БІОЛОГІЧНІ ОСНОВИ ПАРАЗИТОЛОГІЇ

Медичне значення мають:



1) тварни-паразити —збудники хвороб;



2) переносники збудників хвороб (вірусів, бактерій, тварин-паразитів);



3) тварини, які хворіють на ті ж хвороби, що й людина, і, отже, можуть бути джерелом захворювання для людини або природним осередком збудників хвороб, якими може хворіти людина;



4) отруйні тварини;



5) тварини — продуценти лікарських речовин.



Будь-яке співжиття, організмів, які належать до різних видів, необхідно вважати

симбіозом

(гр. simbiosis — співжиття).



Є три форми симбіозу: позитивний симбіоз;

мутуалізм

— кожний з організмів приносить іншому певну користь, де



синойкія і коменсалізм

— симбіоз з однобічною користю, без шкоди для іншого партнера;



паразитизм

антагоністичний, негативний для одного із партнерів симбіозу.

Паразитизм

—форма антагоністичного співжиття організмів, щo відносяться до різних видів, при якому один з організмів (

паразит)

використовує інший організм (

хазяїн)

як середовище існування, і джерело живлення, існуючи за його рахунок, чим, звичайно, завдає шкоди хазяїну, але, як правило, не такої значної, щоб викликати його загибель.



Паразитоценоз

-сукупність усіх паразитів, які одночасно живуть в організмі людини або тварини( Є. Н. Павловський).

• РОЗДІЛИ ПАРАЗИТОЛОГІЇ: • Загальна паразитологія ( рослини і тварини) • Ветеринарна паразитологія (свійські тварини) • Фітопаразитологія (культурні рослини) • Медична паразитологія: (хвороби людини)

РОЗДІЛИ медичної паразитології та хвороби:

• Протозоологія –

протозоонози

• Гельмінтологія –

( найпростіші) гельмінтози ( черви)

• Арахноентомологія –

трансмісивні хвороби ( членистоногі) Медична паразитологія вивчає наступні аспекти: 1.Морфологію, біологічні особливості, географічне поширення паразитів людини, 2. Хвороби ( паразитози), які викликають паразити, 3. Заходи профілактики, лікування і шляхи ліквідації паразитів людини

Адаптація паразита Це сукупність пристосувань, які полегшують існування, розвиток і розмноження паразита в специфічних умовах організму хазяїна.

1.

Розвиток органів прикріплення (фіксації): а) у найпростіших: присмоктувальний диск у лямблій; коноїд у токсоплазми; б) у гельмінтів: присоски (сисуни); шипики (шистосоми); гачки, ботрії (стьожаки) зуби, стилети ( кривоголівка, некатор); в) членистоногі: кігтики(кліщі, воші); шипики (блохи);волоски свербун). 2. Зменшення розмірів тіла: а) тканинні паразити (лейшманії);б) клітинні паразити (споровики). 3. Особливості покривів тіла: а) антиферментні властивості (плоскі); б) здатність до регенерації (круглі черви); в) інкапсуляція (трихінела).

4. Особливості травної системи: а) колюче-сисний ротовий апарат (комахи); б) здатний до сильного розтягування хітиновий покрив (кліщі); в) розгалужена травна трубка (сисуни); г) антикоагулянтні властивості слини (воші); д) консервативні властивості ферментів травної системи (п’явки).

Адаптація паразита

5. Редукція органів: а) руху (споровики); б) травлення (стьожаки); в) дихання (аскариди); г) чуття (всі паразитарні форми); 6. Особливості органів орієнтації: а) світлочутливі очки (личинкові стадії сисунів);б) терморецептори (личинкові стадії кліщів); в) хеморецептори (круглі черви); 7. Особливості органів проникнення: а) спеціальні залози (сисуни); б) колючі стилети (филярієвидні личинки вугриці кишкової).

8. Особливості розвитку органів розмноження: а) гермафродитизм (сисуни); б) роздільностатевість (круглі); в) форма матки ;



) відкрита матка (представники ряду стьожаків);



) закрита матка (представники ряду ціп’яків); г) велика кількість сім’яників.

9. Висока плодючість (цистоносії при амебіазі); (круглы черви).

10.

Особливості пристосування до умов зовнішнього середовища: а) цисти (найпростіші); б) захисні оболонки яєць гельмінтів; в) зміна хазяїнів-годувальників; г) чергування стадій розмноження.

Класифікація паразитуючих форм тварин

Вплив паразита на хазяїна

•

токсичні. Вони призводять:

•

Продукти життєдіяльності багатьох паразитів до приступів

гарячки

(при малярії),

•

недокрів'я

•

(при дифілоботріозі), загального

нездужання

,

• •

зниження працездатності (при багатьох гельмінтозах), до

затримки розвитку у дітей

(при анкілостомідозі).

•

Патогенна дія паразитичних

червів часто виражається у

алергічних реакціях ураженого організму, а вони призводить до

порушення регулюючих систем хазяїна

, зокрема його нейрогуморальної системи.

Розселення тварин — важлива умова збереження виду для паразитів, оскільки суперінвазія призводить до смерті хазяїна і загибелі паразита. Тому паразити мають здатність залишати на певній стадії розвитку одного хазяїна та знаходити інших.

Перехід від одного хазяїна до іншого, забезпечує розселення паразита, супроводжується високою його смертністю.

Загибель більшої частини особин на різних стадіях циклу розвитку паразита компенсується великою плодючістю паразитичних форм.

Перехід від одного хазяїна до іншого здійснюється двома шляхами:

1) за допомогою вільноживучої активно рухливої личинки , що може жити вільно у середовищі, самостійно живитись, або у проміжному хазяїні.

2) за допомогою неактивної стадії: ( в стані спокою: яйце, циста, спора ). Неактивна стадія має захисні пристосування, (оболонка), які забезпечують перечікування несприятливих умов.

Шляхи передачі паразитів

а) контактно-побутовий

– (прямий контакт – піхова трихомонада), ( непрямий контат – коростяний свербун);

б) механічний:

 )аліментарний(

фекально-оральний)

- передача кишкових інфекцій через харчові продукти, воду,брудні руки, мухи, різні предмети вжитку;  )аерогенний (

повітряно-крапельний

) – передача при розмові, крикові, плачі, чханні і кашлі з крапельками слизу або вдиханні пилу ( ротова амеба, ротова трихомонада, токсоплазма).  )власне механічний (

перкутантний

) – передача через шкіру хазяїна ( анкілостома); в) трансмісивний – передача живими переносниками, які є основними хазяями ( плазмодії, лейшманії ).

Життєвий цикл паразита Це сукупність всіх стадій онтогенезу паразита і шляхи передачі його від одного хазяїна до другого, який має циклічний характер.

1. Простий цикл – включає дві форми – (трофозоїт) і цисту (амеби ). вегетативну 2. Складний цикл - розвиток з метаморфозом (перетворення: а) у найпростіших (плазмодії): інвазійна стадія ( спорозоїт); безстатеве розмноження ( шизогонія) ; гамети; зигота; оокінета; ооциста; б) у гельмінтів: спорогонія; статевозріла особа; яйце; личинка (може бути декілька); в) у членистоногих:  ) з повним перетворенням (комарі, мухи): імаго; личинка; лялечка;  ) з неповним перетворенням (воші, таргани): імаго; личинка.

Профілактика

Для запобігання ураженню паразитарними хворобами проводять профілактичні заходи:

•

Особисті заходи , які має виконувати кожний: гігієна харчування та особистого догляду.

•Громадські профілактичні заходи

проводять у великих колективах, у масштабах населеного пункту, певного адміністративного або географічного районів або навіть усієї країни.

•В організації та контролі за виконанням їх велика роль

належить медичним працівникам .

Характеристика підцарства Найпростіших:

• Одноклітинні.

•Форма тіла: постійна або непостійна.

•Пелікула: є або відсутня.

•Рух за допомогою: а) джгутиків; б) війок; в) псевдоніжок.

•Поділ цитоплазми на екто- та ендоплазму або такий поділ відсутній.

•Наявність одного або кількох ядер.

•Живлення: • а) фагоцитозом; б) піноцитозом в) осмотично.

•Дихання всією поверхнею тіла.

•Виділення: а) всією поверхнею тіла; б) при допомозі скоротливих вакуолею.

•Реакція на подразнення у вигляді таксисів.

•Інцистування при несприятливих умовах.

•Розмноження: а) безстатеве: шляхом поділу; ендогонією; шизогонією; б) статеве: - копуляція; - кон’югація.

Тип Найпростіші ( Protozoa)

Найпростіші порожнини рота:

Ротова амеба (Entamoeba gingivalis) — (кл. Саркодові) — коменсал, проживає на яснах, зубном нальоті і в криптах піднебінних мигдалин більш, ніж у 25% здорових людей. У осіб з захворюванням порожнини рота зустрічається частіше. Розміри клітини 6—30 мкм, псевдоподії широкі. Живиться бактеріями і лейкоцитами, при кровотечах з ясен може захоплювати і еритроцити. Цист не утворює.

Ротова трихомонада (Trichomonas tenax) (кл. Джгутикові) — також коменсал.

Форма тіла грушеподібна, довжина 6—13 мкм. На передньому кінці розташовані чотири джгутика, збоку знаходиться ундулююча мембрана довжиною близько 1/4 довжини тіла. Зустрічається у 30% здорових людей, причому у дорослих частіше, ніж у дітей. Проживає в складках слизової оболонки рота, каріозних порожнинах зубів, криптах мигдалин при хронічному тонзіліті, а при низькій кислотності шлункового соку зустрічається і в шлунку. Цист не утворює, як і попередній вид. Передача від людини до людини обох видів здійснюється при поцілунках, користуванні загальним посудом і зубними щітками, а також з крапельками слини та харкотиння при чханні та кашлі.

Обидва види самостійного медичного значення не мають, але вважають, що при паталогічних процесах в порожнині рота можуть ускладнювати їх перебіг.

Найпростіші тонкого кишківника:

Лямблія (Lamblia intestinalis) (кл. Джгутикові) —- геопротист двосторонньої симетрії з присисним диском на черевному боці. Вздовж тіла проходить дві тонкі опорні органели – аксостилі. Симетрично в тілі розташовуються два ядра і чотири пари джгутиків, розміром 10-18 мікрон. Паразитування в дванадцятипалій кишці та жовчному міхурі. Зараження цистами через рот. Захворювання лямбліоз.

Діагноз - за виявленням цист та вегетативних форм у фекаліях та в дуоденальному вмісті. Профілактика - лікування хворих, захист продуктів харчування і води від забруднення цистами, дотримання санітарно-ггієнічних правил .

Найпростіші товстого кишківника:

Дизентерийная амеба (Entamoeba histolytica) (кл. Саркодові) —збудник амебіазу, який зустрічається скрізь, але частіше зонах з вологим жарким кліматом.

Мілка вегетативна

форма проживає в просвіті кишки. Разміри її 8—20 мкм.

Велика вегетативна

форма є паразитом, вона виділяє протеолітичний фермент, який руйнує слизову оболонку товстої кишки, потім заглиблюється в стінку кишки, де живиться еритроцитами крові. По кровоносних судинах може заноситись в печінку і далі в будь-який орган і викликати там абсцеси.

Циста має 4 ядра, чим відрізняється від цисти кишкової амеби, яка має 8 ядер. Зараження відбувається при проковтуванні цист. Хвороба – амебіаз.

Діагноз за виявленням цист та вегетативних форм у фекаліях. Профілактика : лікування носіїв паразита, захист води і харчових продуктів від попадання цист, боротьба з мухами, знешкодження нечистот.

Балантидій (Balantidium coli) (кл. Інфузорії) — збудник

балантидіазу.

Це велике найрпростіше, довжиною до 200 мкм. Все тіло вкрите війками, є цитостом і цитофарінкс. Під пелікулою разташовано шар прозорої ектоплазми, глибше знаходиться ендоплазма з органелами і двома ядрами. Макронуклеус має гантелеподібну або бобоподібну форму, поряд з ним знаходиться маленький мікронуклеус. Циста балантидія овальна, до 50—60 мкм в діаметрі, вкрита двошаровою оболонкою, війок не має. Мікронуклеус, як правило не видно, а в цитоплазмі чітко виділяється скоротлива вакуоля. Цей геопротист паразитує в товстій кишці людини і свиней.

Найпростіші, які проживають в статевих органах:

В статевих органах людини живе піхвова трихомонада Trichomonas vaginalis (кл. Джгутикові) — збудник трихомонозу.

Тіло грушовидної форми, розміром 7-30 мікрон, має одне ядро, 4 джгутики, ундулюючу мембрану з опорним стержнем, що закінчується шипом.

Діагностика - знаходження паразитів у виділеннях та зіскобах статевих органів. Профілактика : гігієна статевих зносин, дотримання особистої гігієни, стерилізація гінекологічного інструментарію.

Найпростіші, які проживають в тканинах.

Характерні риси будови: а) більш спеціалізовані; б) наявні ознаки глибокої дегенерації: в) зникають органели пересування і живлення; г) форма тіла непостійна; д) поглинання поживних речовин всією поверхнею тіла; е) найменших розмірів – живуть в тканинах та клітинах.

Механізм проникнення: трансмісивний або з використанням проміжним хазяїв ;

Токсоплазма Toxoplasma gondii — збудник токсоплазмозу.

Це внутрішньоклітинний паразит багатьох органів людини : серцевих і скелетних м'язів, головного мозку, тканин ока, легень, матки, оболонок плоду. Тіло по формі нагадує дольки апельсина довжиною 4-7 мкм і шириною 2-4 мкм. Паразитує у багатьох свійських і диких тварин. Тіло вкрите пелікулою, що складається з трьох мембран, в якій є мікропори. На передньому кінці тіла є конусний утвір - коноїд, в стінках якого є фібрили, а в середину тіла відходять мішкоподібні вирости - ротрії. В центрі тіла знаходиться ядро. Живлення відбувається через мікроспори. Розмноження статеве і безстатеве. Основними господарями є тварини з родини котячих, проміжними -птахи, ссавці, а також людина.

Імунологічні дослідження показали, що на Землі токсоплазмами заражено понад 500 млн. чоловік.

Людина, як проміжний хазяїн може заразитися токсоплазмозом різними шляхами: 1) при поїданні м’яса інвазованих тварин; 2) з молоком і молочними продуктами; 3) через шкіру і слизові оболонки при догляданні хворих тварин, при обробці шкір і розробці тваринної сировини; 4) внутрішньочеревним шляхом через плаценту; 5) при медичних маніпуляціях переливання крові і лейкоцитарной маси, при пересадках органів, які супроводжуються вживанням імунодепресивних препаратів.

Це свідчить про те, що загальне зниження імунітету підвищує ймовірність зараженя токсоплазмозом.

Стадии развития токсоплазмы

Паразити, які живуть в тканинах і проникають трансмісивно;

Лейшманії (Leischmania) (кл. Джгутикові) — збудники

лейшманіозів.

Існують в безджгутиковій формі (лейшманіальна стадія) , коли паразитують в різних клітинах хребетних, і в джгутиковій (лептомонадній) стадії, коли паразитують в організмі москітів роду Phlebotomus.

Leishmania donovani - паразит лейкоцитів крові, клітин капілярів печінки, селезінки, шкіри та кісткового мозку. Хвороба - вісцеральний лейшманіоз або кара-азар (чорна хвороба, пропасниця дум-дум) супроводжується лихоманкою, збільшенням печінки, селезінки, виразками слизової оболонки рота, недокрів'ям, м'язовою дистрофією.

Зараження відбувається при укусах москітів. Резервуарами збудників є бродячі собаки і шакали. Заходи профілактики - знищення бродячих собак, боротьба з москітами.

Лейшманіози широко розповсюджені в країнах з тропічним і субтропічним кліматом на всіх континентах там, де живуть москіти. Це —типові природно осередкові хвороби. Природними резервуарами є гризуни, дикі і домашні _хижаки. Зараженя людини проходить при укусі інвазованими москітами.

За патогенною дією лейшманіози ділять на три основні форми: шкірний, слизово-шкірний і вісцеральний.

Trypanosoma brucei gambiense і T.b. rhodesiense (кл. Джгутикові) — збудники

африканських трипаносомозів -

біопротисти і антропозоонози , паразитують в крові та спинномозковій рідині хребетних тварин і людини. Тіло їх видовжене і вздовж тіла проходить "ундулююча мембрана. Джгутик починається з базального тільця на задньому кінці тіла і по краю ундулюючої мембрани тягнеться до переднього, де вільно виступає. Ядро одне, біля базального тільця є специфічний утвір - блефаропласт, живлення ендоосмотичне, розмноження повздовжнім поділом.

Трипаносоми викликають такий великий інтерес не тільки тому, що здатні викликати у людини серьозні, смертельно небезпечні хвороби. Надзвичайна екологічна пластичність, яка забезпечує їм ефективне паразитуваня в організмі хазяїна на протязі декількох років, в умовах постійно діючих механізмів імунітету, дозволяє цим паразитам освоювати і нових хазяїв. Так, описаний в останні роки спалах трипаносомозу в Ефіопії був викликаний адаптацією до люддини Т. b. brucei — підвиду, який паразитує звичайно тільки у великої рогатої худоби і антилоп, гризунів та нищих мавп. В Центральній та Південній Америці крім Т. cruzi відома ще одна трипаносома — Т. rangeli, яка частіше паразитує у кішок і собак, Але здатна інвазувати і людину, викликаючи у неї легку, швидко плинну лихоманку.

Клас Споровики

Малярійні плазмодії (Plasmodium) — збудники

малярії.

Найбільш поширені чотири види: PIasmodium vivax - збудник триденної малярії, Plasmodium malariae - збудник чотириденної малярії, PIasmodium faiciparum - збудник тропічної маярії, PIasmodium ovale - збудник овале-малярії.

Найтяжча для європейців - тропічна малярія, смертельна, найбільш поширена – триденна, більш легка форма. Три перші вида розповсюджені в тропічних та субтропічних кліматичних поясах, останній — тільки в тропічній Африці. Всі види подібні морфологічно і життєвими циклами, відрізняються лише деталями будови і деякими особливостями циклу розвитку, тривалістю його окремих періодів: інкубаційного та гострого періоду хвороби.