Transcript “Сучасні танці” Виконала студентка II-Б курсу Музично-педагогiчного факультету Химич Ніна Ча-ча-ча/ Cha-Cha-Cha У 1954 році цей танець було описано як "мамбо у ритмах ґуаро".

“Сучасні танці”
Виконала студентка II-Б курсу
Музично-педагогiчного факультету
Химич Ніна
Ча-ча-ча/ Cha-Cha-Cha
У 1954 році цей танець було описано як "мамбо у ритмах ґуаро". "Ґуаро"
- це музичний інструмент з висушеної дині та палички (звук виникає внаслідок
тертя паличкою об диню). Мамбо, національний танець Гаїті, вперше
винесено на суд західної публіки у 1948 році. Слово "мамбо" (ім'я жриці вуду)
прийшло з африканської релігії. От чому ча-ча-ча має свої корені і в
релігійних, ритуальних танцях Західної Африки. Є три форми мамбо –
одиночна, подвійна та потрійна. В останній виконують 5 кроків за один такт – і
саме ця форма переросла зрештою у ча-ча-ча. Танець мамбо після Другої
світової війни сам завоював популярність, та йому довелося вдовольнитися
лише виконанням на дискотеках – квиток на паркет престижних бальних
конкурсів цьому танцю, на відміну від ча-ча-ча, не було замовлено.
Ча-ча-ча танцюють у темпі 120 ударів за хвилину. Положення корпуса
таке саме, як і в самбі – вага тіла переноситься на носки. Перший крок
сильніший, виразний, що підкреслюється більшою тривалістю виконання
порівняно з іншими чотирма кроками. Композиції в цьому танці так само
різноманітні, як і грайливі: одна з них називається "полювання" і полягає в
тому, що один з партнерів повертається до другого спиною – такий собі жарт у
дусі народного танцю. Словом, на відміну від ліричної, "дорослої" румби,
танець ча-ча-ча радше схожий на ексцентричного підлітка, неслухняного й
вередливого.
Ча-ча-ча/ Cha-Cha-Cha
Квікстеп/ Quickstep
Якщо ви ставите собі за мету збільшити швидкість, "наростити" кроки й
накрутити більше обертів, то скоріше будете танцювати квікстеп, ніж
справжній фокстрот. Для такої рафінованої та спеціалізованої форми цього
танцю потрібне велике приміщення. Квікстеп виріс із фокстроту, це аксіома.
Корені цієї музики – у культурі північно-американських негрів, тому не дивно,
що два широкі, статечні європейські фокстротні кроки дуже важко було
вкласти в такий темп. З часом для повільного фокстроту музику навмисно
„стандартизовано розтягнули", та думка законодавців танцювальної моди,
очевидно, працювала так: "Щоб добро не пропадало! Навіщо розлучатися з
уже існуючими прекрасними, "швидкими" аранжуваннями – під них можна
придумати новий танець!
Англійці з ентузіазмом узялися до справи: модернізували оригінальний
чарльстон та надали йому характерних рухів фокстроту. Назвали цю суміш
"Quicktime Foxtrot and Charleston" (щось на зразок "швидкого фокстроточарльстону" та з великим успіхом продемонстрували на Чемпіонаті Світу 1927
року. Трохи раніше, починаючи з 1923 року, після знаменитого виступу у
Великобританії оркестру Пола Вітмена, фокстрот стали поєднувати з такими
танцями, як шіммі та блек-боттом. Унаслідок цих експериментів і народився
сучасний квікстеп – танець швидких кроків під 200 ударів за хвилину, в якому
використовуються і основні фігури повільного фокстроту, і привнесені ззовні
швидкі фігури.
Квікстеп/ Quickstep
Танго/Tango
Танго вважають аргентинським танцем, та якщо ви запитаєте про танго у
Бразилії, Мексиці, Болівії, Параґваї, на Кубі та в Іспанії, то в кожній з цих країн
вам упевнено скажуть, що це їхній національний танець. Він довго торував
собі шлях, бо його вважали геть непристойним.
Роки, які передували Першій світовій війні, були роками найбільшого
розквіту танго, періодом тангоманії, – історія дуже схожа з історією польки три
чверті століття тому. Аргентинський варіант танго, який існує і нині, виконують
під повільнішу музику, це досить "локальний" танок, його можна танцювати на
невеликих майданчиках. В аргентинському танго багато різноманітних рухів ніг
і стоп, для нього характерна велика драматичність виконання. У 1920-1921
роках після "Великої Конференції" в Лондоні танго було остаточно
стандартизовано. Риси мілонги, які збереглися в ньому й визначають його
м'який, спокійний характер, акцентуючи увагу на рухах ніг, було змінено у
Парижі 1930-х років. Відтоді танго стає сплетінням величної, гордовитої
постави, привнесеної з інших танців, і різких, поривчастих рухів, які стали
основною рисою сучасної хореографії танцю. Акцент змістився на специфічні
для сьогоднішнього конкурсного варіанту танго положення корпуса та голови.
Сучасне танго – це фантастична за розмаїттям образів мова, за допомогою
якої можна багато розповісти.
Танго/Tango
Румба/ Rumba
Вважається, що румба з'явилася в Латинській Америці, точніше, на
Кубі, разом з африканськими рабами. Їхні танці вирізнялися тим, що рухам
тіла, а не ніг чи рук окремо, надавали велике значення. Тіло танцювало
виразно та захопливо, ноги йому тільки допомагали досягнути потрібного
ефекту.
Популярна мелодія румби "La Paloma" була відома на Кубі ще у 1866
році. Після Другої світової війни П'єр Лавель, перебуваючи в Гавані, помітив,
що американську румбу танцюють у трохи іншому ритмі, ніж місцеву
кубинську румбу. Після повернення до Великобританії П'єр та Доріс Лавелі,
які мали свою танцювальну школу в Лондоні, розробили (на основі
гаванського) повноцінний варіант виконання цього танцю – кубинську румбу.
Саме ця форма і є сьогодні складовою стандартної кубинської румби, яка
входить у латиноамериканську програму всіх конкурсів спортивних бальних
танців. У сучасному варіанті танцю багато основних фігур розповідають усім
знайому історію стосунків жінки й чоловіка, яка проте не втрачає гостроти.
Зваблення з усіма його старовинними фокусами, пристрасним
піддражнюванням, дилемою між домінуванням і покорою – ось основний
мотив румби. Це споконвічна гра в кохання.
Румба/ Rumba
Пасодобль/ Paso Double
Пасодобль – це єдиний латиноамериканський танець, ніяк не пов'язаний
з африканською культурою. Корені пасодоблю – в Іспанії. Назва "пасодобль"
іспанською означає "подвійний крок" і, можливо, походить від "Paso a Dos",
що означає „танок для двох". Назва також стосується характерних кроків
маршу, який можна рахувати "один, два кроки" вправо і стільки ж уліво. Рухи
пасодоблю протиставляються віковічним іспанським крокам, які було
заведено виконувати на кожен музичний такт тільки по одному. Пасодобль
напряму пов'язаний з екзотичним видом іспанської культури – коридою. По
суті, це танець красеня-тореро, який уміло маніпулює своїм червоним
плащем перед розгніваним биком.
Після Другої світової війни пасодобль почали демонструвати на
конкурсах бальних танців. Конкурсний варіант пасодоблю виконують з широко
розправленими та опущеними плечима, головою, повернутою вбік і трохи
вниз (викладачі пасодоблю радять танцівникам постійно стежити за биком).
Більшість кроків уперед починається з каблука. Характер пасодоблю вимагає
деталізації коротких, різких та чітко виражених рухів корпусу. Тут недоречна
половинчатість та розслабленість. Часто пасодобль виконують під мелодію
"Espana Cani" (цигансько-іспанський танок)
Пасодобль/ Paso Double
Віденський вальс/ Viennese Waltz
Відомий віденський вальс – вальс романтичної пори – є продовженням
Французької революції, типовий натхненний танець неспокійного серця. Цей
вальс досі лишається майже незмінним. Віденський вальс є структурно
простим, у ньому нема ніяких складностей, але він переповнений енергією.
200 років ніхто не міг змінити простої сутності віденського вальсу. Можливо,
лендлер був батьком віденського вальсу, тоді італійська вольта (яка першою
встановила своєрідний рекорд у танцях, які виконували на три чверті) стала
його мамою. У перші два десятиліття XIX століття основні па й фігури
лендлеру та вольти було "підігнано" під цей музичний ритм, і основний крок
віденського вальсу благополучно з'явився на світ.
Таким чином, назва віденського вальсу є дуже умовною – Відня він не
стосується, якщо не зважати на те, скільки чарівних мелодій в його ритмі та
стилі написано батьком і сином Штраусами, і якщо не акцентувати уваги на
тому, що чи не найбільш граційний бал сучасності в австрійській столиці
щороку відкриває саме цей танець.
Віденський вальс/ Viennese Waltz
Самба/ Samba
Самба – танець африканського походження, та найбільший внесок у
розвиток цього енергійного танцю зробила Бразилія, і тепер, дивлячись на
відомі бразильські карнавали, головним танцем яких є самба, важко сказати,
що бразильці виконують, в цілому, не свій рідний танець.
Про походження назви «самба» відомо небагато. Слово "Zambo"
означає "дитина негра та мулатки". "Zembo Quessa" (Samba) пізніше
поєднався з Maxixe – танцем теж бразильського походження. Цей танець
з'явився в Америці на початку XX століття, а в Європі набув популярності
після 1905 року після показу в Парижі. Про нього тоді казали, що це танець з
рухами польки під музику Хабанейри. Та хоча самба вже була у програмі
конкурсних танців, світ по-справжньому відкрив її для себе тільки після
всесвітньої виставки в Нью-Йорку в 1939 році. У 1956 році П'єр Лавель так
вдало обробив самбу, що танець здобув всесвітню славу. Лавель і
стандартизував самбу для міжнародного конкурсного виконання. Сучасний її
варіант об'єднує різноманітні ритми, інколи дуже далекі від давньої музичної
основи танцю.
Самба/ Samba
Усі використані матеріали взяті із
танцювально-розважальної програми