Transcript kachur_pro_rozvytok_tvorchoji_osobystostix

– про
розвиток творчої особистості
школярів: індивідуальний та
диференційований підхід
Підготував: заступник
директора ЛЗШ№82 Т.Качур
Проблема творчості — одна з ділянок
педагогічної цілини, і щоб розпочати її
освоєння, треба створити книгу про
педагогічний аспект творчості.
Творчість починається там, де
інтелектуальні й естетичні багатства,
засвоєні, здобуті раніше, стають засобом
пізнання, освоєння, перетворення світу,
при цьому людська особистість немовби
зливається із своїм духовним надбанням.
Початкова школа – це перший освітній
рівень, який закладає фундамент
загальноосвітньої підготовки школярів.
Тому пріоритетним завданням
навчання в початковій школі на
сучасному етапі повинно бути не
лише сформувати в учнів певну
суму знань, умінь та навичок, а
забезпечити подальше
становлення особистості дитини,
розвиток її розумових здібностей, і
в першу чергу – це навчити дітей
самостійно й творчо мислити.
І зараз цінними є теоретичні положення та
практичне надбання Василя Олександровича
Сухомлинського, який прагнув, щоб початкова
школа стала школою мислення, фундаментом
творчих здібностей учнів.
Його ідеалами були
вчитель – умілий,
вдумливий
вихователь розуму
дитини, та учень –
мислитель,
дослідник, творець.
Видатний педагог бачив мету й
результат своєї педагогічної діяльності
не лише у формуванні творчої
особистості школяра, а й у створенні
доброго імені Людини.
“Діти повинні жити у світі краси, гри,
казки, фантазії, творчості. Творчість є
дійсністю, в яку людина вкладає ніби
частку своєї душі, чим більше душі вона
вкладає, тим багатшою стає сама”.
“Важко переоцінити значення творчості в
духовному житті молоді. Усвідомлення
творчого елементу в житті та праці
незмірно збільшує сили дітей у боротьбі з
труднощами, спонукає їх до оволодіння
новими знаннями, облагороджує їх у
колективі, гартує волю. Творча діяльність
є однією з умов утвердження моральної
гідності. ”
“Завдяки творчості збагачується емоційне
життя, розкриваються задатки, здібності,
нахили особи. Творча діяльність, яка
відповідає прагненням і нахилам
вихованця, сприяє тому, що в його
моральному обличчі переважають
позитивні якості і, що особливо важливо,
особистими моральними зусиллями
усуваються негативні.”
“Найважливішим першоджерелом
творчості як самовираження й
самоутвердження особистості є
слово. І творче натхнення, яке
переживається вже в роки
дитинства, починається з того, що
слово як духовне багатство
особистості стає будівельним
матеріалом, з якого дитина щось
створює.”
«Найголовніше в цій роботі, - наголошував
В. О. Сухомлинський, - відкрити в кожному
учні не тільки вдячного, чуйного слухача
або читача казок, але й маленького казкаря творця»
“Твір, казка були першою сферою
творчості, в якій дитина утверджувала свої
здібності, пізнавала себе, переживала перше
почуття гордості від того, що вона щось
створює. Дитяча казка, складена серед
природи, є цілим духовним світом, що
визначає зміст і спрямованість думок,
почуттів, переживань.”
В умовах правильно поставленого виховання
діти охоче передають свої почуття, думки,
прагнення в малюнках.
Чим глибше враження
дитини від
безпосереднього
сприймання, чим
яскравіші образи
уяви, створені
словами педагога, тим
гострішою стає
потреба відтворити
світ у лініях і фарбах.
“В хвилини великого емоційного
піднесення, викликаного як пізнанням
явищ дійсності, так і діяльністю, ми
пропонували дітям відтворити свої
думки й почуття в малюнках. Школярі
дуже охоче бралися до роботи, прагнучи
відтворити не лише найістотніші риси
предмета чи явища, а й свою емоційноморальну оцінку сприйнятих об'єктів.”
“Потяг до малювання ставав захопленням,
окремі діти не могли вже розлучитися з
альбомом, малювали навіть під час
екскурсій і туристських походів. Заняття
це загострювало спостережливість та
емоційне ставлення до явищ природи,
людського життя.
У 9-10-річному віці помітнішим ставало
прагнення вихованців відтворювати на
папері не лише враження від безпосередніх
сприймань, а й збережені в пам'яті образи
(наприклад, діти малювали матір чи батька,
які гралися з ними, маленькими, кілька
років тому).”
“Важливим компонентом у духовному
розвитку дітей є творчий елемент в їхній
трудовій діяльності. Внесення цього
елемента в працю є однією з найважливіших
передумов виховання працелюбності.
Для дитини молодшого віку творчість у
трудовому процесі найголовніша, а іноді
єдина сила, що змушує малюка виконувати
інколи досить тривалі трудові завдання. В
трудовій творчості діти знаходять те саме,
чим приваблює їх казка чи гра: яскравий вияв
найснльніших інтелектуальних та емоційних
якостей людини.”
“Для 7—8-річних вихованців створено
кілька робочих кімнат, в яких вони
займаються конструюванням,
моделюванням, ліплять, вишивають.
Кожне трудове завдання розраховане не
лише на точне виконання вказівок
педагогів, а й на виявлення ініціативи,
творчості.”
“Не в усіх вихованців, що малювали в 1-4
класах, збереглися нахили до цього виду
творчості в старшому віці, зате в
духовному розвитку кожного з них процес
творчості залишив помітний слід. Ці учні
виділялися тоншими, стійкішими й
глибшими почуттями, не лише
естетичними, а й пізнавальними. Їхнє
мислення характеризувала здатність до
точнішого розкриття причиннонаслідкових зв'язків між явищами
дійсності. Діяльність їхня вирізнялася
широтою особистих інтересів.”
“Чому «зубним болем серця» (Г.Гейне)
підлітків є їх охолодження, часто
байдужість до навчання, а то й просто
небажання вчитися?”
“Одна з найголовніших
причин цього явища —
відсутність або убогість
творчого начала в
духовному житті.”
“Підліткові замало тих стимулів, яких
було достатньо для молодшого школяра:
виконання волі й бажання дорогої людини,
похвали, заохочення.
Підліток прагне виразити себе, й виразити
не тільки в наслідках свого навчання, а й у
внутрішньому духовному світі. Йому вже
не хочеться бути тільки пасивним
споживачем духовних благ і цінностей.
Він хоче бути творцем.
Творче натхнення працею, що створює
якісь духовні цінності,— важлива умова
повноти його духовного життя.”
“Ми ставимо за мету добитися того, щоб у
нашій школі не було жодного безликого
учня, який нічим не цікавиться. Круглий
відмінник, якого ніщо не хвилює і не
захоплює, який однаково байдуже вивчав
математичні формули і ліричні вірші,
саджає дерево і точить на верстаті,— такий
учень викликав в нас тривогу. Те, що в нього
все йде ніби гладко, де здається нам
своєрідною небезпекою, і ми вважаємо за
потрібне збудити в цього благополучного
учня інтерес, викликати захоплення якоюнебудь справою, щоб із стін школи він
вийшов сповнений любові до своєї справи,
гордий за свою майстерність.”
“Педагогічне керівництво трудовою
самодіяльністю полягає в тому, що дитина
відчуває поряд із собою натхнення,
захопленість працею. Якщо праця вчителя є
зразком для учня, викликає в нього
захоплення, то вчитель стає його любимою
людиною.
Досвід переконує, що немає в світі такої
байдужості до справи, яка могла б устояти
перед творчим натхненням учителя або
старшого школяра, закоханого в працю.”
“Якщо ми бачимо, що дитина до всього байдужа, що
її ніщо не цікавить, ми починаємо роздумувати, з
ким із учителів чи старшокласників треба зблизити
цю важку дитину. З цього починається
індивідуальний підхід до дитини. ”
“У кожного вчителя, у директора, у завуча є свої
вихованці — двоє-троє важких дітей, яким
доводиться жити в несприятливій родинній
обстановці, які не знають любові і ласки батьків.
Ми знаходимо шлях до сердець цих дітей
насамперед тому, що ми їхні друзі в праці, нас і їх
хвилюють ті самі задуми, цілі, плани.”
“Ми добиваємося, щоб кожний учень
досяг у своїй улюбленій справі значних
успіхів. Шлях до успіху йде звичайно
через тривалі пошуки, учень пробув свої
сили в різних справах, оволодіває
багатьма вміннями, але якщо його успіхи
в чомусь одному не вийшли далеко за
межі того, що в його віці є звичайним,
таким, яке часто зустрічається, це
означає, що він досі ще не знайшов свого
шляху. Значний успіх — це не просто
задовільне, добре або відмінне виконання
того, що доступне кожному.”
“Кожний може прекрасно робити
лінійку чи змонтувати модель
генератора — одному треба для цього
більше вправ, іншому — менше. Але
для того щоб праця стала улюбленою
справою, захопленням, потрібний
успіх, який перевищує найвищі
вимоги, посильні для всіх учнів
певного віку. Ось такий успіх ми й
називаємо значним.”
“Усі учні VI—VII класів у нас уміють добре
прищеплювати бруньку культурного сорту
плодового дерева до дички, і добре
виконання цієї роботи в нас зовсім не
вважається значним успіхом. Але якщо в цій
справі досяг майстерності учень III — IV, а
тим більше II класу, то це вже значний успіх.
Як тільки учень досяг значного успіху, ми
спрямовуємо його сили на складнішу, важчу
роботу. Це дуже важливо для розкриття
задатків і розвитку здібностей: без
подолання труднощів обдаровання згасне. ”
“Талант, майстерність, досконалість — це
насамперед наполеглива праця, долання
труднощів.
Значний успіх пов'язаний з тим, що учень
переганяє своїх однолітків. Зрозуміло, це
не означає, що один або два члени
колективу йдуть попереду, а всі інші
плетуться позаду. У кожного з них також
є своя улюблена праця, в якій він досяг,
якщо незначних, то принаймні
серйозних успіхів.”
“Розвиток здібностей — це
живий, рухомий процес. Людина
здебільшого стає не тим, ким
вона мріяла стати: в отроцтві.
Проте, саме досягнення значного успіху
є тією маленькою вершиною, піднятися
на яку дитина може, лише доклавши
особливих зусиль, а піднявшись —
відчуває, як багато і водночас як мало
вона зробила,— адже з маленької
вершини ще краще видно вищі, поки що
недоступні вершини.”
“Переважна більшість учнів не тільки
чогось навчається, чимось оволодіває, а
й передає свої вміння і навички, свої
знання товаришам. Людина тільки тоді
виховується посправжньому, коли
передає свої знання, досвід,
майстерність іншій людині, вона лише
тоді починає відчувати свої творчі сили,
здібності, коли вступає в моральні
відносини з іншою, піклується про
збільшення її духовного багатства. Так
народжується покликання і так
відбувається самовиховання.”
“У процесі праці моральні відносини між
особистостями виникають з того
моменту, коли одна людина починає
бачити в іншій людині свої власні
достоїнства, коли інша людина стає для
неї ніби дзеркалом. На цих моральних
відносинах у колективі і будується
самовиховання покликання.”
“У кожної дитини дрімають задатки
якихось здібностей. Ці задатки як
порох: щоб їх запалити, потрібна іскра.
Такою іскрою є натхнення, захоплення
майстерністю старшого товариша або
ровесника. Праця в колективі — це не
тільки вплив людини на природу, на
навколишній світ, а й взаємодія
сердець, почуттів, думок, переживань,
інтересів, захоплень”.
Діти повинні жити у світі краси, гри,
казки, фантазії, творчості. Творчість є
дійсністю, в яку людина вкладає ніби
частку своєї душі, чим більше душі
вона вкладає, тим багатшою стає сама.
Можливості для творчості безмежні
Використана література:
“В.О.Сухомлинський. Вибрані твори в
п’яти томах.” Видавництво “Радянська
школа”, Київ,1977р.