Відділ освіти Хмельницької РДА Хмельницький РМК Семінар-практикум директорів шкіл з проблеми

“Адаптивне управління навчальним закладом”

М. Хмельницький 2011

Адаптивне управління

це процес взаємовпливу, що викликає взаємопристосування поведінки суб'єктів діяльності на діа(полі)логічній основі, яка забезпечується спільним визначенням реалістичної мети з наступним поєднанням зусиль і самоспрямуванням дій на її досягнення.

Адаптивне управління визнає пріоритет розвитку суб'єктів діяльності і здійснюється за допомогою процесів самоорганізації. Ці процеси спрямовуються на досягнення спільної мети, підвалинами якої є вимоги зовнішнього середовища (людини, організації тощо) і врахування реальної ситуації.

Метою адаптивного управління є взаємоузгодження дій усіх учасників управлінського процесу для забезпечення природного шляху їх розвитку в усвідомлених межах і напрямі шляхом спрямованої самоорганізації.

Адаптивне управління характеризується змістом (функції), організаційною структурою (напрямок взаємовпливу і порядок взаємодії учасників управлінського процесу) і технологією (механізм взаємоузгодження: спрямованого впливу й одночасного вивільнення ступенів свободи для саморозвитку). Взаємоадаптація здійснюється через узгодження дій керівника і виконавців, взаємокоригування їх мети, сполучення цільових функцій, створення умов для досягнення запрограмованих завдань тощо.

причини виникнення адаптивного управління

    поява об'єктивної потреби врегулювання невідповідності стану системи суспільним вимогам; висування нових вимог; виникнення когерентних різнодіючих сил: мети людини, цілей суспільства, держави та вимог наявної ситуації; створення певної напруженості стану "людина оточення".

функції адаптивного управління

спільне вироблення реалістичної мети, - критеріальне моделювання, - кооперація дій і самоспрямування, - самомоніторинг процесу та моніторинг результату, - прогностичне регулювання.

Для адаптивного управління характерною рисою є кооперація дій щодо контролю: поточне відслідковування процесу здійснює виконавець, аналіз результату проводить керівний орган, прогнозування розвитку - це спільні дії управлінців та виконавців.

Функціональний цикл адаптивного управління

алгоритм адаптивного управління

        Поява збуджуючих впливів подразників-активаторів та відгук системи на ці збудження.

Збір і аналіз інформації з метою оцінки ситуації. Усвідомлення необхідності узгодження дії подразників.

Спільне вироблення реалістичної мети та її трансформація у внутрішні мотиви.

Створення адаптивних (варіативних) моделей діяльності, в яких загальні параметри і критерії виробляються керівними органами, а адаптація на місцеві умови та особливості проводиться виконавцями шляхом добору критеріїв другого порядку.

Спрямована самоорганізація на виконання завдань шляхом вибору і реалізації адаптивних моделей при кооперації дій і узгодження цільових функцій.

Поточне відслідковування процесу виконавцем з самоаналізом і самокоригуванням (самомоніторинг процесу). Визначення результативності виконання завдання керівником на основі зіставлення стану справ до і після його виконання (за моделлю "вхід - вихід").

Прогностичне регулювання шляхом спільного (керівник- виконавець) прогнозування подальшого розвитку на основі зовнішнього аналізу і самоаналізу результату та внесення змін в існуючу модель діяльності відповідно до виявлених резервів.

    

принципи адаптивного управління (за Г.В.Єльниковою)

пріоритетне визнання розвитку людини (організації) і визначальності природного шляху його здійснення, управління через самоуправління, резонанс, наскрізно-рівневу адаптацію і діалогічну узгодженість, мотивацію, постійне підвищення компетентності, спрямована самоорганізація, кооперація, поточне саморегулювання, спільне прогнозування подальшого розвитку за аналізом результату.

Модель адаптивного управління науково-

методичною роботою педагогів

.

Адаптивна модель управління науково методичною роботою педагогів складається із таких компонентів:

люди,

цілі, умови, методи

  

Першим компонентом

моделі є

люди.

Управління науково-методичною роботою ґрунтується не тільки на функціональних вимогах, а й на особистих потребах, можливостях, орієнтаціях. З позицій людського фактору, науково-методична робота повинна бути мотивованою і стимулюючою, основаною на знанні можливостей та інтересів її учасників.

З однієї сторони, її з іншої результатом

якісне покращення відносин між педагогами, всередині кожної групи і між ними, ступінь професійного росту вчителів і успішність учнів, тобто їх всебічний особистісний розвиток та самореалізація.

повинно бути

  

Другий компонент - цілі.

При плануванні науково-методичної роботи на поточний період, керівники, виходячи з існуючих проблем, конкретизують загальні цілі. Головне - підкреслити місце і значення цілепокладання в моделюванні науково методичної роботи. При цьому спробуємо дати відповіді на такі питання. По-перше, яку модель науково методичної роботи можна визначити доцільною? По друге, від чого залежить ефективність науково-методичної роботи?

Доцільною, на нашу думку, можна визначити таку систему науково-методичної роботи,

цілі

якої виходять з цілей діяльності закладу, принципів науково- методичної роботи як конкретного її прояву, а

результати

роботи. Звертаємо увагу на взаємозв'язок

результат".

засоби

- з принципів діяльності і - з цілей науково-методичної

"цілі - засоби -

   

Третій компонент - умови

спрямованість. До умов, можна віднести інформаційні, кадрові, матеріальні, часові ресурси.

,

які визначають її об'єм, широту і Здійснюючи науково-методичну роботу, керівники використовують єдині ресурси, які належать всьому закладу як соціально-педагогічній системі, а значить так чи інакше впливають на інші напрями її діяльності, і перш за все, на педагогічний процес. Тому збалансованість загальних ресурсів закладу, основана на їх раціональному використанні, є важливою турботою керівників у процесі організації науково-методичноі роботи.

До групи факторів, які визначають спрямованість і якість науково методичної роботи, можна віднести компетентність керівників, тип закладу, віддаленість від органів управління освітою, практику взаємовідносин, яка склалась з ними, науково-методичний потенціал педколективу, рівень розвитку учнів тощо. Вибір факторів конкретизується кожною школою.

І ресурси, і фактори науково-методичної роботи повинні бути чітко окреслені і глибоко проаналізовані. Зробити де можливо при достатньому інформаційному забезпеченні.

  

Четвертий компонент - методи.

Це не раз і назавжди затверджена схема науково методичної роботи, а окремі напрацювання, які керівники обирають, організовуючи науково методичну роботу з урахуванням особливостей закладу, рівня підготовленості педагогів. Ці напрацювання обов'язково ведуть до раціонального використання ресурсів і підвищення результативності науково-методичної роботи.

Основним методом здійснення науково методичної роботи, є методи адаптивного управління

критерії ефективності науково методичної роботи.

      Стабілізація і якісне удосконалення відносин між учасниками навчально-методичної роботи.

Розвиток професійної майстерності педагогів, їх фахова конкурентноспроможність.

Підвищення рівня засвоєння школярами учнівських компетенцій.

Рівень усвідомлення цілей науково-методичної роботи усіма учасниками цього процесу.

Кількість матеріальних, часових, кадрових витрат у співвідношенні з отриманим результатом.

Зменшення впливу факторів, які знижують якість науково методичної роботи і раціональне використання ресурсів.

 Використання адаптивної моделі управління сприятиме оптимальному вибору стратегії формування системи науково-методичної роботи з педагогами, високому рівню толерантності та партнерства, який є визначальним у системі підвищення кваліфікації і створює грунт для самореалізації особистості, розвитку творчого потенціалу, актуалізації результатів науково-методичної роботи.