I. Право на незалежний і безсторонній суд II. Право на змагальний процес III. Право на рівність сторін IV. Право на доступ до суду V. Принцип юридичної визначеності VI. Втручання прокурорів у сімейому праві: встановлення та оспорювання батьківства

I. ПРАВО НА НЕЗАЛЕЖНИЙ І БЕЗСТОРОННІЙ СУД

Згідно з практикою Суду,

«лише сам той факт, що прокурори діяли як захисники суспільних інтересів не можна вважати таким, що надає їм юридичний статус незалежних та безсторонніх учасників»

(рішення від 15 червня 2006 року у справі «ТОВ «Злінсат» проти Болгарії»), заява № 57785/00, п. 78).

У рішенні від 22 травня 1998 року у

справі «Василеску проти Румунії» (Vasilescu v. Romania, Reports of Judgments and Decisions 1998-III).

Суд постановив, що повноваження: розглядати питання про реституцію мав лише працівник Генеральної прокуратури, що становило порушення статті 6 Конвенції.

З подібних причин затримання особи з психічними розладами за наказом прокурора, який у подальшому виступатиме у провадженні проти особи, вимагаючи її примусового поміщення у психіатричний лікувальний заклад, та чий наказ міг бути оскарженим виключно до прокуратури вищого рівня, було визнано таким, що порушує пункт 4 статті 5 Конвенції.

(рішення у справі «Варбанов проти Болгарії» (Varbanov v. Bulgaria, заява № 31365/96, ECHR 2000-X)).

З практики Суду випливає, що, в принципі, прокурори не повинні мати повноважень приймати рішення при вжитті заходів щодо «цивільних прав та обов’язків», якщо тільки ці рішення не є предметом повного судового нагляду.

Ст. 23 Закону «Про прокуратуру» від 14.10.2014р. (далі - Закон) Прокурор здійснює представництво в суді інтересів громадянина (громадянина України, іноземця або особи без громадянства) у випадках, якщо така особа не спроможна самостійно захистити свої порушені чи оспорювані права або реалізувати процесуальні повноваження через: недосягнення повноліття; недієздатність або обмежену дієздатність, а законні представники або органи, яким законом надано право захищати права, свободи та інтереси такої особи, не здійснюють або неналежним чином здійснюють її захист (ч. 2).

Наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді (ч. 4 ст. 23 Закону).

Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва.

Прокурор зобов’язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб’єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб’єктом владних повноважень.

II. ПРАВО НА ЗМАГАЛЬНИЙ ПРОЦЕС

Це право згідно з тлумаченням Суду, означає, в принципі, що з метою впливу на рішення суду сторони судового процесу повинні мати можливість бути обізнаними з усіма представленими доказами та надавати коментарі щодо них або поданих зауважень, навіть якщо вони були подані незалежним працівником національної юридичної служби».

Після застосування цих принципів до кримінального провадження (роль Генерального адвоката у касаційному суді

(рішення від 30 жовтня 1991 року у справі «Боргерс проти Бельгії» (Borgers v. Belgium), Series A no. 214-B

); Суд поширив цю вимогу на некримінальні провадження (Державна Рада у конституційному провадженні

(рішення від 23 червня 1993 року у справі «Руїс-Матеос проти Іспанії» (Ruiz-Mateos v. Spain)

- Генеральний адвокат у Верховному Суді у рамках трудових спорів

(рішення від 20 лютого 1996 у справі «Лобо Мачадо проти Португалії» (Lobo Machado v. Portugal)

- Генеральний адвокат у касаційному суді у провадженні щодо банкрутства

(рішення від 20 лютого 1996 року у справі «Вермулен проти Бельгії» (Vermeulen v. Belgium)

- Генеральний адвокат у касаційному суді у дисциплінарному провадженні

(рішення від 25 червня 1997 року у справі «Ван Орсховен проти Бельгії» (Van Orshoven v. Belgium)

- Генеральний адвокат у Верховному Суді у цивільному провадженні

(рішення від 27 березня 1998 року у справі «K.D.B. проти Нідерландів» (K.D.B. v. the Netherlands)

-Урядовий уповноважений у Державній Раді у адміністративному провадженні

(рішення у справі «Кресс проти Франції» (Kress v. France)

-Прокурор у касаційному суді у провадженні щодо відшкодування за незаконне затримання

(рішення від у справі «Гьок проти Туреччини» (Göç v. Turkey)

-Прокурор у Державній Раді у адміністративному провадженні щодо відмови у реєстрації заявника студентом факультету

(рішення від, 23 вересня 2008 року у справі «Емін Арак проти Туреччини» (Emine Araç v. Turkey)

-Прокурор у Верховному військовому адміністративному суді у провадженні щодо звільнення заявника з військової школи

(рішення від 21 квітня 2009 року у справі «Міран проти Туреччини» (Miran v. Turkey)

Суд не встановить жодних порушень принципу змагальності

(див. рішення в у справі «Кресс проти Франції» (Kress v. France), п. 76, рішення від 21 березня 2002 року у справі «APBP проти Франції» (APBP v. France)).

Це ще більше ускладнюється, коли не проводиться усне судове засідання

(див. наприклад, рішення у справі «Гьок проти Туреччини» (Göç v. Turkey), п. 56).

III. ПРАВО НА РІВНІСТЬ СТОРІН

Присутність прокурора у нарадчій кімнаті надає йому

«додаткову можливість (у будь-якому випадку не так виглядає) підтримувати свої доводи у закритій обстановці, не боячись заперечень

»

(рішення у справах «Вермулен» (Vermeulen), п. 34; «Лобо Мачадо» (Lobo Machado), п. 32; «Кресс» (Kress), п. 82).

Це може викликати у сторони «

відчуття нерівності»

і таким чином становить порушення пункту 1 статті 6 Конвенції

(див. також рішення від 31 березня 2005 року у справі «F.W. проти Франції» (F.W. v. France), заява № 61517/00, п. 27).

Суд уточнив, що сама присутність прокурора/«незалежного працівника державної юридичної служби» у нарадчій кімнаті, якщо вона як

«активна»

(наприклад, у якості радника), так і

«пасивна»

− вважається порушенням цього положення

(«Мартіні» (Martinie), п. 53).

Суд також вважає, що розкриття доводів чи інформації прокурору або «незалежному працівнику», а не сторонам, порушує принцип рівності сторін

(рішення від 31 березня 1998 року у справі «Райнхард та Сліман-Каїд» (Reinhardt and Slimane-Kaïd v. France), Reports of Judgments and Decisions 1998-II).

Рішення від 14 жовтня 2003 року у справі

«Lilly France проти Франції» (Lilly France v. France) У справі «Мартіні проти Франції» (Martinie v. France)

« Суд зазначив, що положення Державної Ради у провадженні в Аудиторському суді створило

дисбаланс»

між нею та стороною-відповідачем, оскільки, серед інших причин, представник Державної Ради був присутнім під час судового засідання та брав повну участь у провадженні, усно висловлюючи свою власну позицію, без заперечень з боку відповідача.

- «Руїс-Матеос проти Іспанії» (Ruiz-Mateos v. Spain) - 24 квітня 2003 року «Івон проти Франції» (Yvon v. France) - «Станкієвич проти Польщі» (Stankiewicz v. Poland), заява № 46917/99, ECHR 2006 року-VI) - «Платакоу проти Грецуії» (Platakou v. Greece) - від 28 жовтня 2010 року у справі «Карапанагіотоу та інші проти Греції» Karapanagiotou and Others v. Greece - «Гуігю та SGEN-CFDT проти Франції» Guigue and

SGEN-CFDT v. France

- 22 липня 2010 року у справі «Еверт проти Люксембурга» (Ewert v. Luxembourg)

- «Боргер проти Франції» (Berger v. France), заява № 48221/99, ECHR 2002 року-X - «Бланко Каллеяс проти Іспанії»(Blanco Callejas v. Spain), заява № 64100/00) - 15 січня 2009 року у справі «Менчінская проти Росії» (Menchinskaya v. Russia), заява № 42454/02 - 1 квітня 2010 року у справі «Корольов проти Росії № 2» (Korolev v. Russia (no. 2)), заява № 5447/03 - 26 травня 2009 року у справі «Бацаніна проти Росії» ((Batsanina v. Russia), заява № 3932/02)

IV. ПРАВО НА ДОСТУП ДО СУДУ

Прокурор, який представляв заявника, повідомив останнього про постановлене щодо нього рішення лише після того, як воно набрало законної сили, перешкоджаючи таким чином заявникові подати апеляційну скаргу, може порушувати право на доступ до суду за статтею 6 Конвенції

(рішення від 21 червня 2007 року у справі «Феррейра Алвеш проти Португалії (№ 3)» (Ferreira Alves v. Portugal (no. 3)), заява № 25053/05).

Суд вказав, що прокуратура не мала юридичного обов’язку ініціювати провадження з метою захисту загалом усіх неповнолітніх та недієздатних осіб. Суд вважав, що право заявників на доступ до суду не було жодним чином обмежено

(див. ухвала від 15 лютого 2011 року щодо прийнятності у справі «Молдован та інші проти Румунії» (Moldovan and Others v. Romania), заява № 8229/04 та інших заяв, пп. 153-155).

V. ПРИНЦИП ЮРИДИЧНОЇ ВИЗНАЧЕНОСТІ

Провадження з перегляду в порядку нагляду, що існують у деяких країнах Східної Європи, таких як Росія, Молдова або Україна, порушили деякі питання за статтею 6 Конвенції та у контексті принципу юридичної визначеності

(див. рішення у справі «Рябих проти Росії» ( Ryabykh v. Russia), заява № 52854/99, ECHR 2003 року-IX). - «Рябих проти Росії» (Ryabykh v. Russia)

Суд не має особливого підходу у випадках, в яких провадження було відкрито Генеральним прокурором (див., наприклад, рішення у справі

«Брумареску проти Румунії» (Brumărescu v. Romania) [ВП], заява № 28342/95, ECHR 1999-VII; рішення від 21 липня 2005 року у справі «Розельтранс проти Росії» (Roseltrans v. Russia), заява № 60974/00; рішення від 8 листопада 2005 року у справі «Асіто проти Молдови» (Asito v. Moldova), заява № 40663/98).

16 вересня 2004 року про прийнятність у справі

«Нурмагомедов проти Росії» (Nurmagomedov v. Russia), заява № 30138/02

), доки Суд не втрутився, з метою примусити прокурора подати клопотання щодо перегляду рішення в порядку нагляду, такий перегляд не був ініційований. При цьому, раніше той же прокурор відхилив скаргу заявника саме на це рішення, зазначивши, що рішення

«було належно обґрунтованим та законним»

. Заперечення Уряду щодо наявності у заявника статусу жертви були відхилені Судом

(див. рішення від 2 листопада 2010 року у справі «Сахновський проти Росії» (Sakhnovskiy v. Russia) [ВП], заява № 21272/03, пп. 79- 84)

VI. ВТРУЧАННЯ ПРОКУРОРІВ У СІМЕЙНОМУ ПРАВІ: ВСТАНОВЛЕННЯ ТА ОСПОРЮВАННЯ БАТЬКІВСТВА

Відмова прокурора вжити заходів з метою оспорювання батьківства не може порушувати право заявника на повагу до приватного життя, якщо існує ризик втрати дитиною можливості отримувати аліменти, а можливість встановлення особи її біологічного батька є сумнівною

(ухвала від 19 жовтня 1999 щодо прийнятності у справі «Їлдірім проти Австрії» (Yildirim v. Austria), заява № 34308/96)

Якщо позов заявника, що заперечує батьківство, поданий прокурору, не підтверджений жодним доказом (ухвала від 17 листопада 2009 року щодо прийнятності у справі

«Дармон проти Польщі» (Darmon v. Poland), заява № 7802/05).

На відміну від цього, у рішенні у справі

10699/05, ECHR 2006 року-XI).

батьківства.

«Паулік проти Словаччини» (Paulík v. Slovakia), заява №

відмова прокурора вжити заходів з метою оспорювання батьківства порушувала право заявника на повагу до приватного життя, оскільки його ймовірній доньці було майже 40 років, вона не залежала від нього у питаннях утримання і не заперечувала проти його відмови від

У деяких системах прокурори можуть подавати від імені батька позов про встановлення батьківства (див. рішення від

18 травня 2006 року у справі «Розанський проти Польщі» (Różański v. Poland), заява № 55339/00).

У цих випадках органи прокуратури також мають враховувати інтереси заявника як біологічного батька та інтереси дитини і законної родини. Вони зобов’язані розглядати ці інтереси з огляду на фактичні обставини, не відхиляючи клопотання заявника автоматично лише на підставі того, що батьківство вже визнано третьою

особою (рішення у справі «Розанський проти Польщі» (Różański v. Poland)).