Transcript Адаптивне управління
Відділ освіти Хмельницької РДА Хмельницький РМК Семінар-практикум директорів шкіл з проблеми
“Адаптивне управління навчальним закладом”
М. Хмельницький 2011
Адаптивне управління
це процес взаємовпливу, що викликає взаємопристосування поведінки суб'єктів діяльності на діа(полі)логічній основі, яка забезпечується спільним визначенням реалістичної мети з наступним поєднанням зусиль і самоспрямуванням дій на її досягнення.
Адаптивне управління визнає пріоритет розвитку суб'єктів діяльності і здійснюється за допомогою процесів самоорганізації. Ці процеси спрямовуються на досягнення спільної мети, підвалинами якої є вимоги зовнішнього середовища (людини, організації тощо) і врахування реальної ситуації.
Метою адаптивного управління є взаємоузгодження дій усіх учасників управлінського процесу для забезпечення природного шляху їх розвитку в усвідомлених межах і напрямі шляхом спрямованої самоорганізації.
Адаптивне управління характеризується змістом (функції), організаційною структурою (напрямок взаємовпливу і порядок взаємодії учасників управлінського процесу) і технологією (механізм взаємоузгодження: спрямованого впливу й одночасного вивільнення ступенів свободи для саморозвитку). Взаємоадаптація здійснюється через узгодження дій керівника і виконавців, взаємокоригування їх мети, сполучення цільових функцій, створення умов для досягнення запрограмованих завдань тощо.
причини виникнення адаптивного управління
поява об'єктивної потреби врегулювання невідповідності стану системи суспільним вимогам; висування нових вимог; виникнення когерентних різнодіючих сил: мети людини, цілей суспільства, держави та вимог наявної ситуації; створення певної напруженості стану "людина оточення".
функції адаптивного управління
спільне вироблення реалістичної мети, - критеріальне моделювання, - кооперація дій і самоспрямування, - самомоніторинг процесу та моніторинг результату, - прогностичне регулювання.
Для адаптивного управління характерною рисою є кооперація дій щодо контролю: поточне відслідковування процесу здійснює виконавець, аналіз результату проводить керівний орган, прогнозування розвитку - це спільні дії управлінців та виконавців.
Функціональний цикл адаптивного управління
алгоритм адаптивного управління
Поява збуджуючих впливів подразників-активаторів та відгук системи на ці збудження.
Збір і аналіз інформації з метою оцінки ситуації. Усвідомлення необхідності узгодження дії подразників.
Спільне вироблення реалістичної мети та її трансформація у внутрішні мотиви.
Створення адаптивних (варіативних) моделей діяльності, в яких загальні параметри і критерії виробляються керівними органами, а адаптація на місцеві умови та особливості проводиться виконавцями шляхом добору критеріїв другого порядку.
Спрямована самоорганізація на виконання завдань шляхом вибору і реалізації адаптивних моделей при кооперації дій і узгодження цільових функцій.
Поточне відслідковування процесу виконавцем з самоаналізом і самокоригуванням (самомоніторинг процесу). Визначення результативності виконання завдання керівником на основі зіставлення стану справ до і після його виконання (за моделлю "вхід - вихід").
Прогностичне регулювання шляхом спільного (керівник- виконавець) прогнозування подальшого розвитку на основі зовнішнього аналізу і самоаналізу результату та внесення змін в існуючу модель діяльності відповідно до виявлених резервів.
принципи адаптивного управління (за Г.В.Єльниковою)
пріоритетне визнання розвитку людини (організації) і визначальності природного шляху його здійснення, управління через самоуправління, резонанс, наскрізно-рівневу адаптацію і діалогічну узгодженість, мотивацію, постійне підвищення компетентності, спрямована самоорганізація, кооперація, поточне саморегулювання, спільне прогнозування подальшого розвитку за аналізом результату.
Модель адаптивного управління науково-
методичною роботою педагогів
.
Адаптивна модель управління науково методичною роботою педагогів складається із таких компонентів:
люди,
цілі, умови, методи
Першим компонентом
моделі є
люди.
Управління науково-методичною роботою ґрунтується не тільки на функціональних вимогах, а й на особистих потребах, можливостях, орієнтаціях. З позицій людського фактору, науково-методична робота повинна бути мотивованою і стимулюючою, основаною на знанні можливостей та інтересів її учасників.
З однієї сторони, її з іншої результатом
якісне покращення відносин між педагогами, всередині кожної групи і між ними, ступінь професійного росту вчителів і успішність учнів, тобто їх всебічний особистісний розвиток та самореалізація.
повинно бути
Другий компонент - цілі.
При плануванні науково-методичної роботи на поточний період, керівники, виходячи з існуючих проблем, конкретизують загальні цілі. Головне - підкреслити місце і значення цілепокладання в моделюванні науково методичної роботи. При цьому спробуємо дати відповіді на такі питання. По-перше, яку модель науково методичної роботи можна визначити доцільною? По друге, від чого залежить ефективність науково-методичної роботи?
Доцільною, на нашу думку, можна визначити таку систему науково-методичної роботи,
цілі
якої виходять з цілей діяльності закладу, принципів науково- методичної роботи як конкретного її прояву, а
результати
роботи. Звертаємо увагу на взаємозв'язок
результат".
засоби
- з принципів діяльності і - з цілей науково-методичної
"цілі - засоби -
Третій компонент - умови
спрямованість. До умов, можна віднести інформаційні, кадрові, матеріальні, часові ресурси.
,
які визначають її об'єм, широту і Здійснюючи науково-методичну роботу, керівники використовують єдині ресурси, які належать всьому закладу як соціально-педагогічній системі, а значить так чи інакше впливають на інші напрями її діяльності, і перш за все, на педагогічний процес. Тому збалансованість загальних ресурсів закладу, основана на їх раціональному використанні, є важливою турботою керівників у процесі організації науково-методичноі роботи.
До групи факторів, які визначають спрямованість і якість науково методичної роботи, можна віднести компетентність керівників, тип закладу, віддаленість від органів управління освітою, практику взаємовідносин, яка склалась з ними, науково-методичний потенціал педколективу, рівень розвитку учнів тощо. Вибір факторів конкретизується кожною школою.
І ресурси, і фактори науково-методичної роботи повинні бути чітко окреслені і глибоко проаналізовані. Зробити де можливо при достатньому інформаційному забезпеченні.
Четвертий компонент - методи.
Це не раз і назавжди затверджена схема науково методичної роботи, а окремі напрацювання, які керівники обирають, організовуючи науково методичну роботу з урахуванням особливостей закладу, рівня підготовленості педагогів. Ці напрацювання обов'язково ведуть до раціонального використання ресурсів і підвищення результативності науково-методичної роботи.
Основним методом здійснення науково методичної роботи, є методи адаптивного управління
критерії ефективності науково методичної роботи.
Стабілізація і якісне удосконалення відносин між учасниками навчально-методичної роботи.
Розвиток професійної майстерності педагогів, їх фахова конкурентноспроможність.
Підвищення рівня засвоєння школярами учнівських компетенцій.
Рівень усвідомлення цілей науково-методичної роботи усіма учасниками цього процесу.
Кількість матеріальних, часових, кадрових витрат у співвідношенні з отриманим результатом.
Зменшення впливу факторів, які знижують якість науково методичної роботи і раціональне використання ресурсів.
Використання адаптивної моделі управління сприятиме оптимальному вибору стратегії формування системи науково-методичної роботи з педагогами, високому рівню толерантності та партнерства, який є визначальним у системі підвищення кваліфікації і створює грунт для самореалізації особистості, розвитку творчого потенціалу, актуалізації результатів науково-методичної роботи.