Transcript Завантажити у форматі ppt.

родова диференціація
відмінюваних і невідмінюваних
іменників
Категорія роду – це незалежна та класифікаційна категорія, що
полягає у закріпленій родовій належності будь-якого іменника, крім тих, що
кваліфіковані, як Pluralia tantum, або множинні, тобто не мають форми
однини (двері, солодощі, штани, канікули).
В українській мові виділяють три роди: чоловічий, жіночий та середній.
Родові форми можна розрізнити за двома показниками: 1) власне
граматичним та 2) значеннєво-граматичним.
Власне граматичний показник – це формальний показник, тобто
закінчення. Наприклад, іменники, що позначають метали та сплави, можуть
належати до чоловічого (цинк, свинець), жіночого (ртуть, платина, мідь,
бронза) та середнього (срібло, золото, олово) родів, а іменники на
позначення назв дерев – тільки чоловічого (дуб, граб, явір, в'яз, кипарис) та
жіночого (сосна, ялина, береза, пальма) родів. Обидві групи іменників
позначають неістот, мають спільні й відмінні риси, тож, що родова
диференціація в таких іменниках не пов'язана з позамовними реаліями.
У назвах істот родові форми виступають складником значеннєвого
аспекту і беруть участь у вираженні та розмежуванні істот чоловічого та
жіночого родів, а також малят і недорослих істот.
Формальні показники роду
Отже, основним показником роду є флексія, або закінчення. Проте
навіть те саме закінчення може вказувати на різну родову належність
суб'єкта, явища, предмета, що відображено передусім у виділенні відмін в
українській мові. Зокрема, до І відміни належать іменники жіночого,
чоловічого та спільного родів із закінченням -а, -я, пор.: дружина – воєвода –
листоноша. До різних відмін, проте з однаковими формальними
показниками, зараховують іменники з нульовим закінченням. Пор.: лебідь –
молодь, місяць – міць тощо. Тому для покласифікування важливим є
врахування і семантики слів.
Іменники чоловічого роду
До цього розряду зараховуємо іменники
з нульовим закінченням: брат, світ, лось, карась, учитель, учень,
камінь, дощ, сором, сніг, лікоть;
із закінченням –а(-я): воєвода, джура, молодчага, чолов'яга, ножака
(слід зауважити, що деякі іменники, які позначали посади, що їх обіймали
раніше тільки чоловіки, пізніше перейшли до розряду іменників спільного
роду, - нині суддями або старостами можуть бути жінки);
із закінченням -о, -е (переважно похідні слова або власні назви):
батько, дядько, Петро, хлопчисько, парубійко, вовчище, соловейко.
Традиційно до іменників чоловічого роду зараховують назви
професій, посад, назв за родом діяльності: газетяр, лікар, маляр, кобзар,
директор, декан, фотограф, депутат, бригадир, перукар.
Така диференціація пов'язана або з тим, що ці професії раніше
вважалися чоловічими (гончар, кравець), або з пізнішим запозиченням
назв разом із родовою характеристикою (менеджер). Від частини назв
за родом діяльності, що мають власне українське походження або були
раніше запозичені, за допомогою тих чи тих словотворчих засобів
утворилися назви жіночого роду: кравець – кравчиня, чоботар –
чоботарниця, рукавичник – рукавичниця, лікар – лікарка, аптекар –
аптекарка.
Наразі деякі науковці доводять, що від більшості назв професій
чоловічого роду можна утворити назву жіночого роду, адже, по-перше,
коло жіночих професій і занять значно розширилося в сучасному
суспільстві, а по-друге, є велика кількість відповідних словотворчих
засобів, здатних перевести лексему до іншого розряду: митець –
мисткиня, поет – поетка, арабіст – арабістка, аранжувальник –
аранжувальниця тощо. І навпаки, від назв – суто жіночих професій –
утворюють назви чоловічого роду: доярка – дояр, вишивальниця –
вишивальник, манікюрниця – манікюрник, друкарка – друкар, праля –
пральник.
Іменники жіночого роду
До них зараховують слова:
із закінченням –а(-я): вода, душа, піщина, пісня, вишня, професія,
братія, межа, голубка, матінка;
із нульовим закінченням: ніч, піч, міль, мідь, молодість, цитадель,
юнь, рань, шерсть, довершеність, прикрість.
Увага! У деяких іменниках рід визначають за традицією або
словозміною, а не за закінченням чи семантикою. Наприклад, іменник
Дніпро має закінчення -о, властиве для позначення істот (Петро. Гаврило,
Бенедьо, дядько, хвалько, парубійко, музиченько, шинкаренко (син шинкаря),
коваленко (син коваля) тощо) або – рідше – персоніфікованих неістот
(вітронько), і має значення чоловічого роду: могутній, величний Дніпро. А
іменник мати характеризований закінченням –и, властивим для
множинних іменників. Пор.: вершки, канікули, поминки.
Назви деяких тварин, птахів, риб, комах не мають диференціації за
статтю ні морфологічно, ні синтаксично, а тому вони мають значення або
чоловічого, або жіночого роду: лящ, щука, білка, кріт, крокодил, муха, оса,
бджола, рись.
Іменники середнього роду
Це іменники:
із закінченням -о, -е: житло, сонце, море, крило, перо, вікно, жито,
пшоно, студентство, жіноцтво, чоло, миро, било;
із закінченням –а(-я) на позначення малих, недорослих істот:
дівча, хлоп'я, теля, лоша, кошеня, левеня, козеня, курча, внуча, зозуленя;
із закінченням –я: піддашшя, навчання, сузір'я, повір'я, коріння,
сидіння, повітря, хитання, бігання, стрибання, причастя, листя, Поділля,
укриття.
В українській мові є іменники, характеризовані варіативним
уживанням родових форм як у літературній, так і в діалектній
(обмежено) мовах:
а) чоловічий – жіночий: волоть – волот, африкат – африката, змій
– змія, ковил - ковила;
б) чоловічий – середній: горн – горно, жезл – жезло, цебер – цебро;
в) жіночий – середній: титла – титло, Ворскла – Ворскло;
г) чоловічий – жіночий – середній: перл – перла – перло; шов – шва –
шво.
Крім зазначених розрядів, в українській мові також виділяють:
І. Іменники спільного роду. Це специфічна група іменників на
позначення особи за її характерними діями або поведінкою, рідше – за
професією: посіпака, гуляка, заводіяка, роззява, приблуда, плакса, ханжа,
замазура, заїка, нероба, сонюга, жадюга, стиляга, листоноша.
У таких іменниках значення роду встановлюване з контексту та
дистрибуції (оточення): Галя була справжньою невдахою – Дмитро
почувався невдахою – хоча формальний показник вказує на семантику
жіночого роду (закінчення –а/-я).
ІІ. Іменники подвійного роду. Специфікою цієї групи є наявність
суфікса згрубілості -ищ(е). Іменники подвійного роду виявляють свою
семантику у поєднанні з іншими словами: великий носище – велике
носище. Подвійність тлумачення роду в таких іменниках пояснювана
тим, що формальний показник – закінчення – вказує на середній рід, а
формально-значеннєвий – на чоловічий або жіночий: вовк – вовчище,
рука – ручище.
Специфіка родової диференціації невідмінюваних іменників
В українській мові родова належність невідмінюваних іменників
зумовлена значенням лексем.
Більшість іменників на позначення неістот належить до середнього
роду: кашне, пюре, соте, саше, метро, попурі, какао, портмоне, інкогніто,
меню, пенсне, парі, адажіо, бароко. Узгоджувані прикметники завжди
набувають закінчень середнього роду: смачне соте, розгалужене метро,
цікаве попурі. Однак назви сортів, видів, марок мають рід того предмета,
якому вони належать: пушту – жіночий рід (мова), путасу – жіночий рід
(риба), сироко, майстре – чоловічий рід (вітер), авеню – жіночий рід
(вулиця), кабукі – чоловічий рід (театр), кантрі – чоловічий рід (стиль
музики), каберне – чоловічий рід (виноград), боржомі – жіночий рід (вода).
До іменників чоловічого роду належать невідмінювані назви тварин:
кенгуру, колібрі, шимпанзе, фламінго. Однак коли виникає необхідність
наголосити на статевому розмежуванні, іменник може змінювати свою
родову належність, що виявляється у приєднанні залежних іменників або
в координації з відповідними формами дієслів минулого часу: Шимпанзе
народила двох дитинчат; У зоопарку діти бачили дуже велику шимпанзе.
Назви істот класифікують за принципом родового розподілу
відповідно до позначення іменником особи чоловічої або жіночої статі:
мсьє, денді, Генрі, Андре, Гейне, буржуа, аташе, імпресаріо, рефері,
папараці, кутюр'є – чоловічий рід; мадам, леді, Дженніфер, Елізабет –
жіночий рід.
Невідмінювані географічні назви мають той рід, що й позначувані
ними загальні назви: Сан-Франциско, Делі, Мехіко, Туапсе, Тбілісі –
середній рід (міста), Кіліманджаро – жіночий рід (гора), Міссурі –
жіночий рід (річка). Деякі назви можуть мати різний рід залежно від
позначуваного ними поняття: місто Сочі – курорт Сочі, місто Тбілісі –
станція Тбілісі.
Так само за родовою назвою рід визначають у власних
невідмінюваних назвах органів преси, спортивних клубів, установ,
організацій тощо: Динамо, Наполі – жіночий рід (команда), Прадо –
чоловічий рід (музей), Юманіте – жіночий рід (газета).
Деякі іменники подають у словниках з подвійною родовою
характеристикою: візаві, хіпі – чоловічий і жіночий рід; екю, сиртакі,
бренді – чоловічий і середній рід; есперанто – жіночий і середній рід.
У багатозначних невідмінюваних іменниках рід визначають залежно
від семантики: сопрано – середній рід (голос) і жіночий рід (виконавиця),
каберне – чоловічий рід (виноград) і середній рід (вино).
Рід абревіатур
У невідмінюваних абревіатурах рід визначають за стрижневим
словом: ЦНБ – жіночий рід (Центральна наукова бібліотека), НПУ –
чоловічий рід (Національний педагогічний університет), райвно –
чоловічий рід (районний відділ народної освіти), ЛФК – жіночий рід
(лікувальна фізкультура), УНР – жіночий рід (Українська Народна
Республіка). Проте деякі родові характеристики можуть бути
невмотивованими основним словом або запозичені разом з родовою
ознакою (НАТО – середнього роду, а ЮНЕСКО – середнього, хоча основним
словом в обох абревіатурах є іменник організація – жіночий рід).