Transcript Document

Біографічна довідка
Приходячи в цей
складний світ, ми, якого
б
соціального
походження не були,
дістаємо
неоціненну
спадщину: землю і води,
річки і гори, ліси і квіти,
врешті-решт – плоди
самої землі, які годують
нас.
Усім
цим
потрібно
дбайливо
розпоряджатися. У природі мовби живе частка
нашої душі, проявляючись у неповторних,
трепетних почуттях.
Краще збагнути ці почуття, навчитися
шанувати довколишній дивосвіт допомагають
нам твори письменників. З-посеред інших
підростаюче покоління формують і оповідання
Євгена Шморгуна.
Вони запам’ятовуються,
западають у душу, адже в них іде мова про те, що
так співзвучне дитячому світовідчуттю.
У 2000 р. Євгенові Шморгуну було
присуджено
одну
з
найпочесніших
письменницьких відзнак України – Державну
премію імені Лесі Українки. Таку високу оцінку
дістала книжка «Мова зела» ( понад 60
оповідань).
Ця книга, де, за свідченням самого автора,
зібрано «оповідання про рослинну символіку
українського народу», стала свого роду підсумковою
в більш як сорокарічній творчій діяльності
письменника. Адже весь цей час однієї з
визначальних у його творчості була тема
малодослідженого рослинного світу Рівненщини,
неповторної краси рідного краю. З такою глибокою
обізнаністю,
таким
прозорим,
зворушливим
ліризмом про це до
Є. Шморгуна, здається, не
писав ніхто.
Уся
гострота
бачення краси нашої
природи розвивалася в
письменника ще в
дитинстві.
Євген
Іванович із села – він
побачив світ 15 квітня
1940 р. в с. Новожукові,
що на Рівненщині, у
сім’ї простого селянина.
Навчався в Новожуківській початковій школі.
Оскільки село лежить поблизу давньоруського
пересопницького городища, то з дитячих літ таємничі
перекази, пов’язані з ним, будили уяву юнака,
викликали бажання більше знати про минуле краю.
Семирічку закінчив у сусідньому
с.
Пересопниці – древній столиці удільного князівства
ХІІ ст., у селі, де в ХVІ ст., творилася українська
першокнига – Пересопницьке Євангеліє. З роками
письменник раз у раз повертався в це село, черпаючи
натхнення, а вже в зрілому віці, 1990 р., організував
відкриття в Пересопниці пам’ятного знака задля
увічнення священної книги, визначної пам’ятки
староукраїнської мови та мистецтва.
Біля пам’ятного
знака
увічнення
священної книги
Пересопницьке
Євангеліє
Середню освіту майбутній письменник здобув
у с. Білеві, потім навчався в Дубенському медичному
училищі, де отримав диплом фельдшера. Невдовзі
після закінчення медучилища надійшла пора призову
в армію. Опинившись далеко від барвистої
волинської природи ( на три роки був закинутий у
сіру пустелю на кордоні з Афганістаном), юнак з
особливою гостротою відчув потребу спілкування з
рідним краєм через слово: писав вірші, навіть вітання
додому часто виходили римовані. Тоді й усвідомив,
що його справжнє покликання – література. Тож
недивно, що після армії вступив на філологічний
факультет Рівненського педінституту, жив цікавим і
насиченим літературним життям.
Ще в студентські роки своїми публікаціями
вийшов на сторінки літературно-художнього журналу
«Вітчизна», щорічника «День поезії».
Розпочинав майбутній письменник своє творче
становлення як журналіст: працював у Рівному, у
Березному. Як згодом зізнався, надслучанський край
зачарував неповторною природою, запав у душу
знайомствами з непересічними особистостями,
знавцями народних легенд та переказів, котрі потім
озвуться в багатьох оповіданнях, віршах.
У літературу прийшов на початку сімдесятих
років, коли в журналі «Барвінок» з’явилося його
оповідання «Грім». А невдовзі одна за одною
виходять книжки для дітей.
Етапним у житті
письменника–початківця
став 1978 р. : у київському
видавництві
«Веселка»
були випущені відразу дві
його книжки оповідань
для дітей – «Зелені сусіди»
(1978),
«Що
шукала
білочка» (1980). А далі
виходили наступні твори:
«Дивосил-зілля»
(1980),
«Що сказав би той
хлопчик»
(1981),
«Де
ночує туман»( 1984).
Це було, по суті, дещо запізніле визнання його
непересічного таланту, адже друкувався вже
впродовж двадцяти років (перші публікації з’явилися
ще в 1958 р.), у тому числі й у республіканських
виданнях. Перші збірки визначали основне
спрямування творчості Є. Шморгуна – писати для тих,
хто ще не навчився читати, а також для молодших
школярів,
навчати
їх
розуміти
природу,
прищеплювати потяг до знань. Тому не випадково
деякі твори Євгена Шморгуна були включені в
підручники для школярів молодших класів.
Із 1984 р. Є. Шморгун – член Спілки
письменників України, керівник літоб’єднання при
редакції газети «Зміна».
У кінці 80-х рр. ХХ ст. з’являються друком нові
книжки для дітей : «Вогник-цвіт» (1989), історична
повість «Дорога до Іліона» (1989), «Ключ-трава»
(1990), «Забуті боги предків» (1994), а також збірка
«Вірші різних років» (1994), «Хто розцвів перший»
(1996), «Мова зела» (1999), повість «Плач перепела»
(1999), «Рослинничок» (2000), «Повісті з античних
часів» (2001), «Шість століть Велигорських» (2002),
«Тиха радість» (2003).
Є.
Шморгун
відомий і як тонкий поетлірик. У поетичному
доробку Євгена Івановича
переважають вірші, у
яких
ідеться
про
облагороджуючий вплив
природи на людину, їхню
взаємодію,
коли
орієнтиром читачеві стає
вічний,
досконалий,
гармонійний
дивосвіт
флори й фауни.
Можливо, саме вірші найбільш виразно
позначали і своєрідність поетики Євгена Моргуна,
притаманної всім його творам. Адже він, як мало
хто, розуміючи природу, виробив цікаву манеру
перевтілювати враження від навколишнього світу в
поетичні образи. Корені цього хисту слід шукати у
фольклорі. Вірші Є. Моргуна позбавлені складних
філософських, абстрактних роздумів. А художньої
виразності в кожному слові, у кожному рядку він
досягає конструюванням образів на основі пошуку
влучних, яскравих епітетів, ємких і цікавих метафор,
що виросли на ґрунті барвистої, візерунчатої
народної мови, персоніфікації явищ природи.
Письменник не обмежується літературною
діяльністю. З 1989 до 2000 р. Євген Шморгун
очолював
Рівненську
обласну
організацію
Національної спілки письменників України, яка
налічує близько 30 літераторів.
Як редактор видавництва «Азалія» благословив
у світ книги кількох десятків авторів, зокрема й
молодих, відкрив нові імена на літературній карті
області. Був серед засновників літературнокраєзнавчого журналу «Погорина» Рівненської
письменницької організації. Як голова редакційновидавничої групи з випуску серії книг «Реабілітовані
історією» підготував більше 20 книг і брошур про
складні сторінки в історії Західної України, долю
маловідомих борців за незалежність нашої держави.
Зокрема він – відомий на Рівненщині
видавець, дослідник творчості Валер’яна Поліщука,
Бориса Тена, Уласа Самчука. Збираючи матеріали про
діяльність на Рівненщині Української повстанської
армії, репресії сталінської влади, випустив нарис
«Рано-вранці вітри заголосять …» – про талановиту
родину Кульчинських, члени якої брали участь у
національно-визвольній боротьбі, пройшли через
Дантові кола пекла сталінських репресій. Такого роду
факти письменник осмислював і у своїх художніх
творах, наприклад, у повісті «Плач перепела».
До 60-річчя від дня
народження
Є.Шморгуна,
яке
відзначалося в 2000 р.,
рівненське видавництво
«Азалія»
випустило
невелику за обсягом
книжку Григорія Дем’янчука «Євген Шморгун.
Літературний портрет». Це перша спроба всебічно
осмислити творчий здобуток Євгена Шморгуна,
розкрити зумовленість добору тематики обставинами
дитинства та юності, які формували майстра пера,
проникливого природолюба, патріота землі.
У робочому кабінеті
Гарні новини
Стежками Вашого дивосвіту.
Євгену Шморгуну
Тримаю в руках «Літературну Рівненщину» і
досі не вірю, що мої твори поміщені разом із
творчими доробками письменницької братії в цій
книзі, до якої доклали зусиль і Ви - як видавець і
редактор.
Колись, дуже давно, несміливою і боязкою
студенткою я вперше прийшла на засідання
обласного літоб’єднання «Провесінь», яким керували
Ви. На цих зібраннях «тусувалися» як молоді й зелені,
так і маститі поети: Ростислав Засс, Мирослав
Борецький, Григорій Дем’янчук та інші.
Мені вони здавалися велетнями-китами, перед
якими почувалася маленькою краснопіркою чи
верховодкою. Як боялася їхніх (справедливих!) зауваг
та оцінок, як комплексувала!.. Пам’ятаю, щось
лопотіла про свої захоплення й уподобання,
неслухняними вустами читала вірші…
Ви подумали якусь мить і сказали, що мені слід
писати для дітей: «У тебе це вийде». Як же знали, як
здогадалися, що царина дитячої літератури візьме у
свій полон мене надовго, лише зрідка відпускаючи в
«дорослу» поезію чи прозу? Чи то я Вам так
повірила? Коли народжується дитина, їй вибирають
хрещених батьків, які опікувались би духовним
розвитком новонародженого.
Мені хрещеним батьком у літературі стали Ви,
та й хіба лише мені? Про таке юродство не соромно
признатися, бо гарних учнів у Вас багато… Якось
наснилося, що Ви садите кущі троянд. Один вділяєте
мені, аби потурбувалася про нього (це коли довелось
очолити Дубенську письменницьку організацію).
Мабуть, я таки посадила квіти у місті Вашої юності, бо
люблю розуміти людей, доглядати тварин, шанувати
Слово. З інтересом читаю Ваші книги. Блукаю по
стежках Вашого дивоцвіту і шукаю те, чого ще не
знайшли інші…
Світ – стобарвний
І такий стозвукий!
Є в нім любки й незабудчин цвіт…
Ви колись взяли мене за руки
Й повели у той рослинний світ.
Показали, де туман ночує,
Де збирає білочка росу,
Нечуйвітра, що казок не чує
І лілеї дикої красу.
Поруч те, чого ніхто не віда:
Лісовий, живий зелений клас.
Вогник-цвіт і лепеха-сновида,
Дивосил, що з джерелом сусідить
І в сусіди вибирає нас…
Та тепер у віщій тиші гаю
Я душею втомлено живу
І шукаю, болісно шукаю
До сердець байдужих
Ключ-траву.
Л.Пшенична, член Національної спілки письменників України
Біля пам’ятника У.Самчуку з молодими літературоми
Відкриття меморіальної дошки Валер’яну Поліщук,
Демидівський район
Одержання Рівненської обласної літературної премії
ім.. Світочів за плідну працю і
культурнопросвітницьку діяльність та історичний роман «Сніги
непочаті». 2006 р.
Вручення премії ім.. Л. Куліша-Зінькова Є. Шморгуну
за багаторічну працю на ниві дитячої літератури,
с. Кричильськ, Сарненський р-н., 2009 р.
У колі друзів в обласному драмтеатрі
Святослав Максимчук, Микола Кузьмук, Євген
Шморгун на Козацьких могилах
Презентація книги «Із криниці печалі», випуск 5
Презентація книги «Вірші різних років»
Сторінки біографії Є. Шморгуна
Євген Іванович Шморгун народився 15 квітня 1940
року у с. Новожуків (нині Іскра) Клеванського (нині
Рівненського) району Рівненської області.
1946–1950 Учень Новожуківької початкової школи.
1950–1953 Учень Пересопницької семирічної школи.
1953–1955 Їздовий місцевого колгоспу.
1955–1958 Учень Білівської середньої школи.
1958–1960 Навчався в Дубенському медичному
училищі.
1960
Фельдшер с. Чабель Сарненського р-ну.
1960-1963 Служба в армії.
1963-1967 Студент філологічного факультету
Рівненського педінституту.
1963-1964
Фельдшер відділення швидкої
допомоги м. Рівне.
1966-1968 Літературний працівник газети «Зміна».
1968-1970 Завідувач відділом листів і масової
роботи Березнівської
районної газети
«Ленінським шляхом»
1970-1984 Кореспондент Рівненської облгазети
«Червоний прапор».
1971-1973 Організатор і керівник Клубу творчої
молоді «Провесінь» у м.
Рівне.
1977
Ініціатор встановлення меморіальної
дошки Валер’янові
Поліщуку та
проведення першого літературного вечора
письменника на його батьківщині.