Transcript Державний вищий навчальний заклад «Українська академія банківської справи Національного банку України» Кафедра банківської справи Підготувала: студентка групи БС-03 Нікитіна Інна Суми – 2012 Історія розвитку банківської системи Японії сягає багатьох.

Державний вищий навчальний заклад
«Українська академія банківської справи
Національного банку України»
Кафедра банківської справи
Підготувала: студентка групи БС-03
Нікитіна Інна
Суми – 2012
Історія
розвитку
банківської
системи Японії сягає багатьох століть.
Виникнення перших банків у Японії
відноситься ще до XVII ст., що було
обумовлено необхідністю обслуговування
банківським капіталом розвиток торгівлі,
промисловості і сільського господарства.
В 1617 р. в м.Осака вперше були
випущені паперові гроші, забезпечені
сріблом, і створена Асоціація банкірів, що
гарантувала забезпеченість банкнот.
Бурхливий розвиток банківська справа в
Японії отримала в епоху Мейдзі (1868-1912 рр.).
Цьому сприяла структурна перебудова
економіки країни, активна участь у даному
процесі держави, а також прийняття в 1872 р.
Закону «Про національні банки». Цей закон
надав
національним
банкам
право
здійснювати емісію банкнот. Національні
банки були приватними і створювалися у
формі корпорацій, які мали філії по всій
країні.
1873 р. – створений перший японський
банк в Токіо – First National Bank.
1880 р.
– створені Йокогамский банк
золота й срібла і перший ощадний банк.
У 1882 р. почав функціонувати Банк Японії
зі статутним капіталом 100 млн. єн, що
виконував функції центрального банку
країни.
Термін його повноважень був визначений у
30 років, який пізніше (1910 р.) був
продовжений ще на 30 років,
а з 1979р. повноваження стали
безстроковими.
Особливістю розвитку банківської
системи Японії в цей час було те, що воно
йшло паралельно і у взаємозв'язку із
здійсненням індустріалізації країни.
У цей період були утворені також
найбільші банківські інститути, що
спеціалізуються на певних видах позик.
Для фінансування будівництва
нових промислових підприємств був
організований Промисловий банк Японії;
для
фінансування
сільського
господарства – Банк довгострокового
кредиту
і
Сільськогосподарський
кооперативний банк.
Створення системи ощадних банків
в Японії почалося з прийняттям у 1890 р.
Закону «Про ощадні банки».
У XIX ст. В Японії великі приватні банки
практично
стали
господарями
японської
промисловості.
Це було пов'язано з тим, що в країні не був
розвинений ринок акцій і банки стали єдиними
інвесторами.
В
результаті
вони
виявилися
не
кредиторами,
а
власниками
створюваних
промислових підприємств. Знамениті промислові
групи (дзайбацу) «Mitsubishi», «Sumitomo»,
«Mitsui» і «Yasuda», що панували в економіці
Японії до Другої світової війни, були створені
чотирма найбільшими банками.
У Японії були створені державні банки, такі,
як Yokohama Exchange Bank, який здійснював
розрахунки і фінансування зовнішньої торгівлі.
У 40 - 60-х роках XX ст. банківська
система Японії переживала важку кризу. У
військовий
період
діяльність
всієї
кредитної системи була підпорядкована
Національній
фінансовій
контрольній
асоціації.
Банки зобов'язані були вкладати в
облігації державних позик не менше 75%
суми приросту своїх депозитів.
Після Другої світової війни різко
загострилася проблема безповоротних
кредитів.
Це було пов'язано з тим, що банки
позбулися можливості кредитувати своїх
клієнтів під гарантії уряду, а підприємства,
які займалися військовим виробництвом,
опинилися не в змозі повернути велику
частину позикових коштів.
Саме в цей період сформувалася
інституційна структура сучасної банківської
системи Японії.
В 1949 р. був створений вищий орган
управління Банку Японії (Політична рада),
який визначає монетарну політику держави і
чинний до теперішнього часу. На його
засіданнях
регулярно
обговорюється
економічний і фінансовий стан країни і
визначаються
параметри
інструментів
монетарної політики.
Після закінчення Другої світової війни
в умовах вкрай низької кон'юнктури і
великого бюджетного дефіциту в Японії
почалася гіперінфляція.
В
області
кредитування
почав
здійснюватися
«курс
на
розвиток
виробництва», а позики в інші галузі
цілеспрямовано обмежувалися.
У 50-і роки почали відтворюватися
промислові групи, і їх стали називати кейрецу.
До
чотирьох
відновлених
довоєнних
промислових груп були додані дві нові групи «Dai-Ichi Kangyo» і «Sanwa». Паралельно йшов
процес створення місцевих банків за
принципом «одна префектура - один банк».
Створення регіональних банків привело
до різкого скорочення ощадних банків, число
яких і так різко зменшувалося у зв'язку з
дозволом комерційним банкам у військовий
період акумулювати ощадні
вклади
населення.
Відразу після Другої світової війни в Японії
з'явилися перші іноземні банки.
Американський Citi-bank в 1946 р. відкрив
філію в Токіо. Філії інших американських банків,
банків з Тайваню і Індії почали здійснювати
операції в 1950 р. Вони повинні були внести
істотний внесок у відродження економіки Японії.
Аж до 1970 р. діяльність іноземних банків
супроводжувалася численними обмеженнями і
встановленням
жорстких
бар'єрів,
що
перешкоджають їх подальшому проникненню на
фінансовий ринок Японії.
В рамках плану післявоєнної реструктуризації
економіки Японії в 1951 р. був створений Банк розвитку
Японії (Development Bank of Japan), який кредитував
конкретні галузі, визнані пріоритетними з погляду
державної промислової політики.
Експортний банк Японії (Export Bank of Japan),
спочатку надавав кредити лише для експортерів
виробничого обладнання та важких машин. З квітня 1952
р. у сферу його діяльності увійшло фінансування
попередніх оплат по імпорту ключових для японської
економіки видах ресурсів - залізної і марганцевої руди,
вугілля, нафти та інших, а також надання гарантій за
кредитами, що видаються. Він став називатися Експортноімпортний банк Японії (Export-Import Bank of Japan).
Статутний капітал
оплачений урядом Японії.
цих
банків
був
повністю
Інтернаціоналізація ринку позикового капіталу
призвела до використання Банком Японії такого
нового інструменту регулювання, як операції на
відкритому ринку.
Був зроблений перший крок на цьому шляху:
Банк Японії почав проводити операції на вексельному
ринку і з облігаціями державних позик. Операції з
ними до початку 1980-х років зайняли домінуюче
становище серед активних операцій Банку Японії. У
1971 р. почала створюватися система страхування
депозитів: була утворена Корпорація страхування
депозитів (Deposit Insurance Corporation).
У 80-х роках була прийнята поетапна
програма дерегулювання і лібералізації фінансовобанківського сектора на основі принципу «крок за
кроком».
Вона включала в себе наступні основні
напрямки:
 Лібералізація процентної ставки;
 Стирання кордонів між традиційною банківською
та інвестиційною діяльністю;
 Розширення операцій з похідними фінансовими
інструментами;
 Відкриття банківського сектора Японії для
іноземних банків.
Початок процесу лібералізації фінансового
ринку сприяв створенню в 1986 р. токійського
офшорного банківського ринку.
Для проведення операцій на ньому банки
відкривали спеціальні офшорні рахунки і вели
окремий облік за ним.
Банки - учасники офшорного ринку
проводили операції з компаніями і банкаминерезидентами.
Лібералізація, з одного боку, зміцнила
фінансову систему, а з іншого – породила нові
проблеми в діяльності не готового для роботи в
нових умовах банківського сектора.
Японські банки отримали великий приплив
ліквідних іноземних коштів, які стали йти не на
кредитування
виробничого
сектора,
а
на
спекулятивні операції з нерухомістю та акціями.

У Японії утворилася банківська
система, яка структурно не змінилася до
сьогодні, основою якої є "міські" банки, тобто
великі звичайні (комерційні) фінансові
інститути.
Вплив таких кредитних установ
поширюється на всю країну, а в сферу їхнього
обслуговування
входять
великі
підприємства, як правило, однієї з банком
фінансово-промислової групи.

Важливе значення також мають
регіональні (префектурні) банки. Діяльність
цих банків географічно охоплює визначений
економічний район - одну або кілька сусідніх
префектур і розташовані там підприємства.

Більшість регіональних кредитних
установ мають власні представництва в
двох економічних центрах країни - Токіо й
Осака.

Ряд японських банків має спеціальну
ліцензію на угоди з валютою і фінансування
зовнішньої торгівлі.

Іноземні банки і їхні філії, одержавши
ліцензію, функціонують у країні як
звичайні (комерційні) японські банки. У
сферу їхнього обслуговування, в основному,
входять
підприємства
з
іноземним
капіталом або підприємства, що мають тісні
зв'язки з закордонною економікою.