Transcript презентація

Роботу виконала
Вірська Марина
Володимирівна,
учениця 9-А класу
Полтавської спеціалізованої
школи І-ІІІ ступенів №3
Науковий керівник
Каневська Оксана Іванівна,
вчитель історії та
Стратегічною ціллю, яку переслідував Наполеон у війні з
Російською імперією, було звести Росію до кордонів Московської
держави 16 ст. У своїх планах Наполеон значне місце приділяв
Україні, яку він планував перетворити в осередок антиросійського
руху. Правобережжя він обіцяв повернути польському королю,
Галичину та Волинь – передати австрійському імператорові, Крим і
Північне Причорномор’я – турецькому султану. Решта території
мала ділитися на військово-адміністративні колоніальні області
(наполеоніди) і стати джерелом постачання французької армії
продовольством, фуражем, конями, волами і навіть солдатами.
Готуючись до війни, Наполеон читав
багато книг, автори яких погано уявляли собі українців. Дехто з
них вважав, що козаки, українці та малороси – три різних народи.
Казаків французькі автори описували захоплено, але це були старі
книги, адже козацтва вже не існувало. Можливо саме це зіграло
злий жарт з Наолеоном: він думав, що не припуститься такої
помилки як свого часу Карл ХІІ і не піде через Україну.
Згідно з урядовим маніфестом від 6/18 липня 1812 року «О
сборе внутри государства новых сил» на час війни з Наполеоном у
16-ти губерніях Росії, на Україні, Дону та Уралі створювалися
допоміжні військові формування тимчасового характеру – земське і
козацьке ополчення. У відповідь на цей маніфест в колишній
Гетьманщині протягом липня 1812 року було сформовано
Українське ополчення під командуванням генерал-лейтенанта,
уродженця м.Гадяч Полтавської губернії Михайла Васильовича
Гудовича. Генерал-губернатор Полтавської губернії Я.І.ЛобановРостовський призначив такі пункти формування козацьких полків:
1. м.Полтава; 2. с.Горошин (тепер с.Горошине Семенівського р-ну
Полтавської області), 3.с.Веприк (тепер с.Веприк Гадяцького р-ну
Полтавської обл.),4. с.Комишна (тепер с.Комишня Миргородського
р-ну). 5. с.Срібне (тепер с.Срібне Сумської обл.), 6.м. Яготин
(м.Яготин Київської обл.), 7. м.Пирятин. Полтавське ополчення
очолив князь, генерал-майор Пилип Семенович Жевахов. До
Полтавського ополчення входило 6 піших і 6 кінних полків
загальною чисельністю 16116 чоловік.
До формування полків були залучені
відставні офіцери, серед них – Іван Петрович
Котляревський, який набирав 5-й козачий полк у
с.Горошине Хорольского повіту. У літературному
музеї письменника зберігається прапор 5-го козачого
полку, медаль Івана Петровича "За участь у війні 1812
року", листи до полтавського генерал-губернатора.
5-й козачий полк був сформований
раніше встановленого строку і
повністю забезпечений командним
складом. Народ, за свідченням
І.Котляревського, вступав в козаки із
задоволенням, охоче і без
найменшого суму : «люди, принятые
мною, хороши, стариков нет и очень
молодых мало, большею частью
поступают в казаки с
удовольствием…»
1. Військовий:
Полтавські козацькі полки відіграли важливу роль у
здійсненні контрнаступу російської армії. За розпорядженням
М.І.Кутузова, 9 полтавських козацьких полків у вересні – жовтні 1812 р.
разом з донськими козаками вели активну розвідку і прикривали
Калузьку дорогу. Частина полтавських козаків була відкомандирована
на охорону лінії зв'язку між військовими частинами, розташованими на
кордонах Мінської, Могильовської і Київської губерній. 6-й Полтавський
козачий полк на чолі з М.Свічкою був призначений у розвідувальні пікети
на Малоярославську дорогу. 9-й Полтавський полк під командуванням
майора Товбича в одному з боїв у Смоленській губернії захопив у полон
близько 1000 французів без великих втрат зі свого боку. Корпус
А.П.Ожеровського 13.11.1812 р. визволив Могилів. Під час звільнення
Південної Білорусії ратники і партизани знищили і полонили близько 10
тис. французьких солдатів та офіцерів.Полтавські ополченці також взяли
активну участь в операції по взяттю Замостя.
Із донесення генерала С.Рота:
«Малороссийское ополчение показало под стенами
Замостья мужество и неустрашимость сверх того,
которое бы можно было ожидать от людей, необвыкших
общаться с оружием…»
Малоросійський генралгубернатор Я.І. ЛобановРостовський про
патріотизм українських
козаків:
«Вместо 4500 человек,
коих только ожидать от них
можно было, обязались
теперь вооружить 18000, а
по востребованию быть и
всею массою готовы,
говорят единогласно
наречием своим «нехай
тогда и батько йде».
450000
народа…оживляются
новым…усердием до той
степени, что каждого легче
убить, нежели победить»
2.Трудовий внесок:
Спорядженням козаків – забезпечення їх шаблями,
піками, пістолетами,штуцерами, рушницями займалось
саме населення краю. Загалом грошові пожертвування
на утримання ополченців, зібрані в Полтавській губернії,
склали 3 млн. карбованців– що є найбільшим показником
по всій Україні. Також для екіпіровки і постачання
ополченців населення краю пожертвувало 30 тис. чвертей
різних круп, 21 тис. чвертей сухарів, 25 тис. чвертей вівса.
Із «Краткой записки о малороссийских казаках» князя
М.Г.Рєпніна:
«Поставив из 25 ревизских душ, следовательно
из 10 работников, кормящих семейства,
одного воина, снабдив оного лошадью и конной
сбруей, содержав его…близ двух лет, пополняя
убыль в людях и вещах, малороссийские
казаки истощили все денежные у себя
капиталы, ибо употребили на сии предметы
многие миллионы»
Особливе місце в цьому плані відводилося Україні. Після перемоги над
більшовицькою Росією сюди мали бути переселені декілька мільйонів
німецьких колоністів. "Україна стане місцем втілення творчого духу германців",
— заявляв Еріх Кох, якого Гітлер призначив своїм намісником на більшій частині
України. Про ставлення окупантів до українського народу свідчить таємний
циркуляр для німецьких чиновників під назвою "Про політику і управління людьми
в Україні", в якому (42) говорилося: "Ми повинні стати панами тут на сході. Люди
цього простору можуть тільки коритися, тому віжки мають бути завжди натягнуті.
Добре керівництво і постійний нагляд, ось, що треба, щоб примусити українців
працювати. Постають дві різко відмінні одна від одної верстви: перша — верства
правителів, — це ми, німці, і друга — керовані. Це — українці. Верства
правителів планує, організовує, управляє і наказує. Керовані підкоряються і
працюють».
Територія України підлягала розчленуванню для зручної експлуатації. Право
українців на самостійне існування було відкинуто. Територія Полтавщини
увійшла до складу рейхскомісаріату «Україна». Полтаву і Кременчук німецьке
командування перетворило в опорні пункти Південного угруповання військ.
Зокрема , в Полтаві дислокувались численні Абвер- і Зондеркоманди, що
проводили розвідувально-диверсійну діяльність, вербували агентуру, виявляли і
знищували партизанів і підпільників тощо.
Одним із найскладніших завдань, які довелося розв'язувати
полтавцям уже в перші дні війни, була мобілізація людей на фронт. 22
червня 1941 р. бюро Полтавського обкому партії прийняло постанову
«Про проведення мобілізації». Постанова зобов'язувала секретарів
міськкомів, райкомів партії та голів виконкомів міських і районних Рад під
їхню персональну відповідальність провести мобілізацію, забезпечити
стовідсоткову явку мобілізованих та повне і якісне виконання всіх нарядів
щодо поставок Червоній Армії автомашин, возів, коней тощо.
Уже на 26 червня 1941 р. до Полтавського міського військкомату
надійшло 900 заяв з проханням зарахувати добровольцями до лав
Червоної Армії, 600 з них - від жінок та дівчат.Загалом станом на 12
вересня 1941 р. в області (у тому числі і Полтаві) було призвано і пішли
добровольцями на фронт 76260 чоловік. Серед них було багато
робітників промислових підприємств, будівельних організацій,
транспорту
Німцями Полтаву окуповано було 18
вересня 1941 року.
До Полтави Гітлер приїздив
тричі: 3 грудня 1941р., 1 червня і 3 липня
1942 р. Для нього Полтава була
безпечним містом, оскільки
знаходилась далеко від Полісся, де
діяли партизани.
Саме тут, в приміщенні педагогічного
інституту, розміщувався штаб 6-ої та 8ої армій генерала Паулюса
Саме з балкону цього
будиночку Гітлер виголошував
промову перед німецькими
солдатами, коли приїздив
влітку 1942 року до Полтави
1. Трудовий:
лише медаллю «За доблесну працю у Великій Вітчизняній
війні 1941 — 1945 pp.» було нагороджено близько 5 тисяч чоловік. Серед
нагороджених — коваль м'ясокомбінату М.О. Садовський, машиніст депо
«Полтава» М.Й. Яцина, машинарка 12-ої державної взуттєвої фабрики В. В.
Лук'янова, муляр прядильно-трикотажної фабрики І. Г. П'ятак, лікар швидкої
допомоги К. Г. Убийвовк, вчителька СШ №4 М. І. Яроновська, медична сестра
евакогоспіталю № 6057 Є. Д. Золочевська, актор театру імені М. В. Гоголя Є.
А. Золотаренко, директор олійзааоду В. М. Додін, начальник ПРЗ В. Т.
Гайовий тощо.
2.Військовий:З міст і сіл Полтавщини на фронт пішло 76 тис. чол. 200
полтавців здійснили подвиг в ім'я Батьківщини і були удостоєні звання
Героїв Радянського Союзу. П'яти уродженцям області це почесне звання
присвоєне двічі. А якщо врахувати тих, хто мешкав, вчився або працював на
Полтавщині, тоді Героїв - 234. І займає перше місце в колишньому Союзі, не
тільки по кількості Героїв на кількість мешканців, але і у декілька разів
перевершує навіть колишні союзні республіки по нагороді орденами за
Мужність і Відвагу. З 200 Героїв - 34 воїнам-полтавцям звання Героя
Радянського Союзу присвоєне посмертно. Малороси хоробро захищали
Москву і Ленінград, громили ворога під Сталінградом і на Курській дузі,
форсували Дніпро, Віслу, Одер, Дунай. 9 воїнів-полтавців стали кавалерами
Золотої зірки до Великої Вітчизняної війни.
Аналізуючи події, що відбувалися на Полтавщині в період Вітчизняної
війни 1812 року та Великої Вітчизняної війни 1941-1945 років, доходимо
логічного висновку, що між ними з упевненістю можна провести історичні
паралелі.
1. Плани завойовників: І Наполеон, і Гітлер відводили Україні, Полтавщині
зокрема, важливе місце у створенні своїх імперій, які мали утворитися по
закінченні війни. Вигідне географічне розташування, багаті природні ресурси
здавна були предметом заздрості іноземних правителів.
3. Окупація краю: Вважаючи Полтаву досить спокійним та безпечним містом,
німці розташували тут штаби групи армій «Південь» та 6-ї польової армії
Вермахту. Наполеон же в Полтаві не бував, на відміну від німців, французи не
окупували наш край.
2. Участь у війні: Активність населення Полтавщини у боротьбі проти і
французів, і німців важко переоцінити. У 1812 році лав російської армії було
мобілізовано 16116 чоловік , 1941 року до радянської армії - 76260 чол., серед них
– велика кількість добровольців.
3. Внесок у перемогу:Боронячи рідну землю, полтавці здійснили безліч
героїчних вчинків, не шкодуючи власного життя. Брали участь у військових
операціях по визволенню батьківщини. І війна з наполеонівською армією, і з
фашистською Німеччиною були дійсно вітчизняними, оскільки весь народ
піднявся на бротьбу за свободу своєї Вітчизни.
Аналіз проведеної роботи та
отримані результати

Під час роботи над проектом я відкрила для
себе багато історичних фактів, пов'язаних з
історією рідного краю в роки Вітчизняних воєн
1812 р. та 1941-1945 рр.
 Удосконалила вміння працювати з
джерельною базою з теми – свідченнями
очевидців подій, працями істориків, які
досліджували дану проблему.
 Навчилася аналізувати історичні події,
порівнювати їх, робити висновки та
узагальнення
ЛІТЕРАТУРА
1.В.М. Ревегук.Полтавщина в роки другої світової війни (1939-1945)
[Електронний ресурс]. – Режим доступу:http://histpol.narod.ru
2.І. Гавриленко.Війна 1812 року. Урок для України.[Електронний ресурс]. –
Режим доступу:http://orenda.pl.ua
3.О.П.Самойленко, М.І.Назаренко, П.А.Кравченко. Полтава в роки Великої
Вітчизняної війни(1941-1945)[Електронний ресурс]. – Режим доступу:
http://histpol.narod.ru
4.О.А.Білоусько, В.І.Мирошниченко. Нова історія Полтавщини. Кінець
ХVІІІ- початок ХХ ст. – Полтава: «Оріяна», 2003 .
5.О.А.Білоусько, В.І.Мирошниченко. Новітня історія Полтавщини.
Полтава: «Оріяна», 2007.
6.О.Шведун, Л.Бабенко. Деякі аспекти 1914 року на Полтавщині. 1941 рік
на Полтавщині: людський вимір трагедії та героїзму //Збірник статей за
матеріалами Всеукраїнської наукової конференції. - Полтава, 2011 – С.46
7.Про Георїв Радянського Союзу і не тільки про них.[Електронний ресурс].
– Режим доступу:http://poltavahistory.org.ua
8.Т.Тронько. 1941 рік за спогадами полтавців. героїзму //Збірник статей за
матеріалами Всеукраїнської наукової конференції. - Полтава, 2011 – с.50.