Transcript поняття, особливості і прояви в діяльності державного службовця

1) усне – письмове (з погляду форми мови);
2) діалогічне – монологічне (з погляду однонаправленості / двонаправленості мови між тим хто говорить і тим, хто
слухає);
3) міжособистісне – публічне (з погляду кількості учасників);
4)
безпосереднє
–
опосередковане
відсутності / наявності опосредкованого апарату);
(з
погляду
5) контактне – дистанційне (з точки зору положення
комунікаторів у просторі).
• матеріальне – обмін продуктами і предметами діяльності, котрі, в
свою чергу, служать засобом задоволення актуальних потреб суб'єктів;
• когнітивні – обмін знаннями (пізнавальна і навчальна діяльність);
• діяльну – обмін діями, операціями, уміннями, навичками (від
суб'єкта до суб'єкта передається інформація, що удосконалює і розвиває
здібності);
• кондиційне – обмін психічним та фізіологічним станом (люди
впливають один на одного щоб привести один одного в певний фізичний
або психічний стан (наприклад, підняти настрій або зіпсувати його,
порушити або заспокоїти один одного));
• мотиваційний – обмін спонуканнями, цілями, інтересами,
мотивами, потребами (має своїм змістом передачу один одному певних
спонукань, установок або готовності до дій у певному напрямку
(наприклад, одна людина бажає домогтися, щоб в іншого виникло або
зникло деяке прагнення, щоб склалася певна установка до дії,
актуалізувалася деяка потреба і т.п.)).
• ділове – спілкування, включене як приватний момент в
яку-небудь спільну і продуктивну діяльність людей; служить
засобом підвищення ефективності якості цієї діяльності; його
змістом є те, чим зайняті люди, а не проблеми, що зачіпають їх
внутрішній світ;
• особистісне – спілкування, зосереджене в основному
навколо внутрішніх психологічних проблем, тих інтересів і
потреб, які глибоко й інтимно зачіпають особистість людини:
пошук сенсу життя, визначення свого ставлення до значимого
людині, до того, що відбувається навколо, дозвіл будь-якого
внутрішнього конфлікту;
• інструментальне – спілкування, яка є самоціллю, не
стимулюється самостійної потребою, але має якусь іншу мету,
крім отримання задоволення від самого акту спілкування;
• цільове – спілкування, що служить засобом задоволення
специфічної потреби, у даному випадку – потреби в спілкуванні.
• прямі тілесні контакти (торкання руками і т. п.);
• органи почуттів (спостереження за рухом іншої людини
або сприйняття вироблених ним звукових сигналів);
• мова та інші знакові системи, писемність в її
різноманітних видах (тексти, схеми, малюнки, креслення і т.
д.);
• технічні засоби запису і зберігання інформації
(відеотехніка, радіо, касети, диски, дискети і т. д.);
• інтонації, емоційна виразність.
• на пряме (природний контакт «обличчям до обличчя» за
допомогою вербальних і невербальних засобів інформація
особисто передається одним учасником іншому) і непряме
(включення в процес спілкування «додаткового» учасника як
посередника, через якого відбувається передача інформації);
• безпосереднє (за допомогою органів (рука, тулуб, голова);
на його основі виникають різні види опосередкованого
спілкування) і опосередковане (за допомогою чого-небудь –
неповний психологічний контакт за допомогою спеціальних
засобів, що віддаляють отримання зворотного зв'язку);
• масове (множинні, безпосередні контакти незнайомих
людей, а також комунікація, опосередкована різними її видами) і
міжособистісне (безпосередні контакти людей у групах чи парах,
постійних за складом учасників, має на увазі психологічну
близькість партнерів).
• інструментальна – характеризує спілкування як соціальний механізм
управління та передачі інформації, необхідної для виконання дії;
• інтегративна – розкриває спілкування як засіб об'єднання людей;
• трансляційна – функція передачі конкретних способів діяльності, оцінок і т.
д.;
• самовираження – визначає спілкування як форму взаєморозуміння
психологічного контексту;
• експресивна – взаєморозуміння переживань та емоційного стану;
• соціалізації – формування навичок взаємодії в суспільстві відповідно до
прийнятих норм і правил;
• соціального контролю – регламентація поведінки і діяльності.
Ділове спілкування можна розглядати у єдності трьох його сторін
• спілкування як обмін інформацією (комунікативна сторона);
• спілкування як взаємодія (інтерактивна сторона);
• спілкування як сприйняття людьми один одного (перцептивна сторона).
1. Встановлення контакту. Завдання контактної фази – спонукати співрозмовника до спілкування
і створити максимум можливостей для подальшого ділового обговорення і прийняття рішень.
2. Етап орієнтації допомагає визначити стратегію і тактику ділового спілкування, розвити інтерес
до нього, виявляючи партнера.
3. Активне обговорення питання в невимушеній атмосфері, котра створюється за допомогою
жарту, підвищення емоційного тонусу співрозмовника (похвала, нагадування про приємні події і т.
п.), включення співрозмовника в виконання фізичних дій (прохання про допомогу, подяка).
4. Прийняте рішення визначається попередньою стадією і логічно випливає з неї.
5. Вихід з контакту має на меті створити гарне останнє враження (образ), що буде впливати на
наступні ділові відносини.