РОДИЧІ ЛЕСІ УКРАЇНКИ

АВТОР: НАУМЕНКО ОЛЕНА ДМИТРІВНА ВЧИТЕЛЬ УКР. МОВИ І ЛІТЕРАТУРИ ЗОШ № 39

ЗМІСТ

Петро Антонович Косач.

Олена Петрівна Косач.

Михайло Петрович Косач.

Ольга і Микола Косач.

Оксана Косач.

Ісидора Косач.

Климент Васильович Квітка.

Фотогалерея.

Посилання.

ПЕТРО АНТОНОВИЧ КОСАЧ, БАТЬКО ЛЕСІ УКРАЇНКИ. ФОТО ПОЧАТКУ 1890-Х РР.

Петро Антонович Косач, після закінчення Київського університету весною 1864 року служив спочатку у Києві у судовому відомстві, а з жовтня 1865 року - секретарем Київського губернського "по крестьянским делам присутствия". З серпня 1868 року Петро Антонович вступив на службу головою з`їзду мирових посередників у місті Новоград-Волинському. Цього ж року він одружився з сестрою свого друга Михайла Петровича Драгоманова Ольгою. У цьому ж, 1868 році, було куплено біля Ковеля ділянку землі площею 471 десятина та один будинок. З осені 1878 року Петро Антонович служив у Луцьку на тій же посаді - головою з`їзду мирових посередників, а з вересня 1891 року - в Ковелі: "...предложением киевского, подольского й вольшского генерал-губернатора от 27 сентября 1891 года за № 12607 переведен на должность председателя Ковельско-Владимир-Волынского сьезда мировых посредников". З 31 січня 1892 по 18 червня 1897 року Петро Антонович був "исправляющим должность ковельського уездного предводителя дворянства" (з формулярного списка про службу П.А.Косача).

Служачи в Ковелі, Петро Антонович жив у Колодяжному, куди на десять років раніше від нього переїхала його сім`я. З січня 1899 року П.А.Косач служив у Києві. Через декілька років він знову повернувся до Ковеля на ту ж посаду, вийшов у відставку зовсім незадовго до смерті, що сталася 1909 року. Петро Антонович був дуже хорошим знавцем у селянських справах, і його симпатії завжди були на боці селян. Прості люди часто приходили по допомогу та за порадою до нього не як до особи офіційної, а як до людини знаючої та прихильної до них. Петра Антоновича як бездоганно чесну і справедливу людину сусіди-поміщики часто запрошували на третейські суди між собою.

ЗМІСТ

ОЛЕНА ПЕТРІВНА КОСАЧ

(З ДРАГОМАНОВИХ), МАТИ ЛЕСІ УКРАЇНКИ; ЛІТЕРАТУРНИЙ ПСЕВДОНІМ – ОЛЕНА ПЧІЛКА.

ФОТО 1896 Р.

Народилася 29 липня 1849 р. в м. Гадяч на Полтавщині. Мати Лесі Українки, сестра М. Драгоманова. 1866 р. закінчила Інститут шляхетних дівчат, оселилася в Києві.

Наукова праця »Український орнамент» (1876) принесла авторці славу першого в Україні знавця давнього виду мистецтва — орнаменту. Олена Пчілка була видавцем і редактором журналу »Рідний край» та додатку до нього »Молода Україна».

1905-1914 рр. були тяжкими для Олени Пчілки померли чоловік, син і донька. Вона залишила Київ і переїхала до Гадяча. Продовжувала співпрацювати з «Рідним краєм».

З 1920 р. Олена Пчілка — член Етнографічної комісії ВУАН. Активно працювала також у складі комісій — літературно-історичної, громадських течій. 1927 р. стала першою жінкою членом-кореспондентом ВУАН у галузі суспільних наук.

Перші поетичні твори написала у 1880 р. Єдиною опублікованою за життя авторки поетичною збіркою була «Думки-мережанки» (1886). До неї увійшли оригінальні поезії, переспіви, байки, жарти. Найповніше обдаровання Олени Пчілки виявилося в художній прозі. У 1884-1886 рр. у львівському журналі «Зоря» були опубліковані оповідання «Пігмаліон», «Забавний вечір», «Чад». Згодом у цьому журналі з’являються повісті «Світло добра і любові», оповідання «Соловйовий спів», «Маскарад», «За правдою», в яких зображено життя української інтелігенції, дрібно маєткового панства і чиновництва, атмосферу салону. Улюбленим засобом подання матеріалу є інтелектуалістська дискусія. Однак у цю приємну словесну салонову гру вривалися бентежні І пекучі питання про народ, його соціальні кривди. Оповідання Олени Пчілки побудовано на змалюванні рафінованого панства поряд з убогим людом, на контрасті між блискучими святковими балами і гіркою долею бідняка.

1887 р. Олена Пчілка взяла участь у виданні жіночого альманаху «Перший вінок», до якого вмістила оповідання «Товаришки». Головним об’єктом зображення в ньому є молоді жінки 60-х років XIX ст. Письменниця відтворила процес емансипації в його типових виявах, вихід жіноцтва на шлях самостійної діяльності, служіння ідеалам прогресу.

Погляди Олени Пчілки на виховання дітей були своєрідні і на той час оригінальні: вона не визнавала жодних бонн, гувернерів; цікавилася шкільною наукою, із захопленням розповідала на сторінках своїх творів про народних учителів, які несли світло освіти в народ (оповідання »Півтора оселедця»). Вона не залишила розгорнутого і систематичного викладу педагогічних думок, проте освітньо-виховна діяльність її розвивалася за продуманими педагогічними принципами, що випереджали педагогічну науку того часу.

В останні роки свого життя Олена Пчілка зазнала переслідувань: лише тяжка недуга врятувала її від репресій.

Померла 4 жовтня 1930 р. Похована на Байковому кладовищі в Києві.

КОСАЧ ОЛЬГА ПЕТРІВНА З ДОЧКОЮ ЛАРИСОЮ...

КОСАЧ ОЛЬГА ПЕТРІВНА

ЗМІСТ

МИХАЙЛО ПЕТРОВИЧ КОСАЧ,

СТАРШИЙ БРАТ ЛЕСІ УКРАЇНКИ. ФОТО 1903 Р.

ЛЕСЯ УКРАИНКА З БРАТОМ МИХАИЛОМ В 1880(81) Г.

ЛЕСЯ З БРАТОМ МИХАЙЛОМ І МАРГАРИТОЮ КОМАРОВОЮ (1889 Р.)

ЛЕСЯ З БРАТОМ МИХАЙЛОМ

ЗМІСТ

ОЛЬГА ТА МИКОЛА КОСАЧІ, МОЛОДШІ СЕСТРА І БРАТ ЛЕСІ УКРАЇНКИ. ФОТО 1900-Х РР.

Наймолодший брат Лесі Українки, народився 3 вересня 1884 року в селі Колодяжне Ковельського району Волинської області родовому маєтку, який пізніше залишився йому в спадок, і земля якого прийняла свого господаря на вічний спочинок у 1937-му. Дитинство його промайнуло в Колодяжному, Гадячі, Києві. У 1896–1903 рр. він навчався у 4-й Київській гімназії, директором якої був В.П.Науменко, один із членів Старої Громади, приятель П.А.Косача. 1905-го вступив до Київського політехнікуму, після закінчення якого повернувся до Колодяжного, яке по смерті Петра Антоновича перейшло під його опіку.

В студентські роки Микола Косач був ніби-то членом РСДРП, мав псевдо „Яким”, цікавився соціалістичною літературою. Т.Скрипка і Л.Федорук без посилання на джерела вказують, що під час обшуку 17 січня 1907 р. на київській квартирі сім’ї Косачів (Маріїнсько Благовіщенська, 97) жандарми вилучили 121 брошуру, на частині з них стояли ініціали „Н.К.” (Николай Косач). Заарештували Лесю Українку та її сестру Ольгу, самого ж Миколу – ні, хоч він у той час був удома присутнім при обшуку.

Ставши господарем Колодяжненського маєтку, Микола Петрович ще намагався займатися громадськими справами, мав намір навіть виставити свою кандидатуру до Державної Думи. Пам’ятна книга Волинської губернії на 1914 рік (Житомир, 1913) згадує М.П.Косача як члена Ковельської повітової земської управи і як гласного повітових земських зібрань.

Можливо, найяскравішою сторінкою в біографії М.П.Косача є його діяльність в Ковельській повітовій „Просвіті”, одним із засновників якої він був. 1919 року це товариство включилось у благодійницьку акцію – збір коштів і надання допомоги жертвам Першої світової війни – інвалідам і дітям-сиротам; для останніх Наталія Косач-Дробиш заснувала в Ковелі притулок. 1920 року М.П.Косач звертався до Повітового староства м. Ковеля про відкриття „Просвіти” в Мацієві (нині смт. Луків Турійського району); листи-прохання про це від 18 і 26 листопада 1920 р. зберігаються в Державному архіві Волинської області (ф.389, оп.1, спр.2, арк.14-14 зв.).

Ольга Петрівна Косач, в одруженні Кривинюк, народилася 26 липня 1877 року в м. Новограді-Волинському Волинської губернії. Коли їй було півтора року, родина переїхала до м. Луцька. Свідоме дитинство і юність Ольги проходять в Колодяжному. У саду в Колодяжному діти мають свої грядочки, доглядають за квітами, кущами. До праці горнеться мала Ліля, Пуц, Олеся, як пестливо називають Ольгу.

Ольга спочатку вчиться вдома у Колодяжному. Мама навчає її німецької і французької мови, з братом вчать фізику, хімію, математику. Але велику увагу своїй сестрі приділяє Леся. Вона для неї складає підручник «Стародавня історія східних народів» за порадами і матеріалами, що їх присилає із Софії Михайло Драгоманов. Вдячна учениця видасть цей підручник в Катеринославі (1918 рік).

Восени 1893 року Леся й Ольга оселяються в Києві для дальшого навчання. «…Приходять уже всі Пуцові професори, і Пуц вчиться дуже ретельно, не забуваючи при тім і моїх уроків: історії та німецької мови. Старається таки! Так він настроїв себе на учений лад, що навіть намагається йти зо мною сьогодні на публічну лекцію хімії в університет. Ну, що ж, нехай іде, нехай привчається до лекцій університетських» – пише Леся в листі до матері.

Ольга вступає до сьомого класу Київської жіночої гімназії А.Дучинської і у 1897 році закінчує її із золотою медаллю. Склавши вступні іспити, стає слухачкою вищих жіночих медичних курсів у Петербурзі. Це був єдиний заклад, де жінка могла здобути вищу медичну освіту.

Наприкінці 1904 року Ольга Петрівна Косач вийшла заміж за Михайла Кривинюка, тоді студента Празького політехнічного інституту. Деякий час жила в Празі. Ольга не маючи змоги одержати роботу лікаря на Поліссі, знаходить її у 1910 році у Лоцманській Кам’янці біля Катеринослава. Влаштувалась на посаду земського патронажного лікаря для дітей-сиріт. Крім лікарської практики, Ольга займається літературою. Виступає на сторінках преси під псевдонімом Олеся Зірка. Вивчає мови. Ольга була щасливою, маючи щирого і вірного друга – свого чоловіка. Але війна, розруха, голод. Особливо лютував він на Катеринославщині на початку 20-х років. Після смерті доньки Ольга Косач-Кривинюк не змогла вже працювати лікарем. З народженням сина Василя у 1921 р. родина переїхала до Могилева-Подільського, де не було такого голоду. На той час там жила найменша сестра Ізидора Косач-Борисова зі своєю сім’єю і матір’ю Оленою Пчілкою. В Могилеві-Подільському розпочала нову професію – учительську. В 1924 р. повертається до Києва, працює учителем української мови, а пізніше – бібліографом у медичній бібліотеці. 1929 р. арешт чоловіка, якого звинувачують у ворожій діяльності в СВУ. Чудом вдалося йому залишитись живим.

В червні 1941 р. Михайло Кривинюк виїжджає до Москви. Туди приїздить син Михайло, який працював у Свердловську інженером. З Москви вони відправились до Свердловська, і в дорозі їх застає початок війни. Син іде на фронт, а Михайло Васильович, хворий, залишається в чужому місті самотнім. У вересні 1944 р. сталась трагедія. Не почув сигналу поїзда, попав під колеса. Син, повернувшись після війни до Свердловська, не віднайшов навіть могили батька. А менший син на початку війни перебував у прикордонному окрузі Мозиря Білорусії, потрапив в полон. Втік з полону і повернувся до Києва. Ці обставини стали причиною від’їзду сестер Ольги і Ізидори у грудні 1943 р за кордон. Страх перед сталінськими репресіями гнав їх з рідної землі. Нелегко жилося Ользі Косач-Кривинюк на старість. Ходила в полатаному одязі, жила скромно, інколи голодувала. 11 листопада 1945 р. Ольга Петрівна помирає у таборах для переміщених осіб в м. Аусбургу в Німеччині, де і похована.

Ольга Петрівна вела широку наукову діяльність. Вона стає одним із відомих бібліографів своєї сестри, розпочала свою працю над збиранням і упорядкуванням родинного архіву, рукописів Лесі Українки, її листів, а також над упорядкуванням українських узорів, які сама зібрала на Полтавщині, Катеринославщині і Київщині.

ЗМІСТ

ОКСАНА КОСАЧ

(МОЛОДША СЕСТРА ЛЕСІ УКРАЇНКИ) ТА ЇЇ ПРИЯТЕЛЬ ЮРІЙ ТЕСЛЕНКО-ПРИХОДЬКО. ФОТО 1903 Р.

ІСИДОРА ПЕТРІВНА КОСАЧ,

МОЛОДША СЕСТРА ЛЕСІ УКРАЇНКИ. ФОТО 1903 Р.

Ізідора Петрівна Косач-Борисова народилася 22 березня (за новим стилем) 1888 року в селі Колодяжному на Волині, де тоді жила родина Косачів. Леся Українка мала вже сімнадцять років. Як і всі діти в родині Косачів, Ізідора спершу навчалась удома, щоб добре засвоїти українську мову, а потім вступила до жіночої гімназії в Києві, яку успішно закінчила. Саме тоді, внаслідок революційних подій у Росії 1905 року, жінок почали приймати до вищих навчальних закладів. У січні 1906 року оголосили, що восени вперше приймуть жінок до Київського політехнічного інституту — на конкурсній основі. Кілька місяців Ізідора Петрівна готувалась до вступних іспитів, успішно склала їх і була в числі шістнадцяти дівчат, що вперше стали студентками Київського політехнічного інституту, де в той час навчалося близько двох тисяч студентів.

Ізідора Петрівна закінчила сільськогосподарський факультет інституту. Працювала районним агрономом у земстві на Київщині, потім у Кишиневі в галузі виноградарства. Одружилася з ученим-агрономом Юрієм Григоровичем Борисовим. Подружжя мало єдину дочку Ольгу.

У 1930 році чоловік Ізідори Петрівни, Юрій Борисов, був заарештований і висланий на північ. Повернувся із заслання у 1934 році, а в березні 1938-го був заарештований знову і загинув у таборах.

У вересні 1937 року Ізідору Петрівну заарештували. Вона сиділа в Лук’янівській в’язниці у Києві. В січні 38-го їй оголосили вирок: вісім років виправно-трудових таборів за контрреволюційну агітацію. Ізідору Петрівну етапом відправили на північ, на лісоповал. Саме тридцять восьмого року в Києві відзначали двадцятип’ятиліття смерті Лесі Українки. Ольга Петрівна Косач-Кривинюк, сестра Лесі та Ізідори Петрівни, подала заяву з проханням переглянути справу своєї сестри. У листопаді 1939 року Ізідору Петрівну реабілітували, і вона повернулась до Києва. Про своє перебування на каторзі написала спогади, опубліковані у 1971 році в журналі «Наше життя», друкованому органі Союзу українок Америки. Не раз Ізідора Петрівна говорила, що Лесине ім’я врятувало їй життя, бо звільнили її з табору тільки тому, що вона сестра Лесі Українки. Під час війни Ізідора Петрівна з дочкою Ольгою та її дітьми виїхала на Захід, а в 1949 році переїхала до Сполучених Штатів Америки.

Великою заслугою Ізідори Косач-Борисової була поява фундаментальної книги «Леся Українка. Хронологія життя і творчості», видана Українською академією наук у 1971 році. Склала цю книгу її сестра Ольга Косач Кривенюк, яка працювала над нею багато років, використовуючи родинні архіви.

Її серце перестало битися 12 квітня 1980 року на дев’яносто третьому році життя у містечку Піскатавей.

ЗМІСТ

КЛИМЕНТ ВАСИЛЬОВИЧ КВІТКА,

ЧОЛОВІК ЛЕСІ УКРАЇНКИ. ФОТО

Він народився 1880 року в селі Хмелів Роменського району Сумської області, в родині нащадків українських козаків. Закінчив юридичний факультет Київського університету. Але з юних років присвятив своє життя іншій справі. Климент Квітка почав збирати народні мелодії. Усього зібрав понад шість тисяч народних пісень, переважно українських. Вже у 1902 році вчений видав першу збірку цих творів. 1907 року фольклорист одружився з Ларисою Петрівною Косач, видатною українською поетесою, знаною як Леся Українка. Чимало народних мелодій Квітка записав з її голосу. У різний час Климентій Васильович опублікував близько 50 наукових праць із музикознавства та етнографії, зокрема: «Українські пісні про дівчину», «Первісні тоноряди», «До вивчення побуту лірників», «З записок до ритміки українських народних пісень (амфібрахій)». Наукова ерудиція дозволяла вченому працювати в галузі порівняльного музикознавства не лише усіх слов'янських, але й тюркських та угро-фінських народів, хоча головний інтерес його досліджень зосереджувався на українській народній музиці.

Наукова робота Квітки не обмежувалася музикознавством. Він усе ж цікавився правознавством. Опублікував популярні брошури, що були одними з перших у Росії юридичними працями українською мовою: «Початки науки про права конституційні» та «Права щодо виборів», а також статті «Вільність віри», «Про громадські вільності», «Вільність громадянська». Помер вчений у 1953 році. Справжнє світове визнання видатного правознавця, фольклориста, музиканта розпочалося лише з останньої чверті ХХ століття. Ім ’я Климентія Квітки носить Науковий центр народної музики при Московській консерваторії

ЗМІСТ

ФОТОГАЛЕРЕЯ

ЗМІСТ

ПОСИЛАННЯ

1.

2.

3.

4.

5.

6.

Ковель і Косачі. http://kovel.in.ua/ukr/vydatni/kosach/ Історична Волинь. http://istvolyn.info/index.php?option=com_datsogallery&Itemid=0 &func=detail&catid=2&id=803 Перша українська електронна бібліотека.

http://pidruchniki.com.ua/kulturologiya/pchilka_olena_spravzhnye _prizvische_kosach_olga_petrivna Самопожертва (Штрихи до життя Лесі Українки). http://kovel.in.ua/ukr/vydatni/samopozhertva/ Ольга Косач-Кривинюк — збирач народних узорів на Катеринославщині. http://www.informsistema.com/museum/?p=584 Ювілей Климентія Квітки, фольклориста і правника. http://www.ukrnationalism.org.ua/publications/?n=1757&calendar =201004

ЗМІСТ