Арабська весна Актуальні події на Близькому Сході: виклики та наслідки для світу та України

Теорія соціального руху

• • • •

сукупність колективних дій великої кількості людей, спрямованих на підтримку певних соціальних процесів і змін або на протидію їм.

Зумовлені: незадоволеностю людей життям в цілому або певними його аспектами Сприяє: активізація структурних змін у суспільстві, соціальна дезорганізація, культурні течії. Шириться: на хвилі усвідомлення людьми корисності свого об'єднання для досягнення цілей, можливості виконувати нові соціальні ролі, підвищувати свій соціальний статус.

Стадії соціальних рухів

• • • • Стадія виникнення (стурбованості) Стадія об'єднання (збудження) Стадія формалізації і бюрократизації Стадія розпаду

Стадія виникнення (стурбованості)

• • • • соціальна незадоволеність почуття соціальної несправедливості, невпевненості. Криза традиційної ідеології, відчуття страху, нестабільності свого становища в соціальному середовищі (криза авторитарних режимів, погіршення економічної ситуації, руйнування соціальних ліфтів та суцільна корупція)

Стадія об'єднання (збудження)

• • Занепокоєність фокусується на конкретних соціальних об'єктах, що спонукає їх до активних дій. (президент, олігархічна верхівка, спецслужби тощо) З'являються агітатори, висуваються лідери. Від їх активності, здібностей та популярності залежить подальший розвиток руху. Визначення політики та тактики, залучення якомога більше людей. Формування союзів з іншими близькими рухами та організаціями, популяризування ідей, доведення до громадськості результатів своїх дій. Ця стадія розвитку суспільного руху охоплює, як правило, незначний проміжок часу, завершуючись або переходом у фазу формалізації, або втратою у людей будь-якої зацікавленості до руху.

Стадія формалізації і бюрократизації

• Цієї фази досягають далеко не всі рухи. Формалізація та бюрократизація підвищують ефективність діяльності руху, популярність лідерів. Ідеологія руху стає визначеною та зрозумілою. Формалізація перетворює збуджені маси в дисциплінованих учасників руху, чіткіше кристалізує його мету. На цій стадії формуються традиції підтримки і захисту інтересів його членів, символіка і кодекси.

Стадія розпаду

• Рух може припинити своє існування навіть на ранніх стадіях розвитку. Під впливом внутрішніх і зовнішніх умов, після досягнення своїх завдань, або зникнення причин, що зумовили появу руху, він розпадається (припиняє своє існування) або ж перетворюється на соціальний інститут чи організацію.

Революційний рух

• • Розвиваються в атмосфері загального соціального невдоволення, прагнуть зруйнувати існуючу соціальну систему і встановити новий соціальний порядок. Демократія не є живильним середовищем для них. Вона є основою соціальних реформ, а реформи неминуче відсувають революцію. Іноді дуже важко класифікувати соціальний рух як реформаторський або революційний, оскільки в обох можуть брати участь як помірковані реформатори так і радикальні революціонери, схильні до насильницьких дій.

Туніс

•

Жасмінова революція грудень 2010 січень 2011 року

Тріґер: публічне самоспалення 17 грудня 2010 року вуличного торговця фруктами й овочами в місті Сіді-Бузіді Мухаммада Буазізі, чиї товари конфіскувала влада. Цей інцидент висвітлив проблему безробіття (за деякими даними, торговець мав вищу освіту), подорожчання життя (Буазізі став торговцем, аби вижити) та корупції (торговець торгував без ліцензії, за яку треба було дати хабар).

Туніська революція

• • 18 грудня розпочалися перші акції протесту, які за тиждень дісталися столиці. Влада застосовує силу.

Кількість загиблих у заворушеннях зростає, 10 січня зупиняється навчання у школах та університетах, 12 січня запроваджується комендантська година. Бен Алі обіцяє провести низку реформ і не брати участь у наступних виборах 2014 року. 14 січня президент Тунісу залишає країну. Дворцовий переворот на тлі масових акцій протесту. Влада переходить уряду національної єдності на чолі з Мухамадом аль Ганнуші, який йде у відставку в результаті протестів 27 лютого.

Туніська революція

Революція в Єгипті

• • • • • • • • Серія самоспалень 25 січня - день гніву (вимоги поліпшення економічної ситуації та збільшення політичних свобод) 26 січня – заборона на вуличні демонстрації, блокування інтернету, вуличні маніфестації продовжуються. Масові арешти учасників маршів. 27 січня - приєднання до учасників демонстрацій впливової організації “Брати-мусульмани” 28 січня – п'ятниця гніву. Сутички піж протестантами та поліцією в Каїрі та Александрії. В Каїр введено війська. Запровадження комендантської години. 29-30 січня – протести тривають. Закрито місцеву редакцію Аль Джазіри. 31 січня – масова евакуація іноземців з Єгипту. 1 лютого – марш мільона

Революція в Єгипті

• • • • • • • • 2 – 3 лютого – зіткнення між протестувальниками і прихильниками Мубарака (значна частина яких була перевдягнутими поліцейськими) 4 лютого - п'ятниця відставки. 5 лютого – керівництво націонал-демократичної партії подало у відставку. 7 лютого – учасники акцій блокують урядові установи. 8 лютого – день єгипетської любові. 11 лютого – відставка Мубарака. Влада перейшла до рук до вищої військової ради Єгипту. 13 лютого - розпущені дві палати парламенту та відмінена дія конституції. 19 березня - перший демократичний референдум в Єгипті.

• • • • • • • • •

Революція та громадянська війна в Лівії

15 лютого - звернення лівійської інтелігенції до Каддафі із закликом відмовитися від влади.

16 лютого – арешт правозахисника та зіткнення у Бенгазі. 17 лютого – день гніву. Виступи приурочені до п'ятої річниці акцій протесту у 2006 році. Загинуло від 17 до 59 демонстрантів. 18 лютого – повстання. Під контролем повстанців опиняються частина Бенгазі (20 лютого), Аль-Байда, Тобрук (22 лютого) 21 лютого – обстріл демонстрантів силами ВПС Каддафі. 6 березня – контрнаступ лівійської армії . 17 березня – початок штурму Бенгазі. 18 березня - рішення Ради Безпеки ООН про встановлення зони, що заборонена для польотів. 19 березня – початок контрнаступу повстанців.

примус

• • • • • • Чому посадовці обирають примус (насильство) у відповідь на протести: Він дешевший, ніж поступки з ключових питань; Вони відповідальні за дотримання законності та порядку; Вони мають під рукою відповідні інституції; Чому його обирають протестанти?

Тому що інші засоби досягнення мети вже не працюють.

Парадокс примусу

• Полягає в тому, що застосування примусу для придушення виступів опозиції, може також її активно стимулювати. Важко спрогнозувати при яких обставинах примус буде ефективно стримувати та придушувати виступи опозиції, а при яких стимулювати та розширювати лави опозиції. Примус сприяє нагромадженню питань з похідними проблемами.

Ефект переможця

• • • Зростання відчуття успіху Все більше людей беруть участь в акціях опозиції Збільшення очікування вигод

Хто наступний?

Хто наступний?

• • • Ємен…. Протести тривають з січня 2011 року. Бахрейн… протести придушені, але ймовірність їх відновлення висока.

Сирія – протести з другої половини березня…

Чи загрожує Близькому Сходу ісламізація?

Побоювання: революції на Бл. Сході зрештою приведуть до влади ісламістів на шталт Ірану Така можливість не виключається, але ймовірність такого розвитку подій невелика. І тим більш неможливий іранський варіант. Трансформація поглядів та соціальних практик ісламістів – ніша консервативного ісламу. Туреччина як приклад для наслідування.

Чим закінчаться революції?

• • • • • Демократична трансформація?

Встановлення військової диктатури?

Ісламський режим? Громадянські війни та сірі зони?

Етнічні та релігійні війни?