Дочка Прометея – Леся Українка Є люди, як свічки, згорають і відходять в небуття. Є люди, як зірки, горять і світять все життя О ні, то.
Download ReportTranscript Дочка Прометея – Леся Українка Є люди, як свічки, згорають і відходять в небуття. Є люди, як зірки, горять і світять все життя О ні, то.
Slide 1
Дочка Прометея –
Леся Українка
Є люди, як свічки, згорають і відходять в
небуття.
Є люди, як зірки, горять і світять все
життя
О ні, то не
зірки холодні, мертві
Вони сонця, засвічені у
небі,
Вони
горять, обігрівають всіх,
І не згасають, і не
згаснуть...
Випробування які,
підготувала доля
Лесі Українці
Мабуть, немає в українській класичній літературі
жодного письменника, якого доля так водила по
всьому світу, як Леся Українка. Географія її мандрів,
часто вимушених, просто вражає:
Київ (Україна) і Варшава (Польща);
Берлін (Німеччина) і Петербург (Росія);
Софія (Болгарія) і Рига (Латвія);
Відень (Австрія) і Мінськ (Білорусь);
Земмерінг (Швейцарія) і Каїр (Єгипет);
Сан-Ремо (Італія) і Сурамі (Грузія)...
Лариса Петрівна Косач
народилася 25 лютого 1871 року
в місті Звягелі. Її батько Петро
Антонович Косач був суддею, а
тому його часто переводили
служити з міста у місто. Тож
коли батька перевели на роботу
до Луцька, у 1879 році туди
переїхала вся родина. Хоч і не
дуже довго довелося родині
Косачів перебувати в Луцьку, але
саме тут сталися радісні й сумні
події, що позначилися на долі
майбутньої письменниці. Власне,
саме в Луцьку народилася Леся
Українка як поетеса – тут був
написаний її перший вірш
«Надія». Тут Леся захворіла на
туберкульоз, із яким мужньо вела
«тридцятилітню війну», як вона
це називала.
• Навесні 1882 року
родина Косачів
перебралася на постійне
проживання в село
Колодяжне, що недалеко
від Ковеля, куди
перевели на роботу
батька. Краса волинської
природи та легенди,
почуті тут, вразили
Лесю на все життя. Їх
вона пізніше
використала у своїй
безсмертній «Лісовій
пісні».
Останні роки життя
Останні роки свого життя Леся Українки прожила в
основному у Грузії, у містах Телаві, Кутаїсі, Цулукідзе,
Тбілісі, Батумі, Сурамі.
І скрізь її знають лише як
дружину мирового судді Климента Квітки, а про те, що
вона письменниця, і гадки не мають. Це були важкі роки:
зі здоров’ям щораз гіршало, мучила розлука з рідними,
одірваність від України. З грошима було скрутно, умови
життя – не з кращих. Словом, проза життя давалася важко,
зате поезія обступала звідусіль. Це ж були старовинні
історичні місця, у здичавілих садах тонули мальовничі
руїни. «В добру погоду Леся проводила весь час на
балконі, звідки було видно всю Кахетію аж до самих
Кавказьких гір», - пише у своїх спогадах Іван Пааташвілі. І
саме тут, у Грузії, за два роки до смерті, у Лесі
з’являються справді грандіозні літературні задуми. І вона їх
здійснює. Це драми «Камінний господар», «Оргія», «Лісова
пісня», а також поема «Ізольда Білорука».
1913 рік. Леся Українка
жила у маленькому
грузинському
місті
Сурамі. Їй ставало все
гірше. До неї приїхали
мама, сестра Ізидора.
Чекали Ольгу й Оксану.
Та не змогла
дочекатися їх Леся.
1 серпня вона померла,
проживши всього 42
роки, залишивши
«покинутий вогонь»
своїх пісень. І вже про
неї, нашу видатну
землячку, написані вірші.
Ми перегорнули останню
сторінку життя Лесі
Українки . Наша подорож
добігає кінця. Ми
повернулися назад, на рідну
Волинь, яку Леся Українка
вважала своєю
Батьківщиною. Тут про неї
нагадує все: і музей-садиба
в селі Колодяжному, і
пам’ятники на
Театральному майдані та
в парку міста Луцька, і
вулиці міст Волині, і
Волинський національний
університет, що носить її
ім’я, і присвячені їй твори
волинських митців, а
найголовніше – наша щира
любов і глибока шана.
Вона іще Лариса Косач
У неї під віночком коси,
В руках тендітних – грабельки.
Вона іще Лариса Косач,
Тому й позує залюбки.
Але як голос вдарить грімко
Об купол голосних зневір,
Вже стане Леся Українка
Погрозам всім наперекір.
За нашу втрачену свободу
Будитиме наш переддень.
І на півроку від народу
Од рідного не відійде.
Йосип Струцюк
Slide 2
Дочка Прометея –
Леся Українка
Є люди, як свічки, згорають і відходять в
небуття.
Є люди, як зірки, горять і світять все
життя
О ні, то не
зірки холодні, мертві
Вони сонця, засвічені у
небі,
Вони
горять, обігрівають всіх,
І не згасають, і не
згаснуть...
Випробування які,
підготувала доля
Лесі Українці
Мабуть, немає в українській класичній літературі
жодного письменника, якого доля так водила по
всьому світу, як Леся Українка. Географія її мандрів,
часто вимушених, просто вражає:
Київ (Україна) і Варшава (Польща);
Берлін (Німеччина) і Петербург (Росія);
Софія (Болгарія) і Рига (Латвія);
Відень (Австрія) і Мінськ (Білорусь);
Земмерінг (Швейцарія) і Каїр (Єгипет);
Сан-Ремо (Італія) і Сурамі (Грузія)...
Лариса Петрівна Косач
народилася 25 лютого 1871 року
в місті Звягелі. Її батько Петро
Антонович Косач був суддею, а
тому його часто переводили
служити з міста у місто. Тож
коли батька перевели на роботу
до Луцька, у 1879 році туди
переїхала вся родина. Хоч і не
дуже довго довелося родині
Косачів перебувати в Луцьку, але
саме тут сталися радісні й сумні
події, що позначилися на долі
майбутньої письменниці. Власне,
саме в Луцьку народилася Леся
Українка як поетеса – тут був
написаний її перший вірш
«Надія». Тут Леся захворіла на
туберкульоз, із яким мужньо вела
«тридцятилітню війну», як вона
це називала.
• Навесні 1882 року
родина Косачів
перебралася на постійне
проживання в село
Колодяжне, що недалеко
від Ковеля, куди
перевели на роботу
батька. Краса волинської
природи та легенди,
почуті тут, вразили
Лесю на все життя. Їх
вона пізніше
використала у своїй
безсмертній «Лісовій
пісні».
Останні роки життя
Останні роки свого життя Леся Українки прожила в
основному у Грузії, у містах Телаві, Кутаїсі, Цулукідзе,
Тбілісі, Батумі, Сурамі.
І скрізь її знають лише як
дружину мирового судді Климента Квітки, а про те, що
вона письменниця, і гадки не мають. Це були важкі роки:
зі здоров’ям щораз гіршало, мучила розлука з рідними,
одірваність від України. З грошима було скрутно, умови
життя – не з кращих. Словом, проза життя давалася важко,
зате поезія обступала звідусіль. Це ж були старовинні
історичні місця, у здичавілих садах тонули мальовничі
руїни. «В добру погоду Леся проводила весь час на
балконі, звідки було видно всю Кахетію аж до самих
Кавказьких гір», - пише у своїх спогадах Іван Пааташвілі. І
саме тут, у Грузії, за два роки до смерті, у Лесі
з’являються справді грандіозні літературні задуми. І вона їх
здійснює. Це драми «Камінний господар», «Оргія», «Лісова
пісня», а також поема «Ізольда Білорука».
1913 рік. Леся Українка
жила у маленькому
грузинському
місті
Сурамі. Їй ставало все
гірше. До неї приїхали
мама, сестра Ізидора.
Чекали Ольгу й Оксану.
Та не змогла
дочекатися їх Леся.
1 серпня вона померла,
проживши всього 42
роки, залишивши
«покинутий вогонь»
своїх пісень. І вже про
неї, нашу видатну
землячку, написані вірші.
Ми перегорнули останню
сторінку життя Лесі
Українки . Наша подорож
добігає кінця. Ми
повернулися назад, на рідну
Волинь, яку Леся Українка
вважала своєю
Батьківщиною. Тут про неї
нагадує все: і музей-садиба
в селі Колодяжному, і
пам’ятники на
Театральному майдані та
в парку міста Луцька, і
вулиці міст Волині, і
Волинський національний
університет, що носить її
ім’я, і присвячені їй твори
волинських митців, а
найголовніше – наша щира
любов і глибока шана.
Вона іще Лариса Косач
У неї під віночком коси,
В руках тендітних – грабельки.
Вона іще Лариса Косач,
Тому й позує залюбки.
Але як голос вдарить грімко
Об купол голосних зневір,
Вже стане Леся Українка
Погрозам всім наперекір.
За нашу втрачену свободу
Будитиме наш переддень.
І на півроку від народу
Од рідного не відійде.
Йосип Струцюк
Slide 3
Дочка Прометея –
Леся Українка
Є люди, як свічки, згорають і відходять в
небуття.
Є люди, як зірки, горять і світять все
життя
О ні, то не
зірки холодні, мертві
Вони сонця, засвічені у
небі,
Вони
горять, обігрівають всіх,
І не згасають, і не
згаснуть...
Випробування які,
підготувала доля
Лесі Українці
Мабуть, немає в українській класичній літературі
жодного письменника, якого доля так водила по
всьому світу, як Леся Українка. Географія її мандрів,
часто вимушених, просто вражає:
Київ (Україна) і Варшава (Польща);
Берлін (Німеччина) і Петербург (Росія);
Софія (Болгарія) і Рига (Латвія);
Відень (Австрія) і Мінськ (Білорусь);
Земмерінг (Швейцарія) і Каїр (Єгипет);
Сан-Ремо (Італія) і Сурамі (Грузія)...
Лариса Петрівна Косач
народилася 25 лютого 1871 року
в місті Звягелі. Її батько Петро
Антонович Косач був суддею, а
тому його часто переводили
служити з міста у місто. Тож
коли батька перевели на роботу
до Луцька, у 1879 році туди
переїхала вся родина. Хоч і не
дуже довго довелося родині
Косачів перебувати в Луцьку, але
саме тут сталися радісні й сумні
події, що позначилися на долі
майбутньої письменниці. Власне,
саме в Луцьку народилася Леся
Українка як поетеса – тут був
написаний її перший вірш
«Надія». Тут Леся захворіла на
туберкульоз, із яким мужньо вела
«тридцятилітню війну», як вона
це називала.
• Навесні 1882 року
родина Косачів
перебралася на постійне
проживання в село
Колодяжне, що недалеко
від Ковеля, куди
перевели на роботу
батька. Краса волинської
природи та легенди,
почуті тут, вразили
Лесю на все життя. Їх
вона пізніше
використала у своїй
безсмертній «Лісовій
пісні».
Останні роки життя
Останні роки свого життя Леся Українки прожила в
основному у Грузії, у містах Телаві, Кутаїсі, Цулукідзе,
Тбілісі, Батумі, Сурамі.
І скрізь її знають лише як
дружину мирового судді Климента Квітки, а про те, що
вона письменниця, і гадки не мають. Це були важкі роки:
зі здоров’ям щораз гіршало, мучила розлука з рідними,
одірваність від України. З грошима було скрутно, умови
життя – не з кращих. Словом, проза життя давалася важко,
зате поезія обступала звідусіль. Це ж були старовинні
історичні місця, у здичавілих садах тонули мальовничі
руїни. «В добру погоду Леся проводила весь час на
балконі, звідки було видно всю Кахетію аж до самих
Кавказьких гір», - пише у своїх спогадах Іван Пааташвілі. І
саме тут, у Грузії, за два роки до смерті, у Лесі
з’являються справді грандіозні літературні задуми. І вона їх
здійснює. Це драми «Камінний господар», «Оргія», «Лісова
пісня», а також поема «Ізольда Білорука».
1913 рік. Леся Українка
жила у маленькому
грузинському
місті
Сурамі. Їй ставало все
гірше. До неї приїхали
мама, сестра Ізидора.
Чекали Ольгу й Оксану.
Та не змогла
дочекатися їх Леся.
1 серпня вона померла,
проживши всього 42
роки, залишивши
«покинутий вогонь»
своїх пісень. І вже про
неї, нашу видатну
землячку, написані вірші.
Ми перегорнули останню
сторінку життя Лесі
Українки . Наша подорож
добігає кінця. Ми
повернулися назад, на рідну
Волинь, яку Леся Українка
вважала своєю
Батьківщиною. Тут про неї
нагадує все: і музей-садиба
в селі Колодяжному, і
пам’ятники на
Театральному майдані та
в парку міста Луцька, і
вулиці міст Волині, і
Волинський національний
університет, що носить її
ім’я, і присвячені їй твори
волинських митців, а
найголовніше – наша щира
любов і глибока шана.
Вона іще Лариса Косач
У неї під віночком коси,
В руках тендітних – грабельки.
Вона іще Лариса Косач,
Тому й позує залюбки.
Але як голос вдарить грімко
Об купол голосних зневір,
Вже стане Леся Українка
Погрозам всім наперекір.
За нашу втрачену свободу
Будитиме наш переддень.
І на півроку від народу
Од рідного не відійде.
Йосип Струцюк
Slide 4
Дочка Прометея –
Леся Українка
Є люди, як свічки, згорають і відходять в
небуття.
Є люди, як зірки, горять і світять все
життя
О ні, то не
зірки холодні, мертві
Вони сонця, засвічені у
небі,
Вони
горять, обігрівають всіх,
І не згасають, і не
згаснуть...
Випробування які,
підготувала доля
Лесі Українці
Мабуть, немає в українській класичній літературі
жодного письменника, якого доля так водила по
всьому світу, як Леся Українка. Географія її мандрів,
часто вимушених, просто вражає:
Київ (Україна) і Варшава (Польща);
Берлін (Німеччина) і Петербург (Росія);
Софія (Болгарія) і Рига (Латвія);
Відень (Австрія) і Мінськ (Білорусь);
Земмерінг (Швейцарія) і Каїр (Єгипет);
Сан-Ремо (Італія) і Сурамі (Грузія)...
Лариса Петрівна Косач
народилася 25 лютого 1871 року
в місті Звягелі. Її батько Петро
Антонович Косач був суддею, а
тому його часто переводили
служити з міста у місто. Тож
коли батька перевели на роботу
до Луцька, у 1879 році туди
переїхала вся родина. Хоч і не
дуже довго довелося родині
Косачів перебувати в Луцьку, але
саме тут сталися радісні й сумні
події, що позначилися на долі
майбутньої письменниці. Власне,
саме в Луцьку народилася Леся
Українка як поетеса – тут був
написаний її перший вірш
«Надія». Тут Леся захворіла на
туберкульоз, із яким мужньо вела
«тридцятилітню війну», як вона
це називала.
• Навесні 1882 року
родина Косачів
перебралася на постійне
проживання в село
Колодяжне, що недалеко
від Ковеля, куди
перевели на роботу
батька. Краса волинської
природи та легенди,
почуті тут, вразили
Лесю на все життя. Їх
вона пізніше
використала у своїй
безсмертній «Лісовій
пісні».
Останні роки життя
Останні роки свого життя Леся Українки прожила в
основному у Грузії, у містах Телаві, Кутаїсі, Цулукідзе,
Тбілісі, Батумі, Сурамі.
І скрізь її знають лише як
дружину мирового судді Климента Квітки, а про те, що
вона письменниця, і гадки не мають. Це були важкі роки:
зі здоров’ям щораз гіршало, мучила розлука з рідними,
одірваність від України. З грошима було скрутно, умови
життя – не з кращих. Словом, проза життя давалася важко,
зате поезія обступала звідусіль. Це ж були старовинні
історичні місця, у здичавілих садах тонули мальовничі
руїни. «В добру погоду Леся проводила весь час на
балконі, звідки було видно всю Кахетію аж до самих
Кавказьких гір», - пише у своїх спогадах Іван Пааташвілі. І
саме тут, у Грузії, за два роки до смерті, у Лесі
з’являються справді грандіозні літературні задуми. І вона їх
здійснює. Це драми «Камінний господар», «Оргія», «Лісова
пісня», а також поема «Ізольда Білорука».
1913 рік. Леся Українка
жила у маленькому
грузинському
місті
Сурамі. Їй ставало все
гірше. До неї приїхали
мама, сестра Ізидора.
Чекали Ольгу й Оксану.
Та не змогла
дочекатися їх Леся.
1 серпня вона померла,
проживши всього 42
роки, залишивши
«покинутий вогонь»
своїх пісень. І вже про
неї, нашу видатну
землячку, написані вірші.
Ми перегорнули останню
сторінку життя Лесі
Українки . Наша подорож
добігає кінця. Ми
повернулися назад, на рідну
Волинь, яку Леся Українка
вважала своєю
Батьківщиною. Тут про неї
нагадує все: і музей-садиба
в селі Колодяжному, і
пам’ятники на
Театральному майдані та
в парку міста Луцька, і
вулиці міст Волині, і
Волинський національний
університет, що носить її
ім’я, і присвячені їй твори
волинських митців, а
найголовніше – наша щира
любов і глибока шана.
Вона іще Лариса Косач
У неї під віночком коси,
В руках тендітних – грабельки.
Вона іще Лариса Косач,
Тому й позує залюбки.
Але як голос вдарить грімко
Об купол голосних зневір,
Вже стане Леся Українка
Погрозам всім наперекір.
За нашу втрачену свободу
Будитиме наш переддень.
І на півроку від народу
Од рідного не відійде.
Йосип Струцюк
Slide 5
Дочка Прометея –
Леся Українка
Є люди, як свічки, згорають і відходять в
небуття.
Є люди, як зірки, горять і світять все
життя
О ні, то не
зірки холодні, мертві
Вони сонця, засвічені у
небі,
Вони
горять, обігрівають всіх,
І не згасають, і не
згаснуть...
Випробування які,
підготувала доля
Лесі Українці
Мабуть, немає в українській класичній літературі
жодного письменника, якого доля так водила по
всьому світу, як Леся Українка. Географія її мандрів,
часто вимушених, просто вражає:
Київ (Україна) і Варшава (Польща);
Берлін (Німеччина) і Петербург (Росія);
Софія (Болгарія) і Рига (Латвія);
Відень (Австрія) і Мінськ (Білорусь);
Земмерінг (Швейцарія) і Каїр (Єгипет);
Сан-Ремо (Італія) і Сурамі (Грузія)...
Лариса Петрівна Косач
народилася 25 лютого 1871 року
в місті Звягелі. Її батько Петро
Антонович Косач був суддею, а
тому його часто переводили
служити з міста у місто. Тож
коли батька перевели на роботу
до Луцька, у 1879 році туди
переїхала вся родина. Хоч і не
дуже довго довелося родині
Косачів перебувати в Луцьку, але
саме тут сталися радісні й сумні
події, що позначилися на долі
майбутньої письменниці. Власне,
саме в Луцьку народилася Леся
Українка як поетеса – тут був
написаний її перший вірш
«Надія». Тут Леся захворіла на
туберкульоз, із яким мужньо вела
«тридцятилітню війну», як вона
це називала.
• Навесні 1882 року
родина Косачів
перебралася на постійне
проживання в село
Колодяжне, що недалеко
від Ковеля, куди
перевели на роботу
батька. Краса волинської
природи та легенди,
почуті тут, вразили
Лесю на все життя. Їх
вона пізніше
використала у своїй
безсмертній «Лісовій
пісні».
Останні роки життя
Останні роки свого життя Леся Українки прожила в
основному у Грузії, у містах Телаві, Кутаїсі, Цулукідзе,
Тбілісі, Батумі, Сурамі.
І скрізь її знають лише як
дружину мирового судді Климента Квітки, а про те, що
вона письменниця, і гадки не мають. Це були важкі роки:
зі здоров’ям щораз гіршало, мучила розлука з рідними,
одірваність від України. З грошима було скрутно, умови
життя – не з кращих. Словом, проза життя давалася важко,
зате поезія обступала звідусіль. Це ж були старовинні
історичні місця, у здичавілих садах тонули мальовничі
руїни. «В добру погоду Леся проводила весь час на
балконі, звідки було видно всю Кахетію аж до самих
Кавказьких гір», - пише у своїх спогадах Іван Пааташвілі. І
саме тут, у Грузії, за два роки до смерті, у Лесі
з’являються справді грандіозні літературні задуми. І вона їх
здійснює. Це драми «Камінний господар», «Оргія», «Лісова
пісня», а також поема «Ізольда Білорука».
1913 рік. Леся Українка
жила у маленькому
грузинському
місті
Сурамі. Їй ставало все
гірше. До неї приїхали
мама, сестра Ізидора.
Чекали Ольгу й Оксану.
Та не змогла
дочекатися їх Леся.
1 серпня вона померла,
проживши всього 42
роки, залишивши
«покинутий вогонь»
своїх пісень. І вже про
неї, нашу видатну
землячку, написані вірші.
Ми перегорнули останню
сторінку життя Лесі
Українки . Наша подорож
добігає кінця. Ми
повернулися назад, на рідну
Волинь, яку Леся Українка
вважала своєю
Батьківщиною. Тут про неї
нагадує все: і музей-садиба
в селі Колодяжному, і
пам’ятники на
Театральному майдані та
в парку міста Луцька, і
вулиці міст Волині, і
Волинський національний
університет, що носить її
ім’я, і присвячені їй твори
волинських митців, а
найголовніше – наша щира
любов і глибока шана.
Вона іще Лариса Косач
У неї під віночком коси,
В руках тендітних – грабельки.
Вона іще Лариса Косач,
Тому й позує залюбки.
Але як голос вдарить грімко
Об купол голосних зневір,
Вже стане Леся Українка
Погрозам всім наперекір.
За нашу втрачену свободу
Будитиме наш переддень.
І на півроку від народу
Од рідного не відійде.
Йосип Струцюк
Slide 6
Дочка Прометея –
Леся Українка
Є люди, як свічки, згорають і відходять в
небуття.
Є люди, як зірки, горять і світять все
життя
О ні, то не
зірки холодні, мертві
Вони сонця, засвічені у
небі,
Вони
горять, обігрівають всіх,
І не згасають, і не
згаснуть...
Випробування які,
підготувала доля
Лесі Українці
Мабуть, немає в українській класичній літературі
жодного письменника, якого доля так водила по
всьому світу, як Леся Українка. Географія її мандрів,
часто вимушених, просто вражає:
Київ (Україна) і Варшава (Польща);
Берлін (Німеччина) і Петербург (Росія);
Софія (Болгарія) і Рига (Латвія);
Відень (Австрія) і Мінськ (Білорусь);
Земмерінг (Швейцарія) і Каїр (Єгипет);
Сан-Ремо (Італія) і Сурамі (Грузія)...
Лариса Петрівна Косач
народилася 25 лютого 1871 року
в місті Звягелі. Її батько Петро
Антонович Косач був суддею, а
тому його часто переводили
служити з міста у місто. Тож
коли батька перевели на роботу
до Луцька, у 1879 році туди
переїхала вся родина. Хоч і не
дуже довго довелося родині
Косачів перебувати в Луцьку, але
саме тут сталися радісні й сумні
події, що позначилися на долі
майбутньої письменниці. Власне,
саме в Луцьку народилася Леся
Українка як поетеса – тут був
написаний її перший вірш
«Надія». Тут Леся захворіла на
туберкульоз, із яким мужньо вела
«тридцятилітню війну», як вона
це називала.
• Навесні 1882 року
родина Косачів
перебралася на постійне
проживання в село
Колодяжне, що недалеко
від Ковеля, куди
перевели на роботу
батька. Краса волинської
природи та легенди,
почуті тут, вразили
Лесю на все життя. Їх
вона пізніше
використала у своїй
безсмертній «Лісовій
пісні».
Останні роки життя
Останні роки свого життя Леся Українки прожила в
основному у Грузії, у містах Телаві, Кутаїсі, Цулукідзе,
Тбілісі, Батумі, Сурамі.
І скрізь її знають лише як
дружину мирового судді Климента Квітки, а про те, що
вона письменниця, і гадки не мають. Це були важкі роки:
зі здоров’ям щораз гіршало, мучила розлука з рідними,
одірваність від України. З грошима було скрутно, умови
життя – не з кращих. Словом, проза життя давалася важко,
зате поезія обступала звідусіль. Це ж були старовинні
історичні місця, у здичавілих садах тонули мальовничі
руїни. «В добру погоду Леся проводила весь час на
балконі, звідки було видно всю Кахетію аж до самих
Кавказьких гір», - пише у своїх спогадах Іван Пааташвілі. І
саме тут, у Грузії, за два роки до смерті, у Лесі
з’являються справді грандіозні літературні задуми. І вона їх
здійснює. Це драми «Камінний господар», «Оргія», «Лісова
пісня», а також поема «Ізольда Білорука».
1913 рік. Леся Українка
жила у маленькому
грузинському
місті
Сурамі. Їй ставало все
гірше. До неї приїхали
мама, сестра Ізидора.
Чекали Ольгу й Оксану.
Та не змогла
дочекатися їх Леся.
1 серпня вона померла,
проживши всього 42
роки, залишивши
«покинутий вогонь»
своїх пісень. І вже про
неї, нашу видатну
землячку, написані вірші.
Ми перегорнули останню
сторінку життя Лесі
Українки . Наша подорож
добігає кінця. Ми
повернулися назад, на рідну
Волинь, яку Леся Українка
вважала своєю
Батьківщиною. Тут про неї
нагадує все: і музей-садиба
в селі Колодяжному, і
пам’ятники на
Театральному майдані та
в парку міста Луцька, і
вулиці міст Волині, і
Волинський національний
університет, що носить її
ім’я, і присвячені їй твори
волинських митців, а
найголовніше – наша щира
любов і глибока шана.
Вона іще Лариса Косач
У неї під віночком коси,
В руках тендітних – грабельки.
Вона іще Лариса Косач,
Тому й позує залюбки.
Але як голос вдарить грімко
Об купол голосних зневір,
Вже стане Леся Українка
Погрозам всім наперекір.
За нашу втрачену свободу
Будитиме наш переддень.
І на півроку від народу
Од рідного не відійде.
Йосип Струцюк
Slide 7
Дочка Прометея –
Леся Українка
Є люди, як свічки, згорають і відходять в
небуття.
Є люди, як зірки, горять і світять все
життя
О ні, то не
зірки холодні, мертві
Вони сонця, засвічені у
небі,
Вони
горять, обігрівають всіх,
І не згасають, і не
згаснуть...
Випробування які,
підготувала доля
Лесі Українці
Мабуть, немає в українській класичній літературі
жодного письменника, якого доля так водила по
всьому світу, як Леся Українка. Географія її мандрів,
часто вимушених, просто вражає:
Київ (Україна) і Варшава (Польща);
Берлін (Німеччина) і Петербург (Росія);
Софія (Болгарія) і Рига (Латвія);
Відень (Австрія) і Мінськ (Білорусь);
Земмерінг (Швейцарія) і Каїр (Єгипет);
Сан-Ремо (Італія) і Сурамі (Грузія)...
Лариса Петрівна Косач
народилася 25 лютого 1871 року
в місті Звягелі. Її батько Петро
Антонович Косач був суддею, а
тому його часто переводили
служити з міста у місто. Тож
коли батька перевели на роботу
до Луцька, у 1879 році туди
переїхала вся родина. Хоч і не
дуже довго довелося родині
Косачів перебувати в Луцьку, але
саме тут сталися радісні й сумні
події, що позначилися на долі
майбутньої письменниці. Власне,
саме в Луцьку народилася Леся
Українка як поетеса – тут був
написаний її перший вірш
«Надія». Тут Леся захворіла на
туберкульоз, із яким мужньо вела
«тридцятилітню війну», як вона
це називала.
• Навесні 1882 року
родина Косачів
перебралася на постійне
проживання в село
Колодяжне, що недалеко
від Ковеля, куди
перевели на роботу
батька. Краса волинської
природи та легенди,
почуті тут, вразили
Лесю на все життя. Їх
вона пізніше
використала у своїй
безсмертній «Лісовій
пісні».
Останні роки життя
Останні роки свого життя Леся Українки прожила в
основному у Грузії, у містах Телаві, Кутаїсі, Цулукідзе,
Тбілісі, Батумі, Сурамі.
І скрізь її знають лише як
дружину мирового судді Климента Квітки, а про те, що
вона письменниця, і гадки не мають. Це були важкі роки:
зі здоров’ям щораз гіршало, мучила розлука з рідними,
одірваність від України. З грошима було скрутно, умови
життя – не з кращих. Словом, проза життя давалася важко,
зате поезія обступала звідусіль. Це ж були старовинні
історичні місця, у здичавілих садах тонули мальовничі
руїни. «В добру погоду Леся проводила весь час на
балконі, звідки було видно всю Кахетію аж до самих
Кавказьких гір», - пише у своїх спогадах Іван Пааташвілі. І
саме тут, у Грузії, за два роки до смерті, у Лесі
з’являються справді грандіозні літературні задуми. І вона їх
здійснює. Це драми «Камінний господар», «Оргія», «Лісова
пісня», а також поема «Ізольда Білорука».
1913 рік. Леся Українка
жила у маленькому
грузинському
місті
Сурамі. Їй ставало все
гірше. До неї приїхали
мама, сестра Ізидора.
Чекали Ольгу й Оксану.
Та не змогла
дочекатися їх Леся.
1 серпня вона померла,
проживши всього 42
роки, залишивши
«покинутий вогонь»
своїх пісень. І вже про
неї, нашу видатну
землячку, написані вірші.
Ми перегорнули останню
сторінку життя Лесі
Українки . Наша подорож
добігає кінця. Ми
повернулися назад, на рідну
Волинь, яку Леся Українка
вважала своєю
Батьківщиною. Тут про неї
нагадує все: і музей-садиба
в селі Колодяжному, і
пам’ятники на
Театральному майдані та
в парку міста Луцька, і
вулиці міст Волині, і
Волинський національний
університет, що носить її
ім’я, і присвячені їй твори
волинських митців, а
найголовніше – наша щира
любов і глибока шана.
Вона іще Лариса Косач
У неї під віночком коси,
В руках тендітних – грабельки.
Вона іще Лариса Косач,
Тому й позує залюбки.
Але як голос вдарить грімко
Об купол голосних зневір,
Вже стане Леся Українка
Погрозам всім наперекір.
За нашу втрачену свободу
Будитиме наш переддень.
І на півроку від народу
Од рідного не відійде.
Йосип Струцюк
Slide 8
Дочка Прометея –
Леся Українка
Є люди, як свічки, згорають і відходять в
небуття.
Є люди, як зірки, горять і світять все
життя
О ні, то не
зірки холодні, мертві
Вони сонця, засвічені у
небі,
Вони
горять, обігрівають всіх,
І не згасають, і не
згаснуть...
Випробування які,
підготувала доля
Лесі Українці
Мабуть, немає в українській класичній літературі
жодного письменника, якого доля так водила по
всьому світу, як Леся Українка. Географія її мандрів,
часто вимушених, просто вражає:
Київ (Україна) і Варшава (Польща);
Берлін (Німеччина) і Петербург (Росія);
Софія (Болгарія) і Рига (Латвія);
Відень (Австрія) і Мінськ (Білорусь);
Земмерінг (Швейцарія) і Каїр (Єгипет);
Сан-Ремо (Італія) і Сурамі (Грузія)...
Лариса Петрівна Косач
народилася 25 лютого 1871 року
в місті Звягелі. Її батько Петро
Антонович Косач був суддею, а
тому його часто переводили
служити з міста у місто. Тож
коли батька перевели на роботу
до Луцька, у 1879 році туди
переїхала вся родина. Хоч і не
дуже довго довелося родині
Косачів перебувати в Луцьку, але
саме тут сталися радісні й сумні
події, що позначилися на долі
майбутньої письменниці. Власне,
саме в Луцьку народилася Леся
Українка як поетеса – тут був
написаний її перший вірш
«Надія». Тут Леся захворіла на
туберкульоз, із яким мужньо вела
«тридцятилітню війну», як вона
це називала.
• Навесні 1882 року
родина Косачів
перебралася на постійне
проживання в село
Колодяжне, що недалеко
від Ковеля, куди
перевели на роботу
батька. Краса волинської
природи та легенди,
почуті тут, вразили
Лесю на все життя. Їх
вона пізніше
використала у своїй
безсмертній «Лісовій
пісні».
Останні роки життя
Останні роки свого життя Леся Українки прожила в
основному у Грузії, у містах Телаві, Кутаїсі, Цулукідзе,
Тбілісі, Батумі, Сурамі.
І скрізь її знають лише як
дружину мирового судді Климента Квітки, а про те, що
вона письменниця, і гадки не мають. Це були важкі роки:
зі здоров’ям щораз гіршало, мучила розлука з рідними,
одірваність від України. З грошима було скрутно, умови
життя – не з кращих. Словом, проза життя давалася важко,
зате поезія обступала звідусіль. Це ж були старовинні
історичні місця, у здичавілих садах тонули мальовничі
руїни. «В добру погоду Леся проводила весь час на
балконі, звідки було видно всю Кахетію аж до самих
Кавказьких гір», - пише у своїх спогадах Іван Пааташвілі. І
саме тут, у Грузії, за два роки до смерті, у Лесі
з’являються справді грандіозні літературні задуми. І вона їх
здійснює. Це драми «Камінний господар», «Оргія», «Лісова
пісня», а також поема «Ізольда Білорука».
1913 рік. Леся Українка
жила у маленькому
грузинському
місті
Сурамі. Їй ставало все
гірше. До неї приїхали
мама, сестра Ізидора.
Чекали Ольгу й Оксану.
Та не змогла
дочекатися їх Леся.
1 серпня вона померла,
проживши всього 42
роки, залишивши
«покинутий вогонь»
своїх пісень. І вже про
неї, нашу видатну
землячку, написані вірші.
Ми перегорнули останню
сторінку життя Лесі
Українки . Наша подорож
добігає кінця. Ми
повернулися назад, на рідну
Волинь, яку Леся Українка
вважала своєю
Батьківщиною. Тут про неї
нагадує все: і музей-садиба
в селі Колодяжному, і
пам’ятники на
Театральному майдані та
в парку міста Луцька, і
вулиці міст Волині, і
Волинський національний
університет, що носить її
ім’я, і присвячені їй твори
волинських митців, а
найголовніше – наша щира
любов і глибока шана.
Вона іще Лариса Косач
У неї під віночком коси,
В руках тендітних – грабельки.
Вона іще Лариса Косач,
Тому й позує залюбки.
Але як голос вдарить грімко
Об купол голосних зневір,
Вже стане Леся Українка
Погрозам всім наперекір.
За нашу втрачену свободу
Будитиме наш переддень.
І на півроку від народу
Од рідного не відійде.
Йосип Струцюк
Дочка Прометея –
Леся Українка
Є люди, як свічки, згорають і відходять в
небуття.
Є люди, як зірки, горять і світять все
життя
О ні, то не
зірки холодні, мертві
Вони сонця, засвічені у
небі,
Вони
горять, обігрівають всіх,
І не згасають, і не
згаснуть...
Випробування які,
підготувала доля
Лесі Українці
Мабуть, немає в українській класичній літературі
жодного письменника, якого доля так водила по
всьому світу, як Леся Українка. Географія її мандрів,
часто вимушених, просто вражає:
Київ (Україна) і Варшава (Польща);
Берлін (Німеччина) і Петербург (Росія);
Софія (Болгарія) і Рига (Латвія);
Відень (Австрія) і Мінськ (Білорусь);
Земмерінг (Швейцарія) і Каїр (Єгипет);
Сан-Ремо (Італія) і Сурамі (Грузія)...
Лариса Петрівна Косач
народилася 25 лютого 1871 року
в місті Звягелі. Її батько Петро
Антонович Косач був суддею, а
тому його часто переводили
служити з міста у місто. Тож
коли батька перевели на роботу
до Луцька, у 1879 році туди
переїхала вся родина. Хоч і не
дуже довго довелося родині
Косачів перебувати в Луцьку, але
саме тут сталися радісні й сумні
події, що позначилися на долі
майбутньої письменниці. Власне,
саме в Луцьку народилася Леся
Українка як поетеса – тут був
написаний її перший вірш
«Надія». Тут Леся захворіла на
туберкульоз, із яким мужньо вела
«тридцятилітню війну», як вона
це називала.
• Навесні 1882 року
родина Косачів
перебралася на постійне
проживання в село
Колодяжне, що недалеко
від Ковеля, куди
перевели на роботу
батька. Краса волинської
природи та легенди,
почуті тут, вразили
Лесю на все життя. Їх
вона пізніше
використала у своїй
безсмертній «Лісовій
пісні».
Останні роки життя
Останні роки свого життя Леся Українки прожила в
основному у Грузії, у містах Телаві, Кутаїсі, Цулукідзе,
Тбілісі, Батумі, Сурамі.
І скрізь її знають лише як
дружину мирового судді Климента Квітки, а про те, що
вона письменниця, і гадки не мають. Це були важкі роки:
зі здоров’ям щораз гіршало, мучила розлука з рідними,
одірваність від України. З грошима було скрутно, умови
життя – не з кращих. Словом, проза життя давалася важко,
зате поезія обступала звідусіль. Це ж були старовинні
історичні місця, у здичавілих садах тонули мальовничі
руїни. «В добру погоду Леся проводила весь час на
балконі, звідки було видно всю Кахетію аж до самих
Кавказьких гір», - пише у своїх спогадах Іван Пааташвілі. І
саме тут, у Грузії, за два роки до смерті, у Лесі
з’являються справді грандіозні літературні задуми. І вона їх
здійснює. Це драми «Камінний господар», «Оргія», «Лісова
пісня», а також поема «Ізольда Білорука».
1913 рік. Леся Українка
жила у маленькому
грузинському
місті
Сурамі. Їй ставало все
гірше. До неї приїхали
мама, сестра Ізидора.
Чекали Ольгу й Оксану.
Та не змогла
дочекатися їх Леся.
1 серпня вона померла,
проживши всього 42
роки, залишивши
«покинутий вогонь»
своїх пісень. І вже про
неї, нашу видатну
землячку, написані вірші.
Ми перегорнули останню
сторінку життя Лесі
Українки . Наша подорож
добігає кінця. Ми
повернулися назад, на рідну
Волинь, яку Леся Українка
вважала своєю
Батьківщиною. Тут про неї
нагадує все: і музей-садиба
в селі Колодяжному, і
пам’ятники на
Театральному майдані та
в парку міста Луцька, і
вулиці міст Волині, і
Волинський національний
університет, що носить її
ім’я, і присвячені їй твори
волинських митців, а
найголовніше – наша щира
любов і глибока шана.
Вона іще Лариса Косач
У неї під віночком коси,
В руках тендітних – грабельки.
Вона іще Лариса Косач,
Тому й позує залюбки.
Але як голос вдарить грімко
Об купол голосних зневір,
Вже стане Леся Українка
Погрозам всім наперекір.
За нашу втрачену свободу
Будитиме наш переддень.
І на півроку від народу
Од рідного не відійде.
Йосип Струцюк
Slide 2
Дочка Прометея –
Леся Українка
Є люди, як свічки, згорають і відходять в
небуття.
Є люди, як зірки, горять і світять все
життя
О ні, то не
зірки холодні, мертві
Вони сонця, засвічені у
небі,
Вони
горять, обігрівають всіх,
І не згасають, і не
згаснуть...
Випробування які,
підготувала доля
Лесі Українці
Мабуть, немає в українській класичній літературі
жодного письменника, якого доля так водила по
всьому світу, як Леся Українка. Географія її мандрів,
часто вимушених, просто вражає:
Київ (Україна) і Варшава (Польща);
Берлін (Німеччина) і Петербург (Росія);
Софія (Болгарія) і Рига (Латвія);
Відень (Австрія) і Мінськ (Білорусь);
Земмерінг (Швейцарія) і Каїр (Єгипет);
Сан-Ремо (Італія) і Сурамі (Грузія)...
Лариса Петрівна Косач
народилася 25 лютого 1871 року
в місті Звягелі. Її батько Петро
Антонович Косач був суддею, а
тому його часто переводили
служити з міста у місто. Тож
коли батька перевели на роботу
до Луцька, у 1879 році туди
переїхала вся родина. Хоч і не
дуже довго довелося родині
Косачів перебувати в Луцьку, але
саме тут сталися радісні й сумні
події, що позначилися на долі
майбутньої письменниці. Власне,
саме в Луцьку народилася Леся
Українка як поетеса – тут був
написаний її перший вірш
«Надія». Тут Леся захворіла на
туберкульоз, із яким мужньо вела
«тридцятилітню війну», як вона
це називала.
• Навесні 1882 року
родина Косачів
перебралася на постійне
проживання в село
Колодяжне, що недалеко
від Ковеля, куди
перевели на роботу
батька. Краса волинської
природи та легенди,
почуті тут, вразили
Лесю на все життя. Їх
вона пізніше
використала у своїй
безсмертній «Лісовій
пісні».
Останні роки життя
Останні роки свого життя Леся Українки прожила в
основному у Грузії, у містах Телаві, Кутаїсі, Цулукідзе,
Тбілісі, Батумі, Сурамі.
І скрізь її знають лише як
дружину мирового судді Климента Квітки, а про те, що
вона письменниця, і гадки не мають. Це були важкі роки:
зі здоров’ям щораз гіршало, мучила розлука з рідними,
одірваність від України. З грошима було скрутно, умови
життя – не з кращих. Словом, проза життя давалася важко,
зате поезія обступала звідусіль. Це ж були старовинні
історичні місця, у здичавілих садах тонули мальовничі
руїни. «В добру погоду Леся проводила весь час на
балконі, звідки було видно всю Кахетію аж до самих
Кавказьких гір», - пише у своїх спогадах Іван Пааташвілі. І
саме тут, у Грузії, за два роки до смерті, у Лесі
з’являються справді грандіозні літературні задуми. І вона їх
здійснює. Це драми «Камінний господар», «Оргія», «Лісова
пісня», а також поема «Ізольда Білорука».
1913 рік. Леся Українка
жила у маленькому
грузинському
місті
Сурамі. Їй ставало все
гірше. До неї приїхали
мама, сестра Ізидора.
Чекали Ольгу й Оксану.
Та не змогла
дочекатися їх Леся.
1 серпня вона померла,
проживши всього 42
роки, залишивши
«покинутий вогонь»
своїх пісень. І вже про
неї, нашу видатну
землячку, написані вірші.
Ми перегорнули останню
сторінку життя Лесі
Українки . Наша подорож
добігає кінця. Ми
повернулися назад, на рідну
Волинь, яку Леся Українка
вважала своєю
Батьківщиною. Тут про неї
нагадує все: і музей-садиба
в селі Колодяжному, і
пам’ятники на
Театральному майдані та
в парку міста Луцька, і
вулиці міст Волині, і
Волинський національний
університет, що носить її
ім’я, і присвячені їй твори
волинських митців, а
найголовніше – наша щира
любов і глибока шана.
Вона іще Лариса Косач
У неї під віночком коси,
В руках тендітних – грабельки.
Вона іще Лариса Косач,
Тому й позує залюбки.
Але як голос вдарить грімко
Об купол голосних зневір,
Вже стане Леся Українка
Погрозам всім наперекір.
За нашу втрачену свободу
Будитиме наш переддень.
І на півроку від народу
Од рідного не відійде.
Йосип Струцюк
Slide 3
Дочка Прометея –
Леся Українка
Є люди, як свічки, згорають і відходять в
небуття.
Є люди, як зірки, горять і світять все
життя
О ні, то не
зірки холодні, мертві
Вони сонця, засвічені у
небі,
Вони
горять, обігрівають всіх,
І не згасають, і не
згаснуть...
Випробування які,
підготувала доля
Лесі Українці
Мабуть, немає в українській класичній літературі
жодного письменника, якого доля так водила по
всьому світу, як Леся Українка. Географія її мандрів,
часто вимушених, просто вражає:
Київ (Україна) і Варшава (Польща);
Берлін (Німеччина) і Петербург (Росія);
Софія (Болгарія) і Рига (Латвія);
Відень (Австрія) і Мінськ (Білорусь);
Земмерінг (Швейцарія) і Каїр (Єгипет);
Сан-Ремо (Італія) і Сурамі (Грузія)...
Лариса Петрівна Косач
народилася 25 лютого 1871 року
в місті Звягелі. Її батько Петро
Антонович Косач був суддею, а
тому його часто переводили
служити з міста у місто. Тож
коли батька перевели на роботу
до Луцька, у 1879 році туди
переїхала вся родина. Хоч і не
дуже довго довелося родині
Косачів перебувати в Луцьку, але
саме тут сталися радісні й сумні
події, що позначилися на долі
майбутньої письменниці. Власне,
саме в Луцьку народилася Леся
Українка як поетеса – тут був
написаний її перший вірш
«Надія». Тут Леся захворіла на
туберкульоз, із яким мужньо вела
«тридцятилітню війну», як вона
це називала.
• Навесні 1882 року
родина Косачів
перебралася на постійне
проживання в село
Колодяжне, що недалеко
від Ковеля, куди
перевели на роботу
батька. Краса волинської
природи та легенди,
почуті тут, вразили
Лесю на все життя. Їх
вона пізніше
використала у своїй
безсмертній «Лісовій
пісні».
Останні роки життя
Останні роки свого життя Леся Українки прожила в
основному у Грузії, у містах Телаві, Кутаїсі, Цулукідзе,
Тбілісі, Батумі, Сурамі.
І скрізь її знають лише як
дружину мирового судді Климента Квітки, а про те, що
вона письменниця, і гадки не мають. Це були важкі роки:
зі здоров’ям щораз гіршало, мучила розлука з рідними,
одірваність від України. З грошима було скрутно, умови
життя – не з кращих. Словом, проза життя давалася важко,
зате поезія обступала звідусіль. Це ж були старовинні
історичні місця, у здичавілих садах тонули мальовничі
руїни. «В добру погоду Леся проводила весь час на
балконі, звідки було видно всю Кахетію аж до самих
Кавказьких гір», - пише у своїх спогадах Іван Пааташвілі. І
саме тут, у Грузії, за два роки до смерті, у Лесі
з’являються справді грандіозні літературні задуми. І вона їх
здійснює. Це драми «Камінний господар», «Оргія», «Лісова
пісня», а також поема «Ізольда Білорука».
1913 рік. Леся Українка
жила у маленькому
грузинському
місті
Сурамі. Їй ставало все
гірше. До неї приїхали
мама, сестра Ізидора.
Чекали Ольгу й Оксану.
Та не змогла
дочекатися їх Леся.
1 серпня вона померла,
проживши всього 42
роки, залишивши
«покинутий вогонь»
своїх пісень. І вже про
неї, нашу видатну
землячку, написані вірші.
Ми перегорнули останню
сторінку життя Лесі
Українки . Наша подорож
добігає кінця. Ми
повернулися назад, на рідну
Волинь, яку Леся Українка
вважала своєю
Батьківщиною. Тут про неї
нагадує все: і музей-садиба
в селі Колодяжному, і
пам’ятники на
Театральному майдані та
в парку міста Луцька, і
вулиці міст Волині, і
Волинський національний
університет, що носить її
ім’я, і присвячені їй твори
волинських митців, а
найголовніше – наша щира
любов і глибока шана.
Вона іще Лариса Косач
У неї під віночком коси,
В руках тендітних – грабельки.
Вона іще Лариса Косач,
Тому й позує залюбки.
Але як голос вдарить грімко
Об купол голосних зневір,
Вже стане Леся Українка
Погрозам всім наперекір.
За нашу втрачену свободу
Будитиме наш переддень.
І на півроку від народу
Од рідного не відійде.
Йосип Струцюк
Slide 4
Дочка Прометея –
Леся Українка
Є люди, як свічки, згорають і відходять в
небуття.
Є люди, як зірки, горять і світять все
життя
О ні, то не
зірки холодні, мертві
Вони сонця, засвічені у
небі,
Вони
горять, обігрівають всіх,
І не згасають, і не
згаснуть...
Випробування які,
підготувала доля
Лесі Українці
Мабуть, немає в українській класичній літературі
жодного письменника, якого доля так водила по
всьому світу, як Леся Українка. Географія її мандрів,
часто вимушених, просто вражає:
Київ (Україна) і Варшава (Польща);
Берлін (Німеччина) і Петербург (Росія);
Софія (Болгарія) і Рига (Латвія);
Відень (Австрія) і Мінськ (Білорусь);
Земмерінг (Швейцарія) і Каїр (Єгипет);
Сан-Ремо (Італія) і Сурамі (Грузія)...
Лариса Петрівна Косач
народилася 25 лютого 1871 року
в місті Звягелі. Її батько Петро
Антонович Косач був суддею, а
тому його часто переводили
служити з міста у місто. Тож
коли батька перевели на роботу
до Луцька, у 1879 році туди
переїхала вся родина. Хоч і не
дуже довго довелося родині
Косачів перебувати в Луцьку, але
саме тут сталися радісні й сумні
події, що позначилися на долі
майбутньої письменниці. Власне,
саме в Луцьку народилася Леся
Українка як поетеса – тут був
написаний її перший вірш
«Надія». Тут Леся захворіла на
туберкульоз, із яким мужньо вела
«тридцятилітню війну», як вона
це називала.
• Навесні 1882 року
родина Косачів
перебралася на постійне
проживання в село
Колодяжне, що недалеко
від Ковеля, куди
перевели на роботу
батька. Краса волинської
природи та легенди,
почуті тут, вразили
Лесю на все життя. Їх
вона пізніше
використала у своїй
безсмертній «Лісовій
пісні».
Останні роки життя
Останні роки свого життя Леся Українки прожила в
основному у Грузії, у містах Телаві, Кутаїсі, Цулукідзе,
Тбілісі, Батумі, Сурамі.
І скрізь її знають лише як
дружину мирового судді Климента Квітки, а про те, що
вона письменниця, і гадки не мають. Це були важкі роки:
зі здоров’ям щораз гіршало, мучила розлука з рідними,
одірваність від України. З грошима було скрутно, умови
життя – не з кращих. Словом, проза життя давалася важко,
зате поезія обступала звідусіль. Це ж були старовинні
історичні місця, у здичавілих садах тонули мальовничі
руїни. «В добру погоду Леся проводила весь час на
балконі, звідки було видно всю Кахетію аж до самих
Кавказьких гір», - пише у своїх спогадах Іван Пааташвілі. І
саме тут, у Грузії, за два роки до смерті, у Лесі
з’являються справді грандіозні літературні задуми. І вона їх
здійснює. Це драми «Камінний господар», «Оргія», «Лісова
пісня», а також поема «Ізольда Білорука».
1913 рік. Леся Українка
жила у маленькому
грузинському
місті
Сурамі. Їй ставало все
гірше. До неї приїхали
мама, сестра Ізидора.
Чекали Ольгу й Оксану.
Та не змогла
дочекатися їх Леся.
1 серпня вона померла,
проживши всього 42
роки, залишивши
«покинутий вогонь»
своїх пісень. І вже про
неї, нашу видатну
землячку, написані вірші.
Ми перегорнули останню
сторінку життя Лесі
Українки . Наша подорож
добігає кінця. Ми
повернулися назад, на рідну
Волинь, яку Леся Українка
вважала своєю
Батьківщиною. Тут про неї
нагадує все: і музей-садиба
в селі Колодяжному, і
пам’ятники на
Театральному майдані та
в парку міста Луцька, і
вулиці міст Волині, і
Волинський національний
університет, що носить її
ім’я, і присвячені їй твори
волинських митців, а
найголовніше – наша щира
любов і глибока шана.
Вона іще Лариса Косач
У неї під віночком коси,
В руках тендітних – грабельки.
Вона іще Лариса Косач,
Тому й позує залюбки.
Але як голос вдарить грімко
Об купол голосних зневір,
Вже стане Леся Українка
Погрозам всім наперекір.
За нашу втрачену свободу
Будитиме наш переддень.
І на півроку від народу
Од рідного не відійде.
Йосип Струцюк
Slide 5
Дочка Прометея –
Леся Українка
Є люди, як свічки, згорають і відходять в
небуття.
Є люди, як зірки, горять і світять все
життя
О ні, то не
зірки холодні, мертві
Вони сонця, засвічені у
небі,
Вони
горять, обігрівають всіх,
І не згасають, і не
згаснуть...
Випробування які,
підготувала доля
Лесі Українці
Мабуть, немає в українській класичній літературі
жодного письменника, якого доля так водила по
всьому світу, як Леся Українка. Географія її мандрів,
часто вимушених, просто вражає:
Київ (Україна) і Варшава (Польща);
Берлін (Німеччина) і Петербург (Росія);
Софія (Болгарія) і Рига (Латвія);
Відень (Австрія) і Мінськ (Білорусь);
Земмерінг (Швейцарія) і Каїр (Єгипет);
Сан-Ремо (Італія) і Сурамі (Грузія)...
Лариса Петрівна Косач
народилася 25 лютого 1871 року
в місті Звягелі. Її батько Петро
Антонович Косач був суддею, а
тому його часто переводили
служити з міста у місто. Тож
коли батька перевели на роботу
до Луцька, у 1879 році туди
переїхала вся родина. Хоч і не
дуже довго довелося родині
Косачів перебувати в Луцьку, але
саме тут сталися радісні й сумні
події, що позначилися на долі
майбутньої письменниці. Власне,
саме в Луцьку народилася Леся
Українка як поетеса – тут був
написаний її перший вірш
«Надія». Тут Леся захворіла на
туберкульоз, із яким мужньо вела
«тридцятилітню війну», як вона
це називала.
• Навесні 1882 року
родина Косачів
перебралася на постійне
проживання в село
Колодяжне, що недалеко
від Ковеля, куди
перевели на роботу
батька. Краса волинської
природи та легенди,
почуті тут, вразили
Лесю на все життя. Їх
вона пізніше
використала у своїй
безсмертній «Лісовій
пісні».
Останні роки життя
Останні роки свого життя Леся Українки прожила в
основному у Грузії, у містах Телаві, Кутаїсі, Цулукідзе,
Тбілісі, Батумі, Сурамі.
І скрізь її знають лише як
дружину мирового судді Климента Квітки, а про те, що
вона письменниця, і гадки не мають. Це були важкі роки:
зі здоров’ям щораз гіршало, мучила розлука з рідними,
одірваність від України. З грошима було скрутно, умови
життя – не з кращих. Словом, проза життя давалася важко,
зате поезія обступала звідусіль. Це ж були старовинні
історичні місця, у здичавілих садах тонули мальовничі
руїни. «В добру погоду Леся проводила весь час на
балконі, звідки було видно всю Кахетію аж до самих
Кавказьких гір», - пише у своїх спогадах Іван Пааташвілі. І
саме тут, у Грузії, за два роки до смерті, у Лесі
з’являються справді грандіозні літературні задуми. І вона їх
здійснює. Це драми «Камінний господар», «Оргія», «Лісова
пісня», а також поема «Ізольда Білорука».
1913 рік. Леся Українка
жила у маленькому
грузинському
місті
Сурамі. Їй ставало все
гірше. До неї приїхали
мама, сестра Ізидора.
Чекали Ольгу й Оксану.
Та не змогла
дочекатися їх Леся.
1 серпня вона померла,
проживши всього 42
роки, залишивши
«покинутий вогонь»
своїх пісень. І вже про
неї, нашу видатну
землячку, написані вірші.
Ми перегорнули останню
сторінку життя Лесі
Українки . Наша подорож
добігає кінця. Ми
повернулися назад, на рідну
Волинь, яку Леся Українка
вважала своєю
Батьківщиною. Тут про неї
нагадує все: і музей-садиба
в селі Колодяжному, і
пам’ятники на
Театральному майдані та
в парку міста Луцька, і
вулиці міст Волині, і
Волинський національний
університет, що носить її
ім’я, і присвячені їй твори
волинських митців, а
найголовніше – наша щира
любов і глибока шана.
Вона іще Лариса Косач
У неї під віночком коси,
В руках тендітних – грабельки.
Вона іще Лариса Косач,
Тому й позує залюбки.
Але як голос вдарить грімко
Об купол голосних зневір,
Вже стане Леся Українка
Погрозам всім наперекір.
За нашу втрачену свободу
Будитиме наш переддень.
І на півроку від народу
Од рідного не відійде.
Йосип Струцюк
Slide 6
Дочка Прометея –
Леся Українка
Є люди, як свічки, згорають і відходять в
небуття.
Є люди, як зірки, горять і світять все
життя
О ні, то не
зірки холодні, мертві
Вони сонця, засвічені у
небі,
Вони
горять, обігрівають всіх,
І не згасають, і не
згаснуть...
Випробування які,
підготувала доля
Лесі Українці
Мабуть, немає в українській класичній літературі
жодного письменника, якого доля так водила по
всьому світу, як Леся Українка. Географія її мандрів,
часто вимушених, просто вражає:
Київ (Україна) і Варшава (Польща);
Берлін (Німеччина) і Петербург (Росія);
Софія (Болгарія) і Рига (Латвія);
Відень (Австрія) і Мінськ (Білорусь);
Земмерінг (Швейцарія) і Каїр (Єгипет);
Сан-Ремо (Італія) і Сурамі (Грузія)...
Лариса Петрівна Косач
народилася 25 лютого 1871 року
в місті Звягелі. Її батько Петро
Антонович Косач був суддею, а
тому його часто переводили
служити з міста у місто. Тож
коли батька перевели на роботу
до Луцька, у 1879 році туди
переїхала вся родина. Хоч і не
дуже довго довелося родині
Косачів перебувати в Луцьку, але
саме тут сталися радісні й сумні
події, що позначилися на долі
майбутньої письменниці. Власне,
саме в Луцьку народилася Леся
Українка як поетеса – тут був
написаний її перший вірш
«Надія». Тут Леся захворіла на
туберкульоз, із яким мужньо вела
«тридцятилітню війну», як вона
це називала.
• Навесні 1882 року
родина Косачів
перебралася на постійне
проживання в село
Колодяжне, що недалеко
від Ковеля, куди
перевели на роботу
батька. Краса волинської
природи та легенди,
почуті тут, вразили
Лесю на все життя. Їх
вона пізніше
використала у своїй
безсмертній «Лісовій
пісні».
Останні роки життя
Останні роки свого життя Леся Українки прожила в
основному у Грузії, у містах Телаві, Кутаїсі, Цулукідзе,
Тбілісі, Батумі, Сурамі.
І скрізь її знають лише як
дружину мирового судді Климента Квітки, а про те, що
вона письменниця, і гадки не мають. Це були важкі роки:
зі здоров’ям щораз гіршало, мучила розлука з рідними,
одірваність від України. З грошима було скрутно, умови
життя – не з кращих. Словом, проза життя давалася важко,
зате поезія обступала звідусіль. Це ж були старовинні
історичні місця, у здичавілих садах тонули мальовничі
руїни. «В добру погоду Леся проводила весь час на
балконі, звідки було видно всю Кахетію аж до самих
Кавказьких гір», - пише у своїх спогадах Іван Пааташвілі. І
саме тут, у Грузії, за два роки до смерті, у Лесі
з’являються справді грандіозні літературні задуми. І вона їх
здійснює. Це драми «Камінний господар», «Оргія», «Лісова
пісня», а також поема «Ізольда Білорука».
1913 рік. Леся Українка
жила у маленькому
грузинському
місті
Сурамі. Їй ставало все
гірше. До неї приїхали
мама, сестра Ізидора.
Чекали Ольгу й Оксану.
Та не змогла
дочекатися їх Леся.
1 серпня вона померла,
проживши всього 42
роки, залишивши
«покинутий вогонь»
своїх пісень. І вже про
неї, нашу видатну
землячку, написані вірші.
Ми перегорнули останню
сторінку життя Лесі
Українки . Наша подорож
добігає кінця. Ми
повернулися назад, на рідну
Волинь, яку Леся Українка
вважала своєю
Батьківщиною. Тут про неї
нагадує все: і музей-садиба
в селі Колодяжному, і
пам’ятники на
Театральному майдані та
в парку міста Луцька, і
вулиці міст Волині, і
Волинський національний
університет, що носить її
ім’я, і присвячені їй твори
волинських митців, а
найголовніше – наша щира
любов і глибока шана.
Вона іще Лариса Косач
У неї під віночком коси,
В руках тендітних – грабельки.
Вона іще Лариса Косач,
Тому й позує залюбки.
Але як голос вдарить грімко
Об купол голосних зневір,
Вже стане Леся Українка
Погрозам всім наперекір.
За нашу втрачену свободу
Будитиме наш переддень.
І на півроку від народу
Од рідного не відійде.
Йосип Струцюк
Slide 7
Дочка Прометея –
Леся Українка
Є люди, як свічки, згорають і відходять в
небуття.
Є люди, як зірки, горять і світять все
життя
О ні, то не
зірки холодні, мертві
Вони сонця, засвічені у
небі,
Вони
горять, обігрівають всіх,
І не згасають, і не
згаснуть...
Випробування які,
підготувала доля
Лесі Українці
Мабуть, немає в українській класичній літературі
жодного письменника, якого доля так водила по
всьому світу, як Леся Українка. Географія її мандрів,
часто вимушених, просто вражає:
Київ (Україна) і Варшава (Польща);
Берлін (Німеччина) і Петербург (Росія);
Софія (Болгарія) і Рига (Латвія);
Відень (Австрія) і Мінськ (Білорусь);
Земмерінг (Швейцарія) і Каїр (Єгипет);
Сан-Ремо (Італія) і Сурамі (Грузія)...
Лариса Петрівна Косач
народилася 25 лютого 1871 року
в місті Звягелі. Її батько Петро
Антонович Косач був суддею, а
тому його часто переводили
служити з міста у місто. Тож
коли батька перевели на роботу
до Луцька, у 1879 році туди
переїхала вся родина. Хоч і не
дуже довго довелося родині
Косачів перебувати в Луцьку, але
саме тут сталися радісні й сумні
події, що позначилися на долі
майбутньої письменниці. Власне,
саме в Луцьку народилася Леся
Українка як поетеса – тут був
написаний її перший вірш
«Надія». Тут Леся захворіла на
туберкульоз, із яким мужньо вела
«тридцятилітню війну», як вона
це називала.
• Навесні 1882 року
родина Косачів
перебралася на постійне
проживання в село
Колодяжне, що недалеко
від Ковеля, куди
перевели на роботу
батька. Краса волинської
природи та легенди,
почуті тут, вразили
Лесю на все життя. Їх
вона пізніше
використала у своїй
безсмертній «Лісовій
пісні».
Останні роки життя
Останні роки свого життя Леся Українки прожила в
основному у Грузії, у містах Телаві, Кутаїсі, Цулукідзе,
Тбілісі, Батумі, Сурамі.
І скрізь її знають лише як
дружину мирового судді Климента Квітки, а про те, що
вона письменниця, і гадки не мають. Це були важкі роки:
зі здоров’ям щораз гіршало, мучила розлука з рідними,
одірваність від України. З грошима було скрутно, умови
життя – не з кращих. Словом, проза життя давалася важко,
зате поезія обступала звідусіль. Це ж були старовинні
історичні місця, у здичавілих садах тонули мальовничі
руїни. «В добру погоду Леся проводила весь час на
балконі, звідки було видно всю Кахетію аж до самих
Кавказьких гір», - пише у своїх спогадах Іван Пааташвілі. І
саме тут, у Грузії, за два роки до смерті, у Лесі
з’являються справді грандіозні літературні задуми. І вона їх
здійснює. Це драми «Камінний господар», «Оргія», «Лісова
пісня», а також поема «Ізольда Білорука».
1913 рік. Леся Українка
жила у маленькому
грузинському
місті
Сурамі. Їй ставало все
гірше. До неї приїхали
мама, сестра Ізидора.
Чекали Ольгу й Оксану.
Та не змогла
дочекатися їх Леся.
1 серпня вона померла,
проживши всього 42
роки, залишивши
«покинутий вогонь»
своїх пісень. І вже про
неї, нашу видатну
землячку, написані вірші.
Ми перегорнули останню
сторінку життя Лесі
Українки . Наша подорож
добігає кінця. Ми
повернулися назад, на рідну
Волинь, яку Леся Українка
вважала своєю
Батьківщиною. Тут про неї
нагадує все: і музей-садиба
в селі Колодяжному, і
пам’ятники на
Театральному майдані та
в парку міста Луцька, і
вулиці міст Волині, і
Волинський національний
університет, що носить її
ім’я, і присвячені їй твори
волинських митців, а
найголовніше – наша щира
любов і глибока шана.
Вона іще Лариса Косач
У неї під віночком коси,
В руках тендітних – грабельки.
Вона іще Лариса Косач,
Тому й позує залюбки.
Але як голос вдарить грімко
Об купол голосних зневір,
Вже стане Леся Українка
Погрозам всім наперекір.
За нашу втрачену свободу
Будитиме наш переддень.
І на півроку від народу
Од рідного не відійде.
Йосип Струцюк
Slide 8
Дочка Прометея –
Леся Українка
Є люди, як свічки, згорають і відходять в
небуття.
Є люди, як зірки, горять і світять все
життя
О ні, то не
зірки холодні, мертві
Вони сонця, засвічені у
небі,
Вони
горять, обігрівають всіх,
І не згасають, і не
згаснуть...
Випробування які,
підготувала доля
Лесі Українці
Мабуть, немає в українській класичній літературі
жодного письменника, якого доля так водила по
всьому світу, як Леся Українка. Географія її мандрів,
часто вимушених, просто вражає:
Київ (Україна) і Варшава (Польща);
Берлін (Німеччина) і Петербург (Росія);
Софія (Болгарія) і Рига (Латвія);
Відень (Австрія) і Мінськ (Білорусь);
Земмерінг (Швейцарія) і Каїр (Єгипет);
Сан-Ремо (Італія) і Сурамі (Грузія)...
Лариса Петрівна Косач
народилася 25 лютого 1871 року
в місті Звягелі. Її батько Петро
Антонович Косач був суддею, а
тому його часто переводили
служити з міста у місто. Тож
коли батька перевели на роботу
до Луцька, у 1879 році туди
переїхала вся родина. Хоч і не
дуже довго довелося родині
Косачів перебувати в Луцьку, але
саме тут сталися радісні й сумні
події, що позначилися на долі
майбутньої письменниці. Власне,
саме в Луцьку народилася Леся
Українка як поетеса – тут був
написаний її перший вірш
«Надія». Тут Леся захворіла на
туберкульоз, із яким мужньо вела
«тридцятилітню війну», як вона
це називала.
• Навесні 1882 року
родина Косачів
перебралася на постійне
проживання в село
Колодяжне, що недалеко
від Ковеля, куди
перевели на роботу
батька. Краса волинської
природи та легенди,
почуті тут, вразили
Лесю на все життя. Їх
вона пізніше
використала у своїй
безсмертній «Лісовій
пісні».
Останні роки життя
Останні роки свого життя Леся Українки прожила в
основному у Грузії, у містах Телаві, Кутаїсі, Цулукідзе,
Тбілісі, Батумі, Сурамі.
І скрізь її знають лише як
дружину мирового судді Климента Квітки, а про те, що
вона письменниця, і гадки не мають. Це були важкі роки:
зі здоров’ям щораз гіршало, мучила розлука з рідними,
одірваність від України. З грошима було скрутно, умови
життя – не з кращих. Словом, проза життя давалася важко,
зате поезія обступала звідусіль. Це ж були старовинні
історичні місця, у здичавілих садах тонули мальовничі
руїни. «В добру погоду Леся проводила весь час на
балконі, звідки було видно всю Кахетію аж до самих
Кавказьких гір», - пише у своїх спогадах Іван Пааташвілі. І
саме тут, у Грузії, за два роки до смерті, у Лесі
з’являються справді грандіозні літературні задуми. І вона їх
здійснює. Це драми «Камінний господар», «Оргія», «Лісова
пісня», а також поема «Ізольда Білорука».
1913 рік. Леся Українка
жила у маленькому
грузинському
місті
Сурамі. Їй ставало все
гірше. До неї приїхали
мама, сестра Ізидора.
Чекали Ольгу й Оксану.
Та не змогла
дочекатися їх Леся.
1 серпня вона померла,
проживши всього 42
роки, залишивши
«покинутий вогонь»
своїх пісень. І вже про
неї, нашу видатну
землячку, написані вірші.
Ми перегорнули останню
сторінку життя Лесі
Українки . Наша подорож
добігає кінця. Ми
повернулися назад, на рідну
Волинь, яку Леся Українка
вважала своєю
Батьківщиною. Тут про неї
нагадує все: і музей-садиба
в селі Колодяжному, і
пам’ятники на
Театральному майдані та
в парку міста Луцька, і
вулиці міст Волині, і
Волинський національний
університет, що носить її
ім’я, і присвячені їй твори
волинських митців, а
найголовніше – наша щира
любов і глибока шана.
Вона іще Лариса Косач
У неї під віночком коси,
В руках тендітних – грабельки.
Вона іще Лариса Косач,
Тому й позує залюбки.
Але як голос вдарить грімко
Об купол голосних зневір,
Вже стане Леся Українка
Погрозам всім наперекір.
За нашу втрачену свободу
Будитиме наш переддень.
І на півроку від народу
Од рідного не відійде.
Йосип Струцюк