“

Не наша пам’ять

”

: репрезентації Голокосту у міському просторі сучасного Львова та свідомості його мешканців

Анна Сусак, IFiS PAN

Дослідницьке питання

 Якими є сучасний стан та джерела формування “пам’яті місця” про євреїв та Голокост у Львові. Термін “place memory” - “пам’ять місця” (P.Connerton

) є інтерактивною та має подвійне значення:  “місце що пам’ятає” через свій урбаністичний пейзаж (часто незмінний протягом століть), історичні будівлі чи свідому діяльність мешканців і влади міста (назви вулиць, пам’ятники), а отже завдяки своїм місцям пам’яті.  “пам’ять мешканців” – котрі володіють кращими чи гіршими знаннями про історію місця, у якому мешкають. Обидва види цієї пам’яті є тісно пов’язаними між собою  Розглянути репрезентації Голокосту у публічній сфері сучасного Львова як у складному просторі взаємодії між офіційними (державними), локальними, особистими (перш за все родинними), громадськими (не пов’язаними із історичною політикою держави) та глобальними наративами

Використані матеріали та бази даних

     Кількісне дослідження “Єврейська спадщина Львова очима його мешканців” (1-17.10.2008, N=800, ЦМІ) Авторські експертні інтерв’ю із представниками єврейських організацій Львова (2009-2010, N=10) Фокус-групи “Стереотипи, толерантність та стратегії” із вчителями історії загальноосвітніх шкіл Львова (2, грудень 2011, ЦМІ та Фонд “Відродження”) Авторський аналіз “місць пам’яті” єврейської громади та Голокосту у міському просторі Львова Аналіз веб-сторінок ЛМР, вибраних НУО, львівських музеїв та ін.

Історичне тло та контекст проблеми

     1939 рік – третина населення Львова (близько 100 000 осіб) – євреї Червень-липень 1941 року – криваві погроми (близько 8000 жертв) 20 000 – розстріляних у гетто, 60-80 000 – вивезено до Белжця, 200 000 – жертви Янівського концтабору На момент приходу Радянських військ у місті залишалось близько 300 євреїв (0,9%) «Урбіцид» єврейського Львова

„

Miasta o wymienionej krwi” (M.Lewicka)

 1945-1947: виселення польських мешканців Львова (виконання радянсько-польської угоди від 9.09.1944)  Інтенсивна урбанізація (зріст населення майже вдвічі із 1945 по 1959 рр.)  Більшість повоєнних мігрантів (близько 76,8%) до Львова становили українці – мешканці навколишніх галицьких сіл (Г.Боднар)

(c) Maria Lewicka

Результати дослідження «Єврейська спадщина Львова очима його мешканців» (2008)

Голокост у радянській політиці пам’яті

 Голокост як виклик офіційному мітові Великої вітчизняної війни: не міг наголошуватися, бо применшував би значення всіх жертв сукупно як «радянських громадян»  Десакралізація місць пам’яті, фунціональна підміна (старе єврейське кладовище у Львові)  Повоєнна атмосфера страху та утвердження радянської ідеології не сприяли розповідям нечисельних довоєнних мешканців про минуле міста

“Памятник Советским гражданам и военнопленным солдатам и офицерам Советской армии, расстрелянным немецкими оккупантами в Бабьем яру” 1976

Після 1991: основні тенденції та джерела “пам’яті місця”

 Культивування пам’яті про Голокост вперше стає можливим  1992 – Встановлення пам’ятника жертвам Голокосту у Львові

Джерела пам’яті: lieux de memoire або “урбаністичні підказки”

Меморіальні дошки 1 Назви вулиць 4 Пам’ятники Знатні особи єврейсь кого походже ння Голокост Сакральні споруди Різні аспекти життя єврейської спільноти у місті 2 5 1 1 Відкриті написи на будинках 4

„There is nothing in this world as invisible as a monument” (R.Musil)

«(…)Дальше, пам’ятник жертвам Голокосту, тому шо це частина історії Львова.

І: А хто його в основному відвідує?

Р: Або єврейські делегації або представники єврейської громади. Більше ніхто.

І: А інші львів’яни?

Р: Є багато представників загальноукраїнських організацій, політичних партій, розумієте… (…) прихований політичний піар і воно мене дуже хвилює”

Уривок інтерв’ю з представником Львівського відділення «Сохнут» (35 р., ч.)

Джерела пам’яті: Голокост в українських підручниках для ЗОШ (О.Іванова, А.Вилєгала)  Підручники 1991-2000 – інформація про Голокост залишалась доволі бідною, подібною на ту, що була у радянських підручниках  Лише в 2001 році в Програмі Міністерства освіти України Голокост стає названим як одна з обов’язкових тем (Підписання Стокгольмської декларації)  З 2001 року: інформацію щодо Голокосту, як правило, подано поза українським контекстом (наприклад, антисемітизм у Німеччині як причина Голокосту, концтабори як центр його здійснення) –

загальноєвропейська тенденція (Т.Снайдер)

 Намагання авторів створити несуперечливу картинку, в якій є нацисти – злочинці та євреї (і інші) – їх жертви. Униканна проблемних питань щодо ролі українців (як праведників, так і колаборантів)  Винятки: «Нариси з історії України» (Я.Грицак, 2000), спеціалізовані видання (Нова Доба, Ткума, УЦДГ – середній наклад: 500-1000 примірників)

Цитата із фокус-групової дискусії із львівськими вчителями історії (20.12.2011)

 «Справа в тім, що питання вивчення Голокосту в школах в програму введено в 2006 році. Введено в питання державної підсумкової атестації, і відповідно воно введено в ЗНО. Так ось – (…) я порахувала, що для того, щоб викладати Голокост, що отут в тебе получається провалля –і в тебе залишається хвилин п'ятнадцять. Ну від сили тринадцять.»

Громадські ініціативи

Глобальний дискурс Голокосту у локальному контексті

“Конкуренція страждань” та “підміна рамок” (Г.Вельцер)

 “Із населення найбільше страждали євреї, як найчисельніша частина населення Львова та через жорстоку расову політику по відношенню до них гітлерівської Німеччини. Не менше зазнали страждань українці(…) Виконавцями всіх злочинів, як бачимо, були німці. До злочинів не були причетні не те що безпосередньо, а навіть опосередковано будь-які українські структури, що тоді існували.” (із

офіційної веб-сторінки Національного Музею-Меморіалу “Тюрма на

Лонцького”)  “Щодо толерантності, якщо можна, в мене є таке побажання, так як в мене є викладено в підручнику за одинадцятий клас. Історія Голокосту. Я би хотіла побачити точно такий самий виклад Голодомору. Речі названі своїми іменами” (фокус-група із вчителями історії ЗОШ, Львів, 23 грудня 2011).

 Г.Вельцер: розповідь про Голокост стає приводом, аби за аналогією розповісти про страждання власної групи. Особливостями такої розповіді є наведення описових структур з опису чужої трагічної долі в описі своєї власної

Джерела інформації: існуючі та бажані

Оцінка присутності євреїв у структурі населення міста

До Другої Світової Війни?

(53,3%) Безпосередньо після Другої Світової Війни?

(52,4%) На сьогодні?

(48,8%) Дані опитування (середні значення) 20,5 Офіційні соціально демографічні показники, у % 34,7% (на 1941 р.) 8,57 0,9% (на 1944 р.) 18,7 0,2% (на 2001 р.)

ЧИ ВІДБУВАЛИСЬ У ЛЬВОВІ ЄВРЕЙСЬКІ ПОГРОМИ У хх ст.?

48,0% 52,0% Так Ні

Висновки

 Специфіка повоєнної історії населення Львова як дисконтинуїтетної спільноти створює дуже обмежені можливості для передачі міжпоколіннєвої пам’яті. Значну роль також відіграли “урбіцид” єврейського Львова радянська політика «організованого забуття»  Попри позитивні зміни після 1991 року, у публічному просторі Львова дискусії про Голокост відведено маргінальне місце, оскільки пріоритетним є увіковічення «власних» жертв та «власних» героїв, що так само, як і Голокост, замовчувалися в СРСР  Провідну роль у впровадженні до громадського простору як тематики Голокосту, так і історії єврейської громади Львова відіграють окремі НУО та публічні інтелектуали

Висновки

    Саме Голокост найчастіше «прочитується» як у існуючих місцях пам’яті про єврейський Львів так і у комемораційних ініціативах, котрі мешканці міста готові були б підтримати. Відображення кількасотлітньої історії життя громади у міському просторі поки що залишається на маргінесі Мешканці сучасного Львова мають дуже обмежені знання щодо його єврейського минулого та практично не цікавляться цим питанням. На загальну обізнаність із історією єврейської громади та Голокосту мають вплив вік, освіта та «вкоріненість» львів’ян. Найвищий рівень зацікавлення демонструють представники молодшого покоління та респонденти із Львівською ідентичністю.

Голокост зокрема та історія євреїв Львова загалом сприймається як «чужа» пам’ять, відповідальність за яку повинні нести в першу чергу представники самої нечисленної громади.

Методологічні виклики