Transcript Презентація "Урок пам`яті"
Slide 1
Урок
пам’яті
Slide 2
“Вічна пам’ять замореним
голодом”
Slide 3
Щорічно в четверту суботу листопада в Україні відзначається
День пам'яті жертв Голодомору та політичних репресій, в 2011
році цей день припадає на 26 листопада. У зв'язку із цим громадський
комітет з організації вшанування пам'яті жертв Голодомору 19321933 років закликав керівників освітніх установ і вчителів провести
в поминальний тиждень 21-25 листопада "Урок пам'яті".Комітет
також закликав громадян 26 листопада о 16:00 запалити свічу у
пам'ять про жертв Голодомору.
Slide 4
Це заняття покликане розпочати
обговорення уроків, які Україна повинна
засвоїти через призму вивчення і
осмислення Голодомору 1932-33 рр. Ми
бачимо це як роздуми про історичну
пам'ять, яка через факти та їхню
об’єктивну інтерпретацію допоможе Україні
вже сьогодні будувати своє життя свідомо і
з перспективою на завтрашній день.
Slide 5
Свідчення
очевидців
Slide 6
Розповідає: Хмельник Микола Петрович,
1923 р. н., с. Оленівка, Магдалинівський район
Slide 7
Пам'ятаю, але не голод, а Голодомор. Людей морили голодом до
смерті. Я тоді мав 10 років. Був страх Божий, скілько людей погибло
з голоду. Яка там засуха! То всьо прикази Сталіна, який не любив
українців і хотів їх масово повибивати. Ті грабіжники приходили і
забирали все, що могли. Це пси Сталіна. Безсердечні виродки гарбали
всю їжу в народу. Вони показували деколи якісь писульки, а шо там
нашкрібано, ніхто не відав. Ті посіпаки Сталіна дозволяли собі все.
Хотів - вдарив, хотів - плюнув на тебе... Вони мали пістолі чи якісь
муфти, бо люди просто так не хотіли віддавати свій хліб. А вже як є
оружіє, то є страх в чоловікові.
Slide 8
Були випадки, коли люди шукали пшеницю в димарях дома. А ще один
випадок, коли Яким Самійло запхав мішок з мукою в колодязь. Як випхав
міха з колодязя, і всередині багато муки було нормальною. У найманців
були такі гострі шпиці, якими вони проколювали землю, щоб знайти
щось. Так обходили все подвір'я з шпицями. Деколи зривали підлогу.
Обшукували чердаки. Хто згодився з колгоспом, той не був голоден. Але
потім, в кінці 33-го року, навіть тим, хто туда пішов, не помагали.
Голова колгоспу і його близькі хорошо жили, а інші бідували. Одяг і
взуття не забирали, а худобу забирали з патрохами: якщо не заховав
десь в лісі, то і пропала твоя корова. Я свого коня тоді переховав в
сусідньому ліску, але потім, коли вже зовсім не було продукту, я його
забив з сусідою і з'їв за місяць з сім'єю. За то, шо чоловік вкраде як то
називалось «п'ять колосків», то його садять до тюрми на 15 років або
засилають на Сибір. На полі стояли солдати або прості запроданці і
дивилися, щоб хто не взяв якого колоска пшениці з поля. А як хто взяв,
то бив чоловіка, а потім здавав його партійним. Це були прості люди,
які йшли за партію, або воєнні хлопці, які служили, щоб не вмерти.
Slide 9
А більшість села не йшли в колгоспи і того повмирали. Ніхто не хтів
віддавати свого хліба в колгосп, свою корову чи козу, і невільно було
їх тримати відкрито на подвір'ї, бо заберуть і не спитають.
Приходили і по два, і по три рази. Вони не вірили людям, що нема
вже їжі. А як стали на горбку і дивилися, чи йде димок з димаря
хати. Якщо йде, то значить хтось варить їжу. Йшли і забирали. Їли
кору дерев і бруньки, які топіру починали виростати на дереві. За
зиму всі майже пси і коти були поїдені. По вулиці лежали каждий
день нові трупи людей. Як то було страшно. Як вони той бідний
нарід нищили. Бодай би їх позаливало. Хто жив близько до міста,
той міняв все з дому на хліб. Хто пробував стояти в очередях в
місті за пайком хліба. Але і тамка провіряли, чи є паспорт. А люди з
села не мали документа, і їх вивозили назад в село. В Оленівці
померло десь 400 людей. Я помню, всі сусіди померли. Моя матінка
тоже вмерла в Голодомор. Та ясно, що виноват Сталін-сатана і
партія, яка спеціально винищувала українців.
Slide 10
Записав студент КНУ ім. Т. Шевченка
Slide 11
«Добре пам'ятаю той страшний голод в 1932-1933 роках. Ходили
комсомольці: жінки і хлопці. Вони вже вмерли. Навіть у печі шукали,
в горщиках. З хати нас виселили, пішли ми в чужу і там з мамою
жили. Батько втік на Донбас, вже після голоду нас забрав. Моя
тітка напече хліба з буряком, натре на терку буряка і трохи
борошна, там десь вони розжилися, то вона мене пригощала, завжди
ділилися».
Бульба Марія Трохимівна, 1913 р. н., с. Ганжалівка, Лисянський
район, Черкаська область
Slide 12
«Було в нашій сім'ї 5 дівчаток і 2 хлопці. Хліба мали небагато, але і
той батько приховав у хліві на посів. А тут почали ходити по хатах
бригади. Дійшла і до нас черга. Бригадири завалилися в хату і сказали
батькові: «Є хліб захований - то признавайся, бо коли знайдемо,
заберемо весь до зернини». Сім'я велика, ми всі плачемо, просимо.
Батько відповідає: «Є трохи ячменю на посів». Коли батько показав,
де в хліві яма і там трохи ячменю, а на горищі трохи пшениці, то
вони забрали все і горище віником замели. Зачався голод. Ходили де в
який гай, якісь ягоди шукали, а людей то більше, ніж ягід. Нічого не
було. Траву і ту всю зірвали, що тут говорити, люди щодня вмирали. А
у нас то сім'я велика. І зачали розходитися. Старшу сестру забрали
родичі на шахту. Маленьку сестричку Варю віднесла мама і покинула
біля дитячого будинку в місті Ізюм. Потім і мене відвезли до сестри
до Донбасу. Сестра Параска вмерла в хаті, а Дмитро, 1912 року
народження, пішов з хати кудись, що і досі не знаю, де він. А мати і
батько вмерли вдома з голоду».
Slide 13
Павленко Катерина Степанівна, 1920 р. н., с.
Чистоводівка, Ізюмський район, Харківська область
Slide 14
Коновол Віра Митрофанівна, 1918 р. н., смт. Гнівань, Тиврівський
район, Вінницька область
«Над людьми простими дуже знущалися. Забирали все: коні, борони,
плуг, віз, розбирали у людей клуні. У роки голоду 1932 -1933 років
приїжджав уповноважений Ісаєв, його завдання було чим більше
відібрати у людей і вивезти. Він говорив, що країна бідна. Хто не
здасть, то сто років пам'ятатиме радянську владу і в труні».
Slide 15
«У дядька був хрестик, і у тітки було, то до Києва поїдуть, а
там «торгсин» був. І корова моя була, не забрали її, бо я
сирота, то так ми і вижили... Підвода їде під селом, а він
лежить і говорить: «Не клади мене на віз, я ще живий». Це
правду говорю. А його до ями кидають, говорять: «Завтра
вмреш». Горе було, а зерно кудись вивозили. Дуже багато
людей вмерло!».
Ковтун Галина Григорівна, 1918 р. н., с. Піщане, Золотоніський
район, Черкаська область
Slide 16
Сухомлин Марія Оксентіївна, 1922 р. н., с. Людвинівка, Макарівський
район, Київська область
«У 1933 році вмерли мої мати, батько, сестра, три братики, то всіх
окремо ховали. Останній братик вмер, так вивезли, кинули як буряк до
ями. У кожному будинку багато людей вмерли. У нашій хаті сім душ
вмерло. Я одна залишилася. То ж їла і жива залишилася, Бог мене
залишив. Ой, аби не дочекались були! У нас в селі залишилися три
дівчинки і два хлопці з дітей. Сильно народ гинув».
Slide 17
О 16.00 розпочалася загальнонаціональна хвилина
мовчання та всеукраїнська акція «Запали свічку».
Цього дня пройшли вшанування у всіх обласних
центрах України, Світовий конгрес українців
організував заходи у столицях 32 країн.
Slide 18
Список використаної
літератури:
1. Роберт Конквест. Жнива скорботи,Київ: Либідь.1993 р
2. С.В.Кульчицький .Трагедія голодомору,- К,:Знання,1989,
3. С.В.Кульчицький, М.Котляр. Довідник з історії України.К.:Україна,1996.
4. СеменкоЮ. Голод 1933 року в Україні.- ДніпропетровськМюнхен,1993р.
5. Субтельний О.Україна: історія.- Київ: Либідь,1991.-С.355-362.
6. http://uk.wikipedia.org/wiki/Голодомор_в_Україні_1932—1933
7. http://www.holodomor33.org.ua
Урок
пам’яті
Slide 2
“Вічна пам’ять замореним
голодом”
Slide 3
Щорічно в четверту суботу листопада в Україні відзначається
День пам'яті жертв Голодомору та політичних репресій, в 2011
році цей день припадає на 26 листопада. У зв'язку із цим громадський
комітет з організації вшанування пам'яті жертв Голодомору 19321933 років закликав керівників освітніх установ і вчителів провести
в поминальний тиждень 21-25 листопада "Урок пам'яті".Комітет
також закликав громадян 26 листопада о 16:00 запалити свічу у
пам'ять про жертв Голодомору.
Slide 4
Це заняття покликане розпочати
обговорення уроків, які Україна повинна
засвоїти через призму вивчення і
осмислення Голодомору 1932-33 рр. Ми
бачимо це як роздуми про історичну
пам'ять, яка через факти та їхню
об’єктивну інтерпретацію допоможе Україні
вже сьогодні будувати своє життя свідомо і
з перспективою на завтрашній день.
Slide 5
Свідчення
очевидців
Slide 6
Розповідає: Хмельник Микола Петрович,
1923 р. н., с. Оленівка, Магдалинівський район
Slide 7
Пам'ятаю, але не голод, а Голодомор. Людей морили голодом до
смерті. Я тоді мав 10 років. Був страх Божий, скілько людей погибло
з голоду. Яка там засуха! То всьо прикази Сталіна, який не любив
українців і хотів їх масово повибивати. Ті грабіжники приходили і
забирали все, що могли. Це пси Сталіна. Безсердечні виродки гарбали
всю їжу в народу. Вони показували деколи якісь писульки, а шо там
нашкрібано, ніхто не відав. Ті посіпаки Сталіна дозволяли собі все.
Хотів - вдарив, хотів - плюнув на тебе... Вони мали пістолі чи якісь
муфти, бо люди просто так не хотіли віддавати свій хліб. А вже як є
оружіє, то є страх в чоловікові.
Slide 8
Були випадки, коли люди шукали пшеницю в димарях дома. А ще один
випадок, коли Яким Самійло запхав мішок з мукою в колодязь. Як випхав
міха з колодязя, і всередині багато муки було нормальною. У найманців
були такі гострі шпиці, якими вони проколювали землю, щоб знайти
щось. Так обходили все подвір'я з шпицями. Деколи зривали підлогу.
Обшукували чердаки. Хто згодився з колгоспом, той не був голоден. Але
потім, в кінці 33-го року, навіть тим, хто туда пішов, не помагали.
Голова колгоспу і його близькі хорошо жили, а інші бідували. Одяг і
взуття не забирали, а худобу забирали з патрохами: якщо не заховав
десь в лісі, то і пропала твоя корова. Я свого коня тоді переховав в
сусідньому ліску, але потім, коли вже зовсім не було продукту, я його
забив з сусідою і з'їв за місяць з сім'єю. За то, шо чоловік вкраде як то
називалось «п'ять колосків», то його садять до тюрми на 15 років або
засилають на Сибір. На полі стояли солдати або прості запроданці і
дивилися, щоб хто не взяв якого колоска пшениці з поля. А як хто взяв,
то бив чоловіка, а потім здавав його партійним. Це були прості люди,
які йшли за партію, або воєнні хлопці, які служили, щоб не вмерти.
Slide 9
А більшість села не йшли в колгоспи і того повмирали. Ніхто не хтів
віддавати свого хліба в колгосп, свою корову чи козу, і невільно було
їх тримати відкрито на подвір'ї, бо заберуть і не спитають.
Приходили і по два, і по три рази. Вони не вірили людям, що нема
вже їжі. А як стали на горбку і дивилися, чи йде димок з димаря
хати. Якщо йде, то значить хтось варить їжу. Йшли і забирали. Їли
кору дерев і бруньки, які топіру починали виростати на дереві. За
зиму всі майже пси і коти були поїдені. По вулиці лежали каждий
день нові трупи людей. Як то було страшно. Як вони той бідний
нарід нищили. Бодай би їх позаливало. Хто жив близько до міста,
той міняв все з дому на хліб. Хто пробував стояти в очередях в
місті за пайком хліба. Але і тамка провіряли, чи є паспорт. А люди з
села не мали документа, і їх вивозили назад в село. В Оленівці
померло десь 400 людей. Я помню, всі сусіди померли. Моя матінка
тоже вмерла в Голодомор. Та ясно, що виноват Сталін-сатана і
партія, яка спеціально винищувала українців.
Slide 10
Записав студент КНУ ім. Т. Шевченка
Slide 11
«Добре пам'ятаю той страшний голод в 1932-1933 роках. Ходили
комсомольці: жінки і хлопці. Вони вже вмерли. Навіть у печі шукали,
в горщиках. З хати нас виселили, пішли ми в чужу і там з мамою
жили. Батько втік на Донбас, вже після голоду нас забрав. Моя
тітка напече хліба з буряком, натре на терку буряка і трохи
борошна, там десь вони розжилися, то вона мене пригощала, завжди
ділилися».
Бульба Марія Трохимівна, 1913 р. н., с. Ганжалівка, Лисянський
район, Черкаська область
Slide 12
«Було в нашій сім'ї 5 дівчаток і 2 хлопці. Хліба мали небагато, але і
той батько приховав у хліві на посів. А тут почали ходити по хатах
бригади. Дійшла і до нас черга. Бригадири завалилися в хату і сказали
батькові: «Є хліб захований - то признавайся, бо коли знайдемо,
заберемо весь до зернини». Сім'я велика, ми всі плачемо, просимо.
Батько відповідає: «Є трохи ячменю на посів». Коли батько показав,
де в хліві яма і там трохи ячменю, а на горищі трохи пшениці, то
вони забрали все і горище віником замели. Зачався голод. Ходили де в
який гай, якісь ягоди шукали, а людей то більше, ніж ягід. Нічого не
було. Траву і ту всю зірвали, що тут говорити, люди щодня вмирали. А
у нас то сім'я велика. І зачали розходитися. Старшу сестру забрали
родичі на шахту. Маленьку сестричку Варю віднесла мама і покинула
біля дитячого будинку в місті Ізюм. Потім і мене відвезли до сестри
до Донбасу. Сестра Параска вмерла в хаті, а Дмитро, 1912 року
народження, пішов з хати кудись, що і досі не знаю, де він. А мати і
батько вмерли вдома з голоду».
Slide 13
Павленко Катерина Степанівна, 1920 р. н., с.
Чистоводівка, Ізюмський район, Харківська область
Slide 14
Коновол Віра Митрофанівна, 1918 р. н., смт. Гнівань, Тиврівський
район, Вінницька область
«Над людьми простими дуже знущалися. Забирали все: коні, борони,
плуг, віз, розбирали у людей клуні. У роки голоду 1932 -1933 років
приїжджав уповноважений Ісаєв, його завдання було чим більше
відібрати у людей і вивезти. Він говорив, що країна бідна. Хто не
здасть, то сто років пам'ятатиме радянську владу і в труні».
Slide 15
«У дядька був хрестик, і у тітки було, то до Києва поїдуть, а
там «торгсин» був. І корова моя була, не забрали її, бо я
сирота, то так ми і вижили... Підвода їде під селом, а він
лежить і говорить: «Не клади мене на віз, я ще живий». Це
правду говорю. А його до ями кидають, говорять: «Завтра
вмреш». Горе було, а зерно кудись вивозили. Дуже багато
людей вмерло!».
Ковтун Галина Григорівна, 1918 р. н., с. Піщане, Золотоніський
район, Черкаська область
Slide 16
Сухомлин Марія Оксентіївна, 1922 р. н., с. Людвинівка, Макарівський
район, Київська область
«У 1933 році вмерли мої мати, батько, сестра, три братики, то всіх
окремо ховали. Останній братик вмер, так вивезли, кинули як буряк до
ями. У кожному будинку багато людей вмерли. У нашій хаті сім душ
вмерло. Я одна залишилася. То ж їла і жива залишилася, Бог мене
залишив. Ой, аби не дочекались були! У нас в селі залишилися три
дівчинки і два хлопці з дітей. Сильно народ гинув».
Slide 17
О 16.00 розпочалася загальнонаціональна хвилина
мовчання та всеукраїнська акція «Запали свічку».
Цього дня пройшли вшанування у всіх обласних
центрах України, Світовий конгрес українців
організував заходи у столицях 32 країн.
Slide 18
Список використаної
літератури:
1. Роберт Конквест. Жнива скорботи,Київ: Либідь.1993 р
2. С.В.Кульчицький .Трагедія голодомору,- К,:Знання,1989,
3. С.В.Кульчицький, М.Котляр. Довідник з історії України.К.:Україна,1996.
4. СеменкоЮ. Голод 1933 року в Україні.- ДніпропетровськМюнхен,1993р.
5. Субтельний О.Україна: історія.- Київ: Либідь,1991.-С.355-362.
6. http://uk.wikipedia.org/wiki/Голодомор_в_Україні_1932—1933
7. http://www.holodomor33.org.ua