Вступ. Періодизація розвитку грецької мови. Фонетика
Download
Report
Transcript Вступ. Періодизація розвитку грецької мови. Фонетика
Лазер-Паньків Олеся Василівна
pinax.com.ua
ПІДРУЧНИКИ
Основна:
Звонська Л.Л. Давньогрецька мова. – К., 1997. – 589 с.; 2007. – 711 с.
Лазер-Паньків О. В., Кощій О. М. Давньогрецька мова в таблицях: Фонетика.
Морфологія: Навчальний посібник. – Надвірна: ЗАТ “Надвірнянська друкарня”,
2010. – 332 с.
Додаткова:
Звонська-Денисюк Л. Л. Грецька мова Нового Завіту. – К.: Українське біблійне
товариство, 2000. – 286 с.
Козаржевский А.Ч. Учебник древнегреческого языка. – М., Греко-латинский
кабинет Ю.А.Шичалина. – 1998. – 334с.
Оліщук Р. Грецька мова. Синтаксис. – Львів, 1996. – 273с.
Славятинская М. Н. Учебник древнегреческого языка. – М.: Филоматис, 2003. –
622 с.
Соболевский С. И. Древнегреческий язык. – СПб: Алетейя, 2000. – 614 с.
СЛОВНИКИ
Вейсман А.Д. Греческо-русский словарь. – М., 1991.
Дворецкий И. Х. Древнегреческо-русский словарь: В 2 т. – М.:
Государственное издательство иностранных и национальных
словарей, 1958. – 1904 с. + електронна версія.
Добрянский Ф. Словарь особенностей греческих диалектов
дорического, эолийского, ионического и аттического. – Вильна:
Типография О. С. Блюмовича, 1879. – 124 с.
ДОДАТКОВА ЛІТЕРАТУРА
Buck C. D. The Greek Dialects. – Chicago: The University of Chicago Press, 1973. – 373 p.
Goodwin W. W. A Greek Grammar. – Boston: Ginn & Company, 1900. – 451 p.
Hoffman O. Die Griechischen Dialekte in ihrem historischen Zusammenhange. – B. 3: Der ionische Dialekt. – Göttingen:
Vandenhoeck und Ruprecht, 1898. – 646 p.
Smith W. A first Greek course. – London: John Murray, 1909. – 208 p.
Smyth H. W. A Greek Grammar for colleges. – N. Y.; Boston; Cincinnati; Atlanta; Chicago: American Book Company, 1918.
Гринбаум Н.С. Ранние формы литературного языка (древнегреческий). – Л., 1984.
Звонська Л. Л. Історія грецької мови. – К.: Видавничий центр Київського національного лінгвістичного університету, 2005.
Книга для чтения по древнегреческому языку. – М., 1999. – 298с.
Светнам Дж. Вступ до грецької мови Нового Завіту: Морфологія. – Львів: Видавництво Львівської богословської академії,
1995. – 400 с.
Славятинская М. Н. Учебное пособие по древнегреческому языку: Культурно-исторический аспект. – М.: Издательство
московского университета, 1988. – 240 с.
Смагина Е. Б. История греческого языка: Место и особенности языка Нового Завета // Мейчен Дж. Г. Учебник греческого
языка Нового Завета. – М.: Российское библейское общество, 1994. – С. 199-219.
Широков О. С. История греческого языка. – М.: Издательство Московского университета, 1983. – 148 с.
Періодизація розвитку
грецької мови
IX ст. до н. е. - формування власне грецької писемності.
VIII-VII ст. до н. е. - найдавніші пам’ятки давньогрецької мови, які збереглися до нашого часу (написи на
предметах з твердих матеріалів: каменю, метала, кераміки).
1. Архаїчний або догомерівський та часів Гомера і Геродота (IX – VIII ст. до н. е.): формування племінних
груп з їх діалектами (іонійців, ахейців, дорійців, еолійців); “Іліада” та “Одісея”.
2. Класичний період (VIII – IV ст. до н.е.): співіснування різних діалектів.
3. Елліністично-римський період або період койне (ІІІ ст. до н.е – IV ст. н. е.): грецький переклад
старозавітної частини Біблії (Септуагінта, тобто “переклад сімдесяти”), новозавітний канон; архаїзаторські
тенденції (Калімах (300-240), Аполоній Родоський (3 ст. до н.е.), Полібій (200-120), Діодор Сицилійський (9021), Плутарх (46-120), Павсаній (2 ст. н.е.), Аріан (95-175), Апіан (100-170), Страбон (1 ст. н.е.), Лукіан (120190)), патристична література (Іоан Златоуст, Василь Великий, Оріген, Ієронім).
4. Візантійський або середньовічний період (395 р. (розподіл Римської імперії) –1453 р. (падіння Візантії)):
дільність отців Православної Церкви: Василя Кесарійського, Григорія Назианзина, Григорія Нисського, Іоана
Златоуста; історики Прокопій, Агафій,Феофан, Кекавмен, Кантакузін, Лаонік, Халкоканділ, брати Хоніати,
Псел, Пахімер, філософи: Прокл, Діонісій Ареопагіт, Іоан Дамаскін, Григорій Палама.
5. Період новогрецької мови (з кін. XV ст.): розмовна мова – димотика та письмова літературна – кафаревуса.
З 1976 року – єдинга грецька мова. У 1981 році спрощено графіку.
ДАВНЬОГРЕЦЬКА МОВА – грецька мова архаїчного, класичного та елліністичного періодів.
"Кубок Нестора"
(730-720 рр. до н. е.)
“Я зручний для пиття кубок Нестора. Того, хто
буде пити з цього кубка, одразу бажання
охопить прекрасновінчаної Афродіти”
Давньогрецькі діалекти
1. Дорійський діалект: найбільше архаїчних рис (південно-західне узбережжя Малої Азії, південь Пелопонесу, о. Егіна, острови
південної частини Егейського моря – Кріт, Родос, Кос, Мелос, колонії на півдні Італії та Сицилії): оди Піндара (522-442), твори
Алкмана (7-6 ст.), Стесіхора (7 ст.), Івіка (6 ст.), Бакхіліда (505-450), Феокріта (3 ст.), трактати Архімеда та хорові партії трагедій.
2. Еолійський діалект (північне узбережжя Малої Азії, у Фесалії, Беотії, на острові Лесбос): поети Алкей (4 ст. до н.е.) та Сапфо (6
ст. до н.е.). Еолійські елементи зустрічаються також у творах Гомера.
3. Іонійський діалект (південно-західне узбережжя Малої Азії, Евбея, Кіклади: острови Самос, Хіос, Кеос, Делос, Наксос, Парос,
Фасос): основа поем Гесіода, праці перших натурфілософів (Фалеса, Геракліта), жанр елегії та ямбів, пісні Анакреонта, твір
Геродота.
а) давньоіонійський або епічний: Гомер та Гесіод (8-7 ст. до н.е.) та їх наслідувачі;
б) новоіонійський: Геродот (484-424), Гіпократ (460-370) та його послідовники, Фалес (624-546), Геракліт (554-483),
Калін (7 ст.), Архілох (7 ст.), Мімнерм (6 ст.), Анакреонт (6 ст.);
в) аттичний діалект: трагіки Есхіл (525-456), Софокл (494-406), Еврипід (484-406), комедіографи Аристофан (445-386)
та Менандр, історики Ксенофонт (434-354) та Фукидід (460-396), оратори Лісій, Ісократ (436-338) та Демосфен (383322), філософ Платон (427-347). Утворився з іонійського та елементів дорійського та закріпився як мова прози,
філософії та риторики, а також як мова освічених греків класичної доби.
Існувала аркадо-кипрсько-памфілійська діалектна група, яка швидко розпалася на розрізнені говірки, що з часом були витіснені
іншими діалектами.
Від розмовних діалектів значною мірою відрізняється жанрова мова літературних творів; епічний діалект – змішання іонійського та
еолійського, хорова лірика та хорові трагедійні партії – дорійський діалект, проза – аттичний діалект.
Іонійськоаттична
діалектальна
група
(аттичний
діалект та
іонійські
говірки, що
поширились з
континенту на
Евбею, Кіклади
та середню
частину
західного
узбережжя
Малої Азії)
Територіальні різновиди усної грецької мови
(докласичний період давньогрецької мови)
АркадоЕолійська група Дорійська група (Пелопонес,
кіпрсько(діалекти
Крит, південні острови
памфілійська
північноЕгейського моря, південне
група (поширена західного
узбережжя Малої Азії,
на значній
узбережжя Малої Сицилія, південна Італія):
частині південної Азії до Смирни
- власне дорійська або
Греції та
на півдні та о.
південна підгрупа (лаконська,
прилеглих
Лесбос, Лемнос;
месенська, арголідськоостровах; з ХІІ-ХІ фесалійська та
егінська, коринфська,
ст. до н. е.
беотійська
мегарська, родоська, критська
витіснена іншими говірки –
говірки, говірки островів Фера
діалектами;
узбережжя
та Мелос);
збереглась лише
північної частини - західна підгрупа (етолійська,
у вигляді
Егейського моря
локридська, фокідська,
розрізнених
на сході)
ахейська, елідська говірки)
говірок)
Аттичний діалект
(Есхіл, Софокл,
Еврипід,
Аристофан,
Ксенофонт, Фукидід
та ін.)
Форми грецької мови (класичний період)
Іонійський діалект
Еолійський
діалект (Алкей,
(Геродот та ін.)
мав усні різновиди:
Сапфо та ін.)
- східно-іонійський;
- центрально-іонійський;
- західно-іонійський
Дорійський
діалект
(Симонід,
Піндар та ін.)
Наддіалектна форма (койне) (III ст. до н. е. – V ст. н. е.)
Літературна
Нелітературна (розмовно-побутова)
(функціонально-жанрові різновиди)
(соціально-територіальні різновиди)
усна (публічні
писемна (ділова
усна (мова
писемна
виступи та усне
проза та художня
неосвіченого та
(епіграфічні
мовлення освіченої
література)
малоосвіченого
пам’ятки)
частини населення
міського населення,
елліністичних країн)
жителів сільської
місцевості)
ДАВНЬОГРЕЦЬКА
ФОНЕТИКА
Алфавіт
Запозичений у фінікійців у IX ст. до н. е.
Існували різновиди:
- східногрецький (мілетський) (ним користувалися у Візантії,
його ж використали як основу Кирило та Мефодій при створенні
слов’янської азбуки); з 403 року до н. е. став офіційним у Афінах, а відтак згодом і у
всій Греції;
- західногрецький (халкідський) (поширений на Пелопонесі, в Беотії, Локриді,
Евбеї, Фесалії, в Південній Італії та на острові Сицилія; саме на його основі був
згодом утворений латинський алфавіт, який запозичили мови Західної Європи).
Особливості написання
НАПРЯМОК ПИСЬМА:
- Справа наліво (у перших написах, знайдених на островах
Санторині та Мілосі);
- Бустрофедон (перехідна форма від семітського письма до європейського);
- Зліва направо.
НАДРЯДКОВІ ЗНАКИ:
Близько 200 р. до н. е. александрійський граматик Аристофан Візантієць
вводить в письмо три знака акцентуації та інтервали.
VIII-IX ст. – введення мінускулів.
Початок гортинських законів (V ст. до н.е.)
←
←
→
←
→
←
→
←
→
←
F
→
←
→
←
Напис іонійських найманців у єгипетському війську Псаметиха ІІ (594-588
рр.) на храмі Абу Симбел у Нубії.
Напис Нікандри (УІ ст. до н.е.)
Вимова
Перші спроби реконструкції - у епоху Відродження:
- Еразм Роттердамський (1467-1536): еразмова вимова = “етацизм”,
прийнята у класичній філології. Базується на латинській транскрипції
грецьких слів.
- Йоган Рейхлін (1455-1522): рейхлінова вимова = “ітацизм”, зорієнтована
на середньовічну візантійську вимову. Усі дифтонги за цією вимовою
монофтонгізовані, що було характерно для середньовічної грецької мови і
зберігається у сучасній новогрецькій.
!!! Афіни – Атени, кафедра – катедра, ефір – етер, міф – міт.
АЛЕ театр, еврика.
Написання
Рейхлінова вимова
Еразмова вимова
η
[i]
[ē]
υ
[i]
[ü]
οι
[i]
[oj]
ει
[i]
[ej]
υι
[i]
[üi]
αι
[e]
[aj]
αυ
[av], [af]
[au]
ευ
[ev], [ef]
[eu]
β
[v]
[b]
γ
[j] (між голосними)
[g]
θ
[th] (міжзубний)
[th] (придиховий [t])
ζ
[z]
[dz]
μπ, νπ
[mb, nb]
[mp, np]
γκ, νκ
[ng]
[nk]
ντ
[nd]
[nt]
ηυ
[iv, if]
[ev]
῾
[Ø]
[h]
альфа
Αα
ἄνθος
бета
Ββ
βάρβαρος
гама
Γγ
γῆ АЛЕ ἄγγελος,
Σφίγξ, συγκοπή
дельта
Δδ
δῆμος
е псилон
Εε
ἔθος
дзета
Ζζ
ζωή
ета
Ηη
σκηνή
тхета
Θθ
θεός
йота
Ιι
ἰδέα
капа
Κκ
κακός
лямбда
Λλ
λάμπη
мі
Μμ
μάγος
ні
Νν
νάννος
ксі
Ξξ
ξένος
о мікрон
Οο
ὄλβιος
пі
Ππ
πάθος
ро
Ρρ
ῥᾴδιος
сигма
Σ σ/ς
σοφός
тау
Ττ
ταῦρος
і псилон
Υυ
ὑγιής
фі
Φφ
φῶς
хі
Χχ
χθών
псі
Ψψ
ψαλμός
о мега
Ωω
ᾠδή
Маюскул
Мінускул
Назва
(давньогр.)
Назва
(укр.)
Вимова
Фінікійський
відповідник
Латинська
транслітерація
Числове
значення
Α
α
ἄλφα
áльфа
ā, ă
алеф
a
1
Β
β
βῆτα
бéта
b
бет
b
2
Γ
γ
γάμμα
гáма
g, n
гімел
g
3
Δ
δ
δέλτα
дéльта
d
далет
d
4
Ε
ε
ἒ ψιλόν
е псилóн
ĕ
хе
e
5
Ζ
ζ
ζῆτα
дзéта
z
заїн
z
7
Η
η
ἦτα
éта
ē
хет
e, ē
8
Θ
θ
θῆτα
тхéта
th
тет
th
9
Ι
ι
ἰῶτα
йóта
ī, ĭ
йод
i
10
Κ
κ
κάππα
кáпа
k
каф
k
20
Λ
λ
λάμβδα
ля́мбда
l
ламед
l
30
Μ
μ
μῦ
мі
m
мем
m
40
Κ
κ
κάππα
кáпа
k
каф
k
20
Λ
λ
λάμβδα
ля́мбда
l
ламед
l
30
Μ
μ
μῦ
мі
m
мем
m
40
Ν
ν
νῦ
ні
n
нун
n
50
Ξ
ξ
ξῖ
ксі
x
самех
x
60
Ο
ο
ὂ μικρόν
о мікрóн
ŏ
аїн
o
70
Π
π
πῖ
пі
p
пе
p
80
Ρ
ρ
ῥῶ
ро
r
реш
r (ῥ: rh)
100
Σ
σ, ς1
σῖγμα
си́гма
s
шин
s
200
Τ
τ
ταῦ
тáу
t
тав
t
300
Υ
υ
ὖ ψιλόν
і псилóн
ü
вав
u, y
400
Φ
φ
φῖ
фі
ph
ph
500
Χ
χ
χῖ
хі
ch
ch
600
Ψ
ψ
ψῖ
псі
ps
ps
700
Ω
ω
ὦ μέγα
о мéга
ō
o, ō
800
походження
невідоме
---
Літери,що вийшли з ужитку
Назва
(давньогр.)
Фінікійський
відповідник
Латинська
транслітерація
w
Назва
(укр.)
Вимова
δίγαμμα (Ϝαυ)
дигама
[w]
στίγμα
стигма
[st]
---
st
6
κόππα
копа
[q]
коф
q
90
σαν
сан
[ts] / [s]
цаде
s
90
схо
[sh]
сін
---
---
сампі
[ss] [ks]
цаде
ss
900
σχω
σαμπί
Написання
Þ
вав
Числове
значення
6
Приголосні
За місцем
Губні
Передньоязикові
Задньоязикові
За типом артикуляції
проривні (mutae)
сонанти (sonantes)
глухі
дзвінкі
придихові
плавні
носові
(tenues) (mediae) (aspiratae) (liquidae) (nasales)
фрикативний
(spirans)
африкати
π
β
φ
-
μ
-
ψ
τ
δ
θ
λ, ρ
ν
σ
ζ
κ
γ
χ
-
-
-
ξ
Особливості латинської транслітерації
грецьких приголосних
- ph:
-
philosophus;
- th:
-
thermae;
- ch:
-
schola.
Голосні
Звук
Короткий
Довгий
[а]
α
α
[о]
ο
ω
[e]
ε
η
[i]
ι
ι
[i]/[ü]
υ
υ
Дифтонги
Власні дифтонги:
,
,
ae
haema
[е] хамелеон, дієта
i
chirurgus
[і] хірург, династія
,
,
oe
poena
[е] пеня, економія
,
,
au
aura
[ав, ау] автомат, аура
,
,
eu
Europa
[ев, ей] Європа, ейфорія
,
,
,
Невласні дифтонги:
NB! У невласних дифтонгах не вимовляється та називається
subscriptum (до візантійської епохи писалась поруч; при великій літері
пишеться поруч, але не вимовляється - adscriptum):
.
NB! При роздільному читанні (діереза) над другою літерою ставиться трема:
,
.
Придих
Види придиху
Графічне
позначення
Вимова
Важкий придих
spiritus asper
῾
[h]
Легкий придих
spiritus lenis
᾿
[Ø]
Приклади
οὗτος ὁ ἥρως
αὕτη ἡ ῥητορική
Ἱέρων ἥκει
εἰς Ἰωνίαν ἦλθον
ᾠδῆς ἀκούω
- слова з початковим - (( )
- слова, що містять або ( або )
- слова маюскулами не мають придиху
- у власних дифтонгах та у придих ставиться над другою літерою; у невласних
– перед першою літерою: пор. та O
!!!
Довгота та короткість складів
1) Довгий
а) за природою (містить довгий голосний або дифтонг, крім закінчень
називного множини -
, -, закінчення інфінітива -
, аористних закінчень
, -
, -
, -
, -
):
,
;
б) за положенням (перед двома чи більше приголосними чи подвійними
приголосними)
,
,
.
2) Короткий:
а) за природою:
;
б) за положенням (перед іншою голосною):
.
(пор.
та
).
Види наголосу
Види наголосу
Гострий
наголос
Тупий
наголос
Огорнений
наголос
Графічне
позначення
accentus
acutus
accentus
gravis
́
accentus
circumflexus
̃
̀
Правила вживання
Приклади
може ставитися на будьякому з трьох останніх
складів
ставиться
на
першому
складі з кінця замість
гострого наголосу у слові,
після якого стоїть інше
слово1
може ставитися не далі
другого складу з кінця та
лише на довгих за природою
голосних або дифтонгах
βάτραχος
φίλος
σοφός
τὰ ἄλλα
ἐπεὶ δὲ ἠσθένει
παρὼν ἐτύγχανε
ἡ δὲ μήτηρ
σῶμα
ῥεῦμα
καλῶς
τιμᾷ
Назви слів за типом наголошення
Третій склад з кінця
Accentus
Другий склад з кінця
(barytona)
Перший склад з
кінця
Acutus
proparoxytonon
paroxytonon
oxytonon
Gravis
---
---
oxytonon
Circumflexus
---
properispomenon
perispomenon
Правила наголошення
Acutus та gravis можуть стояти як на довгому, так і на короткому
голосному.
Circumflexus може стояти лише на довгому від природи складі.
Acutus може стояти лише на Місце
одному
з трьох останніх складів.
наголошеного складу
ТипCircumflexus
наголошення
другий
з кінця
може
лише
на одному
третій зстояти
кінця
довгий
короткий
з двох останніх складів.
перший з кінця
Acutus може стояти на третьому з кінця складі лише у випадку, якщо
гострий
огорнений
Голосний
останнього
складу
короткий
останній склад короткий.
гострий
гострий (або тупий)
гострий (або тупий)
довгий
--гострий
гострий
Circumflexus
може
стояти
на другому
з кінця огорнений
складі лише у випадку,
коли останній склад короткий.
ˉ̃ ˇ ˉ ́ ˉ
ˇ́ ˇ ˇ ˇ ˇ́ ˉ
ˉ̃ ˇ ˉ ́ˇ ˇ
(якщо довгий голосний утворився
в результаті контракції)
–
;
–
–
;
–
–
;
–
Значення наголосу
δημός жир
δῆμος народ
φῶς світло
φώς чоловік
Енклітики та проклітики
Енклітики
непрямі відмінки особових займенників: μου, μοι, με, σου, σοι, σε (οὑ, οἱ, ἑ);
форми неозначеного займенника τις;
двоскладові форми у praesens indicativi activi від дієслів εἰμί та φημί;
прислівники που де, куди, ποι куди, ποθέν звідки, ποτέ колись, πως, πῃ як-небудь;
частки γε, τε, τοι, νυν, περ, πω
Проклітики
заперечна частка οὐ;
прийменники εἰς, ἐκ, ἐν;
форми артикля ὁ, ἡ, οἱ, αἱ;
сполучники εἰ, ὡς
Правила наголошення перед енклітиками
Тип
Перед односкладовою енклітикою
Перед двоскладовою енклітикою
наголошення
наголос у слові не змінюється; енклітика втрачає свій наголос
oxytonon
ἀγαθός τις
σοφοί τινες, ἀγαθός τινα
наголос у слові не змінюється;
наголос у слові не змінюється;
енклітика втрачає свій наголос
енклітика зберігає свій наголос
paroxytonon
νέος τις
φίλοι τινές, νέον τινά
φίλων τινῶν, νέον τινῶν
слово отримує другий наголос на першому складі з кінця; енклітика
втрачає свій наголос
proparoxytonon
ἔνδοξός τις
ἄνθρωποί τινες, ἔνδοξόν τινα
наголос у слові не змінюється; енклітика втрачає свій наголос
perispomenon
χρυσοῦς τις
σοφῶν τινες, χρυσοῦς τινα
слово отримує другий наголос на першому складі з кінця; енклітика
втрачає свій наголос
properispomenon
κοῦφός τις
ἑταῖροί τινες, κοῦφόν τινα
отримують гострий наголос
проклітики
εἴ τις, οὔ φημι, ἔκ τινων, εἴ τίς φησί ποτε, εἴ γέ τίς σοί ποτε
Розділові та інші знаки
Назва знаку
Позначення
Значення
Апостроф
ʹ
вказує на елізію
Короніс
᾽
вказує на красис
Трема
ˉ або ¨
вказує на роздільне
читання голосних
Розділові знаки
крапка
кома
.
,
колон
·
знак
питання
;
= українській крапці
= українській комі
позначає логічну паузу
у реченні (= українській
крапці з комою або
двокрапці)
= українському знаку
питання
Приклад
οἱ δ’ φίλοι
ἀπ’ ἐμοῦ
ὑφ’ ὑμῶν
τἆλλα (= τὰ ἄλλα)
ὡς ἐγᾦμαι (= ὡς ἐγὼ οἶμαι)
προὔλεγον (= προ-έλεγον)
πραΰς
Ἀτρεΐδης
Oἴκοι μὲν λέοντες, ἐν μάχῃ δ᾽
ἀλώπεκες.
οἱ δὲ ἡδέως ἐπείθοντο·
ἐπίστευον γὰρ αὐτῷ
ὅταν τὸ ὕδωρ πνίγῃ, τί δεῖ
ἐπιπίνειν;