Transcript презентація
Роль Шевченка в історії України За творами: “Заповіт” “Гайдамаки” “Кавказ” План • Деякі біографічні відомості про автора • “Заповіт” • “Гайдамаки” • “Кавказ” • Висновок Деякі біографічні відомості про автора Тара́с Григо́рович Шевче́нко народився 9 березня 1814 в с. Моринці, Київська губернія. Помер 10 березня 1861,у м. Санкт-Петербург. Відомий український поет, письменник,драматург, художник громадський діяч,фольклорист. Член Кирило-Мефодіївського братства. Академік Імператорської академії мистецтв (1860). “Заповіт” • Написаний 25 грудня 1845 році в Переяславі. • Вірш є своєрідним гімном визвольної боротьби українського народу. • був покладений в основу музичних творів багатьох композиторів • бойовий заклик до боротьби не тільки в його батьківщині, але й далеко за її межами. • Він тільки хотів — може, в останній раз — сказати народові про те, що думав, що почував. Слава Україні – героям слава • сфокусовано провідні ідеї, мотиви й образи гнівної музи поета-борця. • увесь твір звучить як пристрасна промова революційного трибуна, звернена до народу. • про ворогів вітчизни поет не може говорити спокійно. • Влада кваліфікувала цей твір: «в высшей степени дерзкого и возмутительного содержания». Гайдамаки • Поема написана 7 квітня 1841 року в місті Санк-Петербурзі. • Головною темою поеми є гайдамацький рух (національно-визвольний і суспільнополітичний рух проти польського гніту на правобережній Україні наприкінці XVIII-го на початку XIX-го ст. • Поет утверджує у цій поемі ідею народності літератури і право українського письменства на існування та розвиток. • Поет докладно вмотивовує події Коліївщини як великого народно-визвольного рухую • Гайдамаки виступають у поемі, вперше в світовій літературі, справжніми творцями історії. • Це найповніше розкривається в розділах «Треті півні», «Червоний бенкет», «Бенкет у Лисянці», «Гонта в Умані» та інших. • У творі дві сюжетні лінії, які переплітаються між собою: розгортання та хід повстання під назвою Коліївщина та історія особистого життя Яреми. • Логічним завершенням основної • сюжетної лінії є зображення • гайдамацького повстання — • «Епілог» перейнятий сумним настроєм, характерним і для народних пісень про Коліївщину. Україно, Україно! Серце моє, ненько! Як згадаю твою долю, заплаче серденько! В поемі «Гайдамаки» Шевченко оспівав повсталий народ, його непереможну волю в боротьбі проти соціального і національного гніту, звеличив його мужність і душевну красу. У творі «Гайдамаки» Шевченко уперше у європейському романтизмі поставив у центрі твору не героя-одинака, а народних месників, «громаду в сіряках». “Кавказ” • Написана 18 листопада 1845 року в Переяславі. • Присвячена Якову де Бальмену. • В поемі немає подій. Поема являє собою роздуми ліричного героя про несправедливість і жорстокість світу, а також про лицемірство деяких людей. Ліричний герой звертається до Бога в дечому з докором, проте усвідомлюючи людську безсилість перед нещастями. Шевченко пише із неприхованим сарказмом: «ми християне; храми, школи, усе добро, сам Бог у нас»! Проте Шевченко згадує також про Сибір і тюрми в Російській імперії в яких сидять не тільки злочинці, але й політичні в'язні. Про це мовчить весь люд царської Росії, «бо благоденствує», як каже знову таки гірко сміючись Шевченко. У поемі є ремінісценція із Біблії. З гнівом Шевченко пише про поміщиків: «Ви любите на братові, шкуру, а не душу! та й лупите по закону дочці на кожушок, байстрюкові на придане, жінці на патинки». Шевченко глузує над людьми, що в церкві моляться «за кражу, за войну, за кров, щоб братню кров пролити» і приносять отримані на війні прикраси, як пожертву Богові. Потім Шевченко звертається до свого друга Якова де Бельмена, якому присвячена поема, якому «не за Україну, а за її ката» довелось проливати свою кров і «випити з московської чаші московську отруту». Поет бажає щоб його друг витав над Україною «живою душею» і згадав його, Шевченка, перечитуючи рядки поеми. Висновок • Тарас Шевченко у своїй творчості відобразив саме ті думки і настрої, які були важливими в житті українців його часу. Про те, що його творчість знайшла відгук у серцях людей, свідчить те, що в другій половині XIX і на початку XX ст. чи не єдиною книжкою у більшості сільських хат України був «Кобзар», вірші з нього вчили напам'ять, за ним училися читати