Transcript Пеппі - school4
Вілла “Хованка
”
Довгапанчоха
Привіт, п’ятачку!
Тобто, п’ятикласнику, хоча в Бразилії усіх п’ятикласників називають п’ятачками ...
Я – Пеппі Довгапанчоха. І щоб нам не нудьгувати наступних півгодинки, котрі проведемо разом, давай-но пограємось: задаватиму питання, а ти відповідатимеш. Якщо багато твоїх відповідей будуть правильними – отримаєш хорошу оцінку від вчительки та вели-и-и-ику цукерку від батьків і морозиво від бабусі.
Починаємо?!
•
Запитання Пеппі: На портреті – моя “літературна матуся”. Хто вона і що тобі про неї відомо?
Астрід Ліндгрен – відома дитяча письменниця з Швеції. Одного разу маленька донька Карін попросила її: “Розкажи про Пеппі Довгапанчоху”. Ліндгрен декілька років розповідала доньці історії про незвичайну дівчинку Пеппі, а згодом записала їх та видала книгу.
Астрід Ліндгрен (1907 — 2002)
Письменниця створила понад 35 книжок: ”Пеппі Довгапанчоха”, “Малюк і Карлсон, що живе на даху”, “Расмус волоцюга”, “Брати Лев’яче Серце”, “Міо, мій Міо” та інші. Астрід Ліндгрен двічі була нагороджена Міжнародною премією імені Г.К.Андерсена.
• • •
Запитання Пеппі:
Яке ім’я дали мені батьки?
Чому я живу сама, без дорослих?
Які тварини мешкають на віллі “Хованка”?
Повне ім’я Пеппі – Пеппілотта Віктуалія Гардина Рута, дочка Єфраїма Довгапанчохи.
“Колись у Пеппі був тато, і вона його страх як любила, і мама, звичайно, теж була, але так давно, що Пеппі не пам’ятає її. Мама померла ще тоді, як Пеппі була маленька, лежала в колисці й так верещала, що ніхто не міг витримати того вереску.Пеппі гадає, що її мама на небі й дивиться на свою доню крізь дірочку... Тата свого Пеппі ще не забула. Він був капітаном і плавав по широкому морі. Пеппі також плавала з ним, аж поки одного разу під час бурі велика хвиля забрала його з палуби і він зник.
Але Пеппі була впевнена, що колись він повернеться. Вона не вірила, що тато втонув. Вона вважала, що він поплив на острів, де живе повно негрів, став їхнім королем і тепер ходить собі серед них із золотою короною на голові.”
“ Моя мама ангел, а мій тато – негритянський король! Не всі діти мають таких гарних батьків. А тільки но мій тато збудує корабель, він припливе до мене, і я стану негритянською королівною. Гей-гоп, ото буде життя!” Разом з Пеппі мешкають кінь та мавпочка – пан Нільсон.
Запитання Пеппі:
• •
Яку надзвичайну властивість я маю?
Кого з моїх друзів ти впізнаєш на малюнку?
“ Пеппі була дуже дивна дитина. А найдивніше те, що вона була напрочуд сильна. Така неймовірно сильна, що жоден поліцай на світі не подужав би її. Вона могла б підняти навіть коня, якби захотіла. І Пеппі таки підіймала коня.” А одного разу дівчинка підняла коня, пана Нільсона, своїх друзівТоммі й Анніку та матросів зі шхуни “Стрибуха”, на якій плавав Єфраїм Довгапанчоха.
Запитання Пеппі:
•
Як використовую власну силу?
Найчастіше Пеппі використовувала силу, щоб когось порятувати чи встановити справедливість.
Коли жорстокий Блюмстерлюнд бив старого коня, котрий не міг везти тяжкий вантаж, Пеппі втрутилася: підкинула візника декілька разів, а потім наказала ніколи не бити тварину. “Пеппі випрягла коня, що й далі тремтів зі страху і втоми.
Не тремти конику, ласкаво мовила вона. – Зараз усе буде добре.
Вона взяла коня на руки й понесла до стайні. Кінь був такий самий спантеличений, як і Блюмстерлюнд”.
Одного дня Пеппі стала рятівницею: винесла з палаючого будинку двох хлопчиків.
“ – Гукнемо чотири рази “ура” на честь Пеппі! – запропонував начальник пожежників. – Хай живе Пеппі!
-
Ура! Ура! Ура! Ура! – гукнули всі.
І тільки один голос гукнув “ура” ще п’ятий раз. Це була сама Пеппі.”
•
Запитання Пеппі: Чому, побачивши мене вперше, Томмі й Анніка дуже здивувались?
“Ось який вона мала вигляд: морквяного кольору волосся, цупко заплетене у дві кіски, що стирчали, мов палички, ніс картоплинкою, весь поцяткований ластовинням, великий рот із білими здоровими зубами. А вбрана вона була просто-таки химерно. Пеппі сама пошила собі сукенку. Сукенка мала бути блакитною, та блакитної матерії не вистачило, тому Пеппі в кількох місцях подоточувала червоні клапті. На довгі, худі ноги вона понатягала довгі панчохи – одну руду, другу чорну, а чорні черевики були рівно вдвічі довші за її ступні.”
•
Кому написала листа?
Запитання Пеппі:
• • • •
Яку гру я вигадала для Томмі та Анніки другого дня нашого знайомства?
Чому хлопці на вулиці дражнили мене “червоною шапочкою”?
Де розкачувала тісто для печива?
Чому вночі клала ноги на подушку?
•
Другого дня знайомства Пеппі, Томмі та Анніка грали в пошуковців.
•
Хлопці на вулиці дражнили Пеппі “червоною шапочкою” через її яскраво-руде волосся.
•
Пеппі розкачувала тісто для печива на підлозі – так їй було зручніше .
•
Вночі Пеппі клала ноги на подушку, як, за її словами, сплять у Гватемалі, до того ж можна уві сні ворушити пальцями.
•
Пеппі написала листа сама до себе, бо ні від кого листів не отримувала.
Запитання Пеппі:
•
Чому мені не сподобалось навчатись?
•
Про яку аргентінську школу я розповіла у класі?
Пеппі вирушила до школи, щоб мати канікули. У класі в дівчинки аж голова пішла обертом від “таблички вноження” та інших премудростей. Вона сказала вчительці: “ – Розумієш, пані, коли в тебе мама ангел, тато – негритянський король, а сама ти ціле своє життя плавала по морях, то й не знаєш до пуття, як треба поводитись у школі...” Проте Пеппі не вміла довго журитись: “ – На щастя, я знаю аргентінську школу...Отуди якби ви попали! Великодні канікули починаються через три дні після різдвяних, а коли скінчаються великодні канікули, через три дні починаються літні. Літні канікули кінчаються першого листопада, і тоді, звичайно, дітям доводиться добре попрацювати, бо різдвяні канікули настають аж одинадцятого листопада.” А ще в цій школі не задають домашніх завдань і читають лише у п’ятницю, якщо знаходиться книжка, чого ніколи не трапляється. У дітей повно роботи – треба їсти цукерки.
“-А що ж робить учителька? – запитала одна дівчинка.
Як що, дурненька? Підбирає за дітьми папірці, - відповіла Пеппі.”
•
Запитання Пеппі:
Пригадуєте, як повернувся мій татко, капітан і негритянський король, та запросив мене, Томмі й Анніку на острів Химерію? Чому я заплакала, врятувавши Томмі від зубів химерянської акули?
“Пеппі допливла до Томмі майже одночасно з акулою. Хлопець заверещав з ляку, відчувши, як гострі акулячі зуби торкнулися його ноги. Але тієї ж миті Пеппі схопила акулу обома руками й підняла над головою.
Ти не маєш ніякого сорому! – сказала вона.
Акула вражено глянула на дівчинку. Їй було не дуже весело, бо в повітрі вона не могла дихати... Вона вирішила, як тільки трапиться нагода, переселитись в Атлантичний океан.
Тим часом Томмі вибрався на пісок... До хлопця підійшла Пеппі й повелася дуже дивно. Спершу вона підняла Томмі вгору, тоді так обняла, що він мало не задушився. Нарешті вона відпустила Томмі, сіла на камінь, затулила руками обличчя й заплакала...”
“ Ти плачеш тому, що Томмі мало не з’їла акула?” “Ні. Я плачу тому, що бідна акула голодна й не змогла поснідати!”
Запитання Пеппі:
•
Чи знаєте мої найзаповітніші мрії?
Пеппі мріяла стати морською розбійницею. Щоправда якийсь час їй хотілося стати “справжньою дамою”. Проте найзаповітніша мрія дівчинки – завжди залишатись дитиною.
“Раптом по обличчю Томмі пробігла тінь.
Я не хочу стати великим, -твердо сказав він.
І я також не хочу, - мовила Анніка.
Ще б пак, є чого хотіти, - погодилася Пеппі. – великі люди ніколи не радіють. Вони все думаєть про свою нудну роботу, модні убори, мозолі й пробиткові податки.
Прибуткові, а не пробиткові, - виправила її Анніка.
Байдуже, як їх назвати, однаково то погань, - сказала Пеппі. – А ще вони вірять у всілякі забобони та інші дурниці...
І гратися вони не вміють, - мовила Анніка.” Діти вірили, що ковтнувши пілюлі круть-верть, схожі на звичайнісінький горох, вони ніколи не стануть великими.
П’ятачки! Скидається на те, що ви-таки знаєте про мене все все! Маю прохання: по великому секрету розкажіть своїй вчительці, яка з моїх пригод сподобалась вам найбільше. А також напишіть мені, будь-ласка, листа. Чекатиму на нього з нетерпінням!.. Ваша Пеппі Довгапанчоха.
Презентацію “Пеппі Довгапанчоха” підготувала Бушакова Оксана Валеріївна Ілюстрації Ніни Котел, Ігоря Вишинського та учнів ЗОШ №4 м.Могилева-Подільського
2007 рік