Transcript Хліб у культурі українців



Українці, як землеробський народ із своїми
традиціями, здавна вирощували жито і
пшеницю як головні харчові культури. Тому вони
дуже шанували хліб, вважали його святинею і
називали «святий хліб». Великим гріхом було
викинути, навіть, маленький шматочок, а залишки
хліба віддавали свійським тваринам або
спалювали в печі.
Хліб-сіль, подані гостеві
на вишитому рушнику, були
й залишаються вищим
проявом гостинності.



Історики зауважують, що з давніх-давен українці
надзвичайно шанобливо
ставилися до орачів, а
вирощування хліба було
основним їхнім заняттям.
Хліб посідав таке важливе місце в їхньому житті,
що в роки неврожаю, незважаючи на велику
кількість дичини, риби, різноманітного лісового
харчу, люди все одно потерпали від голоду.
За переказами, першим орачем був сам Господь
Бог.
Хліб є символом добробуту.
Побажання «хліб та сіль»
прикликає до родини
багатство.
 Хлібні жертви у давнину
приносили хатнім духам:
- домовику, духам землі - щоб добрий
був урожай;
- водяному - щоб не топив худоби та людей.
 Колись вірили, що на тому світі люди, які без
пошани ставилися до хліба, збиратимуть усі
викинуті під час земного життя крихти.


У різних місцевостях
України переказують, що
були такі часи, коли людям
завжди вистачало хліба, і
вони не знали голоду. Тоді
зерно у хлібному колосі
починалося від самої землі.
А називався той
незвичайний колосок "стоколос".

Одного разу Христос із апостолами проходив
селищем і зайшов до якоїсь хати попросити
хліба. Господиня якраз пекла млинці. Але,
розлютившись на жебраків, вона кинула їм
млинця, яким перед тим витерла сліди, що її
дитина лишила на лаві. Христос, обурений такою
наругою над святим хлібом, вийшов у поле і
почав обдирати отой стоколос знизу вгору.
Побачивши це, хазяйський пес почав вити. Тоді
апостол Петро вблагав Христа залишити на
колосі зерна "на собачу долю". З того часу люди
їдять хліба "на собачу долю".



У народних повір'ях хліб
протиставлявся усьому
нечистому. Так до лісу
завжди брали із собою
шматок хліба, бо його нібито
бояться гадюки.
Звичай благословляти хлібом
також пояснюється
уявленнями про хліб як
оберіг. Батьки благословляли
ним молоде подружжя.
Хлібом заведено
благословляти в далеку путь.
Зустріч хлібом-сіллю - не що
інше, як своєрідний очисний
обряд. Адже людина могла
принести з чужини щось
погане, вороже, недобру дію
чого мав нейтралізувати хліб.

З хлібом пов'язано безліч звичаїв і повір'їв,
наприклад, хліб дозволялося різати тільки у
висячому положенні і тільки в напрямку до себе.
Якщо шматок хліба впав, його слід було підняти,
поцілувати і знову покласти на стіл, бо викинути
шматок вважалося святотатством. У цих звичаях
виявився постійний острах голоду, який
переслідував предків
сучасних українців.


«Забудьок» (хліб, забутий у печі) використовували для того, щоб допомогти щось забути,
наприклад дівчині, яка виходила заміж - скоріше
забути батьківську домівку, худобі купленій
на ярмарку - забути старого господаря і т. ін.
Вірили, що хліб може навіть зупинити пожежу,
якщо обнести його навколо палаючої будівлі.

Хлібинами обмінювались, укладаючи важливі
торговельні або земельні угоди. Колись усі, хто їв
за одним столом ритуальний харч, вважалися
спільниками в певній справі. Це був лише обряд,
який пізніше переродивсь у традицію
завершувати важливу роботу великим застіллям із
багатьма наїдками. Але обов'язково була якась
головна "хлібна" страва, яку навіть не завжди
споживали. Вона мала суто обрядовой характер.

Хліб і досі відіграє важливу роль у багатьох
українських обрядах. Учені вважають, що серед
інших обрядових дійств українське весілля
посідає перше місце за повнотою застосування
ритуального хліба, починаючи від
моменту сватання.


Обіцянку, яку скріпили хлібом, не можна було
порушити. Свати приносили до хати дівчини
хлібину, а взамін, у разі
згоди, отримували паляницю.
Подекуди під час сватання
спеціально випечений пиріг
ділили навпіл. Одну його
половину віддавали представникам роду
молодого, другу залишали в батьків молодої.

В весільній церемонії коровай бере участь від
початку і до кінця. Ним благословляють молоду
пару батьки. Гості, обдаровуючи молодих,
подарунки кладуть «на коровай» чи «до
короваю». Врешті, святкування завершується
поділом короваю. Серединка дістається
молодятам, як символ зародження нового
життя. Потім староста ділить
коровай між гостями, а «підошва»
віддається музикантам за веселу
музику.


Коровай пекли урочисто. Іноді в цьому брали
участь усі заміжні жінки з роду молодої. Кожний
етап супроводжувався спеціальними піснями.
Жінок, які випікали коровай, називали
коровайницями, і до цього обрядодійства
допускалися тільки заміжні жінки, щасливі у
шлюбі. Керувала ними старша коровайниця.
Заквітчані вінками з барвінку, жінки збиралися до
хати молодої, зазвичай у четвер перед весіллям.
Тут уже було розкладено ночви, решета,
підготовлено найкраще борошно. З
його просіювання й починався процес
виготовлення короваю.

Замішувати тісто мали чоловіки. Жінкам
заборонялося навіть заглядати в діжу. Так само
лише чоловік мав право всаджувати коровай у
піч, хоча за лопати трималися всі присутні в хаті
родичі молодої. Символіка цих звичаїв дуже
проста. І піч, і діжа сприймалися як жіноче лоно.
Порушення названих заборон могло призвести
до безпліддя нареченої.

Короваю надавали круглої форми. Його розміри
свідчили про достаток батьків майбутнього
подружжя. Зверху коровай прикрашали
візерунками, серед яких були мотиви світового
древа та колосся - символ добробуту.
Траплялися також зображення сонця й місяця, що
позначали подружжя. Іноді вже у випечений хліб
вставляли гілочки з дерев. Усередину короваю
клали дрібні гроші. За великий успіх вважалося
знайти монету у своєму шматку весільного
короваю.

Окрім короваю, випікали лежні та шишки невеличкі булочки у формі шишок - та дивень круглий хліб із діркою посередині. Перед тим, як
від'їжджати до дому молодого, наречена
дивилася на схід сонця крізь дивень, щоб діти
були гарними. Вірили також, що таким чином
вона може побачити свою майбутню долю.

Без споживання ритуального хліба не
обходилося жодне з великих народних свят. Так,
на Різдво, яке збіглося з дохристиянським святом
зимового сонцевороту, українці їдять кутю спеціальну страву, яка готується з вареної
пшениці (або ячменю), маку, горіхів та меду. Хліб
у цей день є лише доповненням до куті. Ним
селянин благословляє худобу перед Святою
вечерею зі словами: "Благословляю тебе цим
святим хлібом і закликаю на тебе добро, щоб ти
звіря не боялася, грому не лякалася та щоб
минали тебе чорні напасті!"
Цікавий обряд, що демонструє ритуальне
значення хліба, відбувався на Щедрий вечір.
Після святкової вечері господар годував худобу
"пирогом" — хлібиною із хрестом зверху,
примовляючи:
 — Хто йде?
— Бог!
— Що несе?
— Пиріг.
 Після цього він
благословляв худобу хлібиною,
яку потім ділив між усіма тваринами.


Подібне значення має калита - великий прісний
хліб із білого борошна, який пекли перед днем
св. Андрія. Калиту прикрашали сухими вишнями
чи родзинками, у її приготуванні брали участь усі
дівчата села. Коржа підвішували до стелі в хаті,
де відбувалися вечорниці. Біля нього
стояв язикатий "Пан Калитинський" із
квачем, вмоченим у сажу. Він запро шував "Пана Коцюбинського", яким
міг бути будь-хто із присутніх,
"калиту кусати".

Узявши поміж ніг коцюбу, учасники гри по черзі
під'їжджали до калити. Тут відбувалася
жартівлива розмова із вартовим, який намагався
усілякими способами розсмішити "Пана
Коцюбинського". Якщо Коцюбинський
посміхнувся, Калитинський мазав його квачем по
губах, а кусати калиту ішов інший гравець.


На Масницю в Україні варили вареники. Колись
вареники були винятково ритуальною стравою,
пов'язаною з культом місяця.
Також вареники варили дівчата й роздавали
хлопцям у день Сорока святих мучеників (22
березня) - щоб "мороз любистка не побив". Цього
ж дня пекли сорок медових печивець у вигляді
пташок і роздавали дітям, "щоб птиця водилася".


Особливі різновиди хлібних виробів виготовляли
і вживали після Масниці під час Великого посту.
Так, в Україні в перший день посту їли спеціальні
сухі коржі - "жиляники". Вони сильно
контрастували із багатими масничними стравами
й нагадували про стриманість наступних місяців.
На четвертому тижні Великого посту, в
Середохресну середу, господині пекли хлібини у
формі хрестів, посипані маком, і мастили їх
медом. Частину з'їдали, іншу - зберігали до
сівби, що було відгомоном жертви духам поля.


Важливе місце серед інших
різновидів обрядового хліба
посідають паски.
На сході пасхальний хліб був
інакшим - прісним, мав прямокутну форму і
пов'язувався з чоловічою символікою. Перше
свідчить про те, що ця традиція дуже давня,
адже прісний хліб з'явився раніше, ніж
дріжджовий. Друге - про те, що цей хліб був
присвячений підземному богу, пов'язаному
із плодючістю. Прямокутник у ранніх формах
мистецтва позначав поле й був символом цього
бога.


"Хлібні" обряди, що супроводжують оранку, сівбу,
зажинки та обжинки, й не перелічити. Кожен із
них супроводжувався обідом, частиною якого
були спеціальні страви з борошна.
На початку жнив господиня готувала вареники, а
на обжинки випікала величезний коровай із
нового зерна, який по шматку роздавали всім
членам родини та женцям.