Slide 1

Весняний фольклор представлений
так званими веснянками або гаївками.

Веснянки - назва старовинних слов'янських
обрядових пісень, пов'язаних з початком весни
і наближенням весняних польових робіт. За
допомогою веснянок люди передавали свою
енергію природі, щоб усе живе навколо
прокинулося і знову ожило.

Назв у веснянок є
багато:
«ягівка»,
«гаілка», «гагілка»,
«ягілка», «магілка»,
«галанівка»,
«лаголайка»,
«риндзівка» та інші.

Кожна місцевість, окрім особливої
назви, мала ще й свої традиційні
слова веснянок та веселих забав.

У веснянках домінують мотиви
пробудження природи і
споріднений з ним мотив кохання.
Веснянки співаються майже
завжди одночасно з танцями та
іграми, які мають «закликати»
весну та добрий урожай.

Найголовнішим залишається те, що
усі веснянки, як би їх не називали –
це ті пісні, що звеселяють людей,
несуть в їхні душі красу та оптимізм
та є дорогоцінним скарбом ранньої
культури наших прапрадідів.

Різновидом веснянок є гаївки –
пісні, що виконувались тільки у час
великодніх свят.
Гаївок було багато і різних:
для молодших дітей,
для старших,
для хлопців і дівчат,
були й гаївки, у яких
парубки та дівчата
обирали собі пару.

На відміну від гаївок, веснянки обіймають
цілий цикл весняних пісень, які співаються
від Благовіщення цілу весну.

Для зустрічі весни пекли печиво у вигляді
журавля. Діти брали це печиво і йшли на
пагорб, звали весну і птахів. Потім це печиво
діти з’їдали. Перших птахів годували хлібом.
З весною було пов’язано початок сільгосп
робіт.
Першу борозну і початок сівби необхідно було
починати в певний день. Першу борозну
заговорювали, заговорювали і землю, і зерна
на великий урожай. У певний день здійснювали
і перший вигін худоби, його так само
заговорювали.

«Масниця» — це рухоме свято. Святкувався він
за 8 тижнів до Великодня. Масниця була рясна
їжею. Обряд Масниці втілював кінець зими,
початок весни. Масницею була або людина,
або чучело. Як правило, чучело катали по селу,
співали пісні і водили навколо неї хороводи. В
кінці свята Масницю спалювали. Ритуальним
блюдом цього свята були млинці, що втілюють
сонце. Останній день Масниці був днем
пробачення, коли люди прощали зло та
вибачали образи один одному.

У давніх слов'ян рік починався весною,
березневе літочислення зберігалося до
1403 року (за цим літочисленням
Нестор-літописець розпочав «Повесть
временных лет»). У свідомості давнього
землероба новий трудовий рік
починався з відродженням навколишньої
природи і з пробудженням матері-землі
від зимового сну, з першою оранкою і
сівбою. Весну зустрічали радісно і
пишно, з піснями, танцями, іграми. Ці
пісні називаються веснянками.

Різновиди веснянок
за Орисею Голубець:
закличні — закликається прихід
весни. До них також відносять
волинсько-підляські «рогульки»
хороводні — вітання, величання
приходу весни
гаївки — пов'язані з Великодніми
святами за часом виконання
юріївські
царинні
русальні (тройцькі) та кустові

космогонічні — в гаївках
— найдавніші мотиви
вегетаційно-господарські
тема — одна із значущих,
пов'язана з тим, що
людина дбаючи про
добрий урожай,
намагалася впливати на
природу за допомогою
аграрної магії.
любовно-шлюбна
тематика
гаївки з відгомоном
історичного буття

У давніх слов'ян був звичай,
зустрічаючи весну, виганяти,
ховати або топити зиму.
Для цього робили з соломи
опудало, одягали його в людську
одежу, співали над ним пісні, а
потім роздягали, топили, палили
або рубали.
Після спалення попіл кидали у
воду.

Із давнішого пласту у весняний цикл
входять також русальські пісні. Їх
співали на русальному тижні під час так
званих «зелених свят». В язичеські часи це
було свято закінчення весни і початку літа,
пов'язане із культом рослинності і померлих
предків.

Руса́льні пісні́ — окремий рід
української народно обрядової
пісенності з частими згадками про
русалок, зустрічі з ними і їх
«проводи», подекуди з мотивами
веснянок: про ворожіння з голосу
зозулі, звивання вінків, про милих і
нелюбів тощо.
У русальських піснях помітні сліди
культу русалок:
«приносів» на полі, влаштовуваних
для приєднання душ померлих.

Наші предки вірили в Русалок, або Мавок
(нявок), тобто духовних істот, які поселяються
серед рослин у лісах, полях, водах.
Вважалося, що ці духовні сили можуть або
сприяти, або шкодити людям. Тому від них
потрібно було мати обереги — полин або
любисток, подекуди — м'яту, лепеху, часник
тощо. Не можна в ці дні ходити в жито,
купатися в річці, щоб русалки не залоскотали.

За народними повір'ями дівчата, які втопилися або померли
засватаними, ставали русалками, а маленькі діти називались
«русалками-семилітками». Їм відводилося місце у ріках,
озерах, ставках.
За народною демонологією ліси і поля населяли «русалочкиземляночки», яких називали ще мавками, нявками (від
давньоруського «навь» — мрець).
В полях і гаях бігали мавки, плескали в долоні, примовляючи:
«Ух, ух, солом'яний дух, дух!» Від їхніх чарів треба було мати
при собі оберег — часник і полин. Для русалок жінки вішали на
деревах рушники, сорочки, намітки, дівчата — вінки з квітів і
трав.

Народна фантазія малювала
русалок вродливими
дівчатами з прозорими
блакитними очима, з
розпущеним гарним
волоссям, вбраними у вінки
і довгі білі сорочки.
Теплими травневими
ночами вони виходили з рік
і озер погрітися при
місячному сяйві,
погойдатися на вітах дерев.
Любили русалки гратися,
водити танки і
причаровувати співом
хлопців та дівчат, щоб
залоскотати їх до смерті і
забрати з собою. Тому
подекуди їх називали
«лоскотарками», або
«лоскотухами».

Русальних пісень записано
порівняно небагато. У них відбилися
народні звичаї і вірування про те, як
русалки бігають у хлібах,
переймають жінок і дівчат, загадують
їм загадки і залоскочують тих, хто не
відгадав.

Русальні пісні виконуються під час Зелених
свят на початку або в середині травня за
старим стилем, в час найбільшого
замаювання землі зелами, квітами й травами
(впродовж Русального тижня).
У християнстві це свято відоме як Трійця і
відбувається із значним запізненням
(зміщується від початку до кінця червня, 50-й
день після Пасхи).

Закінчувався русальний
тиждень «проводами
русалок», що в деяких
місцевостях України мали
назву «розигри», або
«мавчин Великдень».
В цей день на Поліссі вибирали за
русалку гарну дівчину, вдягали її в
білу сорочку («чохлик»), розплітали
коси, заквітчували голову вінком і
водили з піснями по селу. Після
цього нібито русалки йшли з рік і
озер у ліси. Подекуди дівчата
робили опудало русалки, водили
навкруги нього хороводи, співали
пісень. По закінченню «розигрів»
опудало спалювали
або
розривали і розкидали по полю на
добрий врожай. Відтоді русалки не
бігали по полях

"Джерело: проект "Українські
пісні" http://www.pisni.org.ua"!


Slide 2

Весняний фольклор представлений
так званими веснянками або гаївками.

Веснянки - назва старовинних слов'янських
обрядових пісень, пов'язаних з початком весни
і наближенням весняних польових робіт. За
допомогою веснянок люди передавали свою
енергію природі, щоб усе живе навколо
прокинулося і знову ожило.

Назв у веснянок є
багато:
«ягівка»,
«гаілка», «гагілка»,
«ягілка», «магілка»,
«галанівка»,
«лаголайка»,
«риндзівка» та інші.

Кожна місцевість, окрім особливої
назви, мала ще й свої традиційні
слова веснянок та веселих забав.

У веснянках домінують мотиви
пробудження природи і
споріднений з ним мотив кохання.
Веснянки співаються майже
завжди одночасно з танцями та
іграми, які мають «закликати»
весну та добрий урожай.

Найголовнішим залишається те, що
усі веснянки, як би їх не називали –
це ті пісні, що звеселяють людей,
несуть в їхні душі красу та оптимізм
та є дорогоцінним скарбом ранньої
культури наших прапрадідів.

Різновидом веснянок є гаївки –
пісні, що виконувались тільки у час
великодніх свят.
Гаївок було багато і різних:
для молодших дітей,
для старших,
для хлопців і дівчат,
були й гаївки, у яких
парубки та дівчата
обирали собі пару.

На відміну від гаївок, веснянки обіймають
цілий цикл весняних пісень, які співаються
від Благовіщення цілу весну.

Для зустрічі весни пекли печиво у вигляді
журавля. Діти брали це печиво і йшли на
пагорб, звали весну і птахів. Потім це печиво
діти з’їдали. Перших птахів годували хлібом.
З весною було пов’язано початок сільгосп
робіт.
Першу борозну і початок сівби необхідно було
починати в певний день. Першу борозну
заговорювали, заговорювали і землю, і зерна
на великий урожай. У певний день здійснювали
і перший вигін худоби, його так само
заговорювали.

«Масниця» — це рухоме свято. Святкувався він
за 8 тижнів до Великодня. Масниця була рясна
їжею. Обряд Масниці втілював кінець зими,
початок весни. Масницею була або людина,
або чучело. Як правило, чучело катали по селу,
співали пісні і водили навколо неї хороводи. В
кінці свята Масницю спалювали. Ритуальним
блюдом цього свята були млинці, що втілюють
сонце. Останній день Масниці був днем
пробачення, коли люди прощали зло та
вибачали образи один одному.

У давніх слов'ян рік починався весною,
березневе літочислення зберігалося до
1403 року (за цим літочисленням
Нестор-літописець розпочав «Повесть
временных лет»). У свідомості давнього
землероба новий трудовий рік
починався з відродженням навколишньої
природи і з пробудженням матері-землі
від зимового сну, з першою оранкою і
сівбою. Весну зустрічали радісно і
пишно, з піснями, танцями, іграми. Ці
пісні називаються веснянками.

Різновиди веснянок
за Орисею Голубець:
закличні — закликається прихід
весни. До них також відносять
волинсько-підляські «рогульки»
хороводні — вітання, величання
приходу весни
гаївки — пов'язані з Великодніми
святами за часом виконання
юріївські
царинні
русальні (тройцькі) та кустові

космогонічні — в гаївках
— найдавніші мотиви
вегетаційно-господарські
тема — одна із значущих,
пов'язана з тим, що
людина дбаючи про
добрий урожай,
намагалася впливати на
природу за допомогою
аграрної магії.
любовно-шлюбна
тематика
гаївки з відгомоном
історичного буття

У давніх слов'ян був звичай,
зустрічаючи весну, виганяти,
ховати або топити зиму.
Для цього робили з соломи
опудало, одягали його в людську
одежу, співали над ним пісні, а
потім роздягали, топили, палили
або рубали.
Після спалення попіл кидали у
воду.

Із давнішого пласту у весняний цикл
входять також русальські пісні. Їх
співали на русальному тижні під час так
званих «зелених свят». В язичеські часи це
було свято закінчення весни і початку літа,
пов'язане із культом рослинності і померлих
предків.

Руса́льні пісні́ — окремий рід
української народно обрядової
пісенності з частими згадками про
русалок, зустрічі з ними і їх
«проводи», подекуди з мотивами
веснянок: про ворожіння з голосу
зозулі, звивання вінків, про милих і
нелюбів тощо.
У русальських піснях помітні сліди
культу русалок:
«приносів» на полі, влаштовуваних
для приєднання душ померлих.

Наші предки вірили в Русалок, або Мавок
(нявок), тобто духовних істот, які поселяються
серед рослин у лісах, полях, водах.
Вважалося, що ці духовні сили можуть або
сприяти, або шкодити людям. Тому від них
потрібно було мати обереги — полин або
любисток, подекуди — м'яту, лепеху, часник
тощо. Не можна в ці дні ходити в жито,
купатися в річці, щоб русалки не залоскотали.

За народними повір'ями дівчата, які втопилися або померли
засватаними, ставали русалками, а маленькі діти називались
«русалками-семилітками». Їм відводилося місце у ріках,
озерах, ставках.
За народною демонологією ліси і поля населяли «русалочкиземляночки», яких називали ще мавками, нявками (від
давньоруського «навь» — мрець).
В полях і гаях бігали мавки, плескали в долоні, примовляючи:
«Ух, ух, солом'яний дух, дух!» Від їхніх чарів треба було мати
при собі оберег — часник і полин. Для русалок жінки вішали на
деревах рушники, сорочки, намітки, дівчата — вінки з квітів і
трав.

Народна фантазія малювала
русалок вродливими
дівчатами з прозорими
блакитними очима, з
розпущеним гарним
волоссям, вбраними у вінки
і довгі білі сорочки.
Теплими травневими
ночами вони виходили з рік
і озер погрітися при
місячному сяйві,
погойдатися на вітах дерев.
Любили русалки гратися,
водити танки і
причаровувати співом
хлопців та дівчат, щоб
залоскотати їх до смерті і
забрати з собою. Тому
подекуди їх називали
«лоскотарками», або
«лоскотухами».

Русальних пісень записано
порівняно небагато. У них відбилися
народні звичаї і вірування про те, як
русалки бігають у хлібах,
переймають жінок і дівчат, загадують
їм загадки і залоскочують тих, хто не
відгадав.

Русальні пісні виконуються під час Зелених
свят на початку або в середині травня за
старим стилем, в час найбільшого
замаювання землі зелами, квітами й травами
(впродовж Русального тижня).
У християнстві це свято відоме як Трійця і
відбувається із значним запізненням
(зміщується від початку до кінця червня, 50-й
день після Пасхи).

Закінчувався русальний
тиждень «проводами
русалок», що в деяких
місцевостях України мали
назву «розигри», або
«мавчин Великдень».
В цей день на Поліссі вибирали за
русалку гарну дівчину, вдягали її в
білу сорочку («чохлик»), розплітали
коси, заквітчували голову вінком і
водили з піснями по селу. Після
цього нібито русалки йшли з рік і
озер у ліси. Подекуди дівчата
робили опудало русалки, водили
навкруги нього хороводи, співали
пісень. По закінченню «розигрів»
опудало спалювали
або
розривали і розкидали по полю на
добрий врожай. Відтоді русалки не
бігали по полях

"Джерело: проект "Українські
пісні" http://www.pisni.org.ua"!


Slide 3

Весняний фольклор представлений
так званими веснянками або гаївками.

Веснянки - назва старовинних слов'янських
обрядових пісень, пов'язаних з початком весни
і наближенням весняних польових робіт. За
допомогою веснянок люди передавали свою
енергію природі, щоб усе живе навколо
прокинулося і знову ожило.

Назв у веснянок є
багато:
«ягівка»,
«гаілка», «гагілка»,
«ягілка», «магілка»,
«галанівка»,
«лаголайка»,
«риндзівка» та інші.

Кожна місцевість, окрім особливої
назви, мала ще й свої традиційні
слова веснянок та веселих забав.

У веснянках домінують мотиви
пробудження природи і
споріднений з ним мотив кохання.
Веснянки співаються майже
завжди одночасно з танцями та
іграми, які мають «закликати»
весну та добрий урожай.

Найголовнішим залишається те, що
усі веснянки, як би їх не називали –
це ті пісні, що звеселяють людей,
несуть в їхні душі красу та оптимізм
та є дорогоцінним скарбом ранньої
культури наших прапрадідів.

Різновидом веснянок є гаївки –
пісні, що виконувались тільки у час
великодніх свят.
Гаївок було багато і різних:
для молодших дітей,
для старших,
для хлопців і дівчат,
були й гаївки, у яких
парубки та дівчата
обирали собі пару.

На відміну від гаївок, веснянки обіймають
цілий цикл весняних пісень, які співаються
від Благовіщення цілу весну.

Для зустрічі весни пекли печиво у вигляді
журавля. Діти брали це печиво і йшли на
пагорб, звали весну і птахів. Потім це печиво
діти з’їдали. Перших птахів годували хлібом.
З весною було пов’язано початок сільгосп
робіт.
Першу борозну і початок сівби необхідно було
починати в певний день. Першу борозну
заговорювали, заговорювали і землю, і зерна
на великий урожай. У певний день здійснювали
і перший вигін худоби, його так само
заговорювали.

«Масниця» — це рухоме свято. Святкувався він
за 8 тижнів до Великодня. Масниця була рясна
їжею. Обряд Масниці втілював кінець зими,
початок весни. Масницею була або людина,
або чучело. Як правило, чучело катали по селу,
співали пісні і водили навколо неї хороводи. В
кінці свята Масницю спалювали. Ритуальним
блюдом цього свята були млинці, що втілюють
сонце. Останній день Масниці був днем
пробачення, коли люди прощали зло та
вибачали образи один одному.

У давніх слов'ян рік починався весною,
березневе літочислення зберігалося до
1403 року (за цим літочисленням
Нестор-літописець розпочав «Повесть
временных лет»). У свідомості давнього
землероба новий трудовий рік
починався з відродженням навколишньої
природи і з пробудженням матері-землі
від зимового сну, з першою оранкою і
сівбою. Весну зустрічали радісно і
пишно, з піснями, танцями, іграми. Ці
пісні називаються веснянками.

Різновиди веснянок
за Орисею Голубець:
закличні — закликається прихід
весни. До них також відносять
волинсько-підляські «рогульки»
хороводні — вітання, величання
приходу весни
гаївки — пов'язані з Великодніми
святами за часом виконання
юріївські
царинні
русальні (тройцькі) та кустові

космогонічні — в гаївках
— найдавніші мотиви
вегетаційно-господарські
тема — одна із значущих,
пов'язана з тим, що
людина дбаючи про
добрий урожай,
намагалася впливати на
природу за допомогою
аграрної магії.
любовно-шлюбна
тематика
гаївки з відгомоном
історичного буття

У давніх слов'ян був звичай,
зустрічаючи весну, виганяти,
ховати або топити зиму.
Для цього робили з соломи
опудало, одягали його в людську
одежу, співали над ним пісні, а
потім роздягали, топили, палили
або рубали.
Після спалення попіл кидали у
воду.

Із давнішого пласту у весняний цикл
входять також русальські пісні. Їх
співали на русальному тижні під час так
званих «зелених свят». В язичеські часи це
було свято закінчення весни і початку літа,
пов'язане із культом рослинності і померлих
предків.

Руса́льні пісні́ — окремий рід
української народно обрядової
пісенності з частими згадками про
русалок, зустрічі з ними і їх
«проводи», подекуди з мотивами
веснянок: про ворожіння з голосу
зозулі, звивання вінків, про милих і
нелюбів тощо.
У русальських піснях помітні сліди
культу русалок:
«приносів» на полі, влаштовуваних
для приєднання душ померлих.

Наші предки вірили в Русалок, або Мавок
(нявок), тобто духовних істот, які поселяються
серед рослин у лісах, полях, водах.
Вважалося, що ці духовні сили можуть або
сприяти, або шкодити людям. Тому від них
потрібно було мати обереги — полин або
любисток, подекуди — м'яту, лепеху, часник
тощо. Не можна в ці дні ходити в жито,
купатися в річці, щоб русалки не залоскотали.

За народними повір'ями дівчата, які втопилися або померли
засватаними, ставали русалками, а маленькі діти називались
«русалками-семилітками». Їм відводилося місце у ріках,
озерах, ставках.
За народною демонологією ліси і поля населяли «русалочкиземляночки», яких називали ще мавками, нявками (від
давньоруського «навь» — мрець).
В полях і гаях бігали мавки, плескали в долоні, примовляючи:
«Ух, ух, солом'яний дух, дух!» Від їхніх чарів треба було мати
при собі оберег — часник і полин. Для русалок жінки вішали на
деревах рушники, сорочки, намітки, дівчата — вінки з квітів і
трав.

Народна фантазія малювала
русалок вродливими
дівчатами з прозорими
блакитними очима, з
розпущеним гарним
волоссям, вбраними у вінки
і довгі білі сорочки.
Теплими травневими
ночами вони виходили з рік
і озер погрітися при
місячному сяйві,
погойдатися на вітах дерев.
Любили русалки гратися,
водити танки і
причаровувати співом
хлопців та дівчат, щоб
залоскотати їх до смерті і
забрати з собою. Тому
подекуди їх називали
«лоскотарками», або
«лоскотухами».

Русальних пісень записано
порівняно небагато. У них відбилися
народні звичаї і вірування про те, як
русалки бігають у хлібах,
переймають жінок і дівчат, загадують
їм загадки і залоскочують тих, хто не
відгадав.

Русальні пісні виконуються під час Зелених
свят на початку або в середині травня за
старим стилем, в час найбільшого
замаювання землі зелами, квітами й травами
(впродовж Русального тижня).
У християнстві це свято відоме як Трійця і
відбувається із значним запізненням
(зміщується від початку до кінця червня, 50-й
день після Пасхи).

Закінчувався русальний
тиждень «проводами
русалок», що в деяких
місцевостях України мали
назву «розигри», або
«мавчин Великдень».
В цей день на Поліссі вибирали за
русалку гарну дівчину, вдягали її в
білу сорочку («чохлик»), розплітали
коси, заквітчували голову вінком і
водили з піснями по селу. Після
цього нібито русалки йшли з рік і
озер у ліси. Подекуди дівчата
робили опудало русалки, водили
навкруги нього хороводи, співали
пісень. По закінченню «розигрів»
опудало спалювали
або
розривали і розкидали по полю на
добрий врожай. Відтоді русалки не
бігали по полях

"Джерело: проект "Українські
пісні" http://www.pisni.org.ua"!


Slide 4

Весняний фольклор представлений
так званими веснянками або гаївками.

Веснянки - назва старовинних слов'янських
обрядових пісень, пов'язаних з початком весни
і наближенням весняних польових робіт. За
допомогою веснянок люди передавали свою
енергію природі, щоб усе живе навколо
прокинулося і знову ожило.

Назв у веснянок є
багато:
«ягівка»,
«гаілка», «гагілка»,
«ягілка», «магілка»,
«галанівка»,
«лаголайка»,
«риндзівка» та інші.

Кожна місцевість, окрім особливої
назви, мала ще й свої традиційні
слова веснянок та веселих забав.

У веснянках домінують мотиви
пробудження природи і
споріднений з ним мотив кохання.
Веснянки співаються майже
завжди одночасно з танцями та
іграми, які мають «закликати»
весну та добрий урожай.

Найголовнішим залишається те, що
усі веснянки, як би їх не називали –
це ті пісні, що звеселяють людей,
несуть в їхні душі красу та оптимізм
та є дорогоцінним скарбом ранньої
культури наших прапрадідів.

Різновидом веснянок є гаївки –
пісні, що виконувались тільки у час
великодніх свят.
Гаївок було багато і різних:
для молодших дітей,
для старших,
для хлопців і дівчат,
були й гаївки, у яких
парубки та дівчата
обирали собі пару.

На відміну від гаївок, веснянки обіймають
цілий цикл весняних пісень, які співаються
від Благовіщення цілу весну.

Для зустрічі весни пекли печиво у вигляді
журавля. Діти брали це печиво і йшли на
пагорб, звали весну і птахів. Потім це печиво
діти з’їдали. Перших птахів годували хлібом.
З весною було пов’язано початок сільгосп
робіт.
Першу борозну і початок сівби необхідно було
починати в певний день. Першу борозну
заговорювали, заговорювали і землю, і зерна
на великий урожай. У певний день здійснювали
і перший вигін худоби, його так само
заговорювали.

«Масниця» — це рухоме свято. Святкувався він
за 8 тижнів до Великодня. Масниця була рясна
їжею. Обряд Масниці втілював кінець зими,
початок весни. Масницею була або людина,
або чучело. Як правило, чучело катали по селу,
співали пісні і водили навколо неї хороводи. В
кінці свята Масницю спалювали. Ритуальним
блюдом цього свята були млинці, що втілюють
сонце. Останній день Масниці був днем
пробачення, коли люди прощали зло та
вибачали образи один одному.

У давніх слов'ян рік починався весною,
березневе літочислення зберігалося до
1403 року (за цим літочисленням
Нестор-літописець розпочав «Повесть
временных лет»). У свідомості давнього
землероба новий трудовий рік
починався з відродженням навколишньої
природи і з пробудженням матері-землі
від зимового сну, з першою оранкою і
сівбою. Весну зустрічали радісно і
пишно, з піснями, танцями, іграми. Ці
пісні називаються веснянками.

Різновиди веснянок
за Орисею Голубець:
закличні — закликається прихід
весни. До них також відносять
волинсько-підляські «рогульки»
хороводні — вітання, величання
приходу весни
гаївки — пов'язані з Великодніми
святами за часом виконання
юріївські
царинні
русальні (тройцькі) та кустові

космогонічні — в гаївках
— найдавніші мотиви
вегетаційно-господарські
тема — одна із значущих,
пов'язана з тим, що
людина дбаючи про
добрий урожай,
намагалася впливати на
природу за допомогою
аграрної магії.
любовно-шлюбна
тематика
гаївки з відгомоном
історичного буття

У давніх слов'ян був звичай,
зустрічаючи весну, виганяти,
ховати або топити зиму.
Для цього робили з соломи
опудало, одягали його в людську
одежу, співали над ним пісні, а
потім роздягали, топили, палили
або рубали.
Після спалення попіл кидали у
воду.

Із давнішого пласту у весняний цикл
входять також русальські пісні. Їх
співали на русальному тижні під час так
званих «зелених свят». В язичеські часи це
було свято закінчення весни і початку літа,
пов'язане із культом рослинності і померлих
предків.

Руса́льні пісні́ — окремий рід
української народно обрядової
пісенності з частими згадками про
русалок, зустрічі з ними і їх
«проводи», подекуди з мотивами
веснянок: про ворожіння з голосу
зозулі, звивання вінків, про милих і
нелюбів тощо.
У русальських піснях помітні сліди
культу русалок:
«приносів» на полі, влаштовуваних
для приєднання душ померлих.

Наші предки вірили в Русалок, або Мавок
(нявок), тобто духовних істот, які поселяються
серед рослин у лісах, полях, водах.
Вважалося, що ці духовні сили можуть або
сприяти, або шкодити людям. Тому від них
потрібно було мати обереги — полин або
любисток, подекуди — м'яту, лепеху, часник
тощо. Не можна в ці дні ходити в жито,
купатися в річці, щоб русалки не залоскотали.

За народними повір'ями дівчата, які втопилися або померли
засватаними, ставали русалками, а маленькі діти називались
«русалками-семилітками». Їм відводилося місце у ріках,
озерах, ставках.
За народною демонологією ліси і поля населяли «русалочкиземляночки», яких називали ще мавками, нявками (від
давньоруського «навь» — мрець).
В полях і гаях бігали мавки, плескали в долоні, примовляючи:
«Ух, ух, солом'яний дух, дух!» Від їхніх чарів треба було мати
при собі оберег — часник і полин. Для русалок жінки вішали на
деревах рушники, сорочки, намітки, дівчата — вінки з квітів і
трав.

Народна фантазія малювала
русалок вродливими
дівчатами з прозорими
блакитними очима, з
розпущеним гарним
волоссям, вбраними у вінки
і довгі білі сорочки.
Теплими травневими
ночами вони виходили з рік
і озер погрітися при
місячному сяйві,
погойдатися на вітах дерев.
Любили русалки гратися,
водити танки і
причаровувати співом
хлопців та дівчат, щоб
залоскотати їх до смерті і
забрати з собою. Тому
подекуди їх називали
«лоскотарками», або
«лоскотухами».

Русальних пісень записано
порівняно небагато. У них відбилися
народні звичаї і вірування про те, як
русалки бігають у хлібах,
переймають жінок і дівчат, загадують
їм загадки і залоскочують тих, хто не
відгадав.

Русальні пісні виконуються під час Зелених
свят на початку або в середині травня за
старим стилем, в час найбільшого
замаювання землі зелами, квітами й травами
(впродовж Русального тижня).
У християнстві це свято відоме як Трійця і
відбувається із значним запізненням
(зміщується від початку до кінця червня, 50-й
день після Пасхи).

Закінчувався русальний
тиждень «проводами
русалок», що в деяких
місцевостях України мали
назву «розигри», або
«мавчин Великдень».
В цей день на Поліссі вибирали за
русалку гарну дівчину, вдягали її в
білу сорочку («чохлик»), розплітали
коси, заквітчували голову вінком і
водили з піснями по селу. Після
цього нібито русалки йшли з рік і
озер у ліси. Подекуди дівчата
робили опудало русалки, водили
навкруги нього хороводи, співали
пісень. По закінченню «розигрів»
опудало спалювали
або
розривали і розкидали по полю на
добрий врожай. Відтоді русалки не
бігали по полях

"Джерело: проект "Українські
пісні" http://www.pisni.org.ua"!


Slide 5

Весняний фольклор представлений
так званими веснянками або гаївками.

Веснянки - назва старовинних слов'янських
обрядових пісень, пов'язаних з початком весни
і наближенням весняних польових робіт. За
допомогою веснянок люди передавали свою
енергію природі, щоб усе живе навколо
прокинулося і знову ожило.

Назв у веснянок є
багато:
«ягівка»,
«гаілка», «гагілка»,
«ягілка», «магілка»,
«галанівка»,
«лаголайка»,
«риндзівка» та інші.

Кожна місцевість, окрім особливої
назви, мала ще й свої традиційні
слова веснянок та веселих забав.

У веснянках домінують мотиви
пробудження природи і
споріднений з ним мотив кохання.
Веснянки співаються майже
завжди одночасно з танцями та
іграми, які мають «закликати»
весну та добрий урожай.

Найголовнішим залишається те, що
усі веснянки, як би їх не називали –
це ті пісні, що звеселяють людей,
несуть в їхні душі красу та оптимізм
та є дорогоцінним скарбом ранньої
культури наших прапрадідів.

Різновидом веснянок є гаївки –
пісні, що виконувались тільки у час
великодніх свят.
Гаївок було багато і різних:
для молодших дітей,
для старших,
для хлопців і дівчат,
були й гаївки, у яких
парубки та дівчата
обирали собі пару.

На відміну від гаївок, веснянки обіймають
цілий цикл весняних пісень, які співаються
від Благовіщення цілу весну.

Для зустрічі весни пекли печиво у вигляді
журавля. Діти брали це печиво і йшли на
пагорб, звали весну і птахів. Потім це печиво
діти з’їдали. Перших птахів годували хлібом.
З весною було пов’язано початок сільгосп
робіт.
Першу борозну і початок сівби необхідно було
починати в певний день. Першу борозну
заговорювали, заговорювали і землю, і зерна
на великий урожай. У певний день здійснювали
і перший вигін худоби, його так само
заговорювали.

«Масниця» — це рухоме свято. Святкувався він
за 8 тижнів до Великодня. Масниця була рясна
їжею. Обряд Масниці втілював кінець зими,
початок весни. Масницею була або людина,
або чучело. Як правило, чучело катали по селу,
співали пісні і водили навколо неї хороводи. В
кінці свята Масницю спалювали. Ритуальним
блюдом цього свята були млинці, що втілюють
сонце. Останній день Масниці був днем
пробачення, коли люди прощали зло та
вибачали образи один одному.

У давніх слов'ян рік починався весною,
березневе літочислення зберігалося до
1403 року (за цим літочисленням
Нестор-літописець розпочав «Повесть
временных лет»). У свідомості давнього
землероба новий трудовий рік
починався з відродженням навколишньої
природи і з пробудженням матері-землі
від зимового сну, з першою оранкою і
сівбою. Весну зустрічали радісно і
пишно, з піснями, танцями, іграми. Ці
пісні називаються веснянками.

Різновиди веснянок
за Орисею Голубець:
закличні — закликається прихід
весни. До них також відносять
волинсько-підляські «рогульки»
хороводні — вітання, величання
приходу весни
гаївки — пов'язані з Великодніми
святами за часом виконання
юріївські
царинні
русальні (тройцькі) та кустові

космогонічні — в гаївках
— найдавніші мотиви
вегетаційно-господарські
тема — одна із значущих,
пов'язана з тим, що
людина дбаючи про
добрий урожай,
намагалася впливати на
природу за допомогою
аграрної магії.
любовно-шлюбна
тематика
гаївки з відгомоном
історичного буття

У давніх слов'ян був звичай,
зустрічаючи весну, виганяти,
ховати або топити зиму.
Для цього робили з соломи
опудало, одягали його в людську
одежу, співали над ним пісні, а
потім роздягали, топили, палили
або рубали.
Після спалення попіл кидали у
воду.

Із давнішого пласту у весняний цикл
входять також русальські пісні. Їх
співали на русальному тижні під час так
званих «зелених свят». В язичеські часи це
було свято закінчення весни і початку літа,
пов'язане із культом рослинності і померлих
предків.

Руса́льні пісні́ — окремий рід
української народно обрядової
пісенності з частими згадками про
русалок, зустрічі з ними і їх
«проводи», подекуди з мотивами
веснянок: про ворожіння з голосу
зозулі, звивання вінків, про милих і
нелюбів тощо.
У русальських піснях помітні сліди
культу русалок:
«приносів» на полі, влаштовуваних
для приєднання душ померлих.

Наші предки вірили в Русалок, або Мавок
(нявок), тобто духовних істот, які поселяються
серед рослин у лісах, полях, водах.
Вважалося, що ці духовні сили можуть або
сприяти, або шкодити людям. Тому від них
потрібно було мати обереги — полин або
любисток, подекуди — м'яту, лепеху, часник
тощо. Не можна в ці дні ходити в жито,
купатися в річці, щоб русалки не залоскотали.

За народними повір'ями дівчата, які втопилися або померли
засватаними, ставали русалками, а маленькі діти називались
«русалками-семилітками». Їм відводилося місце у ріках,
озерах, ставках.
За народною демонологією ліси і поля населяли «русалочкиземляночки», яких називали ще мавками, нявками (від
давньоруського «навь» — мрець).
В полях і гаях бігали мавки, плескали в долоні, примовляючи:
«Ух, ух, солом'яний дух, дух!» Від їхніх чарів треба було мати
при собі оберег — часник і полин. Для русалок жінки вішали на
деревах рушники, сорочки, намітки, дівчата — вінки з квітів і
трав.

Народна фантазія малювала
русалок вродливими
дівчатами з прозорими
блакитними очима, з
розпущеним гарним
волоссям, вбраними у вінки
і довгі білі сорочки.
Теплими травневими
ночами вони виходили з рік
і озер погрітися при
місячному сяйві,
погойдатися на вітах дерев.
Любили русалки гратися,
водити танки і
причаровувати співом
хлопців та дівчат, щоб
залоскотати їх до смерті і
забрати з собою. Тому
подекуди їх називали
«лоскотарками», або
«лоскотухами».

Русальних пісень записано
порівняно небагато. У них відбилися
народні звичаї і вірування про те, як
русалки бігають у хлібах,
переймають жінок і дівчат, загадують
їм загадки і залоскочують тих, хто не
відгадав.

Русальні пісні виконуються під час Зелених
свят на початку або в середині травня за
старим стилем, в час найбільшого
замаювання землі зелами, квітами й травами
(впродовж Русального тижня).
У християнстві це свято відоме як Трійця і
відбувається із значним запізненням
(зміщується від початку до кінця червня, 50-й
день після Пасхи).

Закінчувався русальний
тиждень «проводами
русалок», що в деяких
місцевостях України мали
назву «розигри», або
«мавчин Великдень».
В цей день на Поліссі вибирали за
русалку гарну дівчину, вдягали її в
білу сорочку («чохлик»), розплітали
коси, заквітчували голову вінком і
водили з піснями по селу. Після
цього нібито русалки йшли з рік і
озер у ліси. Подекуди дівчата
робили опудало русалки, водили
навкруги нього хороводи, співали
пісень. По закінченню «розигрів»
опудало спалювали
або
розривали і розкидали по полю на
добрий врожай. Відтоді русалки не
бігали по полях

"Джерело: проект "Українські
пісні" http://www.pisni.org.ua"!


Slide 6

Весняний фольклор представлений
так званими веснянками або гаївками.

Веснянки - назва старовинних слов'янських
обрядових пісень, пов'язаних з початком весни
і наближенням весняних польових робіт. За
допомогою веснянок люди передавали свою
енергію природі, щоб усе живе навколо
прокинулося і знову ожило.

Назв у веснянок є
багато:
«ягівка»,
«гаілка», «гагілка»,
«ягілка», «магілка»,
«галанівка»,
«лаголайка»,
«риндзівка» та інші.

Кожна місцевість, окрім особливої
назви, мала ще й свої традиційні
слова веснянок та веселих забав.

У веснянках домінують мотиви
пробудження природи і
споріднений з ним мотив кохання.
Веснянки співаються майже
завжди одночасно з танцями та
іграми, які мають «закликати»
весну та добрий урожай.

Найголовнішим залишається те, що
усі веснянки, як би їх не називали –
це ті пісні, що звеселяють людей,
несуть в їхні душі красу та оптимізм
та є дорогоцінним скарбом ранньої
культури наших прапрадідів.

Різновидом веснянок є гаївки –
пісні, що виконувались тільки у час
великодніх свят.
Гаївок було багато і різних:
для молодших дітей,
для старших,
для хлопців і дівчат,
були й гаївки, у яких
парубки та дівчата
обирали собі пару.

На відміну від гаївок, веснянки обіймають
цілий цикл весняних пісень, які співаються
від Благовіщення цілу весну.

Для зустрічі весни пекли печиво у вигляді
журавля. Діти брали це печиво і йшли на
пагорб, звали весну і птахів. Потім це печиво
діти з’їдали. Перших птахів годували хлібом.
З весною було пов’язано початок сільгосп
робіт.
Першу борозну і початок сівби необхідно було
починати в певний день. Першу борозну
заговорювали, заговорювали і землю, і зерна
на великий урожай. У певний день здійснювали
і перший вигін худоби, його так само
заговорювали.

«Масниця» — це рухоме свято. Святкувався він
за 8 тижнів до Великодня. Масниця була рясна
їжею. Обряд Масниці втілював кінець зими,
початок весни. Масницею була або людина,
або чучело. Як правило, чучело катали по селу,
співали пісні і водили навколо неї хороводи. В
кінці свята Масницю спалювали. Ритуальним
блюдом цього свята були млинці, що втілюють
сонце. Останній день Масниці був днем
пробачення, коли люди прощали зло та
вибачали образи один одному.

У давніх слов'ян рік починався весною,
березневе літочислення зберігалося до
1403 року (за цим літочисленням
Нестор-літописець розпочав «Повесть
временных лет»). У свідомості давнього
землероба новий трудовий рік
починався з відродженням навколишньої
природи і з пробудженням матері-землі
від зимового сну, з першою оранкою і
сівбою. Весну зустрічали радісно і
пишно, з піснями, танцями, іграми. Ці
пісні називаються веснянками.

Різновиди веснянок
за Орисею Голубець:
закличні — закликається прихід
весни. До них також відносять
волинсько-підляські «рогульки»
хороводні — вітання, величання
приходу весни
гаївки — пов'язані з Великодніми
святами за часом виконання
юріївські
царинні
русальні (тройцькі) та кустові

космогонічні — в гаївках
— найдавніші мотиви
вегетаційно-господарські
тема — одна із значущих,
пов'язана з тим, що
людина дбаючи про
добрий урожай,
намагалася впливати на
природу за допомогою
аграрної магії.
любовно-шлюбна
тематика
гаївки з відгомоном
історичного буття

У давніх слов'ян був звичай,
зустрічаючи весну, виганяти,
ховати або топити зиму.
Для цього робили з соломи
опудало, одягали його в людську
одежу, співали над ним пісні, а
потім роздягали, топили, палили
або рубали.
Після спалення попіл кидали у
воду.

Із давнішого пласту у весняний цикл
входять також русальські пісні. Їх
співали на русальному тижні під час так
званих «зелених свят». В язичеські часи це
було свято закінчення весни і початку літа,
пов'язане із культом рослинності і померлих
предків.

Руса́льні пісні́ — окремий рід
української народно обрядової
пісенності з частими згадками про
русалок, зустрічі з ними і їх
«проводи», подекуди з мотивами
веснянок: про ворожіння з голосу
зозулі, звивання вінків, про милих і
нелюбів тощо.
У русальських піснях помітні сліди
культу русалок:
«приносів» на полі, влаштовуваних
для приєднання душ померлих.

Наші предки вірили в Русалок, або Мавок
(нявок), тобто духовних істот, які поселяються
серед рослин у лісах, полях, водах.
Вважалося, що ці духовні сили можуть або
сприяти, або шкодити людям. Тому від них
потрібно було мати обереги — полин або
любисток, подекуди — м'яту, лепеху, часник
тощо. Не можна в ці дні ходити в жито,
купатися в річці, щоб русалки не залоскотали.

За народними повір'ями дівчата, які втопилися або померли
засватаними, ставали русалками, а маленькі діти називались
«русалками-семилітками». Їм відводилося місце у ріках,
озерах, ставках.
За народною демонологією ліси і поля населяли «русалочкиземляночки», яких називали ще мавками, нявками (від
давньоруського «навь» — мрець).
В полях і гаях бігали мавки, плескали в долоні, примовляючи:
«Ух, ух, солом'яний дух, дух!» Від їхніх чарів треба було мати
при собі оберег — часник і полин. Для русалок жінки вішали на
деревах рушники, сорочки, намітки, дівчата — вінки з квітів і
трав.

Народна фантазія малювала
русалок вродливими
дівчатами з прозорими
блакитними очима, з
розпущеним гарним
волоссям, вбраними у вінки
і довгі білі сорочки.
Теплими травневими
ночами вони виходили з рік
і озер погрітися при
місячному сяйві,
погойдатися на вітах дерев.
Любили русалки гратися,
водити танки і
причаровувати співом
хлопців та дівчат, щоб
залоскотати їх до смерті і
забрати з собою. Тому
подекуди їх називали
«лоскотарками», або
«лоскотухами».

Русальних пісень записано
порівняно небагато. У них відбилися
народні звичаї і вірування про те, як
русалки бігають у хлібах,
переймають жінок і дівчат, загадують
їм загадки і залоскочують тих, хто не
відгадав.

Русальні пісні виконуються під час Зелених
свят на початку або в середині травня за
старим стилем, в час найбільшого
замаювання землі зелами, квітами й травами
(впродовж Русального тижня).
У християнстві це свято відоме як Трійця і
відбувається із значним запізненням
(зміщується від початку до кінця червня, 50-й
день після Пасхи).

Закінчувався русальний
тиждень «проводами
русалок», що в деяких
місцевостях України мали
назву «розигри», або
«мавчин Великдень».
В цей день на Поліссі вибирали за
русалку гарну дівчину, вдягали її в
білу сорочку («чохлик»), розплітали
коси, заквітчували голову вінком і
водили з піснями по селу. Після
цього нібито русалки йшли з рік і
озер у ліси. Подекуди дівчата
робили опудало русалки, водили
навкруги нього хороводи, співали
пісень. По закінченню «розигрів»
опудало спалювали
або
розривали і розкидали по полю на
добрий врожай. Відтоді русалки не
бігали по полях

"Джерело: проект "Українські
пісні" http://www.pisni.org.ua"!


Slide 7

Весняний фольклор представлений
так званими веснянками або гаївками.

Веснянки - назва старовинних слов'янських
обрядових пісень, пов'язаних з початком весни
і наближенням весняних польових робіт. За
допомогою веснянок люди передавали свою
енергію природі, щоб усе живе навколо
прокинулося і знову ожило.

Назв у веснянок є
багато:
«ягівка»,
«гаілка», «гагілка»,
«ягілка», «магілка»,
«галанівка»,
«лаголайка»,
«риндзівка» та інші.

Кожна місцевість, окрім особливої
назви, мала ще й свої традиційні
слова веснянок та веселих забав.

У веснянках домінують мотиви
пробудження природи і
споріднений з ним мотив кохання.
Веснянки співаються майже
завжди одночасно з танцями та
іграми, які мають «закликати»
весну та добрий урожай.

Найголовнішим залишається те, що
усі веснянки, як би їх не називали –
це ті пісні, що звеселяють людей,
несуть в їхні душі красу та оптимізм
та є дорогоцінним скарбом ранньої
культури наших прапрадідів.

Різновидом веснянок є гаївки –
пісні, що виконувались тільки у час
великодніх свят.
Гаївок було багато і різних:
для молодших дітей,
для старших,
для хлопців і дівчат,
були й гаївки, у яких
парубки та дівчата
обирали собі пару.

На відміну від гаївок, веснянки обіймають
цілий цикл весняних пісень, які співаються
від Благовіщення цілу весну.

Для зустрічі весни пекли печиво у вигляді
журавля. Діти брали це печиво і йшли на
пагорб, звали весну і птахів. Потім це печиво
діти з’їдали. Перших птахів годували хлібом.
З весною було пов’язано початок сільгосп
робіт.
Першу борозну і початок сівби необхідно було
починати в певний день. Першу борозну
заговорювали, заговорювали і землю, і зерна
на великий урожай. У певний день здійснювали
і перший вигін худоби, його так само
заговорювали.

«Масниця» — це рухоме свято. Святкувався він
за 8 тижнів до Великодня. Масниця була рясна
їжею. Обряд Масниці втілював кінець зими,
початок весни. Масницею була або людина,
або чучело. Як правило, чучело катали по селу,
співали пісні і водили навколо неї хороводи. В
кінці свята Масницю спалювали. Ритуальним
блюдом цього свята були млинці, що втілюють
сонце. Останній день Масниці був днем
пробачення, коли люди прощали зло та
вибачали образи один одному.

У давніх слов'ян рік починався весною,
березневе літочислення зберігалося до
1403 року (за цим літочисленням
Нестор-літописець розпочав «Повесть
временных лет»). У свідомості давнього
землероба новий трудовий рік
починався з відродженням навколишньої
природи і з пробудженням матері-землі
від зимового сну, з першою оранкою і
сівбою. Весну зустрічали радісно і
пишно, з піснями, танцями, іграми. Ці
пісні називаються веснянками.

Різновиди веснянок
за Орисею Голубець:
закличні — закликається прихід
весни. До них також відносять
волинсько-підляські «рогульки»
хороводні — вітання, величання
приходу весни
гаївки — пов'язані з Великодніми
святами за часом виконання
юріївські
царинні
русальні (тройцькі) та кустові

космогонічні — в гаївках
— найдавніші мотиви
вегетаційно-господарські
тема — одна із значущих,
пов'язана з тим, що
людина дбаючи про
добрий урожай,
намагалася впливати на
природу за допомогою
аграрної магії.
любовно-шлюбна
тематика
гаївки з відгомоном
історичного буття

У давніх слов'ян був звичай,
зустрічаючи весну, виганяти,
ховати або топити зиму.
Для цього робили з соломи
опудало, одягали його в людську
одежу, співали над ним пісні, а
потім роздягали, топили, палили
або рубали.
Після спалення попіл кидали у
воду.

Із давнішого пласту у весняний цикл
входять також русальські пісні. Їх
співали на русальному тижні під час так
званих «зелених свят». В язичеські часи це
було свято закінчення весни і початку літа,
пов'язане із культом рослинності і померлих
предків.

Руса́льні пісні́ — окремий рід
української народно обрядової
пісенності з частими згадками про
русалок, зустрічі з ними і їх
«проводи», подекуди з мотивами
веснянок: про ворожіння з голосу
зозулі, звивання вінків, про милих і
нелюбів тощо.
У русальських піснях помітні сліди
культу русалок:
«приносів» на полі, влаштовуваних
для приєднання душ померлих.

Наші предки вірили в Русалок, або Мавок
(нявок), тобто духовних істот, які поселяються
серед рослин у лісах, полях, водах.
Вважалося, що ці духовні сили можуть або
сприяти, або шкодити людям. Тому від них
потрібно було мати обереги — полин або
любисток, подекуди — м'яту, лепеху, часник
тощо. Не можна в ці дні ходити в жито,
купатися в річці, щоб русалки не залоскотали.

За народними повір'ями дівчата, які втопилися або померли
засватаними, ставали русалками, а маленькі діти називались
«русалками-семилітками». Їм відводилося місце у ріках,
озерах, ставках.
За народною демонологією ліси і поля населяли «русалочкиземляночки», яких називали ще мавками, нявками (від
давньоруського «навь» — мрець).
В полях і гаях бігали мавки, плескали в долоні, примовляючи:
«Ух, ух, солом'яний дух, дух!» Від їхніх чарів треба було мати
при собі оберег — часник і полин. Для русалок жінки вішали на
деревах рушники, сорочки, намітки, дівчата — вінки з квітів і
трав.

Народна фантазія малювала
русалок вродливими
дівчатами з прозорими
блакитними очима, з
розпущеним гарним
волоссям, вбраними у вінки
і довгі білі сорочки.
Теплими травневими
ночами вони виходили з рік
і озер погрітися при
місячному сяйві,
погойдатися на вітах дерев.
Любили русалки гратися,
водити танки і
причаровувати співом
хлопців та дівчат, щоб
залоскотати їх до смерті і
забрати з собою. Тому
подекуди їх називали
«лоскотарками», або
«лоскотухами».

Русальних пісень записано
порівняно небагато. У них відбилися
народні звичаї і вірування про те, як
русалки бігають у хлібах,
переймають жінок і дівчат, загадують
їм загадки і залоскочують тих, хто не
відгадав.

Русальні пісні виконуються під час Зелених
свят на початку або в середині травня за
старим стилем, в час найбільшого
замаювання землі зелами, квітами й травами
(впродовж Русального тижня).
У християнстві це свято відоме як Трійця і
відбувається із значним запізненням
(зміщується від початку до кінця червня, 50-й
день після Пасхи).

Закінчувався русальний
тиждень «проводами
русалок», що в деяких
місцевостях України мали
назву «розигри», або
«мавчин Великдень».
В цей день на Поліссі вибирали за
русалку гарну дівчину, вдягали її в
білу сорочку («чохлик»), розплітали
коси, заквітчували голову вінком і
водили з піснями по селу. Після
цього нібито русалки йшли з рік і
озер у ліси. Подекуди дівчата
робили опудало русалки, водили
навкруги нього хороводи, співали
пісень. По закінченню «розигрів»
опудало спалювали
або
розривали і розкидали по полю на
добрий врожай. Відтоді русалки не
бігали по полях

"Джерело: проект "Українські
пісні" http://www.pisni.org.ua"!


Slide 8

Весняний фольклор представлений
так званими веснянками або гаївками.

Веснянки - назва старовинних слов'янських
обрядових пісень, пов'язаних з початком весни
і наближенням весняних польових робіт. За
допомогою веснянок люди передавали свою
енергію природі, щоб усе живе навколо
прокинулося і знову ожило.

Назв у веснянок є
багато:
«ягівка»,
«гаілка», «гагілка»,
«ягілка», «магілка»,
«галанівка»,
«лаголайка»,
«риндзівка» та інші.

Кожна місцевість, окрім особливої
назви, мала ще й свої традиційні
слова веснянок та веселих забав.

У веснянках домінують мотиви
пробудження природи і
споріднений з ним мотив кохання.
Веснянки співаються майже
завжди одночасно з танцями та
іграми, які мають «закликати»
весну та добрий урожай.

Найголовнішим залишається те, що
усі веснянки, як би їх не називали –
це ті пісні, що звеселяють людей,
несуть в їхні душі красу та оптимізм
та є дорогоцінним скарбом ранньої
культури наших прапрадідів.

Різновидом веснянок є гаївки –
пісні, що виконувались тільки у час
великодніх свят.
Гаївок було багато і різних:
для молодших дітей,
для старших,
для хлопців і дівчат,
були й гаївки, у яких
парубки та дівчата
обирали собі пару.

На відміну від гаївок, веснянки обіймають
цілий цикл весняних пісень, які співаються
від Благовіщення цілу весну.

Для зустрічі весни пекли печиво у вигляді
журавля. Діти брали це печиво і йшли на
пагорб, звали весну і птахів. Потім це печиво
діти з’їдали. Перших птахів годували хлібом.
З весною було пов’язано початок сільгосп
робіт.
Першу борозну і початок сівби необхідно було
починати в певний день. Першу борозну
заговорювали, заговорювали і землю, і зерна
на великий урожай. У певний день здійснювали
і перший вигін худоби, його так само
заговорювали.

«Масниця» — це рухоме свято. Святкувався він
за 8 тижнів до Великодня. Масниця була рясна
їжею. Обряд Масниці втілював кінець зими,
початок весни. Масницею була або людина,
або чучело. Як правило, чучело катали по селу,
співали пісні і водили навколо неї хороводи. В
кінці свята Масницю спалювали. Ритуальним
блюдом цього свята були млинці, що втілюють
сонце. Останній день Масниці був днем
пробачення, коли люди прощали зло та
вибачали образи один одному.

У давніх слов'ян рік починався весною,
березневе літочислення зберігалося до
1403 року (за цим літочисленням
Нестор-літописець розпочав «Повесть
временных лет»). У свідомості давнього
землероба новий трудовий рік
починався з відродженням навколишньої
природи і з пробудженням матері-землі
від зимового сну, з першою оранкою і
сівбою. Весну зустрічали радісно і
пишно, з піснями, танцями, іграми. Ці
пісні називаються веснянками.

Різновиди веснянок
за Орисею Голубець:
закличні — закликається прихід
весни. До них також відносять
волинсько-підляські «рогульки»
хороводні — вітання, величання
приходу весни
гаївки — пов'язані з Великодніми
святами за часом виконання
юріївські
царинні
русальні (тройцькі) та кустові

космогонічні — в гаївках
— найдавніші мотиви
вегетаційно-господарські
тема — одна із значущих,
пов'язана з тим, що
людина дбаючи про
добрий урожай,
намагалася впливати на
природу за допомогою
аграрної магії.
любовно-шлюбна
тематика
гаївки з відгомоном
історичного буття

У давніх слов'ян був звичай,
зустрічаючи весну, виганяти,
ховати або топити зиму.
Для цього робили з соломи
опудало, одягали його в людську
одежу, співали над ним пісні, а
потім роздягали, топили, палили
або рубали.
Після спалення попіл кидали у
воду.

Із давнішого пласту у весняний цикл
входять також русальські пісні. Їх
співали на русальному тижні під час так
званих «зелених свят». В язичеські часи це
було свято закінчення весни і початку літа,
пов'язане із культом рослинності і померлих
предків.

Руса́льні пісні́ — окремий рід
української народно обрядової
пісенності з частими згадками про
русалок, зустрічі з ними і їх
«проводи», подекуди з мотивами
веснянок: про ворожіння з голосу
зозулі, звивання вінків, про милих і
нелюбів тощо.
У русальських піснях помітні сліди
культу русалок:
«приносів» на полі, влаштовуваних
для приєднання душ померлих.

Наші предки вірили в Русалок, або Мавок
(нявок), тобто духовних істот, які поселяються
серед рослин у лісах, полях, водах.
Вважалося, що ці духовні сили можуть або
сприяти, або шкодити людям. Тому від них
потрібно було мати обереги — полин або
любисток, подекуди — м'яту, лепеху, часник
тощо. Не можна в ці дні ходити в жито,
купатися в річці, щоб русалки не залоскотали.

За народними повір'ями дівчата, які втопилися або померли
засватаними, ставали русалками, а маленькі діти називались
«русалками-семилітками». Їм відводилося місце у ріках,
озерах, ставках.
За народною демонологією ліси і поля населяли «русалочкиземляночки», яких називали ще мавками, нявками (від
давньоруського «навь» — мрець).
В полях і гаях бігали мавки, плескали в долоні, примовляючи:
«Ух, ух, солом'яний дух, дух!» Від їхніх чарів треба було мати
при собі оберег — часник і полин. Для русалок жінки вішали на
деревах рушники, сорочки, намітки, дівчата — вінки з квітів і
трав.

Народна фантазія малювала
русалок вродливими
дівчатами з прозорими
блакитними очима, з
розпущеним гарним
волоссям, вбраними у вінки
і довгі білі сорочки.
Теплими травневими
ночами вони виходили з рік
і озер погрітися при
місячному сяйві,
погойдатися на вітах дерев.
Любили русалки гратися,
водити танки і
причаровувати співом
хлопців та дівчат, щоб
залоскотати їх до смерті і
забрати з собою. Тому
подекуди їх називали
«лоскотарками», або
«лоскотухами».

Русальних пісень записано
порівняно небагато. У них відбилися
народні звичаї і вірування про те, як
русалки бігають у хлібах,
переймають жінок і дівчат, загадують
їм загадки і залоскочують тих, хто не
відгадав.

Русальні пісні виконуються під час Зелених
свят на початку або в середині травня за
старим стилем, в час найбільшого
замаювання землі зелами, квітами й травами
(впродовж Русального тижня).
У християнстві це свято відоме як Трійця і
відбувається із значним запізненням
(зміщується від початку до кінця червня, 50-й
день після Пасхи).

Закінчувався русальний
тиждень «проводами
русалок», що в деяких
місцевостях України мали
назву «розигри», або
«мавчин Великдень».
В цей день на Поліссі вибирали за
русалку гарну дівчину, вдягали її в
білу сорочку («чохлик»), розплітали
коси, заквітчували голову вінком і
водили з піснями по селу. Після
цього нібито русалки йшли з рік і
озер у ліси. Подекуди дівчата
робили опудало русалки, водили
навкруги нього хороводи, співали
пісень. По закінченню «розигрів»
опудало спалювали
або
розривали і розкидали по полю на
добрий врожай. Відтоді русалки не
бігали по полях

"Джерело: проект "Українські
пісні" http://www.pisni.org.ua"!


Slide 9

Весняний фольклор представлений
так званими веснянками або гаївками.

Веснянки - назва старовинних слов'янських
обрядових пісень, пов'язаних з початком весни
і наближенням весняних польових робіт. За
допомогою веснянок люди передавали свою
енергію природі, щоб усе живе навколо
прокинулося і знову ожило.

Назв у веснянок є
багато:
«ягівка»,
«гаілка», «гагілка»,
«ягілка», «магілка»,
«галанівка»,
«лаголайка»,
«риндзівка» та інші.

Кожна місцевість, окрім особливої
назви, мала ще й свої традиційні
слова веснянок та веселих забав.

У веснянках домінують мотиви
пробудження природи і
споріднений з ним мотив кохання.
Веснянки співаються майже
завжди одночасно з танцями та
іграми, які мають «закликати»
весну та добрий урожай.

Найголовнішим залишається те, що
усі веснянки, як би їх не називали –
це ті пісні, що звеселяють людей,
несуть в їхні душі красу та оптимізм
та є дорогоцінним скарбом ранньої
культури наших прапрадідів.

Різновидом веснянок є гаївки –
пісні, що виконувались тільки у час
великодніх свят.
Гаївок було багато і різних:
для молодших дітей,
для старших,
для хлопців і дівчат,
були й гаївки, у яких
парубки та дівчата
обирали собі пару.

На відміну від гаївок, веснянки обіймають
цілий цикл весняних пісень, які співаються
від Благовіщення цілу весну.

Для зустрічі весни пекли печиво у вигляді
журавля. Діти брали це печиво і йшли на
пагорб, звали весну і птахів. Потім це печиво
діти з’їдали. Перших птахів годували хлібом.
З весною було пов’язано початок сільгосп
робіт.
Першу борозну і початок сівби необхідно було
починати в певний день. Першу борозну
заговорювали, заговорювали і землю, і зерна
на великий урожай. У певний день здійснювали
і перший вигін худоби, його так само
заговорювали.

«Масниця» — це рухоме свято. Святкувався він
за 8 тижнів до Великодня. Масниця була рясна
їжею. Обряд Масниці втілював кінець зими,
початок весни. Масницею була або людина,
або чучело. Як правило, чучело катали по селу,
співали пісні і водили навколо неї хороводи. В
кінці свята Масницю спалювали. Ритуальним
блюдом цього свята були млинці, що втілюють
сонце. Останній день Масниці був днем
пробачення, коли люди прощали зло та
вибачали образи один одному.

У давніх слов'ян рік починався весною,
березневе літочислення зберігалося до
1403 року (за цим літочисленням
Нестор-літописець розпочав «Повесть
временных лет»). У свідомості давнього
землероба новий трудовий рік
починався з відродженням навколишньої
природи і з пробудженням матері-землі
від зимового сну, з першою оранкою і
сівбою. Весну зустрічали радісно і
пишно, з піснями, танцями, іграми. Ці
пісні називаються веснянками.

Різновиди веснянок
за Орисею Голубець:
закличні — закликається прихід
весни. До них також відносять
волинсько-підляські «рогульки»
хороводні — вітання, величання
приходу весни
гаївки — пов'язані з Великодніми
святами за часом виконання
юріївські
царинні
русальні (тройцькі) та кустові

космогонічні — в гаївках
— найдавніші мотиви
вегетаційно-господарські
тема — одна із значущих,
пов'язана з тим, що
людина дбаючи про
добрий урожай,
намагалася впливати на
природу за допомогою
аграрної магії.
любовно-шлюбна
тематика
гаївки з відгомоном
історичного буття

У давніх слов'ян був звичай,
зустрічаючи весну, виганяти,
ховати або топити зиму.
Для цього робили з соломи
опудало, одягали його в людську
одежу, співали над ним пісні, а
потім роздягали, топили, палили
або рубали.
Після спалення попіл кидали у
воду.

Із давнішого пласту у весняний цикл
входять також русальські пісні. Їх
співали на русальному тижні під час так
званих «зелених свят». В язичеські часи це
було свято закінчення весни і початку літа,
пов'язане із культом рослинності і померлих
предків.

Руса́льні пісні́ — окремий рід
української народно обрядової
пісенності з частими згадками про
русалок, зустрічі з ними і їх
«проводи», подекуди з мотивами
веснянок: про ворожіння з голосу
зозулі, звивання вінків, про милих і
нелюбів тощо.
У русальських піснях помітні сліди
культу русалок:
«приносів» на полі, влаштовуваних
для приєднання душ померлих.

Наші предки вірили в Русалок, або Мавок
(нявок), тобто духовних істот, які поселяються
серед рослин у лісах, полях, водах.
Вважалося, що ці духовні сили можуть або
сприяти, або шкодити людям. Тому від них
потрібно було мати обереги — полин або
любисток, подекуди — м'яту, лепеху, часник
тощо. Не можна в ці дні ходити в жито,
купатися в річці, щоб русалки не залоскотали.

За народними повір'ями дівчата, які втопилися або померли
засватаними, ставали русалками, а маленькі діти називались
«русалками-семилітками». Їм відводилося місце у ріках,
озерах, ставках.
За народною демонологією ліси і поля населяли «русалочкиземляночки», яких називали ще мавками, нявками (від
давньоруського «навь» — мрець).
В полях і гаях бігали мавки, плескали в долоні, примовляючи:
«Ух, ух, солом'яний дух, дух!» Від їхніх чарів треба було мати
при собі оберег — часник і полин. Для русалок жінки вішали на
деревах рушники, сорочки, намітки, дівчата — вінки з квітів і
трав.

Народна фантазія малювала
русалок вродливими
дівчатами з прозорими
блакитними очима, з
розпущеним гарним
волоссям, вбраними у вінки
і довгі білі сорочки.
Теплими травневими
ночами вони виходили з рік
і озер погрітися при
місячному сяйві,
погойдатися на вітах дерев.
Любили русалки гратися,
водити танки і
причаровувати співом
хлопців та дівчат, щоб
залоскотати їх до смерті і
забрати з собою. Тому
подекуди їх називали
«лоскотарками», або
«лоскотухами».

Русальних пісень записано
порівняно небагато. У них відбилися
народні звичаї і вірування про те, як
русалки бігають у хлібах,
переймають жінок і дівчат, загадують
їм загадки і залоскочують тих, хто не
відгадав.

Русальні пісні виконуються під час Зелених
свят на початку або в середині травня за
старим стилем, в час найбільшого
замаювання землі зелами, квітами й травами
(впродовж Русального тижня).
У християнстві це свято відоме як Трійця і
відбувається із значним запізненням
(зміщується від початку до кінця червня, 50-й
день після Пасхи).

Закінчувався русальний
тиждень «проводами
русалок», що в деяких
місцевостях України мали
назву «розигри», або
«мавчин Великдень».
В цей день на Поліссі вибирали за
русалку гарну дівчину, вдягали її в
білу сорочку («чохлик»), розплітали
коси, заквітчували голову вінком і
водили з піснями по селу. Після
цього нібито русалки йшли з рік і
озер у ліси. Подекуди дівчата
робили опудало русалки, водили
навкруги нього хороводи, співали
пісень. По закінченню «розигрів»
опудало спалювали
або
розривали і розкидали по полю на
добрий врожай. Відтоді русалки не
бігали по полях

"Джерело: проект "Українські
пісні" http://www.pisni.org.ua"!


Slide 10

Весняний фольклор представлений
так званими веснянками або гаївками.

Веснянки - назва старовинних слов'янських
обрядових пісень, пов'язаних з початком весни
і наближенням весняних польових робіт. За
допомогою веснянок люди передавали свою
енергію природі, щоб усе живе навколо
прокинулося і знову ожило.

Назв у веснянок є
багато:
«ягівка»,
«гаілка», «гагілка»,
«ягілка», «магілка»,
«галанівка»,
«лаголайка»,
«риндзівка» та інші.

Кожна місцевість, окрім особливої
назви, мала ще й свої традиційні
слова веснянок та веселих забав.

У веснянках домінують мотиви
пробудження природи і
споріднений з ним мотив кохання.
Веснянки співаються майже
завжди одночасно з танцями та
іграми, які мають «закликати»
весну та добрий урожай.

Найголовнішим залишається те, що
усі веснянки, як би їх не називали –
це ті пісні, що звеселяють людей,
несуть в їхні душі красу та оптимізм
та є дорогоцінним скарбом ранньої
культури наших прапрадідів.

Різновидом веснянок є гаївки –
пісні, що виконувались тільки у час
великодніх свят.
Гаївок було багато і різних:
для молодших дітей,
для старших,
для хлопців і дівчат,
були й гаївки, у яких
парубки та дівчата
обирали собі пару.

На відміну від гаївок, веснянки обіймають
цілий цикл весняних пісень, які співаються
від Благовіщення цілу весну.

Для зустрічі весни пекли печиво у вигляді
журавля. Діти брали це печиво і йшли на
пагорб, звали весну і птахів. Потім це печиво
діти з’їдали. Перших птахів годували хлібом.
З весною було пов’язано початок сільгосп
робіт.
Першу борозну і початок сівби необхідно було
починати в певний день. Першу борозну
заговорювали, заговорювали і землю, і зерна
на великий урожай. У певний день здійснювали
і перший вигін худоби, його так само
заговорювали.

«Масниця» — це рухоме свято. Святкувався він
за 8 тижнів до Великодня. Масниця була рясна
їжею. Обряд Масниці втілював кінець зими,
початок весни. Масницею була або людина,
або чучело. Як правило, чучело катали по селу,
співали пісні і водили навколо неї хороводи. В
кінці свята Масницю спалювали. Ритуальним
блюдом цього свята були млинці, що втілюють
сонце. Останній день Масниці був днем
пробачення, коли люди прощали зло та
вибачали образи один одному.

У давніх слов'ян рік починався весною,
березневе літочислення зберігалося до
1403 року (за цим літочисленням
Нестор-літописець розпочав «Повесть
временных лет»). У свідомості давнього
землероба новий трудовий рік
починався з відродженням навколишньої
природи і з пробудженням матері-землі
від зимового сну, з першою оранкою і
сівбою. Весну зустрічали радісно і
пишно, з піснями, танцями, іграми. Ці
пісні називаються веснянками.

Різновиди веснянок
за Орисею Голубець:
закличні — закликається прихід
весни. До них також відносять
волинсько-підляські «рогульки»
хороводні — вітання, величання
приходу весни
гаївки — пов'язані з Великодніми
святами за часом виконання
юріївські
царинні
русальні (тройцькі) та кустові

космогонічні — в гаївках
— найдавніші мотиви
вегетаційно-господарські
тема — одна із значущих,
пов'язана з тим, що
людина дбаючи про
добрий урожай,
намагалася впливати на
природу за допомогою
аграрної магії.
любовно-шлюбна
тематика
гаївки з відгомоном
історичного буття

У давніх слов'ян був звичай,
зустрічаючи весну, виганяти,
ховати або топити зиму.
Для цього робили з соломи
опудало, одягали його в людську
одежу, співали над ним пісні, а
потім роздягали, топили, палили
або рубали.
Після спалення попіл кидали у
воду.

Із давнішого пласту у весняний цикл
входять також русальські пісні. Їх
співали на русальному тижні під час так
званих «зелених свят». В язичеські часи це
було свято закінчення весни і початку літа,
пов'язане із культом рослинності і померлих
предків.

Руса́льні пісні́ — окремий рід
української народно обрядової
пісенності з частими згадками про
русалок, зустрічі з ними і їх
«проводи», подекуди з мотивами
веснянок: про ворожіння з голосу
зозулі, звивання вінків, про милих і
нелюбів тощо.
У русальських піснях помітні сліди
культу русалок:
«приносів» на полі, влаштовуваних
для приєднання душ померлих.

Наші предки вірили в Русалок, або Мавок
(нявок), тобто духовних істот, які поселяються
серед рослин у лісах, полях, водах.
Вважалося, що ці духовні сили можуть або
сприяти, або шкодити людям. Тому від них
потрібно було мати обереги — полин або
любисток, подекуди — м'яту, лепеху, часник
тощо. Не можна в ці дні ходити в жито,
купатися в річці, щоб русалки не залоскотали.

За народними повір'ями дівчата, які втопилися або померли
засватаними, ставали русалками, а маленькі діти називались
«русалками-семилітками». Їм відводилося місце у ріках,
озерах, ставках.
За народною демонологією ліси і поля населяли «русалочкиземляночки», яких називали ще мавками, нявками (від
давньоруського «навь» — мрець).
В полях і гаях бігали мавки, плескали в долоні, примовляючи:
«Ух, ух, солом'яний дух, дух!» Від їхніх чарів треба було мати
при собі оберег — часник і полин. Для русалок жінки вішали на
деревах рушники, сорочки, намітки, дівчата — вінки з квітів і
трав.

Народна фантазія малювала
русалок вродливими
дівчатами з прозорими
блакитними очима, з
розпущеним гарним
волоссям, вбраними у вінки
і довгі білі сорочки.
Теплими травневими
ночами вони виходили з рік
і озер погрітися при
місячному сяйві,
погойдатися на вітах дерев.
Любили русалки гратися,
водити танки і
причаровувати співом
хлопців та дівчат, щоб
залоскотати їх до смерті і
забрати з собою. Тому
подекуди їх називали
«лоскотарками», або
«лоскотухами».

Русальних пісень записано
порівняно небагато. У них відбилися
народні звичаї і вірування про те, як
русалки бігають у хлібах,
переймають жінок і дівчат, загадують
їм загадки і залоскочують тих, хто не
відгадав.

Русальні пісні виконуються під час Зелених
свят на початку або в середині травня за
старим стилем, в час найбільшого
замаювання землі зелами, квітами й травами
(впродовж Русального тижня).
У християнстві це свято відоме як Трійця і
відбувається із значним запізненням
(зміщується від початку до кінця червня, 50-й
день після Пасхи).

Закінчувався русальний
тиждень «проводами
русалок», що в деяких
місцевостях України мали
назву «розигри», або
«мавчин Великдень».
В цей день на Поліссі вибирали за
русалку гарну дівчину, вдягали її в
білу сорочку («чохлик»), розплітали
коси, заквітчували голову вінком і
водили з піснями по селу. Після
цього нібито русалки йшли з рік і
озер у ліси. Подекуди дівчата
робили опудало русалки, водили
навкруги нього хороводи, співали
пісень. По закінченню «розигрів»
опудало спалювали
або
розривали і розкидали по полю на
добрий врожай. Відтоді русалки не
бігали по полях

"Джерело: проект "Українські
пісні" http://www.pisni.org.ua"!


Slide 11

Весняний фольклор представлений
так званими веснянками або гаївками.

Веснянки - назва старовинних слов'янських
обрядових пісень, пов'язаних з початком весни
і наближенням весняних польових робіт. За
допомогою веснянок люди передавали свою
енергію природі, щоб усе живе навколо
прокинулося і знову ожило.

Назв у веснянок є
багато:
«ягівка»,
«гаілка», «гагілка»,
«ягілка», «магілка»,
«галанівка»,
«лаголайка»,
«риндзівка» та інші.

Кожна місцевість, окрім особливої
назви, мала ще й свої традиційні
слова веснянок та веселих забав.

У веснянках домінують мотиви
пробудження природи і
споріднений з ним мотив кохання.
Веснянки співаються майже
завжди одночасно з танцями та
іграми, які мають «закликати»
весну та добрий урожай.

Найголовнішим залишається те, що
усі веснянки, як би їх не називали –
це ті пісні, що звеселяють людей,
несуть в їхні душі красу та оптимізм
та є дорогоцінним скарбом ранньої
культури наших прапрадідів.

Різновидом веснянок є гаївки –
пісні, що виконувались тільки у час
великодніх свят.
Гаївок було багато і різних:
для молодших дітей,
для старших,
для хлопців і дівчат,
були й гаївки, у яких
парубки та дівчата
обирали собі пару.

На відміну від гаївок, веснянки обіймають
цілий цикл весняних пісень, які співаються
від Благовіщення цілу весну.

Для зустрічі весни пекли печиво у вигляді
журавля. Діти брали це печиво і йшли на
пагорб, звали весну і птахів. Потім це печиво
діти з’їдали. Перших птахів годували хлібом.
З весною було пов’язано початок сільгосп
робіт.
Першу борозну і початок сівби необхідно було
починати в певний день. Першу борозну
заговорювали, заговорювали і землю, і зерна
на великий урожай. У певний день здійснювали
і перший вигін худоби, його так само
заговорювали.

«Масниця» — це рухоме свято. Святкувався він
за 8 тижнів до Великодня. Масниця була рясна
їжею. Обряд Масниці втілював кінець зими,
початок весни. Масницею була або людина,
або чучело. Як правило, чучело катали по селу,
співали пісні і водили навколо неї хороводи. В
кінці свята Масницю спалювали. Ритуальним
блюдом цього свята були млинці, що втілюють
сонце. Останній день Масниці був днем
пробачення, коли люди прощали зло та
вибачали образи один одному.

У давніх слов'ян рік починався весною,
березневе літочислення зберігалося до
1403 року (за цим літочисленням
Нестор-літописець розпочав «Повесть
временных лет»). У свідомості давнього
землероба новий трудовий рік
починався з відродженням навколишньої
природи і з пробудженням матері-землі
від зимового сну, з першою оранкою і
сівбою. Весну зустрічали радісно і
пишно, з піснями, танцями, іграми. Ці
пісні називаються веснянками.

Різновиди веснянок
за Орисею Голубець:
закличні — закликається прихід
весни. До них також відносять
волинсько-підляські «рогульки»
хороводні — вітання, величання
приходу весни
гаївки — пов'язані з Великодніми
святами за часом виконання
юріївські
царинні
русальні (тройцькі) та кустові

космогонічні — в гаївках
— найдавніші мотиви
вегетаційно-господарські
тема — одна із значущих,
пов'язана з тим, що
людина дбаючи про
добрий урожай,
намагалася впливати на
природу за допомогою
аграрної магії.
любовно-шлюбна
тематика
гаївки з відгомоном
історичного буття

У давніх слов'ян був звичай,
зустрічаючи весну, виганяти,
ховати або топити зиму.
Для цього робили з соломи
опудало, одягали його в людську
одежу, співали над ним пісні, а
потім роздягали, топили, палили
або рубали.
Після спалення попіл кидали у
воду.

Із давнішого пласту у весняний цикл
входять також русальські пісні. Їх
співали на русальному тижні під час так
званих «зелених свят». В язичеські часи це
було свято закінчення весни і початку літа,
пов'язане із культом рослинності і померлих
предків.

Руса́льні пісні́ — окремий рід
української народно обрядової
пісенності з частими згадками про
русалок, зустрічі з ними і їх
«проводи», подекуди з мотивами
веснянок: про ворожіння з голосу
зозулі, звивання вінків, про милих і
нелюбів тощо.
У русальських піснях помітні сліди
культу русалок:
«приносів» на полі, влаштовуваних
для приєднання душ померлих.

Наші предки вірили в Русалок, або Мавок
(нявок), тобто духовних істот, які поселяються
серед рослин у лісах, полях, водах.
Вважалося, що ці духовні сили можуть або
сприяти, або шкодити людям. Тому від них
потрібно було мати обереги — полин або
любисток, подекуди — м'яту, лепеху, часник
тощо. Не можна в ці дні ходити в жито,
купатися в річці, щоб русалки не залоскотали.

За народними повір'ями дівчата, які втопилися або померли
засватаними, ставали русалками, а маленькі діти називались
«русалками-семилітками». Їм відводилося місце у ріках,
озерах, ставках.
За народною демонологією ліси і поля населяли «русалочкиземляночки», яких називали ще мавками, нявками (від
давньоруського «навь» — мрець).
В полях і гаях бігали мавки, плескали в долоні, примовляючи:
«Ух, ух, солом'яний дух, дух!» Від їхніх чарів треба було мати
при собі оберег — часник і полин. Для русалок жінки вішали на
деревах рушники, сорочки, намітки, дівчата — вінки з квітів і
трав.

Народна фантазія малювала
русалок вродливими
дівчатами з прозорими
блакитними очима, з
розпущеним гарним
волоссям, вбраними у вінки
і довгі білі сорочки.
Теплими травневими
ночами вони виходили з рік
і озер погрітися при
місячному сяйві,
погойдатися на вітах дерев.
Любили русалки гратися,
водити танки і
причаровувати співом
хлопців та дівчат, щоб
залоскотати їх до смерті і
забрати з собою. Тому
подекуди їх називали
«лоскотарками», або
«лоскотухами».

Русальних пісень записано
порівняно небагато. У них відбилися
народні звичаї і вірування про те, як
русалки бігають у хлібах,
переймають жінок і дівчат, загадують
їм загадки і залоскочують тих, хто не
відгадав.

Русальні пісні виконуються під час Зелених
свят на початку або в середині травня за
старим стилем, в час найбільшого
замаювання землі зелами, квітами й травами
(впродовж Русального тижня).
У християнстві це свято відоме як Трійця і
відбувається із значним запізненням
(зміщується від початку до кінця червня, 50-й
день після Пасхи).

Закінчувався русальний
тиждень «проводами
русалок», що в деяких
місцевостях України мали
назву «розигри», або
«мавчин Великдень».
В цей день на Поліссі вибирали за
русалку гарну дівчину, вдягали її в
білу сорочку («чохлик»), розплітали
коси, заквітчували голову вінком і
водили з піснями по селу. Після
цього нібито русалки йшли з рік і
озер у ліси. Подекуди дівчата
робили опудало русалки, водили
навкруги нього хороводи, співали
пісень. По закінченню «розигрів»
опудало спалювали
або
розривали і розкидали по полю на
добрий врожай. Відтоді русалки не
бігали по полях

"Джерело: проект "Українські
пісні" http://www.pisni.org.ua"!


Slide 12

Весняний фольклор представлений
так званими веснянками або гаївками.

Веснянки - назва старовинних слов'янських
обрядових пісень, пов'язаних з початком весни
і наближенням весняних польових робіт. За
допомогою веснянок люди передавали свою
енергію природі, щоб усе живе навколо
прокинулося і знову ожило.

Назв у веснянок є
багато:
«ягівка»,
«гаілка», «гагілка»,
«ягілка», «магілка»,
«галанівка»,
«лаголайка»,
«риндзівка» та інші.

Кожна місцевість, окрім особливої
назви, мала ще й свої традиційні
слова веснянок та веселих забав.

У веснянках домінують мотиви
пробудження природи і
споріднений з ним мотив кохання.
Веснянки співаються майже
завжди одночасно з танцями та
іграми, які мають «закликати»
весну та добрий урожай.

Найголовнішим залишається те, що
усі веснянки, як би їх не називали –
це ті пісні, що звеселяють людей,
несуть в їхні душі красу та оптимізм
та є дорогоцінним скарбом ранньої
культури наших прапрадідів.

Різновидом веснянок є гаївки –
пісні, що виконувались тільки у час
великодніх свят.
Гаївок було багато і різних:
для молодших дітей,
для старших,
для хлопців і дівчат,
були й гаївки, у яких
парубки та дівчата
обирали собі пару.

На відміну від гаївок, веснянки обіймають
цілий цикл весняних пісень, які співаються
від Благовіщення цілу весну.

Для зустрічі весни пекли печиво у вигляді
журавля. Діти брали це печиво і йшли на
пагорб, звали весну і птахів. Потім це печиво
діти з’їдали. Перших птахів годували хлібом.
З весною було пов’язано початок сільгосп
робіт.
Першу борозну і початок сівби необхідно було
починати в певний день. Першу борозну
заговорювали, заговорювали і землю, і зерна
на великий урожай. У певний день здійснювали
і перший вигін худоби, його так само
заговорювали.

«Масниця» — це рухоме свято. Святкувався він
за 8 тижнів до Великодня. Масниця була рясна
їжею. Обряд Масниці втілював кінець зими,
початок весни. Масницею була або людина,
або чучело. Як правило, чучело катали по селу,
співали пісні і водили навколо неї хороводи. В
кінці свята Масницю спалювали. Ритуальним
блюдом цього свята були млинці, що втілюють
сонце. Останній день Масниці був днем
пробачення, коли люди прощали зло та
вибачали образи один одному.

У давніх слов'ян рік починався весною,
березневе літочислення зберігалося до
1403 року (за цим літочисленням
Нестор-літописець розпочав «Повесть
временных лет»). У свідомості давнього
землероба новий трудовий рік
починався з відродженням навколишньої
природи і з пробудженням матері-землі
від зимового сну, з першою оранкою і
сівбою. Весну зустрічали радісно і
пишно, з піснями, танцями, іграми. Ці
пісні називаються веснянками.

Різновиди веснянок
за Орисею Голубець:
закличні — закликається прихід
весни. До них також відносять
волинсько-підляські «рогульки»
хороводні — вітання, величання
приходу весни
гаївки — пов'язані з Великодніми
святами за часом виконання
юріївські
царинні
русальні (тройцькі) та кустові

космогонічні — в гаївках
— найдавніші мотиви
вегетаційно-господарські
тема — одна із значущих,
пов'язана з тим, що
людина дбаючи про
добрий урожай,
намагалася впливати на
природу за допомогою
аграрної магії.
любовно-шлюбна
тематика
гаївки з відгомоном
історичного буття

У давніх слов'ян був звичай,
зустрічаючи весну, виганяти,
ховати або топити зиму.
Для цього робили з соломи
опудало, одягали його в людську
одежу, співали над ним пісні, а
потім роздягали, топили, палили
або рубали.
Після спалення попіл кидали у
воду.

Із давнішого пласту у весняний цикл
входять також русальські пісні. Їх
співали на русальному тижні під час так
званих «зелених свят». В язичеські часи це
було свято закінчення весни і початку літа,
пов'язане із культом рослинності і померлих
предків.

Руса́льні пісні́ — окремий рід
української народно обрядової
пісенності з частими згадками про
русалок, зустрічі з ними і їх
«проводи», подекуди з мотивами
веснянок: про ворожіння з голосу
зозулі, звивання вінків, про милих і
нелюбів тощо.
У русальських піснях помітні сліди
культу русалок:
«приносів» на полі, влаштовуваних
для приєднання душ померлих.

Наші предки вірили в Русалок, або Мавок
(нявок), тобто духовних істот, які поселяються
серед рослин у лісах, полях, водах.
Вважалося, що ці духовні сили можуть або
сприяти, або шкодити людям. Тому від них
потрібно було мати обереги — полин або
любисток, подекуди — м'яту, лепеху, часник
тощо. Не можна в ці дні ходити в жито,
купатися в річці, щоб русалки не залоскотали.

За народними повір'ями дівчата, які втопилися або померли
засватаними, ставали русалками, а маленькі діти називались
«русалками-семилітками». Їм відводилося місце у ріках,
озерах, ставках.
За народною демонологією ліси і поля населяли «русалочкиземляночки», яких називали ще мавками, нявками (від
давньоруського «навь» — мрець).
В полях і гаях бігали мавки, плескали в долоні, примовляючи:
«Ух, ух, солом'яний дух, дух!» Від їхніх чарів треба було мати
при собі оберег — часник і полин. Для русалок жінки вішали на
деревах рушники, сорочки, намітки, дівчата — вінки з квітів і
трав.

Народна фантазія малювала
русалок вродливими
дівчатами з прозорими
блакитними очима, з
розпущеним гарним
волоссям, вбраними у вінки
і довгі білі сорочки.
Теплими травневими
ночами вони виходили з рік
і озер погрітися при
місячному сяйві,
погойдатися на вітах дерев.
Любили русалки гратися,
водити танки і
причаровувати співом
хлопців та дівчат, щоб
залоскотати їх до смерті і
забрати з собою. Тому
подекуди їх називали
«лоскотарками», або
«лоскотухами».

Русальних пісень записано
порівняно небагато. У них відбилися
народні звичаї і вірування про те, як
русалки бігають у хлібах,
переймають жінок і дівчат, загадують
їм загадки і залоскочують тих, хто не
відгадав.

Русальні пісні виконуються під час Зелених
свят на початку або в середині травня за
старим стилем, в час найбільшого
замаювання землі зелами, квітами й травами
(впродовж Русального тижня).
У християнстві це свято відоме як Трійця і
відбувається із значним запізненням
(зміщується від початку до кінця червня, 50-й
день після Пасхи).

Закінчувався русальний
тиждень «проводами
русалок», що в деяких
місцевостях України мали
назву «розигри», або
«мавчин Великдень».
В цей день на Поліссі вибирали за
русалку гарну дівчину, вдягали її в
білу сорочку («чохлик»), розплітали
коси, заквітчували голову вінком і
водили з піснями по селу. Після
цього нібито русалки йшли з рік і
озер у ліси. Подекуди дівчата
робили опудало русалки, водили
навкруги нього хороводи, співали
пісень. По закінченню «розигрів»
опудало спалювали
або
розривали і розкидали по полю на
добрий врожай. Відтоді русалки не
бігали по полях

"Джерело: проект "Українські
пісні" http://www.pisni.org.ua"!


Slide 13

Весняний фольклор представлений
так званими веснянками або гаївками.

Веснянки - назва старовинних слов'янських
обрядових пісень, пов'язаних з початком весни
і наближенням весняних польових робіт. За
допомогою веснянок люди передавали свою
енергію природі, щоб усе живе навколо
прокинулося і знову ожило.

Назв у веснянок є
багато:
«ягівка»,
«гаілка», «гагілка»,
«ягілка», «магілка»,
«галанівка»,
«лаголайка»,
«риндзівка» та інші.

Кожна місцевість, окрім особливої
назви, мала ще й свої традиційні
слова веснянок та веселих забав.

У веснянках домінують мотиви
пробудження природи і
споріднений з ним мотив кохання.
Веснянки співаються майже
завжди одночасно з танцями та
іграми, які мають «закликати»
весну та добрий урожай.

Найголовнішим залишається те, що
усі веснянки, як би їх не називали –
це ті пісні, що звеселяють людей,
несуть в їхні душі красу та оптимізм
та є дорогоцінним скарбом ранньої
культури наших прапрадідів.

Різновидом веснянок є гаївки –
пісні, що виконувались тільки у час
великодніх свят.
Гаївок було багато і різних:
для молодших дітей,
для старших,
для хлопців і дівчат,
були й гаївки, у яких
парубки та дівчата
обирали собі пару.

На відміну від гаївок, веснянки обіймають
цілий цикл весняних пісень, які співаються
від Благовіщення цілу весну.

Для зустрічі весни пекли печиво у вигляді
журавля. Діти брали це печиво і йшли на
пагорб, звали весну і птахів. Потім це печиво
діти з’їдали. Перших птахів годували хлібом.
З весною було пов’язано початок сільгосп
робіт.
Першу борозну і початок сівби необхідно було
починати в певний день. Першу борозну
заговорювали, заговорювали і землю, і зерна
на великий урожай. У певний день здійснювали
і перший вигін худоби, його так само
заговорювали.

«Масниця» — це рухоме свято. Святкувався він
за 8 тижнів до Великодня. Масниця була рясна
їжею. Обряд Масниці втілював кінець зими,
початок весни. Масницею була або людина,
або чучело. Як правило, чучело катали по селу,
співали пісні і водили навколо неї хороводи. В
кінці свята Масницю спалювали. Ритуальним
блюдом цього свята були млинці, що втілюють
сонце. Останній день Масниці був днем
пробачення, коли люди прощали зло та
вибачали образи один одному.

У давніх слов'ян рік починався весною,
березневе літочислення зберігалося до
1403 року (за цим літочисленням
Нестор-літописець розпочав «Повесть
временных лет»). У свідомості давнього
землероба новий трудовий рік
починався з відродженням навколишньої
природи і з пробудженням матері-землі
від зимового сну, з першою оранкою і
сівбою. Весну зустрічали радісно і
пишно, з піснями, танцями, іграми. Ці
пісні називаються веснянками.

Різновиди веснянок
за Орисею Голубець:
закличні — закликається прихід
весни. До них також відносять
волинсько-підляські «рогульки»
хороводні — вітання, величання
приходу весни
гаївки — пов'язані з Великодніми
святами за часом виконання
юріївські
царинні
русальні (тройцькі) та кустові

космогонічні — в гаївках
— найдавніші мотиви
вегетаційно-господарські
тема — одна із значущих,
пов'язана з тим, що
людина дбаючи про
добрий урожай,
намагалася впливати на
природу за допомогою
аграрної магії.
любовно-шлюбна
тематика
гаївки з відгомоном
історичного буття

У давніх слов'ян був звичай,
зустрічаючи весну, виганяти,
ховати або топити зиму.
Для цього робили з соломи
опудало, одягали його в людську
одежу, співали над ним пісні, а
потім роздягали, топили, палили
або рубали.
Після спалення попіл кидали у
воду.

Із давнішого пласту у весняний цикл
входять також русальські пісні. Їх
співали на русальному тижні під час так
званих «зелених свят». В язичеські часи це
було свято закінчення весни і початку літа,
пов'язане із культом рослинності і померлих
предків.

Руса́льні пісні́ — окремий рід
української народно обрядової
пісенності з частими згадками про
русалок, зустрічі з ними і їх
«проводи», подекуди з мотивами
веснянок: про ворожіння з голосу
зозулі, звивання вінків, про милих і
нелюбів тощо.
У русальських піснях помітні сліди
культу русалок:
«приносів» на полі, влаштовуваних
для приєднання душ померлих.

Наші предки вірили в Русалок, або Мавок
(нявок), тобто духовних істот, які поселяються
серед рослин у лісах, полях, водах.
Вважалося, що ці духовні сили можуть або
сприяти, або шкодити людям. Тому від них
потрібно було мати обереги — полин або
любисток, подекуди — м'яту, лепеху, часник
тощо. Не можна в ці дні ходити в жито,
купатися в річці, щоб русалки не залоскотали.

За народними повір'ями дівчата, які втопилися або померли
засватаними, ставали русалками, а маленькі діти називались
«русалками-семилітками». Їм відводилося місце у ріках,
озерах, ставках.
За народною демонологією ліси і поля населяли «русалочкиземляночки», яких називали ще мавками, нявками (від
давньоруського «навь» — мрець).
В полях і гаях бігали мавки, плескали в долоні, примовляючи:
«Ух, ух, солом'яний дух, дух!» Від їхніх чарів треба було мати
при собі оберег — часник і полин. Для русалок жінки вішали на
деревах рушники, сорочки, намітки, дівчата — вінки з квітів і
трав.

Народна фантазія малювала
русалок вродливими
дівчатами з прозорими
блакитними очима, з
розпущеним гарним
волоссям, вбраними у вінки
і довгі білі сорочки.
Теплими травневими
ночами вони виходили з рік
і озер погрітися при
місячному сяйві,
погойдатися на вітах дерев.
Любили русалки гратися,
водити танки і
причаровувати співом
хлопців та дівчат, щоб
залоскотати їх до смерті і
забрати з собою. Тому
подекуди їх називали
«лоскотарками», або
«лоскотухами».

Русальних пісень записано
порівняно небагато. У них відбилися
народні звичаї і вірування про те, як
русалки бігають у хлібах,
переймають жінок і дівчат, загадують
їм загадки і залоскочують тих, хто не
відгадав.

Русальні пісні виконуються під час Зелених
свят на початку або в середині травня за
старим стилем, в час найбільшого
замаювання землі зелами, квітами й травами
(впродовж Русального тижня).
У християнстві це свято відоме як Трійця і
відбувається із значним запізненням
(зміщується від початку до кінця червня, 50-й
день після Пасхи).

Закінчувався русальний
тиждень «проводами
русалок», що в деяких
місцевостях України мали
назву «розигри», або
«мавчин Великдень».
В цей день на Поліссі вибирали за
русалку гарну дівчину, вдягали її в
білу сорочку («чохлик»), розплітали
коси, заквітчували голову вінком і
водили з піснями по селу. Після
цього нібито русалки йшли з рік і
озер у ліси. Подекуди дівчата
робили опудало русалки, водили
навкруги нього хороводи, співали
пісень. По закінченню «розигрів»
опудало спалювали
або
розривали і розкидали по полю на
добрий врожай. Відтоді русалки не
бігали по полях

"Джерело: проект "Українські
пісні" http://www.pisni.org.ua"!


Slide 14

Весняний фольклор представлений
так званими веснянками або гаївками.

Веснянки - назва старовинних слов'янських
обрядових пісень, пов'язаних з початком весни
і наближенням весняних польових робіт. За
допомогою веснянок люди передавали свою
енергію природі, щоб усе живе навколо
прокинулося і знову ожило.

Назв у веснянок є
багато:
«ягівка»,
«гаілка», «гагілка»,
«ягілка», «магілка»,
«галанівка»,
«лаголайка»,
«риндзівка» та інші.

Кожна місцевість, окрім особливої
назви, мала ще й свої традиційні
слова веснянок та веселих забав.

У веснянках домінують мотиви
пробудження природи і
споріднений з ним мотив кохання.
Веснянки співаються майже
завжди одночасно з танцями та
іграми, які мають «закликати»
весну та добрий урожай.

Найголовнішим залишається те, що
усі веснянки, як би їх не називали –
це ті пісні, що звеселяють людей,
несуть в їхні душі красу та оптимізм
та є дорогоцінним скарбом ранньої
культури наших прапрадідів.

Різновидом веснянок є гаївки –
пісні, що виконувались тільки у час
великодніх свят.
Гаївок було багато і різних:
для молодших дітей,
для старших,
для хлопців і дівчат,
були й гаївки, у яких
парубки та дівчата
обирали собі пару.

На відміну від гаївок, веснянки обіймають
цілий цикл весняних пісень, які співаються
від Благовіщення цілу весну.

Для зустрічі весни пекли печиво у вигляді
журавля. Діти брали це печиво і йшли на
пагорб, звали весну і птахів. Потім це печиво
діти з’їдали. Перших птахів годували хлібом.
З весною було пов’язано початок сільгосп
робіт.
Першу борозну і початок сівби необхідно було
починати в певний день. Першу борозну
заговорювали, заговорювали і землю, і зерна
на великий урожай. У певний день здійснювали
і перший вигін худоби, його так само
заговорювали.

«Масниця» — це рухоме свято. Святкувався він
за 8 тижнів до Великодня. Масниця була рясна
їжею. Обряд Масниці втілював кінець зими,
початок весни. Масницею була або людина,
або чучело. Як правило, чучело катали по селу,
співали пісні і водили навколо неї хороводи. В
кінці свята Масницю спалювали. Ритуальним
блюдом цього свята були млинці, що втілюють
сонце. Останній день Масниці був днем
пробачення, коли люди прощали зло та
вибачали образи один одному.

У давніх слов'ян рік починався весною,
березневе літочислення зберігалося до
1403 року (за цим літочисленням
Нестор-літописець розпочав «Повесть
временных лет»). У свідомості давнього
землероба новий трудовий рік
починався з відродженням навколишньої
природи і з пробудженням матері-землі
від зимового сну, з першою оранкою і
сівбою. Весну зустрічали радісно і
пишно, з піснями, танцями, іграми. Ці
пісні називаються веснянками.

Різновиди веснянок
за Орисею Голубець:
закличні — закликається прихід
весни. До них також відносять
волинсько-підляські «рогульки»
хороводні — вітання, величання
приходу весни
гаївки — пов'язані з Великодніми
святами за часом виконання
юріївські
царинні
русальні (тройцькі) та кустові

космогонічні — в гаївках
— найдавніші мотиви
вегетаційно-господарські
тема — одна із значущих,
пов'язана з тим, що
людина дбаючи про
добрий урожай,
намагалася впливати на
природу за допомогою
аграрної магії.
любовно-шлюбна
тематика
гаївки з відгомоном
історичного буття

У давніх слов'ян був звичай,
зустрічаючи весну, виганяти,
ховати або топити зиму.
Для цього робили з соломи
опудало, одягали його в людську
одежу, співали над ним пісні, а
потім роздягали, топили, палили
або рубали.
Після спалення попіл кидали у
воду.

Із давнішого пласту у весняний цикл
входять також русальські пісні. Їх
співали на русальному тижні під час так
званих «зелених свят». В язичеські часи це
було свято закінчення весни і початку літа,
пов'язане із культом рослинності і померлих
предків.

Руса́льні пісні́ — окремий рід
української народно обрядової
пісенності з частими згадками про
русалок, зустрічі з ними і їх
«проводи», подекуди з мотивами
веснянок: про ворожіння з голосу
зозулі, звивання вінків, про милих і
нелюбів тощо.
У русальських піснях помітні сліди
культу русалок:
«приносів» на полі, влаштовуваних
для приєднання душ померлих.

Наші предки вірили в Русалок, або Мавок
(нявок), тобто духовних істот, які поселяються
серед рослин у лісах, полях, водах.
Вважалося, що ці духовні сили можуть або
сприяти, або шкодити людям. Тому від них
потрібно було мати обереги — полин або
любисток, подекуди — м'яту, лепеху, часник
тощо. Не можна в ці дні ходити в жито,
купатися в річці, щоб русалки не залоскотали.

За народними повір'ями дівчата, які втопилися або померли
засватаними, ставали русалками, а маленькі діти називались
«русалками-семилітками». Їм відводилося місце у ріках,
озерах, ставках.
За народною демонологією ліси і поля населяли «русалочкиземляночки», яких називали ще мавками, нявками (від
давньоруського «навь» — мрець).
В полях і гаях бігали мавки, плескали в долоні, примовляючи:
«Ух, ух, солом'яний дух, дух!» Від їхніх чарів треба було мати
при собі оберег — часник і полин. Для русалок жінки вішали на
деревах рушники, сорочки, намітки, дівчата — вінки з квітів і
трав.

Народна фантазія малювала
русалок вродливими
дівчатами з прозорими
блакитними очима, з
розпущеним гарним
волоссям, вбраними у вінки
і довгі білі сорочки.
Теплими травневими
ночами вони виходили з рік
і озер погрітися при
місячному сяйві,
погойдатися на вітах дерев.
Любили русалки гратися,
водити танки і
причаровувати співом
хлопців та дівчат, щоб
залоскотати їх до смерті і
забрати з собою. Тому
подекуди їх називали
«лоскотарками», або
«лоскотухами».

Русальних пісень записано
порівняно небагато. У них відбилися
народні звичаї і вірування про те, як
русалки бігають у хлібах,
переймають жінок і дівчат, загадують
їм загадки і залоскочують тих, хто не
відгадав.

Русальні пісні виконуються під час Зелених
свят на початку або в середині травня за
старим стилем, в час найбільшого
замаювання землі зелами, квітами й травами
(впродовж Русального тижня).
У християнстві це свято відоме як Трійця і
відбувається із значним запізненням
(зміщується від початку до кінця червня, 50-й
день після Пасхи).

Закінчувався русальний
тиждень «проводами
русалок», що в деяких
місцевостях України мали
назву «розигри», або
«мавчин Великдень».
В цей день на Поліссі вибирали за
русалку гарну дівчину, вдягали її в
білу сорочку («чохлик»), розплітали
коси, заквітчували голову вінком і
водили з піснями по селу. Після
цього нібито русалки йшли з рік і
озер у ліси. Подекуди дівчата
робили опудало русалки, водили
навкруги нього хороводи, співали
пісень. По закінченню «розигрів»
опудало спалювали
або
розривали і розкидали по полю на
добрий врожай. Відтоді русалки не
бігали по полях

"Джерело: проект "Українські
пісні" http://www.pisni.org.ua"!


Slide 15

Весняний фольклор представлений
так званими веснянками або гаївками.

Веснянки - назва старовинних слов'янських
обрядових пісень, пов'язаних з початком весни
і наближенням весняних польових робіт. За
допомогою веснянок люди передавали свою
енергію природі, щоб усе живе навколо
прокинулося і знову ожило.

Назв у веснянок є
багато:
«ягівка»,
«гаілка», «гагілка»,
«ягілка», «магілка»,
«галанівка»,
«лаголайка»,
«риндзівка» та інші.

Кожна місцевість, окрім особливої
назви, мала ще й свої традиційні
слова веснянок та веселих забав.

У веснянках домінують мотиви
пробудження природи і
споріднений з ним мотив кохання.
Веснянки співаються майже
завжди одночасно з танцями та
іграми, які мають «закликати»
весну та добрий урожай.

Найголовнішим залишається те, що
усі веснянки, як би їх не називали –
це ті пісні, що звеселяють людей,
несуть в їхні душі красу та оптимізм
та є дорогоцінним скарбом ранньої
культури наших прапрадідів.

Різновидом веснянок є гаївки –
пісні, що виконувались тільки у час
великодніх свят.
Гаївок було багато і різних:
для молодших дітей,
для старших,
для хлопців і дівчат,
були й гаївки, у яких
парубки та дівчата
обирали собі пару.

На відміну від гаївок, веснянки обіймають
цілий цикл весняних пісень, які співаються
від Благовіщення цілу весну.

Для зустрічі весни пекли печиво у вигляді
журавля. Діти брали це печиво і йшли на
пагорб, звали весну і птахів. Потім це печиво
діти з’їдали. Перших птахів годували хлібом.
З весною було пов’язано початок сільгосп
робіт.
Першу борозну і початок сівби необхідно було
починати в певний день. Першу борозну
заговорювали, заговорювали і землю, і зерна
на великий урожай. У певний день здійснювали
і перший вигін худоби, його так само
заговорювали.

«Масниця» — це рухоме свято. Святкувався він
за 8 тижнів до Великодня. Масниця була рясна
їжею. Обряд Масниці втілював кінець зими,
початок весни. Масницею була або людина,
або чучело. Як правило, чучело катали по селу,
співали пісні і водили навколо неї хороводи. В
кінці свята Масницю спалювали. Ритуальним
блюдом цього свята були млинці, що втілюють
сонце. Останній день Масниці був днем
пробачення, коли люди прощали зло та
вибачали образи один одному.

У давніх слов'ян рік починався весною,
березневе літочислення зберігалося до
1403 року (за цим літочисленням
Нестор-літописець розпочав «Повесть
временных лет»). У свідомості давнього
землероба новий трудовий рік
починався з відродженням навколишньої
природи і з пробудженням матері-землі
від зимового сну, з першою оранкою і
сівбою. Весну зустрічали радісно і
пишно, з піснями, танцями, іграми. Ці
пісні називаються веснянками.

Різновиди веснянок
за Орисею Голубець:
закличні — закликається прихід
весни. До них також відносять
волинсько-підляські «рогульки»
хороводні — вітання, величання
приходу весни
гаївки — пов'язані з Великодніми
святами за часом виконання
юріївські
царинні
русальні (тройцькі) та кустові

космогонічні — в гаївках
— найдавніші мотиви
вегетаційно-господарські
тема — одна із значущих,
пов'язана з тим, що
людина дбаючи про
добрий урожай,
намагалася впливати на
природу за допомогою
аграрної магії.
любовно-шлюбна
тематика
гаївки з відгомоном
історичного буття

У давніх слов'ян був звичай,
зустрічаючи весну, виганяти,
ховати або топити зиму.
Для цього робили з соломи
опудало, одягали його в людську
одежу, співали над ним пісні, а
потім роздягали, топили, палили
або рубали.
Після спалення попіл кидали у
воду.

Із давнішого пласту у весняний цикл
входять також русальські пісні. Їх
співали на русальному тижні під час так
званих «зелених свят». В язичеські часи це
було свято закінчення весни і початку літа,
пов'язане із культом рослинності і померлих
предків.

Руса́льні пісні́ — окремий рід
української народно обрядової
пісенності з частими згадками про
русалок, зустрічі з ними і їх
«проводи», подекуди з мотивами
веснянок: про ворожіння з голосу
зозулі, звивання вінків, про милих і
нелюбів тощо.
У русальських піснях помітні сліди
культу русалок:
«приносів» на полі, влаштовуваних
для приєднання душ померлих.

Наші предки вірили в Русалок, або Мавок
(нявок), тобто духовних істот, які поселяються
серед рослин у лісах, полях, водах.
Вважалося, що ці духовні сили можуть або
сприяти, або шкодити людям. Тому від них
потрібно було мати обереги — полин або
любисток, подекуди — м'яту, лепеху, часник
тощо. Не можна в ці дні ходити в жито,
купатися в річці, щоб русалки не залоскотали.

За народними повір'ями дівчата, які втопилися або померли
засватаними, ставали русалками, а маленькі діти називались
«русалками-семилітками». Їм відводилося місце у ріках,
озерах, ставках.
За народною демонологією ліси і поля населяли «русалочкиземляночки», яких називали ще мавками, нявками (від
давньоруського «навь» — мрець).
В полях і гаях бігали мавки, плескали в долоні, примовляючи:
«Ух, ух, солом'яний дух, дух!» Від їхніх чарів треба було мати
при собі оберег — часник і полин. Для русалок жінки вішали на
деревах рушники, сорочки, намітки, дівчата — вінки з квітів і
трав.

Народна фантазія малювала
русалок вродливими
дівчатами з прозорими
блакитними очима, з
розпущеним гарним
волоссям, вбраними у вінки
і довгі білі сорочки.
Теплими травневими
ночами вони виходили з рік
і озер погрітися при
місячному сяйві,
погойдатися на вітах дерев.
Любили русалки гратися,
водити танки і
причаровувати співом
хлопців та дівчат, щоб
залоскотати їх до смерті і
забрати з собою. Тому
подекуди їх називали
«лоскотарками», або
«лоскотухами».

Русальних пісень записано
порівняно небагато. У них відбилися
народні звичаї і вірування про те, як
русалки бігають у хлібах,
переймають жінок і дівчат, загадують
їм загадки і залоскочують тих, хто не
відгадав.

Русальні пісні виконуються під час Зелених
свят на початку або в середині травня за
старим стилем, в час найбільшого
замаювання землі зелами, квітами й травами
(впродовж Русального тижня).
У християнстві це свято відоме як Трійця і
відбувається із значним запізненням
(зміщується від початку до кінця червня, 50-й
день після Пасхи).

Закінчувався русальний
тиждень «проводами
русалок», що в деяких
місцевостях України мали
назву «розигри», або
«мавчин Великдень».
В цей день на Поліссі вибирали за
русалку гарну дівчину, вдягали її в
білу сорочку («чохлик»), розплітали
коси, заквітчували голову вінком і
водили з піснями по селу. Після
цього нібито русалки йшли з рік і
озер у ліси. Подекуди дівчата
робили опудало русалки, водили
навкруги нього хороводи, співали
пісень. По закінченню «розигрів»
опудало спалювали
або
розривали і розкидали по полю на
добрий врожай. Відтоді русалки не
бігали по полях

"Джерело: проект "Українські
пісні" http://www.pisni.org.ua"!


Slide 16

Весняний фольклор представлений
так званими веснянками або гаївками.

Веснянки - назва старовинних слов'янських
обрядових пісень, пов'язаних з початком весни
і наближенням весняних польових робіт. За
допомогою веснянок люди передавали свою
енергію природі, щоб усе живе навколо
прокинулося і знову ожило.

Назв у веснянок є
багато:
«ягівка»,
«гаілка», «гагілка»,
«ягілка», «магілка»,
«галанівка»,
«лаголайка»,
«риндзівка» та інші.

Кожна місцевість, окрім особливої
назви, мала ще й свої традиційні
слова веснянок та веселих забав.

У веснянках домінують мотиви
пробудження природи і
споріднений з ним мотив кохання.
Веснянки співаються майже
завжди одночасно з танцями та
іграми, які мають «закликати»
весну та добрий урожай.

Найголовнішим залишається те, що
усі веснянки, як би їх не називали –
це ті пісні, що звеселяють людей,
несуть в їхні душі красу та оптимізм
та є дорогоцінним скарбом ранньої
культури наших прапрадідів.

Різновидом веснянок є гаївки –
пісні, що виконувались тільки у час
великодніх свят.
Гаївок було багато і різних:
для молодших дітей,
для старших,
для хлопців і дівчат,
були й гаївки, у яких
парубки та дівчата
обирали собі пару.

На відміну від гаївок, веснянки обіймають
цілий цикл весняних пісень, які співаються
від Благовіщення цілу весну.

Для зустрічі весни пекли печиво у вигляді
журавля. Діти брали це печиво і йшли на
пагорб, звали весну і птахів. Потім це печиво
діти з’їдали. Перших птахів годували хлібом.
З весною було пов’язано початок сільгосп
робіт.
Першу борозну і початок сівби необхідно було
починати в певний день. Першу борозну
заговорювали, заговорювали і землю, і зерна
на великий урожай. У певний день здійснювали
і перший вигін худоби, його так само
заговорювали.

«Масниця» — це рухоме свято. Святкувався він
за 8 тижнів до Великодня. Масниця була рясна
їжею. Обряд Масниці втілював кінець зими,
початок весни. Масницею була або людина,
або чучело. Як правило, чучело катали по селу,
співали пісні і водили навколо неї хороводи. В
кінці свята Масницю спалювали. Ритуальним
блюдом цього свята були млинці, що втілюють
сонце. Останній день Масниці був днем
пробачення, коли люди прощали зло та
вибачали образи один одному.

У давніх слов'ян рік починався весною,
березневе літочислення зберігалося до
1403 року (за цим літочисленням
Нестор-літописець розпочав «Повесть
временных лет»). У свідомості давнього
землероба новий трудовий рік
починався з відродженням навколишньої
природи і з пробудженням матері-землі
від зимового сну, з першою оранкою і
сівбою. Весну зустрічали радісно і
пишно, з піснями, танцями, іграми. Ці
пісні називаються веснянками.

Різновиди веснянок
за Орисею Голубець:
закличні — закликається прихід
весни. До них також відносять
волинсько-підляські «рогульки»
хороводні — вітання, величання
приходу весни
гаївки — пов'язані з Великодніми
святами за часом виконання
юріївські
царинні
русальні (тройцькі) та кустові

космогонічні — в гаївках
— найдавніші мотиви
вегетаційно-господарські
тема — одна із значущих,
пов'язана з тим, що
людина дбаючи про
добрий урожай,
намагалася впливати на
природу за допомогою
аграрної магії.
любовно-шлюбна
тематика
гаївки з відгомоном
історичного буття

У давніх слов'ян був звичай,
зустрічаючи весну, виганяти,
ховати або топити зиму.
Для цього робили з соломи
опудало, одягали його в людську
одежу, співали над ним пісні, а
потім роздягали, топили, палили
або рубали.
Після спалення попіл кидали у
воду.

Із давнішого пласту у весняний цикл
входять також русальські пісні. Їх
співали на русальному тижні під час так
званих «зелених свят». В язичеські часи це
було свято закінчення весни і початку літа,
пов'язане із культом рослинності і померлих
предків.

Руса́льні пісні́ — окремий рід
української народно обрядової
пісенності з частими згадками про
русалок, зустрічі з ними і їх
«проводи», подекуди з мотивами
веснянок: про ворожіння з голосу
зозулі, звивання вінків, про милих і
нелюбів тощо.
У русальських піснях помітні сліди
культу русалок:
«приносів» на полі, влаштовуваних
для приєднання душ померлих.

Наші предки вірили в Русалок, або Мавок
(нявок), тобто духовних істот, які поселяються
серед рослин у лісах, полях, водах.
Вважалося, що ці духовні сили можуть або
сприяти, або шкодити людям. Тому від них
потрібно було мати обереги — полин або
любисток, подекуди — м'яту, лепеху, часник
тощо. Не можна в ці дні ходити в жито,
купатися в річці, щоб русалки не залоскотали.

За народними повір'ями дівчата, які втопилися або померли
засватаними, ставали русалками, а маленькі діти називались
«русалками-семилітками». Їм відводилося місце у ріках,
озерах, ставках.
За народною демонологією ліси і поля населяли «русалочкиземляночки», яких називали ще мавками, нявками (від
давньоруського «навь» — мрець).
В полях і гаях бігали мавки, плескали в долоні, примовляючи:
«Ух, ух, солом'яний дух, дух!» Від їхніх чарів треба було мати
при собі оберег — часник і полин. Для русалок жінки вішали на
деревах рушники, сорочки, намітки, дівчата — вінки з квітів і
трав.

Народна фантазія малювала
русалок вродливими
дівчатами з прозорими
блакитними очима, з
розпущеним гарним
волоссям, вбраними у вінки
і довгі білі сорочки.
Теплими травневими
ночами вони виходили з рік
і озер погрітися при
місячному сяйві,
погойдатися на вітах дерев.
Любили русалки гратися,
водити танки і
причаровувати співом
хлопців та дівчат, щоб
залоскотати їх до смерті і
забрати з собою. Тому
подекуди їх називали
«лоскотарками», або
«лоскотухами».

Русальних пісень записано
порівняно небагато. У них відбилися
народні звичаї і вірування про те, як
русалки бігають у хлібах,
переймають жінок і дівчат, загадують
їм загадки і залоскочують тих, хто не
відгадав.

Русальні пісні виконуються під час Зелених
свят на початку або в середині травня за
старим стилем, в час найбільшого
замаювання землі зелами, квітами й травами
(впродовж Русального тижня).
У християнстві це свято відоме як Трійця і
відбувається із значним запізненням
(зміщується від початку до кінця червня, 50-й
день після Пасхи).

Закінчувався русальний
тиждень «проводами
русалок», що в деяких
місцевостях України мали
назву «розигри», або
«мавчин Великдень».
В цей день на Поліссі вибирали за
русалку гарну дівчину, вдягали її в
білу сорочку («чохлик»), розплітали
коси, заквітчували голову вінком і
водили з піснями по селу. Після
цього нібито русалки йшли з рік і
озер у ліси. Подекуди дівчата
робили опудало русалки, водили
навкруги нього хороводи, співали
пісень. По закінченню «розигрів»
опудало спалювали
або
розривали і розкидали по полю на
добрий врожай. Відтоді русалки не
бігали по полях

"Джерело: проект "Українські
пісні" http://www.pisni.org.ua"!


Slide 17

Весняний фольклор представлений
так званими веснянками або гаївками.

Веснянки - назва старовинних слов'янських
обрядових пісень, пов'язаних з початком весни
і наближенням весняних польових робіт. За
допомогою веснянок люди передавали свою
енергію природі, щоб усе живе навколо
прокинулося і знову ожило.

Назв у веснянок є
багато:
«ягівка»,
«гаілка», «гагілка»,
«ягілка», «магілка»,
«галанівка»,
«лаголайка»,
«риндзівка» та інші.

Кожна місцевість, окрім особливої
назви, мала ще й свої традиційні
слова веснянок та веселих забав.

У веснянках домінують мотиви
пробудження природи і
споріднений з ним мотив кохання.
Веснянки співаються майже
завжди одночасно з танцями та
іграми, які мають «закликати»
весну та добрий урожай.

Найголовнішим залишається те, що
усі веснянки, як би їх не називали –
це ті пісні, що звеселяють людей,
несуть в їхні душі красу та оптимізм
та є дорогоцінним скарбом ранньої
культури наших прапрадідів.

Різновидом веснянок є гаївки –
пісні, що виконувались тільки у час
великодніх свят.
Гаївок було багато і різних:
для молодших дітей,
для старших,
для хлопців і дівчат,
були й гаївки, у яких
парубки та дівчата
обирали собі пару.

На відміну від гаївок, веснянки обіймають
цілий цикл весняних пісень, які співаються
від Благовіщення цілу весну.

Для зустрічі весни пекли печиво у вигляді
журавля. Діти брали це печиво і йшли на
пагорб, звали весну і птахів. Потім це печиво
діти з’їдали. Перших птахів годували хлібом.
З весною було пов’язано початок сільгосп
робіт.
Першу борозну і початок сівби необхідно було
починати в певний день. Першу борозну
заговорювали, заговорювали і землю, і зерна
на великий урожай. У певний день здійснювали
і перший вигін худоби, його так само
заговорювали.

«Масниця» — це рухоме свято. Святкувався він
за 8 тижнів до Великодня. Масниця була рясна
їжею. Обряд Масниці втілював кінець зими,
початок весни. Масницею була або людина,
або чучело. Як правило, чучело катали по селу,
співали пісні і водили навколо неї хороводи. В
кінці свята Масницю спалювали. Ритуальним
блюдом цього свята були млинці, що втілюють
сонце. Останній день Масниці був днем
пробачення, коли люди прощали зло та
вибачали образи один одному.

У давніх слов'ян рік починався весною,
березневе літочислення зберігалося до
1403 року (за цим літочисленням
Нестор-літописець розпочав «Повесть
временных лет»). У свідомості давнього
землероба новий трудовий рік
починався з відродженням навколишньої
природи і з пробудженням матері-землі
від зимового сну, з першою оранкою і
сівбою. Весну зустрічали радісно і
пишно, з піснями, танцями, іграми. Ці
пісні називаються веснянками.

Різновиди веснянок
за Орисею Голубець:
закличні — закликається прихід
весни. До них також відносять
волинсько-підляські «рогульки»
хороводні — вітання, величання
приходу весни
гаївки — пов'язані з Великодніми
святами за часом виконання
юріївські
царинні
русальні (тройцькі) та кустові

космогонічні — в гаївках
— найдавніші мотиви
вегетаційно-господарські
тема — одна із значущих,
пов'язана з тим, що
людина дбаючи про
добрий урожай,
намагалася впливати на
природу за допомогою
аграрної магії.
любовно-шлюбна
тематика
гаївки з відгомоном
історичного буття

У давніх слов'ян був звичай,
зустрічаючи весну, виганяти,
ховати або топити зиму.
Для цього робили з соломи
опудало, одягали його в людську
одежу, співали над ним пісні, а
потім роздягали, топили, палили
або рубали.
Після спалення попіл кидали у
воду.

Із давнішого пласту у весняний цикл
входять також русальські пісні. Їх
співали на русальному тижні під час так
званих «зелених свят». В язичеські часи це
було свято закінчення весни і початку літа,
пов'язане із культом рослинності і померлих
предків.

Руса́льні пісні́ — окремий рід
української народно обрядової
пісенності з частими згадками про
русалок, зустрічі з ними і їх
«проводи», подекуди з мотивами
веснянок: про ворожіння з голосу
зозулі, звивання вінків, про милих і
нелюбів тощо.
У русальських піснях помітні сліди
культу русалок:
«приносів» на полі, влаштовуваних
для приєднання душ померлих.

Наші предки вірили в Русалок, або Мавок
(нявок), тобто духовних істот, які поселяються
серед рослин у лісах, полях, водах.
Вважалося, що ці духовні сили можуть або
сприяти, або шкодити людям. Тому від них
потрібно було мати обереги — полин або
любисток, подекуди — м'яту, лепеху, часник
тощо. Не можна в ці дні ходити в жито,
купатися в річці, щоб русалки не залоскотали.

За народними повір'ями дівчата, які втопилися або померли
засватаними, ставали русалками, а маленькі діти називались
«русалками-семилітками». Їм відводилося місце у ріках,
озерах, ставках.
За народною демонологією ліси і поля населяли «русалочкиземляночки», яких називали ще мавками, нявками (від
давньоруського «навь» — мрець).
В полях і гаях бігали мавки, плескали в долоні, примовляючи:
«Ух, ух, солом'яний дух, дух!» Від їхніх чарів треба було мати
при собі оберег — часник і полин. Для русалок жінки вішали на
деревах рушники, сорочки, намітки, дівчата — вінки з квітів і
трав.

Народна фантазія малювала
русалок вродливими
дівчатами з прозорими
блакитними очима, з
розпущеним гарним
волоссям, вбраними у вінки
і довгі білі сорочки.
Теплими травневими
ночами вони виходили з рік
і озер погрітися при
місячному сяйві,
погойдатися на вітах дерев.
Любили русалки гратися,
водити танки і
причаровувати співом
хлопців та дівчат, щоб
залоскотати їх до смерті і
забрати з собою. Тому
подекуди їх називали
«лоскотарками», або
«лоскотухами».

Русальних пісень записано
порівняно небагато. У них відбилися
народні звичаї і вірування про те, як
русалки бігають у хлібах,
переймають жінок і дівчат, загадують
їм загадки і залоскочують тих, хто не
відгадав.

Русальні пісні виконуються під час Зелених
свят на початку або в середині травня за
старим стилем, в час найбільшого
замаювання землі зелами, квітами й травами
(впродовж Русального тижня).
У християнстві це свято відоме як Трійця і
відбувається із значним запізненням
(зміщується від початку до кінця червня, 50-й
день після Пасхи).

Закінчувався русальний
тиждень «проводами
русалок», що в деяких
місцевостях України мали
назву «розигри», або
«мавчин Великдень».
В цей день на Поліссі вибирали за
русалку гарну дівчину, вдягали її в
білу сорочку («чохлик»), розплітали
коси, заквітчували голову вінком і
водили з піснями по селу. Після
цього нібито русалки йшли з рік і
озер у ліси. Подекуди дівчата
робили опудало русалки, водили
навкруги нього хороводи, співали
пісень. По закінченню «розигрів»
опудало спалювали
або
розривали і розкидали по полю на
добрий врожай. Відтоді русалки не
бігали по полях

"Джерело: проект "Українські
пісні" http://www.pisni.org.ua"!


Slide 18

Весняний фольклор представлений
так званими веснянками або гаївками.

Веснянки - назва старовинних слов'янських
обрядових пісень, пов'язаних з початком весни
і наближенням весняних польових робіт. За
допомогою веснянок люди передавали свою
енергію природі, щоб усе живе навколо
прокинулося і знову ожило.

Назв у веснянок є
багато:
«ягівка»,
«гаілка», «гагілка»,
«ягілка», «магілка»,
«галанівка»,
«лаголайка»,
«риндзівка» та інші.

Кожна місцевість, окрім особливої
назви, мала ще й свої традиційні
слова веснянок та веселих забав.

У веснянках домінують мотиви
пробудження природи і
споріднений з ним мотив кохання.
Веснянки співаються майже
завжди одночасно з танцями та
іграми, які мають «закликати»
весну та добрий урожай.

Найголовнішим залишається те, що
усі веснянки, як би їх не називали –
це ті пісні, що звеселяють людей,
несуть в їхні душі красу та оптимізм
та є дорогоцінним скарбом ранньої
культури наших прапрадідів.

Різновидом веснянок є гаївки –
пісні, що виконувались тільки у час
великодніх свят.
Гаївок було багато і різних:
для молодших дітей,
для старших,
для хлопців і дівчат,
були й гаївки, у яких
парубки та дівчата
обирали собі пару.

На відміну від гаївок, веснянки обіймають
цілий цикл весняних пісень, які співаються
від Благовіщення цілу весну.

Для зустрічі весни пекли печиво у вигляді
журавля. Діти брали це печиво і йшли на
пагорб, звали весну і птахів. Потім це печиво
діти з’їдали. Перших птахів годували хлібом.
З весною було пов’язано початок сільгосп
робіт.
Першу борозну і початок сівби необхідно було
починати в певний день. Першу борозну
заговорювали, заговорювали і землю, і зерна
на великий урожай. У певний день здійснювали
і перший вигін худоби, його так само
заговорювали.

«Масниця» — це рухоме свято. Святкувався він
за 8 тижнів до Великодня. Масниця була рясна
їжею. Обряд Масниці втілював кінець зими,
початок весни. Масницею була або людина,
або чучело. Як правило, чучело катали по селу,
співали пісні і водили навколо неї хороводи. В
кінці свята Масницю спалювали. Ритуальним
блюдом цього свята були млинці, що втілюють
сонце. Останній день Масниці був днем
пробачення, коли люди прощали зло та
вибачали образи один одному.

У давніх слов'ян рік починався весною,
березневе літочислення зберігалося до
1403 року (за цим літочисленням
Нестор-літописець розпочав «Повесть
временных лет»). У свідомості давнього
землероба новий трудовий рік
починався з відродженням навколишньої
природи і з пробудженням матері-землі
від зимового сну, з першою оранкою і
сівбою. Весну зустрічали радісно і
пишно, з піснями, танцями, іграми. Ці
пісні називаються веснянками.

Різновиди веснянок
за Орисею Голубець:
закличні — закликається прихід
весни. До них також відносять
волинсько-підляські «рогульки»
хороводні — вітання, величання
приходу весни
гаївки — пов'язані з Великодніми
святами за часом виконання
юріївські
царинні
русальні (тройцькі) та кустові

космогонічні — в гаївках
— найдавніші мотиви
вегетаційно-господарські
тема — одна із значущих,
пов'язана з тим, що
людина дбаючи про
добрий урожай,
намагалася впливати на
природу за допомогою
аграрної магії.
любовно-шлюбна
тематика
гаївки з відгомоном
історичного буття

У давніх слов'ян був звичай,
зустрічаючи весну, виганяти,
ховати або топити зиму.
Для цього робили з соломи
опудало, одягали його в людську
одежу, співали над ним пісні, а
потім роздягали, топили, палили
або рубали.
Після спалення попіл кидали у
воду.

Із давнішого пласту у весняний цикл
входять також русальські пісні. Їх
співали на русальному тижні під час так
званих «зелених свят». В язичеські часи це
було свято закінчення весни і початку літа,
пов'язане із культом рослинності і померлих
предків.

Руса́льні пісні́ — окремий рід
української народно обрядової
пісенності з частими згадками про
русалок, зустрічі з ними і їх
«проводи», подекуди з мотивами
веснянок: про ворожіння з голосу
зозулі, звивання вінків, про милих і
нелюбів тощо.
У русальських піснях помітні сліди
культу русалок:
«приносів» на полі, влаштовуваних
для приєднання душ померлих.

Наші предки вірили в Русалок, або Мавок
(нявок), тобто духовних істот, які поселяються
серед рослин у лісах, полях, водах.
Вважалося, що ці духовні сили можуть або
сприяти, або шкодити людям. Тому від них
потрібно було мати обереги — полин або
любисток, подекуди — м'яту, лепеху, часник
тощо. Не можна в ці дні ходити в жито,
купатися в річці, щоб русалки не залоскотали.

За народними повір'ями дівчата, які втопилися або померли
засватаними, ставали русалками, а маленькі діти називались
«русалками-семилітками». Їм відводилося місце у ріках,
озерах, ставках.
За народною демонологією ліси і поля населяли «русалочкиземляночки», яких називали ще мавками, нявками (від
давньоруського «навь» — мрець).
В полях і гаях бігали мавки, плескали в долоні, примовляючи:
«Ух, ух, солом'яний дух, дух!» Від їхніх чарів треба було мати
при собі оберег — часник і полин. Для русалок жінки вішали на
деревах рушники, сорочки, намітки, дівчата — вінки з квітів і
трав.

Народна фантазія малювала
русалок вродливими
дівчатами з прозорими
блакитними очима, з
розпущеним гарним
волоссям, вбраними у вінки
і довгі білі сорочки.
Теплими травневими
ночами вони виходили з рік
і озер погрітися при
місячному сяйві,
погойдатися на вітах дерев.
Любили русалки гратися,
водити танки і
причаровувати співом
хлопців та дівчат, щоб
залоскотати їх до смерті і
забрати з собою. Тому
подекуди їх називали
«лоскотарками», або
«лоскотухами».

Русальних пісень записано
порівняно небагато. У них відбилися
народні звичаї і вірування про те, як
русалки бігають у хлібах,
переймають жінок і дівчат, загадують
їм загадки і залоскочують тих, хто не
відгадав.

Русальні пісні виконуються під час Зелених
свят на початку або в середині травня за
старим стилем, в час найбільшого
замаювання землі зелами, квітами й травами
(впродовж Русального тижня).
У християнстві це свято відоме як Трійця і
відбувається із значним запізненням
(зміщується від початку до кінця червня, 50-й
день після Пасхи).

Закінчувався русальний
тиждень «проводами
русалок», що в деяких
місцевостях України мали
назву «розигри», або
«мавчин Великдень».
В цей день на Поліссі вибирали за
русалку гарну дівчину, вдягали її в
білу сорочку («чохлик»), розплітали
коси, заквітчували голову вінком і
водили з піснями по селу. Після
цього нібито русалки йшли з рік і
озер у ліси. Подекуди дівчата
робили опудало русалки, водили
навкруги нього хороводи, співали
пісень. По закінченню «розигрів»
опудало спалювали
або
розривали і розкидали по полю на
добрий врожай. Відтоді русалки не
бігали по полях

"Джерело: проект "Українські
пісні" http://www.pisni.org.ua"!


Slide 19

Весняний фольклор представлений
так званими веснянками або гаївками.

Веснянки - назва старовинних слов'янських
обрядових пісень, пов'язаних з початком весни
і наближенням весняних польових робіт. За
допомогою веснянок люди передавали свою
енергію природі, щоб усе живе навколо
прокинулося і знову ожило.

Назв у веснянок є
багато:
«ягівка»,
«гаілка», «гагілка»,
«ягілка», «магілка»,
«галанівка»,
«лаголайка»,
«риндзівка» та інші.

Кожна місцевість, окрім особливої
назви, мала ще й свої традиційні
слова веснянок та веселих забав.

У веснянках домінують мотиви
пробудження природи і
споріднений з ним мотив кохання.
Веснянки співаються майже
завжди одночасно з танцями та
іграми, які мають «закликати»
весну та добрий урожай.

Найголовнішим залишається те, що
усі веснянки, як би їх не називали –
це ті пісні, що звеселяють людей,
несуть в їхні душі красу та оптимізм
та є дорогоцінним скарбом ранньої
культури наших прапрадідів.

Різновидом веснянок є гаївки –
пісні, що виконувались тільки у час
великодніх свят.
Гаївок було багато і різних:
для молодших дітей,
для старших,
для хлопців і дівчат,
були й гаївки, у яких
парубки та дівчата
обирали собі пару.

На відміну від гаївок, веснянки обіймають
цілий цикл весняних пісень, які співаються
від Благовіщення цілу весну.

Для зустрічі весни пекли печиво у вигляді
журавля. Діти брали це печиво і йшли на
пагорб, звали весну і птахів. Потім це печиво
діти з’їдали. Перших птахів годували хлібом.
З весною було пов’язано початок сільгосп
робіт.
Першу борозну і початок сівби необхідно було
починати в певний день. Першу борозну
заговорювали, заговорювали і землю, і зерна
на великий урожай. У певний день здійснювали
і перший вигін худоби, його так само
заговорювали.

«Масниця» — це рухоме свято. Святкувався він
за 8 тижнів до Великодня. Масниця була рясна
їжею. Обряд Масниці втілював кінець зими,
початок весни. Масницею була або людина,
або чучело. Як правило, чучело катали по селу,
співали пісні і водили навколо неї хороводи. В
кінці свята Масницю спалювали. Ритуальним
блюдом цього свята були млинці, що втілюють
сонце. Останній день Масниці був днем
пробачення, коли люди прощали зло та
вибачали образи один одному.

У давніх слов'ян рік починався весною,
березневе літочислення зберігалося до
1403 року (за цим літочисленням
Нестор-літописець розпочав «Повесть
временных лет»). У свідомості давнього
землероба новий трудовий рік
починався з відродженням навколишньої
природи і з пробудженням матері-землі
від зимового сну, з першою оранкою і
сівбою. Весну зустрічали радісно і
пишно, з піснями, танцями, іграми. Ці
пісні називаються веснянками.

Різновиди веснянок
за Орисею Голубець:
закличні — закликається прихід
весни. До них також відносять
волинсько-підляські «рогульки»
хороводні — вітання, величання
приходу весни
гаївки — пов'язані з Великодніми
святами за часом виконання
юріївські
царинні
русальні (тройцькі) та кустові

космогонічні — в гаївках
— найдавніші мотиви
вегетаційно-господарські
тема — одна із значущих,
пов'язана з тим, що
людина дбаючи про
добрий урожай,
намагалася впливати на
природу за допомогою
аграрної магії.
любовно-шлюбна
тематика
гаївки з відгомоном
історичного буття

У давніх слов'ян був звичай,
зустрічаючи весну, виганяти,
ховати або топити зиму.
Для цього робили з соломи
опудало, одягали його в людську
одежу, співали над ним пісні, а
потім роздягали, топили, палили
або рубали.
Після спалення попіл кидали у
воду.

Із давнішого пласту у весняний цикл
входять також русальські пісні. Їх
співали на русальному тижні під час так
званих «зелених свят». В язичеські часи це
було свято закінчення весни і початку літа,
пов'язане із культом рослинності і померлих
предків.

Руса́льні пісні́ — окремий рід
української народно обрядової
пісенності з частими згадками про
русалок, зустрічі з ними і їх
«проводи», подекуди з мотивами
веснянок: про ворожіння з голосу
зозулі, звивання вінків, про милих і
нелюбів тощо.
У русальських піснях помітні сліди
культу русалок:
«приносів» на полі, влаштовуваних
для приєднання душ померлих.

Наші предки вірили в Русалок, або Мавок
(нявок), тобто духовних істот, які поселяються
серед рослин у лісах, полях, водах.
Вважалося, що ці духовні сили можуть або
сприяти, або шкодити людям. Тому від них
потрібно було мати обереги — полин або
любисток, подекуди — м'яту, лепеху, часник
тощо. Не можна в ці дні ходити в жито,
купатися в річці, щоб русалки не залоскотали.

За народними повір'ями дівчата, які втопилися або померли
засватаними, ставали русалками, а маленькі діти називались
«русалками-семилітками». Їм відводилося місце у ріках,
озерах, ставках.
За народною демонологією ліси і поля населяли «русалочкиземляночки», яких називали ще мавками, нявками (від
давньоруського «навь» — мрець).
В полях і гаях бігали мавки, плескали в долоні, примовляючи:
«Ух, ух, солом'яний дух, дух!» Від їхніх чарів треба було мати
при собі оберег — часник і полин. Для русалок жінки вішали на
деревах рушники, сорочки, намітки, дівчата — вінки з квітів і
трав.

Народна фантазія малювала
русалок вродливими
дівчатами з прозорими
блакитними очима, з
розпущеним гарним
волоссям, вбраними у вінки
і довгі білі сорочки.
Теплими травневими
ночами вони виходили з рік
і озер погрітися при
місячному сяйві,
погойдатися на вітах дерев.
Любили русалки гратися,
водити танки і
причаровувати співом
хлопців та дівчат, щоб
залоскотати їх до смерті і
забрати з собою. Тому
подекуди їх називали
«лоскотарками», або
«лоскотухами».

Русальних пісень записано
порівняно небагато. У них відбилися
народні звичаї і вірування про те, як
русалки бігають у хлібах,
переймають жінок і дівчат, загадують
їм загадки і залоскочують тих, хто не
відгадав.

Русальні пісні виконуються під час Зелених
свят на початку або в середині травня за
старим стилем, в час найбільшого
замаювання землі зелами, квітами й травами
(впродовж Русального тижня).
У християнстві це свято відоме як Трійця і
відбувається із значним запізненням
(зміщується від початку до кінця червня, 50-й
день після Пасхи).

Закінчувався русальний
тиждень «проводами
русалок», що в деяких
місцевостях України мали
назву «розигри», або
«мавчин Великдень».
В цей день на Поліссі вибирали за
русалку гарну дівчину, вдягали її в
білу сорочку («чохлик»), розплітали
коси, заквітчували голову вінком і
водили з піснями по селу. Після
цього нібито русалки йшли з рік і
озер у ліси. Подекуди дівчата
робили опудало русалки, водили
навкруги нього хороводи, співали
пісень. По закінченню «розигрів»
опудало спалювали
або
розривали і розкидали по полю на
добрий врожай. Відтоді русалки не
бігали по полях

"Джерело: проект "Українські
пісні" http://www.pisni.org.ua"!


Slide 20

Весняний фольклор представлений
так званими веснянками або гаївками.

Веснянки - назва старовинних слов'янських
обрядових пісень, пов'язаних з початком весни
і наближенням весняних польових робіт. За
допомогою веснянок люди передавали свою
енергію природі, щоб усе живе навколо
прокинулося і знову ожило.

Назв у веснянок є
багато:
«ягівка»,
«гаілка», «гагілка»,
«ягілка», «магілка»,
«галанівка»,
«лаголайка»,
«риндзівка» та інші.

Кожна місцевість, окрім особливої
назви, мала ще й свої традиційні
слова веснянок та веселих забав.

У веснянках домінують мотиви
пробудження природи і
споріднений з ним мотив кохання.
Веснянки співаються майже
завжди одночасно з танцями та
іграми, які мають «закликати»
весну та добрий урожай.

Найголовнішим залишається те, що
усі веснянки, як би їх не називали –
це ті пісні, що звеселяють людей,
несуть в їхні душі красу та оптимізм
та є дорогоцінним скарбом ранньої
культури наших прапрадідів.

Різновидом веснянок є гаївки –
пісні, що виконувались тільки у час
великодніх свят.
Гаївок було багато і різних:
для молодших дітей,
для старших,
для хлопців і дівчат,
були й гаївки, у яких
парубки та дівчата
обирали собі пару.

На відміну від гаївок, веснянки обіймають
цілий цикл весняних пісень, які співаються
від Благовіщення цілу весну.

Для зустрічі весни пекли печиво у вигляді
журавля. Діти брали це печиво і йшли на
пагорб, звали весну і птахів. Потім це печиво
діти з’їдали. Перших птахів годували хлібом.
З весною було пов’язано початок сільгосп
робіт.
Першу борозну і початок сівби необхідно було
починати в певний день. Першу борозну
заговорювали, заговорювали і землю, і зерна
на великий урожай. У певний день здійснювали
і перший вигін худоби, його так само
заговорювали.

«Масниця» — це рухоме свято. Святкувався він
за 8 тижнів до Великодня. Масниця була рясна
їжею. Обряд Масниці втілював кінець зими,
початок весни. Масницею була або людина,
або чучело. Як правило, чучело катали по селу,
співали пісні і водили навколо неї хороводи. В
кінці свята Масницю спалювали. Ритуальним
блюдом цього свята були млинці, що втілюють
сонце. Останній день Масниці був днем
пробачення, коли люди прощали зло та
вибачали образи один одному.

У давніх слов'ян рік починався весною,
березневе літочислення зберігалося до
1403 року (за цим літочисленням
Нестор-літописець розпочав «Повесть
временных лет»). У свідомості давнього
землероба новий трудовий рік
починався з відродженням навколишньої
природи і з пробудженням матері-землі
від зимового сну, з першою оранкою і
сівбою. Весну зустрічали радісно і
пишно, з піснями, танцями, іграми. Ці
пісні називаються веснянками.

Різновиди веснянок
за Орисею Голубець:
закличні — закликається прихід
весни. До них також відносять
волинсько-підляські «рогульки»
хороводні — вітання, величання
приходу весни
гаївки — пов'язані з Великодніми
святами за часом виконання
юріївські
царинні
русальні (тройцькі) та кустові

космогонічні — в гаївках
— найдавніші мотиви
вегетаційно-господарські
тема — одна із значущих,
пов'язана з тим, що
людина дбаючи про
добрий урожай,
намагалася впливати на
природу за допомогою
аграрної магії.
любовно-шлюбна
тематика
гаївки з відгомоном
історичного буття

У давніх слов'ян був звичай,
зустрічаючи весну, виганяти,
ховати або топити зиму.
Для цього робили з соломи
опудало, одягали його в людську
одежу, співали над ним пісні, а
потім роздягали, топили, палили
або рубали.
Після спалення попіл кидали у
воду.

Із давнішого пласту у весняний цикл
входять також русальські пісні. Їх
співали на русальному тижні під час так
званих «зелених свят». В язичеські часи це
було свято закінчення весни і початку літа,
пов'язане із культом рослинності і померлих
предків.

Руса́льні пісні́ — окремий рід
української народно обрядової
пісенності з частими згадками про
русалок, зустрічі з ними і їх
«проводи», подекуди з мотивами
веснянок: про ворожіння з голосу
зозулі, звивання вінків, про милих і
нелюбів тощо.
У русальських піснях помітні сліди
культу русалок:
«приносів» на полі, влаштовуваних
для приєднання душ померлих.

Наші предки вірили в Русалок, або Мавок
(нявок), тобто духовних істот, які поселяються
серед рослин у лісах, полях, водах.
Вважалося, що ці духовні сили можуть або
сприяти, або шкодити людям. Тому від них
потрібно було мати обереги — полин або
любисток, подекуди — м'яту, лепеху, часник
тощо. Не можна в ці дні ходити в жито,
купатися в річці, щоб русалки не залоскотали.

За народними повір'ями дівчата, які втопилися або померли
засватаними, ставали русалками, а маленькі діти називались
«русалками-семилітками». Їм відводилося місце у ріках,
озерах, ставках.
За народною демонологією ліси і поля населяли «русалочкиземляночки», яких називали ще мавками, нявками (від
давньоруського «навь» — мрець).
В полях і гаях бігали мавки, плескали в долоні, примовляючи:
«Ух, ух, солом'яний дух, дух!» Від їхніх чарів треба було мати
при собі оберег — часник і полин. Для русалок жінки вішали на
деревах рушники, сорочки, намітки, дівчата — вінки з квітів і
трав.

Народна фантазія малювала
русалок вродливими
дівчатами з прозорими
блакитними очима, з
розпущеним гарним
волоссям, вбраними у вінки
і довгі білі сорочки.
Теплими травневими
ночами вони виходили з рік
і озер погрітися при
місячному сяйві,
погойдатися на вітах дерев.
Любили русалки гратися,
водити танки і
причаровувати співом
хлопців та дівчат, щоб
залоскотати їх до смерті і
забрати з собою. Тому
подекуди їх називали
«лоскотарками», або
«лоскотухами».

Русальних пісень записано
порівняно небагато. У них відбилися
народні звичаї і вірування про те, як
русалки бігають у хлібах,
переймають жінок і дівчат, загадують
їм загадки і залоскочують тих, хто не
відгадав.

Русальні пісні виконуються під час Зелених
свят на початку або в середині травня за
старим стилем, в час найбільшого
замаювання землі зелами, квітами й травами
(впродовж Русального тижня).
У християнстві це свято відоме як Трійця і
відбувається із значним запізненням
(зміщується від початку до кінця червня, 50-й
день після Пасхи).

Закінчувався русальний
тиждень «проводами
русалок», що в деяких
місцевостях України мали
назву «розигри», або
«мавчин Великдень».
В цей день на Поліссі вибирали за
русалку гарну дівчину, вдягали її в
білу сорочку («чохлик»), розплітали
коси, заквітчували голову вінком і
водили з піснями по селу. Після
цього нібито русалки йшли з рік і
озер у ліси. Подекуди дівчата
робили опудало русалки, водили
навкруги нього хороводи, співали
пісень. По закінченню «розигрів»
опудало спалювали
або
розривали і розкидали по полю на
добрий врожай. Відтоді русалки не
бігали по полях

"Джерело: проект "Українські
пісні" http://www.pisni.org.ua"!


Slide 21

Весняний фольклор представлений
так званими веснянками або гаївками.

Веснянки - назва старовинних слов'янських
обрядових пісень, пов'язаних з початком весни
і наближенням весняних польових робіт. За
допомогою веснянок люди передавали свою
енергію природі, щоб усе живе навколо
прокинулося і знову ожило.

Назв у веснянок є
багато:
«ягівка»,
«гаілка», «гагілка»,
«ягілка», «магілка»,
«галанівка»,
«лаголайка»,
«риндзівка» та інші.

Кожна місцевість, окрім особливої
назви, мала ще й свої традиційні
слова веснянок та веселих забав.

У веснянках домінують мотиви
пробудження природи і
споріднений з ним мотив кохання.
Веснянки співаються майже
завжди одночасно з танцями та
іграми, які мають «закликати»
весну та добрий урожай.

Найголовнішим залишається те, що
усі веснянки, як би їх не називали –
це ті пісні, що звеселяють людей,
несуть в їхні душі красу та оптимізм
та є дорогоцінним скарбом ранньої
культури наших прапрадідів.

Різновидом веснянок є гаївки –
пісні, що виконувались тільки у час
великодніх свят.
Гаївок було багато і різних:
для молодших дітей,
для старших,
для хлопців і дівчат,
були й гаївки, у яких
парубки та дівчата
обирали собі пару.

На відміну від гаївок, веснянки обіймають
цілий цикл весняних пісень, які співаються
від Благовіщення цілу весну.

Для зустрічі весни пекли печиво у вигляді
журавля. Діти брали це печиво і йшли на
пагорб, звали весну і птахів. Потім це печиво
діти з’їдали. Перших птахів годували хлібом.
З весною було пов’язано початок сільгосп
робіт.
Першу борозну і початок сівби необхідно було
починати в певний день. Першу борозну
заговорювали, заговорювали і землю, і зерна
на великий урожай. У певний день здійснювали
і перший вигін худоби, його так само
заговорювали.

«Масниця» — це рухоме свято. Святкувався він
за 8 тижнів до Великодня. Масниця була рясна
їжею. Обряд Масниці втілював кінець зими,
початок весни. Масницею була або людина,
або чучело. Як правило, чучело катали по селу,
співали пісні і водили навколо неї хороводи. В
кінці свята Масницю спалювали. Ритуальним
блюдом цього свята були млинці, що втілюють
сонце. Останній день Масниці був днем
пробачення, коли люди прощали зло та
вибачали образи один одному.

У давніх слов'ян рік починався весною,
березневе літочислення зберігалося до
1403 року (за цим літочисленням
Нестор-літописець розпочав «Повесть
временных лет»). У свідомості давнього
землероба новий трудовий рік
починався з відродженням навколишньої
природи і з пробудженням матері-землі
від зимового сну, з першою оранкою і
сівбою. Весну зустрічали радісно і
пишно, з піснями, танцями, іграми. Ці
пісні називаються веснянками.

Різновиди веснянок
за Орисею Голубець:
закличні — закликається прихід
весни. До них також відносять
волинсько-підляські «рогульки»
хороводні — вітання, величання
приходу весни
гаївки — пов'язані з Великодніми
святами за часом виконання
юріївські
царинні
русальні (тройцькі) та кустові

космогонічні — в гаївках
— найдавніші мотиви
вегетаційно-господарські
тема — одна із значущих,
пов'язана з тим, що
людина дбаючи про
добрий урожай,
намагалася впливати на
природу за допомогою
аграрної магії.
любовно-шлюбна
тематика
гаївки з відгомоном
історичного буття

У давніх слов'ян був звичай,
зустрічаючи весну, виганяти,
ховати або топити зиму.
Для цього робили з соломи
опудало, одягали його в людську
одежу, співали над ним пісні, а
потім роздягали, топили, палили
або рубали.
Після спалення попіл кидали у
воду.

Із давнішого пласту у весняний цикл
входять також русальські пісні. Їх
співали на русальному тижні під час так
званих «зелених свят». В язичеські часи це
було свято закінчення весни і початку літа,
пов'язане із культом рослинності і померлих
предків.

Руса́льні пісні́ — окремий рід
української народно обрядової
пісенності з частими згадками про
русалок, зустрічі з ними і їх
«проводи», подекуди з мотивами
веснянок: про ворожіння з голосу
зозулі, звивання вінків, про милих і
нелюбів тощо.
У русальських піснях помітні сліди
культу русалок:
«приносів» на полі, влаштовуваних
для приєднання душ померлих.

Наші предки вірили в Русалок, або Мавок
(нявок), тобто духовних істот, які поселяються
серед рослин у лісах, полях, водах.
Вважалося, що ці духовні сили можуть або
сприяти, або шкодити людям. Тому від них
потрібно було мати обереги — полин або
любисток, подекуди — м'яту, лепеху, часник
тощо. Не можна в ці дні ходити в жито,
купатися в річці, щоб русалки не залоскотали.

За народними повір'ями дівчата, які втопилися або померли
засватаними, ставали русалками, а маленькі діти називались
«русалками-семилітками». Їм відводилося місце у ріках,
озерах, ставках.
За народною демонологією ліси і поля населяли «русалочкиземляночки», яких називали ще мавками, нявками (від
давньоруського «навь» — мрець).
В полях і гаях бігали мавки, плескали в долоні, примовляючи:
«Ух, ух, солом'яний дух, дух!» Від їхніх чарів треба було мати
при собі оберег — часник і полин. Для русалок жінки вішали на
деревах рушники, сорочки, намітки, дівчата — вінки з квітів і
трав.

Народна фантазія малювала
русалок вродливими
дівчатами з прозорими
блакитними очима, з
розпущеним гарним
волоссям, вбраними у вінки
і довгі білі сорочки.
Теплими травневими
ночами вони виходили з рік
і озер погрітися при
місячному сяйві,
погойдатися на вітах дерев.
Любили русалки гратися,
водити танки і
причаровувати співом
хлопців та дівчат, щоб
залоскотати їх до смерті і
забрати з собою. Тому
подекуди їх називали
«лоскотарками», або
«лоскотухами».

Русальних пісень записано
порівняно небагато. У них відбилися
народні звичаї і вірування про те, як
русалки бігають у хлібах,
переймають жінок і дівчат, загадують
їм загадки і залоскочують тих, хто не
відгадав.

Русальні пісні виконуються під час Зелених
свят на початку або в середині травня за
старим стилем, в час найбільшого
замаювання землі зелами, квітами й травами
(впродовж Русального тижня).
У християнстві це свято відоме як Трійця і
відбувається із значним запізненням
(зміщується від початку до кінця червня, 50-й
день після Пасхи).

Закінчувався русальний
тиждень «проводами
русалок», що в деяких
місцевостях України мали
назву «розигри», або
«мавчин Великдень».
В цей день на Поліссі вибирали за
русалку гарну дівчину, вдягали її в
білу сорочку («чохлик»), розплітали
коси, заквітчували голову вінком і
водили з піснями по селу. Після
цього нібито русалки йшли з рік і
озер у ліси. Подекуди дівчата
робили опудало русалки, водили
навкруги нього хороводи, співали
пісень. По закінченню «розигрів»
опудало спалювали
або
розривали і розкидали по полю на
добрий врожай. Відтоді русалки не
бігали по полях

"Джерело: проект "Українські
пісні" http://www.pisni.org.ua"!


Slide 22

Весняний фольклор представлений
так званими веснянками або гаївками.

Веснянки - назва старовинних слов'янських
обрядових пісень, пов'язаних з початком весни
і наближенням весняних польових робіт. За
допомогою веснянок люди передавали свою
енергію природі, щоб усе живе навколо
прокинулося і знову ожило.

Назв у веснянок є
багато:
«ягівка»,
«гаілка», «гагілка»,
«ягілка», «магілка»,
«галанівка»,
«лаголайка»,
«риндзівка» та інші.

Кожна місцевість, окрім особливої
назви, мала ще й свої традиційні
слова веснянок та веселих забав.

У веснянках домінують мотиви
пробудження природи і
споріднений з ним мотив кохання.
Веснянки співаються майже
завжди одночасно з танцями та
іграми, які мають «закликати»
весну та добрий урожай.

Найголовнішим залишається те, що
усі веснянки, як би їх не називали –
це ті пісні, що звеселяють людей,
несуть в їхні душі красу та оптимізм
та є дорогоцінним скарбом ранньої
культури наших прапрадідів.

Різновидом веснянок є гаївки –
пісні, що виконувались тільки у час
великодніх свят.
Гаївок було багато і різних:
для молодших дітей,
для старших,
для хлопців і дівчат,
були й гаївки, у яких
парубки та дівчата
обирали собі пару.

На відміну від гаївок, веснянки обіймають
цілий цикл весняних пісень, які співаються
від Благовіщення цілу весну.

Для зустрічі весни пекли печиво у вигляді
журавля. Діти брали це печиво і йшли на
пагорб, звали весну і птахів. Потім це печиво
діти з’їдали. Перших птахів годували хлібом.
З весною було пов’язано початок сільгосп
робіт.
Першу борозну і початок сівби необхідно було
починати в певний день. Першу борозну
заговорювали, заговорювали і землю, і зерна
на великий урожай. У певний день здійснювали
і перший вигін худоби, його так само
заговорювали.

«Масниця» — це рухоме свято. Святкувався він
за 8 тижнів до Великодня. Масниця була рясна
їжею. Обряд Масниці втілював кінець зими,
початок весни. Масницею була або людина,
або чучело. Як правило, чучело катали по селу,
співали пісні і водили навколо неї хороводи. В
кінці свята Масницю спалювали. Ритуальним
блюдом цього свята були млинці, що втілюють
сонце. Останній день Масниці був днем
пробачення, коли люди прощали зло та
вибачали образи один одному.

У давніх слов'ян рік починався весною,
березневе літочислення зберігалося до
1403 року (за цим літочисленням
Нестор-літописець розпочав «Повесть
временных лет»). У свідомості давнього
землероба новий трудовий рік
починався з відродженням навколишньої
природи і з пробудженням матері-землі
від зимового сну, з першою оранкою і
сівбою. Весну зустрічали радісно і
пишно, з піснями, танцями, іграми. Ці
пісні називаються веснянками.

Різновиди веснянок
за Орисею Голубець:
закличні — закликається прихід
весни. До них також відносять
волинсько-підляські «рогульки»
хороводні — вітання, величання
приходу весни
гаївки — пов'язані з Великодніми
святами за часом виконання
юріївські
царинні
русальні (тройцькі) та кустові

космогонічні — в гаївках
— найдавніші мотиви
вегетаційно-господарські
тема — одна із значущих,
пов'язана з тим, що
людина дбаючи про
добрий урожай,
намагалася впливати на
природу за допомогою
аграрної магії.
любовно-шлюбна
тематика
гаївки з відгомоном
історичного буття

У давніх слов'ян був звичай,
зустрічаючи весну, виганяти,
ховати або топити зиму.
Для цього робили з соломи
опудало, одягали його в людську
одежу, співали над ним пісні, а
потім роздягали, топили, палили
або рубали.
Після спалення попіл кидали у
воду.

Із давнішого пласту у весняний цикл
входять також русальські пісні. Їх
співали на русальному тижні під час так
званих «зелених свят». В язичеські часи це
було свято закінчення весни і початку літа,
пов'язане із культом рослинності і померлих
предків.

Руса́льні пісні́ — окремий рід
української народно обрядової
пісенності з частими згадками про
русалок, зустрічі з ними і їх
«проводи», подекуди з мотивами
веснянок: про ворожіння з голосу
зозулі, звивання вінків, про милих і
нелюбів тощо.
У русальських піснях помітні сліди
культу русалок:
«приносів» на полі, влаштовуваних
для приєднання душ померлих.

Наші предки вірили в Русалок, або Мавок
(нявок), тобто духовних істот, які поселяються
серед рослин у лісах, полях, водах.
Вважалося, що ці духовні сили можуть або
сприяти, або шкодити людям. Тому від них
потрібно було мати обереги — полин або
любисток, подекуди — м'яту, лепеху, часник
тощо. Не можна в ці дні ходити в жито,
купатися в річці, щоб русалки не залоскотали.

За народними повір'ями дівчата, які втопилися або померли
засватаними, ставали русалками, а маленькі діти називались
«русалками-семилітками». Їм відводилося місце у ріках,
озерах, ставках.
За народною демонологією ліси і поля населяли «русалочкиземляночки», яких називали ще мавками, нявками (від
давньоруського «навь» — мрець).
В полях і гаях бігали мавки, плескали в долоні, примовляючи:
«Ух, ух, солом'яний дух, дух!» Від їхніх чарів треба було мати
при собі оберег — часник і полин. Для русалок жінки вішали на
деревах рушники, сорочки, намітки, дівчата — вінки з квітів і
трав.

Народна фантазія малювала
русалок вродливими
дівчатами з прозорими
блакитними очима, з
розпущеним гарним
волоссям, вбраними у вінки
і довгі білі сорочки.
Теплими травневими
ночами вони виходили з рік
і озер погрітися при
місячному сяйві,
погойдатися на вітах дерев.
Любили русалки гратися,
водити танки і
причаровувати співом
хлопців та дівчат, щоб
залоскотати їх до смерті і
забрати з собою. Тому
подекуди їх називали
«лоскотарками», або
«лоскотухами».

Русальних пісень записано
порівняно небагато. У них відбилися
народні звичаї і вірування про те, як
русалки бігають у хлібах,
переймають жінок і дівчат, загадують
їм загадки і залоскочують тих, хто не
відгадав.

Русальні пісні виконуються під час Зелених
свят на початку або в середині травня за
старим стилем, в час найбільшого
замаювання землі зелами, квітами й травами
(впродовж Русального тижня).
У християнстві це свято відоме як Трійця і
відбувається із значним запізненням
(зміщується від початку до кінця червня, 50-й
день після Пасхи).

Закінчувався русальний
тиждень «проводами
русалок», що в деяких
місцевостях України мали
назву «розигри», або
«мавчин Великдень».
В цей день на Поліссі вибирали за
русалку гарну дівчину, вдягали її в
білу сорочку («чохлик»), розплітали
коси, заквітчували голову вінком і
водили з піснями по селу. Після
цього нібито русалки йшли з рік і
озер у ліси. Подекуди дівчата
робили опудало русалки, водили
навкруги нього хороводи, співали
пісень. По закінченню «розигрів»
опудало спалювали
або
розривали і розкидали по полю на
добрий врожай. Відтоді русалки не
бігали по полях

"Джерело: проект "Українські
пісні" http://www.pisni.org.ua"!


Slide 23

Весняний фольклор представлений
так званими веснянками або гаївками.

Веснянки - назва старовинних слов'янських
обрядових пісень, пов'язаних з початком весни
і наближенням весняних польових робіт. За
допомогою веснянок люди передавали свою
енергію природі, щоб усе живе навколо
прокинулося і знову ожило.

Назв у веснянок є
багато:
«ягівка»,
«гаілка», «гагілка»,
«ягілка», «магілка»,
«галанівка»,
«лаголайка»,
«риндзівка» та інші.

Кожна місцевість, окрім особливої
назви, мала ще й свої традиційні
слова веснянок та веселих забав.

У веснянках домінують мотиви
пробудження природи і
споріднений з ним мотив кохання.
Веснянки співаються майже
завжди одночасно з танцями та
іграми, які мають «закликати»
весну та добрий урожай.

Найголовнішим залишається те, що
усі веснянки, як би їх не називали –
це ті пісні, що звеселяють людей,
несуть в їхні душі красу та оптимізм
та є дорогоцінним скарбом ранньої
культури наших прапрадідів.

Різновидом веснянок є гаївки –
пісні, що виконувались тільки у час
великодніх свят.
Гаївок було багато і різних:
для молодших дітей,
для старших,
для хлопців і дівчат,
були й гаївки, у яких
парубки та дівчата
обирали собі пару.

На відміну від гаївок, веснянки обіймають
цілий цикл весняних пісень, які співаються
від Благовіщення цілу весну.

Для зустрічі весни пекли печиво у вигляді
журавля. Діти брали це печиво і йшли на
пагорб, звали весну і птахів. Потім це печиво
діти з’їдали. Перших птахів годували хлібом.
З весною було пов’язано початок сільгосп
робіт.
Першу борозну і початок сівби необхідно було
починати в певний день. Першу борозну
заговорювали, заговорювали і землю, і зерна
на великий урожай. У певний день здійснювали
і перший вигін худоби, його так само
заговорювали.

«Масниця» — це рухоме свято. Святкувався він
за 8 тижнів до Великодня. Масниця була рясна
їжею. Обряд Масниці втілював кінець зими,
початок весни. Масницею була або людина,
або чучело. Як правило, чучело катали по селу,
співали пісні і водили навколо неї хороводи. В
кінці свята Масницю спалювали. Ритуальним
блюдом цього свята були млинці, що втілюють
сонце. Останній день Масниці був днем
пробачення, коли люди прощали зло та
вибачали образи один одному.

У давніх слов'ян рік починався весною,
березневе літочислення зберігалося до
1403 року (за цим літочисленням
Нестор-літописець розпочав «Повесть
временных лет»). У свідомості давнього
землероба новий трудовий рік
починався з відродженням навколишньої
природи і з пробудженням матері-землі
від зимового сну, з першою оранкою і
сівбою. Весну зустрічали радісно і
пишно, з піснями, танцями, іграми. Ці
пісні називаються веснянками.

Різновиди веснянок
за Орисею Голубець:
закличні — закликається прихід
весни. До них також відносять
волинсько-підляські «рогульки»
хороводні — вітання, величання
приходу весни
гаївки — пов'язані з Великодніми
святами за часом виконання
юріївські
царинні
русальні (тройцькі) та кустові

космогонічні — в гаївках
— найдавніші мотиви
вегетаційно-господарські
тема — одна із значущих,
пов'язана з тим, що
людина дбаючи про
добрий урожай,
намагалася впливати на
природу за допомогою
аграрної магії.
любовно-шлюбна
тематика
гаївки з відгомоном
історичного буття

У давніх слов'ян був звичай,
зустрічаючи весну, виганяти,
ховати або топити зиму.
Для цього робили з соломи
опудало, одягали його в людську
одежу, співали над ним пісні, а
потім роздягали, топили, палили
або рубали.
Після спалення попіл кидали у
воду.

Із давнішого пласту у весняний цикл
входять також русальські пісні. Їх
співали на русальному тижні під час так
званих «зелених свят». В язичеські часи це
було свято закінчення весни і початку літа,
пов'язане із культом рослинності і померлих
предків.

Руса́льні пісні́ — окремий рід
української народно обрядової
пісенності з частими згадками про
русалок, зустрічі з ними і їх
«проводи», подекуди з мотивами
веснянок: про ворожіння з голосу
зозулі, звивання вінків, про милих і
нелюбів тощо.
У русальських піснях помітні сліди
культу русалок:
«приносів» на полі, влаштовуваних
для приєднання душ померлих.

Наші предки вірили в Русалок, або Мавок
(нявок), тобто духовних істот, які поселяються
серед рослин у лісах, полях, водах.
Вважалося, що ці духовні сили можуть або
сприяти, або шкодити людям. Тому від них
потрібно було мати обереги — полин або
любисток, подекуди — м'яту, лепеху, часник
тощо. Не можна в ці дні ходити в жито,
купатися в річці, щоб русалки не залоскотали.

За народними повір'ями дівчата, які втопилися або померли
засватаними, ставали русалками, а маленькі діти називались
«русалками-семилітками». Їм відводилося місце у ріках,
озерах, ставках.
За народною демонологією ліси і поля населяли «русалочкиземляночки», яких називали ще мавками, нявками (від
давньоруського «навь» — мрець).
В полях і гаях бігали мавки, плескали в долоні, примовляючи:
«Ух, ух, солом'яний дух, дух!» Від їхніх чарів треба було мати
при собі оберег — часник і полин. Для русалок жінки вішали на
деревах рушники, сорочки, намітки, дівчата — вінки з квітів і
трав.

Народна фантазія малювала
русалок вродливими
дівчатами з прозорими
блакитними очима, з
розпущеним гарним
волоссям, вбраними у вінки
і довгі білі сорочки.
Теплими травневими
ночами вони виходили з рік
і озер погрітися при
місячному сяйві,
погойдатися на вітах дерев.
Любили русалки гратися,
водити танки і
причаровувати співом
хлопців та дівчат, щоб
залоскотати їх до смерті і
забрати з собою. Тому
подекуди їх називали
«лоскотарками», або
«лоскотухами».

Русальних пісень записано
порівняно небагато. У них відбилися
народні звичаї і вірування про те, як
русалки бігають у хлібах,
переймають жінок і дівчат, загадують
їм загадки і залоскочують тих, хто не
відгадав.

Русальні пісні виконуються під час Зелених
свят на початку або в середині травня за
старим стилем, в час найбільшого
замаювання землі зелами, квітами й травами
(впродовж Русального тижня).
У християнстві це свято відоме як Трійця і
відбувається із значним запізненням
(зміщується від початку до кінця червня, 50-й
день після Пасхи).

Закінчувався русальний
тиждень «проводами
русалок», що в деяких
місцевостях України мали
назву «розигри», або
«мавчин Великдень».
В цей день на Поліссі вибирали за
русалку гарну дівчину, вдягали її в
білу сорочку («чохлик»), розплітали
коси, заквітчували голову вінком і
водили з піснями по селу. Після
цього нібито русалки йшли з рік і
озер у ліси. Подекуди дівчата
робили опудало русалки, водили
навкруги нього хороводи, співали
пісень. По закінченню «розигрів»
опудало спалювали
або
розривали і розкидали по полю на
добрий врожай. Відтоді русалки не
бігали по полях

"Джерело: проект "Українські
пісні" http://www.pisni.org.ua"!


Slide 24

Весняний фольклор представлений
так званими веснянками або гаївками.

Веснянки - назва старовинних слов'янських
обрядових пісень, пов'язаних з початком весни
і наближенням весняних польових робіт. За
допомогою веснянок люди передавали свою
енергію природі, щоб усе живе навколо
прокинулося і знову ожило.

Назв у веснянок є
багато:
«ягівка»,
«гаілка», «гагілка»,
«ягілка», «магілка»,
«галанівка»,
«лаголайка»,
«риндзівка» та інші.

Кожна місцевість, окрім особливої
назви, мала ще й свої традиційні
слова веснянок та веселих забав.

У веснянках домінують мотиви
пробудження природи і
споріднений з ним мотив кохання.
Веснянки співаються майже
завжди одночасно з танцями та
іграми, які мають «закликати»
весну та добрий урожай.

Найголовнішим залишається те, що
усі веснянки, як би їх не називали –
це ті пісні, що звеселяють людей,
несуть в їхні душі красу та оптимізм
та є дорогоцінним скарбом ранньої
культури наших прапрадідів.

Різновидом веснянок є гаївки –
пісні, що виконувались тільки у час
великодніх свят.
Гаївок було багато і різних:
для молодших дітей,
для старших,
для хлопців і дівчат,
були й гаївки, у яких
парубки та дівчата
обирали собі пару.

На відміну від гаївок, веснянки обіймають
цілий цикл весняних пісень, які співаються
від Благовіщення цілу весну.

Для зустрічі весни пекли печиво у вигляді
журавля. Діти брали це печиво і йшли на
пагорб, звали весну і птахів. Потім це печиво
діти з’їдали. Перших птахів годували хлібом.
З весною було пов’язано початок сільгосп
робіт.
Першу борозну і початок сівби необхідно було
починати в певний день. Першу борозну
заговорювали, заговорювали і землю, і зерна
на великий урожай. У певний день здійснювали
і перший вигін худоби, його так само
заговорювали.

«Масниця» — це рухоме свято. Святкувався він
за 8 тижнів до Великодня. Масниця була рясна
їжею. Обряд Масниці втілював кінець зими,
початок весни. Масницею була або людина,
або чучело. Як правило, чучело катали по селу,
співали пісні і водили навколо неї хороводи. В
кінці свята Масницю спалювали. Ритуальним
блюдом цього свята були млинці, що втілюють
сонце. Останній день Масниці був днем
пробачення, коли люди прощали зло та
вибачали образи один одному.

У давніх слов'ян рік починався весною,
березневе літочислення зберігалося до
1403 року (за цим літочисленням
Нестор-літописець розпочав «Повесть
временных лет»). У свідомості давнього
землероба новий трудовий рік
починався з відродженням навколишньої
природи і з пробудженням матері-землі
від зимового сну, з першою оранкою і
сівбою. Весну зустрічали радісно і
пишно, з піснями, танцями, іграми. Ці
пісні називаються веснянками.

Різновиди веснянок
за Орисею Голубець:
закличні — закликається прихід
весни. До них також відносять
волинсько-підляські «рогульки»
хороводні — вітання, величання
приходу весни
гаївки — пов'язані з Великодніми
святами за часом виконання
юріївські
царинні
русальні (тройцькі) та кустові

космогонічні — в гаївках
— найдавніші мотиви
вегетаційно-господарські
тема — одна із значущих,
пов'язана з тим, що
людина дбаючи про
добрий урожай,
намагалася впливати на
природу за допомогою
аграрної магії.
любовно-шлюбна
тематика
гаївки з відгомоном
історичного буття

У давніх слов'ян був звичай,
зустрічаючи весну, виганяти,
ховати або топити зиму.
Для цього робили з соломи
опудало, одягали його в людську
одежу, співали над ним пісні, а
потім роздягали, топили, палили
або рубали.
Після спалення попіл кидали у
воду.

Із давнішого пласту у весняний цикл
входять також русальські пісні. Їх
співали на русальному тижні під час так
званих «зелених свят». В язичеські часи це
було свято закінчення весни і початку літа,
пов'язане із культом рослинності і померлих
предків.

Руса́льні пісні́ — окремий рід
української народно обрядової
пісенності з частими згадками про
русалок, зустрічі з ними і їх
«проводи», подекуди з мотивами
веснянок: про ворожіння з голосу
зозулі, звивання вінків, про милих і
нелюбів тощо.
У русальських піснях помітні сліди
культу русалок:
«приносів» на полі, влаштовуваних
для приєднання душ померлих.

Наші предки вірили в Русалок, або Мавок
(нявок), тобто духовних істот, які поселяються
серед рослин у лісах, полях, водах.
Вважалося, що ці духовні сили можуть або
сприяти, або шкодити людям. Тому від них
потрібно було мати обереги — полин або
любисток, подекуди — м'яту, лепеху, часник
тощо. Не можна в ці дні ходити в жито,
купатися в річці, щоб русалки не залоскотали.

За народними повір'ями дівчата, які втопилися або померли
засватаними, ставали русалками, а маленькі діти називались
«русалками-семилітками». Їм відводилося місце у ріках,
озерах, ставках.
За народною демонологією ліси і поля населяли «русалочкиземляночки», яких називали ще мавками, нявками (від
давньоруського «навь» — мрець).
В полях і гаях бігали мавки, плескали в долоні, примовляючи:
«Ух, ух, солом'яний дух, дух!» Від їхніх чарів треба було мати
при собі оберег — часник і полин. Для русалок жінки вішали на
деревах рушники, сорочки, намітки, дівчата — вінки з квітів і
трав.

Народна фантазія малювала
русалок вродливими
дівчатами з прозорими
блакитними очима, з
розпущеним гарним
волоссям, вбраними у вінки
і довгі білі сорочки.
Теплими травневими
ночами вони виходили з рік
і озер погрітися при
місячному сяйві,
погойдатися на вітах дерев.
Любили русалки гратися,
водити танки і
причаровувати співом
хлопців та дівчат, щоб
залоскотати їх до смерті і
забрати з собою. Тому
подекуди їх називали
«лоскотарками», або
«лоскотухами».

Русальних пісень записано
порівняно небагато. У них відбилися
народні звичаї і вірування про те, як
русалки бігають у хлібах,
переймають жінок і дівчат, загадують
їм загадки і залоскочують тих, хто не
відгадав.

Русальні пісні виконуються під час Зелених
свят на початку або в середині травня за
старим стилем, в час найбільшого
замаювання землі зелами, квітами й травами
(впродовж Русального тижня).
У християнстві це свято відоме як Трійця і
відбувається із значним запізненням
(зміщується від початку до кінця червня, 50-й
день після Пасхи).

Закінчувався русальний
тиждень «проводами
русалок», що в деяких
місцевостях України мали
назву «розигри», або
«мавчин Великдень».
В цей день на Поліссі вибирали за
русалку гарну дівчину, вдягали її в
білу сорочку («чохлик»), розплітали
коси, заквітчували голову вінком і
водили з піснями по селу. Після
цього нібито русалки йшли з рік і
озер у ліси. Подекуди дівчата
робили опудало русалки, водили
навкруги нього хороводи, співали
пісень. По закінченню «розигрів»
опудало спалювали
або
розривали і розкидали по полю на
добрий врожай. Відтоді русалки не
бігали по полях

"Джерело: проект "Українські
пісні" http://www.pisni.org.ua"!