Transcript презентація творчих робіт

Валерія Коренська. Ілюстрація до поезії Генріха Гейне
“Задзвени із глибини…”.
Дарія Кравець. Ілюстрація до поезії Генріха Гейне
“Задзвени із глибини…”.
Каріна Бочерова. Ілюстрація до поезії Йоганна Гете
“Нічна пісня мандрівника”.
Каріна Бочерова.
Ілюстрація до казки
Г.К.Андерсена “Соловейко”.
Валерія Коренська.
Ілюстрація до казки
Г.К.Андерсена “Соловейко”.
Дарія Кравець. Ілюстрація до казки
Г.К.Андерсена “Соловейко”.
“Чарівна” школа
Одного разу Маринка дуже не хотіла вчити уроки. Тому вона довго-довго виконувала
домашнє завдання і заснула майже опівночі. Ось що їй наснилося…
В одному королівстві була зовсім не така школа, як зараз. Це була справжня мрія для
сучасних школярів, які не хочуть і не встигають робити уроки. Усе там відбувалося навпаки.
Урок тривав як перерва, а перерва – як урок. “Яка гарна школа!”- подумала вві сні Маринка.
Дівчинка побачила, що двієчників дуже шанували і ставили у приклад, а відмінників
лаяли і перевиховували. До школи обов’язково треба було приходити в чому завгодно, але
тільки не в шкільній формі. Домашнього завдання не було. Маринка спостерігала, як учні
несуть до школи повні портфелі іграшок. Один хлопчик приніс підручники, але над ним усі
насміхалися. Якщо хтось не виконував вимог цієї школи, то питання доходило до
відрахування.
Потім Маринка побачила учнів одинадцятого класу. Вони були такими ж, як і
першокласники. Носили однакові іграшки в портфелях, відповідали однаково на всі
запитання, тільки на вигляд були старшими. Маринці стало сумно і страшно.
Раптом хтось підлетів до дівчинки. Це була чарівниця Наука. Саме в її володіннях
була така “чарівна” школа. Наука побачила, що Маринка дуже налякана. Чарівниця сказала:
“Мені і самій шкода всіх учнів. Випускники такої школи приречені. Вони не зможуть вчитися
далі, не зможуть знайти роботу. Я хочу їм допомогти”. Наука промовила заклинання – і все
стало на свої місця.
Маринка тільки відкрила рот, щоб пообіцяти чарівниці гарно вчитися, як почула
мамин голос: “Донечко, прокидайся! Час збиратися до школи”.
Після того сну дівчинка не гаяла марно час, а встигала і уроки швидко зробити, і
гарно виспатися.
Вивчення байок І.А.Крилова надихнуло учнів 6-Б класу на
створення власних ілюстрацій і сучасних байок.
Даніїл Тимофеєв. Ілюстрація до байки
І.А.Крилова “Павук і грім”.
Крістіна Дудченко.
Ілюстрація до байки
І.А. Крилова
“Вовк та Ягня”.
Надія Шевченко. Ілюстрація до байки
І.А.Крилова “Зозуля і півник”.
Волшебные слова
Конструктор дома у меня есть…
Вот не успел я за уроки сесть,
Когда в один прекрасный раз
Конструктор мой нажал на газ!
Вдруг самолёт сам полетел –
Поймать его я не сумел.
Кораблик по ковру поплыл,
Его давно я смастерил.
Машины громко загудели,
Вверх резко спутники взлетели.
Что делать? Честно, я не знал!
И маму сразу же позвал.
Сказал своей любимой маме:
«Заняться не могу делами!»
Сказала мама вежливо: «Стоять!»
Конструктор замер весь опять.
Всё было дальше, как обычно,
Спокойно, весело и не трагично.
______________
Мораль сей басни такова:
У мамы есть волшебные слова!
И успокоит мама всё на свете,
Когда её попросят дети!
Учні 6-Б класу
проілюстрували
улюблені епізоди
оповідань
А.П.Чехова.
Крістіна Дудченко.
Ілюстрація до
оповідання А.П.Чехова
“Хамелеон”.
Олександра Клепець. Ілюстрація до оповідання
А.П.Чехова “Товстий і тонкий”.
Учень 6-Б класу Малорошвило Дмитро створив оповідання за допомогою антитези – художнього засобу, який
широко використовував у своїх творах відомий російський письменник А.П.Чехов.
Раптова зустріч
Вчилися колись в одному класі дві подруги – Тетяна і Олена. Вони завжди проводили час разом і у школі, і на дозвіллі. Та Олена була
гордою і пихатою, мала багато дорогих речей, адже батьки її були людьми знатними, відомими. Натомість Тетяна була щирою,
простодушною. Мати й батько її були людьми бідними, тому часом їм не вистачало грошей навіть на буханець хліба.
Пройшло багато років, і подруги закінчили школу, втратили зв’язок. Ніхто не знав, як склалися їх долі…
Одного разу трапилася така історія. Знатна родина організовувала бенкет. Запрошено було мера, керівників різних установ, журналістів
та багатьох інших відомих діячів. Настав і день святкування. Чоловік із жіночкою, які були організаторами свята, вийшли зустрічати гостей.
Раптом господарка будинку, вітаючись із черговими відвідувачами, впізнала у прислузі її колишню подругу. Відійшовши на крок від
чоловіка, жінка запитала:
- Олено, чи це ти, подруго дитинства?! От так зустріч! Ну як життя, як справи?
Олена похнюпилась, й плачучи від сорому прикрила замурзане лице мозолистою рукою. Вбрання її було старим й зашарпаним. Пахло від
неї неприємно, чи то несвіжою їжею, чи брудними залишками.
- Привіт… - невпевнено відповіла вона і заплакала.
- Що трапилося? Ходімо зі мною та моїм чоловіком, відпочинемо.
- Не можу, я працюю прибиральницею і підробляю офіціанткою на бенкетах, - відповіла засмучена Олена.
- Як? Ти ж була найбагатшою у класі?! Твої батьки були найвпливовішими у місті?! – здивовано запитала колишня бідна подруга.
- Так трапилося, що одразу після школи мої батьки загинули в автокатастрофі, тому мене було віддано на виховання до дитбудинку.
Годували нас погано, усі сприймали мене як чужу, насміхалися. Після випуску з дитбудинку я почала працювати, бо вчитися було ні
за що. Я й досі виконую всю брудну роботу по хаті. Тому від усього мого багатства, що було в дитинстві, нічого не залишилося... –
Олена знову заплакала і запитала крізь сльози, - а ти ж як вибилась у світ? Маєш ого-го яке майно…
- Після школи я познайомилася із прекрасним парубком, Андрієм, тепер він мій чоловік. Він виявився людиною багатою. Так я і
вибилася в люди. Та ти не переймайся, я впевнена, мій обранець не буде проти, якщо ти залишишся в нас. Правда, Андрію?
- Звичайно! – щиро відповів Андрій, вражений відвертою розповіддю шкільної подруги своєї дружини.
На обличчях усіх присутніх з’явилися усмішки.
Згодом Тетяна допомогла Олені вивчитися на лікаря. Олена завдяки подрузі і її чоловіку відкрила свою стоматологічну клініку. З часом
знайшла собі гідного парубка, і вони побралися. Відтоді обидві сім’ї стали найкращими друзями. А як усе починалося…
Якби я Робінзоном Крузо
стала,
То краще видумати б не
змогла,
Ніж Даніель Дефо:
Вести розмови з попугаєм,
Козу привчити час лічити,
Пщеницю розвести –
Все це допомогло б
в безлюдді жити!
“Бедный, бедный
Робинзон! Куда ты
попал!? Что с тобой
будет? Бедный,
бедный Робинзон
Крузо!!!»
Крістіна Дудченко. Ілюстрація до роману
Д.Дефо “Робінзон Крузо”.
Іван Науменко.
Ілюстрація до повісті
Чарлза Діккенса
“Різдвяна пісня у
прозі”
Світлана Толмачова. Ілюстрація до роману
Жуля Верна “П’ятнадцятирічний капітан”.