Transcript П - kyrychok.inf.ua

Політологія як
наука
План
1.
2.
3.
4.
Що таке політологія?
Коротка історія політології.
Основи міжнародної політичної
термінології
Методи політології
1. Що таке політологія
Політологія –
це наука про
політику
Її назва походить від грецьких слів:
«πολίτικά»
- в буквальному перекладі
«управління полісом та знання і
вміння ним управляти») та
«λόγος»
- «наука», «вчення»
Об’єктом політології – є політика.
Предметом політології (за рішенням
Міжнародного колоквіуму ЮНЕСКО з
політичної науки 1948 р. (Париж,
Франція) визнано:
1) політичну теорію (теорію політики та
історію політичних ідей);
2) політичні інститути (влада, держава
тощо);
3) політичні групи (партії, рухи, асоціації,
вибори, виборчі системи, громадську
думку тощо).
4) світову політику (міжнародні відносини,
світовий порядок, міжнародні
організації).
Функції політології:
 світоглядна – утверджує цінності, ідеали, норми,
політичну культуру;
 прогностична – політологія дозволяє
прогнозувати політичні явища і процеси;
 методологічна – розробляє методи дослідження
політики і практичної реалізації набутих знань;
 політичної соціалізації – забезпечує процес
інтеграції людини в політичну сферу;
 прикладна – полягає у застосуванні
політологічних дій на практиці;
 нормативна – полягає у встановленні норм і
правил політичного життя;
 ідеологічна – полягає у розробці та впровадженні
певних політичних ідеологій.
2. Коротка
історія
політології
Платон
(427–347 до. н.е.) автор діалогу
“Pol®teja”
(трад. пер. “Держава”)
1. Філософський період (бл. VIII ст. до н.е. –
середина ХІХ ст., визначальний для всієї
політичної науки). Політичне знання не
виділялося із філософського знання і майже не
мало експериментальної основи. Даний період
характеризується постановкою та спробою
філософського вирішення політичних проблем:
божественного походження влади
(давньоєгипетські тексти ІІІ-ІІ тис до н.е.
гебрайський «Танах», Аврелій Авґустін, Тома
Аквінський та критикою таких поглядів
(Сідхартха Гаутама Будда, Каутіль’я тощо),
пріоритету суспільства над індивідом чи навпаки
(Руссо, Монтеск’є), закону і традиції
(конфуціанці, легісти тощо), форм правління і
державного ладу (Геродот та ін.), справедливості
і закону (Сократ, Ксенофон), суспільної
домовленості, природного права тощо. В цей
період були побудовані перші завершені
політичні вчення (Платон, Арістотель), якими
політична наука користується дотепер.
Арістотель (384/83–322
рр. до н.е. ) –
автор трактату «Perj P3li~»
(трад. пер. «Політика»)
2. Науковий період (середина ХІХ ст. – 1948 р.). Політична наука відділяється від філософії стає
емпіричною. У 1857 р. Ф. Лібер починає читати курс політичної науки у Колумбійському коледжі, де
створюється кафедра історії і політичної науки, а у 1880 р. – школа політичної науки (засн. Дж. Берджес).
1872 р. виникає «Приватна школу політичної освіти» (Франції), а 1885 р. – Лондонська школа економічних
і політичних наук.
3. Інституціональний період (з 1948
дотепер). Становлення політичної
науки завершується. У 1948 році в
Парижі відбувся організований
ЮНЕСКО міжнародний колоквіум, де
було визначено назву дисципліни
(«політична наука») та її зміст, а також
рекомендовано запровадити її як
обов’язковий предмет в усі
університети світу.
У 1949 р. була заснована
Міжнародна асоціація політичних
наук, з 1950 р. раз на три роки
проводяться конгреси МАПН.
3. Міжнародна політична термінологія
Визначень політики та підходів до її розуміння існує безліч.
Головні категорії, котрі вживаються у
міжнародній політичній термінології:
Political science – політологія, політична
наука.
Politics – політичний процес, (боротьба за
владу, конкуренція і протидія партій, груп
тиску тощо).
Polity – політична організація того чи іншого
суспільства.
Policy – стратегія, спосіб дій влади, уряду,
технологія прийняття політичних рішень
(«політика уряду» тощо.)
Public policy – сфера політики, підконтрольна
громадськості.
4 Методи політології
1. Історичний – полягає у вивченні політики в історичному
вимірі.
2. Інституційний – дослідження політичних інститутів
(історично-сформованих правил і норм соціальної поведінки).
3. Соціологічний – полягає у з'ясуванні соціальної
зумовленості політичних явищ і процесів.
4. Емпіричний (прикладний) – об’єднує групу
експериментальних методів (спостереження, сфокусоване
групове інтерв'ю, аналіз документів, анкетування тощо).
5. Системний – забезпечує цілісне сприйняття об'єкта та
дослідження його складових частин (елементів).
6. Структурно-функціональний – передбачає вивчення
взаємозв’язків між елементами політики та функцій кожного з
цих елементів.
7. Соціально-психологічний – вивчає поведінку груп,
класів, мас і особистостей, включених в політичну діяльність.
8. Порівняльний (компаративний) – полягає у порівнянні
політичних явищ.
9. Політичного моделювання – припускає оперативну
оцінку передбачуваного розвитку політичних подій, на основі
яких можна прийняти ефективні рішення.
10. Антропологічний – являє собою вивчення впливу на
політику людської природи.