.
Допомагає емоційно пережити не
результат в цілому, а якої її окремої
деталі:
Найбільше мені сподобалось у твоїй
роботі…
Найбільше тобі вдалося…
Прийом „Еврика”.
Створюються умови, за яких дитина,
виконуючи навчальне завдання,
несподівано відкриває в собі невідомі
досі здібності.
Завдання вчителя – помітити це глибоко
особисте відкриття, всіляко підтримати
дитину, поставити нову мету і надихнути
на її досягнення.
Допомога вчителя у створенні ситуації
відкриття має бути ненав`язливою,
прихованою.
Створюючи ситуації успіху на етапі
організації навчальної діяльності, слід
пам`ятати кілька основних правил:
у кожній дитині є задатки, які можуть
розвинутися у здібності;
Побачити їх, відчути, розвити – це
справа педагога;
ставлення до дитини як до рівної, як до
себе, спілкування, що повністю включає
грубість, різкість, образливий тон, має
стати обов`язковою нормою всієї
педагогічної діяльності;
Ставлення до дитини:
як до рівної,
як до себе,
спілкування, що повністю виключає:
- грубість,
- різкість,
- образливий тон
має стати обов`язковою нормою всієї
педагогічної діяльності;
чим більше напрямків діяльності, в яких
бере участь дитина, тим більше в неї
можливостей знайти себе;
кількість і різноманітність ситуацій і
обставин, в тому числі і штучно
створених, у які може потрапити
дитина, визначають шляхи її сьогодення
і віддаленого інтересу та можливі шляхи
успіху.
ТИПИ УСПІХУ:
Неочікувана радість – це почуття
задоволення від того, що результати
діяльності учня перевершили його
очікування.
З педагогічної та психологічної точки
зору – це результат продуманої,
підготовленої діяльності вчителя.
Спільна радість – полягає в тому, щоб учень
досяг необхідної для себе реакції колективу.
Вона може бути підготовленою вчителем
або спонтаною.
Спільною радістю вважають тільки ті реакції
колективу, які дають можливість дитині
відчутні себе задоволеним, стимулюють її
зусиля.
Це, перш за все, має бути емоційний відгук
оточуючих на успіх члена свого колективу.
Важливо, щоб у досягненнях кожного
школяра всі бачили результати своєї
праці, а сама дитина розуміла, що її
радість – це радість підтримки,
отримання статусу „свій серед своїх”.
Зрештою у тому, як реагує дитячий
колектив на успіхи або невдачі своїх
учителів, виявляється його моральна
сутність.
Радість пізнання – це радість пізнання
нового, хоча вона по своїй суті
альтруїстична (виникає на основі
допомоги, підтримки інших людей).
Пізнання спираїться на самоосвіту й
самопізнання.
Така радість не може вирости на
пустому місці, появитися без серйозних
причин. Це слід клопіткої роботи
учителя –учня-учнів.
ВИСНОВОК:
1.Ситуація успіху досягається тоді, коли
сама дитина визначає цей результат як
успіх.
2 Усвідомлення ситуації успіху самим
учнем, розуміння її значимості виникає у
школяра після здолання своєї боязкості,
невміння, незнання, психологічного
враження та інших видів труднощів.
3. Завдання педагога :
допомогти особистості дитини зрости в
успіху;
дати відчути радість від здолання
труднощів;
дати зрозуміти, що задарма в житті в
житті нічого не дається, скрізь необхідно
докласти зусиль.
І успіх буде еквівалентним витраченим
зусиллям.
ШАНОВНІ КОЛЕГИ !
Дайте, будь ласка, відповідь на такі
запитання:
1.Ваше ставлення до технології “Створення
ситуації успіху”.
2.Як Ви оцінюєте стан “Створення ситуації
успіху у Вашому навчальному закладі”.
3.Які ще методичні рекомендації, ідеї,
міркування щодо “Створення ситуації успіху”,
Ви можете запропонувати учасникам нашого
семінару ?
ВДЯЧНІ ВАМ ЗА ВІДВЕРТІСТЬ, ЗА ПОРАДИ
Slide 61
Створення ситуації успіху
та шляхи її реалізації
на уроці як складової якості
навчально-виховного процесу
Мета: Удосконалити методику
створення ситуації успіху та шляхів
її реалізації на уроці як стежки, що
веде до того куточка дитячого
серця, в якому горить вогник
бажання бути гарним.
На
відміну від традиційного розуміння
освіти як суми знань та навичок, нині освіту
починають розглядати як процес
становлення особистості .
Причому особистості, здатної до:
самоосвіти,
саморозвитку,
самовдосконалення,
яка вміє використовувати набуті знання,
яка прагне реалізувати себе,
спроможна змінити на краще своє життя,
життя своєї держави.
Алгоритм
створення та досягнення ситуації успіху
твердження про “Ситуацію успіху”;
особистісно-орієнтований підхід у справі
навчання та виховання - основа педагогічної
технології “Створення ситуації успіху”;
роль “Ситуації успіху” у навчальній діяльності;
створення “Ситуації успіху” на мотиваційному
етапі навчальної діяльності;
психолого-педагогічні прийоми при створенні
“Ситуації успіху”;
методика реалізації “Ситуації успіху”;
Виходячи із Положень Закону України “Про
освіту” завдання школи сьогодні полягає в
тому, щоб:
Виховувати в учнів здатність:
долати життєві труднощі;
самостійно приймати рішення;
розвивати себе як особистість, здатну:
робити вибір і контролювати своє життя;
брати на себе відповідальність за свої дії;
захищати себе і свої життєві цінності;
діяти відповідно до них;
піклуватись про інших;
Завдання вчителів:
прищепити учням потребу до здобуття
знань;
створити такі умови, щоб процес
здобуття знань був для них цікавим,
потрібним, комфортним;
і тому пріоритетним завданням вчителя
під час навчально-виховної діяльності є
створення ситуації успіху.
Що означає “Ситуація успіху?”
Ситуація успіху - це суб'єктивний
психічний стан задоволення наслідком
своєї фізичної, розумової праці чи
моральної напруги.
Успіх у навчанні - єдине джерело
внутрішніх сил дитини, які породжують
енергію для переборення труднощів,
бажання вчитися.
В.Сухомлинський
Ситуація успіху дарує атмосферу
приязні та взаємодопомоги, впевненості
і захищеності.
Учитель зобов’язаний створити джерело
внутрішніх сил дитини, джерело, яке дає
енергію для подолання труднощів і
формування бажання вчитися.
Використання ситуації успіху має
сприяти підвищенню робочого тонусу,
збільшенню продуктивності навчальної
роботи, а також допомогти учням
усвідомити себе повноцінною
особистістю і, відповідно, забезпечити
успіх у навчанні.
Основою педагогічної технології
“Створення ситуації успіху” є
особистісно-орієнтований підхід у справі
навчання та виховання.
А тому звернемося до рекомендацій
щодо особистісно-орієнтовного підходу
навчання та виховання.
–
Особистісно орієнтоване навчання
це навчання, центром якого є
особистість дитини, її самобутність та
самостійність: суб'єктивний досвід
кожного спочатку розкривається, а
потім узгоджується зі змістом освіти.
Визнання учня ключовою фігурою
всього освітнього процесу – це і є
особистісно орієнтована педагогіка.
У свідомості учня це має такий
вигляд: «Все, що я пізнаю, я знаю,
для чого мені потрібно і де я можу ці
знання застосувати».
Для педагога - це прагнення знайти
розумний баланс між знаннями,
уміннями та навичками учня.
Сучасність вимагає навчити учнів:
- самостійно та творчо розв'язувати
проблеми;
- шукати нову інформацію й робити
висновки, а не подавати дітям готові
знання.
В особистісно-орієнтованому підході
вчителю насамперед потрібен високий
рівень педагогічної майстерності, який
базується на розвитку:
дидактичних;
організаторських;
комунікативних;
науково-пізнавальних;
емоційних;
та поведінкових компонентностей;
-
-
Цілі особистісно орієнтованого
навчання полягають у тому, щоб:
визначити життєвий досвід кожного
учня;
його пізнавальні здібності;
рівень інтелекту;
інтереси, які спочатку треба розкрити,
а потім розвинути у навчальному
процесі;
Цілі особистісно орієнтованого навчання
полягають у тому, щоб:
Формувати позитивну мотивацію учнів до:
-
пізнавальної діяльності;
-
потребу в самопізнанні;
-
потребу в самореалізаціїї;
-
та потребу у самовдосконаленні школярів;
Цілі особистісно орієнтованого навчання
полягають у тому, щоб:
Озброїти учнів механізмом:
адаптації;
саморегуляції;
самозахисту;
самовиховання;
Цілі особистісно орієнтованого навчання
полягають у тому, щоб:
Розвинути індивідуальні позитивні
здібності кожного школяра;
Сформувати культуру життєдіяльності
максимально виявити і використати
індивідуальний досвід учня;
Правильно визначати лінії поведінки.
Основні принципи
особистісно-орієнтованого
навчання:
1. Принцип «розвивальної допомоги»
не робити за учня;
не вказувати йому, що робити,
а допомогти пробувати власні сили і власну
активність;
потрібно добитись, щоб учень сам обирав
рішення і відповідав за них.
Звідси - не потрібно подавати готові
знання, а створити умови, в яких
виявляється:
-
власна пізнавальна активність учня;
-
і він визначить для себе цілі, зміст та
методи роботи, власні цінності.
-
Навчання повинно бути дослідницьким
Це час, протягом якого діти вчаться:
самостійно діяти;
- дискутувати;
- приймати рішення.
-
При цьому розвивається самосвідомість і
самореалізується особистість.
Принцип - «свобода вміння»
- учні вільно обговорюють
проблеми;
- співпрацюють один з одним,
- а вчитель виступає в ролі
старшого члена колективу,
консультанта, джерела досвіду
Принцип - «свобода вміння»
Учителю:
-недостатньо
процес;
організувати навчальний
- потрібно ще визначити спосіб засвоєння
знань, тобто оприділити види діяльності
учня на уроці.
Основні вимоги до особистісноорієнтованого уроку:
раціональна єдність словесних,
наукових і практичних методів
навчання;
зв'язок з раніше вивченим досвідом,
набутим учнем;
Основні вимоги до особистісно
орієнтованого уроку:
-формування вмінь в учнів самостійно
здобувати знання і застосовувати їх на
практиці;
-заохочення прагнень учнів знаходити свій
спосіб роботи з навчальним матеріалом.
Метою
особистісноорієнтованого уроку є:
- створення умов для виявлення
пізнавальної активності учнів
Засобами досягнення вчителем цієї мети
можуть бути:
використання різних форм та методів
навчальної діяльності, які дозволяють
розкрити суб'єктивний досвід учнів;
створення атмосфери зацікавленості
кожного учня в результатах роботи
всього класу;
стимулювання учнів до висловлювань,
використання різних способів виконання
завдань без побоювань помилитися,
отримати хибну відповідь тощо;
Засобами досягнення вчителем цієї мети
можуть бути:
використання протягом уроку
дидактичного матеріалу, який дозволяє
отримати учневі найбільш значущі для
нього вид та форму змісту навчального
матеріалу;
оцінювання досягнень учня протягом
усього процесу його діяльності, а не
тільки за кінцевим результатом;
Засобами досягнення вчителем цієї мети
можуть бути:
заохочення прагнень учня знаходити свій
спосіб роботи;
аналізувати протягом уроку роботи інших
учнів; вибирати та засвоювати найбільш
раціональні з них;
створення на уроці педагогічних ситуацій
спілкування, які б дозволяли кожному учневі
виявляти ініціативу, самостійність, виборність у
справах роботи;
створення обстановки для природного
самовираження учня.
Технологія
особистісноорієнтованогоуроку
Для проведення особистісноорієнтованого уроку вчитель має
оволодіти його основними етапами:
1.
2.
3.
4.
5.
6.
7.
8.
Орієнтації.
Визначення мети.
Проектування.
Організації.
Реалізації.
Контролю.
Коригування.
Оцінювання
1. Етап орієнтації включає:
орієнтацію на позитивну роботу;
орієнтацію на визначення особистісного
досвіду учнів;
пов'язання цього досвіду з проблемами
навчального матеріалу.
2. Етап визначення мети передбачає:
визначення на уроці разом з учнями
значущої мети здійснення тієї діяльності,
яка запланована вчителем (учні повинні
зрозуміти, що може дати робота учням
саме на цьому уроці для складання,
наприклад, тематичного заліку,
державної атестації, свого майбутнього
життя тощо);
визначення показників досягнення
поставлених завдань;
3. Етап проектування включає:
передбачення залучення учнів до
виконання ними випереджальних
завдань;
підготовки повідомлень;
рефератів;
виготовлення та відбору наочності;
складання плану роботи тощо;
Етап організації виконання плану
діяльності передбачає:
Подання можливих варіантів і
способів виконання навчальної
діяльності (усна чи письмова форма,
індивідуальна робота чи робота в
групах, робота з текстом чи з іншими
засобами одержання інформації);
Етап організації виконання плану
діяльності передбачає:
2.Представлення учнями вибору способу
фіксації нового матеріалу (конспект,
схема, таблиця, опора, план, тези,
висновки тощо);
3.Варіативність домашнього завдання
(диференціація за рівнем складності та
способом виконання).
Етап контрольно-оцінювальний:
1.Залучення учнів до контролю за
перебігом навчальної діяльності шляхом
заохочення їх до різних видів контролю,
самоконтролю, взаємоконтролю, роботи
в групах;
2.Участь учнів у виправленні помилок і
недоліків у знаннях, усвідомлення їх
причин шляхом взаємо та самоаналізу;
Етап контрольно-оцінювальний:
3.Надання учням можливості самостійно
або за участі вчителя, інших учнів
порівнювати отримані ним результати з
критеріями стандарту, закладеного у
навчальній програмі;
4.Використання механізмів оцінного
методу (позитивного ставлення до
успіхів школяра);
Етап контрольно-оцінювальний:
5.Використання механізмів оцінного
методу (позитивного ставлення до
успіхів школяра).
6.Оцінювання (виставлення рівневих
оцінок за дванадцятибальною системою
оцінювання навчальних досягнень,
поурочного бала, рейтинг) не тільки
результатів, а й самого процесу
навчання.
6. Заключний етап передбачає:
усвідомлення учнями ситуації
досягнення мети;
відчуття успіху;
підкріплення позитивної мотивації
стосовно власної діяльності.
Методи та засоби психолого-педагогічної
підтримки діяльності учнів
заохочення;
навчально-пізнавальна гра;
створення ситуації успіху;
створення ситуації пізнавального інтересу;
створення проблемної ситуації;
спонукання до пошуку альтернативних
рішень;
виконання творчих завдань;
кооперація учнів;
створення ситуації взаємодопомоги тощо.
Висновок може бути таким: особистісноорієнтоване навчання ЦЕ–
загальнодидактичний принцип
індивідуального підходу до учнів.
Таке твердження ми дослідимо та
пояснимо за допомогою такого факту:
Відомий російський психолог
Л.С. Виготський своє теорією доводить,
що розум будь-якої людини має дві зони
розвитку: А і Б.
Перша зона (А) – це зона актуального
розвитку.
У цю зону потрапляють завдання, які
дитина може виконати сама без
допомоги вчителя.
Друга зона (В) – це зона найближчого
розвитку
Сюди потрапляють завдання, які дитина сама
виконати не може, але може з ними
впоратися з допомогою вчителя.
Зона найближчого розвитку, - це зона
“наступного дня”.
Те, що сьогодні є зона найближчого
розвитку, завтра у процесі навчання повинно
стати зоною актуального розвитку. Учитель
не повинен давати готову інформацію, адже
таке навчання може загальмувати мислення
дитини. А за допомогою вміло підібраних
запитань педагог підводить школяра до
правильної відповіді, розв’язку.
Те, що сьогодні є зоною найближчого
розвитку, завтра у процесі навчання
повинно стати зоною актуального
розвитку.
Учитель не повинен давати готову
інформацію, адже таке навчання може
загальмувати мислення дитини.
А за допомогою вміло підібраних
запитань педагог підводить школяра до
правильної відповіді, розв’язку.
Отже, як бачимо із цього прикладу, щоб
відбулися розвиток і навчання учнів,
завдання повинні потрапляти лише в
зону найближчого розвитку
(за Л.С. Виготським).
Припустимо, що два учні навчались в
одній школі, в одних і тих самих
учителів, закінчили школу з відзнакою,
рівень їхнього розвитку все одно буде
різним.
Ще більше відрізняється розвиток учнів
класу, які згідно з 12- бальною
системою досягли початкового і
високого рівнів.
Тому зрозуміло, що до таких дітей треба
підходити індивідуально, тобто ставити
перед ними різні завдання.
Якщо для цілого класу поставити одне
завдання, то для одних учнів воно
потрапить у зону актуального розвитку,
для інших – у зону найближчого
розвитку.
Отже, одне завдання для всього класу
ставити не бажано і не потрібно, а
здійснювати якісний особистісноорієнтований підхід до навчання та
виховання на практиці нам заважає ряд
причин, зокрема:
Причина 1. Щоб підійти індивідуально
до кожного учня, необхідно знати його
психологічні, фізіологічні та соціальні
особливості.
Лише психологія нараховує кілька
десятків індивідуальних особливостей
особистості. Це різні види уваги, уяви,
мислення, сприйняття, темпераменту,
характеру і т.д.
Пам’ять також поділяється більш ніж
на 10 типів: короткочасна,
довготривала, оперативна, рухова,
зорова, слухова, емоційна, словеснологічна і т.д.;
Причина 2. Виявити всі ці психологічні,
фізіологічні та соціальні особливості
вчитель без допомоги психолога, лікаря,
соціолога не може;
Причина 3.Навіть якщо теоретично
припустити, що в кожної дитини
виявили всі ці особливості, вчитель не
зможе запам’ятати їх у такій кількості
дітей, оскільки він одночасно навчає
свого предмета не один десяток учнів,
кожен з яких має не один десяток таких
особливостей.
Нарешті, якщо вчителю все-таки
вдається запам’ятати всі особливості
кожної дитини, він не зможе підійти
індивідуально тому, що урок триває
всього 40-45 хв, протягом яких
неможливо фізично попрацювати з
кожним учнем класу індивідуально.
Отже, існує суперечність: з одного боку,
вимоги до особистісно-орієнтованого
навчання, а з іншого причини, що
унеможливлюють якісне впровадження
цієї педагогічної технології у навчальновиховний процес.
Який же вихід з ситуації, що склалася ?
Філософія вчить, що джерелом і
рушійними силами будь-якого процесу
(у тому числі й навчального) є
розв’язання суперечностей і тому,
щоб навчальний процес розвивався,
вчителю необхідно вміти виявляти
суперечність навчального процесу, а
також вміти розв’язувати її.
Дана суперечність розв’язується шляхом
диференційованого підходу до учнів.
Диференціація (від лат. Differentia –
різниця, відмінність) – розчленування
цілого на якісно відмінні частини.
Розв’язування таких суперечностей
називається підходом до навчання.
Цей підхід, для прикладу, можна
здійснити таким чином:
Учнів класу розподілити на групи за
рівнем розвитку.
Критерії, якими слід керуватися - це
успішність.
Таких груп, наприклад, може бути
чотири:
низький рівень;
середній рівень;
достатній рівень;
високий рівень.
Зрозуміло, що такий поділ не
аргументується для учнів, для того щоб
у слабшого школяра не сформувалася
занижена самооцінка, а в сильного –
завищена.
Якщо учні однієї з груп підвищують свій
рівень – їх слід перевести до наступної
групи і навпаки.
Для кожної групи пропонуються різні за
ступенем складності завдання.
Диференційований підхід можна
здійснювати при різних формах
навчального процесу: під час уроку,
лабораторного заняття, екскурсії.
Під час проведеного уроку методом бесіди,
запитань слід орієнтувати учнів на певну
групу.
При цьому обов’язково слід враховувати,
щоб запитання було точним, стислим, не
мало елементів підказки.
Під час проведення уроку методом
пояснення, розповіді диференційований
підхід неможливий, оскільки вчитель будує
свою розповідь, орієнтуючись на
середнього учня,
але під час закріплення нового матеріалу
чи пояснення домашнього завдання учням
можна запропонувати різнорівневі
завдання.
Завершальним етапом навчальної
діяльності на уроці є:
усвідомлення ситуації досягнення мети;
переживання ситуації успіху;
підкріплення позитивної мотивації щодо
самої діяльності.
Ситуація успіху досягається тоді, коли
сама дитина визначає цей результат як
успіх.
Усвідомлення ситуації успіху самим
учнем, розуміння її значимості виникає у
суб'єкта після здолання своєї боязкості,
невміння, незнання, психологічного
враження та інших видів труднощів.
Роль “Ситуації успіху” у навчальній
діяльності
За останні роки термін
„Ситуація успіху” став звичним для
педагогів.
Ніхто не заперечує, що саме позитивні
емоції можуть стати для дитини одним
з найважливіших стимулів у навчанні,
але при цьому ми забуваємо про те, що
в педагогів не існує єдиного рецепта чи
правила, як саме створювати ситуації
успіху тому, що це слід на основі
індивідуального підходу, зважено, з
урахуванням багатьох факторів.
Діти прощають багато чого, але не
вибачають байдужість.
За відгуками дітей, найкращі їхні
вчителі вели уроки так, що здавалося,
ніби весь урок вони зайняті саме тобою.
Як цього досягти?
Іноді це „Іскра Божа”,
а частіше – майстерність, доведена до
мистецтва.
Важливо мати на увазі, що навіть
одноразове переживання успіху може
докорінно змінити психологічне
самопочуття дитини.
Ситуація успіху може стати пусковим
механізмом подальшого розвитку
особистості.
Безперечно, переживання успіху навіює
людині впевненість у власних силах.
З`являється бажання знову досягти
добрих результатів, виникає відчуття
внутрішнього благополуччя, що, у свою
чергу, покращує ставлення до
навколишнього світу.
На перший погляд здається, що вчитель,
кілька разів давши учню можливість
відчути успіх, далі вже само собою
забезпечує високий рівень мотивації,
інтересу, пізнавальної активності.
Але може бути й протилежний
результат: постійна успішність здатна
сформувати байдуже ставлення до
навчання.
Крім того, постійне очікування лише
позитивного результату згубно впливає
на розвиток вольових якостей учня:
він ухиляється від подолання
труднощів;
губиться в складних ситуаціях
(навчальних та життєвих);
у його поведінці починає домінувати
мотив „уникнення невдач”.
Досвідчені психологи та педагоги
попереджують про можливість
негативних наслідків пережитого успіху.
Чому ж виникає такий парадокс?
По-перше, успіх, що діставався ціною
незначних зусиль, може призвести до
переоцінки, точніше, до завищеної
оцінки своїх можливостей.
По-друге, за сильним переживанням
будь-якої емоції обов`язково настає
релаксація (розслаблення).
І якщо в цей період запропонувати
людині якусь діяльність, то, швидше за
все, ця діяльність буде менш успішною,
ніж попередня.
По-третє, переживання успіху може бути
потьмареним, якщо результат, важливий
і значимий для самого учня, не буде
адекватно оцінений іншими людьми.
І нарешті:
Емоція успіху не стане сильним
переживанням, якщо результати діяльності
не значимі для її суб`єкта.
Дитина, особливо на початку навчання,
однаково інтенсивно переживає успіх у
„головних” і „неголовних” навчальних
предметах.
Але часто знижують цю інтенсивність:
„12 балів з музики ! Та краще б ти
отримав 12 балів з читання”.
Знижуючи значимості успіху, що
переживається дитиною, ми, дорослі,
впливаємо на формування у дитини
ставлення до навчального процесу в
цілому.
Ось чому, оцінюючи дітей, необхідно
виходити з індивідуальних особливостей
кожного учня.
Просування вперед треба заохочувати,
підбадьорювати, щоб дитина не
відчувала невдачу, порівнюючи свої
результати з раніше встановленими
нормами, особливо якщо вони для неї
недосяжні.
Отже, ситуація успіху у навчальній
діяльності створюється вчителем або ж
психологом.
Як і будь-яку іншу діяльність, навчання
можна уявити у вигляді простого
ланцюжка дій:
1. Установка на діяльність (емоційна
підготовка учнів на вирішення
навчального завдання) – мотиваційний
етап;
2.Забезпечення діяльності (створення
умов для успішного вирішення
навчального завдання) –підготовчий,
робочий етап;
3.Порівняння отриманих результатів з
очікуваними (усвідомлення ставлення до
результатів своєї навчальної праці) –
результативний етап.
Отже, якщо ситуація успіху створюється
вчителем послідовно і свідомо, її
3.Порівняння отриманих результатів з
очікуваними (усвідомлення ставлення
до результатів своєї навчальної праці) –
результативний етап.
Отже, якщо ситуація успіху створюється
вчителем послідовно і свідомо, її
структура повинна врахувати всі
перелічені компоненти.
Створення ситуації успіху на
мотиваційному етапі навчальної
діяльності
Дослідження психологів свідчать, що рівень
засвоєння людиною знань істотно залежить
від рівня сформованості її мотивації
навчитися.
Тож давайте проаналізуємо, як провести
мотиваційний етап уроку так, щоб створити
ситуацію успіху для того учня.
Перед учителем стоїть завдання:
сформувати в учня настанову на
успішне виконання завдання
Інакше кажучи, вчитель повинен
сформувати в учнів мотив досягнення
мети.
Але при цьому вчитель часто
зустрічається з неадекватною
реакцією учнівського колективу:
1.Хтось уже виконував подібне
завдання, і його результати
виявились невдалими, так що у цієї
категорії учнів уже сформоване
негативне ставлення на успішне
виконання завдання.
2.Інша група учнів не стикалась з
такою роботою, тому вони не знають,
чого можна очікувати від майбутньої
діяльності.
3.Третя група, яка виконувала потрібні
завдання і успішно з ними впоралася,
знаходиться у стані мобілізації, готова
виконувати навчальне завдання.
Зрозуміло, що найлегше вчителю буде
працювати з учнями третьої групи, де
необхідно лише активізувати позитивні
емоції, які діти пережили раніше.
У другої групи учнів слід передбачити
емоційну реакцію, намалювати
перспективу вдалого виконання
завдання, пов`язавши її з тими чи
іншими умовами діяльності, які в
минулому забезпечували успіх.
Найбільш клопітною буде робота
першою групою учнів.
Перш за все доведеться нейтралізувати
спогади про невдачу в попередній
діяльності, а потім створити перспективу
для нової.
Зробити це можна, наприклад, так:
дати завдання учневі попрацювати над
своїми помилками, або повідомити його,
що завдання для нього змінено
порівняно з попереднім і т. д.
Учитель може запропонувати різні
варіанти мотивів досягнення ситуації
успіху:
прагнення самостійно розв`язати цікаві
задачі;
завоювати авторитет у своїх товаришів;
стати першим;
розглядати свою діяльність з точки зору
її корисності для інших людей;
встановити нові контакти між
товаришами у ході виконання завдання
тощо.
Отже, на етапі мотивації навчальної
діяльності учитель організовує певні
ситуації з метою активізувати чи
нейтралізувати емоції для наступної
діяльності
На етапі мотивації створення ситуації
успіху більшою мірою визначається
психологічними аспектами.
Тут доречним буде використання в
роботі вчителя таких психологопедагогічних прийомів, як:
Ефект Розенталя, або „Ефект
навіювання”: „Ти це можеш”, „Тобі це
вдається” тощо.
Якщо педагог буде переконувати учнів
у реальності успіху, то успіх прийде.
Англійський учений Стоуенс довів, що
учні, яких заохочували, досягли значно
більших успіхів, ніж ті, кого ніяк не
заохочували.
Прийом „Емоційне погладжування” –
це констатація будь-якого факту успіху,
прищеплювання дитині віри в себе,
відкритість учителя для довіри і співчуття.
◦ Прийом „Анонсування” –
репетиція майбутньої дії, яка створює
психологічний настрій на успіх перед
класом.
Це можуть бути додаткові індивідуальні
заняття з окремими учнями чи
заздалегідь оголошенні запитання
самостійної роботи.
Прийом „Шикуйсь!” містить такі кроки:
психологічна атака;
емоційне блокування;
вибір головного напрямку;
вибір рівних можливостей;
несподіване порівняння;
стабілізація.
Цей прийом полягає в тому, щоб:
учителем блокувалось припущення на
невдачу в діяльності учня;
відволікалася увага школяра від
чергового неуспіху;
вчитель повинен знайти той напрямок
діяльності, яким учень зможе
реалізувати себе набагато краще, тим
самим забезпечити його на успіх, на
стабільність у навчанні.
Розглянемо деякі
алгоритми створення ситуацій успіху та
методику їх реалізації:
Прийом „Даю шанс” – це заздалегідь
підготовлена вчителем ситуація, в якій
учень отримує можливість зненацька
для себе розкрити свої можливості.
Прийом “ Зняття страху”-
допомогає перебороти невпевненість у
власних силах (Люди вчаться на своїх
помилках і знаходять інші шляхи
вирішення проблем).
Прийом “Авансування успішного
результату” –
допомогає вчителю висловити тверду
переконаніність у тому, що його учень
обов’язково впорається з поставленим
завданням.
Це, в свою чергу, переконує дитину у
своїх силах і можливостях.
“У тебе обов’язково вийде”, “Я навіть не
сумніваюсь у позитивному результаті” і
т. д.
Прийом “Прихований інструктаж”
Допомагає дитині уникнути поразки.
Досягається шляхом побажання,
наприклад:
Можливо краще почати з ...,
Виконуючи роботу не забудьте про ...
Прийом “Внесення мотиву”.
Показує дитині заради чого, кого
здійснюється ця діяльність, кому буде
добре після виконання, наприклад, “Без
твоєї допомоги твоїм друзям не
впоратись...” тощо.
Прийом “Персональна винятковість.”
Визначає важливість зусиль дитини в
діяльності, що здійснюється або
здійснюватиметься, наприклад:
Тільки ти міг би…
Тільки тобі і можу доручити… і т.п.
Прийом “Висока оцінка деталі”.
Допомагає емоційно пережити не
результат в цілому, а якої її окремої
деталі:
Найбільше мені сподобалось у твоїй
роботі…
Найбільше тобі вдалося…
Прийом „Еврика”.
Створюються умови, за яких дитина,
виконуючи навчальне завдання,
несподівано відкриває в собі невідомі
досі здібності.
Завдання вчителя – помітити це глибоко
особисте відкриття, всіляко підтримати
дитину, поставити нову мету і надихнути
на її досягнення.
Допомога вчителя у створенні ситуації
відкриття має бути ненав`язливою,
прихованою.
Створюючи ситуації успіху на етапі
організації навчальної діяльності, слід
пам`ятати кілька основних правил:
у кожній дитині є задатки, які можуть
розвинутися у здібності;
Побачити їх, відчути, розвити – це
справа педагога;
ставлення до дитини як до рівної, як до
себе, спілкування, що повністю включає
грубість, різкість, образливий тон, має
стати обов`язковою нормою всієї
педагогічної діяльності;
Ставлення до дитини:
як до рівної,
як до себе,
спілкування, що повністю виключає:
- грубість,
- різкість,
- образливий тон
має стати обов`язковою нормою всієї
педагогічної діяльності;
чим більше напрямків діяльності, в яких
бере участь дитина, тим більше в неї
можливостей знайти себе;
кількість і різноманітність ситуацій і
обставин, в тому числі і штучно
створених, у які може потрапити
дитина, визначають шляхи її сьогодення
і віддаленого інтересу та можливі шляхи
успіху.
ТИПИ УСПІХУ:
Неочікувана радість – це почуття
задоволення від того, що результати
діяльності учня перевершили його
очікування.
З педагогічної та психологічної точки
зору – це результат продуманої,
підготовленої діяльності вчителя.
Спільна радість – полягає в тому, щоб учень
досяг необхідної для себе реакції колективу.
Вона може бути підготовленою вчителем
або спонтаною.
Спільною радістю вважають тільки ті реакції
колективу, які дають можливість дитині
відчутні себе задоволеним, стимулюють її
зусиля.
Це, перш за все, має бути емоційний відгук
оточуючих на успіх члена свого колективу.
Важливо, щоб у досягненнях кожного
школяра всі бачили результати своєї
праці, а сама дитина розуміла, що її
радість – це радість підтримки,
отримання статусу „свій серед своїх”.
Зрештою у тому, як реагує дитячий
колектив на успіхи або невдачі своїх
учителів, виявляється його моральна
сутність.
Радість пізнання – це радість пізнання
нового, хоча вона по своїй суті
альтруїстична (виникає на основі
допомоги, підтримки інших людей).
Пізнання спираїться на самоосвіту й
самопізнання.
Така радість не може вирости на
пустому місці, появитися без серйозних
причин. Це слід клопіткої роботи
учителя –учня-учнів.
ВИСНОВОК:
1.Ситуація успіху досягається тоді, коли
сама дитина визначає цей результат як
успіх.
2 Усвідомлення ситуації успіху самим
учнем, розуміння її значимості виникає у
школяра після здолання своєї боязкості,
невміння, незнання, психологічного
враження та інших видів труднощів.
3. Завдання педагога :
допомогти особистості дитини зрости в
успіху;
дати відчути радість від здолання
труднощів;
дати зрозуміти, що задарма в житті в
житті нічого не дається, скрізь необхідно
докласти зусиль.
І успіх буде еквівалентним витраченим
зусиллям.
ШАНОВНІ КОЛЕГИ !
Дайте, будь ласка, відповідь на такі
запитання:
1.Ваше ставлення до технології “Створення
ситуації успіху”.
2.Як Ви оцінюєте стан “Створення ситуації
успіху у Вашому навчальному закладі”.
3.Які ще методичні рекомендації, ідеї,
міркування щодо “Створення ситуації успіху”,
Ви можете запропонувати учасникам нашого
семінару ?
ВДЯЧНІ ВАМ ЗА ВІДВЕРТІСТЬ, ЗА ПОРАДИ
Slide 62
Створення ситуації успіху
та шляхи її реалізації
на уроці як складової якості
навчально-виховного процесу
Мета: Удосконалити методику
створення ситуації успіху та шляхів
її реалізації на уроці як стежки, що
веде до того куточка дитячого
серця, в якому горить вогник
бажання бути гарним.
На
відміну від традиційного розуміння
освіти як суми знань та навичок, нині освіту
починають розглядати як процес
становлення особистості .
Причому особистості, здатної до:
самоосвіти,
саморозвитку,
самовдосконалення,
яка вміє використовувати набуті знання,
яка прагне реалізувати себе,
спроможна змінити на краще своє життя,
життя своєї держави.
Алгоритм
створення та досягнення ситуації успіху
твердження про “Ситуацію успіху”;
особистісно-орієнтований підхід у справі
навчання та виховання - основа педагогічної
технології “Створення ситуації успіху”;
роль “Ситуації успіху” у навчальній діяльності;
створення “Ситуації успіху” на мотиваційному
етапі навчальної діяльності;
психолого-педагогічні прийоми при створенні
“Ситуації успіху”;
методика реалізації “Ситуації успіху”;
Виходячи із Положень Закону України “Про
освіту” завдання школи сьогодні полягає в
тому, щоб:
Виховувати в учнів здатність:
долати життєві труднощі;
самостійно приймати рішення;
розвивати себе як особистість, здатну:
робити вибір і контролювати своє життя;
брати на себе відповідальність за свої дії;
захищати себе і свої життєві цінності;
діяти відповідно до них;
піклуватись про інших;
Завдання вчителів:
прищепити учням потребу до здобуття
знань;
створити такі умови, щоб процес
здобуття знань був для них цікавим,
потрібним, комфортним;
і тому пріоритетним завданням вчителя
під час навчально-виховної діяльності є
створення ситуації успіху.
Що означає “Ситуація успіху?”
Ситуація успіху - це суб'єктивний
психічний стан задоволення наслідком
своєї фізичної, розумової праці чи
моральної напруги.
Успіх у навчанні - єдине джерело
внутрішніх сил дитини, які породжують
енергію для переборення труднощів,
бажання вчитися.
В.Сухомлинський
Ситуація успіху дарує атмосферу
приязні та взаємодопомоги, впевненості
і захищеності.
Учитель зобов’язаний створити джерело
внутрішніх сил дитини, джерело, яке дає
енергію для подолання труднощів і
формування бажання вчитися.
Використання ситуації успіху має
сприяти підвищенню робочого тонусу,
збільшенню продуктивності навчальної
роботи, а також допомогти учням
усвідомити себе повноцінною
особистістю і, відповідно, забезпечити
успіх у навчанні.
Основою педагогічної технології
“Створення ситуації успіху” є
особистісно-орієнтований підхід у справі
навчання та виховання.
А тому звернемося до рекомендацій
щодо особистісно-орієнтовного підходу
навчання та виховання.
–
Особистісно орієнтоване навчання
це навчання, центром якого є
особистість дитини, її самобутність та
самостійність: суб'єктивний досвід
кожного спочатку розкривається, а
потім узгоджується зі змістом освіти.
Визнання учня ключовою фігурою
всього освітнього процесу – це і є
особистісно орієнтована педагогіка.
У свідомості учня це має такий
вигляд: «Все, що я пізнаю, я знаю,
для чого мені потрібно і де я можу ці
знання застосувати».
Для педагога - це прагнення знайти
розумний баланс між знаннями,
уміннями та навичками учня.
Сучасність вимагає навчити учнів:
- самостійно та творчо розв'язувати
проблеми;
- шукати нову інформацію й робити
висновки, а не подавати дітям готові
знання.
В особистісно-орієнтованому підході
вчителю насамперед потрібен високий
рівень педагогічної майстерності, який
базується на розвитку:
дидактичних;
організаторських;
комунікативних;
науково-пізнавальних;
емоційних;
та поведінкових компонентностей;
-
-
Цілі особистісно орієнтованого
навчання полягають у тому, щоб:
визначити життєвий досвід кожного
учня;
його пізнавальні здібності;
рівень інтелекту;
інтереси, які спочатку треба розкрити,
а потім розвинути у навчальному
процесі;
Цілі особистісно орієнтованого навчання
полягають у тому, щоб:
Формувати позитивну мотивацію учнів до:
-
пізнавальної діяльності;
-
потребу в самопізнанні;
-
потребу в самореалізаціїї;
-
та потребу у самовдосконаленні школярів;
Цілі особистісно орієнтованого навчання
полягають у тому, щоб:
Озброїти учнів механізмом:
адаптації;
саморегуляції;
самозахисту;
самовиховання;
Цілі особистісно орієнтованого навчання
полягають у тому, щоб:
Розвинути індивідуальні позитивні
здібності кожного школяра;
Сформувати культуру життєдіяльності
максимально виявити і використати
індивідуальний досвід учня;
Правильно визначати лінії поведінки.
Основні принципи
особистісно-орієнтованого
навчання:
1. Принцип «розвивальної допомоги»
не робити за учня;
не вказувати йому, що робити,
а допомогти пробувати власні сили і власну
активність;
потрібно добитись, щоб учень сам обирав
рішення і відповідав за них.
Звідси - не потрібно подавати готові
знання, а створити умови, в яких
виявляється:
-
власна пізнавальна активність учня;
-
і він визначить для себе цілі, зміст та
методи роботи, власні цінності.
-
Навчання повинно бути дослідницьким
Це час, протягом якого діти вчаться:
самостійно діяти;
- дискутувати;
- приймати рішення.
-
При цьому розвивається самосвідомість і
самореалізується особистість.
Принцип - «свобода вміння»
- учні вільно обговорюють
проблеми;
- співпрацюють один з одним,
- а вчитель виступає в ролі
старшого члена колективу,
консультанта, джерела досвіду
Принцип - «свобода вміння»
Учителю:
-недостатньо
процес;
організувати навчальний
- потрібно ще визначити спосіб засвоєння
знань, тобто оприділити види діяльності
учня на уроці.
Основні вимоги до особистісноорієнтованого уроку:
раціональна єдність словесних,
наукових і практичних методів
навчання;
зв'язок з раніше вивченим досвідом,
набутим учнем;
Основні вимоги до особистісно
орієнтованого уроку:
-формування вмінь в учнів самостійно
здобувати знання і застосовувати їх на
практиці;
-заохочення прагнень учнів знаходити свій
спосіб роботи з навчальним матеріалом.
Метою
особистісноорієнтованого уроку є:
- створення умов для виявлення
пізнавальної активності учнів
Засобами досягнення вчителем цієї мети
можуть бути:
використання різних форм та методів
навчальної діяльності, які дозволяють
розкрити суб'єктивний досвід учнів;
створення атмосфери зацікавленості
кожного учня в результатах роботи
всього класу;
стимулювання учнів до висловлювань,
використання різних способів виконання
завдань без побоювань помилитися,
отримати хибну відповідь тощо;
Засобами досягнення вчителем цієї мети
можуть бути:
використання протягом уроку
дидактичного матеріалу, який дозволяє
отримати учневі найбільш значущі для
нього вид та форму змісту навчального
матеріалу;
оцінювання досягнень учня протягом
усього процесу його діяльності, а не
тільки за кінцевим результатом;
Засобами досягнення вчителем цієї мети
можуть бути:
заохочення прагнень учня знаходити свій
спосіб роботи;
аналізувати протягом уроку роботи інших
учнів; вибирати та засвоювати найбільш
раціональні з них;
створення на уроці педагогічних ситуацій
спілкування, які б дозволяли кожному учневі
виявляти ініціативу, самостійність, виборність у
справах роботи;
створення обстановки для природного
самовираження учня.
Технологія
особистісноорієнтованогоуроку
Для проведення особистісноорієнтованого уроку вчитель має
оволодіти його основними етапами:
1.
2.
3.
4.
5.
6.
7.
8.
Орієнтації.
Визначення мети.
Проектування.
Організації.
Реалізації.
Контролю.
Коригування.
Оцінювання
1. Етап орієнтації включає:
орієнтацію на позитивну роботу;
орієнтацію на визначення особистісного
досвіду учнів;
пов'язання цього досвіду з проблемами
навчального матеріалу.
2. Етап визначення мети передбачає:
визначення на уроці разом з учнями
значущої мети здійснення тієї діяльності,
яка запланована вчителем (учні повинні
зрозуміти, що може дати робота учням
саме на цьому уроці для складання,
наприклад, тематичного заліку,
державної атестації, свого майбутнього
життя тощо);
визначення показників досягнення
поставлених завдань;
3. Етап проектування включає:
передбачення залучення учнів до
виконання ними випереджальних
завдань;
підготовки повідомлень;
рефератів;
виготовлення та відбору наочності;
складання плану роботи тощо;
Етап організації виконання плану
діяльності передбачає:
Подання можливих варіантів і
способів виконання навчальної
діяльності (усна чи письмова форма,
індивідуальна робота чи робота в
групах, робота з текстом чи з іншими
засобами одержання інформації);
Етап організації виконання плану
діяльності передбачає:
2.Представлення учнями вибору способу
фіксації нового матеріалу (конспект,
схема, таблиця, опора, план, тези,
висновки тощо);
3.Варіативність домашнього завдання
(диференціація за рівнем складності та
способом виконання).
Етап контрольно-оцінювальний:
1.Залучення учнів до контролю за
перебігом навчальної діяльності шляхом
заохочення їх до різних видів контролю,
самоконтролю, взаємоконтролю, роботи
в групах;
2.Участь учнів у виправленні помилок і
недоліків у знаннях, усвідомлення їх
причин шляхом взаємо та самоаналізу;
Етап контрольно-оцінювальний:
3.Надання учням можливості самостійно
або за участі вчителя, інших учнів
порівнювати отримані ним результати з
критеріями стандарту, закладеного у
навчальній програмі;
4.Використання механізмів оцінного
методу (позитивного ставлення до
успіхів школяра);
Етап контрольно-оцінювальний:
5.Використання механізмів оцінного
методу (позитивного ставлення до
успіхів школяра).
6.Оцінювання (виставлення рівневих
оцінок за дванадцятибальною системою
оцінювання навчальних досягнень,
поурочного бала, рейтинг) не тільки
результатів, а й самого процесу
навчання.
6. Заключний етап передбачає:
усвідомлення учнями ситуації
досягнення мети;
відчуття успіху;
підкріплення позитивної мотивації
стосовно власної діяльності.
Методи та засоби психолого-педагогічної
підтримки діяльності учнів
заохочення;
навчально-пізнавальна гра;
створення ситуації успіху;
створення ситуації пізнавального інтересу;
створення проблемної ситуації;
спонукання до пошуку альтернативних
рішень;
виконання творчих завдань;
кооперація учнів;
створення ситуації взаємодопомоги тощо.
Висновок може бути таким: особистісноорієнтоване навчання ЦЕ–
загальнодидактичний принцип
індивідуального підходу до учнів.
Таке твердження ми дослідимо та
пояснимо за допомогою такого факту:
Відомий російський психолог
Л.С. Виготський своє теорією доводить,
що розум будь-якої людини має дві зони
розвитку: А і Б.
Перша зона (А) – це зона актуального
розвитку.
У цю зону потрапляють завдання, які
дитина може виконати сама без
допомоги вчителя.
Друга зона (В) – це зона найближчого
розвитку
Сюди потрапляють завдання, які дитина сама
виконати не може, але може з ними
впоратися з допомогою вчителя.
Зона найближчого розвитку, - це зона
“наступного дня”.
Те, що сьогодні є зона найближчого
розвитку, завтра у процесі навчання повинно
стати зоною актуального розвитку. Учитель
не повинен давати готову інформацію, адже
таке навчання може загальмувати мислення
дитини. А за допомогою вміло підібраних
запитань педагог підводить школяра до
правильної відповіді, розв’язку.
Те, що сьогодні є зоною найближчого
розвитку, завтра у процесі навчання
повинно стати зоною актуального
розвитку.
Учитель не повинен давати готову
інформацію, адже таке навчання може
загальмувати мислення дитини.
А за допомогою вміло підібраних
запитань педагог підводить школяра до
правильної відповіді, розв’язку.
Отже, як бачимо із цього прикладу, щоб
відбулися розвиток і навчання учнів,
завдання повинні потрапляти лише в
зону найближчого розвитку
(за Л.С. Виготським).
Припустимо, що два учні навчались в
одній школі, в одних і тих самих
учителів, закінчили школу з відзнакою,
рівень їхнього розвитку все одно буде
різним.
Ще більше відрізняється розвиток учнів
класу, які згідно з 12- бальною
системою досягли початкового і
високого рівнів.
Тому зрозуміло, що до таких дітей треба
підходити індивідуально, тобто ставити
перед ними різні завдання.
Якщо для цілого класу поставити одне
завдання, то для одних учнів воно
потрапить у зону актуального розвитку,
для інших – у зону найближчого
розвитку.
Отже, одне завдання для всього класу
ставити не бажано і не потрібно, а
здійснювати якісний особистісноорієнтований підхід до навчання та
виховання на практиці нам заважає ряд
причин, зокрема:
Причина 1. Щоб підійти індивідуально
до кожного учня, необхідно знати його
психологічні, фізіологічні та соціальні
особливості.
Лише психологія нараховує кілька
десятків індивідуальних особливостей
особистості. Це різні види уваги, уяви,
мислення, сприйняття, темпераменту,
характеру і т.д.
Пам’ять також поділяється більш ніж
на 10 типів: короткочасна,
довготривала, оперативна, рухова,
зорова, слухова, емоційна, словеснологічна і т.д.;
Причина 2. Виявити всі ці психологічні,
фізіологічні та соціальні особливості
вчитель без допомоги психолога, лікаря,
соціолога не може;
Причина 3.Навіть якщо теоретично
припустити, що в кожної дитини
виявили всі ці особливості, вчитель не
зможе запам’ятати їх у такій кількості
дітей, оскільки він одночасно навчає
свого предмета не один десяток учнів,
кожен з яких має не один десяток таких
особливостей.
Нарешті, якщо вчителю все-таки
вдається запам’ятати всі особливості
кожної дитини, він не зможе підійти
індивідуально тому, що урок триває
всього 40-45 хв, протягом яких
неможливо фізично попрацювати з
кожним учнем класу індивідуально.
Отже, існує суперечність: з одного боку,
вимоги до особистісно-орієнтованого
навчання, а з іншого причини, що
унеможливлюють якісне впровадження
цієї педагогічної технології у навчальновиховний процес.
Який же вихід з ситуації, що склалася ?
Філософія вчить, що джерелом і
рушійними силами будь-якого процесу
(у тому числі й навчального) є
розв’язання суперечностей і тому,
щоб навчальний процес розвивався,
вчителю необхідно вміти виявляти
суперечність навчального процесу, а
також вміти розв’язувати її.
Дана суперечність розв’язується шляхом
диференційованого підходу до учнів.
Диференціація (від лат. Differentia –
різниця, відмінність) – розчленування
цілого на якісно відмінні частини.
Розв’язування таких суперечностей
називається підходом до навчання.
Цей підхід, для прикладу, можна
здійснити таким чином:
Учнів класу розподілити на групи за
рівнем розвитку.
Критерії, якими слід керуватися - це
успішність.
Таких груп, наприклад, може бути
чотири:
низький рівень;
середній рівень;
достатній рівень;
високий рівень.
Зрозуміло, що такий поділ не
аргументується для учнів, для того щоб
у слабшого школяра не сформувалася
занижена самооцінка, а в сильного –
завищена.
Якщо учні однієї з груп підвищують свій
рівень – їх слід перевести до наступної
групи і навпаки.
Для кожної групи пропонуються різні за
ступенем складності завдання.
Диференційований підхід можна
здійснювати при різних формах
навчального процесу: під час уроку,
лабораторного заняття, екскурсії.
Під час проведеного уроку методом бесіди,
запитань слід орієнтувати учнів на певну
групу.
При цьому обов’язково слід враховувати,
щоб запитання було точним, стислим, не
мало елементів підказки.
Під час проведення уроку методом
пояснення, розповіді диференційований
підхід неможливий, оскільки вчитель будує
свою розповідь, орієнтуючись на
середнього учня,
але під час закріплення нового матеріалу
чи пояснення домашнього завдання учням
можна запропонувати різнорівневі
завдання.
Завершальним етапом навчальної
діяльності на уроці є:
усвідомлення ситуації досягнення мети;
переживання ситуації успіху;
підкріплення позитивної мотивації щодо
самої діяльності.
Ситуація успіху досягається тоді, коли
сама дитина визначає цей результат як
успіх.
Усвідомлення ситуації успіху самим
учнем, розуміння її значимості виникає у
суб'єкта після здолання своєї боязкості,
невміння, незнання, психологічного
враження та інших видів труднощів.
Роль “Ситуації успіху” у навчальній
діяльності
За останні роки термін
„Ситуація успіху” став звичним для
педагогів.
Ніхто не заперечує, що саме позитивні
емоції можуть стати для дитини одним
з найважливіших стимулів у навчанні,
але при цьому ми забуваємо про те, що
в педагогів не існує єдиного рецепта чи
правила, як саме створювати ситуації
успіху тому, що це слід на основі
індивідуального підходу, зважено, з
урахуванням багатьох факторів.
Діти прощають багато чого, але не
вибачають байдужість.
За відгуками дітей, найкращі їхні
вчителі вели уроки так, що здавалося,
ніби весь урок вони зайняті саме тобою.
Як цього досягти?
Іноді це „Іскра Божа”,
а частіше – майстерність, доведена до
мистецтва.
Важливо мати на увазі, що навіть
одноразове переживання успіху може
докорінно змінити психологічне
самопочуття дитини.
Ситуація успіху може стати пусковим
механізмом подальшого розвитку
особистості.
Безперечно, переживання успіху навіює
людині впевненість у власних силах.
З`являється бажання знову досягти
добрих результатів, виникає відчуття
внутрішнього благополуччя, що, у свою
чергу, покращує ставлення до
навколишнього світу.
На перший погляд здається, що вчитель,
кілька разів давши учню можливість
відчути успіх, далі вже само собою
забезпечує високий рівень мотивації,
інтересу, пізнавальної активності.
Але може бути й протилежний
результат: постійна успішність здатна
сформувати байдуже ставлення до
навчання.
Крім того, постійне очікування лише
позитивного результату згубно впливає
на розвиток вольових якостей учня:
він ухиляється від подолання
труднощів;
губиться в складних ситуаціях
(навчальних та життєвих);
у його поведінці починає домінувати
мотив „уникнення невдач”.
Досвідчені психологи та педагоги
попереджують про можливість
негативних наслідків пережитого успіху.
Чому ж виникає такий парадокс?
По-перше, успіх, що діставався ціною
незначних зусиль, може призвести до
переоцінки, точніше, до завищеної
оцінки своїх можливостей.
По-друге, за сильним переживанням
будь-якої емоції обов`язково настає
релаксація (розслаблення).
І якщо в цей період запропонувати
людині якусь діяльність, то, швидше за
все, ця діяльність буде менш успішною,
ніж попередня.
По-третє, переживання успіху може бути
потьмареним, якщо результат, важливий
і значимий для самого учня, не буде
адекватно оцінений іншими людьми.
І нарешті:
Емоція успіху не стане сильним
переживанням, якщо результати діяльності
не значимі для її суб`єкта.
Дитина, особливо на початку навчання,
однаково інтенсивно переживає успіх у
„головних” і „неголовних” навчальних
предметах.
Але часто знижують цю інтенсивність:
„12 балів з музики ! Та краще б ти
отримав 12 балів з читання”.
Знижуючи значимості успіху, що
переживається дитиною, ми, дорослі,
впливаємо на формування у дитини
ставлення до навчального процесу в
цілому.
Ось чому, оцінюючи дітей, необхідно
виходити з індивідуальних особливостей
кожного учня.
Просування вперед треба заохочувати,
підбадьорювати, щоб дитина не
відчувала невдачу, порівнюючи свої
результати з раніше встановленими
нормами, особливо якщо вони для неї
недосяжні.
Отже, ситуація успіху у навчальній
діяльності створюється вчителем або ж
психологом.
Як і будь-яку іншу діяльність, навчання
можна уявити у вигляді простого
ланцюжка дій:
1. Установка на діяльність (емоційна
підготовка учнів на вирішення
навчального завдання) – мотиваційний
етап;
2.Забезпечення діяльності (створення
умов для успішного вирішення
навчального завдання) –підготовчий,
робочий етап;
3.Порівняння отриманих результатів з
очікуваними (усвідомлення ставлення до
результатів своєї навчальної праці) –
результативний етап.
Отже, якщо ситуація успіху створюється
вчителем послідовно і свідомо, її
3.Порівняння отриманих результатів з
очікуваними (усвідомлення ставлення
до результатів своєї навчальної праці) –
результативний етап.
Отже, якщо ситуація успіху створюється
вчителем послідовно і свідомо, її
структура повинна врахувати всі
перелічені компоненти.
Створення ситуації успіху на
мотиваційному етапі навчальної
діяльності
Дослідження психологів свідчать, що рівень
засвоєння людиною знань істотно залежить
від рівня сформованості її мотивації
навчитися.
Тож давайте проаналізуємо, як провести
мотиваційний етап уроку так, щоб створити
ситуацію успіху для того учня.
Перед учителем стоїть завдання:
сформувати в учня настанову на
успішне виконання завдання
Інакше кажучи, вчитель повинен
сформувати в учнів мотив досягнення
мети.
Але при цьому вчитель часто
зустрічається з неадекватною
реакцією учнівського колективу:
1.Хтось уже виконував подібне
завдання, і його результати
виявились невдалими, так що у цієї
категорії учнів уже сформоване
негативне ставлення на успішне
виконання завдання.
2.Інша група учнів не стикалась з
такою роботою, тому вони не знають,
чого можна очікувати від майбутньої
діяльності.
3.Третя група, яка виконувала потрібні
завдання і успішно з ними впоралася,
знаходиться у стані мобілізації, готова
виконувати навчальне завдання.
Зрозуміло, що найлегше вчителю буде
працювати з учнями третьої групи, де
необхідно лише активізувати позитивні
емоції, які діти пережили раніше.
У другої групи учнів слід передбачити
емоційну реакцію, намалювати
перспективу вдалого виконання
завдання, пов`язавши її з тими чи
іншими умовами діяльності, які в
минулому забезпечували успіх.
Найбільш клопітною буде робота
першою групою учнів.
Перш за все доведеться нейтралізувати
спогади про невдачу в попередній
діяльності, а потім створити перспективу
для нової.
Зробити це можна, наприклад, так:
дати завдання учневі попрацювати над
своїми помилками, або повідомити його,
що завдання для нього змінено
порівняно з попереднім і т. д.
Учитель може запропонувати різні
варіанти мотивів досягнення ситуації
успіху:
прагнення самостійно розв`язати цікаві
задачі;
завоювати авторитет у своїх товаришів;
стати першим;
розглядати свою діяльність з точки зору
її корисності для інших людей;
встановити нові контакти між
товаришами у ході виконання завдання
тощо.
Отже, на етапі мотивації навчальної
діяльності учитель організовує певні
ситуації з метою активізувати чи
нейтралізувати емоції для наступної
діяльності
На етапі мотивації створення ситуації
успіху більшою мірою визначається
психологічними аспектами.
Тут доречним буде використання в
роботі вчителя таких психологопедагогічних прийомів, як:
Ефект Розенталя, або „Ефект
навіювання”: „Ти це можеш”, „Тобі це
вдається” тощо.
Якщо педагог буде переконувати учнів
у реальності успіху, то успіх прийде.
Англійський учений Стоуенс довів, що
учні, яких заохочували, досягли значно
більших успіхів, ніж ті, кого ніяк не
заохочували.
Прийом „Емоційне погладжування” –
це констатація будь-якого факту успіху,
прищеплювання дитині віри в себе,
відкритість учителя для довіри і співчуття.
◦ Прийом „Анонсування” –
репетиція майбутньої дії, яка створює
психологічний настрій на успіх перед
класом.
Це можуть бути додаткові індивідуальні
заняття з окремими учнями чи
заздалегідь оголошенні запитання
самостійної роботи.
Прийом „Шикуйсь!” містить такі кроки:
психологічна атака;
емоційне блокування;
вибір головного напрямку;
вибір рівних можливостей;
несподіване порівняння;
стабілізація.
Цей прийом полягає в тому, щоб:
учителем блокувалось припущення на
невдачу в діяльності учня;
відволікалася увага школяра від
чергового неуспіху;
вчитель повинен знайти той напрямок
діяльності, яким учень зможе
реалізувати себе набагато краще, тим
самим забезпечити його на успіх, на
стабільність у навчанні.
Розглянемо деякі
алгоритми створення ситуацій успіху та
методику їх реалізації:
Прийом „Даю шанс” – це заздалегідь
підготовлена вчителем ситуація, в якій
учень отримує можливість зненацька
для себе розкрити свої можливості.
Прийом “ Зняття страху”-
допомогає перебороти невпевненість у
власних силах (Люди вчаться на своїх
помилках і знаходять інші шляхи
вирішення проблем).
Прийом “Авансування успішного
результату” –
допомогає вчителю висловити тверду
переконаніність у тому, що його учень
обов’язково впорається з поставленим
завданням.
Це, в свою чергу, переконує дитину у
своїх силах і можливостях.
“У тебе обов’язково вийде”, “Я навіть не
сумніваюсь у позитивному результаті” і
т. д.
Прийом “Прихований інструктаж”
Допомагає дитині уникнути поразки.
Досягається шляхом побажання,
наприклад:
Можливо краще почати з ...,
Виконуючи роботу не забудьте про ...
Прийом “Внесення мотиву”.
Показує дитині заради чого, кого
здійснюється ця діяльність, кому буде
добре після виконання, наприклад, “Без
твоєї допомоги твоїм друзям не
впоратись...” тощо.
Прийом “Персональна винятковість.”
Визначає важливість зусиль дитини в
діяльності, що здійснюється або
здійснюватиметься, наприклад:
Тільки ти міг би…
Тільки тобі і можу доручити… і т.п.
Прийом “Висока оцінка деталі”.
Допомагає емоційно пережити не
результат в цілому, а якої її окремої
деталі:
Найбільше мені сподобалось у твоїй
роботі…
Найбільше тобі вдалося…
Прийом „Еврика”.
Створюються умови, за яких дитина,
виконуючи навчальне завдання,
несподівано відкриває в собі невідомі
досі здібності.
Завдання вчителя – помітити це глибоко
особисте відкриття, всіляко підтримати
дитину, поставити нову мету і надихнути
на її досягнення.
Допомога вчителя у створенні ситуації
відкриття має бути ненав`язливою,
прихованою.
Створюючи ситуації успіху на етапі
організації навчальної діяльності, слід
пам`ятати кілька основних правил:
у кожній дитині є задатки, які можуть
розвинутися у здібності;
Побачити їх, відчути, розвити – це
справа педагога;
ставлення до дитини як до рівної, як до
себе, спілкування, що повністю включає
грубість, різкість, образливий тон, має
стати обов`язковою нормою всієї
педагогічної діяльності;
Ставлення до дитини:
як до рівної,
як до себе,
спілкування, що повністю виключає:
- грубість,
- різкість,
- образливий тон
має стати обов`язковою нормою всієї
педагогічної діяльності;
чим більше напрямків діяльності, в яких
бере участь дитина, тим більше в неї
можливостей знайти себе;
кількість і різноманітність ситуацій і
обставин, в тому числі і штучно
створених, у які може потрапити
дитина, визначають шляхи її сьогодення
і віддаленого інтересу та можливі шляхи
успіху.
ТИПИ УСПІХУ:
Неочікувана радість – це почуття
задоволення від того, що результати
діяльності учня перевершили його
очікування.
З педагогічної та психологічної точки
зору – це результат продуманої,
підготовленої діяльності вчителя.
Спільна радість – полягає в тому, щоб учень
досяг необхідної для себе реакції колективу.
Вона може бути підготовленою вчителем
або спонтаною.
Спільною радістю вважають тільки ті реакції
колективу, які дають можливість дитині
відчутні себе задоволеним, стимулюють її
зусиля.
Це, перш за все, має бути емоційний відгук
оточуючих на успіх члена свого колективу.
Важливо, щоб у досягненнях кожного
школяра всі бачили результати своєї
праці, а сама дитина розуміла, що її
радість – це радість підтримки,
отримання статусу „свій серед своїх”.
Зрештою у тому, як реагує дитячий
колектив на успіхи або невдачі своїх
учителів, виявляється його моральна
сутність.
Радість пізнання – це радість пізнання
нового, хоча вона по своїй суті
альтруїстична (виникає на основі
допомоги, підтримки інших людей).
Пізнання спираїться на самоосвіту й
самопізнання.
Така радість не може вирости на
пустому місці, появитися без серйозних
причин. Це слід клопіткої роботи
учителя –учня-учнів.
ВИСНОВОК:
1.Ситуація успіху досягається тоді, коли
сама дитина визначає цей результат як
успіх.
2 Усвідомлення ситуації успіху самим
учнем, розуміння її значимості виникає у
школяра після здолання своєї боязкості,
невміння, незнання, психологічного
враження та інших видів труднощів.
3. Завдання педагога :
допомогти особистості дитини зрости в
успіху;
дати відчути радість від здолання
труднощів;
дати зрозуміти, що задарма в житті в
житті нічого не дається, скрізь необхідно
докласти зусиль.
І успіх буде еквівалентним витраченим
зусиллям.
ШАНОВНІ КОЛЕГИ !
Дайте, будь ласка, відповідь на такі
запитання:
1.Ваше ставлення до технології “Створення
ситуації успіху”.
2.Як Ви оцінюєте стан “Створення ситуації
успіху у Вашому навчальному закладі”.
3.Які ще методичні рекомендації, ідеї,
міркування щодо “Створення ситуації успіху”,
Ви можете запропонувати учасникам нашого
семінару ?
ВДЯЧНІ ВАМ ЗА ВІДВЕРТІСТЬ, ЗА ПОРАДИ
Slide 63
Створення ситуації успіху
та шляхи її реалізації
на уроці як складової якості
навчально-виховного процесу
Мета: Удосконалити методику
створення ситуації успіху та шляхів
її реалізації на уроці як стежки, що
веде до того куточка дитячого
серця, в якому горить вогник
бажання бути гарним.
На
відміну від традиційного розуміння
освіти як суми знань та навичок, нині освіту
починають розглядати як процес
становлення особистості .
Причому особистості, здатної до:
самоосвіти,
саморозвитку,
самовдосконалення,
яка вміє використовувати набуті знання,
яка прагне реалізувати себе,
спроможна змінити на краще своє життя,
життя своєї держави.
Алгоритм
створення та досягнення ситуації успіху
твердження про “Ситуацію успіху”;
особистісно-орієнтований підхід у справі
навчання та виховання - основа педагогічної
технології “Створення ситуації успіху”;
роль “Ситуації успіху” у навчальній діяльності;
створення “Ситуації успіху” на мотиваційному
етапі навчальної діяльності;
психолого-педагогічні прийоми при створенні
“Ситуації успіху”;
методика реалізації “Ситуації успіху”;
Виходячи із Положень Закону України “Про
освіту” завдання школи сьогодні полягає в
тому, щоб:
Виховувати в учнів здатність:
долати життєві труднощі;
самостійно приймати рішення;
розвивати себе як особистість, здатну:
робити вибір і контролювати своє життя;
брати на себе відповідальність за свої дії;
захищати себе і свої життєві цінності;
діяти відповідно до них;
піклуватись про інших;
Завдання вчителів:
прищепити учням потребу до здобуття
знань;
створити такі умови, щоб процес
здобуття знань був для них цікавим,
потрібним, комфортним;
і тому пріоритетним завданням вчителя
під час навчально-виховної діяльності є
створення ситуації успіху.
Що означає “Ситуація успіху?”
Ситуація успіху - це суб'єктивний
психічний стан задоволення наслідком
своєї фізичної, розумової праці чи
моральної напруги.
Успіх у навчанні - єдине джерело
внутрішніх сил дитини, які породжують
енергію для переборення труднощів,
бажання вчитися.
В.Сухомлинський
Ситуація успіху дарує атмосферу
приязні та взаємодопомоги, впевненості
і захищеності.
Учитель зобов’язаний створити джерело
внутрішніх сил дитини, джерело, яке дає
енергію для подолання труднощів і
формування бажання вчитися.
Використання ситуації успіху має
сприяти підвищенню робочого тонусу,
збільшенню продуктивності навчальної
роботи, а також допомогти учням
усвідомити себе повноцінною
особистістю і, відповідно, забезпечити
успіх у навчанні.
Основою педагогічної технології
“Створення ситуації успіху” є
особистісно-орієнтований підхід у справі
навчання та виховання.
А тому звернемося до рекомендацій
щодо особистісно-орієнтовного підходу
навчання та виховання.
–
Особистісно орієнтоване навчання
це навчання, центром якого є
особистість дитини, її самобутність та
самостійність: суб'єктивний досвід
кожного спочатку розкривається, а
потім узгоджується зі змістом освіти.
Визнання учня ключовою фігурою
всього освітнього процесу – це і є
особистісно орієнтована педагогіка.
У свідомості учня це має такий
вигляд: «Все, що я пізнаю, я знаю,
для чого мені потрібно і де я можу ці
знання застосувати».
Для педагога - це прагнення знайти
розумний баланс між знаннями,
уміннями та навичками учня.
Сучасність вимагає навчити учнів:
- самостійно та творчо розв'язувати
проблеми;
- шукати нову інформацію й робити
висновки, а не подавати дітям готові
знання.
В особистісно-орієнтованому підході
вчителю насамперед потрібен високий
рівень педагогічної майстерності, який
базується на розвитку:
дидактичних;
організаторських;
комунікативних;
науково-пізнавальних;
емоційних;
та поведінкових компонентностей;
-
-
Цілі особистісно орієнтованого
навчання полягають у тому, щоб:
визначити життєвий досвід кожного
учня;
його пізнавальні здібності;
рівень інтелекту;
інтереси, які спочатку треба розкрити,
а потім розвинути у навчальному
процесі;
Цілі особистісно орієнтованого навчання
полягають у тому, щоб:
Формувати позитивну мотивацію учнів до:
-
пізнавальної діяльності;
-
потребу в самопізнанні;
-
потребу в самореалізаціїї;
-
та потребу у самовдосконаленні школярів;
Цілі особистісно орієнтованого навчання
полягають у тому, щоб:
Озброїти учнів механізмом:
адаптації;
саморегуляції;
самозахисту;
самовиховання;
Цілі особистісно орієнтованого навчання
полягають у тому, щоб:
Розвинути індивідуальні позитивні
здібності кожного школяра;
Сформувати культуру життєдіяльності
максимально виявити і використати
індивідуальний досвід учня;
Правильно визначати лінії поведінки.
Основні принципи
особистісно-орієнтованого
навчання:
1. Принцип «розвивальної допомоги»
не робити за учня;
не вказувати йому, що робити,
а допомогти пробувати власні сили і власну
активність;
потрібно добитись, щоб учень сам обирав
рішення і відповідав за них.
Звідси - не потрібно подавати готові
знання, а створити умови, в яких
виявляється:
-
власна пізнавальна активність учня;
-
і він визначить для себе цілі, зміст та
методи роботи, власні цінності.
-
Навчання повинно бути дослідницьким
Це час, протягом якого діти вчаться:
самостійно діяти;
- дискутувати;
- приймати рішення.
-
При цьому розвивається самосвідомість і
самореалізується особистість.
Принцип - «свобода вміння»
- учні вільно обговорюють
проблеми;
- співпрацюють один з одним,
- а вчитель виступає в ролі
старшого члена колективу,
консультанта, джерела досвіду
Принцип - «свобода вміння»
Учителю:
-недостатньо
процес;
організувати навчальний
- потрібно ще визначити спосіб засвоєння
знань, тобто оприділити види діяльності
учня на уроці.
Основні вимоги до особистісноорієнтованого уроку:
раціональна єдність словесних,
наукових і практичних методів
навчання;
зв'язок з раніше вивченим досвідом,
набутим учнем;
Основні вимоги до особистісно
орієнтованого уроку:
-формування вмінь в учнів самостійно
здобувати знання і застосовувати їх на
практиці;
-заохочення прагнень учнів знаходити свій
спосіб роботи з навчальним матеріалом.
Метою
особистісноорієнтованого уроку є:
- створення умов для виявлення
пізнавальної активності учнів
Засобами досягнення вчителем цієї мети
можуть бути:
використання різних форм та методів
навчальної діяльності, які дозволяють
розкрити суб'єктивний досвід учнів;
створення атмосфери зацікавленості
кожного учня в результатах роботи
всього класу;
стимулювання учнів до висловлювань,
використання різних способів виконання
завдань без побоювань помилитися,
отримати хибну відповідь тощо;
Засобами досягнення вчителем цієї мети
можуть бути:
використання протягом уроку
дидактичного матеріалу, який дозволяє
отримати учневі найбільш значущі для
нього вид та форму змісту навчального
матеріалу;
оцінювання досягнень учня протягом
усього процесу його діяльності, а не
тільки за кінцевим результатом;
Засобами досягнення вчителем цієї мети
можуть бути:
заохочення прагнень учня знаходити свій
спосіб роботи;
аналізувати протягом уроку роботи інших
учнів; вибирати та засвоювати найбільш
раціональні з них;
створення на уроці педагогічних ситуацій
спілкування, які б дозволяли кожному учневі
виявляти ініціативу, самостійність, виборність у
справах роботи;
створення обстановки для природного
самовираження учня.
Технологія
особистісноорієнтованогоуроку
Для проведення особистісноорієнтованого уроку вчитель має
оволодіти його основними етапами:
1.
2.
3.
4.
5.
6.
7.
8.
Орієнтації.
Визначення мети.
Проектування.
Організації.
Реалізації.
Контролю.
Коригування.
Оцінювання
1. Етап орієнтації включає:
орієнтацію на позитивну роботу;
орієнтацію на визначення особистісного
досвіду учнів;
пов'язання цього досвіду з проблемами
навчального матеріалу.
2. Етап визначення мети передбачає:
визначення на уроці разом з учнями
значущої мети здійснення тієї діяльності,
яка запланована вчителем (учні повинні
зрозуміти, що може дати робота учням
саме на цьому уроці для складання,
наприклад, тематичного заліку,
державної атестації, свого майбутнього
життя тощо);
визначення показників досягнення
поставлених завдань;
3. Етап проектування включає:
передбачення залучення учнів до
виконання ними випереджальних
завдань;
підготовки повідомлень;
рефератів;
виготовлення та відбору наочності;
складання плану роботи тощо;
Етап організації виконання плану
діяльності передбачає:
Подання можливих варіантів і
способів виконання навчальної
діяльності (усна чи письмова форма,
індивідуальна робота чи робота в
групах, робота з текстом чи з іншими
засобами одержання інформації);
Етап організації виконання плану
діяльності передбачає:
2.Представлення учнями вибору способу
фіксації нового матеріалу (конспект,
схема, таблиця, опора, план, тези,
висновки тощо);
3.Варіативність домашнього завдання
(диференціація за рівнем складності та
способом виконання).
Етап контрольно-оцінювальний:
1.Залучення учнів до контролю за
перебігом навчальної діяльності шляхом
заохочення їх до різних видів контролю,
самоконтролю, взаємоконтролю, роботи
в групах;
2.Участь учнів у виправленні помилок і
недоліків у знаннях, усвідомлення їх
причин шляхом взаємо та самоаналізу;
Етап контрольно-оцінювальний:
3.Надання учням можливості самостійно
або за участі вчителя, інших учнів
порівнювати отримані ним результати з
критеріями стандарту, закладеного у
навчальній програмі;
4.Використання механізмів оцінного
методу (позитивного ставлення до
успіхів школяра);
Етап контрольно-оцінювальний:
5.Використання механізмів оцінного
методу (позитивного ставлення до
успіхів школяра).
6.Оцінювання (виставлення рівневих
оцінок за дванадцятибальною системою
оцінювання навчальних досягнень,
поурочного бала, рейтинг) не тільки
результатів, а й самого процесу
навчання.
6. Заключний етап передбачає:
усвідомлення учнями ситуації
досягнення мети;
відчуття успіху;
підкріплення позитивної мотивації
стосовно власної діяльності.
Методи та засоби психолого-педагогічної
підтримки діяльності учнів
заохочення;
навчально-пізнавальна гра;
створення ситуації успіху;
створення ситуації пізнавального інтересу;
створення проблемної ситуації;
спонукання до пошуку альтернативних
рішень;
виконання творчих завдань;
кооперація учнів;
створення ситуації взаємодопомоги тощо.
Висновок може бути таким: особистісноорієнтоване навчання ЦЕ–
загальнодидактичний принцип
індивідуального підходу до учнів.
Таке твердження ми дослідимо та
пояснимо за допомогою такого факту:
Відомий російський психолог
Л.С. Виготський своє теорією доводить,
що розум будь-якої людини має дві зони
розвитку: А і Б.
Перша зона (А) – це зона актуального
розвитку.
У цю зону потрапляють завдання, які
дитина може виконати сама без
допомоги вчителя.
Друга зона (В) – це зона найближчого
розвитку
Сюди потрапляють завдання, які дитина сама
виконати не може, але може з ними
впоратися з допомогою вчителя.
Зона найближчого розвитку, - це зона
“наступного дня”.
Те, що сьогодні є зона найближчого
розвитку, завтра у процесі навчання повинно
стати зоною актуального розвитку. Учитель
не повинен давати готову інформацію, адже
таке навчання може загальмувати мислення
дитини. А за допомогою вміло підібраних
запитань педагог підводить школяра до
правильної відповіді, розв’язку.
Те, що сьогодні є зоною найближчого
розвитку, завтра у процесі навчання
повинно стати зоною актуального
розвитку.
Учитель не повинен давати готову
інформацію, адже таке навчання може
загальмувати мислення дитини.
А за допомогою вміло підібраних
запитань педагог підводить школяра до
правильної відповіді, розв’язку.
Отже, як бачимо із цього прикладу, щоб
відбулися розвиток і навчання учнів,
завдання повинні потрапляти лише в
зону найближчого розвитку
(за Л.С. Виготським).
Припустимо, що два учні навчались в
одній школі, в одних і тих самих
учителів, закінчили школу з відзнакою,
рівень їхнього розвитку все одно буде
різним.
Ще більше відрізняється розвиток учнів
класу, які згідно з 12- бальною
системою досягли початкового і
високого рівнів.
Тому зрозуміло, що до таких дітей треба
підходити індивідуально, тобто ставити
перед ними різні завдання.
Якщо для цілого класу поставити одне
завдання, то для одних учнів воно
потрапить у зону актуального розвитку,
для інших – у зону найближчого
розвитку.
Отже, одне завдання для всього класу
ставити не бажано і не потрібно, а
здійснювати якісний особистісноорієнтований підхід до навчання та
виховання на практиці нам заважає ряд
причин, зокрема:
Причина 1. Щоб підійти індивідуально
до кожного учня, необхідно знати його
психологічні, фізіологічні та соціальні
особливості.
Лише психологія нараховує кілька
десятків індивідуальних особливостей
особистості. Це різні види уваги, уяви,
мислення, сприйняття, темпераменту,
характеру і т.д.
Пам’ять також поділяється більш ніж
на 10 типів: короткочасна,
довготривала, оперативна, рухова,
зорова, слухова, емоційна, словеснологічна і т.д.;
Причина 2. Виявити всі ці психологічні,
фізіологічні та соціальні особливості
вчитель без допомоги психолога, лікаря,
соціолога не може;
Причина 3.Навіть якщо теоретично
припустити, що в кожної дитини
виявили всі ці особливості, вчитель не
зможе запам’ятати їх у такій кількості
дітей, оскільки він одночасно навчає
свого предмета не один десяток учнів,
кожен з яких має не один десяток таких
особливостей.
Нарешті, якщо вчителю все-таки
вдається запам’ятати всі особливості
кожної дитини, він не зможе підійти
індивідуально тому, що урок триває
всього 40-45 хв, протягом яких
неможливо фізично попрацювати з
кожним учнем класу індивідуально.
Отже, існує суперечність: з одного боку,
вимоги до особистісно-орієнтованого
навчання, а з іншого причини, що
унеможливлюють якісне впровадження
цієї педагогічної технології у навчальновиховний процес.
Який же вихід з ситуації, що склалася ?
Філософія вчить, що джерелом і
рушійними силами будь-якого процесу
(у тому числі й навчального) є
розв’язання суперечностей і тому,
щоб навчальний процес розвивався,
вчителю необхідно вміти виявляти
суперечність навчального процесу, а
також вміти розв’язувати її.
Дана суперечність розв’язується шляхом
диференційованого підходу до учнів.
Диференціація (від лат. Differentia –
різниця, відмінність) – розчленування
цілого на якісно відмінні частини.
Розв’язування таких суперечностей
називається підходом до навчання.
Цей підхід, для прикладу, можна
здійснити таким чином:
Учнів класу розподілити на групи за
рівнем розвитку.
Критерії, якими слід керуватися - це
успішність.
Таких груп, наприклад, може бути
чотири:
низький рівень;
середній рівень;
достатній рівень;
високий рівень.
Зрозуміло, що такий поділ не
аргументується для учнів, для того щоб
у слабшого школяра не сформувалася
занижена самооцінка, а в сильного –
завищена.
Якщо учні однієї з груп підвищують свій
рівень – їх слід перевести до наступної
групи і навпаки.
Для кожної групи пропонуються різні за
ступенем складності завдання.
Диференційований підхід можна
здійснювати при різних формах
навчального процесу: під час уроку,
лабораторного заняття, екскурсії.
Під час проведеного уроку методом бесіди,
запитань слід орієнтувати учнів на певну
групу.
При цьому обов’язково слід враховувати,
щоб запитання було точним, стислим, не
мало елементів підказки.
Під час проведення уроку методом
пояснення, розповіді диференційований
підхід неможливий, оскільки вчитель будує
свою розповідь, орієнтуючись на
середнього учня,
але під час закріплення нового матеріалу
чи пояснення домашнього завдання учням
можна запропонувати різнорівневі
завдання.
Завершальним етапом навчальної
діяльності на уроці є:
усвідомлення ситуації досягнення мети;
переживання ситуації успіху;
підкріплення позитивної мотивації щодо
самої діяльності.
Ситуація успіху досягається тоді, коли
сама дитина визначає цей результат як
успіх.
Усвідомлення ситуації успіху самим
учнем, розуміння її значимості виникає у
суб'єкта після здолання своєї боязкості,
невміння, незнання, психологічного
враження та інших видів труднощів.
Роль “Ситуації успіху” у навчальній
діяльності
За останні роки термін
„Ситуація успіху” став звичним для
педагогів.
Ніхто не заперечує, що саме позитивні
емоції можуть стати для дитини одним
з найважливіших стимулів у навчанні,
але при цьому ми забуваємо про те, що
в педагогів не існує єдиного рецепта чи
правила, як саме створювати ситуації
успіху тому, що це слід на основі
індивідуального підходу, зважено, з
урахуванням багатьох факторів.
Діти прощають багато чого, але не
вибачають байдужість.
За відгуками дітей, найкращі їхні
вчителі вели уроки так, що здавалося,
ніби весь урок вони зайняті саме тобою.
Як цього досягти?
Іноді це „Іскра Божа”,
а частіше – майстерність, доведена до
мистецтва.
Важливо мати на увазі, що навіть
одноразове переживання успіху може
докорінно змінити психологічне
самопочуття дитини.
Ситуація успіху може стати пусковим
механізмом подальшого розвитку
особистості.
Безперечно, переживання успіху навіює
людині впевненість у власних силах.
З`являється бажання знову досягти
добрих результатів, виникає відчуття
внутрішнього благополуччя, що, у свою
чергу, покращує ставлення до
навколишнього світу.
На перший погляд здається, що вчитель,
кілька разів давши учню можливість
відчути успіх, далі вже само собою
забезпечує високий рівень мотивації,
інтересу, пізнавальної активності.
Але може бути й протилежний
результат: постійна успішність здатна
сформувати байдуже ставлення до
навчання.
Крім того, постійне очікування лише
позитивного результату згубно впливає
на розвиток вольових якостей учня:
він ухиляється від подолання
труднощів;
губиться в складних ситуаціях
(навчальних та життєвих);
у його поведінці починає домінувати
мотив „уникнення невдач”.
Досвідчені психологи та педагоги
попереджують про можливість
негативних наслідків пережитого успіху.
Чому ж виникає такий парадокс?
По-перше, успіх, що діставався ціною
незначних зусиль, може призвести до
переоцінки, точніше, до завищеної
оцінки своїх можливостей.
По-друге, за сильним переживанням
будь-якої емоції обов`язково настає
релаксація (розслаблення).
І якщо в цей період запропонувати
людині якусь діяльність, то, швидше за
все, ця діяльність буде менш успішною,
ніж попередня.
По-третє, переживання успіху може бути
потьмареним, якщо результат, важливий
і значимий для самого учня, не буде
адекватно оцінений іншими людьми.
І нарешті:
Емоція успіху не стане сильним
переживанням, якщо результати діяльності
не значимі для її суб`єкта.
Дитина, особливо на початку навчання,
однаково інтенсивно переживає успіх у
„головних” і „неголовних” навчальних
предметах.
Але часто знижують цю інтенсивність:
„12 балів з музики ! Та краще б ти
отримав 12 балів з читання”.
Знижуючи значимості успіху, що
переживається дитиною, ми, дорослі,
впливаємо на формування у дитини
ставлення до навчального процесу в
цілому.
Ось чому, оцінюючи дітей, необхідно
виходити з індивідуальних особливостей
кожного учня.
Просування вперед треба заохочувати,
підбадьорювати, щоб дитина не
відчувала невдачу, порівнюючи свої
результати з раніше встановленими
нормами, особливо якщо вони для неї
недосяжні.
Отже, ситуація успіху у навчальній
діяльності створюється вчителем або ж
психологом.
Як і будь-яку іншу діяльність, навчання
можна уявити у вигляді простого
ланцюжка дій:
1. Установка на діяльність (емоційна
підготовка учнів на вирішення
навчального завдання) – мотиваційний
етап;
2.Забезпечення діяльності (створення
умов для успішного вирішення
навчального завдання) –підготовчий,
робочий етап;
3.Порівняння отриманих результатів з
очікуваними (усвідомлення ставлення до
результатів своєї навчальної праці) –
результативний етап.
Отже, якщо ситуація успіху створюється
вчителем послідовно і свідомо, її
3.Порівняння отриманих результатів з
очікуваними (усвідомлення ставлення
до результатів своєї навчальної праці) –
результативний етап.
Отже, якщо ситуація успіху створюється
вчителем послідовно і свідомо, її
структура повинна врахувати всі
перелічені компоненти.
Створення ситуації успіху на
мотиваційному етапі навчальної
діяльності
Дослідження психологів свідчать, що рівень
засвоєння людиною знань істотно залежить
від рівня сформованості її мотивації
навчитися.
Тож давайте проаналізуємо, як провести
мотиваційний етап уроку так, щоб створити
ситуацію успіху для того учня.
Перед учителем стоїть завдання:
сформувати в учня настанову на
успішне виконання завдання
Інакше кажучи, вчитель повинен
сформувати в учнів мотив досягнення
мети.
Але при цьому вчитель часто
зустрічається з неадекватною
реакцією учнівського колективу:
1.Хтось уже виконував подібне
завдання, і його результати
виявились невдалими, так що у цієї
категорії учнів уже сформоване
негативне ставлення на успішне
виконання завдання.
2.Інша група учнів не стикалась з
такою роботою, тому вони не знають,
чого можна очікувати від майбутньої
діяльності.
3.Третя група, яка виконувала потрібні
завдання і успішно з ними впоралася,
знаходиться у стані мобілізації, готова
виконувати навчальне завдання.
Зрозуміло, що найлегше вчителю буде
працювати з учнями третьої групи, де
необхідно лише активізувати позитивні
емоції, які діти пережили раніше.
У другої групи учнів слід передбачити
емоційну реакцію, намалювати
перспективу вдалого виконання
завдання, пов`язавши її з тими чи
іншими умовами діяльності, які в
минулому забезпечували успіх.
Найбільш клопітною буде робота
першою групою учнів.
Перш за все доведеться нейтралізувати
спогади про невдачу в попередній
діяльності, а потім створити перспективу
для нової.
Зробити це можна, наприклад, так:
дати завдання учневі попрацювати над
своїми помилками, або повідомити його,
що завдання для нього змінено
порівняно з попереднім і т. д.
Учитель може запропонувати різні
варіанти мотивів досягнення ситуації
успіху:
прагнення самостійно розв`язати цікаві
задачі;
завоювати авторитет у своїх товаришів;
стати першим;
розглядати свою діяльність з точки зору
її корисності для інших людей;
встановити нові контакти між
товаришами у ході виконання завдання
тощо.
Отже, на етапі мотивації навчальної
діяльності учитель організовує певні
ситуації з метою активізувати чи
нейтралізувати емоції для наступної
діяльності
На етапі мотивації створення ситуації
успіху більшою мірою визначається
психологічними аспектами.
Тут доречним буде використання в
роботі вчителя таких психологопедагогічних прийомів, як:
Ефект Розенталя, або „Ефект
навіювання”: „Ти це можеш”, „Тобі це
вдається” тощо.
Якщо педагог буде переконувати учнів
у реальності успіху, то успіх прийде.
Англійський учений Стоуенс довів, що
учні, яких заохочували, досягли значно
більших успіхів, ніж ті, кого ніяк не
заохочували.
Прийом „Емоційне погладжування” –
це констатація будь-якого факту успіху,
прищеплювання дитині віри в себе,
відкритість учителя для довіри і співчуття.
◦ Прийом „Анонсування” –
репетиція майбутньої дії, яка створює
психологічний настрій на успіх перед
класом.
Це можуть бути додаткові індивідуальні
заняття з окремими учнями чи
заздалегідь оголошенні запитання
самостійної роботи.
Прийом „Шикуйсь!” містить такі кроки:
психологічна атака;
емоційне блокування;
вибір головного напрямку;
вибір рівних можливостей;
несподіване порівняння;
стабілізація.
Цей прийом полягає в тому, щоб:
учителем блокувалось припущення на
невдачу в діяльності учня;
відволікалася увага школяра від
чергового неуспіху;
вчитель повинен знайти той напрямок
діяльності, яким учень зможе
реалізувати себе набагато краще, тим
самим забезпечити його на успіх, на
стабільність у навчанні.
Розглянемо деякі
алгоритми створення ситуацій успіху та
методику їх реалізації:
Прийом „Даю шанс” – це заздалегідь
підготовлена вчителем ситуація, в якій
учень отримує можливість зненацька
для себе розкрити свої можливості.
Прийом “ Зняття страху”-
допомогає перебороти невпевненість у
власних силах (Люди вчаться на своїх
помилках і знаходять інші шляхи
вирішення проблем).
Прийом “Авансування успішного
результату” –
допомогає вчителю висловити тверду
переконаніність у тому, що його учень
обов’язково впорається з поставленим
завданням.
Це, в свою чергу, переконує дитину у
своїх силах і можливостях.
“У тебе обов’язково вийде”, “Я навіть не
сумніваюсь у позитивному результаті” і
т. д.
Прийом “Прихований інструктаж”
Допомагає дитині уникнути поразки.
Досягається шляхом побажання,
наприклад:
Можливо краще почати з ...,
Виконуючи роботу не забудьте про ...
Прийом “Внесення мотиву”.
Показує дитині заради чого, кого
здійснюється ця діяльність, кому буде
добре після виконання, наприклад, “Без
твоєї допомоги твоїм друзям не
впоратись...” тощо.
Прийом “Персональна винятковість.”
Визначає важливість зусиль дитини в
діяльності, що здійснюється або
здійснюватиметься, наприклад:
Тільки ти міг би…
Тільки тобі і можу доручити… і т.п.
Прийом “Висока оцінка деталі”.
Допомагає емоційно пережити не
результат в цілому, а якої її окремої
деталі:
Найбільше мені сподобалось у твоїй
роботі…
Найбільше тобі вдалося…
Прийом „Еврика”.
Створюються умови, за яких дитина,
виконуючи навчальне завдання,
несподівано відкриває в собі невідомі
досі здібності.
Завдання вчителя – помітити це глибоко
особисте відкриття, всіляко підтримати
дитину, поставити нову мету і надихнути
на її досягнення.
Допомога вчителя у створенні ситуації
відкриття має бути ненав`язливою,
прихованою.
Створюючи ситуації успіху на етапі
організації навчальної діяльності, слід
пам`ятати кілька основних правил:
у кожній дитині є задатки, які можуть
розвинутися у здібності;
Побачити їх, відчути, розвити – це
справа педагога;
ставлення до дитини як до рівної, як до
себе, спілкування, що повністю включає
грубість, різкість, образливий тон, має
стати обов`язковою нормою всієї
педагогічної діяльності;
Ставлення до дитини:
як до рівної,
як до себе,
спілкування, що повністю виключає:
- грубість,
- різкість,
- образливий тон
має стати обов`язковою нормою всієї
педагогічної діяльності;
чим більше напрямків діяльності, в яких
бере участь дитина, тим більше в неї
можливостей знайти себе;
кількість і різноманітність ситуацій і
обставин, в тому числі і штучно
створених, у які може потрапити
дитина, визначають шляхи її сьогодення
і віддаленого інтересу та можливі шляхи
успіху.
ТИПИ УСПІХУ:
Неочікувана радість – це почуття
задоволення від того, що результати
діяльності учня перевершили його
очікування.
З педагогічної та психологічної точки
зору – це результат продуманої,
підготовленої діяльності вчителя.
Спільна радість – полягає в тому, щоб учень
досяг необхідної для себе реакції колективу.
Вона може бути підготовленою вчителем
або спонтаною.
Спільною радістю вважають тільки ті реакції
колективу, які дають можливість дитині
відчутні себе задоволеним, стимулюють її
зусиля.
Це, перш за все, має бути емоційний відгук
оточуючих на успіх члена свого колективу.
Важливо, щоб у досягненнях кожного
школяра всі бачили результати своєї
праці, а сама дитина розуміла, що її
радість – це радість підтримки,
отримання статусу „свій серед своїх”.
Зрештою у тому, як реагує дитячий
колектив на успіхи або невдачі своїх
учителів, виявляється його моральна
сутність.
Радість пізнання – це радість пізнання
нового, хоча вона по своїй суті
альтруїстична (виникає на основі
допомоги, підтримки інших людей).
Пізнання спираїться на самоосвіту й
самопізнання.
Така радість не може вирости на
пустому місці, появитися без серйозних
причин. Це слід клопіткої роботи
учителя –учня-учнів.
ВИСНОВОК:
1.Ситуація успіху досягається тоді, коли
сама дитина визначає цей результат як
успіх.
2 Усвідомлення ситуації успіху самим
учнем, розуміння її значимості виникає у
школяра після здолання своєї боязкості,
невміння, незнання, психологічного
враження та інших видів труднощів.
3. Завдання педагога :
допомогти особистості дитини зрости в
успіху;
дати відчути радість від здолання
труднощів;
дати зрозуміти, що задарма в житті в
житті нічого не дається, скрізь необхідно
докласти зусиль.
І успіх буде еквівалентним витраченим
зусиллям.
ШАНОВНІ КОЛЕГИ !
Дайте, будь ласка, відповідь на такі
запитання:
1.Ваше ставлення до технології “Створення
ситуації успіху”.
2.Як Ви оцінюєте стан “Створення ситуації
успіху у Вашому навчальному закладі”.
3.Які ще методичні рекомендації, ідеї,
міркування щодо “Створення ситуації успіху”,
Ви можете запропонувати учасникам нашого
семінару ?
ВДЯЧНІ ВАМ ЗА ВІДВЕРТІСТЬ, ЗА ПОРАДИ
Slide 64
Створення ситуації успіху
та шляхи її реалізації
на уроці як складової якості
навчально-виховного процесу
Мета: Удосконалити методику
створення ситуації успіху та шляхів
її реалізації на уроці як стежки, що
веде до того куточка дитячого
серця, в якому горить вогник
бажання бути гарним.
На
відміну від традиційного розуміння
освіти як суми знань та навичок, нині освіту
починають розглядати як процес
становлення особистості .
Причому особистості, здатної до:
самоосвіти,
саморозвитку,
самовдосконалення,
яка вміє використовувати набуті знання,
яка прагне реалізувати себе,
спроможна змінити на краще своє життя,
життя своєї держави.
Алгоритм
створення та досягнення ситуації успіху
твердження про “Ситуацію успіху”;
особистісно-орієнтований підхід у справі
навчання та виховання - основа педагогічної
технології “Створення ситуації успіху”;
роль “Ситуації успіху” у навчальній діяльності;
створення “Ситуації успіху” на мотиваційному
етапі навчальної діяльності;
психолого-педагогічні прийоми при створенні
“Ситуації успіху”;
методика реалізації “Ситуації успіху”;
Виходячи із Положень Закону України “Про
освіту” завдання школи сьогодні полягає в
тому, щоб:
Виховувати в учнів здатність:
долати життєві труднощі;
самостійно приймати рішення;
розвивати себе як особистість, здатну:
робити вибір і контролювати своє життя;
брати на себе відповідальність за свої дії;
захищати себе і свої життєві цінності;
діяти відповідно до них;
піклуватись про інших;
Завдання вчителів:
прищепити учням потребу до здобуття
знань;
створити такі умови, щоб процес
здобуття знань був для них цікавим,
потрібним, комфортним;
і тому пріоритетним завданням вчителя
під час навчально-виховної діяльності є
створення ситуації успіху.
Що означає “Ситуація успіху?”
Ситуація успіху - це суб'єктивний
психічний стан задоволення наслідком
своєї фізичної, розумової праці чи
моральної напруги.
Успіх у навчанні - єдине джерело
внутрішніх сил дитини, які породжують
енергію для переборення труднощів,
бажання вчитися.
В.Сухомлинський
Ситуація успіху дарує атмосферу
приязні та взаємодопомоги, впевненості
і захищеності.
Учитель зобов’язаний створити джерело
внутрішніх сил дитини, джерело, яке дає
енергію для подолання труднощів і
формування бажання вчитися.
Використання ситуації успіху має
сприяти підвищенню робочого тонусу,
збільшенню продуктивності навчальної
роботи, а також допомогти учням
усвідомити себе повноцінною
особистістю і, відповідно, забезпечити
успіх у навчанні.
Основою педагогічної технології
“Створення ситуації успіху” є
особистісно-орієнтований підхід у справі
навчання та виховання.
А тому звернемося до рекомендацій
щодо особистісно-орієнтовного підходу
навчання та виховання.
–
Особистісно орієнтоване навчання
це навчання, центром якого є
особистість дитини, її самобутність та
самостійність: суб'єктивний досвід
кожного спочатку розкривається, а
потім узгоджується зі змістом освіти.
Визнання учня ключовою фігурою
всього освітнього процесу – це і є
особистісно орієнтована педагогіка.
У свідомості учня це має такий
вигляд: «Все, що я пізнаю, я знаю,
для чого мені потрібно і де я можу ці
знання застосувати».
Для педагога - це прагнення знайти
розумний баланс між знаннями,
уміннями та навичками учня.
Сучасність вимагає навчити учнів:
- самостійно та творчо розв'язувати
проблеми;
- шукати нову інформацію й робити
висновки, а не подавати дітям готові
знання.
В особистісно-орієнтованому підході
вчителю насамперед потрібен високий
рівень педагогічної майстерності, який
базується на розвитку:
дидактичних;
організаторських;
комунікативних;
науково-пізнавальних;
емоційних;
та поведінкових компонентностей;
-
-
Цілі особистісно орієнтованого
навчання полягають у тому, щоб:
визначити життєвий досвід кожного
учня;
його пізнавальні здібності;
рівень інтелекту;
інтереси, які спочатку треба розкрити,
а потім розвинути у навчальному
процесі;
Цілі особистісно орієнтованого навчання
полягають у тому, щоб:
Формувати позитивну мотивацію учнів до:
-
пізнавальної діяльності;
-
потребу в самопізнанні;
-
потребу в самореалізаціїї;
-
та потребу у самовдосконаленні школярів;
Цілі особистісно орієнтованого навчання
полягають у тому, щоб:
Озброїти учнів механізмом:
адаптації;
саморегуляції;
самозахисту;
самовиховання;
Цілі особистісно орієнтованого навчання
полягають у тому, щоб:
Розвинути індивідуальні позитивні
здібності кожного школяра;
Сформувати культуру життєдіяльності
максимально виявити і використати
індивідуальний досвід учня;
Правильно визначати лінії поведінки.
Основні принципи
особистісно-орієнтованого
навчання:
1. Принцип «розвивальної допомоги»
не робити за учня;
не вказувати йому, що робити,
а допомогти пробувати власні сили і власну
активність;
потрібно добитись, щоб учень сам обирав
рішення і відповідав за них.
Звідси - не потрібно подавати готові
знання, а створити умови, в яких
виявляється:
-
власна пізнавальна активність учня;
-
і він визначить для себе цілі, зміст та
методи роботи, власні цінності.
-
Навчання повинно бути дослідницьким
Це час, протягом якого діти вчаться:
самостійно діяти;
- дискутувати;
- приймати рішення.
-
При цьому розвивається самосвідомість і
самореалізується особистість.
Принцип - «свобода вміння»
- учні вільно обговорюють
проблеми;
- співпрацюють один з одним,
- а вчитель виступає в ролі
старшого члена колективу,
консультанта, джерела досвіду
Принцип - «свобода вміння»
Учителю:
-недостатньо
процес;
організувати навчальний
- потрібно ще визначити спосіб засвоєння
знань, тобто оприділити види діяльності
учня на уроці.
Основні вимоги до особистісноорієнтованого уроку:
раціональна єдність словесних,
наукових і практичних методів
навчання;
зв'язок з раніше вивченим досвідом,
набутим учнем;
Основні вимоги до особистісно
орієнтованого уроку:
-формування вмінь в учнів самостійно
здобувати знання і застосовувати їх на
практиці;
-заохочення прагнень учнів знаходити свій
спосіб роботи з навчальним матеріалом.
Метою
особистісноорієнтованого уроку є:
- створення умов для виявлення
пізнавальної активності учнів
Засобами досягнення вчителем цієї мети
можуть бути:
використання різних форм та методів
навчальної діяльності, які дозволяють
розкрити суб'єктивний досвід учнів;
створення атмосфери зацікавленості
кожного учня в результатах роботи
всього класу;
стимулювання учнів до висловлювань,
використання різних способів виконання
завдань без побоювань помилитися,
отримати хибну відповідь тощо;
Засобами досягнення вчителем цієї мети
можуть бути:
використання протягом уроку
дидактичного матеріалу, який дозволяє
отримати учневі найбільш значущі для
нього вид та форму змісту навчального
матеріалу;
оцінювання досягнень учня протягом
усього процесу його діяльності, а не
тільки за кінцевим результатом;
Засобами досягнення вчителем цієї мети
можуть бути:
заохочення прагнень учня знаходити свій
спосіб роботи;
аналізувати протягом уроку роботи інших
учнів; вибирати та засвоювати найбільш
раціональні з них;
створення на уроці педагогічних ситуацій
спілкування, які б дозволяли кожному учневі
виявляти ініціативу, самостійність, виборність у
справах роботи;
створення обстановки для природного
самовираження учня.
Технологія
особистісноорієнтованогоуроку
Для проведення особистісноорієнтованого уроку вчитель має
оволодіти його основними етапами:
1.
2.
3.
4.
5.
6.
7.
8.
Орієнтації.
Визначення мети.
Проектування.
Організації.
Реалізації.
Контролю.
Коригування.
Оцінювання
1. Етап орієнтації включає:
орієнтацію на позитивну роботу;
орієнтацію на визначення особистісного
досвіду учнів;
пов'язання цього досвіду з проблемами
навчального матеріалу.
2. Етап визначення мети передбачає:
визначення на уроці разом з учнями
значущої мети здійснення тієї діяльності,
яка запланована вчителем (учні повинні
зрозуміти, що може дати робота учням
саме на цьому уроці для складання,
наприклад, тематичного заліку,
державної атестації, свого майбутнього
життя тощо);
визначення показників досягнення
поставлених завдань;
3. Етап проектування включає:
передбачення залучення учнів до
виконання ними випереджальних
завдань;
підготовки повідомлень;
рефератів;
виготовлення та відбору наочності;
складання плану роботи тощо;
Етап організації виконання плану
діяльності передбачає:
Подання можливих варіантів і
способів виконання навчальної
діяльності (усна чи письмова форма,
індивідуальна робота чи робота в
групах, робота з текстом чи з іншими
засобами одержання інформації);
Етап організації виконання плану
діяльності передбачає:
2.Представлення учнями вибору способу
фіксації нового матеріалу (конспект,
схема, таблиця, опора, план, тези,
висновки тощо);
3.Варіативність домашнього завдання
(диференціація за рівнем складності та
способом виконання).
Етап контрольно-оцінювальний:
1.Залучення учнів до контролю за
перебігом навчальної діяльності шляхом
заохочення їх до різних видів контролю,
самоконтролю, взаємоконтролю, роботи
в групах;
2.Участь учнів у виправленні помилок і
недоліків у знаннях, усвідомлення їх
причин шляхом взаємо та самоаналізу;
Етап контрольно-оцінювальний:
3.Надання учням можливості самостійно
або за участі вчителя, інших учнів
порівнювати отримані ним результати з
критеріями стандарту, закладеного у
навчальній програмі;
4.Використання механізмів оцінного
методу (позитивного ставлення до
успіхів школяра);
Етап контрольно-оцінювальний:
5.Використання механізмів оцінного
методу (позитивного ставлення до
успіхів школяра).
6.Оцінювання (виставлення рівневих
оцінок за дванадцятибальною системою
оцінювання навчальних досягнень,
поурочного бала, рейтинг) не тільки
результатів, а й самого процесу
навчання.
6. Заключний етап передбачає:
усвідомлення учнями ситуації
досягнення мети;
відчуття успіху;
підкріплення позитивної мотивації
стосовно власної діяльності.
Методи та засоби психолого-педагогічної
підтримки діяльності учнів
заохочення;
навчально-пізнавальна гра;
створення ситуації успіху;
створення ситуації пізнавального інтересу;
створення проблемної ситуації;
спонукання до пошуку альтернативних
рішень;
виконання творчих завдань;
кооперація учнів;
створення ситуації взаємодопомоги тощо.
Висновок може бути таким: особистісноорієнтоване навчання ЦЕ–
загальнодидактичний принцип
індивідуального підходу до учнів.
Таке твердження ми дослідимо та
пояснимо за допомогою такого факту:
Відомий російський психолог
Л.С. Виготський своє теорією доводить,
що розум будь-якої людини має дві зони
розвитку: А і Б.
Перша зона (А) – це зона актуального
розвитку.
У цю зону потрапляють завдання, які
дитина може виконати сама без
допомоги вчителя.
Друга зона (В) – це зона найближчого
розвитку
Сюди потрапляють завдання, які дитина сама
виконати не може, але може з ними
впоратися з допомогою вчителя.
Зона найближчого розвитку, - це зона
“наступного дня”.
Те, що сьогодні є зона найближчого
розвитку, завтра у процесі навчання повинно
стати зоною актуального розвитку. Учитель
не повинен давати готову інформацію, адже
таке навчання може загальмувати мислення
дитини. А за допомогою вміло підібраних
запитань педагог підводить школяра до
правильної відповіді, розв’язку.
Те, що сьогодні є зоною найближчого
розвитку, завтра у процесі навчання
повинно стати зоною актуального
розвитку.
Учитель не повинен давати готову
інформацію, адже таке навчання може
загальмувати мислення дитини.
А за допомогою вміло підібраних
запитань педагог підводить школяра до
правильної відповіді, розв’язку.
Отже, як бачимо із цього прикладу, щоб
відбулися розвиток і навчання учнів,
завдання повинні потрапляти лише в
зону найближчого розвитку
(за Л.С. Виготським).
Припустимо, що два учні навчались в
одній школі, в одних і тих самих
учителів, закінчили школу з відзнакою,
рівень їхнього розвитку все одно буде
різним.
Ще більше відрізняється розвиток учнів
класу, які згідно з 12- бальною
системою досягли початкового і
високого рівнів.
Тому зрозуміло, що до таких дітей треба
підходити індивідуально, тобто ставити
перед ними різні завдання.
Якщо для цілого класу поставити одне
завдання, то для одних учнів воно
потрапить у зону актуального розвитку,
для інших – у зону найближчого
розвитку.
Отже, одне завдання для всього класу
ставити не бажано і не потрібно, а
здійснювати якісний особистісноорієнтований підхід до навчання та
виховання на практиці нам заважає ряд
причин, зокрема:
Причина 1. Щоб підійти індивідуально
до кожного учня, необхідно знати його
психологічні, фізіологічні та соціальні
особливості.
Лише психологія нараховує кілька
десятків індивідуальних особливостей
особистості. Це різні види уваги, уяви,
мислення, сприйняття, темпераменту,
характеру і т.д.
Пам’ять також поділяється більш ніж
на 10 типів: короткочасна,
довготривала, оперативна, рухова,
зорова, слухова, емоційна, словеснологічна і т.д.;
Причина 2. Виявити всі ці психологічні,
фізіологічні та соціальні особливості
вчитель без допомоги психолога, лікаря,
соціолога не може;
Причина 3.Навіть якщо теоретично
припустити, що в кожної дитини
виявили всі ці особливості, вчитель не
зможе запам’ятати їх у такій кількості
дітей, оскільки він одночасно навчає
свого предмета не один десяток учнів,
кожен з яких має не один десяток таких
особливостей.
Нарешті, якщо вчителю все-таки
вдається запам’ятати всі особливості
кожної дитини, він не зможе підійти
індивідуально тому, що урок триває
всього 40-45 хв, протягом яких
неможливо фізично попрацювати з
кожним учнем класу індивідуально.
Отже, існує суперечність: з одного боку,
вимоги до особистісно-орієнтованого
навчання, а з іншого причини, що
унеможливлюють якісне впровадження
цієї педагогічної технології у навчальновиховний процес.
Який же вихід з ситуації, що склалася ?
Філософія вчить, що джерелом і
рушійними силами будь-якого процесу
(у тому числі й навчального) є
розв’язання суперечностей і тому,
щоб навчальний процес розвивався,
вчителю необхідно вміти виявляти
суперечність навчального процесу, а
також вміти розв’язувати її.
Дана суперечність розв’язується шляхом
диференційованого підходу до учнів.
Диференціація (від лат. Differentia –
різниця, відмінність) – розчленування
цілого на якісно відмінні частини.
Розв’язування таких суперечностей
називається підходом до навчання.
Цей підхід, для прикладу, можна
здійснити таким чином:
Учнів класу розподілити на групи за
рівнем розвитку.
Критерії, якими слід керуватися - це
успішність.
Таких груп, наприклад, може бути
чотири:
низький рівень;
середній рівень;
достатній рівень;
високий рівень.
Зрозуміло, що такий поділ не
аргументується для учнів, для того щоб
у слабшого школяра не сформувалася
занижена самооцінка, а в сильного –
завищена.
Якщо учні однієї з груп підвищують свій
рівень – їх слід перевести до наступної
групи і навпаки.
Для кожної групи пропонуються різні за
ступенем складності завдання.
Диференційований підхід можна
здійснювати при різних формах
навчального процесу: під час уроку,
лабораторного заняття, екскурсії.
Під час проведеного уроку методом бесіди,
запитань слід орієнтувати учнів на певну
групу.
При цьому обов’язково слід враховувати,
щоб запитання було точним, стислим, не
мало елементів підказки.
Під час проведення уроку методом
пояснення, розповіді диференційований
підхід неможливий, оскільки вчитель будує
свою розповідь, орієнтуючись на
середнього учня,
але під час закріплення нового матеріалу
чи пояснення домашнього завдання учням
можна запропонувати різнорівневі
завдання.
Завершальним етапом навчальної
діяльності на уроці є:
усвідомлення ситуації досягнення мети;
переживання ситуації успіху;
підкріплення позитивної мотивації щодо
самої діяльності.
Ситуація успіху досягається тоді, коли
сама дитина визначає цей результат як
успіх.
Усвідомлення ситуації успіху самим
учнем, розуміння її значимості виникає у
суб'єкта після здолання своєї боязкості,
невміння, незнання, психологічного
враження та інших видів труднощів.
Роль “Ситуації успіху” у навчальній
діяльності
За останні роки термін
„Ситуація успіху” став звичним для
педагогів.
Ніхто не заперечує, що саме позитивні
емоції можуть стати для дитини одним
з найважливіших стимулів у навчанні,
але при цьому ми забуваємо про те, що
в педагогів не існує єдиного рецепта чи
правила, як саме створювати ситуації
успіху тому, що це слід на основі
індивідуального підходу, зважено, з
урахуванням багатьох факторів.
Діти прощають багато чого, але не
вибачають байдужість.
За відгуками дітей, найкращі їхні
вчителі вели уроки так, що здавалося,
ніби весь урок вони зайняті саме тобою.
Як цього досягти?
Іноді це „Іскра Божа”,
а частіше – майстерність, доведена до
мистецтва.
Важливо мати на увазі, що навіть
одноразове переживання успіху може
докорінно змінити психологічне
самопочуття дитини.
Ситуація успіху може стати пусковим
механізмом подальшого розвитку
особистості.
Безперечно, переживання успіху навіює
людині впевненість у власних силах.
З`являється бажання знову досягти
добрих результатів, виникає відчуття
внутрішнього благополуччя, що, у свою
чергу, покращує ставлення до
навколишнього світу.
На перший погляд здається, що вчитель,
кілька разів давши учню можливість
відчути успіх, далі вже само собою
забезпечує високий рівень мотивації,
інтересу, пізнавальної активності.
Але може бути й протилежний
результат: постійна успішність здатна
сформувати байдуже ставлення до
навчання.
Крім того, постійне очікування лише
позитивного результату згубно впливає
на розвиток вольових якостей учня:
він ухиляється від подолання
труднощів;
губиться в складних ситуаціях
(навчальних та життєвих);
у його поведінці починає домінувати
мотив „уникнення невдач”.
Досвідчені психологи та педагоги
попереджують про можливість
негативних наслідків пережитого успіху.
Чому ж виникає такий парадокс?
По-перше, успіх, що діставався ціною
незначних зусиль, може призвести до
переоцінки, точніше, до завищеної
оцінки своїх можливостей.
По-друге, за сильним переживанням
будь-якої емоції обов`язково настає
релаксація (розслаблення).
І якщо в цей період запропонувати
людині якусь діяльність, то, швидше за
все, ця діяльність буде менш успішною,
ніж попередня.
По-третє, переживання успіху може бути
потьмареним, якщо результат, важливий
і значимий для самого учня, не буде
адекватно оцінений іншими людьми.
І нарешті:
Емоція успіху не стане сильним
переживанням, якщо результати діяльності
не значимі для її суб`єкта.
Дитина, особливо на початку навчання,
однаково інтенсивно переживає успіх у
„головних” і „неголовних” навчальних
предметах.
Але часто знижують цю інтенсивність:
„12 балів з музики ! Та краще б ти
отримав 12 балів з читання”.
Знижуючи значимості успіху, що
переживається дитиною, ми, дорослі,
впливаємо на формування у дитини
ставлення до навчального процесу в
цілому.
Ось чому, оцінюючи дітей, необхідно
виходити з індивідуальних особливостей
кожного учня.
Просування вперед треба заохочувати,
підбадьорювати, щоб дитина не
відчувала невдачу, порівнюючи свої
результати з раніше встановленими
нормами, особливо якщо вони для неї
недосяжні.
Отже, ситуація успіху у навчальній
діяльності створюється вчителем або ж
психологом.
Як і будь-яку іншу діяльність, навчання
можна уявити у вигляді простого
ланцюжка дій:
1. Установка на діяльність (емоційна
підготовка учнів на вирішення
навчального завдання) – мотиваційний
етап;
2.Забезпечення діяльності (створення
умов для успішного вирішення
навчального завдання) –підготовчий,
робочий етап;
3.Порівняння отриманих результатів з
очікуваними (усвідомлення ставлення до
результатів своєї навчальної праці) –
результативний етап.
Отже, якщо ситуація успіху створюється
вчителем послідовно і свідомо, її
3.Порівняння отриманих результатів з
очікуваними (усвідомлення ставлення
до результатів своєї навчальної праці) –
результативний етап.
Отже, якщо ситуація успіху створюється
вчителем послідовно і свідомо, її
структура повинна врахувати всі
перелічені компоненти.
Створення ситуації успіху на
мотиваційному етапі навчальної
діяльності
Дослідження психологів свідчать, що рівень
засвоєння людиною знань істотно залежить
від рівня сформованості її мотивації
навчитися.
Тож давайте проаналізуємо, як провести
мотиваційний етап уроку так, щоб створити
ситуацію успіху для того учня.
Перед учителем стоїть завдання:
сформувати в учня настанову на
успішне виконання завдання
Інакше кажучи, вчитель повинен
сформувати в учнів мотив досягнення
мети.
Але при цьому вчитель часто
зустрічається з неадекватною
реакцією учнівського колективу:
1.Хтось уже виконував подібне
завдання, і його результати
виявились невдалими, так що у цієї
категорії учнів уже сформоване
негативне ставлення на успішне
виконання завдання.
2.Інша група учнів не стикалась з
такою роботою, тому вони не знають,
чого можна очікувати від майбутньої
діяльності.
3.Третя група, яка виконувала потрібні
завдання і успішно з ними впоралася,
знаходиться у стані мобілізації, готова
виконувати навчальне завдання.
Зрозуміло, що найлегше вчителю буде
працювати з учнями третьої групи, де
необхідно лише активізувати позитивні
емоції, які діти пережили раніше.
У другої групи учнів слід передбачити
емоційну реакцію, намалювати
перспективу вдалого виконання
завдання, пов`язавши її з тими чи
іншими умовами діяльності, які в
минулому забезпечували успіх.
Найбільш клопітною буде робота
першою групою учнів.
Перш за все доведеться нейтралізувати
спогади про невдачу в попередній
діяльності, а потім створити перспективу
для нової.
Зробити це можна, наприклад, так:
дати завдання учневі попрацювати над
своїми помилками, або повідомити його,
що завдання для нього змінено
порівняно з попереднім і т. д.
Учитель може запропонувати різні
варіанти мотивів досягнення ситуації
успіху:
прагнення самостійно розв`язати цікаві
задачі;
завоювати авторитет у своїх товаришів;
стати першим;
розглядати свою діяльність з точки зору
її корисності для інших людей;
встановити нові контакти між
товаришами у ході виконання завдання
тощо.
Отже, на етапі мотивації навчальної
діяльності учитель організовує певні
ситуації з метою активізувати чи
нейтралізувати емоції для наступної
діяльності
На етапі мотивації створення ситуації
успіху більшою мірою визначається
психологічними аспектами.
Тут доречним буде використання в
роботі вчителя таких психологопедагогічних прийомів, як:
Ефект Розенталя, або „Ефект
навіювання”: „Ти це можеш”, „Тобі це
вдається” тощо.
Якщо педагог буде переконувати учнів
у реальності успіху, то успіх прийде.
Англійський учений Стоуенс довів, що
учні, яких заохочували, досягли значно
більших успіхів, ніж ті, кого ніяк не
заохочували.
Прийом „Емоційне погладжування” –
це констатація будь-якого факту успіху,
прищеплювання дитині віри в себе,
відкритість учителя для довіри і співчуття.
◦ Прийом „Анонсування” –
репетиція майбутньої дії, яка створює
психологічний настрій на успіх перед
класом.
Це можуть бути додаткові індивідуальні
заняття з окремими учнями чи
заздалегідь оголошенні запитання
самостійної роботи.
Прийом „Шикуйсь!” містить такі кроки:
психологічна атака;
емоційне блокування;
вибір головного напрямку;
вибір рівних можливостей;
несподіване порівняння;
стабілізація.
Цей прийом полягає в тому, щоб:
учителем блокувалось припущення на
невдачу в діяльності учня;
відволікалася увага школяра від
чергового неуспіху;
вчитель повинен знайти той напрямок
діяльності, яким учень зможе
реалізувати себе набагато краще, тим
самим забезпечити його на успіх, на
стабільність у навчанні.
Розглянемо деякі
алгоритми створення ситуацій успіху та
методику їх реалізації:
Прийом „Даю шанс” – це заздалегідь
підготовлена вчителем ситуація, в якій
учень отримує можливість зненацька
для себе розкрити свої можливості.
Прийом “ Зняття страху”-
допомогає перебороти невпевненість у
власних силах (Люди вчаться на своїх
помилках і знаходять інші шляхи
вирішення проблем).
Прийом “Авансування успішного
результату” –
допомогає вчителю висловити тверду
переконаніність у тому, що його учень
обов’язково впорається з поставленим
завданням.
Це, в свою чергу, переконує дитину у
своїх силах і можливостях.
“У тебе обов’язково вийде”, “Я навіть не
сумніваюсь у позитивному результаті” і
т. д.
Прийом “Прихований інструктаж”
Допомагає дитині уникнути поразки.
Досягається шляхом побажання,
наприклад:
Можливо краще почати з ...,
Виконуючи роботу не забудьте про ...
Прийом “Внесення мотиву”.
Показує дитині заради чого, кого
здійснюється ця діяльність, кому буде
добре після виконання, наприклад, “Без
твоєї допомоги твоїм друзям не
впоратись...” тощо.
Прийом “Персональна винятковість.”
Визначає важливість зусиль дитини в
діяльності, що здійснюється або
здійснюватиметься, наприклад:
Тільки ти міг би…
Тільки тобі і можу доручити… і т.п.
Прийом “Висока оцінка деталі”.
Допомагає емоційно пережити не
результат в цілому, а якої її окремої
деталі:
Найбільше мені сподобалось у твоїй
роботі…
Найбільше тобі вдалося…
Прийом „Еврика”.
Створюються умови, за яких дитина,
виконуючи навчальне завдання,
несподівано відкриває в собі невідомі
досі здібності.
Завдання вчителя – помітити це глибоко
особисте відкриття, всіляко підтримати
дитину, поставити нову мету і надихнути
на її досягнення.
Допомога вчителя у створенні ситуації
відкриття має бути ненав`язливою,
прихованою.
Створюючи ситуації успіху на етапі
організації навчальної діяльності, слід
пам`ятати кілька основних правил:
у кожній дитині є задатки, які можуть
розвинутися у здібності;
Побачити їх, відчути, розвити – це
справа педагога;
ставлення до дитини як до рівної, як до
себе, спілкування, що повністю включає
грубість, різкість, образливий тон, має
стати обов`язковою нормою всієї
педагогічної діяльності;
Ставлення до дитини:
як до рівної,
як до себе,
спілкування, що повністю виключає:
- грубість,
- різкість,
- образливий тон
має стати обов`язковою нормою всієї
педагогічної діяльності;
чим більше напрямків діяльності, в яких
бере участь дитина, тим більше в неї
можливостей знайти себе;
кількість і різноманітність ситуацій і
обставин, в тому числі і штучно
створених, у які може потрапити
дитина, визначають шляхи її сьогодення
і віддаленого інтересу та можливі шляхи
успіху.
ТИПИ УСПІХУ:
Неочікувана радість – це почуття
задоволення від того, що результати
діяльності учня перевершили його
очікування.
З педагогічної та психологічної точки
зору – це результат продуманої,
підготовленої діяльності вчителя.
Спільна радість – полягає в тому, щоб учень
досяг необхідної для себе реакції колективу.
Вона може бути підготовленою вчителем
або спонтаною.
Спільною радістю вважають тільки ті реакції
колективу, які дають можливість дитині
відчутні себе задоволеним, стимулюють її
зусиля.
Це, перш за все, має бути емоційний відгук
оточуючих на успіх члена свого колективу.
Важливо, щоб у досягненнях кожного
школяра всі бачили результати своєї
праці, а сама дитина розуміла, що її
радість – це радість підтримки,
отримання статусу „свій серед своїх”.
Зрештою у тому, як реагує дитячий
колектив на успіхи або невдачі своїх
учителів, виявляється його моральна
сутність.
Радість пізнання – це радість пізнання
нового, хоча вона по своїй суті
альтруїстична (виникає на основі
допомоги, підтримки інших людей).
Пізнання спираїться на самоосвіту й
самопізнання.
Така радість не може вирости на
пустому місці, появитися без серйозних
причин. Це слід клопіткої роботи
учителя –учня-учнів.
ВИСНОВОК:
1.Ситуація успіху досягається тоді, коли
сама дитина визначає цей результат як
успіх.
2 Усвідомлення ситуації успіху самим
учнем, розуміння її значимості виникає у
школяра після здолання своєї боязкості,
невміння, незнання, психологічного
враження та інших видів труднощів.
3. Завдання педагога :
допомогти особистості дитини зрости в
успіху;
дати відчути радість від здолання
труднощів;
дати зрозуміти, що задарма в житті в
житті нічого не дається, скрізь необхідно
докласти зусиль.
І успіх буде еквівалентним витраченим
зусиллям.
ШАНОВНІ КОЛЕГИ !
Дайте, будь ласка, відповідь на такі
запитання:
1.Ваше ставлення до технології “Створення
ситуації успіху”.
2.Як Ви оцінюєте стан “Створення ситуації
успіху у Вашому навчальному закладі”.
3.Які ще методичні рекомендації, ідеї,
міркування щодо “Створення ситуації успіху”,
Ви можете запропонувати учасникам нашого
семінару ?
ВДЯЧНІ ВАМ ЗА ВІДВЕРТІСТЬ, ЗА ПОРАДИ
Slide 65
Створення ситуації успіху
та шляхи її реалізації
на уроці як складової якості
навчально-виховного процесу
Мета: Удосконалити методику
створення ситуації успіху та шляхів
її реалізації на уроці як стежки, що
веде до того куточка дитячого
серця, в якому горить вогник
бажання бути гарним.
На
відміну від традиційного розуміння
освіти як суми знань та навичок, нині освіту
починають розглядати як процес
становлення особистості .
Причому особистості, здатної до:
самоосвіти,
саморозвитку,
самовдосконалення,
яка вміє використовувати набуті знання,
яка прагне реалізувати себе,
спроможна змінити на краще своє життя,
життя своєї держави.
Алгоритм
створення та досягнення ситуації успіху
твердження про “Ситуацію успіху”;
особистісно-орієнтований підхід у справі
навчання та виховання - основа педагогічної
технології “Створення ситуації успіху”;
роль “Ситуації успіху” у навчальній діяльності;
створення “Ситуації успіху” на мотиваційному
етапі навчальної діяльності;
психолого-педагогічні прийоми при створенні
“Ситуації успіху”;
методика реалізації “Ситуації успіху”;
Виходячи із Положень Закону України “Про
освіту” завдання школи сьогодні полягає в
тому, щоб:
Виховувати в учнів здатність:
долати життєві труднощі;
самостійно приймати рішення;
розвивати себе як особистість, здатну:
робити вибір і контролювати своє життя;
брати на себе відповідальність за свої дії;
захищати себе і свої життєві цінності;
діяти відповідно до них;
піклуватись про інших;
Завдання вчителів:
прищепити учням потребу до здобуття
знань;
створити такі умови, щоб процес
здобуття знань був для них цікавим,
потрібним, комфортним;
і тому пріоритетним завданням вчителя
під час навчально-виховної діяльності є
створення ситуації успіху.
Що означає “Ситуація успіху?”
Ситуація успіху - це суб'єктивний
психічний стан задоволення наслідком
своєї фізичної, розумової праці чи
моральної напруги.
Успіх у навчанні - єдине джерело
внутрішніх сил дитини, які породжують
енергію для переборення труднощів,
бажання вчитися.
В.Сухомлинський
Ситуація успіху дарує атмосферу
приязні та взаємодопомоги, впевненості
і захищеності.
Учитель зобов’язаний створити джерело
внутрішніх сил дитини, джерело, яке дає
енергію для подолання труднощів і
формування бажання вчитися.
Використання ситуації успіху має
сприяти підвищенню робочого тонусу,
збільшенню продуктивності навчальної
роботи, а також допомогти учням
усвідомити себе повноцінною
особистістю і, відповідно, забезпечити
успіх у навчанні.
Основою педагогічної технології
“Створення ситуації успіху” є
особистісно-орієнтований підхід у справі
навчання та виховання.
А тому звернемося до рекомендацій
щодо особистісно-орієнтовного підходу
навчання та виховання.
–
Особистісно орієнтоване навчання
це навчання, центром якого є
особистість дитини, її самобутність та
самостійність: суб'єктивний досвід
кожного спочатку розкривається, а
потім узгоджується зі змістом освіти.
Визнання учня ключовою фігурою
всього освітнього процесу – це і є
особистісно орієнтована педагогіка.
У свідомості учня це має такий
вигляд: «Все, що я пізнаю, я знаю,
для чого мені потрібно і де я можу ці
знання застосувати».
Для педагога - це прагнення знайти
розумний баланс між знаннями,
уміннями та навичками учня.
Сучасність вимагає навчити учнів:
- самостійно та творчо розв'язувати
проблеми;
- шукати нову інформацію й робити
висновки, а не подавати дітям готові
знання.
В особистісно-орієнтованому підході
вчителю насамперед потрібен високий
рівень педагогічної майстерності, який
базується на розвитку:
дидактичних;
організаторських;
комунікативних;
науково-пізнавальних;
емоційних;
та поведінкових компонентностей;
-
-
Цілі особистісно орієнтованого
навчання полягають у тому, щоб:
визначити життєвий досвід кожного
учня;
його пізнавальні здібності;
рівень інтелекту;
інтереси, які спочатку треба розкрити,
а потім розвинути у навчальному
процесі;
Цілі особистісно орієнтованого навчання
полягають у тому, щоб:
Формувати позитивну мотивацію учнів до:
-
пізнавальної діяльності;
-
потребу в самопізнанні;
-
потребу в самореалізаціїї;
-
та потребу у самовдосконаленні школярів;
Цілі особистісно орієнтованого навчання
полягають у тому, щоб:
Озброїти учнів механізмом:
адаптації;
саморегуляції;
самозахисту;
самовиховання;
Цілі особистісно орієнтованого навчання
полягають у тому, щоб:
Розвинути індивідуальні позитивні
здібності кожного школяра;
Сформувати культуру життєдіяльності
максимально виявити і використати
індивідуальний досвід учня;
Правильно визначати лінії поведінки.
Основні принципи
особистісно-орієнтованого
навчання:
1. Принцип «розвивальної допомоги»
не робити за учня;
не вказувати йому, що робити,
а допомогти пробувати власні сили і власну
активність;
потрібно добитись, щоб учень сам обирав
рішення і відповідав за них.
Звідси - не потрібно подавати готові
знання, а створити умови, в яких
виявляється:
-
власна пізнавальна активність учня;
-
і він визначить для себе цілі, зміст та
методи роботи, власні цінності.
-
Навчання повинно бути дослідницьким
Це час, протягом якого діти вчаться:
самостійно діяти;
- дискутувати;
- приймати рішення.
-
При цьому розвивається самосвідомість і
самореалізується особистість.
Принцип - «свобода вміння»
- учні вільно обговорюють
проблеми;
- співпрацюють один з одним,
- а вчитель виступає в ролі
старшого члена колективу,
консультанта, джерела досвіду
Принцип - «свобода вміння»
Учителю:
-недостатньо
процес;
організувати навчальний
- потрібно ще визначити спосіб засвоєння
знань, тобто оприділити види діяльності
учня на уроці.
Основні вимоги до особистісноорієнтованого уроку:
раціональна єдність словесних,
наукових і практичних методів
навчання;
зв'язок з раніше вивченим досвідом,
набутим учнем;
Основні вимоги до особистісно
орієнтованого уроку:
-формування вмінь в учнів самостійно
здобувати знання і застосовувати їх на
практиці;
-заохочення прагнень учнів знаходити свій
спосіб роботи з навчальним матеріалом.
Метою
особистісноорієнтованого уроку є:
- створення умов для виявлення
пізнавальної активності учнів
Засобами досягнення вчителем цієї мети
можуть бути:
використання різних форм та методів
навчальної діяльності, які дозволяють
розкрити суб'єктивний досвід учнів;
створення атмосфери зацікавленості
кожного учня в результатах роботи
всього класу;
стимулювання учнів до висловлювань,
використання різних способів виконання
завдань без побоювань помилитися,
отримати хибну відповідь тощо;
Засобами досягнення вчителем цієї мети
можуть бути:
використання протягом уроку
дидактичного матеріалу, який дозволяє
отримати учневі найбільш значущі для
нього вид та форму змісту навчального
матеріалу;
оцінювання досягнень учня протягом
усього процесу його діяльності, а не
тільки за кінцевим результатом;
Засобами досягнення вчителем цієї мети
можуть бути:
заохочення прагнень учня знаходити свій
спосіб роботи;
аналізувати протягом уроку роботи інших
учнів; вибирати та засвоювати найбільш
раціональні з них;
створення на уроці педагогічних ситуацій
спілкування, які б дозволяли кожному учневі
виявляти ініціативу, самостійність, виборність у
справах роботи;
створення обстановки для природного
самовираження учня.
Технологія
особистісноорієнтованогоуроку
Для проведення особистісноорієнтованого уроку вчитель має
оволодіти його основними етапами:
1.
2.
3.
4.
5.
6.
7.
8.
Орієнтації.
Визначення мети.
Проектування.
Організації.
Реалізації.
Контролю.
Коригування.
Оцінювання
1. Етап орієнтації включає:
орієнтацію на позитивну роботу;
орієнтацію на визначення особистісного
досвіду учнів;
пов'язання цього досвіду з проблемами
навчального матеріалу.
2. Етап визначення мети передбачає:
визначення на уроці разом з учнями
значущої мети здійснення тієї діяльності,
яка запланована вчителем (учні повинні
зрозуміти, що може дати робота учням
саме на цьому уроці для складання,
наприклад, тематичного заліку,
державної атестації, свого майбутнього
життя тощо);
визначення показників досягнення
поставлених завдань;
3. Етап проектування включає:
передбачення залучення учнів до
виконання ними випереджальних
завдань;
підготовки повідомлень;
рефератів;
виготовлення та відбору наочності;
складання плану роботи тощо;
Етап організації виконання плану
діяльності передбачає:
Подання можливих варіантів і
способів виконання навчальної
діяльності (усна чи письмова форма,
індивідуальна робота чи робота в
групах, робота з текстом чи з іншими
засобами одержання інформації);
Етап організації виконання плану
діяльності передбачає:
2.Представлення учнями вибору способу
фіксації нового матеріалу (конспект,
схема, таблиця, опора, план, тези,
висновки тощо);
3.Варіативність домашнього завдання
(диференціація за рівнем складності та
способом виконання).
Етап контрольно-оцінювальний:
1.Залучення учнів до контролю за
перебігом навчальної діяльності шляхом
заохочення їх до різних видів контролю,
самоконтролю, взаємоконтролю, роботи
в групах;
2.Участь учнів у виправленні помилок і
недоліків у знаннях, усвідомлення їх
причин шляхом взаємо та самоаналізу;
Етап контрольно-оцінювальний:
3.Надання учням можливості самостійно
або за участі вчителя, інших учнів
порівнювати отримані ним результати з
критеріями стандарту, закладеного у
навчальній програмі;
4.Використання механізмів оцінного
методу (позитивного ставлення до
успіхів школяра);
Етап контрольно-оцінювальний:
5.Використання механізмів оцінного
методу (позитивного ставлення до
успіхів школяра).
6.Оцінювання (виставлення рівневих
оцінок за дванадцятибальною системою
оцінювання навчальних досягнень,
поурочного бала, рейтинг) не тільки
результатів, а й самого процесу
навчання.
6. Заключний етап передбачає:
усвідомлення учнями ситуації
досягнення мети;
відчуття успіху;
підкріплення позитивної мотивації
стосовно власної діяльності.
Методи та засоби психолого-педагогічної
підтримки діяльності учнів
заохочення;
навчально-пізнавальна гра;
створення ситуації успіху;
створення ситуації пізнавального інтересу;
створення проблемної ситуації;
спонукання до пошуку альтернативних
рішень;
виконання творчих завдань;
кооперація учнів;
створення ситуації взаємодопомоги тощо.
Висновок може бути таким: особистісноорієнтоване навчання ЦЕ–
загальнодидактичний принцип
індивідуального підходу до учнів.
Таке твердження ми дослідимо та
пояснимо за допомогою такого факту:
Відомий російський психолог
Л.С. Виготський своє теорією доводить,
що розум будь-якої людини має дві зони
розвитку: А і Б.
Перша зона (А) – це зона актуального
розвитку.
У цю зону потрапляють завдання, які
дитина може виконати сама без
допомоги вчителя.
Друга зона (В) – це зона найближчого
розвитку
Сюди потрапляють завдання, які дитина сама
виконати не може, але може з ними
впоратися з допомогою вчителя.
Зона найближчого розвитку, - це зона
“наступного дня”.
Те, що сьогодні є зона найближчого
розвитку, завтра у процесі навчання повинно
стати зоною актуального розвитку. Учитель
не повинен давати готову інформацію, адже
таке навчання може загальмувати мислення
дитини. А за допомогою вміло підібраних
запитань педагог підводить школяра до
правильної відповіді, розв’язку.
Те, що сьогодні є зоною найближчого
розвитку, завтра у процесі навчання
повинно стати зоною актуального
розвитку.
Учитель не повинен давати готову
інформацію, адже таке навчання може
загальмувати мислення дитини.
А за допомогою вміло підібраних
запитань педагог підводить школяра до
правильної відповіді, розв’язку.
Отже, як бачимо із цього прикладу, щоб
відбулися розвиток і навчання учнів,
завдання повинні потрапляти лише в
зону найближчого розвитку
(за Л.С. Виготським).
Припустимо, що два учні навчались в
одній школі, в одних і тих самих
учителів, закінчили школу з відзнакою,
рівень їхнього розвитку все одно буде
різним.
Ще більше відрізняється розвиток учнів
класу, які згідно з 12- бальною
системою досягли початкового і
високого рівнів.
Тому зрозуміло, що до таких дітей треба
підходити індивідуально, тобто ставити
перед ними різні завдання.
Якщо для цілого класу поставити одне
завдання, то для одних учнів воно
потрапить у зону актуального розвитку,
для інших – у зону найближчого
розвитку.
Отже, одне завдання для всього класу
ставити не бажано і не потрібно, а
здійснювати якісний особистісноорієнтований підхід до навчання та
виховання на практиці нам заважає ряд
причин, зокрема:
Причина 1. Щоб підійти індивідуально
до кожного учня, необхідно знати його
психологічні, фізіологічні та соціальні
особливості.
Лише психологія нараховує кілька
десятків індивідуальних особливостей
особистості. Це різні види уваги, уяви,
мислення, сприйняття, темпераменту,
характеру і т.д.
Пам’ять також поділяється більш ніж
на 10 типів: короткочасна,
довготривала, оперативна, рухова,
зорова, слухова, емоційна, словеснологічна і т.д.;
Причина 2. Виявити всі ці психологічні,
фізіологічні та соціальні особливості
вчитель без допомоги психолога, лікаря,
соціолога не може;
Причина 3.Навіть якщо теоретично
припустити, що в кожної дитини
виявили всі ці особливості, вчитель не
зможе запам’ятати їх у такій кількості
дітей, оскільки він одночасно навчає
свого предмета не один десяток учнів,
кожен з яких має не один десяток таких
особливостей.
Нарешті, якщо вчителю все-таки
вдається запам’ятати всі особливості
кожної дитини, він не зможе підійти
індивідуально тому, що урок триває
всього 40-45 хв, протягом яких
неможливо фізично попрацювати з
кожним учнем класу індивідуально.
Отже, існує суперечність: з одного боку,
вимоги до особистісно-орієнтованого
навчання, а з іншого причини, що
унеможливлюють якісне впровадження
цієї педагогічної технології у навчальновиховний процес.
Який же вихід з ситуації, що склалася ?
Філософія вчить, що джерелом і
рушійними силами будь-якого процесу
(у тому числі й навчального) є
розв’язання суперечностей і тому,
щоб навчальний процес розвивався,
вчителю необхідно вміти виявляти
суперечність навчального процесу, а
також вміти розв’язувати її.
Дана суперечність розв’язується шляхом
диференційованого підходу до учнів.
Диференціація (від лат. Differentia –
різниця, відмінність) – розчленування
цілого на якісно відмінні частини.
Розв’язування таких суперечностей
називається підходом до навчання.
Цей підхід, для прикладу, можна
здійснити таким чином:
Учнів класу розподілити на групи за
рівнем розвитку.
Критерії, якими слід керуватися - це
успішність.
Таких груп, наприклад, може бути
чотири:
низький рівень;
середній рівень;
достатній рівень;
високий рівень.
Зрозуміло, що такий поділ не
аргументується для учнів, для того щоб
у слабшого школяра не сформувалася
занижена самооцінка, а в сильного –
завищена.
Якщо учні однієї з груп підвищують свій
рівень – їх слід перевести до наступної
групи і навпаки.
Для кожної групи пропонуються різні за
ступенем складності завдання.
Диференційований підхід можна
здійснювати при різних формах
навчального процесу: під час уроку,
лабораторного заняття, екскурсії.
Під час проведеного уроку методом бесіди,
запитань слід орієнтувати учнів на певну
групу.
При цьому обов’язково слід враховувати,
щоб запитання було точним, стислим, не
мало елементів підказки.
Під час проведення уроку методом
пояснення, розповіді диференційований
підхід неможливий, оскільки вчитель будує
свою розповідь, орієнтуючись на
середнього учня,
але під час закріплення нового матеріалу
чи пояснення домашнього завдання учням
можна запропонувати різнорівневі
завдання.
Завершальним етапом навчальної
діяльності на уроці є:
усвідомлення ситуації досягнення мети;
переживання ситуації успіху;
підкріплення позитивної мотивації щодо
самої діяльності.
Ситуація успіху досягається тоді, коли
сама дитина визначає цей результат як
успіх.
Усвідомлення ситуації успіху самим
учнем, розуміння її значимості виникає у
суб'єкта після здолання своєї боязкості,
невміння, незнання, психологічного
враження та інших видів труднощів.
Роль “Ситуації успіху” у навчальній
діяльності
За останні роки термін
„Ситуація успіху” став звичним для
педагогів.
Ніхто не заперечує, що саме позитивні
емоції можуть стати для дитини одним
з найважливіших стимулів у навчанні,
але при цьому ми забуваємо про те, що
в педагогів не існує єдиного рецепта чи
правила, як саме створювати ситуації
успіху тому, що це слід на основі
індивідуального підходу, зважено, з
урахуванням багатьох факторів.
Діти прощають багато чого, але не
вибачають байдужість.
За відгуками дітей, найкращі їхні
вчителі вели уроки так, що здавалося,
ніби весь урок вони зайняті саме тобою.
Як цього досягти?
Іноді це „Іскра Божа”,
а частіше – майстерність, доведена до
мистецтва.
Важливо мати на увазі, що навіть
одноразове переживання успіху може
докорінно змінити психологічне
самопочуття дитини.
Ситуація успіху може стати пусковим
механізмом подальшого розвитку
особистості.
Безперечно, переживання успіху навіює
людині впевненість у власних силах.
З`являється бажання знову досягти
добрих результатів, виникає відчуття
внутрішнього благополуччя, що, у свою
чергу, покращує ставлення до
навколишнього світу.
На перший погляд здається, що вчитель,
кілька разів давши учню можливість
відчути успіх, далі вже само собою
забезпечує високий рівень мотивації,
інтересу, пізнавальної активності.
Але може бути й протилежний
результат: постійна успішність здатна
сформувати байдуже ставлення до
навчання.
Крім того, постійне очікування лише
позитивного результату згубно впливає
на розвиток вольових якостей учня:
він ухиляється від подолання
труднощів;
губиться в складних ситуаціях
(навчальних та життєвих);
у його поведінці починає домінувати
мотив „уникнення невдач”.
Досвідчені психологи та педагоги
попереджують про можливість
негативних наслідків пережитого успіху.
Чому ж виникає такий парадокс?
По-перше, успіх, що діставався ціною
незначних зусиль, може призвести до
переоцінки, точніше, до завищеної
оцінки своїх можливостей.
По-друге, за сильним переживанням
будь-якої емоції обов`язково настає
релаксація (розслаблення).
І якщо в цей період запропонувати
людині якусь діяльність, то, швидше за
все, ця діяльність буде менш успішною,
ніж попередня.
По-третє, переживання успіху може бути
потьмареним, якщо результат, важливий
і значимий для самого учня, не буде
адекватно оцінений іншими людьми.
І нарешті:
Емоція успіху не стане сильним
переживанням, якщо результати діяльності
не значимі для її суб`єкта.
Дитина, особливо на початку навчання,
однаково інтенсивно переживає успіх у
„головних” і „неголовних” навчальних
предметах.
Але часто знижують цю інтенсивність:
„12 балів з музики ! Та краще б ти
отримав 12 балів з читання”.
Знижуючи значимості успіху, що
переживається дитиною, ми, дорослі,
впливаємо на формування у дитини
ставлення до навчального процесу в
цілому.
Ось чому, оцінюючи дітей, необхідно
виходити з індивідуальних особливостей
кожного учня.
Просування вперед треба заохочувати,
підбадьорювати, щоб дитина не
відчувала невдачу, порівнюючи свої
результати з раніше встановленими
нормами, особливо якщо вони для неї
недосяжні.
Отже, ситуація успіху у навчальній
діяльності створюється вчителем або ж
психологом.
Як і будь-яку іншу діяльність, навчання
можна уявити у вигляді простого
ланцюжка дій:
1. Установка на діяльність (емоційна
підготовка учнів на вирішення
навчального завдання) – мотиваційний
етап;
2.Забезпечення діяльності (створення
умов для успішного вирішення
навчального завдання) –підготовчий,
робочий етап;
3.Порівняння отриманих результатів з
очікуваними (усвідомлення ставлення до
результатів своєї навчальної праці) –
результативний етап.
Отже, якщо ситуація успіху створюється
вчителем послідовно і свідомо, її
3.Порівняння отриманих результатів з
очікуваними (усвідомлення ставлення
до результатів своєї навчальної праці) –
результативний етап.
Отже, якщо ситуація успіху створюється
вчителем послідовно і свідомо, її
структура повинна врахувати всі
перелічені компоненти.
Створення ситуації успіху на
мотиваційному етапі навчальної
діяльності
Дослідження психологів свідчать, що рівень
засвоєння людиною знань істотно залежить
від рівня сформованості її мотивації
навчитися.
Тож давайте проаналізуємо, як провести
мотиваційний етап уроку так, щоб створити
ситуацію успіху для того учня.
Перед учителем стоїть завдання:
сформувати в учня настанову на
успішне виконання завдання
Інакше кажучи, вчитель повинен
сформувати в учнів мотив досягнення
мети.
Але при цьому вчитель часто
зустрічається з неадекватною
реакцією учнівського колективу:
1.Хтось уже виконував подібне
завдання, і його результати
виявились невдалими, так що у цієї
категорії учнів уже сформоване
негативне ставлення на успішне
виконання завдання.
2.Інша група учнів не стикалась з
такою роботою, тому вони не знають,
чого можна очікувати від майбутньої
діяльності.
3.Третя група, яка виконувала потрібні
завдання і успішно з ними впоралася,
знаходиться у стані мобілізації, готова
виконувати навчальне завдання.
Зрозуміло, що найлегше вчителю буде
працювати з учнями третьої групи, де
необхідно лише активізувати позитивні
емоції, які діти пережили раніше.
У другої групи учнів слід передбачити
емоційну реакцію, намалювати
перспективу вдалого виконання
завдання, пов`язавши її з тими чи
іншими умовами діяльності, які в
минулому забезпечували успіх.
Найбільш клопітною буде робота
першою групою учнів.
Перш за все доведеться нейтралізувати
спогади про невдачу в попередній
діяльності, а потім створити перспективу
для нової.
Зробити це можна, наприклад, так:
дати завдання учневі попрацювати над
своїми помилками, або повідомити його,
що завдання для нього змінено
порівняно з попереднім і т. д.
Учитель може запропонувати різні
варіанти мотивів досягнення ситуації
успіху:
прагнення самостійно розв`язати цікаві
задачі;
завоювати авторитет у своїх товаришів;
стати першим;
розглядати свою діяльність з точки зору
її корисності для інших людей;
встановити нові контакти між
товаришами у ході виконання завдання
тощо.
Отже, на етапі мотивації навчальної
діяльності учитель організовує певні
ситуації з метою активізувати чи
нейтралізувати емоції для наступної
діяльності
На етапі мотивації створення ситуації
успіху більшою мірою визначається
психологічними аспектами.
Тут доречним буде використання в
роботі вчителя таких психологопедагогічних прийомів, як:
Ефект Розенталя, або „Ефект
навіювання”: „Ти це можеш”, „Тобі це
вдається” тощо.
Якщо педагог буде переконувати учнів
у реальності успіху, то успіх прийде.
Англійський учений Стоуенс довів, що
учні, яких заохочували, досягли значно
більших успіхів, ніж ті, кого ніяк не
заохочували.
Прийом „Емоційне погладжування” –
це констатація будь-якого факту успіху,
прищеплювання дитині віри в себе,
відкритість учителя для довіри і співчуття.
◦ Прийом „Анонсування” –
репетиція майбутньої дії, яка створює
психологічний настрій на успіх перед
класом.
Це можуть бути додаткові індивідуальні
заняття з окремими учнями чи
заздалегідь оголошенні запитання
самостійної роботи.
Прийом „Шикуйсь!” містить такі кроки:
психологічна атака;
емоційне блокування;
вибір головного напрямку;
вибір рівних можливостей;
несподіване порівняння;
стабілізація.
Цей прийом полягає в тому, щоб:
учителем блокувалось припущення на
невдачу в діяльності учня;
відволікалася увага школяра від
чергового неуспіху;
вчитель повинен знайти той напрямок
діяльності, яким учень зможе
реалізувати себе набагато краще, тим
самим забезпечити його на успіх, на
стабільність у навчанні.
Розглянемо деякі
алгоритми створення ситуацій успіху та
методику їх реалізації:
Прийом „Даю шанс” – це заздалегідь
підготовлена вчителем ситуація, в якій
учень отримує можливість зненацька
для себе розкрити свої можливості.
Прийом “ Зняття страху”-
допомогає перебороти невпевненість у
власних силах (Люди вчаться на своїх
помилках і знаходять інші шляхи
вирішення проблем).
Прийом “Авансування успішного
результату” –
допомогає вчителю висловити тверду
переконаніність у тому, що його учень
обов’язково впорається з поставленим
завданням.
Це, в свою чергу, переконує дитину у
своїх силах і можливостях.
“У тебе обов’язково вийде”, “Я навіть не
сумніваюсь у позитивному результаті” і
т. д.
Прийом “Прихований інструктаж”
Допомагає дитині уникнути поразки.
Досягається шляхом побажання,
наприклад:
Можливо краще почати з ...,
Виконуючи роботу не забудьте про ...
Прийом “Внесення мотиву”.
Показує дитині заради чого, кого
здійснюється ця діяльність, кому буде
добре після виконання, наприклад, “Без
твоєї допомоги твоїм друзям не
впоратись...” тощо.
Прийом “Персональна винятковість.”
Визначає важливість зусиль дитини в
діяльності, що здійснюється або
здійснюватиметься, наприклад:
Тільки ти міг би…
Тільки тобі і можу доручити… і т.п.
Прийом “Висока оцінка деталі”.
Допомагає емоційно пережити не
результат в цілому, а якої її окремої
деталі:
Найбільше мені сподобалось у твоїй
роботі…
Найбільше тобі вдалося…
Прийом „Еврика”.
Створюються умови, за яких дитина,
виконуючи навчальне завдання,
несподівано відкриває в собі невідомі
досі здібності.
Завдання вчителя – помітити це глибоко
особисте відкриття, всіляко підтримати
дитину, поставити нову мету і надихнути
на її досягнення.
Допомога вчителя у створенні ситуації
відкриття має бути ненав`язливою,
прихованою.
Створюючи ситуації успіху на етапі
організації навчальної діяльності, слід
пам`ятати кілька основних правил:
у кожній дитині є задатки, які можуть
розвинутися у здібності;
Побачити їх, відчути, розвити – це
справа педагога;
ставлення до дитини як до рівної, як до
себе, спілкування, що повністю включає
грубість, різкість, образливий тон, має
стати обов`язковою нормою всієї
педагогічної діяльності;
Ставлення до дитини:
як до рівної,
як до себе,
спілкування, що повністю виключає:
- грубість,
- різкість,
- образливий тон
має стати обов`язковою нормою всієї
педагогічної діяльності;
чим більше напрямків діяльності, в яких
бере участь дитина, тим більше в неї
можливостей знайти себе;
кількість і різноманітність ситуацій і
обставин, в тому числі і штучно
створених, у які може потрапити
дитина, визначають шляхи її сьогодення
і віддаленого інтересу та можливі шляхи
успіху.
ТИПИ УСПІХУ:
Неочікувана радість – це почуття
задоволення від того, що результати
діяльності учня перевершили його
очікування.
З педагогічної та психологічної точки
зору – це результат продуманої,
підготовленої діяльності вчителя.
Спільна радість – полягає в тому, щоб учень
досяг необхідної для себе реакції колективу.
Вона може бути підготовленою вчителем
або спонтаною.
Спільною радістю вважають тільки ті реакції
колективу, які дають можливість дитині
відчутні себе задоволеним, стимулюють її
зусиля.
Це, перш за все, має бути емоційний відгук
оточуючих на успіх члена свого колективу.
Важливо, щоб у досягненнях кожного
школяра всі бачили результати своєї
праці, а сама дитина розуміла, що її
радість – це радість підтримки,
отримання статусу „свій серед своїх”.
Зрештою у тому, як реагує дитячий
колектив на успіхи або невдачі своїх
учителів, виявляється його моральна
сутність.
Радість пізнання – це радість пізнання
нового, хоча вона по своїй суті
альтруїстична (виникає на основі
допомоги, підтримки інших людей).
Пізнання спираїться на самоосвіту й
самопізнання.
Така радість не може вирости на
пустому місці, появитися без серйозних
причин. Це слід клопіткої роботи
учителя –учня-учнів.
ВИСНОВОК:
1.Ситуація успіху досягається тоді, коли
сама дитина визначає цей результат як
успіх.
2 Усвідомлення ситуації успіху самим
учнем, розуміння її значимості виникає у
школяра після здолання своєї боязкості,
невміння, незнання, психологічного
враження та інших видів труднощів.
3. Завдання педагога :
допомогти особистості дитини зрости в
успіху;
дати відчути радість від здолання
труднощів;
дати зрозуміти, що задарма в житті в
житті нічого не дається, скрізь необхідно
докласти зусиль.
І успіх буде еквівалентним витраченим
зусиллям.
ШАНОВНІ КОЛЕГИ !
Дайте, будь ласка, відповідь на такі
запитання:
1.Ваше ставлення до технології “Створення
ситуації успіху”.
2.Як Ви оцінюєте стан “Створення ситуації
успіху у Вашому навчальному закладі”.
3.Які ще методичні рекомендації, ідеї,
міркування щодо “Створення ситуації успіху”,
Ви можете запропонувати учасникам нашого
семінару ?
ВДЯЧНІ ВАМ ЗА ВІДВЕРТІСТЬ, ЗА ПОРАДИ
Slide 66
Створення ситуації успіху
та шляхи її реалізації
на уроці як складової якості
навчально-виховного процесу
Мета: Удосконалити методику
створення ситуації успіху та шляхів
її реалізації на уроці як стежки, що
веде до того куточка дитячого
серця, в якому горить вогник
бажання бути гарним.
На
відміну від традиційного розуміння
освіти як суми знань та навичок, нині освіту
починають розглядати як процес
становлення особистості .
Причому особистості, здатної до:
самоосвіти,
саморозвитку,
самовдосконалення,
яка вміє використовувати набуті знання,
яка прагне реалізувати себе,
спроможна змінити на краще своє життя,
життя своєї держави.
Алгоритм
створення та досягнення ситуації успіху
твердження про “Ситуацію успіху”;
особистісно-орієнтований підхід у справі
навчання та виховання - основа педагогічної
технології “Створення ситуації успіху”;
роль “Ситуації успіху” у навчальній діяльності;
створення “Ситуації успіху” на мотиваційному
етапі навчальної діяльності;
психолого-педагогічні прийоми при створенні
“Ситуації успіху”;
методика реалізації “Ситуації успіху”;
Виходячи із Положень Закону України “Про
освіту” завдання школи сьогодні полягає в
тому, щоб:
Виховувати в учнів здатність:
долати життєві труднощі;
самостійно приймати рішення;
розвивати себе як особистість, здатну:
робити вибір і контролювати своє життя;
брати на себе відповідальність за свої дії;
захищати себе і свої життєві цінності;
діяти відповідно до них;
піклуватись про інших;
Завдання вчителів:
прищепити учням потребу до здобуття
знань;
створити такі умови, щоб процес
здобуття знань був для них цікавим,
потрібним, комфортним;
і тому пріоритетним завданням вчителя
під час навчально-виховної діяльності є
створення ситуації успіху.
Що означає “Ситуація успіху?”
Ситуація успіху - це суб'єктивний
психічний стан задоволення наслідком
своєї фізичної, розумової праці чи
моральної напруги.
Успіх у навчанні - єдине джерело
внутрішніх сил дитини, які породжують
енергію для переборення труднощів,
бажання вчитися.
В.Сухомлинський
Ситуація успіху дарує атмосферу
приязні та взаємодопомоги, впевненості
і захищеності.
Учитель зобов’язаний створити джерело
внутрішніх сил дитини, джерело, яке дає
енергію для подолання труднощів і
формування бажання вчитися.
Використання ситуації успіху має
сприяти підвищенню робочого тонусу,
збільшенню продуктивності навчальної
роботи, а також допомогти учням
усвідомити себе повноцінною
особистістю і, відповідно, забезпечити
успіх у навчанні.
Основою педагогічної технології
“Створення ситуації успіху” є
особистісно-орієнтований підхід у справі
навчання та виховання.
А тому звернемося до рекомендацій
щодо особистісно-орієнтовного підходу
навчання та виховання.
–
Особистісно орієнтоване навчання
це навчання, центром якого є
особистість дитини, її самобутність та
самостійність: суб'єктивний досвід
кожного спочатку розкривається, а
потім узгоджується зі змістом освіти.
Визнання учня ключовою фігурою
всього освітнього процесу – це і є
особистісно орієнтована педагогіка.
У свідомості учня це має такий
вигляд: «Все, що я пізнаю, я знаю,
для чого мені потрібно і де я можу ці
знання застосувати».
Для педагога - це прагнення знайти
розумний баланс між знаннями,
уміннями та навичками учня.
Сучасність вимагає навчити учнів:
- самостійно та творчо розв'язувати
проблеми;
- шукати нову інформацію й робити
висновки, а не подавати дітям готові
знання.
В особистісно-орієнтованому підході
вчителю насамперед потрібен високий
рівень педагогічної майстерності, який
базується на розвитку:
дидактичних;
організаторських;
комунікативних;
науково-пізнавальних;
емоційних;
та поведінкових компонентностей;
-
-
Цілі особистісно орієнтованого
навчання полягають у тому, щоб:
визначити життєвий досвід кожного
учня;
його пізнавальні здібності;
рівень інтелекту;
інтереси, які спочатку треба розкрити,
а потім розвинути у навчальному
процесі;
Цілі особистісно орієнтованого навчання
полягають у тому, щоб:
Формувати позитивну мотивацію учнів до:
-
пізнавальної діяльності;
-
потребу в самопізнанні;
-
потребу в самореалізаціїї;
-
та потребу у самовдосконаленні школярів;
Цілі особистісно орієнтованого навчання
полягають у тому, щоб:
Озброїти учнів механізмом:
адаптації;
саморегуляції;
самозахисту;
самовиховання;
Цілі особистісно орієнтованого навчання
полягають у тому, щоб:
Розвинути індивідуальні позитивні
здібності кожного школяра;
Сформувати культуру життєдіяльності
максимально виявити і використати
індивідуальний досвід учня;
Правильно визначати лінії поведінки.
Основні принципи
особистісно-орієнтованого
навчання:
1. Принцип «розвивальної допомоги»
не робити за учня;
не вказувати йому, що робити,
а допомогти пробувати власні сили і власну
активність;
потрібно добитись, щоб учень сам обирав
рішення і відповідав за них.
Звідси - не потрібно подавати готові
знання, а створити умови, в яких
виявляється:
-
власна пізнавальна активність учня;
-
і він визначить для себе цілі, зміст та
методи роботи, власні цінності.
-
Навчання повинно бути дослідницьким
Це час, протягом якого діти вчаться:
самостійно діяти;
- дискутувати;
- приймати рішення.
-
При цьому розвивається самосвідомість і
самореалізується особистість.
Принцип - «свобода вміння»
- учні вільно обговорюють
проблеми;
- співпрацюють один з одним,
- а вчитель виступає в ролі
старшого члена колективу,
консультанта, джерела досвіду
Принцип - «свобода вміння»
Учителю:
-недостатньо
процес;
організувати навчальний
- потрібно ще визначити спосіб засвоєння
знань, тобто оприділити види діяльності
учня на уроці.
Основні вимоги до особистісноорієнтованого уроку:
раціональна єдність словесних,
наукових і практичних методів
навчання;
зв'язок з раніше вивченим досвідом,
набутим учнем;
Основні вимоги до особистісно
орієнтованого уроку:
-формування вмінь в учнів самостійно
здобувати знання і застосовувати їх на
практиці;
-заохочення прагнень учнів знаходити свій
спосіб роботи з навчальним матеріалом.
Метою
особистісноорієнтованого уроку є:
- створення умов для виявлення
пізнавальної активності учнів
Засобами досягнення вчителем цієї мети
можуть бути:
використання різних форм та методів
навчальної діяльності, які дозволяють
розкрити суб'єктивний досвід учнів;
створення атмосфери зацікавленості
кожного учня в результатах роботи
всього класу;
стимулювання учнів до висловлювань,
використання різних способів виконання
завдань без побоювань помилитися,
отримати хибну відповідь тощо;
Засобами досягнення вчителем цієї мети
можуть бути:
використання протягом уроку
дидактичного матеріалу, який дозволяє
отримати учневі найбільш значущі для
нього вид та форму змісту навчального
матеріалу;
оцінювання досягнень учня протягом
усього процесу його діяльності, а не
тільки за кінцевим результатом;
Засобами досягнення вчителем цієї мети
можуть бути:
заохочення прагнень учня знаходити свій
спосіб роботи;
аналізувати протягом уроку роботи інших
учнів; вибирати та засвоювати найбільш
раціональні з них;
створення на уроці педагогічних ситуацій
спілкування, які б дозволяли кожному учневі
виявляти ініціативу, самостійність, виборність у
справах роботи;
створення обстановки для природного
самовираження учня.
Технологія
особистісноорієнтованогоуроку
Для проведення особистісноорієнтованого уроку вчитель має
оволодіти його основними етапами:
1.
2.
3.
4.
5.
6.
7.
8.
Орієнтації.
Визначення мети.
Проектування.
Організації.
Реалізації.
Контролю.
Коригування.
Оцінювання
1. Етап орієнтації включає:
орієнтацію на позитивну роботу;
орієнтацію на визначення особистісного
досвіду учнів;
пов'язання цього досвіду з проблемами
навчального матеріалу.
2. Етап визначення мети передбачає:
визначення на уроці разом з учнями
значущої мети здійснення тієї діяльності,
яка запланована вчителем (учні повинні
зрозуміти, що може дати робота учням
саме на цьому уроці для складання,
наприклад, тематичного заліку,
державної атестації, свого майбутнього
життя тощо);
визначення показників досягнення
поставлених завдань;
3. Етап проектування включає:
передбачення залучення учнів до
виконання ними випереджальних
завдань;
підготовки повідомлень;
рефератів;
виготовлення та відбору наочності;
складання плану роботи тощо;
Етап організації виконання плану
діяльності передбачає:
Подання можливих варіантів і
способів виконання навчальної
діяльності (усна чи письмова форма,
індивідуальна робота чи робота в
групах, робота з текстом чи з іншими
засобами одержання інформації);
Етап організації виконання плану
діяльності передбачає:
2.Представлення учнями вибору способу
фіксації нового матеріалу (конспект,
схема, таблиця, опора, план, тези,
висновки тощо);
3.Варіативність домашнього завдання
(диференціація за рівнем складності та
способом виконання).
Етап контрольно-оцінювальний:
1.Залучення учнів до контролю за
перебігом навчальної діяльності шляхом
заохочення їх до різних видів контролю,
самоконтролю, взаємоконтролю, роботи
в групах;
2.Участь учнів у виправленні помилок і
недоліків у знаннях, усвідомлення їх
причин шляхом взаємо та самоаналізу;
Етап контрольно-оцінювальний:
3.Надання учням можливості самостійно
або за участі вчителя, інших учнів
порівнювати отримані ним результати з
критеріями стандарту, закладеного у
навчальній програмі;
4.Використання механізмів оцінного
методу (позитивного ставлення до
успіхів школяра);
Етап контрольно-оцінювальний:
5.Використання механізмів оцінного
методу (позитивного ставлення до
успіхів школяра).
6.Оцінювання (виставлення рівневих
оцінок за дванадцятибальною системою
оцінювання навчальних досягнень,
поурочного бала, рейтинг) не тільки
результатів, а й самого процесу
навчання.
6. Заключний етап передбачає:
усвідомлення учнями ситуації
досягнення мети;
відчуття успіху;
підкріплення позитивної мотивації
стосовно власної діяльності.
Методи та засоби психолого-педагогічної
підтримки діяльності учнів
заохочення;
навчально-пізнавальна гра;
створення ситуації успіху;
створення ситуації пізнавального інтересу;
створення проблемної ситуації;
спонукання до пошуку альтернативних
рішень;
виконання творчих завдань;
кооперація учнів;
створення ситуації взаємодопомоги тощо.
Висновок може бути таким: особистісноорієнтоване навчання ЦЕ–
загальнодидактичний принцип
індивідуального підходу до учнів.
Таке твердження ми дослідимо та
пояснимо за допомогою такого факту:
Відомий російський психолог
Л.С. Виготський своє теорією доводить,
що розум будь-якої людини має дві зони
розвитку: А і Б.
Перша зона (А) – це зона актуального
розвитку.
У цю зону потрапляють завдання, які
дитина може виконати сама без
допомоги вчителя.
Друга зона (В) – це зона найближчого
розвитку
Сюди потрапляють завдання, які дитина сама
виконати не може, але може з ними
впоратися з допомогою вчителя.
Зона найближчого розвитку, - це зона
“наступного дня”.
Те, що сьогодні є зона найближчого
розвитку, завтра у процесі навчання повинно
стати зоною актуального розвитку. Учитель
не повинен давати готову інформацію, адже
таке навчання може загальмувати мислення
дитини. А за допомогою вміло підібраних
запитань педагог підводить школяра до
правильної відповіді, розв’язку.
Те, що сьогодні є зоною найближчого
розвитку, завтра у процесі навчання
повинно стати зоною актуального
розвитку.
Учитель не повинен давати готову
інформацію, адже таке навчання може
загальмувати мислення дитини.
А за допомогою вміло підібраних
запитань педагог підводить школяра до
правильної відповіді, розв’язку.
Отже, як бачимо із цього прикладу, щоб
відбулися розвиток і навчання учнів,
завдання повинні потрапляти лише в
зону найближчого розвитку
(за Л.С. Виготським).
Припустимо, що два учні навчались в
одній школі, в одних і тих самих
учителів, закінчили школу з відзнакою,
рівень їхнього розвитку все одно буде
різним.
Ще більше відрізняється розвиток учнів
класу, які згідно з 12- бальною
системою досягли початкового і
високого рівнів.
Тому зрозуміло, що до таких дітей треба
підходити індивідуально, тобто ставити
перед ними різні завдання.
Якщо для цілого класу поставити одне
завдання, то для одних учнів воно
потрапить у зону актуального розвитку,
для інших – у зону найближчого
розвитку.
Отже, одне завдання для всього класу
ставити не бажано і не потрібно, а
здійснювати якісний особистісноорієнтований підхід до навчання та
виховання на практиці нам заважає ряд
причин, зокрема:
Причина 1. Щоб підійти індивідуально
до кожного учня, необхідно знати його
психологічні, фізіологічні та соціальні
особливості.
Лише психологія нараховує кілька
десятків індивідуальних особливостей
особистості. Це різні види уваги, уяви,
мислення, сприйняття, темпераменту,
характеру і т.д.
Пам’ять також поділяється більш ніж
на 10 типів: короткочасна,
довготривала, оперативна, рухова,
зорова, слухова, емоційна, словеснологічна і т.д.;
Причина 2. Виявити всі ці психологічні,
фізіологічні та соціальні особливості
вчитель без допомоги психолога, лікаря,
соціолога не може;
Причина 3.Навіть якщо теоретично
припустити, що в кожної дитини
виявили всі ці особливості, вчитель не
зможе запам’ятати їх у такій кількості
дітей, оскільки він одночасно навчає
свого предмета не один десяток учнів,
кожен з яких має не один десяток таких
особливостей.
Нарешті, якщо вчителю все-таки
вдається запам’ятати всі особливості
кожної дитини, він не зможе підійти
індивідуально тому, що урок триває
всього 40-45 хв, протягом яких
неможливо фізично попрацювати з
кожним учнем класу індивідуально.
Отже, існує суперечність: з одного боку,
вимоги до особистісно-орієнтованого
навчання, а з іншого причини, що
унеможливлюють якісне впровадження
цієї педагогічної технології у навчальновиховний процес.
Який же вихід з ситуації, що склалася ?
Філософія вчить, що джерелом і
рушійними силами будь-якого процесу
(у тому числі й навчального) є
розв’язання суперечностей і тому,
щоб навчальний процес розвивався,
вчителю необхідно вміти виявляти
суперечність навчального процесу, а
також вміти розв’язувати її.
Дана суперечність розв’язується шляхом
диференційованого підходу до учнів.
Диференціація (від лат. Differentia –
різниця, відмінність) – розчленування
цілого на якісно відмінні частини.
Розв’язування таких суперечностей
називається підходом до навчання.
Цей підхід, для прикладу, можна
здійснити таким чином:
Учнів класу розподілити на групи за
рівнем розвитку.
Критерії, якими слід керуватися - це
успішність.
Таких груп, наприклад, може бути
чотири:
низький рівень;
середній рівень;
достатній рівень;
високий рівень.
Зрозуміло, що такий поділ не
аргументується для учнів, для того щоб
у слабшого школяра не сформувалася
занижена самооцінка, а в сильного –
завищена.
Якщо учні однієї з груп підвищують свій
рівень – їх слід перевести до наступної
групи і навпаки.
Для кожної групи пропонуються різні за
ступенем складності завдання.
Диференційований підхід можна
здійснювати при різних формах
навчального процесу: під час уроку,
лабораторного заняття, екскурсії.
Під час проведеного уроку методом бесіди,
запитань слід орієнтувати учнів на певну
групу.
При цьому обов’язково слід враховувати,
щоб запитання було точним, стислим, не
мало елементів підказки.
Під час проведення уроку методом
пояснення, розповіді диференційований
підхід неможливий, оскільки вчитель будує
свою розповідь, орієнтуючись на
середнього учня,
але під час закріплення нового матеріалу
чи пояснення домашнього завдання учням
можна запропонувати різнорівневі
завдання.
Завершальним етапом навчальної
діяльності на уроці є:
усвідомлення ситуації досягнення мети;
переживання ситуації успіху;
підкріплення позитивної мотивації щодо
самої діяльності.
Ситуація успіху досягається тоді, коли
сама дитина визначає цей результат як
успіх.
Усвідомлення ситуації успіху самим
учнем, розуміння її значимості виникає у
суб'єкта після здолання своєї боязкості,
невміння, незнання, психологічного
враження та інших видів труднощів.
Роль “Ситуації успіху” у навчальній
діяльності
За останні роки термін
„Ситуація успіху” став звичним для
педагогів.
Ніхто не заперечує, що саме позитивні
емоції можуть стати для дитини одним
з найважливіших стимулів у навчанні,
але при цьому ми забуваємо про те, що
в педагогів не існує єдиного рецепта чи
правила, як саме створювати ситуації
успіху тому, що це слід на основі
індивідуального підходу, зважено, з
урахуванням багатьох факторів.
Діти прощають багато чого, але не
вибачають байдужість.
За відгуками дітей, найкращі їхні
вчителі вели уроки так, що здавалося,
ніби весь урок вони зайняті саме тобою.
Як цього досягти?
Іноді це „Іскра Божа”,
а частіше – майстерність, доведена до
мистецтва.
Важливо мати на увазі, що навіть
одноразове переживання успіху може
докорінно змінити психологічне
самопочуття дитини.
Ситуація успіху може стати пусковим
механізмом подальшого розвитку
особистості.
Безперечно, переживання успіху навіює
людині впевненість у власних силах.
З`являється бажання знову досягти
добрих результатів, виникає відчуття
внутрішнього благополуччя, що, у свою
чергу, покращує ставлення до
навколишнього світу.
На перший погляд здається, що вчитель,
кілька разів давши учню можливість
відчути успіх, далі вже само собою
забезпечує високий рівень мотивації,
інтересу, пізнавальної активності.
Але може бути й протилежний
результат: постійна успішність здатна
сформувати байдуже ставлення до
навчання.
Крім того, постійне очікування лише
позитивного результату згубно впливає
на розвиток вольових якостей учня:
він ухиляється від подолання
труднощів;
губиться в складних ситуаціях
(навчальних та життєвих);
у його поведінці починає домінувати
мотив „уникнення невдач”.
Досвідчені психологи та педагоги
попереджують про можливість
негативних наслідків пережитого успіху.
Чому ж виникає такий парадокс?
По-перше, успіх, що діставався ціною
незначних зусиль, може призвести до
переоцінки, точніше, до завищеної
оцінки своїх можливостей.
По-друге, за сильним переживанням
будь-якої емоції обов`язково настає
релаксація (розслаблення).
І якщо в цей період запропонувати
людині якусь діяльність, то, швидше за
все, ця діяльність буде менш успішною,
ніж попередня.
По-третє, переживання успіху може бути
потьмареним, якщо результат, важливий
і значимий для самого учня, не буде
адекватно оцінений іншими людьми.
І нарешті:
Емоція успіху не стане сильним
переживанням, якщо результати діяльності
не значимі для її суб`єкта.
Дитина, особливо на початку навчання,
однаково інтенсивно переживає успіх у
„головних” і „неголовних” навчальних
предметах.
Але часто знижують цю інтенсивність:
„12 балів з музики ! Та краще б ти
отримав 12 балів з читання”.
Знижуючи значимості успіху, що
переживається дитиною, ми, дорослі,
впливаємо на формування у дитини
ставлення до навчального процесу в
цілому.
Ось чому, оцінюючи дітей, необхідно
виходити з індивідуальних особливостей
кожного учня.
Просування вперед треба заохочувати,
підбадьорювати, щоб дитина не
відчувала невдачу, порівнюючи свої
результати з раніше встановленими
нормами, особливо якщо вони для неї
недосяжні.
Отже, ситуація успіху у навчальній
діяльності створюється вчителем або ж
психологом.
Як і будь-яку іншу діяльність, навчання
можна уявити у вигляді простого
ланцюжка дій:
1. Установка на діяльність (емоційна
підготовка учнів на вирішення
навчального завдання) – мотиваційний
етап;
2.Забезпечення діяльності (створення
умов для успішного вирішення
навчального завдання) –підготовчий,
робочий етап;
3.Порівняння отриманих результатів з
очікуваними (усвідомлення ставлення до
результатів своєї навчальної праці) –
результативний етап.
Отже, якщо ситуація успіху створюється
вчителем послідовно і свідомо, її
3.Порівняння отриманих результатів з
очікуваними (усвідомлення ставлення
до результатів своєї навчальної праці) –
результативний етап.
Отже, якщо ситуація успіху створюється
вчителем послідовно і свідомо, її
структура повинна врахувати всі
перелічені компоненти.
Створення ситуації успіху на
мотиваційному етапі навчальної
діяльності
Дослідження психологів свідчать, що рівень
засвоєння людиною знань істотно залежить
від рівня сформованості її мотивації
навчитися.
Тож давайте проаналізуємо, як провести
мотиваційний етап уроку так, щоб створити
ситуацію успіху для того учня.
Перед учителем стоїть завдання:
сформувати в учня настанову на
успішне виконання завдання
Інакше кажучи, вчитель повинен
сформувати в учнів мотив досягнення
мети.
Але при цьому вчитель часто
зустрічається з неадекватною
реакцією учнівського колективу:
1.Хтось уже виконував подібне
завдання, і його результати
виявились невдалими, так що у цієї
категорії учнів уже сформоване
негативне ставлення на успішне
виконання завдання.
2.Інша група учнів не стикалась з
такою роботою, тому вони не знають,
чого можна очікувати від майбутньої
діяльності.
3.Третя група, яка виконувала потрібні
завдання і успішно з ними впоралася,
знаходиться у стані мобілізації, готова
виконувати навчальне завдання.
Зрозуміло, що найлегше вчителю буде
працювати з учнями третьої групи, де
необхідно лише активізувати позитивні
емоції, які діти пережили раніше.
У другої групи учнів слід передбачити
емоційну реакцію, намалювати
перспективу вдалого виконання
завдання, пов`язавши її з тими чи
іншими умовами діяльності, які в
минулому забезпечували успіх.
Найбільш клопітною буде робота
першою групою учнів.
Перш за все доведеться нейтралізувати
спогади про невдачу в попередній
діяльності, а потім створити перспективу
для нової.
Зробити це можна, наприклад, так:
дати завдання учневі попрацювати над
своїми помилками, або повідомити його,
що завдання для нього змінено
порівняно з попереднім і т. д.
Учитель може запропонувати різні
варіанти мотивів досягнення ситуації
успіху:
прагнення самостійно розв`язати цікаві
задачі;
завоювати авторитет у своїх товаришів;
стати першим;
розглядати свою діяльність з точки зору
її корисності для інших людей;
встановити нові контакти між
товаришами у ході виконання завдання
тощо.
Отже, на етапі мотивації навчальної
діяльності учитель організовує певні
ситуації з метою активізувати чи
нейтралізувати емоції для наступної
діяльності
На етапі мотивації створення ситуації
успіху більшою мірою визначається
психологічними аспектами.
Тут доречним буде використання в
роботі вчителя таких психологопедагогічних прийомів, як:
Ефект Розенталя, або „Ефект
навіювання”: „Ти це можеш”, „Тобі це
вдається” тощо.
Якщо педагог буде переконувати учнів
у реальності успіху, то успіх прийде.
Англійський учений Стоуенс довів, що
учні, яких заохочували, досягли значно
більших успіхів, ніж ті, кого ніяк не
заохочували.
Прийом „Емоційне погладжування” –
це констатація будь-якого факту успіху,
прищеплювання дитині віри в себе,
відкритість учителя для довіри і співчуття.
◦ Прийом „Анонсування” –
репетиція майбутньої дії, яка створює
психологічний настрій на успіх перед
класом.
Це можуть бути додаткові індивідуальні
заняття з окремими учнями чи
заздалегідь оголошенні запитання
самостійної роботи.
Прийом „Шикуйсь!” містить такі кроки:
психологічна атака;
емоційне блокування;
вибір головного напрямку;
вибір рівних можливостей;
несподіване порівняння;
стабілізація.
Цей прийом полягає в тому, щоб:
учителем блокувалось припущення на
невдачу в діяльності учня;
відволікалася увага школяра від
чергового неуспіху;
вчитель повинен знайти той напрямок
діяльності, яким учень зможе
реалізувати себе набагато краще, тим
самим забезпечити його на успіх, на
стабільність у навчанні.
Розглянемо деякі
алгоритми створення ситуацій успіху та
методику їх реалізації:
Прийом „Даю шанс” – це заздалегідь
підготовлена вчителем ситуація, в якій
учень отримує можливість зненацька
для себе розкрити свої можливості.
Прийом “ Зняття страху”-
допомогає перебороти невпевненість у
власних силах (Люди вчаться на своїх
помилках і знаходять інші шляхи
вирішення проблем).
Прийом “Авансування успішного
результату” –
допомогає вчителю висловити тверду
переконаніність у тому, що його учень
обов’язково впорається з поставленим
завданням.
Це, в свою чергу, переконує дитину у
своїх силах і можливостях.
“У тебе обов’язково вийде”, “Я навіть не
сумніваюсь у позитивному результаті” і
т. д.
Прийом “Прихований інструктаж”
Допомагає дитині уникнути поразки.
Досягається шляхом побажання,
наприклад:
Можливо краще почати з ...,
Виконуючи роботу не забудьте про ...
Прийом “Внесення мотиву”.
Показує дитині заради чого, кого
здійснюється ця діяльність, кому буде
добре після виконання, наприклад, “Без
твоєї допомоги твоїм друзям не
впоратись...” тощо.
Прийом “Персональна винятковість.”
Визначає важливість зусиль дитини в
діяльності, що здійснюється або
здійснюватиметься, наприклад:
Тільки ти міг би…
Тільки тобі і можу доручити… і т.п.
Прийом “Висока оцінка деталі”.
Допомагає емоційно пережити не
результат в цілому, а якої її окремої
деталі:
Найбільше мені сподобалось у твоїй
роботі…
Найбільше тобі вдалося…
Прийом „Еврика”.
Створюються умови, за яких дитина,
виконуючи навчальне завдання,
несподівано відкриває в собі невідомі
досі здібності.
Завдання вчителя – помітити це глибоко
особисте відкриття, всіляко підтримати
дитину, поставити нову мету і надихнути
на її досягнення.
Допомога вчителя у створенні ситуації
відкриття має бути ненав`язливою,
прихованою.
Створюючи ситуації успіху на етапі
організації навчальної діяльності, слід
пам`ятати кілька основних правил:
у кожній дитині є задатки, які можуть
розвинутися у здібності;
Побачити їх, відчути, розвити – це
справа педагога;
ставлення до дитини як до рівної, як до
себе, спілкування, що повністю включає
грубість, різкість, образливий тон, має
стати обов`язковою нормою всієї
педагогічної діяльності;
Ставлення до дитини:
як до рівної,
як до себе,
спілкування, що повністю виключає:
- грубість,
- різкість,
- образливий тон
має стати обов`язковою нормою всієї
педагогічної діяльності;
чим більше напрямків діяльності, в яких
бере участь дитина, тим більше в неї
можливостей знайти себе;
кількість і різноманітність ситуацій і
обставин, в тому числі і штучно
створених, у які може потрапити
дитина, визначають шляхи її сьогодення
і віддаленого інтересу та можливі шляхи
успіху.
ТИПИ УСПІХУ:
Неочікувана радість – це почуття
задоволення від того, що результати
діяльності учня перевершили його
очікування.
З педагогічної та психологічної точки
зору – це результат продуманої,
підготовленої діяльності вчителя.
Спільна радість – полягає в тому, щоб учень
досяг необхідної для себе реакції колективу.
Вона може бути підготовленою вчителем
або спонтаною.
Спільною радістю вважають тільки ті реакції
колективу, які дають можливість дитині
відчутні себе задоволеним, стимулюють її
зусиля.
Це, перш за все, має бути емоційний відгук
оточуючих на успіх члена свого колективу.
Важливо, щоб у досягненнях кожного
школяра всі бачили результати своєї
праці, а сама дитина розуміла, що її
радість – це радість підтримки,
отримання статусу „свій серед своїх”.
Зрештою у тому, як реагує дитячий
колектив на успіхи або невдачі своїх
учителів, виявляється його моральна
сутність.
Радість пізнання – це радість пізнання
нового, хоча вона по своїй суті
альтруїстична (виникає на основі
допомоги, підтримки інших людей).
Пізнання спираїться на самоосвіту й
самопізнання.
Така радість не може вирости на
пустому місці, появитися без серйозних
причин. Це слід клопіткої роботи
учителя –учня-учнів.
ВИСНОВОК:
1.Ситуація успіху досягається тоді, коли
сама дитина визначає цей результат як
успіх.
2 Усвідомлення ситуації успіху самим
учнем, розуміння її значимості виникає у
школяра після здолання своєї боязкості,
невміння, незнання, психологічного
враження та інших видів труднощів.
3. Завдання педагога :
допомогти особистості дитини зрости в
успіху;
дати відчути радість від здолання
труднощів;
дати зрозуміти, що задарма в житті в
житті нічого не дається, скрізь необхідно
докласти зусиль.
І успіх буде еквівалентним витраченим
зусиллям.
ШАНОВНІ КОЛЕГИ !
Дайте, будь ласка, відповідь на такі
запитання:
1.Ваше ставлення до технології “Створення
ситуації успіху”.
2.Як Ви оцінюєте стан “Створення ситуації
успіху у Вашому навчальному закладі”.
3.Які ще методичні рекомендації, ідеї,
міркування щодо “Створення ситуації успіху”,
Ви можете запропонувати учасникам нашого
семінару ?
ВДЯЧНІ ВАМ ЗА ВІДВЕРТІСТЬ, ЗА ПОРАДИ
Slide 67
Створення ситуації успіху
та шляхи її реалізації
на уроці як складової якості
навчально-виховного процесу
Мета: Удосконалити методику
створення ситуації успіху та шляхів
її реалізації на уроці як стежки, що
веде до того куточка дитячого
серця, в якому горить вогник
бажання бути гарним.
На
відміну від традиційного розуміння
освіти як суми знань та навичок, нині освіту
починають розглядати як процес
становлення особистості .
Причому особистості, здатної до:
самоосвіти,
саморозвитку,
самовдосконалення,
яка вміє використовувати набуті знання,
яка прагне реалізувати себе,
спроможна змінити на краще своє життя,
життя своєї держави.
Алгоритм
створення та досягнення ситуації успіху
твердження про “Ситуацію успіху”;
особистісно-орієнтований підхід у справі
навчання та виховання - основа педагогічної
технології “Створення ситуації успіху”;
роль “Ситуації успіху” у навчальній діяльності;
створення “Ситуації успіху” на мотиваційному
етапі навчальної діяльності;
психолого-педагогічні прийоми при створенні
“Ситуації успіху”;
методика реалізації “Ситуації успіху”;
Виходячи із Положень Закону України “Про
освіту” завдання школи сьогодні полягає в
тому, щоб:
Виховувати в учнів здатність:
долати життєві труднощі;
самостійно приймати рішення;
розвивати себе як особистість, здатну:
робити вибір і контролювати своє життя;
брати на себе відповідальність за свої дії;
захищати себе і свої життєві цінності;
діяти відповідно до них;
піклуватись про інших;
Завдання вчителів:
прищепити учням потребу до здобуття
знань;
створити такі умови, щоб процес
здобуття знань був для них цікавим,
потрібним, комфортним;
і тому пріоритетним завданням вчителя
під час навчально-виховної діяльності є
створення ситуації успіху.
Що означає “Ситуація успіху?”
Ситуація успіху - це суб'єктивний
психічний стан задоволення наслідком
своєї фізичної, розумової праці чи
моральної напруги.
Успіх у навчанні - єдине джерело
внутрішніх сил дитини, які породжують
енергію для переборення труднощів,
бажання вчитися.
В.Сухомлинський
Ситуація успіху дарує атмосферу
приязні та взаємодопомоги, впевненості
і захищеності.
Учитель зобов’язаний створити джерело
внутрішніх сил дитини, джерело, яке дає
енергію для подолання труднощів і
формування бажання вчитися.
Використання ситуації успіху має
сприяти підвищенню робочого тонусу,
збільшенню продуктивності навчальної
роботи, а також допомогти учням
усвідомити себе повноцінною
особистістю і, відповідно, забезпечити
успіх у навчанні.
Основою педагогічної технології
“Створення ситуації успіху” є
особистісно-орієнтований підхід у справі
навчання та виховання.
А тому звернемося до рекомендацій
щодо особистісно-орієнтовного підходу
навчання та виховання.
–
Особистісно орієнтоване навчання
це навчання, центром якого є
особистість дитини, її самобутність та
самостійність: суб'єктивний досвід
кожного спочатку розкривається, а
потім узгоджується зі змістом освіти.
Визнання учня ключовою фігурою
всього освітнього процесу – це і є
особистісно орієнтована педагогіка.
У свідомості учня це має такий
вигляд: «Все, що я пізнаю, я знаю,
для чого мені потрібно і де я можу ці
знання застосувати».
Для педагога - це прагнення знайти
розумний баланс між знаннями,
уміннями та навичками учня.
Сучасність вимагає навчити учнів:
- самостійно та творчо розв'язувати
проблеми;
- шукати нову інформацію й робити
висновки, а не подавати дітям готові
знання.
В особистісно-орієнтованому підході
вчителю насамперед потрібен високий
рівень педагогічної майстерності, який
базується на розвитку:
дидактичних;
організаторських;
комунікативних;
науково-пізнавальних;
емоційних;
та поведінкових компонентностей;
-
-
Цілі особистісно орієнтованого
навчання полягають у тому, щоб:
визначити життєвий досвід кожного
учня;
його пізнавальні здібності;
рівень інтелекту;
інтереси, які спочатку треба розкрити,
а потім розвинути у навчальному
процесі;
Цілі особистісно орієнтованого навчання
полягають у тому, щоб:
Формувати позитивну мотивацію учнів до:
-
пізнавальної діяльності;
-
потребу в самопізнанні;
-
потребу в самореалізаціїї;
-
та потребу у самовдосконаленні школярів;
Цілі особистісно орієнтованого навчання
полягають у тому, щоб:
Озброїти учнів механізмом:
адаптації;
саморегуляції;
самозахисту;
самовиховання;
Цілі особистісно орієнтованого навчання
полягають у тому, щоб:
Розвинути індивідуальні позитивні
здібності кожного школяра;
Сформувати культуру життєдіяльності
максимально виявити і використати
індивідуальний досвід учня;
Правильно визначати лінії поведінки.
Основні принципи
особистісно-орієнтованого
навчання:
1. Принцип «розвивальної допомоги»
не робити за учня;
не вказувати йому, що робити,
а допомогти пробувати власні сили і власну
активність;
потрібно добитись, щоб учень сам обирав
рішення і відповідав за них.
Звідси - не потрібно подавати готові
знання, а створити умови, в яких
виявляється:
-
власна пізнавальна активність учня;
-
і він визначить для себе цілі, зміст та
методи роботи, власні цінності.
-
Навчання повинно бути дослідницьким
Це час, протягом якого діти вчаться:
самостійно діяти;
- дискутувати;
- приймати рішення.
-
При цьому розвивається самосвідомість і
самореалізується особистість.
Принцип - «свобода вміння»
- учні вільно обговорюють
проблеми;
- співпрацюють один з одним,
- а вчитель виступає в ролі
старшого члена колективу,
консультанта, джерела досвіду
Принцип - «свобода вміння»
Учителю:
-недостатньо
процес;
організувати навчальний
- потрібно ще визначити спосіб засвоєння
знань, тобто оприділити види діяльності
учня на уроці.
Основні вимоги до особистісноорієнтованого уроку:
раціональна єдність словесних,
наукових і практичних методів
навчання;
зв'язок з раніше вивченим досвідом,
набутим учнем;
Основні вимоги до особистісно
орієнтованого уроку:
-формування вмінь в учнів самостійно
здобувати знання і застосовувати їх на
практиці;
-заохочення прагнень учнів знаходити свій
спосіб роботи з навчальним матеріалом.
Метою
особистісноорієнтованого уроку є:
- створення умов для виявлення
пізнавальної активності учнів
Засобами досягнення вчителем цієї мети
можуть бути:
використання різних форм та методів
навчальної діяльності, які дозволяють
розкрити суб'єктивний досвід учнів;
створення атмосфери зацікавленості
кожного учня в результатах роботи
всього класу;
стимулювання учнів до висловлювань,
використання різних способів виконання
завдань без побоювань помилитися,
отримати хибну відповідь тощо;
Засобами досягнення вчителем цієї мети
можуть бути:
використання протягом уроку
дидактичного матеріалу, який дозволяє
отримати учневі найбільш значущі для
нього вид та форму змісту навчального
матеріалу;
оцінювання досягнень учня протягом
усього процесу його діяльності, а не
тільки за кінцевим результатом;
Засобами досягнення вчителем цієї мети
можуть бути:
заохочення прагнень учня знаходити свій
спосіб роботи;
аналізувати протягом уроку роботи інших
учнів; вибирати та засвоювати найбільш
раціональні з них;
створення на уроці педагогічних ситуацій
спілкування, які б дозволяли кожному учневі
виявляти ініціативу, самостійність, виборність у
справах роботи;
створення обстановки для природного
самовираження учня.
Технологія
особистісноорієнтованогоуроку
Для проведення особистісноорієнтованого уроку вчитель має
оволодіти його основними етапами:
1.
2.
3.
4.
5.
6.
7.
8.
Орієнтації.
Визначення мети.
Проектування.
Організації.
Реалізації.
Контролю.
Коригування.
Оцінювання
1. Етап орієнтації включає:
орієнтацію на позитивну роботу;
орієнтацію на визначення особистісного
досвіду учнів;
пов'язання цього досвіду з проблемами
навчального матеріалу.
2. Етап визначення мети передбачає:
визначення на уроці разом з учнями
значущої мети здійснення тієї діяльності,
яка запланована вчителем (учні повинні
зрозуміти, що може дати робота учням
саме на цьому уроці для складання,
наприклад, тематичного заліку,
державної атестації, свого майбутнього
життя тощо);
визначення показників досягнення
поставлених завдань;
3. Етап проектування включає:
передбачення залучення учнів до
виконання ними випереджальних
завдань;
підготовки повідомлень;
рефератів;
виготовлення та відбору наочності;
складання плану роботи тощо;
Етап організації виконання плану
діяльності передбачає:
Подання можливих варіантів і
способів виконання навчальної
діяльності (усна чи письмова форма,
індивідуальна робота чи робота в
групах, робота з текстом чи з іншими
засобами одержання інформації);
Етап організації виконання плану
діяльності передбачає:
2.Представлення учнями вибору способу
фіксації нового матеріалу (конспект,
схема, таблиця, опора, план, тези,
висновки тощо);
3.Варіативність домашнього завдання
(диференціація за рівнем складності та
способом виконання).
Етап контрольно-оцінювальний:
1.Залучення учнів до контролю за
перебігом навчальної діяльності шляхом
заохочення їх до різних видів контролю,
самоконтролю, взаємоконтролю, роботи
в групах;
2.Участь учнів у виправленні помилок і
недоліків у знаннях, усвідомлення їх
причин шляхом взаємо та самоаналізу;
Етап контрольно-оцінювальний:
3.Надання учням можливості самостійно
або за участі вчителя, інших учнів
порівнювати отримані ним результати з
критеріями стандарту, закладеного у
навчальній програмі;
4.Використання механізмів оцінного
методу (позитивного ставлення до
успіхів школяра);
Етап контрольно-оцінювальний:
5.Використання механізмів оцінного
методу (позитивного ставлення до
успіхів школяра).
6.Оцінювання (виставлення рівневих
оцінок за дванадцятибальною системою
оцінювання навчальних досягнень,
поурочного бала, рейтинг) не тільки
результатів, а й самого процесу
навчання.
6. Заключний етап передбачає:
усвідомлення учнями ситуації
досягнення мети;
відчуття успіху;
підкріплення позитивної мотивації
стосовно власної діяльності.
Методи та засоби психолого-педагогічної
підтримки діяльності учнів
заохочення;
навчально-пізнавальна гра;
створення ситуації успіху;
створення ситуації пізнавального інтересу;
створення проблемної ситуації;
спонукання до пошуку альтернативних
рішень;
виконання творчих завдань;
кооперація учнів;
створення ситуації взаємодопомоги тощо.
Висновок може бути таким: особистісноорієнтоване навчання ЦЕ–
загальнодидактичний принцип
індивідуального підходу до учнів.
Таке твердження ми дослідимо та
пояснимо за допомогою такого факту:
Відомий російський психолог
Л.С. Виготський своє теорією доводить,
що розум будь-якої людини має дві зони
розвитку: А і Б.
Перша зона (А) – це зона актуального
розвитку.
У цю зону потрапляють завдання, які
дитина може виконати сама без
допомоги вчителя.
Друга зона (В) – це зона найближчого
розвитку
Сюди потрапляють завдання, які дитина сама
виконати не може, але може з ними
впоратися з допомогою вчителя.
Зона найближчого розвитку, - це зона
“наступного дня”.
Те, що сьогодні є зона найближчого
розвитку, завтра у процесі навчання повинно
стати зоною актуального розвитку. Учитель
не повинен давати готову інформацію, адже
таке навчання може загальмувати мислення
дитини. А за допомогою вміло підібраних
запитань педагог підводить школяра до
правильної відповіді, розв’язку.
Те, що сьогодні є зоною найближчого
розвитку, завтра у процесі навчання
повинно стати зоною актуального
розвитку.
Учитель не повинен давати готову
інформацію, адже таке навчання може
загальмувати мислення дитини.
А за допомогою вміло підібраних
запитань педагог підводить школяра до
правильної відповіді, розв’язку.
Отже, як бачимо із цього прикладу, щоб
відбулися розвиток і навчання учнів,
завдання повинні потрапляти лише в
зону найближчого розвитку
(за Л.С. Виготським).
Припустимо, що два учні навчались в
одній школі, в одних і тих самих
учителів, закінчили школу з відзнакою,
рівень їхнього розвитку все одно буде
різним.
Ще більше відрізняється розвиток учнів
класу, які згідно з 12- бальною
системою досягли початкового і
високого рівнів.
Тому зрозуміло, що до таких дітей треба
підходити індивідуально, тобто ставити
перед ними різні завдання.
Якщо для цілого класу поставити одне
завдання, то для одних учнів воно
потрапить у зону актуального розвитку,
для інших – у зону найближчого
розвитку.
Отже, одне завдання для всього класу
ставити не бажано і не потрібно, а
здійснювати якісний особистісноорієнтований підхід до навчання та
виховання на практиці нам заважає ряд
причин, зокрема:
Причина 1. Щоб підійти індивідуально
до кожного учня, необхідно знати його
психологічні, фізіологічні та соціальні
особливості.
Лише психологія нараховує кілька
десятків індивідуальних особливостей
особистості. Це різні види уваги, уяви,
мислення, сприйняття, темпераменту,
характеру і т.д.
Пам’ять також поділяється більш ніж
на 10 типів: короткочасна,
довготривала, оперативна, рухова,
зорова, слухова, емоційна, словеснологічна і т.д.;
Причина 2. Виявити всі ці психологічні,
фізіологічні та соціальні особливості
вчитель без допомоги психолога, лікаря,
соціолога не може;
Причина 3.Навіть якщо теоретично
припустити, що в кожної дитини
виявили всі ці особливості, вчитель не
зможе запам’ятати їх у такій кількості
дітей, оскільки він одночасно навчає
свого предмета не один десяток учнів,
кожен з яких має не один десяток таких
особливостей.
Нарешті, якщо вчителю все-таки
вдається запам’ятати всі особливості
кожної дитини, він не зможе підійти
індивідуально тому, що урок триває
всього 40-45 хв, протягом яких
неможливо фізично попрацювати з
кожним учнем класу індивідуально.
Отже, існує суперечність: з одного боку,
вимоги до особистісно-орієнтованого
навчання, а з іншого причини, що
унеможливлюють якісне впровадження
цієї педагогічної технології у навчальновиховний процес.
Який же вихід з ситуації, що склалася ?
Філософія вчить, що джерелом і
рушійними силами будь-якого процесу
(у тому числі й навчального) є
розв’язання суперечностей і тому,
щоб навчальний процес розвивався,
вчителю необхідно вміти виявляти
суперечність навчального процесу, а
також вміти розв’язувати її.
Дана суперечність розв’язується шляхом
диференційованого підходу до учнів.
Диференціація (від лат. Differentia –
різниця, відмінність) – розчленування
цілого на якісно відмінні частини.
Розв’язування таких суперечностей
називається підходом до навчання.
Цей підхід, для прикладу, можна
здійснити таким чином:
Учнів класу розподілити на групи за
рівнем розвитку.
Критерії, якими слід керуватися - це
успішність.
Таких груп, наприклад, може бути
чотири:
низький рівень;
середній рівень;
достатній рівень;
високий рівень.
Зрозуміло, що такий поділ не
аргументується для учнів, для того щоб
у слабшого школяра не сформувалася
занижена самооцінка, а в сильного –
завищена.
Якщо учні однієї з груп підвищують свій
рівень – їх слід перевести до наступної
групи і навпаки.
Для кожної групи пропонуються різні за
ступенем складності завдання.
Диференційований підхід можна
здійснювати при різних формах
навчального процесу: під час уроку,
лабораторного заняття, екскурсії.
Під час проведеного уроку методом бесіди,
запитань слід орієнтувати учнів на певну
групу.
При цьому обов’язково слід враховувати,
щоб запитання було точним, стислим, не
мало елементів підказки.
Під час проведення уроку методом
пояснення, розповіді диференційований
підхід неможливий, оскільки вчитель будує
свою розповідь, орієнтуючись на
середнього учня,
але під час закріплення нового матеріалу
чи пояснення домашнього завдання учням
можна запропонувати різнорівневі
завдання.
Завершальним етапом навчальної
діяльності на уроці є:
усвідомлення ситуації досягнення мети;
переживання ситуації успіху;
підкріплення позитивної мотивації щодо
самої діяльності.
Ситуація успіху досягається тоді, коли
сама дитина визначає цей результат як
успіх.
Усвідомлення ситуації успіху самим
учнем, розуміння її значимості виникає у
суб'єкта після здолання своєї боязкості,
невміння, незнання, психологічного
враження та інших видів труднощів.
Роль “Ситуації успіху” у навчальній
діяльності
За останні роки термін
„Ситуація успіху” став звичним для
педагогів.
Ніхто не заперечує, що саме позитивні
емоції можуть стати для дитини одним
з найважливіших стимулів у навчанні,
але при цьому ми забуваємо про те, що
в педагогів не існує єдиного рецепта чи
правила, як саме створювати ситуації
успіху тому, що це слід на основі
індивідуального підходу, зважено, з
урахуванням багатьох факторів.
Діти прощають багато чого, але не
вибачають байдужість.
За відгуками дітей, найкращі їхні
вчителі вели уроки так, що здавалося,
ніби весь урок вони зайняті саме тобою.
Як цього досягти?
Іноді це „Іскра Божа”,
а частіше – майстерність, доведена до
мистецтва.
Важливо мати на увазі, що навіть
одноразове переживання успіху може
докорінно змінити психологічне
самопочуття дитини.
Ситуація успіху може стати пусковим
механізмом подальшого розвитку
особистості.
Безперечно, переживання успіху навіює
людині впевненість у власних силах.
З`являється бажання знову досягти
добрих результатів, виникає відчуття
внутрішнього благополуччя, що, у свою
чергу, покращує ставлення до
навколишнього світу.
На перший погляд здається, що вчитель,
кілька разів давши учню можливість
відчути успіх, далі вже само собою
забезпечує високий рівень мотивації,
інтересу, пізнавальної активності.
Але може бути й протилежний
результат: постійна успішність здатна
сформувати байдуже ставлення до
навчання.
Крім того, постійне очікування лише
позитивного результату згубно впливає
на розвиток вольових якостей учня:
він ухиляється від подолання
труднощів;
губиться в складних ситуаціях
(навчальних та життєвих);
у його поведінці починає домінувати
мотив „уникнення невдач”.
Досвідчені психологи та педагоги
попереджують про можливість
негативних наслідків пережитого успіху.
Чому ж виникає такий парадокс?
По-перше, успіх, що діставався ціною
незначних зусиль, може призвести до
переоцінки, точніше, до завищеної
оцінки своїх можливостей.
По-друге, за сильним переживанням
будь-якої емоції обов`язково настає
релаксація (розслаблення).
І якщо в цей період запропонувати
людині якусь діяльність, то, швидше за
все, ця діяльність буде менш успішною,
ніж попередня.
По-третє, переживання успіху може бути
потьмареним, якщо результат, важливий
і значимий для самого учня, не буде
адекватно оцінений іншими людьми.
І нарешті:
Емоція успіху не стане сильним
переживанням, якщо результати діяльності
не значимі для її суб`єкта.
Дитина, особливо на початку навчання,
однаково інтенсивно переживає успіх у
„головних” і „неголовних” навчальних
предметах.
Але часто знижують цю інтенсивність:
„12 балів з музики ! Та краще б ти
отримав 12 балів з читання”.
Знижуючи значимості успіху, що
переживається дитиною, ми, дорослі,
впливаємо на формування у дитини
ставлення до навчального процесу в
цілому.
Ось чому, оцінюючи дітей, необхідно
виходити з індивідуальних особливостей
кожного учня.
Просування вперед треба заохочувати,
підбадьорювати, щоб дитина не
відчувала невдачу, порівнюючи свої
результати з раніше встановленими
нормами, особливо якщо вони для неї
недосяжні.
Отже, ситуація успіху у навчальній
діяльності створюється вчителем або ж
психологом.
Як і будь-яку іншу діяльність, навчання
можна уявити у вигляді простого
ланцюжка дій:
1. Установка на діяльність (емоційна
підготовка учнів на вирішення
навчального завдання) – мотиваційний
етап;
2.Забезпечення діяльності (створення
умов для успішного вирішення
навчального завдання) –підготовчий,
робочий етап;
3.Порівняння отриманих результатів з
очікуваними (усвідомлення ставлення до
результатів своєї навчальної праці) –
результативний етап.
Отже, якщо ситуація успіху створюється
вчителем послідовно і свідомо, її
3.Порівняння отриманих результатів з
очікуваними (усвідомлення ставлення
до результатів своєї навчальної праці) –
результативний етап.
Отже, якщо ситуація успіху створюється
вчителем послідовно і свідомо, її
структура повинна врахувати всі
перелічені компоненти.
Створення ситуації успіху на
мотиваційному етапі навчальної
діяльності
Дослідження психологів свідчать, що рівень
засвоєння людиною знань істотно залежить
від рівня сформованості її мотивації
навчитися.
Тож давайте проаналізуємо, як провести
мотиваційний етап уроку так, щоб створити
ситуацію успіху для того учня.
Перед учителем стоїть завдання:
сформувати в учня настанову на
успішне виконання завдання
Інакше кажучи, вчитель повинен
сформувати в учнів мотив досягнення
мети.
Але при цьому вчитель часто
зустрічається з неадекватною
реакцією учнівського колективу:
1.Хтось уже виконував подібне
завдання, і його результати
виявились невдалими, так що у цієї
категорії учнів уже сформоване
негативне ставлення на успішне
виконання завдання.
2.Інша група учнів не стикалась з
такою роботою, тому вони не знають,
чого можна очікувати від майбутньої
діяльності.
3.Третя група, яка виконувала потрібні
завдання і успішно з ними впоралася,
знаходиться у стані мобілізації, готова
виконувати навчальне завдання.
Зрозуміло, що найлегше вчителю буде
працювати з учнями третьої групи, де
необхідно лише активізувати позитивні
емоції, які діти пережили раніше.
У другої групи учнів слід передбачити
емоційну реакцію, намалювати
перспективу вдалого виконання
завдання, пов`язавши її з тими чи
іншими умовами діяльності, які в
минулому забезпечували успіх.
Найбільш клопітною буде робота
першою групою учнів.
Перш за все доведеться нейтралізувати
спогади про невдачу в попередній
діяльності, а потім створити перспективу
для нової.
Зробити це можна, наприклад, так:
дати завдання учневі попрацювати над
своїми помилками, або повідомити його,
що завдання для нього змінено
порівняно з попереднім і т. д.
Учитель може запропонувати різні
варіанти мотивів досягнення ситуації
успіху:
прагнення самостійно розв`язати цікаві
задачі;
завоювати авторитет у своїх товаришів;
стати першим;
розглядати свою діяльність з точки зору
її корисності для інших людей;
встановити нові контакти між
товаришами у ході виконання завдання
тощо.
Отже, на етапі мотивації навчальної
діяльності учитель організовує певні
ситуації з метою активізувати чи
нейтралізувати емоції для наступної
діяльності
На етапі мотивації створення ситуації
успіху більшою мірою визначається
психологічними аспектами.
Тут доречним буде використання в
роботі вчителя таких психологопедагогічних прийомів, як:
Ефект Розенталя, або „Ефект
навіювання”: „Ти це можеш”, „Тобі це
вдається” тощо.
Якщо педагог буде переконувати учнів
у реальності успіху, то успіх прийде.
Англійський учений Стоуенс довів, що
учні, яких заохочували, досягли значно
більших успіхів, ніж ті, кого ніяк не
заохочували.
Прийом „Емоційне погладжування” –
це констатація будь-якого факту успіху,
прищеплювання дитині віри в себе,
відкритість учителя для довіри і співчуття.
◦ Прийом „Анонсування” –
репетиція майбутньої дії, яка створює
психологічний настрій на успіх перед
класом.
Це можуть бути додаткові індивідуальні
заняття з окремими учнями чи
заздалегідь оголошенні запитання
самостійної роботи.
Прийом „Шикуйсь!” містить такі кроки:
психологічна атака;
емоційне блокування;
вибір головного напрямку;
вибір рівних можливостей;
несподіване порівняння;
стабілізація.
Цей прийом полягає в тому, щоб:
учителем блокувалось припущення на
невдачу в діяльності учня;
відволікалася увага школяра від
чергового неуспіху;
вчитель повинен знайти той напрямок
діяльності, яким учень зможе
реалізувати себе набагато краще, тим
самим забезпечити його на успіх, на
стабільність у навчанні.
Розглянемо деякі
алгоритми створення ситуацій успіху та
методику їх реалізації:
Прийом „Даю шанс” – це заздалегідь
підготовлена вчителем ситуація, в якій
учень отримує можливість зненацька
для себе розкрити свої можливості.
Прийом “ Зняття страху”-
допомогає перебороти невпевненість у
власних силах (Люди вчаться на своїх
помилках і знаходять інші шляхи
вирішення проблем).
Прийом “Авансування успішного
результату” –
допомогає вчителю висловити тверду
переконаніність у тому, що його учень
обов’язково впорається з поставленим
завданням.
Це, в свою чергу, переконує дитину у
своїх силах і можливостях.
“У тебе обов’язково вийде”, “Я навіть не
сумніваюсь у позитивному результаті” і
т. д.
Прийом “Прихований інструктаж”
Допомагає дитині уникнути поразки.
Досягається шляхом побажання,
наприклад:
Можливо краще почати з ...,
Виконуючи роботу не забудьте про ...
Прийом “Внесення мотиву”.
Показує дитині заради чого, кого
здійснюється ця діяльність, кому буде
добре після виконання, наприклад, “Без
твоєї допомоги твоїм друзям не
впоратись...” тощо.
Прийом “Персональна винятковість.”
Визначає важливість зусиль дитини в
діяльності, що здійснюється або
здійснюватиметься, наприклад:
Тільки ти міг би…
Тільки тобі і можу доручити… і т.п.
Прийом “Висока оцінка деталі”.
Допомагає емоційно пережити не
результат в цілому, а якої її окремої
деталі:
Найбільше мені сподобалось у твоїй
роботі…
Найбільше тобі вдалося…
Прийом „Еврика”.
Створюються умови, за яких дитина,
виконуючи навчальне завдання,
несподівано відкриває в собі невідомі
досі здібності.
Завдання вчителя – помітити це глибоко
особисте відкриття, всіляко підтримати
дитину, поставити нову мету і надихнути
на її досягнення.
Допомога вчителя у створенні ситуації
відкриття має бути ненав`язливою,
прихованою.
Створюючи ситуації успіху на етапі
організації навчальної діяльності, слід
пам`ятати кілька основних правил:
у кожній дитині є задатки, які можуть
розвинутися у здібності;
Побачити їх, відчути, розвити – це
справа педагога;
ставлення до дитини як до рівної, як до
себе, спілкування, що повністю включає
грубість, різкість, образливий тон, має
стати обов`язковою нормою всієї
педагогічної діяльності;
Ставлення до дитини:
як до рівної,
як до себе,
спілкування, що повністю виключає:
- грубість,
- різкість,
- образливий тон
має стати обов`язковою нормою всієї
педагогічної діяльності;
чим більше напрямків діяльності, в яких
бере участь дитина, тим більше в неї
можливостей знайти себе;
кількість і різноманітність ситуацій і
обставин, в тому числі і штучно
створених, у які може потрапити
дитина, визначають шляхи її сьогодення
і віддаленого інтересу та можливі шляхи
успіху.
ТИПИ УСПІХУ:
Неочікувана радість – це почуття
задоволення від того, що результати
діяльності учня перевершили його
очікування.
З педагогічної та психологічної точки
зору – це результат продуманої,
підготовленої діяльності вчителя.
Спільна радість – полягає в тому, щоб учень
досяг необхідної для себе реакції колективу.
Вона може бути підготовленою вчителем
або спонтаною.
Спільною радістю вважають тільки ті реакції
колективу, які дають можливість дитині
відчутні себе задоволеним, стимулюють її
зусиля.
Це, перш за все, має бути емоційний відгук
оточуючих на успіх члена свого колективу.
Важливо, щоб у досягненнях кожного
школяра всі бачили результати своєї
праці, а сама дитина розуміла, що її
радість – це радість підтримки,
отримання статусу „свій серед своїх”.
Зрештою у тому, як реагує дитячий
колектив на успіхи або невдачі своїх
учителів, виявляється його моральна
сутність.
Радість пізнання – це радість пізнання
нового, хоча вона по своїй суті
альтруїстична (виникає на основі
допомоги, підтримки інших людей).
Пізнання спираїться на самоосвіту й
самопізнання.
Така радість не може вирости на
пустому місці, появитися без серйозних
причин. Це слід клопіткої роботи
учителя –учня-учнів.
ВИСНОВОК:
1.Ситуація успіху досягається тоді, коли
сама дитина визначає цей результат як
успіх.
2 Усвідомлення ситуації успіху самим
учнем, розуміння її значимості виникає у
школяра після здолання своєї боязкості,
невміння, незнання, психологічного
враження та інших видів труднощів.
3. Завдання педагога :
допомогти особистості дитини зрости в
успіху;
дати відчути радість від здолання
труднощів;
дати зрозуміти, що задарма в житті в
житті нічого не дається, скрізь необхідно
докласти зусиль.
І успіх буде еквівалентним витраченим
зусиллям.
ШАНОВНІ КОЛЕГИ !
Дайте, будь ласка, відповідь на такі
запитання:
1.Ваше ставлення до технології “Створення
ситуації успіху”.
2.Як Ви оцінюєте стан “Створення ситуації
успіху у Вашому навчальному закладі”.
3.Які ще методичні рекомендації, ідеї,
міркування щодо “Створення ситуації успіху”,
Ви можете запропонувати учасникам нашого
семінару ?
ВДЯЧНІ ВАМ ЗА ВІДВЕРТІСТЬ, ЗА ПОРАДИ
Slide 68
Створення ситуації успіху
та шляхи її реалізації
на уроці як складової якості
навчально-виховного процесу
Мета: Удосконалити методику
створення ситуації успіху та шляхів
її реалізації на уроці як стежки, що
веде до того куточка дитячого
серця, в якому горить вогник
бажання бути гарним.
На
відміну від традиційного розуміння
освіти як суми знань та навичок, нині освіту
починають розглядати як процес
становлення особистості .
Причому особистості, здатної до:
самоосвіти,
саморозвитку,
самовдосконалення,
яка вміє використовувати набуті знання,
яка прагне реалізувати себе,
спроможна змінити на краще своє життя,
життя своєї держави.
Алгоритм
створення та досягнення ситуації успіху
твердження про “Ситуацію успіху”;
особистісно-орієнтований підхід у справі
навчання та виховання - основа педагогічної
технології “Створення ситуації успіху”;
роль “Ситуації успіху” у навчальній діяльності;
створення “Ситуації успіху” на мотиваційному
етапі навчальної діяльності;
психолого-педагогічні прийоми при створенні
“Ситуації успіху”;
методика реалізації “Ситуації успіху”;
Виходячи із Положень Закону України “Про
освіту” завдання школи сьогодні полягає в
тому, щоб:
Виховувати в учнів здатність:
долати життєві труднощі;
самостійно приймати рішення;
розвивати себе як особистість, здатну:
робити вибір і контролювати своє життя;
брати на себе відповідальність за свої дії;
захищати себе і свої життєві цінності;
діяти відповідно до них;
піклуватись про інших;
Завдання вчителів:
прищепити учням потребу до здобуття
знань;
створити такі умови, щоб процес
здобуття знань був для них цікавим,
потрібним, комфортним;
і тому пріоритетним завданням вчителя
під час навчально-виховної діяльності є
створення ситуації успіху.
Що означає “Ситуація успіху?”
Ситуація успіху - це суб'єктивний
психічний стан задоволення наслідком
своєї фізичної, розумової праці чи
моральної напруги.
Успіх у навчанні - єдине джерело
внутрішніх сил дитини, які породжують
енергію для переборення труднощів,
бажання вчитися.
В.Сухомлинський
Ситуація успіху дарує атмосферу
приязні та взаємодопомоги, впевненості
і захищеності.
Учитель зобов’язаний створити джерело
внутрішніх сил дитини, джерело, яке дає
енергію для подолання труднощів і
формування бажання вчитися.
Використання ситуації успіху має
сприяти підвищенню робочого тонусу,
збільшенню продуктивності навчальної
роботи, а також допомогти учням
усвідомити себе повноцінною
особистістю і, відповідно, забезпечити
успіх у навчанні.
Основою педагогічної технології
“Створення ситуації успіху” є
особистісно-орієнтований підхід у справі
навчання та виховання.
А тому звернемося до рекомендацій
щодо особистісно-орієнтовного підходу
навчання та виховання.
–
Особистісно орієнтоване навчання
це навчання, центром якого є
особистість дитини, її самобутність та
самостійність: суб'єктивний досвід
кожного спочатку розкривається, а
потім узгоджується зі змістом освіти.
Визнання учня ключовою фігурою
всього освітнього процесу – це і є
особистісно орієнтована педагогіка.
У свідомості учня це має такий
вигляд: «Все, що я пізнаю, я знаю,
для чого мені потрібно і де я можу ці
знання застосувати».
Для педагога - це прагнення знайти
розумний баланс між знаннями,
уміннями та навичками учня.
Сучасність вимагає навчити учнів:
- самостійно та творчо розв'язувати
проблеми;
- шукати нову інформацію й робити
висновки, а не подавати дітям готові
знання.
В особистісно-орієнтованому підході
вчителю насамперед потрібен високий
рівень педагогічної майстерності, який
базується на розвитку:
дидактичних;
організаторських;
комунікативних;
науково-пізнавальних;
емоційних;
та поведінкових компонентностей;
-
-
Цілі особистісно орієнтованого
навчання полягають у тому, щоб:
визначити життєвий досвід кожного
учня;
його пізнавальні здібності;
рівень інтелекту;
інтереси, які спочатку треба розкрити,
а потім розвинути у навчальному
процесі;
Цілі особистісно орієнтованого навчання
полягають у тому, щоб:
Формувати позитивну мотивацію учнів до:
-
пізнавальної діяльності;
-
потребу в самопізнанні;
-
потребу в самореалізаціїї;
-
та потребу у самовдосконаленні школярів;
Цілі особистісно орієнтованого навчання
полягають у тому, щоб:
Озброїти учнів механізмом:
адаптації;
саморегуляції;
самозахисту;
самовиховання;
Цілі особистісно орієнтованого навчання
полягають у тому, щоб:
Розвинути індивідуальні позитивні
здібності кожного школяра;
Сформувати культуру життєдіяльності
максимально виявити і використати
індивідуальний досвід учня;
Правильно визначати лінії поведінки.
Основні принципи
особистісно-орієнтованого
навчання:
1. Принцип «розвивальної допомоги»
не робити за учня;
не вказувати йому, що робити,
а допомогти пробувати власні сили і власну
активність;
потрібно добитись, щоб учень сам обирав
рішення і відповідав за них.
Звідси - не потрібно подавати готові
знання, а створити умови, в яких
виявляється:
-
власна пізнавальна активність учня;
-
і він визначить для себе цілі, зміст та
методи роботи, власні цінності.
-
Навчання повинно бути дослідницьким
Це час, протягом якого діти вчаться:
самостійно діяти;
- дискутувати;
- приймати рішення.
-
При цьому розвивається самосвідомість і
самореалізується особистість.
Принцип - «свобода вміння»
- учні вільно обговорюють
проблеми;
- співпрацюють один з одним,
- а вчитель виступає в ролі
старшого члена колективу,
консультанта, джерела досвіду
Принцип - «свобода вміння»
Учителю:
-недостатньо
процес;
організувати навчальний
- потрібно ще визначити спосіб засвоєння
знань, тобто оприділити види діяльності
учня на уроці.
Основні вимоги до особистісноорієнтованого уроку:
раціональна єдність словесних,
наукових і практичних методів
навчання;
зв'язок з раніше вивченим досвідом,
набутим учнем;
Основні вимоги до особистісно
орієнтованого уроку:
-формування вмінь в учнів самостійно
здобувати знання і застосовувати їх на
практиці;
-заохочення прагнень учнів знаходити свій
спосіб роботи з навчальним матеріалом.
Метою
особистісноорієнтованого уроку є:
- створення умов для виявлення
пізнавальної активності учнів
Засобами досягнення вчителем цієї мети
можуть бути:
використання різних форм та методів
навчальної діяльності, які дозволяють
розкрити суб'єктивний досвід учнів;
створення атмосфери зацікавленості
кожного учня в результатах роботи
всього класу;
стимулювання учнів до висловлювань,
використання різних способів виконання
завдань без побоювань помилитися,
отримати хибну відповідь тощо;
Засобами досягнення вчителем цієї мети
можуть бути:
використання протягом уроку
дидактичного матеріалу, який дозволяє
отримати учневі найбільш значущі для
нього вид та форму змісту навчального
матеріалу;
оцінювання досягнень учня протягом
усього процесу його діяльності, а не
тільки за кінцевим результатом;
Засобами досягнення вчителем цієї мети
можуть бути:
заохочення прагнень учня знаходити свій
спосіб роботи;
аналізувати протягом уроку роботи інших
учнів; вибирати та засвоювати найбільш
раціональні з них;
створення на уроці педагогічних ситуацій
спілкування, які б дозволяли кожному учневі
виявляти ініціативу, самостійність, виборність у
справах роботи;
створення обстановки для природного
самовираження учня.
Технологія
особистісноорієнтованогоуроку
Для проведення особистісноорієнтованого уроку вчитель має
оволодіти його основними етапами:
1.
2.
3.
4.
5.
6.
7.
8.
Орієнтації.
Визначення мети.
Проектування.
Організації.
Реалізації.
Контролю.
Коригування.
Оцінювання
1. Етап орієнтації включає:
орієнтацію на позитивну роботу;
орієнтацію на визначення особистісного
досвіду учнів;
пов'язання цього досвіду з проблемами
навчального матеріалу.
2. Етап визначення мети передбачає:
визначення на уроці разом з учнями
значущої мети здійснення тієї діяльності,
яка запланована вчителем (учні повинні
зрозуміти, що може дати робота учням
саме на цьому уроці для складання,
наприклад, тематичного заліку,
державної атестації, свого майбутнього
життя тощо);
визначення показників досягнення
поставлених завдань;
3. Етап проектування включає:
передбачення залучення учнів до
виконання ними випереджальних
завдань;
підготовки повідомлень;
рефератів;
виготовлення та відбору наочності;
складання плану роботи тощо;
Етап організації виконання плану
діяльності передбачає:
Подання можливих варіантів і
способів виконання навчальної
діяльності (усна чи письмова форма,
індивідуальна робота чи робота в
групах, робота з текстом чи з іншими
засобами одержання інформації);
Етап організації виконання плану
діяльності передбачає:
2.Представлення учнями вибору способу
фіксації нового матеріалу (конспект,
схема, таблиця, опора, план, тези,
висновки тощо);
3.Варіативність домашнього завдання
(диференціація за рівнем складності та
способом виконання).
Етап контрольно-оцінювальний:
1.Залучення учнів до контролю за
перебігом навчальної діяльності шляхом
заохочення їх до різних видів контролю,
самоконтролю, взаємоконтролю, роботи
в групах;
2.Участь учнів у виправленні помилок і
недоліків у знаннях, усвідомлення їх
причин шляхом взаємо та самоаналізу;
Етап контрольно-оцінювальний:
3.Надання учням можливості самостійно
або за участі вчителя, інших учнів
порівнювати отримані ним результати з
критеріями стандарту, закладеного у
навчальній програмі;
4.Використання механізмів оцінного
методу (позитивного ставлення до
успіхів школяра);
Етап контрольно-оцінювальний:
5.Використання механізмів оцінного
методу (позитивного ставлення до
успіхів школяра).
6.Оцінювання (виставлення рівневих
оцінок за дванадцятибальною системою
оцінювання навчальних досягнень,
поурочного бала, рейтинг) не тільки
результатів, а й самого процесу
навчання.
6. Заключний етап передбачає:
усвідомлення учнями ситуації
досягнення мети;
відчуття успіху;
підкріплення позитивної мотивації
стосовно власної діяльності.
Методи та засоби психолого-педагогічної
підтримки діяльності учнів
заохочення;
навчально-пізнавальна гра;
створення ситуації успіху;
створення ситуації пізнавального інтересу;
створення проблемної ситуації;
спонукання до пошуку альтернативних
рішень;
виконання творчих завдань;
кооперація учнів;
створення ситуації взаємодопомоги тощо.
Висновок може бути таким: особистісноорієнтоване навчання ЦЕ–
загальнодидактичний принцип
індивідуального підходу до учнів.
Таке твердження ми дослідимо та
пояснимо за допомогою такого факту:
Відомий російський психолог
Л.С. Виготський своє теорією доводить,
що розум будь-якої людини має дві зони
розвитку: А і Б.
Перша зона (А) – це зона актуального
розвитку.
У цю зону потрапляють завдання, які
дитина може виконати сама без
допомоги вчителя.
Друга зона (В) – це зона найближчого
розвитку
Сюди потрапляють завдання, які дитина сама
виконати не може, але може з ними
впоратися з допомогою вчителя.
Зона найближчого розвитку, - це зона
“наступного дня”.
Те, що сьогодні є зона найближчого
розвитку, завтра у процесі навчання повинно
стати зоною актуального розвитку. Учитель
не повинен давати готову інформацію, адже
таке навчання може загальмувати мислення
дитини. А за допомогою вміло підібраних
запитань педагог підводить школяра до
правильної відповіді, розв’язку.
Те, що сьогодні є зоною найближчого
розвитку, завтра у процесі навчання
повинно стати зоною актуального
розвитку.
Учитель не повинен давати готову
інформацію, адже таке навчання може
загальмувати мислення дитини.
А за допомогою вміло підібраних
запитань педагог підводить школяра до
правильної відповіді, розв’язку.
Отже, як бачимо із цього прикладу, щоб
відбулися розвиток і навчання учнів,
завдання повинні потрапляти лише в
зону найближчого розвитку
(за Л.С. Виготським).
Припустимо, що два учні навчались в
одній школі, в одних і тих самих
учителів, закінчили школу з відзнакою,
рівень їхнього розвитку все одно буде
різним.
Ще більше відрізняється розвиток учнів
класу, які згідно з 12- бальною
системою досягли початкового і
високого рівнів.
Тому зрозуміло, що до таких дітей треба
підходити індивідуально, тобто ставити
перед ними різні завдання.
Якщо для цілого класу поставити одне
завдання, то для одних учнів воно
потрапить у зону актуального розвитку,
для інших – у зону найближчого
розвитку.
Отже, одне завдання для всього класу
ставити не бажано і не потрібно, а
здійснювати якісний особистісноорієнтований підхід до навчання та
виховання на практиці нам заважає ряд
причин, зокрема:
Причина 1. Щоб підійти індивідуально
до кожного учня, необхідно знати його
психологічні, фізіологічні та соціальні
особливості.
Лише психологія нараховує кілька
десятків індивідуальних особливостей
особистості. Це різні види уваги, уяви,
мислення, сприйняття, темпераменту,
характеру і т.д.
Пам’ять також поділяється більш ніж
на 10 типів: короткочасна,
довготривала, оперативна, рухова,
зорова, слухова, емоційна, словеснологічна і т.д.;
Причина 2. Виявити всі ці психологічні,
фізіологічні та соціальні особливості
вчитель без допомоги психолога, лікаря,
соціолога не може;
Причина 3.Навіть якщо теоретично
припустити, що в кожної дитини
виявили всі ці особливості, вчитель не
зможе запам’ятати їх у такій кількості
дітей, оскільки він одночасно навчає
свого предмета не один десяток учнів,
кожен з яких має не один десяток таких
особливостей.
Нарешті, якщо вчителю все-таки
вдається запам’ятати всі особливості
кожної дитини, він не зможе підійти
індивідуально тому, що урок триває
всього 40-45 хв, протягом яких
неможливо фізично попрацювати з
кожним учнем класу індивідуально.
Отже, існує суперечність: з одного боку,
вимоги до особистісно-орієнтованого
навчання, а з іншого причини, що
унеможливлюють якісне впровадження
цієї педагогічної технології у навчальновиховний процес.
Який же вихід з ситуації, що склалася ?
Філософія вчить, що джерелом і
рушійними силами будь-якого процесу
(у тому числі й навчального) є
розв’язання суперечностей і тому,
щоб навчальний процес розвивався,
вчителю необхідно вміти виявляти
суперечність навчального процесу, а
також вміти розв’язувати її.
Дана суперечність розв’язується шляхом
диференційованого підходу до учнів.
Диференціація (від лат. Differentia –
різниця, відмінність) – розчленування
цілого на якісно відмінні частини.
Розв’язування таких суперечностей
називається підходом до навчання.
Цей підхід, для прикладу, можна
здійснити таким чином:
Учнів класу розподілити на групи за
рівнем розвитку.
Критерії, якими слід керуватися - це
успішність.
Таких груп, наприклад, може бути
чотири:
низький рівень;
середній рівень;
достатній рівень;
високий рівень.
Зрозуміло, що такий поділ не
аргументується для учнів, для того щоб
у слабшого школяра не сформувалася
занижена самооцінка, а в сильного –
завищена.
Якщо учні однієї з груп підвищують свій
рівень – їх слід перевести до наступної
групи і навпаки.
Для кожної групи пропонуються різні за
ступенем складності завдання.
Диференційований підхід можна
здійснювати при різних формах
навчального процесу: під час уроку,
лабораторного заняття, екскурсії.
Під час проведеного уроку методом бесіди,
запитань слід орієнтувати учнів на певну
групу.
При цьому обов’язково слід враховувати,
щоб запитання було точним, стислим, не
мало елементів підказки.
Під час проведення уроку методом
пояснення, розповіді диференційований
підхід неможливий, оскільки вчитель будує
свою розповідь, орієнтуючись на
середнього учня,
але під час закріплення нового матеріалу
чи пояснення домашнього завдання учням
можна запропонувати різнорівневі
завдання.
Завершальним етапом навчальної
діяльності на уроці є:
усвідомлення ситуації досягнення мети;
переживання ситуації успіху;
підкріплення позитивної мотивації щодо
самої діяльності.
Ситуація успіху досягається тоді, коли
сама дитина визначає цей результат як
успіх.
Усвідомлення ситуації успіху самим
учнем, розуміння її значимості виникає у
суб'єкта після здолання своєї боязкості,
невміння, незнання, психологічного
враження та інших видів труднощів.
Роль “Ситуації успіху” у навчальній
діяльності
За останні роки термін
„Ситуація успіху” став звичним для
педагогів.
Ніхто не заперечує, що саме позитивні
емоції можуть стати для дитини одним
з найважливіших стимулів у навчанні,
але при цьому ми забуваємо про те, що
в педагогів не існує єдиного рецепта чи
правила, як саме створювати ситуації
успіху тому, що це слід на основі
індивідуального підходу, зважено, з
урахуванням багатьох факторів.
Діти прощають багато чого, але не
вибачають байдужість.
За відгуками дітей, найкращі їхні
вчителі вели уроки так, що здавалося,
ніби весь урок вони зайняті саме тобою.
Як цього досягти?
Іноді це „Іскра Божа”,
а частіше – майстерність, доведена до
мистецтва.
Важливо мати на увазі, що навіть
одноразове переживання успіху може
докорінно змінити психологічне
самопочуття дитини.
Ситуація успіху може стати пусковим
механізмом подальшого розвитку
особистості.
Безперечно, переживання успіху навіює
людині впевненість у власних силах.
З`являється бажання знову досягти
добрих результатів, виникає відчуття
внутрішнього благополуччя, що, у свою
чергу, покращує ставлення до
навколишнього світу.
На перший погляд здається, що вчитель,
кілька разів давши учню можливість
відчути успіх, далі вже само собою
забезпечує високий рівень мотивації,
інтересу, пізнавальної активності.
Але може бути й протилежний
результат: постійна успішність здатна
сформувати байдуже ставлення до
навчання.
Крім того, постійне очікування лише
позитивного результату згубно впливає
на розвиток вольових якостей учня:
він ухиляється від подолання
труднощів;
губиться в складних ситуаціях
(навчальних та життєвих);
у його поведінці починає домінувати
мотив „уникнення невдач”.
Досвідчені психологи та педагоги
попереджують про можливість
негативних наслідків пережитого успіху.
Чому ж виникає такий парадокс?
По-перше, успіх, що діставався ціною
незначних зусиль, може призвести до
переоцінки, точніше, до завищеної
оцінки своїх можливостей.
По-друге, за сильним переживанням
будь-якої емоції обов`язково настає
релаксація (розслаблення).
І якщо в цей період запропонувати
людині якусь діяльність, то, швидше за
все, ця діяльність буде менш успішною,
ніж попередня.
По-третє, переживання успіху може бути
потьмареним, якщо результат, важливий
і значимий для самого учня, не буде
адекватно оцінений іншими людьми.
І нарешті:
Емоція успіху не стане сильним
переживанням, якщо результати діяльності
не значимі для її суб`єкта.
Дитина, особливо на початку навчання,
однаково інтенсивно переживає успіх у
„головних” і „неголовних” навчальних
предметах.
Але часто знижують цю інтенсивність:
„12 балів з музики ! Та краще б ти
отримав 12 балів з читання”.
Знижуючи значимості успіху, що
переживається дитиною, ми, дорослі,
впливаємо на формування у дитини
ставлення до навчального процесу в
цілому.
Ось чому, оцінюючи дітей, необхідно
виходити з індивідуальних особливостей
кожного учня.
Просування вперед треба заохочувати,
підбадьорювати, щоб дитина не
відчувала невдачу, порівнюючи свої
результати з раніше встановленими
нормами, особливо якщо вони для неї
недосяжні.
Отже, ситуація успіху у навчальній
діяльності створюється вчителем або ж
психологом.
Як і будь-яку іншу діяльність, навчання
можна уявити у вигляді простого
ланцюжка дій:
1. Установка на діяльність (емоційна
підготовка учнів на вирішення
навчального завдання) – мотиваційний
етап;
2.Забезпечення діяльності (створення
умов для успішного вирішення
навчального завдання) –підготовчий,
робочий етап;
3.Порівняння отриманих результатів з
очікуваними (усвідомлення ставлення до
результатів своєї навчальної праці) –
результативний етап.
Отже, якщо ситуація успіху створюється
вчителем послідовно і свідомо, її
3.Порівняння отриманих результатів з
очікуваними (усвідомлення ставлення
до результатів своєї навчальної праці) –
результативний етап.
Отже, якщо ситуація успіху створюється
вчителем послідовно і свідомо, її
структура повинна врахувати всі
перелічені компоненти.
Створення ситуації успіху на
мотиваційному етапі навчальної
діяльності
Дослідження психологів свідчать, що рівень
засвоєння людиною знань істотно залежить
від рівня сформованості її мотивації
навчитися.
Тож давайте проаналізуємо, як провести
мотиваційний етап уроку так, щоб створити
ситуацію успіху для того учня.
Перед учителем стоїть завдання:
сформувати в учня настанову на
успішне виконання завдання
Інакше кажучи, вчитель повинен
сформувати в учнів мотив досягнення
мети.
Але при цьому вчитель часто
зустрічається з неадекватною
реакцією учнівського колективу:
1.Хтось уже виконував подібне
завдання, і його результати
виявились невдалими, так що у цієї
категорії учнів уже сформоване
негативне ставлення на успішне
виконання завдання.
2.Інша група учнів не стикалась з
такою роботою, тому вони не знають,
чого можна очікувати від майбутньої
діяльності.
3.Третя група, яка виконувала потрібні
завдання і успішно з ними впоралася,
знаходиться у стані мобілізації, готова
виконувати навчальне завдання.
Зрозуміло, що найлегше вчителю буде
працювати з учнями третьої групи, де
необхідно лише активізувати позитивні
емоції, які діти пережили раніше.
У другої групи учнів слід передбачити
емоційну реакцію, намалювати
перспективу вдалого виконання
завдання, пов`язавши її з тими чи
іншими умовами діяльності, які в
минулому забезпечували успіх.
Найбільш клопітною буде робота
першою групою учнів.
Перш за все доведеться нейтралізувати
спогади про невдачу в попередній
діяльності, а потім створити перспективу
для нової.
Зробити це можна, наприклад, так:
дати завдання учневі попрацювати над
своїми помилками, або повідомити його,
що завдання для нього змінено
порівняно з попереднім і т. д.
Учитель може запропонувати різні
варіанти мотивів досягнення ситуації
успіху:
прагнення самостійно розв`язати цікаві
задачі;
завоювати авторитет у своїх товаришів;
стати першим;
розглядати свою діяльність з точки зору
її корисності для інших людей;
встановити нові контакти між
товаришами у ході виконання завдання
тощо.
Отже, на етапі мотивації навчальної
діяльності учитель організовує певні
ситуації з метою активізувати чи
нейтралізувати емоції для наступної
діяльності
На етапі мотивації створення ситуації
успіху більшою мірою визначається
психологічними аспектами.
Тут доречним буде використання в
роботі вчителя таких психологопедагогічних прийомів, як:
Ефект Розенталя, або „Ефект
навіювання”: „Ти це можеш”, „Тобі це
вдається” тощо.
Якщо педагог буде переконувати учнів
у реальності успіху, то успіх прийде.
Англійський учений Стоуенс довів, що
учні, яких заохочували, досягли значно
більших успіхів, ніж ті, кого ніяк не
заохочували.
Прийом „Емоційне погладжування” –
це констатація будь-якого факту успіху,
прищеплювання дитині віри в себе,
відкритість учителя для довіри і співчуття.
◦ Прийом „Анонсування” –
репетиція майбутньої дії, яка створює
психологічний настрій на успіх перед
класом.
Це можуть бути додаткові індивідуальні
заняття з окремими учнями чи
заздалегідь оголошенні запитання
самостійної роботи.
Прийом „Шикуйсь!” містить такі кроки:
психологічна атака;
емоційне блокування;
вибір головного напрямку;
вибір рівних можливостей;
несподіване порівняння;
стабілізація.
Цей прийом полягає в тому, щоб:
учителем блокувалось припущення на
невдачу в діяльності учня;
відволікалася увага школяра від
чергового неуспіху;
вчитель повинен знайти той напрямок
діяльності, яким учень зможе
реалізувати себе набагато краще, тим
самим забезпечити його на успіх, на
стабільність у навчанні.
Розглянемо деякі
алгоритми створення ситуацій успіху та
методику їх реалізації:
Прийом „Даю шанс” – це заздалегідь
підготовлена вчителем ситуація, в якій
учень отримує можливість зненацька
для себе розкрити свої можливості.
Прийом “ Зняття страху”-
допомогає перебороти невпевненість у
власних силах (Люди вчаться на своїх
помилках і знаходять інші шляхи
вирішення проблем).
Прийом “Авансування успішного
результату” –
допомогає вчителю висловити тверду
переконаніність у тому, що його учень
обов’язково впорається з поставленим
завданням.
Це, в свою чергу, переконує дитину у
своїх силах і можливостях.
“У тебе обов’язково вийде”, “Я навіть не
сумніваюсь у позитивному результаті” і
т. д.
Прийом “Прихований інструктаж”
Допомагає дитині уникнути поразки.
Досягається шляхом побажання,
наприклад:
Можливо краще почати з ...,
Виконуючи роботу не забудьте про ...
Прийом “Внесення мотиву”.
Показує дитині заради чого, кого
здійснюється ця діяльність, кому буде
добре після виконання, наприклад, “Без
твоєї допомоги твоїм друзям не
впоратись...” тощо.
Прийом “Персональна винятковість.”
Визначає важливість зусиль дитини в
діяльності, що здійснюється або
здійснюватиметься, наприклад:
Тільки ти міг би…
Тільки тобі і можу доручити… і т.п.
Прийом “Висока оцінка деталі”.
Допомагає емоційно пережити не
результат в цілому, а якої її окремої
деталі:
Найбільше мені сподобалось у твоїй
роботі…
Найбільше тобі вдалося…
Прийом „Еврика”.
Створюються умови, за яких дитина,
виконуючи навчальне завдання,
несподівано відкриває в собі невідомі
досі здібності.
Завдання вчителя – помітити це глибоко
особисте відкриття, всіляко підтримати
дитину, поставити нову мету і надихнути
на її досягнення.
Допомога вчителя у створенні ситуації
відкриття має бути ненав`язливою,
прихованою.
Створюючи ситуації успіху на етапі
організації навчальної діяльності, слід
пам`ятати кілька основних правил:
у кожній дитині є задатки, які можуть
розвинутися у здібності;
Побачити їх, відчути, розвити – це
справа педагога;
ставлення до дитини як до рівної, як до
себе, спілкування, що повністю включає
грубість, різкість, образливий тон, має
стати обов`язковою нормою всієї
педагогічної діяльності;
Ставлення до дитини:
як до рівної,
як до себе,
спілкування, що повністю виключає:
- грубість,
- різкість,
- образливий тон
має стати обов`язковою нормою всієї
педагогічної діяльності;
чим більше напрямків діяльності, в яких
бере участь дитина, тим більше в неї
можливостей знайти себе;
кількість і різноманітність ситуацій і
обставин, в тому числі і штучно
створених, у які може потрапити
дитина, визначають шляхи її сьогодення
і віддаленого інтересу та можливі шляхи
успіху.
ТИПИ УСПІХУ:
Неочікувана радість – це почуття
задоволення від того, що результати
діяльності учня перевершили його
очікування.
З педагогічної та психологічної точки
зору – це результат продуманої,
підготовленої діяльності вчителя.
Спільна радість – полягає в тому, щоб учень
досяг необхідної для себе реакції колективу.
Вона може бути підготовленою вчителем
або спонтаною.
Спільною радістю вважають тільки ті реакції
колективу, які дають можливість дитині
відчутні себе задоволеним, стимулюють її
зусиля.
Це, перш за все, має бути емоційний відгук
оточуючих на успіх члена свого колективу.
Важливо, щоб у досягненнях кожного
школяра всі бачили результати своєї
праці, а сама дитина розуміла, що її
радість – це радість підтримки,
отримання статусу „свій серед своїх”.
Зрештою у тому, як реагує дитячий
колектив на успіхи або невдачі своїх
учителів, виявляється його моральна
сутність.
Радість пізнання – це радість пізнання
нового, хоча вона по своїй суті
альтруїстична (виникає на основі
допомоги, підтримки інших людей).
Пізнання спираїться на самоосвіту й
самопізнання.
Така радість не може вирости на
пустому місці, появитися без серйозних
причин. Це слід клопіткої роботи
учителя –учня-учнів.
ВИСНОВОК:
1.Ситуація успіху досягається тоді, коли
сама дитина визначає цей результат як
успіх.
2 Усвідомлення ситуації успіху самим
учнем, розуміння її значимості виникає у
школяра після здолання своєї боязкості,
невміння, незнання, психологічного
враження та інших видів труднощів.
3. Завдання педагога :
допомогти особистості дитини зрости в
успіху;
дати відчути радість від здолання
труднощів;
дати зрозуміти, що задарма в житті в
житті нічого не дається, скрізь необхідно
докласти зусиль.
І успіх буде еквівалентним витраченим
зусиллям.
ШАНОВНІ КОЛЕГИ !
Дайте, будь ласка, відповідь на такі
запитання:
1.Ваше ставлення до технології “Створення
ситуації успіху”.
2.Як Ви оцінюєте стан “Створення ситуації
успіху у Вашому навчальному закладі”.
3.Які ще методичні рекомендації, ідеї,
міркування щодо “Створення ситуації успіху”,
Ви можете запропонувати учасникам нашого
семінару ?
ВДЯЧНІ ВАМ ЗА ВІДВЕРТІСТЬ, ЗА ПОРАДИ
Slide 69
Створення ситуації успіху
та шляхи її реалізації
на уроці як складової якості
навчально-виховного процесу
Мета: Удосконалити методику
створення ситуації успіху та шляхів
її реалізації на уроці як стежки, що
веде до того куточка дитячого
серця, в якому горить вогник
бажання бути гарним.
На
відміну від традиційного розуміння
освіти як суми знань та навичок, нині освіту
починають розглядати як процес
становлення особистості .
Причому особистості, здатної до:
самоосвіти,
саморозвитку,
самовдосконалення,
яка вміє використовувати набуті знання,
яка прагне реалізувати себе,
спроможна змінити на краще своє життя,
життя своєї держави.
Алгоритм
створення та досягнення ситуації успіху
твердження про “Ситуацію успіху”;
особистісно-орієнтований підхід у справі
навчання та виховання - основа педагогічної
технології “Створення ситуації успіху”;
роль “Ситуації успіху” у навчальній діяльності;
створення “Ситуації успіху” на мотиваційному
етапі навчальної діяльності;
психолого-педагогічні прийоми при створенні
“Ситуації успіху”;
методика реалізації “Ситуації успіху”;
Виходячи із Положень Закону України “Про
освіту” завдання школи сьогодні полягає в
тому, щоб:
Виховувати в учнів здатність:
долати життєві труднощі;
самостійно приймати рішення;
розвивати себе як особистість, здатну:
робити вибір і контролювати своє життя;
брати на себе відповідальність за свої дії;
захищати себе і свої життєві цінності;
діяти відповідно до них;
піклуватись про інших;
Завдання вчителів:
прищепити учням потребу до здобуття
знань;
створити такі умови, щоб процес
здобуття знань був для них цікавим,
потрібним, комфортним;
і тому пріоритетним завданням вчителя
під час навчально-виховної діяльності є
створення ситуації успіху.
Що означає “Ситуація успіху?”
Ситуація успіху - це суб'єктивний
психічний стан задоволення наслідком
своєї фізичної, розумової праці чи
моральної напруги.
Успіх у навчанні - єдине джерело
внутрішніх сил дитини, які породжують
енергію для переборення труднощів,
бажання вчитися.
В.Сухомлинський
Ситуація успіху дарує атмосферу
приязні та взаємодопомоги, впевненості
і захищеності.
Учитель зобов’язаний створити джерело
внутрішніх сил дитини, джерело, яке дає
енергію для подолання труднощів і
формування бажання вчитися.
Використання ситуації успіху має
сприяти підвищенню робочого тонусу,
збільшенню продуктивності навчальної
роботи, а також допомогти учням
усвідомити себе повноцінною
особистістю і, відповідно, забезпечити
успіх у навчанні.
Основою педагогічної технології
“Створення ситуації успіху” є
особистісно-орієнтований підхід у справі
навчання та виховання.
А тому звернемося до рекомендацій
щодо особистісно-орієнтовного підходу
навчання та виховання.
–
Особистісно орієнтоване навчання
це навчання, центром якого є
особистість дитини, її самобутність та
самостійність: суб'єктивний досвід
кожного спочатку розкривається, а
потім узгоджується зі змістом освіти.
Визнання учня ключовою фігурою
всього освітнього процесу – це і є
особистісно орієнтована педагогіка.
У свідомості учня це має такий
вигляд: «Все, що я пізнаю, я знаю,
для чого мені потрібно і де я можу ці
знання застосувати».
Для педагога - це прагнення знайти
розумний баланс між знаннями,
уміннями та навичками учня.
Сучасність вимагає навчити учнів:
- самостійно та творчо розв'язувати
проблеми;
- шукати нову інформацію й робити
висновки, а не подавати дітям готові
знання.
В особистісно-орієнтованому підході
вчителю насамперед потрібен високий
рівень педагогічної майстерності, який
базується на розвитку:
дидактичних;
організаторських;
комунікативних;
науково-пізнавальних;
емоційних;
та поведінкових компонентностей;
-
-
Цілі особистісно орієнтованого
навчання полягають у тому, щоб:
визначити життєвий досвід кожного
учня;
його пізнавальні здібності;
рівень інтелекту;
інтереси, які спочатку треба розкрити,
а потім розвинути у навчальному
процесі;
Цілі особистісно орієнтованого навчання
полягають у тому, щоб:
Формувати позитивну мотивацію учнів до:
-
пізнавальної діяльності;
-
потребу в самопізнанні;
-
потребу в самореалізаціїї;
-
та потребу у самовдосконаленні школярів;
Цілі особистісно орієнтованого навчання
полягають у тому, щоб:
Озброїти учнів механізмом:
адаптації;
саморегуляції;
самозахисту;
самовиховання;
Цілі особистісно орієнтованого навчання
полягають у тому, щоб:
Розвинути індивідуальні позитивні
здібності кожного школяра;
Сформувати культуру життєдіяльності
максимально виявити і використати
індивідуальний досвід учня;
Правильно визначати лінії поведінки.
Основні принципи
особистісно-орієнтованого
навчання:
1. Принцип «розвивальної допомоги»
не робити за учня;
не вказувати йому, що робити,
а допомогти пробувати власні сили і власну
активність;
потрібно добитись, щоб учень сам обирав
рішення і відповідав за них.
Звідси - не потрібно подавати готові
знання, а створити умови, в яких
виявляється:
-
власна пізнавальна активність учня;
-
і він визначить для себе цілі, зміст та
методи роботи, власні цінності.
-
Навчання повинно бути дослідницьким
Це час, протягом якого діти вчаться:
самостійно діяти;
- дискутувати;
- приймати рішення.
-
При цьому розвивається самосвідомість і
самореалізується особистість.
Принцип - «свобода вміння»
- учні вільно обговорюють
проблеми;
- співпрацюють один з одним,
- а вчитель виступає в ролі
старшого члена колективу,
консультанта, джерела досвіду
Принцип - «свобода вміння»
Учителю:
-недостатньо
процес;
організувати навчальний
- потрібно ще визначити спосіб засвоєння
знань, тобто оприділити види діяльності
учня на уроці.
Основні вимоги до особистісноорієнтованого уроку:
раціональна єдність словесних,
наукових і практичних методів
навчання;
зв'язок з раніше вивченим досвідом,
набутим учнем;
Основні вимоги до особистісно
орієнтованого уроку:
-формування вмінь в учнів самостійно
здобувати знання і застосовувати їх на
практиці;
-заохочення прагнень учнів знаходити свій
спосіб роботи з навчальним матеріалом.
Метою
особистісноорієнтованого уроку є:
- створення умов для виявлення
пізнавальної активності учнів
Засобами досягнення вчителем цієї мети
можуть бути:
використання різних форм та методів
навчальної діяльності, які дозволяють
розкрити суб'єктивний досвід учнів;
створення атмосфери зацікавленості
кожного учня в результатах роботи
всього класу;
стимулювання учнів до висловлювань,
використання різних способів виконання
завдань без побоювань помилитися,
отримати хибну відповідь тощо;
Засобами досягнення вчителем цієї мети
можуть бути:
використання протягом уроку
дидактичного матеріалу, який дозволяє
отримати учневі найбільш значущі для
нього вид та форму змісту навчального
матеріалу;
оцінювання досягнень учня протягом
усього процесу його діяльності, а не
тільки за кінцевим результатом;
Засобами досягнення вчителем цієї мети
можуть бути:
заохочення прагнень учня знаходити свій
спосіб роботи;
аналізувати протягом уроку роботи інших
учнів; вибирати та засвоювати найбільш
раціональні з них;
створення на уроці педагогічних ситуацій
спілкування, які б дозволяли кожному учневі
виявляти ініціативу, самостійність, виборність у
справах роботи;
створення обстановки для природного
самовираження учня.
Технологія
особистісноорієнтованогоуроку
Для проведення особистісноорієнтованого уроку вчитель має
оволодіти його основними етапами:
1.
2.
3.
4.
5.
6.
7.
8.
Орієнтації.
Визначення мети.
Проектування.
Організації.
Реалізації.
Контролю.
Коригування.
Оцінювання
1. Етап орієнтації включає:
орієнтацію на позитивну роботу;
орієнтацію на визначення особистісного
досвіду учнів;
пов'язання цього досвіду з проблемами
навчального матеріалу.
2. Етап визначення мети передбачає:
визначення на уроці разом з учнями
значущої мети здійснення тієї діяльності,
яка запланована вчителем (учні повинні
зрозуміти, що може дати робота учням
саме на цьому уроці для складання,
наприклад, тематичного заліку,
державної атестації, свого майбутнього
життя тощо);
визначення показників досягнення
поставлених завдань;
3. Етап проектування включає:
передбачення залучення учнів до
виконання ними випереджальних
завдань;
підготовки повідомлень;
рефератів;
виготовлення та відбору наочності;
складання плану роботи тощо;
Етап організації виконання плану
діяльності передбачає:
Подання можливих варіантів і
способів виконання навчальної
діяльності (усна чи письмова форма,
індивідуальна робота чи робота в
групах, робота з текстом чи з іншими
засобами одержання інформації);
Етап організації виконання плану
діяльності передбачає:
2.Представлення учнями вибору способу
фіксації нового матеріалу (конспект,
схема, таблиця, опора, план, тези,
висновки тощо);
3.Варіативність домашнього завдання
(диференціація за рівнем складності та
способом виконання).
Етап контрольно-оцінювальний:
1.Залучення учнів до контролю за
перебігом навчальної діяльності шляхом
заохочення їх до різних видів контролю,
самоконтролю, взаємоконтролю, роботи
в групах;
2.Участь учнів у виправленні помилок і
недоліків у знаннях, усвідомлення їх
причин шляхом взаємо та самоаналізу;
Етап контрольно-оцінювальний:
3.Надання учням можливості самостійно
або за участі вчителя, інших учнів
порівнювати отримані ним результати з
критеріями стандарту, закладеного у
навчальній програмі;
4.Використання механізмів оцінного
методу (позитивного ставлення до
успіхів школяра);
Етап контрольно-оцінювальний:
5.Використання механізмів оцінного
методу (позитивного ставлення до
успіхів школяра).
6.Оцінювання (виставлення рівневих
оцінок за дванадцятибальною системою
оцінювання навчальних досягнень,
поурочного бала, рейтинг) не тільки
результатів, а й самого процесу
навчання.
6. Заключний етап передбачає:
усвідомлення учнями ситуації
досягнення мети;
відчуття успіху;
підкріплення позитивної мотивації
стосовно власної діяльності.
Методи та засоби психолого-педагогічної
підтримки діяльності учнів
заохочення;
навчально-пізнавальна гра;
створення ситуації успіху;
створення ситуації пізнавального інтересу;
створення проблемної ситуації;
спонукання до пошуку альтернативних
рішень;
виконання творчих завдань;
кооперація учнів;
створення ситуації взаємодопомоги тощо.
Висновок може бути таким: особистісноорієнтоване навчання ЦЕ–
загальнодидактичний принцип
індивідуального підходу до учнів.
Таке твердження ми дослідимо та
пояснимо за допомогою такого факту:
Відомий російський психолог
Л.С. Виготський своє теорією доводить,
що розум будь-якої людини має дві зони
розвитку: А і Б.
Перша зона (А) – це зона актуального
розвитку.
У цю зону потрапляють завдання, які
дитина може виконати сама без
допомоги вчителя.
Друга зона (В) – це зона найближчого
розвитку
Сюди потрапляють завдання, які дитина сама
виконати не може, але може з ними
впоратися з допомогою вчителя.
Зона найближчого розвитку, - це зона
“наступного дня”.
Те, що сьогодні є зона найближчого
розвитку, завтра у процесі навчання повинно
стати зоною актуального розвитку. Учитель
не повинен давати готову інформацію, адже
таке навчання може загальмувати мислення
дитини. А за допомогою вміло підібраних
запитань педагог підводить школяра до
правильної відповіді, розв’язку.
Те, що сьогодні є зоною найближчого
розвитку, завтра у процесі навчання
повинно стати зоною актуального
розвитку.
Учитель не повинен давати готову
інформацію, адже таке навчання може
загальмувати мислення дитини.
А за допомогою вміло підібраних
запитань педагог підводить школяра до
правильної відповіді, розв’язку.
Отже, як бачимо із цього прикладу, щоб
відбулися розвиток і навчання учнів,
завдання повинні потрапляти лише в
зону найближчого розвитку
(за Л.С. Виготським).
Припустимо, що два учні навчались в
одній школі, в одних і тих самих
учителів, закінчили школу з відзнакою,
рівень їхнього розвитку все одно буде
різним.
Ще більше відрізняється розвиток учнів
класу, які згідно з 12- бальною
системою досягли початкового і
високого рівнів.
Тому зрозуміло, що до таких дітей треба
підходити індивідуально, тобто ставити
перед ними різні завдання.
Якщо для цілого класу поставити одне
завдання, то для одних учнів воно
потрапить у зону актуального розвитку,
для інших – у зону найближчого
розвитку.
Отже, одне завдання для всього класу
ставити не бажано і не потрібно, а
здійснювати якісний особистісноорієнтований підхід до навчання та
виховання на практиці нам заважає ряд
причин, зокрема:
Причина 1. Щоб підійти індивідуально
до кожного учня, необхідно знати його
психологічні, фізіологічні та соціальні
особливості.
Лише психологія нараховує кілька
десятків індивідуальних особливостей
особистості. Це різні види уваги, уяви,
мислення, сприйняття, темпераменту,
характеру і т.д.
Пам’ять також поділяється більш ніж
на 10 типів: короткочасна,
довготривала, оперативна, рухова,
зорова, слухова, емоційна, словеснологічна і т.д.;
Причина 2. Виявити всі ці психологічні,
фізіологічні та соціальні особливості
вчитель без допомоги психолога, лікаря,
соціолога не може;
Причина 3.Навіть якщо теоретично
припустити, що в кожної дитини
виявили всі ці особливості, вчитель не
зможе запам’ятати їх у такій кількості
дітей, оскільки він одночасно навчає
свого предмета не один десяток учнів,
кожен з яких має не один десяток таких
особливостей.
Нарешті, якщо вчителю все-таки
вдається запам’ятати всі особливості
кожної дитини, він не зможе підійти
індивідуально тому, що урок триває
всього 40-45 хв, протягом яких
неможливо фізично попрацювати з
кожним учнем класу індивідуально.
Отже, існує суперечність: з одного боку,
вимоги до особистісно-орієнтованого
навчання, а з іншого причини, що
унеможливлюють якісне впровадження
цієї педагогічної технології у навчальновиховний процес.
Який же вихід з ситуації, що склалася ?
Філософія вчить, що джерелом і
рушійними силами будь-якого процесу
(у тому числі й навчального) є
розв’язання суперечностей і тому,
щоб навчальний процес розвивався,
вчителю необхідно вміти виявляти
суперечність навчального процесу, а
також вміти розв’язувати її.
Дана суперечність розв’язується шляхом
диференційованого підходу до учнів.
Диференціація (від лат. Differentia –
різниця, відмінність) – розчленування
цілого на якісно відмінні частини.
Розв’язування таких суперечностей
називається підходом до навчання.
Цей підхід, для прикладу, можна
здійснити таким чином:
Учнів класу розподілити на групи за
рівнем розвитку.
Критерії, якими слід керуватися - це
успішність.
Таких груп, наприклад, може бути
чотири:
низький рівень;
середній рівень;
достатній рівень;
високий рівень.
Зрозуміло, що такий поділ не
аргументується для учнів, для того щоб
у слабшого школяра не сформувалася
занижена самооцінка, а в сильного –
завищена.
Якщо учні однієї з груп підвищують свій
рівень – їх слід перевести до наступної
групи і навпаки.
Для кожної групи пропонуються різні за
ступенем складності завдання.
Диференційований підхід можна
здійснювати при різних формах
навчального процесу: під час уроку,
лабораторного заняття, екскурсії.
Під час проведеного уроку методом бесіди,
запитань слід орієнтувати учнів на певну
групу.
При цьому обов’язково слід враховувати,
щоб запитання було точним, стислим, не
мало елементів підказки.
Під час проведення уроку методом
пояснення, розповіді диференційований
підхід неможливий, оскільки вчитель будує
свою розповідь, орієнтуючись на
середнього учня,
але під час закріплення нового матеріалу
чи пояснення домашнього завдання учням
можна запропонувати різнорівневі
завдання.
Завершальним етапом навчальної
діяльності на уроці є:
усвідомлення ситуації досягнення мети;
переживання ситуації успіху;
підкріплення позитивної мотивації щодо
самої діяльності.
Ситуація успіху досягається тоді, коли
сама дитина визначає цей результат як
успіх.
Усвідомлення ситуації успіху самим
учнем, розуміння її значимості виникає у
суб'єкта після здолання своєї боязкості,
невміння, незнання, психологічного
враження та інших видів труднощів.
Роль “Ситуації успіху” у навчальній
діяльності
За останні роки термін
„Ситуація успіху” став звичним для
педагогів.
Ніхто не заперечує, що саме позитивні
емоції можуть стати для дитини одним
з найважливіших стимулів у навчанні,
але при цьому ми забуваємо про те, що
в педагогів не існує єдиного рецепта чи
правила, як саме створювати ситуації
успіху тому, що це слід на основі
індивідуального підходу, зважено, з
урахуванням багатьох факторів.
Діти прощають багато чого, але не
вибачають байдужість.
За відгуками дітей, найкращі їхні
вчителі вели уроки так, що здавалося,
ніби весь урок вони зайняті саме тобою.
Як цього досягти?
Іноді це „Іскра Божа”,
а частіше – майстерність, доведена до
мистецтва.
Важливо мати на увазі, що навіть
одноразове переживання успіху може
докорінно змінити психологічне
самопочуття дитини.
Ситуація успіху може стати пусковим
механізмом подальшого розвитку
особистості.
Безперечно, переживання успіху навіює
людині впевненість у власних силах.
З`являється бажання знову досягти
добрих результатів, виникає відчуття
внутрішнього благополуччя, що, у свою
чергу, покращує ставлення до
навколишнього світу.
На перший погляд здається, що вчитель,
кілька разів давши учню можливість
відчути успіх, далі вже само собою
забезпечує високий рівень мотивації,
інтересу, пізнавальної активності.
Але може бути й протилежний
результат: постійна успішність здатна
сформувати байдуже ставлення до
навчання.
Крім того, постійне очікування лише
позитивного результату згубно впливає
на розвиток вольових якостей учня:
він ухиляється від подолання
труднощів;
губиться в складних ситуаціях
(навчальних та життєвих);
у його поведінці починає домінувати
мотив „уникнення невдач”.
Досвідчені психологи та педагоги
попереджують про можливість
негативних наслідків пережитого успіху.
Чому ж виникає такий парадокс?
По-перше, успіх, що діставався ціною
незначних зусиль, може призвести до
переоцінки, точніше, до завищеної
оцінки своїх можливостей.
По-друге, за сильним переживанням
будь-якої емоції обов`язково настає
релаксація (розслаблення).
І якщо в цей період запропонувати
людині якусь діяльність, то, швидше за
все, ця діяльність буде менш успішною,
ніж попередня.
По-третє, переживання успіху може бути
потьмареним, якщо результат, важливий
і значимий для самого учня, не буде
адекватно оцінений іншими людьми.
І нарешті:
Емоція успіху не стане сильним
переживанням, якщо результати діяльності
не значимі для її суб`єкта.
Дитина, особливо на початку навчання,
однаково інтенсивно переживає успіх у
„головних” і „неголовних” навчальних
предметах.
Але часто знижують цю інтенсивність:
„12 балів з музики ! Та краще б ти
отримав 12 балів з читання”.
Знижуючи значимості успіху, що
переживається дитиною, ми, дорослі,
впливаємо на формування у дитини
ставлення до навчального процесу в
цілому.
Ось чому, оцінюючи дітей, необхідно
виходити з індивідуальних особливостей
кожного учня.
Просування вперед треба заохочувати,
підбадьорювати, щоб дитина не
відчувала невдачу, порівнюючи свої
результати з раніше встановленими
нормами, особливо якщо вони для неї
недосяжні.
Отже, ситуація успіху у навчальній
діяльності створюється вчителем або ж
психологом.
Як і будь-яку іншу діяльність, навчання
можна уявити у вигляді простого
ланцюжка дій:
1. Установка на діяльність (емоційна
підготовка учнів на вирішення
навчального завдання) – мотиваційний
етап;
2.Забезпечення діяльності (створення
умов для успішного вирішення
навчального завдання) –підготовчий,
робочий етап;
3.Порівняння отриманих результатів з
очікуваними (усвідомлення ставлення до
результатів своєї навчальної праці) –
результативний етап.
Отже, якщо ситуація успіху створюється
вчителем послідовно і свідомо, її
3.Порівняння отриманих результатів з
очікуваними (усвідомлення ставлення
до результатів своєї навчальної праці) –
результативний етап.
Отже, якщо ситуація успіху створюється
вчителем послідовно і свідомо, її
структура повинна врахувати всі
перелічені компоненти.
Створення ситуації успіху на
мотиваційному етапі навчальної
діяльності
Дослідження психологів свідчать, що рівень
засвоєння людиною знань істотно залежить
від рівня сформованості її мотивації
навчитися.
Тож давайте проаналізуємо, як провести
мотиваційний етап уроку так, щоб створити
ситуацію успіху для того учня.
Перед учителем стоїть завдання:
сформувати в учня настанову на
успішне виконання завдання
Інакше кажучи, вчитель повинен
сформувати в учнів мотив досягнення
мети.
Але при цьому вчитель часто
зустрічається з неадекватною
реакцією учнівського колективу:
1.Хтось уже виконував подібне
завдання, і його результати
виявились невдалими, так що у цієї
категорії учнів уже сформоване
негативне ставлення на успішне
виконання завдання.
2.Інша група учнів не стикалась з
такою роботою, тому вони не знають,
чого можна очікувати від майбутньої
діяльності.
3.Третя група, яка виконувала потрібні
завдання і успішно з ними впоралася,
знаходиться у стані мобілізації, готова
виконувати навчальне завдання.
Зрозуміло, що найлегше вчителю буде
працювати з учнями третьої групи, де
необхідно лише активізувати позитивні
емоції, які діти пережили раніше.
У другої групи учнів слід передбачити
емоційну реакцію, намалювати
перспективу вдалого виконання
завдання, пов`язавши її з тими чи
іншими умовами діяльності, які в
минулому забезпечували успіх.
Найбільш клопітною буде робота
першою групою учнів.
Перш за все доведеться нейтралізувати
спогади про невдачу в попередній
діяльності, а потім створити перспективу
для нової.
Зробити це можна, наприклад, так:
дати завдання учневі попрацювати над
своїми помилками, або повідомити його,
що завдання для нього змінено
порівняно з попереднім і т. д.
Учитель може запропонувати різні
варіанти мотивів досягнення ситуації
успіху:
прагнення самостійно розв`язати цікаві
задачі;
завоювати авторитет у своїх товаришів;
стати першим;
розглядати свою діяльність з точки зору
її корисності для інших людей;
встановити нові контакти між
товаришами у ході виконання завдання
тощо.
Отже, на етапі мотивації навчальної
діяльності учитель організовує певні
ситуації з метою активізувати чи
нейтралізувати емоції для наступної
діяльності
На етапі мотивації створення ситуації
успіху більшою мірою визначається
психологічними аспектами.
Тут доречним буде використання в
роботі вчителя таких психологопедагогічних прийомів, як:
Ефект Розенталя, або „Ефект
навіювання”: „Ти це можеш”, „Тобі це
вдається” тощо.
Якщо педагог буде переконувати учнів
у реальності успіху, то успіх прийде.
Англійський учений Стоуенс довів, що
учні, яких заохочували, досягли значно
більших успіхів, ніж ті, кого ніяк не
заохочували.
Прийом „Емоційне погладжування” –
це констатація будь-якого факту успіху,
прищеплювання дитині віри в себе,
відкритість учителя для довіри і співчуття.
◦ Прийом „Анонсування” –
репетиція майбутньої дії, яка створює
психологічний настрій на успіх перед
класом.
Це можуть бути додаткові індивідуальні
заняття з окремими учнями чи
заздалегідь оголошенні запитання
самостійної роботи.
Прийом „Шикуйсь!” містить такі кроки:
психологічна атака;
емоційне блокування;
вибір головного напрямку;
вибір рівних можливостей;
несподіване порівняння;
стабілізація.
Цей прийом полягає в тому, щоб:
учителем блокувалось припущення на
невдачу в діяльності учня;
відволікалася увага школяра від
чергового неуспіху;
вчитель повинен знайти той напрямок
діяльності, яким учень зможе
реалізувати себе набагато краще, тим
самим забезпечити його на успіх, на
стабільність у навчанні.
Розглянемо деякі
алгоритми створення ситуацій успіху та
методику їх реалізації:
Прийом „Даю шанс” – це заздалегідь
підготовлена вчителем ситуація, в якій
учень отримує можливість зненацька
для себе розкрити свої можливості.
Прийом “ Зняття страху”-
допомогає перебороти невпевненість у
власних силах (Люди вчаться на своїх
помилках і знаходять інші шляхи
вирішення проблем).
Прийом “Авансування успішного
результату” –
допомогає вчителю висловити тверду
переконаніність у тому, що його учень
обов’язково впорається з поставленим
завданням.
Це, в свою чергу, переконує дитину у
своїх силах і можливостях.
“У тебе обов’язково вийде”, “Я навіть не
сумніваюсь у позитивному результаті” і
т. д.
Прийом “Прихований інструктаж”
Допомагає дитині уникнути поразки.
Досягається шляхом побажання,
наприклад:
Можливо краще почати з ...,
Виконуючи роботу не забудьте про ...
Прийом “Внесення мотиву”.
Показує дитині заради чого, кого
здійснюється ця діяльність, кому буде
добре після виконання, наприклад, “Без
твоєї допомоги твоїм друзям не
впоратись...” тощо.
Прийом “Персональна винятковість.”
Визначає важливість зусиль дитини в
діяльності, що здійснюється або
здійснюватиметься, наприклад:
Тільки ти міг би…
Тільки тобі і можу доручити… і т.п.
Прийом “Висока оцінка деталі”.
Допомагає емоційно пережити не
результат в цілому, а якої її окремої
деталі:
Найбільше мені сподобалось у твоїй
роботі…
Найбільше тобі вдалося…
Прийом „Еврика”.
Створюються умови, за яких дитина,
виконуючи навчальне завдання,
несподівано відкриває в собі невідомі
досі здібності.
Завдання вчителя – помітити це глибоко
особисте відкриття, всіляко підтримати
дитину, поставити нову мету і надихнути
на її досягнення.
Допомога вчителя у створенні ситуації
відкриття має бути ненав`язливою,
прихованою.
Створюючи ситуації успіху на етапі
організації навчальної діяльності, слід
пам`ятати кілька основних правил:
у кожній дитині є задатки, які можуть
розвинутися у здібності;
Побачити їх, відчути, розвити – це
справа педагога;
ставлення до дитини як до рівної, як до
себе, спілкування, що повністю включає
грубість, різкість, образливий тон, має
стати обов`язковою нормою всієї
педагогічної діяльності;
Ставлення до дитини:
як до рівної,
як до себе,
спілкування, що повністю виключає:
- грубість,
- різкість,
- образливий тон
має стати обов`язковою нормою всієї
педагогічної діяльності;
чим більше напрямків діяльності, в яких
бере участь дитина, тим більше в неї
можливостей знайти себе;
кількість і різноманітність ситуацій і
обставин, в тому числі і штучно
створених, у які може потрапити
дитина, визначають шляхи її сьогодення
і віддаленого інтересу та можливі шляхи
успіху.
ТИПИ УСПІХУ:
Неочікувана радість – це почуття
задоволення від того, що результати
діяльності учня перевершили його
очікування.
З педагогічної та психологічної точки
зору – це результат продуманої,
підготовленої діяльності вчителя.
Спільна радість – полягає в тому, щоб учень
досяг необхідної для себе реакції колективу.
Вона може бути підготовленою вчителем
або спонтаною.
Спільною радістю вважають тільки ті реакції
колективу, які дають можливість дитині
відчутні себе задоволеним, стимулюють її
зусиля.
Це, перш за все, має бути емоційний відгук
оточуючих на успіх члена свого колективу.
Важливо, щоб у досягненнях кожного
школяра всі бачили результати своєї
праці, а сама дитина розуміла, що її
радість – це радість підтримки,
отримання статусу „свій серед своїх”.
Зрештою у тому, як реагує дитячий
колектив на успіхи або невдачі своїх
учителів, виявляється його моральна
сутність.
Радість пізнання – це радість пізнання
нового, хоча вона по своїй суті
альтруїстична (виникає на основі
допомоги, підтримки інших людей).
Пізнання спираїться на самоосвіту й
самопізнання.
Така радість не може вирости на
пустому місці, появитися без серйозних
причин. Це слід клопіткої роботи
учителя –учня-учнів.
ВИСНОВОК:
1.Ситуація успіху досягається тоді, коли
сама дитина визначає цей результат як
успіх.
2 Усвідомлення ситуації успіху самим
учнем, розуміння її значимості виникає у
школяра після здолання своєї боязкості,
невміння, незнання, психологічного
враження та інших видів труднощів.
3. Завдання педагога :
допомогти особистості дитини зрости в
успіху;
дати відчути радість від здолання
труднощів;
дати зрозуміти, що задарма в житті в
житті нічого не дається, скрізь необхідно
докласти зусиль.
І успіх буде еквівалентним витраченим
зусиллям.
ШАНОВНІ КОЛЕГИ !
Дайте, будь ласка, відповідь на такі
запитання:
1.Ваше ставлення до технології “Створення
ситуації успіху”.
2.Як Ви оцінюєте стан “Створення ситуації
успіху у Вашому навчальному закладі”.
3.Які ще методичні рекомендації, ідеї,
міркування щодо “Створення ситуації успіху”,
Ви можете запропонувати учасникам нашого
семінару ?
ВДЯЧНІ ВАМ ЗА ВІДВЕРТІСТЬ, ЗА ПОРАДИ
Slide 70
Створення ситуації успіху
та шляхи її реалізації
на уроці як складової якості
навчально-виховного процесу
Мета: Удосконалити методику
створення ситуації успіху та шляхів
її реалізації на уроці як стежки, що
веде до того куточка дитячого
серця, в якому горить вогник
бажання бути гарним.
На
відміну від традиційного розуміння
освіти як суми знань та навичок, нині освіту
починають розглядати як процес
становлення особистості .
Причому особистості, здатної до:
самоосвіти,
саморозвитку,
самовдосконалення,
яка вміє використовувати набуті знання,
яка прагне реалізувати себе,
спроможна змінити на краще своє життя,
життя своєї держави.
Алгоритм
створення та досягнення ситуації успіху
твердження про “Ситуацію успіху”;
особистісно-орієнтований підхід у справі
навчання та виховання - основа педагогічної
технології “Створення ситуації успіху”;
роль “Ситуації успіху” у навчальній діяльності;
створення “Ситуації успіху” на мотиваційному
етапі навчальної діяльності;
психолого-педагогічні прийоми при створенні
“Ситуації успіху”;
методика реалізації “Ситуації успіху”;
Виходячи із Положень Закону України “Про
освіту” завдання школи сьогодні полягає в
тому, щоб:
Виховувати в учнів здатність:
долати життєві труднощі;
самостійно приймати рішення;
розвивати себе як особистість, здатну:
робити вибір і контролювати своє життя;
брати на себе відповідальність за свої дії;
захищати себе і свої життєві цінності;
діяти відповідно до них;
піклуватись про інших;
Завдання вчителів:
прищепити учням потребу до здобуття
знань;
створити такі умови, щоб процес
здобуття знань був для них цікавим,
потрібним, комфортним;
і тому пріоритетним завданням вчителя
під час навчально-виховної діяльності є
створення ситуації успіху.
Що означає “Ситуація успіху?”
Ситуація успіху - це суб'єктивний
психічний стан задоволення наслідком
своєї фізичної, розумової праці чи
моральної напруги.
Успіх у навчанні - єдине джерело
внутрішніх сил дитини, які породжують
енергію для переборення труднощів,
бажання вчитися.
В.Сухомлинський
Ситуація успіху дарує атмосферу
приязні та взаємодопомоги, впевненості
і захищеності.
Учитель зобов’язаний створити джерело
внутрішніх сил дитини, джерело, яке дає
енергію для подолання труднощів і
формування бажання вчитися.
Використання ситуації успіху має
сприяти підвищенню робочого тонусу,
збільшенню продуктивності навчальної
роботи, а також допомогти учням
усвідомити себе повноцінною
особистістю і, відповідно, забезпечити
успіх у навчанні.
Основою педагогічної технології
“Створення ситуації успіху” є
особистісно-орієнтований підхід у справі
навчання та виховання.
А тому звернемося до рекомендацій
щодо особистісно-орієнтовного підходу
навчання та виховання.
–
Особистісно орієнтоване навчання
це навчання, центром якого є
особистість дитини, її самобутність та
самостійність: суб'єктивний досвід
кожного спочатку розкривається, а
потім узгоджується зі змістом освіти.
Визнання учня ключовою фігурою
всього освітнього процесу – це і є
особистісно орієнтована педагогіка.
У свідомості учня це має такий
вигляд: «Все, що я пізнаю, я знаю,
для чого мені потрібно і де я можу ці
знання застосувати».
Для педагога - це прагнення знайти
розумний баланс між знаннями,
уміннями та навичками учня.
Сучасність вимагає навчити учнів:
- самостійно та творчо розв'язувати
проблеми;
- шукати нову інформацію й робити
висновки, а не подавати дітям готові
знання.
В особистісно-орієнтованому підході
вчителю насамперед потрібен високий
рівень педагогічної майстерності, який
базується на розвитку:
дидактичних;
організаторських;
комунікативних;
науково-пізнавальних;
емоційних;
та поведінкових компонентностей;
-
-
Цілі особистісно орієнтованого
навчання полягають у тому, щоб:
визначити життєвий досвід кожного
учня;
його пізнавальні здібності;
рівень інтелекту;
інтереси, які спочатку треба розкрити,
а потім розвинути у навчальному
процесі;
Цілі особистісно орієнтованого навчання
полягають у тому, щоб:
Формувати позитивну мотивацію учнів до:
-
пізнавальної діяльності;
-
потребу в самопізнанні;
-
потребу в самореалізаціїї;
-
та потребу у самовдосконаленні школярів;
Цілі особистісно орієнтованого навчання
полягають у тому, щоб:
Озброїти учнів механізмом:
адаптації;
саморегуляції;
самозахисту;
самовиховання;
Цілі особистісно орієнтованого навчання
полягають у тому, щоб:
Розвинути індивідуальні позитивні
здібності кожного школяра;
Сформувати культуру життєдіяльності
максимально виявити і використати
індивідуальний досвід учня;
Правильно визначати лінії поведінки.
Основні принципи
особистісно-орієнтованого
навчання:
1. Принцип «розвивальної допомоги»
не робити за учня;
не вказувати йому, що робити,
а допомогти пробувати власні сили і власну
активність;
потрібно добитись, щоб учень сам обирав
рішення і відповідав за них.
Звідси - не потрібно подавати готові
знання, а створити умови, в яких
виявляється:
-
власна пізнавальна активність учня;
-
і він визначить для себе цілі, зміст та
методи роботи, власні цінності.
-
Навчання повинно бути дослідницьким
Це час, протягом якого діти вчаться:
самостійно діяти;
- дискутувати;
- приймати рішення.
-
При цьому розвивається самосвідомість і
самореалізується особистість.
Принцип - «свобода вміння»
- учні вільно обговорюють
проблеми;
- співпрацюють один з одним,
- а вчитель виступає в ролі
старшого члена колективу,
консультанта, джерела досвіду
Принцип - «свобода вміння»
Учителю:
-недостатньо
процес;
організувати навчальний
- потрібно ще визначити спосіб засвоєння
знань, тобто оприділити види діяльності
учня на уроці.
Основні вимоги до особистісноорієнтованого уроку:
раціональна єдність словесних,
наукових і практичних методів
навчання;
зв'язок з раніше вивченим досвідом,
набутим учнем;
Основні вимоги до особистісно
орієнтованого уроку:
-формування вмінь в учнів самостійно
здобувати знання і застосовувати їх на
практиці;
-заохочення прагнень учнів знаходити свій
спосіб роботи з навчальним матеріалом.
Метою
особистісноорієнтованого уроку є:
- створення умов для виявлення
пізнавальної активності учнів
Засобами досягнення вчителем цієї мети
можуть бути:
використання різних форм та методів
навчальної діяльності, які дозволяють
розкрити суб'єктивний досвід учнів;
створення атмосфери зацікавленості
кожного учня в результатах роботи
всього класу;
стимулювання учнів до висловлювань,
використання різних способів виконання
завдань без побоювань помилитися,
отримати хибну відповідь тощо;
Засобами досягнення вчителем цієї мети
можуть бути:
використання протягом уроку
дидактичного матеріалу, який дозволяє
отримати учневі найбільш значущі для
нього вид та форму змісту навчального
матеріалу;
оцінювання досягнень учня протягом
усього процесу його діяльності, а не
тільки за кінцевим результатом;
Засобами досягнення вчителем цієї мети
можуть бути:
заохочення прагнень учня знаходити свій
спосіб роботи;
аналізувати протягом уроку роботи інших
учнів; вибирати та засвоювати найбільш
раціональні з них;
створення на уроці педагогічних ситуацій
спілкування, які б дозволяли кожному учневі
виявляти ініціативу, самостійність, виборність у
справах роботи;
створення обстановки для природного
самовираження учня.
Технологія
особистісноорієнтованогоуроку
Для проведення особистісноорієнтованого уроку вчитель має
оволодіти його основними етапами:
1.
2.
3.
4.
5.
6.
7.
8.
Орієнтації.
Визначення мети.
Проектування.
Організації.
Реалізації.
Контролю.
Коригування.
Оцінювання
1. Етап орієнтації включає:
орієнтацію на позитивну роботу;
орієнтацію на визначення особистісного
досвіду учнів;
пов'язання цього досвіду з проблемами
навчального матеріалу.
2. Етап визначення мети передбачає:
визначення на уроці разом з учнями
значущої мети здійснення тієї діяльності,
яка запланована вчителем (учні повинні
зрозуміти, що може дати робота учням
саме на цьому уроці для складання,
наприклад, тематичного заліку,
державної атестації, свого майбутнього
життя тощо);
визначення показників досягнення
поставлених завдань;
3. Етап проектування включає:
передбачення залучення учнів до
виконання ними випереджальних
завдань;
підготовки повідомлень;
рефератів;
виготовлення та відбору наочності;
складання плану роботи тощо;
Етап організації виконання плану
діяльності передбачає:
Подання можливих варіантів і
способів виконання навчальної
діяльності (усна чи письмова форма,
індивідуальна робота чи робота в
групах, робота з текстом чи з іншими
засобами одержання інформації);
Етап організації виконання плану
діяльності передбачає:
2.Представлення учнями вибору способу
фіксації нового матеріалу (конспект,
схема, таблиця, опора, план, тези,
висновки тощо);
3.Варіативність домашнього завдання
(диференціація за рівнем складності та
способом виконання).
Етап контрольно-оцінювальний:
1.Залучення учнів до контролю за
перебігом навчальної діяльності шляхом
заохочення їх до різних видів контролю,
самоконтролю, взаємоконтролю, роботи
в групах;
2.Участь учнів у виправленні помилок і
недоліків у знаннях, усвідомлення їх
причин шляхом взаємо та самоаналізу;
Етап контрольно-оцінювальний:
3.Надання учням можливості самостійно
або за участі вчителя, інших учнів
порівнювати отримані ним результати з
критеріями стандарту, закладеного у
навчальній програмі;
4.Використання механізмів оцінного
методу (позитивного ставлення до
успіхів школяра);
Етап контрольно-оцінювальний:
5.Використання механізмів оцінного
методу (позитивного ставлення до
успіхів школяра).
6.Оцінювання (виставлення рівневих
оцінок за дванадцятибальною системою
оцінювання навчальних досягнень,
поурочного бала, рейтинг) не тільки
результатів, а й самого процесу
навчання.
6. Заключний етап передбачає:
усвідомлення учнями ситуації
досягнення мети;
відчуття успіху;
підкріплення позитивної мотивації
стосовно власної діяльності.
Методи та засоби психолого-педагогічної
підтримки діяльності учнів
заохочення;
навчально-пізнавальна гра;
створення ситуації успіху;
створення ситуації пізнавального інтересу;
створення проблемної ситуації;
спонукання до пошуку альтернативних
рішень;
виконання творчих завдань;
кооперація учнів;
створення ситуації взаємодопомоги тощо.
Висновок може бути таким: особистісноорієнтоване навчання ЦЕ–
загальнодидактичний принцип
індивідуального підходу до учнів.
Таке твердження ми дослідимо та
пояснимо за допомогою такого факту:
Відомий російський психолог
Л.С. Виготський своє теорією доводить,
що розум будь-якої людини має дві зони
розвитку: А і Б.
Перша зона (А) – це зона актуального
розвитку.
У цю зону потрапляють завдання, які
дитина може виконати сама без
допомоги вчителя.
Друга зона (В) – це зона найближчого
розвитку
Сюди потрапляють завдання, які дитина сама
виконати не може, але може з ними
впоратися з допомогою вчителя.
Зона найближчого розвитку, - це зона
“наступного дня”.
Те, що сьогодні є зона найближчого
розвитку, завтра у процесі навчання повинно
стати зоною актуального розвитку. Учитель
не повинен давати готову інформацію, адже
таке навчання може загальмувати мислення
дитини. А за допомогою вміло підібраних
запитань педагог підводить школяра до
правильної відповіді, розв’язку.
Те, що сьогодні є зоною найближчого
розвитку, завтра у процесі навчання
повинно стати зоною актуального
розвитку.
Учитель не повинен давати готову
інформацію, адже таке навчання може
загальмувати мислення дитини.
А за допомогою вміло підібраних
запитань педагог підводить школяра до
правильної відповіді, розв’язку.
Отже, як бачимо із цього прикладу, щоб
відбулися розвиток і навчання учнів,
завдання повинні потрапляти лише в
зону найближчого розвитку
(за Л.С. Виготським).
Припустимо, що два учні навчались в
одній школі, в одних і тих самих
учителів, закінчили школу з відзнакою,
рівень їхнього розвитку все одно буде
різним.
Ще більше відрізняється розвиток учнів
класу, які згідно з 12- бальною
системою досягли початкового і
високого рівнів.
Тому зрозуміло, що до таких дітей треба
підходити індивідуально, тобто ставити
перед ними різні завдання.
Якщо для цілого класу поставити одне
завдання, то для одних учнів воно
потрапить у зону актуального розвитку,
для інших – у зону найближчого
розвитку.
Отже, одне завдання для всього класу
ставити не бажано і не потрібно, а
здійснювати якісний особистісноорієнтований підхід до навчання та
виховання на практиці нам заважає ряд
причин, зокрема:
Причина 1. Щоб підійти індивідуально
до кожного учня, необхідно знати його
психологічні, фізіологічні та соціальні
особливості.
Лише психологія нараховує кілька
десятків індивідуальних особливостей
особистості. Це різні види уваги, уяви,
мислення, сприйняття, темпераменту,
характеру і т.д.
Пам’ять також поділяється більш ніж
на 10 типів: короткочасна,
довготривала, оперативна, рухова,
зорова, слухова, емоційна, словеснологічна і т.д.;
Причина 2. Виявити всі ці психологічні,
фізіологічні та соціальні особливості
вчитель без допомоги психолога, лікаря,
соціолога не може;
Причина 3.Навіть якщо теоретично
припустити, що в кожної дитини
виявили всі ці особливості, вчитель не
зможе запам’ятати їх у такій кількості
дітей, оскільки він одночасно навчає
свого предмета не один десяток учнів,
кожен з яких має не один десяток таких
особливостей.
Нарешті, якщо вчителю все-таки
вдається запам’ятати всі особливості
кожної дитини, він не зможе підійти
індивідуально тому, що урок триває
всього 40-45 хв, протягом яких
неможливо фізично попрацювати з
кожним учнем класу індивідуально.
Отже, існує суперечність: з одного боку,
вимоги до особистісно-орієнтованого
навчання, а з іншого причини, що
унеможливлюють якісне впровадження
цієї педагогічної технології у навчальновиховний процес.
Який же вихід з ситуації, що склалася ?
Філософія вчить, що джерелом і
рушійними силами будь-якого процесу
(у тому числі й навчального) є
розв’язання суперечностей і тому,
щоб навчальний процес розвивався,
вчителю необхідно вміти виявляти
суперечність навчального процесу, а
також вміти розв’язувати її.
Дана суперечність розв’язується шляхом
диференційованого підходу до учнів.
Диференціація (від лат. Differentia –
різниця, відмінність) – розчленування
цілого на якісно відмінні частини.
Розв’язування таких суперечностей
називається підходом до навчання.
Цей підхід, для прикладу, можна
здійснити таким чином:
Учнів класу розподілити на групи за
рівнем розвитку.
Критерії, якими слід керуватися - це
успішність.
Таких груп, наприклад, може бути
чотири:
низький рівень;
середній рівень;
достатній рівень;
високий рівень.
Зрозуміло, що такий поділ не
аргументується для учнів, для того щоб
у слабшого школяра не сформувалася
занижена самооцінка, а в сильного –
завищена.
Якщо учні однієї з груп підвищують свій
рівень – їх слід перевести до наступної
групи і навпаки.
Для кожної групи пропонуються різні за
ступенем складності завдання.
Диференційований підхід можна
здійснювати при різних формах
навчального процесу: під час уроку,
лабораторного заняття, екскурсії.
Під час проведеного уроку методом бесіди,
запитань слід орієнтувати учнів на певну
групу.
При цьому обов’язково слід враховувати,
щоб запитання було точним, стислим, не
мало елементів підказки.
Під час проведення уроку методом
пояснення, розповіді диференційований
підхід неможливий, оскільки вчитель будує
свою розповідь, орієнтуючись на
середнього учня,
але під час закріплення нового матеріалу
чи пояснення домашнього завдання учням
можна запропонувати різнорівневі
завдання.
Завершальним етапом навчальної
діяльності на уроці є:
усвідомлення ситуації досягнення мети;
переживання ситуації успіху;
підкріплення позитивної мотивації щодо
самої діяльності.
Ситуація успіху досягається тоді, коли
сама дитина визначає цей результат як
успіх.
Усвідомлення ситуації успіху самим
учнем, розуміння її значимості виникає у
суб'єкта після здолання своєї боязкості,
невміння, незнання, психологічного
враження та інших видів труднощів.
Роль “Ситуації успіху” у навчальній
діяльності
За останні роки термін
„Ситуація успіху” став звичним для
педагогів.
Ніхто не заперечує, що саме позитивні
емоції можуть стати для дитини одним
з найважливіших стимулів у навчанні,
але при цьому ми забуваємо про те, що
в педагогів не існує єдиного рецепта чи
правила, як саме створювати ситуації
успіху тому, що це слід на основі
індивідуального підходу, зважено, з
урахуванням багатьох факторів.
Діти прощають багато чого, але не
вибачають байдужість.
За відгуками дітей, найкращі їхні
вчителі вели уроки так, що здавалося,
ніби весь урок вони зайняті саме тобою.
Як цього досягти?
Іноді це „Іскра Божа”,
а частіше – майстерність, доведена до
мистецтва.
Важливо мати на увазі, що навіть
одноразове переживання успіху може
докорінно змінити психологічне
самопочуття дитини.
Ситуація успіху може стати пусковим
механізмом подальшого розвитку
особистості.
Безперечно, переживання успіху навіює
людині впевненість у власних силах.
З`являється бажання знову досягти
добрих результатів, виникає відчуття
внутрішнього благополуччя, що, у свою
чергу, покращує ставлення до
навколишнього світу.
На перший погляд здається, що вчитель,
кілька разів давши учню можливість
відчути успіх, далі вже само собою
забезпечує високий рівень мотивації,
інтересу, пізнавальної активності.
Але може бути й протилежний
результат: постійна успішність здатна
сформувати байдуже ставлення до
навчання.
Крім того, постійне очікування лише
позитивного результату згубно впливає
на розвиток вольових якостей учня:
він ухиляється від подолання
труднощів;
губиться в складних ситуаціях
(навчальних та життєвих);
у його поведінці починає домінувати
мотив „уникнення невдач”.
Досвідчені психологи та педагоги
попереджують про можливість
негативних наслідків пережитого успіху.
Чому ж виникає такий парадокс?
По-перше, успіх, що діставався ціною
незначних зусиль, може призвести до
переоцінки, точніше, до завищеної
оцінки своїх можливостей.
По-друге, за сильним переживанням
будь-якої емоції обов`язково настає
релаксація (розслаблення).
І якщо в цей період запропонувати
людині якусь діяльність, то, швидше за
все, ця діяльність буде менш успішною,
ніж попередня.
По-третє, переживання успіху може бути
потьмареним, якщо результат, важливий
і значимий для самого учня, не буде
адекватно оцінений іншими людьми.
І нарешті:
Емоція успіху не стане сильним
переживанням, якщо результати діяльності
не значимі для її суб`єкта.
Дитина, особливо на початку навчання,
однаково інтенсивно переживає успіх у
„головних” і „неголовних” навчальних
предметах.
Але часто знижують цю інтенсивність:
„12 балів з музики ! Та краще б ти
отримав 12 балів з читання”.
Знижуючи значимості успіху, що
переживається дитиною, ми, дорослі,
впливаємо на формування у дитини
ставлення до навчального процесу в
цілому.
Ось чому, оцінюючи дітей, необхідно
виходити з індивідуальних особливостей
кожного учня.
Просування вперед треба заохочувати,
підбадьорювати, щоб дитина не
відчувала невдачу, порівнюючи свої
результати з раніше встановленими
нормами, особливо якщо вони для неї
недосяжні.
Отже, ситуація успіху у навчальній
діяльності створюється вчителем або ж
психологом.
Як і будь-яку іншу діяльність, навчання
можна уявити у вигляді простого
ланцюжка дій:
1. Установка на діяльність (емоційна
підготовка учнів на вирішення
навчального завдання) – мотиваційний
етап;
2.Забезпечення діяльності (створення
умов для успішного вирішення
навчального завдання) –підготовчий,
робочий етап;
3.Порівняння отриманих результатів з
очікуваними (усвідомлення ставлення до
результатів своєї навчальної праці) –
результативний етап.
Отже, якщо ситуація успіху створюється
вчителем послідовно і свідомо, її
3.Порівняння отриманих результатів з
очікуваними (усвідомлення ставлення
до результатів своєї навчальної праці) –
результативний етап.
Отже, якщо ситуація успіху створюється
вчителем послідовно і свідомо, її
структура повинна врахувати всі
перелічені компоненти.
Створення ситуації успіху на
мотиваційному етапі навчальної
діяльності
Дослідження психологів свідчать, що рівень
засвоєння людиною знань істотно залежить
від рівня сформованості її мотивації
навчитися.
Тож давайте проаналізуємо, як провести
мотиваційний етап уроку так, щоб створити
ситуацію успіху для того учня.
Перед учителем стоїть завдання:
сформувати в учня настанову на
успішне виконання завдання
Інакше кажучи, вчитель повинен
сформувати в учнів мотив досягнення
мети.
Але при цьому вчитель часто
зустрічається з неадекватною
реакцією учнівського колективу:
1.Хтось уже виконував подібне
завдання, і його результати
виявились невдалими, так що у цієї
категорії учнів уже сформоване
негативне ставлення на успішне
виконання завдання.
2.Інша група учнів не стикалась з
такою роботою, тому вони не знають,
чого можна очікувати від майбутньої
діяльності.
3.Третя група, яка виконувала потрібні
завдання і успішно з ними впоралася,
знаходиться у стані мобілізації, готова
виконувати навчальне завдання.
Зрозуміло, що найлегше вчителю буде
працювати з учнями третьої групи, де
необхідно лише активізувати позитивні
емоції, які діти пережили раніше.
У другої групи учнів слід передбачити
емоційну реакцію, намалювати
перспективу вдалого виконання
завдання, пов`язавши її з тими чи
іншими умовами діяльності, які в
минулому забезпечували успіх.
Найбільш клопітною буде робота
першою групою учнів.
Перш за все доведеться нейтралізувати
спогади про невдачу в попередній
діяльності, а потім створити перспективу
для нової.
Зробити це можна, наприклад, так:
дати завдання учневі попрацювати над
своїми помилками, або повідомити його,
що завдання для нього змінено
порівняно з попереднім і т. д.
Учитель може запропонувати різні
варіанти мотивів досягнення ситуації
успіху:
прагнення самостійно розв`язати цікаві
задачі;
завоювати авторитет у своїх товаришів;
стати першим;
розглядати свою діяльність з точки зору
її корисності для інших людей;
встановити нові контакти між
товаришами у ході виконання завдання
тощо.
Отже, на етапі мотивації навчальної
діяльності учитель організовує певні
ситуації з метою активізувати чи
нейтралізувати емоції для наступної
діяльності
На етапі мотивації створення ситуації
успіху більшою мірою визначається
психологічними аспектами.
Тут доречним буде використання в
роботі вчителя таких психологопедагогічних прийомів, як:
Ефект Розенталя, або „Ефект
навіювання”: „Ти це можеш”, „Тобі це
вдається” тощо.
Якщо педагог буде переконувати учнів
у реальності успіху, то успіх прийде.
Англійський учений Стоуенс довів, що
учні, яких заохочували, досягли значно
більших успіхів, ніж ті, кого ніяк не
заохочували.
Прийом „Емоційне погладжування” –
це констатація будь-якого факту успіху,
прищеплювання дитині віри в себе,
відкритість учителя для довіри і співчуття.
◦ Прийом „Анонсування” –
репетиція майбутньої дії, яка створює
психологічний настрій на успіх перед
класом.
Це можуть бути додаткові індивідуальні
заняття з окремими учнями чи
заздалегідь оголошенні запитання
самостійної роботи.
Прийом „Шикуйсь!” містить такі кроки:
психологічна атака;
емоційне блокування;
вибір головного напрямку;
вибір рівних можливостей;
несподіване порівняння;
стабілізація.
Цей прийом полягає в тому, щоб:
учителем блокувалось припущення на
невдачу в діяльності учня;
відволікалася увага школяра від
чергового неуспіху;
вчитель повинен знайти той напрямок
діяльності, яким учень зможе
реалізувати себе набагато краще, тим
самим забезпечити його на успіх, на
стабільність у навчанні.
Розглянемо деякі
алгоритми створення ситуацій успіху та
методику їх реалізації:
Прийом „Даю шанс” – це заздалегідь
підготовлена вчителем ситуація, в якій
учень отримує можливість зненацька
для себе розкрити свої можливості.
Прийом “ Зняття страху”-
допомогає перебороти невпевненість у
власних силах (Люди вчаться на своїх
помилках і знаходять інші шляхи
вирішення проблем).
Прийом “Авансування успішного
результату” –
допомогає вчителю висловити тверду
переконаніність у тому, що його учень
обов’язково впорається з поставленим
завданням.
Це, в свою чергу, переконує дитину у
своїх силах і можливостях.
“У тебе обов’язково вийде”, “Я навіть не
сумніваюсь у позитивному результаті” і
т. д.
Прийом “Прихований інструктаж”
Допомагає дитині уникнути поразки.
Досягається шляхом побажання,
наприклад:
Можливо краще почати з ...,
Виконуючи роботу не забудьте про ...
Прийом “Внесення мотиву”.
Показує дитині заради чого, кого
здійснюється ця діяльність, кому буде
добре після виконання, наприклад, “Без
твоєї допомоги твоїм друзям не
впоратись...” тощо.
Прийом “Персональна винятковість.”
Визначає важливість зусиль дитини в
діяльності, що здійснюється або
здійснюватиметься, наприклад:
Тільки ти міг би…
Тільки тобі і можу доручити… і т.п.
Прийом “Висока оцінка деталі”.
Допомагає емоційно пережити не
результат в цілому, а якої її окремої
деталі:
Найбільше мені сподобалось у твоїй
роботі…
Найбільше тобі вдалося…
Прийом „Еврика”.
Створюються умови, за яких дитина,
виконуючи навчальне завдання,
несподівано відкриває в собі невідомі
досі здібності.
Завдання вчителя – помітити це глибоко
особисте відкриття, всіляко підтримати
дитину, поставити нову мету і надихнути
на її досягнення.
Допомога вчителя у створенні ситуації
відкриття має бути ненав`язливою,
прихованою.
Створюючи ситуації успіху на етапі
організації навчальної діяльності, слід
пам`ятати кілька основних правил:
у кожній дитині є задатки, які можуть
розвинутися у здібності;
Побачити їх, відчути, розвити – це
справа педагога;
ставлення до дитини як до рівної, як до
себе, спілкування, що повністю включає
грубість, різкість, образливий тон, має
стати обов`язковою нормою всієї
педагогічної діяльності;
Ставлення до дитини:
як до рівної,
як до себе,
спілкування, що повністю виключає:
- грубість,
- різкість,
- образливий тон
має стати обов`язковою нормою всієї
педагогічної діяльності;
чим більше напрямків діяльності, в яких
бере участь дитина, тим більше в неї
можливостей знайти себе;
кількість і різноманітність ситуацій і
обставин, в тому числі і штучно
створених, у які може потрапити
дитина, визначають шляхи її сьогодення
і віддаленого інтересу та можливі шляхи
успіху.
ТИПИ УСПІХУ:
Неочікувана радість – це почуття
задоволення від того, що результати
діяльності учня перевершили його
очікування.
З педагогічної та психологічної точки
зору – це результат продуманої,
підготовленої діяльності вчителя.
Спільна радість – полягає в тому, щоб учень
досяг необхідної для себе реакції колективу.
Вона може бути підготовленою вчителем
або спонтаною.
Спільною радістю вважають тільки ті реакції
колективу, які дають можливість дитині
відчутні себе задоволеним, стимулюють її
зусиля.
Це, перш за все, має бути емоційний відгук
оточуючих на успіх члена свого колективу.
Важливо, щоб у досягненнях кожного
школяра всі бачили результати своєї
праці, а сама дитина розуміла, що її
радість – це радість підтримки,
отримання статусу „свій серед своїх”.
Зрештою у тому, як реагує дитячий
колектив на успіхи або невдачі своїх
учителів, виявляється його моральна
сутність.
Радість пізнання – це радість пізнання
нового, хоча вона по своїй суті
альтруїстична (виникає на основі
допомоги, підтримки інших людей).
Пізнання спираїться на самоосвіту й
самопізнання.
Така радість не може вирости на
пустому місці, появитися без серйозних
причин. Це слід клопіткої роботи
учителя –учня-учнів.
ВИСНОВОК:
1.Ситуація успіху досягається тоді, коли
сама дитина визначає цей результат як
успіх.
2 Усвідомлення ситуації успіху самим
учнем, розуміння її значимості виникає у
школяра після здолання своєї боязкості,
невміння, незнання, психологічного
враження та інших видів труднощів.
3. Завдання педагога :
допомогти особистості дитини зрости в
успіху;
дати відчути радість від здолання
труднощів;
дати зрозуміти, що задарма в житті в
житті нічого не дається, скрізь необхідно
докласти зусиль.
І успіх буде еквівалентним витраченим
зусиллям.
ШАНОВНІ КОЛЕГИ !
Дайте, будь ласка, відповідь на такі
запитання:
1.Ваше ставлення до технології “Створення
ситуації успіху”.
2.Як Ви оцінюєте стан “Створення ситуації
успіху у Вашому навчальному закладі”.
3.Які ще методичні рекомендації, ідеї,
міркування щодо “Створення ситуації успіху”,
Ви можете запропонувати учасникам нашого
семінару ?
ВДЯЧНІ ВАМ ЗА ВІДВЕРТІСТЬ, ЗА ПОРАДИ
Slide 71
Створення ситуації успіху
та шляхи її реалізації
на уроці як складової якості
навчально-виховного процесу
Мета: Удосконалити методику
створення ситуації успіху та шляхів
її реалізації на уроці як стежки, що
веде до того куточка дитячого
серця, в якому горить вогник
бажання бути гарним.
На
відміну від традиційного розуміння
освіти як суми знань та навичок, нині освіту
починають розглядати як процес
становлення особистості .
Причому особистості, здатної до:
самоосвіти,
саморозвитку,
самовдосконалення,
яка вміє використовувати набуті знання,
яка прагне реалізувати себе,
спроможна змінити на краще своє життя,
життя своєї держави.
Алгоритм
створення та досягнення ситуації успіху
твердження про “Ситуацію успіху”;
особистісно-орієнтований підхід у справі
навчання та виховання - основа педагогічної
технології “Створення ситуації успіху”;
роль “Ситуації успіху” у навчальній діяльності;
створення “Ситуації успіху” на мотиваційному
етапі навчальної діяльності;
психолого-педагогічні прийоми при створенні
“Ситуації успіху”;
методика реалізації “Ситуації успіху”;
Виходячи із Положень Закону України “Про
освіту” завдання школи сьогодні полягає в
тому, щоб:
Виховувати в учнів здатність:
долати життєві труднощі;
самостійно приймати рішення;
розвивати себе як особистість, здатну:
робити вибір і контролювати своє життя;
брати на себе відповідальність за свої дії;
захищати себе і свої життєві цінності;
діяти відповідно до них;
піклуватись про інших;
Завдання вчителів:
прищепити учням потребу до здобуття
знань;
створити такі умови, щоб процес
здобуття знань був для них цікавим,
потрібним, комфортним;
і тому пріоритетним завданням вчителя
під час навчально-виховної діяльності є
створення ситуації успіху.
Що означає “Ситуація успіху?”
Ситуація успіху - це суб'єктивний
психічний стан задоволення наслідком
своєї фізичної, розумової праці чи
моральної напруги.
Успіх у навчанні - єдине джерело
внутрішніх сил дитини, які породжують
енергію для переборення труднощів,
бажання вчитися.
В.Сухомлинський
Ситуація успіху дарує атмосферу
приязні та взаємодопомоги, впевненості
і захищеності.
Учитель зобов’язаний створити джерело
внутрішніх сил дитини, джерело, яке дає
енергію для подолання труднощів і
формування бажання вчитися.
Використання ситуації успіху має
сприяти підвищенню робочого тонусу,
збільшенню продуктивності навчальної
роботи, а також допомогти учням
усвідомити себе повноцінною
особистістю і, відповідно, забезпечити
успіх у навчанні.
Основою педагогічної технології
“Створення ситуації успіху” є
особистісно-орієнтований підхід у справі
навчання та виховання.
А тому звернемося до рекомендацій
щодо особистісно-орієнтовного підходу
навчання та виховання.
–
Особистісно орієнтоване навчання
це навчання, центром якого є
особистість дитини, її самобутність та
самостійність: суб'єктивний досвід
кожного спочатку розкривається, а
потім узгоджується зі змістом освіти.
Визнання учня ключовою фігурою
всього освітнього процесу – це і є
особистісно орієнтована педагогіка.
У свідомості учня це має такий
вигляд: «Все, що я пізнаю, я знаю,
для чого мені потрібно і де я можу ці
знання застосувати».
Для педагога - це прагнення знайти
розумний баланс між знаннями,
уміннями та навичками учня.
Сучасність вимагає навчити учнів:
- самостійно та творчо розв'язувати
проблеми;
- шукати нову інформацію й робити
висновки, а не подавати дітям готові
знання.
В особистісно-орієнтованому підході
вчителю насамперед потрібен високий
рівень педагогічної майстерності, який
базується на розвитку:
дидактичних;
організаторських;
комунікативних;
науково-пізнавальних;
емоційних;
та поведінкових компонентностей;
-
-
Цілі особистісно орієнтованого
навчання полягають у тому, щоб:
визначити життєвий досвід кожного
учня;
його пізнавальні здібності;
рівень інтелекту;
інтереси, які спочатку треба розкрити,
а потім розвинути у навчальному
процесі;
Цілі особистісно орієнтованого навчання
полягають у тому, щоб:
Формувати позитивну мотивацію учнів до:
-
пізнавальної діяльності;
-
потребу в самопізнанні;
-
потребу в самореалізаціїї;
-
та потребу у самовдосконаленні школярів;
Цілі особистісно орієнтованого навчання
полягають у тому, щоб:
Озброїти учнів механізмом:
адаптації;
саморегуляції;
самозахисту;
самовиховання;
Цілі особистісно орієнтованого навчання
полягають у тому, щоб:
Розвинути індивідуальні позитивні
здібності кожного школяра;
Сформувати культуру життєдіяльності
максимально виявити і використати
індивідуальний досвід учня;
Правильно визначати лінії поведінки.
Основні принципи
особистісно-орієнтованого
навчання:
1. Принцип «розвивальної допомоги»
не робити за учня;
не вказувати йому, що робити,
а допомогти пробувати власні сили і власну
активність;
потрібно добитись, щоб учень сам обирав
рішення і відповідав за них.
Звідси - не потрібно подавати готові
знання, а створити умови, в яких
виявляється:
-
власна пізнавальна активність учня;
-
і він визначить для себе цілі, зміст та
методи роботи, власні цінності.
-
Навчання повинно бути дослідницьким
Це час, протягом якого діти вчаться:
самостійно діяти;
- дискутувати;
- приймати рішення.
-
При цьому розвивається самосвідомість і
самореалізується особистість.
Принцип - «свобода вміння»
- учні вільно обговорюють
проблеми;
- співпрацюють один з одним,
- а вчитель виступає в ролі
старшого члена колективу,
консультанта, джерела досвіду
Принцип - «свобода вміння»
Учителю:
-недостатньо
процес;
організувати навчальний
- потрібно ще визначити спосіб засвоєння
знань, тобто оприділити види діяльності
учня на уроці.
Основні вимоги до особистісноорієнтованого уроку:
раціональна єдність словесних,
наукових і практичних методів
навчання;
зв'язок з раніше вивченим досвідом,
набутим учнем;
Основні вимоги до особистісно
орієнтованого уроку:
-формування вмінь в учнів самостійно
здобувати знання і застосовувати їх на
практиці;
-заохочення прагнень учнів знаходити свій
спосіб роботи з навчальним матеріалом.
Метою
особистісноорієнтованого уроку є:
- створення умов для виявлення
пізнавальної активності учнів
Засобами досягнення вчителем цієї мети
можуть бути:
використання різних форм та методів
навчальної діяльності, які дозволяють
розкрити суб'єктивний досвід учнів;
створення атмосфери зацікавленості
кожного учня в результатах роботи
всього класу;
стимулювання учнів до висловлювань,
використання різних способів виконання
завдань без побоювань помилитися,
отримати хибну відповідь тощо;
Засобами досягнення вчителем цієї мети
можуть бути:
використання протягом уроку
дидактичного матеріалу, який дозволяє
отримати учневі найбільш значущі для
нього вид та форму змісту навчального
матеріалу;
оцінювання досягнень учня протягом
усього процесу його діяльності, а не
тільки за кінцевим результатом;
Засобами досягнення вчителем цієї мети
можуть бути:
заохочення прагнень учня знаходити свій
спосіб роботи;
аналізувати протягом уроку роботи інших
учнів; вибирати та засвоювати найбільш
раціональні з них;
створення на уроці педагогічних ситуацій
спілкування, які б дозволяли кожному учневі
виявляти ініціативу, самостійність, виборність у
справах роботи;
створення обстановки для природного
самовираження учня.
Технологія
особистісноорієнтованогоуроку
Для проведення особистісноорієнтованого уроку вчитель має
оволодіти його основними етапами:
1.
2.
3.
4.
5.
6.
7.
8.
Орієнтації.
Визначення мети.
Проектування.
Організації.
Реалізації.
Контролю.
Коригування.
Оцінювання
1. Етап орієнтації включає:
орієнтацію на позитивну роботу;
орієнтацію на визначення особистісного
досвіду учнів;
пов'язання цього досвіду з проблемами
навчального матеріалу.
2. Етап визначення мети передбачає:
визначення на уроці разом з учнями
значущої мети здійснення тієї діяльності,
яка запланована вчителем (учні повинні
зрозуміти, що може дати робота учням
саме на цьому уроці для складання,
наприклад, тематичного заліку,
державної атестації, свого майбутнього
життя тощо);
визначення показників досягнення
поставлених завдань;
3. Етап проектування включає:
передбачення залучення учнів до
виконання ними випереджальних
завдань;
підготовки повідомлень;
рефератів;
виготовлення та відбору наочності;
складання плану роботи тощо;
Етап організації виконання плану
діяльності передбачає:
Подання можливих варіантів і
способів виконання навчальної
діяльності (усна чи письмова форма,
індивідуальна робота чи робота в
групах, робота з текстом чи з іншими
засобами одержання інформації);
Етап організації виконання плану
діяльності передбачає:
2.Представлення учнями вибору способу
фіксації нового матеріалу (конспект,
схема, таблиця, опора, план, тези,
висновки тощо);
3.Варіативність домашнього завдання
(диференціація за рівнем складності та
способом виконання).
Етап контрольно-оцінювальний:
1.Залучення учнів до контролю за
перебігом навчальної діяльності шляхом
заохочення їх до різних видів контролю,
самоконтролю, взаємоконтролю, роботи
в групах;
2.Участь учнів у виправленні помилок і
недоліків у знаннях, усвідомлення їх
причин шляхом взаємо та самоаналізу;
Етап контрольно-оцінювальний:
3.Надання учням можливості самостійно
або за участі вчителя, інших учнів
порівнювати отримані ним результати з
критеріями стандарту, закладеного у
навчальній програмі;
4.Використання механізмів оцінного
методу (позитивного ставлення до
успіхів школяра);
Етап контрольно-оцінювальний:
5.Використання механізмів оцінного
методу (позитивного ставлення до
успіхів школяра).
6.Оцінювання (виставлення рівневих
оцінок за дванадцятибальною системою
оцінювання навчальних досягнень,
поурочного бала, рейтинг) не тільки
результатів, а й самого процесу
навчання.
6. Заключний етап передбачає:
усвідомлення учнями ситуації
досягнення мети;
відчуття успіху;
підкріплення позитивної мотивації
стосовно власної діяльності.
Методи та засоби психолого-педагогічної
підтримки діяльності учнів
заохочення;
навчально-пізнавальна гра;
створення ситуації успіху;
створення ситуації пізнавального інтересу;
створення проблемної ситуації;
спонукання до пошуку альтернативних
рішень;
виконання творчих завдань;
кооперація учнів;
створення ситуації взаємодопомоги тощо.
Висновок може бути таким: особистісноорієнтоване навчання ЦЕ–
загальнодидактичний принцип
індивідуального підходу до учнів.
Таке твердження ми дослідимо та
пояснимо за допомогою такого факту:
Відомий російський психолог
Л.С. Виготський своє теорією доводить,
що розум будь-якої людини має дві зони
розвитку: А і Б.
Перша зона (А) – це зона актуального
розвитку.
У цю зону потрапляють завдання, які
дитина може виконати сама без
допомоги вчителя.
Друга зона (В) – це зона найближчого
розвитку
Сюди потрапляють завдання, які дитина сама
виконати не може, але може з ними
впоратися з допомогою вчителя.
Зона найближчого розвитку, - це зона
“наступного дня”.
Те, що сьогодні є зона найближчого
розвитку, завтра у процесі навчання повинно
стати зоною актуального розвитку. Учитель
не повинен давати готову інформацію, адже
таке навчання може загальмувати мислення
дитини. А за допомогою вміло підібраних
запитань педагог підводить школяра до
правильної відповіді, розв’язку.
Те, що сьогодні є зоною найближчого
розвитку, завтра у процесі навчання
повинно стати зоною актуального
розвитку.
Учитель не повинен давати готову
інформацію, адже таке навчання може
загальмувати мислення дитини.
А за допомогою вміло підібраних
запитань педагог підводить школяра до
правильної відповіді, розв’язку.
Отже, як бачимо із цього прикладу, щоб
відбулися розвиток і навчання учнів,
завдання повинні потрапляти лише в
зону найближчого розвитку
(за Л.С. Виготським).
Припустимо, що два учні навчались в
одній школі, в одних і тих самих
учителів, закінчили школу з відзнакою,
рівень їхнього розвитку все одно буде
різним.
Ще більше відрізняється розвиток учнів
класу, які згідно з 12- бальною
системою досягли початкового і
високого рівнів.
Тому зрозуміло, що до таких дітей треба
підходити індивідуально, тобто ставити
перед ними різні завдання.
Якщо для цілого класу поставити одне
завдання, то для одних учнів воно
потрапить у зону актуального розвитку,
для інших – у зону найближчого
розвитку.
Отже, одне завдання для всього класу
ставити не бажано і не потрібно, а
здійснювати якісний особистісноорієнтований підхід до навчання та
виховання на практиці нам заважає ряд
причин, зокрема:
Причина 1. Щоб підійти індивідуально
до кожного учня, необхідно знати його
психологічні, фізіологічні та соціальні
особливості.
Лише психологія нараховує кілька
десятків індивідуальних особливостей
особистості. Це різні види уваги, уяви,
мислення, сприйняття, темпераменту,
характеру і т.д.
Пам’ять також поділяється більш ніж
на 10 типів: короткочасна,
довготривала, оперативна, рухова,
зорова, слухова, емоційна, словеснологічна і т.д.;
Причина 2. Виявити всі ці психологічні,
фізіологічні та соціальні особливості
вчитель без допомоги психолога, лікаря,
соціолога не може;
Причина 3.Навіть якщо теоретично
припустити, що в кожної дитини
виявили всі ці особливості, вчитель не
зможе запам’ятати їх у такій кількості
дітей, оскільки він одночасно навчає
свого предмета не один десяток учнів,
кожен з яких має не один десяток таких
особливостей.
Нарешті, якщо вчителю все-таки
вдається запам’ятати всі особливості
кожної дитини, він не зможе підійти
індивідуально тому, що урок триває
всього 40-45 хв, протягом яких
неможливо фізично попрацювати з
кожним учнем класу індивідуально.
Отже, існує суперечність: з одного боку,
вимоги до особистісно-орієнтованого
навчання, а з іншого причини, що
унеможливлюють якісне впровадження
цієї педагогічної технології у навчальновиховний процес.
Який же вихід з ситуації, що склалася ?
Філософія вчить, що джерелом і
рушійними силами будь-якого процесу
(у тому числі й навчального) є
розв’язання суперечностей і тому,
щоб навчальний процес розвивався,
вчителю необхідно вміти виявляти
суперечність навчального процесу, а
також вміти розв’язувати її.
Дана суперечність розв’язується шляхом
диференційованого підходу до учнів.
Диференціація (від лат. Differentia –
різниця, відмінність) – розчленування
цілого на якісно відмінні частини.
Розв’язування таких суперечностей
називається підходом до навчання.
Цей підхід, для прикладу, можна
здійснити таким чином:
Учнів класу розподілити на групи за
рівнем розвитку.
Критерії, якими слід керуватися - це
успішність.
Таких груп, наприклад, може бути
чотири:
низький рівень;
середній рівень;
достатній рівень;
високий рівень.
Зрозуміло, що такий поділ не
аргументується для учнів, для того щоб
у слабшого школяра не сформувалася
занижена самооцінка, а в сильного –
завищена.
Якщо учні однієї з груп підвищують свій
рівень – їх слід перевести до наступної
групи і навпаки.
Для кожної групи пропонуються різні за
ступенем складності завдання.
Диференційований підхід можна
здійснювати при різних формах
навчального процесу: під час уроку,
лабораторного заняття, екскурсії.
Під час проведеного уроку методом бесіди,
запитань слід орієнтувати учнів на певну
групу.
При цьому обов’язково слід враховувати,
щоб запитання було точним, стислим, не
мало елементів підказки.
Під час проведення уроку методом
пояснення, розповіді диференційований
підхід неможливий, оскільки вчитель будує
свою розповідь, орієнтуючись на
середнього учня,
але під час закріплення нового матеріалу
чи пояснення домашнього завдання учням
можна запропонувати різнорівневі
завдання.
Завершальним етапом навчальної
діяльності на уроці є:
усвідомлення ситуації досягнення мети;
переживання ситуації успіху;
підкріплення позитивної мотивації щодо
самої діяльності.
Ситуація успіху досягається тоді, коли
сама дитина визначає цей результат як
успіх.
Усвідомлення ситуації успіху самим
учнем, розуміння її значимості виникає у
суб'єкта після здолання своєї боязкості,
невміння, незнання, психологічного
враження та інших видів труднощів.
Роль “Ситуації успіху” у навчальній
діяльності
За останні роки термін
„Ситуація успіху” став звичним для
педагогів.
Ніхто не заперечує, що саме позитивні
емоції можуть стати для дитини одним
з найважливіших стимулів у навчанні,
але при цьому ми забуваємо про те, що
в педагогів не існує єдиного рецепта чи
правила, як саме створювати ситуації
успіху тому, що це слід на основі
індивідуального підходу, зважено, з
урахуванням багатьох факторів.
Діти прощають багато чого, але не
вибачають байдужість.
За відгуками дітей, найкращі їхні
вчителі вели уроки так, що здавалося,
ніби весь урок вони зайняті саме тобою.
Як цього досягти?
Іноді це „Іскра Божа”,
а частіше – майстерність, доведена до
мистецтва.
Важливо мати на увазі, що навіть
одноразове переживання успіху може
докорінно змінити психологічне
самопочуття дитини.
Ситуація успіху може стати пусковим
механізмом подальшого розвитку
особистості.
Безперечно, переживання успіху навіює
людині впевненість у власних силах.
З`являється бажання знову досягти
добрих результатів, виникає відчуття
внутрішнього благополуччя, що, у свою
чергу, покращує ставлення до
навколишнього світу.
На перший погляд здається, що вчитель,
кілька разів давши учню можливість
відчути успіх, далі вже само собою
забезпечує високий рівень мотивації,
інтересу, пізнавальної активності.
Але може бути й протилежний
результат: постійна успішність здатна
сформувати байдуже ставлення до
навчання.
Крім того, постійне очікування лише
позитивного результату згубно впливає
на розвиток вольових якостей учня:
він ухиляється від подолання
труднощів;
губиться в складних ситуаціях
(навчальних та життєвих);
у його поведінці починає домінувати
мотив „уникнення невдач”.
Досвідчені психологи та педагоги
попереджують про можливість
негативних наслідків пережитого успіху.
Чому ж виникає такий парадокс?
По-перше, успіх, що діставався ціною
незначних зусиль, може призвести до
переоцінки, точніше, до завищеної
оцінки своїх можливостей.
По-друге, за сильним переживанням
будь-якої емоції обов`язково настає
релаксація (розслаблення).
І якщо в цей період запропонувати
людині якусь діяльність, то, швидше за
все, ця діяльність буде менш успішною,
ніж попередня.
По-третє, переживання успіху може бути
потьмареним, якщо результат, важливий
і значимий для самого учня, не буде
адекватно оцінений іншими людьми.
І нарешті:
Емоція успіху не стане сильним
переживанням, якщо результати діяльності
не значимі для її суб`єкта.
Дитина, особливо на початку навчання,
однаково інтенсивно переживає успіх у
„головних” і „неголовних” навчальних
предметах.
Але часто знижують цю інтенсивність:
„12 балів з музики ! Та краще б ти
отримав 12 балів з читання”.
Знижуючи значимості успіху, що
переживається дитиною, ми, дорослі,
впливаємо на формування у дитини
ставлення до навчального процесу в
цілому.
Ось чому, оцінюючи дітей, необхідно
виходити з індивідуальних особливостей
кожного учня.
Просування вперед треба заохочувати,
підбадьорювати, щоб дитина не
відчувала невдачу, порівнюючи свої
результати з раніше встановленими
нормами, особливо якщо вони для неї
недосяжні.
Отже, ситуація успіху у навчальній
діяльності створюється вчителем або ж
психологом.
Як і будь-яку іншу діяльність, навчання
можна уявити у вигляді простого
ланцюжка дій:
1. Установка на діяльність (емоційна
підготовка учнів на вирішення
навчального завдання) – мотиваційний
етап;
2.Забезпечення діяльності (створення
умов для успішного вирішення
навчального завдання) –підготовчий,
робочий етап;
3.Порівняння отриманих результатів з
очікуваними (усвідомлення ставлення до
результатів своєї навчальної праці) –
результативний етап.
Отже, якщо ситуація успіху створюється
вчителем послідовно і свідомо, її
3.Порівняння отриманих результатів з
очікуваними (усвідомлення ставлення
до результатів своєї навчальної праці) –
результативний етап.
Отже, якщо ситуація успіху створюється
вчителем послідовно і свідомо, її
структура повинна врахувати всі
перелічені компоненти.
Створення ситуації успіху на
мотиваційному етапі навчальної
діяльності
Дослідження психологів свідчать, що рівень
засвоєння людиною знань істотно залежить
від рівня сформованості її мотивації
навчитися.
Тож давайте проаналізуємо, як провести
мотиваційний етап уроку так, щоб створити
ситуацію успіху для того учня.
Перед учителем стоїть завдання:
сформувати в учня настанову на
успішне виконання завдання
Інакше кажучи, вчитель повинен
сформувати в учнів мотив досягнення
мети.
Але при цьому вчитель часто
зустрічається з неадекватною
реакцією учнівського колективу:
1.Хтось уже виконував подібне
завдання, і його результати
виявились невдалими, так що у цієї
категорії учнів уже сформоване
негативне ставлення на успішне
виконання завдання.
2.Інша група учнів не стикалась з
такою роботою, тому вони не знають,
чого можна очікувати від майбутньої
діяльності.
3.Третя група, яка виконувала потрібні
завдання і успішно з ними впоралася,
знаходиться у стані мобілізації, готова
виконувати навчальне завдання.
Зрозуміло, що найлегше вчителю буде
працювати з учнями третьої групи, де
необхідно лише активізувати позитивні
емоції, які діти пережили раніше.
У другої групи учнів слід передбачити
емоційну реакцію, намалювати
перспективу вдалого виконання
завдання, пов`язавши її з тими чи
іншими умовами діяльності, які в
минулому забезпечували успіх.
Найбільш клопітною буде робота
першою групою учнів.
Перш за все доведеться нейтралізувати
спогади про невдачу в попередній
діяльності, а потім створити перспективу
для нової.
Зробити це можна, наприклад, так:
дати завдання учневі попрацювати над
своїми помилками, або повідомити його,
що завдання для нього змінено
порівняно з попереднім і т. д.
Учитель може запропонувати різні
варіанти мотивів досягнення ситуації
успіху:
прагнення самостійно розв`язати цікаві
задачі;
завоювати авторитет у своїх товаришів;
стати першим;
розглядати свою діяльність з точки зору
її корисності для інших людей;
встановити нові контакти між
товаришами у ході виконання завдання
тощо.
Отже, на етапі мотивації навчальної
діяльності учитель організовує певні
ситуації з метою активізувати чи
нейтралізувати емоції для наступної
діяльності
На етапі мотивації створення ситуації
успіху більшою мірою визначається
психологічними аспектами.
Тут доречним буде використання в
роботі вчителя таких психологопедагогічних прийомів, як:
Ефект Розенталя, або „Ефект
навіювання”: „Ти це можеш”, „Тобі це
вдається” тощо.
Якщо педагог буде переконувати учнів
у реальності успіху, то успіх прийде.
Англійський учений Стоуенс довів, що
учні, яких заохочували, досягли значно
більших успіхів, ніж ті, кого ніяк не
заохочували.
Прийом „Емоційне погладжування” –
це констатація будь-якого факту успіху,
прищеплювання дитині віри в себе,
відкритість учителя для довіри і співчуття.
◦ Прийом „Анонсування” –
репетиція майбутньої дії, яка створює
психологічний настрій на успіх перед
класом.
Це можуть бути додаткові індивідуальні
заняття з окремими учнями чи
заздалегідь оголошенні запитання
самостійної роботи.
Прийом „Шикуйсь!” містить такі кроки:
психологічна атака;
емоційне блокування;
вибір головного напрямку;
вибір рівних можливостей;
несподіване порівняння;
стабілізація.
Цей прийом полягає в тому, щоб:
учителем блокувалось припущення на
невдачу в діяльності учня;
відволікалася увага школяра від
чергового неуспіху;
вчитель повинен знайти той напрямок
діяльності, яким учень зможе
реалізувати себе набагато краще, тим
самим забезпечити його на успіх, на
стабільність у навчанні.
Розглянемо деякі
алгоритми створення ситуацій успіху та
методику їх реалізації:
Прийом „Даю шанс” – це заздалегідь
підготовлена вчителем ситуація, в якій
учень отримує можливість зненацька
для себе розкрити свої можливості.
Прийом “ Зняття страху”-
допомогає перебороти невпевненість у
власних силах (Люди вчаться на своїх
помилках і знаходять інші шляхи
вирішення проблем).
Прийом “Авансування успішного
результату” –
допомогає вчителю висловити тверду
переконаніність у тому, що його учень
обов’язково впорається з поставленим
завданням.
Це, в свою чергу, переконує дитину у
своїх силах і можливостях.
“У тебе обов’язково вийде”, “Я навіть не
сумніваюсь у позитивному результаті” і
т. д.
Прийом “Прихований інструктаж”
Допомагає дитині уникнути поразки.
Досягається шляхом побажання,
наприклад:
Можливо краще почати з ...,
Виконуючи роботу не забудьте про ...
Прийом “Внесення мотиву”.
Показує дитині заради чого, кого
здійснюється ця діяльність, кому буде
добре після виконання, наприклад, “Без
твоєї допомоги твоїм друзям не
впоратись...” тощо.
Прийом “Персональна винятковість.”
Визначає важливість зусиль дитини в
діяльності, що здійснюється або
здійснюватиметься, наприклад:
Тільки ти міг би…
Тільки тобі і можу доручити… і т.п.
Прийом “Висока оцінка деталі”.
Допомагає емоційно пережити не
результат в цілому, а якої її окремої
деталі:
Найбільше мені сподобалось у твоїй
роботі…
Найбільше тобі вдалося…
Прийом „Еврика”.
Створюються умови, за яких дитина,
виконуючи навчальне завдання,
несподівано відкриває в собі невідомі
досі здібності.
Завдання вчителя – помітити це глибоко
особисте відкриття, всіляко підтримати
дитину, поставити нову мету і надихнути
на її досягнення.
Допомога вчителя у створенні ситуації
відкриття має бути ненав`язливою,
прихованою.
Створюючи ситуації успіху на етапі
організації навчальної діяльності, слід
пам`ятати кілька основних правил:
у кожній дитині є задатки, які можуть
розвинутися у здібності;
Побачити їх, відчути, розвити – це
справа педагога;
ставлення до дитини як до рівної, як до
себе, спілкування, що повністю включає
грубість, різкість, образливий тон, має
стати обов`язковою нормою всієї
педагогічної діяльності;
Ставлення до дитини:
як до рівної,
як до себе,
спілкування, що повністю виключає:
- грубість,
- різкість,
- образливий тон
має стати обов`язковою нормою всієї
педагогічної діяльності;
чим більше напрямків діяльності, в яких
бере участь дитина, тим більше в неї
можливостей знайти себе;
кількість і різноманітність ситуацій і
обставин, в тому числі і штучно
створених, у які може потрапити
дитина, визначають шляхи її сьогодення
і віддаленого інтересу та можливі шляхи
успіху.
ТИПИ УСПІХУ:
Неочікувана радість – це почуття
задоволення від того, що результати
діяльності учня перевершили його
очікування.
З педагогічної та психологічної точки
зору – це результат продуманої,
підготовленої діяльності вчителя.
Спільна радість – полягає в тому, щоб учень
досяг необхідної для себе реакції колективу.
Вона може бути підготовленою вчителем
або спонтаною.
Спільною радістю вважають тільки ті реакції
колективу, які дають можливість дитині
відчутні себе задоволеним, стимулюють її
зусиля.
Це, перш за все, має бути емоційний відгук
оточуючих на успіх члена свого колективу.
Важливо, щоб у досягненнях кожного
школяра всі бачили результати своєї
праці, а сама дитина розуміла, що її
радість – це радість підтримки,
отримання статусу „свій серед своїх”.
Зрештою у тому, як реагує дитячий
колектив на успіхи або невдачі своїх
учителів, виявляється його моральна
сутність.
Радість пізнання – це радість пізнання
нового, хоча вона по своїй суті
альтруїстична (виникає на основі
допомоги, підтримки інших людей).
Пізнання спираїться на самоосвіту й
самопізнання.
Така радість не може вирости на
пустому місці, появитися без серйозних
причин. Це слід клопіткої роботи
учителя –учня-учнів.
ВИСНОВОК:
1.Ситуація успіху досягається тоді, коли
сама дитина визначає цей результат як
успіх.
2 Усвідомлення ситуації успіху самим
учнем, розуміння її значимості виникає у
школяра після здолання своєї боязкості,
невміння, незнання, психологічного
враження та інших видів труднощів.
3. Завдання педагога :
допомогти особистості дитини зрости в
успіху;
дати відчути радість від здолання
труднощів;
дати зрозуміти, що задарма в житті в
житті нічого не дається, скрізь необхідно
докласти зусиль.
І успіх буде еквівалентним витраченим
зусиллям.
ШАНОВНІ КОЛЕГИ !
Дайте, будь ласка, відповідь на такі
запитання:
1.Ваше ставлення до технології “Створення
ситуації успіху”.
2.Як Ви оцінюєте стан “Створення ситуації
успіху у Вашому навчальному закладі”.
3.Які ще методичні рекомендації, ідеї,
міркування щодо “Створення ситуації успіху”,
Ви можете запропонувати учасникам нашого
семінару ?
ВДЯЧНІ ВАМ ЗА ВІДВЕРТІСТЬ, ЗА ПОРАДИ
Slide 72
Створення ситуації успіху
та шляхи її реалізації
на уроці як складової якості
навчально-виховного процесу
Мета: Удосконалити методику
створення ситуації успіху та шляхів
її реалізації на уроці як стежки, що
веде до того куточка дитячого
серця, в якому горить вогник
бажання бути гарним.
На
відміну від традиційного розуміння
освіти як суми знань та навичок, нині освіту
починають розглядати як процес
становлення особистості .
Причому особистості, здатної до:
самоосвіти,
саморозвитку,
самовдосконалення,
яка вміє використовувати набуті знання,
яка прагне реалізувати себе,
спроможна змінити на краще своє життя,
життя своєї держави.
Алгоритм
створення та досягнення ситуації успіху
твердження про “Ситуацію успіху”;
особистісно-орієнтований підхід у справі
навчання та виховання - основа педагогічної
технології “Створення ситуації успіху”;
роль “Ситуації успіху” у навчальній діяльності;
створення “Ситуації успіху” на мотиваційному
етапі навчальної діяльності;
психолого-педагогічні прийоми при створенні
“Ситуації успіху”;
методика реалізації “Ситуації успіху”;
Виходячи із Положень Закону України “Про
освіту” завдання школи сьогодні полягає в
тому, щоб:
Виховувати в учнів здатність:
долати життєві труднощі;
самостійно приймати рішення;
розвивати себе як особистість, здатну:
робити вибір і контролювати своє життя;
брати на себе відповідальність за свої дії;
захищати себе і свої життєві цінності;
діяти відповідно до них;
піклуватись про інших;
Завдання вчителів:
прищепити учням потребу до здобуття
знань;
створити такі умови, щоб процес
здобуття знань був для них цікавим,
потрібним, комфортним;
і тому пріоритетним завданням вчителя
під час навчально-виховної діяльності є
створення ситуації успіху.
Що означає “Ситуація успіху?”
Ситуація успіху - це суб'єктивний
психічний стан задоволення наслідком
своєї фізичної, розумової праці чи
моральної напруги.
Успіх у навчанні - єдине джерело
внутрішніх сил дитини, які породжують
енергію для переборення труднощів,
бажання вчитися.
В.Сухомлинський
Ситуація успіху дарує атмосферу
приязні та взаємодопомоги, впевненості
і захищеності.
Учитель зобов’язаний створити джерело
внутрішніх сил дитини, джерело, яке дає
енергію для подолання труднощів і
формування бажання вчитися.
Використання ситуації успіху має
сприяти підвищенню робочого тонусу,
збільшенню продуктивності навчальної
роботи, а також допомогти учням
усвідомити себе повноцінною
особистістю і, відповідно, забезпечити
успіх у навчанні.
Основою педагогічної технології
“Створення ситуації успіху” є
особистісно-орієнтований підхід у справі
навчання та виховання.
А тому звернемося до рекомендацій
щодо особистісно-орієнтовного підходу
навчання та виховання.
–
Особистісно орієнтоване навчання
це навчання, центром якого є
особистість дитини, її самобутність та
самостійність: суб'єктивний досвід
кожного спочатку розкривається, а
потім узгоджується зі змістом освіти.
Визнання учня ключовою фігурою
всього освітнього процесу – це і є
особистісно орієнтована педагогіка.
У свідомості учня це має такий
вигляд: «Все, що я пізнаю, я знаю,
для чого мені потрібно і де я можу ці
знання застосувати».
Для педагога - це прагнення знайти
розумний баланс між знаннями,
уміннями та навичками учня.
Сучасність вимагає навчити учнів:
- самостійно та творчо розв'язувати
проблеми;
- шукати нову інформацію й робити
висновки, а не подавати дітям готові
знання.
В особистісно-орієнтованому підході
вчителю насамперед потрібен високий
рівень педагогічної майстерності, який
базується на розвитку:
дидактичних;
організаторських;
комунікативних;
науково-пізнавальних;
емоційних;
та поведінкових компонентностей;
-
-
Цілі особистісно орієнтованого
навчання полягають у тому, щоб:
визначити життєвий досвід кожного
учня;
його пізнавальні здібності;
рівень інтелекту;
інтереси, які спочатку треба розкрити,
а потім розвинути у навчальному
процесі;
Цілі особистісно орієнтованого навчання
полягають у тому, щоб:
Формувати позитивну мотивацію учнів до:
-
пізнавальної діяльності;
-
потребу в самопізнанні;
-
потребу в самореалізаціїї;
-
та потребу у самовдосконаленні школярів;
Цілі особистісно орієнтованого навчання
полягають у тому, щоб:
Озброїти учнів механізмом:
адаптації;
саморегуляції;
самозахисту;
самовиховання;
Цілі особистісно орієнтованого навчання
полягають у тому, щоб:
Розвинути індивідуальні позитивні
здібності кожного школяра;
Сформувати культуру життєдіяльності
максимально виявити і використати
індивідуальний досвід учня;
Правильно визначати лінії поведінки.
Основні принципи
особистісно-орієнтованого
навчання:
1. Принцип «розвивальної допомоги»
не робити за учня;
не вказувати йому, що робити,
а допомогти пробувати власні сили і власну
активність;
потрібно добитись, щоб учень сам обирав
рішення і відповідав за них.
Звідси - не потрібно подавати готові
знання, а створити умови, в яких
виявляється:
-
власна пізнавальна активність учня;
-
і він визначить для себе цілі, зміст та
методи роботи, власні цінності.
-
Навчання повинно бути дослідницьким
Це час, протягом якого діти вчаться:
самостійно діяти;
- дискутувати;
- приймати рішення.
-
При цьому розвивається самосвідомість і
самореалізується особистість.
Принцип - «свобода вміння»
- учні вільно обговорюють
проблеми;
- співпрацюють один з одним,
- а вчитель виступає в ролі
старшого члена колективу,
консультанта, джерела досвіду
Принцип - «свобода вміння»
Учителю:
-недостатньо
процес;
організувати навчальний
- потрібно ще визначити спосіб засвоєння
знань, тобто оприділити види діяльності
учня на уроці.
Основні вимоги до особистісноорієнтованого уроку:
раціональна єдність словесних,
наукових і практичних методів
навчання;
зв'язок з раніше вивченим досвідом,
набутим учнем;
Основні вимоги до особистісно
орієнтованого уроку:
-формування вмінь в учнів самостійно
здобувати знання і застосовувати їх на
практиці;
-заохочення прагнень учнів знаходити свій
спосіб роботи з навчальним матеріалом.
Метою
особистісноорієнтованого уроку є:
- створення умов для виявлення
пізнавальної активності учнів
Засобами досягнення вчителем цієї мети
можуть бути:
використання різних форм та методів
навчальної діяльності, які дозволяють
розкрити суб'єктивний досвід учнів;
створення атмосфери зацікавленості
кожного учня в результатах роботи
всього класу;
стимулювання учнів до висловлювань,
використання різних способів виконання
завдань без побоювань помилитися,
отримати хибну відповідь тощо;
Засобами досягнення вчителем цієї мети
можуть бути:
використання протягом уроку
дидактичного матеріалу, який дозволяє
отримати учневі найбільш значущі для
нього вид та форму змісту навчального
матеріалу;
оцінювання досягнень учня протягом
усього процесу його діяльності, а не
тільки за кінцевим результатом;
Засобами досягнення вчителем цієї мети
можуть бути:
заохочення прагнень учня знаходити свій
спосіб роботи;
аналізувати протягом уроку роботи інших
учнів; вибирати та засвоювати найбільш
раціональні з них;
створення на уроці педагогічних ситуацій
спілкування, які б дозволяли кожному учневі
виявляти ініціативу, самостійність, виборність у
справах роботи;
створення обстановки для природного
самовираження учня.
Технологія
особистісноорієнтованогоуроку
Для проведення особистісноорієнтованого уроку вчитель має
оволодіти його основними етапами:
1.
2.
3.
4.
5.
6.
7.
8.
Орієнтації.
Визначення мети.
Проектування.
Організації.
Реалізації.
Контролю.
Коригування.
Оцінювання
1. Етап орієнтації включає:
орієнтацію на позитивну роботу;
орієнтацію на визначення особистісного
досвіду учнів;
пов'язання цього досвіду з проблемами
навчального матеріалу.
2. Етап визначення мети передбачає:
визначення на уроці разом з учнями
значущої мети здійснення тієї діяльності,
яка запланована вчителем (учні повинні
зрозуміти, що може дати робота учням
саме на цьому уроці для складання,
наприклад, тематичного заліку,
державної атестації, свого майбутнього
життя тощо);
визначення показників досягнення
поставлених завдань;
3. Етап проектування включає:
передбачення залучення учнів до
виконання ними випереджальних
завдань;
підготовки повідомлень;
рефератів;
виготовлення та відбору наочності;
складання плану роботи тощо;
Етап організації виконання плану
діяльності передбачає:
Подання можливих варіантів і
способів виконання навчальної
діяльності (усна чи письмова форма,
індивідуальна робота чи робота в
групах, робота з текстом чи з іншими
засобами одержання інформації);
Етап організації виконання плану
діяльності передбачає:
2.Представлення учнями вибору способу
фіксації нового матеріалу (конспект,
схема, таблиця, опора, план, тези,
висновки тощо);
3.Варіативність домашнього завдання
(диференціація за рівнем складності та
способом виконання).
Етап контрольно-оцінювальний:
1.Залучення учнів до контролю за
перебігом навчальної діяльності шляхом
заохочення їх до різних видів контролю,
самоконтролю, взаємоконтролю, роботи
в групах;
2.Участь учнів у виправленні помилок і
недоліків у знаннях, усвідомлення їх
причин шляхом взаємо та самоаналізу;
Етап контрольно-оцінювальний:
3.Надання учням можливості самостійно
або за участі вчителя, інших учнів
порівнювати отримані ним результати з
критеріями стандарту, закладеного у
навчальній програмі;
4.Використання механізмів оцінного
методу (позитивного ставлення до
успіхів школяра);
Етап контрольно-оцінювальний:
5.Використання механізмів оцінного
методу (позитивного ставлення до
успіхів школяра).
6.Оцінювання (виставлення рівневих
оцінок за дванадцятибальною системою
оцінювання навчальних досягнень,
поурочного бала, рейтинг) не тільки
результатів, а й самого процесу
навчання.
6. Заключний етап передбачає:
усвідомлення учнями ситуації
досягнення мети;
відчуття успіху;
підкріплення позитивної мотивації
стосовно власної діяльності.
Методи та засоби психолого-педагогічної
підтримки діяльності учнів
заохочення;
навчально-пізнавальна гра;
створення ситуації успіху;
створення ситуації пізнавального інтересу;
створення проблемної ситуації;
спонукання до пошуку альтернативних
рішень;
виконання творчих завдань;
кооперація учнів;
створення ситуації взаємодопомоги тощо.
Висновок може бути таким: особистісноорієнтоване навчання ЦЕ–
загальнодидактичний принцип
індивідуального підходу до учнів.
Таке твердження ми дослідимо та
пояснимо за допомогою такого факту:
Відомий російський психолог
Л.С. Виготський своє теорією доводить,
що розум будь-якої людини має дві зони
розвитку: А і Б.
Перша зона (А) – це зона актуального
розвитку.
У цю зону потрапляють завдання, які
дитина може виконати сама без
допомоги вчителя.
Друга зона (В) – це зона найближчого
розвитку
Сюди потрапляють завдання, які дитина сама
виконати не може, але може з ними
впоратися з допомогою вчителя.
Зона найближчого розвитку, - це зона
“наступного дня”.
Те, що сьогодні є зона найближчого
розвитку, завтра у процесі навчання повинно
стати зоною актуального розвитку. Учитель
не повинен давати готову інформацію, адже
таке навчання може загальмувати мислення
дитини. А за допомогою вміло підібраних
запитань педагог підводить школяра до
правильної відповіді, розв’язку.
Те, що сьогодні є зоною найближчого
розвитку, завтра у процесі навчання
повинно стати зоною актуального
розвитку.
Учитель не повинен давати готову
інформацію, адже таке навчання може
загальмувати мислення дитини.
А за допомогою вміло підібраних
запитань педагог підводить школяра до
правильної відповіді, розв’язку.
Отже, як бачимо із цього прикладу, щоб
відбулися розвиток і навчання учнів,
завдання повинні потрапляти лише в
зону найближчого розвитку
(за Л.С. Виготським).
Припустимо, що два учні навчались в
одній школі, в одних і тих самих
учителів, закінчили школу з відзнакою,
рівень їхнього розвитку все одно буде
різним.
Ще більше відрізняється розвиток учнів
класу, які згідно з 12- бальною
системою досягли початкового і
високого рівнів.
Тому зрозуміло, що до таких дітей треба
підходити індивідуально, тобто ставити
перед ними різні завдання.
Якщо для цілого класу поставити одне
завдання, то для одних учнів воно
потрапить у зону актуального розвитку,
для інших – у зону найближчого
розвитку.
Отже, одне завдання для всього класу
ставити не бажано і не потрібно, а
здійснювати якісний особистісноорієнтований підхід до навчання та
виховання на практиці нам заважає ряд
причин, зокрема:
Причина 1. Щоб підійти індивідуально
до кожного учня, необхідно знати його
психологічні, фізіологічні та соціальні
особливості.
Лише психологія нараховує кілька
десятків індивідуальних особливостей
особистості. Це різні види уваги, уяви,
мислення, сприйняття, темпераменту,
характеру і т.д.
Пам’ять також поділяється більш ніж
на 10 типів: короткочасна,
довготривала, оперативна, рухова,
зорова, слухова, емоційна, словеснологічна і т.д.;
Причина 2. Виявити всі ці психологічні,
фізіологічні та соціальні особливості
вчитель без допомоги психолога, лікаря,
соціолога не може;
Причина 3.Навіть якщо теоретично
припустити, що в кожної дитини
виявили всі ці особливості, вчитель не
зможе запам’ятати їх у такій кількості
дітей, оскільки він одночасно навчає
свого предмета не один десяток учнів,
кожен з яких має не один десяток таких
особливостей.
Нарешті, якщо вчителю все-таки
вдається запам’ятати всі особливості
кожної дитини, він не зможе підійти
індивідуально тому, що урок триває
всього 40-45 хв, протягом яких
неможливо фізично попрацювати з
кожним учнем класу індивідуально.
Отже, існує суперечність: з одного боку,
вимоги до особистісно-орієнтованого
навчання, а з іншого причини, що
унеможливлюють якісне впровадження
цієї педагогічної технології у навчальновиховний процес.
Який же вихід з ситуації, що склалася ?
Філософія вчить, що джерелом і
рушійними силами будь-якого процесу
(у тому числі й навчального) є
розв’язання суперечностей і тому,
щоб навчальний процес розвивався,
вчителю необхідно вміти виявляти
суперечність навчального процесу, а
також вміти розв’язувати її.
Дана суперечність розв’язується шляхом
диференційованого підходу до учнів.
Диференціація (від лат. Differentia –
різниця, відмінність) – розчленування
цілого на якісно відмінні частини.
Розв’язування таких суперечностей
називається підходом до навчання.
Цей підхід, для прикладу, можна
здійснити таким чином:
Учнів класу розподілити на групи за
рівнем розвитку.
Критерії, якими слід керуватися - це
успішність.
Таких груп, наприклад, може бути
чотири:
низький рівень;
середній рівень;
достатній рівень;
високий рівень.
Зрозуміло, що такий поділ не
аргументується для учнів, для того щоб
у слабшого школяра не сформувалася
занижена самооцінка, а в сильного –
завищена.
Якщо учні однієї з груп підвищують свій
рівень – їх слід перевести до наступної
групи і навпаки.
Для кожної групи пропонуються різні за
ступенем складності завдання.
Диференційований підхід можна
здійснювати при різних формах
навчального процесу: під час уроку,
лабораторного заняття, екскурсії.
Під час проведеного уроку методом бесіди,
запитань слід орієнтувати учнів на певну
групу.
При цьому обов’язково слід враховувати,
щоб запитання було точним, стислим, не
мало елементів підказки.
Під час проведення уроку методом
пояснення, розповіді диференційований
підхід неможливий, оскільки вчитель будує
свою розповідь, орієнтуючись на
середнього учня,
але під час закріплення нового матеріалу
чи пояснення домашнього завдання учням
можна запропонувати різнорівневі
завдання.
Завершальним етапом навчальної
діяльності на уроці є:
усвідомлення ситуації досягнення мети;
переживання ситуації успіху;
підкріплення позитивної мотивації щодо
самої діяльності.
Ситуація успіху досягається тоді, коли
сама дитина визначає цей результат як
успіх.
Усвідомлення ситуації успіху самим
учнем, розуміння її значимості виникає у
суб'єкта після здолання своєї боязкості,
невміння, незнання, психологічного
враження та інших видів труднощів.
Роль “Ситуації успіху” у навчальній
діяльності
За останні роки термін
„Ситуація успіху” став звичним для
педагогів.
Ніхто не заперечує, що саме позитивні
емоції можуть стати для дитини одним
з найважливіших стимулів у навчанні,
але при цьому ми забуваємо про те, що
в педагогів не існує єдиного рецепта чи
правила, як саме створювати ситуації
успіху тому, що це слід на основі
індивідуального підходу, зважено, з
урахуванням багатьох факторів.
Діти прощають багато чого, але не
вибачають байдужість.
За відгуками дітей, найкращі їхні
вчителі вели уроки так, що здавалося,
ніби весь урок вони зайняті саме тобою.
Як цього досягти?
Іноді це „Іскра Божа”,
а частіше – майстерність, доведена до
мистецтва.
Важливо мати на увазі, що навіть
одноразове переживання успіху може
докорінно змінити психологічне
самопочуття дитини.
Ситуація успіху може стати пусковим
механізмом подальшого розвитку
особистості.
Безперечно, переживання успіху навіює
людині впевненість у власних силах.
З`являється бажання знову досягти
добрих результатів, виникає відчуття
внутрішнього благополуччя, що, у свою
чергу, покращує ставлення до
навколишнього світу.
На перший погляд здається, що вчитель,
кілька разів давши учню можливість
відчути успіх, далі вже само собою
забезпечує високий рівень мотивації,
інтересу, пізнавальної активності.
Але може бути й протилежний
результат: постійна успішність здатна
сформувати байдуже ставлення до
навчання.
Крім того, постійне очікування лише
позитивного результату згубно впливає
на розвиток вольових якостей учня:
він ухиляється від подолання
труднощів;
губиться в складних ситуаціях
(навчальних та життєвих);
у його поведінці починає домінувати
мотив „уникнення невдач”.
Досвідчені психологи та педагоги
попереджують про можливість
негативних наслідків пережитого успіху.
Чому ж виникає такий парадокс?
По-перше, успіх, що діставався ціною
незначних зусиль, може призвести до
переоцінки, точніше, до завищеної
оцінки своїх можливостей.
По-друге, за сильним переживанням
будь-якої емоції обов`язково настає
релаксація (розслаблення).
І якщо в цей період запропонувати
людині якусь діяльність, то, швидше за
все, ця діяльність буде менш успішною,
ніж попередня.
По-третє, переживання успіху може бути
потьмареним, якщо результат, важливий
і значимий для самого учня, не буде
адекватно оцінений іншими людьми.
І нарешті:
Емоція успіху не стане сильним
переживанням, якщо результати діяльності
не значимі для її суб`єкта.
Дитина, особливо на початку навчання,
однаково інтенсивно переживає успіх у
„головних” і „неголовних” навчальних
предметах.
Але часто знижують цю інтенсивність:
„12 балів з музики ! Та краще б ти
отримав 12 балів з читання”.
Знижуючи значимості успіху, що
переживається дитиною, ми, дорослі,
впливаємо на формування у дитини
ставлення до навчального процесу в
цілому.
Ось чому, оцінюючи дітей, необхідно
виходити з індивідуальних особливостей
кожного учня.
Просування вперед треба заохочувати,
підбадьорювати, щоб дитина не
відчувала невдачу, порівнюючи свої
результати з раніше встановленими
нормами, особливо якщо вони для неї
недосяжні.
Отже, ситуація успіху у навчальній
діяльності створюється вчителем або ж
психологом.
Як і будь-яку іншу діяльність, навчання
можна уявити у вигляді простого
ланцюжка дій:
1. Установка на діяльність (емоційна
підготовка учнів на вирішення
навчального завдання) – мотиваційний
етап;
2.Забезпечення діяльності (створення
умов для успішного вирішення
навчального завдання) –підготовчий,
робочий етап;
3.Порівняння отриманих результатів з
очікуваними (усвідомлення ставлення до
результатів своєї навчальної праці) –
результативний етап.
Отже, якщо ситуація успіху створюється
вчителем послідовно і свідомо, її
3.Порівняння отриманих результатів з
очікуваними (усвідомлення ставлення
до результатів своєї навчальної праці) –
результативний етап.
Отже, якщо ситуація успіху створюється
вчителем послідовно і свідомо, її
структура повинна врахувати всі
перелічені компоненти.
Створення ситуації успіху на
мотиваційному етапі навчальної
діяльності
Дослідження психологів свідчать, що рівень
засвоєння людиною знань істотно залежить
від рівня сформованості її мотивації
навчитися.
Тож давайте проаналізуємо, як провести
мотиваційний етап уроку так, щоб створити
ситуацію успіху для того учня.
Перед учителем стоїть завдання:
сформувати в учня настанову на
успішне виконання завдання
Інакше кажучи, вчитель повинен
сформувати в учнів мотив досягнення
мети.
Але при цьому вчитель часто
зустрічається з неадекватною
реакцією учнівського колективу:
1.Хтось уже виконував подібне
завдання, і його результати
виявились невдалими, так що у цієї
категорії учнів уже сформоване
негативне ставлення на успішне
виконання завдання.
2.Інша група учнів не стикалась з
такою роботою, тому вони не знають,
чого можна очікувати від майбутньої
діяльності.
3.Третя група, яка виконувала потрібні
завдання і успішно з ними впоралася,
знаходиться у стані мобілізації, готова
виконувати навчальне завдання.
Зрозуміло, що найлегше вчителю буде
працювати з учнями третьої групи, де
необхідно лише активізувати позитивні
емоції, які діти пережили раніше.
У другої групи учнів слід передбачити
емоційну реакцію, намалювати
перспективу вдалого виконання
завдання, пов`язавши її з тими чи
іншими умовами діяльності, які в
минулому забезпечували успіх.
Найбільш клопітною буде робота
першою групою учнів.
Перш за все доведеться нейтралізувати
спогади про невдачу в попередній
діяльності, а потім створити перспективу
для нової.
Зробити це можна, наприклад, так:
дати завдання учневі попрацювати над
своїми помилками, або повідомити його,
що завдання для нього змінено
порівняно з попереднім і т. д.
Учитель може запропонувати різні
варіанти мотивів досягнення ситуації
успіху:
прагнення самостійно розв`язати цікаві
задачі;
завоювати авторитет у своїх товаришів;
стати першим;
розглядати свою діяльність з точки зору
її корисності для інших людей;
встановити нові контакти між
товаришами у ході виконання завдання
тощо.
Отже, на етапі мотивації навчальної
діяльності учитель організовує певні
ситуації з метою активізувати чи
нейтралізувати емоції для наступної
діяльності
На етапі мотивації створення ситуації
успіху більшою мірою визначається
психологічними аспектами.
Тут доречним буде використання в
роботі вчителя таких психологопедагогічних прийомів, як:
Ефект Розенталя, або „Ефект
навіювання”: „Ти це можеш”, „Тобі це
вдається” тощо.
Якщо педагог буде переконувати учнів
у реальності успіху, то успіх прийде.
Англійський учений Стоуенс довів, що
учні, яких заохочували, досягли значно
більших успіхів, ніж ті, кого ніяк не
заохочували.
Прийом „Емоційне погладжування” –
це констатація будь-якого факту успіху,
прищеплювання дитині віри в себе,
відкритість учителя для довіри і співчуття.
◦ Прийом „Анонсування” –
репетиція майбутньої дії, яка створює
психологічний настрій на успіх перед
класом.
Це можуть бути додаткові індивідуальні
заняття з окремими учнями чи
заздалегідь оголошенні запитання
самостійної роботи.
Прийом „Шикуйсь!” містить такі кроки:
психологічна атака;
емоційне блокування;
вибір головного напрямку;
вибір рівних можливостей;
несподіване порівняння;
стабілізація.
Цей прийом полягає в тому, щоб:
учителем блокувалось припущення на
невдачу в діяльності учня;
відволікалася увага школяра від
чергового неуспіху;
вчитель повинен знайти той напрямок
діяльності, яким учень зможе
реалізувати себе набагато краще, тим
самим забезпечити його на успіх, на
стабільність у навчанні.
Розглянемо деякі
алгоритми створення ситуацій успіху та
методику їх реалізації:
Прийом „Даю шанс” – це заздалегідь
підготовлена вчителем ситуація, в якій
учень отримує можливість зненацька
для себе розкрити свої можливості.
Прийом “ Зняття страху”-
допомогає перебороти невпевненість у
власних силах (Люди вчаться на своїх
помилках і знаходять інші шляхи
вирішення проблем).
Прийом “Авансування успішного
результату” –
допомогає вчителю висловити тверду
переконаніність у тому, що його учень
обов’язково впорається з поставленим
завданням.
Це, в свою чергу, переконує дитину у
своїх силах і можливостях.
“У тебе обов’язково вийде”, “Я навіть не
сумніваюсь у позитивному результаті” і
т. д.
Прийом “Прихований інструктаж”
Допомагає дитині уникнути поразки.
Досягається шляхом побажання,
наприклад:
Можливо краще почати з ...,
Виконуючи роботу не забудьте про ...
Прийом “Внесення мотиву”.
Показує дитині заради чого, кого
здійснюється ця діяльність, кому буде
добре після виконання, наприклад, “Без
твоєї допомоги твоїм друзям не
впоратись...” тощо.
Прийом “Персональна винятковість.”
Визначає важливість зусиль дитини в
діяльності, що здійснюється або
здійснюватиметься, наприклад:
Тільки ти міг би…
Тільки тобі і можу доручити… і т.п.
Прийом “Висока оцінка деталі”.
Допомагає емоційно пережити не
результат в цілому, а якої її окремої
деталі:
Найбільше мені сподобалось у твоїй
роботі…
Найбільше тобі вдалося…
Прийом „Еврика”.
Створюються умови, за яких дитина,
виконуючи навчальне завдання,
несподівано відкриває в собі невідомі
досі здібності.
Завдання вчителя – помітити це глибоко
особисте відкриття, всіляко підтримати
дитину, поставити нову мету і надихнути
на її досягнення.
Допомога вчителя у створенні ситуації
відкриття має бути ненав`язливою,
прихованою.
Створюючи ситуації успіху на етапі
організації навчальної діяльності, слід
пам`ятати кілька основних правил:
у кожній дитині є задатки, які можуть
розвинутися у здібності;
Побачити їх, відчути, розвити – це
справа педагога;
ставлення до дитини як до рівної, як до
себе, спілкування, що повністю включає
грубість, різкість, образливий тон, має
стати обов`язковою нормою всієї
педагогічної діяльності;
Ставлення до дитини:
як до рівної,
як до себе,
спілкування, що повністю виключає:
- грубість,
- різкість,
- образливий тон
має стати обов`язковою нормою всієї
педагогічної діяльності;
чим більше напрямків діяльності, в яких
бере участь дитина, тим більше в неї
можливостей знайти себе;
кількість і різноманітність ситуацій і
обставин, в тому числі і штучно
створених, у які може потрапити
дитина, визначають шляхи її сьогодення
і віддаленого інтересу та можливі шляхи
успіху.
ТИПИ УСПІХУ:
Неочікувана радість – це почуття
задоволення від того, що результати
діяльності учня перевершили його
очікування.
З педагогічної та психологічної точки
зору – це результат продуманої,
підготовленої діяльності вчителя.
Спільна радість – полягає в тому, щоб учень
досяг необхідної для себе реакції колективу.
Вона може бути підготовленою вчителем
або спонтаною.
Спільною радістю вважають тільки ті реакції
колективу, які дають можливість дитині
відчутні себе задоволеним, стимулюють її
зусиля.
Це, перш за все, має бути емоційний відгук
оточуючих на успіх члена свого колективу.
Важливо, щоб у досягненнях кожного
школяра всі бачили результати своєї
праці, а сама дитина розуміла, що її
радість – це радість підтримки,
отримання статусу „свій серед своїх”.
Зрештою у тому, як реагує дитячий
колектив на успіхи або невдачі своїх
учителів, виявляється його моральна
сутність.
Радість пізнання – це радість пізнання
нового, хоча вона по своїй суті
альтруїстична (виникає на основі
допомоги, підтримки інших людей).
Пізнання спираїться на самоосвіту й
самопізнання.
Така радість не може вирости на
пустому місці, появитися без серйозних
причин. Це слід клопіткої роботи
учителя –учня-учнів.
ВИСНОВОК:
1.Ситуація успіху досягається тоді, коли
сама дитина визначає цей результат як
успіх.
2 Усвідомлення ситуації успіху самим
учнем, розуміння її значимості виникає у
школяра після здолання своєї боязкості,
невміння, незнання, психологічного
враження та інших видів труднощів.
3. Завдання педагога :
допомогти особистості дитини зрости в
успіху;
дати відчути радість від здолання
труднощів;
дати зрозуміти, що задарма в житті в
житті нічого не дається, скрізь необхідно
докласти зусиль.
І успіх буде еквівалентним витраченим
зусиллям.
ШАНОВНІ КОЛЕГИ !
Дайте, будь ласка, відповідь на такі
запитання:
1.Ваше ставлення до технології “Створення
ситуації успіху”.
2.Як Ви оцінюєте стан “Створення ситуації
успіху у Вашому навчальному закладі”.
3.Які ще методичні рекомендації, ідеї,
міркування щодо “Створення ситуації успіху”,
Ви можете запропонувати учасникам нашого
семінару ?
ВДЯЧНІ ВАМ ЗА ВІДВЕРТІСТЬ, ЗА ПОРАДИ
Slide 73
Створення ситуації успіху
та шляхи її реалізації
на уроці як складової якості
навчально-виховного процесу
Мета: Удосконалити методику
створення ситуації успіху та шляхів
її реалізації на уроці як стежки, що
веде до того куточка дитячого
серця, в якому горить вогник
бажання бути гарним.
На
відміну від традиційного розуміння
освіти як суми знань та навичок, нині освіту
починають розглядати як процес
становлення особистості .
Причому особистості, здатної до:
самоосвіти,
саморозвитку,
самовдосконалення,
яка вміє використовувати набуті знання,
яка прагне реалізувати себе,
спроможна змінити на краще своє життя,
життя своєї держави.
Алгоритм
створення та досягнення ситуації успіху
твердження про “Ситуацію успіху”;
особистісно-орієнтований підхід у справі
навчання та виховання - основа педагогічної
технології “Створення ситуації успіху”;
роль “Ситуації успіху” у навчальній діяльності;
створення “Ситуації успіху” на мотиваційному
етапі навчальної діяльності;
психолого-педагогічні прийоми при створенні
“Ситуації успіху”;
методика реалізації “Ситуації успіху”;
Виходячи із Положень Закону України “Про
освіту” завдання школи сьогодні полягає в
тому, щоб:
Виховувати в учнів здатність:
долати життєві труднощі;
самостійно приймати рішення;
розвивати себе як особистість, здатну:
робити вибір і контролювати своє життя;
брати на себе відповідальність за свої дії;
захищати себе і свої життєві цінності;
діяти відповідно до них;
піклуватись про інших;
Завдання вчителів:
прищепити учням потребу до здобуття
знань;
створити такі умови, щоб процес
здобуття знань був для них цікавим,
потрібним, комфортним;
і тому пріоритетним завданням вчителя
під час навчально-виховної діяльності є
створення ситуації успіху.
Що означає “Ситуація успіху?”
Ситуація успіху - це суб'єктивний
психічний стан задоволення наслідком
своєї фізичної, розумової праці чи
моральної напруги.
Успіх у навчанні - єдине джерело
внутрішніх сил дитини, які породжують
енергію для переборення труднощів,
бажання вчитися.
В.Сухомлинський
Ситуація успіху дарує атмосферу
приязні та взаємодопомоги, впевненості
і захищеності.
Учитель зобов’язаний створити джерело
внутрішніх сил дитини, джерело, яке дає
енергію для подолання труднощів і
формування бажання вчитися.
Використання ситуації успіху має
сприяти підвищенню робочого тонусу,
збільшенню продуктивності навчальної
роботи, а також допомогти учням
усвідомити себе повноцінною
особистістю і, відповідно, забезпечити
успіх у навчанні.
Основою педагогічної технології
“Створення ситуації успіху” є
особистісно-орієнтований підхід у справі
навчання та виховання.
А тому звернемося до рекомендацій
щодо особистісно-орієнтовного підходу
навчання та виховання.
–
Особистісно орієнтоване навчання
це навчання, центром якого є
особистість дитини, її самобутність та
самостійність: суб'єктивний досвід
кожного спочатку розкривається, а
потім узгоджується зі змістом освіти.
Визнання учня ключовою фігурою
всього освітнього процесу – це і є
особистісно орієнтована педагогіка.
У свідомості учня це має такий
вигляд: «Все, що я пізнаю, я знаю,
для чого мені потрібно і де я можу ці
знання застосувати».
Для педагога - це прагнення знайти
розумний баланс між знаннями,
уміннями та навичками учня.
Сучасність вимагає навчити учнів:
- самостійно та творчо розв'язувати
проблеми;
- шукати нову інформацію й робити
висновки, а не подавати дітям готові
знання.
В особистісно-орієнтованому підході
вчителю насамперед потрібен високий
рівень педагогічної майстерності, який
базується на розвитку:
дидактичних;
організаторських;
комунікативних;
науково-пізнавальних;
емоційних;
та поведінкових компонентностей;
-
-
Цілі особистісно орієнтованого
навчання полягають у тому, щоб:
визначити життєвий досвід кожного
учня;
його пізнавальні здібності;
рівень інтелекту;
інтереси, які спочатку треба розкрити,
а потім розвинути у навчальному
процесі;
Цілі особистісно орієнтованого навчання
полягають у тому, щоб:
Формувати позитивну мотивацію учнів до:
-
пізнавальної діяльності;
-
потребу в самопізнанні;
-
потребу в самореалізаціїї;
-
та потребу у самовдосконаленні школярів;
Цілі особистісно орієнтованого навчання
полягають у тому, щоб:
Озброїти учнів механізмом:
адаптації;
саморегуляції;
самозахисту;
самовиховання;
Цілі особистісно орієнтованого навчання
полягають у тому, щоб:
Розвинути індивідуальні позитивні
здібності кожного школяра;
Сформувати культуру життєдіяльності
максимально виявити і використати
індивідуальний досвід учня;
Правильно визначати лінії поведінки.
Основні принципи
особистісно-орієнтованого
навчання:
1. Принцип «розвивальної допомоги»
не робити за учня;
не вказувати йому, що робити,
а допомогти пробувати власні сили і власну
активність;
потрібно добитись, щоб учень сам обирав
рішення і відповідав за них.
Звідси - не потрібно подавати готові
знання, а створити умови, в яких
виявляється:
-
власна пізнавальна активність учня;
-
і він визначить для себе цілі, зміст та
методи роботи, власні цінності.
-
Навчання повинно бути дослідницьким
Це час, протягом якого діти вчаться:
самостійно діяти;
- дискутувати;
- приймати рішення.
-
При цьому розвивається самосвідомість і
самореалізується особистість.
Принцип - «свобода вміння»
- учні вільно обговорюють
проблеми;
- співпрацюють один з одним,
- а вчитель виступає в ролі
старшого члена колективу,
консультанта, джерела досвіду
Принцип - «свобода вміння»
Учителю:
-недостатньо
процес;
організувати навчальний
- потрібно ще визначити спосіб засвоєння
знань, тобто оприділити види діяльності
учня на уроці.
Основні вимоги до особистісноорієнтованого уроку:
раціональна єдність словесних,
наукових і практичних методів
навчання;
зв'язок з раніше вивченим досвідом,
набутим учнем;
Основні вимоги до особистісно
орієнтованого уроку:
-формування вмінь в учнів самостійно
здобувати знання і застосовувати їх на
практиці;
-заохочення прагнень учнів знаходити свій
спосіб роботи з навчальним матеріалом.
Метою
особистісноорієнтованого уроку є:
- створення умов для виявлення
пізнавальної активності учнів
Засобами досягнення вчителем цієї мети
можуть бути:
використання різних форм та методів
навчальної діяльності, які дозволяють
розкрити суб'єктивний досвід учнів;
створення атмосфери зацікавленості
кожного учня в результатах роботи
всього класу;
стимулювання учнів до висловлювань,
використання різних способів виконання
завдань без побоювань помилитися,
отримати хибну відповідь тощо;
Засобами досягнення вчителем цієї мети
можуть бути:
використання протягом уроку
дидактичного матеріалу, який дозволяє
отримати учневі найбільш значущі для
нього вид та форму змісту навчального
матеріалу;
оцінювання досягнень учня протягом
усього процесу його діяльності, а не
тільки за кінцевим результатом;
Засобами досягнення вчителем цієї мети
можуть бути:
заохочення прагнень учня знаходити свій
спосіб роботи;
аналізувати протягом уроку роботи інших
учнів; вибирати та засвоювати найбільш
раціональні з них;
створення на уроці педагогічних ситуацій
спілкування, які б дозволяли кожному учневі
виявляти ініціативу, самостійність, виборність у
справах роботи;
створення обстановки для природного
самовираження учня.
Технологія
особистісноорієнтованогоуроку
Для проведення особистісноорієнтованого уроку вчитель має
оволодіти його основними етапами:
1.
2.
3.
4.
5.
6.
7.
8.
Орієнтації.
Визначення мети.
Проектування.
Організації.
Реалізації.
Контролю.
Коригування.
Оцінювання
1. Етап орієнтації включає:
орієнтацію на позитивну роботу;
орієнтацію на визначення особистісного
досвіду учнів;
пов'язання цього досвіду з проблемами
навчального матеріалу.
2. Етап визначення мети передбачає:
визначення на уроці разом з учнями
значущої мети здійснення тієї діяльності,
яка запланована вчителем (учні повинні
зрозуміти, що може дати робота учням
саме на цьому уроці для складання,
наприклад, тематичного заліку,
державної атестації, свого майбутнього
життя тощо);
визначення показників досягнення
поставлених завдань;
3. Етап проектування включає:
передбачення залучення учнів до
виконання ними випереджальних
завдань;
підготовки повідомлень;
рефератів;
виготовлення та відбору наочності;
складання плану роботи тощо;
Етап організації виконання плану
діяльності передбачає:
Подання можливих варіантів і
способів виконання навчальної
діяльності (усна чи письмова форма,
індивідуальна робота чи робота в
групах, робота з текстом чи з іншими
засобами одержання інформації);
Етап організації виконання плану
діяльності передбачає:
2.Представлення учнями вибору способу
фіксації нового матеріалу (конспект,
схема, таблиця, опора, план, тези,
висновки тощо);
3.Варіативність домашнього завдання
(диференціація за рівнем складності та
способом виконання).
Етап контрольно-оцінювальний:
1.Залучення учнів до контролю за
перебігом навчальної діяльності шляхом
заохочення їх до різних видів контролю,
самоконтролю, взаємоконтролю, роботи
в групах;
2.Участь учнів у виправленні помилок і
недоліків у знаннях, усвідомлення їх
причин шляхом взаємо та самоаналізу;
Етап контрольно-оцінювальний:
3.Надання учням можливості самостійно
або за участі вчителя, інших учнів
порівнювати отримані ним результати з
критеріями стандарту, закладеного у
навчальній програмі;
4.Використання механізмів оцінного
методу (позитивного ставлення до
успіхів школяра);
Етап контрольно-оцінювальний:
5.Використання механізмів оцінного
методу (позитивного ставлення до
успіхів школяра).
6.Оцінювання (виставлення рівневих
оцінок за дванадцятибальною системою
оцінювання навчальних досягнень,
поурочного бала, рейтинг) не тільки
результатів, а й самого процесу
навчання.
6. Заключний етап передбачає:
усвідомлення учнями ситуації
досягнення мети;
відчуття успіху;
підкріплення позитивної мотивації
стосовно власної діяльності.
Методи та засоби психолого-педагогічної
підтримки діяльності учнів
заохочення;
навчально-пізнавальна гра;
створення ситуації успіху;
створення ситуації пізнавального інтересу;
створення проблемної ситуації;
спонукання до пошуку альтернативних
рішень;
виконання творчих завдань;
кооперація учнів;
створення ситуації взаємодопомоги тощо.
Висновок може бути таким: особистісноорієнтоване навчання ЦЕ–
загальнодидактичний принцип
індивідуального підходу до учнів.
Таке твердження ми дослідимо та
пояснимо за допомогою такого факту:
Відомий російський психолог
Л.С. Виготський своє теорією доводить,
що розум будь-якої людини має дві зони
розвитку: А і Б.
Перша зона (А) – це зона актуального
розвитку.
У цю зону потрапляють завдання, які
дитина може виконати сама без
допомоги вчителя.
Друга зона (В) – це зона найближчого
розвитку
Сюди потрапляють завдання, які дитина сама
виконати не може, але може з ними
впоратися з допомогою вчителя.
Зона найближчого розвитку, - це зона
“наступного дня”.
Те, що сьогодні є зона найближчого
розвитку, завтра у процесі навчання повинно
стати зоною актуального розвитку. Учитель
не повинен давати готову інформацію, адже
таке навчання може загальмувати мислення
дитини. А за допомогою вміло підібраних
запитань педагог підводить школяра до
правильної відповіді, розв’язку.
Те, що сьогодні є зоною найближчого
розвитку, завтра у процесі навчання
повинно стати зоною актуального
розвитку.
Учитель не повинен давати готову
інформацію, адже таке навчання може
загальмувати мислення дитини.
А за допомогою вміло підібраних
запитань педагог підводить школяра до
правильної відповіді, розв’язку.
Отже, як бачимо із цього прикладу, щоб
відбулися розвиток і навчання учнів,
завдання повинні потрапляти лише в
зону найближчого розвитку
(за Л.С. Виготським).
Припустимо, що два учні навчались в
одній школі, в одних і тих самих
учителів, закінчили школу з відзнакою,
рівень їхнього розвитку все одно буде
різним.
Ще більше відрізняється розвиток учнів
класу, які згідно з 12- бальною
системою досягли початкового і
високого рівнів.
Тому зрозуміло, що до таких дітей треба
підходити індивідуально, тобто ставити
перед ними різні завдання.
Якщо для цілого класу поставити одне
завдання, то для одних учнів воно
потрапить у зону актуального розвитку,
для інших – у зону найближчого
розвитку.
Отже, одне завдання для всього класу
ставити не бажано і не потрібно, а
здійснювати якісний особистісноорієнтований підхід до навчання та
виховання на практиці нам заважає ряд
причин, зокрема:
Причина 1. Щоб підійти індивідуально
до кожного учня, необхідно знати його
психологічні, фізіологічні та соціальні
особливості.
Лише психологія нараховує кілька
десятків індивідуальних особливостей
особистості. Це різні види уваги, уяви,
мислення, сприйняття, темпераменту,
характеру і т.д.
Пам’ять також поділяється більш ніж
на 10 типів: короткочасна,
довготривала, оперативна, рухова,
зорова, слухова, емоційна, словеснологічна і т.д.;
Причина 2. Виявити всі ці психологічні,
фізіологічні та соціальні особливості
вчитель без допомоги психолога, лікаря,
соціолога не може;
Причина 3.Навіть якщо теоретично
припустити, що в кожної дитини
виявили всі ці особливості, вчитель не
зможе запам’ятати їх у такій кількості
дітей, оскільки він одночасно навчає
свого предмета не один десяток учнів,
кожен з яких має не один десяток таких
особливостей.
Нарешті, якщо вчителю все-таки
вдається запам’ятати всі особливості
кожної дитини, він не зможе підійти
індивідуально тому, що урок триває
всього 40-45 хв, протягом яких
неможливо фізично попрацювати з
кожним учнем класу індивідуально.
Отже, існує суперечність: з одного боку,
вимоги до особистісно-орієнтованого
навчання, а з іншого причини, що
унеможливлюють якісне впровадження
цієї педагогічної технології у навчальновиховний процес.
Який же вихід з ситуації, що склалася ?
Філософія вчить, що джерелом і
рушійними силами будь-якого процесу
(у тому числі й навчального) є
розв’язання суперечностей і тому,
щоб навчальний процес розвивався,
вчителю необхідно вміти виявляти
суперечність навчального процесу, а
також вміти розв’язувати її.
Дана суперечність розв’язується шляхом
диференційованого підходу до учнів.
Диференціація (від лат. Differentia –
різниця, відмінність) – розчленування
цілого на якісно відмінні частини.
Розв’язування таких суперечностей
називається підходом до навчання.
Цей підхід, для прикладу, можна
здійснити таким чином:
Учнів класу розподілити на групи за
рівнем розвитку.
Критерії, якими слід керуватися - це
успішність.
Таких груп, наприклад, може бути
чотири:
низький рівень;
середній рівень;
достатній рівень;
високий рівень.
Зрозуміло, що такий поділ не
аргументується для учнів, для того щоб
у слабшого школяра не сформувалася
занижена самооцінка, а в сильного –
завищена.
Якщо учні однієї з груп підвищують свій
рівень – їх слід перевести до наступної
групи і навпаки.
Для кожної групи пропонуються різні за
ступенем складності завдання.
Диференційований підхід можна
здійснювати при різних формах
навчального процесу: під час уроку,
лабораторного заняття, екскурсії.
Під час проведеного уроку методом бесіди,
запитань слід орієнтувати учнів на певну
групу.
При цьому обов’язково слід враховувати,
щоб запитання було точним, стислим, не
мало елементів підказки.
Під час проведення уроку методом
пояснення, розповіді диференційований
підхід неможливий, оскільки вчитель будує
свою розповідь, орієнтуючись на
середнього учня,
але під час закріплення нового матеріалу
чи пояснення домашнього завдання учням
можна запропонувати різнорівневі
завдання.
Завершальним етапом навчальної
діяльності на уроці є:
усвідомлення ситуації досягнення мети;
переживання ситуації успіху;
підкріплення позитивної мотивації щодо
самої діяльності.
Ситуація успіху досягається тоді, коли
сама дитина визначає цей результат як
успіх.
Усвідомлення ситуації успіху самим
учнем, розуміння її значимості виникає у
суб'єкта після здолання своєї боязкості,
невміння, незнання, психологічного
враження та інших видів труднощів.
Роль “Ситуації успіху” у навчальній
діяльності
За останні роки термін
„Ситуація успіху” став звичним для
педагогів.
Ніхто не заперечує, що саме позитивні
емоції можуть стати для дитини одним
з найважливіших стимулів у навчанні,
але при цьому ми забуваємо про те, що
в педагогів не існує єдиного рецепта чи
правила, як саме створювати ситуації
успіху тому, що це слід на основі
індивідуального підходу, зважено, з
урахуванням багатьох факторів.
Діти прощають багато чого, але не
вибачають байдужість.
За відгуками дітей, найкращі їхні
вчителі вели уроки так, що здавалося,
ніби весь урок вони зайняті саме тобою.
Як цього досягти?
Іноді це „Іскра Божа”,
а частіше – майстерність, доведена до
мистецтва.
Важливо мати на увазі, що навіть
одноразове переживання успіху може
докорінно змінити психологічне
самопочуття дитини.
Ситуація успіху може стати пусковим
механізмом подальшого розвитку
особистості.
Безперечно, переживання успіху навіює
людині впевненість у власних силах.
З`являється бажання знову досягти
добрих результатів, виникає відчуття
внутрішнього благополуччя, що, у свою
чергу, покращує ставлення до
навколишнього світу.
На перший погляд здається, що вчитель,
кілька разів давши учню можливість
відчути успіх, далі вже само собою
забезпечує високий рівень мотивації,
інтересу, пізнавальної активності.
Але може бути й протилежний
результат: постійна успішність здатна
сформувати байдуже ставлення до
навчання.
Крім того, постійне очікування лише
позитивного результату згубно впливає
на розвиток вольових якостей учня:
він ухиляється від подолання
труднощів;
губиться в складних ситуаціях
(навчальних та життєвих);
у його поведінці починає домінувати
мотив „уникнення невдач”.
Досвідчені психологи та педагоги
попереджують про можливість
негативних наслідків пережитого успіху.
Чому ж виникає такий парадокс?
По-перше, успіх, що діставався ціною
незначних зусиль, може призвести до
переоцінки, точніше, до завищеної
оцінки своїх можливостей.
По-друге, за сильним переживанням
будь-якої емоції обов`язково настає
релаксація (розслаблення).
І якщо в цей період запропонувати
людині якусь діяльність, то, швидше за
все, ця діяльність буде менш успішною,
ніж попередня.
По-третє, переживання успіху може бути
потьмареним, якщо результат, важливий
і значимий для самого учня, не буде
адекватно оцінений іншими людьми.
І нарешті:
Емоція успіху не стане сильним
переживанням, якщо результати діяльності
не значимі для її суб`єкта.
Дитина, особливо на початку навчання,
однаково інтенсивно переживає успіх у
„головних” і „неголовних” навчальних
предметах.
Але часто знижують цю інтенсивність:
„12 балів з музики ! Та краще б ти
отримав 12 балів з читання”.
Знижуючи значимості успіху, що
переживається дитиною, ми, дорослі,
впливаємо на формування у дитини
ставлення до навчального процесу в
цілому.
Ось чому, оцінюючи дітей, необхідно
виходити з індивідуальних особливостей
кожного учня.
Просування вперед треба заохочувати,
підбадьорювати, щоб дитина не
відчувала невдачу, порівнюючи свої
результати з раніше встановленими
нормами, особливо якщо вони для неї
недосяжні.
Отже, ситуація успіху у навчальній
діяльності створюється вчителем або ж
психологом.
Як і будь-яку іншу діяльність, навчання
можна уявити у вигляді простого
ланцюжка дій:
1. Установка на діяльність (емоційна
підготовка учнів на вирішення
навчального завдання) – мотиваційний
етап;
2.Забезпечення діяльності (створення
умов для успішного вирішення
навчального завдання) –підготовчий,
робочий етап;
3.Порівняння отриманих результатів з
очікуваними (усвідомлення ставлення до
результатів своєї навчальної праці) –
результативний етап.
Отже, якщо ситуація успіху створюється
вчителем послідовно і свідомо, її
3.Порівняння отриманих результатів з
очікуваними (усвідомлення ставлення
до результатів своєї навчальної праці) –
результативний етап.
Отже, якщо ситуація успіху створюється
вчителем послідовно і свідомо, її
структура повинна врахувати всі
перелічені компоненти.
Створення ситуації успіху на
мотиваційному етапі навчальної
діяльності
Дослідження психологів свідчать, що рівень
засвоєння людиною знань істотно залежить
від рівня сформованості її мотивації
навчитися.
Тож давайте проаналізуємо, як провести
мотиваційний етап уроку так, щоб створити
ситуацію успіху для того учня.
Перед учителем стоїть завдання:
сформувати в учня настанову на
успішне виконання завдання
Інакше кажучи, вчитель повинен
сформувати в учнів мотив досягнення
мети.
Але при цьому вчитель часто
зустрічається з неадекватною
реакцією учнівського колективу:
1.Хтось уже виконував подібне
завдання, і його результати
виявились невдалими, так що у цієї
категорії учнів уже сформоване
негативне ставлення на успішне
виконання завдання.
2.Інша група учнів не стикалась з
такою роботою, тому вони не знають,
чого можна очікувати від майбутньої
діяльності.
3.Третя група, яка виконувала потрібні
завдання і успішно з ними впоралася,
знаходиться у стані мобілізації, готова
виконувати навчальне завдання.
Зрозуміло, що найлегше вчителю буде
працювати з учнями третьої групи, де
необхідно лише активізувати позитивні
емоції, які діти пережили раніше.
У другої групи учнів слід передбачити
емоційну реакцію, намалювати
перспективу вдалого виконання
завдання, пов`язавши її з тими чи
іншими умовами діяльності, які в
минулому забезпечували успіх.
Найбільш клопітною буде робота
першою групою учнів.
Перш за все доведеться нейтралізувати
спогади про невдачу в попередній
діяльності, а потім створити перспективу
для нової.
Зробити це можна, наприклад, так:
дати завдання учневі попрацювати над
своїми помилками, або повідомити його,
що завдання для нього змінено
порівняно з попереднім і т. д.
Учитель може запропонувати різні
варіанти мотивів досягнення ситуації
успіху:
прагнення самостійно розв`язати цікаві
задачі;
завоювати авторитет у своїх товаришів;
стати першим;
розглядати свою діяльність з точки зору
її корисності для інших людей;
встановити нові контакти між
товаришами у ході виконання завдання
тощо.
Отже, на етапі мотивації навчальної
діяльності учитель організовує певні
ситуації з метою активізувати чи
нейтралізувати емоції для наступної
діяльності
На етапі мотивації створення ситуації
успіху більшою мірою визначається
психологічними аспектами.
Тут доречним буде використання в
роботі вчителя таких психологопедагогічних прийомів, як:
Ефект Розенталя, або „Ефект
навіювання”: „Ти це можеш”, „Тобі це
вдається” тощо.
Якщо педагог буде переконувати учнів
у реальності успіху, то успіх прийде.
Англійський учений Стоуенс довів, що
учні, яких заохочували, досягли значно
більших успіхів, ніж ті, кого ніяк не
заохочували.
Прийом „Емоційне погладжування” –
це констатація будь-якого факту успіху,
прищеплювання дитині віри в себе,
відкритість учителя для довіри і співчуття.
◦ Прийом „Анонсування” –
репетиція майбутньої дії, яка створює
психологічний настрій на успіх перед
класом.
Це можуть бути додаткові індивідуальні
заняття з окремими учнями чи
заздалегідь оголошенні запитання
самостійної роботи.
Прийом „Шикуйсь!” містить такі кроки:
психологічна атака;
емоційне блокування;
вибір головного напрямку;
вибір рівних можливостей;
несподіване порівняння;
стабілізація.
Цей прийом полягає в тому, щоб:
учителем блокувалось припущення на
невдачу в діяльності учня;
відволікалася увага школяра від
чергового неуспіху;
вчитель повинен знайти той напрямок
діяльності, яким учень зможе
реалізувати себе набагато краще, тим
самим забезпечити його на успіх, на
стабільність у навчанні.
Розглянемо деякі
алгоритми створення ситуацій успіху та
методику їх реалізації:
Прийом „Даю шанс” – це заздалегідь
підготовлена вчителем ситуація, в якій
учень отримує можливість зненацька
для себе розкрити свої можливості.
Прийом “ Зняття страху”-
допомогає перебороти невпевненість у
власних силах (Люди вчаться на своїх
помилках і знаходять інші шляхи
вирішення проблем).
Прийом “Авансування успішного
результату” –
допомогає вчителю висловити тверду
переконаніність у тому, що його учень
обов’язково впорається з поставленим
завданням.
Це, в свою чергу, переконує дитину у
своїх силах і можливостях.
“У тебе обов’язково вийде”, “Я навіть не
сумніваюсь у позитивному результаті” і
т. д.
Прийом “Прихований інструктаж”
Допомагає дитині уникнути поразки.
Досягається шляхом побажання,
наприклад:
Можливо краще почати з ...,
Виконуючи роботу не забудьте про ...
Прийом “Внесення мотиву”.
Показує дитині заради чого, кого
здійснюється ця діяльність, кому буде
добре після виконання, наприклад, “Без
твоєї допомоги твоїм друзям не
впоратись...” тощо.
Прийом “Персональна винятковість.”
Визначає важливість зусиль дитини в
діяльності, що здійснюється або
здійснюватиметься, наприклад:
Тільки ти міг би…
Тільки тобі і можу доручити… і т.п.
Прийом “Висока оцінка деталі”.
Допомагає емоційно пережити не
результат в цілому, а якої її окремої
деталі:
Найбільше мені сподобалось у твоїй
роботі…
Найбільше тобі вдалося…
Прийом „Еврика”.
Створюються умови, за яких дитина,
виконуючи навчальне завдання,
несподівано відкриває в собі невідомі
досі здібності.
Завдання вчителя – помітити це глибоко
особисте відкриття, всіляко підтримати
дитину, поставити нову мету і надихнути
на її досягнення.
Допомога вчителя у створенні ситуації
відкриття має бути ненав`язливою,
прихованою.
Створюючи ситуації успіху на етапі
організації навчальної діяльності, слід
пам`ятати кілька основних правил:
у кожній дитині є задатки, які можуть
розвинутися у здібності;
Побачити їх, відчути, розвити – це
справа педагога;
ставлення до дитини як до рівної, як до
себе, спілкування, що повністю включає
грубість, різкість, образливий тон, має
стати обов`язковою нормою всієї
педагогічної діяльності;
Ставлення до дитини:
як до рівної,
як до себе,
спілкування, що повністю виключає:
- грубість,
- різкість,
- образливий тон
має стати обов`язковою нормою всієї
педагогічної діяльності;
чим більше напрямків діяльності, в яких
бере участь дитина, тим більше в неї
можливостей знайти себе;
кількість і різноманітність ситуацій і
обставин, в тому числі і штучно
створених, у які може потрапити
дитина, визначають шляхи її сьогодення
і віддаленого інтересу та можливі шляхи
успіху.
ТИПИ УСПІХУ:
Неочікувана радість – це почуття
задоволення від того, що результати
діяльності учня перевершили його
очікування.
З педагогічної та психологічної точки
зору – це результат продуманої,
підготовленої діяльності вчителя.
Спільна радість – полягає в тому, щоб учень
досяг необхідної для себе реакції колективу.
Вона може бути підготовленою вчителем
або спонтаною.
Спільною радістю вважають тільки ті реакції
колективу, які дають можливість дитині
відчутні себе задоволеним, стимулюють її
зусиля.
Це, перш за все, має бути емоційний відгук
оточуючих на успіх члена свого колективу.
Важливо, щоб у досягненнях кожного
школяра всі бачили результати своєї
праці, а сама дитина розуміла, що її
радість – це радість підтримки,
отримання статусу „свій серед своїх”.
Зрештою у тому, як реагує дитячий
колектив на успіхи або невдачі своїх
учителів, виявляється його моральна
сутність.
Радість пізнання – це радість пізнання
нового, хоча вона по своїй суті
альтруїстична (виникає на основі
допомоги, підтримки інших людей).
Пізнання спираїться на самоосвіту й
самопізнання.
Така радість не може вирости на
пустому місці, появитися без серйозних
причин. Це слід клопіткої роботи
учителя –учня-учнів.
ВИСНОВОК:
1.Ситуація успіху досягається тоді, коли
сама дитина визначає цей результат як
успіх.
2 Усвідомлення ситуації успіху самим
учнем, розуміння її значимості виникає у
школяра після здолання своєї боязкості,
невміння, незнання, психологічного
враження та інших видів труднощів.
3. Завдання педагога :
допомогти особистості дитини зрости в
успіху;
дати відчути радість від здолання
труднощів;
дати зрозуміти, що задарма в житті в
житті нічого не дається, скрізь необхідно
докласти зусиль.
І успіх буде еквівалентним витраченим
зусиллям.
ШАНОВНІ КОЛЕГИ !
Дайте, будь ласка, відповідь на такі
запитання:
1.Ваше ставлення до технології “Створення
ситуації успіху”.
2.Як Ви оцінюєте стан “Створення ситуації
успіху у Вашому навчальному закладі”.
3.Які ще методичні рекомендації, ідеї,
міркування щодо “Створення ситуації успіху”,
Ви можете запропонувати учасникам нашого
семінару ?
ВДЯЧНІ ВАМ ЗА ВІДВЕРТІСТЬ, ЗА ПОРАДИ
Slide 74
Створення ситуації успіху
та шляхи її реалізації
на уроці як складової якості
навчально-виховного процесу
Мета: Удосконалити методику
створення ситуації успіху та шляхів
її реалізації на уроці як стежки, що
веде до того куточка дитячого
серця, в якому горить вогник
бажання бути гарним.
На
відміну від традиційного розуміння
освіти як суми знань та навичок, нині освіту
починають розглядати як процес
становлення особистості .
Причому особистості, здатної до:
самоосвіти,
саморозвитку,
самовдосконалення,
яка вміє використовувати набуті знання,
яка прагне реалізувати себе,
спроможна змінити на краще своє життя,
життя своєї держави.
Алгоритм
створення та досягнення ситуації успіху
твердження про “Ситуацію успіху”;
особистісно-орієнтований підхід у справі
навчання та виховання - основа педагогічної
технології “Створення ситуації успіху”;
роль “Ситуації успіху” у навчальній діяльності;
створення “Ситуації успіху” на мотиваційному
етапі навчальної діяльності;
психолого-педагогічні прийоми при створенні
“Ситуації успіху”;
методика реалізації “Ситуації успіху”;
Виходячи із Положень Закону України “Про
освіту” завдання школи сьогодні полягає в
тому, щоб:
Виховувати в учнів здатність:
долати життєві труднощі;
самостійно приймати рішення;
розвивати себе як особистість, здатну:
робити вибір і контролювати своє життя;
брати на себе відповідальність за свої дії;
захищати себе і свої життєві цінності;
діяти відповідно до них;
піклуватись про інших;
Завдання вчителів:
прищепити учням потребу до здобуття
знань;
створити такі умови, щоб процес
здобуття знань був для них цікавим,
потрібним, комфортним;
і тому пріоритетним завданням вчителя
під час навчально-виховної діяльності є
створення ситуації успіху.
Що означає “Ситуація успіху?”
Ситуація успіху - це суб'єктивний
психічний стан задоволення наслідком
своєї фізичної, розумової праці чи
моральної напруги.
Успіх у навчанні - єдине джерело
внутрішніх сил дитини, які породжують
енергію для переборення труднощів,
бажання вчитися.
В.Сухомлинський
Ситуація успіху дарує атмосферу
приязні та взаємодопомоги, впевненості
і захищеності.
Учитель зобов’язаний створити джерело
внутрішніх сил дитини, джерело, яке дає
енергію для подолання труднощів і
формування бажання вчитися.
Використання ситуації успіху має
сприяти підвищенню робочого тонусу,
збільшенню продуктивності навчальної
роботи, а також допомогти учням
усвідомити себе повноцінною
особистістю і, відповідно, забезпечити
успіх у навчанні.
Основою педагогічної технології
“Створення ситуації успіху” є
особистісно-орієнтований підхід у справі
навчання та виховання.
А тому звернемося до рекомендацій
щодо особистісно-орієнтовного підходу
навчання та виховання.
–
Особистісно орієнтоване навчання
це навчання, центром якого є
особистість дитини, її самобутність та
самостійність: суб'єктивний досвід
кожного спочатку розкривається, а
потім узгоджується зі змістом освіти.
Визнання учня ключовою фігурою
всього освітнього процесу – це і є
особистісно орієнтована педагогіка.
У свідомості учня це має такий
вигляд: «Все, що я пізнаю, я знаю,
для чого мені потрібно і де я можу ці
знання застосувати».
Для педагога - це прагнення знайти
розумний баланс між знаннями,
уміннями та навичками учня.
Сучасність вимагає навчити учнів:
- самостійно та творчо розв'язувати
проблеми;
- шукати нову інформацію й робити
висновки, а не подавати дітям готові
знання.
В особистісно-орієнтованому підході
вчителю насамперед потрібен високий
рівень педагогічної майстерності, який
базується на розвитку:
дидактичних;
організаторських;
комунікативних;
науково-пізнавальних;
емоційних;
та поведінкових компонентностей;
-
-
Цілі особистісно орієнтованого
навчання полягають у тому, щоб:
визначити життєвий досвід кожного
учня;
його пізнавальні здібності;
рівень інтелекту;
інтереси, які спочатку треба розкрити,
а потім розвинути у навчальному
процесі;
Цілі особистісно орієнтованого навчання
полягають у тому, щоб:
Формувати позитивну мотивацію учнів до:
-
пізнавальної діяльності;
-
потребу в самопізнанні;
-
потребу в самореалізаціїї;
-
та потребу у самовдосконаленні школярів;
Цілі особистісно орієнтованого навчання
полягають у тому, щоб:
Озброїти учнів механізмом:
адаптації;
саморегуляції;
самозахисту;
самовиховання;
Цілі особистісно орієнтованого навчання
полягають у тому, щоб:
Розвинути індивідуальні позитивні
здібності кожного школяра;
Сформувати культуру життєдіяльності
максимально виявити і використати
індивідуальний досвід учня;
Правильно визначати лінії поведінки.
Основні принципи
особистісно-орієнтованого
навчання:
1. Принцип «розвивальної допомоги»
не робити за учня;
не вказувати йому, що робити,
а допомогти пробувати власні сили і власну
активність;
потрібно добитись, щоб учень сам обирав
рішення і відповідав за них.
Звідси - не потрібно подавати готові
знання, а створити умови, в яких
виявляється:
-
власна пізнавальна активність учня;
-
і він визначить для себе цілі, зміст та
методи роботи, власні цінності.
-
Навчання повинно бути дослідницьким
Це час, протягом якого діти вчаться:
самостійно діяти;
- дискутувати;
- приймати рішення.
-
При цьому розвивається самосвідомість і
самореалізується особистість.
Принцип - «свобода вміння»
- учні вільно обговорюють
проблеми;
- співпрацюють один з одним,
- а вчитель виступає в ролі
старшого члена колективу,
консультанта, джерела досвіду
Принцип - «свобода вміння»
Учителю:
-недостатньо
процес;
організувати навчальний
- потрібно ще визначити спосіб засвоєння
знань, тобто оприділити види діяльності
учня на уроці.
Основні вимоги до особистісноорієнтованого уроку:
раціональна єдність словесних,
наукових і практичних методів
навчання;
зв'язок з раніше вивченим досвідом,
набутим учнем;
Основні вимоги до особистісно
орієнтованого уроку:
-формування вмінь в учнів самостійно
здобувати знання і застосовувати їх на
практиці;
-заохочення прагнень учнів знаходити свій
спосіб роботи з навчальним матеріалом.
Метою
особистісноорієнтованого уроку є:
- створення умов для виявлення
пізнавальної активності учнів
Засобами досягнення вчителем цієї мети
можуть бути:
використання різних форм та методів
навчальної діяльності, які дозволяють
розкрити суб'єктивний досвід учнів;
створення атмосфери зацікавленості
кожного учня в результатах роботи
всього класу;
стимулювання учнів до висловлювань,
використання різних способів виконання
завдань без побоювань помилитися,
отримати хибну відповідь тощо;
Засобами досягнення вчителем цієї мети
можуть бути:
використання протягом уроку
дидактичного матеріалу, який дозволяє
отримати учневі найбільш значущі для
нього вид та форму змісту навчального
матеріалу;
оцінювання досягнень учня протягом
усього процесу його діяльності, а не
тільки за кінцевим результатом;
Засобами досягнення вчителем цієї мети
можуть бути:
заохочення прагнень учня знаходити свій
спосіб роботи;
аналізувати протягом уроку роботи інших
учнів; вибирати та засвоювати найбільш
раціональні з них;
створення на уроці педагогічних ситуацій
спілкування, які б дозволяли кожному учневі
виявляти ініціативу, самостійність, виборність у
справах роботи;
створення обстановки для природного
самовираження учня.
Технологія
особистісноорієнтованогоуроку
Для проведення особистісноорієнтованого уроку вчитель має
оволодіти його основними етапами:
1.
2.
3.
4.
5.
6.
7.
8.
Орієнтації.
Визначення мети.
Проектування.
Організації.
Реалізації.
Контролю.
Коригування.
Оцінювання
1. Етап орієнтації включає:
орієнтацію на позитивну роботу;
орієнтацію на визначення особистісного
досвіду учнів;
пов'язання цього досвіду з проблемами
навчального матеріалу.
2. Етап визначення мети передбачає:
визначення на уроці разом з учнями
значущої мети здійснення тієї діяльності,
яка запланована вчителем (учні повинні
зрозуміти, що може дати робота учням
саме на цьому уроці для складання,
наприклад, тематичного заліку,
державної атестації, свого майбутнього
життя тощо);
визначення показників досягнення
поставлених завдань;
3. Етап проектування включає:
передбачення залучення учнів до
виконання ними випереджальних
завдань;
підготовки повідомлень;
рефератів;
виготовлення та відбору наочності;
складання плану роботи тощо;
Етап організації виконання плану
діяльності передбачає:
Подання можливих варіантів і
способів виконання навчальної
діяльності (усна чи письмова форма,
індивідуальна робота чи робота в
групах, робота з текстом чи з іншими
засобами одержання інформації);
Етап організації виконання плану
діяльності передбачає:
2.Представлення учнями вибору способу
фіксації нового матеріалу (конспект,
схема, таблиця, опора, план, тези,
висновки тощо);
3.Варіативність домашнього завдання
(диференціація за рівнем складності та
способом виконання).
Етап контрольно-оцінювальний:
1.Залучення учнів до контролю за
перебігом навчальної діяльності шляхом
заохочення їх до різних видів контролю,
самоконтролю, взаємоконтролю, роботи
в групах;
2.Участь учнів у виправленні помилок і
недоліків у знаннях, усвідомлення їх
причин шляхом взаємо та самоаналізу;
Етап контрольно-оцінювальний:
3.Надання учням можливості самостійно
або за участі вчителя, інших учнів
порівнювати отримані ним результати з
критеріями стандарту, закладеного у
навчальній програмі;
4.Використання механізмів оцінного
методу (позитивного ставлення до
успіхів школяра);
Етап контрольно-оцінювальний:
5.Використання механізмів оцінного
методу (позитивного ставлення до
успіхів школяра).
6.Оцінювання (виставлення рівневих
оцінок за дванадцятибальною системою
оцінювання навчальних досягнень,
поурочного бала, рейтинг) не тільки
результатів, а й самого процесу
навчання.
6. Заключний етап передбачає:
усвідомлення учнями ситуації
досягнення мети;
відчуття успіху;
підкріплення позитивної мотивації
стосовно власної діяльності.
Методи та засоби психолого-педагогічної
підтримки діяльності учнів
заохочення;
навчально-пізнавальна гра;
створення ситуації успіху;
створення ситуації пізнавального інтересу;
створення проблемної ситуації;
спонукання до пошуку альтернативних
рішень;
виконання творчих завдань;
кооперація учнів;
створення ситуації взаємодопомоги тощо.
Висновок може бути таким: особистісноорієнтоване навчання ЦЕ–
загальнодидактичний принцип
індивідуального підходу до учнів.
Таке твердження ми дослідимо та
пояснимо за допомогою такого факту:
Відомий російський психолог
Л.С. Виготський своє теорією доводить,
що розум будь-якої людини має дві зони
розвитку: А і Б.
Перша зона (А) – це зона актуального
розвитку.
У цю зону потрапляють завдання, які
дитина може виконати сама без
допомоги вчителя.
Друга зона (В) – це зона найближчого
розвитку
Сюди потрапляють завдання, які дитина сама
виконати не може, але може з ними
впоратися з допомогою вчителя.
Зона найближчого розвитку, - це зона
“наступного дня”.
Те, що сьогодні є зона найближчого
розвитку, завтра у процесі навчання повинно
стати зоною актуального розвитку. Учитель
не повинен давати готову інформацію, адже
таке навчання може загальмувати мислення
дитини. А за допомогою вміло підібраних
запитань педагог підводить школяра до
правильної відповіді, розв’язку.
Те, що сьогодні є зоною найближчого
розвитку, завтра у процесі навчання
повинно стати зоною актуального
розвитку.
Учитель не повинен давати готову
інформацію, адже таке навчання може
загальмувати мислення дитини.
А за допомогою вміло підібраних
запитань педагог підводить школяра до
правильної відповіді, розв’язку.
Отже, як бачимо із цього прикладу, щоб
відбулися розвиток і навчання учнів,
завдання повинні потрапляти лише в
зону найближчого розвитку
(за Л.С. Виготським).
Припустимо, що два учні навчались в
одній школі, в одних і тих самих
учителів, закінчили школу з відзнакою,
рівень їхнього розвитку все одно буде
різним.
Ще більше відрізняється розвиток учнів
класу, які згідно з 12- бальною
системою досягли початкового і
високого рівнів.
Тому зрозуміло, що до таких дітей треба
підходити індивідуально, тобто ставити
перед ними різні завдання.
Якщо для цілого класу поставити одне
завдання, то для одних учнів воно
потрапить у зону актуального розвитку,
для інших – у зону найближчого
розвитку.
Отже, одне завдання для всього класу
ставити не бажано і не потрібно, а
здійснювати якісний особистісноорієнтований підхід до навчання та
виховання на практиці нам заважає ряд
причин, зокрема:
Причина 1. Щоб підійти індивідуально
до кожного учня, необхідно знати його
психологічні, фізіологічні та соціальні
особливості.
Лише психологія нараховує кілька
десятків індивідуальних особливостей
особистості. Це різні види уваги, уяви,
мислення, сприйняття, темпераменту,
характеру і т.д.
Пам’ять також поділяється більш ніж
на 10 типів: короткочасна,
довготривала, оперативна, рухова,
зорова, слухова, емоційна, словеснологічна і т.д.;
Причина 2. Виявити всі ці психологічні,
фізіологічні та соціальні особливості
вчитель без допомоги психолога, лікаря,
соціолога не може;
Причина 3.Навіть якщо теоретично
припустити, що в кожної дитини
виявили всі ці особливості, вчитель не
зможе запам’ятати їх у такій кількості
дітей, оскільки він одночасно навчає
свого предмета не один десяток учнів,
кожен з яких має не один десяток таких
особливостей.
Нарешті, якщо вчителю все-таки
вдається запам’ятати всі особливості
кожної дитини, він не зможе підійти
індивідуально тому, що урок триває
всього 40-45 хв, протягом яких
неможливо фізично попрацювати з
кожним учнем класу індивідуально.
Отже, існує суперечність: з одного боку,
вимоги до особистісно-орієнтованого
навчання, а з іншого причини, що
унеможливлюють якісне впровадження
цієї педагогічної технології у навчальновиховний процес.
Який же вихід з ситуації, що склалася ?
Філософія вчить, що джерелом і
рушійними силами будь-якого процесу
(у тому числі й навчального) є
розв’язання суперечностей і тому,
щоб навчальний процес розвивався,
вчителю необхідно вміти виявляти
суперечність навчального процесу, а
також вміти розв’язувати її.
Дана суперечність розв’язується шляхом
диференційованого підходу до учнів.
Диференціація (від лат. Differentia –
різниця, відмінність) – розчленування
цілого на якісно відмінні частини.
Розв’язування таких суперечностей
називається підходом до навчання.
Цей підхід, для прикладу, можна
здійснити таким чином:
Учнів класу розподілити на групи за
рівнем розвитку.
Критерії, якими слід керуватися - це
успішність.
Таких груп, наприклад, може бути
чотири:
низький рівень;
середній рівень;
достатній рівень;
високий рівень.
Зрозуміло, що такий поділ не
аргументується для учнів, для того щоб
у слабшого школяра не сформувалася
занижена самооцінка, а в сильного –
завищена.
Якщо учні однієї з груп підвищують свій
рівень – їх слід перевести до наступної
групи і навпаки.
Для кожної групи пропонуються різні за
ступенем складності завдання.
Диференційований підхід можна
здійснювати при різних формах
навчального процесу: під час уроку,
лабораторного заняття, екскурсії.
Під час проведеного уроку методом бесіди,
запитань слід орієнтувати учнів на певну
групу.
При цьому обов’язково слід враховувати,
щоб запитання було точним, стислим, не
мало елементів підказки.
Під час проведення уроку методом
пояснення, розповіді диференційований
підхід неможливий, оскільки вчитель будує
свою розповідь, орієнтуючись на
середнього учня,
але під час закріплення нового матеріалу
чи пояснення домашнього завдання учням
можна запропонувати різнорівневі
завдання.
Завершальним етапом навчальної
діяльності на уроці є:
усвідомлення ситуації досягнення мети;
переживання ситуації успіху;
підкріплення позитивної мотивації щодо
самої діяльності.
Ситуація успіху досягається тоді, коли
сама дитина визначає цей результат як
успіх.
Усвідомлення ситуації успіху самим
учнем, розуміння її значимості виникає у
суб'єкта після здолання своєї боязкості,
невміння, незнання, психологічного
враження та інших видів труднощів.
Роль “Ситуації успіху” у навчальній
діяльності
За останні роки термін
„Ситуація успіху” став звичним для
педагогів.
Ніхто не заперечує, що саме позитивні
емоції можуть стати для дитини одним
з найважливіших стимулів у навчанні,
але при цьому ми забуваємо про те, що
в педагогів не існує єдиного рецепта чи
правила, як саме створювати ситуації
успіху тому, що це слід на основі
індивідуального підходу, зважено, з
урахуванням багатьох факторів.
Діти прощають багато чого, але не
вибачають байдужість.
За відгуками дітей, найкращі їхні
вчителі вели уроки так, що здавалося,
ніби весь урок вони зайняті саме тобою.
Як цього досягти?
Іноді це „Іскра Божа”,
а частіше – майстерність, доведена до
мистецтва.
Важливо мати на увазі, що навіть
одноразове переживання успіху може
докорінно змінити психологічне
самопочуття дитини.
Ситуація успіху може стати пусковим
механізмом подальшого розвитку
особистості.
Безперечно, переживання успіху навіює
людині впевненість у власних силах.
З`являється бажання знову досягти
добрих результатів, виникає відчуття
внутрішнього благополуччя, що, у свою
чергу, покращує ставлення до
навколишнього світу.
На перший погляд здається, що вчитель,
кілька разів давши учню можливість
відчути успіх, далі вже само собою
забезпечує високий рівень мотивації,
інтересу, пізнавальної активності.
Але може бути й протилежний
результат: постійна успішність здатна
сформувати байдуже ставлення до
навчання.
Крім того, постійне очікування лише
позитивного результату згубно впливає
на розвиток вольових якостей учня:
він ухиляється від подолання
труднощів;
губиться в складних ситуаціях
(навчальних та життєвих);
у його поведінці починає домінувати
мотив „уникнення невдач”.
Досвідчені психологи та педагоги
попереджують про можливість
негативних наслідків пережитого успіху.
Чому ж виникає такий парадокс?
По-перше, успіх, що діставався ціною
незначних зусиль, може призвести до
переоцінки, точніше, до завищеної
оцінки своїх можливостей.
По-друге, за сильним переживанням
будь-якої емоції обов`язково настає
релаксація (розслаблення).
І якщо в цей період запропонувати
людині якусь діяльність, то, швидше за
все, ця діяльність буде менш успішною,
ніж попередня.
По-третє, переживання успіху може бути
потьмареним, якщо результат, важливий
і значимий для самого учня, не буде
адекватно оцінений іншими людьми.
І нарешті:
Емоція успіху не стане сильним
переживанням, якщо результати діяльності
не значимі для її суб`єкта.
Дитина, особливо на початку навчання,
однаково інтенсивно переживає успіх у
„головних” і „неголовних” навчальних
предметах.
Але часто знижують цю інтенсивність:
„12 балів з музики ! Та краще б ти
отримав 12 балів з читання”.
Знижуючи значимості успіху, що
переживається дитиною, ми, дорослі,
впливаємо на формування у дитини
ставлення до навчального процесу в
цілому.
Ось чому, оцінюючи дітей, необхідно
виходити з індивідуальних особливостей
кожного учня.
Просування вперед треба заохочувати,
підбадьорювати, щоб дитина не
відчувала невдачу, порівнюючи свої
результати з раніше встановленими
нормами, особливо якщо вони для неї
недосяжні.
Отже, ситуація успіху у навчальній
діяльності створюється вчителем або ж
психологом.
Як і будь-яку іншу діяльність, навчання
можна уявити у вигляді простого
ланцюжка дій:
1. Установка на діяльність (емоційна
підготовка учнів на вирішення
навчального завдання) – мотиваційний
етап;
2.Забезпечення діяльності (створення
умов для успішного вирішення
навчального завдання) –підготовчий,
робочий етап;
3.Порівняння отриманих результатів з
очікуваними (усвідомлення ставлення до
результатів своєї навчальної праці) –
результативний етап.
Отже, якщо ситуація успіху створюється
вчителем послідовно і свідомо, її
3.Порівняння отриманих результатів з
очікуваними (усвідомлення ставлення
до результатів своєї навчальної праці) –
результативний етап.
Отже, якщо ситуація успіху створюється
вчителем послідовно і свідомо, її
структура повинна врахувати всі
перелічені компоненти.
Створення ситуації успіху на
мотиваційному етапі навчальної
діяльності
Дослідження психологів свідчать, що рівень
засвоєння людиною знань істотно залежить
від рівня сформованості її мотивації
навчитися.
Тож давайте проаналізуємо, як провести
мотиваційний етап уроку так, щоб створити
ситуацію успіху для того учня.
Перед учителем стоїть завдання:
сформувати в учня настанову на
успішне виконання завдання
Інакше кажучи, вчитель повинен
сформувати в учнів мотив досягнення
мети.
Але при цьому вчитель часто
зустрічається з неадекватною
реакцією учнівського колективу:
1.Хтось уже виконував подібне
завдання, і його результати
виявились невдалими, так що у цієї
категорії учнів уже сформоване
негативне ставлення на успішне
виконання завдання.
2.Інша група учнів не стикалась з
такою роботою, тому вони не знають,
чого можна очікувати від майбутньої
діяльності.
3.Третя група, яка виконувала потрібні
завдання і успішно з ними впоралася,
знаходиться у стані мобілізації, готова
виконувати навчальне завдання.
Зрозуміло, що найлегше вчителю буде
працювати з учнями третьої групи, де
необхідно лише активізувати позитивні
емоції, які діти пережили раніше.
У другої групи учнів слід передбачити
емоційну реакцію, намалювати
перспективу вдалого виконання
завдання, пов`язавши її з тими чи
іншими умовами діяльності, які в
минулому забезпечували успіх.
Найбільш клопітною буде робота
першою групою учнів.
Перш за все доведеться нейтралізувати
спогади про невдачу в попередній
діяльності, а потім створити перспективу
для нової.
Зробити це можна, наприклад, так:
дати завдання учневі попрацювати над
своїми помилками, або повідомити його,
що завдання для нього змінено
порівняно з попереднім і т. д.
Учитель може запропонувати різні
варіанти мотивів досягнення ситуації
успіху:
прагнення самостійно розв`язати цікаві
задачі;
завоювати авторитет у своїх товаришів;
стати першим;
розглядати свою діяльність з точки зору
її корисності для інших людей;
встановити нові контакти між
товаришами у ході виконання завдання
тощо.
Отже, на етапі мотивації навчальної
діяльності учитель організовує певні
ситуації з метою активізувати чи
нейтралізувати емоції для наступної
діяльності
На етапі мотивації створення ситуації
успіху більшою мірою визначається
психологічними аспектами.
Тут доречним буде використання в
роботі вчителя таких психологопедагогічних прийомів, як:
Ефект Розенталя, або „Ефект
навіювання”: „Ти це можеш”, „Тобі це
вдається” тощо.
Якщо педагог буде переконувати учнів
у реальності успіху, то успіх прийде.
Англійський учений Стоуенс довів, що
учні, яких заохочували, досягли значно
більших успіхів, ніж ті, кого ніяк не
заохочували.
Прийом „Емоційне погладжування” –
це констатація будь-якого факту успіху,
прищеплювання дитині віри в себе,
відкритість учителя для довіри і співчуття.
◦ Прийом „Анонсування” –
репетиція майбутньої дії, яка створює
психологічний настрій на успіх перед
класом.
Це можуть бути додаткові індивідуальні
заняття з окремими учнями чи
заздалегідь оголошенні запитання
самостійної роботи.
Прийом „Шикуйсь!” містить такі кроки:
психологічна атака;
емоційне блокування;
вибір головного напрямку;
вибір рівних можливостей;
несподіване порівняння;
стабілізація.
Цей прийом полягає в тому, щоб:
учителем блокувалось припущення на
невдачу в діяльності учня;
відволікалася увага школяра від
чергового неуспіху;
вчитель повинен знайти той напрямок
діяльності, яким учень зможе
реалізувати себе набагато краще, тим
самим забезпечити його на успіх, на
стабільність у навчанні.
Розглянемо деякі
алгоритми створення ситуацій успіху та
методику їх реалізації:
Прийом „Даю шанс” – це заздалегідь
підготовлена вчителем ситуація, в якій
учень отримує можливість зненацька
для себе розкрити свої можливості.
Прийом “ Зняття страху”-
допомогає перебороти невпевненість у
власних силах (Люди вчаться на своїх
помилках і знаходять інші шляхи
вирішення проблем).
Прийом “Авансування успішного
результату” –
допомогає вчителю висловити тверду
переконаніність у тому, що його учень
обов’язково впорається з поставленим
завданням.
Це, в свою чергу, переконує дитину у
своїх силах і можливостях.
“У тебе обов’язково вийде”, “Я навіть не
сумніваюсь у позитивному результаті” і
т. д.
Прийом “Прихований інструктаж”
Допомагає дитині уникнути поразки.
Досягається шляхом побажання,
наприклад:
Можливо краще почати з ...,
Виконуючи роботу не забудьте про ...
Прийом “Внесення мотиву”.
Показує дитині заради чого, кого
здійснюється ця діяльність, кому буде
добре після виконання, наприклад, “Без
твоєї допомоги твоїм друзям не
впоратись...” тощо.
Прийом “Персональна винятковість.”
Визначає важливість зусиль дитини в
діяльності, що здійснюється або
здійснюватиметься, наприклад:
Тільки ти міг би…
Тільки тобі і можу доручити… і т.п.
Прийом “Висока оцінка деталі”.
Допомагає емоційно пережити не
результат в цілому, а якої її окремої
деталі:
Найбільше мені сподобалось у твоїй
роботі…
Найбільше тобі вдалося…
Прийом „Еврика”.
Створюються умови, за яких дитина,
виконуючи навчальне завдання,
несподівано відкриває в собі невідомі
досі здібності.
Завдання вчителя – помітити це глибоко
особисте відкриття, всіляко підтримати
дитину, поставити нову мету і надихнути
на її досягнення.
Допомога вчителя у створенні ситуації
відкриття має бути ненав`язливою,
прихованою.
Створюючи ситуації успіху на етапі
організації навчальної діяльності, слід
пам`ятати кілька основних правил:
у кожній дитині є задатки, які можуть
розвинутися у здібності;
Побачити їх, відчути, розвити – це
справа педагога;
ставлення до дитини як до рівної, як до
себе, спілкування, що повністю включає
грубість, різкість, образливий тон, має
стати обов`язковою нормою всієї
педагогічної діяльності;
Ставлення до дитини:
як до рівної,
як до себе,
спілкування, що повністю виключає:
- грубість,
- різкість,
- образливий тон
має стати обов`язковою нормою всієї
педагогічної діяльності;
чим більше напрямків діяльності, в яких
бере участь дитина, тим більше в неї
можливостей знайти себе;
кількість і різноманітність ситуацій і
обставин, в тому числі і штучно
створених, у які може потрапити
дитина, визначають шляхи її сьогодення
і віддаленого інтересу та можливі шляхи
успіху.
ТИПИ УСПІХУ:
Неочікувана радість – це почуття
задоволення від того, що результати
діяльності учня перевершили його
очікування.
З педагогічної та психологічної точки
зору – це результат продуманої,
підготовленої діяльності вчителя.
Спільна радість – полягає в тому, щоб учень
досяг необхідної для себе реакції колективу.
Вона може бути підготовленою вчителем
або спонтаною.
Спільною радістю вважають тільки ті реакції
колективу, які дають можливість дитині
відчутні себе задоволеним, стимулюють її
зусиля.
Це, перш за все, має бути емоційний відгук
оточуючих на успіх члена свого колективу.
Важливо, щоб у досягненнях кожного
школяра всі бачили результати своєї
праці, а сама дитина розуміла, що її
радість – це радість підтримки,
отримання статусу „свій серед своїх”.
Зрештою у тому, як реагує дитячий
колектив на успіхи або невдачі своїх
учителів, виявляється його моральна
сутність.
Радість пізнання – це радість пізнання
нового, хоча вона по своїй суті
альтруїстична (виникає на основі
допомоги, підтримки інших людей).
Пізнання спираїться на самоосвіту й
самопізнання.
Така радість не може вирости на
пустому місці, появитися без серйозних
причин. Це слід клопіткої роботи
учителя –учня-учнів.
ВИСНОВОК:
1.Ситуація успіху досягається тоді, коли
сама дитина визначає цей результат як
успіх.
2 Усвідомлення ситуації успіху самим
учнем, розуміння її значимості виникає у
школяра після здолання своєї боязкості,
невміння, незнання, психологічного
враження та інших видів труднощів.
3. Завдання педагога :
допомогти особистості дитини зрости в
успіху;
дати відчути радість від здолання
труднощів;
дати зрозуміти, що задарма в житті в
житті нічого не дається, скрізь необхідно
докласти зусиль.
І успіх буде еквівалентним витраченим
зусиллям.
ШАНОВНІ КОЛЕГИ !
Дайте, будь ласка, відповідь на такі
запитання:
1.Ваше ставлення до технології “Створення
ситуації успіху”.
2.Як Ви оцінюєте стан “Створення ситуації
успіху у Вашому навчальному закладі”.
3.Які ще методичні рекомендації, ідеї,
міркування щодо “Створення ситуації успіху”,
Ви можете запропонувати учасникам нашого
семінару ?
ВДЯЧНІ ВАМ ЗА ВІДВЕРТІСТЬ, ЗА ПОРАДИ
Slide 75
Створення ситуації успіху
та шляхи її реалізації
на уроці як складової якості
навчально-виховного процесу
Мета: Удосконалити методику
створення ситуації успіху та шляхів
її реалізації на уроці як стежки, що
веде до того куточка дитячого
серця, в якому горить вогник
бажання бути гарним.
На
відміну від традиційного розуміння
освіти як суми знань та навичок, нині освіту
починають розглядати як процес
становлення особистості .
Причому особистості, здатної до:
самоосвіти,
саморозвитку,
самовдосконалення,
яка вміє використовувати набуті знання,
яка прагне реалізувати себе,
спроможна змінити на краще своє життя,
життя своєї держави.
Алгоритм
створення та досягнення ситуації успіху
твердження про “Ситуацію успіху”;
особистісно-орієнтований підхід у справі
навчання та виховання - основа педагогічної
технології “Створення ситуації успіху”;
роль “Ситуації успіху” у навчальній діяльності;
створення “Ситуації успіху” на мотиваційному
етапі навчальної діяльності;
психолого-педагогічні прийоми при створенні
“Ситуації успіху”;
методика реалізації “Ситуації успіху”;
Виходячи із Положень Закону України “Про
освіту” завдання школи сьогодні полягає в
тому, щоб:
Виховувати в учнів здатність:
долати життєві труднощі;
самостійно приймати рішення;
розвивати себе як особистість, здатну:
робити вибір і контролювати своє життя;
брати на себе відповідальність за свої дії;
захищати себе і свої життєві цінності;
діяти відповідно до них;
піклуватись про інших;
Завдання вчителів:
прищепити учням потребу до здобуття
знань;
створити такі умови, щоб процес
здобуття знань був для них цікавим,
потрібним, комфортним;
і тому пріоритетним завданням вчителя
під час навчально-виховної діяльності є
створення ситуації успіху.
Що означає “Ситуація успіху?”
Ситуація успіху - це суб'єктивний
психічний стан задоволення наслідком
своєї фізичної, розумової праці чи
моральної напруги.
Успіх у навчанні - єдине джерело
внутрішніх сил дитини, які породжують
енергію для переборення труднощів,
бажання вчитися.
В.Сухомлинський
Ситуація успіху дарує атмосферу
приязні та взаємодопомоги, впевненості
і захищеності.
Учитель зобов’язаний створити джерело
внутрішніх сил дитини, джерело, яке дає
енергію для подолання труднощів і
формування бажання вчитися.
Використання ситуації успіху має
сприяти підвищенню робочого тонусу,
збільшенню продуктивності навчальної
роботи, а також допомогти учням
усвідомити себе повноцінною
особистістю і, відповідно, забезпечити
успіх у навчанні.
Основою педагогічної технології
“Створення ситуації успіху” є
особистісно-орієнтований підхід у справі
навчання та виховання.
А тому звернемося до рекомендацій
щодо особистісно-орієнтовного підходу
навчання та виховання.
–
Особистісно орієнтоване навчання
це навчання, центром якого є
особистість дитини, її самобутність та
самостійність: суб'єктивний досвід
кожного спочатку розкривається, а
потім узгоджується зі змістом освіти.
Визнання учня ключовою фігурою
всього освітнього процесу – це і є
особистісно орієнтована педагогіка.
У свідомості учня це має такий
вигляд: «Все, що я пізнаю, я знаю,
для чого мені потрібно і де я можу ці
знання застосувати».
Для педагога - це прагнення знайти
розумний баланс між знаннями,
уміннями та навичками учня.
Сучасність вимагає навчити учнів:
- самостійно та творчо розв'язувати
проблеми;
- шукати нову інформацію й робити
висновки, а не подавати дітям готові
знання.
В особистісно-орієнтованому підході
вчителю насамперед потрібен високий
рівень педагогічної майстерності, який
базується на розвитку:
дидактичних;
організаторських;
комунікативних;
науково-пізнавальних;
емоційних;
та поведінкових компонентностей;
-
-
Цілі особистісно орієнтованого
навчання полягають у тому, щоб:
визначити життєвий досвід кожного
учня;
його пізнавальні здібності;
рівень інтелекту;
інтереси, які спочатку треба розкрити,
а потім розвинути у навчальному
процесі;
Цілі особистісно орієнтованого навчання
полягають у тому, щоб:
Формувати позитивну мотивацію учнів до:
-
пізнавальної діяльності;
-
потребу в самопізнанні;
-
потребу в самореалізаціїї;
-
та потребу у самовдосконаленні школярів;
Цілі особистісно орієнтованого навчання
полягають у тому, щоб:
Озброїти учнів механізмом:
адаптації;
саморегуляції;
самозахисту;
самовиховання;
Цілі особистісно орієнтованого навчання
полягають у тому, щоб:
Розвинути індивідуальні позитивні
здібності кожного школяра;
Сформувати культуру життєдіяльності
максимально виявити і використати
індивідуальний досвід учня;
Правильно визначати лінії поведінки.
Основні принципи
особистісно-орієнтованого
навчання:
1. Принцип «розвивальної допомоги»
не робити за учня;
не вказувати йому, що робити,
а допомогти пробувати власні сили і власну
активність;
потрібно добитись, щоб учень сам обирав
рішення і відповідав за них.
Звідси - не потрібно подавати готові
знання, а створити умови, в яких
виявляється:
-
власна пізнавальна активність учня;
-
і він визначить для себе цілі, зміст та
методи роботи, власні цінності.
-
Навчання повинно бути дослідницьким
Це час, протягом якого діти вчаться:
самостійно діяти;
- дискутувати;
- приймати рішення.
-
При цьому розвивається самосвідомість і
самореалізується особистість.
Принцип - «свобода вміння»
- учні вільно обговорюють
проблеми;
- співпрацюють один з одним,
- а вчитель виступає в ролі
старшого члена колективу,
консультанта, джерела досвіду
Принцип - «свобода вміння»
Учителю:
-недостатньо
процес;
організувати навчальний
- потрібно ще визначити спосіб засвоєння
знань, тобто оприділити види діяльності
учня на уроці.
Основні вимоги до особистісноорієнтованого уроку:
раціональна єдність словесних,
наукових і практичних методів
навчання;
зв'язок з раніше вивченим досвідом,
набутим учнем;
Основні вимоги до особистісно
орієнтованого уроку:
-формування вмінь в учнів самостійно
здобувати знання і застосовувати їх на
практиці;
-заохочення прагнень учнів знаходити свій
спосіб роботи з навчальним матеріалом.
Метою
особистісноорієнтованого уроку є:
- створення умов для виявлення
пізнавальної активності учнів
Засобами досягнення вчителем цієї мети
можуть бути:
використання різних форм та методів
навчальної діяльності, які дозволяють
розкрити суб'єктивний досвід учнів;
створення атмосфери зацікавленості
кожного учня в результатах роботи
всього класу;
стимулювання учнів до висловлювань,
використання різних способів виконання
завдань без побоювань помилитися,
отримати хибну відповідь тощо;
Засобами досягнення вчителем цієї мети
можуть бути:
використання протягом уроку
дидактичного матеріалу, який дозволяє
отримати учневі найбільш значущі для
нього вид та форму змісту навчального
матеріалу;
оцінювання досягнень учня протягом
усього процесу його діяльності, а не
тільки за кінцевим результатом;
Засобами досягнення вчителем цієї мети
можуть бути:
заохочення прагнень учня знаходити свій
спосіб роботи;
аналізувати протягом уроку роботи інших
учнів; вибирати та засвоювати найбільш
раціональні з них;
створення на уроці педагогічних ситуацій
спілкування, які б дозволяли кожному учневі
виявляти ініціативу, самостійність, виборність у
справах роботи;
створення обстановки для природного
самовираження учня.
Технологія
особистісноорієнтованогоуроку
Для проведення особистісноорієнтованого уроку вчитель має
оволодіти його основними етапами:
1.
2.
3.
4.
5.
6.
7.
8.
Орієнтації.
Визначення мети.
Проектування.
Організації.
Реалізації.
Контролю.
Коригування.
Оцінювання
1. Етап орієнтації включає:
орієнтацію на позитивну роботу;
орієнтацію на визначення особистісного
досвіду учнів;
пов'язання цього досвіду з проблемами
навчального матеріалу.
2. Етап визначення мети передбачає:
визначення на уроці разом з учнями
значущої мети здійснення тієї діяльності,
яка запланована вчителем (учні повинні
зрозуміти, що може дати робота учням
саме на цьому уроці для складання,
наприклад, тематичного заліку,
державної атестації, свого майбутнього
життя тощо);
визначення показників досягнення
поставлених завдань;
3. Етап проектування включає:
передбачення залучення учнів до
виконання ними випереджальних
завдань;
підготовки повідомлень;
рефератів;
виготовлення та відбору наочності;
складання плану роботи тощо;
Етап організації виконання плану
діяльності передбачає:
Подання можливих варіантів і
способів виконання навчальної
діяльності (усна чи письмова форма,
індивідуальна робота чи робота в
групах, робота з текстом чи з іншими
засобами одержання інформації);
Етап організації виконання плану
діяльності передбачає:
2.Представлення учнями вибору способу
фіксації нового матеріалу (конспект,
схема, таблиця, опора, план, тези,
висновки тощо);
3.Варіативність домашнього завдання
(диференціація за рівнем складності та
способом виконання).
Етап контрольно-оцінювальний:
1.Залучення учнів до контролю за
перебігом навчальної діяльності шляхом
заохочення їх до різних видів контролю,
самоконтролю, взаємоконтролю, роботи
в групах;
2.Участь учнів у виправленні помилок і
недоліків у знаннях, усвідомлення їх
причин шляхом взаємо та самоаналізу;
Етап контрольно-оцінювальний:
3.Надання учням можливості самостійно
або за участі вчителя, інших учнів
порівнювати отримані ним результати з
критеріями стандарту, закладеного у
навчальній програмі;
4.Використання механізмів оцінного
методу (позитивного ставлення до
успіхів школяра);
Етап контрольно-оцінювальний:
5.Використання механізмів оцінного
методу (позитивного ставлення до
успіхів школяра).
6.Оцінювання (виставлення рівневих
оцінок за дванадцятибальною системою
оцінювання навчальних досягнень,
поурочного бала, рейтинг) не тільки
результатів, а й самого процесу
навчання.
6. Заключний етап передбачає:
усвідомлення учнями ситуації
досягнення мети;
відчуття успіху;
підкріплення позитивної мотивації
стосовно власної діяльності.
Методи та засоби психолого-педагогічної
підтримки діяльності учнів
заохочення;
навчально-пізнавальна гра;
створення ситуації успіху;
створення ситуації пізнавального інтересу;
створення проблемної ситуації;
спонукання до пошуку альтернативних
рішень;
виконання творчих завдань;
кооперація учнів;
створення ситуації взаємодопомоги тощо.
Висновок може бути таким: особистісноорієнтоване навчання ЦЕ–
загальнодидактичний принцип
індивідуального підходу до учнів.
Таке твердження ми дослідимо та
пояснимо за допомогою такого факту:
Відомий російський психолог
Л.С. Виготський своє теорією доводить,
що розум будь-якої людини має дві зони
розвитку: А і Б.
Перша зона (А) – це зона актуального
розвитку.
У цю зону потрапляють завдання, які
дитина може виконати сама без
допомоги вчителя.
Друга зона (В) – це зона найближчого
розвитку
Сюди потрапляють завдання, які дитина сама
виконати не може, але може з ними
впоратися з допомогою вчителя.
Зона найближчого розвитку, - це зона
“наступного дня”.
Те, що сьогодні є зона найближчого
розвитку, завтра у процесі навчання повинно
стати зоною актуального розвитку. Учитель
не повинен давати готову інформацію, адже
таке навчання може загальмувати мислення
дитини. А за допомогою вміло підібраних
запитань педагог підводить школяра до
правильної відповіді, розв’язку.
Те, що сьогодні є зоною найближчого
розвитку, завтра у процесі навчання
повинно стати зоною актуального
розвитку.
Учитель не повинен давати готову
інформацію, адже таке навчання може
загальмувати мислення дитини.
А за допомогою вміло підібраних
запитань педагог підводить школяра до
правильної відповіді, розв’язку.
Отже, як бачимо із цього прикладу, щоб
відбулися розвиток і навчання учнів,
завдання повинні потрапляти лише в
зону найближчого розвитку
(за Л.С. Виготським).
Припустимо, що два учні навчались в
одній школі, в одних і тих самих
учителів, закінчили школу з відзнакою,
рівень їхнього розвитку все одно буде
різним.
Ще більше відрізняється розвиток учнів
класу, які згідно з 12- бальною
системою досягли початкового і
високого рівнів.
Тому зрозуміло, що до таких дітей треба
підходити індивідуально, тобто ставити
перед ними різні завдання.
Якщо для цілого класу поставити одне
завдання, то для одних учнів воно
потрапить у зону актуального розвитку,
для інших – у зону найближчого
розвитку.
Отже, одне завдання для всього класу
ставити не бажано і не потрібно, а
здійснювати якісний особистісноорієнтований підхід до навчання та
виховання на практиці нам заважає ряд
причин, зокрема:
Причина 1. Щоб підійти індивідуально
до кожного учня, необхідно знати його
психологічні, фізіологічні та соціальні
особливості.
Лише психологія нараховує кілька
десятків індивідуальних особливостей
особистості. Це різні види уваги, уяви,
мислення, сприйняття, темпераменту,
характеру і т.д.
Пам’ять також поділяється більш ніж
на 10 типів: короткочасна,
довготривала, оперативна, рухова,
зорова, слухова, емоційна, словеснологічна і т.д.;
Причина 2. Виявити всі ці психологічні,
фізіологічні та соціальні особливості
вчитель без допомоги психолога, лікаря,
соціолога не може;
Причина 3.Навіть якщо теоретично
припустити, що в кожної дитини
виявили всі ці особливості, вчитель не
зможе запам’ятати їх у такій кількості
дітей, оскільки він одночасно навчає
свого предмета не один десяток учнів,
кожен з яких має не один десяток таких
особливостей.
Нарешті, якщо вчителю все-таки
вдається запам’ятати всі особливості
кожної дитини, він не зможе підійти
індивідуально тому, що урок триває
всього 40-45 хв, протягом яких
неможливо фізично попрацювати з
кожним учнем класу індивідуально.
Отже, існує суперечність: з одного боку,
вимоги до особистісно-орієнтованого
навчання, а з іншого причини, що
унеможливлюють якісне впровадження
цієї педагогічної технології у навчальновиховний процес.
Який же вихід з ситуації, що склалася ?
Філософія вчить, що джерелом і
рушійними силами будь-якого процесу
(у тому числі й навчального) є
розв’язання суперечностей і тому,
щоб навчальний процес розвивався,
вчителю необхідно вміти виявляти
суперечність навчального процесу, а
також вміти розв’язувати її.
Дана суперечність розв’язується шляхом
диференційованого підходу до учнів.
Диференціація (від лат. Differentia –
різниця, відмінність) – розчленування
цілого на якісно відмінні частини.
Розв’язування таких суперечностей
називається підходом до навчання.
Цей підхід, для прикладу, можна
здійснити таким чином:
Учнів класу розподілити на групи за
рівнем розвитку.
Критерії, якими слід керуватися - це
успішність.
Таких груп, наприклад, може бути
чотири:
низький рівень;
середній рівень;
достатній рівень;
високий рівень.
Зрозуміло, що такий поділ не
аргументується для учнів, для того щоб
у слабшого школяра не сформувалася
занижена самооцінка, а в сильного –
завищена.
Якщо учні однієї з груп підвищують свій
рівень – їх слід перевести до наступної
групи і навпаки.
Для кожної групи пропонуються різні за
ступенем складності завдання.
Диференційований підхід можна
здійснювати при різних формах
навчального процесу: під час уроку,
лабораторного заняття, екскурсії.
Під час проведеного уроку методом бесіди,
запитань слід орієнтувати учнів на певну
групу.
При цьому обов’язково слід враховувати,
щоб запитання було точним, стислим, не
мало елементів підказки.
Під час проведення уроку методом
пояснення, розповіді диференційований
підхід неможливий, оскільки вчитель будує
свою розповідь, орієнтуючись на
середнього учня,
але під час закріплення нового матеріалу
чи пояснення домашнього завдання учням
можна запропонувати різнорівневі
завдання.
Завершальним етапом навчальної
діяльності на уроці є:
усвідомлення ситуації досягнення мети;
переживання ситуації успіху;
підкріплення позитивної мотивації щодо
самої діяльності.
Ситуація успіху досягається тоді, коли
сама дитина визначає цей результат як
успіх.
Усвідомлення ситуації успіху самим
учнем, розуміння її значимості виникає у
суб'єкта після здолання своєї боязкості,
невміння, незнання, психологічного
враження та інших видів труднощів.
Роль “Ситуації успіху” у навчальній
діяльності
За останні роки термін
„Ситуація успіху” став звичним для
педагогів.
Ніхто не заперечує, що саме позитивні
емоції можуть стати для дитини одним
з найважливіших стимулів у навчанні,
але при цьому ми забуваємо про те, що
в педагогів не існує єдиного рецепта чи
правила, як саме створювати ситуації
успіху тому, що це слід на основі
індивідуального підходу, зважено, з
урахуванням багатьох факторів.
Діти прощають багато чого, але не
вибачають байдужість.
За відгуками дітей, найкращі їхні
вчителі вели уроки так, що здавалося,
ніби весь урок вони зайняті саме тобою.
Як цього досягти?
Іноді це „Іскра Божа”,
а частіше – майстерність, доведена до
мистецтва.
Важливо мати на увазі, що навіть
одноразове переживання успіху може
докорінно змінити психологічне
самопочуття дитини.
Ситуація успіху може стати пусковим
механізмом подальшого розвитку
особистості.
Безперечно, переживання успіху навіює
людині впевненість у власних силах.
З`являється бажання знову досягти
добрих результатів, виникає відчуття
внутрішнього благополуччя, що, у свою
чергу, покращує ставлення до
навколишнього світу.
На перший погляд здається, що вчитель,
кілька разів давши учню можливість
відчути успіх, далі вже само собою
забезпечує високий рівень мотивації,
інтересу, пізнавальної активності.
Але може бути й протилежний
результат: постійна успішність здатна
сформувати байдуже ставлення до
навчання.
Крім того, постійне очікування лише
позитивного результату згубно впливає
на розвиток вольових якостей учня:
він ухиляється від подолання
труднощів;
губиться в складних ситуаціях
(навчальних та життєвих);
у його поведінці починає домінувати
мотив „уникнення невдач”.
Досвідчені психологи та педагоги
попереджують про можливість
негативних наслідків пережитого успіху.
Чому ж виникає такий парадокс?
По-перше, успіх, що діставався ціною
незначних зусиль, може призвести до
переоцінки, точніше, до завищеної
оцінки своїх можливостей.
По-друге, за сильним переживанням
будь-якої емоції обов`язково настає
релаксація (розслаблення).
І якщо в цей період запропонувати
людині якусь діяльність, то, швидше за
все, ця діяльність буде менш успішною,
ніж попередня.
По-третє, переживання успіху може бути
потьмареним, якщо результат, важливий
і значимий для самого учня, не буде
адекватно оцінений іншими людьми.
І нарешті:
Емоція успіху не стане сильним
переживанням, якщо результати діяльності
не значимі для її суб`єкта.
Дитина, особливо на початку навчання,
однаково інтенсивно переживає успіх у
„головних” і „неголовних” навчальних
предметах.
Але часто знижують цю інтенсивність:
„12 балів з музики ! Та краще б ти
отримав 12 балів з читання”.
Знижуючи значимості успіху, що
переживається дитиною, ми, дорослі,
впливаємо на формування у дитини
ставлення до навчального процесу в
цілому.
Ось чому, оцінюючи дітей, необхідно
виходити з індивідуальних особливостей
кожного учня.
Просування вперед треба заохочувати,
підбадьорювати, щоб дитина не
відчувала невдачу, порівнюючи свої
результати з раніше встановленими
нормами, особливо якщо вони для неї
недосяжні.
Отже, ситуація успіху у навчальній
діяльності створюється вчителем або ж
психологом.
Як і будь-яку іншу діяльність, навчання
можна уявити у вигляді простого
ланцюжка дій:
1. Установка на діяльність (емоційна
підготовка учнів на вирішення
навчального завдання) – мотиваційний
етап;
2.Забезпечення діяльності (створення
умов для успішного вирішення
навчального завдання) –підготовчий,
робочий етап;
3.Порівняння отриманих результатів з
очікуваними (усвідомлення ставлення до
результатів своєї навчальної праці) –
результативний етап.
Отже, якщо ситуація успіху створюється
вчителем послідовно і свідомо, її
3.Порівняння отриманих результатів з
очікуваними (усвідомлення ставлення
до результатів своєї навчальної праці) –
результативний етап.
Отже, якщо ситуація успіху створюється
вчителем послідовно і свідомо, її
структура повинна врахувати всі
перелічені компоненти.
Створення ситуації успіху на
мотиваційному етапі навчальної
діяльності
Дослідження психологів свідчать, що рівень
засвоєння людиною знань істотно залежить
від рівня сформованості її мотивації
навчитися.
Тож давайте проаналізуємо, як провести
мотиваційний етап уроку так, щоб створити
ситуацію успіху для того учня.
Перед учителем стоїть завдання:
сформувати в учня настанову на
успішне виконання завдання
Інакше кажучи, вчитель повинен
сформувати в учнів мотив досягнення
мети.
Але при цьому вчитель часто
зустрічається з неадекватною
реакцією учнівського колективу:
1.Хтось уже виконував подібне
завдання, і його результати
виявились невдалими, так що у цієї
категорії учнів уже сформоване
негативне ставлення на успішне
виконання завдання.
2.Інша група учнів не стикалась з
такою роботою, тому вони не знають,
чого можна очікувати від майбутньої
діяльності.
3.Третя група, яка виконувала потрібні
завдання і успішно з ними впоралася,
знаходиться у стані мобілізації, готова
виконувати навчальне завдання.
Зрозуміло, що найлегше вчителю буде
працювати з учнями третьої групи, де
необхідно лише активізувати позитивні
емоції, які діти пережили раніше.
У другої групи учнів слід передбачити
емоційну реакцію, намалювати
перспективу вдалого виконання
завдання, пов`язавши її з тими чи
іншими умовами діяльності, які в
минулому забезпечували успіх.
Найбільш клопітною буде робота
першою групою учнів.
Перш за все доведеться нейтралізувати
спогади про невдачу в попередній
діяльності, а потім створити перспективу
для нової.
Зробити це можна, наприклад, так:
дати завдання учневі попрацювати над
своїми помилками, або повідомити його,
що завдання для нього змінено
порівняно з попереднім і т. д.
Учитель може запропонувати різні
варіанти мотивів досягнення ситуації
успіху:
прагнення самостійно розв`язати цікаві
задачі;
завоювати авторитет у своїх товаришів;
стати першим;
розглядати свою діяльність з точки зору
її корисності для інших людей;
встановити нові контакти між
товаришами у ході виконання завдання
тощо.
Отже, на етапі мотивації навчальної
діяльності учитель організовує певні
ситуації з метою активізувати чи
нейтралізувати емоції для наступної
діяльності
На етапі мотивації створення ситуації
успіху більшою мірою визначається
психологічними аспектами.
Тут доречним буде використання в
роботі вчителя таких психологопедагогічних прийомів, як:
Ефект Розенталя, або „Ефект
навіювання”: „Ти це можеш”, „Тобі це
вдається” тощо.
Якщо педагог буде переконувати учнів
у реальності успіху, то успіх прийде.
Англійський учений Стоуенс довів, що
учні, яких заохочували, досягли значно
більших успіхів, ніж ті, кого ніяк не
заохочували.
Прийом „Емоційне погладжування” –
це констатація будь-якого факту успіху,
прищеплювання дитині віри в себе,
відкритість учителя для довіри і співчуття.
◦ Прийом „Анонсування” –
репетиція майбутньої дії, яка створює
психологічний настрій на успіх перед
класом.
Це можуть бути додаткові індивідуальні
заняття з окремими учнями чи
заздалегідь оголошенні запитання
самостійної роботи.
Прийом „Шикуйсь!” містить такі кроки:
психологічна атака;
емоційне блокування;
вибір головного напрямку;
вибір рівних можливостей;
несподіване порівняння;
стабілізація.
Цей прийом полягає в тому, щоб:
учителем блокувалось припущення на
невдачу в діяльності учня;
відволікалася увага школяра від
чергового неуспіху;
вчитель повинен знайти той напрямок
діяльності, яким учень зможе
реалізувати себе набагато краще, тим
самим забезпечити його на успіх, на
стабільність у навчанні.
Розглянемо деякі
алгоритми створення ситуацій успіху та
методику їх реалізації:
Прийом „Даю шанс” – це заздалегідь
підготовлена вчителем ситуація, в якій
учень отримує можливість зненацька
для себе розкрити свої можливості.
Прийом “ Зняття страху”-
допомогає перебороти невпевненість у
власних силах (Люди вчаться на своїх
помилках і знаходять інші шляхи
вирішення проблем).
Прийом “Авансування успішного
результату” –
допомогає вчителю висловити тверду
переконаніність у тому, що його учень
обов’язково впорається з поставленим
завданням.
Це, в свою чергу, переконує дитину у
своїх силах і можливостях.
“У тебе обов’язково вийде”, “Я навіть не
сумніваюсь у позитивному результаті” і
т. д.
Прийом “Прихований інструктаж”
Допомагає дитині уникнути поразки.
Досягається шляхом побажання,
наприклад:
Можливо краще почати з ...,
Виконуючи роботу не забудьте про ...
Прийом “Внесення мотиву”.
Показує дитині заради чого, кого
здійснюється ця діяльність, кому буде
добре після виконання, наприклад, “Без
твоєї допомоги твоїм друзям не
впоратись...” тощо.
Прийом “Персональна винятковість.”
Визначає важливість зусиль дитини в
діяльності, що здійснюється або
здійснюватиметься, наприклад:
Тільки ти міг би…
Тільки тобі і можу доручити… і т.п.
Прийом “Висока оцінка деталі”.
Допомагає емоційно пережити не
результат в цілому, а якої її окремої
деталі:
Найбільше мені сподобалось у твоїй
роботі…
Найбільше тобі вдалося…
Прийом „Еврика”.
Створюються умови, за яких дитина,
виконуючи навчальне завдання,
несподівано відкриває в собі невідомі
досі здібності.
Завдання вчителя – помітити це глибоко
особисте відкриття, всіляко підтримати
дитину, поставити нову мету і надихнути
на її досягнення.
Допомога вчителя у створенні ситуації
відкриття має бути ненав`язливою,
прихованою.
Створюючи ситуації успіху на етапі
організації навчальної діяльності, слід
пам`ятати кілька основних правил:
у кожній дитині є задатки, які можуть
розвинутися у здібності;
Побачити їх, відчути, розвити – це
справа педагога;
ставлення до дитини як до рівної, як до
себе, спілкування, що повністю включає
грубість, різкість, образливий тон, має
стати обов`язковою нормою всієї
педагогічної діяльності;
Ставлення до дитини:
як до рівної,
як до себе,
спілкування, що повністю виключає:
- грубість,
- різкість,
- образливий тон
має стати обов`язковою нормою всієї
педагогічної діяльності;
чим більше напрямків діяльності, в яких
бере участь дитина, тим більше в неї
можливостей знайти себе;
кількість і різноманітність ситуацій і
обставин, в тому числі і штучно
створених, у які може потрапити
дитина, визначають шляхи її сьогодення
і віддаленого інтересу та можливі шляхи
успіху.
ТИПИ УСПІХУ:
Неочікувана радість – це почуття
задоволення від того, що результати
діяльності учня перевершили його
очікування.
З педагогічної та психологічної точки
зору – це результат продуманої,
підготовленої діяльності вчителя.
Спільна радість – полягає в тому, щоб учень
досяг необхідної для себе реакції колективу.
Вона може бути підготовленою вчителем
або спонтаною.
Спільною радістю вважають тільки ті реакції
колективу, які дають можливість дитині
відчутні себе задоволеним, стимулюють її
зусиля.
Це, перш за все, має бути емоційний відгук
оточуючих на успіх члена свого колективу.
Важливо, щоб у досягненнях кожного
школяра всі бачили результати своєї
праці, а сама дитина розуміла, що її
радість – це радість підтримки,
отримання статусу „свій серед своїх”.
Зрештою у тому, як реагує дитячий
колектив на успіхи або невдачі своїх
учителів, виявляється його моральна
сутність.
Радість пізнання – це радість пізнання
нового, хоча вона по своїй суті
альтруїстична (виникає на основі
допомоги, підтримки інших людей).
Пізнання спираїться на самоосвіту й
самопізнання.
Така радість не може вирости на
пустому місці, появитися без серйозних
причин. Це слід клопіткої роботи
учителя –учня-учнів.
ВИСНОВОК:
1.Ситуація успіху досягається тоді, коли
сама дитина визначає цей результат як
успіх.
2 Усвідомлення ситуації успіху самим
учнем, розуміння її значимості виникає у
школяра після здолання своєї боязкості,
невміння, незнання, психологічного
враження та інших видів труднощів.
3. Завдання педагога :
допомогти особистості дитини зрости в
успіху;
дати відчути радість від здолання
труднощів;
дати зрозуміти, що задарма в житті в
житті нічого не дається, скрізь необхідно
докласти зусиль.
І успіх буде еквівалентним витраченим
зусиллям.
ШАНОВНІ КОЛЕГИ !
Дайте, будь ласка, відповідь на такі
запитання:
1.Ваше ставлення до технології “Створення
ситуації успіху”.
2.Як Ви оцінюєте стан “Створення ситуації
успіху у Вашому навчальному закладі”.
3.Які ще методичні рекомендації, ідеї,
міркування щодо “Створення ситуації успіху”,
Ви можете запропонувати учасникам нашого
семінару ?
ВДЯЧНІ ВАМ ЗА ВІДВЕРТІСТЬ, ЗА ПОРАДИ
Slide 76
Створення ситуації успіху
та шляхи її реалізації
на уроці як складової якості
навчально-виховного процесу
Мета: Удосконалити методику
створення ситуації успіху та шляхів
її реалізації на уроці як стежки, що
веде до того куточка дитячого
серця, в якому горить вогник
бажання бути гарним.
На
відміну від традиційного розуміння
освіти як суми знань та навичок, нині освіту
починають розглядати як процес
становлення особистості .
Причому особистості, здатної до:
самоосвіти,
саморозвитку,
самовдосконалення,
яка вміє використовувати набуті знання,
яка прагне реалізувати себе,
спроможна змінити на краще своє життя,
життя своєї держави.
Алгоритм
створення та досягнення ситуації успіху
твердження про “Ситуацію успіху”;
особистісно-орієнтований підхід у справі
навчання та виховання - основа педагогічної
технології “Створення ситуації успіху”;
роль “Ситуації успіху” у навчальній діяльності;
створення “Ситуації успіху” на мотиваційному
етапі навчальної діяльності;
психолого-педагогічні прийоми при створенні
“Ситуації успіху”;
методика реалізації “Ситуації успіху”;
Виходячи із Положень Закону України “Про
освіту” завдання школи сьогодні полягає в
тому, щоб:
Виховувати в учнів здатність:
долати життєві труднощі;
самостійно приймати рішення;
розвивати себе як особистість, здатну:
робити вибір і контролювати своє життя;
брати на себе відповідальність за свої дії;
захищати себе і свої життєві цінності;
діяти відповідно до них;
піклуватись про інших;
Завдання вчителів:
прищепити учням потребу до здобуття
знань;
створити такі умови, щоб процес
здобуття знань був для них цікавим,
потрібним, комфортним;
і тому пріоритетним завданням вчителя
під час навчально-виховної діяльності є
створення ситуації успіху.
Що означає “Ситуація успіху?”
Ситуація успіху - це суб'єктивний
психічний стан задоволення наслідком
своєї фізичної, розумової праці чи
моральної напруги.
Успіх у навчанні - єдине джерело
внутрішніх сил дитини, які породжують
енергію для переборення труднощів,
бажання вчитися.
В.Сухомлинський
Ситуація успіху дарує атмосферу
приязні та взаємодопомоги, впевненості
і захищеності.
Учитель зобов’язаний створити джерело
внутрішніх сил дитини, джерело, яке дає
енергію для подолання труднощів і
формування бажання вчитися.
Використання ситуації успіху має
сприяти підвищенню робочого тонусу,
збільшенню продуктивності навчальної
роботи, а також допомогти учням
усвідомити себе повноцінною
особистістю і, відповідно, забезпечити
успіх у навчанні.
Основою педагогічної технології
“Створення ситуації успіху” є
особистісно-орієнтований підхід у справі
навчання та виховання.
А тому звернемося до рекомендацій
щодо особистісно-орієнтовного підходу
навчання та виховання.
–
Особистісно орієнтоване навчання
це навчання, центром якого є
особистість дитини, її самобутність та
самостійність: суб'єктивний досвід
кожного спочатку розкривається, а
потім узгоджується зі змістом освіти.
Визнання учня ключовою фігурою
всього освітнього процесу – це і є
особистісно орієнтована педагогіка.
У свідомості учня це має такий
вигляд: «Все, що я пізнаю, я знаю,
для чого мені потрібно і де я можу ці
знання застосувати».
Для педагога - це прагнення знайти
розумний баланс між знаннями,
уміннями та навичками учня.
Сучасність вимагає навчити учнів:
- самостійно та творчо розв'язувати
проблеми;
- шукати нову інформацію й робити
висновки, а не подавати дітям готові
знання.
В особистісно-орієнтованому підході
вчителю насамперед потрібен високий
рівень педагогічної майстерності, який
базується на розвитку:
дидактичних;
організаторських;
комунікативних;
науково-пізнавальних;
емоційних;
та поведінкових компонентностей;
-
-
Цілі особистісно орієнтованого
навчання полягають у тому, щоб:
визначити життєвий досвід кожного
учня;
його пізнавальні здібності;
рівень інтелекту;
інтереси, які спочатку треба розкрити,
а потім розвинути у навчальному
процесі;
Цілі особистісно орієнтованого навчання
полягають у тому, щоб:
Формувати позитивну мотивацію учнів до:
-
пізнавальної діяльності;
-
потребу в самопізнанні;
-
потребу в самореалізаціїї;
-
та потребу у самовдосконаленні школярів;
Цілі особистісно орієнтованого навчання
полягають у тому, щоб:
Озброїти учнів механізмом:
адаптації;
саморегуляції;
самозахисту;
самовиховання;
Цілі особистісно орієнтованого навчання
полягають у тому, щоб:
Розвинути індивідуальні позитивні
здібності кожного школяра;
Сформувати культуру життєдіяльності
максимально виявити і використати
індивідуальний досвід учня;
Правильно визначати лінії поведінки.
Основні принципи
особистісно-орієнтованого
навчання:
1. Принцип «розвивальної допомоги»
не робити за учня;
не вказувати йому, що робити,
а допомогти пробувати власні сили і власну
активність;
потрібно добитись, щоб учень сам обирав
рішення і відповідав за них.
Звідси - не потрібно подавати готові
знання, а створити умови, в яких
виявляється:
-
власна пізнавальна активність учня;
-
і він визначить для себе цілі, зміст та
методи роботи, власні цінності.
-
Навчання повинно бути дослідницьким
Це час, протягом якого діти вчаться:
самостійно діяти;
- дискутувати;
- приймати рішення.
-
При цьому розвивається самосвідомість і
самореалізується особистість.
Принцип - «свобода вміння»
- учні вільно обговорюють
проблеми;
- співпрацюють один з одним,
- а вчитель виступає в ролі
старшого члена колективу,
консультанта, джерела досвіду
Принцип - «свобода вміння»
Учителю:
-недостатньо
процес;
організувати навчальний
- потрібно ще визначити спосіб засвоєння
знань, тобто оприділити види діяльності
учня на уроці.
Основні вимоги до особистісноорієнтованого уроку:
раціональна єдність словесних,
наукових і практичних методів
навчання;
зв'язок з раніше вивченим досвідом,
набутим учнем;
Основні вимоги до особистісно
орієнтованого уроку:
-формування вмінь в учнів самостійно
здобувати знання і застосовувати їх на
практиці;
-заохочення прагнень учнів знаходити свій
спосіб роботи з навчальним матеріалом.
Метою
особистісноорієнтованого уроку є:
- створення умов для виявлення
пізнавальної активності учнів
Засобами досягнення вчителем цієї мети
можуть бути:
використання різних форм та методів
навчальної діяльності, які дозволяють
розкрити суб'єктивний досвід учнів;
створення атмосфери зацікавленості
кожного учня в результатах роботи
всього класу;
стимулювання учнів до висловлювань,
використання різних способів виконання
завдань без побоювань помилитися,
отримати хибну відповідь тощо;
Засобами досягнення вчителем цієї мети
можуть бути:
використання протягом уроку
дидактичного матеріалу, який дозволяє
отримати учневі найбільш значущі для
нього вид та форму змісту навчального
матеріалу;
оцінювання досягнень учня протягом
усього процесу його діяльності, а не
тільки за кінцевим результатом;
Засобами досягнення вчителем цієї мети
можуть бути:
заохочення прагнень учня знаходити свій
спосіб роботи;
аналізувати протягом уроку роботи інших
учнів; вибирати та засвоювати найбільш
раціональні з них;
створення на уроці педагогічних ситуацій
спілкування, які б дозволяли кожному учневі
виявляти ініціативу, самостійність, виборність у
справах роботи;
створення обстановки для природного
самовираження учня.
Технологія
особистісноорієнтованогоуроку
Для проведення особистісноорієнтованого уроку вчитель має
оволодіти його основними етапами:
1.
2.
3.
4.
5.
6.
7.
8.
Орієнтації.
Визначення мети.
Проектування.
Організації.
Реалізації.
Контролю.
Коригування.
Оцінювання
1. Етап орієнтації включає:
орієнтацію на позитивну роботу;
орієнтацію на визначення особистісного
досвіду учнів;
пов'язання цього досвіду з проблемами
навчального матеріалу.
2. Етап визначення мети передбачає:
визначення на уроці разом з учнями
значущої мети здійснення тієї діяльності,
яка запланована вчителем (учні повинні
зрозуміти, що може дати робота учням
саме на цьому уроці для складання,
наприклад, тематичного заліку,
державної атестації, свого майбутнього
життя тощо);
визначення показників досягнення
поставлених завдань;
3. Етап проектування включає:
передбачення залучення учнів до
виконання ними випереджальних
завдань;
підготовки повідомлень;
рефератів;
виготовлення та відбору наочності;
складання плану роботи тощо;
Етап організації виконання плану
діяльності передбачає:
Подання можливих варіантів і
способів виконання навчальної
діяльності (усна чи письмова форма,
індивідуальна робота чи робота в
групах, робота з текстом чи з іншими
засобами одержання інформації);
Етап організації виконання плану
діяльності передбачає:
2.Представлення учнями вибору способу
фіксації нового матеріалу (конспект,
схема, таблиця, опора, план, тези,
висновки тощо);
3.Варіативність домашнього завдання
(диференціація за рівнем складності та
способом виконання).
Етап контрольно-оцінювальний:
1.Залучення учнів до контролю за
перебігом навчальної діяльності шляхом
заохочення їх до різних видів контролю,
самоконтролю, взаємоконтролю, роботи
в групах;
2.Участь учнів у виправленні помилок і
недоліків у знаннях, усвідомлення їх
причин шляхом взаємо та самоаналізу;
Етап контрольно-оцінювальний:
3.Надання учням можливості самостійно
або за участі вчителя, інших учнів
порівнювати отримані ним результати з
критеріями стандарту, закладеного у
навчальній програмі;
4.Використання механізмів оцінного
методу (позитивного ставлення до
успіхів школяра);
Етап контрольно-оцінювальний:
5.Використання механізмів оцінного
методу (позитивного ставлення до
успіхів школяра).
6.Оцінювання (виставлення рівневих
оцінок за дванадцятибальною системою
оцінювання навчальних досягнень,
поурочного бала, рейтинг) не тільки
результатів, а й самого процесу
навчання.
6. Заключний етап передбачає:
усвідомлення учнями ситуації
досягнення мети;
відчуття успіху;
підкріплення позитивної мотивації
стосовно власної діяльності.
Методи та засоби психолого-педагогічної
підтримки діяльності учнів
заохочення;
навчально-пізнавальна гра;
створення ситуації успіху;
створення ситуації пізнавального інтересу;
створення проблемної ситуації;
спонукання до пошуку альтернативних
рішень;
виконання творчих завдань;
кооперація учнів;
створення ситуації взаємодопомоги тощо.
Висновок може бути таким: особистісноорієнтоване навчання ЦЕ–
загальнодидактичний принцип
індивідуального підходу до учнів.
Таке твердження ми дослідимо та
пояснимо за допомогою такого факту:
Відомий російський психолог
Л.С. Виготський своє теорією доводить,
що розум будь-якої людини має дві зони
розвитку: А і Б.
Перша зона (А) – це зона актуального
розвитку.
У цю зону потрапляють завдання, які
дитина може виконати сама без
допомоги вчителя.
Друга зона (В) – це зона найближчого
розвитку
Сюди потрапляють завдання, які дитина сама
виконати не може, але може з ними
впоратися з допомогою вчителя.
Зона найближчого розвитку, - це зона
“наступного дня”.
Те, що сьогодні є зона найближчого
розвитку, завтра у процесі навчання повинно
стати зоною актуального розвитку. Учитель
не повинен давати готову інформацію, адже
таке навчання може загальмувати мислення
дитини. А за допомогою вміло підібраних
запитань педагог підводить школяра до
правильної відповіді, розв’язку.
Те, що сьогодні є зоною найближчого
розвитку, завтра у процесі навчання
повинно стати зоною актуального
розвитку.
Учитель не повинен давати готову
інформацію, адже таке навчання може
загальмувати мислення дитини.
А за допомогою вміло підібраних
запитань педагог підводить школяра до
правильної відповіді, розв’язку.
Отже, як бачимо із цього прикладу, щоб
відбулися розвиток і навчання учнів,
завдання повинні потрапляти лише в
зону найближчого розвитку
(за Л.С. Виготським).
Припустимо, що два учні навчались в
одній школі, в одних і тих самих
учителів, закінчили школу з відзнакою,
рівень їхнього розвитку все одно буде
різним.
Ще більше відрізняється розвиток учнів
класу, які згідно з 12- бальною
системою досягли початкового і
високого рівнів.
Тому зрозуміло, що до таких дітей треба
підходити індивідуально, тобто ставити
перед ними різні завдання.
Якщо для цілого класу поставити одне
завдання, то для одних учнів воно
потрапить у зону актуального розвитку,
для інших – у зону найближчого
розвитку.
Отже, одне завдання для всього класу
ставити не бажано і не потрібно, а
здійснювати якісний особистісноорієнтований підхід до навчання та
виховання на практиці нам заважає ряд
причин, зокрема:
Причина 1. Щоб підійти індивідуально
до кожного учня, необхідно знати його
психологічні, фізіологічні та соціальні
особливості.
Лише психологія нараховує кілька
десятків індивідуальних особливостей
особистості. Це різні види уваги, уяви,
мислення, сприйняття, темпераменту,
характеру і т.д.
Пам’ять також поділяється більш ніж
на 10 типів: короткочасна,
довготривала, оперативна, рухова,
зорова, слухова, емоційна, словеснологічна і т.д.;
Причина 2. Виявити всі ці психологічні,
фізіологічні та соціальні особливості
вчитель без допомоги психолога, лікаря,
соціолога не може;
Причина 3.Навіть якщо теоретично
припустити, що в кожної дитини
виявили всі ці особливості, вчитель не
зможе запам’ятати їх у такій кількості
дітей, оскільки він одночасно навчає
свого предмета не один десяток учнів,
кожен з яких має не один десяток таких
особливостей.
Нарешті, якщо вчителю все-таки
вдається запам’ятати всі особливості
кожної дитини, він не зможе підійти
індивідуально тому, що урок триває
всього 40-45 хв, протягом яких
неможливо фізично попрацювати з
кожним учнем класу індивідуально.
Отже, існує суперечність: з одного боку,
вимоги до особистісно-орієнтованого
навчання, а з іншого причини, що
унеможливлюють якісне впровадження
цієї педагогічної технології у навчальновиховний процес.
Який же вихід з ситуації, що склалася ?
Філософія вчить, що джерелом і
рушійними силами будь-якого процесу
(у тому числі й навчального) є
розв’язання суперечностей і тому,
щоб навчальний процес розвивався,
вчителю необхідно вміти виявляти
суперечність навчального процесу, а
також вміти розв’язувати її.
Дана суперечність розв’язується шляхом
диференційованого підходу до учнів.
Диференціація (від лат. Differentia –
різниця, відмінність) – розчленування
цілого на якісно відмінні частини.
Розв’язування таких суперечностей
називається підходом до навчання.
Цей підхід, для прикладу, можна
здійснити таким чином:
Учнів класу розподілити на групи за
рівнем розвитку.
Критерії, якими слід керуватися - це
успішність.
Таких груп, наприклад, може бути
чотири:
низький рівень;
середній рівень;
достатній рівень;
високий рівень.
Зрозуміло, що такий поділ не
аргументується для учнів, для того щоб
у слабшого школяра не сформувалася
занижена самооцінка, а в сильного –
завищена.
Якщо учні однієї з груп підвищують свій
рівень – їх слід перевести до наступної
групи і навпаки.
Для кожної групи пропонуються різні за
ступенем складності завдання.
Диференційований підхід можна
здійснювати при різних формах
навчального процесу: під час уроку,
лабораторного заняття, екскурсії.
Під час проведеного уроку методом бесіди,
запитань слід орієнтувати учнів на певну
групу.
При цьому обов’язково слід враховувати,
щоб запитання було точним, стислим, не
мало елементів підказки.
Під час проведення уроку методом
пояснення, розповіді диференційований
підхід неможливий, оскільки вчитель будує
свою розповідь, орієнтуючись на
середнього учня,
але під час закріплення нового матеріалу
чи пояснення домашнього завдання учням
можна запропонувати різнорівневі
завдання.
Завершальним етапом навчальної
діяльності на уроці є:
усвідомлення ситуації досягнення мети;
переживання ситуації успіху;
підкріплення позитивної мотивації щодо
самої діяльності.
Ситуація успіху досягається тоді, коли
сама дитина визначає цей результат як
успіх.
Усвідомлення ситуації успіху самим
учнем, розуміння її значимості виникає у
суб'єкта після здолання своєї боязкості,
невміння, незнання, психологічного
враження та інших видів труднощів.
Роль “Ситуації успіху” у навчальній
діяльності
За останні роки термін
„Ситуація успіху” став звичним для
педагогів.
Ніхто не заперечує, що саме позитивні
емоції можуть стати для дитини одним
з найважливіших стимулів у навчанні,
але при цьому ми забуваємо про те, що
в педагогів не існує єдиного рецепта чи
правила, як саме створювати ситуації
успіху тому, що це слід на основі
індивідуального підходу, зважено, з
урахуванням багатьох факторів.
Діти прощають багато чого, але не
вибачають байдужість.
За відгуками дітей, найкращі їхні
вчителі вели уроки так, що здавалося,
ніби весь урок вони зайняті саме тобою.
Як цього досягти?
Іноді це „Іскра Божа”,
а частіше – майстерність, доведена до
мистецтва.
Важливо мати на увазі, що навіть
одноразове переживання успіху може
докорінно змінити психологічне
самопочуття дитини.
Ситуація успіху може стати пусковим
механізмом подальшого розвитку
особистості.
Безперечно, переживання успіху навіює
людині впевненість у власних силах.
З`являється бажання знову досягти
добрих результатів, виникає відчуття
внутрішнього благополуччя, що, у свою
чергу, покращує ставлення до
навколишнього світу.
На перший погляд здається, що вчитель,
кілька разів давши учню можливість
відчути успіх, далі вже само собою
забезпечує високий рівень мотивації,
інтересу, пізнавальної активності.
Але може бути й протилежний
результат: постійна успішність здатна
сформувати байдуже ставлення до
навчання.
Крім того, постійне очікування лише
позитивного результату згубно впливає
на розвиток вольових якостей учня:
він ухиляється від подолання
труднощів;
губиться в складних ситуаціях
(навчальних та життєвих);
у його поведінці починає домінувати
мотив „уникнення невдач”.
Досвідчені психологи та педагоги
попереджують про можливість
негативних наслідків пережитого успіху.
Чому ж виникає такий парадокс?
По-перше, успіх, що діставався ціною
незначних зусиль, може призвести до
переоцінки, точніше, до завищеної
оцінки своїх можливостей.
По-друге, за сильним переживанням
будь-якої емоції обов`язково настає
релаксація (розслаблення).
І якщо в цей період запропонувати
людині якусь діяльність, то, швидше за
все, ця діяльність буде менш успішною,
ніж попередня.
По-третє, переживання успіху може бути
потьмареним, якщо результат, важливий
і значимий для самого учня, не буде
адекватно оцінений іншими людьми.
І нарешті:
Емоція успіху не стане сильним
переживанням, якщо результати діяльності
не значимі для її суб`єкта.
Дитина, особливо на початку навчання,
однаково інтенсивно переживає успіх у
„головних” і „неголовних” навчальних
предметах.
Але часто знижують цю інтенсивність:
„12 балів з музики ! Та краще б ти
отримав 12 балів з читання”.
Знижуючи значимості успіху, що
переживається дитиною, ми, дорослі,
впливаємо на формування у дитини
ставлення до навчального процесу в
цілому.
Ось чому, оцінюючи дітей, необхідно
виходити з індивідуальних особливостей
кожного учня.
Просування вперед треба заохочувати,
підбадьорювати, щоб дитина не
відчувала невдачу, порівнюючи свої
результати з раніше встановленими
нормами, особливо якщо вони для неї
недосяжні.
Отже, ситуація успіху у навчальній
діяльності створюється вчителем або ж
психологом.
Як і будь-яку іншу діяльність, навчання
можна уявити у вигляді простого
ланцюжка дій:
1. Установка на діяльність (емоційна
підготовка учнів на вирішення
навчального завдання) – мотиваційний
етап;
2.Забезпечення діяльності (створення
умов для успішного вирішення
навчального завдання) –підготовчий,
робочий етап;
3.Порівняння отриманих результатів з
очікуваними (усвідомлення ставлення до
результатів своєї навчальної праці) –
результативний етап.
Отже, якщо ситуація успіху створюється
вчителем послідовно і свідомо, її
3.Порівняння отриманих результатів з
очікуваними (усвідомлення ставлення
до результатів своєї навчальної праці) –
результативний етап.
Отже, якщо ситуація успіху створюється
вчителем послідовно і свідомо, її
структура повинна врахувати всі
перелічені компоненти.
Створення ситуації успіху на
мотиваційному етапі навчальної
діяльності
Дослідження психологів свідчать, що рівень
засвоєння людиною знань істотно залежить
від рівня сформованості її мотивації
навчитися.
Тож давайте проаналізуємо, як провести
мотиваційний етап уроку так, щоб створити
ситуацію успіху для того учня.
Перед учителем стоїть завдання:
сформувати в учня настанову на
успішне виконання завдання
Інакше кажучи, вчитель повинен
сформувати в учнів мотив досягнення
мети.
Але при цьому вчитель часто
зустрічається з неадекватною
реакцією учнівського колективу:
1.Хтось уже виконував подібне
завдання, і його результати
виявились невдалими, так що у цієї
категорії учнів уже сформоване
негативне ставлення на успішне
виконання завдання.
2.Інша група учнів не стикалась з
такою роботою, тому вони не знають,
чого можна очікувати від майбутньої
діяльності.
3.Третя група, яка виконувала потрібні
завдання і успішно з ними впоралася,
знаходиться у стані мобілізації, готова
виконувати навчальне завдання.
Зрозуміло, що найлегше вчителю буде
працювати з учнями третьої групи, де
необхідно лише активізувати позитивні
емоції, які діти пережили раніше.
У другої групи учнів слід передбачити
емоційну реакцію, намалювати
перспективу вдалого виконання
завдання, пов`язавши її з тими чи
іншими умовами діяльності, які в
минулому забезпечували успіх.
Найбільш клопітною буде робота
першою групою учнів.
Перш за все доведеться нейтралізувати
спогади про невдачу в попередній
діяльності, а потім створити перспективу
для нової.
Зробити це можна, наприклад, так:
дати завдання учневі попрацювати над
своїми помилками, або повідомити його,
що завдання для нього змінено
порівняно з попереднім і т. д.
Учитель може запропонувати різні
варіанти мотивів досягнення ситуації
успіху:
прагнення самостійно розв`язати цікаві
задачі;
завоювати авторитет у своїх товаришів;
стати першим;
розглядати свою діяльність з точки зору
її корисності для інших людей;
встановити нові контакти між
товаришами у ході виконання завдання
тощо.
Отже, на етапі мотивації навчальної
діяльності учитель організовує певні
ситуації з метою активізувати чи
нейтралізувати емоції для наступної
діяльності
На етапі мотивації створення ситуації
успіху більшою мірою визначається
психологічними аспектами.
Тут доречним буде використання в
роботі вчителя таких психологопедагогічних прийомів, як:
Ефект Розенталя, або „Ефект
навіювання”: „Ти це можеш”, „Тобі це
вдається” тощо.
Якщо педагог буде переконувати учнів
у реальності успіху, то успіх прийде.
Англійський учений Стоуенс довів, що
учні, яких заохочували, досягли значно
більших успіхів, ніж ті, кого ніяк не
заохочували.
Прийом „Емоційне погладжування” –
це констатація будь-якого факту успіху,
прищеплювання дитині віри в себе,
відкритість учителя для довіри і співчуття.
◦ Прийом „Анонсування” –
репетиція майбутньої дії, яка створює
психологічний настрій на успіх перед
класом.
Це можуть бути додаткові індивідуальні
заняття з окремими учнями чи
заздалегідь оголошенні запитання
самостійної роботи.
Прийом „Шикуйсь!” містить такі кроки:
психологічна атака;
емоційне блокування;
вибір головного напрямку;
вибір рівних можливостей;
несподіване порівняння;
стабілізація.
Цей прийом полягає в тому, щоб:
учителем блокувалось припущення на
невдачу в діяльності учня;
відволікалася увага школяра від
чергового неуспіху;
вчитель повинен знайти той напрямок
діяльності, яким учень зможе
реалізувати себе набагато краще, тим
самим забезпечити його на успіх, на
стабільність у навчанні.
Розглянемо деякі
алгоритми створення ситуацій успіху та
методику їх реалізації:
Прийом „Даю шанс” – це заздалегідь
підготовлена вчителем ситуація, в якій
учень отримує можливість зненацька
для себе розкрити свої можливості.
Прийом “ Зняття страху”-
допомогає перебороти невпевненість у
власних силах (Люди вчаться на своїх
помилках і знаходять інші шляхи
вирішення проблем).
Прийом “Авансування успішного
результату” –
допомогає вчителю висловити тверду
переконаніність у тому, що його учень
обов’язково впорається з поставленим
завданням.
Це, в свою чергу, переконує дитину у
своїх силах і можливостях.
“У тебе обов’язково вийде”, “Я навіть не
сумніваюсь у позитивному результаті” і
т. д.
Прийом “Прихований інструктаж”
Допомагає дитині уникнути поразки.
Досягається шляхом побажання,
наприклад:
Можливо краще почати з ...,
Виконуючи роботу не забудьте про ...
Прийом “Внесення мотиву”.
Показує дитині заради чого, кого
здійснюється ця діяльність, кому буде
добре після виконання, наприклад, “Без
твоєї допомоги твоїм друзям не
впоратись...” тощо.
Прийом “Персональна винятковість.”
Визначає важливість зусиль дитини в
діяльності, що здійснюється або
здійснюватиметься, наприклад:
Тільки ти міг би…
Тільки тобі і можу доручити… і т.п.
Прийом “Висока оцінка деталі”.
Допомагає емоційно пережити не
результат в цілому, а якої її окремої
деталі:
Найбільше мені сподобалось у твоїй
роботі…
Найбільше тобі вдалося…
Прийом „Еврика”.
Створюються умови, за яких дитина,
виконуючи навчальне завдання,
несподівано відкриває в собі невідомі
досі здібності.
Завдання вчителя – помітити це глибоко
особисте відкриття, всіляко підтримати
дитину, поставити нову мету і надихнути
на її досягнення.
Допомога вчителя у створенні ситуації
відкриття має бути ненав`язливою,
прихованою.
Створюючи ситуації успіху на етапі
організації навчальної діяльності, слід
пам`ятати кілька основних правил:
у кожній дитині є задатки, які можуть
розвинутися у здібності;
Побачити їх, відчути, розвити – це
справа педагога;
ставлення до дитини як до рівної, як до
себе, спілкування, що повністю включає
грубість, різкість, образливий тон, має
стати обов`язковою нормою всієї
педагогічної діяльності;
Ставлення до дитини:
як до рівної,
як до себе,
спілкування, що повністю виключає:
- грубість,
- різкість,
- образливий тон
має стати обов`язковою нормою всієї
педагогічної діяльності;
чим більше напрямків діяльності, в яких
бере участь дитина, тим більше в неї
можливостей знайти себе;
кількість і різноманітність ситуацій і
обставин, в тому числі і штучно
створених, у які може потрапити
дитина, визначають шляхи її сьогодення
і віддаленого інтересу та можливі шляхи
успіху.
ТИПИ УСПІХУ:
Неочікувана радість – це почуття
задоволення від того, що результати
діяльності учня перевершили його
очікування.
З педагогічної та психологічної точки
зору – це результат продуманої,
підготовленої діяльності вчителя.
Спільна радість – полягає в тому, щоб учень
досяг необхідної для себе реакції колективу.
Вона може бути підготовленою вчителем
або спонтаною.
Спільною радістю вважають тільки ті реакції
колективу, які дають можливість дитині
відчутні себе задоволеним, стимулюють її
зусиля.
Це, перш за все, має бути емоційний відгук
оточуючих на успіх члена свого колективу.
Важливо, щоб у досягненнях кожного
школяра всі бачили результати своєї
праці, а сама дитина розуміла, що її
радість – це радість підтримки,
отримання статусу „свій серед своїх”.
Зрештою у тому, як реагує дитячий
колектив на успіхи або невдачі своїх
учителів, виявляється його моральна
сутність.
Радість пізнання – це радість пізнання
нового, хоча вона по своїй суті
альтруїстична (виникає на основі
допомоги, підтримки інших людей).
Пізнання спираїться на самоосвіту й
самопізнання.
Така радість не може вирости на
пустому місці, появитися без серйозних
причин. Це слід клопіткої роботи
учителя –учня-учнів.
ВИСНОВОК:
1.Ситуація успіху досягається тоді, коли
сама дитина визначає цей результат як
успіх.
2 Усвідомлення ситуації успіху самим
учнем, розуміння її значимості виникає у
школяра після здолання своєї боязкості,
невміння, незнання, психологічного
враження та інших видів труднощів.
3. Завдання педагога :
допомогти особистості дитини зрости в
успіху;
дати відчути радість від здолання
труднощів;
дати зрозуміти, що задарма в житті в
житті нічого не дається, скрізь необхідно
докласти зусиль.
І успіх буде еквівалентним витраченим
зусиллям.
ШАНОВНІ КОЛЕГИ !
Дайте, будь ласка, відповідь на такі
запитання:
1.Ваше ставлення до технології “Створення
ситуації успіху”.
2.Як Ви оцінюєте стан “Створення ситуації
успіху у Вашому навчальному закладі”.
3.Які ще методичні рекомендації, ідеї,
міркування щодо “Створення ситуації успіху”,
Ви можете запропонувати учасникам нашого
семінару ?
ВДЯЧНІ ВАМ ЗА ВІДВЕРТІСТЬ, ЗА ПОРАДИ
Slide 77
Створення ситуації успіху
та шляхи її реалізації
на уроці як складової якості
навчально-виховного процесу
Мета: Удосконалити методику
створення ситуації успіху та шляхів
її реалізації на уроці як стежки, що
веде до того куточка дитячого
серця, в якому горить вогник
бажання бути гарним.
На
відміну від традиційного розуміння
освіти як суми знань та навичок, нині освіту
починають розглядати як процес
становлення особистості .
Причому особистості, здатної до:
самоосвіти,
саморозвитку,
самовдосконалення,
яка вміє використовувати набуті знання,
яка прагне реалізувати себе,
спроможна змінити на краще своє життя,
життя своєї держави.
Алгоритм
створення та досягнення ситуації успіху
твердження про “Ситуацію успіху”;
особистісно-орієнтований підхід у справі
навчання та виховання - основа педагогічної
технології “Створення ситуації успіху”;
роль “Ситуації успіху” у навчальній діяльності;
створення “Ситуації успіху” на мотиваційному
етапі навчальної діяльності;
психолого-педагогічні прийоми при створенні
“Ситуації успіху”;
методика реалізації “Ситуації успіху”;
Виходячи із Положень Закону України “Про
освіту” завдання школи сьогодні полягає в
тому, щоб:
Виховувати в учнів здатність:
долати життєві труднощі;
самостійно приймати рішення;
розвивати себе як особистість, здатну:
робити вибір і контролювати своє життя;
брати на себе відповідальність за свої дії;
захищати себе і свої життєві цінності;
діяти відповідно до них;
піклуватись про інших;
Завдання вчителів:
прищепити учням потребу до здобуття
знань;
створити такі умови, щоб процес
здобуття знань був для них цікавим,
потрібним, комфортним;
і тому пріоритетним завданням вчителя
під час навчально-виховної діяльності є
створення ситуації успіху.
Що означає “Ситуація успіху?”
Ситуація успіху - це суб'єктивний
психічний стан задоволення наслідком
своєї фізичної, розумової праці чи
моральної напруги.
Успіх у навчанні - єдине джерело
внутрішніх сил дитини, які породжують
енергію для переборення труднощів,
бажання вчитися.
В.Сухомлинський
Ситуація успіху дарує атмосферу
приязні та взаємодопомоги, впевненості
і захищеності.
Учитель зобов’язаний створити джерело
внутрішніх сил дитини, джерело, яке дає
енергію для подолання труднощів і
формування бажання вчитися.
Використання ситуації успіху має
сприяти підвищенню робочого тонусу,
збільшенню продуктивності навчальної
роботи, а також допомогти учням
усвідомити себе повноцінною
особистістю і, відповідно, забезпечити
успіх у навчанні.
Основою педагогічної технології
“Створення ситуації успіху” є
особистісно-орієнтований підхід у справі
навчання та виховання.
А тому звернемося до рекомендацій
щодо особистісно-орієнтовного підходу
навчання та виховання.
–
Особистісно орієнтоване навчання
це навчання, центром якого є
особистість дитини, її самобутність та
самостійність: суб'єктивний досвід
кожного спочатку розкривається, а
потім узгоджується зі змістом освіти.
Визнання учня ключовою фігурою
всього освітнього процесу – це і є
особистісно орієнтована педагогіка.
У свідомості учня це має такий
вигляд: «Все, що я пізнаю, я знаю,
для чого мені потрібно і де я можу ці
знання застосувати».
Для педагога - це прагнення знайти
розумний баланс між знаннями,
уміннями та навичками учня.
Сучасність вимагає навчити учнів:
- самостійно та творчо розв'язувати
проблеми;
- шукати нову інформацію й робити
висновки, а не подавати дітям готові
знання.
В особистісно-орієнтованому підході
вчителю насамперед потрібен високий
рівень педагогічної майстерності, який
базується на розвитку:
дидактичних;
організаторських;
комунікативних;
науково-пізнавальних;
емоційних;
та поведінкових компонентностей;
-
-
Цілі особистісно орієнтованого
навчання полягають у тому, щоб:
визначити життєвий досвід кожного
учня;
його пізнавальні здібності;
рівень інтелекту;
інтереси, які спочатку треба розкрити,
а потім розвинути у навчальному
процесі;
Цілі особистісно орієнтованого навчання
полягають у тому, щоб:
Формувати позитивну мотивацію учнів до:
-
пізнавальної діяльності;
-
потребу в самопізнанні;
-
потребу в самореалізаціїї;
-
та потребу у самовдосконаленні школярів;
Цілі особистісно орієнтованого навчання
полягають у тому, щоб:
Озброїти учнів механізмом:
адаптації;
саморегуляції;
самозахисту;
самовиховання;
Цілі особистісно орієнтованого навчання
полягають у тому, щоб:
Розвинути індивідуальні позитивні
здібності кожного школяра;
Сформувати культуру життєдіяльності
максимально виявити і використати
індивідуальний досвід учня;
Правильно визначати лінії поведінки.
Основні принципи
особистісно-орієнтованого
навчання:
1. Принцип «розвивальної допомоги»
не робити за учня;
не вказувати йому, що робити,
а допомогти пробувати власні сили і власну
активність;
потрібно добитись, щоб учень сам обирав
рішення і відповідав за них.
Звідси - не потрібно подавати готові
знання, а створити умови, в яких
виявляється:
-
власна пізнавальна активність учня;
-
і він визначить для себе цілі, зміст та
методи роботи, власні цінності.
-
Навчання повинно бути дослідницьким
Це час, протягом якого діти вчаться:
самостійно діяти;
- дискутувати;
- приймати рішення.
-
При цьому розвивається самосвідомість і
самореалізується особистість.
Принцип - «свобода вміння»
- учні вільно обговорюють
проблеми;
- співпрацюють один з одним,
- а вчитель виступає в ролі
старшого члена колективу,
консультанта, джерела досвіду
Принцип - «свобода вміння»
Учителю:
-недостатньо
процес;
організувати навчальний
- потрібно ще визначити спосіб засвоєння
знань, тобто оприділити види діяльності
учня на уроці.
Основні вимоги до особистісноорієнтованого уроку:
раціональна єдність словесних,
наукових і практичних методів
навчання;
зв'язок з раніше вивченим досвідом,
набутим учнем;
Основні вимоги до особистісно
орієнтованого уроку:
-формування вмінь в учнів самостійно
здобувати знання і застосовувати їх на
практиці;
-заохочення прагнень учнів знаходити свій
спосіб роботи з навчальним матеріалом.
Метою
особистісноорієнтованого уроку є:
- створення умов для виявлення
пізнавальної активності учнів
Засобами досягнення вчителем цієї мети
можуть бути:
використання різних форм та методів
навчальної діяльності, які дозволяють
розкрити суб'єктивний досвід учнів;
створення атмосфери зацікавленості
кожного учня в результатах роботи
всього класу;
стимулювання учнів до висловлювань,
використання різних способів виконання
завдань без побоювань помилитися,
отримати хибну відповідь тощо;
Засобами досягнення вчителем цієї мети
можуть бути:
використання протягом уроку
дидактичного матеріалу, який дозволяє
отримати учневі найбільш значущі для
нього вид та форму змісту навчального
матеріалу;
оцінювання досягнень учня протягом
усього процесу його діяльності, а не
тільки за кінцевим результатом;
Засобами досягнення вчителем цієї мети
можуть бути:
заохочення прагнень учня знаходити свій
спосіб роботи;
аналізувати протягом уроку роботи інших
учнів; вибирати та засвоювати найбільш
раціональні з них;
створення на уроці педагогічних ситуацій
спілкування, які б дозволяли кожному учневі
виявляти ініціативу, самостійність, виборність у
справах роботи;
створення обстановки для природного
самовираження учня.
Технологія
особистісноорієнтованогоуроку
Для проведення особистісноорієнтованого уроку вчитель має
оволодіти його основними етапами:
1.
2.
3.
4.
5.
6.
7.
8.
Орієнтації.
Визначення мети.
Проектування.
Організації.
Реалізації.
Контролю.
Коригування.
Оцінювання
1. Етап орієнтації включає:
орієнтацію на позитивну роботу;
орієнтацію на визначення особистісного
досвіду учнів;
пов'язання цього досвіду з проблемами
навчального матеріалу.
2. Етап визначення мети передбачає:
визначення на уроці разом з учнями
значущої мети здійснення тієї діяльності,
яка запланована вчителем (учні повинні
зрозуміти, що може дати робота учням
саме на цьому уроці для складання,
наприклад, тематичного заліку,
державної атестації, свого майбутнього
життя тощо);
визначення показників досягнення
поставлених завдань;
3. Етап проектування включає:
передбачення залучення учнів до
виконання ними випереджальних
завдань;
підготовки повідомлень;
рефератів;
виготовлення та відбору наочності;
складання плану роботи тощо;
Етап організації виконання плану
діяльності передбачає:
Подання можливих варіантів і
способів виконання навчальної
діяльності (усна чи письмова форма,
індивідуальна робота чи робота в
групах, робота з текстом чи з іншими
засобами одержання інформації);
Етап організації виконання плану
діяльності передбачає:
2.Представлення учнями вибору способу
фіксації нового матеріалу (конспект,
схема, таблиця, опора, план, тези,
висновки тощо);
3.Варіативність домашнього завдання
(диференціація за рівнем складності та
способом виконання).
Етап контрольно-оцінювальний:
1.Залучення учнів до контролю за
перебігом навчальної діяльності шляхом
заохочення їх до різних видів контролю,
самоконтролю, взаємоконтролю, роботи
в групах;
2.Участь учнів у виправленні помилок і
недоліків у знаннях, усвідомлення їх
причин шляхом взаємо та самоаналізу;
Етап контрольно-оцінювальний:
3.Надання учням можливості самостійно
або за участі вчителя, інших учнів
порівнювати отримані ним результати з
критеріями стандарту, закладеного у
навчальній програмі;
4.Використання механізмів оцінного
методу (позитивного ставлення до
успіхів школяра);
Етап контрольно-оцінювальний:
5.Використання механізмів оцінного
методу (позитивного ставлення до
успіхів школяра).
6.Оцінювання (виставлення рівневих
оцінок за дванадцятибальною системою
оцінювання навчальних досягнень,
поурочного бала, рейтинг) не тільки
результатів, а й самого процесу
навчання.
6. Заключний етап передбачає:
усвідомлення учнями ситуації
досягнення мети;
відчуття успіху;
підкріплення позитивної мотивації
стосовно власної діяльності.
Методи та засоби психолого-педагогічної
підтримки діяльності учнів
заохочення;
навчально-пізнавальна гра;
створення ситуації успіху;
створення ситуації пізнавального інтересу;
створення проблемної ситуації;
спонукання до пошуку альтернативних
рішень;
виконання творчих завдань;
кооперація учнів;
створення ситуації взаємодопомоги тощо.
Висновок може бути таким: особистісноорієнтоване навчання ЦЕ–
загальнодидактичний принцип
індивідуального підходу до учнів.
Таке твердження ми дослідимо та
пояснимо за допомогою такого факту:
Відомий російський психолог
Л.С. Виготський своє теорією доводить,
що розум будь-якої людини має дві зони
розвитку: А і Б.
Перша зона (А) – це зона актуального
розвитку.
У цю зону потрапляють завдання, які
дитина може виконати сама без
допомоги вчителя.
Друга зона (В) – це зона найближчого
розвитку
Сюди потрапляють завдання, які дитина сама
виконати не може, але може з ними
впоратися з допомогою вчителя.
Зона найближчого розвитку, - це зона
“наступного дня”.
Те, що сьогодні є зона найближчого
розвитку, завтра у процесі навчання повинно
стати зоною актуального розвитку. Учитель
не повинен давати готову інформацію, адже
таке навчання може загальмувати мислення
дитини. А за допомогою вміло підібраних
запитань педагог підводить школяра до
правильної відповіді, розв’язку.
Те, що сьогодні є зоною найближчого
розвитку, завтра у процесі навчання
повинно стати зоною актуального
розвитку.
Учитель не повинен давати готову
інформацію, адже таке навчання може
загальмувати мислення дитини.
А за допомогою вміло підібраних
запитань педагог підводить школяра до
правильної відповіді, розв’язку.
Отже, як бачимо із цього прикладу, щоб
відбулися розвиток і навчання учнів,
завдання повинні потрапляти лише в
зону найближчого розвитку
(за Л.С. Виготським).
Припустимо, що два учні навчались в
одній школі, в одних і тих самих
учителів, закінчили школу з відзнакою,
рівень їхнього розвитку все одно буде
різним.
Ще більше відрізняється розвиток учнів
класу, які згідно з 12- бальною
системою досягли початкового і
високого рівнів.
Тому зрозуміло, що до таких дітей треба
підходити індивідуально, тобто ставити
перед ними різні завдання.
Якщо для цілого класу поставити одне
завдання, то для одних учнів воно
потрапить у зону актуального розвитку,
для інших – у зону найближчого
розвитку.
Отже, одне завдання для всього класу
ставити не бажано і не потрібно, а
здійснювати якісний особистісноорієнтований підхід до навчання та
виховання на практиці нам заважає ряд
причин, зокрема:
Причина 1. Щоб підійти індивідуально
до кожного учня, необхідно знати його
психологічні, фізіологічні та соціальні
особливості.
Лише психологія нараховує кілька
десятків індивідуальних особливостей
особистості. Це різні види уваги, уяви,
мислення, сприйняття, темпераменту,
характеру і т.д.
Пам’ять також поділяється більш ніж
на 10 типів: короткочасна,
довготривала, оперативна, рухова,
зорова, слухова, емоційна, словеснологічна і т.д.;
Причина 2. Виявити всі ці психологічні,
фізіологічні та соціальні особливості
вчитель без допомоги психолога, лікаря,
соціолога не може;
Причина 3.Навіть якщо теоретично
припустити, що в кожної дитини
виявили всі ці особливості, вчитель не
зможе запам’ятати їх у такій кількості
дітей, оскільки він одночасно навчає
свого предмета не один десяток учнів,
кожен з яких має не один десяток таких
особливостей.
Нарешті, якщо вчителю все-таки
вдається запам’ятати всі особливості
кожної дитини, він не зможе підійти
індивідуально тому, що урок триває
всього 40-45 хв, протягом яких
неможливо фізично попрацювати з
кожним учнем класу індивідуально.
Отже, існує суперечність: з одного боку,
вимоги до особистісно-орієнтованого
навчання, а з іншого причини, що
унеможливлюють якісне впровадження
цієї педагогічної технології у навчальновиховний процес.
Який же вихід з ситуації, що склалася ?
Філософія вчить, що джерелом і
рушійними силами будь-якого процесу
(у тому числі й навчального) є
розв’язання суперечностей і тому,
щоб навчальний процес розвивався,
вчителю необхідно вміти виявляти
суперечність навчального процесу, а
також вміти розв’язувати її.
Дана суперечність розв’язується шляхом
диференційованого підходу до учнів.
Диференціація (від лат. Differentia –
різниця, відмінність) – розчленування
цілого на якісно відмінні частини.
Розв’язування таких суперечностей
називається підходом до навчання.
Цей підхід, для прикладу, можна
здійснити таким чином:
Учнів класу розподілити на групи за
рівнем розвитку.
Критерії, якими слід керуватися - це
успішність.
Таких груп, наприклад, може бути
чотири:
низький рівень;
середній рівень;
достатній рівень;
високий рівень.
Зрозуміло, що такий поділ не
аргументується для учнів, для того щоб
у слабшого школяра не сформувалася
занижена самооцінка, а в сильного –
завищена.
Якщо учні однієї з груп підвищують свій
рівень – їх слід перевести до наступної
групи і навпаки.
Для кожної групи пропонуються різні за
ступенем складності завдання.
Диференційований підхід можна
здійснювати при різних формах
навчального процесу: під час уроку,
лабораторного заняття, екскурсії.
Під час проведеного уроку методом бесіди,
запитань слід орієнтувати учнів на певну
групу.
При цьому обов’язково слід враховувати,
щоб запитання було точним, стислим, не
мало елементів підказки.
Під час проведення уроку методом
пояснення, розповіді диференційований
підхід неможливий, оскільки вчитель будує
свою розповідь, орієнтуючись на
середнього учня,
але під час закріплення нового матеріалу
чи пояснення домашнього завдання учням
можна запропонувати різнорівневі
завдання.
Завершальним етапом навчальної
діяльності на уроці є:
усвідомлення ситуації досягнення мети;
переживання ситуації успіху;
підкріплення позитивної мотивації щодо
самої діяльності.
Ситуація успіху досягається тоді, коли
сама дитина визначає цей результат як
успіх.
Усвідомлення ситуації успіху самим
учнем, розуміння її значимості виникає у
суб'єкта після здолання своєї боязкості,
невміння, незнання, психологічного
враження та інших видів труднощів.
Роль “Ситуації успіху” у навчальній
діяльності
За останні роки термін
„Ситуація успіху” став звичним для
педагогів.
Ніхто не заперечує, що саме позитивні
емоції можуть стати для дитини одним
з найважливіших стимулів у навчанні,
але при цьому ми забуваємо про те, що
в педагогів не існує єдиного рецепта чи
правила, як саме створювати ситуації
успіху тому, що це слід на основі
індивідуального підходу, зважено, з
урахуванням багатьох факторів.
Діти прощають багато чого, але не
вибачають байдужість.
За відгуками дітей, найкращі їхні
вчителі вели уроки так, що здавалося,
ніби весь урок вони зайняті саме тобою.
Як цього досягти?
Іноді це „Іскра Божа”,
а частіше – майстерність, доведена до
мистецтва.
Важливо мати на увазі, що навіть
одноразове переживання успіху може
докорінно змінити психологічне
самопочуття дитини.
Ситуація успіху може стати пусковим
механізмом подальшого розвитку
особистості.
Безперечно, переживання успіху навіює
людині впевненість у власних силах.
З`являється бажання знову досягти
добрих результатів, виникає відчуття
внутрішнього благополуччя, що, у свою
чергу, покращує ставлення до
навколишнього світу.
На перший погляд здається, що вчитель,
кілька разів давши учню можливість
відчути успіх, далі вже само собою
забезпечує високий рівень мотивації,
інтересу, пізнавальної активності.
Але може бути й протилежний
результат: постійна успішність здатна
сформувати байдуже ставлення до
навчання.
Крім того, постійне очікування лише
позитивного результату згубно впливає
на розвиток вольових якостей учня:
він ухиляється від подолання
труднощів;
губиться в складних ситуаціях
(навчальних та життєвих);
у його поведінці починає домінувати
мотив „уникнення невдач”.
Досвідчені психологи та педагоги
попереджують про можливість
негативних наслідків пережитого успіху.
Чому ж виникає такий парадокс?
По-перше, успіх, що діставався ціною
незначних зусиль, може призвести до
переоцінки, точніше, до завищеної
оцінки своїх можливостей.
По-друге, за сильним переживанням
будь-якої емоції обов`язково настає
релаксація (розслаблення).
І якщо в цей період запропонувати
людині якусь діяльність, то, швидше за
все, ця діяльність буде менш успішною,
ніж попередня.
По-третє, переживання успіху може бути
потьмареним, якщо результат, важливий
і значимий для самого учня, не буде
адекватно оцінений іншими людьми.
І нарешті:
Емоція успіху не стане сильним
переживанням, якщо результати діяльності
не значимі для її суб`єкта.
Дитина, особливо на початку навчання,
однаково інтенсивно переживає успіх у
„головних” і „неголовних” навчальних
предметах.
Але часто знижують цю інтенсивність:
„12 балів з музики ! Та краще б ти
отримав 12 балів з читання”.
Знижуючи значимості успіху, що
переживається дитиною, ми, дорослі,
впливаємо на формування у дитини
ставлення до навчального процесу в
цілому.
Ось чому, оцінюючи дітей, необхідно
виходити з індивідуальних особливостей
кожного учня.
Просування вперед треба заохочувати,
підбадьорювати, щоб дитина не
відчувала невдачу, порівнюючи свої
результати з раніше встановленими
нормами, особливо якщо вони для неї
недосяжні.
Отже, ситуація успіху у навчальній
діяльності створюється вчителем або ж
психологом.
Як і будь-яку іншу діяльність, навчання
можна уявити у вигляді простого
ланцюжка дій:
1. Установка на діяльність (емоційна
підготовка учнів на вирішення
навчального завдання) – мотиваційний
етап;
2.Забезпечення діяльності (створення
умов для успішного вирішення
навчального завдання) –підготовчий,
робочий етап;
3.Порівняння отриманих результатів з
очікуваними (усвідомлення ставлення до
результатів своєї навчальної праці) –
результативний етап.
Отже, якщо ситуація успіху створюється
вчителем послідовно і свідомо, її
3.Порівняння отриманих результатів з
очікуваними (усвідомлення ставлення
до результатів своєї навчальної праці) –
результативний етап.
Отже, якщо ситуація успіху створюється
вчителем послідовно і свідомо, її
структура повинна врахувати всі
перелічені компоненти.
Створення ситуації успіху на
мотиваційному етапі навчальної
діяльності
Дослідження психологів свідчать, що рівень
засвоєння людиною знань істотно залежить
від рівня сформованості її мотивації
навчитися.
Тож давайте проаналізуємо, як провести
мотиваційний етап уроку так, щоб створити
ситуацію успіху для того учня.
Перед учителем стоїть завдання:
сформувати в учня настанову на
успішне виконання завдання
Інакше кажучи, вчитель повинен
сформувати в учнів мотив досягнення
мети.
Але при цьому вчитель часто
зустрічається з неадекватною
реакцією учнівського колективу:
1.Хтось уже виконував подібне
завдання, і його результати
виявились невдалими, так що у цієї
категорії учнів уже сформоване
негативне ставлення на успішне
виконання завдання.
2.Інша група учнів не стикалась з
такою роботою, тому вони не знають,
чого можна очікувати від майбутньої
діяльності.
3.Третя група, яка виконувала потрібні
завдання і успішно з ними впоралася,
знаходиться у стані мобілізації, готова
виконувати навчальне завдання.
Зрозуміло, що найлегше вчителю буде
працювати з учнями третьої групи, де
необхідно лише активізувати позитивні
емоції, які діти пережили раніше.
У другої групи учнів слід передбачити
емоційну реакцію, намалювати
перспективу вдалого виконання
завдання, пов`язавши її з тими чи
іншими умовами діяльності, які в
минулому забезпечували успіх.
Найбільш клопітною буде робота
першою групою учнів.
Перш за все доведеться нейтралізувати
спогади про невдачу в попередній
діяльності, а потім створити перспективу
для нової.
Зробити це можна, наприклад, так:
дати завдання учневі попрацювати над
своїми помилками, або повідомити його,
що завдання для нього змінено
порівняно з попереднім і т. д.
Учитель може запропонувати різні
варіанти мотивів досягнення ситуації
успіху:
прагнення самостійно розв`язати цікаві
задачі;
завоювати авторитет у своїх товаришів;
стати першим;
розглядати свою діяльність з точки зору
її корисності для інших людей;
встановити нові контакти між
товаришами у ході виконання завдання
тощо.
Отже, на етапі мотивації навчальної
діяльності учитель організовує певні
ситуації з метою активізувати чи
нейтралізувати емоції для наступної
діяльності
На етапі мотивації створення ситуації
успіху більшою мірою визначається
психологічними аспектами.
Тут доречним буде використання в
роботі вчителя таких психологопедагогічних прийомів, як:
Ефект Розенталя, або „Ефект
навіювання”: „Ти це можеш”, „Тобі це
вдається” тощо.
Якщо педагог буде переконувати учнів
у реальності успіху, то успіх прийде.
Англійський учений Стоуенс довів, що
учні, яких заохочували, досягли значно
більших успіхів, ніж ті, кого ніяк не
заохочували.
Прийом „Емоційне погладжування” –
це констатація будь-якого факту успіху,
прищеплювання дитині віри в себе,
відкритість учителя для довіри і співчуття.
◦ Прийом „Анонсування” –
репетиція майбутньої дії, яка створює
психологічний настрій на успіх перед
класом.
Це можуть бути додаткові індивідуальні
заняття з окремими учнями чи
заздалегідь оголошенні запитання
самостійної роботи.
Прийом „Шикуйсь!” містить такі кроки:
психологічна атака;
емоційне блокування;
вибір головного напрямку;
вибір рівних можливостей;
несподіване порівняння;
стабілізація.
Цей прийом полягає в тому, щоб:
учителем блокувалось припущення на
невдачу в діяльності учня;
відволікалася увага школяра від
чергового неуспіху;
вчитель повинен знайти той напрямок
діяльності, яким учень зможе
реалізувати себе набагато краще, тим
самим забезпечити його на успіх, на
стабільність у навчанні.
Розглянемо деякі
алгоритми створення ситуацій успіху та
методику їх реалізації:
Прийом „Даю шанс” – це заздалегідь
підготовлена вчителем ситуація, в якій
учень отримує можливість зненацька
для себе розкрити свої можливості.
Прийом “ Зняття страху”-
допомогає перебороти невпевненість у
власних силах (Люди вчаться на своїх
помилках і знаходять інші шляхи
вирішення проблем).
Прийом “Авансування успішного
результату” –
допомогає вчителю висловити тверду
переконаніність у тому, що його учень
обов’язково впорається з поставленим
завданням.
Це, в свою чергу, переконує дитину у
своїх силах і можливостях.
“У тебе обов’язково вийде”, “Я навіть не
сумніваюсь у позитивному результаті” і
т. д.
Прийом “Прихований інструктаж”
Допомагає дитині уникнути поразки.
Досягається шляхом побажання,
наприклад:
Можливо краще почати з ...,
Виконуючи роботу не забудьте про ...
Прийом “Внесення мотиву”.
Показує дитині заради чого, кого
здійснюється ця діяльність, кому буде
добре після виконання, наприклад, “Без
твоєї допомоги твоїм друзям не
впоратись...” тощо.
Прийом “Персональна винятковість.”
Визначає важливість зусиль дитини в
діяльності, що здійснюється або
здійснюватиметься, наприклад:
Тільки ти міг би…
Тільки тобі і можу доручити… і т.п.
Прийом “Висока оцінка деталі”.
Допомагає емоційно пережити не
результат в цілому, а якої її окремої
деталі:
Найбільше мені сподобалось у твоїй
роботі…
Найбільше тобі вдалося…
Прийом „Еврика”.
Створюються умови, за яких дитина,
виконуючи навчальне завдання,
несподівано відкриває в собі невідомі
досі здібності.
Завдання вчителя – помітити це глибоко
особисте відкриття, всіляко підтримати
дитину, поставити нову мету і надихнути
на її досягнення.
Допомога вчителя у створенні ситуації
відкриття має бути ненав`язливою,
прихованою.
Створюючи ситуації успіху на етапі
організації навчальної діяльності, слід
пам`ятати кілька основних правил:
у кожній дитині є задатки, які можуть
розвинутися у здібності;
Побачити їх, відчути, розвити – це
справа педагога;
ставлення до дитини як до рівної, як до
себе, спілкування, що повністю включає
грубість, різкість, образливий тон, має
стати обов`язковою нормою всієї
педагогічної діяльності;
Ставлення до дитини:
як до рівної,
як до себе,
спілкування, що повністю виключає:
- грубість,
- різкість,
- образливий тон
має стати обов`язковою нормою всієї
педагогічної діяльності;
чим більше напрямків діяльності, в яких
бере участь дитина, тим більше в неї
можливостей знайти себе;
кількість і різноманітність ситуацій і
обставин, в тому числі і штучно
створених, у які може потрапити
дитина, визначають шляхи її сьогодення
і віддаленого інтересу та можливі шляхи
успіху.
ТИПИ УСПІХУ:
Неочікувана радість – це почуття
задоволення від того, що результати
діяльності учня перевершили його
очікування.
З педагогічної та психологічної точки
зору – це результат продуманої,
підготовленої діяльності вчителя.
Спільна радість – полягає в тому, щоб учень
досяг необхідної для себе реакції колективу.
Вона може бути підготовленою вчителем
або спонтаною.
Спільною радістю вважають тільки ті реакції
колективу, які дають можливість дитині
відчутні себе задоволеним, стимулюють її
зусиля.
Це, перш за все, має бути емоційний відгук
оточуючих на успіх члена свого колективу.
Важливо, щоб у досягненнях кожного
школяра всі бачили результати своєї
праці, а сама дитина розуміла, що її
радість – це радість підтримки,
отримання статусу „свій серед своїх”.
Зрештою у тому, як реагує дитячий
колектив на успіхи або невдачі своїх
учителів, виявляється його моральна
сутність.
Радість пізнання – це радість пізнання
нового, хоча вона по своїй суті
альтруїстична (виникає на основі
допомоги, підтримки інших людей).
Пізнання спираїться на самоосвіту й
самопізнання.
Така радість не може вирости на
пустому місці, появитися без серйозних
причин. Це слід клопіткої роботи
учителя –учня-учнів.
ВИСНОВОК:
1.Ситуація успіху досягається тоді, коли
сама дитина визначає цей результат як
успіх.
2 Усвідомлення ситуації успіху самим
учнем, розуміння її значимості виникає у
школяра після здолання своєї боязкості,
невміння, незнання, психологічного
враження та інших видів труднощів.
3. Завдання педагога :
допомогти особистості дитини зрости в
успіху;
дати відчути радість від здолання
труднощів;
дати зрозуміти, що задарма в житті в
житті нічого не дається, скрізь необхідно
докласти зусиль.
І успіх буде еквівалентним витраченим
зусиллям.
ШАНОВНІ КОЛЕГИ !
Дайте, будь ласка, відповідь на такі
запитання:
1.Ваше ставлення до технології “Створення
ситуації успіху”.
2.Як Ви оцінюєте стан “Створення ситуації
успіху у Вашому навчальному закладі”.
3.Які ще методичні рекомендації, ідеї,
міркування щодо “Створення ситуації успіху”,
Ви можете запропонувати учасникам нашого
семінару ?
ВДЯЧНІ ВАМ ЗА ВІДВЕРТІСТЬ, ЗА ПОРАДИ
Slide 78
Створення ситуації успіху
та шляхи її реалізації
на уроці як складової якості
навчально-виховного процесу
Мета: Удосконалити методику
створення ситуації успіху та шляхів
її реалізації на уроці як стежки, що
веде до того куточка дитячого
серця, в якому горить вогник
бажання бути гарним.
На
відміну від традиційного розуміння
освіти як суми знань та навичок, нині освіту
починають розглядати як процес
становлення особистості .
Причому особистості, здатної до:
самоосвіти,
саморозвитку,
самовдосконалення,
яка вміє використовувати набуті знання,
яка прагне реалізувати себе,
спроможна змінити на краще своє життя,
життя своєї держави.
Алгоритм
створення та досягнення ситуації успіху
твердження про “Ситуацію успіху”;
особистісно-орієнтований підхід у справі
навчання та виховання - основа педагогічної
технології “Створення ситуації успіху”;
роль “Ситуації успіху” у навчальній діяльності;
створення “Ситуації успіху” на мотиваційному
етапі навчальної діяльності;
психолого-педагогічні прийоми при створенні
“Ситуації успіху”;
методика реалізації “Ситуації успіху”;
Виходячи із Положень Закону України “Про
освіту” завдання школи сьогодні полягає в
тому, щоб:
Виховувати в учнів здатність:
долати життєві труднощі;
самостійно приймати рішення;
розвивати себе як особистість, здатну:
робити вибір і контролювати своє життя;
брати на себе відповідальність за свої дії;
захищати себе і свої життєві цінності;
діяти відповідно до них;
піклуватись про інших;
Завдання вчителів:
прищепити учням потребу до здобуття
знань;
створити такі умови, щоб процес
здобуття знань був для них цікавим,
потрібним, комфортним;
і тому пріоритетним завданням вчителя
під час навчально-виховної діяльності є
створення ситуації успіху.
Що означає “Ситуація успіху?”
Ситуація успіху - це суб'єктивний
психічний стан задоволення наслідком
своєї фізичної, розумової праці чи
моральної напруги.
Успіх у навчанні - єдине джерело
внутрішніх сил дитини, які породжують
енергію для переборення труднощів,
бажання вчитися.
В.Сухомлинський
Ситуація успіху дарує атмосферу
приязні та взаємодопомоги, впевненості
і захищеності.
Учитель зобов’язаний створити джерело
внутрішніх сил дитини, джерело, яке дає
енергію для подолання труднощів і
формування бажання вчитися.
Використання ситуації успіху має
сприяти підвищенню робочого тонусу,
збільшенню продуктивності навчальної
роботи, а також допомогти учням
усвідомити себе повноцінною
особистістю і, відповідно, забезпечити
успіх у навчанні.
Основою педагогічної технології
“Створення ситуації успіху” є
особистісно-орієнтований підхід у справі
навчання та виховання.
А тому звернемося до рекомендацій
щодо особистісно-орієнтовного підходу
навчання та виховання.
–
Особистісно орієнтоване навчання
це навчання, центром якого є
особистість дитини, її самобутність та
самостійність: суб'єктивний досвід
кожного спочатку розкривається, а
потім узгоджується зі змістом освіти.
Визнання учня ключовою фігурою
всього освітнього процесу – це і є
особистісно орієнтована педагогіка.
У свідомості учня це має такий
вигляд: «Все, що я пізнаю, я знаю,
для чого мені потрібно і де я можу ці
знання застосувати».
Для педагога - це прагнення знайти
розумний баланс між знаннями,
уміннями та навичками учня.
Сучасність вимагає навчити учнів:
- самостійно та творчо розв'язувати
проблеми;
- шукати нову інформацію й робити
висновки, а не подавати дітям готові
знання.
В особистісно-орієнтованому підході
вчителю насамперед потрібен високий
рівень педагогічної майстерності, який
базується на розвитку:
дидактичних;
організаторських;
комунікативних;
науково-пізнавальних;
емоційних;
та поведінкових компонентностей;
-
-
Цілі особистісно орієнтованого
навчання полягають у тому, щоб:
визначити життєвий досвід кожного
учня;
його пізнавальні здібності;
рівень інтелекту;
інтереси, які спочатку треба розкрити,
а потім розвинути у навчальному
процесі;
Цілі особистісно орієнтованого навчання
полягають у тому, щоб:
Формувати позитивну мотивацію учнів до:
-
пізнавальної діяльності;
-
потребу в самопізнанні;
-
потребу в самореалізаціїї;
-
та потребу у самовдосконаленні школярів;
Цілі особистісно орієнтованого навчання
полягають у тому, щоб:
Озброїти учнів механізмом:
адаптації;
саморегуляції;
самозахисту;
самовиховання;
Цілі особистісно орієнтованого навчання
полягають у тому, щоб:
Розвинути індивідуальні позитивні
здібності кожного школяра;
Сформувати культуру життєдіяльності
максимально виявити і використати
індивідуальний досвід учня;
Правильно визначати лінії поведінки.
Основні принципи
особистісно-орієнтованого
навчання:
1. Принцип «розвивальної допомоги»
не робити за учня;
не вказувати йому, що робити,
а допомогти пробувати власні сили і власну
активність;
потрібно добитись, щоб учень сам обирав
рішення і відповідав за них.
Звідси - не потрібно подавати готові
знання, а створити умови, в яких
виявляється:
-
власна пізнавальна активність учня;
-
і він визначить для себе цілі, зміст та
методи роботи, власні цінності.
-
Навчання повинно бути дослідницьким
Це час, протягом якого діти вчаться:
самостійно діяти;
- дискутувати;
- приймати рішення.
-
При цьому розвивається самосвідомість і
самореалізується особистість.
Принцип - «свобода вміння»
- учні вільно обговорюють
проблеми;
- співпрацюють один з одним,
- а вчитель виступає в ролі
старшого члена колективу,
консультанта, джерела досвіду
Принцип - «свобода вміння»
Учителю:
-недостатньо
процес;
організувати навчальний
- потрібно ще визначити спосіб засвоєння
знань, тобто оприділити види діяльності
учня на уроці.
Основні вимоги до особистісноорієнтованого уроку:
раціональна єдність словесних,
наукових і практичних методів
навчання;
зв'язок з раніше вивченим досвідом,
набутим учнем;
Основні вимоги до особистісно
орієнтованого уроку:
-формування вмінь в учнів самостійно
здобувати знання і застосовувати їх на
практиці;
-заохочення прагнень учнів знаходити свій
спосіб роботи з навчальним матеріалом.
Метою
особистісноорієнтованого уроку є:
- створення умов для виявлення
пізнавальної активності учнів
Засобами досягнення вчителем цієї мети
можуть бути:
використання різних форм та методів
навчальної діяльності, які дозволяють
розкрити суб'єктивний досвід учнів;
створення атмосфери зацікавленості
кожного учня в результатах роботи
всього класу;
стимулювання учнів до висловлювань,
використання різних способів виконання
завдань без побоювань помилитися,
отримати хибну відповідь тощо;
Засобами досягнення вчителем цієї мети
можуть бути:
використання протягом уроку
дидактичного матеріалу, який дозволяє
отримати учневі найбільш значущі для
нього вид та форму змісту навчального
матеріалу;
оцінювання досягнень учня протягом
усього процесу його діяльності, а не
тільки за кінцевим результатом;
Засобами досягнення вчителем цієї мети
можуть бути:
заохочення прагнень учня знаходити свій
спосіб роботи;
аналізувати протягом уроку роботи інших
учнів; вибирати та засвоювати найбільш
раціональні з них;
створення на уроці педагогічних ситуацій
спілкування, які б дозволяли кожному учневі
виявляти ініціативу, самостійність, виборність у
справах роботи;
створення обстановки для природного
самовираження учня.
Технологія
особистісноорієнтованогоуроку
Для проведення особистісноорієнтованого уроку вчитель має
оволодіти його основними етапами:
1.
2.
3.
4.
5.
6.
7.
8.
Орієнтації.
Визначення мети.
Проектування.
Організації.
Реалізації.
Контролю.
Коригування.
Оцінювання
1. Етап орієнтації включає:
орієнтацію на позитивну роботу;
орієнтацію на визначення особистісного
досвіду учнів;
пов'язання цього досвіду з проблемами
навчального матеріалу.
2. Етап визначення мети передбачає:
визначення на уроці разом з учнями
значущої мети здійснення тієї діяльності,
яка запланована вчителем (учні повинні
зрозуміти, що може дати робота учням
саме на цьому уроці для складання,
наприклад, тематичного заліку,
державної атестації, свого майбутнього
життя тощо);
визначення показників досягнення
поставлених завдань;
3. Етап проектування включає:
передбачення залучення учнів до
виконання ними випереджальних
завдань;
підготовки повідомлень;
рефератів;
виготовлення та відбору наочності;
складання плану роботи тощо;
Етап організації виконання плану
діяльності передбачає:
Подання можливих варіантів і
способів виконання навчальної
діяльності (усна чи письмова форма,
індивідуальна робота чи робота в
групах, робота з текстом чи з іншими
засобами одержання інформації);
Етап організації виконання плану
діяльності передбачає:
2.Представлення учнями вибору способу
фіксації нового матеріалу (конспект,
схема, таблиця, опора, план, тези,
висновки тощо);
3.Варіативність домашнього завдання
(диференціація за рівнем складності та
способом виконання).
Етап контрольно-оцінювальний:
1.Залучення учнів до контролю за
перебігом навчальної діяльності шляхом
заохочення їх до різних видів контролю,
самоконтролю, взаємоконтролю, роботи
в групах;
2.Участь учнів у виправленні помилок і
недоліків у знаннях, усвідомлення їх
причин шляхом взаємо та самоаналізу;
Етап контрольно-оцінювальний:
3.Надання учням можливості самостійно
або за участі вчителя, інших учнів
порівнювати отримані ним результати з
критеріями стандарту, закладеного у
навчальній програмі;
4.Використання механізмів оцінного
методу (позитивного ставлення до
успіхів школяра);
Етап контрольно-оцінювальний:
5.Використання механізмів оцінного
методу (позитивного ставлення до
успіхів школяра).
6.Оцінювання (виставлення рівневих
оцінок за дванадцятибальною системою
оцінювання навчальних досягнень,
поурочного бала, рейтинг) не тільки
результатів, а й самого процесу
навчання.
6. Заключний етап передбачає:
усвідомлення учнями ситуації
досягнення мети;
відчуття успіху;
підкріплення позитивної мотивації
стосовно власної діяльності.
Методи та засоби психолого-педагогічної
підтримки діяльності учнів
заохочення;
навчально-пізнавальна гра;
створення ситуації успіху;
створення ситуації пізнавального інтересу;
створення проблемної ситуації;
спонукання до пошуку альтернативних
рішень;
виконання творчих завдань;
кооперація учнів;
створення ситуації взаємодопомоги тощо.
Висновок може бути таким: особистісноорієнтоване навчання ЦЕ–
загальнодидактичний принцип
індивідуального підходу до учнів.
Таке твердження ми дослідимо та
пояснимо за допомогою такого факту:
Відомий російський психолог
Л.С. Виготський своє теорією доводить,
що розум будь-якої людини має дві зони
розвитку: А і Б.
Перша зона (А) – це зона актуального
розвитку.
У цю зону потрапляють завдання, які
дитина може виконати сама без
допомоги вчителя.
Друга зона (В) – це зона найближчого
розвитку
Сюди потрапляють завдання, які дитина сама
виконати не може, але може з ними
впоратися з допомогою вчителя.
Зона найближчого розвитку, - це зона
“наступного дня”.
Те, що сьогодні є зона найближчого
розвитку, завтра у процесі навчання повинно
стати зоною актуального розвитку. Учитель
не повинен давати готову інформацію, адже
таке навчання може загальмувати мислення
дитини. А за допомогою вміло підібраних
запитань педагог підводить школяра до
правильної відповіді, розв’язку.
Те, що сьогодні є зоною найближчого
розвитку, завтра у процесі навчання
повинно стати зоною актуального
розвитку.
Учитель не повинен давати готову
інформацію, адже таке навчання може
загальмувати мислення дитини.
А за допомогою вміло підібраних
запитань педагог підводить школяра до
правильної відповіді, розв’язку.
Отже, як бачимо із цього прикладу, щоб
відбулися розвиток і навчання учнів,
завдання повинні потрапляти лише в
зону найближчого розвитку
(за Л.С. Виготським).
Припустимо, що два учні навчались в
одній школі, в одних і тих самих
учителів, закінчили школу з відзнакою,
рівень їхнього розвитку все одно буде
різним.
Ще більше відрізняється розвиток учнів
класу, які згідно з 12- бальною
системою досягли початкового і
високого рівнів.
Тому зрозуміло, що до таких дітей треба
підходити індивідуально, тобто ставити
перед ними різні завдання.
Якщо для цілого класу поставити одне
завдання, то для одних учнів воно
потрапить у зону актуального розвитку,
для інших – у зону найближчого
розвитку.
Отже, одне завдання для всього класу
ставити не бажано і не потрібно, а
здійснювати якісний особистісноорієнтований підхід до навчання та
виховання на практиці нам заважає ряд
причин, зокрема:
Причина 1. Щоб підійти індивідуально
до кожного учня, необхідно знати його
психологічні, фізіологічні та соціальні
особливості.
Лише психологія нараховує кілька
десятків індивідуальних особливостей
особистості. Це різні види уваги, уяви,
мислення, сприйняття, темпераменту,
характеру і т.д.
Пам’ять також поділяється більш ніж
на 10 типів: короткочасна,
довготривала, оперативна, рухова,
зорова, слухова, емоційна, словеснологічна і т.д.;
Причина 2. Виявити всі ці психологічні,
фізіологічні та соціальні особливості
вчитель без допомоги психолога, лікаря,
соціолога не може;
Причина 3.Навіть якщо теоретично
припустити, що в кожної дитини
виявили всі ці особливості, вчитель не
зможе запам’ятати їх у такій кількості
дітей, оскільки він одночасно навчає
свого предмета не один десяток учнів,
кожен з яких має не один десяток таких
особливостей.
Нарешті, якщо вчителю все-таки
вдається запам’ятати всі особливості
кожної дитини, він не зможе підійти
індивідуально тому, що урок триває
всього 40-45 хв, протягом яких
неможливо фізично попрацювати з
кожним учнем класу індивідуально.
Отже, існує суперечність: з одного боку,
вимоги до особистісно-орієнтованого
навчання, а з іншого причини, що
унеможливлюють якісне впровадження
цієї педагогічної технології у навчальновиховний процес.
Який же вихід з ситуації, що склалася ?
Філософія вчить, що джерелом і
рушійними силами будь-якого процесу
(у тому числі й навчального) є
розв’язання суперечностей і тому,
щоб навчальний процес розвивався,
вчителю необхідно вміти виявляти
суперечність навчального процесу, а
також вміти розв’язувати її.
Дана суперечність розв’язується шляхом
диференційованого підходу до учнів.
Диференціація (від лат. Differentia –
різниця, відмінність) – розчленування
цілого на якісно відмінні частини.
Розв’язування таких суперечностей
називається підходом до навчання.
Цей підхід, для прикладу, можна
здійснити таким чином:
Учнів класу розподілити на групи за
рівнем розвитку.
Критерії, якими слід керуватися - це
успішність.
Таких груп, наприклад, може бути
чотири:
низький рівень;
середній рівень;
достатній рівень;
високий рівень.
Зрозуміло, що такий поділ не
аргументується для учнів, для того щоб
у слабшого школяра не сформувалася
занижена самооцінка, а в сильного –
завищена.
Якщо учні однієї з груп підвищують свій
рівень – їх слід перевести до наступної
групи і навпаки.
Для кожної групи пропонуються різні за
ступенем складності завдання.
Диференційований підхід можна
здійснювати при різних формах
навчального процесу: під час уроку,
лабораторного заняття, екскурсії.
Під час проведеного уроку методом бесіди,
запитань слід орієнтувати учнів на певну
групу.
При цьому обов’язково слід враховувати,
щоб запитання було точним, стислим, не
мало елементів підказки.
Під час проведення уроку методом
пояснення, розповіді диференційований
підхід неможливий, оскільки вчитель будує
свою розповідь, орієнтуючись на
середнього учня,
але під час закріплення нового матеріалу
чи пояснення домашнього завдання учням
можна запропонувати різнорівневі
завдання.
Завершальним етапом навчальної
діяльності на уроці є:
усвідомлення ситуації досягнення мети;
переживання ситуації успіху;
підкріплення позитивної мотивації щодо
самої діяльності.
Ситуація успіху досягається тоді, коли
сама дитина визначає цей результат як
успіх.
Усвідомлення ситуації успіху самим
учнем, розуміння її значимості виникає у
суб'єкта після здолання своєї боязкості,
невміння, незнання, психологічного
враження та інших видів труднощів.
Роль “Ситуації успіху” у навчальній
діяльності
За останні роки термін
„Ситуація успіху” став звичним для
педагогів.
Ніхто не заперечує, що саме позитивні
емоції можуть стати для дитини одним
з найважливіших стимулів у навчанні,
але при цьому ми забуваємо про те, що
в педагогів не існує єдиного рецепта чи
правила, як саме створювати ситуації
успіху тому, що це слід на основі
індивідуального підходу, зважено, з
урахуванням багатьох факторів.
Діти прощають багато чого, але не
вибачають байдужість.
За відгуками дітей, найкращі їхні
вчителі вели уроки так, що здавалося,
ніби весь урок вони зайняті саме тобою.
Як цього досягти?
Іноді це „Іскра Божа”,
а частіше – майстерність, доведена до
мистецтва.
Важливо мати на увазі, що навіть
одноразове переживання успіху може
докорінно змінити психологічне
самопочуття дитини.
Ситуація успіху може стати пусковим
механізмом подальшого розвитку
особистості.
Безперечно, переживання успіху навіює
людині впевненість у власних силах.
З`являється бажання знову досягти
добрих результатів, виникає відчуття
внутрішнього благополуччя, що, у свою
чергу, покращує ставлення до
навколишнього світу.
На перший погляд здається, що вчитель,
кілька разів давши учню можливість
відчути успіх, далі вже само собою
забезпечує високий рівень мотивації,
інтересу, пізнавальної активності.
Але може бути й протилежний
результат: постійна успішність здатна
сформувати байдуже ставлення до
навчання.
Крім того, постійне очікування лише
позитивного результату згубно впливає
на розвиток вольових якостей учня:
він ухиляється від подолання
труднощів;
губиться в складних ситуаціях
(навчальних та життєвих);
у його поведінці починає домінувати
мотив „уникнення невдач”.
Досвідчені психологи та педагоги
попереджують про можливість
негативних наслідків пережитого успіху.
Чому ж виникає такий парадокс?
По-перше, успіх, що діставався ціною
незначних зусиль, може призвести до
переоцінки, точніше, до завищеної
оцінки своїх можливостей.
По-друге, за сильним переживанням
будь-якої емоції обов`язково настає
релаксація (розслаблення).
І якщо в цей період запропонувати
людині якусь діяльність, то, швидше за
все, ця діяльність буде менш успішною,
ніж попередня.
По-третє, переживання успіху може бути
потьмареним, якщо результат, важливий
і значимий для самого учня, не буде
адекватно оцінений іншими людьми.
І нарешті:
Емоція успіху не стане сильним
переживанням, якщо результати діяльності
не значимі для її суб`єкта.
Дитина, особливо на початку навчання,
однаково інтенсивно переживає успіх у
„головних” і „неголовних” навчальних
предметах.
Але часто знижують цю інтенсивність:
„12 балів з музики ! Та краще б ти
отримав 12 балів з читання”.
Знижуючи значимості успіху, що
переживається дитиною, ми, дорослі,
впливаємо на формування у дитини
ставлення до навчального процесу в
цілому.
Ось чому, оцінюючи дітей, необхідно
виходити з індивідуальних особливостей
кожного учня.
Просування вперед треба заохочувати,
підбадьорювати, щоб дитина не
відчувала невдачу, порівнюючи свої
результати з раніше встановленими
нормами, особливо якщо вони для неї
недосяжні.
Отже, ситуація успіху у навчальній
діяльності створюється вчителем або ж
психологом.
Як і будь-яку іншу діяльність, навчання
можна уявити у вигляді простого
ланцюжка дій:
1. Установка на діяльність (емоційна
підготовка учнів на вирішення
навчального завдання) – мотиваційний
етап;
2.Забезпечення діяльності (створення
умов для успішного вирішення
навчального завдання) –підготовчий,
робочий етап;
3.Порівняння отриманих результатів з
очікуваними (усвідомлення ставлення до
результатів своєї навчальної праці) –
результативний етап.
Отже, якщо ситуація успіху створюється
вчителем послідовно і свідомо, її
3.Порівняння отриманих результатів з
очікуваними (усвідомлення ставлення
до результатів своєї навчальної праці) –
результативний етап.
Отже, якщо ситуація успіху створюється
вчителем послідовно і свідомо, її
структура повинна врахувати всі
перелічені компоненти.
Створення ситуації успіху на
мотиваційному етапі навчальної
діяльності
Дослідження психологів свідчать, що рівень
засвоєння людиною знань істотно залежить
від рівня сформованості її мотивації
навчитися.
Тож давайте проаналізуємо, як провести
мотиваційний етап уроку так, щоб створити
ситуацію успіху для того учня.
Перед учителем стоїть завдання:
сформувати в учня настанову на
успішне виконання завдання
Інакше кажучи, вчитель повинен
сформувати в учнів мотив досягнення
мети.
Але при цьому вчитель часто
зустрічається з неадекватною
реакцією учнівського колективу:
1.Хтось уже виконував подібне
завдання, і його результати
виявились невдалими, так що у цієї
категорії учнів уже сформоване
негативне ставлення на успішне
виконання завдання.
2.Інша група учнів не стикалась з
такою роботою, тому вони не знають,
чого можна очікувати від майбутньої
діяльності.
3.Третя група, яка виконувала потрібні
завдання і успішно з ними впоралася,
знаходиться у стані мобілізації, готова
виконувати навчальне завдання.
Зрозуміло, що найлегше вчителю буде
працювати з учнями третьої групи, де
необхідно лише активізувати позитивні
емоції, які діти пережили раніше.
У другої групи учнів слід передбачити
емоційну реакцію, намалювати
перспективу вдалого виконання
завдання, пов`язавши її з тими чи
іншими умовами діяльності, які в
минулому забезпечували успіх.
Найбільш клопітною буде робота
першою групою учнів.
Перш за все доведеться нейтралізувати
спогади про невдачу в попередній
діяльності, а потім створити перспективу
для нової.
Зробити це можна, наприклад, так:
дати завдання учневі попрацювати над
своїми помилками, або повідомити його,
що завдання для нього змінено
порівняно з попереднім і т. д.
Учитель може запропонувати різні
варіанти мотивів досягнення ситуації
успіху:
прагнення самостійно розв`язати цікаві
задачі;
завоювати авторитет у своїх товаришів;
стати першим;
розглядати свою діяльність з точки зору
її корисності для інших людей;
встановити нові контакти між
товаришами у ході виконання завдання
тощо.
Отже, на етапі мотивації навчальної
діяльності учитель організовує певні
ситуації з метою активізувати чи
нейтралізувати емоції для наступної
діяльності
На етапі мотивації створення ситуації
успіху більшою мірою визначається
психологічними аспектами.
Тут доречним буде використання в
роботі вчителя таких психологопедагогічних прийомів, як:
Ефект Розенталя, або „Ефект
навіювання”: „Ти це можеш”, „Тобі це
вдається” тощо.
Якщо педагог буде переконувати учнів
у реальності успіху, то успіх прийде.
Англійський учений Стоуенс довів, що
учні, яких заохочували, досягли значно
більших успіхів, ніж ті, кого ніяк не
заохочували.
Прийом „Емоційне погладжування” –
це констатація будь-якого факту успіху,
прищеплювання дитині віри в себе,
відкритість учителя для довіри і співчуття.
◦ Прийом „Анонсування” –
репетиція майбутньої дії, яка створює
психологічний настрій на успіх перед
класом.
Це можуть бути додаткові індивідуальні
заняття з окремими учнями чи
заздалегідь оголошенні запитання
самостійної роботи.
Прийом „Шикуйсь!” містить такі кроки:
психологічна атака;
емоційне блокування;
вибір головного напрямку;
вибір рівних можливостей;
несподіване порівняння;
стабілізація.
Цей прийом полягає в тому, щоб:
учителем блокувалось припущення на
невдачу в діяльності учня;
відволікалася увага школяра від
чергового неуспіху;
вчитель повинен знайти той напрямок
діяльності, яким учень зможе
реалізувати себе набагато краще, тим
самим забезпечити його на успіх, на
стабільність у навчанні.
Розглянемо деякі
алгоритми створення ситуацій успіху та
методику їх реалізації:
Прийом „Даю шанс” – це заздалегідь
підготовлена вчителем ситуація, в якій
учень отримує можливість зненацька
для себе розкрити свої можливості.
Прийом “ Зняття страху”-
допомогає перебороти невпевненість у
власних силах (Люди вчаться на своїх
помилках і знаходять інші шляхи
вирішення проблем).
Прийом “Авансування успішного
результату” –
допомогає вчителю висловити тверду
переконаніність у тому, що його учень
обов’язково впорається з поставленим
завданням.
Це, в свою чергу, переконує дитину у
своїх силах і можливостях.
“У тебе обов’язково вийде”, “Я навіть не
сумніваюсь у позитивному результаті” і
т. д.
Прийом “Прихований інструктаж”
Допомагає дитині уникнути поразки.
Досягається шляхом побажання,
наприклад:
Можливо краще почати з ...,
Виконуючи роботу не забудьте про ...
Прийом “Внесення мотиву”.
Показує дитині заради чого, кого
здійснюється ця діяльність, кому буде
добре після виконання, наприклад, “Без
твоєї допомоги твоїм друзям не
впоратись...” тощо.
Прийом “Персональна винятковість.”
Визначає важливість зусиль дитини в
діяльності, що здійснюється або
здійснюватиметься, наприклад:
Тільки ти міг би…
Тільки тобі і можу доручити… і т.п.
Прийом “Висока оцінка деталі”.
Допомагає емоційно пережити не
результат в цілому, а якої її окремої
деталі:
Найбільше мені сподобалось у твоїй
роботі…
Найбільше тобі вдалося…
Прийом „Еврика”.
Створюються умови, за яких дитина,
виконуючи навчальне завдання,
несподівано відкриває в собі невідомі
досі здібності.
Завдання вчителя – помітити це глибоко
особисте відкриття, всіляко підтримати
дитину, поставити нову мету і надихнути
на її досягнення.
Допомога вчителя у створенні ситуації
відкриття має бути ненав`язливою,
прихованою.
Створюючи ситуації успіху на етапі
організації навчальної діяльності, слід
пам`ятати кілька основних правил:
у кожній дитині є задатки, які можуть
розвинутися у здібності;
Побачити їх, відчути, розвити – це
справа педагога;
ставлення до дитини як до рівної, як до
себе, спілкування, що повністю включає
грубість, різкість, образливий тон, має
стати обов`язковою нормою всієї
педагогічної діяльності;
Ставлення до дитини:
як до рівної,
як до себе,
спілкування, що повністю виключає:
- грубість,
- різкість,
- образливий тон
має стати обов`язковою нормою всієї
педагогічної діяльності;
чим більше напрямків діяльності, в яких
бере участь дитина, тим більше в неї
можливостей знайти себе;
кількість і різноманітність ситуацій і
обставин, в тому числі і штучно
створених, у які може потрапити
дитина, визначають шляхи її сьогодення
і віддаленого інтересу та можливі шляхи
успіху.
ТИПИ УСПІХУ:
Неочікувана радість – це почуття
задоволення від того, що результати
діяльності учня перевершили його
очікування.
З педагогічної та психологічної точки
зору – це результат продуманої,
підготовленої діяльності вчителя.
Спільна радість – полягає в тому, щоб учень
досяг необхідної для себе реакції колективу.
Вона може бути підготовленою вчителем
або спонтаною.
Спільною радістю вважають тільки ті реакції
колективу, які дають можливість дитині
відчутні себе задоволеним, стимулюють її
зусиля.
Це, перш за все, має бути емоційний відгук
оточуючих на успіх члена свого колективу.
Важливо, щоб у досягненнях кожного
школяра всі бачили результати своєї
праці, а сама дитина розуміла, що її
радість – це радість підтримки,
отримання статусу „свій серед своїх”.
Зрештою у тому, як реагує дитячий
колектив на успіхи або невдачі своїх
учителів, виявляється його моральна
сутність.
Радість пізнання – це радість пізнання
нового, хоча вона по своїй суті
альтруїстична (виникає на основі
допомоги, підтримки інших людей).
Пізнання спираїться на самоосвіту й
самопізнання.
Така радість не може вирости на
пустому місці, появитися без серйозних
причин. Це слід клопіткої роботи
учителя –учня-учнів.
ВИСНОВОК:
1.Ситуація успіху досягається тоді, коли
сама дитина визначає цей результат як
успіх.
2 Усвідомлення ситуації успіху самим
учнем, розуміння її значимості виникає у
школяра після здолання своєї боязкості,
невміння, незнання, психологічного
враження та інших видів труднощів.
3. Завдання педагога :
допомогти особистості дитини зрости в
успіху;
дати відчути радість від здолання
труднощів;
дати зрозуміти, що задарма в житті в
житті нічого не дається, скрізь необхідно
докласти зусиль.
І успіх буде еквівалентним витраченим
зусиллям.
ШАНОВНІ КОЛЕГИ !
Дайте, будь ласка, відповідь на такі
запитання:
1.Ваше ставлення до технології “Створення
ситуації успіху”.
2.Як Ви оцінюєте стан “Створення ситуації
успіху у Вашому навчальному закладі”.
3.Які ще методичні рекомендації, ідеї,
міркування щодо “Створення ситуації успіху”,
Ви можете запропонувати учасникам нашого
семінару ?
ВДЯЧНІ ВАМ ЗА ВІДВЕРТІСТЬ, ЗА ПОРАДИ
Slide 79
Створення ситуації успіху
та шляхи її реалізації
на уроці як складової якості
навчально-виховного процесу
Мета: Удосконалити методику
створення ситуації успіху та шляхів
її реалізації на уроці як стежки, що
веде до того куточка дитячого
серця, в якому горить вогник
бажання бути гарним.
На
відміну від традиційного розуміння
освіти як суми знань та навичок, нині освіту
починають розглядати як процес
становлення особистості .
Причому особистості, здатної до:
самоосвіти,
саморозвитку,
самовдосконалення,
яка вміє використовувати набуті знання,
яка прагне реалізувати себе,
спроможна змінити на краще своє життя,
життя своєї держави.
Алгоритм
створення та досягнення ситуації успіху
твердження про “Ситуацію успіху”;
особистісно-орієнтований підхід у справі
навчання та виховання - основа педагогічної
технології “Створення ситуації успіху”;
роль “Ситуації успіху” у навчальній діяльності;
створення “Ситуації успіху” на мотиваційному
етапі навчальної діяльності;
психолого-педагогічні прийоми при створенні
“Ситуації успіху”;
методика реалізації “Ситуації успіху”;
Виходячи із Положень Закону України “Про
освіту” завдання школи сьогодні полягає в
тому, щоб:
Виховувати в учнів здатність:
долати життєві труднощі;
самостійно приймати рішення;
розвивати себе як особистість, здатну:
робити вибір і контролювати своє життя;
брати на себе відповідальність за свої дії;
захищати себе і свої життєві цінності;
діяти відповідно до них;
піклуватись про інших;
Завдання вчителів:
прищепити учням потребу до здобуття
знань;
створити такі умови, щоб процес
здобуття знань був для них цікавим,
потрібним, комфортним;
і тому пріоритетним завданням вчителя
під час навчально-виховної діяльності є
створення ситуації успіху.
Що означає “Ситуація успіху?”
Ситуація успіху - це суб'єктивний
психічний стан задоволення наслідком
своєї фізичної, розумової праці чи
моральної напруги.
Успіх у навчанні - єдине джерело
внутрішніх сил дитини, які породжують
енергію для переборення труднощів,
бажання вчитися.
В.Сухомлинський
Ситуація успіху дарує атмосферу
приязні та взаємодопомоги, впевненості
і захищеності.
Учитель зобов’язаний створити джерело
внутрішніх сил дитини, джерело, яке дає
енергію для подолання труднощів і
формування бажання вчитися.
Використання ситуації успіху має
сприяти підвищенню робочого тонусу,
збільшенню продуктивності навчальної
роботи, а також допомогти учням
усвідомити себе повноцінною
особистістю і, відповідно, забезпечити
успіх у навчанні.
Основою педагогічної технології
“Створення ситуації успіху” є
особистісно-орієнтований підхід у справі
навчання та виховання.
А тому звернемося до рекомендацій
щодо особистісно-орієнтовного підходу
навчання та виховання.
–
Особистісно орієнтоване навчання
це навчання, центром якого є
особистість дитини, її самобутність та
самостійність: суб'єктивний досвід
кожного спочатку розкривається, а
потім узгоджується зі змістом освіти.
Визнання учня ключовою фігурою
всього освітнього процесу – це і є
особистісно орієнтована педагогіка.
У свідомості учня це має такий
вигляд: «Все, що я пізнаю, я знаю,
для чого мені потрібно і де я можу ці
знання застосувати».
Для педагога - це прагнення знайти
розумний баланс між знаннями,
уміннями та навичками учня.
Сучасність вимагає навчити учнів:
- самостійно та творчо розв'язувати
проблеми;
- шукати нову інформацію й робити
висновки, а не подавати дітям готові
знання.
В особистісно-орієнтованому підході
вчителю насамперед потрібен високий
рівень педагогічної майстерності, який
базується на розвитку:
дидактичних;
організаторських;
комунікативних;
науково-пізнавальних;
емоційних;
та поведінкових компонентностей;
-
-
Цілі особистісно орієнтованого
навчання полягають у тому, щоб:
визначити життєвий досвід кожного
учня;
його пізнавальні здібності;
рівень інтелекту;
інтереси, які спочатку треба розкрити,
а потім розвинути у навчальному
процесі;
Цілі особистісно орієнтованого навчання
полягають у тому, щоб:
Формувати позитивну мотивацію учнів до:
-
пізнавальної діяльності;
-
потребу в самопізнанні;
-
потребу в самореалізаціїї;
-
та потребу у самовдосконаленні школярів;
Цілі особистісно орієнтованого навчання
полягають у тому, щоб:
Озброїти учнів механізмом:
адаптації;
саморегуляції;
самозахисту;
самовиховання;
Цілі особистісно орієнтованого навчання
полягають у тому, щоб:
Розвинути індивідуальні позитивні
здібності кожного школяра;
Сформувати культуру життєдіяльності
максимально виявити і використати
індивідуальний досвід учня;
Правильно визначати лінії поведінки.
Основні принципи
особистісно-орієнтованого
навчання:
1. Принцип «розвивальної допомоги»
не робити за учня;
не вказувати йому, що робити,
а допомогти пробувати власні сили і власну
активність;
потрібно добитись, щоб учень сам обирав
рішення і відповідав за них.
Звідси - не потрібно подавати готові
знання, а створити умови, в яких
виявляється:
-
власна пізнавальна активність учня;
-
і він визначить для себе цілі, зміст та
методи роботи, власні цінності.
-
Навчання повинно бути дослідницьким
Це час, протягом якого діти вчаться:
самостійно діяти;
- дискутувати;
- приймати рішення.
-
При цьому розвивається самосвідомість і
самореалізується особистість.
Принцип - «свобода вміння»
- учні вільно обговорюють
проблеми;
- співпрацюють один з одним,
- а вчитель виступає в ролі
старшого члена колективу,
консультанта, джерела досвіду
Принцип - «свобода вміння»
Учителю:
-недостатньо
процес;
організувати навчальний
- потрібно ще визначити спосіб засвоєння
знань, тобто оприділити види діяльності
учня на уроці.
Основні вимоги до особистісноорієнтованого уроку:
раціональна єдність словесних,
наукових і практичних методів
навчання;
зв'язок з раніше вивченим досвідом,
набутим учнем;
Основні вимоги до особистісно
орієнтованого уроку:
-формування вмінь в учнів самостійно
здобувати знання і застосовувати їх на
практиці;
-заохочення прагнень учнів знаходити свій
спосіб роботи з навчальним матеріалом.
Метою
особистісноорієнтованого уроку є:
- створення умов для виявлення
пізнавальної активності учнів
Засобами досягнення вчителем цієї мети
можуть бути:
використання різних форм та методів
навчальної діяльності, які дозволяють
розкрити суб'єктивний досвід учнів;
створення атмосфери зацікавленості
кожного учня в результатах роботи
всього класу;
стимулювання учнів до висловлювань,
використання різних способів виконання
завдань без побоювань помилитися,
отримати хибну відповідь тощо;
Засобами досягнення вчителем цієї мети
можуть бути:
використання протягом уроку
дидактичного матеріалу, який дозволяє
отримати учневі найбільш значущі для
нього вид та форму змісту навчального
матеріалу;
оцінювання досягнень учня протягом
усього процесу його діяльності, а не
тільки за кінцевим результатом;
Засобами досягнення вчителем цієї мети
можуть бути:
заохочення прагнень учня знаходити свій
спосіб роботи;
аналізувати протягом уроку роботи інших
учнів; вибирати та засвоювати найбільш
раціональні з них;
створення на уроці педагогічних ситуацій
спілкування, які б дозволяли кожному учневі
виявляти ініціативу, самостійність, виборність у
справах роботи;
створення обстановки для природного
самовираження учня.
Технологія
особистісноорієнтованогоуроку
Для проведення особистісноорієнтованого уроку вчитель має
оволодіти його основними етапами:
1.
2.
3.
4.
5.
6.
7.
8.
Орієнтації.
Визначення мети.
Проектування.
Організації.
Реалізації.
Контролю.
Коригування.
Оцінювання
1. Етап орієнтації включає:
орієнтацію на позитивну роботу;
орієнтацію на визначення особистісного
досвіду учнів;
пов'язання цього досвіду з проблемами
навчального матеріалу.
2. Етап визначення мети передбачає:
визначення на уроці разом з учнями
значущої мети здійснення тієї діяльності,
яка запланована вчителем (учні повинні
зрозуміти, що може дати робота учням
саме на цьому уроці для складання,
наприклад, тематичного заліку,
державної атестації, свого майбутнього
життя тощо);
визначення показників досягнення
поставлених завдань;
3. Етап проектування включає:
передбачення залучення учнів до
виконання ними випереджальних
завдань;
підготовки повідомлень;
рефератів;
виготовлення та відбору наочності;
складання плану роботи тощо;
Етап організації виконання плану
діяльності передбачає:
Подання можливих варіантів і
способів виконання навчальної
діяльності (усна чи письмова форма,
індивідуальна робота чи робота в
групах, робота з текстом чи з іншими
засобами одержання інформації);
Етап організації виконання плану
діяльності передбачає:
2.Представлення учнями вибору способу
фіксації нового матеріалу (конспект,
схема, таблиця, опора, план, тези,
висновки тощо);
3.Варіативність домашнього завдання
(диференціація за рівнем складності та
способом виконання).
Етап контрольно-оцінювальний:
1.Залучення учнів до контролю за
перебігом навчальної діяльності шляхом
заохочення їх до різних видів контролю,
самоконтролю, взаємоконтролю, роботи
в групах;
2.Участь учнів у виправленні помилок і
недоліків у знаннях, усвідомлення їх
причин шляхом взаємо та самоаналізу;
Етап контрольно-оцінювальний:
3.Надання учням можливості самостійно
або за участі вчителя, інших учнів
порівнювати отримані ним результати з
критеріями стандарту, закладеного у
навчальній програмі;
4.Використання механізмів оцінного
методу (позитивного ставлення до
успіхів школяра);
Етап контрольно-оцінювальний:
5.Використання механізмів оцінного
методу (позитивного ставлення до
успіхів школяра).
6.Оцінювання (виставлення рівневих
оцінок за дванадцятибальною системою
оцінювання навчальних досягнень,
поурочного бала, рейтинг) не тільки
результатів, а й самого процесу
навчання.
6. Заключний етап передбачає:
усвідомлення учнями ситуації
досягнення мети;
відчуття успіху;
підкріплення позитивної мотивації
стосовно власної діяльності.
Методи та засоби психолого-педагогічної
підтримки діяльності учнів
заохочення;
навчально-пізнавальна гра;
створення ситуації успіху;
створення ситуації пізнавального інтересу;
створення проблемної ситуації;
спонукання до пошуку альтернативних
рішень;
виконання творчих завдань;
кооперація учнів;
створення ситуації взаємодопомоги тощо.
Висновок може бути таким: особистісноорієнтоване навчання ЦЕ–
загальнодидактичний принцип
індивідуального підходу до учнів.
Таке твердження ми дослідимо та
пояснимо за допомогою такого факту:
Відомий російський психолог
Л.С. Виготський своє теорією доводить,
що розум будь-якої людини має дві зони
розвитку: А і Б.
Перша зона (А) – це зона актуального
розвитку.
У цю зону потрапляють завдання, які
дитина може виконати сама без
допомоги вчителя.
Друга зона (В) – це зона найближчого
розвитку
Сюди потрапляють завдання, які дитина сама
виконати не може, але може з ними
впоратися з допомогою вчителя.
Зона найближчого розвитку, - це зона
“наступного дня”.
Те, що сьогодні є зона найближчого
розвитку, завтра у процесі навчання повинно
стати зоною актуального розвитку. Учитель
не повинен давати готову інформацію, адже
таке навчання може загальмувати мислення
дитини. А за допомогою вміло підібраних
запитань педагог підводить школяра до
правильної відповіді, розв’язку.
Те, що сьогодні є зоною найближчого
розвитку, завтра у процесі навчання
повинно стати зоною актуального
розвитку.
Учитель не повинен давати готову
інформацію, адже таке навчання може
загальмувати мислення дитини.
А за допомогою вміло підібраних
запитань педагог підводить школяра до
правильної відповіді, розв’язку.
Отже, як бачимо із цього прикладу, щоб
відбулися розвиток і навчання учнів,
завдання повинні потрапляти лише в
зону найближчого розвитку
(за Л.С. Виготським).
Припустимо, що два учні навчались в
одній школі, в одних і тих самих
учителів, закінчили школу з відзнакою,
рівень їхнього розвитку все одно буде
різним.
Ще більше відрізняється розвиток учнів
класу, які згідно з 12- бальною
системою досягли початкового і
високого рівнів.
Тому зрозуміло, що до таких дітей треба
підходити індивідуально, тобто ставити
перед ними різні завдання.
Якщо для цілого класу поставити одне
завдання, то для одних учнів воно
потрапить у зону актуального розвитку,
для інших – у зону найближчого
розвитку.
Отже, одне завдання для всього класу
ставити не бажано і не потрібно, а
здійснювати якісний особистісноорієнтований підхід до навчання та
виховання на практиці нам заважає ряд
причин, зокрема:
Причина 1. Щоб підійти індивідуально
до кожного учня, необхідно знати його
психологічні, фізіологічні та соціальні
особливості.
Лише психологія нараховує кілька
десятків індивідуальних особливостей
особистості. Це різні види уваги, уяви,
мислення, сприйняття, темпераменту,
характеру і т.д.
Пам’ять також поділяється більш ніж
на 10 типів: короткочасна,
довготривала, оперативна, рухова,
зорова, слухова, емоційна, словеснологічна і т.д.;
Причина 2. Виявити всі ці психологічні,
фізіологічні та соціальні особливості
вчитель без допомоги психолога, лікаря,
соціолога не може;
Причина 3.Навіть якщо теоретично
припустити, що в кожної дитини
виявили всі ці особливості, вчитель не
зможе запам’ятати їх у такій кількості
дітей, оскільки він одночасно навчає
свого предмета не один десяток учнів,
кожен з яких має не один десяток таких
особливостей.
Нарешті, якщо вчителю все-таки
вдається запам’ятати всі особливості
кожної дитини, він не зможе підійти
індивідуально тому, що урок триває
всього 40-45 хв, протягом яких
неможливо фізично попрацювати з
кожним учнем класу індивідуально.
Отже, існує суперечність: з одного боку,
вимоги до особистісно-орієнтованого
навчання, а з іншого причини, що
унеможливлюють якісне впровадження
цієї педагогічної технології у навчальновиховний процес.
Який же вихід з ситуації, що склалася ?
Філософія вчить, що джерелом і
рушійними силами будь-якого процесу
(у тому числі й навчального) є
розв’язання суперечностей і тому,
щоб навчальний процес розвивався,
вчителю необхідно вміти виявляти
суперечність навчального процесу, а
також вміти розв’язувати її.
Дана суперечність розв’язується шляхом
диференційованого підходу до учнів.
Диференціація (від лат. Differentia –
різниця, відмінність) – розчленування
цілого на якісно відмінні частини.
Розв’язування таких суперечностей
називається підходом до навчання.
Цей підхід, для прикладу, можна
здійснити таким чином:
Учнів класу розподілити на групи за
рівнем розвитку.
Критерії, якими слід керуватися - це
успішність.
Таких груп, наприклад, може бути
чотири:
низький рівень;
середній рівень;
достатній рівень;
високий рівень.
Зрозуміло, що такий поділ не
аргументується для учнів, для того щоб
у слабшого школяра не сформувалася
занижена самооцінка, а в сильного –
завищена.
Якщо учні однієї з груп підвищують свій
рівень – їх слід перевести до наступної
групи і навпаки.
Для кожної групи пропонуються різні за
ступенем складності завдання.
Диференційований підхід можна
здійснювати при різних формах
навчального процесу: під час уроку,
лабораторного заняття, екскурсії.
Під час проведеного уроку методом бесіди,
запитань слід орієнтувати учнів на певну
групу.
При цьому обов’язково слід враховувати,
щоб запитання було точним, стислим, не
мало елементів підказки.
Під час проведення уроку методом
пояснення, розповіді диференційований
підхід неможливий, оскільки вчитель будує
свою розповідь, орієнтуючись на
середнього учня,
але під час закріплення нового матеріалу
чи пояснення домашнього завдання учням
можна запропонувати різнорівневі
завдання.
Завершальним етапом навчальної
діяльності на уроці є:
усвідомлення ситуації досягнення мети;
переживання ситуації успіху;
підкріплення позитивної мотивації щодо
самої діяльності.
Ситуація успіху досягається тоді, коли
сама дитина визначає цей результат як
успіх.
Усвідомлення ситуації успіху самим
учнем, розуміння її значимості виникає у
суб'єкта після здолання своєї боязкості,
невміння, незнання, психологічного
враження та інших видів труднощів.
Роль “Ситуації успіху” у навчальній
діяльності
За останні роки термін
„Ситуація успіху” став звичним для
педагогів.
Ніхто не заперечує, що саме позитивні
емоції можуть стати для дитини одним
з найважливіших стимулів у навчанні,
але при цьому ми забуваємо про те, що
в педагогів не існує єдиного рецепта чи
правила, як саме створювати ситуації
успіху тому, що це слід на основі
індивідуального підходу, зважено, з
урахуванням багатьох факторів.
Діти прощають багато чого, але не
вибачають байдужість.
За відгуками дітей, найкращі їхні
вчителі вели уроки так, що здавалося,
ніби весь урок вони зайняті саме тобою.
Як цього досягти?
Іноді це „Іскра Божа”,
а частіше – майстерність, доведена до
мистецтва.
Важливо мати на увазі, що навіть
одноразове переживання успіху може
докорінно змінити психологічне
самопочуття дитини.
Ситуація успіху може стати пусковим
механізмом подальшого розвитку
особистості.
Безперечно, переживання успіху навіює
людині впевненість у власних силах.
З`являється бажання знову досягти
добрих результатів, виникає відчуття
внутрішнього благополуччя, що, у свою
чергу, покращує ставлення до
навколишнього світу.
На перший погляд здається, що вчитель,
кілька разів давши учню можливість
відчути успіх, далі вже само собою
забезпечує високий рівень мотивації,
інтересу, пізнавальної активності.
Але може бути й протилежний
результат: постійна успішність здатна
сформувати байдуже ставлення до
навчання.
Крім того, постійне очікування лише
позитивного результату згубно впливає
на розвиток вольових якостей учня:
він ухиляється від подолання
труднощів;
губиться в складних ситуаціях
(навчальних та життєвих);
у його поведінці починає домінувати
мотив „уникнення невдач”.
Досвідчені психологи та педагоги
попереджують про можливість
негативних наслідків пережитого успіху.
Чому ж виникає такий парадокс?
По-перше, успіх, що діставався ціною
незначних зусиль, може призвести до
переоцінки, точніше, до завищеної
оцінки своїх можливостей.
По-друге, за сильним переживанням
будь-якої емоції обов`язково настає
релаксація (розслаблення).
І якщо в цей період запропонувати
людині якусь діяльність, то, швидше за
все, ця діяльність буде менш успішною,
ніж попередня.
По-третє, переживання успіху може бути
потьмареним, якщо результат, важливий
і значимий для самого учня, не буде
адекватно оцінений іншими людьми.
І нарешті:
Емоція успіху не стане сильним
переживанням, якщо результати діяльності
не значимі для її суб`єкта.
Дитина, особливо на початку навчання,
однаково інтенсивно переживає успіх у
„головних” і „неголовних” навчальних
предметах.
Але часто знижують цю інтенсивність:
„12 балів з музики ! Та краще б ти
отримав 12 балів з читання”.
Знижуючи значимості успіху, що
переживається дитиною, ми, дорослі,
впливаємо на формування у дитини
ставлення до навчального процесу в
цілому.
Ось чому, оцінюючи дітей, необхідно
виходити з індивідуальних особливостей
кожного учня.
Просування вперед треба заохочувати,
підбадьорювати, щоб дитина не
відчувала невдачу, порівнюючи свої
результати з раніше встановленими
нормами, особливо якщо вони для неї
недосяжні.
Отже, ситуація успіху у навчальній
діяльності створюється вчителем або ж
психологом.
Як і будь-яку іншу діяльність, навчання
можна уявити у вигляді простого
ланцюжка дій:
1. Установка на діяльність (емоційна
підготовка учнів на вирішення
навчального завдання) – мотиваційний
етап;
2.Забезпечення діяльності (створення
умов для успішного вирішення
навчального завдання) –підготовчий,
робочий етап;
3.Порівняння отриманих результатів з
очікуваними (усвідомлення ставлення до
результатів своєї навчальної праці) –
результативний етап.
Отже, якщо ситуація успіху створюється
вчителем послідовно і свідомо, її
3.Порівняння отриманих результатів з
очікуваними (усвідомлення ставлення
до результатів своєї навчальної праці) –
результативний етап.
Отже, якщо ситуація успіху створюється
вчителем послідовно і свідомо, її
структура повинна врахувати всі
перелічені компоненти.
Створення ситуації успіху на
мотиваційному етапі навчальної
діяльності
Дослідження психологів свідчать, що рівень
засвоєння людиною знань істотно залежить
від рівня сформованості її мотивації
навчитися.
Тож давайте проаналізуємо, як провести
мотиваційний етап уроку так, щоб створити
ситуацію успіху для того учня.
Перед учителем стоїть завдання:
сформувати в учня настанову на
успішне виконання завдання
Інакше кажучи, вчитель повинен
сформувати в учнів мотив досягнення
мети.
Але при цьому вчитель часто
зустрічається з неадекватною
реакцією учнівського колективу:
1.Хтось уже виконував подібне
завдання, і його результати
виявились невдалими, так що у цієї
категорії учнів уже сформоване
негативне ставлення на успішне
виконання завдання.
2.Інша група учнів не стикалась з
такою роботою, тому вони не знають,
чого можна очікувати від майбутньої
діяльності.
3.Третя група, яка виконувала потрібні
завдання і успішно з ними впоралася,
знаходиться у стані мобілізації, готова
виконувати навчальне завдання.
Зрозуміло, що найлегше вчителю буде
працювати з учнями третьої групи, де
необхідно лише активізувати позитивні
емоції, які діти пережили раніше.
У другої групи учнів слід передбачити
емоційну реакцію, намалювати
перспективу вдалого виконання
завдання, пов`язавши її з тими чи
іншими умовами діяльності, які в
минулому забезпечували успіх.
Найбільш клопітною буде робота
першою групою учнів.
Перш за все доведеться нейтралізувати
спогади про невдачу в попередній
діяльності, а потім створити перспективу
для нової.
Зробити це можна, наприклад, так:
дати завдання учневі попрацювати над
своїми помилками, або повідомити його,
що завдання для нього змінено
порівняно з попереднім і т. д.
Учитель може запропонувати різні
варіанти мотивів досягнення ситуації
успіху:
прагнення самостійно розв`язати цікаві
задачі;
завоювати авторитет у своїх товаришів;
стати першим;
розглядати свою діяльність з точки зору
її корисності для інших людей;
встановити нові контакти між
товаришами у ході виконання завдання
тощо.
Отже, на етапі мотивації навчальної
діяльності учитель організовує певні
ситуації з метою активізувати чи
нейтралізувати емоції для наступної
діяльності
На етапі мотивації створення ситуації
успіху більшою мірою визначається
психологічними аспектами.
Тут доречним буде використання в
роботі вчителя таких психологопедагогічних прийомів, як:
Ефект Розенталя, або „Ефект
навіювання”: „Ти це можеш”, „Тобі це
вдається” тощо.
Якщо педагог буде переконувати учнів
у реальності успіху, то успіх прийде.
Англійський учений Стоуенс довів, що
учні, яких заохочували, досягли значно
більших успіхів, ніж ті, кого ніяк не
заохочували.
Прийом „Емоційне погладжування” –
це констатація будь-якого факту успіху,
прищеплювання дитині віри в себе,
відкритість учителя для довіри і співчуття.
◦ Прийом „Анонсування” –
репетиція майбутньої дії, яка створює
психологічний настрій на успіх перед
класом.
Це можуть бути додаткові індивідуальні
заняття з окремими учнями чи
заздалегідь оголошенні запитання
самостійної роботи.
Прийом „Шикуйсь!” містить такі кроки:
психологічна атака;
емоційне блокування;
вибір головного напрямку;
вибір рівних можливостей;
несподіване порівняння;
стабілізація.
Цей прийом полягає в тому, щоб:
учителем блокувалось припущення на
невдачу в діяльності учня;
відволікалася увага школяра від
чергового неуспіху;
вчитель повинен знайти той напрямок
діяльності, яким учень зможе
реалізувати себе набагато краще, тим
самим забезпечити його на успіх, на
стабільність у навчанні.
Розглянемо деякі
алгоритми створення ситуацій успіху та
методику їх реалізації:
Прийом „Даю шанс” – це заздалегідь
підготовлена вчителем ситуація, в якій
учень отримує можливість зненацька
для себе розкрити свої можливості.
Прийом “ Зняття страху”-
допомогає перебороти невпевненість у
власних силах (Люди вчаться на своїх
помилках і знаходять інші шляхи
вирішення проблем).
Прийом “Авансування успішного
результату” –
допомогає вчителю висловити тверду
переконаніність у тому, що його учень
обов’язково впорається з поставленим
завданням.
Це, в свою чергу, переконує дитину у
своїх силах і можливостях.
“У тебе обов’язково вийде”, “Я навіть не
сумніваюсь у позитивному результаті” і
т. д.
Прийом “Прихований інструктаж”
Допомагає дитині уникнути поразки.
Досягається шляхом побажання,
наприклад:
Можливо краще почати з ...,
Виконуючи роботу не забудьте про ...
Прийом “Внесення мотиву”.
Показує дитині заради чого, кого
здійснюється ця діяльність, кому буде
добре після виконання, наприклад, “Без
твоєї допомоги твоїм друзям не
впоратись...” тощо.
Прийом “Персональна винятковість.”
Визначає важливість зусиль дитини в
діяльності, що здійснюється або
здійснюватиметься, наприклад:
Тільки ти міг би…
Тільки тобі і можу доручити… і т.п.
Прийом “Висока оцінка деталі”.
Допомагає емоційно пережити не
результат в цілому, а якої її окремої
деталі:
Найбільше мені сподобалось у твоїй
роботі…
Найбільше тобі вдалося…
Прийом „Еврика”.
Створюються умови, за яких дитина,
виконуючи навчальне завдання,
несподівано відкриває в собі невідомі
досі здібності.
Завдання вчителя – помітити це глибоко
особисте відкриття, всіляко підтримати
дитину, поставити нову мету і надихнути
на її досягнення.
Допомога вчителя у створенні ситуації
відкриття має бути ненав`язливою,
прихованою.
Створюючи ситуації успіху на етапі
організації навчальної діяльності, слід
пам`ятати кілька основних правил:
у кожній дитині є задатки, які можуть
розвинутися у здібності;
Побачити їх, відчути, розвити – це
справа педагога;
ставлення до дитини як до рівної, як до
себе, спілкування, що повністю включає
грубість, різкість, образливий тон, має
стати обов`язковою нормою всієї
педагогічної діяльності;
Ставлення до дитини:
як до рівної,
як до себе,
спілкування, що повністю виключає:
- грубість,
- різкість,
- образливий тон
має стати обов`язковою нормою всієї
педагогічної діяльності;
чим більше напрямків діяльності, в яких
бере участь дитина, тим більше в неї
можливостей знайти себе;
кількість і різноманітність ситуацій і
обставин, в тому числі і штучно
створених, у які може потрапити
дитина, визначають шляхи її сьогодення
і віддаленого інтересу та можливі шляхи
успіху.
ТИПИ УСПІХУ:
Неочікувана радість – це почуття
задоволення від того, що результати
діяльності учня перевершили його
очікування.
З педагогічної та психологічної точки
зору – це результат продуманої,
підготовленої діяльності вчителя.
Спільна радість – полягає в тому, щоб учень
досяг необхідної для себе реакції колективу.
Вона може бути підготовленою вчителем
або спонтаною.
Спільною радістю вважають тільки ті реакції
колективу, які дають можливість дитині
відчутні себе задоволеним, стимулюють її
зусиля.
Це, перш за все, має бути емоційний відгук
оточуючих на успіх члена свого колективу.
Важливо, щоб у досягненнях кожного
школяра всі бачили результати своєї
праці, а сама дитина розуміла, що її
радість – це радість підтримки,
отримання статусу „свій серед своїх”.
Зрештою у тому, як реагує дитячий
колектив на успіхи або невдачі своїх
учителів, виявляється його моральна
сутність.
Радість пізнання – це радість пізнання
нового, хоча вона по своїй суті
альтруїстична (виникає на основі
допомоги, підтримки інших людей).
Пізнання спираїться на самоосвіту й
самопізнання.
Така радість не може вирости на
пустому місці, появитися без серйозних
причин. Це слід клопіткої роботи
учителя –учня-учнів.
ВИСНОВОК:
1.Ситуація успіху досягається тоді, коли
сама дитина визначає цей результат як
успіх.
2 Усвідомлення ситуації успіху самим
учнем, розуміння її значимості виникає у
школяра після здолання своєї боязкості,
невміння, незнання, психологічного
враження та інших видів труднощів.
3. Завдання педагога :
допомогти особистості дитини зрости в
успіху;
дати відчути радість від здолання
труднощів;
дати зрозуміти, що задарма в житті в
житті нічого не дається, скрізь необхідно
докласти зусиль.
І успіх буде еквівалентним витраченим
зусиллям.
ШАНОВНІ КОЛЕГИ !
Дайте, будь ласка, відповідь на такі
запитання:
1.Ваше ставлення до технології “Створення
ситуації успіху”.
2.Як Ви оцінюєте стан “Створення ситуації
успіху у Вашому навчальному закладі”.
3.Які ще методичні рекомендації, ідеї,
міркування щодо “Створення ситуації успіху”,
Ви можете запропонувати учасникам нашого
семінару ?
ВДЯЧНІ ВАМ ЗА ВІДВЕРТІСТЬ, ЗА ПОРАДИ
Slide 80
Створення ситуації успіху
та шляхи її реалізації
на уроці як складової якості
навчально-виховного процесу
Мета: Удосконалити методику
створення ситуації успіху та шляхів
її реалізації на уроці як стежки, що
веде до того куточка дитячого
серця, в якому горить вогник
бажання бути гарним.
На
відміну від традиційного розуміння
освіти як суми знань та навичок, нині освіту
починають розглядати як процес
становлення особистості .
Причому особистості, здатної до:
самоосвіти,
саморозвитку,
самовдосконалення,
яка вміє використовувати набуті знання,
яка прагне реалізувати себе,
спроможна змінити на краще своє життя,
життя своєї держави.
Алгоритм
створення та досягнення ситуації успіху
твердження про “Ситуацію успіху”;
особистісно-орієнтований підхід у справі
навчання та виховання - основа педагогічної
технології “Створення ситуації успіху”;
роль “Ситуації успіху” у навчальній діяльності;
створення “Ситуації успіху” на мотиваційному
етапі навчальної діяльності;
психолого-педагогічні прийоми при створенні
“Ситуації успіху”;
методика реалізації “Ситуації успіху”;
Виходячи із Положень Закону України “Про
освіту” завдання школи сьогодні полягає в
тому, щоб:
Виховувати в учнів здатність:
долати життєві труднощі;
самостійно приймати рішення;
розвивати себе як особистість, здатну:
робити вибір і контролювати своє життя;
брати на себе відповідальність за свої дії;
захищати себе і свої життєві цінності;
діяти відповідно до них;
піклуватись про інших;
Завдання вчителів:
прищепити учням потребу до здобуття
знань;
створити такі умови, щоб процес
здобуття знань був для них цікавим,
потрібним, комфортним;
і тому пріоритетним завданням вчителя
під час навчально-виховної діяльності є
створення ситуації успіху.
Що означає “Ситуація успіху?”
Ситуація успіху - це суб'єктивний
психічний стан задоволення наслідком
своєї фізичної, розумової праці чи
моральної напруги.
Успіх у навчанні - єдине джерело
внутрішніх сил дитини, які породжують
енергію для переборення труднощів,
бажання вчитися.
В.Сухомлинський
Ситуація успіху дарує атмосферу
приязні та взаємодопомоги, впевненості
і захищеності.
Учитель зобов’язаний створити джерело
внутрішніх сил дитини, джерело, яке дає
енергію для подолання труднощів і
формування бажання вчитися.
Використання ситуації успіху має
сприяти підвищенню робочого тонусу,
збільшенню продуктивності навчальної
роботи, а також допомогти учням
усвідомити себе повноцінною
особистістю і, відповідно, забезпечити
успіх у навчанні.
Основою педагогічної технології
“Створення ситуації успіху” є
особистісно-орієнтований підхід у справі
навчання та виховання.
А тому звернемося до рекомендацій
щодо особистісно-орієнтовного підходу
навчання та виховання.
–
Особистісно орієнтоване навчання
це навчання, центром якого є
особистість дитини, її самобутність та
самостійність: суб'єктивний досвід
кожного спочатку розкривається, а
потім узгоджується зі змістом освіти.
Визнання учня ключовою фігурою
всього освітнього процесу – це і є
особистісно орієнтована педагогіка.
У свідомості учня це має такий
вигляд: «Все, що я пізнаю, я знаю,
для чого мені потрібно і де я можу ці
знання застосувати».
Для педагога - це прагнення знайти
розумний баланс між знаннями,
уміннями та навичками учня.
Сучасність вимагає навчити учнів:
- самостійно та творчо розв'язувати
проблеми;
- шукати нову інформацію й робити
висновки, а не подавати дітям готові
знання.
В особистісно-орієнтованому підході
вчителю насамперед потрібен високий
рівень педагогічної майстерності, який
базується на розвитку:
дидактичних;
організаторських;
комунікативних;
науково-пізнавальних;
емоційних;
та поведінкових компонентностей;
-
-
Цілі особистісно орієнтованого
навчання полягають у тому, щоб:
визначити життєвий досвід кожного
учня;
його пізнавальні здібності;
рівень інтелекту;
інтереси, які спочатку треба розкрити,
а потім розвинути у навчальному
процесі;
Цілі особистісно орієнтованого навчання
полягають у тому, щоб:
Формувати позитивну мотивацію учнів до:
-
пізнавальної діяльності;
-
потребу в самопізнанні;
-
потребу в самореалізаціїї;
-
та потребу у самовдосконаленні школярів;
Цілі особистісно орієнтованого навчання
полягають у тому, щоб:
Озброїти учнів механізмом:
адаптації;
саморегуляції;
самозахисту;
самовиховання;
Цілі особистісно орієнтованого навчання
полягають у тому, щоб:
Розвинути індивідуальні позитивні
здібності кожного школяра;
Сформувати культуру життєдіяльності
максимально виявити і використати
індивідуальний досвід учня;
Правильно визначати лінії поведінки.
Основні принципи
особистісно-орієнтованого
навчання:
1. Принцип «розвивальної допомоги»
не робити за учня;
не вказувати йому, що робити,
а допомогти пробувати власні сили і власну
активність;
потрібно добитись, щоб учень сам обирав
рішення і відповідав за них.
Звідси - не потрібно подавати готові
знання, а створити умови, в яких
виявляється:
-
власна пізнавальна активність учня;
-
і він визначить для себе цілі, зміст та
методи роботи, власні цінності.
-
Навчання повинно бути дослідницьким
Це час, протягом якого діти вчаться:
самостійно діяти;
- дискутувати;
- приймати рішення.
-
При цьому розвивається самосвідомість і
самореалізується особистість.
Принцип - «свобода вміння»
- учні вільно обговорюють
проблеми;
- співпрацюють один з одним,
- а вчитель виступає в ролі
старшого члена колективу,
консультанта, джерела досвіду
Принцип - «свобода вміння»
Учителю:
-недостатньо
процес;
організувати навчальний
- потрібно ще визначити спосіб засвоєння
знань, тобто оприділити види діяльності
учня на уроці.
Основні вимоги до особистісноорієнтованого уроку:
раціональна єдність словесних,
наукових і практичних методів
навчання;
зв'язок з раніше вивченим досвідом,
набутим учнем;
Основні вимоги до особистісно
орієнтованого уроку:
-формування вмінь в учнів самостійно
здобувати знання і застосовувати їх на
практиці;
-заохочення прагнень учнів знаходити свій
спосіб роботи з навчальним матеріалом.
Метою
особистісноорієнтованого уроку є:
- створення умов для виявлення
пізнавальної активності учнів
Засобами досягнення вчителем цієї мети
можуть бути:
використання різних форм та методів
навчальної діяльності, які дозволяють
розкрити суб'єктивний досвід учнів;
створення атмосфери зацікавленості
кожного учня в результатах роботи
всього класу;
стимулювання учнів до висловлювань,
використання різних способів виконання
завдань без побоювань помилитися,
отримати хибну відповідь тощо;
Засобами досягнення вчителем цієї мети
можуть бути:
використання протягом уроку
дидактичного матеріалу, який дозволяє
отримати учневі найбільш значущі для
нього вид та форму змісту навчального
матеріалу;
оцінювання досягнень учня протягом
усього процесу його діяльності, а не
тільки за кінцевим результатом;
Засобами досягнення вчителем цієї мети
можуть бути:
заохочення прагнень учня знаходити свій
спосіб роботи;
аналізувати протягом уроку роботи інших
учнів; вибирати та засвоювати найбільш
раціональні з них;
створення на уроці педагогічних ситуацій
спілкування, які б дозволяли кожному учневі
виявляти ініціативу, самостійність, виборність у
справах роботи;
створення обстановки для природного
самовираження учня.
Технологія
особистісноорієнтованогоуроку
Для проведення особистісноорієнтованого уроку вчитель має
оволодіти його основними етапами:
1.
2.
3.
4.
5.
6.
7.
8.
Орієнтації.
Визначення мети.
Проектування.
Організації.
Реалізації.
Контролю.
Коригування.
Оцінювання
1. Етап орієнтації включає:
орієнтацію на позитивну роботу;
орієнтацію на визначення особистісного
досвіду учнів;
пов'язання цього досвіду з проблемами
навчального матеріалу.
2. Етап визначення мети передбачає:
визначення на уроці разом з учнями
значущої мети здійснення тієї діяльності,
яка запланована вчителем (учні повинні
зрозуміти, що може дати робота учням
саме на цьому уроці для складання,
наприклад, тематичного заліку,
державної атестації, свого майбутнього
життя тощо);
визначення показників досягнення
поставлених завдань;
3. Етап проектування включає:
передбачення залучення учнів до
виконання ними випереджальних
завдань;
підготовки повідомлень;
рефератів;
виготовлення та відбору наочності;
складання плану роботи тощо;
Етап організації виконання плану
діяльності передбачає:
Подання можливих варіантів і
способів виконання навчальної
діяльності (усна чи письмова форма,
індивідуальна робота чи робота в
групах, робота з текстом чи з іншими
засобами одержання інформації);
Етап організації виконання плану
діяльності передбачає:
2.Представлення учнями вибору способу
фіксації нового матеріалу (конспект,
схема, таблиця, опора, план, тези,
висновки тощо);
3.Варіативність домашнього завдання
(диференціація за рівнем складності та
способом виконання).
Етап контрольно-оцінювальний:
1.Залучення учнів до контролю за
перебігом навчальної діяльності шляхом
заохочення їх до різних видів контролю,
самоконтролю, взаємоконтролю, роботи
в групах;
2.Участь учнів у виправленні помилок і
недоліків у знаннях, усвідомлення їх
причин шляхом взаємо та самоаналізу;
Етап контрольно-оцінювальний:
3.Надання учням можливості самостійно
або за участі вчителя, інших учнів
порівнювати отримані ним результати з
критеріями стандарту, закладеного у
навчальній програмі;
4.Використання механізмів оцінного
методу (позитивного ставлення до
успіхів школяра);
Етап контрольно-оцінювальний:
5.Використання механізмів оцінного
методу (позитивного ставлення до
успіхів школяра).
6.Оцінювання (виставлення рівневих
оцінок за дванадцятибальною системою
оцінювання навчальних досягнень,
поурочного бала, рейтинг) не тільки
результатів, а й самого процесу
навчання.
6. Заключний етап передбачає:
усвідомлення учнями ситуації
досягнення мети;
відчуття успіху;
підкріплення позитивної мотивації
стосовно власної діяльності.
Методи та засоби психолого-педагогічної
підтримки діяльності учнів
заохочення;
навчально-пізнавальна гра;
створення ситуації успіху;
створення ситуації пізнавального інтересу;
створення проблемної ситуації;
спонукання до пошуку альтернативних
рішень;
виконання творчих завдань;
кооперація учнів;
створення ситуації взаємодопомоги тощо.
Висновок може бути таким: особистісноорієнтоване навчання ЦЕ–
загальнодидактичний принцип
індивідуального підходу до учнів.
Таке твердження ми дослідимо та
пояснимо за допомогою такого факту:
Відомий російський психолог
Л.С. Виготський своє теорією доводить,
що розум будь-якої людини має дві зони
розвитку: А і Б.
Перша зона (А) – це зона актуального
розвитку.
У цю зону потрапляють завдання, які
дитина може виконати сама без
допомоги вчителя.
Друга зона (В) – це зона найближчого
розвитку
Сюди потрапляють завдання, які дитина сама
виконати не може, але може з ними
впоратися з допомогою вчителя.
Зона найближчого розвитку, - це зона
“наступного дня”.
Те, що сьогодні є зона найближчого
розвитку, завтра у процесі навчання повинно
стати зоною актуального розвитку. Учитель
не повинен давати готову інформацію, адже
таке навчання може загальмувати мислення
дитини. А за допомогою вміло підібраних
запитань педагог підводить школяра до
правильної відповіді, розв’язку.
Те, що сьогодні є зоною найближчого
розвитку, завтра у процесі навчання
повинно стати зоною актуального
розвитку.
Учитель не повинен давати готову
інформацію, адже таке навчання може
загальмувати мислення дитини.
А за допомогою вміло підібраних
запитань педагог підводить школяра до
правильної відповіді, розв’язку.
Отже, як бачимо із цього прикладу, щоб
відбулися розвиток і навчання учнів,
завдання повинні потрапляти лише в
зону найближчого розвитку
(за Л.С. Виготським).
Припустимо, що два учні навчались в
одній школі, в одних і тих самих
учителів, закінчили школу з відзнакою,
рівень їхнього розвитку все одно буде
різним.
Ще більше відрізняється розвиток учнів
класу, які згідно з 12- бальною
системою досягли початкового і
високого рівнів.
Тому зрозуміло, що до таких дітей треба
підходити індивідуально, тобто ставити
перед ними різні завдання.
Якщо для цілого класу поставити одне
завдання, то для одних учнів воно
потрапить у зону актуального розвитку,
для інших – у зону найближчого
розвитку.
Отже, одне завдання для всього класу
ставити не бажано і не потрібно, а
здійснювати якісний особистісноорієнтований підхід до навчання та
виховання на практиці нам заважає ряд
причин, зокрема:
Причина 1. Щоб підійти індивідуально
до кожного учня, необхідно знати його
психологічні, фізіологічні та соціальні
особливості.
Лише психологія нараховує кілька
десятків індивідуальних особливостей
особистості. Це різні види уваги, уяви,
мислення, сприйняття, темпераменту,
характеру і т.д.
Пам’ять також поділяється більш ніж
на 10 типів: короткочасна,
довготривала, оперативна, рухова,
зорова, слухова, емоційна, словеснологічна і т.д.;
Причина 2. Виявити всі ці психологічні,
фізіологічні та соціальні особливості
вчитель без допомоги психолога, лікаря,
соціолога не може;
Причина 3.Навіть якщо теоретично
припустити, що в кожної дитини
виявили всі ці особливості, вчитель не
зможе запам’ятати їх у такій кількості
дітей, оскільки він одночасно навчає
свого предмета не один десяток учнів,
кожен з яких має не один десяток таких
особливостей.
Нарешті, якщо вчителю все-таки
вдається запам’ятати всі особливості
кожної дитини, він не зможе підійти
індивідуально тому, що урок триває
всього 40-45 хв, протягом яких
неможливо фізично попрацювати з
кожним учнем класу індивідуально.
Отже, існує суперечність: з одного боку,
вимоги до особистісно-орієнтованого
навчання, а з іншого причини, що
унеможливлюють якісне впровадження
цієї педагогічної технології у навчальновиховний процес.
Який же вихід з ситуації, що склалася ?
Філософія вчить, що джерелом і
рушійними силами будь-якого процесу
(у тому числі й навчального) є
розв’язання суперечностей і тому,
щоб навчальний процес розвивався,
вчителю необхідно вміти виявляти
суперечність навчального процесу, а
також вміти розв’язувати її.
Дана суперечність розв’язується шляхом
диференційованого підходу до учнів.
Диференціація (від лат. Differentia –
різниця, відмінність) – розчленування
цілого на якісно відмінні частини.
Розв’язування таких суперечностей
називається підходом до навчання.
Цей підхід, для прикладу, можна
здійснити таким чином:
Учнів класу розподілити на групи за
рівнем розвитку.
Критерії, якими слід керуватися - це
успішність.
Таких груп, наприклад, може бути
чотири:
низький рівень;
середній рівень;
достатній рівень;
високий рівень.
Зрозуміло, що такий поділ не
аргументується для учнів, для того щоб
у слабшого школяра не сформувалася
занижена самооцінка, а в сильного –
завищена.
Якщо учні однієї з груп підвищують свій
рівень – їх слід перевести до наступної
групи і навпаки.
Для кожної групи пропонуються різні за
ступенем складності завдання.
Диференційований підхід можна
здійснювати при різних формах
навчального процесу: під час уроку,
лабораторного заняття, екскурсії.
Під час проведеного уроку методом бесіди,
запитань слід орієнтувати учнів на певну
групу.
При цьому обов’язково слід враховувати,
щоб запитання було точним, стислим, не
мало елементів підказки.
Під час проведення уроку методом
пояснення, розповіді диференційований
підхід неможливий, оскільки вчитель будує
свою розповідь, орієнтуючись на
середнього учня,
але під час закріплення нового матеріалу
чи пояснення домашнього завдання учням
можна запропонувати різнорівневі
завдання.
Завершальним етапом навчальної
діяльності на уроці є:
усвідомлення ситуації досягнення мети;
переживання ситуації успіху;
підкріплення позитивної мотивації щодо
самої діяльності.
Ситуація успіху досягається тоді, коли
сама дитина визначає цей результат як
успіх.
Усвідомлення ситуації успіху самим
учнем, розуміння її значимості виникає у
суб'єкта після здолання своєї боязкості,
невміння, незнання, психологічного
враження та інших видів труднощів.
Роль “Ситуації успіху” у навчальній
діяльності
За останні роки термін
„Ситуація успіху” став звичним для
педагогів.
Ніхто не заперечує, що саме позитивні
емоції можуть стати для дитини одним
з найважливіших стимулів у навчанні,
але при цьому ми забуваємо про те, що
в педагогів не існує єдиного рецепта чи
правила, як саме створювати ситуації
успіху тому, що це слід на основі
індивідуального підходу, зважено, з
урахуванням багатьох факторів.
Діти прощають багато чого, але не
вибачають байдужість.
За відгуками дітей, найкращі їхні
вчителі вели уроки так, що здавалося,
ніби весь урок вони зайняті саме тобою.
Як цього досягти?
Іноді це „Іскра Божа”,
а частіше – майстерність, доведена до
мистецтва.
Важливо мати на увазі, що навіть
одноразове переживання успіху може
докорінно змінити психологічне
самопочуття дитини.
Ситуація успіху може стати пусковим
механізмом подальшого розвитку
особистості.
Безперечно, переживання успіху навіює
людині впевненість у власних силах.
З`являється бажання знову досягти
добрих результатів, виникає відчуття
внутрішнього благополуччя, що, у свою
чергу, покращує ставлення до
навколишнього світу.
На перший погляд здається, що вчитель,
кілька разів давши учню можливість
відчути успіх, далі вже само собою
забезпечує високий рівень мотивації,
інтересу, пізнавальної активності.
Але може бути й протилежний
результат: постійна успішність здатна
сформувати байдуже ставлення до
навчання.
Крім того, постійне очікування лише
позитивного результату згубно впливає
на розвиток вольових якостей учня:
він ухиляється від подолання
труднощів;
губиться в складних ситуаціях
(навчальних та життєвих);
у його поведінці починає домінувати
мотив „уникнення невдач”.
Досвідчені психологи та педагоги
попереджують про можливість
негативних наслідків пережитого успіху.
Чому ж виникає такий парадокс?
По-перше, успіх, що діставався ціною
незначних зусиль, може призвести до
переоцінки, точніше, до завищеної
оцінки своїх можливостей.
По-друге, за сильним переживанням
будь-якої емоції обов`язково настає
релаксація (розслаблення).
І якщо в цей період запропонувати
людині якусь діяльність, то, швидше за
все, ця діяльність буде менш успішною,
ніж попередня.
По-третє, переживання успіху може бути
потьмареним, якщо результат, важливий
і значимий для самого учня, не буде
адекватно оцінений іншими людьми.
І нарешті:
Емоція успіху не стане сильним
переживанням, якщо результати діяльності
не значимі для її суб`єкта.
Дитина, особливо на початку навчання,
однаково інтенсивно переживає успіх у
„головних” і „неголовних” навчальних
предметах.
Але часто знижують цю інтенсивність:
„12 балів з музики ! Та краще б ти
отримав 12 балів з читання”.
Знижуючи значимості успіху, що
переживається дитиною, ми, дорослі,
впливаємо на формування у дитини
ставлення до навчального процесу в
цілому.
Ось чому, оцінюючи дітей, необхідно
виходити з індивідуальних особливостей
кожного учня.
Просування вперед треба заохочувати,
підбадьорювати, щоб дитина не
відчувала невдачу, порівнюючи свої
результати з раніше встановленими
нормами, особливо якщо вони для неї
недосяжні.
Отже, ситуація успіху у навчальній
діяльності створюється вчителем або ж
психологом.
Як і будь-яку іншу діяльність, навчання
можна уявити у вигляді простого
ланцюжка дій:
1. Установка на діяльність (емоційна
підготовка учнів на вирішення
навчального завдання) – мотиваційний
етап;
2.Забезпечення діяльності (створення
умов для успішного вирішення
навчального завдання) –підготовчий,
робочий етап;
3.Порівняння отриманих результатів з
очікуваними (усвідомлення ставлення до
результатів своєї навчальної праці) –
результативний етап.
Отже, якщо ситуація успіху створюється
вчителем послідовно і свідомо, її
3.Порівняння отриманих результатів з
очікуваними (усвідомлення ставлення
до результатів своєї навчальної праці) –
результативний етап.
Отже, якщо ситуація успіху створюється
вчителем послідовно і свідомо, її
структура повинна врахувати всі
перелічені компоненти.
Створення ситуації успіху на
мотиваційному етапі навчальної
діяльності
Дослідження психологів свідчать, що рівень
засвоєння людиною знань істотно залежить
від рівня сформованості її мотивації
навчитися.
Тож давайте проаналізуємо, як провести
мотиваційний етап уроку так, щоб створити
ситуацію успіху для того учня.
Перед учителем стоїть завдання:
сформувати в учня настанову на
успішне виконання завдання
Інакше кажучи, вчитель повинен
сформувати в учнів мотив досягнення
мети.
Але при цьому вчитель часто
зустрічається з неадекватною
реакцією учнівського колективу:
1.Хтось уже виконував подібне
завдання, і його результати
виявились невдалими, так що у цієї
категорії учнів уже сформоване
негативне ставлення на успішне
виконання завдання.
2.Інша група учнів не стикалась з
такою роботою, тому вони не знають,
чого можна очікувати від майбутньої
діяльності.
3.Третя група, яка виконувала потрібні
завдання і успішно з ними впоралася,
знаходиться у стані мобілізації, готова
виконувати навчальне завдання.
Зрозуміло, що найлегше вчителю буде
працювати з учнями третьої групи, де
необхідно лише активізувати позитивні
емоції, які діти пережили раніше.
У другої групи учнів слід передбачити
емоційну реакцію, намалювати
перспективу вдалого виконання
завдання, пов`язавши її з тими чи
іншими умовами діяльності, які в
минулому забезпечували успіх.
Найбільш клопітною буде робота
першою групою учнів.
Перш за все доведеться нейтралізувати
спогади про невдачу в попередній
діяльності, а потім створити перспективу
для нової.
Зробити це можна, наприклад, так:
дати завдання учневі попрацювати над
своїми помилками, або повідомити його,
що завдання для нього змінено
порівняно з попереднім і т. д.
Учитель може запропонувати різні
варіанти мотивів досягнення ситуації
успіху:
прагнення самостійно розв`язати цікаві
задачі;
завоювати авторитет у своїх товаришів;
стати першим;
розглядати свою діяльність з точки зору
її корисності для інших людей;
встановити нові контакти між
товаришами у ході виконання завдання
тощо.
Отже, на етапі мотивації навчальної
діяльності учитель організовує певні
ситуації з метою активізувати чи
нейтралізувати емоції для наступної
діяльності
На етапі мотивації створення ситуації
успіху більшою мірою визначається
психологічними аспектами.
Тут доречним буде використання в
роботі вчителя таких психологопедагогічних прийомів, як:
Ефект Розенталя, або „Ефект
навіювання”: „Ти це можеш”, „Тобі це
вдається” тощо.
Якщо педагог буде переконувати учнів
у реальності успіху, то успіх прийде.
Англійський учений Стоуенс довів, що
учні, яких заохочували, досягли значно
більших успіхів, ніж ті, кого ніяк не
заохочували.
Прийом „Емоційне погладжування” –
це констатація будь-якого факту успіху,
прищеплювання дитині віри в себе,
відкритість учителя для довіри і співчуття.
◦ Прийом „Анонсування” –
репетиція майбутньої дії, яка створює
психологічний настрій на успіх перед
класом.
Це можуть бути додаткові індивідуальні
заняття з окремими учнями чи
заздалегідь оголошенні запитання
самостійної роботи.
Прийом „Шикуйсь!” містить такі кроки:
психологічна атака;
емоційне блокування;
вибір головного напрямку;
вибір рівних можливостей;
несподіване порівняння;
стабілізація.
Цей прийом полягає в тому, щоб:
учителем блокувалось припущення на
невдачу в діяльності учня;
відволікалася увага школяра від
чергового неуспіху;
вчитель повинен знайти той напрямок
діяльності, яким учень зможе
реалізувати себе набагато краще, тим
самим забезпечити його на успіх, на
стабільність у навчанні.
Розглянемо деякі
алгоритми створення ситуацій успіху та
методику їх реалізації:
Прийом „Даю шанс” – це заздалегідь
підготовлена вчителем ситуація, в якій
учень отримує можливість зненацька
для себе розкрити свої можливості.
Прийом “ Зняття страху”-
допомогає перебороти невпевненість у
власних силах (Люди вчаться на своїх
помилках і знаходять інші шляхи
вирішення проблем).
Прийом “Авансування успішного
результату” –
допомогає вчителю висловити тверду
переконаніність у тому, що його учень
обов’язково впорається з поставленим
завданням.
Це, в свою чергу, переконує дитину у
своїх силах і можливостях.
“У тебе обов’язково вийде”, “Я навіть не
сумніваюсь у позитивному результаті” і
т. д.
Прийом “Прихований інструктаж”
Допомагає дитині уникнути поразки.
Досягається шляхом побажання,
наприклад:
Можливо краще почати з ...,
Виконуючи роботу не забудьте про ...
Прийом “Внесення мотиву”.
Показує дитині заради чого, кого
здійснюється ця діяльність, кому буде
добре після виконання, наприклад, “Без
твоєї допомоги твоїм друзям не
впоратись...” тощо.
Прийом “Персональна винятковість.”
Визначає важливість зусиль дитини в
діяльності, що здійснюється або
здійснюватиметься, наприклад:
Тільки ти міг би…
Тільки тобі і можу доручити… і т.п.
Прийом “Висока оцінка деталі”.
Допомагає емоційно пережити не
результат в цілому, а якої її окремої
деталі:
Найбільше мені сподобалось у твоїй
роботі…
Найбільше тобі вдалося…
Прийом „Еврика”.
Створюються умови, за яких дитина,
виконуючи навчальне завдання,
несподівано відкриває в собі невідомі
досі здібності.
Завдання вчителя – помітити це глибоко
особисте відкриття, всіляко підтримати
дитину, поставити нову мету і надихнути
на її досягнення.
Допомога вчителя у створенні ситуації
відкриття має бути ненав`язливою,
прихованою.
Створюючи ситуації успіху на етапі
організації навчальної діяльності, слід
пам`ятати кілька основних правил:
у кожній дитині є задатки, які можуть
розвинутися у здібності;
Побачити їх, відчути, розвити – це
справа педагога;
ставлення до дитини як до рівної, як до
себе, спілкування, що повністю включає
грубість, різкість, образливий тон, має
стати обов`язковою нормою всієї
педагогічної діяльності;
Ставлення до дитини:
як до рівної,
як до себе,
спілкування, що повністю виключає:
- грубість,
- різкість,
- образливий тон
має стати обов`язковою нормою всієї
педагогічної діяльності;
чим більше напрямків діяльності, в яких
бере участь дитина, тим більше в неї
можливостей знайти себе;
кількість і різноманітність ситуацій і
обставин, в тому числі і штучно
створених, у які може потрапити
дитина, визначають шляхи її сьогодення
і віддаленого інтересу та можливі шляхи
успіху.
ТИПИ УСПІХУ:
Неочікувана радість – це почуття
задоволення від того, що результати
діяльності учня перевершили його
очікування.
З педагогічної та психологічної точки
зору – це результат продуманої,
підготовленої діяльності вчителя.
Спільна радість – полягає в тому, щоб учень
досяг необхідної для себе реакції колективу.
Вона може бути підготовленою вчителем
або спонтаною.
Спільною радістю вважають тільки ті реакції
колективу, які дають можливість дитині
відчутні себе задоволеним, стимулюють її
зусиля.
Це, перш за все, має бути емоційний відгук
оточуючих на успіх члена свого колективу.
Важливо, щоб у досягненнях кожного
школяра всі бачили результати своєї
праці, а сама дитина розуміла, що її
радість – це радість підтримки,
отримання статусу „свій серед своїх”.
Зрештою у тому, як реагує дитячий
колектив на успіхи або невдачі своїх
учителів, виявляється його моральна
сутність.
Радість пізнання – це радість пізнання
нового, хоча вона по своїй суті
альтруїстична (виникає на основі
допомоги, підтримки інших людей).
Пізнання спираїться на самоосвіту й
самопізнання.
Така радість не може вирости на
пустому місці, появитися без серйозних
причин. Це слід клопіткої роботи
учителя –учня-учнів.
ВИСНОВОК:
1.Ситуація успіху досягається тоді, коли
сама дитина визначає цей результат як
успіх.
2 Усвідомлення ситуації успіху самим
учнем, розуміння її значимості виникає у
школяра після здолання своєї боязкості,
невміння, незнання, психологічного
враження та інших видів труднощів.
3. Завдання педагога :
допомогти особистості дитини зрости в
успіху;
дати відчути радість від здолання
труднощів;
дати зрозуміти, що задарма в житті в
житті нічого не дається, скрізь необхідно
докласти зусиль.
І успіх буде еквівалентним витраченим
зусиллям.
ШАНОВНІ КОЛЕГИ !
Дайте, будь ласка, відповідь на такі
запитання:
1.Ваше ставлення до технології “Створення
ситуації успіху”.
2.Як Ви оцінюєте стан “Створення ситуації
успіху у Вашому навчальному закладі”.
3.Які ще методичні рекомендації, ідеї,
міркування щодо “Створення ситуації успіху”,
Ви можете запропонувати учасникам нашого
семінару ?
ВДЯЧНІ ВАМ ЗА ВІДВЕРТІСТЬ, ЗА ПОРАДИ
Slide 81
Створення ситуації успіху
та шляхи її реалізації
на уроці як складової якості
навчально-виховного процесу
Мета: Удосконалити методику
створення ситуації успіху та шляхів
її реалізації на уроці як стежки, що
веде до того куточка дитячого
серця, в якому горить вогник
бажання бути гарним.
На
відміну від традиційного розуміння
освіти як суми знань та навичок, нині освіту
починають розглядати як процес
становлення особистості .
Причому особистості, здатної до:
самоосвіти,
саморозвитку,
самовдосконалення,
яка вміє використовувати набуті знання,
яка прагне реалізувати себе,
спроможна змінити на краще своє життя,
життя своєї держави.
Алгоритм
створення та досягнення ситуації успіху
твердження про “Ситуацію успіху”;
особистісно-орієнтований підхід у справі
навчання та виховання - основа педагогічної
технології “Створення ситуації успіху”;
роль “Ситуації успіху” у навчальній діяльності;
створення “Ситуації успіху” на мотиваційному
етапі навчальної діяльності;
психолого-педагогічні прийоми при створенні
“Ситуації успіху”;
методика реалізації “Ситуації успіху”;
Виходячи із Положень Закону України “Про
освіту” завдання школи сьогодні полягає в
тому, щоб:
Виховувати в учнів здатність:
долати життєві труднощі;
самостійно приймати рішення;
розвивати себе як особистість, здатну:
робити вибір і контролювати своє життя;
брати на себе відповідальність за свої дії;
захищати себе і свої життєві цінності;
діяти відповідно до них;
піклуватись про інших;
Завдання вчителів:
прищепити учням потребу до здобуття
знань;
створити такі умови, щоб процес
здобуття знань був для них цікавим,
потрібним, комфортним;
і тому пріоритетним завданням вчителя
під час навчально-виховної діяльності є
створення ситуації успіху.
Що означає “Ситуація успіху?”
Ситуація успіху - це суб'єктивний
психічний стан задоволення наслідком
своєї фізичної, розумової праці чи
моральної напруги.
Успіх у навчанні - єдине джерело
внутрішніх сил дитини, які породжують
енергію для переборення труднощів,
бажання вчитися.
В.Сухомлинський
Ситуація успіху дарує атмосферу
приязні та взаємодопомоги, впевненості
і захищеності.
Учитель зобов’язаний створити джерело
внутрішніх сил дитини, джерело, яке дає
енергію для подолання труднощів і
формування бажання вчитися.
Використання ситуації успіху має
сприяти підвищенню робочого тонусу,
збільшенню продуктивності навчальної
роботи, а також допомогти учням
усвідомити себе повноцінною
особистістю і, відповідно, забезпечити
успіх у навчанні.
Основою педагогічної технології
“Створення ситуації успіху” є
особистісно-орієнтований підхід у справі
навчання та виховання.
А тому звернемося до рекомендацій
щодо особистісно-орієнтовного підходу
навчання та виховання.
–
Особистісно орієнтоване навчання
це навчання, центром якого є
особистість дитини, її самобутність та
самостійність: суб'єктивний досвід
кожного спочатку розкривається, а
потім узгоджується зі змістом освіти.
Визнання учня ключовою фігурою
всього освітнього процесу – це і є
особистісно орієнтована педагогіка.
У свідомості учня це має такий
вигляд: «Все, що я пізнаю, я знаю,
для чого мені потрібно і де я можу ці
знання застосувати».
Для педагога - це прагнення знайти
розумний баланс між знаннями,
уміннями та навичками учня.
Сучасність вимагає навчити учнів:
- самостійно та творчо розв'язувати
проблеми;
- шукати нову інформацію й робити
висновки, а не подавати дітям готові
знання.
В особистісно-орієнтованому підході
вчителю насамперед потрібен високий
рівень педагогічної майстерності, який
базується на розвитку:
дидактичних;
організаторських;
комунікативних;
науково-пізнавальних;
емоційних;
та поведінкових компонентностей;
-
-
Цілі особистісно орієнтованого
навчання полягають у тому, щоб:
визначити життєвий досвід кожного
учня;
його пізнавальні здібності;
рівень інтелекту;
інтереси, які спочатку треба розкрити,
а потім розвинути у навчальному
процесі;
Цілі особистісно орієнтованого навчання
полягають у тому, щоб:
Формувати позитивну мотивацію учнів до:
-
пізнавальної діяльності;
-
потребу в самопізнанні;
-
потребу в самореалізаціїї;
-
та потребу у самовдосконаленні школярів;
Цілі особистісно орієнтованого навчання
полягають у тому, щоб:
Озброїти учнів механізмом:
адаптації;
саморегуляції;
самозахисту;
самовиховання;
Цілі особистісно орієнтованого навчання
полягають у тому, щоб:
Розвинути індивідуальні позитивні
здібності кожного школяра;
Сформувати культуру життєдіяльності
максимально виявити і використати
індивідуальний досвід учня;
Правильно визначати лінії поведінки.
Основні принципи
особистісно-орієнтованого
навчання:
1. Принцип «розвивальної допомоги»
не робити за учня;
не вказувати йому, що робити,
а допомогти пробувати власні сили і власну
активність;
потрібно добитись, щоб учень сам обирав
рішення і відповідав за них.
Звідси - не потрібно подавати готові
знання, а створити умови, в яких
виявляється:
-
власна пізнавальна активність учня;
-
і він визначить для себе цілі, зміст та
методи роботи, власні цінності.
-
Навчання повинно бути дослідницьким
Це час, протягом якого діти вчаться:
самостійно діяти;
- дискутувати;
- приймати рішення.
-
При цьому розвивається самосвідомість і
самореалізується особистість.
Принцип - «свобода вміння»
- учні вільно обговорюють
проблеми;
- співпрацюють один з одним,
- а вчитель виступає в ролі
старшого члена колективу,
консультанта, джерела досвіду
Принцип - «свобода вміння»
Учителю:
-недостатньо
процес;
організувати навчальний
- потрібно ще визначити спосіб засвоєння
знань, тобто оприділити види діяльності
учня на уроці.
Основні вимоги до особистісноорієнтованого уроку:
раціональна єдність словесних,
наукових і практичних методів
навчання;
зв'язок з раніше вивченим досвідом,
набутим учнем;
Основні вимоги до особистісно
орієнтованого уроку:
-формування вмінь в учнів самостійно
здобувати знання і застосовувати їх на
практиці;
-заохочення прагнень учнів знаходити свій
спосіб роботи з навчальним матеріалом.
Метою
особистісноорієнтованого уроку є:
- створення умов для виявлення
пізнавальної активності учнів
Засобами досягнення вчителем цієї мети
можуть бути:
використання різних форм та методів
навчальної діяльності, які дозволяють
розкрити суб'єктивний досвід учнів;
створення атмосфери зацікавленості
кожного учня в результатах роботи
всього класу;
стимулювання учнів до висловлювань,
використання різних способів виконання
завдань без побоювань помилитися,
отримати хибну відповідь тощо;
Засобами досягнення вчителем цієї мети
можуть бути:
використання протягом уроку
дидактичного матеріалу, який дозволяє
отримати учневі найбільш значущі для
нього вид та форму змісту навчального
матеріалу;
оцінювання досягнень учня протягом
усього процесу його діяльності, а не
тільки за кінцевим результатом;
Засобами досягнення вчителем цієї мети
можуть бути:
заохочення прагнень учня знаходити свій
спосіб роботи;
аналізувати протягом уроку роботи інших
учнів; вибирати та засвоювати найбільш
раціональні з них;
створення на уроці педагогічних ситуацій
спілкування, які б дозволяли кожному учневі
виявляти ініціативу, самостійність, виборність у
справах роботи;
створення обстановки для природного
самовираження учня.
Технологія
особистісноорієнтованогоуроку
Для проведення особистісноорієнтованого уроку вчитель має
оволодіти його основними етапами:
1.
2.
3.
4.
5.
6.
7.
8.
Орієнтації.
Визначення мети.
Проектування.
Організації.
Реалізації.
Контролю.
Коригування.
Оцінювання
1. Етап орієнтації включає:
орієнтацію на позитивну роботу;
орієнтацію на визначення особистісного
досвіду учнів;
пов'язання цього досвіду з проблемами
навчального матеріалу.
2. Етап визначення мети передбачає:
визначення на уроці разом з учнями
значущої мети здійснення тієї діяльності,
яка запланована вчителем (учні повинні
зрозуміти, що може дати робота учням
саме на цьому уроці для складання,
наприклад, тематичного заліку,
державної атестації, свого майбутнього
життя тощо);
визначення показників досягнення
поставлених завдань;
3. Етап проектування включає:
передбачення залучення учнів до
виконання ними випереджальних
завдань;
підготовки повідомлень;
рефератів;
виготовлення та відбору наочності;
складання плану роботи тощо;
Етап організації виконання плану
діяльності передбачає:
Подання можливих варіантів і
способів виконання навчальної
діяльності (усна чи письмова форма,
індивідуальна робота чи робота в
групах, робота з текстом чи з іншими
засобами одержання інформації);
Етап організації виконання плану
діяльності передбачає:
2.Представлення учнями вибору способу
фіксації нового матеріалу (конспект,
схема, таблиця, опора, план, тези,
висновки тощо);
3.Варіативність домашнього завдання
(диференціація за рівнем складності та
способом виконання).
Етап контрольно-оцінювальний:
1.Залучення учнів до контролю за
перебігом навчальної діяльності шляхом
заохочення їх до різних видів контролю,
самоконтролю, взаємоконтролю, роботи
в групах;
2.Участь учнів у виправленні помилок і
недоліків у знаннях, усвідомлення їх
причин шляхом взаємо та самоаналізу;
Етап контрольно-оцінювальний:
3.Надання учням можливості самостійно
або за участі вчителя, інших учнів
порівнювати отримані ним результати з
критеріями стандарту, закладеного у
навчальній програмі;
4.Використання механізмів оцінного
методу (позитивного ставлення до
успіхів школяра);
Етап контрольно-оцінювальний:
5.Використання механізмів оцінного
методу (позитивного ставлення до
успіхів школяра).
6.Оцінювання (виставлення рівневих
оцінок за дванадцятибальною системою
оцінювання навчальних досягнень,
поурочного бала, рейтинг) не тільки
результатів, а й самого процесу
навчання.
6. Заключний етап передбачає:
усвідомлення учнями ситуації
досягнення мети;
відчуття успіху;
підкріплення позитивної мотивації
стосовно власної діяльності.
Методи та засоби психолого-педагогічної
підтримки діяльності учнів
заохочення;
навчально-пізнавальна гра;
створення ситуації успіху;
створення ситуації пізнавального інтересу;
створення проблемної ситуації;
спонукання до пошуку альтернативних
рішень;
виконання творчих завдань;
кооперація учнів;
створення ситуації взаємодопомоги тощо.
Висновок може бути таким: особистісноорієнтоване навчання ЦЕ–
загальнодидактичний принцип
індивідуального підходу до учнів.
Таке твердження ми дослідимо та
пояснимо за допомогою такого факту:
Відомий російський психолог
Л.С. Виготський своє теорією доводить,
що розум будь-якої людини має дві зони
розвитку: А і Б.
Перша зона (А) – це зона актуального
розвитку.
У цю зону потрапляють завдання, які
дитина може виконати сама без
допомоги вчителя.
Друга зона (В) – це зона найближчого
розвитку
Сюди потрапляють завдання, які дитина сама
виконати не може, але може з ними
впоратися з допомогою вчителя.
Зона найближчого розвитку, - це зона
“наступного дня”.
Те, що сьогодні є зона найближчого
розвитку, завтра у процесі навчання повинно
стати зоною актуального розвитку. Учитель
не повинен давати готову інформацію, адже
таке навчання може загальмувати мислення
дитини. А за допомогою вміло підібраних
запитань педагог підводить школяра до
правильної відповіді, розв’язку.
Те, що сьогодні є зоною найближчого
розвитку, завтра у процесі навчання
повинно стати зоною актуального
розвитку.
Учитель не повинен давати готову
інформацію, адже таке навчання може
загальмувати мислення дитини.
А за допомогою вміло підібраних
запитань педагог підводить школяра до
правильної відповіді, розв’язку.
Отже, як бачимо із цього прикладу, щоб
відбулися розвиток і навчання учнів,
завдання повинні потрапляти лише в
зону найближчого розвитку
(за Л.С. Виготським).
Припустимо, що два учні навчались в
одній школі, в одних і тих самих
учителів, закінчили школу з відзнакою,
рівень їхнього розвитку все одно буде
різним.
Ще більше відрізняється розвиток учнів
класу, які згідно з 12- бальною
системою досягли початкового і
високого рівнів.
Тому зрозуміло, що до таких дітей треба
підходити індивідуально, тобто ставити
перед ними різні завдання.
Якщо для цілого класу поставити одне
завдання, то для одних учнів воно
потрапить у зону актуального розвитку,
для інших – у зону найближчого
розвитку.
Отже, одне завдання для всього класу
ставити не бажано і не потрібно, а
здійснювати якісний особистісноорієнтований підхід до навчання та
виховання на практиці нам заважає ряд
причин, зокрема:
Причина 1. Щоб підійти індивідуально
до кожного учня, необхідно знати його
психологічні, фізіологічні та соціальні
особливості.
Лише психологія нараховує кілька
десятків індивідуальних особливостей
особистості. Це різні види уваги, уяви,
мислення, сприйняття, темпераменту,
характеру і т.д.
Пам’ять також поділяється більш ніж
на 10 типів: короткочасна,
довготривала, оперативна, рухова,
зорова, слухова, емоційна, словеснологічна і т.д.;
Причина 2. Виявити всі ці психологічні,
фізіологічні та соціальні особливості
вчитель без допомоги психолога, лікаря,
соціолога не може;
Причина 3.Навіть якщо теоретично
припустити, що в кожної дитини
виявили всі ці особливості, вчитель не
зможе запам’ятати їх у такій кількості
дітей, оскільки він одночасно навчає
свого предмета не один десяток учнів,
кожен з яких має не один десяток таких
особливостей.
Нарешті, якщо вчителю все-таки
вдається запам’ятати всі особливості
кожної дитини, він не зможе підійти
індивідуально тому, що урок триває
всього 40-45 хв, протягом яких
неможливо фізично попрацювати з
кожним учнем класу індивідуально.
Отже, існує суперечність: з одного боку,
вимоги до особистісно-орієнтованого
навчання, а з іншого причини, що
унеможливлюють якісне впровадження
цієї педагогічної технології у навчальновиховний процес.
Який же вихід з ситуації, що склалася ?
Філософія вчить, що джерелом і
рушійними силами будь-якого процесу
(у тому числі й навчального) є
розв’язання суперечностей і тому,
щоб навчальний процес розвивався,
вчителю необхідно вміти виявляти
суперечність навчального процесу, а
також вміти розв’язувати її.
Дана суперечність розв’язується шляхом
диференційованого підходу до учнів.
Диференціація (від лат. Differentia –
різниця, відмінність) – розчленування
цілого на якісно відмінні частини.
Розв’язування таких суперечностей
називається підходом до навчання.
Цей підхід, для прикладу, можна
здійснити таким чином:
Учнів класу розподілити на групи за
рівнем розвитку.
Критерії, якими слід керуватися - це
успішність.
Таких груп, наприклад, може бути
чотири:
низький рівень;
середній рівень;
достатній рівень;
високий рівень.
Зрозуміло, що такий поділ не
аргументується для учнів, для того щоб
у слабшого школяра не сформувалася
занижена самооцінка, а в сильного –
завищена.
Якщо учні однієї з груп підвищують свій
рівень – їх слід перевести до наступної
групи і навпаки.
Для кожної групи пропонуються різні за
ступенем складності завдання.
Диференційований підхід можна
здійснювати при різних формах
навчального процесу: під час уроку,
лабораторного заняття, екскурсії.
Під час проведеного уроку методом бесіди,
запитань слід орієнтувати учнів на певну
групу.
При цьому обов’язково слід враховувати,
щоб запитання було точним, стислим, не
мало елементів підказки.
Під час проведення уроку методом
пояснення, розповіді диференційований
підхід неможливий, оскільки вчитель будує
свою розповідь, орієнтуючись на
середнього учня,
але під час закріплення нового матеріалу
чи пояснення домашнього завдання учням
можна запропонувати різнорівневі
завдання.
Завершальним етапом навчальної
діяльності на уроці є:
усвідомлення ситуації досягнення мети;
переживання ситуації успіху;
підкріплення позитивної мотивації щодо
самої діяльності.
Ситуація успіху досягається тоді, коли
сама дитина визначає цей результат як
успіх.
Усвідомлення ситуації успіху самим
учнем, розуміння її значимості виникає у
суб'єкта після здолання своєї боязкості,
невміння, незнання, психологічного
враження та інших видів труднощів.
Роль “Ситуації успіху” у навчальній
діяльності
За останні роки термін
„Ситуація успіху” став звичним для
педагогів.
Ніхто не заперечує, що саме позитивні
емоції можуть стати для дитини одним
з найважливіших стимулів у навчанні,
але при цьому ми забуваємо про те, що
в педагогів не існує єдиного рецепта чи
правила, як саме створювати ситуації
успіху тому, що це слід на основі
індивідуального підходу, зважено, з
урахуванням багатьох факторів.
Діти прощають багато чого, але не
вибачають байдужість.
За відгуками дітей, найкращі їхні
вчителі вели уроки так, що здавалося,
ніби весь урок вони зайняті саме тобою.
Як цього досягти?
Іноді це „Іскра Божа”,
а частіше – майстерність, доведена до
мистецтва.
Важливо мати на увазі, що навіть
одноразове переживання успіху може
докорінно змінити психологічне
самопочуття дитини.
Ситуація успіху може стати пусковим
механізмом подальшого розвитку
особистості.
Безперечно, переживання успіху навіює
людині впевненість у власних силах.
З`являється бажання знову досягти
добрих результатів, виникає відчуття
внутрішнього благополуччя, що, у свою
чергу, покращує ставлення до
навколишнього світу.
На перший погляд здається, що вчитель,
кілька разів давши учню можливість
відчути успіх, далі вже само собою
забезпечує високий рівень мотивації,
інтересу, пізнавальної активності.
Але може бути й протилежний
результат: постійна успішність здатна
сформувати байдуже ставлення до
навчання.
Крім того, постійне очікування лише
позитивного результату згубно впливає
на розвиток вольових якостей учня:
він ухиляється від подолання
труднощів;
губиться в складних ситуаціях
(навчальних та життєвих);
у його поведінці починає домінувати
мотив „уникнення невдач”.
Досвідчені психологи та педагоги
попереджують про можливість
негативних наслідків пережитого успіху.
Чому ж виникає такий парадокс?
По-перше, успіх, що діставався ціною
незначних зусиль, може призвести до
переоцінки, точніше, до завищеної
оцінки своїх можливостей.
По-друге, за сильним переживанням
будь-якої емоції обов`язково настає
релаксація (розслаблення).
І якщо в цей період запропонувати
людині якусь діяльність, то, швидше за
все, ця діяльність буде менш успішною,
ніж попередня.
По-третє, переживання успіху може бути
потьмареним, якщо результат, важливий
і значимий для самого учня, не буде
адекватно оцінений іншими людьми.
І нарешті:
Емоція успіху не стане сильним
переживанням, якщо результати діяльності
не значимі для її суб`єкта.
Дитина, особливо на початку навчання,
однаково інтенсивно переживає успіх у
„головних” і „неголовних” навчальних
предметах.
Але часто знижують цю інтенсивність:
„12 балів з музики ! Та краще б ти
отримав 12 балів з читання”.
Знижуючи значимості успіху, що
переживається дитиною, ми, дорослі,
впливаємо на формування у дитини
ставлення до навчального процесу в
цілому.
Ось чому, оцінюючи дітей, необхідно
виходити з індивідуальних особливостей
кожного учня.
Просування вперед треба заохочувати,
підбадьорювати, щоб дитина не
відчувала невдачу, порівнюючи свої
результати з раніше встановленими
нормами, особливо якщо вони для неї
недосяжні.
Отже, ситуація успіху у навчальній
діяльності створюється вчителем або ж
психологом.
Як і будь-яку іншу діяльність, навчання
можна уявити у вигляді простого
ланцюжка дій:
1. Установка на діяльність (емоційна
підготовка учнів на вирішення
навчального завдання) – мотиваційний
етап;
2.Забезпечення діяльності (створення
умов для успішного вирішення
навчального завдання) –підготовчий,
робочий етап;
3.Порівняння отриманих результатів з
очікуваними (усвідомлення ставлення до
результатів своєї навчальної праці) –
результативний етап.
Отже, якщо ситуація успіху створюється
вчителем послідовно і свідомо, її
3.Порівняння отриманих результатів з
очікуваними (усвідомлення ставлення
до результатів своєї навчальної праці) –
результативний етап.
Отже, якщо ситуація успіху створюється
вчителем послідовно і свідомо, її
структура повинна врахувати всі
перелічені компоненти.
Створення ситуації успіху на
мотиваційному етапі навчальної
діяльності
Дослідження психологів свідчать, що рівень
засвоєння людиною знань істотно залежить
від рівня сформованості її мотивації
навчитися.
Тож давайте проаналізуємо, як провести
мотиваційний етап уроку так, щоб створити
ситуацію успіху для того учня.
Перед учителем стоїть завдання:
сформувати в учня настанову на
успішне виконання завдання
Інакше кажучи, вчитель повинен
сформувати в учнів мотив досягнення
мети.
Але при цьому вчитель часто
зустрічається з неадекватною
реакцією учнівського колективу:
1.Хтось уже виконував подібне
завдання, і його результати
виявились невдалими, так що у цієї
категорії учнів уже сформоване
негативне ставлення на успішне
виконання завдання.
2.Інша група учнів не стикалась з
такою роботою, тому вони не знають,
чого можна очікувати від майбутньої
діяльності.
3.Третя група, яка виконувала потрібні
завдання і успішно з ними впоралася,
знаходиться у стані мобілізації, готова
виконувати навчальне завдання.
Зрозуміло, що найлегше вчителю буде
працювати з учнями третьої групи, де
необхідно лише активізувати позитивні
емоції, які діти пережили раніше.
У другої групи учнів слід передбачити
емоційну реакцію, намалювати
перспективу вдалого виконання
завдання, пов`язавши її з тими чи
іншими умовами діяльності, які в
минулому забезпечували успіх.
Найбільш клопітною буде робота
першою групою учнів.
Перш за все доведеться нейтралізувати
спогади про невдачу в попередній
діяльності, а потім створити перспективу
для нової.
Зробити це можна, наприклад, так:
дати завдання учневі попрацювати над
своїми помилками, або повідомити його,
що завдання для нього змінено
порівняно з попереднім і т. д.
Учитель може запропонувати різні
варіанти мотивів досягнення ситуації
успіху:
прагнення самостійно розв`язати цікаві
задачі;
завоювати авторитет у своїх товаришів;
стати першим;
розглядати свою діяльність з точки зору
її корисності для інших людей;
встановити нові контакти між
товаришами у ході виконання завдання
тощо.
Отже, на етапі мотивації навчальної
діяльності учитель організовує певні
ситуації з метою активізувати чи
нейтралізувати емоції для наступної
діяльності
На етапі мотивації створення ситуації
успіху більшою мірою визначається
психологічними аспектами.
Тут доречним буде використання в
роботі вчителя таких психологопедагогічних прийомів, як:
Ефект Розенталя, або „Ефект
навіювання”: „Ти це можеш”, „Тобі це
вдається” тощо.
Якщо педагог буде переконувати учнів
у реальності успіху, то успіх прийде.
Англійський учений Стоуенс довів, що
учні, яких заохочували, досягли значно
більших успіхів, ніж ті, кого ніяк не
заохочували.
Прийом „Емоційне погладжування” –
це констатація будь-якого факту успіху,
прищеплювання дитині віри в себе,
відкритість учителя для довіри і співчуття.
◦ Прийом „Анонсування” –
репетиція майбутньої дії, яка створює
психологічний настрій на успіх перед
класом.
Це можуть бути додаткові індивідуальні
заняття з окремими учнями чи
заздалегідь оголошенні запитання
самостійної роботи.
Прийом „Шикуйсь!” містить такі кроки:
психологічна атака;
емоційне блокування;
вибір головного напрямку;
вибір рівних можливостей;
несподіване порівняння;
стабілізація.
Цей прийом полягає в тому, щоб:
учителем блокувалось припущення на
невдачу в діяльності учня;
відволікалася увага школяра від
чергового неуспіху;
вчитель повинен знайти той напрямок
діяльності, яким учень зможе
реалізувати себе набагато краще, тим
самим забезпечити його на успіх, на
стабільність у навчанні.
Розглянемо деякі
алгоритми створення ситуацій успіху та
методику їх реалізації:
Прийом „Даю шанс” – це заздалегідь
підготовлена вчителем ситуація, в якій
учень отримує можливість зненацька
для себе розкрити свої можливості.
Прийом “ Зняття страху”-
допомогає перебороти невпевненість у
власних силах (Люди вчаться на своїх
помилках і знаходять інші шляхи
вирішення проблем).
Прийом “Авансування успішного
результату” –
допомогає вчителю висловити тверду
переконаніність у тому, що його учень
обов’язково впорається з поставленим
завданням.
Це, в свою чергу, переконує дитину у
своїх силах і можливостях.
“У тебе обов’язково вийде”, “Я навіть не
сумніваюсь у позитивному результаті” і
т. д.
Прийом “Прихований інструктаж”
Допомагає дитині уникнути поразки.
Досягається шляхом побажання,
наприклад:
Можливо краще почати з ...,
Виконуючи роботу не забудьте про ...
Прийом “Внесення мотиву”.
Показує дитині заради чого, кого
здійснюється ця діяльність, кому буде
добре після виконання, наприклад, “Без
твоєї допомоги твоїм друзям не
впоратись...” тощо.
Прийом “Персональна винятковість.”
Визначає важливість зусиль дитини в
діяльності, що здійснюється або
здійснюватиметься, наприклад:
Тільки ти міг би…
Тільки тобі і можу доручити… і т.п.
Прийом “Висока оцінка деталі”.
Допомагає емоційно пережити не
результат в цілому, а якої її окремої
деталі:
Найбільше мені сподобалось у твоїй
роботі…
Найбільше тобі вдалося…
Прийом „Еврика”.
Створюються умови, за яких дитина,
виконуючи навчальне завдання,
несподівано відкриває в собі невідомі
досі здібності.
Завдання вчителя – помітити це глибоко
особисте відкриття, всіляко підтримати
дитину, поставити нову мету і надихнути
на її досягнення.
Допомога вчителя у створенні ситуації
відкриття має бути ненав`язливою,
прихованою.
Створюючи ситуації успіху на етапі
організації навчальної діяльності, слід
пам`ятати кілька основних правил:
у кожній дитині є задатки, які можуть
розвинутися у здібності;
Побачити їх, відчути, розвити – це
справа педагога;
ставлення до дитини як до рівної, як до
себе, спілкування, що повністю включає
грубість, різкість, образливий тон, має
стати обов`язковою нормою всієї
педагогічної діяльності;
Ставлення до дитини:
як до рівної,
як до себе,
спілкування, що повністю виключає:
- грубість,
- різкість,
- образливий тон
має стати обов`язковою нормою всієї
педагогічної діяльності;
чим більше напрямків діяльності, в яких
бере участь дитина, тим більше в неї
можливостей знайти себе;
кількість і різноманітність ситуацій і
обставин, в тому числі і штучно
створених, у які може потрапити
дитина, визначають шляхи її сьогодення
і віддаленого інтересу та можливі шляхи
успіху.
ТИПИ УСПІХУ:
Неочікувана радість – це почуття
задоволення від того, що результати
діяльності учня перевершили його
очікування.
З педагогічної та психологічної точки
зору – це результат продуманої,
підготовленої діяльності вчителя.
Спільна радість – полягає в тому, щоб учень
досяг необхідної для себе реакції колективу.
Вона може бути підготовленою вчителем
або спонтаною.
Спільною радістю вважають тільки ті реакції
колективу, які дають можливість дитині
відчутні себе задоволеним, стимулюють її
зусиля.
Це, перш за все, має бути емоційний відгук
оточуючих на успіх члена свого колективу.
Важливо, щоб у досягненнях кожного
школяра всі бачили результати своєї
праці, а сама дитина розуміла, що її
радість – це радість підтримки,
отримання статусу „свій серед своїх”.
Зрештою у тому, як реагує дитячий
колектив на успіхи або невдачі своїх
учителів, виявляється його моральна
сутність.
Радість пізнання – це радість пізнання
нового, хоча вона по своїй суті
альтруїстична (виникає на основі
допомоги, підтримки інших людей).
Пізнання спираїться на самоосвіту й
самопізнання.
Така радість не може вирости на
пустому місці, появитися без серйозних
причин. Це слід клопіткої роботи
учителя –учня-учнів.
ВИСНОВОК:
1.Ситуація успіху досягається тоді, коли
сама дитина визначає цей результат як
успіх.
2 Усвідомлення ситуації успіху самим
учнем, розуміння її значимості виникає у
школяра після здолання своєї боязкості,
невміння, незнання, психологічного
враження та інших видів труднощів.
3. Завдання педагога :
допомогти особистості дитини зрости в
успіху;
дати відчути радість від здолання
труднощів;
дати зрозуміти, що задарма в житті в
житті нічого не дається, скрізь необхідно
докласти зусиль.
І успіх буде еквівалентним витраченим
зусиллям.
ШАНОВНІ КОЛЕГИ !
Дайте, будь ласка, відповідь на такі
запитання:
1.Ваше ставлення до технології “Створення
ситуації успіху”.
2.Як Ви оцінюєте стан “Створення ситуації
успіху у Вашому навчальному закладі”.
3.Які ще методичні рекомендації, ідеї,
міркування щодо “Створення ситуації успіху”,
Ви можете запропонувати учасникам нашого
семінару ?
ВДЯЧНІ ВАМ ЗА ВІДВЕРТІСТЬ, ЗА ПОРАДИ
Slide 82
Створення ситуації успіху
та шляхи її реалізації
на уроці як складової якості
навчально-виховного процесу
Мета: Удосконалити методику
створення ситуації успіху та шляхів
її реалізації на уроці як стежки, що
веде до того куточка дитячого
серця, в якому горить вогник
бажання бути гарним.
На
відміну від традиційного розуміння
освіти як суми знань та навичок, нині освіту
починають розглядати як процес
становлення особистості .
Причому особистості, здатної до:
самоосвіти,
саморозвитку,
самовдосконалення,
яка вміє використовувати набуті знання,
яка прагне реалізувати себе,
спроможна змінити на краще своє життя,
життя своєї держави.
Алгоритм
створення та досягнення ситуації успіху
твердження про “Ситуацію успіху”;
особистісно-орієнтований підхід у справі
навчання та виховання - основа педагогічної
технології “Створення ситуації успіху”;
роль “Ситуації успіху” у навчальній діяльності;
створення “Ситуації успіху” на мотиваційному
етапі навчальної діяльності;
психолого-педагогічні прийоми при створенні
“Ситуації успіху”;
методика реалізації “Ситуації успіху”;
Виходячи із Положень Закону України “Про
освіту” завдання школи сьогодні полягає в
тому, щоб:
Виховувати в учнів здатність:
долати життєві труднощі;
самостійно приймати рішення;
розвивати себе як особистість, здатну:
робити вибір і контролювати своє життя;
брати на себе відповідальність за свої дії;
захищати себе і свої життєві цінності;
діяти відповідно до них;
піклуватись про інших;
Завдання вчителів:
прищепити учням потребу до здобуття
знань;
створити такі умови, щоб процес
здобуття знань був для них цікавим,
потрібним, комфортним;
і тому пріоритетним завданням вчителя
під час навчально-виховної діяльності є
створення ситуації успіху.
Що означає “Ситуація успіху?”
Ситуація успіху - це суб'єктивний
психічний стан задоволення наслідком
своєї фізичної, розумової праці чи
моральної напруги.
Успіх у навчанні - єдине джерело
внутрішніх сил дитини, які породжують
енергію для переборення труднощів,
бажання вчитися.
В.Сухомлинський
Ситуація успіху дарує атмосферу
приязні та взаємодопомоги, впевненості
і захищеності.
Учитель зобов’язаний створити джерело
внутрішніх сил дитини, джерело, яке дає
енергію для подолання труднощів і
формування бажання вчитися.
Використання ситуації успіху має
сприяти підвищенню робочого тонусу,
збільшенню продуктивності навчальної
роботи, а також допомогти учням
усвідомити себе повноцінною
особистістю і, відповідно, забезпечити
успіх у навчанні.
Основою педагогічної технології
“Створення ситуації успіху” є
особистісно-орієнтований підхід у справі
навчання та виховання.
А тому звернемося до рекомендацій
щодо особистісно-орієнтовного підходу
навчання та виховання.
–
Особистісно орієнтоване навчання
це навчання, центром якого є
особистість дитини, її самобутність та
самостійність: суб'єктивний досвід
кожного спочатку розкривається, а
потім узгоджується зі змістом освіти.
Визнання учня ключовою фігурою
всього освітнього процесу – це і є
особистісно орієнтована педагогіка.
У свідомості учня це має такий
вигляд: «Все, що я пізнаю, я знаю,
для чого мені потрібно і де я можу ці
знання застосувати».
Для педагога - це прагнення знайти
розумний баланс між знаннями,
уміннями та навичками учня.
Сучасність вимагає навчити учнів:
- самостійно та творчо розв'язувати
проблеми;
- шукати нову інформацію й робити
висновки, а не подавати дітям готові
знання.
В особистісно-орієнтованому підході
вчителю насамперед потрібен високий
рівень педагогічної майстерності, який
базується на розвитку:
дидактичних;
організаторських;
комунікативних;
науково-пізнавальних;
емоційних;
та поведінкових компонентностей;
-
-
Цілі особистісно орієнтованого
навчання полягають у тому, щоб:
визначити життєвий досвід кожного
учня;
його пізнавальні здібності;
рівень інтелекту;
інтереси, які спочатку треба розкрити,
а потім розвинути у навчальному
процесі;
Цілі особистісно орієнтованого навчання
полягають у тому, щоб:
Формувати позитивну мотивацію учнів до:
-
пізнавальної діяльності;
-
потребу в самопізнанні;
-
потребу в самореалізаціїї;
-
та потребу у самовдосконаленні школярів;
Цілі особистісно орієнтованого навчання
полягають у тому, щоб:
Озброїти учнів механізмом:
адаптації;
саморегуляції;
самозахисту;
самовиховання;
Цілі особистісно орієнтованого навчання
полягають у тому, щоб:
Розвинути індивідуальні позитивні
здібності кожного школяра;
Сформувати культуру життєдіяльності
максимально виявити і використати
індивідуальний досвід учня;
Правильно визначати лінії поведінки.
Основні принципи
особистісно-орієнтованого
навчання:
1. Принцип «розвивальної допомоги»
не робити за учня;
не вказувати йому, що робити,
а допомогти пробувати власні сили і власну
активність;
потрібно добитись, щоб учень сам обирав
рішення і відповідав за них.
Звідси - не потрібно подавати готові
знання, а створити умови, в яких
виявляється:
-
власна пізнавальна активність учня;
-
і він визначить для себе цілі, зміст та
методи роботи, власні цінності.
-
Навчання повинно бути дослідницьким
Це час, протягом якого діти вчаться:
самостійно діяти;
- дискутувати;
- приймати рішення.
-
При цьому розвивається самосвідомість і
самореалізується особистість.
Принцип - «свобода вміння»
- учні вільно обговорюють
проблеми;
- співпрацюють один з одним,
- а вчитель виступає в ролі
старшого члена колективу,
консультанта, джерела досвіду
Принцип - «свобода вміння»
Учителю:
-недостатньо
процес;
організувати навчальний
- потрібно ще визначити спосіб засвоєння
знань, тобто оприділити види діяльності
учня на уроці.
Основні вимоги до особистісноорієнтованого уроку:
раціональна єдність словесних,
наукових і практичних методів
навчання;
зв'язок з раніше вивченим досвідом,
набутим учнем;
Основні вимоги до особистісно
орієнтованого уроку:
-формування вмінь в учнів самостійно
здобувати знання і застосовувати їх на
практиці;
-заохочення прагнень учнів знаходити свій
спосіб роботи з навчальним матеріалом.
Метою
особистісноорієнтованого уроку є:
- створення умов для виявлення
пізнавальної активності учнів
Засобами досягнення вчителем цієї мети
можуть бути:
використання різних форм та методів
навчальної діяльності, які дозволяють
розкрити суб'єктивний досвід учнів;
створення атмосфери зацікавленості
кожного учня в результатах роботи
всього класу;
стимулювання учнів до висловлювань,
використання різних способів виконання
завдань без побоювань помилитися,
отримати хибну відповідь тощо;
Засобами досягнення вчителем цієї мети
можуть бути:
використання протягом уроку
дидактичного матеріалу, який дозволяє
отримати учневі найбільш значущі для
нього вид та форму змісту навчального
матеріалу;
оцінювання досягнень учня протягом
усього процесу його діяльності, а не
тільки за кінцевим результатом;
Засобами досягнення вчителем цієї мети
можуть бути:
заохочення прагнень учня знаходити свій
спосіб роботи;
аналізувати протягом уроку роботи інших
учнів; вибирати та засвоювати найбільш
раціональні з них;
створення на уроці педагогічних ситуацій
спілкування, які б дозволяли кожному учневі
виявляти ініціативу, самостійність, виборність у
справах роботи;
створення обстановки для природного
самовираження учня.
Технологія
особистісноорієнтованогоуроку
Для проведення особистісноорієнтованого уроку вчитель має
оволодіти його основними етапами:
1.
2.
3.
4.
5.
6.
7.
8.
Орієнтації.
Визначення мети.
Проектування.
Організації.
Реалізації.
Контролю.
Коригування.
Оцінювання
1. Етап орієнтації включає:
орієнтацію на позитивну роботу;
орієнтацію на визначення особистісного
досвіду учнів;
пов'язання цього досвіду з проблемами
навчального матеріалу.
2. Етап визначення мети передбачає:
визначення на уроці разом з учнями
значущої мети здійснення тієї діяльності,
яка запланована вчителем (учні повинні
зрозуміти, що може дати робота учням
саме на цьому уроці для складання,
наприклад, тематичного заліку,
державної атестації, свого майбутнього
життя тощо);
визначення показників досягнення
поставлених завдань;
3. Етап проектування включає:
передбачення залучення учнів до
виконання ними випереджальних
завдань;
підготовки повідомлень;
рефератів;
виготовлення та відбору наочності;
складання плану роботи тощо;
Етап організації виконання плану
діяльності передбачає:
Подання можливих варіантів і
способів виконання навчальної
діяльності (усна чи письмова форма,
індивідуальна робота чи робота в
групах, робота з текстом чи з іншими
засобами одержання інформації);
Етап організації виконання плану
діяльності передбачає:
2.Представлення учнями вибору способу
фіксації нового матеріалу (конспект,
схема, таблиця, опора, план, тези,
висновки тощо);
3.Варіативність домашнього завдання
(диференціація за рівнем складності та
способом виконання).
Етап контрольно-оцінювальний:
1.Залучення учнів до контролю за
перебігом навчальної діяльності шляхом
заохочення їх до різних видів контролю,
самоконтролю, взаємоконтролю, роботи
в групах;
2.Участь учнів у виправленні помилок і
недоліків у знаннях, усвідомлення їх
причин шляхом взаємо та самоаналізу;
Етап контрольно-оцінювальний:
3.Надання учням можливості самостійно
або за участі вчителя, інших учнів
порівнювати отримані ним результати з
критеріями стандарту, закладеного у
навчальній програмі;
4.Використання механізмів оцінного
методу (позитивного ставлення до
успіхів школяра);
Етап контрольно-оцінювальний:
5.Використання механізмів оцінного
методу (позитивного ставлення до
успіхів школяра).
6.Оцінювання (виставлення рівневих
оцінок за дванадцятибальною системою
оцінювання навчальних досягнень,
поурочного бала, рейтинг) не тільки
результатів, а й самого процесу
навчання.
6. Заключний етап передбачає:
усвідомлення учнями ситуації
досягнення мети;
відчуття успіху;
підкріплення позитивної мотивації
стосовно власної діяльності.
Методи та засоби психолого-педагогічної
підтримки діяльності учнів
заохочення;
навчально-пізнавальна гра;
створення ситуації успіху;
створення ситуації пізнавального інтересу;
створення проблемної ситуації;
спонукання до пошуку альтернативних
рішень;
виконання творчих завдань;
кооперація учнів;
створення ситуації взаємодопомоги тощо.
Висновок може бути таким: особистісноорієнтоване навчання ЦЕ–
загальнодидактичний принцип
індивідуального підходу до учнів.
Таке твердження ми дослідимо та
пояснимо за допомогою такого факту:
Відомий російський психолог
Л.С. Виготський своє теорією доводить,
що розум будь-якої людини має дві зони
розвитку: А і Б.
Перша зона (А) – це зона актуального
розвитку.
У цю зону потрапляють завдання, які
дитина може виконати сама без
допомоги вчителя.
Друга зона (В) – це зона найближчого
розвитку
Сюди потрапляють завдання, які дитина сама
виконати не може, але може з ними
впоратися з допомогою вчителя.
Зона найближчого розвитку, - це зона
“наступного дня”.
Те, що сьогодні є зона найближчого
розвитку, завтра у процесі навчання повинно
стати зоною актуального розвитку. Учитель
не повинен давати готову інформацію, адже
таке навчання може загальмувати мислення
дитини. А за допомогою вміло підібраних
запитань педагог підводить школяра до
правильної відповіді, розв’язку.
Те, що сьогодні є зоною найближчого
розвитку, завтра у процесі навчання
повинно стати зоною актуального
розвитку.
Учитель не повинен давати готову
інформацію, адже таке навчання може
загальмувати мислення дитини.
А за допомогою вміло підібраних
запитань педагог підводить школяра до
правильної відповіді, розв’язку.
Отже, як бачимо із цього прикладу, щоб
відбулися розвиток і навчання учнів,
завдання повинні потрапляти лише в
зону найближчого розвитку
(за Л.С. Виготським).
Припустимо, що два учні навчались в
одній школі, в одних і тих самих
учителів, закінчили школу з відзнакою,
рівень їхнього розвитку все одно буде
різним.
Ще більше відрізняється розвиток учнів
класу, які згідно з 12- бальною
системою досягли початкового і
високого рівнів.
Тому зрозуміло, що до таких дітей треба
підходити індивідуально, тобто ставити
перед ними різні завдання.
Якщо для цілого класу поставити одне
завдання, то для одних учнів воно
потрапить у зону актуального розвитку,
для інших – у зону найближчого
розвитку.
Отже, одне завдання для всього класу
ставити не бажано і не потрібно, а
здійснювати якісний особистісноорієнтований підхід до навчання та
виховання на практиці нам заважає ряд
причин, зокрема:
Причина 1. Щоб підійти індивідуально
до кожного учня, необхідно знати його
психологічні, фізіологічні та соціальні
особливості.
Лише психологія нараховує кілька
десятків індивідуальних особливостей
особистості. Це різні види уваги, уяви,
мислення, сприйняття, темпераменту,
характеру і т.д.
Пам’ять також поділяється більш ніж
на 10 типів: короткочасна,
довготривала, оперативна, рухова,
зорова, слухова, емоційна, словеснологічна і т.д.;
Причина 2. Виявити всі ці психологічні,
фізіологічні та соціальні особливості
вчитель без допомоги психолога, лікаря,
соціолога не може;
Причина 3.Навіть якщо теоретично
припустити, що в кожної дитини
виявили всі ці особливості, вчитель не
зможе запам’ятати їх у такій кількості
дітей, оскільки він одночасно навчає
свого предмета не один десяток учнів,
кожен з яких має не один десяток таких
особливостей.
Нарешті, якщо вчителю все-таки
вдається запам’ятати всі особливості
кожної дитини, він не зможе підійти
індивідуально тому, що урок триває
всього 40-45 хв, протягом яких
неможливо фізично попрацювати з
кожним учнем класу індивідуально.
Отже, існує суперечність: з одного боку,
вимоги до особистісно-орієнтованого
навчання, а з іншого причини, що
унеможливлюють якісне впровадження
цієї педагогічної технології у навчальновиховний процес.
Який же вихід з ситуації, що склалася ?
Філософія вчить, що джерелом і
рушійними силами будь-якого процесу
(у тому числі й навчального) є
розв’язання суперечностей і тому,
щоб навчальний процес розвивався,
вчителю необхідно вміти виявляти
суперечність навчального процесу, а
також вміти розв’язувати її.
Дана суперечність розв’язується шляхом
диференційованого підходу до учнів.
Диференціація (від лат. Differentia –
різниця, відмінність) – розчленування
цілого на якісно відмінні частини.
Розв’язування таких суперечностей
називається підходом до навчання.
Цей підхід, для прикладу, можна
здійснити таким чином:
Учнів класу розподілити на групи за
рівнем розвитку.
Критерії, якими слід керуватися - це
успішність.
Таких груп, наприклад, може бути
чотири:
низький рівень;
середній рівень;
достатній рівень;
високий рівень.
Зрозуміло, що такий поділ не
аргументується для учнів, для того щоб
у слабшого школяра не сформувалася
занижена самооцінка, а в сильного –
завищена.
Якщо учні однієї з груп підвищують свій
рівень – їх слід перевести до наступної
групи і навпаки.
Для кожної групи пропонуються різні за
ступенем складності завдання.
Диференційований підхід можна
здійснювати при різних формах
навчального процесу: під час уроку,
лабораторного заняття, екскурсії.
Під час проведеного уроку методом бесіди,
запитань слід орієнтувати учнів на певну
групу.
При цьому обов’язково слід враховувати,
щоб запитання було точним, стислим, не
мало елементів підказки.
Під час проведення уроку методом
пояснення, розповіді диференційований
підхід неможливий, оскільки вчитель будує
свою розповідь, орієнтуючись на
середнього учня,
але під час закріплення нового матеріалу
чи пояснення домашнього завдання учням
можна запропонувати різнорівневі
завдання.
Завершальним етапом навчальної
діяльності на уроці є:
усвідомлення ситуації досягнення мети;
переживання ситуації успіху;
підкріплення позитивної мотивації щодо
самої діяльності.
Ситуація успіху досягається тоді, коли
сама дитина визначає цей результат як
успіх.
Усвідомлення ситуації успіху самим
учнем, розуміння її значимості виникає у
суб'єкта після здолання своєї боязкості,
невміння, незнання, психологічного
враження та інших видів труднощів.
Роль “Ситуації успіху” у навчальній
діяльності
За останні роки термін
„Ситуація успіху” став звичним для
педагогів.
Ніхто не заперечує, що саме позитивні
емоції можуть стати для дитини одним
з найважливіших стимулів у навчанні,
але при цьому ми забуваємо про те, що
в педагогів не існує єдиного рецепта чи
правила, як саме створювати ситуації
успіху тому, що це слід на основі
індивідуального підходу, зважено, з
урахуванням багатьох факторів.
Діти прощають багато чого, але не
вибачають байдужість.
За відгуками дітей, найкращі їхні
вчителі вели уроки так, що здавалося,
ніби весь урок вони зайняті саме тобою.
Як цього досягти?
Іноді це „Іскра Божа”,
а частіше – майстерність, доведена до
мистецтва.
Важливо мати на увазі, що навіть
одноразове переживання успіху може
докорінно змінити психологічне
самопочуття дитини.
Ситуація успіху може стати пусковим
механізмом подальшого розвитку
особистості.
Безперечно, переживання успіху навіює
людині впевненість у власних силах.
З`являється бажання знову досягти
добрих результатів, виникає відчуття
внутрішнього благополуччя, що, у свою
чергу, покращує ставлення до
навколишнього світу.
На перший погляд здається, що вчитель,
кілька разів давши учню можливість
відчути успіх, далі вже само собою
забезпечує високий рівень мотивації,
інтересу, пізнавальної активності.
Але може бути й протилежний
результат: постійна успішність здатна
сформувати байдуже ставлення до
навчання.
Крім того, постійне очікування лише
позитивного результату згубно впливає
на розвиток вольових якостей учня:
він ухиляється від подолання
труднощів;
губиться в складних ситуаціях
(навчальних та життєвих);
у його поведінці починає домінувати
мотив „уникнення невдач”.
Досвідчені психологи та педагоги
попереджують про можливість
негативних наслідків пережитого успіху.
Чому ж виникає такий парадокс?
По-перше, успіх, що діставався ціною
незначних зусиль, може призвести до
переоцінки, точніше, до завищеної
оцінки своїх можливостей.
По-друге, за сильним переживанням
будь-якої емоції обов`язково настає
релаксація (розслаблення).
І якщо в цей період запропонувати
людині якусь діяльність, то, швидше за
все, ця діяльність буде менш успішною,
ніж попередня.
По-третє, переживання успіху може бути
потьмареним, якщо результат, важливий
і значимий для самого учня, не буде
адекватно оцінений іншими людьми.
І нарешті:
Емоція успіху не стане сильним
переживанням, якщо результати діяльності
не значимі для її суб`єкта.
Дитина, особливо на початку навчання,
однаково інтенсивно переживає успіх у
„головних” і „неголовних” навчальних
предметах.
Але часто знижують цю інтенсивність:
„12 балів з музики ! Та краще б ти
отримав 12 балів з читання”.
Знижуючи значимості успіху, що
переживається дитиною, ми, дорослі,
впливаємо на формування у дитини
ставлення до навчального процесу в
цілому.
Ось чому, оцінюючи дітей, необхідно
виходити з індивідуальних особливостей
кожного учня.
Просування вперед треба заохочувати,
підбадьорювати, щоб дитина не
відчувала невдачу, порівнюючи свої
результати з раніше встановленими
нормами, особливо якщо вони для неї
недосяжні.
Отже, ситуація успіху у навчальній
діяльності створюється вчителем або ж
психологом.
Як і будь-яку іншу діяльність, навчання
можна уявити у вигляді простого
ланцюжка дій:
1. Установка на діяльність (емоційна
підготовка учнів на вирішення
навчального завдання) – мотиваційний
етап;
2.Забезпечення діяльності (створення
умов для успішного вирішення
навчального завдання) –підготовчий,
робочий етап;
3.Порівняння отриманих результатів з
очікуваними (усвідомлення ставлення до
результатів своєї навчальної праці) –
результативний етап.
Отже, якщо ситуація успіху створюється
вчителем послідовно і свідомо, її
3.Порівняння отриманих результатів з
очікуваними (усвідомлення ставлення
до результатів своєї навчальної праці) –
результативний етап.
Отже, якщо ситуація успіху створюється
вчителем послідовно і свідомо, її
структура повинна врахувати всі
перелічені компоненти.
Створення ситуації успіху на
мотиваційному етапі навчальної
діяльності
Дослідження психологів свідчать, що рівень
засвоєння людиною знань істотно залежить
від рівня сформованості її мотивації
навчитися.
Тож давайте проаналізуємо, як провести
мотиваційний етап уроку так, щоб створити
ситуацію успіху для того учня.
Перед учителем стоїть завдання:
сформувати в учня настанову на
успішне виконання завдання
Інакше кажучи, вчитель повинен
сформувати в учнів мотив досягнення
мети.
Але при цьому вчитель часто
зустрічається з неадекватною
реакцією учнівського колективу:
1.Хтось уже виконував подібне
завдання, і його результати
виявились невдалими, так що у цієї
категорії учнів уже сформоване
негативне ставлення на успішне
виконання завдання.
2.Інша група учнів не стикалась з
такою роботою, тому вони не знають,
чого можна очікувати від майбутньої
діяльності.
3.Третя група, яка виконувала потрібні
завдання і успішно з ними впоралася,
знаходиться у стані мобілізації, готова
виконувати навчальне завдання.
Зрозуміло, що найлегше вчителю буде
працювати з учнями третьої групи, де
необхідно лише активізувати позитивні
емоції, які діти пережили раніше.
У другої групи учнів слід передбачити
емоційну реакцію, намалювати
перспективу вдалого виконання
завдання, пов`язавши її з тими чи
іншими умовами діяльності, які в
минулому забезпечували успіх.
Найбільш клопітною буде робота
першою групою учнів.
Перш за все доведеться нейтралізувати
спогади про невдачу в попередній
діяльності, а потім створити перспективу
для нової.
Зробити це можна, наприклад, так:
дати завдання учневі попрацювати над
своїми помилками, або повідомити його,
що завдання для нього змінено
порівняно з попереднім і т. д.
Учитель може запропонувати різні
варіанти мотивів досягнення ситуації
успіху:
прагнення самостійно розв`язати цікаві
задачі;
завоювати авторитет у своїх товаришів;
стати першим;
розглядати свою діяльність з точки зору
її корисності для інших людей;
встановити нові контакти між
товаришами у ході виконання завдання
тощо.
Отже, на етапі мотивації навчальної
діяльності учитель організовує певні
ситуації з метою активізувати чи
нейтралізувати емоції для наступної
діяльності
На етапі мотивації створення ситуації
успіху більшою мірою визначається
психологічними аспектами.
Тут доречним буде використання в
роботі вчителя таких психологопедагогічних прийомів, як:
Ефект Розенталя, або „Ефект
навіювання”: „Ти це можеш”, „Тобі це
вдається” тощо.
Якщо педагог буде переконувати учнів
у реальності успіху, то успіх прийде.
Англійський учений Стоуенс довів, що
учні, яких заохочували, досягли значно
більших успіхів, ніж ті, кого ніяк не
заохочували.
Прийом „Емоційне погладжування” –
це констатація будь-якого факту успіху,
прищеплювання дитині віри в себе,
відкритість учителя для довіри і співчуття.
◦ Прийом „Анонсування” –
репетиція майбутньої дії, яка створює
психологічний настрій на успіх перед
класом.
Це можуть бути додаткові індивідуальні
заняття з окремими учнями чи
заздалегідь оголошенні запитання
самостійної роботи.
Прийом „Шикуйсь!” містить такі кроки:
психологічна атака;
емоційне блокування;
вибір головного напрямку;
вибір рівних можливостей;
несподіване порівняння;
стабілізація.
Цей прийом полягає в тому, щоб:
учителем блокувалось припущення на
невдачу в діяльності учня;
відволікалася увага школяра від
чергового неуспіху;
вчитель повинен знайти той напрямок
діяльності, яким учень зможе
реалізувати себе набагато краще, тим
самим забезпечити його на успіх, на
стабільність у навчанні.
Розглянемо деякі
алгоритми створення ситуацій успіху та
методику їх реалізації:
Прийом „Даю шанс” – це заздалегідь
підготовлена вчителем ситуація, в якій
учень отримує можливість зненацька
для себе розкрити свої можливості.
Прийом “ Зняття страху”-
допомогає перебороти невпевненість у
власних силах (Люди вчаться на своїх
помилках і знаходять інші шляхи
вирішення проблем).
Прийом “Авансування успішного
результату” –
допомогає вчителю висловити тверду
переконаніність у тому, що його учень
обов’язково впорається з поставленим
завданням.
Це, в свою чергу, переконує дитину у
своїх силах і можливостях.
“У тебе обов’язково вийде”, “Я навіть не
сумніваюсь у позитивному результаті” і
т. д.
Прийом “Прихований інструктаж”
Допомагає дитині уникнути поразки.
Досягається шляхом побажання,
наприклад:
Можливо краще почати з ...,
Виконуючи роботу не забудьте про ...
Прийом “Внесення мотиву”.
Показує дитині заради чого, кого
здійснюється ця діяльність, кому буде
добре після виконання, наприклад, “Без
твоєї допомоги твоїм друзям не
впоратись...” тощо.
Прийом “Персональна винятковість.”
Визначає важливість зусиль дитини в
діяльності, що здійснюється або
здійснюватиметься, наприклад:
Тільки ти міг би…
Тільки тобі і можу доручити… і т.п.
Прийом “Висока оцінка деталі”.
Допомагає емоційно пережити не
результат в цілому, а якої її окремої
деталі:
Найбільше мені сподобалось у твоїй
роботі…
Найбільше тобі вдалося…
Прийом „Еврика”.
Створюються умови, за яких дитина,
виконуючи навчальне завдання,
несподівано відкриває в собі невідомі
досі здібності.
Завдання вчителя – помітити це глибоко
особисте відкриття, всіляко підтримати
дитину, поставити нову мету і надихнути
на її досягнення.
Допомога вчителя у створенні ситуації
відкриття має бути ненав`язливою,
прихованою.
Створюючи ситуації успіху на етапі
організації навчальної діяльності, слід
пам`ятати кілька основних правил:
у кожній дитині є задатки, які можуть
розвинутися у здібності;
Побачити їх, відчути, розвити – це
справа педагога;
ставлення до дитини як до рівної, як до
себе, спілкування, що повністю включає
грубість, різкість, образливий тон, має
стати обов`язковою нормою всієї
педагогічної діяльності;
Ставлення до дитини:
як до рівної,
як до себе,
спілкування, що повністю виключає:
- грубість,
- різкість,
- образливий тон
має стати обов`язковою нормою всієї
педагогічної діяльності;
чим більше напрямків діяльності, в яких
бере участь дитина, тим більше в неї
можливостей знайти себе;
кількість і різноманітність ситуацій і
обставин, в тому числі і штучно
створених, у які може потрапити
дитина, визначають шляхи її сьогодення
і віддаленого інтересу та можливі шляхи
успіху.
ТИПИ УСПІХУ:
Неочікувана радість – це почуття
задоволення від того, що результати
діяльності учня перевершили його
очікування.
З педагогічної та психологічної точки
зору – це результат продуманої,
підготовленої діяльності вчителя.
Спільна радість – полягає в тому, щоб учень
досяг необхідної для себе реакції колективу.
Вона може бути підготовленою вчителем
або спонтаною.
Спільною радістю вважають тільки ті реакції
колективу, які дають можливість дитині
відчутні себе задоволеним, стимулюють її
зусиля.
Це, перш за все, має бути емоційний відгук
оточуючих на успіх члена свого колективу.
Важливо, щоб у досягненнях кожного
школяра всі бачили результати своєї
праці, а сама дитина розуміла, що її
радість – це радість підтримки,
отримання статусу „свій серед своїх”.
Зрештою у тому, як реагує дитячий
колектив на успіхи або невдачі своїх
учителів, виявляється його моральна
сутність.
Радість пізнання – це радість пізнання
нового, хоча вона по своїй суті
альтруїстична (виникає на основі
допомоги, підтримки інших людей).
Пізнання спираїться на самоосвіту й
самопізнання.
Така радість не може вирости на
пустому місці, появитися без серйозних
причин. Це слід клопіткої роботи
учителя –учня-учнів.
ВИСНОВОК:
1.Ситуація успіху досягається тоді, коли
сама дитина визначає цей результат як
успіх.
2 Усвідомлення ситуації успіху самим
учнем, розуміння її значимості виникає у
школяра після здолання своєї боязкості,
невміння, незнання, психологічного
враження та інших видів труднощів.
3. Завдання педагога :
допомогти особистості дитини зрости в
успіху;
дати відчути радість від здолання
труднощів;
дати зрозуміти, що задарма в житті в
житті нічого не дається, скрізь необхідно
докласти зусиль.
І успіх буде еквівалентним витраченим
зусиллям.
ШАНОВНІ КОЛЕГИ !
Дайте, будь ласка, відповідь на такі
запитання:
1.Ваше ставлення до технології “Створення
ситуації успіху”.
2.Як Ви оцінюєте стан “Створення ситуації
успіху у Вашому навчальному закладі”.
3.Які ще методичні рекомендації, ідеї,
міркування щодо “Створення ситуації успіху”,
Ви можете запропонувати учасникам нашого
семінару ?
ВДЯЧНІ ВАМ ЗА ВІДВЕРТІСТЬ, ЗА ПОРАДИ
Slide 83
Створення ситуації успіху
та шляхи її реалізації
на уроці як складової якості
навчально-виховного процесу
Мета: Удосконалити методику
створення ситуації успіху та шляхів
її реалізації на уроці як стежки, що
веде до того куточка дитячого
серця, в якому горить вогник
бажання бути гарним.
На
відміну від традиційного розуміння
освіти як суми знань та навичок, нині освіту
починають розглядати як процес
становлення особистості .
Причому особистості, здатної до:
самоосвіти,
саморозвитку,
самовдосконалення,
яка вміє використовувати набуті знання,
яка прагне реалізувати себе,
спроможна змінити на краще своє життя,
життя своєї держави.
Алгоритм
створення та досягнення ситуації успіху
твердження про “Ситуацію успіху”;
особистісно-орієнтований підхід у справі
навчання та виховання - основа педагогічної
технології “Створення ситуації успіху”;
роль “Ситуації успіху” у навчальній діяльності;
створення “Ситуації успіху” на мотиваційному
етапі навчальної діяльності;
психолого-педагогічні прийоми при створенні
“Ситуації успіху”;
методика реалізації “Ситуації успіху”;
Виходячи із Положень Закону України “Про
освіту” завдання школи сьогодні полягає в
тому, щоб:
Виховувати в учнів здатність:
долати життєві труднощі;
самостійно приймати рішення;
розвивати себе як особистість, здатну:
робити вибір і контролювати своє життя;
брати на себе відповідальність за свої дії;
захищати себе і свої життєві цінності;
діяти відповідно до них;
піклуватись про інших;
Завдання вчителів:
прищепити учням потребу до здобуття
знань;
створити такі умови, щоб процес
здобуття знань був для них цікавим,
потрібним, комфортним;
і тому пріоритетним завданням вчителя
під час навчально-виховної діяльності є
створення ситуації успіху.
Що означає “Ситуація успіху?”
Ситуація успіху - це суб'єктивний
психічний стан задоволення наслідком
своєї фізичної, розумової праці чи
моральної напруги.
Успіх у навчанні - єдине джерело
внутрішніх сил дитини, які породжують
енергію для переборення труднощів,
бажання вчитися.
В.Сухомлинський
Ситуація успіху дарує атмосферу
приязні та взаємодопомоги, впевненості
і захищеності.
Учитель зобов’язаний створити джерело
внутрішніх сил дитини, джерело, яке дає
енергію для подолання труднощів і
формування бажання вчитися.
Використання ситуації успіху має
сприяти підвищенню робочого тонусу,
збільшенню продуктивності навчальної
роботи, а також допомогти учням
усвідомити себе повноцінною
особистістю і, відповідно, забезпечити
успіх у навчанні.
Основою педагогічної технології
“Створення ситуації успіху” є
особистісно-орієнтований підхід у справі
навчання та виховання.
А тому звернемося до рекомендацій
щодо особистісно-орієнтовного підходу
навчання та виховання.
–
Особистісно орієнтоване навчання
це навчання, центром якого є
особистість дитини, її самобутність та
самостійність: суб'єктивний досвід
кожного спочатку розкривається, а
потім узгоджується зі змістом освіти.
Визнання учня ключовою фігурою
всього освітнього процесу – це і є
особистісно орієнтована педагогіка.
У свідомості учня це має такий
вигляд: «Все, що я пізнаю, я знаю,
для чого мені потрібно і де я можу ці
знання застосувати».
Для педагога - це прагнення знайти
розумний баланс між знаннями,
уміннями та навичками учня.
Сучасність вимагає навчити учнів:
- самостійно та творчо розв'язувати
проблеми;
- шукати нову інформацію й робити
висновки, а не подавати дітям готові
знання.
В особистісно-орієнтованому підході
вчителю насамперед потрібен високий
рівень педагогічної майстерності, який
базується на розвитку:
дидактичних;
організаторських;
комунікативних;
науково-пізнавальних;
емоційних;
та поведінкових компонентностей;
-
-
Цілі особистісно орієнтованого
навчання полягають у тому, щоб:
визначити життєвий досвід кожного
учня;
його пізнавальні здібності;
рівень інтелекту;
інтереси, які спочатку треба розкрити,
а потім розвинути у навчальному
процесі;
Цілі особистісно орієнтованого навчання
полягають у тому, щоб:
Формувати позитивну мотивацію учнів до:
-
пізнавальної діяльності;
-
потребу в самопізнанні;
-
потребу в самореалізаціїї;
-
та потребу у самовдосконаленні школярів;
Цілі особистісно орієнтованого навчання
полягають у тому, щоб:
Озброїти учнів механізмом:
адаптації;
саморегуляції;
самозахисту;
самовиховання;
Цілі особистісно орієнтованого навчання
полягають у тому, щоб:
Розвинути індивідуальні позитивні
здібності кожного школяра;
Сформувати культуру життєдіяльності
максимально виявити і використати
індивідуальний досвід учня;
Правильно визначати лінії поведінки.
Основні принципи
особистісно-орієнтованого
навчання:
1. Принцип «розвивальної допомоги»
не робити за учня;
не вказувати йому, що робити,
а допомогти пробувати власні сили і власну
активність;
потрібно добитись, щоб учень сам обирав
рішення і відповідав за них.
Звідси - не потрібно подавати готові
знання, а створити умови, в яких
виявляється:
-
власна пізнавальна активність учня;
-
і він визначить для себе цілі, зміст та
методи роботи, власні цінності.
-
Навчання повинно бути дослідницьким
Це час, протягом якого діти вчаться:
самостійно діяти;
- дискутувати;
- приймати рішення.
-
При цьому розвивається самосвідомість і
самореалізується особистість.
Принцип - «свобода вміння»
- учні вільно обговорюють
проблеми;
- співпрацюють один з одним,
- а вчитель виступає в ролі
старшого члена колективу,
консультанта, джерела досвіду
Принцип - «свобода вміння»
Учителю:
-недостатньо
процес;
організувати навчальний
- потрібно ще визначити спосіб засвоєння
знань, тобто оприділити види діяльності
учня на уроці.
Основні вимоги до особистісноорієнтованого уроку:
раціональна єдність словесних,
наукових і практичних методів
навчання;
зв'язок з раніше вивченим досвідом,
набутим учнем;
Основні вимоги до особистісно
орієнтованого уроку:
-формування вмінь в учнів самостійно
здобувати знання і застосовувати їх на
практиці;
-заохочення прагнень учнів знаходити свій
спосіб роботи з навчальним матеріалом.
Метою
особистісноорієнтованого уроку є:
- створення умов для виявлення
пізнавальної активності учнів
Засобами досягнення вчителем цієї мети
можуть бути:
використання різних форм та методів
навчальної діяльності, які дозволяють
розкрити суб'єктивний досвід учнів;
створення атмосфери зацікавленості
кожного учня в результатах роботи
всього класу;
стимулювання учнів до висловлювань,
використання різних способів виконання
завдань без побоювань помилитися,
отримати хибну відповідь тощо;
Засобами досягнення вчителем цієї мети
можуть бути:
використання протягом уроку
дидактичного матеріалу, який дозволяє
отримати учневі найбільш значущі для
нього вид та форму змісту навчального
матеріалу;
оцінювання досягнень учня протягом
усього процесу його діяльності, а не
тільки за кінцевим результатом;
Засобами досягнення вчителем цієї мети
можуть бути:
заохочення прагнень учня знаходити свій
спосіб роботи;
аналізувати протягом уроку роботи інших
учнів; вибирати та засвоювати найбільш
раціональні з них;
створення на уроці педагогічних ситуацій
спілкування, які б дозволяли кожному учневі
виявляти ініціативу, самостійність, виборність у
справах роботи;
створення обстановки для природного
самовираження учня.
Технологія
особистісноорієнтованогоуроку
Для проведення особистісноорієнтованого уроку вчитель має
оволодіти його основними етапами:
1.
2.
3.
4.
5.
6.
7.
8.
Орієнтації.
Визначення мети.
Проектування.
Організації.
Реалізації.
Контролю.
Коригування.
Оцінювання
1. Етап орієнтації включає:
орієнтацію на позитивну роботу;
орієнтацію на визначення особистісного
досвіду учнів;
пов'язання цього досвіду з проблемами
навчального матеріалу.
2. Етап визначення мети передбачає:
визначення на уроці разом з учнями
значущої мети здійснення тієї діяльності,
яка запланована вчителем (учні повинні
зрозуміти, що може дати робота учням
саме на цьому уроці для складання,
наприклад, тематичного заліку,
державної атестації, свого майбутнього
життя тощо);
визначення показників досягнення
поставлених завдань;
3. Етап проектування включає:
передбачення залучення учнів до
виконання ними випереджальних
завдань;
підготовки повідомлень;
рефератів;
виготовлення та відбору наочності;
складання плану роботи тощо;
Етап організації виконання плану
діяльності передбачає:
Подання можливих варіантів і
способів виконання навчальної
діяльності (усна чи письмова форма,
індивідуальна робота чи робота в
групах, робота з текстом чи з іншими
засобами одержання інформації);
Етап організації виконання плану
діяльності передбачає:
2.Представлення учнями вибору способу
фіксації нового матеріалу (конспект,
схема, таблиця, опора, план, тези,
висновки тощо);
3.Варіативність домашнього завдання
(диференціація за рівнем складності та
способом виконання).
Етап контрольно-оцінювальний:
1.Залучення учнів до контролю за
перебігом навчальної діяльності шляхом
заохочення їх до різних видів контролю,
самоконтролю, взаємоконтролю, роботи
в групах;
2.Участь учнів у виправленні помилок і
недоліків у знаннях, усвідомлення їх
причин шляхом взаємо та самоаналізу;
Етап контрольно-оцінювальний:
3.Надання учням можливості самостійно
або за участі вчителя, інших учнів
порівнювати отримані ним результати з
критеріями стандарту, закладеного у
навчальній програмі;
4.Використання механізмів оцінного
методу (позитивного ставлення до
успіхів школяра);
Етап контрольно-оцінювальний:
5.Використання механізмів оцінного
методу (позитивного ставлення до
успіхів школяра).
6.Оцінювання (виставлення рівневих
оцінок за дванадцятибальною системою
оцінювання навчальних досягнень,
поурочного бала, рейтинг) не тільки
результатів, а й самого процесу
навчання.
6. Заключний етап передбачає:
усвідомлення учнями ситуації
досягнення мети;
відчуття успіху;
підкріплення позитивної мотивації
стосовно власної діяльності.
Методи та засоби психолого-педагогічної
підтримки діяльності учнів
заохочення;
навчально-пізнавальна гра;
створення ситуації успіху;
створення ситуації пізнавального інтересу;
створення проблемної ситуації;
спонукання до пошуку альтернативних
рішень;
виконання творчих завдань;
кооперація учнів;
створення ситуації взаємодопомоги тощо.
Висновок може бути таким: особистісноорієнтоване навчання ЦЕ–
загальнодидактичний принцип
індивідуального підходу до учнів.
Таке твердження ми дослідимо та
пояснимо за допомогою такого факту:
Відомий російський психолог
Л.С. Виготський своє теорією доводить,
що розум будь-якої людини має дві зони
розвитку: А і Б.
Перша зона (А) – це зона актуального
розвитку.
У цю зону потрапляють завдання, які
дитина може виконати сама без
допомоги вчителя.
Друга зона (В) – це зона найближчого
розвитку
Сюди потрапляють завдання, які дитина сама
виконати не може, але може з ними
впоратися з допомогою вчителя.
Зона найближчого розвитку, - це зона
“наступного дня”.
Те, що сьогодні є зона найближчого
розвитку, завтра у процесі навчання повинно
стати зоною актуального розвитку. Учитель
не повинен давати готову інформацію, адже
таке навчання може загальмувати мислення
дитини. А за допомогою вміло підібраних
запитань педагог підводить школяра до
правильної відповіді, розв’язку.
Те, що сьогодні є зоною найближчого
розвитку, завтра у процесі навчання
повинно стати зоною актуального
розвитку.
Учитель не повинен давати готову
інформацію, адже таке навчання може
загальмувати мислення дитини.
А за допомогою вміло підібраних
запитань педагог підводить школяра до
правильної відповіді, розв’язку.
Отже, як бачимо із цього прикладу, щоб
відбулися розвиток і навчання учнів,
завдання повинні потрапляти лише в
зону найближчого розвитку
(за Л.С. Виготським).
Припустимо, що два учні навчались в
одній школі, в одних і тих самих
учителів, закінчили школу з відзнакою,
рівень їхнього розвитку все одно буде
різним.
Ще більше відрізняється розвиток учнів
класу, які згідно з 12- бальною
системою досягли початкового і
високого рівнів.
Тому зрозуміло, що до таких дітей треба
підходити індивідуально, тобто ставити
перед ними різні завдання.
Якщо для цілого класу поставити одне
завдання, то для одних учнів воно
потрапить у зону актуального розвитку,
для інших – у зону найближчого
розвитку.
Отже, одне завдання для всього класу
ставити не бажано і не потрібно, а
здійснювати якісний особистісноорієнтований підхід до навчання та
виховання на практиці нам заважає ряд
причин, зокрема:
Причина 1. Щоб підійти індивідуально
до кожного учня, необхідно знати його
психологічні, фізіологічні та соціальні
особливості.
Лише психологія нараховує кілька
десятків індивідуальних особливостей
особистості. Це різні види уваги, уяви,
мислення, сприйняття, темпераменту,
характеру і т.д.
Пам’ять також поділяється більш ніж
на 10 типів: короткочасна,
довготривала, оперативна, рухова,
зорова, слухова, емоційна, словеснологічна і т.д.;
Причина 2. Виявити всі ці психологічні,
фізіологічні та соціальні особливості
вчитель без допомоги психолога, лікаря,
соціолога не може;
Причина 3.Навіть якщо теоретично
припустити, що в кожної дитини
виявили всі ці особливості, вчитель не
зможе запам’ятати їх у такій кількості
дітей, оскільки він одночасно навчає
свого предмета не один десяток учнів,
кожен з яких має не один десяток таких
особливостей.
Нарешті, якщо вчителю все-таки
вдається запам’ятати всі особливості
кожної дитини, він не зможе підійти
індивідуально тому, що урок триває
всього 40-45 хв, протягом яких
неможливо фізично попрацювати з
кожним учнем класу індивідуально.
Отже, існує суперечність: з одного боку,
вимоги до особистісно-орієнтованого
навчання, а з іншого причини, що
унеможливлюють якісне впровадження
цієї педагогічної технології у навчальновиховний процес.
Який же вихід з ситуації, що склалася ?
Філософія вчить, що джерелом і
рушійними силами будь-якого процесу
(у тому числі й навчального) є
розв’язання суперечностей і тому,
щоб навчальний процес розвивався,
вчителю необхідно вміти виявляти
суперечність навчального процесу, а
також вміти розв’язувати її.
Дана суперечність розв’язується шляхом
диференційованого підходу до учнів.
Диференціація (від лат. Differentia –
різниця, відмінність) – розчленування
цілого на якісно відмінні частини.
Розв’язування таких суперечностей
називається підходом до навчання.
Цей підхід, для прикладу, можна
здійснити таким чином:
Учнів класу розподілити на групи за
рівнем розвитку.
Критерії, якими слід керуватися - це
успішність.
Таких груп, наприклад, може бути
чотири:
низький рівень;
середній рівень;
достатній рівень;
високий рівень.
Зрозуміло, що такий поділ не
аргументується для учнів, для того щоб
у слабшого школяра не сформувалася
занижена самооцінка, а в сильного –
завищена.
Якщо учні однієї з груп підвищують свій
рівень – їх слід перевести до наступної
групи і навпаки.
Для кожної групи пропонуються різні за
ступенем складності завдання.
Диференційований підхід можна
здійснювати при різних формах
навчального процесу: під час уроку,
лабораторного заняття, екскурсії.
Під час проведеного уроку методом бесіди,
запитань слід орієнтувати учнів на певну
групу.
При цьому обов’язково слід враховувати,
щоб запитання було точним, стислим, не
мало елементів підказки.
Під час проведення уроку методом
пояснення, розповіді диференційований
підхід неможливий, оскільки вчитель будує
свою розповідь, орієнтуючись на
середнього учня,
але під час закріплення нового матеріалу
чи пояснення домашнього завдання учням
можна запропонувати різнорівневі
завдання.
Завершальним етапом навчальної
діяльності на уроці є:
усвідомлення ситуації досягнення мети;
переживання ситуації успіху;
підкріплення позитивної мотивації щодо
самої діяльності.
Ситуація успіху досягається тоді, коли
сама дитина визначає цей результат як
успіх.
Усвідомлення ситуації успіху самим
учнем, розуміння її значимості виникає у
суб'єкта після здолання своєї боязкості,
невміння, незнання, психологічного
враження та інших видів труднощів.
Роль “Ситуації успіху” у навчальній
діяльності
За останні роки термін
„Ситуація успіху” став звичним для
педагогів.
Ніхто не заперечує, що саме позитивні
емоції можуть стати для дитини одним
з найважливіших стимулів у навчанні,
але при цьому ми забуваємо про те, що
в педагогів не існує єдиного рецепта чи
правила, як саме створювати ситуації
успіху тому, що це слід на основі
індивідуального підходу, зважено, з
урахуванням багатьох факторів.
Діти прощають багато чого, але не
вибачають байдужість.
За відгуками дітей, найкращі їхні
вчителі вели уроки так, що здавалося,
ніби весь урок вони зайняті саме тобою.
Як цього досягти?
Іноді це „Іскра Божа”,
а частіше – майстерність, доведена до
мистецтва.
Важливо мати на увазі, що навіть
одноразове переживання успіху може
докорінно змінити психологічне
самопочуття дитини.
Ситуація успіху може стати пусковим
механізмом подальшого розвитку
особистості.
Безперечно, переживання успіху навіює
людині впевненість у власних силах.
З`являється бажання знову досягти
добрих результатів, виникає відчуття
внутрішнього благополуччя, що, у свою
чергу, покращує ставлення до
навколишнього світу.
На перший погляд здається, що вчитель,
кілька разів давши учню можливість
відчути успіх, далі вже само собою
забезпечує високий рівень мотивації,
інтересу, пізнавальної активності.
Але може бути й протилежний
результат: постійна успішність здатна
сформувати байдуже ставлення до
навчання.
Крім того, постійне очікування лише
позитивного результату згубно впливає
на розвиток вольових якостей учня:
він ухиляється від подолання
труднощів;
губиться в складних ситуаціях
(навчальних та життєвих);
у його поведінці починає домінувати
мотив „уникнення невдач”.
Досвідчені психологи та педагоги
попереджують про можливість
негативних наслідків пережитого успіху.
Чому ж виникає такий парадокс?
По-перше, успіх, що діставався ціною
незначних зусиль, може призвести до
переоцінки, точніше, до завищеної
оцінки своїх можливостей.
По-друге, за сильним переживанням
будь-якої емоції обов`язково настає
релаксація (розслаблення).
І якщо в цей період запропонувати
людині якусь діяльність, то, швидше за
все, ця діяльність буде менш успішною,
ніж попередня.
По-третє, переживання успіху може бути
потьмареним, якщо результат, важливий
і значимий для самого учня, не буде
адекватно оцінений іншими людьми.
І нарешті:
Емоція успіху не стане сильним
переживанням, якщо результати діяльності
не значимі для її суб`єкта.
Дитина, особливо на початку навчання,
однаково інтенсивно переживає успіх у
„головних” і „неголовних” навчальних
предметах.
Але часто знижують цю інтенсивність:
„12 балів з музики ! Та краще б ти
отримав 12 балів з читання”.
Знижуючи значимості успіху, що
переживається дитиною, ми, дорослі,
впливаємо на формування у дитини
ставлення до навчального процесу в
цілому.
Ось чому, оцінюючи дітей, необхідно
виходити з індивідуальних особливостей
кожного учня.
Просування вперед треба заохочувати,
підбадьорювати, щоб дитина не
відчувала невдачу, порівнюючи свої
результати з раніше встановленими
нормами, особливо якщо вони для неї
недосяжні.
Отже, ситуація успіху у навчальній
діяльності створюється вчителем або ж
психологом.
Як і будь-яку іншу діяльність, навчання
можна уявити у вигляді простого
ланцюжка дій:
1. Установка на діяльність (емоційна
підготовка учнів на вирішення
навчального завдання) – мотиваційний
етап;
2.Забезпечення діяльності (створення
умов для успішного вирішення
навчального завдання) –підготовчий,
робочий етап;
3.Порівняння отриманих результатів з
очікуваними (усвідомлення ставлення до
результатів своєї навчальної праці) –
результативний етап.
Отже, якщо ситуація успіху створюється
вчителем послідовно і свідомо, її
3.Порівняння отриманих результатів з
очікуваними (усвідомлення ставлення
до результатів своєї навчальної праці) –
результативний етап.
Отже, якщо ситуація успіху створюється
вчителем послідовно і свідомо, її
структура повинна врахувати всі
перелічені компоненти.
Створення ситуації успіху на
мотиваційному етапі навчальної
діяльності
Дослідження психологів свідчать, що рівень
засвоєння людиною знань істотно залежить
від рівня сформованості її мотивації
навчитися.
Тож давайте проаналізуємо, як провести
мотиваційний етап уроку так, щоб створити
ситуацію успіху для того учня.
Перед учителем стоїть завдання:
сформувати в учня настанову на
успішне виконання завдання
Інакше кажучи, вчитель повинен
сформувати в учнів мотив досягнення
мети.
Але при цьому вчитель часто
зустрічається з неадекватною
реакцією учнівського колективу:
1.Хтось уже виконував подібне
завдання, і його результати
виявились невдалими, так що у цієї
категорії учнів уже сформоване
негативне ставлення на успішне
виконання завдання.
2.Інша група учнів не стикалась з
такою роботою, тому вони не знають,
чого можна очікувати від майбутньої
діяльності.
3.Третя група, яка виконувала потрібні
завдання і успішно з ними впоралася,
знаходиться у стані мобілізації, готова
виконувати навчальне завдання.
Зрозуміло, що найлегше вчителю буде
працювати з учнями третьої групи, де
необхідно лише активізувати позитивні
емоції, які діти пережили раніше.
У другої групи учнів слід передбачити
емоційну реакцію, намалювати
перспективу вдалого виконання
завдання, пов`язавши її з тими чи
іншими умовами діяльності, які в
минулому забезпечували успіх.
Найбільш клопітною буде робота
першою групою учнів.
Перш за все доведеться нейтралізувати
спогади про невдачу в попередній
діяльності, а потім створити перспективу
для нової.
Зробити це можна, наприклад, так:
дати завдання учневі попрацювати над
своїми помилками, або повідомити його,
що завдання для нього змінено
порівняно з попереднім і т. д.
Учитель може запропонувати різні
варіанти мотивів досягнення ситуації
успіху:
прагнення самостійно розв`язати цікаві
задачі;
завоювати авторитет у своїх товаришів;
стати першим;
розглядати свою діяльність з точки зору
її корисності для інших людей;
встановити нові контакти між
товаришами у ході виконання завдання
тощо.
Отже, на етапі мотивації навчальної
діяльності учитель організовує певні
ситуації з метою активізувати чи
нейтралізувати емоції для наступної
діяльності
На етапі мотивації створення ситуації
успіху більшою мірою визначається
психологічними аспектами.
Тут доречним буде використання в
роботі вчителя таких психологопедагогічних прийомів, як:
Ефект Розенталя, або „Ефект
навіювання”: „Ти це можеш”, „Тобі це
вдається” тощо.
Якщо педагог буде переконувати учнів
у реальності успіху, то успіх прийде.
Англійський учений Стоуенс довів, що
учні, яких заохочували, досягли значно
більших успіхів, ніж ті, кого ніяк не
заохочували.
Прийом „Емоційне погладжування” –
це констатація будь-якого факту успіху,
прищеплювання дитині віри в себе,
відкритість учителя для довіри і співчуття.
◦ Прийом „Анонсування” –
репетиція майбутньої дії, яка створює
психологічний настрій на успіх перед
класом.
Це можуть бути додаткові індивідуальні
заняття з окремими учнями чи
заздалегідь оголошенні запитання
самостійної роботи.
Прийом „Шикуйсь!” містить такі кроки:
психологічна атака;
емоційне блокування;
вибір головного напрямку;
вибір рівних можливостей;
несподіване порівняння;
стабілізація.
Цей прийом полягає в тому, щоб:
учителем блокувалось припущення на
невдачу в діяльності учня;
відволікалася увага школяра від
чергового неуспіху;
вчитель повинен знайти той напрямок
діяльності, яким учень зможе
реалізувати себе набагато краще, тим
самим забезпечити його на успіх, на
стабільність у навчанні.
Розглянемо деякі
алгоритми створення ситуацій успіху та
методику їх реалізації:
Прийом „Даю шанс” – це заздалегідь
підготовлена вчителем ситуація, в якій
учень отримує можливість зненацька
для себе розкрити свої можливості.
Прийом “ Зняття страху”-
допомогає перебороти невпевненість у
власних силах (Люди вчаться на своїх
помилках і знаходять інші шляхи
вирішення проблем).
Прийом “Авансування успішного
результату” –
допомогає вчителю висловити тверду
переконаніність у тому, що його учень
обов’язково впорається з поставленим
завданням.
Це, в свою чергу, переконує дитину у
своїх силах і можливостях.
“У тебе обов’язково вийде”, “Я навіть не
сумніваюсь у позитивному результаті” і
т. д.
Прийом “Прихований інструктаж”
Допомагає дитині уникнути поразки.
Досягається шляхом побажання,
наприклад:
Можливо краще почати з ...,
Виконуючи роботу не забудьте про ...
Прийом “Внесення мотиву”.
Показує дитині заради чого, кого
здійснюється ця діяльність, кому буде
добре після виконання, наприклад, “Без
твоєї допомоги твоїм друзям не
впоратись...” тощо.
Прийом “Персональна винятковість.”
Визначає важливість зусиль дитини в
діяльності, що здійснюється або
здійснюватиметься, наприклад:
Тільки ти міг би…
Тільки тобі і можу доручити… і т.п.
Прийом “Висока оцінка деталі”.
Допомагає емоційно пережити не
результат в цілому, а якої її окремої
деталі:
Найбільше мені сподобалось у твоїй
роботі…
Найбільше тобі вдалося…
Прийом „Еврика”.
Створюються умови, за яких дитина,
виконуючи навчальне завдання,
несподівано відкриває в собі невідомі
досі здібності.
Завдання вчителя – помітити це глибоко
особисте відкриття, всіляко підтримати
дитину, поставити нову мету і надихнути
на її досягнення.
Допомога вчителя у створенні ситуації
відкриття має бути ненав`язливою,
прихованою.
Створюючи ситуації успіху на етапі
організації навчальної діяльності, слід
пам`ятати кілька основних правил:
у кожній дитині є задатки, які можуть
розвинутися у здібності;
Побачити їх, відчути, розвити – це
справа педагога;
ставлення до дитини як до рівної, як до
себе, спілкування, що повністю включає
грубість, різкість, образливий тон, має
стати обов`язковою нормою всієї
педагогічної діяльності;
Ставлення до дитини:
як до рівної,
як до себе,
спілкування, що повністю виключає:
- грубість,
- різкість,
- образливий тон
має стати обов`язковою нормою всієї
педагогічної діяльності;
чим більше напрямків діяльності, в яких
бере участь дитина, тим більше в неї
можливостей знайти себе;
кількість і різноманітність ситуацій і
обставин, в тому числі і штучно
створених, у які може потрапити
дитина, визначають шляхи її сьогодення
і віддаленого інтересу та можливі шляхи
успіху.
ТИПИ УСПІХУ:
Неочікувана радість – це почуття
задоволення від того, що результати
діяльності учня перевершили його
очікування.
З педагогічної та психологічної точки
зору – це результат продуманої,
підготовленої діяльності вчителя.
Спільна радість – полягає в тому, щоб учень
досяг необхідної для себе реакції колективу.
Вона може бути підготовленою вчителем
або спонтаною.
Спільною радістю вважають тільки ті реакції
колективу, які дають можливість дитині
відчутні себе задоволеним, стимулюють її
зусиля.
Це, перш за все, має бути емоційний відгук
оточуючих на успіх члена свого колективу.
Важливо, щоб у досягненнях кожного
школяра всі бачили результати своєї
праці, а сама дитина розуміла, що її
радість – це радість підтримки,
отримання статусу „свій серед своїх”.
Зрештою у тому, як реагує дитячий
колектив на успіхи або невдачі своїх
учителів, виявляється його моральна
сутність.
Радість пізнання – це радість пізнання
нового, хоча вона по своїй суті
альтруїстична (виникає на основі
допомоги, підтримки інших людей).
Пізнання спираїться на самоосвіту й
самопізнання.
Така радість не може вирости на
пустому місці, появитися без серйозних
причин. Це слід клопіткої роботи
учителя –учня-учнів.
ВИСНОВОК:
1.Ситуація успіху досягається тоді, коли
сама дитина визначає цей результат як
успіх.
2 Усвідомлення ситуації успіху самим
учнем, розуміння її значимості виникає у
школяра після здолання своєї боязкості,
невміння, незнання, психологічного
враження та інших видів труднощів.
3. Завдання педагога :
допомогти особистості дитини зрости в
успіху;
дати відчути радість від здолання
труднощів;
дати зрозуміти, що задарма в житті в
житті нічого не дається, скрізь необхідно
докласти зусиль.
І успіх буде еквівалентним витраченим
зусиллям.
ШАНОВНІ КОЛЕГИ !
Дайте, будь ласка, відповідь на такі
запитання:
1.Ваше ставлення до технології “Створення
ситуації успіху”.
2.Як Ви оцінюєте стан “Створення ситуації
успіху у Вашому навчальному закладі”.
3.Які ще методичні рекомендації, ідеї,
міркування щодо “Створення ситуації успіху”,
Ви можете запропонувати учасникам нашого
семінару ?
ВДЯЧНІ ВАМ ЗА ВІДВЕРТІСТЬ, ЗА ПОРАДИ
Slide 84
Створення ситуації успіху
та шляхи її реалізації
на уроці як складової якості
навчально-виховного процесу
Мета: Удосконалити методику
створення ситуації успіху та шляхів
її реалізації на уроці як стежки, що
веде до того куточка дитячого
серця, в якому горить вогник
бажання бути гарним.
На
відміну від традиційного розуміння
освіти як суми знань та навичок, нині освіту
починають розглядати як процес
становлення особистості .
Причому особистості, здатної до:
самоосвіти,
саморозвитку,
самовдосконалення,
яка вміє використовувати набуті знання,
яка прагне реалізувати себе,
спроможна змінити на краще своє життя,
життя своєї держави.
Алгоритм
створення та досягнення ситуації успіху
твердження про “Ситуацію успіху”;
особистісно-орієнтований підхід у справі
навчання та виховання - основа педагогічної
технології “Створення ситуації успіху”;
роль “Ситуації успіху” у навчальній діяльності;
створення “Ситуації успіху” на мотиваційному
етапі навчальної діяльності;
психолого-педагогічні прийоми при створенні
“Ситуації успіху”;
методика реалізації “Ситуації успіху”;
Виходячи із Положень Закону України “Про
освіту” завдання школи сьогодні полягає в
тому, щоб:
Виховувати в учнів здатність:
долати життєві труднощі;
самостійно приймати рішення;
розвивати себе як особистість, здатну:
робити вибір і контролювати своє життя;
брати на себе відповідальність за свої дії;
захищати себе і свої життєві цінності;
діяти відповідно до них;
піклуватись про інших;
Завдання вчителів:
прищепити учням потребу до здобуття
знань;
створити такі умови, щоб процес
здобуття знань був для них цікавим,
потрібним, комфортним;
і тому пріоритетним завданням вчителя
під час навчально-виховної діяльності є
створення ситуації успіху.
Що означає “Ситуація успіху?”
Ситуація успіху - це суб'єктивний
психічний стан задоволення наслідком
своєї фізичної, розумової праці чи
моральної напруги.
Успіх у навчанні - єдине джерело
внутрішніх сил дитини, які породжують
енергію для переборення труднощів,
бажання вчитися.
В.Сухомлинський
Ситуація успіху дарує атмосферу
приязні та взаємодопомоги, впевненості
і захищеності.
Учитель зобов’язаний створити джерело
внутрішніх сил дитини, джерело, яке дає
енергію для подолання труднощів і
формування бажання вчитися.
Використання ситуації успіху має
сприяти підвищенню робочого тонусу,
збільшенню продуктивності навчальної
роботи, а також допомогти учням
усвідомити себе повноцінною
особистістю і, відповідно, забезпечити
успіх у навчанні.
Основою педагогічної технології
“Створення ситуації успіху” є
особистісно-орієнтований підхід у справі
навчання та виховання.
А тому звернемося до рекомендацій
щодо особистісно-орієнтовного підходу
навчання та виховання.
–
Особистісно орієнтоване навчання
це навчання, центром якого є
особистість дитини, її самобутність та
самостійність: суб'єктивний досвід
кожного спочатку розкривається, а
потім узгоджується зі змістом освіти.
Визнання учня ключовою фігурою
всього освітнього процесу – це і є
особистісно орієнтована педагогіка.
У свідомості учня це має такий
вигляд: «Все, що я пізнаю, я знаю,
для чого мені потрібно і де я можу ці
знання застосувати».
Для педагога - це прагнення знайти
розумний баланс між знаннями,
уміннями та навичками учня.
Сучасність вимагає навчити учнів:
- самостійно та творчо розв'язувати
проблеми;
- шукати нову інформацію й робити
висновки, а не подавати дітям готові
знання.
В особистісно-орієнтованому підході
вчителю насамперед потрібен високий
рівень педагогічної майстерності, який
базується на розвитку:
дидактичних;
організаторських;
комунікативних;
науково-пізнавальних;
емоційних;
та поведінкових компонентностей;
-
-
Цілі особистісно орієнтованого
навчання полягають у тому, щоб:
визначити життєвий досвід кожного
учня;
його пізнавальні здібності;
рівень інтелекту;
інтереси, які спочатку треба розкрити,
а потім розвинути у навчальному
процесі;
Цілі особистісно орієнтованого навчання
полягають у тому, щоб:
Формувати позитивну мотивацію учнів до:
-
пізнавальної діяльності;
-
потребу в самопізнанні;
-
потребу в самореалізаціїї;
-
та потребу у самовдосконаленні школярів;
Цілі особистісно орієнтованого навчання
полягають у тому, щоб:
Озброїти учнів механізмом:
адаптації;
саморегуляції;
самозахисту;
самовиховання;
Цілі особистісно орієнтованого навчання
полягають у тому, щоб:
Розвинути індивідуальні позитивні
здібності кожного школяра;
Сформувати культуру життєдіяльності
максимально виявити і використати
індивідуальний досвід учня;
Правильно визначати лінії поведінки.
Основні принципи
особистісно-орієнтованого
навчання:
1. Принцип «розвивальної допомоги»
не робити за учня;
не вказувати йому, що робити,
а допомогти пробувати власні сили і власну
активність;
потрібно добитись, щоб учень сам обирав
рішення і відповідав за них.
Звідси - не потрібно подавати готові
знання, а створити умови, в яких
виявляється:
-
власна пізнавальна активність учня;
-
і він визначить для себе цілі, зміст та
методи роботи, власні цінності.
-
Навчання повинно бути дослідницьким
Це час, протягом якого діти вчаться:
самостійно діяти;
- дискутувати;
- приймати рішення.
-
При цьому розвивається самосвідомість і
самореалізується особистість.
Принцип - «свобода вміння»
- учні вільно обговорюють
проблеми;
- співпрацюють один з одним,
- а вчитель виступає в ролі
старшого члена колективу,
консультанта, джерела досвіду
Принцип - «свобода вміння»
Учителю:
-недостатньо
процес;
організувати навчальний
- потрібно ще визначити спосіб засвоєння
знань, тобто оприділити види діяльності
учня на уроці.
Основні вимоги до особистісноорієнтованого уроку:
раціональна єдність словесних,
наукових і практичних методів
навчання;
зв'язок з раніше вивченим досвідом,
набутим учнем;
Основні вимоги до особистісно
орієнтованого уроку:
-формування вмінь в учнів самостійно
здобувати знання і застосовувати їх на
практиці;
-заохочення прагнень учнів знаходити свій
спосіб роботи з навчальним матеріалом.
Метою
особистісноорієнтованого уроку є:
- створення умов для виявлення
пізнавальної активності учнів
Засобами досягнення вчителем цієї мети
можуть бути:
використання різних форм та методів
навчальної діяльності, які дозволяють
розкрити суб'єктивний досвід учнів;
створення атмосфери зацікавленості
кожного учня в результатах роботи
всього класу;
стимулювання учнів до висловлювань,
використання різних способів виконання
завдань без побоювань помилитися,
отримати хибну відповідь тощо;
Засобами досягнення вчителем цієї мети
можуть бути:
використання протягом уроку
дидактичного матеріалу, який дозволяє
отримати учневі найбільш значущі для
нього вид та форму змісту навчального
матеріалу;
оцінювання досягнень учня протягом
усього процесу його діяльності, а не
тільки за кінцевим результатом;
Засобами досягнення вчителем цієї мети
можуть бути:
заохочення прагнень учня знаходити свій
спосіб роботи;
аналізувати протягом уроку роботи інших
учнів; вибирати та засвоювати найбільш
раціональні з них;
створення на уроці педагогічних ситуацій
спілкування, які б дозволяли кожному учневі
виявляти ініціативу, самостійність, виборність у
справах роботи;
створення обстановки для природного
самовираження учня.
Технологія
особистісноорієнтованогоуроку
Для проведення особистісноорієнтованого уроку вчитель має
оволодіти його основними етапами:
1.
2.
3.
4.
5.
6.
7.
8.
Орієнтації.
Визначення мети.
Проектування.
Організації.
Реалізації.
Контролю.
Коригування.
Оцінювання
1. Етап орієнтації включає:
орієнтацію на позитивну роботу;
орієнтацію на визначення особистісного
досвіду учнів;
пов'язання цього досвіду з проблемами
навчального матеріалу.
2. Етап визначення мети передбачає:
визначення на уроці разом з учнями
значущої мети здійснення тієї діяльності,
яка запланована вчителем (учні повинні
зрозуміти, що може дати робота учням
саме на цьому уроці для складання,
наприклад, тематичного заліку,
державної атестації, свого майбутнього
життя тощо);
визначення показників досягнення
поставлених завдань;
3. Етап проектування включає:
передбачення залучення учнів до
виконання ними випереджальних
завдань;
підготовки повідомлень;
рефератів;
виготовлення та відбору наочності;
складання плану роботи тощо;
Етап організації виконання плану
діяльності передбачає:
Подання можливих варіантів і
способів виконання навчальної
діяльності (усна чи письмова форма,
індивідуальна робота чи робота в
групах, робота з текстом чи з іншими
засобами одержання інформації);
Етап організації виконання плану
діяльності передбачає:
2.Представлення учнями вибору способу
фіксації нового матеріалу (конспект,
схема, таблиця, опора, план, тези,
висновки тощо);
3.Варіативність домашнього завдання
(диференціація за рівнем складності та
способом виконання).
Етап контрольно-оцінювальний:
1.Залучення учнів до контролю за
перебігом навчальної діяльності шляхом
заохочення їх до різних видів контролю,
самоконтролю, взаємоконтролю, роботи
в групах;
2.Участь учнів у виправленні помилок і
недоліків у знаннях, усвідомлення їх
причин шляхом взаємо та самоаналізу;
Етап контрольно-оцінювальний:
3.Надання учням можливості самостійно
або за участі вчителя, інших учнів
порівнювати отримані ним результати з
критеріями стандарту, закладеного у
навчальній програмі;
4.Використання механізмів оцінного
методу (позитивного ставлення до
успіхів школяра);
Етап контрольно-оцінювальний:
5.Використання механізмів оцінного
методу (позитивного ставлення до
успіхів школяра).
6.Оцінювання (виставлення рівневих
оцінок за дванадцятибальною системою
оцінювання навчальних досягнень,
поурочного бала, рейтинг) не тільки
результатів, а й самого процесу
навчання.
6. Заключний етап передбачає:
усвідомлення учнями ситуації
досягнення мети;
відчуття успіху;
підкріплення позитивної мотивації
стосовно власної діяльності.
Методи та засоби психолого-педагогічної
підтримки діяльності учнів
заохочення;
навчально-пізнавальна гра;
створення ситуації успіху;
створення ситуації пізнавального інтересу;
створення проблемної ситуації;
спонукання до пошуку альтернативних
рішень;
виконання творчих завдань;
кооперація учнів;
створення ситуації взаємодопомоги тощо.
Висновок може бути таким: особистісноорієнтоване навчання ЦЕ–
загальнодидактичний принцип
індивідуального підходу до учнів.
Таке твердження ми дослідимо та
пояснимо за допомогою такого факту:
Відомий російський психолог
Л.С. Виготський своє теорією доводить,
що розум будь-якої людини має дві зони
розвитку: А і Б.
Перша зона (А) – це зона актуального
розвитку.
У цю зону потрапляють завдання, які
дитина може виконати сама без
допомоги вчителя.
Друга зона (В) – це зона найближчого
розвитку
Сюди потрапляють завдання, які дитина сама
виконати не може, але може з ними
впоратися з допомогою вчителя.
Зона найближчого розвитку, - це зона
“наступного дня”.
Те, що сьогодні є зона найближчого
розвитку, завтра у процесі навчання повинно
стати зоною актуального розвитку. Учитель
не повинен давати готову інформацію, адже
таке навчання може загальмувати мислення
дитини. А за допомогою вміло підібраних
запитань педагог підводить школяра до
правильної відповіді, розв’язку.
Те, що сьогодні є зоною найближчого
розвитку, завтра у процесі навчання
повинно стати зоною актуального
розвитку.
Учитель не повинен давати готову
інформацію, адже таке навчання може
загальмувати мислення дитини.
А за допомогою вміло підібраних
запитань педагог підводить школяра до
правильної відповіді, розв’язку.
Отже, як бачимо із цього прикладу, щоб
відбулися розвиток і навчання учнів,
завдання повинні потрапляти лише в
зону найближчого розвитку
(за Л.С. Виготським).
Припустимо, що два учні навчались в
одній школі, в одних і тих самих
учителів, закінчили школу з відзнакою,
рівень їхнього розвитку все одно буде
різним.
Ще більше відрізняється розвиток учнів
класу, які згідно з 12- бальною
системою досягли початкового і
високого рівнів.
Тому зрозуміло, що до таких дітей треба
підходити індивідуально, тобто ставити
перед ними різні завдання.
Якщо для цілого класу поставити одне
завдання, то для одних учнів воно
потрапить у зону актуального розвитку,
для інших – у зону найближчого
розвитку.
Отже, одне завдання для всього класу
ставити не бажано і не потрібно, а
здійснювати якісний особистісноорієнтований підхід до навчання та
виховання на практиці нам заважає ряд
причин, зокрема:
Причина 1. Щоб підійти індивідуально
до кожного учня, необхідно знати його
психологічні, фізіологічні та соціальні
особливості.
Лише психологія нараховує кілька
десятків індивідуальних особливостей
особистості. Це різні види уваги, уяви,
мислення, сприйняття, темпераменту,
характеру і т.д.
Пам’ять також поділяється більш ніж
на 10 типів: короткочасна,
довготривала, оперативна, рухова,
зорова, слухова, емоційна, словеснологічна і т.д.;
Причина 2. Виявити всі ці психологічні,
фізіологічні та соціальні особливості
вчитель без допомоги психолога, лікаря,
соціолога не може;
Причина 3.Навіть якщо теоретично
припустити, що в кожної дитини
виявили всі ці особливості, вчитель не
зможе запам’ятати їх у такій кількості
дітей, оскільки він одночасно навчає
свого предмета не один десяток учнів,
кожен з яких має не один десяток таких
особливостей.
Нарешті, якщо вчителю все-таки
вдається запам’ятати всі особливості
кожної дитини, він не зможе підійти
індивідуально тому, що урок триває
всього 40-45 хв, протягом яких
неможливо фізично попрацювати з
кожним учнем класу індивідуально.
Отже, існує суперечність: з одного боку,
вимоги до особистісно-орієнтованого
навчання, а з іншого причини, що
унеможливлюють якісне впровадження
цієї педагогічної технології у навчальновиховний процес.
Який же вихід з ситуації, що склалася ?
Філософія вчить, що джерелом і
рушійними силами будь-якого процесу
(у тому числі й навчального) є
розв’язання суперечностей і тому,
щоб навчальний процес розвивався,
вчителю необхідно вміти виявляти
суперечність навчального процесу, а
також вміти розв’язувати її.
Дана суперечність розв’язується шляхом
диференційованого підходу до учнів.
Диференціація (від лат. Differentia –
різниця, відмінність) – розчленування
цілого на якісно відмінні частини.
Розв’язування таких суперечностей
називається підходом до навчання.
Цей підхід, для прикладу, можна
здійснити таким чином:
Учнів класу розподілити на групи за
рівнем розвитку.
Критерії, якими слід керуватися - це
успішність.
Таких груп, наприклад, може бути
чотири:
низький рівень;
середній рівень;
достатній рівень;
високий рівень.
Зрозуміло, що такий поділ не
аргументується для учнів, для того щоб
у слабшого школяра не сформувалася
занижена самооцінка, а в сильного –
завищена.
Якщо учні однієї з груп підвищують свій
рівень – їх слід перевести до наступної
групи і навпаки.
Для кожної групи пропонуються різні за
ступенем складності завдання.
Диференційований підхід можна
здійснювати при різних формах
навчального процесу: під час уроку,
лабораторного заняття, екскурсії.
Під час проведеного уроку методом бесіди,
запитань слід орієнтувати учнів на певну
групу.
При цьому обов’язково слід враховувати,
щоб запитання було точним, стислим, не
мало елементів підказки.
Під час проведення уроку методом
пояснення, розповіді диференційований
підхід неможливий, оскільки вчитель будує
свою розповідь, орієнтуючись на
середнього учня,
але під час закріплення нового матеріалу
чи пояснення домашнього завдання учням
можна запропонувати різнорівневі
завдання.
Завершальним етапом навчальної
діяльності на уроці є:
усвідомлення ситуації досягнення мети;
переживання ситуації успіху;
підкріплення позитивної мотивації щодо
самої діяльності.
Ситуація успіху досягається тоді, коли
сама дитина визначає цей результат як
успіх.
Усвідомлення ситуації успіху самим
учнем, розуміння її значимості виникає у
суб'єкта після здолання своєї боязкості,
невміння, незнання, психологічного
враження та інших видів труднощів.
Роль “Ситуації успіху” у навчальній
діяльності
За останні роки термін
„Ситуація успіху” став звичним для
педагогів.
Ніхто не заперечує, що саме позитивні
емоції можуть стати для дитини одним
з найважливіших стимулів у навчанні,
але при цьому ми забуваємо про те, що
в педагогів не існує єдиного рецепта чи
правила, як саме створювати ситуації
успіху тому, що це слід на основі
індивідуального підходу, зважено, з
урахуванням багатьох факторів.
Діти прощають багато чого, але не
вибачають байдужість.
За відгуками дітей, найкращі їхні
вчителі вели уроки так, що здавалося,
ніби весь урок вони зайняті саме тобою.
Як цього досягти?
Іноді це „Іскра Божа”,
а частіше – майстерність, доведена до
мистецтва.
Важливо мати на увазі, що навіть
одноразове переживання успіху може
докорінно змінити психологічне
самопочуття дитини.
Ситуація успіху може стати пусковим
механізмом подальшого розвитку
особистості.
Безперечно, переживання успіху навіює
людині впевненість у власних силах.
З`являється бажання знову досягти
добрих результатів, виникає відчуття
внутрішнього благополуччя, що, у свою
чергу, покращує ставлення до
навколишнього світу.
На перший погляд здається, що вчитель,
кілька разів давши учню можливість
відчути успіх, далі вже само собою
забезпечує високий рівень мотивації,
інтересу, пізнавальної активності.
Але може бути й протилежний
результат: постійна успішність здатна
сформувати байдуже ставлення до
навчання.
Крім того, постійне очікування лише
позитивного результату згубно впливає
на розвиток вольових якостей учня:
він ухиляється від подолання
труднощів;
губиться в складних ситуаціях
(навчальних та життєвих);
у його поведінці починає домінувати
мотив „уникнення невдач”.
Досвідчені психологи та педагоги
попереджують про можливість
негативних наслідків пережитого успіху.
Чому ж виникає такий парадокс?
По-перше, успіх, що діставався ціною
незначних зусиль, може призвести до
переоцінки, точніше, до завищеної
оцінки своїх можливостей.
По-друге, за сильним переживанням
будь-якої емоції обов`язково настає
релаксація (розслаблення).
І якщо в цей період запропонувати
людині якусь діяльність, то, швидше за
все, ця діяльність буде менш успішною,
ніж попередня.
По-третє, переживання успіху може бути
потьмареним, якщо результат, важливий
і значимий для самого учня, не буде
адекватно оцінений іншими людьми.
І нарешті:
Емоція успіху не стане сильним
переживанням, якщо результати діяльності
не значимі для її суб`єкта.
Дитина, особливо на початку навчання,
однаково інтенсивно переживає успіх у
„головних” і „неголовних” навчальних
предметах.
Але часто знижують цю інтенсивність:
„12 балів з музики ! Та краще б ти
отримав 12 балів з читання”.
Знижуючи значимості успіху, що
переживається дитиною, ми, дорослі,
впливаємо на формування у дитини
ставлення до навчального процесу в
цілому.
Ось чому, оцінюючи дітей, необхідно
виходити з індивідуальних особливостей
кожного учня.
Просування вперед треба заохочувати,
підбадьорювати, щоб дитина не
відчувала невдачу, порівнюючи свої
результати з раніше встановленими
нормами, особливо якщо вони для неї
недосяжні.
Отже, ситуація успіху у навчальній
діяльності створюється вчителем або ж
психологом.
Як і будь-яку іншу діяльність, навчання
можна уявити у вигляді простого
ланцюжка дій:
1. Установка на діяльність (емоційна
підготовка учнів на вирішення
навчального завдання) – мотиваційний
етап;
2.Забезпечення діяльності (створення
умов для успішного вирішення
навчального завдання) –підготовчий,
робочий етап;
3.Порівняння отриманих результатів з
очікуваними (усвідомлення ставлення до
результатів своєї навчальної праці) –
результативний етап.
Отже, якщо ситуація успіху створюється
вчителем послідовно і свідомо, її
3.Порівняння отриманих результатів з
очікуваними (усвідомлення ставлення
до результатів своєї навчальної праці) –
результативний етап.
Отже, якщо ситуація успіху створюється
вчителем послідовно і свідомо, її
структура повинна врахувати всі
перелічені компоненти.
Створення ситуації успіху на
мотиваційному етапі навчальної
діяльності
Дослідження психологів свідчать, що рівень
засвоєння людиною знань істотно залежить
від рівня сформованості її мотивації
навчитися.
Тож давайте проаналізуємо, як провести
мотиваційний етап уроку так, щоб створити
ситуацію успіху для того учня.
Перед учителем стоїть завдання:
сформувати в учня настанову на
успішне виконання завдання
Інакше кажучи, вчитель повинен
сформувати в учнів мотив досягнення
мети.
Але при цьому вчитель часто
зустрічається з неадекватною
реакцією учнівського колективу:
1.Хтось уже виконував подібне
завдання, і його результати
виявились невдалими, так що у цієї
категорії учнів уже сформоване
негативне ставлення на успішне
виконання завдання.
2.Інша група учнів не стикалась з
такою роботою, тому вони не знають,
чого можна очікувати від майбутньої
діяльності.
3.Третя група, яка виконувала потрібні
завдання і успішно з ними впоралася,
знаходиться у стані мобілізації, готова
виконувати навчальне завдання.
Зрозуміло, що найлегше вчителю буде
працювати з учнями третьої групи, де
необхідно лише активізувати позитивні
емоції, які діти пережили раніше.
У другої групи учнів слід передбачити
емоційну реакцію, намалювати
перспективу вдалого виконання
завдання, пов`язавши її з тими чи
іншими умовами діяльності, які в
минулому забезпечували успіх.
Найбільш клопітною буде робота
першою групою учнів.
Перш за все доведеться нейтралізувати
спогади про невдачу в попередній
діяльності, а потім створити перспективу
для нової.
Зробити це можна, наприклад, так:
дати завдання учневі попрацювати над
своїми помилками, або повідомити його,
що завдання для нього змінено
порівняно з попереднім і т. д.
Учитель може запропонувати різні
варіанти мотивів досягнення ситуації
успіху:
прагнення самостійно розв`язати цікаві
задачі;
завоювати авторитет у своїх товаришів;
стати першим;
розглядати свою діяльність з точки зору
її корисності для інших людей;
встановити нові контакти між
товаришами у ході виконання завдання
тощо.
Отже, на етапі мотивації навчальної
діяльності учитель організовує певні
ситуації з метою активізувати чи
нейтралізувати емоції для наступної
діяльності
На етапі мотивації створення ситуації
успіху більшою мірою визначається
психологічними аспектами.
Тут доречним буде використання в
роботі вчителя таких психологопедагогічних прийомів, як:
Ефект Розенталя, або „Ефект
навіювання”: „Ти це можеш”, „Тобі це
вдається” тощо.
Якщо педагог буде переконувати учнів
у реальності успіху, то успіх прийде.
Англійський учений Стоуенс довів, що
учні, яких заохочували, досягли значно
більших успіхів, ніж ті, кого ніяк не
заохочували.
Прийом „Емоційне погладжування” –
це констатація будь-якого факту успіху,
прищеплювання дитині віри в себе,
відкритість учителя для довіри і співчуття.
◦ Прийом „Анонсування” –
репетиція майбутньої дії, яка створює
психологічний настрій на успіх перед
класом.
Це можуть бути додаткові індивідуальні
заняття з окремими учнями чи
заздалегідь оголошенні запитання
самостійної роботи.
Прийом „Шикуйсь!” містить такі кроки:
психологічна атака;
емоційне блокування;
вибір головного напрямку;
вибір рівних можливостей;
несподіване порівняння;
стабілізація.
Цей прийом полягає в тому, щоб:
учителем блокувалось припущення на
невдачу в діяльності учня;
відволікалася увага школяра від
чергового неуспіху;
вчитель повинен знайти той напрямок
діяльності, яким учень зможе
реалізувати себе набагато краще, тим
самим забезпечити його на успіх, на
стабільність у навчанні.
Розглянемо деякі
алгоритми створення ситуацій успіху та
методику їх реалізації:
Прийом „Даю шанс” – це заздалегідь
підготовлена вчителем ситуація, в якій
учень отримує можливість зненацька
для себе розкрити свої можливості.
Прийом “ Зняття страху”-
допомогає перебороти невпевненість у
власних силах (Люди вчаться на своїх
помилках і знаходять інші шляхи
вирішення проблем).
Прийом “Авансування успішного
результату” –
допомогає вчителю висловити тверду
переконаніність у тому, що його учень
обов’язково впорається з поставленим
завданням.
Це, в свою чергу, переконує дитину у
своїх силах і можливостях.
“У тебе обов’язково вийде”, “Я навіть не
сумніваюсь у позитивному результаті” і
т. д.
Прийом “Прихований інструктаж”
Допомагає дитині уникнути поразки.
Досягається шляхом побажання,
наприклад:
Можливо краще почати з ...,
Виконуючи роботу не забудьте про ...
Прийом “Внесення мотиву”.
Показує дитині заради чого, кого
здійснюється ця діяльність, кому буде
добре після виконання, наприклад, “Без
твоєї допомоги твоїм друзям не
впоратись...” тощо.
Прийом “Персональна винятковість.”
Визначає важливість зусиль дитини в
діяльності, що здійснюється або
здійснюватиметься, наприклад:
Тільки ти міг би…
Тільки тобі і можу доручити… і т.п.
Прийом “Висока оцінка деталі”.
Допомагає емоційно пережити не
результат в цілому, а якої її окремої
деталі:
Найбільше мені сподобалось у твоїй
роботі…
Найбільше тобі вдалося…
Прийом „Еврика”.
Створюються умови, за яких дитина,
виконуючи навчальне завдання,
несподівано відкриває в собі невідомі
досі здібності.
Завдання вчителя – помітити це глибоко
особисте відкриття, всіляко підтримати
дитину, поставити нову мету і надихнути
на її досягнення.
Допомога вчителя у створенні ситуації
відкриття має бути ненав`язливою,
прихованою.
Створюючи ситуації успіху на етапі
організації навчальної діяльності, слід
пам`ятати кілька основних правил:
у кожній дитині є задатки, які можуть
розвинутися у здібності;
Побачити їх, відчути, розвити – це
справа педагога;
ставлення до дитини як до рівної, як до
себе, спілкування, що повністю включає
грубість, різкість, образливий тон, має
стати обов`язковою нормою всієї
педагогічної діяльності;
Ставлення до дитини:
як до рівної,
як до себе,
спілкування, що повністю виключає:
- грубість,
- різкість,
- образливий тон
має стати обов`язковою нормою всієї
педагогічної діяльності;
чим більше напрямків діяльності, в яких
бере участь дитина, тим більше в неї
можливостей знайти себе;
кількість і різноманітність ситуацій і
обставин, в тому числі і штучно
створених, у які може потрапити
дитина, визначають шляхи її сьогодення
і віддаленого інтересу та можливі шляхи
успіху.
ТИПИ УСПІХУ:
Неочікувана радість – це почуття
задоволення від того, що результати
діяльності учня перевершили його
очікування.
З педагогічної та психологічної точки
зору – це результат продуманої,
підготовленої діяльності вчителя.
Спільна радість – полягає в тому, щоб учень
досяг необхідної для себе реакції колективу.
Вона може бути підготовленою вчителем
або спонтаною.
Спільною радістю вважають тільки ті реакції
колективу, які дають можливість дитині
відчутні себе задоволеним, стимулюють її
зусиля.
Це, перш за все, має бути емоційний відгук
оточуючих на успіх члена свого колективу.
Важливо, щоб у досягненнях кожного
школяра всі бачили результати своєї
праці, а сама дитина розуміла, що її
радість – це радість підтримки,
отримання статусу „свій серед своїх”.
Зрештою у тому, як реагує дитячий
колектив на успіхи або невдачі своїх
учителів, виявляється його моральна
сутність.
Радість пізнання – це радість пізнання
нового, хоча вона по своїй суті
альтруїстична (виникає на основі
допомоги, підтримки інших людей).
Пізнання спираїться на самоосвіту й
самопізнання.
Така радість не може вирости на
пустому місці, появитися без серйозних
причин. Це слід клопіткої роботи
учителя –учня-учнів.
ВИСНОВОК:
1.Ситуація успіху досягається тоді, коли
сама дитина визначає цей результат як
успіх.
2 Усвідомлення ситуації успіху самим
учнем, розуміння її значимості виникає у
школяра після здолання своєї боязкості,
невміння, незнання, психологічного
враження та інших видів труднощів.
3. Завдання педагога :
допомогти особистості дитини зрости в
успіху;
дати відчути радість від здолання
труднощів;
дати зрозуміти, що задарма в житті в
житті нічого не дається, скрізь необхідно
докласти зусиль.
І успіх буде еквівалентним витраченим
зусиллям.
ШАНОВНІ КОЛЕГИ !
Дайте, будь ласка, відповідь на такі
запитання:
1.Ваше ставлення до технології “Створення
ситуації успіху”.
2.Як Ви оцінюєте стан “Створення ситуації
успіху у Вашому навчальному закладі”.
3.Які ще методичні рекомендації, ідеї,
міркування щодо “Створення ситуації успіху”,
Ви можете запропонувати учасникам нашого
семінару ?
ВДЯЧНІ ВАМ ЗА ВІДВЕРТІСТЬ, ЗА ПОРАДИ
Slide 85
Створення ситуації успіху
та шляхи її реалізації
на уроці як складової якості
навчально-виховного процесу
Мета: Удосконалити методику
створення ситуації успіху та шляхів
її реалізації на уроці як стежки, що
веде до того куточка дитячого
серця, в якому горить вогник
бажання бути гарним.
На
відміну від традиційного розуміння
освіти як суми знань та навичок, нині освіту
починають розглядати як процес
становлення особистості .
Причому особистості, здатної до:
самоосвіти,
саморозвитку,
самовдосконалення,
яка вміє використовувати набуті знання,
яка прагне реалізувати себе,
спроможна змінити на краще своє життя,
життя своєї держави.
Алгоритм
створення та досягнення ситуації успіху
твердження про “Ситуацію успіху”;
особистісно-орієнтований підхід у справі
навчання та виховання - основа педагогічної
технології “Створення ситуації успіху”;
роль “Ситуації успіху” у навчальній діяльності;
створення “Ситуації успіху” на мотиваційному
етапі навчальної діяльності;
психолого-педагогічні прийоми при створенні
“Ситуації успіху”;
методика реалізації “Ситуації успіху”;
Виходячи із Положень Закону України “Про
освіту” завдання школи сьогодні полягає в
тому, щоб:
Виховувати в учнів здатність:
долати життєві труднощі;
самостійно приймати рішення;
розвивати себе як особистість, здатну:
робити вибір і контролювати своє життя;
брати на себе відповідальність за свої дії;
захищати себе і свої життєві цінності;
діяти відповідно до них;
піклуватись про інших;
Завдання вчителів:
прищепити учням потребу до здобуття
знань;
створити такі умови, щоб процес
здобуття знань був для них цікавим,
потрібним, комфортним;
і тому пріоритетним завданням вчителя
під час навчально-виховної діяльності є
створення ситуації успіху.
Що означає “Ситуація успіху?”
Ситуація успіху - це суб'єктивний
психічний стан задоволення наслідком
своєї фізичної, розумової праці чи
моральної напруги.
Успіх у навчанні - єдине джерело
внутрішніх сил дитини, які породжують
енергію для переборення труднощів,
бажання вчитися.
В.Сухомлинський
Ситуація успіху дарує атмосферу
приязні та взаємодопомоги, впевненості
і захищеності.
Учитель зобов’язаний створити джерело
внутрішніх сил дитини, джерело, яке дає
енергію для подолання труднощів і
формування бажання вчитися.
Використання ситуації успіху має
сприяти підвищенню робочого тонусу,
збільшенню продуктивності навчальної
роботи, а також допомогти учням
усвідомити себе повноцінною
особистістю і, відповідно, забезпечити
успіх у навчанні.
Основою педагогічної технології
“Створення ситуації успіху” є
особистісно-орієнтований підхід у справі
навчання та виховання.
А тому звернемося до рекомендацій
щодо особистісно-орієнтовного підходу
навчання та виховання.
–
Особистісно орієнтоване навчання
це навчання, центром якого є
особистість дитини, її самобутність та
самостійність: суб'єктивний досвід
кожного спочатку розкривається, а
потім узгоджується зі змістом освіти.
Визнання учня ключовою фігурою
всього освітнього процесу – це і є
особистісно орієнтована педагогіка.
У свідомості учня це має такий
вигляд: «Все, що я пізнаю, я знаю,
для чого мені потрібно і де я можу ці
знання застосувати».
Для педагога - це прагнення знайти
розумний баланс між знаннями,
уміннями та навичками учня.
Сучасність вимагає навчити учнів:
- самостійно та творчо розв'язувати
проблеми;
- шукати нову інформацію й робити
висновки, а не подавати дітям готові
знання.
В особистісно-орієнтованому підході
вчителю насамперед потрібен високий
рівень педагогічної майстерності, який
базується на розвитку:
дидактичних;
організаторських;
комунікативних;
науково-пізнавальних;
емоційних;
та поведінкових компонентностей;
-
-
Цілі особистісно орієнтованого
навчання полягають у тому, щоб:
визначити життєвий досвід кожного
учня;
його пізнавальні здібності;
рівень інтелекту;
інтереси, які спочатку треба розкрити,
а потім розвинути у навчальному
процесі;
Цілі особистісно орієнтованого навчання
полягають у тому, щоб:
Формувати позитивну мотивацію учнів до:
-
пізнавальної діяльності;
-
потребу в самопізнанні;
-
потребу в самореалізаціїї;
-
та потребу у самовдосконаленні школярів;
Цілі особистісно орієнтованого навчання
полягають у тому, щоб:
Озброїти учнів механізмом:
адаптації;
саморегуляції;
самозахисту;
самовиховання;
Цілі особистісно орієнтованого навчання
полягають у тому, щоб:
Розвинути індивідуальні позитивні
здібності кожного школяра;
Сформувати культуру життєдіяльності
максимально виявити і використати
індивідуальний досвід учня;
Правильно визначати лінії поведінки.
Основні принципи
особистісно-орієнтованого
навчання:
1. Принцип «розвивальної допомоги»
не робити за учня;
не вказувати йому, що робити,
а допомогти пробувати власні сили і власну
активність;
потрібно добитись, щоб учень сам обирав
рішення і відповідав за них.
Звідси - не потрібно подавати готові
знання, а створити умови, в яких
виявляється:
-
власна пізнавальна активність учня;
-
і він визначить для себе цілі, зміст та
методи роботи, власні цінності.
-
Навчання повинно бути дослідницьким
Це час, протягом якого діти вчаться:
самостійно діяти;
- дискутувати;
- приймати рішення.
-
При цьому розвивається самосвідомість і
самореалізується особистість.
Принцип - «свобода вміння»
- учні вільно обговорюють
проблеми;
- співпрацюють один з одним,
- а вчитель виступає в ролі
старшого члена колективу,
консультанта, джерела досвіду
Принцип - «свобода вміння»
Учителю:
-недостатньо
процес;
організувати навчальний
- потрібно ще визначити спосіб засвоєння
знань, тобто оприділити види діяльності
учня на уроці.
Основні вимоги до особистісноорієнтованого уроку:
раціональна єдність словесних,
наукових і практичних методів
навчання;
зв'язок з раніше вивченим досвідом,
набутим учнем;
Основні вимоги до особистісно
орієнтованого уроку:
-формування вмінь в учнів самостійно
здобувати знання і застосовувати їх на
практиці;
-заохочення прагнень учнів знаходити свій
спосіб роботи з навчальним матеріалом.
Метою
особистісноорієнтованого уроку є:
- створення умов для виявлення
пізнавальної активності учнів
Засобами досягнення вчителем цієї мети
можуть бути:
використання різних форм та методів
навчальної діяльності, які дозволяють
розкрити суб'єктивний досвід учнів;
створення атмосфери зацікавленості
кожного учня в результатах роботи
всього класу;
стимулювання учнів до висловлювань,
використання різних способів виконання
завдань без побоювань помилитися,
отримати хибну відповідь тощо;
Засобами досягнення вчителем цієї мети
можуть бути:
використання протягом уроку
дидактичного матеріалу, який дозволяє
отримати учневі найбільш значущі для
нього вид та форму змісту навчального
матеріалу;
оцінювання досягнень учня протягом
усього процесу його діяльності, а не
тільки за кінцевим результатом;
Засобами досягнення вчителем цієї мети
можуть бути:
заохочення прагнень учня знаходити свій
спосіб роботи;
аналізувати протягом уроку роботи інших
учнів; вибирати та засвоювати найбільш
раціональні з них;
створення на уроці педагогічних ситуацій
спілкування, які б дозволяли кожному учневі
виявляти ініціативу, самостійність, виборність у
справах роботи;
створення обстановки для природного
самовираження учня.
Технологія
особистісноорієнтованогоуроку
Для проведення особистісноорієнтованого уроку вчитель має
оволодіти його основними етапами:
1.
2.
3.
4.
5.
6.
7.
8.
Орієнтації.
Визначення мети.
Проектування.
Організації.
Реалізації.
Контролю.
Коригування.
Оцінювання
1. Етап орієнтації включає:
орієнтацію на позитивну роботу;
орієнтацію на визначення особистісного
досвіду учнів;
пов'язання цього досвіду з проблемами
навчального матеріалу.
2. Етап визначення мети передбачає:
визначення на уроці разом з учнями
значущої мети здійснення тієї діяльності,
яка запланована вчителем (учні повинні
зрозуміти, що може дати робота учням
саме на цьому уроці для складання,
наприклад, тематичного заліку,
державної атестації, свого майбутнього
життя тощо);
визначення показників досягнення
поставлених завдань;
3. Етап проектування включає:
передбачення залучення учнів до
виконання ними випереджальних
завдань;
підготовки повідомлень;
рефератів;
виготовлення та відбору наочності;
складання плану роботи тощо;
Етап організації виконання плану
діяльності передбачає:
Подання можливих варіантів і
способів виконання навчальної
діяльності (усна чи письмова форма,
індивідуальна робота чи робота в
групах, робота з текстом чи з іншими
засобами одержання інформації);
Етап організації виконання плану
діяльності передбачає:
2.Представлення учнями вибору способу
фіксації нового матеріалу (конспект,
схема, таблиця, опора, план, тези,
висновки тощо);
3.Варіативність домашнього завдання
(диференціація за рівнем складності та
способом виконання).
Етап контрольно-оцінювальний:
1.Залучення учнів до контролю за
перебігом навчальної діяльності шляхом
заохочення їх до різних видів контролю,
самоконтролю, взаємоконтролю, роботи
в групах;
2.Участь учнів у виправленні помилок і
недоліків у знаннях, усвідомлення їх
причин шляхом взаємо та самоаналізу;
Етап контрольно-оцінювальний:
3.Надання учням можливості самостійно
або за участі вчителя, інших учнів
порівнювати отримані ним результати з
критеріями стандарту, закладеного у
навчальній програмі;
4.Використання механізмів оцінного
методу (позитивного ставлення до
успіхів школяра);
Етап контрольно-оцінювальний:
5.Використання механізмів оцінного
методу (позитивного ставлення до
успіхів школяра).
6.Оцінювання (виставлення рівневих
оцінок за дванадцятибальною системою
оцінювання навчальних досягнень,
поурочного бала, рейтинг) не тільки
результатів, а й самого процесу
навчання.
6. Заключний етап передбачає:
усвідомлення учнями ситуації
досягнення мети;
відчуття успіху;
підкріплення позитивної мотивації
стосовно власної діяльності.
Методи та засоби психолого-педагогічної
підтримки діяльності учнів
заохочення;
навчально-пізнавальна гра;
створення ситуації успіху;
створення ситуації пізнавального інтересу;
створення проблемної ситуації;
спонукання до пошуку альтернативних
рішень;
виконання творчих завдань;
кооперація учнів;
створення ситуації взаємодопомоги тощо.
Висновок може бути таким: особистісноорієнтоване навчання ЦЕ–
загальнодидактичний принцип
індивідуального підходу до учнів.
Таке твердження ми дослідимо та
пояснимо за допомогою такого факту:
Відомий російський психолог
Л.С. Виготський своє теорією доводить,
що розум будь-якої людини має дві зони
розвитку: А і Б.
Перша зона (А) – це зона актуального
розвитку.
У цю зону потрапляють завдання, які
дитина може виконати сама без
допомоги вчителя.
Друга зона (В) – це зона найближчого
розвитку
Сюди потрапляють завдання, які дитина сама
виконати не може, але може з ними
впоратися з допомогою вчителя.
Зона найближчого розвитку, - це зона
“наступного дня”.
Те, що сьогодні є зона найближчого
розвитку, завтра у процесі навчання повинно
стати зоною актуального розвитку. Учитель
не повинен давати готову інформацію, адже
таке навчання може загальмувати мислення
дитини. А за допомогою вміло підібраних
запитань педагог підводить школяра до
правильної відповіді, розв’язку.
Те, що сьогодні є зоною найближчого
розвитку, завтра у процесі навчання
повинно стати зоною актуального
розвитку.
Учитель не повинен давати готову
інформацію, адже таке навчання може
загальмувати мислення дитини.
А за допомогою вміло підібраних
запитань педагог підводить школяра до
правильної відповіді, розв’язку.
Отже, як бачимо із цього прикладу, щоб
відбулися розвиток і навчання учнів,
завдання повинні потрапляти лише в
зону найближчого розвитку
(за Л.С. Виготським).
Припустимо, що два учні навчались в
одній школі, в одних і тих самих
учителів, закінчили школу з відзнакою,
рівень їхнього розвитку все одно буде
різним.
Ще більше відрізняється розвиток учнів
класу, які згідно з 12- бальною
системою досягли початкового і
високого рівнів.
Тому зрозуміло, що до таких дітей треба
підходити індивідуально, тобто ставити
перед ними різні завдання.
Якщо для цілого класу поставити одне
завдання, то для одних учнів воно
потрапить у зону актуального розвитку,
для інших – у зону найближчого
розвитку.
Отже, одне завдання для всього класу
ставити не бажано і не потрібно, а
здійснювати якісний особистісноорієнтований підхід до навчання та
виховання на практиці нам заважає ряд
причин, зокрема:
Причина 1. Щоб підійти індивідуально
до кожного учня, необхідно знати його
психологічні, фізіологічні та соціальні
особливості.
Лише психологія нараховує кілька
десятків індивідуальних особливостей
особистості. Це різні види уваги, уяви,
мислення, сприйняття, темпераменту,
характеру і т.д.
Пам’ять також поділяється більш ніж
на 10 типів: короткочасна,
довготривала, оперативна, рухова,
зорова, слухова, емоційна, словеснологічна і т.д.;
Причина 2. Виявити всі ці психологічні,
фізіологічні та соціальні особливості
вчитель без допомоги психолога, лікаря,
соціолога не може;
Причина 3.Навіть якщо теоретично
припустити, що в кожної дитини
виявили всі ці особливості, вчитель не
зможе запам’ятати їх у такій кількості
дітей, оскільки він одночасно навчає
свого предмета не один десяток учнів,
кожен з яких має не один десяток таких
особливостей.
Нарешті, якщо вчителю все-таки
вдається запам’ятати всі особливості
кожної дитини, він не зможе підійти
індивідуально тому, що урок триває
всього 40-45 хв, протягом яких
неможливо фізично попрацювати з
кожним учнем класу індивідуально.
Отже, існує суперечність: з одного боку,
вимоги до особистісно-орієнтованого
навчання, а з іншого причини, що
унеможливлюють якісне впровадження
цієї педагогічної технології у навчальновиховний процес.
Який же вихід з ситуації, що склалася ?
Філософія вчить, що джерелом і
рушійними силами будь-якого процесу
(у тому числі й навчального) є
розв’язання суперечностей і тому,
щоб навчальний процес розвивався,
вчителю необхідно вміти виявляти
суперечність навчального процесу, а
також вміти розв’язувати її.
Дана суперечність розв’язується шляхом
диференційованого підходу до учнів.
Диференціація (від лат. Differentia –
різниця, відмінність) – розчленування
цілого на якісно відмінні частини.
Розв’язування таких суперечностей
називається підходом до навчання.
Цей підхід, для прикладу, можна
здійснити таким чином:
Учнів класу розподілити на групи за
рівнем розвитку.
Критерії, якими слід керуватися - це
успішність.
Таких груп, наприклад, може бути
чотири:
низький рівень;
середній рівень;
достатній рівень;
високий рівень.
Зрозуміло, що такий поділ не
аргументується для учнів, для того щоб
у слабшого школяра не сформувалася
занижена самооцінка, а в сильного –
завищена.
Якщо учні однієї з груп підвищують свій
рівень – їх слід перевести до наступної
групи і навпаки.
Для кожної групи пропонуються різні за
ступенем складності завдання.
Диференційований підхід можна
здійснювати при різних формах
навчального процесу: під час уроку,
лабораторного заняття, екскурсії.
Під час проведеного уроку методом бесіди,
запитань слід орієнтувати учнів на певну
групу.
При цьому обов’язково слід враховувати,
щоб запитання було точним, стислим, не
мало елементів підказки.
Під час проведення уроку методом
пояснення, розповіді диференційований
підхід неможливий, оскільки вчитель будує
свою розповідь, орієнтуючись на
середнього учня,
але під час закріплення нового матеріалу
чи пояснення домашнього завдання учням
можна запропонувати різнорівневі
завдання.
Завершальним етапом навчальної
діяльності на уроці є:
усвідомлення ситуації досягнення мети;
переживання ситуації успіху;
підкріплення позитивної мотивації щодо
самої діяльності.
Ситуація успіху досягається тоді, коли
сама дитина визначає цей результат як
успіх.
Усвідомлення ситуації успіху самим
учнем, розуміння її значимості виникає у
суб'єкта після здолання своєї боязкості,
невміння, незнання, психологічного
враження та інших видів труднощів.
Роль “Ситуації успіху” у навчальній
діяльності
За останні роки термін
„Ситуація успіху” став звичним для
педагогів.
Ніхто не заперечує, що саме позитивні
емоції можуть стати для дитини одним
з найважливіших стимулів у навчанні,
але при цьому ми забуваємо про те, що
в педагогів не існує єдиного рецепта чи
правила, як саме створювати ситуації
успіху тому, що це слід на основі
індивідуального підходу, зважено, з
урахуванням багатьох факторів.
Діти прощають багато чого, але не
вибачають байдужість.
За відгуками дітей, найкращі їхні
вчителі вели уроки так, що здавалося,
ніби весь урок вони зайняті саме тобою.
Як цього досягти?
Іноді це „Іскра Божа”,
а частіше – майстерність, доведена до
мистецтва.
Важливо мати на увазі, що навіть
одноразове переживання успіху може
докорінно змінити психологічне
самопочуття дитини.
Ситуація успіху може стати пусковим
механізмом подальшого розвитку
особистості.
Безперечно, переживання успіху навіює
людині впевненість у власних силах.
З`являється бажання знову досягти
добрих результатів, виникає відчуття
внутрішнього благополуччя, що, у свою
чергу, покращує ставлення до
навколишнього світу.
На перший погляд здається, що вчитель,
кілька разів давши учню можливість
відчути успіх, далі вже само собою
забезпечує високий рівень мотивації,
інтересу, пізнавальної активності.
Але може бути й протилежний
результат: постійна успішність здатна
сформувати байдуже ставлення до
навчання.
Крім того, постійне очікування лише
позитивного результату згубно впливає
на розвиток вольових якостей учня:
він ухиляється від подолання
труднощів;
губиться в складних ситуаціях
(навчальних та життєвих);
у його поведінці починає домінувати
мотив „уникнення невдач”.
Досвідчені психологи та педагоги
попереджують про можливість
негативних наслідків пережитого успіху.
Чому ж виникає такий парадокс?
По-перше, успіх, що діставався ціною
незначних зусиль, може призвести до
переоцінки, точніше, до завищеної
оцінки своїх можливостей.
По-друге, за сильним переживанням
будь-якої емоції обов`язково настає
релаксація (розслаблення).
І якщо в цей період запропонувати
людині якусь діяльність, то, швидше за
все, ця діяльність буде менш успішною,
ніж попередня.
По-третє, переживання успіху може бути
потьмареним, якщо результат, важливий
і значимий для самого учня, не буде
адекватно оцінений іншими людьми.
І нарешті:
Емоція успіху не стане сильним
переживанням, якщо результати діяльності
не значимі для її суб`єкта.
Дитина, особливо на початку навчання,
однаково інтенсивно переживає успіх у
„головних” і „неголовних” навчальних
предметах.
Але часто знижують цю інтенсивність:
„12 балів з музики ! Та краще б ти
отримав 12 балів з читання”.
Знижуючи значимості успіху, що
переживається дитиною, ми, дорослі,
впливаємо на формування у дитини
ставлення до навчального процесу в
цілому.
Ось чому, оцінюючи дітей, необхідно
виходити з індивідуальних особливостей
кожного учня.
Просування вперед треба заохочувати,
підбадьорювати, щоб дитина не
відчувала невдачу, порівнюючи свої
результати з раніше встановленими
нормами, особливо якщо вони для неї
недосяжні.
Отже, ситуація успіху у навчальній
діяльності створюється вчителем або ж
психологом.
Як і будь-яку іншу діяльність, навчання
можна уявити у вигляді простого
ланцюжка дій:
1. Установка на діяльність (емоційна
підготовка учнів на вирішення
навчального завдання) – мотиваційний
етап;
2.Забезпечення діяльності (створення
умов для успішного вирішення
навчального завдання) –підготовчий,
робочий етап;
3.Порівняння отриманих результатів з
очікуваними (усвідомлення ставлення до
результатів своєї навчальної праці) –
результативний етап.
Отже, якщо ситуація успіху створюється
вчителем послідовно і свідомо, її
3.Порівняння отриманих результатів з
очікуваними (усвідомлення ставлення
до результатів своєї навчальної праці) –
результативний етап.
Отже, якщо ситуація успіху створюється
вчителем послідовно і свідомо, її
структура повинна врахувати всі
перелічені компоненти.
Створення ситуації успіху на
мотиваційному етапі навчальної
діяльності
Дослідження психологів свідчать, що рівень
засвоєння людиною знань істотно залежить
від рівня сформованості її мотивації
навчитися.
Тож давайте проаналізуємо, як провести
мотиваційний етап уроку так, щоб створити
ситуацію успіху для того учня.
Перед учителем стоїть завдання:
сформувати в учня настанову на
успішне виконання завдання
Інакше кажучи, вчитель повинен
сформувати в учнів мотив досягнення
мети.
Але при цьому вчитель часто
зустрічається з неадекватною
реакцією учнівського колективу:
1.Хтось уже виконував подібне
завдання, і його результати
виявились невдалими, так що у цієї
категорії учнів уже сформоване
негативне ставлення на успішне
виконання завдання.
2.Інша група учнів не стикалась з
такою роботою, тому вони не знають,
чого можна очікувати від майбутньої
діяльності.
3.Третя група, яка виконувала потрібні
завдання і успішно з ними впоралася,
знаходиться у стані мобілізації, готова
виконувати навчальне завдання.
Зрозуміло, що найлегше вчителю буде
працювати з учнями третьої групи, де
необхідно лише активізувати позитивні
емоції, які діти пережили раніше.
У другої групи учнів слід передбачити
емоційну реакцію, намалювати
перспективу вдалого виконання
завдання, пов`язавши її з тими чи
іншими умовами діяльності, які в
минулому забезпечували успіх.
Найбільш клопітною буде робота
першою групою учнів.
Перш за все доведеться нейтралізувати
спогади про невдачу в попередній
діяльності, а потім створити перспективу
для нової.
Зробити це можна, наприклад, так:
дати завдання учневі попрацювати над
своїми помилками, або повідомити його,
що завдання для нього змінено
порівняно з попереднім і т. д.
Учитель може запропонувати різні
варіанти мотивів досягнення ситуації
успіху:
прагнення самостійно розв`язати цікаві
задачі;
завоювати авторитет у своїх товаришів;
стати першим;
розглядати свою діяльність з точки зору
її корисності для інших людей;
встановити нові контакти між
товаришами у ході виконання завдання
тощо.
Отже, на етапі мотивації навчальної
діяльності учитель організовує певні
ситуації з метою активізувати чи
нейтралізувати емоції для наступної
діяльності
На етапі мотивації створення ситуації
успіху більшою мірою визначається
психологічними аспектами.
Тут доречним буде використання в
роботі вчителя таких психологопедагогічних прийомів, як:
Ефект Розенталя, або „Ефект
навіювання”: „Ти це можеш”, „Тобі це
вдається” тощо.
Якщо педагог буде переконувати учнів
у реальності успіху, то успіх прийде.
Англійський учений Стоуенс довів, що
учні, яких заохочували, досягли значно
більших успіхів, ніж ті, кого ніяк не
заохочували.
Прийом „Емоційне погладжування” –
це констатація будь-якого факту успіху,
прищеплювання дитині віри в себе,
відкритість учителя для довіри і співчуття.
◦ Прийом „Анонсування” –
репетиція майбутньої дії, яка створює
психологічний настрій на успіх перед
класом.
Це можуть бути додаткові індивідуальні
заняття з окремими учнями чи
заздалегідь оголошенні запитання
самостійної роботи.
Прийом „Шикуйсь!” містить такі кроки:
психологічна атака;
емоційне блокування;
вибір головного напрямку;
вибір рівних можливостей;
несподіване порівняння;
стабілізація.
Цей прийом полягає в тому, щоб:
учителем блокувалось припущення на
невдачу в діяльності учня;
відволікалася увага школяра від
чергового неуспіху;
вчитель повинен знайти той напрямок
діяльності, яким учень зможе
реалізувати себе набагато краще, тим
самим забезпечити його на успіх, на
стабільність у навчанні.
Розглянемо деякі
алгоритми створення ситуацій успіху та
методику їх реалізації:
Прийом „Даю шанс” – це заздалегідь
підготовлена вчителем ситуація, в якій
учень отримує можливість зненацька
для себе розкрити свої можливості.
Прийом “ Зняття страху”-
допомогає перебороти невпевненість у
власних силах (Люди вчаться на своїх
помилках і знаходять інші шляхи
вирішення проблем).
Прийом “Авансування успішного
результату” –
допомогає вчителю висловити тверду
переконаніність у тому, що його учень
обов’язково впорається з поставленим
завданням.
Це, в свою чергу, переконує дитину у
своїх силах і можливостях.
“У тебе обов’язково вийде”, “Я навіть не
сумніваюсь у позитивному результаті” і
т. д.
Прийом “Прихований інструктаж”
Допомагає дитині уникнути поразки.
Досягається шляхом побажання,
наприклад:
Можливо краще почати з ...,
Виконуючи роботу не забудьте про ...
Прийом “Внесення мотиву”.
Показує дитині заради чого, кого
здійснюється ця діяльність, кому буде
добре після виконання, наприклад, “Без
твоєї допомоги твоїм друзям не
впоратись...” тощо.
Прийом “Персональна винятковість.”
Визначає важливість зусиль дитини в
діяльності, що здійснюється або
здійснюватиметься, наприклад:
Тільки ти міг би…
Тільки тобі і можу доручити… і т.п.
Прийом “Висока оцінка деталі”.
Допомагає емоційно пережити не
результат в цілому, а якої її окремої
деталі:
Найбільше мені сподобалось у твоїй
роботі…
Найбільше тобі вдалося…
Прийом „Еврика”.
Створюються умови, за яких дитина,
виконуючи навчальне завдання,
несподівано відкриває в собі невідомі
досі здібності.
Завдання вчителя – помітити це глибоко
особисте відкриття, всіляко підтримати
дитину, поставити нову мету і надихнути
на її досягнення.
Допомога вчителя у створенні ситуації
відкриття має бути ненав`язливою,
прихованою.
Створюючи ситуації успіху на етапі
організації навчальної діяльності, слід
пам`ятати кілька основних правил:
у кожній дитині є задатки, які можуть
розвинутися у здібності;
Побачити їх, відчути, розвити – це
справа педагога;
ставлення до дитини як до рівної, як до
себе, спілкування, що повністю включає
грубість, різкість, образливий тон, має
стати обов`язковою нормою всієї
педагогічної діяльності;
Ставлення до дитини:
як до рівної,
як до себе,
спілкування, що повністю виключає:
- грубість,
- різкість,
- образливий тон
має стати обов`язковою нормою всієї
педагогічної діяльності;
чим більше напрямків діяльності, в яких
бере участь дитина, тим більше в неї
можливостей знайти себе;
кількість і різноманітність ситуацій і
обставин, в тому числі і штучно
створених, у які може потрапити
дитина, визначають шляхи її сьогодення
і віддаленого інтересу та можливі шляхи
успіху.
ТИПИ УСПІХУ:
Неочікувана радість – це почуття
задоволення від того, що результати
діяльності учня перевершили його
очікування.
З педагогічної та психологічної точки
зору – це результат продуманої,
підготовленої діяльності вчителя.
Спільна радість – полягає в тому, щоб учень
досяг необхідної для себе реакції колективу.
Вона може бути підготовленою вчителем
або спонтаною.
Спільною радістю вважають тільки ті реакції
колективу, які дають можливість дитині
відчутні себе задоволеним, стимулюють її
зусиля.
Це, перш за все, має бути емоційний відгук
оточуючих на успіх члена свого колективу.
Важливо, щоб у досягненнях кожного
школяра всі бачили результати своєї
праці, а сама дитина розуміла, що її
радість – це радість підтримки,
отримання статусу „свій серед своїх”.
Зрештою у тому, як реагує дитячий
колектив на успіхи або невдачі своїх
учителів, виявляється його моральна
сутність.
Радість пізнання – це радість пізнання
нового, хоча вона по своїй суті
альтруїстична (виникає на основі
допомоги, підтримки інших людей).
Пізнання спираїться на самоосвіту й
самопізнання.
Така радість не може вирости на
пустому місці, появитися без серйозних
причин. Це слід клопіткої роботи
учителя –учня-учнів.
ВИСНОВОК:
1.Ситуація успіху досягається тоді, коли
сама дитина визначає цей результат як
успіх.
2 Усвідомлення ситуації успіху самим
учнем, розуміння її значимості виникає у
школяра після здолання своєї боязкості,
невміння, незнання, психологічного
враження та інших видів труднощів.
3. Завдання педагога :
допомогти особистості дитини зрости в
успіху;
дати відчути радість від здолання
труднощів;
дати зрозуміти, що задарма в житті в
житті нічого не дається, скрізь необхідно
докласти зусиль.
І успіх буде еквівалентним витраченим
зусиллям.
ШАНОВНІ КОЛЕГИ !
Дайте, будь ласка, відповідь на такі
запитання:
1.Ваше ставлення до технології “Створення
ситуації успіху”.
2.Як Ви оцінюєте стан “Створення ситуації
успіху у Вашому навчальному закладі”.
3.Які ще методичні рекомендації, ідеї,
міркування щодо “Створення ситуації успіху”,
Ви можете запропонувати учасникам нашого
семінару ?
ВДЯЧНІ ВАМ ЗА ВІДВЕРТІСТЬ, ЗА ПОРАДИ
Slide 86
Створення ситуації успіху
та шляхи її реалізації
на уроці як складової якості
навчально-виховного процесу
Мета: Удосконалити методику
створення ситуації успіху та шляхів
її реалізації на уроці як стежки, що
веде до того куточка дитячого
серця, в якому горить вогник
бажання бути гарним.
На
відміну від традиційного розуміння
освіти як суми знань та навичок, нині освіту
починають розглядати як процес
становлення особистості .
Причому особистості, здатної до:
самоосвіти,
саморозвитку,
самовдосконалення,
яка вміє використовувати набуті знання,
яка прагне реалізувати себе,
спроможна змінити на краще своє життя,
життя своєї держави.
Алгоритм
створення та досягнення ситуації успіху
твердження про “Ситуацію успіху”;
особистісно-орієнтований підхід у справі
навчання та виховання - основа педагогічної
технології “Створення ситуації успіху”;
роль “Ситуації успіху” у навчальній діяльності;
створення “Ситуації успіху” на мотиваційному
етапі навчальної діяльності;
психолого-педагогічні прийоми при створенні
“Ситуації успіху”;
методика реалізації “Ситуації успіху”;
Виходячи із Положень Закону України “Про
освіту” завдання школи сьогодні полягає в
тому, щоб:
Виховувати в учнів здатність:
долати життєві труднощі;
самостійно приймати рішення;
розвивати себе як особистість, здатну:
робити вибір і контролювати своє життя;
брати на себе відповідальність за свої дії;
захищати себе і свої життєві цінності;
діяти відповідно до них;
піклуватись про інших;
Завдання вчителів:
прищепити учням потребу до здобуття
знань;
створити такі умови, щоб процес
здобуття знань був для них цікавим,
потрібним, комфортним;
і тому пріоритетним завданням вчителя
під час навчально-виховної діяльності є
створення ситуації успіху.
Що означає “Ситуація успіху?”
Ситуація успіху - це суб'єктивний
психічний стан задоволення наслідком
своєї фізичної, розумової праці чи
моральної напруги.
Успіх у навчанні - єдине джерело
внутрішніх сил дитини, які породжують
енергію для переборення труднощів,
бажання вчитися.
В.Сухомлинський
Ситуація успіху дарує атмосферу
приязні та взаємодопомоги, впевненості
і захищеності.
Учитель зобов’язаний створити джерело
внутрішніх сил дитини, джерело, яке дає
енергію для подолання труднощів і
формування бажання вчитися.
Використання ситуації успіху має
сприяти підвищенню робочого тонусу,
збільшенню продуктивності навчальної
роботи, а також допомогти учням
усвідомити себе повноцінною
особистістю і, відповідно, забезпечити
успіх у навчанні.
Основою педагогічної технології
“Створення ситуації успіху” є
особистісно-орієнтований підхід у справі
навчання та виховання.
А тому звернемося до рекомендацій
щодо особистісно-орієнтовного підходу
навчання та виховання.
–
Особистісно орієнтоване навчання
це навчання, центром якого є
особистість дитини, її самобутність та
самостійність: суб'єктивний досвід
кожного спочатку розкривається, а
потім узгоджується зі змістом освіти.
Визнання учня ключовою фігурою
всього освітнього процесу – це і є
особистісно орієнтована педагогіка.
У свідомості учня це має такий
вигляд: «Все, що я пізнаю, я знаю,
для чого мені потрібно і де я можу ці
знання застосувати».
Для педагога - це прагнення знайти
розумний баланс між знаннями,
уміннями та навичками учня.
Сучасність вимагає навчити учнів:
- самостійно та творчо розв'язувати
проблеми;
- шукати нову інформацію й робити
висновки, а не подавати дітям готові
знання.
В особистісно-орієнтованому підході
вчителю насамперед потрібен високий
рівень педагогічної майстерності, який
базується на розвитку:
дидактичних;
організаторських;
комунікативних;
науково-пізнавальних;
емоційних;
та поведінкових компонентностей;
-
-
Цілі особистісно орієнтованого
навчання полягають у тому, щоб:
визначити життєвий досвід кожного
учня;
його пізнавальні здібності;
рівень інтелекту;
інтереси, які спочатку треба розкрити,
а потім розвинути у навчальному
процесі;
Цілі особистісно орієнтованого навчання
полягають у тому, щоб:
Формувати позитивну мотивацію учнів до:
-
пізнавальної діяльності;
-
потребу в самопізнанні;
-
потребу в самореалізаціїї;
-
та потребу у самовдосконаленні школярів;
Цілі особистісно орієнтованого навчання
полягають у тому, щоб:
Озброїти учнів механізмом:
адаптації;
саморегуляції;
самозахисту;
самовиховання;
Цілі особистісно орієнтованого навчання
полягають у тому, щоб:
Розвинути індивідуальні позитивні
здібності кожного школяра;
Сформувати культуру життєдіяльності
максимально виявити і використати
індивідуальний досвід учня;
Правильно визначати лінії поведінки.
Основні принципи
особистісно-орієнтованого
навчання:
1. Принцип «розвивальної допомоги»
не робити за учня;
не вказувати йому, що робити,
а допомогти пробувати власні сили і власну
активність;
потрібно добитись, щоб учень сам обирав
рішення і відповідав за них.
Звідси - не потрібно подавати готові
знання, а створити умови, в яких
виявляється:
-
власна пізнавальна активність учня;
-
і він визначить для себе цілі, зміст та
методи роботи, власні цінності.
-
Навчання повинно бути дослідницьким
Це час, протягом якого діти вчаться:
самостійно діяти;
- дискутувати;
- приймати рішення.
-
При цьому розвивається самосвідомість і
самореалізується особистість.
Принцип - «свобода вміння»
- учні вільно обговорюють
проблеми;
- співпрацюють один з одним,
- а вчитель виступає в ролі
старшого члена колективу,
консультанта, джерела досвіду
Принцип - «свобода вміння»
Учителю:
-недостатньо
процес;
організувати навчальний
- потрібно ще визначити спосіб засвоєння
знань, тобто оприділити види діяльності
учня на уроці.
Основні вимоги до особистісноорієнтованого уроку:
раціональна єдність словесних,
наукових і практичних методів
навчання;
зв'язок з раніше вивченим досвідом,
набутим учнем;
Основні вимоги до особистісно
орієнтованого уроку:
-формування вмінь в учнів самостійно
здобувати знання і застосовувати їх на
практиці;
-заохочення прагнень учнів знаходити свій
спосіб роботи з навчальним матеріалом.
Метою
особистісноорієнтованого уроку є:
- створення умов для виявлення
пізнавальної активності учнів
Засобами досягнення вчителем цієї мети
можуть бути:
використання різних форм та методів
навчальної діяльності, які дозволяють
розкрити суб'єктивний досвід учнів;
створення атмосфери зацікавленості
кожного учня в результатах роботи
всього класу;
стимулювання учнів до висловлювань,
використання різних способів виконання
завдань без побоювань помилитися,
отримати хибну відповідь тощо;
Засобами досягнення вчителем цієї мети
можуть бути:
використання протягом уроку
дидактичного матеріалу, який дозволяє
отримати учневі найбільш значущі для
нього вид та форму змісту навчального
матеріалу;
оцінювання досягнень учня протягом
усього процесу його діяльності, а не
тільки за кінцевим результатом;
Засобами досягнення вчителем цієї мети
можуть бути:
заохочення прагнень учня знаходити свій
спосіб роботи;
аналізувати протягом уроку роботи інших
учнів; вибирати та засвоювати найбільш
раціональні з них;
створення на уроці педагогічних ситуацій
спілкування, які б дозволяли кожному учневі
виявляти ініціативу, самостійність, виборність у
справах роботи;
створення обстановки для природного
самовираження учня.
Технологія
особистісноорієнтованогоуроку
Для проведення особистісноорієнтованого уроку вчитель має
оволодіти його основними етапами:
1.
2.
3.
4.
5.
6.
7.
8.
Орієнтації.
Визначення мети.
Проектування.
Організації.
Реалізації.
Контролю.
Коригування.
Оцінювання
1. Етап орієнтації включає:
орієнтацію на позитивну роботу;
орієнтацію на визначення особистісного
досвіду учнів;
пов'язання цього досвіду з проблемами
навчального матеріалу.
2. Етап визначення мети передбачає:
визначення на уроці разом з учнями
значущої мети здійснення тієї діяльності,
яка запланована вчителем (учні повинні
зрозуміти, що може дати робота учням
саме на цьому уроці для складання,
наприклад, тематичного заліку,
державної атестації, свого майбутнього
життя тощо);
визначення показників досягнення
поставлених завдань;
3. Етап проектування включає:
передбачення залучення учнів до
виконання ними випереджальних
завдань;
підготовки повідомлень;
рефератів;
виготовлення та відбору наочності;
складання плану роботи тощо;
Етап організації виконання плану
діяльності передбачає:
Подання можливих варіантів і
способів виконання навчальної
діяльності (усна чи письмова форма,
індивідуальна робота чи робота в
групах, робота з текстом чи з іншими
засобами одержання інформації);
Етап організації виконання плану
діяльності передбачає:
2.Представлення учнями вибору способу
фіксації нового матеріалу (конспект,
схема, таблиця, опора, план, тези,
висновки тощо);
3.Варіативність домашнього завдання
(диференціація за рівнем складності та
способом виконання).
Етап контрольно-оцінювальний:
1.Залучення учнів до контролю за
перебігом навчальної діяльності шляхом
заохочення їх до різних видів контролю,
самоконтролю, взаємоконтролю, роботи
в групах;
2.Участь учнів у виправленні помилок і
недоліків у знаннях, усвідомлення їх
причин шляхом взаємо та самоаналізу;
Етап контрольно-оцінювальний:
3.Надання учням можливості самостійно
або за участі вчителя, інших учнів
порівнювати отримані ним результати з
критеріями стандарту, закладеного у
навчальній програмі;
4.Використання механізмів оцінного
методу (позитивного ставлення до
успіхів школяра);
Етап контрольно-оцінювальний:
5.Використання механізмів оцінного
методу (позитивного ставлення до
успіхів школяра).
6.Оцінювання (виставлення рівневих
оцінок за дванадцятибальною системою
оцінювання навчальних досягнень,
поурочного бала, рейтинг) не тільки
результатів, а й самого процесу
навчання.
6. Заключний етап передбачає:
усвідомлення учнями ситуації
досягнення мети;
відчуття успіху;
підкріплення позитивної мотивації
стосовно власної діяльності.
Методи та засоби психолого-педагогічної
підтримки діяльності учнів
заохочення;
навчально-пізнавальна гра;
створення ситуації успіху;
створення ситуації пізнавального інтересу;
створення проблемної ситуації;
спонукання до пошуку альтернативних
рішень;
виконання творчих завдань;
кооперація учнів;
створення ситуації взаємодопомоги тощо.
Висновок може бути таким: особистісноорієнтоване навчання ЦЕ–
загальнодидактичний принцип
індивідуального підходу до учнів.
Таке твердження ми дослідимо та
пояснимо за допомогою такого факту:
Відомий російський психолог
Л.С. Виготський своє теорією доводить,
що розум будь-якої людини має дві зони
розвитку: А і Б.
Перша зона (А) – це зона актуального
розвитку.
У цю зону потрапляють завдання, які
дитина може виконати сама без
допомоги вчителя.
Друга зона (В) – це зона найближчого
розвитку
Сюди потрапляють завдання, які дитина сама
виконати не може, але може з ними
впоратися з допомогою вчителя.
Зона найближчого розвитку, - це зона
“наступного дня”.
Те, що сьогодні є зона найближчого
розвитку, завтра у процесі навчання повинно
стати зоною актуального розвитку. Учитель
не повинен давати готову інформацію, адже
таке навчання може загальмувати мислення
дитини. А за допомогою вміло підібраних
запитань педагог підводить школяра до
правильної відповіді, розв’язку.
Те, що сьогодні є зоною найближчого
розвитку, завтра у процесі навчання
повинно стати зоною актуального
розвитку.
Учитель не повинен давати готову
інформацію, адже таке навчання може
загальмувати мислення дитини.
А за допомогою вміло підібраних
запитань педагог підводить школяра до
правильної відповіді, розв’язку.
Отже, як бачимо із цього прикладу, щоб
відбулися розвиток і навчання учнів,
завдання повинні потрапляти лише в
зону найближчого розвитку
(за Л.С. Виготським).
Припустимо, що два учні навчались в
одній школі, в одних і тих самих
учителів, закінчили школу з відзнакою,
рівень їхнього розвитку все одно буде
різним.
Ще більше відрізняється розвиток учнів
класу, які згідно з 12- бальною
системою досягли початкового і
високого рівнів.
Тому зрозуміло, що до таких дітей треба
підходити індивідуально, тобто ставити
перед ними різні завдання.
Якщо для цілого класу поставити одне
завдання, то для одних учнів воно
потрапить у зону актуального розвитку,
для інших – у зону найближчого
розвитку.
Отже, одне завдання для всього класу
ставити не бажано і не потрібно, а
здійснювати якісний особистісноорієнтований підхід до навчання та
виховання на практиці нам заважає ряд
причин, зокрема:
Причина 1. Щоб підійти індивідуально
до кожного учня, необхідно знати його
психологічні, фізіологічні та соціальні
особливості.
Лише психологія нараховує кілька
десятків індивідуальних особливостей
особистості. Це різні види уваги, уяви,
мислення, сприйняття, темпераменту,
характеру і т.д.
Пам’ять також поділяється більш ніж
на 10 типів: короткочасна,
довготривала, оперативна, рухова,
зорова, слухова, емоційна, словеснологічна і т.д.;
Причина 2. Виявити всі ці психологічні,
фізіологічні та соціальні особливості
вчитель без допомоги психолога, лікаря,
соціолога не може;
Причина 3.Навіть якщо теоретично
припустити, що в кожної дитини
виявили всі ці особливості, вчитель не
зможе запам’ятати їх у такій кількості
дітей, оскільки він одночасно навчає
свого предмета не один десяток учнів,
кожен з яких має не один десяток таких
особливостей.
Нарешті, якщо вчителю все-таки
вдається запам’ятати всі особливості
кожної дитини, він не зможе підійти
індивідуально тому, що урок триває
всього 40-45 хв, протягом яких
неможливо фізично попрацювати з
кожним учнем класу індивідуально.
Отже, існує суперечність: з одного боку,
вимоги до особистісно-орієнтованого
навчання, а з іншого причини, що
унеможливлюють якісне впровадження
цієї педагогічної технології у навчальновиховний процес.
Який же вихід з ситуації, що склалася ?
Філософія вчить, що джерелом і
рушійними силами будь-якого процесу
(у тому числі й навчального) є
розв’язання суперечностей і тому,
щоб навчальний процес розвивався,
вчителю необхідно вміти виявляти
суперечність навчального процесу, а
також вміти розв’язувати її.
Дана суперечність розв’язується шляхом
диференційованого підходу до учнів.
Диференціація (від лат. Differentia –
різниця, відмінність) – розчленування
цілого на якісно відмінні частини.
Розв’язування таких суперечностей
називається підходом до навчання.
Цей підхід, для прикладу, можна
здійснити таким чином:
Учнів класу розподілити на групи за
рівнем розвитку.
Критерії, якими слід керуватися - це
успішність.
Таких груп, наприклад, може бути
чотири:
низький рівень;
середній рівень;
достатній рівень;
високий рівень.
Зрозуміло, що такий поділ не
аргументується для учнів, для того щоб
у слабшого школяра не сформувалася
занижена самооцінка, а в сильного –
завищена.
Якщо учні однієї з груп підвищують свій
рівень – їх слід перевести до наступної
групи і навпаки.
Для кожної групи пропонуються різні за
ступенем складності завдання.
Диференційований підхід можна
здійснювати при різних формах
навчального процесу: під час уроку,
лабораторного заняття, екскурсії.
Під час проведеного уроку методом бесіди,
запитань слід орієнтувати учнів на певну
групу.
При цьому обов’язково слід враховувати,
щоб запитання було точним, стислим, не
мало елементів підказки.
Під час проведення уроку методом
пояснення, розповіді диференційований
підхід неможливий, оскільки вчитель будує
свою розповідь, орієнтуючись на
середнього учня,
але під час закріплення нового матеріалу
чи пояснення домашнього завдання учням
можна запропонувати різнорівневі
завдання.
Завершальним етапом навчальної
діяльності на уроці є:
усвідомлення ситуації досягнення мети;
переживання ситуації успіху;
підкріплення позитивної мотивації щодо
самої діяльності.
Ситуація успіху досягається тоді, коли
сама дитина визначає цей результат як
успіх.
Усвідомлення ситуації успіху самим
учнем, розуміння її значимості виникає у
суб'єкта після здолання своєї боязкості,
невміння, незнання, психологічного
враження та інших видів труднощів.
Роль “Ситуації успіху” у навчальній
діяльності
За останні роки термін
„Ситуація успіху” став звичним для
педагогів.
Ніхто не заперечує, що саме позитивні
емоції можуть стати для дитини одним
з найважливіших стимулів у навчанні,
але при цьому ми забуваємо про те, що
в педагогів не існує єдиного рецепта чи
правила, як саме створювати ситуації
успіху тому, що це слід на основі
індивідуального підходу, зважено, з
урахуванням багатьох факторів.
Діти прощають багато чого, але не
вибачають байдужість.
За відгуками дітей, найкращі їхні
вчителі вели уроки так, що здавалося,
ніби весь урок вони зайняті саме тобою.
Як цього досягти?
Іноді це „Іскра Божа”,
а частіше – майстерність, доведена до
мистецтва.
Важливо мати на увазі, що навіть
одноразове переживання успіху може
докорінно змінити психологічне
самопочуття дитини.
Ситуація успіху може стати пусковим
механізмом подальшого розвитку
особистості.
Безперечно, переживання успіху навіює
людині впевненість у власних силах.
З`являється бажання знову досягти
добрих результатів, виникає відчуття
внутрішнього благополуччя, що, у свою
чергу, покращує ставлення до
навколишнього світу.
На перший погляд здається, що вчитель,
кілька разів давши учню можливість
відчути успіх, далі вже само собою
забезпечує високий рівень мотивації,
інтересу, пізнавальної активності.
Але може бути й протилежний
результат: постійна успішність здатна
сформувати байдуже ставлення до
навчання.
Крім того, постійне очікування лише
позитивного результату згубно впливає
на розвиток вольових якостей учня:
він ухиляється від подолання
труднощів;
губиться в складних ситуаціях
(навчальних та життєвих);
у його поведінці починає домінувати
мотив „уникнення невдач”.
Досвідчені психологи та педагоги
попереджують про можливість
негативних наслідків пережитого успіху.
Чому ж виникає такий парадокс?
По-перше, успіх, що діставався ціною
незначних зусиль, може призвести до
переоцінки, точніше, до завищеної
оцінки своїх можливостей.
По-друге, за сильним переживанням
будь-якої емоції обов`язково настає
релаксація (розслаблення).
І якщо в цей період запропонувати
людині якусь діяльність, то, швидше за
все, ця діяльність буде менш успішною,
ніж попередня.
По-третє, переживання успіху може бути
потьмареним, якщо результат, важливий
і значимий для самого учня, не буде
адекватно оцінений іншими людьми.
І нарешті:
Емоція успіху не стане сильним
переживанням, якщо результати діяльності
не значимі для її суб`єкта.
Дитина, особливо на початку навчання,
однаково інтенсивно переживає успіх у
„головних” і „неголовних” навчальних
предметах.
Але часто знижують цю інтенсивність:
„12 балів з музики ! Та краще б ти
отримав 12 балів з читання”.
Знижуючи значимості успіху, що
переживається дитиною, ми, дорослі,
впливаємо на формування у дитини
ставлення до навчального процесу в
цілому.
Ось чому, оцінюючи дітей, необхідно
виходити з індивідуальних особливостей
кожного учня.
Просування вперед треба заохочувати,
підбадьорювати, щоб дитина не
відчувала невдачу, порівнюючи свої
результати з раніше встановленими
нормами, особливо якщо вони для неї
недосяжні.
Отже, ситуація успіху у навчальній
діяльності створюється вчителем або ж
психологом.
Як і будь-яку іншу діяльність, навчання
можна уявити у вигляді простого
ланцюжка дій:
1. Установка на діяльність (емоційна
підготовка учнів на вирішення
навчального завдання) – мотиваційний
етап;
2.Забезпечення діяльності (створення
умов для успішного вирішення
навчального завдання) –підготовчий,
робочий етап;
3.Порівняння отриманих результатів з
очікуваними (усвідомлення ставлення до
результатів своєї навчальної праці) –
результативний етап.
Отже, якщо ситуація успіху створюється
вчителем послідовно і свідомо, її
3.Порівняння отриманих результатів з
очікуваними (усвідомлення ставлення
до результатів своєї навчальної праці) –
результативний етап.
Отже, якщо ситуація успіху створюється
вчителем послідовно і свідомо, її
структура повинна врахувати всі
перелічені компоненти.
Створення ситуації успіху на
мотиваційному етапі навчальної
діяльності
Дослідження психологів свідчать, що рівень
засвоєння людиною знань істотно залежить
від рівня сформованості її мотивації
навчитися.
Тож давайте проаналізуємо, як провести
мотиваційний етап уроку так, щоб створити
ситуацію успіху для того учня.
Перед учителем стоїть завдання:
сформувати в учня настанову на
успішне виконання завдання
Інакше кажучи, вчитель повинен
сформувати в учнів мотив досягнення
мети.
Але при цьому вчитель часто
зустрічається з неадекватною
реакцією учнівського колективу:
1.Хтось уже виконував подібне
завдання, і його результати
виявились невдалими, так що у цієї
категорії учнів уже сформоване
негативне ставлення на успішне
виконання завдання.
2.Інша група учнів не стикалась з
такою роботою, тому вони не знають,
чого можна очікувати від майбутньої
діяльності.
3.Третя група, яка виконувала потрібні
завдання і успішно з ними впоралася,
знаходиться у стані мобілізації, готова
виконувати навчальне завдання.
Зрозуміло, що найлегше вчителю буде
працювати з учнями третьої групи, де
необхідно лише активізувати позитивні
емоції, які діти пережили раніше.
У другої групи учнів слід передбачити
емоційну реакцію, намалювати
перспективу вдалого виконання
завдання, пов`язавши її з тими чи
іншими умовами діяльності, які в
минулому забезпечували успіх.
Найбільш клопітною буде робота
першою групою учнів.
Перш за все доведеться нейтралізувати
спогади про невдачу в попередній
діяльності, а потім створити перспективу
для нової.
Зробити це можна, наприклад, так:
дати завдання учневі попрацювати над
своїми помилками, або повідомити його,
що завдання для нього змінено
порівняно з попереднім і т. д.
Учитель може запропонувати різні
варіанти мотивів досягнення ситуації
успіху:
прагнення самостійно розв`язати цікаві
задачі;
завоювати авторитет у своїх товаришів;
стати першим;
розглядати свою діяльність з точки зору
її корисності для інших людей;
встановити нові контакти між
товаришами у ході виконання завдання
тощо.
Отже, на етапі мотивації навчальної
діяльності учитель організовує певні
ситуації з метою активізувати чи
нейтралізувати емоції для наступної
діяльності
На етапі мотивації створення ситуації
успіху більшою мірою визначається
психологічними аспектами.
Тут доречним буде використання в
роботі вчителя таких психологопедагогічних прийомів, як:
Ефект Розенталя, або „Ефект
навіювання”: „Ти це можеш”, „Тобі це
вдається” тощо.
Якщо педагог буде переконувати учнів
у реальності успіху, то успіх прийде.
Англійський учений Стоуенс довів, що
учні, яких заохочували, досягли значно
більших успіхів, ніж ті, кого ніяк не
заохочували.
Прийом „Емоційне погладжування” –
це констатація будь-якого факту успіху,
прищеплювання дитині віри в себе,
відкритість учителя для довіри і співчуття.
◦ Прийом „Анонсування” –
репетиція майбутньої дії, яка створює
психологічний настрій на успіх перед
класом.
Це можуть бути додаткові індивідуальні
заняття з окремими учнями чи
заздалегідь оголошенні запитання
самостійної роботи.
Прийом „Шикуйсь!” містить такі кроки:
психологічна атака;
емоційне блокування;
вибір головного напрямку;
вибір рівних можливостей;
несподіване порівняння;
стабілізація.
Цей прийом полягає в тому, щоб:
учителем блокувалось припущення на
невдачу в діяльності учня;
відволікалася увага школяра від
чергового неуспіху;
вчитель повинен знайти той напрямок
діяльності, яким учень зможе
реалізувати себе набагато краще, тим
самим забезпечити його на успіх, на
стабільність у навчанні.
Розглянемо деякі
алгоритми створення ситуацій успіху та
методику їх реалізації:
Прийом „Даю шанс” – це заздалегідь
підготовлена вчителем ситуація, в якій
учень отримує можливість зненацька
для себе розкрити свої можливості.
Прийом “ Зняття страху”-
допомогає перебороти невпевненість у
власних силах (Люди вчаться на своїх
помилках і знаходять інші шляхи
вирішення проблем).
Прийом “Авансування успішного
результату” –
допомогає вчителю висловити тверду
переконаніність у тому, що його учень
обов’язково впорається з поставленим
завданням.
Це, в свою чергу, переконує дитину у
своїх силах і можливостях.
“У тебе обов’язково вийде”, “Я навіть не
сумніваюсь у позитивному результаті” і
т. д.
Прийом “Прихований інструктаж”
Допомагає дитині уникнути поразки.
Досягається шляхом побажання,
наприклад:
Можливо краще почати з ...,
Виконуючи роботу не забудьте про ...
Прийом “Внесення мотиву”.
Показує дитині заради чого, кого
здійснюється ця діяльність, кому буде
добре після виконання, наприклад, “Без
твоєї допомоги твоїм друзям не
впоратись...” тощо.
Прийом “Персональна винятковість.”
Визначає важливість зусиль дитини в
діяльності, що здійснюється або
здійснюватиметься, наприклад:
Тільки ти міг би…
Тільки тобі і можу доручити… і т.п.
Прийом “Висока оцінка деталі”.
Допомагає емоційно пережити не
результат в цілому, а якої її окремої
деталі:
Найбільше мені сподобалось у твоїй
роботі…
Найбільше тобі вдалося…
Прийом „Еврика”.
Створюються умови, за яких дитина,
виконуючи навчальне завдання,
несподівано відкриває в собі невідомі
досі здібності.
Завдання вчителя – помітити це глибоко
особисте відкриття, всіляко підтримати
дитину, поставити нову мету і надихнути
на її досягнення.
Допомога вчителя у створенні ситуації
відкриття має бути ненав`язливою,
прихованою.
Створюючи ситуації успіху на етапі
організації навчальної діяльності, слід
пам`ятати кілька основних правил:
у кожній дитині є задатки, які можуть
розвинутися у здібності;
Побачити їх, відчути, розвити – це
справа педагога;
ставлення до дитини як до рівної, як до
себе, спілкування, що повністю включає
грубість, різкість, образливий тон, має
стати обов`язковою нормою всієї
педагогічної діяльності;
Ставлення до дитини:
як до рівної,
як до себе,
спілкування, що повністю виключає:
- грубість,
- різкість,
- образливий тон
має стати обов`язковою нормою всієї
педагогічної діяльності;
чим більше напрямків діяльності, в яких
бере участь дитина, тим більше в неї
можливостей знайти себе;
кількість і різноманітність ситуацій і
обставин, в тому числі і штучно
створених, у які може потрапити
дитина, визначають шляхи її сьогодення
і віддаленого інтересу та можливі шляхи
успіху.
ТИПИ УСПІХУ:
Неочікувана радість – це почуття
задоволення від того, що результати
діяльності учня перевершили його
очікування.
З педагогічної та психологічної точки
зору – це результат продуманої,
підготовленої діяльності вчителя.
Спільна радість – полягає в тому, щоб учень
досяг необхідної для себе реакції колективу.
Вона може бути підготовленою вчителем
або спонтаною.
Спільною радістю вважають тільки ті реакції
колективу, які дають можливість дитині
відчутні себе задоволеним, стимулюють її
зусиля.
Це, перш за все, має бути емоційний відгук
оточуючих на успіх члена свого колективу.
Важливо, щоб у досягненнях кожного
школяра всі бачили результати своєї
праці, а сама дитина розуміла, що її
радість – це радість підтримки,
отримання статусу „свій серед своїх”.
Зрештою у тому, як реагує дитячий
колектив на успіхи або невдачі своїх
учителів, виявляється його моральна
сутність.
Радість пізнання – це радість пізнання
нового, хоча вона по своїй суті
альтруїстична (виникає на основі
допомоги, підтримки інших людей).
Пізнання спираїться на самоосвіту й
самопізнання.
Така радість не може вирости на
пустому місці, появитися без серйозних
причин. Це слід клопіткої роботи
учителя –учня-учнів.
ВИСНОВОК:
1.Ситуація успіху досягається тоді, коли
сама дитина визначає цей результат як
успіх.
2 Усвідомлення ситуації успіху самим
учнем, розуміння її значимості виникає у
школяра після здолання своєї боязкості,
невміння, незнання, психологічного
враження та інших видів труднощів.
3. Завдання педагога :
допомогти особистості дитини зрости в
успіху;
дати відчути радість від здолання
труднощів;
дати зрозуміти, що задарма в житті в
житті нічого не дається, скрізь необхідно
докласти зусиль.
І успіх буде еквівалентним витраченим
зусиллям.
ШАНОВНІ КОЛЕГИ !
Дайте, будь ласка, відповідь на такі
запитання:
1.Ваше ставлення до технології “Створення
ситуації успіху”.
2.Як Ви оцінюєте стан “Створення ситуації
успіху у Вашому навчальному закладі”.
3.Які ще методичні рекомендації, ідеї,
міркування щодо “Створення ситуації успіху”,
Ви можете запропонувати учасникам нашого
семінару ?
ВДЯЧНІ ВАМ ЗА ВІДВЕРТІСТЬ, ЗА ПОРАДИ
Slide 87
Створення ситуації успіху
та шляхи її реалізації
на уроці як складової якості
навчально-виховного процесу
Мета: Удосконалити методику
створення ситуації успіху та шляхів
її реалізації на уроці як стежки, що
веде до того куточка дитячого
серця, в якому горить вогник
бажання бути гарним.
На
відміну від традиційного розуміння
освіти як суми знань та навичок, нині освіту
починають розглядати як процес
становлення особистості .
Причому особистості, здатної до:
самоосвіти,
саморозвитку,
самовдосконалення,
яка вміє використовувати набуті знання,
яка прагне реалізувати себе,
спроможна змінити на краще своє життя,
життя своєї держави.
Алгоритм
створення та досягнення ситуації успіху
твердження про “Ситуацію успіху”;
особистісно-орієнтований підхід у справі
навчання та виховання - основа педагогічної
технології “Створення ситуації успіху”;
роль “Ситуації успіху” у навчальній діяльності;
створення “Ситуації успіху” на мотиваційному
етапі навчальної діяльності;
психолого-педагогічні прийоми при створенні
“Ситуації успіху”;
методика реалізації “Ситуації успіху”;
Виходячи із Положень Закону України “Про
освіту” завдання школи сьогодні полягає в
тому, щоб:
Виховувати в учнів здатність:
долати життєві труднощі;
самостійно приймати рішення;
розвивати себе як особистість, здатну:
робити вибір і контролювати своє життя;
брати на себе відповідальність за свої дії;
захищати себе і свої життєві цінності;
діяти відповідно до них;
піклуватись про інших;
Завдання вчителів:
прищепити учням потребу до здобуття
знань;
створити такі умови, щоб процес
здобуття знань був для них цікавим,
потрібним, комфортним;
і тому пріоритетним завданням вчителя
під час навчально-виховної діяльності є
створення ситуації успіху.
Що означає “Ситуація успіху?”
Ситуація успіху - це суб'єктивний
психічний стан задоволення наслідком
своєї фізичної, розумової праці чи
моральної напруги.
Успіх у навчанні - єдине джерело
внутрішніх сил дитини, які породжують
енергію для переборення труднощів,
бажання вчитися.
В.Сухомлинський
Ситуація успіху дарує атмосферу
приязні та взаємодопомоги, впевненості
і захищеності.
Учитель зобов’язаний створити джерело
внутрішніх сил дитини, джерело, яке дає
енергію для подолання труднощів і
формування бажання вчитися.
Використання ситуації успіху має
сприяти підвищенню робочого тонусу,
збільшенню продуктивності навчальної
роботи, а також допомогти учням
усвідомити себе повноцінною
особистістю і, відповідно, забезпечити
успіх у навчанні.
Основою педагогічної технології
“Створення ситуації успіху” є
особистісно-орієнтований підхід у справі
навчання та виховання.
А тому звернемося до рекомендацій
щодо особистісно-орієнтовного підходу
навчання та виховання.
–
Особистісно орієнтоване навчання
це навчання, центром якого є
особистість дитини, її самобутність та
самостійність: суб'єктивний досвід
кожного спочатку розкривається, а
потім узгоджується зі змістом освіти.
Визнання учня ключовою фігурою
всього освітнього процесу – це і є
особистісно орієнтована педагогіка.
У свідомості учня це має такий
вигляд: «Все, що я пізнаю, я знаю,
для чого мені потрібно і де я можу ці
знання застосувати».
Для педагога - це прагнення знайти
розумний баланс між знаннями,
уміннями та навичками учня.
Сучасність вимагає навчити учнів:
- самостійно та творчо розв'язувати
проблеми;
- шукати нову інформацію й робити
висновки, а не подавати дітям готові
знання.
В особистісно-орієнтованому підході
вчителю насамперед потрібен високий
рівень педагогічної майстерності, який
базується на розвитку:
дидактичних;
організаторських;
комунікативних;
науково-пізнавальних;
емоційних;
та поведінкових компонентностей;
-
-
Цілі особистісно орієнтованого
навчання полягають у тому, щоб:
визначити життєвий досвід кожного
учня;
його пізнавальні здібності;
рівень інтелекту;
інтереси, які спочатку треба розкрити,
а потім розвинути у навчальному
процесі;
Цілі особистісно орієнтованого навчання
полягають у тому, щоб:
Формувати позитивну мотивацію учнів до:
-
пізнавальної діяльності;
-
потребу в самопізнанні;
-
потребу в самореалізаціїї;
-
та потребу у самовдосконаленні школярів;
Цілі особистісно орієнтованого навчання
полягають у тому, щоб:
Озброїти учнів механізмом:
адаптації;
саморегуляції;
самозахисту;
самовиховання;
Цілі особистісно орієнтованого навчання
полягають у тому, щоб:
Розвинути індивідуальні позитивні
здібності кожного школяра;
Сформувати культуру життєдіяльності
максимально виявити і використати
індивідуальний досвід учня;
Правильно визначати лінії поведінки.
Основні принципи
особистісно-орієнтованого
навчання:
1. Принцип «розвивальної допомоги»
не робити за учня;
не вказувати йому, що робити,
а допомогти пробувати власні сили і власну
активність;
потрібно добитись, щоб учень сам обирав
рішення і відповідав за них.
Звідси - не потрібно подавати готові
знання, а створити умови, в яких
виявляється:
-
власна пізнавальна активність учня;
-
і він визначить для себе цілі, зміст та
методи роботи, власні цінності.
-
Навчання повинно бути дослідницьким
Це час, протягом якого діти вчаться:
самостійно діяти;
- дискутувати;
- приймати рішення.
-
При цьому розвивається самосвідомість і
самореалізується особистість.
Принцип - «свобода вміння»
- учні вільно обговорюють
проблеми;
- співпрацюють один з одним,
- а вчитель виступає в ролі
старшого члена колективу,
консультанта, джерела досвіду
Принцип - «свобода вміння»
Учителю:
-недостатньо
процес;
організувати навчальний
- потрібно ще визначити спосіб засвоєння
знань, тобто оприділити види діяльності
учня на уроці.
Основні вимоги до особистісноорієнтованого уроку:
раціональна єдність словесних,
наукових і практичних методів
навчання;
зв'язок з раніше вивченим досвідом,
набутим учнем;
Основні вимоги до особистісно
орієнтованого уроку:
-формування вмінь в учнів самостійно
здобувати знання і застосовувати їх на
практиці;
-заохочення прагнень учнів знаходити свій
спосіб роботи з навчальним матеріалом.
Метою
особистісноорієнтованого уроку є:
- створення умов для виявлення
пізнавальної активності учнів
Засобами досягнення вчителем цієї мети
можуть бути:
використання різних форм та методів
навчальної діяльності, які дозволяють
розкрити суб'єктивний досвід учнів;
створення атмосфери зацікавленості
кожного учня в результатах роботи
всього класу;
стимулювання учнів до висловлювань,
використання різних способів виконання
завдань без побоювань помилитися,
отримати хибну відповідь тощо;
Засобами досягнення вчителем цієї мети
можуть бути:
використання протягом уроку
дидактичного матеріалу, який дозволяє
отримати учневі найбільш значущі для
нього вид та форму змісту навчального
матеріалу;
оцінювання досягнень учня протягом
усього процесу його діяльності, а не
тільки за кінцевим результатом;
Засобами досягнення вчителем цієї мети
можуть бути:
заохочення прагнень учня знаходити свій
спосіб роботи;
аналізувати протягом уроку роботи інших
учнів; вибирати та засвоювати найбільш
раціональні з них;
створення на уроці педагогічних ситуацій
спілкування, які б дозволяли кожному учневі
виявляти ініціативу, самостійність, виборність у
справах роботи;
створення обстановки для природного
самовираження учня.
Технологія
особистісноорієнтованогоуроку
Для проведення особистісноорієнтованого уроку вчитель має
оволодіти його основними етапами:
1.
2.
3.
4.
5.
6.
7.
8.
Орієнтації.
Визначення мети.
Проектування.
Організації.
Реалізації.
Контролю.
Коригування.
Оцінювання
1. Етап орієнтації включає:
орієнтацію на позитивну роботу;
орієнтацію на визначення особистісного
досвіду учнів;
пов'язання цього досвіду з проблемами
навчального матеріалу.
2. Етап визначення мети передбачає:
визначення на уроці разом з учнями
значущої мети здійснення тієї діяльності,
яка запланована вчителем (учні повинні
зрозуміти, що може дати робота учням
саме на цьому уроці для складання,
наприклад, тематичного заліку,
державної атестації, свого майбутнього
життя тощо);
визначення показників досягнення
поставлених завдань;
3. Етап проектування включає:
передбачення залучення учнів до
виконання ними випереджальних
завдань;
підготовки повідомлень;
рефератів;
виготовлення та відбору наочності;
складання плану роботи тощо;
Етап організації виконання плану
діяльності передбачає:
Подання можливих варіантів і
способів виконання навчальної
діяльності (усна чи письмова форма,
індивідуальна робота чи робота в
групах, робота з текстом чи з іншими
засобами одержання інформації);
Етап організації виконання плану
діяльності передбачає:
2.Представлення учнями вибору способу
фіксації нового матеріалу (конспект,
схема, таблиця, опора, план, тези,
висновки тощо);
3.Варіативність домашнього завдання
(диференціація за рівнем складності та
способом виконання).
Етап контрольно-оцінювальний:
1.Залучення учнів до контролю за
перебігом навчальної діяльності шляхом
заохочення їх до різних видів контролю,
самоконтролю, взаємоконтролю, роботи
в групах;
2.Участь учнів у виправленні помилок і
недоліків у знаннях, усвідомлення їх
причин шляхом взаємо та самоаналізу;
Етап контрольно-оцінювальний:
3.Надання учням можливості самостійно
або за участі вчителя, інших учнів
порівнювати отримані ним результати з
критеріями стандарту, закладеного у
навчальній програмі;
4.Використання механізмів оцінного
методу (позитивного ставлення до
успіхів школяра);
Етап контрольно-оцінювальний:
5.Використання механізмів оцінного
методу (позитивного ставлення до
успіхів школяра).
6.Оцінювання (виставлення рівневих
оцінок за дванадцятибальною системою
оцінювання навчальних досягнень,
поурочного бала, рейтинг) не тільки
результатів, а й самого процесу
навчання.
6. Заключний етап передбачає:
усвідомлення учнями ситуації
досягнення мети;
відчуття успіху;
підкріплення позитивної мотивації
стосовно власної діяльності.
Методи та засоби психолого-педагогічної
підтримки діяльності учнів
заохочення;
навчально-пізнавальна гра;
створення ситуації успіху;
створення ситуації пізнавального інтересу;
створення проблемної ситуації;
спонукання до пошуку альтернативних
рішень;
виконання творчих завдань;
кооперація учнів;
створення ситуації взаємодопомоги тощо.
Висновок може бути таким: особистісноорієнтоване навчання ЦЕ–
загальнодидактичний принцип
індивідуального підходу до учнів.
Таке твердження ми дослідимо та
пояснимо за допомогою такого факту:
Відомий російський психолог
Л.С. Виготський своє теорією доводить,
що розум будь-якої людини має дві зони
розвитку: А і Б.
Перша зона (А) – це зона актуального
розвитку.
У цю зону потрапляють завдання, які
дитина може виконати сама без
допомоги вчителя.
Друга зона (В) – це зона найближчого
розвитку
Сюди потрапляють завдання, які дитина сама
виконати не може, але може з ними
впоратися з допомогою вчителя.
Зона найближчого розвитку, - це зона
“наступного дня”.
Те, що сьогодні є зона найближчого
розвитку, завтра у процесі навчання повинно
стати зоною актуального розвитку. Учитель
не повинен давати готову інформацію, адже
таке навчання може загальмувати мислення
дитини. А за допомогою вміло підібраних
запитань педагог підводить школяра до
правильної відповіді, розв’язку.
Те, що сьогодні є зоною найближчого
розвитку, завтра у процесі навчання
повинно стати зоною актуального
розвитку.
Учитель не повинен давати готову
інформацію, адже таке навчання може
загальмувати мислення дитини.
А за допомогою вміло підібраних
запитань педагог підводить школяра до
правильної відповіді, розв’язку.
Отже, як бачимо із цього прикладу, щоб
відбулися розвиток і навчання учнів,
завдання повинні потрапляти лише в
зону найближчого розвитку
(за Л.С. Виготським).
Припустимо, що два учні навчались в
одній школі, в одних і тих самих
учителів, закінчили школу з відзнакою,
рівень їхнього розвитку все одно буде
різним.
Ще більше відрізняється розвиток учнів
класу, які згідно з 12- бальною
системою досягли початкового і
високого рівнів.
Тому зрозуміло, що до таких дітей треба
підходити індивідуально, тобто ставити
перед ними різні завдання.
Якщо для цілого класу поставити одне
завдання, то для одних учнів воно
потрапить у зону актуального розвитку,
для інших – у зону найближчого
розвитку.
Отже, одне завдання для всього класу
ставити не бажано і не потрібно, а
здійснювати якісний особистісноорієнтований підхід до навчання та
виховання на практиці нам заважає ряд
причин, зокрема:
Причина 1. Щоб підійти індивідуально
до кожного учня, необхідно знати його
психологічні, фізіологічні та соціальні
особливості.
Лише психологія нараховує кілька
десятків індивідуальних особливостей
особистості. Це різні види уваги, уяви,
мислення, сприйняття, темпераменту,
характеру і т.д.
Пам’ять також поділяється більш ніж
на 10 типів: короткочасна,
довготривала, оперативна, рухова,
зорова, слухова, емоційна, словеснологічна і т.д.;
Причина 2. Виявити всі ці психологічні,
фізіологічні та соціальні особливості
вчитель без допомоги психолога, лікаря,
соціолога не може;
Причина 3.Навіть якщо теоретично
припустити, що в кожної дитини
виявили всі ці особливості, вчитель не
зможе запам’ятати їх у такій кількості
дітей, оскільки він одночасно навчає
свого предмета не один десяток учнів,
кожен з яких має не один десяток таких
особливостей.
Нарешті, якщо вчителю все-таки
вдається запам’ятати всі особливості
кожної дитини, він не зможе підійти
індивідуально тому, що урок триває
всього 40-45 хв, протягом яких
неможливо фізично попрацювати з
кожним учнем класу індивідуально.
Отже, існує суперечність: з одного боку,
вимоги до особистісно-орієнтованого
навчання, а з іншого причини, що
унеможливлюють якісне впровадження
цієї педагогічної технології у навчальновиховний процес.
Який же вихід з ситуації, що склалася ?
Філософія вчить, що джерелом і
рушійними силами будь-якого процесу
(у тому числі й навчального) є
розв’язання суперечностей і тому,
щоб навчальний процес розвивався,
вчителю необхідно вміти виявляти
суперечність навчального процесу, а
також вміти розв’язувати її.
Дана суперечність розв’язується шляхом
диференційованого підходу до учнів.
Диференціація (від лат. Differentia –
різниця, відмінність) – розчленування
цілого на якісно відмінні частини.
Розв’язування таких суперечностей
називається підходом до навчання.
Цей підхід, для прикладу, можна
здійснити таким чином:
Учнів класу розподілити на групи за
рівнем розвитку.
Критерії, якими слід керуватися - це
успішність.
Таких груп, наприклад, може бути
чотири:
низький рівень;
середній рівень;
достатній рівень;
високий рівень.
Зрозуміло, що такий поділ не
аргументується для учнів, для того щоб
у слабшого школяра не сформувалася
занижена самооцінка, а в сильного –
завищена.
Якщо учні однієї з груп підвищують свій
рівень – їх слід перевести до наступної
групи і навпаки.
Для кожної групи пропонуються різні за
ступенем складності завдання.
Диференційований підхід можна
здійснювати при різних формах
навчального процесу: під час уроку,
лабораторного заняття, екскурсії.
Під час проведеного уроку методом бесіди,
запитань слід орієнтувати учнів на певну
групу.
При цьому обов’язково слід враховувати,
щоб запитання було точним, стислим, не
мало елементів підказки.
Під час проведення уроку методом
пояснення, розповіді диференційований
підхід неможливий, оскільки вчитель будує
свою розповідь, орієнтуючись на
середнього учня,
але під час закріплення нового матеріалу
чи пояснення домашнього завдання учням
можна запропонувати різнорівневі
завдання.
Завершальним етапом навчальної
діяльності на уроці є:
усвідомлення ситуації досягнення мети;
переживання ситуації успіху;
підкріплення позитивної мотивації щодо
самої діяльності.
Ситуація успіху досягається тоді, коли
сама дитина визначає цей результат як
успіх.
Усвідомлення ситуації успіху самим
учнем, розуміння її значимості виникає у
суб'єкта після здолання своєї боязкості,
невміння, незнання, психологічного
враження та інших видів труднощів.
Роль “Ситуації успіху” у навчальній
діяльності
За останні роки термін
„Ситуація успіху” став звичним для
педагогів.
Ніхто не заперечує, що саме позитивні
емоції можуть стати для дитини одним
з найважливіших стимулів у навчанні,
але при цьому ми забуваємо про те, що
в педагогів не існує єдиного рецепта чи
правила, як саме створювати ситуації
успіху тому, що це слід на основі
індивідуального підходу, зважено, з
урахуванням багатьох факторів.
Діти прощають багато чого, але не
вибачають байдужість.
За відгуками дітей, найкращі їхні
вчителі вели уроки так, що здавалося,
ніби весь урок вони зайняті саме тобою.
Як цього досягти?
Іноді це „Іскра Божа”,
а частіше – майстерність, доведена до
мистецтва.
Важливо мати на увазі, що навіть
одноразове переживання успіху може
докорінно змінити психологічне
самопочуття дитини.
Ситуація успіху може стати пусковим
механізмом подальшого розвитку
особистості.
Безперечно, переживання успіху навіює
людині впевненість у власних силах.
З`являється бажання знову досягти
добрих результатів, виникає відчуття
внутрішнього благополуччя, що, у свою
чергу, покращує ставлення до
навколишнього світу.
На перший погляд здається, що вчитель,
кілька разів давши учню можливість
відчути успіх, далі вже само собою
забезпечує високий рівень мотивації,
інтересу, пізнавальної активності.
Але може бути й протилежний
результат: постійна успішність здатна
сформувати байдуже ставлення до
навчання.
Крім того, постійне очікування лише
позитивного результату згубно впливає
на розвиток вольових якостей учня:
він ухиляється від подолання
труднощів;
губиться в складних ситуаціях
(навчальних та життєвих);
у його поведінці починає домінувати
мотив „уникнення невдач”.
Досвідчені психологи та педагоги
попереджують про можливість
негативних наслідків пережитого успіху.
Чому ж виникає такий парадокс?
По-перше, успіх, що діставався ціною
незначних зусиль, може призвести до
переоцінки, точніше, до завищеної
оцінки своїх можливостей.
По-друге, за сильним переживанням
будь-якої емоції обов`язково настає
релаксація (розслаблення).
І якщо в цей період запропонувати
людині якусь діяльність, то, швидше за
все, ця діяльність буде менш успішною,
ніж попередня.
По-третє, переживання успіху може бути
потьмареним, якщо результат, важливий
і значимий для самого учня, не буде
адекватно оцінений іншими людьми.
І нарешті:
Емоція успіху не стане сильним
переживанням, якщо результати діяльності
не значимі для її суб`єкта.
Дитина, особливо на початку навчання,
однаково інтенсивно переживає успіх у
„головних” і „неголовних” навчальних
предметах.
Але часто знижують цю інтенсивність:
„12 балів з музики ! Та краще б ти
отримав 12 балів з читання”.
Знижуючи значимості успіху, що
переживається дитиною, ми, дорослі,
впливаємо на формування у дитини
ставлення до навчального процесу в
цілому.
Ось чому, оцінюючи дітей, необхідно
виходити з індивідуальних особливостей
кожного учня.
Просування вперед треба заохочувати,
підбадьорювати, щоб дитина не
відчувала невдачу, порівнюючи свої
результати з раніше встановленими
нормами, особливо якщо вони для неї
недосяжні.
Отже, ситуація успіху у навчальній
діяльності створюється вчителем або ж
психологом.
Як і будь-яку іншу діяльність, навчання
можна уявити у вигляді простого
ланцюжка дій:
1. Установка на діяльність (емоційна
підготовка учнів на вирішення
навчального завдання) – мотиваційний
етап;
2.Забезпечення діяльності (створення
умов для успішного вирішення
навчального завдання) –підготовчий,
робочий етап;
3.Порівняння отриманих результатів з
очікуваними (усвідомлення ставлення до
результатів своєї навчальної праці) –
результативний етап.
Отже, якщо ситуація успіху створюється
вчителем послідовно і свідомо, її
3.Порівняння отриманих результатів з
очікуваними (усвідомлення ставлення
до результатів своєї навчальної праці) –
результативний етап.
Отже, якщо ситуація успіху створюється
вчителем послідовно і свідомо, її
структура повинна врахувати всі
перелічені компоненти.
Створення ситуації успіху на
мотиваційному етапі навчальної
діяльності
Дослідження психологів свідчать, що рівень
засвоєння людиною знань істотно залежить
від рівня сформованості її мотивації
навчитися.
Тож давайте проаналізуємо, як провести
мотиваційний етап уроку так, щоб створити
ситуацію успіху для того учня.
Перед учителем стоїть завдання:
сформувати в учня настанову на
успішне виконання завдання
Інакше кажучи, вчитель повинен
сформувати в учнів мотив досягнення
мети.
Але при цьому вчитель часто
зустрічається з неадекватною
реакцією учнівського колективу:
1.Хтось уже виконував подібне
завдання, і його результати
виявились невдалими, так що у цієї
категорії учнів уже сформоване
негативне ставлення на успішне
виконання завдання.
2.Інша група учнів не стикалась з
такою роботою, тому вони не знають,
чого можна очікувати від майбутньої
діяльності.
3.Третя група, яка виконувала потрібні
завдання і успішно з ними впоралася,
знаходиться у стані мобілізації, готова
виконувати навчальне завдання.
Зрозуміло, що найлегше вчителю буде
працювати з учнями третьої групи, де
необхідно лише активізувати позитивні
емоції, які діти пережили раніше.
У другої групи учнів слід передбачити
емоційну реакцію, намалювати
перспективу вдалого виконання
завдання, пов`язавши її з тими чи
іншими умовами діяльності, які в
минулому забезпечували успіх.
Найбільш клопітною буде робота
першою групою учнів.
Перш за все доведеться нейтралізувати
спогади про невдачу в попередній
діяльності, а потім створити перспективу
для нової.
Зробити це можна, наприклад, так:
дати завдання учневі попрацювати над
своїми помилками, або повідомити його,
що завдання для нього змінено
порівняно з попереднім і т. д.
Учитель може запропонувати різні
варіанти мотивів досягнення ситуації
успіху:
прагнення самостійно розв`язати цікаві
задачі;
завоювати авторитет у своїх товаришів;
стати першим;
розглядати свою діяльність з точки зору
її корисності для інших людей;
встановити нові контакти між
товаришами у ході виконання завдання
тощо.
Отже, на етапі мотивації навчальної
діяльності учитель організовує певні
ситуації з метою активізувати чи
нейтралізувати емоції для наступної
діяльності
На етапі мотивації створення ситуації
успіху більшою мірою визначається
психологічними аспектами.
Тут доречним буде використання в
роботі вчителя таких психологопедагогічних прийомів, як:
Ефект Розенталя, або „Ефект
навіювання”: „Ти це можеш”, „Тобі це
вдається” тощо.
Якщо педагог буде переконувати учнів
у реальності успіху, то успіх прийде.
Англійський учений Стоуенс довів, що
учні, яких заохочували, досягли значно
більших успіхів, ніж ті, кого ніяк не
заохочували.
Прийом „Емоційне погладжування” –
це констатація будь-якого факту успіху,
прищеплювання дитині віри в себе,
відкритість учителя для довіри і співчуття.
◦ Прийом „Анонсування” –
репетиція майбутньої дії, яка створює
психологічний настрій на успіх перед
класом.
Це можуть бути додаткові індивідуальні
заняття з окремими учнями чи
заздалегідь оголошенні запитання
самостійної роботи.
Прийом „Шикуйсь!” містить такі кроки:
психологічна атака;
емоційне блокування;
вибір головного напрямку;
вибір рівних можливостей;
несподіване порівняння;
стабілізація.
Цей прийом полягає в тому, щоб:
учителем блокувалось припущення на
невдачу в діяльності учня;
відволікалася увага школяра від
чергового неуспіху;
вчитель повинен знайти той напрямок
діяльності, яким учень зможе
реалізувати себе набагато краще, тим
самим забезпечити його на успіх, на
стабільність у навчанні.
Розглянемо деякі
алгоритми створення ситуацій успіху та
методику їх реалізації:
Прийом „Даю шанс” – це заздалегідь
підготовлена вчителем ситуація, в якій
учень отримує можливість зненацька
для себе розкрити свої можливості.
Прийом “ Зняття страху”-
допомогає перебороти невпевненість у
власних силах (Люди вчаться на своїх
помилках і знаходять інші шляхи
вирішення проблем).
Прийом “Авансування успішного
результату” –
допомогає вчителю висловити тверду
переконаніність у тому, що його учень
обов’язково впорається з поставленим
завданням.
Це, в свою чергу, переконує дитину у
своїх силах і можливостях.
“У тебе обов’язково вийде”, “Я навіть не
сумніваюсь у позитивному результаті” і
т. д.
Прийом “Прихований інструктаж”
Допомагає дитині уникнути поразки.
Досягається шляхом побажання,
наприклад:
Можливо краще почати з ...,
Виконуючи роботу не забудьте про ...
Прийом “Внесення мотиву”.
Показує дитині заради чого, кого
здійснюється ця діяльність, кому буде
добре після виконання, наприклад, “Без
твоєї допомоги твоїм друзям не
впоратись...” тощо.
Прийом “Персональна винятковість.”
Визначає важливість зусиль дитини в
діяльності, що здійснюється або
здійснюватиметься, наприклад:
Тільки ти міг би…
Тільки тобі і можу доручити… і т.п.
Прийом “Висока оцінка деталі”.
Допомагає емоційно пережити не
результат в цілому, а якої її окремої
деталі:
Найбільше мені сподобалось у твоїй
роботі…
Найбільше тобі вдалося…
Прийом „Еврика”.
Створюються умови, за яких дитина,
виконуючи навчальне завдання,
несподівано відкриває в собі невідомі
досі здібності.
Завдання вчителя – помітити це глибоко
особисте відкриття, всіляко підтримати
дитину, поставити нову мету і надихнути
на її досягнення.
Допомога вчителя у створенні ситуації
відкриття має бути ненав`язливою,
прихованою.
Створюючи ситуації успіху на етапі
організації навчальної діяльності, слід
пам`ятати кілька основних правил:
у кожній дитині є задатки, які можуть
розвинутися у здібності;
Побачити їх, відчути, розвити – це
справа педагога;
ставлення до дитини як до рівної, як до
себе, спілкування, що повністю включає
грубість, різкість, образливий тон, має
стати обов`язковою нормою всієї
педагогічної діяльності;
Ставлення до дитини:
як до рівної,
як до себе,
спілкування, що повністю виключає:
- грубість,
- різкість,
- образливий тон
має стати обов`язковою нормою всієї
педагогічної діяльності;
чим більше напрямків діяльності, в яких
бере участь дитина, тим більше в неї
можливостей знайти себе;
кількість і різноманітність ситуацій і
обставин, в тому числі і штучно
створених, у які може потрапити
дитина, визначають шляхи її сьогодення
і віддаленого інтересу та можливі шляхи
успіху.
ТИПИ УСПІХУ:
Неочікувана радість – це почуття
задоволення від того, що результати
діяльності учня перевершили його
очікування.
З педагогічної та психологічної точки
зору – це результат продуманої,
підготовленої діяльності вчителя.
Спільна радість – полягає в тому, щоб учень
досяг необхідної для себе реакції колективу.
Вона може бути підготовленою вчителем
або спонтаною.
Спільною радістю вважають тільки ті реакції
колективу, які дають можливість дитині
відчутні себе задоволеним, стимулюють її
зусиля.
Це, перш за все, має бути емоційний відгук
оточуючих на успіх члена свого колективу.
Важливо, щоб у досягненнях кожного
школяра всі бачили результати своєї
праці, а сама дитина розуміла, що її
радість – це радість підтримки,
отримання статусу „свій серед своїх”.
Зрештою у тому, як реагує дитячий
колектив на успіхи або невдачі своїх
учителів, виявляється його моральна
сутність.
Радість пізнання – це радість пізнання
нового, хоча вона по своїй суті
альтруїстична (виникає на основі
допомоги, підтримки інших людей).
Пізнання спираїться на самоосвіту й
самопізнання.
Така радість не може вирости на
пустому місці, появитися без серйозних
причин. Це слід клопіткої роботи
учителя –учня-учнів.
ВИСНОВОК:
1.Ситуація успіху досягається тоді, коли
сама дитина визначає цей результат як
успіх.
2 Усвідомлення ситуації успіху самим
учнем, розуміння її значимості виникає у
школяра після здолання своєї боязкості,
невміння, незнання, психологічного
враження та інших видів труднощів.
3. Завдання педагога :
допомогти особистості дитини зрости в
успіху;
дати відчути радість від здолання
труднощів;
дати зрозуміти, що задарма в житті в
житті нічого не дається, скрізь необхідно
докласти зусиль.
І успіх буде еквівалентним витраченим
зусиллям.
ШАНОВНІ КОЛЕГИ !
Дайте, будь ласка, відповідь на такі
запитання:
1.Ваше ставлення до технології “Створення
ситуації успіху”.
2.Як Ви оцінюєте стан “Створення ситуації
успіху у Вашому навчальному закладі”.
3.Які ще методичні рекомендації, ідеї,
міркування щодо “Створення ситуації успіху”,
Ви можете запропонувати учасникам нашого
семінару ?
ВДЯЧНІ ВАМ ЗА ВІДВЕРТІСТЬ, ЗА ПОРАДИ
Slide 88
Створення ситуації успіху
та шляхи її реалізації
на уроці як складової якості
навчально-виховного процесу
Мета: Удосконалити методику
створення ситуації успіху та шляхів
її реалізації на уроці як стежки, що
веде до того куточка дитячого
серця, в якому горить вогник
бажання бути гарним.
На
відміну від традиційного розуміння
освіти як суми знань та навичок, нині освіту
починають розглядати як процес
становлення особистості .
Причому особистості, здатної до:
самоосвіти,
саморозвитку,
самовдосконалення,
яка вміє використовувати набуті знання,
яка прагне реалізувати себе,
спроможна змінити на краще своє життя,
життя своєї держави.
Алгоритм
створення та досягнення ситуації успіху
твердження про “Ситуацію успіху”;
особистісно-орієнтований підхід у справі
навчання та виховання - основа педагогічної
технології “Створення ситуації успіху”;
роль “Ситуації успіху” у навчальній діяльності;
створення “Ситуації успіху” на мотиваційному
етапі навчальної діяльності;
психолого-педагогічні прийоми при створенні
“Ситуації успіху”;
методика реалізації “Ситуації успіху”;
Виходячи із Положень Закону України “Про
освіту” завдання школи сьогодні полягає в
тому, щоб:
Виховувати в учнів здатність:
долати життєві труднощі;
самостійно приймати рішення;
розвивати себе як особистість, здатну:
робити вибір і контролювати своє життя;
брати на себе відповідальність за свої дії;
захищати себе і свої життєві цінності;
діяти відповідно до них;
піклуватись про інших;
Завдання вчителів:
прищепити учням потребу до здобуття
знань;
створити такі умови, щоб процес
здобуття знань був для них цікавим,
потрібним, комфортним;
і тому пріоритетним завданням вчителя
під час навчально-виховної діяльності є
створення ситуації успіху.
Що означає “Ситуація успіху?”
Ситуація успіху - це суб'єктивний
психічний стан задоволення наслідком
своєї фізичної, розумової праці чи
моральної напруги.
Успіх у навчанні - єдине джерело
внутрішніх сил дитини, які породжують
енергію для переборення труднощів,
бажання вчитися.
В.Сухомлинський
Ситуація успіху дарує атмосферу
приязні та взаємодопомоги, впевненості
і захищеності.
Учитель зобов’язаний створити джерело
внутрішніх сил дитини, джерело, яке дає
енергію для подолання труднощів і
формування бажання вчитися.
Використання ситуації успіху має
сприяти підвищенню робочого тонусу,
збільшенню продуктивності навчальної
роботи, а також допомогти учням
усвідомити себе повноцінною
особистістю і, відповідно, забезпечити
успіх у навчанні.
Основою педагогічної технології
“Створення ситуації успіху” є
особистісно-орієнтований підхід у справі
навчання та виховання.
А тому звернемося до рекомендацій
щодо особистісно-орієнтовного підходу
навчання та виховання.
–
Особистісно орієнтоване навчання
це навчання, центром якого є
особистість дитини, її самобутність та
самостійність: суб'єктивний досвід
кожного спочатку розкривається, а
потім узгоджується зі змістом освіти.
Визнання учня ключовою фігурою
всього освітнього процесу – це і є
особистісно орієнтована педагогіка.
У свідомості учня це має такий
вигляд: «Все, що я пізнаю, я знаю,
для чого мені потрібно і де я можу ці
знання застосувати».
Для педагога - це прагнення знайти
розумний баланс між знаннями,
уміннями та навичками учня.
Сучасність вимагає навчити учнів:
- самостійно та творчо розв'язувати
проблеми;
- шукати нову інформацію й робити
висновки, а не подавати дітям готові
знання.
В особистісно-орієнтованому підході
вчителю насамперед потрібен високий
рівень педагогічної майстерності, який
базується на розвитку:
дидактичних;
організаторських;
комунікативних;
науково-пізнавальних;
емоційних;
та поведінкових компонентностей;
-
-
Цілі особистісно орієнтованого
навчання полягають у тому, щоб:
визначити життєвий досвід кожного
учня;
його пізнавальні здібності;
рівень інтелекту;
інтереси, які спочатку треба розкрити,
а потім розвинути у навчальному
процесі;
Цілі особистісно орієнтованого навчання
полягають у тому, щоб:
Формувати позитивну мотивацію учнів до:
-
пізнавальної діяльності;
-
потребу в самопізнанні;
-
потребу в самореалізаціїї;
-
та потребу у самовдосконаленні школярів;
Цілі особистісно орієнтованого навчання
полягають у тому, щоб:
Озброїти учнів механізмом:
адаптації;
саморегуляції;
самозахисту;
самовиховання;
Цілі особистісно орієнтованого навчання
полягають у тому, щоб:
Розвинути індивідуальні позитивні
здібності кожного школяра;
Сформувати культуру життєдіяльності
максимально виявити і використати
індивідуальний досвід учня;
Правильно визначати лінії поведінки.
Основні принципи
особистісно-орієнтованого
навчання:
1. Принцип «розвивальної допомоги»
не робити за учня;
не вказувати йому, що робити,
а допомогти пробувати власні сили і власну
активність;
потрібно добитись, щоб учень сам обирав
рішення і відповідав за них.
Звідси - не потрібно подавати готові
знання, а створити умови, в яких
виявляється:
-
власна пізнавальна активність учня;
-
і він визначить для себе цілі, зміст та
методи роботи, власні цінності.
-
Навчання повинно бути дослідницьким
Це час, протягом якого діти вчаться:
самостійно діяти;
- дискутувати;
- приймати рішення.
-
При цьому розвивається самосвідомість і
самореалізується особистість.
Принцип - «свобода вміння»
- учні вільно обговорюють
проблеми;
- співпрацюють один з одним,
- а вчитель виступає в ролі
старшого члена колективу,
консультанта, джерела досвіду
Принцип - «свобода вміння»
Учителю:
-недостатньо
процес;
організувати навчальний
- потрібно ще визначити спосіб засвоєння
знань, тобто оприділити види діяльності
учня на уроці.
Основні вимоги до особистісноорієнтованого уроку:
раціональна єдність словесних,
наукових і практичних методів
навчання;
зв'язок з раніше вивченим досвідом,
набутим учнем;
Основні вимоги до особистісно
орієнтованого уроку:
-формування вмінь в учнів самостійно
здобувати знання і застосовувати їх на
практиці;
-заохочення прагнень учнів знаходити свій
спосіб роботи з навчальним матеріалом.
Метою
особистісноорієнтованого уроку є:
- створення умов для виявлення
пізнавальної активності учнів
Засобами досягнення вчителем цієї мети
можуть бути:
використання різних форм та методів
навчальної діяльності, які дозволяють
розкрити суб'єктивний досвід учнів;
створення атмосфери зацікавленості
кожного учня в результатах роботи
всього класу;
стимулювання учнів до висловлювань,
використання різних способів виконання
завдань без побоювань помилитися,
отримати хибну відповідь тощо;
Засобами досягнення вчителем цієї мети
можуть бути:
використання протягом уроку
дидактичного матеріалу, який дозволяє
отримати учневі найбільш значущі для
нього вид та форму змісту навчального
матеріалу;
оцінювання досягнень учня протягом
усього процесу його діяльності, а не
тільки за кінцевим результатом;
Засобами досягнення вчителем цієї мети
можуть бути:
заохочення прагнень учня знаходити свій
спосіб роботи;
аналізувати протягом уроку роботи інших
учнів; вибирати та засвоювати найбільш
раціональні з них;
створення на уроці педагогічних ситуацій
спілкування, які б дозволяли кожному учневі
виявляти ініціативу, самостійність, виборність у
справах роботи;
створення обстановки для природного
самовираження учня.
Технологія
особистісноорієнтованогоуроку
Для проведення особистісноорієнтованого уроку вчитель має
оволодіти його основними етапами:
1.
2.
3.
4.
5.
6.
7.
8.
Орієнтації.
Визначення мети.
Проектування.
Організації.
Реалізації.
Контролю.
Коригування.
Оцінювання
1. Етап орієнтації включає:
орієнтацію на позитивну роботу;
орієнтацію на визначення особистісного
досвіду учнів;
пов'язання цього досвіду з проблемами
навчального матеріалу.
2. Етап визначення мети передбачає:
визначення на уроці разом з учнями
значущої мети здійснення тієї діяльності,
яка запланована вчителем (учні повинні
зрозуміти, що може дати робота учням
саме на цьому уроці для складання,
наприклад, тематичного заліку,
державної атестації, свого майбутнього
життя тощо);
визначення показників досягнення
поставлених завдань;
3. Етап проектування включає:
передбачення залучення учнів до
виконання ними випереджальних
завдань;
підготовки повідомлень;
рефератів;
виготовлення та відбору наочності;
складання плану роботи тощо;
Етап організації виконання плану
діяльності передбачає:
Подання можливих варіантів і
способів виконання навчальної
діяльності (усна чи письмова форма,
індивідуальна робота чи робота в
групах, робота з текстом чи з іншими
засобами одержання інформації);
Етап організації виконання плану
діяльності передбачає:
2.Представлення учнями вибору способу
фіксації нового матеріалу (конспект,
схема, таблиця, опора, план, тези,
висновки тощо);
3.Варіативність домашнього завдання
(диференціація за рівнем складності та
способом виконання).
Етап контрольно-оцінювальний:
1.Залучення учнів до контролю за
перебігом навчальної діяльності шляхом
заохочення їх до різних видів контролю,
самоконтролю, взаємоконтролю, роботи
в групах;
2.Участь учнів у виправленні помилок і
недоліків у знаннях, усвідомлення їх
причин шляхом взаємо та самоаналізу;
Етап контрольно-оцінювальний:
3.Надання учням можливості самостійно
або за участі вчителя, інших учнів
порівнювати отримані ним результати з
критеріями стандарту, закладеного у
навчальній програмі;
4.Використання механізмів оцінного
методу (позитивного ставлення до
успіхів школяра);
Етап контрольно-оцінювальний:
5.Використання механізмів оцінного
методу (позитивного ставлення до
успіхів школяра).
6.Оцінювання (виставлення рівневих
оцінок за дванадцятибальною системою
оцінювання навчальних досягнень,
поурочного бала, рейтинг) не тільки
результатів, а й самого процесу
навчання.
6. Заключний етап передбачає:
усвідомлення учнями ситуації
досягнення мети;
відчуття успіху;
підкріплення позитивної мотивації
стосовно власної діяльності.
Методи та засоби психолого-педагогічної
підтримки діяльності учнів
заохочення;
навчально-пізнавальна гра;
створення ситуації успіху;
створення ситуації пізнавального інтересу;
створення проблемної ситуації;
спонукання до пошуку альтернативних
рішень;
виконання творчих завдань;
кооперація учнів;
створення ситуації взаємодопомоги тощо.
Висновок може бути таким: особистісноорієнтоване навчання ЦЕ–
загальнодидактичний принцип
індивідуального підходу до учнів.
Таке твердження ми дослідимо та
пояснимо за допомогою такого факту:
Відомий російський психолог
Л.С. Виготський своє теорією доводить,
що розум будь-якої людини має дві зони
розвитку: А і Б.
Перша зона (А) – це зона актуального
розвитку.
У цю зону потрапляють завдання, які
дитина може виконати сама без
допомоги вчителя.
Друга зона (В) – це зона найближчого
розвитку
Сюди потрапляють завдання, які дитина сама
виконати не може, але може з ними
впоратися з допомогою вчителя.
Зона найближчого розвитку, - це зона
“наступного дня”.
Те, що сьогодні є зона найближчого
розвитку, завтра у процесі навчання повинно
стати зоною актуального розвитку. Учитель
не повинен давати готову інформацію, адже
таке навчання може загальмувати мислення
дитини. А за допомогою вміло підібраних
запитань педагог підводить школяра до
правильної відповіді, розв’язку.
Те, що сьогодні є зоною найближчого
розвитку, завтра у процесі навчання
повинно стати зоною актуального
розвитку.
Учитель не повинен давати готову
інформацію, адже таке навчання може
загальмувати мислення дитини.
А за допомогою вміло підібраних
запитань педагог підводить школяра до
правильної відповіді, розв’язку.
Отже, як бачимо із цього прикладу, щоб
відбулися розвиток і навчання учнів,
завдання повинні потрапляти лише в
зону найближчого розвитку
(за Л.С. Виготським).
Припустимо, що два учні навчались в
одній школі, в одних і тих самих
учителів, закінчили школу з відзнакою,
рівень їхнього розвитку все одно буде
різним.
Ще більше відрізняється розвиток учнів
класу, які згідно з 12- бальною
системою досягли початкового і
високого рівнів.
Тому зрозуміло, що до таких дітей треба
підходити індивідуально, тобто ставити
перед ними різні завдання.
Якщо для цілого класу поставити одне
завдання, то для одних учнів воно
потрапить у зону актуального розвитку,
для інших – у зону найближчого
розвитку.
Отже, одне завдання для всього класу
ставити не бажано і не потрібно, а
здійснювати якісний особистісноорієнтований підхід до навчання та
виховання на практиці нам заважає ряд
причин, зокрема:
Причина 1. Щоб підійти індивідуально
до кожного учня, необхідно знати його
психологічні, фізіологічні та соціальні
особливості.
Лише психологія нараховує кілька
десятків індивідуальних особливостей
особистості. Це різні види уваги, уяви,
мислення, сприйняття, темпераменту,
характеру і т.д.
Пам’ять також поділяється більш ніж
на 10 типів: короткочасна,
довготривала, оперативна, рухова,
зорова, слухова, емоційна, словеснологічна і т.д.;
Причина 2. Виявити всі ці психологічні,
фізіологічні та соціальні особливості
вчитель без допомоги психолога, лікаря,
соціолога не може;
Причина 3.Навіть якщо теоретично
припустити, що в кожної дитини
виявили всі ці особливості, вчитель не
зможе запам’ятати їх у такій кількості
дітей, оскільки він одночасно навчає
свого предмета не один десяток учнів,
кожен з яких має не один десяток таких
особливостей.
Нарешті, якщо вчителю все-таки
вдається запам’ятати всі особливості
кожної дитини, він не зможе підійти
індивідуально тому, що урок триває
всього 40-45 хв, протягом яких
неможливо фізично попрацювати з
кожним учнем класу індивідуально.
Отже, існує суперечність: з одного боку,
вимоги до особистісно-орієнтованого
навчання, а з іншого причини, що
унеможливлюють якісне впровадження
цієї педагогічної технології у навчальновиховний процес.
Який же вихід з ситуації, що склалася ?
Філософія вчить, що джерелом і
рушійними силами будь-якого процесу
(у тому числі й навчального) є
розв’язання суперечностей і тому,
щоб навчальний процес розвивався,
вчителю необхідно вміти виявляти
суперечність навчального процесу, а
також вміти розв’язувати її.
Дана суперечність розв’язується шляхом
диференційованого підходу до учнів.
Диференціація (від лат. Differentia –
різниця, відмінність) – розчленування
цілого на якісно відмінні частини.
Розв’язування таких суперечностей
називається підходом до навчання.
Цей підхід, для прикладу, можна
здійснити таким чином:
Учнів класу розподілити на групи за
рівнем розвитку.
Критерії, якими слід керуватися - це
успішність.
Таких груп, наприклад, може бути
чотири:
низький рівень;
середній рівень;
достатній рівень;
високий рівень.
Зрозуміло, що такий поділ не
аргументується для учнів, для того щоб
у слабшого школяра не сформувалася
занижена самооцінка, а в сильного –
завищена.
Якщо учні однієї з груп підвищують свій
рівень – їх слід перевести до наступної
групи і навпаки.
Для кожної групи пропонуються різні за
ступенем складності завдання.
Диференційований підхід можна
здійснювати при різних формах
навчального процесу: під час уроку,
лабораторного заняття, екскурсії.
Під час проведеного уроку методом бесіди,
запитань слід орієнтувати учнів на певну
групу.
При цьому обов’язково слід враховувати,
щоб запитання було точним, стислим, не
мало елементів підказки.
Під час проведення уроку методом
пояснення, розповіді диференційований
підхід неможливий, оскільки вчитель будує
свою розповідь, орієнтуючись на
середнього учня,
але під час закріплення нового матеріалу
чи пояснення домашнього завдання учням
можна запропонувати різнорівневі
завдання.
Завершальним етапом навчальної
діяльності на уроці є:
усвідомлення ситуації досягнення мети;
переживання ситуації успіху;
підкріплення позитивної мотивації щодо
самої діяльності.
Ситуація успіху досягається тоді, коли
сама дитина визначає цей результат як
успіх.
Усвідомлення ситуації успіху самим
учнем, розуміння її значимості виникає у
суб'єкта після здолання своєї боязкості,
невміння, незнання, психологічного
враження та інших видів труднощів.
Роль “Ситуації успіху” у навчальній
діяльності
За останні роки термін
„Ситуація успіху” став звичним для
педагогів.
Ніхто не заперечує, що саме позитивні
емоції можуть стати для дитини одним
з найважливіших стимулів у навчанні,
але при цьому ми забуваємо про те, що
в педагогів не існує єдиного рецепта чи
правила, як саме створювати ситуації
успіху тому, що це слід на основі
індивідуального підходу, зважено, з
урахуванням багатьох факторів.
Діти прощають багато чого, але не
вибачають байдужість.
За відгуками дітей, найкращі їхні
вчителі вели уроки так, що здавалося,
ніби весь урок вони зайняті саме тобою.
Як цього досягти?
Іноді це „Іскра Божа”,
а частіше – майстерність, доведена до
мистецтва.
Важливо мати на увазі, що навіть
одноразове переживання успіху може
докорінно змінити психологічне
самопочуття дитини.
Ситуація успіху може стати пусковим
механізмом подальшого розвитку
особистості.
Безперечно, переживання успіху навіює
людині впевненість у власних силах.
З`являється бажання знову досягти
добрих результатів, виникає відчуття
внутрішнього благополуччя, що, у свою
чергу, покращує ставлення до
навколишнього світу.
На перший погляд здається, що вчитель,
кілька разів давши учню можливість
відчути успіх, далі вже само собою
забезпечує високий рівень мотивації,
інтересу, пізнавальної активності.
Але може бути й протилежний
результат: постійна успішність здатна
сформувати байдуже ставлення до
навчання.
Крім того, постійне очікування лише
позитивного результату згубно впливає
на розвиток вольових якостей учня:
він ухиляється від подолання
труднощів;
губиться в складних ситуаціях
(навчальних та життєвих);
у його поведінці починає домінувати
мотив „уникнення невдач”.
Досвідчені психологи та педагоги
попереджують про можливість
негативних наслідків пережитого успіху.
Чому ж виникає такий парадокс?
По-перше, успіх, що діставався ціною
незначних зусиль, може призвести до
переоцінки, точніше, до завищеної
оцінки своїх можливостей.
По-друге, за сильним переживанням
будь-якої емоції обов`язково настає
релаксація (розслаблення).
І якщо в цей період запропонувати
людині якусь діяльність, то, швидше за
все, ця діяльність буде менш успішною,
ніж попередня.
По-третє, переживання успіху може бути
потьмареним, якщо результат, важливий
і значимий для самого учня, не буде
адекватно оцінений іншими людьми.
І нарешті:
Емоція успіху не стане сильним
переживанням, якщо результати діяльності
не значимі для її суб`єкта.
Дитина, особливо на початку навчання,
однаково інтенсивно переживає успіх у
„головних” і „неголовних” навчальних
предметах.
Але часто знижують цю інтенсивність:
„12 балів з музики ! Та краще б ти
отримав 12 балів з читання”.
Знижуючи значимості успіху, що
переживається дитиною, ми, дорослі,
впливаємо на формування у дитини
ставлення до навчального процесу в
цілому.
Ось чому, оцінюючи дітей, необхідно
виходити з індивідуальних особливостей
кожного учня.
Просування вперед треба заохочувати,
підбадьорювати, щоб дитина не
відчувала невдачу, порівнюючи свої
результати з раніше встановленими
нормами, особливо якщо вони для неї
недосяжні.
Отже, ситуація успіху у навчальній
діяльності створюється вчителем або ж
психологом.
Як і будь-яку іншу діяльність, навчання
можна уявити у вигляді простого
ланцюжка дій:
1. Установка на діяльність (емоційна
підготовка учнів на вирішення
навчального завдання) – мотиваційний
етап;
2.Забезпечення діяльності (створення
умов для успішного вирішення
навчального завдання) –підготовчий,
робочий етап;
3.Порівняння отриманих результатів з
очікуваними (усвідомлення ставлення до
результатів своєї навчальної праці) –
результативний етап.
Отже, якщо ситуація успіху створюється
вчителем послідовно і свідомо, її
3.Порівняння отриманих результатів з
очікуваними (усвідомлення ставлення
до результатів своєї навчальної праці) –
результативний етап.
Отже, якщо ситуація успіху створюється
вчителем послідовно і свідомо, її
структура повинна врахувати всі
перелічені компоненти.
Створення ситуації успіху на
мотиваційному етапі навчальної
діяльності
Дослідження психологів свідчать, що рівень
засвоєння людиною знань істотно залежить
від рівня сформованості її мотивації
навчитися.
Тож давайте проаналізуємо, як провести
мотиваційний етап уроку так, щоб створити
ситуацію успіху для того учня.
Перед учителем стоїть завдання:
сформувати в учня настанову на
успішне виконання завдання
Інакше кажучи, вчитель повинен
сформувати в учнів мотив досягнення
мети.
Але при цьому вчитель часто
зустрічається з неадекватною
реакцією учнівського колективу:
1.Хтось уже виконував подібне
завдання, і його результати
виявились невдалими, так що у цієї
категорії учнів уже сформоване
негативне ставлення на успішне
виконання завдання.
2.Інша група учнів не стикалась з
такою роботою, тому вони не знають,
чого можна очікувати від майбутньої
діяльності.
3.Третя група, яка виконувала потрібні
завдання і успішно з ними впоралася,
знаходиться у стані мобілізації, готова
виконувати навчальне завдання.
Зрозуміло, що найлегше вчителю буде
працювати з учнями третьої групи, де
необхідно лише активізувати позитивні
емоції, які діти пережили раніше.
У другої групи учнів слід передбачити
емоційну реакцію, намалювати
перспективу вдалого виконання
завдання, пов`язавши її з тими чи
іншими умовами діяльності, які в
минулому забезпечували успіх.
Найбільш клопітною буде робота
першою групою учнів.
Перш за все доведеться нейтралізувати
спогади про невдачу в попередній
діяльності, а потім створити перспективу
для нової.
Зробити це можна, наприклад, так:
дати завдання учневі попрацювати над
своїми помилками, або повідомити його,
що завдання для нього змінено
порівняно з попереднім і т. д.
Учитель може запропонувати різні
варіанти мотивів досягнення ситуації
успіху:
прагнення самостійно розв`язати цікаві
задачі;
завоювати авторитет у своїх товаришів;
стати першим;
розглядати свою діяльність з точки зору
її корисності для інших людей;
встановити нові контакти між
товаришами у ході виконання завдання
тощо.
Отже, на етапі мотивації навчальної
діяльності учитель організовує певні
ситуації з метою активізувати чи
нейтралізувати емоції для наступної
діяльності
На етапі мотивації створення ситуації
успіху більшою мірою визначається
психологічними аспектами.
Тут доречним буде використання в
роботі вчителя таких психологопедагогічних прийомів, як:
Ефект Розенталя, або „Ефект
навіювання”: „Ти це можеш”, „Тобі це
вдається” тощо.
Якщо педагог буде переконувати учнів
у реальності успіху, то успіх прийде.
Англійський учений Стоуенс довів, що
учні, яких заохочували, досягли значно
більших успіхів, ніж ті, кого ніяк не
заохочували.
Прийом „Емоційне погладжування” –
це констатація будь-якого факту успіху,
прищеплювання дитині віри в себе,
відкритість учителя для довіри і співчуття.
◦ Прийом „Анонсування” –
репетиція майбутньої дії, яка створює
психологічний настрій на успіх перед
класом.
Це можуть бути додаткові індивідуальні
заняття з окремими учнями чи
заздалегідь оголошенні запитання
самостійної роботи.
Прийом „Шикуйсь!” містить такі кроки:
психологічна атака;
емоційне блокування;
вибір головного напрямку;
вибір рівних можливостей;
несподіване порівняння;
стабілізація.
Цей прийом полягає в тому, щоб:
учителем блокувалось припущення на
невдачу в діяльності учня;
відволікалася увага школяра від
чергового неуспіху;
вчитель повинен знайти той напрямок
діяльності, яким учень зможе
реалізувати себе набагато краще, тим
самим забезпечити його на успіх, на
стабільність у навчанні.
Розглянемо деякі
алгоритми створення ситуацій успіху та
методику їх реалізації:
Прийом „Даю шанс” – це заздалегідь
підготовлена вчителем ситуація, в якій
учень отримує можливість зненацька
для себе розкрити свої можливості.
Прийом “ Зняття страху”-
допомогає перебороти невпевненість у
власних силах (Люди вчаться на своїх
помилках і знаходять інші шляхи
вирішення проблем).
Прийом “Авансування успішного
результату” –
допомогає вчителю висловити тверду
переконаніність у тому, що його учень
обов’язково впорається з поставленим
завданням.
Це, в свою чергу, переконує дитину у
своїх силах і можливостях.
“У тебе обов’язково вийде”, “Я навіть не
сумніваюсь у позитивному результаті” і
т. д.
Прийом “Прихований інструктаж”
Допомагає дитині уникнути поразки.
Досягається шляхом побажання,
наприклад:
Можливо краще почати з ...,
Виконуючи роботу не забудьте про ...
Прийом “Внесення мотиву”.
Показує дитині заради чого, кого
здійснюється ця діяльність, кому буде
добре після виконання, наприклад, “Без
твоєї допомоги твоїм друзям не
впоратись...” тощо.
Прийом “Персональна винятковість.”
Визначає важливість зусиль дитини в
діяльності, що здійснюється або
здійснюватиметься, наприклад:
Тільки ти міг би…
Тільки тобі і можу доручити… і т.п.
Прийом “Висока оцінка деталі”.
Допомагає емоційно пережити не
результат в цілому, а якої її окремої
деталі:
Найбільше мені сподобалось у твоїй
роботі…
Найбільше тобі вдалося…
Прийом „Еврика”.
Створюються умови, за яких дитина,
виконуючи навчальне завдання,
несподівано відкриває в собі невідомі
досі здібності.
Завдання вчителя – помітити це глибоко
особисте відкриття, всіляко підтримати
дитину, поставити нову мету і надихнути
на її досягнення.
Допомога вчителя у створенні ситуації
відкриття має бути ненав`язливою,
прихованою.
Створюючи ситуації успіху на етапі
організації навчальної діяльності, слід
пам`ятати кілька основних правил:
у кожній дитині є задатки, які можуть
розвинутися у здібності;
Побачити їх, відчути, розвити – це
справа педагога;
ставлення до дитини як до рівної, як до
себе, спілкування, що повністю включає
грубість, різкість, образливий тон, має
стати обов`язковою нормою всієї
педагогічної діяльності;
Ставлення до дитини:
як до рівної,
як до себе,
спілкування, що повністю виключає:
- грубість,
- різкість,
- образливий тон
має стати обов`язковою нормою всієї
педагогічної діяльності;
чим більше напрямків діяльності, в яких
бере участь дитина, тим більше в неї
можливостей знайти себе;
кількість і різноманітність ситуацій і
обставин, в тому числі і штучно
створених, у які може потрапити
дитина, визначають шляхи її сьогодення
і віддаленого інтересу та можливі шляхи
успіху.
ТИПИ УСПІХУ:
Неочікувана радість – це почуття
задоволення від того, що результати
діяльності учня перевершили його
очікування.
З педагогічної та психологічної точки
зору – це результат продуманої,
підготовленої діяльності вчителя.
Спільна радість – полягає в тому, щоб учень
досяг необхідної для себе реакції колективу.
Вона може бути підготовленою вчителем
або спонтаною.
Спільною радістю вважають тільки ті реакції
колективу, які дають можливість дитині
відчутні себе задоволеним, стимулюють її
зусиля.
Це, перш за все, має бути емоційний відгук
оточуючих на успіх члена свого колективу.
Важливо, щоб у досягненнях кожного
школяра всі бачили результати своєї
праці, а сама дитина розуміла, що її
радість – це радість підтримки,
отримання статусу „свій серед своїх”.
Зрештою у тому, як реагує дитячий
колектив на успіхи або невдачі своїх
учителів, виявляється його моральна
сутність.
Радість пізнання – це радість пізнання
нового, хоча вона по своїй суті
альтруїстична (виникає на основі
допомоги, підтримки інших людей).
Пізнання спираїться на самоосвіту й
самопізнання.
Така радість не може вирости на
пустому місці, появитися без серйозних
причин. Це слід клопіткої роботи
учителя –учня-учнів.
ВИСНОВОК:
1.Ситуація успіху досягається тоді, коли
сама дитина визначає цей результат як
успіх.
2 Усвідомлення ситуації успіху самим
учнем, розуміння її значимості виникає у
школяра після здолання своєї боязкості,
невміння, незнання, психологічного
враження та інших видів труднощів.
3. Завдання педагога :
допомогти особистості дитини зрости в
успіху;
дати відчути радість від здолання
труднощів;
дати зрозуміти, що задарма в житті в
житті нічого не дається, скрізь необхідно
докласти зусиль.
І успіх буде еквівалентним витраченим
зусиллям.
ШАНОВНІ КОЛЕГИ !
Дайте, будь ласка, відповідь на такі
запитання:
1.Ваше ставлення до технології “Створення
ситуації успіху”.
2.Як Ви оцінюєте стан “Створення ситуації
успіху у Вашому навчальному закладі”.
3.Які ще методичні рекомендації, ідеї,
міркування щодо “Створення ситуації успіху”,
Ви можете запропонувати учасникам нашого
семінару ?
ВДЯЧНІ ВАМ ЗА ВІДВЕРТІСТЬ, ЗА ПОРАДИ
Slide 89
Створення ситуації успіху
та шляхи її реалізації
на уроці як складової якості
навчально-виховного процесу
Мета: Удосконалити методику
створення ситуації успіху та шляхів
її реалізації на уроці як стежки, що
веде до того куточка дитячого
серця, в якому горить вогник
бажання бути гарним.
На
відміну від традиційного розуміння
освіти як суми знань та навичок, нині освіту
починають розглядати як процес
становлення особистості .
Причому особистості, здатної до:
самоосвіти,
саморозвитку,
самовдосконалення,
яка вміє використовувати набуті знання,
яка прагне реалізувати себе,
спроможна змінити на краще своє життя,
життя своєї держави.
Алгоритм
створення та досягнення ситуації успіху
твердження про “Ситуацію успіху”;
особистісно-орієнтований підхід у справі
навчання та виховання - основа педагогічної
технології “Створення ситуації успіху”;
роль “Ситуації успіху” у навчальній діяльності;
створення “Ситуації успіху” на мотиваційному
етапі навчальної діяльності;
психолого-педагогічні прийоми при створенні
“Ситуації успіху”;
методика реалізації “Ситуації успіху”;
Виходячи із Положень Закону України “Про
освіту” завдання школи сьогодні полягає в
тому, щоб:
Виховувати в учнів здатність:
долати життєві труднощі;
самостійно приймати рішення;
розвивати себе як особистість, здатну:
робити вибір і контролювати своє життя;
брати на себе відповідальність за свої дії;
захищати себе і свої життєві цінності;
діяти відповідно до них;
піклуватись про інших;
Завдання вчителів:
прищепити учням потребу до здобуття
знань;
створити такі умови, щоб процес
здобуття знань був для них цікавим,
потрібним, комфортним;
і тому пріоритетним завданням вчителя
під час навчально-виховної діяльності є
створення ситуації успіху.
Що означає “Ситуація успіху?”
Ситуація успіху - це суб'єктивний
психічний стан задоволення наслідком
своєї фізичної, розумової праці чи
моральної напруги.
Успіх у навчанні - єдине джерело
внутрішніх сил дитини, які породжують
енергію для переборення труднощів,
бажання вчитися.
В.Сухомлинський
Ситуація успіху дарує атмосферу
приязні та взаємодопомоги, впевненості
і захищеності.
Учитель зобов’язаний створити джерело
внутрішніх сил дитини, джерело, яке дає
енергію для подолання труднощів і
формування бажання вчитися.
Використання ситуації успіху має
сприяти підвищенню робочого тонусу,
збільшенню продуктивності навчальної
роботи, а також допомогти учням
усвідомити себе повноцінною
особистістю і, відповідно, забезпечити
успіх у навчанні.
Основою педагогічної технології
“Створення ситуації успіху” є
особистісно-орієнтований підхід у справі
навчання та виховання.
А тому звернемося до рекомендацій
щодо особистісно-орієнтовного підходу
навчання та виховання.
–
Особистісно орієнтоване навчання
це навчання, центром якого є
особистість дитини, її самобутність та
самостійність: суб'єктивний досвід
кожного спочатку розкривається, а
потім узгоджується зі змістом освіти.
Визнання учня ключовою фігурою
всього освітнього процесу – це і є
особистісно орієнтована педагогіка.
У свідомості учня це має такий
вигляд: «Все, що я пізнаю, я знаю,
для чого мені потрібно і де я можу ці
знання застосувати».
Для педагога - це прагнення знайти
розумний баланс між знаннями,
уміннями та навичками учня.
Сучасність вимагає навчити учнів:
- самостійно та творчо розв'язувати
проблеми;
- шукати нову інформацію й робити
висновки, а не подавати дітям готові
знання.
В особистісно-орієнтованому підході
вчителю насамперед потрібен високий
рівень педагогічної майстерності, який
базується на розвитку:
дидактичних;
організаторських;
комунікативних;
науково-пізнавальних;
емоційних;
та поведінкових компонентностей;
-
-
Цілі особистісно орієнтованого
навчання полягають у тому, щоб:
визначити життєвий досвід кожного
учня;
його пізнавальні здібності;
рівень інтелекту;
інтереси, які спочатку треба розкрити,
а потім розвинути у навчальному
процесі;
Цілі особистісно орієнтованого навчання
полягають у тому, щоб:
Формувати позитивну мотивацію учнів до:
-
пізнавальної діяльності;
-
потребу в самопізнанні;
-
потребу в самореалізаціїї;
-
та потребу у самовдосконаленні школярів;
Цілі особистісно орієнтованого навчання
полягають у тому, щоб:
Озброїти учнів механізмом:
адаптації;
саморегуляції;
самозахисту;
самовиховання;
Цілі особистісно орієнтованого навчання
полягають у тому, щоб:
Розвинути індивідуальні позитивні
здібності кожного школяра;
Сформувати культуру життєдіяльності
максимально виявити і використати
індивідуальний досвід учня;
Правильно визначати лінії поведінки.
Основні принципи
особистісно-орієнтованого
навчання:
1. Принцип «розвивальної допомоги»
не робити за учня;
не вказувати йому, що робити,
а допомогти пробувати власні сили і власну
активність;
потрібно добитись, щоб учень сам обирав
рішення і відповідав за них.
Звідси - не потрібно подавати готові
знання, а створити умови, в яких
виявляється:
-
власна пізнавальна активність учня;
-
і він визначить для себе цілі, зміст та
методи роботи, власні цінності.
-
Навчання повинно бути дослідницьким
Це час, протягом якого діти вчаться:
самостійно діяти;
- дискутувати;
- приймати рішення.
-
При цьому розвивається самосвідомість і
самореалізується особистість.
Принцип - «свобода вміння»
- учні вільно обговорюють
проблеми;
- співпрацюють один з одним,
- а вчитель виступає в ролі
старшого члена колективу,
консультанта, джерела досвіду
Принцип - «свобода вміння»
Учителю:
-недостатньо
процес;
організувати навчальний
- потрібно ще визначити спосіб засвоєння
знань, тобто оприділити види діяльності
учня на уроці.
Основні вимоги до особистісноорієнтованого уроку:
раціональна єдність словесних,
наукових і практичних методів
навчання;
зв'язок з раніше вивченим досвідом,
набутим учнем;
Основні вимоги до особистісно
орієнтованого уроку:
-формування вмінь в учнів самостійно
здобувати знання і застосовувати їх на
практиці;
-заохочення прагнень учнів знаходити свій
спосіб роботи з навчальним матеріалом.
Метою
особистісноорієнтованого уроку є:
- створення умов для виявлення
пізнавальної активності учнів
Засобами досягнення вчителем цієї мети
можуть бути:
використання різних форм та методів
навчальної діяльності, які дозволяють
розкрити суб'єктивний досвід учнів;
створення атмосфери зацікавленості
кожного учня в результатах роботи
всього класу;
стимулювання учнів до висловлювань,
використання різних способів виконання
завдань без побоювань помилитися,
отримати хибну відповідь тощо;
Засобами досягнення вчителем цієї мети
можуть бути:
використання протягом уроку
дидактичного матеріалу, який дозволяє
отримати учневі найбільш значущі для
нього вид та форму змісту навчального
матеріалу;
оцінювання досягнень учня протягом
усього процесу його діяльності, а не
тільки за кінцевим результатом;
Засобами досягнення вчителем цієї мети
можуть бути:
заохочення прагнень учня знаходити свій
спосіб роботи;
аналізувати протягом уроку роботи інших
учнів; вибирати та засвоювати найбільш
раціональні з них;
створення на уроці педагогічних ситуацій
спілкування, які б дозволяли кожному учневі
виявляти ініціативу, самостійність, виборність у
справах роботи;
створення обстановки для природного
самовираження учня.
Технологія
особистісноорієнтованогоуроку
Для проведення особистісноорієнтованого уроку вчитель має
оволодіти його основними етапами:
1.
2.
3.
4.
5.
6.
7.
8.
Орієнтації.
Визначення мети.
Проектування.
Організації.
Реалізації.
Контролю.
Коригування.
Оцінювання
1. Етап орієнтації включає:
орієнтацію на позитивну роботу;
орієнтацію на визначення особистісного
досвіду учнів;
пов'язання цього досвіду з проблемами
навчального матеріалу.
2. Етап визначення мети передбачає:
визначення на уроці разом з учнями
значущої мети здійснення тієї діяльності,
яка запланована вчителем (учні повинні
зрозуміти, що може дати робота учням
саме на цьому уроці для складання,
наприклад, тематичного заліку,
державної атестації, свого майбутнього
життя тощо);
визначення показників досягнення
поставлених завдань;
3. Етап проектування включає:
передбачення залучення учнів до
виконання ними випереджальних
завдань;
підготовки повідомлень;
рефератів;
виготовлення та відбору наочності;
складання плану роботи тощо;
Етап організації виконання плану
діяльності передбачає:
Подання можливих варіантів і
способів виконання навчальної
діяльності (усна чи письмова форма,
індивідуальна робота чи робота в
групах, робота з текстом чи з іншими
засобами одержання інформації);
Етап організації виконання плану
діяльності передбачає:
2.Представлення учнями вибору способу
фіксації нового матеріалу (конспект,
схема, таблиця, опора, план, тези,
висновки тощо);
3.Варіативність домашнього завдання
(диференціація за рівнем складності та
способом виконання).
Етап контрольно-оцінювальний:
1.Залучення учнів до контролю за
перебігом навчальної діяльності шляхом
заохочення їх до різних видів контролю,
самоконтролю, взаємоконтролю, роботи
в групах;
2.Участь учнів у виправленні помилок і
недоліків у знаннях, усвідомлення їх
причин шляхом взаємо та самоаналізу;
Етап контрольно-оцінювальний:
3.Надання учням можливості самостійно
або за участі вчителя, інших учнів
порівнювати отримані ним результати з
критеріями стандарту, закладеного у
навчальній програмі;
4.Використання механізмів оцінного
методу (позитивного ставлення до
успіхів школяра);
Етап контрольно-оцінювальний:
5.Використання механізмів оцінного
методу (позитивного ставлення до
успіхів школяра).
6.Оцінювання (виставлення рівневих
оцінок за дванадцятибальною системою
оцінювання навчальних досягнень,
поурочного бала, рейтинг) не тільки
результатів, а й самого процесу
навчання.
6. Заключний етап передбачає:
усвідомлення учнями ситуації
досягнення мети;
відчуття успіху;
підкріплення позитивної мотивації
стосовно власної діяльності.
Методи та засоби психолого-педагогічної
підтримки діяльності учнів
заохочення;
навчально-пізнавальна гра;
створення ситуації успіху;
створення ситуації пізнавального інтересу;
створення проблемної ситуації;
спонукання до пошуку альтернативних
рішень;
виконання творчих завдань;
кооперація учнів;
створення ситуації взаємодопомоги тощо.
Висновок може бути таким: особистісноорієнтоване навчання ЦЕ–
загальнодидактичний принцип
індивідуального підходу до учнів.
Таке твердження ми дослідимо та
пояснимо за допомогою такого факту:
Відомий російський психолог
Л.С. Виготський своє теорією доводить,
що розум будь-якої людини має дві зони
розвитку: А і Б.
Перша зона (А) – це зона актуального
розвитку.
У цю зону потрапляють завдання, які
дитина може виконати сама без
допомоги вчителя.
Друга зона (В) – це зона найближчого
розвитку
Сюди потрапляють завдання, які дитина сама
виконати не може, але може з ними
впоратися з допомогою вчителя.
Зона найближчого розвитку, - це зона
“наступного дня”.
Те, що сьогодні є зона найближчого
розвитку, завтра у процесі навчання повинно
стати зоною актуального розвитку. Учитель
не повинен давати готову інформацію, адже
таке навчання може загальмувати мислення
дитини. А за допомогою вміло підібраних
запитань педагог підводить школяра до
правильної відповіді, розв’язку.
Те, що сьогодні є зоною найближчого
розвитку, завтра у процесі навчання
повинно стати зоною актуального
розвитку.
Учитель не повинен давати готову
інформацію, адже таке навчання може
загальмувати мислення дитини.
А за допомогою вміло підібраних
запитань педагог підводить школяра до
правильної відповіді, розв’язку.
Отже, як бачимо із цього прикладу, щоб
відбулися розвиток і навчання учнів,
завдання повинні потрапляти лише в
зону найближчого розвитку
(за Л.С. Виготським).
Припустимо, що два учні навчались в
одній школі, в одних і тих самих
учителів, закінчили школу з відзнакою,
рівень їхнього розвитку все одно буде
різним.
Ще більше відрізняється розвиток учнів
класу, які згідно з 12- бальною
системою досягли початкового і
високого рівнів.
Тому зрозуміло, що до таких дітей треба
підходити індивідуально, тобто ставити
перед ними різні завдання.
Якщо для цілого класу поставити одне
завдання, то для одних учнів воно
потрапить у зону актуального розвитку,
для інших – у зону найближчого
розвитку.
Отже, одне завдання для всього класу
ставити не бажано і не потрібно, а
здійснювати якісний особистісноорієнтований підхід до навчання та
виховання на практиці нам заважає ряд
причин, зокрема:
Причина 1. Щоб підійти індивідуально
до кожного учня, необхідно знати його
психологічні, фізіологічні та соціальні
особливості.
Лише психологія нараховує кілька
десятків індивідуальних особливостей
особистості. Це різні види уваги, уяви,
мислення, сприйняття, темпераменту,
характеру і т.д.
Пам’ять також поділяється більш ніж
на 10 типів: короткочасна,
довготривала, оперативна, рухова,
зорова, слухова, емоційна, словеснологічна і т.д.;
Причина 2. Виявити всі ці психологічні,
фізіологічні та соціальні особливості
вчитель без допомоги психолога, лікаря,
соціолога не може;
Причина 3.Навіть якщо теоретично
припустити, що в кожної дитини
виявили всі ці особливості, вчитель не
зможе запам’ятати їх у такій кількості
дітей, оскільки він одночасно навчає
свого предмета не один десяток учнів,
кожен з яких має не один десяток таких
особливостей.
Нарешті, якщо вчителю все-таки
вдається запам’ятати всі особливості
кожної дитини, він не зможе підійти
індивідуально тому, що урок триває
всього 40-45 хв, протягом яких
неможливо фізично попрацювати з
кожним учнем класу індивідуально.
Отже, існує суперечність: з одного боку,
вимоги до особистісно-орієнтованого
навчання, а з іншого причини, що
унеможливлюють якісне впровадження
цієї педагогічної технології у навчальновиховний процес.
Який же вихід з ситуації, що склалася ?
Філософія вчить, що джерелом і
рушійними силами будь-якого процесу
(у тому числі й навчального) є
розв’язання суперечностей і тому,
щоб навчальний процес розвивався,
вчителю необхідно вміти виявляти
суперечність навчального процесу, а
також вміти розв’язувати її.
Дана суперечність розв’язується шляхом
диференційованого підходу до учнів.
Диференціація (від лат. Differentia –
різниця, відмінність) – розчленування
цілого на якісно відмінні частини.
Розв’язування таких суперечностей
називається підходом до навчання.
Цей підхід, для прикладу, можна
здійснити таким чином:
Учнів класу розподілити на групи за
рівнем розвитку.
Критерії, якими слід керуватися - це
успішність.
Таких груп, наприклад, може бути
чотири:
низький рівень;
середній рівень;
достатній рівень;
високий рівень.
Зрозуміло, що такий поділ не
аргументується для учнів, для того щоб
у слабшого школяра не сформувалася
занижена самооцінка, а в сильного –
завищена.
Якщо учні однієї з груп підвищують свій
рівень – їх слід перевести до наступної
групи і навпаки.
Для кожної групи пропонуються різні за
ступенем складності завдання.
Диференційований підхід можна
здійснювати при різних формах
навчального процесу: під час уроку,
лабораторного заняття, екскурсії.
Під час проведеного уроку методом бесіди,
запитань слід орієнтувати учнів на певну
групу.
При цьому обов’язково слід враховувати,
щоб запитання було точним, стислим, не
мало елементів підказки.
Під час проведення уроку методом
пояснення, розповіді диференційований
підхід неможливий, оскільки вчитель будує
свою розповідь, орієнтуючись на
середнього учня,
але під час закріплення нового матеріалу
чи пояснення домашнього завдання учням
можна запропонувати різнорівневі
завдання.
Завершальним етапом навчальної
діяльності на уроці є:
усвідомлення ситуації досягнення мети;
переживання ситуації успіху;
підкріплення позитивної мотивації щодо
самої діяльності.
Ситуація успіху досягається тоді, коли
сама дитина визначає цей результат як
успіх.
Усвідомлення ситуації успіху самим
учнем, розуміння її значимості виникає у
суб'єкта після здолання своєї боязкості,
невміння, незнання, психологічного
враження та інших видів труднощів.
Роль “Ситуації успіху” у навчальній
діяльності
За останні роки термін
„Ситуація успіху” став звичним для
педагогів.
Ніхто не заперечує, що саме позитивні
емоції можуть стати для дитини одним
з найважливіших стимулів у навчанні,
але при цьому ми забуваємо про те, що
в педагогів не існує єдиного рецепта чи
правила, як саме створювати ситуації
успіху тому, що це слід на основі
індивідуального підходу, зважено, з
урахуванням багатьох факторів.
Діти прощають багато чого, але не
вибачають байдужість.
За відгуками дітей, найкращі їхні
вчителі вели уроки так, що здавалося,
ніби весь урок вони зайняті саме тобою.
Як цього досягти?
Іноді це „Іскра Божа”,
а частіше – майстерність, доведена до
мистецтва.
Важливо мати на увазі, що навіть
одноразове переживання успіху може
докорінно змінити психологічне
самопочуття дитини.
Ситуація успіху може стати пусковим
механізмом подальшого розвитку
особистості.
Безперечно, переживання успіху навіює
людині впевненість у власних силах.
З`являється бажання знову досягти
добрих результатів, виникає відчуття
внутрішнього благополуччя, що, у свою
чергу, покращує ставлення до
навколишнього світу.
На перший погляд здається, що вчитель,
кілька разів давши учню можливість
відчути успіх, далі вже само собою
забезпечує високий рівень мотивації,
інтересу, пізнавальної активності.
Але може бути й протилежний
результат: постійна успішність здатна
сформувати байдуже ставлення до
навчання.
Крім того, постійне очікування лише
позитивного результату згубно впливає
на розвиток вольових якостей учня:
він ухиляється від подолання
труднощів;
губиться в складних ситуаціях
(навчальних та життєвих);
у його поведінці починає домінувати
мотив „уникнення невдач”.
Досвідчені психологи та педагоги
попереджують про можливість
негативних наслідків пережитого успіху.
Чому ж виникає такий парадокс?
По-перше, успіх, що діставався ціною
незначних зусиль, може призвести до
переоцінки, точніше, до завищеної
оцінки своїх можливостей.
По-друге, за сильним переживанням
будь-якої емоції обов`язково настає
релаксація (розслаблення).
І якщо в цей період запропонувати
людині якусь діяльність, то, швидше за
все, ця діяльність буде менш успішною,
ніж попередня.
По-третє, переживання успіху може бути
потьмареним, якщо результат, важливий
і значимий для самого учня, не буде
адекватно оцінений іншими людьми.
І нарешті:
Емоція успіху не стане сильним
переживанням, якщо результати діяльності
не значимі для її суб`єкта.
Дитина, особливо на початку навчання,
однаково інтенсивно переживає успіх у
„головних” і „неголовних” навчальних
предметах.
Але часто знижують цю інтенсивність:
„12 балів з музики ! Та краще б ти
отримав 12 балів з читання”.
Знижуючи значимості успіху, що
переживається дитиною, ми, дорослі,
впливаємо на формування у дитини
ставлення до навчального процесу в
цілому.
Ось чому, оцінюючи дітей, необхідно
виходити з індивідуальних особливостей
кожного учня.
Просування вперед треба заохочувати,
підбадьорювати, щоб дитина не
відчувала невдачу, порівнюючи свої
результати з раніше встановленими
нормами, особливо якщо вони для неї
недосяжні.
Отже, ситуація успіху у навчальній
діяльності створюється вчителем або ж
психологом.
Як і будь-яку іншу діяльність, навчання
можна уявити у вигляді простого
ланцюжка дій:
1. Установка на діяльність (емоційна
підготовка учнів на вирішення
навчального завдання) – мотиваційний
етап;
2.Забезпечення діяльності (створення
умов для успішного вирішення
навчального завдання) –підготовчий,
робочий етап;
3.Порівняння отриманих результатів з
очікуваними (усвідомлення ставлення до
результатів своєї навчальної праці) –
результативний етап.
Отже, якщо ситуація успіху створюється
вчителем послідовно і свідомо, її
3.Порівняння отриманих результатів з
очікуваними (усвідомлення ставлення
до результатів своєї навчальної праці) –
результативний етап.
Отже, якщо ситуація успіху створюється
вчителем послідовно і свідомо, її
структура повинна врахувати всі
перелічені компоненти.
Створення ситуації успіху на
мотиваційному етапі навчальної
діяльності
Дослідження психологів свідчать, що рівень
засвоєння людиною знань істотно залежить
від рівня сформованості її мотивації
навчитися.
Тож давайте проаналізуємо, як провести
мотиваційний етап уроку так, щоб створити
ситуацію успіху для того учня.
Перед учителем стоїть завдання:
сформувати в учня настанову на
успішне виконання завдання
Інакше кажучи, вчитель повинен
сформувати в учнів мотив досягнення
мети.
Але при цьому вчитель часто
зустрічається з неадекватною
реакцією учнівського колективу:
1.Хтось уже виконував подібне
завдання, і його результати
виявились невдалими, так що у цієї
категорії учнів уже сформоване
негативне ставлення на успішне
виконання завдання.
2.Інша група учнів не стикалась з
такою роботою, тому вони не знають,
чого можна очікувати від майбутньої
діяльності.
3.Третя група, яка виконувала потрібні
завдання і успішно з ними впоралася,
знаходиться у стані мобілізації, готова
виконувати навчальне завдання.
Зрозуміло, що найлегше вчителю буде
працювати з учнями третьої групи, де
необхідно лише активізувати позитивні
емоції, які діти пережили раніше.
У другої групи учнів слід передбачити
емоційну реакцію, намалювати
перспективу вдалого виконання
завдання, пов`язавши її з тими чи
іншими умовами діяльності, які в
минулому забезпечували успіх.
Найбільш клопітною буде робота
першою групою учнів.
Перш за все доведеться нейтралізувати
спогади про невдачу в попередній
діяльності, а потім створити перспективу
для нової.
Зробити це можна, наприклад, так:
дати завдання учневі попрацювати над
своїми помилками, або повідомити його,
що завдання для нього змінено
порівняно з попереднім і т. д.
Учитель може запропонувати різні
варіанти мотивів досягнення ситуації
успіху:
прагнення самостійно розв`язати цікаві
задачі;
завоювати авторитет у своїх товаришів;
стати першим;
розглядати свою діяльність з точки зору
її корисності для інших людей;
встановити нові контакти між
товаришами у ході виконання завдання
тощо.
Отже, на етапі мотивації навчальної
діяльності учитель організовує певні
ситуації з метою активізувати чи
нейтралізувати емоції для наступної
діяльності
На етапі мотивації створення ситуації
успіху більшою мірою визначається
психологічними аспектами.
Тут доречним буде використання в
роботі вчителя таких психологопедагогічних прийомів, як:
Ефект Розенталя, або „Ефект
навіювання”: „Ти це можеш”, „Тобі це
вдається” тощо.
Якщо педагог буде переконувати учнів
у реальності успіху, то успіх прийде.
Англійський учений Стоуенс довів, що
учні, яких заохочували, досягли значно
більших успіхів, ніж ті, кого ніяк не
заохочували.
Прийом „Емоційне погладжування” –
це констатація будь-якого факту успіху,
прищеплювання дитині віри в себе,
відкритість учителя для довіри і співчуття.
◦ Прийом „Анонсування” –
репетиція майбутньої дії, яка створює
психологічний настрій на успіх перед
класом.
Це можуть бути додаткові індивідуальні
заняття з окремими учнями чи
заздалегідь оголошенні запитання
самостійної роботи.
Прийом „Шикуйсь!” містить такі кроки:
психологічна атака;
емоційне блокування;
вибір головного напрямку;
вибір рівних можливостей;
несподіване порівняння;
стабілізація.
Цей прийом полягає в тому, щоб:
учителем блокувалось припущення на
невдачу в діяльності учня;
відволікалася увага школяра від
чергового неуспіху;
вчитель повинен знайти той напрямок
діяльності, яким учень зможе
реалізувати себе набагато краще, тим
самим забезпечити його на успіх, на
стабільність у навчанні.
Розглянемо деякі
алгоритми створення ситуацій успіху та
методику їх реалізації:
Прийом „Даю шанс” – це заздалегідь
підготовлена вчителем ситуація, в якій
учень отримує можливість зненацька
для себе розкрити свої можливості.
Прийом “ Зняття страху”-
допомогає перебороти невпевненість у
власних силах (Люди вчаться на своїх
помилках і знаходять інші шляхи
вирішення проблем).
Прийом “Авансування успішного
результату” –
допомогає вчителю висловити тверду
переконаніність у тому, що його учень
обов’язково впорається з поставленим
завданням.
Це, в свою чергу, переконує дитину у
своїх силах і можливостях.
“У тебе обов’язково вийде”, “Я навіть не
сумніваюсь у позитивному результаті” і
т. д.
Прийом “Прихований інструктаж”
Допомагає дитині уникнути поразки.
Досягається шляхом побажання,
наприклад:
Можливо краще почати з ...,
Виконуючи роботу не забудьте про ...
Прийом “Внесення мотиву”.
Показує дитині заради чого, кого
здійснюється ця діяльність, кому буде
добре після виконання, наприклад, “Без
твоєї допомоги твоїм друзям не
впоратись...” тощо.
Прийом “Персональна винятковість.”
Визначає важливість зусиль дитини в
діяльності, що здійснюється або
здійснюватиметься, наприклад:
Тільки ти міг би…
Тільки тобі і можу доручити… і т.п.
Прийом “Висока оцінка деталі”.
Допомагає емоційно пережити не
результат в цілому, а якої її окремої
деталі:
Найбільше мені сподобалось у твоїй
роботі…
Найбільше тобі вдалося…
Прийом „Еврика”.
Створюються умови, за яких дитина,
виконуючи навчальне завдання,
несподівано відкриває в собі невідомі
досі здібності.
Завдання вчителя – помітити це глибоко
особисте відкриття, всіляко підтримати
дитину, поставити нову мету і надихнути
на її досягнення.
Допомога вчителя у створенні ситуації
відкриття має бути ненав`язливою,
прихованою.
Створюючи ситуації успіху на етапі
організації навчальної діяльності, слід
пам`ятати кілька основних правил:
у кожній дитині є задатки, які можуть
розвинутися у здібності;
Побачити їх, відчути, розвити – це
справа педагога;
ставлення до дитини як до рівної, як до
себе, спілкування, що повністю включає
грубість, різкість, образливий тон, має
стати обов`язковою нормою всієї
педагогічної діяльності;
Ставлення до дитини:
як до рівної,
як до себе,
спілкування, що повністю виключає:
- грубість,
- різкість,
- образливий тон
має стати обов`язковою нормою всієї
педагогічної діяльності;
чим більше напрямків діяльності, в яких
бере участь дитина, тим більше в неї
можливостей знайти себе;
кількість і різноманітність ситуацій і
обставин, в тому числі і штучно
створених, у які може потрапити
дитина, визначають шляхи її сьогодення
і віддаленого інтересу та можливі шляхи
успіху.
ТИПИ УСПІХУ:
Неочікувана радість – це почуття
задоволення від того, що результати
діяльності учня перевершили його
очікування.
З педагогічної та психологічної точки
зору – це результат продуманої,
підготовленої діяльності вчителя.
Спільна радість – полягає в тому, щоб учень
досяг необхідної для себе реакції колективу.
Вона може бути підготовленою вчителем
або спонтаною.
Спільною радістю вважають тільки ті реакції
колективу, які дають можливість дитині
відчутні себе задоволеним, стимулюють її
зусиля.
Це, перш за все, має бути емоційний відгук
оточуючих на успіх члена свого колективу.
Важливо, щоб у досягненнях кожного
школяра всі бачили результати своєї
праці, а сама дитина розуміла, що її
радість – це радість підтримки,
отримання статусу „свій серед своїх”.
Зрештою у тому, як реагує дитячий
колектив на успіхи або невдачі своїх
учителів, виявляється його моральна
сутність.
Радість пізнання – це радість пізнання
нового, хоча вона по своїй суті
альтруїстична (виникає на основі
допомоги, підтримки інших людей).
Пізнання спираїться на самоосвіту й
самопізнання.
Така радість не може вирости на
пустому місці, появитися без серйозних
причин. Це слід клопіткої роботи
учителя –учня-учнів.
ВИСНОВОК:
1.Ситуація успіху досягається тоді, коли
сама дитина визначає цей результат як
успіх.
2 Усвідомлення ситуації успіху самим
учнем, розуміння її значимості виникає у
школяра після здолання своєї боязкості,
невміння, незнання, психологічного
враження та інших видів труднощів.
3. Завдання педагога :
допомогти особистості дитини зрости в
успіху;
дати відчути радість від здолання
труднощів;
дати зрозуміти, що задарма в житті в
житті нічого не дається, скрізь необхідно
докласти зусиль.
І успіх буде еквівалентним витраченим
зусиллям.
ШАНОВНІ КОЛЕГИ !
Дайте, будь ласка, відповідь на такі
запитання:
1.Ваше ставлення до технології “Створення
ситуації успіху”.
2.Як Ви оцінюєте стан “Створення ситуації
успіху у Вашому навчальному закладі”.
3.Які ще методичні рекомендації, ідеї,
міркування щодо “Створення ситуації успіху”,
Ви можете запропонувати учасникам нашого
семінару ?
ВДЯЧНІ ВАМ ЗА ВІДВЕРТІСТЬ, ЗА ПОРАДИ
Slide 90
Створення ситуації успіху
та шляхи її реалізації
на уроці як складової якості
навчально-виховного процесу
Мета: Удосконалити методику
створення ситуації успіху та шляхів
її реалізації на уроці як стежки, що
веде до того куточка дитячого
серця, в якому горить вогник
бажання бути гарним.
На
відміну від традиційного розуміння
освіти як суми знань та навичок, нині освіту
починають розглядати як процес
становлення особистості .
Причому особистості, здатної до:
самоосвіти,
саморозвитку,
самовдосконалення,
яка вміє використовувати набуті знання,
яка прагне реалізувати себе,
спроможна змінити на краще своє життя,
життя своєї держави.
Алгоритм
створення та досягнення ситуації успіху
твердження про “Ситуацію успіху”;
особистісно-орієнтований підхід у справі
навчання та виховання - основа педагогічної
технології “Створення ситуації успіху”;
роль “Ситуації успіху” у навчальній діяльності;
створення “Ситуації успіху” на мотиваційному
етапі навчальної діяльності;
психолого-педагогічні прийоми при створенні
“Ситуації успіху”;
методика реалізації “Ситуації успіху”;
Виходячи із Положень Закону України “Про
освіту” завдання школи сьогодні полягає в
тому, щоб:
Виховувати в учнів здатність:
долати життєві труднощі;
самостійно приймати рішення;
розвивати себе як особистість, здатну:
робити вибір і контролювати своє життя;
брати на себе відповідальність за свої дії;
захищати себе і свої життєві цінності;
діяти відповідно до них;
піклуватись про інших;
Завдання вчителів:
прищепити учням потребу до здобуття
знань;
створити такі умови, щоб процес
здобуття знань був для них цікавим,
потрібним, комфортним;
і тому пріоритетним завданням вчителя
під час навчально-виховної діяльності є
створення ситуації успіху.
Що означає “Ситуація успіху?”
Ситуація успіху - це суб'єктивний
психічний стан задоволення наслідком
своєї фізичної, розумової праці чи
моральної напруги.
Успіх у навчанні - єдине джерело
внутрішніх сил дитини, які породжують
енергію для переборення труднощів,
бажання вчитися.
В.Сухомлинський
Ситуація успіху дарує атмосферу
приязні та взаємодопомоги, впевненості
і захищеності.
Учитель зобов’язаний створити джерело
внутрішніх сил дитини, джерело, яке дає
енергію для подолання труднощів і
формування бажання вчитися.
Використання ситуації успіху має
сприяти підвищенню робочого тонусу,
збільшенню продуктивності навчальної
роботи, а також допомогти учням
усвідомити себе повноцінною
особистістю і, відповідно, забезпечити
успіх у навчанні.
Основою педагогічної технології
“Створення ситуації успіху” є
особистісно-орієнтований підхід у справі
навчання та виховання.
А тому звернемося до рекомендацій
щодо особистісно-орієнтовного підходу
навчання та виховання.
–
Особистісно орієнтоване навчання
це навчання, центром якого є
особистість дитини, її самобутність та
самостійність: суб'єктивний досвід
кожного спочатку розкривається, а
потім узгоджується зі змістом освіти.
Визнання учня ключовою фігурою
всього освітнього процесу – це і є
особистісно орієнтована педагогіка.
У свідомості учня це має такий
вигляд: «Все, що я пізнаю, я знаю,
для чого мені потрібно і де я можу ці
знання застосувати».
Для педагога - це прагнення знайти
розумний баланс між знаннями,
уміннями та навичками учня.
Сучасність вимагає навчити учнів:
- самостійно та творчо розв'язувати
проблеми;
- шукати нову інформацію й робити
висновки, а не подавати дітям готові
знання.
В особистісно-орієнтованому підході
вчителю насамперед потрібен високий
рівень педагогічної майстерності, який
базується на розвитку:
дидактичних;
організаторських;
комунікативних;
науково-пізнавальних;
емоційних;
та поведінкових компонентностей;
-
-
Цілі особистісно орієнтованого
навчання полягають у тому, щоб:
визначити життєвий досвід кожного
учня;
його пізнавальні здібності;
рівень інтелекту;
інтереси, які спочатку треба розкрити,
а потім розвинути у навчальному
процесі;
Цілі особистісно орієнтованого навчання
полягають у тому, щоб:
Формувати позитивну мотивацію учнів до:
-
пізнавальної діяльності;
-
потребу в самопізнанні;
-
потребу в самореалізаціїї;
-
та потребу у самовдосконаленні школярів;
Цілі особистісно орієнтованого навчання
полягають у тому, щоб:
Озброїти учнів механізмом:
адаптації;
саморегуляції;
самозахисту;
самовиховання;
Цілі особистісно орієнтованого навчання
полягають у тому, щоб:
Розвинути індивідуальні позитивні
здібності кожного школяра;
Сформувати культуру життєдіяльності
максимально виявити і використати
індивідуальний досвід учня;
Правильно визначати лінії поведінки.
Основні принципи
особистісно-орієнтованого
навчання:
1. Принцип «розвивальної допомоги»
не робити за учня;
не вказувати йому, що робити,
а допомогти пробувати власні сили і власну
активність;
потрібно добитись, щоб учень сам обирав
рішення і відповідав за них.
Звідси - не потрібно подавати готові
знання, а створити умови, в яких
виявляється:
-
власна пізнавальна активність учня;
-
і він визначить для себе цілі, зміст та
методи роботи, власні цінності.
-
Навчання повинно бути дослідницьким
Це час, протягом якого діти вчаться:
самостійно діяти;
- дискутувати;
- приймати рішення.
-
При цьому розвивається самосвідомість і
самореалізується особистість.
Принцип - «свобода вміння»
- учні вільно обговорюють
проблеми;
- співпрацюють один з одним,
- а вчитель виступає в ролі
старшого члена колективу,
консультанта, джерела досвіду
Принцип - «свобода вміння»
Учителю:
-недостатньо
процес;
організувати навчальний
- потрібно ще визначити спосіб засвоєння
знань, тобто оприділити види діяльності
учня на уроці.
Основні вимоги до особистісноорієнтованого уроку:
раціональна єдність словесних,
наукових і практичних методів
навчання;
зв'язок з раніше вивченим досвідом,
набутим учнем;
Основні вимоги до особистісно
орієнтованого уроку:
-формування вмінь в учнів самостійно
здобувати знання і застосовувати їх на
практиці;
-заохочення прагнень учнів знаходити свій
спосіб роботи з навчальним матеріалом.
Метою
особистісноорієнтованого уроку є:
- створення умов для виявлення
пізнавальної активності учнів
Засобами досягнення вчителем цієї мети
можуть бути:
використання різних форм та методів
навчальної діяльності, які дозволяють
розкрити суб'єктивний досвід учнів;
створення атмосфери зацікавленості
кожного учня в результатах роботи
всього класу;
стимулювання учнів до висловлювань,
використання різних способів виконання
завдань без побоювань помилитися,
отримати хибну відповідь тощо;
Засобами досягнення вчителем цієї мети
можуть бути:
використання протягом уроку
дидактичного матеріалу, який дозволяє
отримати учневі найбільш значущі для
нього вид та форму змісту навчального
матеріалу;
оцінювання досягнень учня протягом
усього процесу його діяльності, а не
тільки за кінцевим результатом;
Засобами досягнення вчителем цієї мети
можуть бути:
заохочення прагнень учня знаходити свій
спосіб роботи;
аналізувати протягом уроку роботи інших
учнів; вибирати та засвоювати найбільш
раціональні з них;
створення на уроці педагогічних ситуацій
спілкування, які б дозволяли кожному учневі
виявляти ініціативу, самостійність, виборність у
справах роботи;
створення обстановки для природного
самовираження учня.
Технологія
особистісноорієнтованогоуроку
Для проведення особистісноорієнтованого уроку вчитель має
оволодіти його основними етапами:
1.
2.
3.
4.
5.
6.
7.
8.
Орієнтації.
Визначення мети.
Проектування.
Організації.
Реалізації.
Контролю.
Коригування.
Оцінювання
1. Етап орієнтації включає:
орієнтацію на позитивну роботу;
орієнтацію на визначення особистісного
досвіду учнів;
пов'язання цього досвіду з проблемами
навчального матеріалу.
2. Етап визначення мети передбачає:
визначення на уроці разом з учнями
значущої мети здійснення тієї діяльності,
яка запланована вчителем (учні повинні
зрозуміти, що може дати робота учням
саме на цьому уроці для складання,
наприклад, тематичного заліку,
державної атестації, свого майбутнього
життя тощо);
визначення показників досягнення
поставлених завдань;
3. Етап проектування включає:
передбачення залучення учнів до
виконання ними випереджальних
завдань;
підготовки повідомлень;
рефератів;
виготовлення та відбору наочності;
складання плану роботи тощо;
Етап організації виконання плану
діяльності передбачає:
Подання можливих варіантів і
способів виконання навчальної
діяльності (усна чи письмова форма,
індивідуальна робота чи робота в
групах, робота з текстом чи з іншими
засобами одержання інформації);
Етап організації виконання плану
діяльності передбачає:
2.Представлення учнями вибору способу
фіксації нового матеріалу (конспект,
схема, таблиця, опора, план, тези,
висновки тощо);
3.Варіативність домашнього завдання
(диференціація за рівнем складності та
способом виконання).
Етап контрольно-оцінювальний:
1.Залучення учнів до контролю за
перебігом навчальної діяльності шляхом
заохочення їх до різних видів контролю,
самоконтролю, взаємоконтролю, роботи
в групах;
2.Участь учнів у виправленні помилок і
недоліків у знаннях, усвідомлення їх
причин шляхом взаємо та самоаналізу;
Етап контрольно-оцінювальний:
3.Надання учням можливості самостійно
або за участі вчителя, інших учнів
порівнювати отримані ним результати з
критеріями стандарту, закладеного у
навчальній програмі;
4.Використання механізмів оцінного
методу (позитивного ставлення до
успіхів школяра);
Етап контрольно-оцінювальний:
5.Використання механізмів оцінного
методу (позитивного ставлення до
успіхів школяра).
6.Оцінювання (виставлення рівневих
оцінок за дванадцятибальною системою
оцінювання навчальних досягнень,
поурочного бала, рейтинг) не тільки
результатів, а й самого процесу
навчання.
6. Заключний етап передбачає:
усвідомлення учнями ситуації
досягнення мети;
відчуття успіху;
підкріплення позитивної мотивації
стосовно власної діяльності.
Методи та засоби психолого-педагогічної
підтримки діяльності учнів
заохочення;
навчально-пізнавальна гра;
створення ситуації успіху;
створення ситуації пізнавального інтересу;
створення проблемної ситуації;
спонукання до пошуку альтернативних
рішень;
виконання творчих завдань;
кооперація учнів;
створення ситуації взаємодопомоги тощо.
Висновок може бути таким: особистісноорієнтоване навчання ЦЕ–
загальнодидактичний принцип
індивідуального підходу до учнів.
Таке твердження ми дослідимо та
пояснимо за допомогою такого факту:
Відомий російський психолог
Л.С. Виготський своє теорією доводить,
що розум будь-якої людини має дві зони
розвитку: А і Б.
Перша зона (А) – це зона актуального
розвитку.
У цю зону потрапляють завдання, які
дитина може виконати сама без
допомоги вчителя.
Друга зона (В) – це зона найближчого
розвитку
Сюди потрапляють завдання, які дитина сама
виконати не може, але може з ними
впоратися з допомогою вчителя.
Зона найближчого розвитку, - це зона
“наступного дня”.
Те, що сьогодні є зона найближчого
розвитку, завтра у процесі навчання повинно
стати зоною актуального розвитку. Учитель
не повинен давати готову інформацію, адже
таке навчання може загальмувати мислення
дитини. А за допомогою вміло підібраних
запитань педагог підводить школяра до
правильної відповіді, розв’язку.
Те, що сьогодні є зоною найближчого
розвитку, завтра у процесі навчання
повинно стати зоною актуального
розвитку.
Учитель не повинен давати готову
інформацію, адже таке навчання може
загальмувати мислення дитини.
А за допомогою вміло підібраних
запитань педагог підводить школяра до
правильної відповіді, розв’язку.
Отже, як бачимо із цього прикладу, щоб
відбулися розвиток і навчання учнів,
завдання повинні потрапляти лише в
зону найближчого розвитку
(за Л.С. Виготським).
Припустимо, що два учні навчались в
одній школі, в одних і тих самих
учителів, закінчили школу з відзнакою,
рівень їхнього розвитку все одно буде
різним.
Ще більше відрізняється розвиток учнів
класу, які згідно з 12- бальною
системою досягли початкового і
високого рівнів.
Тому зрозуміло, що до таких дітей треба
підходити індивідуально, тобто ставити
перед ними різні завдання.
Якщо для цілого класу поставити одне
завдання, то для одних учнів воно
потрапить у зону актуального розвитку,
для інших – у зону найближчого
розвитку.
Отже, одне завдання для всього класу
ставити не бажано і не потрібно, а
здійснювати якісний особистісноорієнтований підхід до навчання та
виховання на практиці нам заважає ряд
причин, зокрема:
Причина 1. Щоб підійти індивідуально
до кожного учня, необхідно знати його
психологічні, фізіологічні та соціальні
особливості.
Лише психологія нараховує кілька
десятків індивідуальних особливостей
особистості. Це різні види уваги, уяви,
мислення, сприйняття, темпераменту,
характеру і т.д.
Пам’ять також поділяється більш ніж
на 10 типів: короткочасна,
довготривала, оперативна, рухова,
зорова, слухова, емоційна, словеснологічна і т.д.;
Причина 2. Виявити всі ці психологічні,
фізіологічні та соціальні особливості
вчитель без допомоги психолога, лікаря,
соціолога не може;
Причина 3.Навіть якщо теоретично
припустити, що в кожної дитини
виявили всі ці особливості, вчитель не
зможе запам’ятати їх у такій кількості
дітей, оскільки він одночасно навчає
свого предмета не один десяток учнів,
кожен з яких має не один десяток таких
особливостей.
Нарешті, якщо вчителю все-таки
вдається запам’ятати всі особливості
кожної дитини, він не зможе підійти
індивідуально тому, що урок триває
всього 40-45 хв, протягом яких
неможливо фізично попрацювати з
кожним учнем класу індивідуально.
Отже, існує суперечність: з одного боку,
вимоги до особистісно-орієнтованого
навчання, а з іншого причини, що
унеможливлюють якісне впровадження
цієї педагогічної технології у навчальновиховний процес.
Який же вихід з ситуації, що склалася ?
Філософія вчить, що джерелом і
рушійними силами будь-якого процесу
(у тому числі й навчального) є
розв’язання суперечностей і тому,
щоб навчальний процес розвивався,
вчителю необхідно вміти виявляти
суперечність навчального процесу, а
також вміти розв’язувати її.
Дана суперечність розв’язується шляхом
диференційованого підходу до учнів.
Диференціація (від лат. Differentia –
різниця, відмінність) – розчленування
цілого на якісно відмінні частини.
Розв’язування таких суперечностей
називається підходом до навчання.
Цей підхід, для прикладу, можна
здійснити таким чином:
Учнів класу розподілити на групи за
рівнем розвитку.
Критерії, якими слід керуватися - це
успішність.
Таких груп, наприклад, може бути
чотири:
низький рівень;
середній рівень;
достатній рівень;
високий рівень.
Зрозуміло, що такий поділ не
аргументується для учнів, для того щоб
у слабшого школяра не сформувалася
занижена самооцінка, а в сильного –
завищена.
Якщо учні однієї з груп підвищують свій
рівень – їх слід перевести до наступної
групи і навпаки.
Для кожної групи пропонуються різні за
ступенем складності завдання.
Диференційований підхід можна
здійснювати при різних формах
навчального процесу: під час уроку,
лабораторного заняття, екскурсії.
Під час проведеного уроку методом бесіди,
запитань слід орієнтувати учнів на певну
групу.
При цьому обов’язково слід враховувати,
щоб запитання було точним, стислим, не
мало елементів підказки.
Під час проведення уроку методом
пояснення, розповіді диференційований
підхід неможливий, оскільки вчитель будує
свою розповідь, орієнтуючись на
середнього учня,
але під час закріплення нового матеріалу
чи пояснення домашнього завдання учням
можна запропонувати різнорівневі
завдання.
Завершальним етапом навчальної
діяльності на уроці є:
усвідомлення ситуації досягнення мети;
переживання ситуації успіху;
підкріплення позитивної мотивації щодо
самої діяльності.
Ситуація успіху досягається тоді, коли
сама дитина визначає цей результат як
успіх.
Усвідомлення ситуації успіху самим
учнем, розуміння її значимості виникає у
суб'єкта після здолання своєї боязкості,
невміння, незнання, психологічного
враження та інших видів труднощів.
Роль “Ситуації успіху” у навчальній
діяльності
За останні роки термін
„Ситуація успіху” став звичним для
педагогів.
Ніхто не заперечує, що саме позитивні
емоції можуть стати для дитини одним
з найважливіших стимулів у навчанні,
але при цьому ми забуваємо про те, що
в педагогів не існує єдиного рецепта чи
правила, як саме створювати ситуації
успіху тому, що це слід на основі
індивідуального підходу, зважено, з
урахуванням багатьох факторів.
Діти прощають багато чого, але не
вибачають байдужість.
За відгуками дітей, найкращі їхні
вчителі вели уроки так, що здавалося,
ніби весь урок вони зайняті саме тобою.
Як цього досягти?
Іноді це „Іскра Божа”,
а частіше – майстерність, доведена до
мистецтва.
Важливо мати на увазі, що навіть
одноразове переживання успіху може
докорінно змінити психологічне
самопочуття дитини.
Ситуація успіху може стати пусковим
механізмом подальшого розвитку
особистості.
Безперечно, переживання успіху навіює
людині впевненість у власних силах.
З`являється бажання знову досягти
добрих результатів, виникає відчуття
внутрішнього благополуччя, що, у свою
чергу, покращує ставлення до
навколишнього світу.
На перший погляд здається, що вчитель,
кілька разів давши учню можливість
відчути успіх, далі вже само собою
забезпечує високий рівень мотивації,
інтересу, пізнавальної активності.
Але може бути й протилежний
результат: постійна успішність здатна
сформувати байдуже ставлення до
навчання.
Крім того, постійне очікування лише
позитивного результату згубно впливає
на розвиток вольових якостей учня:
він ухиляється від подолання
труднощів;
губиться в складних ситуаціях
(навчальних та життєвих);
у його поведінці починає домінувати
мотив „уникнення невдач”.
Досвідчені психологи та педагоги
попереджують про можливість
негативних наслідків пережитого успіху.
Чому ж виникає такий парадокс?
По-перше, успіх, що діставався ціною
незначних зусиль, може призвести до
переоцінки, точніше, до завищеної
оцінки своїх можливостей.
По-друге, за сильним переживанням
будь-якої емоції обов`язково настає
релаксація (розслаблення).
І якщо в цей період запропонувати
людині якусь діяльність, то, швидше за
все, ця діяльність буде менш успішною,
ніж попередня.
По-третє, переживання успіху може бути
потьмареним, якщо результат, важливий
і значимий для самого учня, не буде
адекватно оцінений іншими людьми.
І нарешті:
Емоція успіху не стане сильним
переживанням, якщо результати діяльності
не значимі для її суб`єкта.
Дитина, особливо на початку навчання,
однаково інтенсивно переживає успіх у
„головних” і „неголовних” навчальних
предметах.
Але часто знижують цю інтенсивність:
„12 балів з музики ! Та краще б ти
отримав 12 балів з читання”.
Знижуючи значимості успіху, що
переживається дитиною, ми, дорослі,
впливаємо на формування у дитини
ставлення до навчального процесу в
цілому.
Ось чому, оцінюючи дітей, необхідно
виходити з індивідуальних особливостей
кожного учня.
Просування вперед треба заохочувати,
підбадьорювати, щоб дитина не
відчувала невдачу, порівнюючи свої
результати з раніше встановленими
нормами, особливо якщо вони для неї
недосяжні.
Отже, ситуація успіху у навчальній
діяльності створюється вчителем або ж
психологом.
Як і будь-яку іншу діяльність, навчання
можна уявити у вигляді простого
ланцюжка дій:
1. Установка на діяльність (емоційна
підготовка учнів на вирішення
навчального завдання) – мотиваційний
етап;
2.Забезпечення діяльності (створення
умов для успішного вирішення
навчального завдання) –підготовчий,
робочий етап;
3.Порівняння отриманих результатів з
очікуваними (усвідомлення ставлення до
результатів своєї навчальної праці) –
результативний етап.
Отже, якщо ситуація успіху створюється
вчителем послідовно і свідомо, її
3.Порівняння отриманих результатів з
очікуваними (усвідомлення ставлення
до результатів своєї навчальної праці) –
результативний етап.
Отже, якщо ситуація успіху створюється
вчителем послідовно і свідомо, її
структура повинна врахувати всі
перелічені компоненти.
Створення ситуації успіху на
мотиваційному етапі навчальної
діяльності
Дослідження психологів свідчать, що рівень
засвоєння людиною знань істотно залежить
від рівня сформованості її мотивації
навчитися.
Тож давайте проаналізуємо, як провести
мотиваційний етап уроку так, щоб створити
ситуацію успіху для того учня.
Перед учителем стоїть завдання:
сформувати в учня настанову на
успішне виконання завдання
Інакше кажучи, вчитель повинен
сформувати в учнів мотив досягнення
мети.
Але при цьому вчитель часто
зустрічається з неадекватною
реакцією учнівського колективу:
1.Хтось уже виконував подібне
завдання, і його результати
виявились невдалими, так що у цієї
категорії учнів уже сформоване
негативне ставлення на успішне
виконання завдання.
2.Інша група учнів не стикалась з
такою роботою, тому вони не знають,
чого можна очікувати від майбутньої
діяльності.
3.Третя група, яка виконувала потрібні
завдання і успішно з ними впоралася,
знаходиться у стані мобілізації, готова
виконувати навчальне завдання.
Зрозуміло, що найлегше вчителю буде
працювати з учнями третьої групи, де
необхідно лише активізувати позитивні
емоції, які діти пережили раніше.
У другої групи учнів слід передбачити
емоційну реакцію, намалювати
перспективу вдалого виконання
завдання, пов`язавши її з тими чи
іншими умовами діяльності, які в
минулому забезпечували успіх.
Найбільш клопітною буде робота
першою групою учнів.
Перш за все доведеться нейтралізувати
спогади про невдачу в попередній
діяльності, а потім створити перспективу
для нової.
Зробити це можна, наприклад, так:
дати завдання учневі попрацювати над
своїми помилками, або повідомити його,
що завдання для нього змінено
порівняно з попереднім і т. д.
Учитель може запропонувати різні
варіанти мотивів досягнення ситуації
успіху:
прагнення самостійно розв`язати цікаві
задачі;
завоювати авторитет у своїх товаришів;
стати першим;
розглядати свою діяльність з точки зору
її корисності для інших людей;
встановити нові контакти між
товаришами у ході виконання завдання
тощо.
Отже, на етапі мотивації навчальної
діяльності учитель організовує певні
ситуації з метою активізувати чи
нейтралізувати емоції для наступної
діяльності
На етапі мотивації створення ситуації
успіху більшою мірою визначається
психологічними аспектами.
Тут доречним буде використання в
роботі вчителя таких психологопедагогічних прийомів, як:
Ефект Розенталя, або „Ефект
навіювання”: „Ти це можеш”, „Тобі це
вдається” тощо.
Якщо педагог буде переконувати учнів
у реальності успіху, то успіх прийде.
Англійський учений Стоуенс довів, що
учні, яких заохочували, досягли значно
більших успіхів, ніж ті, кого ніяк не
заохочували.
Прийом „Емоційне погладжування” –
це констатація будь-якого факту успіху,
прищеплювання дитині віри в себе,
відкритість учителя для довіри і співчуття.
◦ Прийом „Анонсування” –
репетиція майбутньої дії, яка створює
психологічний настрій на успіх перед
класом.
Це можуть бути додаткові індивідуальні
заняття з окремими учнями чи
заздалегідь оголошенні запитання
самостійної роботи.
Прийом „Шикуйсь!” містить такі кроки:
психологічна атака;
емоційне блокування;
вибір головного напрямку;
вибір рівних можливостей;
несподіване порівняння;
стабілізація.
Цей прийом полягає в тому, щоб:
учителем блокувалось припущення на
невдачу в діяльності учня;
відволікалася увага школяра від
чергового неуспіху;
вчитель повинен знайти той напрямок
діяльності, яким учень зможе
реалізувати себе набагато краще, тим
самим забезпечити його на успіх, на
стабільність у навчанні.
Розглянемо деякі
алгоритми створення ситуацій успіху та
методику їх реалізації:
Прийом „Даю шанс” – це заздалегідь
підготовлена вчителем ситуація, в якій
учень отримує можливість зненацька
для себе розкрити свої можливості.
Прийом “ Зняття страху”-
допомогає перебороти невпевненість у
власних силах (Люди вчаться на своїх
помилках і знаходять інші шляхи
вирішення проблем).
Прийом “Авансування успішного
результату” –
допомогає вчителю висловити тверду
переконаніність у тому, що його учень
обов’язково впорається з поставленим
завданням.
Це, в свою чергу, переконує дитину у
своїх силах і можливостях.
“У тебе обов’язково вийде”, “Я навіть не
сумніваюсь у позитивному результаті” і
т. д.
Прийом “Прихований інструктаж”
Допомагає дитині уникнути поразки.
Досягається шляхом побажання,
наприклад:
Можливо краще почати з ...,
Виконуючи роботу не забудьте про ...
Прийом “Внесення мотиву”.
Показує дитині заради чого, кого
здійснюється ця діяльність, кому буде
добре після виконання, наприклад, “Без
твоєї допомоги твоїм друзям не
впоратись...” тощо.
Прийом “Персональна винятковість.”
Визначає важливість зусиль дитини в
діяльності, що здійснюється або
здійснюватиметься, наприклад:
Тільки ти міг би…
Тільки тобі і можу доручити… і т.п.
Прийом “Висока оцінка деталі”.
Допомагає емоційно пережити не
результат в цілому, а якої її окремої
деталі:
Найбільше мені сподобалось у твоїй
роботі…
Найбільше тобі вдалося…
Прийом „Еврика”.
Створюються умови, за яких дитина,
виконуючи навчальне завдання,
несподівано відкриває в собі невідомі
досі здібності.
Завдання вчителя – помітити це глибоко
особисте відкриття, всіляко підтримати
дитину, поставити нову мету і надихнути
на її досягнення.
Допомога вчителя у створенні ситуації
відкриття має бути ненав`язливою,
прихованою.
Створюючи ситуації успіху на етапі
організації навчальної діяльності, слід
пам`ятати кілька основних правил:
у кожній дитині є задатки, які можуть
розвинутися у здібності;
Побачити їх, відчути, розвити – це
справа педагога;
ставлення до дитини як до рівної, як до
себе, спілкування, що повністю включає
грубість, різкість, образливий тон, має
стати обов`язковою нормою всієї
педагогічної діяльності;
Ставлення до дитини:
як до рівної,
як до себе,
спілкування, що повністю виключає:
- грубість,
- різкість,
- образливий тон
має стати обов`язковою нормою всієї
педагогічної діяльності;
чим більше напрямків діяльності, в яких
бере участь дитина, тим більше в неї
можливостей знайти себе;
кількість і різноманітність ситуацій і
обставин, в тому числі і штучно
створених, у які може потрапити
дитина, визначають шляхи її сьогодення
і віддаленого інтересу та можливі шляхи
успіху.
ТИПИ УСПІХУ:
Неочікувана радість – це почуття
задоволення від того, що результати
діяльності учня перевершили його
очікування.
З педагогічної та психологічної точки
зору – це результат продуманої,
підготовленої діяльності вчителя.
Спільна радість – полягає в тому, щоб учень
досяг необхідної для себе реакції колективу.
Вона може бути підготовленою вчителем
або спонтаною.
Спільною радістю вважають тільки ті реакції
колективу, які дають можливість дитині
відчутні себе задоволеним, стимулюють її
зусиля.
Це, перш за все, має бути емоційний відгук
оточуючих на успіх члена свого колективу.
Важливо, щоб у досягненнях кожного
школяра всі бачили результати своєї
праці, а сама дитина розуміла, що її
радість – це радість підтримки,
отримання статусу „свій серед своїх”.
Зрештою у тому, як реагує дитячий
колектив на успіхи або невдачі своїх
учителів, виявляється його моральна
сутність.
Радість пізнання – це радість пізнання
нового, хоча вона по своїй суті
альтруїстична (виникає на основі
допомоги, підтримки інших людей).
Пізнання спираїться на самоосвіту й
самопізнання.
Така радість не може вирости на
пустому місці, появитися без серйозних
причин. Це слід клопіткої роботи
учителя –учня-учнів.
ВИСНОВОК:
1.Ситуація успіху досягається тоді, коли
сама дитина визначає цей результат як
успіх.
2 Усвідомлення ситуації успіху самим
учнем, розуміння її значимості виникає у
школяра після здолання своєї боязкості,
невміння, незнання, психологічного
враження та інших видів труднощів.
3. Завдання педагога :
допомогти особистості дитини зрости в
успіху;
дати відчути радість від здолання
труднощів;
дати зрозуміти, що задарма в житті в
житті нічого не дається, скрізь необхідно
докласти зусиль.
І успіх буде еквівалентним витраченим
зусиллям.
ШАНОВНІ КОЛЕГИ !
Дайте, будь ласка, відповідь на такі
запитання:
1.Ваше ставлення до технології “Створення
ситуації успіху”.
2.Як Ви оцінюєте стан “Створення ситуації
успіху у Вашому навчальному закладі”.
3.Які ще методичні рекомендації, ідеї,
міркування щодо “Створення ситуації успіху”,
Ви можете запропонувати учасникам нашого
семінару ?
ВДЯЧНІ ВАМ ЗА ВІДВЕРТІСТЬ, ЗА ПОРАДИ
Slide 91
Створення ситуації успіху
та шляхи її реалізації
на уроці як складової якості
навчально-виховного процесу
Мета: Удосконалити методику
створення ситуації успіху та шляхів
її реалізації на уроці як стежки, що
веде до того куточка дитячого
серця, в якому горить вогник
бажання бути гарним.
На
відміну від традиційного розуміння
освіти як суми знань та навичок, нині освіту
починають розглядати як процес
становлення особистості .
Причому особистості, здатної до:
самоосвіти,
саморозвитку,
самовдосконалення,
яка вміє використовувати набуті знання,
яка прагне реалізувати себе,
спроможна змінити на краще своє життя,
життя своєї держави.
Алгоритм
створення та досягнення ситуації успіху
твердження про “Ситуацію успіху”;
особистісно-орієнтований підхід у справі
навчання та виховання - основа педагогічної
технології “Створення ситуації успіху”;
роль “Ситуації успіху” у навчальній діяльності;
створення “Ситуації успіху” на мотиваційному
етапі навчальної діяльності;
психолого-педагогічні прийоми при створенні
“Ситуації успіху”;
методика реалізації “Ситуації успіху”;
Виходячи із Положень Закону України “Про
освіту” завдання школи сьогодні полягає в
тому, щоб:
Виховувати в учнів здатність:
долати життєві труднощі;
самостійно приймати рішення;
розвивати себе як особистість, здатну:
робити вибір і контролювати своє життя;
брати на себе відповідальність за свої дії;
захищати себе і свої життєві цінності;
діяти відповідно до них;
піклуватись про інших;
Завдання вчителів:
прищепити учням потребу до здобуття
знань;
створити такі умови, щоб процес
здобуття знань був для них цікавим,
потрібним, комфортним;
і тому пріоритетним завданням вчителя
під час навчально-виховної діяльності є
створення ситуації успіху.
Що означає “Ситуація успіху?”
Ситуація успіху - це суб'єктивний
психічний стан задоволення наслідком
своєї фізичної, розумової праці чи
моральної напруги.
Успіх у навчанні - єдине джерело
внутрішніх сил дитини, які породжують
енергію для переборення труднощів,
бажання вчитися.
В.Сухомлинський
Ситуація успіху дарує атмосферу
приязні та взаємодопомоги, впевненості
і захищеності.
Учитель зобов’язаний створити джерело
внутрішніх сил дитини, джерело, яке дає
енергію для подолання труднощів і
формування бажання вчитися.
Використання ситуації успіху має
сприяти підвищенню робочого тонусу,
збільшенню продуктивності навчальної
роботи, а також допомогти учням
усвідомити себе повноцінною
особистістю і, відповідно, забезпечити
успіх у навчанні.
Основою педагогічної технології
“Створення ситуації успіху” є
особистісно-орієнтований підхід у справі
навчання та виховання.
А тому звернемося до рекомендацій
щодо особистісно-орієнтовного підходу
навчання та виховання.
–
Особистісно орієнтоване навчання
це навчання, центром якого є
особистість дитини, її самобутність та
самостійність: суб'єктивний досвід
кожного спочатку розкривається, а
потім узгоджується зі змістом освіти.
Визнання учня ключовою фігурою
всього освітнього процесу – це і є
особистісно орієнтована педагогіка.
У свідомості учня це має такий
вигляд: «Все, що я пізнаю, я знаю,
для чого мені потрібно і де я можу ці
знання застосувати».
Для педагога - це прагнення знайти
розумний баланс між знаннями,
уміннями та навичками учня.
Сучасність вимагає навчити учнів:
- самостійно та творчо розв'язувати
проблеми;
- шукати нову інформацію й робити
висновки, а не подавати дітям готові
знання.
В особистісно-орієнтованому підході
вчителю насамперед потрібен високий
рівень педагогічної майстерності, який
базується на розвитку:
дидактичних;
організаторських;
комунікативних;
науково-пізнавальних;
емоційних;
та поведінкових компонентностей;
-
-
Цілі особистісно орієнтованого
навчання полягають у тому, щоб:
визначити життєвий досвід кожного
учня;
його пізнавальні здібності;
рівень інтелекту;
інтереси, які спочатку треба розкрити,
а потім розвинути у навчальному
процесі;
Цілі особистісно орієнтованого навчання
полягають у тому, щоб:
Формувати позитивну мотивацію учнів до:
-
пізнавальної діяльності;
-
потребу в самопізнанні;
-
потребу в самореалізаціїї;
-
та потребу у самовдосконаленні школярів;
Цілі особистісно орієнтованого навчання
полягають у тому, щоб:
Озброїти учнів механізмом:
адаптації;
саморегуляції;
самозахисту;
самовиховання;
Цілі особистісно орієнтованого навчання
полягають у тому, щоб:
Розвинути індивідуальні позитивні
здібності кожного школяра;
Сформувати культуру життєдіяльності
максимально виявити і використати
індивідуальний досвід учня;
Правильно визначати лінії поведінки.
Основні принципи
особистісно-орієнтованого
навчання:
1. Принцип «розвивальної допомоги»
не робити за учня;
не вказувати йому, що робити,
а допомогти пробувати власні сили і власну
активність;
потрібно добитись, щоб учень сам обирав
рішення і відповідав за них.
Звідси - не потрібно подавати готові
знання, а створити умови, в яких
виявляється:
-
власна пізнавальна активність учня;
-
і він визначить для себе цілі, зміст та
методи роботи, власні цінності.
-
Навчання повинно бути дослідницьким
Це час, протягом якого діти вчаться:
самостійно діяти;
- дискутувати;
- приймати рішення.
-
При цьому розвивається самосвідомість і
самореалізується особистість.
Принцип - «свобода вміння»
- учні вільно обговорюють
проблеми;
- співпрацюють один з одним,
- а вчитель виступає в ролі
старшого члена колективу,
консультанта, джерела досвіду
Принцип - «свобода вміння»
Учителю:
-недостатньо
процес;
організувати навчальний
- потрібно ще визначити спосіб засвоєння
знань, тобто оприділити види діяльності
учня на уроці.
Основні вимоги до особистісноорієнтованого уроку:
раціональна єдність словесних,
наукових і практичних методів
навчання;
зв'язок з раніше вивченим досвідом,
набутим учнем;
Основні вимоги до особистісно
орієнтованого уроку:
-формування вмінь в учнів самостійно
здобувати знання і застосовувати їх на
практиці;
-заохочення прагнень учнів знаходити свій
спосіб роботи з навчальним матеріалом.
Метою
особистісноорієнтованого уроку є:
- створення умов для виявлення
пізнавальної активності учнів
Засобами досягнення вчителем цієї мети
можуть бути:
використання різних форм та методів
навчальної діяльності, які дозволяють
розкрити суб'єктивний досвід учнів;
створення атмосфери зацікавленості
кожного учня в результатах роботи
всього класу;
стимулювання учнів до висловлювань,
використання різних способів виконання
завдань без побоювань помилитися,
отримати хибну відповідь тощо;
Засобами досягнення вчителем цієї мети
можуть бути:
використання протягом уроку
дидактичного матеріалу, який дозволяє
отримати учневі найбільш значущі для
нього вид та форму змісту навчального
матеріалу;
оцінювання досягнень учня протягом
усього процесу його діяльності, а не
тільки за кінцевим результатом;
Засобами досягнення вчителем цієї мети
можуть бути:
заохочення прагнень учня знаходити свій
спосіб роботи;
аналізувати протягом уроку роботи інших
учнів; вибирати та засвоювати найбільш
раціональні з них;
створення на уроці педагогічних ситуацій
спілкування, які б дозволяли кожному учневі
виявляти ініціативу, самостійність, виборність у
справах роботи;
створення обстановки для природного
самовираження учня.
Технологія
особистісноорієнтованогоуроку
Для проведення особистісноорієнтованого уроку вчитель має
оволодіти його основними етапами:
1.
2.
3.
4.
5.
6.
7.
8.
Орієнтації.
Визначення мети.
Проектування.
Організації.
Реалізації.
Контролю.
Коригування.
Оцінювання
1. Етап орієнтації включає:
орієнтацію на позитивну роботу;
орієнтацію на визначення особистісного
досвіду учнів;
пов'язання цього досвіду з проблемами
навчального матеріалу.
2. Етап визначення мети передбачає:
визначення на уроці разом з учнями
значущої мети здійснення тієї діяльності,
яка запланована вчителем (учні повинні
зрозуміти, що може дати робота учням
саме на цьому уроці для складання,
наприклад, тематичного заліку,
державної атестації, свого майбутнього
життя тощо);
визначення показників досягнення
поставлених завдань;
3. Етап проектування включає:
передбачення залучення учнів до
виконання ними випереджальних
завдань;
підготовки повідомлень;
рефератів;
виготовлення та відбору наочності;
складання плану роботи тощо;
Етап організації виконання плану
діяльності передбачає:
Подання можливих варіантів і
способів виконання навчальної
діяльності (усна чи письмова форма,
індивідуальна робота чи робота в
групах, робота з текстом чи з іншими
засобами одержання інформації);
Етап організації виконання плану
діяльності передбачає:
2.Представлення учнями вибору способу
фіксації нового матеріалу (конспект,
схема, таблиця, опора, план, тези,
висновки тощо);
3.Варіативність домашнього завдання
(диференціація за рівнем складності та
способом виконання).
Етап контрольно-оцінювальний:
1.Залучення учнів до контролю за
перебігом навчальної діяльності шляхом
заохочення їх до різних видів контролю,
самоконтролю, взаємоконтролю, роботи
в групах;
2.Участь учнів у виправленні помилок і
недоліків у знаннях, усвідомлення їх
причин шляхом взаємо та самоаналізу;
Етап контрольно-оцінювальний:
3.Надання учням можливості самостійно
або за участі вчителя, інших учнів
порівнювати отримані ним результати з
критеріями стандарту, закладеного у
навчальній програмі;
4.Використання механізмів оцінного
методу (позитивного ставлення до
успіхів школяра);
Етап контрольно-оцінювальний:
5.Використання механізмів оцінного
методу (позитивного ставлення до
успіхів школяра).
6.Оцінювання (виставлення рівневих
оцінок за дванадцятибальною системою
оцінювання навчальних досягнень,
поурочного бала, рейтинг) не тільки
результатів, а й самого процесу
навчання.
6. Заключний етап передбачає:
усвідомлення учнями ситуації
досягнення мети;
відчуття успіху;
підкріплення позитивної мотивації
стосовно власної діяльності.
Методи та засоби психолого-педагогічної
підтримки діяльності учнів
заохочення;
навчально-пізнавальна гра;
створення ситуації успіху;
створення ситуації пізнавального інтересу;
створення проблемної ситуації;
спонукання до пошуку альтернативних
рішень;
виконання творчих завдань;
кооперація учнів;
створення ситуації взаємодопомоги тощо.
Висновок може бути таким: особистісноорієнтоване навчання ЦЕ–
загальнодидактичний принцип
індивідуального підходу до учнів.
Таке твердження ми дослідимо та
пояснимо за допомогою такого факту:
Відомий російський психолог
Л.С. Виготський своє теорією доводить,
що розум будь-якої людини має дві зони
розвитку: А і Б.
Перша зона (А) – це зона актуального
розвитку.
У цю зону потрапляють завдання, які
дитина може виконати сама без
допомоги вчителя.
Друга зона (В) – це зона найближчого
розвитку
Сюди потрапляють завдання, які дитина сама
виконати не може, але може з ними
впоратися з допомогою вчителя.
Зона найближчого розвитку, - це зона
“наступного дня”.
Те, що сьогодні є зона найближчого
розвитку, завтра у процесі навчання повинно
стати зоною актуального розвитку. Учитель
не повинен давати готову інформацію, адже
таке навчання може загальмувати мислення
дитини. А за допомогою вміло підібраних
запитань педагог підводить школяра до
правильної відповіді, розв’язку.
Те, що сьогодні є зоною найближчого
розвитку, завтра у процесі навчання
повинно стати зоною актуального
розвитку.
Учитель не повинен давати готову
інформацію, адже таке навчання може
загальмувати мислення дитини.
А за допомогою вміло підібраних
запитань педагог підводить школяра до
правильної відповіді, розв’язку.
Отже, як бачимо із цього прикладу, щоб
відбулися розвиток і навчання учнів,
завдання повинні потрапляти лише в
зону найближчого розвитку
(за Л.С. Виготським).
Припустимо, що два учні навчались в
одній школі, в одних і тих самих
учителів, закінчили школу з відзнакою,
рівень їхнього розвитку все одно буде
різним.
Ще більше відрізняється розвиток учнів
класу, які згідно з 12- бальною
системою досягли початкового і
високого рівнів.
Тому зрозуміло, що до таких дітей треба
підходити індивідуально, тобто ставити
перед ними різні завдання.
Якщо для цілого класу поставити одне
завдання, то для одних учнів воно
потрапить у зону актуального розвитку,
для інших – у зону найближчого
розвитку.
Отже, одне завдання для всього класу
ставити не бажано і не потрібно, а
здійснювати якісний особистісноорієнтований підхід до навчання та
виховання на практиці нам заважає ряд
причин, зокрема:
Причина 1. Щоб підійти індивідуально
до кожного учня, необхідно знати його
психологічні, фізіологічні та соціальні
особливості.
Лише психологія нараховує кілька
десятків індивідуальних особливостей
особистості. Це різні види уваги, уяви,
мислення, сприйняття, темпераменту,
характеру і т.д.
Пам’ять також поділяється більш ніж
на 10 типів: короткочасна,
довготривала, оперативна, рухова,
зорова, слухова, емоційна, словеснологічна і т.д.;
Причина 2. Виявити всі ці психологічні,
фізіологічні та соціальні особливості
вчитель без допомоги психолога, лікаря,
соціолога не може;
Причина 3.Навіть якщо теоретично
припустити, що в кожної дитини
виявили всі ці особливості, вчитель не
зможе запам’ятати їх у такій кількості
дітей, оскільки він одночасно навчає
свого предмета не один десяток учнів,
кожен з яких має не один десяток таких
особливостей.
Нарешті, якщо вчителю все-таки
вдається запам’ятати всі особливості
кожної дитини, він не зможе підійти
індивідуально тому, що урок триває
всього 40-45 хв, протягом яких
неможливо фізично попрацювати з
кожним учнем класу індивідуально.
Отже, існує суперечність: з одного боку,
вимоги до особистісно-орієнтованого
навчання, а з іншого причини, що
унеможливлюють якісне впровадження
цієї педагогічної технології у навчальновиховний процес.
Який же вихід з ситуації, що склалася ?
Філософія вчить, що джерелом і
рушійними силами будь-якого процесу
(у тому числі й навчального) є
розв’язання суперечностей і тому,
щоб навчальний процес розвивався,
вчителю необхідно вміти виявляти
суперечність навчального процесу, а
також вміти розв’язувати її.
Дана суперечність розв’язується шляхом
диференційованого підходу до учнів.
Диференціація (від лат. Differentia –
різниця, відмінність) – розчленування
цілого на якісно відмінні частини.
Розв’язування таких суперечностей
називається підходом до навчання.
Цей підхід, для прикладу, можна
здійснити таким чином:
Учнів класу розподілити на групи за
рівнем розвитку.
Критерії, якими слід керуватися - це
успішність.
Таких груп, наприклад, може бути
чотири:
низький рівень;
середній рівень;
достатній рівень;
високий рівень.
Зрозуміло, що такий поділ не
аргументується для учнів, для того щоб
у слабшого школяра не сформувалася
занижена самооцінка, а в сильного –
завищена.
Якщо учні однієї з груп підвищують свій
рівень – їх слід перевести до наступної
групи і навпаки.
Для кожної групи пропонуються різні за
ступенем складності завдання.
Диференційований підхід можна
здійснювати при різних формах
навчального процесу: під час уроку,
лабораторного заняття, екскурсії.
Під час проведеного уроку методом бесіди,
запитань слід орієнтувати учнів на певну
групу.
При цьому обов’язково слід враховувати,
щоб запитання було точним, стислим, не
мало елементів підказки.
Під час проведення уроку методом
пояснення, розповіді диференційований
підхід неможливий, оскільки вчитель будує
свою розповідь, орієнтуючись на
середнього учня,
але під час закріплення нового матеріалу
чи пояснення домашнього завдання учням
можна запропонувати різнорівневі
завдання.
Завершальним етапом навчальної
діяльності на уроці є:
усвідомлення ситуації досягнення мети;
переживання ситуації успіху;
підкріплення позитивної мотивації щодо
самої діяльності.
Ситуація успіху досягається тоді, коли
сама дитина визначає цей результат як
успіх.
Усвідомлення ситуації успіху самим
учнем, розуміння її значимості виникає у
суб'єкта після здолання своєї боязкості,
невміння, незнання, психологічного
враження та інших видів труднощів.
Роль “Ситуації успіху” у навчальній
діяльності
За останні роки термін
„Ситуація успіху” став звичним для
педагогів.
Ніхто не заперечує, що саме позитивні
емоції можуть стати для дитини одним
з найважливіших стимулів у навчанні,
але при цьому ми забуваємо про те, що
в педагогів не існує єдиного рецепта чи
правила, як саме створювати ситуації
успіху тому, що це слід на основі
індивідуального підходу, зважено, з
урахуванням багатьох факторів.
Діти прощають багато чого, але не
вибачають байдужість.
За відгуками дітей, найкращі їхні
вчителі вели уроки так, що здавалося,
ніби весь урок вони зайняті саме тобою.
Як цього досягти?
Іноді це „Іскра Божа”,
а частіше – майстерність, доведена до
мистецтва.
Важливо мати на увазі, що навіть
одноразове переживання успіху може
докорінно змінити психологічне
самопочуття дитини.
Ситуація успіху може стати пусковим
механізмом подальшого розвитку
особистості.
Безперечно, переживання успіху навіює
людині впевненість у власних силах.
З`являється бажання знову досягти
добрих результатів, виникає відчуття
внутрішнього благополуччя, що, у свою
чергу, покращує ставлення до
навколишнього світу.
На перший погляд здається, що вчитель,
кілька разів давши учню можливість
відчути успіх, далі вже само собою
забезпечує високий рівень мотивації,
інтересу, пізнавальної активності.
Але може бути й протилежний
результат: постійна успішність здатна
сформувати байдуже ставлення до
навчання.
Крім того, постійне очікування лише
позитивного результату згубно впливає
на розвиток вольових якостей учня:
він ухиляється від подолання
труднощів;
губиться в складних ситуаціях
(навчальних та життєвих);
у його поведінці починає домінувати
мотив „уникнення невдач”.
Досвідчені психологи та педагоги
попереджують про можливість
негативних наслідків пережитого успіху.
Чому ж виникає такий парадокс?
По-перше, успіх, що діставався ціною
незначних зусиль, може призвести до
переоцінки, точніше, до завищеної
оцінки своїх можливостей.
По-друге, за сильним переживанням
будь-якої емоції обов`язково настає
релаксація (розслаблення).
І якщо в цей період запропонувати
людині якусь діяльність, то, швидше за
все, ця діяльність буде менш успішною,
ніж попередня.
По-третє, переживання успіху може бути
потьмареним, якщо результат, важливий
і значимий для самого учня, не буде
адекватно оцінений іншими людьми.
І нарешті:
Емоція успіху не стане сильним
переживанням, якщо результати діяльності
не значимі для її суб`єкта.
Дитина, особливо на початку навчання,
однаково інтенсивно переживає успіх у
„головних” і „неголовних” навчальних
предметах.
Але часто знижують цю інтенсивність:
„12 балів з музики ! Та краще б ти
отримав 12 балів з читання”.
Знижуючи значимості успіху, що
переживається дитиною, ми, дорослі,
впливаємо на формування у дитини
ставлення до навчального процесу в
цілому.
Ось чому, оцінюючи дітей, необхідно
виходити з індивідуальних особливостей
кожного учня.
Просування вперед треба заохочувати,
підбадьорювати, щоб дитина не
відчувала невдачу, порівнюючи свої
результати з раніше встановленими
нормами, особливо якщо вони для неї
недосяжні.
Отже, ситуація успіху у навчальній
діяльності створюється вчителем або ж
психологом.
Як і будь-яку іншу діяльність, навчання
можна уявити у вигляді простого
ланцюжка дій:
1. Установка на діяльність (емоційна
підготовка учнів на вирішення
навчального завдання) – мотиваційний
етап;
2.Забезпечення діяльності (створення
умов для успішного вирішення
навчального завдання) –підготовчий,
робочий етап;
3.Порівняння отриманих результатів з
очікуваними (усвідомлення ставлення до
результатів своєї навчальної праці) –
результативний етап.
Отже, якщо ситуація успіху створюється
вчителем послідовно і свідомо, її
3.Порівняння отриманих результатів з
очікуваними (усвідомлення ставлення
до результатів своєї навчальної праці) –
результативний етап.
Отже, якщо ситуація успіху створюється
вчителем послідовно і свідомо, її
структура повинна врахувати всі
перелічені компоненти.
Створення ситуації успіху на
мотиваційному етапі навчальної
діяльності
Дослідження психологів свідчать, що рівень
засвоєння людиною знань істотно залежить
від рівня сформованості її мотивації
навчитися.
Тож давайте проаналізуємо, як провести
мотиваційний етап уроку так, щоб створити
ситуацію успіху для того учня.
Перед учителем стоїть завдання:
сформувати в учня настанову на
успішне виконання завдання
Інакше кажучи, вчитель повинен
сформувати в учнів мотив досягнення
мети.
Але при цьому вчитель часто
зустрічається з неадекватною
реакцією учнівського колективу:
1.Хтось уже виконував подібне
завдання, і його результати
виявились невдалими, так що у цієї
категорії учнів уже сформоване
негативне ставлення на успішне
виконання завдання.
2.Інша група учнів не стикалась з
такою роботою, тому вони не знають,
чого можна очікувати від майбутньої
діяльності.
3.Третя група, яка виконувала потрібні
завдання і успішно з ними впоралася,
знаходиться у стані мобілізації, готова
виконувати навчальне завдання.
Зрозуміло, що найлегше вчителю буде
працювати з учнями третьої групи, де
необхідно лише активізувати позитивні
емоції, які діти пережили раніше.
У другої групи учнів слід передбачити
емоційну реакцію, намалювати
перспективу вдалого виконання
завдання, пов`язавши її з тими чи
іншими умовами діяльності, які в
минулому забезпечували успіх.
Найбільш клопітною буде робота
першою групою учнів.
Перш за все доведеться нейтралізувати
спогади про невдачу в попередній
діяльності, а потім створити перспективу
для нової.
Зробити це можна, наприклад, так:
дати завдання учневі попрацювати над
своїми помилками, або повідомити його,
що завдання для нього змінено
порівняно з попереднім і т. д.
Учитель може запропонувати різні
варіанти мотивів досягнення ситуації
успіху:
прагнення самостійно розв`язати цікаві
задачі;
завоювати авторитет у своїх товаришів;
стати першим;
розглядати свою діяльність з точки зору
її корисності для інших людей;
встановити нові контакти між
товаришами у ході виконання завдання
тощо.
Отже, на етапі мотивації навчальної
діяльності учитель організовує певні
ситуації з метою активізувати чи
нейтралізувати емоції для наступної
діяльності
На етапі мотивації створення ситуації
успіху більшою мірою визначається
психологічними аспектами.
Тут доречним буде використання в
роботі вчителя таких психологопедагогічних прийомів, як:
Ефект Розенталя, або „Ефект
навіювання”: „Ти це можеш”, „Тобі це
вдається” тощо.
Якщо педагог буде переконувати учнів
у реальності успіху, то успіх прийде.
Англійський учений Стоуенс довів, що
учні, яких заохочували, досягли значно
більших успіхів, ніж ті, кого ніяк не
заохочували.
Прийом „Емоційне погладжування” –
це констатація будь-якого факту успіху,
прищеплювання дитині віри в себе,
відкритість учителя для довіри і співчуття.
◦ Прийом „Анонсування” –
репетиція майбутньої дії, яка створює
психологічний настрій на успіх перед
класом.
Це можуть бути додаткові індивідуальні
заняття з окремими учнями чи
заздалегідь оголошенні запитання
самостійної роботи.
Прийом „Шикуйсь!” містить такі кроки:
психологічна атака;
емоційне блокування;
вибір головного напрямку;
вибір рівних можливостей;
несподіване порівняння;
стабілізація.
Цей прийом полягає в тому, щоб:
учителем блокувалось припущення на
невдачу в діяльності учня;
відволікалася увага школяра від
чергового неуспіху;
вчитель повинен знайти той напрямок
діяльності, яким учень зможе
реалізувати себе набагато краще, тим
самим забезпечити його на успіх, на
стабільність у навчанні.
Розглянемо деякі
алгоритми створення ситуацій успіху та
методику їх реалізації:
Прийом „Даю шанс” – це заздалегідь
підготовлена вчителем ситуація, в якій
учень отримує можливість зненацька
для себе розкрити свої можливості.
Прийом “ Зняття страху”-
допомогає перебороти невпевненість у
власних силах (Люди вчаться на своїх
помилках і знаходять інші шляхи
вирішення проблем).
Прийом “Авансування успішного
результату” –
допомогає вчителю висловити тверду
переконаніність у тому, що його учень
обов’язково впорається з поставленим
завданням.
Це, в свою чергу, переконує дитину у
своїх силах і можливостях.
“У тебе обов’язково вийде”, “Я навіть не
сумніваюсь у позитивному результаті” і
т. д.
Прийом “Прихований інструктаж”
Допомагає дитині уникнути поразки.
Досягається шляхом побажання,
наприклад:
Можливо краще почати з ...,
Виконуючи роботу не забудьте про ...
Прийом “Внесення мотиву”.
Показує дитині заради чого, кого
здійснюється ця діяльність, кому буде
добре після виконання, наприклад, “Без
твоєї допомоги твоїм друзям не
впоратись...” тощо.
Прийом “Персональна винятковість.”
Визначає важливість зусиль дитини в
діяльності, що здійснюється або
здійснюватиметься, наприклад:
Тільки ти міг би…
Тільки тобі і можу доручити… і т.п.
Прийом “Висока оцінка деталі”.
Допомагає емоційно пережити не
результат в цілому, а якої її окремої
деталі:
Найбільше мені сподобалось у твоїй
роботі…
Найбільше тобі вдалося…
Прийом „Еврика”.
Створюються умови, за яких дитина,
виконуючи навчальне завдання,
несподівано відкриває в собі невідомі
досі здібності.
Завдання вчителя – помітити це глибоко
особисте відкриття, всіляко підтримати
дитину, поставити нову мету і надихнути
на її досягнення.
Допомога вчителя у створенні ситуації
відкриття має бути ненав`язливою,
прихованою.
Створюючи ситуації успіху на етапі
організації навчальної діяльності, слід
пам`ятати кілька основних правил:
у кожній дитині є задатки, які можуть
розвинутися у здібності;
Побачити їх, відчути, розвити – це
справа педагога;
ставлення до дитини як до рівної, як до
себе, спілкування, що повністю включає
грубість, різкість, образливий тон, має
стати обов`язковою нормою всієї
педагогічної діяльності;
Ставлення до дитини:
як до рівної,
як до себе,
спілкування, що повністю виключає:
- грубість,
- різкість,
- образливий тон
має стати обов`язковою нормою всієї
педагогічної діяльності;
чим більше напрямків діяльності, в яких
бере участь дитина, тим більше в неї
можливостей знайти себе;
кількість і різноманітність ситуацій і
обставин, в тому числі і штучно
створених, у які може потрапити
дитина, визначають шляхи її сьогодення
і віддаленого інтересу та можливі шляхи
успіху.
ТИПИ УСПІХУ:
Неочікувана радість – це почуття
задоволення від того, що результати
діяльності учня перевершили його
очікування.
З педагогічної та психологічної точки
зору – це результат продуманої,
підготовленої діяльності вчителя.
Спільна радість – полягає в тому, щоб учень
досяг необхідної для себе реакції колективу.
Вона може бути підготовленою вчителем
або спонтаною.
Спільною радістю вважають тільки ті реакції
колективу, які дають можливість дитині
відчутні себе задоволеним, стимулюють її
зусиля.
Це, перш за все, має бути емоційний відгук
оточуючих на успіх члена свого колективу.
Важливо, щоб у досягненнях кожного
школяра всі бачили результати своєї
праці, а сама дитина розуміла, що її
радість – це радість підтримки,
отримання статусу „свій серед своїх”.
Зрештою у тому, як реагує дитячий
колектив на успіхи або невдачі своїх
учителів, виявляється його моральна
сутність.
Радість пізнання – це радість пізнання
нового, хоча вона по своїй суті
альтруїстична (виникає на основі
допомоги, підтримки інших людей).
Пізнання спираїться на самоосвіту й
самопізнання.
Така радість не може вирости на
пустому місці, появитися без серйозних
причин. Це слід клопіткої роботи
учителя –учня-учнів.
ВИСНОВОК:
1.Ситуація успіху досягається тоді, коли
сама дитина визначає цей результат як
успіх.
2 Усвідомлення ситуації успіху самим
учнем, розуміння її значимості виникає у
школяра після здолання своєї боязкості,
невміння, незнання, психологічного
враження та інших видів труднощів.
3. Завдання педагога :
допомогти особистості дитини зрости в
успіху;
дати відчути радість від здолання
труднощів;
дати зрозуміти, що задарма в житті в
житті нічого не дається, скрізь необхідно
докласти зусиль.
І успіх буде еквівалентним витраченим
зусиллям.
ШАНОВНІ КОЛЕГИ !
Дайте, будь ласка, відповідь на такі
запитання:
1.Ваше ставлення до технології “Створення
ситуації успіху”.
2.Як Ви оцінюєте стан “Створення ситуації
успіху у Вашому навчальному закладі”.
3.Які ще методичні рекомендації, ідеї,
міркування щодо “Створення ситуації успіху”,
Ви можете запропонувати учасникам нашого
семінару ?
ВДЯЧНІ ВАМ ЗА ВІДВЕРТІСТЬ, ЗА ПОРАДИ
Slide 92
Створення ситуації успіху
та шляхи її реалізації
на уроці як складової якості
навчально-виховного процесу
Мета: Удосконалити методику
створення ситуації успіху та шляхів
її реалізації на уроці як стежки, що
веде до того куточка дитячого
серця, в якому горить вогник
бажання бути гарним.
На
відміну від традиційного розуміння
освіти як суми знань та навичок, нині освіту
починають розглядати як процес
становлення особистості .
Причому особистості, здатної до:
самоосвіти,
саморозвитку,
самовдосконалення,
яка вміє використовувати набуті знання,
яка прагне реалізувати себе,
спроможна змінити на краще своє життя,
життя своєї держави.
Алгоритм
створення та досягнення ситуації успіху
твердження про “Ситуацію успіху”;
особистісно-орієнтований підхід у справі
навчання та виховання - основа педагогічної
технології “Створення ситуації успіху”;
роль “Ситуації успіху” у навчальній діяльності;
створення “Ситуації успіху” на мотиваційному
етапі навчальної діяльності;
психолого-педагогічні прийоми при створенні
“Ситуації успіху”;
методика реалізації “Ситуації успіху”;
Виходячи із Положень Закону України “Про
освіту” завдання школи сьогодні полягає в
тому, щоб:
Виховувати в учнів здатність:
долати життєві труднощі;
самостійно приймати рішення;
розвивати себе як особистість, здатну:
робити вибір і контролювати своє життя;
брати на себе відповідальність за свої дії;
захищати себе і свої життєві цінності;
діяти відповідно до них;
піклуватись про інших;
Завдання вчителів:
прищепити учням потребу до здобуття
знань;
створити такі умови, щоб процес
здобуття знань був для них цікавим,
потрібним, комфортним;
і тому пріоритетним завданням вчителя
під час навчально-виховної діяльності є
створення ситуації успіху.
Що означає “Ситуація успіху?”
Ситуація успіху - це суб'єктивний
психічний стан задоволення наслідком
своєї фізичної, розумової праці чи
моральної напруги.
Успіх у навчанні - єдине джерело
внутрішніх сил дитини, які породжують
енергію для переборення труднощів,
бажання вчитися.
В.Сухомлинський
Ситуація успіху дарує атмосферу
приязні та взаємодопомоги, впевненості
і захищеності.
Учитель зобов’язаний створити джерело
внутрішніх сил дитини, джерело, яке дає
енергію для подолання труднощів і
формування бажання вчитися.
Використання ситуації успіху має
сприяти підвищенню робочого тонусу,
збільшенню продуктивності навчальної
роботи, а також допомогти учням
усвідомити себе повноцінною
особистістю і, відповідно, забезпечити
успіх у навчанні.
Основою педагогічної технології
“Створення ситуації успіху” є
особистісно-орієнтований підхід у справі
навчання та виховання.
А тому звернемося до рекомендацій
щодо особистісно-орієнтовного підходу
навчання та виховання.
–
Особистісно орієнтоване навчання
це навчання, центром якого є
особистість дитини, її самобутність та
самостійність: суб'єктивний досвід
кожного спочатку розкривається, а
потім узгоджується зі змістом освіти.
Визнання учня ключовою фігурою
всього освітнього процесу – це і є
особистісно орієнтована педагогіка.
У свідомості учня це має такий
вигляд: «Все, що я пізнаю, я знаю,
для чого мені потрібно і де я можу ці
знання застосувати».
Для педагога - це прагнення знайти
розумний баланс між знаннями,
уміннями та навичками учня.
Сучасність вимагає навчити учнів:
- самостійно та творчо розв'язувати
проблеми;
- шукати нову інформацію й робити
висновки, а не подавати дітям готові
знання.
В особистісно-орієнтованому підході
вчителю насамперед потрібен високий
рівень педагогічної майстерності, який
базується на розвитку:
дидактичних;
організаторських;
комунікативних;
науково-пізнавальних;
емоційних;
та поведінкових компонентностей;
-
-
Цілі особистісно орієнтованого
навчання полягають у тому, щоб:
визначити життєвий досвід кожного
учня;
його пізнавальні здібності;
рівень інтелекту;
інтереси, які спочатку треба розкрити,
а потім розвинути у навчальному
процесі;
Цілі особистісно орієнтованого навчання
полягають у тому, щоб:
Формувати позитивну мотивацію учнів до:
-
пізнавальної діяльності;
-
потребу в самопізнанні;
-
потребу в самореалізаціїї;
-
та потребу у самовдосконаленні школярів;
Цілі особистісно орієнтованого навчання
полягають у тому, щоб:
Озброїти учнів механізмом:
адаптації;
саморегуляції;
самозахисту;
самовиховання;
Цілі особистісно орієнтованого навчання
полягають у тому, щоб:
Розвинути індивідуальні позитивні
здібності кожного школяра;
Сформувати культуру життєдіяльності
максимально виявити і використати
індивідуальний досвід учня;
Правильно визначати лінії поведінки.
Основні принципи
особистісно-орієнтованого
навчання:
1. Принцип «розвивальної допомоги»
не робити за учня;
не вказувати йому, що робити,
а допомогти пробувати власні сили і власну
активність;
потрібно добитись, щоб учень сам обирав
рішення і відповідав за них.
Звідси - не потрібно подавати готові
знання, а створити умови, в яких
виявляється:
-
власна пізнавальна активність учня;
-
і він визначить для себе цілі, зміст та
методи роботи, власні цінності.
-
Навчання повинно бути дослідницьким
Це час, протягом якого діти вчаться:
самостійно діяти;
- дискутувати;
- приймати рішення.
-
При цьому розвивається самосвідомість і
самореалізується особистість.
Принцип - «свобода вміння»
- учні вільно обговорюють
проблеми;
- співпрацюють один з одним,
- а вчитель виступає в ролі
старшого члена колективу,
консультанта, джерела досвіду
Принцип - «свобода вміння»
Учителю:
-недостатньо
процес;
організувати навчальний
- потрібно ще визначити спосіб засвоєння
знань, тобто оприділити види діяльності
учня на уроці.
Основні вимоги до особистісноорієнтованого уроку:
раціональна єдність словесних,
наукових і практичних методів
навчання;
зв'язок з раніше вивченим досвідом,
набутим учнем;
Основні вимоги до особистісно
орієнтованого уроку:
-формування вмінь в учнів самостійно
здобувати знання і застосовувати їх на
практиці;
-заохочення прагнень учнів знаходити свій
спосіб роботи з навчальним матеріалом.
Метою
особистісноорієнтованого уроку є:
- створення умов для виявлення
пізнавальної активності учнів
Засобами досягнення вчителем цієї мети
можуть бути:
використання різних форм та методів
навчальної діяльності, які дозволяють
розкрити суб'єктивний досвід учнів;
створення атмосфери зацікавленості
кожного учня в результатах роботи
всього класу;
стимулювання учнів до висловлювань,
використання різних способів виконання
завдань без побоювань помилитися,
отримати хибну відповідь тощо;
Засобами досягнення вчителем цієї мети
можуть бути:
використання протягом уроку
дидактичного матеріалу, який дозволяє
отримати учневі найбільш значущі для
нього вид та форму змісту навчального
матеріалу;
оцінювання досягнень учня протягом
усього процесу його діяльності, а не
тільки за кінцевим результатом;
Засобами досягнення вчителем цієї мети
можуть бути:
заохочення прагнень учня знаходити свій
спосіб роботи;
аналізувати протягом уроку роботи інших
учнів; вибирати та засвоювати найбільш
раціональні з них;
створення на уроці педагогічних ситуацій
спілкування, які б дозволяли кожному учневі
виявляти ініціативу, самостійність, виборність у
справах роботи;
створення обстановки для природного
самовираження учня.
Технологія
особистісноорієнтованогоуроку
Для проведення особистісноорієнтованого уроку вчитель має
оволодіти його основними етапами:
1.
2.
3.
4.
5.
6.
7.
8.
Орієнтації.
Визначення мети.
Проектування.
Організації.
Реалізації.
Контролю.
Коригування.
Оцінювання
1. Етап орієнтації включає:
орієнтацію на позитивну роботу;
орієнтацію на визначення особистісного
досвіду учнів;
пов'язання цього досвіду з проблемами
навчального матеріалу.
2. Етап визначення мети передбачає:
визначення на уроці разом з учнями
значущої мети здійснення тієї діяльності,
яка запланована вчителем (учні повинні
зрозуміти, що може дати робота учням
саме на цьому уроці для складання,
наприклад, тематичного заліку,
державної атестації, свого майбутнього
життя тощо);
визначення показників досягнення
поставлених завдань;
3. Етап проектування включає:
передбачення залучення учнів до
виконання ними випереджальних
завдань;
підготовки повідомлень;
рефератів;
виготовлення та відбору наочності;
складання плану роботи тощо;
Етап організації виконання плану
діяльності передбачає:
Подання можливих варіантів і
способів виконання навчальної
діяльності (усна чи письмова форма,
індивідуальна робота чи робота в
групах, робота з текстом чи з іншими
засобами одержання інформації);
Етап організації виконання плану
діяльності передбачає:
2.Представлення учнями вибору способу
фіксації нового матеріалу (конспект,
схема, таблиця, опора, план, тези,
висновки тощо);
3.Варіативність домашнього завдання
(диференціація за рівнем складності та
способом виконання).
Етап контрольно-оцінювальний:
1.Залучення учнів до контролю за
перебігом навчальної діяльності шляхом
заохочення їх до різних видів контролю,
самоконтролю, взаємоконтролю, роботи
в групах;
2.Участь учнів у виправленні помилок і
недоліків у знаннях, усвідомлення їх
причин шляхом взаємо та самоаналізу;
Етап контрольно-оцінювальний:
3.Надання учням можливості самостійно
або за участі вчителя, інших учнів
порівнювати отримані ним результати з
критеріями стандарту, закладеного у
навчальній програмі;
4.Використання механізмів оцінного
методу (позитивного ставлення до
успіхів школяра);
Етап контрольно-оцінювальний:
5.Використання механізмів оцінного
методу (позитивного ставлення до
успіхів школяра).
6.Оцінювання (виставлення рівневих
оцінок за дванадцятибальною системою
оцінювання навчальних досягнень,
поурочного бала, рейтинг) не тільки
результатів, а й самого процесу
навчання.
6. Заключний етап передбачає:
усвідомлення учнями ситуації
досягнення мети;
відчуття успіху;
підкріплення позитивної мотивації
стосовно власної діяльності.
Методи та засоби психолого-педагогічної
підтримки діяльності учнів
заохочення;
навчально-пізнавальна гра;
створення ситуації успіху;
створення ситуації пізнавального інтересу;
створення проблемної ситуації;
спонукання до пошуку альтернативних
рішень;
виконання творчих завдань;
кооперація учнів;
створення ситуації взаємодопомоги тощо.
Висновок може бути таким: особистісноорієнтоване навчання ЦЕ–
загальнодидактичний принцип
індивідуального підходу до учнів.
Таке твердження ми дослідимо та
пояснимо за допомогою такого факту:
Відомий російський психолог
Л.С. Виготський своє теорією доводить,
що розум будь-якої людини має дві зони
розвитку: А і Б.
Перша зона (А) – це зона актуального
розвитку.
У цю зону потрапляють завдання, які
дитина може виконати сама без
допомоги вчителя.
Друга зона (В) – це зона найближчого
розвитку
Сюди потрапляють завдання, які дитина сама
виконати не може, але може з ними
впоратися з допомогою вчителя.
Зона найближчого розвитку, - це зона
“наступного дня”.
Те, що сьогодні є зона найближчого
розвитку, завтра у процесі навчання повинно
стати зоною актуального розвитку. Учитель
не повинен давати готову інформацію, адже
таке навчання може загальмувати мислення
дитини. А за допомогою вміло підібраних
запитань педагог підводить школяра до
правильної відповіді, розв’язку.
Те, що сьогодні є зоною найближчого
розвитку, завтра у процесі навчання
повинно стати зоною актуального
розвитку.
Учитель не повинен давати готову
інформацію, адже таке навчання може
загальмувати мислення дитини.
А за допомогою вміло підібраних
запитань педагог підводить школяра до
правильної відповіді, розв’язку.
Отже, як бачимо із цього прикладу, щоб
відбулися розвиток і навчання учнів,
завдання повинні потрапляти лише в
зону найближчого розвитку
(за Л.С. Виготським).
Припустимо, що два учні навчались в
одній школі, в одних і тих самих
учителів, закінчили школу з відзнакою,
рівень їхнього розвитку все одно буде
різним.
Ще більше відрізняється розвиток учнів
класу, які згідно з 12- бальною
системою досягли початкового і
високого рівнів.
Тому зрозуміло, що до таких дітей треба
підходити індивідуально, тобто ставити
перед ними різні завдання.
Якщо для цілого класу поставити одне
завдання, то для одних учнів воно
потрапить у зону актуального розвитку,
для інших – у зону найближчого
розвитку.
Отже, одне завдання для всього класу
ставити не бажано і не потрібно, а
здійснювати якісний особистісноорієнтований підхід до навчання та
виховання на практиці нам заважає ряд
причин, зокрема:
Причина 1. Щоб підійти індивідуально
до кожного учня, необхідно знати його
психологічні, фізіологічні та соціальні
особливості.
Лише психологія нараховує кілька
десятків індивідуальних особливостей
особистості. Це різні види уваги, уяви,
мислення, сприйняття, темпераменту,
характеру і т.д.
Пам’ять також поділяється більш ніж
на 10 типів: короткочасна,
довготривала, оперативна, рухова,
зорова, слухова, емоційна, словеснологічна і т.д.;
Причина 2. Виявити всі ці психологічні,
фізіологічні та соціальні особливості
вчитель без допомоги психолога, лікаря,
соціолога не може;
Причина 3.Навіть якщо теоретично
припустити, що в кожної дитини
виявили всі ці особливості, вчитель не
зможе запам’ятати їх у такій кількості
дітей, оскільки він одночасно навчає
свого предмета не один десяток учнів,
кожен з яких має не один десяток таких
особливостей.
Нарешті, якщо вчителю все-таки
вдається запам’ятати всі особливості
кожної дитини, він не зможе підійти
індивідуально тому, що урок триває
всього 40-45 хв, протягом яких
неможливо фізично попрацювати з
кожним учнем класу індивідуально.
Отже, існує суперечність: з одного боку,
вимоги до особистісно-орієнтованого
навчання, а з іншого причини, що
унеможливлюють якісне впровадження
цієї педагогічної технології у навчальновиховний процес.
Який же вихід з ситуації, що склалася ?
Філософія вчить, що джерелом і
рушійними силами будь-якого процесу
(у тому числі й навчального) є
розв’язання суперечностей і тому,
щоб навчальний процес розвивався,
вчителю необхідно вміти виявляти
суперечність навчального процесу, а
також вміти розв’язувати її.
Дана суперечність розв’язується шляхом
диференційованого підходу до учнів.
Диференціація (від лат. Differentia –
різниця, відмінність) – розчленування
цілого на якісно відмінні частини.
Розв’язування таких суперечностей
називається підходом до навчання.
Цей підхід, для прикладу, можна
здійснити таким чином:
Учнів класу розподілити на групи за
рівнем розвитку.
Критерії, якими слід керуватися - це
успішність.
Таких груп, наприклад, може бути
чотири:
низький рівень;
середній рівень;
достатній рівень;
високий рівень.
Зрозуміло, що такий поділ не
аргументується для учнів, для того щоб
у слабшого школяра не сформувалася
занижена самооцінка, а в сильного –
завищена.
Якщо учні однієї з груп підвищують свій
рівень – їх слід перевести до наступної
групи і навпаки.
Для кожної групи пропонуються різні за
ступенем складності завдання.
Диференційований підхід можна
здійснювати при різних формах
навчального процесу: під час уроку,
лабораторного заняття, екскурсії.
Під час проведеного уроку методом бесіди,
запитань слід орієнтувати учнів на певну
групу.
При цьому обов’язково слід враховувати,
щоб запитання було точним, стислим, не
мало елементів підказки.
Під час проведення уроку методом
пояснення, розповіді диференційований
підхід неможливий, оскільки вчитель будує
свою розповідь, орієнтуючись на
середнього учня,
але під час закріплення нового матеріалу
чи пояснення домашнього завдання учням
можна запропонувати різнорівневі
завдання.
Завершальним етапом навчальної
діяльності на уроці є:
усвідомлення ситуації досягнення мети;
переживання ситуації успіху;
підкріплення позитивної мотивації щодо
самої діяльності.
Ситуація успіху досягається тоді, коли
сама дитина визначає цей результат як
успіх.
Усвідомлення ситуації успіху самим
учнем, розуміння її значимості виникає у
суб'єкта після здолання своєї боязкості,
невміння, незнання, психологічного
враження та інших видів труднощів.
Роль “Ситуації успіху” у навчальній
діяльності
За останні роки термін
„Ситуація успіху” став звичним для
педагогів.
Ніхто не заперечує, що саме позитивні
емоції можуть стати для дитини одним
з найважливіших стимулів у навчанні,
але при цьому ми забуваємо про те, що
в педагогів не існує єдиного рецепта чи
правила, як саме створювати ситуації
успіху тому, що це слід на основі
індивідуального підходу, зважено, з
урахуванням багатьох факторів.
Діти прощають багато чого, але не
вибачають байдужість.
За відгуками дітей, найкращі їхні
вчителі вели уроки так, що здавалося,
ніби весь урок вони зайняті саме тобою.
Як цього досягти?
Іноді це „Іскра Божа”,
а частіше – майстерність, доведена до
мистецтва.
Важливо мати на увазі, що навіть
одноразове переживання успіху може
докорінно змінити психологічне
самопочуття дитини.
Ситуація успіху може стати пусковим
механізмом подальшого розвитку
особистості.
Безперечно, переживання успіху навіює
людині впевненість у власних силах.
З`являється бажання знову досягти
добрих результатів, виникає відчуття
внутрішнього благополуччя, що, у свою
чергу, покращує ставлення до
навколишнього світу.
На перший погляд здається, що вчитель,
кілька разів давши учню можливість
відчути успіх, далі вже само собою
забезпечує високий рівень мотивації,
інтересу, пізнавальної активності.
Але може бути й протилежний
результат: постійна успішність здатна
сформувати байдуже ставлення до
навчання.
Крім того, постійне очікування лише
позитивного результату згубно впливає
на розвиток вольових якостей учня:
він ухиляється від подолання
труднощів;
губиться в складних ситуаціях
(навчальних та життєвих);
у його поведінці починає домінувати
мотив „уникнення невдач”.
Досвідчені психологи та педагоги
попереджують про можливість
негативних наслідків пережитого успіху.
Чому ж виникає такий парадокс?
По-перше, успіх, що діставався ціною
незначних зусиль, може призвести до
переоцінки, точніше, до завищеної
оцінки своїх можливостей.
По-друге, за сильним переживанням
будь-якої емоції обов`язково настає
релаксація (розслаблення).
І якщо в цей період запропонувати
людині якусь діяльність, то, швидше за
все, ця діяльність буде менш успішною,
ніж попередня.
По-третє, переживання успіху може бути
потьмареним, якщо результат, важливий
і значимий для самого учня, не буде
адекватно оцінений іншими людьми.
І нарешті:
Емоція успіху не стане сильним
переживанням, якщо результати діяльності
не значимі для її суб`єкта.
Дитина, особливо на початку навчання,
однаково інтенсивно переживає успіх у
„головних” і „неголовних” навчальних
предметах.
Але часто знижують цю інтенсивність:
„12 балів з музики ! Та краще б ти
отримав 12 балів з читання”.
Знижуючи значимості успіху, що
переживається дитиною, ми, дорослі,
впливаємо на формування у дитини
ставлення до навчального процесу в
цілому.
Ось чому, оцінюючи дітей, необхідно
виходити з індивідуальних особливостей
кожного учня.
Просування вперед треба заохочувати,
підбадьорювати, щоб дитина не
відчувала невдачу, порівнюючи свої
результати з раніше встановленими
нормами, особливо якщо вони для неї
недосяжні.
Отже, ситуація успіху у навчальній
діяльності створюється вчителем або ж
психологом.
Як і будь-яку іншу діяльність, навчання
можна уявити у вигляді простого
ланцюжка дій:
1. Установка на діяльність (емоційна
підготовка учнів на вирішення
навчального завдання) – мотиваційний
етап;
2.Забезпечення діяльності (створення
умов для успішного вирішення
навчального завдання) –підготовчий,
робочий етап;
3.Порівняння отриманих результатів з
очікуваними (усвідомлення ставлення до
результатів своєї навчальної праці) –
результативний етап.
Отже, якщо ситуація успіху створюється
вчителем послідовно і свідомо, її
3.Порівняння отриманих результатів з
очікуваними (усвідомлення ставлення
до результатів своєї навчальної праці) –
результативний етап.
Отже, якщо ситуація успіху створюється
вчителем послідовно і свідомо, її
структура повинна врахувати всі
перелічені компоненти.
Створення ситуації успіху на
мотиваційному етапі навчальної
діяльності
Дослідження психологів свідчать, що рівень
засвоєння людиною знань істотно залежить
від рівня сформованості її мотивації
навчитися.
Тож давайте проаналізуємо, як провести
мотиваційний етап уроку так, щоб створити
ситуацію успіху для того учня.
Перед учителем стоїть завдання:
сформувати в учня настанову на
успішне виконання завдання
Інакше кажучи, вчитель повинен
сформувати в учнів мотив досягнення
мети.
Але при цьому вчитель часто
зустрічається з неадекватною
реакцією учнівського колективу:
1.Хтось уже виконував подібне
завдання, і його результати
виявились невдалими, так що у цієї
категорії учнів уже сформоване
негативне ставлення на успішне
виконання завдання.
2.Інша група учнів не стикалась з
такою роботою, тому вони не знають,
чого можна очікувати від майбутньої
діяльності.
3.Третя група, яка виконувала потрібні
завдання і успішно з ними впоралася,
знаходиться у стані мобілізації, готова
виконувати навчальне завдання.
Зрозуміло, що найлегше вчителю буде
працювати з учнями третьої групи, де
необхідно лише активізувати позитивні
емоції, які діти пережили раніше.
У другої групи учнів слід передбачити
емоційну реакцію, намалювати
перспективу вдалого виконання
завдання, пов`язавши її з тими чи
іншими умовами діяльності, які в
минулому забезпечували успіх.
Найбільш клопітною буде робота
першою групою учнів.
Перш за все доведеться нейтралізувати
спогади про невдачу в попередній
діяльності, а потім створити перспективу
для нової.
Зробити це можна, наприклад, так:
дати завдання учневі попрацювати над
своїми помилками, або повідомити його,
що завдання для нього змінено
порівняно з попереднім і т. д.
Учитель може запропонувати різні
варіанти мотивів досягнення ситуації
успіху:
прагнення самостійно розв`язати цікаві
задачі;
завоювати авторитет у своїх товаришів;
стати першим;
розглядати свою діяльність з точки зору
її корисності для інших людей;
встановити нові контакти між
товаришами у ході виконання завдання
тощо.
Отже, на етапі мотивації навчальної
діяльності учитель організовує певні
ситуації з метою активізувати чи
нейтралізувати емоції для наступної
діяльності
На етапі мотивації створення ситуації
успіху більшою мірою визначається
психологічними аспектами.
Тут доречним буде використання в
роботі вчителя таких психологопедагогічних прийомів, як:
Ефект Розенталя, або „Ефект
навіювання”: „Ти це можеш”, „Тобі це
вдається” тощо.
Якщо педагог буде переконувати учнів
у реальності успіху, то успіх прийде.
Англійський учений Стоуенс довів, що
учні, яких заохочували, досягли значно
більших успіхів, ніж ті, кого ніяк не
заохочували.
Прийом „Емоційне погладжування” –
це констатація будь-якого факту успіху,
прищеплювання дитині віри в себе,
відкритість учителя для довіри і співчуття.
◦ Прийом „Анонсування” –
репетиція майбутньої дії, яка створює
психологічний настрій на успіх перед
класом.
Це можуть бути додаткові індивідуальні
заняття з окремими учнями чи
заздалегідь оголошенні запитання
самостійної роботи.
Прийом „Шикуйсь!” містить такі кроки:
психологічна атака;
емоційне блокування;
вибір головного напрямку;
вибір рівних можливостей;
несподіване порівняння;
стабілізація.
Цей прийом полягає в тому, щоб:
учителем блокувалось припущення на
невдачу в діяльності учня;
відволікалася увага школяра від
чергового неуспіху;
вчитель повинен знайти той напрямок
діяльності, яким учень зможе
реалізувати себе набагато краще, тим
самим забезпечити його на успіх, на
стабільність у навчанні.
Розглянемо деякі
алгоритми створення ситуацій успіху та
методику їх реалізації:
Прийом „Даю шанс” – це заздалегідь
підготовлена вчителем ситуація, в якій
учень отримує можливість зненацька
для себе розкрити свої можливості.
Прийом “ Зняття страху”-
допомогає перебороти невпевненість у
власних силах (Люди вчаться на своїх
помилках і знаходять інші шляхи
вирішення проблем).
Прийом “Авансування успішного
результату” –
допомогає вчителю висловити тверду
переконаніність у тому, що його учень
обов’язково впорається з поставленим
завданням.
Це, в свою чергу, переконує дитину у
своїх силах і можливостях.
“У тебе обов’язково вийде”, “Я навіть не
сумніваюсь у позитивному результаті” і
т. д.
Прийом “Прихований інструктаж”
Допомагає дитині уникнути поразки.
Досягається шляхом побажання,
наприклад:
Можливо краще почати з ...,
Виконуючи роботу не забудьте про ...
Прийом “Внесення мотиву”.
Показує дитині заради чого, кого
здійснюється ця діяльність, кому буде
добре після виконання, наприклад, “Без
твоєї допомоги твоїм друзям не
впоратись...” тощо.
Прийом “Персональна винятковість.”
Визначає важливість зусиль дитини в
діяльності, що здійснюється або
здійснюватиметься, наприклад:
Тільки ти міг би…
Тільки тобі і можу доручити… і т.п.
Прийом “Висока оцінка деталі”.
Допомагає емоційно пережити не
результат в цілому, а якої її окремої
деталі:
Найбільше мені сподобалось у твоїй
роботі…
Найбільше тобі вдалося…
Прийом „Еврика”.
Створюються умови, за яких дитина,
виконуючи навчальне завдання,
несподівано відкриває в собі невідомі
досі здібності.
Завдання вчителя – помітити це глибоко
особисте відкриття, всіляко підтримати
дитину, поставити нову мету і надихнути
на її досягнення.
Допомога вчителя у створенні ситуації
відкриття має бути ненав`язливою,
прихованою.
Створюючи ситуації успіху на етапі
організації навчальної діяльності, слід
пам`ятати кілька основних правил:
у кожній дитині є задатки, які можуть
розвинутися у здібності;
Побачити їх, відчути, розвити – це
справа педагога;
ставлення до дитини як до рівної, як до
себе, спілкування, що повністю включає
грубість, різкість, образливий тон, має
стати обов`язковою нормою всієї
педагогічної діяльності;
Ставлення до дитини:
як до рівної,
як до себе,
спілкування, що повністю виключає:
- грубість,
- різкість,
- образливий тон
має стати обов`язковою нормою всієї
педагогічної діяльності;
чим більше напрямків діяльності, в яких
бере участь дитина, тим більше в неї
можливостей знайти себе;
кількість і різноманітність ситуацій і
обставин, в тому числі і штучно
створених, у які може потрапити
дитина, визначають шляхи її сьогодення
і віддаленого інтересу та можливі шляхи
успіху.
ТИПИ УСПІХУ:
Неочікувана радість – це почуття
задоволення від того, що результати
діяльності учня перевершили його
очікування.
З педагогічної та психологічної точки
зору – це результат продуманої,
підготовленої діяльності вчителя.
Спільна радість – полягає в тому, щоб учень
досяг необхідної для себе реакції колективу.
Вона може бути підготовленою вчителем
або спонтаною.
Спільною радістю вважають тільки ті реакції
колективу, які дають можливість дитині
відчутні себе задоволеним, стимулюють її
зусиля.
Це, перш за все, має бути емоційний відгук
оточуючих на успіх члена свого колективу.
Важливо, щоб у досягненнях кожного
школяра всі бачили результати своєї
праці, а сама дитина розуміла, що її
радість – це радість підтримки,
отримання статусу „свій серед своїх”.
Зрештою у тому, як реагує дитячий
колектив на успіхи або невдачі своїх
учителів, виявляється його моральна
сутність.
Радість пізнання – це радість пізнання
нового, хоча вона по своїй суті
альтруїстична (виникає на основі
допомоги, підтримки інших людей).
Пізнання спираїться на самоосвіту й
самопізнання.
Така радість не може вирости на
пустому місці, появитися без серйозних
причин. Це слід клопіткої роботи
учителя –учня-учнів.
ВИСНОВОК:
1.Ситуація успіху досягається тоді, коли
сама дитина визначає цей результат як
успіх.
2 Усвідомлення ситуації успіху самим
учнем, розуміння її значимості виникає у
школяра після здолання своєї боязкості,
невміння, незнання, психологічного
враження та інших видів труднощів.
3. Завдання педагога :
допомогти особистості дитини зрости в
успіху;
дати відчути радість від здолання
труднощів;
дати зрозуміти, що задарма в житті в
житті нічого не дається, скрізь необхідно
докласти зусиль.
І успіх буде еквівалентним витраченим
зусиллям.
ШАНОВНІ КОЛЕГИ !
Дайте, будь ласка, відповідь на такі
запитання:
1.Ваше ставлення до технології “Створення
ситуації успіху”.
2.Як Ви оцінюєте стан “Створення ситуації
успіху у Вашому навчальному закладі”.
3.Які ще методичні рекомендації, ідеї,
міркування щодо “Створення ситуації успіху”,
Ви можете запропонувати учасникам нашого
семінару ?
ВДЯЧНІ ВАМ ЗА ВІДВЕРТІСТЬ, ЗА ПОРАДИ
Slide 93
Створення ситуації успіху
та шляхи її реалізації
на уроці як складової якості
навчально-виховного процесу
Мета: Удосконалити методику
створення ситуації успіху та шляхів
її реалізації на уроці як стежки, що
веде до того куточка дитячого
серця, в якому горить вогник
бажання бути гарним.
На
відміну від традиційного розуміння
освіти як суми знань та навичок, нині освіту
починають розглядати як процес
становлення особистості .
Причому особистості, здатної до:
самоосвіти,
саморозвитку,
самовдосконалення,
яка вміє використовувати набуті знання,
яка прагне реалізувати себе,
спроможна змінити на краще своє життя,
життя своєї держави.
Алгоритм
створення та досягнення ситуації успіху
твердження про “Ситуацію успіху”;
особистісно-орієнтований підхід у справі
навчання та виховання - основа педагогічної
технології “Створення ситуації успіху”;
роль “Ситуації успіху” у навчальній діяльності;
створення “Ситуації успіху” на мотиваційному
етапі навчальної діяльності;
психолого-педагогічні прийоми при створенні
“Ситуації успіху”;
методика реалізації “Ситуації успіху”;
Виходячи із Положень Закону України “Про
освіту” завдання школи сьогодні полягає в
тому, щоб:
Виховувати в учнів здатність:
долати життєві труднощі;
самостійно приймати рішення;
розвивати себе як особистість, здатну:
робити вибір і контролювати своє життя;
брати на себе відповідальність за свої дії;
захищати себе і свої життєві цінності;
діяти відповідно до них;
піклуватись про інших;
Завдання вчителів:
прищепити учням потребу до здобуття
знань;
створити такі умови, щоб процес
здобуття знань був для них цікавим,
потрібним, комфортним;
і тому пріоритетним завданням вчителя
під час навчально-виховної діяльності є
створення ситуації успіху.
Що означає “Ситуація успіху?”
Ситуація успіху - це суб'єктивний
психічний стан задоволення наслідком
своєї фізичної, розумової праці чи
моральної напруги.
Успіх у навчанні - єдине джерело
внутрішніх сил дитини, які породжують
енергію для переборення труднощів,
бажання вчитися.
В.Сухомлинський
Ситуація успіху дарує атмосферу
приязні та взаємодопомоги, впевненості
і захищеності.
Учитель зобов’язаний створити джерело
внутрішніх сил дитини, джерело, яке дає
енергію для подолання труднощів і
формування бажання вчитися.
Використання ситуації успіху має
сприяти підвищенню робочого тонусу,
збільшенню продуктивності навчальної
роботи, а також допомогти учням
усвідомити себе повноцінною
особистістю і, відповідно, забезпечити
успіх у навчанні.
Основою педагогічної технології
“Створення ситуації успіху” є
особистісно-орієнтований підхід у справі
навчання та виховання.
А тому звернемося до рекомендацій
щодо особистісно-орієнтовного підходу
навчання та виховання.
–
Особистісно орієнтоване навчання
це навчання, центром якого є
особистість дитини, її самобутність та
самостійність: суб'єктивний досвід
кожного спочатку розкривається, а
потім узгоджується зі змістом освіти.
Визнання учня ключовою фігурою
всього освітнього процесу – це і є
особистісно орієнтована педагогіка.
У свідомості учня це має такий
вигляд: «Все, що я пізнаю, я знаю,
для чого мені потрібно і де я можу ці
знання застосувати».
Для педагога - це прагнення знайти
розумний баланс між знаннями,
уміннями та навичками учня.
Сучасність вимагає навчити учнів:
- самостійно та творчо розв'язувати
проблеми;
- шукати нову інформацію й робити
висновки, а не подавати дітям готові
знання.
В особистісно-орієнтованому підході
вчителю насамперед потрібен високий
рівень педагогічної майстерності, який
базується на розвитку:
дидактичних;
організаторських;
комунікативних;
науково-пізнавальних;
емоційних;
та поведінкових компонентностей;
-
-
Цілі особистісно орієнтованого
навчання полягають у тому, щоб:
визначити життєвий досвід кожного
учня;
його пізнавальні здібності;
рівень інтелекту;
інтереси, які спочатку треба розкрити,
а потім розвинути у навчальному
процесі;
Цілі особистісно орієнтованого навчання
полягають у тому, щоб:
Формувати позитивну мотивацію учнів до:
-
пізнавальної діяльності;
-
потребу в самопізнанні;
-
потребу в самореалізаціїї;
-
та потребу у самовдосконаленні школярів;
Цілі особистісно орієнтованого навчання
полягають у тому, щоб:
Озброїти учнів механізмом:
адаптації;
саморегуляції;
самозахисту;
самовиховання;
Цілі особистісно орієнтованого навчання
полягають у тому, щоб:
Розвинути індивідуальні позитивні
здібності кожного школяра;
Сформувати культуру життєдіяльності
максимально виявити і використати
індивідуальний досвід учня;
Правильно визначати лінії поведінки.
Основні принципи
особистісно-орієнтованого
навчання:
1. Принцип «розвивальної допомоги»
не робити за учня;
не вказувати йому, що робити,
а допомогти пробувати власні сили і власну
активність;
потрібно добитись, щоб учень сам обирав
рішення і відповідав за них.
Звідси - не потрібно подавати готові
знання, а створити умови, в яких
виявляється:
-
власна пізнавальна активність учня;
-
і він визначить для себе цілі, зміст та
методи роботи, власні цінності.
-
Навчання повинно бути дослідницьким
Це час, протягом якого діти вчаться:
самостійно діяти;
- дискутувати;
- приймати рішення.
-
При цьому розвивається самосвідомість і
самореалізується особистість.
Принцип - «свобода вміння»
- учні вільно обговорюють
проблеми;
- співпрацюють один з одним,
- а вчитель виступає в ролі
старшого члена колективу,
консультанта, джерела досвіду
Принцип - «свобода вміння»
Учителю:
-недостатньо
процес;
організувати навчальний
- потрібно ще визначити спосіб засвоєння
знань, тобто оприділити види діяльності
учня на уроці.
Основні вимоги до особистісноорієнтованого уроку:
раціональна єдність словесних,
наукових і практичних методів
навчання;
зв'язок з раніше вивченим досвідом,
набутим учнем;
Основні вимоги до особистісно
орієнтованого уроку:
-формування вмінь в учнів самостійно
здобувати знання і застосовувати їх на
практиці;
-заохочення прагнень учнів знаходити свій
спосіб роботи з навчальним матеріалом.
Метою
особистісноорієнтованого уроку є:
- створення умов для виявлення
пізнавальної активності учнів
Засобами досягнення вчителем цієї мети
можуть бути:
використання різних форм та методів
навчальної діяльності, які дозволяють
розкрити суб'єктивний досвід учнів;
створення атмосфери зацікавленості
кожного учня в результатах роботи
всього класу;
стимулювання учнів до висловлювань,
використання різних способів виконання
завдань без побоювань помилитися,
отримати хибну відповідь тощо;
Засобами досягнення вчителем цієї мети
можуть бути:
використання протягом уроку
дидактичного матеріалу, який дозволяє
отримати учневі найбільш значущі для
нього вид та форму змісту навчального
матеріалу;
оцінювання досягнень учня протягом
усього процесу його діяльності, а не
тільки за кінцевим результатом;
Засобами досягнення вчителем цієї мети
можуть бути:
заохочення прагнень учня знаходити свій
спосіб роботи;
аналізувати протягом уроку роботи інших
учнів; вибирати та засвоювати найбільш
раціональні з них;
створення на уроці педагогічних ситуацій
спілкування, які б дозволяли кожному учневі
виявляти ініціативу, самостійність, виборність у
справах роботи;
створення обстановки для природного
самовираження учня.
Технологія
особистісноорієнтованогоуроку
Для проведення особистісноорієнтованого уроку вчитель має
оволодіти його основними етапами:
1.
2.
3.
4.
5.
6.
7.
8.
Орієнтації.
Визначення мети.
Проектування.
Організації.
Реалізації.
Контролю.
Коригування.
Оцінювання
1. Етап орієнтації включає:
орієнтацію на позитивну роботу;
орієнтацію на визначення особистісного
досвіду учнів;
пов'язання цього досвіду з проблемами
навчального матеріалу.
2. Етап визначення мети передбачає:
визначення на уроці разом з учнями
значущої мети здійснення тієї діяльності,
яка запланована вчителем (учні повинні
зрозуміти, що може дати робота учням
саме на цьому уроці для складання,
наприклад, тематичного заліку,
державної атестації, свого майбутнього
життя тощо);
визначення показників досягнення
поставлених завдань;
3. Етап проектування включає:
передбачення залучення учнів до
виконання ними випереджальних
завдань;
підготовки повідомлень;
рефератів;
виготовлення та відбору наочності;
складання плану роботи тощо;
Етап організації виконання плану
діяльності передбачає:
Подання можливих варіантів і
способів виконання навчальної
діяльності (усна чи письмова форма,
індивідуальна робота чи робота в
групах, робота з текстом чи з іншими
засобами одержання інформації);
Етап організації виконання плану
діяльності передбачає:
2.Представлення учнями вибору способу
фіксації нового матеріалу (конспект,
схема, таблиця, опора, план, тези,
висновки тощо);
3.Варіативність домашнього завдання
(диференціація за рівнем складності та
способом виконання).
Етап контрольно-оцінювальний:
1.Залучення учнів до контролю за
перебігом навчальної діяльності шляхом
заохочення їх до різних видів контролю,
самоконтролю, взаємоконтролю, роботи
в групах;
2.Участь учнів у виправленні помилок і
недоліків у знаннях, усвідомлення їх
причин шляхом взаємо та самоаналізу;
Етап контрольно-оцінювальний:
3.Надання учням можливості самостійно
або за участі вчителя, інших учнів
порівнювати отримані ним результати з
критеріями стандарту, закладеного у
навчальній програмі;
4.Використання механізмів оцінного
методу (позитивного ставлення до
успіхів школяра);
Етап контрольно-оцінювальний:
5.Використання механізмів оцінного
методу (позитивного ставлення до
успіхів школяра).
6.Оцінювання (виставлення рівневих
оцінок за дванадцятибальною системою
оцінювання навчальних досягнень,
поурочного бала, рейтинг) не тільки
результатів, а й самого процесу
навчання.
6. Заключний етап передбачає:
усвідомлення учнями ситуації
досягнення мети;
відчуття успіху;
підкріплення позитивної мотивації
стосовно власної діяльності.
Методи та засоби психолого-педагогічної
підтримки діяльності учнів
заохочення;
навчально-пізнавальна гра;
створення ситуації успіху;
створення ситуації пізнавального інтересу;
створення проблемної ситуації;
спонукання до пошуку альтернативних
рішень;
виконання творчих завдань;
кооперація учнів;
створення ситуації взаємодопомоги тощо.
Висновок може бути таким: особистісноорієнтоване навчання ЦЕ–
загальнодидактичний принцип
індивідуального підходу до учнів.
Таке твердження ми дослідимо та
пояснимо за допомогою такого факту:
Відомий російський психолог
Л.С. Виготський своє теорією доводить,
що розум будь-якої людини має дві зони
розвитку: А і Б.
Перша зона (А) – це зона актуального
розвитку.
У цю зону потрапляють завдання, які
дитина може виконати сама без
допомоги вчителя.
Друга зона (В) – це зона найближчого
розвитку
Сюди потрапляють завдання, які дитина сама
виконати не може, але може з ними
впоратися з допомогою вчителя.
Зона найближчого розвитку, - це зона
“наступного дня”.
Те, що сьогодні є зона найближчого
розвитку, завтра у процесі навчання повинно
стати зоною актуального розвитку. Учитель
не повинен давати готову інформацію, адже
таке навчання може загальмувати мислення
дитини. А за допомогою вміло підібраних
запитань педагог підводить школяра до
правильної відповіді, розв’язку.
Те, що сьогодні є зоною найближчого
розвитку, завтра у процесі навчання
повинно стати зоною актуального
розвитку.
Учитель не повинен давати готову
інформацію, адже таке навчання може
загальмувати мислення дитини.
А за допомогою вміло підібраних
запитань педагог підводить школяра до
правильної відповіді, розв’язку.
Отже, як бачимо із цього прикладу, щоб
відбулися розвиток і навчання учнів,
завдання повинні потрапляти лише в
зону найближчого розвитку
(за Л.С. Виготським).
Припустимо, що два учні навчались в
одній школі, в одних і тих самих
учителів, закінчили школу з відзнакою,
рівень їхнього розвитку все одно буде
різним.
Ще більше відрізняється розвиток учнів
класу, які згідно з 12- бальною
системою досягли початкового і
високого рівнів.
Тому зрозуміло, що до таких дітей треба
підходити індивідуально, тобто ставити
перед ними різні завдання.
Якщо для цілого класу поставити одне
завдання, то для одних учнів воно
потрапить у зону актуального розвитку,
для інших – у зону найближчого
розвитку.
Отже, одне завдання для всього класу
ставити не бажано і не потрібно, а
здійснювати якісний особистісноорієнтований підхід до навчання та
виховання на практиці нам заважає ряд
причин, зокрема:
Причина 1. Щоб підійти індивідуально
до кожного учня, необхідно знати його
психологічні, фізіологічні та соціальні
особливості.
Лише психологія нараховує кілька
десятків індивідуальних особливостей
особистості. Це різні види уваги, уяви,
мислення, сприйняття, темпераменту,
характеру і т.д.
Пам’ять також поділяється більш ніж
на 10 типів: короткочасна,
довготривала, оперативна, рухова,
зорова, слухова, емоційна, словеснологічна і т.д.;
Причина 2. Виявити всі ці психологічні,
фізіологічні та соціальні особливості
вчитель без допомоги психолога, лікаря,
соціолога не може;
Причина 3.Навіть якщо теоретично
припустити, що в кожної дитини
виявили всі ці особливості, вчитель не
зможе запам’ятати їх у такій кількості
дітей, оскільки він одночасно навчає
свого предмета не один десяток учнів,
кожен з яких має не один десяток таких
особливостей.
Нарешті, якщо вчителю все-таки
вдається запам’ятати всі особливості
кожної дитини, він не зможе підійти
індивідуально тому, що урок триває
всього 40-45 хв, протягом яких
неможливо фізично попрацювати з
кожним учнем класу індивідуально.
Отже, існує суперечність: з одного боку,
вимоги до особистісно-орієнтованого
навчання, а з іншого причини, що
унеможливлюють якісне впровадження
цієї педагогічної технології у навчальновиховний процес.
Який же вихід з ситуації, що склалася ?
Філософія вчить, що джерелом і
рушійними силами будь-якого процесу
(у тому числі й навчального) є
розв’язання суперечностей і тому,
щоб навчальний процес розвивався,
вчителю необхідно вміти виявляти
суперечність навчального процесу, а
також вміти розв’язувати її.
Дана суперечність розв’язується шляхом
диференційованого підходу до учнів.
Диференціація (від лат. Differentia –
різниця, відмінність) – розчленування
цілого на якісно відмінні частини.
Розв’язування таких суперечностей
називається підходом до навчання.
Цей підхід, для прикладу, можна
здійснити таким чином:
Учнів класу розподілити на групи за
рівнем розвитку.
Критерії, якими слід керуватися - це
успішність.
Таких груп, наприклад, може бути
чотири:
низький рівень;
середній рівень;
достатній рівень;
високий рівень.
Зрозуміло, що такий поділ не
аргументується для учнів, для того щоб
у слабшого школяра не сформувалася
занижена самооцінка, а в сильного –
завищена.
Якщо учні однієї з груп підвищують свій
рівень – їх слід перевести до наступної
групи і навпаки.
Для кожної групи пропонуються різні за
ступенем складності завдання.
Диференційований підхід можна
здійснювати при різних формах
навчального процесу: під час уроку,
лабораторного заняття, екскурсії.
Під час проведеного уроку методом бесіди,
запитань слід орієнтувати учнів на певну
групу.
При цьому обов’язково слід враховувати,
щоб запитання було точним, стислим, не
мало елементів підказки.
Під час проведення уроку методом
пояснення, розповіді диференційований
підхід неможливий, оскільки вчитель будує
свою розповідь, орієнтуючись на
середнього учня,
але під час закріплення нового матеріалу
чи пояснення домашнього завдання учням
можна запропонувати різнорівневі
завдання.
Завершальним етапом навчальної
діяльності на уроці є:
усвідомлення ситуації досягнення мети;
переживання ситуації успіху;
підкріплення позитивної мотивації щодо
самої діяльності.
Ситуація успіху досягається тоді, коли
сама дитина визначає цей результат як
успіх.
Усвідомлення ситуації успіху самим
учнем, розуміння її значимості виникає у
суб'єкта після здолання своєї боязкості,
невміння, незнання, психологічного
враження та інших видів труднощів.
Роль “Ситуації успіху” у навчальній
діяльності
За останні роки термін
„Ситуація успіху” став звичним для
педагогів.
Ніхто не заперечує, що саме позитивні
емоції можуть стати для дитини одним
з найважливіших стимулів у навчанні,
але при цьому ми забуваємо про те, що
в педагогів не існує єдиного рецепта чи
правила, як саме створювати ситуації
успіху тому, що це слід на основі
індивідуального підходу, зважено, з
урахуванням багатьох факторів.
Діти прощають багато чого, але не
вибачають байдужість.
За відгуками дітей, найкращі їхні
вчителі вели уроки так, що здавалося,
ніби весь урок вони зайняті саме тобою.
Як цього досягти?
Іноді це „Іскра Божа”,
а частіше – майстерність, доведена до
мистецтва.
Важливо мати на увазі, що навіть
одноразове переживання успіху може
докорінно змінити психологічне
самопочуття дитини.
Ситуація успіху може стати пусковим
механізмом подальшого розвитку
особистості.
Безперечно, переживання успіху навіює
людині впевненість у власних силах.
З`являється бажання знову досягти
добрих результатів, виникає відчуття
внутрішнього благополуччя, що, у свою
чергу, покращує ставлення до
навколишнього світу.
На перший погляд здається, що вчитель,
кілька разів давши учню можливість
відчути успіх, далі вже само собою
забезпечує високий рівень мотивації,
інтересу, пізнавальної активності.
Але може бути й протилежний
результат: постійна успішність здатна
сформувати байдуже ставлення до
навчання.
Крім того, постійне очікування лише
позитивного результату згубно впливає
на розвиток вольових якостей учня:
він ухиляється від подолання
труднощів;
губиться в складних ситуаціях
(навчальних та життєвих);
у його поведінці починає домінувати
мотив „уникнення невдач”.
Досвідчені психологи та педагоги
попереджують про можливість
негативних наслідків пережитого успіху.
Чому ж виникає такий парадокс?
По-перше, успіх, що діставався ціною
незначних зусиль, може призвести до
переоцінки, точніше, до завищеної
оцінки своїх можливостей.
По-друге, за сильним переживанням
будь-якої емоції обов`язково настає
релаксація (розслаблення).
І якщо в цей період запропонувати
людині якусь діяльність, то, швидше за
все, ця діяльність буде менш успішною,
ніж попередня.
По-третє, переживання успіху може бути
потьмареним, якщо результат, важливий
і значимий для самого учня, не буде
адекватно оцінений іншими людьми.
І нарешті:
Емоція успіху не стане сильним
переживанням, якщо результати діяльності
не значимі для її суб`єкта.
Дитина, особливо на початку навчання,
однаково інтенсивно переживає успіх у
„головних” і „неголовних” навчальних
предметах.
Але часто знижують цю інтенсивність:
„12 балів з музики ! Та краще б ти
отримав 12 балів з читання”.
Знижуючи значимості успіху, що
переживається дитиною, ми, дорослі,
впливаємо на формування у дитини
ставлення до навчального процесу в
цілому.
Ось чому, оцінюючи дітей, необхідно
виходити з індивідуальних особливостей
кожного учня.
Просування вперед треба заохочувати,
підбадьорювати, щоб дитина не
відчувала невдачу, порівнюючи свої
результати з раніше встановленими
нормами, особливо якщо вони для неї
недосяжні.
Отже, ситуація успіху у навчальній
діяльності створюється вчителем або ж
психологом.
Як і будь-яку іншу діяльність, навчання
можна уявити у вигляді простого
ланцюжка дій:
1. Установка на діяльність (емоційна
підготовка учнів на вирішення
навчального завдання) – мотиваційний
етап;
2.Забезпечення діяльності (створення
умов для успішного вирішення
навчального завдання) –підготовчий,
робочий етап;
3.Порівняння отриманих результатів з
очікуваними (усвідомлення ставлення до
результатів своєї навчальної праці) –
результативний етап.
Отже, якщо ситуація успіху створюється
вчителем послідовно і свідомо, її
3.Порівняння отриманих результатів з
очікуваними (усвідомлення ставлення
до результатів своєї навчальної праці) –
результативний етап.
Отже, якщо ситуація успіху створюється
вчителем послідовно і свідомо, її
структура повинна врахувати всі
перелічені компоненти.
Створення ситуації успіху на
мотиваційному етапі навчальної
діяльності
Дослідження психологів свідчать, що рівень
засвоєння людиною знань істотно залежить
від рівня сформованості її мотивації
навчитися.
Тож давайте проаналізуємо, як провести
мотиваційний етап уроку так, щоб створити
ситуацію успіху для того учня.
Перед учителем стоїть завдання:
сформувати в учня настанову на
успішне виконання завдання
Інакше кажучи, вчитель повинен
сформувати в учнів мотив досягнення
мети.
Але при цьому вчитель часто
зустрічається з неадекватною
реакцією учнівського колективу:
1.Хтось уже виконував подібне
завдання, і його результати
виявились невдалими, так що у цієї
категорії учнів уже сформоване
негативне ставлення на успішне
виконання завдання.
2.Інша група учнів не стикалась з
такою роботою, тому вони не знають,
чого можна очікувати від майбутньої
діяльності.
3.Третя група, яка виконувала потрібні
завдання і успішно з ними впоралася,
знаходиться у стані мобілізації, готова
виконувати навчальне завдання.
Зрозуміло, що найлегше вчителю буде
працювати з учнями третьої групи, де
необхідно лише активізувати позитивні
емоції, які діти пережили раніше.
У другої групи учнів слід передбачити
емоційну реакцію, намалювати
перспективу вдалого виконання
завдання, пов`язавши її з тими чи
іншими умовами діяльності, які в
минулому забезпечували успіх.
Найбільш клопітною буде робота
першою групою учнів.
Перш за все доведеться нейтралізувати
спогади про невдачу в попередній
діяльності, а потім створити перспективу
для нової.
Зробити це можна, наприклад, так:
дати завдання учневі попрацювати над
своїми помилками, або повідомити його,
що завдання для нього змінено
порівняно з попереднім і т. д.
Учитель може запропонувати різні
варіанти мотивів досягнення ситуації
успіху:
прагнення самостійно розв`язати цікаві
задачі;
завоювати авторитет у своїх товаришів;
стати першим;
розглядати свою діяльність з точки зору
її корисності для інших людей;
встановити нові контакти між
товаришами у ході виконання завдання
тощо.
Отже, на етапі мотивації навчальної
діяльності учитель організовує певні
ситуації з метою активізувати чи
нейтралізувати емоції для наступної
діяльності
На етапі мотивації створення ситуації
успіху більшою мірою визначається
психологічними аспектами.
Тут доречним буде використання в
роботі вчителя таких психологопедагогічних прийомів, як:
Ефект Розенталя, або „Ефект
навіювання”: „Ти це можеш”, „Тобі це
вдається” тощо.
Якщо педагог буде переконувати учнів
у реальності успіху, то успіх прийде.
Англійський учений Стоуенс довів, що
учні, яких заохочували, досягли значно
більших успіхів, ніж ті, кого ніяк не
заохочували.
Прийом „Емоційне погладжування” –
це констатація будь-якого факту успіху,
прищеплювання дитині віри в себе,
відкритість учителя для довіри і співчуття.
◦ Прийом „Анонсування” –
репетиція майбутньої дії, яка створює
психологічний настрій на успіх перед
класом.
Це можуть бути додаткові індивідуальні
заняття з окремими учнями чи
заздалегідь оголошенні запитання
самостійної роботи.
Прийом „Шикуйсь!” містить такі кроки:
психологічна атака;
емоційне блокування;
вибір головного напрямку;
вибір рівних можливостей;
несподіване порівняння;
стабілізація.
Цей прийом полягає в тому, щоб:
учителем блокувалось припущення на
невдачу в діяльності учня;
відволікалася увага школяра від
чергового неуспіху;
вчитель повинен знайти той напрямок
діяльності, яким учень зможе
реалізувати себе набагато краще, тим
самим забезпечити його на успіх, на
стабільність у навчанні.
Розглянемо деякі
алгоритми створення ситуацій успіху та
методику їх реалізації:
Прийом „Даю шанс” – це заздалегідь
підготовлена вчителем ситуація, в якій
учень отримує можливість зненацька
для себе розкрити свої можливості.
Прийом “ Зняття страху”-
допомогає перебороти невпевненість у
власних силах (Люди вчаться на своїх
помилках і знаходять інші шляхи
вирішення проблем).
Прийом “Авансування успішного
результату” –
допомогає вчителю висловити тверду
переконаніність у тому, що його учень
обов’язково впорається з поставленим
завданням.
Це, в свою чергу, переконує дитину у
своїх силах і можливостях.
“У тебе обов’язково вийде”, “Я навіть не
сумніваюсь у позитивному результаті” і
т. д.
Прийом “Прихований інструктаж”
Допомагає дитині уникнути поразки.
Досягається шляхом побажання,
наприклад:
Можливо краще почати з ...,
Виконуючи роботу не забудьте про ...
Прийом “Внесення мотиву”.
Показує дитині заради чого, кого
здійснюється ця діяльність, кому буде
добре після виконання, наприклад, “Без
твоєї допомоги твоїм друзям не
впоратись...” тощо.
Прийом “Персональна винятковість.”
Визначає важливість зусиль дитини в
діяльності, що здійснюється або
здійснюватиметься, наприклад:
Тільки ти міг би…
Тільки тобі і можу доручити… і т.п.
Прийом “Висока оцінка деталі”.
Допомагає емоційно пережити не
результат в цілому, а якої її окремої
деталі:
Найбільше мені сподобалось у твоїй
роботі…
Найбільше тобі вдалося…
Прийом „Еврика”.
Створюються умови, за яких дитина,
виконуючи навчальне завдання,
несподівано відкриває в собі невідомі
досі здібності.
Завдання вчителя – помітити це глибоко
особисте відкриття, всіляко підтримати
дитину, поставити нову мету і надихнути
на її досягнення.
Допомога вчителя у створенні ситуації
відкриття має бути ненав`язливою,
прихованою.
Створюючи ситуації успіху на етапі
організації навчальної діяльності, слід
пам`ятати кілька основних правил:
у кожній дитині є задатки, які можуть
розвинутися у здібності;
Побачити їх, відчути, розвити – це
справа педагога;
ставлення до дитини як до рівної, як до
себе, спілкування, що повністю включає
грубість, різкість, образливий тон, має
стати обов`язковою нормою всієї
педагогічної діяльності;
Ставлення до дитини:
як до рівної,
як до себе,
спілкування, що повністю виключає:
- грубість,
- різкість,
- образливий тон
має стати обов`язковою нормою всієї
педагогічної діяльності;
чим більше напрямків діяльності, в яких
бере участь дитина, тим більше в неї
можливостей знайти себе;
кількість і різноманітність ситуацій і
обставин, в тому числі і штучно
створених, у які може потрапити
дитина, визначають шляхи її сьогодення
і віддаленого інтересу та можливі шляхи
успіху.
ТИПИ УСПІХУ:
Неочікувана радість – це почуття
задоволення від того, що результати
діяльності учня перевершили його
очікування.
З педагогічної та психологічної точки
зору – це результат продуманої,
підготовленої діяльності вчителя.
Спільна радість – полягає в тому, щоб учень
досяг необхідної для себе реакції колективу.
Вона може бути підготовленою вчителем
або спонтаною.
Спільною радістю вважають тільки ті реакції
колективу, які дають можливість дитині
відчутні себе задоволеним, стимулюють її
зусиля.
Це, перш за все, має бути емоційний відгук
оточуючих на успіх члена свого колективу.
Важливо, щоб у досягненнях кожного
школяра всі бачили результати своєї
праці, а сама дитина розуміла, що її
радість – це радість підтримки,
отримання статусу „свій серед своїх”.
Зрештою у тому, як реагує дитячий
колектив на успіхи або невдачі своїх
учителів, виявляється його моральна
сутність.
Радість пізнання – це радість пізнання
нового, хоча вона по своїй суті
альтруїстична (виникає на основі
допомоги, підтримки інших людей).
Пізнання спираїться на самоосвіту й
самопізнання.
Така радість не може вирости на
пустому місці, появитися без серйозних
причин. Це слід клопіткої роботи
учителя –учня-учнів.
ВИСНОВОК:
1.Ситуація успіху досягається тоді, коли
сама дитина визначає цей результат як
успіх.
2 Усвідомлення ситуації успіху самим
учнем, розуміння її значимості виникає у
школяра після здолання своєї боязкості,
невміння, незнання, психологічного
враження та інших видів труднощів.
3. Завдання педагога :
допомогти особистості дитини зрости в
успіху;
дати відчути радість від здолання
труднощів;
дати зрозуміти, що задарма в житті в
житті нічого не дається, скрізь необхідно
докласти зусиль.
І успіх буде еквівалентним витраченим
зусиллям.
ШАНОВНІ КОЛЕГИ !
Дайте, будь ласка, відповідь на такі
запитання:
1.Ваше ставлення до технології “Створення
ситуації успіху”.
2.Як Ви оцінюєте стан “Створення ситуації
успіху у Вашому навчальному закладі”.
3.Які ще методичні рекомендації, ідеї,
міркування щодо “Створення ситуації успіху”,
Ви можете запропонувати учасникам нашого
семінару ?
ВДЯЧНІ ВАМ ЗА ВІДВЕРТІСТЬ, ЗА ПОРАДИ
Slide 94
Створення ситуації успіху
та шляхи її реалізації
на уроці як складової якості
навчально-виховного процесу
Мета: Удосконалити методику
створення ситуації успіху та шляхів
її реалізації на уроці як стежки, що
веде до того куточка дитячого
серця, в якому горить вогник
бажання бути гарним.
На
відміну від традиційного розуміння
освіти як суми знань та навичок, нині освіту
починають розглядати як процес
становлення особистості .
Причому особистості, здатної до:
самоосвіти,
саморозвитку,
самовдосконалення,
яка вміє використовувати набуті знання,
яка прагне реалізувати себе,
спроможна змінити на краще своє життя,
життя своєї держави.
Алгоритм
створення та досягнення ситуації успіху
твердження про “Ситуацію успіху”;
особистісно-орієнтований підхід у справі
навчання та виховання - основа педагогічної
технології “Створення ситуації успіху”;
роль “Ситуації успіху” у навчальній діяльності;
створення “Ситуації успіху” на мотиваційному
етапі навчальної діяльності;
психолого-педагогічні прийоми при створенні
“Ситуації успіху”;
методика реалізації “Ситуації успіху”;
Виходячи із Положень Закону України “Про
освіту” завдання школи сьогодні полягає в
тому, щоб:
Виховувати в учнів здатність:
долати життєві труднощі;
самостійно приймати рішення;
розвивати себе як особистість, здатну:
робити вибір і контролювати своє життя;
брати на себе відповідальність за свої дії;
захищати себе і свої життєві цінності;
діяти відповідно до них;
піклуватись про інших;
Завдання вчителів:
прищепити учням потребу до здобуття
знань;
створити такі умови, щоб процес
здобуття знань був для них цікавим,
потрібним, комфортним;
і тому пріоритетним завданням вчителя
під час навчально-виховної діяльності є
створення ситуації успіху.
Що означає “Ситуація успіху?”
Ситуація успіху - це суб'єктивний
психічний стан задоволення наслідком
своєї фізичної, розумової праці чи
моральної напруги.
Успіх у навчанні - єдине джерело
внутрішніх сил дитини, які породжують
енергію для переборення труднощів,
бажання вчитися.
В.Сухомлинський
Ситуація успіху дарує атмосферу
приязні та взаємодопомоги, впевненості
і захищеності.
Учитель зобов’язаний створити джерело
внутрішніх сил дитини, джерело, яке дає
енергію для подолання труднощів і
формування бажання вчитися.
Використання ситуації успіху має
сприяти підвищенню робочого тонусу,
збільшенню продуктивності навчальної
роботи, а також допомогти учням
усвідомити себе повноцінною
особистістю і, відповідно, забезпечити
успіх у навчанні.
Основою педагогічної технології
“Створення ситуації успіху” є
особистісно-орієнтований підхід у справі
навчання та виховання.
А тому звернемося до рекомендацій
щодо особистісно-орієнтовного підходу
навчання та виховання.
–
Особистісно орієнтоване навчання
це навчання, центром якого є
особистість дитини, її самобутність та
самостійність: суб'єктивний досвід
кожного спочатку розкривається, а
потім узгоджується зі змістом освіти.
Визнання учня ключовою фігурою
всього освітнього процесу – це і є
особистісно орієнтована педагогіка.
У свідомості учня це має такий
вигляд: «Все, що я пізнаю, я знаю,
для чого мені потрібно і де я можу ці
знання застосувати».
Для педагога - це прагнення знайти
розумний баланс між знаннями,
уміннями та навичками учня.
Сучасність вимагає навчити учнів:
- самостійно та творчо розв'язувати
проблеми;
- шукати нову інформацію й робити
висновки, а не подавати дітям готові
знання.
В особистісно-орієнтованому підході
вчителю насамперед потрібен високий
рівень педагогічної майстерності, який
базується на розвитку:
дидактичних;
організаторських;
комунікативних;
науково-пізнавальних;
емоційних;
та поведінкових компонентностей;
-
-
Цілі особистісно орієнтованого
навчання полягають у тому, щоб:
визначити життєвий досвід кожного
учня;
його пізнавальні здібності;
рівень інтелекту;
інтереси, які спочатку треба розкрити,
а потім розвинути у навчальному
процесі;
Цілі особистісно орієнтованого навчання
полягають у тому, щоб:
Формувати позитивну мотивацію учнів до:
-
пізнавальної діяльності;
-
потребу в самопізнанні;
-
потребу в самореалізаціїї;
-
та потребу у самовдосконаленні школярів;
Цілі особистісно орієнтованого навчання
полягають у тому, щоб:
Озброїти учнів механізмом:
адаптації;
саморегуляції;
самозахисту;
самовиховання;
Цілі особистісно орієнтованого навчання
полягають у тому, щоб:
Розвинути індивідуальні позитивні
здібності кожного школяра;
Сформувати культуру життєдіяльності
максимально виявити і використати
індивідуальний досвід учня;
Правильно визначати лінії поведінки.
Основні принципи
особистісно-орієнтованого
навчання:
1. Принцип «розвивальної допомоги»
не робити за учня;
не вказувати йому, що робити,
а допомогти пробувати власні сили і власну
активність;
потрібно добитись, щоб учень сам обирав
рішення і відповідав за них.
Звідси - не потрібно подавати готові
знання, а створити умови, в яких
виявляється:
-
власна пізнавальна активність учня;
-
і він визначить для себе цілі, зміст та
методи роботи, власні цінності.
-
Навчання повинно бути дослідницьким
Це час, протягом якого діти вчаться:
самостійно діяти;
- дискутувати;
- приймати рішення.
-
При цьому розвивається самосвідомість і
самореалізується особистість.
Принцип - «свобода вміння»
- учні вільно обговорюють
проблеми;
- співпрацюють один з одним,
- а вчитель виступає в ролі
старшого члена колективу,
консультанта, джерела досвіду
Принцип - «свобода вміння»
Учителю:
-недостатньо
процес;
організувати навчальний
- потрібно ще визначити спосіб засвоєння
знань, тобто оприділити види діяльності
учня на уроці.
Основні вимоги до особистісноорієнтованого уроку:
раціональна єдність словесних,
наукових і практичних методів
навчання;
зв'язок з раніше вивченим досвідом,
набутим учнем;
Основні вимоги до особистісно
орієнтованого уроку:
-формування вмінь в учнів самостійно
здобувати знання і застосовувати їх на
практиці;
-заохочення прагнень учнів знаходити свій
спосіб роботи з навчальним матеріалом.
Метою
особистісноорієнтованого уроку є:
- створення умов для виявлення
пізнавальної активності учнів
Засобами досягнення вчителем цієї мети
можуть бути:
використання різних форм та методів
навчальної діяльності, які дозволяють
розкрити суб'єктивний досвід учнів;
створення атмосфери зацікавленості
кожного учня в результатах роботи
всього класу;
стимулювання учнів до висловлювань,
використання різних способів виконання
завдань без побоювань помилитися,
отримати хибну відповідь тощо;
Засобами досягнення вчителем цієї мети
можуть бути:
використання протягом уроку
дидактичного матеріалу, який дозволяє
отримати учневі найбільш значущі для
нього вид та форму змісту навчального
матеріалу;
оцінювання досягнень учня протягом
усього процесу його діяльності, а не
тільки за кінцевим результатом;
Засобами досягнення вчителем цієї мети
можуть бути:
заохочення прагнень учня знаходити свій
спосіб роботи;
аналізувати протягом уроку роботи інших
учнів; вибирати та засвоювати найбільш
раціональні з них;
створення на уроці педагогічних ситуацій
спілкування, які б дозволяли кожному учневі
виявляти ініціативу, самостійність, виборність у
справах роботи;
створення обстановки для природного
самовираження учня.
Технологія
особистісноорієнтованогоуроку
Для проведення особистісноорієнтованого уроку вчитель має
оволодіти його основними етапами:
1.
2.
3.
4.
5.
6.
7.
8.
Орієнтації.
Визначення мети.
Проектування.
Організації.
Реалізації.
Контролю.
Коригування.
Оцінювання
1. Етап орієнтації включає:
орієнтацію на позитивну роботу;
орієнтацію на визначення особистісного
досвіду учнів;
пов'язання цього досвіду з проблемами
навчального матеріалу.
2. Етап визначення мети передбачає:
визначення на уроці разом з учнями
значущої мети здійснення тієї діяльності,
яка запланована вчителем (учні повинні
зрозуміти, що може дати робота учням
саме на цьому уроці для складання,
наприклад, тематичного заліку,
державної атестації, свого майбутнього
життя тощо);
визначення показників досягнення
поставлених завдань;
3. Етап проектування включає:
передбачення залучення учнів до
виконання ними випереджальних
завдань;
підготовки повідомлень;
рефератів;
виготовлення та відбору наочності;
складання плану роботи тощо;
Етап організації виконання плану
діяльності передбачає:
Подання можливих варіантів і
способів виконання навчальної
діяльності (усна чи письмова форма,
індивідуальна робота чи робота в
групах, робота з текстом чи з іншими
засобами одержання інформації);
Етап організації виконання плану
діяльності передбачає:
2.Представлення учнями вибору способу
фіксації нового матеріалу (конспект,
схема, таблиця, опора, план, тези,
висновки тощо);
3.Варіативність домашнього завдання
(диференціація за рівнем складності та
способом виконання).
Етап контрольно-оцінювальний:
1.Залучення учнів до контролю за
перебігом навчальної діяльності шляхом
заохочення їх до різних видів контролю,
самоконтролю, взаємоконтролю, роботи
в групах;
2.Участь учнів у виправленні помилок і
недоліків у знаннях, усвідомлення їх
причин шляхом взаємо та самоаналізу;
Етап контрольно-оцінювальний:
3.Надання учням можливості самостійно
або за участі вчителя, інших учнів
порівнювати отримані ним результати з
критеріями стандарту, закладеного у
навчальній програмі;
4.Використання механізмів оцінного
методу (позитивного ставлення до
успіхів школяра);
Етап контрольно-оцінювальний:
5.Використання механізмів оцінного
методу (позитивного ставлення до
успіхів школяра).
6.Оцінювання (виставлення рівневих
оцінок за дванадцятибальною системою
оцінювання навчальних досягнень,
поурочного бала, рейтинг) не тільки
результатів, а й самого процесу
навчання.
6. Заключний етап передбачає:
усвідомлення учнями ситуації
досягнення мети;
відчуття успіху;
підкріплення позитивної мотивації
стосовно власної діяльності.
Методи та засоби психолого-педагогічної
підтримки діяльності учнів
заохочення;
навчально-пізнавальна гра;
створення ситуації успіху;
створення ситуації пізнавального інтересу;
створення проблемної ситуації;
спонукання до пошуку альтернативних
рішень;
виконання творчих завдань;
кооперація учнів;
створення ситуації взаємодопомоги тощо.
Висновок може бути таким: особистісноорієнтоване навчання ЦЕ–
загальнодидактичний принцип
індивідуального підходу до учнів.
Таке твердження ми дослідимо та
пояснимо за допомогою такого факту:
Відомий російський психолог
Л.С. Виготський своє теорією доводить,
що розум будь-якої людини має дві зони
розвитку: А і Б.
Перша зона (А) – це зона актуального
розвитку.
У цю зону потрапляють завдання, які
дитина може виконати сама без
допомоги вчителя.
Друга зона (В) – це зона найближчого
розвитку
Сюди потрапляють завдання, які дитина сама
виконати не може, але може з ними
впоратися з допомогою вчителя.
Зона найближчого розвитку, - це зона
“наступного дня”.
Те, що сьогодні є зона найближчого
розвитку, завтра у процесі навчання повинно
стати зоною актуального розвитку. Учитель
не повинен давати готову інформацію, адже
таке навчання може загальмувати мислення
дитини. А за допомогою вміло підібраних
запитань педагог підводить школяра до
правильної відповіді, розв’язку.
Те, що сьогодні є зоною найближчого
розвитку, завтра у процесі навчання
повинно стати зоною актуального
розвитку.
Учитель не повинен давати готову
інформацію, адже таке навчання може
загальмувати мислення дитини.
А за допомогою вміло підібраних
запитань педагог підводить школяра до
правильної відповіді, розв’язку.
Отже, як бачимо із цього прикладу, щоб
відбулися розвиток і навчання учнів,
завдання повинні потрапляти лише в
зону найближчого розвитку
(за Л.С. Виготським).
Припустимо, що два учні навчались в
одній школі, в одних і тих самих
учителів, закінчили школу з відзнакою,
рівень їхнього розвитку все одно буде
різним.
Ще більше відрізняється розвиток учнів
класу, які згідно з 12- бальною
системою досягли початкового і
високого рівнів.
Тому зрозуміло, що до таких дітей треба
підходити індивідуально, тобто ставити
перед ними різні завдання.
Якщо для цілого класу поставити одне
завдання, то для одних учнів воно
потрапить у зону актуального розвитку,
для інших – у зону найближчого
розвитку.
Отже, одне завдання для всього класу
ставити не бажано і не потрібно, а
здійснювати якісний особистісноорієнтований підхід до навчання та
виховання на практиці нам заважає ряд
причин, зокрема:
Причина 1. Щоб підійти індивідуально
до кожного учня, необхідно знати його
психологічні, фізіологічні та соціальні
особливості.
Лише психологія нараховує кілька
десятків індивідуальних особливостей
особистості. Це різні види уваги, уяви,
мислення, сприйняття, темпераменту,
характеру і т.д.
Пам’ять також поділяється більш ніж
на 10 типів: короткочасна,
довготривала, оперативна, рухова,
зорова, слухова, емоційна, словеснологічна і т.д.;
Причина 2. Виявити всі ці психологічні,
фізіологічні та соціальні особливості
вчитель без допомоги психолога, лікаря,
соціолога не може;
Причина 3.Навіть якщо теоретично
припустити, що в кожної дитини
виявили всі ці особливості, вчитель не
зможе запам’ятати їх у такій кількості
дітей, оскільки він одночасно навчає
свого предмета не один десяток учнів,
кожен з яких має не один десяток таких
особливостей.
Нарешті, якщо вчителю все-таки
вдається запам’ятати всі особливості
кожної дитини, він не зможе підійти
індивідуально тому, що урок триває
всього 40-45 хв, протягом яких
неможливо фізично попрацювати з
кожним учнем класу індивідуально.
Отже, існує суперечність: з одного боку,
вимоги до особистісно-орієнтованого
навчання, а з іншого причини, що
унеможливлюють якісне впровадження
цієї педагогічної технології у навчальновиховний процес.
Який же вихід з ситуації, що склалася ?
Філософія вчить, що джерелом і
рушійними силами будь-якого процесу
(у тому числі й навчального) є
розв’язання суперечностей і тому,
щоб навчальний процес розвивався,
вчителю необхідно вміти виявляти
суперечність навчального процесу, а
також вміти розв’язувати її.
Дана суперечність розв’язується шляхом
диференційованого підходу до учнів.
Диференціація (від лат. Differentia –
різниця, відмінність) – розчленування
цілого на якісно відмінні частини.
Розв’язування таких суперечностей
називається підходом до навчання.
Цей підхід, для прикладу, можна
здійснити таким чином:
Учнів класу розподілити на групи за
рівнем розвитку.
Критерії, якими слід керуватися - це
успішність.
Таких груп, наприклад, може бути
чотири:
низький рівень;
середній рівень;
достатній рівень;
високий рівень.
Зрозуміло, що такий поділ не
аргументується для учнів, для того щоб
у слабшого школяра не сформувалася
занижена самооцінка, а в сильного –
завищена.
Якщо учні однієї з груп підвищують свій
рівень – їх слід перевести до наступної
групи і навпаки.
Для кожної групи пропонуються різні за
ступенем складності завдання.
Диференційований підхід можна
здійснювати при різних формах
навчального процесу: під час уроку,
лабораторного заняття, екскурсії.
Під час проведеного уроку методом бесіди,
запитань слід орієнтувати учнів на певну
групу.
При цьому обов’язково слід враховувати,
щоб запитання було точним, стислим, не
мало елементів підказки.
Під час проведення уроку методом
пояснення, розповіді диференційований
підхід неможливий, оскільки вчитель будує
свою розповідь, орієнтуючись на
середнього учня,
але під час закріплення нового матеріалу
чи пояснення домашнього завдання учням
можна запропонувати різнорівневі
завдання.
Завершальним етапом навчальної
діяльності на уроці є:
усвідомлення ситуації досягнення мети;
переживання ситуації успіху;
підкріплення позитивної мотивації щодо
самої діяльності.
Ситуація успіху досягається тоді, коли
сама дитина визначає цей результат як
успіх.
Усвідомлення ситуації успіху самим
учнем, розуміння її значимості виникає у
суб'єкта після здолання своєї боязкості,
невміння, незнання, психологічного
враження та інших видів труднощів.
Роль “Ситуації успіху” у навчальній
діяльності
За останні роки термін
„Ситуація успіху” став звичним для
педагогів.
Ніхто не заперечує, що саме позитивні
емоції можуть стати для дитини одним
з найважливіших стимулів у навчанні,
але при цьому ми забуваємо про те, що
в педагогів не існує єдиного рецепта чи
правила, як саме створювати ситуації
успіху тому, що це слід на основі
індивідуального підходу, зважено, з
урахуванням багатьох факторів.
Діти прощають багато чого, але не
вибачають байдужість.
За відгуками дітей, найкращі їхні
вчителі вели уроки так, що здавалося,
ніби весь урок вони зайняті саме тобою.
Як цього досягти?
Іноді це „Іскра Божа”,
а частіше – майстерність, доведена до
мистецтва.
Важливо мати на увазі, що навіть
одноразове переживання успіху може
докорінно змінити психологічне
самопочуття дитини.
Ситуація успіху може стати пусковим
механізмом подальшого розвитку
особистості.
Безперечно, переживання успіху навіює
людині впевненість у власних силах.
З`являється бажання знову досягти
добрих результатів, виникає відчуття
внутрішнього благополуччя, що, у свою
чергу, покращує ставлення до
навколишнього світу.
На перший погляд здається, що вчитель,
кілька разів давши учню можливість
відчути успіх, далі вже само собою
забезпечує високий рівень мотивації,
інтересу, пізнавальної активності.
Але може бути й протилежний
результат: постійна успішність здатна
сформувати байдуже ставлення до
навчання.
Крім того, постійне очікування лише
позитивного результату згубно впливає
на розвиток вольових якостей учня:
він ухиляється від подолання
труднощів;
губиться в складних ситуаціях
(навчальних та життєвих);
у його поведінці починає домінувати
мотив „уникнення невдач”.
Досвідчені психологи та педагоги
попереджують про можливість
негативних наслідків пережитого успіху.
Чому ж виникає такий парадокс?
По-перше, успіх, що діставався ціною
незначних зусиль, може призвести до
переоцінки, точніше, до завищеної
оцінки своїх можливостей.
По-друге, за сильним переживанням
будь-якої емоції обов`язково настає
релаксація (розслаблення).
І якщо в цей період запропонувати
людині якусь діяльність, то, швидше за
все, ця діяльність буде менш успішною,
ніж попередня.
По-третє, переживання успіху може бути
потьмареним, якщо результат, важливий
і значимий для самого учня, не буде
адекватно оцінений іншими людьми.
І нарешті:
Емоція успіху не стане сильним
переживанням, якщо результати діяльності
не значимі для її суб`єкта.
Дитина, особливо на початку навчання,
однаково інтенсивно переживає успіх у
„головних” і „неголовних” навчальних
предметах.
Але часто знижують цю інтенсивність:
„12 балів з музики ! Та краще б ти
отримав 12 балів з читання”.
Знижуючи значимості успіху, що
переживається дитиною, ми, дорослі,
впливаємо на формування у дитини
ставлення до навчального процесу в
цілому.
Ось чому, оцінюючи дітей, необхідно
виходити з індивідуальних особливостей
кожного учня.
Просування вперед треба заохочувати,
підбадьорювати, щоб дитина не
відчувала невдачу, порівнюючи свої
результати з раніше встановленими
нормами, особливо якщо вони для неї
недосяжні.
Отже, ситуація успіху у навчальній
діяльності створюється вчителем або ж
психологом.
Як і будь-яку іншу діяльність, навчання
можна уявити у вигляді простого
ланцюжка дій:
1. Установка на діяльність (емоційна
підготовка учнів на вирішення
навчального завдання) – мотиваційний
етап;
2.Забезпечення діяльності (створення
умов для успішного вирішення
навчального завдання) –підготовчий,
робочий етап;
3.Порівняння отриманих результатів з
очікуваними (усвідомлення ставлення до
результатів своєї навчальної праці) –
результативний етап.
Отже, якщо ситуація успіху створюється
вчителем послідовно і свідомо, її
3.Порівняння отриманих результатів з
очікуваними (усвідомлення ставлення
до результатів своєї навчальної праці) –
результативний етап.
Отже, якщо ситуація успіху створюється
вчителем послідовно і свідомо, її
структура повинна врахувати всі
перелічені компоненти.
Створення ситуації успіху на
мотиваційному етапі навчальної
діяльності
Дослідження психологів свідчать, що рівень
засвоєння людиною знань істотно залежить
від рівня сформованості її мотивації
навчитися.
Тож давайте проаналізуємо, як провести
мотиваційний етап уроку так, щоб створити
ситуацію успіху для того учня.
Перед учителем стоїть завдання:
сформувати в учня настанову на
успішне виконання завдання
Інакше кажучи, вчитель повинен
сформувати в учнів мотив досягнення
мети.
Але при цьому вчитель часто
зустрічається з неадекватною
реакцією учнівського колективу:
1.Хтось уже виконував подібне
завдання, і його результати
виявились невдалими, так що у цієї
категорії учнів уже сформоване
негативне ставлення на успішне
виконання завдання.
2.Інша група учнів не стикалась з
такою роботою, тому вони не знають,
чого можна очікувати від майбутньої
діяльності.
3.Третя група, яка виконувала потрібні
завдання і успішно з ними впоралася,
знаходиться у стані мобілізації, готова
виконувати навчальне завдання.
Зрозуміло, що найлегше вчителю буде
працювати з учнями третьої групи, де
необхідно лише активізувати позитивні
емоції, які діти пережили раніше.
У другої групи учнів слід передбачити
емоційну реакцію, намалювати
перспективу вдалого виконання
завдання, пов`язавши її з тими чи
іншими умовами діяльності, які в
минулому забезпечували успіх.
Найбільш клопітною буде робота
першою групою учнів.
Перш за все доведеться нейтралізувати
спогади про невдачу в попередній
діяльності, а потім створити перспективу
для нової.
Зробити це можна, наприклад, так:
дати завдання учневі попрацювати над
своїми помилками, або повідомити його,
що завдання для нього змінено
порівняно з попереднім і т. д.
Учитель може запропонувати різні
варіанти мотивів досягнення ситуації
успіху:
прагнення самостійно розв`язати цікаві
задачі;
завоювати авторитет у своїх товаришів;
стати першим;
розглядати свою діяльність з точки зору
її корисності для інших людей;
встановити нові контакти між
товаришами у ході виконання завдання
тощо.
Отже, на етапі мотивації навчальної
діяльності учитель організовує певні
ситуації з метою активізувати чи
нейтралізувати емоції для наступної
діяльності
На етапі мотивації створення ситуації
успіху більшою мірою визначається
психологічними аспектами.
Тут доречним буде використання в
роботі вчителя таких психологопедагогічних прийомів, як:
Ефект Розенталя, або „Ефект
навіювання”: „Ти це можеш”, „Тобі це
вдається” тощо.
Якщо педагог буде переконувати учнів
у реальності успіху, то успіх прийде.
Англійський учений Стоуенс довів, що
учні, яких заохочували, досягли значно
більших успіхів, ніж ті, кого ніяк не
заохочували.
Прийом „Емоційне погладжування” –
це констатація будь-якого факту успіху,
прищеплювання дитині віри в себе,
відкритість учителя для довіри і співчуття.
◦ Прийом „Анонсування” –
репетиція майбутньої дії, яка створює
психологічний настрій на успіх перед
класом.
Це можуть бути додаткові індивідуальні
заняття з окремими учнями чи
заздалегідь оголошенні запитання
самостійної роботи.
Прийом „Шикуйсь!” містить такі кроки:
психологічна атака;
емоційне блокування;
вибір головного напрямку;
вибір рівних можливостей;
несподіване порівняння;
стабілізація.
Цей прийом полягає в тому, щоб:
учителем блокувалось припущення на
невдачу в діяльності учня;
відволікалася увага школяра від
чергового неуспіху;
вчитель повинен знайти той напрямок
діяльності, яким учень зможе
реалізувати себе набагато краще, тим
самим забезпечити його на успіх, на
стабільність у навчанні.
Розглянемо деякі
алгоритми створення ситуацій успіху та
методику їх реалізації:
Прийом „Даю шанс” – це заздалегідь
підготовлена вчителем ситуація, в якій
учень отримує можливість зненацька
для себе розкрити свої можливості.
Прийом “ Зняття страху”-
допомогає перебороти невпевненість у
власних силах (Люди вчаться на своїх
помилках і знаходять інші шляхи
вирішення проблем).
Прийом “Авансування успішного
результату” –
допомогає вчителю висловити тверду
переконаніність у тому, що його учень
обов’язково впорається з поставленим
завданням.
Це, в свою чергу, переконує дитину у
своїх силах і можливостях.
“У тебе обов’язково вийде”, “Я навіть не
сумніваюсь у позитивному результаті” і
т. д.
Прийом “Прихований інструктаж”
Допомагає дитині уникнути поразки.
Досягається шляхом побажання,
наприклад:
Можливо краще почати з ...,
Виконуючи роботу не забудьте про ...
Прийом “Внесення мотиву”.
Показує дитині заради чого, кого
здійснюється ця діяльність, кому буде
добре після виконання, наприклад, “Без
твоєї допомоги твоїм друзям не
впоратись...” тощо.
Прийом “Персональна винятковість.”
Визначає важливість зусиль дитини в
діяльності, що здійснюється або
здійснюватиметься, наприклад:
Тільки ти міг би…
Тільки тобі і можу доручити… і т.п.
Прийом “Висока оцінка деталі”.
Допомагає емоційно пережити не
результат в цілому, а якої її окремої
деталі:
Найбільше мені сподобалось у твоїй
роботі…
Найбільше тобі вдалося…
Прийом „Еврика”.
Створюються умови, за яких дитина,
виконуючи навчальне завдання,
несподівано відкриває в собі невідомі
досі здібності.
Завдання вчителя – помітити це глибоко
особисте відкриття, всіляко підтримати
дитину, поставити нову мету і надихнути
на її досягнення.
Допомога вчителя у створенні ситуації
відкриття має бути ненав`язливою,
прихованою.
Створюючи ситуації успіху на етапі
організації навчальної діяльності, слід
пам`ятати кілька основних правил:
у кожній дитині є задатки, які можуть
розвинутися у здібності;
Побачити їх, відчути, розвити – це
справа педагога;
ставлення до дитини як до рівної, як до
себе, спілкування, що повністю включає
грубість, різкість, образливий тон, має
стати обов`язковою нормою всієї
педагогічної діяльності;
Ставлення до дитини:
як до рівної,
як до себе,
спілкування, що повністю виключає:
- грубість,
- різкість,
- образливий тон
має стати обов`язковою нормою всієї
педагогічної діяльності;
чим більше напрямків діяльності, в яких
бере участь дитина, тим більше в неї
можливостей знайти себе;
кількість і різноманітність ситуацій і
обставин, в тому числі і штучно
створених, у які може потрапити
дитина, визначають шляхи її сьогодення
і віддаленого інтересу та можливі шляхи
успіху.
ТИПИ УСПІХУ:
Неочікувана радість – це почуття
задоволення від того, що результати
діяльності учня перевершили його
очікування.
З педагогічної та психологічної точки
зору – це результат продуманої,
підготовленої діяльності вчителя.
Спільна радість – полягає в тому, щоб учень
досяг необхідної для себе реакції колективу.
Вона може бути підготовленою вчителем
або спонтаною.
Спільною радістю вважають тільки ті реакції
колективу, які дають можливість дитині
відчутні себе задоволеним, стимулюють її
зусиля.
Це, перш за все, має бути емоційний відгук
оточуючих на успіх члена свого колективу.
Важливо, щоб у досягненнях кожного
школяра всі бачили результати своєї
праці, а сама дитина розуміла, що її
радість – це радість підтримки,
отримання статусу „свій серед своїх”.
Зрештою у тому, як реагує дитячий
колектив на успіхи або невдачі своїх
учителів, виявляється його моральна
сутність.
Радість пізнання – це радість пізнання
нового, хоча вона по своїй суті
альтруїстична (виникає на основі
допомоги, підтримки інших людей).
Пізнання спираїться на самоосвіту й
самопізнання.
Така радість не може вирости на
пустому місці, появитися без серйозних
причин. Це слід клопіткої роботи
учителя –учня-учнів.
ВИСНОВОК:
1.Ситуація успіху досягається тоді, коли
сама дитина визначає цей результат як
успіх.
2 Усвідомлення ситуації успіху самим
учнем, розуміння її значимості виникає у
школяра після здолання своєї боязкості,
невміння, незнання, психологічного
враження та інших видів труднощів.
3. Завдання педагога :
допомогти особистості дитини зрости в
успіху;
дати відчути радість від здолання
труднощів;
дати зрозуміти, що задарма в житті в
житті нічого не дається, скрізь необхідно
докласти зусиль.
І успіх буде еквівалентним витраченим
зусиллям.
ШАНОВНІ КОЛЕГИ !
Дайте, будь ласка, відповідь на такі
запитання:
1.Ваше ставлення до технології “Створення
ситуації успіху”.
2.Як Ви оцінюєте стан “Створення ситуації
успіху у Вашому навчальному закладі”.
3.Які ще методичні рекомендації, ідеї,
міркування щодо “Створення ситуації успіху”,
Ви можете запропонувати учасникам нашого
семінару ?
ВДЯЧНІ ВАМ ЗА ВІДВЕРТІСТЬ, ЗА ПОРАДИ
Slide 95
Створення ситуації успіху
та шляхи її реалізації
на уроці як складової якості
навчально-виховного процесу
Мета: Удосконалити методику
створення ситуації успіху та шляхів
її реалізації на уроці як стежки, що
веде до того куточка дитячого
серця, в якому горить вогник
бажання бути гарним.
На
відміну від традиційного розуміння
освіти як суми знань та навичок, нині освіту
починають розглядати як процес
становлення особистості .
Причому особистості, здатної до:
самоосвіти,
саморозвитку,
самовдосконалення,
яка вміє використовувати набуті знання,
яка прагне реалізувати себе,
спроможна змінити на краще своє життя,
життя своєї держави.
Алгоритм
створення та досягнення ситуації успіху
твердження про “Ситуацію успіху”;
особистісно-орієнтований підхід у справі
навчання та виховання - основа педагогічної
технології “Створення ситуації успіху”;
роль “Ситуації успіху” у навчальній діяльності;
створення “Ситуації успіху” на мотиваційному
етапі навчальної діяльності;
психолого-педагогічні прийоми при створенні
“Ситуації успіху”;
методика реалізації “Ситуації успіху”;
Виходячи із Положень Закону України “Про
освіту” завдання школи сьогодні полягає в
тому, щоб:
Виховувати в учнів здатність:
долати життєві труднощі;
самостійно приймати рішення;
розвивати себе як особистість, здатну:
робити вибір і контролювати своє життя;
брати на себе відповідальність за свої дії;
захищати себе і свої життєві цінності;
діяти відповідно до них;
піклуватись про інших;
Завдання вчителів:
прищепити учням потребу до здобуття
знань;
створити такі умови, щоб процес
здобуття знань був для них цікавим,
потрібним, комфортним;
і тому пріоритетним завданням вчителя
під час навчально-виховної діяльності є
створення ситуації успіху.
Що означає “Ситуація успіху?”
Ситуація успіху - це суб'єктивний
психічний стан задоволення наслідком
своєї фізичної, розумової праці чи
моральної напруги.
Успіх у навчанні - єдине джерело
внутрішніх сил дитини, які породжують
енергію для переборення труднощів,
бажання вчитися.
В.Сухомлинський
Ситуація успіху дарує атмосферу
приязні та взаємодопомоги, впевненості
і захищеності.
Учитель зобов’язаний створити джерело
внутрішніх сил дитини, джерело, яке дає
енергію для подолання труднощів і
формування бажання вчитися.
Використання ситуації успіху має
сприяти підвищенню робочого тонусу,
збільшенню продуктивності навчальної
роботи, а також допомогти учням
усвідомити себе повноцінною
особистістю і, відповідно, забезпечити
успіх у навчанні.
Основою педагогічної технології
“Створення ситуації успіху” є
особистісно-орієнтований підхід у справі
навчання та виховання.
А тому звернемося до рекомендацій
щодо особистісно-орієнтовного підходу
навчання та виховання.
–
Особистісно орієнтоване навчання
це навчання, центром якого є
особистість дитини, її самобутність та
самостійність: суб'єктивний досвід
кожного спочатку розкривається, а
потім узгоджується зі змістом освіти.
Визнання учня ключовою фігурою
всього освітнього процесу – це і є
особистісно орієнтована педагогіка.
У свідомості учня це має такий
вигляд: «Все, що я пізнаю, я знаю,
для чого мені потрібно і де я можу ці
знання застосувати».
Для педагога - це прагнення знайти
розумний баланс між знаннями,
уміннями та навичками учня.
Сучасність вимагає навчити учнів:
- самостійно та творчо розв'язувати
проблеми;
- шукати нову інформацію й робити
висновки, а не подавати дітям готові
знання.
В особистісно-орієнтованому підході
вчителю насамперед потрібен високий
рівень педагогічної майстерності, який
базується на розвитку:
дидактичних;
організаторських;
комунікативних;
науково-пізнавальних;
емоційних;
та поведінкових компонентностей;
-
-
Цілі особистісно орієнтованого
навчання полягають у тому, щоб:
визначити життєвий досвід кожного
учня;
його пізнавальні здібності;
рівень інтелекту;
інтереси, які спочатку треба розкрити,
а потім розвинути у навчальному
процесі;
Цілі особистісно орієнтованого навчання
полягають у тому, щоб:
Формувати позитивну мотивацію учнів до:
-
пізнавальної діяльності;
-
потребу в самопізнанні;
-
потребу в самореалізаціїї;
-
та потребу у самовдосконаленні школярів;
Цілі особистісно орієнтованого навчання
полягають у тому, щоб:
Озброїти учнів механізмом:
адаптації;
саморегуляції;
самозахисту;
самовиховання;
Цілі особистісно орієнтованого навчання
полягають у тому, щоб:
Розвинути індивідуальні позитивні
здібності кожного школяра;
Сформувати культуру життєдіяльності
максимально виявити і використати
індивідуальний досвід учня;
Правильно визначати лінії поведінки.
Основні принципи
особистісно-орієнтованого
навчання:
1. Принцип «розвивальної допомоги»
не робити за учня;
не вказувати йому, що робити,
а допомогти пробувати власні сили і власну
активність;
потрібно добитись, щоб учень сам обирав
рішення і відповідав за них.
Звідси - не потрібно подавати готові
знання, а створити умови, в яких
виявляється:
-
власна пізнавальна активність учня;
-
і він визначить для себе цілі, зміст та
методи роботи, власні цінності.
-
Навчання повинно бути дослідницьким
Це час, протягом якого діти вчаться:
самостійно діяти;
- дискутувати;
- приймати рішення.
-
При цьому розвивається самосвідомість і
самореалізується особистість.
Принцип - «свобода вміння»
- учні вільно обговорюють
проблеми;
- співпрацюють один з одним,
- а вчитель виступає в ролі
старшого члена колективу,
консультанта, джерела досвіду
Принцип - «свобода вміння»
Учителю:
-недостатньо
процес;
організувати навчальний
- потрібно ще визначити спосіб засвоєння
знань, тобто оприділити види діяльності
учня на уроці.
Основні вимоги до особистісноорієнтованого уроку:
раціональна єдність словесних,
наукових і практичних методів
навчання;
зв'язок з раніше вивченим досвідом,
набутим учнем;
Основні вимоги до особистісно
орієнтованого уроку:
-формування вмінь в учнів самостійно
здобувати знання і застосовувати їх на
практиці;
-заохочення прагнень учнів знаходити свій
спосіб роботи з навчальним матеріалом.
Метою
особистісноорієнтованого уроку є:
- створення умов для виявлення
пізнавальної активності учнів
Засобами досягнення вчителем цієї мети
можуть бути:
використання різних форм та методів
навчальної діяльності, які дозволяють
розкрити суб'єктивний досвід учнів;
створення атмосфери зацікавленості
кожного учня в результатах роботи
всього класу;
стимулювання учнів до висловлювань,
використання різних способів виконання
завдань без побоювань помилитися,
отримати хибну відповідь тощо;
Засобами досягнення вчителем цієї мети
можуть бути:
використання протягом уроку
дидактичного матеріалу, який дозволяє
отримати учневі найбільш значущі для
нього вид та форму змісту навчального
матеріалу;
оцінювання досягнень учня протягом
усього процесу його діяльності, а не
тільки за кінцевим результатом;
Засобами досягнення вчителем цієї мети
можуть бути:
заохочення прагнень учня знаходити свій
спосіб роботи;
аналізувати протягом уроку роботи інших
учнів; вибирати та засвоювати найбільш
раціональні з них;
створення на уроці педагогічних ситуацій
спілкування, які б дозволяли кожному учневі
виявляти ініціативу, самостійність, виборність у
справах роботи;
створення обстановки для природного
самовираження учня.
Технологія
особистісноорієнтованогоуроку
Для проведення особистісноорієнтованого уроку вчитель має
оволодіти його основними етапами:
1.
2.
3.
4.
5.
6.
7.
8.
Орієнтації.
Визначення мети.
Проектування.
Організації.
Реалізації.
Контролю.
Коригування.
Оцінювання
1. Етап орієнтації включає:
орієнтацію на позитивну роботу;
орієнтацію на визначення особистісного
досвіду учнів;
пов'язання цього досвіду з проблемами
навчального матеріалу.
2. Етап визначення мети передбачає:
визначення на уроці разом з учнями
значущої мети здійснення тієї діяльності,
яка запланована вчителем (учні повинні
зрозуміти, що може дати робота учням
саме на цьому уроці для складання,
наприклад, тематичного заліку,
державної атестації, свого майбутнього
життя тощо);
визначення показників досягнення
поставлених завдань;
3. Етап проектування включає:
передбачення залучення учнів до
виконання ними випереджальних
завдань;
підготовки повідомлень;
рефератів;
виготовлення та відбору наочності;
складання плану роботи тощо;
Етап організації виконання плану
діяльності передбачає:
Подання можливих варіантів і
способів виконання навчальної
діяльності (усна чи письмова форма,
індивідуальна робота чи робота в
групах, робота з текстом чи з іншими
засобами одержання інформації);
Етап організації виконання плану
діяльності передбачає:
2.Представлення учнями вибору способу
фіксації нового матеріалу (конспект,
схема, таблиця, опора, план, тези,
висновки тощо);
3.Варіативність домашнього завдання
(диференціація за рівнем складності та
способом виконання).
Етап контрольно-оцінювальний:
1.Залучення учнів до контролю за
перебігом навчальної діяльності шляхом
заохочення їх до різних видів контролю,
самоконтролю, взаємоконтролю, роботи
в групах;
2.Участь учнів у виправленні помилок і
недоліків у знаннях, усвідомлення їх
причин шляхом взаємо та самоаналізу;
Етап контрольно-оцінювальний:
3.Надання учням можливості самостійно
або за участі вчителя, інших учнів
порівнювати отримані ним результати з
критеріями стандарту, закладеного у
навчальній програмі;
4.Використання механізмів оцінного
методу (позитивного ставлення до
успіхів школяра);
Етап контрольно-оцінювальний:
5.Використання механізмів оцінного
методу (позитивного ставлення до
успіхів школяра).
6.Оцінювання (виставлення рівневих
оцінок за дванадцятибальною системою
оцінювання навчальних досягнень,
поурочного бала, рейтинг) не тільки
результатів, а й самого процесу
навчання.
6. Заключний етап передбачає:
усвідомлення учнями ситуації
досягнення мети;
відчуття успіху;
підкріплення позитивної мотивації
стосовно власної діяльності.
Методи та засоби психолого-педагогічної
підтримки діяльності учнів
заохочення;
навчально-пізнавальна гра;
створення ситуації успіху;
створення ситуації пізнавального інтересу;
створення проблемної ситуації;
спонукання до пошуку альтернативних
рішень;
виконання творчих завдань;
кооперація учнів;
створення ситуації взаємодопомоги тощо.
Висновок може бути таким: особистісноорієнтоване навчання ЦЕ–
загальнодидактичний принцип
індивідуального підходу до учнів.
Таке твердження ми дослідимо та
пояснимо за допомогою такого факту:
Відомий російський психолог
Л.С. Виготський своє теорією доводить,
що розум будь-якої людини має дві зони
розвитку: А і Б.
Перша зона (А) – це зона актуального
розвитку.
У цю зону потрапляють завдання, які
дитина може виконати сама без
допомоги вчителя.
Друга зона (В) – це зона найближчого
розвитку
Сюди потрапляють завдання, які дитина сама
виконати не може, але може з ними
впоратися з допомогою вчителя.
Зона найближчого розвитку, - це зона
“наступного дня”.
Те, що сьогодні є зона найближчого
розвитку, завтра у процесі навчання повинно
стати зоною актуального розвитку. Учитель
не повинен давати готову інформацію, адже
таке навчання може загальмувати мислення
дитини. А за допомогою вміло підібраних
запитань педагог підводить школяра до
правильної відповіді, розв’язку.
Те, що сьогодні є зоною найближчого
розвитку, завтра у процесі навчання
повинно стати зоною актуального
розвитку.
Учитель не повинен давати готову
інформацію, адже таке навчання може
загальмувати мислення дитини.
А за допомогою вміло підібраних
запитань педагог підводить школяра до
правильної відповіді, розв’язку.
Отже, як бачимо із цього прикладу, щоб
відбулися розвиток і навчання учнів,
завдання повинні потрапляти лише в
зону найближчого розвитку
(за Л.С. Виготським).
Припустимо, що два учні навчались в
одній школі, в одних і тих самих
учителів, закінчили школу з відзнакою,
рівень їхнього розвитку все одно буде
різним.
Ще більше відрізняється розвиток учнів
класу, які згідно з 12- бальною
системою досягли початкового і
високого рівнів.
Тому зрозуміло, що до таких дітей треба
підходити індивідуально, тобто ставити
перед ними різні завдання.
Якщо для цілого класу поставити одне
завдання, то для одних учнів воно
потрапить у зону актуального розвитку,
для інших – у зону найближчого
розвитку.
Отже, одне завдання для всього класу
ставити не бажано і не потрібно, а
здійснювати якісний особистісноорієнтований підхід до навчання та
виховання на практиці нам заважає ряд
причин, зокрема:
Причина 1. Щоб підійти індивідуально
до кожного учня, необхідно знати його
психологічні, фізіологічні та соціальні
особливості.
Лише психологія нараховує кілька
десятків індивідуальних особливостей
особистості. Це різні види уваги, уяви,
мислення, сприйняття, темпераменту,
характеру і т.д.
Пам’ять також поділяється більш ніж
на 10 типів: короткочасна,
довготривала, оперативна, рухова,
зорова, слухова, емоційна, словеснологічна і т.д.;
Причина 2. Виявити всі ці психологічні,
фізіологічні та соціальні особливості
вчитель без допомоги психолога, лікаря,
соціолога не може;
Причина 3.Навіть якщо теоретично
припустити, що в кожної дитини
виявили всі ці особливості, вчитель не
зможе запам’ятати їх у такій кількості
дітей, оскільки він одночасно навчає
свого предмета не один десяток учнів,
кожен з яких має не один десяток таких
особливостей.
Нарешті, якщо вчителю все-таки
вдається запам’ятати всі особливості
кожної дитини, він не зможе підійти
індивідуально тому, що урок триває
всього 40-45 хв, протягом яких
неможливо фізично попрацювати з
кожним учнем класу індивідуально.
Отже, існує суперечність: з одного боку,
вимоги до особистісно-орієнтованого
навчання, а з іншого причини, що
унеможливлюють якісне впровадження
цієї педагогічної технології у навчальновиховний процес.
Який же вихід з ситуації, що склалася ?
Філософія вчить, що джерелом і
рушійними силами будь-якого процесу
(у тому числі й навчального) є
розв’язання суперечностей і тому,
щоб навчальний процес розвивався,
вчителю необхідно вміти виявляти
суперечність навчального процесу, а
також вміти розв’язувати її.
Дана суперечність розв’язується шляхом
диференційованого підходу до учнів.
Диференціація (від лат. Differentia –
різниця, відмінність) – розчленування
цілого на якісно відмінні частини.
Розв’язування таких суперечностей
називається підходом до навчання.
Цей підхід, для прикладу, можна
здійснити таким чином:
Учнів класу розподілити на групи за
рівнем розвитку.
Критерії, якими слід керуватися - це
успішність.
Таких груп, наприклад, може бути
чотири:
низький рівень;
середній рівень;
достатній рівень;
високий рівень.
Зрозуміло, що такий поділ не
аргументується для учнів, для того щоб
у слабшого школяра не сформувалася
занижена самооцінка, а в сильного –
завищена.
Якщо учні однієї з груп підвищують свій
рівень – їх слід перевести до наступної
групи і навпаки.
Для кожної групи пропонуються різні за
ступенем складності завдання.
Диференційований підхід можна
здійснювати при різних формах
навчального процесу: під час уроку,
лабораторного заняття, екскурсії.
Під час проведеного уроку методом бесіди,
запитань слід орієнтувати учнів на певну
групу.
При цьому обов’язково слід враховувати,
щоб запитання було точним, стислим, не
мало елементів підказки.
Під час проведення уроку методом
пояснення, розповіді диференційований
підхід неможливий, оскільки вчитель будує
свою розповідь, орієнтуючись на
середнього учня,
але під час закріплення нового матеріалу
чи пояснення домашнього завдання учням
можна запропонувати різнорівневі
завдання.
Завершальним етапом навчальної
діяльності на уроці є:
усвідомлення ситуації досягнення мети;
переживання ситуації успіху;
підкріплення позитивної мотивації щодо
самої діяльності.
Ситуація успіху досягається тоді, коли
сама дитина визначає цей результат як
успіх.
Усвідомлення ситуації успіху самим
учнем, розуміння її значимості виникає у
суб'єкта після здолання своєї боязкості,
невміння, незнання, психологічного
враження та інших видів труднощів.
Роль “Ситуації успіху” у навчальній
діяльності
За останні роки термін
„Ситуація успіху” став звичним для
педагогів.
Ніхто не заперечує, що саме позитивні
емоції можуть стати для дитини одним
з найважливіших стимулів у навчанні,
але при цьому ми забуваємо про те, що
в педагогів не існує єдиного рецепта чи
правила, як саме створювати ситуації
успіху тому, що це слід на основі
індивідуального підходу, зважено, з
урахуванням багатьох факторів.
Діти прощають багато чого, але не
вибачають байдужість.
За відгуками дітей, найкращі їхні
вчителі вели уроки так, що здавалося,
ніби весь урок вони зайняті саме тобою.
Як цього досягти?
Іноді це „Іскра Божа”,
а частіше – майстерність, доведена до
мистецтва.
Важливо мати на увазі, що навіть
одноразове переживання успіху може
докорінно змінити психологічне
самопочуття дитини.
Ситуація успіху може стати пусковим
механізмом подальшого розвитку
особистості.
Безперечно, переживання успіху навіює
людині впевненість у власних силах.
З`являється бажання знову досягти
добрих результатів, виникає відчуття
внутрішнього благополуччя, що, у свою
чергу, покращує ставлення до
навколишнього світу.
На перший погляд здається, що вчитель,
кілька разів давши учню можливість
відчути успіх, далі вже само собою
забезпечує високий рівень мотивації,
інтересу, пізнавальної активності.
Але може бути й протилежний
результат: постійна успішність здатна
сформувати байдуже ставлення до
навчання.
Крім того, постійне очікування лише
позитивного результату згубно впливає
на розвиток вольових якостей учня:
він ухиляється від подолання
труднощів;
губиться в складних ситуаціях
(навчальних та життєвих);
у його поведінці починає домінувати
мотив „уникнення невдач”.
Досвідчені психологи та педагоги
попереджують про можливість
негативних наслідків пережитого успіху.
Чому ж виникає такий парадокс?
По-перше, успіх, що діставався ціною
незначних зусиль, може призвести до
переоцінки, точніше, до завищеної
оцінки своїх можливостей.
По-друге, за сильним переживанням
будь-якої емоції обов`язково настає
релаксація (розслаблення).
І якщо в цей період запропонувати
людині якусь діяльність, то, швидше за
все, ця діяльність буде менш успішною,
ніж попередня.
По-третє, переживання успіху може бути
потьмареним, якщо результат, важливий
і значимий для самого учня, не буде
адекватно оцінений іншими людьми.
І нарешті:
Емоція успіху не стане сильним
переживанням, якщо результати діяльності
не значимі для її суб`єкта.
Дитина, особливо на початку навчання,
однаково інтенсивно переживає успіх у
„головних” і „неголовних” навчальних
предметах.
Але часто знижують цю інтенсивність:
„12 балів з музики ! Та краще б ти
отримав 12 балів з читання”.
Знижуючи значимості успіху, що
переживається дитиною, ми, дорослі,
впливаємо на формування у дитини
ставлення до навчального процесу в
цілому.
Ось чому, оцінюючи дітей, необхідно
виходити з індивідуальних особливостей
кожного учня.
Просування вперед треба заохочувати,
підбадьорювати, щоб дитина не
відчувала невдачу, порівнюючи свої
результати з раніше встановленими
нормами, особливо якщо вони для неї
недосяжні.
Отже, ситуація успіху у навчальній
діяльності створюється вчителем або ж
психологом.
Як і будь-яку іншу діяльність, навчання
можна уявити у вигляді простого
ланцюжка дій:
1. Установка на діяльність (емоційна
підготовка учнів на вирішення
навчального завдання) – мотиваційний
етап;
2.Забезпечення діяльності (створення
умов для успішного вирішення
навчального завдання) –підготовчий,
робочий етап;
3.Порівняння отриманих результатів з
очікуваними (усвідомлення ставлення до
результатів своєї навчальної праці) –
результативний етап.
Отже, якщо ситуація успіху створюється
вчителем послідовно і свідомо, її
3.Порівняння отриманих результатів з
очікуваними (усвідомлення ставлення
до результатів своєї навчальної праці) –
результативний етап.
Отже, якщо ситуація успіху створюється
вчителем послідовно і свідомо, її
структура повинна врахувати всі
перелічені компоненти.
Створення ситуації успіху на
мотиваційному етапі навчальної
діяльності
Дослідження психологів свідчать, що рівень
засвоєння людиною знань істотно залежить
від рівня сформованості її мотивації
навчитися.
Тож давайте проаналізуємо, як провести
мотиваційний етап уроку так, щоб створити
ситуацію успіху для того учня.
Перед учителем стоїть завдання:
сформувати в учня настанову на
успішне виконання завдання
Інакше кажучи, вчитель повинен
сформувати в учнів мотив досягнення
мети.
Але при цьому вчитель часто
зустрічається з неадекватною
реакцією учнівського колективу:
1.Хтось уже виконував подібне
завдання, і його результати
виявились невдалими, так що у цієї
категорії учнів уже сформоване
негативне ставлення на успішне
виконання завдання.
2.Інша група учнів не стикалась з
такою роботою, тому вони не знають,
чого можна очікувати від майбутньої
діяльності.
3.Третя група, яка виконувала потрібні
завдання і успішно з ними впоралася,
знаходиться у стані мобілізації, готова
виконувати навчальне завдання.
Зрозуміло, що найлегше вчителю буде
працювати з учнями третьої групи, де
необхідно лише активізувати позитивні
емоції, які діти пережили раніше.
У другої групи учнів слід передбачити
емоційну реакцію, намалювати
перспективу вдалого виконання
завдання, пов`язавши її з тими чи
іншими умовами діяльності, які в
минулому забезпечували успіх.
Найбільш клопітною буде робота
першою групою учнів.
Перш за все доведеться нейтралізувати
спогади про невдачу в попередній
діяльності, а потім створити перспективу
для нової.
Зробити це можна, наприклад, так:
дати завдання учневі попрацювати над
своїми помилками, або повідомити його,
що завдання для нього змінено
порівняно з попереднім і т. д.
Учитель може запропонувати різні
варіанти мотивів досягнення ситуації
успіху:
прагнення самостійно розв`язати цікаві
задачі;
завоювати авторитет у своїх товаришів;
стати першим;
розглядати свою діяльність з точки зору
її корисності для інших людей;
встановити нові контакти між
товаришами у ході виконання завдання
тощо.
Отже, на етапі мотивації навчальної
діяльності учитель організовує певні
ситуації з метою активізувати чи
нейтралізувати емоції для наступної
діяльності
На етапі мотивації створення ситуації
успіху більшою мірою визначається
психологічними аспектами.
Тут доречним буде використання в
роботі вчителя таких психологопедагогічних прийомів, як:
Ефект Розенталя, або „Ефект
навіювання”: „Ти це можеш”, „Тобі це
вдається” тощо.
Якщо педагог буде переконувати учнів
у реальності успіху, то успіх прийде.
Англійський учений Стоуенс довів, що
учні, яких заохочували, досягли значно
більших успіхів, ніж ті, кого ніяк не
заохочували.
Прийом „Емоційне погладжування” –
це констатація будь-якого факту успіху,
прищеплювання дитині віри в себе,
відкритість учителя для довіри і співчуття.
◦ Прийом „Анонсування” –
репетиція майбутньої дії, яка створює
психологічний настрій на успіх перед
класом.
Це можуть бути додаткові індивідуальні
заняття з окремими учнями чи
заздалегідь оголошенні запитання
самостійної роботи.
Прийом „Шикуйсь!” містить такі кроки:
психологічна атака;
емоційне блокування;
вибір головного напрямку;
вибір рівних можливостей;
несподіване порівняння;
стабілізація.
Цей прийом полягає в тому, щоб:
учителем блокувалось припущення на
невдачу в діяльності учня;
відволікалася увага школяра від
чергового неуспіху;
вчитель повинен знайти той напрямок
діяльності, яким учень зможе
реалізувати себе набагато краще, тим
самим забезпечити його на успіх, на
стабільність у навчанні.
Розглянемо деякі
алгоритми створення ситуацій успіху та
методику їх реалізації:
Прийом „Даю шанс” – це заздалегідь
підготовлена вчителем ситуація, в якій
учень отримує можливість зненацька
для себе розкрити свої можливості.
Прийом “ Зняття страху”-
допомогає перебороти невпевненість у
власних силах (Люди вчаться на своїх
помилках і знаходять інші шляхи
вирішення проблем).
Прийом “Авансування успішного
результату” –
допомогає вчителю висловити тверду
переконаніність у тому, що його учень
обов’язково впорається з поставленим
завданням.
Це, в свою чергу, переконує дитину у
своїх силах і можливостях.
“У тебе обов’язково вийде”, “Я навіть не
сумніваюсь у позитивному результаті” і
т. д.
Прийом “Прихований інструктаж”
Допомагає дитині уникнути поразки.
Досягається шляхом побажання,
наприклад:
Можливо краще почати з ...,
Виконуючи роботу не забудьте про ...
Прийом “Внесення мотиву”.
Показує дитині заради чого, кого
здійснюється ця діяльність, кому буде
добре після виконання, наприклад, “Без
твоєї допомоги твоїм друзям не
впоратись...” тощо.
Прийом “Персональна винятковість.”
Визначає важливість зусиль дитини в
діяльності, що здійснюється або
здійснюватиметься, наприклад:
Тільки ти міг би…
Тільки тобі і можу доручити… і т.п.
Прийом “Висока оцінка деталі”.
Допомагає емоційно пережити не
результат в цілому, а якої її окремої
деталі:
Найбільше мені сподобалось у твоїй
роботі…
Найбільше тобі вдалося…
Прийом „Еврика”.
Створюються умови, за яких дитина,
виконуючи навчальне завдання,
несподівано відкриває в собі невідомі
досі здібності.
Завдання вчителя – помітити це глибоко
особисте відкриття, всіляко підтримати
дитину, поставити нову мету і надихнути
на її досягнення.
Допомога вчителя у створенні ситуації
відкриття має бути ненав`язливою,
прихованою.
Створюючи ситуації успіху на етапі
організації навчальної діяльності, слід
пам`ятати кілька основних правил:
у кожній дитині є задатки, які можуть
розвинутися у здібності;
Побачити їх, відчути, розвити – це
справа педагога;
ставлення до дитини як до рівної, як до
себе, спілкування, що повністю включає
грубість, різкість, образливий тон, має
стати обов`язковою нормою всієї
педагогічної діяльності;
Ставлення до дитини:
як до рівної,
як до себе,
спілкування, що повністю виключає:
- грубість,
- різкість,
- образливий тон
має стати обов`язковою нормою всієї
педагогічної діяльності;
чим більше напрямків діяльності, в яких
бере участь дитина, тим більше в неї
можливостей знайти себе;
кількість і різноманітність ситуацій і
обставин, в тому числі і штучно
створених, у які може потрапити
дитина, визначають шляхи її сьогодення
і віддаленого інтересу та можливі шляхи
успіху.
ТИПИ УСПІХУ:
Неочікувана радість – це почуття
задоволення від того, що результати
діяльності учня перевершили його
очікування.
З педагогічної та психологічної точки
зору – це результат продуманої,
підготовленої діяльності вчителя.
Спільна радість – полягає в тому, щоб учень
досяг необхідної для себе реакції колективу.
Вона може бути підготовленою вчителем
або спонтаною.
Спільною радістю вважають тільки ті реакції
колективу, які дають можливість дитині
відчутні себе задоволеним, стимулюють її
зусиля.
Це, перш за все, має бути емоційний відгук
оточуючих на успіх члена свого колективу.
Важливо, щоб у досягненнях кожного
школяра всі бачили результати своєї
праці, а сама дитина розуміла, що її
радість – це радість підтримки,
отримання статусу „свій серед своїх”.
Зрештою у тому, як реагує дитячий
колектив на успіхи або невдачі своїх
учителів, виявляється його моральна
сутність.
Радість пізнання – це радість пізнання
нового, хоча вона по своїй суті
альтруїстична (виникає на основі
допомоги, підтримки інших людей).
Пізнання спираїться на самоосвіту й
самопізнання.
Така радість не може вирости на
пустому місці, появитися без серйозних
причин. Це слід клопіткої роботи
учителя –учня-учнів.
ВИСНОВОК:
1.Ситуація успіху досягається тоді, коли
сама дитина визначає цей результат як
успіх.
2 Усвідомлення ситуації успіху самим
учнем, розуміння її значимості виникає у
школяра після здолання своєї боязкості,
невміння, незнання, психологічного
враження та інших видів труднощів.
3. Завдання педагога :
допомогти особистості дитини зрости в
успіху;
дати відчути радість від здолання
труднощів;
дати зрозуміти, що задарма в житті в
житті нічого не дається, скрізь необхідно
докласти зусиль.
І успіх буде еквівалентним витраченим
зусиллям.
ШАНОВНІ КОЛЕГИ !
Дайте, будь ласка, відповідь на такі
запитання:
1.Ваше ставлення до технології “Створення
ситуації успіху”.
2.Як Ви оцінюєте стан “Створення ситуації
успіху у Вашому навчальному закладі”.
3.Які ще методичні рекомендації, ідеї,
міркування щодо “Створення ситуації успіху”,
Ви можете запропонувати учасникам нашого
семінару ?
ВДЯЧНІ ВАМ ЗА ВІДВЕРТІСТЬ, ЗА ПОРАДИ
Slide 96
Створення ситуації успіху
та шляхи її реалізації
на уроці як складової якості
навчально-виховного процесу
Мета: Удосконалити методику
створення ситуації успіху та шляхів
її реалізації на уроці як стежки, що
веде до того куточка дитячого
серця, в якому горить вогник
бажання бути гарним.
На
відміну від традиційного розуміння
освіти як суми знань та навичок, нині освіту
починають розглядати як процес
становлення особистості .
Причому особистості, здатної до:
самоосвіти,
саморозвитку,
самовдосконалення,
яка вміє використовувати набуті знання,
яка прагне реалізувати себе,
спроможна змінити на краще своє життя,
життя своєї держави.
Алгоритм
створення та досягнення ситуації успіху
твердження про “Ситуацію успіху”;
особистісно-орієнтований підхід у справі
навчання та виховання - основа педагогічної
технології “Створення ситуації успіху”;
роль “Ситуації успіху” у навчальній діяльності;
створення “Ситуації успіху” на мотиваційному
етапі навчальної діяльності;
психолого-педагогічні прийоми при створенні
“Ситуації успіху”;
методика реалізації “Ситуації успіху”;
Виходячи із Положень Закону України “Про
освіту” завдання школи сьогодні полягає в
тому, щоб:
Виховувати в учнів здатність:
долати життєві труднощі;
самостійно приймати рішення;
розвивати себе як особистість, здатну:
робити вибір і контролювати своє життя;
брати на себе відповідальність за свої дії;
захищати себе і свої життєві цінності;
діяти відповідно до них;
піклуватись про інших;
Завдання вчителів:
прищепити учням потребу до здобуття
знань;
створити такі умови, щоб процес
здобуття знань був для них цікавим,
потрібним, комфортним;
і тому пріоритетним завданням вчителя
під час навчально-виховної діяльності є
створення ситуації успіху.
Що означає “Ситуація успіху?”
Ситуація успіху - це суб'єктивний
психічний стан задоволення наслідком
своєї фізичної, розумової праці чи
моральної напруги.
Успіх у навчанні - єдине джерело
внутрішніх сил дитини, які породжують
енергію для переборення труднощів,
бажання вчитися.
В.Сухомлинський
Ситуація успіху дарує атмосферу
приязні та взаємодопомоги, впевненості
і захищеності.
Учитель зобов’язаний створити джерело
внутрішніх сил дитини, джерело, яке дає
енергію для подолання труднощів і
формування бажання вчитися.
Використання ситуації успіху має
сприяти підвищенню робочого тонусу,
збільшенню продуктивності навчальної
роботи, а також допомогти учням
усвідомити себе повноцінною
особистістю і, відповідно, забезпечити
успіх у навчанні.
Основою педагогічної технології
“Створення ситуації успіху” є
особистісно-орієнтований підхід у справі
навчання та виховання.
А тому звернемося до рекомендацій
щодо особистісно-орієнтовного підходу
навчання та виховання.
–
Особистісно орієнтоване навчання
це навчання, центром якого є
особистість дитини, її самобутність та
самостійність: суб'єктивний досвід
кожного спочатку розкривається, а
потім узгоджується зі змістом освіти.
Визнання учня ключовою фігурою
всього освітнього процесу – це і є
особистісно орієнтована педагогіка.
У свідомості учня це має такий
вигляд: «Все, що я пізнаю, я знаю,
для чого мені потрібно і де я можу ці
знання застосувати».
Для педагога - це прагнення знайти
розумний баланс між знаннями,
уміннями та навичками учня.
Сучасність вимагає навчити учнів:
- самостійно та творчо розв'язувати
проблеми;
- шукати нову інформацію й робити
висновки, а не подавати дітям готові
знання.
В особистісно-орієнтованому підході
вчителю насамперед потрібен високий
рівень педагогічної майстерності, який
базується на розвитку:
дидактичних;
організаторських;
комунікативних;
науково-пізнавальних;
емоційних;
та поведінкових компонентностей;
-
-
Цілі особистісно орієнтованого
навчання полягають у тому, щоб:
визначити життєвий досвід кожного
учня;
його пізнавальні здібності;
рівень інтелекту;
інтереси, які спочатку треба розкрити,
а потім розвинути у навчальному
процесі;
Цілі особистісно орієнтованого навчання
полягають у тому, щоб:
Формувати позитивну мотивацію учнів до:
-
пізнавальної діяльності;
-
потребу в самопізнанні;
-
потребу в самореалізаціїї;
-
та потребу у самовдосконаленні школярів;
Цілі особистісно орієнтованого навчання
полягають у тому, щоб:
Озброїти учнів механізмом:
адаптації;
саморегуляції;
самозахисту;
самовиховання;
Цілі особистісно орієнтованого навчання
полягають у тому, щоб:
Розвинути індивідуальні позитивні
здібності кожного школяра;
Сформувати культуру життєдіяльності
максимально виявити і використати
індивідуальний досвід учня;
Правильно визначати лінії поведінки.
Основні принципи
особистісно-орієнтованого
навчання:
1. Принцип «розвивальної допомоги»
не робити за учня;
не вказувати йому, що робити,
а допомогти пробувати власні сили і власну
активність;
потрібно добитись, щоб учень сам обирав
рішення і відповідав за них.
Звідси - не потрібно подавати готові
знання, а створити умови, в яких
виявляється:
-
власна пізнавальна активність учня;
-
і він визначить для себе цілі, зміст та
методи роботи, власні цінності.
-
Навчання повинно бути дослідницьким
Це час, протягом якого діти вчаться:
самостійно діяти;
- дискутувати;
- приймати рішення.
-
При цьому розвивається самосвідомість і
самореалізується особистість.
Принцип - «свобода вміння»
- учні вільно обговорюють
проблеми;
- співпрацюють один з одним,
- а вчитель виступає в ролі
старшого члена колективу,
консультанта, джерела досвіду
Принцип - «свобода вміння»
Учителю:
-недостатньо
процес;
організувати навчальний
- потрібно ще визначити спосіб засвоєння
знань, тобто оприділити види діяльності
учня на уроці.
Основні вимоги до особистісноорієнтованого уроку:
раціональна єдність словесних,
наукових і практичних методів
навчання;
зв'язок з раніше вивченим досвідом,
набутим учнем;
Основні вимоги до особистісно
орієнтованого уроку:
-формування вмінь в учнів самостійно
здобувати знання і застосовувати їх на
практиці;
-заохочення прагнень учнів знаходити свій
спосіб роботи з навчальним матеріалом.
Метою
особистісноорієнтованого уроку є:
- створення умов для виявлення
пізнавальної активності учнів
Засобами досягнення вчителем цієї мети
можуть бути:
використання різних форм та методів
навчальної діяльності, які дозволяють
розкрити суб'єктивний досвід учнів;
створення атмосфери зацікавленості
кожного учня в результатах роботи
всього класу;
стимулювання учнів до висловлювань,
використання різних способів виконання
завдань без побоювань помилитися,
отримати хибну відповідь тощо;
Засобами досягнення вчителем цієї мети
можуть бути:
використання протягом уроку
дидактичного матеріалу, який дозволяє
отримати учневі найбільш значущі для
нього вид та форму змісту навчального
матеріалу;
оцінювання досягнень учня протягом
усього процесу його діяльності, а не
тільки за кінцевим результатом;
Засобами досягнення вчителем цієї мети
можуть бути:
заохочення прагнень учня знаходити свій
спосіб роботи;
аналізувати протягом уроку роботи інших
учнів; вибирати та засвоювати найбільш
раціональні з них;
створення на уроці педагогічних ситуацій
спілкування, які б дозволяли кожному учневі
виявляти ініціативу, самостійність, виборність у
справах роботи;
створення обстановки для природного
самовираження учня.
Технологія
особистісноорієнтованогоуроку
Для проведення особистісноорієнтованого уроку вчитель має
оволодіти його основними етапами:
1.
2.
3.
4.
5.
6.
7.
8.
Орієнтації.
Визначення мети.
Проектування.
Організації.
Реалізації.
Контролю.
Коригування.
Оцінювання
1. Етап орієнтації включає:
орієнтацію на позитивну роботу;
орієнтацію на визначення особистісного
досвіду учнів;
пов'язання цього досвіду з проблемами
навчального матеріалу.
2. Етап визначення мети передбачає:
визначення на уроці разом з учнями
значущої мети здійснення тієї діяльності,
яка запланована вчителем (учні повинні
зрозуміти, що може дати робота учням
саме на цьому уроці для складання,
наприклад, тематичного заліку,
державної атестації, свого майбутнього
життя тощо);
визначення показників досягнення
поставлених завдань;
3. Етап проектування включає:
передбачення залучення учнів до
виконання ними випереджальних
завдань;
підготовки повідомлень;
рефератів;
виготовлення та відбору наочності;
складання плану роботи тощо;
Етап організації виконання плану
діяльності передбачає:
Подання можливих варіантів і
способів виконання навчальної
діяльності (усна чи письмова форма,
індивідуальна робота чи робота в
групах, робота з текстом чи з іншими
засобами одержання інформації);
Етап організації виконання плану
діяльності передбачає:
2.Представлення учнями вибору способу
фіксації нового матеріалу (конспект,
схема, таблиця, опора, план, тези,
висновки тощо);
3.Варіативність домашнього завдання
(диференціація за рівнем складності та
способом виконання).
Етап контрольно-оцінювальний:
1.Залучення учнів до контролю за
перебігом навчальної діяльності шляхом
заохочення їх до різних видів контролю,
самоконтролю, взаємоконтролю, роботи
в групах;
2.Участь учнів у виправленні помилок і
недоліків у знаннях, усвідомлення їх
причин шляхом взаємо та самоаналізу;
Етап контрольно-оцінювальний:
3.Надання учням можливості самостійно
або за участі вчителя, інших учнів
порівнювати отримані ним результати з
критеріями стандарту, закладеного у
навчальній програмі;
4.Використання механізмів оцінного
методу (позитивного ставлення до
успіхів школяра);
Етап контрольно-оцінювальний:
5.Використання механізмів оцінного
методу (позитивного ставлення до
успіхів школяра).
6.Оцінювання (виставлення рівневих
оцінок за дванадцятибальною системою
оцінювання навчальних досягнень,
поурочного бала, рейтинг) не тільки
результатів, а й самого процесу
навчання.
6. Заключний етап передбачає:
усвідомлення учнями ситуації
досягнення мети;
відчуття успіху;
підкріплення позитивної мотивації
стосовно власної діяльності.
Методи та засоби психолого-педагогічної
підтримки діяльності учнів
заохочення;
навчально-пізнавальна гра;
створення ситуації успіху;
створення ситуації пізнавального інтересу;
створення проблемної ситуації;
спонукання до пошуку альтернативних
рішень;
виконання творчих завдань;
кооперація учнів;
створення ситуації взаємодопомоги тощо.
Висновок може бути таким: особистісноорієнтоване навчання ЦЕ–
загальнодидактичний принцип
індивідуального підходу до учнів.
Таке твердження ми дослідимо та
пояснимо за допомогою такого факту:
Відомий російський психолог
Л.С. Виготський своє теорією доводить,
що розум будь-якої людини має дві зони
розвитку: А і Б.
Перша зона (А) – це зона актуального
розвитку.
У цю зону потрапляють завдання, які
дитина може виконати сама без
допомоги вчителя.
Друга зона (В) – це зона найближчого
розвитку
Сюди потрапляють завдання, які дитина сама
виконати не може, але може з ними
впоратися з допомогою вчителя.
Зона найближчого розвитку, - це зона
“наступного дня”.
Те, що сьогодні є зона найближчого
розвитку, завтра у процесі навчання повинно
стати зоною актуального розвитку. Учитель
не повинен давати готову інформацію, адже
таке навчання може загальмувати мислення
дитини. А за допомогою вміло підібраних
запитань педагог підводить школяра до
правильної відповіді, розв’язку.
Те, що сьогодні є зоною найближчого
розвитку, завтра у процесі навчання
повинно стати зоною актуального
розвитку.
Учитель не повинен давати готову
інформацію, адже таке навчання може
загальмувати мислення дитини.
А за допомогою вміло підібраних
запитань педагог підводить школяра до
правильної відповіді, розв’язку.
Отже, як бачимо із цього прикладу, щоб
відбулися розвиток і навчання учнів,
завдання повинні потрапляти лише в
зону найближчого розвитку
(за Л.С. Виготським).
Припустимо, що два учні навчались в
одній школі, в одних і тих самих
учителів, закінчили школу з відзнакою,
рівень їхнього розвитку все одно буде
різним.
Ще більше відрізняється розвиток учнів
класу, які згідно з 12- бальною
системою досягли початкового і
високого рівнів.
Тому зрозуміло, що до таких дітей треба
підходити індивідуально, тобто ставити
перед ними різні завдання.
Якщо для цілого класу поставити одне
завдання, то для одних учнів воно
потрапить у зону актуального розвитку,
для інших – у зону найближчого
розвитку.
Отже, одне завдання для всього класу
ставити не бажано і не потрібно, а
здійснювати якісний особистісноорієнтований підхід до навчання та
виховання на практиці нам заважає ряд
причин, зокрема:
Причина 1. Щоб підійти індивідуально
до кожного учня, необхідно знати його
психологічні, фізіологічні та соціальні
особливості.
Лише психологія нараховує кілька
десятків індивідуальних особливостей
особистості. Це різні види уваги, уяви,
мислення, сприйняття, темпераменту,
характеру і т.д.
Пам’ять також поділяється більш ніж
на 10 типів: короткочасна,
довготривала, оперативна, рухова,
зорова, слухова, емоційна, словеснологічна і т.д.;
Причина 2. Виявити всі ці психологічні,
фізіологічні та соціальні особливості
вчитель без допомоги психолога, лікаря,
соціолога не може;
Причина 3.Навіть якщо теоретично
припустити, що в кожної дитини
виявили всі ці особливості, вчитель не
зможе запам’ятати їх у такій кількості
дітей, оскільки він одночасно навчає
свого предмета не один десяток учнів,
кожен з яких має не один десяток таких
особливостей.
Нарешті, якщо вчителю все-таки
вдається запам’ятати всі особливості
кожної дитини, він не зможе підійти
індивідуально тому, що урок триває
всього 40-45 хв, протягом яких
неможливо фізично попрацювати з
кожним учнем класу індивідуально.
Отже, існує суперечність: з одного боку,
вимоги до особистісно-орієнтованого
навчання, а з іншого причини, що
унеможливлюють якісне впровадження
цієї педагогічної технології у навчальновиховний процес.
Який же вихід з ситуації, що склалася ?
Філософія вчить, що джерелом і
рушійними силами будь-якого процесу
(у тому числі й навчального) є
розв’язання суперечностей і тому,
щоб навчальний процес розвивався,
вчителю необхідно вміти виявляти
суперечність навчального процесу, а
також вміти розв’язувати її.
Дана суперечність розв’язується шляхом
диференційованого підходу до учнів.
Диференціація (від лат. Differentia –
різниця, відмінність) – розчленування
цілого на якісно відмінні частини.
Розв’язування таких суперечностей
називається підходом до навчання.
Цей підхід, для прикладу, можна
здійснити таким чином:
Учнів класу розподілити на групи за
рівнем розвитку.
Критерії, якими слід керуватися - це
успішність.
Таких груп, наприклад, може бути
чотири:
низький рівень;
середній рівень;
достатній рівень;
високий рівень.
Зрозуміло, що такий поділ не
аргументується для учнів, для того щоб
у слабшого школяра не сформувалася
занижена самооцінка, а в сильного –
завищена.
Якщо учні однієї з груп підвищують свій
рівень – їх слід перевести до наступної
групи і навпаки.
Для кожної групи пропонуються різні за
ступенем складності завдання.
Диференційований підхід можна
здійснювати при різних формах
навчального процесу: під час уроку,
лабораторного заняття, екскурсії.
Під час проведеного уроку методом бесіди,
запитань слід орієнтувати учнів на певну
групу.
При цьому обов’язково слід враховувати,
щоб запитання було точним, стислим, не
мало елементів підказки.
Під час проведення уроку методом
пояснення, розповіді диференційований
підхід неможливий, оскільки вчитель будує
свою розповідь, орієнтуючись на
середнього учня,
але під час закріплення нового матеріалу
чи пояснення домашнього завдання учням
можна запропонувати різнорівневі
завдання.
Завершальним етапом навчальної
діяльності на уроці є:
усвідомлення ситуації досягнення мети;
переживання ситуації успіху;
підкріплення позитивної мотивації щодо
самої діяльності.
Ситуація успіху досягається тоді, коли
сама дитина визначає цей результат як
успіх.
Усвідомлення ситуації успіху самим
учнем, розуміння її значимості виникає у
суб'єкта після здолання своєї боязкості,
невміння, незнання, психологічного
враження та інших видів труднощів.
Роль “Ситуації успіху” у навчальній
діяльності
За останні роки термін
„Ситуація успіху” став звичним для
педагогів.
Ніхто не заперечує, що саме позитивні
емоції можуть стати для дитини одним
з найважливіших стимулів у навчанні,
але при цьому ми забуваємо про те, що
в педагогів не існує єдиного рецепта чи
правила, як саме створювати ситуації
успіху тому, що це слід на основі
індивідуального підходу, зважено, з
урахуванням багатьох факторів.
Діти прощають багато чого, але не
вибачають байдужість.
За відгуками дітей, найкращі їхні
вчителі вели уроки так, що здавалося,
ніби весь урок вони зайняті саме тобою.
Як цього досягти?
Іноді це „Іскра Божа”,
а частіше – майстерність, доведена до
мистецтва.
Важливо мати на увазі, що навіть
одноразове переживання успіху може
докорінно змінити психологічне
самопочуття дитини.
Ситуація успіху може стати пусковим
механізмом подальшого розвитку
особистості.
Безперечно, переживання успіху навіює
людині впевненість у власних силах.
З`являється бажання знову досягти
добрих результатів, виникає відчуття
внутрішнього благополуччя, що, у свою
чергу, покращує ставлення до
навколишнього світу.
На перший погляд здається, що вчитель,
кілька разів давши учню можливість
відчути успіх, далі вже само собою
забезпечує високий рівень мотивації,
інтересу, пізнавальної активності.
Але може бути й протилежний
результат: постійна успішність здатна
сформувати байдуже ставлення до
навчання.
Крім того, постійне очікування лише
позитивного результату згубно впливає
на розвиток вольових якостей учня:
він ухиляється від подолання
труднощів;
губиться в складних ситуаціях
(навчальних та життєвих);
у його поведінці починає домінувати
мотив „уникнення невдач”.
Досвідчені психологи та педагоги
попереджують про можливість
негативних наслідків пережитого успіху.
Чому ж виникає такий парадокс?
По-перше, успіх, що діставався ціною
незначних зусиль, може призвести до
переоцінки, точніше, до завищеної
оцінки своїх можливостей.
По-друге, за сильним переживанням
будь-якої емоції обов`язково настає
релаксація (розслаблення).
І якщо в цей період запропонувати
людині якусь діяльність, то, швидше за
все, ця діяльність буде менш успішною,
ніж попередня.
По-третє, переживання успіху може бути
потьмареним, якщо результат, важливий
і значимий для самого учня, не буде
адекватно оцінений іншими людьми.
І нарешті:
Емоція успіху не стане сильним
переживанням, якщо результати діяльності
не значимі для її суб`єкта.
Дитина, особливо на початку навчання,
однаково інтенсивно переживає успіх у
„головних” і „неголовних” навчальних
предметах.
Але часто знижують цю інтенсивність:
„12 балів з музики ! Та краще б ти
отримав 12 балів з читання”.
Знижуючи значимості успіху, що
переживається дитиною, ми, дорослі,
впливаємо на формування у дитини
ставлення до навчального процесу в
цілому.
Ось чому, оцінюючи дітей, необхідно
виходити з індивідуальних особливостей
кожного учня.
Просування вперед треба заохочувати,
підбадьорювати, щоб дитина не
відчувала невдачу, порівнюючи свої
результати з раніше встановленими
нормами, особливо якщо вони для неї
недосяжні.
Отже, ситуація успіху у навчальній
діяльності створюється вчителем або ж
психологом.
Як і будь-яку іншу діяльність, навчання
можна уявити у вигляді простого
ланцюжка дій:
1. Установка на діяльність (емоційна
підготовка учнів на вирішення
навчального завдання) – мотиваційний
етап;
2.Забезпечення діяльності (створення
умов для успішного вирішення
навчального завдання) –підготовчий,
робочий етап;
3.Порівняння отриманих результатів з
очікуваними (усвідомлення ставлення до
результатів своєї навчальної праці) –
результативний етап.
Отже, якщо ситуація успіху створюється
вчителем послідовно і свідомо, її
3.Порівняння отриманих результатів з
очікуваними (усвідомлення ставлення
до результатів своєї навчальної праці) –
результативний етап.
Отже, якщо ситуація успіху створюється
вчителем послідовно і свідомо, її
структура повинна врахувати всі
перелічені компоненти.
Створення ситуації успіху на
мотиваційному етапі навчальної
діяльності
Дослідження психологів свідчать, що рівень
засвоєння людиною знань істотно залежить
від рівня сформованості її мотивації
навчитися.
Тож давайте проаналізуємо, як провести
мотиваційний етап уроку так, щоб створити
ситуацію успіху для того учня.
Перед учителем стоїть завдання:
сформувати в учня настанову на
успішне виконання завдання
Інакше кажучи, вчитель повинен
сформувати в учнів мотив досягнення
мети.
Але при цьому вчитель часто
зустрічається з неадекватною
реакцією учнівського колективу:
1.Хтось уже виконував подібне
завдання, і його результати
виявились невдалими, так що у цієї
категорії учнів уже сформоване
негативне ставлення на успішне
виконання завдання.
2.Інша група учнів не стикалась з
такою роботою, тому вони не знають,
чого можна очікувати від майбутньої
діяльності.
3.Третя група, яка виконувала потрібні
завдання і успішно з ними впоралася,
знаходиться у стані мобілізації, готова
виконувати навчальне завдання.
Зрозуміло, що найлегше вчителю буде
працювати з учнями третьої групи, де
необхідно лише активізувати позитивні
емоції, які діти пережили раніше.
У другої групи учнів слід передбачити
емоційну реакцію, намалювати
перспективу вдалого виконання
завдання, пов`язавши її з тими чи
іншими умовами діяльності, які в
минулому забезпечували успіх.
Найбільш клопітною буде робота
першою групою учнів.
Перш за все доведеться нейтралізувати
спогади про невдачу в попередній
діяльності, а потім створити перспективу
для нової.
Зробити це можна, наприклад, так:
дати завдання учневі попрацювати над
своїми помилками, або повідомити його,
що завдання для нього змінено
порівняно з попереднім і т. д.
Учитель може запропонувати різні
варіанти мотивів досягнення ситуації
успіху:
прагнення самостійно розв`язати цікаві
задачі;
завоювати авторитет у своїх товаришів;
стати першим;
розглядати свою діяльність з точки зору
її корисності для інших людей;
встановити нові контакти між
товаришами у ході виконання завдання
тощо.
Отже, на етапі мотивації навчальної
діяльності учитель організовує певні
ситуації з метою активізувати чи
нейтралізувати емоції для наступної
діяльності
На етапі мотивації створення ситуації
успіху більшою мірою визначається
психологічними аспектами.
Тут доречним буде використання в
роботі вчителя таких психологопедагогічних прийомів, як:
Ефект Розенталя, або „Ефект
навіювання”: „Ти це можеш”, „Тобі це
вдається” тощо.
Якщо педагог буде переконувати учнів
у реальності успіху, то успіх прийде.
Англійський учений Стоуенс довів, що
учні, яких заохочували, досягли значно
більших успіхів, ніж ті, кого ніяк не
заохочували.
Прийом „Емоційне погладжування” –
це констатація будь-якого факту успіху,
прищеплювання дитині віри в себе,
відкритість учителя для довіри і співчуття.
◦ Прийом „Анонсування” –
репетиція майбутньої дії, яка створює
психологічний настрій на успіх перед
класом.
Це можуть бути додаткові індивідуальні
заняття з окремими учнями чи
заздалегідь оголошенні запитання
самостійної роботи.
Прийом „Шикуйсь!” містить такі кроки:
психологічна атака;
емоційне блокування;
вибір головного напрямку;
вибір рівних можливостей;
несподіване порівняння;
стабілізація.
Цей прийом полягає в тому, щоб:
учителем блокувалось припущення на
невдачу в діяльності учня;
відволікалася увага школяра від
чергового неуспіху;
вчитель повинен знайти той напрямок
діяльності, яким учень зможе
реалізувати себе набагато краще, тим
самим забезпечити його на успіх, на
стабільність у навчанні.
Розглянемо деякі
алгоритми створення ситуацій успіху та
методику їх реалізації:
Прийом „Даю шанс” – це заздалегідь
підготовлена вчителем ситуація, в якій
учень отримує можливість зненацька
для себе розкрити свої можливості.
Прийом “ Зняття страху”-
допомогає перебороти невпевненість у
власних силах (Люди вчаться на своїх
помилках і знаходять інші шляхи
вирішення проблем).
Прийом “Авансування успішного
результату” –
допомогає вчителю висловити тверду
переконаніність у тому, що його учень
обов’язково впорається з поставленим
завданням.
Це, в свою чергу, переконує дитину у
своїх силах і можливостях.
“У тебе обов’язково вийде”, “Я навіть не
сумніваюсь у позитивному результаті” і
т. д.
Прийом “Прихований інструктаж”
Допомагає дитині уникнути поразки.
Досягається шляхом побажання,
наприклад:
Можливо краще почати з ...,
Виконуючи роботу не забудьте про ...
Прийом “Внесення мотиву”.
Показує дитині заради чого, кого
здійснюється ця діяльність, кому буде
добре після виконання, наприклад, “Без
твоєї допомоги твоїм друзям не
впоратись...” тощо.
Прийом “Персональна винятковість.”
Визначає важливість зусиль дитини в
діяльності, що здійснюється або
здійснюватиметься, наприклад:
Тільки ти міг би…
Тільки тобі і можу доручити… і т.п.
Прийом “Висока оцінка деталі”.
Допомагає емоційно пережити не
результат в цілому, а якої її окремої
деталі:
Найбільше мені сподобалось у твоїй
роботі…
Найбільше тобі вдалося…
Прийом „Еврика”.
Створюються умови, за яких дитина,
виконуючи навчальне завдання,
несподівано відкриває в собі невідомі
досі здібності.
Завдання вчителя – помітити це глибоко
особисте відкриття, всіляко підтримати
дитину, поставити нову мету і надихнути
на її досягнення.
Допомога вчителя у створенні ситуації
відкриття має бути ненав`язливою,
прихованою.
Створюючи ситуації успіху на етапі
організації навчальної діяльності, слід
пам`ятати кілька основних правил:
у кожній дитині є задатки, які можуть
розвинутися у здібності;
Побачити їх, відчути, розвити – це
справа педагога;
ставлення до дитини як до рівної, як до
себе, спілкування, що повністю включає
грубість, різкість, образливий тон, має
стати обов`язковою нормою всієї
педагогічної діяльності;
Ставлення до дитини:
як до рівної,
як до себе,
спілкування, що повністю виключає:
- грубість,
- різкість,
- образливий тон
має стати обов`язковою нормою всієї
педагогічної діяльності;
чим більше напрямків діяльності, в яких
бере участь дитина, тим більше в неї
можливостей знайти себе;
кількість і різноманітність ситуацій і
обставин, в тому числі і штучно
створених, у які може потрапити
дитина, визначають шляхи її сьогодення
і віддаленого інтересу та можливі шляхи
успіху.
ТИПИ УСПІХУ:
Неочікувана радість – це почуття
задоволення від того, що результати
діяльності учня перевершили його
очікування.
З педагогічної та психологічної точки
зору – це результат продуманої,
підготовленої діяльності вчителя.
Спільна радість – полягає в тому, щоб учень
досяг необхідної для себе реакції колективу.
Вона може бути підготовленою вчителем
або спонтаною.
Спільною радістю вважають тільки ті реакції
колективу, які дають можливість дитині
відчутні себе задоволеним, стимулюють її
зусиля.
Це, перш за все, має бути емоційний відгук
оточуючих на успіх члена свого колективу.
Важливо, щоб у досягненнях кожного
школяра всі бачили результати своєї
праці, а сама дитина розуміла, що її
радість – це радість підтримки,
отримання статусу „свій серед своїх”.
Зрештою у тому, як реагує дитячий
колектив на успіхи або невдачі своїх
учителів, виявляється його моральна
сутність.
Радість пізнання – це радість пізнання
нового, хоча вона по своїй суті
альтруїстична (виникає на основі
допомоги, підтримки інших людей).
Пізнання спираїться на самоосвіту й
самопізнання.
Така радість не може вирости на
пустому місці, появитися без серйозних
причин. Це слід клопіткої роботи
учителя –учня-учнів.
ВИСНОВОК:
1.Ситуація успіху досягається тоді, коли
сама дитина визначає цей результат як
успіх.
2 Усвідомлення ситуації успіху самим
учнем, розуміння її значимості виникає у
школяра після здолання своєї боязкості,
невміння, незнання, психологічного
враження та інших видів труднощів.
3. Завдання педагога :
допомогти особистості дитини зрости в
успіху;
дати відчути радість від здолання
труднощів;
дати зрозуміти, що задарма в житті в
житті нічого не дається, скрізь необхідно
докласти зусиль.
І успіх буде еквівалентним витраченим
зусиллям.
ШАНОВНІ КОЛЕГИ !
Дайте, будь ласка, відповідь на такі
запитання:
1.Ваше ставлення до технології “Створення
ситуації успіху”.
2.Як Ви оцінюєте стан “Створення ситуації
успіху у Вашому навчальному закладі”.
3.Які ще методичні рекомендації, ідеї,
міркування щодо “Створення ситуації успіху”,
Ви можете запропонувати учасникам нашого
семінару ?
ВДЯЧНІ ВАМ ЗА ВІДВЕРТІСТЬ, ЗА ПОРАДИ
Slide 97
Створення ситуації успіху
та шляхи її реалізації
на уроці як складової якості
навчально-виховного процесу
Мета: Удосконалити методику
створення ситуації успіху та шляхів
її реалізації на уроці як стежки, що
веде до того куточка дитячого
серця, в якому горить вогник
бажання бути гарним.
На
відміну від традиційного розуміння
освіти як суми знань та навичок, нині освіту
починають розглядати як процес
становлення особистості .
Причому особистості, здатної до:
самоосвіти,
саморозвитку,
самовдосконалення,
яка вміє використовувати набуті знання,
яка прагне реалізувати себе,
спроможна змінити на краще своє життя,
життя своєї держави.
Алгоритм
створення та досягнення ситуації успіху
твердження про “Ситуацію успіху”;
особистісно-орієнтований підхід у справі
навчання та виховання - основа педагогічної
технології “Створення ситуації успіху”;
роль “Ситуації успіху” у навчальній діяльності;
створення “Ситуації успіху” на мотиваційному
етапі навчальної діяльності;
психолого-педагогічні прийоми при створенні
“Ситуації успіху”;
методика реалізації “Ситуації успіху”;
Виходячи із Положень Закону України “Про
освіту” завдання школи сьогодні полягає в
тому, щоб:
Виховувати в учнів здатність:
долати життєві труднощі;
самостійно приймати рішення;
розвивати себе як особистість, здатну:
робити вибір і контролювати своє життя;
брати на себе відповідальність за свої дії;
захищати себе і свої життєві цінності;
діяти відповідно до них;
піклуватись про інших;
Завдання вчителів:
прищепити учням потребу до здобуття
знань;
створити такі умови, щоб процес
здобуття знань був для них цікавим,
потрібним, комфортним;
і тому пріоритетним завданням вчителя
під час навчально-виховної діяльності є
створення ситуації успіху.
Що означає “Ситуація успіху?”
Ситуація успіху - це суб'єктивний
психічний стан задоволення наслідком
своєї фізичної, розумової праці чи
моральної напруги.
Успіх у навчанні - єдине джерело
внутрішніх сил дитини, які породжують
енергію для переборення труднощів,
бажання вчитися.
В.Сухомлинський
Ситуація успіху дарує атмосферу
приязні та взаємодопомоги, впевненості
і захищеності.
Учитель зобов’язаний створити джерело
внутрішніх сил дитини, джерело, яке дає
енергію для подолання труднощів і
формування бажання вчитися.
Використання ситуації успіху має
сприяти підвищенню робочого тонусу,
збільшенню продуктивності навчальної
роботи, а також допомогти учням
усвідомити себе повноцінною
особистістю і, відповідно, забезпечити
успіх у навчанні.
Основою педагогічної технології
“Створення ситуації успіху” є
особистісно-орієнтований підхід у справі
навчання та виховання.
А тому звернемося до рекомендацій
щодо особистісно-орієнтовного підходу
навчання та виховання.
–
Особистісно орієнтоване навчання
це навчання, центром якого є
особистість дитини, її самобутність та
самостійність: суб'єктивний досвід
кожного спочатку розкривається, а
потім узгоджується зі змістом освіти.
Визнання учня ключовою фігурою
всього освітнього процесу – це і є
особистісно орієнтована педагогіка.
У свідомості учня це має такий
вигляд: «Все, що я пізнаю, я знаю,
для чого мені потрібно і де я можу ці
знання застосувати».
Для педагога - це прагнення знайти
розумний баланс між знаннями,
уміннями та навичками учня.
Сучасність вимагає навчити учнів:
- самостійно та творчо розв'язувати
проблеми;
- шукати нову інформацію й робити
висновки, а не подавати дітям готові
знання.
В особистісно-орієнтованому підході
вчителю насамперед потрібен високий
рівень педагогічної майстерності, який
базується на розвитку:
дидактичних;
організаторських;
комунікативних;
науково-пізнавальних;
емоційних;
та поведінкових компонентностей;
-
-
Цілі особистісно орієнтованого
навчання полягають у тому, щоб:
визначити життєвий досвід кожного
учня;
його пізнавальні здібності;
рівень інтелекту;
інтереси, які спочатку треба розкрити,
а потім розвинути у навчальному
процесі;
Цілі особистісно орієнтованого навчання
полягають у тому, щоб:
Формувати позитивну мотивацію учнів до:
-
пізнавальної діяльності;
-
потребу в самопізнанні;
-
потребу в самореалізаціїї;
-
та потребу у самовдосконаленні школярів;
Цілі особистісно орієнтованого навчання
полягають у тому, щоб:
Озброїти учнів механізмом:
адаптації;
саморегуляції;
самозахисту;
самовиховання;
Цілі особистісно орієнтованого навчання
полягають у тому, щоб:
Розвинути індивідуальні позитивні
здібності кожного школяра;
Сформувати культуру життєдіяльності
максимально виявити і використати
індивідуальний досвід учня;
Правильно визначати лінії поведінки.
Основні принципи
особистісно-орієнтованого
навчання:
1. Принцип «розвивальної допомоги»
не робити за учня;
не вказувати йому, що робити,
а допомогти пробувати власні сили і власну
активність;
потрібно добитись, щоб учень сам обирав
рішення і відповідав за них.
Звідси - не потрібно подавати готові
знання, а створити умови, в яких
виявляється:
-
власна пізнавальна активність учня;
-
і він визначить для себе цілі, зміст та
методи роботи, власні цінності.
-
Навчання повинно бути дослідницьким
Це час, протягом якого діти вчаться:
самостійно діяти;
- дискутувати;
- приймати рішення.
-
При цьому розвивається самосвідомість і
самореалізується особистість.
Принцип - «свобода вміння»
- учні вільно обговорюють
проблеми;
- співпрацюють один з одним,
- а вчитель виступає в ролі
старшого члена колективу,
консультанта, джерела досвіду
Принцип - «свобода вміння»
Учителю:
-недостатньо
процес;
організувати навчальний
- потрібно ще визначити спосіб засвоєння
знань, тобто оприділити види діяльності
учня на уроці.
Основні вимоги до особистісноорієнтованого уроку:
раціональна єдність словесних,
наукових і практичних методів
навчання;
зв'язок з раніше вивченим досвідом,
набутим учнем;
Основні вимоги до особистісно
орієнтованого уроку:
-формування вмінь в учнів самостійно
здобувати знання і застосовувати їх на
практиці;
-заохочення прагнень учнів знаходити свій
спосіб роботи з навчальним матеріалом.
Метою
особистісноорієнтованого уроку є:
- створення умов для виявлення
пізнавальної активності учнів
Засобами досягнення вчителем цієї мети
можуть бути:
використання різних форм та методів
навчальної діяльності, які дозволяють
розкрити суб'єктивний досвід учнів;
створення атмосфери зацікавленості
кожного учня в результатах роботи
всього класу;
стимулювання учнів до висловлювань,
використання різних способів виконання
завдань без побоювань помилитися,
отримати хибну відповідь тощо;
Засобами досягнення вчителем цієї мети
можуть бути:
використання протягом уроку
дидактичного матеріалу, який дозволяє
отримати учневі найбільш значущі для
нього вид та форму змісту навчального
матеріалу;
оцінювання досягнень учня протягом
усього процесу його діяльності, а не
тільки за кінцевим результатом;
Засобами досягнення вчителем цієї мети
можуть бути:
заохочення прагнень учня знаходити свій
спосіб роботи;
аналізувати протягом уроку роботи інших
учнів; вибирати та засвоювати найбільш
раціональні з них;
створення на уроці педагогічних ситуацій
спілкування, які б дозволяли кожному учневі
виявляти ініціативу, самостійність, виборність у
справах роботи;
створення обстановки для природного
самовираження учня.
Технологія
особистісноорієнтованогоуроку
Для проведення особистісноорієнтованого уроку вчитель має
оволодіти його основними етапами:
1.
2.
3.
4.
5.
6.
7.
8.
Орієнтації.
Визначення мети.
Проектування.
Організації.
Реалізації.
Контролю.
Коригування.
Оцінювання
1. Етап орієнтації включає:
орієнтацію на позитивну роботу;
орієнтацію на визначення особистісного
досвіду учнів;
пов'язання цього досвіду з проблемами
навчального матеріалу.
2. Етап визначення мети передбачає:
визначення на уроці разом з учнями
значущої мети здійснення тієї діяльності,
яка запланована вчителем (учні повинні
зрозуміти, що може дати робота учням
саме на цьому уроці для складання,
наприклад, тематичного заліку,
державної атестації, свого майбутнього
життя тощо);
визначення показників досягнення
поставлених завдань;
3. Етап проектування включає:
передбачення залучення учнів до
виконання ними випереджальних
завдань;
підготовки повідомлень;
рефератів;
виготовлення та відбору наочності;
складання плану роботи тощо;
Етап організації виконання плану
діяльності передбачає:
Подання можливих варіантів і
способів виконання навчальної
діяльності (усна чи письмова форма,
індивідуальна робота чи робота в
групах, робота з текстом чи з іншими
засобами одержання інформації);
Етап організації виконання плану
діяльності передбачає:
2.Представлення учнями вибору способу
фіксації нового матеріалу (конспект,
схема, таблиця, опора, план, тези,
висновки тощо);
3.Варіативність домашнього завдання
(диференціація за рівнем складності та
способом виконання).
Етап контрольно-оцінювальний:
1.Залучення учнів до контролю за
перебігом навчальної діяльності шляхом
заохочення їх до різних видів контролю,
самоконтролю, взаємоконтролю, роботи
в групах;
2.Участь учнів у виправленні помилок і
недоліків у знаннях, усвідомлення їх
причин шляхом взаємо та самоаналізу;
Етап контрольно-оцінювальний:
3.Надання учням можливості самостійно
або за участі вчителя, інших учнів
порівнювати отримані ним результати з
критеріями стандарту, закладеного у
навчальній програмі;
4.Використання механізмів оцінного
методу (позитивного ставлення до
успіхів школяра);
Етап контрольно-оцінювальний:
5.Використання механізмів оцінного
методу (позитивного ставлення до
успіхів школяра).
6.Оцінювання (виставлення рівневих
оцінок за дванадцятибальною системою
оцінювання навчальних досягнень,
поурочного бала, рейтинг) не тільки
результатів, а й самого процесу
навчання.
6. Заключний етап передбачає:
усвідомлення учнями ситуації
досягнення мети;
відчуття успіху;
підкріплення позитивної мотивації
стосовно власної діяльності.
Методи та засоби психолого-педагогічної
підтримки діяльності учнів
заохочення;
навчально-пізнавальна гра;
створення ситуації успіху;
створення ситуації пізнавального інтересу;
створення проблемної ситуації;
спонукання до пошуку альтернативних
рішень;
виконання творчих завдань;
кооперація учнів;
створення ситуації взаємодопомоги тощо.
Висновок може бути таким: особистісноорієнтоване навчання ЦЕ–
загальнодидактичний принцип
індивідуального підходу до учнів.
Таке твердження ми дослідимо та
пояснимо за допомогою такого факту:
Відомий російський психолог
Л.С. Виготський своє теорією доводить,
що розум будь-якої людини має дві зони
розвитку: А і Б.
Перша зона (А) – це зона актуального
розвитку.
У цю зону потрапляють завдання, які
дитина може виконати сама без
допомоги вчителя.
Друга зона (В) – це зона найближчого
розвитку
Сюди потрапляють завдання, які дитина сама
виконати не може, але може з ними
впоратися з допомогою вчителя.
Зона найближчого розвитку, - це зона
“наступного дня”.
Те, що сьогодні є зона найближчого
розвитку, завтра у процесі навчання повинно
стати зоною актуального розвитку. Учитель
не повинен давати готову інформацію, адже
таке навчання може загальмувати мислення
дитини. А за допомогою вміло підібраних
запитань педагог підводить школяра до
правильної відповіді, розв’язку.
Те, що сьогодні є зоною найближчого
розвитку, завтра у процесі навчання
повинно стати зоною актуального
розвитку.
Учитель не повинен давати готову
інформацію, адже таке навчання може
загальмувати мислення дитини.
А за допомогою вміло підібраних
запитань педагог підводить школяра до
правильної відповіді, розв’язку.
Отже, як бачимо із цього прикладу, щоб
відбулися розвиток і навчання учнів,
завдання повинні потрапляти лише в
зону найближчого розвитку
(за Л.С. Виготським).
Припустимо, що два учні навчались в
одній школі, в одних і тих самих
учителів, закінчили школу з відзнакою,
рівень їхнього розвитку все одно буде
різним.
Ще більше відрізняється розвиток учнів
класу, які згідно з 12- бальною
системою досягли початкового і
високого рівнів.
Тому зрозуміло, що до таких дітей треба
підходити індивідуально, тобто ставити
перед ними різні завдання.
Якщо для цілого класу поставити одне
завдання, то для одних учнів воно
потрапить у зону актуального розвитку,
для інших – у зону найближчого
розвитку.
Отже, одне завдання для всього класу
ставити не бажано і не потрібно, а
здійснювати якісний особистісноорієнтований підхід до навчання та
виховання на практиці нам заважає ряд
причин, зокрема:
Причина 1. Щоб підійти індивідуально
до кожного учня, необхідно знати його
психологічні, фізіологічні та соціальні
особливості.
Лише психологія нараховує кілька
десятків індивідуальних особливостей
особистості. Це різні види уваги, уяви,
мислення, сприйняття, темпераменту,
характеру і т.д.
Пам’ять також поділяється більш ніж
на 10 типів: короткочасна,
довготривала, оперативна, рухова,
зорова, слухова, емоційна, словеснологічна і т.д.;
Причина 2. Виявити всі ці психологічні,
фізіологічні та соціальні особливості
вчитель без допомоги психолога, лікаря,
соціолога не може;
Причина 3.Навіть якщо теоретично
припустити, що в кожної дитини
виявили всі ці особливості, вчитель не
зможе запам’ятати їх у такій кількості
дітей, оскільки він одночасно навчає
свого предмета не один десяток учнів,
кожен з яких має не один десяток таких
особливостей.
Нарешті, якщо вчителю все-таки
вдається запам’ятати всі особливості
кожної дитини, він не зможе підійти
індивідуально тому, що урок триває
всього 40-45 хв, протягом яких
неможливо фізично попрацювати з
кожним учнем класу індивідуально.
Отже, існує суперечність: з одного боку,
вимоги до особистісно-орієнтованого
навчання, а з іншого причини, що
унеможливлюють якісне впровадження
цієї педагогічної технології у навчальновиховний процес.
Який же вихід з ситуації, що склалася ?
Філософія вчить, що джерелом і
рушійними силами будь-якого процесу
(у тому числі й навчального) є
розв’язання суперечностей і тому,
щоб навчальний процес розвивався,
вчителю необхідно вміти виявляти
суперечність навчального процесу, а
також вміти розв’язувати її.
Дана суперечність розв’язується шляхом
диференційованого підходу до учнів.
Диференціація (від лат. Differentia –
різниця, відмінність) – розчленування
цілого на якісно відмінні частини.
Розв’язування таких суперечностей
називається підходом до навчання.
Цей підхід, для прикладу, можна
здійснити таким чином:
Учнів класу розподілити на групи за
рівнем розвитку.
Критерії, якими слід керуватися - це
успішність.
Таких груп, наприклад, може бути
чотири:
низький рівень;
середній рівень;
достатній рівень;
високий рівень.
Зрозуміло, що такий поділ не
аргументується для учнів, для того щоб
у слабшого школяра не сформувалася
занижена самооцінка, а в сильного –
завищена.
Якщо учні однієї з груп підвищують свій
рівень – їх слід перевести до наступної
групи і навпаки.
Для кожної групи пропонуються різні за
ступенем складності завдання.
Диференційований підхід можна
здійснювати при різних формах
навчального процесу: під час уроку,
лабораторного заняття, екскурсії.
Під час проведеного уроку методом бесіди,
запитань слід орієнтувати учнів на певну
групу.
При цьому обов’язково слід враховувати,
щоб запитання було точним, стислим, не
мало елементів підказки.
Під час проведення уроку методом
пояснення, розповіді диференційований
підхід неможливий, оскільки вчитель будує
свою розповідь, орієнтуючись на
середнього учня,
але під час закріплення нового матеріалу
чи пояснення домашнього завдання учням
можна запропонувати різнорівневі
завдання.
Завершальним етапом навчальної
діяльності на уроці є:
усвідомлення ситуації досягнення мети;
переживання ситуації успіху;
підкріплення позитивної мотивації щодо
самої діяльності.
Ситуація успіху досягається тоді, коли
сама дитина визначає цей результат як
успіх.
Усвідомлення ситуації успіху самим
учнем, розуміння її значимості виникає у
суб'єкта після здолання своєї боязкості,
невміння, незнання, психологічного
враження та інших видів труднощів.
Роль “Ситуації успіху” у навчальній
діяльності
За останні роки термін
„Ситуація успіху” став звичним для
педагогів.
Ніхто не заперечує, що саме позитивні
емоції можуть стати для дитини одним
з найважливіших стимулів у навчанні,
але при цьому ми забуваємо про те, що
в педагогів не існує єдиного рецепта чи
правила, як саме створювати ситуації
успіху тому, що це слід на основі
індивідуального підходу, зважено, з
урахуванням багатьох факторів.
Діти прощають багато чого, але не
вибачають байдужість.
За відгуками дітей, найкращі їхні
вчителі вели уроки так, що здавалося,
ніби весь урок вони зайняті саме тобою.
Як цього досягти?
Іноді це „Іскра Божа”,
а частіше – майстерність, доведена до
мистецтва.
Важливо мати на увазі, що навіть
одноразове переживання успіху може
докорінно змінити психологічне
самопочуття дитини.
Ситуація успіху може стати пусковим
механізмом подальшого розвитку
особистості.
Безперечно, переживання успіху навіює
людині впевненість у власних силах.
З`являється бажання знову досягти
добрих результатів, виникає відчуття
внутрішнього благополуччя, що, у свою
чергу, покращує ставлення до
навколишнього світу.
На перший погляд здається, що вчитель,
кілька разів давши учню можливість
відчути успіх, далі вже само собою
забезпечує високий рівень мотивації,
інтересу, пізнавальної активності.
Але може бути й протилежний
результат: постійна успішність здатна
сформувати байдуже ставлення до
навчання.
Крім того, постійне очікування лише
позитивного результату згубно впливає
на розвиток вольових якостей учня:
він ухиляється від подолання
труднощів;
губиться в складних ситуаціях
(навчальних та життєвих);
у його поведінці починає домінувати
мотив „уникнення невдач”.
Досвідчені психологи та педагоги
попереджують про можливість
негативних наслідків пережитого успіху.
Чому ж виникає такий парадокс?
По-перше, успіх, що діставався ціною
незначних зусиль, може призвести до
переоцінки, точніше, до завищеної
оцінки своїх можливостей.
По-друге, за сильним переживанням
будь-якої емоції обов`язково настає
релаксація (розслаблення).
І якщо в цей період запропонувати
людині якусь діяльність, то, швидше за
все, ця діяльність буде менш успішною,
ніж попередня.
По-третє, переживання успіху може бути
потьмареним, якщо результат, важливий
і значимий для самого учня, не буде
адекватно оцінений іншими людьми.
І нарешті:
Емоція успіху не стане сильним
переживанням, якщо результати діяльності
не значимі для її суб`єкта.
Дитина, особливо на початку навчання,
однаково інтенсивно переживає успіх у
„головних” і „неголовних” навчальних
предметах.
Але часто знижують цю інтенсивність:
„12 балів з музики ! Та краще б ти
отримав 12 балів з читання”.
Знижуючи значимості успіху, що
переживається дитиною, ми, дорослі,
впливаємо на формування у дитини
ставлення до навчального процесу в
цілому.
Ось чому, оцінюючи дітей, необхідно
виходити з індивідуальних особливостей
кожного учня.
Просування вперед треба заохочувати,
підбадьорювати, щоб дитина не
відчувала невдачу, порівнюючи свої
результати з раніше встановленими
нормами, особливо якщо вони для неї
недосяжні.
Отже, ситуація успіху у навчальній
діяльності створюється вчителем або ж
психологом.
Як і будь-яку іншу діяльність, навчання
можна уявити у вигляді простого
ланцюжка дій:
1. Установка на діяльність (емоційна
підготовка учнів на вирішення
навчального завдання) – мотиваційний
етап;
2.Забезпечення діяльності (створення
умов для успішного вирішення
навчального завдання) –підготовчий,
робочий етап;
3.Порівняння отриманих результатів з
очікуваними (усвідомлення ставлення до
результатів своєї навчальної праці) –
результативний етап.
Отже, якщо ситуація успіху створюється
вчителем послідовно і свідомо, її
3.Порівняння отриманих результатів з
очікуваними (усвідомлення ставлення
до результатів своєї навчальної праці) –
результативний етап.
Отже, якщо ситуація успіху створюється
вчителем послідовно і свідомо, її
структура повинна врахувати всі
перелічені компоненти.
Створення ситуації успіху на
мотиваційному етапі навчальної
діяльності
Дослідження психологів свідчать, що рівень
засвоєння людиною знань істотно залежить
від рівня сформованості її мотивації
навчитися.
Тож давайте проаналізуємо, як провести
мотиваційний етап уроку так, щоб створити
ситуацію успіху для того учня.
Перед учителем стоїть завдання:
сформувати в учня настанову на
успішне виконання завдання
Інакше кажучи, вчитель повинен
сформувати в учнів мотив досягнення
мети.
Але при цьому вчитель часто
зустрічається з неадекватною
реакцією учнівського колективу:
1.Хтось уже виконував подібне
завдання, і його результати
виявились невдалими, так що у цієї
категорії учнів уже сформоване
негативне ставлення на успішне
виконання завдання.
2.Інша група учнів не стикалась з
такою роботою, тому вони не знають,
чого можна очікувати від майбутньої
діяльності.
3.Третя група, яка виконувала потрібні
завдання і успішно з ними впоралася,
знаходиться у стані мобілізації, готова
виконувати навчальне завдання.
Зрозуміло, що найлегше вчителю буде
працювати з учнями третьої групи, де
необхідно лише активізувати позитивні
емоції, які діти пережили раніше.
У другої групи учнів слід передбачити
емоційну реакцію, намалювати
перспективу вдалого виконання
завдання, пов`язавши її з тими чи
іншими умовами діяльності, які в
минулому забезпечували успіх.
Найбільш клопітною буде робота
першою групою учнів.
Перш за все доведеться нейтралізувати
спогади про невдачу в попередній
діяльності, а потім створити перспективу
для нової.
Зробити це можна, наприклад, так:
дати завдання учневі попрацювати над
своїми помилками, або повідомити його,
що завдання для нього змінено
порівняно з попереднім і т. д.
Учитель може запропонувати різні
варіанти мотивів досягнення ситуації
успіху:
прагнення самостійно розв`язати цікаві
задачі;
завоювати авторитет у своїх товаришів;
стати першим;
розглядати свою діяльність з точки зору
її корисності для інших людей;
встановити нові контакти між
товаришами у ході виконання завдання
тощо.
Отже, на етапі мотивації навчальної
діяльності учитель організовує певні
ситуації з метою активізувати чи
нейтралізувати емоції для наступної
діяльності
На етапі мотивації створення ситуації
успіху більшою мірою визначається
психологічними аспектами.
Тут доречним буде використання в
роботі вчителя таких психологопедагогічних прийомів, як:
Ефект Розенталя, або „Ефект
навіювання”: „Ти це можеш”, „Тобі це
вдається” тощо.
Якщо педагог буде переконувати учнів
у реальності успіху, то успіх прийде.
Англійський учений Стоуенс довів, що
учні, яких заохочували, досягли значно
більших успіхів, ніж ті, кого ніяк не
заохочували.
Прийом „Емоційне погладжування” –
це констатація будь-якого факту успіху,
прищеплювання дитині віри в себе,
відкритість учителя для довіри і співчуття.
◦ Прийом „Анонсування” –
репетиція майбутньої дії, яка створює
психологічний настрій на успіх перед
класом.
Це можуть бути додаткові індивідуальні
заняття з окремими учнями чи
заздалегідь оголошенні запитання
самостійної роботи.
Прийом „Шикуйсь!” містить такі кроки:
психологічна атака;
емоційне блокування;
вибір головного напрямку;
вибір рівних можливостей;
несподіване порівняння;
стабілізація.
Цей прийом полягає в тому, щоб:
учителем блокувалось припущення на
невдачу в діяльності учня;
відволікалася увага школяра від
чергового неуспіху;
вчитель повинен знайти той напрямок
діяльності, яким учень зможе
реалізувати себе набагато краще, тим
самим забезпечити його на успіх, на
стабільність у навчанні.
Розглянемо деякі
алгоритми створення ситуацій успіху та
методику їх реалізації:
Прийом „Даю шанс” – це заздалегідь
підготовлена вчителем ситуація, в якій
учень отримує можливість зненацька
для себе розкрити свої можливості.
Прийом “ Зняття страху”-
допомогає перебороти невпевненість у
власних силах (Люди вчаться на своїх
помилках і знаходять інші шляхи
вирішення проблем).
Прийом “Авансування успішного
результату” –
допомогає вчителю висловити тверду
переконаніність у тому, що його учень
обов’язково впорається з поставленим
завданням.
Це, в свою чергу, переконує дитину у
своїх силах і можливостях.
“У тебе обов’язково вийде”, “Я навіть не
сумніваюсь у позитивному результаті” і
т. д.
Прийом “Прихований інструктаж”
Допомагає дитині уникнути поразки.
Досягається шляхом побажання,
наприклад:
Можливо краще почати з ...,
Виконуючи роботу не забудьте про ...
Прийом “Внесення мотиву”.
Показує дитині заради чого, кого
здійснюється ця діяльність, кому буде
добре після виконання, наприклад, “Без
твоєї допомоги твоїм друзям не
впоратись...” тощо.
Прийом “Персональна винятковість.”
Визначає важливість зусиль дитини в
діяльності, що здійснюється або
здійснюватиметься, наприклад:
Тільки ти міг би…
Тільки тобі і можу доручити… і т.п.
Прийом “Висока оцінка деталі”.
Допомагає емоційно пережити не
результат в цілому, а якої її окремої
деталі:
Найбільше мені сподобалось у твоїй
роботі…
Найбільше тобі вдалося…
Прийом „Еврика”.
Створюються умови, за яких дитина,
виконуючи навчальне завдання,
несподівано відкриває в собі невідомі
досі здібності.
Завдання вчителя – помітити це глибоко
особисте відкриття, всіляко підтримати
дитину, поставити нову мету і надихнути
на її досягнення.
Допомога вчителя у створенні ситуації
відкриття має бути ненав`язливою,
прихованою.
Створюючи ситуації успіху на етапі
організації навчальної діяльності, слід
пам`ятати кілька основних правил:
у кожній дитині є задатки, які можуть
розвинутися у здібності;
Побачити їх, відчути, розвити – це
справа педагога;
ставлення до дитини як до рівної, як до
себе, спілкування, що повністю включає
грубість, різкість, образливий тон, має
стати обов`язковою нормою всієї
педагогічної діяльності;
Ставлення до дитини:
як до рівної,
як до себе,
спілкування, що повністю виключає:
- грубість,
- різкість,
- образливий тон
має стати обов`язковою нормою всієї
педагогічної діяльності;
чим більше напрямків діяльності, в яких
бере участь дитина, тим більше в неї
можливостей знайти себе;
кількість і різноманітність ситуацій і
обставин, в тому числі і штучно
створених, у які може потрапити
дитина, визначають шляхи її сьогодення
і віддаленого інтересу та можливі шляхи
успіху.
ТИПИ УСПІХУ:
Неочікувана радість – це почуття
задоволення від того, що результати
діяльності учня перевершили його
очікування.
З педагогічної та психологічної точки
зору – це результат продуманої,
підготовленої діяльності вчителя.
Спільна радість – полягає в тому, щоб учень
досяг необхідної для себе реакції колективу.
Вона може бути підготовленою вчителем
або спонтаною.
Спільною радістю вважають тільки ті реакції
колективу, які дають можливість дитині
відчутні себе задоволеним, стимулюють її
зусиля.
Це, перш за все, має бути емоційний відгук
оточуючих на успіх члена свого колективу.
Важливо, щоб у досягненнях кожного
школяра всі бачили результати своєї
праці, а сама дитина розуміла, що її
радість – це радість підтримки,
отримання статусу „свій серед своїх”.
Зрештою у тому, як реагує дитячий
колектив на успіхи або невдачі своїх
учителів, виявляється його моральна
сутність.
Радість пізнання – це радість пізнання
нового, хоча вона по своїй суті
альтруїстична (виникає на основі
допомоги, підтримки інших людей).
Пізнання спираїться на самоосвіту й
самопізнання.
Така радість не може вирости на
пустому місці, появитися без серйозних
причин. Це слід клопіткої роботи
учителя –учня-учнів.
ВИСНОВОК:
1.Ситуація успіху досягається тоді, коли
сама дитина визначає цей результат як
успіх.
2 Усвідомлення ситуації успіху самим
учнем, розуміння її значимості виникає у
школяра після здолання своєї боязкості,
невміння, незнання, психологічного
враження та інших видів труднощів.
3. Завдання педагога :
допомогти особистості дитини зрости в
успіху;
дати відчути радість від здолання
труднощів;
дати зрозуміти, що задарма в житті в
житті нічого не дається, скрізь необхідно
докласти зусиль.
І успіх буде еквівалентним витраченим
зусиллям.
ШАНОВНІ КОЛЕГИ !
Дайте, будь ласка, відповідь на такі
запитання:
1.Ваше ставлення до технології “Створення
ситуації успіху”.
2.Як Ви оцінюєте стан “Створення ситуації
успіху у Вашому навчальному закладі”.
3.Які ще методичні рекомендації, ідеї,
міркування щодо “Створення ситуації успіху”,
Ви можете запропонувати учасникам нашого
семінару ?
ВДЯЧНІ ВАМ ЗА ВІДВЕРТІСТЬ, ЗА ПОРАДИ
Slide 98
Створення ситуації успіху
та шляхи її реалізації
на уроці як складової якості
навчально-виховного процесу
Мета: Удосконалити методику
створення ситуації успіху та шляхів
її реалізації на уроці як стежки, що
веде до того куточка дитячого
серця, в якому горить вогник
бажання бути гарним.
На
відміну від традиційного розуміння
освіти як суми знань та навичок, нині освіту
починають розглядати як процес
становлення особистості .
Причому особистості, здатної до:
самоосвіти,
саморозвитку,
самовдосконалення,
яка вміє використовувати набуті знання,
яка прагне реалізувати себе,
спроможна змінити на краще своє життя,
життя своєї держави.
Алгоритм
створення та досягнення ситуації успіху
твердження про “Ситуацію успіху”;
особистісно-орієнтований підхід у справі
навчання та виховання - основа педагогічної
технології “Створення ситуації успіху”;
роль “Ситуації успіху” у навчальній діяльності;
створення “Ситуації успіху” на мотиваційному
етапі навчальної діяльності;
психолого-педагогічні прийоми при створенні
“Ситуації успіху”;
методика реалізації “Ситуації успіху”;
Виходячи із Положень Закону України “Про
освіту” завдання школи сьогодні полягає в
тому, щоб:
Виховувати в учнів здатність:
долати життєві труднощі;
самостійно приймати рішення;
розвивати себе як особистість, здатну:
робити вибір і контролювати своє життя;
брати на себе відповідальність за свої дії;
захищати себе і свої життєві цінності;
діяти відповідно до них;
піклуватись про інших;
Завдання вчителів:
прищепити учням потребу до здобуття
знань;
створити такі умови, щоб процес
здобуття знань був для них цікавим,
потрібним, комфортним;
і тому пріоритетним завданням вчителя
під час навчально-виховної діяльності є
створення ситуації успіху.
Що означає “Ситуація успіху?”
Ситуація успіху - це суб'єктивний
психічний стан задоволення наслідком
своєї фізичної, розумової праці чи
моральної напруги.
Успіх у навчанні - єдине джерело
внутрішніх сил дитини, які породжують
енергію для переборення труднощів,
бажання вчитися.
В.Сухомлинський
Ситуація успіху дарує атмосферу
приязні та взаємодопомоги, впевненості
і захищеності.
Учитель зобов’язаний створити джерело
внутрішніх сил дитини, джерело, яке дає
енергію для подолання труднощів і
формування бажання вчитися.
Використання ситуації успіху має
сприяти підвищенню робочого тонусу,
збільшенню продуктивності навчальної
роботи, а також допомогти учням
усвідомити себе повноцінною
особистістю і, відповідно, забезпечити
успіх у навчанні.
Основою педагогічної технології
“Створення ситуації успіху” є
особистісно-орієнтований підхід у справі
навчання та виховання.
А тому звернемося до рекомендацій
щодо особистісно-орієнтовного підходу
навчання та виховання.
–
Особистісно орієнтоване навчання
це навчання, центром якого є
особистість дитини, її самобутність та
самостійність: суб'єктивний досвід
кожного спочатку розкривається, а
потім узгоджується зі змістом освіти.
Визнання учня ключовою фігурою
всього освітнього процесу – це і є
особистісно орієнтована педагогіка.
У свідомості учня це має такий
вигляд: «Все, що я пізнаю, я знаю,
для чого мені потрібно і де я можу ці
знання застосувати».
Для педагога - це прагнення знайти
розумний баланс між знаннями,
уміннями та навичками учня.
Сучасність вимагає навчити учнів:
- самостійно та творчо розв'язувати
проблеми;
- шукати нову інформацію й робити
висновки, а не подавати дітям готові
знання.
В особистісно-орієнтованому підході
вчителю насамперед потрібен високий
рівень педагогічної майстерності, який
базується на розвитку:
дидактичних;
організаторських;
комунікативних;
науково-пізнавальних;
емоційних;
та поведінкових компонентностей;
-
-
Цілі особистісно орієнтованого
навчання полягають у тому, щоб:
визначити життєвий досвід кожного
учня;
його пізнавальні здібності;
рівень інтелекту;
інтереси, які спочатку треба розкрити,
а потім розвинути у навчальному
процесі;
Цілі особистісно орієнтованого навчання
полягають у тому, щоб:
Формувати позитивну мотивацію учнів до:
-
пізнавальної діяльності;
-
потребу в самопізнанні;
-
потребу в самореалізаціїї;
-
та потребу у самовдосконаленні школярів;
Цілі особистісно орієнтованого навчання
полягають у тому, щоб:
Озброїти учнів механізмом:
адаптації;
саморегуляції;
самозахисту;
самовиховання;
Цілі особистісно орієнтованого навчання
полягають у тому, щоб:
Розвинути індивідуальні позитивні
здібності кожного школяра;
Сформувати культуру життєдіяльності
максимально виявити і використати
індивідуальний досвід учня;
Правильно визначати лінії поведінки.
Основні принципи
особистісно-орієнтованого
навчання:
1. Принцип «розвивальної допомоги»
не робити за учня;
не вказувати йому, що робити,
а допомогти пробувати власні сили і власну
активність;
потрібно добитись, щоб учень сам обирав
рішення і відповідав за них.
Звідси - не потрібно подавати готові
знання, а створити умови, в яких
виявляється:
-
власна пізнавальна активність учня;
-
і він визначить для себе цілі, зміст та
методи роботи, власні цінності.
-
Навчання повинно бути дослідницьким
Це час, протягом якого діти вчаться:
самостійно діяти;
- дискутувати;
- приймати рішення.
-
При цьому розвивається самосвідомість і
самореалізується особистість.
Принцип - «свобода вміння»
- учні вільно обговорюють
проблеми;
- співпрацюють один з одним,
- а вчитель виступає в ролі
старшого члена колективу,
консультанта, джерела досвіду
Принцип - «свобода вміння»
Учителю:
-недостатньо
процес;
організувати навчальний
- потрібно ще визначити спосіб засвоєння
знань, тобто оприділити види діяльності
учня на уроці.
Основні вимоги до особистісноорієнтованого уроку:
раціональна єдність словесних,
наукових і практичних методів
навчання;
зв'язок з раніше вивченим досвідом,
набутим учнем;
Основні вимоги до особистісно
орієнтованого уроку:
-формування вмінь в учнів самостійно
здобувати знання і застосовувати їх на
практиці;
-заохочення прагнень учнів знаходити свій
спосіб роботи з навчальним матеріалом.
Метою
особистісноорієнтованого уроку є:
- створення умов для виявлення
пізнавальної активності учнів
Засобами досягнення вчителем цієї мети
можуть бути:
використання різних форм та методів
навчальної діяльності, які дозволяють
розкрити суб'єктивний досвід учнів;
створення атмосфери зацікавленості
кожного учня в результатах роботи
всього класу;
стимулювання учнів до висловлювань,
використання різних способів виконання
завдань без побоювань помилитися,
отримати хибну відповідь тощо;
Засобами досягнення вчителем цієї мети
можуть бути:
використання протягом уроку
дидактичного матеріалу, який дозволяє
отримати учневі найбільш значущі для
нього вид та форму змісту навчального
матеріалу;
оцінювання досягнень учня протягом
усього процесу його діяльності, а не
тільки за кінцевим результатом;
Засобами досягнення вчителем цієї мети
можуть бути:
заохочення прагнень учня знаходити свій
спосіб роботи;
аналізувати протягом уроку роботи інших
учнів; вибирати та засвоювати найбільш
раціональні з них;
створення на уроці педагогічних ситуацій
спілкування, які б дозволяли кожному учневі
виявляти ініціативу, самостійність, виборність у
справах роботи;
створення обстановки для природного
самовираження учня.
Технологія
особистісноорієнтованогоуроку
Для проведення особистісноорієнтованого уроку вчитель має
оволодіти його основними етапами:
1.
2.
3.
4.
5.
6.
7.
8.
Орієнтації.
Визначення мети.
Проектування.
Організації.
Реалізації.
Контролю.
Коригування.
Оцінювання
1. Етап орієнтації включає:
орієнтацію на позитивну роботу;
орієнтацію на визначення особистісного
досвіду учнів;
пов'язання цього досвіду з проблемами
навчального матеріалу.
2. Етап визначення мети передбачає:
визначення на уроці разом з учнями
значущої мети здійснення тієї діяльності,
яка запланована вчителем (учні повинні
зрозуміти, що може дати робота учням
саме на цьому уроці для складання,
наприклад, тематичного заліку,
державної атестації, свого майбутнього
життя тощо);
визначення показників досягнення
поставлених завдань;
3. Етап проектування включає:
передбачення залучення учнів до
виконання ними випереджальних
завдань;
підготовки повідомлень;
рефератів;
виготовлення та відбору наочності;
складання плану роботи тощо;
Етап організації виконання плану
діяльності передбачає:
Подання можливих варіантів і
способів виконання навчальної
діяльності (усна чи письмова форма,
індивідуальна робота чи робота в
групах, робота з текстом чи з іншими
засобами одержання інформації);
Етап організації виконання плану
діяльності передбачає:
2.Представлення учнями вибору способу
фіксації нового матеріалу (конспект,
схема, таблиця, опора, план, тези,
висновки тощо);
3.Варіативність домашнього завдання
(диференціація за рівнем складності та
способом виконання).
Етап контрольно-оцінювальний:
1.Залучення учнів до контролю за
перебігом навчальної діяльності шляхом
заохочення їх до різних видів контролю,
самоконтролю, взаємоконтролю, роботи
в групах;
2.Участь учнів у виправленні помилок і
недоліків у знаннях, усвідомлення їх
причин шляхом взаємо та самоаналізу;
Етап контрольно-оцінювальний:
3.Надання учням можливості самостійно
або за участі вчителя, інших учнів
порівнювати отримані ним результати з
критеріями стандарту, закладеного у
навчальній програмі;
4.Використання механізмів оцінного
методу (позитивного ставлення до
успіхів школяра);
Етап контрольно-оцінювальний:
5.Використання механізмів оцінного
методу (позитивного ставлення до
успіхів школяра).
6.Оцінювання (виставлення рівневих
оцінок за дванадцятибальною системою
оцінювання навчальних досягнень,
поурочного бала, рейтинг) не тільки
результатів, а й самого процесу
навчання.
6. Заключний етап передбачає:
усвідомлення учнями ситуації
досягнення мети;
відчуття успіху;
підкріплення позитивної мотивації
стосовно власної діяльності.
Методи та засоби психолого-педагогічної
підтримки діяльності учнів
заохочення;
навчально-пізнавальна гра;
створення ситуації успіху;
створення ситуації пізнавального інтересу;
створення проблемної ситуації;
спонукання до пошуку альтернативних
рішень;
виконання творчих завдань;
кооперація учнів;
створення ситуації взаємодопомоги тощо.
Висновок може бути таким: особистісноорієнтоване навчання ЦЕ–
загальнодидактичний принцип
індивідуального підходу до учнів.
Таке твердження ми дослідимо та
пояснимо за допомогою такого факту:
Відомий російський психолог
Л.С. Виготський своє теорією доводить,
що розум будь-якої людини має дві зони
розвитку: А і Б.
Перша зона (А) – це зона актуального
розвитку.
У цю зону потрапляють завдання, які
дитина може виконати сама без
допомоги вчителя.
Друга зона (В) – це зона найближчого
розвитку
Сюди потрапляють завдання, які дитина сама
виконати не може, але може з ними
впоратися з допомогою вчителя.
Зона найближчого розвитку, - це зона
“наступного дня”.
Те, що сьогодні є зона найближчого
розвитку, завтра у процесі навчання повинно
стати зоною актуального розвитку. Учитель
не повинен давати готову інформацію, адже
таке навчання може загальмувати мислення
дитини. А за допомогою вміло підібраних
запитань педагог підводить школяра до
правильної відповіді, розв’язку.
Те, що сьогодні є зоною найближчого
розвитку, завтра у процесі навчання
повинно стати зоною актуального
розвитку.
Учитель не повинен давати готову
інформацію, адже таке навчання може
загальмувати мислення дитини.
А за допомогою вміло підібраних
запитань педагог підводить школяра до
правильної відповіді, розв’язку.
Отже, як бачимо із цього прикладу, щоб
відбулися розвиток і навчання учнів,
завдання повинні потрапляти лише в
зону найближчого розвитку
(за Л.С. Виготським).
Припустимо, що два учні навчались в
одній школі, в одних і тих самих
учителів, закінчили школу з відзнакою,
рівень їхнього розвитку все одно буде
різним.
Ще більше відрізняється розвиток учнів
класу, які згідно з 12- бальною
системою досягли початкового і
високого рівнів.
Тому зрозуміло, що до таких дітей треба
підходити індивідуально, тобто ставити
перед ними різні завдання.
Якщо для цілого класу поставити одне
завдання, то для одних учнів воно
потрапить у зону актуального розвитку,
для інших – у зону найближчого
розвитку.
Отже, одне завдання для всього класу
ставити не бажано і не потрібно, а
здійснювати якісний особистісноорієнтований підхід до навчання та
виховання на практиці нам заважає ряд
причин, зокрема:
Причина 1. Щоб підійти індивідуально
до кожного учня, необхідно знати його
психологічні, фізіологічні та соціальні
особливості.
Лише психологія нараховує кілька
десятків індивідуальних особливостей
особистості. Це різні види уваги, уяви,
мислення, сприйняття, темпераменту,
характеру і т.д.
Пам’ять також поділяється більш ніж
на 10 типів: короткочасна,
довготривала, оперативна, рухова,
зорова, слухова, емоційна, словеснологічна і т.д.;
Причина 2. Виявити всі ці психологічні,
фізіологічні та соціальні особливості
вчитель без допомоги психолога, лікаря,
соціолога не може;
Причина 3.Навіть якщо теоретично
припустити, що в кожної дитини
виявили всі ці особливості, вчитель не
зможе запам’ятати їх у такій кількості
дітей, оскільки він одночасно навчає
свого предмета не один десяток учнів,
кожен з яких має не один десяток таких
особливостей.
Нарешті, якщо вчителю все-таки
вдається запам’ятати всі особливості
кожної дитини, він не зможе підійти
індивідуально тому, що урок триває
всього 40-45 хв, протягом яких
неможливо фізично попрацювати з
кожним учнем класу індивідуально.
Отже, існує суперечність: з одного боку,
вимоги до особистісно-орієнтованого
навчання, а з іншого причини, що
унеможливлюють якісне впровадження
цієї педагогічної технології у навчальновиховний процес.
Який же вихід з ситуації, що склалася ?
Філософія вчить, що джерелом і
рушійними силами будь-якого процесу
(у тому числі й навчального) є
розв’язання суперечностей і тому,
щоб навчальний процес розвивався,
вчителю необхідно вміти виявляти
суперечність навчального процесу, а
також вміти розв’язувати її.
Дана суперечність розв’язується шляхом
диференційованого підходу до учнів.
Диференціація (від лат. Differentia –
різниця, відмінність) – розчленування
цілого на якісно відмінні частини.
Розв’язування таких суперечностей
називається підходом до навчання.
Цей підхід, для прикладу, можна
здійснити таким чином:
Учнів класу розподілити на групи за
рівнем розвитку.
Критерії, якими слід керуватися - це
успішність.
Таких груп, наприклад, може бути
чотири:
низький рівень;
середній рівень;
достатній рівень;
високий рівень.
Зрозуміло, що такий поділ не
аргументується для учнів, для того щоб
у слабшого школяра не сформувалася
занижена самооцінка, а в сильного –
завищена.
Якщо учні однієї з груп підвищують свій
рівень – їх слід перевести до наступної
групи і навпаки.
Для кожної групи пропонуються різні за
ступенем складності завдання.
Диференційований підхід можна
здійснювати при різних формах
навчального процесу: під час уроку,
лабораторного заняття, екскурсії.
Під час проведеного уроку методом бесіди,
запитань слід орієнтувати учнів на певну
групу.
При цьому обов’язково слід враховувати,
щоб запитання було точним, стислим, не
мало елементів підказки.
Під час проведення уроку методом
пояснення, розповіді диференційований
підхід неможливий, оскільки вчитель будує
свою розповідь, орієнтуючись на
середнього учня,
але під час закріплення нового матеріалу
чи пояснення домашнього завдання учням
можна запропонувати різнорівневі
завдання.
Завершальним етапом навчальної
діяльності на уроці є:
усвідомлення ситуації досягнення мети;
переживання ситуації успіху;
підкріплення позитивної мотивації щодо
самої діяльності.
Ситуація успіху досягається тоді, коли
сама дитина визначає цей результат як
успіх.
Усвідомлення ситуації успіху самим
учнем, розуміння її значимості виникає у
суб'єкта після здолання своєї боязкості,
невміння, незнання, психологічного
враження та інших видів труднощів.
Роль “Ситуації успіху” у навчальній
діяльності
За останні роки термін
„Ситуація успіху” став звичним для
педагогів.
Ніхто не заперечує, що саме позитивні
емоції можуть стати для дитини одним
з найважливіших стимулів у навчанні,
але при цьому ми забуваємо про те, що
в педагогів не існує єдиного рецепта чи
правила, як саме створювати ситуації
успіху тому, що це слід на основі
індивідуального підходу, зважено, з
урахуванням багатьох факторів.
Діти прощають багато чого, але не
вибачають байдужість.
За відгуками дітей, найкращі їхні
вчителі вели уроки так, що здавалося,
ніби весь урок вони зайняті саме тобою.
Як цього досягти?
Іноді це „Іскра Божа”,
а частіше – майстерність, доведена до
мистецтва.
Важливо мати на увазі, що навіть
одноразове переживання успіху може
докорінно змінити психологічне
самопочуття дитини.
Ситуація успіху може стати пусковим
механізмом подальшого розвитку
особистості.
Безперечно, переживання успіху навіює
людині впевненість у власних силах.
З`являється бажання знову досягти
добрих результатів, виникає відчуття
внутрішнього благополуччя, що, у свою
чергу, покращує ставлення до
навколишнього світу.
На перший погляд здається, що вчитель,
кілька разів давши учню можливість
відчути успіх, далі вже само собою
забезпечує високий рівень мотивації,
інтересу, пізнавальної активності.
Але може бути й протилежний
результат: постійна успішність здатна
сформувати байдуже ставлення до
навчання.
Крім того, постійне очікування лише
позитивного результату згубно впливає
на розвиток вольових якостей учня:
він ухиляється від подолання
труднощів;
губиться в складних ситуаціях
(навчальних та життєвих);
у його поведінці починає домінувати
мотив „уникнення невдач”.
Досвідчені психологи та педагоги
попереджують про можливість
негативних наслідків пережитого успіху.
Чому ж виникає такий парадокс?
По-перше, успіх, що діставався ціною
незначних зусиль, може призвести до
переоцінки, точніше, до завищеної
оцінки своїх можливостей.
По-друге, за сильним переживанням
будь-якої емоції обов`язково настає
релаксація (розслаблення).
І якщо в цей період запропонувати
людині якусь діяльність, то, швидше за
все, ця діяльність буде менш успішною,
ніж попередня.
По-третє, переживання успіху може бути
потьмареним, якщо результат, важливий
і значимий для самого учня, не буде
адекватно оцінений іншими людьми.
І нарешті:
Емоція успіху не стане сильним
переживанням, якщо результати діяльності
не значимі для її суб`єкта.
Дитина, особливо на початку навчання,
однаково інтенсивно переживає успіх у
„головних” і „неголовних” навчальних
предметах.
Але часто знижують цю інтенсивність:
„12 балів з музики ! Та краще б ти
отримав 12 балів з читання”.
Знижуючи значимості успіху, що
переживається дитиною, ми, дорослі,
впливаємо на формування у дитини
ставлення до навчального процесу в
цілому.
Ось чому, оцінюючи дітей, необхідно
виходити з індивідуальних особливостей
кожного учня.
Просування вперед треба заохочувати,
підбадьорювати, щоб дитина не
відчувала невдачу, порівнюючи свої
результати з раніше встановленими
нормами, особливо якщо вони для неї
недосяжні.
Отже, ситуація успіху у навчальній
діяльності створюється вчителем або ж
психологом.
Як і будь-яку іншу діяльність, навчання
можна уявити у вигляді простого
ланцюжка дій:
1. Установка на діяльність (емоційна
підготовка учнів на вирішення
навчального завдання) – мотиваційний
етап;
2.Забезпечення діяльності (створення
умов для успішного вирішення
навчального завдання) –підготовчий,
робочий етап;
3.Порівняння отриманих результатів з
очікуваними (усвідомлення ставлення до
результатів своєї навчальної праці) –
результативний етап.
Отже, якщо ситуація успіху створюється
вчителем послідовно і свідомо, її
3.Порівняння отриманих результатів з
очікуваними (усвідомлення ставлення
до результатів своєї навчальної праці) –
результативний етап.
Отже, якщо ситуація успіху створюється
вчителем послідовно і свідомо, її
структура повинна врахувати всі
перелічені компоненти.
Створення ситуації успіху на
мотиваційному етапі навчальної
діяльності
Дослідження психологів свідчать, що рівень
засвоєння людиною знань істотно залежить
від рівня сформованості її мотивації
навчитися.
Тож давайте проаналізуємо, як провести
мотиваційний етап уроку так, щоб створити
ситуацію успіху для того учня.
Перед учителем стоїть завдання:
сформувати в учня настанову на
успішне виконання завдання
Інакше кажучи, вчитель повинен
сформувати в учнів мотив досягнення
мети.
Але при цьому вчитель часто
зустрічається з неадекватною
реакцією учнівського колективу:
1.Хтось уже виконував подібне
завдання, і його результати
виявились невдалими, так що у цієї
категорії учнів уже сформоване
негативне ставлення на успішне
виконання завдання.
2.Інша група учнів не стикалась з
такою роботою, тому вони не знають,
чого можна очікувати від майбутньої
діяльності.
3.Третя група, яка виконувала потрібні
завдання і успішно з ними впоралася,
знаходиться у стані мобілізації, готова
виконувати навчальне завдання.
Зрозуміло, що найлегше вчителю буде
працювати з учнями третьої групи, де
необхідно лише активізувати позитивні
емоції, які діти пережили раніше.
У другої групи учнів слід передбачити
емоційну реакцію, намалювати
перспективу вдалого виконання
завдання, пов`язавши її з тими чи
іншими умовами діяльності, які в
минулому забезпечували успіх.
Найбільш клопітною буде робота
першою групою учнів.
Перш за все доведеться нейтралізувати
спогади про невдачу в попередній
діяльності, а потім створити перспективу
для нової.
Зробити це можна, наприклад, так:
дати завдання учневі попрацювати над
своїми помилками, або повідомити його,
що завдання для нього змінено
порівняно з попереднім і т. д.
Учитель може запропонувати різні
варіанти мотивів досягнення ситуації
успіху:
прагнення самостійно розв`язати цікаві
задачі;
завоювати авторитет у своїх товаришів;
стати першим;
розглядати свою діяльність з точки зору
її корисності для інших людей;
встановити нові контакти між
товаришами у ході виконання завдання
тощо.
Отже, на етапі мотивації навчальної
діяльності учитель організовує певні
ситуації з метою активізувати чи
нейтралізувати емоції для наступної
діяльності
На етапі мотивації створення ситуації
успіху більшою мірою визначається
психологічними аспектами.
Тут доречним буде використання в
роботі вчителя таких психологопедагогічних прийомів, як:
Ефект Розенталя, або „Ефект
навіювання”: „Ти це можеш”, „Тобі це
вдається” тощо.
Якщо педагог буде переконувати учнів
у реальності успіху, то успіх прийде.
Англійський учений Стоуенс довів, що
учні, яких заохочували, досягли значно
більших успіхів, ніж ті, кого ніяк не
заохочували.
Прийом „Емоційне погладжування” –
це констатація будь-якого факту успіху,
прищеплювання дитині віри в себе,
відкритість учителя для довіри і співчуття.
◦ Прийом „Анонсування” –
репетиція майбутньої дії, яка створює
психологічний настрій на успіх перед
класом.
Це можуть бути додаткові індивідуальні
заняття з окремими учнями чи
заздалегідь оголошенні запитання
самостійної роботи.
Прийом „Шикуйсь!” містить такі кроки:
психологічна атака;
емоційне блокування;
вибір головного напрямку;
вибір рівних можливостей;
несподіване порівняння;
стабілізація.
Цей прийом полягає в тому, щоб:
учителем блокувалось припущення на
невдачу в діяльності учня;
відволікалася увага школяра від
чергового неуспіху;
вчитель повинен знайти той напрямок
діяльності, яким учень зможе
реалізувати себе набагато краще, тим
самим забезпечити його на успіх, на
стабільність у навчанні.
Розглянемо деякі
алгоритми створення ситуацій успіху та
методику їх реалізації:
Прийом „Даю шанс” – це заздалегідь
підготовлена вчителем ситуація, в якій
учень отримує можливість зненацька
для себе розкрити свої можливості.
Прийом “ Зняття страху”-
допомогає перебороти невпевненість у
власних силах (Люди вчаться на своїх
помилках і знаходять інші шляхи
вирішення проблем).
Прийом “Авансування успішного
результату” –
допомогає вчителю висловити тверду
переконаніність у тому, що його учень
обов’язково впорається з поставленим
завданням.
Це, в свою чергу, переконує дитину у
своїх силах і можливостях.
“У тебе обов’язково вийде”, “Я навіть не
сумніваюсь у позитивному результаті” і
т. д.
Прийом “Прихований інструктаж”
Допомагає дитині уникнути поразки.
Досягається шляхом побажання,
наприклад:
Можливо краще почати з ...,
Виконуючи роботу не забудьте про ...
Прийом “Внесення мотиву”.
Показує дитині заради чого, кого
здійснюється ця діяльність, кому буде
добре після виконання, наприклад, “Без
твоєї допомоги твоїм друзям не
впоратись...” тощо.
Прийом “Персональна винятковість.”
Визначає важливість зусиль дитини в
діяльності, що здійснюється або
здійснюватиметься, наприклад:
Тільки ти міг би…
Тільки тобі і можу доручити… і т.п.
Прийом “Висока оцінка деталі”.
Допомагає емоційно пережити не
результат в цілому, а якої її окремої
деталі:
Найбільше мені сподобалось у твоїй
роботі…
Найбільше тобі вдалося…
Прийом „Еврика”.
Створюються умови, за яких дитина,
виконуючи навчальне завдання,
несподівано відкриває в собі невідомі
досі здібності.
Завдання вчителя – помітити це глибоко
особисте відкриття, всіляко підтримати
дитину, поставити нову мету і надихнути
на її досягнення.
Допомога вчителя у створенні ситуації
відкриття має бути ненав`язливою,
прихованою.
Створюючи ситуації успіху на етапі
організації навчальної діяльності, слід
пам`ятати кілька основних правил:
у кожній дитині є задатки, які можуть
розвинутися у здібності;
Побачити їх, відчути, розвити – це
справа педагога;
ставлення до дитини як до рівної, як до
себе, спілкування, що повністю включає
грубість, різкість, образливий тон, має
стати обов`язковою нормою всієї
педагогічної діяльності;
Ставлення до дитини:
як до рівної,
як до себе,
спілкування, що повністю виключає:
- грубість,
- різкість,
- образливий тон
має стати обов`язковою нормою всієї
педагогічної діяльності;
чим більше напрямків діяльності, в яких
бере участь дитина, тим більше в неї
можливостей знайти себе;
кількість і різноманітність ситуацій і
обставин, в тому числі і штучно
створених, у які може потрапити
дитина, визначають шляхи її сьогодення
і віддаленого інтересу та можливі шляхи
успіху.
ТИПИ УСПІХУ:
Неочікувана радість – це почуття
задоволення від того, що результати
діяльності учня перевершили його
очікування.
З педагогічної та психологічної точки
зору – це результат продуманої,
підготовленої діяльності вчителя.
Спільна радість – полягає в тому, щоб учень
досяг необхідної для себе реакції колективу.
Вона може бути підготовленою вчителем
або спонтаною.
Спільною радістю вважають тільки ті реакції
колективу, які дають можливість дитині
відчутні себе задоволеним, стимулюють її
зусиля.
Це, перш за все, має бути емоційний відгук
оточуючих на успіх члена свого колективу.
Важливо, щоб у досягненнях кожного
школяра всі бачили результати своєї
праці, а сама дитина розуміла, що її
радість – це радість підтримки,
отримання статусу „свій серед своїх”.
Зрештою у тому, як реагує дитячий
колектив на успіхи або невдачі своїх
учителів, виявляється його моральна
сутність.
Радість пізнання – це радість пізнання
нового, хоча вона по своїй суті
альтруїстична (виникає на основі
допомоги, підтримки інших людей).
Пізнання спираїться на самоосвіту й
самопізнання.
Така радість не може вирости на
пустому місці, появитися без серйозних
причин. Це слід клопіткої роботи
учителя –учня-учнів.
ВИСНОВОК:
1.Ситуація успіху досягається тоді, коли
сама дитина визначає цей результат як
успіх.
2 Усвідомлення ситуації успіху самим
учнем, розуміння її значимості виникає у
школяра після здолання своєї боязкості,
невміння, незнання, психологічного
враження та інших видів труднощів.
3. Завдання педагога :
допомогти особистості дитини зрости в
успіху;
дати відчути радість від здолання
труднощів;
дати зрозуміти, що задарма в житті в
житті нічого не дається, скрізь необхідно
докласти зусиль.
І успіх буде еквівалентним витраченим
зусиллям.
ШАНОВНІ КОЛЕГИ !
Дайте, будь ласка, відповідь на такі
запитання:
1.Ваше ставлення до технології “Створення
ситуації успіху”.
2.Як Ви оцінюєте стан “Створення ситуації
успіху у Вашому навчальному закладі”.
3.Які ще методичні рекомендації, ідеї,
міркування щодо “Створення ситуації успіху”,
Ви можете запропонувати учасникам нашого
семінару ?
ВДЯЧНІ ВАМ ЗА ВІДВЕРТІСТЬ, ЗА ПОРАДИ
Slide 99
Створення ситуації успіху
та шляхи її реалізації
на уроці як складової якості
навчально-виховного процесу
Мета: Удосконалити методику
створення ситуації успіху та шляхів
її реалізації на уроці як стежки, що
веде до того куточка дитячого
серця, в якому горить вогник
бажання бути гарним.
На
відміну від традиційного розуміння
освіти як суми знань та навичок, нині освіту
починають розглядати як процес
становлення особистості .
Причому особистості, здатної до:
самоосвіти,
саморозвитку,
самовдосконалення,
яка вміє використовувати набуті знання,
яка прагне реалізувати себе,
спроможна змінити на краще своє життя,
життя своєї держави.
Алгоритм
створення та досягнення ситуації успіху
твердження про “Ситуацію успіху”;
особистісно-орієнтований підхід у справі
навчання та виховання - основа педагогічної
технології “Створення ситуації успіху”;
роль “Ситуації успіху” у навчальній діяльності;
створення “Ситуації успіху” на мотиваційному
етапі навчальної діяльності;
психолого-педагогічні прийоми при створенні
“Ситуації успіху”;
методика реалізації “Ситуації успіху”;
Виходячи із Положень Закону України “Про
освіту” завдання школи сьогодні полягає в
тому, щоб:
Виховувати в учнів здатність:
долати життєві труднощі;
самостійно приймати рішення;
розвивати себе як особистість, здатну:
робити вибір і контролювати своє життя;
брати на себе відповідальність за свої дії;
захищати себе і свої життєві цінності;
діяти відповідно до них;
піклуватись про інших;
Завдання вчителів:
прищепити учням потребу до здобуття
знань;
створити такі умови, щоб процес
здобуття знань був для них цікавим,
потрібним, комфортним;
і тому пріоритетним завданням вчителя
під час навчально-виховної діяльності є
створення ситуації успіху.
Що означає “Ситуація успіху?”
Ситуація успіху - це суб'єктивний
психічний стан задоволення наслідком
своєї фізичної, розумової праці чи
моральної напруги.
Успіх у навчанні - єдине джерело
внутрішніх сил дитини, які породжують
енергію для переборення труднощів,
бажання вчитися.
В.Сухомлинський
Ситуація успіху дарує атмосферу
приязні та взаємодопомоги, впевненості
і захищеності.
Учитель зобов’язаний створити джерело
внутрішніх сил дитини, джерело, яке дає
енергію для подолання труднощів і
формування бажання вчитися.
Використання ситуації успіху має
сприяти підвищенню робочого тонусу,
збільшенню продуктивності навчальної
роботи, а також допомогти учням
усвідомити себе повноцінною
особистістю і, відповідно, забезпечити
успіх у навчанні.
Основою педагогічної технології
“Створення ситуації успіху” є
особистісно-орієнтований підхід у справі
навчання та виховання.
А тому звернемося до рекомендацій
щодо особистісно-орієнтовного підходу
навчання та виховання.
–
Особистісно орієнтоване навчання
це навчання, центром якого є
особистість дитини, її самобутність та
самостійність: суб'єктивний досвід
кожного спочатку розкривається, а
потім узгоджується зі змістом освіти.
Визнання учня ключовою фігурою
всього освітнього процесу – це і є
особистісно орієнтована педагогіка.
У свідомості учня це має такий
вигляд: «Все, що я пізнаю, я знаю,
для чого мені потрібно і де я можу ці
знання застосувати».
Для педагога - це прагнення знайти
розумний баланс між знаннями,
уміннями та навичками учня.
Сучасність вимагає навчити учнів:
- самостійно та творчо розв'язувати
проблеми;
- шукати нову інформацію й робити
висновки, а не подавати дітям готові
знання.
В особистісно-орієнтованому підході
вчителю насамперед потрібен високий
рівень педагогічної майстерності, який
базується на розвитку:
дидактичних;
організаторських;
комунікативних;
науково-пізнавальних;
емоційних;
та поведінкових компонентностей;
-
-
Цілі особистісно орієнтованого
навчання полягають у тому, щоб:
визначити життєвий досвід кожного
учня;
його пізнавальні здібності;
рівень інтелекту;
інтереси, які спочатку треба розкрити,
а потім розвинути у навчальному
процесі;
Цілі особистісно орієнтованого навчання
полягають у тому, щоб:
Формувати позитивну мотивацію учнів до:
-
пізнавальної діяльності;
-
потребу в самопізнанні;
-
потребу в самореалізаціїї;
-
та потребу у самовдосконаленні школярів;
Цілі особистісно орієнтованого навчання
полягають у тому, щоб:
Озброїти учнів механізмом:
адаптації;
саморегуляції;
самозахисту;
самовиховання;
Цілі особистісно орієнтованого навчання
полягають у тому, щоб:
Розвинути індивідуальні позитивні
здібності кожного школяра;
Сформувати культуру життєдіяльності
максимально виявити і використати
індивідуальний досвід учня;
Правильно визначати лінії поведінки.
Основні принципи
особистісно-орієнтованого
навчання:
1. Принцип «розвивальної допомоги»
не робити за учня;
не вказувати йому, що робити,
а допомогти пробувати власні сили і власну
активність;
потрібно добитись, щоб учень сам обирав
рішення і відповідав за них.
Звідси - не потрібно подавати готові
знання, а створити умови, в яких
виявляється:
-
власна пізнавальна активність учня;
-
і він визначить для себе цілі, зміст та
методи роботи, власні цінності.
-
Навчання повинно бути дослідницьким
Це час, протягом якого діти вчаться:
самостійно діяти;
- дискутувати;
- приймати рішення.
-
При цьому розвивається самосвідомість і
самореалізується особистість.
Принцип - «свобода вміння»
- учні вільно обговорюють
проблеми;
- співпрацюють один з одним,
- а вчитель виступає в ролі
старшого члена колективу,
консультанта, джерела досвіду
Принцип - «свобода вміння»
Учителю:
-недостатньо
процес;
організувати навчальний
- потрібно ще визначити спосіб засвоєння
знань, тобто оприділити види діяльності
учня на уроці.
Основні вимоги до особистісноорієнтованого уроку:
раціональна єдність словесних,
наукових і практичних методів
навчання;
зв'язок з раніше вивченим досвідом,
набутим учнем;
Основні вимоги до особистісно
орієнтованого уроку:
-формування вмінь в учнів самостійно
здобувати знання і застосовувати їх на
практиці;
-заохочення прагнень учнів знаходити свій
спосіб роботи з навчальним матеріалом.
Метою
особистісноорієнтованого уроку є:
- створення умов для виявлення
пізнавальної активності учнів
Засобами досягнення вчителем цієї мети
можуть бути:
використання різних форм та методів
навчальної діяльності, які дозволяють
розкрити суб'єктивний досвід учнів;
створення атмосфери зацікавленості
кожного учня в результатах роботи
всього класу;
стимулювання учнів до висловлювань,
використання різних способів виконання
завдань без побоювань помилитися,
отримати хибну відповідь тощо;
Засобами досягнення вчителем цієї мети
можуть бути:
використання протягом уроку
дидактичного матеріалу, який дозволяє
отримати учневі найбільш значущі для
нього вид та форму змісту навчального
матеріалу;
оцінювання досягнень учня протягом
усього процесу його діяльності, а не
тільки за кінцевим результатом;
Засобами досягнення вчителем цієї мети
можуть бути:
заохочення прагнень учня знаходити свій
спосіб роботи;
аналізувати протягом уроку роботи інших
учнів; вибирати та засвоювати найбільш
раціональні з них;
створення на уроці педагогічних ситуацій
спілкування, які б дозволяли кожному учневі
виявляти ініціативу, самостійність, виборність у
справах роботи;
створення обстановки для природного
самовираження учня.
Технологія
особистісноорієнтованогоуроку
Для проведення особистісноорієнтованого уроку вчитель має
оволодіти його основними етапами:
1.
2.
3.
4.
5.
6.
7.
8.
Орієнтації.
Визначення мети.
Проектування.
Організації.
Реалізації.
Контролю.
Коригування.
Оцінювання
1. Етап орієнтації включає:
орієнтацію на позитивну роботу;
орієнтацію на визначення особистісного
досвіду учнів;
пов'язання цього досвіду з проблемами
навчального матеріалу.
2. Етап визначення мети передбачає:
визначення на уроці разом з учнями
значущої мети здійснення тієї діяльності,
яка запланована вчителем (учні повинні
зрозуміти, що може дати робота учням
саме на цьому уроці для складання,
наприклад, тематичного заліку,
державної атестації, свого майбутнього
життя тощо);
визначення показників досягнення
поставлених завдань;
3. Етап проектування включає:
передбачення залучення учнів до
виконання ними випереджальних
завдань;
підготовки повідомлень;
рефератів;
виготовлення та відбору наочності;
складання плану роботи тощо;
Етап організації виконання плану
діяльності передбачає:
Подання можливих варіантів і
способів виконання навчальної
діяльності (усна чи письмова форма,
індивідуальна робота чи робота в
групах, робота з текстом чи з іншими
засобами одержання інформації);
Етап організації виконання плану
діяльності передбачає:
2.Представлення учнями вибору способу
фіксації нового матеріалу (конспект,
схема, таблиця, опора, план, тези,
висновки тощо);
3.Варіативність домашнього завдання
(диференціація за рівнем складності та
способом виконання).
Етап контрольно-оцінювальний:
1.Залучення учнів до контролю за
перебігом навчальної діяльності шляхом
заохочення їх до різних видів контролю,
самоконтролю, взаємоконтролю, роботи
в групах;
2.Участь учнів у виправленні помилок і
недоліків у знаннях, усвідомлення їх
причин шляхом взаємо та самоаналізу;
Етап контрольно-оцінювальний:
3.Надання учням можливості самостійно
або за участі вчителя, інших учнів
порівнювати отримані ним результати з
критеріями стандарту, закладеного у
навчальній програмі;
4.Використання механізмів оцінного
методу (позитивного ставлення до
успіхів школяра);
Етап контрольно-оцінювальний:
5.Використання механізмів оцінного
методу (позитивного ставлення до
успіхів школяра).
6.Оцінювання (виставлення рівневих
оцінок за дванадцятибальною системою
оцінювання навчальних досягнень,
поурочного бала, рейтинг) не тільки
результатів, а й самого процесу
навчання.
6. Заключний етап передбачає:
усвідомлення учнями ситуації
досягнення мети;
відчуття успіху;
підкріплення позитивної мотивації
стосовно власної діяльності.
Методи та засоби психолого-педагогічної
підтримки діяльності учнів
заохочення;
навчально-пізнавальна гра;
створення ситуації успіху;
створення ситуації пізнавального інтересу;
створення проблемної ситуації;
спонукання до пошуку альтернативних
рішень;
виконання творчих завдань;
кооперація учнів;
створення ситуації взаємодопомоги тощо.
Висновок може бути таким: особистісноорієнтоване навчання ЦЕ–
загальнодидактичний принцип
індивідуального підходу до учнів.
Таке твердження ми дослідимо та
пояснимо за допомогою такого факту:
Відомий російський психолог
Л.С. Виготський своє теорією доводить,
що розум будь-якої людини має дві зони
розвитку: А і Б.
Перша зона (А) – це зона актуального
розвитку.
У цю зону потрапляють завдання, які
дитина може виконати сама без
допомоги вчителя.
Друга зона (В) – це зона найближчого
розвитку
Сюди потрапляють завдання, які дитина сама
виконати не може, але може з ними
впоратися з допомогою вчителя.
Зона найближчого розвитку, - це зона
“наступного дня”.
Те, що сьогодні є зона найближчого
розвитку, завтра у процесі навчання повинно
стати зоною актуального розвитку. Учитель
не повинен давати готову інформацію, адже
таке навчання може загальмувати мислення
дитини. А за допомогою вміло підібраних
запитань педагог підводить школяра до
правильної відповіді, розв’язку.
Те, що сьогодні є зоною найближчого
розвитку, завтра у процесі навчання
повинно стати зоною актуального
розвитку.
Учитель не повинен давати готову
інформацію, адже таке навчання може
загальмувати мислення дитини.
А за допомогою вміло підібраних
запитань педагог підводить школяра до
правильної відповіді, розв’язку.
Отже, як бачимо із цього прикладу, щоб
відбулися розвиток і навчання учнів,
завдання повинні потрапляти лише в
зону найближчого розвитку
(за Л.С. Виготським).
Припустимо, що два учні навчались в
одній школі, в одних і тих самих
учителів, закінчили школу з відзнакою,
рівень їхнього розвитку все одно буде
різним.
Ще більше відрізняється розвиток учнів
класу, які згідно з 12- бальною
системою досягли початкового і
високого рівнів.
Тому зрозуміло, що до таких дітей треба
підходити індивідуально, тобто ставити
перед ними різні завдання.
Якщо для цілого класу поставити одне
завдання, то для одних учнів воно
потрапить у зону актуального розвитку,
для інших – у зону найближчого
розвитку.
Отже, одне завдання для всього класу
ставити не бажано і не потрібно, а
здійснювати якісний особистісноорієнтований підхід до навчання та
виховання на практиці нам заважає ряд
причин, зокрема:
Причина 1. Щоб підійти індивідуально
до кожного учня, необхідно знати його
психологічні, фізіологічні та соціальні
особливості.
Лише психологія нараховує кілька
десятків індивідуальних особливостей
особистості. Це різні види уваги, уяви,
мислення, сприйняття, темпераменту,
характеру і т.д.
Пам’ять також поділяється більш ніж
на 10 типів: короткочасна,
довготривала, оперативна, рухова,
зорова, слухова, емоційна, словеснологічна і т.д.;
Причина 2. Виявити всі ці психологічні,
фізіологічні та соціальні особливості
вчитель без допомоги психолога, лікаря,
соціолога не може;
Причина 3.Навіть якщо теоретично
припустити, що в кожної дитини
виявили всі ці особливості, вчитель не
зможе запам’ятати їх у такій кількості
дітей, оскільки він одночасно навчає
свого предмета не один десяток учнів,
кожен з яких має не один десяток таких
особливостей.
Нарешті, якщо вчителю все-таки
вдається запам’ятати всі особливості
кожної дитини, він не зможе підійти
індивідуально тому, що урок триває
всього 40-45 хв, протягом яких
неможливо фізично попрацювати з
кожним учнем класу індивідуально.
Отже, існує суперечність: з одного боку,
вимоги до особистісно-орієнтованого
навчання, а з іншого причини, що
унеможливлюють якісне впровадження
цієї педагогічної технології у навчальновиховний процес.
Який же вихід з ситуації, що склалася ?
Філософія вчить, що джерелом і
рушійними силами будь-якого процесу
(у тому числі й навчального) є
розв’язання суперечностей і тому,
щоб навчальний процес розвивався,
вчителю необхідно вміти виявляти
суперечність навчального процесу, а
також вміти розв’язувати її.
Дана суперечність розв’язується шляхом
диференційованого підходу до учнів.
Диференціація (від лат. Differentia –
різниця, відмінність) – розчленування
цілого на якісно відмінні частини.
Розв’язування таких суперечностей
називається підходом до навчання.
Цей підхід, для прикладу, можна
здійснити таким чином:
Учнів класу розподілити на групи за
рівнем розвитку.
Критерії, якими слід керуватися - це
успішність.
Таких груп, наприклад, може бути
чотири:
низький рівень;
середній рівень;
достатній рівень;
високий рівень.
Зрозуміло, що такий поділ не
аргументується для учнів, для того щоб
у слабшого школяра не сформувалася
занижена самооцінка, а в сильного –
завищена.
Якщо учні однієї з груп підвищують свій
рівень – їх слід перевести до наступної
групи і навпаки.
Для кожної групи пропонуються різні за
ступенем складності завдання.
Диференційований підхід можна
здійснювати при різних формах
навчального процесу: під час уроку,
лабораторного заняття, екскурсії.
Під час проведеного уроку методом бесіди,
запитань слід орієнтувати учнів на певну
групу.
При цьому обов’язково слід враховувати,
щоб запитання було точним, стислим, не
мало елементів підказки.
Під час проведення уроку методом
пояснення, розповіді диференційований
підхід неможливий, оскільки вчитель будує
свою розповідь, орієнтуючись на
середнього учня,
але під час закріплення нового матеріалу
чи пояснення домашнього завдання учням
можна запропонувати різнорівневі
завдання.
Завершальним етапом навчальної
діяльності на уроці є:
усвідомлення ситуації досягнення мети;
переживання ситуації успіху;
підкріплення позитивної мотивації щодо
самої діяльності.
Ситуація успіху досягається тоді, коли
сама дитина визначає цей результат як
успіх.
Усвідомлення ситуації успіху самим
учнем, розуміння її значимості виникає у
суб'єкта після здолання своєї боязкості,
невміння, незнання, психологічного
враження та інших видів труднощів.
Роль “Ситуації успіху” у навчальній
діяльності
За останні роки термін
„Ситуація успіху” став звичним для
педагогів.
Ніхто не заперечує, що саме позитивні
емоції можуть стати для дитини одним
з найважливіших стимулів у навчанні,
але при цьому ми забуваємо про те, що
в педагогів не існує єдиного рецепта чи
правила, як саме створювати ситуації
успіху тому, що це слід на основі
індивідуального підходу, зважено, з
урахуванням багатьох факторів.
Діти прощають багато чого, але не
вибачають байдужість.
За відгуками дітей, найкращі їхні
вчителі вели уроки так, що здавалося,
ніби весь урок вони зайняті саме тобою.
Як цього досягти?
Іноді це „Іскра Божа”,
а частіше – майстерність, доведена до
мистецтва.
Важливо мати на увазі, що навіть
одноразове переживання успіху може
докорінно змінити психологічне
самопочуття дитини.
Ситуація успіху може стати пусковим
механізмом подальшого розвитку
особистості.
Безперечно, переживання успіху навіює
людині впевненість у власних силах.
З`являється бажання знову досягти
добрих результатів, виникає відчуття
внутрішнього благополуччя, що, у свою
чергу, покращує ставлення до
навколишнього світу.
На перший погляд здається, що вчитель,
кілька разів давши учню можливість
відчути успіх, далі вже само собою
забезпечує високий рівень мотивації,
інтересу, пізнавальної активності.
Але може бути й протилежний
результат: постійна успішність здатна
сформувати байдуже ставлення до
навчання.
Крім того, постійне очікування лише
позитивного результату згубно впливає
на розвиток вольових якостей учня:
він ухиляється від подолання
труднощів;
губиться в складних ситуаціях
(навчальних та життєвих);
у його поведінці починає домінувати
мотив „уникнення невдач”.
Досвідчені психологи та педагоги
попереджують про можливість
негативних наслідків пережитого успіху.
Чому ж виникає такий парадокс?
По-перше, успіх, що діставався ціною
незначних зусиль, може призвести до
переоцінки, точніше, до завищеної
оцінки своїх можливостей.
По-друге, за сильним переживанням
будь-якої емоції обов`язково настає
релаксація (розслаблення).
І якщо в цей період запропонувати
людині якусь діяльність, то, швидше за
все, ця діяльність буде менш успішною,
ніж попередня.
По-третє, переживання успіху може бути
потьмареним, якщо результат, важливий
і значимий для самого учня, не буде
адекватно оцінений іншими людьми.
І нарешті:
Емоція успіху не стане сильним
переживанням, якщо результати діяльності
не значимі для її суб`єкта.
Дитина, особливо на початку навчання,
однаково інтенсивно переживає успіх у
„головних” і „неголовних” навчальних
предметах.
Але часто знижують цю інтенсивність:
„12 балів з музики ! Та краще б ти
отримав 12 балів з читання”.
Знижуючи значимості успіху, що
переживається дитиною, ми, дорослі,
впливаємо на формування у дитини
ставлення до навчального процесу в
цілому.
Ось чому, оцінюючи дітей, необхідно
виходити з індивідуальних особливостей
кожного учня.
Просування вперед треба заохочувати,
підбадьорювати, щоб дитина не
відчувала невдачу, порівнюючи свої
результати з раніше встановленими
нормами, особливо якщо вони для неї
недосяжні.
Отже, ситуація успіху у навчальній
діяльності створюється вчителем або ж
психологом.
Як і будь-яку іншу діяльність, навчання
можна уявити у вигляді простого
ланцюжка дій:
1. Установка на діяльність (емоційна
підготовка учнів на вирішення
навчального завдання) – мотиваційний
етап;
2.Забезпечення діяльності (створення
умов для успішного вирішення
навчального завдання) –підготовчий,
робочий етап;
3.Порівняння отриманих результатів з
очікуваними (усвідомлення ставлення до
результатів своєї навчальної праці) –
результативний етап.
Отже, якщо ситуація успіху створюється
вчителем послідовно і свідомо, її
3.Порівняння отриманих результатів з
очікуваними (усвідомлення ставлення
до результатів своєї навчальної праці) –
результативний етап.
Отже, якщо ситуація успіху створюється
вчителем послідовно і свідомо, її
структура повинна врахувати всі
перелічені компоненти.
Створення ситуації успіху на
мотиваційному етапі навчальної
діяльності
Дослідження психологів свідчать, що рівень
засвоєння людиною знань істотно залежить
від рівня сформованості її мотивації
навчитися.
Тож давайте проаналізуємо, як провести
мотиваційний етап уроку так, щоб створити
ситуацію успіху для того учня.
Перед учителем стоїть завдання:
сформувати в учня настанову на
успішне виконання завдання
Інакше кажучи, вчитель повинен
сформувати в учнів мотив досягнення
мети.
Але при цьому вчитель часто
зустрічається з неадекватною
реакцією учнівського колективу:
1.Хтось уже виконував подібне
завдання, і його результати
виявились невдалими, так що у цієї
категорії учнів уже сформоване
негативне ставлення на успішне
виконання завдання.
2.Інша група учнів не стикалась з
такою роботою, тому вони не знають,
чого можна очікувати від майбутньої
діяльності.
3.Третя група, яка виконувала потрібні
завдання і успішно з ними впоралася,
знаходиться у стані мобілізації, готова
виконувати навчальне завдання.
Зрозуміло, що найлегше вчителю буде
працювати з учнями третьої групи, де
необхідно лише активізувати позитивні
емоції, які діти пережили раніше.
У другої групи учнів слід передбачити
емоційну реакцію, намалювати
перспективу вдалого виконання
завдання, пов`язавши її з тими чи
іншими умовами діяльності, які в
минулому забезпечували успіх.
Найбільш клопітною буде робота
першою групою учнів.
Перш за все доведеться нейтралізувати
спогади про невдачу в попередній
діяльності, а потім створити перспективу
для нової.
Зробити це можна, наприклад, так:
дати завдання учневі попрацювати над
своїми помилками, або повідомити його,
що завдання для нього змінено
порівняно з попереднім і т. д.
Учитель може запропонувати різні
варіанти мотивів досягнення ситуації
успіху:
прагнення самостійно розв`язати цікаві
задачі;
завоювати авторитет у своїх товаришів;
стати першим;
розглядати свою діяльність з точки зору
її корисності для інших людей;
встановити нові контакти між
товаришами у ході виконання завдання
тощо.
Отже, на етапі мотивації навчальної
діяльності учитель організовує певні
ситуації з метою активізувати чи
нейтралізувати емоції для наступної
діяльності
На етапі мотивації створення ситуації
успіху більшою мірою визначається
психологічними аспектами.
Тут доречним буде використання в
роботі вчителя таких психологопедагогічних прийомів, як:
Ефект Розенталя, або „Ефект
навіювання”: „Ти це можеш”, „Тобі це
вдається” тощо.
Якщо педагог буде переконувати учнів
у реальності успіху, то успіх прийде.
Англійський учений Стоуенс довів, що
учні, яких заохочували, досягли значно
більших успіхів, ніж ті, кого ніяк не
заохочували.
Прийом „Емоційне погладжування” –
це констатація будь-якого факту успіху,
прищеплювання дитині віри в себе,
відкритість учителя для довіри і співчуття.
◦ Прийом „Анонсування” –
репетиція майбутньої дії, яка створює
психологічний настрій на успіх перед
класом.
Це можуть бути додаткові індивідуальні
заняття з окремими учнями чи
заздалегідь оголошенні запитання
самостійної роботи.
Прийом „Шикуйсь!” містить такі кроки:
психологічна атака;
емоційне блокування;
вибір головного напрямку;
вибір рівних можливостей;
несподіване порівняння;
стабілізація.
Цей прийом полягає в тому, щоб:
учителем блокувалось припущення на
невдачу в діяльності учня;
відволікалася увага школяра від
чергового неуспіху;
вчитель повинен знайти той напрямок
діяльності, яким учень зможе
реалізувати себе набагато краще, тим
самим забезпечити його на успіх, на
стабільність у навчанні.
Розглянемо деякі
алгоритми створення ситуацій успіху та
методику їх реалізації:
Прийом „Даю шанс” – це заздалегідь
підготовлена вчителем ситуація, в якій
учень отримує можливість зненацька
для себе розкрити свої можливості.
Прийом “ Зняття страху”-
допомогає перебороти невпевненість у
власних силах (Люди вчаться на своїх
помилках і знаходять інші шляхи
вирішення проблем).
Прийом “Авансування успішного
результату” –
допомогає вчителю висловити тверду
переконаніність у тому, що його учень
обов’язково впорається з поставленим
завданням.
Це, в свою чергу, переконує дитину у
своїх силах і можливостях.
“У тебе обов’язково вийде”, “Я навіть не
сумніваюсь у позитивному результаті” і
т. д.
Прийом “Прихований інструктаж”
Допомагає дитині уникнути поразки.
Досягається шляхом побажання,
наприклад:
Можливо краще почати з ...,
Виконуючи роботу не забудьте про ...
Прийом “Внесення мотиву”.
Показує дитині заради чого, кого
здійснюється ця діяльність, кому буде
добре після виконання, наприклад, “Без
твоєї допомоги твоїм друзям не
впоратись...” тощо.
Прийом “Персональна винятковість.”
Визначає важливість зусиль дитини в
діяльності, що здійснюється або
здійснюватиметься, наприклад:
Тільки ти міг би…
Тільки тобі і можу доручити… і т.п.
Прийом “Висока оцінка деталі”.
Допомагає емоційно пережити не
результат в цілому, а якої її окремої
деталі:
Найбільше мені сподобалось у твоїй
роботі…
Найбільше тобі вдалося…
Прийом „Еврика”.
Створюються умови, за яких дитина,
виконуючи навчальне завдання,
несподівано відкриває в собі невідомі
досі здібності.
Завдання вчителя – помітити це глибоко
особисте відкриття, всіляко підтримати
дитину, поставити нову мету і надихнути
на її досягнення.
Допомога вчителя у створенні ситуації
відкриття має бути ненав`язливою,
прихованою.
Створюючи ситуації успіху на етапі
організації навчальної діяльності, слід
пам`ятати кілька основних правил:
у кожній дитині є задатки, які можуть
розвинутися у здібності;
Побачити їх, відчути, розвити – це
справа педагога;
ставлення до дитини як до рівної, як до
себе, спілкування, що повністю включає
грубість, різкість, образливий тон, має
стати обов`язковою нормою всієї
педагогічної діяльності;
Ставлення до дитини:
як до рівної,
як до себе,
спілкування, що повністю виключає:
- грубість,
- різкість,
- образливий тон
має стати обов`язковою нормою всієї
педагогічної діяльності;
чим більше напрямків діяльності, в яких
бере участь дитина, тим більше в неї
можливостей знайти себе;
кількість і різноманітність ситуацій і
обставин, в тому числі і штучно
створених, у які може потрапити
дитина, визначають шляхи її сьогодення
і віддаленого інтересу та можливі шляхи
успіху.
ТИПИ УСПІХУ:
Неочікувана радість – це почуття
задоволення від того, що результати
діяльності учня перевершили його
очікування.
З педагогічної та психологічної точки
зору – це результат продуманої,
підготовленої діяльності вчителя.
Спільна радість – полягає в тому, щоб учень
досяг необхідної для себе реакції колективу.
Вона може бути підготовленою вчителем
або спонтаною.
Спільною радістю вважають тільки ті реакції
колективу, які дають можливість дитині
відчутні себе задоволеним, стимулюють її
зусиля.
Це, перш за все, має бути емоційний відгук
оточуючих на успіх члена свого колективу.
Важливо, щоб у досягненнях кожного
школяра всі бачили результати своєї
праці, а сама дитина розуміла, що її
радість – це радість підтримки,
отримання статусу „свій серед своїх”.
Зрештою у тому, як реагує дитячий
колектив на успіхи або невдачі своїх
учителів, виявляється його моральна
сутність.
Радість пізнання – це радість пізнання
нового, хоча вона по своїй суті
альтруїстична (виникає на основі
допомоги, підтримки інших людей).
Пізнання спираїться на самоосвіту й
самопізнання.
Така радість не може вирости на
пустому місці, появитися без серйозних
причин. Це слід клопіткої роботи
учителя –учня-учнів.
ВИСНОВОК:
1.Ситуація успіху досягається тоді, коли
сама дитина визначає цей результат як
успіх.
2 Усвідомлення ситуації успіху самим
учнем, розуміння її значимості виникає у
школяра після здолання своєї боязкості,
невміння, незнання, психологічного
враження та інших видів труднощів.
3. Завдання педагога :
допомогти особистості дитини зрости в
успіху;
дати відчути радість від здолання
труднощів;
дати зрозуміти, що задарма в житті в
житті нічого не дається, скрізь необхідно
докласти зусиль.
І успіх буде еквівалентним витраченим
зусиллям.
ШАНОВНІ КОЛЕГИ !
Дайте, будь ласка, відповідь на такі
запитання:
1.Ваше ставлення до технології “Створення
ситуації успіху”.
2.Як Ви оцінюєте стан “Створення ситуації
успіху у Вашому навчальному закладі”.
3.Які ще методичні рекомендації, ідеї,
міркування щодо “Створення ситуації успіху”,
Ви можете запропонувати учасникам нашого
семінару ?
ВДЯЧНІ ВАМ ЗА ВІДВЕРТІСТЬ, ЗА ПОРАДИ
Slide 100
Створення ситуації успіху
та шляхи її реалізації
на уроці як складової якості
навчально-виховного процесу
Мета: Удосконалити методику
створення ситуації успіху та шляхів
її реалізації на уроці як стежки, що
веде до того куточка дитячого
серця, в якому горить вогник
бажання бути гарним.
На
відміну від традиційного розуміння
освіти як суми знань та навичок, нині освіту
починають розглядати як процес
становлення особистості .
Причому особистості, здатної до:
самоосвіти,
саморозвитку,
самовдосконалення,
яка вміє використовувати набуті знання,
яка прагне реалізувати себе,
спроможна змінити на краще своє життя,
життя своєї держави.
Алгоритм
створення та досягнення ситуації успіху
твердження про “Ситуацію успіху”;
особистісно-орієнтований підхід у справі
навчання та виховання - основа педагогічної
технології “Створення ситуації успіху”;
роль “Ситуації успіху” у навчальній діяльності;
створення “Ситуації успіху” на мотиваційному
етапі навчальної діяльності;
психолого-педагогічні прийоми при створенні
“Ситуації успіху”;
методика реалізації “Ситуації успіху”;
Виходячи із Положень Закону України “Про
освіту” завдання школи сьогодні полягає в
тому, щоб:
Виховувати в учнів здатність:
долати життєві труднощі;
самостійно приймати рішення;
розвивати себе як особистість, здатну:
робити вибір і контролювати своє життя;
брати на себе відповідальність за свої дії;
захищати себе і свої життєві цінності;
діяти відповідно до них;
піклуватись про інших;
Завдання вчителів:
прищепити учням потребу до здобуття
знань;
створити такі умови, щоб процес
здобуття знань був для них цікавим,
потрібним, комфортним;
і тому пріоритетним завданням вчителя
під час навчально-виховної діяльності є
створення ситуації успіху.
Що означає “Ситуація успіху?”
Ситуація успіху - це суб'єктивний
психічний стан задоволення наслідком
своєї фізичної, розумової праці чи
моральної напруги.
Успіх у навчанні - єдине джерело
внутрішніх сил дитини, які породжують
енергію для переборення труднощів,
бажання вчитися.
В.Сухомлинський
Ситуація успіху дарує атмосферу
приязні та взаємодопомоги, впевненості
і захищеності.
Учитель зобов’язаний створити джерело
внутрішніх сил дитини, джерело, яке дає
енергію для подолання труднощів і
формування бажання вчитися.
Використання ситуації успіху має
сприяти підвищенню робочого тонусу,
збільшенню продуктивності навчальної
роботи, а також допомогти учням
усвідомити себе повноцінною
особистістю і, відповідно, забезпечити
успіх у навчанні.
Основою педагогічної технології
“Створення ситуації успіху” є
особистісно-орієнтований підхід у справі
навчання та виховання.
А тому звернемося до рекомендацій
щодо особистісно-орієнтовного підходу
навчання та виховання.
–
Особистісно орієнтоване навчання
це навчання, центром якого є
особистість дитини, її самобутність та
самостійність: суб'єктивний досвід
кожного спочатку розкривається, а
потім узгоджується зі змістом освіти.
Визнання учня ключовою фігурою
всього освітнього процесу – це і є
особистісно орієнтована педагогіка.
У свідомості учня це має такий
вигляд: «Все, що я пізнаю, я знаю,
для чого мені потрібно і де я можу ці
знання застосувати».
Для педагога - це прагнення знайти
розумний баланс між знаннями,
уміннями та навичками учня.
Сучасність вимагає навчити учнів:
- самостійно та творчо розв'язувати
проблеми;
- шукати нову інформацію й робити
висновки, а не подавати дітям готові
знання.
В особистісно-орієнтованому підході
вчителю насамперед потрібен високий
рівень педагогічної майстерності, який
базується на розвитку:
дидактичних;
організаторських;
комунікативних;
науково-пізнавальних;
емоційних;
та поведінкових компонентностей;
-
-
Цілі особистісно орієнтованого
навчання полягають у тому, щоб:
визначити життєвий досвід кожного
учня;
його пізнавальні здібності;
рівень інтелекту;
інтереси, які спочатку треба розкрити,
а потім розвинути у навчальному
процесі;
Цілі особистісно орієнтованого навчання
полягають у тому, щоб:
Формувати позитивну мотивацію учнів до:
-
пізнавальної діяльності;
-
потребу в самопізнанні;
-
потребу в самореалізаціїї;
-
та потребу у самовдосконаленні школярів;
Цілі особистісно орієнтованого навчання
полягають у тому, щоб:
Озброїти учнів механізмом:
адаптації;
саморегуляції;
самозахисту;
самовиховання;
Цілі особистісно орієнтованого навчання
полягають у тому, щоб:
Розвинути індивідуальні позитивні
здібності кожного школяра;
Сформувати культуру життєдіяльності
максимально виявити і використати
індивідуальний досвід учня;
Правильно визначати лінії поведінки.
Основні принципи
особистісно-орієнтованого
навчання:
1. Принцип «розвивальної допомоги»
не робити за учня;
не вказувати йому, що робити,
а допомогти пробувати власні сили і власну
активність;
потрібно добитись, щоб учень сам обирав
рішення і відповідав за них.
Звідси - не потрібно подавати готові
знання, а створити умови, в яких
виявляється:
-
власна пізнавальна активність учня;
-
і він визначить для себе цілі, зміст та
методи роботи, власні цінності.
-
Навчання повинно бути дослідницьким
Це час, протягом якого діти вчаться:
самостійно діяти;
- дискутувати;
- приймати рішення.
-
При цьому розвивається самосвідомість і
самореалізується особистість.
Принцип - «свобода вміння»
- учні вільно обговорюють
проблеми;
- співпрацюють один з одним,
- а вчитель виступає в ролі
старшого члена колективу,
консультанта, джерела досвіду
Принцип - «свобода вміння»
Учителю:
-недостатньо
процес;
організувати навчальний
- потрібно ще визначити спосіб засвоєння
знань, тобто оприділити види діяльності
учня на уроці.
Основні вимоги до особистісноорієнтованого уроку:
раціональна єдність словесних,
наукових і практичних методів
навчання;
зв'язок з раніше вивченим досвідом,
набутим учнем;
Основні вимоги до особистісно
орієнтованого уроку:
-формування вмінь в учнів самостійно
здобувати знання і застосовувати їх на
практиці;
-заохочення прагнень учнів знаходити свій
спосіб роботи з навчальним матеріалом.
Метою
особистісноорієнтованого уроку є:
- створення умов для виявлення
пізнавальної активності учнів
Засобами досягнення вчителем цієї мети
можуть бути:
використання різних форм та методів
навчальної діяльності, які дозволяють
розкрити суб'єктивний досвід учнів;
створення атмосфери зацікавленості
кожного учня в результатах роботи
всього класу;
стимулювання учнів до висловлювань,
використання різних способів виконання
завдань без побоювань помилитися,
отримати хибну відповідь тощо;
Засобами досягнення вчителем цієї мети
можуть бути:
використання протягом уроку
дидактичного матеріалу, який дозволяє
отримати учневі найбільш значущі для
нього вид та форму змісту навчального
матеріалу;
оцінювання досягнень учня протягом
усього процесу його діяльності, а не
тільки за кінцевим результатом;
Засобами досягнення вчителем цієї мети
можуть бути:
заохочення прагнень учня знаходити свій
спосіб роботи;
аналізувати протягом уроку роботи інших
учнів; вибирати та засвоювати найбільш
раціональні з них;
створення на уроці педагогічних ситуацій
спілкування, які б дозволяли кожному учневі
виявляти ініціативу, самостійність, виборність у
справах роботи;
створення обстановки для природного
самовираження учня.
Технологія
особистісноорієнтованогоуроку
Для проведення особистісноорієнтованого уроку вчитель має
оволодіти його основними етапами:
1.
2.
3.
4.
5.
6.
7.
8.
Орієнтації.
Визначення мети.
Проектування.
Організації.
Реалізації.
Контролю.
Коригування.
Оцінювання
1. Етап орієнтації включає:
орієнтацію на позитивну роботу;
орієнтацію на визначення особистісного
досвіду учнів;
пов'язання цього досвіду з проблемами
навчального матеріалу.
2. Етап визначення мети передбачає:
визначення на уроці разом з учнями
значущої мети здійснення тієї діяльності,
яка запланована вчителем (учні повинні
зрозуміти, що може дати робота учням
саме на цьому уроці для складання,
наприклад, тематичного заліку,
державної атестації, свого майбутнього
життя тощо);
визначення показників досягнення
поставлених завдань;
3. Етап проектування включає:
передбачення залучення учнів до
виконання ними випереджальних
завдань;
підготовки повідомлень;
рефератів;
виготовлення та відбору наочності;
складання плану роботи тощо;
Етап організації виконання плану
діяльності передбачає:
Подання можливих варіантів і
способів виконання навчальної
діяльності (усна чи письмова форма,
індивідуальна робота чи робота в
групах, робота з текстом чи з іншими
засобами одержання інформації);
Етап організації виконання плану
діяльності передбачає:
2.Представлення учнями вибору способу
фіксації нового матеріалу (конспект,
схема, таблиця, опора, план, тези,
висновки тощо);
3.Варіативність домашнього завдання
(диференціація за рівнем складності та
способом виконання).
Етап контрольно-оцінювальний:
1.Залучення учнів до контролю за
перебігом навчальної діяльності шляхом
заохочення їх до різних видів контролю,
самоконтролю, взаємоконтролю, роботи
в групах;
2.Участь учнів у виправленні помилок і
недоліків у знаннях, усвідомлення їх
причин шляхом взаємо та самоаналізу;
Етап контрольно-оцінювальний:
3.Надання учням можливості самостійно
або за участі вчителя, інших учнів
порівнювати отримані ним результати з
критеріями стандарту, закладеного у
навчальній програмі;
4.Використання механізмів оцінного
методу (позитивного ставлення до
успіхів школяра);
Етап контрольно-оцінювальний:
5.Використання механізмів оцінного
методу (позитивного ставлення до
успіхів школяра).
6.Оцінювання (виставлення рівневих
оцінок за дванадцятибальною системою
оцінювання навчальних досягнень,
поурочного бала, рейтинг) не тільки
результатів, а й самого процесу
навчання.
6. Заключний етап передбачає:
усвідомлення учнями ситуації
досягнення мети;
відчуття успіху;
підкріплення позитивної мотивації
стосовно власної діяльності.
Методи та засоби психолого-педагогічної
підтримки діяльності учнів
заохочення;
навчально-пізнавальна гра;
створення ситуації успіху;
створення ситуації пізнавального інтересу;
створення проблемної ситуації;
спонукання до пошуку альтернативних
рішень;
виконання творчих завдань;
кооперація учнів;
створення ситуації взаємодопомоги тощо.
Висновок може бути таким: особистісноорієнтоване навчання ЦЕ–
загальнодидактичний принцип
індивідуального підходу до учнів.
Таке твердження ми дослідимо та
пояснимо за допомогою такого факту:
Відомий російський психолог
Л.С. Виготський своє теорією доводить,
що розум будь-якої людини має дві зони
розвитку: А і Б.
Перша зона (А) – це зона актуального
розвитку.
У цю зону потрапляють завдання, які
дитина може виконати сама без
допомоги вчителя.
Друга зона (В) – це зона найближчого
розвитку
Сюди потрапляють завдання, які дитина сама
виконати не може, але може з ними
впоратися з допомогою вчителя.
Зона найближчого розвитку, - це зона
“наступного дня”.
Те, що сьогодні є зона найближчого
розвитку, завтра у процесі навчання повинно
стати зоною актуального розвитку. Учитель
не повинен давати готову інформацію, адже
таке навчання може загальмувати мислення
дитини. А за допомогою вміло підібраних
запитань педагог підводить школяра до
правильної відповіді, розв’язку.
Те, що сьогодні є зоною найближчого
розвитку, завтра у процесі навчання
повинно стати зоною актуального
розвитку.
Учитель не повинен давати готову
інформацію, адже таке навчання може
загальмувати мислення дитини.
А за допомогою вміло підібраних
запитань педагог підводить школяра до
правильної відповіді, розв’язку.
Отже, як бачимо із цього прикладу, щоб
відбулися розвиток і навчання учнів,
завдання повинні потрапляти лише в
зону найближчого розвитку
(за Л.С. Виготським).
Припустимо, що два учні навчались в
одній школі, в одних і тих самих
учителів, закінчили школу з відзнакою,
рівень їхнього розвитку все одно буде
різним.
Ще більше відрізняється розвиток учнів
класу, які згідно з 12- бальною
системою досягли початкового і
високого рівнів.
Тому зрозуміло, що до таких дітей треба
підходити індивідуально, тобто ставити
перед ними різні завдання.
Якщо для цілого класу поставити одне
завдання, то для одних учнів воно
потрапить у зону актуального розвитку,
для інших – у зону найближчого
розвитку.
Отже, одне завдання для всього класу
ставити не бажано і не потрібно, а
здійснювати якісний особистісноорієнтований підхід до навчання та
виховання на практиці нам заважає ряд
причин, зокрема:
Причина 1. Щоб підійти індивідуально
до кожного учня, необхідно знати його
психологічні, фізіологічні та соціальні
особливості.
Лише психологія нараховує кілька
десятків індивідуальних особливостей
особистості. Це різні види уваги, уяви,
мислення, сприйняття, темпераменту,
характеру і т.д.
Пам’ять також поділяється більш ніж
на 10 типів: короткочасна,
довготривала, оперативна, рухова,
зорова, слухова, емоційна, словеснологічна і т.д.;
Причина 2. Виявити всі ці психологічні,
фізіологічні та соціальні особливості
вчитель без допомоги психолога, лікаря,
соціолога не може;
Причина 3.Навіть якщо теоретично
припустити, що в кожної дитини
виявили всі ці особливості, вчитель не
зможе запам’ятати їх у такій кількості
дітей, оскільки він одночасно навчає
свого предмета не один десяток учнів,
кожен з яких має не один десяток таких
особливостей.
Нарешті, якщо вчителю все-таки
вдається запам’ятати всі особливості
кожної дитини, він не зможе підійти
індивідуально тому, що урок триває
всього 40-45 хв, протягом яких
неможливо фізично попрацювати з
кожним учнем класу індивідуально.
Отже, існує суперечність: з одного боку,
вимоги до особистісно-орієнтованого
навчання, а з іншого причини, що
унеможливлюють якісне впровадження
цієї педагогічної технології у навчальновиховний процес.
Який же вихід з ситуації, що склалася ?
Філософія вчить, що джерелом і
рушійними силами будь-якого процесу
(у тому числі й навчального) є
розв’язання суперечностей і тому,
щоб навчальний процес розвивався,
вчителю необхідно вміти виявляти
суперечність навчального процесу, а
також вміти розв’язувати її.
Дана суперечність розв’язується шляхом
диференційованого підходу до учнів.
Диференціація (від лат. Differentia –
різниця, відмінність) – розчленування
цілого на якісно відмінні частини.
Розв’язування таких суперечностей
називається підходом до навчання.
Цей підхід, для прикладу, можна
здійснити таким чином:
Учнів класу розподілити на групи за
рівнем розвитку.
Критерії, якими слід керуватися - це
успішність.
Таких груп, наприклад, може бути
чотири:
низький рівень;
середній рівень;
достатній рівень;
високий рівень.
Зрозуміло, що такий поділ не
аргументується для учнів, для того щоб
у слабшого школяра не сформувалася
занижена самооцінка, а в сильного –
завищена.
Якщо учні однієї з груп підвищують свій
рівень – їх слід перевести до наступної
групи і навпаки.
Для кожної групи пропонуються різні за
ступенем складності завдання.
Диференційований підхід можна
здійснювати при різних формах
навчального процесу: під час уроку,
лабораторного заняття, екскурсії.
Під час проведеного уроку методом бесіди,
запитань слід орієнтувати учнів на певну
групу.
При цьому обов’язково слід враховувати,
щоб запитання було точним, стислим, не
мало елементів підказки.
Під час проведення уроку методом
пояснення, розповіді диференційований
підхід неможливий, оскільки вчитель будує
свою розповідь, орієнтуючись на
середнього учня,
але під час закріплення нового матеріалу
чи пояснення домашнього завдання учням
можна запропонувати різнорівневі
завдання.
Завершальним етапом навчальної
діяльності на уроці є:
усвідомлення ситуації досягнення мети;
переживання ситуації успіху;
підкріплення позитивної мотивації щодо
самої діяльності.
Ситуація успіху досягається тоді, коли
сама дитина визначає цей результат як
успіх.
Усвідомлення ситуації успіху самим
учнем, розуміння її значимості виникає у
суб'єкта після здолання своєї боязкості,
невміння, незнання, психологічного
враження та інших видів труднощів.
Роль “Ситуації успіху” у навчальній
діяльності
За останні роки термін
„Ситуація успіху” став звичним для
педагогів.
Ніхто не заперечує, що саме позитивні
емоції можуть стати для дитини одним
з найважливіших стимулів у навчанні,
але при цьому ми забуваємо про те, що
в педагогів не існує єдиного рецепта чи
правила, як саме створювати ситуації
успіху тому, що це слід на основі
індивідуального підходу, зважено, з
урахуванням багатьох факторів.
Діти прощають багато чого, але не
вибачають байдужість.
За відгуками дітей, найкращі їхні
вчителі вели уроки так, що здавалося,
ніби весь урок вони зайняті саме тобою.
Як цього досягти?
Іноді це „Іскра Божа”,
а частіше – майстерність, доведена до
мистецтва.
Важливо мати на увазі, що навіть
одноразове переживання успіху може
докорінно змінити психологічне
самопочуття дитини.
Ситуація успіху може стати пусковим
механізмом подальшого розвитку
особистості.
Безперечно, переживання успіху навіює
людині впевненість у власних силах.
З`являється бажання знову досягти
добрих результатів, виникає відчуття
внутрішнього благополуччя, що, у свою
чергу, покращує ставлення до
навколишнього світу.
На перший погляд здається, що вчитель,
кілька разів давши учню можливість
відчути успіх, далі вже само собою
забезпечує високий рівень мотивації,
інтересу, пізнавальної активності.
Але може бути й протилежний
результат: постійна успішність здатна
сформувати байдуже ставлення до
навчання.
Крім того, постійне очікування лише
позитивного результату згубно впливає
на розвиток вольових якостей учня:
він ухиляється від подолання
труднощів;
губиться в складних ситуаціях
(навчальних та життєвих);
у його поведінці починає домінувати
мотив „уникнення невдач”.
Досвідчені психологи та педагоги
попереджують про можливість
негативних наслідків пережитого успіху.
Чому ж виникає такий парадокс?
По-перше, успіх, що діставався ціною
незначних зусиль, може призвести до
переоцінки, точніше, до завищеної
оцінки своїх можливостей.
По-друге, за сильним переживанням
будь-якої емоції обов`язково настає
релаксація (розслаблення).
І якщо в цей період запропонувати
людині якусь діяльність, то, швидше за
все, ця діяльність буде менш успішною,
ніж попередня.
По-третє, переживання успіху може бути
потьмареним, якщо результат, важливий
і значимий для самого учня, не буде
адекватно оцінений іншими людьми.
І нарешті:
Емоція успіху не стане сильним
переживанням, якщо результати діяльності
не значимі для її суб`єкта.
Дитина, особливо на початку навчання,
однаково інтенсивно переживає успіх у
„головних” і „неголовних” навчальних
предметах.
Але часто знижують цю інтенсивність:
„12 балів з музики ! Та краще б ти
отримав 12 балів з читання”.
Знижуючи значимості успіху, що
переживається дитиною, ми, дорослі,
впливаємо на формування у дитини
ставлення до навчального процесу в
цілому.
Ось чому, оцінюючи дітей, необхідно
виходити з індивідуальних особливостей
кожного учня.
Просування вперед треба заохочувати,
підбадьорювати, щоб дитина не
відчувала невдачу, порівнюючи свої
результати з раніше встановленими
нормами, особливо якщо вони для неї
недосяжні.
Отже, ситуація успіху у навчальній
діяльності створюється вчителем або ж
психологом.
Як і будь-яку іншу діяльність, навчання
можна уявити у вигляді простого
ланцюжка дій:
1. Установка на діяльність (емоційна
підготовка учнів на вирішення
навчального завдання) – мотиваційний
етап;
2.Забезпечення діяльності (створення
умов для успішного вирішення
навчального завдання) –підготовчий,
робочий етап;
3.Порівняння отриманих результатів з
очікуваними (усвідомлення ставлення до
результатів своєї навчальної праці) –
результативний етап.
Отже, якщо ситуація успіху створюється
вчителем послідовно і свідомо, її
3.Порівняння отриманих результатів з
очікуваними (усвідомлення ставлення
до результатів своєї навчальної праці) –
результативний етап.
Отже, якщо ситуація успіху створюється
вчителем послідовно і свідомо, її
структура повинна врахувати всі
перелічені компоненти.
Створення ситуації успіху на
мотиваційному етапі навчальної
діяльності
Дослідження психологів свідчать, що рівень
засвоєння людиною знань істотно залежить
від рівня сформованості її мотивації
навчитися.
Тож давайте проаналізуємо, як провести
мотиваційний етап уроку так, щоб створити
ситуацію успіху для того учня.
Перед учителем стоїть завдання:
сформувати в учня настанову на
успішне виконання завдання
Інакше кажучи, вчитель повинен
сформувати в учнів мотив досягнення
мети.
Але при цьому вчитель часто
зустрічається з неадекватною
реакцією учнівського колективу:
1.Хтось уже виконував подібне
завдання, і його результати
виявились невдалими, так що у цієї
категорії учнів уже сформоване
негативне ставлення на успішне
виконання завдання.
2.Інша група учнів не стикалась з
такою роботою, тому вони не знають,
чого можна очікувати від майбутньої
діяльності.
3.Третя група, яка виконувала потрібні
завдання і успішно з ними впоралася,
знаходиться у стані мобілізації, готова
виконувати навчальне завдання.
Зрозуміло, що найлегше вчителю буде
працювати з учнями третьої групи, де
необхідно лише активізувати позитивні
емоції, які діти пережили раніше.
У другої групи учнів слід передбачити
емоційну реакцію, намалювати
перспективу вдалого виконання
завдання, пов`язавши її з тими чи
іншими умовами діяльності, які в
минулому забезпечували успіх.
Найбільш клопітною буде робота
першою групою учнів.
Перш за все доведеться нейтралізувати
спогади про невдачу в попередній
діяльності, а потім створити перспективу
для нової.
Зробити це можна, наприклад, так:
дати завдання учневі попрацювати над
своїми помилками, або повідомити його,
що завдання для нього змінено
порівняно з попереднім і т. д.
Учитель може запропонувати різні
варіанти мотивів досягнення ситуації
успіху:
прагнення самостійно розв`язати цікаві
задачі;
завоювати авторитет у своїх товаришів;
стати першим;
розглядати свою діяльність з точки зору
її корисності для інших людей;
встановити нові контакти між
товаришами у ході виконання завдання
тощо.
Отже, на етапі мотивації навчальної
діяльності учитель організовує певні
ситуації з метою активізувати чи
нейтралізувати емоції для наступної
діяльності
На етапі мотивації створення ситуації
успіху більшою мірою визначається
психологічними аспектами.
Тут доречним буде використання в
роботі вчителя таких психологопедагогічних прийомів, як:
Ефект Розенталя, або „Ефект
навіювання”: „Ти це можеш”, „Тобі це
вдається” тощо.
Якщо педагог буде переконувати учнів
у реальності успіху, то успіх прийде.
Англійський учений Стоуенс довів, що
учні, яких заохочували, досягли значно
більших успіхів, ніж ті, кого ніяк не
заохочували.
Прийом „Емоційне погладжування” –
це констатація будь-якого факту успіху,
прищеплювання дитині віри в себе,
відкритість учителя для довіри і співчуття.
◦ Прийом „Анонсування” –
репетиція майбутньої дії, яка створює
психологічний настрій на успіх перед
класом.
Це можуть бути додаткові індивідуальні
заняття з окремими учнями чи
заздалегідь оголошенні запитання
самостійної роботи.
Прийом „Шикуйсь!” містить такі кроки:
психологічна атака;
емоційне блокування;
вибір головного напрямку;
вибір рівних можливостей;
несподіване порівняння;
стабілізація.
Цей прийом полягає в тому, щоб:
учителем блокувалось припущення на
невдачу в діяльності учня;
відволікалася увага школяра від
чергового неуспіху;
вчитель повинен знайти той напрямок
діяльності, яким учень зможе
реалізувати себе набагато краще, тим
самим забезпечити його на успіх, на
стабільність у навчанні.
Розглянемо деякі
алгоритми створення ситуацій успіху та
методику їх реалізації:
Прийом „Даю шанс” – це заздалегідь
підготовлена вчителем ситуація, в якій
учень отримує можливість зненацька
для себе розкрити свої можливості.
Прийом “ Зняття страху”-
допомогає перебороти невпевненість у
власних силах (Люди вчаться на своїх
помилках і знаходять інші шляхи
вирішення проблем).
Прийом “Авансування успішного
результату” –
допомогає вчителю висловити тверду
переконаніність у тому, що його учень
обов’язково впорається з поставленим
завданням.
Це, в свою чергу, переконує дитину у
своїх силах і можливостях.
“У тебе обов’язково вийде”, “Я навіть не
сумніваюсь у позитивному результаті” і
т. д.
Прийом “Прихований інструктаж”
Допомагає дитині уникнути поразки.
Досягається шляхом побажання,
наприклад:
Можливо краще почати з ...,
Виконуючи роботу не забудьте про ...
Прийом “Внесення мотиву”.
Показує дитині заради чого, кого
здійснюється ця діяльність, кому буде
добре після виконання, наприклад, “Без
твоєї допомоги твоїм друзям не
впоратись...” тощо.
Прийом “Персональна винятковість.”
Визначає важливість зусиль дитини в
діяльності, що здійснюється або
здійснюватиметься, наприклад:
Тільки ти міг би…
Тільки тобі і можу доручити… і т.п.
Прийом “Висока оцінка деталі”.
Допомагає емоційно пережити не
результат в цілому, а якої її окремої
деталі:
Найбільше мені сподобалось у твоїй
роботі…
Найбільше тобі вдалося…
Прийом „Еврика”.
Створюються умови, за яких дитина,
виконуючи навчальне завдання,
несподівано відкриває в собі невідомі
досі здібності.
Завдання вчителя – помітити це глибоко
особисте відкриття, всіляко підтримати
дитину, поставити нову мету і надихнути
на її досягнення.
Допомога вчителя у створенні ситуації
відкриття має бути ненав`язливою,
прихованою.
Створюючи ситуації успіху на етапі
організації навчальної діяльності, слід
пам`ятати кілька основних правил:
у кожній дитині є задатки, які можуть
розвинутися у здібності;
Побачити їх, відчути, розвити – це
справа педагога;
ставлення до дитини як до рівної, як до
себе, спілкування, що повністю включає
грубість, різкість, образливий тон, має
стати обов`язковою нормою всієї
педагогічної діяльності;
Ставлення до дитини:
як до рівної,
як до себе,
спілкування, що повністю виключає:
- грубість,
- різкість,
- образливий тон
має стати обов`язковою нормою всієї
педагогічної діяльності;
чим більше напрямків діяльності, в яких
бере участь дитина, тим більше в неї
можливостей знайти себе;
кількість і різноманітність ситуацій і
обставин, в тому числі і штучно
створених, у які може потрапити
дитина, визначають шляхи її сьогодення
і віддаленого інтересу та можливі шляхи
успіху.
ТИПИ УСПІХУ:
Неочікувана радість – це почуття
задоволення від того, що результати
діяльності учня перевершили його
очікування.
З педагогічної та психологічної точки
зору – це результат продуманої,
підготовленої діяльності вчителя.
Спільна радість – полягає в тому, щоб учень
досяг необхідної для себе реакції колективу.
Вона може бути підготовленою вчителем
або спонтаною.
Спільною радістю вважають тільки ті реакції
колективу, які дають можливість дитині
відчутні себе задоволеним, стимулюють її
зусиля.
Це, перш за все, має бути емоційний відгук
оточуючих на успіх члена свого колективу.
Важливо, щоб у досягненнях кожного
школяра всі бачили результати своєї
праці, а сама дитина розуміла, що її
радість – це радість підтримки,
отримання статусу „свій серед своїх”.
Зрештою у тому, як реагує дитячий
колектив на успіхи або невдачі своїх
учителів, виявляється його моральна
сутність.
Радість пізнання – це радість пізнання
нового, хоча вона по своїй суті
альтруїстична (виникає на основі
допомоги, підтримки інших людей).
Пізнання спираїться на самоосвіту й
самопізнання.
Така радість не може вирости на
пустому місці, появитися без серйозних
причин. Це слід клопіткої роботи
учителя –учня-учнів.
ВИСНОВОК:
1.Ситуація успіху досягається тоді, коли
сама дитина визначає цей результат як
успіх.
2 Усвідомлення ситуації успіху самим
учнем, розуміння її значимості виникає у
школяра після здолання своєї боязкості,
невміння, незнання, психологічного
враження та інших видів труднощів.
3. Завдання педагога :
допомогти особистості дитини зрости в
успіху;
дати відчути радість від здолання
труднощів;
дати зрозуміти, що задарма в житті в
житті нічого не дається, скрізь необхідно
докласти зусиль.
І успіх буде еквівалентним витраченим
зусиллям.
ШАНОВНІ КОЛЕГИ !
Дайте, будь ласка, відповідь на такі
запитання:
1.Ваше ставлення до технології “Створення
ситуації успіху”.
2.Як Ви оцінюєте стан “Створення ситуації
успіху у Вашому навчальному закладі”.
3.Які ще методичні рекомендації, ідеї,
міркування щодо “Створення ситуації успіху”,
Ви можете запропонувати учасникам нашого
семінару ?
ВДЯЧНІ ВАМ ЗА ВІДВЕРТІСТЬ, ЗА ПОРАДИ
Slide 101
Створення ситуації успіху
та шляхи її реалізації
на уроці як складової якості
навчально-виховного процесу
Мета: Удосконалити методику
створення ситуації успіху та шляхів
її реалізації на уроці як стежки, що
веде до того куточка дитячого
серця, в якому горить вогник
бажання бути гарним.
На
відміну від традиційного розуміння
освіти як суми знань та навичок, нині освіту
починають розглядати як процес
становлення особистості .
Причому особистості, здатної до:
самоосвіти,
саморозвитку,
самовдосконалення,
яка вміє використовувати набуті знання,
яка прагне реалізувати себе,
спроможна змінити на краще своє життя,
життя своєї держави.
Алгоритм
створення та досягнення ситуації успіху
твердження про “Ситуацію успіху”;
особистісно-орієнтований підхід у справі
навчання та виховання - основа педагогічної
технології “Створення ситуації успіху”;
роль “Ситуації успіху” у навчальній діяльності;
створення “Ситуації успіху” на мотиваційному
етапі навчальної діяльності;
психолого-педагогічні прийоми при створенні
“Ситуації успіху”;
методика реалізації “Ситуації успіху”;
Виходячи із Положень Закону України “Про
освіту” завдання школи сьогодні полягає в
тому, щоб:
Виховувати в учнів здатність:
долати життєві труднощі;
самостійно приймати рішення;
розвивати себе як особистість, здатну:
робити вибір і контролювати своє життя;
брати на себе відповідальність за свої дії;
захищати себе і свої життєві цінності;
діяти відповідно до них;
піклуватись про інших;
Завдання вчителів:
прищепити учням потребу до здобуття
знань;
створити такі умови, щоб процес
здобуття знань був для них цікавим,
потрібним, комфортним;
і тому пріоритетним завданням вчителя
під час навчально-виховної діяльності є
створення ситуації успіху.
Що означає “Ситуація успіху?”
Ситуація успіху - це суб'єктивний
психічний стан задоволення наслідком
своєї фізичної, розумової праці чи
моральної напруги.
Успіх у навчанні - єдине джерело
внутрішніх сил дитини, які породжують
енергію для переборення труднощів,
бажання вчитися.
В.Сухомлинський
Ситуація успіху дарує атмосферу
приязні та взаємодопомоги, впевненості
і захищеності.
Учитель зобов’язаний створити джерело
внутрішніх сил дитини, джерело, яке дає
енергію для подолання труднощів і
формування бажання вчитися.
Використання ситуації успіху має
сприяти підвищенню робочого тонусу,
збільшенню продуктивності навчальної
роботи, а також допомогти учням
усвідомити себе повноцінною
особистістю і, відповідно, забезпечити
успіх у навчанні.
Основою педагогічної технології
“Створення ситуації успіху” є
особистісно-орієнтований підхід у справі
навчання та виховання.
А тому звернемося до рекомендацій
щодо особистісно-орієнтовного підходу
навчання та виховання.
–
Особистісно орієнтоване навчання
це навчання, центром якого є
особистість дитини, її самобутність та
самостійність: суб'єктивний досвід
кожного спочатку розкривається, а
потім узгоджується зі змістом освіти.
Визнання учня ключовою фігурою
всього освітнього процесу – це і є
особистісно орієнтована педагогіка.
У свідомості учня це має такий
вигляд: «Все, що я пізнаю, я знаю,
для чого мені потрібно і де я можу ці
знання застосувати».
Для педагога - це прагнення знайти
розумний баланс між знаннями,
уміннями та навичками учня.
Сучасність вимагає навчити учнів:
- самостійно та творчо розв'язувати
проблеми;
- шукати нову інформацію й робити
висновки, а не подавати дітям готові
знання.
В особистісно-орієнтованому підході
вчителю насамперед потрібен високий
рівень педагогічної майстерності, який
базується на розвитку:
дидактичних;
організаторських;
комунікативних;
науково-пізнавальних;
емоційних;
та поведінкових компонентностей;
-
-
Цілі особистісно орієнтованого
навчання полягають у тому, щоб:
визначити життєвий досвід кожного
учня;
його пізнавальні здібності;
рівень інтелекту;
інтереси, які спочатку треба розкрити,
а потім розвинути у навчальному
процесі;
Цілі особистісно орієнтованого навчання
полягають у тому, щоб:
Формувати позитивну мотивацію учнів до:
-
пізнавальної діяльності;
-
потребу в самопізнанні;
-
потребу в самореалізаціїї;
-
та потребу у самовдосконаленні школярів;
Цілі особистісно орієнтованого навчання
полягають у тому, щоб:
Озброїти учнів механізмом:
адаптації;
саморегуляції;
самозахисту;
самовиховання;
Цілі особистісно орієнтованого навчання
полягають у тому, щоб:
Розвинути індивідуальні позитивні
здібності кожного школяра;
Сформувати культуру життєдіяльності
максимально виявити і використати
індивідуальний досвід учня;
Правильно визначати лінії поведінки.
Основні принципи
особистісно-орієнтованого
навчання:
1. Принцип «розвивальної допомоги»
не робити за учня;
не вказувати йому, що робити,
а допомогти пробувати власні сили і власну
активність;
потрібно добитись, щоб учень сам обирав
рішення і відповідав за них.
Звідси - не потрібно подавати готові
знання, а створити умови, в яких
виявляється:
-
власна пізнавальна активність учня;
-
і він визначить для себе цілі, зміст та
методи роботи, власні цінності.
-
Навчання повинно бути дослідницьким
Це час, протягом якого діти вчаться:
самостійно діяти;
- дискутувати;
- приймати рішення.
-
При цьому розвивається самосвідомість і
самореалізується особистість.
Принцип - «свобода вміння»
- учні вільно обговорюють
проблеми;
- співпрацюють один з одним,
- а вчитель виступає в ролі
старшого члена колективу,
консультанта, джерела досвіду
Принцип - «свобода вміння»
Учителю:
-недостатньо
процес;
організувати навчальний
- потрібно ще визначити спосіб засвоєння
знань, тобто оприділити види діяльності
учня на уроці.
Основні вимоги до особистісноорієнтованого уроку:
раціональна єдність словесних,
наукових і практичних методів
навчання;
зв'язок з раніше вивченим досвідом,
набутим учнем;
Основні вимоги до особистісно
орієнтованого уроку:
-формування вмінь в учнів самостійно
здобувати знання і застосовувати їх на
практиці;
-заохочення прагнень учнів знаходити свій
спосіб роботи з навчальним матеріалом.
Метою
особистісноорієнтованого уроку є:
- створення умов для виявлення
пізнавальної активності учнів
Засобами досягнення вчителем цієї мети
можуть бути:
використання різних форм та методів
навчальної діяльності, які дозволяють
розкрити суб'єктивний досвід учнів;
створення атмосфери зацікавленості
кожного учня в результатах роботи
всього класу;
стимулювання учнів до висловлювань,
використання різних способів виконання
завдань без побоювань помилитися,
отримати хибну відповідь тощо;
Засобами досягнення вчителем цієї мети
можуть бути:
використання протягом уроку
дидактичного матеріалу, який дозволяє
отримати учневі найбільш значущі для
нього вид та форму змісту навчального
матеріалу;
оцінювання досягнень учня протягом
усього процесу його діяльності, а не
тільки за кінцевим результатом;
Засобами досягнення вчителем цієї мети
можуть бути:
заохочення прагнень учня знаходити свій
спосіб роботи;
аналізувати протягом уроку роботи інших
учнів; вибирати та засвоювати найбільш
раціональні з них;
створення на уроці педагогічних ситуацій
спілкування, які б дозволяли кожному учневі
виявляти ініціативу, самостійність, виборність у
справах роботи;
створення обстановки для природного
самовираження учня.
Технологія
особистісноорієнтованогоуроку
Для проведення особистісноорієнтованого уроку вчитель має
оволодіти його основними етапами:
1.
2.
3.
4.
5.
6.
7.
8.
Орієнтації.
Визначення мети.
Проектування.
Організації.
Реалізації.
Контролю.
Коригування.
Оцінювання
1. Етап орієнтації включає:
орієнтацію на позитивну роботу;
орієнтацію на визначення особистісного
досвіду учнів;
пов'язання цього досвіду з проблемами
навчального матеріалу.
2. Етап визначення мети передбачає:
визначення на уроці разом з учнями
значущої мети здійснення тієї діяльності,
яка запланована вчителем (учні повинні
зрозуміти, що може дати робота учням
саме на цьому уроці для складання,
наприклад, тематичного заліку,
державної атестації, свого майбутнього
життя тощо);
визначення показників досягнення
поставлених завдань;
3. Етап проектування включає:
передбачення залучення учнів до
виконання ними випереджальних
завдань;
підготовки повідомлень;
рефератів;
виготовлення та відбору наочності;
складання плану роботи тощо;
Етап організації виконання плану
діяльності передбачає:
Подання можливих варіантів і
способів виконання навчальної
діяльності (усна чи письмова форма,
індивідуальна робота чи робота в
групах, робота з текстом чи з іншими
засобами одержання інформації);
Етап організації виконання плану
діяльності передбачає:
2.Представлення учнями вибору способу
фіксації нового матеріалу (конспект,
схема, таблиця, опора, план, тези,
висновки тощо);
3.Варіативність домашнього завдання
(диференціація за рівнем складності та
способом виконання).
Етап контрольно-оцінювальний:
1.Залучення учнів до контролю за
перебігом навчальної діяльності шляхом
заохочення їх до різних видів контролю,
самоконтролю, взаємоконтролю, роботи
в групах;
2.Участь учнів у виправленні помилок і
недоліків у знаннях, усвідомлення їх
причин шляхом взаємо та самоаналізу;
Етап контрольно-оцінювальний:
3.Надання учням можливості самостійно
або за участі вчителя, інших учнів
порівнювати отримані ним результати з
критеріями стандарту, закладеного у
навчальній програмі;
4.Використання механізмів оцінного
методу (позитивного ставлення до
успіхів школяра);
Етап контрольно-оцінювальний:
5.Використання механізмів оцінного
методу (позитивного ставлення до
успіхів школяра).
6.Оцінювання (виставлення рівневих
оцінок за дванадцятибальною системою
оцінювання навчальних досягнень,
поурочного бала, рейтинг) не тільки
результатів, а й самого процесу
навчання.
6. Заключний етап передбачає:
усвідомлення учнями ситуації
досягнення мети;
відчуття успіху;
підкріплення позитивної мотивації
стосовно власної діяльності.
Методи та засоби психолого-педагогічної
підтримки діяльності учнів
заохочення;
навчально-пізнавальна гра;
створення ситуації успіху;
створення ситуації пізнавального інтересу;
створення проблемної ситуації;
спонукання до пошуку альтернативних
рішень;
виконання творчих завдань;
кооперація учнів;
створення ситуації взаємодопомоги тощо.
Висновок може бути таким: особистісноорієнтоване навчання ЦЕ–
загальнодидактичний принцип
індивідуального підходу до учнів.
Таке твердження ми дослідимо та
пояснимо за допомогою такого факту:
Відомий російський психолог
Л.С. Виготський своє теорією доводить,
що розум будь-якої людини має дві зони
розвитку: А і Б.
Перша зона (А) – це зона актуального
розвитку.
У цю зону потрапляють завдання, які
дитина може виконати сама без
допомоги вчителя.
Друга зона (В) – це зона найближчого
розвитку
Сюди потрапляють завдання, які дитина сама
виконати не може, але може з ними
впоратися з допомогою вчителя.
Зона найближчого розвитку, - це зона
“наступного дня”.
Те, що сьогодні є зона найближчого
розвитку, завтра у процесі навчання повинно
стати зоною актуального розвитку. Учитель
не повинен давати готову інформацію, адже
таке навчання може загальмувати мислення
дитини. А за допомогою вміло підібраних
запитань педагог підводить школяра до
правильної відповіді, розв’язку.
Те, що сьогодні є зоною найближчого
розвитку, завтра у процесі навчання
повинно стати зоною актуального
розвитку.
Учитель не повинен давати готову
інформацію, адже таке навчання може
загальмувати мислення дитини.
А за допомогою вміло підібраних
запитань педагог підводить школяра до
правильної відповіді, розв’язку.
Отже, як бачимо із цього прикладу, щоб
відбулися розвиток і навчання учнів,
завдання повинні потрапляти лише в
зону найближчого розвитку
(за Л.С. Виготським).
Припустимо, що два учні навчались в
одній школі, в одних і тих самих
учителів, закінчили школу з відзнакою,
рівень їхнього розвитку все одно буде
різним.
Ще більше відрізняється розвиток учнів
класу, які згідно з 12- бальною
системою досягли початкового і
високого рівнів.
Тому зрозуміло, що до таких дітей треба
підходити індивідуально, тобто ставити
перед ними різні завдання.
Якщо для цілого класу поставити одне
завдання, то для одних учнів воно
потрапить у зону актуального розвитку,
для інших – у зону найближчого
розвитку.
Отже, одне завдання для всього класу
ставити не бажано і не потрібно, а
здійснювати якісний особистісноорієнтований підхід до навчання та
виховання на практиці нам заважає ряд
причин, зокрема:
Причина 1. Щоб підійти індивідуально
до кожного учня, необхідно знати його
психологічні, фізіологічні та соціальні
особливості.
Лише психологія нараховує кілька
десятків індивідуальних особливостей
особистості. Це різні види уваги, уяви,
мислення, сприйняття, темпераменту,
характеру і т.д.
Пам’ять також поділяється більш ніж
на 10 типів: короткочасна,
довготривала, оперативна, рухова,
зорова, слухова, емоційна, словеснологічна і т.д.;
Причина 2. Виявити всі ці психологічні,
фізіологічні та соціальні особливості
вчитель без допомоги психолога, лікаря,
соціолога не може;
Причина 3.Навіть якщо теоретично
припустити, що в кожної дитини
виявили всі ці особливості, вчитель не
зможе запам’ятати їх у такій кількості
дітей, оскільки він одночасно навчає
свого предмета не один десяток учнів,
кожен з яких має не один десяток таких
особливостей.
Нарешті, якщо вчителю все-таки
вдається запам’ятати всі особливості
кожної дитини, він не зможе підійти
індивідуально тому, що урок триває
всього 40-45 хв, протягом яких
неможливо фізично попрацювати з
кожним учнем класу індивідуально.
Отже, існує суперечність: з одного боку,
вимоги до особистісно-орієнтованого
навчання, а з іншого причини, що
унеможливлюють якісне впровадження
цієї педагогічної технології у навчальновиховний процес.
Який же вихід з ситуації, що склалася ?
Філософія вчить, що джерелом і
рушійними силами будь-якого процесу
(у тому числі й навчального) є
розв’язання суперечностей і тому,
щоб навчальний процес розвивався,
вчителю необхідно вміти виявляти
суперечність навчального процесу, а
також вміти розв’язувати її.
Дана суперечність розв’язується шляхом
диференційованого підходу до учнів.
Диференціація (від лат. Differentia –
різниця, відмінність) – розчленування
цілого на якісно відмінні частини.
Розв’язування таких суперечностей
називається підходом до навчання.
Цей підхід, для прикладу, можна
здійснити таким чином:
Учнів класу розподілити на групи за
рівнем розвитку.
Критерії, якими слід керуватися - це
успішність.
Таких груп, наприклад, може бути
чотири:
низький рівень;
середній рівень;
достатній рівень;
високий рівень.
Зрозуміло, що такий поділ не
аргументується для учнів, для того щоб
у слабшого школяра не сформувалася
занижена самооцінка, а в сильного –
завищена.
Якщо учні однієї з груп підвищують свій
рівень – їх слід перевести до наступної
групи і навпаки.
Для кожної групи пропонуються різні за
ступенем складності завдання.
Диференційований підхід можна
здійснювати при різних формах
навчального процесу: під час уроку,
лабораторного заняття, екскурсії.
Під час проведеного уроку методом бесіди,
запитань слід орієнтувати учнів на певну
групу.
При цьому обов’язково слід враховувати,
щоб запитання було точним, стислим, не
мало елементів підказки.
Під час проведення уроку методом
пояснення, розповіді диференційований
підхід неможливий, оскільки вчитель будує
свою розповідь, орієнтуючись на
середнього учня,
але під час закріплення нового матеріалу
чи пояснення домашнього завдання учням
можна запропонувати різнорівневі
завдання.
Завершальним етапом навчальної
діяльності на уроці є:
усвідомлення ситуації досягнення мети;
переживання ситуації успіху;
підкріплення позитивної мотивації щодо
самої діяльності.
Ситуація успіху досягається тоді, коли
сама дитина визначає цей результат як
успіх.
Усвідомлення ситуації успіху самим
учнем, розуміння її значимості виникає у
суб'єкта після здолання своєї боязкості,
невміння, незнання, психологічного
враження та інших видів труднощів.
Роль “Ситуації успіху” у навчальній
діяльності
За останні роки термін
„Ситуація успіху” став звичним для
педагогів.
Ніхто не заперечує, що саме позитивні
емоції можуть стати для дитини одним
з найважливіших стимулів у навчанні,
але при цьому ми забуваємо про те, що
в педагогів не існує єдиного рецепта чи
правила, як саме створювати ситуації
успіху тому, що це слід на основі
індивідуального підходу, зважено, з
урахуванням багатьох факторів.
Діти прощають багато чого, але не
вибачають байдужість.
За відгуками дітей, найкращі їхні
вчителі вели уроки так, що здавалося,
ніби весь урок вони зайняті саме тобою.
Як цього досягти?
Іноді це „Іскра Божа”,
а частіше – майстерність, доведена до
мистецтва.
Важливо мати на увазі, що навіть
одноразове переживання успіху може
докорінно змінити психологічне
самопочуття дитини.
Ситуація успіху може стати пусковим
механізмом подальшого розвитку
особистості.
Безперечно, переживання успіху навіює
людині впевненість у власних силах.
З`являється бажання знову досягти
добрих результатів, виникає відчуття
внутрішнього благополуччя, що, у свою
чергу, покращує ставлення до
навколишнього світу.
На перший погляд здається, що вчитель,
кілька разів давши учню можливість
відчути успіх, далі вже само собою
забезпечує високий рівень мотивації,
інтересу, пізнавальної активності.
Але може бути й протилежний
результат: постійна успішність здатна
сформувати байдуже ставлення до
навчання.
Крім того, постійне очікування лише
позитивного результату згубно впливає
на розвиток вольових якостей учня:
він ухиляється від подолання
труднощів;
губиться в складних ситуаціях
(навчальних та життєвих);
у його поведінці починає домінувати
мотив „уникнення невдач”.
Досвідчені психологи та педагоги
попереджують про можливість
негативних наслідків пережитого успіху.
Чому ж виникає такий парадокс?
По-перше, успіх, що діставався ціною
незначних зусиль, може призвести до
переоцінки, точніше, до завищеної
оцінки своїх можливостей.
По-друге, за сильним переживанням
будь-якої емоції обов`язково настає
релаксація (розслаблення).
І якщо в цей період запропонувати
людині якусь діяльність, то, швидше за
все, ця діяльність буде менш успішною,
ніж попередня.
По-третє, переживання успіху може бути
потьмареним, якщо результат, важливий
і значимий для самого учня, не буде
адекватно оцінений іншими людьми.
І нарешті:
Емоція успіху не стане сильним
переживанням, якщо результати діяльності
не значимі для її суб`єкта.
Дитина, особливо на початку навчання,
однаково інтенсивно переживає успіх у
„головних” і „неголовних” навчальних
предметах.
Але часто знижують цю інтенсивність:
„12 балів з музики ! Та краще б ти
отримав 12 балів з читання”.
Знижуючи значимості успіху, що
переживається дитиною, ми, дорослі,
впливаємо на формування у дитини
ставлення до навчального процесу в
цілому.
Ось чому, оцінюючи дітей, необхідно
виходити з індивідуальних особливостей
кожного учня.
Просування вперед треба заохочувати,
підбадьорювати, щоб дитина не
відчувала невдачу, порівнюючи свої
результати з раніше встановленими
нормами, особливо якщо вони для неї
недосяжні.
Отже, ситуація успіху у навчальній
діяльності створюється вчителем або ж
психологом.
Як і будь-яку іншу діяльність, навчання
можна уявити у вигляді простого
ланцюжка дій:
1. Установка на діяльність (емоційна
підготовка учнів на вирішення
навчального завдання) – мотиваційний
етап;
2.Забезпечення діяльності (створення
умов для успішного вирішення
навчального завдання) –підготовчий,
робочий етап;
3.Порівняння отриманих результатів з
очікуваними (усвідомлення ставлення до
результатів своєї навчальної праці) –
результативний етап.
Отже, якщо ситуація успіху створюється
вчителем послідовно і свідомо, її
3.Порівняння отриманих результатів з
очікуваними (усвідомлення ставлення
до результатів своєї навчальної праці) –
результативний етап.
Отже, якщо ситуація успіху створюється
вчителем послідовно і свідомо, її
структура повинна врахувати всі
перелічені компоненти.
Створення ситуації успіху на
мотиваційному етапі навчальної
діяльності
Дослідження психологів свідчать, що рівень
засвоєння людиною знань істотно залежить
від рівня сформованості її мотивації
навчитися.
Тож давайте проаналізуємо, як провести
мотиваційний етап уроку так, щоб створити
ситуацію успіху для того учня.
Перед учителем стоїть завдання:
сформувати в учня настанову на
успішне виконання завдання
Інакше кажучи, вчитель повинен
сформувати в учнів мотив досягнення
мети.
Але при цьому вчитель часто
зустрічається з неадекватною
реакцією учнівського колективу:
1.Хтось уже виконував подібне
завдання, і його результати
виявились невдалими, так що у цієї
категорії учнів уже сформоване
негативне ставлення на успішне
виконання завдання.
2.Інша група учнів не стикалась з
такою роботою, тому вони не знають,
чого можна очікувати від майбутньої
діяльності.
3.Третя група, яка виконувала потрібні
завдання і успішно з ними впоралася,
знаходиться у стані мобілізації, готова
виконувати навчальне завдання.
Зрозуміло, що найлегше вчителю буде
працювати з учнями третьої групи, де
необхідно лише активізувати позитивні
емоції, які діти пережили раніше.
У другої групи учнів слід передбачити
емоційну реакцію, намалювати
перспективу вдалого виконання
завдання, пов`язавши її з тими чи
іншими умовами діяльності, які в
минулому забезпечували успіх.
Найбільш клопітною буде робота
першою групою учнів.
Перш за все доведеться нейтралізувати
спогади про невдачу в попередній
діяльності, а потім створити перспективу
для нової.
Зробити це можна, наприклад, так:
дати завдання учневі попрацювати над
своїми помилками, або повідомити його,
що завдання для нього змінено
порівняно з попереднім і т. д.
Учитель може запропонувати різні
варіанти мотивів досягнення ситуації
успіху:
прагнення самостійно розв`язати цікаві
задачі;
завоювати авторитет у своїх товаришів;
стати першим;
розглядати свою діяльність з точки зору
її корисності для інших людей;
встановити нові контакти між
товаришами у ході виконання завдання
тощо.
Отже, на етапі мотивації навчальної
діяльності учитель організовує певні
ситуації з метою активізувати чи
нейтралізувати емоції для наступної
діяльності
На етапі мотивації створення ситуації
успіху більшою мірою визначається
психологічними аспектами.
Тут доречним буде використання в
роботі вчителя таких психологопедагогічних прийомів, як:
Ефект Розенталя, або „Ефект
навіювання”: „Ти це можеш”, „Тобі це
вдається” тощо.
Якщо педагог буде переконувати учнів
у реальності успіху, то успіх прийде.
Англійський учений Стоуенс довів, що
учні, яких заохочували, досягли значно
більших успіхів, ніж ті, кого ніяк не
заохочували.
Прийом „Емоційне погладжування” –
це констатація будь-якого факту успіху,
прищеплювання дитині віри в себе,
відкритість учителя для довіри і співчуття.
◦ Прийом „Анонсування” –
репетиція майбутньої дії, яка створює
психологічний настрій на успіх перед
класом.
Це можуть бути додаткові індивідуальні
заняття з окремими учнями чи
заздалегідь оголошенні запитання
самостійної роботи.
Прийом „Шикуйсь!” містить такі кроки:
психологічна атака;
емоційне блокування;
вибір головного напрямку;
вибір рівних можливостей;
несподіване порівняння;
стабілізація.
Цей прийом полягає в тому, щоб:
учителем блокувалось припущення на
невдачу в діяльності учня;
відволікалася увага школяра від
чергового неуспіху;
вчитель повинен знайти той напрямок
діяльності, яким учень зможе
реалізувати себе набагато краще, тим
самим забезпечити його на успіх, на
стабільність у навчанні.
Розглянемо деякі
алгоритми створення ситуацій успіху та
методику їх реалізації:
Прийом „Даю шанс” – це заздалегідь
підготовлена вчителем ситуація, в якій
учень отримує можливість зненацька
для себе розкрити свої можливості.
Прийом “ Зняття страху”-
допомогає перебороти невпевненість у
власних силах (Люди вчаться на своїх
помилках і знаходять інші шляхи
вирішення проблем).
Прийом “Авансування успішного
результату” –
допомогає вчителю висловити тверду
переконаніність у тому, що його учень
обов’язково впорається з поставленим
завданням.
Це, в свою чергу, переконує дитину у
своїх силах і можливостях.
“У тебе обов’язково вийде”, “Я навіть не
сумніваюсь у позитивному результаті” і
т. д.
Прийом “Прихований інструктаж”
Допомагає дитині уникнути поразки.
Досягається шляхом побажання,
наприклад:
Можливо краще почати з ...,
Виконуючи роботу не забудьте про ...
Прийом “Внесення мотиву”.
Показує дитині заради чого, кого
здійснюється ця діяльність, кому буде
добре після виконання, наприклад, “Без
твоєї допомоги твоїм друзям не
впоратись...” тощо.
Прийом “Персональна винятковість.”
Визначає важливість зусиль дитини в
діяльності, що здійснюється або
здійснюватиметься, наприклад:
Тільки ти міг би…
Тільки тобі і можу доручити… і т.п.
Прийом “Висока оцінка деталі”.
Допомагає емоційно пережити не
результат в цілому, а якої її окремої
деталі:
Найбільше мені сподобалось у твоїй
роботі…
Найбільше тобі вдалося…
Прийом „Еврика”.
Створюються умови, за яких дитина,
виконуючи навчальне завдання,
несподівано відкриває в собі невідомі
досі здібності.
Завдання вчителя – помітити це глибоко
особисте відкриття, всіляко підтримати
дитину, поставити нову мету і надихнути
на її досягнення.
Допомога вчителя у створенні ситуації
відкриття має бути ненав`язливою,
прихованою.
Створюючи ситуації успіху на етапі
організації навчальної діяльності, слід
пам`ятати кілька основних правил:
у кожній дитині є задатки, які можуть
розвинутися у здібності;
Побачити їх, відчути, розвити – це
справа педагога;
ставлення до дитини як до рівної, як до
себе, спілкування, що повністю включає
грубість, різкість, образливий тон, має
стати обов`язковою нормою всієї
педагогічної діяльності;
Ставлення до дитини:
як до рівної,
як до себе,
спілкування, що повністю виключає:
- грубість,
- різкість,
- образливий тон
має стати обов`язковою нормою всієї
педагогічної діяльності;
чим більше напрямків діяльності, в яких
бере участь дитина, тим більше в неї
можливостей знайти себе;
кількість і різноманітність ситуацій і
обставин, в тому числі і штучно
створених, у які може потрапити
дитина, визначають шляхи її сьогодення
і віддаленого інтересу та можливі шляхи
успіху.
ТИПИ УСПІХУ:
Неочікувана радість – це почуття
задоволення від того, що результати
діяльності учня перевершили його
очікування.
З педагогічної та психологічної точки
зору – це результат продуманої,
підготовленої діяльності вчителя.
Спільна радість – полягає в тому, щоб учень
досяг необхідної для себе реакції колективу.
Вона може бути підготовленою вчителем
або спонтаною.
Спільною радістю вважають тільки ті реакції
колективу, які дають можливість дитині
відчутні себе задоволеним, стимулюють її
зусиля.
Це, перш за все, має бути емоційний відгук
оточуючих на успіх члена свого колективу.
Важливо, щоб у досягненнях кожного
школяра всі бачили результати своєї
праці, а сама дитина розуміла, що її
радість – це радість підтримки,
отримання статусу „свій серед своїх”.
Зрештою у тому, як реагує дитячий
колектив на успіхи або невдачі своїх
учителів, виявляється його моральна
сутність.
Радість пізнання – це радість пізнання
нового, хоча вона по своїй суті
альтруїстична (виникає на основі
допомоги, підтримки інших людей).
Пізнання спираїться на самоосвіту й
самопізнання.
Така радість не може вирости на
пустому місці, появитися без серйозних
причин. Це слід клопіткої роботи
учителя –учня-учнів.
ВИСНОВОК:
1.Ситуація успіху досягається тоді, коли
сама дитина визначає цей результат як
успіх.
2 Усвідомлення ситуації успіху самим
учнем, розуміння її значимості виникає у
школяра після здолання своєї боязкості,
невміння, незнання, психологічного
враження та інших видів труднощів.
3. Завдання педагога :
допомогти особистості дитини зрости в
успіху;
дати відчути радість від здолання
труднощів;
дати зрозуміти, що задарма в житті в
житті нічого не дається, скрізь необхідно
докласти зусиль.
І успіх буде еквівалентним витраченим
зусиллям.
ШАНОВНІ КОЛЕГИ !
Дайте, будь ласка, відповідь на такі
запитання:
1.Ваше ставлення до технології “Створення
ситуації успіху”.
2.Як Ви оцінюєте стан “Створення ситуації
успіху у Вашому навчальному закладі”.
3.Які ще методичні рекомендації, ідеї,
міркування щодо “Створення ситуації успіху”,
Ви можете запропонувати учасникам нашого
семінару ?
ВДЯЧНІ ВАМ ЗА ВІДВЕРТІСТЬ, ЗА ПОРАДИ
Slide 102
Створення ситуації успіху
та шляхи її реалізації
на уроці як складової якості
навчально-виховного процесу
Мета: Удосконалити методику
створення ситуації успіху та шляхів
її реалізації на уроці як стежки, що
веде до того куточка дитячого
серця, в якому горить вогник
бажання бути гарним.
На
відміну від традиційного розуміння
освіти як суми знань та навичок, нині освіту
починають розглядати як процес
становлення особистості .
Причому особистості, здатної до:
самоосвіти,
саморозвитку,
самовдосконалення,
яка вміє використовувати набуті знання,
яка прагне реалізувати себе,
спроможна змінити на краще своє життя,
життя своєї держави.
Алгоритм
створення та досягнення ситуації успіху
твердження про “Ситуацію успіху”;
особистісно-орієнтований підхід у справі
навчання та виховання - основа педагогічної
технології “Створення ситуації успіху”;
роль “Ситуації успіху” у навчальній діяльності;
створення “Ситуації успіху” на мотиваційному
етапі навчальної діяльності;
психолого-педагогічні прийоми при створенні
“Ситуації успіху”;
методика реалізації “Ситуації успіху”;
Виходячи із Положень Закону України “Про
освіту” завдання школи сьогодні полягає в
тому, щоб:
Виховувати в учнів здатність:
долати життєві труднощі;
самостійно приймати рішення;
розвивати себе як особистість, здатну:
робити вибір і контролювати своє життя;
брати на себе відповідальність за свої дії;
захищати себе і свої життєві цінності;
діяти відповідно до них;
піклуватись про інших;
Завдання вчителів:
прищепити учням потребу до здобуття
знань;
створити такі умови, щоб процес
здобуття знань був для них цікавим,
потрібним, комфортним;
і тому пріоритетним завданням вчителя
під час навчально-виховної діяльності є
створення ситуації успіху.
Що означає “Ситуація успіху?”
Ситуація успіху - це суб'єктивний
психічний стан задоволення наслідком
своєї фізичної, розумової праці чи
моральної напруги.
Успіх у навчанні - єдине джерело
внутрішніх сил дитини, які породжують
енергію для переборення труднощів,
бажання вчитися.
В.Сухомлинський
Ситуація успіху дарує атмосферу
приязні та взаємодопомоги, впевненості
і захищеності.
Учитель зобов’язаний створити джерело
внутрішніх сил дитини, джерело, яке дає
енергію для подолання труднощів і
формування бажання вчитися.
Використання ситуації успіху має
сприяти підвищенню робочого тонусу,
збільшенню продуктивності навчальної
роботи, а також допомогти учням
усвідомити себе повноцінною
особистістю і, відповідно, забезпечити
успіх у навчанні.
Основою педагогічної технології
“Створення ситуації успіху” є
особистісно-орієнтований підхід у справі
навчання та виховання.
А тому звернемося до рекомендацій
щодо особистісно-орієнтовного підходу
навчання та виховання.
–
Особистісно орієнтоване навчання
це навчання, центром якого є
особистість дитини, її самобутність та
самостійність: суб'єктивний досвід
кожного спочатку розкривається, а
потім узгоджується зі змістом освіти.
Визнання учня ключовою фігурою
всього освітнього процесу – це і є
особистісно орієнтована педагогіка.
У свідомості учня це має такий
вигляд: «Все, що я пізнаю, я знаю,
для чого мені потрібно і де я можу ці
знання застосувати».
Для педагога - це прагнення знайти
розумний баланс між знаннями,
уміннями та навичками учня.
Сучасність вимагає навчити учнів:
- самостійно та творчо розв'язувати
проблеми;
- шукати нову інформацію й робити
висновки, а не подавати дітям готові
знання.
В особистісно-орієнтованому підході
вчителю насамперед потрібен високий
рівень педагогічної майстерності, який
базується на розвитку:
дидактичних;
організаторських;
комунікативних;
науково-пізнавальних;
емоційних;
та поведінкових компонентностей;
-
-
Цілі особистісно орієнтованого
навчання полягають у тому, щоб:
визначити життєвий досвід кожного
учня;
його пізнавальні здібності;
рівень інтелекту;
інтереси, які спочатку треба розкрити,
а потім розвинути у навчальному
процесі;
Цілі особистісно орієнтованого навчання
полягають у тому, щоб:
Формувати позитивну мотивацію учнів до:
-
пізнавальної діяльності;
-
потребу в самопізнанні;
-
потребу в самореалізаціїї;
-
та потребу у самовдосконаленні школярів;
Цілі особистісно орієнтованого навчання
полягають у тому, щоб:
Озброїти учнів механізмом:
адаптації;
саморегуляції;
самозахисту;
самовиховання;
Цілі особистісно орієнтованого навчання
полягають у тому, щоб:
Розвинути індивідуальні позитивні
здібності кожного школяра;
Сформувати культуру життєдіяльності
максимально виявити і використати
індивідуальний досвід учня;
Правильно визначати лінії поведінки.
Основні принципи
особистісно-орієнтованого
навчання:
1. Принцип «розвивальної допомоги»
не робити за учня;
не вказувати йому, що робити,
а допомогти пробувати власні сили і власну
активність;
потрібно добитись, щоб учень сам обирав
рішення і відповідав за них.
Звідси - не потрібно подавати готові
знання, а створити умови, в яких
виявляється:
-
власна пізнавальна активність учня;
-
і він визначить для себе цілі, зміст та
методи роботи, власні цінності.
-
Навчання повинно бути дослідницьким
Це час, протягом якого діти вчаться:
самостійно діяти;
- дискутувати;
- приймати рішення.
-
При цьому розвивається самосвідомість і
самореалізується особистість.
Принцип - «свобода вміння»
- учні вільно обговорюють
проблеми;
- співпрацюють один з одним,
- а вчитель виступає в ролі
старшого члена колективу,
консультанта, джерела досвіду
Принцип - «свобода вміння»
Учителю:
-недостатньо
процес;
організувати навчальний
- потрібно ще визначити спосіб засвоєння
знань, тобто оприділити види діяльності
учня на уроці.
Основні вимоги до особистісноорієнтованого уроку:
раціональна єдність словесних,
наукових і практичних методів
навчання;
зв'язок з раніше вивченим досвідом,
набутим учнем;
Основні вимоги до особистісно
орієнтованого уроку:
-формування вмінь в учнів самостійно
здобувати знання і застосовувати їх на
практиці;
-заохочення прагнень учнів знаходити свій
спосіб роботи з навчальним матеріалом.
Метою
особистісноорієнтованого уроку є:
- створення умов для виявлення
пізнавальної активності учнів
Засобами досягнення вчителем цієї мети
можуть бути:
використання різних форм та методів
навчальної діяльності, які дозволяють
розкрити суб'єктивний досвід учнів;
створення атмосфери зацікавленості
кожного учня в результатах роботи
всього класу;
стимулювання учнів до висловлювань,
використання різних способів виконання
завдань без побоювань помилитися,
отримати хибну відповідь тощо;
Засобами досягнення вчителем цієї мети
можуть бути:
використання протягом уроку
дидактичного матеріалу, який дозволяє
отримати учневі найбільш значущі для
нього вид та форму змісту навчального
матеріалу;
оцінювання досягнень учня протягом
усього процесу його діяльності, а не
тільки за кінцевим результатом;
Засобами досягнення вчителем цієї мети
можуть бути:
заохочення прагнень учня знаходити свій
спосіб роботи;
аналізувати протягом уроку роботи інших
учнів; вибирати та засвоювати найбільш
раціональні з них;
створення на уроці педагогічних ситуацій
спілкування, які б дозволяли кожному учневі
виявляти ініціативу, самостійність, виборність у
справах роботи;
створення обстановки для природного
самовираження учня.
Технологія
особистісноорієнтованогоуроку
Для проведення особистісноорієнтованого уроку вчитель має
оволодіти його основними етапами:
1.
2.
3.
4.
5.
6.
7.
8.
Орієнтації.
Визначення мети.
Проектування.
Організації.
Реалізації.
Контролю.
Коригування.
Оцінювання
1. Етап орієнтації включає:
орієнтацію на позитивну роботу;
орієнтацію на визначення особистісного
досвіду учнів;
пов'язання цього досвіду з проблемами
навчального матеріалу.
2. Етап визначення мети передбачає:
визначення на уроці разом з учнями
значущої мети здійснення тієї діяльності,
яка запланована вчителем (учні повинні
зрозуміти, що може дати робота учням
саме на цьому уроці для складання,
наприклад, тематичного заліку,
державної атестації, свого майбутнього
життя тощо);
визначення показників досягнення
поставлених завдань;
3. Етап проектування включає:
передбачення залучення учнів до
виконання ними випереджальних
завдань;
підготовки повідомлень;
рефератів;
виготовлення та відбору наочності;
складання плану роботи тощо;
Етап організації виконання плану
діяльності передбачає:
Подання можливих варіантів і
способів виконання навчальної
діяльності (усна чи письмова форма,
індивідуальна робота чи робота в
групах, робота з текстом чи з іншими
засобами одержання інформації);
Етап організації виконання плану
діяльності передбачає:
2.Представлення учнями вибору способу
фіксації нового матеріалу (конспект,
схема, таблиця, опора, план, тези,
висновки тощо);
3.Варіативність домашнього завдання
(диференціація за рівнем складності та
способом виконання).
Етап контрольно-оцінювальний:
1.Залучення учнів до контролю за
перебігом навчальної діяльності шляхом
заохочення їх до різних видів контролю,
самоконтролю, взаємоконтролю, роботи
в групах;
2.Участь учнів у виправленні помилок і
недоліків у знаннях, усвідомлення їх
причин шляхом взаємо та самоаналізу;
Етап контрольно-оцінювальний:
3.Надання учням можливості самостійно
або за участі вчителя, інших учнів
порівнювати отримані ним результати з
критеріями стандарту, закладеного у
навчальній програмі;
4.Використання механізмів оцінного
методу (позитивного ставлення до
успіхів школяра);
Етап контрольно-оцінювальний:
5.Використання механізмів оцінного
методу (позитивного ставлення до
успіхів школяра).
6.Оцінювання (виставлення рівневих
оцінок за дванадцятибальною системою
оцінювання навчальних досягнень,
поурочного бала, рейтинг) не тільки
результатів, а й самого процесу
навчання.
6. Заключний етап передбачає:
усвідомлення учнями ситуації
досягнення мети;
відчуття успіху;
підкріплення позитивної мотивації
стосовно власної діяльності.
Методи та засоби психолого-педагогічної
підтримки діяльності учнів
заохочення;
навчально-пізнавальна гра;
створення ситуації успіху;
створення ситуації пізнавального інтересу;
створення проблемної ситуації;
спонукання до пошуку альтернативних
рішень;
виконання творчих завдань;
кооперація учнів;
створення ситуації взаємодопомоги тощо.
Висновок може бути таким: особистісноорієнтоване навчання ЦЕ–
загальнодидактичний принцип
індивідуального підходу до учнів.
Таке твердження ми дослідимо та
пояснимо за допомогою такого факту:
Відомий російський психолог
Л.С. Виготський своє теорією доводить,
що розум будь-якої людини має дві зони
розвитку: А і Б.
Перша зона (А) – це зона актуального
розвитку.
У цю зону потрапляють завдання, які
дитина може виконати сама без
допомоги вчителя.
Друга зона (В) – це зона найближчого
розвитку
Сюди потрапляють завдання, які дитина сама
виконати не може, але може з ними
впоратися з допомогою вчителя.
Зона найближчого розвитку, - це зона
“наступного дня”.
Те, що сьогодні є зона найближчого
розвитку, завтра у процесі навчання повинно
стати зоною актуального розвитку. Учитель
не повинен давати готову інформацію, адже
таке навчання може загальмувати мислення
дитини. А за допомогою вміло підібраних
запитань педагог підводить школяра до
правильної відповіді, розв’язку.
Те, що сьогодні є зоною найближчого
розвитку, завтра у процесі навчання
повинно стати зоною актуального
розвитку.
Учитель не повинен давати готову
інформацію, адже таке навчання може
загальмувати мислення дитини.
А за допомогою вміло підібраних
запитань педагог підводить школяра до
правильної відповіді, розв’язку.
Отже, як бачимо із цього прикладу, щоб
відбулися розвиток і навчання учнів,
завдання повинні потрапляти лише в
зону найближчого розвитку
(за Л.С. Виготським).
Припустимо, що два учні навчались в
одній школі, в одних і тих самих
учителів, закінчили школу з відзнакою,
рівень їхнього розвитку все одно буде
різним.
Ще більше відрізняється розвиток учнів
класу, які згідно з 12- бальною
системою досягли початкового і
високого рівнів.
Тому зрозуміло, що до таких дітей треба
підходити індивідуально, тобто ставити
перед ними різні завдання.
Якщо для цілого класу поставити одне
завдання, то для одних учнів воно
потрапить у зону актуального розвитку,
для інших – у зону найближчого
розвитку.
Отже, одне завдання для всього класу
ставити не бажано і не потрібно, а
здійснювати якісний особистісноорієнтований підхід до навчання та
виховання на практиці нам заважає ряд
причин, зокрема:
Причина 1. Щоб підійти індивідуально
до кожного учня, необхідно знати його
психологічні, фізіологічні та соціальні
особливості.
Лише психологія нараховує кілька
десятків індивідуальних особливостей
особистості. Це різні види уваги, уяви,
мислення, сприйняття, темпераменту,
характеру і т.д.
Пам’ять також поділяється більш ніж
на 10 типів: короткочасна,
довготривала, оперативна, рухова,
зорова, слухова, емоційна, словеснологічна і т.д.;
Причина 2. Виявити всі ці психологічні,
фізіологічні та соціальні особливості
вчитель без допомоги психолога, лікаря,
соціолога не може;
Причина 3.Навіть якщо теоретично
припустити, що в кожної дитини
виявили всі ці особливості, вчитель не
зможе запам’ятати їх у такій кількості
дітей, оскільки він одночасно навчає
свого предмета не один десяток учнів,
кожен з яких має не один десяток таких
особливостей.
Нарешті, якщо вчителю все-таки
вдається запам’ятати всі особливості
кожної дитини, він не зможе підійти
індивідуально тому, що урок триває
всього 40-45 хв, протягом яких
неможливо фізично попрацювати з
кожним учнем класу індивідуально.
Отже, існує суперечність: з одного боку,
вимоги до особистісно-орієнтованого
навчання, а з іншого причини, що
унеможливлюють якісне впровадження
цієї педагогічної технології у навчальновиховний процес.
Який же вихід з ситуації, що склалася ?
Філософія вчить, що джерелом і
рушійними силами будь-якого процесу
(у тому числі й навчального) є
розв’язання суперечностей і тому,
щоб навчальний процес розвивався,
вчителю необхідно вміти виявляти
суперечність навчального процесу, а
також вміти розв’язувати її.
Дана суперечність розв’язується шляхом
диференційованого підходу до учнів.
Диференціація (від лат. Differentia –
різниця, відмінність) – розчленування
цілого на якісно відмінні частини.
Розв’язування таких суперечностей
називається підходом до навчання.
Цей підхід, для прикладу, можна
здійснити таким чином:
Учнів класу розподілити на групи за
рівнем розвитку.
Критерії, якими слід керуватися - це
успішність.
Таких груп, наприклад, може бути
чотири:
низький рівень;
середній рівень;
достатній рівень;
високий рівень.
Зрозуміло, що такий поділ не
аргументується для учнів, для того щоб
у слабшого школяра не сформувалася
занижена самооцінка, а в сильного –
завищена.
Якщо учні однієї з груп підвищують свій
рівень – їх слід перевести до наступної
групи і навпаки.
Для кожної групи пропонуються різні за
ступенем складності завдання.
Диференційований підхід можна
здійснювати при різних формах
навчального процесу: під час уроку,
лабораторного заняття, екскурсії.
Під час проведеного уроку методом бесіди,
запитань слід орієнтувати учнів на певну
групу.
При цьому обов’язково слід враховувати,
щоб запитання було точним, стислим, не
мало елементів підказки.
Під час проведення уроку методом
пояснення, розповіді диференційований
підхід неможливий, оскільки вчитель будує
свою розповідь, орієнтуючись на
середнього учня,
але під час закріплення нового матеріалу
чи пояснення домашнього завдання учням
можна запропонувати різнорівневі
завдання.
Завершальним етапом навчальної
діяльності на уроці є:
усвідомлення ситуації досягнення мети;
переживання ситуації успіху;
підкріплення позитивної мотивації щодо
самої діяльності.
Ситуація успіху досягається тоді, коли
сама дитина визначає цей результат як
успіх.
Усвідомлення ситуації успіху самим
учнем, розуміння її значимості виникає у
суб'єкта після здолання своєї боязкості,
невміння, незнання, психологічного
враження та інших видів труднощів.
Роль “Ситуації успіху” у навчальній
діяльності
За останні роки термін
„Ситуація успіху” став звичним для
педагогів.
Ніхто не заперечує, що саме позитивні
емоції можуть стати для дитини одним
з найважливіших стимулів у навчанні,
але при цьому ми забуваємо про те, що
в педагогів не існує єдиного рецепта чи
правила, як саме створювати ситуації
успіху тому, що це слід на основі
індивідуального підходу, зважено, з
урахуванням багатьох факторів.
Діти прощають багато чого, але не
вибачають байдужість.
За відгуками дітей, найкращі їхні
вчителі вели уроки так, що здавалося,
ніби весь урок вони зайняті саме тобою.
Як цього досягти?
Іноді це „Іскра Божа”,
а частіше – майстерність, доведена до
мистецтва.
Важливо мати на увазі, що навіть
одноразове переживання успіху може
докорінно змінити психологічне
самопочуття дитини.
Ситуація успіху може стати пусковим
механізмом подальшого розвитку
особистості.
Безперечно, переживання успіху навіює
людині впевненість у власних силах.
З`являється бажання знову досягти
добрих результатів, виникає відчуття
внутрішнього благополуччя, що, у свою
чергу, покращує ставлення до
навколишнього світу.
На перший погляд здається, що вчитель,
кілька разів давши учню можливість
відчути успіх, далі вже само собою
забезпечує високий рівень мотивації,
інтересу, пізнавальної активності.
Але може бути й протилежний
результат: постійна успішність здатна
сформувати байдуже ставлення до
навчання.
Крім того, постійне очікування лише
позитивного результату згубно впливає
на розвиток вольових якостей учня:
він ухиляється від подолання
труднощів;
губиться в складних ситуаціях
(навчальних та життєвих);
у його поведінці починає домінувати
мотив „уникнення невдач”.
Досвідчені психологи та педагоги
попереджують про можливість
негативних наслідків пережитого успіху.
Чому ж виникає такий парадокс?
По-перше, успіх, що діставався ціною
незначних зусиль, може призвести до
переоцінки, точніше, до завищеної
оцінки своїх можливостей.
По-друге, за сильним переживанням
будь-якої емоції обов`язково настає
релаксація (розслаблення).
І якщо в цей період запропонувати
людині якусь діяльність, то, швидше за
все, ця діяльність буде менш успішною,
ніж попередня.
По-третє, переживання успіху може бути
потьмареним, якщо результат, важливий
і значимий для самого учня, не буде
адекватно оцінений іншими людьми.
І нарешті:
Емоція успіху не стане сильним
переживанням, якщо результати діяльності
не значимі для її суб`єкта.
Дитина, особливо на початку навчання,
однаково інтенсивно переживає успіх у
„головних” і „неголовних” навчальних
предметах.
Але часто знижують цю інтенсивність:
„12 балів з музики ! Та краще б ти
отримав 12 балів з читання”.
Знижуючи значимості успіху, що
переживається дитиною, ми, дорослі,
впливаємо на формування у дитини
ставлення до навчального процесу в
цілому.
Ось чому, оцінюючи дітей, необхідно
виходити з індивідуальних особливостей
кожного учня.
Просування вперед треба заохочувати,
підбадьорювати, щоб дитина не
відчувала невдачу, порівнюючи свої
результати з раніше встановленими
нормами, особливо якщо вони для неї
недосяжні.
Отже, ситуація успіху у навчальній
діяльності створюється вчителем або ж
психологом.
Як і будь-яку іншу діяльність, навчання
можна уявити у вигляді простого
ланцюжка дій:
1. Установка на діяльність (емоційна
підготовка учнів на вирішення
навчального завдання) – мотиваційний
етап;
2.Забезпечення діяльності (створення
умов для успішного вирішення
навчального завдання) –підготовчий,
робочий етап;
3.Порівняння отриманих результатів з
очікуваними (усвідомлення ставлення до
результатів своєї навчальної праці) –
результативний етап.
Отже, якщо ситуація успіху створюється
вчителем послідовно і свідомо, її
3.Порівняння отриманих результатів з
очікуваними (усвідомлення ставлення
до результатів своєї навчальної праці) –
результативний етап.
Отже, якщо ситуація успіху створюється
вчителем послідовно і свідомо, її
структура повинна врахувати всі
перелічені компоненти.
Створення ситуації успіху на
мотиваційному етапі навчальної
діяльності
Дослідження психологів свідчать, що рівень
засвоєння людиною знань істотно залежить
від рівня сформованості її мотивації
навчитися.
Тож давайте проаналізуємо, як провести
мотиваційний етап уроку так, щоб створити
ситуацію успіху для того учня.
Перед учителем стоїть завдання:
сформувати в учня настанову на
успішне виконання завдання
Інакше кажучи, вчитель повинен
сформувати в учнів мотив досягнення
мети.
Але при цьому вчитель часто
зустрічається з неадекватною
реакцією учнівського колективу:
1.Хтось уже виконував подібне
завдання, і його результати
виявились невдалими, так що у цієї
категорії учнів уже сформоване
негативне ставлення на успішне
виконання завдання.
2.Інша група учнів не стикалась з
такою роботою, тому вони не знають,
чого можна очікувати від майбутньої
діяльності.
3.Третя група, яка виконувала потрібні
завдання і успішно з ними впоралася,
знаходиться у стані мобілізації, готова
виконувати навчальне завдання.
Зрозуміло, що найлегше вчителю буде
працювати з учнями третьої групи, де
необхідно лише активізувати позитивні
емоції, які діти пережили раніше.
У другої групи учнів слід передбачити
емоційну реакцію, намалювати
перспективу вдалого виконання
завдання, пов`язавши її з тими чи
іншими умовами діяльності, які в
минулому забезпечували успіх.
Найбільш клопітною буде робота
першою групою учнів.
Перш за все доведеться нейтралізувати
спогади про невдачу в попередній
діяльності, а потім створити перспективу
для нової.
Зробити це можна, наприклад, так:
дати завдання учневі попрацювати над
своїми помилками, або повідомити його,
що завдання для нього змінено
порівняно з попереднім і т. д.
Учитель може запропонувати різні
варіанти мотивів досягнення ситуації
успіху:
прагнення самостійно розв`язати цікаві
задачі;
завоювати авторитет у своїх товаришів;
стати першим;
розглядати свою діяльність з точки зору
її корисності для інших людей;
встановити нові контакти між
товаришами у ході виконання завдання
тощо.
Отже, на етапі мотивації навчальної
діяльності учитель організовує певні
ситуації з метою активізувати чи
нейтралізувати емоції для наступної
діяльності
На етапі мотивації створення ситуації
успіху більшою мірою визначається
психологічними аспектами.
Тут доречним буде використання в
роботі вчителя таких психологопедагогічних прийомів, як:
Ефект Розенталя, або „Ефект
навіювання”: „Ти це можеш”, „Тобі це
вдається” тощо.
Якщо педагог буде переконувати учнів
у реальності успіху, то успіх прийде.
Англійський учений Стоуенс довів, що
учні, яких заохочували, досягли значно
більших успіхів, ніж ті, кого ніяк не
заохочували.
Прийом „Емоційне погладжування” –
це констатація будь-якого факту успіху,
прищеплювання дитині віри в себе,
відкритість учителя для довіри і співчуття.
◦ Прийом „Анонсування” –
репетиція майбутньої дії, яка створює
психологічний настрій на успіх перед
класом.
Це можуть бути додаткові індивідуальні
заняття з окремими учнями чи
заздалегідь оголошенні запитання
самостійної роботи.
Прийом „Шикуйсь!” містить такі кроки:
психологічна атака;
емоційне блокування;
вибір головного напрямку;
вибір рівних можливостей;
несподіване порівняння;
стабілізація.
Цей прийом полягає в тому, щоб:
учителем блокувалось припущення на
невдачу в діяльності учня;
відволікалася увага школяра від
чергового неуспіху;
вчитель повинен знайти той напрямок
діяльності, яким учень зможе
реалізувати себе набагато краще, тим
самим забезпечити його на успіх, на
стабільність у навчанні.
Розглянемо деякі
алгоритми створення ситуацій успіху та
методику їх реалізації:
Прийом „Даю шанс” – це заздалегідь
підготовлена вчителем ситуація, в якій
учень отримує можливість зненацька
для себе розкрити свої можливості.
Прийом “ Зняття страху”-
допомогає перебороти невпевненість у
власних силах (Люди вчаться на своїх
помилках і знаходять інші шляхи
вирішення проблем).
Прийом “Авансування успішного
результату” –
допомогає вчителю висловити тверду
переконаніність у тому, що його учень
обов’язково впорається з поставленим
завданням.
Це, в свою чергу, переконує дитину у
своїх силах і можливостях.
“У тебе обов’язково вийде”, “Я навіть не
сумніваюсь у позитивному результаті” і
т. д.
Прийом “Прихований інструктаж”
Допомагає дитині уникнути поразки.
Досягається шляхом побажання,
наприклад:
Можливо краще почати з ...,
Виконуючи роботу не забудьте про ...
Прийом “Внесення мотиву”.
Показує дитині заради чого, кого
здійснюється ця діяльність, кому буде
добре після виконання, наприклад, “Без
твоєї допомоги твоїм друзям не
впоратись...” тощо.
Прийом “Персональна винятковість.”
Визначає важливість зусиль дитини в
діяльності, що здійснюється або
здійснюватиметься, наприклад:
Тільки ти міг би…
Тільки тобі і можу доручити… і т.п.
Прийом “Висока оцінка деталі”.
Допомагає емоційно пережити не
результат в цілому, а якої її окремої
деталі:
Найбільше мені сподобалось у твоїй
роботі…
Найбільше тобі вдалося…
Прийом „Еврика”.
Створюються умови, за яких дитина,
виконуючи навчальне завдання,
несподівано відкриває в собі невідомі
досі здібності.
Завдання вчителя – помітити це глибоко
особисте відкриття, всіляко підтримати
дитину, поставити нову мету і надихнути
на її досягнення.
Допомога вчителя у створенні ситуації
відкриття має бути ненав`язливою,
прихованою.
Створюючи ситуації успіху на етапі
організації навчальної діяльності, слід
пам`ятати кілька основних правил:
у кожній дитині є задатки, які можуть
розвинутися у здібності;
Побачити їх, відчути, розвити – це
справа педагога;
ставлення до дитини як до рівної, як до
себе, спілкування, що повністю включає
грубість, різкість, образливий тон, має
стати обов`язковою нормою всієї
педагогічної діяльності;
Ставлення до дитини:
як до рівної,
як до себе,
спілкування, що повністю виключає:
- грубість,
- різкість,
- образливий тон
має стати обов`язковою нормою всієї
педагогічної діяльності;
чим більше напрямків діяльності, в яких
бере участь дитина, тим більше в неї
можливостей знайти себе;
кількість і різноманітність ситуацій і
обставин, в тому числі і штучно
створених, у які може потрапити
дитина, визначають шляхи її сьогодення
і віддаленого інтересу та можливі шляхи
успіху.
ТИПИ УСПІХУ:
Неочікувана радість – це почуття
задоволення від того, що результати
діяльності учня перевершили його
очікування.
З педагогічної та психологічної точки
зору – це результат продуманої,
підготовленої діяльності вчителя.
Спільна радість – полягає в тому, щоб учень
досяг необхідної для себе реакції колективу.
Вона може бути підготовленою вчителем
або спонтаною.
Спільною радістю вважають тільки ті реакції
колективу, які дають можливість дитині
відчутні себе задоволеним, стимулюють її
зусиля.
Це, перш за все, має бути емоційний відгук
оточуючих на успіх члена свого колективу.
Важливо, щоб у досягненнях кожного
школяра всі бачили результати своєї
праці, а сама дитина розуміла, що її
радість – це радість підтримки,
отримання статусу „свій серед своїх”.
Зрештою у тому, як реагує дитячий
колектив на успіхи або невдачі своїх
учителів, виявляється його моральна
сутність.
Радість пізнання – це радість пізнання
нового, хоча вона по своїй суті
альтруїстична (виникає на основі
допомоги, підтримки інших людей).
Пізнання спираїться на самоосвіту й
самопізнання.
Така радість не може вирости на
пустому місці, появитися без серйозних
причин. Це слід клопіткої роботи
учителя –учня-учнів.
ВИСНОВОК:
1.Ситуація успіху досягається тоді, коли
сама дитина визначає цей результат як
успіх.
2 Усвідомлення ситуації успіху самим
учнем, розуміння її значимості виникає у
школяра після здолання своєї боязкості,
невміння, незнання, психологічного
враження та інших видів труднощів.
3. Завдання педагога :
допомогти особистості дитини зрости в
успіху;
дати відчути радість від здолання
труднощів;
дати зрозуміти, що задарма в житті в
житті нічого не дається, скрізь необхідно
докласти зусиль.
І успіх буде еквівалентним витраченим
зусиллям.
ШАНОВНІ КОЛЕГИ !
Дайте, будь ласка, відповідь на такі
запитання:
1.Ваше ставлення до технології “Створення
ситуації успіху”.
2.Як Ви оцінюєте стан “Створення ситуації
успіху у Вашому навчальному закладі”.
3.Які ще методичні рекомендації, ідеї,
міркування щодо “Створення ситуації успіху”,
Ви можете запропонувати учасникам нашого
семінару ?
ВДЯЧНІ ВАМ ЗА ВІДВЕРТІСТЬ, ЗА ПОРАДИ
Slide 103
Створення ситуації успіху
та шляхи її реалізації
на уроці як складової якості
навчально-виховного процесу
Мета: Удосконалити методику
створення ситуації успіху та шляхів
її реалізації на уроці як стежки, що
веде до того куточка дитячого
серця, в якому горить вогник
бажання бути гарним.
На
відміну від традиційного розуміння
освіти як суми знань та навичок, нині освіту
починають розглядати як процес
становлення особистості .
Причому особистості, здатної до:
самоосвіти,
саморозвитку,
самовдосконалення,
яка вміє використовувати набуті знання,
яка прагне реалізувати себе,
спроможна змінити на краще своє життя,
життя своєї держави.
Алгоритм
створення та досягнення ситуації успіху
твердження про “Ситуацію успіху”;
особистісно-орієнтований підхід у справі
навчання та виховання - основа педагогічної
технології “Створення ситуації успіху”;
роль “Ситуації успіху” у навчальній діяльності;
створення “Ситуації успіху” на мотиваційному
етапі навчальної діяльності;
психолого-педагогічні прийоми при створенні
“Ситуації успіху”;
методика реалізації “Ситуації успіху”;
Виходячи із Положень Закону України “Про
освіту” завдання школи сьогодні полягає в
тому, щоб:
Виховувати в учнів здатність:
долати життєві труднощі;
самостійно приймати рішення;
розвивати себе як особистість, здатну:
робити вибір і контролювати своє життя;
брати на себе відповідальність за свої дії;
захищати себе і свої життєві цінності;
діяти відповідно до них;
піклуватись про інших;
Завдання вчителів:
прищепити учням потребу до здобуття
знань;
створити такі умови, щоб процес
здобуття знань був для них цікавим,
потрібним, комфортним;
і тому пріоритетним завданням вчителя
під час навчально-виховної діяльності є
створення ситуації успіху.
Що означає “Ситуація успіху?”
Ситуація успіху - це суб'єктивний
психічний стан задоволення наслідком
своєї фізичної, розумової праці чи
моральної напруги.
Успіх у навчанні - єдине джерело
внутрішніх сил дитини, які породжують
енергію для переборення труднощів,
бажання вчитися.
В.Сухомлинський
Ситуація успіху дарує атмосферу
приязні та взаємодопомоги, впевненості
і захищеності.
Учитель зобов’язаний створити джерело
внутрішніх сил дитини, джерело, яке дає
енергію для подолання труднощів і
формування бажання вчитися.
Використання ситуації успіху має
сприяти підвищенню робочого тонусу,
збільшенню продуктивності навчальної
роботи, а також допомогти учням
усвідомити себе повноцінною
особистістю і, відповідно, забезпечити
успіх у навчанні.
Основою педагогічної технології
“Створення ситуації успіху” є
особистісно-орієнтований підхід у справі
навчання та виховання.
А тому звернемося до рекомендацій
щодо особистісно-орієнтовного підходу
навчання та виховання.
–
Особистісно орієнтоване навчання
це навчання, центром якого є
особистість дитини, її самобутність та
самостійність: суб'єктивний досвід
кожного спочатку розкривається, а
потім узгоджується зі змістом освіти.
Визнання учня ключовою фігурою
всього освітнього процесу – це і є
особистісно орієнтована педагогіка.
У свідомості учня це має такий
вигляд: «Все, що я пізнаю, я знаю,
для чого мені потрібно і де я можу ці
знання застосувати».
Для педагога - це прагнення знайти
розумний баланс між знаннями,
уміннями та навичками учня.
Сучасність вимагає навчити учнів:
- самостійно та творчо розв'язувати
проблеми;
- шукати нову інформацію й робити
висновки, а не подавати дітям готові
знання.
В особистісно-орієнтованому підході
вчителю насамперед потрібен високий
рівень педагогічної майстерності, який
базується на розвитку:
дидактичних;
організаторських;
комунікативних;
науково-пізнавальних;
емоційних;
та поведінкових компонентностей;
-
-
Цілі особистісно орієнтованого
навчання полягають у тому, щоб:
визначити життєвий досвід кожного
учня;
його пізнавальні здібності;
рівень інтелекту;
інтереси, які спочатку треба розкрити,
а потім розвинути у навчальному
процесі;
Цілі особистісно орієнтованого навчання
полягають у тому, щоб:
Формувати позитивну мотивацію учнів до:
-
пізнавальної діяльності;
-
потребу в самопізнанні;
-
потребу в самореалізаціїї;
-
та потребу у самовдосконаленні школярів;
Цілі особистісно орієнтованого навчання
полягають у тому, щоб:
Озброїти учнів механізмом:
адаптації;
саморегуляції;
самозахисту;
самовиховання;
Цілі особистісно орієнтованого навчання
полягають у тому, щоб:
Розвинути індивідуальні позитивні
здібності кожного школяра;
Сформувати культуру життєдіяльності
максимально виявити і використати
індивідуальний досвід учня;
Правильно визначати лінії поведінки.
Основні принципи
особистісно-орієнтованого
навчання:
1. Принцип «розвивальної допомоги»
не робити за учня;
не вказувати йому, що робити,
а допомогти пробувати власні сили і власну
активність;
потрібно добитись, щоб учень сам обирав
рішення і відповідав за них.
Звідси - не потрібно подавати готові
знання, а створити умови, в яких
виявляється:
-
власна пізнавальна активність учня;
-
і він визначить для себе цілі, зміст та
методи роботи, власні цінності.
-
Навчання повинно бути дослідницьким
Це час, протягом якого діти вчаться:
самостійно діяти;
- дискутувати;
- приймати рішення.
-
При цьому розвивається самосвідомість і
самореалізується особистість.
Принцип - «свобода вміння»
- учні вільно обговорюють
проблеми;
- співпрацюють один з одним,
- а вчитель виступає в ролі
старшого члена колективу,
консультанта, джерела досвіду
Принцип - «свобода вміння»
Учителю:
-недостатньо
процес;
організувати навчальний
- потрібно ще визначити спосіб засвоєння
знань, тобто оприділити види діяльності
учня на уроці.
Основні вимоги до особистісноорієнтованого уроку:
раціональна єдність словесних,
наукових і практичних методів
навчання;
зв'язок з раніше вивченим досвідом,
набутим учнем;
Основні вимоги до особистісно
орієнтованого уроку:
-формування вмінь в учнів самостійно
здобувати знання і застосовувати їх на
практиці;
-заохочення прагнень учнів знаходити свій
спосіб роботи з навчальним матеріалом.
Метою
особистісноорієнтованого уроку є:
- створення умов для виявлення
пізнавальної активності учнів
Засобами досягнення вчителем цієї мети
можуть бути:
використання різних форм та методів
навчальної діяльності, які дозволяють
розкрити суб'єктивний досвід учнів;
створення атмосфери зацікавленості
кожного учня в результатах роботи
всього класу;
стимулювання учнів до висловлювань,
використання різних способів виконання
завдань без побоювань помилитися,
отримати хибну відповідь тощо;
Засобами досягнення вчителем цієї мети
можуть бути:
використання протягом уроку
дидактичного матеріалу, який дозволяє
отримати учневі найбільш значущі для
нього вид та форму змісту навчального
матеріалу;
оцінювання досягнень учня протягом
усього процесу його діяльності, а не
тільки за кінцевим результатом;
Засобами досягнення вчителем цієї мети
можуть бути:
заохочення прагнень учня знаходити свій
спосіб роботи;
аналізувати протягом уроку роботи інших
учнів; вибирати та засвоювати найбільш
раціональні з них;
створення на уроці педагогічних ситуацій
спілкування, які б дозволяли кожному учневі
виявляти ініціативу, самостійність, виборність у
справах роботи;
створення обстановки для природного
самовираження учня.
Технологія
особистісноорієнтованогоуроку
Для проведення особистісноорієнтованого уроку вчитель має
оволодіти його основними етапами:
1.
2.
3.
4.
5.
6.
7.
8.
Орієнтації.
Визначення мети.
Проектування.
Організації.
Реалізації.
Контролю.
Коригування.
Оцінювання
1. Етап орієнтації включає:
орієнтацію на позитивну роботу;
орієнтацію на визначення особистісного
досвіду учнів;
пов'язання цього досвіду з проблемами
навчального матеріалу.
2. Етап визначення мети передбачає:
визначення на уроці разом з учнями
значущої мети здійснення тієї діяльності,
яка запланована вчителем (учні повинні
зрозуміти, що може дати робота учням
саме на цьому уроці для складання,
наприклад, тематичного заліку,
державної атестації, свого майбутнього
життя тощо);
визначення показників досягнення
поставлених завдань;
3. Етап проектування включає:
передбачення залучення учнів до
виконання ними випереджальних
завдань;
підготовки повідомлень;
рефератів;
виготовлення та відбору наочності;
складання плану роботи тощо;
Етап організації виконання плану
діяльності передбачає:
Подання можливих варіантів і
способів виконання навчальної
діяльності (усна чи письмова форма,
індивідуальна робота чи робота в
групах, робота з текстом чи з іншими
засобами одержання інформації);
Етап організації виконання плану
діяльності передбачає:
2.Представлення учнями вибору способу
фіксації нового матеріалу (конспект,
схема, таблиця, опора, план, тези,
висновки тощо);
3.Варіативність домашнього завдання
(диференціація за рівнем складності та
способом виконання).
Етап контрольно-оцінювальний:
1.Залучення учнів до контролю за
перебігом навчальної діяльності шляхом
заохочення їх до різних видів контролю,
самоконтролю, взаємоконтролю, роботи
в групах;
2.Участь учнів у виправленні помилок і
недоліків у знаннях, усвідомлення їх
причин шляхом взаємо та самоаналізу;
Етап контрольно-оцінювальний:
3.Надання учням можливості самостійно
або за участі вчителя, інших учнів
порівнювати отримані ним результати з
критеріями стандарту, закладеного у
навчальній програмі;
4.Використання механізмів оцінного
методу (позитивного ставлення до
успіхів школяра);
Етап контрольно-оцінювальний:
5.Використання механізмів оцінного
методу (позитивного ставлення до
успіхів школяра).
6.Оцінювання (виставлення рівневих
оцінок за дванадцятибальною системою
оцінювання навчальних досягнень,
поурочного бала, рейтинг) не тільки
результатів, а й самого процесу
навчання.
6. Заключний етап передбачає:
усвідомлення учнями ситуації
досягнення мети;
відчуття успіху;
підкріплення позитивної мотивації
стосовно власної діяльності.
Методи та засоби психолого-педагогічної
підтримки діяльності учнів
заохочення;
навчально-пізнавальна гра;
створення ситуації успіху;
створення ситуації пізнавального інтересу;
створення проблемної ситуації;
спонукання до пошуку альтернативних
рішень;
виконання творчих завдань;
кооперація учнів;
створення ситуації взаємодопомоги тощо.
Висновок може бути таким: особистісноорієнтоване навчання ЦЕ–
загальнодидактичний принцип
індивідуального підходу до учнів.
Таке твердження ми дослідимо та
пояснимо за допомогою такого факту:
Відомий російський психолог
Л.С. Виготський своє теорією доводить,
що розум будь-якої людини має дві зони
розвитку: А і Б.
Перша зона (А) – це зона актуального
розвитку.
У цю зону потрапляють завдання, які
дитина може виконати сама без
допомоги вчителя.
Друга зона (В) – це зона найближчого
розвитку
Сюди потрапляють завдання, які дитина сама
виконати не може, але може з ними
впоратися з допомогою вчителя.
Зона найближчого розвитку, - це зона
“наступного дня”.
Те, що сьогодні є зона найближчого
розвитку, завтра у процесі навчання повинно
стати зоною актуального розвитку. Учитель
не повинен давати готову інформацію, адже
таке навчання може загальмувати мислення
дитини. А за допомогою вміло підібраних
запитань педагог підводить школяра до
правильної відповіді, розв’язку.
Те, що сьогодні є зоною найближчого
розвитку, завтра у процесі навчання
повинно стати зоною актуального
розвитку.
Учитель не повинен давати готову
інформацію, адже таке навчання може
загальмувати мислення дитини.
А за допомогою вміло підібраних
запитань педагог підводить школяра до
правильної відповіді, розв’язку.
Отже, як бачимо із цього прикладу, щоб
відбулися розвиток і навчання учнів,
завдання повинні потрапляти лише в
зону найближчого розвитку
(за Л.С. Виготським).
Припустимо, що два учні навчались в
одній школі, в одних і тих самих
учителів, закінчили школу з відзнакою,
рівень їхнього розвитку все одно буде
різним.
Ще більше відрізняється розвиток учнів
класу, які згідно з 12- бальною
системою досягли початкового і
високого рівнів.
Тому зрозуміло, що до таких дітей треба
підходити індивідуально, тобто ставити
перед ними різні завдання.
Якщо для цілого класу поставити одне
завдання, то для одних учнів воно
потрапить у зону актуального розвитку,
для інших – у зону найближчого
розвитку.
Отже, одне завдання для всього класу
ставити не бажано і не потрібно, а
здійснювати якісний особистісноорієнтований підхід до навчання та
виховання на практиці нам заважає ряд
причин, зокрема:
Причина 1. Щоб підійти індивідуально
до кожного учня, необхідно знати його
психологічні, фізіологічні та соціальні
особливості.
Лише психологія нараховує кілька
десятків індивідуальних особливостей
особистості. Це різні види уваги, уяви,
мислення, сприйняття, темпераменту,
характеру і т.д.
Пам’ять також поділяється більш ніж
на 10 типів: короткочасна,
довготривала, оперативна, рухова,
зорова, слухова, емоційна, словеснологічна і т.д.;
Причина 2. Виявити всі ці психологічні,
фізіологічні та соціальні особливості
вчитель без допомоги психолога, лікаря,
соціолога не може;
Причина 3.Навіть якщо теоретично
припустити, що в кожної дитини
виявили всі ці особливості, вчитель не
зможе запам’ятати їх у такій кількості
дітей, оскільки він одночасно навчає
свого предмета не один десяток учнів,
кожен з яких має не один десяток таких
особливостей.
Нарешті, якщо вчителю все-таки
вдається запам’ятати всі особливості
кожної дитини, він не зможе підійти
індивідуально тому, що урок триває
всього 40-45 хв, протягом яких
неможливо фізично попрацювати з
кожним учнем класу індивідуально.
Отже, існує суперечність: з одного боку,
вимоги до особистісно-орієнтованого
навчання, а з іншого причини, що
унеможливлюють якісне впровадження
цієї педагогічної технології у навчальновиховний процес.
Який же вихід з ситуації, що склалася ?
Філософія вчить, що джерелом і
рушійними силами будь-якого процесу
(у тому числі й навчального) є
розв’язання суперечностей і тому,
щоб навчальний процес розвивався,
вчителю необхідно вміти виявляти
суперечність навчального процесу, а
також вміти розв’язувати її.
Дана суперечність розв’язується шляхом
диференційованого підходу до учнів.
Диференціація (від лат. Differentia –
різниця, відмінність) – розчленування
цілого на якісно відмінні частини.
Розв’язування таких суперечностей
називається підходом до навчання.
Цей підхід, для прикладу, можна
здійснити таким чином:
Учнів класу розподілити на групи за
рівнем розвитку.
Критерії, якими слід керуватися - це
успішність.
Таких груп, наприклад, може бути
чотири:
низький рівень;
середній рівень;
достатній рівень;
високий рівень.
Зрозуміло, що такий поділ не
аргументується для учнів, для того щоб
у слабшого школяра не сформувалася
занижена самооцінка, а в сильного –
завищена.
Якщо учні однієї з груп підвищують свій
рівень – їх слід перевести до наступної
групи і навпаки.
Для кожної групи пропонуються різні за
ступенем складності завдання.
Диференційований підхід можна
здійснювати при різних формах
навчального процесу: під час уроку,
лабораторного заняття, екскурсії.
Під час проведеного уроку методом бесіди,
запитань слід орієнтувати учнів на певну
групу.
При цьому обов’язково слід враховувати,
щоб запитання було точним, стислим, не
мало елементів підказки.
Під час проведення уроку методом
пояснення, розповіді диференційований
підхід неможливий, оскільки вчитель будує
свою розповідь, орієнтуючись на
середнього учня,
але під час закріплення нового матеріалу
чи пояснення домашнього завдання учням
можна запропонувати різнорівневі
завдання.
Завершальним етапом навчальної
діяльності на уроці є:
усвідомлення ситуації досягнення мети;
переживання ситуації успіху;
підкріплення позитивної мотивації щодо
самої діяльності.
Ситуація успіху досягається тоді, коли
сама дитина визначає цей результат як
успіх.
Усвідомлення ситуації успіху самим
учнем, розуміння її значимості виникає у
суб'єкта після здолання своєї боязкості,
невміння, незнання, психологічного
враження та інших видів труднощів.
Роль “Ситуації успіху” у навчальній
діяльності
За останні роки термін
„Ситуація успіху” став звичним для
педагогів.
Ніхто не заперечує, що саме позитивні
емоції можуть стати для дитини одним
з найважливіших стимулів у навчанні,
але при цьому ми забуваємо про те, що
в педагогів не існує єдиного рецепта чи
правила, як саме створювати ситуації
успіху тому, що це слід на основі
індивідуального підходу, зважено, з
урахуванням багатьох факторів.
Діти прощають багато чого, але не
вибачають байдужість.
За відгуками дітей, найкращі їхні
вчителі вели уроки так, що здавалося,
ніби весь урок вони зайняті саме тобою.
Як цього досягти?
Іноді це „Іскра Божа”,
а частіше – майстерність, доведена до
мистецтва.
Важливо мати на увазі, що навіть
одноразове переживання успіху може
докорінно змінити психологічне
самопочуття дитини.
Ситуація успіху може стати пусковим
механізмом подальшого розвитку
особистості.
Безперечно, переживання успіху навіює
людині впевненість у власних силах.
З`являється бажання знову досягти
добрих результатів, виникає відчуття
внутрішнього благополуччя, що, у свою
чергу, покращує ставлення до
навколишнього світу.
На перший погляд здається, що вчитель,
кілька разів давши учню можливість
відчути успіх, далі вже само собою
забезпечує високий рівень мотивації,
інтересу, пізнавальної активності.
Але може бути й протилежний
результат: постійна успішність здатна
сформувати байдуже ставлення до
навчання.
Крім того, постійне очікування лише
позитивного результату згубно впливає
на розвиток вольових якостей учня:
він ухиляється від подолання
труднощів;
губиться в складних ситуаціях
(навчальних та життєвих);
у його поведінці починає домінувати
мотив „уникнення невдач”.
Досвідчені психологи та педагоги
попереджують про можливість
негативних наслідків пережитого успіху.
Чому ж виникає такий парадокс?
По-перше, успіх, що діставався ціною
незначних зусиль, може призвести до
переоцінки, точніше, до завищеної
оцінки своїх можливостей.
По-друге, за сильним переживанням
будь-якої емоції обов`язково настає
релаксація (розслаблення).
І якщо в цей період запропонувати
людині якусь діяльність, то, швидше за
все, ця діяльність буде менш успішною,
ніж попередня.
По-третє, переживання успіху може бути
потьмареним, якщо результат, важливий
і значимий для самого учня, не буде
адекватно оцінений іншими людьми.
І нарешті:
Емоція успіху не стане сильним
переживанням, якщо результати діяльності
не значимі для її суб`єкта.
Дитина, особливо на початку навчання,
однаково інтенсивно переживає успіх у
„головних” і „неголовних” навчальних
предметах.
Але часто знижують цю інтенсивність:
„12 балів з музики ! Та краще б ти
отримав 12 балів з читання”.
Знижуючи значимості успіху, що
переживається дитиною, ми, дорослі,
впливаємо на формування у дитини
ставлення до навчального процесу в
цілому.
Ось чому, оцінюючи дітей, необхідно
виходити з індивідуальних особливостей
кожного учня.
Просування вперед треба заохочувати,
підбадьорювати, щоб дитина не
відчувала невдачу, порівнюючи свої
результати з раніше встановленими
нормами, особливо якщо вони для неї
недосяжні.
Отже, ситуація успіху у навчальній
діяльності створюється вчителем або ж
психологом.
Як і будь-яку іншу діяльність, навчання
можна уявити у вигляді простого
ланцюжка дій:
1. Установка на діяльність (емоційна
підготовка учнів на вирішення
навчального завдання) – мотиваційний
етап;
2.Забезпечення діяльності (створення
умов для успішного вирішення
навчального завдання) –підготовчий,
робочий етап;
3.Порівняння отриманих результатів з
очікуваними (усвідомлення ставлення до
результатів своєї навчальної праці) –
результативний етап.
Отже, якщо ситуація успіху створюється
вчителем послідовно і свідомо, її
3.Порівняння отриманих результатів з
очікуваними (усвідомлення ставлення
до результатів своєї навчальної праці) –
результативний етап.
Отже, якщо ситуація успіху створюється
вчителем послідовно і свідомо, її
структура повинна врахувати всі
перелічені компоненти.
Створення ситуації успіху на
мотиваційному етапі навчальної
діяльності
Дослідження психологів свідчать, що рівень
засвоєння людиною знань істотно залежить
від рівня сформованості її мотивації
навчитися.
Тож давайте проаналізуємо, як провести
мотиваційний етап уроку так, щоб створити
ситуацію успіху для того учня.
Перед учителем стоїть завдання:
сформувати в учня настанову на
успішне виконання завдання
Інакше кажучи, вчитель повинен
сформувати в учнів мотив досягнення
мети.
Але при цьому вчитель часто
зустрічається з неадекватною
реакцією учнівського колективу:
1.Хтось уже виконував подібне
завдання, і його результати
виявились невдалими, так що у цієї
категорії учнів уже сформоване
негативне ставлення на успішне
виконання завдання.
2.Інша група учнів не стикалась з
такою роботою, тому вони не знають,
чого можна очікувати від майбутньої
діяльності.
3.Третя група, яка виконувала потрібні
завдання і успішно з ними впоралася,
знаходиться у стані мобілізації, готова
виконувати навчальне завдання.
Зрозуміло, що найлегше вчителю буде
працювати з учнями третьої групи, де
необхідно лише активізувати позитивні
емоції, які діти пережили раніше.
У другої групи учнів слід передбачити
емоційну реакцію, намалювати
перспективу вдалого виконання
завдання, пов`язавши її з тими чи
іншими умовами діяльності, які в
минулому забезпечували успіх.
Найбільш клопітною буде робота
першою групою учнів.
Перш за все доведеться нейтралізувати
спогади про невдачу в попередній
діяльності, а потім створити перспективу
для нової.
Зробити це можна, наприклад, так:
дати завдання учневі попрацювати над
своїми помилками, або повідомити його,
що завдання для нього змінено
порівняно з попереднім і т. д.
Учитель може запропонувати різні
варіанти мотивів досягнення ситуації
успіху:
прагнення самостійно розв`язати цікаві
задачі;
завоювати авторитет у своїх товаришів;
стати першим;
розглядати свою діяльність з точки зору
її корисності для інших людей;
встановити нові контакти між
товаришами у ході виконання завдання
тощо.
Отже, на етапі мотивації навчальної
діяльності учитель організовує певні
ситуації з метою активізувати чи
нейтралізувати емоції для наступної
діяльності
На етапі мотивації створення ситуації
успіху більшою мірою визначається
психологічними аспектами.
Тут доречним буде використання в
роботі вчителя таких психологопедагогічних прийомів, як:
Ефект Розенталя, або „Ефект
навіювання”: „Ти це можеш”, „Тобі це
вдається” тощо.
Якщо педагог буде переконувати учнів
у реальності успіху, то успіх прийде.
Англійський учений Стоуенс довів, що
учні, яких заохочували, досягли значно
більших успіхів, ніж ті, кого ніяк не
заохочували.
Прийом „Емоційне погладжування” –
це констатація будь-якого факту успіху,
прищеплювання дитині віри в себе,
відкритість учителя для довіри і співчуття.
◦ Прийом „Анонсування” –
репетиція майбутньої дії, яка створює
психологічний настрій на успіх перед
класом.
Це можуть бути додаткові індивідуальні
заняття з окремими учнями чи
заздалегідь оголошенні запитання
самостійної роботи.
Прийом „Шикуйсь!” містить такі кроки:
психологічна атака;
емоційне блокування;
вибір головного напрямку;
вибір рівних можливостей;
несподіване порівняння;
стабілізація.
Цей прийом полягає в тому, щоб:
учителем блокувалось припущення на
невдачу в діяльності учня;
відволікалася увага школяра від
чергового неуспіху;
вчитель повинен знайти той напрямок
діяльності, яким учень зможе
реалізувати себе набагато краще, тим
самим забезпечити його на успіх, на
стабільність у навчанні.
Розглянемо деякі
алгоритми створення ситуацій успіху та
методику їх реалізації:
Прийом „Даю шанс” – це заздалегідь
підготовлена вчителем ситуація, в якій
учень отримує можливість зненацька
для себе розкрити свої можливості.
Прийом “ Зняття страху”-
допомогає перебороти невпевненість у
власних силах (Люди вчаться на своїх
помилках і знаходять інші шляхи
вирішення проблем).
Прийом “Авансування успішного
результату” –
допомогає вчителю висловити тверду
переконаніність у тому, що його учень
обов’язково впорається з поставленим
завданням.
Це, в свою чергу, переконує дитину у
своїх силах і можливостях.
“У тебе обов’язково вийде”, “Я навіть не
сумніваюсь у позитивному результаті” і
т. д.
Прийом “Прихований інструктаж”
Допомагає дитині уникнути поразки.
Досягається шляхом побажання,
наприклад:
Можливо краще почати з ...,
Виконуючи роботу не забудьте про ...
Прийом “Внесення мотиву”.
Показує дитині заради чого, кого
здійснюється ця діяльність, кому буде
добре після виконання, наприклад, “Без
твоєї допомоги твоїм друзям не
впоратись...” тощо.
Прийом “Персональна винятковість.”
Визначає важливість зусиль дитини в
діяльності, що здійснюється або
здійснюватиметься, наприклад:
Тільки ти міг би…
Тільки тобі і можу доручити… і т.п.
Прийом “Висока оцінка деталі”.
Допомагає емоційно пережити не
результат в цілому, а якої її окремої
деталі:
Найбільше мені сподобалось у твоїй
роботі…
Найбільше тобі вдалося…
Прийом „Еврика”.
Створюються умови, за яких дитина,
виконуючи навчальне завдання,
несподівано відкриває в собі невідомі
досі здібності.
Завдання вчителя – помітити це глибоко
особисте відкриття, всіляко підтримати
дитину, поставити нову мету і надихнути
на її досягнення.
Допомога вчителя у створенні ситуації
відкриття має бути ненав`язливою,
прихованою.
Створюючи ситуації успіху на етапі
організації навчальної діяльності, слід
пам`ятати кілька основних правил:
у кожній дитині є задатки, які можуть
розвинутися у здібності;
Побачити їх, відчути, розвити – це
справа педагога;
ставлення до дитини як до рівної, як до
себе, спілкування, що повністю включає
грубість, різкість, образливий тон, має
стати обов`язковою нормою всієї
педагогічної діяльності;
Ставлення до дитини:
як до рівної,
як до себе,
спілкування, що повністю виключає:
- грубість,
- різкість,
- образливий тон
має стати обов`язковою нормою всієї
педагогічної діяльності;
чим більше напрямків діяльності, в яких
бере участь дитина, тим більше в неї
можливостей знайти себе;
кількість і різноманітність ситуацій і
обставин, в тому числі і штучно
створених, у які може потрапити
дитина, визначають шляхи її сьогодення
і віддаленого інтересу та можливі шляхи
успіху.
ТИПИ УСПІХУ:
Неочікувана радість – це почуття
задоволення від того, що результати
діяльності учня перевершили його
очікування.
З педагогічної та психологічної точки
зору – це результат продуманої,
підготовленої діяльності вчителя.
Спільна радість – полягає в тому, щоб учень
досяг необхідної для себе реакції колективу.
Вона може бути підготовленою вчителем
або спонтаною.
Спільною радістю вважають тільки ті реакції
колективу, які дають можливість дитині
відчутні себе задоволеним, стимулюють її
зусиля.
Це, перш за все, має бути емоційний відгук
оточуючих на успіх члена свого колективу.
Важливо, щоб у досягненнях кожного
школяра всі бачили результати своєї
праці, а сама дитина розуміла, що її
радість – це радість підтримки,
отримання статусу „свій серед своїх”.
Зрештою у тому, як реагує дитячий
колектив на успіхи або невдачі своїх
учителів, виявляється його моральна
сутність.
Радість пізнання – це радість пізнання
нового, хоча вона по своїй суті
альтруїстична (виникає на основі
допомоги, підтримки інших людей).
Пізнання спираїться на самоосвіту й
самопізнання.
Така радість не може вирости на
пустому місці, появитися без серйозних
причин. Це слід клопіткої роботи
учителя –учня-учнів.
ВИСНОВОК:
1.Ситуація успіху досягається тоді, коли
сама дитина визначає цей результат як
успіх.
2 Усвідомлення ситуації успіху самим
учнем, розуміння її значимості виникає у
школяра після здолання своєї боязкості,
невміння, незнання, психологічного
враження та інших видів труднощів.
3. Завдання педагога :
допомогти особистості дитини зрости в
успіху;
дати відчути радість від здолання
труднощів;
дати зрозуміти, що задарма в житті в
житті нічого не дається, скрізь необхідно
докласти зусиль.
І успіх буде еквівалентним витраченим
зусиллям.
ШАНОВНІ КОЛЕГИ !
Дайте, будь ласка, відповідь на такі
запитання:
1.Ваше ставлення до технології “Створення
ситуації успіху”.
2.Як Ви оцінюєте стан “Створення ситуації
успіху у Вашому навчальному закладі”.
3.Які ще методичні рекомендації, ідеї,
міркування щодо “Створення ситуації успіху”,
Ви можете запропонувати учасникам нашого
семінару ?
ВДЯЧНІ ВАМ ЗА ВІДВЕРТІСТЬ, ЗА ПОРАДИ
Slide 104
Створення ситуації успіху
та шляхи її реалізації
на уроці як складової якості
навчально-виховного процесу
Мета: Удосконалити методику
створення ситуації успіху та шляхів
її реалізації на уроці як стежки, що
веде до того куточка дитячого
серця, в якому горить вогник
бажання бути гарним.
На
відміну від традиційного розуміння
освіти як суми знань та навичок, нині освіту
починають розглядати як процес
становлення особистості .
Причому особистості, здатної до:
самоосвіти,
саморозвитку,
самовдосконалення,
яка вміє використовувати набуті знання,
яка прагне реалізувати себе,
спроможна змінити на краще своє життя,
життя своєї держави.
Алгоритм
створення та досягнення ситуації успіху
твердження про “Ситуацію успіху”;
особистісно-орієнтований підхід у справі
навчання та виховання - основа педагогічної
технології “Створення ситуації успіху”;
роль “Ситуації успіху” у навчальній діяльності;
створення “Ситуації успіху” на мотиваційному
етапі навчальної діяльності;
психолого-педагогічні прийоми при створенні
“Ситуації успіху”;
методика реалізації “Ситуації успіху”;
Виходячи із Положень Закону України “Про
освіту” завдання школи сьогодні полягає в
тому, щоб:
Виховувати в учнів здатність:
долати життєві труднощі;
самостійно приймати рішення;
розвивати себе як особистість, здатну:
робити вибір і контролювати своє життя;
брати на себе відповідальність за свої дії;
захищати себе і свої життєві цінності;
діяти відповідно до них;
піклуватись про інших;
Завдання вчителів:
прищепити учням потребу до здобуття
знань;
створити такі умови, щоб процес
здобуття знань був для них цікавим,
потрібним, комфортним;
і тому пріоритетним завданням вчителя
під час навчально-виховної діяльності є
створення ситуації успіху.
Що означає “Ситуація успіху?”
Ситуація успіху - це суб'єктивний
психічний стан задоволення наслідком
своєї фізичної, розумової праці чи
моральної напруги.
Успіх у навчанні - єдине джерело
внутрішніх сил дитини, які породжують
енергію для переборення труднощів,
бажання вчитися.
В.Сухомлинський
Ситуація успіху дарує атмосферу
приязні та взаємодопомоги, впевненості
і захищеності.
Учитель зобов’язаний створити джерело
внутрішніх сил дитини, джерело, яке дає
енергію для подолання труднощів і
формування бажання вчитися.
Використання ситуації успіху має
сприяти підвищенню робочого тонусу,
збільшенню продуктивності навчальної
роботи, а також допомогти учням
усвідомити себе повноцінною
особистістю і, відповідно, забезпечити
успіх у навчанні.
Основою педагогічної технології
“Створення ситуації успіху” є
особистісно-орієнтований підхід у справі
навчання та виховання.
А тому звернемося до рекомендацій
щодо особистісно-орієнтовного підходу
навчання та виховання.
–
Особистісно орієнтоване навчання
це навчання, центром якого є
особистість дитини, її самобутність та
самостійність: суб'єктивний досвід
кожного спочатку розкривається, а
потім узгоджується зі змістом освіти.
Визнання учня ключовою фігурою
всього освітнього процесу – це і є
особистісно орієнтована педагогіка.
У свідомості учня це має такий
вигляд: «Все, що я пізнаю, я знаю,
для чого мені потрібно і де я можу ці
знання застосувати».
Для педагога - це прагнення знайти
розумний баланс між знаннями,
уміннями та навичками учня.
Сучасність вимагає навчити учнів:
- самостійно та творчо розв'язувати
проблеми;
- шукати нову інформацію й робити
висновки, а не подавати дітям готові
знання.
В особистісно-орієнтованому підході
вчителю насамперед потрібен високий
рівень педагогічної майстерності, який
базується на розвитку:
дидактичних;
організаторських;
комунікативних;
науково-пізнавальних;
емоційних;
та поведінкових компонентностей;
-
-
Цілі особистісно орієнтованого
навчання полягають у тому, щоб:
визначити життєвий досвід кожного
учня;
його пізнавальні здібності;
рівень інтелекту;
інтереси, які спочатку треба розкрити,
а потім розвинути у навчальному
процесі;
Цілі особистісно орієнтованого навчання
полягають у тому, щоб:
Формувати позитивну мотивацію учнів до:
-
пізнавальної діяльності;
-
потребу в самопізнанні;
-
потребу в самореалізаціїї;
-
та потребу у самовдосконаленні школярів;
Цілі особистісно орієнтованого навчання
полягають у тому, щоб:
Озброїти учнів механізмом:
адаптації;
саморегуляції;
самозахисту;
самовиховання;
Цілі особистісно орієнтованого навчання
полягають у тому, щоб:
Розвинути індивідуальні позитивні
здібності кожного школяра;
Сформувати культуру життєдіяльності
максимально виявити і використати
індивідуальний досвід учня;
Правильно визначати лінії поведінки.
Основні принципи
особистісно-орієнтованого
навчання:
1. Принцип «розвивальної допомоги»
не робити за учня;
не вказувати йому, що робити,
а допомогти пробувати власні сили і власну
активність;
потрібно добитись, щоб учень сам обирав
рішення і відповідав за них.
Звідси - не потрібно подавати готові
знання, а створити умови, в яких
виявляється:
-
власна пізнавальна активність учня;
-
і він визначить для себе цілі, зміст та
методи роботи, власні цінності.
-
Навчання повинно бути дослідницьким
Це час, протягом якого діти вчаться:
самостійно діяти;
- дискутувати;
- приймати рішення.
-
При цьому розвивається самосвідомість і
самореалізується особистість.
Принцип - «свобода вміння»
- учні вільно обговорюють
проблеми;
- співпрацюють один з одним,
- а вчитель виступає в ролі
старшого члена колективу,
консультанта, джерела досвіду
Принцип - «свобода вміння»
Учителю:
-недостатньо
процес;
організувати навчальний
- потрібно ще визначити спосіб засвоєння
знань, тобто оприділити види діяльності
учня на уроці.
Основні вимоги до особистісноорієнтованого уроку:
раціональна єдність словесних,
наукових і практичних методів
навчання;
зв'язок з раніше вивченим досвідом,
набутим учнем;
Основні вимоги до особистісно
орієнтованого уроку:
-формування вмінь в учнів самостійно
здобувати знання і застосовувати їх на
практиці;
-заохочення прагнень учнів знаходити свій
спосіб роботи з навчальним матеріалом.
Метою
особистісноорієнтованого уроку є:
- створення умов для виявлення
пізнавальної активності учнів
Засобами досягнення вчителем цієї мети
можуть бути:
використання різних форм та методів
навчальної діяльності, які дозволяють
розкрити суб'єктивний досвід учнів;
створення атмосфери зацікавленості
кожного учня в результатах роботи
всього класу;
стимулювання учнів до висловлювань,
використання різних способів виконання
завдань без побоювань помилитися,
отримати хибну відповідь тощо;
Засобами досягнення вчителем цієї мети
можуть бути:
використання протягом уроку
дидактичного матеріалу, який дозволяє
отримати учневі найбільш значущі для
нього вид та форму змісту навчального
матеріалу;
оцінювання досягнень учня протягом
усього процесу його діяльності, а не
тільки за кінцевим результатом;
Засобами досягнення вчителем цієї мети
можуть бути:
заохочення прагнень учня знаходити свій
спосіб роботи;
аналізувати протягом уроку роботи інших
учнів; вибирати та засвоювати найбільш
раціональні з них;
створення на уроці педагогічних ситуацій
спілкування, які б дозволяли кожному учневі
виявляти ініціативу, самостійність, виборність у
справах роботи;
створення обстановки для природного
самовираження учня.
Технологія
особистісноорієнтованогоуроку
Для проведення особистісноорієнтованого уроку вчитель має
оволодіти його основними етапами:
1.
2.
3.
4.
5.
6.
7.
8.
Орієнтації.
Визначення мети.
Проектування.
Організації.
Реалізації.
Контролю.
Коригування.
Оцінювання
1. Етап орієнтації включає:
орієнтацію на позитивну роботу;
орієнтацію на визначення особистісного
досвіду учнів;
пов'язання цього досвіду з проблемами
навчального матеріалу.
2. Етап визначення мети передбачає:
визначення на уроці разом з учнями
значущої мети здійснення тієї діяльності,
яка запланована вчителем (учні повинні
зрозуміти, що може дати робота учням
саме на цьому уроці для складання,
наприклад, тематичного заліку,
державної атестації, свого майбутнього
життя тощо);
визначення показників досягнення
поставлених завдань;
3. Етап проектування включає:
передбачення залучення учнів до
виконання ними випереджальних
завдань;
підготовки повідомлень;
рефератів;
виготовлення та відбору наочності;
складання плану роботи тощо;
Етап організації виконання плану
діяльності передбачає:
Подання можливих варіантів і
способів виконання навчальної
діяльності (усна чи письмова форма,
індивідуальна робота чи робота в
групах, робота з текстом чи з іншими
засобами одержання інформації);
Етап організації виконання плану
діяльності передбачає:
2.Представлення учнями вибору способу
фіксації нового матеріалу (конспект,
схема, таблиця, опора, план, тези,
висновки тощо);
3.Варіативність домашнього завдання
(диференціація за рівнем складності та
способом виконання).
Етап контрольно-оцінювальний:
1.Залучення учнів до контролю за
перебігом навчальної діяльності шляхом
заохочення їх до різних видів контролю,
самоконтролю, взаємоконтролю, роботи
в групах;
2.Участь учнів у виправленні помилок і
недоліків у знаннях, усвідомлення їх
причин шляхом взаємо та самоаналізу;
Етап контрольно-оцінювальний:
3.Надання учням можливості самостійно
або за участі вчителя, інших учнів
порівнювати отримані ним результати з
критеріями стандарту, закладеного у
навчальній програмі;
4.Використання механізмів оцінного
методу (позитивного ставлення до
успіхів школяра);
Етап контрольно-оцінювальний:
5.Використання механізмів оцінного
методу (позитивного ставлення до
успіхів школяра).
6.Оцінювання (виставлення рівневих
оцінок за дванадцятибальною системою
оцінювання навчальних досягнень,
поурочного бала, рейтинг) не тільки
результатів, а й самого процесу
навчання.
6. Заключний етап передбачає:
усвідомлення учнями ситуації
досягнення мети;
відчуття успіху;
підкріплення позитивної мотивації
стосовно власної діяльності.
Методи та засоби психолого-педагогічної
підтримки діяльності учнів
заохочення;
навчально-пізнавальна гра;
створення ситуації успіху;
створення ситуації пізнавального інтересу;
створення проблемної ситуації;
спонукання до пошуку альтернативних
рішень;
виконання творчих завдань;
кооперація учнів;
створення ситуації взаємодопомоги тощо.
Висновок може бути таким: особистісноорієнтоване навчання ЦЕ–
загальнодидактичний принцип
індивідуального підходу до учнів.
Таке твердження ми дослідимо та
пояснимо за допомогою такого факту:
Відомий російський психолог
Л.С. Виготський своє теорією доводить,
що розум будь-якої людини має дві зони
розвитку: А і Б.
Перша зона (А) – це зона актуального
розвитку.
У цю зону потрапляють завдання, які
дитина може виконати сама без
допомоги вчителя.
Друга зона (В) – це зона найближчого
розвитку
Сюди потрапляють завдання, які дитина сама
виконати не може, але може з ними
впоратися з допомогою вчителя.
Зона найближчого розвитку, - це зона
“наступного дня”.
Те, що сьогодні є зона найближчого
розвитку, завтра у процесі навчання повинно
стати зоною актуального розвитку. Учитель
не повинен давати готову інформацію, адже
таке навчання може загальмувати мислення
дитини. А за допомогою вміло підібраних
запитань педагог підводить школяра до
правильної відповіді, розв’язку.
Те, що сьогодні є зоною найближчого
розвитку, завтра у процесі навчання
повинно стати зоною актуального
розвитку.
Учитель не повинен давати готову
інформацію, адже таке навчання може
загальмувати мислення дитини.
А за допомогою вміло підібраних
запитань педагог підводить школяра до
правильної відповіді, розв’язку.
Отже, як бачимо із цього прикладу, щоб
відбулися розвиток і навчання учнів,
завдання повинні потрапляти лише в
зону найближчого розвитку
(за Л.С. Виготським).
Припустимо, що два учні навчались в
одній школі, в одних і тих самих
учителів, закінчили школу з відзнакою,
рівень їхнього розвитку все одно буде
різним.
Ще більше відрізняється розвиток учнів
класу, які згідно з 12- бальною
системою досягли початкового і
високого рівнів.
Тому зрозуміло, що до таких дітей треба
підходити індивідуально, тобто ставити
перед ними різні завдання.
Якщо для цілого класу поставити одне
завдання, то для одних учнів воно
потрапить у зону актуального розвитку,
для інших – у зону найближчого
розвитку.
Отже, одне завдання для всього класу
ставити не бажано і не потрібно, а
здійснювати якісний особистісноорієнтований підхід до навчання та
виховання на практиці нам заважає ряд
причин, зокрема:
Причина 1. Щоб підійти індивідуально
до кожного учня, необхідно знати його
психологічні, фізіологічні та соціальні
особливості.
Лише психологія нараховує кілька
десятків індивідуальних особливостей
особистості. Це різні види уваги, уяви,
мислення, сприйняття, темпераменту,
характеру і т.д.
Пам’ять також поділяється більш ніж
на 10 типів: короткочасна,
довготривала, оперативна, рухова,
зорова, слухова, емоційна, словеснологічна і т.д.;
Причина 2. Виявити всі ці психологічні,
фізіологічні та соціальні особливості
вчитель без допомоги психолога, лікаря,
соціолога не може;
Причина 3.Навіть якщо теоретично
припустити, що в кожної дитини
виявили всі ці особливості, вчитель не
зможе запам’ятати їх у такій кількості
дітей, оскільки він одночасно навчає
свого предмета не один десяток учнів,
кожен з яких має не один десяток таких
особливостей.
Нарешті, якщо вчителю все-таки
вдається запам’ятати всі особливості
кожної дитини, він не зможе підійти
індивідуально тому, що урок триває
всього 40-45 хв, протягом яких
неможливо фізично попрацювати з
кожним учнем класу індивідуально.
Отже, існує суперечність: з одного боку,
вимоги до особистісно-орієнтованого
навчання, а з іншого причини, що
унеможливлюють якісне впровадження
цієї педагогічної технології у навчальновиховний процес.
Який же вихід з ситуації, що склалася ?
Філософія вчить, що джерелом і
рушійними силами будь-якого процесу
(у тому числі й навчального) є
розв’язання суперечностей і тому,
щоб навчальний процес розвивався,
вчителю необхідно вміти виявляти
суперечність навчального процесу, а
також вміти розв’язувати її.
Дана суперечність розв’язується шляхом
диференційованого підходу до учнів.
Диференціація (від лат. Differentia –
різниця, відмінність) – розчленування
цілого на якісно відмінні частини.
Розв’язування таких суперечностей
називається підходом до навчання.
Цей підхід, для прикладу, можна
здійснити таким чином:
Учнів класу розподілити на групи за
рівнем розвитку.
Критерії, якими слід керуватися - це
успішність.
Таких груп, наприклад, може бути
чотири:
низький рівень;
середній рівень;
достатній рівень;
високий рівень.
Зрозуміло, що такий поділ не
аргументується для учнів, для того щоб
у слабшого школяра не сформувалася
занижена самооцінка, а в сильного –
завищена.
Якщо учні однієї з груп підвищують свій
рівень – їх слід перевести до наступної
групи і навпаки.
Для кожної групи пропонуються різні за
ступенем складності завдання.
Диференційований підхід можна
здійснювати при різних формах
навчального процесу: під час уроку,
лабораторного заняття, екскурсії.
Під час проведеного уроку методом бесіди,
запитань слід орієнтувати учнів на певну
групу.
При цьому обов’язково слід враховувати,
щоб запитання було точним, стислим, не
мало елементів підказки.
Під час проведення уроку методом
пояснення, розповіді диференційований
підхід неможливий, оскільки вчитель будує
свою розповідь, орієнтуючись на
середнього учня,
але під час закріплення нового матеріалу
чи пояснення домашнього завдання учням
можна запропонувати різнорівневі
завдання.
Завершальним етапом навчальної
діяльності на уроці є:
усвідомлення ситуації досягнення мети;
переживання ситуації успіху;
підкріплення позитивної мотивації щодо
самої діяльності.
Ситуація успіху досягається тоді, коли
сама дитина визначає цей результат як
успіх.
Усвідомлення ситуації успіху самим
учнем, розуміння її значимості виникає у
суб'єкта після здолання своєї боязкості,
невміння, незнання, психологічного
враження та інших видів труднощів.
Роль “Ситуації успіху” у навчальній
діяльності
За останні роки термін
„Ситуація успіху” став звичним для
педагогів.
Ніхто не заперечує, що саме позитивні
емоції можуть стати для дитини одним
з найважливіших стимулів у навчанні,
але при цьому ми забуваємо про те, що
в педагогів не існує єдиного рецепта чи
правила, як саме створювати ситуації
успіху тому, що це слід на основі
індивідуального підходу, зважено, з
урахуванням багатьох факторів.
Діти прощають багато чого, але не
вибачають байдужість.
За відгуками дітей, найкращі їхні
вчителі вели уроки так, що здавалося,
ніби весь урок вони зайняті саме тобою.
Як цього досягти?
Іноді це „Іскра Божа”,
а частіше – майстерність, доведена до
мистецтва.
Важливо мати на увазі, що навіть
одноразове переживання успіху може
докорінно змінити психологічне
самопочуття дитини.
Ситуація успіху може стати пусковим
механізмом подальшого розвитку
особистості.
Безперечно, переживання успіху навіює
людині впевненість у власних силах.
З`являється бажання знову досягти
добрих результатів, виникає відчуття
внутрішнього благополуччя, що, у свою
чергу, покращує ставлення до
навколишнього світу.
На перший погляд здається, що вчитель,
кілька разів давши учню можливість
відчути успіх, далі вже само собою
забезпечує високий рівень мотивації,
інтересу, пізнавальної активності.
Але може бути й протилежний
результат: постійна успішність здатна
сформувати байдуже ставлення до
навчання.
Крім того, постійне очікування лише
позитивного результату згубно впливає
на розвиток вольових якостей учня:
він ухиляється від подолання
труднощів;
губиться в складних ситуаціях
(навчальних та життєвих);
у його поведінці починає домінувати
мотив „уникнення невдач”.
Досвідчені психологи та педагоги
попереджують про можливість
негативних наслідків пережитого успіху.
Чому ж виникає такий парадокс?
По-перше, успіх, що діставався ціною
незначних зусиль, може призвести до
переоцінки, точніше, до завищеної
оцінки своїх можливостей.
По-друге, за сильним переживанням
будь-якої емоції обов`язково настає
релаксація (розслаблення).
І якщо в цей період запропонувати
людині якусь діяльність, то, швидше за
все, ця діяльність буде менш успішною,
ніж попередня.
По-третє, переживання успіху може бути
потьмареним, якщо результат, важливий
і значимий для самого учня, не буде
адекватно оцінений іншими людьми.
І нарешті:
Емоція успіху не стане сильним
переживанням, якщо результати діяльності
не значимі для її суб`єкта.
Дитина, особливо на початку навчання,
однаково інтенсивно переживає успіх у
„головних” і „неголовних” навчальних
предметах.
Але часто знижують цю інтенсивність:
„12 балів з музики ! Та краще б ти
отримав 12 балів з читання”.
Знижуючи значимості успіху, що
переживається дитиною, ми, дорослі,
впливаємо на формування у дитини
ставлення до навчального процесу в
цілому.
Ось чому, оцінюючи дітей, необхідно
виходити з індивідуальних особливостей
кожного учня.
Просування вперед треба заохочувати,
підбадьорювати, щоб дитина не
відчувала невдачу, порівнюючи свої
результати з раніше встановленими
нормами, особливо якщо вони для неї
недосяжні.
Отже, ситуація успіху у навчальній
діяльності створюється вчителем або ж
психологом.
Як і будь-яку іншу діяльність, навчання
можна уявити у вигляді простого
ланцюжка дій:
1. Установка на діяльність (емоційна
підготовка учнів на вирішення
навчального завдання) – мотиваційний
етап;
2.Забезпечення діяльності (створення
умов для успішного вирішення
навчального завдання) –підготовчий,
робочий етап;
3.Порівняння отриманих результатів з
очікуваними (усвідомлення ставлення до
результатів своєї навчальної праці) –
результативний етап.
Отже, якщо ситуація успіху створюється
вчителем послідовно і свідомо, її
3.Порівняння отриманих результатів з
очікуваними (усвідомлення ставлення
до результатів своєї навчальної праці) –
результативний етап.
Отже, якщо ситуація успіху створюється
вчителем послідовно і свідомо, її
структура повинна врахувати всі
перелічені компоненти.
Створення ситуації успіху на
мотиваційному етапі навчальної
діяльності
Дослідження психологів свідчать, що рівень
засвоєння людиною знань істотно залежить
від рівня сформованості її мотивації
навчитися.
Тож давайте проаналізуємо, як провести
мотиваційний етап уроку так, щоб створити
ситуацію успіху для того учня.
Перед учителем стоїть завдання:
сформувати в учня настанову на
успішне виконання завдання
Інакше кажучи, вчитель повинен
сформувати в учнів мотив досягнення
мети.
Але при цьому вчитель часто
зустрічається з неадекватною
реакцією учнівського колективу:
1.Хтось уже виконував подібне
завдання, і його результати
виявились невдалими, так що у цієї
категорії учнів уже сформоване
негативне ставлення на успішне
виконання завдання.
2.Інша група учнів не стикалась з
такою роботою, тому вони не знають,
чого можна очікувати від майбутньої
діяльності.
3.Третя група, яка виконувала потрібні
завдання і успішно з ними впоралася,
знаходиться у стані мобілізації, готова
виконувати навчальне завдання.
Зрозуміло, що найлегше вчителю буде
працювати з учнями третьої групи, де
необхідно лише активізувати позитивні
емоції, які діти пережили раніше.
У другої групи учнів слід передбачити
емоційну реакцію, намалювати
перспективу вдалого виконання
завдання, пов`язавши її з тими чи
іншими умовами діяльності, які в
минулому забезпечували успіх.
Найбільш клопітною буде робота
першою групою учнів.
Перш за все доведеться нейтралізувати
спогади про невдачу в попередній
діяльності, а потім створити перспективу
для нової.
Зробити це можна, наприклад, так:
дати завдання учневі попрацювати над
своїми помилками, або повідомити його,
що завдання для нього змінено
порівняно з попереднім і т. д.
Учитель може запропонувати різні
варіанти мотивів досягнення ситуації
успіху:
прагнення самостійно розв`язати цікаві
задачі;
завоювати авторитет у своїх товаришів;
стати першим;
розглядати свою діяльність з точки зору
її корисності для інших людей;
встановити нові контакти між
товаришами у ході виконання завдання
тощо.
Отже, на етапі мотивації навчальної
діяльності учитель організовує певні
ситуації з метою активізувати чи
нейтралізувати емоції для наступної
діяльності
На етапі мотивації створення ситуації
успіху більшою мірою визначається
психологічними аспектами.
Тут доречним буде використання в
роботі вчителя таких психологопедагогічних прийомів, як:
Ефект Розенталя, або „Ефект
навіювання”: „Ти це можеш”, „Тобі це
вдається” тощо.
Якщо педагог буде переконувати учнів
у реальності успіху, то успіх прийде.
Англійський учений Стоуенс довів, що
учні, яких заохочували, досягли значно
більших успіхів, ніж ті, кого ніяк не
заохочували.
Прийом „Емоційне погладжування” –
це констатація будь-якого факту успіху,
прищеплювання дитині віри в себе,
відкритість учителя для довіри і співчуття.
◦ Прийом „Анонсування” –
репетиція майбутньої дії, яка створює
психологічний настрій на успіх перед
класом.
Це можуть бути додаткові індивідуальні
заняття з окремими учнями чи
заздалегідь оголошенні запитання
самостійної роботи.
Прийом „Шикуйсь!” містить такі кроки:
психологічна атака;
емоційне блокування;
вибір головного напрямку;
вибір рівних можливостей;
несподіване порівняння;
стабілізація.
Цей прийом полягає в тому, щоб:
учителем блокувалось припущення на
невдачу в діяльності учня;
відволікалася увага школяра від
чергового неуспіху;
вчитель повинен знайти той напрямок
діяльності, яким учень зможе
реалізувати себе набагато краще, тим
самим забезпечити його на успіх, на
стабільність у навчанні.
Розглянемо деякі
алгоритми створення ситуацій успіху та
методику їх реалізації:
Прийом „Даю шанс” – це заздалегідь
підготовлена вчителем ситуація, в якій
учень отримує можливість зненацька
для себе розкрити свої можливості.
Прийом “ Зняття страху”-
допомогає перебороти невпевненість у
власних силах (Люди вчаться на своїх
помилках і знаходять інші шляхи
вирішення проблем).
Прийом “Авансування успішного
результату” –
допомогає вчителю висловити тверду
переконаніність у тому, що його учень
обов’язково впорається з поставленим
завданням.
Це, в свою чергу, переконує дитину у
своїх силах і можливостях.
“У тебе обов’язково вийде”, “Я навіть не
сумніваюсь у позитивному результаті” і
т. д.
Прийом “Прихований інструктаж”
Допомагає дитині уникнути поразки.
Досягається шляхом побажання,
наприклад:
Можливо краще почати з ...,
Виконуючи роботу не забудьте про ...
Прийом “Внесення мотиву”.
Показує дитині заради чого, кого
здійснюється ця діяльність, кому буде
добре після виконання, наприклад, “Без
твоєї допомоги твоїм друзям не
впоратись...” тощо.
Прийом “Персональна винятковість.”
Визначає важливість зусиль дитини в
діяльності, що здійснюється або
здійснюватиметься, наприклад:
Тільки ти міг би…
Тільки тобі і можу доручити… і т.п.
Прийом “Висока оцінка деталі”.
Допомагає емоційно пережити не
результат в цілому, а якої її окремої
деталі:
Найбільше мені сподобалось у твоїй
роботі…
Найбільше тобі вдалося…
Прийом „Еврика”.
Створюються умови, за яких дитина,
виконуючи навчальне завдання,
несподівано відкриває в собі невідомі
досі здібності.
Завдання вчителя – помітити це глибоко
особисте відкриття, всіляко підтримати
дитину, поставити нову мету і надихнути
на її досягнення.
Допомога вчителя у створенні ситуації
відкриття має бути ненав`язливою,
прихованою.
Створюючи ситуації успіху на етапі
організації навчальної діяльності, слід
пам`ятати кілька основних правил:
у кожній дитині є задатки, які можуть
розвинутися у здібності;
Побачити їх, відчути, розвити – це
справа педагога;
ставлення до дитини як до рівної, як до
себе, спілкування, що повністю включає
грубість, різкість, образливий тон, має
стати обов`язковою нормою всієї
педагогічної діяльності;
Ставлення до дитини:
як до рівної,
як до себе,
спілкування, що повністю виключає:
- грубість,
- різкість,
- образливий тон
має стати обов`язковою нормою всієї
педагогічної діяльності;
чим більше напрямків діяльності, в яких
бере участь дитина, тим більше в неї
можливостей знайти себе;
кількість і різноманітність ситуацій і
обставин, в тому числі і штучно
створених, у які може потрапити
дитина, визначають шляхи її сьогодення
і віддаленого інтересу та можливі шляхи
успіху.
ТИПИ УСПІХУ:
Неочікувана радість – це почуття
задоволення від того, що результати
діяльності учня перевершили його
очікування.
З педагогічної та психологічної точки
зору – це результат продуманої,
підготовленої діяльності вчителя.
Спільна радість – полягає в тому, щоб учень
досяг необхідної для себе реакції колективу.
Вона може бути підготовленою вчителем
або спонтаною.
Спільною радістю вважають тільки ті реакції
колективу, які дають можливість дитині
відчутні себе задоволеним, стимулюють її
зусиля.
Це, перш за все, має бути емоційний відгук
оточуючих на успіх члена свого колективу.
Важливо, щоб у досягненнях кожного
школяра всі бачили результати своєї
праці, а сама дитина розуміла, що її
радість – це радість підтримки,
отримання статусу „свій серед своїх”.
Зрештою у тому, як реагує дитячий
колектив на успіхи або невдачі своїх
учителів, виявляється його моральна
сутність.
Радість пізнання – це радість пізнання
нового, хоча вона по своїй суті
альтруїстична (виникає на основі
допомоги, підтримки інших людей).
Пізнання спираїться на самоосвіту й
самопізнання.
Така радість не може вирости на
пустому місці, появитися без серйозних
причин. Це слід клопіткої роботи
учителя –учня-учнів.
ВИСНОВОК:
1.Ситуація успіху досягається тоді, коли
сама дитина визначає цей результат як
успіх.
2 Усвідомлення ситуації успіху самим
учнем, розуміння її значимості виникає у
школяра після здолання своєї боязкості,
невміння, незнання, психологічного
враження та інших видів труднощів.
3. Завдання педагога :
допомогти особистості дитини зрости в
успіху;
дати відчути радість від здолання
труднощів;
дати зрозуміти, що задарма в житті в
житті нічого не дається, скрізь необхідно
докласти зусиль.
І успіх буде еквівалентним витраченим
зусиллям.
ШАНОВНІ КОЛЕГИ !
Дайте, будь ласка, відповідь на такі
запитання:
1.Ваше ставлення до технології “Створення
ситуації успіху”.
2.Як Ви оцінюєте стан “Створення ситуації
успіху у Вашому навчальному закладі”.
3.Які ще методичні рекомендації, ідеї,
міркування щодо “Створення ситуації успіху”,
Ви можете запропонувати учасникам нашого
семінару ?
ВДЯЧНІ ВАМ ЗА ВІДВЕРТІСТЬ, ЗА ПОРАДИ
Slide 105
Створення ситуації успіху
та шляхи її реалізації
на уроці як складової якості
навчально-виховного процесу
Мета: Удосконалити методику
створення ситуації успіху та шляхів
її реалізації на уроці як стежки, що
веде до того куточка дитячого
серця, в якому горить вогник
бажання бути гарним.
На
відміну від традиційного розуміння
освіти як суми знань та навичок, нині освіту
починають розглядати як процес
становлення особистості .
Причому особистості, здатної до:
самоосвіти,
саморозвитку,
самовдосконалення,
яка вміє використовувати набуті знання,
яка прагне реалізувати себе,
спроможна змінити на краще своє життя,
життя своєї держави.
Алгоритм
створення та досягнення ситуації успіху
твердження про “Ситуацію успіху”;
особистісно-орієнтований підхід у справі
навчання та виховання - основа педагогічної
технології “Створення ситуації успіху”;
роль “Ситуації успіху” у навчальній діяльності;
створення “Ситуації успіху” на мотиваційному
етапі навчальної діяльності;
психолого-педагогічні прийоми при створенні
“Ситуації успіху”;
методика реалізації “Ситуації успіху”;
Виходячи із Положень Закону України “Про
освіту” завдання школи сьогодні полягає в
тому, щоб:
Виховувати в учнів здатність:
долати життєві труднощі;
самостійно приймати рішення;
розвивати себе як особистість, здатну:
робити вибір і контролювати своє життя;
брати на себе відповідальність за свої дії;
захищати себе і свої життєві цінності;
діяти відповідно до них;
піклуватись про інших;
Завдання вчителів:
прищепити учням потребу до здобуття
знань;
створити такі умови, щоб процес
здобуття знань був для них цікавим,
потрібним, комфортним;
і тому пріоритетним завданням вчителя
під час навчально-виховної діяльності є
створення ситуації успіху.
Що означає “Ситуація успіху?”
Ситуація успіху - це суб'єктивний
психічний стан задоволення наслідком
своєї фізичної, розумової праці чи
моральної напруги.
Успіх у навчанні - єдине джерело
внутрішніх сил дитини, які породжують
енергію для переборення труднощів,
бажання вчитися.
В.Сухомлинський
Ситуація успіху дарує атмосферу
приязні та взаємодопомоги, впевненості
і захищеності.
Учитель зобов’язаний створити джерело
внутрішніх сил дитини, джерело, яке дає
енергію для подолання труднощів і
формування бажання вчитися.
Використання ситуації успіху має
сприяти підвищенню робочого тонусу,
збільшенню продуктивності навчальної
роботи, а також допомогти учням
усвідомити себе повноцінною
особистістю і, відповідно, забезпечити
успіх у навчанні.
Основою педагогічної технології
“Створення ситуації успіху” є
особистісно-орієнтований підхід у справі
навчання та виховання.
А тому звернемося до рекомендацій
щодо особистісно-орієнтовного підходу
навчання та виховання.
–
Особистісно орієнтоване навчання
це навчання, центром якого є
особистість дитини, її самобутність та
самостійність: суб'єктивний досвід
кожного спочатку розкривається, а
потім узгоджується зі змістом освіти.
Визнання учня ключовою фігурою
всього освітнього процесу – це і є
особистісно орієнтована педагогіка.
У свідомості учня це має такий
вигляд: «Все, що я пізнаю, я знаю,
для чого мені потрібно і де я можу ці
знання застосувати».
Для педагога - це прагнення знайти
розумний баланс між знаннями,
уміннями та навичками учня.
Сучасність вимагає навчити учнів:
- самостійно та творчо розв'язувати
проблеми;
- шукати нову інформацію й робити
висновки, а не подавати дітям готові
знання.
В особистісно-орієнтованому підході
вчителю насамперед потрібен високий
рівень педагогічної майстерності, який
базується на розвитку:
дидактичних;
організаторських;
комунікативних;
науково-пізнавальних;
емоційних;
та поведінкових компонентностей;
-
-
Цілі особистісно орієнтованого
навчання полягають у тому, щоб:
визначити життєвий досвід кожного
учня;
його пізнавальні здібності;
рівень інтелекту;
інтереси, які спочатку треба розкрити,
а потім розвинути у навчальному
процесі;
Цілі особистісно орієнтованого навчання
полягають у тому, щоб:
Формувати позитивну мотивацію учнів до:
-
пізнавальної діяльності;
-
потребу в самопізнанні;
-
потребу в самореалізаціїї;
-
та потребу у самовдосконаленні школярів;
Цілі особистісно орієнтованого навчання
полягають у тому, щоб:
Озброїти учнів механізмом:
адаптації;
саморегуляції;
самозахисту;
самовиховання;
Цілі особистісно орієнтованого навчання
полягають у тому, щоб:
Розвинути індивідуальні позитивні
здібності кожного школяра;
Сформувати культуру життєдіяльності
максимально виявити і використати
індивідуальний досвід учня;
Правильно визначати лінії поведінки.
Основні принципи
особистісно-орієнтованого
навчання:
1. Принцип «розвивальної допомоги»
не робити за учня;
не вказувати йому, що робити,
а допомогти пробувати власні сили і власну
активність;
потрібно добитись, щоб учень сам обирав
рішення і відповідав за них.
Звідси - не потрібно подавати готові
знання, а створити умови, в яких
виявляється:
-
власна пізнавальна активність учня;
-
і він визначить для себе цілі, зміст та
методи роботи, власні цінності.
-
Навчання повинно бути дослідницьким
Це час, протягом якого діти вчаться:
самостійно діяти;
- дискутувати;
- приймати рішення.
-
При цьому розвивається самосвідомість і
самореалізується особистість.
Принцип - «свобода вміння»
- учні вільно обговорюють
проблеми;
- співпрацюють один з одним,
- а вчитель виступає в ролі
старшого члена колективу,
консультанта, джерела досвіду
Принцип - «свобода вміння»
Учителю:
-недостатньо
процес;
організувати навчальний
- потрібно ще визначити спосіб засвоєння
знань, тобто оприділити види діяльності
учня на уроці.
Основні вимоги до особистісноорієнтованого уроку:
раціональна єдність словесних,
наукових і практичних методів
навчання;
зв'язок з раніше вивченим досвідом,
набутим учнем;
Основні вимоги до особистісно
орієнтованого уроку:
-формування вмінь в учнів самостійно
здобувати знання і застосовувати їх на
практиці;
-заохочення прагнень учнів знаходити свій
спосіб роботи з навчальним матеріалом.
Метою
особистісноорієнтованого уроку є:
- створення умов для виявлення
пізнавальної активності учнів
Засобами досягнення вчителем цієї мети
можуть бути:
використання різних форм та методів
навчальної діяльності, які дозволяють
розкрити суб'єктивний досвід учнів;
створення атмосфери зацікавленості
кожного учня в результатах роботи
всього класу;
стимулювання учнів до висловлювань,
використання різних способів виконання
завдань без побоювань помилитися,
отримати хибну відповідь тощо;
Засобами досягнення вчителем цієї мети
можуть бути:
використання протягом уроку
дидактичного матеріалу, який дозволяє
отримати учневі найбільш значущі для
нього вид та форму змісту навчального
матеріалу;
оцінювання досягнень учня протягом
усього процесу його діяльності, а не
тільки за кінцевим результатом;
Засобами досягнення вчителем цієї мети
можуть бути:
заохочення прагнень учня знаходити свій
спосіб роботи;
аналізувати протягом уроку роботи інших
учнів; вибирати та засвоювати найбільш
раціональні з них;
створення на уроці педагогічних ситуацій
спілкування, які б дозволяли кожному учневі
виявляти ініціативу, самостійність, виборність у
справах роботи;
створення обстановки для природного
самовираження учня.
Технологія
особистісноорієнтованогоуроку
Для проведення особистісноорієнтованого уроку вчитель має
оволодіти його основними етапами:
1.
2.
3.
4.
5.
6.
7.
8.
Орієнтації.
Визначення мети.
Проектування.
Організації.
Реалізації.
Контролю.
Коригування.
Оцінювання
1. Етап орієнтації включає:
орієнтацію на позитивну роботу;
орієнтацію на визначення особистісного
досвіду учнів;
пов'язання цього досвіду з проблемами
навчального матеріалу.
2. Етап визначення мети передбачає:
визначення на уроці разом з учнями
значущої мети здійснення тієї діяльності,
яка запланована вчителем (учні повинні
зрозуміти, що може дати робота учням
саме на цьому уроці для складання,
наприклад, тематичного заліку,
державної атестації, свого майбутнього
життя тощо);
визначення показників досягнення
поставлених завдань;
3. Етап проектування включає:
передбачення залучення учнів до
виконання ними випереджальних
завдань;
підготовки повідомлень;
рефератів;
виготовлення та відбору наочності;
складання плану роботи тощо;
Етап організації виконання плану
діяльності передбачає:
Подання можливих варіантів і
способів виконання навчальної
діяльності (усна чи письмова форма,
індивідуальна робота чи робота в
групах, робота з текстом чи з іншими
засобами одержання інформації);
Етап організації виконання плану
діяльності передбачає:
2.Представлення учнями вибору способу
фіксації нового матеріалу (конспект,
схема, таблиця, опора, план, тези,
висновки тощо);
3.Варіативність домашнього завдання
(диференціація за рівнем складності та
способом виконання).
Етап контрольно-оцінювальний:
1.Залучення учнів до контролю за
перебігом навчальної діяльності шляхом
заохочення їх до різних видів контролю,
самоконтролю, взаємоконтролю, роботи
в групах;
2.Участь учнів у виправленні помилок і
недоліків у знаннях, усвідомлення їх
причин шляхом взаємо та самоаналізу;
Етап контрольно-оцінювальний:
3.Надання учням можливості самостійно
або за участі вчителя, інших учнів
порівнювати отримані ним результати з
критеріями стандарту, закладеного у
навчальній програмі;
4.Використання механізмів оцінного
методу (позитивного ставлення до
успіхів школяра);
Етап контрольно-оцінювальний:
5.Використання механізмів оцінного
методу (позитивного ставлення до
успіхів школяра).
6.Оцінювання (виставлення рівневих
оцінок за дванадцятибальною системою
оцінювання навчальних досягнень,
поурочного бала, рейтинг) не тільки
результатів, а й самого процесу
навчання.
6. Заключний етап передбачає:
усвідомлення учнями ситуації
досягнення мети;
відчуття успіху;
підкріплення позитивної мотивації
стосовно власної діяльності.
Методи та засоби психолого-педагогічної
підтримки діяльності учнів
заохочення;
навчально-пізнавальна гра;
створення ситуації успіху;
створення ситуації пізнавального інтересу;
створення проблемної ситуації;
спонукання до пошуку альтернативних
рішень;
виконання творчих завдань;
кооперація учнів;
створення ситуації взаємодопомоги тощо.
Висновок може бути таким: особистісноорієнтоване навчання ЦЕ–
загальнодидактичний принцип
індивідуального підходу до учнів.
Таке твердження ми дослідимо та
пояснимо за допомогою такого факту:
Відомий російський психолог
Л.С. Виготський своє теорією доводить,
що розум будь-якої людини має дві зони
розвитку: А і Б.
Перша зона (А) – це зона актуального
розвитку.
У цю зону потрапляють завдання, які
дитина може виконати сама без
допомоги вчителя.
Друга зона (В) – це зона найближчого
розвитку
Сюди потрапляють завдання, які дитина сама
виконати не може, але може з ними
впоратися з допомогою вчителя.
Зона найближчого розвитку, - це зона
“наступного дня”.
Те, що сьогодні є зона найближчого
розвитку, завтра у процесі навчання повинно
стати зоною актуального розвитку. Учитель
не повинен давати готову інформацію, адже
таке навчання може загальмувати мислення
дитини. А за допомогою вміло підібраних
запитань педагог підводить школяра до
правильної відповіді, розв’язку.
Те, що сьогодні є зоною найближчого
розвитку, завтра у процесі навчання
повинно стати зоною актуального
розвитку.
Учитель не повинен давати готову
інформацію, адже таке навчання може
загальмувати мислення дитини.
А за допомогою вміло підібраних
запитань педагог підводить школяра до
правильної відповіді, розв’язку.
Отже, як бачимо із цього прикладу, щоб
відбулися розвиток і навчання учнів,
завдання повинні потрапляти лише в
зону найближчого розвитку
(за Л.С. Виготським).
Припустимо, що два учні навчались в
одній школі, в одних і тих самих
учителів, закінчили школу з відзнакою,
рівень їхнього розвитку все одно буде
різним.
Ще більше відрізняється розвиток учнів
класу, які згідно з 12- бальною
системою досягли початкового і
високого рівнів.
Тому зрозуміло, що до таких дітей треба
підходити індивідуально, тобто ставити
перед ними різні завдання.
Якщо для цілого класу поставити одне
завдання, то для одних учнів воно
потрапить у зону актуального розвитку,
для інших – у зону найближчого
розвитку.
Отже, одне завдання для всього класу
ставити не бажано і не потрібно, а
здійснювати якісний особистісноорієнтований підхід до навчання та
виховання на практиці нам заважає ряд
причин, зокрема:
Причина 1. Щоб підійти індивідуально
до кожного учня, необхідно знати його
психологічні, фізіологічні та соціальні
особливості.
Лише психологія нараховує кілька
десятків індивідуальних особливостей
особистості. Це різні види уваги, уяви,
мислення, сприйняття, темпераменту,
характеру і т.д.
Пам’ять також поділяється більш ніж
на 10 типів: короткочасна,
довготривала, оперативна, рухова,
зорова, слухова, емоційна, словеснологічна і т.д.;
Причина 2. Виявити всі ці психологічні,
фізіологічні та соціальні особливості
вчитель без допомоги психолога, лікаря,
соціолога не може;
Причина 3.Навіть якщо теоретично
припустити, що в кожної дитини
виявили всі ці особливості, вчитель не
зможе запам’ятати їх у такій кількості
дітей, оскільки він одночасно навчає
свого предмета не один десяток учнів,
кожен з яких має не один десяток таких
особливостей.
Нарешті, якщо вчителю все-таки
вдається запам’ятати всі особливості
кожної дитини, він не зможе підійти
індивідуально тому, що урок триває
всього 40-45 хв, протягом яких
неможливо фізично попрацювати з
кожним учнем класу індивідуально.
Отже, існує суперечність: з одного боку,
вимоги до особистісно-орієнтованого
навчання, а з іншого причини, що
унеможливлюють якісне впровадження
цієї педагогічної технології у навчальновиховний процес.
Який же вихід з ситуації, що склалася ?
Філософія вчить, що джерелом і
рушійними силами будь-якого процесу
(у тому числі й навчального) є
розв’язання суперечностей і тому,
щоб навчальний процес розвивався,
вчителю необхідно вміти виявляти
суперечність навчального процесу, а
також вміти розв’язувати її.
Дана суперечність розв’язується шляхом
диференційованого підходу до учнів.
Диференціація (від лат. Differentia –
різниця, відмінність) – розчленування
цілого на якісно відмінні частини.
Розв’язування таких суперечностей
називається підходом до навчання.
Цей підхід, для прикладу, можна
здійснити таким чином:
Учнів класу розподілити на групи за
рівнем розвитку.
Критерії, якими слід керуватися - це
успішність.
Таких груп, наприклад, може бути
чотири:
низький рівень;
середній рівень;
достатній рівень;
високий рівень.
Зрозуміло, що такий поділ не
аргументується для учнів, для того щоб
у слабшого школяра не сформувалася
занижена самооцінка, а в сильного –
завищена.
Якщо учні однієї з груп підвищують свій
рівень – їх слід перевести до наступної
групи і навпаки.
Для кожної групи пропонуються різні за
ступенем складності завдання.
Диференційований підхід можна
здійснювати при різних формах
навчального процесу: під час уроку,
лабораторного заняття, екскурсії.
Під час проведеного уроку методом бесіди,
запитань слід орієнтувати учнів на певну
групу.
При цьому обов’язково слід враховувати,
щоб запитання було точним, стислим, не
мало елементів підказки.
Під час проведення уроку методом
пояснення, розповіді диференційований
підхід неможливий, оскільки вчитель будує
свою розповідь, орієнтуючись на
середнього учня,
але під час закріплення нового матеріалу
чи пояснення домашнього завдання учням
можна запропонувати різнорівневі
завдання.
Завершальним етапом навчальної
діяльності на уроці є:
усвідомлення ситуації досягнення мети;
переживання ситуації успіху;
підкріплення позитивної мотивації щодо
самої діяльності.
Ситуація успіху досягається тоді, коли
сама дитина визначає цей результат як
успіх.
Усвідомлення ситуації успіху самим
учнем, розуміння її значимості виникає у
суб'єкта після здолання своєї боязкості,
невміння, незнання, психологічного
враження та інших видів труднощів.
Роль “Ситуації успіху” у навчальній
діяльності
За останні роки термін
„Ситуація успіху” став звичним для
педагогів.
Ніхто не заперечує, що саме позитивні
емоції можуть стати для дитини одним
з найважливіших стимулів у навчанні,
але при цьому ми забуваємо про те, що
в педагогів не існує єдиного рецепта чи
правила, як саме створювати ситуації
успіху тому, що це слід на основі
індивідуального підходу, зважено, з
урахуванням багатьох факторів.
Діти прощають багато чого, але не
вибачають байдужість.
За відгуками дітей, найкращі їхні
вчителі вели уроки так, що здавалося,
ніби весь урок вони зайняті саме тобою.
Як цього досягти?
Іноді це „Іскра Божа”,
а частіше – майстерність, доведена до
мистецтва.
Важливо мати на увазі, що навіть
одноразове переживання успіху може
докорінно змінити психологічне
самопочуття дитини.
Ситуація успіху може стати пусковим
механізмом подальшого розвитку
особистості.
Безперечно, переживання успіху навіює
людині впевненість у власних силах.
З`являється бажання знову досягти
добрих результатів, виникає відчуття
внутрішнього благополуччя, що, у свою
чергу, покращує ставлення до
навколишнього світу.
На перший погляд здається, що вчитель,
кілька разів давши учню можливість
відчути успіх, далі вже само собою
забезпечує високий рівень мотивації,
інтересу, пізнавальної активності.
Але може бути й протилежний
результат: постійна успішність здатна
сформувати байдуже ставлення до
навчання.
Крім того, постійне очікування лише
позитивного результату згубно впливає
на розвиток вольових якостей учня:
він ухиляється від подолання
труднощів;
губиться в складних ситуаціях
(навчальних та життєвих);
у його поведінці починає домінувати
мотив „уникнення невдач”.
Досвідчені психологи та педагоги
попереджують про можливість
негативних наслідків пережитого успіху.
Чому ж виникає такий парадокс?
По-перше, успіх, що діставався ціною
незначних зусиль, може призвести до
переоцінки, точніше, до завищеної
оцінки своїх можливостей.
По-друге, за сильним переживанням
будь-якої емоції обов`язково настає
релаксація (розслаблення).
І якщо в цей період запропонувати
людині якусь діяльність, то, швидше за
все, ця діяльність буде менш успішною,
ніж попередня.
По-третє, переживання успіху може бути
потьмареним, якщо результат, важливий
і значимий для самого учня, не буде
адекватно оцінений іншими людьми.
І нарешті:
Емоція успіху не стане сильним
переживанням, якщо результати діяльності
не значимі для її суб`єкта.
Дитина, особливо на початку навчання,
однаково інтенсивно переживає успіх у
„головних” і „неголовних” навчальних
предметах.
Але часто знижують цю інтенсивність:
„12 балів з музики ! Та краще б ти
отримав 12 балів з читання”.
Знижуючи значимості успіху, що
переживається дитиною, ми, дорослі,
впливаємо на формування у дитини
ставлення до навчального процесу в
цілому.
Ось чому, оцінюючи дітей, необхідно
виходити з індивідуальних особливостей
кожного учня.
Просування вперед треба заохочувати,
підбадьорювати, щоб дитина не
відчувала невдачу, порівнюючи свої
результати з раніше встановленими
нормами, особливо якщо вони для неї
недосяжні.
Отже, ситуація успіху у навчальній
діяльності створюється вчителем або ж
психологом.
Як і будь-яку іншу діяльність, навчання
можна уявити у вигляді простого
ланцюжка дій:
1. Установка на діяльність (емоційна
підготовка учнів на вирішення
навчального завдання) – мотиваційний
етап;
2.Забезпечення діяльності (створення
умов для успішного вирішення
навчального завдання) –підготовчий,
робочий етап;
3.Порівняння отриманих результатів з
очікуваними (усвідомлення ставлення до
результатів своєї навчальної праці) –
результативний етап.
Отже, якщо ситуація успіху створюється
вчителем послідовно і свідомо, її
3.Порівняння отриманих результатів з
очікуваними (усвідомлення ставлення
до результатів своєї навчальної праці) –
результативний етап.
Отже, якщо ситуація успіху створюється
вчителем послідовно і свідомо, її
структура повинна врахувати всі
перелічені компоненти.
Створення ситуації успіху на
мотиваційному етапі навчальної
діяльності
Дослідження психологів свідчать, що рівень
засвоєння людиною знань істотно залежить
від рівня сформованості її мотивації
навчитися.
Тож давайте проаналізуємо, як провести
мотиваційний етап уроку так, щоб створити
ситуацію успіху для того учня.
Перед учителем стоїть завдання:
сформувати в учня настанову на
успішне виконання завдання
Інакше кажучи, вчитель повинен
сформувати в учнів мотив досягнення
мети.
Але при цьому вчитель часто
зустрічається з неадекватною
реакцією учнівського колективу:
1.Хтось уже виконував подібне
завдання, і його результати
виявились невдалими, так що у цієї
категорії учнів уже сформоване
негативне ставлення на успішне
виконання завдання.
2.Інша група учнів не стикалась з
такою роботою, тому вони не знають,
чого можна очікувати від майбутньої
діяльності.
3.Третя група, яка виконувала потрібні
завдання і успішно з ними впоралася,
знаходиться у стані мобілізації, готова
виконувати навчальне завдання.
Зрозуміло, що найлегше вчителю буде
працювати з учнями третьої групи, де
необхідно лише активізувати позитивні
емоції, які діти пережили раніше.
У другої групи учнів слід передбачити
емоційну реакцію, намалювати
перспективу вдалого виконання
завдання, пов`язавши її з тими чи
іншими умовами діяльності, які в
минулому забезпечували успіх.
Найбільш клопітною буде робота
першою групою учнів.
Перш за все доведеться нейтралізувати
спогади про невдачу в попередній
діяльності, а потім створити перспективу
для нової.
Зробити це можна, наприклад, так:
дати завдання учневі попрацювати над
своїми помилками, або повідомити його,
що завдання для нього змінено
порівняно з попереднім і т. д.
Учитель може запропонувати різні
варіанти мотивів досягнення ситуації
успіху:
прагнення самостійно розв`язати цікаві
задачі;
завоювати авторитет у своїх товаришів;
стати першим;
розглядати свою діяльність з точки зору
її корисності для інших людей;
встановити нові контакти між
товаришами у ході виконання завдання
тощо.
Отже, на етапі мотивації навчальної
діяльності учитель організовує певні
ситуації з метою активізувати чи
нейтралізувати емоції для наступної
діяльності
На етапі мотивації створення ситуації
успіху більшою мірою визначається
психологічними аспектами.
Тут доречним буде використання в
роботі вчителя таких психологопедагогічних прийомів, як:
Ефект Розенталя, або „Ефект
навіювання”: „Ти це можеш”, „Тобі це
вдається” тощо.
Якщо педагог буде переконувати учнів
у реальності успіху, то успіх прийде.
Англійський учений Стоуенс довів, що
учні, яких заохочували, досягли значно
більших успіхів, ніж ті, кого ніяк не
заохочували.
Прийом „Емоційне погладжування” –
це констатація будь-якого факту успіху,
прищеплювання дитині віри в себе,
відкритість учителя для довіри і співчуття.
◦ Прийом „Анонсування” –
репетиція майбутньої дії, яка створює
психологічний настрій на успіх перед
класом.
Це можуть бути додаткові індивідуальні
заняття з окремими учнями чи
заздалегідь оголошенні запитання
самостійної роботи.
Прийом „Шикуйсь!” містить такі кроки:
психологічна атака;
емоційне блокування;
вибір головного напрямку;
вибір рівних можливостей;
несподіване порівняння;
стабілізація.
Цей прийом полягає в тому, щоб:
учителем блокувалось припущення на
невдачу в діяльності учня;
відволікалася увага школяра від
чергового неуспіху;
вчитель повинен знайти той напрямок
діяльності, яким учень зможе
реалізувати себе набагато краще, тим
самим забезпечити його на успіх, на
стабільність у навчанні.
Розглянемо деякі
алгоритми створення ситуацій успіху та
методику їх реалізації:
Прийом „Даю шанс” – це заздалегідь
підготовлена вчителем ситуація, в якій
учень отримує можливість зненацька
для себе розкрити свої можливості.
Прийом “ Зняття страху”-
допомогає перебороти невпевненість у
власних силах (Люди вчаться на своїх
помилках і знаходять інші шляхи
вирішення проблем).
Прийом “Авансування успішного
результату” –
допомогає вчителю висловити тверду
переконаніність у тому, що його учень
обов’язково впорається з поставленим
завданням.
Це, в свою чергу, переконує дитину у
своїх силах і можливостях.
“У тебе обов’язково вийде”, “Я навіть не
сумніваюсь у позитивному результаті” і
т. д.
Прийом “Прихований інструктаж”
Допомагає дитині уникнути поразки.
Досягається шляхом побажання,
наприклад:
Можливо краще почати з ...,
Виконуючи роботу не забудьте про ...
Прийом “Внесення мотиву”.
Показує дитині заради чого, кого
здійснюється ця діяльність, кому буде
добре після виконання, наприклад, “Без
твоєї допомоги твоїм друзям не
впоратись...” тощо.
Прийом “Персональна винятковість.”
Визначає важливість зусиль дитини в
діяльності, що здійснюється або
здійснюватиметься, наприклад:
Тільки ти міг би…
Тільки тобі і можу доручити… і т.п.
Прийом “Висока оцінка деталі”.
Допомагає емоційно пережити не
результат в цілому, а якої її окремої
деталі:
Найбільше мені сподобалось у твоїй
роботі…
Найбільше тобі вдалося…
Прийом „Еврика”.
Створюються умови, за яких дитина,
виконуючи навчальне завдання,
несподівано відкриває в собі невідомі
досі здібності.
Завдання вчителя – помітити це глибоко
особисте відкриття, всіляко підтримати
дитину, поставити нову мету і надихнути
на її досягнення.
Допомога вчителя у створенні ситуації
відкриття має бути ненав`язливою,
прихованою.
Створюючи ситуації успіху на етапі
організації навчальної діяльності, слід
пам`ятати кілька основних правил:
у кожній дитині є задатки, які можуть
розвинутися у здібності;
Побачити їх, відчути, розвити – це
справа педагога;
ставлення до дитини як до рівної, як до
себе, спілкування, що повністю включає
грубість, різкість, образливий тон, має
стати обов`язковою нормою всієї
педагогічної діяльності;
Ставлення до дитини:
як до рівної,
як до себе,
спілкування, що повністю виключає:
- грубість,
- різкість,
- образливий тон
має стати обов`язковою нормою всієї
педагогічної діяльності;
чим більше напрямків діяльності, в яких
бере участь дитина, тим більше в неї
можливостей знайти себе;
кількість і різноманітність ситуацій і
обставин, в тому числі і штучно
створених, у які може потрапити
дитина, визначають шляхи її сьогодення
і віддаленого інтересу та можливі шляхи
успіху.
ТИПИ УСПІХУ:
Неочікувана радість – це почуття
задоволення від того, що результати
діяльності учня перевершили його
очікування.
З педагогічної та психологічної точки
зору – це результат продуманої,
підготовленої діяльності вчителя.
Спільна радість – полягає в тому, щоб учень
досяг необхідної для себе реакції колективу.
Вона може бути підготовленою вчителем
або спонтаною.
Спільною радістю вважають тільки ті реакції
колективу, які дають можливість дитині
відчутні себе задоволеним, стимулюють її
зусиля.
Це, перш за все, має бути емоційний відгук
оточуючих на успіх члена свого колективу.
Важливо, щоб у досягненнях кожного
школяра всі бачили результати своєї
праці, а сама дитина розуміла, що її
радість – це радість підтримки,
отримання статусу „свій серед своїх”.
Зрештою у тому, як реагує дитячий
колектив на успіхи або невдачі своїх
учителів, виявляється його моральна
сутність.
Радість пізнання – це радість пізнання
нового, хоча вона по своїй суті
альтруїстична (виникає на основі
допомоги, підтримки інших людей).
Пізнання спираїться на самоосвіту й
самопізнання.
Така радість не може вирости на
пустому місці, появитися без серйозних
причин. Це слід клопіткої роботи
учителя –учня-учнів.
ВИСНОВОК:
1.Ситуація успіху досягається тоді, коли
сама дитина визначає цей результат як
успіх.
2 Усвідомлення ситуації успіху самим
учнем, розуміння її значимості виникає у
школяра після здолання своєї боязкості,
невміння, незнання, психологічного
враження та інших видів труднощів.
3. Завдання педагога :
допомогти особистості дитини зрости в
успіху;
дати відчути радість від здолання
труднощів;
дати зрозуміти, що задарма в житті в
житті нічого не дається, скрізь необхідно
докласти зусиль.
І успіх буде еквівалентним витраченим
зусиллям.
ШАНОВНІ КОЛЕГИ !
Дайте, будь ласка, відповідь на такі
запитання:
1.Ваше ставлення до технології “Створення
ситуації успіху”.
2.Як Ви оцінюєте стан “Створення ситуації
успіху у Вашому навчальному закладі”.
3.Які ще методичні рекомендації, ідеї,
міркування щодо “Створення ситуації успіху”,
Ви можете запропонувати учасникам нашого
семінару ?
ВДЯЧНІ ВАМ ЗА ВІДВЕРТІСТЬ, ЗА ПОРАДИ
Slide 106
Створення ситуації успіху
та шляхи її реалізації
на уроці як складової якості
навчально-виховного процесу
Мета: Удосконалити методику
створення ситуації успіху та шляхів
її реалізації на уроці як стежки, що
веде до того куточка дитячого
серця, в якому горить вогник
бажання бути гарним.
На
відміну від традиційного розуміння
освіти як суми знань та навичок, нині освіту
починають розглядати як процес
становлення особистості .
Причому особистості, здатної до:
самоосвіти,
саморозвитку,
самовдосконалення,
яка вміє використовувати набуті знання,
яка прагне реалізувати себе,
спроможна змінити на краще своє життя,
життя своєї держави.
Алгоритм
створення та досягнення ситуації успіху
твердження про “Ситуацію успіху”;
особистісно-орієнтований підхід у справі
навчання та виховання - основа педагогічної
технології “Створення ситуації успіху”;
роль “Ситуації успіху” у навчальній діяльності;
створення “Ситуації успіху” на мотиваційному
етапі навчальної діяльності;
психолого-педагогічні прийоми при створенні
“Ситуації успіху”;
методика реалізації “Ситуації успіху”;
Виходячи із Положень Закону України “Про
освіту” завдання школи сьогодні полягає в
тому, щоб:
Виховувати в учнів здатність:
долати життєві труднощі;
самостійно приймати рішення;
розвивати себе як особистість, здатну:
робити вибір і контролювати своє життя;
брати на себе відповідальність за свої дії;
захищати себе і свої життєві цінності;
діяти відповідно до них;
піклуватись про інших;
Завдання вчителів:
прищепити учням потребу до здобуття
знань;
створити такі умови, щоб процес
здобуття знань був для них цікавим,
потрібним, комфортним;
і тому пріоритетним завданням вчителя
під час навчально-виховної діяльності є
створення ситуації успіху.
Що означає “Ситуація успіху?”
Ситуація успіху - це суб'єктивний
психічний стан задоволення наслідком
своєї фізичної, розумової праці чи
моральної напруги.
Успіх у навчанні - єдине джерело
внутрішніх сил дитини, які породжують
енергію для переборення труднощів,
бажання вчитися.
В.Сухомлинський
Ситуація успіху дарує атмосферу
приязні та взаємодопомоги, впевненості
і захищеності.
Учитель зобов’язаний створити джерело
внутрішніх сил дитини, джерело, яке дає
енергію для подолання труднощів і
формування бажання вчитися.
Використання ситуації успіху має
сприяти підвищенню робочого тонусу,
збільшенню продуктивності навчальної
роботи, а також допомогти учням
усвідомити себе повноцінною
особистістю і, відповідно, забезпечити
успіх у навчанні.
Основою педагогічної технології
“Створення ситуації успіху” є
особистісно-орієнтований підхід у справі
навчання та виховання.
А тому звернемося до рекомендацій
щодо особистісно-орієнтовного підходу
навчання та виховання.
–
Особистісно орієнтоване навчання
це навчання, центром якого є
особистість дитини, її самобутність та
самостійність: суб'єктивний досвід
кожного спочатку розкривається, а
потім узгоджується зі змістом освіти.
Визнання учня ключовою фігурою
всього освітнього процесу – це і є
особистісно орієнтована педагогіка.
У свідомості учня це має такий
вигляд: «Все, що я пізнаю, я знаю,
для чого мені потрібно і де я можу ці
знання застосувати».
Для педагога - це прагнення знайти
розумний баланс між знаннями,
уміннями та навичками учня.
Сучасність вимагає навчити учнів:
- самостійно та творчо розв'язувати
проблеми;
- шукати нову інформацію й робити
висновки, а не подавати дітям готові
знання.
В особистісно-орієнтованому підході
вчителю насамперед потрібен високий
рівень педагогічної майстерності, який
базується на розвитку:
дидактичних;
організаторських;
комунікативних;
науково-пізнавальних;
емоційних;
та поведінкових компонентностей;
-
-
Цілі особистісно орієнтованого
навчання полягають у тому, щоб:
визначити життєвий досвід кожного
учня;
його пізнавальні здібності;
рівень інтелекту;
інтереси, які спочатку треба розкрити,
а потім розвинути у навчальному
процесі;
Цілі особистісно орієнтованого навчання
полягають у тому, щоб:
Формувати позитивну мотивацію учнів до:
-
пізнавальної діяльності;
-
потребу в самопізнанні;
-
потребу в самореалізаціїї;
-
та потребу у самовдосконаленні школярів;
Цілі особистісно орієнтованого навчання
полягають у тому, щоб:
Озброїти учнів механізмом:
адаптації;
саморегуляції;
самозахисту;
самовиховання;
Цілі особистісно орієнтованого навчання
полягають у тому, щоб:
Розвинути індивідуальні позитивні
здібності кожного школяра;
Сформувати культуру життєдіяльності
максимально виявити і використати
індивідуальний досвід учня;
Правильно визначати лінії поведінки.
Основні принципи
особистісно-орієнтованого
навчання:
1. Принцип «розвивальної допомоги»
не робити за учня;
не вказувати йому, що робити,
а допомогти пробувати власні сили і власну
активність;
потрібно добитись, щоб учень сам обирав
рішення і відповідав за них.
Звідси - не потрібно подавати готові
знання, а створити умови, в яких
виявляється:
-
власна пізнавальна активність учня;
-
і він визначить для себе цілі, зміст та
методи роботи, власні цінності.
-
Навчання повинно бути дослідницьким
Це час, протягом якого діти вчаться:
самостійно діяти;
- дискутувати;
- приймати рішення.
-
При цьому розвивається самосвідомість і
самореалізується особистість.
Принцип - «свобода вміння»
- учні вільно обговорюють
проблеми;
- співпрацюють один з одним,
- а вчитель виступає в ролі
старшого члена колективу,
консультанта, джерела досвіду
Принцип - «свобода вміння»
Учителю:
-недостатньо
процес;
організувати навчальний
- потрібно ще визначити спосіб засвоєння
знань, тобто оприділити види діяльності
учня на уроці.
Основні вимоги до особистісноорієнтованого уроку:
раціональна єдність словесних,
наукових і практичних методів
навчання;
зв'язок з раніше вивченим досвідом,
набутим учнем;
Основні вимоги до особистісно
орієнтованого уроку:
-формування вмінь в учнів самостійно
здобувати знання і застосовувати їх на
практиці;
-заохочення прагнень учнів знаходити свій
спосіб роботи з навчальним матеріалом.
Метою
особистісноорієнтованого уроку є:
- створення умов для виявлення
пізнавальної активності учнів
Засобами досягнення вчителем цієї мети
можуть бути:
використання різних форм та методів
навчальної діяльності, які дозволяють
розкрити суб'єктивний досвід учнів;
створення атмосфери зацікавленості
кожного учня в результатах роботи
всього класу;
стимулювання учнів до висловлювань,
використання різних способів виконання
завдань без побоювань помилитися,
отримати хибну відповідь тощо;
Засобами досягнення вчителем цієї мети
можуть бути:
використання протягом уроку
дидактичного матеріалу, який дозволяє
отримати учневі найбільш значущі для
нього вид та форму змісту навчального
матеріалу;
оцінювання досягнень учня протягом
усього процесу його діяльності, а не
тільки за кінцевим результатом;
Засобами досягнення вчителем цієї мети
можуть бути:
заохочення прагнень учня знаходити свій
спосіб роботи;
аналізувати протягом уроку роботи інших
учнів; вибирати та засвоювати найбільш
раціональні з них;
створення на уроці педагогічних ситуацій
спілкування, які б дозволяли кожному учневі
виявляти ініціативу, самостійність, виборність у
справах роботи;
створення обстановки для природного
самовираження учня.
Технологія
особистісноорієнтованогоуроку
Для проведення особистісноорієнтованого уроку вчитель має
оволодіти його основними етапами:
1.
2.
3.
4.
5.
6.
7.
8.
Орієнтації.
Визначення мети.
Проектування.
Організації.
Реалізації.
Контролю.
Коригування.
Оцінювання
1. Етап орієнтації включає:
орієнтацію на позитивну роботу;
орієнтацію на визначення особистісного
досвіду учнів;
пов'язання цього досвіду з проблемами
навчального матеріалу.
2. Етап визначення мети передбачає:
визначення на уроці разом з учнями
значущої мети здійснення тієї діяльності,
яка запланована вчителем (учні повинні
зрозуміти, що може дати робота учням
саме на цьому уроці для складання,
наприклад, тематичного заліку,
державної атестації, свого майбутнього
життя тощо);
визначення показників досягнення
поставлених завдань;
3. Етап проектування включає:
передбачення залучення учнів до
виконання ними випереджальних
завдань;
підготовки повідомлень;
рефератів;
виготовлення та відбору наочності;
складання плану роботи тощо;
Етап організації виконання плану
діяльності передбачає:
Подання можливих варіантів і
способів виконання навчальної
діяльності (усна чи письмова форма,
індивідуальна робота чи робота в
групах, робота з текстом чи з іншими
засобами одержання інформації);
Етап організації виконання плану
діяльності передбачає:
2.Представлення учнями вибору способу
фіксації нового матеріалу (конспект,
схема, таблиця, опора, план, тези,
висновки тощо);
3.Варіативність домашнього завдання
(диференціація за рівнем складності та
способом виконання).
Етап контрольно-оцінювальний:
1.Залучення учнів до контролю за
перебігом навчальної діяльності шляхом
заохочення їх до різних видів контролю,
самоконтролю, взаємоконтролю, роботи
в групах;
2.Участь учнів у виправленні помилок і
недоліків у знаннях, усвідомлення їх
причин шляхом взаємо та самоаналізу;
Етап контрольно-оцінювальний:
3.Надання учням можливості самостійно
або за участі вчителя, інших учнів
порівнювати отримані ним результати з
критеріями стандарту, закладеного у
навчальній програмі;
4.Використання механізмів оцінного
методу (позитивного ставлення до
успіхів школяра);
Етап контрольно-оцінювальний:
5.Використання механізмів оцінного
методу (позитивного ставлення до
успіхів школяра).
6.Оцінювання (виставлення рівневих
оцінок за дванадцятибальною системою
оцінювання навчальних досягнень,
поурочного бала, рейтинг) не тільки
результатів, а й самого процесу
навчання.
6. Заключний етап передбачає:
усвідомлення учнями ситуації
досягнення мети;
відчуття успіху;
підкріплення позитивної мотивації
стосовно власної діяльності.
Методи та засоби психолого-педагогічної
підтримки діяльності учнів
заохочення;
навчально-пізнавальна гра;
створення ситуації успіху;
створення ситуації пізнавального інтересу;
створення проблемної ситуації;
спонукання до пошуку альтернативних
рішень;
виконання творчих завдань;
кооперація учнів;
створення ситуації взаємодопомоги тощо.
Висновок може бути таким: особистісноорієнтоване навчання ЦЕ–
загальнодидактичний принцип
індивідуального підходу до учнів.
Таке твердження ми дослідимо та
пояснимо за допомогою такого факту:
Відомий російський психолог
Л.С. Виготський своє теорією доводить,
що розум будь-якої людини має дві зони
розвитку: А і Б.
Перша зона (А) – це зона актуального
розвитку.
У цю зону потрапляють завдання, які
дитина може виконати сама без
допомоги вчителя.
Друга зона (В) – це зона найближчого
розвитку
Сюди потрапляють завдання, які дитина сама
виконати не може, але може з ними
впоратися з допомогою вчителя.
Зона найближчого розвитку, - це зона
“наступного дня”.
Те, що сьогодні є зона найближчого
розвитку, завтра у процесі навчання повинно
стати зоною актуального розвитку. Учитель
не повинен давати готову інформацію, адже
таке навчання може загальмувати мислення
дитини. А за допомогою вміло підібраних
запитань педагог підводить школяра до
правильної відповіді, розв’язку.
Те, що сьогодні є зоною найближчого
розвитку, завтра у процесі навчання
повинно стати зоною актуального
розвитку.
Учитель не повинен давати готову
інформацію, адже таке навчання може
загальмувати мислення дитини.
А за допомогою вміло підібраних
запитань педагог підводить школяра до
правильної відповіді, розв’язку.
Отже, як бачимо із цього прикладу, щоб
відбулися розвиток і навчання учнів,
завдання повинні потрапляти лише в
зону найближчого розвитку
(за Л.С. Виготським).
Припустимо, що два учні навчались в
одній школі, в одних і тих самих
учителів, закінчили школу з відзнакою,
рівень їхнього розвитку все одно буде
різним.
Ще більше відрізняється розвиток учнів
класу, які згідно з 12- бальною
системою досягли початкового і
високого рівнів.
Тому зрозуміло, що до таких дітей треба
підходити індивідуально, тобто ставити
перед ними різні завдання.
Якщо для цілого класу поставити одне
завдання, то для одних учнів воно
потрапить у зону актуального розвитку,
для інших – у зону найближчого
розвитку.
Отже, одне завдання для всього класу
ставити не бажано і не потрібно, а
здійснювати якісний особистісноорієнтований підхід до навчання та
виховання на практиці нам заважає ряд
причин, зокрема:
Причина 1. Щоб підійти індивідуально
до кожного учня, необхідно знати його
психологічні, фізіологічні та соціальні
особливості.
Лише психологія нараховує кілька
десятків індивідуальних особливостей
особистості. Це різні види уваги, уяви,
мислення, сприйняття, темпераменту,
характеру і т.д.
Пам’ять також поділяється більш ніж
на 10 типів: короткочасна,
довготривала, оперативна, рухова,
зорова, слухова, емоційна, словеснологічна і т.д.;
Причина 2. Виявити всі ці психологічні,
фізіологічні та соціальні особливості
вчитель без допомоги психолога, лікаря,
соціолога не може;
Причина 3.Навіть якщо теоретично
припустити, що в кожної дитини
виявили всі ці особливості, вчитель не
зможе запам’ятати їх у такій кількості
дітей, оскільки він одночасно навчає
свого предмета не один десяток учнів,
кожен з яких має не один десяток таких
особливостей.
Нарешті, якщо вчителю все-таки
вдається запам’ятати всі особливості
кожної дитини, він не зможе підійти
індивідуально тому, що урок триває
всього 40-45 хв, протягом яких
неможливо фізично попрацювати з
кожним учнем класу індивідуально.
Отже, існує суперечність: з одного боку,
вимоги до особистісно-орієнтованого
навчання, а з іншого причини, що
унеможливлюють якісне впровадження
цієї педагогічної технології у навчальновиховний процес.
Який же вихід з ситуації, що склалася ?
Філософія вчить, що джерелом і
рушійними силами будь-якого процесу
(у тому числі й навчального) є
розв’язання суперечностей і тому,
щоб навчальний процес розвивався,
вчителю необхідно вміти виявляти
суперечність навчального процесу, а
також вміти розв’язувати її.
Дана суперечність розв’язується шляхом
диференційованого підходу до учнів.
Диференціація (від лат. Differentia –
різниця, відмінність) – розчленування
цілого на якісно відмінні частини.
Розв’язування таких суперечностей
називається підходом до навчання.
Цей підхід, для прикладу, можна
здійснити таким чином:
Учнів класу розподілити на групи за
рівнем розвитку.
Критерії, якими слід керуватися - це
успішність.
Таких груп, наприклад, може бути
чотири:
низький рівень;
середній рівень;
достатній рівень;
високий рівень.
Зрозуміло, що такий поділ не
аргументується для учнів, для того щоб
у слабшого школяра не сформувалася
занижена самооцінка, а в сильного –
завищена.
Якщо учні однієї з груп підвищують свій
рівень – їх слід перевести до наступної
групи і навпаки.
Для кожної групи пропонуються різні за
ступенем складності завдання.
Диференційований підхід можна
здійснювати при різних формах
навчального процесу: під час уроку,
лабораторного заняття, екскурсії.
Під час проведеного уроку методом бесіди,
запитань слід орієнтувати учнів на певну
групу.
При цьому обов’язково слід враховувати,
щоб запитання було точним, стислим, не
мало елементів підказки.
Під час проведення уроку методом
пояснення, розповіді диференційований
підхід неможливий, оскільки вчитель будує
свою розповідь, орієнтуючись на
середнього учня,
але під час закріплення нового матеріалу
чи пояснення домашнього завдання учням
можна запропонувати різнорівневі
завдання.
Завершальним етапом навчальної
діяльності на уроці є:
усвідомлення ситуації досягнення мети;
переживання ситуації успіху;
підкріплення позитивної мотивації щодо
самої діяльності.
Ситуація успіху досягається тоді, коли
сама дитина визначає цей результат як
успіх.
Усвідомлення ситуації успіху самим
учнем, розуміння її значимості виникає у
суб'єкта після здолання своєї боязкості,
невміння, незнання, психологічного
враження та інших видів труднощів.
Роль “Ситуації успіху” у навчальній
діяльності
За останні роки термін
„Ситуація успіху” став звичним для
педагогів.
Ніхто не заперечує, що саме позитивні
емоції можуть стати для дитини одним
з найважливіших стимулів у навчанні,
але при цьому ми забуваємо про те, що
в педагогів не існує єдиного рецепта чи
правила, як саме створювати ситуації
успіху тому, що це слід на основі
індивідуального підходу, зважено, з
урахуванням багатьох факторів.
Діти прощають багато чого, але не
вибачають байдужість.
За відгуками дітей, найкращі їхні
вчителі вели уроки так, що здавалося,
ніби весь урок вони зайняті саме тобою.
Як цього досягти?
Іноді це „Іскра Божа”,
а частіше – майстерність, доведена до
мистецтва.
Важливо мати на увазі, що навіть
одноразове переживання успіху може
докорінно змінити психологічне
самопочуття дитини.
Ситуація успіху може стати пусковим
механізмом подальшого розвитку
особистості.
Безперечно, переживання успіху навіює
людині впевненість у власних силах.
З`являється бажання знову досягти
добрих результатів, виникає відчуття
внутрішнього благополуччя, що, у свою
чергу, покращує ставлення до
навколишнього світу.
На перший погляд здається, що вчитель,
кілька разів давши учню можливість
відчути успіх, далі вже само собою
забезпечує високий рівень мотивації,
інтересу, пізнавальної активності.
Але може бути й протилежний
результат: постійна успішність здатна
сформувати байдуже ставлення до
навчання.
Крім того, постійне очікування лише
позитивного результату згубно впливає
на розвиток вольових якостей учня:
він ухиляється від подолання
труднощів;
губиться в складних ситуаціях
(навчальних та життєвих);
у його поведінці починає домінувати
мотив „уникнення невдач”.
Досвідчені психологи та педагоги
попереджують про можливість
негативних наслідків пережитого успіху.
Чому ж виникає такий парадокс?
По-перше, успіх, що діставався ціною
незначних зусиль, може призвести до
переоцінки, точніше, до завищеної
оцінки своїх можливостей.
По-друге, за сильним переживанням
будь-якої емоції обов`язково настає
релаксація (розслаблення).
І якщо в цей період запропонувати
людині якусь діяльність, то, швидше за
все, ця діяльність буде менш успішною,
ніж попередня.
По-третє, переживання успіху може бути
потьмареним, якщо результат, важливий
і значимий для самого учня, не буде
адекватно оцінений іншими людьми.
І нарешті:
Емоція успіху не стане сильним
переживанням, якщо результати діяльності
не значимі для її суб`єкта.
Дитина, особливо на початку навчання,
однаково інтенсивно переживає успіх у
„головних” і „неголовних” навчальних
предметах.
Але часто знижують цю інтенсивність:
„12 балів з музики ! Та краще б ти
отримав 12 балів з читання”.
Знижуючи значимості успіху, що
переживається дитиною, ми, дорослі,
впливаємо на формування у дитини
ставлення до навчального процесу в
цілому.
Ось чому, оцінюючи дітей, необхідно
виходити з індивідуальних особливостей
кожного учня.
Просування вперед треба заохочувати,
підбадьорювати, щоб дитина не
відчувала невдачу, порівнюючи свої
результати з раніше встановленими
нормами, особливо якщо вони для неї
недосяжні.
Отже, ситуація успіху у навчальній
діяльності створюється вчителем або ж
психологом.
Як і будь-яку іншу діяльність, навчання
можна уявити у вигляді простого
ланцюжка дій:
1. Установка на діяльність (емоційна
підготовка учнів на вирішення
навчального завдання) – мотиваційний
етап;
2.Забезпечення діяльності (створення
умов для успішного вирішення
навчального завдання) –підготовчий,
робочий етап;
3.Порівняння отриманих результатів з
очікуваними (усвідомлення ставлення до
результатів своєї навчальної праці) –
результативний етап.
Отже, якщо ситуація успіху створюється
вчителем послідовно і свідомо, її
3.Порівняння отриманих результатів з
очікуваними (усвідомлення ставлення
до результатів своєї навчальної праці) –
результативний етап.
Отже, якщо ситуація успіху створюється
вчителем послідовно і свідомо, її
структура повинна врахувати всі
перелічені компоненти.
Створення ситуації успіху на
мотиваційному етапі навчальної
діяльності
Дослідження психологів свідчать, що рівень
засвоєння людиною знань істотно залежить
від рівня сформованості її мотивації
навчитися.
Тож давайте проаналізуємо, як провести
мотиваційний етап уроку так, щоб створити
ситуацію успіху для того учня.
Перед учителем стоїть завдання:
сформувати в учня настанову на
успішне виконання завдання
Інакше кажучи, вчитель повинен
сформувати в учнів мотив досягнення
мети.
Але при цьому вчитель часто
зустрічається з неадекватною
реакцією учнівського колективу:
1.Хтось уже виконував подібне
завдання, і його результати
виявились невдалими, так що у цієї
категорії учнів уже сформоване
негативне ставлення на успішне
виконання завдання.
2.Інша група учнів не стикалась з
такою роботою, тому вони не знають,
чого можна очікувати від майбутньої
діяльності.
3.Третя група, яка виконувала потрібні
завдання і успішно з ними впоралася,
знаходиться у стані мобілізації, готова
виконувати навчальне завдання.
Зрозуміло, що найлегше вчителю буде
працювати з учнями третьої групи, де
необхідно лише активізувати позитивні
емоції, які діти пережили раніше.
У другої групи учнів слід передбачити
емоційну реакцію, намалювати
перспективу вдалого виконання
завдання, пов`язавши її з тими чи
іншими умовами діяльності, які в
минулому забезпечували успіх.
Найбільш клопітною буде робота
першою групою учнів.
Перш за все доведеться нейтралізувати
спогади про невдачу в попередній
діяльності, а потім створити перспективу
для нової.
Зробити це можна, наприклад, так:
дати завдання учневі попрацювати над
своїми помилками, або повідомити його,
що завдання для нього змінено
порівняно з попереднім і т. д.
Учитель може запропонувати різні
варіанти мотивів досягнення ситуації
успіху:
прагнення самостійно розв`язати цікаві
задачі;
завоювати авторитет у своїх товаришів;
стати першим;
розглядати свою діяльність з точки зору
її корисності для інших людей;
встановити нові контакти між
товаришами у ході виконання завдання
тощо.
Отже, на етапі мотивації навчальної
діяльності учитель організовує певні
ситуації з метою активізувати чи
нейтралізувати емоції для наступної
діяльності
На етапі мотивації створення ситуації
успіху більшою мірою визначається
психологічними аспектами.
Тут доречним буде використання в
роботі вчителя таких психологопедагогічних прийомів, як:
Ефект Розенталя, або „Ефект
навіювання”: „Ти це можеш”, „Тобі це
вдається” тощо.
Якщо педагог буде переконувати учнів
у реальності успіху, то успіх прийде.
Англійський учений Стоуенс довів, що
учні, яких заохочували, досягли значно
більших успіхів, ніж ті, кого ніяк не
заохочували.
Прийом „Емоційне погладжування” –
це констатація будь-якого факту успіху,
прищеплювання дитині віри в себе,
відкритість учителя для довіри і співчуття.
◦ Прийом „Анонсування” –
репетиція майбутньої дії, яка створює
психологічний настрій на успіх перед
класом.
Це можуть бути додаткові індивідуальні
заняття з окремими учнями чи
заздалегідь оголошенні запитання
самостійної роботи.
Прийом „Шикуйсь!” містить такі кроки:
психологічна атака;
емоційне блокування;
вибір головного напрямку;
вибір рівних можливостей;
несподіване порівняння;
стабілізація.
Цей прийом полягає в тому, щоб:
учителем блокувалось припущення на
невдачу в діяльності учня;
відволікалася увага школяра від
чергового неуспіху;
вчитель повинен знайти той напрямок
діяльності, яким учень зможе
реалізувати себе набагато краще, тим
самим забезпечити його на успіх, на
стабільність у навчанні.
Розглянемо деякі
алгоритми створення ситуацій успіху та
методику їх реалізації:
Прийом „Даю шанс” – це заздалегідь
підготовлена вчителем ситуація, в якій
учень отримує можливість зненацька
для себе розкрити свої можливості.
Прийом “ Зняття страху”-
допомогає перебороти невпевненість у
власних силах (Люди вчаться на своїх
помилках і знаходять інші шляхи
вирішення проблем).
Прийом “Авансування успішного
результату” –
допомогає вчителю висловити тверду
переконаніність у тому, що його учень
обов’язково впорається з поставленим
завданням.
Це, в свою чергу, переконує дитину у
своїх силах і можливостях.
“У тебе обов’язково вийде”, “Я навіть не
сумніваюсь у позитивному результаті” і
т. д.
Прийом “Прихований інструктаж”
Допомагає дитині уникнути поразки.
Досягається шляхом побажання,
наприклад:
Можливо краще почати з ...,
Виконуючи роботу не забудьте про ...
Прийом “Внесення мотиву”.
Показує дитині заради чого, кого
здійснюється ця діяльність, кому буде
добре після виконання, наприклад, “Без
твоєї допомоги твоїм друзям не
впоратись...” тощо.
Прийом “Персональна винятковість.”
Визначає важливість зусиль дитини в
діяльності, що здійснюється або
здійснюватиметься, наприклад:
Тільки ти міг би…
Тільки тобі і можу доручити… і т.п.
Прийом “Висока оцінка деталі”.
Допомагає емоційно пережити не
результат в цілому, а якої її окремої
деталі:
Найбільше мені сподобалось у твоїй
роботі…
Найбільше тобі вдалося…
Прийом „Еврика”.
Створюються умови, за яких дитина,
виконуючи навчальне завдання,
несподівано відкриває в собі невідомі
досі здібності.
Завдання вчителя – помітити це глибоко
особисте відкриття, всіляко підтримати
дитину, поставити нову мету і надихнути
на її досягнення.
Допомога вчителя у створенні ситуації
відкриття має бути ненав`язливою,
прихованою.
Створюючи ситуації успіху на етапі
організації навчальної діяльності, слід
пам`ятати кілька основних правил:
у кожній дитині є задатки, які можуть
розвинутися у здібності;
Побачити їх, відчути, розвити – це
справа педагога;
ставлення до дитини як до рівної, як до
себе, спілкування, що повністю включає
грубість, різкість, образливий тон, має
стати обов`язковою нормою всієї
педагогічної діяльності;
Ставлення до дитини:
як до рівної,
як до себе,
спілкування, що повністю виключає:
- грубість,
- різкість,
- образливий тон
має стати обов`язковою нормою всієї
педагогічної діяльності;
чим більше напрямків діяльності, в яких
бере участь дитина, тим більше в неї
можливостей знайти себе;
кількість і різноманітність ситуацій і
обставин, в тому числі і штучно
створених, у які може потрапити
дитина, визначають шляхи її сьогодення
і віддаленого інтересу та можливі шляхи
успіху.
ТИПИ УСПІХУ:
Неочікувана радість – це почуття
задоволення від того, що результати
діяльності учня перевершили його
очікування.
З педагогічної та психологічної точки
зору – це результат продуманої,
підготовленої діяльності вчителя.
Спільна радість – полягає в тому, щоб учень
досяг необхідної для себе реакції колективу.
Вона може бути підготовленою вчителем
або спонтаною.
Спільною радістю вважають тільки ті реакції
колективу, які дають можливість дитині
відчутні себе задоволеним, стимулюють її
зусиля.
Це, перш за все, має бути емоційний відгук
оточуючих на успіх члена свого колективу.
Важливо, щоб у досягненнях кожного
школяра всі бачили результати своєї
праці, а сама дитина розуміла, що її
радість – це радість підтримки,
отримання статусу „свій серед своїх”.
Зрештою у тому, як реагує дитячий
колектив на успіхи або невдачі своїх
учителів, виявляється його моральна
сутність.
Радість пізнання – це радість пізнання
нового, хоча вона по своїй суті
альтруїстична (виникає на основі
допомоги, підтримки інших людей).
Пізнання спираїться на самоосвіту й
самопізнання.
Така радість не може вирости на
пустому місці, появитися без серйозних
причин. Це слід клопіткої роботи
учителя –учня-учнів.
ВИСНОВОК:
1.Ситуація успіху досягається тоді, коли
сама дитина визначає цей результат як
успіх.
2 Усвідомлення ситуації успіху самим
учнем, розуміння її значимості виникає у
школяра після здолання своєї боязкості,
невміння, незнання, психологічного
враження та інших видів труднощів.
3. Завдання педагога :
допомогти особистості дитини зрости в
успіху;
дати відчути радість від здолання
труднощів;
дати зрозуміти, що задарма в житті в
житті нічого не дається, скрізь необхідно
докласти зусиль.
І успіх буде еквівалентним витраченим
зусиллям.
ШАНОВНІ КОЛЕГИ !
Дайте, будь ласка, відповідь на такі
запитання:
1.Ваше ставлення до технології “Створення
ситуації успіху”.
2.Як Ви оцінюєте стан “Створення ситуації
успіху у Вашому навчальному закладі”.
3.Які ще методичні рекомендації, ідеї,
міркування щодо “Створення ситуації успіху”,
Ви можете запропонувати учасникам нашого
семінару ?
ВДЯЧНІ ВАМ ЗА ВІДВЕРТІСТЬ, ЗА ПОРАДИ
Slide 107
Створення ситуації успіху
та шляхи її реалізації
на уроці як складової якості
навчально-виховного процесу
Мета: Удосконалити методику
створення ситуації успіху та шляхів
її реалізації на уроці як стежки, що
веде до того куточка дитячого
серця, в якому горить вогник
бажання бути гарним.
На
відміну від традиційного розуміння
освіти як суми знань та навичок, нині освіту
починають розглядати як процес
становлення особистості .
Причому особистості, здатної до:
самоосвіти,
саморозвитку,
самовдосконалення,
яка вміє використовувати набуті знання,
яка прагне реалізувати себе,
спроможна змінити на краще своє життя,
життя своєї держави.
Алгоритм
створення та досягнення ситуації успіху
твердження про “Ситуацію успіху”;
особистісно-орієнтований підхід у справі
навчання та виховання - основа педагогічної
технології “Створення ситуації успіху”;
роль “Ситуації успіху” у навчальній діяльності;
створення “Ситуації успіху” на мотиваційному
етапі навчальної діяльності;
психолого-педагогічні прийоми при створенні
“Ситуації успіху”;
методика реалізації “Ситуації успіху”;
Виходячи із Положень Закону України “Про
освіту” завдання школи сьогодні полягає в
тому, щоб:
Виховувати в учнів здатність:
долати життєві труднощі;
самостійно приймати рішення;
розвивати себе як особистість, здатну:
робити вибір і контролювати своє життя;
брати на себе відповідальність за свої дії;
захищати себе і свої життєві цінності;
діяти відповідно до них;
піклуватись про інших;
Завдання вчителів:
прищепити учням потребу до здобуття
знань;
створити такі умови, щоб процес
здобуття знань був для них цікавим,
потрібним, комфортним;
і тому пріоритетним завданням вчителя
під час навчально-виховної діяльності є
створення ситуації успіху.
Що означає “Ситуація успіху?”
Ситуація успіху - це суб'єктивний
психічний стан задоволення наслідком
своєї фізичної, розумової праці чи
моральної напруги.
Успіх у навчанні - єдине джерело
внутрішніх сил дитини, які породжують
енергію для переборення труднощів,
бажання вчитися.
В.Сухомлинський
Ситуація успіху дарує атмосферу
приязні та взаємодопомоги, впевненості
і захищеності.
Учитель зобов’язаний створити джерело
внутрішніх сил дитини, джерело, яке дає
енергію для подолання труднощів і
формування бажання вчитися.
Використання ситуації успіху має
сприяти підвищенню робочого тонусу,
збільшенню продуктивності навчальної
роботи, а також допомогти учням
усвідомити себе повноцінною
особистістю і, відповідно, забезпечити
успіх у навчанні.
Основою педагогічної технології
“Створення ситуації успіху” є
особистісно-орієнтований підхід у справі
навчання та виховання.
А тому звернемося до рекомендацій
щодо особистісно-орієнтовного підходу
навчання та виховання.
–
Особистісно орієнтоване навчання
це навчання, центром якого є
особистість дитини, її самобутність та
самостійність: суб'єктивний досвід
кожного спочатку розкривається, а
потім узгоджується зі змістом освіти.
Визнання учня ключовою фігурою
всього освітнього процесу – це і є
особистісно орієнтована педагогіка.
У свідомості учня це має такий
вигляд: «Все, що я пізнаю, я знаю,
для чого мені потрібно і де я можу ці
знання застосувати».
Для педагога - це прагнення знайти
розумний баланс між знаннями,
уміннями та навичками учня.
Сучасність вимагає навчити учнів:
- самостійно та творчо розв'язувати
проблеми;
- шукати нову інформацію й робити
висновки, а не подавати дітям готові
знання.
В особистісно-орієнтованому підході
вчителю насамперед потрібен високий
рівень педагогічної майстерності, який
базується на розвитку:
дидактичних;
організаторських;
комунікативних;
науково-пізнавальних;
емоційних;
та поведінкових компонентностей;
-
-
Цілі особистісно орієнтованого
навчання полягають у тому, щоб:
визначити життєвий досвід кожного
учня;
його пізнавальні здібності;
рівень інтелекту;
інтереси, які спочатку треба розкрити,
а потім розвинути у навчальному
процесі;
Цілі особистісно орієнтованого навчання
полягають у тому, щоб:
Формувати позитивну мотивацію учнів до:
-
пізнавальної діяльності;
-
потребу в самопізнанні;
-
потребу в самореалізаціїї;
-
та потребу у самовдосконаленні школярів;
Цілі особистісно орієнтованого навчання
полягають у тому, щоб:
Озброїти учнів механізмом:
адаптації;
саморегуляції;
самозахисту;
самовиховання;
Цілі особистісно орієнтованого навчання
полягають у тому, щоб:
Розвинути індивідуальні позитивні
здібності кожного школяра;
Сформувати культуру життєдіяльності
максимально виявити і використати
індивідуальний досвід учня;
Правильно визначати лінії поведінки.
Основні принципи
особистісно-орієнтованого
навчання:
1. Принцип «розвивальної допомоги»
не робити за учня;
не вказувати йому, що робити,
а допомогти пробувати власні сили і власну
активність;
потрібно добитись, щоб учень сам обирав
рішення і відповідав за них.
Звідси - не потрібно подавати готові
знання, а створити умови, в яких
виявляється:
-
власна пізнавальна активність учня;
-
і він визначить для себе цілі, зміст та
методи роботи, власні цінності.
-
Навчання повинно бути дослідницьким
Це час, протягом якого діти вчаться:
самостійно діяти;
- дискутувати;
- приймати рішення.
-
При цьому розвивається самосвідомість і
самореалізується особистість.
Принцип - «свобода вміння»
- учні вільно обговорюють
проблеми;
- співпрацюють один з одним,
- а вчитель виступає в ролі
старшого члена колективу,
консультанта, джерела досвіду
Принцип - «свобода вміння»
Учителю:
-недостатньо
процес;
організувати навчальний
- потрібно ще визначити спосіб засвоєння
знань, тобто оприділити види діяльності
учня на уроці.
Основні вимоги до особистісноорієнтованого уроку:
раціональна єдність словесних,
наукових і практичних методів
навчання;
зв'язок з раніше вивченим досвідом,
набутим учнем;
Основні вимоги до особистісно
орієнтованого уроку:
-формування вмінь в учнів самостійно
здобувати знання і застосовувати їх на
практиці;
-заохочення прагнень учнів знаходити свій
спосіб роботи з навчальним матеріалом.
Метою
особистісноорієнтованого уроку є:
- створення умов для виявлення
пізнавальної активності учнів
Засобами досягнення вчителем цієї мети
можуть бути:
використання різних форм та методів
навчальної діяльності, які дозволяють
розкрити суб'єктивний досвід учнів;
створення атмосфери зацікавленості
кожного учня в результатах роботи
всього класу;
стимулювання учнів до висловлювань,
використання різних способів виконання
завдань без побоювань помилитися,
отримати хибну відповідь тощо;
Засобами досягнення вчителем цієї мети
можуть бути:
використання протягом уроку
дидактичного матеріалу, який дозволяє
отримати учневі найбільш значущі для
нього вид та форму змісту навчального
матеріалу;
оцінювання досягнень учня протягом
усього процесу його діяльності, а не
тільки за кінцевим результатом;
Засобами досягнення вчителем цієї мети
можуть бути:
заохочення прагнень учня знаходити свій
спосіб роботи;
аналізувати протягом уроку роботи інших
учнів; вибирати та засвоювати найбільш
раціональні з них;
створення на уроці педагогічних ситуацій
спілкування, які б дозволяли кожному учневі
виявляти ініціативу, самостійність, виборність у
справах роботи;
створення обстановки для природного
самовираження учня.
Технологія
особистісноорієнтованогоуроку
Для проведення особистісноорієнтованого уроку вчитель має
оволодіти його основними етапами:
1.
2.
3.
4.
5.
6.
7.
8.
Орієнтації.
Визначення мети.
Проектування.
Організації.
Реалізації.
Контролю.
Коригування.
Оцінювання
1. Етап орієнтації включає:
орієнтацію на позитивну роботу;
орієнтацію на визначення особистісного
досвіду учнів;
пов'язання цього досвіду з проблемами
навчального матеріалу.
2. Етап визначення мети передбачає:
визначення на уроці разом з учнями
значущої мети здійснення тієї діяльності,
яка запланована вчителем (учні повинні
зрозуміти, що може дати робота учням
саме на цьому уроці для складання,
наприклад, тематичного заліку,
державної атестації, свого майбутнього
життя тощо);
визначення показників досягнення
поставлених завдань;
3. Етап проектування включає:
передбачення залучення учнів до
виконання ними випереджальних
завдань;
підготовки повідомлень;
рефератів;
виготовлення та відбору наочності;
складання плану роботи тощо;
Етап організації виконання плану
діяльності передбачає:
Подання можливих варіантів і
способів виконання навчальної
діяльності (усна чи письмова форма,
індивідуальна робота чи робота в
групах, робота з текстом чи з іншими
засобами одержання інформації);
Етап організації виконання плану
діяльності передбачає:
2.Представлення учнями вибору способу
фіксації нового матеріалу (конспект,
схема, таблиця, опора, план, тези,
висновки тощо);
3.Варіативність домашнього завдання
(диференціація за рівнем складності та
способом виконання).
Етап контрольно-оцінювальний:
1.Залучення учнів до контролю за
перебігом навчальної діяльності шляхом
заохочення їх до різних видів контролю,
самоконтролю, взаємоконтролю, роботи
в групах;
2.Участь учнів у виправленні помилок і
недоліків у знаннях, усвідомлення їх
причин шляхом взаємо та самоаналізу;
Етап контрольно-оцінювальний:
3.Надання учням можливості самостійно
або за участі вчителя, інших учнів
порівнювати отримані ним результати з
критеріями стандарту, закладеного у
навчальній програмі;
4.Використання механізмів оцінного
методу (позитивного ставлення до
успіхів школяра);
Етап контрольно-оцінювальний:
5.Використання механізмів оцінного
методу (позитивного ставлення до
успіхів школяра).
6.Оцінювання (виставлення рівневих
оцінок за дванадцятибальною системою
оцінювання навчальних досягнень,
поурочного бала, рейтинг) не тільки
результатів, а й самого процесу
навчання.
6. Заключний етап передбачає:
усвідомлення учнями ситуації
досягнення мети;
відчуття успіху;
підкріплення позитивної мотивації
стосовно власної діяльності.
Методи та засоби психолого-педагогічної
підтримки діяльності учнів
заохочення;
навчально-пізнавальна гра;
створення ситуації успіху;
створення ситуації пізнавального інтересу;
створення проблемної ситуації;
спонукання до пошуку альтернативних
рішень;
виконання творчих завдань;
кооперація учнів;
створення ситуації взаємодопомоги тощо.
Висновок може бути таким: особистісноорієнтоване навчання ЦЕ–
загальнодидактичний принцип
індивідуального підходу до учнів.
Таке твердження ми дослідимо та
пояснимо за допомогою такого факту:
Відомий російський психолог
Л.С. Виготський своє теорією доводить,
що розум будь-якої людини має дві зони
розвитку: А і Б.
Перша зона (А) – це зона актуального
розвитку.
У цю зону потрапляють завдання, які
дитина може виконати сама без
допомоги вчителя.
Друга зона (В) – це зона найближчого
розвитку
Сюди потрапляють завдання, які дитина сама
виконати не може, але може з ними
впоратися з допомогою вчителя.
Зона найближчого розвитку, - це зона
“наступного дня”.
Те, що сьогодні є зона найближчого
розвитку, завтра у процесі навчання повинно
стати зоною актуального розвитку. Учитель
не повинен давати готову інформацію, адже
таке навчання може загальмувати мислення
дитини. А за допомогою вміло підібраних
запитань педагог підводить школяра до
правильної відповіді, розв’язку.
Те, що сьогодні є зоною найближчого
розвитку, завтра у процесі навчання
повинно стати зоною актуального
розвитку.
Учитель не повинен давати готову
інформацію, адже таке навчання може
загальмувати мислення дитини.
А за допомогою вміло підібраних
запитань педагог підводить школяра до
правильної відповіді, розв’язку.
Отже, як бачимо із цього прикладу, щоб
відбулися розвиток і навчання учнів,
завдання повинні потрапляти лише в
зону найближчого розвитку
(за Л.С. Виготським).
Припустимо, що два учні навчались в
одній школі, в одних і тих самих
учителів, закінчили школу з відзнакою,
рівень їхнього розвитку все одно буде
різним.
Ще більше відрізняється розвиток учнів
класу, які згідно з 12- бальною
системою досягли початкового і
високого рівнів.
Тому зрозуміло, що до таких дітей треба
підходити індивідуально, тобто ставити
перед ними різні завдання.
Якщо для цілого класу поставити одне
завдання, то для одних учнів воно
потрапить у зону актуального розвитку,
для інших – у зону найближчого
розвитку.
Отже, одне завдання для всього класу
ставити не бажано і не потрібно, а
здійснювати якісний особистісноорієнтований підхід до навчання та
виховання на практиці нам заважає ряд
причин, зокрема:
Причина 1. Щоб підійти індивідуально
до кожного учня, необхідно знати його
психологічні, фізіологічні та соціальні
особливості.
Лише психологія нараховує кілька
десятків індивідуальних особливостей
особистості. Це різні види уваги, уяви,
мислення, сприйняття, темпераменту,
характеру і т.д.
Пам’ять також поділяється більш ніж
на 10 типів: короткочасна,
довготривала, оперативна, рухова,
зорова, слухова, емоційна, словеснологічна і т.д.;
Причина 2. Виявити всі ці психологічні,
фізіологічні та соціальні особливості
вчитель без допомоги психолога, лікаря,
соціолога не може;
Причина 3.Навіть якщо теоретично
припустити, що в кожної дитини
виявили всі ці особливості, вчитель не
зможе запам’ятати їх у такій кількості
дітей, оскільки він одночасно навчає
свого предмета не один десяток учнів,
кожен з яких має не один десяток таких
особливостей.
Нарешті, якщо вчителю все-таки
вдається запам’ятати всі особливості
кожної дитини, він не зможе підійти
індивідуально тому, що урок триває
всього 40-45 хв, протягом яких
неможливо фізично попрацювати з
кожним учнем класу індивідуально.
Отже, існує суперечність: з одного боку,
вимоги до особистісно-орієнтованого
навчання, а з іншого причини, що
унеможливлюють якісне впровадження
цієї педагогічної технології у навчальновиховний процес.
Який же вихід з ситуації, що склалася ?
Філософія вчить, що джерелом і
рушійними силами будь-якого процесу
(у тому числі й навчального) є
розв’язання суперечностей і тому,
щоб навчальний процес розвивався,
вчителю необхідно вміти виявляти
суперечність навчального процесу, а
також вміти розв’язувати її.
Дана суперечність розв’язується шляхом
диференційованого підходу до учнів.
Диференціація (від лат. Differentia –
різниця, відмінність) – розчленування
цілого на якісно відмінні частини.
Розв’язування таких суперечностей
називається підходом до навчання.
Цей підхід, для прикладу, можна
здійснити таким чином:
Учнів класу розподілити на групи за
рівнем розвитку.
Критерії, якими слід керуватися - це
успішність.
Таких груп, наприклад, може бути
чотири:
низький рівень;
середній рівень;
достатній рівень;
високий рівень.
Зрозуміло, що такий поділ не
аргументується для учнів, для того щоб
у слабшого школяра не сформувалася
занижена самооцінка, а в сильного –
завищена.
Якщо учні однієї з груп підвищують свій
рівень – їх слід перевести до наступної
групи і навпаки.
Для кожної групи пропонуються різні за
ступенем складності завдання.
Диференційований підхід можна
здійснювати при різних формах
навчального процесу: під час уроку,
лабораторного заняття, екскурсії.
Під час проведеного уроку методом бесіди,
запитань слід орієнтувати учнів на певну
групу.
При цьому обов’язково слід враховувати,
щоб запитання було точним, стислим, не
мало елементів підказки.
Під час проведення уроку методом
пояснення, розповіді диференційований
підхід неможливий, оскільки вчитель будує
свою розповідь, орієнтуючись на
середнього учня,
але під час закріплення нового матеріалу
чи пояснення домашнього завдання учням
можна запропонувати різнорівневі
завдання.
Завершальним етапом навчальної
діяльності на уроці є:
усвідомлення ситуації досягнення мети;
переживання ситуації успіху;
підкріплення позитивної мотивації щодо
самої діяльності.
Ситуація успіху досягається тоді, коли
сама дитина визначає цей результат як
успіх.
Усвідомлення ситуації успіху самим
учнем, розуміння її значимості виникає у
суб'єкта після здолання своєї боязкості,
невміння, незнання, психологічного
враження та інших видів труднощів.
Роль “Ситуації успіху” у навчальній
діяльності
За останні роки термін
„Ситуація успіху” став звичним для
педагогів.
Ніхто не заперечує, що саме позитивні
емоції можуть стати для дитини одним
з найважливіших стимулів у навчанні,
але при цьому ми забуваємо про те, що
в педагогів не існує єдиного рецепта чи
правила, як саме створювати ситуації
успіху тому, що це слід на основі
індивідуального підходу, зважено, з
урахуванням багатьох факторів.
Діти прощають багато чого, але не
вибачають байдужість.
За відгуками дітей, найкращі їхні
вчителі вели уроки так, що здавалося,
ніби весь урок вони зайняті саме тобою.
Як цього досягти?
Іноді це „Іскра Божа”,
а частіше – майстерність, доведена до
мистецтва.
Важливо мати на увазі, що навіть
одноразове переживання успіху може
докорінно змінити психологічне
самопочуття дитини.
Ситуація успіху може стати пусковим
механізмом подальшого розвитку
особистості.
Безперечно, переживання успіху навіює
людині впевненість у власних силах.
З`являється бажання знову досягти
добрих результатів, виникає відчуття
внутрішнього благополуччя, що, у свою
чергу, покращує ставлення до
навколишнього світу.
На перший погляд здається, що вчитель,
кілька разів давши учню можливість
відчути успіх, далі вже само собою
забезпечує високий рівень мотивації,
інтересу, пізнавальної активності.
Але може бути й протилежний
результат: постійна успішність здатна
сформувати байдуже ставлення до
навчання.
Крім того, постійне очікування лише
позитивного результату згубно впливає
на розвиток вольових якостей учня:
він ухиляється від подолання
труднощів;
губиться в складних ситуаціях
(навчальних та життєвих);
у його поведінці починає домінувати
мотив „уникнення невдач”.
Досвідчені психологи та педагоги
попереджують про можливість
негативних наслідків пережитого успіху.
Чому ж виникає такий парадокс?
По-перше, успіх, що діставався ціною
незначних зусиль, може призвести до
переоцінки, точніше, до завищеної
оцінки своїх можливостей.
По-друге, за сильним переживанням
будь-якої емоції обов`язково настає
релаксація (розслаблення).
І якщо в цей період запропонувати
людині якусь діяльність, то, швидше за
все, ця діяльність буде менш успішною,
ніж попередня.
По-третє, переживання успіху може бути
потьмареним, якщо результат, важливий
і значимий для самого учня, не буде
адекватно оцінений іншими людьми.
І нарешті:
Емоція успіху не стане сильним
переживанням, якщо результати діяльності
не значимі для її суб`єкта.
Дитина, особливо на початку навчання,
однаково інтенсивно переживає успіх у
„головних” і „неголовних” навчальних
предметах.
Але часто знижують цю інтенсивність:
„12 балів з музики ! Та краще б ти
отримав 12 балів з читання”.
Знижуючи значимості успіху, що
переживається дитиною, ми, дорослі,
впливаємо на формування у дитини
ставлення до навчального процесу в
цілому.
Ось чому, оцінюючи дітей, необхідно
виходити з індивідуальних особливостей
кожного учня.
Просування вперед треба заохочувати,
підбадьорювати, щоб дитина не
відчувала невдачу, порівнюючи свої
результати з раніше встановленими
нормами, особливо якщо вони для неї
недосяжні.
Отже, ситуація успіху у навчальній
діяльності створюється вчителем або ж
психологом.
Як і будь-яку іншу діяльність, навчання
можна уявити у вигляді простого
ланцюжка дій:
1. Установка на діяльність (емоційна
підготовка учнів на вирішення
навчального завдання) – мотиваційний
етап;
2.Забезпечення діяльності (створення
умов для успішного вирішення
навчального завдання) –підготовчий,
робочий етап;
3.Порівняння отриманих результатів з
очікуваними (усвідомлення ставлення до
результатів своєї навчальної праці) –
результативний етап.
Отже, якщо ситуація успіху створюється
вчителем послідовно і свідомо, її
3.Порівняння отриманих результатів з
очікуваними (усвідомлення ставлення
до результатів своєї навчальної праці) –
результативний етап.
Отже, якщо ситуація успіху створюється
вчителем послідовно і свідомо, її
структура повинна врахувати всі
перелічені компоненти.
Створення ситуації успіху на
мотиваційному етапі навчальної
діяльності
Дослідження психологів свідчать, що рівень
засвоєння людиною знань істотно залежить
від рівня сформованості її мотивації
навчитися.
Тож давайте проаналізуємо, як провести
мотиваційний етап уроку так, щоб створити
ситуацію успіху для того учня.
Перед учителем стоїть завдання:
сформувати в учня настанову на
успішне виконання завдання
Інакше кажучи, вчитель повинен
сформувати в учнів мотив досягнення
мети.
Але при цьому вчитель часто
зустрічається з неадекватною
реакцією учнівського колективу:
1.Хтось уже виконував подібне
завдання, і його результати
виявились невдалими, так що у цієї
категорії учнів уже сформоване
негативне ставлення на успішне
виконання завдання.
2.Інша група учнів не стикалась з
такою роботою, тому вони не знають,
чого можна очікувати від майбутньої
діяльності.
3.Третя група, яка виконувала потрібні
завдання і успішно з ними впоралася,
знаходиться у стані мобілізації, готова
виконувати навчальне завдання.
Зрозуміло, що найлегше вчителю буде
працювати з учнями третьої групи, де
необхідно лише активізувати позитивні
емоції, які діти пережили раніше.
У другої групи учнів слід передбачити
емоційну реакцію, намалювати
перспективу вдалого виконання
завдання, пов`язавши її з тими чи
іншими умовами діяльності, які в
минулому забезпечували успіх.
Найбільш клопітною буде робота
першою групою учнів.
Перш за все доведеться нейтралізувати
спогади про невдачу в попередній
діяльності, а потім створити перспективу
для нової.
Зробити це можна, наприклад, так:
дати завдання учневі попрацювати над
своїми помилками, або повідомити його,
що завдання для нього змінено
порівняно з попереднім і т. д.
Учитель може запропонувати різні
варіанти мотивів досягнення ситуації
успіху:
прагнення самостійно розв`язати цікаві
задачі;
завоювати авторитет у своїх товаришів;
стати першим;
розглядати свою діяльність з точки зору
її корисності для інших людей;
встановити нові контакти між
товаришами у ході виконання завдання
тощо.
Отже, на етапі мотивації навчальної
діяльності учитель організовує певні
ситуації з метою активізувати чи
нейтралізувати емоції для наступної
діяльності
На етапі мотивації створення ситуації
успіху більшою мірою визначається
психологічними аспектами.
Тут доречним буде використання в
роботі вчителя таких психологопедагогічних прийомів, як:
Ефект Розенталя, або „Ефект
навіювання”: „Ти це можеш”, „Тобі це
вдається” тощо.
Якщо педагог буде переконувати учнів
у реальності успіху, то успіх прийде.
Англійський учений Стоуенс довів, що
учні, яких заохочували, досягли значно
більших успіхів, ніж ті, кого ніяк не
заохочували.
Прийом „Емоційне погладжування” –
це констатація будь-якого факту успіху,
прищеплювання дитині віри в себе,
відкритість учителя для довіри і співчуття.
◦ Прийом „Анонсування” –
репетиція майбутньої дії, яка створює
психологічний настрій на успіх перед
класом.
Це можуть бути додаткові індивідуальні
заняття з окремими учнями чи
заздалегідь оголошенні запитання
самостійної роботи.
Прийом „Шикуйсь!” містить такі кроки:
психологічна атака;
емоційне блокування;
вибір головного напрямку;
вибір рівних можливостей;
несподіване порівняння;
стабілізація.
Цей прийом полягає в тому, щоб:
учителем блокувалось припущення на
невдачу в діяльності учня;
відволікалася увага школяра від
чергового неуспіху;
вчитель повинен знайти той напрямок
діяльності, яким учень зможе
реалізувати себе набагато краще, тим
самим забезпечити його на успіх, на
стабільність у навчанні.
Розглянемо деякі
алгоритми створення ситуацій успіху та
методику їх реалізації:
Прийом „Даю шанс” – це заздалегідь
підготовлена вчителем ситуація, в якій
учень отримує можливість зненацька
для себе розкрити свої можливості.
Прийом “ Зняття страху”-
допомогає перебороти невпевненість у
власних силах (Люди вчаться на своїх
помилках і знаходять інші шляхи
вирішення проблем).
Прийом “Авансування успішного
результату” –
допомогає вчителю висловити тверду
переконаніність у тому, що його учень
обов’язково впорається з поставленим
завданням.
Це, в свою чергу, переконує дитину у
своїх силах і можливостях.
“У тебе обов’язково вийде”, “Я навіть не
сумніваюсь у позитивному результаті” і
т. д.
Прийом “Прихований інструктаж”
Допомагає дитині уникнути поразки.
Досягається шляхом побажання,
наприклад:
Можливо краще почати з ...,
Виконуючи роботу не забудьте про ...
Прийом “Внесення мотиву”.
Показує дитині заради чого, кого
здійснюється ця діяльність, кому буде
добре після виконання, наприклад, “Без
твоєї допомоги твоїм друзям не
впоратись...” тощо.
Прийом “Персональна винятковість.”
Визначає важливість зусиль дитини в
діяльності, що здійснюється або
здійснюватиметься, наприклад:
Тільки ти міг би…
Тільки тобі і можу доручити… і т.п.
Прийом “Висока оцінка деталі”.
Допомагає емоційно пережити не
результат в цілому, а якої її окремої
деталі:
Найбільше мені сподобалось у твоїй
роботі…
Найбільше тобі вдалося…
Прийом „Еврика”.
Створюються умови, за яких дитина,
виконуючи навчальне завдання,
несподівано відкриває в собі невідомі
досі здібності.
Завдання вчителя – помітити це глибоко
особисте відкриття, всіляко підтримати
дитину, поставити нову мету і надихнути
на її досягнення.
Допомога вчителя у створенні ситуації
відкриття має бути ненав`язливою,
прихованою.
Створюючи ситуації успіху на етапі
організації навчальної діяльності, слід
пам`ятати кілька основних правил:
у кожній дитині є задатки, які можуть
розвинутися у здібності;
Побачити їх, відчути, розвити – це
справа педагога;
ставлення до дитини як до рівної, як до
себе, спілкування, що повністю включає
грубість, різкість, образливий тон, має
стати обов`язковою нормою всієї
педагогічної діяльності;
Ставлення до дитини:
як до рівної,
як до себе,
спілкування, що повністю виключає:
- грубість,
- різкість,
- образливий тон
має стати обов`язковою нормою всієї
педагогічної діяльності;
чим більше напрямків діяльності, в яких
бере участь дитина, тим більше в неї
можливостей знайти себе;
кількість і різноманітність ситуацій і
обставин, в тому числі і штучно
створених, у які може потрапити
дитина, визначають шляхи її сьогодення
і віддаленого інтересу та можливі шляхи
успіху.
ТИПИ УСПІХУ:
Неочікувана радість – це почуття
задоволення від того, що результати
діяльності учня перевершили його
очікування.
З педагогічної та психологічної точки
зору – це результат продуманої,
підготовленої діяльності вчителя.
Спільна радість – полягає в тому, щоб учень
досяг необхідної для себе реакції колективу.
Вона може бути підготовленою вчителем
або спонтаною.
Спільною радістю вважають тільки ті реакції
колективу, які дають можливість дитині
відчутні себе задоволеним, стимулюють її
зусиля.
Це, перш за все, має бути емоційний відгук
оточуючих на успіх члена свого колективу.
Важливо, щоб у досягненнях кожного
школяра всі бачили результати своєї
праці, а сама дитина розуміла, що її
радість – це радість підтримки,
отримання статусу „свій серед своїх”.
Зрештою у тому, як реагує дитячий
колектив на успіхи або невдачі своїх
учителів, виявляється його моральна
сутність.
Радість пізнання – це радість пізнання
нового, хоча вона по своїй суті
альтруїстична (виникає на основі
допомоги, підтримки інших людей).
Пізнання спираїться на самоосвіту й
самопізнання.
Така радість не може вирости на
пустому місці, появитися без серйозних
причин. Це слід клопіткої роботи
учителя –учня-учнів.
ВИСНОВОК:
1.Ситуація успіху досягається тоді, коли
сама дитина визначає цей результат як
успіх.
2 Усвідомлення ситуації успіху самим
учнем, розуміння її значимості виникає у
школяра після здолання своєї боязкості,
невміння, незнання, психологічного
враження та інших видів труднощів.
3. Завдання педагога :
допомогти особистості дитини зрости в
успіху;
дати відчути радість від здолання
труднощів;
дати зрозуміти, що задарма в житті в
житті нічого не дається, скрізь необхідно
докласти зусиль.
І успіх буде еквівалентним витраченим
зусиллям.
ШАНОВНІ КОЛЕГИ !
Дайте, будь ласка, відповідь на такі
запитання:
1.Ваше ставлення до технології “Створення
ситуації успіху”.
2.Як Ви оцінюєте стан “Створення ситуації
успіху у Вашому навчальному закладі”.
3.Які ще методичні рекомендації, ідеї,
міркування щодо “Створення ситуації успіху”,
Ви можете запропонувати учасникам нашого
семінару ?
ВДЯЧНІ ВАМ ЗА ВІДВЕРТІСТЬ, ЗА ПОРАДИ
Slide 108
Створення ситуації успіху
та шляхи її реалізації
на уроці як складової якості
навчально-виховного процесу
Мета: Удосконалити методику
створення ситуації успіху та шляхів
її реалізації на уроці як стежки, що
веде до того куточка дитячого
серця, в якому горить вогник
бажання бути гарним.
На
відміну від традиційного розуміння
освіти як суми знань та навичок, нині освіту
починають розглядати як процес
становлення особистості .
Причому особистості, здатної до:
самоосвіти,
саморозвитку,
самовдосконалення,
яка вміє використовувати набуті знання,
яка прагне реалізувати себе,
спроможна змінити на краще своє життя,
життя своєї держави.
Алгоритм
створення та досягнення ситуації успіху
твердження про “Ситуацію успіху”;
особистісно-орієнтований підхід у справі
навчання та виховання - основа педагогічної
технології “Створення ситуації успіху”;
роль “Ситуації успіху” у навчальній діяльності;
створення “Ситуації успіху” на мотиваційному
етапі навчальної діяльності;
психолого-педагогічні прийоми при створенні
“Ситуації успіху”;
методика реалізації “Ситуації успіху”;
Виходячи із Положень Закону України “Про
освіту” завдання школи сьогодні полягає в
тому, щоб:
Виховувати в учнів здатність:
долати життєві труднощі;
самостійно приймати рішення;
розвивати себе як особистість, здатну:
робити вибір і контролювати своє життя;
брати на себе відповідальність за свої дії;
захищати себе і свої життєві цінності;
діяти відповідно до них;
піклуватись про інших;
Завдання вчителів:
прищепити учням потребу до здобуття
знань;
створити такі умови, щоб процес
здобуття знань був для них цікавим,
потрібним, комфортним;
і тому пріоритетним завданням вчителя
під час навчально-виховної діяльності є
створення ситуації успіху.
Що означає “Ситуація успіху?”
Ситуація успіху - це суб'єктивний
психічний стан задоволення наслідком
своєї фізичної, розумової праці чи
моральної напруги.
Успіх у навчанні - єдине джерело
внутрішніх сил дитини, які породжують
енергію для переборення труднощів,
бажання вчитися.
В.Сухомлинський
Ситуація успіху дарує атмосферу
приязні та взаємодопомоги, впевненості
і захищеності.
Учитель зобов’язаний створити джерело
внутрішніх сил дитини, джерело, яке дає
енергію для подолання труднощів і
формування бажання вчитися.
Використання ситуації успіху має
сприяти підвищенню робочого тонусу,
збільшенню продуктивності навчальної
роботи, а також допомогти учням
усвідомити себе повноцінною
особистістю і, відповідно, забезпечити
успіх у навчанні.
Основою педагогічної технології
“Створення ситуації успіху” є
особистісно-орієнтований підхід у справі
навчання та виховання.
А тому звернемося до рекомендацій
щодо особистісно-орієнтовного підходу
навчання та виховання.
–
Особистісно орієнтоване навчання
це навчання, центром якого є
особистість дитини, її самобутність та
самостійність: суб'єктивний досвід
кожного спочатку розкривається, а
потім узгоджується зі змістом освіти.
Визнання учня ключовою фігурою
всього освітнього процесу – це і є
особистісно орієнтована педагогіка.
У свідомості учня це має такий
вигляд: «Все, що я пізнаю, я знаю,
для чого мені потрібно і де я можу ці
знання застосувати».
Для педагога - це прагнення знайти
розумний баланс між знаннями,
уміннями та навичками учня.
Сучасність вимагає навчити учнів:
- самостійно та творчо розв'язувати
проблеми;
- шукати нову інформацію й робити
висновки, а не подавати дітям готові
знання.
В особистісно-орієнтованому підході
вчителю насамперед потрібен високий
рівень педагогічної майстерності, який
базується на розвитку:
дидактичних;
організаторських;
комунікативних;
науково-пізнавальних;
емоційних;
та поведінкових компонентностей;
-
-
Цілі особистісно орієнтованого
навчання полягають у тому, щоб:
визначити життєвий досвід кожного
учня;
його пізнавальні здібності;
рівень інтелекту;
інтереси, які спочатку треба розкрити,
а потім розвинути у навчальному
процесі;
Цілі особистісно орієнтованого навчання
полягають у тому, щоб:
Формувати позитивну мотивацію учнів до:
-
пізнавальної діяльності;
-
потребу в самопізнанні;
-
потребу в самореалізаціїї;
-
та потребу у самовдосконаленні школярів;
Цілі особистісно орієнтованого навчання
полягають у тому, щоб:
Озброїти учнів механізмом:
адаптації;
саморегуляції;
самозахисту;
самовиховання;
Цілі особистісно орієнтованого навчання
полягають у тому, щоб:
Розвинути індивідуальні позитивні
здібності кожного школяра;
Сформувати культуру життєдіяльності
максимально виявити і використати
індивідуальний досвід учня;
Правильно визначати лінії поведінки.
Основні принципи
особистісно-орієнтованого
навчання:
1. Принцип «розвивальної допомоги»
не робити за учня;
не вказувати йому, що робити,
а допомогти пробувати власні сили і власну
активність;
потрібно добитись, щоб учень сам обирав
рішення і відповідав за них.
Звідси - не потрібно подавати готові
знання, а створити умови, в яких
виявляється:
-
власна пізнавальна активність учня;
-
і він визначить для себе цілі, зміст та
методи роботи, власні цінності.
-
Навчання повинно бути дослідницьким
Це час, протягом якого діти вчаться:
самостійно діяти;
- дискутувати;
- приймати рішення.
-
При цьому розвивається самосвідомість і
самореалізується особистість.
Принцип - «свобода вміння»
- учні вільно обговорюють
проблеми;
- співпрацюють один з одним,
- а вчитель виступає в ролі
старшого члена колективу,
консультанта, джерела досвіду
Принцип - «свобода вміння»
Учителю:
-недостатньо
процес;
організувати навчальний
- потрібно ще визначити спосіб засвоєння
знань, тобто оприділити види діяльності
учня на уроці.
Основні вимоги до особистісноорієнтованого уроку:
раціональна єдність словесних,
наукових і практичних методів
навчання;
зв'язок з раніше вивченим досвідом,
набутим учнем;
Основні вимоги до особистісно
орієнтованого уроку:
-формування вмінь в учнів самостійно
здобувати знання і застосовувати їх на
практиці;
-заохочення прагнень учнів знаходити свій
спосіб роботи з навчальним матеріалом.
Метою
особистісноорієнтованого уроку є:
- створення умов для виявлення
пізнавальної активності учнів
Засобами досягнення вчителем цієї мети
можуть бути:
використання різних форм та методів
навчальної діяльності, які дозволяють
розкрити суб'єктивний досвід учнів;
створення атмосфери зацікавленості
кожного учня в результатах роботи
всього класу;
стимулювання учнів до висловлювань,
використання різних способів виконання
завдань без побоювань помилитися,
отримати хибну відповідь тощо;
Засобами досягнення вчителем цієї мети
можуть бути:
використання протягом уроку
дидактичного матеріалу, який дозволяє
отримати учневі найбільш значущі для
нього вид та форму змісту навчального
матеріалу;
оцінювання досягнень учня протягом
усього процесу його діяльності, а не
тільки за кінцевим результатом;
Засобами досягнення вчителем цієї мети
можуть бути:
заохочення прагнень учня знаходити свій
спосіб роботи;
аналізувати протягом уроку роботи інших
учнів; вибирати та засвоювати найбільш
раціональні з них;
створення на уроці педагогічних ситуацій
спілкування, які б дозволяли кожному учневі
виявляти ініціативу, самостійність, виборність у
справах роботи;
створення обстановки для природного
самовираження учня.
Технологія
особистісноорієнтованогоуроку
Для проведення особистісноорієнтованого уроку вчитель має
оволодіти його основними етапами:
1.
2.
3.
4.
5.
6.
7.
8.
Орієнтації.
Визначення мети.
Проектування.
Організації.
Реалізації.
Контролю.
Коригування.
Оцінювання
1. Етап орієнтації включає:
орієнтацію на позитивну роботу;
орієнтацію на визначення особистісного
досвіду учнів;
пов'язання цього досвіду з проблемами
навчального матеріалу.
2. Етап визначення мети передбачає:
визначення на уроці разом з учнями
значущої мети здійснення тієї діяльності,
яка запланована вчителем (учні повинні
зрозуміти, що може дати робота учням
саме на цьому уроці для складання,
наприклад, тематичного заліку,
державної атестації, свого майбутнього
життя тощо);
визначення показників досягнення
поставлених завдань;
3. Етап проектування включає:
передбачення залучення учнів до
виконання ними випереджальних
завдань;
підготовки повідомлень;
рефератів;
виготовлення та відбору наочності;
складання плану роботи тощо;
Етап організації виконання плану
діяльності передбачає:
Подання можливих варіантів і
способів виконання навчальної
діяльності (усна чи письмова форма,
індивідуальна робота чи робота в
групах, робота з текстом чи з іншими
засобами одержання інформації);
Етап організації виконання плану
діяльності передбачає:
2.Представлення учнями вибору способу
фіксації нового матеріалу (конспект,
схема, таблиця, опора, план, тези,
висновки тощо);
3.Варіативність домашнього завдання
(диференціація за рівнем складності та
способом виконання).
Етап контрольно-оцінювальний:
1.Залучення учнів до контролю за
перебігом навчальної діяльності шляхом
заохочення їх до різних видів контролю,
самоконтролю, взаємоконтролю, роботи
в групах;
2.Участь учнів у виправленні помилок і
недоліків у знаннях, усвідомлення їх
причин шляхом взаємо та самоаналізу;
Етап контрольно-оцінювальний:
3.Надання учням можливості самостійно
або за участі вчителя, інших учнів
порівнювати отримані ним результати з
критеріями стандарту, закладеного у
навчальній програмі;
4.Використання механізмів оцінного
методу (позитивного ставлення до
успіхів школяра);
Етап контрольно-оцінювальний:
5.Використання механізмів оцінного
методу (позитивного ставлення до
успіхів школяра).
6.Оцінювання (виставлення рівневих
оцінок за дванадцятибальною системою
оцінювання навчальних досягнень,
поурочного бала, рейтинг) не тільки
результатів, а й самого процесу
навчання.
6. Заключний етап передбачає:
усвідомлення учнями ситуації
досягнення мети;
відчуття успіху;
підкріплення позитивної мотивації
стосовно власної діяльності.
Методи та засоби психолого-педагогічної
підтримки діяльності учнів
заохочення;
навчально-пізнавальна гра;
створення ситуації успіху;
створення ситуації пізнавального інтересу;
створення проблемної ситуації;
спонукання до пошуку альтернативних
рішень;
виконання творчих завдань;
кооперація учнів;
створення ситуації взаємодопомоги тощо.
Висновок може бути таким: особистісноорієнтоване навчання ЦЕ–
загальнодидактичний принцип
індивідуального підходу до учнів.
Таке твердження ми дослідимо та
пояснимо за допомогою такого факту:
Відомий російський психолог
Л.С. Виготський своє теорією доводить,
що розум будь-якої людини має дві зони
розвитку: А і Б.
Перша зона (А) – це зона актуального
розвитку.
У цю зону потрапляють завдання, які
дитина може виконати сама без
допомоги вчителя.
Друга зона (В) – це зона найближчого
розвитку
Сюди потрапляють завдання, які дитина сама
виконати не може, але може з ними
впоратися з допомогою вчителя.
Зона найближчого розвитку, - це зона
“наступного дня”.
Те, що сьогодні є зона найближчого
розвитку, завтра у процесі навчання повинно
стати зоною актуального розвитку. Учитель
не повинен давати готову інформацію, адже
таке навчання може загальмувати мислення
дитини. А за допомогою вміло підібраних
запитань педагог підводить школяра до
правильної відповіді, розв’язку.
Те, що сьогодні є зоною найближчого
розвитку, завтра у процесі навчання
повинно стати зоною актуального
розвитку.
Учитель не повинен давати готову
інформацію, адже таке навчання може
загальмувати мислення дитини.
А за допомогою вміло підібраних
запитань педагог підводить школяра до
правильної відповіді, розв’язку.
Отже, як бачимо із цього прикладу, щоб
відбулися розвиток і навчання учнів,
завдання повинні потрапляти лише в
зону найближчого розвитку
(за Л.С. Виготським).
Припустимо, що два учні навчались в
одній школі, в одних і тих самих
учителів, закінчили школу з відзнакою,
рівень їхнього розвитку все одно буде
різним.
Ще більше відрізняється розвиток учнів
класу, які згідно з 12- бальною
системою досягли початкового і
високого рівнів.
Тому зрозуміло, що до таких дітей треба
підходити індивідуально, тобто ставити
перед ними різні завдання.
Якщо для цілого класу поставити одне
завдання, то для одних учнів воно
потрапить у зону актуального розвитку,
для інших – у зону найближчого
розвитку.
Отже, одне завдання для всього класу
ставити не бажано і не потрібно, а
здійснювати якісний особистісноорієнтований підхід до навчання та
виховання на практиці нам заважає ряд
причин, зокрема:
Причина 1. Щоб підійти індивідуально
до кожного учня, необхідно знати його
психологічні, фізіологічні та соціальні
особливості.
Лише психологія нараховує кілька
десятків індивідуальних особливостей
особистості. Це різні види уваги, уяви,
мислення, сприйняття, темпераменту,
характеру і т.д.
Пам’ять також поділяється більш ніж
на 10 типів: короткочасна,
довготривала, оперативна, рухова,
зорова, слухова, емоційна, словеснологічна і т.д.;
Причина 2. Виявити всі ці психологічні,
фізіологічні та соціальні особливості
вчитель без допомоги психолога, лікаря,
соціолога не може;
Причина 3.Навіть якщо теоретично
припустити, що в кожної дитини
виявили всі ці особливості, вчитель не
зможе запам’ятати їх у такій кількості
дітей, оскільки він одночасно навчає
свого предмета не один десяток учнів,
кожен з яких має не один десяток таких
особливостей.
Нарешті, якщо вчителю все-таки
вдається запам’ятати всі особливості
кожної дитини, він не зможе підійти
індивідуально тому, що урок триває
всього 40-45 хв, протягом яких
неможливо фізично попрацювати з
кожним учнем класу індивідуально.
Отже, існує суперечність: з одного боку,
вимоги до особистісно-орієнтованого
навчання, а з іншого причини, що
унеможливлюють якісне впровадження
цієї педагогічної технології у навчальновиховний процес.
Який же вихід з ситуації, що склалася ?
Філософія вчить, що джерелом і
рушійними силами будь-якого процесу
(у тому числі й навчального) є
розв’язання суперечностей і тому,
щоб навчальний процес розвивався,
вчителю необхідно вміти виявляти
суперечність навчального процесу, а
також вміти розв’язувати її.
Дана суперечність розв’язується шляхом
диференційованого підходу до учнів.
Диференціація (від лат. Differentia –
різниця, відмінність) – розчленування
цілого на якісно відмінні частини.
Розв’язування таких суперечностей
називається підходом до навчання.
Цей підхід, для прикладу, можна
здійснити таким чином:
Учнів класу розподілити на групи за
рівнем розвитку.
Критерії, якими слід керуватися - це
успішність.
Таких груп, наприклад, може бути
чотири:
низький рівень;
середній рівень;
достатній рівень;
високий рівень.
Зрозуміло, що такий поділ не
аргументується для учнів, для того щоб
у слабшого школяра не сформувалася
занижена самооцінка, а в сильного –
завищена.
Якщо учні однієї з груп підвищують свій
рівень – їх слід перевести до наступної
групи і навпаки.
Для кожної групи пропонуються різні за
ступенем складності завдання.
Диференційований підхід можна
здійснювати при різних формах
навчального процесу: під час уроку,
лабораторного заняття, екскурсії.
Під час проведеного уроку методом бесіди,
запитань слід орієнтувати учнів на певну
групу.
При цьому обов’язково слід враховувати,
щоб запитання було точним, стислим, не
мало елементів підказки.
Під час проведення уроку методом
пояснення, розповіді диференційований
підхід неможливий, оскільки вчитель будує
свою розповідь, орієнтуючись на
середнього учня,
але під час закріплення нового матеріалу
чи пояснення домашнього завдання учням
можна запропонувати різнорівневі
завдання.
Завершальним етапом навчальної
діяльності на уроці є:
усвідомлення ситуації досягнення мети;
переживання ситуації успіху;
підкріплення позитивної мотивації щодо
самої діяльності.
Ситуація успіху досягається тоді, коли
сама дитина визначає цей результат як
успіх.
Усвідомлення ситуації успіху самим
учнем, розуміння її значимості виникає у
суб'єкта після здолання своєї боязкості,
невміння, незнання, психологічного
враження та інших видів труднощів.
Роль “Ситуації успіху” у навчальній
діяльності
За останні роки термін
„Ситуація успіху” став звичним для
педагогів.
Ніхто не заперечує, що саме позитивні
емоції можуть стати для дитини одним
з найважливіших стимулів у навчанні,
але при цьому ми забуваємо про те, що
в педагогів не існує єдиного рецепта чи
правила, як саме створювати ситуації
успіху тому, що це слід на основі
індивідуального підходу, зважено, з
урахуванням багатьох факторів.
Діти прощають багато чого, але не
вибачають байдужість.
За відгуками дітей, найкращі їхні
вчителі вели уроки так, що здавалося,
ніби весь урок вони зайняті саме тобою.
Як цього досягти?
Іноді це „Іскра Божа”,
а частіше – майстерність, доведена до
мистецтва.
Важливо мати на увазі, що навіть
одноразове переживання успіху може
докорінно змінити психологічне
самопочуття дитини.
Ситуація успіху може стати пусковим
механізмом подальшого розвитку
особистості.
Безперечно, переживання успіху навіює
людині впевненість у власних силах.
З`являється бажання знову досягти
добрих результатів, виникає відчуття
внутрішнього благополуччя, що, у свою
чергу, покращує ставлення до
навколишнього світу.
На перший погляд здається, що вчитель,
кілька разів давши учню можливість
відчути успіх, далі вже само собою
забезпечує високий рівень мотивації,
інтересу, пізнавальної активності.
Але може бути й протилежний
результат: постійна успішність здатна
сформувати байдуже ставлення до
навчання.
Крім того, постійне очікування лише
позитивного результату згубно впливає
на розвиток вольових якостей учня:
він ухиляється від подолання
труднощів;
губиться в складних ситуаціях
(навчальних та життєвих);
у його поведінці починає домінувати
мотив „уникнення невдач”.
Досвідчені психологи та педагоги
попереджують про можливість
негативних наслідків пережитого успіху.
Чому ж виникає такий парадокс?
По-перше, успіх, що діставався ціною
незначних зусиль, може призвести до
переоцінки, точніше, до завищеної
оцінки своїх можливостей.
По-друге, за сильним переживанням
будь-якої емоції обов`язково настає
релаксація (розслаблення).
І якщо в цей період запропонувати
людині якусь діяльність, то, швидше за
все, ця діяльність буде менш успішною,
ніж попередня.
По-третє, переживання успіху може бути
потьмареним, якщо результат, важливий
і значимий для самого учня, не буде
адекватно оцінений іншими людьми.
І нарешті:
Емоція успіху не стане сильним
переживанням, якщо результати діяльності
не значимі для її суб`єкта.
Дитина, особливо на початку навчання,
однаково інтенсивно переживає успіх у
„головних” і „неголовних” навчальних
предметах.
Але часто знижують цю інтенсивність:
„12 балів з музики ! Та краще б ти
отримав 12 балів з читання”.
Знижуючи значимості успіху, що
переживається дитиною, ми, дорослі,
впливаємо на формування у дитини
ставлення до навчального процесу в
цілому.
Ось чому, оцінюючи дітей, необхідно
виходити з індивідуальних особливостей
кожного учня.
Просування вперед треба заохочувати,
підбадьорювати, щоб дитина не
відчувала невдачу, порівнюючи свої
результати з раніше встановленими
нормами, особливо якщо вони для неї
недосяжні.
Отже, ситуація успіху у навчальній
діяльності створюється вчителем або ж
психологом.
Як і будь-яку іншу діяльність, навчання
можна уявити у вигляді простого
ланцюжка дій:
1. Установка на діяльність (емоційна
підготовка учнів на вирішення
навчального завдання) – мотиваційний
етап;
2.Забезпечення діяльності (створення
умов для успішного вирішення
навчального завдання) –підготовчий,
робочий етап;
3.Порівняння отриманих результатів з
очікуваними (усвідомлення ставлення до
результатів своєї навчальної праці) –
результативний етап.
Отже, якщо ситуація успіху створюється
вчителем послідовно і свідомо, її
3.Порівняння отриманих результатів з
очікуваними (усвідомлення ставлення
до результатів своєї навчальної праці) –
результативний етап.
Отже, якщо ситуація успіху створюється
вчителем послідовно і свідомо, її
структура повинна врахувати всі
перелічені компоненти.
Створення ситуації успіху на
мотиваційному етапі навчальної
діяльності
Дослідження психологів свідчать, що рівень
засвоєння людиною знань істотно залежить
від рівня сформованості її мотивації
навчитися.
Тож давайте проаналізуємо, як провести
мотиваційний етап уроку так, щоб створити
ситуацію успіху для того учня.
Перед учителем стоїть завдання:
сформувати в учня настанову на
успішне виконання завдання
Інакше кажучи, вчитель повинен
сформувати в учнів мотив досягнення
мети.
Але при цьому вчитель часто
зустрічається з неадекватною
реакцією учнівського колективу:
1.Хтось уже виконував подібне
завдання, і його результати
виявились невдалими, так що у цієї
категорії учнів уже сформоване
негативне ставлення на успішне
виконання завдання.
2.Інша група учнів не стикалась з
такою роботою, тому вони не знають,
чого можна очікувати від майбутньої
діяльності.
3.Третя група, яка виконувала потрібні
завдання і успішно з ними впоралася,
знаходиться у стані мобілізації, готова
виконувати навчальне завдання.
Зрозуміло, що найлегше вчителю буде
працювати з учнями третьої групи, де
необхідно лише активізувати позитивні
емоції, які діти пережили раніше.
У другої групи учнів слід передбачити
емоційну реакцію, намалювати
перспективу вдалого виконання
завдання, пов`язавши її з тими чи
іншими умовами діяльності, які в
минулому забезпечували успіх.
Найбільш клопітною буде робота
першою групою учнів.
Перш за все доведеться нейтралізувати
спогади про невдачу в попередній
діяльності, а потім створити перспективу
для нової.
Зробити це можна, наприклад, так:
дати завдання учневі попрацювати над
своїми помилками, або повідомити його,
що завдання для нього змінено
порівняно з попереднім і т. д.
Учитель може запропонувати різні
варіанти мотивів досягнення ситуації
успіху:
прагнення самостійно розв`язати цікаві
задачі;
завоювати авторитет у своїх товаришів;
стати першим;
розглядати свою діяльність з точки зору
її корисності для інших людей;
встановити нові контакти між
товаришами у ході виконання завдання
тощо.
Отже, на етапі мотивації навчальної
діяльності учитель організовує певні
ситуації з метою активізувати чи
нейтралізувати емоції для наступної
діяльності
На етапі мотивації створення ситуації
успіху більшою мірою визначається
психологічними аспектами.
Тут доречним буде використання в
роботі вчителя таких психологопедагогічних прийомів, як:
Ефект Розенталя, або „Ефект
навіювання”: „Ти це можеш”, „Тобі це
вдається” тощо.
Якщо педагог буде переконувати учнів
у реальності успіху, то успіх прийде.
Англійський учений Стоуенс довів, що
учні, яких заохочували, досягли значно
більших успіхів, ніж ті, кого ніяк не
заохочували.
Прийом „Емоційне погладжування” –
це констатація будь-якого факту успіху,
прищеплювання дитині віри в себе,
відкритість учителя для довіри і співчуття.
◦ Прийом „Анонсування” –
репетиція майбутньої дії, яка створює
психологічний настрій на успіх перед
класом.
Це можуть бути додаткові індивідуальні
заняття з окремими учнями чи
заздалегідь оголошенні запитання
самостійної роботи.
Прийом „Шикуйсь!” містить такі кроки:
психологічна атака;
емоційне блокування;
вибір головного напрямку;
вибір рівних можливостей;
несподіване порівняння;
стабілізація.
Цей прийом полягає в тому, щоб:
учителем блокувалось припущення на
невдачу в діяльності учня;
відволікалася увага школяра від
чергового неуспіху;
вчитель повинен знайти той напрямок
діяльності, яким учень зможе
реалізувати себе набагато краще, тим
самим забезпечити його на успіх, на
стабільність у навчанні.
Розглянемо деякі
алгоритми створення ситуацій успіху та
методику їх реалізації:
Прийом „Даю шанс” – це заздалегідь
підготовлена вчителем ситуація, в якій
учень отримує можливість зненацька
для себе розкрити свої можливості.
Прийом “ Зняття страху”-
допомогає перебороти невпевненість у
власних силах (Люди вчаться на своїх
помилках і знаходять інші шляхи
вирішення проблем).
Прийом “Авансування успішного
результату” –
допомогає вчителю висловити тверду
переконаніність у тому, що його учень
обов’язково впорається з поставленим
завданням.
Це, в свою чергу, переконує дитину у
своїх силах і можливостях.
“У тебе обов’язково вийде”, “Я навіть не
сумніваюсь у позитивному результаті” і
т. д.
Прийом “Прихований інструктаж”
Допомагає дитині уникнути поразки.
Досягається шляхом побажання,
наприклад:
Можливо краще почати з ...,
Виконуючи роботу не забудьте про ...
Прийом “Внесення мотиву”.
Показує дитині заради чого, кого
здійснюється ця діяльність, кому буде
добре після виконання, наприклад, “Без
твоєї допомоги твоїм друзям не
впоратись...” тощо.
Прийом “Персональна винятковість.”
Визначає важливість зусиль дитини в
діяльності, що здійснюється або
здійснюватиметься, наприклад:
Тільки ти міг би…
Тільки тобі і можу доручити… і т.п.
Прийом “Висока оцінка деталі”.
Допомагає емоційно пережити не
результат в цілому, а якої її окремої
деталі:
Найбільше мені сподобалось у твоїй
роботі…
Найбільше тобі вдалося…
Прийом „Еврика”.
Створюються умови, за яких дитина,
виконуючи навчальне завдання,
несподівано відкриває в собі невідомі
досі здібності.
Завдання вчителя – помітити це глибоко
особисте відкриття, всіляко підтримати
дитину, поставити нову мету і надихнути
на її досягнення.
Допомога вчителя у створенні ситуації
відкриття має бути ненав`язливою,
прихованою.
Створюючи ситуації успіху на етапі
організації навчальної діяльності, слід
пам`ятати кілька основних правил:
у кожній дитині є задатки, які можуть
розвинутися у здібності;
Побачити їх, відчути, розвити – це
справа педагога;
ставлення до дитини як до рівної, як до
себе, спілкування, що повністю включає
грубість, різкість, образливий тон, має
стати обов`язковою нормою всієї
педагогічної діяльності;
Ставлення до дитини:
як до рівної,
як до себе,
спілкування, що повністю виключає:
- грубість,
- різкість,
- образливий тон
має стати обов`язковою нормою всієї
педагогічної діяльності;
чим більше напрямків діяльності, в яких
бере участь дитина, тим більше в неї
можливостей знайти себе;
кількість і різноманітність ситуацій і
обставин, в тому числі і штучно
створених, у які може потрапити
дитина, визначають шляхи її сьогодення
і віддаленого інтересу та можливі шляхи
успіху.
ТИПИ УСПІХУ:
Неочікувана радість – це почуття
задоволення від того, що результати
діяльності учня перевершили його
очікування.
З педагогічної та психологічної точки
зору – це результат продуманої,
підготовленої діяльності вчителя.
Спільна радість – полягає в тому, щоб учень
досяг необхідної для себе реакції колективу.
Вона може бути підготовленою вчителем
або спонтаною.
Спільною радістю вважають тільки ті реакції
колективу, які дають можливість дитині
відчутні себе задоволеним, стимулюють її
зусиля.
Це, перш за все, має бути емоційний відгук
оточуючих на успіх члена свого колективу.
Важливо, щоб у досягненнях кожного
школяра всі бачили результати своєї
праці, а сама дитина розуміла, що її
радість – це радість підтримки,
отримання статусу „свій серед своїх”.
Зрештою у тому, як реагує дитячий
колектив на успіхи або невдачі своїх
учителів, виявляється його моральна
сутність.
Радість пізнання – це радість пізнання
нового, хоча вона по своїй суті
альтруїстична (виникає на основі
допомоги, підтримки інших людей).
Пізнання спираїться на самоосвіту й
самопізнання.
Така радість не може вирости на
пустому місці, появитися без серйозних
причин. Це слід клопіткої роботи
учителя –учня-учнів.
ВИСНОВОК:
1.Ситуація успіху досягається тоді, коли
сама дитина визначає цей результат як
успіх.
2 Усвідомлення ситуації успіху самим
учнем, розуміння її значимості виникає у
школяра після здолання своєї боязкості,
невміння, незнання, психологічного
враження та інших видів труднощів.
3. Завдання педагога :
допомогти особистості дитини зрости в
успіху;
дати відчути радість від здолання
труднощів;
дати зрозуміти, що задарма в житті в
житті нічого не дається, скрізь необхідно
докласти зусиль.
І успіх буде еквівалентним витраченим
зусиллям.
ШАНОВНІ КОЛЕГИ !
Дайте, будь ласка, відповідь на такі
запитання:
1.Ваше ставлення до технології “Створення
ситуації успіху”.
2.Як Ви оцінюєте стан “Створення ситуації
успіху у Вашому навчальному закладі”.
3.Які ще методичні рекомендації, ідеї,
міркування щодо “Створення ситуації успіху”,
Ви можете запропонувати учасникам нашого
семінару ?
ВДЯЧНІ ВАМ ЗА ВІДВЕРТІСТЬ, ЗА ПОРАДИ
Slide 109
Створення ситуації успіху
та шляхи її реалізації
на уроці як складової якості
навчально-виховного процесу
Мета: Удосконалити методику
створення ситуації успіху та шляхів
її реалізації на уроці як стежки, що
веде до того куточка дитячого
серця, в якому горить вогник
бажання бути гарним.
На
відміну від традиційного розуміння
освіти як суми знань та навичок, нині освіту
починають розглядати як процес
становлення особистості .
Причому особистості, здатної до:
самоосвіти,
саморозвитку,
самовдосконалення,
яка вміє використовувати набуті знання,
яка прагне реалізувати себе,
спроможна змінити на краще своє життя,
життя своєї держави.
Алгоритм
створення та досягнення ситуації успіху
твердження про “Ситуацію успіху”;
особистісно-орієнтований підхід у справі
навчання та виховання - основа педагогічної
технології “Створення ситуації успіху”;
роль “Ситуації успіху” у навчальній діяльності;
створення “Ситуації успіху” на мотиваційному
етапі навчальної діяльності;
психолого-педагогічні прийоми при створенні
“Ситуації успіху”;
методика реалізації “Ситуації успіху”;
Виходячи із Положень Закону України “Про
освіту” завдання школи сьогодні полягає в
тому, щоб:
Виховувати в учнів здатність:
долати життєві труднощі;
самостійно приймати рішення;
розвивати себе як особистість, здатну:
робити вибір і контролювати своє життя;
брати на себе відповідальність за свої дії;
захищати себе і свої життєві цінності;
діяти відповідно до них;
піклуватись про інших;
Завдання вчителів:
прищепити учням потребу до здобуття
знань;
створити такі умови, щоб процес
здобуття знань був для них цікавим,
потрібним, комфортним;
і тому пріоритетним завданням вчителя
під час навчально-виховної діяльності є
створення ситуації успіху.
Що означає “Ситуація успіху?”
Ситуація успіху - це суб'єктивний
психічний стан задоволення наслідком
своєї фізичної, розумової праці чи
моральної напруги.
Успіх у навчанні - єдине джерело
внутрішніх сил дитини, які породжують
енергію для переборення труднощів,
бажання вчитися.
В.Сухомлинський
Ситуація успіху дарує атмосферу
приязні та взаємодопомоги, впевненості
і захищеності.
Учитель зобов’язаний створити джерело
внутрішніх сил дитини, джерело, яке дає
енергію для подолання труднощів і
формування бажання вчитися.
Використання ситуації успіху має
сприяти підвищенню робочого тонусу,
збільшенню продуктивності навчальної
роботи, а також допомогти учням
усвідомити себе повноцінною
особистістю і, відповідно, забезпечити
успіх у навчанні.
Основою педагогічної технології
“Створення ситуації успіху” є
особистісно-орієнтований підхід у справі
навчання та виховання.
А тому звернемося до рекомендацій
щодо особистісно-орієнтовного підходу
навчання та виховання.
–
Особистісно орієнтоване навчання
це навчання, центром якого є
особистість дитини, її самобутність та
самостійність: суб'єктивний досвід
кожного спочатку розкривається, а
потім узгоджується зі змістом освіти.
Визнання учня ключовою фігурою
всього освітнього процесу – це і є
особистісно орієнтована педагогіка.
У свідомості учня це має такий
вигляд: «Все, що я пізнаю, я знаю,
для чого мені потрібно і де я можу ці
знання застосувати».
Для педагога - це прагнення знайти
розумний баланс між знаннями,
уміннями та навичками учня.
Сучасність вимагає навчити учнів:
- самостійно та творчо розв'язувати
проблеми;
- шукати нову інформацію й робити
висновки, а не подавати дітям готові
знання.
В особистісно-орієнтованому підході
вчителю насамперед потрібен високий
рівень педагогічної майстерності, який
базується на розвитку:
дидактичних;
організаторських;
комунікативних;
науково-пізнавальних;
емоційних;
та поведінкових компонентностей;
-
-
Цілі особистісно орієнтованого
навчання полягають у тому, щоб:
визначити життєвий досвід кожного
учня;
його пізнавальні здібності;
рівень інтелекту;
інтереси, які спочатку треба розкрити,
а потім розвинути у навчальному
процесі;
Цілі особистісно орієнтованого навчання
полягають у тому, щоб:
Формувати позитивну мотивацію учнів до:
-
пізнавальної діяльності;
-
потребу в самопізнанні;
-
потребу в самореалізаціїї;
-
та потребу у самовдосконаленні школярів;
Цілі особистісно орієнтованого навчання
полягають у тому, щоб:
Озброїти учнів механізмом:
адаптації;
саморегуляції;
самозахисту;
самовиховання;
Цілі особистісно орієнтованого навчання
полягають у тому, щоб:
Розвинути індивідуальні позитивні
здібності кожного школяра;
Сформувати культуру життєдіяльності
максимально виявити і використати
індивідуальний досвід учня;
Правильно визначати лінії поведінки.
Основні принципи
особистісно-орієнтованого
навчання:
1. Принцип «розвивальної допомоги»
не робити за учня;
не вказувати йому, що робити,
а допомогти пробувати власні сили і власну
активність;
потрібно добитись, щоб учень сам обирав
рішення і відповідав за них.
Звідси - не потрібно подавати готові
знання, а створити умови, в яких
виявляється:
-
власна пізнавальна активність учня;
-
і він визначить для себе цілі, зміст та
методи роботи, власні цінності.
-
Навчання повинно бути дослідницьким
Це час, протягом якого діти вчаться:
самостійно діяти;
- дискутувати;
- приймати рішення.
-
При цьому розвивається самосвідомість і
самореалізується особистість.
Принцип - «свобода вміння»
- учні вільно обговорюють
проблеми;
- співпрацюють один з одним,
- а вчитель виступає в ролі
старшого члена колективу,
консультанта, джерела досвіду
Принцип - «свобода вміння»
Учителю:
-недостатньо
процес;
організувати навчальний
- потрібно ще визначити спосіб засвоєння
знань, тобто оприділити види діяльності
учня на уроці.
Основні вимоги до особистісноорієнтованого уроку:
раціональна єдність словесних,
наукових і практичних методів
навчання;
зв'язок з раніше вивченим досвідом,
набутим учнем;
Основні вимоги до особистісно
орієнтованого уроку:
-формування вмінь в учнів самостійно
здобувати знання і застосовувати їх на
практиці;
-заохочення прагнень учнів знаходити свій
спосіб роботи з навчальним матеріалом.
Метою
особистісноорієнтованого уроку є:
- створення умов для виявлення
пізнавальної активності учнів
Засобами досягнення вчителем цієї мети
можуть бути:
використання різних форм та методів
навчальної діяльності, які дозволяють
розкрити суб'єктивний досвід учнів;
створення атмосфери зацікавленості
кожного учня в результатах роботи
всього класу;
стимулювання учнів до висловлювань,
використання різних способів виконання
завдань без побоювань помилитися,
отримати хибну відповідь тощо;
Засобами досягнення вчителем цієї мети
можуть бути:
використання протягом уроку
дидактичного матеріалу, який дозволяє
отримати учневі найбільш значущі для
нього вид та форму змісту навчального
матеріалу;
оцінювання досягнень учня протягом
усього процесу його діяльності, а не
тільки за кінцевим результатом;
Засобами досягнення вчителем цієї мети
можуть бути:
заохочення прагнень учня знаходити свій
спосіб роботи;
аналізувати протягом уроку роботи інших
учнів; вибирати та засвоювати найбільш
раціональні з них;
створення на уроці педагогічних ситуацій
спілкування, які б дозволяли кожному учневі
виявляти ініціативу, самостійність, виборність у
справах роботи;
створення обстановки для природного
самовираження учня.
Технологія
особистісноорієнтованогоуроку
Для проведення особистісноорієнтованого уроку вчитель має
оволодіти його основними етапами:
1.
2.
3.
4.
5.
6.
7.
8.
Орієнтації.
Визначення мети.
Проектування.
Організації.
Реалізації.
Контролю.
Коригування.
Оцінювання
1. Етап орієнтації включає:
орієнтацію на позитивну роботу;
орієнтацію на визначення особистісного
досвіду учнів;
пов'язання цього досвіду з проблемами
навчального матеріалу.
2. Етап визначення мети передбачає:
визначення на уроці разом з учнями
значущої мети здійснення тієї діяльності,
яка запланована вчителем (учні повинні
зрозуміти, що може дати робота учням
саме на цьому уроці для складання,
наприклад, тематичного заліку,
державної атестації, свого майбутнього
життя тощо);
визначення показників досягнення
поставлених завдань;
3. Етап проектування включає:
передбачення залучення учнів до
виконання ними випереджальних
завдань;
підготовки повідомлень;
рефератів;
виготовлення та відбору наочності;
складання плану роботи тощо;
Етап організації виконання плану
діяльності передбачає:
Подання можливих варіантів і
способів виконання навчальної
діяльності (усна чи письмова форма,
індивідуальна робота чи робота в
групах, робота з текстом чи з іншими
засобами одержання інформації);
Етап організації виконання плану
діяльності передбачає:
2.Представлення учнями вибору способу
фіксації нового матеріалу (конспект,
схема, таблиця, опора, план, тези,
висновки тощо);
3.Варіативність домашнього завдання
(диференціація за рівнем складності та
способом виконання).
Етап контрольно-оцінювальний:
1.Залучення учнів до контролю за
перебігом навчальної діяльності шляхом
заохочення їх до різних видів контролю,
самоконтролю, взаємоконтролю, роботи
в групах;
2.Участь учнів у виправленні помилок і
недоліків у знаннях, усвідомлення їх
причин шляхом взаємо та самоаналізу;
Етап контрольно-оцінювальний:
3.Надання учням можливості самостійно
або за участі вчителя, інших учнів
порівнювати отримані ним результати з
критеріями стандарту, закладеного у
навчальній програмі;
4.Використання механізмів оцінного
методу (позитивного ставлення до
успіхів школяра);
Етап контрольно-оцінювальний:
5.Використання механізмів оцінного
методу (позитивного ставлення до
успіхів школяра).
6.Оцінювання (виставлення рівневих
оцінок за дванадцятибальною системою
оцінювання навчальних досягнень,
поурочного бала, рейтинг) не тільки
результатів, а й самого процесу
навчання.
6. Заключний етап передбачає:
усвідомлення учнями ситуації
досягнення мети;
відчуття успіху;
підкріплення позитивної мотивації
стосовно власної діяльності.
Методи та засоби психолого-педагогічної
підтримки діяльності учнів
заохочення;
навчально-пізнавальна гра;
створення ситуації успіху;
створення ситуації пізнавального інтересу;
створення проблемної ситуації;
спонукання до пошуку альтернативних
рішень;
виконання творчих завдань;
кооперація учнів;
створення ситуації взаємодопомоги тощо.
Висновок може бути таким: особистісноорієнтоване навчання ЦЕ–
загальнодидактичний принцип
індивідуального підходу до учнів.
Таке твердження ми дослідимо та
пояснимо за допомогою такого факту:
Відомий російський психолог
Л.С. Виготський своє теорією доводить,
що розум будь-якої людини має дві зони
розвитку: А і Б.
Перша зона (А) – це зона актуального
розвитку.
У цю зону потрапляють завдання, які
дитина може виконати сама без
допомоги вчителя.
Друга зона (В) – це зона найближчого
розвитку
Сюди потрапляють завдання, які дитина сама
виконати не може, але може з ними
впоратися з допомогою вчителя.
Зона найближчого розвитку, - це зона
“наступного дня”.
Те, що сьогодні є зона найближчого
розвитку, завтра у процесі навчання повинно
стати зоною актуального розвитку. Учитель
не повинен давати готову інформацію, адже
таке навчання може загальмувати мислення
дитини. А за допомогою вміло підібраних
запитань педагог підводить школяра до
правильної відповіді, розв’язку.
Те, що сьогодні є зоною найближчого
розвитку, завтра у процесі навчання
повинно стати зоною актуального
розвитку.
Учитель не повинен давати готову
інформацію, адже таке навчання може
загальмувати мислення дитини.
А за допомогою вміло підібраних
запитань педагог підводить школяра до
правильної відповіді, розв’язку.
Отже, як бачимо із цього прикладу, щоб
відбулися розвиток і навчання учнів,
завдання повинні потрапляти лише в
зону найближчого розвитку
(за Л.С. Виготським).
Припустимо, що два учні навчались в
одній школі, в одних і тих самих
учителів, закінчили школу з відзнакою,
рівень їхнього розвитку все одно буде
різним.
Ще більше відрізняється розвиток учнів
класу, які згідно з 12- бальною
системою досягли початкового і
високого рівнів.
Тому зрозуміло, що до таких дітей треба
підходити індивідуально, тобто ставити
перед ними різні завдання.
Якщо для цілого класу поставити одне
завдання, то для одних учнів воно
потрапить у зону актуального розвитку,
для інших – у зону найближчого
розвитку.
Отже, одне завдання для всього класу
ставити не бажано і не потрібно, а
здійснювати якісний особистісноорієнтований підхід до навчання та
виховання на практиці нам заважає ряд
причин, зокрема:
Причина 1. Щоб підійти індивідуально
до кожного учня, необхідно знати його
психологічні, фізіологічні та соціальні
особливості.
Лише психологія нараховує кілька
десятків індивідуальних особливостей
особистості. Це різні види уваги, уяви,
мислення, сприйняття, темпераменту,
характеру і т.д.
Пам’ять також поділяється більш ніж
на 10 типів: короткочасна,
довготривала, оперативна, рухова,
зорова, слухова, емоційна, словеснологічна і т.д.;
Причина 2. Виявити всі ці психологічні,
фізіологічні та соціальні особливості
вчитель без допомоги психолога, лікаря,
соціолога не може;
Причина 3.Навіть якщо теоретично
припустити, що в кожної дитини
виявили всі ці особливості, вчитель не
зможе запам’ятати їх у такій кількості
дітей, оскільки він одночасно навчає
свого предмета не один десяток учнів,
кожен з яких має не один десяток таких
особливостей.
Нарешті, якщо вчителю все-таки
вдається запам’ятати всі особливості
кожної дитини, він не зможе підійти
індивідуально тому, що урок триває
всього 40-45 хв, протягом яких
неможливо фізично попрацювати з
кожним учнем класу індивідуально.
Отже, існує суперечність: з одного боку,
вимоги до особистісно-орієнтованого
навчання, а з іншого причини, що
унеможливлюють якісне впровадження
цієї педагогічної технології у навчальновиховний процес.
Який же вихід з ситуації, що склалася ?
Філософія вчить, що джерелом і
рушійними силами будь-якого процесу
(у тому числі й навчального) є
розв’язання суперечностей і тому,
щоб навчальний процес розвивався,
вчителю необхідно вміти виявляти
суперечність навчального процесу, а
також вміти розв’язувати її.
Дана суперечність розв’язується шляхом
диференційованого підходу до учнів.
Диференціація (від лат. Differentia –
різниця, відмінність) – розчленування
цілого на якісно відмінні частини.
Розв’язування таких суперечностей
називається підходом до навчання.
Цей підхід, для прикладу, можна
здійснити таким чином:
Учнів класу розподілити на групи за
рівнем розвитку.
Критерії, якими слід керуватися - це
успішність.
Таких груп, наприклад, може бути
чотири:
низький рівень;
середній рівень;
достатній рівень;
високий рівень.
Зрозуміло, що такий поділ не
аргументується для учнів, для того щоб
у слабшого школяра не сформувалася
занижена самооцінка, а в сильного –
завищена.
Якщо учні однієї з груп підвищують свій
рівень – їх слід перевести до наступної
групи і навпаки.
Для кожної групи пропонуються різні за
ступенем складності завдання.
Диференційований підхід можна
здійснювати при різних формах
навчального процесу: під час уроку,
лабораторного заняття, екскурсії.
Під час проведеного уроку методом бесіди,
запитань слід орієнтувати учнів на певну
групу.
При цьому обов’язково слід враховувати,
щоб запитання було точним, стислим, не
мало елементів підказки.
Під час проведення уроку методом
пояснення, розповіді диференційований
підхід неможливий, оскільки вчитель будує
свою розповідь, орієнтуючись на
середнього учня,
але під час закріплення нового матеріалу
чи пояснення домашнього завдання учням
можна запропонувати різнорівневі
завдання.
Завершальним етапом навчальної
діяльності на уроці є:
усвідомлення ситуації досягнення мети;
переживання ситуації успіху;
підкріплення позитивної мотивації щодо
самої діяльності.
Ситуація успіху досягається тоді, коли
сама дитина визначає цей результат як
успіх.
Усвідомлення ситуації успіху самим
учнем, розуміння її значимості виникає у
суб'єкта після здолання своєї боязкості,
невміння, незнання, психологічного
враження та інших видів труднощів.
Роль “Ситуації успіху” у навчальній
діяльності
За останні роки термін
„Ситуація успіху” став звичним для
педагогів.
Ніхто не заперечує, що саме позитивні
емоції можуть стати для дитини одним
з найважливіших стимулів у навчанні,
але при цьому ми забуваємо про те, що
в педагогів не існує єдиного рецепта чи
правила, як саме створювати ситуації
успіху тому, що це слід на основі
індивідуального підходу, зважено, з
урахуванням багатьох факторів.
Діти прощають багато чого, але не
вибачають байдужість.
За відгуками дітей, найкращі їхні
вчителі вели уроки так, що здавалося,
ніби весь урок вони зайняті саме тобою.
Як цього досягти?
Іноді це „Іскра Божа”,
а частіше – майстерність, доведена до
мистецтва.
Важливо мати на увазі, що навіть
одноразове переживання успіху може
докорінно змінити психологічне
самопочуття дитини.
Ситуація успіху може стати пусковим
механізмом подальшого розвитку
особистості.
Безперечно, переживання успіху навіює
людині впевненість у власних силах.
З`являється бажання знову досягти
добрих результатів, виникає відчуття
внутрішнього благополуччя, що, у свою
чергу, покращує ставлення до
навколишнього світу.
На перший погляд здається, що вчитель,
кілька разів давши учню можливість
відчути успіх, далі вже само собою
забезпечує високий рівень мотивації,
інтересу, пізнавальної активності.
Але може бути й протилежний
результат: постійна успішність здатна
сформувати байдуже ставлення до
навчання.
Крім того, постійне очікування лише
позитивного результату згубно впливає
на розвиток вольових якостей учня:
він ухиляється від подолання
труднощів;
губиться в складних ситуаціях
(навчальних та життєвих);
у його поведінці починає домінувати
мотив „уникнення невдач”.
Досвідчені психологи та педагоги
попереджують про можливість
негативних наслідків пережитого успіху.
Чому ж виникає такий парадокс?
По-перше, успіх, що діставався ціною
незначних зусиль, може призвести до
переоцінки, точніше, до завищеної
оцінки своїх можливостей.
По-друге, за сильним переживанням
будь-якої емоції обов`язково настає
релаксація (розслаблення).
І якщо в цей період запропонувати
людині якусь діяльність, то, швидше за
все, ця діяльність буде менш успішною,
ніж попередня.
По-третє, переживання успіху може бути
потьмареним, якщо результат, важливий
і значимий для самого учня, не буде
адекватно оцінений іншими людьми.
І нарешті:
Емоція успіху не стане сильним
переживанням, якщо результати діяльності
не значимі для її суб`єкта.
Дитина, особливо на початку навчання,
однаково інтенсивно переживає успіх у
„головних” і „неголовних” навчальних
предметах.
Але часто знижують цю інтенсивність:
„12 балів з музики ! Та краще б ти
отримав 12 балів з читання”.
Знижуючи значимості успіху, що
переживається дитиною, ми, дорослі,
впливаємо на формування у дитини
ставлення до навчального процесу в
цілому.
Ось чому, оцінюючи дітей, необхідно
виходити з індивідуальних особливостей
кожного учня.
Просування вперед треба заохочувати,
підбадьорювати, щоб дитина не
відчувала невдачу, порівнюючи свої
результати з раніше встановленими
нормами, особливо якщо вони для неї
недосяжні.
Отже, ситуація успіху у навчальній
діяльності створюється вчителем або ж
психологом.
Як і будь-яку іншу діяльність, навчання
можна уявити у вигляді простого
ланцюжка дій:
1. Установка на діяльність (емоційна
підготовка учнів на вирішення
навчального завдання) – мотиваційний
етап;
2.Забезпечення діяльності (створення
умов для успішного вирішення
навчального завдання) –підготовчий,
робочий етап;
3.Порівняння отриманих результатів з
очікуваними (усвідомлення ставлення до
результатів своєї навчальної праці) –
результативний етап.
Отже, якщо ситуація успіху створюється
вчителем послідовно і свідомо, її
3.Порівняння отриманих результатів з
очікуваними (усвідомлення ставлення
до результатів своєї навчальної праці) –
результативний етап.
Отже, якщо ситуація успіху створюється
вчителем послідовно і свідомо, її
структура повинна врахувати всі
перелічені компоненти.
Створення ситуації успіху на
мотиваційному етапі навчальної
діяльності
Дослідження психологів свідчать, що рівень
засвоєння людиною знань істотно залежить
від рівня сформованості її мотивації
навчитися.
Тож давайте проаналізуємо, як провести
мотиваційний етап уроку так, щоб створити
ситуацію успіху для того учня.
Перед учителем стоїть завдання:
сформувати в учня настанову на
успішне виконання завдання
Інакше кажучи, вчитель повинен
сформувати в учнів мотив досягнення
мети.
Але при цьому вчитель часто
зустрічається з неадекватною
реакцією учнівського колективу:
1.Хтось уже виконував подібне
завдання, і його результати
виявились невдалими, так що у цієї
категорії учнів уже сформоване
негативне ставлення на успішне
виконання завдання.
2.Інша група учнів не стикалась з
такою роботою, тому вони не знають,
чого можна очікувати від майбутньої
діяльності.
3.Третя група, яка виконувала потрібні
завдання і успішно з ними впоралася,
знаходиться у стані мобілізації, готова
виконувати навчальне завдання.
Зрозуміло, що найлегше вчителю буде
працювати з учнями третьої групи, де
необхідно лише активізувати позитивні
емоції, які діти пережили раніше.
У другої групи учнів слід передбачити
емоційну реакцію, намалювати
перспективу вдалого виконання
завдання, пов`язавши її з тими чи
іншими умовами діяльності, які в
минулому забезпечували успіх.
Найбільш клопітною буде робота
першою групою учнів.
Перш за все доведеться нейтралізувати
спогади про невдачу в попередній
діяльності, а потім створити перспективу
для нової.
Зробити це можна, наприклад, так:
дати завдання учневі попрацювати над
своїми помилками, або повідомити його,
що завдання для нього змінено
порівняно з попереднім і т. д.
Учитель може запропонувати різні
варіанти мотивів досягнення ситуації
успіху:
прагнення самостійно розв`язати цікаві
задачі;
завоювати авторитет у своїх товаришів;
стати першим;
розглядати свою діяльність з точки зору
її корисності для інших людей;
встановити нові контакти між
товаришами у ході виконання завдання
тощо.
Отже, на етапі мотивації навчальної
діяльності учитель організовує певні
ситуації з метою активізувати чи
нейтралізувати емоції для наступної
діяльності
На етапі мотивації створення ситуації
успіху більшою мірою визначається
психологічними аспектами.
Тут доречним буде використання в
роботі вчителя таких психологопедагогічних прийомів, як:
Ефект Розенталя, або „Ефект
навіювання”: „Ти це можеш”, „Тобі це
вдається” тощо.
Якщо педагог буде переконувати учнів
у реальності успіху, то успіх прийде.
Англійський учений Стоуенс довів, що
учні, яких заохочували, досягли значно
більших успіхів, ніж ті, кого ніяк не
заохочували.
Прийом „Емоційне погладжування” –
це констатація будь-якого факту успіху,
прищеплювання дитині віри в себе,
відкритість учителя для довіри і співчуття.
◦ Прийом „Анонсування” –
репетиція майбутньої дії, яка створює
психологічний настрій на успіх перед
класом.
Це можуть бути додаткові індивідуальні
заняття з окремими учнями чи
заздалегідь оголошенні запитання
самостійної роботи.
Прийом „Шикуйсь!” містить такі кроки:
психологічна атака;
емоційне блокування;
вибір головного напрямку;
вибір рівних можливостей;
несподіване порівняння;
стабілізація.
Цей прийом полягає в тому, щоб:
учителем блокувалось припущення на
невдачу в діяльності учня;
відволікалася увага школяра від
чергового неуспіху;
вчитель повинен знайти той напрямок
діяльності, яким учень зможе
реалізувати себе набагато краще, тим
самим забезпечити його на успіх, на
стабільність у навчанні.
Розглянемо деякі
алгоритми створення ситуацій успіху та
методику їх реалізації:
Прийом „Даю шанс” – це заздалегідь
підготовлена вчителем ситуація, в якій
учень отримує можливість зненацька
для себе розкрити свої можливості.
Прийом “ Зняття страху”-
допомогає перебороти невпевненість у
власних силах (Люди вчаться на своїх
помилках і знаходять інші шляхи
вирішення проблем).
Прийом “Авансування успішного
результату” –
допомогає вчителю висловити тверду
переконаніність у тому, що його учень
обов’язково впорається з поставленим
завданням.
Це, в свою чергу, переконує дитину у
своїх силах і можливостях.
“У тебе обов’язково вийде”, “Я навіть не
сумніваюсь у позитивному результаті” і
т. д.
Прийом “Прихований інструктаж”
Допомагає дитині уникнути поразки.
Досягається шляхом побажання,
наприклад:
Можливо краще почати з ...,
Виконуючи роботу не забудьте про ...
Прийом “Внесення мотиву”.
Показує дитині заради чого, кого
здійснюється ця діяльність, кому буде
добре після виконання, наприклад, “Без
твоєї допомоги твоїм друзям не
впоратись...” тощо.
Прийом “Персональна винятковість.”
Визначає важливість зусиль дитини в
діяльності, що здійснюється або
здійснюватиметься, наприклад:
Тільки ти міг би…
Тільки тобі і можу доручити… і т.п.
Прийом “Висока оцінка деталі”.
Допомагає емоційно пережити не
результат в цілому, а якої її окремої
деталі:
Найбільше мені сподобалось у твоїй
роботі…
Найбільше тобі вдалося…
Прийом „Еврика”.
Створюються умови, за яких дитина,
виконуючи навчальне завдання,
несподівано відкриває в собі невідомі
досі здібності.
Завдання вчителя – помітити це глибоко
особисте відкриття, всіляко підтримати
дитину, поставити нову мету і надихнути
на її досягнення.
Допомога вчителя у створенні ситуації
відкриття має бути ненав`язливою,
прихованою.
Створюючи ситуації успіху на етапі
організації навчальної діяльності, слід
пам`ятати кілька основних правил:
у кожній дитині є задатки, які можуть
розвинутися у здібності;
Побачити їх, відчути, розвити – це
справа педагога;
ставлення до дитини як до рівної, як до
себе, спілкування, що повністю включає
грубість, різкість, образливий тон, має
стати обов`язковою нормою всієї
педагогічної діяльності;
Ставлення до дитини:
як до рівної,
як до себе,
спілкування, що повністю виключає:
- грубість,
- різкість,
- образливий тон
має стати обов`язковою нормою всієї
педагогічної діяльності;
чим більше напрямків діяльності, в яких
бере участь дитина, тим більше в неї
можливостей знайти себе;
кількість і різноманітність ситуацій і
обставин, в тому числі і штучно
створених, у які може потрапити
дитина, визначають шляхи її сьогодення
і віддаленого інтересу та можливі шляхи
успіху.
ТИПИ УСПІХУ:
Неочікувана радість – це почуття
задоволення від того, що результати
діяльності учня перевершили його
очікування.
З педагогічної та психологічної точки
зору – це результат продуманої,
підготовленої діяльності вчителя.
Спільна радість – полягає в тому, щоб учень
досяг необхідної для себе реакції колективу.
Вона може бути підготовленою вчителем
або спонтаною.
Спільною радістю вважають тільки ті реакції
колективу, які дають можливість дитині
відчутні себе задоволеним, стимулюють її
зусиля.
Це, перш за все, має бути емоційний відгук
оточуючих на успіх члена свого колективу.
Важливо, щоб у досягненнях кожного
школяра всі бачили результати своєї
праці, а сама дитина розуміла, що її
радість – це радість підтримки,
отримання статусу „свій серед своїх”.
Зрештою у тому, як реагує дитячий
колектив на успіхи або невдачі своїх
учителів, виявляється його моральна
сутність.
Радість пізнання – це радість пізнання
нового, хоча вона по своїй суті
альтруїстична (виникає на основі
допомоги, підтримки інших людей).
Пізнання спираїться на самоосвіту й
самопізнання.
Така радість не може вирости на
пустому місці, появитися без серйозних
причин. Це слід клопіткої роботи
учителя –учня-учнів.
ВИСНОВОК:
1.Ситуація успіху досягається тоді, коли
сама дитина визначає цей результат як
успіх.
2 Усвідомлення ситуації успіху самим
учнем, розуміння її значимості виникає у
школяра після здолання своєї боязкості,
невміння, незнання, психологічного
враження та інших видів труднощів.
3. Завдання педагога :
допомогти особистості дитини зрости в
успіху;
дати відчути радість від здолання
труднощів;
дати зрозуміти, що задарма в житті в
житті нічого не дається, скрізь необхідно
докласти зусиль.
І успіх буде еквівалентним витраченим
зусиллям.
ШАНОВНІ КОЛЕГИ !
Дайте, будь ласка, відповідь на такі
запитання:
1.Ваше ставлення до технології “Створення
ситуації успіху”.
2.Як Ви оцінюєте стан “Створення ситуації
успіху у Вашому навчальному закладі”.
3.Які ще методичні рекомендації, ідеї,
міркування щодо “Створення ситуації успіху”,
Ви можете запропонувати учасникам нашого
семінару ?
ВДЯЧНІ ВАМ ЗА ВІДВЕРТІСТЬ, ЗА ПОРАДИ
Slide 110
Створення ситуації успіху
та шляхи її реалізації
на уроці як складової якості
навчально-виховного процесу
Мета: Удосконалити методику
створення ситуації успіху та шляхів
її реалізації на уроці як стежки, що
веде до того куточка дитячого
серця, в якому горить вогник
бажання бути гарним.
На
відміну від традиційного розуміння
освіти як суми знань та навичок, нині освіту
починають розглядати як процес
становлення особистості .
Причому особистості, здатної до:
самоосвіти,
саморозвитку,
самовдосконалення,
яка вміє використовувати набуті знання,
яка прагне реалізувати себе,
спроможна змінити на краще своє життя,
життя своєї держави.
Алгоритм
створення та досягнення ситуації успіху
твердження про “Ситуацію успіху”;
особистісно-орієнтований підхід у справі
навчання та виховання - основа педагогічної
технології “Створення ситуації успіху”;
роль “Ситуації успіху” у навчальній діяльності;
створення “Ситуації успіху” на мотиваційному
етапі навчальної діяльності;
психолого-педагогічні прийоми при створенні
“Ситуації успіху”;
методика реалізації “Ситуації успіху”;
Виходячи із Положень Закону України “Про
освіту” завдання школи сьогодні полягає в
тому, щоб:
Виховувати в учнів здатність:
долати життєві труднощі;
самостійно приймати рішення;
розвивати себе як особистість, здатну:
робити вибір і контролювати своє життя;
брати на себе відповідальність за свої дії;
захищати себе і свої життєві цінності;
діяти відповідно до них;
піклуватись про інших;
Завдання вчителів:
прищепити учням потребу до здобуття
знань;
створити такі умови, щоб процес
здобуття знань був для них цікавим,
потрібним, комфортним;
і тому пріоритетним завданням вчителя
під час навчально-виховної діяльності є
створення ситуації успіху.
Що означає “Ситуація успіху?”
Ситуація успіху - це суб'єктивний
психічний стан задоволення наслідком
своєї фізичної, розумової праці чи
моральної напруги.
Успіх у навчанні - єдине джерело
внутрішніх сил дитини, які породжують
енергію для переборення труднощів,
бажання вчитися.
В.Сухомлинський
Ситуація успіху дарує атмосферу
приязні та взаємодопомоги, впевненості
і захищеності.
Учитель зобов’язаний створити джерело
внутрішніх сил дитини, джерело, яке дає
енергію для подолання труднощів і
формування бажання вчитися.
Використання ситуації успіху має
сприяти підвищенню робочого тонусу,
збільшенню продуктивності навчальної
роботи, а також допомогти учням
усвідомити себе повноцінною
особистістю і, відповідно, забезпечити
успіх у навчанні.
Основою педагогічної технології
“Створення ситуації успіху” є
особистісно-орієнтований підхід у справі
навчання та виховання.
А тому звернемося до рекомендацій
щодо особистісно-орієнтовного підходу
навчання та виховання.
–
Особистісно орієнтоване навчання
це навчання, центром якого є
особистість дитини, її самобутність та
самостійність: суб'єктивний досвід
кожного спочатку розкривається, а
потім узгоджується зі змістом освіти.
Визнання учня ключовою фігурою
всього освітнього процесу – це і є
особистісно орієнтована педагогіка.
У свідомості учня це має такий
вигляд: «Все, що я пізнаю, я знаю,
для чого мені потрібно і де я можу ці
знання застосувати».
Для педагога - це прагнення знайти
розумний баланс між знаннями,
уміннями та навичками учня.
Сучасність вимагає навчити учнів:
- самостійно та творчо розв'язувати
проблеми;
- шукати нову інформацію й робити
висновки, а не подавати дітям готові
знання.
В особистісно-орієнтованому підході
вчителю насамперед потрібен високий
рівень педагогічної майстерності, який
базується на розвитку:
дидактичних;
організаторських;
комунікативних;
науково-пізнавальних;
емоційних;
та поведінкових компонентностей;
-
-
Цілі особистісно орієнтованого
навчання полягають у тому, щоб:
визначити життєвий досвід кожного
учня;
його пізнавальні здібності;
рівень інтелекту;
інтереси, які спочатку треба розкрити,
а потім розвинути у навчальному
процесі;
Цілі особистісно орієнтованого навчання
полягають у тому, щоб:
Формувати позитивну мотивацію учнів до:
-
пізнавальної діяльності;
-
потребу в самопізнанні;
-
потребу в самореалізаціїї;
-
та потребу у самовдосконаленні школярів;
Цілі особистісно орієнтованого навчання
полягають у тому, щоб:
Озброїти учнів механізмом:
адаптації;
саморегуляції;
самозахисту;
самовиховання;
Цілі особистісно орієнтованого навчання
полягають у тому, щоб:
Розвинути індивідуальні позитивні
здібності кожного школяра;
Сформувати культуру життєдіяльності
максимально виявити і використати
індивідуальний досвід учня;
Правильно визначати лінії поведінки.
Основні принципи
особистісно-орієнтованого
навчання:
1. Принцип «розвивальної допомоги»
не робити за учня;
не вказувати йому, що робити,
а допомогти пробувати власні сили і власну
активність;
потрібно добитись, щоб учень сам обирав
рішення і відповідав за них.
Звідси - не потрібно подавати готові
знання, а створити умови, в яких
виявляється:
-
власна пізнавальна активність учня;
-
і він визначить для себе цілі, зміст та
методи роботи, власні цінності.
-
Навчання повинно бути дослідницьким
Це час, протягом якого діти вчаться:
самостійно діяти;
- дискутувати;
- приймати рішення.
-
При цьому розвивається самосвідомість і
самореалізується особистість.
Принцип - «свобода вміння»
- учні вільно обговорюють
проблеми;
- співпрацюють один з одним,
- а вчитель виступає в ролі
старшого члена колективу,
консультанта, джерела досвіду
Принцип - «свобода вміння»
Учителю:
-недостатньо
процес;
організувати навчальний
- потрібно ще визначити спосіб засвоєння
знань, тобто оприділити види діяльності
учня на уроці.
Основні вимоги до особистісноорієнтованого уроку:
раціональна єдність словесних,
наукових і практичних методів
навчання;
зв'язок з раніше вивченим досвідом,
набутим учнем;
Основні вимоги до особистісно
орієнтованого уроку:
-формування вмінь в учнів самостійно
здобувати знання і застосовувати їх на
практиці;
-заохочення прагнень учнів знаходити свій
спосіб роботи з навчальним матеріалом.
Метою
особистісноорієнтованого уроку є:
- створення умов для виявлення
пізнавальної активності учнів
Засобами досягнення вчителем цієї мети
можуть бути:
використання різних форм та методів
навчальної діяльності, які дозволяють
розкрити суб'єктивний досвід учнів;
створення атмосфери зацікавленості
кожного учня в результатах роботи
всього класу;
стимулювання учнів до висловлювань,
використання різних способів виконання
завдань без побоювань помилитися,
отримати хибну відповідь тощо;
Засобами досягнення вчителем цієї мети
можуть бути:
використання протягом уроку
дидактичного матеріалу, який дозволяє
отримати учневі найбільш значущі для
нього вид та форму змісту навчального
матеріалу;
оцінювання досягнень учня протягом
усього процесу його діяльності, а не
тільки за кінцевим результатом;
Засобами досягнення вчителем цієї мети
можуть бути:
заохочення прагнень учня знаходити свій
спосіб роботи;
аналізувати протягом уроку роботи інших
учнів; вибирати та засвоювати найбільш
раціональні з них;
створення на уроці педагогічних ситуацій
спілкування, які б дозволяли кожному учневі
виявляти ініціативу, самостійність, виборність у
справах роботи;
створення обстановки для природного
самовираження учня.
Технологія
особистісноорієнтованогоуроку
Для проведення особистісноорієнтованого уроку вчитель має
оволодіти його основними етапами:
1.
2.
3.
4.
5.
6.
7.
8.
Орієнтації.
Визначення мети.
Проектування.
Організації.
Реалізації.
Контролю.
Коригування.
Оцінювання
1. Етап орієнтації включає:
орієнтацію на позитивну роботу;
орієнтацію на визначення особистісного
досвіду учнів;
пов'язання цього досвіду з проблемами
навчального матеріалу.
2. Етап визначення мети передбачає:
визначення на уроці разом з учнями
значущої мети здійснення тієї діяльності,
яка запланована вчителем (учні повинні
зрозуміти, що може дати робота учням
саме на цьому уроці для складання,
наприклад, тематичного заліку,
державної атестації, свого майбутнього
життя тощо);
визначення показників досягнення
поставлених завдань;
3. Етап проектування включає:
передбачення залучення учнів до
виконання ними випереджальних
завдань;
підготовки повідомлень;
рефератів;
виготовлення та відбору наочності;
складання плану роботи тощо;
Етап організації виконання плану
діяльності передбачає:
Подання можливих варіантів і
способів виконання навчальної
діяльності (усна чи письмова форма,
індивідуальна робота чи робота в
групах, робота з текстом чи з іншими
засобами одержання інформації);
Етап організації виконання плану
діяльності передбачає:
2.Представлення учнями вибору способу
фіксації нового матеріалу (конспект,
схема, таблиця, опора, план, тези,
висновки тощо);
3.Варіативність домашнього завдання
(диференціація за рівнем складності та
способом виконання).
Етап контрольно-оцінювальний:
1.Залучення учнів до контролю за
перебігом навчальної діяльності шляхом
заохочення їх до різних видів контролю,
самоконтролю, взаємоконтролю, роботи
в групах;
2.Участь учнів у виправленні помилок і
недоліків у знаннях, усвідомлення їх
причин шляхом взаємо та самоаналізу;
Етап контрольно-оцінювальний:
3.Надання учням можливості самостійно
або за участі вчителя, інших учнів
порівнювати отримані ним результати з
критеріями стандарту, закладеного у
навчальній програмі;
4.Використання механізмів оцінного
методу (позитивного ставлення до
успіхів школяра);
Етап контрольно-оцінювальний:
5.Використання механізмів оцінного
методу (позитивного ставлення до
успіхів школяра).
6.Оцінювання (виставлення рівневих
оцінок за дванадцятибальною системою
оцінювання навчальних досягнень,
поурочного бала, рейтинг) не тільки
результатів, а й самого процесу
навчання.
6. Заключний етап передбачає:
усвідомлення учнями ситуації
досягнення мети;
відчуття успіху;
підкріплення позитивної мотивації
стосовно власної діяльності.
Методи та засоби психолого-педагогічної
підтримки діяльності учнів
заохочення;
навчально-пізнавальна гра;
створення ситуації успіху;
створення ситуації пізнавального інтересу;
створення проблемної ситуації;
спонукання до пошуку альтернативних
рішень;
виконання творчих завдань;
кооперація учнів;
створення ситуації взаємодопомоги тощо.
Висновок може бути таким: особистісноорієнтоване навчання ЦЕ–
загальнодидактичний принцип
індивідуального підходу до учнів.
Таке твердження ми дослідимо та
пояснимо за допомогою такого факту:
Відомий російський психолог
Л.С. Виготський своє теорією доводить,
що розум будь-якої людини має дві зони
розвитку: А і Б.
Перша зона (А) – це зона актуального
розвитку.
У цю зону потрапляють завдання, які
дитина може виконати сама без
допомоги вчителя.
Друга зона (В) – це зона найближчого
розвитку
Сюди потрапляють завдання, які дитина сама
виконати не може, але може з ними
впоратися з допомогою вчителя.
Зона найближчого розвитку, - це зона
“наступного дня”.
Те, що сьогодні є зона найближчого
розвитку, завтра у процесі навчання повинно
стати зоною актуального розвитку. Учитель
не повинен давати готову інформацію, адже
таке навчання може загальмувати мислення
дитини. А за допомогою вміло підібраних
запитань педагог підводить школяра до
правильної відповіді, розв’язку.
Те, що сьогодні є зоною найближчого
розвитку, завтра у процесі навчання
повинно стати зоною актуального
розвитку.
Учитель не повинен давати готову
інформацію, адже таке навчання може
загальмувати мислення дитини.
А за допомогою вміло підібраних
запитань педагог підводить школяра до
правильної відповіді, розв’язку.
Отже, як бачимо із цього прикладу, щоб
відбулися розвиток і навчання учнів,
завдання повинні потрапляти лише в
зону найближчого розвитку
(за Л.С. Виготським).
Припустимо, що два учні навчались в
одній школі, в одних і тих самих
учителів, закінчили школу з відзнакою,
рівень їхнього розвитку все одно буде
різним.
Ще більше відрізняється розвиток учнів
класу, які згідно з 12- бальною
системою досягли початкового і
високого рівнів.
Тому зрозуміло, що до таких дітей треба
підходити індивідуально, тобто ставити
перед ними різні завдання.
Якщо для цілого класу поставити одне
завдання, то для одних учнів воно
потрапить у зону актуального розвитку,
для інших – у зону найближчого
розвитку.
Отже, одне завдання для всього класу
ставити не бажано і не потрібно, а
здійснювати якісний особистісноорієнтований підхід до навчання та
виховання на практиці нам заважає ряд
причин, зокрема:
Причина 1. Щоб підійти індивідуально
до кожного учня, необхідно знати його
психологічні, фізіологічні та соціальні
особливості.
Лише психологія нараховує кілька
десятків індивідуальних особливостей
особистості. Це різні види уваги, уяви,
мислення, сприйняття, темпераменту,
характеру і т.д.
Пам’ять також поділяється більш ніж
на 10 типів: короткочасна,
довготривала, оперативна, рухова,
зорова, слухова, емоційна, словеснологічна і т.д.;
Причина 2. Виявити всі ці психологічні,
фізіологічні та соціальні особливості
вчитель без допомоги психолога, лікаря,
соціолога не може;
Причина 3.Навіть якщо теоретично
припустити, що в кожної дитини
виявили всі ці особливості, вчитель не
зможе запам’ятати їх у такій кількості
дітей, оскільки він одночасно навчає
свого предмета не один десяток учнів,
кожен з яких має не один десяток таких
особливостей.
Нарешті, якщо вчителю все-таки
вдається запам’ятати всі особливості
кожної дитини, він не зможе підійти
індивідуально тому, що урок триває
всього 40-45 хв, протягом яких
неможливо фізично попрацювати з
кожним учнем класу індивідуально.
Отже, існує суперечність: з одного боку,
вимоги до особистісно-орієнтованого
навчання, а з іншого причини, що
унеможливлюють якісне впровадження
цієї педагогічної технології у навчальновиховний процес.
Який же вихід з ситуації, що склалася ?
Філософія вчить, що джерелом і
рушійними силами будь-якого процесу
(у тому числі й навчального) є
розв’язання суперечностей і тому,
щоб навчальний процес розвивався,
вчителю необхідно вміти виявляти
суперечність навчального процесу, а
також вміти розв’язувати її.
Дана суперечність розв’язується шляхом
диференційованого підходу до учнів.
Диференціація (від лат. Differentia –
різниця, відмінність) – розчленування
цілого на якісно відмінні частини.
Розв’язування таких суперечностей
називається підходом до навчання.
Цей підхід, для прикладу, можна
здійснити таким чином:
Учнів класу розподілити на групи за
рівнем розвитку.
Критерії, якими слід керуватися - це
успішність.
Таких груп, наприклад, може бути
чотири:
низький рівень;
середній рівень;
достатній рівень;
високий рівень.
Зрозуміло, що такий поділ не
аргументується для учнів, для того щоб
у слабшого школяра не сформувалася
занижена самооцінка, а в сильного –
завищена.
Якщо учні однієї з груп підвищують свій
рівень – їх слід перевести до наступної
групи і навпаки.
Для кожної групи пропонуються різні за
ступенем складності завдання.
Диференційований підхід можна
здійснювати при різних формах
навчального процесу: під час уроку,
лабораторного заняття, екскурсії.
Під час проведеного уроку методом бесіди,
запитань слід орієнтувати учнів на певну
групу.
При цьому обов’язково слід враховувати,
щоб запитання було точним, стислим, не
мало елементів підказки.
Під час проведення уроку методом
пояснення, розповіді диференційований
підхід неможливий, оскільки вчитель будує
свою розповідь, орієнтуючись на
середнього учня,
але під час закріплення нового матеріалу
чи пояснення домашнього завдання учням
можна запропонувати різнорівневі
завдання.
Завершальним етапом навчальної
діяльності на уроці є:
усвідомлення ситуації досягнення мети;
переживання ситуації успіху;
підкріплення позитивної мотивації щодо
самої діяльності.
Ситуація успіху досягається тоді, коли
сама дитина визначає цей результат як
успіх.
Усвідомлення ситуації успіху самим
учнем, розуміння її значимості виникає у
суб'єкта після здолання своєї боязкості,
невміння, незнання, психологічного
враження та інших видів труднощів.
Роль “Ситуації успіху” у навчальній
діяльності
За останні роки термін
„Ситуація успіху” став звичним для
педагогів.
Ніхто не заперечує, що саме позитивні
емоції можуть стати для дитини одним
з найважливіших стимулів у навчанні,
але при цьому ми забуваємо про те, що
в педагогів не існує єдиного рецепта чи
правила, як саме створювати ситуації
успіху тому, що це слід на основі
індивідуального підходу, зважено, з
урахуванням багатьох факторів.
Діти прощають багато чого, але не
вибачають байдужість.
За відгуками дітей, найкращі їхні
вчителі вели уроки так, що здавалося,
ніби весь урок вони зайняті саме тобою.
Як цього досягти?
Іноді це „Іскра Божа”,
а частіше – майстерність, доведена до
мистецтва.
Важливо мати на увазі, що навіть
одноразове переживання успіху може
докорінно змінити психологічне
самопочуття дитини.
Ситуація успіху може стати пусковим
механізмом подальшого розвитку
особистості.
Безперечно, переживання успіху навіює
людині впевненість у власних силах.
З`являється бажання знову досягти
добрих результатів, виникає відчуття
внутрішнього благополуччя, що, у свою
чергу, покращує ставлення до
навколишнього світу.
На перший погляд здається, що вчитель,
кілька разів давши учню можливість
відчути успіх, далі вже само собою
забезпечує високий рівень мотивації,
інтересу, пізнавальної активності.
Але може бути й протилежний
результат: постійна успішність здатна
сформувати байдуже ставлення до
навчання.
Крім того, постійне очікування лише
позитивного результату згубно впливає
на розвиток вольових якостей учня:
він ухиляється від подолання
труднощів;
губиться в складних ситуаціях
(навчальних та життєвих);
у його поведінці починає домінувати
мотив „уникнення невдач”.
Досвідчені психологи та педагоги
попереджують про можливість
негативних наслідків пережитого успіху.
Чому ж виникає такий парадокс?
По-перше, успіх, що діставався ціною
незначних зусиль, може призвести до
переоцінки, точніше, до завищеної
оцінки своїх можливостей.
По-друге, за сильним переживанням
будь-якої емоції обов`язково настає
релаксація (розслаблення).
І якщо в цей період запропонувати
людині якусь діяльність, то, швидше за
все, ця діяльність буде менш успішною,
ніж попередня.
По-третє, переживання успіху може бути
потьмареним, якщо результат, важливий
і значимий для самого учня, не буде
адекватно оцінений іншими людьми.
І нарешті:
Емоція успіху не стане сильним
переживанням, якщо результати діяльності
не значимі для її суб`єкта.
Дитина, особливо на початку навчання,
однаково інтенсивно переживає успіх у
„головних” і „неголовних” навчальних
предметах.
Але часто знижують цю інтенсивність:
„12 балів з музики ! Та краще б ти
отримав 12 балів з читання”.
Знижуючи значимості успіху, що
переживається дитиною, ми, дорослі,
впливаємо на формування у дитини
ставлення до навчального процесу в
цілому.
Ось чому, оцінюючи дітей, необхідно
виходити з індивідуальних особливостей
кожного учня.
Просування вперед треба заохочувати,
підбадьорювати, щоб дитина не
відчувала невдачу, порівнюючи свої
результати з раніше встановленими
нормами, особливо якщо вони для неї
недосяжні.
Отже, ситуація успіху у навчальній
діяльності створюється вчителем або ж
психологом.
Як і будь-яку іншу діяльність, навчання
можна уявити у вигляді простого
ланцюжка дій:
1. Установка на діяльність (емоційна
підготовка учнів на вирішення
навчального завдання) – мотиваційний
етап;
2.Забезпечення діяльності (створення
умов для успішного вирішення
навчального завдання) –підготовчий,
робочий етап;
3.Порівняння отриманих результатів з
очікуваними (усвідомлення ставлення до
результатів своєї навчальної праці) –
результативний етап.
Отже, якщо ситуація успіху створюється
вчителем послідовно і свідомо, її
3.Порівняння отриманих результатів з
очікуваними (усвідомлення ставлення
до результатів своєї навчальної праці) –
результативний етап.
Отже, якщо ситуація успіху створюється
вчителем послідовно і свідомо, її
структура повинна врахувати всі
перелічені компоненти.
Створення ситуації успіху на
мотиваційному етапі навчальної
діяльності
Дослідження психологів свідчать, що рівень
засвоєння людиною знань істотно залежить
від рівня сформованості її мотивації
навчитися.
Тож давайте проаналізуємо, як провести
мотиваційний етап уроку так, щоб створити
ситуацію успіху для того учня.
Перед учителем стоїть завдання:
сформувати в учня настанову на
успішне виконання завдання
Інакше кажучи, вчитель повинен
сформувати в учнів мотив досягнення
мети.
Але при цьому вчитель часто
зустрічається з неадекватною
реакцією учнівського колективу:
1.Хтось уже виконував подібне
завдання, і його результати
виявились невдалими, так що у цієї
категорії учнів уже сформоване
негативне ставлення на успішне
виконання завдання.
2.Інша група учнів не стикалась з
такою роботою, тому вони не знають,
чого можна очікувати від майбутньої
діяльності.
3.Третя група, яка виконувала потрібні
завдання і успішно з ними впоралася,
знаходиться у стані мобілізації, готова
виконувати навчальне завдання.
Зрозуміло, що найлегше вчителю буде
працювати з учнями третьої групи, де
необхідно лише активізувати позитивні
емоції, які діти пережили раніше.
У другої групи учнів слід передбачити
емоційну реакцію, намалювати
перспективу вдалого виконання
завдання, пов`язавши її з тими чи
іншими умовами діяльності, які в
минулому забезпечували успіх.
Найбільш клопітною буде робота
першою групою учнів.
Перш за все доведеться нейтралізувати
спогади про невдачу в попередній
діяльності, а потім створити перспективу
для нової.
Зробити це можна, наприклад, так:
дати завдання учневі попрацювати над
своїми помилками, або повідомити його,
що завдання для нього змінено
порівняно з попереднім і т. д.
Учитель може запропонувати різні
варіанти мотивів досягнення ситуації
успіху:
прагнення самостійно розв`язати цікаві
задачі;
завоювати авторитет у своїх товаришів;
стати першим;
розглядати свою діяльність з точки зору
її корисності для інших людей;
встановити нові контакти між
товаришами у ході виконання завдання
тощо.
Отже, на етапі мотивації навчальної
діяльності учитель організовує певні
ситуації з метою активізувати чи
нейтралізувати емоції для наступної
діяльності
На етапі мотивації створення ситуації
успіху більшою мірою визначається
психологічними аспектами.
Тут доречним буде використання в
роботі вчителя таких психологопедагогічних прийомів, як:
Ефект Розенталя, або „Ефект
навіювання”: „Ти це можеш”, „Тобі це
вдається” тощо.
Якщо педагог буде переконувати учнів
у реальності успіху, то успіх прийде.
Англійський учений Стоуенс довів, що
учні, яких заохочували, досягли значно
більших успіхів, ніж ті, кого ніяк не
заохочували.
Прийом „Емоційне погладжування” –
це констатація будь-якого факту успіху,
прищеплювання дитині віри в себе,
відкритість учителя для довіри і співчуття.
◦ Прийом „Анонсування” –
репетиція майбутньої дії, яка створює
психологічний настрій на успіх перед
класом.
Це можуть бути додаткові індивідуальні
заняття з окремими учнями чи
заздалегідь оголошенні запитання
самостійної роботи.
Прийом „Шикуйсь!” містить такі кроки:
психологічна атака;
емоційне блокування;
вибір головного напрямку;
вибір рівних можливостей;
несподіване порівняння;
стабілізація.
Цей прийом полягає в тому, щоб:
учителем блокувалось припущення на
невдачу в діяльності учня;
відволікалася увага школяра від
чергового неуспіху;
вчитель повинен знайти той напрямок
діяльності, яким учень зможе
реалізувати себе набагато краще, тим
самим забезпечити його на успіх, на
стабільність у навчанні.
Розглянемо деякі
алгоритми створення ситуацій успіху та
методику їх реалізації:
Прийом „Даю шанс” – це заздалегідь
підготовлена вчителем ситуація, в якій
учень отримує можливість зненацька
для себе розкрити свої можливості.
Прийом “ Зняття страху”-
допомогає перебороти невпевненість у
власних силах (Люди вчаться на своїх
помилках і знаходять інші шляхи
вирішення проблем).
Прийом “Авансування успішного
результату” –
допомогає вчителю висловити тверду
переконаніність у тому, що його учень
обов’язково впорається з поставленим
завданням.
Це, в свою чергу, переконує дитину у
своїх силах і можливостях.
“У тебе обов’язково вийде”, “Я навіть не
сумніваюсь у позитивному результаті” і
т. д.
Прийом “Прихований інструктаж”
Допомагає дитині уникнути поразки.
Досягається шляхом побажання,
наприклад:
Можливо краще почати з ...,
Виконуючи роботу не забудьте про ...
Прийом “Внесення мотиву”.
Показує дитині заради чого, кого
здійснюється ця діяльність, кому буде
добре після виконання, наприклад, “Без
твоєї допомоги твоїм друзям не
впоратись...” тощо.
Прийом “Персональна винятковість.”
Визначає важливість зусиль дитини в
діяльності, що здійснюється або
здійснюватиметься, наприклад:
Тільки ти міг би…
Тільки тобі і можу доручити… і т.п.
Прийом “Висока оцінка деталі”.
Допомагає емоційно пережити не
результат в цілому, а якої її окремої
деталі:
Найбільше мені сподобалось у твоїй
роботі…
Найбільше тобі вдалося…
Прийом „Еврика”.
Створюються умови, за яких дитина,
виконуючи навчальне завдання,
несподівано відкриває в собі невідомі
досі здібності.
Завдання вчителя – помітити це глибоко
особисте відкриття, всіляко підтримати
дитину, поставити нову мету і надихнути
на її досягнення.
Допомога вчителя у створенні ситуації
відкриття має бути ненав`язливою,
прихованою.
Створюючи ситуації успіху на етапі
організації навчальної діяльності, слід
пам`ятати кілька основних правил:
у кожній дитині є задатки, які можуть
розвинутися у здібності;
Побачити їх, відчути, розвити – це
справа педагога;
ставлення до дитини як до рівної, як до
себе, спілкування, що повністю включає
грубість, різкість, образливий тон, має
стати обов`язковою нормою всієї
педагогічної діяльності;
Ставлення до дитини:
як до рівної,
як до себе,
спілкування, що повністю виключає:
- грубість,
- різкість,
- образливий тон
має стати обов`язковою нормою всієї
педагогічної діяльності;
чим більше напрямків діяльності, в яких
бере участь дитина, тим більше в неї
можливостей знайти себе;
кількість і різноманітність ситуацій і
обставин, в тому числі і штучно
створених, у які може потрапити
дитина, визначають шляхи її сьогодення
і віддаленого інтересу та можливі шляхи
успіху.
ТИПИ УСПІХУ:
Неочікувана радість – це почуття
задоволення від того, що результати
діяльності учня перевершили його
очікування.
З педагогічної та психологічної точки
зору – це результат продуманої,
підготовленої діяльності вчителя.
Спільна радість – полягає в тому, щоб учень
досяг необхідної для себе реакції колективу.
Вона може бути підготовленою вчителем
або спонтаною.
Спільною радістю вважають тільки ті реакції
колективу, які дають можливість дитині
відчутні себе задоволеним, стимулюють її
зусиля.
Це, перш за все, має бути емоційний відгук
оточуючих на успіх члена свого колективу.
Важливо, щоб у досягненнях кожного
школяра всі бачили результати своєї
праці, а сама дитина розуміла, що її
радість – це радість підтримки,
отримання статусу „свій серед своїх”.
Зрештою у тому, як реагує дитячий
колектив на успіхи або невдачі своїх
учителів, виявляється його моральна
сутність.
Радість пізнання – це радість пізнання
нового, хоча вона по своїй суті
альтруїстична (виникає на основі
допомоги, підтримки інших людей).
Пізнання спираїться на самоосвіту й
самопізнання.
Така радість не може вирости на
пустому місці, появитися без серйозних
причин. Це слід клопіткої роботи
учителя –учня-учнів.
ВИСНОВОК:
1.Ситуація успіху досягається тоді, коли
сама дитина визначає цей результат як
успіх.
2 Усвідомлення ситуації успіху самим
учнем, розуміння її значимості виникає у
школяра після здолання своєї боязкості,
невміння, незнання, психологічного
враження та інших видів труднощів.
3. Завдання педагога :
допомогти особистості дитини зрости в
успіху;
дати відчути радість від здолання
труднощів;
дати зрозуміти, що задарма в житті в
житті нічого не дається, скрізь необхідно
докласти зусиль.
І успіх буде еквівалентним витраченим
зусиллям.
ШАНОВНІ КОЛЕГИ !
Дайте, будь ласка, відповідь на такі
запитання:
1.Ваше ставлення до технології “Створення
ситуації успіху”.
2.Як Ви оцінюєте стан “Створення ситуації
успіху у Вашому навчальному закладі”.
3.Які ще методичні рекомендації, ідеї,
міркування щодо “Створення ситуації успіху”,
Ви можете запропонувати учасникам нашого
семінару ?
ВДЯЧНІ ВАМ ЗА ВІДВЕРТІСТЬ, ЗА ПОРАДИ