Transcript ЦИВІЛЬНО ПРАВОВА ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ

Вступ
Оскільки основним обов’язком держави є утвердження і
забезпечення прав і свобод людини, посилюється роль і значення
інституту юридичної відповідальності, покликанням якого є
забезпечення вищезазначених прав і свобод та захист їх від
порушень.
Проблеми цивільно-правової відповідальності і пов’язаних із нею
аспектів привертають увагу фахівців уже декілька століть. Це
стосується не лише суто цивільно-правової відповідальності, але
також і всіх категорій, що тісно пов’язані з нею. Дуже великий
інтерес останнім часом у зв’язку зі зміною соціально-політичної
ситуації в Україні викликає науковий аналіз підстав, що звільняють
від юридичної відповідальності, оскільки вирішення цієї проблеми
становить не лише науковий, але й практичний інтерес.
В юридичній науці в цілому й окремих її галузях, мабуть, немає
більш дискусійного питання, ніж питання про сутність і
особливості як юридичної відповідальності взагалі, так і цивільноправової відповідальності зокрема. Це пояснюється тим, що
проблема юридичної відповідальності взагалі є кардинальною для
правової теорії.
То ж природним є те, що на всіх етапах розвитку юридичної науки
цим питанням приділялася значна увага як у контексті
дослідження загальних проблем визначення поняття та
встановлення його сутності, так і в тих наукових розвідках,
спеціальним предметом яких була власне цивільно-правова
відповідальність як правова категорія, співвідношення останньої з
іншими видами, функції, підстави виникнення та звільнення від
відповідальності.
Особливо це стосується підстав звільнення від цивільноправової відповідальності за завдання шкоди, яка посідає
особливе місце серед видів цивільно-правової
відповідальності.
Що ж до підстав звільнення від цивільно-правової
відповідальності, слід зазначити, що дослідження в цій
галузі з’явилися відносно недавно і стосувалися, головним
чином, окремих видів таких обставин. Такий стан речей у
зазначеній галузі й досі залишається практично незмінним.
Крім того, досліджувалися такі підстави на рівні різних
галузей права, в основному кримінального. Однак на рівні
галузі цивільного права такі дослідження відсутні, що
робить необхідним звернення до цих проблем із метою
узагальнення положень, що існують щодо зазначеної
категорії, у різних галузях права.
1.
Особливості цивільно-правової відповідальності
Як правило, сторони добровільно виконують свої
цивільно-правові зобов'язання належним чином. Але якщо
Ви, наприклад, домовилися з однокласником, що він придбає
для Вас якусь річ (диск, відеокасету тощо) протягом тижня, і
не просто домовились, але й передали йому для цього власні
гроші, а він не виконав свого зобов'язання, то, звичайно, Вам
це не сподобається. Є багато різноманітних засобів впливу
на порушника, але з точки зору цивільного законодавства у
цьому випадку слід говорити про невиконання укладеної
Вами угоди. З метою запобігання подібних правопорушень
та усунення їх наслідків використовується цивільно-правова
відповідальність.
Цивільно-правовою відповідальністю визнається
одна із форм юридичної відповідальності, суттю якої є
застосування встановленого цивільним
законодавством заходу примусового впливу (санкції)
до порушника цивільних прав та обов'язків. Причому
цей вплив полягає у покладенні на порушника насамперед
невигідних наслідків здебільшого майнового характеру —
відшкодування збитків, сплату неустойки (штрафу, пені),
відшкодування шкоди.
Як і всі види відповідальності, цивільно-правова
відповідальність має свої особливості, головними із яких є:
1) майновий характер;
2) компенсаційний характер (мета цивільно-правової
відповідальності полягає у поновленні порушених майнових прав
кредитора, її розмір за звичайних умов має відповідати розміру
завданих збитків);
3) додатковий характер для порушника, оскільки, як
правило, боржник не звільняється від виконання зобов'язання в
натурі.
Важливе значення для цивільно-правової
відповідальності має її форма, під якою розуміють
форму прояву тих додаткових обтяжень, що
накладаються на правопорушника. Серед цих форм
вирізняється відшкодування збитків. Зумовлено це тим,
що здебільшого наслідком порушення цивільних прав є
саме збитки. Тому ця форма відповідальності має
загальне значення і застосовується у всіх випадках,
якщо законом або договором не встановлено інше.
Під збитками розуміють ті негативні наслідки, які настали для
потерпілого від цивільного правопорушення. Вони складаються з
реальної шкоди та витраченої вигоди. Реальна шкода — це
зменшення наявного майна потерпілого. Вона включає до себе
витрати, зроблені кредитором для відновлення свого порушеного
права, та конкретну втрату або пошкодження його майна. Втрачена
вигода — це можливе збільшення майна потерпілого, яке не
відбулося внаслідок правопорушення. Вона відображається в
неодержаних кредитором доходах, які він одержав би, якби
зобов'язання було виконане боржником належним чином. Цивільне
законодавство закріплює принцип повного відшкодування збитків,
і тому за загальним правилом відшкодовуються як реальна шкода,
так і втрачена вигода.
У зобов'язаннях формою відповідальності може
виступати також неустойка (штраф, пеня) — грошова сума,
яку боржник має сплатити кредитору у разі невиконання
або неналежного виконання зобов'язання. При цьому
збитки відшкодовуються в частині, не покритій
неустойкою. Законом чи договором можуть бути
передбачені такі випадки: коли допускається стягнення
тільки неустойки, але не збитків; коли збитки можуть бути
стягнуті в повній сумі понад неустойку; коли за вибором
кредитора можуть бути стягнуті або неустойка, або збитки.
Отже, за загальним правилом шкода, заподіяна
особі чи майну громадянина, а також шкода, заподіяна
організації, підлягає відшкодуванню особою, котра
заподіяла шкоду, у повному обсязі. Слід зазначити, що
організація повинна відшкодувати шкоду, заподіяну з
вини її працівників під час виконання ними своїх
трудових (службових) обов'язків.
2. Дольова, солідарна та субсидіарна
відповідальність
Поділ цивільно-правової відповідальності на окремі
види відбувається за різними критеріями. Наприклад,
залежно від характеру розподілу відповідальності між
декількома боржниками розрізняють: дольову, солідарну,
субсидіарну.
Дольова відповідальність має місце, якщо кожний із
боржників несе відповідальність перед кредитором лише у тій
долі, яка припадає на нього відповідно до законодавства чи
договору. Дольова відповідальність має значення загального
правила і застосовується завжди, якщо у зобов'язанні є декілька
боржників, однак їх субсидіарна або солідарна відповідальність
не встановлена. Долі, що припадають на боржників, визнаються
рівними, якщо законодавством або договором не передбачено
інше.
Солідарна відповідальність характеризується тим, що в разі її
застосування кредитор вправі притягти до відповідальності як усіх боржників
разом, так і кожного з них окремо, причому як повністю, так і в частині боргу.
Більш того, кредитор, який не одержав повного задоволення від одного з
солідарних боржників, має право вимагати недоодержане з решти солідарних
боржників. При цьому солідарні боржники залишаються зобов'язаними доти,
доки зобов'язання не погашено повністю. Отже, ця відповідальність
застосовується за принципом: «один за всіх і всі за одного» і є найвигіднішою
для кредитора. Зазначимо, що боржник, який виконав солідарне зобов'язання,
має право зворотної вимоги (регресу) до кожного з решти боржників у рівній
частці, якщо інше не встановлено законом або договором. Законом, зокрема,
встановлено, що особи, які спільно заподіяли шкоду, несуть солідарну
відповідальність перед потерпілим.
Субсидіарна відповідальність застосовується у випадку, коли в
зобов'язанні беруть участь два боржники, один із яких є основним, а
другий — додатковим (субсидіарним). Субсидіарний боржник несе
відповідальність перед кредитором додатково до відповідальності
основного боржника. Кредитор має право висувати вимогу до
субсидіарного боржника не одразу, а лише в тому випадку, якщо цю
вимогу не задовольнив основний боржник. Класичним прикладом
виникнення субсидіарної відповідальності є договір гарантії, за яким
гарант зобов'язується перед кредитором погасити заборгованість
боржника, якщо він не зробить це самостійно. У разі задоволення вимоги
кредитора субсидіарним боржником він отримує право регресу до
основного боржника.
3. Договірна відповідальність
Другим важливим чинником для поділу цивільноправової відповідальності на окремі види є підстави
виникнення відповідальності. Відповідно до цього
розрізняють договірну та позадоговірну
відповідальності.
Договірна відповідальність завжди являє
собою санкцію за порушення договірного
зобов'язання, тобто виникає на підставі
цивільно-правового договору. Позадоговірна
відповідальність настає у випадку, якщо
санкція застосовується до правопорушника,
котрий не має договірних відносин з особою,
якій завдано шкоди. Наприклад, за недоліки
проданої речі перед покупцем — фізичною
особою, що відповідно до Закону України «Про
захист прав споживачів» визнається
споживачем, відповідають як її продавець, так і
виготовлювач. Але продавець несе перед
споживачем договірну відповідальність
(підстава — договір купівлі-продажу речі), а
виготовлювач — позадоговірну (підстава —
Закон України «Про захист прав споживачів»).
4. Поняття делікту
Підставою для відшкодування шкоди визнається, як правило,
делікт. Деліктом є діяння, що суперечить цивільному законодавству і
за яке передбачена майнова відповідальність. Деліктна
відповідальність є позадоговірною відповідальністю і настає за
порушення загального обов'язку будь-якої особи не завдавати шкоди
іншій особі. Деліктна відповідальність виступає у спеціальній формі
— зобов'язання, що виникають внаслідок заподіяння шкоди (гл. 40
ЦК), у якому кредитором визнається особа, що постраждала, а
боржником — особа, яка завдала шкоди.
За цивільним правом для виникнення обов'язку відшкодувати
шкоду необхідно 4 умови:
1) завдання майнової шкоди, тобто такої, яка може бути
відображена у грошах (ЦК передбачає можливість грошової
оцінки, а відтак і відшкодування моральної шкоди);
2) протиправність діянь особи, яка завдала шкоди, тобто
порушення нею юридичних норм і правил;
3) наявність причинового зв'язку між протиправними діями
особи, яка завдала шкоди, і цією шкодою;
4) вина особи, яка завдала шкоду.
5. Звільнення від відповідальності
Законодавством передбачено деякі випадки, коли
особа, яка завдала шкоди, звільняється від
відповідальності. По-перше, слід наголосити, що той, хто
діяв правомірно, не відповідає за завдану ним шкоду за
винятком випадків, передбачених законом. Зокрема, не
підлягає відшкодуванню шкода, заподіяна в стані
необхідної оборони.
По-друге, той, хто заподіяв шкоду, звільняється від її
відшкодування, якщо доведе, що вона заподіяна не з його вини.
Особа, яка не виконала зобов'язання або виконала його
неналежним чином, несе майнову відповідальність лише за
наявності вини (умислу чи необережності), крім випадків,
передбачених законом або договором. Відсутність вини
доводиться особою, яка порушила зобов'язання. Тут слід
зазначити, що випадкові дії, які на відміну від необережних або
навмисних мають зовнішні ознаки правопорушення, але
позбавлені елемента вини, визнаються казусом і здебільшого не
тягнуть за собою цивільно-правової відповідальності. Крім
цього, у випадку, якщо виникненню або збільшенню шкоди
сприяла груба необережність самого потерпілого, то залежно від
ступеня його вини (а за вини заподіювача шкоди — і залежно від
ступеня його вини) розмір відшкодування має бути зменшений
або у відшкодуванні шкоди повинно бути відмовлено.
Висновки
Виходячи з вищевикладеного можна
зробити наступні висновки:
Цивільно-правова відповідальність є
негативним для порушника наслідком
вчиненого ним правопорушення.
Юридичною підставою цивільноправової відповідальності є закон, а
фактичною – склад цивільного
правопорушення.
Вона настає за наявності таких умов:
- протиправної поведінки (дії чи бездіяльності)
особи;
- шкідливого результату такої поведінки (шкоди);
- причинного зв'язку між протиправною
поведінкою і шкодою;
- вини особи, яка заподіяла шкоду.
Протиправною вважається така поведінка особи,
яка порушує приписи закону чи іншого
нормативного акта, або виявилася у невиконанні
чи неналежному виконанні договірного
зобов'язання.
Для притягнення особи до цивільно-правової
відповідальності потрібен або повний склад
правопорушення, що складається з чотирьох
елементів (протиправність, шкода, причинний зв'язок,
вина), або у випадках, зазначених у законі чи
договорі, – неповний, усічений склад –
протиправність і вина (при стягненні неустойки,
втраті завдатку тощо). За відсутності хоч би одного з
цих елементів (крім випадків безвинної
відповідальності) цивільна відповідальність не
настає.
Під підставами звільнення від цивільно-правової відповідальності
розуміються обставини, з якими закон або договір пов'язують
звільнення особи від застосування до неї санкцій за
правопорушення.
Основними підставами звільнення від цивільно-правової
відповідальності є випадок та непереборна сила.
Випадок (казус) має місце тоді, коли психічний стан особи, що
порушила зобов'язання, характеризується відсутністю її вини. За
відсутності вини немає й відповідальності, якщо тільки законом чи
договором не передбачено відповідальності і без вини. Особа
визнається невинною, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від
неї заходів для належного виконання зобов'язання.
Непереборна сила – надзвичайна і невідворотна за даних умов
подія. Ця подія характеризується, по-перше, як зовнішня до
діяльності сторін обставина (наприклад, явища стихійного
характеру). По-друге, надзвичайність події, що стає
непереборною силою, означає, що це не рядова, ординарна,
звичайна обставина, яка також може спричинювати певні
труднощі для сторін. По-третє, непереборна сила – це подія, яку
не можна було відвернути засобами, наявними у даної особи в
конкретних умовах її діяльності. Те, що в одних умовах можна
легко подолати, в інших – стає неможливим. Тому при дії
непереборної сили теж немає вини боржника.
Форс-мажором визнається обставина (дія чи подія), що спричиняє
неможливість виконання договірних зобов'язань у обумовлений
сторонами строк. Отже, на відміну від випадку та непереборної сили,
форс-мажор є спеціальною підставою звільнення від відповідальності
лише за невиконання (неналежне виконання) договірних зобов'язань.
Ще одним випадком звільнення боржника від відповідальності є так
звана вина кредитора.
Окремі правила встановлені у випадку заподіяння шкоди у стані
крайньої необхідності.