Transcript вічні двигуни Боть В.

Підготувала
учениця 10-Ф класу
Боть Валерія
Вічний двигун – уявна
машина, яка здатна
працювати як завгодно
довго, здійснюючи при
цьому корисну роботу, а
її ККД рівний 100%
Класифікація
Вічний двигун першого роду
за задумом повинен був би
виконувати роботу, не
отримуючи енергії. Він
суперечить закону
збереження енергії
Вічний двигун другого роду
за задумом повинен був би
перетворювати всю
отриману теплоту в роботу.
Це не суперечить закону
збереження енергії, але
вступає в протиріччя із
другим законом
термодинаміки.
Наукового терміна «вічний двигун
третього роду» не існує (це жарт),
але існують до цих пір винахідники,
які хочуть отримати енергію з
«нічого». Або майже з нічого. Тепер
«нічого» отримало назву «фізичний
вакуум», і вони хочуть отримувати
необмежену кількість енергії з
«фізичного вакууму».
Протягом всієї історії людства науковці та
винахідники намагаються згенерувати такий
пристрій проте в навіть на початку 21 століття
вічний двигун – це всього лише науковий
проект.
Бажання створити
вічний двигун було ще у
древніх греків.
Однак перша письмова
згадка про вічний двигун
датується приблизно
1150 роком. Це двигун
Бхаскара
Бхаскара описує незвичайне
колесо з прикріпленими
навскоси по ободу довгими,
вузькими судинами,
наполовину заповненими
ртуттю. Вчений обґрунтовує
принцип дії пристрою на
відмінності моментів сил
тяжіння, створюваних
рідиною, яка переміщується в
судинах, поміщених на ободі
колеса.
Вже приблизно з 1200 року
проекти вічних двигунів
з’являються в арабських
літописах. Незважаючи на те,
що арабські інженери
використовували власні
комбінаціями основних
конструктивних елементів,
головною частиною їх
пристроїв залишалося велике
колесо, що оберталося
навколо горизонтальної осі і
принцип дії був схожий з
роботою індійського вченого.
У Європі перші креслення вічних двигунів
з’являються одночасно з введенням в обіг
арабських цифр, тобто на початку XIII століття.
Першим європейським автором ідеї вічного
двигуна вважається середньовічний французький
архітектор і інженер Війяр д’Оннекур.
Знамениті інженери епохи відродження, серед яких
були знамениті Маріано ді Жакопо і Леонардо да
Вінчі, також виявляли інтерес до проблеми вічного
двигуна, однак жоден проект не був втілений на
практиці.
Ідея винахідника:
Архимедів гвинт,
обертаючи, піднімає воду у
верхній бак, відкіля вона
випливає з лотка
струменем, що потрапляє
на лопатки водяного
колеса. Водяне колесо
обертає точильний камінь і
одночасно рухає, за
допомогою ряду зубчастих
коліс, той самий
Архимедів гвинт, що піднімає воду у верхній бак. Гвинт
повертає колесо, а колесо - гвинт! Цей проект, винайдений
ще в 1575 році італійським механіком Страдою Старшим,
потім повторювався в численних варіаціях.
Чому двигун не працює: Більша частина проектів вічних
двигунів дійсно могла б працювати, якби не існування
сили тертя. Якщо це двигун - повинні бути і рухомі
частини, значить, недостатньо двигуну обертати самого
себе: чи потрібно виробляти ще й надлишкову енергію для
подолання сили тертя, яку ніяк не прибереш.
У 17 столітті Йоганн
Ернст Еліас Бесслер
стверджував, що
винайшов вічний
двигун і готовий
продати ідею за
2000000 талерів
Свої слова він підтверджував публічними
демонстраціями працюючих прототипів. Найбільш
вражаюча демонстрація винаходу Бесслера сталася
17 листопада 1717. Вічний двигун з діаметром валу
більше 3,5 м був приведений в дію. У цей же день
кімната, в якій він перебував, була замкнена.
Двигун все ще
працював: колесо
крутилося з тією ж
швидкістю, що й півтора
місяця тому. Але
служниця заявивила, що
учений обманює
обивателів. Після цього
скандалу інтерес до
винаходів Бесслера
знизився і вчений помер
у злиднях, але всі
креслення і прототипи
він перед цим знищив.
У 1775 році Паризька
академія наук –
найвищий в ту пору
науковий трибунал
Західної Європи –
виступила проти
безпідставної віри в
можливість створення
вічного двигуна і
прийняла рішення не
розглядати більше
заявки на патентування
даного пристрою
Автономний годинник
випускається в наші часи
саме у Франції. Підживлює
його енергія коливання
температури повітря та
атмосферного тиску протягом
дня. Герметична ємність
годинника потроху «дихає»,
реагуючи на зміни
середовища. Ці рухи
передаються на ходову
пружину і підзаводять її.
При цьому зміна температури середовища всього на 1
градус Цельсія дозволяє годиннику працювати протягом
наступних двох діб. І за умов справності він може
працювати практично вічно.