Transcript Іван Карпенко-Карий “Сто тисяч”

Іван Карпенко-Карий.
Короткі відомості про життя
і творчість.
Трагікомедія «Сто тисяч»класичний взірець
українського «театру
корифеїв»
План
1.
2.
3.
4.
5.
6.
Батьківщина І. Карпенка-Карого, його батьки.
Роки навчання.
Служба в урядових установах.
Любов до театру.
Під наглядом поліції.
Останні роки життя, смерть І. К. КарпенкаКарого.
Треба знати:
• Історію створення «театру корифеїв» та його внесок у
розвиток театрального мистецтва України.
• Історичну епоху, яка відображена в комедії «Сто тисяч».
• Роль письменника у розвитку драматургії і театру.
• Життєву основу п’єси «Сто тисяч» та її зміст.
• Тему, основну думку п’єси.
• Проблематику твору.
Сцена ж — мій
кумир,
театр — мій
священний
храм!
І.КарпенкоКарий
1845-1907
Батьківщина І. Карпенка-Карого,
його батьки
Справжнє ім'я — Іван Карпович
Тобілевич
(псевдонім «Карпенко-Карий»
поєднує в собі ім'я батька та
улюбленого літературного
персонажа Гната Карого — героя
п'єси Т.Шевченка «Назар
Стодоля»).
Народився в родині зубожілого
дрібного шляхтича, у
с. Арсенівка Бобринецького
повіту Херсонської губернії,
тепер Новомиргородський
район Кіровоградська область
• Батько, Карпо Тобілевич,
управитель поміщицького
маєтку
• Мати, Євдокія Зінов’ївна
Садовська, була простою
селянкою, яку чоловік
викупив з кріпацтва.
Родина Тобілевичів
дала українському
театру чотирьох
визначних діячів –
трьох братів Миколу,
Панаса, Івана та сестру
Марію. Кожен із них мав свій
псевдонім:
Микола Садовський, Панас
Саксаганський, Іван КарпенкоКарий, Марія СадовськаБарілотті. Всі вони становили
основу “театру корифеїв”
• Панас Саксаганськийменший серед братів
Тобілевичів, його
псевдонім походить
від місцевої річки
Саксагань
Микола Садовський взяв
театральний псевдонім від
дівочого прізвища матері.
Сестра -
Марія СадовськаБарілотті
Роки навчання, служба в урядових
установах
Навчався в
Бобринецькому
повітовому училищі.
З 1859 р. працював
писарчуком станового
пристава в містечку
Мала Виска, пізніше —
канцеляристом міської
управи.
• 1864 — на службі в
повітовому суді.
• 1865 — переїхав до
Єлисаветграда, де
працював
столоначальником
повітового
поліцейського
управління, брав
участь у аматорських
виставах
О.Тарковського.
Любов до театру
1863р. у Бобринці
утворився драматичний
гурток, одним з
найактивніших учасників
якого був І. Тобілевич. Він
грав різні ролі у п'єсах
Котляревського, КвіткиОснов'яненка, Кухаренка,
Гоголя, Островського. У
Єлисаветградському гуртку
Тобілевич був і керівником,
і режисером, і актором.
• Одного разу пройшов
пішки 53 км від Бобринця
до Єлисаветграду, щоб
подивитися “Наталку
Полтавку”
І.Котляревського.
• У 1865 році разом із
Марком Кропивницьким
організуваваматорський
театральний гурток у
Єлисаветграді
Під наглядом поліції
Демократичні переконання
Тобілевича привели його до
участі в організації (разом з
П. І. Михалевичем) таємного
гуртка, на засіданнях якого
вивчали праці
М. Чернишевського,
Ф. Лассаля, К. Маркса та Ф.
Енгельса. У гуртку
планувалось перекласти
українською мовою ряд
творів російської
белетристики
• У 1864 році
зарештований і
засланий до
Новочеркаська.
Працював ковалем,
пізніше відкрив
палітурну майстерню.
1887року отримав
дозвіл на звільнення,
повернувся з дружиною
Софією в Україну й
оселився на хуторі
Надія
Останні роки життя
• 1890 року вступив до
товариства українських
артистів, написав
комедію «Сто тисяч».
• 1897 — склав записку до
з'їзду сценічних діячів у
Москві, присвячену
переслідуванню
українського театру, яку
з трибуни з'їзду
виголосив Панас
Саксаганський
• 1900–1904 — створив
власну трупу, написав
п'єси «Хазяїн», «Суєта»,
«Житейське море».
• 1906 — захворів,
залишив сцену й виїхав
на лікування до Берліна.
15 вересня 1907 року
Карпенко-Карий помер
після тяжкої хвороби у
Берліні
• поховано його на хуторі
Надія.
Творчий доробок драматурга
Непересічними для української
драматургії стали 18 п’єс Івана
Карпенка-Карого, серед яких
найвідоміші: “Хазяїн”,
“Мартин Боруля”, “Сто тисяч”,
“Бурлака”,”Наймичка”,
“Суєта”,”Чумаки”
Комедія “Сто тисяч”- класичний
взірець українського театру
корифеїв
Драматичний твір (від грецького слова драма — дія) або
п’єса — художній твір, в якому показано життя в дії і який
написано у формі розмови дійових осіб (діалоги,
монологи).
Комедія — такий драматичний твір, у якому в комічних
образах викриваються негативні суспільні або побутові
явища, висміюються людські вади, негативні риси характеру.
Особливості назви твору
Першою п’єсою, що вийшла з-під пера драматурга
після того, як він позбувся «гласного нагляду», була
комедія «Гроші», написана в 1889 році.
Того ж року автор надіслав її до цензури, але звідти
вона повернулася з написом:
«К представлению признано неудобным».
Після переробки комедія була дозволена до
постановки під зміненою назвою — «Сто тисяч».
На думку самого автора, ця назва твору буде
краще відповідати його сюжету.
«Я не буду панувати, ні!
Як їв борщ та кашу, так і
їстиму, як мазав чоботи
дьогтем, так і мазатиму, а
зате всю землю навкруги
скуплю
• - «Як радісно тебе загрібати
докупи, в одні руки.
Приобрітав би тебе без ліку».
• - «Їдеш день — чия земля?
Калитчина! Їдеш два — чия
земля? Калитчина! Їдеш три —
чия земля? Калитчина!..
Дихання спирає... а скотини, а
овець розведу — земля під
товаром буде стогнати!..»
• - «Глянеш оком навколо — усе
твоє; там череда пасеться, там
орють на пар, а тут зазеленіла
вже пшениця і колосується
жито... Легко по своїй власній
землі ходить».
Жанр: комедія
Тема: зображення
життя селянства в
пореформені часи,
суспільні явища,
що мали місце в
80–90 роках
XIX століття.
• Ідея: викриття й
засудження в образі
Герасима Калитки
хижацтва,
жорстокості,
ненаситної жадоби до
наживи, духовної
обмеженості, а також
згубного впливу
грошей на вихідців із
народу
5. Проблематика твору
•
•
•
•
•
•
І.Зростання ролі грошей
Ми знаємо, що п’єса, написана після скасування кріпацтва
і в житті села сталися суттєві зміни. Про це ми говорили,
коли вивчали історичну основу твору. На початку твору
автор говорить про зростання ролі грошей.
• «Скотина гроші коштує»;
• «Гроші всьому голова»;
• «А скільки Пузир дасть приданого за дочкою грішми?»;
• «Тільки ти давай за поросят Пузиреві так, щоб він не
продав, дешево давай, на біса терять гроші: женишся на
Пузирівні — сам наплодиш завідських свиней»;
• «З грішми, сказано ж і чорт не брат».
ІІ. Невміння людей пристосуватися до
нових умов життя.
•
Ми дізнаємось про те, що розорюються дрібні поміщики, такі, як
Смоквинов, бо вони не змогли пристосуватись до нових умов.
•
Від початку до кінця комедії поруч із Калиткою глядач бачить ще
одне породження капіталістичної тогочасної дійсності — копач
Бонавентура, який не зумів пристосуватися до нових умов і дощенту
розвився. Копач теж хоче розбагатіти і вже не один рік марно шукає і
землі скарбів. Бонавентура — цілковита протилежність Калитці. Він
жартівник, мрійник, людина непрактична в господарських справах.
Копач живе у якомусь своєму світі, не зрозумілому для інших. А
викопані гроші він мріє витрати є на побутові потреби, а на мандрівку
до Парижа.
• Копач — дуже щедра людина. Бажаним скарбом він поділився б з
усіма, хто б його попросив. Тільки чесним шляхом мріє розбагатіти
Бонавентура.
ІІІ. Прагнення до багатства
• Читаючи далі монолог Калитки, ми дізнаємось, що він дуже любить
землю, хоча ця любов спотворена, нещира. Земля для Калитки – один
із засобів збагачення.
• • «Як радісно тебе загрібати докупи, в одні руки. Приобрітав би тебе
без ліку».
• • «їдеш день — чия земля? Калитчина! їдеш два — чия земля?
Калитчина! їдеш три — чия земля? Калитчина!.. Дихання спирає... а
скотини, а овець розведу — земля під товаром буде стогнати!..»
• • «Глянеш оком навколо — усе твоє; там череда пасеться, там орють
на пар, а тут зазеленіла вже пшениця і колосується жито... Легко по
своїй власній землі ходить».
• • «Я не буду панувати, ні! Як їв борщ та кашу, так і їстиму, як мазав
чоботи дьогтем, так і мазатиму, а зате всю землю навкруги скуплю»
• • «Обікрали... ограбили... Пропала земля Смоквинова!.. Краще
смерть, ніж такі потері!» Головний герой прагне до збагачення. Автор
засуджує не багатство, а шляхи збагачення, які використовує в гонитві
за грошима Калитка. Уже на початку комедії з монологу Калитки ми
дізнаємось про один із таких шляхів. Охоплений жагою будь-що
збагатитися, він, врешті-решт, наважується на злочин –хоче купити у
невідомого за 5тисяч- сто тисяч фальшивих карбованців.
ІV. Злочинність
• Щоб стати багатим, Калитці потрібна земля.
Це його мета. А гроші – його засіб. Тому всі
вчинки Калитки спрямовані на здобуття
грошей. Заради цього Калитка стає на шлях
злочину.
V. Родинні стосунки
•
•
•
•
•
•
•
Прагнення стати багатим потребує наявності грошей, заради яких Калитка
стає на злочинний шлях і переступає через загальнолюдські моральні
принципи: забуває про порядність, чесність, у нього притупляються родинні
почуття. Він грубо поводиться з наймитами, не раз перепадало від нього і
дружині. Перед нами – деспот. Він засліплений метою наживи. Його не
цікавлять почуття сина Романа до Мотрі.
• «робітники та собаки надворі повинні буть»;
• «ні світ, ні зоря вже й жереш!»;
• «бери і в свого і в чужого»;
• «Не треба мені ні доброго хліба, ні доброго борщу, бо чим краще спече,
та смачніше зваре, тим більше робітники з'їдять... Мені треба невістку з
приданим, з грішми».
• «Скотина гроші коштує, вона цілий тиждень робить на нас, а в неділю, що
мала б відпочить, гони в церкву. Це не по-божому і не по-хазяйськи»;
• «Бий, бодай тобі руки посохли! І замолоду з синяків не виходила, бий і на
старість! У! Харциз — коняку жаліє, а жінку бить збирається...».
VІ. Втрата духовних цінностей
• Людина, позбавлена духовних цінностей,— аморальна. Калитка —
саме такий тип. Він нехтує християнськими заповідями. Благає Бога
допомогти йому здійснити злий намір. Про себе він говорить, що хоч
кого може обвести кругом пальця, тобто обдурить.
• Він хотів обдурити навіть досвідченого шахрая: заплатив йому замість
п'яти тисяч карбованців тільки три, а в результаті сам стає жертвою
хитрішого за нього махінатора.
•
Згадаємо кульмінаційний епізод. Боячись, що Параска дізнається
про таємницю, Герасим кричить: «Я тобі покажу... я... тебе уб'ю». І
Калитка справді може це зробити. Бо він — бездушна людина, душу
продав нечистому. Йдеться про проблему втрати духовних цінностей.