Transcript pps
Slide 1
Кожна криниця
нижча
За кожного з нас.
Та жоден із нас
Не вищий,
аніж джерело
М. Пшеничний
Slide 2
ПШЕНИЧНИЙ
Микола Іванович
народився 19 липня 1954 року в селі Молодаві Дубенського
району Рівненської області. Закінчив середню школу №1 в
місті Дубні та філологічний факультет Рівненського
педагогічного інституту. Працював різноробочим, муляром,
штукатуром, у редакціях обласної та районних газет,
редагував багатотиражку, очолював видавництва „Наш край" і
„Край", вчителював, директорував у школі, викладав у
технікумі. Нині - завідуючий відділом науково-освітньої
роботи Державного історико-культурного заповідника міста
Дубна. Позапартійний. Був депутатом п'ятьох скликань
Дубенської районної та міської рад. Нагороджений Грамотою
Міністерства освіти України та медаллю Всеукраїнської
„Просвіти" імені Тараса Шевченка.
Slide 3
Лауреат Рівненської обласної премії імені Бориса Тена,
Тувинської республіканської молодіжної премії в галузі
літератури й мистецтва. Почесний член Всеукраїнської
спілки краєзнавців. Один із засновників Народного Руху
України на Дубенщині. АВТОР КНИЖОК „Сьомий материк",
„Межа", „Осторога", „Калиновий рушник" (М., „Молодая
гвардия", в перекладах Володимира Євпатова, передмова
Станіслава Куняєва), „Григорій Дем’янчук. Літературний
портрет", „Калиновий вогонь серед зими" (у співавторстві з
Любов'ю Пшеничною). Побачили світ у його перекладах:
повість „Такі сині сніги” Сергія Граховського - із білоруської,
книжка „Бабусин календар" Монгуша Кенин-Лопсана - із
тувинської. Твори М. Пшеничного друкувались також
білоруською, болгарською,
туркменською, бурятською,
російською мовами у багатьох виданнях.
Живе в селі Мирогоща Дубенського району Рівненської
області. Член Національної Спілки письменників України з
1985 року.
Slide 4
Slide 5
Микола Пшеничний - поет-природолюб
Микола Іванович Пшеничний закінчив філологічний факультет
Рівненського педінституту. Газетярував, вчителював, видавав книги і писав
вірші. Він лауреат обласної премії імені Бориса Тена й Республіканської
молодіжної премії Туви в галузі літератури й мистецтва. Твори
М.Пшеничного друкувалися в перекладах російською, білоруською,
тувинською, бурятською, болгарською та іншими мовами світу. Микола
Іванович працював у 1974-1975 роках вчителем у нашому Рокитнівському
районі в селі Остки. Вчителював також у школах Володимирецького району.
М.Пшеничного батьки ще змалку навчили любити і квітку в полі, і траву в
лузі, і рибу у водоймі, і птаха в небесах, шанувати людей, розуміти їх. Він
ріс чуйним до краси і добрим до людей. Вельми хотів пізнати невідоме,
тому зрання навчився читати. Читав вечорами з мамою улюблені книги.
Захоплювався читанням і гордився , що пізнавав нове. І так полюбив книгу і
мудре слово, що спробував і сам написати. І вийшло в нього - і став він
поетом. А ще прислухався до порад і розповідей батьків , був захоплений
вмінням вчителів розповідати, вести учнів світом відкриттів, світом пізнання
невідомого. І вирішив він стати вчителем. У ньому поєдналися дві великі
професії: вчитель і поет.
Slide 6
Микола Іванович дуже багато подорожує: любить весь час пізнавати
нове, бути в русі, зустрічатись із цікавими і мудрими людьми. Ділитися з
ними добрим словом, ділитися мудрістю великих, розумною думкою - це
єство М.Пшеничного. Подорожуючи, він бачить красу нашої землі, а
зустрічається зі злом - журиться, робить все, щоб на землі його не було.
Він тричі побував за горами Саянами у Тувинський автономній республіці і
мав нагоду зустрітися, познайомитися із основоположниками, класиками
тувинської літератури (С.Сариг-оол, Л.Чадамба, К.Кудажи, К Танова),
потоваришував із плеядою молодих літераторів. Там, на тувинській землі,
і виник у нього задум - впорядкувати антологію тувинської поезії
українською мовою; на багатьох сторінках перекладу звучить тема
екології, яка хвилює кожного свідомого і дбайливого жителя планети.
Ще малим (а ріс він на берегах ріки Ікви) бачив замулені, зарослі лепехою
річкові береги. А як хотілося йому, щоб широкою, повноводною була його
Іква! Пізніше усвідомив , що багато річок зникло через байдуже ставлення
людей до природи, до рідної землі. Як вчитель, спонукає людей бути
обачними з природою. Як поет, створив ряд віршів, у яких торкається
проблем збереження і охорони довкілля.
Slide 7
Прожити - й не принизити найнижчої трави
До шепоту возвиситись:"Мурашечко,живи...
Прожити - й не розбризкати ні краплі доброти,
Журавлика наблизити до відстані "на ти"»
А браконьєр прочовгає по росяній траві Прокинуться, сполошаться дзвіночки лісові,
І злодій непоміченим із лісу не втече –
Йому калина з відчаю сумління обпече.
М. Пшеничний
Slide 8
Slide 9
3бірка М.Пшеничного «Осторога»
Вода завжди служила джерелом життя. Для поетів, композиторів,
художників вода - джерело натхнення. Глибока вода, високі хмари вічний цикл життя, надихаючий художні твори живою душею. Без води
наша Земля була б безлюдною пустелею, схожою на Марс. Усе живе на
нашій планеті може розвиватися тільки за наявності води.
Третя збірка Миколи Пшеничного називається «Осторога». Цікава
обкладинка книги. Художник С.Цилов відтворив бачення М.Пшеничним
теми довкілля у формі дивної риби, бо з одного боку її голови уже є
скелет - мертва риба, а з другого -жива рибина, а в центрі - жіночий
силует, обрамлений плавцями. Це - мати-природа на грані знищення. А
поруч неї - річкове дно, вкрите риболовецьким начинням. Риби вже нема
в річці; перервана її голуба артерія;зверху на дзеркальну голубінь
пекельним кип'ятком падає водоспад отруйних хімікатів... Від нього
тьмяніє, вмирає вода, гине риба... Перша і друга сторінки книги
відтворюють дно водойми, закиданої риболовецькими гачками,
непотребом, змертвілими водоростями, загиблими бабками, які, до речі,
найпершими реагують на стан довкілля - на рівень забруднення
природи...
Slide 10
Серед цього моторошного «зібрання» просовується голова
найрозумнішого птаха планети - ворона, в пильному погляді якого
читаємо: «Спинись, людино! Ти стоїш на краю...» Це символ
природи, яка на краю загибелі. Осторога - обережність,
застереження, попередження... Ми, люди, маємо рятувати її , бо
коли знищимо цей дарунок Божий, то не стане і нас на землі, адже
лиш серед чистої природи можливе здорове буття на планеті.
Отже, Микола Пшеничний дуже глибоко, по-філософськи
сприймає проблеми екології і застерігає у своїх творах, щоб ми не
чинили зла природі.
Він звертається до нас поетичним світом художніх образів, кожним
віршем першого розділу «Виходить річка заміж» будить наше
сумління. Десять перших творів збірки - це вулкан болю за
збайдужілі людські серця до екологічних проблем, це каскад
застережень, це віра в те, що розумна людина не підрубуватиме
гілку, яка зветься життям.
Slide 11
Віч –на - віч з Кобзарем
…То все-таки був чи ні Т. Г. Шевченко восени 1846 року на місці
Берестецької битви?
Одні стверджують: був. Інші кажуть обережніше: ймовірно, був. Треті
категорично заперечують. Я переконаний: так, ця земля освячена не
лише кров'ю народною літа 1651 року, але й слідами та сльозами нашого
Кобзаря.
Факти?..
Таж власноручно залишені Шевченком! Їх аж два. Перший— слово
«почорніло». Невже за тридев'ять земель, посеред азіатських пісків
можна було вигадати, придумати це точне, єдино вірне, напрочуд зриме!
Не забуваймо при цьому, що Кобзар - художник, отож кольори для нього
важать неабищо. Він бачив особисто це поле чорним, тобто переораним
на зиму, восени 1846 року. Ось звідки «будете орати».
Slide 12
Другий факт: «Круг містечка Берестечка 'На чотири милі...» Як,
звідки, чому раптом з'являється дивовижно точна цифра — чотири
милі? Ну, милі насамперед тому, що пише матрос, принаймні,
людина, котра перебуває на морі чи біля моря й мимоволі
переводить сухопутну відстань, пройдену, чи хоча б бачену колись,
на морську міру.
Крім цього, згадаймо ще й таке: Шевченко, по суті, 1846 року
повністю повторив маршрут М. Костомарова, відвідавши і Почаїв, і
Кременець, і Вербу, і Дубно, і Острог, і Корець. У журналі «Киевская
старина». № 2 за 1884 рік, у статті Костомарова «Из прожитых на
Волыни дней» на 332-ій сторінці читаємо: «Пометивши почаевский
монастырь, мы отправились в Вишневец и... оттуда направили
путь к Берестечку. Мы посвятили три дня на осмотр злосчастного
поля...» Безперечно, Шевченко мав набагато менше часу для
огляду цих священних місць. Але все ж викроїв кілька годин, а то й
більше, для побачення, яке не могло не відбутися.
Slide 13
Подіям 1651 року (а значить, і Пляшевій, і Острову, і Берестечку)
Шевченко присвятив, крім вірша, ще й малюнок. Начерк «Богдан
Хмельницький перед кримським ханом». Папір, олівець. Датується
1857 роком, коли поет повертався із заслання.
Також відгомін тих трагічних подій стрічаємо у віршах «За
байраком байрак...», «Буває, в неволі іноді згадаю...» та інших
творах.
А 140 років тому Т. Г. Шевченко, перебуваючи в пустелі на
солдатській каторзі, створив один з шедеврів світової поезії —
«Ой,чого ти почорніло, зелєнеє поле?..» І ми згадуємо про це
сьогодні з вдячністю, як і личить дітям тієї землі, яку оспівав Кобзар.
Микола ПШЕНИЧНИЙ, член
національної спілки письменників України
Slide 14
Імена повертаються
НА ФОТО:
Меморіальна дошка Мелетію Смотрицькому на фасаді Свято-Троїцької церкви.
На вечорі пам'яті Бориса Тена виступає перший лауреат його імені письменник Микола Пшеничний.
Slide 15
23 листопада 1934 року
Цього дня письменник Валер'ян Поліщук пише в ЦК КП(б) України листа,
де є рядки: «Я опинився в неможливому психологічному і матеріальному
стані... Вже 2 місяці живу з того, що продаю свою бібліотеку...».
«Пробачте, Книги. Продаю вас.
Та не когось.
Як десь колись комусь
навіщось
Довелось.
Пробач, моя Бібліотеко.
І ти — пробач.
Моя Волинь, моя далека.
Не тра. Не плач.
Йде на мороз. Не на
відлигу.
Зиму несе.
Як продає письменник
Книги —
Цс вже усе...
Це, значить, прийдуть
серед ноч' Чи серед дня І скажуть:
«Дописався,
хлопче! Сідлай коня...».
І все, що снилось-говорилось,
Все — шкереберть...
Роки закрячуть сивокрило.
Але — не смерть.
Але воскреснуть із-під криги
Дніпро і Стир,
Хоч і людей, і навіть Книги
Беруть в ясир...
Свої, новітні людолови
Між нами є...
Та не зловити Правди Слова,
Що кривду б‘є!
Я повернусь, немов лелека, —
З чужих небес...
Так, продаю Бібліотеку.
Та — не себе...».
Микола ПШЕНИЧНИЙ.
с. Мирогоща Дубнівського району.
Slide 16
Монолог М. В. Лисенка. Пляшева
Кільканадцять композиторів зверталися до поезії-реквієму Тараса
Шевченка «Ой чого ти почорніло, зеленее поле?..»: і одним з перших —
Микола Лисенко... Але чому, чому жоден із цих музичних творів не звучить
сьогодні?..
Хтось когось, рятуючи, ще кликав,
«Музико!
Народжуйся з мовчання,
Бо мовчати далі — просто гріх...
Тут було волання і прощання
Прадідів обдурених моїх.
То було страшне.
Тут Всесвіт падав.
На коліна падав. Перед ким?!
Тут були і подвиги, і зрада,
І полки.- Які були полки!
Тут було сумне.
Було велике.
І підступне, як багнисте дно.
А комусь — було вже все одно.
Свій свого
Гукав посеред ночі,
Свій свого топив серед біди...
Так було... Так є... Але — не хочу,
Щоб отак у нас було завжди!
Щоб отак чорніло
Голе поле.
Щоб отак біліли черепи...
Музико! Боли всесвітнім, болем.
Шепочи. Кричи. Лиш — не терпи. Може,
це надія вже —
Остання,
Як сльоза вечірньої зорі?.. Музико!
Народжуйся з мовчання, Бо мовчати
далі — чуєш?! — Гріх...».
Микола ПШЕНИЧНИЙ.
Slide 17
Колеги-письменники про творчість Миколи Пшеничного
Рубіж
Перечитавши збірку Миколи Пшеничного “Осторога”, відчув у кращих його
творах, як міцніє голос, мужніє рядок поета. Відчув тривогу, неспокій,
непосидючість , жагу пошуку.. Струна його душі, здається, натягнута до краю і
вітер часу (де пронизливо, де настирливо) бринить через усю збірку мотивами
остороги.
Микола Пшеничний- поет пристрасний, громадянськи чутливий, вийшов на
рубіж , із якого повинен побачити свої знахідки і втрати, щоб далі впевнено іти
шляхом художньої майстерності.
Степан Бабій, член
національної спілки письменників України
Slide 18
Що знайдено, що втрачено…
В такому разі нова збірка Миколи Пшеничного «Осторога» (Київ, «Рад.
письменник», 1988 р.), яка щойно прийшла до читача, е логічним
продовженням першої, продовженням думок, ідей «Сьомого материка». Вже
ледь не з перших сторінок нової книжки читач надибує в ній і такі, наприклад,
рядки:
Коси, косо!
Вмивай росою груди.
Ще чисті роси де-не-де живуть...
Трава жива, допоки не забудем,
- Як звуть її... Як звали... цю... траву...
Ось цей вірш — він так і зветься: «Коси, косо!», ! ряд інших віршів — «Спрага
мостів», «Автомобілям хлопці миють гриви». «Канва беріз на вишиванці
гаю...» саме й несуть у собі заряд отієї стурбованості автора проблемами
екологічними.
Олександр Ірванець, член національної спілки
письменників України
Slide 19
Коментар з приводу
Микола Пшеничний, член Спілки письменників України:
- Місто Дубно, починаючи з епохи Середньовіччя, славилося
талантами та ніколи не було периферією в культурному значенні,
адже в епоху Середньовіччя в нас було б монастирів, що сприяли
розвитку та зростанню міста. Ця традиція передавалася з
покоління в покоління і триває до сьогодні. В Дубні була створена
письменницька організація, яку очолює Любов Пшенична. В нашому
місті є до сотні професійних художників, митців. Вже 10-ий рік
поспіль
Національною
спілкою
письменників
проводиться
Всеукраїнський конкурс романів, кіносценаріїв, п'єс та пісенної
лірики про кохання «Коронація слова», куди подаються тільки ті
твори, які раніше ніде не друкувалися, до того ж імена і прізвища
авторів залишаються невідомими.
Slide 20
З поетичного зошита
Школо моя, журавлинко моя
Я іду навпрошки, крізь роки і роки
До села свого рідного.
Пролягли у душі із дитинства стежки
Будьмо гідні їх.
ПРИСПІВ:
Школо моя, журавлинко моя.
З вирію, з вирію.
Як морячка в маяк, так у тебе і я
Вірую, вірую.
Я тобі не клянусь, я лише пригорнусь,
Як до рідної матері.
Заджерелилась тут щедра доля комусь
Тут, за партами.
ПРИСПІВ.
Я спішу сюди знов, бо то тебе любов
Буде завжди нам вічною.
Хай хранить тебе Бог, хай хранить нас обох
Будь нам піснею!
ПРИСПІВ.
Slide 21
У стінах рідного Рівненського педінституту. Л.Пшенична, А.Криховець, Н.Ярмолюк,
М.Гон, М.Пшеничний, І.Шанюк
Slide 22
Біля стін рідного Дубенського замку
Slide 23
Літо, 1982. А це ми з дочкою Оленкою в Почаєві.
Slide 24
Дружина Миколи Пшеничного
поетеса Любов Пшенична
Slide 25
Любов та Микола Пшеничні у стінах Рівненської спілки письменників. Літо, 2010
Slide 26
Любов та Микола Пшеничні. Серпень, 2010
Slide 27
Юрій Береза, Любов Пшенична, Микола Пшеничний. Серпень. 2010.
Slide 28
Любов Пшенична, Микола Пшеничний. С. Молодаво.
У стінах рідної школи. 2009р.
Slide 29
Зустріч із учнями Мирогощанського аграрного коледжу. 2009.
Slide 30
На відкритті меморіальної дошки Носалям. 22.01.2007
Slide 31
В колі друзів. 20.05.05
Slide 32
М.Львів. 15.06.2006. НСПУ.
Slide 33
Відкриття меморіальної дошки І.Мазепі та П.Орлику. М.Дубно. Замок.
Slide 34
З Євгеном Шморгуном. Автограф другові.
Slide 35
Шевченківське свято. М.Береза. с.Гуля, М.Пшеничний.
Slide 36
Біля роботи М.Тимчака (кафе «Дубенчанка»). М.Тимчак, М.Пшеничний, Л.Рибенко.
Slide 37
Сьомі Затуливітрівські читання. М.Пшеничний, художник
Микола Стратілог.
Slide 38
Збірки поета
Slide 39
Slide 40
Slide 41
Кожна криниця
нижча
За кожного з нас.
Та жоден із нас
Не вищий,
аніж джерело
М. Пшеничний
Slide 2
ПШЕНИЧНИЙ
Микола Іванович
народився 19 липня 1954 року в селі Молодаві Дубенського
району Рівненської області. Закінчив середню школу №1 в
місті Дубні та філологічний факультет Рівненського
педагогічного інституту. Працював різноробочим, муляром,
штукатуром, у редакціях обласної та районних газет,
редагував багатотиражку, очолював видавництва „Наш край" і
„Край", вчителював, директорував у школі, викладав у
технікумі. Нині - завідуючий відділом науково-освітньої
роботи Державного історико-культурного заповідника міста
Дубна. Позапартійний. Був депутатом п'ятьох скликань
Дубенської районної та міської рад. Нагороджений Грамотою
Міністерства освіти України та медаллю Всеукраїнської
„Просвіти" імені Тараса Шевченка.
Slide 3
Лауреат Рівненської обласної премії імені Бориса Тена,
Тувинської республіканської молодіжної премії в галузі
літератури й мистецтва. Почесний член Всеукраїнської
спілки краєзнавців. Один із засновників Народного Руху
України на Дубенщині. АВТОР КНИЖОК „Сьомий материк",
„Межа", „Осторога", „Калиновий рушник" (М., „Молодая
гвардия", в перекладах Володимира Євпатова, передмова
Станіслава Куняєва), „Григорій Дем’янчук. Літературний
портрет", „Калиновий вогонь серед зими" (у співавторстві з
Любов'ю Пшеничною). Побачили світ у його перекладах:
повість „Такі сині сніги” Сергія Граховського - із білоруської,
книжка „Бабусин календар" Монгуша Кенин-Лопсана - із
тувинської. Твори М. Пшеничного друкувались також
білоруською, болгарською,
туркменською, бурятською,
російською мовами у багатьох виданнях.
Живе в селі Мирогоща Дубенського району Рівненської
області. Член Національної Спілки письменників України з
1985 року.
Slide 4
Slide 5
Микола Пшеничний - поет-природолюб
Микола Іванович Пшеничний закінчив філологічний факультет
Рівненського педінституту. Газетярував, вчителював, видавав книги і писав
вірші. Він лауреат обласної премії імені Бориса Тена й Республіканської
молодіжної премії Туви в галузі літератури й мистецтва. Твори
М.Пшеничного друкувалися в перекладах російською, білоруською,
тувинською, бурятською, болгарською та іншими мовами світу. Микола
Іванович працював у 1974-1975 роках вчителем у нашому Рокитнівському
районі в селі Остки. Вчителював також у школах Володимирецького району.
М.Пшеничного батьки ще змалку навчили любити і квітку в полі, і траву в
лузі, і рибу у водоймі, і птаха в небесах, шанувати людей, розуміти їх. Він
ріс чуйним до краси і добрим до людей. Вельми хотів пізнати невідоме,
тому зрання навчився читати. Читав вечорами з мамою улюблені книги.
Захоплювався читанням і гордився , що пізнавав нове. І так полюбив книгу і
мудре слово, що спробував і сам написати. І вийшло в нього - і став він
поетом. А ще прислухався до порад і розповідей батьків , був захоплений
вмінням вчителів розповідати, вести учнів світом відкриттів, світом пізнання
невідомого. І вирішив він стати вчителем. У ньому поєдналися дві великі
професії: вчитель і поет.
Slide 6
Микола Іванович дуже багато подорожує: любить весь час пізнавати
нове, бути в русі, зустрічатись із цікавими і мудрими людьми. Ділитися з
ними добрим словом, ділитися мудрістю великих, розумною думкою - це
єство М.Пшеничного. Подорожуючи, він бачить красу нашої землі, а
зустрічається зі злом - журиться, робить все, щоб на землі його не було.
Він тричі побував за горами Саянами у Тувинський автономній республіці і
мав нагоду зустрітися, познайомитися із основоположниками, класиками
тувинської літератури (С.Сариг-оол, Л.Чадамба, К.Кудажи, К Танова),
потоваришував із плеядою молодих літераторів. Там, на тувинській землі,
і виник у нього задум - впорядкувати антологію тувинської поезії
українською мовою; на багатьох сторінках перекладу звучить тема
екології, яка хвилює кожного свідомого і дбайливого жителя планети.
Ще малим (а ріс він на берегах ріки Ікви) бачив замулені, зарослі лепехою
річкові береги. А як хотілося йому, щоб широкою, повноводною була його
Іква! Пізніше усвідомив , що багато річок зникло через байдуже ставлення
людей до природи, до рідної землі. Як вчитель, спонукає людей бути
обачними з природою. Як поет, створив ряд віршів, у яких торкається
проблем збереження і охорони довкілля.
Slide 7
Прожити - й не принизити найнижчої трави
До шепоту возвиситись:"Мурашечко,живи...
Прожити - й не розбризкати ні краплі доброти,
Журавлика наблизити до відстані "на ти"»
А браконьєр прочовгає по росяній траві Прокинуться, сполошаться дзвіночки лісові,
І злодій непоміченим із лісу не втече –
Йому калина з відчаю сумління обпече.
М. Пшеничний
Slide 8
Slide 9
3бірка М.Пшеничного «Осторога»
Вода завжди служила джерелом життя. Для поетів, композиторів,
художників вода - джерело натхнення. Глибока вода, високі хмари вічний цикл життя, надихаючий художні твори живою душею. Без води
наша Земля була б безлюдною пустелею, схожою на Марс. Усе живе на
нашій планеті може розвиватися тільки за наявності води.
Третя збірка Миколи Пшеничного називається «Осторога». Цікава
обкладинка книги. Художник С.Цилов відтворив бачення М.Пшеничним
теми довкілля у формі дивної риби, бо з одного боку її голови уже є
скелет - мертва риба, а з другого -жива рибина, а в центрі - жіночий
силует, обрамлений плавцями. Це - мати-природа на грані знищення. А
поруч неї - річкове дно, вкрите риболовецьким начинням. Риби вже нема
в річці; перервана її голуба артерія;зверху на дзеркальну голубінь
пекельним кип'ятком падає водоспад отруйних хімікатів... Від нього
тьмяніє, вмирає вода, гине риба... Перша і друга сторінки книги
відтворюють дно водойми, закиданої риболовецькими гачками,
непотребом, змертвілими водоростями, загиблими бабками, які, до речі,
найпершими реагують на стан довкілля - на рівень забруднення
природи...
Slide 10
Серед цього моторошного «зібрання» просовується голова
найрозумнішого птаха планети - ворона, в пильному погляді якого
читаємо: «Спинись, людино! Ти стоїш на краю...» Це символ
природи, яка на краю загибелі. Осторога - обережність,
застереження, попередження... Ми, люди, маємо рятувати її , бо
коли знищимо цей дарунок Божий, то не стане і нас на землі, адже
лиш серед чистої природи можливе здорове буття на планеті.
Отже, Микола Пшеничний дуже глибоко, по-філософськи
сприймає проблеми екології і застерігає у своїх творах, щоб ми не
чинили зла природі.
Він звертається до нас поетичним світом художніх образів, кожним
віршем першого розділу «Виходить річка заміж» будить наше
сумління. Десять перших творів збірки - це вулкан болю за
збайдужілі людські серця до екологічних проблем, це каскад
застережень, це віра в те, що розумна людина не підрубуватиме
гілку, яка зветься життям.
Slide 11
Віч –на - віч з Кобзарем
…То все-таки був чи ні Т. Г. Шевченко восени 1846 року на місці
Берестецької битви?
Одні стверджують: був. Інші кажуть обережніше: ймовірно, був. Треті
категорично заперечують. Я переконаний: так, ця земля освячена не
лише кров'ю народною літа 1651 року, але й слідами та сльозами нашого
Кобзаря.
Факти?..
Таж власноручно залишені Шевченком! Їх аж два. Перший— слово
«почорніло». Невже за тридев'ять земель, посеред азіатських пісків
можна було вигадати, придумати це точне, єдино вірне, напрочуд зриме!
Не забуваймо при цьому, що Кобзар - художник, отож кольори для нього
важать неабищо. Він бачив особисто це поле чорним, тобто переораним
на зиму, восени 1846 року. Ось звідки «будете орати».
Slide 12
Другий факт: «Круг містечка Берестечка 'На чотири милі...» Як,
звідки, чому раптом з'являється дивовижно точна цифра — чотири
милі? Ну, милі насамперед тому, що пише матрос, принаймні,
людина, котра перебуває на морі чи біля моря й мимоволі
переводить сухопутну відстань, пройдену, чи хоча б бачену колись,
на морську міру.
Крім цього, згадаймо ще й таке: Шевченко, по суті, 1846 року
повністю повторив маршрут М. Костомарова, відвідавши і Почаїв, і
Кременець, і Вербу, і Дубно, і Острог, і Корець. У журналі «Киевская
старина». № 2 за 1884 рік, у статті Костомарова «Из прожитых на
Волыни дней» на 332-ій сторінці читаємо: «Пометивши почаевский
монастырь, мы отправились в Вишневец и... оттуда направили
путь к Берестечку. Мы посвятили три дня на осмотр злосчастного
поля...» Безперечно, Шевченко мав набагато менше часу для
огляду цих священних місць. Але все ж викроїв кілька годин, а то й
більше, для побачення, яке не могло не відбутися.
Slide 13
Подіям 1651 року (а значить, і Пляшевій, і Острову, і Берестечку)
Шевченко присвятив, крім вірша, ще й малюнок. Начерк «Богдан
Хмельницький перед кримським ханом». Папір, олівець. Датується
1857 роком, коли поет повертався із заслання.
Також відгомін тих трагічних подій стрічаємо у віршах «За
байраком байрак...», «Буває, в неволі іноді згадаю...» та інших
творах.
А 140 років тому Т. Г. Шевченко, перебуваючи в пустелі на
солдатській каторзі, створив один з шедеврів світової поезії —
«Ой,чого ти почорніло, зелєнеє поле?..» І ми згадуємо про це
сьогодні з вдячністю, як і личить дітям тієї землі, яку оспівав Кобзар.
Микола ПШЕНИЧНИЙ, член
національної спілки письменників України
Slide 14
Імена повертаються
НА ФОТО:
Меморіальна дошка Мелетію Смотрицькому на фасаді Свято-Троїцької церкви.
На вечорі пам'яті Бориса Тена виступає перший лауреат його імені письменник Микола Пшеничний.
Slide 15
23 листопада 1934 року
Цього дня письменник Валер'ян Поліщук пише в ЦК КП(б) України листа,
де є рядки: «Я опинився в неможливому психологічному і матеріальному
стані... Вже 2 місяці живу з того, що продаю свою бібліотеку...».
«Пробачте, Книги. Продаю вас.
Та не когось.
Як десь колись комусь
навіщось
Довелось.
Пробач, моя Бібліотеко.
І ти — пробач.
Моя Волинь, моя далека.
Не тра. Не плач.
Йде на мороз. Не на
відлигу.
Зиму несе.
Як продає письменник
Книги —
Цс вже усе...
Це, значить, прийдуть
серед ноч' Чи серед дня І скажуть:
«Дописався,
хлопче! Сідлай коня...».
І все, що снилось-говорилось,
Все — шкереберть...
Роки закрячуть сивокрило.
Але — не смерть.
Але воскреснуть із-під криги
Дніпро і Стир,
Хоч і людей, і навіть Книги
Беруть в ясир...
Свої, новітні людолови
Між нами є...
Та не зловити Правди Слова,
Що кривду б‘є!
Я повернусь, немов лелека, —
З чужих небес...
Так, продаю Бібліотеку.
Та — не себе...».
Микола ПШЕНИЧНИЙ.
с. Мирогоща Дубнівського району.
Slide 16
Монолог М. В. Лисенка. Пляшева
Кільканадцять композиторів зверталися до поезії-реквієму Тараса
Шевченка «Ой чого ти почорніло, зеленее поле?..»: і одним з перших —
Микола Лисенко... Але чому, чому жоден із цих музичних творів не звучить
сьогодні?..
Хтось когось, рятуючи, ще кликав,
«Музико!
Народжуйся з мовчання,
Бо мовчати далі — просто гріх...
Тут було волання і прощання
Прадідів обдурених моїх.
То було страшне.
Тут Всесвіт падав.
На коліна падав. Перед ким?!
Тут були і подвиги, і зрада,
І полки.- Які були полки!
Тут було сумне.
Було велике.
І підступне, як багнисте дно.
А комусь — було вже все одно.
Свій свого
Гукав посеред ночі,
Свій свого топив серед біди...
Так було... Так є... Але — не хочу,
Щоб отак у нас було завжди!
Щоб отак чорніло
Голе поле.
Щоб отак біліли черепи...
Музико! Боли всесвітнім, болем.
Шепочи. Кричи. Лиш — не терпи. Може,
це надія вже —
Остання,
Як сльоза вечірньої зорі?.. Музико!
Народжуйся з мовчання, Бо мовчати
далі — чуєш?! — Гріх...».
Микола ПШЕНИЧНИЙ.
Slide 17
Колеги-письменники про творчість Миколи Пшеничного
Рубіж
Перечитавши збірку Миколи Пшеничного “Осторога”, відчув у кращих його
творах, як міцніє голос, мужніє рядок поета. Відчув тривогу, неспокій,
непосидючість , жагу пошуку.. Струна його душі, здається, натягнута до краю і
вітер часу (де пронизливо, де настирливо) бринить через усю збірку мотивами
остороги.
Микола Пшеничний- поет пристрасний, громадянськи чутливий, вийшов на
рубіж , із якого повинен побачити свої знахідки і втрати, щоб далі впевнено іти
шляхом художньої майстерності.
Степан Бабій, член
національної спілки письменників України
Slide 18
Що знайдено, що втрачено…
В такому разі нова збірка Миколи Пшеничного «Осторога» (Київ, «Рад.
письменник», 1988 р.), яка щойно прийшла до читача, е логічним
продовженням першої, продовженням думок, ідей «Сьомого материка». Вже
ледь не з перших сторінок нової книжки читач надибує в ній і такі, наприклад,
рядки:
Коси, косо!
Вмивай росою груди.
Ще чисті роси де-не-де живуть...
Трава жива, допоки не забудем,
- Як звуть її... Як звали... цю... траву...
Ось цей вірш — він так і зветься: «Коси, косо!», ! ряд інших віршів — «Спрага
мостів», «Автомобілям хлопці миють гриви». «Канва беріз на вишиванці
гаю...» саме й несуть у собі заряд отієї стурбованості автора проблемами
екологічними.
Олександр Ірванець, член національної спілки
письменників України
Slide 19
Коментар з приводу
Микола Пшеничний, член Спілки письменників України:
- Місто Дубно, починаючи з епохи Середньовіччя, славилося
талантами та ніколи не було периферією в культурному значенні,
адже в епоху Середньовіччя в нас було б монастирів, що сприяли
розвитку та зростанню міста. Ця традиція передавалася з
покоління в покоління і триває до сьогодні. В Дубні була створена
письменницька організація, яку очолює Любов Пшенична. В нашому
місті є до сотні професійних художників, митців. Вже 10-ий рік
поспіль
Національною
спілкою
письменників
проводиться
Всеукраїнський конкурс романів, кіносценаріїв, п'єс та пісенної
лірики про кохання «Коронація слова», куди подаються тільки ті
твори, які раніше ніде не друкувалися, до того ж імена і прізвища
авторів залишаються невідомими.
Slide 20
З поетичного зошита
Школо моя, журавлинко моя
Я іду навпрошки, крізь роки і роки
До села свого рідного.
Пролягли у душі із дитинства стежки
Будьмо гідні їх.
ПРИСПІВ:
Школо моя, журавлинко моя.
З вирію, з вирію.
Як морячка в маяк, так у тебе і я
Вірую, вірую.
Я тобі не клянусь, я лише пригорнусь,
Як до рідної матері.
Заджерелилась тут щедра доля комусь
Тут, за партами.
ПРИСПІВ.
Я спішу сюди знов, бо то тебе любов
Буде завжди нам вічною.
Хай хранить тебе Бог, хай хранить нас обох
Будь нам піснею!
ПРИСПІВ.
Slide 21
У стінах рідного Рівненського педінституту. Л.Пшенична, А.Криховець, Н.Ярмолюк,
М.Гон, М.Пшеничний, І.Шанюк
Slide 22
Біля стін рідного Дубенського замку
Slide 23
Літо, 1982. А це ми з дочкою Оленкою в Почаєві.
Slide 24
Дружина Миколи Пшеничного
поетеса Любов Пшенична
Slide 25
Любов та Микола Пшеничні у стінах Рівненської спілки письменників. Літо, 2010
Slide 26
Любов та Микола Пшеничні. Серпень, 2010
Slide 27
Юрій Береза, Любов Пшенична, Микола Пшеничний. Серпень. 2010.
Slide 28
Любов Пшенична, Микола Пшеничний. С. Молодаво.
У стінах рідної школи. 2009р.
Slide 29
Зустріч із учнями Мирогощанського аграрного коледжу. 2009.
Slide 30
На відкритті меморіальної дошки Носалям. 22.01.2007
Slide 31
В колі друзів. 20.05.05
Slide 32
М.Львів. 15.06.2006. НСПУ.
Slide 33
Відкриття меморіальної дошки І.Мазепі та П.Орлику. М.Дубно. Замок.
Slide 34
З Євгеном Шморгуном. Автограф другові.
Slide 35
Шевченківське свято. М.Береза. с.Гуля, М.Пшеничний.
Slide 36
Біля роботи М.Тимчака (кафе «Дубенчанка»). М.Тимчак, М.Пшеничний, Л.Рибенко.
Slide 37
Сьомі Затуливітрівські читання. М.Пшеничний, художник
Микола Стратілог.
Slide 38
Збірки поета
Slide 39
Slide 40
Slide 41