Transcript Окремі аспекти застосування ст. 6 Конвенції

ОКРЕМІ АСПЕКТИ ЗАСТОСУВАННЯ
СТ. 6 КОНВЕНЦІЇ
Доповідач: ОЛЕКСАНДР ДРОЗДОВ
Експерт ОБСЄ, адвокат, Голова Науково-консультативної ради
при Національній асоціації адвокатів України,
Секретар ради адвокатів Харківьскої області,
кандидат юридичних наук, доцент
Над презентацією працювали:
адвокат Олександр Дроздов
помічник адвоката Олена Дроздова
ЛЬВІВ –2014
СФЕРА ЗАСТОСУВАННЯ СТ. 6
КОНВЕНЦІЇ
Кожен має право на справедливий і публічний
розгляд його справи упродовж розумного
строку незалежним і безстороннім судом,
встановленим законом, який вирішить спір
щодо його прав та обов'язків цивільного
характеру або встановить обґрунтованість
будь-якого висунутого проти нього
кримінального обвинувачення
(п. 1 ст. 6 Конвенції)
Стаття 6 стосується процесу
відправлення
правосуддя, а не його результату
Євросуд не є четвертою інстанцією,
яка покликана переглядати
обґрунтованість вироків
Складність застосування даної статті
також полягає в особливому тлумаченні
Євросудом її тексту і змісту
Структура ст. 6 Конвенції
Стаття 6 складається з 3 - х частин
1.
2.
встановлює загальні вимоги справедливого
судового розгляди щодо цивільного,
господарського і кримінального судочинств.
як винятки: адміністративне та виконавче
провадження, конституційне судочинство.
2. 2 і 3 частини відносяться до кримінального
процесу:
- частина 2: презумпція невинуватості,
- частина 3: мінімальні гарантії прав
обвинуваченого.
Права та обов'язки цивільного характеру
Критерії віднесення:
1.
2.
3.
юридична кваліфікація у внутрішньому
законодавстві;
матеріальний зміст, вкладений в
них цим законодавством;
які наслідки з ними зв'язуються (матеріальноправовий інтерес).
Увага! Матеріальний інтерес повинен
превалювати над адміністративним
КРИМІНАЛЬНЕ ОБВИНУВАЧЕННЯ
Критерії віднесення:
1. юридична кваліфікація у внутрішньому
законодавстві (не має вирішального значення);
2. характер діяння;
3. характер покарання.
УВАГА! дисциплінарний проступок чи
адміністративний може бути настільки суворим,
що Євросуд розглядає таку справу як
кримінальну обвинувачення» для цілей ст. 6
Конвенції
Що не охоплюється ст. 6 Конвенції:
1.
2.
3.
неможливість потерпілого вимагати
відкриття кримінального
провадження;
ст. 6 не захищає в кримінальному
провадженні потерпілого (тільки
підозрюваного і обвинуваченого);
суть вироку, оцінку доказів,
висновки у вироку (тільки те, чим був
ущербний процес).
ДОСТУП ДО СУДУ
Право на доступу до суду включено в Конвенцію в
силу самого права, мається на увазі її текстом і
проголошена в її преамбулі прихильністю до
принципів правової держави та не є абсолютним
правом (Голдер v Сполученого Королівства, 1975р.) і
держави користуються певною свободою розсуду в
питаннях обмеження своїм громадянам права на
доступ до суду («Ашингдейн v Сполученого
Королівства», «Стаббінгс та інші v Сполученого
Королівства», «Вайт і Кеннеді v Німеччини»,
«Принц Ліхтенштейну Ганс-Адам ІІ v Німеччини»,
«Наталія Михайленко v України»).
ДОСТУП ДО СУДУ (продовження)
Увага! 1. Право на доступ до касаційного суду може
підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема,
щодо умов прийнятності скарг. Спосіб, у який ст. 6
Конвенції застосовується до касаційних судів, має залежати
від особливостей процесуального характеру, а також до
уваги мають бути взяті норми внутрішнього законодавства
та роль касаційних судів у них. Вимоги до прийнятності
скарги щодо суті закону мають бути більш жорсткими, ніж
для звичайної апеляційної скарги («Делкурт v Бельгії»,
«Пелевін v України», «Мельник v України», «Мефтах та
інші v Франції»);
2. Щодо перегляду судових рішень за нововиявленими
обставинами Євросуд дійшов висновку, що вона загалом
допустима та не суперечить Конвенції («Кузнєцова v
Росії»).
ДОСТУП ДО СУДУ
(продовження)
1.
2.
Що слід розуміти під словом «СУД»:
Євросуд запропонував визначення поняття «суд» у
змістовному сенсі, та пояснив, що суд не обов’язково
повинен розумітися як юрисдикція класичного типу,
інтегрована в загальну судову систему держави
(«Срамек v Австрії», «Бєлілос v Швейцарії»);
Основною ознакою поняття «суд» у сенсі ст. 6 Конвенції
є право приймати зобов’язуючі рішення, які не можуть
бути змінені несудовими владами, в поєднанні з
мандатом на вирішення справ, що перебувають у
компетенції суду, «на основі верховенства права по
закінченню
розгляду,
проведеного
визначеним
способом» («Фіндлі v Сполученого Королівства», «Ван
де Хурк v Нідерландів» »);
ДОСТУП ДО СУДУ (продовження)
Що слід розуміти під словом «СУД»:
3. Крім того, визначаючи завдання суду, Євросуд
наголошує на тому, що судового розгляду потребують ті
справи, у яких є «спір» про «право», реальний і
серйозний, який може стосуватися як самого існування
права, так і сфери його дії. Результат судового розгляду
повинен мати безпосереднє значення для встановлення
цього права («Аллан Якобссон v Швеції», «Густафсон v
Швеції», «Фрідлендер v Франції»);
4. Розглядаючи справи щодо України, Євросуд відніс до
судових установ також Міжнародний комерційний
арбітраж при Торгово-промисловій палаті України
(«Регент Компані v України») та комісію з трудових
спорів («Ромашов v України», «Буховець v України»).
ДОСТУП ДО СУДУ (продовження)
Що слід розуміти під словом «СУД»:
5. Не суперечитимуть Конвенції дії держави, яка
передбачить певні позасудові процедури,
існування адміністративних органів, які б могли
вирішувати справи певних категорій («Ле Конт,
Ван Левен і Де Майєр v Бельгії»).
Проте, єдине, що вимагається, – обов’язково
повинен бути збережений судовий контроль за
рішеннями таких позасудових органів («Фішер v
Австрії», «Шмауцер v Австрії», «Градингер v
Австрії»).
ДОСТУП ДО СУДУ
(продовження)
Право ініціювати в судах відповідні провадження
без відповідних санкцій третіх осіб, що не
виключає досудового врегулювання спору («Airey
v Ireland» );
Цікаво знати! Євросуд, який у справі «Мефтах та
інші v Франції» розглядав скаргу заявників на,
зокрема, своєрідну «монополію» у Франції членів
Державної Ради та членів адвокатської колегії при
Касаційному суді на комплексне представництво
інтересів сторін у касаційному провадженні. У
результаті розгляду Євросуд не знайшов у такому
механізмі порушення норм Конвенції.
1.
ДОСТУП ДО СУДУ (продовження)
2. Право на розгляд судом справи по суті
(«Мосендз v України»);
3. Заборона скасування остаточного судового
рішення лише з мотивів незгоди з оцінкою яку
дав суд певним обставинам або лише з метою
домогтися
повторного
розгляду
справи
("Брумареску v Румунії»; «Кот v Росії»).
Відступлення від цього принципу виправдані,
коли вони необхідні за наявності суттєвих та
переконливих обставин («Рябих v Росії»,
«Пономарьов v України»);
4. Виконання остаточного судового рішення .
НЕЗАЛЕЖНІСТЬ ТА НЕУПЕРЕДЖЕНІСТЬ СУДУ
«Зовнішня незалежність не є прерогативою чи
привілеєм, наданим для задоволення власних
інтересів суддів. Вона надається в інтересах
верховенства права та осіб, які домагаються та
очікують неупередженого правосуддя. Незалежність
суддів слід розуміти як гарантію свободи, поваги до
прав людини та неупередженого застосування права.
Неупередженість та незалежність суддів є
необхідними для гарантування рівності сторін перед
судом» (п. 11 Рекомендацій CM/Rec (2010) 12 Комітету
Міністрів Ради Європи державам-членам щодо суддів:
незалежність, ефективність та обов’язки, ухвалену
17.11.2010 р.).
НЕЗАЛЕЖНІСТЬ ТА НЕУПЕРЕДЖЕНІСТЬ СУДУ
(продовження)
Консультативна рада європейських суддів у п. 12
Висновку № 1 (2001) наголошує: «Судовій владі
повинні довіряти не лише сторони окремої судової
справи, а й суспільство в цілому. Таким чином,
суддя не просто повинен насправді бути вільним від
будь-яких зв’язків, прихильностей, упередженості,
він чи вона також повинні вважатися вільними від
цього з точки зору розсудливого спостерігача. У
протилежному випадку довіру до судової влади
може бути підірвано».
НЕЗАЛЕЖНІСТЬ ТА НЕУПЕРЕДЖЕНІСТЬ СУДУ
(продовження)
1.
2.
3.
Спосіб призначення та звільнення членів
(«Волков v України »);
Терміни перебування на посаді судді;
Існування гарантій від зовнішнього тиску;
суду
Так, у справі «Sovtransavto Holding v. Ukraine», Президент cвоїм
листом наказав Голові Вищого Арбітражного Суду «захищати
інтереси громадян України» та «інтереси держави». У свою чергу,
Голова ВАСУ направив цей лист голові Арбітражного суду Київської
області для того, щоб той взяв його до уваги під час розгляду справи.
Розгублений таким зухвалим нехтуванням принципу розподілу влад,
Євросуд зазначив, що ці «... численні акти втручання у судовий
процес... самі по собі несумісні з поняттям "незалежний і
неупереджений суд" … [і] свідчать про нестачу поваги з боку
державних органів до самої функції судової влади».
НЕЗАЛЕЖНІСТЬ ТА НЕУПЕРЕДЖЕНІСТЬ СУДУ
(продовження)
4. Суб’єктивні прояви (особисті переконання та поведінка
окремого судді), так і об’єктивні (чи забезпечував суд як
такий, його склад відсутність будь-яких сумнівів у його
безсторонності).
Визначаючи, чи є суд незалежним, Євросуд звертає увагу й на ті
зовнішні ознаки незалежності, що можуть стосуватися навіть
гіпотетичної можливості впливу на суд. Існування самої лише
можливості зовнішнього впливу на суд Євросуд іноді визнає
достатнім, щоб поставити під сумнів незалежність суду («Бєлілос
проти Швейцарії», «Очалан проти Туреччини»). Євросуд
застерігає, що навіть самі лише сумніви «розсудливого
спостерігача» в тому, що суд незалежний та неупереджений,
можуть мати певне значення в розумінні забезпечення громадянам
права на справедливий суд («Ферантелі та Сантанджело
проти Італії», «Хаусчілдт проти Данії», «Веттстейн проти
Швейцарії»).
НЕЗАЛЕЖНІСТЬ ТА НЕУПЕРЕДЖЕНІСТЬ СУДУ
(продовження)
І. Суб'єктивний тест:
- З'ясування особистих переконань конкретного судді у
певній справі. Презюмується особиста неупередженість
Приклади:
- Коментарі судді щодо спроможності сторони захисту і
оцінка можливого завершення справи на думку Євросуду
викликало обгрнутовані сумніви у неупередженості судді
(Lavents v Latvia (2002 р.);
- Судді які притягнули особу до відповідальності за образу
судді заявили, що «були глибоко ображені особисто таким
вчинком». Таке формулювання та темп розгляду справи
продемонстрував недостатню неупередженість (Kyprianou
v Cyprus);
НЕЗАЛЕЖНІСТЬ ТА НЕУПЕРЕДЖЕНІСТЬ СУДУ (продовження)
І. Суб'єктивний тест:
Приклади (продовження):
- Євросуд постановив, що суддя міг обґрунтовано
вважатися заінтересованим у результаті розгляду справи,
оскільки однією із сторін була будівельна компанія, яка
здійснила раніше безкоштовний ремонт будівлі суду, у
якому працював цей суддя («Belukha v Ukraine» (2006 р.);
- Євросуд також визнав обґрунтованими побоювання
представників школи щодо заінтересованості судді в
розгляді справи, оскільки син цього судді був виключений з
цієї школи, а сам суддя погрожував школі розправою, який
розглядав їх справу (Tocono and Profesorii Prometeisti v
Moldova (20
НЕЗАЛЕЖНІСТЬ ТА НЕУПЕРЕДЖЕНІСТЬ СУДУ (продовження)
Приклади (продовження):
- Призначення судді на ключову посаду в уряді, про що
судді було відомо ще до прийняття рішення у справі,
при цьому однією з сторін був уряд, також визнано
таким що викликає виправдані побоювання щодо
упередженості судді (Sacilor-Lormines v France (2006
р.);
- Євросуд визнав, що заявнику було відмовлено у
неупередженому суді, оскільки прокурор мав
неформальні контакти з одним з приясяжних, а суддя
відмовився, як розслідувати цей випадок та викрити
присяжного, так і зареєструвати цей випадок письмово
(Farhi v France (2007 р.)
НЕЗАЛЕЖНІСТЬ ТА НЕУПЕРЕДЖЕНІСТЬ СУДУ (продовження)
І. Об'єктивний тест:
- У справі Piersack v Belgium (1982 г.)
Суд постановив, що внутрішні суди повинні
викликати довіру у громадськості і,
особливо, у обвинувачених в ході кримінального
процесу, а також суддя, у відношення якого
є обґрунтовані побоювання недостатньої
неупередженості, повинен негайно взяти відвід.
- У справі De Cubber v Belgium (1984 г.), Суд
визнав порушенням ст. 6 (1) той факт, що суддя,
який брав участь у слуханнях по
кримінальній справі, до того був провідним суддею
у даній справі.
-
-
- У справі Hauschildt v Denmark (1989 г.) , Суд
визнав порушенням ст. 6 (1) той факт, що суддя перш
приймав рішення про повернення під варту
обвинуваченого, а при сформованих обставинах йому
довелося визнати існування «конкретно обґрунтованої
підозри» в скоєнні обвинувачуваним кримінального
злочину.
- Слідуючи даними принципами, Суд, як правило,
відмовляється визнати порушення 6 (1) на підставі
одного лише факту, що суддя, який бере участь
в розгляді справи, брав постанову про затримання до
суду, аргументуючи це тим, що
визначення того, чи було це обгрунтована підозра, що
стало підставою для затримання до
суду, само по собі не ставить під питання
неупередженість судді (Jasinski v Poland (2005 р.)
- порушення ст. 6 (1) (Perote Pellon v Spain 2002 р.)
- Stow and Gai v Portugal (2005 р.)
- Розгляд фактичних обставин апеляції і
допустимості касаційної скарги одним і тим же
суддею апеляційного суду, після чого заявник
може подати апеляцію до Верховного суду
безпосередньо,
також не є порушенням ст. 6 (Warsicka v Poland
(2007 р.)
- Daktaras v Lithuania (2000 г.)
- Salov v Ukraine (2005 г.)
- Kleyn and Others v Netherlands (2003 р.)
- Petur Thor Sigurdsson v Iceland (2003 р.)
- Holm v Sweden (1993 р.)
- Salaman v United Kingdom (dec.)(2000 р.)
- Pullar v United Kingdom (1996 р.)
- Sander v United Kingdom (2000 р.)
НЕЗАЛЕЖНІСТЬ ТА НЕУПЕРЕДЖЕНІСТЬ СУДУ
(продовження)
5. Фінансова незалежність (Висновок № 2 (2001)
Консультативної ради європейських суддів для Комітету
Міністрів Ради Європи щодо фінансування та управління
судами в контексті ефективності судової влади та
статті 6 Конвенції )
6. Незалежність судів не лише від інших гілок
влади, а й всередині судової системи, та
необхідність уникати ризику можливості
перебування судді під впливом своїх колег, які
мають повноваження порушити дисциплінарне
провадження і винести інші пов’язані із кар’єрою
рішення («Gazeta Ukraina-Tsentr v. Ukraine»)
НЕЗАЛЕЖНІСТЬ ТА НЕУПЕРЕДЖЕНІСТЬ СУДУ
(продовження)
- Clarke v United Kingdom (2005 р.)
- Stojakovic v Austria (2006 р.)
- Langborger v Sweden (1989 р.)
«Незалежний» суд не залежить від сторін і від
виконавчої влади.
Публічність судового розгляду
Євросуд наголошує, що проведення публічних
судових засідань є основоположним принципом,
закріпленим у пункті 1 статті 6 Конвенції (див. рішення
у справі «Ріпан проти Австрії»). Проте, право
на публічний судовий розгляд підлягає обмеженням,
викладеним у другому реченні п. 1 ст. 6 Конвенції.
А саме, судове рішення проголошується
публічно, але преса і публіка можуть бути не допущені
в зал засідань протягом усього судового розгляду або
його частини в інтересах моралі, громадського
порядку чи національної безпеки в демократичному
суспільстві, якщо того вимагають інтереси
неповнолітніх або захист приватного життя сторін, або тією мірою, що визнана судом суворо необхідною, коли за особливих обставин публічність розгляду може
зашкодити інтересам правосуддя
Суд наголошує, що забезпечення відкритості
судового розгляду становить основоположний
принцип, закріплений у п. 1 ст. 6. Такий публічний
характер судового розгляду гарантує сторонам
у справі, що правосуддя не здійснюватиметься
таємно, без публічного контролю; це також один
із засобів підтримання довіри до судів.
Здійснення правосуддя і, зокрема, судовий
процес набувають легітимності завдяки
гласності. Забезпечуючи прозорість здійснення
правосуддя, гласність, таким чином, сприяє
реалізації мети п. 1 ст. 6, а саме —
справедливому судовому розгляду,
забезпечення якого є одним з основоположних
принципів демократичного суспільства у
значенні Конвенції (див. рішення у справі
«Бєлашев проти Росії»).
Водночас Суд зазначає, що існують винятки з вимоги
забезпечення відкритості судового розгляду. Це
випливає з тексту самого п. 1 ст. 6, який передбачає,
що «преса і громадськість можуть бути не допущені в
зал засідань протягом усього судового розгляду або
його частини в інтересах … національної безпеки в
демократичному суспільстві, … або — тією мірою,
що визнана судом суворо необхідною,— коли за
особливих обставин публічність розгляду може
зашкодити інтересам правосуддя». Отже, за статтею
6 іноді може виявитися необхідним обмежити
відкритість і публічність процесу для того, щоб,
наприклад, забезпечити безпеку свідків чи
нерозголошення відомостей про них або сприяти
вільному обміну інформацією та думками при
здійсненні судочинства (див. рішення у справі «Б. і П.
проти Сполученого Королівства»).
Суд також зауважує, що, незважаючи на
супутні проблеми безпеки у звичайному
кримінальному процесі, який, звісно, може
стосуватися небезпечних злочинців, існує
високий рівень сподівань на гласність такого
судочинства
(див. рішення у справі «Кемпбелл і Фелл
проти Сполученого Королівства»).
Крім того, хоча проблеми безпеки і є
загальною рисою багатьох кримінальних
процесів, вони рідко виправдовують
недопущення громадськості на судові
засідання
(див. рішення у справі «Ріпан проти Австрії»).
Суд також наголошує на важливості
відкритого судового розгляду кримінальної
справи в суді першої інстанції, оскільки
розгляд справи по суті апеляційним судом
є обмеженим. Отже, навіть якщо розгляд
справи в апеляційному порядку буде
відкритим, це необов’язково компенсує ту
недостатність гласності, яка мала місце
під час розгляду справи в суді першої
інстанції
(див. згадане вище рішення у справі Ріпан
v Австрії).
ШАГІН ПРОТИ УКРАЇНИ
Суд повторює, що міркування безпеки можуть, хоча й рідко,
виправдовувати недопущення громадськості на судові засідання .
Однак такі міркування безпеки повинні бути достатньо
переконливими і повністю поясненими. Єдиною конкретною
підставою, наведеною судом першої інстанції на виправдання
недопущення громадськості, було посилання на присутність
якогось громадянина, який здійснював аудіозапис процесу і був
озброєний. Але невідомо, чому через цю одну особу виникла
потреба недопущення громадськості: для вирішення будь-яких
питань безпеки, які виникли через присутність цієї особи, можна
було вжити менш масштабних заходів — наприклад, вивести її із
залу судових засідань.
Інші аргументи суду першої інстанції — посилання на необхідність
не допустити розголошення показань свідків і потерпілих та
загальне посилання на безпеку учасників процесу — не були
пояснені національними судами і Урядом у відповідному контексті
чи іншим чином під час провадження в Суді. Суд визнає, що не
було наведено підстав, які могли б виправдовувати позбавлення
громадськості можливості бути присутньою протягом усього
процесу в суді першої інстанції.
ЛУЧАНІНОВА v УКРАЇНИ
Суд зазначає, що хоча доступ громадськості
до судового розгляду, про який йдеться,
формально не був обмежений, обставини,
за яких він відбувся, були очевидною перешкодою
його публічності.
По-перше, розгляд відбувся у диспансері
з обмеженим доступом.
По-друге, суд не дозволив іншим особам, окрім
учасників провадження, залишитися в палаті, де
відбувався розгляд, або входити до неї.
По-третє, з матеріалів справи не вбачається
існування загальнодоступної інформації про дату
та місце засідання. П.56.
ПУБЛІЧНІСТЬ СУДОВГО РОЗГЛЯДУ
- Allan Jacobsson v Sweden (No. 2) (1998 р.)
- Jussila v Finland (2006 р.)
- Salomonsson v Sweden (2002 р.)
- Martinie v France (2006 р.)- Kremzow v Austria (1993 р.)
- Axen v Germany (1983 р.)
- X. v Sweden (1959 р.)
- Salomonsson v Sweden (2002 р.)
- Diennet v France (1995 р.)
- Poitrimol v France (1993 р.)
- Zana v Turkey (1997 р.)
- Colozza v Italy (1985 р.)
- Krombach v France (2001 р.)
- Sejdovic v Italy (2006 р.)
- Nunez Diaz v Portugal (2003 р.)
- Stanford v United Kingdom (1994 р.)
- T. and V. v United Kingdom
- S.C. v United Kingdom (2004 р.)
- B. and P. v United Kingdom (2001 р.)
- Riepan v Austria (2000 р.)
- Pretto and Others v Italy (1983 р.)
ВМОТИВОВАНІСТЬ СУДОВОГО РІШЕННЯ
- Ruiz Torija v Spain (1994 р.)
- Hiro Balani v Spain (1994 р.)
- Hirvisaari v Finland (2001 р.)
- Kuznetsov and Others v Russia (2007 р.)
- Tatishvili v Russia (2007 р.)
- Boldea v Romania (2007 р.)
- Garcia Ruiz v Spain (1999 р.)
СЕРЯВІН ТА ІНШІ v УКРАЇНИ
Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка
відображає принцип, пов’язаний з належним здійсненням правосуддя,
у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути
належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.
1 ст. 6 Конвенції зобов’язує суди обґрунтовувати свої рішення, його
не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен
аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов’язок щодо обґрунтування
рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див.
рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» від 9.12.1994 р., п. 29).
Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору
аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження
позицій сторін, орган влади зобов’язаний виправдати свої дії, навівши
обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі «Суомінен проти
Фінляндії» п. 36, від 1.07.2003 р.).
Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому,
щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того,
вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його
та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови
винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний
контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі «Гірвісаарі
проти Фінляндії» від 27.09.2001 р.). П. 58
ПРОНІНА ПРОТИ УКРАЇНИ
У цій справі заявниця зверталась до національних
судів з вимогою вирішити її спір щодо пенсії з
органами соціального забезпечення. Заявниця
посилалася, зокрема, на положення ст. 46
Конституції, заявляючи, що її пенсія не повинна бути
нижчою за прожитковий мінімум. Однак національні
суди не вчинили жодної спроби проаналізувати позов
заявниці з цієї точки зору, попри пряме посилання у
кожній судовій інстанції. Не у компетенції Суду
вирішувати, який шлях міг би бути най адекватнішим
для національних судів при розгляді цього аргументу.
Однак, на думку Суду, національні суди, цілком
ігноруючи цей момент, хоча він був специфічним,
доречним та важливим, не виконали свої зобов'язання
щодо п. 1 ст. 6 Конвенції.
КРИМІНАЛЬНИЙ АСПЕКТ СТ. 6
КОНВЕНЦІЇ
- ПРАВО НА ЗАХИСТ;
- ДОПИТ СВІДКІВ;
- ДОКАЗИ;
- ОБГРУНТОВАНІСТЬ ВИРОКУ
ПРАВО НА ЗАХИСТ
Право, гарантоване ст. 6 (3) (c), є важливим
компонентом права на захист. Воно
складається з трьох окремих елементів, а
саме: права захищати себе особисто,
можливості вибрати адвоката в деяких
обставинах і права на безоплатне юридичне
представництво при недостатності особистих
коштів і в ситуації, коли цього вимагають
інтереси правосуддя.
Право захищати себе особисто та
можливість обрати адвоката
В справі « Марчелло Виола против Италии»
(Marcello Viola v. Italy) заявнику не було дозволено фізично бути
присутнім в залі судових
засідань при розгляді апеляції проти його вироку, оскільки,
проходячи по іншим
звинуваченнями, він був визнаний винним і засуджений до трьох
років одиночного ув'язнення
з міркувань безпеки.
В справі "Ezeh and Connors v. the United Kingdom" (Эзех и
Коннорс против Соединенного Королевства) обом заявникам була
надана відстрочка для консультацій з адвокатом, однак юридичне
представництво на самому слуханні було заборонено, оскільки
начальник тюрми не
порахував його необхідним.
- Pakelli v Germany (1983 р.)
- Quaranta v Switzerland (1991 р.)
- Berlinski v Poland (2002 р.)
- Ensslin and Others Germany (1978 р.)
В тому випадку, коли справа розглядається
за відсутності обвинуваченого, ст. 6 (3) (c)
вимагає надати його адвокату право
представляти свого переховується від
правосуддя клієнта (Karatas and Sari v
France (2002 г.)
Обмеження доступу адвоката на досудовій стадії
- Zhelezov v Russia (2002 р.)
- Latimer v United Kingdom (2005 р.)- Таким
чином, незважаючи на створену взяттям під варту
атмосферу залякування,
коли і були зроблені дані обмовляють себе заяви,
заявнику не було відмовлено
в справедливому суді і праві бути представленим
адвокатом.
- Magee v United Kingdom (2000 р.)
Конфіденційність і ефективність
спілкування з адвокатом.
Artico v Italy (1980 р.)
Brennan v United Kingdom (2001р.)
S. v Switzerland (1991 р.)
Daud v Portugal (1998 р.)
Czekalla v Portugal (2002 р.)
Sannino v Italy (2006 р.)
ДОПИТ СВІДКІВ
Слово «свідок» має в ст. 6 (3) (d) автономне
значення і не обмежується особами, що дають
показання в режимі реального часу на суді.
Сюди також відносяться укладачі заяв,
зачитуємо в суді або представляються суду
першої інстанції іншим способом і прийняті
судом до відома (Kostowski v Netherlands
1989 р.)
- Luca v Italy (2001 р.)
Право на виклик свідків захисту
- Vidal v Belgium (1992 р.)
- Solakov v Former Yugoslav Republic of
Macedonia (2001 р.)
- Perna v Italy (2003 р.)
- (Thomas v United Kingdom (2005 р.)
- Popov v Russia (2006 р.)
Право на допит і виклик для допиту свідків
звинувачення
Unterpertinger v Austria (1986 р.)
Isgro v Italy (1991 р.)
Doorson v Netherlands (1996 р.)
Kostovski v Netherlands (1989 р.)
Krasniki v Czech Republic (2006 р.)
Ludi v Switzerland (1992 р.)
Van Mechelen and Others v Netherlands (1997 р.)
ДОКАЗИ
Функцією Європейського Суду згідно статті 6 § 1 є
не встановлення незаконності деяких компонентів
доказів, а вивчення питання а не привела така
«незаконність» до порушення будь-якого права,
що захищається Конвенцією.
Ali v. Romania 15/01/2014
Питання на яке необхідно дати відповідь це чи були
процедури в цілому, включаючи те як докази були здобуті,
справедливими.
Baran and Hun v. Turkey
Кожній стороні повинна бути надана достатня можливість
представити її справу, включаючи докази, в умовах які не
ставлять її в суттєво нерівну позицію в порівнянні з
опонентом
Delcourt v Belgium 1970
Dombo Beheer v Netherlands 1993
ЗАГАЛЬНЕ ПРАВИЛО: ДОКАЗ прийнятний
ЯКЩО НАДАЄТЬСЯ СЛУХАННЯ з можливістю
оскаржити
Пункт 1 статті 6 + «d» пункту 3 статті 6 Конвенції
= докази повинні бути зазвичай представлені в
його присутності у відкритому судовому засіданні
з метою представлення змагальних доводів.
Al-Khawaja and Tahery v. the United Kingdom
15.12.2011
ОБГРУНТОВАНІСТЬ ВИРОКУ
Право на справедливе слухання включає в себе
винесення судом обгрунтованість вироку.
Дане право спирається на більш загальний, включений у
Конвенцію принцип, який захищає індивіда від свавілля.
Дане право не наказує внутрішній владі давати докладну
відповідь.
Водночас, відповідь суду повинна бути достатньо
докладною для відповіді на основний елемент
фактичного чи правового домагання особи
Ruiz Torija v Spain (1994 р.)
- Hiro Balani v Spain (1994 р.)
- Hirvisaari v Finland (2001 г.)
- Garcia Ruiz v Spain (1999 г.)
В цілому ряді недавніх рішень Суд виявив порушення ст.
6 в силу того, що внутрішніми судами були залишені без
уваги суттєві елементи розглянутих ними справ. У справі
Kuznetsov and Others v Russia (2007 г.). Суд критично
відгукнувся про рішення внутрішнього суду, який визнав
той факт, що органи міліції пройшли в зал, де
проводилося релігійне
збори Свідків Єгови, після чого збори не могло бути
продовжено, однак не зміг дати пояснень визнанню того,
що між діями міліції та припиненням зборів
була відсутня причинно-наслідковий зв'язок.
У справі Tatishvili v Russia (2007 р.) внутрішній
суд не дав відповіді на аргумент заявниці про те,
що вона не є громадянкою Грузії, і їй не потрібна
віза, а просто підтвердив її претензії без
посилання на діючі закони.
У справі Boldea v Romania (2007 р.)
Суд визнав порушення ст. 6 в судовому розгляді
по звинуваченню заявника в наклепі на колегу в
зв'язку з плагіатом.