МІНІСТЕРСТВО ОБОРОНИ УКРАЇНИ НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ ОБОРОНИ УКРАЇНИ МІЖНАРОДНІ ВІДНОСИНИ І ЄВРОАТЛАНТИЧНА ІНТЕГРАЦІЯ УКРАЇНИ Київ - 2007 МІНІСТЕРСТВО ОБОРОНИ УКРАЇНИ НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ ОБОРОНИ УКРАЇНИ МІЖНАРОДНІ ВІДНОСИНИ І ЄВРОАТЛАНТИЧНА ІНТЕГРАЦІЯ.
Download ReportTranscript МІНІСТЕРСТВО ОБОРОНИ УКРАЇНИ НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ ОБОРОНИ УКРАЇНИ МІЖНАРОДНІ ВІДНОСИНИ І ЄВРОАТЛАНТИЧНА ІНТЕГРАЦІЯ УКРАЇНИ Київ - 2007 МІНІСТЕРСТВО ОБОРОНИ УКРАЇНИ НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ ОБОРОНИ УКРАЇНИ МІЖНАРОДНІ ВІДНОСИНИ І ЄВРОАТЛАНТИЧНА ІНТЕГРАЦІЯ.
МІНІСТЕРСТВО ОБОРОНИ УКРАЇНИ НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ ОБОРОНИ УКРАЇНИ МІЖНАРОДНІ ВІДНОСИНИ І ЄВРОАТЛАНТИЧНА ІНТЕГРАЦІЯ УКРАЇНИ Київ - 2007 1 МІНІСТЕРСТВО ОБОРОНИ УКРАЇНИ НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ ОБОРОНИ УКРАЇНИ МІЖНАРОДНІ ВІДНОСИНИ І ЄВРОАТЛАНТИЧНА ІНТЕГРАЦІЯ УКРАЇНИ (навчальний посібник) Затверджено заступником начальника Національної академії оборони України з навчальної роботи Київ - 2007 2 УДК 327,5 (477) Авторський колектив: Деменко О. Ф., кандидат політичних наук; Демчук П. О., кандидат філософських наук, доцент; Калениченко Р.А., кандидат психологічних наук, доцент; Коряк В. І., кандидат історичних наук, доцент; Кучма Д. Я., кандидат філософських наук, доцент; Куцак В. М., кандидат філософських наук, доцент; Мачульський Б. Г., кандидат філософських наук, доцент; Пошедін О. І., кандидат історичних наук, доцент; Скворцов В. В.; Шпанко М. А., кандидат історичних наук. Загальна редакція – Коряк В.І. Міжнародні відносини і євроатлантична інтеграція України. Навчальний посібник./Колектив авторів. Видання друге, доповнене та виправлене. – К.; НАОУ, 2007. – 108 с. Навчальний посібник підготовлено викладачами кафедри міжнародних відносин євроатлантичної інтеграції України як додаток до підручника “Міжнародні відносини євроатлантична інтеграція України” (випуск 2005 р.). і і В формі структурно-логічних схем та опорно-змістовних матеріалів розкриваються найбільш суттєві питання навчальних дисциплін кафедри. 3 ЗМІСТ Розділ І. Теоретичні основи міжнародних відносин. Розділ ІІ. Міжнародне співробітництво та міжнародна інтеграція. Розділ ІІІ. Світова організація торгівлі. Розділ IV. Європейська інтеграція і Україна. Розділ V. НАТО в системі міжнародної безпеки. Розділ VІ. Євроатлантична інтеграція України. Розділ VІІ. Міжнародне співробітництво Міністерства оборони України та Збройних Сил України. 4 Розділ І. Теоретичні основи міжнародних відносин. 5 Теоретичні основи пізнання міжнародних відносин Міжнародні відносини – це системна сукупність політичних, економічних, дипломатичних, правових, культурних та інших зв`язків між суб`єктами світового співтовариства з метою створення найбільш сприятливих умов для свого функціонування і розвитку. Особливості пізнання міжнародних відносин • вони охоплюють надзвичайно широкий діапазон явищ і процесів, усвідомлення котрих вимагає високого рівня загальної підготовки людей; • в міжнародних відносинах нема центрального елементу влади і управління, підпорядкування і субординації; • обмеженість доступу до інформації про діяльність і наміри суб`єктів міжнародних відносин і, навіть, використання дезінформації; • реальна суперечливість між включеністю держав у системні міжнародні відносини та їх суверенними національними інтересами; • одночасне існування багатьох взаємодій, взаємовпливів, взаємозалежностей, процесів і явищ, стосовно котрих необхідно приймати рішення. 6 Предмет науки про міжнародні відносини Міжнародні відносини можна розглядати в двох основних аспектах: а) як відносини між державами та їх об`єднаннями у відповідній галузі діяльності (політика, економіка, культура, воєнна сфера і таке інше). В цьому аспекті предметом науки і навчальної дисципліни є проблеми політики, економіки, права тощо; б) як інтегрована система одночасних взаємовідносин і взаємодій в різних галузях (економіки, політики, права і таке інше) між державами та їх об`єднаннями у визначеному місці і в конкретний час. В цьому аспекті окреслилось чотири основні підходи до визначення предмету науки про міжнародні відносин. Підхід Р. Арона, Й. Френкеля, О. Флехтгейма, К. Швейцера, К. Томпсона та інших ґрунтується на абсолютизації політичних відносин та їх ототожненні з міжнародними відносинами в цілому. 7 Підхід Ф. Оппенгеймера, Г. Бума, С. Лагоса, Й. Галтунга, Й. Бертона та інших ґрунтується на визнанні взаємної солідарності суверенних держав, котрі на основі норм міжнародного права створюють міжнародне суспільство (звідси назва теорії “міжнародного суспільства” або “світового суспільства”) Логіка побудови теорії “міжнародного суспільства”: Існують суверенні солідарні держави, що офіційно не підпорядковані ніякому центру (анархія) Беручи початок з анархії шляхом втілення в життя держав норм права і принципів моралі поступово формується єдине суспільство Майбутній порядок в світовому міжнародному суспільстві встановлюється без світового уряду на основі норм права і моралі 8 Особливості міжнародних систем Середовище міжнародних систем теж систематизоване Основні елементи мінародних систем (держави) самі є складними системами В міжнародних системах нема центрального формалізованого елемента влади і управління Внаслідок розбіжності інтересів між системами і всередині них відбуваються постійні зіткнення Регулятивні процеси в міжнародних відносинах Інтеграція виникає тоді, коли підсистеми (елементи) об`єднуються або співпрацюють в умовах неможливості самостійного власного розвитку повною мірою Дезінтеграція наступає тоді, коли система, заради власного самозбереження, обмежує можливості розвитку внутрішніх підсистем (елементів) і загострює внутрішні протиріччя Інтеграційні тенденції є властивими для відкритих (гнучких ) міжнародних систем, а дезінтеграційні - для закритих (жорстких) міжнародних відносин 9 Полістратегія – органічна єдність економічної, соціальної, політичної та воєнної стратегії, що спрямовані на забезпечення реалізації національних інтересів в близькій і подальшій перспективі. Це спосіб мислення і діяльності державних і управлінських кадрів вищого державного рівня. Принципи Принцип раціональності охоплює: -адекватне сприйняття цінностей і ціннісних орієнтацій у світі; -логічне пристосування засобів до цілей; -адекватне відношення до обставин акторів полістратегічних дій. полістратегії Принцип адаптації раніше прийнятих передбачень Принцип єдності полістратегічних зусиль Принцип єдності соціальнополітичної динаміки визначає: (принцип еволюції проекції) – постійне пристосування полістратегії до змін мотивації акторів стратегічної гри та еволюції середовища і ситуації. передбачає органічну єдність техніки, соціальнополітичних відносин, доктринальних положень, часу, простору та інших факторів полістратегічних акцій. залежність полістратегічних впливів держав (коаліцій) від гармонізації внутрішніх соціально-політичних структур і стратегій та соціальнополітичної мінливості міжнародного середовища 10 Сучасний світовий політичний процес: що було до нього? Біполярний світ другої половини ХХ століття США CРСР Країни НАТО Країни Варшавського Договору Країни капіталістичної орієнтації Країни соціалістичної орієнтації Країни, так званого, “третього світу” 11 Внутрішні тенденції розвитку двох суспільно-політичних систем епохи “холодної війни” СРСР та інші соціалістичні країни США та інші капіталістичні країни усуспільнення (одержавлення) усіх засобів виробництва і повне відчуження від них безпосереднього виробника; державний контроль за діяльністю монополій і захист суспільних інтересів; практична відміна заробітної платні шляхом введення грошового забезпечення (державне визначення фондів зарплати); відчуження виробника від результатів праці; повне відчуження громадян від влади (безальтернативні вибори, конституційне закріплення монополії одної партії на владу тощо); роздержавлення, акціонування і демонополізація засобів виробництва (звуження зони відчуження виробника від засобів виробництва); постійне зростання заробітної платні і на цій основі подолання відчуження працівника від результатів праці; неухильний розвиток і зростання ролі структур громадянського суспільства в загальносуспільних процесах. жорстока боротьба державних структур з інакомисленням, беззастережне підпорядкування суспільних організацій партійним структурам. 12 Основні особливості сучасного світового політичного процесу: органічна єдність діалектично глобалізації і регіоналізації; суперечливих тенденцій формування багатоцентричної системи міжнародних відносин замість двоцентричної (багатополюсної замість двополюсної); відродження і активізація національних і релігійних ідеологій та рухів; перетворення геополітичного простору колишнього Радянського Союзу в поле високої соціально-політичної напруги; малоймовірність спалаху світової війни і перманентна небезпека виникнення локальних війн і конфліктів; поширення тероризму як форми політичної боротьби; поглиблення інтеграційних процесів у регіональному вимірі; воєнно-політичне глобальному вимірі; домінування одної наддержави в загострення глобальних протиріч цивілізаційного характеру, особливо між християнською і ісламською цивілізаціями. 13 Дві тенденції сучасного світового розвитку Глобалізація Регіоналізація Аргументи Аргументи ціла низка проблем може бути розв`язана тільки на глобальному рівні; спільність інтересів, культури, релігій; регіональні ресурси часто не спроможні задовольнити потреби регіону; економічне, соціальне і політичне співробітництво легше досягається на регіональному рівні; міжрегіональні зв`язки є необхідними для повноцінного розвитку регіонів; політичні, економічні та інші суперечності простіше врегульовуються на регіональному рівні; в цілісному світі тільки глобальні організації можуть забезпечити мир; санкції проти агресії є ефективнішими на глобальному рівні; тільки глобальні організації здатні контролювати дії великих держав; традицій, регіональний інтерес є ефективнішим в протидії конфліктам і загроза миру; регіональні організації є більш ефективними у врегулюванні криз, ніж глобальні організації. регіональні організації можуть сприяти загостренню суперництва між регіонами і у світі в цілому. 14 Основні принципи міжнародних відносин, що проголошені Заключним актом Наради в Хельсінкі (І.VIII.1975 р.) •Суверенна рівність, поважання прав щодо суверенітету; •Незастосування сили і загрози силою; •Непорушність кордонів; •Територіальна цілісність держав; •Мирне врегулювання спірних питань; •Невтручання до внутрішніх справ; •Поважання прав людини і основних свобод, включаючи свободу думки, совісті, переконань; •Рівноправ`я і право народів на самовизначення; •Співробітництво між державами; •Добровільне виконання зобов`язань з міжнародного права. 15 Розділ ІІ. Міжнародне співробітництво та міжнародна інтеграція. 16 Формування та розвиток системи міжнародних організацій Етап Тривалість періоду Характер змін системи І етап Середина ХІХ ст. – середина 40-х років ХХ ст. Становлення системи міжнародних організацій ІІ етап Середина 40-х років – кінець 50-х років ХХ ст. Формування системи органів ООН ІІІ етап Кінець 50-х років – кінець 80-х років Розвиток міжнародних регіональних організацій IV етап З початку 90-х років до нашого часу Трансформація характеру діяльності міжнародних організацій, створення інтеграційних об`єднань 17 Типізація міжнародних організацій Критерії типізації Типи організацій Членство держав міждержавні (міжурядові) недержавні змішані регіональні глобальні (всесвітні) субрегіональні Географічне охоплення Компетенція (функціональне охоплення, спрямованість) універсальні (загальної компетенції) спеціальні (вузької компетенції) Характер повноважень (юридичний статус) 1) 2) Характер діяльності Період функціонування регулювальні контрольні координаційно-інформаційні консультативні тимчасові постійні Порядок вступу до організації відкриті закриті міжнародні наднаціональні 18 Організаційна та функціональна структури міжнародних організацій Фукнціональна структура Організаційна структура Колективні органи Головна мета Цілі організації Підпорядковані цілі За характером членства універсальні Сфера компетенції специфічні За ієрархією (роль) •цілепокладання •міжурядові •міжпарламентські •адміністративні •органи, що складаються з незалежних фахівців •головні •допоміжні •координації Функції •регулююча •контрольна Голосування членів організації Процедури прийняття рішень Голосування членів колегіального органу За періоди чністю засідан ь За характером діяльності •постійні •сесійні •Колективні •одноосібні 19 Типи міжнародних організацій (за характером членства) Міжнародні міжурядові організації Міжнародні неурядові організації •ООН •Всесвітня Рада Церков •Європейський Союз •Міжнародний комітет Червого Хреста •Асоціація держав Південно-Східної Азії (АСЕАН) •Організація Північноатлантичного Договору (НАТО) •Міжнародна асоціація політичних наук •Ліга арабських держав (ЛАД) •Лікарі без кордонів •Органзіація африканської єдності •Організація країн-експортерів нафти (ОПЕК) •Міжнародна організація кримінальної поліції (Інтерпол, спец. Статус) •Співдружність Незалежних Держав (СНД) •Міжнародний олімпійський комітет •Організація Догвору про колективну безпеку та інші •Міжнародна амністія 20 ПРАВА ТА ОБОВ’ЯЗКИ міжнародних організацій • • • • • • • • право виступати на міжнародному рівні від свого імені; право вступати у відносини з іншими суб’єктами міжнародного права; право брати участь у створенні норм міжнародного права; право на вільне виконання своїх функцій; право створювати будь-які допоміжні органи, що необхідні для виконання функції організації; право на укладання договорів; право мати привілеї та імунітети; право на забезпечення виконання норм міжнародного права та інші. Санкції, здійснення яких мають право міжнародні організації: • • • • • • призупинення членства в організації; припинення права голосування в органах організації; виключення з організації; відмова в членстві; виключення із міжнародного спілкування по певних питаннях співробітництва; позбавлення технічної і фінансової допомоги. 21 Міжнародні міжурядові організації Міжнародні міжурядові організації – це об`єднання держав, що утворюються на основі багатосторонніх міжурядових угод у відповідності до міжнародного права для здійснення певних (економічних, політичних, культурних тощо) цілей. В функціональному значенні міжнародні організації виступають як: Структури глобальної і регіональної безпеки; Інструмент гарантії національної безпеки своїх членів; Механізм формування і поглиблення інтеграційних процесів; Суб`єкти міжнародного права; Форуми для обговорення і прийняття рішень з питань, що представляють спільний інтерес; Основні носії двоєдиного процесу сучасних міжнародних відносин – глобалізації і регіоналізації; Міжнародні міжурядові організації утворюються і функціонують у відповідності до статей 52, 53 і 54 Статуту ООН. 22 22 ПРИНЦИПОВА СХЕМА СТРУКТУРИ ООН Міжнародний Суд Секретаріат Рада Безпеки Рада з Опіки Генеральна Асамблея ООН (ГА ООН) Економічна і Соціальна Рада Допоміжні органи ГА ООН Головні комітети Постійні та процедурні комітети Інші допоміжні органи ГА Програми і робочі групи ООН Автономні організації ООН Спеціалізован і установи ООН СОТ / Генеральна угода з тарифів і торгівлі Допоміжні органи ЕКОСОР Функціональні комісії Постійні комітети Регіональні комісії Постійні експертні органи Тимчасові комітети 23 Повноваження ради безпеки ООН Визначення існування попередження агресії і рівня загрози миру та заходів щодо Прийняття рішення про використання збройної сили для припинення та ліквідації наслідків агресії Подання рекомендацій щодо прийняття нових членів ООН Подання рекомендацій Генеральній Асамблеї ООН щодо обрання Генерального Секретаря ООН Обрання разом з Генеральною Асамблеєю суддів міжнародного суду; Подання щорічних і спеціальних доповідей Генеральній Асамблеї ООН Постійні члени: США, Франція, Велика Британія, Російська Федерація, Китай Непостійні члени: один від Східної Європи, два від Західної Європи, п`ять від Азії і Африки, два від Латинської Америки 24 Регіональні Комісії ООН Поширюють інформацію, проводять відповідні дослідження, готують огляди, допомагають у плануванні економічного розвитку, організують семінари, симпозіуми та конференції. Мета регіональних Комісій ООН: •забезпечення координації у соціального розвитку в регіоні; сфері економічного та •допомога піднесенню рівня економічного добробуту; •зміцнення економічного співробітництва між регіону та їх зв`язків з країнами інших регіонів. країнами 25 Регіональні Комісії ООН Економічна Комісія для Європи Економічна Соціальна Комісія для Азії та Тихого океану Економічна Комісія Карибського басейну для Латинської Америки та Економічна Комісія для Африки Економічна і Соціальна Комісія для Західної Азії Регіональні Комісії є допоміжними органами Економічної та Соціальної Ради ООН, перед якою вони звітують 26 Спеціалізовані органи і міжурядові установи, пов`язані з ООН Спеціалізовані установи ООН і міжурядові організації, пов`язані з ООН Програми і робочі органи ООН Програма розвитку ООН (ПРООН) Програма ООН з навколишнього середовища (ЮНЕП) Міжнародна програма ООН з контролю за наркотичними засобами Всесвітня продовольча програма (ВПП) Конференція ООН з торгівлі і розвитку (ЮНКТАД) Близькосхідне агентство ООН для допомоги палестинським біженцям (БАПОР) Спеціалізовані установи ООН Організація Об`єднаних Націй з промислового розвитку (ЮНІДО) Продовольча і сільськогосподарська Об`єднаних Націй (ФАО) Міжнародний (МФСР) фонд Всесвітня організація інтелектуальної власності (ВОІВ) Міжнародна організація цивільної авіації (ІКАО) Центр ООН з населених пунктів (ХАБІТАТ) Міжнародний навчальний і науководослідний інститут поліпшення становища жінок розвитку Організація Об`єднаних Націй з питань освіти, науки і культури (ЮНЕСКО) Міжнародна морська організація (ММО) Всесвітня продовольча програма (ВПП) Організація сільськогосподарського Управління Верховного комісара ООН у справах біженців (УВКБ) Університет ООН (УООН) Автономні організації Міжнародна організація праці (МОП) Дитячий фонд ООН (ЮНІСЕФ) Програма добровольців ООН Міжнародний Суд Міжурядові установи, пов`язані з ООН Міжнародне агентство з атомної енергії (МАГАТЕ) Всесвітня організація з туризму (ВОТ) Міжнародний торговельний (МТЦ) центр Всесвітня торговельна організація (СОТ/ГАТТ) Всесвітній поштовий союз (ВПС) Міжнародний союз електрозв`язку (МСЕ) Міжнародний союз з телекомунікацій (МСТ) Всесвітня метеорологічна організація (ВМО) Всесвітня організація охорони здоров`я (ВООЗ) Міжнародний банк реконструкції і розвитку (МБРР) Міжнародна асоціація розвитку (МАР) Міжнародна фінансова корпорація (МФК) Багатостороннє агентство з гарантування інвестицій (БАГІ) Міжнародний валютний фонд (МВФ) 27 Цільові ММО – ОАД, Воєнні альянси - ЗЄС, Організація Африканської НАТО, Організація договору про Безпеку Австралії, Нової Зеландії і США, Договір про колективну безпеку кран СНД Єдності, Рада Європи, Асоціація країн ПівденноСхідної Азії, СНД та інші Класифікація регіональних міжнародних міжурядових організацій Функціональні ММО – Європейський Союз, Європейська асоціація вільної торгівлі, ОПЕК, Європейське співтовариство з атомної енергії Регіональні Комісії ООН – Економічна Комісія для Європи, Економічна і Соціальна Комісія для Азії та Тихого океану, Економічна комісія для Латинської Америки і Карибського басейну, Економічна комісія для Африки, Соціальна комісія для Західної Азії 28 НАТО Прямі відносини розпочалися з 22 – 23 лютого 1992 р. У лютому 1994 р. підписано Рамковий документ “ПЗМ” 25 травня 1994 р. передача НАТО презентаційного документа України про участь в ПЗМ 9 липня 1997 р. ( в Мадриді) укладено “Хартію про особливе партнерство між Україною та НАТО” Рада Європи 16 вересня 1992 р. Україна отримала статус “спеціально запрошеної країни” Європейський Союз 14 червня 1994 р. укладено Угоду про партнерство і співробітництво. Процес її ратифікації завершено 1.03.1998 р. Світова організація торгівлі (СОТ) УКРАЇНА З 14 липня 1992 р. Україна має статус Спостерігача в СОТ Центральноєвропейська ініціатива (ЦЄІ) Україна приєдналася 1 червня 1996 р. ООН •Одна з країн засновниць •3 липня 1992р. Україна бере активну участь в операціях з підтримання миру ООН СНД •Одна з державзасновниць •Угода про створення СНД від 8 грудня 1991 р. із Застереженням Верховної Ради до неї і заяви від 20.12.1991 р. Організація Чорноморського Економічного співробітництва (ОЧЕС) З дня заснування (15 червня) 1998 р. ГУАМ Україна одна з держав-засновників 10 жовтня 1997 р. 29 Міжнародні організації Європи США Канада Данія Бельгія В. Британія Греція О Б С Андорра Ліхтенштейн СанМарино Н А Т О 26 З Є Норвегія Туреччина Іспанія Італія Люксембург С Нідерланди 10 Португалія Є Франція 55 ФРН Р ЕА П 46 Рада Європи 41 Є С 27 Чехія Литва Латвія Естонія Словаччина Словенія Польща Угорщина Болгарія Румунія Албанія Грузія Македонія Молдова Росія Україна Швейцарія Хорватія Азербайджан Білорусь Вірменія Казахстан Киргизія Таджикистан Туркменистан Узбекистан Ватикан Боснія Герцеговина Монако Югославія Сербія Чорногорія Австрія Ірландія Швеція Кіпр Фінляндія Мальта 30 Рада Європи 5 травня 1949 р. у Лондоні представники Великої Британії, Франції, Данії, Норвегії, Ірландії, Швеції, Бельгії, Люксембургу та Голландії підписали Статут Європи. На початок ХХІ століття членами Ради Європи були 41 країна. Головні завдання Ради Європи – забезпечення реалізації прав людини, розвиток демократії і сприяння інтеграційним процесам. На даний час в межах Ради Європи понад 140 юридично обов`язкових європейських договорів або конвенцій (це приблизно еквівалент 25 тисячам двосторонніх договорів). Найбільш суттєвими є: Європейська конвенція з прав людини; Європейська культурна конвенція з прав людини; Європейська соціальна Хартія; Європейська конвенція із запобігання тортур і тілесних ушкоджень та жорсткого поводження і приниження людської гідності. Вищими органами Ради Європи є Парламентська асамблея Ради Європи, Європейський Суд та Європейська комісія з прав людини, завдяки яким вона володіє юридично-контрольним механізмом. 31 Організація з Безпеки і співробітництва в Європі (ОБСЄ) (правонаступниця НБСЄ) Етапи становлення і розвитку Основні напрями діяльності •Нарада у Гельсінкі на рівні МЗС і визначення порядку денного 3–7 липня 1973р.; •Забезпечення реалізації 10-ти принципів міжнародних відносин; •Робота в Женеві і підготовка Генерального Заключного Акту – 18 вересня 1973 – 21 липня 1974 р.; •Нарада в Гельсінкі 30 липня – 1 серпня 1975 р. на рівні голів держав і урядів 33 держав Європи та США і Канади •Зміцнення розрядки розрядкою; довіри і доповнення політичної воєнною •Поглиблення співробітництва у сфері економіки, науки, техніки і захисту довкілля; •Безпека і співробітництво Середньоморському регіоні; в •Поглиблення співробітництва гуманітарній та інших сферах. в 32 Організація з безпеки та співробітництва в Європі Нарада глав держав та урядів Рада міністрів Керівна рада Економічний форум ОБСЄ Парламентська асамблея ОБСЄ Комітет вищих посадових осіб Генеральний секретар ОБСЄ Постійний комітет Верховний комісар у справах національних меншин Секретаріат Комісія ОБСЄ з мирного врегулювання спорів Арбітражний суд ОБСЄ Міжнародний суд ОБСЄ Місії та представництва ОБСЄ 33 Шлях України до Ради Європи 18 грудня 1991 р. МЗС України виступило з пропозицією провести переговори щодо форм і сфер взаємодії з Радою Європи 10 вересня 1992 р. в Стамбулі відбулося надзвичайне засідання Вищого комітету зі встановлення контактів РЄ з країнами СНД; Кінець 1992 р. Україна отримала від Комітету міністрів РЄ запрошення приєднатися до Європейської культурної конвенції; 15 вересня 1995 р. у Києві відкрито інформаційно-документальний центр РЄ; 26 вересня 1995 р. ПАРЕ ухвалила позитивний висновок щодо заяви України про вступ до РЄ (№ 190, 1995); 19 жовтня 1995 р. Комітет міністрів РЄ одностайно ухвалив резолюцію про запрошення України стати 37 членом РЄ і приєднатися до її Статуту; 9 листопада 1995 р. відбулася урочиста церемонія вступу України до РЄ. 34 Особливості міжнародних інтеграційних процесів Зростання кількості країн, що залучаються до інтеграційних процесів (особливо серед промислово розвинутих країн) Збільшення чисельності інтеграційних об'єднань в світі (більше ніж 200) Феномен трансрегіоналізації співробітництва (міжрегіональна інтеграція) Посилення тенденції до паралельної кількарівневої інтеграції держав (участь в декількох інтеграційних процесах) Прискорена динаміка інтеграційних процесів наприкінці ХХ і початку ХХІ ст., різноманітність форм інтеграції Тенденція до створення інтеграційних об`єднань зі створенням наднаціональних органів 35 Міжнародна інтеграція Термін “міжнародна інтеграція”застосовують: • для позначення певного стану або інституціональної форми об’єднання; • для позначення певного процесу, що веде до більш глибокої взаємодії держав і народів (створення міжнародної організації чи інтеграційного об’єднання); • для характеристики залучення будь-якого нового суб’єкта до інтеграційного процесу (входження до інтеграційного об’єднання). ФОРМИ міжнародної інтеграції Міжнародні міжурядові організації Альянси Союзи 36 Типізація інтеграційних процесів Критерії типізації Типи інтеграції Механізм інтеграції 1) функціональний тип 2) культурно-історичний тип Об’єкт інтеграції 1) інтеграційні процеси в межах одного об’єкту (в рамках однієї держави) 2) міжнародна інтеграція (між елементами міжнародних відносин) 1) глобальна 2) регіональна 3) трансрегіональна 4) субрегіональна 1) міждержавна 2) між міжнародними організаціями 3) об’єднана 1) політична 2) військово-політична 3) фінансово-економічна 4) соціокультурна 1) відкриті 2) з обмеженим доступом Географічне охоплення Суб’єкт інтеграції Сфера об’єднання зусиль Характер набуття членства в об’єднанні Метод здійснення інтеграції 1) 2) шляхом інституалізації (інституалізація “згоди”) шляхом узгодження функцій (ліберальні засади) 37 Класифікація інтеграційних процесів • за масштабом інтеграційних процесів (глобальна, регіональна, міжрегіональна (трансрегіоналізація), субрегіональна); • за сферою об’єднання зусиль (політична, військовополітична, економічно-фінансова, соціокультурна) та інші; • за характером набуття статусу члена інтеграційного об’єднання (більш відкриті та з обмеженим доступом, тобто такі, в яких набуття членства жорстко обумовлено – вимогливі та нечітко сформульовані критерії набуття статусу; передбачаються заходи щодо неприєднання до інших інтеграційних об’єднань) тощо); • за методами здійснення інтеграції: (ті, що відбуваються “згори”, за допомогою інституалізації і ті, що ґрунтуються на ліберальних принципах та функціональному статусі). 38 СНД Загальна схема інтеграційних процесів серед країн Співдружності Незалежних Держав (на прикладі Євро АзЕС і ЄЕП) Угода 8.12.1991 (Бєларусь, Росія, Україна) Протокол до Угоди 21.12.1991 (підписали 11 країн) Єдиний економічний простір Статус СНД (січень 1993 р.) Спільний ринок СНД Митний Союз (Росія, Бєларусь) Угода про Митний Союз Приєднання 1995 р. – Казахстан 1996 р. - Киргизія Договір про поглиблення інтеграції в економічній і гуманітарній сферах (1996 р.) Митний союз Євро АзЕС Єдиний економічни й простір Договір На підставі Договору про Митний Союз та Єдиний економічний простір Договір про Євро АзЕС 6 жовтня 2000 (Астана) (вересень 2003 р.) Бєларусь. Україна, Росія, Казахстан Приєднання 1999 р. Таджикистан 39 Основні інтеграційні об’єднання всередині країн Співдружності Незалежних Держав Союз Росії і Бєларусі Ташкентський договір про колективну безпеку (ДКБ, 1992) Організація Договору про колективну безпеку (ОДКБ, 2001) ГУУАМ (1997) Формується єдиний економічний простір (2003) Шанхайська організація співтовариства (ШОС, 1996) Центральноазійськ е економічне співтовариство (ЦЕС, 1993) Євр Аз ЕС (2000) за участю Китаю 40 Наукові школи, які теоретично обґрунтовують сутність інтеграційних процесів на європейському континенті: 1. Федералізм – об’єднання Європи на основі федеративного принципу, який передбачає підпорядкування національних та регіональних органів управління спільним наднаціональним структурам. 2. Функціоналізм – інтеграція має розвиватися спочатку в питаннях соціальноекономічного і науково-технічного характеру, вирішення яких є актуальним для всіх держав і тому може виступати в якості об’єднувального елементу. Політичній інтеграції відводиться другорядна роль. 3. Неофункціоналізм – виходячи із теоретичних напрацювань функціоналізму, використовує також деякі риси федералізму. Його представники віддають перевагу економічній інтеграції, але при цьому визнають необхідність політичної інтеграції для координації дій. 41 Розділ ІІІ. Світова організація торгівлі. 42 Система міжнародних організацій з регулювання світової торгівлі Система ГАТТ - СОТ Міжнародні організації та інститути Регіональні Глобальноуніверсальні Галузеві Із стандартизації та сертифікації Органи ООН Міжурядові ЮНКТАД ЮНСІТРАЛ Міжнародний торговельний центр Міжурядові Міжнародні об`єднання підприємств Всесвітня митна організація (ВМО) Бюро міжнародних виставок Неурядові Міжнародна торговельна палата Спілка міжнародних ярмарків 43 Положення теорії міжнародних відносин стосовно СОТ Рівні міжнародних торговельноекономічних відносин Корпоративний (обмежувальної ділової практики) Національний (торгівельна політика країни) Міжнаціональний (преференційні, протекціоністські) Наднаціональний (здійснення спільних торговельних заходів країн - членів інтеграційних угод) Глобальний (широкий спектр правил і принципів) Гіпотези співробітництва Гіпотеза взаємності Гіпотеза про міжнародні режими Гіпотеза про кількість акторів Гіпотеза інтеграції Гіпотеза асиметричної сили Гіпотеза епістемічних співтовариств Інституційні аспекти процесу інтеграції • • • • • Зона преференційної торгівлі являє собою зону з пільговими торговельним режимом Зона вільної торгівлі – перший інтеграційний ступінь, що передбачає домовленість між державами з приводу митних і кількісних обмежень міжнародної торгівлі товарами та послугами, та особливий пільговий торговельний режим для країн-учасниць Митний союз виникає на основі угод між державами – членами щодо повного усунення митних зборів при обміні товарами і послугами, та встановлення єдиного для всіх митного тарифу Спільний ринок передбачає встановлення єдиної законодавчої бази для господарської діяльності всередині такого союзу, уніфікацію технічних форм, екологічних вимог тощо Економічний союз – вища форма інтеграції. Він утворюється на основі створення єдиного економічного, правового та інформаційного простору. В країнах-учасницях функціонує єдина грошова одиниця, формується спільна зовнішня політика та політика в сфері безпеки. 44 Раунди багатосторонніх торговельних переговорів ГАТТ Рік проведення Місце проведення Предмет переговорів Кількість країнучасниць 1947 Женева. Швейцарія Тарифи 23 1949 Аннесі. Франція Тарифи 13 1951-1952 Торкі. Велика Британія Тарифи 38 1956 Женева. Швейцарія Тарифи 26 1960-1961 Женева. Швейцарія (раунд Діллона) Тарифи 26 1964-1967 Женева. Швейцарія (раунд Кеннеді) Тарифи, антидемпінгові заходи 62 1973-1979 Женева. Швейцарія (Токійський раунд) Тарифи, нетарифні та рамочні угоди 102 1986-1994 Пуанта-дель-Есте. Уругвай, Марракеш, Марокко. (Уругвайський раунд) Тарифи, нетарифні антидемпінгові та рамочні угоди; послуги; інтелектуальна власність; сільське господарство; текстиль та одяг 130 45 Цілі та завдання Світової організації торгівлі (визначені Марракейською угодою). Цілі: 1) підвищення рівня життя та зростання реальних доходів в країнахчленах; 2) забезпечення повної зайнятості населення; 3) розширення виробництва та торгівлі; 4) оптимальне використання світових ресурсів. Завдання: 1) забезпечення сталого розвитку шляхом оптимального використання світових ресурсів; 2) сприяння захисту та збереженню навколишнього середовища, з урахуванням різних рівнів національного економічного розвитку; 3) сприяння країнам, які розвиваються, та особливо найменш розвиненим у забезпеченні для них більшої частки у зростанні міжнародної торгівлі; 4) забезпечення стійкого функціонування інтегрованої багатосторонньої торговельної системи, спрямованих на лібералізацію торгівлі. 46 Принципи Світової організації торгівлі • • • • • Принцип торгівлі без дискримінації реалізується шляхом застосування режиму найбільшого сприяння, за якого країна забезпечує однакові умови торгівлі для всіх учасників СОТ, та національного режиму, при якому імпортовані товари не можуть піддаватися дискримінації на внутрішньому ринку країни Принцип вільної торгівлі реалізується в СОТ шляхом проведення раундів торговельних переговорів з метою ліквідації існуючих торговельних бар'єрів і створення умов для більш вільної торгівлі Передбачуваність розвитку міжнародної торгівлі досягається двома шляхами: зв'язуванням тарифів по тарифних позиціях і забезпеченням прозорості національної торговельної політики Принцип справедливої конкуренції - це і положення щодо режиму найбільшого сприяння національного режиму й антидемпінгові процедури та заходи і положення про субсидії та компенсаційні заходи тощо Принцип сприяння розвитку та економічним реформам - членство в СОТ надає можливості користування перевагами режиму найбільшого сприяння, системою розв'язання суперечок, що стимулює національний експорт та об'єктивно прискорює розуміння необхідності проведення 47 серйозних економічних реформ Функції Світової організації торгівлі • сприяти реалізації, застосуванню, функціонуванню та досягненню цілей цієї Угоди та багатосторонніх торговельних угод; • форум для переговорів між її Членами щодо їх багатосторонніх торговельних відносин із питань, які регулюються угодами, включеними в Додатки до цієї Угоди; • керівництво застосуванням Домовленості про правила та процедури врегулювання суперечок; • співпраця з Міжнародним валютним фондом та Міжнародним банком реконструкції та розвитку і його підрозділами з метою досягнення більшого єднання в проведенні глобальної економічної політики СОТ. 48 Сфера діяльності СОТ Визначається угодами та правовими документами, які включені у Додатки до Угоди про СОТ, а саме: • Додаток 1А - Багатосторонні угоди з торгівлі товарами. • Генеральна угода з тарифів і торгівлі 1994 року. • Угода про сільське господарство. • Угода про застосування санітарних та фітосанітарних заходів. • Угода про текстиль та одяг. • Угода про технічні бар'єри у торгівлі. • Угода про пов'язані з торгівлею інвестиційні заходи. • Угода про застосування Статті VI та VII Генеральної угоди з тарифів і торгівлі 1994 року. • Угода про передвідвантажувальну інспекцію. • Угода про правила визначення походження. • Угода про процедури ліцензування імпорту. • Угода про субсидії та компенсаційні заходи. • Угода про захисні заходи. • Додаток 1В - Генеральна угода про торгівлю послугами. • Додаток 1С Угода про торговельні аспекти прав інтелектуальної власності. • Додаток 2 Домовленість про правила і процедури врегулювання суперечок. • Додаток 3 Механізм огляду торговельної політики. • Додаток 4 Багатосторонні торговельні угоди з обмеженою кількістю учасників. • Угода про торгівлю цивільною авіатехнікою. • Угода про державні закупки • Міжнародна угода про торгівлю молочними продуктами. 49 Організаційна структура СОТ Конференція Міністрів Засідання Генеральної Ради як Органу з огляду торговельної політики Засідання Генеральної Ради як Органу врегулювання спорів Генеральна Рада Секретаріат СОТ Комітет переговорів з питань торгівлі Апеляційний орган Групи експертів з розгляду спорів Комітети з питань: - торгівлі та навколишнього середовища; - торгівлі та розвитку; - регіональних торговельних угод; Робочі групи з питань прийому нових членів Робочі групи з питань: - взаємовідносин між торгівлею та інвестиціями; - взаємодії між торгівлею та політикою конкуренції; торгівлі та трансферу технологій Рада з торгівлі товарами Комітети з питань: - доступу до ринків; - сільського господарства; - технічних бар’єрів у торгівлі; - антидемпінгової практики; - митної оцінки; Рада з торговельних аспектів прав інтелектуальної власності Комітети з питань: - торгівлі фінансовими послугами; Робочі групи з питань: - внутрішнього врегулювання; - правил Генеральної Угодо про торгівлю послугами Орган моніторингу текстилю Багатосторонні торговельні угоди з обмеженою кількістю учасників Робоча група з питань державних торговельних підприємств Комітет з питань розширення торгівлі продуктами інформаційних технологій Рада з торгівлі послугами - Комітет з питань торгівлі цивільною авіатехнікою; - Комітет з питань державних закупівель Спеціальні сесії 50 ПОЗИТИВНІ НАСЛІДКИ ВСТУПУ УКРАЇНИ ДО СОТ ДЛЯ ВИРОБНИКІВ: Отримання полегшеного доступу до світових ринків товарів, послуг, технологій, капіталів та отримання прав для захисту національних економічних інтересів Зниження комерційних ризиків внаслідок встановлення стабільного режиму торгівлі Пожвавлення виробництва в експортооріентованих галузях економіки Зменшення втрат українських експортерів від дискримінаційних заходів Зменшення транспортних витрат внаслідок свободи транзиту країнчленів СОТ Прискорення структурних реформ і створення стимулів для підвищення конкурентоспроможності Зменшення витрат внаслідок відмови від подвійних стандартів – для внутрішнього ринку та експорту Застосування механізмів справедливого вирішення торговельних спорів Отримання міжнародно визнаного права застосування комплексу заходів внутрішнього ринку, окремих галузей економіки Зниження кількості антидемпінгових розслідувань щодо українських виробників (приріст реального ВВП до 2 млрд. доларів на рік) 51 ПОЗИТИВНІ НАСЛІДКИ ВСТУПУ УКРАЇНИ ДО СОТ ДЛЯ СПОЖИВАЧІВ: Розширення асортименту та якості пропонованих товарів і послуг, зниження їхньої ціни (одяг, взуття, побутова техніка, товари радіоелектронної, автомобільної промисловості та інші) Розширення та здешевлення продукту банківських послуг в наслідок доступу в країну іноземних банків Поява альтернативи та якості страхових і адвокатських послуг в наслідок дозволу для роботи в Україні іноземних адвокатів і страхових компаній Захист прав інтелектуальної власності громадян України на території інших держав Захист від розповсюдження фальшивої фармацевтичної та хімічної продукції під брендами іноземних компаній Позитивні наслідки щодо телекомунікації, туристичних послуг та почтового зв'язку 52 ПОЗИТИВНІ НАСЛІДКИ ВСТУПУ УКРАЇНИ ДО СОТ ДЛЯ МАКРОЕКОНОМІЧНОГО СТАНУ КРАЇНИ: На держави - члени СОТ припадає приблизно 65% обсягу експорту та майже 45% усього імпорту України Поява додаткових стимулів для проведення внутрішніх реформ Створення передумов для захисту конкурентного середовища та боротьби з корупцією Розвиток нових технологій Покращання інвестиційного клімату – відкриються додаткові можливості щодо інвестицій в Україну (до 500 млн. доларів на рік) Загальне зростання виробництва та занятості, доходів виробників і розширення бази оподаткування Зниження рівня тінізації імпорту і зростання доходів бюджету Покращення позицій України на шляху її інтеграції до ЄС Створення зони вільної торгівлі між Україною та Європейським Союзом 53 Негативні наслідки виконання Україною критеріїв членства СОТ Для макроекономічного стану: Посилення в середньо – і довгостроковому періодах впливу світової конкуренції на економіку України Тимчасове ускладнення у сфері державного регулювання економічного розвитку Відмова від багатьох положень, що закріплені в галузевих програмах, які надають значні державні субсидії Для виробника: Недостатня готовність вітчизняних виробників до жорсткої конкуренції Зменшення прямої підтримки з боку держави для окремих галузей Істотні проблеми реструктуризації українського аграрного сектору Певне витиснення вітчизняних постачальників авіаційних та морських транспортних послуг Додаткові витрати виробників щодо приведення до міжнародних норм національних стандартів 54 Процедура вступу до СОТ Перспективи Спеціалізована Робоча група (з представників країн СОТ) Претендент готує Меморандум про торгівельний режим та інформацію про угоди, закони країни претендента Висвітлення Національні Вміння національного досягати інтереси торгівельного компроміси режиму Переговори Доповідь РГ щодо ринку Протокол про товарів, приєднання послуг, системних Додатки про питань зобов'язання Генеральна Рада СОТ 55 Розділ ІV. Європейська інтеграція і Україна. 56 Етапи становлення і розвитку європейської інтеграції І ЕТАП: ПОЧАТОК 1950-Х – СЕРЕДИНА 1970-Х РОКІВ. -Створення Європейського об`єднання вугілля і сталі (1952 р.); -Створення Європейського економічного співтовариства і Євроатома (1957 р.); -Формування Митного союзу та Спільного ринку; -Вступ до ЄЕС Великобританії, Данії та Ірландії (1973 р.). ІІ ЕТАП: СЕРЕДИНА 1970-Х – ПОЧАТОК 1990-Х РОКІВ. -Створення європейської валютної системи; -Заснування Європейської Ради як найвищої політичної інстанції ЄЕС (1974 р.); -Вступ до ЄЕС Греції (1981 р.), Іспанії та Португалії (1986 р.); -Схвалення Єдиного Європейського акту (1987 р.). ІІІ ЕТАП: З ПОЧАТКУ 1990-Х РОКІВ МИНУЛОГО СТОЛІТТЯ І ДО НАШОГО ЧАСУ. -Підписання Маастрихтського договору, яким був заснований Європейський Союз; -Вступ до ЄС Швеції, Фінляндії та Австрії (1995 р.); -Підписання Амстердамського договору (1997 р.); -Розширення ЄС до 25 країн-членів за рахунок країн ЦСЄ і Балтії (2004 р.); -Розробка проекту Конституції ЄС 57 Основні цілі європейського союзу СФЕРИ ІНТЕГРАЦІЇ ТА РІВНІ ЦІЛІ (ОСНОВНІ) Економічна Комунітарний рівень •гармонійний і збалансований розвиток економічної діяльності; •досягнення високого рівня конкурентоспроможності та зближення економічних показників; •економічна інтеграція; •стійке та безінфляційне зростання. Соціальна Комунітарний рівень •високий рівень зайнятості та соціальний захист; • рівноправність чоловіків та жінок; •захист та поліпшення стану навколишнього середовища; • підвищення життєвого рівня та якості життя; •соціальна інтеграція та солідарність. Зовнішня політика та політика безпеки Міжурядовий рівень •захист загальних цінностей, основних інтересів, незалежності і цілісності Союзу; •укріплення безпеки всіма можливими способами; •збереження миру та укріплення міжнародної безпеки; •сприяння міжнародній співпраці; •розвиток та консолідація демократії і законності, визнання основних прав і свобод людини Внутрішні справи та правосуддя Міжурядовий рівень • забезпечення усім громадянам країн-членів Союзу високий рівень безпеки у рамках забезпечення свободи та справедливості 58 Процес створення Європейського економічного співтовариства (ЄЕС) (Засновник - “Європейська шістка”: Франція, ФРН, Бельгія, Італія, Люксембург, Нідерланди) 1-й етап 2-й етап Договір про створення Європейського Співтовариства вугілля і сталі (ЄСВС) Договір про створення Європейського Економічного співтовариства (ЄЕС) та Євроатом (23.03.1957 р.) (18.04.1951 р.) 3-й етап Договір про злиття виконавчих органів ЄСВС, Євроатому та ЄЕС (02.04. 1965 р.) Створення єдиної системи інститутів, що забезпечує європейську інтеграцію Суд Європейських співтовариств Єврокомісія Рада Європейських співтовариств Європейська Рада Європарла- мент 59 Від ЄЕС до Євросоюзу (27 країн) 1 етап 2 етап (етапи) Розширення європейського економічного співтовариства Підписання єдиного європейського акту ( 1986 р.) (ЄЕС) Цілі європейської інтеграції 1973 р. – Велика Британія, Данія, Ірландія Єдиний внутрішній ринок 1981 р. – Греція 1986 р. – Іспанія, Португалія 1995 р. – Фінляндія, Швеція, Австрія 3 етап Договір про Європейський Союз (Маастріхт, Голландія – 7.2.1992 р.) Спільна зовнішня політика та політика безпеки Європейські співтовариства (ЄСВС, Євроатом, Європейське співтовариство) Співробітництво в сферах юстиції та внутрішніх справ Спільна політика в соціальній сфері, науково-технічного розвитку і охорони навколишнього середовища Інтеграція в сфері зовнішньої політики Опори 4 етап Розширення ЄС на схід Грудень 2002 р. (Копенгаген) – рішення Європейської Ради про вступ 10 нових членів (з травня 2004 р.) (Естонія, Кіпр, Латвія, Литва, Мальта, Польща, Словаччина, Словенія, Угорщина, Чехія) Румунія, Болгарія – 2007 р. 60 Маастріхтський договір про ЄС (1992 р) Цілі 1) Від єдиного побудованого ринку до Створення економічного і валютного союзу 2) Від Європейського економічного співтовариства до Європейського співтовариства (розширення компетенції за рахунок інших сфер діяльності ) 3) Від наднаціональної економічної взаємодії („перша опора”) 4) Від економічної інтеграції до до Її доповнення співпрацею в сфері зовнішньої політики і безпеки („друга опора”) та внутрішніх прав і правосуддя („третя опора”) Соціального виміру її на базі загальної соціальної політики. 61 Інституційна структура Євросоюзу Євросоюз 2 опора 1 опора 3 опора Зовнішня політика і безпека Економічна (Європейське співтовариство, ЄОВС, Євроатом) Внутрішні справи і правосуддя Міжурядовий рівень Комунітарний рівень Міжурядовий рівень 62 Європарламент – голос народу Виражає волю 374 млн. громадян Євросоюзу (існує з 50-х років ХХ ст.) Вибори Прямі, раз в 5 років Європарламент Кількість місць (2004 – 2007 рр.) 732 Розподіл місць Засідання Не в національних блоках, а в політичних групах європейського масштабу Законодавча Пропорційна кількості населення країн членів ЄС У співвідношенні до політичних груп в парламенті Найбільші з них (2004 р.) -Європейська народна партія – 232 Функції Демократичного нагляду за діяльністю інституцій ЄС Контроль за втіленням бюджету -- партія європейських соціалістів - 175 Працює Страсбург (Франція) Щомісячні пленарні сесії Люксембург Брюссель (Бельгія) Засідання парламентських комітетів Адміністративні офіси Генеральний секретаріат 63 Етапи розширення європейського союзу Євросоюз (роки) Кількість країн Країни 1957 6 Бельгія, Італія, Люксембург, Нідерланди, Франція, ФРН. 1973 9 Великобританія, Данія, Ірландія. 1981 10 Греція. 1986 12 Іспанія, Португалія. 1995 15 Австрія, Фінляндія, Швеція. Польща, Угорщина, Чехія, Словаччина, Словенія, 2004 25 Латвія, Литва, Естонія, Мальта, Кіпр 2007 27 Болгарія, Румунія. 64 Копенгагенські критерії членства в європейському союзі Політичні критерії “Стабільність інститутів, що є гарантами демократії, верховенства права, прав людини і поваги та захисту прав меншин” Економічний критерій “Існування діючої ринкової економіки, а також спроможність впоратися з конкретним тиском та ринковими силами в межах Європейського Союзу” Критерій членства “Здатність взяти на себе обов`язки членства, включно з дотриманням цілей політичного, економічного та валютного союзу” Незалежний критерій “Спроможність Європейського Союзу абсорбувати нових членів, одночасно підтримуючи динаміку Європейської інтеграції...” 65 Послідовні етапи набуття членства в європейському союзі Консультативний етап Охоплює дії кандидатів і Євросоюзу до країною – кандидатом заяви про вступ подання Оцінювальний етап Охоплює час від подання заяви про вступ до початку переговорів про вступ між країною – претендентом і Євросоюзом. Переговорний етап Від початку і до завершення переговорів про вступ Ратифікаційний етап Від підписання Угоди про вступ до її ратифікації всіма членами ЄС Імплементаційний етап Після завершення всіх ратифікаційних процедур д набуття Угодою чинності 66 Інституційний механізм співпраці між Україною та ЄС Саміти Україна Євросоюз Консультації „Трійки” (ЄС – Україна) Рада з питань співробітництва між Україною та ЄС Комітет парламентського співробітництва Комітет з питань співробітництва між Україною та ЄС Підкомітети 67 Основні завдання системи європейської безпеки Права і свободи людини, національних меншин і етнічних груп Забезпечити Контроль над зброєю масового знищення з одночасним обмеженням звичайного озброєння Сприятливі умови для сталого розвитку країн, що розвиваються Встановити Механізм врегулювання регіональних конфліктів Усунути Прояви міжнародного тероризму, організованої злочинності, нелегальної міграції Зберегти Навколишнє середовище від масштабних екологічних лих Вирішити Проблеми демократизації та стабільності в окремих державах і регіонах Європи Формувати Дружні і міжнародні стосунки 68 Розділ V. НАТО в системі міжнародної безпеки. 69 Схематична система безпеки на основі співробітництва Врегулюва ння криз Забезпечення стабільності НАТО Росія Колективна оборона Колективна безпека НАТО Україн а ПЗМ Індивідуальна безпека Середземн оморський діалог 70 Фактори розколу союзу держав-переможців у ІІ світовій війні і переходу до протистояння схід - захід Глибокі розбіжності Зміни у співвідношенні сил між ведучими державами У соціальнополітичному ладі Зростання економічної і фінансової могутності США У системі цінностей Зруйнована економіка країн Європи В ідеології Реальні політичні сили: США, Англія, СРСР 71 Протистояння між СРСР ↔ США, Великобританією і втягування в стан “холодної війни” 1 Питання про укладення миру з колишніми союзниками Німеччини Болгарія ← США – Великобританія –прагнення привести до влади антирадянські сили ← СРСР розглядав як сферу свого панування Румунія Польща 2 Територіальні претензії СРСР до Туреччини 3 Конфлікт навколо Ірану і Фултонська промова У. Черчіля (березень 1946 р.), яку Сталін оцінив як заклик до війни з СРСР. 4 Дискусія з грецького питання і конфлікт між СРСР Великобританією (1946-1947 рр.) 5 Доктрина Трумена: Нова глобальна роль США в протидії СРСР і (березень 1947 р.) комунізму 6 План Дж. Маршалла (червень 1947 р.) І різне відношення до нового (Молотов в ООН: ”Спроба розколоти Європу на два табори”) 7 Реалізація план Маршалла, як передумова політичного союзу західних держав і формування військового політичного блоку 8 Переговори представників 5 країн (Великобританія, Франція, Бельгія, Нідерланди, Люксембург) про Західно - Європейський Союз (4.03.1948 р.) 72 Що таке НАТО ? НАТО 26 країн Організація колективної безпеки і оборони (Альянс) Комісія НАТО - Україна Особливе партнерство Постійна спільна Рада Росія - НАТО Партнерство з іншими країнами ПЗМ (Партнерство заради миру) Рамочний документ База Індивідуальна партнерська програма Форум для співробітництва між країнами-членами та їх партнерами “Середземноморський діалог” Співробітництво з 7 країнами Середземномор`я Сфери (рівні) взаємодії Політична Координація та планування Оборонна і воєнна РЕАП (Рада Євроатлантичного партнерства ) 26 + 20 (46 країн) База План дій Планування щодо цивільних надзвичайних ситуацій В галузях (напрямках) Усунення наслідків природних катаклізмів Наукові та економічні програми (підтримка наукових 73 досліджень) Північно-атлантичний договір підписаний у Вашингтоні 4 квітня 1949 р. (10 країн Європи + США і Канада) За період з 1952 – 2004 рр. – приєднались 14 країн Суть договору 1) Це Хартія об`єднаних націй (преамбула) взаємні 2) Зобов`язання щодо Альянсу в цілому 14 статей НАЙВАЖЛИВІШІ Ст. 3 Колективне оборонне планування Ст. 4 Консультації в разі небезпеки Ст. 5 Напад на одну державу вважати як напад на всі ці країни Інші статті Зобов`язання країн робити внесок у розвиток мирних та дружніх міжнародних стосунків Вжиття заходів щодо запобігання конфлікту в міжнародних екологічних, політичних справах країн-членів Ст. 9 Заснування Північноатлантичної Ради як єдиного офіційного органу Ст. 10 Право кожної країни запросити будь-яку державу до Альянсу Створює підзвітні органи (комітети та управління) для виконання завдань договору -Орієнтація на безпеку у майбутньому Перспективні напрямки розвитку -Єдина міжнародна організація, яка має необхідні сили та засоби для підтримання миру -Трансформація політичних та воєнних структур -Адаптація до миротворчої діяльності та завдань щодо врегулювання криз 74 Період формування НАТО 1945 – 1949 рр. Пошук та узгодження поглядів країн Західної Європи на систему безпеки Політико-правове оформлення системи безпеки Брюсельський договір (1948 р.) – про співробітництво та колективну самооборону (Бельгія, Люксембург, Нідерланди, Великобританія, Франція) План Маршалла – економічне підґрунтя для об`єднання Північноатлантичний договір (квітень 1949 р.) (12 країн) Головні функції НАТО Вирішення міжнародних протиріч мирними засобами Спільна безпека і оборона країнчленів організації Ст. 2,5,9,11 Ст. 1,2,4,10 75 Країни – члени НАТО Роки Кількість країн Країни 1949 12 Бельгія Великобританія Данія Ісландія Італія Люксембург Нідерланди Канада Норвегія Португалія США Франція 1952 2 Греція Туреччина 1955 1 ФРН 1982 1 Іспанія 1999 3 Польща Чехія Угорщина 2004 7 Болгарія Естонія Латвія Литва Румунія Словаччина Словенія 76 Структурна схема НАТО Північноатлантична Рада Комітет оборонного планування Група ядерного планування Політичні керівні органи НАТО Інші комітети НАТО, що допомагають керівним органам Цивільні структури НАТО Постійні представники країн-членів Міжнародний секретаріат Комітети, комісії, ради та інші структури, створені відповідно до рішень ПАР або договорів між НАТО та іншими державами Військовий комітет Міжнародний військовий штаб Військові структури НАТО Інтегрована військова структура Інші комітети, групи, комісії, що створюються для підготовки рішень у військовій сфері НАТО 77 Рівні Генсек НАТО Посадова особа найвищого рівня Керівні органи НАТО головує 1-й рівень (політичний) Склад Глави держав і урядів Північноатлантична рада (ПАР) Міністри закордонних справ, міністри оборони, економіки, фінансів Постійні представники у ранзі послів (“Постійна рада”) Апарат Міжнародний секретаріат 2-й рівень (військовополітичний) Комітет оборонного планування Група ядерного планування) Постійні представники і двічі на рік – на рівні міністрів оборони Керують 3-й рівень На рівні представників оборонних відомств країн-членів НАТО (постійно) Військовий комітет Керівники оборонних відомств (тричі на рік) Військовий Стратегічні командування Командування НАТО з операцій м. Монс, Бельгія Командування об`єднаних сил м. Неаполь, Італія Командування об`єднаних сил м. Брюнсум, Нідерланди Міжнародний військовий штаб Командування НАТО з трансформацій м. Норфолк, США Навчальні заклади НАТО Американська складова Європейська складова Департаменти Відділи (навчання та бойової підготовки, розробки бойових і керівних документів, планування оборонної розбудови) Центри Центри (дослідницькі, командувальні і т. інш.) трансформації планування оборонної розбудови дослідницькі 78 аналізу бойової підготовки Діяльність генерального секретаря у структурах НАТО Назва структури НАТО Функція Генсека НАТО стосовно структури Структури, через які працює Генсек НАТО Головний речник Альянсу: - у зовнішніх відносинах; - у контактах з урядами державчленів - у контактах з представниками засобів масової інформації. Північноатлантична рада (ПАР) Голова Керує Міжнародним секретаріатом Комітет оборонного планування (КОП) Голова Розпоряджається Особистою канцелярією Група ядерного планування (ГЯП) Голова Розпоряджається Канцелярією Генерального секретаря Рада євроатлантичного партненства Голова Виконавчий секретаріат Група середземноморської співпраці Голова Постійні спільні ради НАТО Росія Співголова разом із представником Росії та представником країни НАТО, що виконує обов'язки Почесного президента Комісія НАТО - Україна Співголова разом із представником України Інші вищі комітети Номінальний голова 79 Конкретизована функція забезпечення стабільності і безпеки в євроатлантичному регіоні Етапи розвитку і стратегічні концепції НАТО Закріплення лідируючої ролі Альянсу у побудові нової архітектури безпеки в євроатлантичному регіоні 1999 – н. ч. Загострення протистоянн яз Організацією Варшавськог о договору 1967 1991 рр. ІІ 1955 1967 рр. Цілі боротьби з небезпеками і загрозами концепція Засоби (політичні і військові) досягнення цілей Стратегія 1991 1999 рр. ІІІ Ставка на могутні збройні сили Нова стратегічна V ІV Перехід до політики співробітництва країн Європи (РЕАП, ПЗМ) Охарактеризовано простір безпеки і основні загрози Широкий підхід до безпеки в Європі, безпека за рахунок розширення НАТО безпеки Стратегія “гнучкого реагування” Пошук шляхів послаблення напруги між Сходом і Заходом Стратегія “масованого контрудару” Готовність до війни з використанням ядерної зброї 1, Конкретизація концепції 1999 р. І 1949 – 1955 рр. Стратегічна концепція оборони -“Ініціатива щодо посилення обороноздатності” – 1999 р. -План дій з розширення членства НАТО – 1999 р. -Празький Саміт НАТО (21 – 22 листопада 2002 р.) північноатлантичної території -Стамбульський Саміт НАТО (28 – 29 червня 2004 р.) - Ризький Саміт (28-29 листопада 2006 р.). 80 Політика безпеки на платформі НАТО Принципи Ідеологічно-ціннісні Демократія Свобода особистості Політичної взаємодії Десять принципів міжнародних відносин, затверджених Заключним актом в Гельсінкі (1975 р.) Верховенство права Свобода торгівлі Головні з них: Вирішення міжнародних спорів мирним шляхом Утримання від застосування сили чи загрози силою Військового будівництва Визнання договору 1949 р. і стратегічної концепції Альянсу Демократичний цивільний контроль над збройними силами Професійна армія Стандартизація та оперативна сумісність збройних сил країн Альянсу Прозорість військового бюджету 81 Ключові елементи архітектури європейської безпеки Рада Євроатлантичного партнерства (РЄАП) Партнерство заради миру (ПЗМ) З 1991 до 1997 р. - РПАС 46 держав 26 – чл. НАТО 20 – партнери форум мета: об’єднання НАТО і нових країн - партнерів основа нова стратегічна концепція Альянсу (1991 р.) широкий підхід до безпеки, єдність її 3-х елементів діалог форми взаємодії та її зміст співпраця здатність до колективної оборони консультації з питань поточної політики і безпеки індивідуальна співпраця операції по підтримці миру боротьба проти тероризму контроль над озброєннями, ядерна безпека спільні військові навчання і тренування допомога країнам для вступу до НАТО щомісяця – на рівні послів Засідання РЄАП щороку - на рівні міністрів закордонних справ і міністрів оборони та начальників ГШ на рівні самітів (в разі необхідності) спрямоване на: сприяння реформам офіційна основа ПЗМ політичні І. зобов’язання країн-партнерів специфічні ІІ. зобов’язання посилення стабільності зменшення загрози миру зміцнення відносин у галузі безпеки Рамковий документ, прийнятий Альянсом у 1994 р. підтримка демократичного суспільства дотримання принципів міжнародного права виконання зобов’язань за Статутом ООН утримання від застосування сили повага існуючих кордонів розвиток прозорості національних оборонних планів і бюджетів встановлення ДЦК над збройними силами розвиток здатності діяти спільно з НАТО у миротворчих та гуманітарних операціях Центр координації ПЗМ створено у 1994 р. Співпрацює з Верховними командуваннями НАТО. 82 Збройні сили країн-членів НАТО № з/п Кількість військовослужбовців Принципи формування Строки служби 1 Бельгія 40 тис. Професійний 2 Болгарія 41,1 тис. За призовом 3 Великобританія 212,6 тис. Професійний 4 Данія 28,5 тис. За призовом 5 Греція 178 тис. Змішаний 19 – 21 місяців 6 Іспанія 143, 5 тис. За призовом 9 місяців 7 Ісландія 8 Італія 230 тис. За призовом 10 місяців 9 Канада 56,8 тис. Професійний 10 Німеччина 308 тис. Змішаний 11 Нідерланди 51 тис. Професійний 12 Люксембург 600 Професійний 13 Латвія 6,5 тис. За призовом 12 місяців 14 Литва 12 тис. За призовом 12 місяців 15 Норвегія 26,7 тис. За призовом 12 місяців 16 Португалія 43,6 тис. За призовом 4 -12 місяців 17 Польща 206 тис. За призовом 12 місяців 18 Румунія 101,8 тис. За призовом 12 місяців 19 Словаччина 33 тис. За призовом 9 місяців 20 Словенія 6 тис. За призовом 9 місяців 21 США 1,3 млн Професійний 22 Туреччина 582,3 тис. За призовом 23 Франція 273,7 тис. Змішаний 24 Чехія 54,6 тис. За призовом 12 місяців 25 Угорщина 28,9 тис. За призовом 12 місяців 26 Естонія 5,8 тис. За призовом 8 – 12 місяців - 10 місяців 15-18 місяців 83 В цінах за курсом обміну 2000 року Оборонні видатки країн-членів НАТО Оборонні витрати у % ВВП Бельгія 1980 1995 2000 2004 3,2% 1,5% 1,4% 1,2 Болгарія 2,4 Чехія - - 2,3% 1,9 Данія 2,4% 1,7% 1,5% 1,5 Франція 4,0% 2,9% 2,7% 2,6 Німеччина 3,3% 1,6% 1,5% 1,4 Греція 5,3% 4,6% 4,9% 2,9 - - 1,7% 1,5 Італія 2,1% 1,9% 1,9% 1,8 Люксембург 1,0% 0,8% 0,7% 0,8 Нідерланди 3,0% 1,8% 1,6% 1,7 Норвегія 2,7% 2,2% 1,9% 1,8 Польща - - 2,0% 1,9 Португалія 2,9% 2,3% 2,2% 1,7 Іспанія 2,3% 1,4% 1,3% 1,3 Угорщина Словенія 1,6 Румунія 2,2 Естонія 1,6 Латвія 1,3 Литва 1,4 Словакія 1,8 Туреччина 4,0 4,4% 5% 3,5 5,2% 2,8% 2,4% 2,3 111 981 184 352 164 559 2,0% 1,4% 1,2% 1,2 5,6% (138191) 3,3% (278856) 3,3% (296373) 3,9 Загалом Півн. Америка (млн. $USA) 143 141 287 933 304 441 Загалом НАТО (млн. $USA) 255 122 472 284 468 999 Великобританія Загалом Європа (млн. $ USA) Канада США (млн.$) 84 (За цінами та за курсом 1995 року) Видатки оборони на душу населення Оборонні витрати на людину ($США) 1980 1995 2000 2004 619 438 427 400 Чехія - - 120 121 Данія 613 596 567 564 Франція 821 822 785 813 Німеччина 859 504 484 467 Греція 452 484 633 429 - - 91 95 Італія 324 338 343 320 Люксембург 240 345 397 502 Нідерланди 581 518 500 511 Норвегія 699 805 809 857 Польща - - 85 97 Португалія 217 269 273 214 Іспанія 241 221 225 238 Туреччина 83 107 136 88 Великобританія 778 557 526 564 Загалом Європа 547 447 394 392 Канада 306 309 265 291 США 1144 1061 968 1256 Загалом Півн. Америка 1062 986 897 773 Загалом НАТО 758 670 589 582 Бельгія Угорщина 85 Розширення НАТО За рахунок нових членів (5 хвиль) 1949 р. (12 країн) 1952 р. (14 країн) 1955 р. (15 країн) 1982 р. (16 країн) 1999 р. (19 країн) 2004 р. (26 країн) Заходи по врегулюванню криз Розширення політичних і стратегічних інтересів Розширене розуміння і тлумачення загроз і небезпек (більш широкий підхід до безпеки) Розширення геостратегічного простору дії Альянсу (дії за межами території, визначеної договором – ст. 5 Стратегічної концепції 1999 р.) Діалог з питань озброєння та роззброєння Співпраця з партнерами (РАЕП, ПЗМ, Середземноморський діалог) Агресія проти членів договору Етнічні конфлікти Тероризм Поширення ядерної зброї Організована злочинність Неконтрольована міграція Торгівля наркотиками і людьми Екологічна нестабільність Відмивання грошей, корупція -1990 р. – допомога Кувейту (проти Ірану) -- 1994 р. – Боснія, Герцеговина -- 1999 р. – Югославія -- 2002 р. - Афганістан 86 Базові характеристики процесу розширення НАТО й основні мотиви запрошення нових членів Рік Країни, що приєднались Характеристика процесу приєднання Основний мотив запрошення 1952 Греція, Туреччина Лобіювання членства протягом двох років. Після прийняття політичного рішення юридичні процедури зайняли рік. Підготовчого періоду не було Інтереси США на Близькому Сході 1955 Німеччина Політичне рішення з боку НАТО без попереднього лобіювання з боку Німеччини. Юридичні процедури завершення окупації та приєднання Німеччини до НАТО зайняли два роки Збільшення військового потенціалу НАТО 1982 Іспанія Політичне рішення після досягнення національного консенсусу щодо членства. Завершення юридичних процедур зайняло півроку. Доля військових баз США 1999 Польща, Угорщина, Чехія Політичне рішення про членство після неформального підготовчого періоду протягом трьох років. Юридичні процедури зайняли два роки Стабілізація й реформування Центральної та Східної Європи 2004 Болгарія, Естонія, Латвія, Румунія, Словаччина, Словенія Політичне рішення про членство після тривалого підготовчого періоду, який складався із неформальної частин (два – три роки) і формальної підготовки як країн-кандидатів (три роки). Юридичні процедури зайняли два роки, одночасно з продовженням процедур підготовки Реформування НАТО для виконання нових військових місій 87 Сили реагування НАТО (СРН) ( багатонаціональне міжвидове оперативно-тактичне об`єднання – до 22 тис. осіб) Компоненти Сухопутний Бригадна тактична група – 6000 осіб Варіанти застосування СРН 1) проведення самостійних операцій (евакуація, ліквідація наслідків воєнних дій, контртерористичні операції, підтримання миру); 2) як сили “попереднього втручання” в рамках операцій з підтримання миру; 3) як “сили залякування” з метою демонстрації рішучості НАТО Морський Повітряний Оперативне з`єднання Змішане авіаційне з`єднання 250 – 300 літаків і гелікоптерів -до 30 різнорідних корабельних одиниць; - до 30 авіаційних засобів; - батальйон морської піхоти Завдання стратегічні морські перевезення; ескорт конвоїв; висадка морських десантів; ППО; установка і ліквідація мінних загороджень; блокада узбережжя; контроль судоплавства; охорона морських комунікацій Спеціальний Оперативна група спеціального призначення до 1000 осіб Завдання стратегічні повітряні перевезення; дальнє радіолокаційне виявлення; ведення повітряної розвідки; Контроль повітряного простору; Завдання розвідка; психологічні операції; евакуація персоналу. авіаційне підтримання сухопутних військ. 88 Єдність ЄС і НАТО забезпечується: • спільністю історії, культури і традицій народів країн-членів НАТО та ЄС; • стабільністю інститутів, що є гарантами демократії, верховенства права, прав людини і поваги та захисту прав меншин; • широким консенсусом щодо основ економічної політики; • відсутністю територіальних претензій між країнами-членами обох організацій; • відданістю принципу колективної безпеки; співробітництва в забезпеченні національної і • схильністю до компромісів і пошуку консенсусу у вирішенні проблем і протиріч; • взаємною повагою до національних інтересів кожної країни-члена НАТО та Євросоюзу. 89 Правові основи взаємовідносин ЄС-НАТО 1. Декларація про європейську оборонну політику і політику безпеки. (Підписана НАТО і ЄС 16 грудня 2002 р. ) - захист таємної інформації; - стратегічне партнерство між НАТО та ЄС по врегулюванню криз і запобіганню конфліктів; - доступ ЄС до можливостей НАТО і співробітництво між двома організаціями в розвитку Спільної Європейської оборонної політики і політики безпеки; - визначено політичні принципи співробітництва ЄС-НАТО. 2. Угода НАТО-ЄС про інформаційну безпеку (березень 2003 р.) 3. Пакет документів під загальною назвою “Берлін-плюс”, який було прийнято в результаті переговорів у 2003-2004 рр. Рішення “Берлін-плюс” мають на меті запобігти зайвому дублюванню ресурсів і стосуються чотирьох питань: - гарантований доступ ЄС до ресурсів оперативного планування НАТО; - можливість надання Євросоюзу військових формувань НАТО та спільних ресурсів; - можливість використання структур європейського командування НАТО для проведення операції під проводом Європейського Союзу; - адаптація оборонного планування НАТО з врахуванням можливого виділення сил Альянсу для виконання операції Євросоюзу. 90 Розділ VІ. Євроатлантична інтеграція України. 91 Політико-правова база взаємовідносин України з НАТО РАДА ЄВРОАТЛАНТИЧНОГО ПАРТНЕРСТВА (РЄАП) 10 БЕРЕЗНЯ 1992 Р. Рамковий документ Програми НАТО "Партнерство заради миру" Підписаний 8 лютого 1994 р., не підлягає ратифікації Презентаційний документ щодо участі України в програмі "Партнерство заради миру" Переданий НАТО 25 травня 1994 р., Брюссель, не підлягає ратифікації Угода про безпеку між Урядом України та Організацією Північно-Атлантичного Договору Підписана 13 березня 1995 р., Брюссель, ратифікована 12 вересня 2002 р. Угода між державами-учасницями Північноатлантичного Договору та іншими державами, які беруть участь у Програмі "Партнерство заради миру", щодо статусу їх збройних сил та Додатковий протокол до неї Підписані 6 травня 1996 р., Брюссель, ратифіковані 2 березня 2000 р. Меморандум про взаєморозуміння між Урядом України та НАТО щодо заснування Центру інформації та документації НАТО в Україні 7 травня 1997 р., Київ 92 Політико-правова база взаємовідносин України з НАТО Хартія про особливе партнерство між Україною та Організацією Північно-Атлантичного Договору (НАТО) „Державна програма співробітництва України з НАТО на період до 2001 року” (ДПС – 2001). Підписана 9 липня 1997 р., Мадрид, не підлягає ратифікації Указ Президента України від 4 листопада 1998 р. Меморандум про взаєморозуміння між Урядом України та Організацією Північноатлантичного Договору щодо призначення Офіцерів зв'язку НАТО в Україні 9 грудня 1998 р., Брюссель Подальший додатковий протокол до Угоди між державами-учасницями Північно-Атлантичного Договору та іншими державами, які беруть участь у Програмі "Партнерство заради миру", щодо статусу їх збройних сил Підписаний 3 грудня 1999 р., Брюссель ратифікований 20 квітня 2000 р. Державна програма співробітництва України з Організацією Північноатлантичного договору (НАТО) на 2001 – 2004 рр. Указ Президента України від 27 січня 2001 р. Меморандум про взаєморозуміння між Кабінетом Міністрів України і Організацією НАТО з матеріальнотехнічного забезпечення і обслуговування Підписаний 6 грудня 2001 р., Брюссель, не підлягає ратифікації 93 Політико-правова база взаємовідносин України з НАТО Про стратегію України щодо організації Північноатлантичного договору (НАТО) Указ Президента України від 8 червня 2002 р. Меморандум про взаєморозуміння між Кабінетом Міністрів України і штабом Верховного головнокомандувача об`єднаних збройних сил НАТО на Атлантиці та штабом Верховного головнокомандувача об`єднаних збройних сил НАТО в Європі щодо забезпечення підтримки операцій НАТО з боку України Підписаний 9 липня 2002 р., Київ, (ратифікований Верховною Радою України 17 березня 2004 року). План дій Україна - НАТО Ухвалений 22 листопада 2002 р. Прага Закон України „Про основи національної безпеки України” Набув чинності 30 липня 2003р. ”Про державні програми з питань європейської та євроатлантичної інтеграції України на 2004 – 2007 роки”. Указ Президента України від 13 грудня 2003 р. Воєнна доктрина України Указ Президента України від 15 червня 2004 року № 648/2004 Інтенсифікований діалог з НАТО з питань набуття членства 21 квітня 2005 року під час засідання Комісії Україна-НАТО на рівні міністрів закордонних справ “Про невідкладні заходи щодо дальшого розвитку відносин України з Організацією Північноатлантичного договору (НАТО)” Рішення РНБО, введене в дію Указом Президента України від 27 грудня 2005 року. 94 Політико-правова база взаємовідносин України з НАТО “Про Національний центр з питань євроатлантичної інтеграції України” Указ Президента України від 28 лютого 2006 року №153/2006. Про Національну систему координації співробітництва України Організацією Північноатлантичного договору УКАЗ ПРЕЗИДЕНТА УКРАЇНИ № 215/2006 від 13 березня 2006 р. Про міжвідомчу комісію з питань підготовки України до вступу в НАТО УКАЗ ПРЕЗИДЕНТА УКРАЇНИ № 429/2006 від 22 травня 2006 р. Про деякі питання Національної системи координації співробітництва України з Організацією Північноатлантичного договору УКАЗ ПРЕЗИДЕНТА УКРАЇНИ № 1085/2006 від 15 грудня 2006 р. Про Стратегію національної безпеки України УКАЗ ПРЕЗИДЕНТА УКРАЇНИ № 105/2007 від 12 лютого 2007 р. 95 Інтенсифікований діалог Україна-НАТО Початок Сигнал від союзників по НАТО про підтримку євроатлантичних намірів України це 22.02.2005 Брюссель – засідання комісії Україна-НАТО (КУН) (на рівні глав держав) 21.04.2005 Вільнюс – Засідання Комісії Україна-НАТО (на рівні міністрів Закордонних справ) 09.06.2005 Засідання КУН на рівні міністрів оборони 27.06.2005 Візит Генсека НАТО до Києва, зустріч з Президентом В. Ющенком прийнято Документ “Удосконалення співробітництва Україна – НАТО: короткотермінові дії” Кроки для втілення в життя зазначених дій зміцнення демократичних інституцій Заходи зосереджено в п’яти сферах 1 Допомога в реформуванні розвідувальних служб 2 Збільшено підтримку перепідготовки військовослужбовців, звільнених із ЗСУ 3 Заснування трастового фонду з метою організації знищення запасів застарілих боєприпасів інтенсифікація політичного діалогу активізація реформування галузі оборони і безпеки поліпшення інформування громадськості подолання економічних та соціальних наслідків реформ Мета: поглиблення співробітництва в рамках плану дій Україна – НАТО, прийнятому на Празькому саміті (2002 р._) 96 Військове планування і формування бюджету Демократичний контроль над ЗСУ і оборонною структурою Керування повітряним рухом і ППО Радіоелектронна боротьба Воєнні навчання і навчання невоєнного характеру Основні аспекти співробітництва у військовій сфері Україна - НАТО Міжнародне співробітництво у галузі озброєнь Оперативні матеріальні й управлінські аспекти стандартизації Планування, організація і керування національними програмами оборонних досліджень і військових закупівель 97 Перехід ЗС України на комплектування військовослужбовцями за контрактом Розвиток гуманітарної та соціальної сфери Розвиток функціональних структур ЗС України Розвиток озброєння та військової техніки Основні напрямки виконання Державної програми розвитку Збройних Сил України на 2006 – 2011 роки Розвиток системи управління ЗС України Удосконалення підготовки військ (сил) Розвиток міжнародного військового співробітництва та миротворчої діяльності Удосконалення кадрової політики та військової освіти Розвиток системи логістики ЗС України 98 Досягнення взаємосумісності між Збройними Силами України та збройними силами країн-членів НАТО Програма Партнерство заради миру Процес планування та оцінки сил Концепція оперативних можливостей Цілі партнерства Загальні цілі партнерства Цілі партнерства Сухопутних військ Цілі партнерства Повітряних Сил Органи військового управління, частини та підрозділи ЗС України Цілі партнерства Військово-Морських Сил 99 Загальна модель ДЦК у демократичному суспільстві середовище Виконавча влада рішення вимоги політичне суспільство (держава) Законодавча влада Воєнна організація держави та правоохоронні органи дії Судова влада підтримка середовище громадянське суспільство Зворотній зв`язок 100 Система та суб`єкти ДЦК над Воєнною організацією і правоохоронними органами України Президентський контроль Парламентський контроль Президент України Рада національної безпеки і оборони Контроль з боку судових органів та нагляд з боку прокуратури прокуратура України судові органи України Верховна Рада України парл. комітети і спец. комісії народні депутати Уповноваженний ВР з прав людини Рахункова Кабінет палата Міністрів України Воєнна організація Правоохоронні органи держави центральні та місцеві органи виконавчої влади громадяни України та громадські організації, утворювані відповідно до Конституції України для здійснення та захисту прав і свобод громадян Органи місцевого самоврядування Контроль з боку органів виконавчої влади та органів МСВ Засоби масової інформації. Громадський контроль 101 Розділ VІІ. Міжнародне співробітництво Міністерства оборони України та Збройних Сил України. 102 Міжнародне співробітництво Міністерства оборони України та Збройних Сил України …це цілеспрямована діяльність Міністерства оборони України, Генерального штабу Збройних Сил України, видів Збройних Сил України, об’єднань, з’єднань, військових частин, військових навчальних закладів, установ та організацій, що не належать до видів Збройних Сил, щодо встановлення і розвитку зв’язків з відповідними структурами зарубіжних держав та міжнародних організацій згідно з чинним законодавством України та нормами міжнародного права. 103 Законодавча база міжнародного співробітництва Міністерства оборони та Збройних Сил України Конституція України Закони України акти Президента України, Кабінету Міністрів України ПОЛОЖЕННЯ про організацію та проведення міжнародного співробітництва у Міністерстві оборони України та Збройних Силах України Наказ Міністра оборони України від 23.08.2006 № 502 104 Види міжнародного співробітництва МО та ЗС України Міжнародне співробітництво ЗС України Двостороннє Багатостороннє Регіональне Субрегіональне В рамках міжнародних організацій ООН, ОБСЄ, НАТО, ЄС ... 105 Напрями міжнародного співробітництва МО та ЗС України 106 Планування міжнародного співробітництва МО та ЗС України ДМС МО України Програми двостороннього співробітництва УЄІ ГШ ЗС України Індивідуальна програма партнерства між Україною та НАТО на 200 ... План заходів міжнародного співробітництва ЗС України на 200... рік РПП ЦП 107 ЛІТЕРАТУРА 1. Актуальні проблеми воєнної політології: Підручник для слухачів вищих військових навчальних закладів Збройних Сил України / За заг. ред. В. Ф. Смолянюка. – 1-е видання, Вінниця: НОВА КНИГА, 2002 р. – 344 с. 2. Демчук П. О. Міжнародні відносин та проблеми євроатлантичної інтеграції. – Київ: ППП, 2004. – 252 с. 3. Діланян А.А. Європейський Союз. –К., 2003. -78 с. 4. Довідник НАТО. Брюссель, 2001. – 608 с. 5. Європейський Союз. Словник-довідник, К., 2001. -152 с. 6. Критерії членства в СОТ, ЄС та НАТО. Інтеграційні перспективи України. –К.:ІЄАС, 2001. 76 с. 7. Кукулка Ю. Теоретические проблемы международных отношений. –М., 1982. -268 с. 8. Мандрагеля В.А. Моральне виховання та соціально-етичні аспекти управління і менеджменту в арміях Заходу. –К.: АЗС України, 1997. -222 с. 9. Мандрагеля В.А. Причини та характер воєн (збройних конфліктів): філософськосоціологічний аналіз. – К., 2003. -269 с. 10. Празький саміт і трансформація НАТО. Довідник. – Брюссель, 2003. 106 с. 11. Стратегічний оборонний бюлетень України на період до 2015 року (Біла книга України). Київ, 2004 р. 96 с. 12. Міжнародні відносини і євроатлантична інтеграція України / За заг. ред. Л. С. Голопатюка К.: НАОУ, 2005. – 403 с. 13. www.nato.int. 14. www.delukr.cec.eu.int 15. www.mfa.gov.ua 16. www.mil.gov.ua 17. www.ieac.erg.ua 108