Transcript Суддя

СУДДЯ
Виконав учень 11-а класу
Горкун Павло
2013 р.
Суддя́ — людина, яка
чинить суд, судить, тобто
висловлює обов'язкову
для інших людей думку
щодо їх вчинків.
Професійний суддя є
посадовою особою,
наділеною виключними
повноваженнями на
здійснення правосуддя.
ГОЛОВНЕ ЗАВДАННЯ СУДДІ
винесення вироку. Прийняти
остаточне рішення суддя повинен
самостійно, без порад і підказок вислухавши всі зацікавлені сторони і
відійшовши до дорадчої кімнати. Там,
наодинці (заборонені навіть
телефони) зі справою, яка
розглядається, у судді дозріває
остаточний вирок чи постанова.
СПЕЦИФІКА ПРОФЕСІЇ
Плюси
• Незмінюваність – судді
гарантується перебування
на посаді до досягнення
ним шістдесяти п'яти
років
• Незалежність
• Недоторканість
• Висока заробітна плата
Мінуси
• У суддів дуже велике навантаження, не
завжди вдається відпочити навіть у
вихідні. через що у багатьох не
складається особисте життя
• Несумісність – суддя не має права
поєднувати свою діяльність з
підприємницькою або адвокатською
діяльністю, будь-якою іншою оплачуваною
роботою (крім викладацької, наукової і
творчої діяльності)
ІСТОРІЯ ВИНИКНЕННЯ
Слово «суд» згадується вперше у Статуті князя Володимира, сина
Святослава «О десятинах, судах й людях церковних», поява якого
датується приблизно початком ХІ століття. Започаткування
збірника давніх законів під назвою «Руська правда» належить
Ярославу Мудрому (під словом «правда» розумілось те, що є
правильним, тобто істина, справедливість, чесність). У 1015 р.
складається найдавніша редакція «Руської правди», яка спочатку
мала назву «Устав Ярослава», у 1072 р. сини Ярослава укладають
«Правду Ярославичей». Третя редакція «Руської правди»
(«Пространна правда») зберегла положення двох перших у новій
редакції і була доповнена, говорячи мовою сучасної системи
права, нормами цивільного, кримінального права і процесу.
«Руська правда», яку М. С. Грушевський вважав кодексом,
визнана основою законодавства держави Київської Русі.
СУДДІВСЬКА СИСТЕМА ЗА ЧАСІВ
ЯРОСЛАВА
Основний зміст і мета «Ярославової правди» — врегулювання випадків образ і
шкоди, завданої одними особами іншим. За такі злочини як вбивство, каліцтво,
побої надавалася помста. Якщо помсти не було, тоді сплачувалася князеві
віра, яка залежала від характеру та стану ображеного. В цих законах відбився
характер існуючого в той час укладу суспільства. Оскільки його підґрунтя
складала громада, саме вона сплачувала князеві віру (так звану дику віру),
коли на її землі було вчинено вбивство, але на вбивцю не подано позову. За
правління дітей Ярослава однією з найважливіших змін було скасування
помсти за вбивство, натомість запроваджувалося покарання у вигляді
сплати вір.
Найсуттєвіші статті, що врегульовували відносини, які сучасною мовою
звуться цивільноправовими, були внесені за Володимира Мономаха.
Питання торговельного обігу, боргових зобов’язань, неспроможності тощо,
а також постанови про спадщину — все це частина того історичного
надбання, яке ми маємо завдяки Володимиру Мономаху. Місцем суду
поряд з княжим двором був і торг, тобто був суд як княжий, так і народний
(вічовий). Княжий суд керувався правилами «Руської правди», котрі,
безумовно, були націлені на захист інтересів князя і не охоплювали усіх
випадків, особливо тих, що виникали у народному середовищі. Тому
вічовий суд переважно дотримувався давніх звичаїв й обрядів.
«Руська правда» ще декілька століть визначала права і порядок судочинства, доки в
різних частинах колишньої Київської Русі не запровадили нові закони. Так, в
Московській Русі у 1497 р. був прийнятий новий Судебник, який, до речі, закріпив багато
положень, чинних у судочинстві з часів «Руської правди». Але це все було у Східній
Русі, за княжіння Івана ІІІ, тому збірник так і йменувався — Великокняжий судебник,
затверджений князем всієї Русі, а також Боярською Думою.
У ХIV столітті, коли у Східній Русі Москва започатковувала основи єдиної
Російської держави, Південну Русь було підкорено і поділено. Східною
частиною Південної Русі заволоділи литовці, західною — поляки. По
з’єднанні останніх між собою в одну державу, Річ Посполиту, Південна Русь
на багато віків виявилася відокремленою від народів, що жили на сході та
півночі Київської Русі, і розвивалася під впливом культури, мови,
адміністративнополітичних поглядів держав, що існували в Центральній
Європі. Після остаточного переходу України під владу Польщі в
українському суспільстві затверджуються стани західноєвропейського типу:
дворяни, міщани, селяни. Якщо за часів Київської Русі людина мала змогу
досить легко перейти з одного стану до іншого, бо чітких юридичних
відмінностей між дворянами і селянами не існувало, то потім зі спливанням
часу межі між станами в Речі Посполитій, особливо дворянством, стають
спадковими і непереборними.
Усі права й привілеї, даровані різним прошаркам суспільства, потребували створення
кодифікованого зводу законів, котрим став Литовський статут, перший варіант якого з’явився у 1529
р. Статут не тільки підтверджував права дворянства, а й містив звід елементів звичаєвого права,
успадкованих ще з часів Київської Русі. Одночасно він запроваджував низку нових понять,
привнесених із Західної Європи, переважно з Німеччини. Друга (1566 р.) і третя (1588 р.) редакції
Статуту мали низку важливих доповнень, що відбулися у зв’язку з Люблінською унією. Цей Статут
не тільки закріплював суттєві соціальноекономічні зміни, що відбулися у XV–XVI століттях, а й, як з
часом з’ясувалося, став фундаментом правової системи наступної, так званої «козацької» доби
української історії. У XV–XVII століттях на теренах сучасної України існувала спочатку судова
система, побудована у відповідності з судовими системами держав Центральної та Західної
Європи: у привілейованих містах були суди магістратів, у непривілейованих — ратушні суди.
Апеляційним судом для одних з них був Головний литовський трибунал як основна апеляційна
інстанція у Великому Князівстві Литовському, Руському та Жемантійському. А для всіх міських судів
України, що здійснювали судочинство за магдебурзьким правом, на основі привілею короля
Владислава Варанчина 1444 р. апеляційним судом був Львівський війтівськолавницький суд.
Апеляційним судом третьої інстанції був німецький суд Краківського замку, рішення якого можна
було оскаржити лише до королівського суду, до складу котрого входило 12 суддів, по 2 від 6 міст.
ОСОБИСТІСНІ ЯКОСТІ, ІНТЕРЕСИ І
СХИЛЬНОСТІ
Щоб стати суддею, потрібно:
• Досконало знати юриспруденцію
• Бути готовим до
нестандартних ситуацій
• Мати знання з різних галузей
наук
• Відмінно розбиратися в людях
• Бути уважним до дрібниць
• Володіти інтуїцією
• Вміти логічно мислити
• Уміти вести переговори
• Мати вербальні здібності (вміти
правильно виражати свою думку)
• Не бояться брати на себе велику
відповідальність
• Вміти всебічно, адекватно
сприймати ситуацію
ЯКОСТІ, ЩО ПЕРЕШКОДЖАЮТЬ
ЕФЕКТИВНОСТІ ПРОФЕСІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ
• відсутність інтересу до виконуваної роботи;
• нерішучість;
• невміння швидко приймати рішення;
• невміння протистояти зовнішнім факторам (особам,
ситуаціям);
• нечесність;
• непринциповість;
• нездатність глибоко осмислювати , що відбувається;
• безтурботність;
• непогашена судимість.
МЕДИЧНІ ПРОТИПОКАЗАННЯ
Особи, що мають хронічні психічні
чи інші захворювання, що
перешкоджають виконанню
обов'язків судді, не можуть бути
рекомендовані на посаду судді
ОСВІТА
На посаду судді може бути
рекомендований громадянин України,
не молодший двадцяти п'яти років,
який має вищу юридичну освіту і
стаж роботи в галузі права не менш як
три роки, проживає в Україні не менш
як десять років та володіє державною
мовою.
КАР’ЄРА ТА ЗАРОБІТНА ПЛАТА
Судді отримують зарплату з
федерального бюджету. Оклад
світових і федеральних суддів
невисокий – близько $400. Окрім
окладу, виплачуються надбавки за
стаж, клас, навантаження і т.д. Суддя
з трирічним досвідом роботи може
отримувати $950-1150, а надалі –
значно більше
ДЯКУЮ ЗА
УВАГУ !!!