Громадянське суспільство як суб`єкт фінансового права, к.ю.н. Р.О

Download Report

Transcript Громадянське суспільство як суб`єкт фінансового права, к.ю.н. Р.О

Громадянське суспільство як суб'єкт фінансового права

Суб'єктивне фінансове право

З

позитивістського підходу

суб'єктивне фінансове право

— це належна фінансовому чи кредитному органу, а також іншим суб'єктам цих зв'язків для задоволення їхніх інтересів міра можливої або дозволеної поведінки, забезпечена юридичними обов'язками інших осіб відносин у сфері правового регулювання публічних фінансів. З етатистської точки зору, суб'єктивне право виражено в суворо визначених юридичних можливостях цієї особи, в наявності у неї відомого «юридичного плюса», причому

ці можливості не безмежн

і, їх чітко визначено за змістом, у цих межах особа й може будувати свою поведінку.

З природно-правового підходу суб’єктивне

фінансове право

– це вид та міра поведінки людей, що виступає передумовою особистої свободи індивіда, засоби задоволення матеріальних та духовних потреб, забезпечує поєднання колективних, індивідуальних і суспільних інтересів. Тобто

, суб’єктивне право виступає мірою свободи, яка визначається суб’єктивною здатністю окремої людини реалізовувати себе

суб’єктивне фінансове право це свобод особи у сфері правового максимальне їх закріплення та

.

Як висновок можемо зазначити, що з позицій природно-правового типу право розуміння

можливість реалізації невід’ємних прав і регулювання публічних фінансів та

гарантування з боку публічного суб’єкта.

У фінансово-правовій науці серед учених найбільш поширеним є підхід виділяти такі три групи суб’єктів фінансового права:

Суспільно територіальні утворення.

(держава в цілому, територіальна громада) Колективні суб'єкти.

(органи державної влади, підприємства, установи, організації) Індивідуальні суб'єкти (фізичні особи)

Д.В. Вінницький пропонує в основу класифікації суб’єктів фінансового права покласти наявність (або відсутність) публічної влади у суб’єкта та поділити суб’єктів фінансового права на публічних та приватних.

• • • Серед ознак розрізнення публічних та приватних суб'єктів Д.В. Вінницький виділяє наступні:

Приватні суб’єкти виражають у фінансових правовідносинах, як правило, свою власну волю та інтерес. Публічні – волю та інтерес відповідної соціальної спільноти, що проживає на

відповідній території;

Правосуб’єктність приватних суб’єктів характеризується правоздатністю та дієздатністю, правосуб’єктність публічних

суб’єктів – компетенцією;

Виникнення публічного суб’єкта має або історичний характер, або він створюється в примусовому порядку. Для приватного суб’єкта більш характерним є добровільність створення (ця ознака має значення для колективних

суб’єктів).

Древаль Людмила Миколаївна спробувала у спеціальному дисертаційному дослідженні об'єднати попередні класифікації суб'єктів фінансового права та виділити: • •

1. Публічні суб'єкти

РФ, суб'єкти РФ муніципальні утворення • •

2. Колективні суб'єкти

суб'єкти, що здійснюють владні повноваження суб'єкти, що не пов'язанні з владними повноваженнями

3. Індивідуальні суб'єкти

Українська дослідниця Перепилиця М.О. дещо вдосконалила вищезазначені класифікації суб'єктів фінансового права :

• •

Держава Територіальна громада

• • •

Органи державної влади Юридичні особи Індивідуальні суб'єкти

Згідно людиноцентристської концепції фінансового права ми пропонуємо наступну класифікацію суб'єктів фінансового права :

1. Громадянське суспільство як суб’єкт фінансового права. 2. Держава як суб’єкт фінансового права.

3. Територіальна громада та органи місцевого самоврядування як суб’єкти фінансового права.

4. Фізичні та юридичні особи як суб’єкти фінансового права.

• • • •

Юридичною сутністю етатистської доктрини фінансового права є:

повний відрив публічних інтересів від приватних і вульгарне протиставлення перших другим;

установлення юридичної нерівності

приватного та публічного суб'єктів; проголошення пріоритетними в фінансових правовідносинах інтересів держави і фактичне встановлення на цій підставі повного панування фінансових інтересів держави і таке ж повне ігнорування природних прав та законних інтересів всіх інших суб'єктів; побудова всієї системи фінансових правовідносин у суспільстві за владним критерієм.

Історично етатистська доктрина фінансового права

себе вичерпала. Це стало очевидним ще на початку ХХ століття. Але тільки в середині ХХ століття була знайдена альтернатива їй – так званий

людиноцентризм у сфері публічних фінансів

Держава як суб’єкт фінансового права.

Етатистський підхід

Держава основний та ключовий суб'єкт фінансового права, наділена виключними суверенними повноваженнями у фінансових правовідносинах.

Людиноцентристський підхід

Держава найбільш адекватний даному рівню розвитку інструмент суспільства щодо розподілу та перерозподілу ВВП та НД. Тобто, рівний, рівноцінний партнер інших суб'єктів у фінансових правовідносинах, наділений цілим рядом обов'язків.

Тобто, демократичні ринкові трансформації суспільств у другій половині ХХ – на початку ХХI століть висунули нові вимоги до правового регулювання публічних фінансів, уточнивши насамперед його цілі й інструменти, суб'єктний склад і зміст.

Громадянське суспільство

суб'єкт фінансової політики, а

державі повертається

в усе більшій мірі й все очевидніше перетворюється з об'єкта в , але вже на іншому етапі її історичного розвитку,

роль інструмента суспільства в фінансовій політиці

. Індивід з його приватними і публічними

потребами

природно опиняється в центрі фінансових правовідносин. Тобто, відбувається докорінна зміна глибинних начал суспільного устрою та життя, що уже породила множину найскладніших теоретичних і практичних проблем соціального прогресу, в тім числі і проблем правового регулювання публічних фінансів.

• Нам уявляється, що успішно розв'язати основоположні проблеми теорії і практики фінансового права, природно зістикувати, здавалося б, не сумісні в принципі приватні і публічні інтереси індивіда можна саме з позицій

потребового підходу

.

приватні потреби для кожного індивіда відрізняються строго індивідуальним чи, у крайньому випадку, груповим характером, публічні потреби носять загальний характер, вони об'єктивно властиві і вкрай необхідні якщо не кожному, то надзвичайно широкому колу індивідів, усвідомлені і загальноприйняті цими індивідами

з позицій етатистської доктрини сенс фінансового права полягає у спробах еклектичного об’єднання, а фактично протиставлення несумісних між собою начал – інтересів публічного суб’єкта та індивіда чи навпаки, тобто, у них імпліцитно присутній антагонізм.

з позицій людиноцентристської концепції суть фінансового права полягає у нормуванні та поєднанні двох невід’ємних сторін, атрибутів єдиного начала – природних потреб індивіда, їх індивідуальної для кожного та спільної для усіх, тобто, загальної,

частин.

Нормативні шляхи вирішення проблеми співвідношення приватних та публічних потреб індивідів

Новітня теорія публічних фінансів в Україні тільки почала формуватись. Відбувається первісне кількісне нагромадження знань про даний феномен, тому ще не на часі підводити навіть проміжні підсумки. В Конституції України, яка виступає квінтесенцією теорії та практики держави і суспільства в сфері публічних фінансів, підходи до їх розуміння намічені у найзагальніших рисах і є, як мінімум, непослідовними та суперечливими.

У п. 1. ст. 13 Конституції України проголошується:

« Земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші мінеральні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони

є об’єктами права власності Українського народу

(виділено мною. – Г.Р.). Від імені Українського народу

права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією

» (виділено мною. – Г.Р.). Про

бюджетні кошти держави

тут і

не згадується

, ніби у них дійсно відмінна від природних об’єктів права власності українського народу правова природа.

Офіційну відповідь на це питання можна знайти у статті 95 Конституції України, пункт 1 якої гласить:

«Бюджетна система України будується на засадах справедливого і неупередженого розподілу

суспільного багатства

між громадянами і територіальними громадами».

Категорії

власність Українського народу і суспільне багатство

категоріях . є синонімами, що свідчить про ідентичну правову природу відповідних суспільних феноменів, відображених у зазначених Проте юридичний режим природних об’єктів права власності Українського народу та права суспільної власності на бюджетні кошти, як переконує системний аналіз Конституції України та іншого чинного законодавства України, є неідентичним, а щодо останнього навіть суперечливим.

Власність українського народу = суспільне багатство

Зокрема, спираючись на пункт 7 частини 1 статті 92 Конституції держави, який гласить, що «правовий режим власності» «визначається» «виключно законами України», вітчизняний законодавець право державної власності на грошові кошти, які належать державі Україна, закріпив у статті 326 Цивільного кодексу України. Цим самим він уможливив застосування до публічних фінансових ресурсів цивілістичних доктринальних підходів, що є, на нашу думку, методологічно і теоретично хибним, а практично небезпечним.

Зміст права державної власності складають правомочності володіння, користування і розпорядження, які здійснюють відповідні органи державної влади

Виникає запитання: Чи наділена в дійсності держава в особі відповідних органів такими повноваженнями щодо коштів Державного бюджету?

Деякі теоретики юристи-фінансисти відповідають на дане питання ствердно.

• • Так, у більшості підручників з фінансового права України та інших держав пострадянського простору держава як суб'єкт фінансового права розглядається виключно або переважно через реалізацію нею свого фінансового суверенітету (податкового, бюджетного тощо), який поглинає право власності на публічні кошти.

Крім того, деякі науковці бачачи аморфність цієї теорії пробують деталізувати цю концепцію. Наприклад, М.В.Карасьова тлумачить ці відносини як право вимоги держави до Центрального банку та інших уповноважених банків

При побіжному аналізі наведеної М.В. Карасьовою конструкції власності держави на бюджетні кошти може здатися, що вона за формою має всі ознаки • класичної цивілістичної тріади власності володіння, користування, розпорядження.

Але чи є насправді такою власність держави на бюджетні кошти за

своїм змістом, тобто, чи може держава, приміром, заставити бюджетні кошти, тимчасово уступити їх на власний розсуд іншому суб’єкту правовідносин чи вчинити з ними будь-який інший правочин, наприклад, подарувати, як це може здійснити який завгодно реальний власник у класичному варіанті?

В Конституції України права природа та юридичний режим власності на кошти Державного бюджету визначені незрівнянно адекватніше, точніше

• у статті 95 Конституції України зазначено: “ Бюджетна система України будується на засадах справедливого і неупередженого розподілу

суспільного багатства

між громадянами і територіальними громадами.

Виключно законом про Державний бюджет України визначаються будь-які видатки держави на загальносуспільні потреби, розмір і цільове спрямування цих видатків ”

Категорія

суспільного багатства

дуже чітко й однозначно вказує на:

● суворо цільове призначення зазначеного грошового фонду ● здійснювати лише передбачені суспільством ді

тобто, вона

потреби

.

не є реальним власником

України, а тільки

законами України

”.

приводу публічних фінансів ● конструкція “суспільне багатство”

Конституції України ї. державного бюджету

– здійснює його права “ лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та ● конструкція “ суспільне багатство ” є встановленою у

. Податкові, як і будь-які інші,

надходження в бюджет держави не можуть бути використані нею на що завгодно, а тільки на публічні

є визначеною у

мірою свободи контрагентів держави

.

● держава у цій конструкції зобов’язана особа, управомочена від імені істинного власника – суспільства Конституції України мірою необхідної поведінки держави з

у фінансових правовідносинах

.

Дякую за увагу!