Transcript Справжній співець природи Павло Григорович Тичина ПАВЛО ТИЧИНА (1891-1967) • Павло Григорович Тичина народився 27(15) січня 1891 р.

Справжній співець
природи
Павло Григорович
Тичина
ПАВЛО ТИЧИНА
(1891-1967)
• Павло Григорович Тичина народився 27(15)
січня 1891 р. у селі Піски Козелецького повіту
Чернігівської губернії (тепер Бобровицького
району Чернігівської області). Походив зі
старовинного козацького роду (його пращур, за
родинним переказом, був полковником у
Богдана Хмельницького). Батько майбутнього
поета був сільським дяком — вчителем «школи
грамоти». Сім'я була багатодітна (народилося 13,
зіп'ялося на ноги 9 дітей), жили впроголодь, зате
гарно співали. Змалку Павло виявив хист до
музики, малювання і віршування.
«Сонячні кларнети»
• Почавши поетичну
творчість уже за
чернігівського періоду,
Тичина в атмосфері
Києва першого року
державного відродження
України закінчив першу
свою книгу поезій
«Сонячні кларнети» (1918,
фактично вийшла в
1919), в якій він дав
своєрідну українську
версію символізму.
• Протягом життя П. Г.
Тичини існував
постійний і
надзвичайний тиск на
нього, на його творчу
активність.
Імпресіонізм і
особливий
композиційний
характер його творів,
починаючи зі збірок
«Плуг» (1920) і «Вітер з
України» (1924)
• Павло Григорович
чудово грав на
кларнеті, та й у
словах вловлював
особливе, музичне
звучання. Можливо,
тому так легко
давалося йому
вивчення іноземних
мов (він вільно
володів
п'ятнадцятьма).
• “…Поет, мабуть,світового
масштабу… Дивний мрійник з
очима дитини й розумом
філософа. ”
• “…один з найобдарованіших
поетів усієї Європи в ХХ столітті.
Він не має собі рівних за
поетичною винахідливістю,
своєрідною музичністю. ”
• В останні роки чомусь
сором'язливо замовчують про
те, що весь цвіт письменників
і поетів УРСР у роки
громадянської війни бився під
українськими прапорами зі
зброєю в руках проти
більшовиків.
• Помер П. Г. Тичина 16
вересня 1967 року в Києві.
Похований на Байковому
кладовищі в Києві.
Ми дзвіночки, лісові дзвіночки…
• Розкажіть, розкажіть
мені, хмари:
Ви чого це тікаєте
далі?
— Та хіба ми,
нещасні та стомлені,
знаєм?
Он вітри там
женуться, кричать:
«Ей ви, кралі!
Почекайте,
бо ми вас кохаєм».
• Там тополі у полі
на волі…
• З буйним вітром,
свавольним
і диким,
струнко рвуться кудись
в далечінь...
Ви знаєте,
як липа
шелестить
У місячні
весняні ночі?
Кохана спить,
кохана спить,
Піди збуди,
цілуй їй очі.
• Не дивися так
привітно
Яблуневоцвітно
• Стигнуть зорі,
як пшениця:
Буду я
журиться.
Щось мріє гай —
над річкою.
Ген неба край —
як золото.
Мов золотопоколото,
горитьтремтить ріка,
як музика.
Ліс мовчав
у смутку,
в чорному
акорді.
Заспівали
скрипки у
моїй душі!
Інакше плачуть хмари і стогне буйний вітер
Йде весна
запашна,
квітамиперлами
закосичена.
Хтось
гладив
ниви,
так
ніжно
гладив.
Як ніч розкриє
книгу —
Я радо йду в свій
храм.
А в нім лиш зорі,
зорі,
А в нім поля,
поля…
Як упав же
він з коня
та й на
білий сніг.
Прощавайте,
ждіте волі,—
гей, на коні,
всі у путь!
Закипіло,
зашуміло —
тільки
прапори
цвітуть...
Презентацію виконали:
Малеванчук Вікторія
Михайлов Олександр
Учні 11-А класу