Transcript ПрезентаціяТворці слов`янської писемності

Виникнення
писемності
має
надзвичайно важливе значення в історії
будь-якого
народу.
Виключно
зі
встановленням
писемності,
його
культури, світогляду, наукових знань,
літератури і мистецтва.
Перший історик давньої слов'янської
писемності, болгарський учений чернець
Чорноризець Храбр розповідає про два
етапи розвитку слов'янського письма.
Перший, коли слов'яни були ще язичниками
і користувалися «чартами і ризами». Другий
етап — після прийняття християнства, коли
вони почали писати римськими й грецькими
письменами.
І так було до того часу, поки
великими просвітителями слов'ян не був
створений алфавіт.
Найбільший
внесок у культуру
слов’янських
народів зробили
святі Кирило і
Мефодій. Серед
древніх пам’яток
слов’янської
писемності
особливе і
почесне місце
займають їх
життєписи: «Житіє
Костянтина
Філософа»,
«Житіє Мефодія»,
«Похвальне слово
Кирилу і
Мефодію» та інші.
Із життєпису святих Кирила і
Мефодія ми знаємо, що Святий
Кирило (світське ім’я Константин)
народився у 826 чи 827 році, а його
старший брат Мефодій – у 814 році в
місті Солунь (сучасна назва
Фесалоніки (Греція), другому по
значенню після Константинополя
візантійському місті, де і тепер можна
почути слов’янську мову. За
походженням батько був греком, а
мати Кирила і Мефодія, як припускає
багато дослідників, була слов’янкою.
Оскільки Солунь ІX ст. був
двомовним: місцева людність
розмовляла грецькою мовою та
болгаро-македонським діалектом, то
святі Кирило та Мефодій ще з
дитинства добре засвоїли
слов’янську мову.
Молодший із солунських братів –
Костантин-Кирило освіту здобував у
Константинополі у найкращому
навчальному закладі Візантії. Потім він
став професором цієї уславленої школи,
де він прославився не лише як філософ,
а й як знавець інших мов. Окрім грецької,
він досконало володів слов’янською,
латиною, а також староєврейською
мовою.
Про молодість Мефодія, старшого
брата Костантина-Кирила, збереглось
обмаль свідчень. Є припущення, що
замолоду Мефодій був імператорським
намісником на слов’янських
(болгарських) землях Візантії, та,
розчарувавшись у державній кар’єрі,
постригся в ченці й оселився в одному з
монастирів на горі Олімп.
Освіченість
св.
Кирила
високо цінувалась у найвищих
колах Константинополя, тому його
часто
залучали
до
різних
дипломатичних
місій.
Нині
достеменно відомо про так звану
Сарацинську та Хозарську місії св.
Кирила.
Хозарська
місія
відбувалася
здебільшого
в
Херсонесі, на території сучасного
Криму і стала знаменною тим, що
св. Кирило в херсонеській затоці
виявив мощі св. Климентія, ІV Папи
Римського, якого тут стратили
близько 101 року під час заслання.
Однак
для
слов’ян
найважливішою місією св. Кирила
стала Великоморавська, яку він
розпочав у 863 році.
Із «Повісті минулих літ» ми дізнаємося,
що одного разу слов’янські князі
Ростислав, Святополк і Коцел відправили
візантійському царю Михайлу послів з
такими словами:
Михаїл ІІІ на мініатюрі із візантійського рукопису
Ростислав, князь Моравський
«Земля наша хрещена, та нема у нас учителя,
який би наставив і повчив нас, і пояснив святі книги.
Адже не знаємо ми ні грецької мови, ні латинської; одні
учать нас так, а інші інакше, від цього не знаємо ми ні
накреслення букв, ні їх значень. І пошліть нам учителів,
які б могли нам розказати про книжні слова і про смисл
їх».
Тоді викликав до
себе цар Михаїл двох
учених братів Костянтина
і Мефодія і «умовив їх
цар, і послав їх в
слов’янську землю до
Ростислава, Святополка і
Коцела. Коли ж брати ці
прийшли, почали вони
складати
слов’янську
азбуку
і
переклали
Апостол і Євангліє».
Відбулось це у 863 році. Звідси і початок
слов’янської писемності: «І раді були слов’яни, що
почули про велич Божу на своїй мові».
Потім брати переклали Псалтир, Октоїх та
інші богословські книги, в яких відобразили
особливості вимови тексту речитативом, або
навіть співу.
«Повість Минулих
літ» свідчить:
«Мефодій же
посадив двох попів,
хороших
скорописців, і
переклав всі книги
повністю з грецької
на слов’янську за
шість місяців.
Почавши у березні,
закінчивши 26
жовтня…»
кирилиця
Це стало можливим завдяки тому, що у кінці ІХ
століття у слов’ян з’явилося одразу дві азбуки. Одна
називалась глаголиця, а друга – кирилиця. Вони дуже
відрізняються одна від одної: в кирилиці букви мають
більш просту і зрозумілу для нас форму.
За свідченнями сучасників, за кілька місяців до
від'їзду в слов’янські землі, готуючись до місії, Кирило
створив азбуку для слов'ян. У нього був винятковий
фонетичний слух. Отже, використовуючи грецькі та єврейські
літери, він намагався підібрати букву до кожного звуку
слов'янської мови. На думку деяких учених, роками раніше
він вже почав працювати над слов'янською абеткою. Але до
цих пір не ясно, яку форму алфавіту розробив Кирило. Серед
лінгвістів ведеться багато суперечок з приводу того, яку
азбуку створив Кирило. Азбука, названа кирилицею,
практично повністю заснована на грецькому алфавіті з
додаванням дюжини додаткових знаків, що представляють
слов'янські звуки, відсутні в грецькій мові.
Глаголиця - твір більш яскравий і самобутний, ніж
кирилиця, проте алфавіти сучасних мов: російської,
української, сербської, болгарської, македонської та ще 22
інших мов (деякі з яких не слов'янські) – мають походження
не від глаголиці, а від кирилиці. Саме слово «азбука»
утворилося за назвою двох букв кирилиці: Аз і Буки.
Найдревніша книга, яка дійшла до нас і є написана
кирилицею – Остромирове Євангеліє 1057 року.
Вшановуючи пам'ять
братів-просвітителів,
проповідників православ'я Кирила
і Мефодія, у 1994 році Кабінет
Міністрів України, на підтримку
ініціативи Міністерства культури та
Українського комітету славістів,
прийняв постанову про
проголошення 24 травня кожного
року в день пам’яті святих
рівноапостольних братів Кирила та
Мефодія Дня слов'янської
писемності та культури. У 2004 році
святкування цього дня закріплено
Указом Президента України. День
слов’янської писемності й
культури нагадує про безцінний
здобуток слов’ян – слово писемне,
джерело нашої духовності і
братерства слов’янських народів.
Дякуємо
за увагу!
Упорядники:
С.Данилова, Л.Варюха