Transcript Київський літературно-меморіальний музей М. Рильського

Організатор: Кафедра історії України і
музеєзнавства КНУКіМ
Куратор: Драниш Марія Сергіївна
Київський
літературномеморіальний
музей Максима
Рильського
Багряний вечір догорів,
І попіл падає на місто,
Переливається намисто
Понаддніпрянських ліхтарів.
По шумі денних голосів
На серці тихо, сумно, чисто,
Ніч, лампа, роздум, самота,
Сніги паперу ще німого.
Спокійна творчості тривога,
В мовчанні зімкнені уста,
Ледь-ледь окреслена мета
Знов серце манить у дорогу.
М.Рильський
Хай сонцем ранішнім мій тихий вечір блисне,
Хай людям принесе це слово благовісне
Журбу цілющую і животворний біль!
Літературно-меморіальний музей
Максима Рильського розташований на
мальовничих пагорбах старовинного
Голосіївського лісу не випадково.
Тонкий лірик, Максим Рильський любив
природу, розумів співуче мерехтіння лісу,
вбирав красу кожної квітки, травинки…
Народившись у Києві і провівши
дитинство на мальовничих берегах
Унави, що у Романівці, Рильський на все
життя ввібрав у себе батьківське
виховання і потребу жити в одному ритмі
з природою.
Там радість першу і страждання перше
Довірливо навчався я приймать,
Там рідну пісню слухав я, завмерши,
Щоб і самому стиха заспівать…
Ліс в ясних коронках
В вікна зазира.
Скрізь по вітах тонких
Самоцвітна гра.
Снігурів червоних
Сонце золотить.
В снігових затонах
Щогли верховіть.
Сад у білій піні,
В кризі небеса,
Перехресних ліній
Розцвіла краса.
Ще за юнацьких років Поет любив навідуватись у Голосіївські ліси, рибалив на
Горіховатському озері, бував в Китаєво та Феофанії. Повернувшись з евакуації після війни, у
1946 році Максим Рильський розпочав будувати будинок за власним проектом. Незабаром
разом зі своїми друзями – селекціонером-самоуком Йосипом Магометом та майбутнім
академіком Миколою Гришком були посаджені і перші плодові дерева: яблуні, груші,
персики, сливи, абрикоси, висаджено кущі бузку та троянд. Максим Тадейович любив свій
сад, плекав та доглядав його. Під улюбленою “шевченковою” вербою проводив багато часу,
зустрічаючись з друзями, розмірковуючи над людським буттям…
Сад і сьогодні живе спогадами про свого господаря, радо зустрічає
кожного, хто завітає в гості…
В Голосіївському будинку Максим Тадейович з родиною прожив 13
років. Це була пора “третього цвітіння”, пора поетичних шедеврів. Тут
були написані збірки “Троянди й виноград” (1957), “Голосіївська осінь”
(1959), “Зимові записи” (1964), цикл “Тайна осіннього листя” (1963-64).
По смерті поета сини Георгій та Богдан передали
Голосіївську садибу державі для створення музею,
урочисте відкриття якого відбулося 10 липня 1968 року.
Сьогодні літературно –меморіальний музей Максима
Рильського – це унікальна колекція рукописної
спадщини, рідкісних світлин, творів образотворчого
мистецтва, побутових речей середини 20 століття,
меморіальні інтер’єри, що відтворюють атмосферу
50-60-х років минулого століття.
Найбільше часу Максим Тадейович
проводив у своєму кабінеті. Тут писались
вірші, редагувались статті, “творились”
переклади…
О тиха пристане робочого стола,
Де ще на якорях дрімають вірні рими,
Де мислі щоглами підносяться стрункими,
Струмують образи, як понадводна мла!
В кабінеті знаходиться рідкісна книгозбірня наукової та художньої
літератури, якою щодня користувався поет, перекладач, академік
Максим Рильський. В кабінеті поета фотографії дорогих для серця
постатей: портрет О. Пушкіна, могила Т. Шевченка, копія фотографії
батька Тадея Рильського та Володимира Антоновича, фотопортрети
А. Бучми, Ю. Шумського, М. Заньковецької, дружини Катерини
Миколаївни.
Тут, в кабінеті – улюблена рушниця, патронташ.
Максим Тадейович любив свій кабінет за часи
творчого натхнення, за спогади і мрії…
Рушниця висить на стіні,
Коминок згасає рожево,
І відблиск його у вікні
Тремтить кришталево.
Синіє надворі зима
В тремтячім глибокім півтоні,
А в хаті: рушниця, пітьма
І блиски червоні…
Опудала звірів та
птахів дарували друзі
Поета
З дитинства, “заглиблений у книг
нових і давніх стоси”, Максим
Рильський любив і шанував книгу.
Його меморіальна бібліотека
нараховує близько 10 тисяч томів.
Тут “рядами гордими, пророчисто –
німими Стоять книжки, нетлінні,
мов краса…”
Ця унікальна бібліотека дає
уявлення про широке коло інтересів
Поета.Тут і наукова література з
літературознавства, лінгвістики,
мистецтвознавства, історії, і
художня література – українська та
світова.
Найбільшим та найулюбленішим
місцем зустрічі друзів та
шанувальників Максима Тадейовича у
Голосіївському домі була вітальня. Її
стіни бачили чи не всіх класиків
вітчизняної культури.
Серед просторої та простої вітальні
впадає в око старовинне фортепіано:
Тут фортеп’яно з теплою душею
Стоїть і жде, що приторк білих рук
В йому пробудить півзаснулий звук.
Максим Тадейович був наділений неабияким імпровізаційним
даром – не тільки літературним, але й музичним. Грі на фортепіано
юного Рильського вчив не хто інший як Микола Лисенко.
На стінах вітальні
подарунки друзів –
малярські твори
відомих художників
М. Глущенка, І.
Баклемішевої, П.
Сльоти.
Тут, у вітальні, зустрічався Максим Рильський з молодими поетами,
студентами. Багато поетів-”шістдесятників” завдячують поету,
називаючи його Вчителем.
Кімната, в якій
Максим Тадейович
провів останні роки
свого життя…
Записник Максима Тадейовича, в якому Поет
занотовував події, листи рідним та друзям,
власні роздуми та вірші.
Реконструйований
фонтан та голуб’ятня
біля садиби Поета
За сорок років свого
існування музей
Максима Рильського
здійснив вагомий внесок
у розвиток української
культури. Після
капітальних ремонтнореставраційних робіт
2005/06 років садиба
немов відроджується до
нового життя, життя у
третьому тисячолітті…
Щодня до музею
навідується молодь,
приходять поети,
художники, музиканти,
відкриваючи нову
сторінку в історії
Голосіївської садиби
поета…
Музей
працює
щоденно з
10 до 18
годин.
Вихідний –
п’ятниця та
останній
четвер
місяця.
А завітати до цього дивовижного
музею можна за адресою:
м. Київ, вул. Максима Рильського, 7
(район Голосіївської площі).
О, літ людських не треба рахувати:
Летять вони, і не спинити їх;
Еринії хай покарають тих,
Кому життя – лиш привід до цитати.
Само воно в собі самім багате,
А різні схеми – непрощенний гріх.
Нехай живе безмежна даль доріг,
Де вільно лине тільки дух крилатий.
Рости весь вік, щороку молодіть,
У глибині захмарених століть
Дошукуватись проблисків нового…
Максим Рильський
Дякую за увагу!